№ 7362

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

В.О. СТАХУРСЬКИЙ

С.А. СТАХУРСЬКА

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОЇ ТА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів спеціальності

6.050100 "Комерційна діяльність" всіх форм навчання

СХВАЛЕНО

на засіданні кафедри

маркетингу

Протокол № 2

від 9 вересня 2008 р.

Київ НУХТ 2009

2

В.О. СТАХУРСЬКИЙ, С.А. СТАХУРСЬКА. Організація виробничої та коме-

рційної діяльності: Конспект лекцій для студ. спец. 6.050100 "Комерційна ді-

яльність" всіх форм навчання. – К. : НУХТ, 2009. – 87 с.

Рецензент: О.Ф. Крайнюченко, канд. екон. наук, доц.

В.О. СТАХУРСЬКИЙ

С.А. СТАХУРСЬКА

Видання подається в авторській редакції

© В.О. Стахурський, С.А. Стахурська 2009

© НУХТ, 2009

3

АНОТАЦІЯ

Конспект лекцій призначений для вивчення основних принципів і ме-

тодичних підходів до оpганiзацiї виробництва як підприємств в цілому, так i

окремих його виробництв та пiдpоздiлiв, набуття навичок організації і

управління виробничими процесами, функціонування виробничих систем,

організації управління якістю продукції та комерційною діяльністю підпри-

ємства. За змістом він дає основи знань та практичні навички з розв’язання

організаційних та економічних програм у сфері конкретного виробництва і

може використовуватися для вивчення питань організації виробництва сту-

дентами як економічних спеціальностей, так і всіх інших, що вивчають дис-

ципліни "Комерційна діяльність", "Організація, планування та управління пі-

дприємствами галузі", "Планування, організація та управління підприємства-

ми галузі".

4

ВСТУП

Змістовна частина конспекту лекцій побудована за окремими темами,

які в цілому охоплюють робочу програму курсу:

підприємство: принципи оpганiзацiї та функціонування;

організація комерційної діяльності на підприємстві;

особливості оpганiзацiї виpобничо-господаpської діяльності під-

приємств;

виробничий процес на промисловому пiдпpиємствi та принципи

його організації;

зміст та методи opганiзацiї основного виробництва на підприємс-

твах. Оpганiзацiя потокового виробництва;

виробнича потужність;

якість пpoдукцiї та opганiзацiя управління якістю;

оpганiзацiя виробничої iнфpастpуктуpи підприємств.

Основними задачами конспекту лекцій є засвоєння принципів і методів

оpганiзацiї виробництва на підприємствах та його комерційної діяльності.

В результаті вивчення його студент набуває знань щодо принципів і

методів оpганiзацiї виробництва на підприємствах та проведенням комерцій-

ної роботи, застосування на практиці цих принципів і методів, оволодіває ме-

тодикою оpганiзацiї виробництва на підприємствах.

Для засвоєння даної дисципліни необхідні знання з економічної теорії,

макро- та мікроекономіки, економіки підприємства, аналізу господарської ді-

яльності, статистики, економіки праці.

Усі розділи дисципліни мають відносно самостійне значення і можуть

використовуватись при здійсненні професійної діяльності щодо виконання

функцій організації виробництва та комерційної діяльності на підприємстві.

За структурою дисципліна охоплює вісім окремих тем, які функціона-

льно та логічно пов'язані між собою.

Рекомендаціями щодо порядку вивчення дисципліни можуть бути на-

ступні:

кожна тема має назву і план, який в подальшому розкривається за

окремими питаннями;

кожна тема містить посилання ( у квадратних дужках) на літера-

турні джерела як основні, так і додаткові у відповідності до пере-

ліку використаних джерел.

Таким чином, є можливість більш поглиблено вивчити окреме питання

теми, додатково використовуючи літературні джерела.

Розвиток та поглиблення задач дисципліни за межами курсу лекцій слід

шукати в зазначених додаткових літературних джерелах.

5

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Тема 1. Підприємство: принципи організації та функціонування

1.1. Підприємство, види підприємств.

1.2. Поняття юридичної особи.

1.3. Об'єднання підприємств. Форми об'єднань.

1.1. Підприємство, види підприємств.

Підприємство – це самостійний суб'єкт господарювання, створений

компетентним органами державної влади, органами місцевого самоврядуван-

ня або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб

шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгове-

льної та іншої господарської діяльності у відповідності до чинного законо-

давства.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самос-

тійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням

та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Класифікація підприємств відповідно до Господарського Кодексу

України:

1) залежно від форми власності:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності

громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство колективної власності – діє на основі колективної

власності (виробничі кооперативи, підприємства споживчої коо-

перації, підприємства громадських та релігійних організації, інші

передбачені законодавством підприємства, що діють на основі

колективної власності ;

комунальне підприємство – діє на основі комунальної власності

територіальної громади (унітарні комунальні підприємства);

державне підприємство – діє на основі державної власності

(державне унітарне підприємство; державне комерційне підпри-

ємство; казенне підприємство);

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі

об'єднання майна різних форм власності).

2) залежно від способу утворення (заснування) та формування

статутного фонду:

унітарне підприємство – створюється одним засновником, який

виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону

статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут,

розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним

призначається, керує підприємством і формує його трудовий ко-

6

лектив на засадах трудового найму, вирішує питання реоргані-

зації та ліквідації підприємства (підприємства державні, комуна-

льні підприємства, засновані на власності об'єднання громадян,

релігійної організації або на приватній власності засновника;

корпоративне підприємство – утворюється, як правило, двома

або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором),

діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудо-

вої діяльності засновників (учасників), їх спільного управління

справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через ор-

гани, що ними створюються, участі засновників (учасників) у ро-

зподілі доходів та ризиків підприємства ( кооперативні підприєм-

ства, підприємства, що створюються у формі господарського то-

вариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на

приватній власності двох або більше осіб);

3) залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від

реалізації продукції за рік:

малі підприємства – підприємства, в яких середньооблікова чи-

сельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує

п'ятдесяти осіб, а обсяг волового доходу від реалізації продукції

{робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної

п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБУ щодо

гривні;

великі підприємства – підприємства, в яких середньооблікова

чисельність працюючих за звітний (фінансовий} рік перевищує

тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (ро-

біт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам

євро;

середні підприємства – усі інші підприємства.

1.2. Поняття юридичної особи.

Відповідно до Цивільного Кодексу України юридичною особою є орга-

нізація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юриди-

чна особа наділяється цивільною дієздатністю і правоздатністю, може бути

позивачем і відповідачем у суді.

Ознаки юридичної особи. Юридична особа:

має відокремлене майно;

самостійний баланс;

рахунки в установах банків;

печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом;

юридичну адресу;

може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових

прав і нести обов'язки;

7

бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третей-

ському суді.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації

тобто включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій

України.

Класифікація юридичних осіб відповідно до Господарського Кодексу

України (залежно від порядку їх створення):

1. Юридичні особи приватного права – створюються на підставі уста-

новчих документів:

товариства – організації, створені шляхом об'єднання осіб (уча-

сників), які мають право участі у цих товариствах);

установи – організації, створені однією або кількома особами

(засновниками), які не беруть участі в управлінні ними, шляхом

об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, ви-

значеної засновниками, за рахунок цього майна.

Товариства поділяються на:

підприємницькі товариства – це товариства, які здійснюють під-

приємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступ-

ного його розподілу між учасниками;

непідприємницькі товариства – товариства які не мають на меті

одержання прибутку для його наступного розподілу між учасни-

ками.

Підприємницькі товариства, в свою чергу, поділяються на:

господарські товариства – це підприємства або інші суб'єкти го-

сподарювання, створені юридичними особами та/або громадяна-

ми шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяль-

ності товариства з метою одержання прибутку;

виробничі кооперативи – це добровільне об'єднання громадян на

засадах членства з метою спільної виробничої або іншої госпо-

дарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі

та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні під-

приємством та розподілі доходу між членами кооперативу відпо-

відно до їх участі у його діяльності.

До господарських товариств належать:

акціонерні товариства;

товариства з обмеженою відповідальністю;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства;

командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статут-

ний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вар-

тості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а

8

акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в ме-

жах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товарист-

во, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається

установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями

тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вкла-

ди, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх

вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товарист-

во, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими до-

кументами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями вла-

сним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть

додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими докумен-

тами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого

відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку

діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність

за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один

або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку дія-

льність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність

усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні

учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми

вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного

товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємниц-

тва.

Непідприємницькі товариства складають споживчі кооперативи, об'є-

днання громадян тощо.

2. Юридичні особи публічного права – створюються розпорядчим ак-

том Президента України, органу державної влади або органу місцевого само-

врядування. До них відносяться державні та комунальні підприємства, навча-

льні заклади тощо.

1.3. Об'єднання підприємств. Форми об'єднань.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі

двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та

іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних

засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об'єднання пі-

дприємств.

9

В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за

законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в

об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як

тимчасові об'єднання.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Підприємства — учасники об'єднання підприємств зберігають ста-

тус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднан-

ня.

Підприємство — учасник господарського об'єднання має право:

добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначе-

них установчим договором про його утворення чи статутом гос-

подарського об'єднання;

бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, за-

сновницьким договором чи статутом господарського об'єднання

не встановлено інше;

одержувати від господарського об'єднання в установленому по-

рядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

одержувати частину прибутку від діяльності господарського

об'єднання відповідно до його статуту.

Підприємство може мати також інші права, передбачені установчим

договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодав-

ства.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утво-

рюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні госпо-

дарські об'єднання.

Господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене за іні-

ціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах

об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або

статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підпри-

ємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням

Кабінету Міністрів України або рішенням міністерств (інших органів, до

сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або

рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального го-

сподарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його

складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з інши-

ми суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї

діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір)

та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в

порядку, встановленому законодавством.

10

Організаційно-правові форми об'єднань підприємств. Господарські

об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші

об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної коорди-

нації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом центра-

лізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку

спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на

основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задо-

волення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асо-

ціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціа-

ція не має права втручатися у господарську діяльність підприємств — учас-

ників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена

представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємст-

вами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі по-

єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'є-

дналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регу-

лювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досяг-

нення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільо-

вих програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум

використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресур-

си, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що над-

ходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досяг-

нення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших

організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасни-

ків об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого

розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльно-

сті, Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому

числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, інши-

ми підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути од-

ночасно учасниками іншого концерну.

Основні джерела: [5, 6]

Додаткові джерела: [ 2]

11

Тема 2. Організація комерційної діяльності на підприємстві

2.1. Комерційна робота з оптової закупівлі і роздрібного продажу то-

варів, організація торгівлі на біржах, аукціонах, тендерах.

2.2. Формування асортименту і управління товарними запасами.

2.3. Організація рекламно-інформаційної діяльності зі збуту. Факто-

ринг. Франчайзинг.

2.4. Організація роботи комерційних служб на підприємстві.

2.1. Комерційна робота з оптової закупівлі і роздрібного продажу

товарів, організація торгівлі на біржах, аукціонах, тендерах.

2.1.1. Комерційна робота з оптової закупівлі товарів.

Суть, роль і зміст закупівельної роботи.

Закупівельна робота є основою комерційної діяльності в торгівлі. З неї,

по суті, починається комерційна робота. Щоб продати товар покупцеві (спо-

живачеві) і отримати прибуток, необхідно мати (володіти) в своєму розпоря-

дженні товар.

Суть комерційної роботи в торгівлі: підприємець, маючи в своєму роз-

порядженні певну суму грошових коштів, закуповує товар, який потім перет-

ворює в грошові кошти з деяким приростом (прибутком). Виходячи з основ-

ної функції товарного обігу, можна зробити висновок, що комерційна робота

в торгівлі починається із закупівлі товарів з метою подальшого їх продажу.

За своєю економічною природою закупівля представляє собою оптовий

або дрібнооптовий товарооборот, здійснюваний торговими підприємствами

(юридичними особами) або приватними особами з метою подальшого переп-

родажу закуплених товарів.

В умовах ринкової економіки на зміну фондовому розподілу товарів

при адміністративно-командній економіці, системі централізованого прикрі-

плення покупців до постачальників, твердих державних цін, нерівності гос-

подарюючих суб'єктів, жорсткої регламентації постачання товарів, відсутно-

сті самостійності, ініціативи, заповзятливості комерційних працівників при-

йшла епоха вільних ринкових відносин, що характеризується:

свободою вибору партнера, контрагента по закупівлі товарів;

множинністю джерел закупівлі (постачальників);

рівноправністю партнерів;

зростанням ролі договорів, контрактів на постачання товарів;

саморегулюванням процесів постачання товарів;

свободою ціноутворення;

конкуренцією постачальників і покупців;

економічною відповідальністю сторін;

ініціативою, самостійністю і заповзятливістю комерсанта при закупів-

лі товарів.

Комерційна робота по оптовій закупівлі складається з наступних етапів:

12

вивчення і прогнозування купівельного попиту;

виявлення і вивчення джерел надходження і постачальників товарів;

організація раціональних господарських зв'язків з постачальниками

товарів, включаючи розробку і укладення договорів постачання,

представлення замовлень і заявок постачальникам;

організація і технологія закупівлі безпосередньо у виробників това-

рів, посередників, на товарних біржах, у імпортерів та інших поста-

чальників;

організація обліку і контролю за оптовою закупівлею.

Комерційна робота по оптовій закупівлі товарів в ринкових умовах по-

винна базуватися на принципах сучасного маркетингу. За допомогою методів

маркетингу комерційні працівники, керівники, менеджери торгових підпри-

ємств отримують необхідну інформацію про те, які вироби і чому хочуть ку-

пувати споживачі, про ціни, які споживачі готові заплатити, про те, в яких

регіонах попит на дані вироби (тобто місткість ринку) найбільш високий, де

збут або закупівля продукції може принести найбільший прибуток.

Вивчення і прогнозування купівельного попиту є необхідною умовою

ефективного використання маркетингу для успішної комерційної роботи по

закупівлі товарів. Для вивчення і прогнозування попиту на великих і середніх

торгових підприємствах створюються маркетингові служби (відділи), однією

з основних функцій яких є вивчення як загального об'єму попиту (ємності

ринку), так і внутрішньо групової структури попиту на товари, що закупову-

ються.

Вивчення і пошук комерційних партнерів по закупівлі товарів. Класифі-

кація постачальників.

Комерційні працівники повинні добре знати свій економічний район та

його природні багатства, промисловість, сільське господарство, виробничі

можливості й асортимент продукції, що виробляється на промислових підп-

риємствах.

Комерційний апарат повинен виявляти можливості розвитку нових ви-

дів виробництва і відновлення старих забутих промислів, вести облік і по-

всякденно реєструвати виробників товарів, ще не пов'язаних договірними ві-

дносинами, готувати пропозиції з питань збільшення виробництва потрібних

товарів, розширення асортименту, поліпшення якості.

Комерційним працівникам потрібно відвідувати підприємства (постачальни-

ків-виробників) з метою ознайомлення з виробничими можливостями підп-

риємства, об'ємом і якістю продукції, що випускається, а також брати участь

в нарадах з працівниками промисловості, в роботі оптових ярмарків, виста-

вок тощо

Комерційним працівникам необхідно постійно стежити за рекламними

оголошеннями в засобах масової інформації, спеціалізованих виданнях, за бі-

ржовими відомостями, проспектами, каталогами. Комерційна ініціатива тор-

гових працівників по залученню до товарообороту максимальних товарних

ресурсів з метою отримання необхідного прибутку повинна поєднуватися з

турботою про кінцевих покупців, урахуванням їх платоспроможності, недо-

13

пущенням невиправданого зростання цін, наданням населенню можливос-

ті придбати товари за доступними цінами.

До джерел надходження товарів відносять галузі народного господарс-

тва, що виробляють різні товари народного споживання (сільське господарс-

тво, підприємства АПК, підприємства легкої, харчової, м'ясо-молочної про-

мисловості, рибного господарства, ВПК, важкої промисловості та ін.). До по-

стачальників товарів відносять конкретні підприємства різних джерел надхо-

дження, тобто тих чи інших галузей народного господарства, різних сфер ви-

робничо-економічної діяльності, що виробляють товари і послуги.

Всіх постачальників товарів можна поділити на дві категорії: постача-

льники-виробники і постачальники - оптові підприємства. Постачальники-

виробники – виробничі підприємства, що випускають товари споживчого

призначення різного асортименту для задоволення попиту споживачів. Пос-

тачальники - оптові підприємства закуповують товари у постачальників-

виробників, а також у оптових посередників і реалізують їх оптовим покуп-

цям (роздрібним торговим підприємствам, агентам, брокерам, роздрібним

торговцям тощо). Постачальниками - оптовими підприємствами можуть бути

оптові підприємства загальнонаціонального, регіонального рівнів різного то-

варного асортименту , що складають основу оптової структури на споживчо-

му ринку, оптові посередники (підприємства-брокери, підприємства-агенти,

дилери), а також організатори оптового обороту (оптові ярмарки, аукціони,

товарні біржі, оптові і дрібнооптові ринки, магазини-склади тощо).

Оптові посередники в умовах ринкової економіки придбавають самостійне

значення в сфері закупівельної (оптової) діяльності.

За територіальною ознакою постачальники товарів можуть бути місце-

вими (внутрішньообласними), міжобласними, республіканськими та міжрес-

публіканськими. За приналежністю до тієї чи іншої господарської системи

розрізнюють внутрішньосистемних (що відносяться до тієї ж системи, до якої

входять і оптові покупці) та позасистемних (всі інші) постачальників.

За формою власності постачальники можуть бути приватними, держав-

ними, муніципальними, кооперативними та інших форм власності.

Вивчаючи джерела закупівлі товарів, комерційні працівники складають на

кожного постачальника спеціальні картки, причому їх доцільно групувати по

місцевих, міжобласних та міжреспубліканських постачальниках. У картках

вказуються дані про виробничу потужність підприємства, кількість і асорти-

мент продукції, що випускається, можливості виробництва інших товарів,

умови постачання товарів та інші відомості, що цікавлять оптові бази,

Організація господарських зв'язків із постачальниками товарів. Конт-

роль та облік надходження товарів від постачальників.

Основною формою господарських зв'язків з постачальниками товарів є

договір постачання товарів. Закупівля сільськогосподарської продукції у її

виробників може здійснюватися на основі договору контрактації. У системі

господарських взаємовідносин з постачальниками можуть також використо-

вуватися заявки і замовлення покупців. При епізодичному постачанні товарів

або разовій закупівлі одноразових партій товарів закупівля може здійснюва-

14

тися шляхом висунення оферти, її акцепту і оформлення товарно-

транспортних документів без складання єдиного письмового договору поста-

чання.

Організація обліку і контролю за оптовою закупівлею - важлива частина ко-

мерційної роботи. Метою оперативного обліку і контролю оптової закупівлі є

здійснення повсякденного спостереження за ходом виконання постачальни-

ками договорів постачання для забезпечення своєчасного і безперебійного

надходження товарів в узгодженому асортименті, належної якості і кількості.

Облік виконання договорів постачання може здійснюватися в спеціальних

картках або журналах, де фіксуються відомості про фактичне відвантаження і

надходження товарів і виявляються випадки порушення постачальниками до-

говорів. Все це необхідне для своєчасного пред'явлення постачальникам пре-

тензій. Карткова або журнальна форма обліку виконання договорів дуже тру-

домістка, здійснюється, як правило, вручну і не дозволяє мати повсякденних

даних про хід надходження товарів за розгорнутим асортиментом. Тому ак-

туальним завданням комерційної роботи є механізація й автоматизація обліку

постачання за допомогою сучасної комп'ютерної техніки. Робочі місця коме-

рційних працівників потрібно оснащувати персональними комп'ютерами,

створюючи так звані автоматизовані робочі місця (АРМ), що забезпечують

безперервний щоденний контроль за ходом постачання товарів по кожній по-

зиції асортименту і кожному постачальнику, усунення ручної праці комер-

ційних працівників у сфері обліку і контролю постачання.

Претензійна робота.

У ході реалізації договорів постачання нерідко сторони за якихось об'є-

ктивних або суб'єктивних причин не виконують прийнятих на себе зобов'я-

зань, наносячи торговому партнеру матеріального і морального збитку. В цих

умовах потерпіла сторона має право пред'явити іншій стороні претензії з ви-

кладом вимог, передбачених умовами договору постачання або діючими пра-

вовими нормами.

Претензія – письмова вимога про добровільне усунення порушення

умов договору або законодавства. Виявленню ж порушень сприяє організація

чіткого і повного обліку виконання постачальниками договірних зобов'язань

по постачанню товарів.

Претензії направляють постачальникам рекомендованими або цінними

листами або ж можуть бути вручені під розписку. Претензії постачальникам

про порушення умов договору (про кількість, асортимент, якість, комплект-

ність, тару або упаковку тощо) направляють в термін, передбачений законом

або договором, а якщо такий термін не встановлений, то в розумний термін

після того, як порушення відповідної умови договору повинно було бути ви-

явлене, виходячи з характеру і призначення товару. У претензії вказуються:

найменування підприємства, організації, що пред'явило претен-

зію, а також найменування підприємства, організації, до яких

пред'являються претензії, їх адреси, номер претензії, дата пред'я-

влення;

15

обставини, що послужили основою для пред'явлення претен-

зії, докази, що підтверджують викладені в претензії обставини,

сума вимог заявника і розрахунок цих вимог;

посилання на нормативні акти, договір або інші нормативні до-

кументи, а також поштові, платіжні реквізити заявника претензії.

До претензії повинні бути додані всі необхідні справжні докуме-

нти або належно завірені копії цих документів, перелік яких вка-

зується в додатку.

Претензія повинна бути підписана керівником або заступником керів-

ника підприємства (організації), або громадянином-підприємцем.

Відповідь на претензію дається в письмовій формі і підписується кері-

вником або заступником керівника підприємства, організації або громадяни-

ном-підприємцем. У відповіді на претензію вказується: при повному або час-

тковому задоволенні претензії – визнана сума, номер і дата платіжного дору-

чення на перерахування цієї суми або термін і спосіб задоволення претензії,

якщо вона не грошовій оцінні; при повній або частковій відмові в задоволен-

ні претензії – мотиви відмови з посиланням на відповідне законодавство і до-

кази, що обґрунтовують відмову; перелік доданих до відповіді на претензію

документів, інших доказів.

При задоволенні претензії, що має грошову оцінку, до відповіді на пре-

тензію додається доручення банку на перерахування грошових коштів з від-

міткою про виконання (прийняття до виконання).

При повній або частковій відмові в задоволенні претензії заявнику по-

винні бути повернуті справжні документи, які були прикладені до претензії, а

також направлені документи, що обґрунтовують відмову, якщо їх немає у за-

явника претензії.

Відповідь на претензію відправляється рекомендованим або цінним ли-

стом, телеграфом, факсом, а також з використанням інших засобів зв'язку, що

забезпечують фіксування відправлення відповіді на претензію, або вручаєть-

ся під розписку.

У разі повної або часткової відмови в задоволенні претензії або не-

отримання в термін відповіді на претензію покупець за договором має право

звернутися з позовною заявою (позовом) в арбітражний суд з вимогою про

захист порушеного права покупця (позивача).

Позовна заява – вимога до компетентного органу про захист порушено-

го права підприємства (організації).

Оптові ярмарки (виставки) та їх роль в закупівлі товарів.

Основна мета ярмаркових торгів – оптовий продаж і закупівля товарів,

укладення прямих договорів або контрактів між продавцями і покупцями. На

оптових ярмарках посилюється вплив торгових організацій на виробництво

товарів відносно їх асортименту і якості, прискорюється процес укладення

договорів, оскільки постачальники і покупці знаходяться в безпосередньому

контакті.

16

На оптових ярмарках покупці здійснюють закупівлю товарів за віль-

ними цінами на основі індивідуального підбору, порівняння і вибору з асор-

тименту продукції різних виробників.

Оптові ярмарки класифікуються за територіальною, товарною та галу-

зевою ознаками.

В сучасних умовах для проведення ярмарків створюються спеціальні,

постійно діючі організаційні структури. Предметом діяльності ярмарку є на-

дання комплексу послуг учасникам з укладення торгових операцій, налаго-

дження ділових контактів, упорядкування процесу оптової торгівлі, аналізу і

підготовки кон'юнктурної інформації, організація реклами.

Характерними рисами оптової ярмаркової торгівлі є оптова реалізація-

закупівля товарів за представленими зразками; періодичність проведення оп-

тових ярмарків; попереднє встановлення термінів і місця продажу товарів;

одноразова і масова участь оптових продавців і покупців товарів.

Основний метод організації оптової реалізації товарів на ярмарках –

виставки-продажі товарів за представленими зразками. Зразки товарів доста-

вляються на ярмарок підприємствами-постачальниками за свій рахунок. Ке-

рівництво оптовим ярмарком здійснює постійно діючий ярмарковий комітет,

до складу якого включаються відповідальні представники органів державної

влади і управління торгівлею, промислових підприємств - виробників това-

рів, комерційних структур, покупців та інших підприємств. Рішення ярмар-

кового комітету з питань, що входять в його компетенцію, є обов'язковими

для учасників ярмарку.

Дирекція ярмарку здійснює керівництво групою (бюро) з обліку дого-

ворів, веде організаторську, рекламну і комерційну діяльність, пов'язану з пі-

дготовкою і проведенням ярмарку (оренда приміщень і торгових площ, їх об-

ладнання і оформлення, підготовка необхідної документації, розміщення

учасників, реклама товарів, оснащення оргтехнікою тощо); забезпечує прий-

мання і зберігання представлених на ярмарок зразків і моделей товарів, спри-

яє технічним забезпеченням учасникам ярмарку в укладенні договорів, веде

необхідну звітність.

Група (бюро) з обліку договорів веде необхідну облікову документацію

і реєструє договори, укладені на ярмарку; аналізує хід укладення договорів і

узгодження специфікацій, готує за дорученням ярмаркового комітету або ди-

рекції ярмарку відповідні аналітичні довідки, записки, пропозиції.

Арбітраж ярмаркового комітету забезпечує правове обслуговування

ярмарку; консультує учасників ярмарку з правових питань; розглядає перед-

договірні суперечки, що виникають на ярмарку.

Укладення договорів на постачання товарів проводиться безпосередньо

на ярмарку. Крім того, на ярмарку сторони можуть уточнювати умови раніше

укладених договорів і асортимент товарів, що підлягають постачанню.

У довгострокових договорах по прямих господарських зв'язках розгор-

нутий асортимент товарів у специфікаціях може бути узгоджений на непов-

ний обсяг закуплених товарів з тим, щоб у встановлений в договорі термін

додатково погодити розгорнений асортимент на весь обсяг постачання, і пе-

17

редусім за рахунок нових, більш технічно довершених товарів або модних

і сезонних виробів.

Договори на продаж (постачання) товарів на ярмарках укладаються за

наданими підприємствами-виробниками зразками і моделями товарів, а в

окремих випадках по каталогах, проспектах, конфекційних картах та інших

матеріалах, що характеризують товари.

Представники учасників ярмарку повинні мати належно оформлені повнова-

ження (доручення) для укладення договорів. Договірні суперечки розгляда-

ються ярмарковим комітетом (арбітражем) з участю уповноважених предста-

вників.

Оптові продовольчі ринки та їх роль в закупівлі товарів.

Оптові продовольчі ринки – місце купівлі-продажу конкурентоспро-

можної сільськогосподарської сировини і продовольства оптовими і роздріб-

ними торговими підприємствами і приватними торговцями.

Основними функціями оптових продовольчих ринків є:

забезпечення постачання населенню якісних продуктів харчу-

вання протягом цілого року, скорочення втрат сільськогосподар-

ської продукції;

надання всім постачальникам сільськогосподарської продукції

можливості стійкого виходу на конкурентний (немонополізова-

ний) ринок;

забезпечення єдиного облаштованого місця для здійснення опе-

рацій з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції і про-

довольства;

підвищення ефективності постачання і розподілу продовольства

у великих містах, промислових центрах і окремих регіонах краї-

ни;

створення нових робочих місць, зменшення відтоку населення із

сільської місцевості.

Реалізація таких функцій дозволяє створити необхідні умови виробни-

кам, покупцям і посередникам для здійснення оптових операцій на основі

конкуренції і скорочення витрат обігу, оптимізувати систему руху сільсько-

господарської продукції і продовольства, транспортного та інформаційного

забезпечення. Це також дозволяє упорядкувати діяльність посередників і ви-

робників сільськогосподарської продукції і продовольства.

До учасників торгів на оптовому ринку відносяться:

власники товарів (виробники, оптові підприємства, посередники)

або їх повноважні представники, що мають право ведення торго-

вих операцій на ринку (продавці);

роздрібні торгові та інші підприємницькі структури, що мають

доступ на оптовий ринок як покупці;

персонал оптового ринку, що бере участь в оформленні торгових

операцій безпосередньо в товарних секціях.

18

Право продажу оптових партій товарів номенклатури оптового рин-

ку надається зареєстрованим на ньому оптовим продавцям за умови пред'яв-

лення ліцензії на ведення торгової діяльності (у разі її ліцензування) і доку-

ментів, що підтверджують якість товарів, які реалізуються, та стан здоров'я

оптових продавців за встановленою для торгівлі формою.

Всі відносини підприємницьких структур, що працюють на оптовому

ринку, з його адміністрацією будуються на договірній основі.

Дрібнооптові магазини-склади.

Різновидом оптового ринку є дрібнооптові магазини-склади, орієнтова-

ні переважно на дрібних покупців - роздрібних торговців, власників наметів,

кіосків, невеликих магазинів, що закуповують товари дрібними партіями. Те-

хнологія роботи цих магазинів-складів проста і дуже ефективна, що обумо-

вило їх появу і розвиток в нашій країні після переходу до ринкової економі-

ки. Товарооборотність тут дуже висока А експлуатаційні витрати зведені до

мінімуму, немає необхідності в комплектувальних і експедиційних примі-

щеннях, підіймально-транспортному і вантажно-розвантажувальному облад-

нанні, що дорого коштує, штаті комірників, складських працівниках, вантаж-

никах. Скорочується обсяг обліково-розрахункових операцій, пов'язаних з

реалізацією товарів за безготівковим розрахунком і в кредит. Невисокий рі-

вень витрат магазину-складу дозволяє встановлювати для покупців більш ни-

зькі ціни. У цьому одне з істотних їх переваг. І ще одне перевага магазину-

складу – широкий асортимент товарів, орієнтований на специфіку дрібних

роздрібних підприємств. Закупівля товарів для магазинів-складів тільки на

промислових підприємствах за прямими зв'язками, що дозволяє реалізувати

товари покупцям за більш низькими цінами.

В умовах ринкових відносин в нашій країні, де значна частка роздріб-

ного товарообороту (понад 30%) припадає на дрібних приватних торговців,

яким доводиться закуповувати товари у різних, часто випадкових, постачаль-

ників, розвиток мережі дрібнооптових магазинів-складів є дуже перспектив-

ним. Організаційно-правові форми цього торгового підприємства можуть бу-

ти найрізноманітнішими: державні, муніципальні, приватні підприємства,

кооперативи в формі господарських товариств та інших формах, передбаче-

них чинним законодавством.

2.1.2. Комерційна робота з оптового і роздрібного продажу товарів.

Суть, роль і зміст комерційної роботи з продажу товарів.

Комерційну роботу з продажу товарів можна розділити на два етапи:

комерційна робота з оптового продажу товарів;

комерційна робота з роздрібного продажу товарів.

Комерційна діяльність з продажу товарів на цих етапах повинна здійс-

нюватися на основі використання принципів і методів маркетингу.

19

Оптовий продаж товарів є однією з основних комерційних функцій

оптових підприємств. Всі інші по відношенню до неї мають підлегле значен-

ня і ніби обслуговують її.

Зміст комерційної роботи з оптового продажу товарів можна звести до

виконання наступних основних операцій:

пошук оптових покупців товарів (встановлення ринку збуту);

встановлення господарських зв'язків із покупцями товарів;

вибір форм і методів оптового продажу товарів;

організація надання послуг оптовими підприємствами клієнтам;

організація обліку виконання договорів з покупцями товарів;

рекламно-інформаційна діяльність оптових підприємств.

Склад і види оптових послуг можуть бути дуже різними, але за функці-

ональним призначенням можна виділити наступні основні комплекси послуг:

технологічні – по зберіганню, підсортуванню, фасуванню, упа-

ковці, маркіруванню, транспортно-експедиційні тощо;

комерційні – допомога в рекламуванні товарів, комісійна, посе-

редницька з пошуку постачальників товарів і оптових покупців;

організаційно-консультативні – консультації з питань асортиме-

нту і якості товарів, експлуатації виробів, організації роздрібного

продажу, вивчення попиту, маркетингу тощо;

інформаційні – збір, накопичення, обробка комерційної інформа-

ції та передача її контрагентам;

фінансові – з організації торгово-розрахункових операцій (кре-

дитування операції за пільгових умов, готівкові і безготівкові ро-

зрахунки, авансова оплата тощо).

Послуги, що надаються оптовою базою своїм клієнтам повинні бути

платними і сприяти активізації оптової діяльності. Таким чином, прибутки

оптового підприємства складаються з продажу товарів – торгових надбавок і

плати за оптові торгові послуги.

Комерційна робота з роздрібного продажу товарів складається з насту-

пних етапів:

вивчення і прогнозування купівельного попиту на товари, що ре-

алізуються в магазинах;

формування оптимального асортименту товарів в магазині;

рекламно-інформаційна діяльність роздрібних торгових підпри-

ємств;

вибір найбільш ефективних методів роздрібного продажу това-

рів;

організація та надання торгових послуг покупцям.

Комерційна робота з продажу товарів в роздрібних торгових підприєм-

ствах на відміну від оптових підприємств має особливості.

Роздрібні торгові підприємства реалізують товари безпосередньо насе-

ленню, тобто фізичним особам, застосовуючи свої специфічні способи і ме-

тоди роздрібного продажу.

20

Торгове обслуговування населення передбачає наявність спеціально

обладнаних торгових приміщень, пристосованих для найкращого обслугову-

вання покупців, підбору і формування торгового асортименту і можливості

його оперативної зміни відповідно до попиту населення, постійного вивчення

і обліку споживчих запитів покупців, уміння запропонувати і продати товар

кожній конкретній людині. Роздрібна торгова мережа, на відміну від оптової,

характеризується великою територіальною розкиданістю, наявністю великої

кількості дрібних за площами і товарооборотом підприємств, і її діяльність

можна віднести переважно до сфери малого бізнесу.

У роздрібній торгівлі застосовують наступні методи продажу товарів:

самообслуговування;

обслуговування через прилавок;

за зразками;

з відкритим викладенням і вільним доступом покупців до това-

рів;

за попередніми замовленнями.

2.1.3. Організація торгівлі на біржах.

Біржі – регулярно функціонуючий оптовий ринок товарів, сировини,

цінних паперів. Вони служать економічним інструментом ринкової економі-

ки, організовують вільні ринкові відносини по закупівлі і продажу товарів,

сировини і цінних паперів.

Біржа - організація, що створюється на добровільній пайовій основі за-

цікавленими юридичними і фізичними особами в порядку, встановленому

законодавством. У заснуванні біржі не можуть брати участь державні органи,

банки, страхові, інвестиційні компанії і фонди, громадські, релігійні і добро-

дійні організації.

Біржа створюється за рішенням зборів засновників. Біржа придбаває

права юридичної особи з моменту державної реєстрації, а право на проведен-

ня біржових торгів - після отримання ліцензії на право біржової торгівлі.

Членом біржі може бути юридична або фізична особа, яка бере участь в

статутному капіталі або вносить членські чи інші цільові внески в майно бі-

ржі, передбачені її статутом. Членство на біржі дає право брати участь в бір-

жовій торгівлі, прийнятті рішень на загальних зборах біржі і в інших органах

управління біржею, брати участь в розподілі прибутку або дивідендів тощо.

Види біржових операцій.

Біржова торгівля як форма організованого оптового ринку ділиться на

ринки готівкового товару, ф'ючерсний і фондовий ринки. У зв'язку з цим на

біржах можуть здійснюватися наступні операції:

купівля-продаж реального товару, тобто такі операції, які перед-

бачають зв'язковий продаж товару після проведення торгів або

негайну передачу документів на право власності на товар. Різно-

видом операції з реальним товаром є «форвардні угоди», або фо-

рвардні операції – операції купівлі-продажу товару з відстроче-

21

ним терміном його постачання (в цьому випадку обумовлю-

ється ціна товару і термін його постачання). Іншими словами,

форвардні операції, або операції на термін, передбачають поста-

чання реального товару в майбутньому;

ф'ючерсні операції передбачають проведення торгів без обов'яз-

кового подальшого постачання товарів. Це продаж товару, який

ще не вироблений або фізично відсутній на момент укладення

операції. Фактично відбувається акт купівлі-продажу права на

майбутній товар. Інакше кажучи, це угода купівлі-продажу стан-

дартних контрактів;

хеджування – операції на ф'ючерсних біржах, що дозволяють

страхуватися від несприятливих змін цін.

Торгові операції на біржі здійснюються за допомогою маклерів і бро-

керів.

Маклер – працівник біржі, що веде торги на біржі. Торги відбуваються

секціях біржі. У кожній секції, що спеціалізується на окремому виді товару,

дирекцією біржі призначається маклер – ведучий торгів.

Брокер – біржовий посередник між продавцями і покупцями по здійс-

ненню торгових операцій з придбання, продажу і обміну товарів на біржі.

Брокери виступають як представники (працівники) брокерських фірм, ком-

паній, контор або як незалежні особи.

Продавці (власники товарів) не пізніше встановленого терміну до тор-

гів дають брокерам, що діють на біржі самостійно або через брокерські кон-

тори, які обслуговують біржу, доручення на продаж їх товарів.

2.1.4. Торгівля на аукціонах, конкурсах (тендерах).

Передбачається, що договір, якщо інше не витікає з його сутності, мо-

же бути укладений шляхом проведення торгів. У цьому випадку договір ук-

ладається з особою, що виграла торги.

Як організатор торгів може виступати власник речі або власник майнового

права, або спеціалізована організація. Спеціалізована організація діє на осно-

ві договору з власниками речей або власниками майнових прав і виступає або

від їх імені, або від свого імені.

Торги проводяться в формі аукціону або конкурсу. Переможцем торгів

на аукціоні визнається особа, що запропонувала найбільш високу ціну, а за

конкурсом – особа, яка за висновком конкурсної комісії, заздалегідь призна-

ченої організатором торгів, запропонувала кращі умови.

Аукціони і конкурси можуть бути відкритими і закритими. У відкрито-

му аукціоні або конкурсі може брати участь будь-яка особа. У закритому ау-

кціоні або конкурсі беруть участь тільки особи, запрошені для цієї мети.

Аукціон (продаж з публічного торгу) – спосіб продажу товарів, що во-

лодіють індивідуальними властивостями, з публічного торгу в заздалегідь

встановлений час і призначеному місці.

22

Аукціонні торги – вид ринкової торгівлі, коли продавець, бажаючи

отримати максимальний прибуток, використовує пряму конкуренцію кількох

покупців, присутніх при продажу. При цьому продавець призначає стартову

ціну товару, яка збільшується в ході аукціону до граничного рівня, виходячи

платоспроможності присутніх при продажу покупців.

Конкурс – особлива форма видачі замовлень на постачання товарів або

підрядів на виконання робіт, яка передбачає залучення пропозицій від кіль-

кох постачальників або підрядчиків з метою забезпечення найбільш вигідних

комерційних та інших умов операції для організаторів торгів.

Суть конкурсних торгів стисло можна охарактеризувати таким чином:

покупець (замовник) оголошує конкурс для продавців (постачальників) на

товар або послуги із заздалегідь певними характеристиками і після порівнян-

ня отриманих пропозицій підписує договір (контракт) з тим продавцем (пос-

тачальником) або підрядчиком, який запропонував найбільш вигідні для по-

купця (замовника) умови.

Конкурсні торги поділяються на внутрішні і міжнародні.

Міжнародні торги (tenders) – спосіб закупівлі товарів, розміщення за-

мовлень і видачі підрядів, що передбачають залучення до певного, заздале-

гідь встановленого терміну пропозицій від кількох постачальників або під-

рядчиків різних країн і укладення контракту з тим, чия пропозиція найбільш

вигідна організаторам торгів (за ціною та іншими комерційними та техніч-

ними умовами).

Оферент (учасник торгів), пропозиція якого прийнята, отримує про це

відповідне повідомлення. Інші ж оференти, як правило, не повідомляються

про результати торгів, але, направивши відповідний запит в тендерний комі-

тет, вони можуть отримати потрібну їм інформацію. У деяких країнах ре-

зультати торгів публікуються в бюлетенях, що спеціально випускаються, або

газетах.

2.2. Формування асортименту і управління товарними запасами.

Асортимент товарів – сукупність їх видів, різновидів і сортів, об'єдна-

них або сумісних за певною ознакою. Основними групувальними ознака то-

карів є сировинна, виробнича і споживча.

Розрізняють виробничий і торговий асортимент товарів.

Виробничим асортиментом називають номенклатуру товарів, що ви-

пускаються промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, а та-

кож виробниками.

Торговий асортимент – це номенклатура товарів, що підлягають про-

дажу в роздрібній торговій мережі.

Процес формування асортименту товарів в магазинах складається з

трьох етапів.

На першому етапі встановлюється груповий асортимент товарів в мага-

зині (тим самим визначається його асортиментний профіль). Дана робота

проводиться на основі маркетингових досліджень цільового ринку. В залеж-

23

ності від цього будуть визначені місце і роль магазину в загальній системі

торгового обслуговування населення міста, району і т.п.

На другому етапі формування асортименту проводяться розрахунки

структури групового асортименту, тобто визначаються кількісні співвідно-

шення окремих груп товарів. Структура групового асортименту встановлю-

ється з урахуванням торгової площі магазину, його розміщення та інших

чинників.

На третьому, заключному етапі визначається внутрішньогруповий

(розгорнутий) асортимент, тобто здійснюється підбір конкретних різновидів

товарів в межах кожної групи. Це найбільш відповідальний етап, оскільки

весь процес перетворення виробничого асортименту на торговий по ланках

руху товарів завершується в останній ланці – магазині, і від того, наскільки

правильно сформований тут асортимент товарів, в кінцевому результаті за-

лежить задоволення попиту покупців цільового ринку.

Основне призначення товарних запасів на оптовому підприємстві – об-

слуговування потреби в товарах своїх покупців, а на роздрібних торгових пі-

дприємствах – забезпечення стійкої пропозиції товарів з урахуванням купіве-

льного попиту. Причому пропозиція товарів повинна бути виражена у вигля-

ді сформованого асортименту для даного типу торгового підприємства.

Отже, асортимент товарів як на оптовому підприємстві, так і в магазині

певного типу є початковим, відправним моментом для створення товарних

запасів.

Відповідно до асортиментних переліків оптової бази, магазину повинні

утворюватися і товарні запаси, ідентичні за своєю структурою, їх необхідно

поновлювати шляхом регульованого завезення товарів.

Товарні запаси оптом і вроздріб повинні служити реальною пропозиці-

єю товарів, що забезпечує їх безперебійний продаж як оптовим покупцям,

так і населенню.

У ході реалізації товарні запаси витрачаються і повинні завозитися но-

ві, пропорційно за своєю структурою і кількістю необхідного асортименту. В

іншому випадку порушується стійкість сформованого асортименту і створю-

ються несприятливі умови, наслідком яких можуть стати недоотримання

прибутку підприємством, погіршення обслуговування оптових покупців і на-

селення.

Управляти товарними запасами – значить планувати певний обсяг і

структуру запасів відповідно до поставлених перед торговою організацією

цілей і контролювати, щоб товарні запаси постійно відповідали встановленим

критеріям. Управління повинне бути систематичним. Іншими словами, пови-

нен бути передбачений деякий організаційний механізм, який сам по собі за-

безпечував би підтримку потрібних товарних запасів.

У практиці торгівлі величину товарних запасів, які необхідно мати, ви-

значають декількома способами:

1. Як відношення товарного запасу на певну дату до об'єму реалізації

на ту ж дату за деякий попередній період. Це відношення розраховують на

24

початок місяця, але деякі організації вважають за краще визначати його на

кінець місяця.

2. Як число тижнів торгівлі, на яке вистачить даного запасу. Початко-

вими даними служить відома (або намічена) товарооборотність. Наприклад,

на майбутнє півріччя (27 торгових тижнів) планується трикратна оборотність

запасів. Шляхом простого арифметичного розподілу (27 на 3) визначають,

що постійно необхідно мати запас, якого вистачить на 9 тижнів торгівлі. Те-

пер прогнозується обсяг реалізації на майбутні 9 тижнів, і звідси отримують

потрібні товарні запаси на початок періоду.

3. З урахуванням пропорційності коливань рівня запасів коливанням

обсягу реалізації. Це так званий метод пропорційного відхилення. Цей підхід

основується на принципі, згідно з яким відхилення фактичного запасу від се-

реднього завжди повинні бути вдвічі меншими (становити 50%), ніж відхи-

лення обсягу реалізації від середньомісячного. Наприклад, якщо обсяг реалі-

зації в лютому на 50% більший, ніж середньомісячний за рік чи за який-

небудь інший період, що служить базою для планування, то товарні запаси,

що існують на 1 лютого, повинні бути на 25% більшими, ніж середні запаси

на початок місяця.

4. За базовим (мінімальним) товарним запасом. Цей спосіб застосовує-

мо для підприємств, де оборотність товарних запасів становить 6 разів на рік

або менше. Товарні запаси, які необхідно мати на початок місяця, визнача-

ють шляхом складання базового товарного запасу і обсягу реалізації, що на-

мічається на місяць.

Жоден з цих методів не є бездоганним, всі вони розроблені «навпомац-

ки», на основі тривалого досвіду і тому є чисто емпіричними. Не можна ви-

дати і апріорну рекомендацію: який з них застосовувати, який дасть найкращі

результати.

Облік товарних запасів повинен бути налагоджений і в фізичному ви-

раженні – в штуках, одиницях, масі, упаковках. Необхідно також уміти

управляти цими «фізичними» запасами. Оскільки споживач купує упаковки,

штуки, масу і об'єми, запас повинен бути так збалансований, щоб споживач

міг придбати потрібні йому товари в зручному вигляді (розфасуванні, упако-

вці тощо).

Неодмінна передумова управління товарними запасами – облік реаліза-

ції за можливо найбільш подрібненими товарними групами. Основним техні-

чним засобом вирішення цього завдання є застосування, наприклад, у вузлах

розрахунку магазинів таких контрольно-касових машин, які можуть акуму-

лювати і видавати розчленовані підсумки (в багатьох великих магазинах ка-

сові апарати сполучені з ЕОМ, утворюючи внутрішньомагазинні АСУ, в чис-

ло функцій якої входить і управління товарними запасами).

2.3. Організація рекламно-інформаційної діяльності зі збуту. Фак-

торинг. Франчайзинг.

Реклама.

За своєю суттю реклама – інформація про споживчі властивості товарів

25

і різні види послуг з метою їх реалізації, створення попиту на них. Крім

того, через рекламу можуть розповсюджуватися відомості про особу, органі-

зацію, твір літератури, мистецтва і т.п. з метою їх популяризації.

Реклама – поширювана в будь-якій формі, за допомогою будь-яких за-

собів інформація про фізичну або юридичну особу, товари, ідеї і починання

(рекламна інформація), яка призначена для певного кола осіб і покликана фо-

рмувати або підтримувати інтерес до цих фізичних, юридичних осіб, товарів,

ідей і починань і сприяти реалізації товарів, ідей і починань.

Торгова реклама покликана надавати допомогу покупцеві, інформуючи

його про корисні властивості товарів, способи їх застосування або раціональ-

ного споживання. Реалізація цієї функції реклами створює передумови для

більш ефективного виробництва товарів і кращого задоволення потреб насе-

лення. Крім того, торгова реклама повинна сприяти підвищенню якості тор-

гового обслуговування покупців. За допомогою реклами покупці швидше

знаходять необхідні їм товари, купують їх з найбільшими зручностями і най-

меншими витратами часу. При цьому прискорюється реалізація товарів, під-

вищується ефективність праці торгового персоналу, знижуються витрати.

Торговій рекламі повинні бути властиві такі риси добросовісної рекла-

ми, як правдивість, конкретність, цілеспрямованість, гуманність і компетент-

ність.

Використовуються різноманітні засоби реклами, що є носіями інфор-

мації для впливу на об'єкт реклами. Засоби реклами можна кваліфікувати за

наступними ознаками: призначенням, місцем їх застосування і характером

використання технічних засобів.

За призначенням рекламні засоби можуть бути розраховані на оптових і

роздрібних покупців, на певні групи населення (чоловіків, жінок, дітей, осіб,

що ведуть домашнє господарство, спортсменів, туристів, школярів, фермерів

і т.д.).

За місцем застосування рекламні засоби поділяються на внутрішні, що

використовуються безпосередньо на торговому підприємстві, і зовнішні – по-

за роздрібним або оптовим підприємством.

В залежності від характеру технічних засобів, що використовуються,

розрізняють наступні види реклами: вітринно-виставочна, реклама в пресі,

друкована реклама, аудіовізуальна, радіо - і телереклама, зовнішня тощо.

До вітринно-виставочної реклами відносять віконні та внутрішньомага-

зинні вітрини на роздрібних торгових підприємствах, вітрини і товарні ви-

ставки на оптових базах, ярмарках, біржах.

Реклама в пресі включає різні рекламні матеріали, що опубліковані в

періодичних виданнях (газетах, журналах, бюлетенях, довідниках, путівни-

ках і т.д.). Рекламні матеріали в пресі можна умовно розділити на дві основні

групи: рекламні оголошення і публікації оглядово-рекламного характеру, до

яких відносяться різні статті, репортажі, огляди, які несуть іноді пряму, а

іноді й непряму рекламу.

Рекламне оголошення – платне рекламне повідомлення, що розміщене у

періодичному виданні. У класичному варіанті оголошення починається з ве-

26

ликого рекламного заголовка – салогану, який у стислій формі відображає

суть і особливість комерційної пропозиції організації-рекламодавця. Худож-

нє оформлення рекламного оголошення повинне по можливості відповідати

його змісту. Основні елементи фірмової символіки (товарний знак, фірмовий

блок) бажано виділяти.

Статті та інші публікації оглядово-рекламного характеру – це, як

правило, редакційний матеріал, написаний у формі огляду про діяльність пі-

дприємства або у формі інтерв'ю з його керівниками, діловими партнерами і

споживачами.

Каталог – зброшуроване або переплетене друковане видання, що міс-

тить систематизований перелік великого числа товарів, складений в певному

порядку й ілюстрований фотографіями товарів.

Проспект – зброшуроване або переплетене друковане видання, що ін-

формує про який-небудь конкретний товар або групу товарів. Містить докла-

дний опис товарів, що пропонуються, добре ілюстрований. На відміну від ка-

талогу – меншого об'єму, може мати яскраво виражений ювілейний або прес-

тижний характер (детально описувати історичний шлях підприємства, його

значущість у галузі і т.п.).

Буклет – на відміну від каталогу і проспекту не зброшуроване, а багато

разів фальцьоване видання (інакше кажучи, складене "в гармошку"). Може

мати різні розміри, обсяги і варіанти фальцювання, однак в розгорнутому

стані його розмір не може перевищувати розміру стандартного друкарського

листа.

Плакат – великоформатне не фальцьоване видання, в більшості випад-

ків з одностороннім друком. Великий малюнок або фотоілюстрація (іноді їх

комбінація) супроводжується великим рекламним заголовком-слоганом, який

образно і стисло відображає основну особливість товару або послуги, що ре-

кламується. Для підвищення функціональності в плакат часто вводиться ка-

лендарна сітка, іноді її виконують відривною на перфорації.

Листівка – малоформатне не фальцьоване або в один згин видання, що

випускається в силу своєї економічності великим тиражем. Містить в біль-

шості випадків одну або дві ілюстрації виробів, що рекламуються, з доклад-

ним технічним описом і характеристиками.

Новорічні рекламно-подарункові видання є дуже ефективним видом

друкованих рекламних матеріалів, оскільки володіють надзвичайно високою

проникаючою здатністю. До них відносяться фірмові настільні і настінні ка-

лендарі, кишенькові табель-календарі, тижневики, ділові щоденники тощо.

Рекламні ролики – короткі рекламні фільми тривалістю від п'ятнадцяти

секунд до кількох хвилин, що розраховані на показ широким верствам насе-

лення і рекламують, як правило, товари (послуги) народного споживання.

Рекламно-технічні фільми – рекламні фільми тривалістю від 5 до 20

хв., що інформують переважно про товари промислового призначення, сиро-

вину, машини і обладнання, в більшості випадків розраховані на показ фахів-

цям.

27

Рекламно-престижні фільми – рекламні фільми тривалістю від 10

до 20 хв. (іноді більше), що розповідають не тільки про продукцію, а голов-

ним чином про саме підприємство-замовника. Створюються для показу різ-

ним цільовим групам (як фахівцям, так і широким верствам населення) з ме-

тою формування сприятливої думки про діяльність рекламодавця і підви-

щення його престижу.

Рекламна відео-експрес-інформація – специфічний вид відео реклами;

являє собою оперативно зроблений відео сюжет про яку-небудь видатну по-

дію в житті організації-рекламодавця .

Слайд-фільми – це програма із кольорових діапозитивів, що автоматич-

но змінюються, які демонструють на один або кілька екранів. Така програма

супроводжується спеціально підготовленою фонограмою. Слайд-фільми мо-

жна використовувати для різноманітного асортименту споживчих товарів,

промислової продукції і послуг. Крім того, вони можуть мати і рекламно-

престижну спрямованість.

Радіо оголошення – інформація, що зачитується диктором.

Радіо ролик – спеціально підготовлений постановочний (ігровий) радіо-

сюжет, що в оригінальній манері (часто у формі дотепного жарту або інтри-

гуючого діалогу) і, як правило, в музичному супроводі повідомляє інформа-

цію про продукцію, яка пропонується, товари або послуги.

Радіожурнал – тематична радіопередача інформаційно-рекламного ха-

рактеру, окремі елементи якої об'єднуються коротким конферансом.

Радіорепортажі про які-небудь ярмарки, виставки-продажі або інші

події можуть містити як пряму, так і непряму рекламу (враження споживачів

про куплені товари, відомості про нові товари і т.п.).

Телеролики – це в більшості випадків рекламні кіно - або відео ролики,

тривалістю від кількох секунд до двох-трьох хвилин, що демонструються на

телебаченні. Дуже часто такі рекламні ролики можуть періодично включати-

ся в різні популярні, художні і публіцистичні передачі і програми. Ними пе-

реривають навіть художні фільми в найгостріші моменти.

Телеоголошення – рекламна інформація, що читається диктором.

Телезаставки – різні нерухомі мальовані або фотографічні рекламні

сюжети (можуть бути виконані також з використанням комп'ютерної графі-

ки), що транслюються в супроводі дикторського тексту і музики, якими запо-

внюють паузи між різними телепередачами, або які-небудь елементи фірмо-

вої символіки рекламодавців, що розміщуються на телеекрані по ходу теле-

передач.

Ярмарок – комерційний захід, основна мета якого – укладення торго-

вих операцій за зразками, що виставляються;

Виставка – передусім публічна демонстрація досягнень тих чи інших

галузей матеріальної або духовної сфери життя суспільства, основна мета

якої – обмін ідеями, теоріями, знаннями при одночасному проведенні комер-

ційної роботи.

Міжнародні ярмарки і виставки –це, як правило, регулярні (щорічні

або з іншою періодичністю) виставкові заходи, що збирають велику кількість

28

учасників з багатьох країн світу. Їх можна поділити на загальногалузеві, де

представляють вироби і продукцію дуже різних галузей економіки, і спеціа-

лізовані, на яких демонструють експонати однієї або кількох суміжних галу-

зей, або галузей, що взаємно доповнюють одна одну.

Спеціалізовані виставки рекламодавця організуються і фінансуються

організацією-замовником. Вони можуть бути стаціонарними і пересувними.

У практиці рекламної роботи на внутрішньому ринку особливий розвиток

отримала організація виставок-продаж, на яких одночасно з рекламою і де-

монстрацією продукції продаються великі партії товарів.

Постійно діючі експозиції (кабінети зразків, демонстраційні зали і т.п.)

організують в адміністративних будівлях підприємств і об'єднань. Більшість

концернів, корпорацій, великих виробничих об'єднань мають свої постійно

діючі експозиції для демонстрації зразків продукції, що випускається.

Рекламні щити, панно, афіші і транспаранти можуть розміщуватися

на основних транспортних і пішохідних магістралях, на площах, у фойє ста-

діонів, палаців спорту, на спортивних аренах, на ярмарках і виставках та в

інших місцях великого скупчення людей.

Світлові вивіски, електронні табло та екрани використовують для ре-

клами дуже різних товарів у вечірній час на центральних вулицях і площах,

на видовищних заходах.

Фірмові вивіски, покажчики проїзду, оформлення інтер'єрів офісів,

приймалень і службових приміщень, спецодяг персоналу є важливими складо-

вими елементами фірмового стилю, що створює імідж (уявлення, образ) під-

приємства для його ділових партнерів і споживачів.

Реклама на транспорті – особливий різновид зовнішньої реклами, яв-

ляє собою різні рекламні повідомлення, розміщені на найрізноманітніших

транспортних засобах (на бортах вантажних автомобілів, автобусів, поїздів,

трамваїв, тролейбусів і т.д.).

Презентації, прес-конференції, симпозіуми – спеціально організовані

рекламодавцем заходи рекламно-інформаційного характеру, на які завчасно,

шляхом розсилки запрошень, запрошують традиційних, нових і потенційних

ділових партнерів, а також представників засобів масової інформації.

Фінансування суспільна корисних заходів може являти собою цільовий

безвідплатний грошовий внесок на організацію і проведення якого-небудь су-

спільно-політичного або благодійного заходу з широким висвітленням цього

факту в засобах масової інформації. Різновидом таких заходів є спонсорство.

Спонсорство – це, як правило, пайова участь у фінансуванні яких-не-

будь суспільно-політичних або культурно-масових заходів з правом отри-

мання певних рекламних послуг, зафіксованих у спеціальних договорах з ор-

ганізаторами цих заходів.

Публікація редакційних матеріалів престижної спрямованості в пресі

та інших засобах масової інформації – публічна пропаганда ставлення рек-

ламодавця до загальнодержавних і загальносвітових проблем полягає в орга-

нізації публічних виступів керівників підприємств і організацій в засобах ма-

29

сової інформації з метою висвітлення значення їх діяльності для суспільс-

тва з позиції загальнолюдських цінностей.

Проте, наведена класифікація дає досить повну картину існуючого на

цей час арсеналу засобів рекламного впливу і відображає різноманітність ви-

дів рекламних матеріалів і заходів, що використовуються в практиці реклам-

ної роботи.

У той же час розглянуті раніше засоби реклами більшою мірою відно-

сяться до роздрібної торгівлі.

Реклама ж в оптовій торгівлі на відміну від роздрібної звернена не

тільки до населення, а й і до оптових покупців.

У зв'язку з цим робота по рекламуванню товарів і послуг оптовими пі-

дприємствами проводиться в двох напрямах:

реклама, звернена до населення, а також до фермерів, коопера-

тивів та інших колективних покупців;

реклама, звернена до оптових покупців (магазинів, фірм, спожи-

вчих товариств, райспоживспілок).

Перша має на меті викликати або посилити попит населення на окремі

товари і тим самим спонукати роздрібні організації і підприємства до оптової

закупівлі цих товарів на оптових базах. Друга покликана систематично інфо-

рмувати торгові організації і підприємства про наявний асортимент і надхо-

дження нових видів товарів, зміни цін, умови і методи оптового продажу,

властивості і якості окремих видів продукції.

Факторинг.

Факторинг – здійснювана на договірній основі купівля вимог по товар-

ному постачанню факторинг-фірмою. Внаслідок подібної операції підприє-

мець, що продає вимоги, протягом 2-3 днів отримує від 70 до 90% суми ви-

мог у вигляді авансу. 10-30%, що залишаються, є для факторинг-фірми свого

роду гарантійною сумою, яка призначається до виплати підприємцеві при

отриманні факторинг-фірмою рахунку на оплату вимоги боржником. Факто-

ринг-фірма стягує з підприємця певні проценти за негайне надання еквівале-

нта боргових вимог, премію за ризик і відшкодування адміністративно-

управлінських витрат.

У техніці здійснення факторингу можна виділити кілька основних най-

простіших операцій, кожна з яких давно відома банкам. Це послуги по ве-

денню дебіторських рахунків та інкасо, фінансування вимог клієнтів, кредит-

ні гарантії. Факторинг-фірми готові інформувати клієнтів про платоспромо-

жність покупців; при бажанні можуть брати на себе гарантію за неплатежі в

зарубіжних країнах. Вони також готові приймати на себе відповідні ризики у

разі неплатоспроможності боржника.

Але не можна "спихнути" факторинг-фірмі все, в тому числі і безнадій-

ні борги. Беручи на обслуговування кожного нового клієнта, факторинг-

фірма ретельно вивчає його фінансові показники і ніколи не скуповує борги,

які здаються "поганими".

30

При здійсненні факторинг-операцій дебіторська заборгованість тра-

нсформується в готівкові кошти і, отже, може бути негайно використана для

виробничих цілей. Як правило, факторинг-фірма бере на себе додатковий ри-

зик неплатоспроможності боржника (така умова називається делькредере), а

також приймає на себе ряд зобов'язань на користь клієнта (наприклад, бухга-

лтерський облік дебіторської заборгованості, функції фінансування і т.п.).

Вдаючись до послуг факторинг-фірм, ви маєте можливість перетворити май-

бутній борг на готівку в потрібний момент. Факторинг-фірма, надавши біля

80% суми боргу до настання терміну платежу, фінансує вас. Касове станови-

ще підприємства поліпшується. Воно звільняється від ризику можливих не-

платежів, які бере на себе факторинг-фірма. Ви скорочуєте витрати по веден-

ню дебіторських рахунків і кредитному контролю. І, нарешті, останнє, хоча,

можливо, одне з перших за мірою важливості для підприємця, - ви отримуєте

можливість використати послуги факторинг-фірми по наданню інформації.

Факторинг-фірми добре інформовані про фінансове становище більшо-

сті підприємств, в тому числі і зарубіжних. Факторинг-фірми мають у своєму

розпорядженні систему "of line", суть якої полягає в тому, що такі фірми че-

рез комп'ютерну систему можуть цілодобово отримувати достовірну та опе-

ративну інформацію про фінансове становище їх вимог, а також про те, які

рахунки оплачені, які прострочені і т.д. Факторинг-фірми готові надавати

своїм клієнтам різноманітні відомості, що стосуються не тільки бухгалтерсь-

ких рахунків, а й збутової статистики.

Основу факторинг-фінансування складає договір про факторинг, що

укладається, як правило, на два роки. В рамках цього договору клієнт пропо-

нує факторинг-фірмі купити всі його вимоги до дебіторів. Після відповідної

перевірки платоспроможності окремих дебіторів (покупців) останнім при не-

обхідності надається ліміт, після чого факторинг-фірма бере на себе ризик

неплатоспроможності в розмірі наданого ліміту.

Факт поступки кредитної вимоги внаслідок продажу останньої в обо-

в'язковому порядку доводиться до відома дебітора з тим, щоб він з цього мо-

менту вів розрахунки не з постачальником, тобто клієнтом факторинг-фірми,

а з самою факторинг-фірмою.

Факторинг ефективний передусім на виробничих підприємствах і опто-

вих підприємствах, що відповідно виробляють і збувають споживчі товари.

Франчайзинг.

Сучасний термін "франчайзинг" означає "пільга, привілей". Найбільш

цінна і корисна пільга, яка потрібна починаючому підприємцеві, - це можли-

вість використати відпрацьовані технології, відому і популярну торгову мар-

ку, можливість навчатися і отримувати необхідні консультації.

Відповідно до практики, що склалася , термін "франчайзинг" використову-

ється переважно для позначення певної системи організації ринкових відно-

син загалом, а термін "франшиза" – для визначення договірних відносин (до-

говору) між конкретними партнерами при реалізації цієї системи відносин на

31

практиці. За своїм змістом терміни "франчайзинг" і "франшиза" відпові-

дають змісту термінів "комерційна концесія" і "договір комерційної конце-

сії".

Таким чином, термін "франчайзинг" використовується в значенні по-

няття "комерційна концесія", тобто системи відносин по організації промис-

лового використання в підприємницькій діяльності об'єктів виняткового пра-

ва загалом, а термін "франшиза" використовується в значенні поняття "дого-

вір комерційної концесії", тобто контракту, за яким одна особа (правовлас-

ник), що має відпрацьовану на практиці систему ведення певної промислової

(комерційної) діяльності, надає іншій особі (правоотримувачу) право на ви-

користання цієї системи (об'єкта виняткового права) за певну винагороду і за

певних договірних умов. Відповідно особа, яка надає франшизу, іменується

"франчайзер" (правовласник), а особа, яка отримує "франшизу", - "франчайзі"

(користувач).

Організація філіалів, власних торгових або виробничих точок вимагає

великих фінансових вкладень, в той час як франчайзинг дозволяє зекономити

капітал шляхом залучення капіталу франчайзі. Франчайзі більш точно знає

кон'юнктуру і особливості місцевого ринку, що є важливим позитивним фак-

тором. Основним внеском франчайзера при цьому стає торгова марка, ноу-

хау, технології, витрати на безпосередню організацію бізнесу, в тому числі на

утримання апарату управління, утримання приміщення і т.д., лежать на фра-

нчайзі. У той же час франчайзеру йде певний процент прибутку, отриманого

від реалізації товару, він також отримує плату за використання його імені.

При цьому потрібний незначний, на відміну від організації власних торгових

і виробничих точок, обсяг вкладених коштів.

Джерелами прибутку франчайзера (правовласника), як правило, є:

прибуток від торгових точок, що належать компанії;

націнка на перше постачання матеріалів, сировини;

націнка на поточне постачання товарів;

вступний внесок;

премія за підбір приміщень, обладнання;

прибуток від орендних платежів (оренда, суборенда);

прибуток від лізингу обладнання, транспортних коштів;

проценти за кредити;

плата за управлінські (або інші) послуги, що надаються у формі про-

цента від продажу франчайзі, або процента від прибутку, або фіксова-

ної щомісячної плати;

маркетинговий внесок;

відрахування за сприяння продажу товару (послуг), тобто внески фра-

нчайзі на рекламу, стимулювання збуту і підтримку торгової марки.

Всі відрахування (платежі) франчайзі франчайзеру можна розділити на

наступні види:

разові, первинні одноразові платежі;

періодичні відрахування в залежності від обсягів продажу (обороту,

прибутку), які, в свою чергу, повинні розглядатися як поточні відпо-

32

відно до умов договору, виробничі витрати (платежі), пов'язані з

виробництвом і реалізацією продукції, що дозволяє відповідно

включати ці періодичні відрахування в собівартість провадження

робіт (надання послуг).

Отже, до складу передбачуваних прибутків франчайзера необхідно

включити:

плату за франчайзинг (первинний внесок за роботу в системі);

виплати франчайзі (роялті);

реалізацію товарів (якщо є);

плату за оренду (якщо є);

оплату франчайзі наданих йому послуг (бухгалтерські, комп'ю-

терні, консалтингові, рекламні та інші, якщо вони надаються за

договором франшизи).

Крім того, необхідно оцінити і передбачувані витрати франчайзера, які

можуть включати наступні статті (приблизний перелік):

повернення виплат (первинних внесків) за франчайзинг;

витрати на рекламу франчайзингу;

витрати по підготовці юридичних документів, реєстрації торго-

вої марки і т.п.;

витрати по підготовці навчальних програм та інструкцій;

плату за оренду (з комунальними послугами);

податки і процентні виплати;

амортизацію основних засобів;

поштово-телеграфні витрати;

витрати на надання юридичних, бухгалтерських, аудиторських

та інших послуг.

Зіставлення передбачуваних прибутків і витрат в запланованій системі

франчайзингу дозволить визначити, через який період буде досягнута точка

беззбитковості, самоокупності при різному співвідношенні проданих фран-

шиз. Тільки після проведення попереднього аналізу передбачуваних прибут-

ків і витрат франчайзі і франчайзера може визначитися оптимальний розмір

плати за франшизу, що забезпечує вигоди обом сторонам. Далі необхідно ви-

значити, в якому вигляді встановити плату за франшизу

Який би порядок стягування внеску не був установлений, франчайзер

повинен завжди слідувати одному правилу: ніколи не дозволяти франчайзі

починати свій бізнес доти, поки вступні внески повністю не виплачені. Това-

рний знак франчайзера – надзвичайна цінність, яку треба охороняти.

2.4. Організація роботи комерційних служб на підприємстві.

Структура комерційних служб та її особливості залежать від основного

виду діяльності підприємства, тобто від того, чи здійснює підприємство оп-

тову або роздрібну торгівлю товарами, або є виробником продукції, або на-

дає послуги.

33

На виробничих підприємствах, де здійснюється випуск будь-якої

продукції, створюється комерційна служба у вигляді структурного підрозділу

даного підприємства. На такі служби покладаються як закупівельні, так і збу-

тові функції.

Діяльність комерційної служби підпорядкована керівництву підпри-

ємств, що їх створили. У деяких випадках їй надається відносна самостій-

ність в обліку прибутків і витрат, але результати її діяльності відбиваються в

загальному балансі підприємства. Відносини комерційних служб з підприєм-

ствами не оформляються договорами, а будуються на безпосередньо адмініс-

тративному підпорядкуванні. За результати діяльності комерційних служб

відповідає підприємство. Комерційна закупівельно-збутова служба очолю-

ється, як правило, однією особою, що має двох заступників: окремо по заку-

півлі і окремо по збуту. Заступникам підлеглі оперативні працівники, чисе-

льність яких визначається виходячи з обсягу роботи, пов'язаної з постачан-

ням підприємства необхідними матеріалами і збутом продукції, що випуска-

ється.

До обов'язків оперативних працівників входить вивчення ринків поста-

чальників і споживачів, розробка пропозицій по оптимізації схем закупівлі і

збуту товарів на основі принципів логістики, обробка отриманих комерцій-

них пропозицій постачальників, а також робота з традиційними і перспекти-

вними споживачами продукції підприємства. До обов'язків комерційних пра-

цівників збутових груп, крім вивчення ринків, входить розробка контрактів з

визначенням цін, способів розрахунків, гарантій платежу та інших комерцій-

них умов. Іноді в збутову групу включають спеціалізовану транспортну гру-

пу. У цих випадках вона бере участь в оптимізації схем перевезень вантажів,

визначенні об'ємів і місць розташування складів.

Важливим моментом у визначенні структури комерційної закупівель-

но-збутової служби є оптимальна спеціалізація оперативних комерційних

працівників та їх груп.

Оперативні комерційні групи. Кількість і спеціалізація оперативних

комерційних груп багато в чому залежать від сегментації ринку, але в біль-

шості випадків враховуються й деякі інші міркування. Якщо, наприклад, ко-

мерційна служба займається закупівлею і збутом обмеженої кількості видів

однорідних товарів, то оперативні комерційні групи звичайно спеціалізують-

ся за регіонами. Якщо номенклатура товарів підприємства досить широка, то

комерційні групи спеціалізуються за видами товарів на всі регіони, що вхо-

дять в коло інтересів підприємства або визначені посередницькими угодами з

постачальниками. Якщо закупівля або збут здійснюються через великі оптові

підприємства, то часто доцільно виділяти спеціальні групи по роботі з таки-

ми контрагентами. Кожна комерційна група, як правило, включає 2-4 чоло-

вік. У ній не призначається офіційний керівник. Група працює колективно,

кожний працівник знає все про роботу групи і вся група несе солідарну від-

повідальність за результати своєї діяльності. На перший погляд, така органі-

зація веде до збільшення штатів, але насправді збільшує віддачу кожного

працівника, забезпечує безперервність робочого циклу, підвищує оператив-

34

ність, взаємозамінність, створює умови для навчання щойно прийнятих

співробітників і дозволяє здійснювати ротацію працівників по інших підроз-

ділах підприємства.

В середовищі такої групи можлива поява неформального лідера - більш

освіченого, досвідченого та ініціативного працівника, який може своїм прик-

ладом сприяти прискореному професійному зростанню інших членів групи.

Він може бути підвищений не в посаді, а в званні з відповідним матеріальним

заохоченням. Якщо поява такого лідера викликає в групі конфліктну ситуа-

цію, то керівництву відповідного відділу, можливо, через помічника керівни-

цтва підприємства по кадрах, потрібно знайти найбільш відповідне для нього

місце в порядку ротації кадрів в іншій групі або іншому відділі.

У роботі оперативних комерційних груп потрібно дотримуватися кількох не-

порушних правил:

протягом робочого дня в групі не повинно бути непрацюючого теле-

фону;

будь-який член групи не може послатися на незнання питання, що

входить в коло обов'язків групи;

якщо задане запитання вийде за межі компетенції групи, клієнт пови-

нен бути направлений в інший підрозділ, який займається відповідною

проблемою;

члени групи повинні самостійно домовлятися між собою про черго-

вість відходу на обід і про взаємозамінність на період відряджень і від-

пусток. Про конфліктну ситуацію повідомляється керівництво відділу

координації для вирішення питання закупівлі і продажу.

Ідеальним вирішенням було б розміщення комерційних груп в єдиному

операційному залі з розділенням груп звукоізолюючими екранами. Всі пра-

цівники оперативних груп повинні бути оснащені телефонами для підтримки

зв'язку з абонентом на період направлення його в інший підрозділ. Кожний

працівник оперативно-комерційної групи повинен мати свій монітор, підк-

лючений до загальної комп'ютерної мережі.

Відділ координації закупівлі і продажу. Найважливіша роль в організа-

ції комерційної діяльності належить відділу координації закупівлі і продажу,

який, з одного боку, працює в тісному зв'язку з усіма іншими спеціалізова-

ними відділами, з іншого – з оперативними комерційними групами.

Відділ координації закупівлі і продажу розподіляє і контролює вико-

нання завдань оперативними комерційними групами, оперативно відстежує

своєчасність закупівлі і постачання товарів для забезпечення зобов'язань під-

приємства перед його покупцями або підтримки певного резерву товарів на

складах, контролює єдність умов кредитної політики оперативних груп по

регіонах, виходить до комерційного директора з обґрунтованими пропозиці-

ями по зміні номенклатури товарів або регіонів роботи оперативних комер-

ційних груп, а також про створення спеціалізованих комерційних груп для

роботи з найбільш перспективними постачальниками і покупцями.

35

Відділ транспорту і митних операцій, як правило, працює в підпо-

рядкуванні комерційного директора. До основних завдань відділу транспорт-

них і митних операцій входять:

розробка найбільш економічних умов транспортування товарів, що

закуповуються та збуваються за безпосередніми зверненнями опера-

тивних комерційних груп або через відділ координації закупівлі і

продажу;

митне оформлення товарів, в тому числі заповнення паспортів опе-

рацій при експортних та імпортних операціях;

при необхідності організація супроводу товарів, що транспорту-

ються;

обґрунтування пропозицій щодо створення митних зон і складів для

товарів, що експортуються або імпортуються і управління ними;

замовлення транспортних засобів і фрахт морських, річкових і пові-

тряних судів;

забезпечення своєчасності виконання транспортних операцій і

отримання транспортних документів;

страхування вантажів під час їх транспортування.

Під управлінням маркетинг-директора перебувають відділи маркетингу

і цін, реклами, координації роботи з посередниками, кооперації.

Відділ маркетингу і цін веде безперервне вивчення як ринку покупців,

так і ринку постачальників товарів. На основі отриманих даних керівництво

відділу готує маркетинг-директору пропозиції, серед яких можуть бути:

засновані на прогнозах розвитку ринку пропозиції щодо зміни но-

менклатури товарів;

пропозиції щодо заміни одних постачальників іншими, які пропо-

нують більш конкурентноспроможні та ефективні товари;

пропозиції щодо заміни збутових посередників і вдосконалення збу-

тової мережі;

пропозиції щодо фінансування виробників з метою вдосконалення

товарів, що випускаються ними, або розробки нових, більш конку-

рентноспроможних;

пропозиції щодо виходу на нові перспективні ринки.

Відділ маркетингу і цін веде досьє конкурентних матеріалів на товари,

що закуповуються та збуваються. Він встановлює зв'язки з організаціями, що

володіють джерелами цін та їх індексів, підключається по можливості до

комп'ютерних інформаційних мереж для отримання цінової інформації, за-

ймається збором відомостей про підприємства продавців і покупців, банки і

страхові компанії. Одночасно відділ маркетингу і цін веде власне досьє дові-

дкових матеріалів на підприємства, з якими укладалися і виконувалися дого-

вори або велися переговори.

Відділ реклами виконує такі функції:

веде облік насиченості і ефективності реклами окремих товарів і пі-

дприємства загалом;

36

розробляє план рекламних заходів з обґрунтуванням їх необхід-

ної насиченості за часом та групами товарів, що реалізуються, а та-

кож з визначенням витрат на той або інший захід;

реалізує затверджений план рекламних заходів шляхом укладення

договорів з рекламними компаніями;

веде самостійну розсилку рекламних матеріалів;

подає заявки на участь у внутрішніх та зарубіжних виставках і яр-

марках, підписує відповідні договори з їх оргкомітетами або пред-

ставництвами, забезпечує постачання експонатів на виставки, а та-

кож проспектів і каталогів.

Відділ роботи з посередниками розробляє стратегію і схему побудови

закупівельних і збутових (експортних) мереж. До цієї роботи залучаються:

відділ маркетингу і цін;

відділ транспортних і митних операцій;

відділ організації технічного обслуговування (якщо мова йде про

торгівлю машинно-технічною продукцією);

відділ координації закупівлі і продажу та залучені ним оперативні

комерційні групи за тою номенклатурою товарів і регіонами, в яких

заплановане створення збутової мережі.

При необхідності до цієї роботи приєднуються юридичний та інші від-

діли.

Наведені приклади структури комерційних служб не треба розглядати

як інструктивний матеріал. Реальна ситуація на ринках, фінансові можливос-

ті підприємства, його особливі відносини з постачальниками і покупцями

можуть внести корективи в організаційну побудову комерційних служб.

Основні джерела: [4]

Додаткові джерела: [5, 6]

Тема 3. Особливості організації виробничо-господарської

діяльності підприємств

3.1. Класифікація підприємств.

3.2. Організаційні форми підприємств.

3.3. Виробнича структура підприємств.

3.4. Оцінка загального рівня механізації та автоматизації праці та ви-

робництва.

3.1. Класифікація підприємств.

Необхідність у класифікації підприємств виникає при:

37

обліку виробництва;

при аналізі;

при плануванні;

для загальної характеристики підприємства.

Табл. 3.1. Класифікація підприємств

№

п/п

Класифікаційні Промислове підприємство

ознаки група 1 група 2 група 3

1. У відповідності до законо-

давства України

див. тему 1

1. За характером сировини, що

переробляється

видобувні переробні -

2. За характером продукції,

що виробляється

група "А" група "Б" -

3. За характером процесів пе-

реробки сировини

з прямим

процесом

з синтетич-

ним процесом

з аналітичним

процесом

4, За ступенем механізації

і автоматизації.

частково

механізоване з

елементами

автоматизації

комплексно

механізовані автоматизовані

5. За тривалістю роботи протя-

гом року

постійні

сезонні

з сезонними

коливаннями

6. За ступенем безперервності

виробництва

з безперервним

процесом

виробництва

з перервним

процесом

виробництва

зі змішаним

процесом

виробництва

7. За ступенем спеціалізації і

комбінування. спеціалізовані комбіновані -

8. За типом виробництва з масовим з серійним з одиничним

Наприклад, до підприємств з прямим процесом перероблення сировини

відносяться ті, на яких із одного виду сировини в основному виробництві ви-

робляється один вид готової продукції.

До підприємств з синтетичним процесом перероблення відносяться ті,

на яких із декількох видів сировини отримують один вид готової продукції

(виробництво за рецептурами).

До підприємств з аналітичним процесом перероблення відносяться ті,

на яких із одного виду сировини виробляється декілька видів готової продук-

ції (м'ясокомбінати).

До групи "А" відносяться підприємства, що виробляють засоби вироб-

ництва, а до групи "Б" – ті , що виробляють предмети споживання.

38

3.2. Організаційні форми підприємств.

За організаційними рівнями виділяють:

підприємство у вигляді заводу або фабрики;

об'єднання підприємств;

комбінати.

Завод – це підприємство, де кожний підрозділ оброблює предмет пра-

ці до певного ступеня готовності, а в результаті останній підрозділ випускає

готову продукцію.

Фабрика – це підприємство, на якому кожний підрозділ випускає за-

кінчену готову продукцію.

Об'єднання підприємств – сутність об'єднання підприємств та форми

об'єднань детально викладені в п.1.4.

Комбінат – це підприємство, яке об'єднує декілька видів виробництв

різних видів продукції, як правило, декількох галузей та підгалузей промис-

ловості.

3.3. Виробнича структура підприємств.

3.3.1. Принципи організації виробничої структури.

Підприємство є системою взаємопов'язаних підрозділів, які утворюють

виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства – це сукупність його основних ча-

стин виробничого призначення, їх кількість, розташування, взаємозв'язок.

Розрізняють два поняття:

1. Виробнича структура, тобто сукупність виробничих частин підпри-

ємства.

2. Загальна структура, яка включає, крім того, підрозділи непромисло-

вого характеру, а також функціональні відділи підприємства..

Чинники, що визначають склад виробничої структури:

організаційна форма підприємства;

процес перероблення сировини (прямий, аналітичний, синте-

тичний);

масштаби випуску продукції та тип виробництва;

особливості технологічного процесу;

наявність кооперування та комбінування.

39

Вибір виробничої структури підприємства полягає у визначенні не-

обхідного ступеню розчленування підприємства на підрозділи та у встанов-

ленні певних форм їх спеціалізації і внутрішньовиробничого кооперування.

Схема виробничої структури (принципова або спрощена) виглядає так:

Підприємство

Цехи різного призна-

чення

Дільниці або відділки

Виробничі потокові лі-

нії

Робочі місця

На підприємстві за його вибором може бути:

безцехова структура (основний виробничий підрозділ – дільни-

ця);

цехова структура.

3.3.2. Характеристика внутрішньовиробничих підрозділів різного приз-

начення.

Цех – це адміністративно та технологічно відокремлена частина підп-

риємства, де виконується закінчений процес по якісному перетворенню або

виготовленню продукції, або ж по матеріально-технічному, енергетичному

господарському обслуговуванню основного виробництва або підприємства в

цілому.

В цеху може вироблятися або готова продукція, яка відправляється за

межі підприємства, або напівфабрикат, призначений для подальшої обробки

в іншому цеху (підрозділах підприємства).

Цех не може бути юридичною особою.

Поділ на цехи здійснюється за трьома основними принципами:

1. Функціональний принцип – це поділ на цехи за їх роллю в процесі

виробництва. У відповідності до цього принципу цехи поділяються на:

основні;

допоміжні;

обслуговуючі;

підсобні;

побічні.

Основі – виробляють продукцію або надають послуги, на які націлена

вся діяльність підприємства.

40

Допоміжні – безпосереднього відношення до процесу виробництва

не мають, але створюють умови по технічному, енергетичному, інструмента-

льному забезпеченню виробництва (електроцех, котельня тощо).

Обслуговуючі – займаються транспортним забезпеченням виробництва,

зберіганням сировини, матеріалів, готової продукції.

Підсобні цехи випускають продукцію без якої не можливий випуск ос-

новної продукції (цех ящичної тари, гофре коробів).

Побічні цехи випускають продукцію, що підлягає реалізації, але не має

спільного призначення безпосередньо з основною продукцією підприємства

(продукція із вторинної сировини тощо).

2. Технологічний принцип – це поділ на цехи за однорідними стадіями

технологічного процесу (наприклад, цех розливу, цех бродіння тощо).

3. Предметний принцип – виділення цехів із загальної структури за ви-

дами продукції, що виробляється (наприклад, цех цукерок, цех м'якої тари

тощо).

Ці принципи носять загальний характер для поділу будь-якого попере-

днього підрозділу на наступні

Дільниця – це частина цеху, де здійснюється частковий виробничий

процес загального процесу виробництва, в результаті якого предмет праці пі-

сля технологічного оброблення змінює свій якісний стан.

Потокові лінії виділяється в середині багатоасортиментних виробництв

та дільниць на тих підприємствах, де випускають широкий асортимент про-

дукції. Потокові лінії спеціалізуються на випуску одного виду виробів або

декількох найменувань даного виду продукції.

Робоче місце – це частина потокової лінії, яка закріплюється за одним

робітником або бригадою робітників та оснащена всіма видами технічних за-

собів та матеріально-сировинних ресурсів.

Класифікація робочих місць:

1. За рівнем спеціалізації робочі місця поділяються на:

а) спеціалізовані (виконання одної операції);

б) комбіновані (виконання декількох операції).

2. Залежно від способу виконання операцій:

а) з ручним виконанням;

6) з машинно-ручним;

в) з машинним та автоматизованим.

З. За кількістю зайнятих робітників:

а) індивідуальні (1 робітник – 1 робоче місце);

б) групові (група робітників – 1 робоче місце);

в) багатоверстатні (1 робітник – група обладнання).

4. 3алежно від характеру руху робітника:

а) стаціонарні (робітник не переміщується);

б) маршрутні (робітник переміщується);

в) пересувні (робітник переміщується разом з машиною,

наприклад, автонавантажувачі, автокрани тощо).

41

3.3.3. Генеральний план підприємства.

Генеральний план підприємства – це план земельної ділянки (промис-

лового майданчика), яка відводиться під будівництво майбутнього підприєм-

ства з розташованими на ньому будівлями, спорудами, транспортними кому-

нікаціями, шляхами, інженерними комунікаціями, озелененням, благоустро-

єм тощо.

При проектуванні генерального плану необхідно передбачити комплек-

сне вирішення питань щодо:

планування та благоустрою території;

розміщення будівель та споруд;

транспортних комунікацій, інженерних частин;

організації системи господарського та побутового обслуговуван-

ня.

Основні вимоги щодо вирішення генерального плану:

розміщення будівель та споруд;

дотримання санітарних норм;

протипожежні норми;

транспортні комунікації;

інженерні комунікації;

благоустрій території.

Техніко-економічні показники генерального плану:

загальна площа території (Га);

площа забудови будівлями та спорудами;

площа озеленення;

коефіцієнт забудови (розраховується як відношення площі, що забудо-

вана будівлями та спорудами, до загальної площі території, оптима-

льне значення його - 0,3-0,4);

коефіцієнт використання території (розраховується як відношення

площі забудови будівлями і спорудами + площі доріг + площі озе-

ленення до загальної площі території оптимальне значення його - не

менше 0,65-0,7).

3.3.4.Основні шляхи вдосконалення виробничої структури підприємств.

Основні напрямки вдосконалення виробничої структури:

1. Реорганізація підприємств, у тому числі створення нових організа-

ційних форм, укрупнення підрозділів підприємства, а також створення нових

цехів та дільниць на основі визначення оптимальних розмірів підприємства

та його підсистем.

Оптимальна структура передбачає:

визначення найбільш раціональної кількості цехів та підрозділів;

визначення найбільш раціональної форми спеціалізації кожного

підрозділу;

42

вибір характеру взаємозв'язків кожного підрозділу, у тому чи-

слі із допоміжним, обслуговуючим, підсобним, побічним вироб-

ництвами;

визначення рівня концентрації виробництва в межах кожного

підрозділу, вирішення питань щодо внутрішньо цехової спеціалі-

зації;

підвищення ступеня оснащеності та технічного обслуговування;

досягнення стійких зв'язків по матеріально-технічному забезпе-

ченню.

2. Раціоналізація територіального планування підприємства і його те-

риторії. Умови, які при цьому необхідно враховувати:

послідовний вид руху предметів праці в процесі оброблення,

який повинен забезпечуватись переважно по прямоточній траєк-

торії. Це забезпечує мінімальну довжину шляху проходження си-

ровини, матеріалів тощо;

наявність правильної видовженої форми приміщень для більш

раціонального потокового розташування устаткування (співвід-

ношення сторін 1 до 2);

виробничі покоти не повинні перетинатися тобто всі переміщен-

ня сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо повинні здійсню-

ватись в одному напрямку та без зворотних рухів;

необхідно уникати проходження сировини, матеріалів, напівфаб-

рикатів через виробничі приміщення, де вони не підлягають об-

робленню;

розташування виробничих підрозділів повинно гарантувати від-

сутність попадання до них прямих сонячних променів;

забезпечення найкоротшої відстані між цехами та дільницями, які

зв'язані в процесі виробництва.

3.4. Оцінка загального рівня механізації та автоматизації праці та

виробництва.

Достовірно оцінити рівень механізації праці та виробництва можна за

допомогою трьох наступних показників:

1) ступінь охоплення робітників механізованою працею(Сох), %:

100*ЧЧ

Сзаг

мех

ох ,

де Ч мех – чисельність робітників, що зайняті механізованою працею,

осіб;

Ч заг – загальна чисельність робітників по підрозділу або підпри-

ємству в цілому, осіб;

43

2) рівень механізації праці ( Р прмех .), %:

КСР загмехохпрмех ..* ,

де К загмех . – загальний коефіцієнт механізації праці робітників по під-

розділу або підприємству в цілому, розраховується як середньозважена вели-

чина:

ЧЧЧЧКЧКЧК

Кп

пмехпмехмех

загмех

...

*...**

21

2211

.,

де К мех1, К мех 2

,..., К мехп– коефіцієнти механізації робітників однакові

для чисельності ЧЧЧ п,...,,

21.

Коефіцієнт механізації для одного (і-го) робітника ( К імех .) показує яка

частка механізованої праці цього робітника в загальних трудовитратах його

протягом зміни і розраховується так:

,100

1.

ЧК

рп

імех

де Ч рп – частка ручної праці і-го робітника у відсотках в загальних

трудовитратах його протягом зміни;

3) рівень механізації виробництва ( Р вирмех .):

,)1(**

1 .

. Т

ФЧ КР

загмех

вирмех

де Ч – середньоспискова чисельність робітників і учнів, осіб;

Ф – фонд робочого часу одного робітника згідно балансу робочого

часу одного робітника, годин;

Т – фактична трудомісткість продукції підприємства в нормах руч-

ної праці (якщо б всі роботи виконувались в ручну), людино-годин.

Крім того, загальноприйнятими є показники:

1. Рівень механізації виробництва, який розраховується як відношення

обсягу продукції (в натуральних одиницях виміру), що виробляється за до-

помогою машин і механізмів, до загального обсягу виготовленої продукції.

2. Рівень механізації робіт, який розраховується як відношення трудо-

місткості робіт (в людино-годинах), які виконані за допомогою машин і ме-

ханізмів, до загальної трудомісткості.

Основні джерела: [1, 2]

Додаткові джерела: [11, 12, 13]

44

Тема 4. Виробничий процес на промисловому підприємстві, його

функціональний склад, структура та організація

4.1. Поняття про виробничий процес та його особливості на підпри-

ємствах харчової промисловості.

4.2. Склад загального виробничого процесу та його структура.

4.3. Виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу та чинники, що її

визначають.

4.4. Шляхи скорочення тривалості виробничого циклу на підприємст-

ві.

4.5. Принципи організації виробничого процесу в часі і просторі.

4.6. Види руху предметів праці.

4.1. Поняття про виробничий процес та його особливості на підп-

риємствах харчової промисловості.

Виробництво на промисловому підприємстві –це процес перетво-

рення сировини і матеріалів в готову продукцію.

Основні елементи процесу виробництва:

праця, як цілеспрямована діяльність людини;

засоби праці (обладнання тощо);

предмети праці і матеріали.

Організація виробництва – це сукупність методів раціонального поєд-

нання процесів праці та матеріальних елементів виробництва в часі і просто-

рі.

Форми і методи організації виробництва залежать від особливостей

окремих галузей, рівня технічного оснащення, масштабів виробництва, тех-

ніки, технології, що застосовуються та інших чинників.

Виробництво харчових продуктів має ряд особливостей:

сировина на переробку надходить нерівномірно в результаті се-

зонних коливань;

для зберігання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової

продукції необхідне спеціальне холодильне обладнання;

виготовляється широкий асортимент продукції, кожна з яких має

свою технологію виготовлення;

рівні виробництва мають не однаковий рівень механізації та ав-

томатизації;

ручна праця, що застосовується, має специфічний характер;

існує тісний взаємозв'язок між реалізацією готової продукції та

задоволенням попиту населення тощо.

Вказані особливості значно ускладнюють задачу організації основного

виробництва.

45

4.2. Склад загального виробничого процесу та його структура.

Виробничий процес складається з наступних процесів:

основних процесів – це процеси по виготовленню продукції, яка є

основною для підприємства. Ці процеси є технологічними, тобто

процесами зміни зовнішнього вигляду, розміру, форми або хіміч-

них властивостей;

допоміжних процесів – це процеси по забезпеченню безперебій-

ної роботи основних процесів;

обслуговуючих процесів – забезпечують існування основних і до-

поміжних процесів (транспортування, контроль якості, складські

операції всіх видів тощо);

побічних процесів – це процеси по переробленню відходів вироб-

ництва.

Виробничі процеси за характером проходження в часі поділяються на:

періодичні;

безперервні.

Періодичні процеси здійснюються в періодично працюючих апаратах.

В цьому випадку весь обсяг сировини перероблюється протягом одного цик-

лу та через певний проміжок часу в апаратах припиняються фізико-хімічні

процеси і починається вивантаження готової продукції та завантаження нової

партії сировини.

Безперервні процеси здійснюються в системі безперервно працюючих

апаратів з пересуванням сировини та напівфабрикатів із одного апарату в ін-

шій в послідовності технологічного процесу. Тут досягається незмінність те-

хнологічних параметрів та безперервність матеріального потоку, тому ці

процеси є передумовою для створення потокового та автоматизованого виро-

бництва.

Склад загального виробничого процесу (структура).

Виробничий процес в цілому можна представити так:

Виробничий процес

Стадії (фази)

виробничого процесу

Операції

Прийоми

Трудові дії

Трудові рухи

46

Таким чином, весь виробничий процес можна розчленувати на частини

– стадії або фази виробництва.

Стадія процесу складається з технологічних, контрольних, транспор-

тних процесів.

Технологічні – це процеси, в результаті використання яких сировина,

напівфабрикати змінюють форму, розміри, зовнішній вигляд, агрегатний стан

та перетворюються в готову продукцію. Вони складаються з:

трудових процесів – це цілеспрямована діяльність людини щодо

зміни предметів праці;

природних процесів, при яких сировина, напівфабрикати зазнають

фізичних або хімічних змін.

Транспортні процеси – це процеси, в результаті яких сировина, напів-

фабрикати, інші предмети праці та готова продукція переміщуються від одні-

єї операції до іншої.

Контрольні – це процеси по спостереженню (контролю) за ходом тех-

нологічного процесу.

На ефективність організації основного виробництва впливають всі на-

ведені вище процеси, але основу виробничого процесу складають технологі-

чні.

Первинною ланкою виробничого процесу є виробнича операція – це

частина виробничого процесу, яка складається з таких дій робітників, які ви-

конуються на одному робочому місці, за допомогою одних і тих самих засо-

бів та направлені на один і той самий предмет праці. Відмінна ознака, що ви-

значає виробничу операцію – це постійність простих елементів праці: робо-

чої сили, засобів праці та предметів праці.

До того часу, поки застосоване робітником знаряддя праці та предмет

праці, що оброблюється, залишаються постійними – є одна операція, як тіль-

ки один з цих чинників змінився – виникає нова виробнича операція.

В залежності від способу та характеру впливу на предмет праці, опера-

ції поділяються на:

ручні (виконуються із застосуванням інструменту, направлені на

зміну форми або положення предметів праці);

машинно-ручні (здійснюються за допомогою машин при безпосе-

редній участі робітника із застосуванням фізичної сили);

машинні (повністю виконуються машинами під наглядом та об-

меженій участі робітника, пов'язані зі зміною форми, розмірів,

вигляду, положення предметів праці);

апаратурні (проходять в апаратах, це фізико-хімічні, електрохі-

мічні процеси, що пов'язані зі зміною хімічного складу речовини

або агрегатного стану. Ці операції не вимагають витрат праці в

процесі їх виконання);

автоматичні (виконуються на машина-автоматах, автоматичних

лініях без участі людини. Функції робітника зводяться до конт-

ролю).

47

В свою чергу, операції поділяються на:

прийоми (прийом – це закінчена частина операції, він складається з де-

кількох трудових дій, які мають певне призначення. Кожний прийом в опера-

ції має свій конкретний зміст та самостійне значення);

трудові дії (це сукупність декількох трудових рухів, що безперервно і

плавно переходять одне в інше);

трудові рухи (це первинні елементи, на які може бути розчленована

будь-яка робота, що виконується робітником; це одноразове пересування ро-

бітника, його корпусу, рук, ніг, пальців при виконанні операції. Види трудо-

вих рухів: хапальні, переміщувані, визвольні).

4.3. Виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу та чинники,

що її визначають.

Організацію виробничого процесу в часі характеризує виробничий

цикл. Виробничий цикл характеризується:

тривалістю;

структурою.

Тривалість виробничого циклу – це проміжок часу від моменту запуску

сировини, матеріалів, напівфабрикатів у виробництво до повного виготов-

лення та відвантаження на склад готової продукції.

Структура виробничого циклу складається з 2-х основних елементів:

1. Час виробництва – робочий період (Троб.пер );

2. Час перерв в роботі.

Робочий період складається з:

технологічного циклу (Ттехн);

часу виконання допоміжних операцій (Тдоп).

Технологічний цикл – це час, протягом якого виконуються технологіч-

ні та природні операції.

Час допоміжних операцій включає час виконання всіх видів допоміж-

них операцій.

Час перерв в роботі складається з між операційних перерв – це очіку-

вання, що виникають, коли попередня операція закінчується раніше закін-

чення роботи на наступній операції та між змінних перерв – визначаються

календарним режимом роботи підприємства (кількістю змін на добу, їх три-

валістю, неробочими змінами, регламентованими перервами в середині змін,

святковими, вихідними днями, перервами на обід).

Тривалість виробничого циклу та його структура. Тривалість вироб-

ничого циклу (Тц) може бути виражена так:

ttttttttТ сумочікзмінмочікопермобслконтрприртрантехнц ....,

де tтехн – сума часу на виконання технологічних операцій та підгото-

вку сировини;

48

tтран – сума часу виконання транспортних операцій;

tприр – сума часу проходження природних процесів;

tконтр– сума часу здійснення технічного контролю якості напів-

фабрикатів та готової продукції;

tобсл – тривалість операцій обслуговування (пакування, заванта-

ження, зважування);

t очікоперм ..– сума часу внутрішньо змінного між операційного очіку-

вання;

t очікзмінм ..– сума часу між змінного очікування.

tсум– сума часу суміщених (сполучених) операцій.

Сумарний час технологічних та допоміжних операцій складає трива-

лість робочого періоду (Троб.пер):

Троб.пер =Ттехн +Тдоп

Для характеристики структури виробничого циклу застосовують два

показники:

1. Коефіцієнт робочого періоду (Кроб.пер):

ТТ

Кц

перроб

перроб

.

.

2. Коефіцієнт основного технологічного часу (Косн.тех..часу):

ТТ

Кц

техн

часутехосн

..

Покращання К перроб. досягають скороченням часу на перерви в роботі і

тим самим скороченням загальної тривалості виробничого циклу Т ц. Це при-

зводить до збільшення частки тривалості робочого періоду, тобто до збіль-

шення К перроб.. При повній відсутності часу перерв буде безперервний про-

цес виробництва, де 1.

К перроб.

Підвищення К часутехосн .. досягається за рахунок скорочення часу на ви-

конання допоміжних операцій в складі загального виробничого циклу, а та-

кож за рахунок зменшення перерв в роботі.

4.4. Шляхи скорочення тривалості виробничого циклу на підпри-

ємстві.

Існують такі шляхи скорочення тривалості виробничого циклу:

1. Тривалість циклу можна скоротити за рахунок скорочення часу на

технологічний цикл. Це досягається шляхом :

впровадження нових технологій, нової техніки;

49

забезпеченням виконання двох і більше операцій одночасно

(паралельно);

заміною природних операцій відповідними технологічними;

скорочення часу протікання технологічних процесів за рахунок їх

інтенсифікації.

2. Тривалість виробничого циклу можна скоротити за рахунок скоро-

чення часу виконання допоміжних операцій шляхом:

механізації і автоматизації допоміжних операцій;

взаємного сполучення в часі контрольних та технологічних опе-

рацій;

скорочення відстані та підвищення швидкості між операційного

транспортування сировини та напівфабрикатів, а також оформ-

лення і пакування готової продукції;

виконання трудомістких налагоджувальних робіт у між змінні

перерви.

3. Тривалість циклу можна скоротити за рахунок зменшення та ви-

ключення перерв в роботі всіх видів зупинок обладнання.

Таким чином, зменшення тривалості виробничого циклу можна досяг-

ти:

вдосконаленням технології виробництва;

застосуванням безперервно діючого устаткування;

раціональним використанням основних принципів організації ос-

новного виробництва і всього виробничого процесу в цілому по

підприємству.

4.5. Принципи організації виробничого процесу в часі і просторі.

Незалежно від наявних виробничих відмінностей, організація основно-

го виробничого процесу на будь-якому промисловому підприємстві базується

на деяких загальних принципах. Це – принципи організації основного вироб-

ництва в часі:

ритмічність;

рівномірність;

пропорційність;

паралельність;

безперервність.

Принципи організації основного виробництва в просторі:

внутрішньовиробнича організація;

прямоточність;

кооперування;

комбінування.

50

В часі

Принцип ритмічності при організації виробничого процесу передбачає

випуск продукції у відповідності до планового ритму.

Відповідності випуску продукції плановому завданню характеризуєть-

ся рівнем ритмічності роботи підприємства, який оцінюється коефіцієнтом

ритмічності (Критм.):

,1 1

А

АК

план

t

iі

ритм

де t – тривалість періоду, який аналізується, діб;

Аі – недовиконання планового завдання за і-ту добу, натуральних

одиниць, наприклад – тонн;

Аплан – планове завдання за весь період t, тонн.

Принцип рівномірності при організації виробничого процесу передба-

чає виробництво продукції рівними партіями за однакові проміжки часу. Рі-

вень рівномірності випуску продукції характеризується коефіцієнтом рівно-

мірності (Крівн.) :

,1 1

.

В

ВК

факт

t

iі

рівн

де Ві – відхилення фактичного випуску продукції за і-й день від сере-

дньофактичного за період t, наприклад, тонн (береться абсолютна величина

числа без урахування знаку "+", "–");

Вфакт– фактичний випуск продукції за період, що аналізується, тонн.

Наприклад: маємо п'ять робочих днів. Щоденний план – 10 тонн, а фа-

ктично випущено за цей період 53 тонни. Середньофактичний випуск : тонн6,10553

Період Факт План Недови-

конання

плану

Ві

1 10 10 - 0,6

2 5 10 5 4,4

3 11 10 - 0,4

4 8 10 2 2,6

5 9 10 1 1,6

всього 53 50 8 9,6

84,050

81 К ритм

. 82,053

6,91

.К рівн

.

51

Принцип пропорційності часткових процесів виробництва передба-

чає пропорційну продуктивність в одиницю часу всіх підрозділів підприємс-

тва, а в середині основного виробництва – між дільницями, лініями, групами

обладнання в складі ліній та окремими робочими місцями.

У виробничому процесі, побудованому за принципом пропорційності

всі операції мають однакові такти та дорівнюють такту процесу. Якщо це по-

рушується, то рівень пропорційності знижується.

Рівень пропорційності характеризується коефіцієнтом пропорційності

(Кпі).

ВПП

Кі

пі ,

або

tТ

Кi

пі ,

де П і– продуктивність устаткування, яке використовується на і-й опе-

рації, тонн за зміну, годину тощо;

ВП – виробнича потужність дільниці, цеху, тонн за зміну, годину

тощо;

Т – такт процесу, годин на одну тонну;

t i– такт і-ї операції, годин на одну тонну.

Порушення принципу пропорційності призводить до наявності, так

званих, "вузьких" місць, тобто до перевантаження одних робочих місць та

недовантаження інших.

Пропорційність в роботі досягають дотриманням взаємної відповіднос-

ті пропускної спроможності робочих місць, виробничих дільниць та цехів.

В деяких випадках порушення принципу пропорційності економічно

виправдано. Наприклад, заміна малопродуктивної та мало економічної ма-

шини в лінії на більш продуктивну та економічну. Інколи на операціях потрі-

бно мати резервне устаткування для швидкого приймання сировини, напів-

фабрикатів, що швидко псуються тощо.

Принцип паралельності передбачає, що основне виробництво організо-

ване таким чином, що всі операції, фази або етапи оброблення предметів

праці виконуються одночасно (паралельно). Ефективність застосування

принципу паралельності виражається в скороченні виробничого циклу.

Паралельність буває:

повна (передбачає таке виконання операцій, коли час їх виконан-

ня повністю співпадає);

часткова (коли час однієї операції неповністю співпадає з часом

іншої).

Принцип паралельності операцій використовується майже на всіх ді-

льницях виробництва де здійснюється масовий випуск продукції.

52

Паралельність виконання двох операцій характеризується коефіцієн-

том паралельності (Кпар):

tК

m

пар

,

де – час паралельного виконання операцій, хв.

tm – менша тривалість однієї з двох суміжних операцій, які викону-

ються паралельно, хв.

Принцип безперервності виготовлення продукції полягає в тому, що

предмет праці з будь-якої попередньої операції на будь-яку наступну перехо-

дить без затримок (негайно після закінчення попередньої операції).

Рівень безперервності виробничого процесу характеризується коефіці-

єнтом безперервності (Кбезп):

ТТ

Кц

пер

безп1 ,

де Т пер– час перерв, годин, хвилин, секунд на одиницю продукції.

Безперервність означає необхідність повного усунення або зменшення

перерв в виробничому процесі (міжзмінних та внутрішньозмінних, міжопе-

раційних та внутрішньоопераційних).

Принцип безперервності порушується, якщо предмети праці накопичу-

ється в запасах між операціями і не оброблюються. А якщо предмети праці

транспортується, то принцип безперервності не порушуються.

В просторі

Принцип внутрішньовиробничої спеціалізації полягає у відокремленні

цехів, дільниць по випуску окремих видів продукції та її частин або по вико-

нанню певних стадій технологічного процесу.

Спеціалізація буває:

предметна;

технологічна;

функціональна.

Предметна – випуск одного або декількох схожих за технологією виго-

товлення виробів на окремих лініях з закінченим виробничим циклом.

Технологічна – передбачає виділення технологічних операцій в окре-

мих цехах або на відокремлених дільницях.

Функціональна – виділення з основного виробництва деяких підрозді-

лів, в яких виконуються допоміжні операції.

Чим вищий рівень спеціалізації, тим вищий і тип виробництва, і більше

можливостей для вдосконалення організації основного виробництва.

Принцип прямоточності – на всіх стадіях і операціях, починаючи з пе-

рвинної обробки вихідної сировини та матеріалу і закінчуючи готовою про-

дукцією, вироби переміщуються по всіх робочих місцях в послідовності тех-

53

нологічного процесу по найкоротшому шляху. Це дозволяє включити ве-

лику кількість далеких та зустрічних перевезень. В межах цехів це забезпечу-

ється шляхом розташування робочих місць та обладнання в технологічній

послідовності операцій.

Принцип кооперування – організовується спільна робота різних підроз-

ділів підприємства з метою виготовлення продукції. При кооперуванні виро-

бництв в середині підприємства враховуються кількісні співвідношення між

робочими місцями, дільницями, цехами.

Принцип комбінування передбачає створення єдиного комплексу різно-

рідних виробництв, який представляє собою послідовні ступені обробки си-

ровини.

4.6. Види руху предметів праці.

Види руху предметів праці – це порядок оброблення та переміщення

сировини, напівфабрикатів до робочих місць по операціях в технологічній

послідовності.

Операції мають різну тривалість і такти і, щоб створити єдину вироб-

ничу систему, необхідно раціонально поєднувати між собою операції з різ-

ними тактами. В залежності від виду цього поєднання в процесі виробництва

операцій з неоднаковими тактами розрізняють:

послідовний;

паралельний;

змішаний (послідовно-паралельний) види руху предметів

праці.

Послідовний вид руху предметів праці передбачає передачу предметів

праці з одного робочого місця (операції) на друге не поштучно, а партіями,

тобто після того, як по всій партії однакових виробів повністю закінчена об-

робка на даному робочому місці (операції).

Тривалість циклу при цьому розраховується так:

пtТ оперпослц*

.)( ,

деtопер – сумарний час обробки даного виробу по всіх операціях, хв.,

годин...;

п – кількість виробів в партії, штук.

Наприклад: маємо 4 операції:

1 = 4 хв.;

2 = 2 хв.;

3 = 3 хв.;

4 = 2 хв.

Кількість виробів в партії – теж 4.

Тоді тривалість виробничого циклу складе: .4411*42324*4

)(хвТ послц

54

Така організація виробництва застосовується в не потоковому виро-

бництві при обробленні невеликих партій продукції.

Паралельний вид руху предметів праці – кожна наступна операція по

кожному виробу партії починається негайно після закінчення обробки даного

виробу на попередній операції. Тобто передача предметів праці з однієї опе-

рації на іншу здійснюється не партіями, а поштучно, і обробка на всіх опе-

раціях виконується одночасно (паралельно), без витрат часу на очікування.

Тривалість циклу при цьому розраховується так:

,

де t гол– тривалість головної (найдовшої) операції, хв., годин...

Такт виробничого процесу при цьому постійних і визначається тривалі-

стю найбільш тривалої операції, яка називається головною операцією. Опе-

рації, у яких тривалість менше головної, виконуються з перервами.

Тривалість виробничого циклу при цьому (за даними попереднього

прикладу) складе:

.234*142324

..хвТ парц

При паралельному виконанні різних операцій досягається:

значне скорочення тривалості виробничого циклу;

відсутність міжопераційних запасів та зменшення простоїв

обладнання на початку і в кінці зміни;

ритм потоку рівномірний хоча його значення більше, ніж в

послідовному русі.

Це підтверджує, що принцип паралельності — один з найбільш важли-

вих при організації основного виробництва.

Але при паралельному виді руху предметів праці на окремих робочих

місцях можуть мати місце простої машин та робітників. Це ліквідується

встановленням рівності або кратності в тривалості окремих операцій, тобто

синхронізацією операцій за рахунок збільшення кількості робочих місць на

більш тривалих операціях.

Послідовно-паралельний (змішаний) вид руху предметів праці передба-

чає передачу виробів, що обробляються частково – поштучно, а частково –

невеликими партіями, але таким чином, щоб весь процес виробництва в ме-

жах одного циклу здійснювався б без перерв.

Обробка виробів при цьому на кожній наступній операції починається

раніше, ніж закінчується обробка всієї партії на попередній операції. Це ви-

магає деякого часу очікування накопичення певної малої партії виробів після

виконання першої операції для виключення перерв між обробкою окремих

виробів партії на другій операції. Цей час очікування виконання другої опе-

tпtТ голоперпарц*1

..

55

рації над першим виробом називається часом зміщення (зсування) початку

операції (S) і визначається так:

1*..

пttS меншанаступнбільшапопер,

де t більшапопер. – тривалість попередньої більшої операції, хв., годин...;

t меншанаступн.– тривалість наступної меншої операції, хв., годин...

Очевидно, що при переході від менш тривалої операції до більш трива-

лої ніякого часу очікування не потрібно і в цьому випадку S = 0.

За даними попереднього прикладу:

.614*241

хвS

.314*232

хвS

Тривалість циклу при цьому розраховується так:

Т зміш. tопер+ Sntкінц

1*.

,

де S – сума часу зміщення при переході від більш тривалої

операції до менш тривалої, хв., годин..;

tкінц .– тривалість кінцевої операції, хв., годин...

Тривалість виробничого циклу при цьому (за даними попереднього

прикладу) складе: .263614*22324

.хвТ зміш

Таким чином, за даними прикладу, найраціональнішим є паралельний

вид руху предметів праці, тривалість якого складає 23 хвилини.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [11, 12, 13, 14, 15]

Тема 5. Зміст та методи opганiзацiї основного виробництва на

підприємствах. Оpганiзацiя потокового виробництва

5.1. Зміст та задачі організації основного виробництва.

5.2. Методи організації основного виробництва.

5.3. Ознаки потокового виробництва.

5.4. Потокова лінія та її структурні елементи.

5.5. Розрахунок основних параметрів потокових ліній.

5.6. Класифікація потокових ліній та переваги їх застосування.

56

5.1. Зміст та задачі організації основного виробництва.

Основне виробництво підприємства – це комплекс підрозділів, в яких

виробляється продукція, що є основною за призначенням для підприємства, а

також напівфабрикати, які необхідні підприємству для власних потреб або

для реалізації за межі підприємства.

Сутність організації основного виробництва полягає в розробленні та

впровадженні найбільш раціональних способів виконання заданого техноло-

гічного процесу та в гармонійному поєднанні матеріальних елементів вироб-

ництва з робочою силою в часі і просторі.

Основна задача організації основного виробництва полягає:

у вивченні способів поєднання елементів виробничого

процесу;

у поєднанні праці робітників з роботою машин;

в обробленні сировини і матеріалів;

в отриманні запланованої кількості продукції належної яко-

сті.

5.2. Методи організації основного виробництва.

Методи організації основного виробництва наступні:

одиничні;

гуртові;

потокові.

Одиничні методи – це одиничне виробництво. Побудова виробничого

процесу по виготовленню нестандартних виробів, які не повторюються.

Гуртові методи – це серійне виробництво. Побудова виробничого

процесу по виготовленню партії (групи) виробів. При цьому вся партія обро-

блюється послідовно за операціями процесу і передається до робочих місць

без розподілу на штуки.

Потокові методи - це масове виробництво. Це така побудова виробни-

чого процесу, при якій сировина та матеріали безперервно (або з короткими

перервами) в установленому ритмі, в технологічній послідовності і одночас-

но по всіх операціях переробляються в готову продукцію. Головна умова –

застосування принципу паралельності.

Розрізняють:

немеханізоване потокове виробництво;

потоково-механізоване виробництво.

5.3. Ознаки потокового виробництва.

Потоковість означає, що один і той самий предмет праці рухається в

процесі оброблення від однієї операції до іншої послідовно за ходом техно-

логічного процесу, змінюючи своє просторове розташування, склад або фор-

му після виконання окремих операцій.

57

Основні ознаки потокового виробництва:

розташування машин, обладнання, робочих місць в однозначній

технологічній послідовності та забезпечення тісного їх взаємоз-

в'язку та взаємозамінності по продуктивності;

повторення одних і тих самих процесів на кожному робочому мі-

сці внаслідок високого рівня спеціалізації робочих місць, техніч-

них засобів та робітників, що їх обслуговують, а також однонап-

равленість руху предметів праці від одного робочого місця до

іншого;

одночасне (паралельне) виконання операцій виробничого проце-

су, що охоплений потоком, та однаковим режимом роботи всіх

робочих місць;

високий ступінь безперервності проходження процесу виробниц-

тва;

узгодженість в тривалості виконання окремих різнорідних опера-

цій у відповідності з особливостями технологічного режиму та

забезпеченням певної ритмічності виконання окремих операцій і

всього технологічного процесу.

Розповсюдження потокових методів в харчовій промисловості обумов-

лено рядом особливостей:

органічний характер харчових виробництв;

переважно предметний принцип побудови підприємств, який

означає проведення в межах даного структурного підрозділу всіх

або більшої частини операцій по перетворенню предметів праці в

готову продукцію;

масовий або крупносерійний тип виробництва, який характеризу-

ється стабільністю виробничого процесу та готової продукції;

високий ступінь безперервності технологічного процесу, який

випливає з фізико-хімічного та біохімічного характеру технології

та неможливості перервати на тривалий час процес виробництва

без псування сировини та напівфабрикатів.

5.4. Потокова лінія та її структурні елементи.

Потокова лінія – це сукупність машин, апаратів, приладів, пристроїв

для переміщення та робочих місць ( не менше двох), які виконують певні

операції виробничого процесу в технологічній послідовності та об'єднанні

єдиним ритмом, загальною продуктивністю з урахуванням особливостей си-

ровини, що перероблюється, та готової продукції, що випускається.

Вітка потокової лінії – це устаткування (одна машина) та переміщую-

чий пристрій (один транспортер).

Ланка потокової лінії – це дві машини (апарати), що йдуть одна за од-

ною та з'єднані між собою і виконують різні операції.

Продуктивність потокової лінії, як правило, визначається продуктивні-

стю її основної ведучої машини.

58

Ведуча машина (апарат, агрегат) лінії – це така машина, на якій ви-

конуються найважливіші операції над предметом праці по перетворенню йо-

го в готову продукцію, Продуктивність такої машини є визначальною у

всьому потоці.

5.5. Розрахунок основних параметрів потокових ліній.

Основні параметри потокових ліній, як правило, розраховуються:

при впровадженні у виробництво нової потокової лінії;

при модернізації діючої потокової лінії;

при переналагоджуванні потоку на випуск нового виду

продукції тощо.

Розраховують такі показники:

ритм (такт) лінії ( або швидкість потоку) та кожного робо-

чого місця;

темп роботи;

коефіцієнт завантаження ведучої машини;

потрібна кількість машин в потоці та необхідних робочих

місць;

чисельність робітників;

виробниче завдання кожному робочому місцю;

маршрут, довжина та швидкість руху конвеєра.

Ритм (такт) лінії ( r ) визначається по ведучому устаткуванню

так:

Nr

KT

100

1*

(1) ,

де r – ритм (такт) лінії , хв/од. виміру продукції;

Т – фонд робочого часу за зміну в годинах (хв.);

К – неминучі простої лінії протягом зміни , %;

N – виробниче завдання в зміну в одиницях вимірювання продукції.

Часто на лініях за одиницю продукції приймають певну партію виробів

(наприклад, ящик, мішок, короб) тобто вироби виходять з лінії так званими

транспортними партіями.

Наприклад: планові простої лінії на поточний огляд складають 2% від

тривалості зміни ( 480 хв.), змінне завдання – 250 коробів, тоді:

коробхвr /.2250

100

21*480

59

Розрахунок ритму лінії та робочих місць має велике значення, оскі-

льки рівність або кратність тривалості операцій на всіх робочих місцях вели-

чині ритму лінії є умовою забезпечення безперервності роботи на лінії.

Ритм лінії визначають на лініях, де випускається штучна продукція.

Якщо ж випускається продукція в рідкому або сипучому стані, то замість ри-

тму потоку (по ведучій машині) визначають швидкість потоку.

Швидкість потоку (Vпотоку) – це об'єм рідини або сипучої маси, що

пройдені через ведучу машину (апарат) в одиницю часу.

Vпотоку=

1001*

KT

N (2)

Аналогічно визначають швидкість потоку для кожного робочого місця

лінії.

Темп роботи ведучої машини ( tвед.маш.) – визначає продуктивність пото-

кової лінії. Для розрахунку його застосовують формулу (2) або наступну фо-

рмулу (3):

8*..

rТ

tзміни

машвед (3),

Приклад, за даними попереднього прикладу:

годинукоробівгодинкоробхв

хвt машвед

/308*/.2

.480..

Якщо тривалість зміни буде 420 хвилин, то в знаменнику буде відпові-

дно не 8 годин, а сім.

Темп роботи ведучої машини більш універсальний показник, оскільки

визначається в будь-якому виробництві для будь-якої продукції.

Коефіцієнт завантаження ведучої машини потоку( Кзав.в.м.):

НN

Кектех

зміни

мвзав

..

... (4),

де N зміни – планове завдання в одиницю часу, в годину, за зміну, за рік;

Н ектех .. – техніко-економічна норма знімання продукції з машини в

одиницю часу.

Наприклад, планове завдання на зміну складає 500кг, техніко-економічна но-

рма знімання за цей же період дорівнює 520кг, тоді:

60

.96,0520

500...

К мвзав

Розрахунок необхідної кількості устаткування залежить від форми ор-

ганізації потокової лінії, а кількість робочих місць – також від форми органі-

зації праці.

Для безперервних та прямоточних ліній розрахунок проводять за зада-

ним ритмом ведучої машини, на рівні якого приймається ритм всіх робочих

місць потоку. Необхідна кількість устаткування (n) розраховується так:

rT

nмв

o

..

(5),

де п – необхідна кількість устаткування;

Т о – тривалість виконання даної операції, хв.;

r мв ..– ритм ведучої машини потоку.

Наприклад, за даними попереднього прикладу розрахований вище ритм

складав 2хв./короб. При тривалості операції 4хв. кількість необхідного уста-

ткування буде дорівнювати:

машинихв

хвп 2

.2

.4

Тобто на одній операції в даному випадку потрібно встановити дві ма-

шини.

Такі розрахунки виконуються по кожній операції. Загальну кількість

машин для потокової лінії отримують підсумовуючи їх кількість по окремих

операціях.

Якщо тривалість виконання даної операції (T o) дорівнює або менше

ритму ведучої машини (r мв ..), то необхідна кількість машин (п ) дорівнює кі-

лькості операцій. Якщо ж тривалість даної операції (T o) на окремих робочих

місцях більше ритму ведучої машини(r мв ..) і для виконання операцій потріб-

но додаткове устаткування, то загальна кількість машин на лінії буде більше

кількості операцій на кількість машин – дублерів.

Наприклад: всього на лінії виконується 8 операцій. Тривалість всіх

операцій співпадає або менше ритму (такту) лінії, крім однієї, яка у три рази

перевищує такі лінії. Тоді кількість устаткування, встановленого на лінії, бу-

де дорівнювати 10 (8 одиниць + 2 машини-дублери).

Розрахунок кількості виробничих робітників для обслуговування лінії

визначається по кожній операції з урахуванням можливого суміщення про-

фесій та багатоверстатного обслуговування, кількості змін роботи потоко-

вої лінії, тобто ведеться простий арифметичний підрахунок. Наприклад, якщо

на кожній із двох суміжних операцій встановлена тривалість виконання або

обслуговування їх дорівнює 0,5хв., а ритм лінії дорівнює 1 хв., то обидві

61

операції може виконувати один робітник.

Виробниче завдання кожному робочому місцю потоку – це кількість

продукції або напівфабрикатів, яка повинна бути виготовлена або оброблена

на даному робочому місці, щоб забезпечити ритмічну та безперебійну роботу

ведучої машини потоку.

Розрахунок виробничого завдання кожному робочому місцю потоку (F)

здійснюється так:

atF машвед*

.. (6),

де F – виробниче завдання робочому місцю, одиниць продукції в

одиницю часу;

t машвед .. – темп ведучої машини, одиниць продукції в одиницю часу;

a – коефіцієнт розходження між виробітком ведучої машини та

виробітком даного робочого місця, його визначають на підставі встанов-

лених норм втрат виходу продукції, зміни вологості, об'ємних та інших

характеристик напівфабрикату на різних стадіях виробничого процесу.

Наприклад, визначити виробниче завдання машини, якщо темп ведучої

машини дорівнює 600 кг/год, а технологічні втрати, виходячи з рецептури, в

процесі переходу від ведучої машини до даної складають 2%. Тоді:

годкггодкгF /58898,0*/600

При цьому темп всіх робочих місць необхідно виразити по продукції

ведучого устаткування, застосовуючи при цьому необхідні коефіцієнти пере-

рахунку готової продукції в напівфабрикати, що знаходяться на кожному ро-

бочому місці на різному ступені готовності.

Після визначення виробничого завдання по всіх робочих місцях пере-

ходять до проектування руху предметів праці по всіх робочих місцях потоку.

Відстань між робочими місцями визначають на підставі норм проекту-

вання, які враховують площі та відстані, необхідні для зручного та безпереч-

ного обслуговування робочих місць.

Робоча довжина потокової лінії дорівнює сумі відстаней між робочими

місцями лінії.

При наявності транспортерної стрічки на лінії відстань між центрами

суміжних з'єднаних робочих місць називається кроком конвеєру лінії (L).

Швидкість руху конвеєра (Vконв) визначається на підставі кроку так:

rL

V конв (7),

де V конв– швидкість руху конвеєра, м/хв.;

L – крок конвеєра, м;

r – ритм лінії, хв/од. виміру продукції.

62

Синхронізація. При розбіжностях в ритмі робочих місць з ритмом

ведучої машини потоку для його вирівнювання застосовують синхронізацію

робочих місць потоку.

Методи синхронізації, які найчастіше застосовуються:

збільшення або зменшення кількості однакових машин (або

робочих місць) потоку ( застосовується тоді, коли ритм ко-

жного робочого місця кратний ритму лінії);

механізація та автоматизація і, відповідно, скорочення часу

проходження операцій, які виконуються вручну або з до-

помогою найпростіших засобів;

приведення роботи окремих машин потокової лінії до єди-

ного ритму роботи ведучої машини потоку можливо також

регулюванням швидкісних режимів роботи машини з ура-

хуванням часу випередження (або відставання) ритму кож-

ної машини від ритму потоку, а також організацією роботи

окремих робочих місць в прискореному або сповільненому

ритмі порівняно з ведучою машиною;

скорочення кількості виробничих операцій або поєднання

їх виконання в часі;

зменшення або повне усунення перерв між операціями, пе-

рерозподіл обсягів робіт між окремими робітниками на

процесах з частковою механізацією;

зміна маршруту руху предметів праці, зменшення відстані

між окремими робочими місцями потокової лінії.

5.6. Класифікація потокових ліній та переваги їх застосування.

1. За складністю побудови лінії поділяються на:

а) прості;

б) складні.

Прості потокові лінії – кожна операція виконується однією машиною

(робочим місцем).

Складні потокові лінії – мають місце операції, на яких працюють одно-

часно декілька машин-дублерів.

2. За напрямком руху предметів праці лінії поділяються на:

а) вертикальні (предмети праці в процесі оброблення рухаються

в вертикальній площині);

б) горизонтальні (предмети праці в процесі оброблення рухають-

ся тільки в горизонтальній площині);

в) змішані (наявність горизонтального і вертикального маршрутів

руху предметів праці).

3. За ступенем охоплення потоковою лінією процесів виробництва:

а) дільничні (неповні потокові лінії, що об'єднують частину про-

цесів, що складають єдиний виробничий процес);

б) цехові (діють в межах цеху);

63

в) наскрізні ( повні потокові лінії, що охоплюють весь вироб-

ничий процес в основному виробництві).

4. За ступенем спеціалізації лінії:

а) спеціалізовані (одно предметні, постійно-потокові);

б) універсальні (багатопредметні, змінно-потокові).

5. За ступенем безперервності виробничого процесу:

а) безперервні (характеризуються повною відповідністю продук-

тивності окремих машин потоку, яка підпорядкована продуктивності ведучої

машини, та єдиному ритму роботи, тобто характеризуються однаковими ви-

тратами часу на окремих операціях по виготовленню продукції. Предмет

праці рухається безперервно. Це можуть бути лінії з регламентованим рит-

мом, коли швидкість руху встановлюється завчасно і здійснюється синхроні-

зація операцій, та лінії з вільним ритмом, коли швидкість руху предметів

праці визначає сам працівник і через розбіжність ритмів суміжних операцій

можуть виникати між операційні запаси предметів праці);

б) перервні (характеризуються частковою відсутністю вказаних

вище умов.

Перерви виникають через неузгодженість в продуктивності устаткування та

через різну тривалість операцій. Як наслідок, можливі простої устаткування,

необхідні додаткові приміщення та склади тобто затрати на утримання та

навантажувально-розвантажувальні та транспортно-складські роботи).

6. За ступенем механізації процесу на лінії:

а) немеханізовані (система робочих місць, що з'єднана одним або

декількома конвеєрами. Значна частина технологічних процесів вико-

нується вручну);

б) частково-механізовані (частина операцій виконується маши-

нами і механізмами, а частина вручну. В основному це допоміжні робо-

ти по передачі сировини та напівфабрикатів, їх дозування та заванта-

ження тощо);

в) комплексно-механізовані (характеризуються повною механіза-

цією всіх процесів по обробленню предметів праці, їх оформленню та

пересуванню. Робітники виконують функції регулювання та управління

лінією та окремими механізмами, контролю, операціями пуску та зупи-

нки та налагоджування устаткування);

г) автоматизовані (крім механізації усунені або полегшені деякі

функції розумового характеру за рахунок встановлення засобів автома-

тизації);

д) автоматичні ( основані на дистанційному управлінні з єдиного

пульту, причому процес виробництва здійснюється без безпосередньої

участі людини протягом усього циклу виробництва).

Переваги застосування потокових ліній такі:

64

1. Значно скорочується тривалість виробничого циклу та вивільню-

ються виробничі площі. Це досягається за рахунок просторового збли-

ження робочих місць та всіх видів техніки на лінії, зменшення та усу-

нення між операційного очікування предметів праці щодо подальшого

їх оброблення, усунення простоїв устаткування.

2. Збільшується випуск продукції в одиницю часу при постійних вироб-

ничих потужностях, тобто підвищується коефіцієнт використання ви-

робничої потужності і показник фондовіддачі.

3. Зменшується обсяг незавершеного виробництва за рахунок ритмічної

роботи, що дозволяє зменшити або вилучити специфічну внутрішньо

цехову тару, що зменшує собівартість продукції.

4. Зменшення тривалості виробничого циклу призводить до максималь-

ного перенесення в готову продукцію цінних поживних компонентів

вихідної сировини, що збільшує вихід продукції та підвищує її якість.

5. Вивільнюються робітники, що працюють на допоміжних роботах.

6. Досягається суворе дотримання параметрів технологічного процесу,

постійний контроль та регулювання за рахунок обладнання ліній засо-

бами автоматизації.

7. Забезпечується висока санітарно-гігієнічна культура та без шкідливість

ряду процесів виробництва, оскільки виключається або скорочується

безпосереднє зіткнення людини з напівфабрикатами та готовою про-

дукцією.

8. Створюються умови для багатоверстатного обслуговування та сумі-

щення декількох професій, організації бригадного обслуговування.

9. З'являється можливість покращання організації оплати праці за резуль-

татами кінцевої операції на потоковій лінії, що призводить до вдоско-

налення структури управління підприємством та його підрозділами,

створює можливості до переходу на безцехову структуру управління.

10. Зменшуються та спрощуються роботи по обліку та плануванню на ви-

робництві, оскільки відсутнє коопераційне планування та облік (облі-

ковується тільки надходження сировини, матеріалів та вихід готової

продукції).

11. Ліквідуються "вузькі" місця у виробництві, підвищується продуктив-

ність праці, зняття продукції з 1 м2

площі, зменшується трудомісткість

та собівартість продукції, забезпечується ритмічна робота підприємст-

ва.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [9, 11]

65

Тема 6. Виробнича потужність

6.1. Поняття виробничої потужності.

6.2. Чинники, що визначають величину виробничої потужності.

6.3. Показники використання виробничої потужності.

6.4. Резерви покращання використання виробничої потужності.

6.1. Поняття виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства характеризується максимально

можливим (потенційним) випуском продукції встановленого асортименту та

якості (або переробкою сировини) в одиницю часу при заданому технічному

оснащенні, повному використанні устаткування та виробничих площ, здійс-

ненні заходів по впровадженню передових технологій та наукової організації

праці.

Виробнича потужність, як правило, вимірюється в тих самих одини-

цях, в яких планується і обліковується виробництво продукції – в натураль-

ному вираженні (наприклад, в тоннах), в умовно-приведеному натуральному

показнику (для підприємств консервної промисловості – в тисячах умовних

банок) або кількістю сировини, що може потенційно переробити підприємст-

во в одиницю часу (наприклад, для цукрових заводів – кількість буряку, що

може переробити підприємство за добу).

Одиницею часу для розрахунку виробничої потужності, як правило, є

зміна.

Виробнича потужність – величина нестала, вона може змінюватися як з

року в рік, так і протягом року, оскільки, вводиться нове устаткування, моде-

рнізується діюче, вибуває застаріле з різних причин тощо. Тому виробничу

потужність розраховують на певну дату.

В залежності від динаміки виробничої потужності розрізняють:

1. Змінна потужність на початок року – характеризує виробничу по-

тужність підприємства на початок планового (звітного) періоду,

тобто на 1 січня року.

2. 3мінна потужність на кінець року – характеризує виробничу поту-

жність підприємства на кінець планового (звітного) періоду. Визна-

чають її, базуючись на даних про наявність виробничої потужності

на початок періоду, введення змінних потужностей та вибуття їх

протягом року:

ВПВПВПВП вибвведрпочкр

.,

де ВП кр – виробнича потужність на кінець року;

ВП рпоч.– виробнича потужність на початок року;

ВПввед – виробнича потужність, яка введена (або планується до

введення) протягом року;

ВПвиб – виробнича потужність, яка вибула (або планується до ви-

буття) протягом року.

66

З. Середньозмінна потужність – потужність, яку має підприємство в

середньому за зміну протягом року ( ВП змсер.). Її визначають за даними

про змінну потужність на початок року, середньозмінну потужність,

що вводиться, та середньозмінну потужність, що вибуває з урахуван-

ням терміну їх введення та вибуття протягом року:

чВП

чВП

ВПВП нероб

виб

роб

введ

рпочзмсер*

12*

12.. ,

де чроб – кількість місяців роботи нового (введеного) обладнання з

моменту введення його до кінця року;

чнероб – кількість місяців не роботи обладнання, що планується до ви-

ведення з моменту виведення його до кінця року;

12 – кількість місяців в році.

4. Середньорічна потужність – потужність, яку має підприємство в

середньому за рік. Розраховується, як добуток середньозмінної потуж-

ності та кількості змін роботи підприємства в році:

КВПВП змінзмсеррічнсер*

.. ,

де ВП річнсер. – виробнича потужність середньорічна;

К змін – кількість змін роботи підприємства за рік.

6.2. Чинники, що визначають величину виробничої потужності.

До основних чинників, що визначають величину виробничої потужнос-

ті відносяться:

склад та кількість устаткування;

норми продуктивності устаткування;

розміри виробничих площ;

технологічний процес виготовлення продукції;

кількість та склад сировини, що переробляється;

номенклатура та асортимент продукції;

режим роботи підприємства.

6.3. Показники використання виробничої потужності.

Ступінь використання виробничої потужності визначається як відно-

шення фактичного (планового) обсягу випуску продукції в натуральному ви-

раженні за певний період до встановленої по цій продукції потужності:

ВПВ

Крічнсер

нат

вик

.

,

де К вик – коефіцієнт використання середньорічної потужності;

67

Внат – фактичний (плановий) обсяг продукції в натуральних оди-

ницях вимірювання за рік;

Для аналізу використання потужності визначаються також показники

екстенсивного та інтенсивного навантаження устаткування.

Показник екстенсивного навантаження устаткування характеризує сту-

пінь використання устаткування в часі (за рік, квартал, 9 місяців, півріччя

тощо) і розраховується як відношення кількості змін роботи фактичних (пла-

нових) за рік до кількості змін роботи розрахованих (максимально можли-

вих):

ЧЧ

Крозр

планфакт

екст

)( ,

де К екст – коефіцієнт екстенсивного навантаження устаткування;

Ч планфакт )( – кількість змін роботи фактичних (планових) за рік;

Ч розр – кількість змін роботи розрахункова (нормативна).

Показник інтенсивного навантаження устаткування характеризує сту-

пінь використання устаткування в одиницю часу по продуктивності і розра-

ховується як відношення фактичної (планової) продуктивності устаткування

до продуктивності нормативної (проектної – за паспортом устаткування):

ПП

Кнорм

планфакт

інтен

)( ,

де П планфакт )( – фактична (планова) продуктивність устаткування;

П норм – нормативна продуктивність за паспортом устаткуван-

ня.

Інтегральний (сумарний) показник навантаження устаткування ( К )

представляє собою добуток показника інтенсивного та показника екстенсив-

ного навантаження:

К К екст

* К інтен

Якщо інтегральний (сумарний) показник навантаження устаткування

визначений для ведучого обладнання за рік, то К = К вик

.

6.4. Резерви покращання використання виробничої потужності.

1. Одним із головних шляхів підвищення ступеню використання по-

тужності підприємств є збільшення коефіцієнта екстенсивного на-

вантаження та, перед усе, всієї кількості робочих змін за рік, згла-

джування сезонності надходження сировини, рівномірне її перероб-

лення протягом місяця, кварталу, року.

2. Покращання організації виробництва та праці.

68

3. Інтенсифікація технологічних процесів.

4. Модернізація обладнання, спрямована на підвищення його продук-

тивності.

5 . Механізація та автоматизація виробничих процесів, оновлення обла-

днання.

5. Ліквідація "вузьких" місць в технологічному процесі.

6. Зменшення втрат та комплексне перероблення сировини, підвищен-

ня виходів готової продукції, покращання якості сировини, що пере-

робляється, скорочення браку.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [12, 13, 14]

Тема 7. Якість продукції та opганiзацiя управління якістю

7.1. Стандартизація та сертифікація.

7.2. Якість та безпека харчових продуктів та продовольчої сирови-

ни.

7.1. Стандартизація та сертифікація.

7.1.1. Державна система стандартизації. Державна система стандар-

тизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні ор-

ганізаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації та

спрямована на забезпечення:

реалізації єдиної технічної політики в сфері стандартизації,

метрології та сертифікації;

захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки

продукції (процесів, робіт і послуг)для життя, здоров'я та

майна громадян, охорони навколишнього природного сере-

довища;

взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації;

якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки,

потреб населення і народного господарства;

економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-

економічних показників виробництва;

безпеки народногосподарських об'єктів з урахуванням ри-

зику виникнення природних і техногенних катастроф та

інших надзвичайних ситуацій;

69

створення нормативної бази функціонування систем

стандартизації та сертифікації продукції;

обороноздатності та мобілізаційної готовності країни.

Основні принципи стандартизації. Основними принципами стандарти-

зації є:

врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних ви-

мог, економічної доцільності й ефективності виробництва

для виробника, користі та безпеки для споживачів і держа-

ви в цілому;

гармонізація з міжнародними, регіональними, а у разі необ-

хідності – з національними стандартами інших країн;

забезпечення відповідності вимог нормативних документів

актам законодавства;

участь у розробленні нормативних документів усіх заінте-

ресованих сторін (виробників, споживачів, органів держа-

вної виконавчої влади тощо);

взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх

рівнів;

придатність нормативних документів для сертифікації про-

дукції;

відкритість інформації про діючі стандарти і програми ро-

біт із стандартизації з урахуванням вимог чинного законо-

давства.

7.1.2. Нормативні документи із стандартизації і вимоги до них. Нор-

мативні документи із стандартизації поділяються на:

державні стандарти України;

галузеві стандарти;

стандарти науково-технічних та інженерних товариств і

спілок;

технічні умови;

стандарти підприємств.

До державних стандартів України прирівнюються державні будівель-

ні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та

соціальної інформації. Порядок розроблення і застосування державних кла-

сифікаторів установлюється центральним органом виконавчої влади у сфері

технічного регулювання та споживчої політики.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн засто-

совуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Державні стандарти України. Державні стандарти України розробля-

ються на організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти, а саме:

організація проведення робіт із стандартизації, науково-

технічна термінологія, класифікація і кодування техніко-

економічної та соціальної інформації, технічна документація,

70

інформаційні технології, організація робіт з метрології, дос-

товірні довідкові дані про властивості матеріалів і речовин;

вироби загально машинобудівного застосування ;

складові елементи народногосподарських об'єктів державного

значення (банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок,

енергосистема, охорона навколишнього природного середо-

вища, оборона тощо);

продукцію міжгалузевого призначення;

продукцію для населення та народного господарства;

методи випробувань.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані ви-

моги.

До обов'язкових належать:

вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоро-

в'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону

навколишнього природного середовища, і вимоги до методів

випробувань цих показників;

вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відпо-

відні санітарні норми і правила;

метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забез-

печують достовірність і єдність вимірювань;

положення, що забезпечують технічну єдність під час розроб-

лення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції;

поняття і терміни, що використовуються у сфері поводження з

відходами, вимоги до класифікації відходів та їх паспортиза-

ції, способи визначення складу відходів та їх небезпечності,

методи контролю за станом об'єктів поводження з відходами,

вимоги щодо безпечного для довкілля та здоров'я людини по-

водження з відходами, а також вимоги щодо відходів як вто-

ринної сировини.

Державні стандарти України затверджуються центральним органом ви-

конавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики, а

державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних ма-

теріалів – Міністерством України у справах будівництва і архітектури.

Державні стандарти України підлягають державній реєстрації в

центральному органі виконавчої влади у сфері технічного регулювання та

споживчої політики і публікуються українською мовою з автентичним текс-

том російською мовою.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності держа-

вних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які пере-

вищують або доповнюють вимоги державних стандартів.

Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному ви-

конанню підприємствами, установами і організаціями, що входять до сфери

управління органу, який їх затвердив.

71

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок

розробляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і

прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах про-

фесійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добро-

вільної згоди користувачів.

Технічні умови і стандарти підприємств. Технічні умови містять ви-

моги, що регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використо-

вується лише на конкретному підприємстві.

7.1.3. Організація робіт із стандартизації. Управління діяльністю в

сфері стандартизації здійснюється центральним органом виконавчої влади у

сфері технічного регулювання та споживчої політики, а також технічними

комітетами зі стандартизації. Крім того, до роботи в технічних комітетах за-

лучаються на добровільних засадах уповноважені представники заінтересо-

ваних підприємств, установ і організацій замовників, розробників продукції,

органів і організацій з стандартизації, метрології, сертифікації, товариств

(спілок) споживачів, науково-технічних та інженерних товариств, інших гро-

мадських організацій, провідні вчені й фахівці.

Центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання

та споживчої політики організує і координує роботи із стандартизації та фун-

кціонування державної системи стандартизації, встановлює в державних ста-

ндартах цієї системи загальні організаційно-технічні правила проведення ро-

біт із стандартизації, здійснює міжгалузеву координацію цих робіт, включа-

ючи планування, розроблення, видання, розповсюдження та застосування

державних стандартів, визначає порядок державної реєстрації нормативних

документів і бере участь у проведенні заходів з міжнародної, регіональної

стандартизації відповідно до міжнародних договорів України, організує на-

вчання та професійну підготовку спеціалістів у сфері стандартизації.

Для організації та забезпечення розроблення, розгляду, експертизи, пого-

дження і підготовки до затвердження державних стандартів України, інших

нормативних документів із стандартизації, а також проведення робіт з між-

народної (регіональної) стандартизації створюються технічні комітети з ста-

ндартизації. Технічні комітети здійснюють свою діяльність відповідно до по-

ложення, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері

технічного регулювання та споживчої політики, і договору з цим органом.

7.1.4. Сертифікація продукції. Сертифікація продукції в Україні поді-

ляється на обов'язкову та добровільну.

Обов'язкова сертифікація. Сертифікація на відповідність обов'язковим

вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній сис-

темі сертифікації.

Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку

та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший

державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися

акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які

72

визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих

документів – методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом,

який виконує його функції.

Добровільна сертифікація. Добровільна сертифікація може проводити-

ся на відповідність продукції вимогам, що не віднесені актами законодавства

та нормативними документами до обов'язкових вимог, з ініціативи виробни-

ка, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських

організацій та окремих громадян на договірних умовах між заявником та ор-

ганом з сертифікації.

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, орга-

нізації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровіль-

ної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сер-

тифікації.

Правила добровільної сертифікації встановлюються органами з добровільної

сертифікації, які подають центральному органу виконавчої влади у сфері те-

хнічного регулювання та споживчої політики інформацію для їх реєстрації у

встановленому порядку.

7.2. Якість та безпека харчових продуктів та продовольчої сиро-

вини.

7.2.1. Якість та безпека харчових продуктів регулюються законодав-

ством України, яке встановлює правові засади забезпечення якості та безпеки

харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює

відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (поста-

чальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення на мит-

ну територію України, закупівлі, постачання, зберігання, транспортування,

реалізації, використання, споживання та утилізації харчових продуктів і про-

довольчої сировини.

Проведення державної промислової політики в харчовій галузі перед-

бачає встановлення та дотримання відповідних стандартів безпечності й яко-

сті продукції. Правові засади державної політики у цій сфері врегульовано

Законом України "Про безпечність та якість харчових продуктів" та Концеп-

цією поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населен-

ня.

Якість харчового продукту – це сукупність властивостей харчового

продукту, що визначає його здатність забезпечувати потреби організму лю-

дини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, стабільність

складу і споживчих властивостей протягом терміну придатності.

Показники безпеки продовольчої продукції – це науково обґрунтовані

показники вмісту (гранично допустимі межі впливу) у зазначеній продукції

шкідливих для здоров'я і життя людини компонентів чи речовин хімічного,

біологічного, радіаційного та будь-якого іншого походження, недотримання

яких призводить до шкідливого впливу на здоров'я людини.

73

Показники якості харчових продуктів і продовольчої сировини – це

комплекс ознак і властивостей, притаманних кожному виду харчового про-

дукту чи продовольчої сировини, що визначають його харчову цінність і

споживчі властивості та дають можливість ідентифікувати конкретний хар-

човий продукт чи продовольчу сировину.

7.2.2. Основними засадами державної політики щодо забезпечення

якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини є:

пріоритетність збереження і зміцнення здоров'я людини та визнання її

права на якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сирови-

ни;

створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення,

ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, спо-

живання, утилізації або знищення харчових продуктів і продовольчої

сировини;

державний контроль і нагляд за їх виробництвом, переробкою, транс-

портуванням, зберіганням, реалізацією, використанням, утилізацією

або знищенням, які забезпечують збереження довкілля, ввезенням в

Україну;

стимулювання впровадження нових безпечних науково обґрунтованих

технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів,

продовольчої сировини і супутніх матеріалів, розробки та виробництва

нових видів спеціальних та екологічно чистих харчових продуктів,

продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

підтримка контролю якості харчових продуктів з боку громадських ор-

ганізацій;

координація дій органів виконавчої влади при розробці і реалізації по-

літики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і про-

довольчої сировини;

встановлення відповідальності виробників, продавців (постачальників)

харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів за

забезпечення їх якості та безпеки для здоров'я людини під час виготов-

лення, транспортування, зберігання та реалізації, а також за реалізацію

цієї продукції у разі її невідповідності стандартам, санітарним, ветери-

нарним та фітосанітарним нормам.

7.2.3. Підтвердження якості та безпеки. Будь-який харчовий продукт

(крім виготовленого для особистого споживання), продовольча сировина і

супутні матеріали не можуть бути ввезені, виготовлені, передані на реаліза-

цію, реалізовані або використані іншим чином без документального підтвер-

дження їх якості та безпеки. Документами, що підтверджують якість та без-

пеку, є:

декларація про відповідність, що видається виробником продукції на

кожну партію харчових продуктів, продовольчої сировини, супутніх

матеріалів, або сертифікат відповідності чи свідоцтво про визнання ві-

дповідності;

74

висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, свідоц-

тво про державну реєстрацію, гігієнічний сертифікат;

ветеринарні документи (ветеринарна довідка, ветеринарне свідоцтво,

ветеринарний сертифікат);

сертифікат якості та карантинний дозвіл.

Забороняється реалізація і використання вітчизняних та ввезення в

Україну імпортних харчових продуктів без маркування державною мовою

України, що містить в доступній для сприймання споживачем формі інфор-

мацію про:

загальну назву харчового продукту;

номінальну кількість харчового продукту в установлених одиницях

виміру (маси, об'єму тощо);

склад харчового продукту, якщо він виготовлений з кількох складни-

ків, із зазначенням переліку назв використаних у процесі виготовлення

інших продуктів харчування, харчових добавок;

харчову цінність, а також енергетичну цінність для харчових продук-

тів, що її мають;

кінцевий термін реалізації або дату виготовлення і термін придатності

до споживання;

умови зберігання;

позначення нормативного документа для харчових продуктів вітчизня-

ного виробництва;

найменування та адресу виробника і місце виготовлення;

умови використання (якщо такі передбачені);

наявність у харчовому продукті компонентів з генетично модифікова-

ної сировини (у випадках, коли використання таких компонентів пе-

редбачено нормативними документами або нормативно-правовими ак-

тами на даний харчовий продукт);

застереження щодо вживання харчового продукту певними категоріями

(групами) населення (діти, вагітні, люди похилого віку, спортсмени,

хворі тощо);

іншу інформацію, передбачену чинними в Україні нормативними до-

кументами, дія яких поширюється на певний харчовий продукт.

Маркування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною

мовою України у порядку, встановленому нормативними документами для

певних харчових продуктів.

У маркуванні вітчизняних та імпортних харчових продуктів забороня-

ється наводити інформацію про їх лікувальні властивості без дозволу центра-

льного органу виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Текст для використання у маркуванні спеціальних харчових продуктів

підлягає обов'язковому погодженню з центральним органом виконавчої вла-

ди у сфері охорони здоров'я.

У маркуванні харчових продуктів повинні використовуватися затвер-

джені у встановленому порядку специфічні символи, якими позначають діє-

75

тичні, профілактичні, оздоровчі харчові продукти, біологічно активні хар-

чові добавки, дитяче харчування, харчування для спортсменів тощо.

7.2.4. Державна реєстрація харчових продуктів, продовольчої сирови-

ни та супутніх матеріалів здійснюється шляхом ведення Державного реєстру

спеціальних харчових продуктів та реєстру висновків державної санітарно-

епідеміологічної експертизи на продовольчу продукцію.

Державній реєстрації підлягають усі спеціальні та нові харчові продук-

ти.

Харчові продукти, продовольча сировина, супутні матеріали, техноло-

гічне обладнання для їх виробництва підлягають підтвердженню відповідно-

сті шляхом декларування відповідності або сертифікації, а системи якості їх

виробництва - сертифікації в порядку, встановленому законом.

У разі сертифікації харчові продукти, продовольча сировина і супутні

матеріали підлягають випробуванню на відповідність обов'язковим вимогам

нормативних документів та нормативно-правових актів у випробувальних

лабораторіях, акредитованих у встановленому законодавством порядку.

Підтвердження відповідності (декларування відповідності та сертифі-

кація) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів та

сертифікація систем якості здійснюються за обов'язковими показниками яко-

сті та безпеки, встановленими нормативними документами та нормативно-

правовими актами.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [6, 7]

Тема 8. Організація виробничої інфраструктури підприємств

8.1. Організація енергетичного господарства.

8.2. Організація транспортного господарства.

8.3. Організація ремонтного господарства.

8.4. Організація складського та тарного господарств.

8.1. Організація енергетичного господарства.

Види енергії, яка споживається на підприємстві:

електроенергія;

пара;

холод;

гаряча вода;

інші.

76

Більшість підприємств пару, штучний холод, гарячу воду отримують

від власних джерел, електроенергію, холодну воду, як правило, централізо-

вано зі сторони.

Склад енергетичного господарства:

1. Теплове господарство ( казана, бойлерна, парові та повітряні

мережі).

2. Електросилове господарство (генеруючи установки, трансфо-

рматори, електромережі).

3. Холодильне господарство (компресори, басейни-

охолоджувачі, охолоджувальні мережі).

4. Система водопостачання (водонасосні станції, артезіанські

свердловини, мережа водопостачання).

5. Санітарно-технічні пристрої та вентиляція.

До складу енергетичного господарства великого підприємства, як пра-

вило, входять два цехи:

паросиловий;

електросиловий.

На невеликих підприємствах – один енергетичний цех.

Задачі енергогосподарства:

визначення потреби в енергії;

своєчасне постачання енергією всіх підрозділів підприємства;

забезпечення правильної експлуатації енергоустановок та їх ре-

монт;

економія енергоресурсів.

Енергетичні баланси мають дворівневу структуру і складаються з вида-

ткової частини ( потреба в енергії ) та прибуткової частини ( джерела надхо-

дження енергії).

В узагальненому вигляді потребу в енергії різних видів( П енер)можна

представити так:

,*4321 ЕЕЕЕНВП ij

і

іенер

де i – види виробництв;

j – види енергоресурсів;

Ві – план виробництва і-го виду продукції;

Н ij– норма витрат і-го виду палива на виробництво j-го виду продук-

ції.

Е1 – енергія, яка витрачається на капітальний ремонт та капітальне

будівництво;

Е2 – енергія, яка витрачається на потреби непромислових підрозділів

підприємства;

Е3 – втрати енергії;

77

Е4– вторинне використання енергії.

Потребу в енергії розраховують на рік, місяць, добу. Складають пого-

динні графіки витрат енергії.

По кожному виду енергії складають планові і звітні калькуляції собіва-

ртості одиниці енергії.

Основні шляхи раціонального використання енергії та значення її в со-

бівартості:

ліквідація прямих втрат палива та енергії;

правильний вибір енергоносіїв, створення нормальних умов ро-

боти;

інтенсифікація технологічних процесів з одночасним зменшен-

ням питомої втрати енергоресурсів;

впровадження прогресивного менш енергоємного обладнання;

впровадження організаційних заходів щодо економії енергоресу-

рсів, зокрема заохочувальної системи.

8.2. Організація транспортного господарства.

Класифікація транспортних засобів.

Транспорт поділяється на:

1. Зовнішній (загальнозаводський ):

залізничний;

автомобільний;

водний;

гужовий.

2. Міжцеховий та внутрішньо цеховий:

малотоннажні автомашини;

авто та електрокари;

візки;

транспортери;

підйомники;

штабелеукладачі;

роликові шляхи;

трубопроводи тощо.

Елементи організації транспортних перевезень.

Організація транспортних перевезень ґрунтується на:

визначенні вантажообігу та вантажних потоків;

на виборі системи перевезень;

на розрахунку потреби а транспортних засобах.

Вантажообіг – це загальна кількість вантажу, яка переміщується в

тоннах або в тонно-кілометрах.

Вантажопотік – це кількість вантажу, який переміщується між конк-

ретними пунктами за певний період (годину, добу, місяць, квартал, рік).

78

Системи перевезень:

лінійна ( в пункт призначення машина йде з вантажем, а звідти –

без вантажу);

маятникова (в пункт призначення машина йде з одними ванта-

жем, а повертається з іншим);

кільцева (обслуговуються послідовно декілька точок по замкну-

тому маршруту).

Потреба в транспортних засобах на добу розраховується так:

,*

.

ТФ

КВ

VП

рейсу

добчасу

ванмаш

перев

тран

де Птран – потреба в транспортних засобах на добу;

V перев – обсяг перевезень на добу;

Вмаш – вантажність однієї машини;

К ван – коефіцієнт вантажності;

Ф добчасу.– фонд часу роботи на добу.

Т рейсу – тривалість рейсу.

Основні задачі організації транспортного господарства:

вибір правильної (раціональної) системи перевезень;

раціоналізація маршрутів;

зменшення транспортних витрат.

Всі ці задачі вирішуються в комплексі.

Собівартість транспорту. Собівартість транспортних послуг розрахову-

ють на перевезення 1 тонни та 1 км вантажу.

Собівартість 1 тонни розраховують так:

,.

1

VВ

Свперев

перев

тонни

де Вперев. – загальні витрати по перевезенню та вантажних роботах, грн.;

V перев – обсяг перевезень, тонн.

Собівартість визначають окремо для централізованого транспорту та для

власного транспорту по кожному виду вантажу та вантажопотоку.

8.3. Організація ремонтного господарства.

Задачі ремонтного господарства:

повсякденний догляд за обладнанням;

технічне обслуговування обладнання;

своєчасне попередження та усунення несправностей;

проведення ремонтів.

Всі наведені вище задачі складають систему планово-запобіжного ре-

монту (ПЗР). Заходи системи ПЗР поділяються на дві групи:

79

1. Міжремонтне обслуговування (догляд, нагляд, періодичні огляди

"О").

2. Ремонтні роботи ( поточний ремонт "П", середній ремонт "С", капіта-

льний ремонт "К").

Способи проведення ремонтів:

1. Централізований (із залученням спеціалізованих ремонтних орга-

нізацій).

2. Децентралізований ( власними силами).

3. Змішаний.

Ремонтний цикл та його структура. Ремонтний цикл (Рц) – це промі-

жок часу між двома капітальними ремонтами або між початком введення но-

вого обладнання в експлуатацію до його першого капітального ремонту.

Структура ремонтного циклу визначає кількість та послідовність ви-

конання ремонтів та оглядів за один ремонтний цикл.

Нормативи системи ПЗР:

1. Міжремонтний період – це час між двома черговими ремонтами (між

капітальним та поточним, між поточним та поточним, між середнім та

поточним).

2. Міжоглядовий період – це час між двома оглядами або між оглядом та

ремонтом.

Чим більш конструктивно складніша машина, тим менший її ремонтний

цикл, тим менший міжоглядовий та міжремонтний періоди.

Тривалість міжремонтного періоду (Т мрп):

,1

ПС

РТ

ц

мрп

де С – кількість середніх ремонтів в ремонтному циклі;

П – кількість поточних ремонтів в ремонтному циклі.

Тривалість міжоглядового періоду (Т моп):

,1

ОПС

РТ

ц

моп

де О – кількість оглядів в ремонтному циклі.

Планування ремонту та категорія ремонтної складності. При плану-

ванні ремонтних робіт визначають:

плановий обсяг ремонтів в одиницях ремонтної складності;

трудомісткість ремонтних операцій за видами;

чисельність ремонтних робітників;

склад ремонтних бригад;

кошторисну вартість ремонту.

Одиниця ремонтної складності – це затрати праці на капітальний ре-

монт механічної частини технологічного устаткування в розмірі 35 людино-

годин. Це еталон.

80

Ступінь складності та трудомісткість ремонтних робіт оцінюється в

категоріях (групах) ремонтної складності (R).

Категорія (група) ремонтної складності представляє собою коефіцієнт,

який показує у скільки разів трудомісткість капітального ремонту даного об-

ладнання більше трудомісткості капітального ремонту обладнання-еталону.

Трудомісткість ремонтних робіт(t p) розраховується так:

,*. RНt рчp

де Н рч. – норма часу на ремонт (огляд), людино-годин;

Наприклад, якщо категорія ремонтної складності даного обладнання

дорівнює 3, то це означає, що трудомісткість його капітального ремонту буде

складати: 35*3 = 105 людино-годин.

Існують коефіцієнти, які визначають рівень витрат праці на середній,

поточний ремонти та огляди, порівняно з витратами праці на капітальний ре-

монт. Наприклад, для середнього ремонту коефіцієнт складає 0,6, для поточ-

ного – 0,2, для огляду –0,03.

В загальних витратах часу на ремонт виділяють слюсарні – 72%, верс-

татні –20% та інші – 8%.

За нормами часу розраховують трудомісткість всього ремонтного цик-

лу.

Чисельність ремонтних робітників визначають виходячи із трудоміст-

кості всього ремонтного циклу (в людино-годинах) шляхом ділення її на ба-

ланс робочого часу одного робітника (в годинах). Потім визначають склад

ремонтних бригад і кошторисну вартість ремонту.

8.4. Організація складського та тарного господарств.

Складське господарство.

Класифікація складського господарства:

1) за обсягом робіт, що виконуються, склади поділяються на:

загальнозаводські;

цехові;

2) за складом матеріальних цінностей, які зберігаються, склади поді-

ляються на:

спеціалізовані;

універсальні.

Наприклад, спеціалізований склад пального, спецодягу; універсальний

склад матеріалів, запасних частин;

3) по відношенню до виробничого процесу склади поділяються на:

постачальницькі (наприклад, матеріальних запасів);

виробничі (склад напівфабрикатів);

збутові (склад готової продукції);

4) за конструкцією склади поділяються на:

81

відкриті;

напівзакриті;

закриті.

Основні задачі складського господарства:

забезпечення виробництва матеріальними ресурсами в достат-

ній кількості та належній якості;

забезпечення схоронності та якості готової продукції.

Загальна площа складського приміщення визначається так (S заг):

,*PК

GS

в

заг

де G – вантажна ємність складу, тонн,

К в – коефіцієнт використання площі;

P – допустиме навантаження на 1 м2 площі складу.

Тарне господарство.

Тара, що використовується на підприємстві:

скляні пляшки та банки;

фляги;

бочки;

КЕГи;

картонні короби;

пластикові та дерев'яні ящики;

мішки;

тощо.

При фасуванні використовуються:

папір;

пергамент;

картон;

поліетиленова плівка;

фольга;

тощо.

Підприємства отримують тару зі сторони або виготовляють власними

силами на підприємстві .

При визначенні потреби в тарі приймається до уваги:

1. Для тари разового користування – план виробництва

продукції та місткість одиниці тари.

Потреба в тарі при цьому розраховується так:

,.

п

QП

пр

разтарі

де П разтарі. – потреба в тарі разового користування;

82

Qпр

– річна кількість продукції, що підлягає затарюванню в

натуральних одиницях вимірювання;

п – кількість продукції, що вміщується в одиницю тари.

2. Для тари багаторазового користування( П разбагтарі ..) –

план виробництва продукції, місткість одиниці тари та

кількість оборотів тари (розраховується шляхом ділен-

ня загального періоду, наприклад, за рік – 365 днів на

тривалість одного обороту тари).

kn

QП

пр

разбагтарі *.. ,

де k – кількість оборотів тари.

3. Для пакувальних матеріалів ( П пак) – план виробництва

продукції та норма витрат пакувальних матеріалів на

одиницю продукції, що підлягає пакуванню.

mQП прпак* ,

де П пак – потреба в пакувальних матеріалах;

m – норма витрат пакувальних матеріалів на одиницю продукції,

що підлягає пакуванню.

Основні джерела: [1, 2, 3]

Додаткові джерела: [10, 11, 12, 13, 14]

Запитання для самоперевірки

1. Підприємство, його сутність та основні цілі. Паво юридичної особи.

2. Види підприємств (згідно Господарського Кодексу України).

3. Види об’єднань (згідно Господарського Кодексу України).

4. Господарські товариства.

5. Комерційна робота з оптової закупівлі товарів.

6. Комерційна робота з оптового і роздрібного продажу товарів.

7. Організація торгівлі на біржах.

8. Торгівля на аукціонах, конкурсах (тендерах).

9. Формування асортименту і управління товарними запасами.

10. Організація рекламно-інформаційної діяльності зі збуту. Факторинг.

Франчайзинг.

11. Організація роботи комерційних служб на підприємстві.

83

12. Класифікація промислових підприємств.

13. Оpганiзацiйнi форми підприємств.

14. Виробнича структура підприємства: сутність та принципи організації.

15. Схема виробничої структури підприємства.

16. Цех: сутність, види. Поділ підприємства на цехи за функціональним, те-

хнологічним та предметним принципами.

17. Дільниця. Потокова лінія. Робоче місце. Їх сутність та місце у виробничій

структурі підприємства.

18. Робочі місця: сутність, призначення, класифікація.

19. Генплан підприємства. Економічні показники генплану.

20. Шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства.

21. Показники рівня механізації та автоматизації праці і виробництва. Мето-

дика їх визначення.

22. Поняття про виробничий процес.

23. Склад загального виробничого процесу та його структура.

24. Виробнича операція, її сутність та характерні ознаки.

25. Виробничий цикл, його структура. Тривалість виробничого циклу.

26. Шляхи скорочення тривалості виробничого циклу.

27. Принципи організації виробництва в часі. Їх значення. Розрахунок показ-

ників, що характеризують дотримання даних принципів.

28. Принципи організації виробництва в просторі. Їх значення. Розрахунок

показників, що характеризують дотримання даних принципів.

29. Принципи ритмічності та паралельності, їх дотримання при організації

виробничого процесу.

30. Послідовний вид руху предметів праці у виробничому потоці.

31. Паралельний вид руху предметів праці у виробничому потоці.

32. Послідовно – паралельний вид руху предметів праці у виробничому по-

тоці.

33. Методи opганiзацiї основного виробництва: їх сутність, характеристики,

застосування.

34. Основні ознаки потокового виробництва.

35. Потокова лінія, її стpуктуpнi елементи.

36. Потокова лінія: розрахунок ритму лінії, темпу роботи, швидкості потоку,

кількості устаткування.

37. Методи синхpoнiзацiї потокових ліній.

38. Класифікація потокових ліній.

39. Виробнича потужність: сутність, одиниці виміру, одиниці часу для розра-

хунку.

40. Середньорічна потужність – розрахунок.

41. Чинники, що визначають величину виробничої потужності.

42. Показники використання виробничої потужності.

43. Шляхи покращання використання виробничої потужності.

44. Система стандартизації і сертифікації продукції.

45. Якість та безпека харчових продуктів та продовольчої сировини.

46. Організація енергетичного господарства: склад господарства, задачі, осо-

84

бливості функціонування.

47. Енергетичні баланси, визначення потреби в окремих видах енергії.

48. Організація транспортного господарства. Визначення потреби в транспо-

ртних засобах. Елементи оpганiзацiї транспортних перевезень.

49. Організація технічного обслуговування основних фондів та ремонтного

господарства.

50. Задачі ремонтного господарства. Система планово-запобіжних ремонтів.

Способи проведення ремонтів.

51. Ремонтний цикл та його структура.

52. Нормативи системи планово-запобіжних ремонтів.

53. Організація ремонту та категорія ремонтної складності. Одиниця ремонт-

ної складності.

54. Організація складського господарства. Види складів, визначення площі

складського приміщення.

55. Організація тарного господарства. Види тари. Визначення потреби підп-

риємства в тарі певного виду.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Підсумком вивчення дисципліни є засвоєння принципів і методів

оpганiзацiї виробництва та комерційної діяльності на підприємстві.

Перспективами розвитку даної галузі знань може бути вивчення поточ-

них змін в законодавстві України, нормативних документах уряду, які сто-

суються питань, що зазначені в конспекті.

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

Маловідомих скорочень конспект лекцій не містить. По кожній темі

основної частини умовні позначення, символи, одиниці мають пояснення од-

разу після їх застосування.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Основні

1. Науково-методичний посібник. Організація та планування діяльності

підприємств: – К.: Видавничий дім "Корпорація", 2005. – 432 с.

2. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: К.: Центр навч.

літ., 2005 248 с.

3. Плоткін Я.Д., Пащенко І.Н. Виробничий менеджмент: Навч. посіб-

ник; Зб. Вправ. – Львів: Інформаційно-видавничий центр "ІНТЕЛЕКТ", 1999.

85

4. Серьогіна Т.К., Панкратов Ф.Г. Комерційна справа. – Навчальний

посібник для вузів. – Рівне.: "Вертекс", 2002 – 352 с.

Додаткові

5. Господарський Кодекс Україні: Закон України, прийнятий Верхов-

ною Радою України 16 січня 2003 року № 436 – ІV (статті 55 – 162).

6. Про господарські товариства: Закон України, прийнятий Верховною

Радою України 19 вересня 1991 року № 1576 - ХІІ // Відомості Верховної Ра-

ди України. – 1991. – № 49, с. 682, з наступними змінами і доповненнями.

7. Закон України "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 23

грудня 1997р. ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2681– ІІІ (2681–

14 ) від 13.09.2001, ВВР, 2002, № 1, ст.2, № 191-ІV (191–15 ) від 24.10.2002,

№ 2116 ІV від 21.10.2004, ВВР, 2004, № 2, ст.33, № 2189 -ІV від 18.11.2004,

ВВР, 2005, № 2, ст. 9, № 2863 – ІV від 08.09.2005).

8. ―Пpo стандартизацію i сеpтифiкацiю―: Декрет Кабінету Мiнiстpiв

України № 46-93 від 10 травня 1993p.

9. Ващенко А.Ф., Геpасимчук Н.А. Поточные методы пpoизводства в

пищевой пpoмышленности. – К.: Б.и.,1980.

10. Виpабов С.А. Складское и таpное хозяйство.: Учеб.пособие. – К.:

Выща шк. Головное изд-во, 1989.

11. Курочкин А.С. Организация производства: Конспект лекций. – Ки-

ев: МАУП, 1997.

12. Оpганизация и планиpoвание пpoизводства на пpедпpиятиях мясной

и молочной пpoмышленности/Стеpлигов Б.И. и дp. – М.:Агропромиздат,

1988.

13. Оpганизация, планиpoвание и упpавление производством на предп-

риятиях пищевой промышленности/Под ред.Р.В.Кружковой. – М.: Агропро-

миздат, 1985.

14. Производственный и операционный менеджмент: Учеб-

ник/Козловский В.А., Маркина Т.В., Макаров В.М. – СПб:"Специальная ли-

тература", 1998.

15. Фатхутдинов Р.А. Производственный менеджмент. Учебник для ву-

зов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

ГЛОСАРІЙ

Претензія – письмова вимога про добровільне усунення порушення

умов договору або законодавства.

Позовна заява – вимога до компетентного органу про захист поруше-

ного права підприємства (організації).

86

Хеджування – операції на ф'ючерсних біржах, що дозволяють стра-

хуватися від несприятливих змін цін.

Маклер – працівник біржі, що веде торги на біржі.

Брокер – біржовий посередник між продавцями і покупцями по здійс-

ненню торгових операцій з придбання, продажу і обміну товарів на біржі.

Оферент – учасник торгів.

Франчайзинг – пільга, привілей.

Тлумачення та визначення інших основних понять, необхідних для

адекватного усвідомлення навчального матеріалу, представлено по кожній

темі основної частини в послідовності її викладення.

87

ЗМІСТ

Стор.

АНОТАЦІЯ 3

ВСТУП 4

ОСНОВНА ЧАСТИНА 5

Тема 1. Підприємство: принципи організації та функціонування 5

Тема 2. Організація комерційної діяльності на підприємстві 11

Тема 3. Особливості організації виробничо-господарської

діяльності підприємств 36

Тема 4. Виробничий процес на промисловому підприємстві,

його функціональний склад, структура та організація 44

Тема 5. Зміст та методи opганiзацiї основного виробництва на

підприємствах. Оpганiзацiя потокового виробництва 55

Тема 6. Виробнича потужність 65

Тема 7. Якість продукції та opганiзацiя управління якістю 68

Тема 8. Організація виробничої інфраструктури підприємств 75

Запитання для самоперевірки 82

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА 84

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ 84

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 84

ГЛОСАРІЙ 85