330

всі показники, лише підвищений незначно стрес. У групі чоловіків з дВМПФк

підвищеними є стрес, інтерес, не змінена взаємодія, а решта показників є зниженим.

У групі жінок з дВМПФк підвищений стрес, взаємодія, концентрація, незміненим є

інтерес, а решта показників знижені.

На основі аналізу відмінностей за когнітивними та емоційними показниками

серед досліджуваних груп можна припустити, що ЕЕГ тренінги покращать якість

повсякденного життя. Зокрема для групи з дВМПФк – «альфа-тренінг»; для групи з

дОФПФк – «бета/тета-тренінг»; для групи з дДЛПФк – «альфа/тета-тренінг»; групи

з дПЦк, – «альфа-тренінг» та «бета/тета-тренінг».

У осіб з девіацією протягом дня домінує права півкуля, а у момент очікування

і реалізації девіантних дій активізується ліва. Зрозуміло, що зсув активності в праву

півкулю є тригером до девіантних дій. Підвищена активність правої півкулі

спонукає до діяльності, яка активізує ліву півкулю.

Девіантні стимули є повсюдно. Тому важливо знати, коли найчастіше і яка

мотивація виникає під час екзогенного та ендогенного впливу девіантного стимулу.

У програмах від Emotiv застосовують принцип детектування слабких

сигналів мозку (техніка когерентного синхронного нагромадження), що виникають у

відповідь на екзогенні події – поява девіантного зовнішнього стимулу (зумовлений

потенціал) та ендогенними подіями в головному мозку, пов’язаними з

пригадуванням, упізнанням, очікуванням девіантної дії та її моторною ініціацією

(негативна хвиля очікування). Програмне забезпечення дає змогу на тлі спонтанної

електричної активності мозку розпізнати ці слабкі сигнали. Проте попередньо

обов’язково необхідне багаторазове повторення стимулу (метод синхронного

усереднення), яке зумовлює повторну аналогічну реакцію і з’являється ЕЕГ патерн,

що піддається ідентифікації серед спонтанної активності.

Отже, досліджуючи спричинені потенціали на ЕЕГ, ми по суті вивчали

селективну увагу осіб з девіантною поведінкою за методикою «Oddball»

(«Парадигма незвичайного стимулу»). Використовували описані й показані самим

досліджуваним стимули, які він розцінює девіантними і яких має намір позбутися.

Наступним етапом було пред’явлення у квазівипадковій (коли девіантні стимули

331

ніколи не виникали безпосередньо один за одним) послідовності девіантних

стимулів з нейтральними у співвідношенні 1:5. Через рідкість девіантних стимулів

вони стають значущими для досліджуваного і формується орієнтовна реакція (хоча

вона вже сформована у досліджуваного, а ми лише вчимося її ідентифікувати на

ЕЕГ). Це пророблялося почергово з атарактивною, афіліативною, гедоністичною

мотивацією девіантних дій протягом дня.

Ми використали пасивний варіант методики «Oddball», коли під час зустрічі із

стимулом досліджуваного не потрібно реєструвати саму зустріч і вид мотивації (це і

так є очевидним на основі когнітивних та емоційних показників у момент зустрічі).

Хоча припускаємо, що протягом тривалого ЕЕГ моніторингу досліджувані могли

частіше звертати увагу на девіантні стимули і частіше про це думати, ніж до

експерименту.

Виявлено, що у різні періоди дня людина по-різному на них реагує і

відповідно наявна різна мотивація. На основі розпізнавання девіантних патернів на

ЕЕГ ми змогли виявити достовірні відмінності у домінуванні певної мотивації

протягом дня у різних нейропсихологічних профілів осіб з девіантною поведінкою.

Для оцінки відмінностей у діапазонах варіативності ознак застосовано хі-квадрат. Ці

дані варто враховувати під час клініко-психологічної інтервенції (табл. 4.7–4.9). У

першій половині дня (пік вранці) – це атарактивна мотивація, у другій половині (пік

ввечері) – гедоністична, а протягом робочого дня (два піки до обіду і після обіду)

домінує афіліативна мотивація.

332

Таблиця 4.7

Частота атарактивної мотивацій девіантних дій протягом дня

Періоди дня дОФПФк дДЛПФк дПЦк дВМПФк

ч ж ч ж ч ж ч ж

8:00–10:00 1,3 2,6 1,7 2,9 3,3 1,1 0,1 3,8

р≤0,01 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,01

10:00–12:00 3,4 2,1 0,3 1,4 0,4 2,1 1,3 1,5

р≤0,00

1

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05

12:00–14:00 1,1 1,3 1,5 1,6 0,5 2,4 2,3 1,5

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05

14:00–16:00 2,5 3,4 1,6 1,4 1,0 1,9 3,5 2,3

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,01

16:00–18:00 3,7 3,9 1,5 1,2 0,2 1,3 2,9 1,1

р≤0,05 р≤0,001 р≤0,001

18:00–20:00 5,2 4,3 3,9 4,7 4,7 3,7 4,6 3,1

р≤0,05 р≤0,05

20:00–22:00 1,4 1,2 2,3 1,6 1,2 0,3 0,1 1,4

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,001

333

Таблиця 4.8

Частота афіліативної мотивацій девіантних дій протягом дня

Періоди дня дОФПФк дДЛПФк дПЦк дВМПФк

ч ж ч ж ч ж ч ж

8:00–10:00 0,9 2,4 3,3 4,3 4,5 5,1 0,6 2,9

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,001 р≤0,05 р≤0,001

10:00–12:00 2,4 1,9 2,2 3,9 3,1 5,2 2,8 1,9

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05

12:00–14:00 1,2 0,2 1,1 2,5 2,8 3,7 1,1 0,2

р≤0,001 р≤0,001 р≤0,01 р≤0,001

14:00–16:00 0,6 3,6 1,5 2,8 0,2 1,5 1,8 1,9

р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05

16:00–18:00 0,7 1,4 1,6 2,4 4,3 5,8 4,2 2,4

р≤0,001 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,001 р≤0,05

18:00–20:00 4,7 2,2 2,7 3,6 1,5 0,2 1,3 0,1

р≤0,001 р≤0,001 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,001

20:00–22:00 1,9 5,9 3,4 5,8 1,7 2,2 1,4 0,6

р≤0,001 р≤0,01 р≤0,001 р≤0,05 р≤0,001

334

Таблиця 4.9

Частота гедоністичної мотивацій девіантних дій протягом дня

Періоди дня дОФПФк дДЛПФк дПЦк дВМПФк

ч ж ч ж ч ж ч ж

8:00–10:00 5,9 2,6 3,3 0,3 2,5 0,8 5,1 1,5

р≤0,05 р≤0,001 р≤0,001 р≤0,05

10:00–12:00 4,1 1,5 2,1 1,1 3,1 1,8 4,9 2,0

р≤0,05 р≤0,05

12:00–14:00 0,8 1,4 1,8 2,6 2,6 1,2 1,2 0,4

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,05

14:00–16:00 0,9 0,2 0,2 1,5 0,5 0,5 1,5 0,8

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05

16:00–18:00 1,5 1,7 1,3 1,1 2,2 3,4 0,1 1,7

р≤0,05 р≤0,001 р≤0,01

18:00–20:00 4,3 6,2 2,4 3,4 3,5 5,6 3,9 2,4

р≤0,001 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05

20:00–22:00 6,7 8,4 3,6 5,7 4,4 7,7 4,8 6,2

р≤0,001 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05

Заслуговує уваги виявлені закономірності субкомпонентів хвилі Р300.

Оскільки за пасивного варіанта методики «Oddball» у Р300 потрібно врахувати

субкомпонент P3a (позитивне коливання потенціалу з латентністю близько 300 мс).

Він виражений у чоловій ділянці і пов’язаний з реакцією на несподіваний стимул, у

нашому випадку це девіантний стимул. Тоді як у групах ми спостерігали від 32 до

54 % субкомпонента P3b (позитивне коливання потенціалу з латентністю від 310 до

380 мс і більше), що свідчить про активну увагу. Він виваженіше проявляється у

центрально-тім’яній ділянці і пов’язують його походження з опрацюванням

інформації, ухваленням рішення та когнітивної оцінкою, у нашому випадку

девіантного стимулу.

335

Якщо б була інструкція фіксувати та ідентифікувати мотивацію ми цього

явища взагалі не виявили. Зараз не можемо дати коректної інтерпретації цьому

співвідношенню субкомпонентів хвилі Р300, адже ці два субкомпоненти рівномірно

розподілені протягом дослідження. Припускаємо, що частина P3b пов’язана з

постійним усвідомленням присутності нейрогарнітури та деякими її незручностями,

а не лише з усвідомленістю поведінки чи девіантними діями. Це явище

потребуватиме подальшого вивчення з появою безконтактних методів дослідження

електромагнітних хвиль мозку у повсякденному житті.

Як висвітлено у перших розділах, девіацією може бути будь-що, достатньо,

щоб суспільство це ідентифікувало як неприйнятне, а особистість сприймала це як

девіантний субстрат/діяльність. Важливим моментом є те, що ця поведінка

нормалізує на короткий період міжпівкульну функціональну асиметрію. Крім того,

ми проаналізували, що саме є провідним атарактором для різних груп.

Для осіб з дОФПФк атарактором є новизна, гедоністична мотивація, пошук

ейфорізувального ефекту. Для осіб з дДЛПФк атарактором є більшість

(псевдокультурна мотивація). Тобто визначальними є обставини контексту:

субмісивна мотивація (нездатність встояти). Для осіб з дПЦк атаракторм є

мотивація збереження стабільності в структурі Я-концепції та середовищі. Для осіб

з дВМПФк атарактором є вигода – меркантильна та егоцентрична мотивація. До

того ж для всіх досліджуваних груп, окрім контрольної, характерним є зниження

критичності та сформовані автоматизми реалізації девіантної дії.

Контент-аналіз сновидінь показав, що в осіб контрольної групи наявні

девіантні (персоноцентричний підхід: девіантним є те, що індивід вважає девіацією)

сцени, тоді як у осіб з девіантною поведінкою цей рівень вищий. Переважно у

сновидіннях досліджувані є пасивними учасниками (споглядачами), тобто сюжет

сновидіння і діяльність у сновидінні не є керованими. Треба уточнити лише те, це

аналіз сновидінь того, що пам’ятали досліджувані з останньої фази швидкого сну

перед прокиданням. І це важливий аспект під час розроблення психокорекційної

програми.

336

Таблиця 4.10

Присутність девіантних сновидінь у досліджуваних групах

групи дОФПФк дДЛПФк дПЦк дВМПФк Контрольна

Стать ч ж ч ж ч ж ч ж ч ж

Девіантні

сновидіння

88 % 76 % 66 % 59 % 74 % 78 % 93 % 86 % 64 % 57 %

Отже, реалізація девіантного акту залежить від:

1) сили девіантного стимулу (об’єкт чи девіантні обставини контексту);

2) ступеня гіперактивності правої півкулі;

3) ступеня прояву ослаблення нейропсихологічного чинника довільної

регуляції;

4) сформованості автоматизмів реалізації девіантних дій.

4.4. Нейропсихологічна концепція девіантної поведінки

У зв’язку з тим, що нейропсихологія є надзвичайно динамічною наукою,

термін «теорія» застовувати не доречно. На основі комплексного та системного

дослідження виявлено казуальну структуру девіантної поведінки.

У девіантній поведінці виокремлено дві категорії: перша – це універсальні

нейропсихологічні механізми формування девіацій, зумовлені особливими

властивостями ЦНС особистості; друга – це об’єкти/дії/інформація та обставини

девіантного контексту, які за своєю природою є партикулятивними.

Ієрархія універсалії (властивості ЦНС). Перелік побудовано від найвищого

рівня загальності до найменшого:

1) зсув активності у праву півкулю мозку;

2) ослаблення нейропсихологічного фактору довільної регуляції;

3) сформованість автоматизмів реалізації девіантних дій;

337

4) локальні дисфункції мозку: орбіто-фронтальної частини префронтальної

кори; дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку; передньої цингулярної

кори мозку; вентромедіальної частини префронтальної кори мозку;

мигдалеподібних тіл. Тут застосовують виключно номіналізм – єдине, що існує – це

конкретні синдроми ураження різних ділянок мозку. Проміжних форм не існує.

Можливе лише множинне ураження, яке породжує комбінацію синдромів;

5) функціональний стан гіпокампа. За нормального функціонального стану

– гедоністична мотивація, а за ослабленого – атарактивна мотивація. Тут наявні

неекземпліфіковані атрибути, тобто, такі атрибути, які одночасно не можуть бути.

Проте цей стан може бути провідною тенденцією у індивідуально-психологічних

особливостях особистості, а може бути динамічним, коли у першій половині дня

домінує атарактивна мотивація, а у другій – гедоністична. Врахування цих двох

аргументів дає змогу зрозуміти його функціональні особливості;

6) функціональний стан мозочка. Різний прояв порушення функції

послідовності;

7) гностичні, когнітивні, мнестичні порушення – ворожа атрибуція.

Вроджені та набуті когнітивні спотворення можуть виникати внаслідок вище

перерахованих мозкових дисфункцій/особливостей або мати соматичне походження

(механізм тривоги). Відношення можуть бути одномісними (монадичними) та

багатомісними (поліадичними);

8) емоційна сфера. Підвищена активність центру задоволення, ослаблення

центру та шляху пригнічення задоволення. Остаточним результатом девіантної

поведінки є патологічний гомеостаз/адикція.

Типи партикуляції:

1) об’єктні. Об’єкти/дії/інформація, які можуть бути звичайними або

нетиповими для цього соціуму. Це може бути будь-що. Велике значення має якість,

частота, час та місце презентації партикуляцій для особистості;

2) середовища. Обставини девіантного контексту: нечесний контекст,

культура, субкультура, закони, звичаї, освіта, релігія.

338

Взаємодія універсалій (властивостей ЦНС) з партикуляціями об’єктними

(об’єкти/дії/інформація) та з партикуляціями середовища (обставини девіантного

контексту) породжує унікальну і складну картину девіантної поведінки в

особистості. Нескінченні ряди універсалій, які при цьому постають, є частиною у

складних ієрархіях загальності, спричиняючи складні схеми атрибутивного збігу

різних мір загальності. Саме так формується у кожної особистості неповторна

структура девіантності.

Складність цієї нейропсихологічної концепції девіантної поведінки через

комплексність структури має як теоретичні переваги – це пояснення широкого

спектра девіантних феноменів, які були, є і тих, що будуть, так і практичну перевагу

у створенні директивних класифікацій девіацій для нейропсихологічної корекції.

Висновки до 4 розділу

У результаті дослідження девіантного контексту встановлено, що він є

артифіціальним, агресивним, керованим та сповнений як високотехнологічними, так

і традиційними методами впливу на особистість.

Виявлено сезонну актуалізацію девіацій: навесні домінують сексуальні

девіації, влітку – адикції та агресія, восени – суїцидальна поведінка, а взимку –

мінімальні прояви всіх форм девіантної поведінки. Актуалізація девіацій також

надзвичайно залежить від подій у суспільстві. Виявлено, що у різні періоди дня

людина по-різному реагує на девіантні подразники і відповідно має різну

мотивацію. У першій половині (пік вранці) – це атарактивна мотивація, у другій

половині дня (пік ввечері) – це гедоністична, а протягом робочого дня (два піки до

обіду і після обіду) домінує афіліативна мотивація.

На основі нейропсиходіагностики сформовано три компоненти

симптомокомплексу психічної стадії девіацій. Первинний симптомокомплекс

представлений чотирма синдромологічними ядрами (нейроперсонологічні

характеристики), пов’язаних з дисфункціями: орбіто-фронтальної частини

префронтальної кори мозку (дОФПФк); дорсолатеральної частини префронтальної

339

кори мозку (дДЛПФк); передньої цингулярної кори мозку (дПЦк); вентромедіальної

частини префронтальної кори мозку (дВМПФк). Встановлено, що для осіб з

проявами дОФПФк мозку характерним є: інфантильність; імпульсивність; емоційна

лабільність; гедоністична мотивація; моральна агнозія; моральна апраксія; пошукова

активність; схильність до ризику. Натомість для осіб з проявами дДЛПФк мозку

характерним є: слабковольність, конформізм, сугестивність, наслідуваність,

простодушність, наївність, знижена увага. Для осіб з проявами дПЦк мозку

характерним є: антиципаційна некомпетентність, ригідність, застрягання на певному

виді діяльності/емоції чи особистості/квазіособистості, прогностична нездатність,

інтелектуальна слабкість, консерватизм. Для осіб з проявами дВМПФк мозку

характерним є: харизматичність, відсутність совісті, відсутність емпатії, хороші

інтелектуальні здібності.

Виявлено, що вторинний симптомокомплекс представлений домінуванням

евристичного мислення і невмінням користуватися експертним мисленням у

повсякденному житті; низькою комунікативною компетентністю; дезадаптацією

через нездатність вчасно побачити альтернативні способи вирішення проблеми.

Власне, вторинний симтомокомплекс у певному соціальному контексті обставин

стає безпосередньою причиною формування девіацій. Встановлено, що вибір форми

адиктивної поведінки не є стохастичним процесом, а залежить від соціального

походження, ціннісно-нормативних стандартів, матеріальних можливостей та

інформаційного оточення. Помічено певну тенденцію у вподобаннях різних

девіацій. Зокрема для осіб з дДЛПФк характерні девіації прийнятні/традиційні для

суспільства/групи; для осіб дОФПФк притаманні девіації, які є неприйнятними і

конфліктними для суспільства; для осіб з дВМПФк притаманно декларувати одну

поведінку, а жити діаметрально протилежно – девіантно; особи з дПЦк є найбільш

нерозбірливими і «зацикленими» на певних девіаціях.

Рівень загальної активності мозку визначає тенденцію девіації. Особи із

зниженим рівнем активності мозку шукають психостимулювальну

діяльність/субстанцію, особи із підвищеною – заспокійливу. Виявлено

безпосередній зв’язок між низькою фрустраційною толерантністю і атарактивною

340

мотивацією. Функціональний стан гіпокампа визначає, якою буде мотивація.

Атарактивна мотивація притаманна особам із зниженою його функцією, а

гедоністична – особам з нормальною та підвищеною функцією.

Третинний симптомокомплекс – це власне і є адикція – патологічний

гомеостаз (постійне прагнення отримувати насолоду), а адиктивні дії втрачають

усвідомлений компонент і стають автоматизованим процесом.

Виявлено динаміку та процеси у парадигмальних та парадоксальних девіаціях.

Ядром парадигмальної девіації є особи з дПЦк мозку, яке оточене пасивними

адептами, що представлені особами з дДЛПФк мозку. До парадигмальної девіації

ситуативно долучаються особи з дОФПФк мозку, які покидають з часом, або

руйнують її. Натомість особи з дВМПФк мозку користаються та визначають місію

девіантної тенденції. Парадоксальна девіація виникає самостійно (якщо невідомий

нам механізм її ґенезу), або створюється особами з дВМПФк мозку. Першими до

девіантної тенденції долучаються особи з дОФПФк мозку, згодом і першими

покидають її. Другими долучаються особи з дДЛПФк мозку і залишаються, поки не

виникне нова/популярна девіантна тенденція. Третіми долучаються інтактні особи з

дПЦк мозку, які пізніше стануть «хранителями» цієї девіації. Надзвичайна рідкість,

коли особи з дПЦк мозку із сформованими парадигмальними девіаціями перейшли

на кардинально парадоксальну девіацію. Ці знання дають змогу зробити деяку

частину девіантних соціальних процесів, якщо не керованими, то принаймні

передбачуваними.

Встановлено, що агресивність постає, як первинний, вторинний та третинний

симтомокомплекс. Агресивна поведінка як первинний дефект ураження

префронтальної кори виникає внаслідок порушення функцій програмування,

регуляції та контролю психічної діяльності. У всіх випадках в разі ураження

чолових ділянок відбувається домінування системи активації агресії над системою

гальмування, проте їхні прояви різні. Агресивна поведінка як вторинний

симптомокомплекс – ворожа атрибуція – виникає внаслідок гностичних розладів

(9 %), мнестичних розладів (27 %), недостатності інтелекту (3 %), недостатності

комунікативних навичок (23 %), дезадаптації (38 %). Ворожа атрибуція є

341

показником незадоволеної життєвої нужди, реакцією на зневажливе ставлення,

проявом нереалізованих потреб у любові і визнанні, а також наслідком

посттравматичного стресового розладу. Агресивність як третинний

симптомокомплекс з негативною компенсаторною перебудовою формується за

принципом патологічного гомеостазу та за адиктивним механізмом. Це явище

можна розглядати як норму у стресових ситуаціях, зокрема у бойовій обстановці,

але не в умовах мирного життя.

Встановлено, що для ветеранів АТО надзвичайно важливим є актуалізація

моделі майбутнього в мирному житті, яка можлива під час сприйняття соціального

часу, сформованій часовій перспективі та нормальному психофізіологічному часі.

На основі нейропсихологічного аналізу обґрунтовано ряд рекомендацій для

зменшення психологічних наслідків війни у суспільстві.

Вивчення особливостей нейропсихологічних механізмів актуалізації

девіантної поведінки залежно від нейроперсонологічних характеристик особистості

з девіантною поведінкою показало, що в осіб контрольних груп переважно активна

ліва півкуля протягом дня і достатній рівень активності мозку. Натомість у осіб з

девіантною поведінкою переважно знижена активність мозку. Встановлено, що в

осіб з девіацією протягом дня домінує права півкуля, а у момент очікування і

реалізації девіантних дій активізується ліва. Отже, зсув активності в праву півкулю є

тригером до девіантних дій, бо підвищена активність правої півкулі спонукає до

девіантної діяльності, яка активізує ліву півкулю.

Виявлено наявність зв’язку між нейроперсонологічними характеристиками

девіантної особистості та девіантним атарактором. Для осіб з дОФПФк атарактором

є новизна, гедоністична мотивація, пошук ейфорізувального ефекту. Для осіб з

дДЛПФк атарактором є більшість (псевдокультурна мотивація). Тобто

визначальним є обставини контексту: субмісивна мотивація (нездатність встояти).

Для осіб з дПЦк атарактором є мотивація збереження стабільності в структурі Я-

концепції та середовищі. Для осіб з дВМПФк атарактором є вигода – меркантильна

та егоцентрична мотивація. Виявлено, що в осіб з девіантною поведінкою у

сновидіннях переважають девіантні сцени.

342

На основі розпізнавання девіантних патернів на ЕЕГ виявлено достовірні

відмінності у домінуванні певної мотивації протягом дня у різних

нейропсихологічних профілів осіб з девіантною поведінкою. У першій половині дня

(пік вранці) домінує атарактивна мотивація, у другій половині (пік ввечері) –

гедоністична, а протягом робочого дня (два піки до обіду і після обіду) –

афіліативна мотивація.

Доведено, що реалізація девіантного акту залежить від: сили девіантного

стимулу (об’єкти девіації чи девіантні обставини контексту); ступеня

гіперактивності правої півкулі; ступеня прояву ослаблення нейропсихологічного

чинника довільної регуляції; сформованості автоматизмів реалізації девіантних дій.

Розроблено нейропсихологічну концепцію девіантної поведінки, яка дає змогу

пояснити широкий спектр девіантних феноменів. У девіантній поведінці

виокремлено дві категорії: перша – це універсальні нейропсихологічні механізми

формування девіацій, зумовлені особливими властивостями ЦНС особистості; друга

– це об’єкти/дії/інформація та обставини девіантного контексту, які за своєю

природою є партикулятивними. Ієрархія універсалії представлена: зсувом активності

у праву півкулю мозку; ослабленням нейропсихологічного фактору довільної

регуляції; сформованістю автоматизмів реалізації девіантних дій; локальними

дисфункціями мозку; функціональним станом гіпокампа; функціональним станом

мозочка; гностичними, когнітивними, мнестичними порушеннями; станом

емоційної сфера. Типи партикуляцій представлені: об’єктими

(об’єкти/дії/інформація) та середовища (обставини девіантного контексту).

Взаємодія універсалій з партикуляціями об’єктними та з партикуляціями

середовища породжує унікальну і складну картину девіантної поведінки в

особистості. Нескінченні ряди універсалій, які при цьому постають, є частиною у

складних ієрархіях загальності, спричиняючи складні схеми атрибутивного збігу

різних мір загальності. Саме так формується у кожної особистості неповторна

структура девіантності.

343

Розроблену концепцію можна використовувати для створення директивних

класифікацій девіацій, на основі яких вибудовуватиметься нейропсихологічна

корекція.

Основні положення четвертого розділу дисертації відображені в одноосібних

публікаціях автора:

1. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічні симптомокомплекси адиктивної

поведінки. Вісник Національного університету оборони України, 1(47), 121–126.

2. Ткач, Б. М. (2018). Особливості часової перспективи постраждалих

учасників антитерористичної операції. Актуальні проблеми психології: Збірник

наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 11(17), 211–

231.

3. Ткач, Б. М. (2018). Особливості нейропсихологічних механізмів актуалізації

девіантної поведінки залежно від нейроперсонологічних характеристик особистості.

Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.

Г. С. Костюка НАПН України, 1(49), 75–82.

4. Ткач, Б. М. (2018). Структура девіантного субстрату та діяльності у

сучасному суспільстві. Технології розвитку інтелекту, Т.2, 8(19) Взято з

www.psytir.org.ua/index.php/technology_intellect_develop/article/view/330.

5. Ткач, Б. М. (2018). Нейропсихологічні особливості осіб з девіантною

поведінкою. PSYCHOLOGICAL JOURNAL, 3(13), 156–171. Взято з

doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp156-171.

6. Tkach, B. (2018). Neuropsychological features personalities with deviant

behavior. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 27

(3), 201- 206.

Список використаних джерел до 4 розділу

Литвинчук, Л. М. (2018). Психологічні засади реабілітації наркозалежних осіб (Дис.

док. психол. наук). Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України,

Київ.

344

Україна увійшла до десятки найбідніших країні світу за версією Bloomberg (2017,

березень 3). ТСН. Взято з https://tsn.ua/groshi/ukrayina-uviyshla-v-desyatku-

naybidnishih-krayini-svitu-za-versiyeyu-bloomberg-890300.html.

Altenmüller, E., Boller, F., & Finger, S. (eds.) (2015). Music, neurology, and

neuroscience: evolution, the musical brain, medical conditions, and therapies.

Amsterdam: Elsevier.

Griffiths, M. D. (2000). Internet addiction – time to be taken seriously? Addiction

Research, 8(5), 413–419.

Jackson, S. L. (2015). Research Methods and Statistics: A Critical Thinking Approach (5th

ed.). Stamford: Wadsworth Publishing.

345

РОЗДІЛ 5

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДЕВІАНТНІЙ ОСОБИСТОСТІ

ТА СОЦІУМУ

5.1. Нейропсихологічна допомога девіантній особистості

У попередньому розділі висвітлено нейропсихологічну концепцію девіантної

поведінки. Тому спочатку буде розглянуто нейропсихологічні основи корекції

особистості з девіантною поведінкою, також буде висвітлено специфіку корекції

основних її форм, а на завершення буде представлено гейміфіковану клініко-

психологічну інтервенцію – психологічний квест «Подорож героя».

Мозок – це гігантська динамічна мережа, яка постійно змінюється і яка не

запрограмована повністю, а постійно перебуває у процесі самонавчання. Ця

гнучкість дає нам широкі можливості для терапії (корекції). Головною метою

комплексної нейропсихологічної допомоги є навчити особистість брати під

контроль свою девіацію через підсилення системи пригнічення бажань та навчитися

приймати кращі рішення для себе і суспільства. Оволодіваючи новими навичками,

особистість з девіантною поведінкою змінює структуру мозку. Отож засвоєне

теоретичне знання та вироблені практичні навички стають матеріальною частиною в

мозку.

5.1.1. Принципи бригадної нейропсихологічної допомоги девіантній

особистості

Маючи власний десятилітній досвід застосування бригадної моделі надання

комплексної психологічної допомоги в галузі клінічної нейропсихології та

успішного вирішення нею різного спектра психологічних проблем у межах своєї

професійної компетенції, вирішили впровадити її і для комплексного

нейропсихологічного коригування осіб з девіантною поведінкою.

Майже в усіх працях авторів демонструється успіх, не говориться про невдачі,

а якщо і говориться, то дуже стримано. Психолог – також людина і підвладний

когнітивним спотворенням, упередженням, які призводять до помилок. У першому

346

розділі добре висвітлено, наскільки людина передбачувано нераціональна. Тому для

уникнення помилок, пов’язаних з недбалістю (когнітивні обмеження людської

психіки), застосовуємо бригадну модель надання нейропсихологічної допомоги. Не

буває простих ситуацій, тому важко прийняти правильне рішення на основі

клінічних суджень. Важливо знайти баланс між «егоїзмом» і «командною роботою»,

між «духом змагання» і «духом кооперації», мати в оточенні хороших фахівців, які

завше висловлять свою критичну думку, бо помилки краще видно збоку. Успіх

системного та комплексного підходів у нейропсихологічній терапії/корекції

залежить від бригади.

Принцип бригадної моделі – надання комплексної нейропсихологічної

допомоги групою фахівців, яка діагностує, складає та впроваджує індивідуальний

план психотерапії для кожного клієнта. Очолює групу клінічний нейропсихолог.

Метою клініко-психологічної інтервенції є: відновлення та збереження психічного

здоров’я девіанта; створення гармонійних відносин з їхніми рідними та близькими;

адаптація до соціальних умов буття та повернення втраченого відчуття щастя.

Принципи клініко-психологічної інтервенції: добровільність, комплексність,

системність, індивідуальний підхід, ефективність. Форми реалізації завдань:

індивідуальна та групова робота. Успішність клініко-психологічної інтервенції

визначалася у кожному окремому випадку запобігання/позбавлення/контролювання

девіації та супутніх психічних розладів. Окрім того, інтегральним показником

ефективності є повернення втраченого відчуття стану щастя.

Першим етапом нейропсихологічної допомоги є діагностика психічних

розладів у передбачуваних осіб психотерапевтичної інтервенції. Встановлюється

наявність чи відсутність психічних захворювань, фонової психопатії, соматичних

захворювань, обтяжливих психосоціальних чинників та загальний рівень адаптації

(Cozolino, 2010). Діагностику здійснюють по МКХ-10 та DSM-5. Нейропсихолог

виявляє порушення нейропсихологічних чинників (слабкі ланки у вищих психічних

функціях) та психічні ресурси (сильні ланки у вищих психічних функціях) для

терапії (Eslinger, 2005). Велику увагу необхідно звертати на порушення вегетативної

нервової системи (Porges, 2017). Так ставлять функціональний діагноз.

347

Перед проведенням нейропсихологічної діагностики із власного досвіду

рекомендуємо налагодити контакт і розпочати роботу з особистістю в її поняттях, а

не в академічних, відчути її, зрозуміти, як вона ототожнюється з довколишніми і зі

світом, які механізми формування асоціацій та на основі цієї діагностики створити

ієрархічну модель постулатів системи Я-норми особистості. Логічне доведення не

завше працює, лише докази і лише ті, які особистість вважає доказовими. Тобто, у

цьому випадку істиною переконання є узгодження/когеренція різних розповідей зі

світоглядом особистості. Встановити, що покладено в основу її постулатів: події

(факти) чи припущення стосовно подій (гіпотези); якими гіпотези є:

ультимативними (граничні узагальнення), кінцевими істинами і чи існує можливість

подальшої корекції постулатів. Як зазначає Siegel (2012), саме підходи

інтерперсональної нейробіології дають змогу забезпечити за взаємодії здоровий

глузд, інтегрований мозок та емпатійні відносини. Siegel (2010) наголошує на тому,

що це надзвичайно важливий момент, наче фундамент у будівлі, який пізніше дає

змогу ефективно і швидко здійснювати нейропсихологічне коригування особистості

з девіантною поведінкою, а також уберегти здорову особистість від скалічення

девіантною субкультурою/культурою.

Методи нейропсихологічної діагностики докладно висвітлено у третому

розділі.

Другим етапом нейропсихологічної допомоги, на основі багаторівневого

діагнозу, є формулювання конкретних цілей клініко-психологічної інтервенції та

терміни її реалізації. Залежно від спеціалізації кожен з психологів отримував

конкретне завдання. Поточний контроль виконання здійснювався на консиліумах та

супервізіях. Обов’язково ведеться журнал, у якому відображено динаміку (історію)

терапевтичного процесу. За складних випадків і взагалі наполегливо рекомендуємо

долучати лікарів відповідного профілю, бо буває так, що соматична проблема у

своїй картині хвороби набуває багато психічних компонентів і починає виглядати як

суто психологічний розлад. Дуже часто такі клієнти тривалий період (до року)

отримують психологічну допомогу і результативності терапії немає. Звернувшись

до нас, виявляємо, що в них ендокринні, автоімунні, метаболічні, паразитарні,

348

інфекційні хвороби, які за своєю картиною нагадували психічні розлади (фобії,

депресивні розлади, зниження лібідо, тривога, неврози, знижена самооцінка тощо).

Нейропсихологічна терапія ґрунтується на градієнтній теорії організації

вищих психічних функцій людини Е. Goldberg (2002); генетико-моделювальному

методі виховання С. Д. Максименка (2002), який передбачає інтенсифікацію

процесу самоусвідомлення і самозміни; принципах А. М. Грись (2014) формування

терапевтичних цілей залежно від Я-норми; критеріях Л. Ф. Крупельницької

(Щербина) (2012) вибору адекватного методу клініко-психологічної інтервенції;

позитивній нейропсихології M. E. P. Seligman (2016); розроблених нами

директивних нейропсихологічних класифікаціях девіантної поведінки (ієрархія

універсалії у структурі девіантної поведінки).

Мета клініко-психологічної інтервенції досягається ще за допомогою

використання комплексної медитації («Безоб’єктна, Усвідомлення, Зосередження,

Співпереживання»), коли короткотривале (ситуативне) відчуття щастя від

девіантних дій заміщається тривалим відчуттям стану щастя (зсув активності з

правої півкулі мозку у ліву). Ми, у межах когнітивно-біхевіоріальної терапії,

використовували напрацювання всесвітньовідомого йогина Devananda (1988), для

медитативних практик вибрали напрацювання тибетського буддизму Rinpoche та

Tworkov (2014), медитативної нейробіології Davidson та Begley (2012), практичну

нейронауку щастя Hanson та Mendius (2009), медитації долання стресу Penman та

Burch (2013).

Третій етап нейропсихологічної допомоги є розроблення рекомендацій для

подальшого зміцнення психічного здоров’я та запобігання рецидиву наявної форми

девіантної поведінки чи появі нових. Після курсу нейропсихологічної корекції

здійснювали дистанційну підтримку та консультування протягом 45 днів, а за

потреби збільшували термін.

Профілактика. Як раніше зазначали, набагато простіше запобігти девіації,

ніж коригувати уже сформовані автоматизовані механізми запуску і реалізації

девіантних дій. На прикладі синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ)

продемонстровано переваги бригадної моделі над наявними підходами. Адже ще

349

донедавна СДУГ був моноказуалістичним поясненням виникнення девіантної

поведінки. Хоча СДУГ не призводить до інвалідизації, проте ця хвороба створює

психологічні незручності у суспільстві, як тим, хто є довкола, так і хворому.

Значущість проблеми СДУГ надзвичайно велика, внаслідок чого цей стан невпинно

професійно цікавить психологів, педагогів, психіатрів та неврологів. Радянська та

українська системи освіти мають великий досвід підходу до дітей, які в чомусь

вирізняються від інших у мисленні та поведінці. Проте проблема подолання

синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю залишається ще не до кінця вирішеною.

У фаховій медичній та психологічній літературі СДУГ до сьогодні

розглядають ще у традиційному розумінні початку 80-х років як «мінімальну

мозкову дисфункцію», проявами якої є труднощі концентрації та підтримання уваги,

порушення навчання та пам’яті, також складнощі в опрацюванні екзогенної та

ендогенної інформації. У ранніх працях причину вбачали у дисфункції переважно

ретикулярної формації головного мозку. В останніх працях причину пов’язують з

дисфункцією префронтальної кори. Досить переконливою є також біохімічна теорія

– порушення у дофамінергічній та катехоламіновій системах мозку.

Сьогодні найпопулярнішими у світі критеріями діагностики є DSM-IV. Проте

наявні критерії у багатьох дослідників, які через свою описовість, ригідність,

відсутність директивності, більше спонукають до роздумів і не задовольняють нових

потреб часу.

Після виходу DSM-IV виникла гіпердіагностика СДУГ, будь-який непослух та

неуважність призводили до постановки діагнозу та призначення лікування. Згодом

фахівці взагалі СДУГ розглядали як неіснуючу нозологію, а психічні та поведінкові

розлади – як вікові особливості розвитку. На цьому етапі СДУГ вважається

хворобою. У МКХ-10 «Емоційні розлади та розлади поведінки, що починаються в

дитячому і підлітковому віці» у підрозділі «Порушення активності та уваги» (F90.0)

і «Гіперкінетичний розлад поведінки» (F90.1). Був також період надмірного

застосовування медикаментів для лікування цього розладу (Conrad, 1976).

350

Тому необхідно: розглянути сучасне розуміння етіології СДУГ, з’ясувати, які

саме діагностичні критерії є актуальними, встановити наявність евристичних та

конструктивних підходів для психокорекції осіб з СДУГ.

Частота СДУГ становить 3–7 % дітей шкільного віку за критеріями DSM-IV,

це практично одна дитина у класі. Співвідношення дівчатка:хлопчики становить 1:5.

Хвороба зумовлена біологічними причинами: спадковість та фактори пре-

/постнатального періоду розвитку.

У родичів хворого, порівняно зі загальною популяцією, часто трапляються

проблеми з увагою та дисципліною, труднощі у навчанні в школі (про які вони

«забувають», радше це механізм захисту), обсесивно-компульсивний синдром

(нав’язливі думки та примусові ритуали), синдром Жиль де ля Туретта (моторні

тіки) (Schachar, 2014).

Гена, причетного до появи СДУГ, не виявлено. У принципі його не буде

виявлено, бо нейропсихологічне розуміння cтруктурно-функціональної системи

моральної поведінки не припускає цього. Проте до появи СДУГ має відношення

нейромедіатор дофамін. Сьогодні відомо близько 20 генів, які причетні до обміну

дофаміну (Stergiakouli et al., 2015; Tong et al., 2015).

До пренатальних чинників формування СДУГ зараховують: гестаційні

(токсикози, гестози, загроза переривання вагітності, передчасні пологи, пізні

пологи…), вживання психоактивних речовин матір’ю під час вагітності,

внутрішньоутробна гіпоксія, токсичний вплив на плід, нейроінфекції,

внутрішньоутробні інфекції, резус-конфлікт, родова травма (Rubia, 2007).

Постнатальні чинники формування СДУГ: затримка внутрішньоутробного

розвитку, недоношеність, морфофункціональна незрілість організму, ураження

префронтальних і стріато-таламокортикальних структур мозку, морфометричні

особливості мозочка, базальних гангліїв та інших церебральних структур,

інтранатальна та постнатальна аноксія (гіпоксія, асфіксія), аліментарні дефіцити,

вживання продуктів з генетично модифікованих організмів, штучне годування,

особливості церебрального метаболізму (дофаміну, серотоніну, глюкози та ін.),

порушення функції щитоподібної залози та інших органів ендокринної системи,

351

токсичні чинники, інфекції, стрес різної ґенези, враховуючи емоційні стосунки між

батьками, особливості догляду (недогляду), виховання та проживання в

інституційних установах (позасімейні умови) (Woods, Lovejoy, & Ball, 2002; Krain,

& Castellanos, 2006; Dirlikov et al., 2015; Gau, Tseng, Tseng, Wu, & Lo, 2015; Lovell,

Moss, & Wetherell, 2015). Усе це супроводжується низькою оцінкою стану

новонародженого за шкалою Апгар на перших хвилинах життя.

В Україні психологи на практиці застосовують діагностичні критерії DSM-IV.

Згідно з DSM-IV, виокремлюють три варіанти перебігу синдрому дефіциту

уваги/гіперактивність (attention deficit/hyperactivity disorder) залежно від

домінантних клінічних симптомів: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю;

синдром дефіциту уваги; синдром гіперактивності. Натомість психіатри

користуються МКХ-10. Особливості поведінки при СДУГ поділяють на три

категорії: неуважність, гіперактивність та імпульсивність (Чутко та ін., 2017).

Неуважність (дефіцит уваги) потребує, як мінімум, шістьох ознак: часто

проявляється нездатність уважно стежити за деталями чи помилятись під час

вивчення шкільної програми, роботи або іншій діяльності; часто не вдається

підтримувати увагу на заняттях чи ігровій діяльності; часто помітно, що дитина не

слухається того, що їй говорять; дитина часто не здатна дотримуватися інструкцій

чи завершити шкільну роботу, побутові справи; часто порушена організація завдань

та діяльності; уникає діяльності, де необхідні розумові зусилля; часто губить речі;

легко відволікається на зовнішні стимули; забудькуватість у щоденному житті.

Гіперактивність потребує не менше ніж три ознаки: частий неспокійний рух

кінцівками або сіпається на місці; полишає своє місце в класі чи іншій ситуації, коли

необхідно сидіти (послух); часто починає бігати чи кудись дертися, коли це є

недоречним (у підлітковому та дорослому віці це просто неспокій); надмірно

шумний в іграх та відчуває труднощі під час тихого проведення часу; надмірна

моторна активність, на яку не впливає соціальна ситуація і вимоги.

Імпульсивність потребує не менше ніж одну ознаку: часто дає відповіді

швидше, ніж завершене питання; часто не здатен вистояти в черзі; часто перебиває

352

інших чи втручається у бесіду; часто надто багато розмовляє без адекватної реакції

на соціальні обмеження.

Діагноз встановлюють на основі реєстрації ознак або характерних скарг

батьків не раніше від 5–6-літнього віку (Watson, Richels, Michalek, & Raymer, 2015).

Як бачимо, критерії є описовими і не визначають сутності хвороби, а це

власне і є недотриманням медичної моделі – нозологія, прив’язана до етіології та

терапії. Цю ситуацію пояснити можна ще не до кінця вивченим патогенезом

психічного розладу.

Goldberg (2002) СДУ розглядає це як легкий прояв дорзолатерального

синдрому, а синдром СДУГ – як легкий прояв орбіто-фронтального синдрому.

Отже, дисфункція орбіто-фронтальної кори префронтальних ділянок мозку,

прояви якої оцінюють як антисоціальну поведінку, призводить до появи СДУГ.

Розуміння нейрофізіологічної відмінності між СДУГ та СДУ, а також синдром

гіперактивності, визначає адекватну стратегію корекції.

Так звані чисті форми СДУГ на практиці трапляються досить рідко, а в

поєднанні з розладами навчання (дислексія, дискалькулія, дисграфія,

дизорфографія…), моторики (загальна незграбність) та спілкування (експресія мови,

порушення фонації, заїкання та змішані порушення рецептивно-експресивної мови)

(Pliszka, 2000; Steinberg, & Drabick, 2015; Van Belle et al., 2015). Не рідкість за

коморбідних (поліморбідних) станів: порушення структури сну (надмірна

рухливість під час сну, неспокій), афективні розлади (депресія, біполярні

порушення, тривожність, панічні атаки, обсесивно-компульсивні), головний біль,

енурез, синдром подразнення кишківника тощо (Newcorn, 2001; Wilens, 2002;

Schneider, Lam, & Mahone, 2015).

Усі ці коморбідні (поліморбідні) стани потребують категоризації та

нейропсихологічного осмислення, а саме: каузальні – наявність двох і більше

захворювань з одним механізмом розвитку (СДУГ, хвороба Альцгеймера, синдром

Жиля де ля Туретта…); ускладнення основного захворювання (прогресування

перебігу призводить до більшої вираженості первинного дефекту, появи вторинного

та третинного дефектів); конкурентні – етіологічно не пов’язані між собою

353

захворювання; інтеркурентні – коли на фоні захворювання із хронічним перебігом

виникає гостре захворювання (Mahone, Koth, Cutting, Singer, & Denckla, 2001; Miller,

Nigg, & Faraone, 2007; Stanford, & Tannock, 2012).

Окрім власного спостереження за дітьми, розпитано батьків та шкільних

психологів про особливості поведінки дітей з СДУГ. Шкільні психологи зауважують

затримку розвитку такої соціальної функції, як соціальна відповідальність, яка

проявляється некомпетентністю, де і як себе вести. Притаманна низька мотивація.

Живуть за принципом «хочу», «не хочу». Коли такій дитині цікаво, то виконує

складні завдання, коли ні – ігнорує діяльність. Цікавість виникає у сфері близьких

інтересів, ігнорує життєві обов’язки. Як показує практика, згодом така дитина

усвідомлює під час бесіди з батьками та вчителями, що не мала рації (наприклад,

пішла гуляти і не зробила домашнє завдання). Особливість у тому, що маючи досвід

і знання про очікувану від неї поведінку, наступного разу знову не виконає (не

дотримається) своїх обов’язків. Це і є нездатність скористатися наявними знаннями.

Потреба негайного вдоволення своїх бажань є домінантною. Усе вирішується «тут»,

«вже і негайно». Як бачимо, пріоритетність має «хочу», а не «треба». Покарання

виявилися неефективними, бо не пов’язують покарання із наявним цим вчинком, а

закарбовується образа на батьків.

Дитину з СДУГ можна легко спонукати до яскраво насиченої афективної

реакції у поведінці: неспокій, крики, агресія… До цього часто провокують інші діти

і зі захопленням спостерігають за нетиповою поведінкою. Чим саме зумовлені такі

дії дитячого колективу – це вже інший аспект людського буття (звичаєва культура),

в основу якого також покладено нейрофізіологічні особливості людини – прагнення

періодично відчувати зміну станів свідомості, про що висвітлено у першому розділі.

Проблеми у таких дітей починаються на перервах. Діти з СДУГ є відкритими

та щирими і прагнуть брати активну участь у суспільному житті. Проте «нормальні»

діти швидко розуміють, що дитина з СДУГ є іншою і починають триматися

осторонь, але щоб залишитися в колективі та зберегти самооцінку діти з СДУГ

обирають роль «блазня» і в такий спосіб привертають до себе увагу. Крім того,

354

«нормальним» дітям задля видовища подобається провокувати дітей з СДУГ до

нетипової для інших поведінки (крики, плач, супротив тощо).

У бесіді із шкільними психологами виявлено ще одну стратегію соціалізації –

«купівля друзів». Діти крадуть у батьків гроші, цінні речі і купують солодощі,

жуйки, іграшки, або починають дарувати гроші і в такий спосіб зумовлюють

прихильність інших. Рано чи пізно все стає явним і через таку поведінку батьків

викликають до школи. Варто уточнити, що крадіжка є однозначно аморальним

вчинком, але у дітей з СДУГ розуміння, що таке «багато», «дороге» і що таке

«мало», «дешеве» ще не сформовані. Тому вони можуть красти великі суми, цінні

речі і не вбачати в цьому чогось поганого. На нашу думку, нічого патологічного в

цьому немає, а лише спроба привернути до себе увагу.

З вище описаного стає зрозумілим, що СДУГ містить симптомокомплекс

порушень програмування і контролю дій, а тому повинна бути адекватна клініко-

психологічна інтервенція.

Сучасні можливості для профілактики СДУГ. На цьому етапі розвитку науки

з’ясувати, які генетичні аномалії спричиняють хворобу і скоригувати її ще не

можемо. Та зрештою, у зв’язку з тенденціями комерціалізації медицини та

психології, економічно доцільно постійно контролювати легкий перебіг хвороби,

ніж одномоментно вилікувати чи досягти тривалої ремісії (Бондаренко, 2006). Проте

високоякісне медичне обслуговування може мінімізувати негативні фактори у пре-

та постнатальному періодах розвитку. Просвітницька робота серед батьків щодо

догляду та виховання дитини також істотно зменшить ризик появи патології.

У нашій роботі дуже добре зарекомендувала бригадна модель допомоги дітям

з СДУГ. До складу бригади входять: нейропсихолог, шкільний психолог, сімейний

психолог, вихователь (вчитель), батьки, реабілітолог, невролог чи психіатр.

Усе починається з просвіти батьків, вихователя (вчителя) та довколишніх

(Cozolino, 2014; Lawford, 2014). Адже роль сім’ї надзвичайно вагома у виникненні

девіації у дитини (Burlaka, Graham-Bermann, & Delva, 2017). Пояснити, що

відбувається з дитиною, чому її поведінка відрізняється від інших дітей, що робити,

а що не робити, які повинні бути умови розвитку (від планування власної кімнати до

355

проведення вільного часу), навчання, харчування. Після просвітницьких лекцій

батьки ставали спокійнішими і впевненішими, починали діяти адекватно, у

вихователів (вчителів) та довколишніх з’являлося розумінням ситуації. У такий

спосіб створюємо оптимальні соціальні умови для розвитку як в дитинстві, так і

після досягнення повноліття.

Нейропсихолог здійснював нейропсихологічну діагностику і виявляв переваги

нейропсихологічних факторів для компенсації ослаблених. Невролог чи психіатр

проводив дифдіагностику, а також встановлював природу коморбідних станів. На

основі цього складався індивідуальний план освіти та розвитку.

Вихователь лояльним ставленням може компенсувати особливості поведінки

дитини з СДУГ. Наприклад, коли дитині стає нецікаво і вона починає капризувати,

то може вилучити дитину з навчального процесу і сказати: «Ти напевно втомився,

іди відпочинь».

У школі ситуація критичніша. Витримати 45 хв обмежень є неможливим.

Через 15–20 хв втрачається здатність концентрувати увагу, починається

відволікання. Вчитель може застосувати дидактику, у якій щодесять хвилин

змінюється діяльність на уроці. Тобто переведення діяльності з одних вищих

психічних функцій на інші. Давати таким дітям відпочинок, наприклад витерти

дошку, дати йому можливість щось розказати, навіть дозволити те, що вони

полюбляють, залізти під парту на 5 хв, щоб вони опанували свій стан. Фаховий

аспект вчителя вміти мотивувати, коригувати поведінку класу та дитини з СДУГ тут

є надзвичайно важливим.

Віддавати дитину до корекційних класів категорично не можна. Адже дуже

складно вчителю справитися з великою кількістю таких дітей. По-друге, вилучаючи

таких дітей з нормального середовища, порушуємо процес соціалізації та створюємо

штучно дезадаптацію на майбутнє.

З гіперактивністю робити нічого не потрібно, бо в підлітковому віці вона

проходить сама повністю. Залишаються проблеми з увагою у 30–70 % випадків.

Низька сконцентрованість, низька мотивація до навчання, зумовлені цим низька

самооцінка та порушення стратегії використання часу стають основними

356

проблемами. У віці 23–25 років може настати екзистенціальна криза і розчарування

від навчання та життя (Heath, Curtis, Fan, & McPherson, 2015).

У несприятливих соціальних умовах (девіантний контекст) формується

девіантна та делінквентна поведінки. З’являються проблеми з мораллю та законом

через ранні алкоголізацію, наркотизацію, розпусну поведінку, агресивність,

ґеймерство. Тому за такими дітьми повинна бути постійна увага/контроль і ще раз

увага/контроль та створення сприятливих соціальних умов (Hunter, & Donders,

2011).

За складних ситуацій, коли виникає протест і бунт через те, що не витримує

навантаження, пропонується на деякий час індивідуальне навчання (основні

дисципліни проходить після урочний час індивідуально з учителем).

За сильного прояву СДУГ застосовуємо супровід (супервізія) дорослого, який

на себе бере роль чолових ділянок мозку дитини. Це по суті інтерпсихічний етап

формування довільної діяльності – зовнішня регуляція. Згодом дитині дається

можливість командувати вголос самій собі (екстрапсихічний етап – зовнішня

самостійна регуляція), а дорослий спостерігає чи орієнтується дитина адекватно в

соціальній обстановці чи ні, за потреби втручається. Коли бачимо, що дитина думає,

що треба зробити і виконує (інтрапсихічний етап – саморегуляція), припиняється

супровід. Виробити навичок побудови правильних перцептивних гіпотез є одним із

ключових завдань психокорекції.

Шкільний психолог намагається допомогти дитині інтегруватися в шкільну

спільноту та не потрапляти під негативний вплив та стигматизацію.

Бажаним є заняття спортом, особливо командними іграми, тенісом, східними

системами єдиноборств, Хатха Йогою. Це дає можливість тренувати увагу,

розвивати стриманість та формує адаптивні моделі поведінки. Найважливіше

уникати завищених вимог до дитини.

Дитина наслідує поведінку батьків, тому вони повинні мати такі якості:

спокій, емоційну врівноваженість, уважність, мати почуття гумору, правильно

застосовувати покарання і винагороду, критичні, впевнені в собі, на негативні події

реагувати нейтрально, а на нейтральні та позитивні – позитивно.

357

Якомога менше мати справу з ґаджетами та телебаченням. Розміщення

телевізора у кімнаті дитини є неприпустимим. Лімітувати доступ до Інтернету та

контролювати контент, яким користується дитина.

Надзвичайно важливим є правильне застосування заборони і схвалення.

Забороняти лише потенційно небезпечне. Пояснювати, що є безпечним, а що є

небезпечним.

Ставитися до дитини з СДУГ необхідно з розумінням. Оцінювати вчинок, а не

особистість. Хвалити навіть маленькі успіхи. Щодня дитині з СДУГ потрібно

повністю присвячувати 15 хв. Це формує відчуття, що її люблять і турбуються

незалежно від її поведінки.

Коли виникає конфліктна ситуація, або провинилася – найкращим способом є

ізоляція на певний час (5–15 хв), а коли емоції стихнуть, усе обговорити спокійно і

раціонально. Адже звинувачення спричиняють захисні реакції. Необхідно описати

ситуацію, обговорити що не так, зробити висновки і добродушно завершити

розмову. За гарну поведінку давати винагороду – речі, подорожі, прогулянку у якесь

цікаве місце.

Інколи потрібно неврологічний супровід. Призначають ноотропи чи

амфетаміни (в США) для покращення уваги, а за явно вираженого негативізму,

антогонізму та бунту – нейролептики.

Нейропсихолог здійснює постійно моніторинг стану дитини та динаміки

перебігу патології, коригує програму індивідуальної освіти та розвитку. Підтримує

контакт з іншими членами бригади. За потреби організовує консиліуми у бригаді.

Загалом модифікація поведінки, психотерапія, педагогічна і

нейропсихологічна корекції, а також медичний супровід, дають хороший результат і

тому дитина із СДУГ усвідомлює свої особливості і вчиться їх враховувати в

життєвих ситуаціях. А сучасні телекомунікаційні технології створюють можливості

дистантно здійснювати корекційну роботу бригади.

Через поліетіологічність, відносний поліморфізм СДУГ та присутність

коморбідних станів критеріями ефективності клініко-психологічної інтервенції для

нас є суб’єктивна оцінка батьків та довколишніх про позитивні зміни в поведінці

358

(стриманість, виваженість, уважність) особи з СДУГ, домінування адаптивних

моделей поведінки, формування правильних перцептивних гіпотез (тест

Розенцвейга), покращення виконання функціональних проб (тестів) на увагу,

успішність у навчанні.

Нейропсихологічний підхід через евристичність та конструктивність до СДУГ

дає чітке розуміння, які ланки вищих психічних процесів вийшли з ладу, чим можна

компенсувати і зробити поведінку дитини адаптивною у цьому сингулярному світі й

у такий спосіб запобігти виникненню девіантної/антисоціальної поведінки.

Ми продемонстрували бригадну модель надання комплексної психологічної

допомоги, яка вирізняється гнучкістю та максимальною адаптацією корекції

особистості і є найоптимальнішою на сучасному етапі розвитку нейронаук.

5.1.2. Нейропсихологія щастя та застосування медитативних практик

для корекції девіантної поведінки

У розділі 1 розкрито паралелізм між історією формування ціннісно-

нормативних стандартів (законів, правил, звичаїв, норм, світоглядних систем) та

розвитком структур нервової системи людини у філогенезі (стовбурові утворення,

лімбічна система, неокортекс). Базою ціннісно-нормативних стандартів є прагнення

бути щасливим і позбавитися від страждань. Усе це реалізується через вітальні

основи («страх» і «уникнення болю»), на які нашаровується емоційний компонент

(«хочу і треба») і вершиною є раціональний компонент («бути і мати»). Беручи все

це до уваги, стає зрозумілим, що фокус вивчення нейронаук варто спрямовувати не

лише на мозкові процеси в разі відхилень та патологій, а й на стан здоров’я, коли

особистість суб’єктивно відчуває щастя та чинники, які цьому відчуттю щастя

сприяють. Чим більше пізнаємо структуру та функції мозку, то ефективніше

вирішуємо людські проблеми. До того ж у світовому рейтингу відчуття щастя серед

громадян наша країна посідає 132 місце серед 155 країн світу, а індекс щастя

становить 4,096. До порівняння у найщасливішій країні світу (Норвегія) цей

показник становить 7,537. Для складання рейтингу враховують такі дотичні до

щастя показники, які залежать від ефективності керівництва держави, – добробуту,

рівень ВВП на особу, очікувана тривалість життя, наявність громадянських свобод,

359

почуття безпеки і впевненості в завтрашньому дні, стабільність сімей, гарантії

зайнятості, рівень корупції, а також такі категорії, як рівень довіри в суспільстві,

великодушність і щедрість. Проте основну частину дослідження становили

результати опитувань громадської думки жителів різних країн про те, наскільки

щасливими вони себе почувають у своїй країні (Helliwell, Layard, & Sachs, 2017).

Сучасне життя нашого суспільства, як ніколи, сповнене стресовими

ситуаціями і надмірним напруженням, зумовлене різними внутрішніми та

зовнішніми чинниками країни. Порушення психічної рівноваги супроводжується

функціональними розладами, які розвиваються швидко або повільно залежно від

індивідуально-психологічних особливостей та нейропсихологічних ресурсів

особистості. Згідно зі статистикою в Україні 1,2 млн жителів (це більше ніж 3 %

усього населення) страждає психічними розладами і цей показник щороку зростає.

Уже котрий рік поспіль Україна посідає перше місце за кількістю психічних

розладів у Європі – майже 2 млн. українців щороку стають пацієнтами

психіатричних лікарень. За оцінками фахівців, від різноманітних нервових розладів

страждає кожен третій українець. Найважливіше, що втрачає людина через нервово-

психічні розлади – це працездатність. Інвалідизація від психічних захворювань

вийшла на друге місце серед інших захворювань. Частина людей, щоб уберегтися

від впливу «гнітючої реальності», шукає способів втечі, якими найчастіше стають

девіації.

Seligman (2004) зазначає, що відчуття справжнього щастя залежить від

людини більше, ніж від генів і обставин. Далай-лама та Туту (2017) вважають, що

відчуття щастя можна розвинути так само, як і ментальні здібності.

У перших двох розділах показано наявність великої кількості праць про

вивчення мозкових процесів за девіантної поведінки і дуже малу кількість праць, які

б вивчали здорову та щасливу людину. Davidson та Begley (2012), Hanson та Mendius

(2009), Penman та Burch, (2013) та інші представники медитативної нейробіології

вивчали фізіологічні основи психофізіології системи задоволення людини і

зосередили свою увагу на вивченні лімбічної системи, дофамінергічних нейронних

360

систем та префронтальної кори. Проте не висвітленими залишаються багаторівневі

нейропсихологічні механізми формування відчуття щастя у людини.

Ще досі існує у вітчизняній психології модерністське переконання та

неухильне дотримання поглядів І. П. Павлова, що тренований індивід здатен легко

справитися з труднощами, якщо він підготовлений до конкретних ситуацій та до

певних стимулів, які треба розпізнати і застосувати відповідний фіксований

комплекс дій. Тобто набір негнучких правил опрацювання інформації та

рефлекторних реакцій як себе поводити, начебто, може запобігти виникненню

девіацій. Інтернет просто рясніє оголошеннями на різноманітні тренінги. Зрозуміло,

що до всіх життєвих ситуацій підготуватися неможливо, про що свідчить досвід

підготовки космонавтів, альпіністів, водолазів, військових, поліцейських та

дресирування тварин. Зі слів представників цих професій, їх готували вирішувати

лише певні передбачувані (штатні/нештатні ситуації) проблеми, а до інших проблем

вони були абсолютно неготові, що проявлялося абсолютною безпорадністю і

панікою. Кінологи зауважують, що тренована собака значно поступається

інтелектом «дворовій». Наявні тренінги виробляють компетентність в одних

ситуаціях і одночасно виробляють безпорадність в інших. Саме безпорадність

запускає стресові реакції й не перешкоджає формуванню девіантної поведінки. Тому

активно проводилася пошукова робота та апробація психотерапевтичних підходів,

які б забезпечили резильєнтність і вирішили б проблему дисфункцій префронтальної

кори у девіантів. Адже мозок володіє неймовірним потенціалом (Аберкан, 2017).

В Інституті «Розум і життя», який вивчав медитативні науки з 1980-х років,

започатковано у 2000 році проект «Медитативна нейробіологія». У проекті взяли

участь монахи тибетського буддизму (майстри медитації) та провідні

нейропсихологи, неврологи, нейробіологи з Вісконського університету в Медісоні

та інших 19-ти університетів (Davidson, & Begley, 2012; Rinpoche, & Tworkov, 2014).

Їхня спільна науково-дослідна робота довела цілющість медитативних технік на

«розум» та «тіло» людини. Сьогодні вже можемо констатувати, що це призвело у

західній цивілізації до впровадження світських медитативних технік практично у

361

всіх сферах людської діяльності: від психотерапії у клініках до підготовки

військових та поліцейських у стресостійкості.

В Україні також були спроби застосувати медитативні техніки для

нейропсихокорекції поведінки девіантів. Для цього в 2005 році розроблено і

впроваджено комплексну програму психопрофілактики основних форм адиктивної

поведінки та підтримання психосоматичного здоров’я молоді “Образ власного Я”

(Б. М. Ткач. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 14536). У

програмі застосовано елементи Йоги і розроблено аналітичну медитацію «Почути

себе та один одного». Проте через узалежнення значної частини людей до

авраамічного і соціалістичного світорозуміння та недостатньої обізнаності у

дхармічному світорозумінні довелося медитативні техніки використати як

допоміжний елемент, а ведичні мотиви трансформувати у вправи когнітивно-

біхевіоріальної терапії.

Незважаючи на високий інтерес нашого суспільства до езотеричних знань,

бурхливого поширення Йоги, наявність мережі духовно-культурних центрів Реріха,

медитативних центрів, Тантра-центрів, проблема сприйняття дхармічних

світоглядних систем залишається ще актуальною для загалу. Це своєю чергою,

ускладнює широке застосування навіть світських медитативних технік для

коригування девіантної поведінки. Тому необхідно: розкрити нейропсихологічний

аспект відчуття щастя, визначити психотерапевтичні завдання

нейропсихокорекційної програми для девіантів, описати нейропсихологічні процеси

в мозку під час медитативної сесії, представити власні адаптовані до ментальних

особливостей українського суспільства медитативні техніки в межах когнітивно-

біхевіоріальної терапії для корекції девіантної поведінки.

Детальніше розглянемо нейропсихологічний аспект багаторівневих механізмів

щастя у людини. Для психокорекційної роботи виокремлюємо п’ять нейронних

систем інтеграції окремих відділів ЦНС під час організації як простих, так і

складних форм поведінки, пов’язаних із відчуттям щастя: 1) ретикулярна формація;

2) аміноспецифічні нейронні системи стовбура; 3) лімбічна система; 4) мозочок;

5) префронтальна кора мозку.

362

Ретикулярна формація – це мережа нейронів стовбура мозку і таламусу, які

забезпечують інтегрувальну діяльність ЦНС через неспецифічний вплив.

Активується ця мережа від колатеральних аферентних шляхів та широкого спектра

хімічних речовин (від вуглекислого газу аж до гормонів). Ретикулярна формація

стовбура мозку постійно, дифузно активно впливає на всі відділи ЦНС. Водночас

ретикулярна формація таламуса сприяє додатковій активації тих відділів, які в цей

момент безпосередньо опрацьовують аферентну інформацію, ретикулярна формація

має також загальний гальмівний вплив на ЦНС (Carpenter, & Reddi, 2012). Отже,

відбувається посилена активація тих частин ЦНС, які задіяні в певному процесі

опрацювання інформації, спрямованої на вдоволення певних нужд організму,

зокрема, щастя.

До аміноспецифічних систем мозку зараховують серотонінергічну,

норадреналінергічну та дофамінергічну. Тіла серотонінергічних нейронів

розташовуються по середній лінії стовбура мозку (від довгастого до нижніх відділів

середнього мозку). Відростки цих нейронів надходять майже до всіх відділів

проміжного мозку, переднього мозку, мозочка та спинного мозку. У більшості

структур мозку збудження серотонінергічних нейронів зумовлює гальмівний ефект,

а це призводить до пригнічення інших систем, спеціалізованих на вирішенні

життєвих проблем. Невирішені важливі життєві проблеми спричиняють відчуття

стурбованості, неспокій. Тимчасове пригнічення цих систем зумовлює

невмотивовану ейфорію у поєднанні з відчуттям насолоди. Тому за відчуття щастя

серотоніну кількість більша у правій півкулі, в разі депресії однакова в обох

півкулях. Серотонін виробляється в мозку, а також у кишково-шлунковому тракті та

тромбоцитах і створює фон щастя – «відпустку від турбот». Натомість натуральні

опіоїдні пептиди (енкефаліни та ендорфіни) володіють короткотривалою здатністю

зменшувати біль і позитивно впливати на емоційний стан – «гормони щастя»

(Hammond, 2015).

Норадреналінергічна система представлена окремими групами нейронів у

довгастому мозку та мості. Особливо багато їх у голубій плямі (важливий центр

бадьорості та напруги), яка пов’язана практично зі всіма ділянками мозку.

363

Збудження норадреналінергічних структур супроводжується гальмуванням

активності різних нейронів, зокрема й серотонінергічних, полегшуючи цим передачу

аферентної інформації на різних рівнях ЦНС (Byrne, Heidelberger, & Waxham, 2014).

Дофамінергічна система містяться (тіла нейронів) у вентральних відділах

середнього мозку (особливо багато у чорній субстанції). Їхні відростки надходять до

базальних рухових ядер стріопалідарної системи, до лімбічної системи, до

гіпоталамуса і до префронтальної кори (L. Iversen, S. Iversen, Dunnett, & Bjorklund,

2009).

Так званий «центр задоволення» відкрили у 1954 р. Дж. Олдс і П. Мілнер у

гіпоталамусі білих щурів, яким імплантовано металеві електроди у прилегле ядро, і

тварини могли самостійно його стимулювати. На основі спостереження за тим, як

тварини себе стимулювали до повного виснаження (7000 стимулів за годину),

відмовляючись від їжі, води, сексу та ігноруючи небезпеку, медіальний

передньомозковий пучок був названий «центром задоволення» («раєм»). У

подальших дослідженнях виявилося, що це не центр задоволення, а центр

очікування задоволення (Linden, 2011).

Варто детально зупинитися на висвітленні ролі прилеглого ядра у формуванні

очікування задоволення, оскільки воно є головним об’єктом впливу

нейромаркетологів, політиків, управлінців та ін. Прилегле ядро – група нейронів у

вентральній частині смугастого тіла. Складається ядро з двох зон, відмінних

аферентними та еферентними зв’язками: оболонки і серцевини. Основу прилеглого

ядра становить гамма-аміномасляної кислоти вмісні середні голчаті нейрони (90–

95 %), решта – це холінергічні і гамма-аміномасляної кислоти ергічні вставні

нейрони. Прилегле ядро отримує інформацію від дофамінових нейронів вентральної

зони і глютамінових нейронів префронтальної кори, мигдалеподібних тіл і

гіпокампа. Тут відбувається аналіз сенсорної та афективної інформації та

формується поведінкова реакція – відповідь на мотивувальні подразники. Ця зона

мозку максимально активується, коли людина відчуває задоволення сексуальне,

харчове, отримує фінансову винагороду та за відчуттів належності, кооперації,

переваги, перемоги тощо. Саме тут містяться компоненти, які беруть участь у

364

системі винагороди, системи задоволення, почуттів (сміх, заздрість, зверхність,

ревність, агресія, страх, ефект плацебо та ін.). Окрім того, дофамін виділяється під

час пригадування/споглядання чогось приємного, під час очікування винагороди

(процес гри), у момент отримання насолоди, а також у разі болю (гострі страви,

гострі відчуття тощо) та інших дуже сильних подразниках (Striedter, 2016).

Варто особливо наголосити, що взаємозв’язок між частинами мозку,

пов’язаних з емоціями, пам’яттю, свідомістю і «системою винагороди», залежить

від особистого досвіду людини. За принципом імпринтингу формуються стійкі

нейронні контури і у подальшому індивід завжди буде вимушений отримувати

задоволення саме від конкретних дій. Наприклад, від певних страв, певного регіону

планети, певного жанру музики і літератури, певних творів образотворчого

мистецтва, від певних світоглядних систем, від певної діяльності тощо, а також від

певних девіантних об’єктів/дій, які формують парадигмальну девіантну поведінку.

Як бачимо, соціальний чинник є визначальним на 70 %. Очевидно, що доведеться

руйнувати наявні нейронні контури і формувати нові з урахуванням ціннісно-

нормативних стандартів конкретної спільноти. На нейронних моделях з тварин,

коли поєднуються з прилеглим ядром центри роботи внутрішніх органів чи цілих

поведінковий актів, то за 2–3 сеанси виробляється стійкий навик – адикція

(Carpenter, & Reddi, 2012).

Лімбічна система забезпечує регуляцію функціонального стану всього

організму за необхідності миттєво реагувати на зміни у довкіллі та тілі.

Проявляється це всім спектром афективних реакцій: від позитивних до негативних

(Greene, Morrison, & Seligman, 2016). За Davidson та Begley (2012) серед спектра

емоційних реакцій, які людина зазнає у різних ситуаціях, існує шість емоційних

стилів. Кожному емоційному стилю відповідає конкретний нейронний контур у

мозку. До лімбічної системи належить: древня кора (нюхові цибулини та горбики),

стара кора переднього мозку (цингулярна і гіпокампальна закрутки, основа

гіпокампа), підкіркові ядра (мигдалеподібні тіла, перегородкові ядра), переднє

таламічне ядро. Особливо привертає увагу у лімбічній системі наявність великої

кількості замкнутих нейронних ланцюгів, що сприяє тривалій реверберації та

365

наявності зв’язків зі всіма відділами ЦНС (Carpenter, & Reddi, 2012). Через емоції

весь організм інтегрується в цілісну систему за зміни умов у довкіллі чи зміни

уявлень про нього. На основі сильних емоційних подій та проміжками між ними у

лімбічній системі формуються елементи психологічного відчуття часу, а точніше

знечасовлена мова – коли існує «до того» і «після того». Крім того, лімбічна система

робить найбільший внесок у системі задоволення під час оргазму та сексуального

піднесення.

Мозочок розташований під потиличними частками великих півкуль і над

довгастим мозком. Складається мозочок з двох півкуль та ділянкою, яка їх з’єднує –

черв’яком. Півкулі мозочка є філогенетично молодими структурами, особливо

збільшені бокові частини (неоцеребелум), які синхронно прогресували з

префронтальною корою і переважно комунікують з нею. Черв’як є філогенетично

древньою структурою. Поверхня мозочка має велику кількість закруток. Мозочок

має двосторонні зв’язки з іншими відділами центральної нервової системи через три

пари ніжок. Складна морфологічна структура мозочка зумовлена різноманітністю

його функцій. Мозочок, як і півкулі головного мозку, отримує всю аферентну

інформацію від спинного мозку та всю еферентну – від моторних центрів кори

півкуль до спинного мозку. Головною функцією мозочка є упорядкування всіх

процесів, особливо це простежується на координації рухів, підтримці рівноваги тіла

і когнітивній діяльності. Окрім того, під час відчуття оргазму, радості мозочок

модулює прояви моторної активності тіла (Цимбалюк, Медведєв, & Сенчик, 2013).

У разі дисфункцій неокортексу мозочок завдяки компенсаторному підсиленню

механізмів упорядкування когнітивних процесів може на належному рівні

забезпечувати адаптацію індивіда, навіть у суспільстві.

Префронтальна кора мозку – відділ кори великих півкуль, який становить 1/3

всього неокортексу і має зв’язки зі всіма відділами мозку. Образно кажучи, це

«вмістилище душі». Розвитку префронтальної кори завдячуємо жінкам через

здатність поділитися харчами з дітьми та іншими. Головними функціями

префронтальної кори є: свідоме управління когнітивними та моторними процесами;

конструювання складних когнітивних схем і планів дій, прогнозування; прийняття

366

рішення; контроль, регуляція і модифікація поведінки та емоцій; зчасовлена мова –

періодизація подій «минуле», «теперішнє» і «майбутнє»; Образ-Я (Goldberg, 2002;

Davidson et al., 2003; Penman, & Burch, 2013; Warren, & Donaldson, 2017).

Як зазначено у розділі 4, у психодинаміці девіантного процесу беруть участь

такі її частини: орбіто-фрональна дорзолатеральна та вентромедіальна. За

позитивних емоцій та сприйняття чогось прекрасного (зумовлене життєвим

досвідом) у людини активізується ліва префронтальна кора, за негативних емоцій і

сприйняття чогось огидного домінує права (Hanson, & Mendius, 2009; Carpenter, &

Reddi, 2012).

Власне префронтальна кора створює нюанси емоційних переживань. Стани

відчуття щастя чи нещастя є надзвичайно тривалим. Наприклад, за психіатричної

патології маніакальні чи депресивні стани зі всіма ознаками гостроти можуть

тривати навіть рік.

Підсумовуючи, можна сказати, що кожен з нейронних рівнів інтеграції ЦНС

дає змогу отримати «певний відтінок щастя» та різної тривалості. Також показано,

що рух еволюції щастя у людини прямує від вдоволення вітальних нужд,

продовження роду до соціальних, естетичних та духовних; від короткотривалого до

довготривалого; від екстернальної причиновості до інтернальної; від реального

фізичного/хімічного подразника до абстрактного; від вісцерального до

церебрального.

Нейронні системи інтеграції окремих відділів ЦНС під час організації як

простих, так і складних форм поведінки, пов’язаних з відчуттям щастя,

функціонують одночасно, інтегруючись одна в одну, де в певні моменти онтогенезу,

біоритмів та контексту одна з них стає домінантною. Оскільки за своєю суттю люди

є істотами тілесними, то відчуття щастя забезпечується не лише вдоволенням різних

нужд через діяльність, а й через зміну функціональних станів та активності

свідомості.

Інтегральними критеріями, на основі вищесказаного, відчуття щастя повинно

бути усвідомленим, керованим, тривалим, зі всією гамою відтінків і щоб спосіб

реалізації не суперечив сучасним ціннісно-нормативним стандартам конкретного

367

суспільства. Окрім того, як вже зазначено, відчуття щастя чи нещастя містить

«завчений» компонент. Цей компонент стосується не лише переконання, що

виключно зовнішні об’єкти та ситуації можуть приносити щастя, а й виучених

деструктивних моделей опрацювання інформації, які проявляються у когнітивній

сфері афективній та поведінковій. Ми також додали ще дві вимоги: забезпечити

резильєнтність та вирішити проблему з дисфункціями префронтальної кори.

Перейдемо до сучасних досліджень ефективності медитації. Schwartz та

Begley (2002) у своєму дослідженні показав, як, застосувавши глибоку медитацію у

межах когнітивно-біхевіоріальної терапії, можна вплинути на активність

префронтальної кори, яка є провідною ланкою в обсесивно-компульсивному

розладі. Після десяти тижнів практики медитації у 12 з 18 пацієнтів стан

покращився. Це явище, коли мозок може зцілювати сам себе, автори назвали

«самокерованою нейропластикою».

Penman та Burch (2013) розробили усвідомлену медитацію для терапії депресії

та загалом для людей у динамічному суспільстві, сповненого стресами.

Присвячуючи усвідомленій медитації 15 хв у день, люди навчилися зупиняти потік

думок та емоцій, щоб зосередитися на тому, що справді відбувається у їхньому

бутті. Зараз цю методику рекомендувало британське міністерство охорони здоров’я.

Davidson та Begley (2012) виявили, що в осіб з підвищеною активністю правої

півкулі мозку більший поріг для задоволення. Відносна міжпівкульна збалансована

активність вважається маркером точки відліку для щастя. Після позитивної чи

негативної емоційної реакції міжпівкульна активність завжди повертається до цієї

точки. Дослідники поставили гіпотезу: якщо за допомогою медитації у межах

когнітивно-біхевіоріальної терапії можна позбутися депресії, обсесивно-

компульсивного розладу, то чи є можливим за допомогою лише думки

(медитативних технік) досягти змін у мозку, а це є основою довготривалого щастя та

інших позитивних емоцій. Свій вибір вони зупинили на почутті «співчуття»

(відповідає вентромедіальна частина префронтальної кори). Для дослідження

сформовано дві групи: першу із випадкових студентів, а другу з буддиських

монахів. Буддистські монахи навчили студентів медитації на «співчуття». До і після

368

медитативної практики проведено вивчення міжпівкульної активності. Виявилося,

що у студентів активність з правої півкулі рівномірно розподілилася по обох

півкулях і найвища активність зафіксована у ділянках мозку, пов’язаних зі

співпереживанням і материнською любов’ю. Натомість у монахів активність була

рівномірно розподілена по обом півкулям, а після медитації змістилася в ліву

півкулю. Можна зробити висновок про те, що відчуття співпереживання і відчуття

щастя можна натренувати.

Davidson виокремив шість емоційних стилів з прив’язкою до нейронних

структур, які визначають усю палітру афективної сфери (Davidson, & Begley, 2012).

Перший емоційний стиль – «Стійкість» («Емоційна гнучкість») описує,

наскільки швидко чи повільно людина відновлюється після неприємностей. Особам,

які швидко відновлюються після невдач, характерним є висока активність у лівій

префронтальній корі та активні зв’язки між префронтальною корою та

мигдалеподібними тілами. Остання пов’язана з тривогою і страхом.

Другий емоційний стиль – «Прогнозування» описує, як довго людина здатна

зазнавати і зберігати позитивні емоції після якоїсь приємної події. Якщо до

прилеглого ядра від префронтальної кори надходить багато сигналів, то у людини

позитивне «прогнозування». Натомість низька активність ядра через незначний

внесок префронтальної кори призводить до негативного та песимістичного погляду

на життя.

Третій емоційний стиль – «Самосвідомість» описує, наскільки людина

усвідомлює внутрішні процеси у своєму тілі, свої тілесні відчуття, які пов’язані з

переживаннями у цей момент. Нервовою основою цього стилю є острівець Рейля,

який отримує сигнали від внутрішніх органів і визначає тілесні прояви емоційних

реакцій.

Четвертий емоційний стиль – «Соціальна чутливість» описує, наскільки

людина уважна і чутлива до різних невербальних сигналів, які надходять до неї із

соціального оточення. Цими сигналами можуть бути інтонація, міміка, зміна пози

тіла або будь-який рух, погляд. Нервовою основою є мигдалеподібні тіла з

веретеноподібною закруткою. Низький рівень активності в закрутці та високий у

369

мигдалеподібних тілах призводить до крайнього ступеня нечутливості до інших

людей.

П’ятий емоційний стиль – «Чутливість до контексту» описує, наскільки точно

люди здатні оцінювати соціальний контекст і поводитися певним чином. Цей стиль

пов’язаний з префронтальною корою і гіпокампом. Саме гіпокамп відіграє важливу

роль у формуванні довготривалих спогадів. Що вища активність цих структур, то

краще людина оцінює контекст.

Шостий емоційний стиль – «Уважність» описує здатність людини за власним

бажанням фокусувати увагу на чомусь (об’єкт, задача) й утримувати її так довго,

наскільки це необхідно. Відповідає за цей стиль префронтальна кора.

Для конструктивного вирішення сформульованого психокорекційного

завдання, ми на основі когнітивно-біхевіоріальної психотерапії з використанням

досягнень медитативної нейробіології розробили комплексну програму «Щастя»

нейропсихологічної корекції особистості з девіантною поведінкою.

Метою програми є розвиток та зміна особистісних ресурсів особистості для

подолання девіантної поведінки та збереження психосоматичного здоров’я. Сфера

застосування як для індивідуальної, так і групової психотерапії. Об’єктами

нейропсихологічної корекції є окрема девіантна особистість, девіантна група та

девіантна спільнота. Програма створена на основі когнітивно-біхевіоріальної

психотерапії з використанням досягнень медитативної нейробіології.

Концептуальною моделлю психопрофілактичної програми є буддизм та

синергетика. У програмі реалізовано нейропсихологічний підхід до корекції

особистості з девіантною поведінкою. Технологічний підхід у нейропсихологічній

корекції девіантої поведінки передбачає стратегію і тактику. Стратегією програми є

формування гармонійної та щасливої особистості, здатної долати власні

психологічні та життєві проблеми. Тактика нейропсихокорекційної програми

передбачає позбутися деструктивних переконань, підвищити керованість афективної

сфери, вироблення резильєнтності та навичок усвідомленого керування процесом

відчуття щастя. Це досягається руйнацією нейронних мереж, пов’язаних із завченим

компонентом дезадаптивної поведінки, покращенням діяльності всіх відділів

370

префронтальної кори мозку, зниженням чутливості неокортексу до впливу решти

частин мозку, розширенням впливу неокортексу і зсувом активності з правої

префронтальної кори у ліву.

Завдання програми: 1) надати достовірну інформацію про природу девіантної

поведінки; 2) допомогти усвідомити небезпеку девіантної поведінки для

особистості, близького оточення та суспільства; 3) розвинути особистісні ресурси

для подолання девіантної поведінки; 4) сформувати навички вирішення внутрішніх

конфліктів, контролю афективної сфери та формування резильєнтності.

Етапи нейропсихокорекційної роботи:

– створити штучно ілюзію впевненості;

– виробити стійкість до невизначеності;

– підсилити слабкі ланки опрацювання негативної інформації;

– підсилити функції префронтальної кори.

Для цього використовуємо три основні форми буддиських медитацій:

зосередженості; усвідомленості та співпереживання.

Медитація «Зосередження» («Концентрація уваги») передбачає якнайдовше

зберігати увагу на ритмі власного дихання (вдихів і видихів). Коли у

медитувальника вислизає увага, то її необхідно відновити. Вона складається з

чотирьох циклів: 1) вислизання уваги; 2) усвідомлення відволікання;

3) переорієнтація уваги; 4) стійка увага.

Коли увага вислизнула в цей момент, активними є задня тім’яна ділянка,

передклиння, задня цингулярна кора, медіальна префронтальна кора та латеральна

ділянка скроневої кори. У момент усвідомлення відволікання спостерігається

підвищена активність передньої частини острівця та передньої цингулярної кори. Це

дуже важливий стан у медитативній практиці. За переорієнтації уваги (звільнення

уваги від відволікання) активуються дорзолатеральна префронтальна кора та нижня

тім’яна частка. Стійка увага медитувальника проявляється високою і тривалою

активністю дорзолатеральної префронтальної кори (Davidson et al., 2003; Kellawon,

2014; Apple, Fonseca, & Kokovay, 2016).

371

Медитація «Усвідомлення» («Вільного сприйняття»). Упродовж медитації на

медитувальника впливають різні подразники: візуальні, аудіальні, тілесні, емоційні,

когнітивні тощо. Медитувальник намагається максимально сприйняти всі ці

подразники. Саме сприйняти, а не аналізувати їх. Наявна активність ділянок,

пов’язаних з певними подразнювальними чинниками. Під час практики також

відбувається зниження активності острівця та мигдалеподібних тіл, що

супроводжується зниженням тривоги (Penman, & Burch, 2013; Rinpoche, & Tworkov,

2014; Макґоніґал, 2017; Диспенза, 2017).

Медитація «Співпереживання» («Милосердя») передбачає вироблення почуття

доброзичливості щодо інших людей та істот, незважаючи на те, чи вони ставляться

до медитувальника вороже чи дружньо. За тривалої практики відбувається

посилення активності скронево-тім’яного вузла та вентромедіальної ділянки, а

також з’являється легка здатність уявляти себе на місці іншого, емпатія та легке

засвоєння досвіду інших (Hanson, & Mendius, 2009; Penman, & Burch, 2013;

Rinpoche, & Tworkov, 2014; Арден, 2016; Фромм, 2017).

Тематика занять: заняття № 1 «Нейропсихологія щастя», заняття

№ 2 «Нейропсихологія медитації», заняття № 3 «Безоб’єктна» медитація», заняття

№ 4 «Медитація «Зосередження», заняття № 5 «Медитація «Усвідомлення», заняття

№ 6 «Медитація «Співпереживання», заняття № 7 «Комплексна медитація», заняття

№ 8 «Кульмінація просвітлення».

У комплексній програмі нейропсихологічної корекції триває навчання

формальними і неформальними, а також неаналітичним і аналітичним світським

медитаціям. Сесія формальної медитації складається з: «Молитви благословення на

медитацію», «Безоб’єктної» медитації, медитації «Зосередження», медитації

«Усвідомлення», медитації «Співпереживання» та молитви «Благопобажання

чотирьох безмірних». Але за кожної форми девіантної поведінки використовуємо

індивідуальний підхід. Враховуємо також індивідуально-психологічні та

нейропсихологічні особливості кожного девіантна. За дисфункції дорзолатеральної

частини префронтальної кори акцент робимо на медитації «Зосередження», за

372

дисфункції орбіто-фронтальної частини – на «Усвідомлення», а за вентромедіальної

– «Співпереживання».

Перевірку ефективності комплексної програми нейропсихологічної корекції

ми проводили протягом 2 місяців на групі з 20 чоловіків і 20 жінок віком 30–40

років з різними формами девіантної поведінки. Застосування ЕЕГ дослідження та

проективних методик показало достовірне зниження рівня тривожності та

підвищення усвідомленості перебігу когнітивних процесів (табл. 5.1). Суб’єктивно

досліджувані зазначають, що щоденна медитативна практика покращує якість

нічного сну, дає відчуття безмежного і розслабленого щастя стали позитивніше

сприймати людей і ситуації, а також зберігати цей стан незалежно від життєвих

обставин.

Таблиця 5.1

Зміна когнітивних та емоційних показників серед чоловіків і жінок

до програми «Щастя» і після неї

Основні когнітивні та емоційні показники серед чоловіків і жінок Стрес Взаємодія Інтерес Хвилювання Концентрація Релаксація

ч ж ч ж ч ж ч ж ч ж ч ж

До

програми 41 43,5 52 53,5 58 57,5 40 43 33,25 34,25 35,5 35,5

Після

програми 43,25 42 58,25 57,5 62 61 47,5 46,25 40 41,5 45 47,75

р≤0.05 р≤0.001 р≤0.01 р≤0.01 р≤0.01 р≤0.001 р≤0.05 р≤0.001 р≤0.001 р≤0.001 р≤0.001

Оскільки особи із експериментальної групи мали вищу освіту (економісти,

медики, юристи, психологи), цей факт не дає змогу говорити про ефективність для

всього суспільства і розглядаємо це як пілотне дослідження. Знаючи, що все

людське життя сповнене гейміфікацією, прийнято рішення трансформувати

комплексну програму «Щастя» нейропсихологічної корекції особистості з

девіантною поведінкою у «психологічний квест «Подорож героя»», який

модифікується під вікові, професійні, соціальні та культурні особливості

суспільства.

373

5.1.3. Принципи нейропсихологічної корекції основних форм девіантної

поведінки

Хоча нейропсихологічна концепція девіантної поведінки розкриває механізми

формування неповторної структури девіантності у кожної особистості, не варто

забувати, що різні форми девіантної поведінки мають відмінну етіологію та

симптоматику. З огляду на це, необхідно розкрити специфіку на нюанси у

нейропсихологічній корекції основних форм девіантної поведінки.

5.1.3.1. Корекція агресивної поведінки

Первинну агресію до п’ятилітнього віку розглядаємо як протоагресію через

відсутність компонента критичності в діях дітей. Адже під агресією розуміють будь-

яку форму свідомої чи імітативної поведінки, скеровану на образу чи нанесення

шкоди іншій особі, яка не бажає подібного ставлення до себе.

Проведене нами опитування педагогів дало змогу виокремити найчастіші

прояви ненормативної агресії у дітей та підлітків: агресія з гіперактивністю

(вибуховість у поведінці, неадекватність реакцій, приставання до інших, недоцільні

бійки…); агресія лідерства (суперництво, прагнення пригнітити інших, бажання

влади); демонстративна агресія для привернення уваги; агресія у дітей з

ігровою/інтернет-адикцією за заборони доступу до ґаджета; агресія з низькою

самооцінкою (підвищена вразливість, образливість, вибуховість); агресія у

поєднанні з тривогою (як засіб відволікання від труднощів), агресія у поєднанні із

страхом (надмірна агресія до комах, тварин через страх); агресія як помста

(заздрість, злопам’ятність).

Будучи прихильником контекстуального інтеракціонізму (Дж. Р. Кантора),

наше бачення способів комплексного вирішення ненормативної агресивності є

таким: не провокувати; скеровувати агресію у позитивне соціально схвальне русло;

нейропсихологічна корекція слабих ланок вищих психічних функцій.

Уникнення провокації агресії полягає у структуруванні навколишнього

фізичного, інформаційного та соціального простору так, щоб не виникало

агресивних поведінкових сетінгів, тобто створення «етичного суспільства». Це є

374

комплексним завданням для соціальних психологів, нейромаркетологів, педагогів,

антропологів, нейрофілософів та лідерів країни.

Кожному з нас відомо, що творчість чи спорт допомагає самовиразитись

індивіду через перемоги і досягнення позбавляє від внутрішнього дискомфорту і

внутрішнього невдоволення самим собою – зникає першопричина агресії.

Індивіди по-різному сприймають світ, залежно від характеру, який впливає на

життя та на те, як відчувають внутрішню і зовнішню реальність, як реагують на неї в

кожен конкретний момент буття. Як зазначає Холличер (1975) у агресивності як рисі

характеру можна виокремити три компоненти: емоційний (легкість виникнення

негативних емоцій: гнів, відраза, ненависть, злість…); когнітивний (розуміння

ситуації, виділення об’єкта і обґрунтування мотиву для прояву агресії, вибір форми

реалізації агресії); вольовий (цілеспрямованість, послідовність, наполегливість,

ініціативність у реалізації агресії). Кількісне та якісне співвідношення вищезгаданих

компонентів визначає форми прояву агресії, а представленість кожного компонента

залежить від індивідуально-типологічних особливостей індивіда.

Створена директивна класифікація агресивності дозволила нам скоректувати

психічні та поведінкові порушення на рівнях «індивід–індивід», «індивід–група» та

«індивід–соціум». Адже отримуємо чітке розуміння походження мотивів агресії:

страх перед фрустрацією і прагнення уникнути болю виникає у ретикулярному

мозку; намір зберегти емоційний комфорт – лімбічний мозок; як інструмент

досягнення цілі – неокортекс. Отримуємо також однозначну відповідь щодо вибору

психотерапевтичних підходів та методів, коли працюємо з компонентами

агресивності (порушення функціонування нейронних контурів).

На рівнях група–група, група–соціум, соціум–соціум, як зазначено вище,

необхідно вже долучати знання з соціальної психології, соціальної нейропсихології,

соціальної нейробіології, культурології, філософії та історії.

Отже, повернемося до меж своєї професійної компетенції і перейдемо до

розгляду слабких ланок вищих психічних функцій, які спричиняють появу

агресивності. Феноменологічні прояви агресивності будуть кластеризовані за

375

нейропсихологічними причинами, а також будуть рекомендації щодо їх корекції за

кожним симптомокомплексом.

Агресивна поведінка як первинний дефект ураження префронтальної кори

(розлад особистості органічного походження) виникає внаслідок порушення

функції програмування, регуляції та контролю психічної діяльності (Hillbrand,

Sokol, Waite, & Foster, 1993; Goldberg, 2002; Becerra-García, 2015).

Дисфункція орбіто-фронтальної частини префронтальної кори (диссоціальний

розлад особистості; синдром дефіциту уваги з гіперактивністю). Таким особам

необхідно навчитися утримувати увагу на перебігу власних психічних процесів та

актуалізувати самообмеження. У їхній побут долучити діяльність, яка тренує увагу і

виробляє навичку вчасності та доцільності дії (Йога, східні бойові мистецтва, теніс,

метання предметів), розвиток стійкості уваги (картинки «знайди відмінності»,

лабіринти, пазли…), формування стриманості (запровадження правила «полічи до

10 перш, ніж діяти»). Акцент робити на медитаціях «Зосередження» («Концентрація

уваги»).

Дисфункція вентромедіальної частини префронтальної кори (нарцисичний

розлад особисті). Таким особам необхідно повернути Его та совість, сформувати

усвідомленість власних емоцій та почуттів інших людей, розвивати емпатію.

Практикувати медитацію на «Співпереживання» («Милосердя»), робота з

обличчями людей на фотографіях (коміксах)/фільмах (мультиках), гра на

зображення емоційних станів та їх розпізнавання, рольові ігри з відображенням

фрустраційних ситуацій та пробути в ролі як «агресора», так і «жертви», написання

творів про емоції, малювання та ліплення емоційних облич, нормалізувати завищену

самооцінку.

Дисфункція дорсолатеральної частини префронтальної кори (гіпобулія;

фанатизм; синдром дефіциту уваги). Особам з цим розладом необхідно підвищити

самооцінку, самосвідомість, довіру до самого себе та позитивне сприйняття

власного образу «Я». Найкраще для цього підходить вправи для підсилення

позитиву в Я-концепції: «карта успіху» (на осях різних сфер діяльності

відзначаються досягнення, складаються плани); «щоденник успіху», залучення

376

дитини до гуртків. Практикувати медитацію на «Усвідомлення» («Вільного

сприйняття»).

Дисфункція латеральної (конвекситальної) частини префронтальної кори.

Показана діяльність для зменшення довільності в руховій сфері (Йога, медитація на

пропріорецепцію, формування «свідомої карти тіла»), трансформація деструктивних

дій у вербальну площину (впровадження правила «зупинись і подумай, що саме ти

хочеш зробити і поміркуй чи є в цьому доцільність»).

Дисфункція передньої цингулярної кори (набутий психопатологічний тип

особистості). Осіб з цим розладом необхідно навчити усвідомлювати появу гніву,

розширити репертуар поведінкових реакцій, розвинути емпатію та емоційність

(нюансів у проявах емоцій). Для цього найкраще підходить медитація на

«Присутність» (споглядання за всім, що оточує, за інтрапсихічною активністю, за

тілесними процесами: дихання, серцебиття), «Співпереживання» («Милосердя»),

робота над мімікою перед дзеркалом, аналіз емоцій інших людей, долати емоційне

застрягання (інертність) на проблемній ситуації.

Ураження мигдалеподібних тіл – двобічне ураження скроневих ділянок

(атараксія; синдром Клювера–Бюсі). Необхідно лікувати причину (нейроінфекції,

паразити, травми, метаболічні порушення), яка призвела до ураження, а також

сформувати критичність до довільних дій і власного безстрашшя.

Агресивність як вторинний дефект ураження проявляється ворожою

атрибуцією (оцінка ситуації та подій як ворожих). У дітей ситуація критична,

оскільки порушення у нижче розташованих структурах спричиняє розлади вище

розташованих. Називається цей феномен «ефект каскаду» (доміно). Агресія є

індикатором невирішеної важливої проблеми чи невдоволення якоїсь життєвої

потреби, реакція на авторитарний стиль виховання, гіпоопіку (відчуття

покинутості), нереалізованих потреб у любові і визнанні. Причина може бути в тих,

хто оточує (сім’я, шкільний колектив, референтна група, суспільство). Причиною є

також гностичні, мнестичні розлади, недостатність інтелекту, недостатність

комунікативних навичок, дезадаптації, соматичні захворювання (Foster, Hillbrand &

Silverstein, 1993).

377

Особливої уваги заслуговує функціональний стан гіпокампа. Осіб, у яких

функція гіпокампа нормальна або дещо посилена, варто навчити оцінювати всі

прояви власної агресивності, підсилити почуття провини у випадку цілеспрямованої

агресії на інших, навчити брати на себе відповідальність за свої вчинки, підвищити

емпатійність (медитація на «Співпереживання»), сформувати навички соціальної

компетенції (розширити репертуар вирішення проблемних ситуацій; надати знання

соціальних ролей та їхніх моделей поведінки). Дуже дієвими є розстановки за

Хеллінгером.

Натомість тим особам, у кого функція гіпокампа послаблена, необхідно

зменшити надмірну чутливість негативного ставлення до себе, здійснити емоційну

десенсибілізацію до сприйняття ситуацій як ворожих стосовно себе, побороти

установку на те, що інші мають лише ворожі наміри, розвинути усвідомленість

всього спектра своїх емоцій та контроль над ними. Для цього найкраще підходять

Йога (релаксаційні техніки: м’язова релаксація, глибоке дихання, візуальні образи),

медитації, робота зі страхами (вербалізація страхів), рольові ігри та розстановки за

Хеллінгером.

Нейропсихолог, інтерпретуючи результати психометричних тестів, рівня

адаптованості у соціумі, шкільної успішності тощо, повинен здійснити кваліфікацію

симптомів, тобто визначити, чи це первинні порушення чи вторинні (Van Praag,

2001). Оскільки все це визначить пріоритети у корекційно-розвиваючому навчанні.

Агресивність як третинний симптомокомплекс з негативною

компенсаторною перебудовою формується за принципом патологічного гомеостазу

та адикції. Завдання нейропсихолога зменшити активність центру задоволення,

завдяки налагодженню зв’язку між префронтальною корою та прилеглим ядром. Ця

терапевтична задача досягається за допомогою формування мисленнєвої культури і

критичного внутрішнього мовлення. Найголовнішим є розірвати сформовані зв’язки

між проявом агресії та відчуттями задоволення, домінантності, власної значущості

тощо. Це досягається за допомогою використання комплексної медитації

(«Безоб’єктна, Усвідомлення, Зосередження, Співпереживання»), коли

короткотривале (ситуативне) відчуття щастя від агресії заміщається тривалим

378

відчуттям стану щастя (зсув активності з правої півкулі мозку у ліву). У межах

когнітивно-біхевіоріальної терапії застосовуємо Йогу та медитації.

У нашій психокорекційній роботі належно звернено увагу на підсилювальні

чинники появи агресивних дій: крайнощі самооцінки (висока, низька), соматичні

хвороби (зростає ворожість), збудливість нервової системи (підвищена, знижена).

Просвітницька і корекційна робота у середовищі індивіда: сім’я, референтна група,

суспільство. Ефективним із методів прямої роботи з головним мозком на рівні його

фізіології є біологічно зворотний зв’язок за ЕЕГ (нейрон-обруч) під час

медитативних практик (Cantor, & Evans, 2013; Chapin, & Russell-Chapin, 2013;

Martins-Mourao, Kerson, & Kamiya, 2017). Важливими є якість і тривалість сну,

харчування, рухова активність, гігієна розумової праці, «інформаційна дієта»

(наполегливо рекомендуємо уникати повністю телебачення та неконструктивного

контенту в Інтернеті).

Глибоке розуміння нейропсихологічних механізмів формування людської

агресії дало нам змогу подолати деструктивний аспект цього феномена на рівнях

«індивід–індивід» та «індивід–група».

Окремо варто розглянути агресивність у посттравматичному стресовому

розладі. Військові дії на сході України, що тривають з 2014 р., призвели до гострої

потреби у психологічній реабілітації постраждалих учасників АТО. Психіка людей,

яка була змінена, відповідно до умов війни (інструментальна агресія), часто стає

непристосованою до мирного життя, до «звичних» ціннісно-моральних стандартів

суспільства. Трапляються випадки, коли флешбеки, нічні жахи, загострене почуття

справедливості, агресивність, девіантність ветеранів спричиняють дискомфорт і

страждання навіть для люблячих їхніх рідних та близьких. Підсилювальними

чинниками психічної травматизації є каліцтва та соматичні хвороби, набуті під час

війни. Як добре відомо, невирішені зараз психологічні проблеми у ветеранів згодом

проявляться у них девіантною поведінкою та антисоціальними настроями. Це

підтверджують війни у В’єтнамі, Афганістані, Іраку тощо.

Фахова література відображає психологічні наслідки у ветеранів, які вели

бойові дії на чужих територіях, і війни були загарбницькими, а не оборонними.

379

Зокрема, як наголошує Degruy (2005), з часом розлади у ветеранів самостійно не

проходять. Tick (2005) надзвичайно емпатійно описав переживання воїнів на війні та

психологічні перебудови під час повернення до мирного життя. Benedict (2003)

висвітлила особливості військової служби жінок в Іраку та віддалені психологічні

наслідки війни. Arden (2008) демонструє новітні методи терапії посттравматичних

розладів.

Відмінність нашої ситуації полягає в тому, що Україна веде визвольну війну

не лише добровольчими формуваннями та волонтерським рухом, а й ЗСУ, на своїй

території і досвід країн-агресорів у цій ситуації не годиться. На проблему

психологічної реабілітації воїнів та на довготермінові психологічні наслідки війни

ще не звернено належної уваги і це потребує подальшого вивчення.

Тому вважаємо за доцільне висвітлити специфіку застосування бригадної

моделі нейропсихологічної реабілітації для постраждалих учасників АТО, яку

застосовано в червні 2016 р. на базі рекреаційно-оздоровчого комплексу “Хирів-

рент-інвест” (Хирів, Львівська обл.), а також із добровольцями застосовувалась у

2017 р.

Завданням нейропсихологічної інтервенції було: 1) подолати наслідки

перенесених бойових психічних травм (посттравматичних стресових станів);

2) подолати хронічні психопатологічні зміни особистості, які виникли внаслідок

бойового стресу; 3) відновити порушені/втрачені психічні функції до рівня, який

дасть їм змогу комфортного буття у суспільстві; 4) сформувати навички вирішення

внутрішніх конфліктів і регуляції власних емоцій та почуттів; 5) здійснити

просвітницьку роботу з членами сімей військовослужбовців; 6) повернути втрачене

відчуття стану щастя постраждалим учасникам антитерористичної операції та їхнім

сім’ям.

Дуже дієвою для подолання почуття провини є бесіда (10 хв), за допомогою

якої трансформується авраамічний світогляд на дхармічний. Нейропсихологічна

терапія поділена на 45-хвилинні сесії, призначені для роботи з порушеннями у

«ретикулярному мозку» (1-й день), «лімбічній системі» (1-й день),

«дорзолатеральній частині префронтальної кори» (1-й день), «орбіто-фронтальній

380

частині префронтальної кори» (2-й день), «вентромедіальній частині

префронтальної кори» (2-й день). Нам вдалося за два дні позбавляти ветеранів від

посттравматичного синдрому, автоматизмів, нормалізували структуру сну та

повертали відчуття стану щастя.

Зовсім неефективними виявилися світські медитації на співчуття до

«страждань уявної істоти», тоді як дуже ефективними виявилися медитації на

власному болі та пережитих трагічних моментах. Через необхідність більше уваги

акцентувати на проведенні терапії наслідків бойового стресу, а також часове

обмеження (1 тиждень перебування ветеранів у рекреаційно-оздоровчому

комплексі), на жаль, нам не дало змоги повністю позбавити ветеранів хімічних

адикцій. Для подолання диз’юнктивних тенденцій у міжособистісних відносинах

проводилася групова робота із воїнами та їхніми сім’ями, де відпрацьовувалися

навички створення теорії розуму іншого та навички взаємодії.

Як показує досвід, для позбавлення від хімічних адикцій, які є

«самолікувальними», необхідно долучати до бригади терапевта та нарколога. Для

налагодження швидкої взаємодії варто звертати увагу на культурну модель

суспільства, з якого походить ветеран.

Нейропсихолог, інтерпретуючи результати психометричних тестів, рівня

адаптованості у соціумі, кваліфікує симптоми, тобто визначає, чи це порушення

первинні, вторинні чи третинні, оскільки такий розподіл визначить пріоритети

подальшої корекційної роботи. Дуже рідко траплялися випадки, щоб було

порушення лише в якомусь одному симптомокомплексі, здебільшого це комбінації

симптомокомплексів.

Знову ж таки не варто забувати про вплив на підсилювальні чинники появи

агресивних дій, про які вище згадано. Глибоке розуміння нейропсихологічних

механізмів формування людської агресії дало нам змогу подолати деструктивний

аспект цього феномена на рівнях «індивід–індивід» та «індивід–група».

Апробація розробленої нами бригадної моделі нейропсихологічної реабілітації

для учасників АТО дає підстави стверджувати про високу її ефективність та

доцільність подальшого впровадження. Оскільки застосування її групою психологів-

381

професіоналів дало змогу за короткий термін: подолати наслідки перенесених

бойових психічних травм; відновити порушені/втрачені психічні функції до рівня,

який дав їм змогу комфортного буття в суспільстві; подолати хронічні

психопатологічні зміни особистості, які виникли внаслідок бойового стресу;

сформувати навички вирішення внутрішніх конфліктів і регуляції власних емоцій та

почуттів; повернути втрачене відчуття стану щастя постраждалим учасникам

антитерористичної операції та їхнім сім’ям.

5.1.3.2. Корекція сексуальних девіацій

Українці провадять досить активне сексуальне життя і сексуальні девіації

посідають провідне місце у бутті нашого суспільства. Сфера людської сексуальності

є надзвичайно делікатною і потребує хороших знань з філософії, культурології,

соціальної психології, нейропсихології, психіатрії, ендокринології, урології,

гінекології та андрології. Маючи медичну освіту, будучи клінічним психологом і

захоплення філософією, не дає мені змоги сформувати універсальні відповіді для

всіх випадків. Адже психологом можна бути в своєму місті або серед певного

прошарку населення, бо саме освіта, світогляд, культура і законодавство визначає

тактику психологічної корекції сексуальних девіацій. Наприклад, для особи з

мегаполісу, яка брала участь у груповому сексі, де це явище є звичним, то

відповідно цей факт не зумовлює у нас настороженості. Тоді як для особи із

провінційного містечка чи села наявність такого досвіду змушує нас замислитися чи

немає в неї психічної патології і чи не була вона під впливом психоактивних

речовин. Крім того, у кожної людини свій унікальний шлях входження в сексуальне

життя і не існує стандартів «як має бути». Тому буде виокремлено провідні

тенденції у нейропсихологічній корекції сексуальних девіацій.

Спочатку треба дати відповіді, що саме в культурі, традиціях є девіантним від

істинної людської природи сексуальності, про яку детально розглянуто в другому

розділі. Після того, як поставили діагноз суспільству, можна переходити до розгляду

поведінки особистості, яку у суспільстві трактують як девіантну у сфері

сексуальності.

382

Наступний крок. Яку реальну шкоду завдає ця поведінка суспільству,

оточенню особистості та самій особистості. Якщо немає некоректного сексуального

поводження з іншими, немає невротизації і знайдений компроміс між

індивідуальними сексуальними уподобаннями і суспільними вимогами, то жодного

втручання не потрібно. Лише здійснити прогноз чи в майбутньому ця поведінка не

трансформується у девіантну. Гострота розладу визначає, чи це буде невідкладна чи

планова сексологічна допомога.

Якщо наявна сексуальна девіація спричиняє незручності/страждання для

особистості, групи чи суспільства, то необхідно визначити причину: набута

(завчений компонент), вимушена (обставини контексту), психологічна проблема (в

собі, в іншій особі…), соматична проблема, дисфункція мозку. Зрозуміло, що від

причини створюєте адекватну індивідуальну програму клініко-психологічної

інтервенції. Бригадна модель надання комплексної соціальної, психологічної та

медичної допомоги є найкращим варіантом.

Щодо терапії об’єктних любовної та сексуальної адикцій. Ми добре

розуміємо, що лібідо міститься в мозку, а не в геніталіях, проте, як свідчить

опитування, короткотривалу замісну терапію може виконати секс-іграшка

«Womanizer», яка стимулює клітор без прямого контакту, а через пульсувальні хвилі

тиску повітря. Зі слів опитаних жінок та спостережень «Womanizer» зумовлює

значно яскравіші та насиченіші сексуальні відчуття, на відміну від інших засобів

стимуляції.

5.1.3.3. Корекція суїцидальної поведінки

Проблема суїцидальної поведінки простежується впродовж усієї історії буття

людства. Незважаючи на комплексне вивчення різними галузями наук, вона

залишається однією з провідних соціально значущих проблем у світі. Поступ

нейронаук за останнє десятиліття дав можливість значно зрозуміти сутність

людської психіки. Проте нейротехнологія ще недостатньо впроваджується для

корекції особистості з суїцидальною поведінкою та розпізнавання пресуїцидального

стану.

383

Аналіз фахової літератури показав наявність великої кількості праць про

медикаментозну профілактику ризику суїцидальної поведінки у психічно хворих

(Griffiths, Zarate, & Rasimas, 2014). Desmyter, Bijttebier та van Heeringen (2013)

описують важливість просвітницької роботи серед груп ризику до суїциду. Наявні

також дані про успіхи у запобіганні суїциду у хворих на важку форму депресії під

час застосування танскраніальної магнітної стимуляції (Koek, 2014). Penman та

Burch (2013), а також Davidson (2003) представила медитативні техніки, завдяки

яким підвищується стресостійкість людини, як у звичних умовах буття, так і в

екстремальних. В останніх дослідженнях звертають велику увагу на вивчення

зв’язку між появою суїцидальної поведінки та порушенням нейрогенезу (Alderman,

Olson, Brush, & Shors, 2016; Apple, Fonseca, & Kokovay, 2016).

Невідомими до кінця є причини, через які пересічна людина в певний момент

буття стає потенційним суїцидентом (Jobes, & Linehan, 2016). На сучасному етапі

непередбачуваними залишаються наслідки сугестивної терапії за схильності до

суїциду. Застосування різних психотерапевтичних підходів у межах різних

психологічних напрямів терапії не дає можливості істотно зменшити рівень

самогубств серед психічно здорових людей. На наше переконання, це зумовлено

відсутністю нейропсихологічного розуміння психодинаміки суїцидального процесу

та недостатньою кількістю розроблених методів нейрокорекції суїцидальної

поведінки.

Суїцидальна поведінка – це дуже специфічна девіація, яка потребує

випереджувальних дій психолога. Невміння швидко розпізнати етап суїцидального

процесу і швидко його зупинити, зводить нанівець ефективність терапії, у цьому

разі запобігання суїциду (Бурлачук & Коржова, 1998; White, Marsh, Kral, & Morris,

2017).

Суїцидальна поведінка у осіб без психіатричної патології виникає, коли

психотравмувальні чинники виявляються сильнішими, ніж захисні механізми. Як

вже згадано у другому розділі нейропсихологічною основою суїцидальної поведінки

є: дисфункція вентральної, гіперфункція дорзолатеральної та гіпофункція орбіто-

фронтальної частин префронтальної кори; гіперактивність неокортиксу правої

384

півкулі мозку та зменшення правого парагіпокампа. Нейрохімічними особливостями

суїцидального мозку є зниження серотонінергічної активності мозку загалом та

вища активність серотонінових рецепторів у лівій орбітальній корі мозку. Це

призводить до депресії, відчуженого ставлення до свого тіла, підвищення больового

порогу, ослаблення когнітивних функцій (візуальної та вербальної пам’яті,

порушення зорово-просторової орієнтації, ослаблення оцінювальної функції,

порушення уваги, ослаблення оперативної пам’яті, нездатності розпізнавати

небезпечні ситуації та користатися своїм життєвим досвідом), збереження інтелекту

та цілеспрямованості в поведінці, нездатності долати стрес. Появі суїцидальних

думок передує зміна активності блукаючого нерва – вісцеральний компонент

суїциду (некомфортні відчуття у тілі та зміна роботи внутрішніх органів).

Останні дослідження доводять, що причиною депресії як тригера суїциду є

порушення нейрогенезу. До чинників, які його порушують, належать: стреси (медіа,

динамізм часу), розлади сну (гіпосомнія), старіння, токсичні речовини (алкоголь,

нікотин, наркотики, продукти з ГМО тощо), небезпечне опромінення (мобільні

телефони тощо). Чинники, які покращують нейрогенез: фізична активність (біг,

ходьба, Йога тощо), когнітивна діяльність (навчання), оптимальний секс та

правильне харчування (збалансований склад білків, жирів, вуглеводів, мінералів,

вітамінів; регулярне голодування; тривале розжовування їжі; водний баланс).

У межах біхевіористично-когнітивної терапії робота проводиться з тілом

(психосоматика, тілесні відчуття; блукаючий нерв), з емоціями (гальмування

деструктивних емоцій; лімбічна система), з когнітивною сферою (робота з

когнітивними упередженнями; префронтальна кора) і з поведінкою (посилення

цілеспрямованості упорядкованості та усвідомленості дій). Це все прояви проблеми,

з якими психотерапевт вчить клієнта працювати, а сама проблема полягає у

внутрішньому конфлікті в «самому Я» чи «Я з Ми». Причиною цього конфлікту є

порушення когнітивних функцій через вищевказані нейрофізіологічні зміни в мозку.

Зрозуміти проблему перешкоджають захисні механізми та змінені когнітивні

процеси, які не допускають до «ядра Особистості», адже конфлікт між

«Особистістю» і «Обставинами» доведеться вирішувати двома способами: змінити

385

«Особистість» або змінити «Обставини». Завдання психотерапевта – навчити

розпізнавати захисні механізми та вирішити конфлікт (Бондаренко, 2007).

Дуже зручною на практиці для діагностики тілесно-емоційно-поведінкових

порушень виявилася парадигма R. J. Davidson у емоційній нейронауці.

Щоб терапевтичний процес був ефективним, пропонуємо спочатку подолати

«патологічний гомеостаз» в мозку, зокрема, і в організмі загалом. Для цього

необхідно відновити нейрогенез та, використавши нейропластику, змістити

нейронну активність мозку з правої півкулі в ліву або принаймні збалансувати.

Нерозуміння нейропсихологічного аспекту психодинаміки суїцидальної та

девіантної поведінки зведе нанівець усі зусилля психотерапії і не запобіжить

суїциду.

Як добре відомо, у психіатрії для подолання депресії використовують

трициклічні антидепресанти, інгібітори моноаміноксидази та селективні інгібітори

зворотного захоплення серотоніну. Отже, трициклічні антидепресанти, зменшуючи

поглинання нейронами норадреналіну, серотоніну та інших медіаторів, що

призводить до збільшення їхньої кількості в мозку. Препарати володіють, як

заспокійливим, так і збудливим ефектом. Антидепресивний ефект настає через три

тижні, а стабільний результат терапії – через кілька місяців. Інгібітори

моноаміноксидази, заблокувавши моноаміноксидазу, яка руйнує серотонін,

норадреналін та інші гормони, сприяють зростанню концентрації вищеназваних

амінів у мозку. Володіє ця група препаратів яскраво вираженим

психостимулювальним ефектом. Селективні інгібітори зворотного захоплення

серотоніну блокують зворотне захоплення серотоніну в синапсах і це призводить до

збільшення його концентрації в мозку. У всіх препаратів є побічні ефекти, особливо

у перших двох групах. Зокрема, усі групи препаратів підвищують активність

префронтальної кори та знижують активність гіпоталамуса і лімбічної системи

(Griffiths, Zarate, & Rasimas, 2014). Тобто, у людини посилюються переживання,

з’являється неспокій і водночас зменшується можливість їх емоційного проявлення.

Натомість за застосування медитативних технік надмірна активність

префронтальної кори зменшується за рахунок послаблення безпідставних

386

переживань, обмірковування та осмислення фруструвальних ситуацій минулого,

тоді як зростає активність емоційних центрів (Davidson, & Begley, 2012; Penman, &

Burch, 2013).

Як вище згадано, ефективність медитації еквівалентна фармакотерапії. Варто

ще раз зазначити, що нейропсихологічні механізми зцілення фармакотерапії і

медитації у межах когнітивно-біхевіоріальної терапії кардинально різні.

Очевидно, що зміна моделі поведінки у людини за допомогою нейропластики

є оптимальною, на відміну від фармакологічного балансування медіаторів у мозку.

Ці дослідження надихнули нас розробити медитації для всіх частин префронтальної

кори мозку. Адже анатомічними структурами, на які впливаємо для зміни

девіантного мозку, є: прилегле ядро; орбіто-фронтальна, дорзолатеральна і

вентромедіальна ділянки префронтальної кори; скронева кора з гіпокампом;

сенсорні поля.

Варто детальніше розглянути психодинаміку суїцидального процесу, яка

починається саме з реакції на психотравму. Отже, психологічна травма (або

потенційно психотравматична подія) – це потрясіння, котре переживає людина,

будучи безпосередньо об’єктом чи очевидцем (навіть опосередковано через засоби

зв’язку чи медіа). Психотравма проявляється не в момент події (під час процесу

сприйняття), а в момент усвідомлення. Тобто психотравматизація людини

відбувається через деякий час після події. Цей проміжок часу може бути від 9

секунд до десятки років. Актуалізація у свідомості небезпеки, яка минула щойно чи

давно, спричиняє «патологічний гомеостаз» у мозку, найчастіше через недостатність

гіпокампа обробляти психотравмувальну інформацію (слабка ланка у ВПФ).

Особливість нервової системи полягає в тому, що в нейронних мережах, пов’язаних

з позитивними емоціями, збудження з відправної точки швидше повертається до

норми, а в мережах, пов’язаних з негативними, повернення є повільним і

супроводжується швидкою появою нових нейронних патернів активації (змінюється

модель сприйняття і, відповідно, й поведінки організму) (Salomons, Nusslock,

Detloff, Johnstone, & Davidson, 2015). Для виживання організму пам’ятати про

небезпеку (негативну подію) – відчуття страху є важливішим, ніж пам’ятати про

387

задоволення (позитивна подія). Саме тому у разі психотравми інтенсивність страху

(рівень тривожності) через деякий час хоча і слабне, але організм стає

гіперчутливим до подібних стресорів, а тому стресові реакції можуть проявлятися з

більшою інтенсивністю навіть за дуже слабких подразників. Наступним з’являється

зміна активності блукаючого нерва – вісцеральний компонент суїциду. Поява

тривоги (неусвідомлене відчуття), неприємних відчуттів у тілі та нутрощах – це по

суті сенестопатія (тілесні галюцинації). Гіперактивність неокортиксу правої півкулі

мозку супроводжується когнітивними порушеннями та депресією, про які вище

згадувалося. А дисфункція вентральної, гіперфункція дорзолатеральної та

гіпофункція орбіто-фронтальної частин перфронтальної кори практично завершує

формування суїцидальної поведінки.

Підсилювальними чинниками є страх (усвідомлене відчуття) перед стресором

та невпевненість у майбутньому. Причиною обох цих чинників є відсутність

«відчуття впевненості в середовищі буття» (позитивний нейронний патерн).

Яскравим прикладом слугує експеримент Авіцени з ягнятком, яке розвивалося біля

вовка, котрий був поруч і водночас не міг завдати йому фізичної шкоди. Ягня

загинуло від психотравми – хронічного стресу.

У межах когнітивно-концептуальної терапії ми поставили поетапні завдання

для зміни структур стресорної нейронної мережі в осіб потенційно схильних до

суїциду: створити штучно ілюзію впевненості; виробити стійкість до

невизначеності; підсилити слабку ланку опрацювання негативної інформації.

Ілюзія впевненості створюється через розраду (вислухати, зрозуміти,

підтримати…), враховуючи ментальні та культурні особливості психотравмованого.

Для покращення нейрогенезу застосовуємо нейройогу, ходьбу та зміну способу

життя (уникнення стресів, повноцінний сон, правильне харчування…). Вироблення

стійкості до невизначеності здійснюємо технікою когнітивного конструювання

(створення альтернативних оцінок, позитивне конструювання близького

майбутнього, конструювання альтернативних сценаріїв).

Підсилюємо слабку ланку опрацювання негативної інформації усвідомленою

медитацією, чим полегшуємо процес нейропластики. Проте сьогодні ще невідомі

388

нейротехнології, які б значно покращили здатність гіпокампа опрацьовувати

психотравмувальну інформацію. Тому ми вдалися до фрагментації

психотравмувальної інформації на два потоки та її трансформації для опрацювання

одночасно двома півкулями, а не лише правою. Білатеральне опрацювання

інформації дало нам змогу швидше подолати «патологічний гомеостаз» у мозку

пацієнта.

Як знаємо, півкулі головного мозку здатні автономно сприймати стимули,

обробляти і реагувати «поведінково», практично на однаковому рівні, тоді як на

«вербальному» – ні. Права півкуля опрацьовує малодеталізовану інформацію

швидше, ніж ліва. Ліва краще опрацьовує деталізовану інформацію і має краще

вербальне представлення. Активізацію лівої півкулі досягаємо завдяки вербальному

конструюванню альтернативних ситуацій та вербальній переоцінці змісту

стимульного матеріалу. Усе це дало можливість суїцидальному мозку послабити

неадекватні сприйняття, хибні інтерпретації ситуацій та посилити гальмування

емоційно небажаних реакцій.

У своїй роботі з когнітивного конструювання ми довго шукали

стимулювальний матеріал, який не містив би психотравмувального контенту,

зумовив би мотивацію до співпраці з психотерапевтом, давав полегшений доступ до

всіх психологічних структур «Особистості» і нівелював би захисні механізми. Для

української популяції на тепер виявилися придатними деякі картини Є. Гапчинської.

Завдяки великому творчому доробку художниці ми здійснили кластерування,

дібрали найактуальніші і на їх основі, застосовуючи прийоми нейромаркетингу,

створили подібні, які володіють явно вираженим психодіагностичним та

психокорекційним потенціалом. Окрім того, когнітивне конструювання

використовуємо під час роботи зі сновидіннями. Адже причиною смерті уві сні у

фізично здорових осіб є саме серія суїцидальних сновидінь. За статистикою

«синдрому раптової смерті уві сні» передувало чотири суїцидальних сновидінь (це

ті, що були пригадані суїцидентами і зафіксовані психотерапевтами в історії

хвороби). Тому розпитування про зміст/сюжет сновидінь є обов’язковим.

389

Під час терапії за когнітивного конструювання обов’язково застосовуємо

антисуїцидальні чинники, які знецінюють суїцид, як спосіб вирішення проблеми:

усвідомлення безглуздості суїциду, небажання причинити біль рідним та близьким,

нездійснені ще плани та мрії, релігійні та світоглядні переконання (Бек, Раш, Шо, &

Эмери, 2003). Підхід дуже індивідуальний. Переконливо рекомендуємо потенційним

суїцидентам взагалі дистанціюватися від медіа (телебачення, новин в Інтернеті та

соціальних мереж) та деструктивних тенденцій у суспільстві.

Якщо не вдається подолати «патологічний гомеостаз» ні психологічними

засобами, ні фармакологічними, то залишається арсенал нейротехнологій. Тепер у

західному світі стандартом терапії в разі важких депресій застосовують курс ТМС,

зокрема мигдалеподібних тіл. Фізичне розривання міцних зв’язків у нейронних

мережах, які сформувалися страхом (Koek et al., 2014).

5.1.3.4. Корекція адиктивної поведінки

Адикцій безліч, а механізмів кілька. Завданням є повернути критичність,

подолати автоматизовані механізми запуску адиктивних дій та подолати

патологічний гомеостаз. Досягти цього важко та, як показав досвід, найкраще одну

адикцію замінювати іншою, яка прийнятна для суспільства або принаймні не чинить

загрози.

Обов’язково замислитися, чи корекція цієї адикції не завдасть вам особисто

психологічної чи фізичної шкоди. У девіантному суспільстві коректувати

конвенціональні адикції, як свідчить світова практика, не варто.

Не варто також забувати про тілесні розлади. Для здорової людини вживання

будь-якої психоактивної речовини немає потреби і до більшості з них виникає огида

від запаху/смаку. Наприклад, особа з гастритом переважно курить. У разі

вилікування гастриту людина сама кидає курити, бо запах цигарок для неї стає

огидним. Натомість особи з аскаридозом не вживають горілки, віски, не курять, а

полюбляють вегетаріанську їжу і вино, ведуть активний спосіб життя (адикція бігом,

адикція фітнесом) і за значних фізичних навантажень не потіють, під час койтусу

довго не можуть еякулювати. Усі ці особливості поведінки зумовлені зміною

метаболізму (Жиравецький, 2017). Можна сказати метафорично, що аскариди

390

стають додатковим органом у тілі, який інтегрується у функціонування організму.

Те саме можна сказати не лише про інвазії, а й про багато хронічних інфекцій, які

змінюють кардинально метаболізм і призводять до появи тривалого патологічного

гомеостазу, який організмом сприймається вже як звичний – нормальний. Тому

немає простих рішень, щоб позбавити людину від певної залежності.

Кожен випадок потребує всебічного вивчення (Carnes, Carnes, & Bailey, 2011).

Тому директивні підходи «заборонити», «позбавити» і «покарати» з позиції

сучасних знань є некоректним для коригування адиктивної поведінки. Спочатку

треба встановити причину, здійснити нейропсихологічну діагностику і сформувати

індивідуальний план нейрокорекції (Teresi, & Haroutunian, 2011). Найкраще

підходить бригадна модель. Надзвичайним протектором формуванню адикцій є

сім’я та референтна група (Burlaka, 2017).

Надзвичайно хороших результатів нейропсихологічна корекція дає під час

використання досягнень хронобіології. Адже освітлення відіграє колосальну роль

для психічного стану та перебігу когнітивних процесів. Первинним осцилятором у

людському організмі є супрахіазматичні ядра гіпоталамуса, що визначають кількість

виділення адреналіну, кортизолу. Активність цих ядер залежить від освітлення

сітківки. Вторинний осцилятор у людини є епіфіз, який синтезує мелатонін. У

реліктових тварин епіфіз міститься біля тонших кісток черепа, так зване віконце, і

синтез мелатоніну залежить від безпосереднього його освітлення (через що його

називають «третім оком»). Але через гіпертрофію неокортекса на нього перестало

потрапляти світло і сформувався новий механізм його активації через сітківку ока.

Якщо людина «сова» (пізно лягає спати), рекомендуємо в першій половині дня

максимально бути на дворі (навіть у похмуру погоду освітлення в чотири рази

інтенсивніше, ніж у супермаркеті), а з другої половини дня до вечора носити

сонцезахисні окуляри. Якщо «жайворонок» (рано прокидається) рекомендуємо

носити сонцезахисні окуляри в першій половині дня, а в другій максимально бути на

дворі. У тих, у кого катаракта, не рекомендуємо носити сонцезахисні окуляри, а

посилювати штучно освітлення приладами відповідно від того чи «сови» чи

«жайворонки».

391

5.1.4. Психологічний квест «Подорож героя»

Успішність пілотного проекту «Комплексна програма нейропсихологічної

корекції особистості з девіантною поведінкою «Щастя» надихнула нас на адаптацію

її для масового застосування. Для цього ми здійснили її гейміфікацію та подальше

удосконалення. Як оболонку використано працю Дж. Кемпбелла «Герой із тисячею

облич», тому що вона найкраще інтегрує міфологічний світогляд людства і

найкраще відображає сучасну міфологію, на основі якої зараз створюються твори

кінематографу і літератури. Поєднано стандартне клінічне інтерв’ю,

стандартизовані нейропсихологічні батареї та нейропсихологічне коригування і все

це подано у формі «Психологічного квесту «Подорож героя». Така ігрова форма

клініко-психологічної інтервенції дала змогу дуже легко обходити захисні

психологічні механізми особистості, а також швидше розпочинати

нейропсихологічну діагностику і корекцію. Насправді люди все життя грають в ігри,

а в дитинстві це прості ігри та спрощене відображення ігор дорослих. У дорослому

віці основними іграми є еротичні, економічні та рангові.

Структура психологічного квесту представлена у додатку А.

Висунуто гіпотезу, чи відрізняється терапевтичний ефект під час проходження

психологічного квесту за своїм архетипом, за суміжним і за дискордантним.

Перевірка ефективності здійснювалася через тиждень після першої сесії квесту на

групах осіб, які брали участь у ЕЕГ моніторингу повсякденного життя. Застосовано

метааналіз між отриманими результатами груп, які проходили ЕЕГ моніторинг у

повсякденному житті і групами, які пройшли першу сесію психологічного квесту.

На етапі формуючого експерименту під час пошуку оптимального чергування

терапевтичних сесій психологічного квесту «Подорож героя» вибірка становила 144

особи з (у кожній групі по шість осіб) з однаковим гендерним розподілом 18–45

років. ЕЕГ моніторинг проводився через 6–12 днів після психологічного квесту.

Отже, на основі опитування, заміру основних когнітивних та емоційних

показників встановлено, що наймаксимальнішого терапевтичного ефекту і

задоволення від психологічного квесту досягають, коли перший раз його проходять

саме за своїм архетипом, тобто коли вчаться вміло використовувати наявні переваги

392

і недоліки нейропсихологічних факторів у повсякденному житті, у девіантному

середовищі та професійній діяльності. Якщо проходять перший раз за

дискордантним архетипом, то ефективність була низкою, а інколи мала навіть

травмувальний ефект (№ 1 і № 3; № 2 і № 4). Деякі учасники повідомляли про появу

розгубленості у житті, зниження самооцінки, страх перед суспільством та

порушення сну. У разі проходження психологічного квесту за суміжними

архетипами повідомляли про незначні зміни у позитивну сторону в повсякденному

житті і виникало бажання працювати над собою (табл. 5.2). Отримані результати

змусили нас замислитися і продовжити пошук послідовності сесій для отримання

максимального терапевтичного ефекту.

Таблиця 5.2

Зміна когнітивних та емоційних показників під час першої сесії

психологічного квесту

груп

и

Оцінка

до

квесту і

після

(Середнє)

Основні когнітивні та емоційні показники серед чоловіків і жінок

Стрес Взаємодія Інтерес Хвилювання Концентра-

ція

Релаксація

ч ж ч ж ч ж ч ж Ч ж ч ж

№ 1

дВ

МП

Фк

До квесту 47,4 54,5 59,0 61,2 62,9 64,1 36,3 41,8 39,7 42,5 30,9 32,3

Після за

своїм

архетипом

42,1 49,9 60,6 60,2 61,7 62,2 31,6 38,7 42,4 45,1 40,1 38,8

р≤0,01 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,001 р≤0,00

1

Після за

суміжним

архетипом

44,7 51,9 60,1 58,7 63,3 61,6 37,1 42,9 45,4 46,2 35,7 36,8

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,01

Після за

дискордан-

тним

архетипом

49,5 58,2 62,2 61,5 54,8 53,6 45,3 53,1 43,5 44,2 30,0 29,7

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05

№ 2

дО

ФП

Фк

До квесту 38,8 38,0 49,5 50,1 56,3 53,9 50,3 47,7 29,4 31,2 41,3 39,8

Після за

своїм

архетипом

35,1 35,5 52,3 54,2 55,4 57,5 46,8 44,1 41,4 39,6 58,4 56,6

р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,001 р≤0,00

1

Після за 40,6 39,8 52,5 53,8 55,9 55,1 52,8 47,2 38,7 37,8 49,3 44,3

393

суміжним

архетипом

р≤0,01 р≤0,05 р≤0,00

1

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,001 р≤0,01

Після за

дискордан-

тним

архетипом

47,4 49,1 55,7 56,6 54,0 50,2 55,3 56,3 34,8 34,6 39,2 40,1

р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,01 р≤0,00

1

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,00

1

р≤0,01 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05

№ 3

дД

ЛП

Фк

До квесту 33,6 36,2 44,8 49,1 51,3 54,8 44,0 46,2 27,1 29,2 35,8 37,4

Після за

своїм

архетипом

31,5 31,2 47,7 49,8 56,5 57,2 41,3 41,6 35,8 36,1 48,2 47,1

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,001 р≤0,00

1

Після за

суміжним

архетипом

31,2 34,4 48,1 49,5 53,6 55,1 41,9 43,3 36,7 37,9 42,5 44,3

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,001 р≤0,00

1

Після за

дискордан-

тним

архетипом

45,6 43,1 45,9 46,1 51,1 50,1 49,5 51,4 31,2 32,4 34,8 33,5

р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,00

1

р≤0,00

1

р≤0,05 р≤0,01

№ 4

дП

Цк

До квесту 43,7 45,1 54,4 56,2 62,3 57,8 29,6 36,2 36,1 35,4 34,1 32,7

Після за

своїм

архетипом

41,1 40,6 57,8 59,3 66,2 61,7 32,2 35,8 38,3 39,6 42,4 49,6

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,001 р≤0,00

1

Після за

суміжним

архетипом

42,2 43,8 55,5 58,4 65,7 62,8 33,1 37,1 37,7 39,2 39,8 37,1

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,01

Після за

дискордан-

тним

архетипом

47,8 49,4 50,9 50,4 60,2 61,6 35,4 37,7 36,4 36,7 33,8 35,8

р≤0,05 р≤0,01 р≤0,01 р≤0,00

1

р≤0,05 р≤0,05 р≤0,01 р≤0,05

Емпірично встановлено, що за другої і третьої сесії психологічного квесту

найоптимальніше вибирати суміжні архетипи. Для другої сесії це для № 1–4, № 2–3,

№3–4, №4–1. Для третьої сесії це для №1–2, №2–1, №3–2, №4–3.

Четверта сесія – це проходження за дискордантним архетипом.

Між сесіями необхідно робити інтервал 1–2 тижні, а також давати

індивідуальні завдання для підсилення критичності та ослаблених

нейропсихологічних факторів, або вироблення навичок – застосовувати

альтернативні (замісні) способи використання розвинених нейропсихологічних

факторів. До основної терапії долучили фільмотерапію, книготерапію і

музикотерапію.

394

Кінцевою метою гейміфікованої клінко-психологічної інтервенції є

підвищення психологічної ефективності у всіх сферах і наповнення життя відчуттям

щастя.

Нейропсихологічне коригування у такому разі є мистецтвом гармонізації

суперечностей між нейропсихологічними факторами.

Перевірка ефективності психологічного квесту

Щоб оцінити ефективність програм коригування, використовують різні

підходи залежно від рівня (маштабності) її впровадження. У нашому випадку це

лише 120 інтелігентних осіб з девіантною поведінкою віком 18–45 років. Вісім груп

формувалися на основі нейроперсонологічних особливостей (мінімальні дОФПФк,

дВМПФк, дДЛПФк та дПЦк мозку) з однаковим гендерним розподілом, тобто у

кожній групі було 15 осіб. Тому оцінювали на основі опитування досліджуваних,

наскільки наповнилося щастям, спокоєм і гармонією їхнє життя, а також, як

змінилася їхня електрична активність мозку (ЕЕГ картографування мозку).

Опитування і ЕЕГ (EMOTIV Epoc+) картографування проводилося перед

психологічним квестом під час скринінгового тестування та два тижні після

останньої сесії психологічного квесту. Тобто між дослідженнями був інтервал 42–50

днів. Картографування проводилося завдяки програмі EMOTIV Brain Activity Map

під час проходження тесту Розенцвейга та під час бесіди.

ЕЕГ моніторинг здійснювався під час демонстрації всіх 24 картинок із тесту

Розенцвейга (фруструвальні ситуації перешкоди та звинувачення). Ми обрали

спеціально цей тест, а не відеоконтент, щоб уникнути викликаних потенціалів на

спалахи світла та різкі звуки. Наступним етапом була фрагментація ЕЕГ стрічки

запису на періоди відповідей після взаємодії досліджуваного зі стимулом

(картинкою). Потім фрагментували відрізок відповіді на шість однакових інтервалів.

У кожному інтервалі завдяки програмі EmotivPRO щодо кожного відведення

аналізували представленість інтервалі дельта-, тета-, альфа- та бета-хвиль. Сумували

хвилі відповідних інтервалів від всіх досліджуваних у кожній групі. Таким чином

ми отримали середні значення у кожному інтервалі дельта-, тета-, альфа- та бета-

395

хвиль для кожної групи. У додатку показано фрагменти анімаційного

топографічного картографування амплітуд спектра ЕЕГ досліджуваних.

У чоловіків з дОФПФк мозку до психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує екстрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на вдоволенні потреби.

З кожним завданням інтенсивність проявів зростає. Досліджувані отримують

моральне задоволення від власних стратегій у фруструвальних ситуаціях.

Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дОФПФк під час

виконання завдання перед психологічним квестом подано у додатку Б (рис. Б.1).

У чоловіків з дВМПФк мозку до психологічного квесту під час зустрічі з

фруструвальними ситуаціями домінує екстрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на перешкоді.

З кожним завданням інтенсивність проявів зростає, образно кажучи у

геометричній прогресії. Досліджувані отримують неймовірне моральне задоволення

від власних стратегій, коли фруструвальні ситуації вміло використовують на власну

користь і відчувають спокій. Складається враження, що в них виникає ненаситна

жага до конфліктів. Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з

дВМПФк під час виконання завдання до психологічного квесту подано у додатку Б

(рис. Б.2).

У чоловіків з дДЛПФк мозку до психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує інтрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на самозахисті.

Протягом дослідження афективний стан досліджуваних не змінюється.

Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дВМПФк під час

виконання завдання до проходження психологічного квесту подано у додатку Б

(рис. Б.3).

У чоловіків з дПЦк мозку до психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує екстрапунітивна скерованість реакції. Не

виявлено статистично значущої відмінності у типі реакції (фіксація на перешкоді

396

40 %, фіксація на самозахисті 35 %, фіксація на вдоволенні потреби 25 %), як це

було у попередніх групах.

Протягом дослідження у досліджуваних наростає помірно реакція обурення на

«несправедливість» ситуацій, зображених на картинках. Найтиповіші ЕЕГ

картографування мозку досліджуваного з дПЦк під час виконання завдання до

проходження психологічного квесту наведено у додатку Б (рис. Б.4).

У жінок з дОФПФк мозку до психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує екстрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на вдоволенні потреби.

З кожним завданням інтенсивність проявів зростає, а на останніх завданнях

аморальність у стратегіях і висловлюваннях була максимальною. Досліджувані

отримують задоволення (емоції радості та зверхності) від власних стратегій у

фруструвальних ситуаціях. Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваної

з дОФПФк під час виконання завдання до проходження психологічного квесту

наведено у додатку Б (рис. Б.5).

У жінок з дВМПФк мозку до психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує екстрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на перешкоді.

З кожним завданням інтенсивність проявів зростає. Досліджувані отримують

моральну насолоду від власних стратегій, коли фруструвальні ситуації вміло

використовують на власну користь. До конфліктних ситуації практично сформована

адикція. Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дВМПФк під час

виконання завдання до проходження психологічного квесту подано у додатку А

(рис. Б.6).

У жінок з дДЛПФк мозку до проходження психологічного квесту в разі

стикання з фруструвальними ситуаціями домінує інтрапунітивна скерованість

реакції та фіксація на самозахисті.

Протягом дослідження афективний стан досліджуваних не змінюється.

Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дВМПФк під час

397

виконання завдання до проходження психологічного квесту представлено у додатку

Б (рис. Б.7).

У жінок з дПЦк мозку до психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує екстрапунітивна скерованість реакції з

фіксацією на вдоволенні потреби.

Яскраво виражена емоційна реакція обурення на «несправедливість» ситуацій,

зображених на картинках. Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з

дПЦк під час виконання завдання до проходження психологічного квесту

представлено у додатку Б (рис. Б.8.).

Як бачимо, для кожної групи характерні свої реакції у разі стикання з

фруструвальними ситуаціями та специфічні ЕЕГ прояви.

Після проходження чотирьох сесій психологічного квесту проводилося

контрольне дослідження з метою виявлення психологічних змін та ЕЕГ змін в разі

стикання з фруструвальними ситуаціями.

У чоловіків з дОФПФк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції та фіксація

на вдоволенні потреби, яка значно нижча, ніж під час першого тестування.

У стратегіях досліджуваних зникла агресивність і збільшилося конструктиву

та з’явилася поступливість, коли потрапляють у фруструвальні ситуації.

Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дОФПФк під час

виконання завдання після проходження психологічного квесту наведено у додатку В

(рис. В.1).

У чоловіків з дВМПФк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції та фіксація

на перешкоді.

Зникло моральне задоволення від власних стратегій, коли фруструвальні

ситуації вміло використовують на власну користь, з’явилися ознаки емпатії до

інших. Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дВМПФк під час

виконання завдання після психологічного квесту подано у додатку В (рис. В.2).

398

У чоловіків з дДЛПФк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції та фіксація

на вдоволенні потреби.

Відбулася трансформація стратегій з «об’єкта впливу» на «суб’єкт дії» у

фрустраційних ситуаціях. Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваного

з дВМПФк під час виконання завдання після психологічного квесту подано у

додатку В (рис. В.3).

У чоловіків з дПЦк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції на

перешкоді.

Зникла реакція обурення на «несправедливість світу». Найтиповіші ЕЕГ

картографування мозку досліджуваного з дВМПФк під час виконання завдання

після психологічного квесту наведено у додатку В (рис. В.4).

У жінок з дОФПФк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції та фіксація

на вдоволенні потреби, яка дещо нижча, ніж під час першого тестування.

У стратегіях досліджуваних зникла агресивність та з’явилася поміркованість,

коли вони потрапляють у фруструвальні ситуації. Найтиповіші ЕЕГ

картографування мозку досліджуваної з дОФПФк під час виконання завдання після

психологічного квесту представлено у додатку В (рис. В.5).

У жінок з дВМПФк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції та фіксація

на перешкоді.

Вміле використання на свою користь власних стратегій у фруструвальних

ситуаціях вже не зумовлює задоволення, з’явилися ознаки емпатії до інших.

Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дВМПФк під час

виконання завдання після психологічного квесту наведено у додатку В (рис. В.6).

У жінок з дДЛПФк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції та фіксація

на вдоволенні потреби.

399

Відбулася трансформація стратегій з «об’єкта впливу» на «суб’єкт дії» у

фрустраційних ситуаціях. Найтиповіші ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з

дВМПФк під час виконання завдання після психологічного квесту представлено у

додатку В (рис. В.7).

У жінок з дПЦк мозку після психологічного квесту в разі стикання з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції на

перешкоді.

Зникла реакція обурення на «несправедливість світу». Найтиповіші ЕЕГ

картографування мозку досліджуваної з дВМПФк під час виконання завдання після

психологічного квесту подано у додатку В (рис. В.8).

Як бачимо, з фактуального опису у кожної групи кардинально змінилися

реакції в разі стикання з фруструвальними ситуаціями, а також змінилися ЕЕГ

прояви. Спільним для всіх груп є поява критичності та тенденція зсуву активності

мозку в ліву півкулю.

Варто наголосити, що ЕЕГ картографування не розкриває універсальних

фіксованих алгоритмів функціонування мозку девіантної особистості, а радше

відображає культурну особливість девіантних особистостей з інтелігентного

прошарку суспільства поведінки у фруструвальних ситуаціях до і після

психологічного квесту. Проте отримані дані дають змогу зорієнтуватися психологу

у формуванні багатоваріантної моделі норми для нейропсихологічної корекції

девіантної особистості залежно від нейроперсонологічної та гендерної ознак.

Опитування показало, що у осіб, які пройшли психологічний квест,

сформувалося стійке усвідомлення, що постійні зміни життєвої ситуації не можливо

ігнорувати, а необхідно на них відповідати завше новими переорієнтаціями і

проектуванням бажаного майбутнього, враховуючи уже наявні ресурси та

можливості. Ерудованість у когнітивних спотвореннях та сформованість

мисленнєвої культури дала змогу краще розуміти вчинки свої та інших людей,

правильно оцінювати обставини контексту, більш істинно сприймати реальну

дійсність та краще орієнтуватися в потоці дезінформації. З’явилося також

переконання, що дуже важливо прикладати всіх зусиль, щоб у будь-якій ситуації

400

залишатися стійкою і самодостатньою особистістю, не потрапляти у залежність до

прийдешніх зовнішніх обставин, ілюзорних очікувань від обіцянок, а також не

піддаватися спокусі бажання у будь-який спосіб отримати підтвердження про

здійснення своїх сподівань. З’явилася компетентність у розумінні власного тіла та

розпізнанні того, як воно впливає на власну поведінку. Систематичні медитації,

практика Йоги та практичне застосування теоретичних знань про те, як функціонує

емоційна та когнітивна сфери людини сформували розуміння природи справжнього

щастя і любові та виробили критичність і стриманість у поведінці. Після

психологічного квесту виробилася рішучість, вміння ризикувати та усвідомленість

відносності надійності розрахунку передбачуваної майбутньої ситуації.

Сформувалося також переконання, що всі елементи невизначеності неминуче наявні

в кожен момент життєвого поступу і до цього треба звикнути та навчитися швидко

реагувати власними оновленнями на всі можливі зміни, які постійно відбуваються і

в довкіллі і в нас самих. Стрімко зросла нейрокультура та цікавість до нейронаук.

Деякі жінки розповіли, що у них оргазм став у десятки разів вираженішим і

тривалішим. Одна зріла пара зізналася, що мала досить тривалий період

диз’юнктивні стосунки і шлюб був на грані розпаду, а після психологічного квесту

заново закохалися один в одного і їхнє життя наповнилося щастям, коханням,

добробутом, радістю і пригодами. Ті, хто займався комерційною діяльністю,

зауважили значний фінансовий поступ у житті. Ті, у кого були суїцидальні думки –

усвідомили їхню деструктивність і навчилися спочатку контролювати, а згодом і

позбулися їх. Хто мав адикції – позбавився їх і зайнявся вивченням Йоги та східної

філософії. Дехто став вегетаріанцем. Загалом учасники стали частіше мандрувати.

Учасники психологічного квесту зазначили, що довколишні помічали їхні

разючі позитивні зміни і починали переймати їхній спосіб життя та світогляд.

Усе це дає змогу стверджувати про високу ефективність психологічного

квесту «Подорож героя» для групової корекції девіантної поведінки серед освічених

людей.

401

5.2. Психологічна допомога соціуму в разі девіантної поведінки в Україні

Законодавче урегулювання соціально-психологічної роботи із сім’ями в

Україні відбулося 21 червня 2001 р. завдяки закону Президента Л. Д. Кучми «Про

соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю». Соціально-психологічна допомога

сім’ї так само, як соціальна профілактика, соціальний патронаж, соціальна

реабілітація та психолого-педагогічна, соціально-медична, соціально-правова,

інформативно-консультативна, психотерапевтична допомоги є складовими системи

взаємодії органів держави і суспільства та сім’ї – соціальна робота з сім’єю. Ця

система спрямована на поліпшення умов її життєдіяльності, розширення

можливостей у реалізації прав і свобод, визначених міжнародними та державними

документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного

розвитку всіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Структурним елементом системи є «міські центри соціальної служби для сім’ї,

дітей та молоді». Головним принципом соціальної роботи з сім’єю є принцип

самозабезпечення сім’ї, тобто надання соціальної допомоги для стимуляції її

внутрішніх резервів, вирішення власних проблем. Крім того, соціальна робота з

сім’єю спрямовується не тільки на родину загалом, а й окремих її членів (дитину,

матір, батька та інших членів сім’ї).

Існує досить велика кількість моделей соціально-психологічної роботи з

різноманітними типами сімей: молодою, первинною, вторинною, неповною,

дистантною, позашлюбною, вторинношлюбною, бездітною, малодітною,

багатодітною, міжнаціональною, різнорідною, складною, зі засудженими батьками

чи сиблінгами, опікунська, постраждала від наслідків АТО на сході України,

тимчасово переміщена внаслідок збройного конфлікту на території Донецької та

Луганської областей і анексованого Росією Криму.

Держава здійснює соціальну профілактику серед сімей, дітей та молоді

завдяки комплексним заходам, спрямованим на налагодження сімейного добробуту,

запобігання соціальному сирітству, насильству в сім’ї та жорстокому поводженню з

дітьми, торгівлі людьми, найгіршим формам дитячої праці; системного обліку і

догляду за дітьми та молоддю, які виявили схильність до асоціальної поведінки;

402

інформаційно-просвітницької, пропагандистської роботи в сім’ях, серед дітей та

молоді за місцем проживання, навчання або роботи, спрямованої на формування в

особистості стандартів позитивної поведінки, здорового способу життя.

Цей комплекс заходів реалізовують такі міністерства: соціальної політики,

молоді та спорту, освіти та науки, охорони здоров’я, юстицій, внутрішніх справ та

службою безпеки України. Адже людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,

недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Фахову психологічну допомогу сім’я отримує від мережі медичних психологів

у системі охорони здоров’я: при поліклініках, лікарнях та госпіталях. Проте через

реформу в системі охорони здоров’я ще до кінця не вирішені і спричиняють

неоднозначне значення медичного психолога. Передбачено розвиток окремих

психологічних служб у системі охорони здоров’я: дитячої та підліткової медико-

психологічної допомоги; позалікарняної медико-психологічної допомоги; медико-

психологічної реабілітації хворих із соматичною, неврологічною і нервово-

психічною патологією; екстренної медико-психологічної допомоги.

Невирішеною у країні є надання фахової сексологічної допомоги, хоча

населення веде досить активне сексуальне життя. Оскільки сексологія є наукою, яка

увібрала в себе знання з філософії, культурології, соціальної психології,

нейропсихології, психіатрії, ендокринології, імунології, урології, гінекології та

андрології. Через відсутність вищих навчальних закладів, які б готували сексологів з

такими знаннями, доводиться задовольнятися сексологами, які є винятково

медиками (урологами, гінекологами, психіатрами) та сексологами, які є

психологами (представлені різними психологічними течіями). Є сподівання, що

колись в Україні буде впроваджена інноваційна сексологія.

Надзвичайно важливу роль у наданні психологічної допомоги сім’ям відіграє

система освіти, зокрема, шкільний психолог та класний керівник дитини, яка ходить

до школи. Унікальність цього підходу полягає в тому, що класний керівник у учня

асоціюється з особою, яка оцінює та контролює не лише шкільну успішність, а

також просоціальність поведінки. За потреби класний керівник здійснює

патронажну функцію та контроль за виконанням сім’єю своїх обов’язків перед

403

дитиною. Натомість шкільний психолог не асоціюється із «оцінювально-каральною»

особою і зумовлює довірливі відносини у дитини та сім’ї. Основним завданням

шкільного психолога є діагностична і корекційна робот з учнями та викладання

психології. До обов’язків психолога входить складання психологічної

характеристики дитини, яка розкриває його розвиток і психологічне здоров’я,

визначення психологічного клімату в сім’ї, інтересів дитини та профілактику

деструктивної агресії серед учнів. До нього мають право звернутися не тільки

вчителі і учні, а й батьки по допомогу у вихованні своєї дитини.

В університетах психологічну допомогу молоді та молодим сім’ям надають

викладачі-психологи та студенти-психологи, які навчаються на старших курсах.

Фахову психологічну допомогу сім’ї можуть отримати від приватних

психологічних центрів та від психологів, які мають психологічну практику. Існують

вузькоспеціалізовані та широкого профілю центри і фахівці. Зокрема, існують

центри нейропсихологічної корекції розвитку дитини. Найчастішими порушеннями,

з якими сім’ї звертаються до цих центрів, є девіації (адикції, агресія, суїциди,

сексуальні збочення), неврози, фобії та тривога. Найпоширенішими є когнітивно-

біхевіоріальна, гештальт, клієнтоцентрована, психоаналіз, еклектика наукової

психології з езотеричними практиками. Проводять також різні тренінги для

підвищення самооцінки, ефективної комунікації, мистецтва маніпуляцій, розвитку

жіночних рис. Популярністю користуються такі категорії психологів: медійні, з

сертифікатом європейської асоціації психотерапевтів та ті, в кого високий показник

ефективності. У країні на цей момент немає диференціації між психологічним

консультуванням та психотерапією, а також законодавчо до кінця ця сфера послуг

не є врегульованою.

Психологічну допомогу надають неурядові громадські організації, які

спеціалізуються на певній проблематиці, наприклад профілактика поширення

СНІДу, запобігання насильству в сім’ях, пропагування здорового способу життя,

формування терпимості та пропагування ЛГБТ-руху (лесбійки, геї, бісексуали і

трансгендери) тощо. Також існує тенденція створення спеціально громадських

недержавних організацій під конкретні державні та недержавні проекти для надання

404

психологічної допомоги сім’ям. Найпоширенішими є проблеми подолання

посттравматичних стресових розладів у сімей внаслідок антитерористичної операції

на сході України. Громадська недержавна організація отримує гранд, набирає

психологів, які безкоштовно, або за символічну плату надають психологічну

допомогу постраждалим сім’ям. Часто такі організації замість психологічної

допомоги надають санаторно-курортні послуги.

У країні існує розвинена мережа центрів медитації (Йога-центри), Тантра-

центрів (по суті це оргазмові центри для жінок), які надають психологічну допомогу

сім’ям у цей непростий для країни час. Наявні також є різноманітні психологічні

клуби, зокрема, клуби психологічних трансформаційних ігор, психологічних

кіноклубів, астрології, де сім’ї отримують досвід залучення до суспільства та

соціальної компетенції. Популярними стали останнім часом антикафе та бізнес-

клуби, у яких організатори запрошують психологів для прочитання просвітницьких

лекцій з психології і зокрема, як зберегти стосунки в сім’ї, запобігти появі адикцій.

Надзвичайно стрімко за останні чотири роки виник потужний волонтерський рух,

зокрема, для психологічної, правової допомоги сім’ям ветеранів визвольної війни.

Психологічну допомогу населенню надають особи без поглиблених знань

психології: філософи, педагоги, бармени, священики авраамічних та національних

релігійних систем, особи з містичним досвідом, а також особи, які вдають із себе

просвітлених у духовному аспекті, дівчата з ескорт-послуг тощо. Особливо

активними є релігійні організації, які беруть під патронат певні території та

установи (школи, сиротинці, військові частини, лікарні тощо) і, окрім пропагування

релігійних догм, надають психологічну допомогу, зокрема і сім’ям – проводять

курси підготовки до сімейного життя, після яких слухачі складають іспити та

отримують сертифікат. У суспільстві панує підтримка проблемних сімей

територіальними громадами.

Крім того, існують неформальні групи, які створюються у соцмережах для

вирішення спільних проблем. Наприклад групи батьків, у яких діти з аутизмом, у

кого з рідних є особи з хімічними адикціями, групи психологів-волонтерів, які

працюють з пораненими ветеранами у госпіталях та їхніми рідними тощо.

405

Існує тенденція до надання психологічних послуг сім’ям через спеціальну

літературу, спеціалізовані сайти та консультації/тренінги через Інтернет.

Якщо неконвенціональна девіантна поведінка не піддається педагогічній та

психологічній корекції, це стає прерогативою психіатрії та правоохоронних органів.

Соціально-економічною особливістю суспільства в Україні є незначне

представлення середнього класу. Характерною є меркантильна мотивація у

діяльності, емоційність домінує над раціональністю. У суспільстві наявний

елітаризм та консюмеризм, у кризові для країни періоди вираженим стає

егалітаризм, гуманізм та національні настрої. У більшості населення переважає

міфологічний та релігійний світогляд. Домінантними є авраамічні релігійні системи.

Небезпеку для суспільства в близькому минулому становили ідеологічний фанатизм

та сепаратистські настрої. Негативними чинниками є збройний конфлікт на сході

України, погіршення економічної ситуації, стрімке поширення СНІДу, корупція,

низький рівень відчуття щастя від життя.

Проте як показує практика вищезазначених заходів не достатньо для

вирішення цієї соціально значимої проблеми.

Якщо ми прагнемо у цей динамічний та архіскладний історичний період

щасливого буття для всіх громадян, то є необхідність запровадити повсюдно

нейропсихологічну культуру у суспільстві від повсякденного буття до управління

державою. З позиції соціальної нейропсихології найоптимальнішим устроєм для

буття українців є гібридизація Козацької держави та наукового світогляду.

Висновки до 5 розділу

Доведено, що на сучасному етапі розвитку нейронаук для комплексної

нейропсихологічної допомоги особистості з девіантною поведінкою

найоптимальніше підходить бригадна модель. Її принцип реалізації полягає у тому,

що група фахівців проводить діагностику, складає та впроваджує індивідуальний

план психотерапії для кожного клієнта. Очолює групу клінічний нейропсихолог.

406

Доведено, що всім особам, уразливим до виникнення девіацій, особливо з

СДУГ, необхідне сприятливе середовище для гармонійного розвитку та корекційно-

розвивальне навчання з медитативною практикою.

Встановлено, що усі нейронні системи інтеграції окремих відділів ЦНС

(ретикулярна формація; аміноспецифічні нейронні системи стовбура; лімбічна

система; мозочок; префронтальна кора) під час організації «певного відтінку щастя»

та різної тривалості функціонують одночасно, інтегруючись одна в одну, де в певні

моменти онтогенезу, біоритмів та контексту обставин одна з них стає домінантною.

Відчуття щастя у людини забезпечується не лише вдоволенням різних нужд через

діяльність, а й через зміну функціональних станів та активності свідомості.

Показано, що у філогенезі й онтогенезі відбувається трансформація причиновості і

сутності щастя: від вдоволення вітальних нужд, продовження роду до соціальних,

естетичних та духовних; від короткотривалого до довготривалого; від екстернальної

причиновості до інтернальної; від реального фізичного/хімічного подразника до

абстрактного; від вісцерального до церебрального.

Розроблено програму діагностики та нейропсихокорекції особистості з

девіантною поведінкою «Щастя», яка спрямована на те, щоб: позбавити особистість

від «завченого» компонента переконання, що лише зовнішні об’єкти та ситуації

можуть приносити щастя, та виучених деструктивних моделей опрацювання

інформації, які проявляються у когнітивній, афективній та поведінковій сферах

особистості; сформувати резильєнтність та вирішити проблему з дисфункціями

префронтальної кори у девіантів; забезпечити, щоб відчуття щастя було

усвідомленим, керованим, тривалим, зі всією гамою відтінків і щоб спосіб реалізації

не суперечив сучасним ціннісно-нормативним стандартам конкретного суспільства.

Висвітлено як за допомогою підібраних медитативних технік у межах

когнітивно-біхевіоріальної терапії для корекції девіантної поведінки можна

зруйнувати нейронні мережі, пов’язані із завченим компонентом дезадаптивної

поведінки, покращити діяльність всіх відділів префронтальної кори мозку, знизити

чутливості неокортексу до впливу решти частин мозку, розширити вплив

неокортексу і зсунути активність з правої префронтальної кори у ліву.

407

Рекомендовано за дисфункції дорзолатеральної частини префронтальної кори

робити акцент на медитації «Зосередження», за дисфункції орбіто-фронтальної

частини – на «Усвідомлення», а за вентромедіальної – «Співпереживання». Під час

медитативної сесії відбувається посилення діяльності інтегративних систем мозку,

зростає усвідомленість та керованість когнітивними процесами, емоційною сферою

та функціональними станами свідомості.

Програму нейропсихологічної діагностики та корекції особистості з

девіантною поведінкою «Щастя» апробовано на групі з 20 чоловіків і 20 жінок віком

30–40 років з різними формами девіантної поведінки. Застосування ЕЕГ

дослідження та проективних методик показало достовірне зниження рівня

тривожності та підвищення усвідомленості перебігу когнітивних процесів.

Досліджувані зазначають, що щоденна медитативна практика покращує якість

нічного сну, дає відчуття безмежного і розслабленого щастя, дозволяє позитивніше

сприймати людей і ситуації, а також зберігати цей стан незалежно від життєвих

обставин.

Розроблено спеціальні рекомендації для нейропсихологічного коректування

основних форм девіантної поведінки: агресивної, сексуальних девіацій, суїцидальної

та адиктивної.

Показано як комплексну програму нейропсихологічної корекції особистості з

девіантною поведінкою «Щастя» було піддано гейміфікації та перетворено на

психологічний квест «Подорож героя», у якому як оболонку використано працю

Дж. Кемпбелла «Герой із тисячею облич». Висвітлено суть квесту, яка полягає у

зміні себе, своїх переконань через гру мандрівки зовнішньої та мандрівки власним

духовним світом. На основі нейроперсонології девіантної особистості створено

чотири наповнені етнічним змістом архетипи, які спочатку є соціалізованими, а

впродовж психологічного квесту змінюються та рестабілізуються. Роботу проводять

з когнітивною, емоційною сферою та тілом. У формі гри приховано діагностику

проблеми, кваліфіковано нейропсихологічні симптоми та їх нейрокорекцію.

Доведено, що для стійкого терапевтичного ефекту необхідно проходити чотири сесії

психологічного квесту.

408

Психологічний квест «Подорож героя» апробовано на 120 особах з однаковим

гендерним розподілом віком 18–45 років з різними формами девіантної поведінки.

Перевірка ефективності психологічного квесту здійснювалася шляхом

картографування мозку при зустрічі особистості з фруструвальними ситуаціями

(Тест Розенцвейга) до проходження та після проходження квесту.

Встановлено, що після чотирьох сесій психологічного квесту відбувається

зсув активності з правої півкулі мозку у ліву, що характерним є для щасливих

людей. Зокрема у осіб з дОФПФк мозку до психологічного квесту під час зустрічі з

фруструвальними ситуаціями домінувала екстрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на вдоволенні потреби. З кожним завданням інтенсивність проявів

зростала, а на останніх завданнях аморальність у стратегіях і висловлюваннях була

максимальною. Досліджувані отримували моральне задоволення від власних

стратегій у фруструвальних ситуаціях. Після психологічного квесту у осіб з

дОФПФк мозку під час зустрічі з фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна

скерованість реакції та фіксація на вдоволенні потреби, яка значно нижча, ніж під

час першого тестування. У стратегіях досліджуваних зникла агресивність і

збільшилося конструктиву та з’явилася поступливість, коли потрапляють у

фруструвальні ситуації.

В осіб з дВМПФк мозку до психологічного квесту під час зустрічі з

фруструвальними ситуаціями домінувала екстрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на перешкоді. З кожним завданням інтенсивність проявів зростала, образно

кажучи, у геометричній прогресії. Досліджувані отримували моральне задоволення

від власних стратегій, коли фруструвальні ситуації вміло використовували на власну

користь, і відчували при цьому спокій. У них виникає ненаситна жага до конфліктів.

Після психологічного квесту у осіб з дВМПФк мозку під час зустрічі з

фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції та фіксація

на перешкоді. Зникло моральне задоволення від власних стратегій, коли

фруструвальні ситуації вміло використовують на власну користь, з’явилися ознаки

емпатії до інших.

409

В осіб з дДЛПФк мозку до психологічного квесту під час зустрічі з

фруструвальними ситуаціями домінувала інтрапунітивна скерованість реакції та

фіксація на самозахисті. Протягом дослідження афективний стан досліджуваних не

змінювався. Після психологічного квесту у осіб з дДЛПФк мозку після

психологічного квесту в разі стикання з фруструвальними ситуаціями домінує

імпунітивна скерованість реакції та фіксація на вдоволенні потреби. Відбулася

трансформація стратегій з «об’єкта впливу» на «суб’єкт дії» у фрустраційних

ситуаціях.

У осіб з дПЦк мозку до психологічного квесту під час зустрічі з

фруструвальними ситуаціями домінувала екстрапунітивна скерованість реакції. Не

виявлено статистично значущої відмінності у типі реакції. Протягом дослідження у

досліджуваних помірно наростала реакція обурення на «несправедливість» ситуацій,

зображених на картинках. Після психологічного квесту у осіб з дПЦк мозку під час

зустрічі з фруструвальними ситуаціями домінує імпунітивна скерованість реакції на

перешкоді, зникла реакція обурення на «несправедливість світу».

Крім того, після психологічного квесту учасники оволоділи навичками

контролю над девіаціями, сформували мисленнєву культуру, стали самодостатніми,

щасливими, рішучими, легко сприймати виклики життя, у них зросла психологічна

компетентність у повсякденному житті та професійній діяльності.

На основі результатів дослідження, важаємо, що для створення щасливого

буття всіх громадян необхідно запровадити повсюдно нейропсихологічну культуру

у суспільстві.

Основні положення п’ятого розділу дисертації відображені в одноосібних

публікаціях автора:

1. Ткач, Б. М. (2012). Теоретико-методологічні засади нейропсихологічної

корекції особистості соціально дезадаптованих неповнолітніх. Збірник наукових

праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, 14(6), 442–455.

2. Ткач, Б. М. (2015). Нейропсихологічний підхід до розуміння синдрому

дефіциту уваги з гіперактивністю: етіологія, діагностика, корекція. Актуальні

410

проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені

Г. С. Костюка НАПН України, 12(21), 293–303.

3. Ткач, Б. М. (2016). Застосування медитативних практик для корекції

девіантної поведінки. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць

Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 11(14), 193–204.

4. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічні підходи до корекції суїцидальної

поведінки. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту

психології ім. Г. С. Костюка. Організаційна психологія. Економічна психологія.

Соціальна психологія, 1(44), 166–171.

5. Ткач, Б. М. (2016). Специфіка застосування бригадної моделі

нейропсихологічної реабілітації для постраждалих учасників антитерористичної

операції. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної

служби України. Серія: психологічні науки, 3(5), 195–209.

6. Ткач, Б. М. (2018). Перевірка ефективності психологічного квесту

«Подорож героя» для нейропсихологічної корекції основних форм девіантної

поведінки. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту

психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 6(14), 237–252.

7. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічна корекція ненормативної агресії у

дітей та підлітків. Молодий вчений, 12.1(40), 239–245.

8. Ткач, Б. М. (2018). Нейропсихологічна корекція основних форм девіантної

поведінки. PSYCHOLOGICAL JOURNAL, 4(14), 234–248. Взято з

doi.org/10.31108/2018vol14iss4.

Список використаних джерел до 5 розділу

Аберкан, И. (2017). Свободу мозгу! Что сковывает наш мозг и как вырвать его из

тисков, в которых он оказался. Москва: Эксмо.

Арден, Д. (2016). Укрощение амигдалы и другие инструменты тренировки мозга.

Москва: МИФ.

411

Бек, А., Раш, А., Шо, Б. & Эмери, Г. (2003). Когнитивная терапия депрессии. Санкт-

Петербург: Питер.

Бондаренко, А. Ф. (2006). Психотерапия: тип социальности и сетевой маркетинг.

Психология. Журнал Высшей школы економки, 3(1), 68–76.

Бондаренко, А. Ф. (2007). Психологическая помощь: теория и практика. (Изд. 4-е,

испр. и доп.). Київ: Освіта України.

Бурлачук, Л.Ф. & Коржова Е.Ю. (1998). Психология жизненных ситуаций: Учебное

пособие. Москва: Российское педагогическое агентство.

Грись, А. М. (2014). Теоретико-методологічні засади підготовки психологів до

роботи з дезадаптованими неповнолітніми. (Дис. д-р психол. наук).

Національна академія педагогічних наук України, Інститут психології імені

Г. С. Костюка, Київ.

Далай-лама, & Туту, Д. (2017). Книга радості: вічне щастя в мінливому світі.

Харків: Клуб Сімейного Дозвілля.

Диспенза, Д. (2017). Керуй своєю підсвідомістю. Київ: BookChef.

Жиравецький, Т. М. (2017). Цікава історія № 42: про справжнього вегана, який за

два тижні почав їсти ковбасу або як чудеса медицини можуть змінити наші

харчові вподобання? Взято з http://biokurs.com.ua/ua/information-view/167/

Кемпбелл, Д. (1999). Герой із тисячею облич. Київ: Альтернативи.

Крупельницька (Щербина), Л. Ф. (2012). Метатеоретичне мислення

психотерапевта: модель, дослідження, програма розвитку. Київ: Геопринт.

Макґоніґал, К. (2017). Сила волі. Шлях до влади над собою. Київ: Наш Формат.

Максименко, С. Д. (2002). Розвиток психіки в онтогенезі: Теоретико-методологічні

проблеми генетичної психології (Т. 1). Київ: Ваклер.

Фромм, Е. (2017). Мистецтво любові. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля.

Холличер, В. (1975). Человек и агрессия. Москва: Прогрес.

Цимбалюк, В., Медведєв, В. & Сенчик, Ю. (2013). Ce.re.bellum, або мозочок.

Вінниця: Нова Книга.

Чутко, Л. С., Сурушкина, С. Ю., Яковенко, Е. А., Кропотов, Ю. Д. & Сергеев, А. В.

(2017). Диагностика и лечение когнитивных нарушений при синдроме

412

дефицита внимания у взрослых. Журнал неврологии и психиатрии им. C. C.

Корсакова, 117(5), 9–13. doi: 10.17116/jnevro2017117519-13.

Alderman, B. L., Olson, R. L., Brush, C. J. & Shors, T. J. (2016). MAP training:

combining meditation and aerobic exercise reduces depression and rumination while

enhancing synchronized brain activity. Transl Psychiatry, 2(6), e726. doi:

10.1038/tp.2015.225.

Apple, D. M., Fonseca, R. S. & Kokovay, E. (2016). The role of adult neurogenesis in

psychiatric and cognitive disorders. Brain Res., Jan 15;1655, 270–276. doi:

10.1016/j.brainres.2016.01.023.

Arden, J. B. (2008). Conquering Post-Traumatic Stress Disorder: The Newest Techniques

for Overcoming Symptoms, Regaining Hope, and Getting Your Life Back. Beverly,

Massachusetts: Fair Winds Press.

Becerra-García, J. A. (2015). Neuropsychology of domestic violence: a comparative

preliminary study of executive functioning. Med Sci Law. 55(1), 35–39. doi:

10.1177/0025802414525148.

Benedict, H. (2003). The Lonely Soldier: The Private War of Women Serving in Iraq.

Boston: Beacon Press.

Burlaka, V. (2017). Effects of individual, peer, and family factors on child alcohol abuse

in Ukraine. Journal of Child and Family Studies, 26(7), 1780–1789, doi:

http://dx.doi.org/10.1007/s10826-017-0718-4.

Burlaka, V., Graham-Bermann, S. A., & Delva, J. (2017). Family factors and parenting in

Ukraine. Child Abuse & Neglect, 72, 154–162, doi:

https://doi.org/10.1016/j.chiabu.2017.08.007.

Byrne, J. H., Heidelberger, R. & Waxham M. N. (2014). From Molecules to Networks. An

Introduction to Cellular and Molecular Neuroscience (3rd еd.). London: Academic

Press.

Cantor, D. S. & Evans, J. R. (Eds.). (2013). Clinical Neurotherapy: Application of

Techniques for Treatment. London: Academic Press.

Carnes, P., Carnes, S. & Bailey, J. (2011). Facing Addiction: Starting Recovery from

Alcohol and Drugs. Carefree: Gentle Path Press.

413

Carpenter, R. & Reddi, B. (2012). Neurophysiology: A Conceptual Approach (5th еd.).

London: Hodder Arnold.

Chapin, T. J. & Russell-Chapin, L. A. (2013). Neurotherapy and Neurofeedback: Brain-

Based Treatment for Psychological and Behavioral Problems. New York:

Routledge.

Conrad, P. (1976). Identifying Hyperactive Children: The Medicalization of Deviant

Behavior. New Youk, N. Y.: Brunner-Routledge.

Cozolino, L. (2010). The Neuroscience of Psychotherapy: Healing the Social Brain (2nd

еd.). New York: W. W. Norton & Company.

Cozolino, L. (2014). The Neuroscience of Human Relationships: Attachment and the

Developing Social Brain (2nd еd.). New York: W. W. Norton & Company.

Davidson, R., Kabat-Zinn, J., Schumacher, J., Rosenkrantz, M., Muller, D., Santorelli, S.

… Sheridan, J. F. (2003). Alterations in brain and immune function produced by

mindfulness meditation. Psychosomatic Medicine. 65(4), 564–570.

Davidson, R. J. & Begley, S. (2012). The Emotional Life of Your Brain: How Its Unique

Patterns Affect the Way You Think, Feel, and Live - and How You Can Change

Them. New York: Hudson Street Press.

Degruy, J. A. (2005). Post Traumatic Slave Syndrome: America’s Legacy of Enduring

Injury and Healing. New York: Uptone Press.

Desmyter, S., Bijttebier, S. & van Heeringen, K. (2013). The role of neuroimaging in our

understanding of the suicidal brain. CNS Neurol Disord Drug Targets, 12(7), 921–

929.

Devananda, S. V. (1988). The Complete Illustrated Book of Yoga. New York: Three

Rivers Press.

Dirlikov, B., Rosch, K. S., Crocetti, D., Denckla, M. B., Mahone, E. M., & Mostofsky, S.

H. (2015). Distinct frontal lobe morphology in girls and boys with ADHD.

NeuroImage Clinical, 10(7), 222–229. doi: 10.1016/j.nicl.2014.12.010.

Eagleman, D., & Brandt, A. (2017). The Runaway Species: How human creativity remakes

the world. Edinburgh: Canongate.

414

Eslinger, P. J. (Ed.) (2005). Neuropsychological Interventions: Clinical Research and

Practice. New York: The Guilford Press.

Foster, H. G., Hillbrand, M. & Silverstein, M. (1993). Neuropsychological deficit and

aggressive behavior: a prospective study. Prog Neuropsychopharmacol Biol

Psychiatry, 17(6), 939–946.

Gau, S. S., Tseng, W. L., Tseng, W. Y., Wu, Y. H., & Lo, Y. C. (2015). Association

between microstructural integrity of frontostriatal tracts and school functioning:

ADHD symptoms and executive function as mediators. Psychological medicine,

45(03), 529-543. doi: 10.1017/S0033291714001664.

Goldberg, E. (2002). The Executive Brain: Frontal Lobes and the Civilized Mind. New

York: Oxford University Press.

Greene, J. D., Morrison, I. & Seligman, M. E. P. (2016). Positive Neuroscience. New

York: Oxford University Press.

Griffiths, J. J., Zarate, C. A. & Rasimas, J. J. (2014). Existing and novel biological

therapeutics in suicide prevention. Am J Prev Med, 7(3 Suppl 2), 195–203. doi:

10.1016/j.amepre.2014.06.012.

Hammond, C. (2015). Cellular and Molecular Neurophysiology (4th еd.). London:

Academic Press.

Hanson, R., & Mendius, R. (2009). Buddha's Brain: The Practical Neuroscience of

Happiness, Love, and Wisdom. Oacland: New Harbinger Publications, Inc.

Heath, C. L., Curtis, D. F., Fan, W., & McPherson, R. (2015). The Association Between

Parenting Stress, Parenting Self-Efficacy, and the Clinical Significance of Child

ADHD Symptom Change Following Behavior Therapy. Child Psychiatry & Human

Development, 46(1), 118–129. doi: 10.1007/s10578-014-0458-2.

Helliwell, J., Layard, R. & Sachs, J. (Eds). (2017). World Happiness Report 2017.

Retrieved from http://worldhappiness.report/ed/2017.

Hillbrand, M., Sokol, S. J., Waite, B. M. & Foster, H. G. Jr. (1993). Abnormal

lateralization in finger tapping and overt aggressive behavior. Prog

Neuropsychopharmacol Biol Psychiatry, 17(3), 393–406.

415

Hunter, S. J. & Donders, J. (2011). Pediatric Neuropsychological Intervention.

Cambridge: Cambridge University Press.

Iversen, L., Iversen, S. Dunnett, S. & Bjorklund, A. (2009). Dopamine Handbook. New

York: Oxford University Press.

Jobes, D. A. & Linehan, M. M. (2016). Managing Suicidal Risk (2nd ed.). New York:

Guilford Press.

Kellawon, G. A. (2014). Yoga Meditations. Bloomington: Balboa Press.

Koek, R. J., Langevin, J. P., Krahl, S. E., Kosoyan, H. J., Schwartz, H. N., Chen, J. W. …

Sultzer, D. (2014). Deep brain stimulation of the basolateral amygdala for

treatment-refractory combat post-traumatic stress disorder (PTSD): study protocol

for a pilot randomized controlled trial with blinded, staggered onset of stimulation.

Trials, 10(15), 356. doi: 10.1186/1745-6215-15-356.

Krain, A. L., & Castellanos, F. X. (2006). Brain development and ADHD. Clinical

psychology review, 26(4), 433–444.

Lawford, C. K. (2014). Recover to Live: Kick Any Habit, Manage Any Addiction: Your

Self-Treatment Guide to Alcohol, Drugs, Eating Disorders, Gambling, Hoarding,

Smoking, Sex and Porn. Dallas: BenBella Books.

Linden, D. J. (2011). The Compass of Pleasure: How Our Brains Make Fatty Foods,

Orgasm, Exercise, Marijuana, Generosity, Vodka, Learning, and Gambling Feel So

Good. New York: The New York Times Best Sellers.

Lovell, B., Moss, M., & Wetherell, M. A. (2015). The psychophysiological and health

corollaries of child problem behaviours in caregivers of children with autism and

ADHD. Journal of Intellectual Disability Research, 59(2), 150–57. doi:

10.1111/jir.12081.

Mahone, E., Koth, C. W., Cutting, L., Singer, H. S., & Denckla, M. B. (2001). Executive

function in fluency and recall measures among children with Tourette syndrome or

ADHD. Journal of the International Neuropsychological Society, 7(01), 102–111.

Martins-Mourao, A. Kerson, C. & Kamiya, J. (2017). Alpha-Theta Neurofeedback in the

21st Century: A Handbook for Clinicians and Researchers (2nd ed.). Murfreesboro:

FNNR.

416

Miller, T. W., Nigg, J. T., & Faraone, S. V. (2007). Axis I and II comorbidity in adults

with ADHD. Journal of abnormal psychology, 116(3), 519.

Newcorn, J. H., Halperin, J. M., Jensen, P. S., Abikoff, H. B., Arnold, L. E., Cantwell, D.

P., ... Vitiello, B. (2001). Symptom profiles in children with ADHD: effects of

comorbidity and gender. Journal of the American Academy of Child & Adolescent

Psychiatry, 40(2), 137–146.

Penman, D. & Burch, V. (2013). Mindfulness for Health: A Practical Guide to Relieving

Pain, Reducing Stress and Restoring Wellbeing. London: Little, Brown Book

Group.

Pliszka, S. R. (2000). Patterns of psychiatric comorbidity with attention-

deficit/hyperactivity disorder. Child and Adolescent Psychiatric Clinics of North

America, 9(3), 525–540.

Porges, S. W. (2017). The Pocket Guide to the Polyvagal Theory: The Transformative

Power of Feeling Safe. New York: W. W. Norton & Company.

Rinpoche, Y. M. & Tworkov, H. (2014). Turning Confusion into Clarity: A Guide to the

Foundation Practices of Tibetan Buddhism. Boston & London: Slow Lion.

Rubia, K. (2007). Neuro-anatomic evidence for the maturational delay hypothesis of

ADHD. Proceedings of the National Academy of Sciences, 104(50), 19663–19664.

DOI: 10.1073/pnas.0710329105.

Salomons, T. V., Nusslock, R., Detloff, A., Johnstone, T. & Davidson, R. J. (2015). Neural

emotion regulation circuitry underlying anxiolytic effects of perceived control over

pain. Journal of Cognitive Neuroscience, 27(2), 222–233. doi:

10.1162/jocn_a_00702.

Schachar, R. (2014). Genetics of Attention Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD):

Recent Updates and Future Prospects. Current Developmental Disorders Reports,

1(1), 41–49.

Schneider, H. E., Lam, J. C., & Mahone, E. M. (2015). Sleep disturbance and

neuropsychological function in young children with ADHD. Child

Neuropsychology, 1(1), 1–14. doi: 10.1080/09297049.2015.1018153.

417

Schwartz, J., & Begley, S. (2002). The mind and the brain: Neuroplasticity and the power

of mental force. New York: Regan Books.

Seligman, M. E. P. (2004). Authentic Happiness: Using the New Positive Psychology to

Realize Your Potential for Lasting Fulfillment. New York: Atria Books.

Siegel, D. J. (2010). The Mindful Therapist: A Clinician's Guide to Mindsight and Neural

Integration. New York: W. W. Norton & Company.

Siegel, D. J. (2012). Pocket Guide to Interpersonal Neurobiology: An Integrative

Handbook of the Mind. New York: W. W. Norton & Company.

Stanford, C. & Tannock, R. (Eds.). (2012). Behavioral Neuroscience of Attention Deficit

Hyperactivity Disorder and Its Treatment. Berlin: Springer.

Steinberg, E. A., & Drabick, D. A. (2015). A Developmental Psychopathology Perspective

on ADHD and Comorbid Conditions: The Role of Emotion Regulation. Child

Psychiatry & Human Development, 46(6), 951-966. doi: 10.1007/s10578-015-

0534-2.

Stergiakouli, E., Martin, J., Hamshere, M. L., Langley, K., Evans, D. M., St Pourcain, B.

& Smith, G. D. (2015). Shared genetic influences between attention-

deficit/hyperactivity disorder (ADHD) traits in children and clinical ADHD. Journal

of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry, 54(4), 322–327. doi:

10.1016/j.jaac.2015.01.010.

Striedter, G. F. (2016). Neurobiology: A Functional Approach. New York: Oxford

University Press.

Teresi, L. & Haroutunian, H. (2011). Hijacking the Brain: How Drug and Alcohol

Addiction Hijacks our Brains – The Science Behind Twelve-Step Recovery.

Bloomington: AuthorHouse.

Tick, E. (2005). War and the Soul: Healing Our Nation's Veterans from Post-Traumatic

Stress Disorder. Wharton, Illinois: Theosophical Publishing House.

Tong, J. H., Cummins, T. D., Johnson, B. P., McKinley, L. A., Pickering, H. E., Fanning,

P., ... & Bellgrove, M. A. (2015). An association between a dopamine transporter

gene (SLC6A3) haplotype and ADHD symptom measures in nonclinical adults.

418

American Journal of Medical Genetics Part B: Neuropsychiatric Genetics, 168B(2),

89–96. doi: 10.1002/ajmg.b.32283.

Van Belle, J., van Raalten, T., Bos, D. J., Zandbelt, B. B., Oranje, B., & Durston, S.

(2015). Capturing the dynamics of response variability in the brain in ADHD.

NeuroImage: Clinical, 1(7), 132–41. doi: 10.1016/j.nicl.2014.11.014.

Van Praag, H. M. (2001). Anxiety/aggression-driven depression. A paradigm of

functionalization and verticalization of psychiatric diagnosis. Prog

Neuropsychopharmacol Biol Psychiatry, 25(4), 893–924.

Warren, M. A. & Donaldson, S. I. (2017). Scientific Advances in Positive Psychology.

Santa Barbara and Denver: Praeger.

Watson, S. M., Richels, C., Michalek, A.P., & Raymer, A. (2015). Psychosocial

Treatments for ADHD A Systematic Appraisal of the Evidence. Journal of attention

disorders, 19(1), 3–10. doi: 10.1177/1087054712447857.

White, J., Marsh, I., Kral, M. J., & Morris, J. (Eds.). (2017). Critical Suicidology:

Transforming Suicide Research and Prevention for the 21st Century. Vancouver,

Toronto: UBC Press.

Wilens, T. E., Biederman, J., Brown, S., Tanguay, S., Monuteaux, M. C., Blake, C., &

Spencer, T. J. (2002) Psychiatric comorbidity and functioning in clinically referred

preschool children and school-age youths with ADHD. Journal of the American

Academy of Child & Adolescent Psychiatry, 41(3), 262–268.

Woods, S. P., Lovejoy, D. W., & Ball, J. D. (2002). Neuropsychological characteristics of

adults with ADHD: a comprehensive review of initial studies. The Clinical

Neuropsychologist, 16(1), 12–34.

419

ВИСНОВКИ

У дисертації розроблено концептуальні, теоретико-методологічні й методико-

прикладні засади проведення нейропсихологічної діагностики та корекції

особистості з девіантною поведінкою. Узагальнення результатів дослідження дало

підстави сформулювати такі висновки:

1. На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми девіантної

поведінки встановлено, що сучасна теоретична орієнтація щодо її розуміння є

соціоцентричною, а не персоноцентричною. З’ясовано, що девіації – це дуже

умоглядне об’єднання поведінкових розладів, які не є гомогенною групою ані за

етіологією, ані за симптоматикою, спільним є те, що вони є неприйнятними у

певний історичний період суспільства. Залежно від толерантності суспільства

запропоновано класифікувати девіантну поведінку на конвенціональну та

неконвенціональну. Конвенціональний тип девіантної поведінки має як

артифіціальну, так і спонтанну генезу, тому суспільство прихильне і толерантне до

них. Найефективнішими інструментами формування у суспільстві артифіціального

девіантного контексту є пропаганда та нейромаркетинг. Натомість до

неконвенціональних девіацій суспільство не терпиме і вбачає в них загрозу для

власного існування. Встановлено, що в суспільстві відбувається постійна дисоціація

між різними формами девіацій. Визначено, що «точка відліку норми» для

коригування особистості з девіантною поведінкою повинна опиратися на

нейропсихологічну багатоваріантну модель норми та контекстуальний

інтеракціонізм, а не на соціоцетричний чи персоноцентричний підхід. Сформовано

сучасну парадигму девіантної поведінки, яка враховує контекст обставин та

нейропсихологічні особливості особистості.

Узагальнено теоретико-методологічні засади вивчення проблеми

соціогенетизму та біогенетизму девіантної поведінки з позиції нейропсихології,

еволюційної та генетичної психології. Встановлено, що в реальності етіологія

девіантної поведінки досить складна, ніж це представлено в наявних концепціях

девіантної поведінки. Доведено необхідність врахування не лише спадкової

420

схильності, а й спадкової уразливості особистості до девіацій у разі потрапляння у

девіантний контекст.

2. На основі всебічного аналізу нейропсихологічних механізмів формування

неконвенціональних девіацій встановлено, що девіантна поведінка є наслідком

дезадаптації, яка виникає, коли слабкі сторони вищих психічних функцій не

компенсуються сильними. Показано, що раннє потрапляння в оптимальне соціальне

середовище значно зменшує ризик дезадаптації завдяки пластичності мозку. Тому

оптимальні умови розвитку як утробного, так і післяутробного періодів життя є

життєвою необхідністю для розвитку мозку і є визначальними для подальшої долі

особистості. Також показано, що підлітковий вік не є періодом формування девіацій,

а маніфестним періодом і переходом її на новий якісний рівень.

3. У результаті проведеної нейропсихологічної діагностики осіб з девіантною

поведінкою сформовано три компоненти симптомокомплексу психічної стадії

девіацій. У первинному симптомокомплексі виявлено чотири синдромологічні ядра,

пов’язані з дисфункціями: орбіто-фронтальної частини префронтальної кори мозку;

дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку; передньої цингулярної кори

мозку; вентромедіальної частини префронтальної кори мозку. Власне, на основі цих

чотирьох кластерів сформовано нейроперсонологію девіантних особистостей.

Встановлено, що вторинний симптомокомплекс представлений домінуванням

евристичного мислення і невміння користуватися експертним мисленням у

повсякденному житті; низькою комунікативною компетентністю; дезадаптацією

через нездатність вчасно побачити альтернативні шляхи вирішення проблеми. Саме

вторинний симтомокомплекс у певному соціальному контексті обставин стає

безпосередньою причиною формування девіацій. Показано, що третинний

симптомокомплекс – це власне і є адикція – патологічний гомеостаз (постійне

прагнення отримувати насолоду), а девіантні дії втрачають усвідомлений компонент

і стають автоматизованим процесом.

4. Розроблено нейропсихологічну концепцію девіантної поведінки, згідно з

якою у девіантній поведінці виокремлено дві категорії: перша – це універсальні

нейропсихологічні механізми формування девіацій, зумовлені особливими

421

властивостями ЦНС особистості; друга – це об’єкти/дії/інформація та обставини

девіантного контексту, які за своєю природою є партикулятивними. Запропонована

концепція дає змогу пояснити широкий спектр девіантних феноменів, а також може

бути використана у створенні директивних класифікацій девіацій для

нейропсихологічної корекції.

5. Розроблено програму нейропсихологічної діагностики та корекції

особистості з девіантною поведінкою «Щастя». Доведено, що на сучасному етапі

розвитку нейронаук для комплексної нейропсихологічної допомоги особистості з

девіантною поведінкою найоптимальніше підходить бригадна модель, принцип якої

полягає у тому, що група фахівців виконує діагностику, складає та впроваджує

індивідуальний план психотерапії для кожного клієнта. Очолює групу клінічний

нейропсихолог.

Для масового застосування комплексну програму нейропсихологічного

коригування особистості з девіантною поведінкою «Щастя» було перетворено у

психологічний квест «Подорож героя», у якому нейропсиходіагностика та

нейропсихотерапія прихована у формі гри.

6. Апробація програми нейропсихологічної діагностики та корекції

особистості з девіантною поведінкою «Щастя» показала достовірне зниження рівня

тривожності та підвищення усвідомленості перебігу когнітивних процесів.

Досліджувані зазначають, що щоденна медитативна практика покращує якість

нічного сну, дає відчуття безмежного і розслабленого щастя, дозволяє позитивніше

сприймати людей і ситуації, а також зберігати цей стан незалежно від життєвих

обставин.

Апробація психологічного квесту «Подорож героя» показала зсув активності з

правої півкулі мозку у ліву, що характерним є для щасливих людей. Крім того, після

психологічного квесту учасники оволоділи навичками контролю над девіаціями,

сформували мисленнєву культуру, стали самодостатніми, щасливими, рішучими,

легко сприймати виклики життя, у них зросла психологічна компетентність у

повсякденному житті та професійній діяльності.

422

Отже, апробація розроблених програми та психологічного квесту показали

доцільність їхнього використання для нейропсихологічної діагностики та корекції

особистості з девіантною поведінкою.

Перспективи подальших наукових розвідок. Ми здійснювали емпіричне

дослідження на органному рівні нейропсихології, тому обмежимося висвітленням

перспектив дослідження лише на цьому рівні. Подане дослідження вирішує

повністю соціально-психологічну проблему девіантної поведінки особистості, але у

межах професійної компетенції. Для отримання суспільнозначимого ефекту

вирішення проблеми необхідне на національному рівні впровадження

нейропсихологічної культури у суспільстві та масштабування нейропсихологічних

основ діагностики та корекції особистості з девіантною поведінкою. Окремого

розгляду заслуговують питання закономірностей реальної соціальної взаємодії

особистостей у девіантному контексті. Для цього, як мінімум, потрібно двадцять

нейрогарнітур, а також надзвичайно вартісне програмне забезпечення. Застосований

нами тривалий ЕЕГ моніторинг особистостей з девіантною поведінкою у

повсякденному житті – це значний поступ, але необхідно вивчити ЕЕГ картини сну

та виявити ЕЕГ патерни девіантних намірів та дій уві сні. Для реалізації цього

необхідно створити лабораторію сну або скористатися дорогими послугами центрів

сну і відповідним програмним забезпеченням. Переконані, що для чіткості

емпіричного дослідження варто було б дослідити соматичний стан досліджуваних

глибше, не обмежуватися загальним медичним оглядом і збором анамнестичних

даних, а скористатися повною діагностикою організму (Check-Up), яка є

дороговартісною для пересічного українця. Адже дуже часто соматичні хвороби

мають психологічний прояв, а психологічні проблеми проявляються тілесною

недугою, яка не має медичного пояснення. Під час реалізації вище наведених

перспектив подальших наукових розвідок картина буття девіантної особистості буде

повнішою і рекомендації для контролю девіації будуть валіднішими.

423

ДОДАТКИ

Додаток А

Структура психологічного квесту «Подорож героя»

Увесь психологічний квест містить 12 етапів подорожі і фрагментований на

три частини. Найоптимальніша кількість учасників 6, 8, 10 і 12.

Напередодні квесту учасники проходять психологічне обстеження. Для

оперативності діагностики рекомендуємо застосовувати методику Скорочений

Багатофакторний Особистісний Опитувальник (похідний тест від Mini-Mult). Це

робиться для того, щоб запобігти зриву всього квесту. Тому що у людей бувають

різні життєві ситуації та психологічні особливості, які під час клініко-психологічної

інтервенції можуть проявитися неспокоєм, панікою тощо. Крім того попереднє

обстеження дозволяє визначитися, які саме діагностичні методики необхідно

підібрати, а також які саме психотерапевтичні прийоми використати при корекції.

Як допоміжну терапію застосовуємо музикотерапію, фільмотерапію, книготерапію,

терапію графічними новелами тощо.

Суть квесту полягає у зміні себе, своїх переконань через гру мандрівки

зовнішньої та мандрівки власним духовним світом (табл. А1). Робота проводиться з

когнітивною, емоційною сферою та тілом. Приховано у формі гри можна

діагностувати проблему, визначити нейропсихологічні симптоми. У такому разі

відбувається одночасно коригування за допомогою компенсації сильними

нейропсихологічними факторами ослаблених та підсилення ослаблених факторів.

Крім того, надані знання про когнітивні спотворення формують мисленнєву

культуру і дають змогу адекватніше розуміти вчинки свої та інших людей,

правильно оцінювати обставини контексту, правдивіше сприймати реальність,

краще орієнтуватися в потоці дезінформації. Знання про те, як функціонує емоційна

сфера та робота з емоційними нейронними контурами сприяє розумінню природи

справжнього щастя і формує стриманість у поведінці. Знання про соматичні

нейронні контури дає змогу навчитися розуміти власне тіло, а найважливіше

розпізнавати, як воно впливає на нашу поведінку. Ще однією перевагою

психологічного квесту є те, що учасники легко розпізнають свої типові помилки

424

(когнітивні спотворення) на інших учасниках і усвідомлюють, що ця помилка

притаманна саме для них.

Таблиця А1

Етапи внутрішньої та зовнішньої подорожі у психологічному квесті

Св

іти

/

пр

оц

еси

Зовнішня подорож Внутрішня подорож

Зв

ич

ай

ни

й с

віт

/

поч

аток

1. Статус-кво Поверхнева уява про проблему

2. Клич до пригод Поглиблення уявлень про проблему

3. Відмова від заклику Небажання змін

4. Зустріч з Наставником Долання небажання

Осо

бл

ив

ий

св

іт /

ви

пр

обув

ан

ня

і

тр

ан

сфор

мац

ії

5. Відправка. Пригоди

починаються

Рішучість до змін

6. Випробування. Друзі і

вороги

Перший досвід

7. Приближення до

«Печери скарбів»

Підготовка до великих змін

8. Випробування. «Печера

скарбів»

Намагання здійснити найбільшу

зміну

9. Винагорода. «Скарб.

Зброя. Сила»

Наслідки спроби (перемоги і поразки)

Зв

ич

ни

й с

віт

/ р

еал

ізац

ія

10. Дорога назад Підтвердження рішучості здійснити

зміни

11. Остання спроба

здійснити зміни

Воскресіння / «Квантовий стрибок»

12. Повернення зі

«Знаннями» і «Досвідом»

Остаточне вирішення проблеми

425

На основі нейроперсонології девіантної особистості створено чотири

наповнені етнічним змістом архетипи, які спочатку є соціалізованими, а під час

психологічного квесту змінюються та рестабілізуються. Крім того, задля

запобігання психологічній травматизації та стигматизації естетизовано прояви

мінімальних мозкових дисфункцій під акцентуйовані риси характеру. Перші

архетипи вибудовані на основі симптоматики ослаблення функцій вентромедіальної

частини префронтальної кори мозку (дВМПФк); другі архетипи – орбіто-

фронтальної частини префронтальної кори мозку (дОФПФк); треті –

дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку (дДЛПФк); четверті –

передньої цингулярної кори мозку (дПЦк) (табл. А2).

Перший архетип чоловічий: Вихователь/Творець/Правитель. Перший архетип

жіночий: Берегиня/Майстриня/Правителька. Символом є жовтий колір та

поведінкова риса – мінливість.

Другий архетип чоловічий: Воїн/Вигнанець/Характерник. Другий архетип

жіночий: Амазонка/Вигнанка/Чарівниця. Символом є червоний колір та поведінкова

риса – активність.

Третій архетип чоловічий: Пересічний/Любитель/Жартівник. Третій архетип

жіночий: Пересічна/Любителька/Жартівниця. Символом є синій колір та

поведінкова риса – розслабленість.

Четвертий архетип чоловічий: Невинний/Дослідник/Мудрець. Четвертий

архетип жіночий: Невинна/Дослідниця/Розумниця. Символом є зелений колір та

поведінкова риса – стійкість.

426

Таблиця А2

Зміна архетипів під час психологічного квесту

Основні бажання Етап І.

Підготовка

Соціалізовані

архетипи.

Знаходять силу в

групах і соціальних

системах

Етап ІІ.

Подорож

Змінені архетипи.

Повертають собі

особисту силу і

свободу

Етап ІІІ. Повернення

Рестабілізовані

архетипи.

Надають особисту

владу у світі

(I, II) Стабільність /

Структура.

Бажання відчувати себе

в безпеці і контролі.

Забезпечення

структури світу

Вихователь /

Берегиня

Захищати інших

Творець /

Майстриня

Створювати вічні

цінності

Правитель /

Правителька

Керувати і

контролювати

(III, IV) Результат /

Майстерність.

Бажання мати

особливий вплив на

світ.

Залишити по собі слід у

світі

Воїн / Амазонка

Доводити свою

цінність сміливістю

Вигнанець /

Вигнанка

Знищити те, що не

працює на благо

Характерник /

Чарівниця

Використовувати

знання про світ, щоб

змінити його під своє

бачення

(V, VI) Люди /

належність.

Бажання належати і

відчувати свою цінність

Пересічний /

Пересічна

Долучатися до

структур

Любитель /

Любителька

Відчувати

блаженство

Жартівник /

Жартівниця

Жити в цей момент

(VII, VIII) Пізнання /

Ідентичність.

Бажання бути самим

собою і дізнатися про

світ

Невинний /

Невинна

Бути щасливим у

Раю

Дослідник /

Дослідниця

Мати свободу та

досвід повноцінного

життя

Мудрець / Розумниця

Відкривати правду

427

Для проведення квесту необхідні такі умови: зручне приміщення із столами та

стільцями, фліпчарт, медіа-проектор. Триває психологічний квест 6–9 годин.

Враховуючи, що психологічний квест є тривалим, у часі варто потурбуватися про

харчування. Між кожними трьома етапами подорожі робити «Кава-брейк», або

повноцінне харчування. З практики наполегливо рекомендовано проводити його 2–3

дні по 4 години. Якщо проведете в один день, то в учасників через те, що у квесті

були активовані/навантажені ті частини мозку, які переважно були «в дрімоті» у

повсякденному життя. Тому часто виникає порушення структури сну і сновидіння

насичуються подіями з квесту. Крім того, поява наукового світогляду в особистості

змушує переосмислити багато аспектів у своєму житті, переглянути догмати, які

були орієнтирами та багато іншого.

Для проведення психологічного квесту необхідний інвентар:

– мультимедіа-проектор з фільмами та музичними творами для супроводу

різних етапів квесту (медитацій, роботи з образами). Ми широко

застосовуємо музикотерапію та фільмотерапію під час проведення

психологічного квесту;

– стандартизовані нейропсихологічні батареї, що їх добирають для

діагностики причини порушених когнітивних функцій. Опитувальник

«Діагностика Міжособистісних Відносин Т. Лірі» та реєстраційний бланк

для цього опитувальника. Карта тіла «Гомінкулюс». Реєстраційний бланк

«Шкала досягнень»;

– етапні карти – 12 карт, кожна з яких відображає крок подорожі;

– карта трансформації архетипів;

– «торбинка ресурсів» – невеличкий красивий мішок з дрібними предметами

із побуту, фігурками, іграшками, моделями авто тощо. Як кажуть, залучіть

свою фантазію, але ці предмети не повинні бути психотравмувальними. З

розрахунку на кожного учасника мінімум 6 предметів. Адже людський

потенціал творчості є надзвичайним саногенним чинником;

428

– «Скринька, яку відкрила Пандора» – симпатична скринька зі страшними

фігурками. Проте фігурки за суттю мають бути страшними, але виглядати

добродушно. Найкраще підійшли для цього фігурки нецко із драконами,

дрібні дитячі іграшки тощо… З розрахунку на кожного учасника мінімум

6 фігурок;

– «Печиво з позитивними побажаннями» на гру можна придбати у

ресторанах, або замовити у пекарнях. У крайньому випадку можна

використати цукерки, у які помістити фантики з написами: «Сьогодні тобі

пощастить», «Приємні події з’являються в житті несподівано»… Побажання

мають бути універсальними, або дібрані відповідно до ментальності

учасників;

– проективні карти. Їх можна створити самостійно і стандартизувати, або

обираються до ментальності учасників із уже наявних стандартних наборів.

У моїй психологічній практиці з населенням України та української

діаспори дуже добре зарекомендували стилізовані сюжети з картин

Є. Гапчинської, твори фотохудожників, а також картини відомих

українських та зі світовою славою художників;

– кольоровий пластилін (жовтий, зелений, червоний, сірий, фіолетовий);

– два ігрові поля на гру «Еволюція» (запозичено з різновиду ігор «Лепёшка»);

– кольорові олівці, ручки, папір формату А4;

– ігрові кубики;

– нейрогарнітура та відповідне програмне забезпечення для ЕЕГ тренінгів;

– комп’ютер який відповідає технічним вимогам нейрогарнітури.

Сценарій квесту

Привітання. «Шановні присутні! «Подорож Героя» – це психологічний квест,

у якому Ви покинете світ повсякденності і здійсните захопливу мандрівку власним

духовним світом, познайомитеся зі своїми архетипами, віднайдете в собі психічні

429

ресурси, подолаєте випробування, звершите подвиги, здобудете свій Скарб і

розплутаєте лінії сюжету. Ніщо вже не буде звичним, коли Ви станете героєм».

Правила. Ознайомлення учасників з традиційними правилами для когнітивно-

біхевіоріальної терапії: «Повага до інших», «Добровільність», «Чесність із самим

собою», «Стоп».

Вступ. Розповідь про працю Кемпбелла (1999) «Герой із тисячею облич», яка

вперше вийшла у 1949 р. Продемострувати на відомих для учасників творах

(«Падінгтон», «Енеїда», «Зоряні війни», «Пан Коцький», «Одісея») фундаментальну

єдність духовної історії людства. Можна продемонструвати коротенький фільм про

працю Дж. Кемпбелла «Герой з тисячею облич».

Знайомство. Кожен з учасників по черзі представляється, коротко розказує

про себе, свої уподобання та очікування від психологічного квесту. На своєму

горнятку пише своє ім’я, або бейджику, або табличці.

Початок квесту. Сформувати позитивний настрій на гру «Печиво з

позитивними побажаннями». Роздаються навмання етапні карти.

Основна частина психологічного квесту

Етап І – Підготовка. Звичайний світ / початок.

Період 1. Статус-кво / Поверхнева уява про проблему

Учасник, якому потрапила етапна карта № 1, розповідає про те, як він розуміє

поверхневу уяву про проблему. Обговорення.

Кожен по черзі описує власну проблему словами і занотовує на папері,

водночас вказує на карті тіла «Гомінкулюс» локалізацію та описує суб’єктивні

відчуття власної проблеми.

У всіх за допомогою опитувальника Діагностика Міжособистісних Відносин

Т. Лірі визначаємо індивідуальний стиль міжособистісних відносин та ідеальний

образ Я. За допомогою «Карти трансформації архетипів» учасники описують

діагностований «Соціалізований архетип» і приймають його.

Усі заповнюють шкали досягнень. Аналізують свої життєві пріоритети.

Період 2. Клич до пригод / Поглиблення уявлень про проблему

430

Учасник, якому потрапила етапна карта № 2, розповідає про те, як він розуміє

поглиблення уявлень про проблему. Обговорення.

Вправа «Ерудиція». Необхідно написати 16 слів, які перші спали на думку.

Потім з пар слів першого і другого і так далі потрібно написати нову асоціацію.

Таким чином отримаємо 8 нових слів. З тими 8 проробляємо те саме і отримаєте 4, з

4 робимо те саме, отримуємо 2, а з двох одне. Вправа дає змогу виявити актуальну

проблему, яка наявна навіть у повсякденній мові. Ведучий квесту, застосовуючи

герменевтику, здійснює контент-аналіз висловлень учасників квесту.

Вправа «Опис проблеми за У. Діснеєм». Спочатку на

проблему/проект/пригоду необхідно поглянути як «романтик», описуючи всі плюси,

потім поглянути як «реаліст» і зрозуміти, що необхідно для реалізації цих планів.

Останній погляд на проблему/проект/пригоду здійснюється з позиції «критика»,

визначається доцільність, прогнозуються передбачувані труднощі, обраховуються

витрати і складається план реалізації в часі цього проекту. Вправа допомагає

поглянути на проблему за допомогою різних нейронних структур і навчитися

бачити емоційно та прагматично ситуації. Під час погляду романтика – активна

лімбічна система; за погляду реаліста – помірно активна префронтальна кора, а за

погляду критика – остання активована максимально.

Період 3. Відмова від заклику / Небажання змін

Учасник, якому потрапила етапна карта № 3, розповідає про те, як він розуміє

небажання змін. Обговорення.

Кожен з учасників пригадує стан відмови від змін, який був у його житті та

позначає його на бланку «Гомінкулюс» і описує суб’єктивні відчуття, які в такому

стані виникають.

Лекція «Триєдиний мозок за П. Мак-Ліном».

Період 4. Зустріч з Наставником / Долання небажання

Учасник, якому потрапила етапна карта № 4, розповідає про те, як він розуміє

долання небажання. Обговорення.

Вправа «Підготовка». Кожен з учасників складає список з 12 найнеобхідніших

предметів для подорожі Всесвітом і розташовує їх у порядку спадання

431

пріоритетності. Обговорення. Вправа дає змогу виявити здатність підготуватися до

передбачуваної події, як особистість вибудовує пріоритети. Ведучий квесту,

застосовуючи герменевтику, здійснює контент-аналіз.

Вправа «Зустріч з Наставником» із свого роду. Кожен учасник кидає ігровий

кубик і в разі випадіння непарного числа шукає в роду чоловіка, який успішно

справлявся з проблемами/проектами/пригодами, а якщо парне число, то в роду

жінку з такими якостями. Після цього учасник уявляє, що предок передає «Згорток

мудрості», у якому містяться відповіді, як саме, завдяки чому, легко справлявся з

проблемами/проектами/пригодами в житті. Але згорток з часом попсувався і фрази

виявилися незавершеними, тому кожен учасник повинен сам їх завершити. «Всі

наші предки володіли такими психологічними якостями, як …». «У нашому роду з

такою проблемою/проектом/пригодою справлялися в такий спосіб…». «Нам завше

допомагало…», «Коли ми стикалися з новою проблемою, то інформацію

отримували від …». «Покладатися на щасливий випадок це…», «Сили і натхнення

черпали з …». Описати суб’єктивні відчуття, які виникли із Предком і позначити на

бланку «Гомінкулюс» локалізацію цих відчуттів. У цій вправі, незавершені фрази

спонукають віднаходити в собі ресурси та додати впевненості, що в тобі ті самі

гени, що у предка, який справлявся з цим.

Вправа «Ресурси». По черзі кожен учасник кидає ігровий кубик і з мішка

ресурсів навмання витягує відповідну кількість предметів і приписує їм ресурсні

властивості. Вправа дає змогу у звичних, на перший погляд, предметах побачити

ресурс.

Етап ІІ – Подорож. Особливий світ / випробування і зміни.

Період 5. Відправка. Пригоди починаються / Рішучість до змін

Учасник, якому потрапила етапна карта № 5, розповідає про те, як він розуміє

рішучість до змін. Обговорення.

Вправа «Парадокс». Кожен з учасників розказує неймовірну історію. Вправа

активізує цингулярну кору і полегшує процес почати діяти/змінюватися.

За допомогою «Карти трансформації архетипів» учасники описують

«Змінений архетип» і приймають його.

432

Вправа «Ритуал зміни». Кожен учасник повинен зробити щось прийнятне, що

дає можливість поринути в «Особливий світ». Наприклад, поплескати в долоні,

змінити щось у зачісці тощо. Описати суб’єктивні відчуття, які за такого стану

виникли та позначити їх на карті тіла «Гомінкулюс».

Змінити місце – пересісти до осіб із ідентичними або бажаними для себе

архетипами.

Лекція «Реальність і Матриця». Розповідь про когнітивні спотворення:

фундаментальна когнітивна помилка, ефект бачити бажане, ефект очікування, про

пам’ять і спогади, наївний реалізм, ефект хибного розуміння. Завершити лекцію

словами: «Людина нічого не контролює. Її тлумачення – цілковито несвідомі ілюзії

стають частиною життя, оманливі спогади так само реальні, як і справжні. Усе

сприймається у порівнянні. Така ілюзія відбувається не лише зі зором, а й зі слухом,

нюхом, смаком, з пам’яттю. Наше сприйняття визначається попереднім досвідом».

Ознайомити учасників із здоровим скептицизмом, систематичністю, розкладанням

проблеми на частини і обережним їх обмірковуванням. Лише так можна уникнути

поспішних висновків.

Період 6. Випробування. Друзі і вороги / Перший досвід

Учасник, якому потрапила етапна карта № 6, розповідає про те, як він розуміє

перший досвід. Обговорення.

Гра «Еволюція: крокодил, собака, мавпа, людина». Перед грою кожен учасник

записує свій прогноз – хто буде переможцем. Мета гри першим прийти до фінішу,

але під час гри треба змінитися з крокодила у собаку, згодом у мавпу і в кінці стати

людиною. Кожен учасник з пластиліну ліпить крокодила і ставить на ігрове поле. По

черзі кидають ігровий кубик і кожен з учасників робить відповідну кількість ходів.

Ставши на свій колір, можна себе «полікувати», ставши на синій, можна себе

«змінити/еволюціонувати». Якщо не вдалося за один цикл перетворитися на

людину, проходження починається з початку. Легенда гри така, що всі гравці були в

гостях на вечірці і вона була настільки гучною і веселою, що призвела до значного

псування будинку. Тому той, хто під час «кроку» (хід ігрової фігурки) потрапляє на

клітинку з власним кольором, не просить вибачення, а під час потрапляння на

433

клітинку з кольором іншого учасника (колір фігурки з пластиліну) – повинен

вибачитися і попросити дозволу стати на клітинку. Власник клітинки може

вибачити, а може покарати, розім’явши фігурку або відірвавши фрагмент від

фігурки тощо. За наступних кроках по ігровому полі вибачатися не треба, а лише

просити дозволу стати на клітинку господаря. Таким чином під час гри відбувається

постійна зміна між гравцями ролей «господаря» та «винуватця». Гра завершується

коли хтось із учасників першим стає людиною. По завершенні гри учасники

описують переживання, пояснюють які стратегії в грі успішні і чому, а також чи

справдився прогноз і чому. Вправа дає змогу зрозуміти суть суспільства, механізми

появи агресії, своє місце в соціумі і яка стратегія є успішною.

Період 7. Приближення до «Печери скарбів» / Підготовка до великих змін

Учасник, якому потрапила етапна карта № 7, розповідає про те, як він розуміє

підготовку до великих змін. Обговорення.

Вправа «Скринька, яку відкрила Пандора». По черзі кожен учасник кидає

ігровий кубик і зі скриньки навмання витягує відповідну кількість предметів і

приписує власні страхи, які вони, де, коли виникають і має відзначити їх

локалізацію на бланку «Гомінкулюс». Вправа дає змогу ідентифікувати в себе

страхи і побачити ресурс.

Вправа «Зустріч зі свідомим Воно». Етапи роботи з емоційними образами:

1) попередня бесіда, на якій учасники описують власний поточний емоційний стан,

описують бажаний стан, як вони бачать допомогу ведучого, що особисто учасники

можуть зробити для отримання бажаного результату, як учасники і як ведучий

зрозуміють, що досягли мети; 2) екологічна перевірка – учасників просять уявити,

як зміниться їхнє життя, коли вони досягнуть мети, що вони отримають, чим

доведеться поступитися і чи згодні вони на це; 3) моделювання ситуації

здійснюється через такі питання: «Що Ви відчуваєте? Чи можете Ви підсилити це

відчуття? Де у тілі локалізується це відчуття і де найбільше концентрується за

сильної травматизації (зауважити на карті тіла «Гомінкулюс»)? Абстрагуйтесь і

уявіть себе збоку, десь там, на безпечній відстані від Вас. Що відчуває «ця»

людина?»; 4) створення образу відчуття в тілі здійснюється через такі питання:

434

«Опишіть, на що схоже це відчуття (кажіть перше, що спаде на думку). Яке воно на

дотик, яка його температура, розмір, маса. Скільки йому років, яка його біографія?

Як його звати? Звідки воно?»; 5) дисоціація образу переносить його у вільний

простір поза тілом (перед собою, у космос тощо); 6) робота з образом здійснюється

через такі питання: «Що важливе і цінне образ хоче для себе від вас? Уявіть, що він

досяг цього, чому це для нього важливе (в чому полягає цінність)?». Важливо

дізнаватися, поки не вийдете на рівень буття і вічних цінностей (свобода, воля,

любов, просвітління) або до повного переходу образів і емоцій у позитивне русло.

Тобто, трансформувати ворожий образ на ресурсний; 7) інтеграція ресурсного

образу здійснюється за допомогою таких інструкцій: «Прийміть позитивний образ

як частинку особистості… Уявіть, як він входить і розчиняється в тілі… Наповніть

ним своє минуле, теперішнє і майбутнє…»; 8) ситуативна перевірка результатів

роботи з емоційним образом здійснюється моделюванням

неприємної/психотравмувальної ситуації знову і оцінюємо стан учасників.

Критерієм ефективної роботи є спокійні чи позитивні відчуття; 9) адаптація

учасників до майбутнього здійснюється за допомогою таких інструкцій: «Уявіть

себе через півроку, чи є там ресурс? Уявіть себе через рік? Опишіть себе, де Ви, як

Ви себе почуваєте, чим займаєтеся, що Вас оточує…?». Ця вправа та робота з

картою тіла «Гомінкулюс» дає змогу навчитися розуміти мову власного тіла, а

точніше семіотики поведінки рептильного мозку.

Лекція «Незнайомі самі собі». Людина не є повним володарем власних

сприйняттів, відчуттів, спогадів та чинників дійсності, які визначають нашу

поведінку. Якщо щось виходить за межі власного досвіду, то людина припускається

помилок. У складному і неоднозначному світі більшість рішень приймається не в

ідеальних умовах, а з обмеженістю в часі та відсутністю зворотного зв’язку. Існують

швидкі, поверхневі, інтуїтивні та легкі відповіді – евристичне мислення, а є

обдумані, складні, логічні відповіді – експертне мислення. Потрібно учасників гри

ознайомити з «ідеєю доступності» та «феноменом каскаду доступності», на прикладі

простої двофакторної моделі навчити здійснювати лінійну регресію під час

оцінювання ситуацій і приймати експертні рішення.

435

Період 8. Випробування. «Печера скарбів» / Намагання здійснити

найбільшу зміну

Учасник, якому потрапила етапна карта № 8, розповідає про те, як він розуміє

намагання здійснити найбільшу зміну. Обговорення.

Вправа «Шлях». Кожному учаснику роздають по 6 випадкових карт

(наприклад, картини Є. Гапчинської) і дається інструкція віднайти серед них свого

героя, себе, своє щастя, перешкоду до щастя, засіб подолання перешкоди і кінець

історії. Обговорення, чи у всіх зійшлося.

Лекція «Фундаментальна помилка атрибуції». Розповісти, що поведінка

людини залежить від індивідуально-типологічних особливостей, поточного

емоційного стану та від обставин контексту (ситуації). Продемонструвати, як люди

переоцінюють індивідуально-психологічні особливості і нехтують контекстом.

Після лекції ще раз обговорити результати вправи «Шлях» і показати, як домінує

евристичне мислення у повсякденному житті.

Вправа «Цілісність». Роздаються учасникам карти з сюжетами (рекомендую

власну підбірку «Фентезі», або самому створити подібне на Тематичний

апперцептивний Тест). Завдання віднайти на картині себе й описати ситуацію

(обставини контексту) з позиції «триєдиного мозку». Вправа дає змогу навчити

брати до уваги контекст і оцінювати його.

Вправа «Еврист і Експерт». Завдання написати план вирішення власної

проблеми за допомогою евристичного та експертного мислення. Вправа виробляє

навичку легкості переходу між нейронними системами евристичного

(енергоощадного/спрощеного) та експертного (енергозатратного/складного)

мислення.

Залежно від слабких ланок ВПФ добираються завдання із стандартизованих

нейропсихологічних батарей та неврологічні проби і подаються у вигляді

«випробувань подорожжю». Система побудована за топічним принципом –

виділення структур мозку та опис специфічних для їх дисфункцій

нейропсихологічних синдромів. Підбирається відповідний підхід для корекції, який

реалізовується у подальших періодах гри.

436

Психологу, який проводитиме квест, рекомендовано ознайомитися з

анатомією і фізіологією ЦНС та основами сучасної нейропсихології. Осягнути

теоретико-методологічні основи нейропсихологічної діагностики. Знати мету,

принципи та етапи нейропсихологічного дослідження. Оволодіти навичками

застосування нейропсихологічних методик дослідження ВПФ та нейропсихологічної

корекції.

Період 9. Винагорода. «Скарб. Зброя. Сила» / Наслідки спроби (перемоги і

поразки).

Учасник, якому потрапила етапна карта № 9, розповідає про те, як він розуміє

наслідки спроби. Обговорення.

Вправа «Результат». Учасників просять пригадати ситуації випробування, у

яких вони були переможцями. Описати відчуття та позначити на карті тіла

«Гомінкулюс». Потім те саме зробити із ситуаціями, у яких програли. Порівняти два

стани. Обговорення наслідків випробування.

Лекція «Нейропсихологія щастя». Розповідь містить інформацію про п’ять

нейронних систем інтеграції, які причетні до всіх відтінків щастя.

Тренінг «Щастя». Навчити основним світським медитаціям: безоб’єктна,

об’єктна, споглядання, співпереживання. Для контролю правильності виконання

рекомендовано використовувати нейрогарнітуру EMOTIV EPOC+ або Insight та

проаналізувати карту електричної активності мозку, використовуючи програму

EMOTIV BrainViz або EMOTIV Brain Activity Map.

Тренінг «Самокорекція». Для кожного архетипу провести ЕЕГ тренінг: для

архетипу № 1 – «альфа тренінг»; для архетипу № 2 – «бета/тета тренінг»; для

архетипу № 3 – «альфа/тета тренінг»; № 4 – «альфа тренінг» та «бета/тета тренінг».

Для тренінгу використовувати нейрогарнітуру та здійснити зворотній зв’язок за

використання карт електричної активності мозку, або програми ментального

тренування для маніпуляції з віртуальними об’єктами (програма EMOTIV Control

Panel) чи реальним пристроєм (дрон та програми Mind Dron). Інтенсивність занять

підвищувати з кожною наступною сесією психологічного квесту. На першій радимо

учасникам просто відчути задоволення навіть від найменшої спроби свідомо

437

змінювати електричну активність мозку переміщенням об’єкта у бажаному

напрямку.

Етап ІІІ – Повернення. Звичний світ / реалізація

Період 10. Дорога назад / Підтвердження рішучості здійснити зміни

Учасник, якому потрапила етапна карта № 10, розповідає про те, як він

розуміє підтвердження рішучості здійснити зміни. Обговорення.

Вправа «Ритуал повернення». Кожен учасник повинен зробити щось

прийнятне, що дає змогу повернутися у «Звичний світ». Наприклад, поплескати в

долоні, змінити щось у зачісці тощо. Описати суб’єктивні відчуття, які за такого

стану виникли та позначити їх на карті тіла «Гомінкулюс».

Попрощатися із групою споріднених архетипів, побажати один одному успіху

і дати обіцянку остаточно здійснити зміну.

Повернутися на попереднє місце гри.

За допомогою «Карти трансформації архетипів» учасники описують

«Рестабілізований архетип» і приймають його.

Період 11. Остання спроба здійснити зміни. / Воскресіння – «Квантовий

стрибок»

Учасник, якому потрапила етапна карта № 11, розповідає про те, як він

розуміє зміни, які відбулися в його духовному світі. Обговорення.

Вправа «Спогад». Згадати себе та свої уявлення до гри і після гри.

Вправа «Прорив». Написати детальний план в часі вирішення власної

проблеми/проекту/пригоди за допомогою набутих знань про себе, власні

можливості, власні типові стратегії поведінки, поради наставника, знання про

триєдиний мозок (когнітивні спотворення, емоції, тіло) та з позиції евристичного та

експертного мислення.

Додатково, за потреби, додаються уточнювальні тести із стандартизованих

нейропсихологічних батарей.

Період 12. Повернення зі «Знаннями» і «Досвідом» / Остаточне вирішення

проблеми

438

Учасник, якому потрапила етапна карта № 12, розповідає про те, як він

розуміє остаточне вирішення проблеми. Обговорення.

Вправа «Метафізика». Описати себе і світ за допомогою нових знань.

Заповнення шкали досягнень.

Повторне тестування за методикою Діагностика Міжособистісних Відносин

Т. Лірі.

Відмітити на карті тіла «Гомінкулюс» локалізацію змін.

Прощання. Обговорення вражень від психологічного квесту. Побажання

успіху. «Коли Ви стали Героєм для вас вже нічого не буде звичним! Успіху Вам у

житті!»

439

Додаток Б

І II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.1. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дОФПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

440

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дОФПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі дещо виражені у чолових відведеннях дельта-хвилі; явно

виражені тета-хвилі у F4, T8; виражені альфа-хвилі у F4, T8; дещо виражені

бета-хвилі у F4, T8 відведеннях;

– у ІІ інтервалі все те саме лише наростає інтенсивність тета-хвилі у F4, T8

відведеннях;

– у ІІІ інтервалі зростає активність у всіх відведеннях у дельта-, альфа-, бета-

хвиль з домінуванням у правій півкулі; тета-хвилі у всіх відведеннях

максимально виражені;

– у IV інтервалі те саме, у ІІІ лише спадає активність бета-хвиль у всіх

відведеннях;

– у V інтервалі мінімально виражені дельта-хвилі у всіх відведеннях; тета-,

альфа-, бета-хвилі у всіх відведеннях максимально виражені;

– у VI інтервалі дельта-, бета-хвилі мінімально виражені; тета-, альфа-хвилі

добре виражені у F4, FC6, P8 відведеннях.

441

І II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.2. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дВМПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

442

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дВМПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі дельта-, бета-хвилі виражені мінімально у всіх відведеннях;

тета-хвилі сильно виражені у AF3, AF4, F7, F3, F4, F8, FC5, FC6, T8, P8;

альфа-хвилі виражені у AF3, AF4, F4, F8, FC6, T8 відведеннях;

– у ІІ інтервалі зростає дещо активність бета-хвилі у всіх відведеннях;

підвищується активність альфа-хвиль особливо у чолових відведеннях;

інтенсивно виражені тета-хвилі у всіх відведеннях;

– у ІІІ інтервалі те саме, що у ІІ лише наростає інтенсивність альфа-хвиль у

всіх відведеннях;

– у IV інтервалі те саме, що у ІІІ лише інтенсивність альфа-хвиль

залишається у правих відведеннях, а також дещо збільшується активність

бета-хвиль у правих відведеннях;

– у V інтервалі дельта-хвилі виражені мінімально у всіх відведеннях; спадає

активність тета-хвиль у P7, P8, O1, O2; з’являється висока активність

альфа-хвиль у F7, F3, FC5; дещо зростає активність бета-хвиль у F7, F3,

FC5, T7;

– у VI інтервалі дельта-хвилі виражені мінімально у всіх відведеннях; висока

активність тета-хвиль у AF4, F3, F4, F8, FC6, T8; альфа-хвилі виражені

явно, а бета-хвилі мінімально у правих відведеннях.

443

I II

ІІI IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.3. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дДЛПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

444

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дДЛПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі незначна активність дельта-хвиль у чолових відведеннях;

помірно виражені тета-хвилі у чолових та скроневих відведеннях,

мінімальна активність альфа-, бета-хвиль у всіх відведеннях;

– у ІІ, ІІІ та IV інтервалах те саме, що у І, лише посилюється тета-хвилі у

чолових та скроневих відведеннях з незначним переважанням у правій

півкулі;

– у V інтервалі незначна активність дельта-хвиль у чолових відведеннях;

виражені тета-хвилі у чолових; підвищена активність альфа-хвиль у F7, F8;

підвищена активність бета-хвиль у F7, F8, T8, P7, P8 відведеннях;

– у VI інтервалі те саме, що у V, лише підвищена активність тета-хвилі у

чолових відведеннях та правій півкулі, а також підвищена активність бета-

хвиль у потиличних відведеннях та правій півкулі.

445

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.4. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дПЦк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

446

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дПЦк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі слабко виражена активність дельта-, альфа-, бета-хвиль;

висока активність тета-хвиль у чолових відведеннях та T8;

– у ІІ інтервалі слабко виражена активність дельта-, бета-хвиль; висока

активність у чолових відведеннях та P7, O1; підвищена активність альфа-

хвиль у AF4, F4, O1;

– у ІІІ інтервалі слабко виражена активність дельта-хвиль; висока активність

тета-, бета-хвиль у правих чолових та P8; виражена активність альфа-хвиль

у F4, F8 відведеннях;

– у IV інтервалі слабко виражена активність дельта-, бета-хвиль; висока

активність тета-хвиль у чолових відведеннях з перевагою у правій півкулі;

дещо підвищена активність альфа-хвиль у AF4, P7;

– у V інтервалі те саме, що у IV, лише підвищується активність у альфа-,

бета-хвиль у чолових відведеннях;

– у VI інтервалі слабко виражена активність дельта-, бета-хвиль; висока

активність тета-хвиль у всіх відведеннях, дещо підвищена активність у

чолових та потиличних відведеннях альфа-хвиль.

447

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.5. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дОФПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

448

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дОФПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімально виражені дельта-, тета-, альфа-, бета-хвилі у всіх

відведеннях;

– у ІІ інтервалі мінімально виражені дельта-хвилі у всіх відведеннях;

виражена активність тета-, альфа-, бета-хвилі у всіх відведеннях, окрім

лівих чолових;

– у ІІІ, IV та V інтервалі мінімально виражені дельта-хвилі у всіх

відведеннях; висока активність у тета-хвиль у всіх відведеннях; висока

активність альфа-хвиль у всіх відведеннях з перевагою у правих

відведеннях;

– у VI інтервалі те саме, що у V, лише спадає помірна активність бета-хвиль

у скроневих та потиличних відведеннях.

449

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.6. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дВМПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

450

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дВМПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі дещо виражені у чолових відведеннях дельта-, альфа-хвилі;

явно виражені тета-хвилі у чолових відведеннях з перевагою у правій

півкулі; дещо виражені бета-хвилі у правій півкулі;

– у ІІ та ІІІ інтервалі все те саме, що І лише наростає інтенсивність хвиль

окрім дельта;

– у IV інтервалі мінімально виражені дельта-хвилі у всіх відведеннях; висока

активність у тета-, бета-хвиль у всіх відведеннях; висока активність альфа-

хвиль у всіх відведеннях, а особливо у правих чолових та T8;

– у V інтервалі мінімально виражені дельта-хвилі у всіх відведеннях;

максимально виражені тета-хвилі у всіх відведеннях; висока активність

альфа-, бета-хвиль у всіх відведеннях, а особливо у правих чолових та T8;

– у VI інтервалі дельта-, альфа-хвилі мінімально виражені; підвищена

активність тета-хвиль у всіх відведеннях, а особливо у правих чолових та

T8; підвищена активність бета-хвиль у потиличних відведеннях.

451

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.7. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дДЛПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

452

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дДЛПФк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі дельта-, альфа-хвилі виражені мінімально у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у всіх відведеннях, а особливо у чолових;

підвищена активність бета-хвиль у правій півкулі та O1;

– у ІІ та ІІІ інтервалі дельта-хвилі виражені мінімально у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у чолових відведеннях; підвищена активність

альфа-, бета-хвиль у правій півкулі та F3, T7, O1;

– у IV і V інтервалі ІІІ лише інтенсивність тета-хвиль максимально виражена

у всіх відведеннях;

– у VI інтервалі мінімально виражені дельта-, альфа-хвилі у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у чолових та скроневих відведеннях; помірно

виражені бета-хвилі у правих чолових, та T7, T8, O1, O2 відведеннях.

453

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. Б.8. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дПЦк під час виконання

завдання до проходження психологічного квесту

454

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дПЦк під час виконання завдання

до проходження психологічного квесту:

– у І інтервалі слабко виражена активність дельта-хвилі у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у всіх відведеннях; підвищена активність

альфа-, бета-хвиль у правій півкулі та потиличних відведеннях;

– у ІІ інтервалі послаблюється активність тета-хвиль та посилюється

активність бета-хвиль;

– у ІІІ інтервалі слабко виражена активність дельта-хвилі у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у всіх відведеннях, а особливо у чолових та

T8; висока активність альфа-, бета-хвиль у правих чолових та T8;

– у IV інтервалі слабко виражена активність дельта-хвилі у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у всіх відведеннях; висока активність альфа-

хвиль у правих чолових та F3, T8; висока активність бета-хвиль у всіх

відведеннях з перевагою у правій півкулі;

– у V інтервалі слабко виражена активність дельта-хвилі у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у всіх відведеннях; виражена висока

активність альфа-, бета-хвиль у правій півкулі;

– у VI інтервалі те саме, що у V лише дещо зменшується загальна активність

мозку.

455

Додаток В

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.1. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дОФПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту

456

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дОФПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль у всіх

відведеннях; висока активність тета-хвиль у чолових відведеннях з

незначною перевагою у правій півкулі;

– у ІІ інтервалі те саме, що в І;

– у ІІІ інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; висока активність тета-

хвилі у всіх відведеннях, окрім P8, O2; підвищена активність альфа-, бета-

хвиль у AF3, F7, F3, P7, O1;

– у IV інтервалі мінімальна активність дельта-, бета-хвиль у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвилі у всіх відведеннях окрім потиличних, дещо

підвищена активність альфа-хвиль у чолових відведеннях;

– у V інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль у всіх

відведеннях; висока активність тета-хвиль у чолових та у відведенні P7;

– у VI інтервалі те саме, що в V, дещо підвищена активність альфа-хвиль у F3,

AF4.

457

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.2. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дВМПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту

458

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дВМПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-хвиль; помірна

активність тета-хвиль у чолових відведеннях та T8; помірна активність

тета-хвиль у бета-хвиль правій півкулі та F7 та P7;

– у ІІ інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; висока активність тета-

хвиль у всіх відведеннях, окрім O2; мінімальна активність альфа-хвиль з

дещо підвищеною активністю правих чолових відведеннях та P7; низька

активність бета-хвиль;

– у ІІІ інтервалі те саме, що у ІІ, лише дещо підвищується активність альфа-

хвиль у F7, F3, FC5;

– у IV інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль; висока

активність тета-хвиль у чолових та скроневих відведенням з перевагою у

правій півкулі;

– у V інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль; висока

активність тета-хвиль у всіх відведеннях;

– у VI інтервалі те саме, що у V, лише висока активність тета-хвиль у

чолових відведеннях та T8.

459

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.3. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дДЛПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту

460

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дДЛПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль; помірна

активність тета-хвиль у чолових відведеннях.

– у ІІ інтервалі те саме, що у І;

– у ІІІ інтервалі те саме, що у ІІ, лише підвищується активність тета-хвиль

у чолових відведеннях;

– у IV інтервалі мінімальна активність дельта-, бета-хвиль; помірна

активність альфа-хвиль у правій півкулі; у всіх відведеннях виражена

активність тета-хвиль;

– у V інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль; помірна

активність тета-хвиль у чолових відведеннях;

– у VI інтервалі те саме, що у V, лише підвищується активність тета-хвиль

у чолових відведеннях з перевагою у правій півкулі.

461

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.4. ЕЕГ картографування мозку досліджуваного з дПЦк під час виконання

завдання після психологічного квесту

462

Опис ЕЕГ картографування мозку чоловіків з дПЦк під час виконання

завдання після психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль; висока

активність тета-хвиль у правих чолових відведеннях;

– у ІІ інтервалі те саме, що у І, лише додалася висока активність тета-хвиль у

лівих чолових відведеннях;

– у ІІІ інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; висока активність тета-

хвиль у чолових відведеннях та T8; виражена активність альфа-, бета-хвиль

у F3;

– у IV інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; сильно виражена

активність тета-хвиль у чолових відведеннях, T8, P7, O1; виражена

активність альфа-, бета-хвиль у O1;

– у V інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; сильно виражена

активність тета-хвиль у всіх відведеннях; помірно виражена активність

альфа-, бета-хвиль у F7, F3, F4, F8, FC5, FC6, T8, P7, P8 відведеннях;

– у VI інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-, бета-хвиль; висока

активність тета-хвиль у чолових відведеннях та T8, P8.

463

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.5. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дОФПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту

464

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дОФПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-хвиль у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у чолових та скроневих ділянках з перевагою

у правій півкулі; підвищена активність бета-хвиль у правій півкулі та O1;

– у ІІ інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-хвиль у всіх

відведеннях; висока активність тета-хвиль у всіх відведеннях; висока

активність бета-хвиль у правій півкулі та O1, P7;

– у ІІІ інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль у всіх відведеннях;

висока активність тета-хвиль у всіх відведеннях; висока активність альфа-,

бета-хвиль у правих чолових, у потиличних відведеннях та у T8;

– у IV інтервалі те саме, у ІІІ лише посилюється активність альфа-, бета-хвиль

у лівій півкулі;

– у V інтервалі активність мозку близька до ІІІ інтервалу;

– у VI інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль у всіх відведеннях; дещо

підвищена активність альфа-хвиль у правих чолових, у потиличних

відведеннях; висока активність тета-, бета-хвиль у всіх відведеннях,

особливо у правій півкулі та у потиличних.

465

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.6. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дВМПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту

466

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дВМПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль у всіх відведеннях;

підвищена активність альфа-, тета-, бета-хвиль у правих чолових, а також у

потиличних відведеннях;

– у ІІ інтервалі те саме, що у І, лише з’являється висока активність у чолових

відведеннях з перевагою у правій півкулі;

– у ІІІ, IV та V інтервалах мінімальна активність дельта-хвиль у всіх

відведеннях; висока активність тета-хвиль у чолових та скроневих

відведеннях; виражена активність альфа-хвиль у правих чолових

відведеннях та T8; висока активність бета-хвиль у чолових, у тім’яних,

потиличних та у T8 відведеннях;

– у VI інтервалі те саме, що у V, лише висока активність тета-хвиль у лівих

чолових відведеннях.

467

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.7. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дДЛПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту

468

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дДЛПФк під час виконання

завдання після психологічного квесту:

– у І інтервалі мінімальна активність дельта-, тета-, альфа-хвиль у всіх

відведеннях; помірна активність бета-хвиль у правій півкулі;

– у ІІ і ІІІ інтервалі мінімальна активність дельта-, альфа-хвиль у всіх

відведеннях; підвищена активність тета-хвиль у чолових відведеннях;

підвищена активність бета-хвиль у правих чолових та потиличних

відведеннях;

– у IV інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; виражена активність

альфа-хвиль у всіх відведеннях; підвищена активність альфа-, бета-хвиль у

правій півкулі та у потиличних відведеннях;

– у V інтервалі те саме, що у IV лише посилюється активність у чолових

відведеннях;

– у VI інтервалі те саме, що у V, лише спадає активність тета-хвиль у лівих

чолових відведеннях.

469

I II

III IV

V VI

I – початок; II, III, IV, V – середина; VI – кінець завдання

Рис. В.8. ЕЕГ картографування мозку досліджуваної з дПЦк під час виконання

завдання після психологічного квесту

470

Опис ЕЕГ картографування мозку жінок з дПЦк під час виконання завдання

після психологічного квесту:

– у І та ІІ інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; висока активність

тета-хвиль у всіх відведеннях з перевагою правих чолових; виражена

активність альфа-хвиль у всіх відведеннях з перевагою у правих чолових та

у потиличних; виражена активність бета-хвиль у всіх відведеннях,

особливо у правих чолових;

– у ІІІ інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; висока активність тета-,

бета-хвиль у всіх відведеннях; виражена активність альфа-хвиль у

потиличних, тім’яних та скроневих відведеннях;

– у IV та V інтервалі мінімальна активність дельта-хвиль; сильно виражена

активність тета-хвиль у всіх відведеннях; помірно виражена активність

альфа-, бета-хвиль у всіх відведеннях з перевагою у правих чолових;

– у VI інтервалі те саме, що у V, лише дещо спадає висока активність у лівих

чолових відведеннях.

471

Додаток Г

Довідки про впровадження результатів дисертації Г-1

472

Г-1

473

Г-2

474

Г-2

475

Г-3

476

Г-4

477

Г-5

478

Г-6

479

Г-7

480

Г-8

481

Г-9

482

Г-10

483

Г-11

484

Додаток Д

Список публікацій за темою дисертації

1. Монографія:

1.1. Ткач, Б. М. (2018). Нейропсихологія девіантної поведінки: монографія.

Львів: ННВК «АТБ».

2. Розділи у колективних монографіях:

2.1. Ткач, Б. М. (2012). Теоретико-методологічні засади корекції особистості

неповнолітніх з адиктивною поведінкою. Н.Ю. Максимова (Ред.). Теоретико-

методологічні засади корекції особистості соціально дезадаптованих

неповнолітніх: монографія. (с. 186–199). Кіровоград: Імекс-ЛТД.

2.2. Ткач, Б. М. (2015). Психологічні механізми формування адаптивних

моделей прийняття рішення у соціально дезадаптованих неповнолітніх.

Н. Ю. Максимова (Ред.). Психологічні механізми адаптації девіантів до сучасного

соціокультурного середовища: монографія. (с. 43–63). Київ: Педагогічна думка.

3. Розділи у іноземних колективних монографіях:

3.1. Burlaka, V., Serdiuk, O., Nickelsen, T., Tkach, B., & Khvorova, H.

(2018). Family life education in Ukraine. In M. Robila & A. C. Taylor (Eds.), Global

perspectives on family life education. New York: Springer International Publishing AG.

Retrieved from https://www.springer.com/us/book/9783319775883.

4. Статті у наукових фахових виданнях, включених до переліку,

затвердженого МОН України:

4.1. Ткач, Б. М. (2009). Нейропсихологічні причини виникнення девіантної

поведінки у неповнолітніх. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С.

Костюка АПН України, 11(6), 395–400.

4.2. Ткач, Б. М. (2012). Теоретико-методологічні засади нейропсихологічної

корекції особистості соціально дезадаптованих неповнолітніх. Збірник наукових

праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, 14(6), 442–455.

485

4.3. Ткач, Б. М. (2015). Нейропсихологічна модель девіантної поведінки.

Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені

Г. С. Костюка НАПН України, 11(12). 557–566.

4.4. Ткач, Б. М. (2015). Нейропсихологічний підхід до розуміння синдрому

дефіциту уваги з гіперактивністю: етіологія, діагностика, корекція. Актуальні

проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені

Г. С. Костюка НАПН України, 12(21), 293–303.

4.5. Ткач, Б. М. (2015). Сучасне розуміння норми в контексті девіантної

поведінки. Науковий вісник Чернівецького університету. Педагогіка та психологія,

743, 244–248.

4.6. Ткач, Б. М. (2015). Теорії девіантної поведінки. Актуальні проблеми

психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН

України, 10(27), 552–563.

4.7. Ткач, Б. М. (2015). Девіантна поведінка: еволюційно-нейропсихологічний

підхід. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту

психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 11(13), 284–294.

4.8. Ткач, Б. М. (2016). Застосування медитативних практик для корекції

девіантної поведінки. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць

Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 11(14), 193–204.

4.9. Ткач, Б. М. (2016). Місце і роль нейропсихології у бутті людини. Вісник

Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: Психологія

5. Взято з http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadpn_2016_5_8.

4.10. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічне розуміння проблеми

соціогенетизму та біогенетизму девіантної поведінки. Актуальні проблеми

психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН

України, 9(8), 490–501.

4.11. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічний аспект об’єктних любовної та

сексуальної залежностей у жінок. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових

праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 10(29), 196–206.

486

4.12. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічні підходи до корекції суїцидальної

поведінки. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту

психології ім. Г. С. Костюка, 1(44), 166–171.

4.13. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічні симптомокомплекси адиктивної

поведінки. Вісник Національного університету оборони України, 1(47), 121–126.

4.14. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологія релігійного та ідеологічного

фанатизму. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту

психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 10(28), 433–444.

4.15. Ткач, Б. М. (2016). Специфіка застосування бригадної моделі

нейропсихологічної реабілітації для постраждалих учасників антитерористичної

операції. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної

служби України. Серія: психологічні науки, 3(5), 195–209.

4.16. Ткач, Б. М. (2017). Нейропсихологічний підхід до проблеми людської

агресії в умовах сучасного суспільства. Вісник Національного університету Тараса

Шевченка. Психологія, 2(7), 124–128.

4.17. Ткач, Б. М. (2017). Нейропсихологічний підхід до соціоцентричного та

персоноцентричного розуміння феномену девіантної поведінки. Актуальні проблеми

психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН

України, 11(15), 534–547.

4.18. Ткач, Б. М. (2018). Теоретико-методологічні підходи до

нейропсиходіагностики особистості з девіантною поведінкою. Науковий вісник

Миколаївського національного університету імені В.С.Сухомлинського. Психологічні

науки, 1(19), 136–143.

4.19. Ткач, Б. М. (2018). Особливості часової перспективи постраждалих

учасників антитерористичної операції. Актуальні проблеми психології: Збірник

наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 11(17), 211–

231.

4.20. Ткач, Б. М. (2018). Перевірка ефективності психологічного квесту

«Подорож героя» для нейропсихологічної корекції основних форм девіантної

487

поведінки. Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту

психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 6(14), 237–252.

4.21. Ткач, Б. М. (2018). Особливості нейропсихологічних механізмів

актуалізації девіантної поведінки залежно від нейроперсонологічних характеристик

особистості. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту

психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 1(49), 75–82.

5. Статті у періодичних виданнях, що входять до міжнародних

наукометричних баз даних:

5.1. Ткач, Б. М. (2016). Соціальний чинник виникнення девіантної поведінки:

еволюційно-нейропсихологічний підхід. Проблеми сучасної психології. Зб. наук.

праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка,

Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, 31, 441–453.

5.2. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічні механізми суїцидальної поведінки.

Проблеми сучасної психології. Зб. наук. праць Кам’янець-Подільського

національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології

ім. Г. С. Костюка НАПН України, 32, 489–501.

5.3. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічна корекція ненормативної агресії у

дітей та підлітків. Молодий вчений, 12.1(40), 239–245.

5.4. Ткач, Б. М. (2017). Комплексний підхід до аналізу детермінант

формування адикцій. Технології розвитку інтелекту, Т.2, 5(16) Взято з

http://psytir.org.ua/index.php/technology_intellect_develop/article/view/286.

5.5. Ткач, Б. М. (2018). Структура девіантного субстрату та діяльності у

сучасному суспільстві. Технології розвитку інтелекту, Т.2, 8(19) Взято з

www.psytir.org.ua/index.php/technology_intellect_develop/article/view/330.

5.6. Ткач, Б. М. (2018). Нейропсихологічні особливості осіб з девіантною

поведінкою. PSYCHOLOGICAL JOURNAL, 3(13), 156–171. Взято з

doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp156-171.

5.7. Ткач, Б. М. (2018). Нейропсихологічна корекція основних форм девіантної

поведінки. PSYCHOLOGICAL JOURNAL, 4(14), 234–248. Взято з

doi.org/10.31108/2018vol14iss4.

488

6. Статті у іноземних періодичних виданнях, що входять до міжнародних

наукометричних баз даних:

6.1 Tkach, B. (2018). Neuropsychological features personalities with deviant

behavior. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools,

27(3), 201–206.

7. Опубліковані праці апробаційного характеру:

7.1. Ткач, Б. М. (2013). Порушення соціальної адаптації неповнолітніх,

Психолого-педагогічні умови розвитку освітнього простору держави: тези доповідей

та повідомлень учасників Міжнародної науково–практичної конференції. Львів:

Львівський державний університет внутрішніх справ.

7.2. Ткач, Б. М. (2015). Психологічні теорії девіантної поведінки, Збірник тез

наукових робіт учасників міжнародної наукової практичної конференції

«Психологія та педагогіка: необхідність впливу науки на розвиток практики в

Україні». Львів: ГО «Львівська педагогічна спільнота».

7.3. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічний аспект соціогенетизму та

біогенетизму девіантної поведінки, IV Всеукраїнська науково-практична

конференція «Актуальні питання теорії та практики психолого-педагогічної

підготовки майбутніх фахівців». Хмельницький: Хмельницький національний

університет.

7.4. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічні механізми формування о’бєктної

сексуальної адикції у жінок, Матеріали круглого столу «Сучасні проблеми

психології у контексті історико-психологічного пізнання. Київ: ДП «Інформаційно-

аналітичне агентство».

7.5. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічний підхід до розуміння синдрому

дефіциту уваги з гіперактивністю, Міжнародний симпозіум «Освіта і здоров’я

підростаючого покоління». Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова.

7.6. Ткач, Б. М. (2016). Нейропсихологічний аспект об’єктної любовної

залежності у жінок, International scientific-practical conference «Current issues and

problems of social sciences». Kielce: Holy cross university.

489

7.7. Ткач, Б. М. (2016). Особливості застосування бригадної моделі

нейропсихологічної реабілітації для постраждалих учасників антитерористичної

операції, Матеріали U 16 ІІ Міждисциплінарної науково-практичної конференції

«UChoice: 4P» Ukraine Choice: Public Policy, Politics, Psychology». Одеса:

Національний університет «Одеська юридична академія».

7.8. Ткач, Б. М. (2017). Терапевтична модель нейропсихологічного підходу до

реабілітації постраждалих антитерористичної операції, Матеріали ІІ

Міжнародної науково-практична конференції Військова психологія у вимірах війни

і миру: проблеми, досвід, перспективи. Київ: КНУ імені Тараса Шевченка.

7.9. Ткач, Б. М. (2017). Відмінності соціоцентричного та персоноцентричного

розуміння феномену девіантної поведінки, Тези доповідей IV Всеукраїнської

науково практичної конференція «Актуальні питання теорії та практики психолого-

педагогічної підготовки майбутніх фахівців». Хмельницький: Хмельницький

національний університет.

7.10. Ткач, Б. М. (2017). Значення нейромаркетингу у формування девіантної

поведінки, Збірник тез науково-практичної конференції з міжнародною участю

«Психологія національної безпеки». Львів: СПОЛОМ.

7.11. Ткач, Б. М. (2017). Формування артифіціальних девіацій у сучасному

суспільстві, Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Людина,

суспільство, політика: актуальні виклики сучасності». Одеса: Національний

університет «Одеська юридична академія».

7.12. Ткач, Б. М. (2017). Місце нейропсихології у сучасній освіті України,

Психологічна освіта в Україні: традиції, сучасність та перспективи, 21-22 квітня

2017 року: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з нагоди

святкування 50-річчя від початку фахової підготовки психологів у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка та Дня психолога. Київ: Логос.

7.13. Ткач, Б. М. (2017). Нейропсихологічні симптомокомплекси адикцій

Матеріали IV Міжнародної науково-практична конференції «Психологія в Україні

та закордоном». Херсон: Видавничий дім «Гельветика».

490

7.14. Ткач, Б. М. (2017). Сучасне розуміння проміскуїтету, Міжнародна

науково-практична конференції «Актуальні проблеми психології навчання та

розвитку» з нагоди 70-ти ліття заснування лабораторії психології навчання імені

І.О.Синиці. Київ: Інститут психології ім. Г.С.Костюка НАПН України.

7.15. Ткач, Б. М. (2017). Місце і роль нейропсихології у бутті людини,

Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Генеза буття

особистості». Київ: Інститут психології ім. Г.С.Костюка НАПН України.

7.16. Ткач, Б. М. (2018). Нейроперсонологія особистості з девіантною

поведінкою, Збірник матеріалів ІІІ Всеукраїнського науково-практичного круглого

столу «Актуальні проблеми психологічної та соціальної адаптації в умовах

кризового суспільства». Ірпінь: університет державної фіскальної служби України.

491

Додаток Ж

Відомості про апробацію результатів дослідження

міжнародні науково-практичні конференції:

1. Міжнародна науково-практична конференція «Досвід України та країн

Європейського союзу у вирішенні актуальних проблем психології в сучасних

соціально-політичних умовах», м. Київ, 11 грудня 2015 р.; очна форма участі. Тема

доповіді: «Соціальний чинник виникнення девіантної поведінки. Еволюційно-

нейропсихологічний підхід».

2. Одинадцята міжнародна науково-практична конференція «Соціалізація

особистості в умовах системи змін: теоретичні та прикладні проблеми», м. Київ, 18

березня 2016 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічний аспект

патологічного гомеостазу в мозку при девіантній поведінці».

3. Х міжнародна науково-практична конференція «Духовність у становленні та

розвитку особистості», м. Нова Каховка, 12-13 травня 2016 р.; очна форма участі.

Тема доповіді: «Застосування медитативних духовних практик при

нейропсихологічній корекції девіантної поведінки».

4. V міжнародна науково-практична конференція «Соціальна політика:

концепції, технології, перспективи», м. Київ, 18-19 травня 2016 р.; очна форма

участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічні механізми сексуальної адикції».

5. Міжнародна науково-практична конференція «Психологія сексуальності:

наукові пошуки, теорії та практики», м. Київ, 21-22 травня 2016 р.; очна форма

участі. Тема майстер-класу: «Нейропсихологія сексуальної адикції».

6. Міжнародна наукова конференція «Current issues and problems of social

sciences» («Актуальні питання та проблеми соціальних наук»), Польща, м. Кільце,

28-30 червня 2016 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічний

аспект об’єктної любовної залежності у жінок».

7. ІІ міждисциплінарна науково-практична конференція «UChoice: 4P»

Ukraine Choice: Public Policy, Politics, Psychology» («Український Вибір: державна

політика, психологія»), м. Одеса, 8 жовтня 2016 р.; очна форма участі. Тема

доповіді: «Особливості застосування бригадної моделі нейропсихологічної

492

реабілітації для постраждалих учасників антитерористичної операції».

8. V міжнародна науково-практична конференція «Соціалізація і

ресоціалізація особистості в умовах сучасного суспільства», м. Київ, 11-12

листопада 2016 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічний підхід

до проблеми людської агресії в умовах сучасного суспільства».

9. ІІІ міжнародна науково-практична конференція «Ґенеза буття особистості»,

м. Київ, 20 грудня 2016 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Місце і роль

нейропсихології у бутті людини».

10. ІІ міжнародна науково-практична конференція «Військова психологія у

вимірах війни і миру: проблеми, досвід, перспективи», м. Київ, 10-11 лютого

2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Терапевтична модель

нейропсихологічного підходу до реабілітації постраждалих учасників

антитерористичної операції».

11. І міжнародна науково-практична конференція «Психологічна реабілітація

військовослужбовців, що повернулися із зони АТО: теорія та практика», м. Київ, 24

лютого 2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічний підхід до

соціоцентричного та персоно центричного розуміння феномену девіантної

поведінки».

12. IV міжнародна науково-практична конференція «Людина, суспільство,

політика: актуальні виклики сучасності», м. Одеса, 24-25 лютого 2017 р.; очна

форма участі. Тема доповіді: «Формування артифіціальних девіацій у сучасному

суспільстві».

13. ІХ міжнародна науково-практична конференція «Психологічні основи

здоров’я, освіти, науки та самореалізації особистості», м. Рівне, 30-31 березня

2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічні патерни адиктивної

поведінки».

14. IV міжнародна науково-практична конференція «Психологія в Україні та

закордоном», м. Львів, 24-25 березня 2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді:

«Нейропсихологічні симптомокомплекси адикції».

15. Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми

493

психології навчання та розвитку» з нагоди 70-ліття заснування лабораторії

психології навчання імені І. О. Синиці, м. Київ, 25-26 травня 2017 р.; очна форма

участі. Тема доповіді: «Сучасне розуміння проміскуїтету».

16. Міжнародна науково-практична конференція «Психологія грошей та

влади», м. Київ, 27-28 травня 2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді:

«Нейропсихологічні основи ціннісно-нормативних стандартів суспільства».

17. ІІІ міжнародна науково-практична конференція «Проблеми девіантної

поведінки: історія, теорія, практика», м. Херсон, 22-23 вересня 2017 р.; очна форма

участі. Тема доповіді: «Особливості часової перспективи постраждалих учасників

антитерористичної операції».

науково-практичні конференції з міжнародною участю:

18. Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю

«Психологічна освіта в Україні: традиції, сучасність та перспективи (до 50-річчя від

початку фахової підготовки психологів у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка)», м. Київ, 21-22 квітня 2017 р.; очна форма участі. Тема

доповіді: «Місце нейропсихології у сучасній освіті України».

19. Науково-практична конференція з міжнародною участю «Психологія

національної безпеки», м. Львів, 25 квітня 2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді:

«Значення нейромаркетингу у формуванні девіантної поведінки».

Всеукраїнські науково-практичні конференції:

20. IV всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми девіантної

поведінки: історія, теорія, практика», м. Ужгород, 1-2 жовтня 2015 р.; очна форма

участі. Тема доповіді: «Девіантна поведінка: еволюційно-психологічний підхід».

21. IV науково-практична конференція «Актуальні питання теорії та практики

психолого-педагогічної підготовки майбутніх фахівців», м. Хмельницький, 20-21

квітня 2016 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічний аспект

соціогенетизму та біогенетизму девіантної поведінки».

22. V науково-практична конференція «Актуальні питання теорії та практика

психолого-педагогічної підготовки майбутніх фахівців», м. Хмельницький, 30-31

березня 2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді: «Відмінності соціоцентричного

494

та персоноцентричного розуміння феномену девіантної поведінки».

Міжнародні симпозіуми:

23. «Освіта і здоров’я підростаючого покоління», м. Київ, 26-28 квітня 2016 р.;

очна форма участі. Тема доповіді: «Нейропсихологічний підхід до розуміння

синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю».

Наукові круглі столи:

24. «Сучасні проблеми психології у контексті історико-психологічного

пізнання», м. Київ, 15 квітня 2016 р.; очна форма участі. Тема доповіді:

«Нейропсихологічні механізми формування об’єктної сексуальної адикції у жінок».

25. «Нейромаркетинг – новий, перспективний інструмент впливу на покупців

роздрібних мереж», м. Київ, 17 жовтня 2017 р.; очна форма участі. Тема доповіді:

«Інноваційний нейромаркетинг».

26. «Актуальні проблеми психології та соціальної адаптації в умовах

кризового суспільства», м. Ірпінь, 6 березня 2018 р.; очна форма участі. Тема

доповіді: «Нейроперсонологія особистості з девіантною поведінкою».

науково-практичні семінари:

27. «Аксіогенез особистості та прикладні аспекти», м. Київ, 26 квітня 2018 р.;

очна форма участі. Тема доповіді: «Застосування психологічного квесту «Подорож

героя» для нейропсихологічної корекції основних форм девіантної поведінки».