УМАНСЬКИЙ РОЗСТРІЛ 1941 РОКУ rozstril.pdf · нарком внутрішніх...

Нестор Мизак

УМАНСЬКИЙ РОЗСТРІЛ 1941 РОКУ

«...Всі полягли. Того лихане було ніколи...

Що в Умані робилося...»

Т. Г. Шевченко

70�річчюрозстрілу українців в Уманівладою СРСР у 1941 р.присвячується

Книга «Українська Голгофа – Уманський розстріл 1941 року» є десятим

додатком до серії книг «За тебе, свята Україно». У ній подано документи,

матеріали, спогади, статистичні дані про політв’язнів чортківської тюрми,

розстріляних в Умані радянською владою 20"21 липня 1941 р. Висвітлено

трагічні події перших днів війни на території південної Тернопільщини, умови

пішого етапу політв’язнів з Чорткова до Умані та їх розстрілу. Наголошується

на процесі ідентифікації розстріляних та способі збереження національної

пам’яті про кожного з них.

УДК 94(477)«1941»ББК 63.3(4УКР)624

М 583

УДК 94(477) «1941»ББК 63.3(4УКР) 624

Рецензенти:

В. Балух – д"р історичних наук, проф., член"кореспондент НАПН України,П. Брицький – д"р історичних наук, професор,О. Добржанський – д"р історичних наук, професор,В. Окіпнюк – директор Дослідного Інституту «Студіюм», Торонто (Канада)

Н. Мизак – кандидат історичних наук

© Нестор Мизак, 2011© Іван Балан, художнє оформлення і редагування, 2011© Чернівецький національний університет, 2011

Мизак Н.С.

«Українська Голгофа – Уманський розстріл 1941 року»: Додаток до серії «За тебе, свята

Україно». Книга десята. – Чернівці"Торонто: Чернівецький нац. ун"т, 2011. – 260 с.; іл.

ISBN 978-966-423-211-8

Äðóêóºòüñÿ çà ð³øåííÿì â÷åíî¿ ðàäè ×åðí³âåöüêîãî íàö³îíàëüíîãî óí³âåðñèòåòó ³ì. Þð³ÿ Ôåäüêîâè÷à

(ïðîòîêîë ¹5 â³ä 24 ÷åðâíÿ 2010 ðîêó)

Нестор Мизак

×åðí³âåöüêèé íàö³îíàëüíèé óí³âåðñèòåò³ìåí³ Þð³ÿ Ôåäüêîâè÷àÄîñë³äíèé ³íñòèòóò «Ñòóä³þì»

Додаток до серії

«За тебе, свята Україно»

Книга десята

Чернівці"ТоронтоЧернівецький національний університет2011

УМАНСЬКИЙ РОЗСТРІЛ 1941 РОКУ

6

Українська Голгофа – Уманський розстріл 1941 року

ЖЕРТВИ НА ВІВТАР СВОБОДИ

Слово автора�укладача

На двадцятому році незалежності нам відомо уже багатофактів з жорстокої політики радянської влади на захід"ноукраїнських землях у 1939"1941 рр., коли у тюрмах булознищено тисячі українців. У ті часи українські часописи зболем писали про кров українських дітей і дорослих хлопців тадівчат, чоловіків і жінок. Наголошувалося, що кров українськихмучеників свідчитиме повік перед світом та нагадуватиме всімукраїнцям, що найстрашнішим ворогом України був ста"лінський СРСР (Росія), який хотів завоювати увесь світ тазнищити передусім Україну, яка 700 років тому зупиниламонгольське нашестя на культурний Захід і утримувала Богомвизначену позицію у ХХ ст.

Українські жертви 1939"1941 рр. величезні, особливо у першімісяці німецько"радянської війни. Кількість загиблих українців,замучених і розстріляних у тюрмах, постріляних у селах на полях ілісах така, що ніхто не може назвати точних цифр жертв, які склавнарод на вівтар свого визволення.

У шерензі закатованих у казематах Львова, Станіслава, Луцька,Тернополя, Золочева, Бережан – постає довга колона розстріляних вУмані 20"21 липня 1941 р. Це були мешканці південних районівТернопільщини, для яких центральною тюрмою НКВС булачортківська з її кривавими бійницями, смертними камерами іпідземеллями. Побудована ще за часів Австро"Угорської імперії вонавірно служила Речі Посполитій та кривавим режимам Сталіна іГітлера.

Готуючись до світової війни, радянські лідери достеменно вивчалиі розумілися на проблематиці української державності, яка стояла напорядку денному в Європі, тому діяла жорстоко, цинічно і впевнено зприцілом на історичну перспективу, намагаючись винищитинаціонально свідомих громадян західноукраїнських містечок і сіл якпотенційних борців за волю України, до речі, такими ж методами, яку підрадянській Україні.

Згідно зі списками, знайденими в архіві СБУ, в Умані розстріляно 767осіб і 187 – під час пішого етапу з Чорткова до Умані. Завдячуючидокументам, опублікованим істориком Іваном Біласом, нам пощастилодізнатися про обставини розстрілу чортківського пішого етапу в Умані1941 р. Щодо їх аналізу (додається), людей арештовували у січні"червні1941 р., але найбільше – у лютому (156), квітні (136) і червні (235).Особливий пік арештів припав на перший день війни (37) і далі 24 червня(74), 25 червня (97), 28 червня (50), коли озвірілі енкаведисти без розборухапали молодих людей і кидали до переповнених камер чортківськоїкатівні. Вивчення вікових категорій арештованих (додається) засвідчує,що серед жертв переважала молодь від 17 до 30 років. Середнаймолодших були Тарас Ковпак, Ганнуся Сасан та інші учні середньоїшколи у Борщеві, а найстаршим у колоні, хоч невідомо, чи він дійшов доУмані, – Михайло Береза з Бучача, 1871 р.н. Були серед ув’язнених ічоловіки 50"60"річного віку. Серед них селяни"хлібороби, активістипросвітнього і кооперативного життя, школярі, студенти, гімназисти,директори шкіл (Степан Маркевич – с. Дзвинячка Борщівського п"ту,Степан Грицик – с. Садки Заліщицького п"ту), студент богословськоїсемінарії в Римі Іван Семирозум із с. Стрілківці Борщівського п"ту, головиспортивних товариств «Луг» (див. фото), молоді члени ОУН. Наприклад, ізс. Устя Єпископське Борщівського п"ту в армії арештували ЯковаІльницького. З Ростова"на"Дону його припровадили до Чорткова, деперебував на допитах його рідний брат Ілля. Обох їх розстріляли в Умані.

З Іване"Пустого на Борщівщині схопили і розстріляли в Уманіголову т"ва «Луг» Степана Бугеру, батька відомого у Західній Україніпідпільника Павла Никифорчина, звичайних селян Василя Бойка іПетра Паскарика.

У ті дні родичі дуже переживали за своїх рідних, які пропалибезвісти. Часописи рясніли оголошеннями, запитами – може, хточув, бачив чи знає про долю близьких. Наприклад, про долюарештованих з Монастириська, ніхто нічого не міг знати, як і інших,вони загинули в Умані – всього 20 осіб. Львівський часопис«Українські щоденні вісті» за 22 липня 1941 р., заспокоюючи рідних,подав таку інформацію: «Усіх їх вивезли до Чорткова. Є чутка, щовони живуть, бо їх гнали пішки, а селяни їх відбили».

В інформації НКВС повідомляється, що всі особисті справиарештованих спалені, хоча навряд чи у тих папках могла існувати

7


для нас додаткова інформація, адже у хаосі перших днів війни людейхапали без санкції на арешти й розстрілювали без суду і слідства. Такіз с. Горошова Борщівського р"ну арештували і розстріляли 31"гомешканця, але у списках вони не вказані.

Під час десятирічних польових досліджень автору довелось зібратисписки арештованих із 137 сіл південної Тернопільщини: 32 сілБорщівського, 28 – Бучацького, 28 – Гусятинського, 20 – Заліщицькогоі 29 – Чортківського р"нів. Зіставляючи їх з прізвищами розстріляних,ідентифіковано місця народження приречених. З Борщівського р"ну –127 розстріляних, Бучацького – 89, Гусятинського – 88, Заліщицького– 71, Чортківського – 111. Разом майже півтисячі осіб. Залишилосьуточнити походження близько 250 убитих, які, на наше переконання,могли б бути з Монастириського і Теребовлянського р"нів Тер"нопільщини. І ця свята справа ще чекає на своїх дослідників. Частинуупізнаних прізвищ автор періодично публікував у чотирьох книгах зциклу «За тебе, свята Україно», присвячених визвольній боротьбі ОУН,УПА на території Борщівського, Бучацького, Заліщицького іЧортківського р"нів.

У пропонованій книзі характеризується загальна політичнаситуація, в якій перебувала Східна Галичина у 1941 р., аналізуютьсярадянські розпорядження й накази про арешти та розстріли,обставини етапування чортківських в’язнів до Умані та їх розстрілу20"21 липня 1941 р. У кінці книги вміщені списки розстріляних,таблиці хроніки арештів, аналізу вікової категорії розстріляних,загальний «Пом’яник українців Тернопільщини, розстріляних в Умані20"21 липня 1941 р.» та світлини.

Хай уманська трагедія для кожного громадянина України станеДзвоном Пам’яті про українські жертви, покладені у боротьбі задержавність. Наш святий обов’язок щорічно у ці дні згадуватибезневинно убієнних в Умані. На місці розстрілу тернопільчанами улипні 2011 року зведено меморіал, мистці натхненно працюють надстворенням кіносценаріїв, художніх полотен, літературних творів,історики прагнуть відновити справедливість – вписати цю трагічнудату до академічних видань. Щоб, словами київського митрополитаІларіона, чужинці не називали нашу Державу – Державоюполонених, а нас не вважали захожими на своїй землі та незапитували «Де Бог наш»!

8


9

ПЕРЕДУМОВИ ТРАГЕДІЇ

Згідно з пактом Молотова"Ріббентропа 1939 р., Німеччина таСРСР, як відомо, поділили Європу на сфери впливу. Прикри"ваючись гаслами про возз’єднання Західної України в єдинійсім’ї народів"братів, збройні сили СРСР 17 вересня 1939 р.вступили на землі Східної Галичини, Західної Волині, а 28червня 1940 р. Північної Буковини. Зі встановленням ра"дянської влади на анексованих західноукраїнських земляхнабирали чинності сталінська конституція і нормативні актибільшовицької тоталітарної системи.

Для зміцнення «революційної законності і правопорядку»,поборення т.зв. «українського буржуазного націоналізму»нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія підписав 6 листопада1939 року наказ «Про організацію органів НКВС ЗахідноїУкраїни». До Галичини направили з різних регіонів СРСРблизько 1000 офіцерів оперативного складу. Для розгортанняпартійно"політичної діяльності серед населення прибулипівтори тисячі комуністів і комсомольців. У виборах доНародних Зборів брали участь 7350 привезених агітаторів1.

Партійно"номенклатурний актив у селах запроваджував новіпорядки та обряди. Читальні «Просвіти» переінакшувались наклуби, де щовечора відбувалися примусові пропагандистськілекції. Замість портретів діячів української історії з’являлисяпортрети Сталіна, Леніна, Кагановича та ін. Агітаторивисміювали тих, що звично знімали шапки у колишніхчитальнях. Тепер тут дозволялося курити цигарки, розпиватигорілку, тобто все те, що не пов’язувалося з «буржуазноюмораллю». У школах зникли настінні хрести, ікони, заборониливикладання релігії, хоч це і викликало протест з боку дітей табатьків.

Різко скорочувалася діяльність кооперації, більшовикиреквізовували товар і відправляли його на «родіну». Наспустошені прилавки завозили горілку і сірники.

Такі дії викликали обурення не лише у місцевого населення.Як приклад наведемо зміст формуляра, заведеного спец"службами на Олександра Довженка. Агент повідомляв, що


письменник обурювався діями радянської влади у ЗахіднійУкраїні: «Ми несемо туди нашу грубість, неделікатність,некультурність. Таке відчуття, що ми не більш організованакультура, а більш низька. Вони здивовано бачать, як при насусе розвалюється, як усе жадібно розхапується...».

На 22 жовтня більшовицька влада призначила вибориделегатів до Народних Зборів Західної України. Через чотиридні вони відбулися у Львові. 26"28 жовтня прийнято зараннє"підготовлені декларації про встановлення радянської влади наЗахідній Україні, про входження її до складу УРСР, конфіскаціюпанських земель, національних банків та промисловості2.

4 грудня цього ж року Президія Верховної Ради УРСР прийнялаУказ «Про організацію Волинської, Дрогобицької, Львівської,Рівненської, Станіславської і Тернопільської областей у складіУкраїнської РСР»3.

У Тернопільській області створили 38 районів замість 17 колишніхповітів. Сьогодні також відомо, як СРСР готувався до світової війни.Про це більше у своїй праці «Лєдокол» пише колишній радянськийрозвідник Віктор Суворов. У Західній Україні дислокувалися великісили військ НКВС.

Наприклад, 4 дивізія НКВС (командир – полковник НКВС М.Ф.Мажирін) розташовувалась на румунських кордонах, підрозділи 57полку НКВС охороняли мости на річках Прут і Дністер. У районіРави"Руської дислокувалась 10 дивізія НКВС, а її 16 кавалерійськийполк розосередився на прикордонних заставах. У Тернопільськійобласті стояла 13 дивізія НКВС (командир – полковник НКВСЗав’ялов).

Окрім цих військ, уздовж кордонів і не тільки дислокувалисьчастини «Осназ» (особливого призначення) – найбільш агресивніударні формування совєтської каральної машини.

Згадані батальйони першими переходили кордон під час т.зв.«визвольної» місії СРСР 17 вересня 1939 р., і залишившись у тилуЧервоної армії, проводили «зачистку» території від так званих «контр"революційних елементів».

«Працювали» вони інтенсивно з перших днів окупації СхідноїГаличини. А коли почалася війна, намагалися довершити «упущене».У результаті найактивніший пік арештів, який перевершив репресії

10


за весь період існування радянців, припадає на останню декадучервня і початок липня 1941 р.

Для встановлення контролю за населенням Рада НароднихКомісарів СРСР 30 грудня 1939 року прийняла постанову пропаспортизацію західних областей України. 14 квітня 1940 рокуПрезидія Верховної Ради УРСР ухвалила указ «Про реєстрацію актівгромадянського стану у Волинській, Дрогобицькій, Рівненській,Львівській, Станіславській та Тернопільській областях». Греко"католицьких священиків терміново зобов’язали передати до НКВСцерковні реєстраційні книги4.

Перша хвиля репресій у Східній Галичині вдарила по польськихосадниках"колоністах 10 лютого 1940 р., яких масово вивезли наСибір. Водночас почалося «полювання» за українцями, передусімчленами ОУН, інтелігенцією, просвітянами, шкільною і гімназійноюмолоддю, заможними хліборобами та іншими прошаркаминаселення.

Повсюдні репресії, нарощування карального і партійного апаратуу Галичині супроводжувалися збільшенням кількості великих і малихтюрем, котрі у десятки разів перевищували за місткістю ті, щоіснували раніше. Скажімо, на Тернопільщині, окрім районнихслідчих ізоляторів, функціонували тюрми у Тернополі, Бережанах,Кременці і Чорткові. У цих в’язницях напередодні війни перебувало3806 політв’язнів. Усього в Західній Україні більшовики утримували21 тюрму із 20263 арештантами.

Катівні у Тернополі і Чорткові не поступалися тюрмам у Львовіта Луцьку. Збудовані за Австро"Угорщини та Польщі, при"міщення утримувалися у жалюгідному, антисанітарному стані. Вних нехтувалися елементарні умови утримання в’язнів. Утернопільській в’язниці, розрахованій на 446 арештантів,перебувало 1790, у чортківській – замість 275 розмістили 1290приречених5.

Наймасовіші арешти, як згадувалося, припали на березень"червень 1941 року. Людей звинувачували за статтею Кримінальногокодексу України 54"2"11, тобто у «зраді Батьківщини». У тюрмахзвичними стали денні та нічні допити. У гуркоті двигунів губилисякрики катованих жертв, постріли і останні слова прощання зУкраїною тих, кого вели на страту.

11


МУЧЕНИЦЬКИЙ ШЛЯХ

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина розпочала війну зСРСР. Поспішно відступаючи, НКВС у тюрмах Львова, Луцька,Чорткова, Тернополя та інших міст залишив тисячі трупів. Люди, якіпоспіли до розбитих тюрем Чорткова та Тернополя, побачилижахливе видовище. Газета «Українські щоденні вісті» за 30 липня1941 року так описала страшний вандалізм, вчинений совітами уЧорткові:

«Коли втікали з міста більшовики, місцеве населення ввійшло дотюрми, що розташована за містом й оточена високим муром. Тамвалялись десятки розстріляних. Впала в око свіжа могила, в якійзнайшли жертви енкаведистського терору. У ямі лежали три верствитрупів. Виявили камери з убитими, замуровані цементом. Серед 800жертв Чортківської тюрми мало кого можна було впізнати. Трупизазнали розпаду, до того ж ув’язнені перед смертю булинемилосердно понівечені.

Багато трупів знайшли з відрізаними вухами і носами, ви"колотими очима. Батьки, матері, дружини і діти, сестри і брати малоне втрачали розум, дивлячись на варварські злочини енкаве"дистських опричників, вчинені над їх рідними»6.

Ще більші криваві злочини залишили після себе «специ» утернопільській в’язниці. «Коли я увійшов у тюрму, – згадує свідок, – десподівався знайти свого швагра, що був ув’язнений тут протягомтрьох місяців, мене охопив жах.

У камері на першому поверсі я побачив на стіні прибитий цвяхамитруп молодого, може, тридцятилітнього мужчини. Між помор"дованими були також чотири трупи німецьких летунів з поламанимируками і ногами та пов’язаних колючими дротами. Опісля знайденоще масові могили в льохах в’язниці, де трупи були замурованібетоном. Лікарі ствердили, що цих людей повбивано кілька місяцівтому. Трупи були посипані вапном і ще якоюсь речовиною.Видобування трупів і поховання їх тривало цілий тиждень, бо втернопільській в’язниці знайдено 3 тисячі московських жертв»6.

Хроніку масових убивств допомагають нині відтворити документикаральних органів СРСР. Отож, зупинимося на деяких. Рішення промасовий розстріл ув’язнених прийняв нарком Державної безпеки

12


УРСР Мешик за відповідними списками на підставі директивинаркома Державної безпеки СРСР Меркулова за №2445"М від 23червня 1941 року: «...Розгляньте справи на всіх, що є у Вас,арештованих органами НКДБ і складіть списки на тих, котрих Вивважаєте доцільним розстріляти...».

З цих же документів довідуємося, що наступного дняначальник тюремного управління НКВС УРСР капітанДержавної безпеки Філіпов надіслав командиру 13"ї дивізіїконвойних військ НКВС СРСР у Галичині полковнику Зав’яловудепешу, в якій говорилося, що на основі розпорядженнянародного комісара внутрішніх справ УРСР старшого майораДержавної безпеки Сергієнка із тюрем західних областейнеобхідно евакуювати арештованих у тилові області. Водночасвін направляв план евакуації в’язнів і повідомляв, що дляорганізації цієї роботи їде працівник тюремного управлінняНКВС СРСР.

Прибувши на місце, начальник тюремного Управління УНКВС28 червня 1941 року зателеграфував начальнику УНКВС капітануДержбезпеки Вадісу про труднощі в тюрмах, пов’язані з великоюкількістю людей. Уповноважений просив додаткових роз’яснень:«Прошу Ваших точних вказівок, як бути з в’язнями, які числятьсяза НКДБ, евакуювати їх або залишити в тюрмі. Відправка в’язнівбуде проведена в Чорткові 20 липня, для решти тюрем вагонівнема, а відправку провести нема можливості. Вказівки з цьогоприводу прошу дати письмові»7.

Наказ народного комісара внутрішніх справ, незважаючи нанестачу вагонів, мав бути виконаний. Капітан Держбезпеки Філіповдоповідав 5 липня 1941 року: «В тюрмі міста Чортків утримується1300 в’язнів. Для евакуації були подані вагони, але начальникміськвідділу НКДБ розпорядився залишити 800 чоловік. В останніймомент він відмовився від 800 в’язнів і вони під конвоєм всьогонаглядового складу тюрми пішим порядком направлені в м.Кам’янець"Подільський... В тюрмі м. Тернопіль залишені тількив’язні інваліди і старики. Решта розстріляні. 1084 особи направленіпішим етапом на станцію Підволочиськ. По дорозі при спробі втечі 18в’язнів убиті. На станції Підволочиськ в’язні повантажені увагони і етаповані»8.

13


Про інші деталі тих трагічних днів йдеться в «Доповідній записціпро евакуацію тюрем Тернопільської області»: «Евакуацію в’язнів ізтюрем Тернополя і Чорткова почали 29 червня. Для тюрми м. Чортковавдалось отримати 30 вагонів і 29 червня в’язні в кількості 300"350чоловік були завантажені і частково відправлені на Гусятин, рештув’язнів у кількості 900 чоловік начальник тюрми тов. Левчук підсвоєю охороною відправив пожежним порядком на Кам’янець"Подільський, Дунаївці–Жмеринка.

На допомогу йому дано 27 чоловік партактиву і один взводчервоноармійців. З тюрми міста Тернополя всі в’язні вкількості 1008 чол. відправлені пожежним порядком уВолочиськ і 2 липня повантажені в ешелон. Командуванняприйняв командир частини 233 полку, а в допомогу йомувиділено 34 працівники тюрми. Особовий склад тюремТернополя, Чорткова, Бережан евакуйований і перейшовкордон. У м. Київ прибуло з Тернополя і Бережан 26 чоловік. Усісправи тюрем Тернополя, Бережан, Чорткова і тюремноговідділу спалені»...8

Наступне донесення начальнику тюремного управлінняНКВС УРСР датоване 9 липня 1941 року: «...Згідно з вказівкамипо НКДБ УРСР нач. обл. управління Вадіс доручив нач. 2"говідділу тов. Александрову, який переглянув справи по контрре"волюційних злочинах і забрав із тюрми 560 чоловік. Ніякихслідів у тюрмі не залишилось, все було організовано згідно звказівками... Із тюрми м. Тернопіль евакуйовано 1080 чол., якійшли пішки до Волочиська, звідти повантажені у вагони...В’язнів із Чортківської тюрми всіх етапували, тобто 540 в’язніввагонами і 600 чол. пішим порядком. По Чорткову требавідзначити, що нач. відділу НКДБ дав вказівку залишити заним всі контрреволюційні елементи, а 30 червня відмовився відних і ми змушені були їх евакуювати пішим порядком...»9.

Решту 954 політв’язні з чортківської тюрми погнали у напрямкуСкали"Подільської, до Збруча, на Кам’янець, Жмеринку, Умань. Багатолюдей ішли босими. Під кінним та пішим конвоєм до колони по дорозінікого не підпускали Попереду йшла кінна розвідка. На гостинці в с.Лосяч місцеві патріоти звели барикади щоб зупинити колону, алеенкаведисти з кулеметів рознесли їх вщент. У Гуштині чекісти побачили

14


двох хлопців, які виглядали з"за хати. Це були Гарнадир і Білінський,котрих негайно заарештували й прилучили до колони.

З етапного переходу Чортків"Умань врятувалися кілька щас"ливців, які залишили нам свої спогади. Так, Омеляна Чернегу,уродженця Мушкатівки, енкаведисти чотири місяці на початку 1941року протримали у борщівській тюрмі, потім перевезли до Чорткова.Допитували, щоб зізнався про діяльність сільської ОУН, а даліпогнали до Умані.

«У дорозі їсти нам майже не давали, – записала його розповідьдонька. – А якщо й давали, то лише солену рибу, а води – ні. Люди наетапі згиналися й пили воду з калюжі. Енкаведисти тоді били їхприкладами до смерті. Хто не мав сили, і ті, кого добивали, так ізалишалися на дорозі.

Я ішов у четвірці з двома братами Держаками із мого села іборщівським лікарем Я. Шалаутою. Спочатку йшов узутий в чоботи,які мав з дому, але вони мене так нагризли, що далі йти не міг. Тодіроззувся і йшов босий по шутрованій дорозі. Всі ноги мої були в крові.

Конвой був дуже щільний, тому про втечу годі було думати. Одного дняя почув, що сили мене покидають, і далі йти не можу. Я тоді сказавхлопцям: нехай доб’ють. Хлопці по боках, як могли, підтримували мене.Коли смеркало і конвоїри заговорились між собою, я скористався тим, щобув крайнім, і скочив у бокову траншею. Довго чекав, думав, що будутьстріляти, але, на щастя, ніхто не побачив. Як колона зникла, я з усієї силине побіг, а покотився у ліс, що виднівся. Там і переночував. Ранопрокинувся, оглянувся, навколо не було нікого. Вийшов на край лісу,неподалеку побачив горохове поле. Поїв гороху, вигріб яму, накривсябадиллям і знову заснув. Вранці за горохом прийшла жінка. Вона йсказала мені, що знаходжусь біля Вінниці...».

Тридцятисемилітній Омелян Чернега 1941 року повернувсядодому, де на нього чекали дружина і п’ятеро дітей. Але 1944 рокуйого вдруге заарештували. Через 10 років він загинув у Воркуті.

Ще дивом залишилися живими з чортківсько"уманського етапуВасиль Росолович із Копичинців, Михайло Шевчук та МихайлоДемків з с. Шидлівці Гусятинського р"ну Тернопільської обл. Останнійрозповідає про страшні дні липня 1941 р.:

«З нашої камери, приміром, в котру накидали нас, як оселедців убочку, щодня викликали на допит по кілька чоловік і повертали

15


напівживих. У спецкатівні їх пекли вогнем, сікли металевимипрутами, місили кованими чобітьми, раз у раз істерично вигукуючи:«Прізнавайтєсь, подлєци, пріхвостні».

У відповідь – суворе і горде мовчання. Приклад непохитної волі істійкості показував нам Грицько Федорців, здається – з Ягільниці. Вінумів не тільки мужньо переносити нелюдські катування, але й своїмидотепами надихав інших. У ньому було щось від запорізьких козаків:розпинай їх на палях, спалюй на кострищах, а вони плюють ворогамв обличчя, вони з них глузують.

І все ж ми були безсилі перед пекельною машиною смерті. Якось насвітанку під вікнами нашої камери загуркотів трактор. Гуркіт йогоставав все гучнішим, дошкульнішим, та крізь нього пробивались донас звуки пострілів. Ми зрозуміли, що політв’язнів «пускают врасход». Саме почалася війна, у небі шугали німецькі «месершміти»,дорогою йшли потоки евакуйованих, і енкаведисти, мабуть,намагалися позбутися зайвого «баласту».

Наступного ранку нас виштовхали на тісне тюремне подвір’я,вишикували в колони і погнали до Збруча, на схід. З обох боків –насуплені конвоїри з карабінами і люті вівчарки, ладні кожної митікинутися на кожного, хто тільки відділиться від гурту. До того ж, надголовами постійно висіло погрозливе, важке мов камінь: «Шаг влєво,шаг вправо – расстрел!».

А дорога нам стелилася воістину терниста. Ми йшли підсонцем, обідрані і голодні. Нас супроводжували вибухи бомб ігуркіт гармат, і ніде було прихилити голови та бодай трохиперепочити. За Кам’янцем"Подільським, наче навмисно, кинулинам по оселедцю і не дали ні краплі води. В обдертому без покрівліколгоспному корівнику, в котрий нас загнали на ночівлю,знесилені люди жменями діставали з вибоїн і спрагло пилизастояну, смердючу рідину. Як вони тяжко потім хворіли! Скількипереставилося в дорозі.

І чим далі ми ступали на схід, тим страшнішою ставала дорога.Голодні люди вибігали з колони, кидалися на бурячиння, горох,хапали недостигле колосся і нерідко розплачувалися за це життям.Ще й досі не можу позбутися того страшного видива, що посталопереді мною наприкінці етапу. Під густою пшеничною стіною, повзкотру рухалася наша колона, бився у конвульсіях молодий

16


політв’язень. Червона цівка крові стікала йому зі скроні, а він все щекивав рукою, наче благав допомоги.

– Ні, нам треба негайно тікати з цього пекла, – шепнув менішкільний друг, згодом безстрашний вояк Української ПовстанськоїАрмії Михайло Шевчук.

Легко сказати – тікати, а коли за тобою пильні, пронизливі очі,коли вже останні сили тебе полишають? – думав я, все більшевідчуваючи приреченість. Та, як у народі мовиться, і з безвиході людивиходять. А може, дасть Бог, і ми вирвемося на волю, – потішав себе.

І тут справді сталося диво. Уже на підступах до Умані,ввечері, нас, знеможених і зганьблених, знову загнали в такийже порожній колгоспний корівник. Поки конвойовані шукали,де б прихилити голову, ми з Михайлом запримітили хід нагорище. Після того, як недремна варта зачинила за намипарадні двері і затіяла за ними вечірній банкет, ми видряпалисяпід стріху і прикрили себе сніпками, у задусі та порохахпролежали до ранку. Аж коли корівник спорожнів, зважилисявиглянути. Та саме в цю мить на подвір’ї зупинилася «по"луторка», з неї повистрибували конвоїри з карабінами в руках ізаметушилися по приміщенні.

– Сматрі харашо по всєм углам і желобам! – лящав сухий,надтріснутий голос.

– А может, на чєрдакє? Погляді! – квапився другий.Ми з Михайлом заніміли, насилу притримуючи сніпки, що

сповзали з нас. А внизу все ще вишукували, нервувались, гупаличобітьми, але, на щастя, ніхто з пильних стражів не заглянув підстріху, з"під якої явно неприродно випирали сніпки. Нарештімашина відгуркотіла, запала ранкова тиша, і ми з Михайломвихопилися зі свого сховку і шаснули в пшеницю.

А доокруж вирувала війна. Німці були за нами і перед нами. Тут жевідступали окремі частини Червоної армії, загачували дороги товпизапізнілих біженців. І не знати, від кого було берегтися, – від червонихчи коричневих вояків, від різноликої людської маси, що все ще сунулана схід, чи від переляканих мешканців сіл, мимо котрих мипробиралися. А найгірше було б знову потрапити у руки енкаведистівчи інших карателів, котрі полювали за дезертирами та карнимизлочинцями.

17


Важка то була дорога до отчого дому. Йшли ми переважно пішкивночі, перебивалися з води на сухий окраєць хліба, але таки дійшлидо рідних Шидлівців і знову продовжили просвітницьку роботу.

Михайло став вояком Української Повстанської Армії і загинув водному з боїв, а я залишився у селі і підпільно діяв в ОУН. Ми таємнозбиралися у старшої сестри Михайла – Марії, розклеювали по селахлистівки, розповсюджували революційну літературу, служилизв’язковими ОУН, невтомно наближаючи той омріяний день, колиУкраїна стане вільною, незалежною державою. Один Бог знає, як меніі окремим моїм друзям вдалося уникнути тюремних застінків і уціліти».

Ще маємо свідчення Михайла Щербаня із с. ГорошоваБорщівського р"ну, який пригадує: «29 квітня сорок першого рокуенкаведисти в Горошовій заарештували більше тридцяти юнаків ічоловіків. Терниста дорога чекала їх – від Чортківської тюрми доУманської катівні.

Нікого не помилували червоні кати, та про це я довідався пізнішеаж в сорок шостому році, коли сам потрапив до Чортківської тюрми,в камеру №6. Одного дня до цієї ж камери вкинули ще одногоарештованого. Він зі страхом дивився на мене і в той куток, де ясидів. Трішки заспокоївшись, розповів, що він з Бучацького району,звати його Андрій, а в цій камері вже сидів в сорок першому. Ось щовін оповів про ті дні: «Коли я увійшов в цю камеру, то вздрів таке, щоне міг повірити своїм очам. Мене охопив жах, бо на стіні я побачиврозіп’ятого юнака, а стіна і долівка були залиті кров’ю. Я кинувся вдругий кут, але там лежав почорнілий труп. Неподалік од нього сиділощось подібне до людини, з божевільними очима, страдальницькимвиразом обличчя. В нього не було одного вуха, на правій руці невистачало двох пальців, на пальцях ніг жодного нігтя – все вирвано зм’ясом.

Нарешті він заговорив, і я ледь розібрав слова:– Боже, допоможи мені вийти звідси, дай мені змогу побачити

братчиків та сестричок, тата й маму!– Звідки й хто ти? – не витримав я.– З Горошови, що біля Мельниці. Яківчук Петро...»Мені ніяк не вірилось, що йому 19 років, виглядав він на 50"60.

Говорив, що з їх села тут багато по камерах. А в тій камері ми разомпробули ще два дні»…

18


Чортківський етап прибув до Умані 19 липня 1941 року. Дійшлидалеко не всі в’язні. Багато загинуло в дорозі. Після виснажливогопереходу люди не могли рухатися, а на п’яти колоні наступавнімецький фронт. Енкаведисти вирішили всіх розстріляти.

20"21 липня червоні звершили свою чорну справу. Невеликимигрупами людей заганяли у підвал і під гудіння автомашинрозстрілювали їх.

31 липня 1941 року заступник начальника тюремного управлінняНКВС СРСР політрук Демйохін надіслав доповідну начальникутюремного управління НКВС СРСР капітану Держбезпеки тов.Нікольському, у якій повідомляв:

«...В тюрмі м. Чорткова утримувалось 954 в’язні, евакуація якихвідбувалась 2 липня 1941 р. В зв’язку з тим, що вагонів для відправкив’язнів у тил не було, тому силами наглядового складу в кількості 56чоловік і прикомандированною півротою бійців будбатальйону змісцевого гарнізону всі в’язні були етаповані пішим порядком. Ізміста Чорткова етап слідував через пункти Кам’янець"Подільський,Жмеринку, Тивров, Ситківці, Христинівка, Умань. На шляхуслідування при спробі повстання і втечі було розстріляно 123 в’язнічлени ОУН, але ці дані не є точними.

20.07. ц.р. в м. Умань по розпорядженню Військового Прокурорафронту і заступника народного комісара Держбезпеки т. Ткаченка –розстріляно і закопано 767 в’язнів, засуджених і підслідних законтрреволюційними статтями. В’язні, що слідували етапом,засуджені по побутових статтях у кількості 64 чоловік, звільнені, зяких 32 в’язні (поляки) тимчасово залишені в тюрмі м. Умані.Розстріл указаного контингенту був викликаний обстановкою, щосклалася на фронті, оскільки противник, який прорвався,розташовувався в 20"30 км від м. Умані. Весь наглядовий складтюрми м. Чорткова прибув у м. Харків. Цінності в’язнів привезені в м.Харків і здані у фінвідділ НКВС УРСР»10.

Якщо вірити звіту НКВС від вересня 1941 р., то з тюрми Чорткова2 липня 1941 р. виведено пішим ходом 954 арештанти. На шляху доУмані при спробі втечі або виснаження розстріляно 187, на місцізлочину в Умані – 767 осіб.

З невідомих причин енкаведисти не дорахувались певної кількостілюдей, серед яких знайшлися й такі, що врятувалися втечею.

19


Знайомлячись з документом, заступник Берії Сєров власноручнонаписав начальнику тюремного управління Нікольськомурезолюцію, в якій засумнівався у цифрі «187» й зауважив, що такізвіти з місць треба перевіряти, чи бачив хто факт розстрілу, чизакопані розстріляні і т.д.

Звісно, що у хаосі перших тижнів війни ніхто з вищих чинів НКВСточності поданих цифр не перевіряв, ба й навіть не думали, що черезсімдесят років історія у повний голос заговорить про злочини СРСР.

Роботу по ідентифікації розстріляних українців Тернопільщиниавтор почав завдяки восьми списків розстріляних (860 осіб),опублікованих СБУ (м. Київ) у журналі «З архівів ВУЧК"ГПУ"НКВД"КГБ» №1/2 за 1995 р.

У даних списках вказано лише прізвища, дати арештів ірозстрілів, проте не подано місця народження. У результатізіставлення списків у селах на місцях нам вдалось ідентифікуватимайже півтисячі осіб.

На жаль, похорон розстріляних в Умані після втечі більшовиківвідбувся непомітно й сьогодні важко знайти повідомлення про цюподію в архівних матеріалах. Німці, переконані у своїй перемозі, незвертали уваги на комуністичні розстріли українців.

Нижче подаємо матеріли, надруковані в західній пресі, про цейстрахітливий злочин в Умані, опубліковані у часописах «Хрис"тиянський голос». Ч. 36(87). 1950, лист. – С. 5"6, 10 і передруковані вісторично"меморіальному збірнику Чортківської округи. – Нью"Йорк–Париж–Сідней–Торонто, 1974.

«19 липня 1941 р. до Умані привели большевики з чортківськоїтюрми коло 700 в’язнів. Разом з ними прибуло й чортківське НКВД.Після 12 днів в Умань вступили німці. Коло 20 серпня німці доручилиупорядкувати тюрму; коли ж призначений бургомістром начальниктюрми пішов оглядати тюремний будинок, то виявилось, що у дворідому, за мурами, валяється багато верхнього одягу. Цей одяг не бувсхожий на той, що його носили люди Східної України... При оглядібудинку тюрми й тюремного господарського двору не найшли нічого,що свідчило б про будь"які злочини. Урядовці, що працювали притюрмі, всі виїхали з большевиками й не було від кого щось довідатись,але випадково зустріли й запитали одного з колишніх урядовцівтюрми, що працював там як помічник лікаря, чи не знає він що"

20


небудь про долю тих людей, які перебували в тюрмі під час відходубольшевиків з Умані, одначе він не дав ніяких пояснень. На другийдень він зайшов до начальника тюрми і сказав, що в господарськомудворі, який належить і тюрмі, в одному з хлівів, де був великий льох,тепер все застелене суцільною дерев’яною долівкою і він зауважив,що слід було б зняти цю долівку й оглянути замаскований льох.

Негайно зірвали долівку, але ввійти у льох було неможливо,вхід засипаний вугіллям і різними уламками дерева. Коли жочистили вхід до льоху, то виявилось, що вхід до тунелю, де назиму складали городину, є замурований і зацементований: йогож одразу розбили і з тунелю вдарило таке повітря, що робітникзнепритомнів. Розглядіти, що було в тунелю, не було ніякоїзмоги. Негайно повідомили місцеву владу; приїхали німці зпротигазовими масками: але з тунелю несло таким важкимповітрям, ще ледве в масках вдавалось побачити складені тамлюдські трупи. Майже два тижні чекали, щоб освіжилось повітряі можна було виносити з тунелю трупи й перенести їх нацвинтар... З льоху винесли 863 трупи. На всіх виднілися слідикатування; у багатьох виколоті очі, відрізані вуха, розбитіголови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задертааж до плеча; багато трупів мали стріли в потилицю... Тлінніостанки закатованих мучеників потім перевезли на місцевийцвинтар і поховали по"християнськи в шести братськихмогилах».

Наступне повідомлення подали «Краківські вісті». Ч. 242/397,1941. – С. 2, яке передруковано у збірнику «Злочини комуністичноїМоскви в Україні вліті 1941 р.». Пролог, 1960 та «Відродження уДрогобичі, 1991. – С. 84"86.

«При кінці вересня ц. р. знайдено в підземеллях тюрми в м. Уманідовгий і широкий підвал, вхід до якого був завалений різнимиречами, дровами, бочками, сміттям та землею. В цьому підвалілежало понад 800 змасакрованих трупів, у тому числі коло 30жіночих... Нижче подаємо список тих закатованих в Умані в’язнів,при яких знайдено якийсь документ (акт обвинувачення, присуд,військова книжечка). Таких трупів було 83. При всіх інших трупах небуло ніякого документу, або якщо і був то його годі було відчитати(трупи були вже в повному розкладі).

21


Ось список розпізнаних в’язнів із чортківської тюрми,закатованих в Умані:

22


1. інж. Петро Турула, ур. вТеребовлі 1907 р.,

2. Микола Квасниця, абсольвентБогословської Академї уЛьвові, ур. 1913 р. в. Джурині,пов. Чортків;

3. Микола Сисак, абітурієнт, ур.в Джурині;

4. Федьків Зеновій зКривенького;

5. Бережницький Омелян зКривенького;

6. Брухаль Стефанія зГадиньковець;

7. Білинський Віктор зТовстенького;

8. Сороківський Роман зТовстенького;

9. Величенко Микола; 10. Мастій Іван; 11. Гончар Михайло; 12. Очеретний Антін; 13. Солтис Володимир з

Улашковець; 14. Глембіцький М., 15. Бала Осип з Коцюбинець; 16. Савицький; 17. Гончар Микола, ур. 1921 р.; 18. Угрин Антін; 19. Маслів Михайло; 20. Каратник Степан; 21. Колода Іван; 22. Михайлюк з Гадиньковець; 23. Маслів Антін; 24. Ковальський Ярослав;

25. Коваль ... Миколайович зПробіжної;

26. Гейда Дмитро; 27. Цилинський Степан; 28. Шевчук М.А.; 29. Осадца Й.А.; 30. Кучорський П.М.; 31. Дяк Е.А.; 32. Боднар І.Д.; 33. Баран В.М. ур. 1921 р.; 34. Литвинюк Д.П.; 35. Глух І.Г.; 36. Іванців Д.Ю.; 37. Яремко Й.С.; 38. Сороцький; 39. Хаба; 40. Грабець; 41. Домилишин; 42. Яницький; 43. Федорців; 44. Гаврилишин; 45. Гуцал Е.С.;46. Головінський Д. або О.І.;

47. Олійник П.С.; 48. Голодівський П.Я. 49. Мельник М.С.; 50. Провальний І.П.; 51. Третяк В.Я.; 52. Голубович В.К.; 53. Любінецький І.К.; 54. Малицький Л.Я.; 55. Медвідь М.Н.; 56. Процьків Л. або Р.С.; 57. Гребенюк Е.С.; 58. Скоропада П.;

23


59.Казановський Богдан; 60. Волохатюк (Л.)А.; 61. Галяс; 62. Ковяк Г.І.; 63. Манько П.А.; 64. Цимбалюк М.; 65. Загородний; 66. Царук П.Е.; 67. Грегоращук П.М.; 68. Саган (Соган); 69. Марук; 70. Юркевич Євген; 71. Обнявка Павло Ілліч;

72. Диць або Гець Ілько зЗолотого Потока;

73. Запорожець А.П. з Василькова; 74. Царук з Чорткова, 75.Федорович (польський документ); 76. Телепко Іван Дан з Чорткова; 77. Михайлюк; 78. Шургот; 79. Атаманюк; 80. Джолк; 81. Козловський; 82. Коротник; 83. Козак.

З вичислених тут 83 жертв большевицького звірства тільки тлінніостанки першого в списку, а саме інж. Петра Турули, найближча рідня(жінка і брат), що шукали за ними по всій звільненій Україні,перенесли в рідну Теребовельщину і похоронили в селі Деренівці. Всіінші лежать у збірній могилі в Умані..." Стверджувати точну кількістьжертв західної України у перші дні війни, певен, ніхто не зможе. У тітривожні дні українські часописи, які згодом були заборонені гестапо,закликали людей доброї волі, тих, хто розумів важливість справи,надсилати до редакцій відомості про загиблих і замучених. Але цюроботу перервала нова хвиля трагічних випробувань.

70 років відділяє нас від уманського розстрілу. Давно уже відійшли увічність батьки, матері загиблих. Постаріли їхні брати і сестри. А скількибуло смутку, скільки сліз пролито ними. В уманській катівні лягликістьми зовсім юні, молоді хлопці та дівчата, галицькі хлібороби, ріднаінтелігенція, встеливши трупами кривавий кремлівський шлях досоціалізму. Нечуваними методами у забризканих кров'ю і мозкоммундирах московіти уранці 21 липня ще добивали останні жертви.

Оцінюючи жахливі події московсько"більшовицького народо"вбивства, здійсненого у 1939"1941 рр. на території наших земель,вважаємо їх злочином проти людства.

Криваві злодіяння НКВС запалили у серцях українців вогонь не"нависті до СРСР та згуртували їх до масового опору комуністичномупоневоленню у 40"50"х рр. ХХ ст.

24Наказ наркома Держбезпеки СРСР Меркулова про розстріли політв’язнів, 1941р.

25Перша сторінка списку розстріляних НКВС в Умані, 1941 р.

1. Андрійчук Петро Андрійович 1909 12.02.1941 25568

2. Ангел Юліан Михайлович 1921 24.06.1941 с. Пробіжна (Ч)

3. АнгелюкЗахарій Миколайович 1911 31.05.1941 25989

4. Ангелюк Семен Петрович 1911 31.05.1941 29075 с. Боришківці (Б)

5. Андрусишин Ярема Мартинович 1916 24.06.1941 29075

6. Андрусів Олекса Іванович 1900 16.06.1941

7. Антонів Петро Іванович 1921 13.01.1941 25564 с. Городниця (Г)

8. Антонюк Андрій Андрійович 1909 24.04.1941 5617 с. Крогулець (Г)

9. Атаманчук Роман Миколайович 1906 20.02.1941 9340

10. Бабій Андрій Йосифович 1921 7.04.1941 26213

11. Баглей Іван Матвійович 1890 25.02.1941 3701 м. Борщів

12. Бадло Григорій Іванович 1912 24.02.1941 5858 смт Товсте (З)

ЗАГАЛЬНИЙ СПИСОК В'ЯЗНІВ ЧОРТКІВСЬКОЇ ТЮРМИ, РОЗСТРІЛЯНИХ В УМАНІ

20�21 ЛИПНЯ 1941 р.Місце нар., р<н:

(Буч.) < Бучацький, (Б) < Борщівський(Г) < Гусятинський(З) < Заліщицький(Ч) < Чортківський

Прізвище, імя, по батькові

Рікнар.

№п/п

Датаарешту

№слідчоїсправи

27

28


13. Байдужа Андрій Михайлович 1923 7.06.1941 5710 с. Біла (Ч)

14. Байдужа Михайло Ілліч 1899 28.05.1941 5724 с. Біла (Ч)

15. Байлюк Єронім Васильович 1920 31.05.1941 10863 смт С.<Подільська (Б)

16. Бала Йосиф Петрович 1907 3.01.1941 25544 с. Коцюбинці (Г)

17. Балабух Йосиф Володимирович 1922 3.06.1941

18. Балехієвський Іван Федорович 1910 14.04.1941 27679 смт М.<Подільська (Б)

19. Банд Василь Іванович 1884 24.06.1941 30099 смт Монастириськ

20. Баран Василь Іванович 1898 25.06.1941 м. Чортків

21. Баран Василь Михайлович 1921 9.02.1941 25827 с. Базар (Ч)

22. Баран Софрон Лук'янович 1912 24.02.1941

23. Баранюк Стефан Васильович 1923 10.04.1941 м. Бучач

24. Бартків Стефан Михайлович 1921 26.03.1941 5834 с. Ромашівка (Ч)

25. Бевський Петро Теодорович 1920 28.02.1941 м. Копичинці (Г), врят.

26. Безкоровайний Антон Федорович 1918 2.02.1941 25544 м. Копичинці (Г)

27. Безкоровайний Денис Теодорович 1908 2.02.1941 25544 м. Копичинці (Г)

28. Безкоровайний Іван Григорович 1909 14.03.1941 26172 с. Мишківці (Г)

29. Безкоровайний Федір Миколайович 1901 3.12.1940 25970 с. Мишківці (Г)

30. Безубчак Зиновій Костянтинович 1907 28.06.1941 1035 с. Панівці (Б)

31. БелинкевичІван Володимирович 1902 1941 25989

32. Белінський Нестор Антонович 1919 24.11.1940 27450 с. Курдибанівка (Буч.)

33. Бельський Петро Іванович 1908 16.02.1941 29434 с. Старий Нижбірок (Г)

34. Береза Михайло Іванович 1871 26.06.1941 м. Бучач

35. Бессараб Михайло Васильович 1922 28.03.1941 26758 с. Іванків (Б)

36. Бзовий Василь Григорович 1910 8.04.1941 25989 с. Колодрібка (З)

37. Бик Кирило Максимович 1908 24.06.1941 с. Кошилівці (З)

38. Било Богдан Антонович 1910 24.06.1941 смт Монастириськ

39. Білик Василь Іванович 1912 7.04.1941 25989 с. Дунів (З)

40. Білоніжка Михайло Васильович 1911 29.06.1941

41. Білоус Дмитро Йосифович 1900 2.05.1941 5706

42. Білоус Іван Іванович 1905 3.02.1941 смт Гусятин

43. Білоус Петро Павлович 1919 28.02.1941 с. Васильківці (Г)

44. Боднар Василь Васильович 1915 2.05.1941 25552 смт Товсте (З)

29


45. Боднар Василь Васильович 1916 24.04.1941 5858 смт Товсте (З)

46. Боднар Дмитро Дмитрович 1896 24.04.1941 5858 смт Товсте (З)

47. Боднар Іван Данилович 1920 28.01.1941 5834 с. Базар (Ч)

48. Боднар Йосиф Павлович 1915 24.04.1941 25292

49. Боднарук Федір Михайлович 1913 21.04.1941 25304 с. Сновидів (Буч.)

50. Бойко Андрій Дем'янович 1912 20.02.1941 25880 с. Нижбірок (Г

51. Бойко Василь Іванович 1893 25.06.1941 с. Олексинці (Б)

52. Бойко Іван Петрович 1917 5.01.1941 25544 с. Нижбірок (Г)

53. Бойко Іван Федорович 1916 22.02.1941

54. Бойко Омелян Максимович 1905

55. Бойко

Семен Васильович 1909 25.03.1941 5858 смт Товсте (З)

56. Болібрух Іван Антонович 1914 20.02.1941 29434 с. Целіїв (Г)

57. Борис Михайло Пилипович 1909 9.04.1941 22867 с. Трибухівці (Буч.)

58. Борчук Стефан Федорович 1907 10.01.1941 26231

59. Ботузький Йосиф Васильович 1912 8.02.1941 с. Сорока (Г)

60. Бохонко Петро Григорович 1910 21.03.1941 5858

30


61. Боцюрків Володимир Петрович 1906 26.04.1941

62. Боцюрко Володимир Григорович 1896 24.06.1941 м. Бучач

63. Бугера Степан Петрович 1910 22.04.1941 25989 с. Іване<Пусте (Б)

64. Будзь Іван Пантелеймонович 1919 8.01.1941 29434 с. Городниця (Г)

65. Будик Петро Павлович 1907 27.06.1941 смт Гусятин

66. Будний Йосиф Іванович 1902 24.06.1941

67. Бурденюк Андрій Тимофійович 1906 12.05.1941 с. Дунів (З)

68. Бурденюк Василь Якович 1920 25.04.1941 1969 с. Зозулинці (З)

69. Бурейко Михайло Никифорович 1910 22.02.1941 29747 с. Олексинці (Б)

70. Буртак Петро Йосифович 1895 28.06.1941 29748 с. Латківці (Б)

71. Бурщинський Степан Григорович 1911 25.06.1941

72. Бучка Юрій Пилипович 1902 28.06.1941 с. Бабинці (Б)

73. Ваврів Іван Франкович 1914 31.05.1941 25930 с. Ромашівка (Ч)

74. Ваколюк Михайло Васильович 1911 13.05.1941 26200

75. Василик Дмитро Васильович 1920 17.05.1941 5616

76. Василик Євстахій Якович 1907 8.06.1941 25324

31


77. Василик Стефан Семенович 1902 25.02.1941 10539 с. Скородинці (Ч)

78. Васильків Арсентій Йосифович 1908 28.02.1941 29477 с. Озеряни (Буч.)

79. Вербний Григорій Іванович 1912 22.06.1941

80. Вербний Михайло Степанович 1910 16.02.1941 26172

81. Веретюк Петро Стефанович 1912 11.04.1941 25989 с. Колодрібка (З)

82. Верига Дмитро Васильович 1916 21.04.1941 с. Синьків (З)

83. Винник Йосиф Іванович 1910 29.01.1941 8363 с. Пробіжна (Ч)

84. Винник Стефан Денисович 1891 25.06.1941

85. Виспінський Дмитро Григорович 1908 11.02.1941 8362 с. Пищатинці (Б)

86. Виспінськнй Іван Григорович 1906 11.02.1941 8362

87. Витягловський Степан Миколайович 1917 24.06.1941 с. Сороки (Буч.)

88. Вінцер Василь Юрійович 1907 5.03.1941 25509

89. Вітів Антон Олексійович 1888 28.06.1941 с. Заболотівка (Ч)

90. Волошин Ярослав Федорович 1910 2.06.1941 12079 смт С.<Подільська (Б)

91. Волянський Йосиф Михайлович 1914 25.02.1941 25884 с. Федорівка (Г)

92. Ворона Петро Іванович 1901 25.06.1941

32


33


93. Габор Карпо Ісайович 1910 25.06.1941

94. Гаврилишин Казимир Васильович 1914 2.05.1941

95. Гаврилюк Василь Павлович 1916 28.01.1941 25509 с. Сорока (Г)

96. Гаврилюк Степан Данилович 1914 28.06.1941 7777 с. Трибухівці (Г)

97. Гаврищак Василь Танасійович 1922 25.06.1941 с. Васильківці (Г)

98. Гаврищак Яків Танасович 1912 8.02.1941 6595 с. Васильківці (Г)

99. Гаджос Дмитро Михайлович 1916 23.04.1941 26231 с. Пилипче (Б)

100. Гайдамака Михайло Іванович 1914 22.06.1941

101. Гайовий Михайло Миколайович 1922 26.03.1941 26141 с. Ромашівка (Ч)

102. ГалушкоІван Олексійович 1898 10.04.1941 25539

103. Ганзьола Григорій Миколайович 1902 27.06.1941

104. Гановський Василь Петрович 1923 24.06.1941 с. Улашківці (Ч)

105. Гановський Михайло Степанович 1916 24.06.1941 с. Улашківці (Ч)

106. Гапчук Іван Васильович 1912 25.06.1941 30021 с. Боришківці (Б)

107. Гап'як Степан Миколайович 1921 25.04.1941 9810

108. Гароняк Михайло Якович 1908 14.02.1941 26141

109. Гева Богдан Миколайович 1918 4.04.1941 5690 с. Заривинці (Буч.)

110. Гевко Іван Максимович 1914 26.03.1941 5858 с. Торське (З)

111. Гельман Микола Ілліч 1901 29.04.1941 9740

112. Герило Прокіп Миколайович 1903 6.06.1941

113. Герман Петро Йосифович 1918 25.06.1941 34070

114. Герман Петро Миколайович 1906 24.06.1941 7750 с. Шманьківчики (Ч)

115. Глембицький Михайло Федорович 1910 31.05.1941 25886 с. Коцюбинці (Г)

116. Глух Іван Григорович 1911 31.01.1941 9454 с. Шманьківчики (Ч)

117. Глухан Іван Григорович 1921 16.04.1941 5780 с. Соколів (Буч.)

118. Глухенко Іван Васильович 1920 27.04.1941 1810

119. Глюд Степан Карлович 1912 25.06.1941

120. Гнатюк Василь Михайлович 1904 28.06.1941

121. Гніт Семен Іванович 1905 14.04.1941 22878 с. Целіїв (Г)

122. Гоголюк Микола Харитонович 1920 13.03.1941

123. Гойда Дмитро Олексійович 1913 1940 8363 с. Босири (Ч)

124. Голик Іван Васильович 1922 22.02.1941 8369 смт М.<Подільська (Б)

34


35


125. Головатий Василь Ілліч 1913 26.03.1941 5858

126. Головатий Дмитро Гнатович 1879 28.06.1941

127. Головатий Іван Миколайович 1912 23.06.1941

128. Голодівський Петро Лук'янович 1920 20.03.1941 2454 с. Шульганівка (Ч)

129. Голуб Михайло Васильович 1914 7.06.1941

130. Голубович Богдан Касянович 1910 16.01.1941 2454 с. Товстеньке (Ч)

131. Гонз Петро Іванович 1911 2.02.1941 25544

132. Гордий Василь Степанович 1901 25.06.1941

133. Горовець Степан Миколайович 1921 18.03.1941

134. Городинський Дмитро Зигмундович 1900 25.06.1941 смт Товсте (З)

135. Горошко Станіслава Павлівна 1922 30.06.1941

136. Горячий Олекса Федорович 1892 26.06.1941 с. Шманьківці (Ч)

137. Гоцко Іван Васильович 1911 5.03.1941 2458 с. Більче<Золоте (Б)

138. Грабарович Михайло Федорович 1910 19.05.1941 5858 с. Лисівці (З)

139. Грабець Іван Васильович 1900 10.02.1941 9958 с. В. Чорнокінецька (Ч)

140. Грабець Василь Григорович 1917 3.01.1941 9958 с. В. Чорнокінецька (Ч)

141. Грегоращук Петро Михайлович 1923 22.02.1941 смт М.<Подільська (Б)

142. Григорків Павло Васильович 1904 24.04.1941 29423 с. Шутроминці (З)

143. Григорович Омелян Романович 1898 27.06.1941 м. Бучач

144. Гринчук Михайло Миколайович 1910 23.06.1941 8259

145. Гринчук Олекса Орестович 1918

146. Грицик Степан Іванович 1898 27.06.1941 с. Цапівці (З)

147. Грінберг Гецель Беркович 1893 25.06.1941

148. Гріх Марія Василівна 1886 26.06.1941

149. Гродський Богдан Франкович 1910 30.01.1941 5617 смт С.<Подільська (Б)

150. Грона Василь Михайлович 1920 13.05.1941 5609

151. Грона Василь Павлович 1918 18.04.1941 5609

152. Гулевич Омелян Антонович 1922 11.03.1941 25493 с. Суходіл (Г)

153. Гулевич Омелян Антонович 1922 4.03.1941 25493

154. Гулик Михайло Іванович 1921 29.05.1941 3290

155. Гуляк Андрій Васильович 1902 18.04.1941 5856 с. Бурдяківці (Б)

156. Гуменчук Ярослав Дем'янович 1922 21.04.1941 4166 с. Гуштин (Б)

36


37


157. Гуменюк Олексій Іванович 1914 25.06.1941 с. Турильче (Б)

158. Гурський Іван Антонович 1902 16.06.1941 27987

159. Гуткалюк Пилип Степанович 1887 26.06.1941

160. Гуцул Іван Григорович 1918 16.04.1941 25292 с. Сновидів (Буч.)

161. Гучек Володимир Степанович 1907 1.03.1941

162. ДавибідаДмитро Іванович 1898 11.01.1941 25970 с. Устечко (З)

163. Давибіда Михайло Іванович 1903 20.02.1941 6845

164. Давидюк Федір Іванович 1889 24.06.1941 с. Шманьківчики (Ч)

165. Давидяк Григорій Дмитрович 1913 4.04.1941 5690

166. Далевський Дмитро Іванович 1918 12.12.1940 30014 с. Переволока (Буч.)

167. Данилевич Петро Михайлович 1909 19.05.1941 5858 с. Лисівці (З)

168. Данилишин Іван Петрович 1910 10.02.1941 9958 с. В. Чорнокінецька (Ч)

169. Данилишин Михайло Петрович 1915 10.02.1941 9958 с. В. Чорнокінецька (Ч)

170. Данильчук Гнат Васильович 1913 26.02.1941 8259 с. Більче<Золоте (Б)

171. Данчук Іван Якимович 1913 10.02.1941 29474 с. Новосілка (Буч.)

172. Данькович Михайло Олексійович 1914 30.06.1941 с. Жизномир (Буч.)

173. Даньчук Василь Антонович 1911 18.04.1941 28955

174. Дволитка Петро Васильович 1915 9.04.1941 29539

175. Декайло Пилип Павлович 1916 12.05.1941 12964

176. Делявський Петро Михайлович 1911 30.06.1941 25518

177. Демків Михайло Антонович 1922 7.03.1941 26182 с. Шидлівці (Г) врятув.

178. Дем'яніва Кароліна Йосипівна 1922 23.06.1941

179. Дем'янчук Іван Павлович 1898 7.05.1941 5863 с. Миколаївка (Буч.)

180. Дем'янюк Іван Васильович 1921 25.01.1941 10539 с. Сороки (Буч.)

181. Держак Василь Миколайович 1903 28.05.1941 3701

182. Держак Микола Миколайович 1918 27.05.1941 3701 с. Мушкатівка (Б)

183. Деркач Василь Григорович 1917 30.03.1941 25292 с. Мушкатівка (Б)

184. Деркач Іван Михайлович 1921 31.05.1941

185. Джердж Іван Матвійович 1920 7.04.1941 25292 с. Возилів (Буч.)

186. Джерж Федір Іванович 1909 25.03.1941 25292 с. Возилів (Буч.)

187. Джурба Микола Михайлович 1907 5.06.1941

188. Джурба Микола Степанович 1910 5.06.1941

38


39


189. Джурик Сергій Корнійович 1916 25.06.1941

190. Дзеник Зиновій Васильович 1921 8.02.1941 25895

191. Дзеник Петро Михайлович 1904 25.06.1941

192. Дзиндра Микола Микитович 1895 27.06.1941 с. Шидлівці (Г)

193. Дзюба Ярослав Антонович 1923 29.06.1941 с. Улашківці (Ч)

194. Дзьоба Василь Федорович 1908 24.06.1941 с. Переволока (Буч.)

195. Дзьоба Остап Антонович 1920 24.06.1941 с. Улашківці (Ч.)

196. Диць Ілля Пилипович 1900 28.02.1941 25509 с. Сорока (Г)

197. Диць Матвій Трохимович 1900 28.02.1941 25509 с. Сорока (Г)

198. Дмитрів Михайло Степанович 1911 16.02.1941

199. Дмитрів Стефан Стефанович 1914 16.01.1941

200. Добровська Марія Кирилівна 1918 25.06.1941

201. Довгань Михайло Прокопович 1922 20.02.1941 7118

202. Довгань Павло Миколайович 1908 16.02.1941 29434

203. Долиба Йосиф Іванович 1912 24.06.1941 с. Пробіжна (Ч)

204. Долиш Владислав Петрович 1896 26.06.1941

205. Домин Микола Адамович 1909 25.01.1941 25513

206. Дончик Василь Іванович 1914 7.04.1941 25989 с. Вигода (З)

207. Доскач Вільгельм Григорович 1911 22.02.1941 25509 м. Хоростків (Г)

208. Доскоч Євстафій Григорович 1908 24.06.1941 м. Хоростків (Г)

209. Доскоч Іван Григорович 1909 24.06.1941 м. Хоростків (Г)

210. Драбек Йосиф Миколайович 1910 17.06.1941 29475

211. Драбик Дмитро Олексійович 1899 29.01.1941 5436

212. Драгомирецький Леон Антонович 1913 25.06.1941 с. Улашківці (Ч)

213. Дребет Михайло Іванович 1913 31.01.1941 9958

214. Дригуш Іван Григорович 1921 15.05.1941 5616

215. Дригуш Стефан Миколайович 1921 15.05.1941 5616

216. Дроздовський Петро Іванович 1912 25.02.1941 8259 м. Борщів

217. Друль Михайло Степанович 1920 31.01.1941 25493 с. Постолівка (Г)

218. Дудар Михайло Панасович 1911 8.02.1941 5691 с. Бариш (Буч.)

219. Дудка Іван Гнатович 1911 16.01.1941 9816 с. Мушкатівка (Б)

220. Дудка Іван Юрійович 1904 27.05.1941 5654 с. Базар (Ч)

40


41


221. Дудка Михайло Петрович 1914 28.02.1941 2813

222. Дудка

Петро Золотович 1911 8.01.1941 25904 м. Копичинці (Г)

223. Дулиба Антон Дем'янович 1910 20.01.1941 с. Пробіжна (Ч)

224. Дусан Василь Дмитрович 1911 27.06.1941 с. Гадинківці (Г)

225. Дусяк Микола Васильович 1908 19.05.1941 5858

226. Душницький Йосип Антонович 1921 30.12.1940 25544 с. Коцюбинці (Г)

227. Дяк Омелян Андрійович 1916 18.01.1941 9454 с. Шульганівка (Ч)

228. Дяковський Петро Іванович 1910 25.06.1941 2265 с. Пробіжна (Ч)

229. Дяковський Ярослав Михайлович 1920 29.01.1941 1017

230. Євчук Федір Оліянович 1902 15.06.1941 25798 с. Космирин (Буч.)

231. Єремка Стефан Онуфрійович 1920 15.01.1941 25933

232. Жарий Тарас Дмитрович 1913 16.01.1941 29472 с. Ланівці (Б)

233. Жиловий Мар'ян Степанович 1921 23.04.1941

234. Забійборода Іван Дмитрович 1914 18.04.1941 26231 с. Залуччя (Б)

235. Завадський Іван Олексійович 1911 2.02.1941 6196

236. Заваликут Михайло Іванович 1906 22.02.1941 9958 с. Малі Чорнокінці (Ч)

237. Заверуха Антон Михайлович 1904 27.06.1941 6274 с. Сорока (Г)

238. Задорожний Євстахій Петрович 1901 12.02.1941 25933 с. Яблунів (Г)

239. Задорожний Михайло Петрович 1922 20.02.1941 с. Ланівці (Б)

240. Зазуляк Петро Антонович 1902 24.06.1941 с. Улашківці (Ч)

241. Зайшлий Мирон Петрович 1922 22.02.1941 5958

242. Заланський Михайло Григорович 1912 21.01.1941 62081

243. Замрикіт Микола Васильович 1916 15.05.1941 3371

244. Зандберг Бейла<Двора 1914 25.06.1941

245. Запорожан Василь Миколайович 1916 8.04.1941 25989 с. Синьків (З)

246. Запухляк Петро Миколайович 1921 8.06.1941 10035

247. Зарецький Степан Несторович 1920 31.05.1941

248. Зарівний Степан Васильович 1922 16.01.1941 5834 с. Ридодуби (Ч)

249. Зарічний Антон Маркович 1908 25.06.1941

250. Засадний Іван Васильович 1920 22.04.1941 56093

251. Захаріїв Василь Костянтинович 1914 29.06.1941

252. Зборолюк Василь Якович 1923 24.02.1941 8369

42


253. Зелінська Софія Сидорівна 1923 28.04.1941 12946 м. Борщів

254. Зелінський Володимир Дмитрович 1911 12.06.1941 58882 м. Борщів

255. Зелінський Назар Васильович 1902 27.06.1941

256. Земледух Василь Романович 1900 27.04.1941 3894 с. Торське (З)

257. Зілковський Павло Федорович 1890 25.06.1941

258. Знак Ілько Григорович 1910 21.04.1941 31664 с. Петликівці Нові (Буч.)

259. Зозуляк Іван Мар'янович 1906 20.02.1941 34360

260. Зонов Віктор Іванович 1901 23.06.1941

261. Зонов Федір Григорович 1895 23.06.1941 43486

262. ЗубатийІван Григорович 1921 27.04.1941 9810

263. Зубрецький Федір Миколайович 1912 27.05.1941 25980

264. Зуляк Роман Романович 1920 14.04.1941 26231 с. Гермаківка (Б)

265. Іванків Богдан Михайлович 1914 26.06.1941 с. Нижбірок (Г)

266. Іванків Дем'ян Михайлович 1914 2.02.1941 10904 м. Копичинці (Г)

267. Іванович Станіслав Іванович 1913 25.06.1941

268. Іванців Дмитро Юрійович 1904 1.02.1941 9454 с. Швайківці (Ч)

43


269. Іванчишин Микола Климович 1921 13.03.1941 с. Нижбірок (Г)

270. Іванюк Петро Дмитрович 1915 23.04.1941 2623 с. Боришківці (Б)

271. Івасюк Василь Миколайович 1911 28.06.1941

272. Ільницький Володимир Юліанович 1907 24.06.1941 с. В. Чорнокінці (Ч)

273. Ільницький Ілля Васильович 1911 23.02.1941 с. Устя (Б)

274. Ільницький Яків Васильович 1919 26.04.1941 5947 с. Устя (Б)

275. Ільчишин Іван Несторович 1907 5.06.1941

276. Ісаюк Іван Якович 1913 15.02.1941 6270 с. Боришківці (Б)

277. Кавка Володимир Кирилович 1902 28.03.1941 25587 с. Глибочок (Б)

278. Каганець Василь Іванович 1910 29.04.1941 29960

279. Калабух Петро Єгорович 1897 24.06.1941 с. Скородинці (Ч)

280. Калапац Олександр Іванович 1917 31.05.1941 5617 смт С.<Подільська (Б)

281. Каменецька Віра Іванівна 1919 8.03.1941 25991

282. Канюк Костянтин Петрович 1912 2.02.1941 6196

283. Кардаш Адольф Андрійович 1891 24.04.1941 смт Монастириськ

284. Каретник Степан Іванович 1921 23.01.1941 с. Коцюбинчики (Ч)

44


285. Качеровський Михайло Васильович 1905 20.03.1941 26171

286. Качура Михайло Миколайович 1922 23.05.1941 9218

287. Квасниця Микола Михайлович 1913 16.01.1941 9454 с. Джурин (Ч)

288. Кеба Михайло Іванович 1919 28.04.1941 28854

289. Кильчицький Михайло Данилович 1885 7.06.1941 с. Ромашівка (Ч)

290. Кіндибалюк Мирослав Дмитрович 1920 10.04.1941 6180 м. Бучач

291. Кись Іван Федорович 1901 29.04.1941 9740

292. Китик Методій Михайлович 1915 24.06.1941

293. Кишкан Іван Антонович 1912 29.06.1941 с. Улашківці (Ч)

294. Кізюк Богдан Миколайович 1922 1.02.1941 6196 м. Бучач

295. Кізюк Онуфрій Михайлович 1907 27.01.1941 6196 м. Бучач

296. Кізюк Софія Володимирівна 1902 27.01.1941 6196 м. Бучач

297. Кізюк Степан Семенович 1910 29.01.1941 6196 м. Бучач

298. Кілімар Володимир Михайлович1921 27.05.1941 3701 м. Борщів

299. Клапущак Микола Михайлович 1915 3.02.1941 6595 с. Вільхівчик (Г)

300. Клим Іван Степанович 1916 10.02.1941 9958 с. В. Чорнокінецька (Ч)

45


301. Клим Іван Якович 1904 10.02.1941 9958

302. Клопот Володимир Юрійович 1912 8.02.1941 9958 с. В. Чорнокінці (Ч)

303. Клопот Михайло Юрійович 1910 6.02.1941 9958 с. В. Чорнокінці (Ч)

304. Клочко Михайло Кіндратович 1903 5.03.1941 2280 с. Більче<Золоте (Б)

305. Клюцка Михайло Степанович 1914 3.02.1941 28959 с. Сороки (Буч.)

306. Кобзар Іванна Юріївна 1914 11.02.1941 6196 с. Жизномир (Буч.)

307. Кобитович Михайло Васильович 1922 25.04.1941 5609

308. Коваль Михайло Теодорович 1914 8.04.1941 с. Пробіжна (Ч)

309. Ковальчук Іван Олексійович 1901 2.02.1941 25290 с. Бичківці (Ч)

310. Ковальчук Ілля Йосипович 1913 28.02.1941 с. Увисла (Г)

311. Ковальчук Михайло Михайлович 1909 22.02.1941 25290 с. Бичківці (Ч)

312. Ковальчук Павло Павлович 1916 28.02.1941 25509 с. Увисла (Г)

313. Ковальчук Юрій Іванович 1888 27.06.1941 смт Товсте (З)

314. Ковбан Михайло Іванович 1907 24.06.1941 с. Соколів (Буч.)

315. Ковпак Тарас Іванович 1923 21.02.1941 с. Королівка (Б)

316. Когут Захарій Йосипович 1921 10.05.1941 5834 с. Ромашівка (Ч

46


317. Козак Іван Васильович 1909 14.02.1941 26147 с. Гадинківці (Г)

318. Козак Іван Васильович 1907 31.01.1941 25585 с. Винятинці (З)

319. Козар Михайло Гнатович 1921 12.05.1941 29473 с. Заривинці (Буч.)

320. Козловський Кароль Іванович 1911 8363

321. Козюк Василь Семенович 1891 21.05.1941 5994

322. Козюк Микола Васильович 1921 14.05.1941 5994 с. Бичківці (Ч)

323. Козюк Юрій Григорович 1897 22.02.1941 25290 с. Бичківці (Ч)

324. Колодій Микола Антонович 1909 6.12.1940 3724

325. Коломиєць Микола Олексійович 1914 24.05.1941 5948

326. Колос Петро Антонович 1916 8.02.1941 9958 с. В. Чорнокінці (Ч)

327. Копій Богдан Теодорович 1921 14.03.1941

328. Кордоновий Василь Іванович 1900 23.06.1941 9833 с. Боришківці (Б)

329. Кормило Василь Петрович 1917 28.02.1941 25509

330. Кормило Дмитро Іванович 1916 28.02.1941 25509 м. Хоростків (Г)

331. Косар Стефан Михайлович 1914 28.02.1941 8258 с. Більче<Золоте (Б)

332. Косар Яків Матвійович 1898 28.02.1941 2279 с. Більче<Золоте (Б)

47


333. Костецький Микола Дмитрович 1912 9.01.1941 25975 с. Стрілківці (Б)

334. Костецький Петро Іванович 1909 22.02.1941 6726 с. Стрілківці (Б)

335. Костів Микола Гаврилович 1905 16.02.1941 26172 с. Більче<Золоте (Б)

336. Костів Яків Матвійович 1898 28.02.1941 2279

337. Костюк Мар'ян Йосифович 1908 24.06.1941 смт Монастириськ

338. Костюк Федір Михайлович 1921 27.02.1941

339. КоханВасиль Миколайович 1924 25.06.1941

340. Кошуба Костянтин Антонович 1921 23.05.1941 25513

341. Крайчий Степан Михайлович 1906 22.02.1941 2997 с. Бичківці (Ч)

342. Краколович Микита Васильович 1902 7.04.1941 25989 с. Вигода (З)

343. Крамарчук Дмитро Кирилович 1911 29.03.1941 5780 смт Золотий Потік (Буч.)

344. Кривецька Софія Петрівна 1917 28.06.1941

345. Криворучко Дмитро Прокопович 1912 15.06.1941

346. Крижанівський Володимир Іванович 1913 26.06.1941 м. Бучач

347. Крижанівський Степан Андрійович 1919 29.01.1941 6196 м. Бучач

348. Криса Володимир Олександрович 1916 24.06.1941 смт Монастириськ

48


349. Криса Семен Пилипович 1881 13.05.1941 28958 с. Біла (Ч)

350. Криш Михайло Григорович 1918 16.02.1941 29434

351. Кріль Григорій Іванович 1912 27.04.1941 9817 с. Базар (Ч)

352. Круподра Володимир Миколайович 1907 24.06.1941 29409

353. Крушельницький Андрій Іванович 1898 26.06.1941 м. Бучач (Доброполе?)

354. Кубитович Федір Миколайович 1920 19.03.1941 29456

355. Кузевич Василь Іванович 1910 29.03.1941 5780 смт Золотий Потік (Буч.)

356. Кузимків Василь Дмитрович 1912 23.05.1941 26231 смт М.<Подільська (Б)

357. Кузяк Павло Іванович 1914 23.06.1941

358. Кулебанська Марія Юліанівна 1894 25.06.1941

359. Кульчицький Павло Миколайович 1923 22.06.1941

360. Курієць Іван Стефанович 1885 4.04.1941 25989 с. Синьків (З)

361. Курчаба Михайло Степанович 1911 25.06.1941

362. Кучарський Петро Михайлович 1914 16.01.1941 9454 с. Шульганівка (Ч)

363. Кучирка Василь Михайлович 1914 14.01.1941 25804 с. Слобідка (З)

364. Кучмій Василь Прокопович 1921 25.06.1941 с. Васильківці (Г)

49


365. Кучмій Данило Олексійович 1907 26.06.1941

366. Куфтій Іван Йосипович 1896 25.06.1941

367. Кушнір Володимир Прокопович 1911 25.04.1941 29475

368. Лабай Стефан Олексійович 1922 20.03.1941 25493 с. Постолівка (Г)

369. Лавров Володимир Васильович 1896 23.06.1941

370. Латин Михайло Васильович 1913 30.05.1941 25886

371. Латин Михайло Іванович 1911 30.05.1941 25886

372. Лашта Дмитро 1917 18.11.1940 25313

373. Лащик Роман Іларійович 1922 27.10.1940 7189

374. Левицький Любомир Васильович 1899 24.06.1941

375. Левицький Нестор Михайлович 1923 24.06.1941

376. Легинович Ярослав Григорович 1915 3.02.1941 6196

377. Лелик Дмитро Іванович 1913 7.04.1941 25989 с. Вигода (З)

378. Лелик Іван Андрійович 1907 14.02.1941 26147 с. Винятинці (З)

379. Лесик Йосип Григорович 1914 16.01.1941 25804 с. Кошилівці (З)

380. Лесюк Матій Степанович 1911 24.06.1941 с. Нирків (З)

50


381. Леськів Антон Степанович 1921 17.03.1941 26182

382. Леськів Іван Васильович 1900 22.02.1941 25290 с. Бичківці (Ч)

383. Лехкун Афанасій Михайлович 1915 30.04.1941 29490 с. Ліщинці (Буч.)

384. Лизуник Михайло Іванович 1910 25.02.1941 25877 с. Сороки (Буч.)

385. Лис Стефан Васильович 1906 3.06.1941 с. Красне (Г)

386. Лисий Антон Йосифович 1914 27.05.1941 3701 м. Борщів

387. Лисик Григорій Степанович 1903 27.04.1941 29488 с. Сновидів (Буч.)

388. Лисишин Павло Петрович 1916 5.02.1941 25544 с. Оришківці (Г)

389. Лисів Петро Іванович 1922 19.02.1941 29091 с. Угринь (Ч)

390. Лисовський Роман Романович 1914 24.06.1941

391. Листюк Микола Григорович 1918 8.03.1941 394175 с. Сороки (Буч.)

392. Литвинюк Микола Петрович 1914 30.01.1941 25827 с. Гадинківці (Г)

393. Луговий Дмитро Петрович 1920 27.02.1941

394. Луців Дмитро Іванович 1919 2.02.1941 6196 м. Бучач

395. Луців Роман Степанович 1922 2.02.1941 6196 м. Бучач

396. Лучак Богдан Пантелеймонович 1912 24.06.1941 смт Товсте (З)

51


397. Лучка Іван Васильович 1921 2.04.1941 с. Порохова (Буч.)

398. Лучко Євстахій Миколайович 1919 21.01.1941 8363

399. Лядобрук Юрій Васильович 1909 31.05.1941 29807 с. Гермаківка (Б)

400. Мавтнер Гофман Вольфович 1894 25.06.1941

401. Мазур Степан Блашкович 1906 15.05.1941 с. Біла (Ч)

402. Максимів Степан Дмитрович 1921 13.03.1941 5707 с. Палашівка (Ч)

403. Маланчук Василь Миколайович 1914 29.05.1941 5665

404. Маланчук Казимир Васильович 1922 27.06.1941 с. Полівці (Ч)

405. Маланчук Павло Миколайович 1921 26.03.1941 5834 с. Ромашівка (Ч)

406. Маленюк Володимир Петрович 1918 27.04.1941 7407

407. Мальський Микола Петрович 1920 5.02.1941 25544 с. Крогулець (Г)

408. Маневський Роман Миколайович 1913 25.06.1941

409. Манзюк Петро Семенович 1917 23.05.1941 25970 с. Устечко (З)

410. Маньяк Микола Данилович 1898 24.05.1941

411. Маренюк Михайло Миколайович 1923 26.06.1941 с. Кошилівці (З)

412. Маркевич Степан Йосипович 1915 23.04.1941 26231 с. Бабинці (Б)

52


413. Марковськйй Михайло Остапович 1895 24.06.1941 6100 м. Чортків

414. Мартинюк Дмитро Васильович 1919 11.04.1941 25989 с. Винятинці (З)

415. Марущак Іван Семенович 1915 26.06.1941 с. Синьків (З)

416. Марчак Олексій Павлович 1896 31.05.1941 29827 с. Трубчин (Б)

417. Масик Іван Микитович 1905 26.02.1941 8259 с. Більче<Золоте (Б)

418. Маслій Антон Іванович 1912 26.02.1941 8363 с. Сокиринці (Г)

419. Маслій Іван Дмитрович 1914 14.03.1941 8363 с. Коцюбинчики (Ч)

420. Маслій Михайло Іванович 1915 12.02.1941 8363

421. Матвейчук Роман Іванович 1915 10.05.1941 5834 с. Ромашівка (Ч)

422. Матвіїв Федір Михтійович 1914 28.06.1941 с. Заболотівка (Ч)

423. Матвійчук Михайло Іванович 1908 26.03.1941 5834

424. Матейків Василь Іванович 1912 25.06.1941 30049

425. Матиха Роман Іванович 1918 30.01.1941 9958 с. Кривеньке (Ч)

426. Матійців Йосиф Григорович 1916 12.06.1941 25408 с. Порохова (Буч.)

427. Матлак Іван Іванович 1914 18.02.1941 939 с. Стрілківці (Б)

428. Машталір Василь Кирилович 1920 25.06.1941 с. Васильківці (Г)

53


429. Медвідь Михайло Миколайович 1921 16.01.1941 9454 с. Косів (Ч)

430. Мединський Дмитро Петрович 1911 25.06.1941

431. Меленюк Петро Костянтинович 1919 2.04.1941 5780 с. Порохова (Буч.)

432. Мельник Дмитро Павлович 1900 26.06.1941 12225 с. Жизномир (Буч.)

433. Мельник Микола Антонович 1899 22.06.1941 с. Буряківка (З)

434. Мельник Микола Іванович 1902 21.06.1941 089648 с. Жизномир (Буч.)

435. Мельник Михайло Мартинович 1911 28.02.1941 25504 с. Яблунів (Г)

436. Мельник Михайло Стефанович 1922 2.04.1941 9454 с. Шульганівка (Ч)

437. Мельник Павло Іванович 1906 6.10.1940 22873

438. Мельник Петро Антонович 1918 25.06.1941

439. Мельничук Микола Миколайович 1914 25.06.1941

440. Мельничук Михайло Петрович 1909 23.06.1941

441. Мерович Олександр Якимович 1921 17.03.1941 7383

442. Меуш Йосиф Пилипович 1905 10.11.1940 29430 с. Бариш (Буч.)

443. Микиташ Володимир Миколайович 1920 18.05.1941 25587

444. Микитин Павло Іванович 1901 4.05.1941 7328 с. Винятинці (З)

54


445. Микитюк Яків Софронович 1916 25.04.1941 с. Глибочок (Б)

446. Микуляр Мечеслав Онуфрійович 1904 24.06.1941

447. Михальчук Іван Павлович 1914 17.04.1941 25292 с. Стінка (Буч.)

448. Мицько Яків Іванович 1890 28.05.1941 30034 с. Гермаківка (Б)

449. Мищій Петро Іванович 1911 31.01.1941 9958 с. Малі Чорнокінці (Ч)

450. Мінцюк Іван Йосифович 1912 26.06.1941 5847 с. Соколів (Буч.)

451. Мірус Євстахій Іванович 1922 21.05.1941 30285 с. Нова Ягольниця (Ч)

452. Мірус Іван Григорович 1915 26.05.1941 29475 м. Чортків

453. Монастирський Володимир Антонович 1909 2.01.1941 6191

454. Монастирський Павло Федорович 1924 27.06.1941 с. Гадинківці (Г)

455. Мороз Микола Петрович 1913 16.03.1941 5834 с. Бичківці (Ч)

456. Москва Василь Семенович 1919 25282

457. Москвин Михайло Семенович 1910 28.06.1941 с. Ріпинці (Буч.)

458. Мостовий Григорій Якович 1898 16.02.1941 26172 с. Мишківці (Г)

459. Моцик Іван Степанович 1919 29.04.1941 8946 с. Зелена (Буч.)

460. Мужиловський Василь Стефанович 1882 10.03.1941 5405

55


461. Музичка Микола Герасимович 1908 28.02.1941 25509 с. Сорока (Г)

462. Мукан Юрій Іванович 1916 18.03.1941 5780 с. Соколів (Буч.)

463. Мушинський Михайло Гаврилович 1911 15.05.1941

464. Нагорняк Михайло Миколайович 1911 29.06.1941 с. Васильківці (Г)

465. Надвірнюк Григорій Михайлович 1910 6.04.1941 26147 смт Золотий Потік (Буч.)

466. Надорожний Михайло Васильович 1921 30.05.1941 10035

467. Наконечний Стах Васильович 1909 19.05.1941 5858 с. Лисівці (З)

468. Невестюк Василь Федорович 1920 25.06.1941 с. Ріпинці (Буч.)

469. Недбалюк Микола Петрович 1914 24.06.1941

470. Ненеч Адам Антонович 1906 30.03.1941 с. Стінка (Буч.)

471. Ненеч Ольга Антонівна 1918 30.03.1941 25292 с. Стінка (Буч.)

472. Никифорчин Павло Іванович 1894 25.06.1941 с. Іване<Пусте (Б)

473. Николин<Хіць Марія Іванівна 1901 23.03.1941 5998 с. Більче<Золоте (Б)

474. Николюк Василь Іванович 1910 31.05.1941 смт М.<Подільська (Б)

475. Ничко Казимир Юрійович 1913 23.061941

476. Новак Степан Іванович 1903 26.06.1941

56


477. Новак Ярослав Михайлович 1919 2.02.1941 30065

478. Обнявка Павло Ілліч 1920 26.03.1941 с. Ромашівка (Ч)

479. Овчарук Олексій Семенович 1901 3.03.1941 25326

480. Огаль Томко Іванович 1919 19.03.1941 25509

481. Огида Йосиф Іванович 1919 11.04.1941 6180 с. Зелена (Буч.)

482. Оголь Яків Павлович 1906 23.06.1941 с. Ридодуби (Ч)

483. Олексин Олексій Якович 1904 25.06.1941 5930

484. Олексюк Павло Іванович 1919 21.03.1941 25292 с. Возилів (Буч.)

485. Олійник Іван Прокопович 1903 22.02.1941 25290 с. Стрілківці (Б)

486. Олійник Михайло Олексійович 1906 5.06.1941 с. Нижбірок (Г)

487. Олійник Петро Семенович 1921 6.01.1941 9454 м. Чортків

488. Олійник Ярослав Петрович 1922 28.01.1941 3701

489. Орлик Павло Петрович 1913 9.01.1941 7937 с. Залісся (Ч)

490. Осадець Дмитро Михайлович 1904 26.05.1941 25513

491. Осадчук Микола Романович 1921 25.02.1941 5478

492. Остапчук Онуфрій Антонович 1885 22.06.1941 с. Кривеньке (Ч)

57


493. Остафійчук Михайло Григорович 1915 26.06.1941 6847 с. Соколів (Буч.)

494. Островський Дмитро Васильович 1917 15.05.1941 м. Хоростків (Г)

495. Очеретний Антон Іванович 1921 14.03.1941 8363 с. Коцюбинчики (Ч)

496. Пазюк Дмитро Андрійович 1921 6.02.1941 9958 с. В. Чорнокінці (Б)

497. Паламар Василь Іванович 1897 25.06.1941 с. Іванків (Б)

498. Палечнюк Дмитро Васильович 1904 14.02.1941 26147

499. Палій Іван Йосифович 1882 22.04.1941 25989 с. Синьків (З)

500. Панас Мар'ян Федорович 1885 24.06.1941 м. Заліщики

501. Панків Степан Микитович 1914 4.04.1941 5816 с. Порохова (Буч.)

502. Панчик Михайло Іванович 1913 2.06.1941 5617

503. Паньків Іван Микитович 1908 28.03.1941 5780 с. Порохова (Буч.)

504. Паращук Іван Йосипович 1903 7.04.1941 5780 смт Золотий Потік (Буч.)

505. Парубочий Микола Іванович 1905 24.05.1941 29485

506. Парубочий Микола Пантелейович 1921 24.04.1941 29874

507. Паскарик Петро Акимович 1902 25.06.1941 с. Іване<Пусте (Б)

508. Паскарик Стефан Павлович 1914 28.05.1941 25876 с. Іване<Пусте (Б)

58


509. Пастус Степан Миколайович 1902 31.05.1941

510. Пастух Іван Васильович 1912 19.05.1941 5858 с. Лисівці (З)

511. Пастух Михайло Іванович 1896 28.06.1941 30039

512. Пастух Олексій Михайлович 1909 27.06.1941

513. ПастушакІєронім Іванович 1923 13.03.1941 29093 с. Передмістя (Буч.)

514. Пастущин Михайло Іванович 1921 29.06.1941

515. Перейма Петро Павлович 1910 22.06.1941

516. Перун Михайло Васильович 1912 27.02.1941 8259 с. Більче<Золоте (Б)

517. Петращук Володимир Михайлович 1900 24.04.1941 5852 с. Королівка (Б)

518. Петришин Володимир Михайлович 1910 7.05.1941 5814

519. Петришин Михайло Іванович 1911 6.05.1941 с. Постолівка (Г)

520. Петрів Андрій Тимофійович 1912 3.05.1941 25326

521. Петрів Іван Дем'янович 1907 25.05.1941 5053 с. Возилів (Буч.)

522. Петрович Петро Ісаакович 1912 31.05.1941 30052 с. Вільхівці (Б)

523. Петрук Дмитро Гнатович 1900 24.06.1941

524. Петрушак Григорій Миколайович 1915 29.03.1941 5780 смт Золотий Потік (Буч.)

59


525. Петрущак Михайло Данилович 1912 29.03.1941 5780 смт Золотий Потік (Буч.)

526. Пецоляк Михайло Юрійович 1901 25.06.1941

527. Пивоварчук Іван Остапович 1909 30.04.1941 29487 с. Зубрець (Буч.)

528. Пилек Леонід Іванович 1915 27.04.1941 5708

529. Пилипчук Петро Стефанович 1915 8.02.1941 25544

530. Пилявський Олексій Іванович 1909 19.03.1941 5834 с. Білобожниця (Ч)

531. Пиндюра Гринь Іванович 1909 24.06.1941 с. Жизномир (Буч.)

532. Пирог Василь Петрович 1919 28.06.1941 с. Миколаївка (Буч.)

533. Підвисоцький Василь Олексійович 1909 24.02.1941 5423 смт М.<Подільська (Б)

534. Підвисоцький Михайло Васильович 1911 17.03.1941 5780 смт М.<Подільська (Б)

535. Підгірняк Василь Іванович 1913 24.02.1941 5423 смт М.<Подільська (Б)

536. Підгуречний Стефан Дмитрович 1923 14.03.1941 26182

537. Погорецький Василь Михайлович 1922 24.02.1941 5934

538. Погорецький Мирослав Стефанович 1909 29.01.1941 1017 с. Гадинківці (Г)

539. Подлецький Михайло Якович 1904 9.04.1941 29429 с. Трибухівці (Буч.)

540. Подольський Михайло Дмитрович 1922 20.03.1941 25493

60


541. Пожернюк Володимир Барткович 1914 25.06.1941 с. В. Чорнокінці (Ч)

542. Поздик Степан Григорович 1915 11.04.1941 12994

543. Покуславський Микола Миколайович 1915 24.06.1941 30050 с. Худиківці (Б)

544. Покуславський Михайло Миколайович 1912 23.06.1941 30050 с. Худиківці (Б)

545. Польовий Микола Йосифович 1911 29.01.1941 8363 с. Пробіжна (Ч)

546. Потикевич Іван Юрійович 1913 6.02.1941 25544 с. Оришківці (Г)

547. Потуржяк Михайло Олексійович 1906 28.02.1941 25509

548. Потурнак Михайло Олександрович 1906 28.02.1941 25509 с. Сорока (Г)

549. Приймак Василь Степанович 1911 16.01.1941 25804 с. Поділля (З)

550. Приймак Ілля Дмитрович 1917 27.06.1941 с. Поділля (З)

551. Примак Йосиф Стефанович 1915 4.06.1941 25282

552. Прокопчук Андрій Романович 1912 14.02.1941 с. Вигода (З)

553. Прондюк Михайло Якович 1919 4.05.1941 094074

554. Процентний Андрій Григорович 1914 31.01.1941 9958 с. В. Чорнокінці (Ч)

555. Процьків Роман Григорович 1922 16.01.1941 7048

556. Пупеза Іван Михайлович 1910 8.04.1941 284392 с. Синьків (З)

61


557. Пхайк Петро Дем'янович 1912 9.01.1941 32817 с. Босири (Ч)

558. Пшик Василь Васильович 1914 15.04.1941 5834 с. Солоне (З)

559. Пшетула Станіслав Антонович 1911 25.06.1941

560. Пшоняк Тарас Іванович 1923 22.06.1941

561. Расса Володимир Степанович 1902 27.11.1940

562. Ременда Антон Михайлович 1921 12.03.1941 25587 с. Глибочок (Б)

563. Рибак Іван Петрович 1920 6.02.1941 6595 с. Васильківці (Г)

564. Рогатинський Степан Іванович 1919 25.04.1941 26030 с. Голігради (З)

565. Роговик Микола Михайлович 1922 26.05.1941 5699 с. Возилів (Буч.)

566. Рожалевський Степан Михайлович 1921 25.04.1941 25326

567. Рожелюк Петро Миколайович 1921 13.05.1941 29489 с. Костільники (Буч.)

568. Рожнів Василь Павлович 1917 27.06.1941

569. Романів Дмитро Максимович 1910 12.04.1941 с. Звенигород (Буч.)

570. Романів Тимофій Максимович 1920 25.03.1941 5780 с. Звенигород (Буч.)

571. Романюк Петро Танасович 1920 24.06.1941 с. Голігради (З)

572. Рост Сурра Піннусівна 1904 25.06.1941

62


573. Рунзак Степан Михайлович 1923 23.04.1941

574. Рутицький Марк Йосифович 1923 22.02.1941 с. Королівка (Б)

575. Руцак Стефан Йосифович 1921 23.04.1941 25541

576. Рущак Михайло Васильович 1923 23.04.1941

577. Сабчишии Микола Іванович 1911 11.04.1941 5858 с. Лисівці (З)

578. Савка Захарій Йосифович 1916 29.04.1941 8946 с. Зелена (Буч.)

579. Савчин Микола Іванович 1901 17.03.1941 с. Білобожниця (Ч)

580. Сагайдак Дем'ян Іванович 1906 3.02.1941 25544

581. Садівський Василь Михайлович 1921 30.04.1941

582. Садовський Василь Миколайович 1922 3.05.1941 25326

583. Садовський Онуфрій Андрійович 1899 10.06.1941 29691

584. Сазанський Петро Іванович 1912 25.06.1941 с. Пробіжна (Ч)

585. Саміло Григорій Йосифович 1904 25.06.1941

586. Свергун Василь Дмитрович 1920 20.02.1941 25964 с. Целіїв (Г)

587. Свердлик Дмитро Петрович 1910 25.02.1941 с. Сороки (Буч.)

588. Свидзинський Адольф Якубович 1897 25.06.1941 с. Пробіжна (Ч)

63


589. Святий Михайло Ілліч 1921 28.03.1941 4166 с. Ланівці (Б)

590. Секрета Ярослав Семенович 1912 24.06.1941

591. Сельський Іван Дем'янович 1901 5.02.1941 7196

592. Семанюк Юліан Іванович 1911 27.06.1941 с. Гуштин (Б)

593. Семирозум Іван Купріянович 1913 16.06.1941 с. Стрілківці (Б)

594. Семирозум Микола Купріянович 1913 31.05.1941 25955

595. Сенів Володимир Іванович 1916 27.04.1941 с. Соколів (Буч.)

596. Серкес Йосиф Мартинович 1893 25.06.1941

597. Сисак Ярослав Васильович 1913 17.03.1941 9620 с. Джурин (Ч)

598. Сірман Олексій Павлович 1913 23.02.1941

599. Склярчук

Стефан Михайлович 1909 27.04.1941 3894 с. Торське (З)

600. Склярчук Іван Харитонович 1895 27.04.1941 3894 с. Торське (З)

601. Склярчук Степан Гаврилович 1901 27.04.1941 3894 с. Торське (З)

602. Скрипник Дмитро Іванович 1905 29.04.1941 5858 с. Поділля (З)

603. Скрипник Петро Петрович 1906 13.03.1941 5780 с. Соколів (Буч.)

604. Слобода Іван Михайлович 1919 17.02.1941 5606

64


605. Слободян Богдан Васильович 1921 26.04.1941 с. Кошилівці (Г)

606. Слободян Гнат Іванович 1897 16.04.1941 5856 с. Бурдяківці (Б)

607. Слободян Григорій Федорович 1914 25.04.1941 29486 с. Возилів (Буч.)

608. Слота Антон Семенович 1901 24.06.1941 с. Шманьківчики (Ч)

609. Смучек Михайло Ілліч 1908 27.06.1941

610. Сніжок Микола Петрович 1914 25.06.1941 с. Пробіжна (Ч)

611. Соломон Іван Степанович 1912 3.06.1941 с. Сапогів (Б)

612. Соломон Стефан Авксентійович 1914 28.04.1941 5523 с. Сапогів (Б)

613. Солтис Володимир Михайлович 1912 24.06.1941 с. Улашківці (Ч)

614. Сороківський Євген Іванович 1913 6.02.1941 8363 с. Товстеньке (Ч)

615. Соротюк Йосиф Гилярович 1913 смт Монастириськ

616. Сороцький Іван Петрович 1896 4.02.1941 9958 с. В. Чорнокінецька (Ч)

617. Сосак Володимир Карлович 1915 26.01.1941 274439

618. Сось Стефан Іванович 1893 27.04.1941 29439 м. Чортків

619. Спасюк Стефан Стефанович 1920 30.04.1941 5824

620. Стадник Тимко Петрович 1914 25.06.1941 с. Поділля (З)

65


621. Стаєцький Іван Якович 1906 17.04.1941. 25292 с. Возилів (Буч.)

622. Старак Володимир Іванович 1911 20.02.1941 5705 м. Чортків

623. Старенький Дмитро Володимирович 1914 30.12.1940 25544

624. Старик Іван Миколайович 1901 19.03.1941 5834 с. Білобожниця (Ч)

625. Старицький Костянтин Григорович 1907 1.05.1941 5617 смт С.<Подільська (Б)

626. Старощук Василь Гнатович 1914 22.04.1941 с. Синьків (З)

627. Стасюк Дмитро Михайлович 1901 25.06.1941 с. Торське (З)

628. Стасюк Михайло Михайлович 1899 27.04.1941 3894 с. Торське (З)

629. Стахов Євстахій Пилипович 1913 3.02.1941 6595

630. Сташків Віцентій Гнатович 1900 25.06.1941 2395

631. Стельмащук Мар'ян Михайлович 1915 8.02.1941 25544 с. Оришківці (Г)

632. Стенишин Василь Іванович 1914 23.02.1941 26292

633. Степрук Михайло Миколайович 1921 12.05.1941

634. Стефанський Леон Іванович 1907 22.03.1941 2988

635. Стибан Стефан Антонович 1915 21.06.1941 29673

636. Стойка Микола Олексійович 1896 24.02.1941 22853

66


637. Стойковський Степан Михайлович 1922 23.04.1941 25547

638. Сторощук Степан Іванович 1921 12.05.1941 25989 с. Вікно (Г)

639. Стратійчук Дмитро Васильович 1912 26.06.1941 25914 с. Пилипче (Б)

640. Стратійчук Роман Михайлович 1914 23.04.1941 26231 с. Пилипче (Б)

641. Танковид Йосиф Васильович 1912 29.05.1941 25587 с. Глибочок (Б)

642. Танчик Стефан Федорович 1912 28.04.1941 8259 с. Більче<Золоте (Б)

643. Телепко Іван Данилович 1897 26.06.1941 м. Чортків

644. Терпиляк Петро Антонович 1904 15.03.1941 25473

645. Тертюк Петро Пилипович 1920 3.04.1941 5780 с. Порохова (Буч.)

646. Теслюк Осип Олексійович 1916 23.06.1941 с. Нова Ягільниця (Ч)

647. Тильний Павло Іванович 1900 12.05.1941 31655

648. Тимків Станіслав Михайлович 1922 8.04.1941 275929 с. Порохова (Буч.)

649. Тимчук Микола Костянтинович 1909 11.02.1941 8259

650. Тимчук Павло Петрович 1904 16.02.1941 28865

651. Титор Данило Іванович 1902 25.05.1941 32832 м. Копичинці (Г)

652. Тихий Мар'ян Павлович 1920 22.06.1941 м. Копичинці (Г)

67


653. Ткачик Дмитро Олексійович 1912 25.04.1941 267544

654. Ткачук Іван Степанович 1910 26.04.1941 3894 м. Заліщики

655. Ткачук Михайло Іванович 1921 5.05.1941 29491 с. Костільники (Буч.)

656. Тракало Йосиф Романович 1914 24.04.1941 5858 смт Товсте (З)

657. Трач Василь Якович 1890 25.06.1941

658. Трачик Стефан Акимович 1909 29.05.1941 5858 с. Лисівці (З)

659. Третяк Володимир Якович 1919 14.01.1941 9451 с. Біла (Ч)

660. Туз Климентій Ілліч 1913 25.06.1941

661. Турула Петро Євгенович 1907 22.06.1941 м. Теребовля

662. Тягнибок Іван Петрович 1894 25.06.1941 31785

663. Угринь Антон Дмитрович 1913 14.01.1941 8363 с. Сокиринці (Г)

664. Улашин Михайло Іванович 1916 7.02.1941 82559 с. Більче<Золоте (Б)

665. Улашин Михайло Кузьмич 1912 26.02.1941 8252 с. Більче<Золоте (Б)

666. Улашин Яків Іванович 1918 7.02.1941 8259 с. Більче<Золоте (Б)

667. Фаєр Володимир Миколайович 1912 27.06.1941

668. Фалчук Василь Степанович 1923 23.04.1941 255547

68


669. Фарина Ілько Петрович 1913 22.02.1941 с. Стрілківці (Б)

670. Федишин Микола Дмитрович 1899 28.03.1941 25587 с. Глибочок (Б)

671. Федоришин Григорій Юрійович 1902 20.02.1941 8259 с. Горошова (Б)

672. Федоришин Данило Йосипович 1916 17.02.1941 26172 с. Мишківці (Г)

673. Федоришин Казимир Миколайович 1911 25.06.1941

674. Федорів Василь Іванович 1919 27.04.1941 с. Стінка (Буч.)

675. Федорів Михайло Степанович 1916 1.06.1941 29423 с. Стінка (Буч.)

676. Федощук Онуфрій Андрійович 1922 10.04.1941 6180 м. Бучач

677. Фецак Арсеній Степанович 1914 26.06.1941 28769

678. Фількевич Микола Миколайович 1920 29.04.1941 95302 с. Скородинці (Ч)

679. Фірман Микола Семенович 1910 17.02.1941 29434 с. Гадинківці

680. Фляша Йосиф Миколайович 1914 27.06.1941 с. Трибухівці (Г)

681. Фогуль Іван Семенович 1913 30.04.1941 089977 с. Зубрець (Буч.)

682. Фундитус Іван Леонович 1912 25.06.1941 2241 с. Пробіжна (Ч)

683. Футро Микола Васильович 1907 22.06.1941 с. Скородинці (Ч)

684. Хаба Іван Петрович 1913 10.02.1941 9958 с. В. Чорнокінці (Ч)

69


685. Харевич Василь Іванович 1912 24.05.1941 29478 с. Озеряни (Буч.)

686. Харовський Дмитро Антонович 1910 25.04.1941 25530 с. Кулаківці (З)

687. Холоднюк Пилип Томкович 1881 27.06.1941 с. Шидлівці (Г)

688. Хоростківський Михайло Степанович 1912 2.02.1941 25544 с. Сухостав (Г)

689. Хрестиян Йосиф Михайлович 1910 14.03.1941 29434 с. Целіїв (Г)

690. Худик Степан Петрович 1899 24.06.1941 31089 с. Сороки (Буч.)

691. Царук Микола Йосипович 1922 22.02.1941 62281 с. Цигани (Б)

692. Цевлінська Янина Йосипівна 1912 25.04.1941

693. Цень Михайло Федорович 1914 24.04.1941 5858 смт Товсте (З)

694. Цецюра Корнель Павлович 1912 26.03.1941 3768

695. Цимбалюк Михайло Іванович 1923 22.02.1941 с. Сков'ятин (Б)

696. Цуркан Степан Васильович 1921 28.04.1941 4166

697. Цутульський Степан Васильович 1921 25.04.1941 5849 с. Босири (Ч)

698. Чайко Іван Якович 1890 22.06.1941 с. Скородинці (Ч)

699. Чайковський Владислав Якубович 1899 26.06.1941

700. Чаплінський Федір Іванович 1904 25.06.1941 9600 с. Пробіжна (Ч)

70


701. Чвалюк Григорій Степанович 1910 28.06.1941 с. Постолівка (Г)

702. Чепіль Михайло Андрійович 1920 22.06.1941 5437

703. Чепурда Михайло Андрійович 1908 22.02.1941 25290 с. Бичківці (Ч)

704. Черемхора Михайло Іванович 1921 11.06.1941 25989 с. Дунів (З)

705. Черлінка Петро Григорович 1913 24.06.1941 м. Заліщики

706. Чернега Мирослав Васильович 1922 28.03.1941 4166 с. Мушкатівка (Б)

707. Чимчак Михайло Іванович 1910 25.02.1941 с. Сороки (Буч.)

708. Чопик Пилип Кіндратович 1908 24.06.1941 с. Нирків (З)

709. Чорний Микола Дмитрович 1913 16.02.1941 29434 с. Мишківці (Г)

710. Чорний Петро Дмитрович 1917 22.02.1941

711. Чорнобай Дмитро Данилович 1919 5.04.1941 25292

712. Чуб Яків Петрович 1913 7.02.1941 6595 с. Васильківці (Г)

713. Чуба Яків Петрович 1913 7.03.1941 6595 с. Васильківці (Г)

714. Чупурук Онуфрій Андрійович 1914 22.02.1941 с. Бичківці (Ч)

715. Чучук Василь Антонович 1902 22.12.1940 5696

716. Чучук Володимир Михайлович 1922 23.04.1941 25547

71


717. Шалаута Ярослав Ілліч 1904 16.06.1941 м. Борщів

718. Шаргань Павло Михайлович 1922 17.03.1941 26182 с. Сидорів (Г)

719. Шарко Іван Григорович 1921 2.02.1941 29434 с. Целіїв (Г)

720. Шафранюк Олексій Андрійович 1910 16.06.1941 16784 с. Худиївці (Б)

721. Шахнович Володимир Кирилович 1913 2.02.1941 25544 смт Гусятин

722. Шевцов Григорій Іванович 1920 29.04.1941 25302 с. Скородинці (Ч)

723. Шевчук Гнат Теодорович 1921 17.03.1941 26182

724. Шевчук Микола Михайлович 1921 8.03.1941 5780 с. Ліщинці (Буч.)

725. Шевчук Михайло Андрійович 1920 17.03.1941 26182 с. Шидлівці (Г), врятув.

726. Шевчук Михайло Петрович 1910 24.06.1941 с. Скоморохи (Буч.)

727. Шевчук Михайло Стефанович 1921 14.03.1941 26182 с. Шидлівці (Г)

728. Шевчук Нестор Олександрович 1923 21.01.1941 7048 с. Шульганівка (Ч)

729. Шевчук Павло Антонович 1902 24.06.1941 62256 с. Улашківці (Ч)

730. Шендарук Степан Онуфрійович 1913 28.06.1941 273608 с. Кудринці (Б)

731. Шиленко Василь Михайлович 1922 28.04.1941 255707

732. Шимків Степан Григорович 1904 25.06.1941 с. Пробіжна (Ч)

72


733. Шкабар Михайло Андрійович 1883 25.06.1941

734. Шкробут Павло Іванович 1899 25.06.1941

735. Шкугра Михайло Павлович 1916 6.05.1941 12964

736. Шманько Петро Іванович 1923 31.04.1941 26015 с. Стрілківці (Б)

737. Шмата Богдан Петрович 1918 31.01.1941 25879 с. Кривеньке (Ч)

738. Шмиголь Антон Павлович 1913 26.02.1941 32817 с. В. Чорнокінці (Ч)

739. Шовдра Василь Миколайович 1912 24.02.1941 с. Целіїв (Г)

740. Штимпований Василь Григорович 1919 25.04.1941 25518

741. Шугин Стефан Михайлович 1913 8.03.1941 5484

742. Шургот Адам Йосифович 1912 24.04.1941 8363

743. Шутурма Павло Петрович 1906 24.04.1941 смт Товсте (З)

744. Южда Григорій Іванович 1924 23.06.1941 м. Чортків

745. Юзва Софія Лук'янівна 1918 25.06.1941 с. Кошилівці (З)

746. Юрійчук Володимир Антонович 1911 24.06.1941 10771 м. Заліщики

747. Юркевич Євген Микитович 1920 25.06.1941 с. Городниця (Г)

748. Юрчинський Георгій Остапович 1910 19.02.1941 29475 м. Чортків

73


749. Яворський Антон Пилипович 1910 17.08.1940 25912 с. Швайківці (Ч)

750. Яковишин Микола Микитович 1914 18.04.1941

751. Яковлюк Василь Федорович 1909 24.06.1941

752. Янковська Марія Юріївна 1919 2.04.1941 25292 с. Космирин (Буч.)

753. Яремій Михайло Федорович 1912 24.04.1941 6266 с. Горошова (Б)

754. Яремій Пантелей Дмитрович 1915 22.04.1941 6266 с. Горошова (Б)

74


75


1 1 2 1 1 1 5

2 2 1 13 4 3 2 23

3 3 2 6 1 1 3 13

4 4 1 1 4 2 2 10

5 5 1 3 3 1 3 4 15

6 6 1 6 1 2 1 11

7 7 3 2 7 2 3 17

8 8 3 10 10 4 2 29

9 9 2 1 3 6

10 10 1 6 1 4 2 1 15

11 11 1 4 1 5 1 12

12 12 3 1 1 6 2 13

13 13 1 5 4 10

14 14 3 5 7 3 1 19

15 15 1 1 1 1 6 2 12

16 16 11 9 1 3 5 29

17 17 3 8 2 1 1 15

18 18 1 1 2 6 4 14

19 19 2 4 2 8

20 20 1 10 6 17

21 21 3 1 2 4 2 1 13

22 22 20 1 4 12 37

23 23 1 3 1 11 4 14 34

24 24 9 12 4 49 74

ХРОНІКА АРЕШТІВ ЖЕРТВУманського розстрілу 1941 р.

№ Число Арештовано

п/п місяця січень лютий березень квітень травень червень разом

1871 1 70

1879 1 62

1881 2 60

1882 2 59

1883 1 58

1884 1 57

1885 4 56

1886 1 55

1887 1 54

1888 2 53

1889 1 52

1890 5 51

1891 3 50

1892 1 49

1893 5 48

1894 3 47

1895 5 46

1896 10 45

76


25 25 2 8 4 15 2 66 97

26 26 1 4 7 5 4 20 41

27 27 5 14 5 19 43

28 28 3 16 6 7 3 15 50

29 29 6 1 4 8 4 6 29

30 30 3 3 5 4 3 18

31 31 7 1 13 21

Разом 56 156 83 136 84 235 750

Аналіз вікової категорії людей, розстріляних в Умані 1941 р.

Рік народження Кількість розстріляних Прожито ними років

1897 5 44

1898 7 43

1899 10 42

1900 14 41

1901 19 40

1902 19 39

1903 18 38

1904 13 37

1905 9 36

1906 19 35

1907 20 34

1908 19 33

1909 27 32

1910 44 31

1911 42 30

1912 51 29

1913 44 28

1914 56 27

1915 24 26

1916 31 25

1917 13 24

1918 18 23

1919 26 22

1920 37 21

1921 58 20

1922 39 19

1923 19 18

1924 4 17

77


Ç ÒÞÐÌÈ ×ÎÐÒÊÎÂÀÏ²ÑÍß ËÈÍÅ

Ìîÿ òè çåìëå, Óêðà¿íî, Íåùàñíà ìàò³íêî ìîÿ, Çà òåáå ìó÷óñÿ â êàò³âí³, Òîá³ â³ääàì ñâîº æèòòÿ.Ðàõóþ äí³, ðàõóþ íî÷³, Ìîëþñÿ Áîãó çà ñâ³é êðàé, Î Áîæå, çìèëóéñÿ íàä íàìè, Õî÷ òðîøêè âîë³ äëÿ íàñ äàé.Êàòè ïðèéøëè íà íàø³ ñåëà, Çàáðàëè íàø íàéêðàùèé öâ³ò, Ç òþðìè ×îðòêîâà ï³ñíÿ ëèíå, Íåõàé æå çíàº ïðî íàñ ñâ³ò.Ïðîùàéòå, ìàìî, ð³äí³ ñåñòðè.Ïðîùàé, ñåëî, êàòè âæå éäóòü...Òàê ìàëî ÿ çðîáèâ äëÿ Óêðà¿íèÂíî÷³ íà ðîçñòð³ë ïîâåäóòü.Ñëîâà îñòàíí³ ïîñèëàþÂàì ³ç ÷îðòê³âñüêî¿ òþðìè:ß â³ðþ, ùî âîñêðåñíå Óêðà¿íà, Çãàäàéòå òèõ, êîòð³ çà íå¿ ïîëÿãëè.

Ñëîâà íàðîäí³

79

Борщівський район

Бабинці:

Бучка Юрій Пилипович(1902 р.н., арештований (далі ар.) 28.06.1941 р.);

Маркевич Степан Йосипович(1905 р.н., ар. 23.04.1941, слідча справа (далі с.) №26231).

Більче�Золоте:

Гоцко Іван Васильович(1911 р.н., ар. 5.03.1941 р. с. №2458);

Данильчук Гнат Васильович(1913 р.н., ар. 26.02.1941 р., с. №8259);

Клочко Михайло Кіндратович(1903 р.н., ар. 5.03.1941 р., с. №2280);

Косар Стефан Михайлович(1914 р.н., ар. 28.02.1941, с. 8258);

ПОМ'ЯНИКУКРАЇНЦІВ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ,

РОЗСТРІЛЯНИХ В УМАНІ20721 липня 1941 р.

80

Костів Яків Матвійович(1898 р.н., ар. 28.02.1941, с. №2279);

Масик Іван Микитович(1905 р.н., ар. 26.02.1941, с. №8259);

Николин7Хіць Марія Іванівна(1901 р.н., ар. 23.03.1941, с. №5998);

Перун Михайло Васильович(1912 р.н., ар. 27.02.1941, с. №8259);

Танчик Стефан Федорович(1912 р.н., ар. 28.04.1941, с. №8259);

Улашин Михайло Іванович(1916 р.н., ар. 7.02.1941, с. №82559);

Улашин Михайло Кузьмич(1912 р.н., ар. 26.02.1941, с. №5282);

Улашин Яків Іванович(1918 р.н., ар. 7.02.1941, с. №.8259).

Боришківці:

Ангелюк Семен Петрович(1911 р.н., ар. 31.05.1941 р., с. №29075);

Гапчук Іван Васильович(1912 р.н., ар. 25.06.1941. с. №30021);

Ісаюк Іван Янович(1913 р.н., ар. 15.02.1941, с. №6270);

Іванюк Петро Дмитрович(1915 р.н., ар. 23.04.1941, с. №2623);

Кордоновий Василь Іванович(1900 р.н. .ар. 23.06.1941, с. №9833).

81

Борщів:

Баглей Іван Матвійович(1890 р.н., ар. 25.02.1941 р., с. №3701);

Дроздовський Петро Іванович(1912 р.н., ар. 25.02.1941, с. №8259);

Зелінська Софія Сидорівна(1923 р.н., ар. 28.04.1941, с. №12946); Зелінський Володимир Дмитрович(1911 р.н., ар. 12.06.1941, с. №58882);

Кілімар Володимир Михайлович(1921 р.н., ар. 27.05.1941, с. №3701);

Лисий Антон Йосипович(1914 р.н., ар. 27.05.1941, с. №3701);

Шалаута Ярослав Ілліч(1904 р.н., ар. 16.06.1941); Саган Ганна Степанівна(1922 р.н., ар. 22.02.1941).

Бурдяківці:

Гуляк Андрій Васильович (1902 р.н., ар. 18.04.1941, с. №5856);

Слободян Гнат Іванович(1897 р.н., ар. 16.04.1941, с. №5856).

Вільхівці:

Петрович Петро Ісакович(1912 р.н., ар. 31.05.1941, с. №30052).

82

Гермаківка:

Зуляк Роман Романович(1920 р.н., ар. 14.04.1941, с. №26231);

Лядобрук Юрій Васильович(1909 р.н., ар. 31.05.1941, с. №29807);

Мицько Яків Іванович(1890 р.н., ар. 28.05.1941, с. №30034).

Глибочок:

Кавка Володимир Кирилович(1902 р.н., ар. 28.03.1941, с. №25587);

Микитюк Яків Софронович(1916 р.н., ар. 25.04.1941);

Ременда Антон Михайлович(1921 р.н., р.12.03.1941, с. №25587);

Танковид Йосиф Васильович(1912 р.н., ар. 29.05.1941, с. №25587);

Федишин Микола Дмитрович(1899 р.н., ар. 28.03.1941, с. №25587).

Горошова:

Данилейко Григорій Іванович(1921 р.н., ар. 29.04.1941);

Дарчук Григорій Андрійович(1920 р.н., ар. 29.04.1941);

Дарчук Яків Павлович(1922 р.н., ар. 29.04.1941);

83

Дарчук Федір Петрович(1903 р.н., ар. 29.04.1941);

Дарчук Василь Дмитрович(1915 р.н., ар. 29.04.1941);

Дарчук Михайло Васильович(1918 р.н., ар. 29.04.1941);

Гаврилюк Володимир Федорович(1920 р.н., ар. 29.04.1941);

Гаврилюк Іван Федорович(1906 р.н., ар. 29.04.1941); Гуска Петро Васильович(1908 р.н., ар. 29.04.1941); Косован Іван Андрійович(1911 р.н., ар. 29.04.1941);

Косован Богдан Михайлович (1912 р.н., ар. 29.04.1941);

Косован Володимир Петрович(1920 р.н., ар. 29.04.1941); Ктитор Олекса Петрович(1913 р.н., ар. 29.04.1941);

Лопатнюк Іван Ілліч(1920 р.н., ар. 29.04.1941);

Лопатнюк Михайло Семенович1914 р.н., ар. 29.04.1941);

Незнайомий Назарій Федорович(1898 р.н., ар. 29.04.1941);

Никорчук Андрій Дмитрович(1913 р.н., ар. 29.04.1941);

84

Никорчук Іван Васильович(1920 р.н., ар. 29.04.1941);

Прокопів Григорій Васильович(1898 р.н., ар. 29.04.1941);

Петращук Василь Олексійович(1913 р.н., ар. 29.04.1941);

Петращук Василь Антонович (1900 р.н., ар. 29.04.1941);

Соколовський Пантелей Дмитрович(1904 р.н., ар. 29.04.1941);

Федоришин Григорій Юрійович(1902 р.н. ар. 20.02.1941);

Юсипів Дмитро Григорович(1906 р.н., ар. 29.04.1941); Юсипів Іван Григорович(1915 р.н., ар. 29.04.1941); Яківчук Андрій Іванович(1907 р.н., ар. 29.04.1941);

Яківчук Петро Федорович(1922 р.н., ар. 29.04.1941);

Яремій Іван Пантелейович(1913 р.н., ар. 29.04.1941);

Яремій Михайло Федорович(1912 р.н., ар. 24.04.1941);

Яремій Пантелеймон Дмитрович(1915 р.н., ар. 22.02.1941);

Яремій Василь Михайлович(1920 р.н., ар. 29.04.1941).

85

Гуштин:

Гуменчук Ярослав Дем'янович(1922 р.н., ар. 21.04.1941, с. №4166);

Семанюк Юліан Іванович(1911 р.н., ар. 27.06.1941).

Залуччя:

Забійборода Іван Дмитрович(1914 р.н., ар. 18.04.1941, с. №26231).

Іванків:

Паламар Василь Іванович(1897 р.н., ар. 25.06.1941).

Іване�Пусте:

Бугера Степан Петрович(1910 р.н., ар. 22.04.1941 р., с. №25989);

Никифорчин Павло Іванович(1894 р.н., ар. 25.06.1941);

Паскарик Стефан Павлович(1914 р.н., ар. 28.05.1941, с. №25876);

Паскарик Петро Акимович(1902 р.н., ар. 25.06.1941).

Королівка:

Ковпак Тарас Іванович(1923 р.н., ар. 21.02.1941);

86

Петращук Володимир Михайлович(1900 р.н., ар. 24.04.1941, с. №5852);

Рутицький Марк Йосифович(1923 р.н., ар. 22.02.1941).

Кудринці:

Шендарук Степан Онуфрійович(1913 р.н., ар. 28.06.1941, с. №273608).

Ланівці:

Жарий Тарас Дмитрович(1913 р.н., ар. 16.01.1941, с. №29472);

Задорожний Михайло Петрович(1922 р.н., ар. 20.02.1941);

Святий Михайло Ілліч(1921 р.н., ар. 28.03.1941, с. №4166).

Латківці:

Буртак Петро Йосифович(1895 р.н., ар. 28.06.1941, с. №29748).

Мельниця�Подільська:

Голик Іван Васильович(1922 р.н., ар. 22.02.1941, с. №8369);

Грегоращук Петро Михайлович (1923 р.н., ар. 22.02.1941);

Кузимків Василь Дмитрович(1912 р.н., ар. 23.05.1941, с. №26231);

87

Николюк Всиль Іванович(1910 р.н., 31.05.1941);

Підвисоцький Василь Олексійович(1909 р.н., ар. 24.02.1941, с. №5423);

Підгірняк Василь Іванович(1913 р.н., ар. 24.02.1941, с. №5423);

Підвисоцький Михайло Васильович(1911 р.н., ар. 17.03.1941, с. №5780).

Мушкатівка:

Держак Микола Миколайович(1918 р.н., ар. 27.05.1941, с. №3701);

Деркач Василь Григорович(1917 р.н., ар. 30.03.1941, с. №25292);

Дудка Іван Гнатович(1911 р.н., ар. 16.01.1941, с. №9816);

Чернега Мирослав Васильович(1922 р.н., ар. 28.03.1941, с. №4166).

Олексинці:

Бойко Василь Іванович(1893 р.н., ар. 25.06.1941).

Бурейко Михайло Никифорович (1910 р.н., ар. 22.02.1941, с. №29747);

Панівці:

Безубчак Зиновій Костянтинович(1907 р.н., ар. 28.06.1941, с. №1035).

88

Пилипче:

Гаджос Дмитро Михайлович(1916 р.н., ар. 23.04.1941, с. №26231);

Стратійчук Дмитро Васильович(1912 р.н., ар. 26.06.1941, с. №25914);

Стратійчук Роман Михайлович(1914 р.н., ар. 23.04.1941, с. №26231).

Пищатинці:

Виспінський Дмитро Григорович(1908 р.н., ар. 11.02.1941, с. №8362).

Сапогів:

Соломон Іван Степанович(1912 р.н., ар. 3.06.1941);

Соломон Стефан Авксентійович (1914 р.н., ар. 28.04.1941, с. №5523).

Скала�Подільська:

Байлюк Єронім Васильович(1920 р.н., ар. 31.05.1941, с. №10863);

Волошин Ярослав Федорович (1910 р.н., ар. 2.06.1941, с. №12079);

Гродський Богдан Франкович(1910 р.н., ар. 30.01.1941, с. №5617);

Калапац Олександр Іванович(1917 р.н., ар. 31.05.1941, с. №5617);

89

Старицький Костянтин Григорович(1907 р.н., ар. 1.05.1941, с. №5617).

Сков'ятин:

Цимбалюк Михайло Іванович(1923 р.н., ар. 22.02.1941).

Стрілківці:

Галяс Іван Дмитрович(1921 р.н.);

Костецький Петро Іванович(1909 р.н., ар. 22.02.1941, с. №6726);

Костецький Микола Дмитрович(1912 р.н., ар. 9.01.1941, с №25975);

Матлак Іван Іванович(1914 р.н., ар. 18.02.1941, с. №939);

Олійник Іван Прокопович(1913 р.н., ар. 22.02.1941, с. №25290);

Семирозум Іван Купріянович(1913 р.н., ар. 16.06.1941);

Скоропад Петро(1922 р.н.)

Фарина Ілля Петрович(1913 р.н., ар. 22.02.1941); Шманько Петро Іванович(1923 р.н., ар. 31.01.1941);

Юзьвак Іван(ар. 1941).

90

Трубчин:

Марчак Олексій Павлович(1896 р.н., ар. 31.05.1941, с. №29827).

Турильче:

Гуменюк Олексій Іванович(1914 р.н., ар. 25.06.1941).

Устя Єпископське:

Ільницький Яків Васильович(1919 р.н., ар. 26.04.1941, с. №5947);

Ільницький Ілля Васильович(1911 р.н., ар. 23.02.1941 в ЧА

і припроваджений до Чорткова).

Худиківці:

Покуславський Михайло Миколайович(1912 р.н., ар. 23.06.1941, с. №30050);

Покуславський Микола Миколайович(1915 р.н., ар. 24.06.1941, с. №30050);

Шафранюк Олексій Андрійович(1910 р.н., ар. 16.06.1941, с. №16784).

Цигани:

Царук Микола Йосипович(1922 р.н., ар. 22.02.1941, с. №62281).

91

Бучацький район

Бучач: Баранюк Стефан Васильович

(1923 р.н., ар. 10.04.1941), Береза Михайло Іванович

(1871 р., ар. 26.06.1941), Боцюрко Володимир Григорович

(1896 р.н., ар. 24.06.1941), Григорович Омелян Романович

(1898 р.н., ар. 27.06.1941); Кізюк Онуфрій Михайлович

(1907 р.н., ар. 27.01.1941, с. №6196), Кізюк Софія Володимирівна

(1902 р.н.,чл. ОУН, пс. "Ластівка", ар. 27.01.1941,с. №6196);

Кізюк Богдан Миколайович(1922 р.н., ар. 1.02.1941, с. №6196);

Кізюк Степан Семенович(1910 р.н., ар. 29.01.1941, с. №6196); Кіндибалюк Мирослав Дмитрович(1920 р.н., ар. 10.04.1941, с. №6180);

Луців Роман Степанович(1922 р.н., ар. 2.02.1941, с. №6196);

Луців Дмитро Іванович(1919 р.н., ар. 2.02.1941, с. №6196);

Федощук Онуфрій Андрійович(1922 р.н., ар. 10.04.1941, с. №6180).

92

Бариш:

Дудар Михайло Панасович(1911 р.н., ар. 8.02.1941, с. №5691);

Меуш Йосип Пилипович(1905 р.н., ар. 10.11.1940, с. №29430).

Возилів:

Джердж Іван Матвійович(1920 р.н., ар. 7.04.1941, с. №25292);

Джердж Федір Іванович(1909 р.н., ар. 25.03.1941, с. №25292);

Олексюк Павло Іванович(1919 р.н., ар. 21.03.1941, с. №25292);

Петрів Іван Дем'янович(1907 р.н., ар. 25.05.1941, с. №5053);

Роговик Микола Михайлович(1922 р.н., ар. 26.05.1941, с. №5699);

Стаєцький Іван Якович(1906 р.н., ар. 17.04.1941, с. №25292).

Доброполе:

Крушельницький Андрій Іванович(1898 р.н., ар. 26.06.1941).

Жизномир:

Кобзар Іванна Юріївна(1914 р.н., зв'язкова ОУН, ар. 11.02.1941, с. №6196);

93

Мельник Микола Іванович(1902 р.н., ар. 26.06.1941, с. №089648);

Мельник Дмитро Павлович(1900 р.н., ар. 26.06.1941, с. №12225);

Пиндюра Григорій Іванович (1909 р.н., ар. 24.06.1941).

Заривинці:

Гева Богдан Миколайович(1918 р.н., ар. 4.04.1941, с. №5690);

Козар Михайло Гнатович(1921 р.н., ар. 12.05.1941, с. №29473).

Звенигород:

Романів Дмитро Максимович(1910 р.н., ар. 12.04.1941);

Романів Тимофій Максимович(1920 р.н., ар. 25.03.1941, с. №5786).

Зелена:

Моцик Іван Степанович(1919 р.н., ар. 29.04.1941, с. №8946);

Огида Йосип Іванович(1919 р.н., 11.04.1941, с. №6180);

Савка Захарій Йосипович(1916 р.н., ар. 29.04.1941, с. №8946).

94

Золотий Потік:

Кузевич Василь Іванович(1910 р.н., ар. 29.03.1941, с. №5780);

Крамарчук Дмитро Кирилович(1911 р.н., ар. 29.03.1941, с. №5780); Надвірнюк Григорій Михайлович

(1910 р.н., ар. 6.04.1941, с. №26147); Парашук Іван Йосипович

(1903 р.н., ар. 7.04.1941, с. №5780); Петрущак Григорій Миколайович(1915 р.н., ар. 29.03.1941, с. №5780);

Петрущак Михайло Данилович(1912 р.н., ар. 29.03.1941, с. №5780).

Зубрець:

Пивоварчук Іван Остапович(1909 р.н., ар. 30.04.1941, с. №29487);

Фогуль Іван Семенович(1913 р.н., ар. 30.04.1941, с. №089977).

Кійданів:

Сисак Ярослав Васильович(1913 р.н., ар. 17.03.1941, с. №9620).

Курдибанівка:

Белінський Нестор Антонович(1919 р.н., ар. 24.11.1940, с. №27450).

95

Космирин:

Деркач Василь Григорович(1917 р.н., ар. 30.03.1941, с. №25293);

Євчук Федір Оліянович (1902 р.н., ар. 15.06.1941, с. №25798);

Янковська Марія Юріївна(1919 р.н., ар. 2.04.1941, с. №25292).

Костільники:

Рожелюк Петро Миколайович(1921 р.н., ар. 13.05.1941, с. №29489);

Ткачук Михайло Іванович(1921 р.н., ар. 5.05.1941, с. №29491).

Ліщинці:

Лехкун Танасій Михайлович(1915 р.н., ар. 30.04.1941, с. №29490);

Шевчук Микола Михайлович(1921 р.н., ар. 8.03.1941, с. №5780).

Миколаївка:

Дем'янчук Іван Павлович(1898 р.н., ар. 7.05.1941, с. №5863);

Пирог Василь Петрович(1919 р.н., ар. 28.06.1941).

96

Новосілка:

Данчук Іван Якимович(1913 р.н., ар. 10.02.1941, с. №29474).

Озеряни:

Васильків Арсеній Йосифович(1908 р.н., ар. 28.02.1941, с. №29477);

Харевич Василь Іванович(1912 р.н., ар. 24.05.1941, с. №29478).

Переволока:

Дзьоба Василь Федорович (1908 р.н., ар. 24.06.1941);

Далевський Дмитро Іванович(1918 р.н., ар. 12.12.1941, с. №30014).

Петриківці Нові:

Знак Ілля Григорович(1910 р.н., пс. "Дуб", ар. 21.04.1941 р" с. №31664).

Передмістя:

Пастушак Героній Іванович(1923 р.н., ар. 13.03.1941, с. №29093).

Порохова:

Меленюк Петро Костянтинович(1919 р.н., ар. 2.04.1941, с. №5780);

97

Матійців Йосип Григорович(1916 р.н., ар. 12.06.1941, с. №25408);

Паньків Іван Микитович(1908 р.н., ар. 28.03.1941, с. №5780);

Паньків Степан Микитович(1914 р.н., ар. 4.04.1941, с. №5816);

Тертюк Петро Пилипович(1920 р.н., ар. 3.04.1941, с. №5780);

Тимків Станіслав Михайлович(1922 р.н., ар. 8.04.1941, с. №275929).

Ріпинці:

Москвин Михайло Семенович(1910 р.н., ар. 28.06.1941);

Невестюк Василь Федорович(1920 р.н., ар. 25.06.1941).

Сороки:

Витягловський Степан Миколайович(1917 р.н., ар. 24.06.1941);

Дем'янюк Іван Васильович(1921 р.н., ар. 25.01.1941, с. №10539);

Клюцка Михайло Степанович(1914 р.н., ар. 3.02.1941, с. №28959);

Лизуник Михайло Іванович(1910 р.н., ар. 25.02.1941, с. №25977);

Листюк Микола Григорович(1918 р.н., ар. 8.03.1941, с. №394175);

98

Свердлик Дмитро Петрович(1910 р.н., ар. 25.02.1941); Худик Степан Петрович

(1899 р.н., ар. 24.06.1941, с. №31089); Чимчак Михайло Іванович(1910 р.н., ар. 25.02.1941).

Сновидів:

Гуцул Іван Григорович(1918 р.н., ар. 16.04.1941, с. №25292);

Лисик Григорій Степанович(1903 р.н., ар. 27.04.1941, с. №29488).

Соколів:

Глухан Іван Григорович (1921 р.н., ар. 16.04.1941 р. с. №5780);

Мінцюк Іван Йосипович(1912 р.н., ар. 26.06.1941 р. с. №5847);

Мукан Юрій Іванович(1916 р.н., ар. 18.03.1941, с. №5780); Остафійчук Михайло Григорович

(1915 р.н., ар. 26.06.1941, с. №6847); Сенів Володимир Іванович

(1916 р.н., ар. 27.04.1941); Скрипник Петро Петрович

(1906 р.н., ар. 13.03.1941, с. №5780).

99

Стінка:

Михальчук Іван Павлович (1914 р.н., ар. 17.04.1941, с. №25292);

Ненеч Адам Антонович(1906 р.н., ар. 30.04.1941);

Ненеч Ольга Антонівна(1918 р.н., 30.03.1941, с. №25292);

Федорів Михайло Степанович(1916 р.н., ар. 1.06.1941, с. №29423);

Федорів Василь Іванович (1919 р.н., ар. 27.04.1941).

Трибухівці:

Борис Михайло Пилипович (1909 р.н., ар. 9.04.1941, с. №22867);

Подлецький Михайло Якович(1904 р.н., ар. 9.04.1941, с. №29429).

100

Гусятинський район

Васильківці: Білоус Петро Павлович

(1919 р.н., ар. 28.02.1941); Гаврищак Яків Танасович

(1912 р.н., ар. 8.02.1941, с. №6595); Гаврищак Василь Танасович

(1922 р.н., ар. 25.06.1941); Кучмій Василь Прокопович

(1921 р.н., ар. 25.06.1941); Машталір Василь Кирилович

(1920 р.н., 25.06.1941); Нагорняк Михайло Миколайович

(1911 р.н., ар. 29.06.1941); Рибак Іван Петрович

(1920 р.н., ар. 6.02.1941, с. №6595); Чуб Яків Петрович

(1913 р.н., ар. 7.02.1941, с. №6595).

Вікно:

Сторощук Степан Іванович(1921 р.н., ар. 12.05.1945, с. №25989).

Вільхівчик:

Клапущак Микола Михайлович(1915 р.н., ар. 3.02.1941, с. №6595).

101

Гадинківці:

Дусан Василь Дмитрович (1911 р.н., 27.06.1941);

Литвинюк Микола Петрович(1914 р.н., ар. 30.01.1941, с. №25827);

Монастирський Павло Федорович(1924 р.н., ар. 27.06.1941);

Погорецький Мирослав Стефанович(1909 р.н., ар. 29.01.1941, с. №1017);

Фірман Микола Семенович(1910 р.н., ар. 17.02.1941, с. №29434).

Городниця:

Антонів Петро Іванович(1921 р.н., ар. 13.01.1941, с. №25564);

Будзь Іван Пантелеймонович(1919 р.н., ар. 8.01.1941, с. №29434);

Юркевич Євген Микитович(1920 р.н., ар. 25.06.1941).

Гусятин:

Будик Петро Павлович(1907 р.н., ар. 27.06.1941);

Білоус Іван Іванович(1905 р.н., ар. 3.02.1941);

102

Шахнович Володимир Кирилович(1913 р.н., ар. 2.02.1941, с. №25544).

Копичинці:

Бевський Петро Теодорович(1920 р.н., ар. 28.02.1941, врятувався);

Безкоровайний Антон Федорович(1918 р.н., ар. 2.02.1941, с. №25544); Безкоровайний Денис Теодорович(1908 р.н., ар. 2.02.1941, с. №25544);

Дудка Петро Золотович(1911 р.н., ар. 8.01.1941, с. №25904);

Іванків Дем'ян Михайлович(1914 р.н., ар. 2.02.1941, с. №10904);

Тихий Мар'ян Павлович(1920 р.н., ар. 22.06.1941; Титор Данило Іванович

(1902 р.н., 25.05.1941, с. №32832).

Коцюбинці:

Бала Йосиф Петрович(1907 р.н., с. №25544);

Глембицький Михайло Федорович(1910 р.н., ар. 31.05.1941, с. №25886);

Душницький Йосип Антонович(1921 р.н., ар. 30.12.1940, с. №25544).

103

Красне:

Лис Стефан Васильович(1906 р.н., ар. 3.06.1941).

Крогульці:

Антонюк Андрій Андрійович(1909 р.н., ар. 24.04.1941, с. №5617);

Мальський Микола Петрович(1920 р.н., ар. 15.02.1941, с. №25544).

Мишківці:

Безкоровайний Федір Миколайович(1901 р.н., ар. 3.12.1940, с. №25970);

Безкоровайний Іван Григорович(1909 р.н., ар. 14.03.1941, с. №26172);

Мостовий Григорій Якович(1898 р.н., ар. 16.02.1941, с. №26172);

Федоришин Данило Йосипович(1916 р.н., ар. 17.02.1941, с. №26172);

Чорний Микола Дмитрович(1913 р.н., ар. 16.02.1941, с. №29434).

Нижбірок:

Бойко Андрій Дем'янович(1912 р.н., ар. 20.02.1941, с. №25880);

104

Бойко Іван Петрович(1917 р.н., ар. 5.01.1941, с. №25544);

Іванків Богдан Михайлович(1914 р.н., ар. 26.06.1941);

Іванчишин Микола Климович(1921 р.н., ар. 13.03.1941);

Олійник Михайло Олексійович(1906 р.н., ар. 5.06.1941).

Оришківці:

Лисишин Павло Петрович(1916 р.н., ар. 5.02.1941, с. №25544); Стельмащук Мар'ян Михайлович

(1915 р.н., ар. 8.02.1941, с. №25544).

Постолівка:

Друль Михайло Степанович(1920 р.н., ар. 31.01.1941, с. №25493);

Лабай Стефан Олексійович(1922 р.н., ар. 20.03.1941, с. №25493);

Петришин Дмитро Гнатович(1900 р.н., ар. 24.06.1941);

Чвалюк Григорій Степанович(1910 р.н., ар. 28.06.1941).

Сидорів:

Шаргань Павло Михайлович(1922 р.н., ар. 17.03.1941, с. №26182).

105

Сокиринці:

Маслій Антон Іванович(1912 р.н., ар. 26.02.1941, с. №8363);

Угринь Антон Дмитрович(1913 р.н., ар. 14.01.1941, с. №8363).

Сорока:

Ботузький Йосиф Васильович(1912 р.н., ар. 8.02.1941);

Гаврилюк Василь Павлович(1916 р.н., ар. 28.01.1941, с. №25509);

Диць Матвій Трохимович(1900 р.н., ар. 28.02.1941, с. №25509);

Диць Ілля Пилипович(1900 р.н., ар. 28.02.1941, с. №25509);

Сорока Антон Михайлович(1904 р.н., ар. 27.06.1941, с. №6274);

Музичка Микола Герасимович(1908 р.н., ар. 28.02.1941, с. №25509); Потурнак Михайло Олександрович(1906 р.н., ар. 28.02.1941, с. №25509).

Старий Нижбірок:

Бельський Петро Іванович(1908 р.н., ар. 16.02.1941, с. №29434).

106

Сухостав:

Хоростківський Михайло Степанович(1912 р.н., ар. 2.02.1941, с. 25544).

Суходіл:

Гулевич Омелян Антонович(1922 р.н., ар. 4.03.1941, с. №25493).

Трибухівці:

Гаврилюк Степан Данилович(1914 р.н., ар. 28.06.1941, с. №7777);

Фляша Йосиф Миколайович(1914 р.н., ар. 27.06.1941).

Увисла:

Ковальчук Ілля Йосипович(1913 р.н., ар. 28.02.1941);

Ковальчук Павло Павлович(1916 р.н., ар. 28.02.1941, с. №25509).

Федорівка:

Волянський Йосиф Михайлович(1914 р.н., ар. 25.02.1941, с. №25884).

107

Хоростків:

Доскач Вільгельм Григорович(1911 р.н., ар. 22.02.1941, с. №25509);

Доскоч Євстахій Григорович(1908 р.н., ар. 24.06.1941); Доскоч Іван Григорович

(1909 р.н., 24.06.1941); Кормило Дмитро Іванович

(1916 р.н., ар. 28.02.1941, с. №25509); Островський Дмитро Васильович

(1917 р.н., ар. 15.05.1941).

Целіїв:

Балібрух Іван Антонович(1914 р.н., ар. 20.02.1941, с. №29434);

Гніт Семен Іванович(1905 р.н., ар. 14.04.1941, с. №22878);

Свергун Василь Дмитрович(1920 р.н., ар. 20.02.1941, с. №25964);

Хрестиян Йосиф Михайлович(1910 р.н., ар. 14.03.1941, с. №29434);

Шовдра Василь Миколайович(1912 р.н., ар. 24.02.1941); Шарко Іван Григорович

(1921 р.н., ар. 2.02.1941, с. №29434).

108

Швайківці:

Іванців Дмитро Юрійович(1904 р.н., ар. 1.02.1941, с. №9454).

Шидлівці:

Демків Михайло Антонович(1922 р.н., ар. 7.03.1941, с. №26182, врятувався);

Дзиндра Микола Микитович(1895 р.н., ар. 27.06.1941);

Холоднюк Пилип Томкович(1881 р.н., ар. 27.06.1941);

Шевчук Михайло Андрійович(1920 р.н., ар. 17.03.1941, с. №26182, врятувався).

Яблунів:

Задорожний Євстахій Петрович(1901 р.н., ар. 12.02.1941, с. №25933);

Мельник Михайло Мартинович(1911 р.н., ар. 28.02.1941, с. №25504).

109

Заліщицький район

Буряківка: Мельник Микола Антонович

(1899 р.н., ар. 22.06.1941).

Вигода:

Дончик Василь Іванович(1914 р.н., ар. 7.04.1941, с. №25989);

Краколович Микита Васильович(1902 р.н., ар. 7.04.1941, с. №25989);

Лелик Дмитро Іванович(1913 р.н., ар. 7.04.1941, с. №25989);

Прокопчук Андрій Романович(1912 р.н., ар. 14.02.1941).

Винятинці:

Козак Іван Васильович(1907 р.н., ар. 31.01.1941, с. №25585);

Лелик Іван Андрійович(1907 р.н., ар. 14.02.1941, с. №26147);

Мартинюк Дмитро Васильович(1919 р.н., ар. 11.04.1941, с. №25989);

Микитин Павло Іванович(1901 р.н., ар. 4.05.1941, с. №7328).

110

Голігради:

Романюк Петро Танасович(1920 р.н., ар. 24.06.1941);

Рогатинський Степан Іванович(1919 р.н., ар. 25.04.1941, с. №26030).

Дунів:

Білик Василь Іванович(1912 р.н., ар. 7.04.1941, с. №25989);

Бурденюк Андрій Тимофійович(1906 р.н., ар. 12.05.1941 р.);

Черемхора Михайло Іванович(1921 р.н., ар. 11.06.1941, с. №25989).

Заліщики:

Панас Мар'ян Федорович (1885 р.н., ар. 24.06.1941); Ткачук Іван Степанович

(1910 р.н., ар. 26.04.1941, с. №3894); Черлінка Петро Григорович

(1913 р.н., ар. 24.06.1941); Юрійчук Володимир Антонович

(1911 р.н., ар. 24.06.1941, с. №10771).

111

Зозулинці:

Бурденюк Василь Якович(1920 р.н., ар. 25.04.1941, с. №1969);

Колодрібка:

Бзовий Василь Григорович(1910 р.н., ар. 8.04.1941, с. №25989);

Веретюк Петро Стефанович (1912 р.н., ар. 11.04.1941, с. №25989).

Кошилівці:

Слободян Богдан Васильович(1921 р.н., ар. 26.04.1941); Бик Кирило Максимович (1908 р.н., ар. 24.06.1941); Лесик Йосип Григорович

(1914 р.н., ар. 16.01.1941, с. №25804); Маренюк Михайло Миколайович

(1923 р.н., ар. 26.06.1941); Юзва Софія Лук'янівна

(1918 р.н., ар. 25.06.1941).

Кулаківці:

Харовський Дмитро Антонович(1910 р.н., ар. 25.04.1941, с. №25530).

112

Лисівці:

Грабарович Михайло Федорович(1910 р.н., ар. 19.05.1941, с. №5858);

Данилевич Петро Михайлович(1909 р.н., ар. 19.05.1941, с. №5858);

Наконечний Стах Васильович(1909 р.н., ар. 19.05.1941, с. №5858);

Пастух Іван Васильович(1912 р.н., ар. 19.05.1941, с. №5858);

Сабчишин Микола Іванович(1911 р.н., ар. 11.04.1941, с. №5858);

Трачик Стефан Акимович(1909 р.н., ар. 29.05.1941, с. №5858).

Нирків:

Лесюк Матій Степанович (1911 р.н., ар. 24.06.1941);

Чопик Пилип Кіндратович(1908 р.н., ар. 24.06.1941).

Синьків:

Верига Дмитро Васильович(1916 р.н., ар. 21.04.1941);

Запорожан Василь Миколайович(1916 р.н., ар. 8.04.1941, с. №25989);

Курієць Іван Стефанович(1885 р.н., ар. 4.04.1941, с. №25989);

113

Марущак Іван Семенович(1915 р.н., ар. 26.06.1941);

Палій Іван Йосифович(1882 р.н., ар. 22.04.1941, с. №25989);

Пупеза Іван Михайлович (1910 р.н., ар. 8.04.1841, с. №284392);

Старощук Василь Гнатович(1914 р.н., ар. 22.04.1941).

Слобідка:

Кучирка Василь Михайлович(1914 р.н., ар. 14.01.1941, с. №25804).

Солоне:

Пшик Василь Васильович(1914 р.н., ар. 15.04.1941, с. №5834).

Товсте:

Бадло Григорій Іванович(1912 р.н., ар. 24.02.1941, с. №5858);

Боднар Василь Васильович(1915 р.н., ар. 2.05.1941, с. №25552);

Боднар Василь Васильович(1916 р.н., ар. 24.04.1941, с. 5858);

Боднар Дмитро Дмитрович(1896 р.н., ар. 24.04.1941, с. №5858);

Бойко Семен Васильович(1909 р.н., ар. 25.05.1941, с. №5858);

114

Городинський Дмитро Зигмундович(1900 р.н., ар. 25.06.1941);

Ковальчук Юрій Іванович(1888 р.н., ар. 27.06.1941);

Лучак Богдан Пантелеймонович(1912 р.н., ар. 24.06.1941);

Тракало Йосиф Романович(1914 р.н., ар. 24.04.1941, с. №5858);

Цень Михайло Федорович(1914 р.н., ар. 24.04.1941, с. №5858);

Шутурма Павло Петрович(1906 р.н., ар. 24.04.1941).

Торське:

Гевко Іван Максимович(1914 р.н., ар. 26.03.1941, с. №5858);

Земледух Василь Романович(1900 р.н., ар. 27.04.1941, с. №3894);

Стасюк Дмитро Михайлович(1901 р.н., ар. 25.06.1941);

Склярчук Іван Харитонович(1895 р.н., ар. 27.04.1941, с. №3894);

Склярчук Степан Гаврилович(1901 р.н., ар. 27.04.1941, с. №3894);

Склярчук Стефан Михайлович(1909 р.н., ар. 27.04.1941, с. №3894);

Стасюк Михайло Михайлович(1899 р.н., ар. 27.04.1941, с. №3894).

115

Устечко:

Давибіда Дмитро Іванович(1898 р.н., ар. 11.01.1941, с. №25970);

Манзюк Петро Семенович(1917 р.н., ар. 23.05.1941, с. №25970).

Цапівці:

Грицик Степан Іванович(1898 р.н., ар. 27.06.1941);

Приймак Василь Степанович(1911 р.н., ар. 16.01.1941, с. №25804);

Приймак Ілля Дмитрович(1917 р.н., ар. 27.06.1941);

Стадник Тимофій Петрович(1914 р.н., ар. 25.06.1941);

Скрипник Дмитро Іванович(1905 р.н., ар. 29.04.1941, с. №5858).

Шутроминці:

Григорків Павло Васильович(1904 р.н., ар. 24.04.1941, с. №29423).

116

Монастириський район

Монастириськ: Банд Василь Іванович

(1884 р.н., ар. 24.06.1941, с. №30099); Било Богдан7Рудольф Антонович

(1910 р.н., ар. 24.06.1941); Кардаш Адольф Андрійович

(1891 р.н., ар. 24.04.1941); Костюк Мар'ян Йосифович

(1908 р.н., ар. 24.06.1941); Криса Володимир Олександрович

(1916 р.н., ар. 24.06.1941); Сиротюк Йосиф Гилярович

(1913 р.н.).

Теребовлянський район

Деренівка:

Турула Петро Євгенович(1907 р.н., ар. 22.06.1941).

117

Чортківський район

Базар: Боднар Іван Данилович

(1920 р.н., ар. 28.01.1941, с. №5834); Баран Василь Михайлович

(1921 р.н., ар. 9.02.1941, с. №25827); Дудка Іван Юрійович

(1904 р.н., ар. 27.05.1941, с. №5654); Кріль Григорій Іванович

(1912 р.н., ар. 27.04.1941, с. №9817).

Бичківці:

Ковальчук Іван Олексійович(1901 р.н., ар. 2.02.1941, с. №25290); Ковальчук Михайло Олексійович

(1909 р.н., ар. 22.02.1941, с. №25290); Козюк Микола Васильович

(1921 р.н., ар. 14.05.1941, с. №5994); Козюк Юрій Григорович

(1897 р.н., ар. 22.02.1941, с. №25290); Крайчий Степан Михайлович

(1906 р.н., ар. 22.02.1941, с. №2997); Леськів Іван Васильович

(1900 р.н., ар. 22.02.1941, с. №25290); Мороз Микола Петрович

(1913 р.н., ар. 16.03.1941, с. №5834);

118

Чепурда Михайло Андрійович(1908 р.н., ар. 22.02.1941, с. №25290);

Чупурук Онуфрій Андрійович (1914 р.н., ар. 22.02.1941).

Біла:

Байдужа Михайло Ілліч(1899 р.н., ар. 28.05.1941, с. №5724);

Байдужа Андрій Михайлович(1923 р.н., ар. 7.06.1941, с. №5710);

Криса Семен Пилипович(1881 р.н., ар. 13.05.1941, с. №28958);

Мазур Степан Блашкович(1906 р.н., ар. 15.05.1941);

Третяк Володимир Якович(1919 р.н., ар. 14.01.1941, с. №9451).

Білобожниця:

Пилявський Олексій Іванович(1909 р.н., ар. 19.03.1941, с. №5834);

Старик Іван Миколайович(1901 р.н., ар. 19.03.1941, с. №5834);

Савчин Микола Іванович(1901 р.н., ар. 17.03.1941).

Босири:

Гойда Дмитро Олексійович(1913 р.н., ар. 1940, с. №8363);

119

Пхайк Петро Дем'янович(1912 р.н., ар. 9.01.1941, с. №32817); Цутульський Степан Васильович

(1921 р.н., ар. 25.04.1941, с. №5849).

Великі Чорнокінці:

Ільницький Володимир Юліанович(1907 р.н., ар. 24.06.1941);

Клопот Володимир Юрійович(1912 р.н., ар. 8.02.1941, с. №9958);

Клопот Михайло Юрійович(1910 р.н., ар. 6.02.1941, с. №9958);

Колос Петро Антонович(1916 р.н. ар. 8.02.1941, с. №9958);

Пожернюк Володимир Барткович(1914 р.н., ар. 25.06.1941);

Пазюк Дмитро Андрійович(1921 р.н., ар. 6.02.1941, с. №9958); Процентний Андрій Григорович

(1914 р.н., ар. 31.01.1941, с. №.9958); Хаба Іван Петрович

(1913 р.н., ар. 10.02.1941, с. №9958); Шмиголь Антон Павлович

(1913 р.н., ар. 26.02.1941, с. №32817).

Воля Чорнокінецька:

Грабець Іван Васильович(1900 р.н., ар. 10.02.1941, с. №9958);

120

Грабець Василь Григорович(1917 р.н., ар. 3.01.1941, с. №9958);

Данилишин Іван Петрович(1910 р.н., ар. 10.02.1941, с. №9958);

Данилишин Михайло Петрович(1915 р.н., ар. 10.02.1941, с. №9958);

Клим Іван Степанович(1916 р.н., ар. 10.02.1941, с. №9958);

Сороцький Іван Петрович(1896 р.н., ар. 4.02.1941, с. №9958).

Гадинківці:

Козак Іван Васильович(1909 р.н., ар. 14.02.1941, с. №26147).

Джурин:

Квасниця Микола Михайлович (1913 р.н., ар.16.01.1941, с. №9454);

Сисак Ярослав Васильович(1913 р.н., ар. 17.03.1941, с. №9620).

Заболотівка:

Вітів Антон Олексійович(1888 р.н., ар. 28.06.1941); Матвіїв Федір Михтієвич(1914 р.н., ар. 28.06.1941).

121

Залісся:

Орлик Павло Петрович(1913 р.н., ар. 9.01.1941, с. №7937).

Косів:

Медвідь Михайло Миколайович(1921 р.н., ар. 16.01.1941, с. №9454).

Коцюбинчики:

Каретник Степан Іванович(1921 р.н., ар. 23.01.1941); Маслій Іван Дмитрович

(1914 р.н., ар. 14.03.1941, с. №8363); Очеретний Антон Іванович

(1921 р.н., ар. 14.03.1941, с. №8363).

Кривеньке:

Матиха Роман Іванович(1918 р.н., ар. 30.01.1941, с. №9958);

Остапчук Онуфрій Антонович(1885 р.н., ар. 22.06.1941); Шмата Богдан Петрович

(1918 р.н., ар. 31.01.1941, с. №25879).

Малі Чорнокінці:

Заваликут Михайло Іванович(1906 р.н., ар. 22.02.1941, с. №9958);

122

Мищій Петро Іванович(1911 р.н., ар. 31.01.1941, с. №9958).

Нова Ягольниця:

Мірус Євстахій Іванович(1922 р.н., ар. 21.05.1941, с. №30285);

Теслюк Осип Олексійович(1916 р.н., ар. 3.06.1941).

Оришківці:

Потикевич Іван Юрійович(1913 р.н., ар. 6.02.1941, с. №25544).

Палашівка:

Максимів Степан Дмитрович(1921 р.н., ар. 13.03.1941, с. №5707).

Полівці:

Маланчук Казимир Васильович(1922 р.н., ар. 27.06.1941).

Пробіжна:

Ангел Юліан Михайлович(1921 р.н., ар. 24.06.1941); Винник Йосиф Іванович

(1910 р.н., ар. 29.01.1941, с. №8363); Дяковський Петро Іванович

(1910 р.н., ар. 25.06.1941, с. №2265);

123

Долиба Йосиф Іванович(1912 р.н., 24.06.1941);

Дулиба Антон Дем'янович(1910 р.н., ар. 20.01.1941);

Коваль Михайло Теодорович(1914 р.н., ар. 8.04.1941);

Польовий Микола Йосифович(1911 р.н., ар. 29.01.1941, с. №8363);

Сазанський Петро Іванович(1912 р.н., ар. 25.06.1941); Сніжок Микола Петрович(1914 р.н., ар. 25.06.1941); Фундитус Іван Леонович

(1912 р.н., ар. 25.06.1941, с. №2241).

Ридодуби:

Зарівний Степан Васильович(1922 р.н., ар. 16.01.1941, с. №5834);

Оголь Яків Павлович(1906 р.н., ар. 23.06.1941);

Свидзинський Адольф Якубович(1897 р.н., ар. 25.06.1941);

Чаплінський Федір Іванович(1904 р.н., ар. 25.06.1941, с. №9600);

Шимків Степан Григорович (1904 р.н., ар. 25.06.1941).

124

Ромашівка:

Бартків Стефан Михайлович(1921 р.н., ар. 26.03.1941, с. №5834);

Ваврів Іван Франкович(1914 р.н., ар. 31.05.1941, с. №25930);

Гайовий Михайло Миколайович(1922 р.н., ар. 26.03.1941, с. №26141);

Когут Захарій Йосипович(1921 р.н., ар. 10.05.1941, с. 5834);

Кильчицький Михайло Данилович(1885 р.н., ар. 7.06.1941);

Маланчук Павло Миколайович(1921 р.н., ар. 26.03.1941, с. №5834);

Матвейчук Роман Іванович(1915 р.н., ар. 10.05.1941, с. №5834);

Обнявка Павло Ілліч(1920 р.н., ар. 26.03.1941).

Скородинці:

Василик Стефан Семенович(1902 р.н., ар. 25.02.1941, с. №10539);

Калабух Петро Єгорович(1897 р.н., ар. 24.06.1941);

Футро Микола Васильович(1907 р.н., ар. 22.06.1941);

Фількевич Микола Миколайович(1920 р.н., ар. 29.04.1941, с. №95302);

125

Чайко Іван Якович(1890 р.н., ар. 22.06.1941);

Шевцов Григорій Іванович(1920 р.н., ар. 29.04.1941, с. №25302).

Товстеньке:

Голубович Богдан Касянович(1910 р.н., ар. 16.01.1941, с. №2454);

Сороківський Євген Іванович(1913 р.н., ар. 6.02.1941, с. №8363).

Угринь:

Лисів Петро Іванович(1922 р.н., ар. 19.02.1941, с. №29091).

Улашківці:

Гановський Василь Петрович(1923 р.н., ар. 24.06.1941);

Гановський Михайло Степанович(1916 р.н., ар. 24.06.1941); Дзьоба Остап Антонович

(1920 р.н., 24.06.1941); Дзьоба Ярослав Антонович

(1923 р.н., 29.06.1941); Драгомирецький Леон Антонович

(1913 р.н., ар. 25.06.1941); Зазуляк Петро Антонович(1902 р.н., ар. 24.06.1941);

126

Кишкан Іван Антонович(1912 р.н., ар. 29.06.1941);

Солтис Володимир Михайлович(1912 р.н., ар. 24.06.1941);

Шевчук Павло Антонович(1902 р.н., ар. 24.06.1941, с. №62256).

Чортків:

Баран Василь Іванович(1898 р.н., ар. 25.06. 1941);

Мірус Іван Григорович(1915 р.н., ар. 26.05.1941, с. №29475);

Марковський Михайло Остапович(1895 р.н., ар. 24.06.1941, с. №6100);

Олійник Петро Семенович(1921 р.н., ар. 6.01.1941, с. №9454);

Сось Стефан Іванович(1893 р.н., ар. 27.04.1941, с. №29439);

Старак Володимир Іванович(1911 р.н., ар. 20.02.1941, с. №5705);

Телепко Іван Данилович(1897 р.н., ар. 26.06.1941); Южда Григорій Іванович(1924 р.н., ар. 23.06.1941);

Юрчинський Георгій Остапович(1910 р.н., ар. 19.02.1941, с. №29475).

127

Шманьківці:

Яворський Антон Пилипович(1910 р.н., ар. 17.08.1940, с. №25912).

Шманьківчики:

Глух Іван Григорович(1911 р.н., ар. 31.01.1941, с. №9454);

Герман Петро Миколайович(1906 р.н., ар. 24.06.1941, с. №7750);

Горячий Олекса Федорович(1892 р.н., ар. 26.06.1941); Давидюк Федір Іванович(1889 р.н., ар. 24.06.1941); Слота Антон Семенович

(1901 р.н., ар. 24.06.1941).

Шульганівка:

Голодівський Петро Лук'янович(1920 р.н., ар. 20.03.1941, с. №2454) ;

Дяк Омелян Андрійович(1916 р.н., ар. 18.01.1941, с. №9454);

Кучарський Петро Михайлович(1914 р.н., ар. 16.01.1941, с. №9454);

Мельник Михайло Стефанович(1922 р.н., ар. 2.04.1941, с. №9454);

Шевчук Нестор Олександрович(1923 р.н., ар. 21.01.1941, с. №7048).

128

Вічна пам'ять і слава борцям за волю України,

розстріляним радянською владою

в Умані 1941 року. Схилімо голови

перед їхнім жертовнимподвигом!

«А кого ми не пом'янули через невідання, або забуття, або

через множество імен,ти сам пом'яни Боже,

що знаєш вік і ім'я кожного, кожногознаєш

від лона матері його».

З літургії Василія Великого

129


№ Назва Числоп/п населеного пункту розстріляних

1 Бабинці 2

2 Більче�Золоте 12

3 Боришківці 5

4 Борщів 8

5 Бурдяківці 2

6 Вільхівці 1

7 Гермаківка 3

8 Глибочок 5

9 Горошова 31

10 Гуштин 2

11 Залуччя 1

12 Іванків 1

13 Іване�Пусте 4

14 Королівка 3

15 Кудринці 1

16 Ланівці 3

17 Латківці 1

ДАНІ НА ІДЕНТИФІКОВАНИХ ОСІБ,

РОЗСТРІЛЯНИХ В УМАНІ1941 РОКУ

Борщівський район

130


№ Назва Число

п/п населеного пункту розстріляних

1 Бучач 11

2 Бариш 2

3 Возилів 7

4 Доброполе 1

5 Жизномир 4

18 Мельниця�Подільська 7

19 Мушкатівка 4

20 Олексинці 2

21 Панівці 1

22 Пилипче 3

23 Пищатинці 1

24 Сапогів 2

25 Скала�Подільська 5

26 Сков'ятин 1

27 Стрілківці 8

28 Трубчин 1

29 Турильче 1

30 Устя Єпископське 2

31 Худиківці 3

32 Цигани 1

Разом розстріляних 127

Бучацький район

131


6 Заривинці 2

7 Звенигород 2

8 Зелена 3

9 Золотий Потік 6

10 Зубрець 2

11 Кійданів 1

12 Курдибанівка 1

13 Космирин 3

14 Костільники 2

15 Ліщинці 2

16 Миколаївка 2

17 Новосілка 1

18 Озеряни 2

19 Переволока 2

20 Петликівці Нові 1

21 Передмістя 1

22 Порохова 6

23 Ріпинці 2

24 Сороки 8

25 Сновидів 2

26 Соколів 6

27 Стінка 5

28 Трибухівці 2


132




1 Васильківці 9

2 Вікно 1

3 Вільхівчик 1

4 Гадинківці 5

5 Городниця 3

6 Гусятин 3

7 Копичинці 8

8 Коцюбинці 3

9 Красне 1

10 Крогульці 2

11 Мишківці 5

12 Нижбірок 5

13 Оришківці 2

14 Постолівка 4

15 Сидорів 1

16 Сокиринці 2

17 Сорока 7

18 Старий Нижбірок 1

19 Сухостав 1

20 Суходіл 1

21 Трибухівці 2

22 Увисла 2

Гусятинський район

133




1 Буряківка 1

2 Вигода 4

3 Винятинці 4

4 Голігради 2

5 Дунів 3

6 Заліщики 5

7 Зозулинці 1

8 Колодрібка 2

9 Кошилівці 5

10 Кулаківці 1

11 Лисівці 6

12 Нирків 2

13 Синьків 7

14 Слобідка 1

15 Солоне 1

16 Товсте 11

23 Федорівка 6

24 Хоростків 1

25 Целіїв 5

26 Швайківці 1

27 Шидлівці 4

28 Яблунів 2


Заліщицький район

134




1 Базар 4

2 Бичківці 9

3 Біла 5

4 Білобожниця 3

5 Босири 3

6 Великі Чорнокінці 9

7 Воля Чорнокінецька 6

8 Гадинківці 1

9 Джурин 2

10 Заболотівка 2

11 Залісся 1

12 Косів 1

13 Коцюбинчики 3

14 Кривеньке 3

15 Малі Чорнокінці 2

17 Торське 7

18 Устечко 2

19 Цапівці (Поділля) 5

20 Шутроминці 1


Чортківський район

135


16 Нова Ягольниця 2

17 Оришківці 1

18 Палашівка 1

19 Полівці 1

20 Пробіжна 10

21 Ридодуби 5

22 Ромашівка 8

23 Скородинці 6

24 Товстеньке 2

25 Угринь 1

26 Чортків 9

27 Шманьківці 1

28 Шманьківчики 5

29 Шульганівка 5


137

Чор

тк

івсь

ка

в'я

зни

ця

(су

часн

ий

ви

гля

д).

Студенти Заліщицької гімназії. Частина з них репресованасовєтською владою у 1939!1941 рр.

138

139

Ст

уд

ент

и Ч

орт

ків

ськ

ої г

імн

азі

ї з в

ик

ла

да

чам

и. Ч

аст

ин

а з

ни

х р

епр

есов

ан

а с

овєт

ськ

ою в

ла

дою

у1

93

9!1

94

1 р

р.

140

Роз

стр

іля

ні п

оліт

в’я

зні н

а т

ери

тор

ії в

’язн

иц

і Бр

игі

дк

и у

Ль

вові

. Чер

вен

ь 1

94

1 р

.

141

Жер

тви

біл

ьш

ови

ць

ког

о т

ерор

у н

а п

одві

р’ї

тер

ноп

іль

ськ

ої в

’язн

иц

і. Л

ип

ень

19

41

р.

142

Товариство «Просвіта» у с. Гермаківка Борщівського п!ту, 1939 р. У центріРоман Зуляк ("Джаган"). Н. 1920 р. Розстріляний в Умані 1941 р.

Роман Стратійчук. Н. 1914 р. у с. Пилипче Борщівського п!ту.Розстріляний в Умані 1941 р.

Юрко Лядобрук (сидить). Н. 1909 р. Голова кооперації у с. Гермаківка Борщівського п!ту.Розстріляний в Умані 1941 р.

143

Григорій Данилейко.Н. 1921 р. у с. Горошо!ва Борщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Яків Дарчук. Н. 1922 р.у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Григорій Дарчук. Н.1920 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Федір Дарчук. Н.1903 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Василь Дарчук. Н.1915 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Михайло Дарчук. Н.1918 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

144

ВолодимирГаврилюк. Н. 1920 р.у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Іван Гаврилюк. Н.1906 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Петро Гуска. Н. 1908р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Іван Косован. Н.1911 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Богдан Косован. Н.1912 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Василь Яремій. Н.1920 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

145

Олекса Ктитор. Н.1913 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Іван Лопатнюк. Н.1920 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Михайло Лопатнюк.Н. 1914 р. у с.ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Назарій Незнайомий.Н. 1898 р. у с. Горо!шова Борщівського п!ту. Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Андрій Никорчук. Н.1913 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Іван Никорчук. Н.1920 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

146

Іван Яремій. Н. 1913р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Григорій Прокопів. Н.1898 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Василь Петращук.Н. 1913 р. у с.ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

ПантелейСоколовський. Н.1904 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Григорій Федоришин.Н. 1902 р. у с.ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Дмитро Юсипів. Н.1900 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

147

Іван Юсипів Н. 1915р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Андрій Яківчук. Н.1907 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Петро Яківчук. Н.1922 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Михайло Яремій. Н.1912 р. у с. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

ПантелеймонЯремій. Н. 1915 р. ус. ГорошоваБорщівського п!ту.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

148

Микола Царук. Н.1922 р. у с. ЦиганиБорщівського п!ту.Учень Борщівськоїсередньої школи.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Петро Скоропад. Н.у с. СтрілківціБорщівського п!ту.Учень Борщівськоїсередньої школи.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Богдан Андрійчук. Н. ус. Сушне Радехівськогоп!ту Львівського в!ва.Учень Борщівськоїсередньої школи.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Степан Маркевич. Н. 1905р. у с. Бабинці (біля Мель!ниці!Подільської) Борщів!ського п!ту. Директоршколи у с. Дзвинячка.Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

Ганна Саган. Н.1922 р. у м.Борщів. Ученицясередньої школи.Розстріляна вУмані 20!21 липня1941 р.

Тарас Ковпак. Н.1923 р. у с. КоролівкаБорщівського п!ту.Учень Борщівськоїсередньої школи.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

149

Учн

і Чор

тк

івсь

кої

гім

на

зії.

Зл

іва

Іва

н Г

ал

яс

(ст

оїт

ь).

Н. 1

92

1 р

. у с

. Ст

ріл

ків

ці Б

орщ

івсь

ког

о п

!ту

.Р

озст

ріл

ян

ий

в У

ма

ні 2

0!2

1 л

ип

ня

19

41

р.

150

Іван Семирозум (зліва). Н. 1913 р. у с. Стрілківці. Студентдуховної семінарії в Римі. Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

151Короткі листи від Івана Семирозума до рідних у с. Стрілківці.

152

Студенти Чортківської гімназії із с. Стрілківці. Зліва направо ПетроШманько. Н. 1923 р. Розстріляний в Умані; Іван Ориняк, арештованийНКВС, врятувався і помер в еміграції у США; Петро Скоропад. Н. 1922р. Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р. (У загальному списку НКВСвідсутній).

153

Петро Костецький (зліва). Н. 1909; Ілля Фарина. Н. 1913. Обидваіз с. Стрілківці Борщівського п!ту. Члени ОУН. Розстріляні вУмані 20!21 липня 1941 р.

154

Василь Баран (у центрі). Н. 1898 р. Директор гімназії "Рідна школа" уЧорткові. Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

Спортивна молодь Чортківщини. У першому ряду зліва направосьомий Георгій Юрчинський, 1910 р.н., чл. ОУН. Розстріляний вУмані 20!21 липня 1941 р.

155

Микола Квасниця.Н. 1913 р. у с. Джу!рин Чортківськогоп!ту. СтудентЛьвівськоїбогословської ака!демії. Розстрілянийв Умані 20!21 липня1941 р.

Михайло Гановський.Н. 1916 р. у с. Улаш!ківці Чортківськогоп!ту. Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Василь Гановський. Н.1923 р. у с. УлашківціЧортківського п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Іван Кишкан. Н. 1912 р. у с. УлашківціЧортківського п!ту. Розстрілянийв Умані 20!21липня 1941 р.

Михайло Демків. Н. 1920 р. у с. Шид!лівці Копичинськогоп!ту. Один з учас!ників пішого етапу"Чортків!Умань",якому пощастиловрятуватися.

Михайло Марковський.Н. 1895 р. Викладачгімназії "Рідна школа" уЧорткові. Розстрілянийв Умані 20!21 липня1941 р.

156

Тов

ар

ист

во "

Лу

г" у

с. Ш

ут

ром

ин

ці З

ал

іщи

ць

ког

о п

!ту

. Зл

іва

у д

ру

гом

у р

яд

у п

'ят

ий

Па

вло

Гри

гор

ків

. Н

. 19

04

р. Г

олов

а т

!ва

. Роз

стр

іля

ни

й в

Ум

ан

і 20

!21

ли

пн

я 1

94

1 р

.

157

Мар'ян Панас. Н. 1885 р. уТеребовлі. Старшина УГА.Мешкав у Заліщиках.Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

Гнат Слободян. Н. 1897 р. у с. Бурдя!ківці Борщівського п!ту.Голова осе!редку УВО (в уніформі австрійськоговояка). Розстріляний в Умані 20!21липня 1941 р.

Василь Приймак. Н. 1911 р.у с. Цапівці (Поділля). Головат!ва "Луг" (в уніформіпольського вояка).Розстріляний в Умані 20!21липня 1941 р.

158

ВолодимирЮрійчук. Н. 1911р. у Заліщиках. Чл.ОУН. Розстріля!ний в Умані 20!21липня 1941 р.

Петро Черлінка. Н. 1913 р. уЗаліщиках. Чл. ОУН.Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Василь Запорожан. Н. 1916 р. у СиньковіЗаліщицького п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Пилип Чопик. Н. 1908 р. у с. НирківЗаліщицького п!ту.Активіст т!ва"Просвіта" (в уніформіпольського вояка).Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Тимофій Стадник.Н. 1914 р. у с. Ца!півці (Поділля).Активіст т!ва"Просвіта" (в уні!формі польськоговояка). Розстрі!ляний в Умані 20!21липня 1941 р.

Михайло Береза.Н. 1871 р. у Бучачі.Співзасновник і голова т!ва"Просвіта".Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

159

Іван Пастух. Н. 1912 р.у с. ЛисівціЗаліщицького п!ту.Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Іван Курієць. Н. 1885р. Директор школи у с.Синьків Заліщицькогоп!ту. Розстріляний вУмані 20!21 липня1941 р.

Степан Грицик (у центрі). Н. 1898 р. у с. Садки Заліщицького п!ту. Директоршколи у с. Цапівці (Поділля). Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

160

Михайло Стасюк і Дмитро Стасюк(зліва направо). Н. 1899 і 1901 р. у с.Торське Заліщицького п!ту. Хлібороби.Розстріляні в Умані 20!21 липня 1941 р.

Іван Соломон. Н. 1912 р. у с.Сапогів Борщівського п!ту. Чл.ОУН. Розстріляний в Умані 20!21липня 1941 р.

Іванна Козар. Н. 1914 р. у с.Жизномир Бучацького п!ту.Член ОУН. Розстріляна вУмані 20!21 липня 1941 р.

Василь Бзовий. Н. 1911 р.у с. Колодрівка Заліщиць!кого п!ту. Голова т!ва"Луг". Розстріляний вУмані 20!21 липня 1941 р.

161

Українські артилеристи у польському війську. На передньому планіАндрій Бурденюк (усміхається). Н. 1906 р. у с. Дунів Заліщицького п!ту.Активіст "Просвіти". В'язень польської в'язниці у Березі Картузькій.Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

Актив т!ва "Просвіта" Золотого Потоку Бучацького п!ту. Зліванаправо у третьому ряду 6!й Михайло Петрущак, 1912 р.н.Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

162

Онуфрій Федощук. Н. 1922р. в Бучачі. Чл. юнацтваОУН. Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Драмгуртківці читальні "Просвіта" с. Сороки Бучацького п!ту, 1939 р.Зліва направо сидять третій ! Микола Листюк, сьомий ! ІванДем'янюк. Н. 1918, 1921 рр. Розстріляні в Умані 20!21 липня 1941 р.

Мирослав Кіндибалюк. Н. 1920 р. у Бучачі. Гімназист.Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

163

Богдан Кізюк. Н. 1922 р. уБучачі. Чл. ОУН. Розстрілянийв Умані 20!21 липня 1941 р.

Дмитро Луців. Н. 1919 р. вБучачі. Гімназист.Розстріляний в Умані 20!21липня 1941.

Роман Луців. Н. 1922 р. вБучачі. Чл. ОУН. Розстрілянийв Умані 20!21 липня 1941 р.

Михайло Борис. Н. 1909 р. у с. Трибухівці Бучацького п!ту. Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

164

Іван Данчук. Н. 1913. у с. Новосілка ЯзловецькаБучацького п!ту. Чл.ОУН. В'язень польськоїтюрми у Березі Кар!тузькій. Розстріляний вУмані 20!21 липня 1941 р.

Богдан Гева. Н. 1918 р. у с. ЗаривинціБучацького п!ту. Чл. ОУН. Розстріляний вУмані 20!21 липня 1941 р.

Степан Витягловський.Н. 1917 р. у с. Сороки Бу!чацького п!ту. Чл. ОУН,т!в "Луг" і "Просвіта".Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

165

Марія Янковська. Н. 1919 р. у с. КосмиринБучацького п!ту. Чл. ОУН.Розстріляна в Умані 20!21липня 1941 р.

Софія Кізюк. Н. 1902 р. у Бучачі. Чл. ОУН("Ластівка"). Розстріляна вУмані 20!21 липня 1941 р.

Антон Дулиба. Н. 1910 р. у с. Пробіжна Чортківськогоп!ту. Розстріляний в Умані20!21 липня 1941 р.

Іван Дудка. Н. 1904 р. у с. Базар Чортківського п!ту. Чл. ОУН (в уніформіпольського вояка).Розстріляний в Умані 20!21 липня 1941 р.

166

Ма

нд

олін

ови

й о

рк

ест

р у

чнів

Міс

ійн

ого

інст

ит

ут

у в

Бу

чачі

. Сп

ра

ва у

др

уго

му

ря

ду

пер

ши

й Й

оси

фО

сад

ца

із с

. Хом

'як

івк

а Ч

орт

ків

ськ

ого

п!т

у. Р

озст

ріл

ян

ий

в У

ма

ні 2

0!2

1 л

ип

ня

19

41

р.

(У з

ага

ль

ном

у с

пи

ску

НК

ВС

від

сут

ній

).

167

Гру

па

меш

ка

нц

ів Т

ерн

опіл

ьщ

ин

и н

а ш

ля

ху д

о м

ісц

я б

іль

шов

иц

ьк

ого

злоч

ин

у в

Ум

ан

і, 1

9 л

ип

ня

19

92

р.

168

Підняття пам'ятного хреста в Умані активістамиТернопільського "Меморіалу", 1992 р.

169

Братська могила політв’язнів, розстріляних у чортківській в’язниці1939!1941 рр.

170

Слідчий карцер НКВС у Заліщиках, 1939!1953 рр.

Районна в’язниця у Бучачі, 1939!1953 рр.

171

Па

м’я

тн

а м

оги

ла

жер

тва

м у

ма

нсь

ког

о р

озст

ріл

у 1

94

1 р

., с

. Гор

ошов

а Б

орщ

івсь

ког

о р

!ну

.

172

Михайло Щербань. Політв’язень СРСР.Ініціатор побудови Пам’ятної могилижертвам уманського розстрілу 1941 р. у с. Горошова Борщівського р!ну.

Тернопільська делегація під час освячення пам’ятника розстріляним вУмані 1941 р. Зліва направо: Є. Гасай, Д. Чернець, М. Баканчук, П. Го!лик, О. Кайда, голова Тернопільської обласної ради, О. Боберський,заступник голови Тернопільської обласної ради, І. Олещук, Б. Хаварівський, О. Савка та інші. 30 липня 2011 р.

173

Мон

ум

ент

жер

тва

м У

ма

нсь

ког

о р

озст

ріл

у 1

94

1 р

. Осв

яче

ни

й 3

0 л

ип

ня

20

11

р.

174

Монумент жертвам Уманського розстрілу 1941 р. Освячений 30 липня 2011 р.

Дмитро Гулейфінансуваввидання цієї українськоїкниги«УКРАЇНСЬКАГОЛГОФА –УМАНСЬКИЙРОЗСТРІЛ 1941 РОКУ»у пам’ять покійноїдружини Марії.

Торонто,Канада, 2011 р.

На прохання мецената цієї книги Дмитра Гулея пере)друковуємо його спогади та публікації «З Ходорівщини черезКанаду – в Україну», які віддзеркалюють складний життєвийшлях автора, що прослався з Ходорівщини на Львівщині уКанаду.

Обкладинка книжки Дмитра Гулея.

177

ЖИТТЄПИС ДМИТРА І МАРІЇ ГУЛЕЙ

Дмитро Гулей народився 30 жовтня 1919 р. у с. Отиневичі Жи#дачівського повіту Львівського воєводства, яке знаходилось у той час,як і вся Східна Галичина, у складі польської Речі Посполитої. Вирос#тав у багатодітній родині на лоні чудової галицької природи, якоюславилась Ходорівщина.

Коли підріс, батьки віддали Дмитра на навчання до українськоїшколи в недалекому Ходорові, але за браком коштів змушені були пе#редати до польської державної школи, де закінчив сім класів.

Потім рік навчався у торговельній школі, прагнув вступити до Ро#гатинської гімназії, та матеріальні обставини назавжди поховалимрії юнака.

Зате, коли в Отиневичах організувалась бібліотека при читальні«Просвіта», перечитав усі її книжки та почав цікавитись націо#налістичною ідеологією.

Напередодні більшовицької окупації Східної Галичини 1939 р.вступив до юнацтва ОУН. У 1940#1941 рр. керував районною струк#турою юнацтва. У листопаді 1940 року потрапив під совєтську мобілі#зацію до червоної армії. Лише збігом щасливих обставин врятувавсяй залишився живим від репресій НКВС.

Під час німецько#совєтської війни Дмитро Гулей продовжував пра#цювати у юнацтві ОУН: копали криївки, збирали й ремонтувализброю, розповсюджували повстанські листівки й готувались дозбройних виступів проти німецького нацизму.

В 1943 р. під час облави у поїзді на шляху до Львова Дмитра схопи#ло гестапо. Завдячуючи, що мав у кишені чужі документи, залишив#

178

З Ходорівщини через Канаду – в Україну

ся живим, але звідти його направили на каторжну роботу у вугільнушахту м. Гамм у Північній Вестфалії ІІІ Райху.

Після капітуляції Німеччини виїхав у пошуках кращої долі до Ка#нади, де з подвійною енергією включився до активного громадсько#політичного життя. Став активним членом Ліги Українців Канади,Спілки Української Молоді, Пласту, відділу Антибільшовицького Бло#ку Народів та інших організацій, Після смерті дружини Анни одру#жився з Марією (з дому Чорній), яка втратила чоловіка Петра.

Народилася Марія 8 жовтня 1924 р. у с. Закомар'я Золочівськогоповіту на Львівщині. У хуртовину Другої світової війни вивезенагітлерівцями до Німеччини на роботу. Упродовж усього свого життяпрацювала в багатьох українських громадських організаціях для до#бра майбутньої вільної України.

Дружина Марія Гулей продала свій попередній будинок і за ці грошіз чоловіком Дмитром створили «Культурно#освітню фундацію Маріїта Дмитра Гулей».

Фундація фінансувала у 1983#1986 рр. видавництво часопису «Ук#рапрес», якого вийшло 33 примірники; 1986 р. видала велику гарнукнигу «Українська народна творчість»; 1993 р. перевидала збірникНомиса «Українські приказки та прислів'я»; 1994 р. Дмитро Гулей на#писав і видав книгу власних спогадів «З Ходорівщини через Канаду вУкраїну»; 1999 р. подружжя оплатило вихід у світ книги Романа Рах#манного «Літературно#ідеологічні напрямки в Західній Україні (1919#1939 роки)»; 2000 р. перевидали працю Василя Лаби «Не пийте,хлопці, Вкраїна плаче» та фінансували дослідження з історії сіл Оти#невичі, Городище Королівське, Городище Цетнарське, Закомар'я,райцентру Пустомити та інших; 2003 р. оплатили книги «Сто гагілокЛьвівщини» та драму Петра Мірчука «Марко Проклятий»; 2004 р.Фундація підтримала коштами видання Петра Мірчука «Нарисиісторії ОУН» та кандидата історичних наук Нестора Мизака «За тебе,свята Україно», присвячену Бучацькому повіту Тернопільщини у виз#вольній боротьбі ОУН, УПА, 2006 р. фінансували п’ятий том «За тебе,свята Україно» присвячений Кам’янець#Подільській області увизвольній боротьбі ОУН, УПА.

Марія і Дмитро Гулей направили до львівських вищих навчальнихзакладів та наукових бібліотек сотні цінних видань, фінансовопідтримують молодих студентів у їх наукових дослідженнях у галузі

179


україністики. Дмитро Гулей часто виступав зі статтями на сторінкахканадської україномовної преси з різних проблем минулого, сучасно#го й майбутнього України.

Подружжя Марія і Дмитро Гулей – це патріоти#українці, про якихварто зголосити світові словами відомого мецената Євгена Чикален#ка: «Вони захоплюються українськими справами не тільки до глиби#ни душі, а й до глибини кишені». Хай же історія України навічно ви#гаптує їхні славетні імена золотою ниткою на синьо#жовтому прапоріукраїнської нації.

44 ПРАВИЛА ЖИТТЯУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТА

Невмируща воля Української Нації, що казала Твоїм предкамзавойовувати світ, водила їх під мури Царгороду, поза Каспій таВислу, здвигнула могутню Українську Державу, мечем і плугомзазначала границі своєї владарности, в боротьбі проти орд сповнялаісторичну місію України, що проявлялася в державницьких чинах ітворчих замірах Великих Гетьманів і Геніїв, що піднялися з руїни донового революційного чину й державного будівництва, що посягаєтепер владно по нове життя і творить могутню епоху УкраїнськогоНаціоналізму й наказує Тобі: Встань і борись! Слухай і вір, здобувай іперемагай, щоб Україна була знову могутня, як колись, і твориланове життя по власній уподобі і по своїй волі.

1. Приймай життя як героїчний подвиг і здобувчий чин незламноїволі та творчої ідеї.

2. Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля й ідея Нації.3. Будь гідним виконавцем заповітів великих синів Твоєї Нації і

борись та працюй для великого майбутнього.4. Твоїм найбільшим добром і Твоєю честю є сила і велич Твоєї

Нації.5. Залізна дисципліна супроти Ідей та Проводу й обов'язок праці є

Твоєю чеснотою.6. Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя і

тому працюй для її могутности й розвитку.

180


7. Плекай духа волі й творчости, неси всюди ідею Правди України ізакріплюй в життя її історичну місію.

8. Твоєю найбільшою любов'ю є Українська Нація, а Твоїмибратами всі члени української національної спільноти.

9. Будь вірним Ідеї Нації на життя і смерть і не здавайся, хоч бипроти Тебе був увесь світ.

10. Красу і радість життя вбачай у невпинному стремлінні навершини духа, ідей і чину.

11. Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає відТебе не сліз, ані милосердя чи пасивного роздумування, алемужности й активного життя.

12. Знай, що найкраще віддаси Богові почесть через Націю та вім'я Нації чинною любов'ю до України, суворою мораллю борця татворця вільного державного життя.

13. Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя,піднести Україну й перемогти ворогів.

14. Будь свідомий того, що Ти є співвідповідальним за долю цілоїНації.

15. Пам'ятай, що найбільшим злочином є шкодити своїй Нації.16. Твоїми ворогами є тільки вороги Твоєї Нації.17. З ворогами чини так, як цього вимагає добро і велич Твоєї

Нації.18. Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і

вояцька честь, а охороною – меч.19. Постійно пізнавай, удосконалюй себе, і здобудеш світ і життя.20. Знай, що світ і життя – це боротьба, а в боротьбі перемагає той,

хто має силу.21. Тоді Ти повна людина, коли перемагаєш себе і світ і постійно

стремиш на вершини.22. Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється

невдачами, але має відвагу піднятися з упадку й завзято змагає до цілі.23. До перемоги треба витривалости й постійного зусилля в діянні

й боротьбі.24. Кожночасно будь готов на найбільший чин, але при тому не

занедбуй щоденної праці.25. Будь першим у боротьбі й перемогах життя, щоб здобути для

Нації вінець перемоги.

181


26. Живи риском, небезпеками і постійним змагом, а погорджуйвсякою вигодою та спокійним життям філістра.

27. Радо й без нарікань виконуй покладені на Тебе обов'язки, щобвласною працею і наявними вартостями здобути собі право напровідництво.

28. Пам'ятай, що провідництво вимагає постійних трудів і великихзусиль.

29. Будь сильним і незламним навіть в обличчі смерти і всякихтерпінь.

30. Став гордо чоло небезпекам, а на удари життя відповідайзбільшеним зусиллям праці й боротьби.

31. Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний прошак,що не може власною працею і власними вартостями здобути правона життя.

32. Не покладайся на нікого. Будь сам творцем свого життя.33. Будь скромним і шляхетним, але знай, що означає слабість і

покора.34. Співчуття з велетнями духа Тебе підносить, а співчуття з

підлими і безхарактерними людьми ослаблює. Подай братню рукутим, що хочуть, як і Ти, йти на верхів'я.

35. Не завидуй нікому. Приймай те, що здобудеш власною працеюй вартістю.

36. Будь товариським. Зав'язуй побратимство духа, ідеї і зброї вжитті, праці й боротьбі.

37. Зв'язуй тісно своє життя з життям Нації. Віддай Україні своюпрацю, майно, кров.

38. Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, алеперед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманути внаставлені сіті, для здобуття ж тайни від ворога вживай навітьпідступ.

39. Шануй жінок, що мають стати Тобі товаришками духа, ідей йчину, але гидуй розгнузданими.

40. Ціни високо материнство, як джерело продовження життя. ЗТвоєї родини роби кивот чистоти Твоєї Раси і Нації.

41. Люби й опікуйся дітворою, як молодістю майбутнього Нації.42. Плекай фізичні сили, щоб тим видатніше працювати для своєї

Нації.

182


43. Будь точним. Вважай за витрачену частину життя кожнухвилину, що пройшла без діла.

44. Що робиш, роби совісно й так, якби воно мало остатися вічно ймало стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.

На кров і славну пам'ять Великих лицарів, в ім'я майбутніхпоколінь все і всюди засвідчуй чином вірність і любов Україні. Несигордо й непохитно прапор Українського Націоналізму, високо цінуй йшануй честь та ім'я Українського Націоналіста.

ВІД УПОРЯДНИКА

Так склалося, що перше видання цієї брошури у вигляді книжечкикишенькового формату появилося у Дрогобичі 1994 року. Алевидавництво через недогляд або з інших міркувань випустило ряддумок автора з тексту його спогадів і це не давало йому спокою, бовважав, що його думки мають бути донесені до земляків у такомувигляді, як були викладені. Так виникла ідея перевидання спогадів,яка реалізована у цій брошурі.

Моє знайомство з п. Гулеєм відбулося вже після того, коли вийшлакнижечка його спогадів, в якій була поміщена і моя короткаісторична розвідка про село Отиневичі. Ми ніколи не бачилисяособисто, але з надісланих мені листів постать Дмитра Гулея постаєнемов тверда скеля, яка прорізає морські хвилі життєвої суєти ймарноти і мов маяк служить дороговказом заблуканим морякам. Пойого життєвій позиції можуть звіряти своє життя ті, що стали наслужбу українській ідеї. Його вірність ідеалам боротьби за УССД є недекларативною, а підкріпленою низкою добрих справ, в які вкладавне тільки добрі слова, а велику працю своїх рук. Підтримуючиматеріально українські видання, він тим самим поширював іпомножував українські ідеї, прокладаючи їм шлях до українськихдуш.

Мабуть, його у повній мірі стосуються Шевченкові слова:Ми не лукавили з тобою,Ми просто йшли; у нас немаЗерна неправди за собою.

183


І в його рядках чується гірка правда, яка не втратила своєїактуальності від того, що написані вони близько двох десятківроків тому. Таврує пан Дмитро розбрат політичний і релігійний,який панував серед української діаспори, а тепер постав і вУкраїні. В наших людей справді «є на все – і на тютюн, і напиятику, на прийняття, на весілля..., але на добру українськупресу, журнал, книжку і всяку українську справу і діяльність – тотреба до них скиглити, просити і апелювати". Однаковаукраїнська ментальність і в Канаді, і в Україні. Тому залюбкикупляємо російськомовну барвисту пресу, а при нагодіпатріотично скиглимо про нову хвилю русифікації України, ітаємнича «чорна рука» діє у нас непогано, сіючи недовір'я у власнісили та послаблюючи нашу державу. Так, як у Канаді сіяланепорозуміння між українцями. Тобто написане Д. Гулеєм зберігаєсвою актуальність для українців.

Здавалося б, що людині його віку з серйозними проблемами зіздоров'ям уже варто було б спокійно займатися консультаціями злікарями, але той дух «відвічної стихії», з яким запізнався у молодіроки, постійно тримає його на посту вартового інтересів УкраїнськоїДержави. Це той дух, «що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя йволю», як писав наш пророк І. Франко. Таким виховали його батьки танавчання в доброго українського педагога Д. Гулея в ГородищіКоролівському. Таким виховала його ОУН.

В процесі нашого спілкування він проявляє неослабнийінтерес до України та її розвитку. Наприклад, у листі від 7 липня2000 року п. Дмитро пише: «Я маю перед собою «Договір про дружбу,співробітництво і партнерство між Україною і РосійськоюФедерацією», який підписали в Києві 31 травня 1997 рокупрезиденти Кучма та Єльцин. Там є 41 стаття, де між іншимнаписано, що Високі Договірні Сторони сприятимуть створеннюрівних можливостей для вивчення української мови в Росії таросійської мови в Україні та її функціонування у галузі культури,літератури, мистецтва, масової інформації, туризму і спорту,телебачення і радіо в Україні – російською мовою, в Росії –українською мовою. І ми бачимо, що росіяни в Україні мають це усе, аукраїнці в Росії – дуже мало або нічого. Тому президент Кучма, якийпідписав цей договір, весь український уряд і всі українські патріоти

184


мусять робити домагання і тиск до російської сторони, щоб українці вРосії мали це все, що мають росіяни в Україні. І тут якраз напрошуютьсяі підходять слова великого Шевченка, які недавно в Києві повторивамериканський президент Клінтон: «Борітеся – поборете, вам Богпомагає, за вас сила, за вас воля і правда святая». Гірка правда!..

А в листі від 9 січня 2001 року він розвинув далі свої думки, щовиникли під впливом статті Олексія Коновала «Чи не часдемонструвати», поміщеної в часописі «Свобода» (ч. 43/2000). У нійавтор слушно критикує наші українські порядки, пасивність влади,панування російської мови. Пан Дмитро на те радить: «Теперукраїнською мовою у школах України навчається лише 21 відсотокшколярів, а ми мусимо зробити так, щоб було навпаки, щобукраїнською мовою навчалися 79 відсотків і багато більше. Нашіпрезиденти Кучма і Кравчук мусять виправити свої помилки, якщохочуть залишитися в історії чесними українськими президентами іпатріотами. Вони повинні разом з усіма чесними українськимипатріотами зробити все можливе, щоб з усіх українських урядівповиганяти зайдів, яничарів, злодіїв, брехунів і всяких спекулянтів.Там повинні працювати українські патріоти, яким добро рідногонароду та держави лежить глибоко в серці і душі. Рівнож зробити всеможливе, щоб ці всі величезні мільярди, вкрадені в українськогонароду і держави та поміщені в закордонні банки, були повернуті вУкраїну. За ці гроші треба побудувати багато різних фабрик, щоб всімали роботу в Україні, а не їздили на непевну і небезпечну роботу вІталію, Чехію, Грецію, Росію, Польщу, Ізраїль чи інші країни. Требатак зробити, щоб з інших країн приїжджали на роботу в Україну. Тодіекономічний та життєвий рівень в Україні покращиться, люди будутьзадоволені життям у своїй вільній державі на рідній землі!Відновлення свідомої України можна досягнути шляхом переви#ховання українців. Їм треба прищеплювати любов до рідної мови,культури, історії, літератури, розвивати україномовність, видаватиукраїнські книжки і газети, спілкуватися між собою виключноукраїнською мовою, в українських радіо# і телепередачах ви#світлювати теми українського патріотизму. Треба заборонитикомуністичну партію, яка діє проти української держави, авинуватих притягнути до відповідальності. Настав час пере#йменування міст Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кіровоград та

185


інших, як рівнож вулиць, містечок та сіл з подібними чужинецькиминазвами. Мусимо жити і працювати під кличами: 1) В українськійдержаві – українська мова, в Росії – російська; 2) 3 Росією хочеможити мирно, по#сусідськи, але не хочемо знову стати рабами Росії насвоїй рідній землі».

З болем серця він помічає, що з розвитком незалежної України напоштових штемплях листів, які надходять йому з України, замістьукраїнських написів з'являються написи латинкою. Що це? Невжесліпі поступки Заходові недолугих українських чиновників? Проситьвияснити цю справу і повідомити йому. Отже, досі болить його душаза Україну та її долю. Він відчуває себе її незмінним вартовим. Якаглибока синівська вірність!..

Якби кожна українська родина виховувала дітей такими, якп. Дмитро Гулей, справа розбудови і зміцнення нашої держави булаби в надійних руках. І тоді не треба було б скиглити, що у нас тогонема, й іншого нема. Кожному треба будувати Україну в своєму серціі плекати патріотичний дух у своїй родині. Хай думки Дмитра Гулеяцьому допомагають.

Василь Лаба

СЛОВО ПРО «СПОМИНИ...»п. ДМИТРА ГУЛЕЯ

„Спомини» Дмитра Гулея про життя і громадсько#політичнудіяльність українців Прикарпаття, зокрема у селі Отиневичі тасусідніх селах, що на Ходорівщині у Львівській області ЗахідноїУкраїни, мають важливе пізнавальне і виховне значення. Автордокладно висвітлює умови і діяльність національно свідомихукраїнців у важкі часи польської і совєтської окупації, вказуєконкретні імена й прізвища організаторів і учасників просвітньоїдіяльності, творення ними гуртків і товариств для збереження йрозвитку національної свідомості людей цього краю.

У спогадах простежується участь і самого автора у громадсько#політичному житті Ходорівщини, хоча докладно він на цьому ненаголошує. Його діяльність у просвітницькій та громадсько#

186


політичній площині на Прикарпатті цілком підтверджує святі слованашого Великого Генія і Пророка Тараса Шевченка:

Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України... Власне такі люди, українські патріоти, як п. Дмитро Гулей, його

сучасники і попередники, зуміли зберегти й розвинути національнукультуру і мистецтво, українську національну ідею та передати своїмнащадкам.

Дорогий читачу! Із «Споминів» Дмитра Гулея ти дізнаєшся просвоїх предків, їх невтомну і здебільшого небезпечну для них самихпрацю задля збереження й відродження української нації,становлення і розбудови української соборної незалежної держави.Співстав їх звитягу у визвольних змаганнях з поневолювачами ітеперішнє своє буття та розуміння істини нашого нинішнього етапуполітичного, економічного та соціального розвитку. В усі часи насвороги переробляли на свій лад, намагаючись зробити українськуземлю і її народ своїм придатком. Нас паплюжили, цькували один наодного, робили нас нашими ж ворогами. Ми не змирилися зчужинецькою ідеологією, традиціями та культурою, і ми як націязберегли себе, бо в нас з прадавніх часів було і є все своє, не гірше, а вбагатьох аспектах досконаліше, ніж чуже.

Зміст і ідея «Споминів» Дмитра Гулея й полягає в тому, щоб донестидо широкого загалу читачів сутність та умови боротьби завизволення українського народу на конкретній ділянці нашої землі.Сам Дмитро Гулей є знаним українським патріотом. Усі свої духовніта фізичні зусилля він спрямовує на збереження і розвитокукраїнської мови та культури. Його видання «Українська народнатворчість», «Українські народні прислів'я, приказки та інше»отримали високу оцінку серед українських читачів. Це буловідзначено і на українському радіо в радіопрограмі «Слово». ДмитроГулей за свої власні кошти надіслав і далі надсилає для українськихбібліотек в Україну багато політичної, публіцистичної, релігійної тахудожньої літератури, в тому числі й для наукової бібліотекиЛьвівської державної академії ветеринарної медицини, про що такожнеодноразово з подякою відзначалося у пресі.

187


Він створив особистий 100#тисячний фонд для україномовнихстудентів університетів України, відсотки з якого можутьвикористовуватися для національних українських видань. ДмитроГулей бере посильну участь у багатьох українських патріотичних тагромадських організаціях в діаспорі, є постійним дописувачем газети«Гомін України», що виходить у Торонто. Він також у міру своїхможливостей надає їй грошову допомогу.

Слід відзначити, що вся його теперішня діяльність тісно пов'язаназ його дружиною п. Марією, яка в Торонто організувала гуртокукраїнської вишивки та благочинну організацію для потребуючих.

Слава справжнім українським патріотам#героям не лише на полібою, але також у звитяжній щоденній праці.

Степан Марич

НЕЗГАСНА ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ

Утвердження об'єктивної історичної пам'яті народу, відтвореннясторінок славної героїчної і виснажливої боротьби українців за своюдержавність, чільне місце в якій посідають мужні звитяги ОУН#УПА,– важлива складова частина сучасних процесів державотворення. Наприкладах безстрашної борні тривалого періоду новітньоїукраїнської національної революції сформувалися нинішніпокоління, до них має бути прикута увага наступних ґенераційнашого народу. «Знайте, що такої героїчної доби взагалі не знаєісторія людства, – говорив генерал Тарас Чупринка (Роман Шухевич).– На героїзмі УПА і визвольно#революційного підпілля будутьвиховуватися нові українські покоління».

У звитяжних битвах освяченого кров'ю згаданого періоду важливароль належить галицькому П'ємонту, в тому числі Ходорівщині. Їїмасову участь прославили: Зенон Пеленський – уродженецьХодорова, один із засновників ОУН, головний редактор тижневика«Свобода» та щоденника «Новий час», учасник Великого зборуУкраїнської Головної Визвольної Ради, активний громадсько#політичний діяч на еміграції; Петро Олійник (с. Молодинче) –відомий організатор Крайового проводу ОУН, відважний командир

188


УПА; Богдан Прокопів (с. Дуліби) – особливо діяльний член ОУН,референт Служби Безпеки Крайового проводу цієї організації;Микола Левицький (с. Молодинче) – активний діяч ОУН, політв'язеньпольських тюрем, референт служби пропаганди в структурах ОУН#УПА; Дмитро Слюзар (с. Бортники) – енергійний член ОУН, у 1943#44роках обласний провідник, з липня 1944 до грудня 1945 року –Крайовий провідник ОУН.

Багато вмінь, хисту, сміливості і саможертовності вклали увизвольну боротьбу на теренах краю Дмитро Гулей (с. Оти#невичі), Йосип Сирота, Петро Марків (с. Букавина), ЗеновійМельничин (с. Молотів), сотні інших відомих і безіменних героївбезстрашного бойового підпілля. Сьогодні Дмитро Гулей, шановнийветеран легендарних змагань за незалежну Україну, проживає вКанаді. Проте душею і серцем Він завжди лине на рідну Батьківщину,постійно відтворює в пам'яті милі серцю дитячі та юнацькі роки,душевну тягу до ОУН, яка найбільше виражала інтереси соборноїУкраїни, вела широкопланову культурно#просвітницьку роботу середнаселення, давала нестримний поклик до повстанської боротьби.

В наш час пана Гулея полонять не лише спогади про ці буремніроки, вболівання і туга, а, насамперед, щирі поради нашійсуверенній державі та її народу. Вони єднають Його з нами міцнимизв'язками. Він багато пише, видає літературу, спонсорує випускипотрібних видань, постійно надсилає книги нашим читачам. Йогодарунки прикрашають книгозбірні багатьох Його друзів тазнайомих, а також бібліотек рідного села, Ходорова, Дрогобича,Львова та інших місцевостей.

Міцні і тривалі контакти єднають пана Дмитра та його дружинупані Марію з Львівською державною академією ветеринарноїмедицини ім. Степана Гжицького. Шановне подружжя не лишевідвідувало академію, але й неодноразово надсилало їй значнукількість надзвичайно цінної літератури, яку з великим інтересомчитають студенти, професорсько#викладацький корпус, співро#бітники та гості навчального закладу.

Вихід у світ нової книжки добродія Дмитра Гулея – переконливийдоказ вагомих потенціальних можливостей автора, бажаннязалишити помітний слід у літературі, збагатити змістовні взаєминиміж Україною та Канадою, світовою українською діаспорою. Вона ще

189


більше єднатиме українців, допомагаючи їм долати труднощі нашляху розбудови і зміцнення суверенної України, зростання їїавторитету на міжнародній арені.

Ми гордимося паном Дмитром – нашим славним земляком. Щиройому вдячні за гідний захист не лише рідного і близькогоПридністров'я, але всієї великої України. Від усього серця зичимойому творчої наснаги, подальших пошуків, нових змістовнихпатріотичних епізодів життя, міцного здоров'я і многая#многая літа.Нехай Його велика любов до України ніколи не згасає.

Михайло Брик, професор, заслужений працівник народної освіти України

ЩИРИЙ УКРАЇНЕЦЬ, СПРАВЖНІЙ ПАТРІОТ

Попри рідних і близьких, доля кожному із нас створює в життібезліч ситуацій для знайомства з до того не знаними людьми, одні зяких стають друзями, товаришами чи добре знайомими, з іншимистосунки є не більш як миттєвими або короткочасними.

Судилося долею і мені запізнатися, правда, заочно з людиною, прояку я раніше ніколи нічого не чув і не знав і яку насмілюся називатимоїм добрим знайомим і однодумцем. Сталося це зовсім випадково (аможе, й закономірно) влітку 1997 року, коли старший викладач нашоїакадемії п. Степан Марич подарував мені книжку «Українськіприказки, прислів'я і таке інше». Даруючи цю фундаментальну збіркуукраїнського фольклору, пан Марич сказав, що її з власнимидоповненнями і власним коштом перевидав п. Дмитро Гулей, нашземляк, який зараз живе в далекій Канаді. Більше того, продовжуваввін, чималу добірку цих книжок п. Гулей надіслав в Україну длябібліотек середніх шкіл і вищих навчальних закладів, у тому числі йдля наукової бібліотеки нашої академії.

„Он як, – кажу. – Так про цю людину мусить знати вся академія.Його особистість, його життя, дії і вчинки є надто повчальними длянашого студентства, мають величезне значення для виховання новоїгенерації українських фахівців». Невдовзі в академічному часописі«Світ академії» під числом 11 (27) у липні 1997 року була видрукувана

190


моя стаття про п. Гулея з його та його дружини Марії спільноюфотографією, що мала назву «Щирий українець».

Багато хто може подивуватися назві статті, зокрема епітету«щирий» до слова українець. У тому, що п. Гулей є українцем, ні я, ніхтось інший, думалося мені, не може сумніватися. Таких українців ємільйони. А ось чи щирі українці вони? Тут для сумнівів, на жаль, єбільше ніж достатньо підстав. Вживши це словосполучення, я хотівпідкреслити, що воно є всеохоплюючим мірилом найвищого виявунаціональної свідомості та громадянської позиції українця, які маютьпершість у його особистому житті.

Словосполучення "щирий українець» у моєму розумінніасоціюється із таким словосполученням, як «справжній патріот». Борізні є патріоти України. Знову ж таки мушу сказати, на жаль, бо ажзанадто багато різних їх є серед нас. Та задля справедливості мусимовизнати, що серед їх строкатого розмаїття все#таки чисельнопереважають ті, хто не хизується своїм ура#патріотизмом, не б'є себев груди, покриті вишиванкою, галасуючи на всіх перехрестях, що віннайвіддаленіший син свого народу, а ті, хто спокійно і розважливо,без самовихваляння і крику, щохвилинно, щоденно і щорічновпродовж довгих років свого життя, незалежно від того, де вінперебуває: чи то на рідній землі, чи далеко за морями#океанами, кудийого закинула за щиру любов до рідного народу зла недоля,наполегливою працею, потугою свого інтелекту, матеріальноюпідмогою все робить для того, аби українська нація усвідомиласвященність, соборність і незнищенність власної душі, перейняласягордістю за свою тисячолітню величну культуру та героїчну історію,спромоглася через усілякі тимчасові нестатки і біди напружити своїсили для розбудови, становлення й процвітання віками виборюваноїдержави, що має таку милозвучну назву Україна.

З цієї великої когорти щирих українців, справжніх патріотів своєїземлі, маємо всі підстави виокремити п. Дмитра Гулея, який не звласної волі змушений був замешкати в Канаді. Будучи фізичновідірваним від України, він душею завжди був з нею і, не покладаючирук, усе робив для того, аби український народ, перебуваючи в складіколишнього Радянського Союзу, не зневірився у змаганнях за своюнезалежність та державність. Він всіма силами разом зі своїмиоднодумцями підтримував його духовно і морально. На щастя, його

191


старання не пропали марно. І ось тепер, коли Україна як самостійна,суверенна і незалежна держава остаточно утвердилася в колі державсвіту, п. Гулей, радіючи разом з нами цій історичній справедливості,міг би вважати свою місію закінченою. Але ні!

Маючи великий життєвий досвід і добре знаючи героїчну, але гіркуісторію українського державотворення, розуміючи усі неминучіскладнощі спинання на ноги молодої держави, Дмитро Гулей знову влавах будівничих України. Де можна грошовими внесками, а більшедрукованим словом – книжками і журналами з нашої історії такультури, які він безкоштовно пересилає в Україну для поповненнябібліотек військових частин, середніх шкіл і вищих закладів освіти,аби ми могли, читаючи їх, глибше пізнати самих себе, своюминувшину і впевненіше дивитися в нашу прийдешність.

Жодна з цих книг, що видані за кордоном, не відома нам, бо в часипопереднього режиму їх пересилання в Україну було неможливим.

За неповні останні три роки наша академія отримала від п. Гулеяпонад 160 вельми цінних книг, що вийшли друком у Канаді, США такраїнах Західної Європи, в яких висвітлюються героїчні подіїнаціонально#визвольних змагань українського народу за своюсвободу і незалежність, патріотична діяльність українськихорганізацій у діаспорі, видатні постаті нашої історії, літератури імистецтва, які ми, завдяки цим книгам, заново відкриваємо для себе.

Перш ніж потрапити на полиці академічної книгозбірні, ці книжкивиставляються для огляду широким загалом викладачів істудентства, серед яких вони знаходять своїх вдячних читачів. Окрімцього, газета «Світ академії» друкує їх перелік з анотаціями, щосприяє ще більшому зацікавленню цими книжками.

Загальну вдячність професорів, викладачів і студентів заподвижницьку працю й доброчинні дії п. Гулею висловив ректоракадемії, академік Роман Кравців у надісланому йому листі, вякому також йшлося про впевненість у подальшому підтриманнівзаємних стосунків, побажано нашому добродієві та йогошановній дружині п. Марії гарного здоров'я, великого щастя таусіляких гараздів на многії літа.

Перебуваючи далеко від України, п. Гулей на диво чудовоознайомлений з її сьогоднішньою економічною та політичноюситуацією, з життєвими проблемами нашого народу. Про це суджу з

192


його листів, які час від часу надходять на мою адресу. Здавалося б, щов цих приватних листах повинно, як це зазвичай буває, йтися проприватні справи адресатів. Але ж ні! Кожен лист п.Гулея, щонаписаний у гарному літературному стилі і не менш гарним,взірцевим почерком, – це суспільно#політичний трактат з глибоким іправдивим аналізом внутрішньої ситуації в Україні. У кожному з них– уболівання за кричущі негаразди у нашому державномубудівництві, переживання за стан української мови, українськоїкнижки і української преси, убивча критика окремих народнихдепутатів, що своєю поведінкою та діями завдали великоїматеріальної і моральної шкоди народові й державі, не прохання, абуквально волання до української інтелігенції, яка, на думку п. Гулея,як елітарна, найбільш свідома і патріотична частина суспільства,"мусить докласти усіх зусиль, щоби Українську державу зберегти ізакріпити НАЗАВЖДИ».

Перечитуючи ці листи, не раз і не два, задумувався над тим, звідкиу цієї людини стільки любові до України, її землі і народу, яку вонапронесла через усе, дароване їй Богом, довге життя (п. Гулейвідсвяткував уже своє 80#річчя), більша частина якого, починаючи з1943 року, протікала спочатку в Німеччині (був схоплений івивезений гестапо), а потім на канадських теренах. Не асимілювався,не загубився серед канадського народу і не втратив своєїнаціональної ідентичності, а навпаки, ставши громадяниномКанади, зберіг свою національну душу, національну гордість і щебільше зріднився зі своєю матір'ю#Україною через щоденну невтомнупрацю задля її щасливого майбуття.

Відповідь на своє запитання відшукав у книжці п. Гулея під назвою«Мої спомини про Ходорівщину». Ходорівщина, а на ній селоОтиневичі, – це його батьківська земля, де народився і провів молоділіта. А були це літа для нього, звичайного селянського хлопця, вельминепростими. Вони, а радше ті обставини і час, як мені здається, вяких проходили ці літа, і сформували на все подальше життя йогоукраїнський характер, розвинули патріотичні почуття, зміцнилинаціональну свідомість, загартували волелюбство, загострилиненависть до чужоземних зайд і поневолювачів рідного народу.

Маючи з діда#прадіда вроджену горду і непримиренну до наругинад собою душу, малим хлопцем він відчув уже в перші шкільні роки

193


за часів панування на наших землях Польщі національну зневагу досебе і собі подібних, а також пройшов через різні поневіряння, щобздобувати знання рідною мовою в українській школі.

Не могла не вплинути на нього атмосфера загальногонаціонального піднесення 1920#30#х років, виявом якого буланевтомна праця «Просвіти» у західноукраїнських селах і містах, атакож «Сільського господаря», кооперативного руху, різноманітнихгуртків – драматичних, світських і церковних хорів, а особливодіяльність політичних організацій – Організації УкраїнськихНаціоналістів та Українського Юнацтва.

На хвилі цього піднесення Дмитро Гулей разом зі своїмировесниками стає його активним і дієвим учасником. Вступає в рядиУкраїнського Юнацтва, згодом стає районовим провідником цієїорганізації, веде національно#просвітницьку роботу серед сільськоїмолоді. У час Другої світової війни, коли його рідна земля булаокупована вже іншим – німецько#фашистським зайдою,переслідуваний гестапо за свою патріотичну діяльність, змушенийбув піти в підпілля, де провів більше року. А далі – облава німців наукраїнську молодь, серед якої опинився і він, вивезення доНімеччини, понад два роки – робота в копальні під землею, а післязакінчення війни#дорога в Канаду, бо повернення в РадянськуУкраїну для колишнього члена Українського Юнацтва мало одинфінал – етапом у Сибір.

Ось який, як бачимо, життєвий «університет» закінчив юнакДмитро Гулей, отримавши «диплом» щирого українця і справжньогопатріота рідної землі. І живе він з цим дипломом впродовж усіх своїхроків з честю і гордістю, виправдовуючи його призначення.

Із багатьох чеснот і гарних рис, притаманних єству п. Гулея, неможу не виокремити і таких, як його людяність, щира любов іпошанування людей, з якими зводила його доля на довгомужиттєвому шляху. У цьому може переконатися кожен читач його«Споминів про Ходорівщину». Скільки в них прізвищ та імен різнихлюдей, що й не перелічити! Це й поіменовані шкільні товариші,вчителі, священики, урядовці, громадсько#політичні діячі,побратими по підпіллю... Про усіх їх, що спричинилися до корисноїпраці на благо рідного народу, п. Гулей говорить з особливоютеплотою і вдячними словами. Навівши їх прізвища на сторінках

194


своїх споминів, п. Гулей увічнив цих людей для прийдешніх поколінь,для нашої історії, яка твориться у більшості саме такими простимилюдьми з конкретних сіл, містечок і великих міст. Інакше б вонистерлися згодом з людської пам'яті, пішли б у небуття.

Хочу відзначити також, а це теж прикметна риса характеру іпереконань п. Гулея, що кожен його лист, надісланий мені, завждипочинається вітанням «Слава Україні» і закінчується відповіддю«Героям слава». Тому завершуючи ці нотатки про п. Дмитра Гулея –високоосвічену, талановиту, добру і порядну людину, інтелектуала ігуманіста, щирого українця і справжнього патріота, мені б хотілосяскористатися цим же вітанням: «Слава Україні», що має такихславних синів. – "Героям слава», які самовіддано і невтомно їйслужать, стоять на її захисті, трудяться заради її блага –теперішнього і майбутнього.

Йосип Берко, проректор Львівської академії ветеринарної медицини імені С. Г. Гжицького,

доктор біологічних наук, професор

ДОЛЯ ЛЮДИНИ НА ТЛІ ЕПОХИ

У долі Дмитра Гулея відбито всі ті випробування і колізії, якідовелося пережити поколінню, що народилося на зламі епох: розвалуАвстро#Угорської та Російської імперій, визвольних змаганьукраїнців за свою державу, їхньої поразки та нового поневоленняВеликої України російським більшовицьким окупантом.

Люди цього покоління зростали в період боротьби за визволеннявід польської окупації, в часи підпільної боротьби ОрганізаціїУкраїнських Націоналістів.

По їхніх долях кованими чобітьми пройшлася Друга світова війна.Коли німецькі окупанти почали відтискати російських загарбниківна схід, одні з них пішли у підпілля або взяли зброю в руки, іншихвивезли на роботу до Німеччини або загнали в концентраційнітабори, ще іншим судилося воювати в Червоній армії.

Було все і по#всякому. Їхні долі терлися і гартувалися у жорнах збройноїборотьби, кувалися між молотом і ковадлом жорстокої долі XX віку.

195


Потім для багатьох була вимушена еміграція. Півстоліттяжиття за межами рідної землі з правом повернення до неї лише удумках, мріях, піснях та снах: у Краї панував чужинець,насаджуючи чужу мову, чуже безкультур'я та тупу російсько#більшовицьку ідеологію. Їх, вирваних і відірваних від рідної землі,називали «прєдатєлямі родіни», поливали брудом брехні й облуди,а тих, кого найбільше боялися й ненавиділи, – нищили по чужихдержавах руками найманих убивць, призначаючи на цю рольз'яничарених українців.

Вони ж, закинуті долею за гори й океани, не розчинилися вчужому морі, зберегли свою мову, культуру, розбудували українськесуспільне життя, незважаючи на небезпеку страшної хвороби –асиміляції.

Їх гризла і мучила задавнена туга – ностальгія за Батьківщиною.Дмитро Гулей, як багато хлопців і дівчат з його покоління, зміг

приїхати на рідну землю, до рідної оселі лише через 48 років.Багатьох рідних, друзів і знайомих уже не залишилося в живих, а

тим, з ким зустрічався тепер, через піввіку, час поорав борозни наобличчі і помалював волосся у білий колір.

Його другою домівкою стала канадська земля, але своє серце вінзалишив назавжди тут, у мальовничих Отиневичах, на берегахрозкішного Лугу.

Проте ще залишилися спогади. Спогади про минуле, пережите,передумане. Хтось читатиме ці спогади, як давню і забуту легенду.Але його розповідь – про тих, хто був, жив і боровся, хто нині ще живев Україні і за тисячі кілометрів від неї, і тих, хто вже відійшов увічність.

Хоча розповідь пана Дмитра – це сага рідного села Отиневичі таісторія Ходорівщини періоду польської, російської, німецькоїокупацій і Другої світової війни, впевнений, – її із задоволеннямпрочитає кожен, кому вона потрапить до рук. Вона яскравозабарвлена суб'єктивізмом, і в цьому її привабливість.

Можна писати історію села, чи якоїсь місцевості, оперуючифактами, взятими з архівних чи хронікальних джерел, а можна осьтак, як в оповіді Д. Гулея, де історія народу відбита в спогадах проживих людей, які жили і боролися, вірили в краще прийдешнєУкраїни.

196


Переконаний, що такі і подібні матеріали зі спогадами неодмінноповинні з'являтися друком, бо вони – частинка нашого минулого, –отже, повинні мати місце в підмурівку нашого майбутнього.

Крім спогадів про Ходорівщину, читач знайде надруковані вукраїнській пресі Канади есе, статті і репліки Дмитра Гулея. Вонидоповнюють образ цієї непересічної, невтомної, розумної людини,яка через тисячі кілометрів і десятки років завжди була з Україною –рідною йому і близькою.

Ігор Набитович

МОЇ СПОМИНИ ПРО ХОДОРІВЩИНУ

Я народився в селі Отиневичі, яке знаходиться 4#5 км на північ відміста Ходорів Львівської області. Між Отиневичами і Ходоровомплила дуже гарна річка Луг, яка сполучала став в Отиневичах зХодорівським ставом, а за селом Бортники впадала до Дністра. Ми,дітваки і хлопці, а також і дівчата з насолодою купалися в нашійрічці, ловили рибу і раки, на великих пасовиськах над річкою паслихудобу, а на великих сінокосах господарі косили сіно. Біда була в тому,що власником того всього був пан#дідич#поміщик, а люди мусили завсе панові платити чи відробляти на поміщицьких ланах. Коли літомбуло сухо, то ми понад річкою ходили до школи до Ходорова, бо тудибула коротша віддаль як гостинцем#дорогою. Бо в Отиневичах булалише 4#класна школа, а в Ходорові була 7#класна, а такожторгівельна і реміснича. Була народна польська школа і українська«Рідна школа». Одні студенти ходили до польської школи, інші до«Рідної школи». Родичі записали мене до «Рідної школи» і я вже бувздав іспит до 5#го класу, але у «Рідній школі» за навчання треба булоплатити, бо польська держава не оплачувала українських вчителів, амої родичі не були заможні (родина складалася з 8 осіб), отже менепізніше перевели до польської школи. Переписати до цієї школи небуло так легко і треба було мати протекцію. Якраз тоді десь у 1931році до школи в Отиневичах прийшов новий директор ЙосифЄрмель, який перед тим вчителював у Ходорові в польській школі.Він ще вчив мене в Отиневичах протягом одного року, отже за його

197


протекцією мене прийняли до польської школи. Я закінчив вХодорові 7 класів, відтак не цілий рік торговельної школи, а даліпішов вчитися в гімназію до приватного вчителя. Цим вчителем бувДмитро Гулей син Кипріяна з Городища Королівського (теперГородище І). Так я і не закінчив другого класу гімназії, бо матеріальніобставини не дозволяли оплачувати навчання. Після закінченняцього класу гімназії ми мали іти здавати іспити до українськоїгімназії в Рогатині, але через матеріальні нестатки ми доРогатинської гімназії не ходили. У 1934#35 роках Дмитро Гулей вчивнас чотирьох студентів: з Отиневич були Василь Костик, ІванЯворський і я, а з Городища Королівського# Володимир Камінський.Оскільки польська шовіністична влада не давала змоги багатьомукраїнцям закінчити університетські чи інші студії, а навіть тим, якізакінчили навчання не давали роботи, тому наш учитель ДмитроГулей виїхав у Аргентину, де передчасно помер.

У школі в Отиневичах до приходу Йосифа Єрмеля директором бувМикола Мушинський, а учителькою Марія Врублівна. У час могонавчання з 1930 до 1934 року з Отиневич до Ходорівських шкілходили такі учні: Костик Василь, Верес Йосиф, Мода Петро,Стегніцький Василь, Стегніцький Тома, Яворський Василь,Яворський Іван, Дмитро Гулей, Микола Гулей, Коптюх Стефан,Кравець Михайло, Сярок Людвик, Коцовський Ілько, РевуцькийБогдан, Ревуцький Микола, з дівчат Куца Марія, Стегніцька Марія,дві дочки Данила Моди, імен яких не пригадую, та багато молодшихвід мене учнів, прізвища яких уже не пам’ятаю.

Громадсько#політичними і культурними діячами в Отиневичах у1920#30#их роках були: Данило Мода, Іван Сярок#Чорний, СеменКравець, Іван Кузів, Василь Безп’ятий, Яворський Кипріян, ФедірЧепіль, Семен Чепіль, Василь Костик, Гриць Тимків і інші. Війтами ісолтисами були: Роман Головчак, Роман Гулей, Михайло Гамкало,Федір Чепіль, Василь Безп’ятий. Священиками були: ОмелянКрвавич, Жигимонт Слиж. Дяками були: Володимир Коцовський,Гриць Тимків, помічниками дяків: Тома Стадник, Дмитро Верес іТимко Мудрий.

В Отиневичах була читальня «Просвіти» з досить великою і гарноюукраїнською бібліотекою, гарна кооперативна крамниця, молочарня,гурток «Сільський господар», Український жіночий гурток (довголіт#

198


ньою головою якого була Катерина Пук#Коцовська), гарно працювалиаматорський драматичний гурток, церковний і світський хори. Гарнубібліотеку мали священик Омелян Крвавич і його дружина Стефанія.Вони радо нам позичали книжки до читання. Тоді я з великоюнасолодою перечитав славнозвісну трилогію Богдана Лепкого«Мазепа». Тоді ми дуже любили повісті таких майстрів українськихповістей і оповідань як Андрій Чайковський, Адріан Кащенко, ІванФранко, Вячеслав Будзиновський, Іван Нечуй#Левицький, ПанасМирний, Богдан Лепкий, Ольга Кобилянська, Юра Шкрумеляк,Василь Стефаник і багатьох інших. Польська шовіністична цензуракривим оком дивилася на «Просвіту», читальні і бібліотеки, деякікнижки забороняла і конфіскувала. З цих заборонених ще й теперпригадую «Під Корсунем», «Тарас Бульба», «Син України». їх забралибібліотекарі додому і випозичали вже нелегально. В Отиневичах десьу 1927#40 роках був духовий оркестр, який складався з 18інструментів. Він виступав на фестинах та інших імпрезах вХодорівщині та інших районах. Ще пригадую прізвища членіворкестру: Чепіль Федір, Кузів Іван, Гулей Степан (син Романа), ГулейКипріян, Гулей Микола (мій брат), Балук Микола, Балук Федір,Бардак Володимир, Пухаль Стах, Пухаль Йосип, СтегніцькийМихайло, Стегніцький Іван (Пилипів), Галевич Антін, ШоробураРоман, Гулей Іван (Лоґаїв), Гаврон Федір, а ще кількох членів вже неможу пригадати. Керівниками оркестру були Чепіль Федір та КузівІван.

Національна свідомість дуже зросла вже на початку 1930#х років,коли від рук польських окупантів загинули полум’яні українськіпатріоти Василь Білас і Дмитро Данилишин, а близько від Ходоровапід Бібркою поляки замордували сотника Юліана Головінського.Організація Українських Націоналістів і Українське Юнацтво почалисильно розвивати українську національну свідомість серед молоді ісеред населення взагалі. Була це тяжка праця, бо польські окупантидуже переслідували членів ОУН і Юнацтва, робили часті напади,обшуки і запроторення до тюрм. Тому однією з найголовніших основОУН була сувора конспірація. У члени ОУН і Юнацтва підбиралилише таких людей, які могли працювати і жити за вказівкамиДекалогу та інших приписів українського націоналіста#патріота.Деякі молодики, головно студенти, не могли втримати язика, щоби не

199


похвалитися, що вони належать до Організації, а тоді відбувалисьвсипи, арешти і тюрми.

Коли почалась німецько#більшовицька війна у червні 1941 року, тотакі студентики, які через згадані причини не були в лавах згаданихОрганізацій, скоро вступили в ряди мельниківців. У наші сторони вРогатинщину прибули з Німеччини декілька мельниківців (серед нихгорезвісний Коник#Онуфрик) і вони на скору руку почали творитимельниківську організацію, якої до цього часу в Україні не було, аособливо я можу сказати це про Ходорівщину. Щоб якнайшвидшеназбирати до своєї організації найбільше членів, вони не дивились наякісні, духовні, моральні і характерні прикмети людей. УХодорівщині, наскільки я пригадую, їм не вдалося піднайти багатолюдей. З Чорного Острова двох братів Богданів, з ГородищаКоролівського# Заборського і може ще декількох. Але вони не малимайже ніякого впливу на громадське чи інше життя Ходорівщини,хіба може дещо пізніше при помочі німців, які почали шаленоарештувати і переслідувати українських патріотів#самостійників, авластиво бандерівців.

Коли у вересні 1939 року Західну Україну окупували більшовики,то відразу почали творити свої уряди. Люди тоді ще не знали багатоправди про більшовиків, отже до уряду вибирали поважних ішанованих господарів. Головою сільради в Отиневичах вибралиВасиля Безп’ятого, а секретарем Івана Сярока#Чорного. ВасильБезп’ятий був дещо заражений соціалізмом, але коли на практиціпобачив соціалістично#комуністичну дійсність, то став дійсноукраїнським патріотом#самостійником. Іван Сярок як знанийукраїнський громадський і політичний діяч, а може ще й до деякоїміри куркуль, побачив, що на становищі секретаря сільради він скороможе попасти в халепу, тому старався якнайскоріше з цьоговимотатися. Отже вмовили мене, бо мій батько не є куркуль, а десьтак бідняк#середняк і поставили мене на секретаря сільради. Вже неможу собі пригадати в який спосіб це відбулося, чи післали це длязатвердження районної і обласної рад, чи було ще щось більше. І такя пробув десь від місяця грудня 1939 до листопада 1940 року настановищі секретаря сільради в Отиневичах. Праця була нелегка.Більшовики відразу почали творити колгоспи. До мене приходилиголова райвиконкому чи голова або секретар райпарткому, чи

200


начальник НКВД або міліції і намовляли вступати до комітетуорганізування колгоспів, а спочатку самому стати членом колгоспу,щоб бути прикладом і заохотою для других. Як же ж мені буловступати в колгосп, коли я не був жодним господарем, а лишесамотнім молодим хлопцем. Господарями були мій батько і старшийбрат. Іти до них і намовляти вступати до колгоспу я вважав злочином.Іти до людей і намовляти їх вступати у колгосп – та ж вони менезненавидять. Більшовицька влада завжди робила щось так, не щоблюдям допомогти щось добре зробити, але щоб їм надокучити.

Тоді був Ходорівський район і Ходорів був районовим центром.Отиневичі були віддалені від Ходорова всього на 4#5 км, то вониОтиневичі приєднали до Ново#Стрілицького району, а Нові Стріличівіддалені на 12 км. Дороги погані – коли падають дощі, то такагрязюка, що віз і коні грузнуть в болоті, а взимку в заметіль ні дороги,ні Божого світа не видно. А ви мусите їхати на зібрання та мітінґи. Атакі села як Бориничі, Дрогобичі, Борусів, Бринці Церковні, БринціЗагірні ще набагато дальше віддалені від Нових Стрілич. Душевнезадоволення я мав з того, що коли в село приїжджали з НКВД чиміліції, то я повідомляв організаційних людей, щоб були обережні. Бовже тоді більшовики арештували свідомих українців, котрі вжеперебували в польських тюрмах і були розконспіровані, а їх родинививозили на Сибір. Щоб уникнути арешту, вони йшли в підпілля, алеродини все#таки вивозили.

І коли в листопаді 1940 року мене взяли як призовника в Червонуармію, то я до певної міри був задоволений, що позбувся цьогонапруженого і небезпечного секретарства. Нас завезли служити умісто Саранськ, столицю Мордовської Соціалістичної Республіки. ЗОтиневич зі мною служив Василь Яворський, а з ГородищаКоролівського – Михайло Гулей, мій двоюрідний брат. Звичайно, знами служили багато хлопців з Ходорівського, Ново#Стрілиського таінших районів. Нас дали у полкову школу підстаршин. Віднародження я був короткозорий, але якось пройшов через призовнукомісію, бо дали мені читати великі букви. Значить у цьому випадкуя мав щастя. Але коли прийшлося стріляти до цілі, то я ніяк не міг внеї попасти. Лікарі почали перевіряти мій зір і відіслали донайкращих лікарів у корпусний військовий шпиталь в місто Горькийнад Волгою.

201


Там я також мав щастя, бо попав на дуже доброго лікаря в ранзіполковника, вже старшого віку, який міг мати синів такого віку як я.Він був дуже розумний і добрий і завжди мене потішав, щоб я нежурився, бо все буде добре. Я повернувся в Саранськ і через деякийчас мене звільнили з армії через поганий зір.

В березні 1941 року я повернувся в Отиневичі. В цей часпротибільшовицьке підпілля було вже досить велике. Люди йшли впідпілля, щоб уникнути арештів, знущань і тортур. Переважно цебули провідні члени ОУН, які з підпілля вели організаційну,політичну, національно#культурну діяльність і військову підготовку,щоб у майбутньому змагатися за побудову української держави.«Здобудеш українську державу, або згинеш в боротьбі за неї» – це бувнайважливіший клич українського націоналіста#самостійника. Тодівже працювали у підпіллі такі мені знані люди з Ходорівщини: зОтиневич Костик Василь, з Городища Королівського Гамкало Гриць іПухаль Нестор, з Дрогобича Микола Бариляк і Михайло Нагірняк, зДуліб Богдан Прокопів, зі Стрілич Нових Михайло Кондрат, зі СугроваОлесь Радкевич, з Молодинча Антін Хомусяк і багато інших. Мені ціпідпільники були відомі, бо наша стодола та стрих хати були одним змісць зв’язку і переходили через нашу хату багато підпільників.

Були дуже строгі вимоги конспірації й обережності, бо в разівикриття більшовики нищили і вивозили в Сибір цілі родини. Ціпідпільники, про яких я тут згадав, були мені майже всі відомі з їхдотеперішньої діяльності. Інших я знав лише по псевдах, бозаборонялося знати забагато, бо якщо хтось попадав ворогові в рукиі міг би заломатися на тортурах, то не міг сказати того, чого не знав.Ці місяці (квітень, травень і червень 1941 року) вже були добрі дляпідпілля, бо можна було переховуватися в стодолі, на стриху на сіні,на оборозі чи в якійсь неопалюваній лісничівці. В ці місяці копали ібудували багато підземних криївок і сховищ.

22 червня 1941 року вибухнула німецько#більшовицька війна.Німці скидали багато бомб і на станції у Ходорові цілими ночамигоріли вагони з нафтою чи з чимсь іншим. Німецькі війська доситьшвидко просувалися на схід. З ними також йшли два відділиукраїнського війська. Один відділ під командою майора Побігущогопосувався на південь, а відділ «Соловейко#Нахтігаль» під командоюсотника Романа Шухевича вже ЗО червня був у Львові і цього дня

202


Українські Національні Збори у Львові під проводом ОУН(б)проголосили відновлення Української Держави. Головою урядуобрано Ярослава Стецька, великого українського діяча і патріота. Доскладу тимчасового державного правління увійшли знані діячі зполітичних, культурних, наукових, суспільно#громадських кіл,організацій і установ, а також безпартійні діячі. Українські церковніпровідники митрополит Андрей Шептицький і Полікарп Сікорськийдали своє пастирське благословення на відновлення УкраїнськоїДержави. Радість серед нашого народу була велика. Вірили, щосповнилися мрії, за які віддали своє життя найкращі сини і дочкиукраїнського народу багатьох поколінь. З цієї нагоди у кожному містіі містечку відбувалися величаві святкування. В церквах відправ#лялися урочисті Служби Божі і молитви подяки Всевишньомутворцеві за його ласки. Відтак ішли величезні походи на могилисічових стрільців чи інших героїв, а де таких могил не було, тонасипали символічні могили.

У Ходорові також відбулися такі святкування. Після урочистоївідправи в церкві величезний похід рушив вулицями міста аж нацвинтар, де знаходиться могила січових стрільців. На чолі походуйшли численні церковні процесії з хрестами і хоругвами, а такожукраїнськими прапорами. Було багато священиків, громадських іполітичних діячів, а також високі німецькі старшини. Всюди буловидно величезні маси народу. Тоді, в липні 1941 року, старшининімецької армії ще добре ставилися до українців, бо серед німецькоїармії були і розумні старшини, які передбачали, що політика ітактика Гітлера і Гіммлера доведе Німеччину до програної війни,одначе вони мусіли підкоритися диктатурі Гітлера. Почесна чвіркапредставляла ОУН. Ми здається мали пластунські напіввійськовіоднострої із синьо#жовтими опасками на рукавах. В цій чвірці булиБогдан Кицала з Ходорова, який щойно повернувся з еміграції зНімеччини, Гриць Гамкало з Городища Королівського, Гриць Коваль зМолодинчого і я. Я представляв Українське Юнацтво. Можливо, щохтось ще має фотографії з цих святкувань, бо мої пропали в час війни.

В цей час у 1940#41 роках я був районовим провідникомУкраїнського Юнацтва. Здається, що не всі райони були однаковими,були більші і менші. Наш район належав до менших і складався з 6сіл: Отиневичі, Городище Королівське, Городище Цетнарське, Руда,

203


Чорний Острів і Дрогобичі. В Отиневичах провідником був КостикЙосиф, в Городищі Королівському Балук Дмитро, в ГородищіЦетнарському Гриник Микола, в Руді Мандрик Іван, в Острові БобакПилип, в Дроговичах здається Нагірняк (вже не можу точно пригадати).В кожному селі провідник мав двох членів і вони спільно організовувалипевне число симпатиків. Завданням Юнацтва було в першій міріпроводити національно#освідомлюючу роботу серед української молоді,вивчати історію України, географію, літературу, культуру, дещо звсесвітньої історії і може ще дещо, що тепер вже призабулося. У всьомузобов’язувала сувора конспірація, щоб не попасти в руки окупантів. Укожному місті, містечку і селі відбулися народні збори, на яких обраноголову і членів місцевої управи. Створено українську поліцію, українськешкільництво, майже в кожному селі створено молодечі товариства «Січ».ОУН у кожному місті і містечку створила свої повітові чи районові бюро.Мене поставили секретарем такого бюро в Ходорові. Праця проходила зрадістю і піднесенням. Люди приходили зі всіх сіл за інструкціями,порадами, відозвами, листівками, бюлетнями і всякими потребами, бовсі відчули, що треба творити і зміцнювати свою державу. Молодь зентузіазмом працювала в товаристві «Січ», навіть проходиланапіввійськові вправи і вишколи. ОУН зорганізувала похідні групи, якіпішли на Східну Україну, щоб ширити там національну свідомість. Тамвони допомагали скликати національні збори, на яких вибирали управиміст, містечок і сіл. Народ був одухотворений тим, що «вже воскреслаУкраїна».

Але загарбницька політика німецького окупанта під проводомшовіністів#фанатиків Гітлера і Гіммлера поставилася ворожо дотворення Української Держави. Німці арештували її творцівС.Бандеру та Я.Стецька, а також багатьох членів ТимчасовогоДержавного Правління. Арештували і безпощадно знищували членівпохідних груп ОУН. Арештували і засилали до концентраційнихтаборів командантів і членів української поліції, голів і членівповітових, міських і сільських управ, яких уважали членами ОУН аботільки патріотами#самостійниками. Хто не хотів бути арештований,мусів знову переходити в підпілля. Провідником однієї з похіднихгруп «Південь» був Микола Сидор#Чарторийський з Ходорівщини зсела Чортория. Він дуже гарно описав це у своїх споминах «Від Сянупо Крим». Мешканцям Ходорівщини раджу її прочитати.

204


Почалася підпільна робота в Ходорівщині. Одним з перших мусівперейти в підпілля Микола Бариляк, командант поліції в Бортниках.Олесь Радкевич, син священика з Сугрова, який вже перебувпідпільний вишкіл при більшовицькій владі, був членом управи містаХодорова і саме тоді одружився з ходорівською красунею ЗосеюКалинець (колишньою моєю шкільною товаришкою), запізнився зпереходом в підпілля. Німці його арештували і кинули в концтабір, девін перебував до кінця війни і зіпсув своє здоров’я. Відтак виїхав доКанади і там передчасно помер.

З Отиневич мусив піти в підпілля Костик Василь. Це був дужеталановитий молодець, провідний член ОУН. Він був моїм шкільнимтоваришем і близьким другом. Ми подивляли його здібності. Бувдобрим малярем і міг за кілька хвилин накинути шкіц портретулюдини, мав чудовий каліграфічний почерк, був знаменитимпромовцем, декламатором, режисером вистав та журналістом. Якбибули його більшовики не знищили, то міг стати видатною людиною.

Наше державницьке життя в Ходорові проіснувало протягомлипня та серпня. У вересні німці почали несамовиту нагінку наукраїнських патріотів#державників, головно на бандерівців, а молодьпочали виловлювати і вивозити на роботи до Німеччини. Тоді ОУН вХодорові також мусіла зліквідувати своє бюро.

Провідних людей в Ходорові пригадую собі вже небагато. Довересня 1939 року були: адвокат Корнило Троян, провідний діячУНДО, сенатор польського парламенту; адвокат Стронціцький і йогопомічник магістр Василь Лаба, який походив з Бертешева; адвокатДенис; лікар Білинський; професор Гарасим’юк, директор «Рідноїшколи» у Ходорові; професор Василик. Інших вже не можу пригадати.Після проголошення відновлення Української Держави 30 червня1941 року пригадую: магістр Гуцало, Василь Вишиваний, ОлесьРадкевич, проф. Гарасим’юк, решта вже забулися. Священиком був о.Довгий.

Ще про Отиневичі. Вже згаданий Василь Безп’ятий післяпрограних Українських Визвольних Змагань 1917#21 років за#лишився в Чехословаччині, де мабуть закінчив сільськогосподарськушколу. Мабуть там і набрався соціалізму#комунізму. Другимсоціалістом#радикалом був Роман Гулей. Він деякий час був в Америціі там набрався соціалістичних ідей. Як приїхав з Америки, то накупив

205


багато поля, мав кілька пар коней, молотилку#керат, тримав понад 10голів худоби, тоді коли звичайний господар мав 1#2 корови і 1#2коней. Отже за комуністичною термінологією був куркулем. Він нелюбив панів#поміщиків, не любив священиків і не ходив до церкви.Мав гарний голос і часто любив співати при роботі при хаті, в саду чина городі. Ми, дітваки, тоді ставали десь в закутку і з насолодоюслухали його спів, а головно патріотичних пісень: «Ми гайдамаки»,«Гей, там на горі Січ іде», «О, Україно, о, люба ненько», «Чом, чом землемоя», «Сміло друзі» і багато інших. А знав він їх багато. Мав вінчотирьох синів: Івана, Степана, Миколу і Славка, які також маличудові голоси#тенори, співали в церковному і світському хорах і всіходили до церкви. Хоч Романа в селі називали комуністом, він ним небув і це видно навіть з того, які пісні співав. Церкву і священиків вінне любив взагалі, але його дружина і сини ходили до церкви. Він нелюбив тих священиків, які нечесно і несовісно виконували своїсвященичі обов’язки посередника між людьми і Богом, забуваючипро любов до ближнього, милосердя, допомогу убогим, стражда#ючим, терплячим. Таких священиків не любив і велетень духу ІванФранко. Тому вони називали його соціалістом, радикалом табезбожником. Коли він написав наукову працю «Біблійне оповіданняпро сотворене світа в світлі науки», то ці священики викупили весьнаклад і знищили. Після цього Франко попав у велику депресію,почався параліч і можливо через це передчасно помер.

Таку доброту деяких священиків я гірко пережив особисто. Коли в1936 році несподівано померла моя мама, то тато, брати і сестри увеликому горі випровадили мене до священика замовити похорон. Ямав тоді 17 років, недавно закінчив школу, вчився релігії в священикаі тому вони думали, що скаже мені меншу ціну. А він заспівав, як токажуть «як за рідну маму», і я ще гірше заплакав. На цю тему ІванФранко написав оповідання «Навернений грішник», де гарнозмалював долю героя Василя Півторака та його родини. Раджучитачам прочитати це оповідання.

Коли весною 1939 року виникла Карпатська Україна, то деякінаціоналісти з Галичини почали нелегально переходити туди, щобдопомогти їй втримати свою незалежність. Деяким хлопцям вдалосяперейти кордон, а деякі попалися в руки шовіністичної польськоїполіції та прикордонників. Тоді до польської тюрми потрапили три

206


провідні члени ОУН з Ходорівщини# Микола Левицький та АнтінХомусяк з Молодинчого, Богдан Прокопів з Дуліб. Коли у вересні 1939року Галичину окупувала комуністична Росія, то багато українськихпатріотів втекли до Німеччини, щоб уникнути переслідувань,арештів і тортур. Серед цих втікачів був і згаданий МиколаЛевицький. В липні 1941 року він повернувся до Ходорова. Він бувталановитим публіцистом та письменником, а також добриморатором. В Ходорові він заснував друкарню, яка друкувалалетючки, відозви, газети і журнали, а може і книжки. Пізнішедрукарня була передана українському підпіллю. Щоб ширитинаціональну свідомість серед народу, члени і симпатики ОУН їздилипо селах, нібито від імені «Просвіти» і читали лекції в читальнях.Пригадую, що з Ходорівщини такі лекції читали Микола Левицький,Микола Лушпак та Микола Пухаль (обидва з ГородищаКоролівського). Це було ще перед вереснем 1939 року.

Восени 1941 та зимою 1942 року гестапо виарештувало відомихполітичних і культурних діячів, переважно членів і симпатиків ОУН іЮнацтва. А вже від зими 1942 року почало братись до менш помітнихдіячів та до жидів. У березні прийшли і по мене. З сільради менеповідомили своєчасно і я пішов у підпілля, пам’ятаючи проігнорування Олесем Радкевичем такого попередження. Життяпідпільника є небезпечне, напружене і докучливе. В теплу пору рокуспання і перебування по стодолах, стрихах, оборогах, лісничівках таінших місцях, а зимою вже треба бути в хаті, а тоді зобов’язує щестрогіша конспірація. Доводилося днями перебувати у приміщеннях,а ходити ночами. В денну пору можна було ходити в таких теренах, деніхто підпільника не міг знати, але якби хтось впізнав, то це моглоспричинити небезпеку та клопоти. Більшість підпільників мали зсобою пістолет, щоб при потребі оборонити себе. Я зброї ніколи немав і не носив, бо від народження мав алергію до крові. Втрачавсвідомість не тільки від вигляду людської крові, але навіть в тихвипадках, коли говорилося про кров. Тому в школі, в Червоній арміїчи де#небудь, де говорилося про кров, перев’язування ран і томуподібне, я мусів виходити з таких лекцій, навчань чи розмов. І коли яміг працювати на культурно#освітньому відтинку, пропагандивномучи зв’язку, то вже ніяк на відтинку військовому, де стріляють і ллєтьсякров. Я звертався з цією справою до лікарів, то вони мені сказали, що

207


це не є хвороба і не лікується. Є більше таких людей, які мають такунервову систему. Якби всі люди мали таку систему, то не було би нівійн, ні вбивств, ні жодного пролиття крові.

За час перебування в підпіллі мені протягом року доводилосяперебувати в Дроговичах, Чорному Острові, Городищі Королівському,Городищі Цетнарському, Отиневичах, Старих і Нових Стріличах,Вовчатичах, Сугрові, Підлісках, Черемхові, Новосілках, Молодинчу,Бортниках, Букавині, Ляшках Горішних, Загірочку, Ходорові таЛьвові. Родини, які допомагали підпільникам та переховували їх,ризикували своїм майном і життям, а було таких патріотів багато. За50 років, які проминули з того часу, я ще пам’ятаю декотрих з них.

Родини Ревуцьких і Шевців у Стріличах Старих, Анна Гриник в ГородищіЦетнарському, Антін Завадовський і Дмитро Кравець в Отиневичах,Стахів і Гулей в Городищі Королівському, Костецькі в ЧорномуОстрові, Ганущаки в Вовчатичах, Катола в Сугрові, Хомусяки вМолодинчу, Гриць Нагірняк в Дроговичах.

Пригадую також кількох священиків: о. декан Прийма в Дулібах,о. Козак в Ліщині, о.Курчаба в Чорному Острові, о.Сайкевич у Васючині.Особливо пам’ятаю останнього. В Отиневичах щорічно 27 вересня насвято Чесного Хреста відбувався храмовий празник. На ньогоприбували багато людей і священиків з сусідніх сіл. Отця Сайкевичачомусь називали «плаксивий», можливо тому, що під час йогопроповідей люди плакали і сам він плакав. А ще у Ходорові буво.декан Довгий.

Коли я був молодим 15#16#річним юнаком, то мав бажання вступитидо монастиря. На свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня братГринь і сусіди ходили на прощу#відпуст до монастирів в Гошеві таУневі. Я пішов до катехитів, які навчали мене релігії, о.Довгого уХодорові та о. Крвавича в Отиневичах, і вони дали менірекомендаційні листи до директора школи в унівському монастирі.Маючи ці листи, я пішов з батьком та сусідами на відпуст до Унева.Ігуменом монастиря там був Климентій Шептицький, рідний братмитрополита Андрея Шептицького. Ректором монастирської школибув о. Йосиф, якого прізвища вже не пам’ятаю. Це була дуже ввічливаблагородна і розумна людина. У нашій розмові він давав мені багатожиттєвих вказівок та повчань. Одне з них запам’яталося мені на всежиття. Зміст його був приблизно такий: одного разу Ісус Христос з

208


апостолом Петром були у довшій мандрівці. Доводилося їм ночувати убагатьох місцях в людей. Вони вели розмови на різні теми, між іншимпро людську доброту, любов до ближнього, чесність і милосердя,співчуття і допомогу бідним. Петро обстоював думку, що люди вмонастирях є найбільшими праведниками, чесними і благородними.Ісус Христос сказав, що це не завжди так, і каже йому: «Чи пам’ятаєш,Петре, цих двох людей, у яких ми недавно ночували. Це є дуже чесні,порядні, праведні і благородні люди і вони ніколи від своїх дверей невідпустять бідного, голодного і потребуючого, щоб його не нагодувати іобдарувати. Це подружжя є шановане і люблене у своїй оселі і всюди, деїх знають. Вони всюди стараються вносити любов, радість, втіху ідопомогу. Такі люди є добрим прикладом для других. Тому, щоб бутичесним і справедливим не конечно жити в мурах монастиря». І сказавмені ректор о. Йосиф: «Іди, синку, в світ, бо в ньому можна знайти багатопраці, задоволення і добрих людей. Щоб жити за мурами монастиря,треба мати багато вроджених покликань, Божих ласк, скромности,терпеливости, витривалости й аскетизму».

Влітку і восени 1942 року, взимку й весною 1943 року гестапошаліло. Домордовували й вивозили до концтаборів жидів,арештували й вивозили до концтаборів українців, які не встигливтекти, або не хотіли чи боялися йти в підпілля. Весна 1943 року буладля мене останньою на Україні. Німці забирали молодь на примусовіроботи до Німеччини. Багато молодих не хотіли їхати туди і втікали.Німці робили облави на базарах, у поїздах, а навіть в церквах. Уквітні 1943 року я їхав поїздом до Львова. Під Львовом німці зробилиоблаву і багато молоді забрали до табору, а відтак вивезли доНімеччини. Я мав тоді документи на прізвище Костишин Михайло.Мене вивезли до праці в копальню вугілля до міста Гамм у ПівнічнійВестфалії. У копальні ми проробили 2 роки, тобто до кінця війни.Маючи чуже прізвище, я не міг нікому писати листів, бо тоді грозивби мені концтабір або щось гірше. Після капітуляції Німеччинизорганізувалися українські табори і я знову перейшов на своє ім’я іпрізвище. Щоб знову не попасти в більшовицький рай «на Родіну», мивиїхали за океан в Канаду.

Канада є країною великих можливостей. За площею вона може в20 разів більша від території України і протягається від Атлантичногодо Тихого океану. Сусідів має дуже добрих, бо лише на півдні

209


граничить з США, а на півночі виходить до безмежних просторівЛьодовитого океану. Середня і південна смуга вкрита безмежнимипросторами лісів, врожайних полів, тисяч озер і пустирів. Населеннямає менше, ніж 30 мільйонів, отже в майбутньому має великігосподарські і промислові можливості.

Українців у Канаді є біля мільйона, точно важко сказати, боасиміляція пожерла багато українців. Перші українці в Канаді, якізаписані в історії, це Іван Пилипів і Василь Єлиняк, які приїхали доКанади вже понад 100 років тому. Українці приїхали до Канадинабагато скоріше, але в історії не записали. Невідрадні обставини нарідних українських землях, які впродовж віків з короткимиперервами знаходилися під владою ворожих окупацій, змушувалиукраїнців виїжджати в чужі краї до Канади, Америки, Бразилії,Аргентини, Франції, Німеччини на заробітки і шукати можливостейкращого життя. їхали з Галичини, Буковини, Закарпаття, з#підавстрійської окупації, бо зі східних земель України, які були підросійською окупацією, границі на виїзд за кордон були замкнені.Життя на рідних землях було тяжке, головно тому, що величезніпростори земель і лісів були власністю панів#поміщиків, головнополяків і їх жидівських вислужників. Українські селяни#хліборобимали вузькі смужки поля, відділені на кілька кілометрів одна віддругої, а родини бували багаточисельні, отже люди мусили шукатизаробітків. В Отиневичах був поміщик Бохеньський, а відтак з йогодочкою оженився князь Воронецкі з Познанщини. Мали вони двафільварки. Один був близько в селі, а другий Березки за кількакілометрів на схід від села. Мали став, ріку, великі ставки, де годувалирибу, багато пасовиськ і сінокосів, млин. Разом мали більше землі,ніж всі селяни. До того мали ще й корчми, де селяни пропивали своїгроші.

Перші українські поселенці в Канаді корчували ліси, головно упровінції Манітоба, Саскачеван і Альберта. Там вони зробиливрожайні поля. Багато з них працювали лісорубами в лісах, вкопальнях, фабриках, а деякі в містах. Вони зберегли свою ріднумову, пісню, звичаї і традиції, побудували свої церкви, читальні,школи, а опісля почали видавати українські книжки і газети.

Коли частина українців пішла у школи і добре вивчила англійськумову, то українці почали включатися в громадське, політичне,

210


культурне і державне життя Канади. Багато українців#канадцівбрали і беруть участь у суспільному і державному житті Канади.Найбільш визначні і помітніші з них Михайло Лучкович, АнтінГлинка, Михайло Старчевський#Стар, Павло Юзик, Іван Гнатишин,Іван Яремко, Юрій Шимко, Андрій Вітер, Олесь Киндій, РоманРоманів і багато#багато інших.

Після II Світової війни в Канаду прибула і прибуває новаукраїнська еміграція. В час від 1939 до 1945 року в Західній Європіопинилася велика кількість українців. Крім великої маси робітників,яких насильно вивезла в Німеччину гітлерівська влада, тутопинилося велике число української інтелігенції, яка вийшла знімецьких концтаборів, полонених, втікачів перед новою навалоюбільшовиків та інших, які різними шляхами у воєнну хуртовинузалишили рідні землі. Знаючи жорстоку комуно#імперську дійсність,ніхто не хотів повертатися «на Родіну», отже виїжджали в далекікраїни за море до Америки, Канади, Аргентини, Бразилії, Австралії, адеякі залишилися в Німеччині, Франції, Голландії, Бельгії, Італії.Нова еміграція в Канаді з великою кількістю інтелігенції значнозміцнила існуюче тут українське життя.

Тут, в Торонті, де ми приїхали, заснували Спілку УкраїнськоїМолоді, Пласт, Об’єднання Демократичної Української Молоді(ОДУМ), Лігу Визволення України, відділ Антибільшовицького БлокуНародів (АБН), видавничу спілку «Гомін України». Вона дотепер видаєоднойменний український тижневик і друкує книжки на ідеологічно#політичні, історичні і літературно#культурні теми. Я є членом ЛігиВизволення України (тепер називається «Ліга Українців Канади»),уділовцем і передплатником «Гомону України» від самого початку йогоіснування.

На початку 1982 року в Америці в місті Грілей (штат Колорадо)професор університету Іван Овечко почав видавати цікавий журнал«Украпрес» (огляд української преси). Це був незалежний журнал, якийна своїх сторінках поміщував статті і дописи різних авторів, часто наконтроверсійні теми, насвітлюючи думки і проблеми однієї теми двомаавторами в протилежному світлі. У рубриці «Форум вільної думки»поміщували численні листи читачів, які висловлювали свої думкивідносно цих контроверсійних статей. У цих листах я також любиввисловлювати свою думку і поміщувати свої дописи.

211


Проф. Іван Овечко видав довідник англійською мовою «Україна йукраїнці», щоб поінформувати американців і англомовних читачівпро Україну. Цей довідник вийшов двома накладами. Найбільшимжертводавцем для видання першого накладу був Семен Ляшенко, адля другого# Марія і Дмитро Гулеї (тобто я з дружиною). У 1987 роціпроф. Іван Овечко припинив видавання цього цікавого і вартісногожурналу. Головною причиною було те, що померла його дружинаМарія, яка була незаступимим помічником і правою рукою йоговидавничої діяльності. Цих 33 примірники журналу «Украпрес» явислав до шкільної бібліотеки в Отиневичах.

У 1986 році я видав збірку «Українська народна творчість». Томущо ще деяка кількість цих книжок залишилася, я їх тепер висилаюдля шкіл і бібліотек в Україну. Деякі свої дописи я поміщував також учасописах «Гомін України», «Наша мета» і «Народна воля».

З нашої Ходорівщини у Канаді є людей досить мало. В Монтреалі живезнаний публіцист і журналіст д#р Роман Олійник (літературне псевдоРоман Рахманний) з села Піддністряни, а в столиці Америки Вашингтоніживе його рідний брат Степан Олійник, полковник американської армії(тепер вже пенсіонер). Про Романа Олійника варто додати, що віннародився 1918 року, а в 1944 році закінчив Львівську БогословськуАкадемію. На еміграції в Німеччині видавав газету «Трибуна». 1946 рокувиїхав до Голландії, звідки 1948 року переїхав до Канади. ОчолювавУкраїнську Пресову Службу, був редактором засновником газети «ГомінУкраїни». Доктор філософії. Його публіцистичні твори формували наЗаході громадську думку про Україну. 1973 року отримав першу преміюОб’єднання українських журналістів Америки. 1994 року за тритомник«Україна атомного віку» нагороджений Державною премією України іменіТ.Шевченка. 1999 року в Києві вийшла його книжка «Літературно#ідеологічні напрямки в Західній Україні (1919#1939 роки)», видання якоїоплатили ми з дружиною Марією.

В Торонто є Олександра Іваницька#Зіняк з родиною з Ходорова,Іванна Худик, дружина священика Івана Лещишина з Ходорова,Євген Кецало з родиною з Ходорова, Степан Мандрик, Петро Кудла,Теодор Войтович, Дмитро Паняк, Михайло Петрівський#Пшик з Руди,Михайло Гулей з Городища Королівського, Шелаховський Андрій зКалинівки, Тимків Василь з Баковець, Мирослав Костишин зБоринич, Дмитро Дунько з Підлісок.

212


Ці більш замітні постаті, які відійшли у вічність: священик ПетроХомин з Піддністрян і його брат Василь Хомин, учитель МихайлоЛукавецький зі Сугрова, Олесь Радкевич зі Сугрова, д#р СтепанКучменда зі Тужановець, священик Юрій Герич з Дуліб, ВолодимираСаляк#Микитчук з Ходорова. В Америці ще живе Марія Гулей#Стефанів з Городища Королівського, Володимир Сохан з Ходорова,довголітній головний секретар Українського Народного Союзу вАмериці, його брат інженер Ігор Сохан, Ярослав Закаляк і ЯрославЖмуркевич. Вже померли адвокат Корнило Троян з Ходорова, ЛевкоСемущак з Ходорова, професор Осип Гулей з Гродища Королівського,д#р Василь Вишиваний з Ліщина, Осип Подоляк зі Сугрова. Це ті, прояких мені відомо. Не знаю чи живе, чи вже помер Микола Сидор#Чарторийський, великий український патріот, провідник похідноїгрупи «Південь» у 1941 році, власник української книгарні «Говерля» вНью#Йорку, який видав і перевидав багато українських книжок.Автор книжок «Від Сяну по Крим», «Мандри життя», «Проща доСвятих місць» і може ще деяких. Звичайно, ще є ще дехто зХодорівщини, кого я не знаю.

З висоти нині прожитих років, думкою завжди лечу до рідноїукраїнської землі, кланяюсь могилам моїх рідних батьків, близьким ідалеким родичам, знайомим і незнаним патріотам ОУН, УПА з якимимав честь жити, боротись і працювати для добра і величі України.

ВСЕ ДЛЯ СЕБЕ, А ЩО ДЛЯ УКРАЇНИ?

Недавно я прочитав книжечку, яку написав Василь К#о у Нью#Йорку ще у 1952 році, під назвою «Все для себе – а що для України?».Автор цієї книжечки на 38 сторінках, між іншим, пише таке: «Ми,українці в Америці і Канаді, користуючись всіма найновішимидосягненнями техніки; маючи телевізійні апарати, холодильники,авта, власні будинки; витрачаючи сотні і тисячі доларів на різнізабави і розваги, – ми відсуваємо на задній план найактуальнішіпотреби і найсвятіші обов'язки перед нацією. Наші українці вАмериці і Канаді, на жаль і на превелике диво, та що більше – на сміхв очах чужинців – пожертви на національні цілі обмежують центами

213


або кількома доларами, мовляв: «Нате і вам крихту з мого панськогостола». Чи ці жалюгідні пожертви можна назвати справжнімипожертвами, чи це тільки звичайна насмішка над пожертвою. О, якдалеко ще нам до жертовности ближньому та ще рідним нещаснимбратам і сестрам українцям! Жоден з українців#емігрантів неповинен забувати про наших братів і сестер за залізною,диявольською московською завісою! Хай кожний свідомий українецьі українка, без різниці партійної приналежности релігії тапереконань жертвують, де вважають за доцільне та за потрібне. Щекраще було б, якби існував надпартійний всеукраїнський фонд, щобвсі українці були з'єднані у співпраці для визволення. З певністюможна твердити, що такий фонд міг би мати значно більші успіхи,ніж будь#який фонд зокрема. Бо ще й тепер не один хитродумнийскупар з радости аж долоні тре, мовляв, він «не жертвує, тому, що незнає, які з наших існуючих фондів ліпші, а які гірші, та боїться, щобине пожертвувати гіршим». Отже, бачимо, що проблеми складанняпожертв українцями на наші національні потреби, а головно напотреби визволення України з неволі і побудову Самостійної СоборноїУкраїнської Держави, є тепер майже такі самі, як були 28 років тому.

А коли поглянемо на життя наших товариств, організацій,церковних парафій і інших, то побачимо, що більшість із нихставлять на перше місце важливість і розвиток свого товариства,організації чи парафії, а до справи визволення України з тяжкоїневолі вони практично не докладають ані зусиль, ані гроша. А мимусимо змагати до того, щоби кожна українська організація,товариство чи парафія, поза своїми особистими потребами,призначила певну суму гроша і труду на фонд допомоги Україні у їївизволенні. І було б добре, якби такий всеукраїнський соборно#державницький фонд нам удалося створити. Замість міжпартійних ірелігійних сварів і взаємних докорів, обвинувачень і очорнювань,яких у нас, на жаль, так багато, – ми повинні робити конкуренцію ізмагання, котра організація чи церква зробить і дасть більше длясправи визволення України. Усі організації, товариства, середовищачи парафії не повинні у нас бути самоціллю, бо знаємо, що протягомнашої найновішої історії відійшли від діяльности і пересталиіснувати і Просвіта, і Луг, і Січ, і Сокіл, і Каменярі, і СільськийГосподар, і Українське Національно#Демократичне Об'єднання

214


(УНДО), і багато інших українських товариств і організацій, – асправа визволення України з неволі осталася й надалі, вона насзобов'язує і буде зобов'язувати й треба приготовити молоді поколіннядо цих завдань.

Кажуть, що коли Наполеона запитали, що найбільш важливе іпотрібне у війні, він відповів, що три речі – гроші, гроші і гроші. Мибачимо, що жидівська еміграція, головно в Америці, створилавеличезну матеріяльну базу, при помочі якої могла робити усіможливі зусилля для створення своєї держави, – і вона таку державудопомогла створити. І українська еміграція також повинна подуматипро створення нашої всеукраїнської соборницької бази – «Фонддопомоги Україні у її визволенні». На цей фонд повинні складати різніпожертви і датки всі українці без огляду на їх релігійні, ідеологічні чиполітичні погляди. Також на нього повинні робити завіщання іспадки всі українці, головно ті, які не мають родини, – щоб нашітяжко запрацьовані гроші не попали в руки трасткомпаній, або туди– до поневоленої України у руки нашому ворогові.

Мені особисто при розробленні завіщання було проблемою, накотру українську організацію чи установу зробити запис, а хотів бизгідно зі совістю – зробити це на пряму справу визволення України зневолі і збудування та закріплення української держави. А у нас такоївсеукраїнської соборницької фундації, котра б прямим способомдопомагала Україні у її визволенні, поки що нема. Цей всеукра#їнський соборницький фонд повинен допомагати всіма можливимиспособами українцям в Україні і на засланнях, як також фінансувативсі потреби у вільному світі для справи визволення України. Якразтреба притягнути до цих завдань усіх наших молодих людей, які вжетут кінчали школи, здобули високу освіту, добре володіютьанглійською, французькою чи іншими мовами в країнах, у якихживуть, – якщо потрібно, то якраз із цього фонду давати їм допомогуще додатково кінчати школи добрих журналістів, кореспондентів інауковців, щоб вони, маючи добре знання про Україну, ширилиправдиві відомості про колоніяльне положення України, писаликниги і праці про правду України, про її історію, пофальшованунашими сусідами#ворогами, ширили цю правду в англомовних ііншомовних часописах і журналах, на телевізії і радіо, у школах тауніверситетах, як теж на форумах державних урядів і їхніх столиць.

215


Професор Валентин Мороз, хоч ще недовго у вільному світі, одначевін величезну вагу покладає на українську молодь у світі, – істверджує, що ми тут уже маємо молоду англомовну, франко# чиіншомовну Україну, а там на засланнях, по цілій російській імперіїрозсіяну, а також і в Україні, головно на Донбасі та інших частинахСхідної України, – російськомовну Україну. Отже, всіх тих молодихлюдей, які уже слабо говорять або взагалі не говорять рідноюукраїнською мовою, але почувають себе українцями, – требаорганізувати, притягати в організовані ряди до праці для українськоїсправи, за визволення України з неволі і побудову УкраїнськоїСамостійної Соборної Держави.

Наші деякі люди не раз люблять багато шуму і патріотизму насловах, але практичних діл чи матеріальної допомоги для справивизволення України дуже мало або зовсім ніяких. Але требаробити не лише багато шуму і хизуватися своїм патріотизмом насловах, але й усі ті, у кого є кишеня, мусять також цілий час іпотрясати патріотичною кишенею на справи і потребивизволення України; давати допомогу і можливість працювати нанародній і визвольній ниві усім тим обдарованим патріотам,котрі ціле життя безкорисливо працювали і дальше працюютьдля української справи, а у яких кишеня завжди порожня абонапівпорожня. І хоч ми тут на терені Канади і в інших країнахнашого поселення вже багато проробили корисної праці длядобра української справи і визволення України з неволі, – одначеми мусимо робити дальше усі зусилля, щоб підготовити належномолоде покоління, щоб воно дальше продовжувало цю працю аждо переможного завершення нашої найбільшої національноїмети.

Щоб не бути голослівним із висловленими думками, пересилаю$200,00 на потреби «Гомону України», щоб на його сторінкахдальше друкувалися відомості про справи України, про тяжкестановище українського народу на рідній землі, про необхідністьвизволення України з неволі та збудування Самостійної СоборноїДержави.

«Гомін України» (1980, 7 травня)

216


КІЛЬКА ДУМОК ЩОДО ВИДАННЯ «УКРАПРЕС»

Ця вістка мене дуже врадувала. Думаю, що видання такого органу,який би інтереси України завжди ставив на перше місце, а релігійні,союзові, ідеологічно#партійні і всі інші погляди, міркування чипереконання аж після цього, є дуже і дуже потрібне й на часі. Це навітьуже давно було потрібне. Мені здається, що Ви мусите згуртувати дужесильну редакційну колегію, на авторитеті якої зможете зорганізувативеличезну масу любителів української вільної преси – передплатників,уділовців, жертводавців, а головне – фундаторів і меценатів з поважнимигрошовими вкладами... Думаю, що до співпраці з Вами треба запросититаких визначних патріотів#соборників, як (далі список осіб, до якихредакція вже звертається з відповідними листами. – Прим. ред.)... Япереконаний, що Ви добро України ставите перед усе, що питання релігіїй віри залишаєте вільним для людини відповідно до покликів її серця, довідчуття Бога в її душі, у вияві любови до ближнього і Батьківщини, унамаганні допомагати їм. Що перша мета є бути добрим, щирим і чеснимукраїнцем і допомагати тим, хто ці постуляти проповідує і виконує – чи топравославні, чи католики, євангелики й інші, чи бандерівці, чимельниківці, старі чи нові демократи та всі інші. Я також цих поглядів.Отже, запропонована Вами публікація мусить нас усіх мирити та єднатидо здобуття волі українському народові. Бо, дивлячись на теперішніпотягнення наших асекураційних союзів, на приписування собінепомильностей, політично#ідеологічних середовищ, церковнихпроводів, пресових органів, наукових установ, потягнення новихдисидентів, що прибули недавно з України, – складається враження, щоми цими діями і потягненнями визволення України не наближаємо, авіддаляємо...

Ваш вільний орган мусить давати місце на своїх сторінках дляавторів різних поглядів і стремлінь. Здається, що мусите поміщуватидописи всіх, навіть розкольників і шкідників українського об'єд#нання, якщо ці автори будуть підписувати свої статті, дописи чилисти повним іменем і прізвищем, і так піддавати їх думки на осудчитачам і всій українській спільноті, щоб знали всі, що діється середнас, хто що проповідує, що робить, до чого прагне, – і тоді не під#держувати закукурічених фанатиків чи шкідників. Бо виглядає, щоворог розпустив серед української спільноти дуже сильні сіті, щоб нас

217


розбивати, розсварювати, розколювати й роз'єднувати... Посилаюпоки що скромний даток $200,00 (скромний не даток, а жертвода#вець. – Прим. ред.). Пізніше стану членом видавничої спілки, а як Богнагородить здоров'ям й життям – стану й меценатом.

Від редакції: На те «пізніше» не прийшлося довго чекати і вже черезтри тижні після першого листа п. Дмитро Гулей прислав лист, що йогомайже повністю подаємо, бо в ньому мова лише про «Украпрес».

Така публікація буде дуже корисна для українського суспільства ідля української справи. Ви мусите дійсно доложити багато зусиль,завзяття і впертости, щоб це діло відповідно наладнати і провадити.Матеріальну допомогу мусите одержувати від усіх тих, на прохання іпід тиском яких Ви розпочали таку важливу працю... Бо замалоплакати, що... вони не мають чого читати, але треба їм усім«потрясти» патріотичним сумлінням і «патріотичною» кишенею навидання цієї цінної публікації... Як надішлете усім, кого адреси маєте,перше число видання, тоді багато мали б відгукнутися зпередплатою, пожертвами, дописами чи іншою допомогою. Але напочатку, здається, мусите одержати допомогу від любителів таентузіастів вільної української преси і від тих, що «вимагали» від Васвидавати вільний український часопис. Думаю, що конечним маєбути, щоб усі статті, дописи чи листи у цій пресі були з повнимипідписами авторів. Пожертви повинні бути поміщені для заохотиінших прийти з матеріальною допомогою. Якщо будуть анонімніжертводавці зі скромності чи інших причин, то це також гарно, і цеїхня справа. Одначе, якщо такої потреби нема, то на загаланонімами, псевдонімами, криптонімами чи ініціялами України незбудуємо. Буде великим успіхом, якщо вдасться приєднати доспівпраці якнайкращих журналістів, дописувачів і інших, – тоді легкобуде Вам видавати «Огляд української преси», і він буде цікавіший,вартісніший і авторитетніший... Пересилаю Вам допомогу в сумі$500,00, щоб започаткувати це велике діло, і бажаємо успіхів.

З пошаною Дмитро Гулей«Украпрес» (1982, №1)

Треба висловити Вам признання за 2#ге число журналу. Воногарно виглядає і назовні, і змістом – багато сильніша за перша число.Дуже гарно, що Ви помістили сильну статтю Олеся Бердника

218


«Тернистий вінець України», гарні фейлетони й статті – ПанькаНезабудька, Св. Караванського, Андрія Чаплі, Степана Підкови.Короткі, але корисні думки Ф. Федоренка, Людмили Почтар, Вашкоментар «Хто кого ображає», Н. Гусара, Івана Підопригори, о. ІванаТкачука, а спеціяльне признання належить Вам за дуже вартіснустаттю «про розгнуздану демократію». Отже, Ваша праця звидаванням цього журналу на правильній дорозі. (Цей же авторраніше, відгукуючись на 1#ше число, писав так: «Не дуже погоджуюсьіз Вашим коментарем до «Чи є «добрі» комуністи». Мені здається, щоякраз ці вийнятки із згаданого Вами правила варті багато уваги. Бо,напевно, ці «вийнятки» в Україні – це більшість там, а якраз «злющі»комуністи – справжні вийнятки...).

«Украпрес» (1982, №3)

Я отримав останнє число «Украпресу» (ч. 34 – осінь 1986), де Випишете, що носитеся з думкою видавати його знову щомісяця. А меніздається, що це затяжко для однієї людини бути і видавцем, іредактором, і адміністратором, і видавцем книжок. Може, було бдобре зробити «Украпрес» двомісячником або квартальником. Цетільки моя скромна думка, а зробите так, як Вам удасться. (Від ред.:Ваша думка, мабуть, найреальніша. Але з Нового Року яснішепобачимо).

«Украпрес» (1986, №35)

НА ШЛЯХУ БУДУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЛІДАРНОСТИ

Коли вдумуємось у геніяльну творчість нашого найбільшогонаціонального Пророка, завжди на думку приходять Його слова: «Ідень іде, і ніч іде ... І голову схопивши в руки, дивуєшся: чому не йдеАпостол правди і науки!..». Коли він прийде, той Верховний АпостолПравди і Науки, той український Вашингтон, – ми не знаємо. Одначеукраїнському народові у поході до волі потрібно багато апостолів,добрих учителів, наставників, діячів і провідників, котрі в братолюбіїй єдиномислію творили б Українську Солідарність. І коли вонивиховають увесь український нарід до такої міри, що всі українці

219


стануть свідомі й готові до здобуття вільної української держави,нарід вилонить з#поміж себе нашого Вашингтона і весь потрібнийпровід.

Минуло вже 15 років, як нам на еміграції вдалося створити СвітовийКонгрес Вільних Українців, і це було чи не найбільше досягненняукраїнської еміграції. Маю враження, що протягом цих 15 років міг бивиконати більше корисної праці, якби мав більше сил і фінансів і якби вінмав мандат вести діяльність не тільки на суспільно#громадському,культурно#освітньому та церковному відтинку, але й на політичному.Думаю, що не пошкодило б українській справі пробувати скріпитипрацю СКВУ шляхом зговорення, виборів чи делегування до СКВУпредставників також політичних середовищ, щоб на форумі нашогоцентрального представництва створити Українську Солідарність і нацьому форумі соборно і солідарно репрезентувати Україну у вільномусвіті. Можна б також спробувати створити при СКВУ Соборницькийфонд, що був би сильною базою для виконання цієї важливої праці. Тодіб представники чужих держав знали, до кого вони мають звертатися вусіх справах, що торкаються України. Бо якщо поляки в обличчі великоїзагрози і небезпеки, коли поки що загрожена тільки їхня територія,створили свою «Солідарність», то чому б українцям на еміграції цього незробити, коли загрожена не тільки територія України, але її мова,культура, духовність, Церква і сама душа народу? У них Церква завждибула одним суцільним монолітом, майже не було боротьби на релігійномувідтинку, бо в них церква і національно#державницький патріотизм – цемайже одне. А в нас протягом всієї нашої історії, як і сьогодні, ми багатосил витрачаємо на релігійні міжусобиці. Якщо в Україні на ті справимали і мають величезний вплив ворожі чинники й інтриги, то тут, увільному світі, ми повинні б бути вільні від тих ворожих намагань.

Замість одностайно й солідарно змагатися за здобуття своєїдержави, багато сил і часу витрачаємо на інші справи, коли требадумати про одне: саме існування нашого народу загрожене, а як небуде народу, то не буде кого і з ким будувати ні церков, ні культурно#наукових установ чи інших суспільно#громадських надбань.

Часто наші люди нарікають, що ми ніяк не можемо спільнопідготовити святкування наших національних свят, таких імпрез, якна свято Самостійности й соборности, свято Шевченка, Героїв таінші. Коли виступає хор чи ансамбль однієї парафії, то вже з парафії

220


іншої церкви ніяк не хочуть виступати разом, щоб те свято зробитидійсно соборним. Те саме, коли беруть участь у святі з одногополітичного середовища – з іншого вже не хочуть бути разом, щоб целюдей з'єднувало, а не роз'єднувало.

Але є вже помітні й спільні виступи – серед молоді. СпілкаУкраїнської Молоді, Пласт, Об'єднання Демократичної УкраїнськоїМолоді, студентські організації вже часом пробують виступатиразом, дуже миле й зворушливе враження робить виступ молоді ідітей українських шкіл. Останній такий виступ дітей на святі у честьТ. Шевченка у Торонто зробив гарне враження. Біда тільки, щокожного року в школах і молодечих організаціях все менше й меншедітей і молоді.

Варто було б над оцими справами нам подумати!«Украпрес» (1982, №3)

БІЛЬШЕ ЛЮБОВИ, ПОШАНИ,ТОЛЕРАНТНОСТІ І СПІВПРАЦІ

Письменник Олесь Бердник вважається в сучасну пору чи не най#більшим філософом і мислителем України. У своїй повісті «Прометей»він старається показати українському народові, скільки лиха і неща#стя приносить нам фанатизм, брак толерантности, вирозуміння ітерпимости до вільної думки людини. У цьому випадку – на релігійно#му відтинку. Дія відбувається в основному в єгипетському місті Олек#сандрії, на початках ширення християнської науки. Героїня повістипо довших роках нещасливих пригод, терпінь і страждань, дістаєтьсядо Греції, тодішнього центру культури і науки, де у пошуках за Божоюі людською Правдою і їхніми законами здобуває знання високої наукиі філософії вільної думки людини. Її суджений у своїх пригодах ітерпіннях шукає цієї самої істини між аскетами, ченцями і релігійни#ми проповідниками. Вона по закінченні науки повертається до рідно#го краю, де у високій школі навчає про намагання людини у шуканніБожої і людської правди, про Всесвіт і її Творця. Одначе фанатичнийнатовп народу вважає її єретиком. Підбурений релігійними фанати#ками і проповідниками під проводом Патріярха, він убиває її

221


каміннями, як також і її судженого, який спішить їй на поміч. Подібніподії на релігійному і політичному тлі в Україні дохристиянськихчасів насвітлені у його повісті «Сини Світовида».

У нашій історії, як і сьогодні, ми, на жаль, маємо багато фанатиз#му і нетерпимости на релігійному і політичному полі. Якщо кажуть,що історія є вчителькою життя – тоді ми у нашому релігійному іполітичному житті дуже мало практикуємо із її вивчення – науки. Ко#ли у часах козаччини і панщини народ поставав проти національно#політичного, економічно#господарського ворога, його поневолення,гноблення і визиску – то боротьба була перекинена у великій мірі нарелігійне тло, бо один сусід#загарбник був представником польськогокатолицизму, а другий – московського православ’я. Нам не треба за#багато уваги звертати на Візантію, Рим чи на «третій Рим» – Москву, аплекати віру, любов, Божі закони і частіше звертати очі на нашрідний Київ.

Читаючи нашу українську пресу, яку видають чи то суспільно#політичні середовища, чи асекураційні союзи, чи релігійно#церковніустанови, бачимо, як багато нарікань, взаємних обвинувачень і лай#ки, – то тяжко збагнути, хто має рацію, а хто винуватий, кому вірити,а кому – ні, чия кривда, а чия правда, – то складається враження, щовсе це перебуває в якомусь зачарованому колесі. І як з цього заворо#женого колеса вийти, то здається, що вихід є тільки один: взаємналюбов, пошана, толеранція і довір’я до брата#українця, а фанатизм іненависть залишити для ворога#поневолювача, який є ворогом Бога,і правди, і волі.

Гарним прикладом терпимости, пошани і толерантности до думкиіншого була конференція інституту імені С. Петлюри у Торонто, де іпетлюрівці, і гетьманці у дискусії і виміні думок з пошаною і толе#ранцією висловлювали свої погляди, шануючи думки інших. Було бдуже корисно, коли б у подібних зустрічах і бандерівці, і мельниківці,соціалісти і демократи, православні і католики з такою пошаною і то#леранцією до поглядів і думок інших, наші люди і провідники шанува#ли себе взаємно і з великою користю для Української Справи. Було бтакож добре, якби ми старалися влаштовувати спільні національнівиступи, які б нас з’єднували в один суцільний моноліт, який такождуже потрібний у нашому поході до Волі. У деяких українських табо#рах у Німеччині такі спільні виступи відбувалися, наприклад, у та#

222


борі Гайденау, і для мешканців цього табору залишилися гарні споми#ни української соборности на все життя.

Отже, стараймося знайти це духовне єднання любови, взаємноїпошани, толерантности і співпраці, згідно із словами#заповітом на#шого Пророка: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!».

«Украпрес» (1982, № 6)

ОГЛЯД ВІЛЬНОГО СЛОВА

У відповідь на видавничі «факти і потреби» редакції «Украпресу».Видання ОГЛЯДУ вільного слова і думки треба продовжувати за

всяку ціну, бо він буде спричинятися до покращання українськоїсправи у світі, до злагіднення сварів і непорозумінь, до спільногонаближення й співпраці і тим самим допомагати у нашому Поході доВолі. Справа приєднування нових передплатників тяжка, бо кожнийпривик до своєї партійної газети і воліє кваситися у власному соусі, абільшість є байдужа до українських політичних, наукових івизвольних процесів. Думаю, що наразі тих сотка#дві жертводавців ікілька сот передплатників не повинні дати загинути нашомумісячникові та помаленьку приєднувати передплатників і жертво#давців. Бо припинення ОГЛЯДУ створить прогалину або й порожнечуу їхніх душах... Висилайте мені по п'ять примірників кожного числа,будемо старатися їх реклямувати. Висилаю допомогу в сумі $100,00,а ви апелюйте до передплатників, жертводавців і читачів!

«Украпрес» (1982, №7)

ЗГАДУЙМО ПРО УКРАЇНУ

Минулого літа, при кінці червня, ми поїхали до монастиря на ГоріМарії в Анкестер#Онтаріо. На цей відпуст ми взяли з собою однужінку, українку, яка щойно кілька місяців тому приїхала з Польщі. Позакінченню богослужень і відправ, коли ми на лоні чудової погоди іприроди посідали на зелену травичку обідати, та жінка нас запитує:

223


«Чому наші українські священики у своїх проповідях, науках ібогослуженнях так мало згадують про нашу поневолену Бать#ківщину#Україну, про наш многостраждальний нарід, його терпіння істраждання за Бога, за свою Українську Церкву, його змагання іборотьбу за рідну землю, правду і волю? Я 60 років прожила у Польщі,слухала польських ксьондзів і проповідників. І вони у своїхпроповідях, богослуженнях і науках ніколи не забувають про свійпольський нарід, про його завдання і потреби, про свою польськуцеркву, про своїх великих польських людей, королів, літераторів іпроповідників, про своїх польських героїв і святих».

Що ж ми могли на це їй відповісти? Ми відповіли, що є і в нассвященики, одначе їх є ще замало, бо багато священиків у своїхпроповідях і богослуженнях говорять тільки на теми біблійні,згадують тільки про Ізраїль, Візантію і візантійський обряд, а проМногостраждальну Матір нашу Україну, про Український Нарід, йоготерпіння, гоніння, ув'язнення, заслання і переслідування за віру вБога, за Христа і Його науку, за наших українських Героїв#Страдниківі Святців, великих визначних людей України чомусь забувають. А чейже проповідування любови до ближнього, яким у першу чергу єкожний брат#українець, є їхнім найважнішим обов'язком!

«Украпрес» (1988, №8)

У ВІДПОВІДЬ НА ВИДАВНИЧІ «ФАКТИІ ПОТРЕБИ» РЕДАКЦІЇ «УКРАПРЕСУ»

Кажете, що хочете збудити інших, одначе на хочете перетворитижурнал у щомісячне скиглення й апелі. Але здається, без цього покищо не можна... Бо в наших людей є на все – і на тютюн, і на пиятику,на прийняття, на весілля, на «котеджі» й інакше, але на добруукраїнську пресу, книжку і всяку українську справу і діяльність – то доних треба скиглити, просити й апелювати, іншого способу поки що невидно і без попереджень про можливість припинення журналу, прощо ви вже натякали, не обійтися.

«Украпрес» (1982, №8)

224


ПРО НАРОД І ЦЕРКВУ

У нас є багато явищ на релігійно#церковному відтинку, які чомусьпромовчуються, а які є дуже тісно пов'язані з нашим народом іЦерквою...

У нас боротьба і оплюгавлення свого рідного, боротьба заПравославіє, за Католицизм, за Євангелизм або за якесьмеханічне об'єднання. Об'єднання коло чого? Католицизму?Православія? Але ж ми, українці, того роз'єднання не робили.Роз'єднались Рим і Візантія..., отже нехай вони і єднаються!Наші сусіди мудріші: вони скапіталізували і пристосувалиЦеркву до своїх потреб, на служіння не лише Богові, а й своємународові. І коли поляки мають свою Ченстохову, польськогоПапу і польського голову Східної Конгрегації, а Росія сказала,що «Москва – трєтій Рім, а четвьортому нє бивать!», – то михочемо об'єднувати Рим із Візантією...

Було б добре, якби хтось написав і вияснив, чому деякіукраїнці покидають свою рідну вже 1000#літню традиційнуЦеркву, відходять до інших, а навіть заводять поганство, хочутьвидобути з дна Дніпра статуї Дажбога і Перуна і на всі ладиганьблять наші світлі й заслужені постаті, заслужених дляЦеркви й народу достойників?.. Здається, що із понад 30 державЄвропи ні в одній народ цього не робить. А ми, українці, замістьзмагатися за добро свого народу й держави, сваримося йвитрачаємо сили на релігійний фанатизм і взаємнепоборювання...

Ті всі справи поки що контроверсійні, але болючі, і їх треба буденаправляти. У нас нема авторів, які б ці справи порушували, бобояться якоїсь анафеми. А тим часом писати правду – нема когобоятися. Ці справи порушували наші великі мислителі – Шевченко,Франко, Українка, а тепер Бердник...

«Украпрес» (1982, №10)

225


ХАЙ ЖИВЕ БОЙКО!

(Кілька думок і спостережень)Український драматичний ансамбль «Заграва» відіграв у Торонто

сатиру молодого драматурга Бориса Будного «Віва Бойко» (Хай живеБойко). У сатирі представлені три покоління: дід, діти і внуки. Тема діїдуже популярна, бо вона змальовує невеселу теперішню дійсністьукраїнської еміграції у Канаді, Америці та, напевно, у всійукраїнській діаспорі.

Український пенсіонер Нестор Бойко живе в українському домі длястарших, куди його віддали його сини і внуки. Вони не хотіли терпітистарого вдома, вважали, що він фанатик і мрійник, бо забагатоговорить про Україну, її тяжку долю і поневолення та потребу нашоїдії, щоб допомогти українському народові визволитися і збудуватисвою Державу. Вони кажуть, що Україна – це якась мрія#фантазія, щозмагання за її визволення – це щось нереальне. І на цьому тліпредставлений доктор Северин Стрибог, пенсіонер, який узяв собі зазавдання досліджувати історію і праісторію України, і він усатиричній формі хоче довести, що колись, в давнину, українціприбули на землю з якоїсь іншої плянети. Старий пенсіонер НесторБойко дуже захопився його дослідами і наукою, і коли він нащасливий лотерейний квиток виграв один мільйон долярів, то узаповіті записав цей мільйон для дослідника доктора Стрибога, щобіз цих грошей створити фундацію імени Нестора Бойка, що їїзавдання має бути дослідження історії України, написання історіїУкраїни у правдивому, непофальшованому світлі та допомога Україніу її звільненні.

Дуже помітне у цій сатирі те, що молодий автор Борис Буднийпредставив справу так, що коли українські установи й організації:Світовий Конгрес Вільних Українців, Комітет Українців Канади,Спілка Української Молоді, Пласт, українські жіночі організації –звернулися до щасливого Бойка за грошовою допомогою, то непоказано його реакції на їхнє звернення. І з цього можна зробитиприпущення, що всі згадані та інші українські установи й організаціїне цікавляться написанням правдивої#непофальшованої історіїУкраїни і всіх подій у справі визволення України на потрібному йвідповідному рівні – й аж мусить знайтися якийсь щасливий Нестор

226


Бойко, який створив би фундацію, а відтак, щоб усі щасливі і меншещасливі Бойки цій Фундації допомагали. І за це молодомудраматургові Борису Будному, драматичному ансамблеві «Заграва» ійого керівникам належить велика шана і подяка від усьогоукраїнського суспільства.

«Украпрес» (1983, №1)

ГОЛОД НА УКРАЇНІ І «ТАЄМНИЧА РУКА»

Під таким заголовком у другій половині 1982 року вийшла вТоронто книжка історика Романа Млиновецького. Звичайний читач,який ніколи не читав і не бачив «Енциклопедії Українознавства»,головним редактором якої є професор Володимир Кубійович,читаючи цю книжку Романа Млиновецького, не може зібрати своїхдумок і не знає, в що вірити, а в що не вірити. Думки і твердження вцій книжці такі контроверсійні і загадкові, що не знаєш, де конверсія,а де диверсія «таємничої ворожої руки». Р. Млиновецький твердить,що професор Кубійович лише фігурує як головний редактор«Енциклопедії Українознавства», а за його ширмою редакторазахована «редакційна колегія», яка складається з неукраїнців, щовони росіяни та лише прикрилися українськими прізвищами. Щовони деякі ділянки українознавства так пофальшували,поперекручували і підтасували, що тим роблять велику шкоду дляУкраїни, а приносять користь Москві. Тим більше, що «ЕнциклопедіяУкраїнознавства» видана під патронатом Наукового товаристваШевченка, і під його фірмою збиралися гроші на це видання від усієїукраїнської еміграції. Р. Млиновецький вказує, що в таких ділянкахукраїнознавства, які не мають великого політичного значення, якфізична географія, народна культура або археологія, редакція ненамагалася проводити своїх тенденційних ідей. Але такі ділянки, якісторія, історія визвольної боротьби, історія української мови, історіяписьменства так підфальшовані, перекручені і підставлені, що вониможуть бути поміщені в "Українській Радянській Енциклопедії». АНаукове товариство імені Т. Шевченка не повинно надуживати іменіШевченка у виданні "Енциклопедії Українознавства», на сторінках

227


якої так пофальшовані і перекручені думки й ідеї, які проповідував,поширював і за них страждав Т. Шевченко. За ширення цихшкідливих для української справи інформацій на сторінках"Енциклопедії Українознавства» воно повинне називатися іменіПушкіна, а не Шевченка. І в додатку до цього деякі інші українськіорганізації і товариства, що з цією пофальшованою справою не єобізнані, збирають гроші на «Енциклопедію Українознавства» і їїпоширюють. Звичайний читач не знає, як думати і реагувати на цюкнижку Р. Млиновецького, і тому сподівається, що українськіісторики і науковці на сторінках української преси подадуть якісьвияснення. Бо виглядає, що ворожа «таємнича рука» діє дуже сильносеред української еміграції, щоби її розсварювати, роз'єднувати і недати їй можливості одностайно, спільними силами прямувати довизволення України.

«Украпрес» (1983, №2)

ЗАПОВІТИ І СПАДКИ

Потреба розроблення заповітів#тестаментів серед українськоїеміграції є дуже важлива і актуальна. А її занедбання робитьукраїнській справі великі матеріальні шкоди. Адвокат Ярослав Ботюку Торонто в одній із своїх інформативних доповідай у цій справістарався подати вказівки, як цьому лихові зарадити. Найбільшимлихом є те, що дуже багато українців, які живуть у Канаді, Америці чибудь#якій іншій країні нашого поселення, вмирають, не зробившиперед тим ніякого заповіту, або записують все своє майно на рідних вУкраїні. Він сказав, що в останньому році ворожа окупаційнасовєтська влада забрала понад 28 мільйонів долярів спадків відпомерлих українських емігрантів у Канаді! Це діється серед нас тоді,коли, наприклад, Українська Шевченківська Фундація за 20 років незмогла ще зібрати 2 мільйонів долярів. Адвокат Я. Батюк каже, щокожен українець на еміграції обов'язково повинен зробити заповіт ізалишити найменше двох або більше свідків, котрі би допильнували,щоб записане у заповіті майно було доручено людям чи організаціям,для яких воно є записане. Він подає приклад, що коли в Україні живе

228


понад 800 тисяч жидів, то ніхто із жидівських емігрантів не записуєнічого для своєї родини в Україні – був тільки один випадок, що старажидівка у Канаді записала спадок на родину в Україні. Він такожнаводить багато прикладів, що стається з майном людини, яка незробила заповіту, або коли майно записане на родину в Україні. Осьодин із цих прикладів. Одна старша жінка у Канаді була чесна іпобожна, завжди ходила до церкви і була християнкою. Але вонапомерла несподівано і не залишила ніякого заповіту. Майно її булоколо 500 тисяч долярів, а її поховали у паперовій труні. І яка шкода,що ця церква, до якої вона завжди ходила і в ній так щиро молилася,чи якась добродійна українська установа не одержала нічого із цих їїтяжко запрацьованих грошей на потреби української церкви чиякоїсь іншої так потребуючої Української Справи. Тому було б дужепотрібно і доцільно, щоб українські священики у церквах, чи прирізних нагодах пригадували своїм вірним про потребу і конечністьзроблення заповіту. Також українська преса і радіо час від часуповинні пригадувати українській спільноті про те і вказувати, що всіті, що не мають родини, повинні записувати своє майно на українськіустанови, організації і церкви, наприклад: Шевченківська фундація,українські школи, університети і церкви, СКВУ, українська преса івидавництва, українські молодечі і виховні організації й на іншіукраїнські потреби, що кому ближче до душі. Тоді наші тяжкозапрацьовані гроші не попадуть у ворожі руки, а українська справадуже багато на цьому скористає. І тому для цієї справи нам требаприсвятити більше уваги.

«Украпрес» (1980, №3)

НАША ЄДНІСТЬ,ОБ’ЄДНАННЯ І РОЗ’ЄДНАННЯ

Доктор Іван Овечко в «Украпресі» під ч. 8 піддає до нашого розду#мування пропозицію створити «Всеукраїнську Раду Церков», і якщоби нам удалося створити таку Раду, то ми могли б мати багато корис#ти для української церковно#релігійної справи, як також національ#ної. Тоді змогли б наші церковні чинники і проводи час до часу зійти#

229


ся і разом обговорити наші спільні церковно#релігійні справи, а та#кож із цього форуму впливати на наше суспільно#громадське і по#літичне життя. Нам вже вдалося створити Всеукраїнську суспільно#громадську установу – Світовий Комітет Вільних Українців, – тількишкода, що на її форумі не ведеться української політичної праці. От#же, якраз на цих двох наших всеукраїнських форумах повинна вести#ся наша співпраця. Звичайно, що кожна Церква, установа, чи ор#ганізація має і повинна вести свою працю на своєму власному відтин#ку, ґрунті і засягу, але час до часу повинні зійтися на форумі спільноїцерковної чи громадсько#суспільної організації для якихось важли#вих нарад, рішень чи постанов. От хоч би для обговорення соборногоі величавого відсвяткування 1000#річчя Хрещення Руси#України, у50#ту річницю спільно відзначити (а можуть організації й осібно)страшну подію українського голодомору#голокосту, і багато іншихважливих справ і подій, обговорювати і рішати спільно і соборно.

Ми у наших українських церквах і політичних середовищах звик#ли закидати одні другим копання історично#політичного і релігійно#го Збруча, а це є зовсім безпідставне і непотрібне. Ми повинні пере#студіювати, що копателями нашого релігійного і політичного Збручабули наші ненажерливі, захланні і несовісні сусіди – Москва і Польща.Бо коли Русь#Україна у 988 році за володіння Володимира Великогоприйняла Христову віру і науку, то тоді ще не було роз’єднання і роз#биття між Римом і Візантією. Тому ми не маємо ніякої причини їхоб’єднувати. Отже, ні українці православні, ні католики не маютьпричини себе взаємно обвинувачувати у копанні Збруча, бо політич#ний Збруч був уже установлений в Андрусові угодою між Москвою іПольщею ще тоді на берегах Дніпра, а не Збруча – де ПравобережнаУкраїна попала під католицьку Польщу, а Лівобережна – під право#славну Москву. І від тих часів імперська Польща почала нам накида#ти католицизм, а Росія – московське православіє. Ця інтрига нашихкатолицьких і православних сусідів триває і досі. І цим вони стара#ються відвернути нашу увагу від наших спільних змагань, за нашуВільну Українську Соборну Державу, а перекинути її на нашурелігійну боротьбу, сварки і міжусобиці. І, на жаль, їм у значній міріце вдається, бо наша історична Церква у двох найбільших розгалу#женнях – православному і католицькому, поки що не може дійти доналежної і потрібної співпраці і діалогу. А поза тим творяться різні

230


менші релігійні угрупування, які також відвертають нашу увагу відсоборного змагання за визволення України. Наші історичні загарб#ники і гробокопателі Росія і Польща не мають ніякої боротьби нарелігійному тлі своїх народів: вони зуміли скапіталізувати і пристосу#вати Церкву до своїх потреб, на служіння не лише Богові, а своєму на#родові. І коли поляки мають свою Ченстохову, польського Папу іпольського голову Східної Конгрегації, а Росія сказала, що «Москва –третій Рим, а четвертому вже не бути», то ми витрачаємо силу наякесь поки що абстрактне релігійне об’єднання, хочемо об’єднуватиРим із Візантією, а чей же ми України не роз’єднували, бо ми прийня#ли християнство у 988 році, а Рим із Візантією посварилися аж у 1054році, отже аж на 66 років пізніше. Ми у наших церквах тепер замаловиявляємо практично Христову науку і його заповіді любові ближнь#ого. А ще головніше – любов до брата#українця не поставлена на на#лежному рівні. Ще бувають, на жаль, численні випадки, що ук#раїнець#католик не є українцем і навпаки. Це також буває і в меншихукраїнських угрупуваннях. Коли ми подивимося на інші народи, тоанглієць є завжди англійцем, француз – французом, німець – німцем,американець – американцем і т.д., незалежно до якої Церкви і релігіїналежать. А у них релігій і церков багато більше як у нас. Є ще тарізниця, що всі вони мають свої держави, а ми є у процесі змагань засвою державу. Отже, на цьому відтинку ми мусимо бути ще більш то#лерантними і згідливими. Також між деякими нашими священнослу#жителями бракує виявів цієї любови ближнього на практиці.

На ці помилки і недомагання старалися нам вказувати наші Ве#летні Духа – Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, В.Стефаник, теперО.Бердник та інші. І коли цих несовісних священнослужителівІ.Франко картав у своїх творах, то його називали безбожником. Ви#падок, який він змальовує у своїй повісті «Навернений грішник», десин загинув при копанню ями для видобування нафти, то священикдомовляється з батьком про спільний похорон разом з мамою сина,яка, дуже прибита цим горем, ще жива лежить у хаті, – на жаль, небув одиноким. Подібних несовісних поступовань на наших ріднихземлях, на жаль, бувало багато. І так велетень Правди і Любови ІванФранко за його поучення і вказування на ці несовісні вчинки удос#тоївся того, що йому відмовили священичих похоронів. В.Стефаник усвоїй безмежній любови до рідної землі і українського народу в

231


оповіданні «Сини» так змальовує свого героя, статечного господаряМаксима: «а Ти, Мати Божа, будь моєю ґаздинею: Ти зі своїм сином по#середині, а коло Тебе Андрійко та Іван по боках... Ти дала сина одного,а я двох». Т.Шевченко у своїй безмірній любові до України у своїму«Заповіті» каже, що аж тоді, як «кров ворожа потече у синє море» і Ук#раїна стане вільною, він «полине до самого Бога молитися».

Ці вказівки великої любові до рідної землі і до рідного брата#ук#раїнця нам казали наші великі мислителі#філософи# Велетні Духа, іми мусимо іти за цими вказівками. Мусимо вводити у життя заповідьХриста «любіть свого ближнього як самого себе» у поєднанні зі слова#ми Шевченка «обніміте, брати мої, найменшого брата». Ці справи унас багато промовчуються, хтось може їх називати контроверсійни#ми, одначе для добра українського народу і української церкви вонимусять бути відповідно насвітлені і застосовані у житті, – бо тільки управдивій любові і пошані до свого брата може постати наша єдність.

«Украпрес» (1983, №4)

ПРО ДОБРИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Пан Т. Бабюк у своєму гарному листі (у 1#му числі «Огляду») міжіншим пише: »...По війні на еміграції наплодилося маса різних писак,що пишуть всякі нісенітниці і тим підривають престиж добримписьменникам...». Це правда, що багато, але не знаю, чому вони малиб підривати престиж добрим письменникам. Читачі вміють читати івідрізняти добрих письменників від писак і відвіяти полову віддоброго зерна. У вільній країні кожному можна писати івисловлювати свої думки, але якщо якась писанина є образою,наклепом і неправдою й шкодить людині або державі, то таких писаккарають і навіть замикають у тюрму. Зрештою, ніхто не маємонополю на писання. Бути добрим письменником, поетом чижурналістом – це результат не лише науки, іде іскра Божа у серцілюдини, це талант і дар, дані лише вибранцям, отим, що мають бути«сіллю землі». І тому ті вибранці мусять дуже уважати, щоб та сіль невивітрилась, бо не буде чим землю солити. Поетів, письменників,мистців, музик, композиторів – цих вибранців Божих і людських –

232


ворог тому й жорстоко нищить, щоб позбавити землю соли, щоб небуло чим зміцнювати дух в українському народі. А в Америці, в Канадіта в інших вільних суспільствах кожний має право висловлюватисвою думку в газеті, радіо і в телевізії, а читачі чи слухачі відсіваютьзерно від полови. І праці правдивих письменників залишаютьнадовго, як то кажуть, навіки (якщо взагалі є щось вічне), а те, щопишуть наплоджені писаки, – так і залишиться нісенітницею.

У нас буває так, що коли хтось із народу напише, чи висловитьсвою думку, то видавці чи редактори застосовують до нього нашупопулярну приказку: «Коваль коня кує, а жаба ногу підставляє»... Алеж і ковалі, і коні, і жаби – це все Божі творіння, й у суспільстві єнайбільше жаб, а нам усім треба лупати скалу, що її нам призначенорозбити і з#під неї вигребти поховану долю України. Адже нашнаціональний Пророк писав: «Обніміте, брати мої, найменшогобрата!». А в іншому місці: «Воскресну нині ради їх, людей закованихмоїх; убогих, нищих... Возвеличу малих отих рабів німих! Я насторожі коло їх поставлю СЛОВО...» І Христос сказав: «Блаженні вбогідухом, бо їх царство небесне». Ковалі, коні і жаби мусять усі разомзмагатися за наш найвищий ідеал, так, як писав наш письменник С.Любомирський у повісті «Під молотом війни», що для справивизволення України треба заставити всіх, навіть і українську вулицю.

Ми, звичайно, ділимо людей на добрих і гірших патріотів – це єправильно. Але не ділімо їх по тому, чи вони православні, чикатолики, чи євангелісти й інші, чи бандерівці, чи мельниківці, старічи нові демократи й інші, але по тому, наскільки вони беруть участь ужитті суспільства і громади, наскільки вони своїми пожертвами абободай лептами допомагають праці наших суспільно#громадських,культурних, наукових, церковних та інших організацій, наших шкіл,нашої преси! Бо на патріотизм також ніхто не має монополю – туткожному підказує його серце, душа і власна совість. І тоді, коли ми всізаповіти нашого найбільшого Пророка введемо в наше життя, миздобудемо волю і станемо вільним Божим народом.

„Украпрес» (1982, №3)

233


ДУМКИ – КОРОТКО

Я завжди такої думки, що своїх «яничар» було багато в часи колек#тивізації, голодомору. Не бракує їх і сьогодні, коли їх витворює воро#жа окупаційна влада в Україні ще від Андрія Боголюбського, пізнішевід Переяславської угоди Хмельницького, через часи Мазепи, Петра І,Катерини II, Валуєва й інших сатрапів#загарбників аж до сьогодні. Іяк довго на землях України буде ворожа влада, так довго будуть «своїяничари». І їх під суд зможе поставити тільки влада вільної ук#раїнської держави. Бо вороги дуже завзято працюють, щоб цих «ук#раїнських яничарів» витворити якнайбільше, а народ хоче вижити,хоче перетривати вороже ярмо і робить це різними можливими спо#собами. Не всі можуть бути героями у в’язницях і на Сибірі...

***Я дуже волів би, щоб у Вашому вільному журналі порушувати

справи Української Держави, культури, науки, літератури, а нерелігії. Одначе, справи народу й релігії так між собою тісно пов’язаніі так спільно зазублюються, що поки що тяжко говорити про одне, незаторкнувши другого... Ніякі визнавці якоїсь української Церкви неповинні мати монополії у змаганнях за побудову Української Держа#ви. Тут права і шанси для всіх однакові. Кожну українську Церкву чирелігійну групу треба оцінювати по тому, який вклад вона вносить ужиття українського соборницького духа і в побудову Української Дер#жави. Бо вільний український народ і його вільна держава – це одино#ка запорука вільного існування кожної української Церкви і кожноїрелігійної групи.

Я завжди заздрю нашим нещирим сусідам полякам і росіянам, щовони на релігійному тлі боротьби не мають.

***Я Вам щиро ґратулюю за Ваші відверті слова: «Будьте бандерівця#

ми, упаківцями, мельниківцями, стецьківцями, плав’юківцями, про#видінцями, союзівцями, православними, католиками, протестанта#ми, рунвістами, рідновірами, папістами, патріархальниками,плющівцями, григоренківцями, гетьманцями, севеушниками (а ще й«демократами»), але будьте найперше ЛЮДЬМИ! УКРАЇНЦЯМИ!».

Це також і моє «святеє#святих».«Украпрес» (1983, №8)

234


ЧУЖИНЦЯМ – ПРО СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯРОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

(на маргінесі промови през. Рейгана)46#хвилинну промову президента Рейгана 25 січня ц.р. приявні

переривали оплесками 41 раз. Між іншими справами, що їх маєАмерика на внутрішньому і зовнішньому відтинках, президентзазначив, що свобода і демократія лягли в основу побудовиамериканської держави, що ми ними втішаємось і дорожимо табудемо їх захищати. Одначе, він ані одним словом не згадав, що є всвіті багато народів поневолених, яких позбавлено свободи,загарбано їхню землю, культуру, духовні й економічні надбання, асамі ті поневолені народи хочуть знищити, стерти з лиця землі, та щонайбільшим з усіх поневолювачів сьогодні є російська імперія.Загрожує вона також свободі і демократії й американського народу!

Звичайно, таке промовчування є передвиборчою тактикоюпрезидента, бо він, знаючи думки й наставлення американськогонароду, не хотів також дратувати присутнього на тій промові«товариша» Добриніна, одного з представників кліки супер#бандитів.Бо коли б згадав проблему поневолення народів, то імперськіпоневолювачі назвали б президента й американський народпідпалювачами нової війни...

Президент сказав: «Я хочу сказати народові Совєтського Союзу...». Атреба було б сказати «народам Совєтського Союзу», бо ж СРСР – це імперіябагатьох поневолених народів, над якими панує російський народ придопомозі підібраних вислужників або присилуваних людей з поневоленихнародів. І якраз тоді, коли російська імперія зі своєю диявольськоюсистемою, урядом і законами знищила навмисне створеним голодом у1932#33 роках до 10 мільйонів українського селянства, а величезні масиукраїнської інтелігенції знищила розстрілами, муками в тюрмах тазасланнями, – якраз тоді Америка визнала Совєтський Союз легальною ізаконною державою!.. І яка трагічна доля випала Україні й іншимпоневоленим народам у російській імперії, коли відтоді і аж дотепер цінароди терплять у царстві Сатани без відповідного зрозуміння з бокувільних держав Заходу, без їхньої допомоги поневоленим, яких всякимиспособами намагаються перетворити в один так званий совєтський, анасправді російський народ.

235


Тому стоїть велике завдання перед українським проводом вАмериці й інших державах вільного світу: роз'яснювати, висвіт#лювати ці справи. Щоб американський уряд і народ зрозумів, якдовго російська імперія буде втримуватися на горах трупів, насльозах і стражданнях поневолених народів та при допомозіамериканської й канадської пшениці та західної технології, так довгобуде дуже загрожена і свобода та демократія Америки, Канади та всіхвільних народів.

«Украпрес», (1984, №24)

РОЗ'ЯСНЮВАТИ АМЕРИКАНЦЯМПРО СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

У середу, 25 січня 1984 року президент Р. Рейган виголосив доамериканського народу 46#хвилинну промову, яку приявніоплескували більш як 40 разів. Між різними справами, які маєАмерика на внутрішньому і зовнішньому відтинках, президентзазначив, що свобода і демократія лягли в основу побудовиамериканської держави, ми ними втішаємося і дорожимо і завждибудемо їх захищати. Одначе він ні одним словом не згадав, що є у світібагато народів поневолених, яким свободу відібрано, загарбано їхнюземлю, усі культурні, духовні й економічні надбання – і щоб ці чужізагарбані землі втримати для себе, імперські уряди, держави йнароди хочуть ті поневолені народи знищити й стерти з лиця землі. Іщо саме одна найбільша із них – російська імперія, загарбавшибагато чужих земель і поневоливши багато вільних народів, загрожуєтакож свободі і демократії американського народу – бо не може бутивічно так, коли на горах трупів, терпіннях і стражданняхпоневолених народів існує і держиться російська імперія, щоб змоглавтриматися, рости і процвітати американська свобода і демократія.

Звичайно, що це є передвиборча тактика президента, бо він,знаючи думки і наставлення американського народу, не хотів такождратувати присутнього на цій промові товариша Добриніна, одного зкерівників супер#бандитів, бо коли б він надмінив проблемупоневолених народів, де потоптана свобода і демократія, тоді

236


імперські поневолювачі і супер#бандити назвали б американськийнарод і його президента підпалювачами нової війни. Кажуть, і навчаєрелігія, що існує сатана і його царство: отже, в імперії, депереслідують за слово і думку, де заборонена віра в Бога і є Божізакони, де зруйновано і понищено церкви, храми Божі, монастирі,всякі релігійні пам'ятники, навіть придорожні хрести чи каплички,де виморено голодом не тільки дорослих, але й дітей і стариків – чи жце не є царство сатани, з його диявольським урядом і законами? І чиможлива співпраця держав і народів, де панує свобода і демократія, ізурядом і царством диявола? Президент сказав: «Я хочу сказатинародові Советського Союзу» – треба казати НАРОДАМ у СоветськомуСоюзі, бо ж Совєтський Союз – це імперія багатьох поневоленихнародів, де панує російський народ із підібраними і присилуванимилюдьми з поневолених народів. Коли в Україні російська імперія ізсвоїм диявольським урядом, системою і законами знищила голодом у1932#33 роках приблизно 10 мільйонів українського селянства, авеличезні маси української інтелігенції знищила розстріламирізними способами мук, знущань і терору по тюрмах, казематах і назасланнях – тоді якраз Америка й інші держави вільного Заходувизнали Совєтський Союз легальною і законною державою. І якатрагічна доля стрінула Україну й усі інші поневолені народи уросійській імперії, коли відтоді аж дотепер, без ніякої допомоги,зрозуміння і співчуття з боку вільних держав Заходу, ці народитерплять і страждають у царстві сатани, де всіма пекельнимиспособами стараються їх перемінити в один совєтський, а властиворосійський народ.

Тому стоїть велике завдання перед українським народом вАмериці, а також в інших вільних державах – щоб ці справивідповідно роз'яснювати і висвітлювати. Щоб американський уряд інарод зрозуміли, що доки на горах трупів і страждань та на допомозіамериканської і канадської пшениці тримається російська імперія –то свобода і демократія американського народу і всіх вільних народівє дуже загрожені.

«Украпрес» (1984, №21)

237


ШАНУЙМО НАШУ ІСТОРІЮ

Ми, українці, є дивний нарід, ми часто самі зневажаємо, а дехто іопльовує свою історію, героїчну боротьбу і змагання за останніх 40#50 років.

На початку місяця лютого 1984 року я мав нагоду говорити з ук#раїнкою, яка приїхала у відвідини до родини і приятелів у Канаді. Во#на була у Вінніпегу і Торонті кілька місяців і висловила свої зауважен#ня та жаль, що на наших святах самостійности і соборности та іншихсвятах, академіях чи зібраннях, ми обмежуємося лише до 1918 і 1919років, а нашу новітню історію після цих років аж до сьогодні обми#наємо, не згадуємо про неї так, якби ці останні 40 чи 50 років були унас порожнечею або диким полем. Ця жінка за свою участь в ук#раїнському визвольному русі каралась 10 років по тюрмах і на за#сланні в Казахстані. Вона має жаль, що у Канаді вона ніде не почулазгадки про тих, які загинули і мучилися по тюрмах і каторгах, тих, щозагинули в бункрах та криївках, обороняючи рідну землю, – а дехто їхназиває ще «щурами». Ці герої і мученики, одержимі своєю любов’юдо України, були покинуті і залишені на поталу жорстокостей наїзни#ка, а частина тих, що врятувалися і вигідно проживають у вільномусвіті, замість гідно оцінити їх подвиги, терпіння, муки й смерть і схи#лити свої голови перед величчю їх жертвенности, страждань, ге#роїзму і посвяти для України – вони промовчують все те, а то й знева#жають. Вони щасливі, що їм Господь дозволив вирватися з цього пек#ла в Україні і зажити свобідно. А тим часом їхнім завданням є розка#зати вільному світові про героїку, криївки, тюрми, посвяту, трагізмтих, що залишилися в Україні.

Відновлення української держави Актом 30 червня 1941 року і ге#роїчна боротьба ОУН#УПА проти гітлерівського наїзника врятувалипрестиж і честь України від закиду коляборації з гітлерівською Німеч#чиною. Проголошення української державности у 1918 році відбуло#ся в Києві, а проголошення відновлення української державности 30червня 1941 року відбулося не лише у Львові, бо після цього проголо#шення відбувалося через цілий місяць липень по всіх більших і мен#ших містах України від Сяну аж по Дніпро і Одесу, де тільки це буломожливе і де вже не було червоного окупанта. Український нарід удовгому очікуванні на свободу, підготовлений працею УВО, ОУН,

238


«Просвітами», «Рідними школами» й іншими українськими ор#ганізаціями й установами, коли московський червоний окупант бувпрогнаний німецькими військами, думав, що у союзі з Німеччиноюможна буде повалити московську імперію і збудувати свою вільну ук#раїнську державу. Ніхто не припускав тоді, що політика німецькогогітлерівського уряду буде така безглузда, шалена і пагубна, що німці усвоїй зарозумілости, гордости і ставленні до українського народу, по#валивши підвалини молодої української держави, не будуть свідомітого, що цим вони копають собі могилу. Український нарід, будучивже національно свідомим, відчував, що будувати свою державу йуряд є національною конечністю. І коли московський окупант під на#тиском німецьких військ почав утікати з українських земель, українцізразу взялися до будови української держави. З тюрем вирвалося багатоукраїнської інтелігенції, з підпілля вийшло багато членів і симпатиківОУН, які укривалися перед жорстокими переслідуваннями окупанта, з#закордону повернулося багато української інтелігенції і під їхнім проводомувесь український нарід взявся негайно за творення свойого уряду і по#рядку на своїй землі. У Львові 30 червня 1941 року проголошено віднов#лення Української Держави, а потім через цілий липень величаві проголо#шення і маніфестації відбувалися по всіх більших і менших містах Ук#раїни. У кожнім селі чи містечку висипано могили на пошану загиблихСічових Стрільців, українських героїв УВО, ОУН та інших, а де таких небуло, то висипали високі символічні могили на пам’ятку і пошанузвільнення України. Величаві многотисячні маніфестації відбувалися укожному місті і містечку на честь відновлення Української Держави. Напереді маніфестаційних походів ішли церковні процесії з хоругвами, об#разами і національними прапорами, священики, громадські інаціональні діячі, церковні і світські хори, організована молодь у товари#ствах «Січ» і широкі маси одушевленого народу. Таких масових народнихманіфестацій в Україні на честь звільнення України не було ніколи передтим у цілій історії України, бо це вже повстав український нарід, свідомийсвоїх завдань. Але ненаситний і засліплений німецький наїзник почавкриваве нищення цієї держави, чим і собі викопав могилу. Українськийнарід створив героїчну Українську Повстанську Армію, яка довгі роки обо#роняла свою землю перед німецьким і московським наїзниками, одначевстояти не було сили, бо держави вільного світу були глухі і сліпі, і нам недали ніякої допомоги, а допомогли московському імперіалізмові.

239


Тепер нашу присутність у вільному світі ми мусимо належно викорис#тати, щоб вияснити вільному світові про загрозу московської небезпекита здобути для України приятелів. Про величаві маніфестації у 1941 роціна честь відновлення української держави, про події у кожному селі,містечку і місті ми маємо дуже мало написаних спогадів. Написати такіспогади є нашим невідкладним завданням. Нарід в Україні і ми тут на чу#жині очікуємо, щоб ще раз пережити ці радісні урочисті маніфестаціївідновлення української державности, які пережив наш нарід учервні/липні і серпні 1941 року, але щоб ця наша вільна батьківщина ідержава була вже вільна назавжди.

Наші історики чомусь бояться писати історію українського народу заостанніх 40#50 років, наче б «цей час був у нас пусткою або диким полем.А було і є, одначе, навпаки. Цей час у нашій історії був найбільш бурхли#вим, трагічним і жорстоким, повним ідеалізму, посвяти і героїзму тих, щов Україні жили, творили і боролися за свободу, за існування українськогонароду на своїй землі. Невже ж чекаємо, поки вимруть усі наші сучасніісторики, і хай вже пишуть історію історики майбутнього покоління, якіцих подій не переживали і не бачили? Чи чекаємо, щоб історію Українинаписали німецькі чи російські історики у фальшивому, викривленому ішкідливому для нас світлі? Не треба боятися, що декому із наших супер#демократів, яким доля пощастила зберегти своє життя у вільному світі, неподобається опис подій в Україні, у яких вони не брали, чи не беруть уча#сти, – одначе за цих останніх 50 років нарід жив, діяв і творив серед дужетяжких, жорстоких і трагічних обставин. Що ж могли зробити українськіпатріоти? Не могли усі залишити свій нарід і втекти на еміграцію, вонивірили, що вільний світ все ж таки відгукнеться на їхню трагічну долю ідопоможе побороти загарбника, бо не може вічно панувати і тріумфуватинеправда, розбій і загарбництво чужих земель. Щоб зостатися з народомна рідній землі, вони мусили піти під землю, викопати бункри#криївки, зяких боронили рідну землю і чекали допомоги вільного світу. Одначевільні народи оглухли, не чули і не бачили їхніх страждань, а все ж вонимусили хоч і без надії таки сподіватись. І коли вони у цих бункрах погину#ли чи опинилися на каторгах і засланнях, то великим злочином тих, щоживуть вільно і вигідно у вільному світі, є осуджувати їхні дії і називати їхпідземними щурами. І нарікати, що в рядах УПА, підпілля і визвольногоруху в обороні рідної землі згинуло кільканадцять тисяч українськихпатріотів. А коли в рядах ворожої Червоної армії згинули мільйони ук#

240


раїнців за чужу, ворожу нам справу, то цього не шкода? Було шкода героївз#під Крут чи Базару, Біласа і Данилишина, але ми їх не осуджуємо, бо ча#си, в яких вони діяли і жили, були тяжкі, жорстокі і безнадійні, вони відда#ли життя за свою рідну українську землю, за свій нарід, за його права ісвободу. І нашим завданням, особливо наших істориків у вільному світі, єці їхні героїчні подвиги гідно записати на сторінках історії України. Запи#сати величні, а потім трагічні події, коли український нарід на протязімісяців червня, липня і серпня 1941 року творив свою владу і порядок. Яку кожному селі вибрав чи настановив війта і управу села, управи коопера#тивного, господарського і просвітнього життя, шкільництво і поліцію, по#садників і управи міст, старостів і управи повітів чи районів, залізниці івсе інше життя.

І ми собі на шкоду зупинили написання нашої історії на нашихперших визвольних змаганнях 1918#20 років, і нема кому написатиновітньої героїчно#трагічної історії українського народу.

«Гомін України» (1984, №26)

УКРАЇНА І УКРАЇНЦІ

Редактор «Украпресу» Іван Овечко видав англійською мовоюкишеньковий довідник «Україна і українці» (128 стор.). Дмитро таМарія Гулеї активно допомагали його розповсюджувати вангломовному середовищі. Також висловлював критичні думки дляпокращення наступного видання довідника.

Я дуже поділяю думку пані Анастасії Біловус, щоб нашимдержавним володарям дати правдиві титули: королі, цісарі,імператори, а не «князі», «княгині», що є накинені московськими йіншими істориками, щоб славу України затьмарити і принизити.Роблячи це, треба зробити відповідний коментар, і на цю барикадумусить хтось наступити і перейти Рубікон. А коли Ви перші зробилитаку корисну роботу щодо інформації про Україну виданим«Довідником», то, мабуть, і це мусите зробити Ви.

„Украпрес» (1985, №25)Коли І. Овечко вирішив видати книжечку про українських козаків,

то подружжя Гулеїв також підтримало цю думку.

241


Думку про видання книжечки про українських козаків і лицарів миподіляємо з Вами. Нехай світ дістане правдиві відомості про нашихславних лицарів і козаків, про славних козацьких отаманів,запорізьких кошових і гетьманів, про легендарного Байду, продержавників Хмельницького, Мазепу та інших, які в дуже тяжкихісторичних і географічних обставинах під окупацією жорстокихлукавих наших сусідів боролися, щоб здобути волю для України ізбудувати на своїй землі свою державу для українського народу.

„Украпрес» (1985, №30)

Як далеко Ви вже зайшли з книжечкою про українських козаків ванглійській мові? Ця книжечка була б дуже корисною для українськоїсправи, бо інформації про українських козаків і гетьманів, проКозацьку й Гетьманську добу так же пофальшовані й спотворенінашими сусідами і ворогами#загарбниками, як і вся історія України.

Не треба дивитися, що хтось має на це негативні думки чипогляди. А як ми будемо боятися писати про нашу правду, то миніколи нічого не зробимо, бо позитиви і негативи були і є всюди, і...«ще ся той не вродив, щоби всім догодив»...

»Украпрес» (1986, №35)

КІЛЬКА ДУМОК НАПЕРЕДОДНІ1000)ЛІТТЯ ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ

Вже тільки три роки залишається нам для підготовки, щоб гідно ідостойно відсвяткувати цю велику історичну, релігійну і культурнуподію, яка сталася тому 1000 літ на землях України за князяВолодимира Великого. Одначе чомусь серце багатьох українцівогортає непевність і тривога. Бо чуємо і читаємо у пресі, що там, упоневоленій Україні, московський уряд буде святкувати нетисячоліття охрещення Володимиром Великим Руси#України, аохрещення Росії.

Цю саму пропаганду і пресію московська імперія проводить поцілому світі, отже далі впихають у голови вільного світу брехню тафальшують і викривляють цілу історію українського народу.

242


Український нарід там, у під'яремній Україні, не може реагуватина цю брехню і фальш і не може вільному світові передати про цеправдивих історичних інформацій, але ми, українці у вільному світі,можемо, і повинні, і мусимо це робити. На жаль, турбота огортає нас,бо лише три роки відділяє нас від цих величавих святкувань, а ми щене знаємо, як наші Церкви будуть відзначати ці святкування. Ще йдосі не появилася спільна соборна заява чи повідомлення проводівнаших Церков: чи Українська Православна, Українська Католицьката Українська Євангельська і Баптистська Церкви будуть проводитиці святкування спільно та соборно. Уже є такі тривожні вістки, щопровідники російської православної Церкви в Канаді будуть будуватиросійську православну церкву у столиці Канади Оттаві на честьохрещення Росії Володимиром Великим у православну віру.

Тому ми мусимо перед урядами, провідниками, ученими, а також ізагалом громадян у країнах поселення українців ці справи відповідноїм вияснювати і спростовувати, бо ворог в Україні не тількистарається знищити український нарід, його мову, Церкву і культуру,але через пофальшування історії старається цілу Україну загарбатидля себе.

Кажуть, що поляки у 1966 році, коли святкували 1000#літтяхрещення Польщі, то уже чотири роки перед цими величавими свят#куваннями носили ікону Чудотворної Матері Божої Ченстоховської(ікона, як виявляє історія, була занесена до Ченстохови з України учаси воєнних лихоліть) по цілій Польщі. Її передавали з міста доміста, з села до села і так майже у кожній польській хаті молилися дочудотворної ікони Матері Божої, щоб вона зберегла і просвітилапольський нарід та допомогла гідно відсвяткувати цей величавийювілей.

Тому український нарід з радістю і одушевленням привітаєсоборну заяву чи заклик проводу наших Українських Церков – гідно,велично і соборно відсвяткувати цей величний історичний ювілей –Хрещення Руси#України.

1985 рік

243


ДО УКРАЇНСЬКО)ЄВРЕЙСЬКИХ ВІДНОСИН

Писати на сторінках української преси про українсько#єврейськісправи і стосунки, а головно в історичному минулому, є дещо не#вигідно, бо справи ці є досить дразливі, і тому треба підходити до нихдуже обережно, роздумливо і об’єктивно. Однак писати про це треба,бо справи ці на протязі кількох останніх століть нашої історії є доситьнаболілі, є багато фанатиків як з єврейської, та і з української сторо#ни, і тому ці відносини треба в міру можливостей злагіднювати, а незагострювати.

Агентура окупанта України якраз дуже сильно працює над тим,щоби посилювати і розпалювати ненависть між цими двома народа#ми, і це у великій мірі їм вдається. І коли слухати розмови і думки нацю тему між нашими людьми, то якраз видно і відчувається: ці думкиі прямування до загострювання, а не злагіднювання цих відносин.Чується багато нарікань, що наші українські газети і головнінаціонально#самостійницькі напрямки не пишуть на своїх сторінкахпро всі ці провини євреїв супроти українського народу, їхні услугипольській шляхті і польському окупантові, які довгими століттямигнобили український нарід на його рідній землі, ними загарбаній іокупованій, – отже, своїм вислужництвом і діями допомагали окупан#тові гнобити і держати у кріпацтві український нарід, нищити йогогосподарські, культурні і релігійні надбання і цінності, розбудовуваликорчми і цим старалися держати український нарід у пияцтві і тем#ноті, а навіть мали ключі від українських церков, бо ще і тепер в ук#раїнських гаївках співають «Їде, їде Зельман», – і везе ключі відчиня#ти церкву. Далі – що вони допомагали московському окупантовізакріплювати комуністичну владу в Україні, що в комуністичнійпартії і НКВД займали головні позиції, що допомагали нищити ук#раїнський нарід голодом у 1932#33 роках.

Кажуть, що історія є учителькою життя і що є три роди людей, якіпо різному цю науку розуміють та з неї користають. Одні вчаться насвоїх власних історичних помилках, другі вчаться на помилках своїхсусідів чи інших народів, а треті – не вчаться нічого взагалі. Отже,будьмо тими, що вчаться і на своїх помилках, і на чужих, а головнонаших сусідів, а не будьмо тими третіми, що не хочуть вчитися нічо#го. Бог дав українцям гарну і родючу землю, одначе доля чи недоля

244


присудила нам жити поміж заздрісними, ненаситними і жорстокимисусідами – колись дикими степовими народами і ордами, а теперросіянами і поляками. І хоч наша історія з сусідами не була лагідна іприязна, бо вони довгими періодами були загарбниками і поневолю#вачами земель, ми зазнали від них багато кривд, наруг і знущань, –одначе нам таки доведеться жити з ними по#сусідськи. Тому мусимовживати і застосовувати багато дипломатичного хисту, розсудливос#ти і політичного розуму, а не плекати дух фанатизму, ненависти і не#толерантности, бо це у здобуванні і закріплюванні української дер#жави нам може тільки пошкодити.

Щоби поширювати правду про Україну і потребу побудови вільної ук#раїнської держави серед народів світу, між якими ми живемо, то нам тре#ба здобувати собі найбільше приятелів і симпатиків, а не ворогів.

Там, в Україні, кожного українця, хто їм невигідний, нищать абозасилають у далекий Сибір, а тут, у вільному світі, де ми розкриваємоусі їхні злочини і облуду, вони хочуть зробити нас воєнними злочин#цями, щоби світ нас зненавидів, отже, хочуть знищити нас чужимируками. Тому окупант кидає кістку незгоди між українцями і євреямиі, на жаль, певна частина євреїв, з Візенталем і Літманом у проводі,далася на цей гачок зловити. А ми знаємо з найновішого історичногодосвіду, що там, в Україні, наші культурні і правозахисні діячі стара#ються злагіднювати українсько#єврейські стосунки. Москва їх лає,що вони українські буржуазні націоналісти і єврейські сіоністи. Коливони за це опиняються у далеких тайгах Сибіру, щойно там, у табо#рах, вони нав’язують ближчі і ще кращі взаємини між собою. Згада#ти хоч Анатолія Радигіна, Аврама Шифріна, Якова Сусленського,Аріє Вудку і багато інших єврейських націоналістів, які, будучи у не#вільничих таборах разом з нашими великими людьми і патріотами,такими як Левко Лук’яненко, Юрій Шухевич, В’ячеслав Чорновіл,Іван Кандиба, Іван Світличний і багато інших, – довідалися від нихбагато правди про Україну і українців і стали їхніми приятелями.

Народна мудрість каже: «Робіть добро вашим друзям і приятелям,щоб вони все більше вас любили, творіть його також і вашим воро#гам, щоби вони поробилися колись вашими приятелями». Отже, ба#чимо, що добром, розсудливістю і дипломатією можна здобути при#ятелів і прихильників, а нерозважливістю і фанатизмом можна собітільки шкодити.

245


Знаємо, що деякі єврейські кола є знаряддям у руках московськихімперіалістів і КГБ, і це видно з того, що вони називають німецькимиколяборантами, воєнними злочинцями і погромщиками євреїв, ук#раїнців, балтійців, білорусів, хорватів й інші народи, а не називаютьросіян, бо як же ж Москва може називати москалів воєнними злочин#цями, коляборантами німецьких фашистів і погромниками євреїв? Асаме вони, москалі, будучи і є найбільшими злочинцями і коляборан#тами, бо якраз вони коляборували з німцями, коли літом 1939 рокуСталін і Гітлер заключили спільний договір, так званий «пакт Ріббен#тропа#Молотова», і зараз напали на Польщу, поділивши її між собою.А що саме москалі були найбільшими погромщиками і ненависника#ми євреїв, видно з того, що євреям за часів царату було забороненожити на російських землях і саме росіяни мали гасло «Бей жидов,спасай Россию!», а ніколи не було гасла «Бій жидів, спасай Україну!».

Щоби витворити ще більшу ненависть між українцями і євреямиМосква спрепарувала справу Івана Дем’янюка, як воєнного злочинцяі нищителя євреїв, а через нього хоче обвинуватити весь українськийнарід; постаралися, щоб його судили в Ізраїлі, і цим ще гірше розсва#рити ці два народи, ніби у цій справі знов винні лише євреї, а Москвахоче бути в стороні – невинною і чистою. Тому мусимо бути дуже обе#режними і чуйними і точно визначити, хто є наш ворог, а хто при#ятель, прихильник чи бодай нейтральний. Бо ворогів ми маємо бага#то, а приятелів мало. Отже, будьмо мудрими і розсудливими, а не фа#натиками і мрійниками, в усіх наших чинах поступаймо і робімо так,щоби з цього виходило якнайбільше користи для України.

«Наша мета» (1986, № 20)

НАШІ ПРИГОТУВАННЯДО 1000)ЛІТТЯ ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ

Уже тільки один рік залишився нам до приготування длявідзначення величавого і неповторного Ювілею 1000#літтяХрещення України. Вже створено багато комітетів у різних країнахукраїнського поселення, які займаються підготуванням, щоби цісвяткування відзначити як найбільш торжественно, достойно і

246


величаво. Це ми зробимо в міру наших можливостей тут, на еміграції,поза межами нашої поневоленої Батьківщини. Бо там, в Україні,московський окупант буде святкувати не хрещення України, ахрещення Росії. І вже большевицька безбожна московська імперія успілці з московською Православною (режимною) Церквою робитьшалену пропаганду в цілому світі, що Володимир Великий у 988 роціохрестив у ріці Дніпрі не Україну і український нарід, – аМосковщину#Росію. Отже, бачимо, що московський окупант нетільки що загарбав українську землю, вкрав і присвоїв собі нашустару назву – Русь, але тепер ще хоче присвоїти собі українськеТисячоліття Хрещення України і обдурити світ, що це було хрещенняРосії#Московщини.

А знаємо з історії, що у 988 році ще московська зорганізованадержава не існувала, бо зорганізувалася вона багато років пізніше,отже, Московщина хрестилася багато років пізніше, ніж Україна#Русь.

Тому було б дуже конечним спростувати і вияснити світові, що у988 році відбулося хрещення України, а не Росії. І тому наші науковці,історики, церковні достойники і діячі повинні написати відповідні йдуже обґрунтовані статті на цю тему і поміщувати їх у чужинецькійпресі. Кажуть, що дуже добру й обґрунтовану працю на цю темунаписав Патріарх Мирослав#Іван, отже, головні докази і думки з цієїкнижки можна поміщувати у газетних статтях.

У Канаді, Америці, Англії та Австралії поміщувати в англомовнихгазетах, у Німеччині – в німецьких, у Франції і Квебеку – уфранцузьких, в Італії – в італійській мові, в Аргентині, Бразилії – уїхніх місцевих мовах, а по можливості і в інших державах світу. Цимповинні зайнятися усі створені ювілейні комітети під патронатомнаших центральних установ і організацій та під проводом нашихЦерков. Треба зорганізувати грошові збірки. І там, де дається,поміщувати статті на цю тему безплатно, а в іншому ці звідомлення істатті оплачувати. Також треба оголошувати такі відомості на радіо ітелевізії. І це мало би великий успіх та спростувало би брехню нашогоокупанта, як рівно ж долучилося б до популяризації українськоїсправи взагалі.

Дехто каже, що цією справою займається Український Гарвард іще деякі наукові установи у світі, які видають грубі й обширні книги

247


про Хрещення України. Це дуже велика і корисна праця у тій справі внауковому світі, але ширші кола громадянства їх ані бачити, анічитати не будуть, а газетні статті побачать і прочитають усі.

Тому використаймо цей момент підготовки до ТисячоліттяХрещення України вже тепер, бо це є виїмкова і неповторна нагода –доки ще не запізно...

«Наша мета» (1987, 29 квітня)

ДЕЯКІ РОЗДУМИ І МІРКУВАННЯ

Розглядаючи історію України, бачимо часи державної могутності іслави, але переважно бачимо часи державного упадку і занепаду.Звичайно, що причин цього було багато і різних. Багато наших людейкаже, що ми українці як народ самі винні, що своїми сварками інезгодами не вміємо оборонити своєї держави. Звичайно, що в значніймірі це правильно, але ж сварки і внутрішні міжусобиці були і в німців,французів, англійців, італійців, іспанців і в інших народів. Ми мусимоголовним чином приймати до уваги те, що Україна розташована на гранідвох світів – культурної Західної Європи і дикої, кочівничої, жорстокої іплюндруючої Азії. Скільки орд, народів, і племен перекочувало поукраїнській землі! Всі вони руйнували, грабували, палили і нищили все,що зустріли в Україні. Половці, печеніги, гуни, хазари, татари, турки ібагато інших напасників і завойовників. Багато з тих народів зникли злиця землі і сліду по них немає. Українці вижили на своїй землі.

Таким чином бачимо, що шлях українського народу був дуже важкийі тернистий, бо кожен напасник хотів його поневолити і забрати нашедобро, і завдяки Божому провидінню, нашій відпірності і витривалостічерез цілий наш кривавий історичний шлях, через моря крові і горитрупів (наших і ворожих) ми нарешті осягнули свою державу. Тепер длянас найголовніша справа її розбудувати та зміцнити.

Україна зі всіх сторін оточена хижаками, які тільки мріють прозагарбання нашої родючої землі. В теперішніх часах дипломатії і згодипотрібно докласти всіх зусиль, дипломатичного хисту і зрілості, щобнашу державу зберегти й оборонити, підтримувати з сусідами добрістосунки. Треба розбудувати сильну армію, яка б відлякувала кожного

248


можливого агресора від бажання йти на нашу землю. Якщо дивитись наАмерику і Канаду, то вони не мають ніяких злих сусідів, бо їхнімиграницями є безмежні океани, а Україна мов та чайка при битій дорозі,оточена хижаками.

Поміж собою мусимо плекати братню любов і згоду, толерантність,розуміння і співпрацю, завжди ставити на перше місце добро України ісвого народу, особисті амбіції і славу завжди скеровувати для добра своєїдержави. Треба поширити серед всього українського народу такунаціональну, політичну, а найголовніше державницьку свідомість, щобвсі знали, що в своїй державі буде нам добре і будемо щасливі, а якщовтратимо її, то буде нам зле, знову станемо рабами#невільниками і навітьможемо зникнути з лиця землі.

Дивлячись на всесвітню історію, стає нам незрозуміло і дивно, чомуза весь історичний шлях, від найдавніших часів відбуваються війни,загарбання і насильства. Чи це є притаманне людській природі, що однінароди працюють чесно, з любов’ю, з задоволеним споживають плодисвоєї праці, а інші звикли нападати на них та забирати їхнє добро?Виглядає, що це є боротьба добра зі злом і здається, що ніхто не можецьому зарадити. Тому виглядає все якимось зачарованим колом. АджеБог створив усіх людей, всі народи однаковими, всім дав однаковіморальні заповіді (любіть один одного, не вбивайте, не крадіть, необманюйте, не заздріть, допомагайте бідним та нещасним, творітьсправи любові і милосердя). І ніби всі народи вірять в Бога, крімбезбожних комуністів, але чомусь поширюють ненависть, нетерпимістьодні до других. Мусульмани вважають, що тільки їхній Бог справедливийі йдуть вбивати християн, жиди вважають, що правдивим є тільки їхнійБог і вони є Богом вибраним народом, буддисти пропагують Будду,християни вважають, що тільки вони вірять в правдивого Бога. Частинаукраїнців вірить у Дажбога. Саддам Хусейн, іракський фанатик#шовініст, назвав себе Божим посланцем і хоче йти війною на Америку іжидів і їх повбивати. Росіяни вважають себе обраним народом, Москвувважають третім Римом, а четвертого ніколи не буде. І в цьомузавороженому колі тяжко щось зрозуміти. І я не розумію, чий Бог кажейти грабувати, убивати, руйнувати і красти.

Кажуть, що теперішня війна в Югославії частково також маєрелігійне підґрунтя. Серби і хорвати (християни) вбивають боснійців(мусульман). Звідки взялися в християнській Сербії мусульмани?

249


Микола Бараболяк у статті в газеті «Свобода» пояснив, що коли туркизавоювали Балкани, то через кілька століть навернули в мусульманствочастину сербів і тепер решта сербів ненавидять їх і називаютьзрадниками#яничарами.

Нашим козакам#лицарям треба дати велике признання, бо вонипротягом кількох століть обороняли українську землю перед нападамитурків і татар і не дали їм можливості поселитися в південній частиніУкраїни і подібно як на Балканах зробити з українців мусульман.

І дивно стає, що ми всі українці є християнами, але поділені направославних, католиків і протестантів. Одні з другими ворогують і тимутруднюють будувати і зміцнювати українську державу. А нам такпотрібне християнське і шевченкове єдиномисліє і братолюбіє. Нашвелетень духу Іван Франко у своїх творах багато писав про ці теми. Взгаданій вище книжці «Біблійне оповідання про сотворення світу в світлінауки» він прийшов до цікавих висновків, але книжка до читачів недійшла. Франко всюди намагався писати правду, тільки правду і ніщобільше, як правду. Бо і в Євангелії написано «Пізнайте правду і правдавизволить вас».

В нашій українській дійсності чомусь так тяжко розбудувати цеєдиномисліє і братолюбіє, хоч багато про це говориться і пишеться.Реальні успіхи незначні. Забагато у нас заздрості, особистих амбіцій,жадоба особистої слави. Коли хтось досягає успіхів, то своїпідставляють йому ногу, щоб упав. Усі хочуть бути провідниками, алепровідниками можуть бути тільки ці, що мають до цього здібності,талант, покликання і Божу іскру. В часі комуно#імперської дійсності назахідно#українських землях у 1939#41 роках під жахливим тероромокупанта завмерло політичне, громадське і культурне життя. У страхуперед жахливим терором та переслідуваннями українські партії,товариства і установи самоліквідувалися. Залишилася єдинаорганізація ОУН, яка мусіла піти в підпілля і продовжувала українськуроботу серед народу. Така праця вимагала великої напруги, само#пожертви і посвяти. Але першої заповіді українського націоналіста«Здобудеш Українську Державу, або згинеш в боротьбі за Неї» не можнабуло зламати. Закордонний провід ОУН, який в більшості перебував уНімеччині, мав тоді малий вплив на життя в Україні, бо зв’язки з краємбули дуже утруднені. Отже проблеми в Україні вирішував Краєвийпровід. І тоді почався розкол в організації.

250


Керівні люди вже завчасно передбачали вибух совєтсько#гітлерівськоївійни. Керівники ОУН ще за кілька місяців до її початку зорганізували вНімеччині два відділи українського війська («Роланд» і «Нахтігаль»), якімали дати початок майбутній українській армії. Ці відділи булизорганізовані і вишколені за згодою деяких генералів німецької армії, якіприхильно ставилися до України і українських справ. 30 червня 1941року у Львові було проголошено відновлення Української Держави, алебожевільні німецькі фашисти, які хотіли зробити з України німецькуколонію, почали арештувати провідників українського народу, нищиличленів ОУН та українську інтелігенцію.

Українці, які мали надію, що з німецькою допомогою вдастьсярозвалити комуно#російську імперію і відновити власну державу,розчарувалися в німцях. Багато провідників мусіли йти в протинімецькезбройне підпілля, а відтак зорганізували Українську Повстанську Армію,яка протягом 10 років боролася проти двох окупантів.

Деякі наші еміграційні політики, які перебували за кордоном і небрали участі у цих великих всенародних святкуваннях з нагодивідновлення Української Держави З0 червня 1941 року, критикують цепроголошення, вважають його непотрібним і передчасним. А воно булодуже потрібне і було своєчасним, бо вже пізніше аж до закінчення війнине було можливості таке відновлення проголосити. Ми доказали інімцям, і іншим державам, що українці хочуть своєї держави ізмагаються за її побудову.

Тепер, Богу дякувати, вже маємо свою державу і мусимо докласти усіхстарань і зусиль, щоб цю державу втримати, розбудувати і зміцнити.

І ще пригадалося дещо з віддалі проминулих 50#60 років проХодорівщину. Після героїчної смерти сотника Юліана Головінського,Василя Біласа і Дмитра Данилишина на початку 1930#х роківнаціональна свідомість серед українського народу дуже піднеслася.Кожного року в часі Зелених свят відбувалися величаві походи нацвинтарі і на могили, щоб вшанувати пам’ять борців і героїв, які віддалисвоє життя за волю України. Душею і натхненником таких святкувань унашій околиці був полум’яний патріот#націоналіст Василь Стеців зДуліб. Він організовував такий похід в Дулібах і так йшли черезОтиневичі до Ходорова. В Отиневичах до них приєднувалися процесії зОтиневич і Городища Цетнарського і далі крокували на ходорівськийцвинтар, де була велика могила вояків Української Галицької Армії, які

251


віддали своє життя за волю України в 1918#19 роках. Організованокрокували незчисленні маси народу, співаючи патріотичні пісні (Вижертвою в бою нерівнім лягли; Гей, там на горі Січ іде; Сміло друзі, невтеряйте духа на страшную прю; Ми гайдамаки; О, Україно, о, любаненько; та інші). Такі процесії прибували на цвинтар і з інших сіл і тутвідбувалася панахида за полеглих вояків. Траплялися сутички зпольською поліцією і арешти.

У липні 1941 року в Дулібах відбулися дуже величаві святкуванняпроголошення Української Держави, пов’язані з перепохованнямтлінних останків патріота#націоналіста Антона Гураля з Дуліб. Влітку1940 або весною 1941 року член ОУН А.Гураль при виконанніорганізаційних обов’язків попав у засідку більшовицької міліції чи НКВДі був застрелений. Це сталося на полях Рогатинського району. Там його йпоховали. Родичі Антона і родина тяжко це переживали, але не пішливпізнавати вбитого, щоб не бути вивезеними в Сибір. Погода була чудоваі величезні маси народу супроводжували тіло Антона на цвинтар вДулібах. З Дуліб ще пригадую таких молодих свідомих українців як ГрицьГураль (брат Антона), Микола Стеців (брат Василя), Федір Прокопів (братБогдана). В Отиневичах, крім попередньо згаданих патріотів#націоналістів ще були Головчаки Ілярій (Лярко) і Петро, ЩуйкаВолодимир, Бардак Володимир, Мигович Йосиф, Басумак Михайло,Завадовський Андрій, Завадовський Антін, Кравець Дмитро та інші.Пригадую двох студентів Львівського університету: Іван Баглай зГородища Королівського і Дмитро Слюзар з Бортник. Д.Слюзар бувзаручений з дочкою учительки Геваницької з Ходорова і здається вже в1942 році вони пішли в підпілля. Учителька Геваницька і професорКугаєвич викладали українську мову і літературу у польській народнійшколі в Ходорові.

З Ходорова ще пригадую таких патріотів#націоналістів: ГошовськийДмитро, ДунецьТеодозій, Ціховський, Андріївський Юрій.

З Городища Королівського вийшло двох священиків: Гулей Микола,який був парохом в Дулібах або в 1939#41 роках, або вже в час німецькоїокупації (точно вже не пригадую), а також Балук, який виїхав доАргентини і був священиком в Буенос#Айресі. Загинув в автокатастрофі.Його дочка в один час була популярною співачкою в Аргентині.

В Піддністрянах був дуже здібний і популярний диригент хорівПрокоп’як, який був низького росту і тому мав прізвисько «Куций».

252


Колись давніше з Ходорова до Аргентини або до Бразилії виїхав поет#гуморист Сильвестр Калинець. Він писав гуморески, анекдоти, різнісміховинки і може ще деякі поезії. З Ходорова походить поет ІгорКалинець. Його мама походить з родини Гулеїв з ГородищаКоролівського. Він побував в Торонто в жовтні 1990 року і мав тут кількавиступів. На одному з них я придбав собі збірку його поезій і на ній поетпоставив свій автограф: «Панові Дмитрові Гулеєві від Гулея#ІгораКалинця». В Ходорові живе мама трьох славних братів, громадських іполітичних діячів Михайла, Богдана та Миколи Горинів. Колись їхняродина мешкала в селі Кнісело.

З Чорного Острова ще пам’ятаю таких патріотів#націоналістів якЛозинський Филимон, Скрутовський Петро, Костецький Володимир,Костецький Йосиф, Бобак Пилип, Войціховський Володимир.Володимир Костецький був вчителем і моїм товаришем зХодорівської школи. Влітку 1942 року, коли я був у підпіллі, то деякийчас перебував у їхній хаті. Войціховський Володимир помер вТоронто кілька років тому. Скрутовський Петро служив в українськійполіції у 1941#43 роках, а може і в 1944 (цього вже не знаю).

В Старих Стріличах я знав патріотичні родини Ревуцьких,Шевцевих і Базарників і двох братів – Миколу Наугольника і ВасиляПрокопа. Микола і Василь не були рідними братами, але росли, жилиі працювали разом так як рідні брати. Після І Світової війни батькоВасиля Прокопа був вдівцем, а маму Миколи Наугольника (вдову здитиною) воєнна завірюха зі Східної України занесла в Галичину.Обидвоє повінчалися і таким чином їхні діти росли разом. Вонибрали участь в роботі «Просвіти», в аматорських гуртках, працювалив ОУН, а опісля пішли в УПА. Дальша їхня доля мені невідома. УРевуцьких і Шевцівих я перебував в час мойого підпілля. ВОтиневичах були два брати Микола і Богдан Ревуцькі. Вонизакінчили вчительські курси і були вчителями здається у Баківцях.Там в 1941 або 1942 році гестапо провело великі арешти і декількаарештованих розстріляли десь біля Чорткова.

Василь Яворський з Отиневич був моїм шкільним товаришем, зяким разом ми служили в Червоній армії. Він також вчителював,поки нас не забрали до війська восени 1940 року. Тепер живе вХодорові, а його зять Ігор Набитович вчителює в Отиневичах і єдепутатом Львівської обласної ради.

253


Петро Бобик є директором видавництва «Відродження» у Дрогобичі.Походить з села Руда біля Ходорова.

В 1938 році в Галичині відбувалися величаві святкування 70#річчятовариства «Просвіта». Таке свято відбулося в Піддністрянах знасиченою програмою. Там виступав відомий хор під керівництвомдиригента Прокоп’яка. З цим хором він на конкурсах завжди забиравпризові місця. Прокоп’як також диригував хорами і в інших селах.

Коли хтось з мешканців Ходорівщини прочитає ці спомини і знаєщось про цих людей, яких я тут згадав, про їхню долю, де, коли і як вонизагинули, віддавши своє життя за Україну ? нехай щось більше напишепро них. Всі вони були свідомі українські патріоти, діячі і працівники,члени «Просвіти», антиалкогольного товариства «Відродження»,аматорських гуртків, церковних і світських хорів. Вони були членамиОУН, «Юнацтва» (або їхніми симпатиками), керівниками громадсько#суспільного життя, політичними в’язнями, підпільниками і учасникамиУПА.

Велетень духу Іван Франко про таких людей писав у своєму вірші«Каменярі»: «Слави людської ми зовсім не бажали, бо не герої ми і небагатирі. Ні, ми невільники, хоч добровільно взяли на себе пута. Мирабами волі стали. На шляху поступу ми лиш Каменярі». Вони булисвідомі, що воля України виросте колись на їхніх кістках.

І коли завдяки їхній праці, жертвам і посвяті, як і праці всіхпопередніх поколінь таки постала вільна Україна, то нашим завданням єрозбудовувати і зміцнювати рідну державу, щоб ніколи вже вона непадала.

Про І.Франка деякі німці кажуть, що він мав домішку німецької крові(можливо тому, що він жив в період австрійської окупації Галичини, колидержавною мовою була німецька мова), бо не може бути, щоб такоговелета духу, вченого, мислителя, поета і письменника видала українськанація, а не німецька.

Стосовно розколу в ОУН, то це було явище неминуче, але вонопроходило ненормальним способом, тому завдало непотрібних ударівукраїнській визвольній справі. ОУН – це орден#моноліт, який поставивсобі завдання вивести український народ з неволі і рабства, просвітитийого ідеалами самостійності і державництва. Бути членом цієїорганізації означало приймати на себе великі обов’язки: виконувати 10заповідей українського націоналіста, 12 прикмет українського

254


націоналіста і 44 правила життя українського націоналіста. Хто відчує,що в нього немає сили, здібностей, завзяття і витривалості, щобвідповідати цим вимогам, той повинен добровільно уступити з членства,стати симпатиком і допомагати тим, які мають здібності, сили і відвагибути тим Духом Відвічної Української Стихії, щоб зробити українськийнарід господарем на своїй землі у своїй державі.

Українські націоналісти пішли цим шляхом 30 червня 1941 року,проголосивши відновлення Української Держави. Хоч проголошеноїдержави не здобули і величезна кількість їх загинула в боротьбі за цюдержаву, проте залишили нам дороговказ, як завершити цю справу. Ці,що перебували за кордоном і не брали участі в цих величавих подіях,замість радіти і допомагати завершувати справу, засудили її іззаздрості, що не вони керували цими подіями. Вони почали робитиКаїнову роботу, допомагали німцям нищити героїв похідних груп ібандерівців взагалі. Отже розколу в ОУН не було, бо вони пересталибути членами ОУН, у них не стало відваги, завзяття і охоти боротися заздобуття Української Держави, а надіялися, що Україну дасть їм Гітлер.

Це була найбільш сумна і трагічна сторінка в нашій історії. Д#рПетро Мірчук у своїй книзі «Змаг за Українську Самостійну СоборнуДержаву» описав ці трагічні події. Д#р П.Мірчук, провідний член ОУН,знає багато цих справ з власного досвіду і пережиття. Провід ОУНмабуть не вважав за доцільне у нинішні часи поширювати цюкнижку для добра української справи, бо «не пора в рідну хатувносити роздор». Я вислав цю книжку в двох частинах до шкільноїбібліотеки в Отиневичах. Хто захоче нею поцікавитися, то можепрочитати.

Отже ці, що відчули, що вимоги члена ОУН є для них надто важкі,повинні були (та й тепер ще можуть) створити собі якусь іншуорганізацію чи партію, а не підшиватися під назву ОУН і робити незгодуй роздор зі шкодою для Української Держави.

Тепер, коли завдяки Божому провидінню, жертвенності і посвятінаших борців і героїв, вже свою державу маємо, мусимо всі,незалежно від того, до якої партії належимо, чи взагалі не належимо,працювати так, щоб свою державу втримати, розбудувати ізакріпити назавжди.

Дмитро Гулей, вересень 2000 р.Торонто (Канада)

255

ЗМІСТ

Жертви на вівтар свободи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6Передумови трагедії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9Мученицький шлях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12Загальний список в'язнів Чортківської тюрми, розстріляних в Умані 20#21 липня 1941 р. . . . . . . . . . . . . . .27З тюрми Чорткова пісня лине . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78Пом'яник українців Тернопільщини, розстріляних в Умані 20#21 липня 1941 р. . . . . . . . . . . . . . .79Дані на ідентифікованих осіб, розстріляних в Умані 1941 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .129З Ходорівщини через Канаду – в Україну . . . . . . . . . . . . . .176Джерела та література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .255

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Білас І. Репресивно#каральна система в Україні 1917#1953.Книга перша. # К., 1994. # С. 117#120.; 2. Там само. # С. 117.; 3. Тамсамо. # С. 118.; 4. Там само. # С. 123.; 5. Там само. # С. 127.; Книгадруга. # С. 265.; 6. Тернопіль. Чортків. Як гнали в'язнів Чортківськоїтюрми на Схід // Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941року. # Дрогобич, 1991. # С. 82#83.; 7. Білас І. Вказана праця. Книгадруга. # С. 231.; 8. Там само. # С. 244, 250.; 9. Там само. # С. 259#261.;10. Там само. # С. 262#263.; 11. Матеріали польових досліджень 1992#2010рр. # 53 с. (архів автора).

Пожертву для видання цієї книги, у пам’ять свого чоловіка Михайла і сестри Оксани, склала

Ярослава Татарнюк (Ванкувер, Канада). Уроджена у с. Озеряни Борщівського п)ту на Тернопільщині.

ÌèõàéëîÒàòàðíþê

ßðîñëàâàÒàòàðíþê-Ñóëÿòèöüêà

Îêñàíàªëåíþê-Ñóëÿòèöüêà

НЕСТОР МИЗАК.Нар. 1948 р. у с. Гермаківка Борщівського р#ну Тер#

нопільської обл. Закінчив історичний факультет Чер#нівецького державного університету ім. Юрія Федькови#ча. Кандидат історичних наук. Тема кандидатської дисер#тації: «Південне Галицьке Надзбруччя у визвольній бо#ротьбі ОУН, УПА у 1939 #1953 рр.” (2000), докторської:«Боротьба УПА#«Захід» і збройного підпілля ОУН назахідноукраїнських землях (1942#1960 рр.)» (2011).

Доцент кафедри релігієзнавства та теології філософсько#теологічного фа#культету. Двічі (2000, 2002) лауреат літературної премії ім. Воляників#Швабін#ських при Фундації УВУ (м. Нью#Йорк, США). Нагороджений ювілейнимимедалями і грамотами держадміністрацій Тернопільської, Хмельницької таЧернівецької областей.

Автор книг з циклу «За тебе, свята Україно”:– «Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН#УПА”. – Чернівці:

Буковина, 1998. – 446 с.;– «Чортківський надрайон ОУН”. Книга друга. – Чернівці, 2000. – 416 с.;– «Заліщицький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА”. Книга третя. – Чер#

нівці: Золоті литаври, 2002. – 418 с.; друге видання третьої книги. –Чернівці, 2004;

– «Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА”. Книга четверта. –Чернівці: Букрек, 2004. – 400 с.;

– «Кам’янець#Подільська область у визвольній боротьбі ОУН, УПА”. Книгап’ята. (Співавтор Василь Горбатюк). – Чернівці#Хмельницький –Торонто: Букрек, 2006. – 352 с.;

– «Бережанський повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА (Козівськийрайон)”. Книга шоста. – Чернівці: Букрек, 2007. – 466 с.

– «УПА#«Захід» і збройне підпілля ОУН у боротьбі за Українську СамостійнуСоборну Державу у 1942#1960 рр». Книга сьома. – Чернівці#Торонто:Прут, 2011. – 436 с.

Додатки до циклу «За тебе, свята Україно”:– «Добром нагріте серце”. – Нью#Йорк#Чернівці: Золоті литаври,

2003. – 268 с.;– «Курінний УПА «Бистрий” України герой”. – Чернівці#Торонто: Букрек,

2007. – 274 с.;

ІВАН БАЛАН.Нар. 1941р. у с. Стрілківці Борщівського р#ну Тер#

нопільської обл. Закінчив Український поліграфічнийінститут ім. Івана Федорова м. Львів (нині Українськаакадемія друкарства) зі спеціальності оформлення таілюстрування книги. Член Національної спілки худож#ників України. Заслужений художник України. Пра#цює у галузі станкової малої книжкової графіки, ма#лярства, дизайну друкованої продукції. Художньо

оформив понад 50 книг, що вийшли друком у різних видавництвахУкраїни. Учасник обласних, Всеукраїнських та зарубіжних виставок ужанрі живопису і графіки. Роботи художника зберігаються в державнихта приватних колекціях в Україні та за її межами. Нагородженийювілейними медалями «60 років УПА”, «На славу Чернівців” до 600#річчяпершої писемної згадки про місто, дипломами Спілки художників Ук#раїни та міжнародних конкурсів книжного знаку, Лауреат обласної літе#ратурно#мистецької премії ім. Сидора Воробкевича.

– «Дух одвічної стихії і голосу крові. ОУН, УПА в печерах Тернопільщини”.(Співавтор Юзеф Зімельс). – Чернівці: Букрек, 2008. – 104 с.;

– «І я піднімав Червону Калину”. Спогади дивізійника ГригоріяМельничука. – Чернівці–Брадфорд: Букрек, 2008. – 210 с.;

– «Село на нашій Україні”. (Співавтори І. Балан, І. Романський). – Чернівці:Букрек, 2009. – 448 с.

– «Село – душа народу”. – Чернівці#Торонто: Прут, 2011. – 364 с.– «Повстанська муза”. – Чернівці#Торонто: Прут, 2011. – 292 с.– «Степан Бандера – соборник святої волі”. – Чернівці#Торонто: Прут, 2011.

– 310 с.– «Поцілунок Юди. Агентурна робота МДБ, МВС проти ОУН, УПА”. –

Чернівці#Торонто: Прут, 2011. – 222 с.

Автор посібника:– Політологія релігії. – Чернівці: Рута, 2010. – 200 с.Упорядник матеріалів:– Збірка газетних і журнальних матеріалів про вбивство Степана

Бандери: У 10 томах. – Нью#Йорк – Чернівці, 1959 – 2003. – 2881 с.;

Науково#популярне видання

Мизак Нестор Степанович

УКРАЇНСЬКА ГОЛГОФА –

УМАНСЬКИЙРОЗСТРІЛ1941 РОКУ

Додаток до серії «За тебе, свята Україно»

Книга десята

Видається в авторській редакції

Коректор Людмила ЗвенигородськаХудожнє оформлення Івана Балана

Комп'ютерна верстка Ігора Зарембського

Підписано до друку . Формат 70х100/16. Папір офсетний. Умов. друк. арк. 21,1 Умов. форб.#відб. Обл.#вид. арк.16,25. Тираж 300 пр. Зам. Вид. № .

УМАНСЬКИЙ РОЗСТРІЛ 1941 РОКУ rozstril.pdf · нарком внутрішніх...

Documents