Дарія Кульчицька Львівська обласна Мала академія наук святкує своє 40-річчя, а я святкую зустріч з

шаленою, щирою, відданою молодістю, яку провела у 80-тих, як референт секції фізики, математики і астрономії, у колі чудових молодих очільниць секцій під мудрим керівництвом Лесі Бартіш. Тепер сивочолі, а тоді молоді і завзяті науковці віддавали свої знання і любов до науки обдарованим манівцям і манівкам із зацікавленими очима, готовими поринути у море знань і відкриттів. Наставниками секції були Я.Притула та І.Вакарчук. Тут, у МАН, де ми працювали з чоловіком і вчилися наші сини, залишилися частинки наших сердець з вдячністю усім, хто працював, учився і творив МАН. І раді, що можемо продовжувати співпрацю у рамках міжнародного проекту "Малопольська Ніч науковців". "МАН житиме вічно"- сказав незмінний її президент І.Юхновський. Тут плекається і гартується майбутнє науки і нації. Многая літ, улюблена МАН! Творчих звершень, нових досягнень, шалених відкриттів, щирих і вірних сердець! На згадку кілька світлин з занять і літніх таборів 1982-88рр.

Ярега Анна

Надзвичайний день. Чудовий день. День 40-річчя моєї рідної-рідної МАН. Колись, років 6 тому (лишенько, як то скоро час біжить!) до мене подзвонила Надія

Кокотко і вперше розказала про МАН. З того часу Надія Володимирівна - мій добрий ангел, який завжди дбає і знаходить потрібні слова. Так розпочався мій манівський шлях. Було багато гарного. Гарні та цікаві заняття, гарні дослідження, гарні наставники. Мені неймовірно пощастило бути ученицею Василя Кметя, Orysya Bila, Olena Tsikvas та Ірини Верес . Дякую кожному з Вас за те, що стали дуже надійним дороговказом та навчали не лише, як досліджувати щось нове, а також мудрості, розважливості. Дякую за те, що Ви стали найкращим прикладом унікального поєднання інтелекту та людяності, справжності, незламності. Дякую невтомній Іванна Бородчук за прекрасну організацію Львівської МАН. Завдяки Вам МАН - це спільнота прекрасних педагогів, які безмежно люблять дітей! Дякую Мирославі Каличак Та Галині Худьо за незабутні поїздки!! Ті миті завжди будуть найщасливішими згадками манівських часів. Я дякую МАН і дякую МАНівцям. Бо Ви - це унікальне середовище дуже розумних, світлих, сильних духом людей! Мої найвірніші друзі - МАН. Моя весна, моя юність, моя світла пам"ять - МАН. Мої перші спроби, перші помилки, перше звершення - МАН. Моє натхнення, моя підтримка. Як же вас всіх люблю!

Ірина Ладика

Львівській обласній Малій академії наук — 40 років! Досі згадую навчання в МАН з великою вдячністю та теплотою. Сьогодні на урочистій

академії розчулилася, коли згадувала своє навчання тут. Це були два неймовірно насичені роки, які увінчалися перемогою на всеукраїнському етапі конкурсу-захисту.

Дякую МАН за найкращих викладачкок, у яких мені пощастило вчитися, за ваші знання, поради та досвід: Мирослава Каличак, Таня Хомик, Любослава Асіїв, Тетяна Пасович, Наталка Войтович. До вас на заняття хотілося літати.

Дякую моїй науковій керівниці Ірині Кочан за допомогу у написанні курсової. Дякую директорці Львівської МАН Іванні Бородчук за невтомну працю та вашу

відданість академії. Дякую МАН за прекрасних подруг: Дякую МАН за насичені літні школи, на яких вдалося побувати. Щаслива та горда називати себе випускницею Малої академії наук. Віват, академіє!

Ірина Кметь

Моя Мала академія Захопливу мандрівку у світ українського слова розпочала ще у 9 класі. Досвід

старшого брата, на той час випускника історичної секції МАН, переможця Всеукраїнського конкурсу наукових робіт, спонукав мене загодя замислитися над майбутнім і постукати у двері Малої академії. Зі страхом, але цікавістю обрала близьку до уподобань філологічну секцію, а зокрема - фольклористичний гурток. Мої поверхові знання про усну словесність, а

любов до пісні, до українських традицій, до народної культури загалом окреслили напрям руху на найближчі 3 роки навчання у школі, 5 років спудеювання в Університеті, ще 3 - на час написання кандидатської дисертації - фольклористика + українська мова та література. У порівнянні з традиційним планово-програмним устроєм шкільного навчання Мала академія дала змогу поринути у світ ще незвіданого студентського життя. Заняття з мови та літератури у нас відбувалися в аудиторіях університету. У Музеї етнографії та художнього промислу знайомилися з українським фольклором, з артефактами традиційної культури українців (заняття вела Ольга Харчишин). Навіть уявити собі тоді не могла, що через кілька років, вже після закінчення університету, й сама вестиму заняття для малих академіків (гурток фольклористики й мистецтвознавства), керуватиму роботами (дякую за терплячість, старанність Оксанці Кобасяр Оксанка Струс). Пригадую перші враження й невимовне хвилювання від зустрічі з керівником наукової роботи - Михайлом Гнатовичем Чорнописким, вперше оформлені замовлення на книги у Науковій бібліотеці ім. В. Стефаника (додам, що не всі студенти мали змогу тоді, на відміну від малих академіків, бути читачами цієї бібліотеки), а також у книгозбірні Франкового університету; незабутніми є спогади про всі етапи написання, редагування, переписування робіт. Неабияким випробуванням, додам, не одразу приємним, став для мене перший досвід публічного виступу. Попри щільний шкільний навчальний графік (заняття в МАН відбувалися в позаурочний час) бажання пізнавати давнє й нове, спілкуватися з однолітками-однодумцями, бути у просторі наукового знання живило силою та енергією. А ще в Малій академії познайомилася з п. Зоряною Гладкою. Але ж додали мені тоді наснаги її схвальні відгуки про моє наївне віршування і про писання загалом. Страшенно переживала, а водночас раділа з першого виступу у 10 класі у Львівській філії Спілки письменників України. Завдяки п. Зоряні доля звела мене з майбутньою однокурсницею - талановитою Лілею @дЛілія Демидюк , спілкування з якою продовжується ось уже другий десяток літ :). Окрема сторінка моїх спогадів про МАН - пізнавальний відпочинок улітку. Разом з іншими секціями Львівської Малої академії (зокрема історичною), а також з манівцями Дніпра здійснили фольклорно-етнографічну експедицію у Карпати, а також у козацький край - побували у Дніпрі, на о.Хортиця, у с. Петриківка, у Мишуриному Розі. Пригадую зустріч з нащадком лоцманської династії, майстер-клас з петриківського розпису, знайдені у намулі Хортицького узбережжя рештки козацьких люльок-носогрійок, низку музеїв, які вдалося відвідати за цей час, спілкування з носіями фольклору й перші записи живого слова. Минули роки, а й досі згадую зі зворушенням і хвилюванням цю МАНдрівку, яка навчила головного - цінувати швидкоплинний час. З величезною насолодою і запалом, наздоганяючи минулі дні, описала всі наші пригоди у щоденнику, який зберігаю досі.

Мала академія навчила мене бути добрим студентом. З вдячністю поринаю у минуле, без якого я була б іншою :). Зі святом, моя Мала академіє!

Богдан Яцун Минулого тижня святкувала своє 40-річчя Львівська обласна Мала академія наук, яка в

1990 році, в 14 річному віці відкрила для мене двері у захоплюючий світ Історії, яка тоді щойно починала звільнятися з совєтської пропаганди та відкривала нам справжню Україну.

Поряд з вступом до Пласт - український скаутинг, стати МАНівцем - це було другим моїм найважливішим рішенням в той час, яке відкрило для мене, школяра середньої школи №36 на околиці Львова, абсолютно нові життєві горизонти.

Потрапив я в МАН, мабуть, через свого пластового друга, на рік старшого від мене Andriy Zayarniuk. Досі пам'ятаю глибокі лекції викладачів історичного факультету,Роман Шуст, Степан Качараба, Юрій Киричук у просторих аудиторіях величного головного корпусу Львівський Національний Університет Франка. Також сповнене гідності та дружньої уваги спілкування з кураторами історичної секції МАН Ostap Sereda та Nadiya Kokotko, керівником МАН Іванна Бородчук.

Темою першої моєї дослідницькою роботи, яку я захищав в кінці 8-го класу, була: "Українсько-польські стосунки в працях Івана Франка" :-) Саме тоді я вперше вчитався в дуже непросту публіцистику і листування Івана Яковича, його статті галицько-українською та польськими мовами в тогочасних газетах і журналах, полюбив бібліотеки Стефаника і Драгоманова. Моїм науковим керівником в МАН був Грицак Ярослав, вже тоді дуже інтелектуальний та вимогливий дослідник, в якого я багато навчився. Далі були роботи про боротьбу за український університет у Львові в 1901 році та Союз визволення України 1914-18 років, участь і дипломи на всеукраїнських конференціях в Києві та Дніпрі, не без пригод та всяких витівок :-)

А ще були поетичні заняття в літературна студія Галиця при МАН, разом з Dariya Syroyid, Галина КРУК, Михайло Перун, які вела щира Zoryana Gladka.... Через МАН я познайомився з багатьма цікавими людьми, зокрема Василь Кметь, Mykola Melnyk, Ярослав Тинченко, Віталій Бондзик.

Далі - був самостійний успішний вступ на історичний факультет ЛНУ, до навчання на якому, ДЯКУЮЧИ Львівська обласна Мала академія наук, я був цілком готовий :-)

Сьогодні, коли моїй старшим дітям по 12-13, я вже подумую про те, як допомогти відкрити їм двері київської МАН :-) З подякою і фото з дорогими людьми

Христя Руда Всі, хто зі мною знайомий, знають, що я можу годинами говорити про МАН. За

минулий рік вона стала для мене наче другим домом зі своїми тараканами)) Сьогодні (чи то вже вчора)) академії 40 років і під час урочистостей мене оточували вже такі рідні для мене люди. Вони були поряд, коли я унивала в Києві на підвіконні і коли я отримувала медаль, коли я спала на кріслі і коли не спала в поїзді, коли починала писати першу наукову і коли захищала третю

Я горда за малу академію і за людей, які доклалися до її існування Дякую вам усім � Ну і вітаю з 40річчям, впевнена, що будуть ще тисячі дітей, яких об'єднає ман і вони

будуть за це їй безмежно вдячні. Бо ман це люди, чудові й розумні люди, яких об'єднує наука

Olha Lehka-Paul Щиро вітаю мою рідну МАН з ювілеєм! Бути МАНівцем - це неймовірна честь і

величезна відповідальність водночас! 14 років тому я вперше переступила поріг Львівського університету в ролі слухача Малої Академії Наук...Тоді почався несподівано для мене самої мій науковий шлях, який триває й досі. МАН навчив мене не лише англійської мови, не лише вміння писати - тут я пізнавала Життя! Міцна дружба, важка і невтомна праця, вміння брати і водночас віддавати, перші недоспані ночі, перші розчарування, перші перемоги і невдачі - тут було все. Тут я також усвідомила своє покликання - бути в науці і для науки, працювати невтомно і не зраджувати своїм переконанням! Тут мене оточували чудові люди, які не давали мені у цьому засумніватися - викладачі, учні, які потім стали моїми колегами, друзями і наставниками. МАН навчив не здаватися і не боятися - а працювати і вірити! Бути МАНівцем- це честь і відповідальність...на все життя! Це також неймовірне почуття вдячності для Іванни Атонівни Бородчук та для усіх моїх чудових викладачів за невтомну працю і підтримку!!! За те, що побачили в мені тоді те, у що я тоді ще не вірила...Низький уклін ВАМ усім - тим, що з ще тут з нами і тим, що вже на небесах...!!! Микола Мельник

Коли ми закінчували 8 клас у 73 школі м. Львова (навесні 1990 року, якщо я не помиляюся), мій однокласник Віталій Філобок підбив мене піти на презентацію Львівської обласної Малої академії наук, яка відбувалася у тодішньому Палаці піонерів на Погулянці. Його в свою чергу намовила вчителька біології.

Біологія мене цікавила мало, а от історія навіть дуже і дуже. Там я зустрів Миколу Бандрівського, який настільки цікаво розповідав про археологію, що я відразу ж вирішив стати археологом і "копати скіфів" :-)

З осені я став відвідувати лекції, які організовувала МАН, і які проходили в приміщенні університету. Поступити на історичний ЛНУ імені Франка тоді здавалося майже фантастичною мрією - ходили чутки, що туди беруть тільки "кого треба" або "дуже вумних". Але слухати лекції у МАН, лекції, які організовувала паніНадія Кокотко - це було просто фантастика. Найкращі викладачі історичного та Інституту суспільствознавства (так він ніби тоді називався) піднімали теми, про які навряд чи можна було дістати літературу на той час (ЗУНР, УНР, давня історія України, історія Львова тощо).

У 9 класі я спробував написати свою першу "наукову роботу" на тему "Візантійські автори про Русь і русів". Робота була, звичайно, примітивна, але майже рік я просидів у "бібліотеці Стефаника", прочитав кілька справді наукових книжок та статей, починаючи з "Утвердження християнства на Русі" Брайчевського... Це було незабутньо. І навесні 1991 р. отримав з рук Роман Шуст "Історію України" Крип'якевича - безцінний скарб.

Потім були ще дві наукові роботи під керівництвом Степана Качараби. Однією з них, "Діяльність Українського Горожанського Комітету у Львові за матеріалами української преси" можу гордитися досі :-)

Тему роботи мені підказав мій МАНівський друг Ярослав Колодій, який знайшов документи УГК в ЦДІА у Львові. Робота в архіві, в бібліотеках Стефаника та ЛДУ ( у т.ч. у спецфонді - сталеві броньовані двері справа від головного входу в бібліотеку на Драгоманова 5) - це було просто фантастично.

Можливість почитати Донцова, Липинського - все це завдяки дзвінкам тоді зам декана Степана Качараби до директорів бібліотек і архіву (ЦДІА у Львові).

У МАН познайомився з чудовими людьми, крім вищезгаданих, це Остап Середа, Богдан Яцун, Ярослав Глистюк, Скоп Андрій... (вибачте, якщо когось не згадав)

Потім, коли я таки вступив на омріяний історичний ЛДУ, виявилося, що чимало однокашників - теж МАНівці. І ряд чудових викладачів історичного, таких як Ярослав Погоральський, Василь Кметь - теж МАНівці...І багато з моїх найкращих студентів - МАНівці! Одним словом, МАн - це дуже і дуже. Хочу побажати, аби Мала академія наук і далі була чудовою інституцією для школярів, вчила і гуртувала молодь, а всім МАНівцям, як

працівникам так і випускникам, всім хто допомагав і допомагає МАН - всього-всього-всього найкращого.

Nata Bulyk Майже чверть століття тому я прийшла до Львівської обласної Малої академії наук. З

цього розпочалася сторінка, що називається "наука", яка переросла у справу життя. Сьогодні, коли МАН святкує 40-річчя, мимоволі задумуюся чим була МАН для мене? Насамперед, цікавою пригодою. Тут я вперше сиділа за університетською партою, вперше переступила поріг бібліотеки Стефаника, готувала семінарські заняття, писала перші наукові роботи, брала участь у конкурсах і перемагала. А ще, тут я знайшла друзів. Справжніх, надійних, які поруч усі ці роки. Сьогодні я щиро вдячна Малій Академій Наук, Надії Кокотко,Остапу Середі за те, що можу гордо називатися манівкою. Довголіття Тобі і збільшення манівської родини, дорога МАЛА АКАДЕМІЄ НАУК!

Оксана та Роман Шиприкевичі Дорога Мала Академіє! Вітаємо Тебе із 40-річчям! Дякуємо Тобі за чудові роки нашої

юності, проведені разом; за те, що Ти стала для нас тим місцем, куди завжди хотілося повертатися; за неймовірних людей, яких ми тут зустріли і які дотепер є нашими добрими друзями; за те, що Ти стала для нас острівцем не лише інтелектуальним, а й патріотичним, особливо на зламі 1980-90-х років, що допомогло нам стати такими, якими ми є; за те, що завдяки Тобі ми познайомилися і стали родиною. Не буде перебільшенням сказати, що МАН допомогла нам знайти себе, розвинути наші наукові і творчі зацікавлення, сформувати наші ціннісні координати і скерувати наші життєві дороги. З особливою вдячністю хочемо

згадати Ігоря Рафаїловича, Лесю Олексіївну, Іванну Антонівну і Тетяну Петрівну. Дякуємо вам щиро і бажаємо Львівській обласній МАН многая і благая літа! Оксана і Роман Шиприкевич, дійсні члени МАН 1988 і 1991 рр.

Петро Галуга Вітаю, Тетяно Петрівно! Я теж дуже радий, що ми "зустрілись". Передавайте, будь

ласка, вітання і Іванні Антонівні і Ользі Михайлівні. Круто, що МАНу вже 40. Крім вітальних слів хочу усім ВАМ щиро подякувати. Напевно, лише зараз усвідомлюю, що МАН у 87-90 роках для мене і моїх однолітків був більше ніж просто науковою спільнотою. По-перше, для нас, учнів, МАН був центром національного відродження. А по-друге, ми знайшли однодумців і справжніх друзів! З Тарасом Стефаком, Михайлом Плешею, Оксаною і Ромком Шиприкевичами, а часом Яриною Ключковською спілкуємося і зараз. Здоров'я і всіляких ґараздів ВАМ!