Безпековий огляд ЦДАКР № 3 (66)

15 лютого 2017

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, заступник директора ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Основні виклики та ризики для України у першій половині лютого 2017 року

Матриця «м’якої сили» Кремля

Залежність від антрациту: час на стратегічні та вольові рішення

Приватні оборонні підприємства досі у списку другорядних

Центр протидії тероризму та гібридним загрозам при МВС Чеської

Процесс смены власти в Беларуси можно считать запущенным

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

4

Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових

тенденцій у сфері безпеки і оборони в першій половині

лютого 2017 року.Кардинальне загострення вій-

ськової ситуації на Донбасі стало свідченням того, що війна триває за логікою, часто відмінною від «мо-дальностей» політико-дипломатич-ного процесу в Мінську. Хоч актив-на фаза боїв не поновлювалася з лютого 2015, але позиційне проти-стояння тривало, регулярно спала-хуючи на околицях Авдіївки, Маріу-поля та на Світлодарській дузі.

Зважаючи на те, що вогневий контакт із ворогом на цій ділянці фронту відбувався мало не щодня, загострення ситуації навколо Авді-ївської промзони могло так і зали-шитись черговим малопомітним для широкого загалу епізодом «окопної війни». Однак безпреце-

дентно потужні артобстріли росій-ської артилерії житлових районів Авдіївки в рази підвищили градус протистояння і привернули увагу світової спільноти до ситуації на сході нашої держави.

Справді, такої активності росій-ських військ у Донбасі не було з 2015 року. Лише з 29 січня по 2 лютого у боях загинуло 11 українських бій-ців та ще 66 отримали поранення. При цьому за січень 2017 року 18 військовослужбовців ЗСУ віддали своє життя за український Донбас. Що ж до жертв серед мирного насе-лення, то за інформацією першого заступника голови Спеціальної мо-ніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександра Хуга, від початку заго-стрення боїв до 9 лютого 41 мирний житель отримав поранення, 9 заги-нули. При цьому, окрім власне Авді-ївки зберігається загроза широкого наступу бойовиків на Світлодар-ській дузі, а північно-західний на-

Загальні оцінки

Основні виклики та ризики для України у першій половині лютого 2017 року

Війна триває за логікою, часто відмінною від «модальностей»

політико-дипломатичного процесу в Мінську

5

прямок від Маріуполя ОБСЄ знову визначає «гарячою точкою».

Причини загострення протисто-яння мають чітко окреслені воєн-ний та геополітичний аспекти.

Перший, воєнний, аспект поля-гає в тому, що в результаті контр-наступу в районі Авдіївської про-мзони підрозділи ЗСУ впритул наблизилися до дороги, яка веде до окупованого міста Ясинувата. Це дає українській армії тактичну пе-ревагу у театрі локальних бойових дій, адже в результаті повзучого на-ступу в січні, окуповані бойовика-ми Докучаєвськ та Горлівка фактич-но опинилися в напівкільці ЗСУ. При цьому варто відзначити, що тактика «повзучого наступу», яку застосовує ЗСУ у відповідь на по-стійні провокації бойовиків, має на меті повернення територій, які у відповідності до Мінських угод ма-ють перебувати під контролем Киє-ва, але через нехтування домовле-ностями російською стороною і досі знаходяться під окупацією.

Не менш важливим є міжнарод-ний контекст боїв під Авдіївкою. Останнім часом, намагаючись «не мытьем, так катаньем» (не києм, то палицею) переконати Захід пом’якшити санкційну політику, Кремль діє у питанні Донбасу пере-важно в політико-дипломатичній площині. Російське керівництво, вочевидь, не забуває про неписану аксіому – дипломатія має бути під-кріплена військовою силою. Тому

активізацію бойових дій варто роз-глядати, в тому числі, як спробу Кремля нагадати Заходу, що в Білокам’яній досі тримають руку на воєнному важелі. Тож не дивно, що у такий спосіб Росія посилює свої позиці напередодні переговорів у форматі «нормандської четвірки», які мають зібратись на рівні міні-стрів закордонних справ 16-17 лю-того у Бонні з ініціативи Зігмара Га-бріеля, нового глави МЗС Німеччини. Останній, до речі, в ефірі телеканалу ARD, коментуючи ситуацію в Авдіївці поклав відпові-дальність на обох учасників кон-флікту.

У цьому контексті цілком пред-метну тривогу з приводу позиції на-ших європейських союзників ви-кликає заява посла Німеччини в Україні про допустимість проведен-ня виборів на Донбасі у присутності російських військ. Насправді така позиція суперечить не лише Мін-ським домовленостям, але й демо-кратичним цінностям, дотримання яких Брюссель ставить перед Киє-вом як умову євроінтеграції Украї-ни. Тому офіційна позиція МЗС Ні-меччини, яке після скандальних слів посла фактично солідаризувалось зі своїм представником в Україні, має стати тривожним дзвіночком для української влади.

З огляду на це, ЦДАКР конста-тує брак відчуття відповідальності серед ключових гравців ЄС за роз-виток подій в Україні. До того ж по-

Причини загострення протистоян-ня мають чітко окреслені воєнний

та геополітичний аспекти

6

вна або часткова зміна еліт внаслі-док виборів у поточному році лише посилить цю тенденцію. Примус до одностороннього виконання Украї-ною положень Мінська ззовні при-зведе до посилення опору всередині України, що, у свою чергу, дестабілі-зує внутрішньополітичну ситуацію і зруйнує хитку конструкцію мир-ного процесу.

Тож в умовах, коли у Києва ціл-ком об’єктивно немає достатнього ресурсу, щоб переграти Кремль на міжнародній арені, єдина можли-вість одночасно зберегти позиції на воєнному і дипломатичному фрон-тах - ефективна реформа сектору безпеки та реальна, а не декларатив-на, боротьба з корупцією.

Враховуючи те, що ескалація розпочалась за лічені години після телефонної розмови Трампа і Путі-на, ми можемо не без підстав визна-чити головною причиною заго-стрення ситуації на Донбасі - спробу Кремля прозондувати реакцію но-вої адміністрації США. Фактично слова прес-секретаря президента Росії Дмитра Пєскова, підтверджу-ють вищевказані причини ескалації: «Що стосується нинішнього заго-стрення на лінії розмежування, то, напевно, це зайвий привід для як-найшвидшого поновлення діалогу та співпраці між Росією та США, у тому числі в інтересах вирішення розв’язання українського вузла».

Серед інших причин поновлен-ня активних боїв у районі Авдіївки

- тиск на українську бізнес еліту пов’язану з Донбасом, яка зберігає формальну лояльність до Києва. Фі-нансова неспроможність сепара-тистських «республік», які третій рік поспіль підгодовуються з росій-ського бюджету, змушує РФ шукати варіанти самоокупності своїх про-ектів на Сході України. Нещодавно ЛДНР висунули ультиматум – якщо до 31 березня великі промис-лові підприємства, які працюють під українською юрисдикцією, не почнуть платити податки і збори до «бюджетів» сепаратистських утво-рень, на ці підприємства зайде «тимчасова державна адміністра-ція» бойовиків.

Закономірно, що підвищення економічної суб`єктності ЛДНР не-можливе без зачистки місцевого криміналітету та одіозних ватажків, які з початку війни контролюють фінансові потоки і розподіл росій-ської «гуманітарної допомоги». Протягом лише одного місяця були фізично усунені колишній лідер се-паратистів Луганщини Валерій Бо-лотов, начальник управління «На-родної міліції ЛНР» Олег Анащенко та командир батальйону «Сомалі» Гіві. Враховуючи вагомість медій-ного образу в інформаційній війні останнього, з Москви вже поспіши-ли прислати зручну заміну – пись-менника-українофоба Захара При-лєпіна, який став заступником командира одного з батальйонів ДНР.

В умовах, коли у Києва цілком об’єктивно немає достатнього

ресурсу, щоб переграти Кремль на міжнародній арені, єдина можли-

вість одночасно зберегти позиції на воєнному і дипломатичному фрон-

тах - ефективна реформа сектору безпеки та реальна, а не деклара-

тивна, боротьба з корупцією

7

Загалом, експерти ЦДАКР вва-жають, що до саміту G20, який від-будеться 17 лютого в Німеччині, військова ситуація на Донбасі зали-шатиметься відносно стабільною. Втім, анонсована зустріч Путіна і Трампа на полях саміту не стане ви-значальною для нинішнього етапу війни, оскільки новообраний пре-зидент США наразі не має сформо-ваної стратегії щодо України. При цьому Кремль продовжить залуча-ти паралельні канали впливу на прийняття Києвом важливих рі-шень. Тримаючи ситуацію на спус-ковому гачку війни, Кремль продо-вжить вирівнювати політичний фасад ЛДНР з метою створення ілюзії можливості реінтеграції оку-пованих території до України на своїх умовах.

Виклики для України на міжнародній арені. Візит прези-

дента України до СШАНа початку лютого 2017 року

увага світової спільноти головним чином була прикута до перших кро-ків нової адміністрації Білого дому. Чи не найбільш резонансною стала історія з указом, який забороняє в’їзд до США громадянам семи му-сульманських країн та сирійським біженцям. Наразі документ не прой-шов крізь сито судової системи – його дія була призупинена. Епопея, яка розгорнулась довкола антимі-граційної ініціативи Трампа, засвід-чує, що система стримувань і про-

тиваг амортизуватиме надміру різкі рухи нового господаря Вашингтону.

За аналогією, варто зауважити, що роль механізму запобіжника у зовнішній політиці США належить Конгресу. Так, стосовно одного з найбільш болючих для України пи-тань у світлі передвиборних заяв Трампа – зняття санкцій з Росії у фе-деральному законодавчому органі Сполучених Штатів зберігається аб-солютний консенсус між республі-канцями і демократами. Зокрема, керівництво республіканців - спі-кер Палати представників Пол Раян і лідер сенатської більшості Мітч Макконнелл, застерегли президента Трампа проти пом’якшення санк-цій.

Більше того, найближчим часом на дипломатичних теренах Україні слід докласти максимум зусиль до консолідації позиції американських парламентарів обох Палат навколо законопроекту про закріплення санкцій на законодавчому рівні (ми-нулого року аналогічний законо-проект так і не був поставлений на голосування в Сенаті), а також Акту «The Russia Sanctions Review Act», який унеможливить будь-яке пом’якшення санкцій проти РФ без згоди конгресменів.

Однак перспективи ухвалення цих законопроектів залишаються невизначеними. Тому Україні, без-умовно, не варто заколисувати себе фактом, що більшість Конгресу за-лишається на проукраїнських пози-

8

ціях. Першочергове і стратегічне за-вдання Банкової - налагодження надійної комунікації з новою адмі-ністрацією Білого Дому, яка займає більш стриману позицію у питанні санкцій проти Росії.

Телефонна розмова Трампа з По-рошенком, звісно, стала позитив-ним сигналом відкритості нового президента США до діалогу з укра-їнською владою, однак це лише по-чаток боротьби за вплив на позицію Вашингтону. І хоча міністр закор-донних справ України Павло Клім-кін днями заявив, що під час розмо-ви з Порошенком «…з боку американського президента звуча-ли дуже глибокі питання, які свід-чать, що він знав факти», сам Трамп наступного дня після розмови з По-рошенком в інтерв’ю телеканалу Fox News заявив, що в реальній ситуації в Україні йому ще належить розі-братися: «Ми не знаємо достеменно про те, що там відбувається». Ста-ном на сьогодні, у Трампа утриму-ються від критики Росії за ескала-цію в Авдіївці - зі сторони Білого дому не прозвучало жодних звину-вачень на адресу Росії у порушенні перемир’я, так само як і бодай ску-пих слів підтримки України.

Тож, незважаючи на певні обна-дійливі сигнали, як от заява постій-ного представника США в ООН Ніккі Гейлі на засіданні Радбезу ООН щодо ситуації в Авдіївці, у якій засуджується російська агресія проти України і стверджується, що

«санкції стосовно Криму збере-жуться, допоки Росія не поверне півострів Україні», - в Білому домі українське питання поставлене на паузу – принаймні до того часу, поки в ході перемовин не буде на-працьовано достатній об’єм інфор-мації про теперішні диспозиції сто-рін. У такій ситуації Києву не потрібно бігти поперед воза, а на-впаки, ґрунтовно підготувати пакет пропозицій, які переконають Трам-па, що допомога Україні – це страте-гічний інтерес США.

Саме в такому руслі має здійсню-ватись підготовка запланованого на кінець лютого офіційного візиту президента України до Вашингтону. Відомо, що над пакетом економічних пропозицій сьогодні вже працює Бо-рис Ложкін. Україна може зацікави-ти США такими галузями як атомна енергетика, сфера нафто- та газови-добування, банківсько-фінансовий сектор, венчурний капітал, ІТ-сфера та креативна економіка.

ЦДАКР, у свою чергу, наголошує, що при цьому не слід залишати осторонь питання військово-тех-нічної співпраці. За президентства Барака Обами, незважаючи на ви-знання російської агресії та важли-вості місця України в європейській архітектурі безпеки, Київ так і не отримав ані Угоду про взаємну обо-рону (за аналогією з тими, що були підписані з країнами Південно-Східної Азії), ані статус основного союзника поза НАТО (MNNA).

Україна може зацікавити США такими галузями як атомна енерге-тика, сфера нафто- та газовидобу-

вання, банківсько-фінансовий сек-тор, венчурний капітал, ІТ-сфера та

креативна економіка

9

За даними Агенції Міністерства оборони США зі співпраці в сфері безпеки і оборони, наразі реалізу-ються три програми допомоги Укра-їні у сфері безпеки: Ініціатива з за-безпечення європейської безпеки (ERI) - основна увага приділяється створенню нового покоління україн-ських сил спеціальних операцій; Іні-ціатива з надання Україні допомоги у сфері безпеки (USAI) - передбачає надання ЗСУ допомоги, зокрема: ін-структорів, обладнання, нелетальної зброї, логістичну підтримку, матері-альне забезпечення тощо та Глобаль-ний резервний фонд безпеки (Украї-на) (GSCF-U) - базова підготовка піхоти, а також реформування укра-їнської поліції та надання допомоги у формуванні Національної гвардії.

Дія перших двох програм розра-хована до 2020 і 2021 років відповід-но, а от у рамках Глобального резерв-ного фонду безпеки фінансування поточних проектів заплановане лише до вересня 2017-го. Відтак, пи-тання пролонгації діючих механізмів підтримки української обороноздат-ності на майбутніх переговорах Трампа і Порошенка не має залиша-тись осторонь.

Виклики для України на міжнародній арені. Перспектива перезавантаження стосунків США

та РосіїОднак, незалежно від результа-

тів перших дипломатичних зусиль української сторони завоювати

прихильність Трампа, значний вплив на американсько-українські відносини матиме динаміка сто-сунків між президентами США та Росії. Навряд чи для Кремля стало великою несподіванкою те, що «но-вий» Трамп, якому за останній рік російська пропаганда видала аван-сом сотні улесливих компліментів, не поспішає зі скасуванням амери-канських санкцій. Втім стратегічна мета Путіна - не лише скасувати санкції, а досягти визнання росій-ської сфери впливу, до якої б по-вернулась Україна, залишається незмінною. З одного боку реаліза-ція цієї стратегії передбачає пере-творення України в очах Трампа у «неліквідний актив» воєнним шля-хом та через внутрішньополітичну дестабілізацію. З іншого боку, в Кремлі вочевидь вважають, що для геополітичного торгу Україною не-обхідно «втягнути» Вашингтон у єдиний переговорний формат щодо більш пріоритетного для Сполучених Штатів регіону.

Певно, керуючись такою логікою Росія вже запросила представників США в Астану на друге засідання мирних переговорів по Сирії, яке призначене на 15-16 лютого. Варто зазначити, що напередодні міжси-рійські переговори в Женеві, були перенесені з 8 лютого на кінець міся-ця. Таким чином, через «астанин-ський формат» Росія спробує нав’язати вигідний для неї порядок денний переговорів під егідою ООН.

Через «астанинський формат» Росія спробує нав’язати вигідний для

неї порядок денний переговорів під егідою ООН

10

Та, незважаючи на те, що Трамп в багатьох публічних виступах від-водив Росії роль головного союзни-ка у боротьбі з ІДІЛ у Сирії, протя-гом найближчих місяців навряд чи варто чекати на військово-диплома-тичний союз Вашингтона і Москви.

В першу чергу, до цього поки що не готові власне Сполучені Штати. По-перше, нова адміністрація ще не налагодила надійні контакти з краї-нами Перської затоки, які є важли-вими партнерами Білого дому по антиіділівській коаліції. По-друге, днями остаточно оформився роз-пад так званої «Армії завоювання», яка протистояла урядовим військам в Алеппо, на два великих ворогую-чих блоки («Тахрір Аль-Шям» на чолі з «Фронтом Аль-Нусра» і об’єднання бойовиків на чолі з «Ах-рар Аль-Шям»), що наразі ослаблює переговорні позиції США.

Відтак у питанні боротьби з ІДІЛ найбільш предметно оформлюється альянс Вашингтона і Анкари. Но-вий директор ЦРУ Майк Помпео в першій закордонній офіційній по-дорожі відвідав Анкару, де, за пові-домленнями преси, обговорив із ту-рецьким керівництвом боротьбу з терористами «Ісламської держави». Ймовірно, йдеться про планування операції звільнення столиці халіфа-ту – Ракки, що на Північному сході Сирії. Дещо раніше в телефонній розмові цю тему вже обговорили лі-дери США і Туреччини. В питанні витіснення терористів ІДІЛ з цього

району адміністрація Обами свого часу робила ставку на сирійських курдів, які контролюють підходи до Ракки. Ердоган же видавався демо-кратам ненадійним союзником піс-ля його звинувачень США у під-тримці спроби держперевороту і небажанні видати Анкарі Фетулла-ха Гюлена.

Але нова адміністрація, схоже, збирається кардинально перегля-нути стратегію попередника Трампа і планує зробити Туреччину союз-ницею. З огляду на те, що обидві країни зацікавлені у перезаванта-женні стосунків, які зіпсувалися в останні місяці президентства Оба-ми, можна припустити що Анкара менш наполегливо наполягатиме на видачі проповідника Гюлена. Ва-шингтон, в свою чергу, згорне під-тримку курдських підрозділів, за-криватиме очі на порушення прав людини в Туреччині і закручування гайок напередодні конституційного референдуму 16 квітня щодо попра-вок, які посилюють владу президен-та Ердогана.

Таким чином, нинішній меза-льянс Росії та Туреччини може не-вдовзі дати серйозну тріщину, адже новий геополітичний маневр Ердо-гана неодмінно викличе невдово-лення в Дамаску і Тегерані.

Навряд чи у середньостроковій перспективі сформується консенсус Росії та США і щодо Ірану. Адміні-страція Трампа уже ввела санкції проти посадових осіб іранських

11

кампаній і анонсує денонсацію Ядерної угоди, а міністр оборони США Джеймс Меттіс відкрито на-звав Іран «головним спонсором те-роризму в світі». Однак ворожа по-літика щодо Тегерану, означатиме втрату Кремлем не тільки важли-вого партнера в Сирійській кампа-нії, але й авторитету серед шиїт-ського населення регіону, що неодмінно поставить хрест на близькосхідних амбіціях Москви.

Зрештою, зі ще меншою ймовір-ністю на догоду Трампу Москва на-важиться на ревізію відносин із КНР. До того ж економічний та вій-ськово-політичний потенціал Росії в Південно-Східній Азії губиться в масштабах Піднебесної. Приміром, в 2016 році серед торгівельних парт-нерів Китаю Росія опинилась лише на 16-й позиції. Тому орієнтація Москви на союз з Пекіном, чи з Ва-шингтоном практично не змінить баланс сил в регіоні.

До того ж вперше з’явились пев-ні ознаки потепління між США і Китаєем. Лідери обох країн нещо-давно провели першу телефонну розмову, під час якої Сі Цзіньпін отримав запевнення від Трампа у дотриманні політики «одного Ки-таю», тобто невизнання сувереніте-ту Тайваню.

Більше того, деякі аналітики від-значають, що невдовзі між Путіним і Трампом може пробігти перша чорна кішка, якщо останній поста-вить ребром питання про перегляд

умов Договору про скорочення стратегічних наступальних озбро-єнь (СНО-3) на більш вигідних для США умовах. Слід відзначити, що Трамп уже доручив голові Пентаго-ну вивчити стан ядерних сил краї-ни.

Таким чином, відкинувши про-пагандистські штампи Кремля, стає очевидно, що геостратегічні інтере-си Росії та США не мають точок до-тику, в яких був би можливий пере-запуск відносин.

Цього не скажеш, наприклад, про Японію. Не зважаючи на те, що до виборів Трамп неодноразово критикував Токіо через заниження курсу ієни та встановлення висо-ких торгових бар’єрів на імпорт, які шкодять американській економіці, японський прем’єр Сіндзо Абе при-віз до Вашингтону «японсько-аме-риканську ініціативу щодо розви-тку зайнятості». Пакет інвестицій у високотехнологічних сферах на 450 мільярдів доларів дозволяє створи-ти в Америці майже 700 тисяч нових робочих місць. Швидше за все, за-вдяки такій пропозиції японський уряд забезпечить свої інтереси в економіці.

Нічого подібного Москва запро-понувати Трампу не може. Тому все що залишається Путіну – «перевіряти реакцію» США обстрілами Авдіївки.

Усвідомлюючи, що медовий мі-сяць із адміністрацією Трампа може закінчитись, так і не розпочавшись, Кремль, готується до жорстких пере-

Все що залишається Путіну – «перевіряти реакцію» США

обстрілами Авдіївки

12

говорів по низці принципових пи-тань. Частково про це свідчить вибір найбільш ймовірної кандидатури но-вого посла РФ в США – заступника міністра закордонних справ Росій-ської Федерації Анатолія Антонова, який до цього п’ять років перебував на посаді заступника міністра оборо-ни. Антонов свого часу був провід-ним перемовником по СНО-3, віді-грав помітну роль під час інтервенції Росії в Україну, за що опинився в санкційному списку Євросоюзу, а в 2015 році став «офіційним обличчям російської інтервенції в Сирію», оскільки провів чимало прес-конференцій з цього питання.

На фоні вибору такої жорсткої кандидатури посла Росії у Вашингто-ні, певний дисонанс викликає список претендентів на посаду нового пред-ставника США в Москві. Так, у пере-ліку фігурують Томас Грем та Річард Берт - прихильники геополітичної доктрини реалізму, навколо якої піс-ля розпаду біполярної системи світу гуртується чимало симпатиків полі-тики Кремля, колишній радник ви-борчого штабу Трампа Картер Пейдж, інвестиційна кампанія якого займа-лася бізнесом в Росії і член Палати представників Конгресу США, русо-філ Дана Рорабакер.

Виклики у площині економіки. Енергетичний аспект

В першій половині лютого клю-човим викликом для української енергетики було питання виник-

нення потенційних дефіцитів вугіл-ля, в основному антрацитових ма-рок. Офіційна позиція влади полягає в тому, що це може мати місце внаслідок тзв. економічної блокади ОРДЛО. Проте, блокада та низка заяв представників уряду де-монструють відсутність чіткої стра-тегії щодо вирішення залежності від антрацитових марок вугілля та го-товності до прийняття вольових рі-шень. Залякування громадськості урядом потребою введення надзви-чайних заходів у енергетиці носить явні ознаки провокування штучно-го медійного шуму з метою виправ-дання своєї надто пасивної політи-ки щодо заміни антрациту.

Все актуальнішим питанням для Києва стає формування чіткого і стратегічного бачення щодо інте-граційних процесів на газових рин-ках країн Центральної Європи. Мова йде в першу чергу про плани Польщі щодо формування на своїй території газового хабу. На початко-вому етапі, це стосується, зокрема, будови інтерконектору між Поль-щею та Україною – газопроводу до-вжиною 110 км по український бік кордону. Якщо цей проект Укртран-сгаз вже почав реалізовувати, то не-відомо, як Україна збирається вико-ристовувати інтерконектор. Лише для транспортування газу з Польщі та в зворотному напрямку, чи також для потенційного зберігання в своїх підземних сховищах сировини, яка буде торгуватися на майбутньому

Блокада та низка заяв представни-ків уряду демонструють відсут-

ність чіткої стратегії щодо вирі-шення залежності від

антрацитових марок вугілля та готовності до прийняття вольових рішень. Залякування громадськості урядом потребою введення надзви-чайних заходів у енергетиці носить явні ознаки провокування штучного

медійного шуму з метою виправ-дання своєї надто пасивної політики

щодо заміни антрациту

13

польському хабі? Потрібно мати на увазі, що Варшава входить у завер-шальну стадію формування планів щодо розбудови своїх підземних сховищ газу. Поточна потужність польських сховищ сягає лише 2,9 млрд. куб газу, але розглядається їхнє збільшення до 9 млрд. куб. В ін-тересах України є продемонструва-ти готовність Києва до співпраці з Польщею. Варшава має отримати чіткий сигнал, що, по-перше, Київ налаштований рішуче щодо побу-дови інтерконектора та, по-друге, Україна готова надавати Польщі на комерційній основі доступ до влас-них сховищ. Зволікання і пасивність в цьому плані може позбавити Укра-їну скористатися планами сусіда.

Основні виклики всередині держави

Нещодавно президент Поро-шенко заявив про плани винести на референдум питання про перспек-тиву членства України в НАТО. По-зитивно оцінюючи ідею проведення плебісциту, який повинен зцемен-тувати євроатлантичний вибір українців, ЦДАКР водночас наго-лошує на тому, що перспектива членства в Альянсі не може бути предметом політичних маніпуля-цій. Ініціювання ж подібного рефе-рендуму без попередніх консульта-цій з керівництвом НАТО, без визначення конкретних заходів, які Україна повинна буде здійснити за результатами волевиявлення – на-

водить на висновок про банальне прагнення «зарезервувати» дану тему до президентських виборів. Наразі, більший ефект стосовно єв-роінтеграційних перспектив Украї-ни матиме реалізація наявних ме-ханізмів реформування безпекового сектору України у відповідності до стандартів Альянсу.

Також ЦДАКР попереджає про зростання числа інформаційних за-гроз, які підривають ідею членства України в Північноатлантичному альянсі. Відсутність послідовної ін-формаційної стратегії держави у цій сфері створює сприятливий ґрунт для маніпуляцій громадською думкою в Україні та на міжнародній арені. Так, приміром, Фонд Віктора Пінчука ініціює обговорення гаран-тій для України на Мюнхенській конференції з безпеки. «За участі світових топ-фахівців обговорюва-тимуться питання того, якими мо-жуть бути міжнародні гарантії для нашої країни», - зазначають в орга-нізації. У зв’язку з цим ЦДАКР на-гадує, що Україна не отримає ре-альних гарантій безпеки від західних партнерів, доки не зможе самостійно забезпечувати власну обороноспроможність. При цьому доречно нагадати, що у довгостро-ковій перспективі в України немає альтернативи членству в НАТО. Ця стратегічна ціль має залишатись не-змінною, незалежно від світової кон’юнктури. Також на тижні зі сво-їми «візіями» замирення ситуації на

ЦДАКР попереджає про зростання числа інформаційних загроз, які

підривають ідею членства України в Північноатлантичному альянсі.

Відсутність послідовної інформаційної стратегії держави у

цій сфері створює сприятливий ґрунт для маніпуляцій громадською думкою в Україні та на міжнародній

арені

14

Донбасі виступили в пресі Сергій Льовочкін (стаття «Україна може виграти в епоху Трампа» для амери-канського новинного журналу «U.S. News & World Report») та Сергій Та-рута (план «Три основи», опубліко-ваний в тижневику Дзеркало тиж-ня), зміст яких зводиться до обґрунтування тези про те, що за-порукою миру на Сході України є реставрація місцевої влади часів ре-жиму Януковича і урізання повно-важень президента. Але окрім по-стулювання подібних суб’єктивних і заангажованих тез, які в своїй основі містять проросійські сентен-ції, в подібних проектах також час-то фігурує ініціатива введення ми-ротворців на Донбас.

До слова, на початку лютого за-ступник глави Адміністрації прези-

дента України Костянтин Єлісєєв висловив переконання, що ситуа-ція в Авдіївці «приверне увагу до ініціативи України щодо розгортан-ня миротворчої місії ООН на Дон-басі». Принагідно, ЦДАКР відзна-чає, що подібні заклики до світової спільноти потребують більш де-тальної калькуляції доцільності та ризиків. По-перше, слід враховува-ти, що місія ООН вводиться резо-люцією Радбезу ООН. Таким чином, Росія матиме можливість блокувати дану ініціативу. По-друге, запрова-дження миротворців передбачає створення буферних зон. Однак, з огляду на відсутність довіри між безпосередніми сторонами війни, а також брак зацікавленості з боку Заходу, такий сценарій сьогодні ви-дається малоймовірним.

Запровадження миротворців перед-бачає створення буферних зон. Однак, з огляду на відсутність

довіри між безпосередніми сторо-нами війни, а також брак зацікавле-ності з боку Заходу, такий сценарій сьогодні видається малоймовірним

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

15

В полоні бізнес-інтересівСпроби економічної блокади

ОРДЛО силами активістів та вете-ранів АТО, актуалізували дискусії щодо майбутнього окупованої час-тини Донбасу та забезпечення України вугіллям, зокрема антра-цитом. Прогнозовано (особливо через спекуляції на темі політика-ми) довкола проблеми з’являється дуже багато перекручувань та де-зінформації. Саме тому, варто пра-вильно розставити акценти і звер-нути увагу на ключові аспекти.

По-перше, проблема дефіцитів антрациту виникла не «сьогодні» і є прямим наслідком російської окупації частини Донбасу. Нага-даймо, що 7 з 14 українських ТЕС

та 5 ТЕЦ працюють саме на антра-цитових групах вугілля. Вся гене-рація, включаючи об’єкти, що пра-цюють на інших видах палива ніж антрацит, виробляє 37% всієї елек-троенергії країни (дані за 2016 рік). Загальна частка антрациту у спо-живанні вугілля генерацією, стано-вить близько 40%. У 2016 році укра-їнські ТЕС і ТЕЦ спожили 24,1 млн. тон вугілля. З них 9 млн. т станови-ло вугілля антрацитових марок. Та-кож генерація займає особливе місце в Об’єднаній енергосистемі України (ОЕС) через свою гнуч-кість і здатність маневрувати по-тужностями, що в період пікових потреб (наприклад, холодів) грає неабияку роль.

Залежність від антрациту: час на стратегічні та вольові рішення

У дзеркалі експертноі

думки

Павло Кост, член Експертної ради ЦДАКР, координатор проектів Демократичного співтовариства Схід

(Варшава, Польща)

16

По-друге, одна з семи антраци-тових ТЕС (Старобешівська) роз-ташована на окупованій території. Причому вона забезпечує енергією також частину території контро-льованої Києвом, наприклад, Марі-уполь.

По-третє, більшість антрацито-вих ТЕС знаходяться в приватних руках: ДТЕК (три об’єкти), Донба-сенерго (два, в т.ч. один в ОРДЛО) і лише дві ТЕС належать державі. Цей фактор є одним із ключових в контексті зусиль офіційного Києва щодо вирішення питання. Тим більше, що частка самого тільки ДТЕК на ринку генерації сягає 75%. Додатково, шахти, які добувають антрацит на окупованій території, також належать концерну Ріната Ахметова. По суті, все це перетво-рює Україну в заручника бізнес ін-тересів найбагатшого громадянина України.

Зайвим буде твердження, що монопольна позиція влаштовує ДТЕК, а можливість забезпечити об’єкти генерації антрацитом зі своїх шахт є достатнім аргументом, щоб лобіювати за збереженням status quo.

Тернистий шляхДля України існує лише декіль-

ка варіантів виходу з ситуації. Пер-шим є нарощування імпорту ан-трациту на світових ринках. Проте, ця марка вугілля є доступною лише в кількох країнах світу, наприклад,

Росії, Казахстані, Австралії, ПАР та США. Причому ціна імпортованої сировини значно перевищує товар привезений з ОРДЛО. За даними Міністерства енергетики та вугіль-ної промисловості, в лютому вар-тість тони імпортного антрациту в українських портах становила 2 829 грн. (без ПДВ). В свою чергу, вугілля з зони АТО коштувало 1 730 грн. за тону (без ПДВ). Крім того, імпорт ускладнений логістич-ними перешкодами – через час до-ставки та перезавантаження пор-тів. Також контрактами на купівлю антрациту потрібно займатися зі значним випередженням. Через ці причини, звісно, окрім згадуваних вже бізнес-інтересів, Україна досі імпортувала відносно незначні для загального балансу об’єми антра-циту.

Другим способом обмеження залежності є переобладнання ан-трацитових ТЕС на роботу на газо-вих групах вугілля, дефіцит яких Україні легше компенсувати. Сам процес не є технологічно складним, але вимагає часу та грошей. Відпо-відну роботу слід починати одразу після закінчення опалювального сезону. Важливо пам’ятати, що без-відносно переобладнання на інший тип вугілля, усі ТЕС потрібно мо-дернізувати через загальну зноше-ність. Та й з огляду на приватну приналежність більшості ТЕС, та-кий варіант має свої обмеження – зрозуміло, що ДТЕК, який володіє

По суті, все це перетворює Україну в заручника бізнес інтересів найба-

гатшого громадянина України

Через ці причини, звісно, окрім згаду-ваних вже бізнес-інтересів, Україна досі імпортувала відносно незначні

для загального балансу об’єми антрациту

17

в ОРДЛО дешевим ресурсом, не хоче інвестувати в переоблад-нання.

Третій шлях, який можна назва-ти більше ситуативним, це збіль-шення виробництва і споживання електроенергії, яка виробляється з інших джерел (АЕС, ГАЕС, ВДЕ) з паралельною розбудовою інфра-структури, що дасть змогу її гнуч-кіше постачати.

Презентований 7 лютого міні-стром Насаликом звіт діяльноті уряду в цьому напрямку був водно-час маніпуляцією фактами, конста-тацією складності ситуації та іс-коркою надії на зрушення в майбутньому. На думку Насалика, Україна виконала або виконує 4 проекти, які зменшують залеж-ність від антрациту. На Дністров-ській ГАЕС введено в експлуатацію блок 3 та розпочато будову блоку 4, що дасть змогу зекономити близь-ко 700 тис. т антрациту в рік. На Зміївській ТЕС (Харківська об-ласть) до жовтня два блоки мають бути готовими до роботи на газо-вих групах вугілля, що означатиме зменшення потреб в антрациті на 1 млн. т щорічно. Міністр згадує і про введення в експлуатацію в грудні 2015 року проекту Рівнен-ська АЕС-Київська підстанція, що дає економії антрацитових груп ву-гілля на рівні 1,44 млн. т на рік. Та-кож мова йде про плани завершен-ня цієї осіню будівництва повітряної лінії Запорізька АЕС –

Каховська підстанція – 750 тис. т заощадження антрациту. Сумарно, всі проекти мають дозволити об-межити споживання антрациту на 4 млн. т. Звичайно, названі проек-ти, це позитивний сигнал. Проте, Насалик не додав, що їхня реаліза-ція лише створює передумови для відповідного зменшення спожи-вання антрациту. Також, окрім пе-реобладнання блоків на Зміївській ТЕС, вони були б реалізовані без-відносно проблем з дефіцитом ан-трациту. Тому курсом на унезалеж-нення від антрациту можна їх називати лише з великою натяж-кою. Більше того, все це демонструє зволікання уряду з активним вирі-шенням проблеми. Якщо брак рі-шень у 2014 році можна було ще зрозуміти, то їх відсутність протя-гом 2015 та лише в’ялі рухи в 2016 році (рішення про переобладнання двох з десяти блоків Зміївської ТЕС) потрібно оцінювати вкрай негативно.

Ще красномовнішим є анонсу-вання міністром повного переоб-ладнання Трипільської ТЕС (Київ-щина) та модернізації низки антрацитових блоків інших ТЕС, включаючи ті, які належать при-ватному бізнесу. З одного боку, така заява, це безумовний позитив. Однак, за планами уряду така ре-конструкція має розтягнутися аж до 2024 року, – Україна не має стіль-ки часу. Подекуди важливішим від наміру переобладнання Трипіль-

Проте, Насалик не додав, що їхня реалізація лише створює передумови

для відповідного зменшення спожи-вання антрациту. Також, окрім

переобладнання блоків на Зміївській ТЕС, вони були б реалізовані безвід-

носно проблем з дефіцитом антра-циту. Тому курсом на унезалежнення

від антрациту можна їх називати лише з великою натяжкою

18

ської ТЕС в цьому контексті є факт, що уряд анонсує модерніза-цію антрацитових блоків на при-ватних ТЕС замість їхнього пере-обладнання на роботу на інших марках вугілля, що підтверджує відсутність остаточної готовності до відмови від антрациту. І це ще один доказ на брак аргументів або бажання спонукати до відповідно-го переобладнання на ДТЕК та Донбасенерго.

Перспективи і рекомендаціїПалке обговорення блокади

ОРДЛО продемонструвало в т.ч. фактичну відсутність курсу офі-ційного Києва на унезалежнення від поставок антрациту. Вкінці січ-ня прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що антрациту з зони АТО немає альтернативи. Зго-дом, 10 лютого міністр Насалик під час години запитань до уряду під-креслив, що Київ може відмови-тись від вугілля з ОРДЛО, але на це потрібно 15 млрд. грн. з кишень платників податків. Сума є явно за-вищеною і він навів її ймовірно з метою переконати публіку у відсут-ності сенсу курсу на відмову від ан-трациту. Те саме можна сказати про низку заяв щодо необхідності вве-дення надзвичайних заходів в енер-гетиці через проблеми з сирови-ною  – уряд з усіх сил намагається переконати громадськість, що Україна не може відмовитися від антрациту. Зайвим підтверджен-

ням цього є брак в актуальній ре-дакції проекту «Енергетичної стра-тегії України до 2035 року», будь-яких орієнтирів щодо заміни антрациту з зони АТО (окрім згад-ки про переобладнання двох блоків Зміївської ТЕС, яке закінчиться вже цього року). Тому, можемо констатувати, що уряд реалізує підхід імітації унезалежнення від антрациту або, в кращому випадку, дуже повільного курсу на це.

На фоні описаних проблем про причини цього можемо лише здо-гадуватися, але цілком логічно, що може йтися про інтереси все ще впливового Ріната Ахметова. Його ДТЕК з огляду на монопольну по-зицію дозволяє собі фактично шан-тажувати Україну. А державі не ви-стачає аргументів або бажання змусити його врахувати інтереси країни. Водночас є ще один нюанс, про який журналісти Економічної правди згадували ще восени мину-лого року. Мова про апетити осіб з оточення Ігоря Кононенка щодо формування нової вугільної групи, в т.ч. з колишніх активів Олексан-дра Януковича. Якщо ці повідо-млення відповідають дійсності, не-рішучість Києва стає ще більш зрозумілою.

Разом з тим потрібно справед-ливо визнати, що енергетичний блок уряду є заручником браку стратегії України щодо майбутньо-го Донбасу. Відсутність чіткого плану Києва щодо того, що робити

Тому, можемо констатувати, що уряд реалізує підхід імітації унеза-

лежнення від антрациту або, в кращому випадку, дуже повільного

курсу на це

Тзв. блокада товарообігу з окупова-ними районами Донбасу (не зважаю-

чи на її заполітизованість), може стати важливим поштовхом до

прийняття відповідальних рішень, які вже давно перезріли

19

з ОРДЛО (і в які терміни), є важли-вим фактором збереження тепе-рішнього status quo. З цієї точки зору, тзв. блокада товарообігу з окупованими районами Донбасу (не зважаючи на її заполітизова-ність), може стати важливим по-штовхом до прийняття відпові-дальних рішень, які вже давно перезріли.

На фоні загального стану ву-гільної галузі та ТЕС/ТЕЦ курс на відмову від антрациту є в довгій перспективі безпрограшним і ви-правданим. Не існує одного рішен-ня, яке зможе зняти проблеми за-лежності від антрациту, що зобов’язує до застосування комбі-нованого набору заходів. Вкрай важливим є прискорення темпів переобладнання блоків ТЕС, які працюють на антрациті. Це осо-бливо стосується Трипільскої ТЕС та об’єктів ДТЕК. Компанія-моно-поліст має бути поставлена в жор-сткі законодавчі рамки, які зобов’язуватимуть її до реалізації курсу на заміну антрациту. Деталі цих вимог можуть і повинні бути

предметом консультацій з керівни-цтвом ДТЕК, але держава має в них зберігати вирішальну роль. Потріб-но і надалі шукати баланс через ко-ординацію роботи окремих складо-вих енергосистеми (АЕС, ТЕС, ГЕС). Безумовано слід нарощувати імпорт сировини з альтернативних джерел – ПАР, США та Австралії. Навіть попри вищу ціну антрациту з названих напрямків.

Таким чином, подальше зволі-кання або імітація реалізації пе-рерахованих заходів буде доказом того, що офіційний Київ віддає перевагу короткостроковим біз-несовим інтересам деяких гравців та не готовий до прийняття справ-ді державницьких рішень.

Варто звернути увагу на сум-ну правду, що навіть ре-інтегровані ОРДЛО, ще довго залишатимуться важливим ка-налом впливу на Україну з боку російського агресора. Тому, кон-сервація залежності від антра-циту з зони АТО - це вкрай без-відповідальний підхід з точки зору безпеки України.

Компанія-монополіст має бути поставлена в жорсткі законодавчі рамки, які зобов’язуватимуть її до

реалізації курсу на заміну антрациту

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

20

Проблеми ціноутворення при виробництві озброєнь

Сучасна модель цін у даній га-лузі виглядає так: витрати плюс фіксований рівень прибутку, який чітко встановлений законодав-ством. Якщо звернути увагу на структуру ціни з покупними комп-лектуючими та зарплатами, то в ре-зультаті виходить, що чим більш високотехнологічна продукція, тим менша рентабельність. Пара-докс, який не має права на життя. Питання ціноутворення в процесі придбання та розробки нових зраз-ків озброєння – дуже серйозне. Воно в першу чергу стосується змі-ни підходу та парадигми. У приват-ного сектору є своє бачення вирі-

шення даної ситуації.Наприклад, формувати вартість зразків на кон-курентних засадах та з урахуван-ням вартості доступних світових аналогів. Насправді все виглядає досить просто: або купується зра-зок у національноговиробника, абоіноземний аналог, за умови, що він дійсно потрібен. Якщо зверну-ти увагу на безпілотні авіаційні комплекси, я можу сказати, що найближчий іноземний аналог комплексу, який виготовляється «Атлон Авіа», коштує в 3 рази до-рожче. Проте чому? Відповідь ри-торична, якщо взяти до уваги рентабельність підприємства. Потрібно підтримувати вітчизня-ного виробника і давати можли-

Приватні оборонні підприємства досі у списку другорядних

Артем В’юнникДиректор ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Атлон Авіа»

(розробник та виробник безпілотних авіаційних комплексів)

Якщо звернути увагу на структуру ціни з покупними комплектуючими

та зарплатами, то в результаті виходить, що чим більш високотех-

нологічна продукція, тим менша рентабельність

Потрібно підтримувати вітчизняно-го виробника і давати можливість

заробляти не лише 2%: маючи такий рівень прибутку жодне виробництво

не може розвиватися та вдоскона-люватися

21

вість заробляти не лише 2%: маючи такий рівень прибутку жодне ви-робництво не може розвиватися та вдосконалюватися.

Інший чинник, що стримує роз-виток приватних компаній обо-ронної промисловості, – це нерозу-міння затребуваності продукції в довгостроковій перспективі. Тому Ліга оборонних підприємств Украї-ни створена як відповідь на вищев-казані проблеми і ми активно включилися в роботу по форму-ванню більш ефективнихусучасних умовах механізмів взаємодії держа-ви та приватного сектору.

Як отримати державне замовлення

Наша компанія пройшла дуже простий шлях і я можу поділитись цим досвідом. Після презентації готового зразка у Міністерстві обо-рони, він повинен пройти випро-бування у Державному науково-до-слідному центрі Збройних Сил (наразі працює в Чернігові). Будь-які перешкоди для того, щоб про-йти випробування відсутні. Фахів-ці центру готові приймати різні зразки, які відповідають потребам Збройних Сил. Власне, з цього по-чалась робота нашої компанії, коли в 2014 році ми почали перші ви-пробування комплексів, які тоді,

звісно, мали багато недоліків, але довели свою здатність виконувати на той час необхідні оперативні за-вдання. На сьогодні існує Постано-ваКабінету Міністрів № 345, яка впроваджує спрощений режим для закупівлі зразків військової техні-ки та озброєння. У ній виділенотри категорії продукції: 1) зразки, які серійно виробляються в Україні; 2) ті, які закуповуються з-за меж України; 3) ті, що розроблені в іні-ціативному порядку українськими підприємствами і серійно не виро-бляються. Власне, до останньої гру-пи потрапляють зразки таких ком-паній як «Атлон Авіа».

Тож процедура отримання дер-жавного замовлення досить про-ста. Тобто немає жодних пере-шкод. До речі, зараз постало питання про внесення змін до за-кону про ліцензування окремих видів господарської діяльності, а саме щодо повернення до політи-ки ліцензування виробництва вій-ськової техніки та боєприпасів. Але поки що цей закон не прийня-тий, тобто навіть ліцензія ще не потрібна, щоб виробляти ті чи інші зразки. Єдине, що потрібно мати виконавцю державного обо-ронного замовлення – це створити секретний відділ, який буде займа-тися його виконанням.

Тож процедура отримання держав-ного замовлення досить проста.

Тобто немає жодних перешкод

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

22

1 січня 2017 року офіційно роз-почав свою діяльність Центр проти-дії тероризму та гібридним загрозам (ЦПТГЗ) при Міністерстві внутріш-ніх справ Чеської Республіки.

Його створенню передували пе-регляд стратегічних підходів НАТО щодо реагування на нетрадиційні види війни1, а також схвалення Єв-рокомісією стратегії боротьби з гі-1 NATO Moving Toward New Deterrence Model -

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.wsj.com/articles/nato-moving-toward-new-deterrence-model-1455116033

бридними загрозами та сприяння стійкості ЄС, яка стала доповне-нням програми розширення  спів-робітництва з Північноатлантич-ним альянсом2.

У рамках реалізації стратегії було заплановано створення за-гальноєвропейського центру для збору та аналізу інформації щодо

2 Joint Framework on countering hybrid threats a European Union response - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ccdcoe.org/sites/default/f i l e s / d o c u m e n t s / E U - 1 6 0 4 0 6 - J o i n t FrameworkOnCounteringHybrid Threats.pdf

Центр протидії тероризму та гібридним загрозам при МВС Чеської Республіки

Володимир Паливода,старший науковий співробітник

відділу проблем національної безпеки НІСД

23

гібридних загроз. Верховний пред-ставник Євросоюзу у закордонних справах та політиці безпеки Феде-ріка Могеріні з цього приводу за-явила: «В останні роки становище у сфері безпеки докорінно зміни-лося. Ми бачили зростання гі-бридних загроз на кордонах ЄС. Перед ЄС постав виклик адапту-ватися до цих умов. Взаємозв’язок між внутрішньою і зовнішньою безпекою потребує подальшого зміцнення. Цими новими пропо-зиціями ми хочемо розширити нашу здатність протистояти за-грозам гібридного характеру»3.

Однією з перших країн, яка приступила до втілення в життя рішень Єврокомісії, стала Чеська Республіка. Місцеві експерти про-аналізували стан національної безпеки та визначили низку гі-бридних загроз, включаючи теро-ризм, радикалізацію та зовнішні кампанії з дезінформації, що ста-новлять серйозну небезпеку вну-трішній безпеці. За їх рекоменда-ціями й було вирішено створити відповідний урядовий орган – ЦПТГЗ, підпорядкований МВС ЧР. Центр має виключно інфор-маційно-аналітичні функції і не буде займатися оперативною ді-яльністю, тобто не підмінятиме собою ні Службу безпеки та ін-формації (контррозвідка), ні Ві-

3 Security: EU strengthens response to hybrid threats - [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://europa.eu/rapid/press-release_IP-16-1227_en.htm

домство зовнішніх зв’язків та ін-формації (розвідка). Одним з найважливіших завдань Центру стане протидія російській пропа-ганді та дезінформації, що активі-зувалася напередодні проведення у країні виборів у жовтні 2017 року4.

Парадоксально, але у чесь-кому політичному істеблішмен-ті знайшлися люди, які критич-но поставилися до появи нового органу з такими повноваження-ми. Виступаючи з різдвяним зверненням до нації, Президент Чехії Мілош Земан наголосив на тому, що він не хоче, аби МВС перетворилося на сучас-ного Коняша (мається на увазі єзуїт, який жив у XVIII ст., бо-рець з Реформацією, автор чеської версії переліку заборо-нених книг). На думку політи-ка, його країна не потребує цен-зури та ідеологічної поліції5. Незважаючи на те, що Глава держави попередньо був озна-йомлений з висновками експер-тів щодо загроз національній безпеці та напрямками діяль-

4 Na ministerstvu vnitra vznikne protiteroristické centrum. Má reagovat na nové hrozby - [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: http://www.rozhlas.cz/zpravy/politika/_zprava/1612832

5 Centrum proti terorismu a hybridním hrozbám startuje. Nepůjde o cenzuru, ujistilo ministerstvo vnitra - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rozhlas.cz/zpravy/domaci/_zprava/ centrum-proti-terorismu-a-hybridnim-hrozbam-startuje-nepujde-o-cenzuru-ujistilo-ministerstvo-vnitra--1684404

24

ності ЦПТГЗ, він фактично пі-діграв російській пропаганді, яка категорично відкидає вплив РФ на політичне життя окре-мих європейських країн.

Хоча, коли мова йде про Міло-ша Земана, - дивним це не здається. Недарма у проекті Лабораторії ана-лізу особистості Центру дослі-джень армії, конверсії та роззбро-єння він зарахований до числа агентів впливу Москви6. Приводом для цього є не лише його постійна проросійська риторика, але й інші факти. Так, наприклад, російська преса приділяє значну увагу Пре-зидентові Чехії, роль якого у парла-6 Козлов Д.А. «Друзья» Путина. Мифы и реальность

- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cacds.org.ua/ru/research/724

ментсько-президентській респу-бліці є досить символічною. За підрахунками празького аналітич-ного центру «Semantic Visions», із жовтня 2013 року по лютий 2015 року Мілош Земан згадувався у ро-сійських ЗМІ 16 552 рази. Для по-рівняння, за тими ж даними, Пре-зидент ФРН Йоахім Гаук «удостоївся» бути згаданим лише 481 раз. З врахуванням того, що значна частина ЗМІ у Росії під-контрольна федеральній владі, така увага свідчить про наявність тісних зв’язків чеського політика з керів-ництвом РФ7.

7 Centrum proti terorismu a hybridním hrozbám startuje. Nepůjde o cenzuru, ujistilo ministerstvo vnitra - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rozhlas.cz/zpravy/domaci/_zprava/

Мілош Земан – кремлівський агент впливу чи неординарний політик?

25

З перших днів після офіційного відкриття Центру його фахівці включилися у роботу з розвінчан-ня розгорнутої проти Чехії пропа-гандистської кампанії, виявлення так званих активних заходів впли-

ву (простіше кажучи, фейків), що проводяться російськими спец-

centrum-proti-terorismu-a-hybridnim-hrozbam-startuje-nepujde-o-cenzuru-ujistilo-ministerstvo-vnitra--1684404

службами. Результати своєї діяль-ності ЦПТГЗ оперативно оприлюд-нює на власному веб-сайті та у соціальних мережах. Ці результати отримують схвальні оцінки в уря-дових та політичних колах країни.

На думку кандидата у президенти (вибори заплановані на 2018 рік) Міхала Горачека, подібні центри мають бути створені у всіх країнах

Схема ухвалення рішень фахівцями ЦПТГЗ щодо виявлення дезінформації

26

НАТО та ЄС8. У перспективі плану-ється, що такі ж центри з’являться в деяких інших міністерства і ві-домствах Чехії, а загальна коорди-нація їх діяльності буде здійснюва-тися на урядовому рівні.

Разом з тим, не обходиться й без негативних зауважень. І знову у ролі головного критика ЦПТГЗ ви-

ступив Мілош Земан. Коментуючи отримані ним від Центру матеріали щодо конкретної терористичної за-

8 Nejde o cenzuru. Kandidát Horáček nesouhlasí s prezidentem Zemanem - [Електронний ресурс]. – http://www.denik.cz/z_domova/nejde-o-cenzuru-kandidat-horacek-nesouhlasi-s-prezidentem-zemanem-20170103.html

грози, президент піддав сумніву їх правдивість і зазначив, що новий урядовий орган не справляється з поставленими перед ним завдання-ми. Президент також додав, що ЦПТГЗ «лише виконує цензор-ські функції, видаляючи записи екстремістського змісту з Інтернету»9. До табору критиків створення ЦПТГЗ приєднався й колишній керівник військової роз-відки ЧР бригадний генерал у від-ставці Андор Шадор, який заявив, що уряд занадто захопився теорією змови, а політики іноді підтасову-ють дані на свою користь. Він нага-дав приклад, коли у 2003 році на підставі сфальшованих даних про наявність у Іраку зброї масового знищення розпочалося вторгнення коаліційних військ у цю країну7.

Чеський публіцист Владімір Петріляк охарактеризував свої відчуття з приводу створення ЦПТГЗ як змішані: «У Чехії ми ма-ємо президента, який говорить, що санкції ЄС проти Росії - анти-продуктивні, а Центр, створений при соціалістичному уряді пови-нний шукати дезінформацію, що походить саме зі Сходу. Єдиним контактом цього Центру є «Twe-eter», а люди, які там працюють, пов’язані з Партією зелених чи з антиглобалістами. Це не виглядає серйозно і є предметом для насмі-

9 Czeski spór o terroryzm - [Електронний ресурс]. – http://gpcodziennie.pl/59698-czeskisporoterroryzm.html

Бригадний генерал у відставці Андор Шадор – противник конспірології

27

хань з боку багатьох чеських ко-ристувачів Інтернету»10.

10 American forces in Europe Cavalry ride - [Електро-нний ресурс]. – http://www.economist.com/ news/europe/21647621-czechs-welcome-american-army-convoy-despite-their-presidents-support-russia-cavalry-ride

Аналізуючи ситуацію, що скла-лася навколо ЦПТГЗ, можна дійти висновку, що Центр, покликаний боротися з гібридними загрозами, став не лише суб’єктом, але й об’єктом гібридної війни.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

28

Последние события в Беларуси показывают, что в контексте гром-ких заявлений и попыток А.Лука-шенко продемонстрировать свою независимость (в первую очередь от Москвы) над действующим ре-жимом в Минске все сильнее сгу-щаются тучи. И связано это не только с фактором давления извне.

На сегодня действующий пра-витель Беларуси не пользуется под-держкой среди населения страны. Против него выступают и оппози-ция, и обычное население, и биз-нес. В свою очередь, идеи нацио-нальной государственности, демократии и европейских ценно-стей в Беларуси поддерживают

около 3-4 млн. человек. Причем сторонниками таких идей является большое количество чиновников действующего в стране режима, ко-торые на самом деле ждут, когда система изменится, и они смогут свободно посещать Европу, легали-зовав за рубежом свои капиталы. Подтверждением этому являются слова бывшего помощника А.Лука-шенко К.Рудого о том, что люди из власти больше чем оппозиция за-интересованы в коренных рефор-мах в стране - реформах не только экономических.

В то же время значительная часть белорусского общества сим-патизирует В.Путину, что является следствием сильного влияния в

«Процесс смены власти в Беларуси можно считать запущенным»

Дмитрий Бондаренко, координатор гражданской кампании «Европейская Беларусь»

Над действующим режимом в Мин-ске все сильнее сгущаются тучи. И

связано это не только с фактором давления извне

29

стране российской пропаганды. Увы, доступ к альтернативной ин-формации о ситуации в России и действиях российских властей у большей части населения Беларуси ограничен. Поэтому неудивитель-но, что белорусы связывают с ним надежды на смену власти в стране.

Также пророссийски настроен-ной является и значительная часть местных силовиков. Они смотрят российские сериалы, новости, зна-ют, сколько получают их россий-ские коллеги, и, как следствие, не являются белорусскими патриота-ми. Попытки А.Лукашенко перио-дически проводить чистки в их ря-дах и пополнять их за счет молодых кадров не дают ему желаемого ре-зультата, поскольку основная мо-тивация молодых силовиков - не защита действующего режима или Родины, а заработок денег путем «крышевания» или других схем. В армии же есть большое количество тех, кто ждет, чтобы получать рос-сийскую зарплату, которая в 3-5 раз больше чем в Беларуси.

Что касается экономической си-туации в стране, то она на сегодня является тяжелой и имеет все тен-денции к ухудшению. Основная причина этому - то, что Россия больше не может оказывать режи-му А.Лукашенко помощь в том объеме, в котором она предостав-ляла ранее, а помощь Запада не мо-жет это компенсировать. Как ре-зультат - начиная с 2012 г. в стране

практически прекратился рост ВВП, а в течение последних двух лет отмечается его падение в сред-нем на 3-5%.

Несмотря на то, что в течение второго полугодия 2016 г. Беларусь недополучила от России 6 млн. тонн нефти, власти заявляют, что за первое полугодие 2016 г. падение ВВП составило 2,5%, а по итогам всего прошлого года - всего 2,6% (то есть, ВВП во второй половине 2016 г. упал только на якобы 0,1%). На самом же деле реальное падение ВВП Беларуси за весь год составля-ет около 5%. Такой сложной эконо-мической ситуации в стране не было со времен перестройки.

Как следствие, сегодня в Бела-руси возникает проблема с выпла-той пенсий, зарплат (пенсии обыч-ных граждан составляют $50-150, зарплаты которые предлагают на бирже труда - $100-200, а не $500, как заявляется официально), отме-чается массовое сокращение рабо-чих мест, рост официальной и нео-фициальной безработицы и попытки власти найти деньги, в том числе и среди безработных. Так, для того, чтобы в Беларуси стать официально безработным, гражданин должен зарегистриро-ваться на бирже, после чего он по-лучает в месяц $15 пособия по без-работице. При этом он должен отработать несколько десятков ча-сов на общественных работах. Если же его это не устраивает, и он само-

Пророссийски настроенной является и значительная часть местных

силовиков. Они смотрят российские сериалы, новости, знают, сколько

получают их российские коллеги, и, как следствие, не являются белорус-

скими патриотами

30

стоятельно ищет работу и пытает-ся выживать своими силами, по итогам года он должен заплатить государству $400. Декрет Лукашен-ко о так называемых тунеядцах вы-звал массовое возмущение в бело-русском обществе, т.к. письма из налоговых инспекций, с требова-нием заплатить данный налог, по-лучили более 400 тысяч граждан.

Также одним из вариантов по-лучения необходимых средств для режима А.Лукашенко является продажа им земли (в городах, а также крупных охотничьих уго-дий). Официально это называется передачей в аренду, которая рас-считана на период от десяти и бо-лее лет. Например, в Кореличском р-не Гродненской обл. на тендер было выставлено около 120 тыс. га. Подобная ситуация отмечается и в Осиповичском р-не Могилевской обл., а также районах других обла-стей. При этом основными покупа-телями являются крупные россий-ские фирмы, среди которых «Газпром», а также определенные российские олигархи. Кстати, мил-лионы гектаров лесных угодий с соответствующей инфраструкту-рой, находящиеся в собственности россиян (при отсутствии белорус-ского пограничного контроля), представляют великолепную воз-можность для скрытой переброски войск специального назначения России.

В результате сложной экономи-

ческой и социальной обстановки в стране, в обществе существуют се-рьезные протестные настроения и у населения есть понимание того, что перспектива изменения дей-ствующей власти является доста-точно реальной. И, несмотря на то, что в Беларуси на сегодня построе-но полицейское тоталитарное госу-дарство, с большим количеством сотрудников милиции и спец-служб, информаторов, а также на страх потерять работу, население все же выходит на протесты. И в этом году протесты в Беларуси бу-дут более масштабными, чем рань-ше, - и по численности, и по разно-образию, и по географии.

Что касается реакции властей на такие протесты, то она сегодня не является такой жесткой, как раньше. Если еще недавно за уча-стие в протесте задерживали на пе-риод до 30 суток, а также могли от-крыть и уголовное производство, то сегодня к протестующим приме-няются, в основном, штрафы. Это связано с тем, что режиму нужно показать перед Западом результа-ты либерализации государства и получить от него финансовую по-мощь. В свою очередь такая ситуа-ция является благоприятной для деятельности белорусской оппози-ции, которая теперь может более свободно участвовать в протестах.

Так, на сегодня «Белорусский национальный конгресс» (главная оппозиционная сила в стране), од-

Миллионы гектаров лесных угодий с соответствующей инфраструкту-рой, находящиеся в собственности россиян (при отсутствии белорус-

ского пограничного контроля), представляют великолепную воз-

можность для скрытой переброски войск специального назначения

России

31

ним из лидеров которого является руководитель Белорусской социал-демократической партии «Народ-ная грамада» Н.Статкевич и куда входят Гражданская кампания «Ев-ропейская Беларусь» (лидер Ан-дрей Санников), Движение «За го-сударственность и суверенитет Республики Беларусь» (лидер В.Не-кляев), партия «Белорусская соци-ал-демократическая громада» (ли-дер С.Шушкевич), «Молодой Фронт» (лидер Д.Дашкевич), неза-висимый профсоюз Радиоэлек-тронной промышленности (лидер Г.Федынич), а также ряд других ор-ганизаций и 15 региональных де-мократических коалиций, – начал создавать в регионах военные ко-миссии для защиты страны от внешней агрессии. Также Конгресс отправил министру обороны Бела-руси письмо, в котором напомнил, что в случае военной угрозы в стра-не будет действовать военная при-сяга и граждане и власть будут обя-заны оказывать вооруженное сопротивление агрессору. И если раньше ответом на такое обраще-ние могли быть репрессивные меры против оппозиции, то сегод-ня такого не произошло, а министр обороны даже публично ответил на письмо БНК, что говорит о том, что власть заинтересована в опре-деленном взаимодействии с оппо-зицией.

Кроме того, оппозиция будет открыто бороться против проведе-

ния российско-белорусских воен-ных учений «Запад - 2017», которые запланированы на осень 2017 года. О начале такой кампании заявил лидер Белорусского Народного Фронта А.Янукевич.

Что касается того, готов ли бе-лорусский народ противостоять внешней агрессии, если таковая со-стоится, то на сегодня в стране есть немало тех, кто готов отстаивать ее независимость с оружием в руках. Здесь следует отметить, что по ко-личеству военнослужащих, слу-живших в спецподразделениях, Бе-ларусь занимает одно из первых мест в мире. И таких людей сегодня немало среди белорусских патрио-тов. Также патриоты есть и среди молодых офицеров в белорусских вооруженных силах. В целом, на се-годня в Беларуси есть несколько десятков тысяч человек, готовых с оружием противостоять агрессору. Кроме того, белорусские патриоты надеются на то, что если белорус-ский народ продемонстрирует го-товность противостоять агрессору, то ему помогут украинские добро-вольцы, также как сегодня белору-сы и граждане других стран воюют за Украину.

Что касается смены власти в стране, то сегодня данный процесс можно считать запущенным, о чем свидетельствуют ряд важных при-знаков. Так, после разговора В.Пу-тина и А.Лукашенко в Москве в конце ноября прошлого года, по-

Оппозиция будет открыто бороть-ся против проведения российско-бе-

лорусских военных учений «Запад - 2017», которые запланированы на

осень 2017 года

Патриоты есть и среди молодых офицеров в белорусских

вооруженных силах. В целом, на сегодня в Беларуси есть несколько

десятков тысяч человек, готовых с оружием противостоять агрессору

32

следний по приезду сразу же поме-нял главу и первого заместителя главы своей администрации - глав-ного органа управления в дикта-торской стране. Также он поменял 1-го заместителя НГШ ВС Белару-си, первого заместителя министра МВД, начальника собственной службы безопасности. Затем прош-ли аресты активистов «русского мира» и одновременно был аресто-ван т.н. «батюшка со свастикой» - идеолог различных сборных Бела-руси по силовым видам спорта, которого связывают с российски-ми спецслужбами. Причиной охо-ты на активистов «русского мира», скорее всего, стало то, что окруже-ние А.Лукашенко объяснило ему прямую опасность, которая исхо-дит от этих организаций и показа-ло сеть этой российской агентуры. Как следствие, сегодня деятель-ность пророссийских организаций хотя и не приостановлена, однако ограничена, и они не могут уже действовать так открыто и нагло, как это было раньше.

Также достаточно показатель-ным является отказ А.Лукашенко ехать в Санкт-Петербург на знако-вое для российской власти меро-приятие, в рамках которого долж-но было состояться торжественное подписание таможенного кодекса ЕврАзЭС. Более того, вместо этого он показательно провел заседание с силовиками и сказал, что для него самое главное - безопасность его

страны во время рождественских и новогодних праздников.

В свою очередь, активные дей-ствия против режима А.Лукашенко начала Россия. Так, она существен-но сократила поставки нефти на белорусские нефтеперерабатываю-щие заводы, стала неуступчивой в переговорах по оплате за постав-ленный в Беларусь газ (в настоящее время белорусская сторона должна заплатить России $550 млн.). Уси-лились действия по проверке каче-ства белорусских продуктов. Рос-сия объявила о дальнейшем сокращении поставок нефти в Бе-ларусь до 12 млн. тонн в год (в 2015 г. было поставлено 24,6 млн. тонн). ФСБ, совершенно неожиданно, ввела пограничную зону на грани-це с Беларусью, что стало ударом по контрабанде украинских и евро-пейских товаров в Россию. Кроме того, против А.Лукашенко нача-лись информационные атаки со стороны российской пропаганды. Белорусский правитель из-за свое-го некомпетентного управлением экономикой страны стал огромной финансовой проблемой для Рос-сии.

Что касается возможных вари-антов смены власти в Беларуси, то силовой вариант с оккупацией Рос-сией территории страны отбрасы-вать не следует, однако более ре-альным является попытка решения данного вопроса политическим пу-тем. Российское руководство пони-

Силовой вариант с оккупацией Россией территории страны от-

брасывать не следует, однако более реальным является попытка

решения данного вопроса политиче-ским путем

33

мает, особенно после войны в Украине, что есть опасность, что военное вторжение в Беларусь при вооруженном сопротивлении бе-лорусского народа вызовет угрозу экспортному коридору России в Европу. Ведь если до военных дей-ствий в Украине 70% российского экспорта в Европу шло через тер-риторию Беларуси, то сегодня этом объем составляет 80%.

В свою очередь, в стабильной ситуации в Беларуси и в безопасно-сти транспортных коммуникаций на линии восток-запад должен быть заинтересован и демократи-ческий Запад, поскольку если рос-сийская армия оккупирует бело-русскую территорию, то военная обстановка для него поменяется кардинальным образом. В первую очередь это составит прямую угро-зу для Польши и стран Балтии. Ведь не следует в таком случае ис-ключать то, что после оккупации Беларуси Россия захочет организо-вать прямую связь с Калининград-ской обл. через т.н. «Сувалкский коридор». Также подрывная работа в странах Балтии, которую там се-годня ведет Россия, свидетельству-ет о том, что на оккупации Белару-си она не остановится.

Ситуация складывается таким образом, что для сохранения ста-бильности в стратегически важном регионе и Запад, и Россия заинтере-сованы в управляемой и мирной смене власти в Беларуси. Минск па-

радоксальным образом сам стал нуждаться в своем «Минском про-цессе» - прямом политическом диа-логе власти и оппозиции при уча-стии стран ЕС, России и, не исключено, Украины. Что касается сроков проведения вышеупомяну-того политического диалога по сме-не власти в Беларуси то, скорее все-го, он может начаться уже в этом году и его темой могли бы стать но-вые выборы парламента под между-народным контролем. Запад с уча-стием новой администрации США может объяснить руководству Рос-сии опасность военных действий на территории Беларуси и выгодность от мирного решения белорусского кризиса для всех сторон. Тогда не исключено, что Россия станет ак-тивным участником в данном про-цессе. Запад и Россия совместно вполне могут объяснить Лукашенко необходимость проведения такого диалога как наилучшего для него лично и для Беларуси варианта.

В свою очередь белорусская оп-позиция готова сегодня принимать участие в переговорах с действую-щим режимом о новых выборах и постепенной смене власти в стра-не. В таком случае, несмотря на то, что оппозиция является в основ-ном пронатовской и прозападной, она может пойти на вариант ней-трального статуса Беларуси (что, кстати, записано в Конституции Беларуси) и который может устро-ить все стороны переговорного

Минск парадоксальным образом сам стал нуждаться в своем «Минском

процессе» - прямом политическом диалоге власти и оппозиции при

участии стран ЕС, России и, не ис-ключено, Украины

34

процесса.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 лютого 2016

35

ПередмоваНеспівставність геополітичних

амбіцій та наявних ресурсів, пошу-ки нових ефективних методів реа-лізації зовнішньополітичних стра-тегій та захисту національних інтересів змушує акторів міжна-родних відносин – як класичних, так і нових – поповнювати власний арсенал «нетрадиційною зброєю». ХХІ століття розпочало епоху асиметричних загроз. Це стало можливим завдяки досягненням науково-технічного прогресу та глобальним ідеологічним транс-формаціям.

Зовнішньополітична стратегія Російської Федерації 2013 р. визнає м’яку силу невід’ємною складовою

сучасної міжнародної політики, на-голошуючи на її комплексності. В умовах військової активності Росії у Східній Європі та, відповідно, по-гіршення відносин із західними країнами, ефективне використання м’якої сили – невійськової сили, за допомогою інструментів якої мож-на досягти тих самих цілей з мен-шими ресурсними витратами – є пріоритетом для Росії. Дискусій-ним є питання, щодо доцільності застосування терміну «м’яка сила» для означення інструментів зо-внішньої політики Росії, незважаю-чи на згадування його у вищезазна-ченому офіційному документі.

Стаття присвячена теоретич-ним засадам концепції м’якої сили

Аналітичні розробки Матриця «м’якої сили» Кремля

Антон Писаренко, координатор проектів Інституту Євро-Атлантичного співробітництва,

член Експертної Ради ЦДАКР

36

та «м’якій силі» в зовнішній полі-тиці Росії: перший підрозділ дає відповідь на питання щодо змісту оригінальної концепції м’якої сили Дж. Ная, другий сфокусований на відмінностях «м’якої сили» Росії від оригінальної концепції, а тре-тій  – на змісті та структурі м’якої сили «по-російськи».

Концептуально-теоретичні засади дослідження «м’якої сили»

у зовнішній політиці державиКінець біполярності та техніч-

ний прогрес – події, які багато в чому визначили сутність та на-прямки змін в міжнародних відно-синах на зламі ХХ-ХХІ століть. Пе-рерозподіл глобальних сил та еволюція засобів впливу одночасно збільшили та зменшили «нерів-ність» акторів міжнародних відно-син, призвівши до зникнення ба-лансу сил та появі балансу можливостей, одним з елементів якого стала м’яка сила.

Авторство концепції м’якої сили належить Джозефу Семюелю Наю молодшому. Вперше цей тер-мін (у сучасному розумінні) з’являється на початку 1990-х рр. в книзі Дж. Ная «Приречені на лідер-ство: мінлива природа американ-ської сили» [1]. В тому ж році жур-нал «Зовнішня політика» опублікував есе Дж. Ная під назвою «М’яка сила», яке містило думки з цієї книги, що стосувались безпо-середньо концепції м’якої сили.

Говорячи про один з аспектів сили в міжнародних відносинах, Най дає одне з перших визначень м’якої сили: «Другий аспект сили має місце тоді, коли одна країна ро-бить так, щоб інша країна хотіла того самого, що й вона – це може називатися співробітницькою або м’якою силою на відміну від жор-сткої або командної сили, коли ін-шим віддаються накази робити те, що треба» [2].

Події наступних 10 років і, зо-крема, на початку ХХІ століття кар-динально змінили «вихідні дані» для побудови оптимістичних нео-ліберальних сценаріїв розвитку міжнародних відносин: виникнен-ня нових центрів стрімкого еконо-мічного розвитку (Європа, Півден-но-Східна Азія), посилення впливу противників однополярного світу (Росія, КНР), актуалізація загрози тероризму тощо. «Перемога демо-кратії» та «однополярний світ на чолі з США» виявились передчас-ними прогнозами. Термін «м’яка сила», як наслідок поширення практики застосування невійсько-вих методів впливу, почав поступо-во набирати популярності – відпо-відно, концепція потребувала доопрацювання та конкретизації.

Дж. Най повернувся до теми м’якої сили у 2001 р. в книзі «Пара-докс американської сили: чому єди-на світова наддержава не може дія-ти самостійно», однак найбільш ґрунтовне пояснення концепції на-

37

дав лише у 2004 році в книзі «М’яка сила: засіб досягнення успіху у сві-товій політиці», яка й до сьогодні лишається основною робою, при-свяченою концепції м’якої сили.

Незважаючи на те, що м’яка сила як фактор, що дозволяє ство-рити так званий баланс можливос-тей за умов непропорційності масштабів акторів, стала актуаль-ною лише наприкінці 1990-х років, як явище м’яка сила була завжди присутньої в політиці національ-них держав та інших акторів. Най згадує про те, що Едвард Карр, один з тих, хто стояв у витоків на-уки міжнародних відносин (Е. Карр – автор роботи «Двадцять ро-ків кризи. 1919-1939. Вступ до ви-вчення міжнародних відносин»), поділяв силу на три види: військо-ву, економічну та силу переконань [3, c.8].

М’яка сила полягає в тому, щоб зробити так, щоб інші прагнули тих самих результатів, що й ви. Вона спирається на здатність фор-мувати вибір для інших. Най гово-рить про те, що, що є три основні ресурси м’якої сили країни: її куль-тура, її політичні цінності та її зо-внішня політика (якщо остання розглядається як легітимна та має авторитет закордоном).

Однак, в своїй книзі він пояс-нює зміст концепції «м’якої сили», в першу чергу, виходячи з досвіду Сполучених Штатів Америки. США є вдалим прикладом, зважа-

ючи на популярність їхньої масової культури, що обумовлено її універ-сальністю. За цих умов, викорис-тання інструментів м’якої сили є простішим та ефективнішим. «Кра-їна може отримати бажаних ре-зультатів в світовій політиці, тому що інші країни, захоплюючись її цінностями, наслідуючи її приклад, прагнучи до її рівня процвітання і відкритості, хочуть слідувати за нею» [3, c.5].

У сучасній системі міжнарод-них відносин існують країни, що встановлюють порядок денний для інших (Най). Природним є те, що такими країнами виступають краї-ни-глобальні лідери, в першу чергу, країни, які характеризуються висо-ким рівнем економічного розвитку. Однак, зважаючи на успіхи техно-логічного розвитку, соціально-по-літичного устрою, релігійну та іс-торичну роль тих чи інших країн, малі країни теж можуть досягати успіхів у встановленні порядку денного для інших країн.

Якщо уявити ситуацію, що ха-рактеризується відсутністю тиску системи (наприклад, біполярного світу) та відсутністю боротьби за вплив в регіоні інших акторів, мож-на говорити про те, що країни ма-ють можливість добровільно оби-рати орієнтир розвитку – країни чи групу країн. Ступінь привабливос-ті тієї чи іншої країни визначається успішністю використання інстру-ментів м’якої сили. Однак на прак-

38

тиці монофакторність у визначенні орієнтиру є надзвичайно рідкісним явищем.

Зі зникненням біполярного по-ділу світу та появою нових неза-лежних держав виник вакуум орі-єнтирів. Відповідно, з’явились «нові фронти», які потребували но-вої «зброї». Суспільства, які раніше були прив’язані до СРСР не тільки ідеологічно, але і через так званий примус біполярної системи, фор-мально отримали свободу, однак на практиці лишались наодинці з інерцією геополітичної орієнтації (нереформовані державні інститу-ти, виробничі зв’язки з центром, культурний вплив тощо). В той же час, незважаючи на суттєве погір-шення економічної та соціальної ситуації всередині країни, Росія зберігала потенціал орієнтиру для держав регіону та союзників (як, правило, країн антизахідної спря-мованості) на інших континентах.

Зважаючи на цей факт та на зростання популярності явища м’якої сили на зламі ХХ-ХХІ сто-літь, можна говорити про те, що використання Росією інструментів м’якої сили за умов недостатніх ре-сурсів для відновлення безпосеред-нього контролю за територіями, що раніше знаходились під її впли-вом, є об’єктивним і передбачува-ним.

Початок 90-х років ХХ століття був періодом зближення Росії із За-хідним світом. Російські політичні

еліти протягом перших років неза-лежності (1991-1993 рр.) вели бо-ротьбу щодо визначення подаль-шого зовнішньополітичного курсу Росії. У разі обрання прозахідного шляху, відбулося б часткове спів-падіння змісту таких ресурсів м’якої сили як політичні цінності та зовнішня політика (за Наєм) Ро-сії та країн Західного світу.

Однак, вже за кілька років, під тиском неоізоляціоністських полі-тичних еліт пріоритети Росії на зо-внішньополітичній арені зміни-лись. Про це свідчить зміст документу «Основні положення концепції зовнішньої політики Ро-сійської Федерації», затвердженого Розпорядженням Президента Ро-сійської Федерації Б. М. Єльцина від 23 квітня 1993 р. [4, с.19].

Зокрема, в положеннях йдеться про «повноправне і природне включення РФ в світову спільноту як великої держави з багатовіко-вою історією, унікальним геополі-тичним положенням, достатньою військовою міццю, значним техно-логічним, інтелектуальним і етич-ним потенціалом». Одним з пріо-ритетів стає «забезпечення за Росією ролі в світовому балансі впливу, в багатосторонніх проце-сах з регулювання світового госпо-дарства і міжнародних відносин, що відповідає статусу великої дер-жави». Замість інтеграції до Захід-ного світу, ключового значення на-була розбудова відносин з

39

державами регіону – в першу чергу, з СНД.

Із задекларованих пріоритетів зовнішньої політики Росії чітко простежуються контури націо-нальних інтересів нової незалежної держави, які багато в чому витіка-ли з минулого («велика держава с багатовіковою історією»). Об’єктивно, що інструментам м’якої сили судилося стати на за-хисті цих інтересів. В «Основних положеннях концепції зовнішньої політики Російської Федерації» 1993 р. також зазначалось, що в ре-гіоні впливу СРСР «йде складний процес пошуку нової політичної ідентичності», що означало те, що Росія, по суті, визнала існування своєрідного вакууму орієнтирів на просторі, де раніше вона здійсню-вала домінуючий вплив. Відповід-но, ефективність використання м’якої сили на цьому просторі мала залежати від привабливості цілей Росії для країн регіону та бажання цих країн добровільно досягати цих цілей.

У разі, якщо б Росія продовжила інтегруватись до Західного світу, а відповідно – асоціювати власні ін-тереси з інтересами західних парт-нерів, «м’яка сила» Росії розвива-лась в іншому напрямку та мала б менший конфліктний потенціал (зокрема по лінії РФ-Захід). Нато-мість, обравши «особливий шлях» та намагаючись задовольнити влас-ні геополітичні амбіції (повернути

роль глобального гравця), застосу-вання інструментів м’якої сили та розвиток «м’якої сили» Росії в ціло-му є особливим та має суттєві від-мінності від оригінальної концеп-ції, побудованої на досвіді США. Повернення Росії ролі глобального гравця навряд чи могло входити в інтереси держав регіону чи, при-наймні, бути пріоритетом.

Особливості підходу РФ до використання «м’якої сили»

У 2013 році, ще до початку Рево-люції в Україні, Дж. Най задався питанням: «Коли «Зовнішня політ-ка» вперше опублікував свою стат-тю «М’яка сила» в 1990 році, хто б міг очікувати, що коли-небудь цей термін буде використовуватися та-кими особами як Ху Цзіньтао або Володимир Путін?» [5]. Під час од-ного зі своїх публічних виступів Дж. Най говорить, що м’яка сила має відповідати інтересам інших, щоб вона була успішною [6]. Зро-бити повернення Росії ролі гло-бального гравця одним з інтересів інших держав – надзвичайно склад-не завдання, зважаючи на те, що сьогодні Росія займає лідерські по-зиції виключно в плані військового потенціалу.

Використання інструментів «м’якої сили» Росією має ряд осо-бливостей, загальний зміст яких дуже влучно характеризує фраза одного з найбільш впливових ідео-логів російської зовнішньої політи-

Обравши «особливий шлях» та намагаючись задовольнити власні

геополітичні амбіції (повернути роль глобального гравця), застосу-вання інструментів м’якої сили та розвиток «м’якої сили» Росії в ціло-

му є особливим та має суттєві відмінності від оригінальної концеп-

ції, побудованої на досвіді США. Повернення Росії ролі глобального гравця навряд чи могло входити в

інтереси держав регіону чи, принай-мні, бути пріоритетом

40

ки сучасності Олександра Дугіна: «Мені здається, що нам теж потріб-но використовувати мистецтво у військових цілях» [7].

Запорукою успіху застосуван-ня інструментів м’якої сили є при-вабливість країни та її цілей для інших. Най говорить про те, що коли культура країни включає в себе універсальні цінності і її по-літика популяризує цінності і ін-тереси, що поділяються іншими, це збільшує ймовірність отриман-ня бажаних результатів через створення відносин привабливос-ті [6]. Російський науковець Пар-шин П. Б. виступає з критикою Дж. Ная, говорячи, що той «запро-понував яскраву і афористичну метафору для давно відомого і цілком очевидного факту» [8, с.9]. Паршин пропонує більш широке визначення терміну «м’яка сила», відштовхуючись від альтернатив-ної природи «м’якої сили» по від-ношенню до жорсткої сили, і гово-рить що «м’яка сила» в широкому розумінні – це «здатність досягати певної мети самому або через чи-єсь посередництво, вибираючи зі спектру потрібних інструментів такі, щодо яких можна очікувати, що вони при їх застосуванні бу-дуть наносити відносно менших збитків (матеріальних чи немате-ріальних) у порівнянні з іншими інструментами, які потенційно можна застосувати для досягнен-ня тієї ж мети» [8, с.17].

По-перше, використання Росі-єю інструментів «м’якої сили» є проявом реактивності власної по-літики на західні тренди еволюції інструментів впливу. «М’яка сила» Росії переважно тримається на власних намірах та декларуваннях, а не на суспільних та політичних практиках, які можуть приваблю-вати інші країни. Тобто, основним суб’єктом, що формує зміст м’якої сили є держава, а не суспільство.

Розмірковуючи у своїй статті щодо застосування інструментів м’якої сили Китаєм та Росією, Дж. Най говорить про те, що вони по-миляються, думаючи, що уряд є основним інструментом м’якої сили. Для того, щоб домогтися успіху, Китай і Росія повинні бу-дуть відповідати слова і вчинки у своїй політиці, бути самокритич-ним, і розкрити всі таланти своїх громадянських суспільств. Підсу-мовуючи, він говорить, що на жаль, це не відбудеться найближчим ча-сом [5].

Значну роль у природі «м’якої сили» Росії відіграє також історич-ний та географічний фактори. Ставши наступником Радянського Союзу, Росія автоматично отрима-ла ряд «країн-послідовників» серед країн третього світу та антизахід-ного табору. Привабливість Росії для таких країн обумовлювалась значним військовим потенціалом та промисловими досягненнями Росії. Відповідно, можна говорити

Використання Росією інструментів «м’якої сили» є проявом реактив-ності власної політики на західні

тренди еволюції інструментів впливу

41

про добровільну привабливість Ро-сії для подібних географічно відда-лених країн.

Зовсім інша ситуація спостері-гається в регіонах, що межують з Росією, зокрема, у Східній Європі, де посилення Росії загрожує втра-тою суверенітету для країн регіону. Цей факт, а відповідно, відсутність спільних доктринальних зовніш-ньополітичних інтересів країн регі-ону та Росії робить доцільними сумніви щодо застосування термі-ну «м’яка сила» до складової части-ни зовнішньої політики Росії в цьо-му регіоні, зокрема, відштовхуючись від природи концепції м’якої сили, запропонованої Наєм, та росій-ськими зовнішньополітичними практиками. Ця відмінність м’якої сили «по-російськи» від оригіналь-ної концепції дозволяє говорити про т. з. м’яку силу Росії, коли мова йде про застосування ряду інстру-ментів зовнішньої політики невій-ськового характеру по відношенню до країн регіону Східної Європи.

Однак, на думку авторів The Washington Post, через надмірний акцент на жорстких аспектах сили Росії є ризик не побачити маніпу-лювання Кремля м’якою силою [9]. Існує декілька причин говорити про використання чи наміри вико-ристання Росією інструментів м’якої сили.

По-перше, про це свідчить офі-ційне визнання явища м’якої сили

в міжнародній політиці. У Концеп-ції зовнішньої політики Росії 2013 року йдеться про те, що м’яка сила стає невід’ємною складовою сучас-ної міжнародної політики. У доку-менті м’яка сила визначається як комплексний інструментарій вирі-шення зовнішньополітичних за-вдань з опорою на можливості гро-мадянського суспільства, інформаційно-комунікаційні, гу-манітарні та інші альтернативні класичній дипломатії методи і тех-нології [10].

Поряд із визначенням йдеться про ризики деструктивного та про-типравного використання м’якої сили «з метою здійснення політич-ного тиску на суверенні держави, втручання в їх внутрішні справи, дестабілізації там обстановки, ма-ніпулювання громадською думкою і свідомістю, в тому числі в рамках фінансування гуманітарних проек-тів і проектів, пов’язаних із захис-том прав людини, за кордоном» [10]. Таким чином, Росія визнає за-грози, що походять від викорис-тання інструментів м’якої сили. Зважаючи на реактивність зовніш-ньої політики будь-якої держави, визнання загрози зазвичай перед-бачає подальшу протидію та попе-редження.

У розділі концепції, присвяче-ному інформаційному супроводу зовнішньополітичної діяльності, наголошується на важливості дове-

42

дення до широких кіл світової гро-мадськості повної та точної інфор-мації про позиції Росії з основних міжнародних проблем, про її зо-внішньополітичні ініціативи та дії, про процеси і плани її внутрішньо-го соціально-економічного розви-тку, про досягнення російської культури і науки [10]. В концепції також йдеться про важливість роз-витку власних ефективних засобів інформаційного впливу на громад-ську думку за кордоном, забезпе-чення посилення позицій росій-ських засобів масової інформації в світовому інформаційному про-сторі через надання їм необхідної державної підтримки [10].

Військова доктрина Росії 2015 року серед загроз сучасності вбачає «використання інформаційних та комунікаційних технологій у вій-ськово-політичних цілях для здій-снення дій, що суперечать міжна-родному праву, спрямованих проти суверенітету, політичної незалеж-ності, територіальної цілісності держав і становлять загрозу міжна-родному миру, безпеки, глобальної і регіональної стабільності». Окре-мо, серед загроз виділено «діяль-ність з інформаційного впливу на населення, в першу чергу на моло-дих громадян країни, що має на меті підрив історичних, духовних і патріотичних традицій в області захисту Вітчизни» [11].

Особливостями сучасних вій-ськових конфліктів, згідно Військо-

вої доктрини, є комплексне засто-сування військової сили, політичних, економічних, інфор-маційних та інших заходів невоєн-ного характеру, що реалізуються за широким використанням протест-ного потенціалу населення і сил спеціальних операцій [11].

Окрім визнання існування м’якої сили як явища та намірів ви-користовувати її інструменти, факт використання інструментів м’якої сили має місце шляхом залучення до захисту та просування інтересів Росії закордоном мереж організа-цій, окремих організацій та індиві-дів. Доцільно говорити про те, що використання інструментів м’якої сили Росією має декілька вимірів (детальніше – у підрозділі про зміст та структуру). Для ефективнішого застосування інструментів м’якої сили на тому чи іншому суспільно-політичному просторі Росія, як правило, готує бекграунд – попере-дньо використовує інструменти пропаганди задля ефективнішого використання інструментів м’якої сили в подальшому.

Якщо держава може зробити так, щоб її сила була легітимною в очах інших, вона зіткнеться з мен-шим опором на шляху реалізації своїх бажань [2]. Відповідно, зада-чею російської зовнішньої політи-ки є легітимізація власних дій на міжнародній арені. Деякі суспільні та політичні практики західного світу є привабливими (наприклад,

43

шведський приклад: ліберальні цін-ності, сталий розвиток та ефектив-не суспільство, впровадження IT досягнень в повсякденне життя тощо), тому наслідуються закордо-ном, в той час, як російське є при-вабливим після дискредитації аль-тернатив (наприклад, дискредитація європейських цінностей, створення зовнішнього ворогу тощо).

Використання терміну «м’яка сила» стосовно політики Російської Федерації є доцільним, однак слід пам’ятати що «м’яка сила» Росії є можливою, у більшості випадків, в контексті використання інших ін-струментів, вона є вторинною. Ефективність інструментів м’якої сили Росією напряму залежить від попереднього застосування інстру-ментів пропаганди (чи проведення адвокаційних та дискредитаційних кампаній).

Тим не менш, на думку Дж. Ная, жорстка сила може створювати міфи про непереможність або не-відворотність, які приваблюють ін-ших [3, c.25]. В цьому контексті можна говорити про первинність м’якої сили, однак постає питання щодо суб’єкта такої зацікавленості. Росія може бути привабливою для авторитарних режимів. Тобто, не-демократична природа «м’якої сили» Росії через привабливість для недемократичних режимів, до-зволяє застосовувати термін «м’яка сила» саме через факт можливого добровільного наслідування.

Це дозволяє говорити про те, що однією з умов, якщо не існуван-ня як такої, то принаймні, ефектив-ності м’якої сили РФ є функціону-вання недемократичних режимів в світі, для яких Росія є орієнтиром. Автори The Washington Post пи-шуть про те, що недооцінка справжньої величини тяжіння при-вабливості Росії для різних аудито-рій створює ризик подальших про-рахунків з боку західних політиків щодо намірів Росії [9]. Іншою умо-вою ефективності «м’якої сили» РФ (в державах, які не відносяться до недемократичних) є відповідне тло – штучно створене або існуюче.

Відмінності «м’якої сили» Росії від оригінальної концепції та влас-не бачення цього явища обумов-лює слабкі позиції Росії в західних рейтингах ефективності викорис-тання інструментів м’якої сили, про що свідчать дані відповідних індексів та рейтингових оцінок.

Один з найперших індексів м’якої сили – щорічний індекс від журналу Monocle та Інституту Управління (Institute for Government-Monocle Soft Power Index), який складається з 2010 року. В основі методології лежать об’єктивні (статистика) та суб’єктивні дані (опитування). За основу оцінки взято три «стовпи» м’якої сили за Дж. Наєм, які були розширені до 5 критеріїв, за якими країни порівнювались: уряд, куль-тура, дипломатія, освіта і бізнес /

Ефективність інструментів м’якої сили Росією напряму залежить від

попереднього застосування інструментів пропаганди (чи прове-

дення адвокаційних та дискредитаційних кампаній)

Однією з умов, якщо не існування як такої, то принаймні, ефективності

м’якої сили РФ є функціонування недемократичних режимів в світі,

для яких Росія є орієнтиром

44

інновації. Цей щорічний індекс до-бре ілюструє тенденції розвитку м’якої сили Росії: 2010 р. – 26 місце [12], 2011 р. – 28 місце [13], 2012 р. – 28 місце [14], 2014-2015 – 29 місце [15]. У різні роки топові позиції за-ймали США, Велика Британія, Франція та Німеччина. Розширені дані індексів за 2013 р. [16] та 2015-2016 рр. [17] відсутні у відкритому доступі.

Один з найбільш комплексних індексів ефективності м’якої сили держав в світі на сьогодні є індекс «М’яка сила ТОП-30» («softpower30» за 2015 рік), розроблений Portland Communications. Він побудований на основі концепції Дж. Ная. Індекс надає оцінку кожній країні за допо-могою окремих індикаторів і є «найчіткішою та найбільш акту-альною картиною глобального роз-поділу м’якої сили» [18]. Спираю-чись на основні ресурси м’якої сили – культуру, політичні цінності та зовнішню політику – автори розробили методологію, що скла-дається на 70% з об’єктивних даних (статистика) та на 30% – з суб’єктивних (опитування). Всього було використано 65 показників. Базуючись на об’єктивних даних, було виділено шість підкатегорій індексів, за якими було оцінено країни, а саме: якість державного управління, культура, міжнародна присутність, освіта, використання цифрових технологій, та розвиток підприємств. За загальним рейтин-

гом та за рейтингами по основним категоріям Росія не увійшла до ТОП-30. Загальний список очоли-ли, відповідно з 1 по 5 місце: Вели-ка Британія, Німеччина, Сполучені Штати, Франція та Канада.

Порівнявши індекси Monocle та Portland Communications та зважа-ючи на позиції Росії, можна гово-рити про те, що масштаби викорис-тання Росією «м’якої сили» (чи об’єкти, на які спрямована «м’яка сила» Росії) не є глобальними. Та-кож «м’якій силі» Росії властива своєрідна «традиційність», про що свідчать більш низькі позиції Росії у рейтингу, де брався до уваги кри-терій використання цифрових тех-нологій.

Також цікавим, зважаючи на більшу комплексність, є рейтинг «Доповідь присутності Елькано 2015» (Elcano presence report 2015) [19], розроблений Королівським Інститутом Елькано (Іспанія), де загальний індекс глобальної при-сутності включає в себе економіч-ну, військові та м’яку присутність країн в світі. Рейтинг Елькано по-будований на різноманітних ста-тистичних даних. Найбільшу кіль-кість критеріїв має категорія м’якої присутності: міграція, туризм, спорт, культура, інформація, тех-нології, наука, освіта, співпраця за-ради розвитку.

В рейтингу глобальної присут-ності Росія займає шосту позицію, а абсолютним лідером є США. У

45

підкатегоріях Росія займає наступ-ні позиції: економічна присут-ність – 4, військова присутність – 2, м’яка присутність – 7, що свідчить про перевагу інструментів жор-сткої сили Росії над інструментами м’якої сили.

Таким чином, незважаючи на «традиційність» «м’якої сили» Ро-сії, привабливість через недемокра-тичну природу та своєрідну вто-ринність «м’якої сили» Росії, використання останньою інстру-ментів м’якої сили у зовнішній по-літиці має місце, а тому може бути об’єктом дослідження.

Структура «м’якої сили» РосіїУ вступі до дослідження

Portland Communications Дж. Най говорить про те, що успішне засто-сування м’якої сили спирається на довіру: «Коли дії уряду сприйма-ються як маніпулятивні та інфор-мація розглядається як пропаган-да, довіра руйнується. Краща пропаганда – це непропаганда» [18]. Вторинність використання ін-струментів м’якої сили Росією, зо-крема в регіоні Центрально-Схід-ної Європи, свідчить про те, що пропаганда може бути умовою успішного використання інстру-ментів м’якої сили.

«М’яка сила говорить до людей та суспільств, а не до урядів та еліт» – зазначає один з найвидатні-ших теоретиків міжнародних від-носин в Росії Андрій Циганков [20].

Він виділяє три школи в російській практиці та теорії, які по-різному бачать цілі та методи використан-ня м’якої сили в зовнішній політи-ці Росії: (1) вестернізаторів, (2) ста-білізаторів та (3) імперіалістів. Цілі використання м’якої сили відпо-відно: (1) демократія західного зразка; (2) стабільність та безпека та (3) політичне і економічне домі-нування. Методи: (1) мовчазне співробітництво, (2) суміш співро-бітництва та примусу та (3) при-мус: політичний тиск, економічні санкції і підтримки сепаратизму [20]. Станом на 2013 рік, аналізую-чи поточне використання м’якої сили Росією, автор відносить Путі-на до стабілізаторів, однак на сьо-годні подібна оцінка об’єктивно є застарілою.

Як зазначалось вище, Росія май-же від початку незалежності прого-лосила себе великою державою. Поступове визнання важливості використання інструментів м’якої сили для підвищення конкуренто-спроможності Росії на фронті орі-єнтирів для інших держав обумо-вило формування відповідних світоглядних концепцій. Однією з центральних в Росії стала концеп-ція «Русского мира», який, згідно з заявою В. Путіна 2006 р., «може і повинен об’єднати всіх, кому доро-ге російське слово і російська куль-тура, де б вони не жили – в Росії або за її межами» [21]. Одними з перших кроків на шляху до реалі-

46

зації концепції стали заснування фонду «Русский мир» у 2007 році [22] та Федеральне агентство у справах Співдружності Незалеж-них Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з між-народної гуманітарної співпраці «Россотрудничество» у 2008 році [23]. Створенню цих структур пе-редувало заснування у 2005 р. Управління Президента Російської Федерації з міжрегіональних і куль-турних зв’язків із зарубіжними країнами, що стало, на думку А. Циганкова, свідчення того, влади починає сприймати м’яку силу більш серйозно [20].

Незважаючи на те, що після розпаду Радянського Союзу, Росія успадкувала величезний військо-вий потенціал, але в значній мірі втратила свою культурну та ідеоло-гічну привабливість [24], що обу-мовило послаблення позицій Росії в якості орієнтиру для інших дер-жав, на думку польського дослід-ника Ярослава Чвек-Карповіча, Ро-сія зберігає ресурси привабливості, які пов’язані зокрема з щонаймен-ше, чотирма елементами: величез-ним ринком праці, мовою і близь-кістю загальної культури, а також величезними енергетичними ре-сурсами [24]. Однак, найбільш по-ширеною поза межами Росії є дум-ка про те, що привабливість Росії побудована більшою мірою на штучних міфах та величі минулого, які мають допомогти їй досягти

нові амбітні геополітичні цілі за умов недостатньої для цього кіль-кості ресурсів. На думку авторів The Washington Post, «м’яка сила» Росії спирається на своєрідне поєд-нання підтриманої державою ідео-логії національної винятковості, маніпуляції з символами і носталь-гії по безтурботним дням радян-ського минулого [9].

Беручи до уваги специфічний зміст м’якої сили, який унемож-ливлює її універсальну привабли-вість, а робить її орієнтованою на відносно вузьке коло об’єктів, мож-на говорити про наявність умов ефективності російської «м’якої сили». Доцільно, на думку автора, говорити про бекграунд, який має своєрідну структуру. Компоненти цього бекграунду є необхідними для ефективного використання м’якої сили Росією (для комунікації певних ідей та пріоритетів).

Населення. Використання ін-струментів «м’якої сили» Росії є особливо ефективним на території, де проживає російськомовне насе-лення. Це полегшує процес переда-чі ключових меседжів російсько-орієнтованого світогляду. Використання російськомовного населення інших країн та населен-ня, яке має російське коріння, в якості середи, де можливе ефек-тивне використання інструментів «м’якої сили» Росії (коли воно ви-ступає об’єктом) та в якості інстру-менту м’якої сили (коли об’єктом є

Беручи до уваги специфічний зміст м’якої сили, який унеможливлює її

універсальну привабливість, а робить її орієнтованою на відносно вузьке коло об’єктів, можна говори-ти про наявність умов ефективнос-

ті російської «м’якої сили»

47

іноземна держава та її громадяни) актуалізувалось з початком 2000-х років, зокрема після обрання пре-зидентом В. Путіна. На думку екс-перта московського аналітичного центру «Гельсінкі+» Артема Курєє-ва, Кремль зрозумів, що співвіт-чизники, які проживають за кордо-ном, є джерелом впливу і можуть бути інструментом м’якої сили. Ро-сія прагне відновити свій статус провідної світової держави, а тому повинна продемонструвати свою готовність піклуватися про колиш-ніх радянських громадян, пов’язаних з нею мовно або куль-турно [25].

Медійна складова. Медійна при-сутність Росії є одним з ключових компонентів успішного викорис-тання м’якої сили. Через існування мережі засобів масової інформації та сторінок в соціальних мережах встановлені постійні канали кому-нікації з суспільствами відповідних країн. На думку авторів The Washington Post, центральну роль у стратегії впливу Росії на сусідів і по-пуляризації світогляду, що відпові-дає національним інтересам Росії, відіграє державний контроль над популярними засобами масової ін-формації та доступність російських державних телеканалів російсько-мовних телеглядачів за кордоном [9]. Одним з найбільш популярних російських медіа, що орієнтоване на закордонну аудиторію, є телеканал «Росія сьогодні» («Russia Today») з

мовленням мовами, які є найбільш поширеними в світі (англійська, іс-панська, арабська, російська, ні-мецька та французька). Російська соціальна мережа Вконтакті лиша-ється найчисельнішою у пострадян-ських країнах за кількістю користу-вачів. В рамках цієї соціальної мережі, а також інших (Фейсбук, Твіттер тощо), через чисельну кіль-кість проросійських спільнот та сторінок відбувається постійна ко-мунікація ідей та точок зору.

Культурно-освітня складова. Реактивність політики Росії на сві-тові тренди дає передбачити фор-мати російської присутності закор-доном. До культурно-освітньої складової бекграунду можна відне-сти мережу проросійських громад-ських організацій, фондів, росій-ських культурних центрів, російські кафедри при університетах тощо. Останні, на відміну від інших, не обов’язково мають бути проросій-ськими, але суттєва включеність та увага до російського інформаційно-го простору робить їх об’єктом впливу м’якої сили та нерідко – ре-трансляторами пов’язаних із Росію меседжів. Найвпливовішими орга-нізаціями та структурами в межах Росії, які доцільно відносити до культурно-освітньої складової, є вищезазначені фонд «Русский мир» та Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Дер-жав, співвітчизників, які прожива-ють за кордоном, і з міжнародної

48

гуманітарної співпраці («Россо-трудничество»). Ці структури ак-тивно підтримують та комунікують з проросійськими організаціями за-кордоном. Н. Петро, автор Carnegie Council, говорить про те, що «для багатьох аналітиків термін «Рус-ский мир» уособлює експансіоніст-ську і месіанську зовнішню політи-ку Росії, перекручене злиття інтересів російської держави і Ро-сійської Православної Церкви [26]. Тому, доцільно до культурно-освіт-ньої складової відносити також і релігійну мережу (Православна Церква Московського патріархату).

Економічний складова. Еконо-мічна складова включає в себе ро-сійський бізнес закордоном або місцевий бізнес, пов’язаний з ро-сійським капіталом. Ключову роль відіграє російська присутність в енергетичному секторі. Російський дослідник Андрій Циганков підні-має це питання в своїй роботі під назвою «Якщо не танками, тоді – банками? Роль м’якої сили у зо-внішній політиці Путіна» [20], де він зокрема говорить про контроль над енергетичним сектором та про економічну підтримку невизнаних сепаратистських державних утво-рень в країнах пострадянського простору.

Політична складова. Політич-на складова, як правило, є похід-ною від економічної складової чи складової населення. Проросійські політичні сили та окремі особис-

тості діють з метою захисту інтере-сів груп населення, капіталу чи ре-алізації геополітичних планів центру (Росії). Російське лобі може здійснювати значний вплив на рі-шення в енергетичному секторі та на політичні рішення щодо оцінки дій Росії на міжнародній арені, кра-їною, в якій це лобі існує.

Ступінь наявності вищезазна-чених компонентів, обумовлює ефективність використання ін-струментів м’якої сили Росією. Слід також зазначити, що ці компонен-ти є взаємопов’язаними та нерідко обумовлюють існування один од-ного. Відповідно, можна говорити про існування мережі чи системи, елементи якої є взаємопов’язаними, мають спільні цілі та обумовлюють постійну можливість комунікації та впливу. Зважаючи на те, що дея-кі елементи системи виступають одночасно суб’єктами та об’єктами впливу, взаємний вплив робить ко-мунікацію (передачу) ідей через цю систему менш ресурснозатратною та дозволяє використовувати один з елементів системи задля первин-ної передачі меседжу ідеї (ретран-слятори). Зважаючи на спільність цілей, елементам системи також властивий високий рівень схвален-ня та прийняття дій та ідей один одного. Це повертає нас до питан-ня особливостей природи росій-ської «м’якої сили» та дозволяє го-ворити про те, що в основі її лежить не об’єктивна привабливість чи

49

універсальність, а спільність (чи спорідненість) через альтернатив-ність та колективну відмінність (яка базується на певних спільних рисах: російськомовність, право-славна релігія, антизахідні погляди тощо).

ВИСНОВКИНа сьогодні м’яка сила – це фак-

тор, що дозволяє створити так зва-ний баланс можливостей за умов непропорційності масштабів акто-рів. Природа м’якої сили полягає в добровільності слідування прикла-ду, яка витікає з об’єктивного лі-дерства, прогресу та універсаль-ності цінностей. На практиці монофакторність у визначенні орі-єнтиру є надзвичайно рідкісним явищем.

Термін «м’яка сила» сьогодні стоять в одному ряду з терміном «жорстка сила» як інструменти зо-внішньої політки, що мають різну природу. Зважаючи на те, що абсо-лютно різні дії військового харак-теру різних країн відносять до жор-сткої сили, можна стверджувати те, що й «м’яка сила», як поняття, що покликане означати широке яви-ще, може мати різні прояви та фор-мати і не завжди вміщуватись у рамки оригінальної концепції (яка, на думку автора, не є ані повною, ані остаточною).

Використання Росією інстру-ментів м’якої сили за умов недо-статніх ресурсів для відновлення

безпосереднього контролю за тери-торіями, що раніше знаходились під її впливом, є об’єктивним і пе-редбачуваним. У разі, якщо б Росія продовжила інтегруватись до За-хідного світу, а відповідно – асоці-ювати власні інтереси з інтересами західних партнерів, «м’яка сила» Росії розвивалась в іншому на-прямку та мала б менший конфлік-тний потенціал (зокрема по лінії РФ-Захід).

Використання Росією інстру-ментів м’якої сили є проявом реак-тивності власної політики на захід-ні тренди еволюції інструментів впливу. «М’яка сила» Росії пере-важно тримається на намірах та декларуваннях, а не на суспільних та політичних практиках, які мо-жуть приваблювати інші країни. Ефективність застосування ін-струментів «м’якої сили» Росії на тому чи іншому суспільно-полі-тичному просторі обумовлює на-явний чи підготовлений заздале-гідь бекграунд.

Використання терміну «м’яка сила» стосовно політики Російської Федерації є доцільним, однак слід пам’ятати що «м’яка сила» Росії є можливою, у більшості випадків, в контексті використання інших ін-струментів; вона є вторинною. Тоб-то це свідчить про концептуальну вторинність «м’якої сили» Росії (є похідною від оригінальної концеп-ції) та про вторинність у викорис-танні (коли ефективність інстру-

50

ментів м’якої сили залежить від попереднього застосування інших інструментів, наприклад, прове-дення адвокаційних та дискредита-ційних кампаній).

Однією з умов, якщо не існуван-ня як такої, то принаймні, ефектив-ності «м’якої сили» РФ є функціо-нування недемократичних режимів в світі, для яких Росія є орієнтиром. Іншою умовою ефективності «м’якої сили» РФ (в державах, які не відносяться до недемократич-них) є відповідний бекграунд.

Відмінності «м’якої сили» Росії від оригінальної концепції та влас-не бачення цього явища обумов-лює слабкі позиції Росії в західних рейтингах ефективності викорис-тання інструментів м’якої сили, про що свідчать дані відповідних індексів та рейтингових оцінок. Масштаби використання Росією «м’якої сили» не є глобальними. Та-кож «м’якій силі» Росії властива своєрідна «традиційність».

Беручи до уваги специфічний зміст «м’якої сили» Росії, який уне-можливлює її універсальну прива-бливість, а робить її орієнтованою на відносно вузьке коло об’єктів, можна говорити про наявність умов ефективності російської «м’якої сили». Доцільно, на думку автора, говорити про бекграунд-систему, який має своєрідну струк-туру: населення, медійна складова, культурно-освітня складова, еко-номічна складова та політична

складова. Компоненти цього бек-граунду є необхідними для ефек-тивного використання інструмен-тів м’якої сили Росією (для комунікації певних ідей та пріори-тетів).

ДЖЕРЕЛА:1. Nye J. Bound to lead: The

changing nature of American power / J. S. Nye // New York: Basic Books. – 1990 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kropf-polisci.com/exceptionalism.nye.pdf

2. Nye J. Soft Power / J. S. Nye // Foreign Policy. – 1990. #80. – P. 153–171. [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jstor.org/sta-ble/1148580

3. Nye J. Soft Power: The Means to Success in World Politics / J. S. Nye // New-York: Public Affairs, 2004. – 191 p.

4. Торкунов А. В. Внешняя политика и безопасность современной России 1991–2002 / Под. ред. А. В. Торкунова, А. Д. Богатурова и др. // Москва: МГИМО, 2002. – 538 с. [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://window.edu.ru/resource/986/46986/files/mion-ino-center09.pdf

5. Nye J. What China and Russia Don’t Get About Soft Power / J. S. Nye // Foreign Policy. – 2013 [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://foreignpolicy.com/2013/04/29/what-china-and-russia-dont-get-about-soft-power/

51

6. Joseph Nye on global power shifts / YouTube video [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://youtu.be/796LfXwzIUk

7. Геополитика постсоветского пространства: итоги семинара / Центр консервативных исследований [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://konservatizm.org/konservatizm/geo-politika/220411212811.xhtml

8. Паршин П. Б. Проблематика мягкой силы во внешней политике России / П. Б. Паршин // Москва: МГИМО, – 2013. №36 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/1099542/

9. Lankina T. What Putin Gets about Soft Power / T. Lankina, K. Niemczyk // The Washington Post. – April 15, 2014 [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.wash-ingtonpost.com/news/monkey-cage/wp/2014/04/15/what-putin-gets-about-soft-power/

10. Концепция внешней политики Российской Федерации 2013 г. / Официальный сайт МИД РФ [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.mid.ru/b d o m p / n s - o s n d o c . n s f / e 2 f -289bea62097f9c325787a0034c255/c32577ca0017434944257b160051bf7f !OpenDocument

11. Военная доктрина Российской Федерации 2014 г. / Официальный сайт МИД РФ [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.mid.ru/

bdomp/ns-osndoc.nsf/e2f289bea62097f9c325787a0034c255/2a959a74cd7ed01f432569fb004872a3!OpenDocument

12. McClory J. The New Persuad-ers: An international ranking of soft power / J. McClory // Institute for Government. – 2010 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.instituteforgovernment.org.uk/sites/default/f i les/publications/The%20new%20persuaders_0.pdf

13. McClory J. The New Persuad-ers II: A 2011 Global Ranking of Soft Power / J. McClory // Institute for Government. – 2011 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.instituteforgovernment.org.uk/sites/default/f i les/publications/The%20New%20PersuadersII_0.pdf

14. McClory J. The New Persuaders III: A 2012 Global Ranking of Soft Power / J. McClory // Institute for Gov-ernment. – 2011 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.instituteforgovernment.org.uk/sites/default/files/publications/The%20new%20persuaders%20III_0.pdf

15. Soft Power Survey 2014/15 / Monocle [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://monocle.com/film/affairs/soft-power-sur-vey-2014-15/

16. Soft Power Survey 2013 / Mon-ocle [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://monocle.com/film/affairs/soft-power-survey-2013/

17. Soft Power Survey 2015/16 / Monocle [електронний ресурс]. –

52

Режим доступу: https://monocle.com/film/affairs/soft-power-sur-vey-2015-16/

18. McClory J. The Soft Power 30: A Global Ranking of Soft Power / J. Mc-Clory // Portland Communications.  – 2015 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dutchcreativeindus-tries.nl/wp-content/uploads/2015/07/the_soft_power_30.pdf

19. Olivié I. Elcano Global Pres-ence Report 2015 / I. Olivié // Elcano Royal Institute. – 2015 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www19.iadb.org/inta l/ inta lcdi/PE/2015/15494en.pdf

20. Tsygankov A. If Not by Tanks, Then by Banks? The Role of Soft Power in Putin’s Foreign Policy / A. Tsygank-ov // Europe-Asia Studies. – 2006. Vol. 58, #7. – P. 1079–1099 [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.kantiana.ru/eu4u/Summer_school_2013/f%20not%20by%20tan-ls ,%20then%20by%20banks%20T h e % 2 0 ro l e % 2 0 of % 2 0 s of t % 2 0power%20in%20Put ins%20for-eign%20policy.pdf

21. Виктор Шудегов: необходимо с новой силой взяться за проблему поддержки русского языка / Информационный портал Фонда «Русский мир» [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.russkiymir.ru/fund/press/83728/

22. Информационный портал Фонда «Русский мир» [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.russkiymir.ru/

23. Россотрудничество / Официальный сайт [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rs.gov.ru/

24. Ćwiek-Karpowicz J. Limits to Russian Soft Power in the Post-Soviet Area / J. Ćwiek-Karpowicz // DGAP-analyse. – 2012 [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://d g ap. o r g / e n / a r t i c l e / g e t Fu l l P-DF/21791

25. Kureev A. Russian Diaspora: A tool of soft power? / A. Kureev // Rus-sia Direct. – 2015 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.russia-direct.org/opinion/rus-sian-diaspora-tool-soft-power

26. Petro N. Православная «мягкая сила» России / N. Petro // Carnegie Council. – 2015 [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.carnegiecoun-cil.org/publications/articles_papers_reports/727

27. Speedie D. «Soft Power»: The Values that Shape Russian Foreign Policy/ D. Speedie // Carnegie Coun-cil. – 2015 [електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.carne-g i e c o u n c i l . o r g / p u b l i c a t i o n s /articles_papers_reports/740