№36

Журнал для українських дітей Румунії

Місячник Союзу Українців Румунії. 3 рік видання, березень, 2010 рік

(Clopoþel)

№ 35, 2010 р.Журнал для українських дітей Румунії.Заснований у 2007 році.

Над працювали:

Головний редактор: Микола КорсюкРедактор: Людмила ДорошРедколегія: Іван Ковач, МихайлоМихайлюк, Марія Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;телефони/факси: 021-222-07-37Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:redactia.clopotel@gmail.com

пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* дитячу енциклопедію

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розмальовки

* рухливі ігри

* розумні поради

завжди радо прислухається до ваших пропозицій і друкуватименадіслані вами спроби!На обкладинці малюнок ОлександраФедорченка (13 років) - «Вогник надії»

Павло ТИЧИНА

0-& E@98H?G

Гаї шумлять

я слухаю.

Хмарки біжать –

милуюся.

Милуюся-дивуюся,

чого душі моїй

так весело.

Гей, дзвін гуде –

іздалеку.

Думки пряде –

над нивами.

Над нивами-приливами,

купаючи мене,

мов ластівку.

Я йду, іду –

зворушений.

Когось все жду –

співаючи.

Співаючи-кохаючи

під тихий шепіт трав

голублячий.

Щось мріє гай –

над річкою.

Ген неба край –

як золото.

Мов золото – поколото,

горить-тремтить ріка,

як музика.Увага! За достовірність надрукованих

матеріалів відповідають їх автори!

3

÷èñëî 36

Тарас ШЕВЧЕНКО

Вітер з гаєм розмовляє

Вітер з гаєм розмовляє,Шепче з осокою;Пливе човен по ДунаюОдин за водою.Пливе човен води повен,Ніхто не спиняє;Кому спинить, – рибалонькиНа світі немає.Поплив човен в синє море,А воно заграло, –Погралися гори-хвилі –І скіпок не стало.

Недовгий шлях – як човновіДо синього моря –Сиротині на чужину,А там – і до горя.Пограються добрі люди,Як холодні хвилі;Потім собі подивляться.Як сирота плаче;Потім спитай, де сирота, –Не чув і не бачив.

І досі сниться: під горою

І досі сниться: під гороюМеж вербами та над водоюБіленька хаточка. СидитьНеначе й досі сивий дідКоло хатиночки і бавитьХорошеє та кучерявеСвоє маленькеє внуча.І досі сниться, вийшла з хатиВеселая, сміючись, мати,Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,Прийма на руки, і годує,І спать несе. А дід сидитьІ усміхається, і стихаПромовить нишком: – Де ж те лихо?Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,Перехрестившись, Отче наш.Крізь верби сонечко сіяєІ тихо гасне. День погасІ все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

Ой діброво – темний гаю

Ой діброво – темний гаю!Тебе одягаєТричі на рік... БагатогоСобі батька маєш.Раз укриє тебе рясноЗеленим покровом –Аж сам собі дивуєтьсяНа свою діброву...Надивившись на доненькуЛюбу, молодую,Возьме її та й огорнеВ ризу золотуюІ сповиє дорогоюБілою габою –Та й спать ляже, втомившисяТурбую такою.

4

÷èñëî 36

Народився майбутній великий поет України 9березня (25 лютого за старим стилем) 1814 року вселі Моринці Звени го род ськогоповіту на Київщині в родині селян-кріпаків Григорія Івановича таКатерини Якимівні Шевченків. Зцього села походила мати поета,кріпачка пана Енгель гардта. Сю дипісля одруження, за розпо ряд жен -ням поміщика, переселилися вони зКирилівки на короткий час. Під часцього переселення у них народивсясин Тарас.

У 1816 році родина Шевченківповертається до рідної Кирилівки. Уцьому селі проминуло все дитинствонашого поета, з ним пов’язані всіперші його дитячі спогади і життєвівраження. «І ось стоїть переді мноюнаша убога, стара біла хата з потемнілоюсолом’яною покрів лею та чорним димарем, аколо хати на причіпку яблуня з червонобокимияблуками, а круг яблуні квітник, улюбленець моєїнезаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжноїняньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба ззасохлим верхів’ям, а за вербою клуня, омоченастіжками жита, пше ниці й різного, всякогозбіжжя; а за клунею косо гором піде вже сад! Таякий сад!, густий, темний, тихий, одне слово,іншого такого саду немає на цілому світі. А засадом левада, а за левадою долина, а в долинітихий, ледве журко тить, стру мок, оброслийвербами й калиною та окутаний широко листимитемно-зеленими лопухами; а в цьому струмку піднавислими лопухами купається опецькуватийбілявий хлопчик…»

До смерті матері (у 1823 р.), живучи під їїопікою, хлопчик, здавалося, і горя не знав. Опісляж почалися ті життєві негаразди, які переслі -дували Тараса до самої могили. У овдовілогобатька на руках лишається п’ятеро дітей, Микита,Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у їхнюхату ввійшла мачуха зі своїми трьома мало літ -німи дітьми. З гірким болем згадуватиме пізнішепоет цей період свого життя: злидні, сварки,несправедливість, знущання. У 1825 році помираєбатько, висловивши знаменне пророц тво щодомайбутнього сина: «Синові Тарасу із могохазяйства нічого не треба, він не буде абиякимчоловіком: з його буде або щось дуже добре, абовелике ледащо; для його моє наслід ство абонічого не буде значить, або нічого не поможе».

Після смерті батька малого Тараса віддали вшколу до сільського дяка, де він вчився читати й

писати, засвоїв часослов і Псалтир.Читав він дещо й крім Псалтиря.Згодом Шевченко зга дував, як віншколярем списував у бур’янах усаморобний зошит вірші Сковородита колядку «Три царіє со дари».Наука йому давалася легко, алевідзначався він непо си дючістю йноровливістю, за що часто бувавбитим. Уже з дитячих років вияв ля -єть ся в ньому надзви чай на допит ли -вість розуму, особли ва вразливістьнатури. Наймилішим же заняттямдля нього, що перетво рювалося насправжнє свято, були оповіді проминуле. Він міг слухати їх годинами,живо уявляючи ті картини й події.

З 1828 року Тарас деякий час живе ухлипнівського маляра, той, запримітивши йогометкість, залишає при собі у прислуги. Незабаромвід’їхав на батьківщину сам поміщик і доля поетабула вирішена: він був переведений до пана укімнатні козачки. У вільні хвилини хлопецькопіює лубочні картини суздальської школи, щоприкрашали панські покої. Відомим є факт, як,заставши одного разу свого козачка за такимзаняттям, Енгельгардт наказав влаштува ти томуекзекуцію за те, що насмілився малювати вночі,запаливши свічку. З Вільна Енгельгардтипоїхали до Варшави. Там його віддали в науку доякогось покоєвого маляра, який, розгледівши вюнакові великий талант, порадив панові віддатийого відомому митцю Францу Лямпі молод шо -му. У1830 році у Варшаві вибухнуло повстання,що змусило Енгельгардта покинути її разом ізсвоєю челяддю і виїхати до Петербурга. Вісімнад -ця тий рік свого життя поет зустрів уже внепривітній, вологій, закутій в граніт і оповитійтуманами північній столиці Російської імперії.

Спогади про Вільно й Варшаву, про малярськістудії видавалися далеким сном. Тараса уже ні нахвилину не полишає бажання навчитися «боже -ственного мистецтва». Він ублагав пана віддатийого на чотири роки живописцю В. Ширяєву дляподальшого навчання.

У 1836 році термін контракту закінчився, алеШев ченко залишився в художника вже як най ма -ний робітник-підмайстер. Помалювати для себе,дати відпочинок душі на це просто не було часу.Але нестримне бажання стати справжнім худож -

Òàðàñ Ãðèãîðîâè÷ Øåâ÷åíêîÒàðàñ Ãðèãîðîâè÷ Øåâ÷åíêî(09.03.1814-10.03.1861)

5

÷èñëî 36

ником змушувало вишуку вати всякі можливості.Коли настав сезон білих ночей, уриваючи годинивід сну, заходив Тарас у Літній сад і змальовувавтам скульптури. Це був період надзвичайноготворчого піднесення митця. Саме в цей час вінробить і перші поетичні спроби, з’являєтьсябалада «Причин на». Під час таких етюдіввідбулася його зустріч зі своїм землякомхудожником І. Сошенком. Вона маланадзвичайно важливе значення для подальшоїдолі Тараса Григоро ви ча. І. Сошенко знайомитьйого з Є. Гребін кою, дістає дозвіл відвідувативечірні класи Товариства заохочення худож ни -ків, а пізніше зводить з уславленим художником,професором Академії художеств КарломБрюлловим. Підневільне становище молодоготалановитого художника хвилювало йогопетербурзьких друзів. У перших числах квітня1837 року К. Брюллов розпочав працю надпортретом В. Жуковського. Цю роботу пере -дбачалося роз і гра ти в лотереї і на зібрані коштивикупити поета. У квітні 1838 року панові Енгель -гардту було вручено величезну на той час суму2500 карбованців, і 22 квітня підписано документ,яким поміщик надавав Шевченкові волю. А знаступного дня Тарас уже відвідував рисувальнікласи Академії й невдовзі став одним знайулюбленіших учнів К. Брюллова. РадаАкадемії тричі нагороджувала його срібнимимедалями другого ступеня.

У квітні 1840 року з’являється друком«Кобзар», що став переломною віхою не тільки втворчому житті поета, а й у житті всього україн -ського народу. Журнали та газети Петербургаодностайно відзначили високий талант, непов -торну емоційну інтонацію, об разність, народнийколорит, щирість і самобут ність видання.

Цей час стає періодом справжнього розквітугеніального митця. З особливим натхненням вінмалює, пише вірші, багато подорожує.

У травні 1843 року разом із письменником Є.Гребінкою поет відвідує Україну. Качанівка,Київ, Катеринослав, Хортиця, Кирилівка осьлиш деякі села і міста, де побував Кобзар.Тривалий час живе в Яготині, у маєтку князяРєпніна. Відвідує він і ряд інших міст. У1844 роцівиходять друком поеми «Гамалія», «Чигирин -ський кобзар», «Гайдамаки», альбом офортів«Живописная Украйна». Роком пізні ше, тяжкозахворівши під час чергової подо рожі, пишеславетний «Заповіт» в Переяславі. Подорожі,зустрічі, читання надихають поета на все нові йнові задуми.

З 1853 року, коли комендантом Новопет -ровського укріплення став майор І. Усков, який ізрозумінням і співчуттям ставився до поета, умовийого життя трохи пом’якшали і полегшали. 1857

року його було звільнено з заслання. ТарасГригорович вирушає до Нижнього Новгорода,де дізнається про нову заборону на право в’їзду доМоскви та Петербурга. Щоправда, менше ніжчерез рік заборону було знято. На початкуберезня 1858 року він прибуває до Москви, девідвідує О. Бодянського, С. Аксакова, М. Макси -мо вича, Варвару Рєпніну, якій свого часуприсвятив поему «Тризна». 27 березня Шевченкоприбув до Петербурга, де його радо віталипредстав ни ки творчої інтелігенції. Він одержуєокрему кімнату від Академії мистецтв, починаєопрацьовувати ті наробки, що зібралися за довгіроки заслання. Вичитує невільничу поезію,трудиться над офортами, відвідує теат ри, літера -турні вечори, зустрічається з друзями.

Влітку 1859 року поет знову вирушає набатьківщину, зустрічається з друзями, ріднею. 15липня, поблизу Прохорівки, Шевченка заареш -товують і відправляють спочатку до Черкас,потім у Мошни, а 30 липня в Київ. Звідти, черезМоскву, він повертається у Петербург. Носталь -гія, туга за рідною землею не полишають вели -кого Кобзаря. Восени він звертається доВарфоломія Шевченка з проханням купитиматеріал для будівництва хати і знайти ділянкудля неї.

Улітку 1860 року знайомиться з ЛикероюПолусмаковою, жінкою, яку, як йому здається,шукав усе життя. Та побудувати сімейне щастяйому так і не судилося. З осені починає різкозанепадати здоров’я поета. Та навіть хворимпродовжує він малювати, писати вірші, листу ва -тися. 25 лютого поет ще одержав вітальнітелеграми з нагоди дня народження, а наступ -ного дня, о 5 годині 30 хвилин ранку його вже нестало. 28 лютого відбувся похорон Тараса Григо -ровича Шевченка на Смоленському кладовищіПетербурга, а 10 травня його було перепохованов Україні, у Каневі, на Чернечій горі.

Смерть Шевченка в розквіті творчих сил булавеличезною втратою для письменства і визволь -но го руху. Та його поезія жила, діяла, поши -рювалася в списках і російських та закордоннихвиданнях. Шевченко, ім’я якого стоїть в одномуряду з іменами Пушкіна, Лєр мон това, Байрона,Міцкевича, підніс україн ську літературу до рівнянайрозвиненіших літератур світу.

Шевченкова поезія стала етапом і в роз вит куукраїнської літературної мови. Шевченко завер -шив процес її формування, розпочатий ще йогопопередниками (Котляревський, Квітка-Основ’яненко, поети-романтики та ін.), здійснив -ши її синтез із живою народною мовою ізбагативши виражальні можливості українсь -кого художнього слова.

Матеріал з ж. Соловейко, (березень 2009 рік)

6

÷èñëî 36

«Не дивуйтеся нітрішки,Що в берізок молодихЦіле літо чисті ніжки,Білі – білі, наче сніг.Це тому, що в хороводі,Коли ми спимо усі,По траві берізки ходятьМиють ноги у росі!»

Степанко з великим нетерпінням чекавсередини березня – час, коли вони з дідусемщороку ходять до березового лісу збиратиберезовий сік. Саме в цю пору, коли брунькище не з’явилися, а береза вже жене «березовісльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі.

– В жодному випадку не можна спу ска тисік з молодих берізок, бо він потріб ен їм дляросту, – вчив дідусь Сте панка. – Найсо -лодший сік назбирується на висоті півтора-два метри від землі, тому саме тут требависвердлювати дірку. Вона повинна бутилише на кілька сан -тиметрів і ні в якомувипадку не глибше.

Дідусь всталяв міднітрубки в дірки, якізробив у стовбурахберіз, по яких стіка -тиме сік в слоїки, якіпринесли з собою. Кап-кап! – поволі, аж докивони наповнються.

– Дучку бажаноробити з північної сторони, оскільки тамсоку зазвичай більше, – сказав дідусь,закінчивши роботу. – Ось так, а завтра, якповернемось за слоїками, дучки замажемосвіжою глиною і прикриємо мохом. Цеохоронить дерево від шкідників, різних комахта грибків..

– Дідусю, а чому ти називаєш цей сік

«березовими сльозами»? – поцікавивсяСтепанко.

– Ще з дідів-прадідів переказують леген ду,що в давні часи над сивим Дніпром живмолодий красень Доброслав, одинак уматері. Та сталося лихо: напали на ріднуземлю вороги. Пішов син воювати, а серцематеринське кров’ю обливається, сльозитуманять очі… Якось почула стара матикінське іржання коло воріт, коли поди вилась– стоїть кінь осідланий без вершника.Заплакала гірко мати, схилилась на ворота втузі. Цілу ніч отак простояла, а на ранокпобачили люди на тім місці білокоре дере во.І тому, мабуть, що вдовина хата стояла присамому березі річки, то назвали те деревоберезою. Від материнського доброго серцябереза щовесни плаче цілю щими сльозами.Бо саме у цю весняну пору наш організмпотребує цілющої і живущої водиці, а тутберезового соку. Усі недуги, що їх лікує

березовий сік, важкоперелічити.

– Гарна й цікавалегенда, я її розкажу вшколі, – зрадів Сте -панко.

– Про берізки щеговорять у народі та ке:«У берези чотири спра -ви: перша – світ осві -чувати, друга – крик

втихо мирювати, третя– хворих зцілювати, а четверта – чистотидотриму ва тись».

– Як це – світ осві чувати? – здивувавсяСтепанко

– Та колись дуже-дуже давно не було елек -три ки. А свічки були тільки в церкві та убагатих людей. От і приходила на допомогуберізка. Люди запа лю вали суху березову

Михайло ТРАЙСТА

«БЕРЕЗОВІ СЛЬОЗИ»«БЕРЕЗОВІ СЛЬОЗИ»

Малюнок автора

7

÷èñëî 36

скіпку, яку ставили на столі, щоб світилаїм.

– Тепер я зрозумів, – посміхнувсяСтепан ко, – А як же берізка втихомирюєкрик?

– Колись люди їздили возами, колеса якихрізко скрипіли, аж у вухах закладало, нібивід крику. Їхати таким возом було немило,бо скрип!. І тут ставав у пригоді в’язкийчорний дьоготь, що виготовляли його зберези. Ним змащували осі коліс і тойскрип затихав.

– Як цікаво! Тож про мастило людизнали з давніх-давен. А як береза чистотидотримувала?

– Дуже просто. З березових гілочок роб -лять віники та мітли, якими замітаютьпідлоги та подвір’я, а колись і мила не було,тож люди милися у лазні, очищаючи тіловіником з березових гілок з листям. А ще накорі берези писали перші листи, – у ті часи,коли ще люди не придумали паперу.

Зацікавлений почутим, повернувшисьдодому Степанко, прочитав в Енци -клопедії для дітей ще багато цікавого проберізку. І так наступного дня, коли вонийшли з дідусем до лісу за слоїками з соком,Степанко почав розказувати дідусеві:

– Береза – єдине в світі дерево з білоюкорою. На землі є 120 різновидів берізок:Північна берізка – маленька від 30 до 70 см,називається карликова. І ця крихітка небоїться ні суворих морозів, ні вітрів. Залізнабереза росте на Далекому сході. Кора у неїтемно-вишневого, темно-коричневого інавіть чорного кольору. Деревина має такуміцність, як деякі метали. Кам’яна береза– це незвичайне дерево, у якого деревина нелише міцна, а й дуже важка. У воді цедерево спускається на дно.

– Ось як! – настала черга дідусеві диву ва -тись, – А я знав тільки про бородавчаступухнасту березу. Вони ростуть в нашомулісі.

Із зібраного соку Степанкова бабусячасти ну законсервувала, а з решти зробиласмачний квас.

ÀÁÅÒÊÀÀÁÅÒÊÀ

ХхПлоскогубці розійшлися,

Розсміялись: «Ха-ха-ха!»

Ці веселі плоскогубці

Схожі з літерою Ха.

ЦцПо обніжку йшов цапок,

Опирався на ціпок.Він гіллячки із лозиНіс для білої кози.

А для сірих козенят -Півмішка гарбузенят.Бородою тряс цапок,Опирався на ціпок.

ЧчВ очереті - черепаха.

З очерету чапля - птаха!Чапу-чапу до води:- Черепахо! Йди сюди!

Вже тут сонце не пече,Чиста річечка тече!..

Шш

Каже братик Тимошу:- Хочеш букву напишу!

Три стовпці, внизу - межа,Це для тебе буква Ша.

8

÷èñëî 36

Віргілій РІЦКО

ÂåñíàКоли ще лютує зима, ще стоять

сильні морози і лежать великі сніги, вповітрі вже пахне весною.

Весна – це пробудження природи відзимового сну.

Весною Зима – стара баба, а Літо –молода дівчина.

Весна, весна... Щороку весна при -носить нам нові надії...

Всі весни не схожі одна на одну,кожна по-своєму вибаглива: то безу -гавно сипле дощем, то дме суховіями, торайдужна і весела, мов юнка. Разом знею приходять нові сподівання.

Настала справжня весна. Приле тіливже і чорногузи! Вони привітали менесвоїм радісним клекотом: «Ми вжеприлетіли! Ми вже вдома!». Вониподарували мені щасливі хвилинизустрічі.

Земля-мати вжепро снулася. Вже й тра -ва зазеленіла. З неївизи рають бі лі, жовті,сині квіточки.

Білі – то ніжні під -сніжники. Поява насвіт підсніжника – цеве ли ка радість. Пер -ший підсніжник, якийпідняв свій білий ніж -ний дзвіночок, якогопе сти ло сонячне про -мін ня, сповіщав при -хід весни. Появився він на лісовійсонячній поляні рядом з багатьмасвоїми братами. Тішився своїм тихимжиттям, знаючи, що незадовго зів’ яне іпомеркне, як і його побратими, але до

того часу щоранку ліниво випро сто -вується під сонячним про мін ням, апотім весь день задумчиво розглядаєлісо ву поляну і відчуває себе її хазяїном.І все це до певного дня, коли почав па -дати силь ний дощ і дути не ми ло стивийвітер. Почув себе немічним і самотнім,дрижа чи і, коли думав, що ві тер подолаєйого, маленька тепла рука зірвала йогой подарувала любій людині, яка обнялайого великою рукою і притулила дотеплих ніжних губ.

Жовті квіти-проліски зачаровуютьпогляд. А голубі, як бездомне небо,фіалки – така собі ніжність в голубомуодязі.

Всі ці квіти дивляться привітно івсміхаються. Вони пер ші принесливесну на своїх ніжних пелюстках...

Три метелики – бі -лий, жов тий і червоний,пурха ють коло моїхвікон.

З приїздом, любі божістворіння!

– Дуже радий вас бачи -ти! – звернувся я до них.А вони наче відчуваютьмій піднесений настрій,ра дісно озиваються жай -во ронки в небі наді мною.До них приєд нюєтьсядрізд на липі. Милий свійголосний спів нагадує

соловейка… Почалося буйне пробудження

всьо го живого, що живе й росте нана шій рідній землі, створенеВсевишнім...

9

÷èñëî 36

Василина ГОЛОВЧУК

Ìàìèíåñâÿòî

Надворі сніг паде та тане, бо сонце гріє,щоб згладити його, адже вже час сховатисьснігові і дати можливість сонцю, траві іквітам та деревам весело й радіснопривітати його.

Цього року зима майже навмисне такдовго затримується. Я зажурився, адженезабаром мамине свято, і підсніжники,мабуть, не зацвітуть, я сам принісцибулини з лісу, посадив у городці, щобподарувати навесні їх мамі. Вона завждиговорила, і я запам'ятав, що дорогі тіквіти, які ти сам садиш, поливаєш,вкладаєш у них серце і душу, і тому я так іроблю.

Адже моя мати – найкраща жінка насвіті, найдорожча і найулюбленіша.

Коли я був маленький і хворів, вона і накрок не відходила від ліжка, а клала своюруку на моє болюче місце, пестила, гладилаі потім говорила: «Ну, тепер вже не болить,напевне, адже я заворожила», і я починаввірити у її слова, вставав із ліжка, йшовнадвір, а звідти вже незабаром повертався ізабував про біль.

Тепер я вже ходжу в третій клас ізадумуюсь і говорю сам собі: «Коли щосьне так зроблю, як мама хотіла б і ображу її,мені болить», – але я нікому і словечка неговорю».

Я дуже люблю свою маму, як і всі діти.Мама – для мене це перше моє слово, це мійсвіт, це джерело живої води, яку вона даламені напитися, це моя надія на майбутнє, ценезрозуміла мені таємниця життя.

Низький вам уклін, моя мамо, і прожитивам у здоров'ї ще багато-багато роківбажаю!

Микола КОРСЮК

������� ����

Професор саме вийшов прогуляти своюсобачку Їжку, як несподівано його вразив дивнийм'який скрип. Глянув на високу яблуню, звідкидолинав той незнайомий поголос, аж угледівдвох сорок. Та, власне кажучи, то були сорока ісорóк. Провесінь, провесна, небо заблакитніло,аж милує зір, а вони, приязні, вже й узялисьплести гніздо. А в сороки гніздо не будь-яке. Вонохитро вимережене тонкими гілочками.Покрівлю має, туди руку не засунутьбешкетники і не доберуться ворони, колиз'являться сороченята.

Задивився Професор на сім'ю сорок, а вони,самець і самка, перестрибують із гілки на гілку,то присідають, тріпочучи хвостами, тозбивають дрібно крилами і якось ніжноозиваються одне до другого плинним скрипом.На стрекотом, як в інших випадках, а самелагідним, притишеним скрипом, якогорозумієчють лиш вони. Провесінь пробудила вних родинну приянь. Скоро яєчок сорока нанесе,висидить, а вже потім сороченята доведетьсядоглядати і годувати, щоб рід сорочачий неперевівся.

Професорстоїть передяблунею і ми лу -єть ся запо взя -тістю сорока ісороки, їхньоютакою незро -зумілою намдружбою. А ви -ріс ши, соро че -нята ще довго ночува тимуть у рідному гнізді, ато й коло нього, бо отча домівка не забуваєтьсяніколи. Так і своїх дітей нав чать.

«Отак і нам би робити», – подумав Про -фесор і пішов за своєю собачкою у розвеснілийсад.

10

÷èñëî 36

У сінях стояла велика миска ізяєчками.

– Нас усіх з’їдять люди, – басомсказало найбільше яєчко.

– І це добре,– обізвалися інші, – людиматимуть із нас користь.

– Але я все-таки найкраще з-поміжвас, бо я – найбільше! – не вгавало великеяєчко.

Найменше яєчко лежало у мисціпоруч із своїми братами і мовчкиприслухалося до розмови.

– А тебе, найменше,– знову обізвалосябасом найбільше яєчко,– тебе ніхто іїсти не захоче, боти таке малень -ке!..

Маленьке яєчкодуже шкодувало,що не вирослобільше. Але щовоно мало робити?

Раптом всізамовкли. У сіняхпочулися кро ки.«Візьмемо їх на пи -сан ки, адже вжеВелик день наближається»,– про мовивжіночий голос. Господиня взяла миску іперенесла її в кімнату, де було багатосвітла. Найбільше яєчко відразу жвиставило свій бочок напоказ, дивіться,мовляв, яке я гарне!

Мати і донька почали малюватиписанки. Незабаром майже всі яєчка

стали писанками. Залишилося тількинайменше яєчко. В цей час прийшовбатько із праці. Він похвалив писанки.

– А чому ніхто з вас не розмалювавцього яєчка? – запитав батько.

– Бо воно дуже маленьке, якесьнепоказне. Як хочеш – повечеряй нимзараз.

– Ні, ні,– відповів батько.– Я зроблю ізнього писанку, і ми всіх їх посвятимо вцеркві.

Найменше яєчко дуже зраділо, ко -ли відчуло, що і його роз мальо ву ють!

«Дивіться, ди віться! – заго во ри лиміж собою пи сан -ки.– От вам імаленьке яєчко! Якеж воно чудове!»

Коли у церкві по -святили писанки,до господарів піді -йшов один пан ізміста. Він попрохавпродати йому кіль -ка писанок до му -зею. І він вибравлише одне...

наймен шеньке, бо воно було найкращерозма льо ване!

Прийшовши додому, господарі роз го -вілися писанками, а найменше яєчко –чудова писанка – живе й тепер у музеївеликого міста. Люди оглядають тупрегарну працю і говорять: «Яка жчудова українська писанка!»

Леонід ПОЛТАВА

ÍÀÉÊÐÀÙÀ ÏÈÑÀÍÊÀВеликоднє оповідання

÷èñëî 36

11

Котик Васько вудку взяв,Відерце й торбинкуІ до річки він подавсьВ теплу ясну днинку.

Іде Васько через ліс,Весело співає,А на нього із кущівВовчик позирає.

– Здоров, Котику, мабутьТи ідеш до річки,Бо, як бачу, вудка є,Забаг рибки їсти?

– Так, – признався Васько-Кіт, –Бо я вже давненькоХочу їсти щось таке, –Свіже і смачненьке.

– Ось що, – каже хитрий Вовк, –Зробімо угоду:Аби я тебе не з'їв,Не кинув у воду,

Першу рибку, яку тиСпіймаєш на вудку,Щоб в торбинку не ховав,А дав мені хутко!

– Гаразд, – Васько відповів. –І пішли до річки.Черв'яка Кіт – на гачок,Кинув у водичку.

Коли бачить – вже клює!– Тягни! – Вовк волає, –

А йому у животіГолод аж палає.

Тягнув Васько вудку – ажВже сили не має.– Вовчику, допоможи,Бо вже ледь тримаю!

Вовк до Васьки: – Хіба такМи угоду склали,Щоби ми з тобою вдвохРибу витягали?

Васько тягне, тягне сам,Геть вже засапався,Сіпнув вудку, а на нійЛиш гачок зістався…

Злиться Вовк – така біда,Рибка не зловилась.– Вернусь, – каже він, – у ліс,Там кістки лишились.

Іде лісом Вовк сумний,Став, напивсь водички.Враз почувся голосокСестрички-Лисички:

– Здоров, Вовчику, чомуШерсть на тобі дибки?– Бо Кота я обдуривІ наївся рибки!

Наловив там Васько-кітКарасів свіженьких,Видурив у нього п'ятьЖивих і товстеньких.

Марія ОПРІШАН

p,K=ë*= b=“ü*%-jS2(скорочено)

12

÷èñëî 36

Була собі пані, та така... така... Ну, отпобачите самі, яка!

Прийшов до неї дід, старець,милостиню просить. Прийшов під двері,молиться та примовляє:

– Подайте, Христа ради! Подайтеубогому для спасіння душі, милосерднапані!

Почула пані та й думає: «А справді!Дам уже я йому що-небудь – от хоч биоце яєчко-зносочок*! То ж для спасіннясвоєї душі!» Закликала діда в хату, далайому те яєчко,приказуючи:

– На тобі, дідусю,яєчко, із’їж, старенький,та помолися за менебогу!

Узяв дід яєчко, дякує:– Спасибі вам, пані!

Нехай вам господьзаплатить за вашудобрість!

Пішов дід, а пані йдумає: «От і добре, що ядала йому те яєчко, – щовже жалкувати! Тількиколи б же то вінпам’ятав!» Та й гукає надіда:

– Діду! Діду! Вернися!Вертається дід (може, думав, що пані

ще щось дасть), кланяється. А пані йпитає його:

– Діду, діду! Чи я ж тобі дала яєчко?– Дали, пані, – нехай господь спасе

вашу душу! Нехай вам дає щастя йздоров’ячка – і вам, і вашим діточкам!

– Ну іди ж собі, іди, – каже пані, а самадумає: «Ні, таки пам’ятає про мій дар».

Але подумала-подумала пані та й зновкличе діда:

– Діду! Діду! Вернися!«Що там таке знов?» – думає дід,

вертаючись. А пані знов його питає:– Діду! Діду! Чи я тобі дала яєчко?– Дали, пані, нехай вам бог дає

панування! Нехай вам господь дає, чогови собі просите!

«Ну, добре! – думаєпані. – Нехай же молитьбога, нехай пам’ятає!»

Коли бачить пані, щодід уже за ворітьми, – такшвиденько пішов. «Ой,забуде, їй-бо, забуде!» Тадавай гукати уголос:

– Діду! діду! Вернися!Вертається дід знов.

«Що це, боже мій, –думає, – не дає мені здвору вийти!

Підійшов, а пані зновйого питає:

– Чи я тобі, діду, далаяєчко?

Взяла вже тоді старого досада:– Та дали, – каже, – бодай вам дихати

не дало! Подарували те нещасне яєчкота все мені очі вибиваєте! Нате вамйого, подавіться!

Та й кинув пані яєчко.

*Зносочок (яйця) – маленьке, нібигороб’яче яйце

«МИЛОСЕРДНА» ПАНІ

Óêðà¿íñüê³ íàðîäí³ êàçêè

g=г=ä*,Били мене, били, на шматки порвали,

У воді мочили, по траві валяли. Одну половину з кашею поїли,

Другу половину – на плечі наділи.

Чорномазий, білодзьобий, Він за плугом важко ходить,

Черв’ячків, жучків знаходить – Сторож вірний, друг полів,

Перший вісник теплих днів.

Білий кінь по чорному полюЗалиша білий слід за собою.

З кінця в кінець скаче.Мовчки щось усім каже.

З землі робився,На кружалі вертівся,

На огні пікся,На базарі бував,Людей годував;

Як упав, то й пропав,Ніхто не поховав.

Розмотався сам моток Та й полинув на лужок.На лужку сів на вербіІ змотався знов собі.

Хто в мішок його забрав,За те пальці обсмоктав.

(Грак)

(Бджоли)(Kрейда і дошка)

(Горщик глиняний)

(Коноплі)

13

÷èñëî 36

14

÷èñëî 36

² ãð຺ººººººººººº ìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!ý

1. Вивчіть віршик напам'ять:Кіт зварив обід.Прийшов цап і кріт.Цапові – капуста,Кротику – горох.Сіли біля столу,Обідають утрьох.

Анатолій Камінчук.

2. Знаючи віршик напам'ять, читайтеза малюнками:

ÎÁ²ÄÿÓÿÊÎÒÀÎÁ²ÄÿÓÿÊÎÒÀ

зварив

Сіли біля

Обідають утрьох.

3. Перекажіть своїми словамизміст віршика.

4. Придумайте коротенькуказочку про диких і домашніхзвірів, яких ви знаєте або якізустрічаються в господарствіваших батьків.

5. За зразком пестливогослова кротик (від слова кріт)утворіть пестливі або зменшеніформи слів цап, капуста, горох,стіл, обід.

6. У віршику іде мова протрьох різних істот, які все-такирозуміються між собою, можнасказати навіть, що дружать,адже ж котик запрошує цапа ікрота як друзів на обід. Отже,він не самолюбець чи егоїст.

Чого можна навчитися з цьоговіршика нам, які належимо дооднієї сім'ї – людської?

Прийшов

і

–

–

Подав І. Ребошапка

15

÷èñëî 36

Пропонуємова шій увазі чу -

дес ного зайчи ка,

який до того ж

послужить ко -

ши ком для пас -

халь них яєць. Чудовий подарунок для

всієї родини до Великодня!

Вам необхідні: один рулон туалетного

паперу, різнокольоровий папір, коробка

(для гнізда), вата, ножиці та фломастери

і модель кролика в траві.

1. Пере ма люй

модель зайчика.

2. Виріж всі ча сти -

ни моделі зайчика

і від тво ри їх на ко -

льо ровому папері:

голо ва зайчика: з

білого, жовтого,

бла кит ного або

корич не вого папе -

ру, а вушка зайчика – з рожевого.

3. Виріж смужку жовтого паперу і об -

клей ним рулон туалетного паперу, щоб

виготовити тіло зайчика. Якщо ру лон

занадто великий, щоб помісти тися в

коробочці, то досить буде його трохи

розкрутити. Приклей внутрішню части -

ну вушок на голову зайчика. На малюй і

розфарбуй очі і вусики зайчика.

4. Розріж трохи шию зайчика, а потім

картон навколо туалетного папе ру, щоб

з’єднати голову з тілом.

5. Скачай грудку з вати і

приклей її до ру лону

туалетного паперу, щоб

змай струвати хво стик

зайчика.

6. Виріж дві великі

смуж ки з темно-зе ле но -

го па пе ру (8 см у висоту)

і ви ріж краї у вигляді

бах ро ми, залишивши внизу краї в 1,5 см.

Виріж дві великі смужки із світло–зеленого

паперу висотою в 6 см. і зроби на них

бахрому, залишивши краї в 1,5 см. Приклей

світло-зелену смуж ку навколо коробочки,

потім приклей смуж ку темно-зеленого

кольору у висоту, щоб змайстру вати

травичку для курячого сі -

да ла. Загни смужки трави

у зовнішню сто ро ну.

7. Виріж дуже тонкі смуж ки

з цигаркового або з кольо -

ро во го паперу, злегка жма каю чи їх, і

помісти їх на дно гнізда. Помісти зайчика в

його гніздо з травою. Після цього за ли -

шить ся тільки прикрасити гніздо ма -

лень кими крашанками!

Çðîáè ñâî¿ìè ðóêàìè!

/NTQSWMV(R PIR`QS

16

÷èñëî 36

Великі муки й терпіння переніс нашСпаситель, найбільший Учитель людства,Ісус Христос. Його обмовили фарисеї передримським намісником Пилатом, що Ісусхоче стати королем Юдеї. І Пилат не мігопиратися синедріонові (судові) та віддавїм Ісуса на муки, хоч сам не вірив у цюбрехню.

Фарисеї мучили Ісуса і допитували,насміхалися над ним, а потім домоглися уПилата дозволу прибити Ісуса на хрест, істалося так, як сам Ісус пророкував: Йогозамучать і Він пожертвує собою за весьлюдський рід.

Але сповнилися й інші слова Ісуса йдавніх старозавітних пророків. Ісус тре тьо -го дня воскрес із мертвих. ХочЙого тіло сховали в глибокійкам’яній могилі і закриливажкою камінною плитою,приставили озброєну сто ро -жу, пророцтво сповни лося.Вдосві та третього днявідхилився важкий камінь, змогили вда ри ла великаясність, яка осліпила йперелякала воїнів. Вонипопадали ниць, а над гробомпостав у всій своїй величі воскреслийХристос, живий і усміхнений, осяянийсвітлом великим, з кривавими слідами ранна руках і ногах.

За хвилину Ісус зник, а гробівець зоставпорожній. Перелякані воїни побігли вмісто, повідомили своєму сотникові, щосталося, та просили, щоб їх не карав, бовони не винні. Хто ж може мірятися знезнаною вищою силою, що творить чудо?

Римський сотник саме снідав. Передним лежало шість варених яєчок.Почувши цю звістку, він з люті втративапетит. Бо ж він відповідав за тілопохованого Ісуса. Що йому скаже Пилат?Тож сотник дуже розлютився на воїнів.

– Ви гультяї! Що ви мені за байки тут

роз повідаєте? Не встерегли могили і, на -пев но, п’яні заснули, а злодії вкрали намтіло замученого. Тепер же виправдовуєтесячудом, щоб уникнути смерті? Кажете, щовоскрес! Я вам голови повідрубую за цюбрехню! Де ж може чоловік воскреснути змертвих? Як з мертвого може щось статиживим; з червоного біле, а з білого черво -не? Готуйтеся до смерті. Зараз покличуката!

Воїни затремтіли з жаху і, попадавшиниць, присягали, що кажуть правду,благали, щоб дарував їм життя. Раптомодин із них глянув мимохідь на стіл і натарілку, на якій було шестеро яєць,зірвався на ноги та вигукнув.

– Ось, сотнику, поглянь! Чине зробилося з білого червоне?Чи не може бути чудо у світі?Коли ти пам’ятаєш, що тисказав, то тепер подаруєш намжиття!

Сотник глянув на тарілку йостовпів з дива. Всі шестерояєць, що хвилину тому булибілі, як сніг, тепер сталичервоні, як кров. Хвилинку незнав, що з ним діється, велика

переміна сталася в його серці. Нарешті вінвстав і промовив.

– Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вамтепер, що Той замучений воскрес, вірю, щовін був Бог! Ідіть у мирі, а на спогад присвій порятунок візьміть собі по одномучервоному яйцеві. Вони вас врятували.

Кажуть, що потім врятовані воїни роз -по відали всім про чудо, яке сталося надмогилою Ісуса і в хаті сотника, а на доказтого показували червоні писанки. І з тогочасу всі віруючі християни кожного Вели -кодня малюють писанки і дарують одинодному на пам’ять про те, як ті писанкиврятували воїнів від смерті, так ІсусХристос своїми муками врятував увесьлюдський рід від пекельного зни щення.

Звідки взялися писанкиЛегенда

Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

17

÷èñëî 36

/NZVeVSIСлова К.Перелісної Музика Н. Шевченко

Рухливо, весело

Ви - гра - ва со - пі - лонь - ка

у ліс - ку, кра-су-єть-ся зем-лень-ка у він-ку, ві-те-рець, пус-

ту - ю - чи, ше-ле-стить, мо-ло-день-ке лис-тяч-ко ме-рех-тить.

Виграва сопілонька

у ліску,

Красується земленька

у вінку,

Вітерець, пустуючи,

шелестить,

Молоденьке листячко

мерехтить.

І, мов легкі човники

на морях,

Плинуть білі хмароньки

в небесах.

І на річці хвилечка,

мов жива,

А в ліску сопілонька

виграва.

18

÷èñëî 36

Ðîçìàëþéñòîðiíêó

19

÷èñëî 36

Ö³êàâî çíàòè!Запитання

1. Як за християнським звичаєм слід віта ти -ся на Великдень і як відповідати на вітання?До якого часу звичай велить саме таквітатися?

2. Яку додаткову назву має в народі Вели -кодній понеділок і який ви знаєте давнійзвичай серед молоді, що пояснює цю назву?

3. Яку споруду за давнім звичаєм установ -люють на майданах до Великодня. Який визнаєте звичай серед молоді, що пов’язаний зцією спорудою?

4. Куди за звичаєм годиться кидати першішкаралупи свячених яєць? Яке ви знаєтеповір’я, пов’язане з цим давнім звичаєм?

5. Який за звичаєм громадський захід маєпроводити молодь на третій день Великодня?

6. Як додатково називають четвер передВеликоднем? і чим він найбільш прикметний:що в цей день годиться робити на побутовомурівні?

7. Як називається Неділя, в котру освячу -ються гілки шанованого в Україні дерева?Який ви знаєте звичай, пов’язаний з цимиосвяченими гілками? В якому пастушомуобряді використовуються ці гілки?

8. Які ви знаєте звичаї пошанування помер -лих родичів у період Великодніх свят?

9. Яку форму повинна мати паска за звича -єм? Коли її випікають і коли дозволяєтьсяїсти?

10. Які ви знаєте звичаєві забави з крашан -ками в період Великодніх свят?

11. Які ви знаєте звичаї взаємин між ріднимий близькими в період Великодніх свят?

12. Які змагання проводяться за звичаєм вперіод Великодніх свят?

Відповіді1.За християнським звичаєм на Великдень,

вітаючись, слід казати: «Христос воскрес!», авідповідати: «Воістину воскрес!». Близькі,рідні, вітаючись, цілуються христосаються.Так вітаються до свята Вознесіння.

2. Великодній понеділок в народі ще нази -вамть «обливаним». Цього дня хлопці і дівча -та мають іти раненько до криниці й тамобливають одне одного водою. Часом навітькидають у річку.

3. До Великодня за давнім звичаєм на майда -нах установлюють великі гойдалки. На цій

гойдалці обов’язково мають погойдатися хло -пець і дівчина, що зустрічаються. Чим вищерозгойдаються, тим краще очистяться від грі -ха.

4. Перші шкаралупи свячених яєць давнійзвичай велить кидати на воду. За повір’ям, цішкаралупи допливуть за три з половиноютижні в блаженну країну Рахманів і тамдізнаються, що настав Великдень.

5. На третій день Великодня молодь за дав -нім звичаєм має збирати ватажків громади.Хлопці обирають «заводія» або «отамана»парубоцької громади, а дівчата – «отаманшу».

6. Четвер перед Великоднем додатково нази -вають Чистим, Страстним, Великим. Ще цейдень називають Навським або МертвецькимВеликоднем. Цього дня устають до схід Сонця:купають дітей, миються, перевдягаються,перемивають посуд, вичищають стайні йкошари, закінчують всі ремонтні й очисніроботи (побілка, прання тощо).

7. Неділя ця називається Вербною або Шут -ко вою. Освяченими гілками верби, за давнімзвичаєм, годиться вдаряти одне одного – це наздоров’я. При цьому приказують: «Не я б’ю,верба б’є». Гілками свяченої верби проводятьперший вигін худоби на пасовисько.

8. За давнім звичаєм в Чистий четвер дпяпокійників готують мивниці, залишають наніч чисті рушники і їжу. Після Великодня –при бирають могили покійників, качають помогилі яєчка, роблять безпосередньо на цвин -тарях в день Проводів поминальні обіди.

9. Паска повинна бути кругла і висока. Випі -ка ють паски в п’ятницю або суботу передВеликоднем. А їсти іі можна тільки після освя -чен ня, що за звичаєм має проводитися рановранці в неділю.

10. В період Великодніх свят грають у «бит -ки», перекачують яєчка з гори, роблять(«міньки», «схованки»).

11. В період Великодніх свят рідні ходять вгості одне до одного і обмінюються писанками,крашанками та пасками. Одружені діти зонуками відвідують своїх батьків – везуть«калач» до дідуся.

12. В період Великодніх свят хлопці змага -ються в силі та спритності: боротьба, кулачнібої, кидання палиці, піднімання гирі і т. ін.Дівчата змагаються у співі: хто краще виведепісню-веснянку, таночок.

Оголошення !

У світі проживає більше 2-х мільярдів дітей! Усі різні та неповторні: хтосьруденький, хтось чорнявий, а хтось худий. Але всі діти мають рівні права!Дізнайся більше про свої права у Конституції ООН про права дитини!

Під патронатомМіністерстванауки і освіти

України

Намалюй найяскравішу пригоду з

На переможців конкурсучекають цікаві призи та

поїздка до Києва, анайкращі малюнки будуть

надруковані в дитячійкнижці!!!!

новими друзями під час уявної кругосвітньої подорожі Австралією, Азією,Америкою, Африкою, Європою та Антарктидою.

ПРАВИЛА КОНКУРСУ:

* Конкурс для учнів 1-4 класів;

*На конкурс приймаються малюнки формату А3,

виконані олівцями, фломастерами, фарбами, зпідписом (зі зворотного боку вкажіть: назву роботи,школи, клас ім’я та прізвище автора, повнудомашню адресу з номером телефону);

*Надішліть роботу з позначкою «Конкурс малюн -

ків» до 20 квітня за адресою редакції, а мивідішлемо всі роботи до Києва, а також надрукуємоїх на сторінках «Дзвоника»!

Переможці будуть оголошені та нагороджені 1 червня 2010 р. !