Над котлованами
центральних кварталівЛьвова, на південно-
західному узгір’ї містависочить монументальна архітектурна споруда—
Собор святого Юра, розташований на площісвятого Юра № 5.
Уже в княжу епоху тут знаходився
великий монастир з дерев’яною
церквою. У 1340 році він був
зруйнований польськими феодалами
і знову відбудований монахами.
Згодом, у 1363 році, розпочато
будівництво нової, кам’яної церкви
за проектом архітектора Дорінга.
Закінчена вона була у XV ст. і мала
візантійську центробазилічну
тридільну конструкцію. В 1744 р. ця
будова була розібрана, і на її місці
розпочато будівництво сучасного
собору, який являє собою
найбагатший український
архітектурний пам’ятник у стилі
барокко, його архітектор — Бернард
Меретіні.
Однією з перешкод на шляху радянізації західноукраїнських земель партійно-державне керівництво вважало існування Українськоїгреко-католицької церкви (УГКЦ), яка була носієм українськоїнаціональної ідеї, могутнім фактором впливу на самосвідомістьнаселення західних теренів України, помітним явищем не лише в
релігійному, а й у суспільно-політичному житті регіону.
Сценарій розчинення УГКЦ в структурі РПЦ шляхом так званого
возз'єднання почав утілюватися в життя у квітні 1945 p., коли
республіканські газети, журнали, радіо розпочали кампаніюдискредитації Церкви, звинувачуючи її в підпорядкованості
«профашистському» Ватикану, в ідейній та моральній підтримці«буржуазно-націоналістичного підпілля».
Після низки викривальнихстатей та промов 11 квітня 1945
р. у Львові, Станіславі (теперІвано-Франківськ) і Тернополірозпочались арешти єпископів
та духовенства, що не побажали здійснити
«добровільний перехід» у лоно
Російської православноїцеркви. За ґратами опинилисьусі ієрархи УГКЦ на чолі з митрополитом Йосифом
Сліпим.
Прагнення надати правового
оформлення форсованомуоправославленню краю спонукало
сталінський режим 28 травня 1945 р. у
Львові утворити Центральнуініціативну групу з возз'єднання
Української греко-католицької церкви з Православною. До цієї групи увійшлистероризовані владою священики
УГКЦ Г. Костельник, А. Пельвецький,
М. Мельник, які в листі до РаднаркомуУРСР висловили бажання розірватиунію з Римом та приєднатися до РПЦ.
Антоній (Пельвецький)
8—10 березня 1946 р. ініціативнагрупа на чолі з Гавриїлом
Костельником у храмі Святого
Юра у Львові скликала Собор, на якому 216 делегатів та 19 мирян
ухвалили постанову про
саморозпуск УГКЦ.
У перший день собору, 8 березня 1946 року, простим
голосуванням, без будь-якого обговорення, булозатверджено ухвалу, основними положеннями якоїбуло:
1. Анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р.
2. Відірватися від римської (папської) Церкви.
3. Повернутися до прадідівської православної віри.
4. Возз'єднатися із «Всеруською Православною
Церквою в Радянському Союзі».
Унаслідок насильницького витіснення УГКЦ іззахідноукраїнських земель було закрито або перейменовано на православні 3040 греко-католицьких парафій, 2959 храмів, 48
монастирів, ліквідовано Богословську греко-католицьку академію,
дві семінарії, 9900 нижчих та 380 середніх католицьких шкіл.
Упродовж 1946—1950 pp. репресій зазнали 344 діячі культу, з якихна грудень 1956 р. з таборів повернулося 267 осіб. Майже 20 роківвідбував покарання в радянських концтаборах митрополит Й.
Сліпий, який вийшов на волю 26 січня 1963 р. завдякиклопотанню Ватикану перед урядом СРСР, після чого виїхав до
Рима.