psychological journal

NATIONAL ACADEMY OF EDUCATIONAL SCIENCES OF UKRAINE

H. S. KOSTYUK INSTITUTE OF PSYCHOLOGY

ASSOCIATION POUR LA PROMOTION DES SCIENCES ET DES INNOVATIONS

PSYCHOLOGICAL JOURNAL

Scientific Review

Volume 6 Issue 9 (41) / 2020

Kyiv, Paris

2020

https://www.apsciorg.fr/

2


Volume 6 Issue 9 2020

Volume 6 Issue 9 2020 http://www.apsijournal.com/

ISSN 2414-0023 (Print)

ISSN 2414-004X (Online)

DOI (Issue): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9

UDC 159.9(082) P 86

The publication is approved by the resolutions of the Scientific Council of H.S. Kostyuk Institute of Psychology of the Na-

tional Academy of Educational Sciences of Ukraine (Protocol № 11 of 24.09.2020)

State Registration Certificate of the scientific review «Psychological journal» as a printed mass media — КВ № 24063-

13903 ПР of 22.07.2019, issued by Ministry of Justice of Ukraine.

The collection of research papers was inserted in the List of specialized scientific editions of Ukraine in psychology as a Online edition

(Order of the Ministry of Education and Science of Ukraine № 409 of 17.03.2020, Annex 1).

Reviewers: Vadym Barko - Doctor of Psychological Sciences, Professor, Chief Researcher of the State Research Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv (Ukraine)

Antonina Grys - Doctor of Psychological Sciences, Professor, Head of the Laboratory of Psychology of Socially Adapted Minors of the GS Kostyuk of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv (Ukraine)

P 86 Psychological Journal: Scientific Review / red. S. Maksymenko. — № 9. — Vol. 6. — Kyiv : H. S. Kostyuk Institute

of Psychology of The National Academy of Educational Sciences of Ukraine , 2020. — 132 p.

This scientific review is dedicated to the discussion of the most prominent issues of contemporary psychology. It presents a wide range of scientific studies, for example, the psychological analysis of adolescence, the influence of the family in the psychological develop-ment of the child, the different aspects of emotional intelligence, personality representations, etc...

The target readership of this scientific review includes professional psychologists, graduate and postgraduate students, as well as everybody else who shows interest in the current state of psychology as a science.

© Association pour la Promotion des

Sciences et des Innovations, APSCI, 2020

© Authors, 2020

Editor-in-Chief:

Serhiy Maksymenko , Doctor of Psychological Science, Professor, Full Member of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine,

Director of H. S. Kostyuk Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine.

Editorial board:

Lyudmila Karamushka, Doctor of Psychology, Professor, Deputy Director for Scientific and Organizational Work and International Scientific Rela-

tions of the H. S. Kostyuk Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine;

Natalia Chepeleva, Doctor of Psychology, Professor, Deputy Director for Scientific Work of the H. S. Kostyuk Institute of Psychology of the National

Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine;

Oleg Kokun, Doctor of Psychology, Professor, Deputy Director for Scientific and Innovative Work of the H. S. Kostyuk Institute of Psychology of the

National Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine;

Halyna Bevz, Doctor of Psychology, Professor, Head of the Laboratory of Communication Psychology, Institute of Social and Political Psychology of

the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine;

Tatyana Yablonskaya, Doctor of Psychology, Professor, Associate Professor, Department of Developmental Psychology, Taras Shevchenko National

University of Kyiv, Kyiv, Ukraine;

Vadim Barko, Doctor of Psychology, Professor, Chief Scientific Officer, State Research Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv,

Ukraine;

Michel Wieviorka, Professor, Doctor of Science, President de la Fondation Maison des Sciences Sociales de L'homme (FMSH), Paris, France.

Oleg Gorbanyuk, PhD, Associate Professor, Department of General Psychology, Institute of Psychology, Catholic University of Lublin, Lublin City,

Republic of Poland;

Alfred Pritz, Professor, Doctor of Psychology and Pedagogy, Rector of the University. Sigmund Freud, Vienna, Austria.

Halina Humeniuk, PhD in Psychological Sciences, Associate Professor, Scientific Secretary of the H. S. Kostyuk Institute of Psychology of the Nation-

al Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine;

Olexey Chebikin, Doctor of Psychology, Professor, Rector of South Ukrainian Pedagogical University, Odessa, Ukraine;

Tetiana Melnychuk, PhD in Psychological Sciences, Senior Researcher in the Laboratory of Organizational and Social Psychology of the H. S. Kostyuk

Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine (Deputy-Editor-in-Chief);

Ksenia Maksimenko, Doctor of Psychology, Professor, National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, Ukraine;

Anastasia Sidorenko, Doctor of Psychology, Associate Professor of the Department of General and Medical Psychology of the O.O. Bogomolets Natio-

nal Medical University, in combination with a doctor-psychologist of the consultative polyclinic of the State Scientific and Practical Medical Center of

Pediatric Cardiology and Cardiac Surgery, Ministry of Health of Ukraine, Kyiv Ukraine;

Tamara Govorun, Doctor of Psychology, Professor, O.P. Jindal Global University. Joint Director, Jindal Institute of Behavioral Sciences and Associate

Professor, O.P. Jindal Global University, Haryana, India;

Stanislav Klimovsky, PhD, Vice-President of the Association pour la Promotion des Sciences et des Innovations, Paris, France (Deputy-Editor-in-

Chief);

Mykyta Panov, PhD in Psychological Sciences, Assistant Professor, Department of Special Pedagogy and Special Psychology, Municipal Institution of

Higher Education “Khortytsia National Educational Rehabilitation Academy”' of Zaporizhzhia Regional Council, Zaporizhzhia (Ukraine)

https://doi.org/10.31108/2018vol12iss2

https://www.scopus.com/affil/profile.uri?afid=121280037

3







CONTENTS

Natalia Honcharenko

TECHNOLOGIES OF PSYCHOLOGICAL HELP FOR PARENTS OF CHILDREN WITH ATTENTION DEFICIENCY SYNDROME AND HYPERACTIVITY IN ASPECT PRESERVATION OF HEALTH…………………...………………………...….....……9 Olesya Lebedynets-Roda

THE CONCEPTUAL AND TERMINOLOGICAL FIELD FOR THE PROBLEM OF ADOLESCENTS’ EXCESSIVE INVOLVEMENT INTO SOCIAL NETWORKING ……………………………………………...…..19 Yana Sukhenko

EFFICIENCY OF THE PROGRAM FOR DESIGNING OF PEDAGOGICAL WORKERS’ INDIVIDUAL EDUCATIONAL TRAJECTORIES…………………………………………………………...…..……………...…...….29 Inna Haletska, Maryna Klimanska, Mariia Perun

COVID-19, LOCKDOWN AND FAMILY LIFE IN A NEW REALITY…………………………………………………...…............................................…...40 Iryna Martyniuk

THE METHOD EXAMINING STUDENTS’ READINESS FOR SELF-EDUCATION……………………………….…………………………………………….58 Olena Sirakovska

THE RELATIONS OF PSYCHOLOGICAL-EMOTIONAL SPHERE WITH PHYSIOLOGICAL INDICATORS FOR WOMEN HAVING REPRODUCTIVE DISORDERS………………..................................................68 Anna Kozlova

THE PSYCHOLOGICAL DIAGNOSTIC ASSESSMENT OF CHILDREN-VICTIMS OF SEXUAL VIOLENCE........................................................................77 Bogdana Oniskovets

EMOTIONAL STATES OF ELDERLY WOMEN WITH ISCHEMIC HEART DISEASE AS A COMPLEX PERSONALITY PHENOMENON………….…………….....86 Zhanna Novikova

THE CHARACTERISTICS OF COPYING STRATEGIES AND LOCUS OF CONTROL OF FIRST-YEAR STUDENTS IN PSYCHOLOGY……...…………….....94 Lubov Shtompel

THE PSYCHOLOGICAL PECULIARITIES OF PUPILS’ ADAPTATION / DISADAPTATION AT PREPARATION FOR EXTERNAL INDEPENDENT TESTING UNDER THE QUARANTINE……………….....................................................................................101


4







Oleksandra Kogut

INTEGRATION AS A BASIS FOR THE DEVELOPMENT OF PERSONALITY STRESS TOLERANCE........................................................................................................................109 Tetіana Hurlieva

THE DRAWING METHODOLOGY OF STUDYING THE READER’S ATTITUDE TO MEDIA TEXTS: THE OUTLINES AND PROSPECTS FOR IMPROVEMENT........................................................................................118


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г. С. КОСТЮКА

АСОЦІАЦІЯ ПІДТРИМКИ НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧАСОПИС

НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ

Том 6 Випуск 9 (41) / 2020

Київ

2020

6







УДК 159.9(082) П 86

Друкується та поширюється через мережу Інтернет за рішенням Вченої ради Інституту психології імені

Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, протокол № 11 від 24 вересня 2020 року.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 24063-13903 ПР від

22 липня 2019 року.

Збірник внесено до Переліку наукових фахових видань України згідно Додатку № 1 до наказу Міністерства освіти і науки

України 17.03.2020 № 409 як наукове фахове електронне видання.

Рецензенти:

Барко Вадим Іванович − доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник Державного науково-дослідного інститу-ту Міністерства внутрішніх сил України, м. Київ (Україна) Грись Антоніна Михайлівна − доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології соціально дезадаптованих неповнолітніх Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, м. Київ (Україна)

Головний редактор:

Максименко Сергій Дмитрович, доктор психологічних наук, професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України,

директор Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, м. Київ, Україна.

Редакційна колегія:

Барко Вадим Іванович, доктор психологічних наук, професор, головний науковий співробітник, Державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України, місто Київ, Україна; Бевз Галина Михайлівна, доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології спілкування Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, місто Київ, Україна; Вієрьовка Мішель, доктор наук, професор, Президент Наукової фундації суспільних наук (La Fondation Maison des sciences de l’homme), м. Париж, Франція; Говорун Тамара, доктор психологічних наук , професор, Глобальний університет імені О. П. Джиндала, місто Хар’яна, Індія; Горбанюк Олег, доктор хаб., доцент, кафедра загальної психології, Інститут психології Католицького університету Любліна, місто Люблін, Республіка Польща; Гуменюк Галина Вадимівна, кандидат психологічних наук, доцент, вчений секретар Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, місто Київ, Україна; Карамушка Людмила Миколаївна, доктор психологічних наук, професор, заступник директора з науково-організаційної роботи та міжна-родних наукових зв’язків Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, місто Київ, Україна; Клімовський Станіслав, кандидат юридичних наук, віце-президент Асоціації з підтримки науки та інновацій (Association pour la Promotion des Sciences et des Innovations), місто Париж, Франція; Кокун Олег Матвійович, доктор психологічних наук, професор, заступник директора з науково-інноваційної роботи Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, місто Київ, Україна; Максименко Ксенія Сергіївна, доктор психологічних наук, професор, Національна академія внутрішніх справ України, місто Київ, Україна; Мельничук Тетяна Іванівна, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії організаційної та соціальної психо-логії Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, місто Київ, Україна; Прітц Альфред, професор, доктор з психології та педагогіки, ректор університету ім. Зігмунда Фрейда, м. Відень, Австрійська Республіка. Панов Микита Сергійович, кандидат психологічних наук, доцент, Комунальний заклад вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя, Україна; Сидоренко Анастасії Юріївна, доктор медичних наук, доцент кафедри загальної і медичної психології Національного медичного універси-тету імені О.О.Богомольця, місто Київ, Україна; Чебикін Олексій Якович, дійсний член Національної академії педагогічних наук України, доктор психологічних наук, професор, ректор Південноукраїнського педагогічного університету, місто Одеса, Україна; Чепелєва Наталія Василівна, доктор психологічних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, місто Київ, Україна; Яблонська Тетяна Миколаївна, доктор психологічних наук, професор, доцент кафедри психології розвитку Київського національного університету імені Тараса Шевченка, місто Київ, Україна.

П 86 Психологічний часопис : науковий журнал / за ред. С.Д. Максименка. — № 9. — Вип. 6. — Київ : Інститут

психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, 2020. — 132 с.

Збірник містить результати наукових робіт з актуальної проблематики психологічної науки та практики, зокрема,

особливу увагу приділено психологічному аналізу підліткового віку, впливу сім’ї у психологічному становленні дитини, аспе-

ктам емоційного інтелекту, особистісних уявлень тощо, окрім того досліджено низку інших цікавих та корисних для психоло-

гічної практики проблем.

Цей випуск призначений для науковців у галузі психології, викладачів психологічних наук, практичних психологів та

студентів-психологів.

© Асоціація підтримки науки та інновацій, Asso-

ciation pour la Promotion des Sciences et des Inno-

vations, APSCI, 2020

© Колектив авторів, 2020


7







ЗМІСТ

Гончаренко Н. А.

ТЕХНОЛОГІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ БАТЬКАМ ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ В АСПЕКТІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ…….…………………...…………………….……….......…9 Лебединець-Рода О. С.

ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ПОЛЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ НАДМІРНОЇ ЗАЛУЧЕНОСТІ ДО СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ………………..........................................................................…19 Сухенко Я. В.

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ПРОГРАМИ ДИЗАЙН-ПРОЄКТУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСВІТНЬОЇ ТРАЄКТОРІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ….………………..................................................................................……………...29 Галецька І. І., Кліманська М. Б., Перун М. Б.

COVID-19, ЛОКДАУН ТА ЖИТТЯ СІМ’Ї У НОВІЙ РЕАЛЬНОСТІ…………………………………………………………………………………...…….40 Мартинюк І.

МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ДО САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………..….58

Сіраковська О. Б.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ З ФІЗІОЛОГІЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ У ЖІНОК З ПОРУШЕННЯМИ РЕПРОДУКТИВНОЇ СФЕРИ..………………………………………………...67 Козлова А. Г.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОДІАГНОСТИЧНОЇ ОЦІНКИ ДІТЕЙ — ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА................................................…77 Онісковець Б.

ЕМОЦІЙНІ СТАНИ ЖІНОК ЛІТНЬОГО ВІКУ ПРИ ІШЕМІЧНІЙ ХВОРОБІ СЕРЦЯ ЯК КОМПЛЕКСНЕ ЯВИЩЕ ОСОБИСТОСТІ…………….........................…86 Новікова Ж. М.

ОСОБЛИВОСТІ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ТА ЛОКУС КОНТРОЛЮ У СТУДЕНТІВ ПСИХОЛОГІВ ПЕРШОГО КУРСУ……………………………………………….94 Штомпель Л. М.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ / ДЕЗАДАПТАЦІЇ УЧНІВ У ПІДГОТОВЦІ ДО СКЛАДАННЯ ЗНО В УМОВАХ КАРАНТИНУ…………………………………………………………………………………….….101


8







Когут О. О.

ІНТЕГРАЦІЯ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ…...…..................................................................................109 (стаття виконана російською мовою) Гурлєва Т. С.

МАЛЮНКОВА МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ СТАВЛЕННЯ ЧИТАЧА ДО МЕДІАТЕКСТІВ: ОБРИСИ І ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ..........................................................................................................................118


9







Гончаренко Наталія Анатоліївна1

1 Аспирант кафедри психології, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова,

практичний психолог, Дитяча клiнiчна лiкарня 4 Солом'янського району м. Киева, м. Київ (Україна) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-5386-3772

ТЕХНОЛОГІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ БАТЬКАМ ДІТЕЙ ІЗ

СИНДРОМОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ В

АСПЕКТІ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ

© Natalia Honcharenko

UDC: 305:[616.89-008.47+616.8-099.1]

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Natalia Honcharenko

This is an Open Access journal, all articles are distributed under the terms of the Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 Interna-tional (CC BY-NC-SA 4.0) License (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/), allowing third parties to copy and redistribute the material in any medium or format and to remix, transform, and build upon the material, provided the original work is properly cited and states its license.

Статтю присвячено актуальним проблемам надання фахової психологічної допомоги в Україні. Підкреслюється, що в

умовах суспільних криз в країні, які відбуваються на фоні становлення інформаційного суспільства, посилюються

вимоги до якості та наукової доказовості психологічних технологій, що впроваджуються у роботу психологічних

служб. Наголошується на збільшення в Україні числа людей, що страждають на різні психічні розлади, у зв’язку з чим

загострюється питання здоров’язбереження.

Основні аспекти статті зосереджені на питаннях допомоги батькам дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактив-

ності, зокрема, тим психологічним технологіям, впровадження яких дозволило б поліпшити загальне психологічне

благополуччя усіх членів сім’ї для уникнення негативних наслідків перебігу СДУГ у дитини та сприяння її розвитку.

Указується, що позитивній динаміці розвитку дитини із СДУГ сприяє створення у сім’ї системи позитивного поведін-

кового керівництва. Це дозволяє запобігати у майбутньому появі вторинних розладів – агресивності, опозиційно-

зухвалої поведінки, адикцій тощо. Корисними засобами научіння батьків цьому є поведінкові тренінги. Водночас за-

безпечення таких сприятливих для розвитку дитини умов у сім’ї часто є неоптимальним для батьків дітей із СДУГ,

через високу ймовірність розладу у них самих, їх схильність до тривожності, депресій, високий рівень стресу.

У якості ефективних засобів психологічної допомоги батькам дітей із СДУГ у таких випадках пропонуються технології

КПТ (когнітивно-поведінкової терапії) та практики майндфулнес. Наводяться емпірично доведені у нейрологічних

візуальних дослідженнях приклади змін у структурі мозку людини із СДУГ під впливом КПТ, що сприяє поліпшенню

загальних станів у симптоматиці синдрому. Техніки мандфулнес допомагають нейтралізувати стресові стани, підвищи-

ти емоційний інтелект, тонус, стійкість, самоприйняття, якість життя у цілому. Механізми дії практик майндфулнес

при тривожних, депресивних станах та стресі методологічно описуються на основі положень теорії взаємодіючих ко-

гнітивних підсистем Ф. Бернарда та С. Tіздейла, через функціонування румінацій (З. Сегал, М. Уільям та Дж. Тіздейл)

та на принципах теорії домінанти О. Ухтомського.

На базі теоретичного аналізу зроблено висновок про доцільність застосування у програмах психологічної допомоги

батькам дітей із СДУГ технік когнітивно-поведінкової терапії та практик майндфулес, які є ефективними немедика-

ментозними засобами у їх здоров’язабезпеченні та підвищенні ресурсності.

Ключові слова: психологічне здоров’я, здоров’язбереження, синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), пси-

хологічна допомога, когнітивно-поведінкова терапія, майндфулнес.

DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.1


https://orcid.org/0000-0001-5386-3772

https://doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp9-18

10







Постановка проблеми. Реалії сьогоднішньої

України продовжують залишатись у тенетах суспіль-

них криз різного змісту: військового, політичного, еко-

номічного, фінансового, соціокультурного, освітнього

та інших. Процеси суспільних трансформацій визнача-

ються і регулюються технологіями державного анти-

кризового управління. Якщо ж мова йде про психо-

логічні кризи особистості, або кризові стани, що супро-

воджуються високою напруженістю, суттєвими супе-

речностями і потребують реконструкції життєвого шля-

ху (Горностай, 1998; Василюк, 1984, Титаренко, 2003),

а людина не може самостійно та конструктивно розв’я-

зати їх, допомога повинна здійснюватися фахівцями в

області психології – психологами та психотерапевтами,

перед якими постає завдання зміцнити суб’єктну

цілісність і стійкість людини, здатність протистояти

руйнівним впливам (Гурлєва, 2018), допомогти відно-

вити ресурсні стани, добре самопочуття і, врешті решт,

психічне здоров’я та суспільну активність.

Психічне здоров’я визначається ВООЗ як стан

благополуччя, в якому людина реалізує свої здібності,

може протистояти звичайним життєвим стресам, про-

дуктивно працювати і робити внесок у суспільство. За

даними звіту проекту «Психічне здоров’я на перехідно-

му етапі», здійсненого в Україні проектною командою з

Міжнародного медичного корпусу у 2017 році, близько

30% людей в Україні страждають на психічний розлад

упродовж життя. В порівнянні з іншими країнами, в

Україні зареєстровано особливо високий рівень де-

пресії. Водночас, за оцінками міжнародних фахівців,

близько 75% українців не мають доступу до кваліфіко-

ваної допомоги у сфері психічного здоров’я. Зокрема в

Україні не достатньо кваліфікованих психологів, психо-

терапевтів та соціальних працівників, послуги яких

базуються на науково-обґрунтованих підходах до ліку-

вання. Враховуючи вищезазначене, вкрай важливими

стають науково доказові програми прикладного харак-

теру, що забезпечили б ефективну психологічну допо-

могу тим, хто потребує збереження чи відновлення сво-

го психічного здоров’я. Врахування аспектів здо-

ров’язбереження у процесі надання психологічної допо-

моги сім’ям дітей з особливими потребами дозволяє

залишатись в руслі наукової парадигми і отримувати

дійсно сталі позитивні результати.

Проблеми сім’ї, де є дитина/діти із СДУГ, є

предметом досліджень спеціалістів різних країн

(Давиденко, 2008; Заваденко, 2018; Корень & Куприя-

нова, 2015; Монина, Лютова-Робертс & Чутко, 2007;

Нодельсон, 2018; Hoofdakker, Nauta, et al, 2010; Moen,

2014; Pfiffner, L.J., et al, 2007; Smith, 2002). В Україні ця

тема знаходиться на початковому етапі її наукової ро-

зробки (Романчук, 2008; Тохтамиш, 2010). Численні

дослідження доводять, що батьки дітей із СДУГ часто

переживають значний стрес, напругу, виснаження. Пре-

дикторами стресу у дорослих членів сім’ї можуть бути

як контекстуальні чинники (освіта батьків, соціальне

благополуччя, стан сімейних стосунків), так і наявність

синдрому у їх дітей та, у ряду випадків, і у них самих.

Серед негативних станів, що погіршують самопочуття

батьків та можливість адекватно справлятись із дити-

ною, відмічається підвищена тривожність,

дратівливість, схильність до депресій, самозвинува-

чень, соціальної ізоляції. Батьками їх досвід виховання

дітей із СДУГ часто описується як боротьба та при-

стосування, коли кожен день доводиться балансувати

між підтримкою себе і своєї батьківської ролі, намагаю-

чись зберегти працездатну родину в управлінні повсяк-

денним життям (Moen, 2014). Все це вимагає розробки

відповідних заходів та програм з забезпечення

кваліфікованої психологічної допомоги не лише дітям,

а й батькам дітей із гіперактивним розладом та дефіци-

том уваги.

Для того, щоб психологічна допомога була

ефективною, необхідний психологічний аналіз сімейної

ситуації з урахуванням патогенетичної концепції розла-

ду (Романчук, 2008; Шац, 2005). Позитивна ситуація у

сім’ї, компетентнісне батьківство безумовно залиша-

ються важливими чинниками нормальної життєдіяль-

ність дитини та її розвитку. У більшості психологічних

керівництв по роботі з дітьми із СДУГ та їх батьками

підтверджується висока ефективність поведінкової те-

рапії в цьому напрямку (Barkley, 2010, 2013; Hoofdakker

van den, Nauta, Veen-Mulders, et al., 2010; Mongia, &

Hechtman, 2016; Pfiffner, et al., 2007; Заваденко, 2005;

2018; Корень & Куприянова, 2015; Монина, Лютова-

Робертс & Чутко, 2007; Нодельсон, 2018; Романчук,

2008). Науковцями підкреслюється важливість научіння

батьків адекватним методам взаємодії з дитиною, ство-

© Natalia Honcharenko DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.1



11







рення у сім’ї такої зовнішньої структури, де усе ор-

ганізоване, передбачуване, послідовне, спокійне. Бать-

кам радять заохочувати дітей, помічати та відмічати їх

позитивні результати «тут і зараз», використовувати

критику та покарання дуже обґрунтовано, запобігаючи

травматизації дитини і зниження її самооцінки тощо.

Згідно висновкам Американської академії педіатрії,

психологічна допомога батькам дітей із СДУГ має вра-

ховувати ряд обов’язкових принципів: 1) заохочення

позитивної поведінки; 2) ігнорувати провокаційної по-

ведінки; 3) забезпечення чітких, послідовних, безпеч-

них відповідей на неприйнятну поведінку.

Створення системи позитивного поведінкового

керівництва у родині дійсно сприяє позитивній ди-

наміці розвитку дитини, забезпечує більш привабливі

прогнози дитини у соціальній, емоційній, освітній сфе-

рах, сприяє більшій гармонії у сімейних взаємостосун-

ках; дозволяє запобігати появи вторинних розладів з

дорослішанням – агресивності, опозиційно-зухвалої

поведінки, адикцій тощо. Найбільшого визнання серед

практиків по роботі із синдромом дефіциту уваги та

гіперактивності як дітей, так і дорослих отримала по-

ведінкова психотерапія. Існує безліч емпіричних даних,

що підтверджують ефективність програм навчання

батьків специфічних методів поведінкового керів-

ництва (Романчук, 2015; Barkley, 2000, 2010; Rogersa,

Wiener, Marton, et al., 2009; Solanto, 2011; Mongia &

Hechtman, 2016). Науковці зазначають зростання бать-

ківської самооцінки, посилення відчуття компетент-

ності, зниження рівня стресу, зменшення подружніх

конфліктів з приводу виховання та поведінки дитини,

покращення функціонування сім’ї в цілому (Романчук,

2008). Все це сприяє водночас поліпшенню емоційного

стану дитини, підвищенню її самооцінки і зменшенню

вторинних коморбідних розладів (поведінкових, триво-

жних, депресивних), позитивно позначається на інших

дітях у сім’ї. У роботі Б. ван ден Хофдаккер та її колег

показано, що поведінковий тренінг для батьків є ко-

рисним у доповненні до іншої клінічної допомоги за

умови високої самоефективності матерів у вихованні

своїх дітей та при відсутності супутніх патологій як у

дітей, так і у них (van den Hoofdakker, et al., 2010).

Водночас, згідно огляду спеціалізованої літера-

тури з даної проблематики, у ситуації хронічної хворо-

би дитини допомога фокусується на самій дитині, а

сім’я розглядається лише як супроводжуюча ланка про-

цесу медичних впливів. За висловом І. Шаца, родина

стає адресатом пояснень, інструкцій щодо очікувань

лікаря, а проблеми й потреби самої сім’ї при цьому від-

ходять на другий план (Шац, 2005). Ігнорування цих

потреб сім’ї, на нашу думку, є вкрай помилковою стра-

тегією. А тому наші дослідницькі інтереси зосереджені

на допомозі родині, і безпосередньо – батькам дітей з

синдромом дефіциту уваги та гіперактивності, і тим

практичним психологічним технологіям, що дозволили

б альянсу психолога та родини поліпшити загальне

психологічне благополуччя усіх членів сім’ї, уникнути

негативних наслідків перебігу СДУГ у дитини у період

проходження вікової кризи предшкільногого та почат-

кового шкільного навчання, знизити напругу у родині,

сприяти розвитку дитини в умовах шкільного навчання

тощо.

Таким чином, виходячи з актуальності заявле-

ної теми, мета статті полягає у науковому обґрунтуван-

ні тих технологій психологічної допомоги батькам

дітей з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності,

які б сприяли водночас їх здоров’язбереженню. Зав-

дання роботи: 1) обрати сучасні технології психологіч-

ної допомоги батькам дітей СДУГ у їх адаптивному

розвитку та у відповідності з аспектами здоров’язабез-

печення самих дорослих; 2) обґрунтувати їх ефек-

тивність у контексті наукової парадигми; 3) проілюст-

рувати прикладами ефективності впровадження цих

технологій у роботі з батьками та дітьми із СДУГ у

наукових дослідженнях.

У реалізації мети даної статті використано тео-

ретичні методи дослідження, а саме: аналіз психо-

логічної та медичної літератури; систематизація даних

емпіричних досліджень; узагальнення даних; обґрунту-

вання методів та механізмів психологічного впливу.

Для діагностики станів батьків, які виховують дитину із

СДУГ, використано неекспериментальні (клінічне ін-

терв’ю, анкетування) та експериментальні

(стандартизований опитувальник визначення доміную-

чого психічного стану Л. Кулікова (скорочений

варіант), Ретроспективний тест для дорослих «Вендер

Ютська шкала самооцінки СДУГ у дорослих» – WURS

ADHD Rating Scale Wender) методи.




12







Виклад основного матеріалу. Забезпечення

спеціальних умов для розвитку дитини у сім’ї передба-

чає наявність достатніх ресурсів батьків: фізичних сил,

емоційної рівноваги, терплячості, самоорганізованості,

самоконтролю тощо. Натомість батьки, які звертаються

за допомогою до психологічної служби, найчастіше ці

ресурси або вже витратили, або й не мали від початку.

На високий рівень стресу, наявність проблем у сфері

психічного здоров’я батьків (депресії, тривожні стани

та ін.) указують різні дослідники, що вивчають дану

проблематику (Barkley, 2010; 2013; Theule, Wiener,

Rogers& Marton, 2010; Корень & Куприянова, 2015;

Романчук, 2008). Тому вибору технологій впливу при

впровадженні психологічної допомоги клієнту повинні

передувати діагностичні заходи.

У нашій роботі з дітьми (психологічна служба

при дитячій лікарні №4 м. Києва), яким неврологами та

психіатрами був поставлений діагноз СДУГ, та їх бать-

ками застосовуються наступні напрямки діагностичного

процесу для батьків: 1) виявлення стратегій взаємодії

батьків з дітьми (клінічне інтерв’ю, анкетування, стан-

дартизований опитувальник І. Марковської «Взаємодія

батько-дитина»); 2) копінг-поведінка батьків у складних

життєвих ситуаціях (методика Хейма «Копінг-

стратегії»); 3) визначення домінуючого психічного ста-

ну батьків (методика визначення домінуючого стану Л.

Кулікова); 4) виявлення можливого СДУГ у батьків

(клінічне інтерв’ю, Ретроспективний тест для дорослих

«Вендер Ютська шкала самооцінки СДУГ у дорослих»

– WURS ADHD Rating Scale Wender), 5) самооцінка

батьків (методика Дембо-Рубінштейн, методика визна-

чення домінуючого стану Л. Кулікова).

Зокрема, в одному з проведених нами опиту-

вань батьків, які мають дітей із СДУГ (35 жінок та 12

чоловіків), 74,2% жінок та 33,3% чоловіків мали підви-

щений рівень генералізованої тривожності (шкала Сп

методики визначення домінуючого стану Л. Кулікова).

Також у 42,8% жінок і 25% чоловіків відмічено низький

життєвий тонус, втомлюваність, низький ресурс фізич-

них сил (за шкалою То); для близько половини опита-

них як жінок, так і чоловіків характерною виявилась

нестійкість емоційного стану, схильність до роздратова-

ності, збудливості; 54,2% жінок виявили незадово-

леність власними досягненнями, успішністю, відмітили

нереалізованість планів і низьку віру у майбутнє

(фактор ризику депресивних станів), тоді як для чо-

ловіків цей показник виявився значно нижчим – 16,6%

(шкала Уд). Такі результати указують на потребу уваги

з боку психолога для підвищення ресурсних станів

батьків. Як слушно зауважив С. Сміт (Smith, 2002), не

лише дітей, але й батьків потрібно розвивати і хвалити,

щоб допомогти їм виховувати та розвивати своїх дітей.

Забезпечення сприятливих для розвитку дитини

умов у сім’ї часто є неоптимальними для батьків дітей з

цим розладом і через високу ймовірність того, що

СДУГ також властивий і самим батькам, які не отри-

мували відповідного лікування у дитинстві (CADDRA,

2018; Van den Hoofdakker et al., 2010; Нодельсон, 2018).

А значить очікувати, що вони зможуть взяти на себе

контроль за дитиною, організувати та контролювати

режим дня дитини, її навчальну діяльність, поведінкові

розлади, марно. У досліджені М. Гріггс та А. Мікамі

(Griggs, Mikami, 2011), виявлено, зокрема, що при ви-

сокій батьківській неуважності, пов’язаної із СДУГ,

підвищуються прогнози відторгнення дітей як у сім’ї,

так і серед однолітків, а неуважність батьків у поєдна-

нні з їх імпульсивністю посилюють прояви критичності

до дітей.

Таким чином, використання у психологічній

допомозі батькам пояснень про синдром, порад, як ке-

рувати дитиною, як мотивувати її, контролювати діяль-

ність, заохочувати та позбавляти тощо є корисними,

проте обмеженими технологіями без урахування психо-

логічного стану самих батьків та їх власного можливого

СДУГ в анамнезі. Їх потрібно підготувати для цієї робо-

ти, запропонувати психотерапевтичні інтервенції, якщо

батьки, які звернулися за допомогою до психолога,

знаходяться у стані виснаженості, надмірної тривоги чи

депресії. З огляду здоров’язабезпечення усієї родини,

яка є важливим середовищем розвитку та успішного

подолання негативних наслідків СДУГ дитини, залиша-

ти поза увагою психологічну допомогу батькам дитини

із СДУГ є нехтуванням стратегією успіху у допомозі

дитині.

В одному норвежскому дослідженні продемон-

стровано ефективну стратегію допомоги родинам дітей

із СДУГ через залучення у сім’ї медичних сестер, що

відбувається за підтримки служб охорони здоров'я




13







країни (Moen, 2014). Роль медсестер, які пройшли

спеціальну підготовку, полягає у зміцненні почуття

значущості батьків, зрозумілості ними механізмів про-

яву розладу. Їх присутність у сім’ї сприяє керованості і

підвищує загальне функціонування сім'ї. Автор до-

слідження описує їх роль у підтримці та контролі сім’ї

як з позиції периферійного партнера, так і такого, що

співпрацює. Проте такий формат психологічної допо-

моги сім’ям у сьогоднішніх українських реаліях сус-

пільних криз, на жаль, є малоймовірним. У даній статті

ми представимо обґрунтування тих технологій у роботі

з батьками, які можливо забезпечити психологічним

службам дитячих садків, шкіл, лікарень, психологічних

центрів України, куди і звертаються батьки по допомо-

гу найчастіше.

У контексті здоров’язабезпечення можуть бути

ефективно використані при депресивних та тривожних

станах батьків техніки когнітивно-поведінкової терапії

(КПТ). На сьогоднішній день існують нейровізуальні

дослідження, які доводять, що КПТ впливає на

функціональні мережі мозку дорослих із СДУГ

(зокрема, у лобно-тім’яних ділянках та мозочку) прак-

тично так само, як і медикаментозна терапія (Wang,

Cao, Wangetal., 2015).

Окрім КПТ у роботі з особами із СДУГ все

більше завойовує популярності серед фахівців та

клієнтів, і отримує підтвердження ефективності у дока-

зовій медицині технологія майндфулнес.

Термін майндфулнес (mindfulness) ввів у науко-

вий обіг психотерапевтичної практики американський

професор медицини Дж. Кабат-Зінн у 70-ті роки XX

століття, пояснюючи ним стан безоцінної усвідомле-

ності, що виникає у людини при свідомому керуванні

увагою у теперішньому моменті (Kabat-Zinn, 2006).

Ідея майндфулнес була запозичена із буддистських ме-

дитативних практик і адаптована без релігійного їх

підтексту до психотерапевтичних цілей з урахуванням

сучасних даних нейробіології.

На сьогодні термін майндфулнес все більше

входить в обіг західної психології (Берч & Пенман,

2014; Brown & Ryan, 2003; Christopher& Anthony, 2013;

Crescentini & Capurso, 2015; Kabat-Zinn, 2006;Teasdale,

Moore etal. 2002). Техніку мандфулнес вважають про-

стим і ефективним способом розвинути навички

усвідомленості, які допомагають нейтралізувати стрес-

ові стани, підвищити емоційний інтелект, тонус,

стійкість, самоприйняття, якість життя в цілому.

В українській мові не існує точного перекладу

цього слова. Близькими за змістом йому є поняття

усвідомленості, пильної уваги, зосередженої уваги, ре-

гульованої уваги, усвідомленості моменту з прийнят-

тям його тощо. Медитації майндфулнес передбачають

повну концентрацію на диханні, ритмі вдихів і видихів,

що дозволяє поєднати свідомість і відчуття тіла в дії,

поспостерігати за виникненням хворобливих відчуттів і

перестати з ними боротися (Берч & Пенман, 2014).

Практики майндфулнес навчають бути повністю при-

сутнім «тут і тепер», помічати звичні стани нашої

свідомості, допомагають вчитися приймати життя та-

ким, яким воно є, скеровують до настанов доброзичли-

вості, відкритості, цікавості до себе і світу. Усвідом-

леність означає приділення уваги думкам і почуттям, не

оцінюючи, не засуджуючи їх, а відчуваючи у даний

конкретний момент. Під час практики майндфулнес,

думки синхронізуються з тим, що людина відчуває у

моменті, дистанціюючись від минулого, чи уявлень

майбутнього.

На основі практик майндфулнес Дж. Кабат-

Зінн створив 8-тижневу програму MBSR (mindfulness

based stress reduction), орієнтовану на зменшення стресу

для людей, що страждали від хронічних соматичних

недуг (серцево-судинних, онкологічних та інших). Ре-

зультати впровадження цієї програми у медичному

центрі Массачусетського університету показали суттєві

зниження показників депресії та тривоги у тих, хто

брав участь у програмі, у порівнянні з контрольною

групою (Kabat-Zinn, 2006). Методологічно MBSR ба-

зується на багаторівневій теорії психіки під назвою

«Взаємодіючі когнітивні підсистеми» (Barnard &

Teasdale, 1989), згідно якої психіка має дев’ять ре-

жимів, що відповідають за когнітивний і емоційний

прийом та обробку нової інформації. Відповідно,

схильність переживання людиною того чи іншого

емоційного стану зумовлена тим, як вона фокусується

на одному із режимів психіки, ненавмисно блокуючи

інші. Завдяки ж розвиненій метакогнітивній обізнаності

людина здатна уникати депресій та негативних моделей

мислення у стресових життєвих ситуаціях. Згідно з кон-




14







цепцією теорії взаємодіючих когнітивних підсистем,

психічне здоров’я зумовлене здатністю людини абстра-

гуватися від одного режиму і легко переключатися на

інший – тобто децентралізації. Освоєння режиму

«буття» дозволяє людині стабілізувати емоційний стан

(за Зливков, Лукомська, Федан, 2016).

Механізм запобігання депресивних рецидивів

за допомогою майндфулнес описали З. Сегал, М. Уіль-

ям та Дж. Тіздейл (Segal, Williams & Teasdale, 2002).

Виявивши суттєву роль румінацій (нав’язливого типу

мислення, при якому одні і ті ж думки постійно вини-

кають в голові людини, витісняючи всі інші види

психічної активності) у повторних рецидивах депресії,

і врахувавши той факт, що об’єм уваги у людини має

свої обмеження, вони зробили припущення, що фоку-

суючи увагу на чомусь іншому (наприклад, диханні),

потік румінативних думок знижується і депресивний

епізод не підтримується (рис.1).

В Україні даний підхід пояснюється і популя-

ризується у роботах О. Романчука (Романчук, 2012).

В принципі, цей механізм може бути поясне-

ний і концептуальними положеннями теорії домінанти

О.Ухтомського (Ухтомский, 2002), згідно з якою,

домінантою є стійкий осередок підвищеної збудливості

нервових центрів (з точки зору нейрофізіології, у кор-

тикальної зоні головного мозку), при якому інші

збудження, що надходять у центр, служать посиленню

збудження в осередку, а в решті частини нервової си-

стеми спостерігаються явища гальмування. Саме

домінанта визначає ієрархію дій організму (єдності

психіки і тіла) у прийнятті рішення. Причому

домінанта діє як системний фактор, активізуючи ком-

плекс певних симптомів в усьому організмі – і у м’язах,

і у секреторній роботі, і у судинній діяльності. Саме

тому медитації майндфулнес дозволяють людині нав-

читися звільнятися румінації і дисфоричного настрою,

що виникають як реакція на негативні моделі мислен-

ня.

Нещодавно стали з’являтись дослідження, у

яких техніки майндфулнес застосовують у лікувальних

цілях з дітьми та дорослими із СДУГ. Було виявлено,

що при впровадженні технік саморегуляції та усвідом-

леної уваги майндфулнес відбувається зменшення

симптомів СДУГ (Grosswald, Stixrud, Travis& Bateh,

2008; Mitchell,etal.,2013). У дослідженні С. Гросвальд

та її колег (Grosswald, Stixrud, Stixrud et al., 2008) пока-

зано статистично значуще зниження стресу, тривоги,

поліпшення симптомів СДУГ та виконавчих функцій у

підлітків 11-14 років, які двічі на день практикували

техніки майндфулнес у школі. Ефекти довготривалого

поліпшення настрою, тривоги, соціальної поведінки та

симптомів СДУГ було відмічено у дітей, підлітків і

Рис.1. Модель профілактики рецидиву депресії з використанням техніки майндфулнес (подається за

Романчуком, 2012).




15







дорослих із СДУГ і в інших експериментальних робо-

тах (Oord, Susan, Bоgels & Dorreke, 2012;

Haydicky,Wiener,Badaliet al., 2012; Zylowskaetal., 2008).

Цей метод також показано корисним інструментом для

батьків дітей із СДУГ у поліпшенні їх взаємодії.

Відмічається, що завдяки щоденній практиці медитації

батьки вчаться піклуватися про себе і привносити

спокій у свою сім'ю.

Оскільки батьки дітей із СДУГ самі говорять

про важливість научіння спеціальним навичкам життя

із СДУГ, орієнтуючись на можливості, а не лише на

труднощі (Moen, 2014), практики майндфулнес дають

можливість це забезпечити. Оволодіти майндфулнес

можна шляхом регулярних тренувань, щоденної фор-

мальної практики медитації. Для досягнення відчутних

результатів вона повинна бути систематичною і трива-

ти не менше 10 хвилин в день. Потім сформовану

навичку важливо перенести у життя спочатку у

нескладні ситуації, а потім, у міру набуття досвіду, у

будь-які ускладненні моменти.

Висновки та перспективи подальших до-

сліджень. Таким чином, виходячи з проведеного теоре-

тичного дослідження, нами зроблено висновок про до-

цільність застосування у програмах психологічної до-

помоги батькам дітей із СДУГ технік когнітивно-

поведінкової терапії та практик майндфулес. Вони є

ефективними немедикаментозними засобами у

поліпшенні їх загального самопочуття. Завдяки опа-

нуванню здатності до усвідомленості можливе зняття

напруги, стресу, зниження схильності до надмірної три-

вожності, зниження ризику повторних рецидивів депре-

сивних станів, отримання впевненості у собі, зміцнення

особистісних ресурсів батьків у життєдіяльності та ор-

ганізації відповідних умов для розвитку своїх дітей.

Ефективний вплив на відновлення сімейного

функціонування справляють узгоджена співпраця бать-

ків з професіоналами, заснована на відкритості,

підтримці, довірі і керівництві.

Перспективами подальших досліджень стануть

для нас впровадження та експериментальна перевірка

ефективності описаних у статті технологій психологіч-

ної допомоги батькам дітей із СДУГ, що планується

реалізувати в рамках формувального експерименту.

References :

Berch, V., Penman, D. (2014). Osoznannaya meditatsiya. Prakticheskoe

posobie po snyatiyu boli i snizheniyu stressa. [Mindfulness for

Health: A practical guide for relieving pain, reducing stress and

restoring well-being]. Moscow: OOO «Mann, Ivanov i

Ferber» [in Russian].

Vasilyuk, F. E. (1984). Psihologiya perezhivaniya (analiz preodoleniya

kriticheskih situatsiy) [Psychology of experience (analysis of

overcoming critical situations)]. Moscow: Izdatelstvo Mos-

kovskogo universiteta [in Russian].

Hornostai, P.P. (1998). Psykholohiia zhyttievoi kryzy [Psychology of life

crisis]. Kyiv : Ahropromvydav Ukrainy [in Ukrainian].

Hurlieva, T.S. (2018). Dovira v oposeredkovanomu spilkuvanni:

psykholohichna dopomoha osobystosti v kryzovykh umovakh

[Trust in indirect communication: psychological assistance to

the individual in a crisis]. Aktualni problemy psykholohii. T. III:

Konsultatyvna psykholohiia i psykhoterapiia. [Counseling

psychology and psychotherapy]. Retrieved from http://

lib.iitta.gov.ua/716097/1/

Hurlieva_2018_Dovirav_oposeredkovanomu

_spilkuvanni_psyxolohichna_dopomoha_osobystosti_v_

kryzovyx _umovax.pdf.

Davidenko, N. V. (2008). Psihologo-pedagogicheskaya pomosch seme

rebenka s sindromom defitsita vnimaniya i giperaktivnostyu

[Psychological and pedagogical assistance to the family of a

child with attention deficit hyperactivity disorder] // Obra-

zovanie i semya: problemyi soprovozhdeniya – [Education and

family: support problems]. Saint Petersburg [in Russian].

Zavadenko, N. N. (2018). Giperaktivnost i defitsit vnimaniya v detskom

vozraste : ucheb. posobie dlya vuzov [Childhood attention

deficit hyperactivity disorder]. Moscow: Izdatelstvo Yurayt [in

Russian].

Zlyvkov, V. L. (2016). Psykhodiahnostyka osobystosti u kryzovykh

zhyttievykh sytuatsiiakh. [Psychology of personality in critical

life situations]. Kyiv : Pedahohichna dumka [in Ukrainian].

Koren, E. V. (2015). Giperkineticheskie rasstroystva (SDVG).

[Hyperkinetic Disorders (ADHD)]. Moscow: Retrieved from

https://docplayer.ru/28075910-Giperkineticheskie-rasstroystva-

sdvg-koren-e-v-kupriyanova-t-a.html [in Russian].

Monina, G. B. (2007). Giperaktivnyie deti: psihologo-pedagogicheskaya

pomosch: monografiya. [Hyperactive children. Psychological

and pedagogical assistance]. Saint Petersburg : Rech. [in Rus-

sian].

Nodelson, S. E. (2018). SDVG. Sindrom defitsita vnimaniya i gi-

peraktivnosti. Semeynaya bolezn. [Attention deficit hyperactiv-

ity disorder. Family’s disease.] Samara : Izdatelskiy Dom

«Bahra-M». [in Russian].

Psykhichne zdorovia na perekhidnomu etapi. Rezultaty otsiniuvannia ta



http://lib.iitta.gov.ua/716097/1/

http://lib.iitta.gov.ua/716097/1/

https://docplayer.ru/28075910-Giperkineticheskie-rasstroystva-sdvg-koren-e-v-kupriyanova-t-a.html

https://docplayer.ru/28075910-Giperkineticheskie-rasstroystva-sdvg-koren-e-v-kupriyanova-t-a.html


16







rekomendatsii dlia intehratsii okhorony psykhichnoho zdorovia

v systemu pervynnoi medychnoi dopomohy ta hromadski plat-

formy v Ukraini [Mental health in transition. Evaluation of

results and recommendations for the integration of mental

health into the primary care system and community platforms

in Ukraine]. (2018). Retrieved from http://ipz.org.ua/wp-

content/uploads/01/MH-report-for_INTERNET_All_ua. rdf. [in

Ukrainian].

Romanchuk, O. I. (2012). Maindfulnes-oriientovana KPT – novyi efektyv-

nyi metod poperedzhennia retsydyvu depresii. [Mindfulness-

oriented CВT is a new effective method of preventing the re-

currence of depression.] NeiroNeus. Retrieved from https://i-

cbt.org.ua/wp-content/uploads/2017/11/Romanchuk-

MBCBT.pdf [in Ukrainian].

Romanchuk, O. (2008). Hiperaktyvnyi rozlad z defitsytom uvahy u ditei

[Hyperactive disorder with attention deficit in children]. Lviv :

Navchalno-reabilitatsiinyi tsentr «Dzherelo». [in Ukrainian].

Tytarenko, T. M. (2003). Zhyttievyi svit osobystosti: u mezhakh i za

mezhamy budennosti [The world of individual: within and

outside of everyday life]. Kyiv : Lybid. [in Ukrainian].

Tokhtamysh, O.M. (2010). Psykholohichnyi suprovid ditei doshkilnoho i

molodshoho shkilnoho viku z hiperaktyvnistiu ta defitsytom

uvahy. [Psychological support of preschoolers and primary

school children with attention deficit hyperactivity disorder].

Candidate’s thesis. Kyiv [in Ukrainian].

Uhtomskiy, A. A. (2002). Dominanta. [Dominant]. Saint Petersburg :

Piter. [in Russian].

Schats, I. K. (2005). Psihologicheskoe sostoyanie semi bolnogo rebenka.

[The mental condition of a family of a sick child]. Retrieved

from http://www.shatz-spb.ru/prof_dialog/text-4.htm [in Rus-

sian].

Barkley, R. А. (2010). Attention Deficit Hyperactivity Disorder in Adults:

The Latest Assessment and Treatment Strategies. Sudbury,

MA: Jones and Bartlett. ISBN 978-0-7637-6564-4.

Barkley, R. А. (2013). Defiant Children: a Clinician’s Manual for Assess-

ment and Parent Training, 3rd ed. New York: Guilford

Publications. ISBN 978-1-57230-123-8.

Barkley, R. А. (2000). Taking Charge of ADHD: The Complete, Authori-

tative Guide for Parents. New York: Guilford Press. New York.

Barnard, P. J., Teasdale, J. D. (1989). Interacting cognitive subsystems: A

systemic approach to cognitive-affective interaction and

change. P. 1-39. https://doi.org/10.1080/02699939108411021.

Brown, K. W., Ryan, R. M. (2003). The benefits of being present: Mind-

fulness and its role in psychological well-being. Journal of

Personality and Social Psychology, 84, 822–848.

Canadian ADHD Resource Alliance (CADDRA): Canadian ADHD Prac-

tice Guidelines, Fourth Edition (2018). Toronto ON;

CADDRA.

Christopher, Br., Anthony, J. (2013). Psycho-biological Correlates of

Improved Mental Health in Patients With Musculoskeletal Pain

After a Mindfulness-based Pain Management Program. Clinical

Journal of Pain, 29 (3), pp. 233–44.

Crescentini, C., Capurso, V. (2015). Mindfulness meditation and explicit

and implicit indicators of personality and self-concept changes.

Front Psychol. 29;6:44. doi: 10.3389/fpsyg.2015.00044.

Van der Oord, S., Bögels, S. M., Peijnenburg, D. (2012). The Effective-

ness of Mindfulness Training for Children with ADHD and

Mindful Parenting for their Parents. //Journal of Child and

Family Studies volume 21, Р. 39–147.

Griggs, M. S., Mikami, A. Y. (2011). Parental ADHD Predicts Child and

Parent Outcomes Parental Friendship Coaching Treatment. // J

Am Acad Child Adolesc. Psychiatry. 50(12): 1236–1246. doi:

10.1016/j.jaac.2011.08.004.

Grosswald, S. J., Stixrud, A. W. R., Stixrud, W., Travis, A. F., & Bateh,

M. A. (2008). Use of transcendental meditation technique to

reduce symptoms of attention deficit hyperactivity disorder

(ADHD) by reducing stress and anxiety: An exploratory study.

Current Issues in Education, 10, 1–16.

Haydicky, J., Wiener, J., Badali, P., Milligan, K. & Ducharme, J. (2012).

Evaluation of a mindfulness-based intervention for adolescents

withlearning disabilities and co-occurring ADHD and anxiety.

Mindfulness, 3(2): p.151-164.

Hoofdakker, B. J van den, Nauta M. H., Veen-Mulders L. van der, Sytema

S., Emmelkamp P., Minderaa R., Hoekstra P. (2010). Behav-

ioral Parent Training as an Adjunct to Routine Care in Children

with Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder: Moderators of

Treatment Response. //Journal of Pediatric Psychology, Vol-

ume 35, Issue 3.P.317–326, https://doi.org/10.1093/jpepsy/

jsp060.

Kabat-Zinn, J. (2006). Coming to Our Senses: Healing Ourselves and the

World Through Mindfulness / J.Kabat-Zinn. Hyperion.

Mitchell, J.T., et al. (2013). A pilot trial of mindfulness meditation training

for ADHD in adulthood: impact on core symptoms, executive

functioning, and emotion dysregulation. Journal of Attention

Disorders.

Moen, Ø. L. (2014). Everyday life in families with a child with ADHD and

public health nurses’ conceptions of their role //Karlstad: Karls-

tads universitet, 2014., p. 66. http://http://www.diva-portal.org/

smash/get/diva2:697269/ FULLTEXT01.pdf.

Mongia, M., Hechtman L. (2016). Attention-deficit hyperactivity disorder

across the lifespan: review of literature on cognitive behavior

therapy. Current Developmental Disorders Reports. 3(1): p.7-

14.

Pfiffner, L.J., et al. (2007). A randomized, controlled trial of integrated

home-school behavioral treatment forADHD, predominantly

inattentive type. J Am Acad Child Adolesc Psychiatry. 46(8): p.

1041-1050.

Rogersa, M. A., Wiener, J., Marton, I., Tannock, R. (2009). Parental in-



https://i-cbt.org.ua/wp-content/uploads/2017/11/Romanchuk-MBCBT.pdf



http://www.shatz-spb.ru/prof_dialog/text-4.htm

http://www.diva-portal.org/smash/get/diva2:697269/

http://www.diva-portal.org/smash/get/diva2:697269/


17







volvement in children's learning: Comparing parents of children

with and without Attention-Deficit / Hyperactivity Disorder

(ADHD) // https://doi.org/10.1016/j.jsp.2009.02.001.

Segal, Z., Williams, M., Teasdale, J. (2002) Mindfulness-Based Cognitive

Therapy for Depression. NY: The Guilford Press.

Smith, S. L. (2002) Parenting Children with Learning Disabilities, ADHD,

and Related Disorders //https://ldaamerica.org/what-do-parents-

of-children-with-learning-disabilities-adhd-and-related-

disorders-deal-with.

Solanto, M. (2011). Cognitive-Behavioral Therapyfor Adult ADHD: Tar-

geting Executive Dysfunction. New York, NY: Guilford Press.

Theule J., Wiener J., Rogers M., Marton I. (2010). Predicting Parenting

Stress in Families of Children with ADHD: Parent and Contex-

tual Factors. // Journal of Child and Family Studies, Volume

20, Issue 5, pp 640–647.

Teasdale, J. D., Moore, R. G., Hayhurst, H., Pope, M., Williams, S., &

Segal, Z. V. (2002). Metacognitive awareness and prevention

of relapse in depression: Empirical evidence. Journal of Con-

sulting and Clinical Psychology, 70(2), 275–287. https://

doi.org/10.1037/0022-006X.70.2.275

Van der Oord, S., Bögels, S. & Peijnenburg D. (2012). The Effectiveness

of Mindfulness Training for Children with ADHD and Mindful

Parenting for their Parents. Journal of Child and Family Studies

volume 21, pages139–147.

Wang, X., Cao, Q., Wang, J., Wu, Z., Wang, P., Sun Li, Cai, T, Wang,

Y. (2016). The effects of cognitive-behavioral therapy on in-

trinsic functional brain networks in adults with attention-deficit/

hyperactivity disorder. //Behaviour Research and Therapy. P.

32-39. https://doi.org/10.1016/j.brat.2015.11.003

Zylowska, L., et al. (2008). Mindfulness meditation trainingin adults and

adolescentswith ADHD: a feasibility study. J Atten Disord. 11

(6):p. 737-746.

Natalia Honcharenko

Postgraduate student at the Psychology department of The National

Pedagogical Drahomanov University, practical psychologist at Children

Clinical hospital # 4, Kyiv (Ukraine)

TECHNOLOGIES OF PSYCHOLOGICAL HELP FOR PARENTS OF CHILDREN WITH

ATTENTION DEFICIENCY SYNDROME AND HYPERACTIVITY IN ASPECT PRESERVATION OF HEALTH

ABSTRACT

The article is devoted to topical issues of providing

professional psychological assistance in Ukraine. It is em-

phasized that in the conditions of social crises in the coun-

try, which take place against the background of the for-

mation of the information society, the requirements for the

quality and scientific provability of psychological technolo-

gies implemented in the work of psychological services are

increasing. It is noted that the number of people suffering

from various mental disorders in Ukraine is increasing,

which exacerbates the issue of health care.

The main aspects of the article focus on helping

parents of children with attention deficit hyperactivity dis-

order, in particular, those psychological technologies, the

introduction of which would improve the overall psycho-

logical well-being of all family members to avoid negative

consequences of ADHD in children and promote its devel-

opment. It is pointed out that the positive dynamics of the

development of a child with ADHD is facilitated by the

creation of a system of positive behavioural guidance in the

family. Such favourable conditions for child development

in the family are often suboptimal for parents of children

with ADHD, due to the high probability of disorders in

themselves, their tendency to anxiety, depression, high lev-

els of stress.

In such cases, CPT technologies (cognitive-

behavioural therapy) and mindfulness practices are offered

as effective means of psychological assistance to parents of

children with ADHD. Examples of changes in the structure

of the human brain with ADHD under the influence of

CPT, which contributes to the improvement of general con-

ditions in the symptoms of the syndrome, are empirically

proven in neurological visual studies. Mindfulness tech-

niques help to neutralise stress, increase emotional intelli-

gence, tone, resilience, self-acceptance, quality of life in

general. The mechanisms of action of mindfulness practices

in anxiety, depression and stress are methodologically de-

scribed on the basis of the provisions of the theory of inter-

acting cognitive subsystems F. Bernard and S. Tizdale,

through the functioning of ruminations (Z. Segal, M. Wil-

liam and J. Tizdale) and on the principles of theory

Ukhtomsky.

On the basis of theoretical analysis, a conclusion

was made about the feasibility of using in programs of psy-

chological assistance to parents of children with ADHD

cognitive-behavioral therapy techniques and mindfulness

practices, which are effective non-drug tools in their health

and resources.




18







Подання статті: 21.06.2020

Дата рекомендації до друку: 25.08.2020

Дата оприлюднення: 30.09.2020

Key words: mental health, healthcare, attention

deficit hyperactivity disorder (ADHD), psychological assis-

tance, cognitive-behavioural therapy, mindfulness.

Гончаренко Наталья Анатольевна

Аспирант кафедры психологии, Национальный педагогический уни-

верситет имени М. П. Драгоманова, практический психолог, Дет-

ская клиническая больница 4 Соломенского района г. Киева, г. Киев

(Украина)

ТЕХНОЛОГИИ ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ РОДИТЕЛЯМ ДЕТЕЙ С СИНДРОМОМ

ДЕФИЦИТА ВНИМАНИЯ И ГИПЕРАКТИВНОСТИ В АСПЕКТЕ

СОХРАНЕНИЯ ЗДОРОВЬЯ

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена актуальным проблемам пре-

доставления профессиональной психологической помо-

щи в Украине. Подчеркивается, что в условиях общест-

венных кризисов в стране, которые происходят на фоне

становления информационного общества, ужесточают-

ся требования к качеству и научной доказательности

психологических технологий, внедряемых в работу

психологических служб. Отмечается увеличение в Ук-

раине числа людей, страдающих различными психиче-

скими расстройствами, в связи с чем обостряется воп-

рос здоровьесбережения.

Основные аспекты статьи сосредоточены на

вопросах помощи родителям детей с синдромом дефи-

цита внимания и гиперактивности, в частности, тем

психологическим технологиям, внедрение которых поз-

волило бы улучшить общее психологическое благопо-

лучие всех членов семьи во избежание негативных пос-

ледствий течения СДВГ у ребенка и содействие ее раз-

витию. Указывается, что положительной динамике раз-

вития ребенка с СДВГ способствует созданию в семье

системы положительного поведенческого руководства.

Это позволяет предотвращать в будущем появление

вторичных расстройств - агрессивности, оппозиционно-

вызывающего поведения, аддикций и тому подобное.

Полезными средствами научения родителей этом есть

поведенческие тренинги. В то же время обеспечение

таких благоприятных для развития ребенка условий в

семье часто является неоптимальным для родителей

детей с СДВГ,-за высокой вероятности расстройства у

них самих, их склонность к тревожности, депрессии,

высокий уровень стресса.

В качестве эффективных средств психологиче-

ской помощи родителям детей с СДВГ в таких случаях

предлагаются технологии КПТ (когнитивно-

поведенческой терапии) и практики майндфулнес. При-

водятся эмпирически доказаны в нейрологических ви-

зуальных исследованиях примеры изменений в струк-

туре мозга человека с СДВГ под влиянием КПТ, что

способствует улучшению общих положений в симпто-

матике синдрома. Техники мандфулнес помогают нейт-

рализовать стрессовые состояния, повысить эмоциона-

льный интеллект, тонус, устойчивость, самопринятие,

качество жизни в целом. Механизмы действия практик

майндфулнес при тревожных, депрессивных состо-

яниях и стрессе методологически описываются на осно-

ве положений теории взаимодействующих когнитив-

ных подсистем Ф. Бернарда и С. Tиздейла, через функ-

ционирование руминаций (С. Сегал, М. Уильям и Дж.

Тиздейл) и на принципах теории доминанты В . Ухтом-

ского.

На базе теоретического анализа сделан вывод о

целесообразности применения в программах психоло-

гической помощи родителям детей с СДВГ техник ко-

гнитивно-поведенческой терапии и практик майндфу-

лес, которые являются эффективными немедикаментоз-

ными средствами в их здоровьязабезпеченни и повыше-

нии ресурсности.

Ключевые слова: психологическое здоровье,

сохранение здоровья, синдром дефицита внимания и

гиперактивности (СДВГ), психологическая помощь,

когнитивно-поведенческая терапия, майндфулнес.




19







Лебединець-Рода Олеся Сергіївна1

1Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, аспірантка ІІІ курсу, спеціальності 053 Психологія, м. Тернопіль (Україна)

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-2275-5781

ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ПОЛЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

ПРОБЛЕМИ НАДМІРНОЇ ЗАЛУЧЕНОСТІ ДО СОЦІАЛЬНИХ

МЕРЕЖ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

© Olesya Lebedynets-Roda

UDC: 159.922.8:004.738.5

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Olesya Lebedynets-Roda


АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено проблемі впливу соціальних мереж на психічне здоров’я підлітків. Розглянуто понятійно-

термінологічне поле проблеми надмірної залученості до соціальних мереж у підлітковому віці. Окреслено типи

користувачів-підлітків соціальних мереж («творці», «критики», «збирачі», «громадські працівники»,

«споживачі» та «неактивні») та типи залученості підлітків до соціальних мереж з урахуванням ґендерних та

вікових особливостей. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури виокремлено три рівні залученості

підлітків до соціальних мереж (повсякденна, активна, надмірна). Розглянуто ризики надмірної залученості підлі-

тків до соціальних мереж (контентні, комунікативні, споживчі, електронні (кібер) ризики та Інтернет-залежність)

з них детально розглянуті два типи, які несуть найбільшу загрозу психічному здоров’ю підлітків: комунікаційні

ризики і залежність від соціальних мереж. Окреслено типові сценарії зіткнення з видами комунікаційних ризи-

ків – кібербулінгу і грумінгу.

Ключові слова: надмірна залученість, соціальні мережі, Інтернет-залежність, адикції, підлітковий період.


Постановка проблеми. Однією з основних

ознак розвитку сучасного суспільства є стрімкий розви-

ток комп’ютерних інформаційних технологій. Нині

Інтернет став невід’ємною частиною нашого життя.

Проте слід зазначити, що мережа Інтернет дає не лише

можливість для розвитку здібностей, покращення знань

та розширення кола інтересів, але й містить у собі реа-

льні загрози для дорослих та дітей. Поряд з позитивни-

ми аспектами, соціальні мережі мають і негативні нас-

лідки – це інтернет-залежність, економія або відсут-

ність часу на живе спілкування. Соціальні мережі, від-

суваючи на другий план класичні інститути соціалізації

(родину, школу, друзів), – посідають усе більш доміну-

ючу роль у процесі соціалізації особистості й здійсню-

ють безпосередній вплив на її ціннісні орієнтації.

Сучасне покоління підлітків практично не від-

ривається від своїх гаджетів. Звичайно, в Інтернеті є

багато корисної інформації, однак проблема полягає в

тому, що більшу частину часу вони безглуздо прово-

дять в соціальних мережах. Популярність соціальних

мереж нині просто безмежна, тому немає нічого дивно-

го в тому, що підлітки приділяють їм так багато своєї

уваги. Найочевиднішою ознакою, що у підлітків виро-

бляється надмірна залученість до соціальних мереж є

почуття паніки, якщо вони протягом довгого часу не

мають до них доступу. Тому проблема надмірної залу-

Науковий керывник: Орап Марина Олегівна

Доктор наук, доцент, Професор кафедри психології, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, м. Тернопіль

(Україна) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7598-8453


https://orcid.org/0000-0002-0594-2369


https://orcid.org/0000-0002-0594-2369

20







ченості підлітків до соціальних мереж є надзвичайно

актуальною та своєчасною.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.

Проблеми надмірної залученості широко обговорюють-

ся в сучасній науковій літературі. Загальні питання

формування надмірної залученості, її попередження,

лікування й реабілітації осіб із залежністю представлені

в наукових пошуках Н. Бочкарьової, Н. Дмитрієвої,

А. Єгорова, Є. Змановської, Л. Леонової, Ц. Короленка,

В. Мендилевича, С.Смагіна, О.Симатової та ін.; розкри-

ті питання соціально-педагогічної профілактики надмі-

рної залученості (Н. Зобенько, Н. Максимова,

В. Оржеховська, О. Пилипенко, С. Толстоухова та ін.);

аспекти формування різних видів надмірної залученості

та її профілактики (Н. Бугайова, М. Горобей,

Г. Золотова, О. Песоцька, І. ЦалЦалко та ін.). Водночас,

проблемою надмірної залученості до соціальних мереж

та Інтернет-залежності займалися Н. Бугайова,

А. Войскунский, А. Голдберг, Д. Грінфілд, А. Жичкіна,

А. Єгорова, Ц. Короленко, Г. Пілягина, К. Скурратт,

О. Чабан, Л. Юр’єва, К. Янг, та ін. Значна кількість дос-

ліджень безпосередньо присвячена сутності, видам,

ознакам, чинникам, поширеності та процесу формуван-

ня надмірної залученості підлітків до соціальних мереж

(Т. Вакулич, О. Войскуновський, М. Грифітса,

О. Гузьман, А. Єгорова, О. Камінська, Н. Ляшенко,

В. Просохова, Х. Турецька, Л. Юрьєва та ін.). Таким

чином, попри загальну вивченість соціальних мереж як

середовища спілкування та Інтернет-адикції як пробле-

ми особистості, специфічні особливості та чинники

надмірної залученості підлітків від спілкування в соціа-

льних мережах у наукових джерелах розкриті недостат-

ньо. Проте наявність значної кількості користувачів

Інтернету, зорієнтованих передусім на спілкування і

підтримку соціальних контактів в соціальних мережах

та суттєва відмінність цієї активності від інших видів

поведінки в Інтернеті вказують на необхідність науко-

вого вирішення цієї проблеми. Відтак, дослідження

надмірної залученості від соціальних мереж вимагає

чіткого визначення сутності та ознак цього явища. Во-

но має базуватись на певному розумінні особливостей

соціальних мереж та характеристик адикції

(адиктивної поведінки) як особистісного розладу та

деструктивної або девіантної форми поведінки.

Виділення невирішених раніше частин за-

гальної проблеми, котрим присвячується означена

стаття. Актуальність дослідження психологічних нас-

лідків надмірної залученості до соціальних мереж в

підлітковому віці визначається, по-перше, постійним

збільшенням числа підлітків-користувачів Інтернету

(нині близько 40%); по-друге, тим, що надмірна прист-

расть до Інтернету має руйнівну дію на дитину, викли-

кає негативний вплив на психіку; по-третє, відсутністю

ґрунтовних досліджень у цій сфері в силу відносної

новизни феномена «надмірної залученості», який до

теперішнього часу практично не розглядався. Надзви-

чайно мало робіт присвячено проблемі надмірної залу-

ченості в підлітковому середовищі.

Постановка завдання (формулювання цілей

статті) полягає у визначення сутності надмірної залу-

ченості від соціальних мереж як різновиду адикції,

встановлення її ознак та чинників, що сприяють її фор-

муванню у підлітків і на їхній основі окресленні поня-

тійно-термінологічного поля проблеми надмірної залу-

ченості підлітків до соціальних мереж, визначенні клю-

чових дефініцій дослідження.

Наукове обґрунтування методології дослі-

дження. Теоретичною та методологічною основою дос-

лідження є фундаментальні та сучасні положення педа-

гогічної теорії, напрацювання зарубіжних і вітчизняних

науковців-педагогів та фахівців у галузі психології. Для

досягнення мети в статті використано сукупність взає-

мопов’язаних теоретичних методів і прийомів науково-

го пізнання. Метод логічного узагальнення використа-

но для теоретичного обґрунтування значущості постав-

лених завдань та уточнення ключових понять до-

слідження. Методи теоретичного узагальнення,

групування і порівняння використано для зіставлення

різних позицій, уточнення змісту окремих понять, сут-

ності надмірної залученості підлітків до соціальних

мереж.

Виклад основного матеріалу. Дослідження

надмірної залученості до соціальних мереж вимагає

чіткого визначення сутності та ознак цього явища, яке б

базувалося на певному розумінні особливостей соціаль-

них мереж як середовища взаємодії людей в та характе-

ристик надмірної залученості як передумови залежності

(адикції) як особистісного розладу та деструктивної або

© Olesya Lebedynets-Roda DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.2



21







девіантної форми поведінки сучасних підлітків.

Так, наприклад, А. Войскунський під

«залученістю» розуміє творчий акт (Войскунский,

2014), тоді як І. Литовченко розглядає залученість як

дещо особливе, коли розум з усією уважністю віддаєть-

ся справі, емоції посилені, увага сконцентрована, а по-

ведінка розподілена (Литовченко, 2010). У своєму дос-

лідженні О. Немеш окреслює такі складові залученості:

енергійність і ефективність, які є протилежними сторо-

нами вигоряння, що водночас, є джерелом руйнації за-

лученості (Немеш, 2014).

Проблему залученості до соціальних мереж

розглядає Т. Вакуліч та вивчає такий показник як кіль-

кість «друзів» і зазначає, що чим більше у особистості

«друзів» в соціальній мережі, тим більша ймовірність,

що таким чином вона прагне до самопрезента-

ції (Вакуліч, 2005). Натомість Н. Сергєєва відзначає, що

соціальні мережі є сучасною дійсністю, а залученість

до них – новим типом відносин підлітка зі сві-

том (Сергєєва, 2010).

У власному науковому пошуку О. Карабанова

(О. Karabanova) охарактеризувала залученість як особ-

ливий мотиваційний стан особистості, пов’язаний з

ефективністю діяльності (Karabanova, 2010). Розкрива-

ючи специфічні риси залученості, варто звернутися до

дослідження Г. Солдатової та О. Расказової, які виокре-

мили такі її характеристики: стійкість, ступінь задово-

леності, усвідомленість і цілеспрямованість (Солдатова,

Расказова, 2014).

Сучасні дослідники виокремлюють два типи

причин виникнення інтересу до соціальних мереж: по-

верхневі (гонка за модою, прагнення до всього нового,

розширення меж спілкування) і глибинні (втеча від реа-

льності, пошук або неприйняття власного «Я», органі-

зація особистого простору). З огляду на це, у вивченні

чинників формування інтересу до соціальних мереж,

варто звернутися до дослідження І. Литовченко, яка в

якості передумов виникнення залежності від соціаль-

них мереж називає почуття невпевненості у собі, низь-

ку самооцінку, невміння встановлювати соціальні кон-

такти (Литовченко, 2010). Подібної думки дотримуєть-

ся й О. Карабанова (О. Karabanova) і вивчаючи залуче-

ність, зазначає, що механізмами виникнення і

«протікання» залученості є: особисті невдачі в стосун-

ках в родині; постійні конфлікти, які є звичним в цей

період життя; низька самооцінка дитини, завищені очі-

кування батьків; труднощі у встановленні особистого

контакту з однолітками. Водночас залученість на

ранніх стадіях може виражатися як інтерес до тієї чи

іншої діяльності, відповідно, а тому може мати неяс-

краво виражений характер (дитина отримує задоволен-

ня від процесу, отримує результат і ще не живе цим

інтересом). З просуванням до подальших стадій, може

спостерігатися відсутність будь-якого задоволення,

інтерес стає звичкою і дитина перестає отримувати вся-

кий результат (Karabanova, 2010).

У вивченні проблеми надмірної залученості

підлітків до соціальних мереж, значущим моментом є

окреслення причин, які стимулюють таку залученість.

Так, Н. Сергєєва окреслює такі причини:

1) психологічна травма або важкі життєві ситу-

ації, внаслідок яких підліток перестає цінувати реаль-

ний світ і прагне до його уникнення;

2) порушення соціальної адаптації, проблеми

взаємовідносин в сім’ї, з однолітками чинять негатив-

ний вплив на емоційне самопочуття юнака чи дівчини,

вони починають відчувати почуття самотності, дефіцит

уваги, тривогу, зниження самооцінки і почуття впевне-

ності в собі;

3) відсутність серйозних інтересів, захоплень,

хобі, уподобань з одночасною наявністю величезної

кількості вільного часу і недостатнім контролем з боку

дорослих;

4) невміння спілкуватися з іншими людьми, а

також особистісні особливості і риси характеру

(наприклад, злостивість, жадібність, мстивість, образ-

ливість тощо) та все, що може виступати бар’єром для

встановлення контактів. У соціальних мережах заводи-

ти нові знайомства набагато легше, а відсутність види-

мої реакції співрозмовника дає змогу відчувати власну

значущість, обговорювати будь-які теми значно легше;

5) невпевненість в собі, комплекси як основна

причина, а життя у віртуальному світі для підлітка є

способом компенсації тих проблем, які існують в житті

реальному (Сергєєва, 2010).

Основними чинниками, які сприяють форму-

ванню надмірної залученості, а в подальшому і залеж-

ності (адикції) Ю. Данько визначає особливості Інтер-




22







нет-середовища (інтерактивність, контрольованість,

анонімність, відсутність обмежень тощо), індивідуальні

психофізіологічні особливості (тривожність, сором’яз-

ливість, шизоїдна та нестійка акцентуації, незадоволе-

ність комунікативних або сексуальних потреб, заниже-

на самооцінка, що сприяє зорієнтованості на субкульту-

ру та ідеалізацію соціальних мереж) та особливості со-

ціальної ситуації (самотність, відсутність взаєморозу-

міння в родині, труднощі у взаємодії з однолітка-

ми) (Данько, 2012). Натомість Х. Турецька згруповує

чинники надмірної залученості та залежності (адикції)

в чотирьохкомпонентну модель: соціальна ситуація

(зумовлена дезінтеграцією суспільства та руйнуванням

традиційних форм життєдіяльності і взаємодії людей);

можливості віртуального середовища (персоніфікація

взаємодії людини з комп’ютером); певні психологічні

особливості (інтровертованість, висока потреба у бли-

зькому, інтимному спілкуванні та тривожність і несмі-

ливість в ситуаціях соціальної взаємодії; високий рі-

вень індивідуалізму, неконформності) та наявність по-

зитивних налаштувань щодо соціальних мереж та нега-

тивних щодо зовнішнього світу і власного

«Я» (Турецька, 2012).

Вивчаючи чинники, що зумовлюють залуче-

ність підлітків до соціальної мережі, варто зазначити,

що одним із таких чинників є можливість «втечі» від

власних проблем або справ, з якими вони не хочуть

мати справу і вирішувати. Іншим можливим чинником

є можливість спостерігати за хлопцем або дівчиною, до

якої відчувають певну симпатію або мають певні відно-

сини. Водночас, залученість до соціальних мереж мож-

на пояснити на фізіологічному рівні: під час користу-

вання соціальними мережами рівень виділення гормо-

нів дофамін (бажання) і окситоцин («гормон обіймів»)

може збільшуватися до 13% (Вакуліч, 2005).

Як доцільно зазначає С. Губина та Н. Югова,

що залученість до соціальних мереж найчастіше вияв-

ляється у підлітковому віці. Несформована психіка й

емоційна нестабільність не дозволяє підліткам ком-

фортно відчувати себе в реальному житті, вони відчува-

ють самотність і ведуть пошук гострих відчуттів, недо-

ступних в реальному світі, а тому в них надзвичайно

швидко розвивається залученість до соціальних мереж,

наслідком якої є соціальна дезодаптація, депресія і пси-

хічні відхилення (Губина, Югова, 2014). Подібна залу-

ченість несе в собі руйнівну шкоду для особистості

підлітка.

М. Богдан та О. Горецька окреслюють декілька

типів залученості підлітків до соціальних мереж з ура-

хуванням ґендерних та вікових особливостей, що воло-

діють особливими взаємопов’язаними характеристика-

ми (Богдан, Горецька, 2014).

1. Самопрезентація в соціальній мережі з ме-

тою спілкування притаманна підліткам, які користу-

ються соціальними мережами заради спілкування з дру-

зями, але для досягнення цієї мети їм необхідно актив-

но презентувати себе. Цей висновок зумовлений такими

передумовами: мотив до реєстрації – прагнення показа-

ти себе; найчастіше підліток викладає фото, на яких

зображений він сам; схильність до перевірки кількості

«лайків» до своїх фото, з огляду на що можна говорити

про потребу в схваленні, а також заклопотаність влас-

ною персоною. Цей тип залученості зазвичай притаман-

ний дівчаткам 12-14 років, рідше хлопцям (Lewis,

2005).

2. Знаходження в соціальній мережі як атрибут

іміджу підлітка. Особистості, що відносяться до друго-

го типу, мають невелику кількість друзів у соціальній

мережі, однак в реальному житті такі друзі не присутні.

Тобто, такі підлітки не відчувають високої потреби в

спілкуванні, оскільки їм його вистачає спілкування в

реальному житті. Такий тип залученості притаманний

хлопцям 13-15 років, впевнених у власних силах.

3. Використання соціальних мереж для задово-

лення потреби у спілкуванні. Діти цього типу почина-

ють користуватися соціальними мережами для пошуку

нових друзів, щоб бути в «курсі» подій з життя друзів і

переглядати інформацію в групах за інтересами, що

свідчить про актуальність проблеми спілкування. Пере-

буваючи в соціальній мережі, підлітки переглядають

чужі сторінки, можливо в пошуках нових друзів. Окре-

слений тип залученості притаманний усім підліткам,

незалежно від віку та статі.

4. Прагнення до участі в суспільному житті.

Такі підлітки реєструються в соціальних мережах з вла-

сної цікавості і заради розваги. Типовими для цього

типу залученості є перегляд новинної стрічки, чужих

сторінок, викладання фото різноманітних заходів, тобто




23







прагнення приймати участь у громадському житті. Така

залученість притаманна здебільшого дівчаткам різного

віку.

5. Самопрезентація, як самоціль. Цей тип хара-

ктеризує особистість, яка прагне до самопрезентації як

самоцілі. Мотивом користування соціальними мережа-

ми є власна самопрезентація. Схвалення є заледве не

найважливішим показником успішності перебування в

мережі, оскільки такі підлітки стежать за кількістю від-

гуків до своїх фотографій. Така залученість притаманна

здебільшого дівчаткам 14-16 років.

6. Самоствердження на основі демонстрації

кількості «друзів». Такі підлітки мають потребу в утве-

рдженні себе, однак не можуть це зробити в реальному

житті. Для їхнього аккаунта характерна велика кіль-

кість друзів у мережі, демонстрація фото друзів, а та-

кож фото з друзями. Підлітки з цим типом залученості

самостверджуються шляхом наявності великої кількос-

ті друзів. Такий тип залученості притаманний усім під-

літкам 14-16 років.

7. Наявність проблем з «Я» концепцією особис-

тості. Підлітки такого типу залученості починають ко-

ристуватися соціальними мережами заради розваги і

використання медіа-матеріалу. Таку розбіжність між

бажаним і дійсним можна пояснити тим, що в процесі

користування новим інформаційним полем підліток

знаходить для себе нові можливості задоволення актуа-

льних потреб (Богдан, Горецька, 2014).

Тобто можемо припустити, що відмінності при-

чинах залученості підлітків до соціальних мереж поде-

куди (дуже рідко) зумовлені статтю і віком. Однак юна-

ки та дівчата рівною мірою само презентуються в соціа-

льних мережах, використовують одні і ті ж соціальні

мережі. Така особистісна риса, як агресивність, яка най-

частіше приписується юнакам, дуже характерна і дівча-

там, цим фактом не варто нехтувати, тоді як хлопець

може демонструвати свою перевагу в соціальних мере-

жах за допомогою зовнішніх даних, що частіше харак-

терно для дівчат. Відтак, значної відмінності у надмір-

ній залученості підлітків (юнаків та дівчат) загалом

немає.

Для вирішення проблеми залученості підлітків

до соціальних мереж, варто враховувати соціально-

технографічну сегментацію (social technographics) кори-

стувачів соціальних мереж. Так, у межах цієї сегмента-

ції підлітки формують групи на основі власних дій в

мережі. Всього варто виокремити шість типів користу-

вачів-підлітків соціальних мереж: «творці», «критики»,

«збирачі», «громадські працівники», «споживачі» та

«неактивні».

«Творці» (Creators) – їхньою ключовою харак-

теристикою є діяльність, спрямована на створення і

публікацію контенту. Такі підлітки ведуть Інтернет-

щоденник (блог), пишуть і викладають в соціальну ме-

режу статті, огляди, рецензії, викладають власне відео,

музику або аудіо. «Критики» (Critics) – відмінною їх-

ньою характеристикою є діяльність, спрямована на де-

монстрацію свого ставлення до вже створеного і опуб-

лікованого в мережі. Такі підлітки користуються фору-

мами, висловлюють свою думку на спеціальних темати-

чних майданчиках для обговорення: на веб-сторінках, в

інтернет-щоденниках, на сторінках соціальної мережі

інших користувачів. «Збирачі» (Collectors). Представ-

ники цієї групи різними способами класифікують і ор-

ганізовують та контент в соціальній мережі: додають

мітки (теги), беруть участь в складанні рейтингів сторі-

нок в соціальній мережі, використовують RSS-потоки.

«Громадські працівники» (Joiners) поєднують підлітків-

користувачів соціальних мереж, які постійно відвіду-

ють сайти соціальних мереж та користуються Інтернет-

щоденниками (блогами). «Споживачі» (Spectators) –

відмінною характеристикою яких є споживання контен-

ту (підлітки скачують, прослуховують аудіо, перегляда-

ють відео, читають форуми). «Неактивні» (Inactives) –

представники цієї групи не входять ні в одну з розгля-

нутих груп і не роблять нічого з перерахованого (Lewis,

Neighbors, 2005).

На основі аналізу і рефлексії сучасних соціаль-

но-психологічних і педагогічних досліджень нами ви-

значено сутність поняття «залученість до соціальної

мережі» як особливий мотиваційний стан особистості,

що характеризується стійкістю (тривалістю, частотою

знаходження в мережі, поглиненістю діяльністю і спіл-

куванням); мірою задоволеності (суб’єктивно емоційно

забарвлені переживання від процесу і результатів діяль-

ності та спілкування в соціальній мережі); усвідомленіс-

тю (наявністю смислів знаходження в мережі, особис-

тісної значущості), цілеспрямованістю (прагненням і




24







наполегливістю в досягненні поставлених цілей, спря-

мованістю власної активності на досягнення поставле-

них цілей).

Таким чином, на основі проведеного аналізу

психолого-педагогічної науки доцільним є виокремлен-

ня трьох рівнів залученості підлітків до соціальної ме-

режі (повсякденна, активна, надмірна).

Повсякденна залученість характеризується:

– слабкою стійкістю (тривалість перебування в

соціальній мережі не перевищує в середньому 1-2 роки,

публікує «пости» не частіше 1-2 разів на місяць, причо-

му в день витрачає не більше години на перебування в

мережі; підліток не відкладає власні справи заради зна-

ходження в мережі, що свідчить про слабку концентра-

цію);

– наявністю адекватних цілей у користуванні

соціальною мережею (які сприяють саморозвитку, осо-

бистому збагаченню користувача); високий ступінь

усвідомленості (особисті смисли для розширення влас-

ного світогляду, особистого досвіду; підліток знає, що

соціальна мережа може впливати на особистість люди-

ни, водночас усвідомлює особисту відповідальність за

зміст власних «постів» в соціальній мережі та за витра-

чений час);

– задоволенням від перебування в соціальній

мережі, від отриманих результатів і реакції з боку під-

писників, а особиста оцінка своїх «постів» не сильно

залежить від реакції на них інших; позитивно ставиться

до всіх новинок соціальної мережі, але не використовує

їх активно).

Активна залученість характеризується

– сильною стійкістю (тривалість перебування в

соціальній мережі перевищує 2 роки, підліток публікує

«пости» в середньому від декількох раз в тиждень до

кількох разів на день, а на користування мережею ви-

трачається близько 2 годин; є ймовірність того, що зна-

ходження в соціальній мережі може бути причиною для

відкладання будь-яких справ);

– наявністю здебільшого адекватних цілей зна-

ходження в соціальній мережі, що сприяють саморозви-

тку особистості, але можлива наявність і деструктивних

цілей («вбити час», «знущання» над кимось тощо); міра

усвідомленості значно слабша, оскільки підліток корис-

тується соціальною мережею вже не лише для розши-

рення і збагачення досвіду, а й для самопрезентації,

самодемонстрації; спостерігається зміщення морально-

етичних норм і цінностей, в зв’язку з чим усвідомлення

відповідальності за свої «пости» вже знаходиться на

слабкому рівні або ж відсутня;

– сильним задоволенням від самого процесу

користування соціальною мережею, тому підліток по-

зитивно ставиться до всіх новинок і активно їх викори-

стовує; оцінка особистих постів вже безпосередньо за-

лежить від думки підписників, а збільшення числа під-

писників і кількості «лайків» впливають на оцінку осо-

бистих успіхів в мережі; відчуттям дискомфорту в мо-

мент припинення користування мережею.

Надмірана залученість характеризується:

– сильною стійкістю (тривалість перебування в

соціальній мережі перевищує 3 роки; підліток прово-

дить багато часу в соціальній мережі, однак перестає

приносити будь-якої результат (не викладає «пости»);

пріоритетним стає не виконання особистих життєво

важливих справ, а перебування соціальній мережі);

– слабкою або ж відсутньою цілеспрямованіс-

тю: підліток безцільно «вбиває час», а тому в нього вже

не стоїть завдання саморозвитку або особистісного зро-

стання за допомогою соціальної мережі; усвідомленість

має слабкий характер через відсутність адекватної і

певної мети; мотив перебування розмитий і не сприяє

особистісному зростанню, а, навпаки, наближає до де-

градації; морально-етичні норми і цінності розмиті,

зазвичай розходяться із загальноприйнятими у суспіль-

стві; підліток заперечує будь-який вплив соціальної

мережі на особистість;

– відсутністю задоволеності від процесу та осо-

бистих результатів перебування в соціальній мережі, а

також від оцінки з боку підписників, тобто соціальна

мережа стає звичкою, а припинення користування нею

підліток вважає неможливим або відчуває сильний дис-

комфорт.

У цьому руслі варто також окреслити й ризики

надмірної залученості підлітків до соціальної мережі:

– контентні ризики, які пов’язані зі споживан-

ням інформації, опублікованої в соціальній мережі і

передбачають або незаконне, або неналежне утримання

(порнографія, пропаганда екстремізму, наркотиків, ре-

лігійних сект, суїциду, нецензурна лексика);




25







– комунікативні ризики – діяльність, пов’язана

з міжособистісними відносинами користувачів, можли-

вість попасти під вплив жорстокого поводження та на-

падів з боку інших членів спільноти (незаконні контак-

ти (грумінг), кіберпереслідування, кібербулінг, сексуа-

льні домагання, знайомства в мережі, зустрічі з Інтер-

нет-знайомими в реальному житті). Саме комунікативні

ризики несуть в собі безліч загроз для психічного здо-

ров’я підлітків. Найпоширенішими комунікативними

ризиками є кібербулінг та грумінг (Данько, 2012). Най-

частіше кібербулінг пов’язаний з негативною ситуацією

в реальному житті, є наслідком неблагополучного осві-

тнього середовища в класі, викликана нападками в шкі-

льних спільнотах. Нерідко цькування починається в

соціальних мережах, де на спеціально створених сторі-

нках (прихованих від очей дорослих, але привертають

увагу безлічі підлітків – набагато більше, ніж могли б

залучити в реальному житті) їхні творці ведуть свою

діяльність щодо психологічного насильства в спільно-

тах. Інша поширена загроза в групі комунікаційних

ризиків – грумінг – діяльність користувача, спрямована

на встановлення близького контакту з підлітком за до-

помогою Інтернету, з метою його подальшої сексуаль-

ної експлуатації. Найчастіший сценарій грумінгу розго-

ртається в особистому листуванні між дорослим і дити-

ною. Як правило дорослий видає себе за людину однієї

з підлітком вікової категорії, «втирається» в довіру, а

далі, коли підліток відчуває емоційну близькість зі спів-

розмовником, ініціює переписку на інтимні теми і про-

понує надіслати фото в оголеному вигляді або показа-

тися без одягу в сеансі відеозв’язку. Як тільки фото або

відео отримані, недоброзичливець починає процес шан-

тажу (вимагає зробити нові фотографії або зустрічі в

реальному житті) (Молчанов, Алмазова, Поскребыше-

ва, 2018).

– електронні (кібер) ризики – діяльність, яка

передбачає розкрадання персональної інформації, ство-

рення помилкових сторінок і профілів, шкідливе про-

грамне забезпечення, вірусні атаки, онлайн-

шахрайство, спам;

– споживчі ризики – зловживання правами спо-

живача (поширення неякісної або контрафактної проду-

кції, розкрадання засобів, вплив на потенційних спожи-

вачів через дружні контакти);

– можливість розвитку залежності від соціаль-

них мереж, яка в 2011 р. визнана психіатрами серйозні-

шим явищем, ніж залежність від комп’ютерних

ігор (Солдатова, Рассказова, 2014).

Висновки та перспективи подальших дослі-

джень. Таким чином, надмірна залученість підлітків до

соціальної мережі має певні риси і характеристики, по-

в’язані з вирішенням завдань особистісного і соціально-

го розвитку:

1) знаходження в соціальній мережі пов’язано з

потребою підлітків (незалежно від віку та статі) у само-

реалізації;

2) вирішення проблем формування Я-концепції

відбувається шляхом можливості отримання схвалення

з боку своїх підписників;

3) невпевненість в собі, неприйняття власної

зовнішності вирішується шляхом обробки своїх фото

різними фільтрами;

4) спрощення процесу комунікації за допомо-

гою особливого роду організованого спілкування в со-

ціальній мережі.

Тоді як можливими негативними, а подекуди й

небезпечними наслідками надмірної залученості підліт-

ків до соціальних мереж є зниження тривалості концен-

трації уваги; за умови якщо підліток буквально «живе»

в соціальній мережі, це може спричинювати сильну

втомлюваність організму; відчуження від реального

життя; зниження інтелекту; соціальна дезадаптація під-

літків стосовно реального життя; відстороненість від

суспільного життя; зміщення морально-етичних прин-

ципів і цінностей, що, водночас, спричинює виникнен-

ня девіантності тощо. Тобто надмірна залученість підлі-

тків до соціальних мереж сприяє формуванню низки

психологічних проблем, які лише погіршують наявні у

дітей труднощі: конфліктну поведінку, стійку депресію,

перевагу віртуального простору в реальному житті,

проблеми соціальної адаптації, зниження самоконтро-

лю, виникнення почуття дискомфорту за відсутності

можливості використання соціальних мереж. У віртуа-

льному просторі соціальних мереж у підлітків часто

виникає ілюзія вседозволеності і безкарності, що спо-

нукає порушувати права людини.

Для забезпечення психологічного благополуч-

чя підлітків необхідно приймати до уваги зміни, пов’я-




26







зані з розвитком цифрових технологій і еволюцією он-

лайн-ризиків. Підвищення частоти і часу перебування в

соціальній мережі, відсутність системи навчання без-

печному та ефективному використанню соціальних

мереж, низька цифрова компетентність батьків збіль-

шують ймовірність зіткнення юних користувачів мож-

ливостями надмірної залученості, а в подальшому зале-

жності (адикції). Тому постає особливе завдання щодо

діагностики, профілактики, а за необхідності і надання

допомоги в ситуаціях надмірної залученості підлітків

до соціальних мереж, а також експериментальної пере-

вірки впливу психологічних чинників на формування

надмірної залученості від соціальних мереж, розробки

та апробації методики первинної та вторинної профіла-

ктики такої залученості.

References :

Bogdan, M. S., Goretska, O. V. (2014) Psihologіchnі osoblivostі

spіlkuvannya zalezhnih vіd sotsIalnih merezh [Psychological

features of communication of addicts on social networks].

Psihologіya і sotsіologіya: problemi praktichnogo zastosuvann-

ya, 7, 25–29 [In Ukrainian].

Vakulіch, T. M. (2005) Internet-zalezhnіst yak noviy vid aditivnoyi pov-

edіnki [Internet addiction as a new type of additive behavior].

Naukoviy chasopis NPU іm. M. Dragomanova. Ser.: Psi-

hologіya, 7 (31), 22–29 [In Ukrainian].

Voyskunskiy, A. E. (2014) Sotsialnaya pertseptsiya v sotsialnyih setyah

[Social perception іn social media]. Vestnik Moskovkogo uni-

versiteta. Ser.: Psihologiya, 2, 90–104 [In Russian].

Gubina, S. T., Yugova, N. L. (2014) Vospriyatie podrostkami informatsii v

seti Internet: profilaktika internet-zavisimogo povedeniya

[Teenagers' perception of information on the Internet:

prevention of Internet addictive behavior]. Diskussiya, 1 (42),

111–117 [In Russian].

Danko, Yu. A. (2012) Sotsіalnі merezhі yak forma suchasnoyi komu-

nikatsiyi: plyusi i minusi [Social networks as a form of modern

communication: pros and cons]. Suchasne suspilstvо, 2, 179–

184 [In Ukrainian].

Danko, Yu. A. (2012) Fenomen sotsіalnih merezh u kontekstі

stanovlennya і rozvitku merezhevogo suspіlstva [The

phenomenon of social networks in the context of the formation

and development of a network society]. Vіsnik Mіzhnarodnogo

slov'yanskogo unіversitetu. Ser.: Sotsіologіchnі nauki, 1-2 (15),

53–59 [In Ukrainian].

Litovchenko, I. V. (2010) Dіtu v Internetі: yak navchiti bezpetsі u vіrtual-

nomu svіtі: posіb. dlya batkіv [Kids on the Internet: How to

Teach Security in the Virtual World: A Guide for Parents]. K:

«Vidavnichiy budinok «Avanpost-Prim» [In Ukrainian].

Molchanov, S. V., Almazova, O. V., Poskrebyisheva, N. N. (2018) Kogni-

tivnyie sposobyi pererabotki sotsialnoy informatsii iz internet-

seti v podrostkovom vozraste [Cognitive ways of processing

social information from the Internet in adolescence]. Natsional-

nyiy psihologicheskiy zhurnal, 3 (31), 57–68 [In Russian].

Nemesh, O. M. (2014) Vpliv spіlkuvannya v sotsіalnih merezhah na rozvi-

tok osobistostі pіdlіtka [The influence of communication on

social networks on the development of adolescent personality].

Zbіrnik naukovih prats K-PNU іmenі Ivana Ogіеnka, 26, 442–

456 [In Ukrainian].

Sergееva, N. V. (2010) Sotsіalno-pedagogіchnі umovi profіlaktiki

komp’yuternoyi adiktsiyi pidlitkiv [Socio-pedagogical

conditions for the prevention of computer addiction in

adolescents]: avtoref. dis. ... kand. ped. nauk. In-t probl. vi-

hovannya NAPN Ukrayiny. Kyiv [In Ukrainian].

Soldatova, G. U., Rasskazova, E. I. (2014) Bezopasnost podrostkov v

Internete: riski, sovladanie i roditelskaya mediatsiya [Online

Teen Safety: Risks, Coping and Parental Mediation]. Natsional-

nyiy psihologicheskiy zhurnal, 3 (15), 39–51 [In Russian].

Turetska, H. I. (2012) Psihologіchnі chinniki Internet-zalezhnostі

[Psychological factors of Internet addiction]. Naukoviy vіsnik

Lvіvskogo derzhavnogo unіversitetu vnutrіshnіh sprav, 2 (2),

95–104 [In Ukrainian].

Karabanova, O. A. (2010) Social Situation of Child’s Development – the

Key Concept in Modern Developmental Psychology. Psycholo-

gy in Russia: State of the Art. Vol. 3. pp. 130–153.

Lewis, M., Neighbors, С. (2005) Self-determination and the use of self-

presentational strategies. Journal of Social Psychology. Vol.

145. рр. 469–489.

Olesya Lebedynets-Roda

Third-year post-graduate student in Psychology, Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University in Ternopil, Ternopil (Ukraine)

THE CONCEPTUAL AND TERMINOLOGICAL

FIELD FOR THE PROBLEM OF ADOLESCENTS’ EXCESSIVE INVOLVEMENT INTO SOCIAL

NETWORKING

ABSTRACT

The article examines the impact of social network-

ing on adolescents’ mental health. In the modern condi-

tions, the Internet and social networking have become an

integral part of every adolescent’s life. Informational com-

municative technologies have been organically “built into”

the social situation of modern adolescents’ development.

Social networking and the Internet bring developmental

opportunities, as well as are a source of risks for adoles-




27







cents’ mental health. The problem of violence and exces-

sive involvement is recognized as the most important nega-

tive social factor.

The article considers the conceptual and termino-

logical field of the problem of adolescents’ excessive in-

volvement into social networking. The concepts of

“involvement”, “involvement into social networking”,

“adolescents’ excessive involvement” and “addiction” are

discussed. The types of adolescents-users of social net-

works (“creators”, “critics”, “collectors”, “public workers”,

“consumers” and “inactive ones”) and the types of adoles-

cents’ involvement into social networking are outlined.

These types of adolescents’ involvement into social net-

working are the following: self-presentation; social net-

working as an attribute of an adolescent’s image; satisfac-

tion of the need for communication; participation in social

life; self-presentation as a goal; self-affirmation based on a

number of “friends”; existing problems with self-concept.

Basing on the reviewed psychological and pedagogical lit-

erature, we identified three levels of adolescents’ involve-

ment into social networking (daily, active, or excessive).

The analyzed scientific works outlined the main factors

contributing to adolescents’ excessive involvement and,

later, dependence on (addiction to) social networking and

the Internet. The risks of adolescents’ excessive involve-

ment into social networking (harmful network content and

communications, consumer and electronic (cyber) risks and

Internet addiction) are examined. The two types that pose

the greatest threat to adolescents’ mental health have re-

ceived a closer and detailed attention. These two types are

communicative risks and addiction to social networking.

The typical scenarios having communicative risks, such as

cyberbullying and grooming, are described.

Key words: excessive involvement, social net-

working, Internet addiction, addictions, adolescence.

Лебединец-Рода Олеся Сергеевна

Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, аспирант III курса специальности 053 Психоло-гия, г. Тернополь (Украина)

ПОНЯТИЙНО-ТЕРМИНОЛОГИЧЕСКОЕ ПОЛЕ ИССЛЕДОВАНИЯ ПРОБЛЕМЫ ИЗБЫТОЧНОЙ ВОВЛЕЧЕННОСТИ В СОЦИАЛЬНЫЕ СЕТИ В

ПОДРОСТКОВОМ ВОЗРАСТЕ

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена проблеме влияния социаль-

ных сетей на психическое здоровье подростков. Уста-

новлено, что в современных условиях Интернет и соци-

альные сети стали неотъемлемой частью жизни каждо-

го подростка. Инфокоммуникационные технологии

органично «влились» в социальную ситуацию развития

современных подростков. Выяснено, что социальные

сети и Интернет несут в себе одновременно возможно-

сти для развития и являются источником факторов рис-

ка психическому здоровью детей подросткового возрас-

та. Одними из важнейших социальных факторов нега-

тивного воздействия определены проблема насилия и

проблема избыточной вовлеченности.

В статье рассмотрено понятийно-

терминологическое поле проблемы чрезмерной вовле-

ченности в социальные сети в подростковом возрасте.

Раскрыто понятие «вовлеченность», «вовлеченность в

социальные сети», «чрезмерная вовлеченность подрост-

ков», «аддикция». Определены типы пользователей-

подростков социальных сетей («творцы», «критики»,

«сборщики», «общественники», «потребители» и

«неактивные») и типы вовлеченности подростков в со-

циальные сети (самопрезентация; нахождение в соци-

альной сети как атрибут имиджа подростка; удовлетво-

рение потребности в общении; стремление к участию в

общественной жизни; самопрезентация как самоцель;

самоутверждения на основе демонстрации количества

«друзей»; наличие проблем «Я» концепции личности).

На основе анализа психолого-педагогической литерату-

ры выделены три уровня вовлеченности подростков в

социальные сети (повседневная, активная, чрезмерная).

Проанализированы научные исследования, в которых

обозначены основные факторы, способствующие фор-

мированию избыточной вовлеченности, а в дальнейшем

и зависимости (аддикции) от социальных сетей и сети




28







Дата отримання статті: 16.08.2019



Интернет в подростковом возрасте. Рассмотрены риски

чрезмерной вовлеченности подростков в социальные

сети (контентные, коммуникативные, потребительские,

электронные (кибер) риски и Интернет-зависимость), из

них подробно рассмотрены два типа, которые несут

наибольшую угрозу психическому здоровью подрост-

ков: коммуникационные риски и зависимость от соци-

альных сетей. Определены типичные сценарии столкно-

вения с видами коммуникационных рисков - кибербул-

лингу и груминга.

Ключевые слова: чрезмерная вовлеченность,

социальные сети, Интернет-зависимость, зависимость,

подростковый период.




29







Сухенко Яна Валеріївна1

2 Кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та особистісного розвитку, Державний вищий навчальний заклад «Університет менеджменту освіти» Національної академії педагогічних наук України, м. Київ (Україна)

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-7440-2537 Researcher ID:P-9693-2018

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ПРОГРАМИ ДИЗАЙН-ПРОЄКТУВАННЯ

ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСВІТНЬОЇ ТРАЄКТОРІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІЧНИХ

ПРАЦІВНИКІВ

© Yana Sukhenko

UDC: 159.99

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Yana Sukhenko


АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена аналізу результатів програми дизайн-проєктування індивідуальної освітньої траєкторії для педагогі-

чних працівників. Показано, що упродовж експерименту специфічні зміни в організмічно-інтелектуальних, динамічно-

мотиваційних структурах і в структурі особистісного потенціалу педагогічних працівників відбулися як в контрольній

так і в експериментальній групі. Утім, зміни учасників тренінгової програми виявилися більш динамічними та відпові-

дними зовнішньому ситуаційному контексту, зумовленому реалізацією реформи Нової української школи в закладах

загальної середньої освіти – «гібридному» та суперечливому за своєю змістово-процесуальною сутністю. За даних

зовнішніх умов проєктування індивідуальної освітньої траєкторії та генерування нових освітньо-професійних смислів

позначилося в учасників тренінгу переоцінкою попереднього освітнього досвіду, акцентаціями інноваційного змісту

освіти та освітніх перспектив, здатністю до їх більш цілісного, картографованого бачення, розвитком загальних здіб-

ностей та змінами мотивації; відчутним посиленням потенціалу самовизначення на фоні зниження потенціалу реаліза-

ції, актуалізацією спонтанних механізмів орієнтації у відкритому просторі нових можливостей.

Ключові слова: індивідуальна освітня траєкторія, проектування, особистісний потенціал, організмічно-

інтелектуальний потенціал, динамічно-мотиваційний потенціал.


Постановка проблеми у загальному вигляді

та її зв’язок із важливими науковими чи практични-

ми завданнями. Реформа Нової української школи

актуалізувала проблему проєктування та реалізації ін-

дивідуальних освітніх траєкторій усіх учасників освіт-

нього процесу. Відчутні зміни у післядипломній педа-

гогічній освіті щодо формату та особливостей підви-

щення кваліфікації педагогічними працівниками відк-

рили перед ними широкі можливості вибору власного

освітнього шляху з одного боку, а з іншого – викрили

недостатню психологічну та операційну готовність до

його проєктування, реалізації з урахуванням актуаль-

них особистісних потреб та запитів суспільства до якос-

ті професійної діяльності. Дане дослідження присвяче-

не аналізу результативності тренінгової програми ди-

зайн-проєктування індивідуальної освітньої траєкторії

педагогічними працівниками, що є компонентом відпо-

відної технології та реалізовувалася в умовах розгор-

тання реформи Нової Української школи в закладах

загальної середньої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в

яких започатковано розв’язання даної проблеми і на

які спирається автор. Дослідженню проблеми індиві-

дуальних освітніх траєкторій (ІОТ) приділяють увагу

вітчизняні та зарубіжні дослідники, зокрема, педагогіч-

ний аспект вивчали О. Жерновникова, В. Кухаренко,

В.Сидоренко, Т. Олійник, А. Столяревська,

Ф. Мухаметзянова, G. Garforth, N. Dabbaghe; психологі-


https://orcid.org/0000-


30







чний – Е. Зеєр, Е. Симанюк, О. Носова, І. Якіманська;

соціологічний – P. McMullin, S. Gorard, А. Pallas та ін.

Дослідженню педагогічних аспектів проблеми ІОТ на

рівні післядипломної педагогічної освіти присвячені

наукові праці О. Дубасенюк, К. Колос, Т. Ломакіної,

В. Сидоренко, М. Скрипник. Проектування індивідуа-

льних освітніх траєкторій визнається суб’єктивно зна-

чущим для особистості та співвідноситься з логікою

особистісного розвитку та прогнозування професійного

майбутнього.

У дослідженні проблематики потенціалу в нау-

ках про людину використовуються такі поняття як люд-

ський потенціал, особистісний потенціал, часткові по-

тенціали, психологічний потенціал (М. Желтова,

Г. Іванченко, Я. Кальба, Д. Леонтьєв, П. Лушин,

С. Максименко, І. Маноха, В. Міляєва, І. Мурашко,

О. Плотніков, В. Подшивалкіна,

М. Садова,Т. Титаренко). В якості компонентів особис-

тісного потенціалу аналізуються такі ресурси особис-

тості як оптимізм (Т. Гордєєва), життєстійкість

(О. Рассказова, Д. Леонтьєв), особистісна автономія,

мотиваційні системи (О. Дергачева, Д. Леонтьєв), само-

ефективність (Т. Гордєєва), копінг-стратегії

(О. Рассказова, Т. Гордєєва), толерантність до невизна-

ченості (А. Гусєв), контроль за діяльністю (І. Васильєв,

О. Мітіна, С. Шапкін), рефлексивність (Д. Леонтьєв,

А. Аверіна), результуючі категорії «суб’єктивне щастя»

та «задоволеність життям» (Д. Леонтьєв, Є. Осін). Роль

особистісного потенціалу в академічних досягненнях

досліджується Т. Гордєєвою, О. Калітієвською,

Д. Леонтьєвим, Є. Осіним.

Виділення невирішених раніше частин зага-

льної проблеми, яким присвячується стаття. На фоні

означеної різноманітності в підходах до вивчення різ-

них аспектів проблеми проєктування та реалізації інди-

відуальних освітніх траєкторій, залишається мало роз-

робленим питання щодо психолого-педагогічних техно-

логій проєктування індивідуальних освітніх траєкторій

як інструменту розвитку особистісного та професійного

потенціалу педагогічних працівників, а також визна-

чення їх результативності, що й визначає зону найбли-

жчого та актуального освоєння для дослідників.

Мета статті полягає в аналізі результатів про-

грами дизайн-проєктування індивідуальної освітньої

траєкторії для педагогічних працівників.

Основні завдання полягають в узагальненні

статистичних даних, їх інтерпретації, формулюванні та

осмисленні закономірностей, що проявилися під час

реалізації програми.

Методика та організація дослідження. Для

вирішення поставлених завдань використано теоретич-

ні (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), емпіричні

та статистичні методи дослідження. Діагностичний

блок уключає методики для діагностики: організмічно-

інтелектуального освітнього потенціалу як предиктора

ІОТ – методика дослідження власної одиниці часу та

темпераменту (Б. Цуканов), методика діагностики зага-

льних здібностей «Короткий відбірковий

тест» (В. Вандерлік, адаптація В. Бузіна), опитувальник

«Стиль діяльності» (П. Хоні, А. Мемфорд, адаптація

«Learning Styles Questionnaire» А. Ішков,

Н. Милорадова); динамічно-мотиваційного освітнього

потенціалу як предиктора ІОТ – методика «Імпліцитні

цілі навчального процесу» (К. Двек, адартація

Т. Корнілова, С. Смирнов), шкала академічної мотива-

ції (адаптація Т. Гордєєвої); досвіду реалізації, оцінки

та ставлення до індивідуальної освітньої траєкторії –

спеціалізований семантичний диференціал «Освітня

траєкторія» (Я. Сухенко); особистісного потенціалу та

його структурних компонентів (потенціали самовизна-

чення, збереження, реалізації) як індикатору результа-

тативності проєктування та реалізації ІОТ – шкали за-

доволеності життям і суб’єктивного щастя

(Д. Леонтьєв, Є. Осін), методика «Особистісна та соціа-

льна ідентичність» (О. Урбанович), оціночна шкала

соціальної адаптації та стресостійкості (T. Holmes,

R. Rahe), методика визначення індивідуального ступеня

вираженості рефлексивності (А. Карпов), опитувальник

«Стиль саморегуляції поведінки – 98» (В. Моросанова),

шкала «Оптимізм» методики «Особистісна готовність

до змін» (С.Родник, Р.Хезер, Т. Голд, М. Хал, адаптація

Н. Бажанова, Г. Бардієр), опитувальник толерантності

до невизначеності (Т. Корнілова), методика «Індикатор

копінг-стратегій» (Д. Амірхан), тест смисложиттєвих

орієнтацій (Д. Леонтьєв).

Учасниками експерименту стали 94 педагогіч-

них працівника – вчителі (25,5%), працівники психоло-

гічної служби (31,9%,) керівники закладів загальної

© Yana Sukhenko DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.3



31







середньої освіти (42,6%). Середній вік досліджуваних

m=44,3±10,1 років; чоловіків – 23%, жінок – 77%. Ста-

тистична обробка результатів проведена за SPSS.17 та

включає аналіз описових статистик, факторний аналіз,

порівняння за критерієм Вілкоксона для незалежних

вибірок.

Виклад основного матеріалу дослідження з

повним обґрунтуванням отриманих наукових ре-

зультатів. Психолого-педагогічна технологія дизайн-

проєктування індивідуальної освітньої траєкторії педа-

гогічними працівниками ґрунтується на результатах

теоретико-емпіричного дослідження особливостей взає-

мозв’язку між індивідуальною освітньою траєкторією

та реалізацією особистісного потенціалу педагогічних

працівників. Одним із ключових принципів, покладе-

них в її основу є принцип сполученості навчання та

розвитку, що позначається складною діалектикою між

даними процесами на різних етапах вікового розвитку:

«навчання найбільшою мірою пристосовується до зако-

номірностей розвитку і сприяє його дальшій прогресив-

ній зміні, а сам розвиток природним чином активізує

процеси навчання» (Максименко, 2015 : 13). Проте,

якщо у дитячому, підлітковому віці облік специфічних

законів розвитку в навчанні зводиться переважно до

обліку послідовності стадій розвитку інтелекту, то у

більш дорослому – на перший план виходить динаміка

особистісного розвитку. Відповідно, й технології освіти

дорослих фокусуються переважно на особистісному в

особистості.

Програма тренінгу дизайн-проєктування ІОТ є

одним з елементів відповідної технології. Формальна

процедура моніторингу зрушень, які відбулися під час

її реалізації, ґрунтується на наступній логіці: досвід

проєктування/самопроєктування, реалізації та оцінки

власної освітньої траєкторії в умовах спеціально органі-

зованого навчання, з одного боку, детермінований орга-

нізмічно-інтелектуальним, динамічно-мотиваційним

потенціалом особистості, з другого – опосередкований

організаційними, правовими, професійними вимогами

до освітньої, у тому числі й педагогічної діяльності, з

третього – детермінує «запуск», розвиток особистісних

ресурсів педагогічного працівника та їх освоєння, що й

досліджуємо в термінах розвитку особистісного потен-

ціалу. Особливості ставлення до власної освітньої трає-

кторії, її проєктування та досвіду реалізації розгляда-

ються в дуалістичному причинно-наслідковому вимірі

– і як незалежна змінна і як залежна. Розуміючи усі

обмеження детерміністичного підходу та експеримен-

тальних процедур у вивченні психічних явищ, ми ста-

вимо за мету скоріше зафіксувати та проаналізувати

специфічність взаємопов’язаних змін, що відбуваються

в площині генетичного, особистісного розвитку, а та-

кож на фоні зовнішніх спеціалізованих освітніх умов і

впливів, просунутись у розумінні їх системності.

Ключові орієнтири програми дизайн-

проєктування ІОТ та її етапи відображають змістово-

процесуальну логіку проєктування та реалізації ІОТ

педагогічного працівника у транспективному вимірі

(минуле – теперішнє – майбутнє) та у вимірі індивідуа-

льних і групових (соціальних, професійних) смислів,

очікувань, вимог тощо. Те, що на певному етапі є проє-

ктом (проєкторією) – образом майбутнього та себе у

ньому, себе в очах і очікуваннях інших, на наступному

– переходить у розряд здійснюваного, реального,

«живого», набуває ознак перехідної, почасти супереч-

ливої форми, оскільки доповнюється, уточняється, пе-

реформатовується відповідно до актуального ситуацій-

ного, індивідуального, соціального контекстів, зреш-

тою – отримує статус здійсненого (траєкторія), прожи-

того, набутого, засвоєного, особистісно та соціально

опосередкованого. Така змістово-динамічна та семанти-

чна диференціація дозволяє позначити проєктування у

термінах перехідної форми та розглядати як інтеграцію

зовнішньо детермінованого образу майбутньої профе-

сійної діяльності та своєрідної готовності до її реаліза-

ції, а самопроєктування – як внутрішньо існуючий об-

раз власної професійної діяльності у майбутньому та

своєрідної готовності до її реалізації. У контексті пси-

холого-педагогічному проектування ІОТ розуміється як

динамічний процес супроводу/фасилітації постійно

оновлюваної індивідуальної освітньої траєкторії на фо-

ні заданого змісту майбутньої професійної діяльності

педагога (проекторія). Проектування, таким чином,

передбачає толерування невизначеності, або постійний

рух, зміну індивідуальної освітньої траєкторії та уточ-

нення проєкторій (Lushyn P., Sukhenko Ya., Davydova

O., 2020).

Діагностичні можливості спеціалізованого се-




32







мантичного диференціалу «Освітня траєкторія» дозво-

ляють визначати та порівнювати індивідуальні освітні

траєкторії досліджуваних осіб (груп) крізь призму їх

суб’єктивного досвіду, ставлень і оцінок. Згідно з три-

компонентною теорією емоцій В. Вундта та трифактор-

ною системою оцінки семантичних просторів, фактор

«оцінка» співвідноситься з опозицією «задоволення –

незадоволення», фактор «сила» – з опозицією

«напруга – розслаблення», фактор «активність» – з опо-

зицією «збудження – заспокоєння» й таким чином фак-

торна структура «оцінка – сила – активність» задає уні-

версальне семантичне поле, за допомогою якого можна

описати світ суб'єктивних ставлень людини до елемен-

тів її оточення. На відміну від універсального семанти-

чного диференціалу, спеціалізований семантичний ди-

ференціал дозволяє отримати не узагальнені конотатив-

ні (предметно неспецифічні) емоційно-оціночні форми

класифікації, а класифікації за більш вузькою денотати-

вною (предметно специфічною) основою (Бовина,

2006). Семантичний контроль ефективності тренінгової

програми здійснювався через порівняння факторної

структури денотативної основи семантичного простору

та використання вторинних характеристик, вимір зсуву

семантичних кодів, показників семантичної згуртовано-

сті тощо.

У попередніх роботах показано, що структура

ІОТ в свідомості педагогічних працівників представле-

на шістьма факторами: результативно-усвідомлений

позначається дескрипторами «усвідомлена – несвідо-

ма», «результативна – безрезультатна», «зрозуміла –

незрозуміла», «сильна – слабка» та співвідноситься з

раціональним, когнітивним, поведінковим, цільовим

компонентами, асоціюється зі шкалами «сила»,

«активність» за семантичним диференціалом Ч. Осгута;

емоційно оціночний – більшою мірою характеризує

емоційну сферу особистості, співвідносимо зі шкалою

«оцінка» за семантичним диференціалом Ч. Осгута та зі

шкалою «комфорт» за В. Петренком (Петренко, 2005)

(«розпорошена – зосереджена», «незручна – зручна»,

«безтолкова – розумна», «гнітюча – надихаюча»); сис-

темно-репрезентативний – актуалізує розуміння ІОТ як

системи атрибутивно-структурованої та потенційної до

репрезентації («картографічна – некартографічна»,

«топологічна – нетопологічна»); персоналізованість –

відображає існування внутрішніх і зовнішніх зв'язків

системи, діапазон яких семантично позначається де-

скрипторами «персональна – колективна», «самостійна

– групова», «спільна – особиста»; фактор динамічність,

процесуальність – засвідчує змінюваність системи, ха-

рактеризує логіку її розвитку за семантичними виміра-

ми «неперервна – дискретна», «системна – хаотична»;

інноваційність – позначає формат існування та функці-

онування системи через ознаки організаційних умов

(«стаціонарна – дистанційна») та форми пізнання

«очікувана – несподівана» як втілення раціональної та

ірраціональної її моделей (Сухенко, 2019). Моніторинг

зрушень в оцінках і ставленнях учасників експерименту

до їх освітньої траєкторії здійснювався на основі зна-

чень факторів як нових інтегральних змінних за непара-

метричним критерієм Вілкоксона; за показниками сема-

нтичної згуртованості та інтервалу середньогрупових

оцінок за всіма шкалами як опосередкованим показни-

ком групової згуртованості оцінювання (таблиця 1).

В учасників контрольної групи упродовж екс-

Таблиця 1.

Вплив формувального експерименту на оцінки та ставлення педагогічних працівників до власної освітньої траєкторії

Характеристики індивідуальної освітньої траєкторії КГ (n=46) ЕГ (n=48)

Z р Z p

Результативно усвідомлений компонент -1,308c 0,191 -1,543c 0,123

Емоційно оціночний компонент -0,213c 0,831 -1,486c 0,137

Репрезентативність -1,521b 0,128 -2,343b 0,019

Персоналізованість -0,243c 0,808 -0,971c 0,331

Динамічно-процесуальний компонент -2,190b 0,029 -0,714c 0,475

Інноваційність -0,395b 0,693 -1,600b 0,110

Групова згуртованість оцінювання 4,696 4,957 5,000 4,458

Згуртованість групових кодів 0,428 0,432 0,414 0,383

Різниця семантичних оцінок, відстань між семантичними кодами 0,718 0,970

Примітка: b - позитивні ранги, c - негативні ранги.




33







перименту відбулася одна статистично значуща зміна в

семантичному просторі досліджуваного поняття, що

свідчить про зміну їх ставлення до власної освітньої

траєкторії. Вона стосується динамічно-процесуального

компоненту, який відображає логіку розвитку освітньої

траєкторії педагогічних працівників і свідчить про на-

бутий ними позитивний освітній досвід у термінах сис-

темності та неперервності (р=0,029). Також у них про-

явилися тенденції до більш цілісного картографованого

бачення власної освітньої траєкторії (р=0,128). Реаліза-

ція освітньої траєкторії у спеціально створених умовах

тренінгу та діяльність, спрямована на розроблення

проєкту власного освітнього шляху на близьку та відда-

лену перспективу, позначилися переконливим підви-

щенням фактору «репрезентативність» (р=0,019) і пози-

тивними тенденціями до зрушень за фактором

«інноваційність» (0,110). Поряд із цим в учасників про-

грами проявилися тенденції до зниження

«результативно-усвідомленого» (р=0,123) та «емоційно

-оціночного» (р=0,137) компонентів.

В цілому дані зміни зчитуються таким чином,

що більш системне, цілісне бачення педагогічними пра-

цівниками власної освітньої траєкторії, розвиток здат-

ності до її репрезентації, може пов’язуватися з більш

критичною оцінкою раціонального (сила, активність) та

емоційного (оцінка, комфорт) компонентів, а також

актуалізацією інноваційного формату її реалізації. Як-

що аналізувати дані показники в термінах набутого

учасниками упродовж експерименту освітнього досві-

ду, то можна відзначити, що позитивний динамічний

досвід реалізації освітньої траєкторії педагогічними

працівниками контрольної групи перебуває в умовній

опозиції з інноваційним досвідом учасників експериме-

нтальної, або метафорично кажучи – поки перші були

зосереджені на процесуально-динамічній складовій

власного освітнього шляху під умовним гаслом «не

зупинятися в освітньому русі та пошуку», інші – отри-

мали можливість набути й оцінити якість нового досві-

ду за традиційним для освіти параметром інноваційнос-

ті, тобто «змінити якість руху в освітньому просторі».

Для подальшого коректного аналізу профілів

оцінки освітньої траєкторії зробимо деякі зауваження.

Досліджуючи особливості генерування нових смислів,

їх привласнення у навчанні, інших видах спрямованої

трансляції та перебудови сенсів в спільній діяльності,

К. Артемьєва виділяє три умовних етапи в їх загальній

динаміці: перший – розхитування та ломка колективних

стереотипів (характерний для понять, що початково

мають високу згуртованість) та зниження показника

згуртованості; другий – активне формування нового

ставлення, згуртованість починає зростати; третій –

зміцнення нового ставлення, зсув координат кодів до

краю шкали, згуртованість різко підвищується. Дослід-

ниця також зауважує, що окремі етапи можуть опуска-

тися, тоді загальний процес ніби «згортається», а та-

кож акцентує на тому, що формування нового ставлен-

ня не обов'язково починається з ломки колективного

стереотипу – якщо його не було, то може одразу розго-

ртатися активне формування нового ставлення й при

цьому завершення третього етапу не проявлятися

(Артемьева, 1999). Екстраполюючи дану процесуальну

логіку в контекст аналізу результатів тренінгу, потрібно

відзначити декілька моментів. По-перше, показник згу-

ртованості групових кодів на вході в експеримент в

обох групах був не надто високим (0,428, 0,414), що є

свідченням незначного впливу або сформованості сте-

реотипів в оцінці власної освітньої траєкторії та опосе-

редкованим підтвердженням відсутності широкої прак-

тики реалізації індивідуальних освітніх траєкторій пе-

дагогічних працівників, про що вони зазначали і під час

проведення спеціальних фокус-груп на етапі розроб-

лення спеціалізованого семантичного диференціалу.

По-друге, метою й ключовим завданням тренінгу будо

формування персоналізованого, диференційованого,

особистісного ставлення до власної освітньої траєкто-

рії, тому й результативність роботи має оцінюватися

«дзеркально» – показником досягнення зазначеної мети

буде виступати зниження показника групової згуртова-

ності семантичних кодів як свідчення відходу від сте-

реотипного «усередненого» бачення та ставлення й у

найширшому розумінні – формування власних смислів

в освітній діяльності та проєктування/реалізація уніка-

льного шляху в освітньому просторі.

Порівняння показників схожості/відмінності

профілів оцінки освітньої траєкторії на вході та виході

з експерименту в контрольній (0,72) та експерименталь-

ній (0,97) групах демонструють, що семантична відс-

тань між досліджуваними семантичними профілями в




34







учасників тренінгу є більшою ніж у контрольній групі,

значення різниці даних величин (0,27) інтерпретуємо як

оцифрований показник експериментального впливу. В

якості іншої інтегральної характеристики семантичного

оцінювання В. Серкін пропонує розглядати величину

інтервалу (розмах) середньогрупових оцінок за всіма

шкалами та інтерпретує її як опосередкований показ-

ник групової згуртованості оцінювання (Серкин, 2008).

В контрольній групі даний показник підвищується (від

4,7 на вході до 5,0 на виході), тоді як в контрольній –

знижується (від 5,0 на вході до 4,5 на виході), що свід-

чить про різні тенденції – до стереотипізації в оцінках

власної траєкторії в контрольній групі та, навпаки –

монотипізації як переходу до більш диференційовано-

го, персоналізованого оцінювання й підтверджує попе-

редні висновки.

Одночасно зі зміною ставлення до власної осві-

тньої траєкторії та отриманням інноваційного освітньо-

го досвіду, під час тренінгу відбулися специфічні зміни

й у характеристиках організмічно-інтелектуального

освітнього потенціалу педагогічних працівників. Експе-

риментальний вплив позитивно позначився на розвитку

загальних інтелектуальних здібностей, здатності орієн-

туватися в текстах/проблемах різного типу, абстрагува-

тися, аналізувати і узагальнювати інформацію, ефекти-

вно перемикатися (р=0,002). Головним чином це відбу-

лося за рахунок підвищення вербального інтелекту як

ефективної здатності до «кодування-декодування» ін-

формації, встановлення смислових зв’язків (р=0,000), а

також вірогідного підвищення інформованості

(р=0,090) як результату допитливості, широких інтере-

сів, прагнення знати й розуміти якомога більше

(таблиця 2).

В жодному з досліджуваних компонентів в уча-

сників контрольної групи статистично значущих змін

не зафіксовано. Власна одиниця часу індивіда, яку

Б. Цуканов розглядає в якості атрибутивної характерис-

тики темпераменту, залишилася стабільною в обох

групах (Цуканов, 2000), утім, як і стильові особливості

діяльності. Загальна картина доповнюються й особли-

востями розкриття динамічно-мотиваційного потенціа-

лу педагогів, що проявилися в контрольній групі та

посилилися в експериментальній (таблиця 3).

Насамперед, в обох групах спостерігається під-

вищення інтроєктованої мотивації як спонукання до

навчання через відчуття сорому, почуття боргу перед

собою та іншими референтними особами (р=0,053,

р=0,027), та екстернальної – як ознаки вимушеності

навчальної діяльності через необхідність відповідати

зовнішнім вимогам на фоні фрустрації потреби в авто-

номії (р=0,000). Таку фонову «вимушену прирече-

ність» й начебто неоднозначну мотивацію пояснюємо

загальною ситуацією в освітньому просторі України у

першому півріччі 2018-2019 навчального року, саме

тоді, коли й реалізувалася тренінгова програми. Старт

масштабної реалізації реформи «Нова українська шко-

ла» з вересня 2018 року був настільки потужним і дина-

мічним, що практично у кожному навчальному закладі

супроводжувався характерними ознаками перехідних

явищ у повному психологічному сенсі даного слова.

Новітня освітня філософія, підвищена відповідальність

і роль керівників закладів загальної середньої освіти та

Таблиця 2. Вплив формувального експерименту на організмічно-інтелектуальний

освітній потенціал педагогічних працівників

Характеристики організмічно-інтелектуального освітнього потенціалу

КГ (n=46) ЕГ (n=48)

Z р Z p

Власна одиниця часу, темперамент -,302c 0,763 -,948c 0,343

Увага ,000c 1,000 -1,155c 0,248

Інформованість -,816b 0,414 -1,698b 0,090

Вербальний інтелект -,169b 0,866 -3,616b 0,000

Технічний інтелект -1,263b 0,206 -,775b 0,439

Загальні здібності (інтелект інтегр.) -,580b 0,562 -3,107b 0,002

СД «діяч» -,066b 0,947 -,811c 0,417

СД «рефлексуючий» -,435c 0,663 -,322b 0,748

СД «теоретик» -1,177c 0,239 -,183c 0,855

СД «прагматик» -1,301c 0,193 -1,195b 0,232





35







непоодинокі випадки явного або прихованого управлін-

ського «гальмування» реформи, відчутний перерозпо-

діл функціоналу педагогів і психологів, інші вимоги до

стилю взаємодії учителів і учнів, до оцінювання навча-

льних досягнень, посилений тиск на педагогів з боку

батьків, зміна інтер’єрів класу, школи, формату уроків

– усе це разом стало відчутним «землетрусом» для

освітян не лише в початковій, а й в середній та старшій

школі, спонукало одних педагогічних працівників вирі-

шувати власні професійні проблеми, інших співчувати

колегам, усіх разом – «підтягуватися» до заданого

«зверху» формату Нової української школи. В експери-

ментальній групі така фонова «приреченість» до змін

проявилася різноспрямованими зрушеннями й в імплі-

цитних теоріях навчання, що розуміються як життєві

уявлення про можливості розвитку інтелекту, особисті-

сного зростання в процесі навчання та розглядаються в

якості внутрішніх чинників його детермінації. Т. Корні-

лова акцентує на тому, що імпліцитні теорії інтелекту

та особистості певною мірою корелюють з факторами

усвідомленої цільової регуляції навчальної діяльності

та є особистісними предикторами академічних досяг-

нень (Корнілова, 2008). Зокрема, в учасників тренінгу

на рівні імпліцитних теорій стверджується орієнтація

не стільки на сам процес учіння та оволодіння майстер-

ністю, скільки на досягнення швидкого результату зад-

ля позитивної оцінки та уникнення неуспіху (р=0,049),

що цілком природньо в описаних вище умовах профе-

сійної турбулентності, «виживання» та трансформацій.

На даному фоні з певною часткою припущення та оп-

тимізму можна відзначити й підсилення такого

внутрішнього мотиваційного ресурсу як буденне пере-

Таблиця 3.

Вплив формувального експерименту на динамічно-мотиваційний освітній потенціал педагогічних працівників

Характеристики динамічно-мотиваційного потенціалу КГ (n=46) ЕГ (n=48)

Z р Z p

ІТН «нарощуваний інтелект» -,207b 0,836 -1,133b 0,257

ІТН «розвив. особистість» -1,071c 0,284 -1,450b 0,147

ІТН «цілі навчання» -,859c 0,390 -1,967c 0,049

ІТН «самооцінка навчання» -,710b 0,478 -,749b 0,454

АМ «пізнання» -,843c 0,399 -1,373c 0,170

АМ «досягнення» -,358c 0,721 -1,058c 0,290

АМ «інтроєктована мотивація» -1,938b 0,053 -2,215b 0,027

АМ «екстернальна_мотивація» -3,527b 0,000 -3,728b 0,000


Таблиця 4. Вплив формувального експерименту на особистісний потенціал

педагогічних працівників

Характеристики особистісного потенціалу КГ (n=46) ЕГ (n=48)

Z р Z p

Базові характеристики

Задоволення життям -1,535c 0,125 -2,002b 0,045

Ідентичність -0,783c 0,434 -1,674b 0,094

Суб’єктивне щастя -0,385c 0,700 -0,611b 0,541

Загальна осмисленість життя -2,449b 0,014 -2,008b 0,045

Стресостійкість -0,860b 0,390 -0,065b 0,948

Копінг «уникнення проблем» -0,548c 0,584 -0,965b 0,335

Копінг «пошук соц. підтримки» -0,450c 0,653 -1,185c 0,236

ОГЗ «оптимізм» -0,403b 0,687 -0,638c 0,524

Загальна рефлексивність -0,107b 0,915 -2,681c 0,007

Копінг «вирішення проблем» -0,264c 0,792 -0,695c 0,487

Загальна саморегуляція -0,954b 0,340 -0,150c 0,881

Толерантність до невизначеності -0,487c 0,626 -1,302c 0,193

Структурні компоненти, загальний показник

Потенціал самовизначення -0,061b 0,951 -1,943b 0,052

Потенціал збереження -1,308c 0,191 -0,571c 0,568

Потенціал реалізації -0,791b 0,429 -1,771c 0,076

Загальний показник -0,154b 0,878 -0,793b 0,428

Примітка: b- позитивні ранги, c - негативні ранги.




36







конання в здатності особистості до розвитку та особис-

тісного «збагачення» (р=0,147). Отже, аналіз моти-

ваційного компоненту засвідчив домінування зовнішнь-

ої інтроєктованої та екстернальної мотивації в учас-

ників контрольної та експериментальної групи, що по-

яснюємо активною початковою фазою упровадження

реформи Нової української школи в закладах загальної

середньої освіти та перехідною, конкурентною ситу-

ацією для усіх учасників освітнього процесу. У такому

нагально-трансформаційному загальному контексті

перевага учасників тренінгової програми позначилася

тенденцією до підсилення існуючих у них імпліцитних

уявлень про здатність особистості до розвитку у

взаємодії з іншими, та, по суті – про значущість осо-

бистісного потенціалу в перехідних ситуаціях (таблиця

4).

У визначенні базових компонентів і структури

особистісного потенціалу, його діагностиці спираємося

на напрацювання Д. Леонтьева (Леонтьев, 2011) та

уточнену факторну структуру особистісного потенціалу

педагогічних працівників, що дозволила дослідити сис-

тему взаємозв’язків за новими інтегральними змінними

(Сухенко, 2019). Згідно з трикомпонентною структу-

рою особистісного потенціалу, пропонованою

Д. Леонтьєвим, потенціал самовизначення дозволяє

людині в ситуаціях невизначеності орієнтуватися у про-

сторі можливостей та вибору мети для подальшої реалі-

зації; потенціал збереження – успішно виходити з си-

туацій тиску, бути стійким за несприятливих обставин,

зберігати себе як особистість, відстоювати свої ціннос-

ті, цілі, плани; потенціал реалізації – бути успішним в

досягненні поставленої мети (Леонтьев, 2011).

У контрольній групі відбулися зміни за окре-

мими базовими компонентами потенціалу самовизна-

чення – підвищилися осмисленість життя (р=0,014) й на

рівні тенденції знизилася задоволеність життям, що

характеризується когнітивною оцінкою відповідності

життєвих обставин очікуванням та корелює швидше з

об'єктивними показниками успішності життя ніж з його

емоційною оцінкою (р=0,125). Проте, вони не позначи-

лися ані на показнику потенціалу самовизначення, ані

на інтегральному показнику особистісного потенціалу.

Особистісний потенціал учасників тренінгу продемонс-

трував більшу динамічність: з одного боку, за рахунок

таких ресурсів особистості як задоволення життям,

(р=0,045), його загальна осмисленість (0,045), особисті-

сна та соціальна ідентичність (на рівні статистичної

тенденції р=0,094) розкрився потенціал самовизначення

(р=0,052), з іншого – головним чином, за рахунок зни-

ження рефлексивності (р=0,007), потенціал реалізації

виявив тенденцію до зниження (р=0,076).

Таким чином, у всіх учасників формувального

експерименту мало місце підвищення показника осмис-

леності життя. Проте, у педагогічних працівників конт-

рольної групи проявилася тенденція до зниження задо-

воленості життям, тоді як в експериментальній групі

даний показник підвищився й позначилася тенденція до

підвищення особистісної та соціальної ідентичності,

що в цілому позначилося як розкриття потенціалу само-

визначення. Даний компонент в структурі особистісно-

го потенціалу актуалізується в ситуаціях невизначенос-

ті та є індикатором здатності орієнтуватися в просторі

можливостей та обирати мету для подальшої реалізації,

ставити собі цілі та намічати орієнтири їх досягнення,

розширяти спектр можливостей, максимізувати потен-

ційні смисли поточної ситуації, самовизначитися стосо-

вно них, здійснювати відповідальний вибір у відкрито-

му й альтернативному просторі нових можливостей, а

також відмовитися від мети, що втратила сенс і гнучко

перемикатися на іншу. За умов «переорієнтації» у прос-

торі невизначеності, природньо виглядає той факт, що

потенціал реалізації, як здатність до організації цілесп-

рямованої діяльності, звуження спектру можливостей

через вибір, перехід до реалізації та досягнення мети,

знизився головним чином за рахунок зниження рефлек-

сивності, що очевидно є свідченням орієнтації у прос-

торі нових можливостей завдяки механізмам іншої при-

роди – інтуїтивної, ірраціональної, більш спонтанної.

Висновки з даного дослідження. Програма

дизайн-проєктування індивідуальної освітньої траєкто-

рії для педагогічних працівників реалізовувалася в умо-

вах активного розгортання першого етапу реформи Но-

вої Української школи в закладах загальної середньої

освіти. Його ознаками були високий ступінь невизначе-

ності, турбулентності, напруги, суперечності різного

роду між усіма учасниками освітнього процесу, що в

цілому дозволяє схарактеризувати його як перехідний.

Даний зовнішній контекст позначився на результатах




37







експерименту і враховувався в інтерпретації результа-

тів.

Базовий принцип, на якому ґрунтується програ-

ма формувального експерименту, сформульований

Г.С. Костюком і полягає у тому, що зовнішні причини

завжди діють через внутрішні умови. У даних термінах,

позначений вище зовнішній ситуаційний контекст та

реалізована програма, визначають «зовнішні причини».

З одного боку, їх дієвість зумовлюється висхідною логі-

кою розвитку «внутрішніх умов», з іншого – підсилює

її та сприяє більш динамічному психологічному розвит-

ку педагогічних працівників. В якості індикаторів про-

дуктивної взаємодії зовнішніх причин і внутрішніх

умов на різних рівнях психічної організації виступають

об’єктивні показники розвитку організмічно-

інтелектуального, динамічно-мотиваційного та особис-

тісного потенціалів педагогічних працівників; а також

самооцінка власної освітньої траєкторії педагогічними

працівниками як показник набутого ними освітнього

досвіду.

Зовнішні «фонові» причини в контрольній гру-

пі проявилися на всіх досліджуваних рівнях (динамічно

-мотиваційному, особистісному, самооціночному) за

виключенням організмічно-інтелектуального, а в експе-

риментальній – на всіх без виключення. Синхронізовані

односпрямовані статистично значущі зміни в контроль-

ній та експериментальній групі відбулися за такими

індикаторами як підвищення інтроєктованої, екстерна-

льної мотивації, осмисленості життя. Формувальний

вплив тренінгової програми проявився посиленням та

позитивною динамікою тих тенденцій, які намітилися в

контрольній групі (підвищенні здатності до репрезента-

ції освітньої траєкторії), а також змінами іншого ґатун-

ку, зокрема: підсиленням інноваційного компоненту,

тенденцією до знецінення результативно-усвідомленого

та емоційно-оціночного компонентів освітнього досві-

ду; розвитком загальних здібностей та мотивації; відчу-

тним посиленням потенціалу самовизначення на фоні

зниження потенціалу реалізації в цілому та рефлексив-

ності зокрема. Означена динаміка структур особистіс-

ного потенціалу відповідає класичним уявленням щодо

поведінки та діяльності в перехідних умовах – критика,

раціональні механізми відходять на другий план, педа-

гогічні працівники готові покладатися на більш спон-

танні реакції, прислухатися до себе, самовизначатися та

генерувати власні смисли та траєкторії, або ж прислу-

хатися до тих, хто може допомогти й має відповідний

досвід, зрештою – оскільки попередні моделі/траєкторії

не спрацьовують, не задовольняють в нових умовах, то

починають вироблятися нові…

Отримані результати свідчать, що експеримен-

тальний вплив резонує з генетичною логікою розвитку

педагогічних працівників, актуалізує та розкриває їх

особистісні ресурси та може бути позитивно оціненим в

частині основних підходів, принципів, , методів, мето-

дик, на яких він базувався.

Перспективи подальших розвідок пов’язуємо

з вивченням специфіки проєктування індивідуальних

освітніх траєкторій вчителями, практичними психоло-

гами та керівниками закладів загальної середньої осві-

ти.

References (Transliteration):

Artem'eva, E.Yu. (1999). Osnovy psihologii sub"ektivnoj semantiki

[Fundamentals of the psychology of subjective semantics] I.B.

Hanina (Ed.). Moskva: Nauka; Smysl [in Russian].

Bovyna, Y. B. (2006). Semantycheskyj dyfferencyal. Socyal'naja

psyhologyja. [Semantic differential. Social psychology]. M.:

Aspekt Press [in Russian].

Cukanov, B. Y. (2000). Vremja v psyhyke cheloveka [Time in the human

psyche]. Odessa : Astroprynt, 220 [in Russian].

Kornylova, T. V. (2008). Modyfykacyja oprosnykov K. Dvek v kontekste

yzuchenyja akademycheskyh dostyzhenyj studentov

[Modification of questionnaires by K. Dweck in the context of

the study of academic achievements of students]

Psyhologycheskyj zhurnal, 3, 86–100 [in Russian]..

Kostjuk, G. S. (1989). Navchal'no-vyhovnyj proces i psyhichnyj rozvytok

osobystosti [Educational process and mental development of

personality]. Kyi'v [in Ukrainian].

Leontev, D. A. ed. (2011). Lichnostnyi potentsial: struktura i diagnostika

[Personal Potential: Structure and Diagnostics]. Moskva:

Smysl [in Russian].

Lushyn, P., Sukhenko, Ya., Davydova, O. (2020). Particularities of

students’ educational trajectories and “projectories”: a

psychosemantic dimension, 25th IEEE International

Conference on Problems of Automated Tlectric Drive Theory

and Practice. Kremenchuk, Ukraine.

Maksymenko, S. (2015). Teorija specyfichnyh rushii'v rozvytku G.S.

Kostjuka [The theory of specific solutions developed by G.S.

Kostyuk] Problemy suchasnoi' psyhologii', 27, 7–19. Retrieved




38







from : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pspl_2015_27_3 [in

Ukrainian].

Petrenko, V. F. (2005). Osnovy psihosemantiki [Basics of

psychosemantics]. SPb.: Piter, 480 [in Russian].

Serkin, V. P. (2008). Metody psihologii sub#ektivnoj semantiki i

psihosemantiki [Psychology methods of subjective semantics

and psychosemantics]. M.: Izd-vo PChELA, 2008. 382 [in

Russian].

Suhenko, Ja. V. (2018). Suhenko Ya. (2018). Semanticheskiy differentsial

dlya otsenki obrazovatelnogo puti lichnosti [Semantic

Differential for Evaluation of Educational Pathway of

Personality]. Psiholingvistika , 24(1), 320–342 [in Ukrainian].

Suhenko, Ja. V. (2019). Indyvidual'ni osvitni trajektorii' pedagogichnyh

pracivnykiv ta uchniv: systemnyj vymir fenomenu [Personal

educational pathways of pedagogical workers and students: the

systemic approach to the phenomenon]. Psyhologichnyj

chasopys, 6 (5), 106–121. Retrieved from : https://

doi.org/10.31108/1.2019.5.6.8 [in Ukrainian].

Yana Sukhenko

PhD in Psychological Science, associate professor of the Department of

Psychology and Personal Development, State Higher Educational Institu-

tion "University of Education Management", the National Academy of

Educational Sciences of Ukraine, Kyiv (Ukraine)

EFFICIENCY OF THE PROGRAM FOR DESIGN-ING OF PEDAGOGICAL WORKERS’ INDIVIDUAL

EDUCATIONAL TRAJECTORIES

ABSTRACT

The article analyses of the results the implement-

ed program for designing of pedagogical workers’ individ-

ual educational trajectories. During the performed experi-

ment we observed changes in pedagogical workers’ body-

intellectual, dynamic-motivational structures and in their

personal potential in both, control and experimental

groups. The changes demonstrated by the program partici-

pants were more dynamic and corresponded better to the

external, situational context, namely, the reformation of

general secondary schools in accordance with the “New

Ukrainian School” program, which is “hybrid” and contra-

dictory as for its content and procedures. As for the control

group, the external, “background” conditions were mani-

fested at all studied levels (dynamic-motivational, person-

al, self-evaluative), with the exception of the body-

intellectual one; as for the experimental group, these condi-

tions were manifested at all levels without exception. The

synchronized unidirectional statistically significant chang-

es in the control and experimental groups were determined

for the following indicators: increased introjected, external

motivation, deeper meaningfulness of life. The formative

influence of the program was manifested by the strength-

ened positive dynamics of those tendencies that were out-

lined in the control group (the better ability to represent the

educational trajectory), as well as by other changes, in par-

ticular: the strengthened innovative component of the edu-

cational trajectory, the tendency to devalue the result-

conscious and emotional-evaluative components of educa-

tional experiences; developed general abilities and motiva-

tion; a tangible increase in the potential for self-

determination against the background of the decreased

potential for realization, in general, and reflexivity, in par-

ticular. Such dynamics of a personal potential corresponds

to the classical ideas about behavior in transitional condi-

tions: criticism, rational mechanisms fade into the back-

ground, pedagogical workers tend to rely on more sponta-

neous reactions, listen to themselves, self-determine and

generate their own meanings and trajectories, or listen to

those who can help and have the appropriate experience,

finally, since the previous models / trajectories lose their

relevance, do not work, do not satisfy new conditions, new

ones begin to be developed.

Key words: individual educational trajectory, de-

sign, personal potential, body-intellectual potential, dy-

namic-motivational potential.

Сухенко Яна Валериевна

Кандидат психологических наук, доцент кафедры психологии и лич-

ностного развития, Государственное высшее учебное заведение

«Университет менеджмента образования» Национальной академии

педагогических наук Украины, г. Киев (Украина)

РЕЗУЛЬТАТИВНОСТЬ ПРОГРАММЫ ДИЗАЙН-ПРОЕКТИРОВАНИЯ

ИНДИВИДУАЛЬНОЙ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЙ ТРАЕКТОРИИ ДЛЯ ПЕДАГОГИЧЕСКИХ

РАБОТНИКОВ

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена анализу результатов про-

граммы дизайн-проектирование индивидуальной обра-

зовательной траектории для педагогических работни-

ков. Показано, что на протяжении эксперимента специ-

фические изменения в организмично-

интеллектуальных, динамично-мотивационных струк-




39










турах и в структуре личностного потенциала педагоги-

ческих работников имели место как в контрольной, так

и в экспериментальной группе. Изменения у участни-

ков тренинговой программы оказались более динамич-

ными и соответствующими внешнему ситуационному

контексту, обусловленном реализацией реформы Новой

украинской школы в учреждениях общего среднего

образования – «гибридному» и противоречивому по

своей содержательно-процессуальной сущности. Внеш-

ние «фоновые» условия в контрольной группе прояви-

лись на всех исследуемых уровнях (динамично-

мотивационном, личностном, самооценочном) за ис-

ключением организмично-интеллектуального, а в экс-

периментальной – на всех без исключения. Синхрони-

зированные однонаправленные статистически значи-

мые изменения в контрольной и экспериментальной

группе имели место по таким индикаторам как повыше-

ние интроектированной, экстернальной мотивации,

осмысленности жизни. Формирующее влияние тренин-

говой программы проявилось в усилении и положи-

тельной динамике тех тенденций, которые наметились

в контрольной группе (повышении способности к ре-

презентации образовательной траектории), а также из-

менениями другого рода, в частности: усилением инно-

вационного компонента в структуре образовательной

траектории, тенденцией к обесцениванию результатив-

но-осознанного и эмоционально-оценочного компонен-

тов образовательного опыта; развитием общих способ-

ностей и мотивации; ощутимым усилением потенциала

самоопределения на фоне снижения потенциала реали-

зации в целом и рефлексивности в частности. Такая

динамика структур личностного потенциала соответ-

ствует классическим представлениям о поведении и

деятельности в переходных условиях – критика, рацио-

нальные механизмы отходят на второй план, педагоги-

ческие работники готовы полагаться на более спонтан-

ные реакции, прислушиваться к себе, самоопределяться

и генерировать собственные смыслы и траектории, или

же прислушиваться к тем, кто может помочь и имеет

соответствующий опыт, наконец, поскольку предыду-

щие модели/траектории утрачивают свою актуальность,

не срабатывают, не удовлетворяют в новых условиях,

то начинают вырабатываться новые.

Ключевые слова: индивидуальная образова-

тельная траектория, проектирование, личностный по-

тенциал, организмично-интеллектуальный потенциал,

динамично-мотивационный потенциал.




40







Галецька Інна Іванівна1, Кліманська Марина Борисівна2, Перун Марія Богданівна3

1Кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології, Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів (Україна)

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-9319-2229 2 Кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології, Львівський національний університет імені

Івана Франка, м. Львів (Україна) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-3047-2346 3 Кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології, Львівський національний університет імені

Івана Франка, м. Львів (Україна) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-3334-2579

COVID-19, ЛОКДАУН ТА ЖИТТЯ СІМ’Ї У

НОВІЙ РЕАЛЬНОСТІ

© Inna Haletska, Maryna Klimanska, Mariia Perun

UDC: 159.9:[364.628:316.614.5]:[616-036.21:579.834]

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Inna Haletska, Maryna Klimanska, Mariia Perun


АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена аналізу впливу пандемії COVID-19 та карантину на функціонування та психологічне благополуч-

чя сімей в Україні. Дослідження проводилось 14-22 травня 2020 року в умовах локдауну, коли крім загрози заражен-

ня коронавірусом неабияким викликом стало багатоденне перебування сімей в обмеженому просторі у незвичній

близькості у поєднанні з дистанційною роботою та дистанційним навчанням дітей.

Виявлено, неоднозначність впливу карантину на сімейну ситуацію: понад третина досліджуваних (36,13%) ствер-

джують, що карантин сприяв зближенню сім’ї, проте 7,14% відчули погіршення в стосунках, а 17,23% проблеми з

впорядкованістю та контролем сімейної ситуації. У взаєминах з дітьми наявні дві ключові тенденції: стосунки з

дітьми стали більш ніжними та близькими, водночас простежується втрата терпіння до дітей, використання більш

суворих форм покарань або надмірної поступливості батьків у взаєминах з дітьми.

Виокремлено три типи реагування сім'ї на ситуацію карантину: «Резильєнтність» (41 %) - покращення сімейної ситу-

ації; «Дистрес» (33%) - напруженість стосунків і загострення конфліктів; «Стабільність» (26 %) - взаємини не зазна-

ли змін. Проаналізовано психологічні особливості осіб з різним типом динаміки сімейних взаємин в умовах каранти-

ну.

Ключові слова: COVID-19, локдаун, життя в карантині, психічне здоров’я, психологічне благополуччя, сімейне

благополуччя, батьківсько-дитячі стосунки.


Постановка проблеми. Стрімко поширюю-

чись планетою та загрожуючи здоров’ю і життю міль-

йонів людей коронавірус фактично підпорядкував жит-

тя на Землі новітнім безпрецедентним правилам. Глоба-

льна пандемія, локдаун, соціальна і фізична ізоляція,

самоізоляція, невизначеної тривалості карантин прони-

кли у всі сфери життя і змінили спосіб життя людства

абсолютно непередбачуваним чином. Спрямовані на

стримування епідемії коронавірусу заходи фактично

закрили у фізично обмеженому просторі та соціальній

ізоляції мільйони людей у всьому світі. В умовах об’єк-

тивної загрози здоров’ю і життю та економічної неста-

більності люди були вимушені вирішувати питання

дистанційної роботи, дистанційного навчання, організа-

ції побуту та догляду за хворими членами родини тощо.

Неабияким викликом стала реальність постійного бага-

тоденного перебування сімей в обмеженому просторі у

більшій, аніж зазвичай, близькості. В усьому світі роз-

почато дослідження особливостей адаптації сімей до

карантинних обмежень в умовах пандемії, безпосеред-


https://orcid.org/0000-0002-9319-222

https://orcid.org/0000-0002-3047-2346


41







ніх та відтермінованих наслідків для сімейного благо-

получчя, а також психічного здоров’я і психологічного

благополуччя та якості життя як дорослих, так і дітей.

Ці дослідження мають неабияке значення для розумін-

ня закономірностей функціонування сім’ї, чинників

особистого та сімейного благополуччя, адаптації до

вимог соціального та фізичного середовища. Актуаль-

ність досліджень обумовлена не лише ймовірністю по-

дібних ситуацій у майбутньому та реальністю «другої

хвилі» пандемії, а й необхідністю розробки і впрова-

дження програм, спрямованих на допомогу адаптації

сімей до реалій карантинних обмежень. Важливо як

виявити труднощі, з якими стикаються сім’ї, так і про-

аналізувати чинники резильєнтності та визначити опти-

мальні стратегії допомоги сім'ям у подоланні аналогіч-

них проблем у майбутньому.

Аналіз досліджень психологічних та соціально-

психологічних аспектів епідемій та різних катаклізмів

свідчить, що спільним для таких ситуацій є наявність

виражених негативних для людей наслідків, водночас

необхідність враховувати як специфіку ситуації, дина-

міку її розвитку, так і динаміку соціально-

психологічних чинників та особливостей реагування

людей. Всесвітній локдаун і всесвітня пандемія дають

можливість виявити як неспецифічні, спільні для біль-

шості подібних ситуацій чинники та механізми психо-

логічного реагування, так і специфічні, залежні від си-

туативних та культуральних характеристик, а також

виявити можливості превенції та мінімізації негативних

наслідків.

Метааналіз 12 досліджень психічного здоров’я

під час епідемії COVID-19 (досліджено 27 475 суб'єк-

тів), виявив, що загалом в умовах карантину COVID-19

частота проявів тривожності становила 25%, а депресії

- 28%. Водночас, автори наголошують значну гетеро-

генність оцінок тривоги та депресії, оскільки одні дос-

лідження повідомляють про 16,5 % осіб із скаргами на

депресію та 28,8% на тривожність, інші ж наводять дані

про поширеність депресії - 17,7% та ступінь тривожно-

сті - 6,33%, внаслідок чого необхідно обережно тлума-

чити результати, а створення комплексної системи за-

побігання кризам вимагає інтеграції епідеміологічного

моніторингу, скринінгу та психологічної профілактики.

Спільним для всіх досліджень є висновок, що міфи та

дезінформація про вірус у поєднанні із обмеженням

інфраструктури посилюють тривогу та інші негативні

емоції (Ren et al., 2020).

У складні часи карантину необхідність утриму-

вати баланс «робота-сім’я» та самі змінені умови функ-

ціонування сім’ї можуть виснажувати людей (Restubog,

Ocampo & Wang, 2020), тож особливої уваги вимагають

дослідження впливу внутрішньосімейної ситуації на

психологічне благополуччя і здатність протистояти

стресу. На основі аналізу різних досліджень впливу

катастроф на внутрішньосімейну взаємодію Ендрю Ке-

мпбелл узагальнює їх негативні наслідки: зростання

рівня домашнього насильства, сімейної напруги, агресії

та зловживання алкоголем (Campbell, 2020). Ця модель

повторюється в усьому світі: після запровадження лок-

дауну кількість звернень на «гарячу лінію» з приводу

сімейного насильства зросла у Бразилії на 40%-50%, в

одному з регіонів Іспанії на 20%, на Кіпрі на 30%

(Bradbury-Jones & Isham, 2020). У Китаї насильство в

сім’ї збільшилося втричі, у Франції на 30%, зросло на-

сильство також в Італії та США і ця глобальна тенден-

ція може бути лише «верхівкою айсберга», оскільки

багато жертв опиняються в пастці з кривдником і не

можуть повідомити про зловживання (Campbell, 2020).

Провокування різних форм насильства здійснюють по-

в'язані з пандемією страх і невизначеність (Usher et al.,

2020).

Вплив катаклізмів на ситуацію в сім’ях, на-

справді, є різноплановим. Після урагану Хьюго в 1989

році Кетрін Кохан і Стів Коул, ґрунтуючись на теорії

прив'язаності, прогнозували збільшення кількості шлю-

бів і народжень та зменшення розлучень. Проте резуль-

тати їхніх досліджень виявили, що наступного після

урагану року у 24 округах, які зазнали катастрофи, по-

рівняно з 22 іншими округами Південної Кароліни, збі-

льшилася кількість як шлюбів і народжуваності, так і

розлучень. Це стало підставою для висновку, що небез-

печна для життя подія мотивує людей до значущих дій і

змін свого життя, але не детермінує патерн реакцій од-

нозначно (Cohan & Cole, 2002). Дослідження впливу

різних надзвичайних ситуацій засвідчують ймовірність

покращення внутрішньосімейного психологічного клі-

мату. Зокрема, за результатами опитування 818 жителів

Гонконгу у віці 18-60 років у червні 2003 року під час

© Inna Haletska, Maryna Klimanska, Mariia Perun DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.4



42







епідемії SARS, понад 60% респондентів заявили, що

більше дбають про почуття членів сім'ї, близько 40%

відчули більшу прихильність своїх друзів, членів сімей

та стали більше спілкувалися з близькими і лише декі-

лька відсотків відповіли навпаки; близько 35% опитува-

них повідомили, що мали більше часу для відпочинку

або занять спортом. Покращення стосунків та наявність

більшої кількості часу для себе негативно пов'язані з

вираженістю посттравматичного стресу, сприйняттям

стресу та інтенсивністю переживанням загрози. Факти-

чно автори відзначають позитивний вплив епідемії

SARS на рівень сімейної підтримки, рівень поінформо-

ваності про здоров'я та зміну способу життя, які можуть

бути важливими буфером у сприйманні стресової ситу-

ації епідемії (Lau et al., 2006).

Такі ж тенденції можна спостерігати і щодо

сучасної ситуації. Результати дослідження, проведеного

в умовах епідемії COVID-19 в Китаї, засвідчили, що

64,6% респондентів відчувають більшу підтримку дру-

зів, 63,9% підтримку членів сім'ї, 57,8% відзначили зро-

стання рівня близькості, 77,9% посилення турботи про

почуття членів сім'ї, 64,2% заявили, що витрачають

більше часу на відпочинок, а 59,7% - більше часу на

фізичні вправи. Найменш виражені ці позитивні зміни в

осіб віком від 41 до 50 років, а також не виявлено зв’яз-

ку зазначених ефектів з рівнем освіти респондентів

(Zhang & Ma, 2020).

За даними дослідження впливу карантину

COVID-19 на буденне життя та взаємини молоді в сім’ї

в Киргизстані 56,9% вказують, що дуже добре зблизи-

лись зі своєю сім'єю і дізналися про них більше, 47,15%

відповіли що нічого не змінилося, і лише 8,7%, стали

більше сваритися зі своєю сім'єю. Важливо, що 44,7%

молодих осіб відзначають збільшення кількості домаш-

ніх обов'язків, а 3,6% їх зменшення, що не залежить від

статі, водночас міська молодь в більшій мірі відчуває

тиск у зв'язку зі збільшенням кількості домашніх обов'-

язків (Сыргак кызы, Нургалиева & Казакбаева, 2020).

Однією з можливих причин зростання взаємної турботи

є сповільнення темпів життя усього суспільства під час

пандемії, завдяки чому виникає більше можливостей та

часу для підтримки і піклування один про одного

(Zhang & Ma, 2020).

Дослідження в Італії, яка постраждала від епі-

демії найбільше серед європейських країн, а карантин

мав найбільш жорсткі обмеження та тривалість, засвід-

чили, що сприйняття батьками труднощів карантину є

вирішальним чинником, який підриває добробут і бать-

ків, і дітей. Вплив карантину на поведінкові та емоційні

проблеми дітей опосередковується індивідуальним та

діадним стресом батьків. Батьки, які повідомляли про

зростання труднощів у роботі внаслідок карантину, в

більшій мірі виявляли негативне переживання стресу,

що посилювало проблеми у дітей. Водночас не виявле-

но впливу проживання в зоні більшого ризику, якості

умов домашнього середовища та ставлення до наслідків

пандемії на сімейне благополуччя (Spinelli, Lionetti,

Pastore & Fasolo, 2020).

Новим викликом для збереження балансу робо-

ти та сімейного життя стала дистанційна форма роботи,

яка в умовах карантину набула неабиякого поширення.

За відсутності необхідних для віддаленої роботи умов

та навичок у більшості батьків це стало додатковим

чинником батьківського стресу. За результатами он-

лайн-опитування 258 батьків у Сінгапурі високий рі-

вень збереження оптимального балансу «робота-сім’я»

та соціальної підтримки було виявлено лише у 43%

респондентів, помірний у 38% та низький у 19%. Необ-

хідність врівноважувати роботу та батьківські обов'яз-

ки, фізична ізоляція та закриття шкіл на тривалий час,

відсутність звичного місця для роботи, а також місця

для навчання дітей, коли сім'ї тривалий час залишають-

ся вдома в умовах об’єктивних обмежень простору,

вимушені виконувати декілька ролей із меншими ресу-

рсами та меншою підтримкою, ніж раніше отримували

від шкіл, церков, мікрорайонів та інших членів сім'ї є

чинниками батьківського стресу. Нижчі показники збе-

реженості балансу «робота-сім’я» виявлені у жінок

(Chung, Chan, Lanier & Ju, 2020). За допомогою регре-

сійного аналізу було підтверджено негативний вплив

балансу «робота-сім’я» на інтенсивність батьківського

стресу та сімейні конфлікти (Chung, Lanier & Wong,

2020).

Опитування, проведені в Канаді, також підтве-

рдили, що найбільшою мірою батьків хвилюють про-

блеми узгодження і збереження балансу у догляді за

дітьми, навчанні і допомозі дітям у виконанні їх навча-

льних завдань та виконанні власних професійних обов’-




43







язків (74%), соціалізації дітей в умовах пандемії (71%),

самотності дітей та їх соціальній ізоляції (54%) та кіль-

кості дитячого «екранного часу» (64%). Суттєво вищим

був рівень стурбованості батьків дітей віком до 11 років

(80%), аніж старших (55%) школярів (Statistics Canada,

2020). Здійснені в Сінгапурі дослідження наголошують,

що хоча батьки говорять про зростання відчуття близь-

кості зі своїми дітьми, водночас зазначають наявність

високого рівня батьківського стресу в умовах каранти-

ну: 40% повідомили про зростання словесних конфлік-

тів у подружжі, 24% про зростання конфліктів з іншими

членами сім’ї, 8% зазнали посилення фізичних конфлі-

ктів в сім’ях; 82% переживають, чи достатньо роблять

для своїх дітей, 86% зазначають, що турбота про дітей

потребує значно більше часу та енергії, 69% почува-

ються переповненими батьківською роллю, а 61% вва-

жають, що поведінку їхніх дітей важко керувати в пері-

од карантину; 47% батьків повідомили, що більше кри-

чали на своїх дітей, 27% батьків частіше вживали різкі

слова у спілкуванні з дітьми, а 13% батьків більше за-

стосували тілесні покарання. Вища батьківська напруга

поєднується із застосуванням батьками більш суворих

форм взаємодії з дітьми, і менш близькими стосунками

з дітьми (Chung, Lanier, & Wong, 2020). Для батьків, які

зазнають батьківського вигорання, більш притаманне

жорстоке поводження з дітьми та нехтування ними

(Griffith, 2020).

Дослідження підтверджують значущість бать-

ківського стресу у формуванні поведінки батьків та

взаємин батьки-діти, наголошують важливість аналізу

чинників та розробки соціальних програм, спрямованих

на зменшення батьківського стресу, як важливого засо-

бу підтримки сімейного благополуччя та психічного

здоров'я під час пандемії COVID-19 (Chung, Chan,

Lanier & Ju, 2020). Найкращими предикторами позитив-

ного досвіду у стосунках між батьками та дітьми під

час локдауну є самоефективність батьків та соціальна

підтримка, орієнтація на перспективу у матерів та поси-

лення афективних компонентів емпатії (емпатійне зане-

покоєння та особистий дистрес) у татів (Gambin et al.,

2020). Опитування Інституту соціальних та економіч-

них досліджень університету Ессексу «Understanding

Society: COVID-19 Study, 2020» (Perelli-Harris &

Walzenbach, 2020) виявили, що кращі стосунки з дітьми

більш притаманні батькам, які більше часу витрачають

на навчання своїх дітей, та тим, хто працює з дому, хо-

ча слід враховувати, що ці особи мають вищі доходи та

кращу освіту. Негативно впливає на психологічне бла-

гополуччя та стосунки з дітьми обмеження доступу до

власного робочого простору. Серед об’єктивних чинни-

ків важливим виглядає склад сім’ї. У квітневому опиту-

ванні виявлено, що батьки-одинаки рідше говорять про

покращення стосунків з дітьми (23% проти 27% одру-

жених батьків) та частіше зазначають погіршення сто-

сунків (7% проти 4 %), менше спілкуються зі своїми

дітьми з важливих питань (73% проти 79% одружених

батьків), але, водночас, вони також рідше сваряться зі

своїми дітьми (23% проти 34%), можливо, тому що

менше взаємодіють з ними. Не було виявлено істотних

відмінностей за демографічними та соціально-

економічними характеристиками (Perelli-Harris &

Walzenbach, 2020). Батьківський стрес є менш інтенси-

вним, а стосунки з дітьми кращими, якщо батьки вико-

нують свої щоденні справи у взаємодії зі своїми дітьми

(Adhe et al., 2020). Слід зауважити, що більшість дослі-

джень, проведених у різних країнах та на різних конти-

нентах, засвідчують відсутність значущих кореляцій

між рівнем прибутків батьків та батьківським стресом і

сімейним благополуччям.

Метою запропонованого дослідження було

визначення впливу пандемії COVID-19 та карантину на

функціонування та психологічне благополуччя сімей в

Україні.

Методи та методики дослідження. Дослі-

дження проводилось в період з 14 по 22 травня 2020

року за допомогою розсилки google-форми електрон-

ною поштою та через соціальні мережі. У дослідженні

взяли участь 238 осіб (36 чоловіків та 202 жінки) віком

від 24 до 57 років (M=36,4, SD=5,8): 42% респондентів

мали одну дитину, 47,5% - двох, 10,5% - трьох і більше

дітей.

На час проведення дослідження кількість хво-

рих в Україні постійно зростала: в період дослідження

(з 14 по 22 травня) число інфікованих збільшилось з 16

847 до 20 148 осіб (кількість померлих від коронавірусу

– з 456 до 588 (Worldometer, 2020). Відповідно до Пос-

танови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020

р. «Про запобігання поширенню на території України




44







коронавірусу COVID-19» з 12 березня на всій території

України був запроваджений карантин, а 25 березня –

режим надзвичайної ситуації до 24 квітня, який пізніше

був продовжений до 11 травня, а потім до 22 травня.

Були заборонені масові заходи, закриті навчальні закла-

ди, заборонена робота закладів громадського харчуван-

ня та торговельно-розважальних комплексів; з 6 квітня

заборонялось перебування у громадських місцях без

маски, переміщення групою більше, ніж дві особи, пе-

ребування на вулицях без документів, особи старші 60

років вважались такими, що потребують самоізоляції;

заборонено регулярні та нерегулярні перевезення паса-

жирів автомобільним транспортом у міському, примісь-

кому та міжміському сполученні, а також перевезення

пасажирів залізничним транспортом в усіх видах сполу-

чення; з 17 березня Україна зупинила міжнародне авіа-,

залізничне та пасажирське автобусне сполучення. Фак-

тично карантин мав форму локдауну, життя разюче

змінилося на невизначений термін у поєднанні з загро-

зою зараження новим коронавірусом, відсутністю мето-

дів лікування, невизначеністю часової перспективи три-

валості карантину і епідемії, цілком очікуваною еконо-

мічною кризою в державі і світі та об’єктивною загро-

зою власній фінансовій спроможності. Частина дорос-

лих фактично втратила джерела прибутків, або вони

істотно зменшилися, частина перейшла на дистанційну

форму роботи не маючи часто ані необхідних для цього

навичок, ані умов. Діти навчалися дистанційно, не всі

вони мали необхідні для навчання комп’ютери, якісний

інтернет, а також ізольоване місце для навчання. Орга-

нізація навчання була, переважно, стихійною, тож на

батьків наклалися обов’язки навчання дітей. У поєднан-

ні з істотним обмеженням можливості виходити з дому

усе вище зазначене стало значним викликом та випро-

буванням для мільйонів сімей. На час проведення дос-

лідження така ситуація тривала понад два місяці.

У попередніх дослідженнях, спрямованих на

аналіз ставлення до епідемії, увага в більшій мірі зосе-

реджувалась на виявленні та побудові типології індиві-

дуальних уявлень про сприймання ризику від COVID-

19 і потенційного впливу індивідуальних уявлень на

поведінкові наміри людини: на основі аналізу напів-

структурованих інтерв’ю було виділено декілька типо-

вих фреймів у сприйнятті ризику (Klimanska,

Klymanska & Haletska, 2020). Проте, безпосереднє спо-

стереження за розвитком ситуації, а також аналіз дослі-

джень COVID-19 визначають, що не менш вагомим

чинником є вплив локдауну, який в ситуації коронаві-

русної пандемії набув безпрецедентного формату.

Для збору первинних даних використано ско-

рочену форму опитувальника життя людей у карантині

(Галецька, Климанська & Кліманська, 2020), яка отри-

мала назву «Термометр-COVID». Опитувальник, міс-

тить сім змістових блоків: 1) особливості ставлення до

інформації в умовах епідемії, 2) когнітивні переконання

щодо COVID-19, пошук пояснень, 3) переживання без-

посередньої (для фізичного та психологічного здоров’я)

загрози, 4) дотримання норм превентивної поведінки,

5) ставлення до карантинних заходів, 6) особливості

сімейної ситуації та буденної поведінки в умовах кара-

нтину, 7) оцінка опосередкованої (економічної) загрози

в ситуації епідемії та карантину.

Окремими блоками пропонувались питання

щодо взаємин в сім’ї, змін у поведінці дітей та особли-

востей спілкування з дітьми про небезпеку коронавіру-

су. Ці питання були розроблені польськими науковцями

Варшавського університету в рамках міжнародного

дослідницького проекту (частина якого реалізовувалась

авторами статті в Україні) особливостей зв'язку між

здатністю до регулювання емоцій, вираженістю триво-

ги та депресії, почуттям ефективності у батьків та емо-

ційним функціонуванням дітей під час епідемії COVID

- 19 (Gambin et al., 2020).

Для збору первинних даних використано тесто-

ві психологічні методики: опитувальник стану здоров’я

пацієнта PHQ (модулі PHQ-9 та GAD-7), шкалу батьків-

ського стресу (Berry & Jones, 1995).

Статистична обробка результатів здійснюва-

лась за допомогою програми Statistica 10. Застосовано

дескриптивний, дисперсійний, кореляційний, кластер-

ний та дискримінантний аналізи.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Опрацювання результатів розпочиналось із загальної

оцінки сімейної ситуації респондентів. Для її комплекс-

ної оцінки було обрано декілька блоків питань, що на-

лежали до різних опитувальників. У наведених нижче

таблицях зазначено самі питання, середні значення від-

повідей респондентів, а також відсотки осіб з високим




45







та низьким рівнем вираженості певних переживань або

особливостей поведінки (залежно від шкали відповідей,

відповіді «1-зовсім не погоджуюся», «2-в значній мірі

не погоджуюся» оцінювали як низький рівень, а відпо-

віді «6-в значній мірі погоджуюся» та «7-цілком пого-

джуюся» (або «4-погоджуюся», «5-повністю погоджую-

ся»1) як свідчення високого рівня).

Перший блок питань стосувався загальної оцін-

ки сімейної ситуації під час карантину. Отримані ре-

зультати свідчать про те, що карантин став досить поту-

жним стимулятором сімейної єдності: понад третини

досліджуваних стверджують, що карантин сприяв збли-

женню сім’ї (36,13%), лише незначний відсоток (7,14%)

відчув погіршення в стосунках та невелика частка рес-

пондентів (17,23%) відчули проблеми з впорядкованіс-

тю та контролем власної сімейної ситуації (Таблиця 1).

Другий блок питань оцінки сімейної ситуації

містив питання, які дозволяли оцінити зміни в стосун-

ках з власним партнером: у більшості сімей ситуація не

надто змінилась під час карантину, загострення стосун-

ків у подружніх взаєминах відбулось лише у 6-8% сі-

мей, в той час як покращення спостерігається у сім’ях

більш як 20% учасників дослідження (Таблиця 2).

Третій блок питань оцінки сімейної ситуації

визначав особливості взаємин з дітьми під час епідемії

та карантину. У взаєминах з дітьми можна спостерігати

дві ключові тенденції. З одного боку батьки вважають,

що стосунки з дітьми стали більш ніжними та близьки-

ми, що засвідчують 74,37% досліджуваних. Водночас

ця емоційність позначилась на зростанні рівня непослі-

довності у взаєминах з дитиною: кожен четвертий із

батьків констатує частішу втрату терпіння до своїх ді-

тей, кожен п’ятий - використання більш суворих форм

покарань або, навпаки, надмірну поступливість у взає-

минах з дітьми (Таблиця 3).

Четвертий блок оцінки сімейної ситуації містив

два твердження, спрямовані на визначення рівня індиві-

дуального благополуччя, збереження балансу між задо-

Таблиця 1.

Загальна оцінка сімейної ситуації під час карантину

Твердження опитувальника M* SD Низький рівень (%)

Високий Рівень (%)

1.1. Я можу впевнено сказати, що карантин сприяв зближенню нашої сім’ї

4,61 1,85 16,80 36,13

1.2. В умовах карантину стосунки в сім’ї стали більш напружені і конфлікти загострилися

2,50 1,72 61,34 7,14

1.3. У мене таке відчуття, що моє сімейне життя стало набагато менш впоряд-кованим і мені важко контролювати його

3,28 1,65 54,62 17,23

*- за семипунктовою шкалою Лайкерта

1 У разі застосування шкал різної розмірності у межах одного блоку середні значення та стандартне відхилення обраховувано відповідно з

корекцією розмірності. Кількість пунктів шкали вказано після кожного блоку питань.

Таблиця 2. Оцінка подружніх взаємин


Високий рівень (%)

2.1. У порівнянні з часом до пандемії зараз стосунки з моїм партнером/партнеркою покращились

4,51 1,29 5,78 20,89

2.2. Під час епідемії стосовно свого партнера я відчуваю менше негативних емоцій

4,60 1,54 8,44 27,56

2.3. Під час епідемії стосовно свого партнера я відчуваю більше позитивних емоцій

4,62 1,53 8,00 27,56





46







воленням індивідуальних потреб та виконанням обов’я-

зків одного з батьків. За отриманими результатами мо-

жна припустити, що приблизно в третини опитаних

сімей виникли проблеми з організацією особистого ча-

су одного з батьків та виконанням своїх службових

обов’язків у поєднанні з домашніми справами (Таблиця

4).

Окрема увага в дослідженні приділялась особ-

ливостям спілкування батьків і дітей на тему епідемії

коронавірусу, тому аналіз цих питань винесено в окре-

мий блок. Більшість батьків підтвердили докладання

свідомих зусиль, щоб доступно пояснити дитині ситуа-

цію з епідемією та карантином (84,87%), навчити її про-

філактичним діям (80,25%), прийняти та допомогти

пережити негативні емоції дітей (70,17%). Хоча батьки

і не приховують своїх переживань, пов’язаних з епіде-

мією (більшість опитаних констатували, що дитина

може почути їх розмови з іншими стосовно епідемії

(70,17%), водночас вони намагаються не дивитися і не

слухати новини разом з дітьми (49,58%) та не діляться з

ними своїми страхами і побоюваннями щодо тривалості

епідемії (48,32%) (Таблиця 5).

За допомогою кореляційного аналізу простеже-

но зв'язок особливостей психоемоційного переживання

карантину і сімейних стосунків та непсихологічних

характеристик респондентів. Ані вік, ані рівень матеріа-

льного благополуччя, ані кількість спільно проживаю-

чих людей та кількість дітей не пов’язані ні з рівнем

тривожності, ні з рівнем депресивності. Зрештою це

відповідає більшості досліджень, які проводилися в

різних країнах світу (Adhe et al., 2020; Perelli-Harris &

Walzenbach, 2020; Spinelli, Lionetti, Pastore & Fasolo,

2020; Zhang & Ma, 2020). У разі більшої кількості спіль-

но проживаючих осіб у батьків виявлено нижчий рівень

відчуття близькості з дітьми (r=-0,18, p<0,01), задоволе-

ності спільно проведеним часом (r=-0,20, p<0,001), від-

чуттям задоволеності від батьківства (r=-0,20, p<0,001),

водночас вищим рівнем у дітей (на думку батьків) при-

гніченості, апатії та смутку, надмірної плаксивості та

труднощів зосередження уваги (r=0,22, p<0,001).

За даними досліджень, здійснених в Канаді

(Statistics Canada, 2020), найбільший рівень занепокоє-

ності щодо організації часу, емоційних та поведінкових

особливостей школярів мають батьки дітей до 11 років.

Однією із найскладніших, найбільш часоємких і най-

менш структурованих проблем карантину для батьків

була організація дистанційного навчання дітей. Тож з

метою виявлення впливу цього чинника на психологіч-

не та сімейне благополуччя загальна група досліджува-

Таблиця 4.

Оцінка збалансованості обов’язків одного з подружжя

Таблиця 3.

Оцінка стосунків з дітьми



3.1. Під час карантину я частіше втрачаю терпіння до своєї дитини/дітей 2,59 1,25 50,00 26,47

3.2. Під час карантину я дисципліную свою дитину/дітей частіше і/або більш суворо, ніж зазвичай

2,47 1,16 53,78 21,43

3.3. Я частіше поступаюся своїй дитині (дітям) і згодом шкодую про це 2,42 1,08 55,04 17,65

3.4. У моїх стосунках із дитиною/дітьми є більше близькості та ніжності 4,13 0,89 3,36 74,37

*- за п’ятипунктовою шкалою Лайкерта



4.1. В умовах карантину я відчуваю брак часу для домашніх справ і для себе 3,4 2,13 42,85 24,79

4.2. Мені дуже складно поєднувати віддалену роботу та/або домашні обов’яз-ки з доглядом за дитиною

3,92 1,83 42,44 32,35





47







них була поділена на підгрупи з врахуванням не лише

кількості, але й віку дітей: 1) сім’ї з однією дитиною; 2)

сім’ї з двома і більше дітьми молодшого та середнього

шкільного віку (6-14 років) (батьки дітей цієї вікової

групи зустрілись з найбільшими змінами в організації

часу і навчання власних дітей і, як наслідок, власного

часу); 3) сім’ї з двома і більше дітьми інших вікових

категорій (діти або ще надто маленькі, тому перебува-

ють вдома, або достатньо дорослі, щоб самостійно по-

долати проблеми дистанційного навчання). Проте, ана-

ліз результатів опитування не виявив статистично дос-

товірних відмінностей між досліджуваними за жодним

із показників.

Рівень освіти та рівень матеріального стану

родини негативно пов'язані зі схильністю до

«конспірологічних» теорій походження вірусу

(«коронавірус був створений як біологічна зброя» (r=-

0,24, p<0,001), «епідемія коронавірусу створена з ме-

тою економічного та політичного перерозподілу сві-

ту» (r=-0,18, p<0,01)). Обидва показники, рівень освіти

та матеріальний стан є пов’язаними між собою (r=0,18,

p<0,01). Батьки з вищим рівнем освіти частіше зазнача-

ють, що їхня дитина може вигадувати розваги та занят-

тя вдома (r=0,17, p<0,01) та більш впевнені щодо влас-

ної спроможності впоратися зі стресом (r=0,21, p<0,01).

Вищий рівень матеріального благополуччя поєднується

кращою спроможністю поєднувати віддалену роботу та

домашні обов’язки (r=0,18, p<0,01), а також менш вира-

женими побоюваннями щодо негативного впливу епі-

демії на економічне становище сім’ї (r=-0,19, p<0,01).

За допомогою критерію Стьюдента було про-

аналізовано відмінності у психоемоційному стані та

ставленні до COVID-19 осіб, залежно від особистого

знайомства з хворими на коронавірус. Особи, що зна-

ють людей, які хворіли на коронавірус, вище оцінюють

ризик заразитися коронавірусом (t=3,8, p<0,001), у біль-

шій мірі дотримуються превентивної поведінки (носять

маски, дотримуються соціальної дистанції та миють

руки) (t=3,8, p< 0,001), вважають коронавірус більш

небезпечним, ніж людям про це говорять (t=2,4,

p<0,01), водночас вище оцінюють надійність інформа-

ції як з інтернеті джерел, так і ЗМІ (t=4,0, p<0,001), та в

меншій мірі є прихильниками «конспірологічних» тео-

рій (t=-2,4, p<0,01), в більшій мірі вважають, що каран-

тин сприяв зближенню сім'ї, частіше розмовляють з

дітьми про коронавірус та ситуацію епідемії (t=2,4,

p<0,01), водночас мають нижчий рівень толерантності

до стресу (t=-2,16, p<0,5).

Дані загальної оцінки сімейної ситуації дозво-

лили припустити, що приблизно в третини сімей виник-

ли суттєві психологічні проблеми, пов’язані з організа-

цією життя під час карантину, водночас яскраво прояв-

ляється група батьків, чиє життя зазнало змін на краще.

З метою виокремлення груп з різним рівнем сімейного

благополуччя під час карантину використано кластер-

ний аналіз за методом k-середніх по досліджуваних.

Таблиця 5.

Оцінка комунікації з дитиною щодо епідемії та карантину



5.1. Моя дитина розмовляє зі мною на тему епідемії коронавірусу. 3,61 1,26 19,32 58,82 5.2. Я розмовляю зі своєю дитиною про дії для запобігання поширенню коро-

навірусу. 4,25 1,02 6,72 80,25

5.3. Я намагаюся пояснити своїй дитині ситуацію, пов’язану з епідемією в зрозумілий для неї спосіб.

4,37 0,95 5,88 84,87

5.4. Я намагаюся уникати розмов з дитиною про епідемію 1,72 1,05 78,15 7,56 5.5. Я намагаюся приймати негативні почуття (сум, гнів, страх) своєї дитини,

пов’язані з епідемією коронавірусу 4,07 1,11 7,56 70,17

5.6. Я дивлюся новини/ слухаю повідомлення ЗМІ про епідемію разом зі своєю дитиною

2,47 1,25 49,58 19,75

5.7. Моя дитина може почути, як я розмовляю з іншими дорослими про епіде-мію

3,93 1,15 11,34 70,17

5.8. Я ділюсь своїми страхами та побоюваннями щодо тривалості епідемії зі своєю дитиною

2,63 1,38 48,32 28,57





48







Кластеризація здійснювалась на основі питань блоку

загальної оцінки сімейної ситуації під час карантину

(1.1. Я можу впевнено сказати, що карантин сприяв

зближенню нашої сім’ї; 1.2. В умовах карантину стосу-

нки в сім’ї стали більш напружені і конфлікти загостри-

лися; 1.3. У мене таке відчуття, що моє сімейне життя

стало набагато менш впорядкованим і мені важко конт-

ролювати його) (Рис.1).

Приналежність досліджуваних до кластерів

перевірено за допомогою дискримінантного аналізу:

Лямбда Уілкса=0,13658 і F(6,466)=132,49 при p<0,000;

коректність класифікації 94% (для першого кластеру

99%, другого – 90%, третього – 92%). Аналіз змінних та

однофакторний дисперсійний аналіз за критерієм Шеф-

фе при p<0,05, вказують на істотні відмінності між вио-

кремленими групами (Таблиця 6.).

Досліджувані, що увійшли до першого класте-

ру, «Резильєнтність», 98 осіб (41 %), вважають, що

карантин сприяв зближенню їхньої сім'ї (найвищий

показник з поміж інших груп М=6,29, F=164,72 при

p<0,000) і не надто вплинув на організацію сімейного

життя (середні показники з поміж інших груп М=3,17,

F=38,73 при p<0,000). Можна вважати, що їхня сімейна

ситуація покращилася, незважаючи на запровадження

карантинних заходів.

Досліджувані другого кластеру, «Дистрес», 78

Рис.1. Результати кластерного аналізу досліджуваних за питаннями загальної оцінки сімейної ситуації під час карантину

Таблиця 6.

Порівняння трьох груп за питаннями блоку загальної оцінки сімейної ситуації під час карантину

Група/ Твердження опитувальника

Кластер 1 (Резильєнтність) N=98

M(SD) Кластер 2

(Дистрес) N=78 M(SD)

Кластер 3 (Стабільність) N=62

M(SD) Статистичні відмін-ності між кластера-

ми 1.1. Я можу впевнено сказати, що

карантин сприяв зближенню нашої сім’ї

6,29 (0,80) 3,47 (1,53) 3,37 (1,24) 1-2*** 1-3***

1.2. В умовах карантину стосунки в сім’ї стали більш напружені і конфлікти загострилися

1,46 (0,74) 4,51 (1,28) 1,62 (0,94) 1-2*** 2-3***

1.3. У мене таке відчуття, що моє сімейне життя стало набагато менш впорядкованим і мені важ-ко контролювати його

3,17 (1,66) 4,29 (1,38) 2,16 (1,09) 1-2*** 1-3*** 2-3***


***p < 0,001; **p < 0,01; *p < 0,05.




49







осіб (33 %), вважають, що в умовах карантину стосун-

ки в їхній сім'ї стали більш напружені і конфлікти заго-

стрилися (найвищий показник з поміж інших груп

М=4,51, F=232,21 при p<0,000) при цьому їхнє сімейне

життя стало малоконтрольованим та організованим, а

стосунки в сім’ї значно ускладнилися під час каранти-

ну.

Досліджувані третього кластеру,

«Стабільність», 62 особи (26 %), вважають, що на впо-

рядкованість їхнього життя ситуація карантину не мала

значного впливу (найнижчий показник з поміж інших

груп М=2,16), а взаємини у їхніх сім’ях практично не

зазнали змін.

Подальше дослідження було спрямоване на

аналіз особливостей емоційних станів, показників сі-

мейного благополуччя, задоволеності особистих потреб

та характеру подружніх взаємин, переживання батьків-

ського стресу та оцінки стосунків з дитиною під час

карантину залежно від типу впливу карантину на функ-

ціонування сім'ї.

Середні показники вираженості депресивних та

тривожних симптомів в загальній групі досліджуваних

відповідають мінімальним депресивним проявам (PHQ-

9: M=8,42, SD=5,0) та помірному прояву тривожності

(GAD-7: M=6,38, SD=5,0). За показниками вираженості

цих розладів суттєво відрізняється від інших група

«Дистрес» (Таблиця 7), представникам якої притаманні

найвищий рівень тривожності і депресивності, пробле-

ми у контролі власної поведінки, переживання та схи-

льність пов'язувати ці стани з епідемією COVID-19.

Оскільки підвищення рівня тривоги і депресії,

зі слів самих респондентів, може бути пов’язане з пере-

конаннями респондентів щодо епідемії COVID-19 та

спричиненим нею карантином, то було здійснено порів-

няння уявлень щодо вірусу, особливостей превентивної

поведінки і ставлення до карантинних заходів представ-

ників різних кластерів (Таблиця 8).

Між групами не виявлено відмінностей щодо

інтересу до інформації про розвиток епідемічної ситуа-

ції, оцінки небезпеки коронавірусу у порівнянні із се-

зонним грипом та переконаннями, що коронавірус був

створений штучно як біологічна зброя. Визначено, що

схильність дотримуватись думки про штучне створення

епідемії з метою економічного та політичного перероз-

поділу світу в найбільшій мірі виявляється у представ-

ників кластеру «Дистрес». Рівень занепокоєння еконо-

мічними наслідками є високим у представників всіх

кластерів, але найбільш яскраво він виражений також

для кластеру «Дистрес».

Загальна картина результатів показує, що в

сім’ях, в яких відбулися зміни на краще, домінує думка

про високу ймовірність зараження, що сприяє підтрим-

ці карантинних заходів. Водночас, у сім’ях, у яких від-

булися негативні зміни під час карантину більшою мі-

рою схильні вважати епідемію штучною, карантин –

нав’язаним, а економічні наслідки більш фатальними.

Оцінка балансу між задоволенням особистих

потреб та виконанням домашніх та професійних обов’я-

зків вказує на наявність значних труднощів в організа-

ції часу батьків, які належать до кластеру «Дистрес».

Саме для цієї групи характерне найбільше переживання

браку часу для домашніх справ і для себе, складність у

поєднанні віддаленої роботи і вимог побуту та догляду

за дитиною. Водночас, для групи «Стабільність» харак-

терна найбільша легкість у поєднанні всіх аспектів сво-

го життя (Таблиця 9).

Таблиця 7.

Порівняння трьох груп за показниками методик GAD-7 та PHQ-9

Група/ Показник (Твердження)

Кластер 1 (Резильєнтність) N=98

M(SD)

Кластер 2 (Дистрес)

N=78 M(SD)

Кластер 3 (Стабільність) N=62

M(SD)

Статистичні відмін-ності між кластера-

ми

Тривожний розлад (GAD-7) 5,45 (4,77) 8,92 (5,29) 4,64 (3,67) 1-2*** 2-3***

Депресивні прояви (PHQ-9) 7,76 (5,55) 10,76 (5,62) 6,53 (4,71) 1-2*** 2-3***

Наскільки вище згадані поведінка та пере-живання пов'язані з епідемією COVID-19? *

2,42 (1,30) 2,74 (1,21) 1,93 (1,17) 2-3***

*- за п'ятипунктовою шкалою Лайкерта

***p < 0,001; **p < 0,01; *p < 0,05.




50







Таблиця 8.

Ставлення до епідемії та карантину2


Кластер 1 Резильєнтність N=98

M*(SD)

Кластер 2 Дис-трес N=78 M

(SD)

Кластер 3 Стабільність N=62

M(SD)


ми

1. Особливості ставлення до інформації в умовах епідемії

Я постійно стежу за розвитком епідемічної ситуації (про кількість хворих, прогнози і проя-снення ситуації тощо)

4,12 (1,91) 3,88 (1,84) 3,85 (2,04)

Я намагаюсь уникати новин, щоб зменшити переживання

4,39 (1,96) 4,10 (1,83) 3,81 (2,06)

2. Когнітивні переконання щодо COVID-19, пошук пояснень

Я думаю, що коронавірус є більш небезпечним, ніж людям про це говорять

3,60 (1,72) 3,29 (1,55) 3,05 (1,80)

Я думаю, що небезпека від коронавірусу така сама, як від сезонного грипу

3,32 (1,82) 3,79 (1,94) 4,06 (2,08)

Я думаю, що коронавірус був створений штуч-но як біологічна зброя.

4,07 (2,09) 4,32 (2,06) 4,13 (2,13)

Я думаю, що епідемія коронавірусу штучно створена з метою економічного та політичного перерозподілу світу

3,64 (2,06) 4,45 (1,93) 4,08 (2,18) 1-2*

3. Переживання безпосередньої загрози для здоров’я

Як Ви думаєте, яка ймовірність того, що Ви можете заразитись коронавірусом?

4,20 (1,50) 3,65 (1,40) 3,34 (1,49) 1-2* 1-3**

В якій мірі Ви відчуваєте загрозу через розви-ток епідемії (страх заразитися)

3,55 (1,54) 3,50 (1,27) 2,95 (1,38) 1-3*

4. Дотримання норм превентивної поведінки

Я одягаю маску перебуваючи на вулиці 5,23 (1,98) 4,59 (2,16) 4,39 (2,41)

Я часто мию руки, активно користуюсь антисе-птиком

6,04 (1,33) 5,62 (1,47) 5,85 (1,60)

Я чітко дотримуюсь соціальної дистанції в громадських місцях

6,16 (1,11) 5,86 (1,21) 5,87 (1,40)

5. Ставлення до карантинних заходів

Я схвалюю запровадження суворих карантин-них заходів в Україні

5,43 (1,64) 4,53 (1,87) 4,34 (1,98) 1-2** 1-3**

7. Оцінка опосередкованої (економічної) загрози в ситуації епідемії та карантину.

Я непокоюсь про економічні наслідки каранти-ну для України

5,76 (1,27) 5,91 (1,30) 5,26 (1,87) 2-3*

Наскільки ви боїтесь, що через епідемію по-страждає ваше економічне становище (сімейний бюджет, доходи, втрата роботи)?3

3,72 (1,75) 3,33 (1,73) 3,89 (1,79)

2 В таблицю 8 увійшли всі блоки опитувальника «Термометр-СOVID» крім шостого («Особливості сімейної ситуації та буденної поведінки в

умовах карантину»), питання якого були проаналізовані в загальній оцінці сімейної ситуації


***p < 0,001; **p < 0,01; *p < 0,05.

Таблиця 9.

Порівняння трьох груп за оцінкою збалансованості обов’язків одного з подружжя


Кластер 1 Резильєнт-ність N=98

M* (SD)

Кластер 2 Дистрес N=78

M(SD)


M(SD)

Статистичні від-мінності між клас-

терами

В умовах карантину я відчуваю брак часу для домашніх справ і для себе

3,06 (2,06) 4,23 (2,17) 2,90 (1,91) 1-2** 2-3***

Мені дуже складно поєднувати віддалену роботу та/або домашні обов’язки з доглядом за дити-ною.

3,95 (1,84) 4,57 (1,74) 3,04 (1,57) 1-3** 2-3***


***p < 0,001; **p < 0,01; *p < 0,05.

Найбільш яскраві відмінності між кластерами

виявлено в оцінці респондентами стосунків з партне-

ром: представники кластеру «Резильєнтність» засвідчи-

ли найбільш позитивні зміни в стосунках з партнером,

а «Дистрес» - що їм важко ефективно підтримувати




51







одне одного, співпрацювати та вирішувати поточні до-

машні справи. (Таблиця 10).

Середній показник батьківського стресу у зага-

льній групі досліджуваних становить 37,5 балів

(SD=9,08), що відповідає середнім значенням, отрима-

ним авторами методики при опитуванні батьків здоро-

вих дітей (M=37,1, SD=8,1) (Berry, 1995: 467). Найвищі

показники батьківського стресу притаманні групі

«Дистрес»: найменш задоволені своєю роллю матері/

батька, менше подобається проводити час з дитиною

(дітьми), вважають, що обов’язки пов’язані з дитиною

залишають їм мало часу та обмежують їхнє життя, по-

ведінка дітей може їх бентежити та напружувати, як

наслідок більше втрачають терпіння до своїх дітей та

намагаються їх більше дисциплінувати. На відміну від

групи «Дистрес», представники групи «Стабільність»

більш послідовні у своїй поведінці стосовно дитини, їм

значно легше заспокоювати дитину, а також поєднувати

віддалену роботу з обов’язками пов’язаними з дітьми та

домом. Батьки, що увійшли до кластеру

Таблиця 10.

Порівняння трьох груп за оцінкою ефективності співпраці з чоловіком/дружиною



M*(SD)

Кластер 2 Дис-трес N=73 M

(SD)


M(SD)

Статистичні від-мінності між клас-

терами

У порівнянні з часом до пандемії зараз сто-сунки з моїм партнером/партнеркою покра-щились

5,11 (1,10) 3,76 (1,28) 4,49 (1,10) 1-2*** 1-3** 2-3**

Під час епідемії стосовно свого партнера я відчуваю менше негативних емоцій

5,41 (1,25) 3,53 (1,41) 4,62 (1,28) 1-2*** 1-3** 2-3***

Під час епідемії стосовно свого партнера я відчуваю більше позитивних емоцій

5,47 (1,26) 3,65 (1,48) 4,45 (1,20) 1-2*** 1-3*** 2-3**

Я вважаю, що ми разом з чоловіком / дружи-ною зможемо ефективно доповнювати один одного в догляді за дитиною (дітьми) під час карантину.

5,97 (1,42) 4,71 (1,82) 5,85 (1,51) 1-2*** 2-3***

Я вважаю, що ми разом із чоловіком / дру-жиною можемо добре співпрацювати та вирішувати щоденні домашні справи під час карантину.

6,00 (1,30) 4,63 (1,91) 5,99 (1,32) 1-2*** 2-3***


***p < 0,001; **p < 0,01; *p < 0,05.

Таблиця 11.

Порівняння трьох груп за оцінкою батьківського стресу та батьківської ефективності під час карантину


Кластер 1 Резильєнтність N=98

M(SD)*


M(SD)


M(SD)

Статистичні відмінно-сті між кластерами

Шкала батьківського стресу 35,87 (8,95) 41,70 (8,73) 34,87 (7,94) 2-1*** 2-3***

Під час карантину я частіше втрачаю терпіння до своєї дитини (моїх дітей).

2,41 (1,20) 3,16 (1,16) 2,14 (1,19) 2-1*** 2-3***

Під час карантину я дисципліную свою дитину (дітей) частіше і / або більш суворо, ніж зазвичай.

2,41 (1,11) 2,87 (1,09) 2,04 (1,16) 2-1*** 2-3***

Я частіше поступаюся своїй дитині (дітям) і згодом шкодую про це.

2,41 (1,11) 2,78 (1,00) 1,98 (0,99) 3-1* 3-2***

Коли моя дитина (діти) хвилююється (-ються), мені дуже важко її заспокоїти

2,14 (0,93) 2,41 (0,94) 1,91 (0,91) 2-3*

У цій ситуації я та моя дитина (діти) намагаємось зробити час приємнішим

4,17 (0,81) 3,71 (0,89) 3,91 (1,01) 1-2**

Я ціную, що я можу більше часу прово-дити з дитиною (дітьми).

4,40 (0,79) 4,06 (0,91) 4,24 (0,93) 1-2*

У моїх стосунках із дитиною / дітьми є більше близькості та ніжності.

4,34 (0,82) 3,96 (0,91) 4,01 (0,89) 1-2*

Моя дитина (діти) навчаються новому і стали більш творчими.

3.71 (1,02) 3,25 (1,07) 3,51 (1,16) 1-2*

*- за п’ятипунктовою шкалою Лайкерта (крім шкали батьківського стресу)

***p < 0,001; **p < 0,01; *p < 0,05.




52







«Резильєнтність» у порівнянні з кластером «Дистрес»

вважають, що у час карантину відносини з дітьми стали

ближчими та ніжнішими, вище цінують можливість

проводити більше часу разом та намагаються збагачува-

ти цей час навчаючись новому та творчістю (Таблиця

11).

Батьки трьох груп по-різному оцінили поведін-

ку та емоційний стан власних дітей (досліджуваним

пропонувалося давати відповіді стосовно дитини, яка на

момент дослідження потребувала найбільше турботи та

уваги). Батьки з дистрес-реакцією звітують про найви-

щу схильність їхніх дітей переживати тривогу, страх,

напругу, а також вважають, що дітям важче концентру-

вати увагу та спілкуватися з іншими людьми. На проти-

вагу іншим групам, досліджувані кластеру

«Стабільність» відзначають у дітей найменше таких

симптомів як пригнічений настрій чи апатія, гнів, драті-

вливість, надмірна плаксивість, проблеми з харчуван-

ням та різноманітними болями. Однак, вони також схи-

льні вважати, що виникнення таких проблем у дітей

може бути пов’язаним з епідемією коронавірусу. Варто

зазначити, що усі батьки однаково звітують про надмір-

не використання дітьми телебачення, Інтернету, елект-

ронних пристроїв (ці показники є найвищими з усіх

можливих емоційних та поведінкових труднощів). Вод-

ночас представники усіх трьох груп в рівній мірі вважа-

ють, що порушення сну не притаманно дітям (Таблиця

12.).

Узагальнюючи отримані результати можна оха-

рактеризувати кожну групу не лише з точки зору сімей-

ного благополуччя, але й сукупності інших показників.

Для батьків резильєнтного типу сімейної ситуації при-

таманна задоволеність своєю сімейною ситуацією, кон-

тактами з найближчими, зокрема дітьми, у поєднанні з

прагненням використати ситуацію карантину для спіль-

ного проведення часу. Однак епідемія коронавірусу

несе багато ризиків та загроз, які стосуються фізичних і

психологічних наслідків можливого інфікування та пе-

ренесення хвороби, що посилює переживання ризику як

стосовно себе, так і близьких та рідних. На фоні цих

переживань карантин став каталізатором ресурсів, необ-

хідних для зближення сім’ї у складній (неочікуваній,

непередбачуваній) ситуації. Ймовірним ризиком у разі

довготривалого карантину може бути виснаження вна-

слідок надмірно емоційного реагування.

Батьки з дистрес типом сімейної ситуації

більш схильні до тривожних та депресивних проявів

які, як вони вважають, пов’язані (зумовлені) ситуацією

Таблиця 12.

Порівняння трьох груп за оцінкою емоційних та поведінкових труднощів дитини



M*(SD)


M(SD)


M(SD)


ми

Тривога, страх, напруга 2,18 (1,11) 2,65 (1,12) 1,93 (1,02) 2-1* 2-3***

Пригнічений настрій, апатія, смуток 2,00 (1,08) 2,38 (1,13) 1,82 (1,00) 2-3*

Спалахи гніву, дратівливості 2,48 (1,19) 2,70 (1,17) 2,00 (1,15) 3-1* 3-2**

Надмірна плаксивість 2,08, (1,18) 2,48 (1,20) 1,54 (0,91) 3-1* 3-2***

Проблеми зі сном 1,89 (1,11) 2,00 (1,10) 1,62 (0,94)

Зниження / посилення апетиту, труднощі з годуванням/харчуванням

1,88 (1,19) 2,03 (1,12) 1,53 (0,91) 3-2*

Болі в животі / голові / суглобах, енурез, тощо (будь-яке з них)

1,61 (1,02) 1,70 (1,05) 1,17 (0,49) 3-1* 3-2**

Труднощі зосередження уваги 2,18 (1,15) 2,67 (1,21) 1,75 (0,98) 2-1* 2-3***

Труднощі у спілкуванні з іншими людь-ми

1,87 (1,11) 2,28 (1,14) 1,66 (0,92) 2-1* 2-3**

Надмірне використання телебачення, Інтернету, електронних пристроїв

3,58 (1,25) 3,56 (1,14) 3,08 (1,47)

Наскільки вищезазначені форми поведін-ки пов'язані з епідемією коронавірусу?

3,16 (1,18) 2,73 (1,21) 3,51 (1,37) 2-3*


***p < 0,001; **p < 0,01; *p < 0,05.




53







що склалася. Вони стикаються як із низкою труднощів

у комунікації з дітьми, чоловіком/дружиною, близьки-

ми на карантині, так і труднощами налагоджувати по-

бут і організовувати життя у нових, незвичних реаліях.

Імовірно, саме вони потребують супроводу та допомо-

ги і рекомендацій щодо організації щоденного укладу

життя.

У разі стабільного типу реагування сімейна

ситуація не зазнала суттєвих змін внаслідок епідемії та

карантину: емоційна стійкість, відсутність тривожних

розладів чи депресивної симптоматики, здатність дола-

ти пов’язані з епідемією та карантином виклики приве-

ртають увагу до цієї групи щодо дослідження психоло-

гічних чинників та механізмів успішного копінгу.

Висновки. Пандемія нового коронавірусу ста-

ла об’єктивно потужним стресом, пов’язаним із пере-

живанням загрози інфікування, страхом хвороби, нега-

тивними наслідками для економічного благополуччя та

жорстким обмежувальним впливом локдауну і каранти-

ну на спосіб життя. Проте наслідки впливу, згідно ре-

зультатів досліджень, не є настільки негативними і де-

структивним, як припускалося. Зокрема, середні показ-

ники вираженості депресивних та тривожних симпто-

мів в загальній групі досліджуваних відповідають міні-

мальним депресивним проявам та помірному прояву

тривожності, а функціонування сімей також не зазнало

виражених деструктивних наслідків: понад третини

досліджуваних стверджують факт зближення сім’ї в

умовах карантину, на противагу 7,14%, які говорять

про погіршення і загострення. В умовах ризиків та за-

гроз фізичних і психологічних наслідків можливого

інфікування та обмежень звичного і бажаного способу

життя карантин став каталізатором ресурсів та збли-

ження сім’ї у складній (неочікуваній, непередбачува-

ній) ситуації, фактично виявляючи резильєнтність сі-

мей.

Водночас у сім’ях, які зазначають зростання

напруги в сім’ї та загострення стосунків, а також не-

спроможність узгоджувати роботу і сімейні обов’язки в

нових реаліях, виявляються труднощі у комунікації з

дітьми, а також незадоволення батьківством, а діти в

більшій мірі виявляють тривожність, психологічну на-

пругу та роздратованість. Результати проведених дослі-

джень узгоджуються з наявними літературі висновка-

ми, що вплив небезпечної для життя події мотивує до

значимих дій і змін свого життя, але не детермінує па-

терн реакцій однозначно. Відсутність зв’язку рівня

освіти та матеріального благополуччя з рівнем тривож-

ності і депресивності в умовах карантину підтверджує,

що люди первинно адаптовані до звичних для себе

умов існування, а стрес внаслідок пандемії і карантину

має однакову інтенсивність впливу. Отримані дані да-

ють підстави стверджувати, що важливим чинником

психологічного та сімейного благополуччя є здатність

впорядкувати життя в нових умовах і обставинах, тож

важливим для запобігання деструктивних наслідків

стресу є надання рекомендацій та сприяння людям і

сім’ям щодо адекватного та ефективного планування та

налагодження побуту, умов щоденного життя. Запро-

поновані результати слід аналізувати з урахуванням

обмежень: досліджуваними були переважно користува-

чі мережу Фейсбук; серед досліджуваних переважна

більшість були представники жіночої статі; малоймові-

рно, що опитувальники заповнювали люди, які мають

виражені депресивні розлади, чи потерпають від сімей-

них негараздів та домашнього насильства; дослідження

проводилося на кінець другого місяця тривання каран-

тину, на етапі зменшення обмежень щодо виходу з до-

му, тож необхідно проведення подальших досліджень

для відслідковування динаміки та ймовірних відтермі-

нований наслідків.

References :

Adhe, K. R., Maulidiya, R., Al Ardha, M. A., Saroinsong, W. P., &

Widayati, S. (2020). Learning during the Covid-19 pandemic:

correlation between income levels and parental roles. Jurnal

Obsesi: Jurnal Pendidikan Anak Usia Dini, 5(1), 293-302.

https://doi.org/10.31004/obsesi.v5i1.554

Berry, J. O., & Jones, W. H. (1995). The parental stress scale: initial

psychometric evidence. Journal of Social and Personal

Relationships, 12, 463–472.

Bradbury-Jones, C., & Isham, L. (2020). The pandemic paradox: the

consequences of COVID-19 on domestic violence. Journal of

clinical nursing, 29 (13-14), 2047–2049. https://

doi.org/10.1111/jocn.15296

Campbell, A. M. (2020). An increasing risk of family violence during the

Covid-19 pandemic: strengthening community collaborations

to save lives. Forensic Science International: Reports, 2,

100089. https://doi.org/10.1016/j.fsir.2020.100089



https://doi.org/10.1111/jocn.15296

https://doi.org/10.1111/jocn.15296

https://doi.org/10.1016/j.fsir.2020.100089


54







Chung, G., Chan, X., Lanier, P., & Ju, P. W. Y. (2020). Associations

between work-family balance, parenting stress, and marital

conflicts during COVID-19 pandemic in Singapore. OSF

Preprints. https://doi.org/10.31219/osf.io/nz9s8

Chung, G., Lanier, P. & Wong, P. Y .J. (2020). Mediating effects of pa-

rental stress on harsh parenting and parent-child relationship

during coronavirus (COVID-19) pandemic in Singapore.

Journal of Family Violence. https://doi.org/10.1007/s10896-

020-00200-1

Cohan, C. L., & Cole, S. W. (2002). Life course transitions and natural

disaster: marriage, birth, and divorce following Hurricane

Hugo. Journal of Family Psychology, 16(1), 14–25. https://

doi.org/10.1037/0893-3200.16.1.14

Gambin, M., Woźniak-Prus, M., Sekowski, M., Cudo, A., Pisula, E.,

Kiepura, E., et. al. (2020). Factors related to positive

experiences in parent-child relationship during the COVID-19

lockdown. The role of empathy, emotion regulation, parenting

self-efficacy and social support. PsyArXiv, 30 July. https://

doi.org/10.31234/osf.io/yhtqa

Griffith, A. K. (2020). Parental burnout and child maltreatment during the

COVID-19 pandemic. Journal of Family Violence. https://

doi.org/10.1007/s10896-020-00172-2

Haletska, I., Klymanska, L., & Klimanska, M. (2020). Каrantynnyi kviten

v Ukraini: dumky, perezhyvannia, povedinka pered zagrozoyu

COVID-19 [Quarantine April in Ukraine: thoughts,

experiences, behaviour faced with the threat of COVID-19].

Psychological Journal, 6 (5), 18-

36. https://doi.org/10.31108/1.2020.6.5.2 [In Ukrainian]

Klimanska, M., Klymanska, L., & Haletska, I. (2020). The lens, frames

and patterns of Ukrainians: how perception of threat and risk

determines behavior in the COVID-19 situation Journal of

Education Culture and Society, 11(2), 444-460. https://

doi.org/10.15503/jecs2020.2.444.460

Lau, J.T., Yang, X., Tsui, H. Y., Pang, E., & Wing, Y. K. (2006). Positive

mental health-related impacts of the SARS epidemic on the

general public in Hong Kong and their associations with other

negative impacts. The Journal of Infection, 53(2), 114-124.

DOI: 10.1016/j.jinf.2005.10.019.

Perelli-Harris, B., & Walzenbach, S. (2020). How has the Covid-19 crisis

impacted parents’ relationships with their children? Retrieved

from: https://cutt.ly/HfD5M8n

Ren, X., Huang, W., Pan, H., Huang, T., Wang, X., & Ma, Y. (2020).

Mental health during the COVID-19 outbreak in China: a meta

-analysis. Psychiatric Quarterly. doi:10.1007/s11126-020-

09796-5

Restubog, S. L. D., Ocampo, A. C. G., & Wang, L. (2020). Taking control

amidst the chaos: emotion regulation during the COVID-19

pandemic. Journal of Vocational Behavior, 119, 103440.

https://doi.org/10.1016/j.jvb.2020.103440

Spinelli, M., Lionetti, F., Pastore, M., & Fasolo, M. (2020). Parents' Stress

and Children's Psychological Problems in Families Facing the

COVID-19 Outbreak in Italy. Frontiers in psychology, 11,

1713. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2020.01713

Statistics Canada (2020). Impacts of COVID-19 on Canadian families and

children. Retrieved from: https://www150.statcan.gc.ca/n1/en/

daily-quotidien/200709/dq200709a-eng.pdf?st=L9Ijso4Y

Syrtak kyzy, N., Nurgalieva, Ch., & Kazakbaeva, E. (2020). Otchet po

rezul’tatam oprosa vliyaniya COVID-19 na molodezh v

Kyrgyzstane [Report on the results of the survey about the

impact of COVID-19 on youth in Kyrgyzstan]. Retrieved from:

https://cutt.ly/MfSvsi5 [In Russian]

Usher, K., Bhullar, N., Durkin, J., Gyamfi, N., & Jackson, D. (2020).

Family violence and COVID-19: increased vulnerability and

reduced options for support. International journal of mental

health nursing, 29(4), 549–552. https://doi.org/10.1111/

inm.12735

Worldometer (2020). COVID-19 coronavirus pandemic. World /

Countries/ Ukraine. Retrieved from: https://

www.worldometers.info/coronavirus/country/ukraine/

Zhang, Y., & Ma, Z. F. (2020). Impact of the COVID-19 Pandemic on

mental health and quality of life among local residents in

Liaoning Province, China: a cross-sectional

study. International journal of environmental research and

public health, 17(7), 2381. https://doi.org/10.3390/

ijerph17072381

Inna Haletska

PhD in Psychological Science, associate professor of the Department of Psychology, Ivan Franko National University in Lviv (Ukraine)

Maryna Klimanska


Mariia Perun


COVID-19, LOCKDOWN AND FAMILY LIFE IN A NEW REALITY

АBSTRACT

The COVID-19 global pandemic, the risk of in-

fection, lockdown, social and physical isolation, self-

isolation, and unspecified period of quarantine have subju-

gated life on the Earth to the newest unprecedented rules.

Permanent multi-day staying of families in a limited space

and greater than usual proximity has become a great chal-

lenge, which has affected their mental health, psychologi-

cal well-being and family relationships.



https://doi.org/10.31219/osf.io/nz9s8

https://doi.org/10.1007/s10896-020-00200-1

https://doi.org/10.1007/s10896-020-00200-1

https://doi.org/10.1037/0893-3200.16.1.14

https://doi.org/10.1037/0893-3200.16.1.14

https://doi.org/10.31234/osf.io/yhtqa

https://doi.org/10.31234/osf.io/yhtqa

https://doi.org/10.1007/s10896-020-00172-2

https://doi.org/10.1007/s10896-020-00172-2

https://doi.org/10.1007/s10896-020-00172-2

https://doi.org/10.31108/1.2020.6.5.2

https://doi.org/10.15503/jecs2020.2.444.460

https://doi.org/10.15503/jecs2020.2.444.460

https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zapobigannya-poshim110320rennyu-na-teritoriyi-ukrayini-koronavirusu-covid-19

https://cutt.ly/HfD5M8n

https://doi.org/10.1016/j.jvb.2020.103440

https://doi.org/10.3389/fpsyg.2020.01713

about:blank

about:blank

https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zapobigannya-poshim110320rennyu-na-teritoriyi-ukrayini-koronavirusu-covid-19

https://doi.org/10.1111/inm.12735

https://doi.org/10.1111/inm.12735

https://www.worldometers.info/coronavirus/country/ukraine/

https://www.worldometers.info/coronavirus/country/ukraine/

https://doi.org/10.3390/ijerph17072381

https://doi.org/10.3390/ijerph17072381


55







The study aim was to determine the impact of the

COVID-19 pandemic quarantine on the functioning and

psychological well-being of families in Ukraine.

The data were collected from the 14th to the 22nd

of May, 2020 with the help of Google Forms via the social

media. The study involved 238 parents aged 24 to 57 years.

At the survey time, the quarantine has the form of a lock-

down and lasted for more than two months, so the expe-

rience of the corona-virus infection threat was accompanied

by severe restrictions against leaving home, distance work,

a significant reduced income, and spontaneously organized

distance learning for children, so parents were forced to

teach their children.

The following questionnaires were used for the

data collection: the questionnaire on people’s lives in qua-

rantine “Thermometer-COVID” (Haletska, Klymanska &

Klimanska, 2020); a set of questionnaires to assess family

relationships, parental effectiveness and children’s emotions

during the epidemic (Gambin at al., 2020); Patient Health

Questionnaire (modules PHQ-9 and GAD-7) and the Paren-

tal Stress Scale (Berry & Jones, 1995). Descriptive, va-

riance, correlation, cluster and discriminate analyzes were

used for the data analysis.

The results show that quarantine has become a

powerful stimulant of family unity: more than one-third of

the respondents claimed that quarantine helped family

members to become closer to each other (36,13%), a small

percentage (7,14%) reported about worsened relationships,

and 17,23% did about problems with order and control of

their family situation. Increased tensions in marital relations

occurred only at 6-8% of families, while improvements

were observed at 20%.

There were two key trends in the relationship with

children: parents’ relationships with children became more

tender and closer, while this emotionality led to inconsisten-

cies in relationships with children, loss of patience, use of

harsher punishments, or, conversely, excessive compliance.

About one-third of the respondents had problems with the

organization of their personal time, balancing of work and

family responsibilities. About 80% of parents made cons-

cious efforts to explain the situation with the epidemic and

quarantine to their children; they accepted the negative

emotions of children related to the quarantine (70,17%) and

taught them preventive actions (80,25%).

The average indicators of depressive and anxiety

symptoms for all group corresponded to minimal depressive

symptoms and moderate anxiety. There were no correla-

tions between financial well-being, the number of people

living together, the number of children and anxiety or de-

pression. With the increased numbers of people living toge-

ther and children in a family, the level of closeness with the

children, satisfaction with the time spent together, the fee-

ling of satisfaction with parenthood decreased, while the

children (according to the parents’ opinion) had deeper de-

pression, apathy, and sadness, were quick in tears and con-

centrated poorly their attention. In the case of family mem-

ber’s poor education and/or financial status, a higher ten-

dency to «conspiracy theories» of the virus origin (“corona-

virus was created as a biological weapon with the aim of

economic and political rearrangement of the world”) was

observed.

Those respondents who knew infected people felt a

higher risk of corona-virus infection, adhered to preventive

behaviour, considered corona-virus as more dangerous and

information about it in media as more reliable, and were

less pro-conspiracy theorists. They believed that quarantine

helped families become closer, talked with children about

the epidemic situation more often, but had lower tolerance

to stress.

Three types of family response to the quarantine

situation were identified: “Resilience” (41%) - bringing

family members closer, improvement of the family’s situa-

tion, despite the quarantine situation; “Distress” (33%) -

tension and aggravation of conflicts, lack of control, disor-

ganization and complication of family life;

“Stability” (26%) - the family relationship without changes.

There were difficulties in communicating with

children, dissatisfaction with parenthood; children were

more anxious, felt psychological tension and irritability in

the families that reported about more family conflicts, wor-

sened relationships, inability to balance work and family

responsibilities in the new realities.

The research results correspond to the findings

presented at the scientific literature: a life-threatening event

motivates significant actions and changes people’s lives, but

does not determine clearly the pattern of reactions. The

research results suggest that an important factor in psycho-

logical and family well-being is people’s ability to organize




56







their lives in new conditions and circumstances, so it is

important to prevent the destructive effects of stresses, to

provide advice and assistance to people and families on

adequate and effective planning and adjustment of life and

conditions of daily life.

Keywords: COVID-19, lockdown, life in quaran-

tine, mental health, psychological well-being, family well-

being, parent-child relationship.

Галецкая Инна Ивановна

Кандидат психологических наук, доцент кафедры психологии, Львов-ский национальный университет имени Ивана Франка, г. Львов (Украина)

Климанская Марина Борисовна


Перун Мария Богдановна


COVID-19, ЛОКДАУН И ЖИЗНЬ СЕМЬИ В НО-

ВОЙ РЕАЛЬНОСТИ

АННОТАЦИЯ

Глобальная пандемия СOVID-19, переживание

риска инфицирования, локдаун, социальная и физиче-

ская изоляция, самоизоляция, неопределенной продол-

жительности карантин подчинили жизнь на Земле но-

вейшим беспрецедентным правилам. Мощным вызовом

стала реальность постоянного многодневного пребыва-

ния семей в ограниченном пространстве в большей, чем

обычно, близости, что повлияло на психическое здоро-

вье, психологическое благополучие и семейные отно-

шения.

Целью исследования было определение влия-

ния карантина пандемии COVID-19 на функционирова-

ние и психологическое благополучие семей в Украине.

Сбор данных осуществлялся с 14 по 22 мая

2020 с помощью google-формы через социальные сети.

В исследовании приняли участие 238 родителей в воз-

расте от 24 до 57 лет. На момент проведения исследова-

ния карантин в форме локдауна длился более двух ме-

сяцев, поэтому к переживанию угрозы заражения коро-

навируса добавились жесткие ограничения выхода из

дома, дистанционная форма работы, существенное

уменьшение доходов, стихийно организованное дистан-

ционное обучение детей, которое добавляло родителям

обязанностей в обучении детей.

Для сбора первичных данных использовался

опросник жизни людей в карантине «Термометр-

COVID» (Галецька, Климанська & Кліманська, 2020),

комплекс опросников для оценки взаимоотношений в

семье, родительской эффективности и эмоционального

функционирования детей во время эпидемии (Gambin et

al., 2020); опросник состояния здоровья пациента PHQ

(модули PHQ-9 и GAD-7) и шкала родительского стрес-

са (Berry & Jones, 1995). Для обработки данных приме-

нялся дескриптивный, дисперсионный, корреляцион-

ный, кластерный и дискриминантный анализы.

Полученные результаты свидетельствуют о

том, что карантин стал достаточно мощным стимулято-

ром семейного объединения: более трети исследуемых

утверждают, что карантин способствовал сближению

семьи (36,13%), незначительная часть респондентов

(7,14%) сообщают об ухудшении в отношениях, а 17,23

% - о проблемах с упорядоченностью и контролем соб-

ственной семейной ситуации. Обострение отношений в

супружеских отношениях обнаружено лишь в 6-8%

семей, в то время как улучшение в 20%.

Во взаимоотношениях с детьми имеются две

ключевые тенденции: отношения родителей с детьми

стали более нежными и близкими, однако эта эмоцио-

нальность отразилась на росте уровня непоследователь-

ности в отношениях с ребенком, потере терпения к сво-

им детям, использовании более строгих форм наказа-

ний или, наоборот, чрезмерной уступчивости. Пример-

но у трети опрошенных возникли проблемы с организа-

цией личного времени, согласовании служебных и се-

мейных обязанностей. Около 80% родителей прилагают

сознательные усилия, чтобы доступно объяснить ребен-

ку ситуацию с эпидемией и карантином, принимают

отрицательные эмоции детей, связанные с карантином

(70,17%) и учат их профилактическим действиям

(80,25%).

Средние показатели выраженности депрессив-

ных и тревожных симптомов в общей группе соответ-

ствуют минимальным депрессивным проявлениям и

умеренном проявлении тревожности. Не выявлено свя-

зи уровня материального благополучия, количества




57










совместно проживающих людей и количества детей с

уровнем тревожности и депрессивности. В случае боль-

шего количества совместно проживающих лиц у роди-

телей выявлено низкий уровень ощущения близости с

детьми, удовлетворенности совместно проведенным

временем, чувства удовлетворенности родительством,

одновременно у детей (по мнению родителей) наблюда-

ется более высокий уровень подавленности, апатии и

грусти, плаксивости и проблемы концентрации внима-

ния. В случае низкого уровня образования и/или мате-

риального положения семьи наблюдается более высокая

склонность к «конспирологическим» теориям проис-

хождения вируса («коронавирус создан как биологиче-

ское оружие с целью экономического и политического

передела мира»).

Респонденты, которые знают людей, переболев-

ших коронавирусом, выше оценивают риск заражения, в

большей степени придерживаются профилактического

поведения, считают коронавирус более опасным, выше

оценивают надежность информации из СМИ. Они в

меньшей степени разделяют «конспирологические» тео-

рии, в большей степени считают, что карантин способ-

ствовал сближению семьи, чаще разговаривают с деть-

ми о ситуации эпидемии, но имеют более низкий уро-

вень толерантности к стрессу.

Выделены три типа реагирования семьи на си-

туацию карантина: «Резильентность» (41%) - сближение

семьи, улучшение семейной ситуации, несмотря на си-

туацию карантина; «Дистресс» (33%) - напряженность

отношений и обострение конфликтов, низкий уровень

контролируемости, неорганизованность и сложности в

семейной жизни; «Стабильность» (26%) - взаимоотно-

шения в семьях практически не претерпели изменений.

В семьях, в которых отмечают рост напряжения

в семье и обострение отношений, а также неспособ-

ность согласовывать работу и семейные обязанности в

новых реалиях, проявляются трудности в коммуника-

ции с детьми, а также недовольство статусом родителя,

а дети в большей степени проявляют тревожность, пси-

хологическое напряжение и раздражительность.

Результаты проведенных исследований согла-

суются с имеющимися в литературе данными, что влия-

ние опасного для жизни события мотивирует к значи-

тельным действиям и изменениям своей жизни, но не

детерминирует паттерн реакций однозначно. Результа-

ты исследований дают основания утверждать, что важ-

ным фактором психологического и семейного благопо-

лучия является способность упорядочить жизнь в новых

условиях и обстоятельствах, поэтому важным для

предотвращения деструктивных последствий стресса

является предоставление рекомендаций, содействие

людям и семьям в адекватном и эффективном планиро-

вании, налаживанию быта и условий повседневной жиз-

ни.

Ключевые слова: COVID-19, локдаун, жизнь в

карантине, психическое здоровье, психологическое бла-

гополучие, семейное благополучие, родительско-

детские отношения.




58







Мартинюк Ірина1

1Кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології, Національний університет

біоресурсів і природокористування України, м. Київ (Україна)


МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ

МОЛОДІ ДО САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

© Iryna Martyniuk

UDC: 159.9 : 378.041-057.87

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Iryna Martyniuk


АНОТАЦІЯ

У статті акцентується увага на важливості розробки діагностичного інструментарію для дослідження готовності

студентської молоді до самоосвітньої діяльності. Аналізуються наявні у психолого-педагогічній науці розробки

зазначеної проблеми. Констатовано, що на сьогодні залишається відкритим питання методу дослідження готов-

ності особистості до самоосвітньої діяльності. Запропоновано методику дослідження готовності студентів до

самоосвітньої діяльності. Висвітлено теоретичне підґрунтя методики дослідження готовності студентів до само-

освітньої діяльності. У методиці пропонуються завдання уявити себе у десяти різних ситуаціях, що спонукають

моделювати власну професійну самоосвітню діяльність. У розробці таких ситуацій були задані певні параметри,

що слугували показниками готовності досліджуваних до самоосвітньої діяльності. Подано зміст методики дослі-

дження готовності студентів до самоосвітньої діяльності. Описано сутність аналізу результатів методики. Обґру-

нтовано надійність та валідність методики. Зазначається, що запропонована методика діагностики готовності

студентської молоді до самоосвітньої діяльності має хороші показники надійності та валідності і може застосову-

ватись у психолого-педагогічній практиці ЗВО.

Ключові слова: студентська молодь, готовність до самоосвітньої діяльності, методика дослідження, діагностика

готовності до самоосвітньої діяльності, експериментальна ситуація.


Постановка проблеми у загальному вигляді

та її звʼязок із важливими науковими чи практични-

ми завданнями. У сучасному світі важливою компете-

нтністю людини є уміння навчатись упродовж життя,

що, у свою чергу, підтримується розвинутою готовніс-

тю особистості до здійснення самоосвітньої діяльності.

Для зʼясування міри необхідності застосування цілесп-

рямованих заходів з формування готовності студентсь-

кої молоді до самоосвітньої діяльності та їх сутності

важливо дослідити особливості розвитку цього утво-

рення в студентів упродовж навчання в ЗВО. Звідси

випливає необхідність розробки інструментарію, при-

датного для його діагностики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у

яких започатковане розвʼязання даної проблеми і на

які спирається автор. В останні десятиліття ті чи інші

аспекти проблеми розвитку готовності студентської

молоді до самоосвітньої діяльності досить активно роз-

роблялись представниками зарубіжної педагогічної

науки: О. Глухова, Ю. Калугін, А. Крицька.

Г. Лапшина, Г. Марковець, Ю. Опарін, Н. Пєсцова,

Л. Теплих, О. Федорова, С. Юдакова, Т. Яковець. Від-

повідно, згаданими вченими так чи інакше зачіпалась

проблема діагностики готовності до самоосвітньої дія-

льності, у контексті якої виокремлювались показники

зазначеного утворення та розроблявся діагностичний

інструментарій. Серед нього можна виокремити три

групи методик: розроблені авторами анкети чи тести,



59







аналіз результатів діяльності, спостереження, відомі

методики, що досліджують дотичні до готовності до

самоосвітньої діяльності психологічні утворення

(Мартинюк, 2017).


льної проблеми, яким присвячується стаття. Деталь-

ний аналіз сутності застосовуваних методик та отриму-

ваних з їх допомогою результатів засвідчив, що часто

пропоновані в анкетах запитання, відповіді та їх інтерп-

ретація є дискусійними щодо: а) їх відповідності показ-

никам самоосвіти, самоосвітньої діяльності,

б) коректності визначених пріоритетів щодо різних рів-

нів готовності до самоосвіти, в) вичерпності запропоно-

ваних варіантів відповідей щодо кожного конкретного

показника. Окрім того, формулювання запитань не да-

ють можливості з’ясувати, чи співвідносять студенти

опанування фаху із самоосвітньою діяльністю. У біль-

шості випадків запитання анкет спрямовані більше на

перевірку розуміння досліджуваними сутності самоос-

віти як такої чи на активізацію знань про самоосвітню

діяльність. Однак, дискусійними залишаються такі їхні

аспекти: а) визначені показники готовності до самоосві-

тньої діяльності, що виступають предметом досліджен-

ня згідно тексту анкет, б) запропоновані варіанти відпо-

відей, що або обмежують спектр можливих відповідей,

або ж є рівносильними щодо кожного із можливих рів-

нів готовності до самоосвітньої діяльності. Часто також

автори подають прямі формулювання запитань анкети,

що, на наш погляд, містить ризик активізації установки

давати соціально бажані відповіді, або ж неправильного

розуміння сутності самоосвіти взагалі. Уже поверхне-

вий аналіз змісту деяких анкет дає підстави говорити

про необхідність високого рівня розвитку рефлексив-

них умінь респондентів, а також спеціальних педагогіч-

них знань (наприклад, для називання самоосвітніх

умінь, методів роботи над статтею тощо) для отриман-

ня об’єктивних даних щодо їх готовності до самоосвіт-

ньої діяльності за такими запитаннями (Мартинюк,

2017).

Застосовуючи методи аналізу продуктів діяль-

ності, спостереження, вище згадані вчені з’ясовують, на

наш погляд, досить обмежене коло показників готовно-

сті до самоосвітньої діяльності (Мартинюк, 2017).

Звичайно, коректність застосування методів,

методик у вивченні готовності особистості до самоосві-

тньої діяльності визначається розумінням сутності цієї

діяльності, її показників та характеристик, а також ви-

бором конкретного її аспекту, що цікавить дослідника.

Українськими науковцями теж чимало уваги

приділяється проблемі самоосвітньої діяльності, готов-

ності до неї, саморозвитку особистості (Бурлука, 2005;

Грабовець, 2004; Добровольська, 2016; Ємельнова, Ав-

рамович, 2016; Малихін, 2000; Терещенко, 2000; та ін.).

Зокрема, подається чітко визначене розуміння самоос-

віти як специфічного інформаційно-забезпечувального

виду діяльності, технології роботи з різноманітного

роду текстами, системою відновлення, розширення і

поглиблення раніше отриманих знань, засобу вторинної

соціалізації, індивідуалізації, саморозвитку, самовдос-

коналення, самореалізації і самоконструювання особис-

тості (Бурлука, 2005). Окреслюється механізм розвитку

самоосвітньої діяльності як розв’язання протиріч між

особистісним та груповим (соцієтальним) знанням з

провідною тенденцією – потягом до самореалізації та

самовдосконалення (Грабовець, 2004). Однак питання

діагностики готовності до такої діяльності у цих дослі-

дженнях або не зачіпається, або ж пропонуються мето-

ди, що виявляють близькі до зазначеного утворення

психологічні характеристики. Зокрема, Я. Сухен-

ко розробила методику семантичного диференціалу

для оцінки освітньої траєкторії особистості, що дає мо-

жливість з’ясувати систему смислів і ставлень людини

до своєї освітньої траєкторії, досвіду її реалізації

(Сухенко, 2018).

На підґрунті вище викладеного можемо конста-

тувати, що на сьогодні залишається відкритим питання

методу дослідження готовності особистості до самоос-

вітньої діяльності.

Мета статті. Мета статті – описати розробку

інструментарію, придатного для діагностики готовності

студентської молоді до самоосвітньої діяльності та його

подальшого застосування у вивченні розвитку цього

утворення в студентів упродовж навчання в ЗВО.

Наукове обґрунтування методології проведе-

ного дослідження.

Під час розробки методики використовувались

загальнонаукові методи: аналіз психолого-педагогічних

джерел з проблеми готовності особистості до самоосві-

© Iryna Martyniuk DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.5



60







тньої діяльності та узагальнення наукових даних. У

результаті було визначене таке розуміння готовності

особистості до здійснення самоосвітньої діяльності: це

стійке психологічне утворення, що інтегрує особистісні

якості, здібності, мотивацію, знання, уміння, навички,

необхідні для здійснення цієї діяльності, проявляється

як налаштованість до самоосвіти і забезпечує її ефекти-

вність (у результаті чого виникає якісно новий стан

особистості: нові знання, уміння, навички, нові особис-

тісні якості, нові погляди та переконання) (Мартинюк,

2016).

При цьому нами було з’ясовано, що показника-

ми готовності до самоосвітньої діяльності слугують:

розуміння соціального та особистого значення самоос-

віти, позитивна оцінка необхідності здійснення самоос-

віти, стійкий пізнавальний інтерес у певній галузі знань

та систематичні заняття з його задоволення, вміння са-

мостійно ставити перед собою самоосвітні задачі та

шукати шляхи їх вирішення, прояв ініціативи у пошуку

необхідної інформації, її опрацюванні та використанні,

в опануванні відповідних умінь та навичок та їх засто-

суванні, докладання вольових зусиль у процесі самоос-

віти (пошук можливостей усунути перешкоди, чи знай-

ти інші шляхи досягнення поставленої мети), позитив-

ний емоційний фон під час здійснення самоосвітньої

діяльності, емоційне піднесення у результаті пізнання

нового, набуття нових знань, умінь, навичок, смислів

тощо у процесі самоосвіти (Мартинюк, 2016).

У розробці методики були також застосовані

спеціальні наукові методи психології: опитування – як

форма методики; природній експеримент – як сутність

пропонованих в методиці запитань; контент-аналіз – як

метод обробки відповідей на запропоновані в методиці

запитання; метод розщеплення та тест-ретест – як про-

цедури перевірки надійності методики; метод кореляції

Пірсона – як метод математичної обробки результатів;

тест «Самооцінка здатності до самоосвіти і саморозвит-

ку особистості» В. І. Андреєва, КОТ, Опитувальник

рефлексивності А. Карпова, тест СЖО Д. Леонтьєва,

КОЗ, САМОАЛ, методика діагностики спрямованості

учбової діяльності Т. Дубовицької, анкета «Моя само-

освітня діяльність» – для збору інформації про психо-

логічні характеристики, близькі до сутності готовності

особистості до самоосвітньої діяльності.

Для вивчення сформованості готовності студе-

нтської молоді до здійснення самоосвітньої діяльності,

вираженості її окремих показників було розроблено

опитувальник «Експериментальна ситуація». Виходячи

з розуміння сутності готовності особистості до самоос-

вітньої діяльності, змістом опитувальника стали завдан-

ня уявити себе у різних ситуаціях, що спонукають мо-

делювати власну професійноорієнтовану самоосвітню

діяльність. У розробці таких ситуацій були задані певні

параметри, що слугували показниками готовності дос-

ліджуваних до самоосвітньої діяльності. Зокрема, ситу-

ація 1 спрямована на перевірку усвідомлення значущос-

ті самоосвіти, ситуація 2 – позитивної оцінки необхід-

ності здійснення самоосвіти, ситуація 3 – стійкості інте-

ресу, ситуація 4 – систематичності занять для задово-

лення пізнавального інтересу, ситуація 5 – самостійнос-

ті у пошуку відповідей на актуальні питання, ситуація 6

– вміння самостійно ставити самоосвітні задачі, ситуа-

ція 7 – прояв ініціативи у пошуку нової інформації, її

опрацюванні та використанні, ситуація 8 – наполегли-

вість у подоланні перешкод на шляху оволодіння новим

досвідом, докладання вольових зусиль у процесі само-

освіти, ситуація 9 – позитивний емоційний фон, задово-

лення під час здійснення самоосвітньої діяльності, емо-

ційне піднесення у результаті пізнання нового, набуття

нових знань, умінь, навичок, смислів тощо у процесі

самоосвіти, ситуація 10 – результативність самоосвітніх

актів.

Зміст методики «Експериментальна ситуація».

Уявіть собі наведені нижче ситуації та опи-

шіть, як би ви діяли у них.

У вас з’явилась можливість влаштуватись на

роботу, про яку ви давно мрієте. Але з’ясувалось, що

ваших знань та вмінь недостатньо для того, щоб обій-

няти бажану посаду.

Ваші дії?

_________________________________________

У вашому вищому навчальному закладі впрова-

джено новий підхід до викладання дисциплін вибірко-

вого циклу: студентам повідомляють лише назву нав-

чальної дисципліни, а її актуальні проблеми та шляхи

опанування студент визначає сам, самотужки вивчає її

основні питання, при цьому він має можливість регуля-

рно консультуватись із викладачем і в кінці семестру




61







надає звіт про виконану роботу для отримання заліку.

Ваше ставлення до такого запровадження?

_________________________________________

Ви маєте можливість вносити правки у навча-

льний план особисто для себе: змінювати навчальні

дисципліни, їх кількість, тривалість вивчення, вносити

нові дисципліни, а також змінювати систематичність

занять.

Що би ви змінили?

_________________________________________

До якої групи ви б хотіли потрапити, якби на

вашому потоці відбувався розподіл на такі групи:

Група 1. Спеціалізована: сюди потрап-

ляють студенти, які систематично займаються

певною галуззю знань, і, за їх бажанням, їм

буде надана можливість глибше і ширше пізна-

ти предмет їх зацікавлення.

Група 2. Традиційна: до цієї групи пот-

рапляють студенти, які займаються учбовою

діяльністю у звичайному режимі.

Вивчення вашої улюбленої дисципліни через

тиждень завершується, а через місяць ви підете на

практику, де будуть потрібні знання і вміння з цієї дис-

ципліни. Якими будуть ваші дії, якщо виявиться, що

вам щось незрозуміло чи чогось важливого вам не роз-

повідали на заняттях?

_________________________________________

Ви влаштовуєтесь на омріяну роботу у прести-

жну компанію. На співбесіді вам повідомляють про те,

що компанія зацікавлена у справжніх професіоналах,

які постійно самовдосконалюються. Який план свого

професійного саморозвитку ви могли б представити

(конкретизуйте по пунктах)?

_________________________________________

До якої підгрупи ви б хотіли потрапити, якби

на вашому потоці відбувався розподіл груп на такі підг-

рупи:

Підгрупа 1. Ініціативна: у цій підгрупі

студенти самі пропонують способи пошуку

необхідної інформації до різних дисциплін і,

відповідно, самостійно обирають спосіб її

опрацювання; також самостійно пропонують

місця проведення практичних занять, пропону-

ють способи застосування здобутих знань та

вмінь.

Підгрупа 2. Традиційна: у цій підгруп

спосіб пошуку інформації та її опрацювання

задається викладачем, а місце проведення прак-

тичних занять визначається навчальними про-

грамами та навчальним планом.

_________________________________________

Ви вирішили самостійно набути нових профе-

сійних знань та вмінь (поза навчальним планом). Од-

нак, одна за одною обставини складаються так, що у

вас не вистачає на це часу, у вас недостатньо коштів,

з’являється хтось, хто не схвалює таке ваше рішення,

ви зазнали невдачі уже під час перших кроків свого

самостійного професійного зростання. Ваші дії?

_________________________________________

Ви додатково багато працювали з певної дис-

ципліни, дізнались набагато більше, ніж це вимагається

навчальною програмою. Як ви будете себе почувати,

якщо викладач з якихось причин не врахує це, вистав-

ляючи підсумковий бал?

________________________________________

Під час найближчої сесії усім студентам вашо-

го потоку доведеться складати іспит з дисципліни «Моя

самоосвіта». Про які свої успіхи чи невдачі на цій ниві

ви б розповіли (конкретизуйте)?

_________________________________________

За методикою «Експериментальна ситуація» на

користь готовності до самоосвітньої діяльності свідчать

відповіді:

- у ситуації 1 – у яких ідеться про те, що дослі-

джуваний хоча б спробує самотужки набути знань та

вмінь, яких йому не вистачає;

- у ситуації 2 – у яких зазначене ставлення по-

зитивного характеру;

- у ситуації 3 – у яких зазначені дисципліни,

які досліджуваний хотів би вивчати глибше, йдеться

про регулярність навчальних занять (її збільшення чи

дотримання регулярності), про збільшення кількості

годин для певних дисциплін;

- у ситуації 4 – у яких обрано спеціалізовану

групу;

- у ситуації 5 – у яких прийнято рішення про

самостійний пошук необхідної інформації, додаткові

способи опанування необхідних знань та вмінь;




62







- у ситуації 6 – у яких описано хоча б кілька

пунктів плану свого професійного саморозвитку;

- у ситуації 7 – у яких обрано ініціативну гру-

пу;

- у ситуації 8 – у яких описано кілька з дій з

подолання таких несприятливих обставин, або йдеться

про те, що досліджуваний буде намагатись подолати їх;

- у ситуації 9 – у яких ідеться про те, що така

діяльність сама по собі принесе досліджуваному пози-

тивні почуття, переживання, безвідносно до її зовніш-

нього оцінювання;

- у ситуації 10 – у яких зазначено якісь позити-

вні результати самоосвітньої діяльності.

Наявність такого характеру відповідей у запро-

понованих ситуаціях оцінюється по одному балу за ко-

жну і в сумі свідчить про міру прояву готовності до

самоосвітньої діяльності (чим вищий бал, тим вищою є

така готовність).

Виклад основного матеріалу дослідження з

обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

На етапі апробації методики дослідження гото-

вності студентів до самоосвітньої діяльності перевіря-

лась її надійність і валідність.

Зокрема, за допомогою методу розщеплення

з’ясовувалась надійність вимірювального інструменту.

Досліджуваними виступили студенти денної форми

навчання І‒V курсів Національного університету біоре-

сурсів та природокористування України, Тернопільсь-

кого національного педагогічного університету ім. Во-

лодимира Гнатюка, Чернівецького національного уніве-

рситету імені Юрія Федьковича, Національного педаго-

гічного університету імені М. П. Драгоманова загаль-

ною кількістю 293 особи. При цьому запитання методи-

ки були поділені на 2 рівні частини: 1-5 питання та 6-

10. У результаті обчислень взаємозв’язку загального

показника за методикою в цілому та кожної з окремих

його частин було отримано статистично значущі

(р≤0,01) високі показники коефіцієнта кореляції Пірсо-

на: 0,879 – із питаннями 1-5 та 0,889 – із питаннями 6-

10.

За допомогою прийому тест-ретест з’ясовува-

лась стабільність досліджуваної ознаки. Досліджувани-

ми виступили студенти І-V курсів різних факультетів

Національного університету біоресурсів та природоко-

ристування України загальною кількістю 51 особа. Дос-

лідження проводилось з інтервалом 1-2,5 місяці. У ре-

зультаті обчислення взаємозв’язку показників первин-

ного та повторного опитування було отримано статис-

тично значущий (р≤0,01) високий показник коефіцієнта

кореляції Пірсона: 0,82 (при p≤0,01).

Визначення константності отримуваних ре-

зультатів здійснювалось за допомогою проведення ме-

тодики на одній і ті ж вибірці досліджуваних різними

дослідниками (інтервал між опитуваннями складав 2

тижні). Досліджуваними виступили студенти ІІ курсу

спеціальності «психологія» Національного університе-

ту біоресурсів та природокористування України. Кіль-

кість досліджуваних склала 50 осіб. У результаті обчис-

лення взаємозв’язку показників первинного та повтор-

ного опитування було отримано статистично значущий

(р≤0,01) високий показник коефіцієнта кореляції Пірсо-

на: 0,8 (при p≤0,01).

Для визначення конвергентної валідності мето-

дики було проведено діагностику за тестом

«Самооцінка здатності до самоосвіти і саморозвитку

особистості» В. І. Андреєва. Досліджуваними виступи-

ли студенти І-V курсів спеціальностей «психологія»,

«економіка підприємства», «маркетинг», «геодезія і

землеустрій», «екологія», «автоматизація та комп’ютер-

но-інтегровані технології», «облік і оподаткування»,

«соціальна робота», «філологія (переклад)»,

«педагогіка вищої школи» Національного університету

біоресурсів та природокористування України загаль-

ною кількістю 213 осіб. Отриманий показник кореляції

Пірсона результатів обох методик 0,307 є статистично

значущим (при р≤0,01). Це є свідченням того, що роз-

роблена нами методика вимірює ту ж психологічну

якість, що й еталонна.

Для визначення дискримінативної валідності

нашої методики перевірялась відсутність її зв’язку з

методиками, що визначають інші психологічні характе-

ристики, близькі до досліджуваної чи її компонентів.

Такими близькими психологічними характеристиками

було визначено: загальний розумовий розвиток, рефле-

ксію, осмисленість життя, організаторські здібності,

потребу у саморозвитку, внутрішню мотивацію учіння.

Відтак, були відібрані такі методики дослідження: КОТ

(короткий орієнтовний тест), Опитувальник рефлексив-




63







ності А. Карпова, Тест СЖО Д. Леонтьєва, КОЗ (шкала

організаторських здібностей), САМОАЛ (шкала потре-

би у пізнанні), Методика діагностики спрямованості

учбової мотивації Т. Дубовицької. Дослідження прово-

дилось протягом 2017-2018 н. р. серед студентів денної

форми навчання І‒V курсів Національного університе-

ту біоресурсів та природокористування України, Терно-

пільського національного педагогічного університету

ім. Володимира Гнатюка, Чернівецького національного

університету імені Юрія Федьковича, Національного

педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

(загальна кількість досліджуваних – 293 особи). Засто-

сування коефіцієнту кореляції Пірсона засвідчило від-

сутність зв’язку показників готовності до самоосвітньої

діяльності із показниками розумового розвитку

(r=0,079) та з показником осмисленості життя (r=0,051);

слабкий зв’язок показників готовності до самоосвітньої

діяльності із показниками організаторських здібностей

(r=0,118 при р≤0,05), рефлексивності (r=0,169 при

р≤0,01), потребою у пізнанні (r=0,172 при р≤0,05) та

середній зв’язок показників готовності до самоосвіт-

ньої діяльності із показниками внутрішньої мотивації

учіння (r=0,327 при р≤0,05). Отримані показники коре-

ляції результатів методики «Експериментальна ситуа-

ція» із зазначеними вище свідчить про те, що розробле-

на нами методика дає можливість діагностувати психо-

логічне утворення, близьке до внутрішньої мотивації

учіння, потреби у пізнанні, рефлексивності, організа-

торських здібностей, але не тотожне їм.

Для оцінки прагматичної валідності (а точніше

– «поточної валідності») збирались дані щодо теперіш-

нього прояву готовності до самоосвітньої діяльності

досліджуваних. Зокрема, проводилось опитування про

самоосвітню діяльність студентів. Їм пропонувалось

обрати одну з відповідей, яка найбільш точно характе-

ризує їхню навчально-пізнавальну діяльність:

Навчаючись у вищому навчальному закладі, я:

а) цікавлюсь лише тією інформацією, що необ-

хідна для здачі іспитів чи заліків;

б) зацікавлений у вивченні певних дисциплін, і

буває, що опрацьовую набагато більше інформації, ніж

це вимагається для іспитів чи заліків;

в) активно цікавлюсь інформацією, що не пов’-

язана безпосередньо з дисциплінами, які викладаються

на нашому факультеті, і більше часу відводжу її опра-

цюванню, ніж програмовим завданням;

г) не відчуваю бажання дізнаватись щось нове,

набувати нових вмінь і навичок у будь-якій галузі.

Як показник наявності самоосвітньої діяльності

розцінювались відповіді б і в.

Застосування коефіцієнту кореляції Пірсона

засвідчило наявність середнього зв’язку показників

готовності до самоосвітньої діяльності студентів із по-

казниками здійснення ними цієї діяльності (r=0,451 при

р≤0,01).

Було проведено також більш детальний аналіз

самоосвітньої діяльності досліджуваних за допомогою

розробленої нами анкети «Моя самоосвітня діяльність»

та перевірка зв’язку її загальних показників із показни-

ками готовності до самоосвітньої діяльності досліджу-

ваних. Наші попередні дослідження заявленої проблеми

стали підґрунтям розуміння самоосвітньої діяльності як

такої, що спонукається внутрішніми мотивами самов-

досконалення та передбачає застосування спеціальних

засобів пошуку і засвоєння соціального досвіду; крите-

ріями її здійснення є: самостійність та ініціативність

щодо пошуку та опанування соціального досвіду; стій-

кий пізнавальний інтерес, що підтримується метою;

наявна особистісна значущість, часто пов’язана з прак-

тичною діяльністю людини (Мартинюк, 2015). Відпо-

відно анкета містила запитання, спрямовані: а) на пере-

вірку наявності мотивів самовдосконалення (та їхню

сутність); б) на з’ясування того, чи здійснюється пошук

та опанування нового соціального досвіду (і з допомо-

гою яких способів); в) на перевірку самостійності та

ініціативності у пошуку нової інформації та міри їх

прояву; г) на з’ясування стійкості інтересу до певного

досвіду та міри його вираження, наявності мети самоос-

вітньої діяльності; д) на виявлення особистісної значу-

щості самоосвітньої діяльності для людини. Окрім того,

анкета передбачала звіт студентів про «продукти» їх-

ньої самоосвітньої діяльності.

Зміст анкети «Моя самоосвітня діяльність»:

Інструкція: Дайте, будь ласка, відповіді на

запитання, обравши один із запропонованих варіантів.

Лише у запитаннях 4,10,11 ви можете обрати декілька

відповідей. Тут немає правильних і неправильних відпо-

відей, будь-яка ваша щира відповідь є цінною. Тому від-




64







повідайте, не роздумуючи довго. Якщо ви вагатиме-

тесь з приводу того чи іншого варіанту відповіді, оби-

райте той, що відображає ситуації, які частіше трап-

ляються з вами.

– подане вище.

Якщо ви обрали відповідь «б» або «в», перехо-

дьте до наступних запитань цієї анкети.

2. Як часто ви самостійно щось пізнаєте, чогось

навчаєтесь?

а) регулярно (тобто є певна періодичність у

вашій самостійній пошукові пізнавальній активності);

б) час від часу (тобто ваша пошукова пізнава-

льна активність залежить від якихось зовнішніх обста-

вин, вашого настрою тощо).

3. Що спонукає вас пізнавати щось нове, набу-

вати нових вмінь?

а) бажання іти в ногу з часом;

б) страх бути некомпетентним у

чомусь;

в) бажання самовдосконалюватись;

г) свій варіант:

4. Яким чином ви самостійно набуваєте нових

знань та вмінь?

а) читаю необхідну літературу;

б) користуюсь мережею Інтернет;

в) беру участь у різноманітних семінарах, тре-

нінгах, навчальних курсах (за межами навчальних про-

грам вищого навчального закладу);


д) важко відповісти.

5. Хто зазвичай виступає ініціатором опануван-

ня вами нового знання, набуття нових умінь?

а) значущі для мене люди (родичі,

друзі);

б) я сам;

в) свій варіант:

6. Чи вдаєтесь ви до допомоги інших, коли зай-

маєтесь самоосвітою?

а) ні, намагаюсь впоратись з усім

самостійно;

б) так, часто – мені потрібно, щоб

хтось мене додатково стимулював чи допо-

магав долати труднощі;

в) інколи так – коли потрібна чиясь

підказка чи підтримка.

7. Яка характеристика найбільш точно відобра-

жає ваше ставлення до самостійного набуття знань,

умінь та навичок?

а) мене уже тривалий час цікавить певна галузь

знань / певна проблематика;

б) мені цікаво отримувати різноманітний соціа-

льний досвід, тому предмет мого інтересу часто зміню-

ється;

в) інтерес до самостійного пізнання певної га-

лузі знань / практики виник у мене недавно, тому мені

важко сказати, як довго він існуватиме і наскільки си-

льним буде.

8. Чого б ви хотіли досягти з допомогою само-

стійного набуття нового соціального досвіду?

а) свій варіант:

б) не знаю.

9. Що ви отримуєте завдяки своїй самостійній

пізнавальній діяльності?

а) свій варіант:

б) важко відповісти.

10. Що дає вам підстави вважати, що ваша са-

мостійна пізнавальна діяльність є результативною?

а) я набув нових знань/умінь/

навичок (перелічіть їх):

б) я набув нових особистісних яко-

стей (назвіть їх):

в) я набув нових поглядів, переко-

нань (назвіть їх):



11. Що може засвідчити результати вашої са-

мостійної пізнавальної діяльності?

а) високі бали з навчальних дисци-

плін (назвіть їх):

б) отримані нагороди на конкур-

сах / олімпіадах / змаганнях (назвіть їх):

в) отримані сертифікати / посвід-

чення про успішне проходження певних

семінарів, майстер-класів тощо (перелічіть

їх):

г) мої творчі роботи (опишіть їх):


Як показники, що свідчать про позитивні про-




65







яви самоосвітньої діяльності оцінювались відповіді 2а,

3в, 4а-г, 5а, 6а,в, 7а, 8а, 9а, 10а-г, 11а-г.

Застосування коефіцієнту кореляції Пірсона

засвідчило наявність вище середнього зв’язку показни-

ків готовності до самоосвітньої діяльності студентів із

мірою здійснення студентами цієї діяльності (r=0,530

при р≤0,01).

Висновки з даного дослідження, перспекти-

ви подальших розвідок у даному напрямі. Таким

чином, виявлені високі показники надійності вимірю-

вального інструменту, отримані методом розщеплення,

константності результатів, а також статистично значу-

щі показники конвергентної, дискримінативної та праг-

матичної валідності засвідчують, що розроблена мето-

дика діагностики готовності студентської молоді до

самоосвітньої діяльності може застосовуватись у пси-

холого-педагогічній практиці ЗВО.

Перспективою подальших досліджень цього

напряму є розробка методики діагностики структури

готовності до самоосвітньої діяльності.

References:

Burluka, O. V. (2005). Samoosvita osobystosti yak sociokulʼturne yavysh-

he [Self-education of the individual as a sociocultural phenom-

enon]. Extended abstract of candidateʼs thesis. Harkiv:

Harkivsʼka derzhavna akademiya kulʼtury [in Ukrainian].

Graboveczʼ, I. V. (2004). Samoosvita yak integruyucha determinanta

samorealizaciyi molodyh faxivciv u profesijnij diyal`nosti [Self

-education as an integrating determinant of self-realization of

young professionals in professional activities]. Extended ab-

stract of candidateʼs thesis. Kyiv: Kyyivsʼkyj nacionalʼnyj

universytet imeni Tarasa Shevchenka [in Ukrainian].

Dobrovolʼsʼka, A. M. (2016). Formuvannya v majbutnix likariv i

provizoriv gotovnosti do samoosvity v mezhah rozroblenoyi

modeli [Formation of future doctors and pharmacists readiness

for self-education within the developed model]. Nauka i

osvita ‒ Science and education, 10, 138 [in Ukrainian].

Yemelʼyanova, D. & Avramovych L. (2016). Formuvannya

samoosvitn`oyi inshomovnoyi kompetentnosti majbutnih

uchyteliv fizyky` [Formation of self-educational foreign lan-

guage competence of future physics teachers] // Nauka i osvita

‒ Science and education, 10, 162 [in Russian].

Kuzikova, S. B. (2015). Fenomenologiya samorozvytku v psyhosocialʼnij

genezi osobystosti: subʼyektnyj pidhid [Phenomenology of self

-development in the psychosocial genesis of personality: a

subjective approach] / Osobystistʼ u rozvytku: psyhologichna

teoriya i praktyka [Personality in development: psychological

theory in practice]: monografiya / Za red. S. D. Maksymenka,

V. L. Zlyvkova, S. B. Kuzikovoyi. Kyyiv – Sumy: Vyd-vo

SumDPU. 295–318 [in Ukrainian].

Malyxin, O. V. (2000). Formuvannya u majbutnih uchyteliv potreby u

profesijnij samoosviti [Formation of future teachersʼ need for

professional self-education]. Extended abstract of candidateʼs

thesis. Harkiv: Harkivsky`j derzhavnyj pedagogichnyj

universytet im. G. S. Skovorody [in Ukrainian].

Martynyuk, I. A. (2015). Sutnistʼ ponyattya "samoosvitnya diyalʼnistʼ

osobystosti" [The essence of the concept of "self-educational

activity of the individual"] // Teoretychni ta prykladni

problemy psyhologiyi : zb. nauk. praczʼ ‒ Theoretical and

applied problems of psychology. 2, №3(38), 204–217 [in

Ukrainian].

Martynyuk, I. A. (2016). Sutnistʼ gotovnosti osobystosti do

samoosvitnʼoyi diyalʼnosti [The essence of a personʼs readi-

ness for self-educational activities] // Problemy suchasnoyi

psyhologiyi ‒ Problems of modern psychology, 34, 327–353 [in

Ukrainian].

Martynyuk, I. A. (2017). Metody diagnostyky gotovnosti osobystosti do

samoosvitnʼoyi diyalʼnosti [Methods of diagnosing the readi-

ness of the individual for self-educational activities] // "Visnyk

Kyyivsʼkogo nacionalʼnogo universytetu imeni Tarasa

Shevchenka. Seriya Psyhologiya" ‒ Bulletin of the Taras

Shevchenko National Universuty of Kyiv, Psychology series, 1

(6)/2(7), 96–99 [in Ukrainian].

Radchuk, G. K.(2015). Psyhologiya aksiogenezu osobystosti v konteksti

vyshhoyi profesijnoyi osvity [Psychology of personality axio-

genesis in the context of higher professional education] /

Osobystistʼ u rozvytku: psyhologichna teoriya i praktyka

[Personality in development: psychological theory in practice]:

monografiya / Za red. S. D. Maksymenka, V. L. Zlyvkova, S.

B. Kuzikovoyi. Kyyiv – Sumy: Vyd-vo SumDPU, 319–339 [in

Ukrainian]

Suxenko, Ya. (2018). Semantychnyj dyferencial dlya ocinky osvitn`oyi

trayektoriyi osobystosti [Semantic differential for assessing the

educational trajectory of the individual] // Psyholingvistyka ‒

Psycholinguistics, 24, 1, 320–343 [in Ukrainian].

Tereshhenko, N. M. (2000). Formuvannya u pidlitkiv gotovnosti do

samoosvity v umovax modul`nogo navchannya [Formation of

adolescentsʼ readiness for self-education in the conditions of

modular learning]. Extended abstract of candidateʼs thesis.

Kyiv: Instytut pedagogiky APN Ukrayiny [in Ukrainian].

Frycyuk, V. A. (2016). Diagnostyka gotovnosti majbutnix pedagogiv do

samorozvytku [Diagnosis of readiness of future teachers for

self-development] // Nauka i osvita ‒ Science and education,

10, 189 [in Ukrainian].




66







Iryna Martyniuk

Ph.D. in Psychological Science, Assistant Professor, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv (Ukraine)

THE METHOD EXAMINING STUDENTS’ READI-NESS FOR SELF-EDUCATION

ABSTRACT

The article focuses on the importance of diagnostic

tools studying students’ readiness to self-education. The

available psychological-pedagogical scientific develop-

ments on this problem are analyzed. Today, the question of

an effective method examining a person’s readiness for self

-education remains open. A new method studying students’

readiness for self-education is presented. The theoretical

basis for the proposed method is highlighted. The method

included the task to imagine oneself in ten different situa-

tions that stimulate to model students’ professional self-

educational activities. Certain indicators were determined

that described the respondents’ readiness to self-education.

In particular, the situation 1 verified the respondents’ awa-

reness of the significance of self-education, the situation 2

assessed their need for self-education, the situation 3 asses-

sed stability of the interests, the situation 4 assessed stu-

dents’ systematic work to satisfy their cognitive interests,

the situation 5 assessed students’ independence in finding

answers to relevant issues, the situation 6 did their ability to

set independently self-educational tasks, the situation 7

evaluated students’ initiative in searches for new informa-

tion, its processing and use, the situation 8 did students’

persistence in obstacle overcoming for new experience

mastering, their volitional efforts during self-education, the

situation 9 revealed the respondents’ positive emotional

background, satisfaction during self-education, emotional

uplift because of acquired new knowledge, skills, mea-

nings etc. as a result of self-education, the situation 10 as-

sessed the effectiveness of students’ self-education acts.

We describe how to analyse the results obtained with the

presented method. The method validity is substantiated.

The proposed method examining students’ readiness for

self-education has good reliability and validity and can be

applied in psychological-pedagogical practice at universi-

ties.

Key words: student, readiness for self-education,

research method, examination of readiness for self-

education, experimental situation.

Мартынюк Ирина Анатольевна

Кандидат психологических наук, доцент, Национальный универси-тет биоресурсов и природопользования Украины, г. Киев (Украина)

МЕТОДИКА ИССЛЕДОВАНИЯ ГОТОВНОСТИ СТУДЕНЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖИ К САМООБРА-

ЗОВАТЕЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

АННОТАЦИЯ

В статье акцентируется внимание на важности

разработки диагностического инструментария для ис-

следования готовности студенческой молодежи к само-

образовательной деятельности. Анализируются имею-

щиеся в психолого-педагогической науке разработки

указанной проблемы. Констатировано, что на сего-

дняшний день остается открытым вопрос метода иссле-

дования готовности личности к самообразовательной

деятельности. Предложена методика исследования го-

товности студентов к самообразовательной деятельно-

сти. Освещены теоретические основы методики иссле-

дования готовности студентов к самообразовательной

деятельности. В методике предлагаются задания пред-

ставить себя в десяти различных ситуациях, побуждаю-

щих моделировать собственную профессиональную

самообразовательную деятельность. В разработке таких

ситуаций заданы определенные параметры, служащие

показателями готовности исследуемых к самообразова-

тельной деятельности. В частности, ситуация 1 направ-

лена на проверку осознание значимости самообразова-

ния, ситуация 2 – положительной оценки необходимо-

сти осуществления самообразования, ситуация 3 –

устойчивости интереса, ситуация 4 – систематичности

занятий для удовлетворения познавательного интереса,

ситуация 5 – самостоятельности в поиске ответов на

актуальные вопросы, ситуация 6 – умение самостоя-

тельно ставить самообразовательные задачи, ситуация

7 – проявление инициативы в поиске новой информа-

ции, ее обработке и использовании, ситуация 8 –

настойчивость в преодолении препятствий на пути

овладения новым опытом, приложения волевых усилий

в процессе самообразования, ситуация 9 – положитель-

ный эмоциональный фон, удовольствие при осуществ-




67










лении самообразовательной деятельности, эмоциональ-

ное подъема в результате познания нового, приобрете-

ния новых знаний, умений, навыков, смыслов и т.д. в

процессе самообразования, ситуация 10 – результатив-

ность самообразовательную актов. Дано содержание

методики исследования готовности студентов к само-

образовательной деятельности. Описана сущность ана-

лиза результатов методики. Обоснованы надежность и

валидность методики. Отмечается, что предложенная

методика диагностики готовности студенческой моло-

дежи к самообразовательной деятельности имеет хоро-

шие показатели надежности и валидности и может при-

меняться в психолого-педагогической практике заведе-

ний высшего образования.

Ключевые слова: студенческая молодежь, го-

товность к самообразовательной деятельности, методи-

ка исследования, диагностика готовности к самообра-

зовательной деятельности, экспериментальная ситуа-

ция.




68







Сіраковська Олена Борисівна1

1 Аспірант Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України,

м. Київ (Україна)


ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ З

ФІЗІОЛОГІЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ У ЖІНОК З

ПОРУШЕННЯМИ РЕПРОДУКТИВНОЇ СФЕРИ

© Olena Sirakovska

UDC: 159:91:612.6-055.2(050)

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Olena Sirakovska


АНОТАЦІЯ

Автором у статті розглянуто актуальну проблему порушень репродуктивної сфери у жінок. Представлено стис-

лий теоретичний аналіз наукових джерел та результати емпіричного дослідження щодо взаємозв’язку психоемо-

ційної сфери з фізіологічними показниками у жінок з порушеннями репродуктивної сфери. Встановлено, що

найбільш вираженими показниками емоцій у жінок з гінекологічними захворюваннями є: гнів, радість, інтерес,

презирство, відраза та сором. Визначено наявність розбалансування їх психоемоційного стану та більшу вираже-

ність негативних емоцій у досліджуваних, що спричинюють погіршення їх репродуктивного здоров’я.

Констатовано, що зниження показників фізіологічних станів організму жінки з гінекологічними проблемами

здатне спричинити порушення гомеостазу, погіршення як фізичного так і психічного здоров’я та потребує як

медичного так і психологічного втручання.

Ключові слова: репродуктивна сфера, репродуктивне здоров’я, психоемоційний стан, резерв судинної системи за

Руфьє, стрес.


Постановка проблеми. У сучасному світі пи-

тання репродуктивної сфери жінки є досить актуаль-

ною соціально-деморгафічною, медичною проблемою

та виступає показником розвитку суспільства. Бурхливі

соціальні зміни, інтенсивний науково-технічний розви-

ток, гендерні аспекти вплинули на зміни життя жінки

та безпосередньо її репродуктивну сферу. Спостеріга-

ються відстрочення материнства, збільшення репродук-

тивного віку та частоти репродуктивної дисфункції, а

також порушення сімейних стосунків, її адаптації у

соціальному середовищі та психологічного благополуч-

чя.

Репродуктивна сфера є цілісна структура як

фізіологічних, так і психологічних механізмів організ-

му, що гармонічно взаємопов’язані між собою задля

реалізації репродуктивної задачі: зачаття, виношування,

народження дитини, турботи про неї та виховання

(Камінський, 2017; Сіраковська, 2018). Тобто проблема

репродуктивної сфери жінки вийшла за межі медичної

сфери і часто в своїй основі має психологічну складову.

Порушення репродуктивної сфери у жінок як медико-

соціальна проблема є досить дослідженою науковцями,

але психологічна сторона проблематики є фрагментар-

ною, недостатньо висвітленою і потребує комплексного

медико-психологічного вивчення задля кращого розу-

міння психологічних особливостей жінки та уникнення

прогалин у підтриманні та відновленні її репродуктив-

ного здоров’я.

Аналіз досліджень і публікацій. Питання ре-

продуктивної сфери є світовою проблемою що набуває

масштабного характеру. Негативна демографічна тен-

денція серед народонаселення щодо зниження наро-

джуваності, спричинена загалом погіршенням стану

здоров’я, в тому числі і репродуктивного, а також фор-



69







муванням неправильних патернів репродуктивної пове-

дінки. Статистика ВООЗ свідчить, що щорічно на 2

млн. випадків збільшується кількість безплідних подру-

жніх пар (Ващук, 2011). Дані МОЗ України демонстру-

ють, що у державі рівень безпліддя сягає 20%

(Волянська, 2018), а основною проблемою репродукти-

вної сфери в Україні констатовано непліддя у жінок

(Проект розпорядження Кабінету Міністрів України

Концепція Загальнодержавної програми

«Репродуктивне та статеве здоров’я нації на період до

2021 року», 2017). У Проекті Концепції загальнодержа-

вної програми «Репродуктивне та статеве здоров’я нації

на період до 2021 року» наводиться сумна динаміка

статистичних змін серед жінок дітородного віку (від 15

до 49 років) й наголошується, що у 2020 році змен-

шиться їх чисельність на 6%, у порівнянні з 2015 ро-

ком, а у 2025 році – вона сягатиме майже 11%.

На серйозності питання репродуктології наго-

лошують Всесвітня організація охорони здоров’я

(ВООЗ), фонд народонаселення ООН, різноманітні сві-

тові організації та уряди держав світу. Складна демо-

графічна ситуація в Україні безпосередньо потребує

ґрунтовного, комплексного та всебічного дослідження

особливостей репродуктивної сфери, причин її пору-

шень у жінок та визначення шляхів, розробки дієвих

методів і засобів управління процесом відтворення на-

селення, корекції репродуктивного здоров’я.

Проблема взаємозв’язку психологічних особли-

востей та фізіологічного стану жінки з порушеннями

репродуктивної сфери виступає предметом досліджен-

ня не тільки лікарів, але й психологів. У сучасній пси-

хології наявні дослідження, що присвячені вивченню:

психологічних особливостей репродуктивного здоров’я

жінки (В. Менделевич, А. Терещін, Г. Філіпова), окре-

мих характеристик безпліддя (О. Бойчук, Н. Брага,

М. Ващук, А. Камінський, М. Маркова, О. Пастух, Дж.

Шенкер), психологічних властивостей жінки у період

вагітності (В. Астахов, О. Бацилєва, В. Васильєва,

В. Русалов), впливу стресу на репродуктивну сферу

жінки (П. Арк, Дж. Борг, В. Бендас, Н. Клонофф-Коен,

А. Міхєєв, Л. Натараджан, К. Накамура, Дж. Смеенк),

проявів тривожності у жінок з порушенням репродук-

тивної здоров’я (А. Камінський, О. Макарічева,

О. Сіраковська, К. Хорні).

Дослідження психоемоційної сфери жінок із

порушенням репродуктивного здоров’я займалися вче-

ні: Ф. Александер, Ю. Волянська, Д. Пайнз,

Г. Пилипова, Е. Потьомкіна, Д. Розенелд. Науковець

Т. Федорова стверджує, що основними характеристика-

ми порушення емоційної та сексуальної сфер у жінок із

непліддям є: відчуття самотності, висока емоційна лабі-

льність, мінливість емоційного стану в передменструа-

льному періоді (Камінський, 2018; Сіраковська, 2018).

В. Краснов, Н. Палеев доводять, що зміни у психоемо-

ційному стані жінки мають безпосередній вплив на

морфологічну структуру саме через гормональну, імун-

ну і вегетативну нервову системи (Краснов, Палеев,

2009). На думку А. Камінського, основними психоемо-

ційними змінами у жінок з непліддям є: емоційна чут-

ливість, емоційна нестійкість та імпульсивність, вияви

підвищеної особистісної та реактивної тривожності,

поведінкова ригідність, песимістичність та мінливість

настрою тощо. (Камінський, 2018).

Б. Єрмошенко, В. Крутова акцентують увагу на

виявах страху у жінок перед можливими вагітністю,

пологами та їх перебігом (Єрмошенко, 2007);

О. Мурашко вказує, що жінки з непліддям часто є соро-

м’язливими та мають відчуття провини через неможли-

вість народити дитину (Мурашко, 2005);

В. Менделевич зазначає, що гнів є причиною їх депре-

сії, що в свою чергу виливається у конфліктність стосу-

нків та самотність (Менделевич, 2005).

Водночас, залишається наявною потреба у гли-

бших науково-практичних знаннях взаємозв’язку пси-

хоемоційної сфери та фізіологічних показників у жінок

з порушеннями репродуктивної сфери й та розробці

відповідних профілактиктичних заходів.


льної проблеми, яким присвячується стаття. Проведе-

ний ґрунтовний аналіз наукових джерел засвідчує, що

взаємозв’язок психоемоційної сфери та фізіологічних

показників жінок з порушеннями репродуктивної сфери

є недостатньо вивченими. Уважаємо, за необхідне ви-

значити, яким чином досліджувана проблематика вирі-

шується у медицині та психології. Саме недостатність

вивчення взаємозв’язку психоемоційної сфери та фізіо-

логічних показників жінок з порушеннями репродукти-

вної сфери зумовили необхідність проведення емпірич-

© Olena Sirakovska DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.6



70







ного дослідження.

У статті маємо на меті емпірично дослідити й

описати взаємозв’язок психоемоційної сфери та фізіо-

логічних показників жінок з порушеннями репродукти-

вної сфери.


ного дослідження. Задля реалізації мети та поставле-

них завдань роботи нами використано теоретичні та

емпіричні методи дослідження: аналіз наукової літера-

тури; психодіагностичні методики, фізіологічне дослі-

дження та методи математичної статистики для оброб-

ки отриманих результатів.

У досліджені використано низку референтних

психодіагностичних методик: «Диференціальна самоо-

цінка функціональних станів САН» та «Шкала дифере-

нціальних емоцій» К. Ізарда. Серед базових фізіологіч-

них методів дослідження застосовано методи реєстрації

частоти пульсу, частоти дихання, систолічного та діас-

толічного артеріального тиску, а також резерву судин-

ної системи за Руф’є. Для обробки результатів дослі-

дження використано описову статистику, r-коефіцієнт

кореляції Пірсона. Аналіз отриманих результатів про-

водився за допомогою програми стандартизованого

пакету програм IBM SPSS Statistics 23.0.

Виклад основного матеріалу. Емпіричне дос-

лідження нами безпосередньо проведено серед осіб

жіночої статті дітородного віку з порушеннями репро-

дуктивної сфери на базі медичного центру «Імперіал

Медіка» (м. Вишневе). Для реалізації констатувального

етапу експериментального дослідження було обстежено

204 жінки, середній вік яких становив 29,4 роки та які

мали такі офіційно встановлені діагнози: запальні про-

цеси – 35,9%; гормональний дисбаланс – 24,4%; ново-

утворення – 9,2%; непліддя – 8,4%.

За допомогою шкали диференціальної самооці-

нки функціональних станів (САН) нами визначався

актуальний функціональний психоемоційний стан дос-

ліджуваних жінок. Показник самопочуття сприяв ви-

значенню рівня фізіологічного та психологічного ком-

форту внутрішньоособистісного стану жінки, актив-

ність виражалася енергійністю у житті та діяльності, а

настрій – демонстрував наявний життєвий тонус та

емоційний стан.

Застосування методики показало, що у дослі-

джуваних жінок з порушеннями репродуктивної сфери

наявний завищений середньо груповий показник на-

строю (М = 5,76) й наявна нормативність показників

активності (М = 5,24) й самопочуття (М = 5,18), що є

свідченням деякої внутрішньої напруженості та вказує

на наявність дисбалансу функціонального стану (табл.

1).

Методика «Шкала диференціальних емоцій»

К. Ізарда допомогла констатувати реальний стан дослі-

джуваних жінок з порушеннями репродуктивної сфери

(табл. 2) та встановити усереднений «профіль емоцій».

Виявлено, що наявні такі завищені показники: радість

(М = 6,79), інтерес (М = 8,68), гнів (М = 5,66), страх

(М = 5,27), страждання (М = 5,05), провина (М = 3,34),

здивування (М = 3,14). Зниженими встановлено показ-

ники презирства (М = 1,13), відрази (М = 1,01), сорому

(М = 2,48). Це засвідчує, що у жінок з порушенням ре-

продуктивної сфери спостерігається порушення емоцій-

ної сфери особистості та переважання негативних емо-

ційних емоцій у їх «профілі».

Проведене ранжування емоцій за ступенем най-

більшої вираженості, по відношенню до норми, допо-

могло встановити найбільш значущі показники у жінок

з порушенням репродуктивної сфери. Відповідно до

даних таблиці найвищий ранг отримано за шкалою гні-

ву, що виявляється імпульсивними проявами емоцій,

мінливістю настрою, емоційною нестійкістю. Наші ре-

зультати дослідження підтверджуються дослідженнями

В Менделевича (Менделевич, 2005).

Другою за ранжуванням за шкалою є позитив-

Таблиця 1.

Середньогорупові показники за методикою «Диференціальна самооцінка функціональних станів САН» у жінок з порушеннями репродуктивної сфери




71







на емоція радості. Вона засвідчує наявність внутріш-

нього енергопотенціалу, віри у позитивне вирішення

проблеми зі здоров’ям, довіри близьким людям. Вира-

женість показника інтересу вказує на прагнення до збе-

реження сімейних міжособистісних стосунків. Саме ці

дві позитивні емоції слугують потужним поштовхом

для жінки у переборюванні складних життєвих ситуа-

цій, у тому числі і тих, що пов’язані зі станом здоров’я.

Найнижчий ранг отримано за показником пре-

зирство, що є свідченням неузгодженості життєвих по-

зицій, що суперечать їх внутрішнім установкам щодо

материнства і професійної діяльності, власним прагнен-

ням та прагненням чоловіка, особистим поглядам та

поглядам членів сім’ї. Наявність вираженості показни-

ків відрази та сорому вказує на негативне та сором’яз-

ливе ставлення жінки до власного стану здоров’я, нере-

алізованого материнства, певних життєвих неприємних

обставин чи ситуацій, що спричинюють хвилювання,

негативні відчуття, посилюють тривогу, призводять або

здатні привести до конфлікту.

Отже, результати дослідження психоемоційно-

го стану жінок з порушенням репродуктивної сфери

демонструють розбалансування їх психоемоційного

стану та більшу вираженість негативних емоцій, що

спричинюють погіршення репродуктивного здоров’я.

Як видно із даних, представлених у табл. 3,

отримані результати кореляційного аналізу за r-

коефіцієнтом кореляції Пірсона засвідчують наявність

статистично значущих зворотніх кореляційних взаємоз-

в’язків між психоемоційними станами у жінок з гінеко-

логічними захворюваннями. Зокрема, встановлені такі

взаємозв’язки між показниками сорому та настроєм (–

0,185, при р < 0,008), активністю (–0,165, при

р < 0,018), самопочуттям (–0,158 при р < 0,024). Вони

вказують на зниження фону настрою, погіршення стану

здоров’я, апатію, посилення тривожності та зниження

енергійності й продуктивності діяльності у досліджува-

них жінок, що відчувають сором.

Провина також має зворотній кореляційний

зв’язок з активністю (–0,154, при р < 0,027), самопочут-

тям (–0,143 при р < 0,041). Тобто у таких осіб спостері-

Таблиця 2.

Середньогорупові показники за методикою «Шкала диференціальних емоцій» К. Ізарда у жінок з пору-шеннями репродуктивної сфери

Таблиця 3.

Кореляційні зв’язки між показниками психоемоційних станів у жінок з порушеннями репродуктивної сфери

Показники Самопочуття Активність На-

Сором Pearson Correlation -,158* -,165* -,185** Sig. (2-tailed) ,024 ,018 ,008

Провина Pearson Correlation -,143* -,154* -,110 Sig. (2-tailed) ,041 ,027 ,116

* р ≤ 0,05,** р ≤ 0,01




72







гаються погіршення стану здоров’я, пригніченість, з’яв-

ляються негативні відчуття, посилюється хвилювання,

картання та «самокопання», знижується мотивація до

виконання діяльності.

Отже, у жінок з порушенням репродуктивної

сфери почуття провини та сорому супроводжуються

пригніченим фоном настрою, погіршенням самопо-

чуття та зниженням активності.

Наступним етапом нашого дослідження було

визначення ряду фізіологічних показників. Застосовані

методи вивчення фізіологічних показників дали нам

змогу оцінити рівень частоти пульсу, дихання, артеріа-

льного тиску й резерву серцево-судинної системи, що є

надзвичайно важливими при їх психологічному супро-

водженні.

Як видно із таблиці (табл. 4) за отриманими

усередненими фізіологічними показниками вибірки

можна констатувати, що у жінок з порушеннями репро-

дуктивної сфери спостерігається підвищення систоліч-

ного (М = 131,28) та діастолічного (М = 76,36) артеріа-

льного тиску, частоти пульсу (М = 74,17). Вони засвід-

чують наявну внутрішню напруженість, виснаженість

серцево-судинної системи, зниження резерву життєді-

яльності організму жінки. Показник резерву серцево-

судинної системи за Руф’є є нижче середнього показни-

ка норми (М = 98,18), що вказує на незадовільні резерв-

ні можливості серцево-судинної системи організму жі-

нок й спричинює погіршення самопочуття, настрою,

стану здоров’я й може сприяти порушенню репродук-

тивної сфери.

Узагальнюючи наведені дані, можемо ствер-

джувати, що у жінок з порушеннями репродуктивної

сфери наявні підвищення артеріального тиску, пульсу

та зниженість резерву судинної системи організму.

Такі зміни дають підстави констатувати, що ці фізіо-

логічні показники вказують не тільки на порушення

стану здоров’я і репродуктивної сфери, але й погір-

шення психоемоційного стану жінки й зниження ви-

тривалості, адаптаційних резервів та гомеостазу внут-

рішнього стану особистості загалом.

Отримані результати засвідчують також, що у

досліджуваних жінок з порушеннями репродуктивної

сфери спостерігається значний розкид за усіма фізіо-

логічними та психологічними показниками, особливу

увагу серед них привертають такі: резерв судинної

системи за Руф’є, діастолічний та систолічний артері-

альний тиск і частота пульсу. Тобто, у них спостеріга-

ється не усвідомлення або недостатнє розуміння наяв-

ного власного фізичного та психоемоційного стану,

що має глибоку природу і може слугувати причиною

порушення їх репродуктивного здоров’я.

На наступному етапі нашого дослідження про-

водився кореляційний аналіз за r-коефіцієнтом кореля-

ції Пірсона. У ході дослідження виявлено прямі високі

статистично значущі кореляційні зв’язки між фізіологі-

чними показниками (табл. 5). Встановлено наступні

статистично значущі кореляційні зв’язки між:

– резервом серцево-судинної системи за Руф’є

та частотою пульсу (0,856 при р = 0,000), систолічним

(0,607, при р = 0,000) і діастолічним (0,411, при

р = 0,000) артеріальним тиском;

– систолічним артеріальним тиском та резер-

вом серцево-судинної системи за Руф’є (0,607 при

р = 0,000), діастолічним артеріальним тиском (0,494,

при р = 0,000) і частотою пульсу (0,217 при р = 0,000);

– діастолічним артеріальним тиском та резер-

Таблиця 4. Середньогорупові фізіологічні показники

у жінок з порушеннями репродуктивної сфери




73







вом серцево-судинної системи за Руф’є (0,411 при

р = 0,000), систолічним артеріальним тиском (0,494,

при р = 0,000), частотою пульсу (0,246 при р = 0,000);

– частотою пульсу та резервом серцево-

судинної системи за Руф’є (0,856 при р = 0,000), систо-

лічним (0,217 при р = 0,000) і діастолічним (0,246 при

р = 0,000) артеріальним тиском.

Можна стверджувати, що загалом результати

дослідження фізіологічних показників показали законо-

мірний тісний взаємозв’язок. Зниження показників фі-

зіологічних станів організму від встановлених межових

норм призводить до порушень гомеостазу, фізичного та

психічного здоров’я, зниження адаптаційного потенціа-

лу та життєстійкості організму особистості жінки й

потребують безпосередньо медичного, та (або) психо-

логічного втручання і корекційних впливів.

Висновки. Таким чином проведений аналіз

літературних джерел дозволив встановити, що пробле-

ма репродуктивної сфери є багатогранною і багатоаспе-

ктною, яка одночасно поєднує в собі медичні, психоло-

гічні й соціальні аспекти. Медична складова порушен-

ня репродуктивної сфери у жінок є достатньо висвітле-

ною у науці, а як психологічна – потребує уваги і ґрун-

товного, комплексного та всебічного дослідження. Са-

ме в останні десятиліття у багатьох країнах світу у зв’я-

зку з демографічними проблемами та збільшенням кі-

лькості непліддя серед жінок психологічна складова

набуває своєї актуальності.

Проведений теоретичний аналіз вітчизняних та

зарубіжних наукових досліджень вказує на недостатній

рівень вивчення взаємозв’язку психоемоційної сфери

та фізіологічних показників у жінок з порушеннями

репродуктивної сфери. Сучасні науковці виділяють такі

основні характеристики психоемоційного стану дослі-

джуваних з гінекологічними захворюваннями як: емо-

ційна чутливість, висока емоційна нестійкість та імпу-

льсивність, емоційна лабільність, вираженість негатив-

них емоцій, підвищена особистісна та реактивна триво-

жність, песимістичність та мінливість настрою, поведі-

нкова ригідність, мінливість емоційного стану в перед-

менструальному періоді, відчуття самотності. У них

також спостерігається взаємозв’язок між психоемоцій-

ним станом та морфологічною структурою саме через

гормональну, імунну і вегетативну нервову системи.

За результатами емпіричного дослідження жі-

нок з порушенням репродуктивної сфери констатовано

наявний завищений середньогруповий показник на-

строю, нормативність показників активності і самопо-

чуття, що вказують на певні вияви внутрішньої напру-

женості. За ранжуванням емоцій встановлено, що най-

більш вираженими показниками емоцій у жінок з пору-

шенням репродуктивної сфери є: гнів, радість, інтерес,

презирство, відраза та сором. Встановлені зворотні ко-

реляційні зв’язки доводять, що почуття провини та со-

рому у жінок супроводжуються пригніченим фоном

настрою, погіршенням самопочуття та зниженням ак-

Таблиця 5.

Кореляційні зв’язки між показниками фізіологічних станів у жінок з порушеннями репродуктивної сфери

Показники

Си-

столічний

артеріаль-

ний тиск

Діастолічн

ий ар-

теріальни

й тиск

Част.

пульсу

(удар/

хв.)

Частота

дихання

Резерв

судинної

системи

за Руф’є

Систолічний артеріаль-

ний тиск Pearson Correlation 1

,494** ,217** ,010 ,607**

Sig. (2-tailed) ,000 ,002 ,890 ,000 Діастолічний артеріаль-

ний тиск Pearson Correlation ,494** 1

,246** -,132 ,411**

Sig. (2-tailed) ,000 ,000 ,060 ,000

Част. пульсу (удар/хв.) Pearson Correlation ,217** ,246** 1

-,040 ,856** Sig. (2-tailed) ,002 ,000 ,573 ,000

Частота дихання Pearson Correlation ,010 -,132 -,040 1

-,036 Sig. (2-tailed) ,890 ,060 ,573 ,608

Резерв судинної системи

за Руф’є Pearson Correlation ,607** ,411** ,856** -,036 1

Sig. (2-tailed) ,000 ,000 ,000 ,608

Примітки: * р ≤ 0,05,** р ≤ 0,01




74







тивності.

Узагальнені результати дослідження психоемо-

ційного стану жінок з порушенням репродуктивної сфе-

ри загалом засвідчують наявність розбалансування їх

психоемоційного стану та більшу вираженість негатив-

них емоцій, що спричинюють погіршення репродуктив-

ного здоров’я.

Установлено, що у жінок з порушеннями ре-

продуктивної сфери спостерігаються виражені зміни

фізіологічних показників: підвищення артеріального

тиску, пульсу та зниження резерву судинної системи

організму. Вони вказують як на порушення фізичного

здоров’я так і на погіршення психоемоційного стану

жінки та її адаптаційного потенціалу.

Констатовано тісний закономірний взаємозв’я-

зок між фізіологічними показниками. Визначено, що

зниження показників фізіологічних станів організму

жінки з гінекологічними проблемами здатне спричини-

ти порушення гомеостазу, погіршення як фізичного так

і психічного здоров’я та потребує безпосередньо меди-

чного, та (або) психологічного втручання.

Перспективи останніх досліджень полягають

у якісному дослідженні психологічних особливостей

порушень репродуктивної сфери у жінок, розробці діє-

вих психокорекцій них та психотерапевтичних методів,

що сприятимуть поліпшенню їх репродуктивного здо-

ров’я й відновленню психоемоційного стану, покра-

щенню сімейних стосунків, зниження конфліктних вза-

ємин та сприятиме стабілізації й відновленню демогра-

фічної ситуації в державі.

References:

Abramchenko, V. V. (2001). Psihosomaticheskoe akusherstvo

[Psychosomatic obstetrics]. Sankt Peterburg : SOTIS. [in

Ukrainian].

Vashhuk, M. (2011). Doslidzhennya roli psyxolohichnyx faktoriv

zhinochoho bezpliddya [Research of role of psychological

factors of woman sterility. Issues of the day of psychology].

Aktual"ni problemy psyxolohiyi : zb. nauk. pr. Kyyiv, 2011. T.

7. Ekolohichna psyxolohiya, Vol. 26, 6–64 [in Ukrainian].

Volyanska, Y. (2018). Medical and psychological support of women with

repeated use of auxiliary reproductive technologies. Psychoso-

matic Medicine and General Practice, Vol. 3, No. 2, June

2018, p. e0302113, URL: https://e-medjournal.com/index.php/

psp/article/view/113. (data zvernennia: 02.03.2019) [in Ukrain-

ian].

Ermoshenko, B. G., Krutova, V. A. (2005). Rol' psihologicheskih faktorov

pri besplodii (obzor literatury) [Role of psychological factors at

sterility (review of literature)]. Uspehi sovremennogo

estestvoznanija. 8, 17–20 [in Russian].

Zaika, E.V., Zimovin, A.I. (2018). Metodiki issledovaniya emotsionalnoy

sferyi cheloveka [Methods of research of the human emotional

sphere]: uchebn.-metod. posob. Harkov : PromArt [in Ukraini-

an].

Kaminskyi, A. V. (2018). Bezpliddia u zhinok v stani dezadaptatsii : pato-

henez i korektsiia [Infertility in women in a state of maladapta-

tion : pathogenesis and correction]: dis. … dok. med. Nauk :

14.01.01. Kiyiv [in Ukrainian].

Kaminskyi, A. V. (2017). Psykholohichni ta sotsial'ni aspekty patsiyentok

z bezpliddyam v tsyklakh dopomizhnykh reproduktyvnykh

tekhnolohiy [Psychological and social aspects of patients are

with sterility in the cycles of auxiliary reproductive technolo-

gies] // Visnyk mors'koyi medytsyny. 2(75). URL: https://

cyberleninka.ru/article/n/psihologichni-ta-sotsialni-aspekti-

patsientok-z-bezpliddyam-v-tsiklah-dopomizhnih-

reproduktivnih-tehnologiy (data zvernennia: 16.08.2020) [in

Ukrainian].

Kolchin, A. V. (1995). Psihologicheskie aspekty reprodukcii cheloveka

[Psychological aspects of human reproduction]. Problemy

reprodukcii. 3, 12–13 [in Russian].

Krasnov, V. N., Paleev, N. R. (2009). Vzaimosvyaz psihosomatiki ta so-

matopsihiatrii v sovremennoy meditsine [The relationship of

psychosomatics and somatopsychiatry in modern medicine].

Klinicheskaya meditsina, 12, 4–7 [in Russian].

Mendelevich, V. D. (2005). Klinicheskaya i meditsinskaya psihologiya

[Clinical and medical psychology]: ucheb. posob. Moskva :

MEDpress [in Russian].

Murashko, O. O. (2005). Psihologіchnі osoblivostі perezhivannja zhіnkoju

bezplіdnostі ta її podolannja z vikoristannjam dopomіzhnih

reproduktivnih tehnologіj [Psychological peculiarities of the

experience of a woman of hopelessness and of the past in the

history of auxiliary reproductive technologies]. Naukovі studії

іz socіal'noї ta polіtichnoї psihologії : zb. st. Kiїv, Vip. 11 (14),

129–136 [in Ukrainian].

Proekt rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy Kontseptsiia Zahal-

noderzhavnoi prohramy «Reproduktyvne ta stateve zdorovia

natsii na period do 2021 roku» [The project of the order

of the Cabinet of Ministers of Ukraine The concept of

foreign ownership programs «Reproductive health states

natsiyi for the period up to 2021»]. URL: https://

www.apteka.ua/article/404360 [in Ukrainian].

Sirakovs"ka, O. B. Psyxolohichni aspekty reproduktyvnoho zdorov’ya

zhinok [Psychological aspects of reproductive health of

women]. Psihologіchnij chasopis. Kiїv, (14), 185–205. [in




75







Ukrainian].

Olena Sirakovska

Post-graduate student, G. S. Kostyuk Institute of Psychology, the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv (Ukraine)

THE RELATIONS OF PSYCHOLOGICAL-EMOTIONAL SPHERE WITH PHYSIOLOGICAL

INDICATORS FOR WOMEN HAVING REPRODUC-TIVE DISORDERS

ABSTRACT

The article highlights the problem of the relations

between the psychological-emotional sphere and physiolo-

gical indicators for women having reproductive disorders.

The reproductive problems are multifaceted and multidi-

mensional, and their psychological component is more and

more important in the recent decades, due to demographic

problems and increased cases of women’s infertility.

The conducted theoretical analysis of scientific

works allowed us to determine the following main psycho-

logical-emotional characteristics of the studied women:

emotional sensitivity, emotional lability, severe negative

emotions, increased personal and reactive anxiety, pessi-

mism and mood variability, high emotional instability and

impulsivity, behavioural rigidity, variable emotions at the

premenstrual period.

The empirical study involved 204 women of child-

bearing age with reproductive disorders, their average age

was 29.4 years, and their diagnoses were: inflammatory

processes, hormonal imbalance, neoplasms, infertility. The

studied women had violated psychological-emotional

states, severe negative emotions, which cause further de-

terioration of their reproductive health. The feelings of guilt

and shame at women with reproductive disorders were ac-

companied by a suppressed mood background, deteriora-

tion of well-being and decreased activity.

The women with reproductive disorders had clearly

changed physiological parameters, namely, increased blood

pressure, heart rate and decreased reserve of the cardiovas-

cular system. They indicated the women’s worsened physi-

cal health and their deteriorated psychological-emotional

sphere. We determined that the worsened physiological

state of women with gynaecological problems can lead to

violated homeostasis, deteriorated physical and mental

health and it requires mandatory medical and psychological

intervention.

Key words: reproductive sphere, reproductive

health, psychological-emotional state, reserve of the vascu-

lar system, stress.

Сираковская Елена Борисовна

Аспирант Института психологии имени Г. С. Костюка Националь-ной академии педагонических наук Украины, г. Киев (Украина)

ВЗАИМОСВЯЗЬ ПСИХОЭМОЦИОНАЛЬНОЙ СФЕРЫ С ФИЗИОЛОГИЧЕСКИМИ ПОКАЗАТЕ-ЛЕЛЯМИ У ЖЕНЩИН С НАРУШЕНИЯМИ РЕ-

ПРОДУКТИВНОЙ СФЕРЫ

АННОТАЦИЯ

В статье освещена проблема взаимосвязи пси-

хоэмоциональной сферы и физиологических показате-

лей у женщин с нарушениями репродуктивной сферы.

Определено, что проблема репродуктивной сферы явля-

ется многогранной и многоаспектной, и в последние

десятилетия, в связи с демографическими проблемами

и увеличением количества бесплодия среди женщин,

приобретает свою актуальность ее психологическая

составляющая.

Проведенный теоретический анализ научных

исследований способствовал вычленению таких основ-

ных характеристик психоэмоционального состояния

исследуемых женщин: эмоциональная чувствитель-

ность, эмоциональная лабильность, выраженность нега-

тивных эмоций, повышенная личностная и реактивная

тревожность, пессимистичность и изменчивость

настроения, высокая эмоциональная неустойчивость и

импульсивность, поведенческая ригидность, изменчи-

вость эмоционального состояния в предменструальном

периоде.

Непосредственно в эмпирическом исследова-

нии приняли участие 204 женщины женского пола де-

тородного возраста с нарушениями репродуктивной

сферы, средний возраст которых составлял 29,4 года с

диагнозами: воспалительные процессы, гормональный

дисбаланс, новообразования, бесплодие.

В исследуемых женщин констатировано нару-

шение психоэмоционального состояния, наличие выра-

женности негативных эмоций, которые вызывают ухуд-




76










шение репродуктивного здоровья. Доказано, что чув-

ство вины и стыда у женщин с нарушением репродук-

тивной сферы сопровождаются подавленным фоном

настроения, ухудшением самочувствия и снижением

активности.

Установлено, что у женщин с нарушениями

репродуктивной сферы наблюдаются выраженные из-

менения физиологических показателей: повышение

артериального давления, пульса и снижение резерва

сердечно-сосудистой системы организма. Они указыва-

ют на нарушение физического здоровья и ухудшение

психоэмоционального состояния женщины.

Определено, что снижение показателей физио-

логического состояния организма женщины с гинеколо-

гическими проблемами способно привести к наруше-

нию гомеостаза, ухудшение как физического так и пси-

хического здоровья и требует обязательного медицин-

ского и психологического вмешательства.

Ключевые слова: репродуктивная сфера, ре-

продуктивное здоровье, психоэмоциональное состоя-

ние, резерв сосудистой системы с Руфье, стресс.




77







Козлова Анна Георгіївна1 1 Судовий експерт Державно-наукового експертно-криміналістичного центру Міністерства

внутрішніх справ України, аспірант кафедри клінічної психології та психодіагностики Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ (Україна)

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-7538-450X

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОДІАГНОСТИЧНОЇ ОЦІНКИ

ДІТЕЙ — ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА

© Anna Kozlova

UDC: 159.9.96

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Anna Kozlova


АНОТАЦІЯ

У статті розглядається особливості психотравмування дитини внаслідок сексуального насильства. Теоретичні

положення про поняття «насильства», «сексуальне насильство», «сексуальне насильство над дітьми», визначе-

ні автором із результатів аналізу наукових джерел є основою створення протоколу оцінки дітей –– жертв сек-

суального насильства. Особлива увага приділена психотравмі, як результату сексуального насильства над

дитиною, що безпосередньо досліджується автором. Викладаються власні теоретичні положення щодо поняття

«психотравма» та особливостей переживання дитиною психотравмувальної ситуації, які покладені в основу

оцінки ознак психотравмування дитини внаслідок сексуального насильства. Висвітлено авторський підхід до

особливостей проведення психодіагностичного дослідження: особливості організації дослідження, оцінка

матеріалів кримінального провадження, проведення спеціального інтерв’ю та подальший процес його оцінки

за критеріями, проведення психодіагностичного дослідження. На основі проведеного психодіагностичного

дослідження розроблено протокол оцінки ознак психотравмування дитини внаслідок сексуального насильства,

який містить у собі три блоки оцінки: оцінка рівня загрози життю та здоров’ю дитини, особливості психотрав-

мування та особливості розуміння дитиною ситуації сексуального насильства. У статті наведені результати

власного дослідження групи постраждалих дітей від сексуального насильства віком від 4 до 10 років. За ре-

зультатами власного дослідження було сформовано ефективність протоколу психодіагностичної оцінки дітей –

– жертв сексуального насильства, що дає змогу об’єктивно оцінити індивідуальні особливості впливу сексуаль-

ного насильства над дитиною. Протокол психодіагностичної оцінки дітей –– жертв сексуального насильства

дає змогу структуровано надавати письмові висновки психолога в рамках судових або експертних досліджень.

Ключові слова: діти, жертви сексуального насильства, протокол, психодіагностика, психотравмування, сексу-

альне насильство, спеціальне інтерв’ю.


Постановка проблеми. Сучасний стан досудо-

вого слідства у справах сексуальних злочинів проти

дітей є таким, що потребує встановлення підтверджен-

ня самого факту сексуального насильства над дитиною,

особливо у випадках сексуального розбещення. Суттє-

вою складністю проведення таких експертних психоло-

гічних досліджень є відсутність чіткого протоколу дос-

лідження, який би давав змогу враховувати всі фактори

впливи ситуації сексуального насильства на дитину і

при цьому не виходити за межі психологічної компете-

нції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Се-

ред дослідників, які вивчали особливості сексуального

насильства над дітьми, можна назвати Антонян Ю. М.,

Асанова М. Д., Воронова Ю. В., Ривман Д. В., Скрута І.

Г., Фурманов І. О., Романова С. В., Сафонова Т. Я. та


https://orcid.org/0000-0003-3144-159X


78







інших. В їх дослідженнях висвітлені основні положен-

ня щодо поняття сексуального насильства над дітьми.

Автори досить неузгоджено визначають, що включає в

себе поняття «сексуальне насильство над дитиною», а

саме: неузгодженість використання понять «дитина»,

«підліток», «неповнолітні»; недостатній перелік сексуа-

льних маніпуляцій з дитиною; особливості мотивації

сексуальних посягань відносно дитини.

Таким чином, ми пропонуємо під поняттям

сексуального насильства над дитиною розуміти: сексуа-

льні дії протиправного характеру, які спрямовані на

отримання сексуального задоволення або вигоди осо-

бою (групою осіб) дорослого або дитини, при якому

дитина не здатна контролювати ці взаємини, що в ре-

зультаті призводить до шкоди здоров’ю та змінює ра-

курс розвитку дитини.

Звідси одним із критеріїв шкоди здоров’ю ми

розуміємо психотравмування дитини внаслідок сексуа-

льного насильства. Оскільки психолог, в межах своєї

компетенції, не може констатувати факт сексуального

насильства, але може досліджувати особливості психо-

травмування.


льної проблеми. Дослідженням психотрами займались

Канторович Н. В., Ейдеміллер Е., Юстицкий В. В., Коз-

лов Н. І., Кровяков В. М., Петрової Е. А., Менделевич

В. Д., Ушаков Г. К., Єникеєва Д. Д. та інші. В їх дослі-

дженнях існують суттєві відмінності щодо розуміння

психотравмування, одні визначають що це є процес

переживання, інші –– що це є конфлікт; за тривалістю

від нетривалого до тривалого процесу, але при цьому

дослідники зазначають негативний вплив на особис-

тість, що призводить до зміни функціонування людини.

Таким чином, ми вбачаємо, що психотравму-

вання –– це динамічний процес змін психічної діяльно-

сті, спричинені зовнішніми чинниками (подіями), які

призводять до дезадаптації особистості, або порушень

звичного функціонування психіки та організму в ціло-

му.

Оскільки процес переживання психотравмува-

льної події за своїми психологічними механізмами пе-

ребігу є дотичним до переживання горя, ми розглядає-

мо його згідно фаз «переживання горя».

Виходячи з існуючих класифікацій переживан-

ня горя (Ліндеман Е., Боулбі Дж., Поллок Дж., Кюблер-

Рос Е., Боулбі Дж., Паркес К., Шпигель Ю., Тэйтелбаум

Дж., Волкан В., Горовитц М., Василюк Ф. Е. та інші) та

враховуючи особливості переживання дитиною психот-

равмувальної події, важливо відмітити, що ситуація

акту сексуального насильства для дитини є стресовою,

а отже виникає гостра реакція на стрес. Ми виокремлю-

ємо наступні стадії переживання психотравмування:

1. Cтадія психічного шоку (2—3 діб) — на цій

стадії відбувається наростання емоційного напруження,

за рахунок емоційного сигналу особистості про ситуа-

цію яка сталася;

2. Cтадія дезорганізації особистості — ця фаза

є критичною, оскільки після неї починається процес

«виздоровлення», або ж фіксація на травмі і подальший

розвиток постстресових порушень (від 1 доби до 2-х

тижнів);

3. Cтадія адаптації (2—4 тижні) — відбувається

приглушення емоційної реакції. Важливо відмітити, що

Бертовський Л. В. зазначає, що після 15 днів спогади

про подію у дитини починають згасати (Бертовський,

2015). Також на стадії адаптації відбувається включен-

ня захисних механізмів особистості, що дозволяють

дитини справитися та адаптуватися;

4. Cтадія відновлення (від 4 тижнів до декіль-

кох місяців) — по суті це є завершальним процесом

адаптації, але при цьому він не завжди проходить через

особистісний рівень, тому й ця стадія має суттєвий

вплив на формування особистості. Травма акумулюєть-

ся в глибинних шарах психіки на підсвідомому рівні.

Мета статті — встановлення ознак психотрав-

мування дитини внаслідок сексуального насильства

виникає необхідність визначення чіткого протоколу

дослідження. Тому, у статті ми висвітлюємо результати

власного дослідження.

Методи і методики дослідження. У процесі

психодіагностичного дослідження нами було викорис-

тано наступний комплекс методів: теоретичні (аналіз,

синтез, зіставлення, порівняння та узагальнення); емпі-

ричні: психодіагностичні методики: контент-аналіз;

методика «Обери необхідне обличчя» Р. Теммл, М. До-

рки, В. Амен, на визначення рівня тривожності; мето-

дика «Дерево» — для визначення рівня самооцінки ди-

© Anna Kozlova DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.7



79







тини; тест кольорових відношень А. Еткінда; дитячий

апперцептивний тест (Children’s Apperception Test —

САТ) розроблений Леопольдом і Сонею Беллак, автор-

ський психологічний анамнез для визначення особливо-

стей перебігу розвитку дитини; авторське спеціальне

інтерв’ю для визначення особливостей перебігу сексуа-

льного насильства; статистичні: кількісні визначення

середніх значень, процентних співвідношень, виявлен-

ня ієрархії частотності проявів релевантних значень;

інтерпретаційні: структурний метод. Такий комплекс

методів дав змогу структуровано проаналізувати особ-

ливості переживання наслідків сексуального насильст-

ва відносно дитини.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Нами було проведено дослідження дітей — жертв сек-

суального насильства, які були визнані потерпілими у

кримінальних провадженнях за ознаками сексуального

розбещення. На цьому етапі дослідженні брали участь

32 дитини віком від 4 до 10 років (28 дівчат та 4 хлоп-

ці).

Алгоритм проведення психологічного дослі-

дження: І. Підготовчий етап: 1. Вивчення матеріалів

кримінального провадження або документів наданих

для дослідження (тих, які характеризують дитину, да-

ють повну інформацію про наявність свідчень, поперед-

ніх досліджень, тощо) — контент аналіз; 2. Підбір пси-

ходіагностичних методик та підготовка питань для спе-

ціального інтерв’ю; 3. Визначення місця проведення

дослідження (вдома у дитини, в кабінеті експерта, у

«Зеленій кімнаті»); ІІ. Процедурний етап: 4. Відбір пси-

хологічного анамнезу про розвиток дитини у батьків; 5.

Знайомство та встановлення психологічного контакту з

дитиною; 6. Проведення психодіагностичного дослі-

дження: проведення спеціального інтерв’ю, після чого

проводиться психодіагностичні методики; 7. Завершен-

ня роботи з дитиною: подяка дитині за активну роботу,

вихід із контакту. ІІІ. Підготовка висновку: 8. Аналіз

результатів психодіагностичного дослідження; 9. Спів-

ставлення результатів дослідження з наявними матеріа-

лами; 10. Виклад результатів дослідження у вигляді

письмового висновку та його видача.

Аналіз матеріалів кримінальних проваджень.

Аналіз групи досліджуваних кримінальних проваджень

дав змогу визначити певні характеристики, які мають

суттєве значення для визначення ознак психотравму-

вання дітей внаслідок насильства. Ключовими момен-

тами, в яких вдалося прослідкувати певну динаміку

було: системність посягань, пролонгованість злочину,

ким був скоєний злочин, де відбувався злочин, відтер-

мінованість від злочину до діагностики.

Результати аналізу кримінальних проваджень

дали визначити системність злочинних посягань, а са-

ме: один раз — 56%, 2—3 рази — 28%, більше 3-х по-

сягань — 16%. Здебільшого на системність посягань

впливають такі фактори: наявність вживання алкоголю

кривдником — зазвичай, разові посягання були вчинені

при вживанні алкоголю; доступ до дитини — якщо ди-

тина постійно знаходиться у полі зору зловмисника, то

має місце системність посягань; мотив скоєння злочину

— у випадках задоволення статевої пристрасті, зловми-

сник вчиняє декілька циклів підготовки дитини до са-

мого акту, інколи все закінчується на ранніх стадіях,

тому системність посягань обмежується декількома

разами, у випадках виготовлення порнографічної про-

дукції системність посягань є достатньо великою.

Розподіл часового проміжку має наступний

розподіл: до 6 місяців — 33%, 1 рік — 49%, 2—3 роки

— 18%. Такий розподіл здебільшого залежить від декі-

лькох факторів. По-перше, чи одразу розказала дитина

про факт насильства, наприклад, у випадках довірливих

відносин з батьками діти одразу про це повідомляли

батькам; ким був вчинений злочин та чи погрожували

дитині — у більшості випадків, діти бояться людину,

яка вчиняє насильство навіть без погрожувань, але іс-

нують моменти при яких дітям за це платили і тоді во-

ни про це нікому не повідомляли, так як їм навіяли, що

це звичайна робота.

По-друге, чи відреагували на цей факт люди,

яким дитина про це повідомила — бували випадки, ко-

ли батьки вважали, що дитина це нафантазувала і нада-

вали цьому суттєвого значення;

По-третє, зміни поведінки дитини, які привер-

тали на себе увагу батьків — інколи про сам факт наси-

льства ставало відомо лише через те, що у дитини було

виявлено різку зміну поведінки і як наслідок ставало

зрозуміло, що це є наслідками насильства.

Здебільшого злочини були вчинені батьками

(батьком, вітчимом) протилежної (чоловічої) статі —




80







50%, людиною із близького оточення (сусід, знайомий,

дядька) — 46%, незнайомою особою — 4%. Такий роз-

поділ не випливає від особистості дитини, здебільшого

на це впливають батьки: яким чином вони забезпечу-

ють безпеку та доступ до дитини. Звісно, що чим ближ-

ча особа, тим більший доступ до дитини вона має. Го-

ловним показником тут виступає саме наскільки мама

(або особа відповідальна за дитину) довіряє злочинцю.

Це знаходить своє підтвердження у наукових

дослідженнях. Так, наприклад Єникеєва Д. Д.

(Еникеева, 1997) зазначає, що педофілія найчастіше

зустрічається саме у чоловіків. Порівняно рідко патоло-

гічній потяг до дітей поєднується з нормальним стате-

вим життям із жінками, частіше всього педофілія влас-

тива чоловікам, які не здатні до нормальних сексуаль-

них контактів.

Також показник ким був скоєний злочин тісно

пов’язаний із системністю та пролонгованісттю пося-

гань, адже, що ближча особа до дитини, тим має більшу

можливість вчиняти над нею насильство багаторазово.

Характеризуючи місце вчинення злочинів, ана-

ліз результатів дав наступний розподіл: вдома — 45%,

на вулиці — 3%, соціальних інституціях — 34%, у зло-

чинця вдома — 18%.

Стереотипізація відносин у шлюбі і в суспільс-

тві є одним з факторів, що сприяють вчиненню насиль-

ства, зокрема в сім’ї. Практики відзначають, що робота

фахівців з підтримки постраждалих від домашнього

насильства постійно гальмується великою кількістю

міфів, яким їм весь час доводиться протистояти. Одним

із таких міфів є те, що насильство по відношенню до

дитини вчиняється незнайомою особою, зокрема на

вулиці або в інших місцях (Taylor, Carl E.,1998; Еникее-

ва, 1997). На противагу цьому міфу, ми можемо сказа-

ти, про зворотній стан вчинення злочинів проти дітей, а

саме: здебільшого насильство вчиняються особою з

найближчого оточення, і вчиняється саме вдома у дити-

ни.

Показник місця злочину тісно пов’язаний із

близькістю особи, яка вчиняє насильство. Якщо це осо-

ба із найближчого оточення, то вона має змогу вчиняти

це або в дитини вдома або в себе. Також важливо відмі-

тити, що соціальні інституції (школа, садок) є також

доступним місцем, в якому вчиняються злочини, зокре-

ма такі випадки відбувається над дітьми дошкільного

віку або ж у школі між дітьми. Вважливо зазначити, що

у випадках виготовлення порнографічної продукції міс-

цем злочину були орендовані квартири, що ми означи-

ли, як у злочинця вдома.

Цей показник є одним із ключових при оцінці

наслідків психотравмування дитини внаслідок насильс-

тва, адже чим більше часу пройшло від моменту злочи-

ну до моменту діагностики, тим складніше їх виявляти.

Так, Тейлор Карл зазначає, що у дітей є потен-

ціал до швидкого покращення та самолікування у від-

повідь на травму, якщо є адекватна підтримка і консу-

льтування (Бертовський, 2015). Як зазначає Трубіцина

Л. В., для ефективноо процесу переживання травми

важливіше всього є відновлення рутинного життя, щоб

діти могли проходити нормальні етапи свого розвитку

(Трубицына, 2005: 143). Отже, аналіз показав, що звер-

нення відбулися у наступних проміжках часу: 1 місяць

— 18%, від 1 місяця до 6 місяців — 44%, від 6 місяців

до 1 року — 23%, більше 1 року — 15%.

Таким чином, аналіз кримінальних проваджень

дає змогу дійти висновків, що під час досліджень є пев-

ні закономірності відповідностей, які можна відслідко-

вувати, а саме: системність посягань, їх пролонгова-

ність, а також місце злочину напряму пов’язані з осо-

бою, яка вчиняла злочин; відтермінованість злочину до

моменту дослідження дає змогу визначати особливості

проявів ознак психотравмування.

Аналіз результатів психологічних анамнезів.

Другим етапом нашого дослідження було проведення

аналізу психологічних анамнезів, що були заповненні

одним із батьків, які були присутніми під час дослі-

дження. Окрім власне особливостей розвитку дитини

нас цікавив ретроспективний аналіз проявів (ознак)

зміни поведінки дитини, що давало змогу порівнювати

їх з ознаками переживання психотравмувальної події

внаслідок насильства над дитиною.

Нами було виявлено наступні релевантні відо-

мості із психологічних анамнезів: поведінкові зміни,

період появи змін, наявність звернень до психолога,

соціальні або сімейні зміни у сімі’ї, погані звички роди-

чів (також ці відомості підтверджувалися у матеріалах

кримінальних проваджень).




81







Проаналізувавши дані психологічних анамнезів

було виявлено: більша частина сімей — неблагополуч-

на, хтось один із батьків мав погану звичку — куріння,

вживання алкоголю або наркотиків (ці відомості були

підтверджені з матеріалів кримінальних проваджень),

перед дослідженням діти психолога не відвідували,

суттєвих соціальних або сімейних змін не відбувалося.

Суттєвих даних про період пологів або розви-

ток дітей, які б можна було узагальнити не було виявле-

но, кожна дитина розвивалася у своєму темпі. Психіч-

них захворювань не спостерігалось. Батькам було за-

пропоновано детально описати поведінкові прояви ди-

тини, які вони помітили за останній час, що безпосеред-

ньо привернуло їх увагу. Треба зауважити, що кожна

дитина мала свої особливості розвитку, але суттєво ці

показники на результати досліджень не впливали. Ниж-

че наведено ознаки поведінкових змін дітей, які зазнали

насильства, їх вік та час появи (таблиця 1.):

Найпоширенішими проявами, які звертали ува-

гу батьків — це поява страхів (86%), спостерігалась у

віці 4—10 років; знервованість (80%), спостерігалась у

віці 4—10 років; небажання відвідувати освітній заклад

(73%), спостерігалась у віці 4—10 років 4—7 років;

замкненість у собі (72%), спостерігалась у віці 7—10

років; нічні кошмари (65%) спостерігалась у віці 4—10

років, роздратованість (64%) спостерігалась у віці 5—

10 років.

Також можна окремо виділити вікові особливо-

сті поведінкових проявів у дітей, а саме: більшість про-

явів є характерною для всієї вікової групи, для 4—5

років найчастішими проявами є: ауто агресія, відтво-

рення актів насильства, енурез, бажання роздягнутися

до гола, часті хвороби, проблеми ЖКТ

(психосоматика); для 4—6 років характерним є: дегра-

дація поведінки, агресія по відношенню до близьких.

Помітним показником замкненості у собі дитини спо-

стерігається з 7-річного віку.

Окремо було виділено показники появи змін у

дитини, які стали помітні батькам, а саме: на початко-

вих етапах (2 місяці) батьки помітили появи енурезу,

появи страхів, небажання йти до освітнього закладу,

замкненість у собі, проблеми ШКТ; через 3 місяці —

нічні кошмари, аутоагресія, відтворення актів насильст-

ва, часті хвороби; через 4 місяці — агресія по відно-

шенню до близьких, частий плач, зміна улюбленого

кольору на чорний; 5 місяців — дитина перестала дава-

ти здачі.

Армсвот М. та Холодей М. (Armsworth M.W.,

Holaday M., 1993) зазначають, що наслідки психотрав-

мування у дітей відмічають: в афективній сфері — лабі-

льність афекту, включаючи тривожність, паніку, розд-

ратування; страх; звуження емоцій, тощо; у поведінко-

вій сфері — регресивну поведінку, зміну поведінки, для

того щоб уникнути дій, які нагадують травматичну по-

дію, тощо; у соматичній сфері — порушення сну, сома-

Таблиця 1.

Показники поведінкових змін

Поведінкові зміни Кількість дітей,% Початок прояву, міс Вік Нічні кошмари 65 3 4—10 Енурез 13 2 4—5 Поява страхів 86 2 4—10 Небажання йди до ДНЗ/ школи 73 2 4—7 Аутоагресія 17 3 4—5 Агресія по відношенню до близьких 13 4 4—6 Відтворення актів насильства 33 3 4—5 Деградація поведінки 18 6 4—6 Бажання роздягнутись до гола 10 6 4—5 Часті хвороби 27 3—4 4—5 Роздратованість 64 2 5—10 Часто плаче 45 4 5—10 Замкненість у собі 72 2 7—10 Проблеми ШКТ 12 2 4—5 Зміна улюбленого кольору на чорний 22 4 4—8 Знервованість 80 3 4—10 Дитина перестала захищати себе, давати здачі 35 5 4—10




82







тичні хвороби, тощо. Тим самим можна говорити про

те, що отримані нами результати співпадають з ознака-

ми наслідків насильства.

Виходячи з аналізу психологічних анамнезів,

заповненими батьками ми дійшли висновку, що ознаки

сексуального насильства у вигляді поведінкових змін

на кожному віковому етапі мають певні особливості,

також вони мають особливості періоду появи, що дає

змогу визначати часові проміжки впливу психотравму-

вання. Такі показники також є наслідками включення

захисних механізмів особистості, що дають дитині змо-

гу впоратися та пережити травму.

Наступним етапом нашого дослідження було

проведення спеціального інтерв’ю, метою якого є оцін-

ка валідності повідомлення дитини. Оскільки у випад-

ках сексуальних розбещень відносно дітей найбільш

ефективним методом діагностичного дослідження є

інтерв’ю, ми розробили його із використанням критері-

їв, які б давали змогу визначати наявність переживання

дитиною подій.

Всі розповіді потерпілих дітей за результатами

інтерв’ювання було піддано процедурі аналізу, а саме:

трансрибіюванню інтерв’ю; аналіз відповідей на запи-

тання; аналіз стадії вільної розповіді; аналіз наявності

критеріїв та їх інтенсивність прояву; розподіл загально-

го масиву стадії вільної розповіді на 4 фрагменти-

стадії: докримінальна, предкримінальна, кримінальна

та постркримінальна; кількісний та якісний аналіз кож-

ного фрагменту; аналіз невербальних проявів.

Аналіз результатів спеціального інтерв’ю

середня тривалість стадії вільної розповіді у

дітей 4—5 років — 1 хвилина 9 секунд, у дітей 6—7

років — 2 хвилини 12 секунд, у дітей 8—10 років — 2

хвилини 35 секунд;

за результатами оцінки критеріїв валідності

повідомлення, які прослідковувалися найчастіше: логі-

чна структура, опис взаємодії, опис розмов, зовнішні

обставини, які мають відношення по справі, достатня

кількість подробиць обставин події, повідомлення про

психічний стан суб’єкта;

аналіз наративних структур розповідей дітей за

фрагментами: докримінальна стадія 11,9%, предкримі-

нальна — 20,6%, кримінальна — 41,6%, пост криміна-

льна — 25,9%.

Наступним етапом нашого дослідження був

аналіз результатів психодіагностичних методик. За ре-

зультатами дослідження було виявлено певні відмінно-

сті у групах дітей над якими було вчинено насильство,

групи ризику та нормотипічної групи.

Аналіз результатів психодіагностичних мето-

дик. Для реалізації цілей емпіричного дослідження на-

ми було обрано наступні психодіагностичні методики:

Методика «Обери необхідне обличчя» Р. Теммл, М.

Дорки, В. Амен, методика на визначення рівня тривож-

ності; методика «Дерево» — для визначення рівня са-

мооцінки дитини; тест кольорових відношень А. Еткін-

да; дитячий апперцептивний тест (Children’s

Apperception Test — САТ) розроблений Леопольдом і

Сонею Беллак із авторським підходом на визначення

наявності страхів у дітей та шляхів їх вирішення: дітям

пред’являлась серія 10 малюнків та пропонувалося ви-

значити на яком із малюнків є наявна страшна ситуація.

Після цього на визначені дитиною малюнків, з наявніс-

тю страшної ситуації дитині ставилося питання, що

треба зробити, щоб ситуація не була страшною.

Вказані методики дали змогу розкрити якісні та

кількісні особливості ознак наслідків сексуального на-

сильства над дитиною (високий рівень тривожності,

особливості самооцінки, особливості страхів та особли-

вості виходу із страшної ситуації, особливості емоцій-

ного відношення до особи, яка вчинила насильство над

дитиною).

За результатами середніх значень групи дослі-

джуваних психодіагностичних методик було виявлено:

за методикою «Обери необхідне обличчя» Р.

Теммл, М. Дорки, В. Амен: рівень тривожності стано-

вить 56,7%;

за результатами методики «Дерево» було вияв-

лено, що у дітей переважає відстороненість, замкну-

тість, тривожність (32%), кризовий стан, «падіння в

прірву» (24%), стомлюваність, загальна слабкість, неве-

ликий запас сил, сором’язливість (19%), відстороне-

ність від навчального процесу, замкненість у собі

(15%);

за результатами методики «Дитячий апперцеп-

тивний тест (Children’s Apperception Test — САТ)» се-

реднє значення групи виборів малюнків із страшною

ситуацією становить 5 малюнків;




83







за результатами «Тесту кольорових відношень

А. Еткінда» у всіх дітей було діагностовано емоційне

відторгнення та страх до особи, яка вчиняла насильст-

во.

На основні теоретичного та практичного аналі-

зу існуючих підходів до оцінки ознак психотравмуван-

ня дітей внаслідок сексуального насильства ми розро-

били протокол. Протокол включає тривимірну модель,

яка дозволяє обчислити індекс тяжкості травмування

дитини внаслідок сексуального насильства. Тривимірна

модель оцінки використовується для підведення підсу-

мку результатів аналізу матеріалів кримінального про-

вадження, психологічного анамнезу, спеціального ін-

терв’ю та психодіагностичного інструментарію.

Перший ракурс оцінювання в тривимірному

просторі моделі передбачає оцінку соціальної загрози

для дитини, сюди включено 6 показників, а саме: загро-

за життю та здоров’ю, кількість посягань, протягом

якого часу відбувалися посягання, ким був скоєний

злочин, де відбувався злочин, скільки часу пройшло від

моменту посягань до діагностики. Кожний показник

оцінюється за 3-х бальною шкалою у відповідності до

визначених характеристик. Перший рівень допомагає

психологу визначити, наскільки вираженими є ознаки

переживання дитиною психотравмувальної ситуації і

чи пов’язані вони із сексуальним насильством

(існування причинно-наслідкового зв’язку).

Другий ракурс моделі передбачає оцінку рівня

психотравмування. Сюди включено 5 показників, а са-

ме: стадія психотравми, рівні прояву психотравми: емо-

ційний, особистісний, поведінковий, соматичний. Кож-

ний показник так само, оцінюється за 3-х бальною шка-

лою у відповідності до визначених характеристик. Цей

вимір дозволяє психологу відповісти на питання «Чи

присутні психологічні ознаки переживання дитиною

психотравмувальної ситуації? Якщо присутні, то в чому

вони проявляються».

Третій ракурс моделі передбачає оцінку рівня

розуміння ситуації сексуального насильства. Сюди вхо-

дить 4 показники, а саме: усвідомлення дитиною ситуа-

ції, можливість чинити опір, особливості відтворення

подій, вік дитини на момент дослідження. Кожний по-

казник так само оцінюється за 3-х бальною шкалою у

відповідності до визначених характеристик. Оцінка

третього виміру допомагає психологу відповісти на

питання: «Чи спроможна дитина з урахуванням її віко-

вих особливостей, емоційного стану, індивідуально-

психологічних властивостей, рівня розумового розвит-

ку та умов мікросоціального середовища (залежність,

погроза, омана тощо) сприймати обставини, що мають

значення у справі, і давати про них відповідні показан-

ня», «Які психологічні особливості відтворення подій

дитиною?», «Чи здатна дитина, виходячи з рівня її ро-

зумового розвитку, індивідуально-психологічних особ-

ливостей і емоційного стану, правильно розуміти хара-

ктер та значення вчинених з нею дій та здійснювати

опір».

Аналіз результатів дослідження за тривимір-

ною моделлю виявив (рис.1), що у 79% було виявлено

середній рівень загрози для дитини, 14% — високий,

7% — низький. Оцінка рівня психотравмування: 76%

— низький рівень, 19% — середній, 5% — високий.

Оцінка рівня розуміння ситуації насильства: 91% —

середній, 9% — низький, 0% — високий. Загальна оцін-

ка впливу насильства на дитину: 55% — середній рі-

вень, 39% — низький, високий — 6%.

Таким чином, можна говорити про те, що для

більшості групи притаманний середній рівень впливу

ситуації сексуального насильства на особистість дити-

ни. Такі результати зумовлені віковими особливостями

— нерозуміння самої ситуації сексуального насильства,

що призводить до «консервування» травми і самостій-

ного відновлення, при цьому наслідки події вже будуть

проявлятися у більш дорослому віці та впливати на пе-

ребіг життя.

Рис.1. Співвідношення рівнів показників, %




84







Висновки. У своєму дослідженні ми намагали-

ся виокремити основні проблеми, що перешкоджають

встановлення особливостей психотравмування дітей

внаслідок сексуального насильства. Основний акцент,

який ми робимо — це по суті за допомогою психологіч-

них показників виявити особливості переживання дити-

ною психотравмувальної події, яка саме стосується сек-

суального насильства, а не інших негативних факторів,

які можуть вплинути або впливати на дитину. Таким

чином, це дозволяє психологу, який проводить псиході-

агностичне дослідження дітей, які стали жертвами сек-

суального насильства не виходити за межі своєї компе-

тенції.

Результати емпіричного дослідження мають

практичну цінність для оцінки ознак психотравмування

внаслідок сексуального насильства над дитиною в рам-

ках експертних досліджень. Оскільки перебіг процесу

переживання психотравмувальної ситуації є дуже спе-

цифічним, важливо враховувати на якій стадії пережи-

вання знаходиться дитина. Адже, якщо дитина прохо-

дить стадію адаптації — існує велика ймовірність того,

що дитина не розкаже про перебіг самого злочину, що

вже може впливати на процес доказування таких прова-

джень. Якщо при оцінці психолог виявить, що дитина

знаходить на стадії адаптації, що у свою чергу включає

психологічні захисні механізми особистості, та унемо-

жливлює бажання дитини говорити на цю тему — то за

допомогою нашого дослідження, психолог зможе дове-

сти наявність ознак психотравмування дитини.

Практична цінність розробленої моделі полягає

у тому, що вона включає 3 значимих аспекти: рівень

загрози для дитини, особливості переживання психот-

равмувальної події та оцінка рівня розуміння ситуації

сексуального насильства. Ці три аспекти враховують

зовнішні та внутрішні впливи на дитину, що дозволяє

розуміти специфіку переживання дитиною психотрав-

мувальної події.

Перспектива подальших досліджень. При

цьому залишається достатньо широке коло подальших

досліджень, зокрема: дослідження особливостей пере-

живання психотравмування дитини в залежності від

різних видів насильства; особливості переживання пси-

хотравмування внаслідок сексуального насильства у

дітей та дорослих; особливості переживання психотрав-

мування в залежності від конкретних сексуальних дії.

References:

Armsworth, M. W. Holaday, M. (1993). The effects of psychological

trauma on children and adolescents // Jornal of Counseling &

Development. Sep/Oct. V. 72. Issue 1. P. 49. [in English].

Bertovsky, L.V. (2015) Features of questioning children under 7 years.

RUDN Journal of Law. №3, p. 113—133. [in Russian].

Taylor, Carl E. (1998). How care for childhood psychological trauma in

wartime may contribute to peace // International Review of

Psychiatry. August.. V. 10. Issue 3. P. 175—184. [in English].

Gorbunova, O. A (2014). A guide to organizing work with victims of do-

mestic violence in a crisis center. Minsk: artija grup [in Rus-

sian].

Enikeeva, D. D. (1997). Popular foundations of psychiatry. Donetsk:

Stalker. [in Russian].

Trubitsyna, L.V. (2005). The process of trauma. Moscow: Meaning; Che-

Ro. [in Russian].

Anna Kozlova

Forensic expert of the State Research Forensic Centre, Ministry of Inter-nal Affairs in Ukraine, graduate student of the Department of Clinical Psychology and Psychodiagnostics, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv (Ukraine)

THE PSYCHOLOGICAL DIAGNOSTIC AS-SESSMENT OF CHILDREN-VICTIMS OF SEXUAL

VIOLENCE ABSTRACT

The article examines the features of children’s psy-

chological trauma appeared because of sexual violence. The

author presents theoretical definitions for the concepts of

“violence”, “sexual violence”, “sexual violence against

children” based on the performed scientific review; these

definitions have become basis for the assessing protocol

for children-victims of sexual violence. Particular attention

is paid to the definition of “psychological trauma” and its

features. The author derived main features that allow her

characterize children with psychological traumas because

of sexual abuse. The article author presents her own theore-

tical provisions for “psychological trauma”, the stages of a

child’s experiences of a psychologically traumatic situation

to assess the signs of psychological traumas at children




85







suffered of sexual violence. Based on the understanding of

the concept of “sexual abuse of children”, “psychological

trauma” and the dynamic of a psychological trauma, in par-

ticular, its stages, the signs of psychological traumas at

children suffered sexual violence were developed. The au-

thor’s approach to psychological diagnostics is described:

the study organization, evaluation of criminal proceedings

materials, special interview and its further evaluation by the

criteria. Based on the conducted psychological diagnostic

research, a protocol assessing the signs of psychological

traumas at children appeared because of sexual violence

was developed. It contains three assessment blocks: as-

sessment of a child’s life and health, the characteristics of a

psychological trauma and the peculiarities of understanding

by the child of sexual violence. The article presents the

results of our own examination of children-victims of

sexual violence aged 4 to 10 years. Based on this examina-

tion the effectiveness of the assessment protocol was asses-

sed, thus the proposed protocol objectively assesses an indi-

vidual impact of sexual violence on an examined child. The

protocol for psychological diagnostic assessment of chil-

dren-victims of sexual violence allows psychologists to

create structured written opinions in the framework of

forensic or expert examinations.

Key words: children, minor, victims of sexual vio-

lence, protocol, psychological diagnostics, trauma, sexual

violence, special interview.

Козлова Анна Георгиевна

Судебный эксперт Государственно-научного экспертно-криминалистического центра Министерства внутренних дел Украи-ны, аспирант кафедры клинической психологии и психодиагностики, Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, г. Киев (Украина)

ПСИХОДИАГНОСТИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА МАЛО-ЛЕТНИХ ДЕТЕЙ — ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНОГО

НАСИЛИЯ АННОТАЦИЯ

В статье рассматривается особенности психо-

травмирования ребенка вследствии сексуального наси-

лия. Теоретические положения о понятии «насилия»,

«сексуальное насилие», «сексуальное насилие над деть-

ми», определенные автором исходя из результатов ана-

лиза научных источников, является основой для созда-

ния протокола оценки детей — жертв сексуального

насилия. Особое внимание уделено определению поня-

тию «психотравма» и ее особенностей. Автором выве-

дено ключевые особенности, которые позволяют опре-

делять особенности психотравмирования ребенка имен-

но как результата сексуального насилия. Излагаються

собственные теоретические положения понятия

«психотравма», особенности этапов переживания ре-

бенком психотравмирующей ситуации, которые поло-

жены в основу оценки признаков психотравмирования

ребенка вследствие сексуального насилия. На основе

понимания особенностей понятия «сексуального наси-

лия над детьми», «психотравмирования» и протикания

переживания пситравмирования, а в частности его эта-

пов, были разработаны признаки психотравмирования

ребенка вследствие сексуального насилия. Освещен

авторский подход к особенностям проведения психоди-

агностичного исследования: особенности организации

исследования, оценка материалов уголовного производ-

ства, проведения специального интервью и дальнейший

процесс его оценки за критериями; проведение психо-

диагностичного исследования. На основе проведенного

психодиагностичного исследования разработаны прото-

кол оценки признаков психотравмирования ребенка

вследствие сексуального насилия, который содержит в

себе три блока оценки: оценка уровня угрозы жизни и

здоровью ребенка, особенности переживания психо-

травмирующего события и особенности понимания

ребенком ситуации сексуального насилия. В статье

приведены результаты собственного исследования

группы пострадавших детей от сексуального насилия в

возрасте от 4 до 10 лет. По результатам собственного

исследования было сформировать эффективность про-

токола психодиагностической оценки детей — жертв

сексуального насилия, что дает возможность объектив-

но оценить индивидуальные особенности влияния сек-

суального насилия над ребенком. Протокол психодиа-

гностической оценки детей — жертв сексуального

насилия дает возможность структурировано предостав-

лять письменные выводы психолога в рамках судебных

или экспертных исследований.







86







Онісковець Богдана1

1Аспірант Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України,

м. Київ (Україна) ORCID ID: http://orcid.org/0000-0003-3057-4913

ЕМОЦІЙНІ СТАНИ ЖІНОК ЛІТНЬОГО ВІКУ ПРИ ІШЕМІЧНІЙ

ХВОРОБІ СЕРЦЯ ЯК КОМПЛЕКСНЕ ЯВИЩЕ ОСОБИСТОСТІ

© Bogdana Oniskovets

UDC: 159.96

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Bogdana Oniskovets


АНОТАЦІЯ

У статті розглядається питання емоційних станів осіб літнього віку при ішемічній хворобі серця як комплексного

явища особистості, яке має психічний, психофізіологічний і поведінковий рівні реагування. Емоційний досвід

особистості проявляється у відмінностях в переживанні емоцій, почуттів та емоційних станів, які різняться оцін-

ково-полюсними категоріями. Це вміння висловлювати та рефлексувати ставлення до себе та оточуючих, а та-

кож здатність до саморегуляції свого мікросередовища, що втілено у поняттях емоційної компетентності та емо-

ційного інтелекту. У статті з’ясовано, що емоційні стани жінок літнього віку, з переважанням домінуванням

негативних, зумовлені хронічним емоційним напруженням (стресом), емоційним перенапруженням (дистресом) і

психоемоційними розладами, що підвищує ризик виникнення ІХС.

Ключові слова: емоційні стани, літний вік, ішемічна хвороба серця, емоційні переживання, стрес, напруження.


Постановка проблеми.

Протягом багатовікової історії дослідження емо-

ційних станів перебувало під пильною увагою, емоцій-

ним станам приділялась провідна роль серед сил, що

визначають внутрішнє життя і вчинки людини.

Розробкою підходів до вивчення емоційних ста-

нів займалися психологи минулого століття. Інтерес до

цієї проблеми і до цього дня не згасає. Навпаки, ви-

вчення механізмів виникнення емоційних станів осіб

літнього віку залишається досить актуальним для пси-

хологічної науки нашого часу, оскільки психічний стан

має значний вплив на різні види діяльності та якість

життя як такого.

Разом з тим, недостатньо вивченим залишається

питання емоційних станів жінок літнього віку, особли-

вості співвідношення окремих компонентів (тривоги,

депресії, агресивності тощо) в структурі емоційних ста-

нів, центральних механізмів регуляції емоційних ста-

нів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Про складність у структуруванні емоційної сфе-

ри та класифікації емоційних станів наголошують такі

автори як Б. Б. Айсмонстас, О. Д. Хомська, В. К. Гаври-

лькевич, ними виокремлюються емоції у вузькому ро-

зумінні, емоційні стани та емоційно-особистісні про-

яви. До компонентів емоційної сфери особистості за О.

В. Винославською, О. А. Бреусенко-Кузнєцовим, В. Л.

Зливковим, А. Ш. Апішевою, О. С. Васильєвою вхо-

дить емоційність, емоційний досвід, емоційний тон від-

чуттів, ситуативні емоції, пристрасті та емоційні стани

(настрої, афекти, стреси, фрустрації).

На особливості впливу емоційно стресових пере-

живань на формування серцево-судинних захворювань

натрапляємо у дослідженнях О. В. Хомської , М. К.

Шантручек, М. Вацек, Ю. В. Зиміна, Є. А. Гаврилова.

У працях З. А. Гургенян, І. Є. Ганеліної, В. І.


http://orcid.org/0000-0002-6672-4701


87







Коростого, Б. В. Михайлова, Л. Г. Перетятко, Г. І. Роль-

ник, І. В. Райцес, Г. В. Тарасова, Р. Ю. Томашива, М. Б.

Федак, Б. М. Федорова, Н. В. Алексеєва, C. A. Loffredo

наголошується на психотравмуючому досвіді особисто-

стей, що хворіють серцево-судинними захворювання-

ми. Багатьма дослідниками, такими як Алексеєва Н. В.

Васюк Ю. А. , А. В. Лебедев, Т. В. Довженко,

М. В. Семиглазова доведена роль емоційних чинників у

виникненні та розвитку ІХС.

Дані про високе стресове навантаження хворих на

стенокардію та інфаркт міокарду наводяться в дослі-

дженнях інших країн світу, таких як: США (C. R. Brown,

L. Ritzmann), Канада (C. Goulet), Швеції (J. Liljefors,

R. Rahe), Австралія (A. Winn, D. Leigh), Англії

(A. U. MacKinnon), Японія (J. S. Matsumoto) (Зимин,

1999).


льної проблеми, яким присвячується стаття.

Виявлення та лікування ІХС ускладнене тим, що

зв'язок симптомів з усвідомленими проявами психічної

активності людини неоднозначний, не завжди очевид-

ний і опосередкований маловивченими явищами несві-

домої сфери психіки пацієнта. Роль сполучної ланки

між психічною та соматичною сферами відводиться

емоціям, що недостатньо вивчена в психологічній нау-

ці.

Постановка завдання. Головною метою цієї

роботи є теоретично дослідити емоційні стани осіб літ-

нього віку при ішемічній хворобі серця як комплексно-

го явища особистості, яке має психічний, психофізіоло-

гічний і поведінковий рівні реагування.


ного дослідження (в тому числі, якщо досліджен-

ня має теоретичний або оглядовий характер). Задля

реалізації поставленої мети, ми використовували зага-

льнотеоретичні методи: аналіз і синтез літератури з

проблеми вивчення емоційних станів в контексті пси-

хосоматичного підходу та зокрема серцевосудинних

захворювань жінок літнього віку; порівняння, систе-

матизація, узагальнення, інтерпретація наявних тео-

ретичних підходів та емпіричних результатів.

Виклад основного матеріалу.

Хронічну недостатність серця (недостатність

кровообігу) поділяють за ступенями (стадіям) її вираз-

ності.

Перша ступінь (H-I) характеризується появою

об’єктивних ознак недостатності кровообігу лише при

виконанні помірних, раніше звичних фізичних наванта-

жень. При швидкій ходьбі, підйомі по сходах з'являєть-

ся задишка, тахікардія. Відзначається швидка втомлю-

ваність, зниження працездатності.

При другому ступені всі ці явища недостатності

кровообігу посилюються: задишка і тахікардія наступа-

ють при незначному навантаженні і навіть у стані від-

носного спокою. Друга ступінь підрозділяється на два

періоди: А і Б. Для ступеня (Н-П А) характерні застійні

явища в малому або великому колах кровообігу. При

недостатності лівого шлуночка застійні явища спостері-

гаються в легенях - з'являється кашель з мокротою, за-

дишка може бути і в спокої. При недостатності правого

шлуночка - збільшується печінка, з'являються набряки

на ногах. Для Н-П Б ступеня характерна недостатність

як правого, так і лівого шлуночка. Застійні явища спос-

терігаються в малому і великому колах кровообігу, що

викликає виражені набряки, значне збільшення печінки,

задишку, а іноді і задуху, кашель.

Третя ступінь характеризується подальшим на-

ростанням всіх зазначених симптомів і посилюється

появою рідини в порожнинах (в черевній і плевраль-

ній). Порушення кровообігу призводить до порушення

обміну речовин і до дистрофічних змін в серці, печінці

та інших органах. Ці зміни набувають незворотного

характеру.

Хронічна судинна недостатність виникає внаслі-

док порушення функцій нейрогуморального апарату,

який регулює функцію судин, і викликає зниження ар-

теріального і венозного тиску. Розвитку цього стану

сприяють конституційні особливості організму, недо-

статнє харчування, фізична і психічна перевтома, інфе-

кційні хвороби і вогнища хронічної інфекції. Хронічна

судинна недостатність викликає швидку втомлюва-

ність, призводить до зниження фізичної і розумової

працездатності, викликає запаморочення, задишку, сер-

цебиття, схильність до непритомності. Досить часто

хворі відчувають періодичні панічні атаки. Відбува-

ються зміни психічного стану, Хвороба накладає відби-

ток на особистість хворого.

ІХС генетично пов'язана з атеросклерозом і

© Bogdana Oniskovets DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.8



88







гіпертонічною хворобою. Етіологічні фактори атеро-

склерозу і гіпертонічної хвороби і, перш за все, психое-

моційна перенапруга, яка призводить до ангіоневротич-

них порушень, є також і етіологічними факторами іше-

мічної хвороби серця. Тому атеросклероз, гіпертонічна

та ішемічна хвороби серця «йдуть поруч».

Патогенетичні фактори ішемічної хвороби,

атеросклерозу і гіпертонічної хвороби також спільні: 1)

гіперліпідемія; 2) артеріальна гіпертензія; 3) надмірна

маса тіла (ожиріння); 4) малорухливий спосіб життя; 5)

куріння; 6) порушення толерантності до вуглеводів, в

особливості цукровий діабет; 7) сечокислий діатез; 8)

генетична Ці фактори ішемічної хвороби - фактори ри-

зику розвитку інфаркту міокарда як головного прояву

ІХС.

Окрему категорію становлять емоційні стани.

Емоційні стани часто поділяються на стенічні і астеніч-

ні, позитивні, негативні та амбівалентні. В емоційних

станах яскраво виражена суб'єктивна сторона пережи-

вання від радості до страждань (Литвинчук, 2015).

Н.Д. Левітов виділяє ряд наступних теоретич-

них положень, які важливо враховувати при розгляді

проблеми емоційних станів (Гербер, 2001).:

необхідність відрізняти відчуття як тимчасові

переживання або стану від відчуття як стійкої риси

спрямованості особистості.

у всіх емоціях виражається ставлення лю-

дини до навколишньої дійсності або до

самої себе

всі емоції є специфічними переживаннями

особистості

відчуття не тільки суб'єктивні, але й об'єк-

тивні. вони детерміновані зовнішніми

умовами

емоції або почуття мають яскраве зовнішнє

та неоднозначне вираження

не існує цілком адекватної завданням мето-

дики вивчення відчуттів. Розглядаючи

проблему емоційних станів автор виді-

ляє натупні : настрій, емоції, афекти,

потяг, пристрасть.

Розглядаючи проблему негативних емоційних

станів, у науковій літературі відзначається про на-

ступні види станів, що характеризують людей у

важких життєвих ситуаціях: тривога, депресія, асте-

нія, ворожість.

На сучасному етапі розвитку психології існує бага-

то визначень понять, якими позначається психічна реаль-

ність. Тому, для уникнення «понятійного плюралізму»

стосовно поняття «емоційні стани», перш за все окресли-

мо зміст, даного феномену.

Наголошуючи на неможливості створення уніфі-

кованої класифікації емоцій, Б. І. Додонов, пропонує

власний теоретично обумовлений поділ, в який включає

наступні емоції: альтруїстичні, комунікативні, глоричні,

праксичні, пугнічні, романтичні, гностичні, естетичні,

гедоністичні, акизитичні (Додонов, 2003). У досліджен-

нях Б. В. Додонова первинним чинником у впливі емо-

цій на стан здоров’я є психофізіологічні особливості

особистості, а вторинним – інтенсивність та частота

несприятливих емоційних впливів

Б. Г. Ананьєва, П. П. Шумського та Л. Н. Іванова,

В. С. Мерлін, Ю. Є. Сосновікової розглядають проце-

суальний характер емоцій, а емоції як мінливу та не-

стійку форму відреагування переживань.

Аналіз психолого-педагогічних джерел дає підс-

тави для ствердження, що проблема емоційних станів

висвітлюється з двох позицій: психології станів та пси-

хології емоцій. В межах першої М. Д. Левітовим емо-

ційні стани були виокремлені як особливі психічні ста-

ни, що мають певну своєрідність психічного життя лю-

дини. Левітовим М. Д. було описано загальні ознаки

емоційних станів. Так, зокрема розроблялись наукові

уявлення щодо фіксування в цьому понятті відносно

статичного, перманентного в психиці індивіда, віднос-

ної стабільності усіх її елементів. В. М. М'ясищев, роз-

глядав емоційні стани у розрізі загального функціона-

льного рівня психіки, В. А. Семиченко розумів їх як

інтегральне відчуття благополуччя чи неблагополуччя.

В. К. Гаврилькевич поділяє емоційні стани за

двома полюсами «напруження – розслаблення», а в клі-

нічному контексті вони трактуються дослідницею як

нормальні та хворобливі. Нормальні включають в себе:

домінуючі за певним оцінковим судженням, емоційно

фонові (настрій), стресові відреагування. Натомість

особливістю патологічних є наявність деструктивного

компоненту: депресивного, невротичного, іпохондрич-

ного, фобічного, емоційного напруження, в основі




89







останнього лежить актуальна потреба, що не може за-

довільнитись (Гаврилова, 1999).

Емоційні стани мають свою специфіку, згідно

думки Е. І. Кіршбаум, В. М. Юрченко, вони є результа-

том домінування в психічному стані емоційного компо-

нента, який починає визначати весь хід психічної діяль-

ності людини (Гаврилова, 1999).

Друга позиція зосереджена на психології емоцій,

зокрема на специфічних ознаках емоційних станів, які

стосуються їх суб'єктивного змісту та форм вияву.

Зміст полягає в особливому пристрастному ставленні

особистості до об'єкта впливу, що виробляється суб'єк-

тивною його значущістю – результатом оцінки цього

об'єкта.

Формами вияву емоційного стану є беспосереднє

переживання, фізіологічні зміни, емоційна експресія

тощо. Вказані ознаки узагальнені у визначенні емоцій,

згідно з яким, це особливий клас психічних процесів і

станів, пов'язаних з інстинктами, потребами й мотива-

ми людини, що відображають у формі безпосереднього

тимчасового переживання значущість для життєдіяль-

ності певних явищ, які діють на неї (Литвинчук, 2018).

Згідно точки зору К. Ізарда, Є. П. Ільїна, емо-

ційні стани – це комплексне явище особистості, яке має

психічний, психофізіологічний і поведінковий рівні

реагування. На думку цих вчених, критеріями емоцій-

них станів людини є ознаки її емоційних переживань

(знак, модальність, інтенсивність), фізіологічні реакції

(вегетативні й соматичні) та експресивна поведінка

(Литвинчук, 2015).

Емоційні стани багатомірні та характеризують

дійсність з різних сторін, мають неперервність, тобто

межі переходу одних станів в інші чітко не визначені та

плавні.

Якщо розглядати емоційний стан як одну із скла-

дових психічного стану, можна відзначити, що в даній

структурі він займає досить вагоме місце.

Емоційні стани відображають домінування пев-

ної емоції, її інтенсивності, полярності.

Стани виникають в процесі діяльності, залежать

від неї і визначають специфіку переживань. Кожний

психічний стан переживається індивідом цілісно, як

єдність духовних, психічних і фізичних (тілесних) стру-

ктур. Зміна психічного стану торкається всіх цих рівнів.

Причини та патогенез ІХС є досить складними, у

них задіяні чинники всіх трьох рівнів організації люди-

ни, як духовних, психічних так і соматичних.

При проведенні психофізіологічних досліджень

серця співробітники Інституту Математики Серця ви-

явили, що в залежності від того, які емоції переживає

людина, змінюється ступінь когерентності електромаг-

нітного сигналу, що виробляється серцем. При негатив-

ному емоційному стані (наприклад, роздратуванні чи

гніві) електромагнітне поле серця має неоднорідний

спектр різних частот, які конкурують між собою та при

їх реєстрації створюють малюнок, що виглядає нерів-

ним і нерегулярним. Коли ж люди переживають пози-

тивні емоції, такі як любов, турбота або щира вдяч-

ність, електромагнітний сигнал серця має однорідний

спектр, де замість частот, що суперничають між собою,

присутні впорядковані та синхронні частоти, які пере-

бувають у гармонії (Гербер, 2001).

Це відкриття допомагає краще зрозуміти ме-

ханізми патогенного впливу негативних почуттів на

функціональний стан серця. Якщо позитивні почуття

покращують функціональний стан серця, який визна-

чається перш за все його електромагнітною активністю,

то негативні – погіршують, викликаючи хаос і дисбаланс

у частотному спектрі електромагнітних коливань серця.

Якщо розглядати емоційні стани як окремий про-

цес, слід виділити деякі його особливості. По-перше,

можна стверджувати про обмежений термін дії емоцій-

ного стану людини. Дана особливість виражається в

нестійкості та мінливості емоційних станів з плином

часу, тобто вони мають початок, розвиток і кінець. По-

друге, емоційний стан людини залежить від зовнішніх

факторів і від його внутрішнього (суб'єктивного) став-

лення до них. По-третє, від суб'єктивного ставлення до

ситуації залежить і інтенсивність емоційного стану осо-

би.

Депресія – захворювання емоційної сфери, голо-

вним проявом якого є стійке зниження та пригнічення

настрою, що супроводжується спадом загального рівня

активності. Це одне із найбільш розповсюджених за-

хворювань на землі. За оцінкою експертів Всесвітньої

організації охорони здоров’я, у всьому світі депресивні

стани переживають близько 500 мільйонів людей.

Когнітивна модель депресії включає три поняття,




90







що пояснюють психологічну структуру депресії: 1) ког-

нітивна тріада (негативні думки про себе, про майбут-

нє, і про досвід), 2) когнітивні схеми мислення, 3) ког-

нітивні помилки, що утруднюють вірну обробку інфор-

мації та сприяють формуванню депресивних переко-

нань.

Наступним негативним станом є тривога. Триво-

га – це безумовна реакція організму на ситуації небез-

пеки. У психології тривога поділяється на нормальну

(відповідну ситуації) і невротичну (патологічну). Ко-

жен індивід схильний переживати тривожні хвилюван-

ня за певних обставин (перша зустріч, події, які можуть

змінити хід життя і т.д.). Але коли тривога простежу-

ється впродовж тривалого часового періоду (наприклад

декількох тижнів), а також супроводжується занепоко-

єнням, апатією, напруженістю м’язів та порушенням

сну, її можна назвати патологічною. Існує чотири скла-

дники, за якими можна характеризувати різнорівневість

проявів тривоги:

– інтенсивність тривожності (сила ситуативних

переживань);

– лабільність тривожних переживань у часі

(дискомфорт під час переживання ситуації, під час на-

ближення імовірної небезпеки, чи навіть під час думки

про неї);

– наявність суб’єктивних неприємних відчуттів

(неспокою, побоювань, напруги);

– активізація нервової системи, яка впливає на

фізіологічні відчуття (посилене потовиділення, збій

роботи шлунково-кишкового тракту, тремор рук, зміна

інтонацій та гучності голосового діапазону).

Різні соматичні захворювання та психічних роз-

лади можуть спричинювати астенію (астенічні стани).

Астенія, що розвивається через нервове перенапружен-

ня, хвилювання, тяжкі, частіше тривалу стурбованість і

конфлікти, називають часто неврастенією. Астенія мо-

же настати в початковому періоді захворювань внутрі-

шніх органів (наприклад, при коронарній хворобі), су-

проводжувати це захворювання як один з його проявів

або виникати як наслідок гострого захворювання.

Астенія літніх людей являє собою характе-

ристику стану здоров'я, яка відображає потребу в до-

гляді.

Розкриваючи феномен негативних емоційних

станів необхідно зупинитись детально на такому явищі

як нервово-психічна напруженість. Особливістю пове-

дінки в стані нервово-психічної напруженості є її не-

гнучкість, відсутність лабільності та пластичності. В

той же час стереотипні дії протікають скоріше, з тен-

денцією до автоматизму. Тому й загальною характери-

стикою стану нервово-психічна напруга вважається

порушення структури складної професійної діяльності.

Нервово-психічна напруга розглядається як загальна

реакція організму при зміні стереотипу діяльності і

найбільш різко виявляється при реальній або уявній

загрозі життю або здоров'ю.

До основних причин, що зумовлюють розвиток

нервово-психічної напруги, відносять:

психологічну непідготовленість до роботи

(відсутність вольової установки, слабку

тренованість, невпевненість у своїх си-

лах);

фізичну чи психічну втому різного похо-

дження;

несприятливі умови життя.

Від стану нервово-психічної напруженості слід

відрізняти стан психоемоційної напруги, який характе-

ризується адекватним вираженням емоційних реакцій,

спрямованих на мобілізацію функцій для успішного

виконання професійної діяльності.

Встановлено, що в критичній ситуації, такій як

загроза, виконання складного, відповідального завдан-

ня в людини підвищується рівень нервовопсихічної

напруги. Наприклад, перед виходом на орбіту серце у

американського астронавта Е. Бормана билось з часто-

тою 130 ударів на хвилину, а в момент висадки на пове-

рхню місяця у Е. Армстронга пульс сягнув 156 ударів

на хвилину замість звичних 77. Подібні фізіологічні

зміни викликає не лише небезпека, але й ситуації,

пов‘язні з високим рівнем відповідальності, за діяль-

ність, що виконується.

Проте й фактор особистості відіграє не останню

роль. Нервово-психічна напруга являє собою особли-

вий різновид психічного стану, що розвивається в лю-

дини в складних умовах її життєдіяльності. Вона проті-

кає як системний процес, що включає в себе різні рівні

нервовопсихічної й соматофізіологічної організації лю-

дини, супроводжується як позитивними так і негатив-



https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BB%D0%B0%D0%B4

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BB%D0%B0%D0%B4


91







ними переживаннями, суттєвими зсувами в організмі

людини й змінами в її працездатності. Нервово-

психічна напруга є причиною і в той же час одним із

функціональних проявів емоційного стресу. Серед яко-

стей особистості, що зумовлюють можливість виник-

нення стресу, чільне місце займає тривога.

Є. А. Гаврилова, посилаючись на праці

П. С. Хомуло, Dhalla, S. N. Willich, зазначає, що психо-

емоційне напруження часто є пусковим моментом у

розвитку нападу стенокардії та інфаркту міокарду

(Гаврилова, 1999).

У дослідженнях Преймате Є. Я., зазначається,

зокрема, що депресія та тривога викликають вегетатив-

ний дисбаланс, значно погіршують функціональний стан

серця, сприяють виникненню порушень ритму серця,

різко підвищують захворюваність на ІХС і смертність від

серцево-судинних катастроф (Vassiliadis at all, 2008).

У даному випадку, клінічні спостереження, які

засвідчують погіршення функціонального стану серця

під впливом депресії та тривоги цілком узгоджуються зі

спостереженнями східної медицини та психофізіологіч-

ними закономірностями, встановленими дослідниками

Інституту Математики Серця.

Алмазів В. А, Шляхто Е.В., серед причин, що

сприяють розвитку захворювань серцево-судинної сис-

теми, розглядають надмірне емоційне напруження.

Губачєв Ю. М., Стабровський Е. М., виділяють наступ-

ні варіанти ситуацій, що обумовлюють збільшення емо-

ційної напруги і ризик розвитку інфаркту міокарда:

вихід на пенсію, день народження та ін. (Гаврилькевич,

2013).

Тривале та інтенсивне емоційне напруження стає

певним механізмом цілого комплексу психофізіологіч-

них нейрогуморальних зрушень в організмі, пов'язаних,

переважно зі зміною активності симпато — адреналової

системи.

Психогенні вегетативні та гуморальні реакції

істотно збільшують потребу серцевого м'яза в кисні.

Відповідно ангіоспазм, який виникає спочатку як відо-

браження тривоги і занепокоєння при «сомато-

емоційній підтримці патологічної стимуляції» перерос-

тає у важкий напад гострої коронарної недостатності,

що може завершитись розвитком інфаркту міокарда або

зупинкою серця.

Отримано дані, згідно з якими у багатьох хворих

на ІХС напади стенокардії можуть виникати при емо-

ційній напрузі частіше, ніж при фізичних навантажен-

нях. Відзначається, що гострі емоційні реакції, переду-

ють розвитку інфаркту міокарда частіше, ніж надмірне

фізичне напруження (Гаврилькевич, 2013).

Алмазов В.А., Шляхто Є.В. відзначають, що

емоційне напруження сприяє розвитку захворювань

серця. Відзначається, що досить поширеним в сомати-

чної клініці є астенічний стан, проте робіт з проблеми

астенії при ІХС небагато (Гаврилова, 1999).

У дослідженні О. В. Боєвої астенія вивчалася в

комплексі психопатологічних проявів у пацієнтів з піс-

ляінфарктним кардіосклерозом. За результатами дослі-

дження було встановлено, що поширеність невротич-

них розладів у післяінфарктних хворих, в тому числі і

астенії, достовірно переважає у представників психоти-

пів з циклоїдною структурою (Гаврилова, 1999).

У дослідженні Тащук І. А., відзначається, що

наявність астено-невротичного синдрому при нестабі-

льній стенокардії може бути залишковим преморбідні

фоном, пов'язаним з попередньою вегетативною дисфу-

нкцією. У астенічних проявах при нестабільній стено-

кардії було зафіксовано поліморфізм скарг і суб'єктив-

них проявів (Гаврилькевич В. К., 2013).

Низку досліджень присвячено проблемі станів

тривоги при ІХС. Описано панічний розлад у клінічній

картині ІХС.

Доведено, що у хворих на ІХС з клінічно вира-

женим рівнем тривоги - найгірше якість життя. Відзна-

чається, що осіб з ІХС більше, які мають особистісну

тривожність, ніж ті, які не мають її. Також наголошу-

ється, що для пацієнтів з механічними ускладненнями

гострого періоду інфаркту міокарда характерні підви-

щені показники реактивної та особистісної тривожності

(Гаврилькевич, 2013).

Висновки і перспективи досліджень.

Головною метою цієї роботи є теоретично дослі-

дити емоційні стани осіб літнього віку при ішемічній

хворобі серця як комплексного явища особистості, яке

має психічний, психофізіологічний і поведінковий рівні

реагування. Підсумовуючи все вище викладе, можна

зробити висновок, що емоційні стани літніх людей,

зумовлені домінуванням негативних, зумовлені хроніч-




92







ним емоційним напруженням (стресом), емоційним

перенапруженням (дистресом) і психоемоційними роз-

ладами, підвищують ризик виникнення ІХС.

Негативні почуття погіршують функціональний

стан серця, викликаючи його електромагнітну дестабі-

лізацію. Серед основних механізмів, через які реалізується

патогенний вплив стресу при ІХС можна назвати: підвище-

не виділення катехоламінів, що призводить до збільшення

потреби міокарду в кисневі внаслідок зростання частоти

серцевих скорочень, артеріального тиску і сили скорочення

міокарду; порушення судинного тонусу епікардіальних

артерій і мікроциркуляції; підвищення агрегації тромбоци-

тів, секреції деяких факторів згортання крові, зниження

фібринолітичної активності крові.

Поряд із тривалим емоційним перенапруженням

значну роль захворюванні на ІХС літніх жінок відіграють

гостра та хронічна травматизація психіки, психоемоцій-

ні розлади, найбільш значущими серед яких є депресив-

ні та тривожно-фобічні. Крім того, при депресії мають

місце такі поведінкові чинники, як небажання пацієнтів

приймати медикаментозні препарати та дотримуватись

призначеного режиму.

Перспективи подальших розвідок у цьому напря-

мі полягають у подальшій емпіричній перевірці отри-

маних теоретичних результатів.

References:

Havrylova, E. A. (1999). Rol povedencheskoho typa A y psykhycheskoho

stressa v razvytyy yshemycheskoi bolezny serdtsa,

vozmozhnosty psykhoprofylaktyky y psykhoterapyy

zabolevanyia [The role of behavioral type A and mental stress

in the development of coronary heart disease, the possibility of

psychoprophylaxis and psychotherapy of the disease].

Cardiology – Cardiology, 9, 72-78 [in Russian].

Havrylkevych, V. K. (2013). Rol emotsiinykh staniv u etiolohii ta

patohenezi ishemichnoi khvoroby sertsia [The role of emotional

states in the etiology and pathogenesis of coronary heart

disease]. Praktychna psykholohiia ta sotsialna robota: naukovo

-praktychnyi ta osvitno-metodychnyi zhurnal – K., «SOTsYS-

PRES», 6 (171), 62-66 [in Ukrainian].

Herber, R. (2001). Vybratsyonnaia medytsyna [Vibration medicine].

Moskva: Sofyia, Helyos, 64-68 [in Russian].

Dodonov, B. Y. (2003). Эmotsyia kak tsennost [Emotion as a value].

Moskva: Polytyzdat [in Russian].

Zymyn, Yu. V. (1999). Nekotorуe sotsyalnуe y psykholohycheskye

faktorу v эtyolohyy yshemycheskoi bolezny serdtsa [Some

social and psychological factors in the etiology of coronary

heart disease]. Cardiology – Cardiology 8, 133-143 [in Rus-

sian].

Lytvynchuk, L. M. (2015). Zastosuvannia metodiv muzykoterapii yak

metod pidvyshchennia adaptatsiinoi zdatnosti orhanizmu osib,

khvorykh na narkomaniiu [Application of music therapy

methods as a method of increasing the adaptive capacity of the

body of persons with drug addiction]. Aktualni problemy

psykholohii : zb. nauk. pr. In-tu psykholohii imeni H. S.

Kostiuka NAPN Ukrainу. Kyiv. : Hnozis, 13, 79-88 [in

Ukrainian].

Lytvynchuk, L.M., & Chystiak, O.V. (2018). Rozvytok symvolichnoho

zasobu komunikatsii osobystosti metodamy muzychnoho

vplyvu: psykhofiziolohichne doslidzhennia na osnovi

vizualnoho ta zvukovoho biolohichnoho zvorotnoho zviazku

[Application of music therapy methods as a method of increas-

ing the adaptive capacity of the body of persons with drug

addiction]. Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoi akademii

Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. Seriia:

psykholohichni nauky [hol. red. O. F. Volobuieva] –

Khmelnytskyi: Vydavnytstvo NADPSU, 1, 158-165 [in

Ukrainian].

Vassiliadis, I.V., Fountos, A.I., Papadimitrion, A.G., Sbonias, E.C.

(2008). Mental Stress – induced silent myocardial ischemia

detected during ambulatory Ventricular function monitoring.

Int J. Card Imaging. Jun; 14 (3), 171-177.

Bogdana Oniskovets

Postgraduate student of the G.S. Kostiuk Institute of Psychology, the Na-tional Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv (Ukraine)

EMOTIONAL STATES OF ELDERLY WOMEN WITH ISCHEMIC HEART DISEASE AS A COM-

PLEX PERSONALITY PHENOMENON

ABSTRACT

The article examines emotional states of elderly

people with ischemic heart disease (IHD) as a complex

personality phenomenon. An individual’s emotional expe-

rience is manifested in different emotions, feelings and

emotional states, which are evaluative and have negative/

positive poles. The main purpose of this work was to ana-

lyse theoretically the emotional states of elderly people

with ischemic heart disease as a complex personality phe-

nomenon that has mental, psychophysiological and beha-

vioural levels.

We have determined theoretically that negative fee-

lings worsen a functional state of the heart, causing its elec-




93










tromagnetic destabilization. The main mechanisms of the

pathogenic influence of stresses on IHD are: the increased

release of catecholamines, which leads to increased myo-

cardial oxygen consumption as a result of an increased

heart rate, higher blood pressure and stronger myocardial

contraction force; a violated vascular tone of the epicardial

arteries and worsened microcirculation; increased platelet

aggregation, secretion of certain blood coagulation factors,

decreased fibrinolytic activity of the blood.

Considering the problem of negative emotional

states, the scientific literature notes the following states that

characterize an individual in difficult life situations: anxie-

ty, depression, asthenia, hostility.

Long-term emotional overstrain, acute and chronic

traumas of the psyche, psychological-emotional disorders,

the most significant of which are depressive and anxiety-

phobic, influence significantly on older women’s ischemic

heart disease. In addition, at the case of depression, beha-

vioural factors such as patients’ reluctance to take medica-

tions or to comply with the prescribed regimen have a si-

gnificant effect.

The article determines that elderly women’s emo-

tional states are mainly negative, they are caused by chronic

emotional stresses, emotional overstrain (distress) and psy-

chological-emotional disorders and increases the risk of

coronary heart disease.

Keywords: emotional states, old age, coronary heart

disease, emotional experiences, stress, tension.

Онисковець Богдана Ивановна

Аспирант Института психологии имени Г.С. Костюка Националь-ной академии педагогических наук Украины, г. Киев (Украина)

ЭМОЦИОНАЛЬНОЕ СОСТОЯНИЕ ЖЕНЩИН ПОЖИЛОГО ВОЗРАСТА ПРИ ИШЕМИЧЕСКОЙ БОЛЕЗНИ СЕРДЦА КАК КОМПЛЕКСНОЕ ЯВЛЕ-

НИЕ ЛИЧНОСТИ

АННОТАЦИЯ

В статье рассматривается вопрос эмоциональных

состояний лиц пожилого возраста при ишемической

болезни сердца как комплексного явления личности.

Эмоциональный опыт личности проявляется в различи-

ях в переживании эмоций, чувств и эмоциональных

состояний, которые различаются оценочно-полюсными

категориями. Главной целью этой работы является тео-

ретически исследовать эмоциональные состояния лиц

пожилого возраста при ишемической болезни сердца

как комплексного явления личности, которое имеет

психический, психофизиологический и поведенческий

уровни реагирования.

Теоретически установлено, что негативные чув-

ства ухудшают функциональное состояние сердца, вы-

зывая его электромагнитную дестабилизацию. Среди

основных механизмов, через которые реализуется пато-

генное влияние стресса при ИБС можно назвать: повы-

шенное выделение катехоламинов, что приводит к уве-

личению потребности миокарда в кислороде в резуль-

тате роста частоты сердечных сокращений, артериаль-

ного давления и силы сокращения миокарда; наруше-

ния сосудистого тонуса эпикардиальных артерий и

микроциркуляции; повышение агрегации тромбоцитов,

секреции некоторых факторов свертывания крови, сни-

жение фибринолитической активности крови.

Рассматривая проблему негативных эмоцио-

нальных состояний, в научной литературе отмечается о

следующих видах состояний, которые характеризуют

личность в трудных жизненных ситуациях: тревога,

депрессия, астения, враждебность.

Наряду с длительным эмоциональным перена-

пряжением значительную роль заболевании ИБС пожи-

лых женщин играют острая и хроническая травматиза-

ция психики, психоэмоциональные расстройства,

наиболее значимыми из которых являются депрессив-

ные и тревожно-фобические. Кроме того, при депрес-

сии имеют место такие поведенческие факторы, как

нежелание пациентов принимать медикаментозные

препараты и соблюдать назначенный режим.

В статье установлено, что эмоциональные состо-

яния женщин пожилого возраста, с преобладанием до-

минирования негативных, обусловленные хроническим

эмоциональным напряжением (стрессом), эмоциональ-

ным перенапряжением (дистрессом) и психоэмоцио-

нальными расстройствами, повышает риск возникнове-

ния ИБС.

Ключевые слова: эмоциональные состояния,

летный возраст, ишемическая болезнь сердца, эмоцио-

нальные переживания, стресс, напряжение.




94







Новікова Жана Михайлівна1

1 Асистент кафедри теоретичної та практичної психології Національний університет «Львівська

політехніка», м. Львів (Україна) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-8061-6117

ОСОБЛИВОСТІ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ ТА ЛОКУС КОНТРОЛЮ У

СТУДЕНТІВ ПСИХОЛОГІВ ПЕРШОГО КУРСУ

© Zhanna Novikova

UDC: 159.944.4-057.87-046.27З

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Zhanna Novikova


АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто сучасні підходи щодо поняття копінг-стратегій та локус контролю. Виділено основні струк-

турні компоненти копінг-стратегій, а саме: когнітивний, емоційний та поведінковий. Визначено, що основними

копінг-стратегіями, які використовують особи є соціальна підтримка, професійна допомога, емоційне реагуван-

ня, ігнорування та уникання проблем. За результатами дослідження І. Курусь, студенти найчастіше використову-

ють стратегії уникання, конфронтація та прийняття відповідальності. Розглянуто та визначено базові функції

копінг-стартегій – проблемно-орієнтований і емоційно-орієнтований. Встановлено та проаналізовано основні

поняття, які включає копінг, а саме: копінг-поведінка, копінг-ресурс та копінг-стратегія. Доведено, що копінг-

ресурсами особистості є адекватна самооцінка, мотивація досягнення успіху, низький рівень тривожності, а

також вміння гнучко реагувати на зміни, упевненість у собі, здатність самостійно вирішувати життєві проблеми,

конструктивно відстоювати власну думку, протистояти тиску інших, встановлювати і підтримувати соціальні

контакти. Розглянуто роль таких комунікативних копінг ресурсів особистості, як емпатія та афіліація. Проаналі-

зовані основні підходи щодо поняття локус контролю та виділені основні його типи: внутрішній (інфернальний),

зовнішній (екстернальній) та амбернальний локус контролю. Доведено взаємозв’язок між копінг-стратегіями та

локус контролем. Обґрунтовано важливість сформованості активних, конструктивних копінг-стратегій та суб’єк-

тивного локус контролю у студентів першокурсників у період адаптації та входження у навчальних процес. У

статті викладені результати емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення копінг-стратегій та суб’єктив-

ного локус контролю студентів психологів першого курсу. Встановлено, що студенти першокурсники активно

використовують такі копінг-стратегії, як прогнозування, прийняття рішення, корекція, самоконтроль. На серед-

ньому рівні використовуються знаходяться стратегії «критерії оцінки якості», «цілепокладання», «планування».

За результатами емпіричного дослідження встановлено, що студенти першого курсу частіше застосовують суб’-

єктивний локус контроль у міжособистісних стосунках, ставлення до здоров’я та локус контроль у сфері досяг-

нень. До середнього рівня використання належать локус контроль у сфері досягнень, у сфері невдач та у сфері

сімейних стосунків.

Ключові слова: копінг-стратегії, локус контролю, студенти першого курсу, адаптація, прийняття рішення, само-

контроль, інтернальність, екстернальність.


Постановка проблеми в загальному вигляді.

Актуальність дослідження викликана необхідністю

встановлення особливостей копінг-стратегій та локус

контролю у студентів психологів першого курсу. Вихо-

дячи з того, що копінг-стратегії та суб’єктивний локус

контроль стають важливими психологічними утворен-

нями, які допомагають студентам подолати стресові

ситуації, які виникають на першому кірсі навчання, а

також для активної адаптації до нових соціальних умов

та навчального навантаження. Саме для майбутніх пси-

хологів важливо мати адекватні копінг-стратегії та

суб’єктивний локус контроль.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У студентські роки вирішуються важливі зада-


https://orcid.org/0000-0003-0081-2773

https://orcid.org/0000-0002-8061-6117


95







чі: адаптація до нових умов навчання, студентської

групи, становлення майбутнього спеціаліста. Високі

навантаження, стреси, напружений темп життя активі-

зує психічні розлади та захворювання.

Одним із способів подолання кризових ситуа-

цій стають копінг-стратегії, які дозволяють суб’єктам

долати стресові або складні життєві ситуації за допомо-

гою усвідомлених дій, які пов’язані з особистісними

особливостями людини та зовнішньої ситуації.

Спираючись на данні Т. Крюкової , І. Курусь

( Курусь, 2019) виділяє копінг-стратегії, які найчастіше

використовуються: соціальна підтримка, професійна

допомога, емоційне реагування, ігнорування та уникан-

ня проблем. За результатами дослідження І. Курусь,

студенти найчастіше використовують стратегії уникан-

ня, конфронтація та прийняття відповідальності.

Я. Грекова (Грекова, 2018) розглядає поняття

«копінг» як діяльність особистості, яка спрямована на

підтримку та збереження балансу між вимогами сере-

довища и внутрішніми ресурсами. Копінг-стратегії мо-

жуть бути продуктивними, або не продуктивними. Ос-

новні характеристики копінгу – пластичність, ціліс-

ність, урахування особливостей ситуації, включає про-

цеси обмірковування, аналізу ситуації. У дослідженні

існують два напрямки, перший напрямок вивчає сере-

довище як фактор розвитку особистості та способи

подолання труднощів. Інший напрямок розглядає осо-

бистісні ресурси як частину психології здоров’я. Виді-

ляють дві функції копінгу: а) фокусування на проблемі,

яка спрямована на розвив негативного зв'язку між лю-

дини та середовищем; фокусування на емоціях – спря-

мована на керуванні емоційним дистрессом.

М. Кочуров (Кочуров, 2020) визначає, що ко-

пінг включає три основні поняття: копінг-поведінка,

копінг-ресурс, копінг-стратегія. Копінг-поведінка ‒ це

форма поведінки, яка відображає готовність людини

вирішувати свої проблеми. Копінг-повідка відбуваєть-

ся на основі копінг-ресурсів з використанням копінг-

стратегій. Копінг-повіднка поділяється на активну та

пасивну поведінку. Активна копінг-поведінка спрямо-

вана на усунення та зміни негативного фактора. Пасив-

на – внутрішні психологічні форми подолання негатив-

ного фактора, зниження емоційного напруження.

Копінг-ресурси це особливості людини та соці-

ального середовища, які дозволяють оптимально адап-

туватися до негативної ситуації. До копінг-ресурсів

М. Кочуров відносить фізичні ресурси (здоров’я, фізи-

чна сила), соціальні ресурси (входження людини у різні

соціальні групи, спільноти), психологічні ресурси

(самооцінка, комунікабельність, інтелект, гумор). мате-

ріальний ресурс (гроші, житло).

До копінг-механізмів відносять конкретні спо-

соби подолання з несприятливою ситуацією, ситуацією

загрози. Існують різні стратегії долаючої поведінки, їх

використання залежить від індивідуальних особливос-

тей людини (властивостей темпераменту, рівня триво-

жності, особливостей самоконтролю, рис характеру), а

також від особливостей, ступеню напруженості самої

ситуації.

Копінг-стратегії у свою чергу розділяють на

три групи: адаптивні (активне вирішення проблем);

частково адаптивні (часткове уникання проблеми); не

адаптивні (повне уникання проблеми).

Структура копінг-стратегій:

1. Когнітивний компонент – активна робота

мисленєвих процесів, рішення проблеми, порівняння,

пошук інформації, надання ситуації логічного пояснен-

ня.

2. Емоційний – емоційне рішення проблеми,

емоційне реагування, покірність, фаталізм, припису-

вання або передача відповідальності іншим, самозвину-

вачення.

3. Поведінковий копінг – конкретні дії, які

спрямовані на вирішення проблеми, вони можуть бути

у вигляді відволікаючої поведінки, переключення на

іншу діяльність, турбота про інших людей, уникання

ситуацій, активний пошук допомогу, співпраця тощо.

О. Суховєй, С. Коваленко, Є. Носов (Суховєй

& Коваленко & Носов, 2018) розглядають копінг-

поведінку як: когнітивні та поведінкові зусилля, як по-

стійно змінюються та спрямовані на управління специ-

фічними зовнішніми та внутрішніми вимогами, які на

думку суб’єкта перевищують його звичайні можливос-

ті; як індивідуальний спосіб взаємодії зі складною си-

туацією в залежності від психологічних особливостей

особи та значущості самої ситуації для неї; як соціаль-

на поведінка або комплекс усвідомлених та адаптивних

дій (когнітивних, афективних, поведінкових), які допо-

© Zhanna Novikova DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.9



96







магають людини подолати внутрішнє напруження та

дискомфорт.

Науковці виділяють дві функції копінгу: про-

блемно-орієнтований і емоційно-орієнтований. Поведі-

нкові стратегії вони розділяють на три групи:

стратегія вирішення проблем (активна поведін-

кова стратегія, коли людина намагається

використовувати свої особистісні ресурси

для пошуку ефективного рішення пробле-

ми;

стратегія пошуку соціальної підтримки

(активна поведінкова стратегія, при якій

людини для ефективного рішення пробле-

ми звертається за допомогою та підтрим-

кою до близьких, друзів, колег);

стратегія уникання (поведінкова стратегія, при

якій особа намагається уникнути контакту

з реальною дійсністю, втікає від рішення

проблем).

О. Суховей, С. Коваленко, Є. Носов звертають

увагу на те, що копінг-ресурсами особистості стає аде-

кватна самооцінка, емпатія, мотивація досягнення успі-

ху, рівень тривожності. Науковці зазначають, що основ-

на функція самооцінки – регуляція поведінки та діяль-

ності. У якості поведінкових реакцій адекватної поведі-

нки визначають вміння гнучко реагувати на зміни, упе-

вненість людини у собі, здатність самостійно вирішува-

ти життєві проблеми, конструктивно відстоювати влас-

ну думку, протистояти тиску, встановлювати і підтри-

мувати соціальні контакти, переважання мотивації до-

сягнення успіху на мотивацією уникання невдач. Хара-

ктеристики Я-концепції взаємопов’язані з базовими

копінг-стратегіями: використання активних копінг-

стратегій призводить до формування позитивної Я-

концепції, адекватної самооцінки. Домінування копінг-

стратегії уникання призводить до формування негатив-

ної Я-концепції, неадекватної самооцінки.

До комунікативних ресурсів особистості, які

впливають на поведінку людини, відносять емпатію та

афілітацію. Чим вище рівень емпатії та афілітації, тим

вище показники копінг-стратегії пошук соціальної підт-

римки. Афілітація – прагнення людини бути у взаємодії

з іншими людьми, блокування афілітації викликає від-

чуття самотності, відчуженості, посилює стрес. Емпатія

– це розуміння емоційного стану іншої людини, уміння

співпереживати.

На специфіку використання копінг-стратегій

також впливає локус контролю. Локус контролю – це

стійка властивість індивіда, яка формується під впли-

вом внутрішніх факторів (особливостей протікання нер-

вових процесі, темпераменту), а також зовнішніх, соці-

альних факторів. Виділяють внутрішній (інфернальний)

та зовнішній (екстернальній) локус контролю. При вну-

трішньому локус контролю людина пояснює навколиш-

ні події як результат своєї поведінки, приймаючи відпо-

відальність на себе. Зовнішній локус контроль вказує на

те, що особі притаманне перекладання причинності ви-

никнення подій на зовнішні сили, випадок, навіть на

якісь могутні сили.

Разом з тим, виділяють третій тип локус конт-

ролю, амбернальний, коли розглядають як внутрішні

причини, так і зовнішні, тобто ситуація розглядається

комплексно.

М. Кочуровим було доведено залежність ко-

пінг-стратегій від локус контролю. Було встановлено

значущі зв’язки між копінг-стратегієї «вирішення про-

блем» та інтернальністю в області здоров’я. Науковець

також зробив висновок, що підвищення рівня загальної

інтернальності призводить до активізації долаючої по-

ведінки. Інтернали у процесі вирішення складних про-

блем та ситуацій використовують активну долаючу по-

ведінку. Підсумовуючи результати свого дослідження

М. Кочуров зазначає, що виходячи з того, що локус ко-

нтролю є фундаментальною особистісною властивістю,

на вибір стратегії долаючої поведінки впливає локус

контролю.


льної проблеми Актуальність дослідження викликана

недостатністю досліджень особливостей локус контро-

лю та копінг-стратегій у студентів першокурсників.

Формування цілей статті (постановка за-

вдань) мета статті дослідити особливості копінг-

стратегій, локус контролю у студентів першого курсу та

встановити взаємозв’язок між ними.

Методи і прийоми. Теоретико-методологічний

рівень дозволяє встановити закономірності будови, роз-

витку та функціонування досліджуваних феноменів.

Емпіричний метод, а саме психодіагностичний спрямо-




97







ваний на збирання, опрацювання та інтерпретацію фак-

тичних даних за досліджуваною проблематикою. Ме-

тод опрацювання даних включає кількісний та якісний

аналіз. Кількісний метод – це визначення середніх ве-

личин, кореляційний аналіз. Якісний метод включає

систематизацію, аналіз та синтез отриманих даних, ви-

ділення особливо важливих показників.

Виклад основного матеріалу дослідження

У дослідженні прийняло участь 40 студентів

психологів першого року навчання.

З метою встановлення особливостей копінг-

стратегій та локус контролю було застосовано методи-

ки: «Здатність до самоуправління» (за Н.М. Пейсахо-

вою), «Дослідження суб’єктивного локус контролю Дж.

Ротера» (адаптація Є.Ф. Басіна).

Методика «Здатність до самоуправління» (за

Н.М. Пейсаховою) спрямована на визначення можливо-

стей володіння собою у різноманітних життєвих ситуа-

ціях. Методика містить вісім шкал: аналіз суперечнос-

тей або орієнтування в ситуації, прогнозування, цілепо-

кладання, планування, критерії оцінки якості, прийнят-

тя рішення, самоконтроль, корекція.

Методика «Дослідження суб’єктивного локус

контролю Дж. Ротера» (адаптація Є.Ф. Басіна) дозволяє

визначити рівень сформованості суб’єктивного локус

контролю. Містить 7 шкал: шкала загальної інтерналь-

ності, шкала інтернальності у сфері досягнень, шкала

невдач у сфері невдач, шкала інтернальності в сімейних

стосунках, шкала інтернальності у сфері виробничих

відносин, шкала інтернальності у сфері міжособистіс-

них стосунків, шкала інтернальності в ставленні до здо-

ров’я і хвороб.

Згідно із результатами методики «Здатність до

самоуправління» (за Н.М. Пейсаховою) за шкалою

«Аналіз суперечностей» у 13% респондентів – низькі

показники; у 16% - нижче середнього, вище від серед-

нього та високі; у 36,66% ‒ середні. За шкалою

«Прогнозування» низькі показники не отримав жодний

студент, нижче середнього отримало 10% досліджува-

них, середні показники – 43,33%, вище від середнього

– 30%, високі – 16%. За шкалою «Цілепокладання» ни-

зькі бали та нижче від середнього отримало 3,33% рес-

пондентів, середні – 60%, вище від середнього –

23,33%, високі бали встановлено у 10% студентів. За

шкалою «Планування» низькі показники не отримав

жодний студент, нижче середнього – 13%, середні по-

казники діагностовано у 63,33% респондентів, вищі від

середнього – у 10%, високі – 13,33%. За шкалою

«Критерії оцінки якості» низьких показників не встано-

влено, нижче середнього отримали 16,66% респонден-

тів, середні бали діагностовано у 76,66% досліджува-

них, вище від середнього – 6,66%, високі бали не вста-

новлено. За шкалою «Прийняття рішення» низькі пока-

зники отримало 3,33% студентів, нижче від середнього

діагностовано у 13,33%, середні показники встановлено

у 50% респондентів, вищі від середнього встановлено у

30%, високі – 3,33%. За шкалою «Самоконтроль» низь-

кі показники отримало 6,66% досліджуваних, нижчі від

середнього – 13,33%, середні – 50%, вище від середньо-

го – 26,7%, високі – 3,33%. За шкалою «Корекція» низь-

кі показники встановлені у 3,33% студентів, нижче від

середнього – 6,66%, середні показники діагностовано у

56,66% респондентів, вище від середнього – 33,33%

досліджуваних, високі показники не були встановлені.

Встановлено наступні показники по загальній здатності

до самоуправління: низькі показники не встановлено,

нижчий рівень від середнього отримало у 16,66%, сере-

дній рівень діагностовано у 40% студентів, вищий рі-

вень від середнього – 36,66%, високий рівень встанов-

лено у 3,3% досліджуваних.

Дані Рис. 1 свідчать про те, що здатність до

самоуправління у студентів першого курсу знаходиться

на середньому рівні. У межах середніх значень най-

менш розвинутою є здатність до критеріїв оцінки якос-

ті. Це вказує на те, що у студентів не розроблені на до-

Рис. 1. Середні значення показників за методикою

««Здатність до самоуправління» (за Н.М. Пейсахо-

вою)




98







статньо високому рівні критерії оцінки власних дій та

вчинків, що може призвести до зовсім інших результа-

тів, ніж було заплановано. Найбільший результат у ме-

жах середніх значень було отримано за шкалою

«Прогнозування». Прогнозування майбутніх подій на-

дає можливість зазирнути у майбутнє, передбачити хід

подій.

Наступним кроком дослідження було прове-

дення дослідження суб’єктивного локус контролю.

Згідно з отриманими результатами середні показники

загальної інтернальності діагностовано у 70% студен-

тів, високі – 30%, низькі показники не були встановле-

ні. За шкалою «Інтернальність у сфері досягнень» сере-

дні показники отримало 60% досліджуваних, високі –

40%, низьких показників не було встановлено. З шка-

лою «Інтернальність у сфері невдач» середні показники

встановлено у 56,66% досліджуваних, високі – у

43,33% респондентів, низькі показники не були встано-

влені. За шкалою «Інтернальність у сфері сімейних сто-

сунків» низький рівень встановлено у 6,66% респонден-

тів, середні показники діагностовано у 86,66% студен-

тів, високий – у 6,66%. За шкалою « Інтернальність у

виборчих стосунках» низькі показники встановлено у

6,66% учасників, середні – у 56,66%, високі – у 36,66%.

За шкалою «Інтернальність у міжособистісних стосун-

ках» низькі показники встановлено у 6,66% студентів,

середні – у 40%, високі – у 53,33% досліджуваних. За

шкалою «Інтернальність у ставленні до здоров’я» низь-

кі показники отримало 10% респондентів, середні –

30% досліджуваних, високі – 60%.

Як свідчать дані Рис. 2, високі середні значення

встановлені за шкалою «Інтернальність у сфері досяг-

нень», «Інтернальність у міжособистісних стосунках»,

«Інтернальність у ставленні до здоров’я».

Високі показники за шкалою «Інтернальність у

сфері досягнень» свідчать про те, що людина вважає,

що вона сама досягла всього ужитті і завдячує цим ли-

ше собі. Високі результати за шкалою «Інтернальність

у міжособистісних стосунках» означає, що особа вва-

жає себе здатною контролювати свої відносини з інши-

ми людьми. Високі показники за шкалою

«Інтернальність у ставленні до здоров’я» свідчить, що

людина вважає себе відповідальною за своє здоров’я, у

разі хвороби звинувачує себе.

Варто зазначити, що низьких показників за

даною методикою не було встановлено, тобто серед

студентів психологів першого курсу не було встановле-

но низького рівня суб’єктивного локус контролю. Низь-

кий суб’єктивний локус контроль передбачає перене-

сення відповідальності на зовнішні обставини, інших

людей, випадковість або долю.

Проведений кореляційний аналіз не встановив

статистично значущих кореляційний зв’язків між пока-

зниками за методикою ««Здатність до самоуправлін-

ня» (за Н.М. Пейсаховою) та методикою «Дослідження

суб’єктивного локус контролю Дж. Ротера» (адаптація

Є.Ф. Басіна).

Висновки з даного дослідження та перспек-

тиви подальших розвідок

Встановлено, що студенти першокурсники ак-

тивно використовують такі копінг-стратегії, як прогно-

зування, прийняття рішення, корекція, самоконтроль.

На середньому рівні використовуються стратегії крите-

рії оцінки якості, цілепокладання, планування.

Рис. 2. Середні значення показників за методикою «Дослідження суб’єктивного локус контролю Дж. Ротера» (адаптація Є.Ф. Басіна)




99







За результатами емпіричного дослідження вста-

новлено, що на високому рівні використання знаходить-

ся суб’єктивний локус контроль у міжособистісних сто-

сунках, ставлення до здоров’я та локус контроль у сфері

досягнень. До середнього рівня використання належать

локус контроль у сфері досягнень, у сфері невдач та у

сфері сімейних стосунків.

Подальшим завданнями дослідження буде

більш глибоке і детальне дослідження так званих світ-

ських копінг-стратегій, а також релігійних копінг-

стратегій. Важливо встановити взаємозв’язок між цими

копінг-стратегіми та суб’єктивним локус контролем.

References:

Hrekova, Ya. S. (2018). Vzaymosviaz doveryia s kopynh-stratehyiamy y

mekhanyzmamy y mekhanyzmamy psykholohycheskoi zash-

chytы u studentov [The relationship of trust with coping

strategies and mechanisms and mechanisms of psychological

protection in students]. Dostyzhenyia nauky y obrazovanyia –

Achievements of science and education, 3, 93˗94 [in Russian].

Kochurov, M. H. (2020). Sviaz kopynh-stratehyi s lokusom kontrolia

[Relationship of coping strategies with the locus of control].

Mezhdunarodnыi nauchno-yssledovatelskyi zhurnal – Interna-

tional Research Journal, 1 (91), 40˗43 [in Russian].

Kurus, Y. A. (2019). Vzaymosviaz kryzysov, kryzysnыkh perezhyvanyi y

kopynh-stratehyi u studentov 1-ho kursa [Vzaymosviaz

kryzysov, kryzysnыkh perezhyvanyi y kopynh-stratehyi u stu-

dentov 1-ho kursa]. Sybyrskyi pedahohycheskyi zhurnal –

Relationship between crises, crisis experiences and coping

strategies in first-year students, 2, 13-23 [in Russian].

Sukhovei A. V., & Kovalenko S. V., & Nosov E. N. (2018). Kopynh-

resursы y kopynh-stratehyy kak edynaia systema vozdeistvyia v

povedenyy lychnosty [Coping resources and coping strategies

as a single system of influence in the behavior of the individu-

al]. Problemы sovremennoho pedahohycheskoho obrazovanyia

– Problems of modern pedagogical education, 2, 363˗368 [in

Russian].

Zhanna Novikova

Assistant of the Department of Theoretical and Practical Psychology, Polytechnic National University of Lviv, Lviv (Ukraine)

THE CHARACTERISTICS OF COPYING STRATE-GIES AND LOCUS OF CONTROL OF FIRST-YEAR

STUDENTS IN PSYCHOLOGY

ABSTRACT

The article considers the modern approaches exa-

mining coping strategies and the locus of control. The main

structural components of coping strategies are identified,

namely: cognitive, emotional and behavioural. The most

often used coping strategies are: social support, professional

help, emotional reactions, ignoring or avoidance of pro-

blems. The basic functions of coping strategies are consi-

dered and defined: problem-oriented and emotionally-

oriented. The main concepts concerning copings are defined

and analyzed: coping-behaviour, coping-resource, and co-

ping-strategy.

An individual’s coping resources are: adequate self

-esteem, achievement motivation, low anxiety, as well as

flexible reaction to changes, self-confidence, the ability to

solve life problems, constructive defence of own opinions,

resistance to pressure from others, established and maintai-

ned social contacts. The role of such communicative re-

sources for coping as empathy and affiliation is also analy-

zed.

The main approaches to the locus of control are

analyzed and its main types are distinguished: internal, ex-

ternal and ambernal loci of control. The exsicting correla-

tions between coping strategies and loci of control were

proven.

It is important to form active, constructive coping

strategies and internal locus of control at fresh students du-

ring their adaptation to university. The article presents the

empirical study examining students’ coping strategies and

locus of control. We have determined that first-year stu-

dents actively use such coping strategies as forecasting,

decision-making, correction, self-control. Such strategies as

quality assessment, goal setting, planning are used less of-

ten. The first-year students are more likely to use internal

locus control in interpersonal relationships, at attitudes to-

ward health and achievement. Students show internal as

well as external loci of control in the field of failures and

family relations.




100







Key words: coping strategies, locus of control, first

-year students, adaptation, decision-making, self-control,

internality and externality.

Новикова Жанна Михайловна

Ассистент кафедры теоретической и практической психологии, Национальный университет «Львовская политехника», г. Львов (Украина)

ОСОБЕННОСТИ КОПИНГ-СТРАТЕГИЙ И ЛОКУС

КОНТРОЛЯ СТУДЕНТОВ ПСИХОЛОГОВ ПЕРВОГО КУРСА

АННОТАЦИЯ

В статье рассмотрены современные подходы к

понятиям «копинг-стратегии» и «локус контроль». Вы-

делены основные структурные компоненты копинг-

стратегий, такие как: когнитивный, эмоциональный и

поведенческий. На основе исследований И. Курусь

установлено, что студенты активно используют страте-

гию «избегание», «конфронтация» и «принятие реше-

ний». Рассмотрено базовые функции копинг-стратегий

– проблемно-ориентированная ориентация копинга и

эмоционально-ориентированная функция. Рассмотрено

основные понятия, которые включает копинг: копинг-

поведение, копинг-ресурс и копинг-стратегия. Опреде-

лено, что наиболее часто используются копинг-

стратегии: социальная поддержка, профессиональная

помощь, эмоциональное реагирование, игнорирование

и избегание проблем. Доказано, что копинг-ресурсами

на личностном уровне является высокий уровень разви-

тия эмпатии, мотивация достижения успеха, низкий

уровень тревожности, а также умение гибко реагиро-

вать на внешние изменения, уверенность в себе, умение

самостоятельно решать жизненные проблемы, кон-

структивно отстаивать свою точку зрения, устанавли-

вать и поддерживать социальные контакты. Рассмотре-

но роль таких коммуникативных копинг-ресурсов, как

эмпатия и аффилиация. Проанализировано основные

подходы к понятию локус контроль и выделено его ос-

новные типы: внутренний (интернальный), внешний

(экстернальный) и амбернальный локус контроль. Уста-

новлено связь между копинг-стратегиями и локус кон-

тролем. Доказано важность наличия активных копинг-

стратегий и конструктивного локус контроля у студен-

тов первого курса для адаптации до учебного процесса,

новой социальной ситуации и экзаменационных стрес-

сов. В статье представлены результаты эмпиричного

исследования направленного установление особенно-

стей копинг-стратегий и локус контроля у студентов

психологов первого курсу. Результаты исследования

указывают на то, что студенты первого курса активно

используют такие копинги, как прогноз, принятие ре-

шения, коррекция, самоконтроль. Такие копинг-

стратегии, как критерии оценки качества, целеполага-

ние, планирование получили показатели, которые со-

ответствуют среднему уровню. В результате эмпирич-

ного исследования установлено, что студенты активно

используют локус контроль в сфере межличностных

взаимосвязях, отношения к здоровью и сфере достиже-

ний. На среднем уровне использования находится ло-

кус контроль в сфере неудач и сфере семейных отно-

шений.

Ключевые слова: копинг-стратегии, локус кон-

троль, студенты первого курса, адаптация, принятие

решений, самоконтроль, интерльнальность, экстерналь-

ность.







101







Штомпель Любов Миколаївна1

1 Аспірант факультету психології Національного педагогічного університету імені

М. П. Драгоманова, м. Київ (Україна) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-3144-159X

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ / ДЕЗАДАПТАЦІЇ

УЧНІВ У ПІДГОТОВЦІ ДО СКЛАДАННЯ ЗНО В УМОВАХ

КАРАНТИНУ

© Lubov Shtompel

UDC: 0000-0003-3144-159X

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Lubov Shtompel


АНОТАЦІЯ

Метою дослідження постають особливості психологічної адаптації і дезадаптації учнів в умовах цьогорічного

(2020) карантину, у зв’язку з розповсюдженням Covid 19. Нові умови створюють нові виклики для учнів, особли-

во для випускників шкіл, які цього року складали ЗНО. Актуальність даного дослідження, спричинена новими

умовами, до яких ніхто психологічно не був готовий, а особливо випускники, що й відобразилось на результати-

вності тестів. Це наслідок, на нашу думку, психологічної напруженості і недостатньою мірою застосування від-

повідних психологічних методик в стресових і непередбачених обставинах. Акцентовано увагу на адаптаційних

процесах, зокрема доведено, що адаптація залежить від багатьох факторів, серед них визначальними є – адекват-

ність сприйняття та оцінка себе й оточення, що, в свою чергу, визначає стратегію поведінки, яку формує сама

особистість відповідно до соціальної ситуації і оточення. Також важливим чинником у формування стратегії

поведінки мають процеси дезадаптації, що мають як внутрішні, так і зовнішні чинники, які особливо стосуються

цьогорічних випускників. Випускники 2020 року опинились в доволі складних умовах і самостійно знайти вихід

із обставин, що склались доволі важко. Вони потребують психологічної підтримки не тільки батьків, вчителів, а

й професійних психологів. Такий комплексний підхід забезпечить вчасне виявлення проблем і пошук найбільш

оптимальних шляхів їх розв’язання.

Ключові слова: психологічна адаптація, дезадаптація, особистість, ЗНО, поведінка, соціалізація.


Постановка проблеми. Сучасний світ напов-

нений багатьма викликами, на які кожна особистість

намагається надати адекватні відгуки. Нині людина

вступає у різного роду відносини – економічні, політич-

ні, соціальні, міжнаціональні, міжособистісні, що вима-

гає самостійної і відповідальної позиції обумовленої

набуттям людиною своєї суб’єктності в системі суспі-

льних відносин. Це стає можливим тоді, коли індивід

набуває такого рівня свого розвитку як особистість за-

вдяки процесу соціалізації, який включає цілу низку

рівнів і спрямованостей. Важливим етапом процесу

соціалізації – є залученість індивіда до сфери освіти,

яка починається в закладах дошкільної освіти, де інди-

від отримує всі важливі навички; потім це початкова

школа, де людина починає засвоювати елементарні

знання і завершальним етапом середньої освіти є фор-

мування в учня навчально-пізнавальної діяльності, яку

кожна особистість формує впродовж всього навчання.

Сьогодення вимагає від людини таких якостей

як ініціативність, підприємливість, гнучкість, відпові-

дальність, креативність тощо. Формування таких осо-

бистісних якостей стає можливим тільки завдяки спря-

муванню навчального, виховного процесу на організа-

цію самостійної практичної діяльності школяра. Особ-

ливо це стає необхідним в старшій школі, коли учні

стають все більш самокритичними і відповідальними. У

цьому процесі велику роль відіграють як вчителі, так і

батьки, котрі своєчасно мають помітити і підтримати


https://orcid.org/0000-0003-0081-2773


102







індивідуальні прояви ініціативності у відповідних діях

учня, або створити умови для їх виникнення і розвитку.

2020 рік є винятковим для всіх учнів, особливо

для випускників. По-перше, це перерваний навчальний

процес, всіх заходів, що стосувались підготовки учнів

до складання зовнішнього незалежного оцінювання.

Всі одинадцятикласники мають складати ЗНО з обов’я-

зкових і обраних предметів, серед яких цьогоріч: укра-

їнська мова і література, історія України, математика,

фізика, біологія, хімія, географія, англійська мова, іспа-

нська мова, німецька мова, французька мова. Це звична

процедура кожного року, але у 2020 році є свої особли-

вості, що пов’язані з карантиними заходами. Зазвичай,

одним з моментів психологічної підготовки учнів до

основної сесії ЗНО є практика проведення пробної се-

сії, що дозволяло визначити рівень тривожності учня,

визначити рівнь теоретичної підготовки з обраних пре-

дметів, цього ж року, пробну сесію ЗНО, за інформаці-

єю на офіційному сайті Українського центру оцінюван-

ня якості освіти (http://testportal.gov.ua/probzno/), пере-

несли з березня на пізніший термін, у зв’язку з пандемі-

єю Коронавірусу Covid-19. По-третє, процедура прове-

дення тестування у формі ЗНО передбачає попередню

реєстрацію і вибір предметів з яких буде проведено

тестування. В цьому аспекті від учнів і батьків вимага-

ється концентрація максимальної уваги і пильності що-

до перенесення як строків реєстрації, так і проведення

самих тестів ЗНО і їх локації.

Відтак, цьогоріч рівень психологічної напруже-

ності просто «зашкалює», з одного боку порушений

звичний плин життя, з іншого ще більше навантаження

щодо самостійної підготовки учня до ЗНО, хоча в цьо-

му аспекті позитивним моментом є те, що суспільство

достатньою мірою технологізоване та інформатизоване,

і за допомогою технічних засобів можна продовжувати

навчальний процес в режимі Online. Ще одним із моме-

нтів, який достатньою мірою, підсилює рівень тривоги

це необхідність слідкувати за оновленою інформацією

щодо строків проведення пробної і основної сесії ЗНО.

Ситуація з світовою пандемією вже внесла відповідні

зміни в навчальний рік. Адже літо 2020 року буде дос-

татньою мірою напруженим і відповідальним, що знай-

де свої відбитки на успіхах вже студентів у новому нав-

чальному році.

Але, всі зазначені перепони особистість має

подалати і в результаті набуті навички буде застосову-

вати для подолання кризових ситуацій в майбутньому.

У цьому процесі необхідно застосувати відповідні про-

цеси адаптації для формування відповідних навичок і

вмінь.

Дослідження процесів адаптації набуває особ-

ливої актуальності, оскільки сучасна система освіти

зацікавлена не тільки зберегти, а й поліпшити психічне

здоров’я учнів. Від цього залежать подальші етапи роз-

витку особистості і успішність у виборі власної долі.

Процес адаптації являє собою діалектичну єдність та-

ких процесів як активне прилаштування індивіда до

оточуючого середовища та постійні зміни цього сере-

довища.

Мета статті. Особливості психологічної адап-

тації і дезадаптації учнів в умовах цьогорічного (2020)

карантину, у зв’язку з розповсюдженням Covid 19.


льної проблеми, яким присвячена стаття. Маючи

великий обсяг досліджень процесів адаптації та дезада-

птації, все ж психологічні проблеми і напруження, з

якими стикнулися учні цьогоріч під час підготовки і

складання ЗНО в умовах світової пандемії залишається

на рівні окремих досліджень і публікації.

Аналіз останніх публікацій. На сьогодні в

науковому дискурсі існує досить велика кількість дос-

ліджень, які присвячені процесам адаптації та дезадап-

тації особистості в різних життєвих умовах. Зокрема це

роботи Синявського В.В., Сергєєнкова О.П., Побірчен-

ка Н.А., Ячменкової В.М., Османової З.О. та ін. Для

нашого дослідження актуальним є відповідний період

соціалізації людини, а саме шкільні роки, а точніше

випускники. Цей період становлення особистості і осо-

бливості психологічних станів розглядаються в роботах

таких дослідників як Авдеєнко А.С., Баласанян С.В.,

Ситак Л.А., Ващенко І.В., Іваненко Б.Б., Дорожевець

Т.В., Каган В.Є., Мороденко Є.В., Шадриков В.Д та ін.

Методи дослідження. Для досягнення мети

застосовувалась ціла низка загальнонаукових методів,

серед яких – аналіз, синтез основних підходів науково-

дослідницьких джерел означеної проблематики, а та-

кож систематизація, узагальнення, інтерпретація тощо.

Завдання дослідження:

© Lubov Shtompel DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.10


http://testportal.gov.ua/probzno/


103







• здійснити теоретичний аналіз соціально-

психологічних особливостей процесів адаптації

та дезадаптації в сучсаних психологічних дослі-

дженнях;

• вивчити особливості психологічної адаптації та

дезадаптації учнів під час підготовки та складан-

ня ЗНО в умовах пандемії;

• надати визначення психологічній адаптації та

дезадаптації у умовах карантину.

Виклад основного матеріалу. У загальному

значенні термін «адаптація» має латинське походження

і означає процес пристосування особистості до зовніш-

ніх обставин за допомогою діяльності фізіологічних,

психічних і соціальних реакцій, які спрямовані на ство-

рення умов нормального функціонування у незвичних

ситуаціях (В.В.Синявський, 2007). У конкретному розу-

мінні адаптацію трактують як процес прилаштування

особистості під чітко визначенні зовнішні умови. Вихо-

дячи з наведених дефініцій, це доволі складний процес,

який з необхідністю містить у собі багато складових,

серед яких основними сторонами є рівень розвитку осо-

бистості, (а старшокласники являють собою ще той

етап розвитку особистості, яка потребує допомоги з

боку соціального середовища, особливо батьків), ін-

шою стороною є постійно змінне середовище і, власне,

результат цього процесу. Більшість науковців виокрем-

люють у процесі адаптації такі компоненти як: 1) фізіо-

логічні зміни (швидкість реакцій); 2) психічний розви-

ток (отримання необхідних здібностей, розвиток мис-

лення, уваги, пам’яті); 3) пізнавальні процеси (здобуття

знань, умінь, навичок, норм поведінки); 4) трансформа-

ція цінностей; 5) активний вплив суб’єкта адаптації на

себе і середовище, що включає усвідомлення ситуації,

постановку завдань і цілеспрямовану діяльність

(В.В.Синявський, 2007). Отже, у загальному сенсі адап-

тація – це тісна взаємодія особистості і середовища,

внаслідок якої узгоджуються вимоги і очікування його

учасників. Не менш важливим компонентом, а, можли-

во, і визначальним є, з однієї сторони, узгодження очі-

кувань суб’єкта з його можливостями, що у свою чергу,

визначає самооцінку особистості, а з іншої – реальність

соціального середовища. Тобто, адаптація в такому

розумінні передбачає формування цілей діяльності, які

з необхідністю мають бути узгодженими з нормами і

цінностями соціального довкілля, а порушення цих

норм з боку особистості будуть мати наслідки у вигляді

санкцій зі сторони соціального середовища, групи то-

що.

Можна константувати, що процеси адаптації

розкривають діяльну природу людини, її активніть і

цілеспрямованість. «Адаптація людини – це процес

активної взаємодії людини з природою, яка сприяє не

тільки оптимальній життєдіяльності, а й подальшому

нормальному біологічному і соціальному розвитку лю-

дини» (Авдеенко А.С., 2016).

Крім зазначеного підходу, у сучасному науко-

вому дискурсі, ще існує досить велика кількість підхо-

дів, що розглядають варіанти адаптаційної взаємодії.

Це пов’язано з акцентами, які дослідники виділяють у

цьому процесі. Зокрема, визначальна роль може надава-

тись ступеню активності, спрямованості діяльності як

особистості, так і групи.

Перший підхід – підкорення середовищу. У

даному підході стверджується, що цілі, які ставить пе-

ред собою особистість цілковито узгоджені з нормами і

цінностями соціального середовища, а їх реалізація

відбувається традіційним шляхом. Другий підхід – онов-

лення середовища. Основною вимогою для реалізації

поставлених цілей є використання нестандартних спо-

собів, що можуть і порушувати загальноприйняті пра-

вила, і норми соціального оточення. Третій підхід –

ритуалізм, коли особистість для задоволення поставле-

них цілей використовує загальноприйняті способи, чіт-

ко слідуючи традиціям та ритуалам. Четвертий підхід

– відхід від життя. Неприйняті, дивні, з точки зору се-

редовища, цілі досягаються такими ж способами. П’я-

тий підхід – бунт, повстання. При цьому при досягнен-

ні поставлених цілей особистість або соціальна група

відмовляються від традиційних способів реалізації ці-

лей, а натомість формують нові цілі і способи їх досяг-

нення (Поршнев Б.Ф., 1974). Сучасна ситуація, в тенета

якої потрапило все світове співтовариство, потребує

адаптації одразу на трьох рівнях – глобальному, лока-

льному і особистісному. На глобальному рівні – це пот-

реба всього світового співтовариства мобілізувати всі

свої сили не тільки щодо подалання пандемії, а й виро-

блення тих методів і способів, щодо мінімізації людсь-

ких жертв і виробити ті програми соціального характе-




104







ру, які будуть сприяти існуванню і подальшому розвит-

ку людства. На локальному рівні – кожна держава, сус-

пільство не тільки використовує досвід інших країн, а й

винаходить такі способи адаптації до ситуації, які бу-

дуть прийнятними і необхідними саме цьому суспільст-

ву, виходячи з його національного характеру, менталі-

тету, економічного розвитку тощо. На особистісному

рівні кожна людина по своєму сприймає ситуацію і фо-

рмує відповідне відношення до неї. Адже джерелом

адаптаці/дезадаптації є сама особистість і відповідні їй

індивідуальні риси, наприклад, ціннісні орієнтації, пос-

тановка цілей, можливості і способи їх досягнення то-

що.

Результативність адаптації залежить від бага-

тьох факторів. Зокрема визначальним постає адекват-

ність сприйняття особистістю себе і своїх соціальних

зв’язків, а також стратегії адаптативної поведінки, яку

обирає сама особистість в ситуації безпосередньої взає-

модії з соціальним середовищем.

Звісно зараз нікому не легко, але наше дослі-

дження акцентує увагу на старшокласниках і їх психо-

логічній підготовці до складання ЗНО. Зрозуміло, що до

такого глобального виклику не був готовий ніхто, але

дезадаптаційні аспекти в процесі підготовки до скла-

дання ЗНО мають бути подоланими. На сьогодні в шко-

лах організоване дистанційне навчання. Проводяться не

тільки уроки в режимі Online, а й телеуроки, які транс-

люються в зазначений час, контроль виконаних домаш-

ніх завдань теж здійснюється за посередництвом техно-

логій. Тобто, навчальний процес відновлений у реаль-

ному часі, але він має свої особливості, які, на наше

глибоке переконання, актуалізують роботу професійних

психологів, котрі мають допомогти подолати психологі-

чне навантаження як старшокласникам, так і батькам, а

також вчителям.

Швидкість адаптації людини залежить від рівня

її адаптивності. Адаптативність – це, в свою чергу, вро-

джена або набута здатність людини до адаптації. Інши-

ми словами це прилаштування до будь яких умов, які

презентує життя. До вродженої адаптативності можна

віднести – інстинкти, емоції, темперамент, фізіологіч-

ний стан організму тощо. Рівень адаптативності зале-

жить від виховання, навчання, умов та образу життя,

але, варто зазначити, що ці процеси здатні як підвищу-

вати, так і знижувати його.

На думку відомої психологині

К.Д.Шафранської процес психологічної адаптації вклю-

чає в себе наступні стадії. Перша – деструктивна реак-

тивність. На цій стадії відбувається неузгодженість фу-

нкцій і процесів за рахунок гіпер- і гіпоефектів фізіоло-

гічних, когнітивних і регуляторних параметрів, що по

інтенсивності неадекватні ситуації. Друга стадія – стабі-

лізація. Вона являє собою стійку структуру взаємопов’-

язаних показників, які забеспечують успішність психіч-

ної діяльності у стані напруженості. Третя стадія – фун-

кціональна регресія. На цій стадії відбувається надмірна

реактивність окремих психофізіологічних функцій і

процесів, зниження рівня продуктивності інтелектуаль-

ної діяльності, звуження діапазону форм прилаштуван-

ня поведінки. Четверта стадія – перебудова структури

особистості відбувається за рахунок формування нових

властивостей або корекції вже сформованих рис

(Шафранская К.Д., 1994).

Досягнення відповідного рівня адаптованості

особистості залежить, перш за все, від стратегії адапто-

ваної поведінки, яку вибирає людина при взаємодії з

соціальним середовищем, а також як ці стратегії між

собою взаємодіють. «Найбільший адаптативний ефект,

який відображає високий рівень адаптивності, створює

поєднання стратегій, які спрямовані на активні та одно-

часні зміни себе і оточуючого середовища» (Авдеенко

А.С., 2016).

Крім високо рівня адаптації виокремлюють

помірний і низький рівень адаптації. Помірна адаптація

передбачає зовнішнє пристосування суб’єкта навчання

до освітньої сфери, але при цьому не викликає внутріш-

ньоособистісних змін. Низький рівень адаптації харак-

теризується негативним ефектом. Цей рівень

«проявляється у відмові суб’єкта від взаємодії із зовні-

шнім середовищем і зануренням у свій внутрішній

світ» (Авдеенко А.С., 2016).

Враховуючи ознаки і властивості основних

трьох рівнів адаптації, науковці виокремлюють най-

більш оптимальну і сприятливу стратегію розвитку осо-

бистості і називають – нормальною адаптацією. «Смисл

нормальної адаптації втому, що учень вирішує пробле-

мну ситуацію, реагує на нові відносини шляхом дії, вчи-

нку, відношення, які не йдуть в розріз із загально




105







прийнятими нормами і цінностями, а навпаки, утвер-

джуючи їх, тобто мають творчий суспільний сми-

сл» (Авдеенко А.С., 2016). Варто також звернути увагу

і на інші стратегії адаптації особистості до соціальної

дійсності. Наприклад, це стратегія комформізму, яка

передбачає некритичне ставлення до дійсності, повне

та безапеляційне підкорення тим установкам, що є ви-

значальними у даному соціальному середовищі. Крім

цього існує ще й захисна адаптація. У даній стратегії

особистість прилаштовується до обставин, всі проблем-

ні ситуації розв’язуються шляхом сильного психологіч-

ного захисту від неї.

Розглянувши різні стратегії психологічної ада-

птації, ми можемо стверджувати, що кожна особистість

по-своєму реагує на зовнішні обставини і має різний

рівень адаптації до них, а учні старших класів, на нашу

думку, є особиливо вразливими, оскільки паралельно

відбувається і їх дорослішання, де вони вже беруть на

себе відповідальність за власні вчинки, вподобання,

намагаються обрати свій власний життєвий шлях. Пара-

лельно отримують великий об’єм знань і засвоюють

значні обсяги інформації і не завжди легко це вдається,

що викликає відчуття втоми, нервового перевантажен-

ня. Тобто, у випускний рік відбувається значне збіль-

шення навантаження, як з боку навчання, очікувань

батьків і педагогів, що породжує психічну нестабіль-

ність, тривожність. Саме в таких станах учні потребу-

ють психологічної кваліфікованої допомоги з боку пси-

хологів.

Отже, здатність людини до адаптації дозволяє

їй долати проблеми, конфлікти, визначати своє місце в

житті, що виступає визначальним, потужним фактором

прогресивного розвитку особистості.

Дезадаптація має декілька смислових наванта-

жень. «По-перше, як відносно короткочасний ситуатив-

ний стан, який є наслідком дії нових, незвичних подраз-

ників середовища, що змінилося і сигналізує про пору-

шення рівноваги між психічною діяльністю і вимогами

середовища; по-друге, може бути досить стійким, скла-

дним психічним станом, що виражається в неадекват-

ному реагуванні й поведінці особистості, обумовлени-

ми функціонуванням психіки на межі її регуляторних і

компенсаторних можливостей» (В.В.Синявський,

2007).

На думку В.Є.Кагана, шкільна дезадаптація має

дві групи причин: внутрішні і зовнішні. «Внутрішні –

психофізіологічні особливості дітей, відхилення в їх

розвитку. Зовнішні відносяться до особистості вчителя,

а також педагогічних закладів» (Каган В.Е., 1984).

Акцентуючи увагу на шкільній дезадаптації,

більшість авторів стверджують, що варто звертатти

увагу на проблеми, які виникають ще в молодшій шко-

лі. Адже, виявивши проблему, можна з нею розібратись

і розв’язати. Тому, на нашу думку, при вступі до шко-

ли, батькам, щоб уникнути проблем в майбутньому

варто проконсультуватись з психологом, визначити

рівень готовності дитини до школи. Такі дослідники як

М.В. Нижегородцева та В.Д. Шадріков вводять в науко-

вих обіг поняття «стартова готовність» до школи. На їх

думку, якщо школяр немає такої стартової готовності,

то потім в майбутньому це може призвести до стійкої

дезадаптації учнів (Нижегородцева Н.В., Шадриков

В.Д., 2001).

На думку Т.В. Дорожевець, в контексті розвит-

ку проблеми шкільної дезадаптації можна виокремити

три основних стилі прилаштування учнів до соцільних

умов. «Акомодаційний – повне підпорядкування дити-

ною своєї поведінки вимогам школи; асиміляційний –

прагнення підкорити шкільне середовище своїм потре-

бам; незрілість – нездатність учня перелаштуватись в

новій ситуації розвитку» (Дорожевец Т.В., 1994). Разом

з тим, автор стверджує, що адаптація до навчання в

школі включає в себе три сфери. «академічна – прий-

няття навчальної діяльності і норм шкільного життя;

соціальна – успішність входження в нову соціальну

групу; особистісна – прийняття нового соціального ста-

туса – школяра» (Дорожевец Т.В., 1994).

Досліджуючи зовнішні чинники дезадаптації,

більшість авторів вказує на певні складаві освітньої

галузі. Зокрема, М.Я. Семаго стверджує, що такими

чинниками можуть бути велика кількість компонентів

навчального процесу, до яких дитина має пристосува-

тись, а саме орієнтування в нових умовах, налагоджен-

ня відповідного стилю поведінки у новому колективі,

неузгодженність уявлень про школу і реальною ситуа-

цією, вимоги успішності в навчанні як з боку батьків,

так і вчителів (Семаго Н.Я., 2006).

Отже, процеси дезадаптації мають як зовнішні,




106







так і внутрішні чинники, а також стилі, які в подальшо-

му визначають формування моделей поведінки учнів.

Враховуючи ситуацію сьогодення, до зовніш-

ніх причин дезадаптації можна віднести, ніким не пе-

редбачений затяжний карантин, який вимагає як від

педагогічних працівників вироблення нових методик

навчання, так і з боку учнів відповідним чином органі-

зацію виконання завдань і свого дозвілля. Особливим

чином ця ситуація стосується цьогорічних (2020) випус-

кників, оскільки їм додається ще декілька дезадаптацій-

них чинників. А саме – змінилась форма підготовки до

ЗНО, невизначенність дат проведення як пробної сесії

ЗНО, так і основної; невизначенність строків вступної

кампанії. Це створює, на нашу думку, додаткові умови

виникнення і розвитку психічної напруги і дезорієнта-

ції. Старшокласники як ніколи потребують допомоги з

боку соціального оточення, особливо батьків. Саме во-

ни мають забеспечити оптимальну працездатність.

Знайти разом такий ритм навчання і дозвілля, що, з од-

нієї сторони буде сприяти отриманню позитивних і ба-

жаних оцінок, а, з іншої – приносити ще задоволення

від своєї роботи без будь якого примусу ззовні, що буде

знімати нервове напруження і стрес. Але, не варто все

перекладати на плечі батьків, оскільки вони теж пере-

бувають у стресовій ситуації, тому це потребує компле-

ксного підходу. Ми маємо на увазі, що й вчителі мають

рівномірно розподіляти навантаження, щоб без додат-

кових зусиль учні могли з ними справлятись. Адже стан

тривожності – це додатковий чинник дезадаптації. А

тривожність, у свою чергу, можна трактувати як стан

підвищеної занепокоєності, що породжує почуття стра-

ху. Як наслідок в такому стані в особистості домінують

песимістичні настрої, очікування невдач, зниження рів-

ня активності до повної апатії. У такому стані учні пот-

ребують підтримки ззовні. І якщо не спрацьовують такі

системи як «учень - батьки», «учень - вчитель», необ-

хідна додаткова професійна психологічна підтримка.

Саме психолог здатен оптимізувати ці відносини, пока-

зати необхідність формування позитивного відношення

до школяра, що буде сприяти виникнення почуття без-

пеки, яке спонукатиме налагодженню навчального про-

цесу.

Процеси психологічної адаптації прямо зале-

жать від рівня суспільного розвитку. Готовність до змін

стає головною умовою існування і розвитку сучасної

людини. Визначальною умовою успішної адаптації є

постійна готовність особистості взаємодіяти з соціаль-

ним середовищем, яке, в свою чергу, постійно зміню-

ється. Це буде сприяти оновленню як соціального сере-

довища в цілому, так і особистості зокрема, перходу на

новий рівень її розвитку.

Висновки. Психологічна адаптація являє со-

бою процес активного прилаштування особистості до

соціального середовища. Дезадаптація – це порушення

рівноваги між індивідом і вимогами середовища, нас-

лідком якого є неадекватна поведінка індивіда. Цьогорі-

чні випускники мають проявити стійкість характеру і

підготовки до серйозного першого випробування в сво-

єму житті. Але самостійно пройти цей шлях надзвичай-

но важко, тому вони потребують допомоги з боку як

батьків, так і педагогів, а також професійних психоло-

гів. Психолог має не просто бути в школі, він з необхід-

ністю повинен виявляти учнів з надмірною тривожніс-

тю, виявляти психологічні причини відставання учнів у

шкільній навчальній програмі. Тобто, комплексний під-

хід дозволить вчасно виявляти проблеми, і відповідно

віднаходити найбільш оптимальні шляхи їх розв’язан-

ня, що в подальшому сприятиме гармонійному розвит-

ку особистості. А ті навички, які отримують випускни-

ки при складанні ЗНО будуть їм в нагоді в подальшому

дорослому житті. Адже вони навчаться не тільки прила-

штовуватись до ситуації, можливо, підпорядковувати її

собі. Звісно як показало наше дослідження, вони будуть

використовувати різні стратегії, що є нормальним, оскі-

льки кожна особистість є індивідуальністю.

References:

Avdeenko, A.S. (2016). Psihologicheskaja adaptacija studentov vuza.

Vestnik Soveta molodyh uchenyh i specialistov Cheljabinskoj

oblasti, 4, № 2 (13), pp. 4 – 8. [in Russian]

Adaptacіja. (2007). Avt. ukl. V.V.Sinjavs'kij, O.P.Sergєєnkova / Za red.

N.A.Pobіrchenko. Psihologіchnij slovnik. [in Ukrainian]

Balasanjan, S.V., Sitak, L.A. (2016). Problema adaptacii uchashhihsja v

shkole. [The problem of adaptation of students in school].

Tavricheskij nauchnyj obozrevatel', 1, pp 104 – 108. [in Rus-

sian]

Vashhenko, I.V., Ivanenko, B.B. (2018). Psyhologichni resursy osobystosti

v podolannja skladnyh zhyttjevyh sytuacij. Problemy suchasnoi'




107







psyhologii', 40. pp. 33 – 49. DOI: https://

doi.org/10.32626/2227-6246.2018-40.33-49 [in Russian]

Dorozhevec, T. V. (1994). Psyhologycheskye osobennosty shkol'noj

adaptacyy vospytannykov detskogo sada: avtoref. dys. kand.

psyhol. nauk.: spec. 19.00.07. Pedagogycheskaja psyhologyja.

Moskovskyj pedagogycheskyj unyversytet. Moskva. [in Rus-

sian]

Kagan, V. E. (1984). Psyhogennыe formы shkol'noj dezadaptacyy.

Voprosы psyhologyy, 4, 89 – 95. [in Russian]

Morodenko, E. V. (2009). Socyal'no-psyhologycheskaja adaptacyja y

dezadaptacyja v processe socyalyzacyy lychnosty. Vestnyk

TGPU, 8 (86), pp 108 – 111. [in Russian]

Nizhegorodceva, N. V., Shadrikov, V. D. (2001). Psihologo-

pedagogicheskaja gotovnost' rebenka k shkole. Moscow:

VLADOS. [in Russian]

Porshnev, B.F. (1974). Social'naja psihologija i istorija. Moscow: Mysl'.

[in Russian]

Semago, N.Ja. (2006). Kak minovat' krizis pervoj chetverti. Shkol'nyj

psiholog, 9, pp. 33 – 35. [in Russian]

Shafranskaja, K.D. (1994). Adaptivnye reakcii pri psihicheskih

sostojanijah cheloveka. Moscow: Akadem. Kniga.[in Russian]

Jachmen'kova, V.M., Osmanova, Z.O. (2010). Sutnіst' ponjat' «adaptacіja»

ta «adaptivnіst'». Vіsnik Nacіonal'nogo unіversitetu «L'vіvs'ka

polіtehnіka». № 684: Problemi ekonomіki ta upravlіnnja. pp.

346–353. [in Ukrainian]

Lubov Shtompel

Postgraduate student of the Faculty of Psychology, Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv (Ukraine)

THE PSYCHOLOGICAL PECULIARITIES OF PUPILS’ ADAPTATION / DISADAPTATION AT

PREPARATION FOR EXTERNAL INDEPENDENT TESTING UNDER THE QUARANTINE

ABSTRACT

The article analyzes the psychological characteris-

tics of pupils’ adaptation/ disadaptation during their prepa-

ration for external independent testing (EIT) under the

Covid-19 quarantine. The pupils’ feelings, such as anxiety,

inner turmoil and stresses, caused by internal and external

disadaptive factors are determined. Adaptation was defined

as a state and a process, which include many components:

personality development (in particular, the performed study

focuses on high school students, especially graduates under

17 years); rapid accelerated changes in the social environ-

ment, which requires an appropriate individual mobility;

and a result of adaptation. The reviewed psychological lit-

erature distinguishes the following components of adapta-

tion as a process: physiological changes; mental develop-

ment; cognitive processes; transformation of values; active

influence on a situation, including awareness of the situa-

tion, setting tasks, purposeful activities. Thus, adaptation as

a process discloses an individual’s active potential, since it

necessarily requires their active and purposeful attitude to

the reality. The variants of adaptive behavior are analyzed

from the points of views of different approaches. The ap-

proaches are differentiated in the base of different accents

emphasized by researchers, in particular: the degree of ac-

tivities; the direction of an individual’s or a group’s activi-

ties and so on. The proposed study is important because the

global challenges that humanity is experiencing and for

which no one is ready. We have found ways to get out of

maladaptive conditions: distance learning, TV-lessons, task

control, etc. All these aspects can help temper psychologi-

cally a young personality by forming such qualities as: self-

education, self-control, a sense of responsibility towards

oneself and the social environment.

Key words: psychological adaptation, disadapa-

tion, personality, external independent testing, behavior,

socialization.

Штомпель Любовь Николаевна

Аспирант факультета психологии Национального педагогического университета имени М. П. Драгоманова, г. Киев (Украина)

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ

АДАТАЦИИ / ДЕЗАДАПТАЦИИ УЧАЩИХСЯ В ПОДГОТОВКЕ К СДАЧЕ ВНО В УСЛОВИЯХ

КАРАНТИНА АННОТАЦИЯ

Проанализированы психологические особенно-

сти адаптации и дезадаптации учащихся в подготовке к

сдаче ВНО в условиях карантина в связи с распростра-

нением Covid 19. Определены основные характеристи-

ки ощущений учеников, в частности такие как тривож-

ность, переживания, стресс, обусловленных внутренни-

ми и внешними факторами дезадаптационных процес-

сов. Осуществлена попытка определить адаптацию как

состояние и процесс, включающий в себя множество

составляющих: уровень развития личности (в частно-

сти в исследовании акцентируется внимание на старше-

классников, особенно выпускниках до 17 лет); быстрые



https://doi.org/10.32626/2227-6246.2018-40.33-49

https://doi.org/10.32626/2227-6246.2018-40.33-49


108







ускоренные изменения социальной среды, что требует

соответствующего уровня мобильности от личности; и

останий этап - результат. В большинстве источников

психологической литературы в процессах адаптации

выделяют следующие составляющие: физиологические

изменения; психическое развитие; познавательные про-

цессы; трансформация ценностей; активное воздействие

на ситуацию, с необходимостью включает осознание

ситуации, постановку задач, целенаправленную деятель-

ность. Таким образом, адаптация как процесс - это рас-

крытие деятельного потенциала личности, поскольку с

необходимостью требует активного и целенаправленно-

го отношения личности к действительности. Проанали-

зированы различные подходы к определению вариантов

адаптационной поведения. Палитра подходов обуслов-

лена разными акцентами, которые выделяют исследова-

тели, в частности - это степень активности; направлен-

ности деятельности как отдельной личности, так и груп-

пы и тому подобное. Актуальность данного исследова-

ния обусловлена глобальным вызовом, который пережи-

вает человечество и к которому никто не был готов. Но

были найдены пути выхода из дезадаптационных усло-

вий. А именно - дистанционное обучение, телеуроки,

контроль выполнения задач и тому подобное. Все эти

аспекты смогли психологически закалить молодую лич-

ность, формируя в ней такие качества, как: самовоспита-

ние, самоконтроль, чувство ответственности перед со-

бой и социальным окружением.

Ключевые слова: психологическая адаптация,

дезадаптация, личность, ВНО, поведение, социализация.







109







Когут Александра Александровна1

1 Доцент кафедры социально-гуманитарных дисциплин Донецкого юридического института

Министерства внутренних дел Украины, г. Кривой Рог (Украина) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-0116-2274

ИНТЕГРАЦИЯ КАК ОСНОВА РАЗВИТИЯ

СТРЕССОУСТОЙЧИВОСТИ ЛИЧНОСТИ

© Oleksandra Kogut

UDC: 159.944.4.019.4

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Oleksandra Kogut


АННОТАЦИЯ

В статье рассматривается проблема развития стрессоустойчивости личности. Умение справляться со стрессом

является важным условием социальной адаптации личности. Дезадаптация и дезинтеграция личности ‒ предмет

изучения клинических психологов. Главный акцент исследования заключается в подтверждении гипотезы автора

о том, что достижение интеграции является основой развития стрессоустойчивости и адаптации личности в со-

временном обществе.

Путь развития стрессоустойчивости личности представлен автором как траектория движения ‒ от себя к другим.

В статье отмечено, что в большинстве случаев развитие стрессоустойчивости личности необходимо начинать с

изменения негативных механизмов защиты личности на успешные стратегии освоения неадекватных реакций в

критических ситуациях. Адекватная защита личности в стрессе способствует развитию стрессоустойчивости, а

нарушение данной функции ‒ невротизации.

Интеграция рассматривается в исследовании как изначальный этап и цель психотерапевтического процесса.

Автор описывает два вида интеграции: внутреннюю и внешнюю. Внутренняя интеграция ‒ достижение целост-

ности во внутреннем плане интроверсии личности на начальном этапе развития стрессоустойчивости. Процесс

развития интегрированной структуры личности требует системного подхода. Поэтому автором выделено четыре

компонента стрессоустойчивости личности и отмечено о последовательности их развития: психофизиологиче-

ский, эмоциональный, когнитивный и интегрированный. Психофизиологическая уравновешенность создает

базовую платформу для достижения эмоционального покоя и поиска возможностей более успешного выбора

когнитивных стратегий реагирования в критических ситуациях. Завершающим этапом психотерапии является

достижение внешней интеграции - адаптации к другим людям на основе коммуникативных ценностей и приме-

нения копинг-стратегий.

Стресс рассматривается автором в соотношении с проблемой депрессии, которая занимает высокие рейтинги в

мире среди психосоматических заболеваний. Что дает возможность лучше понять как сочетаются биологическая

и психологическая составляющие стрессоустойчивости личности. Автором также осуществлен теоретический

анализ различных подходов по применению психотерапевтических методов помощи в стрессовых ситуациях

психического и биологического происхождения.

Ключевые слова: механизмы психической защиты, копинг-стратегии, адаптация, коды бессознательного,

стрессоустойчивость, интеграция.


Постановка проблемы. Следует отметить, что

в последнее время наблюдается дезадаптация личности

в обществе в результате социальных кризисов. Дезадап-

тированный человек переживает неудачу за неудачей,

прилагая много усилий на пути достижения желаемой

цели. Цель является важной составляющей системы


https://orcid.org/0000-0003-0081-2773


110







самоорганизации личности в обществе, а целеустрем-

ленность позволяет ему своевременно выстраивать тра-

екторию своей жизни (Абульханова, 1991). Уметь пре-

одолевать препятствия различных стресс-факторов яв-

ляется показателем стрессоустойчивости личности.

Среди исследуемых внутренних препятствий, мы уде-

ляем внимание защитным механизмам психики лично-

сти. А проблема достижения внутренней интеграции

рассматривается как основа развития стрессоустойчи-

вости личности, что в целом способствует ее адаптации

в обществе.

Осуществить теоретический и эмпирический

анализ проблемы интеграции личности в аспекте разви-

тия стрессоустойчивости является целью исследова-

ния. Эмпирическое исследование осуществлялось с

помощью тестовых методик и кореляционного анализа

их показателей. Умение налаживать дружеские отноше-

ния с другими в группе расценивается как показатель

интеграции в группе однокурсников, а показатель

стрессоустойчивости расценивается как уверенность в

себе (отсутствие агрессии, застенчивости), как равнове-

сие, которые способствуют формированию внутренней

интеграции и адаптации личности. Показатели агрес-

сии лиц юношеского возраста определялись по тесто-

вой методике Басса-Дарки «Виды агрессивного поведе-

ния»; показатели развития стрессоустойчивости испы-

туемых получено по методике FPI: нейротизм, наличие

депрессии, устойчивость к стрессу, уверенность в себе,

склонность к налаживанию дружеских отношений, пси-

хопатизация, застенчивость; показатели выбора копинг-

стратегий ‒ с помощью теста Д. Амирхана «Индикатор

копинг-стратегий».

Автор стремится найти эмпирические корреля-

ции и опорные концепции для доказательства предпо-

ложения о том, что достижение интеграции является

основой развития стрессоустойчивости и адаптации

личности в современном обществе. В результате чего,

ставит перед собой задания: осуществить теоретиче-

ский анализ проблемы достижения внутренней инте-

грации личности в аспекте развития ее стрессоустойчи-

вости; эмпирически исследовать показатели развития

стрессоустойчивости современной молодежи: преобла-

дающих форм агрессивности у молодежи, их склонно-

сти к налаживанию эффективных взаимоотношений с

другими, а также понимание того какие стратегии со-

владания в стрессе они применяют и с какими каче-

ствами личности коррелируют их копинг-стратегии;

осуществить теоретический анализ взаимосвязи биоло-

гического и психического компонентов развития стрес-

соустойчивости личности; выделить ключевые элемен-

ты и этапы процесса развития стрессоустойчивости

современной личности.

Теоретическая база исследования включила

различные темы и научные разработки. Некоторые ча-

сти обозначенной проблемы находим в исследованиях

известных ученых: исследование дезадаптации лично-

сти (К.А. Абульханова, А.Р. Лурия, Б.Д. Карвасарсь-

кий), раскрытие феномена стресса (Ф.Е. Василюк, Р.

Сапольськи, Г. Селье), изучения стресса как причины

развития депрессии (Р. Сапольськи), рассмотрение пси-

хологической травмы как пускового механизма форми-

рования точки боли в критических ситуациях (Т.В.

Ахутина, З. Фройд), исследование проблемы интегра-

ции личности (К.А. Абульханова, Г.Б. Ганзилевская, И.

Польстер, М. Польстер, Х. Томе, К. Юнг), работы за-

щитных механизмов личности (Б.Д. Карвасарский,

З. Фройд, А. Фройд, Н. Ханн), изучение интеграции на

основе коммуникативных ценностей личности

(А. Аугюстинавичуте, К.Г. Юнг, И. Майер-Бригс, Б.

Шнейдерман), психотерапия стресса (Р. Бендлер, С.В.

Ковалев, Е. Лукас, Х. Лейнер, В. Франкл, Б. Хелингер,

К.Г. Юнг), тревожности и страха (К. Изард,

А. Кемпинский, Ю.Щербатых) [6, 7], перепрограмми-

рование личности (Э. Берн) и искаженной структуры

личности (Нэнси Мак-Вильямс, К. Леонард), стратегий

освоения стрессовых реакций (Д. Амирхан, Г. Харт-

манн, Р. Лазарус и С. Фолькман) и др.

Исследуя уровень агрессивности среди лиц

юношеского возраста (20-25 лет) в Украине, в г. Кривой

Рог, мы выяснили, что современная молодежь является

чрезмерно агрессивной: 50% опрошенных (300 чело-

век) имеют сверхвысокий уровень враждебности и

агрессивности по отношению к другим. Среди преобла-

дающих форм агрессии, выявленных по методике Бас-

са-Дарки, следует выделить обиду, вину и подозритель-

ность. Обида, как переживание человеком нереализо-

ванности своего жизненного пути, проявляется в фор-

мах опустошенности, бесперспективности и является

© Oleksandra Kogut DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.11



111







симптомом «биографического кризиса лично-

сти» (Ахмеров, 1993) .

По эмпирическим показателям шкал FPI и их

корреляции с показателями агрессии, выявленных по

методике Басса-Дарки, депрессивные люди не склонны

к товарищеским отношениям. Это подтверждает обрат-

ная корреляция шкал «депрессивность» и

«общительность» (-0,29): чем выше уровень депрессии,

тем ниже уровень общительности. Более того, они

страдают от агрессии: физической (0,28), косвенной

(сплетни) (0,34), раздражения (0,40), негативизма

(0,21), обиды (0,43), подозрительности ( 0,25), вины

(0,36) ‒ одного из самых разрушительных признаков

«слияния». Их агрессивное состояние зашкаливает

(0,29). Преимуществом по отношению к другим являет-

ся враждебность (0,38). Значения показателей: 0,20 при

норме 0,197 для выборки 100 человек при p = 0,05. В

выборе копинг-стратегий депрессивные люди не склон-

ны к поиску социальной поддержки, о чем свидетель-

ствует обратная корреляция со шкалой

«экстраверсия» (-0,19), выбирают стратегию

«избегание проблем» (0,32).

Более глубокий анализ проблемы дезадаптации

молодежи в современном обществе помог прийти к

выводу, что механизмы психической защиты формиру-

ются когда человек пережил психическую травму. Она

оставляет в телесной памяти психофизиологическую

болевую точку, которая является пусковой в формиро-

вании реакций человека на стресс (Т.В. Ахутина)

(Karvasarskij, 2008). Травмированная психика не может

справиться со стрессовой проблематикой: из-за чрез-

мерного и неожиданного воздействия множественных

эмоций осложняется возможность их переработки и

она прибегает к негативным защитным механизмам ( З.

Фройд, А. Фройд) (Karvasarskij, 2008). Психологиче-

ская травма - понятие введено С. Фрейдом в 1920 году.

Он отметил, что в травме функционирования психиче-

ского аппарата является неадекватным, ведь из-за чрез-

мерного и неожиданного воздействия множественных

эмоций нарушается возможность их переработки, по-

этому функции Эго и Ид преобладают над Супер-Эго.

З. Фройд считал, что Эго реагирует на угрозу прорыва

импульсов Ид двумя путями: блокировкой импульсов

бессознательного или искажением их до такой степени,

чтобы первичная их интенсивность заметно снизилась.

Они позволяют человеку отрицать, вытеснять,

переопределять реальность (рационализация), перене-

сти ответственность на других (проекция), расщеплять

ее на определенные элементы (изоляция), уйти от нее

(регрессия), переконструировать ее (сублимация), при-

дают ей противоположное значение (реактивное обра-

зование). И все это для того, чтобы сделать менее угро-

жающими для индивидуума тревогу или страх, кото-

рые, по мнению Ю. Щербатых, являются наиболее

сильными переживаниями, от которых трудно изба-

виться (Shherbaty`kh, 2002). Невротический страх фор-

мируется после пережитой психологической травмы и

имеет биологические или социальные причины, о чем

говорится в теории информационного метаболизма А.

Кемпинского (Karvasarskij, 2008). Биологическая при-

чина формирует адаптационный синдром эндокринной

системы, по Г. Селье (Sel`e, 1992).

Как будет реагировать травмированный чело-

век на различные критические ситуации жизни зависит

от уровня его стрессоустойчивости и уязвимости

(А.П. Коцюбинский) (Karvasarskij, 2008), серьезных

изменений в жизни человека, от установок родителей,

которые должны обучать его достигать успеха путем

преодоление препятствий. Стрессоры могут усложнить

какое-то расстройство и оно станет очевидным, прояв-

ленным, а могут активизировать ресурсы ради позитив-

ных изменений (К. Изард) (Izard, 2008). Поэтому,

начальным этапом процесса развития стрессоустойчи-

вости личности является диагностика наличия травмы

и способа неадекватной защиты.

Невротики реагируют «растерянностью» (Б.Д.

Карвасарський), «подавленной эмоцией», «уходом от

ситуации» (Н. Хейм) (Tome, 1978). Из принципов си-

стемного подхода А.Р. Лурии вытекает следующее: ес-

ли в случае травмы выпадает определенный компонент,

мы имеем сложную картину первичного дефекта, кото-

рый влияет на формирование второстепенного дефекта

‒ компенсаторные надстройки, приводящие к дезадап-

тации. Ребенку еще не хватает ресурсов, чтобы созна-

тельно найти адекватную стратегию выхода из слож-

нейшей критической ситуации. Страх становится базой

для формирования искаженной структуры личности.

Карл Леонгард описал ее как акцентуацию характера,




112







которая в кризисных обстоятельствах может перейти в

психопатологию (Karvasarskij, 2008). Поэтому, работа с

защитой ‒ важный этап развития стрессоустойчивости

личности.

Один из сложных видов дезадаптации лично-

сти ‒ депрессия. Описывают ее различные виды: как

реакцию на бытовые фрустраторы, как следствие тяже-

лых событий жизни (переживание боли потери), как

долгосрочное заболевания психогенетического характе-

ра. Современный ученый Роберт Сапольски исследовал

сложную форму депрессии и выяснил причину ‒ часто

повторяющиеся стрессовые ситуации. По его мнению,

стресс ‒ главное звено сочетания психологических и

биологических причин депрессии (Sapol`ski, 2015). Био-

логические причины депрессии ученый видит в дефи-

ците норадреналина, что вызывает заторможенность,

дефиците дофамина, вызывающего ангедонию, дефици-

те серотонина ‒ одержимость чувством вины. Гормон

стресса картизол, чрезмерно производится и не выво-

дится из организма, разрушает его, в результате чего

возникают страх и паника. Ученый выделил следующие

симптомы тяжелой формы депрессии: ангедония

(невозможность получать удовольствие), чувство вины,

печаль, одержимость бывшими негативными поступка-

ми, аутоагрессия, чувство беспомощности, вегетатив-

ные симптомы (не может уснуть, ранние пробуждения),

психомоторная заторможенность.

Лечебная психотерапевтическая тактика опре-

деляется остротой, психопатологической структурой

синдрома, качествами личности, ее социальными уста-

новками и характером психической травмы. В случае

аффективно-шоковых реакций, которые возникли в экс-

тремальных условиях, необходимо вывести больного из

опасной зоны, изолировать его от массивных психотрав-

мирующих воздействий. Для других острых психоген-

ных реакций также нужна неотложная помощь

(Gavenko & other, 2015). Психотерапия занимает важное

место на всех этапах лечения психогенных психозов, но

наибольшее значение она приобретает после купирова-

ния острой психотической симптоматики. Психотера-

певтические воздействия направлены на то, чтобы по-

мочь больному преодолеть тяжелые переживания

(страхи, амбивалентные чувства), изменить его реак-

цию на успешные стратегии преодоления стресса.

Психическая составляющая депрессии описана

З. Фройдом как меланхолия ‒ человек зацикливается на

прошлом, которое не может изменить (Karvasarskij,

2008). Поэтому, следующим этапом психотерапии явля-

ется достижение внутренней интеграции путем измене-

ния негативных механизмов защиты на успешные ко-

пинг-стратегии личности. Если защитные механизмы

учеными рассматриваются как неосознанные, вынуж-

денные, ригидные и непродуктивные, по Н. Ханн (1965

г.), то копинг-стратегии как сознательные, целенаправ-

ленные, ориентированные на реальность, дифференци-

рованные (Karvasarskij, 2008). С 1939 года ученые ис-

следуют адаптивные защиты, которые помогают пре-

одолеть стресс бесконфликтно (Г. Хартманн) (Libin,

2008), в соответствии с личностной логикой, значимо-

стью в жизни человека и его психологическими воз-

можностями, определяющие «целостность жизненного

пути личности», по Х. Томе (Tome, 1978). По Р. Лазару-

су и С. Фолькман стратегии урегулирования взаимоот-

ношений человека с окружающей средой определяют

его стрессоустойчивость (Lazarus, 1970). Лица, исполь-

зующие зрелые защитные механизмы имеют лучшее

психическое здоровье и более адекватны во взаимоот-

ношениях, по сравнению с теми, которые используют

незрелые защиты. В целом к базовым копинг-

стратегиям ученые относят стратегии «решения про-

блем», «поиск социальной поддержки» и

«ухода» (Karvasarskij, 2008). Стратегия ухода способ-

ствует формированию дезадаптивного поведения.

Если речь идет о психологическом аспекте де-

прессии, то его можно скорректировать с помощью ме-

тодов нейроинтегрованного программирования

С.В. Ковалева, который применяет четыре коды бессо-

знательного, уже описанные в различных психотера-

певических направлениях. Нейрологический код приме-

няется в нейролингвистическом программировании, по

Р. Бэндлеру (Karvasarskij, 2008). Психосемантический ‒

в логотерапии (В. Франкл, Э. Лукас) и направлен на

перекодировку индивидуальной системы значения и

смыслов субъективной реальности (Karvasarskij, 2008).

Символический - в психотерапии К.Г. Юнга, Х. Лейнера

и связан с ассоциациями. Пространственный, по

Б. Хелингеру (Karvasarskij, 2008), раскрывает отноше-

ние между проекциями в пространстве. Таким образом,




113







возможно перекодирование пережитой травмы, что

предоставляет психотерапевту возможность изменить

систему восприятия человека и превратить травматиче-

ское содержание в ресурс.

К.Г. Юнг открыл четыре базовые дихотомии

коммуникативно-познавательной сущности личности,

которые определяют ее психотип: экстраверт-

интроверт, рационал-иррационал, мышление-чувство,

интуиция-сенсорика. В искаженной структуре личности

они неуспешно применяются, поэтому следующим ша-

гом развития стрессоустойчивости личности является

познание своих природных адаптивных функций и их

сознательное применение. Благодаря такой дифферен-

циации последователи идеи К.Г. Юнга такие, как

Шнейдерман, Изабелла Майер-Бригс, Аушра Аугюсти-

навичуте разработали диагностические методы, кото-

рые помогают выявить их ценность в информационно-

коммуникативном пространстве (Karvasarskij, 2008).

Благодаря чему возможна более адаптивная интеграция

с другими.

После чего необходима реконструкция жизнен-

ного пути личности. Что возможно благодаря разработ-

ке эффективных жизненных программ, которые влияют

на формирование жизненного сценария и представляют

собой комплексную концепцию влияния на жизнь лю-

дей. В психоаналитической концепции Э. Берн описал

сценарные решения, которые могут быть разрушитель-

ными и конструктивными для личности. И. Ньютон

определил сценарий как объяснительный рассказ, кото-

рый предоставляет смысл прошлому, план решения

проблем в настоящем и прогноз на будущее

(Karvasarskij, 2008). Он задает чувство уверенности и

безопасности относительно будущего.

Основатель психобиографических метода, один

из основателей экзистенциальной психологии Ханс Том

разработал теорию «целостного жизненного пути лич-

ности». Он выделил совокупность «техник освоения»

жизненными трудностями: действия, которые транс-

формируют и убирают трудности, агрессивное вмеша-

тельство в сложных условиях и их критика, противо-

стояния негативным событиям, приспособление и адап-

тация к трудностям предметного мира, адаптация к но-

вому окружению и поддержка положительных отноше-

ний с ним, самоутверждение, использование шансов,

просьба о помощи, поиск информации, коррекция ожи-

даний, надежды, положительные интерпретации безвы-

ходных или трудных ситуаций, временный отказ от

удовлетворения потребностей. Ханс Том ввел понятие

«стиль развития» и «тематические структуры» обще-

ства: творческая тематика общества побуждает к актив-

ности и самостоятельности, а гомеостатическая к при-

способлению. А важной предпосылкой развития лично-

сти считал экономическое благополучие общества.

Б. Гандзилевська исследовала феноменологиче-

ские признаки жизненного сценария в контексте адап-

тации и защиты, жизнепланирования и целеполагания,

как ценностно-смысловой конструкт. Она отмечает, что

процесс развертывания жизненного сценария

(жизненный путь), как и его результат (доля) могут мо-

дифицироваться, модернизироваться и трансформиро-

ваться в зависимости от воли и образа мышления чело-

века. Детерминантами формирования жизненного сце-

нария выделено врожденные и приобретенные директи-

вы, ведущими механизмами - идентификацию, рефлек-

сию и индивидуализацию, условиями - психологиче-

скую позицию (внутренняя) и социокультурная среда

(внешняя). Задачи и функции жизненного сценария

рассматривает в измерении «психологического имму-

нитета». По мнению Б. Гандзилевськои, жизненный

сценарий в стрессовой ситуации создает чувство уве-

ренности и безопасности относительно будущего. К.А.

Абульханова рассматривает жизнь как целедостижение,

человека - как активный субъект, реализует свои воз-

можности и способность строить траекторию своей

жизни. Она вводит понятие «своевременность» реше-

ния личных и социальных противоречий, оптимальное

согласование временной структуры деятельности и

внешних социальных изменений. Дезадаптивность она

трактует как опоздание, активное игнорирование вре-

мени, жизненная поспешность. Оптимальной считается

стратегия «опережение» времени - использование сво-

их ресурсов в нужное время в нужном месте

(метакогнитивные способности в когнитивной психоло-

гии).

Поэтому, поэтапность психотерапевтической

работы со стрессовой проблематикой является следую-

щей: 1) работа по выявлению актуальной проблемы

путем ассоциаций и телесных психопрактик; К. Кофка




114







исследовал целостность восприятия человека и пришел

к выводу, что ряд ассоциаций приводят к инсайту;

определение уровня напряжения по 10-балльной шкале;

2) изменение негативной защиты и достижение началь-

ного уровня целостности, по авторской методике

«Выход из треугольника С. Карпмана»: проявления во

внешнем пространстве, во внутреннем (телесном ощу-

щении точки боли), выявление ее связи с эмоцией и

значением для человека, поиск смысла пережитой ситу-

ации в жизни личности, сознательный выбор копинг-

стратегии выхода из травмирующей ситуации; 3)

нахождение деструктивных сценариев и их изменение

на конструктивные; 4) самопознание доминирующих

коммуникативно-познавательных функций и их созна-

тельное применение; 5) определение новых ценност-

ных приоритетов, целей и самоорганизация в соответ-

ствии выявленных возможностей самореализации.

Выводы. В статье рассматривается проблема

развития стрессоустойчивости личности в аспекте кли-

нической психологии. Главный акцент исследования

заключается в подтверждении гипотезы о том, что до-

стижение интеграции является основой развития стрес-

соустойчивости и адаптации личности в обществе. Те-

невые стороны должны быть интегрированы в созна-

тельную структуру личности. Путь развития стрессо-

устойчивости рассматривается как траектория движе-

ния от себя к другим. В статье отмечено о том, что в

большинстве случаев развитие стрессоустойчивости

личности необходимо начинать с изменения негатив-

ных механизмов защиты на успешные стратегии само-

регуляции в критических ситуациях. Адекватная защи-

та личности в стрессе способствует развитию стрессо-

устойчивости, а нарушение данной функции ‒ невроти-

зации.

Автором осуществлен теоретический анализ

проблемы достижения внутренней интеграции лично-

сти в аспекте развития ее стрессоустойчивости; эмпи-

рически исследованы показатели развития стрессо-

устойчивости современной молодежи. Интеграция рас-

сматривается как первоначальный этап и цель психоте-

рапевтического процесса. Автор выделяет два вида ин-

теграции: внутреннюю и внешнюю. Внутренняя инте-

грация ‒ достижение целостности во внутреннем плане

интроверсии личности на начальном этапе развития

стрессоустойчивости. Процесс развития интегрирован-

ной структуры личности требует системного подхода.

Поэтому автором выделены четыре составляющие ком-

понента стрессоустойчивости личности и отмечено о

последовательности их развития: психофизиологиче-

ский, эмоциональный, когнитивный и интегрирован-

ный. Психофизиологическая уравновешенность создает

базовую платформу для достижения эмоционального

покоя и поиска возможностей более успешного выбора

когнитивных стратегий реагирования в критических

ситуациях. Завершающим этапом психотерапии являет-

ся достижение внешней интеграции. Что означает адап-

тацию к другим людям на основе коммуникативных

ценностей.

Стресс рассматривается автором в соотноше-

нии с проблемой депрессии, которая занимает высокие

рейтинги в мире среди психосоматических заболева-

ний. Что дает возможность лучше понять как сочетает-

ся биологическая и психологическая составляющие

стрессоустойчивости личности. Автором также осу-

ществлен теоретический анализ различных подходов

по применению психотерапевтических методов помо-

щи в стрессовых ситуациях. Что возможно при отсут-

ствии симптомов тяжелой депрессии биологического

происхождения. Работа с психофизиологическим ком-

понентом стрессоустойчивости личности включает

трансформацию психологической травмы с помощью

нейропрограмирования. Работа с эмоциональным ком-

понентом стрессоустойчивости включает обучение

навыкам дифференциации эмоций и достижения само-

регуляции, формирования мотивации и развитие позна-

вательно-коммуникативных навыков в процессе инте-

грации с другими. Работа с когнитивным компонентом

стрессоустойчивости включает умение определить

смыслы в переживании человеком стрессовых ситуа-

ций, находить конструктивное значение стрессовой

ситуации, переосмысление и переопределение деструк-

тивных жизненных сценариев, приобретение навыков

самоорганизации и выбор успешных копинг-стратегий.

Копинг-стратегии ‒ средства управления стрес-

совым фактором, используемые индивидом для ответа

на воспринимаемую им угрозу, которые являются бо-

лее эффективными средствами сохранения психическо-

го и физического здоровья человека и его адаптации к




115







различным сложным жизненным ситуациям по сравне-

нию с психологической защитой. К активным копинг-

стратегиям относятся следующие: активные действия

по устранению источника стресса; планирование своих

действий в отношении проблемной ситуации; поиск

активной социальной поддержки, совета у своего соци-

ального окружения; оценка ситуации с точки зрения ее

положительных сторон и отношение к ней как к одно-

му из эпизодов своего жизненного опыта; принятие ‒

признание реальности ситуации. Интегративное само-

сознание является развитым у людей, которые видят

проблему не ситуативно, а целостно; они умеют приме-

нять воображение, интуицию, планировать на отдален-

ное будущее. Депрессивный человек живет прошлым, а

стрессоустойчивый ‒ настоящим и планирует будущее.

Итак, в процессе теоретического и эмпириче-

ского исследования проблемы развития стрессоустой-

чивости личности, автором изучен вопрос достижение

интеграции, что является основой развития стрессо-

устойчивости и адаптации личности в современном

обществе. В частности, внутренняя интеграция рас-

сматривается автором как достижение целостности

личности. Процесс внутренней интеграции имеет не-

сколько этапов развития. На психофизиологическом

этапе является важным выявление психобиологических

аспектов психотравмы и изменение защитных механиз-

мов психики на успешные стратегии освоения стрессо-

вой ситуации. Если в развитии стрессоустойчивости

главное внимание учеными уделялось преимущесвенно

эмоциональному компоненту, то автор сделала акцент

на психобиологическом, как первоначальном, который

задает тон другим компонентам. Особенное значение в

статье уделяется механизмам защиты психики и ко-

пинг-стратегиям. Сделаны выводы о том, что защитные

механизмы работают на бессознательном уровне и

формируют неадекватное поведение человека в стрес-

совых ситуациях. Копинг-стратегии представлены как

осознанное формирование успешных стратегий совла-

дания своими ресурсами и поведением в стрессовых

ситуациях. Поэтому развитие стрессоустойчивости

представлено как процес достижения целостности лич-

ности, который начинается с выявления и изменения

защитных механизмов на успешные стратегии поведе-

ния в стрессе. Изменение защиты способствует даль-

нейшему развитию адаптивной структуры стрессо-

устойчивости личности. После достижения внутренней

целостности личности следует говорить об интеграции

с другими. Только уравновешенная личность способна

выстраивать полноценные отношения с другими. Что и

было доказано в эмпирической части исследования:

склонность к агресивным формам поведения противо-

речит формированию дружеских отношений с другими.

Перспектива исследования автором предви-

дится в разработке психотерапевтических психопрак-

тик по работе с проблемами стресса на всех уровнях

его проявления. А так же, автором планируется разра-

ботка концепции развития стрессоустойчивости лично-

сти.

References :

Abdul`khanova-Slavskaya, K. A. (1991) Strategiya zhizni [Life strategy].

Мoscow: «Think» [in Russian].

Vasilyuk, F. E. (1984) Psikhologiya perezhivaniya. Analiz preodoleniya

kriticheskikh situaczij [Psychology of experience. Analysis of

overcoming critical situations]. Мoscow: «Moscow University

Press» [in Russian].

Sapol`ski Robert (2015) Psikhologiya stressa [Stress psychology]. SPb.:

«Piter» [in Russian].

Sel`e, G. (1992) Stress bez distressa [Stress bez distressa]. Riga:

«Vieda» [in Latvian].

Karvasarskij, B. D. (2008) Psikhoterapevticheskaya e`ncziklopediy

[Psychotherapeutic Encyclopedia] SPb.: «Piter» [in Russian].

Izard, K. (2008) E`moczii cheloveka [Human emotions]. Мoscow: «Direct

Media» [in Russian].

Shherbaty`kh, Yu. V. (2002) Psikhologiya strakha [Psychology of fear].

Мoscow: «EXMO-press» [in Russian].

Mak-Vil`yams Nensi (2007) Psikhoanaliticheskaya diagnostika: Ponima-

nie struktury` lichnosti v klinicheskom proczese

[Psychoanalytic Diagnosis: Understanding the Structure of the

Personality in a Clinical Process]. Мoscow: «Class» [in Rus-

sian].

Lazarus, R. (1970) Teoriya stressa i psikhofiziologicheskoe issledovanie.

Stress Theory and Psychophysiological Research. Leningrad.

[in Russian].

Akhmerov, R. A. (1993) Biograficheskij trening pri krizisakh serediny`

zhizni [Biographical training in midlife crises]. Мoscow:

«Progress» - «Culture» [in Russian].

Tome, Kh. (1978) Princzip razvitiya v psikhologii [The principle of devel-

opment in psychology]. Мoscow: «The science» [in Russian].




116







Gavenko, V. L., Bitens`kij, V. S., Abramov, V. A. (2015) Psikhiatriya i

narkologiya: uchebnik [Psychiatry and addiction: a textbook].

Мoscow: «Medicine» [in Russian].

Libin, A. V. (2008) Sovladayushhij intellekt [Coping intelligence].

Мoscow [in Russian].

Oleksandra Kogut

Associate Professor, Department of Social and Humanitarian Disciplines, Donetsk Law Institute of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kryvyi Rih (Ukraine)

INTEGRATION AS A BASIS FOR THE DEVELOPMENT OF PERSONALITY

STRESS TOLERANCE

ABSTRACT

The article is devoted to the problem of

development of personality stress tolerance in the aspect of

clinical psychology. The ability to cope with stress is an

important condition for personal adaptation. Disadaptation

and disintegration of personality is the subject for studying

by clinical psychologists. The key emphasis of the study is

to confirm the hypothesis that the achievement of

integration is the basis for the development of personality

stress tolerance and personal adaptation in modern society.

The author presents the path to the development of

personality stress tolerance as a movement pattern - from

oneself to others. The article notes that in most cases, the

development of personality stress tolerance must begin with

changing the negative mechanisms of personal protection to

successful strategies for mastering inappropriate emotional

response in critical situations. Adequate personal protection

in stress contributes to the development of stress resistance,

and disbalance of the prescribed function - neurotization.

Integration is considered as the initial stage and

objective of the psychotherapeutic process. The author

describes two types of integration: internal and external.

Internal integration is the achievement of integrity in the

internal plan of personality introversion at the initial stage

of stress tolerance development. The development process

of integrated personality structure requires a system

approach. Therefore, the author identifies four components

of personal stress resistance and noted the sequence of their

development: psychophysiological, emotional, cognitive

and integrated. Psychophysiological balance creates a basic

platform for achieving emotional peace and finding

opportunities for more successful selection of cognitive

response strategies in critical situations. The final stage of

psychotherapy is the achievement of external integration -

adaptation to other people on the basis of communicative

values.

Stress is considered by the author in relation to

depression problem, which ranks high in the world among

psychosomatic diseases. It leads to better understanding

how the biological and psychological components of

person's stress resistance are combined. The author also

carries out a theoretical analysis of various approaches in

application of assistance psychotherapeutic methods in

stressful situations of psychological and biological origin.

Keywords: mental defense mechanisms, coping

strategies, adaptation, codes of unconscious, stress

tolerance, integration.

Когут Олександра Олександрівна

Доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецького юри-дичного інституту Міністерства внутрішніх справ України, м Кри-вий Ріг (Україна)

ІНТЕГРАЦІЯ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ СТРЕСО-СТІЙКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається проблема розвитку

стресостійкості особистості. Уміння справлятися зі

стресом є важливою умовою соціальної адаптації осо-

бистості. Дезадаптація і дезінтеграція особистості -

предмет вивчення клінічних психологів. Головний ак-

цент дослідження полягає в підтвердженні гіпотези ав-

тора про те, що досягнення інтеграції є основою розви-

тку стресостійкості і адаптації особистості в сучасному

суспільстві.

Шлях розвитку стресостійкості особистості

представлений автором як траєкторія руху - від себе до

інших. У статті зазначено, що в більшості випадків роз-

виток стресостійкості особистості необхідно починати

зі зміни негативних механізмів захисту особистості на

успішні стратегії освоєння неадекватних реакцій в кри-

тичних ситуаціях. Адекватний захист особистості в

стресі сприяє розвитку стресостійкості, а порушення

даної функції - невротизації.

Інтеграція розглядається в дослідженні як поча-

тковий етап і мета психотерапевтичного процесу. Автор




117







описує два види інтеграції: внутрішню і зовнішню.

Внутрішня інтеграція - досягнення цілісності у внутрі-

шньому плані інтроверсії особистості на початковому

етапі розвитку стресостійкості. Процес розвитку інтег-

рованої структури особистості вимагає системного під-

ходу. Тому автором виділено чотири компоненти

стресостійкості особистості та відзначено про послідо-

вність їх розвитку: психофізіологічний, емоційний,

когнітивний і інтегрований. Психофізіологічна врівно-

важеність створює базову платформу для досягнення

емоційного спокою та пошуку можливостей більш ус-

пішного вибору когнітивних стратегій реагування в

критичних ситуаціях. Завершальним етапом психотера-

пії є досягнення зовнішньої інтеграції - адаптації до

інших людей на основі комунікативних цінностей і за-

стосування копінг-стратегій.

Стрес розглядається автором в співвідношенні

з проблемою депресії, яка займає високі рейтинги в

світі серед психосоматичних захворювань. Що дає мо-

жливість краще зрозуміти як поєднуються біологічна

та психологічна складові стресостійкості особистості.

Автором також здійснено теоретичний аналіз різних

підходів щодо застосування психотерапевтичних мето-

дів допомоги в стресових ситуаціях психічного і біоло-

гічного походження.

Ключові слова: механізми психологічного за-

хисту, копінг-стратегії, адаптація, коди несвідомого,

стресостійкість, інтеграція.







118







Гурлєва Тетяна Степанівна1

1 Старший науковий співробітник лабораторії консультативної психології і психотерапії Інституту

психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, м. Київ, (Україна) ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-6518-5216

МАЛЮНКОВА МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ СТАВЛЕННЯ ЧИТАЧА

ДО МЕДІАТЕКСТІВ: ОБРИСИ І ПЕРСПЕКТИВИ

ВДОСКОНАЛЕННЯ

© Tetіana Hurlieva

UDC: 159.9:070

Address for correspondence, e-mail: [email protected] Copyright: © Tetіana Hurlieva This is an Open Access journal, all articles are distributed under the terms of the Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 Interna-tional (CC BY-NC-SA 4.0) License (http://creativecommons.org/licenses/by-nc-sa/4.0/), allowing third parties to copy and redistribute the material in any medium or format and to remix, transform, and build upon the material, provided the original work is properly cited and states its license.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються результати апробації авторської методики вивчення ставлення сучасного читача – грома-

дянина України – до медіатекстів, а саме – до діалогічного і маніпулятивного. Наведені дані емпіричного дослі-

дження доводять його актуальність, бо надають психологу відомості про особливості сприйняття текстів, які

читачі отримують із друкованих ЗМІ та Інтернет-сайтів, формують орієнтири для фахової допомоги громадянину

у протистоянні маніпулятивним медіавпливам, забезпечення почуття психологічної безпеки і захищеності. Знан-

ня особливостей ставлення читача до тексту дає психологу важелі й інструменти активізації суб’єктної активнос-

ті людини, необхідності брати на себе особисту відповідальність за споживання інформації з Інтернет-джерел і

друкованих засобів масової інформації. Представлена малюнкова методика «Діалогічний і маніпулятивний текст

зі ЗМІ: моє ставлення» перебуває у процесі доопрацювання.

Ключові слова: медіатекст, маніпулятивний текст, діалогічний текст, інформація, ставлення до тексту, психоло-

гічна допомога, читач, проективна малюнкова методика.


Постановка проблеми. У часи інформаційного

протистояння, інформаційних викривлень і відвертої

брехні і дезінформації, сучасному громадянину вкрай

важливо формувати власну культуру як читача, захища-

ти свою психіку від небезпечних, руйнівних і дезоргані-

зуючих впливів. В цих обставинах значну роль відіграє

психолог, який може допомогти читачеві бути критич-

ним, відповідальним, свідомим споживачем ЗМІ. Пси-

хологічна допомога може включати різноманітні мето-

ди впливу, у тому числі проективні технології.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Пи-

тання деструктивного впливу на особистість в умовах

гібридної війни через масмедіа, характеристик читача,

професійних якостей і особливостей фахової підтримки

психолога/психотерапевта активно розробляються та-

кими вітчизняними дослідниками, як С.М. Малков,

Л.А. Найдьонова, В.О. Татенко, М.Л. Смульсон, Н.В.

Чепелєва та ін. Діалог і маніпуляції у безпосередньому і

опосередкованому спілкуванні досліджувались

Г.О. Баллом, І.П. Дроздовою, В.М. Папучею,

Н.І. Пов’якель, С.Л. Рубинштейном, С.Ю. Рудницькою

та ін. Аналіз психологічних досліджень засвідчує, що

діалогічний текст, який вміщує в собі кілька варіантів

розуміння, не задаючи жорстко обмеженого способу

інтерпретації, має своєю функцією не тільки інформу-

вання, але й розвиток особистості. Напроти, маніпуля-

“Кажуть, один малюнок вартує тисячі слів, і це справді

так…”

У.Дж. Боумен “Графічне представлення інформації ”


https://orcid.org/0000-0003-0081-2773


119







тивний текст не сприяє розвитку особистості

(Чепелєва, 2015), такий текст не зараджує вибудові й

гармонізації гуманних стосунків з іншими людьми, а,

навпаки, породжує сумніви і недовіру, схиляє до підле-

глості, втрати особистісної відповідальності за свої ду-

мки і наміри, власний вибір і поведінку, робить людину

психологічно слабкою в умовах інформаційної агресії.

За нашими даними, з маніпулятивним впливом

в ЗМІ «часто» і «завжди» стикається 63 % респонден-

тів, а з діалогічним «завжди» – 7,7 % , «інколи» – 65,4

%. Зазначимо, що інформація як така важлива і доціль-

на при будь-якому викладі матеріалу, тільки від діалогі-

чного чи маніпулятивного стилю залежатиме, чи буде

вона сприйматися як матеріал для роздумів, чи як пря-

ма вказівка (Гурлєва, 2020). Українці мають критично

ставитись до інформації, вчитись розпізнавати пряме і

приховане маніпулювання, за потреби звертатися по

допомогу до фахівців, як безпосередньо – на очну зу-

стріч, так і опосередковано – до перевірених текстових

видань, конкретних авторів, які володіють навичками і

мають відповідну мотивацію суб’єкт-суб’єктного, діа-

логічного, конструктивного, розвиваючого спілкування

з читачем через текст.

У науковій літературі представлені особливості

тексту взагалі, а також деструктивного маніпулятивно-

го впливу на особистість читача через сучасні ме-

діаджерела. Втім не досліджене питання розуміння са-

мими споживачами текстової інформації різних видів

викладу матеріалу – а зокрема маніпулятивного і діало-

гічного, їх ставлення до суб’єкт-суб’єктного, заснова-

ного на взаємоповазі і взаємодовірі, і контролюючого,

підпорядковуючого, часто-густо шахрайського спілку-

вання автора повідомлення з читачем. Проте, уміння

оцінити текст та висловити своє ставлення до нього є

одним з найважливіших показників читацької компете-

нтності (Чепелєва, 2015), яка є на сьогодні надзвичайно

важливою проблемою. У психологічних джерелах ви-

світлюються питання аналізу і синтезу, сприйняття,

розуміння, осмислення тексту (Л.В. Долинська,

Г.С.Костюк, С. Д. Рубінштейн, О.В. Скрипченко,

Є.М.Соколов Н.В. Чепелєва), що в результаті впливає

на формування ставлення до нього. Ми зосередили ува-

гу на ставленні читача до медіатексту, яке сформува-

лось на основі досвіду «спілкування» читачів з діалогі-

чними і маніпулятивними текстами, їх осмисленням і

оцінкою для себе як прийнятних чи неприйнятних.

Мета статті – дослідити ставлення сучасного

громадянина-читача до діалогічного і маніпулятивного

тексту зі ЗМІ засобами оригінальної проективної малю-

нкової методики; представити аспекти аналізу малюн-

ків та їх інтерпретації опитаними; намітити перспекти-

ви доопрацювання і вдосконалення даної проективної

методики.


ного дослідження. Проективні малюнкові методики

вже зарекомендували себе не лише як діагностичні, а й

корекційні: вони допомагають під час встановлення

контакту між психологом і клієнтом, у вивченні по-

чуттів, емоцій, станів, а також особливостей позитивно-

го ставлення або причин несприйняття того чи іншого

явища чи події, реальних чи прогнозованих поведінко-

вих реакції на них людини. Проективні методики в діаг-

ностико-корекційному процесі представлені в працях

багатьох вчених (Бурлачук, 1997; Венгер, 2003; Корнер,

2000; Сіпко, 2015; Скнар, 2017; Соколова, 1980; Терле-

цька, 2004; Харенко, 2013; Шляпникова, 2005; Яценко,

2004, 2005 та ін.).

Про те, що несвідомі переживання особистості

доступні об’єктивному дослідженню, писав К. Г. Юнг.

Основу проективно-тестових методик складає, зауважу-

вав вчений, вербальний і невербальний стимульний

матеріал, відповіді на стимули проективних методик

розуміються як підсумок складної пізнавальної діяльно-

сті, в якій поєднані когнітивні та афективні особливості

досліджуваного (Гриньов, 2014). О. Л. Венгер зазначає,

що малюнкові методики, як і інші проективні тести, є

інформативні, так як дозволяють виявляти психологічні

особливості людини, і завдання психолога полягає в

тому, щоб за допомогою проективних методик проник-

нути у внутрішній світ особистості для його вивчення,

розшифрувати повідомлення, яке «зашифроване в обра-

зах» і зрозуміти, що «говорить йому обстежува-

ний» (Венгер, 2003). Проективний матеріал, що отри-

мується в результаті застосування проективних мето-

дів, правомірно розглядати як спосіб прояву, експліка-

ції внутрішнього світу особистості (Скнар, 2017).

Проективні, зокрема малюнкові, методики ба-

зуються на ідеї рефлексії особистості, ставлення до яви-

© Tetіana Hurlieva DOI (Article): https://doi.org/10.31108/1.2020.6.9.12



120







ща чи події через власні переживання, систему ціннос-

тей, пережитий досвід тощо (В.О. Лефевр, Т.П. Скрип-

кіна, М.Л. Смульсон та ін.). Основою проективних ме-

тодів є уявлення про дію механізму проекції, який дає

змогу актуалізувати «особливий пласт малоусвідомлю-

ваних уявлень, оцінок, мотивів, практик, ставлень і т.ін.

людей». Ідеться про усвідомлення, рефлексію, що може

сприяти структуруванню, а відтак – екологічному

(м’якому, коректному) її трансформуванню (Скнар,

2017). Згідно з теорією візуальної семантики форм

О.Ю. Артем’євої, психологічний малюнок є «... носієм

смислу, формою прямого вираження ставлення до зо-

браженого об’єкта. Підґрунтям для таких припущень

виступає особлива роль форми – як носія усталеної ін-

формації про стосунки» (цит. за Скнар, 2015).

Малюнкові методики для діагностики та психо-

корекції можуть застосовуватися у роботі як з доросли-

ми, так і з дітьми з метою актуалізації творчого потен-

ціалу, а також виявлення свідомих і несвідомих аспек-

тів психіки. У малюнку символічно виражається зміст

психіки автора, при цьому використовуються індивіду-

ально-неповторні образи. Керуючись особистими упо-

добаннями у виборі форми, розміщення, сюжету, ко-

льору, автор малюнка проектує зміст психіки у певні

образи, що набувають символічного значення через

інтерпретацію психолога (Харенко, 2013).

У ході аналізу психомалюнків відбувається

діалогічна взаємодія з їх автором. Глибинно-

психологічна психокорекція передбачає розширення

самосвідомості підлітка та актуалізацію його власних

когнітивних зусиль у напрямку усвідомлення й розу-

міння внутрішніх протиріч. Процес малювання дає мо-

жливість у формі символів відобразити суперечливі

тенденції свідомої й несвідомої сфер. Малюнок у сим-

волічній формі презентує глибинно-психологічний

зміст (Харенко, 2013). Важливо, що проективні методи-

ки показують виключну здатність сприяти у вирішенні

проблеми травмівних переживань шляхом зняття на-

пруження та об’єктивування несвідомих тенденцій пси-

хіки (Сіпко, 2015).

Під час інтерпретації малюнку пріоритетності

набувають лінія, форма, колір, особливості оформлення

композиції, перспективи, а також пропорції, штрихи,

освітлення та ін. (Соколова, 1980; Терлецька, 2004; Ха-

рченко, 2013; Шляпнікова, 2005; Яценко і Теслюк,

2005; Яценко, 2004).

При обробці результатів обстеження дослідни-

ками враховуються загальні положення інтерпретації

будь-якого малюнкового тесту, а саме потрібно зверта-

ти увагу : на те, як розміщено малюнок на аркуші

(зверху, в центрі, внизу, в лівій, правій частині); на за-

гальний вигляд малюнка (мінімальна кількість деталей,

надмірна кількість деталей, детальне або схематичне

промальовування деталей); на інтенсивність контурів

малюнка та штриховки; на техніку виконання

(акуратна, наявність стирань і виправлень, схематична,

малюнок намальований з легкістю без особливої проти-

дії); на розмір малюнка (непропорційно великі деталі,

непропорційно малі) тощо (Венгер, 2003).

До основних категорій малюнка відносяться

наступні: колір, що відображає емоційну складову став-

лення; композиція – віддзеркалює структуру ставлень

(сформованість, сталість, конфліктність чи гармоній-

ність); форма – відбиває когнітивну складову ставлен-

ня, передає властивості самого об’єкта; лінії, розмір –

відображають мотиваційні характеристики особистості

(наприклад, інтерес до об’єкта); предметність, наяв-

ність чи відсутність предметних образів – свідчать про

значущість об’єкта для респондента, а також про його

місце в смислових структурах особистості (Корнер,

2000). Зазначені аспекти аналізу малюнків ми враховує-

мо у своїй роботі, в інтерпретації зображень медіатекс-

тів і в психологічній допомозі людині в протидії мані-

пулятивним впливам через ЗМІ.

У ході психологічного тренінгу, вважає Л.Ф.

Бурлачук, можна допомогти людині «відрефлексувати

всю можливу палітру» взаємозв’язків своїх потреб, оці-

нок, ставлень, суджень тощо з об’єктами та явищами

світу, спонукати до рефлексії своїх ресурсів, моделей

діяльності, способів дій, стратегій вирішення завдань і

т.ін. І завдання психолога – спрямувати учасників на

рефлексивне бачення ситуації і себе-в-ситуації

(Бурлачук, 1997).

Стосовно нашого дослідження, психолог може

допомогти людині відрефлексувати «всю можливу па-

літру» або увесь спектр свого ставлення до текстів,

спрямувати читача на рефлексивне бачення ситуації

ознайомлення з текстом і себе як читача у цій ситуації.




121







І така рефлексія стає вірогідною у процесі малювання

та інтерпретації людиною зображених ним текстів.

Кожен малюнок шляхом діалогу з автором,

зазначають Т. Яценко і П. Теслюк, «збагачується» різ-

номанітним, часто суперечливим, психологічним зміс-

том, який допомагає людині в рефлексії особистісної

проблеми, котра завжди спричинена внутрішньою супе-

речністю психіки». Важливо передбачити «врахування

зображеного на малюнку самим автором… необхідним

є уведення в аналіз вербального подання автором влас-

ного бачення теми… Вербальний матеріал такою ж

мірою сприяє психокорекційній роботі, як і образи ма-

люнка. Саме таким поєднанням забезпечується можли-

вість глибинної інтерпретації малюнків, яка виходить з

розуміння їх автором, і в той же час перебуває поза йо-

го (автора) суб’єктивними поглядами», пишуть вчені

(Яценко і Теслюк, 2005).

Виклад основного матеріалу дослідження. В

інструкції пропонується: дати відповіді на запитання:

«Чи відчуваєте Ви, що текст, який Ви читаєте, справ-

ляє діалогічний або маніпулятивний вплив? Так. Ні. Не

завжди»; б) намалювати діалогічний і маніпулятивний

текст; в) відповісти на низку запитань:

Що, по-Вашому, означає діалогічний текст?

Його ознаки.

Що отримуєте через діалогічний текст? Вибе-

ріть чи назвіть потрібне:

знання; очікувану інформацію; конкретні вказі-

вки; інше.

Що Ви відчуваєте, коли читаєте діалогічний

текст? Які переживання він викликає?

На які дії Вас спонукає діалогічний текст? (що

хочеться зробити, як діяти?)

Що означає колір чи кольори, яким (якими) зо-

бражено діалогічний текст?

Що, по-Вашому, означає маніпулятивний

текст? Назвіть його ознаки.

Що отримуєте через маніпулятивний текст?

Виберіть чи назвіть потрібне: знання; очікувану інфо-

рмацію; конкретні вказівки; інше.

Що Ви відчуваєте, коли читаєте маніпулятив-

ний текст? Які переживання він викликає?

На які дії Вас спонукає маніпулятивний

текст? (що хочеться зробити, як діяти?)

Що означає колір чи кольори, яким (якими) зо-

бражено маніпулятивний текст?

Доводиться до відома досліджуваного, що йо-

го художні здібності та техніка виконання малюнка не

оцінюватиметься.

Малюнки і їх аналіз частково представлено в

попередніх публікаціях (Гурлєва, 2017, 2019, 2020).

Втім, у цій статті ми даємо більш розгорнутий аналіз

результатів запропонованої методики, а саме особливо-

стей зображення діалогічного і маніпулятивного текс-

тів. Детально проаналізовано пояснення респондентами

особливостей зазначених видів тексту, їх відчуття, пе-

реживання, своє особисте ставлення до діалогічних і

маніпулятивних текстів.

За нашими даними, більшість опитаних

«відчувають» діалогічний чи маніпулятивний вплив

тексту (відповідь «Так» дали 46 %, «Не завжди» – 54 %,

«Ні» – 0 %) (Гурлєва, 2020). Отже, загалом респонденти

розуміли, про що йдеться в завданні і могли свідомо

намалювати запропоновані об’єкти.

Для малювання застосовувався наступний сти-

мульний матеріал: кольорові олівці або фломастери,

два аркуша паперу А-4. Малюнкова методика з уточню-

ючими запитаннями розрахована на 35-45 хвилин. В

опитуванні брало участь 38 читачів (середній вік 46

років).

Мета, схема аналізу і обговорення результатів

малюнкової методики.

Метою застосування тематичного малюнка

було: 1) отримати розуміння певних типів медіатекстів

(у пресі чи Інтернет-виданнях), а саме – діалогічного і

маніпулятивного тексту; дослідити особливості став-

лення до кожного з таких текстів; 2) виявити почуття,

переживання щодо прочитаного тексту; 3) дослідити

конкретні наміри чи дії після взаємодії з текстом. Тоб-

то, розглянути ставлення до медіатекстів за когнітив-

ним, емоційно-почуттєвим і поведінковим компонента-

ми.

Розглянемо узагальнені тлумачення читачів

призначення і ознак (корелятів) діалогічного і маніпу-

лятивного текстів.

1. Діалогічний текст – це такий, вважають гро-




122







мадяни, який передбачає діалог автора з читачем. Діа-

лог, на їхню думку, означає спілкування «на рівних»,

коли автор поважає, розуміє того, кому адресований

текстовий матеріал, враховує його інтереси, потреби,

сподівання отримати чесну і правдиву інформацію.

Маніпулятивний текст – той, через який мані-

пулюють, коли «на тебе дивляться зверху», «тиснуть»,

«кривлять» твоєю свідомістю», «закручують мізки» або

вправно «змащують їх брехнею як цукровим сиропом».

2. Діалогічний текст зумовлює позитивні емо-

ції, адже він «заспокою», «втішає», допомагає впорати-

ся зі своїми переживаннями, дає почуття задоволення

від прочитаного.

Маніпулятивний текст викликає гнів і обурен-

ня, відчуття «несвіжої їжі або отрути», образи, що

«тебе не поважають і мають за дурня».

3. Діалогічний текст надихає на пошук інфор-

мації в інших джерелах, спонукає до того, щоб скорис-

татися якимось порадами, які ненав’язливо були надані

автором: «випрямляє крила», «налаштовує усміхнутися

і зробити так, як пропонується». «Таку газетну статтю

хочеться обережно відкласти на столик до наступного

прочитання чи для того, щоб поділитися з друзями», а

сайт копіюється і відправляється поштою.

При зіткненні з маніпулятивним текстом: кор-

тить «відкинути його геть», «закрити інтернет-

сторінку», «вилаятися», або, «коли відчуваєш, що щось

не те, якось воно все гладенько і солодко або надто на-

докучливо, хочеться перевірити інформацію, запитати

себе, чи отримав я, що очікував».

Можна помітити, що думки респондентів чітко

вказують на : 1 – розуміння ними того, що означає той

чи інший оцінюваний текст; 2 – почуття, які він викли-

кає; 3 – дії, на які спонукає текст.

Ми представляємо усереднені дані, які властиві

більшості опитаних громадян-читачів ЗМІ. Але зустрі-

чаються дещо неочікувані відповіді, які вимагають по-

яснень. Так, дехто з читачів сприймають діалогічний

текст як «примушення до діалогу», що викликає бажан-

ня усамітнитися («краще просто дати інформацію, дані,

цифри, статистику»): такий текст поступається місцем

інформативному, «недіалогічному», «який розрахова-

ний не стільки на міркування, скільки на пасивне засво-

єння інформації» (Чепелєва, 2015). А маніпулятивний

текст не завжди такий, що явно тисне, але той, який

«потихеньку підштовхує». Не завжди безумовні поради

і вказівки сприймаються читачами як маніпуляції – це

можливо в разі некритичності до змісту повідомлення,

а також зловживання авторами медіатекстів діалогічни-

ми прийомами спілкування через текст.

Серед опорних елементів психологічної інте-

рпретації малюнків були задіяні зокрема наступні:

зміст, форма, колір.

За змістом. Діалогічність визначалась читача-

ми через такі показники: текст цікавий, зрозумілий,

логічний, компактний, викладені послідовні думки,

текст «не набридає», залишає простір для власних умо-

виводів, свободу у думках, не порушує власних кордо-

нів, «автор «не заграє, а спілкується на рівних»,

«присутня одна конкретна думка, на якій слід зосереди-

тися». Діалогічний текст доносить правду, сприймаєть-

ся як «свій», допомагає, заспокоює. Маніпулятивність

тексту розкривається як: «тиск на свідомість», «рамки,

які встановлює маніпулятор», включення певних слів і

висловів (на кшталт «треба», «повинні»), намагання

отримати «владу над читачем». Маніпулятивний текст

характеризується як такий, що «заплутує», має декілька

тем, що не дає змогу зосередитися на якійсь одній, розі-

братися у своїх думках. Умовна користь від такого тек-

сту – він «вчить фільтрувати».

За формою діалогічні тексти представляють

собою «рівних за позицією людей» (будь-яких взаємо-

діючих сторін), упорядковані кольорові рядки або схо-

динки вверх, сонце, відкриті «щирі» очі, голубе небо,

що асоціюється з простором думки, «відчуттям того,

що ти сам вирішуєш, як думати і діяти». Діалогічний

текст – це «чистота – вода, зелень, повітря, свобода,

посмішка, викликана прочитаним». Маніпулятивний

текст зображується колючим кущем, який відторгає,

агресивною істотою, ґратами, ковпаком, безладдям,

гнівним оком, масною чорною крапкою – як небажання

взаємодіяти з таким текстом (його автором). Тобто, за

формою тексти є ті, що урівноважують, і ті, що драту-

ють.

За кольором. Зображення тексту здебільшого у

темному (чорному, коричневому тощо) кольорі, що

трактується опитуваними як трудність розуміння і не-

бажання прислухатися і читати такий текст, коли




123







«хочеться забути» (що вказує на наявність маніпуляції).

Переважання в малюнку темних кольорів пояснюється

опитаними як відторгнення інформації, почуття прини-

ження і тиску. Зображення ж у світлих кольорах

(жовтий, голубий тощо), виявляє діалогічне спілку-

вання між автором і читачем, трактується як бажання

читати текст, прислухатися до думки автора, коли текст

є зрозумілим, наснажує, а автор «поважає читача», хо-

четься читати подібні тексти і конкретного автора (чи

певне видання). Переважання у малюнку світлих кольо-

рів читачі пояснюють своє спокійне і доброзичливе

ставлення до тексту, позитивне його сприйняття. Втім,

розрізнення текстів за темними і світлими кольорами не

є однозначним: частка опитаних зображує маніпулятив-

ний текст як яскравий – бо набридливий і відволікаю-

чий, «хитрий», а діалогічний як чорний – бо такий, що

зосереджує. Це особливості індивідуального сприйнят-

тя, що є скоріш винятком, а ніж правилом в інтерпрета-

цій малюнків.

Результати пояснень малюнків і відповідей

респондентів на запитання виявили важливу особли-

вість медіатексту – вплив на емоції, почуття, а також на

певні дії чи поведінку читача. Маніпулятивний текст

викликає вибух негативних емоцій, збурення, гнів, коли

«хочеться відкласти текст», «виплюнути те, що проков-

тнув і поставити жирну крапку». Після ознайомлення з

ним псується настрій: «не хочу про це читати і бачити

цю газету, намагаюсь забути, адже я довіряю собі, бо

читаю і завжди думаю, і довіряю тексту з діалогом».

Діалогічний текст, навпаки, викликає довіру до змісту і

автора, інформація видається читачеві корисною для

використовування. Тобто, процес «перетравлення» ін-

формації іде не через самі факти, що є змістовною ос-

новою тексту, а скоріш через емоційно-чуттєве сприй-

няття матеріалу «як від до мене доноситься», адже «вже

на початку він може насторожити або озлобити», чи

«викликати довіру».

Слід підкреслити, що взаємодія з медіатекстом

сприймається читачем як спілкування саме з автором

тексту (зображення діалогічного тексту як спілкування

«однакових за розміром осіб», у той час як маніпуляти-

вний текст пояснювався як «той, хто більший за розмі-

ром намагається домінувати, тиснути»). Отже, комуні-

кація відбувається з автором тексту, ініціюється осо-

бою, яка має певну мету. Відповідно, «той, хто веде

діалог», на думку читача, – «чесний, доносить правду,

допомагає тобі розмишляти», а «той, хто маніпулює»,

намагається «відвернути від справжнього», «бреше і

лукавить». Розглянемо деякі приклади малюнків і пояс-

нень діалогічного і маніпулятивного текстів (із скоро-

ченнями) читачами ЗМІ (Рис.1,2).

Олеся, 59 років: «Діалогічний текст – варіати-

вний, це – свобода, можливість розмірковувати, визна-

вати помилки, погоджуватися і сумніватися, змінюва-

тись, розвиватися. Захоплює, не тисне, не обмежує.

Два крила – це два варіанти, з яких можна вибирати,

салют – відрадне відчуття у результаті діалогічного

спілкування. Жовтий і голубий колір – свобода і незале-

жність. Маніпулятивний текст жорсткий, насильни-

цький, агресивний, руйнівний, може отупляти, однос-

торонній, в одному кольорі, наче у клітці, його хочеть-

ся зупинити. Викликає роздратування, огиду, навіть

сум, що є люди, які прагнуть тебе підкорити, заґрати-

ти».

Рис. 1 Малюнок діалогічного (ліворуч) та маніпулятивного (праворуч) текстів.




124







Діалогічний текст цієї жінки зображено у ви-

гляді метелика з жовто-блакитними крильцями (як варі-

ативність думок і вільний вибір). Маніпулятивний текст

зафарбовано в чорний колір з явним натиском, що вид-

но на зворотній стороні аркуша.

Марія, 19 років, студентка: «Діалогічний

текст представлений як сукупність реплік різних осіб.

Спокійний, розмірений, не тисне та не дратує. Через

нього я отримую очікувану інформацію, відчуваю спо-

кій, довіру до прочитаного, адже текст зазвичай зро-

зумілий. Хочеться слідувати порадам. Жовтий колір –

довіра, бажання прислухатися до думки автора, ціка-

вість; блакитний – відкритість, зрозумілість, ненав’я-

зливість тексту; рожевий – привабливість тексту,

легкість його сприймання. Маніпулятивний текст на-

магається нав’язати якусь думку, важко сприймаєть-

ся, викликає почуття недовіри, ніби тебе намагаються

обманути.. Через нього отримую конкретні вказівки,

але абсолютно не хочеться їм слідувати, швидше –

зробити навпаки. Фіолетовий колір – почуття доміна-

нтності автора тексту над читачем, намагання авто-

ра нав’язати свої думки; червоний – агресія, наказовий

тон; коричневий – відчуття «забрудненості» тексту

(забагато наказової форми або слів «повинен»,

«треба»).

Дані емпіричного дослідження показують, що

опитані громадяни-читачі загалом «відчувають»,

«впізнають» тексти діалогічної чи маніпулятивної спря-

мованості і реагують на них. Але інколи людина визнає

свою неспроможність розпізнати тонку, майже непоміт-

ну і невідчутну маніпуляцію. Такі маніпуляції зображу-

ються подеколи навіть у світлих кольорах, бо вони

«важко прочитуються, наче медом помазані, не відріз-

нити від щирого спілкування».

Як прихильність, дружність читача до медіате-

кстів, так і некритичність, а то й ворожість до них –

вказує на передусім емоційне ставлення до інформації.

Тому, почуття і емоції в ході ознайомлення з текстом у

будь-якому випадку мають бути врівноважені перевір-

кою інформації, переконаннями у її правдивості й об’є-

ктивності – тільки тоді нові знання можуть бути

прийнятими, аргументовано визнаними корисними і

втіленими у життя.

З’ясовано, що читач не досить критичний до

інформації, яка йому подобається і подається автором з

використанням засобів діалогічного впливу. Така інфо-

рмація може бути маніпулятивною, коли маніпулятор

може умисно вибудовувати свій текст, використовуючи

засоби, які властиві діалогічному спілкуванню, але при

цьому передавати брехливу інформацію, перекручуючи

недостатні знання людини, її хиткі смисложиттєві уста-

новки тощо. Саме з огляду на це, завдання психолога –

формувати вміння читача не лише розпізнавати маніпу-

лятивний вплив, але й порівнювати нові знання зі вже

набутими, з інформацією, яку можна отримати з інших

інформаційних ресурсів, і обов’язково співставляти зі

власними переконаннями, цінностями і життєвими сми-

слами. Важливо створювати внутрішні умови для зміц-

Рис. 2 Малюнок діалогічного (ліворуч) та маніпулятивного (праворуч) текстів.




125







нення спроможності сучасного громадянина критично і

відповідально ставитись до самої інформації, її тлума-

чень, особливостей звернення автора тексту до думок,

почуттів і намірів громадянина, потреби і сподівання

якого маніпулятор майстерно використовує у своїх тек-

стах.

Помічена певна особливість зображень, що вка-

зує на специфічний підхід читача до оцінки текстів.

Виділено такі групи зображень: а) як текст чи рядки –

зображено текст і особливості його передачі (малюнки,

що відтворюють рядки – рівні, зрозумілі, чи, навпаки –

криві, ламані, закручені), що визначає розуміння текс-

тів; б) як образи живої і неживої природи, що пов’язано

скоріш з переживанням тексту, його впливу на читача

(непосильний тягар, грати, що тиснуть, закручений клу-

бок ниток, машинний пристрій, або ж квіточки з мете-

ликами, сонечко, вітерець, що освіжає, промениста зір-

ка); в) як спосіб взаємодії – спілкування двох людей чи

будь-яких істот, одні з них зберігають дистанцію і ви-

глядають рівними, спокійними, другі – вказують на не-

рівність – один вище за іншого, чи давить на партнера,

вживлює важкі думки.

Виявлена також така особливість малюнків: одні читачі

зображують і діалогічний, і маніпулятивний тексти в

якийсь один із описаних способів (чи текст, чи елемен-

ти природи, чи спосіб спілкування) (Рис. 3, 4, 5).

Рис. 3 Малюнок діалогічного (ліворуч) і маніпулятивного (праворуч) тексту (Орина, 18 років, студентка)

Рис. 4 Малюнок діалогічного (ліворуч) і маніпулятивного (праворуч) тексту (Наталія, 58 років, вища освіта, освітянка)

Рис. 5 Малюнок діалогічного (ліворуч) і маніпулятивного (праворуч) тексту (Людмила, 67 років, інженер)




126







Рідше – один текст зображено одним чином,

другий – будь-яким іншим (Рис. 2). Такі зображення

вказують на те, що саме для читача є пріоритетним у

сприйнятті тексту і також доводять доцільність виділе-

них нами структурних складових ставлення до нього

(когнітивна, емоційна, поведінкова складова).

Малюнкова методика дозволяє психологу вста-

новити, на що орієнтований читач в момент ознайом-

лення з медіатекстами, і те, що саме можна йому запро-

понувати, на чому варто зосередитись. Наприклад, як-

що людина цілком або здебільшого емоційно сприймає

текст (Рис 4.), то варто звернути її увагу на можливий

вплив інформації на її розуміння змісту тексту, на намі-

ри та поведінку після прочитаного, щоб більш об’єкти-

вно оцінити своє ставлення до тексту і його можливий

вплив на себе.

За емоційним ставленням діалогічні тексти

зображені істотами або образами живої чи неживої при-

роди, які випромінюють позитив, світ і добру енергію

(яскраві квіти, спокійні істоти, добре обличчя, широко

розкриті очі, яскраві сходи уверх, чиста вода тощо)

(Рис 1, 2, 4, 5). Маніпулятивні тексти відображують

агресію, негатив, страх (непосильний тягар, який висна-

жує щупальця; агресивна біо- або техномаса тощо.

(Рис. 4, 6)).

Якщо зображуються обличчя людини або будь-

якої істоти – це означає персоналізований акт спілку-

вання (безпосередній вплив на людину, її особистість).

Предмети природи, пейзажі, квіти – свідчать про суто

почуттєву сторону сприйняття тексту (як відчуття сере-

довища, в якому опиняється читач). Зображення своєрі-

дних рядків письмового тексту – сприйняття тексту як

такого, який передає інформацію певним чином

(логічно, зрозуміло, або навпаки, викривлено, незрозу-

міло, нелогічно).

Серед опитаних біля 15 % тих, хто зображує

маніпулятивні і діалогічні тексти «майже однаково» як

по формі, так і у кольоровій палітрі, а також в інтерпре-

тації власних малюнків (наприклад, діалогічний зобра-

жено у вигляді горизонтальних смужок у напрямку зни-

зу-уверх від темних до більш світлих – як рух від неро-

зуміння до розуміння змісту, а маніпулятивний – у ви-

гляді сплутаних ниток – як неупорядковані думки вна-

слідок читання такого тексту) (Гурлєва, 2019) і Рис. 2.

Чи можна говорити про певні схожі особистісні харак-

теристики таких респондентів, це потребує додаткового

вивчення. За попередніми даними, опитані нами читачі,

які є власниками саме таких малюнків, довіряють діало-

гічному, і не довіряють маніпулятивному тексту, для

них прийнятний логічний і зрозумілий виклад матеріа-

лу, а маніпуляцію вони сприймають як умисне

«закручування мізків» з боку маніпулятора, його намі-

ри дезорієнтувати читача, «збити з пантелику». Такі

респонденти показують високий рівень інтернального

локусу контролю, автономності і довіри до себе.

Звертаємо увагу на місця розміщення і особ-

ливості натиску чи штрихування малюнка або його

частин (враховувались пояснення опитаних).

На малюнках діалогічних текстів натиск спо-

стерігається на тих частинах зображення, який

«відповідає» за можливість вибору, власного рішення,

його варіативності; означає відкритий простір, в якому

перебуває особа в діалозі; потенцію особистісного тво-

рчого самовияву; можливість отримати важливу, цікаву

і цінну інформацію; довіру до джерела інформації; пос-

лідовність і логічність думок. Відчутне натискання олі-

Рис. 6 Малюнок маніпулятивного тексту (Вікторія, 28 років – зліва, Станіслав, 30 років – справа, викладачі іноземної мови).




127







вцем спостерігається у тих місцях, де автор малюнка

акцентує на особах («ті, хто веде діалог»).

На малюнках маніпулятивних текстів натиск,

нерівні лінії і штрихи спостерігаються там, де йдеться:

про тягар, який слід долати значними зусиллями без

віри в добрий результат; про «мою» слабкість, другоря-

дність у вирішенні певних питань; незадоволення роз’-

ясненнями і доводами автора; питання, які залишаються

і насторожують; роздратування «крученими» думками;

тиск з боку маніпулятора; напруга від такої взаємодії.

Помітне надавлювання на олівець свідчить про ставлен-

ня до такого тексту як такого, який нервує, давить, ви-

кликає негативні емоції: незадоволення, страх та ін.

Є деяка кількість малюнків «ледь промальова-

них» взагалі, що може свідчити про невпевненість рес-

пондента у собі, у тому, чи правильно він змальовує ці

тексти, чи не буде засудженим психологом, а також мо-

же виявляти певну закритість особи. Втім, усе ж спосте-

рігається слабкий тиск чи штрих в маніпулятивних і

діалогічних текстах, що описано вище. Спостереження

за малюванням людини і навідні запитання допомага-

ють психологу зрозуміти, чому читач так чи інакше зо-

бражає тексти, що заважає чи чого бракує для виконан-

ня цього завдання.

За розміщенням на аркуші паперу (попередні

припущення).

1. На весь аркуш. Таке розміщення спостеріга-

ється у більшості респондентів. Це може свідчити про

важливість для людини розрізняти діалогічний і маніпу-

лятивний тексти, як двох рівнозначних за силою впливу.

А також впевненість у тому, що саме людина малює і як

це можна пояснити.

2. В центрі аркуша (займає невелику частину).

Незначна частина респондентів зображає текст в центрі,

що може означати фокус уваги людини, але ставиться

до свого визначення з деякою пересторогою (аби не

помилитися). Такі малюнки можуть вказувати на невпе-

вненість читача у власних можливостях відрізняти мані-

пулятивний текст від діалогічного.

3. У верхньому правому куті. В цьому місці ма-

люють маніпулятивний текст, бо він «домінує, не дає

втекти» і його хочеться «закинути подалі» (наприклад.

Рис 6. справа).

4. У нижньому лівому куті. Це також поодинокі

малюнки, які характеризують невпевненість читача в

ефективності діалогічної взаємодії («якось не трапляєть-

ся так спілкуватися»), або, навпаки, свідчать про те, що

таке спілкування є пріоритетним, але майже неможли-

вим з-за зовнішніх обставин («люди не хочуть або не

вміють вести діалог»).

Переважна більшість малюнків розташована на

весь аркуш, а також у центрі аркуша, що говорить про

вмотивованість опитуваних, бажання розібратися у вла-

сних відчуттях і розумінні особливостей текстів різної

спрямованості. Поодинокі «зміщені» в кути або вверх-

вниз зображення можна тлумачити як невпевненість

людей, боязкість виявити власну необізнаність, неком-

петентність, що вже саме по собі говорить про необхід-

ність такої рефлексивної роботи.

Висунуті припущення сформульовані на підста-

ві інтерпретації своїх малюнків респондентами і потре-

бують подальшої перевірки.

Зауважимо. Для всіх опитаних такий експери-

мент виявився неочікуваним, був сприйнятий як дещо

грайливий, навіть «дитячий». Але, замислившись над

завданням, людина починала «шукати в собі» відповіді і

можливості їх передати у малюнках. Така рефлексивна

робота чи не найперше примусила читача замислитися

над тим, як він сприймає будь-які медіатексти, як ста-

виться до того чи іншого подання інформації, яке може

бути у формі діалогу чи маніпуляції. Читачі, можливо

вперше, відчули і проаналізувати, які почуття викликає

чи може викликати у них маніпулятивний текст, як

впливає на почуття і думки, на які дії може спонукати, і

на що вони можуть бути здатні після взаємодії з діалогі-

чним текстом. Людина пробує визначити діаметрально

різне (сприяє розвитку або пригнічує розвиток особис-

тості), а також спільне в цих текстах (врахування потреб

особистості, її очікувань та ін.).

Отже, малюнкова методика, як і інші проектив-

ні методи в психології, є не лише діагностичною, а й

корекційною, психотерапевтичною, розвиваючою і

спрямовуючою. Звичайно, проективна методика в про-

цесі надання психологічної допомоги має бути доповне-

на іншими методами (тестами, опитувальниками, бесі-

дою тощо). Так, малюнкова методика «Діалогічний і

маніпулятивний текст зі ЗМІ: моє ставлення» викорис-

товувалась нами при вивченні питання психологічної




128







допомоги читачеві у протидії маніпулятивним ме-

діавпливам, подоланні травмівних станів в кризових

умовах життя. Розуміння свого ставлення до текстів

порівнювалось з рівнем довіри читача до себе як до

особистості і читача, а також з рівнем розвитку таких

характеристик суб’єкта, як інтернальний локус контро-

лю, особистісна автономність, діалогічність (Гурлєва,

2020). Малюнкова методика допомагає клієнту усвідо-

мити ставлення до різних текстів, їх можливий вплив

на себе і збереження власної суб’єктності, особистої

безпеки у спілкуванні з масмедіа.

Задачу створення даної методики можна розг-

лядати як задачу створення методики контент-аналізу

символьної інформації, представленої у малюнках. Ця

задача передбачає створення надійної та валідної шка-

ли, побудованої на множині ознак (корелят), представ-

лених у малюнках. Кореляти, зазвичай, фіксуються за

спеціальною інструкцією декількома незалежними

«кодерами». Кодери – це люди, які пройшли інструк-

таж та тренування у розпізнаванні корелят у малюнках

(Krippendorff, 2018). Доцільним є залучення експертів-

психологів для виявлення важливих ознак в малюнку,

які пов’язані зі ставленням читача до текстів різної

спрямованості.

В часи інформаційної війни, явної і прихованої

дезінформації населення, вельми важливо роз’яснювати

читачам – і старшому, і молодшому поколінню – особ-

ливості опосередкованого спілкування з авторами текс-

тів, маніпулятивних загроз і пасток. Врахування розу-

міння особливостей текстів і ставлення до них читачів

допоможе журналістам та іншим розповсюджувачам

інформації сприяти людині отримати ту інформацію із

вирію найрізноманітніших за змістом і викладом пові-

домлень, яка дійсно заслуговує на увагу і відповідає

потребам особистості, сприяє вирішенню її життєвих

завдань. Важливим є знання і розпізнавання читачами

технік тонкого, непомітного, завуальованого, але чітко

зрежисованого маніпулювання, що певною мірою убез-

печить особистість від непроханого, ворожого втручан-

ня у її свідомість. Зрежисоване маніпулювання вказує

на те, що маніпулятор («режисер») обізнаний про пси-

хологічні особливості потенційного читача, використо-

вує слабкі місця або мішені впливу, як саме діє інфор-

мація на її споживача упродовж певного часу, і наполе-

гливо досягає своєї мети (Гурлєва, 2019, 2017, 2020).

Психологу, який спілкується з людиною напряму – у

ході живого спілкування, чи опосередковано – зокрема

через медіатексти, важливо звертатися до свідомості

громадянина, активізації його суб’єктної активності,

особистої відповідальності за осмислення і розповсю-

дження інформації.

Висновки з даного дослідження; перспекти-

ви подальших розвідок у даному напрямі.

У статті розглядаються результати апробації

авторської методики вивчення ставлення сучасного

читача–громадянина України до медіатекстів, а саме –

до діалогічного і маніпулятивного.

Наведені дані емпіричного дослідження дово-

дять його актуальність, бо надають психологу інформа-

цію про особливості сприйняття текстів і ставлення до

них, формують орієнтири для психологічної допомоги

громадянину у протистоянні маніпулятивним ме-

діавпливам, забезпечення медіакористувачу почуття

психологічної безпеки й захищеності. Знання особливо-

стей ставлення читача до тексту дасть психологу ін-

струменти активізації суб’єктної активності людини,

необхідності брати на себе особисту відповідальність за

споживання інформації з Інтернет-джерел і друкованих

засобів масової комунікації.

За допомогою тематичного малюнка було:

отримано розуміння діалогічного і маніпулятивного

медіатекстів; досліджено особливості ставлення до ко-

жного з таких текстів; виявлено почуття, переживання

щодо того чи іншого тексту; досліджено конкретні на-

міри чи дії після взаємодії з текстом. Тобто, розглянуто

ставлення до медіатекстів за когнітивним, емоційно-

почуттєвим і поведінковим компонентами. Представле-

но аспекти аналізу малюнків, узагальнення результатів

інтерпретації опитаними зображень маніпулятивного і

діалогічного текстів. Малюнки оцінювались за змістом,

формою, кольором, за місцем розміщення на аркуші

паперу, особливостями натиску чи штрихування малю-

нка або його частин.

Малюнкова методика є не лише діагностич-

ною, а й корекційною, психотерапевтичною, розвиваю-

чою і спрямовуючою. Вона допомагає клієнту усвідо-

мити особисте ставлення до різних текстів, їх можли-

вий вплив на себе і збереження власного психологічно-




129







го благополуччя у спілкуванні з масмедіа.

Намічені перспективи доопрацювання і вдоско-

налення представленої у статті проективної методики

«Діалогічний і маніпулятивний текст зі ЗМІ: моє став-

лення». Передбачена подальша апробація та валідизація

малюнкового тесту, відкритим залишається питання

надійності даного методу проективного малюнка. Пла-

нується залучення експертів-психологів для виявлення

важливих ознак в малюнку, які пов’язані зі ставленням

читача до текстів різної спрямованості.

References :

Burlachuk, L. F. (1997). Vvedenie v proektivnuyu psihologiyu.

[Introduction to Projective Psychology] Kiev: Nika-Tsentr. [in

Russian]

Venger, A. L. (2003). Psihologicheskie risunochnyie testyi:

Illyustrirovannoe rukovodstvo. [Psychological Drawing Tests:

An Illustrated Guide] Moskva: VLADOS-PRESS. [in Russian]

Grinova, N. V. (2014). PIdgotovka psihologa – praktika do vikoristannya

malyunku v dIagnostiko-korektsIynomu protsesI

(psihodinamIchniy pIdhId) : navch. posIbn. [Psychologist

training - practice for the use of drawing in the diagnostic and

correction process (psychodynamic approach)] Uman: VIzavI.

Otrimano z http://dspace.udpu.edu.ua/jspui/

bitstream/6789/2428/1/proektuwni_metoduku.pdf [in Ukrai-

nian]

Hurlieva, T. S. (2017). OsoblivostI spIlkuvannya psihologa z naselennyam

cherez drukovanI zasobi masovoYi InformatsIYi u krizovih

sotsIokulturnih umovah. [Peculiarities of psychologist's com-

munication with the population through the print media in crisis

socio-cultural conditions.] u OsoblivostI stosunkIv

“psihoterapevt–klIEnt” u suchasnomu sotsIokulturnomu sere-

dovischI: MonografIya (ss. 193-221). KiYiv: Vidavnichiy DIm

«Slovo». Otrimano z https://lib.iitta.gov.ua/709806/ [in Ukrai-

nian]

Hurlieva, T. S. (2019). Naukoviy potentsIal ta perspektivi rozvitku psiho-

logIchnih nauk: mat-li MIzhnarodnoYi naukovo-praktichnoYi

konferentsIYi. DovIra do sebe u stavlennI do medIatekstu [Self

-confidence in relation to the media text] (ss. 51-56). LvIv:

Vidavnichiy dIm «Gelvetika». Otrimano z https://

lib.iitta.gov.ua/717894/1/

Hurlieva_2019_Dovira_do_sebe_u_stavleni_do_mediatekstu.p

df [in Ukrainian]

Hurlieva, T. S. (2019). Stavlennya chitacha do medIatekstu cherez prizmu

dovIri do sebe yak sub’EktnoYi yakostI. [The reader's attitude

to the media text through the prism of self-confidence as a

subjective quality.] u AktualnI problemi psihologIYi T. III :

Konsultativna psihologIya I psihoterapIya: ZbIrnik naukovih

prats Institutu psihologIYi ImenI G.S. Kostyuka NAPN

UkraYini. Vip. 15. (ss. 227-250). KiYiv: Institutu psihologIYi

ImenI G.S. Kostyuka NAPN UkraYini. Otrimano z https://

lib.iitta.gov.ua/720628 [in Ukrainian]

Hurlieva, T. S. (2020). TehnologIya psihologIchnoYi dopomogi groma-

dyanam u podolannI proyavIv PTSR cherez tekst u drukovanih

ZMI ta Internet-resursah. [Technology of psychological assis-

tance to citizens in overcoming the manifestations of PTSD

through text in the print media and Internet resources.] u Z. G.

KIsarchuk (Red.), TehnologIYi psihoterapevtichnoYi dopomogi

postrazhdalim u podolannI proyavIv posttravmatichnogo

stresovogo rozladu (ss. 233-259). KiYiv: Vidavnichiy DIm

«Slovo». [in Ukrainian]

Korner, A. F. (2000). Teoreticheskoe issledovanie predelov

vozmozhnostey proektivnyih metodik: per. s angl. [Theoretical

study of the limits of the possibilities of projective techniques]

Proektivnaya psihologiya, 84–93. [in Russian]

SIpko, L. O. (2015). OsoblivostI vikoristannya metodIv psihokorektsIYi u

robotI z psihIchnoyu travmoyu. [Features of using methods of

psychocorrection in work with mental trauma] Problemi

suchasnoYi psihologIYi(30), 588-599. [in Ukrainian]

Sknar, O. M. (2017). PotentsIal proektivnih metodik u formuvannI

polItichnoYi kartini svItu molodI : posIbnik. [The potential of

projective methods in shaping the political picture of the world

of youth: a guide] KiYiv: MIlenIum. Otrimano z https://

lib.iitta.gov.ua/709861/1/sknarPosib2017maket+.pdf [in Ukrai-

nian]

Sokolova, E. T. (1980). Proektivnyie metodyi issledovaniya lichnosti.

[Projective methods of personality research] Moskva: MGU.

[in Russian]

Terletska, L. (2004). PsihokorektsIya zasobami malyunku.

[Psychocorrection by means of drawing] KiYiv: Glavnik. [in

Ukrainian]

Harenko, S. G. (2013). Rol arhetipu v ob'EktivuvannI nesvIdomogo

zmIstu psihIki pIdlItkIv u protsesI analIzu psihomalyunkIv.

[The role of the archetype in the objectification of the

unconscious content of the psyche of adolescents in the analysis

of psycho-drawings.] Naukoviy chasopis NPU ImenI M. P.

Dragomanova(40), 225-230. [in Ukrainian]

Chepeleva, N. V. (2015). Tekst I chitach: posIbnik. [Text and reader: a

guide.] Zhitomir: Vid-vo ZhDU Im. I. Franka. [in Ukrainian]

Shlyapnikova, I. A. (2005). Proektivnyie metodyi psihodiagnostiki :

uchebnoe posobie. [Projective methods of psychodiagnostics: a

tutorial.] (E. Soldatova, Red.) Chelyabinsk: Izdatelstvo

YuUrGU. [in Russian]

Yatsenko, T. S. (2004). TeorIya I praktika grupovoYi psihokorektsIYi:

aktivne sotsIalno-psihologIchne navchannya : navch.posIbnik.

[Theory and practice of group psychocorrection: active socio-

psychological training: textbook.] KiYiv: Vischa shkola. [in

Ukrainian]

Yatsenko, T. S., & Teslyuk, P. V. (2005). OsoblivostI zastosuvannya



http://dspace.udpu.edu.ua/jspui/bitstream/6789/2428/1/proektuwni_metoduku.pdf

http://dspace.udpu.edu.ua/jspui/bitstream/6789/2428/1/proektuwni_metoduku.pdf

https://lib.iitta.gov.ua/709806/

https://lib.iitta.gov.ua/717894/1/Hurlieva_2019_Dovira_do_sebe_u_stavleni_do_mediatekstu.pdf




https://lib.iitta.gov.ua/720628

https://lib.iitta.gov.ua/720628

https://lib.iitta.gov.ua/709861/1/sknarPosib2017maket+.pdf

https://lib.iitta.gov.ua/709861/1/sknarPosib2017maket+.pdf


130







malyunkovih metodik u robotI grupi ASPN ta u praktitsI

ontopsihologIchnogo doslIdzhennya: konturi porIvnyalnogo

analIzu. [Peculiarities of application of drawing methods in the

work of the ASPN group and in the practice of

ontopsychological research: contours of comparative analysis.]

PsihologIya I suspIlstvo. UkraYinskiy teoretiko-

metodologIchniy sotsIogumanItarniy chasopis., 4, pp 131–135.

[in Ukrainian]

Krippendorff, K. (2018). Content analysis: An introduction to its

methodology. Sage publications.

Tetіana Hurlieva

Сandidate of Psychological Sciences, Senior Research Fellow at the Laboratory of Counseling Psychology and Psychotherapy, G.S. Kostiuk Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine, Kyiv (Ukraine)

THE DRAWING METHODOLOGY OF STUDYING THE READER’S ATTITUDE TO MEDIA TEXTS:

THE OUTLINES AND PROSPECTS FOR IMPROVEMENT

ABSTRACT

The article focuses on the necessity of the reader

to navigate in modern mass media and be willing and able

to resist the aggressive manipulative influence by the

means of a text, which is based on the analysis of scientific

sources and personal research. Nowadays it is relevant to

create methodologies that enable the study of the peculiari-

ties of the perception of different kinds of texts in order to

help an individual to obtain benefits from the consumed

information as well as get or regain emotional balance.

The article presents the results of the approbation

of the authorial methodology of studying the modern

Ukrainian reader’s attitude to media texts, precisely to dia-

logue-based and manipulative ones. The obtained data of

the empirical study prove its relevance as it provides the

psychologist with information about the peculiarities of the

perception of media texts and attitude to them. Further-

more, it offers guidelines on how to help a citizen to resist

the manipulative media-influence and enable them to feel

emotionally safe and secure. The knowledge of the peculia-

rities of the reader’s perception of the text delivers the tools

to activate the person’s subjective activity and the urge to

take personal responsibility for the consumption of infor-

mation from Internet sources and printed mass media.

The article provides the aspects of the analysis of

pictures and the generalisations of the results of the inter-

pretation of the drawings of manipulative and dialogue-

based texts by the surveyed. The attitude to media texts is

considered from cognitive, emotional and behavioural pers-

pectives. The findings show that the surveyed citizens-

readers generally “perceive” and “recognize” both dialogue

-based texts and manipulative ones and react to them any-

way. Nevertheless, the surveyed sometimes admit to being

unable or struggling to identify a fine, almost imperceptible

manipulation and thus require professional help. The reader

needs to be aided in identifying the influence of a manipu-

lative text on their emotional state and behaviour as well as

assisted in resistance to detrimental changes.

The article presents the prospect for enhancement

and improvement of the projective technique “Dialogue-

based and manipulative mass media text: my attitude”.

Even though we forecast the further approbation and vali-

dation of the drawing test, the question of the reliability of

the suggested projective drawing technique remains to be

unanswered. We plan to involve expert psychologists to

identify important features in the drawings, which are relat-

ed to the reader's attitude to texts of different orientations.

Key words: media text, manipulative text, dialogic

text, information, attitude to the text, psychological help,

reader, projective drawing technique.

Гурлева Татьяна Степановна

Кандидат психологических наук, старший научный сотрудник лабо-ратории консультативной психологии и психотерапии Института психологии имени Г.С. Костюка Национальной академии педагогиче-ских наук Украины, г. Киев (Украина)

РИСУНОЧНАЯ МЕТОДИКА ИЗУЧЕНИЯ ОТНОШЕНИЯ ЧИТАТЕЛЯ К МЕДИАТЕКСТАМ:

ОЧЕРТАНИЯ М ПЕРСПЕКТИВЫ УСОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ

АННОТАЦИЯ

В статье, на основе анализа научных источни-

ков в собственных исследований, акцентируется внима-

ние на необходимости читателя современных СМИ

ориентироваться в медиаинформации, быть готовым и

уметь противостоять манипулятивным влияниям на

личность посредством текста. На сегодняшний день

является актуальной разработка методик психологиче-

ского изучения особенностей восприятия человеком

различных видов текстов, чтобы помочь ему получать

пользу от потребленной текстовой информации, дости-




131







чь или восстановить психологическое равновесие.

Рассматриваются результаты апробации автор-

ской методики изучения отношения современного чи-

тателя-гражданина Украины к медиатекстам, а именно

– к диалогическому и манипулятивному. Полученные

данные эмпирического исследования доказывают его

актуальность, так как предоставляют психологу ведо-

мости об особенностях восприятия медиатекстов, отно-

шения к ним, а также формируют ориентиры для пси-

хологической помощи гражданину в противостоянии

манипулятивным медиавлияниям, обеспечения потре-

бителям текстовой информации чувства психологиче-

ской безопасности и защищенности. Знание особеннос-

тей отношения читателя к тексту дает психологу ин-

струменты активизации субъектной активности челове-

ка, необходимости возлагать на себя личную ответст-

венность за потребление информации с Интернет-

источников и печатных средств массовой комму-

никации.

Представлено аспекты анализа рисунков, обоб-

щение результатов интерпретации опрошенными своих

изображений манипулятивного и диалогичного текстов.

Было рассмотрено отношение к медиатекстам по когни-

тивному, эмоционально-чувственному и поведенческо-

му компонентам. Данные исследования показывают,

что опрошенные граждане-читатели в целом

«чувствуют», «узнают» тексты диалогичной или мани-

пулятивной направленности и так или иначе реагируют

на них. Однако порой обследуемые признают свою не-

способность или определенные трудности распознать

тонкую, почти незаметную и неощутимую манипуля-

цию, и поэтому нуждаются в профессиональной помо-

щи. Читателю следует помочь разпознавать влияние

манипулятивного текста на чувства и поведение и про-

тивостоять разрушительным изменениям.

В статье намечены перспективы доработки и

усовершенствования проективной методики

«Диалогичный и манипулятивный текст с СМИ : мое

отношение». Предусмотрена дальнейшая апробация и

валидизация рисуночного теста, открытым остается

вопрос надежности предложенного метода проективно-

го рисунка. Планируется привлечение экспертов-

психологов для проведения экспертизы оценивания

рисунков медиатекстов. Планируется привлечение

экспертов-психологов для выявления важных призна-

ков в рисунке, которые связаны с отношением читателя

к текстам разной направленности.

Ключевые слова: медиатекст, манипулятивный

текст, диалогический текст, информация, отношение к

тексту, психологическая помощь, читатель, проектив-

ная рисуночная методика.







Наукове видання

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧАСОПИС

Збірник наукових праць

Випуск 6 № 9 (41) / 2020

(українською, російською, англійською мовами)

за редакцією Максименка С. Д.

Технічний редактор С. С. Клімовський

Комп’ютерна верстка Т.І. Мельничук

Коректор С.С. Клімовський

Обкладинка А. Бобровницька

Редакційна колегія може не розділяти думку авторів.

За достовірність поданих до друку матеріалів відповідальність несуть автори. Редакційна колегія залишає за собою право наукового редагування.

Передрук матеріалів можливий за погодженням з редакцією та авторами наукових праць.

Електронне видання: http://www.apsijournal.com

Автор логотипу — Віктор Кириченко

Підп. до друку 30.09.2020.

Тираж: 150 екземплярів.

Адреса редакції: 01033, Україна, місто Київ, вулиця Паньківська, будинок 2.

psychological journal

Documents