ТІ Якимчук ТВ Ревко ЕКОНОМІКА ТА...

Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства

та природокористування

Т.І. Якимчук, Т.В. Ревко

ЕКОНОМІКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ

Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення

Кредитно-модульна система організації навчального процесу

Для студентів напряму підготовки

0501 «Економіка та підприємництво”

Рівне – 2007

2 УДК 334.78 (075.8) ББК 65.9 (2)301 Я 45

Затверджено вченою радою Національного університету водного господарства та природокористування, протокол №13 від 29.12.2006 р.

Рецензенти: О.А. Стахів, кандидат економічних наук, доцент (Національний університет водного господарства та природокористування); Л.М. Мельник, кандидат економічних наук, доцент (Національний університет водного господарства та природокористування). Якимчук Т.І., Ревко Т.В.

Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств: Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення. – Рівне: НУВГП, 2007. – - 100 с.

Навчальний посібник методичного забезпечення дисципліни містить програму дисципліни «Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств», опорний конспект лекцій, завдання для індивідуальної та самостійної роботи, контрольну тестову програму, словник основних термінів і понять, список рекомендованої літератури, які можуть бути корисними для викладачів і студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації та спеціалістів економічних служб підприємств незалежно від форм власності.

УДК 334.78 (075.8) ББК 65.9 (2)301

© Т.І. Якимчук, Т.В. Ревко, 2007

© НУВГП, 2007

3 ПЕРЕДМОВА

Суттєві зміни в середовищі господарювання підприємств, що відбулися протягом останніх років, спричинили появу і розвиток нових організаційних форм підприємницької діяльності. У процесі виготовлення продукції і надання послуг дедалі ширше використовуються сучасні інфокомунікаційні технології, підприємства все частіше розв'язують завдання власної господарської діяльності, звертаючись до практики створення стратегічних альянсів, інтеграційні процеси набули нового «сучасного» значення, а організаційні характеристики бізнес-структур визначають можливість їх ефективного розвитку. Сучасні підприємства різних галузей функціонують за умов невизначеності та динамічності соціально-економічного середовища. Становлення «електронно-прозорого» світового ринку (з миттєвим доступом до інформації про будь-які товари та послуги) зумовило різке зростання конкуренції між виробниками. Кардинально змінилися роль та значення клієнта підприємств: «масового споживача» змінив індивідуальний замовник.

Така переорієнтація постійно стимулює інновації у сфері не лише продуктів та послуг, а й самих процесів виробництва та обслуговування. При цьому вимоги до якості товарів невпинно зростають, їхній життєвий цикл стає коротшим, номенклатура ширшою, обсяг випуску за її окремими позиціями меншим. Зазначені загальні тенденції можна помітити, проаналізувавши сучасний комп'ютерний ринок. Так, провідні виробники ПЕОМ і робочих станцій (наприклад, ІВМ і 81Ж) кожні півроку пропонують нові моделі комп'ютерів, життєві цикли яких постійно скорочуються.

Із упровадженням сучасних інформаційних та комунікаційних технологій послаблюється організаційна стабільність підприємств, а це спрямовує їх на пошук або формування організаційних структур, що дають змогу перебудовувати їхню діяльність. Більш того, на сучасному етапі, коли панують інтереси споживачів, що призводить до нестабільності попиту й змушує підвищувати увагу до збуту продукції, різкі зміни технологій роботи підприємств стають вже не винятком, а звичайним явищем.

Дисципліна «Економіка та організація діяльності об’єднань підприємств» має на меті допомогти студентам усіх форм навчання опанувати широке коло питань, пов’язаних з особливостями функціонування об’єднань підприємств та специфікою їхньої інтеграційної діяльності.

Ключовими завданнями навчальної дисципліни є: вивчення теоретичних засад економіки та організації функціонування інтегрованих структур – об’єднань підприємств, набуття навичок аналізу організаційних резервів підвищення ефективності господарювання.

Предметом навчальної дисципліни є закономірності функціонування і розвитку об’єднань підприємств.

4 ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Денна форма навчання

Курс: підготовка спеціалістів

Напрям, спеціальність, освітньо-

кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

Кількість кредитів (ЕСТS) – 3,75 Модулів:3 розрахункова робота Змістових модулів – 3 Загальна кількість годин – 135 Тижневих годин : Аудиторних – 40 СРС – 95

Напрям 0501„Економіка і підприємництво” Спеціальність: 7.050107 „Економіка підприємства” Освітньо-кваліфікаційний рівень: спеціаліст

Нормативна Рік підготовки: 5 –й, семестр: 1 Лекції – 26 год. Практичні – 14 год. Самостійна та індивідуальна робота :

95 год. Вид контролю – іспит.

Примітка: Співвідношення кількості годин аудиторних занять та індивідуальних і самостійної роботи становить 42 відсотки.

Заочна форма навчання

Курс: підготовка спеціалістів

Напрям, спеціальність, освітньо-

кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

Кількість кредитів (ЕСТS) – 3,75 Модулів:3 розрахункова робота Змістових модулів – 3 Загальна кількість годин – 135 Тижневих годин : Аудиторних – 30 СРС – 105

Напрям 0501„Економіка і підприємництво” Спеціальність: 7.050107 „Економіка підприємства” Освітньо-кваліфікаційний рівень: спеціаліст

Нормативна Рік підготовки: 6 –й, семестр: 1 Лекції – 20 год. Практичні – 10 год. Самостійна та індивідуальна робота :

105 год. Вид контролю – іспит.

5 СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ

Назви тем змістових модулів

Кількість годин

Лекції

Прак

тичні

Самост

.та інд.

робота

Разом

1 3 4 5 6 Змістовий модуль 1.

Тема 1. Об’єднання підприємств як суб’єкт господарювання 2/2 -/- 5/5 7/7 Тема 2. Спеціалізація і кооперування підприємств об’єднання 2/2 -/- 8/9 10/11 Тема 3. Державне регулювання діяльності об’єднань підприємств 2/2 2/- 10/11 14/15 Тема 4. Холдингова організація об’єднань підприємств 2/2 2/2 8/9 12/13

Змістовий модуль 2.Тема 5. Організаційно-управлінські структури об’єднань підприємств 2/2 2/2 10/11 14/15 Тема 6. Регулювання діяльності об’єднань підприємств 4/2 4/2 16/17 24/21

Тема 7. Організація циклу „дослідження – виробництво” в об’єднаннях

підприємств та наукових установах 2/2 -/- 8/9 10/11

Тема 8.Фінансування об’єднань підприємств 2/2 2/2 10/11 14/15

Змістовий модуль 3.Тема 9. Особливості діяльності промислово-фінансових груп 2/2 2/- 8/9 12/13

Тема 10. Глобалізація ринків та транснаціональні корпорації (ТНК) 4/2 -/- 6/7 10/9

Тема 11. Транснаціональні альянси 2/- -/- 6/7 8/7 Усього годин: 26/20 14/10 95/105 135/135

У чисельнику вказані години для денної форми навчання, а в знаменнику – для заочної.

6 ПРОГРАМА КУРСУ

Змістовий модуль 1

Тема 1. Об’єднання підприємств як суб’єкт господарювання Організаційно-правові форми підприємництва. Порівняльна

характеристика основних елементів механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності. Економічна роль об’єднань підприємств. Види об’єднань підприємств в Україні. Корпоративна форма організації бізнесу. Моделі корпоративного управління.

Тема 2. Спеціалізація і кооперування підприємств об’єднання Форми й показники спеціалізації. Стандартизація та уніфікація як напрями розвитку спеціалізації.

Економічна ефективність спеціалізованих підприємств. Форми й види кооперування. Показники кооперування. Розробка планів кооперування.

Тема 3. Державне регулювання діяльності об’єднань підприємств Організаційно-управлінська база функціонування корпорацій. Органи

державного регулювання корпоративного сектора. Роль і функції Комісії з цінних паперів та фондового ринку. Антимонопольне регулювання в корпоративному секторі. Нормативна база функціонування державного корпоративного сектора. Суб’єкти управління державними підприємствами й корпоративними правами.

Тема 4. Холдингова організація об’єднань підприємств Сутність, необхідність та основи функціонування холдингів. Типи

холдингових компаній та їх особливості. Створення холдингових компаній. Управління холдинговим об’єднанням. Функціонування та досвід роботи холдингів за кордоном. Організація та функціонування холдингів в Україні.

Змістовий модуль 2.

Тема 5. Організаційно-управлінські структури об’єднань підприємств Сутність організаційно-управлінських структур об’єднань підприємств та

вимоги до них. Види організаційних структур управління об’єднань підприємств: лінійні, функціональні, комбіновані. Організаційні форми корпоративних структур. Характерні риси корпоративних об’єднань.

7 Тема 6. Регулювання діяльності об’єднань підприємств Організація внутрішньої системи управління. Регулювання основних

організаційно-економічних відносин: анти конкурентної діяльності, інтелектуальної власності, відносин з найманими управліннями. Регулювання господарсько-організаційних структур. Регулювання руху акціонерного капіталу. Регулювання фондів акціонерного товариства. Регулювання праці персоналу. Регулювання внутрішнього трудового розпорядку. Регулювання інформаційного поля та комерційної таємниці. Регулювання договірної роботи. Регулювання доходів. Регулювання оплати праці та інших видів стимулювання працівників.

Тема 7. Організація циклу „дослідження – виробництво” в об’єднаннях підприємств та наукових установах Сутність та форми організації інноваційного процесу. Внутрішньо-

фірмові форми організації інноваційного процесу – франчайзинг, бригадне новаторство й тимчасові творчі колективи, бутлегерство, ризикові підрозділи, нові фірми в рамках старих корпорацій. Організаційні форми зв’язку науки з виробництвом. Організація пошукових і прикладних науково-дослідних робіт. Основні принципи організації науково-дослідного процесу. Організація дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень. Інноваційна політика об’єднань підприємств.

Тема 8. Фінансування об’єднань підприємств Середовище фінансової діяльності об’єднань підприємств. Внутрішня

фінансова структура об’єднань підприємств. Теоретичні аспекти фінансової діяльності об’єднань підприємств. Теорія Модільяні – Міллера. Вартість компанії. Проблеми фінансів об’єднань підприємств.


Тема 9. Особливості діяльності промислово-фінансових груп Сутність промислово-фінансових груп. Типи промислово-фінансових

груп. Управління діяльністю промислово-фінансових груп. Сучасний стан розвитку промислово-фінансових груп.

Тема 10. Глобалізація ринків та транснаціональні корпорації (ТНК)

8 Транснаціональний капітал і форми підприємства. Економічна природа

ТНК. Економічний механізм діяльності ТНК. Фінанси ТНК. Внутрішня фінансова структура ТНК. Формування та реалізація стратегій ТНК. Наддержавне регулювання діяльності ТНК.

Тема 11. Транснаціональні альянси Фактори і мотиви розвитку транснаціональних альянсів. Форми

транснаціональних альянсів.

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ

Для визначення рівня засвоєння студентами навчального матеріалу використовуються такі методи оцінювання знань:

• поточне тестування після вивчення кожного змістового модуля; • оцінка за самостійну роботу; • підсумковий тестовий іспит. Для діагностики знань використовується модульно-рейтингова система зі

100-бальною шкалою оцінювання.

РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ПРИСВОЮВАНИХ СТУДЕНТАМ

Модуль 1: поточне тестування та самостійна робота

Модуль 2:

Розр. робота

Модуль 3:

підсум- ковий тест

Сума

змістовий модуль 1 змістовий модуль 2 змістовий модуль 3

20 40 100 14 16 10 т1 т2 т3 т5 т6 т7 Т8 т9 т10 т11 3 3 4 4 4 4 4 4 4 3 3

Шкала оцінювання в КМСОНП та ЕСТS

90-100 балів – „відмінно” (А); 75-89 балів – „добре” (ВС); 60-74 балів – „задовільно” (DE); 35-59 балів – „незадовільно” з можливістю повторного складання (FX); 0-34 балів – „незадовільно” з обов’язковим повторним курсом (F).

9 ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


Тема 1. Об’єднання підприємств як суб’єкт господарювання

1.1. Організаційно-правові форми підприємництва

Основними ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму

від інших, є: - кількість учасників створюваного господарського суб’єкта або об’єднання;

- хто є власником використовуваного капіталу; - межі майнової відповідальності; - джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності; - спосіб розподілу прибутків і збитків; - форма управління суб’єктом господарювання. Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від низки

чинників: • відповідальності; • оподаткування; • потреби у фінансових коштах; • управлінських здібностей підприємця або команди менеджерів; • передбачуваної тривалості існування підприємства або компанії; • можливості зміни власника. Найбільш поширеними є такі організаційно-правові форми

підприємництва: 1) одноосібне володіння; 2) товариства; 3) корпорації. Одноосібне володіння — це підприємство, власником якого є фізична

особа або сім’я. Власник отримує певний прибуток і несе весь тягар господарського ризику.

Товариство — це така форма організації підприємницької діяльності, коли і організація виробничої діяльності, і формування установчого фонду здійснюється спільними зусиллями двох або більше фізичних та юридичних осіб, коли кожна з них має певні права і несе встановлену відповідальність за частку статутного фонду.

За ступенем участі партнерів у діяльності підприємства розрізняють такі типи товариств:

• повні — з повною відповідальністю; • командитні; • товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю,

10акціонерні.

Переваги та недоліки товариств наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Переваги та недоліки товариств

Товариства Переваги Недоліки

Простота організації Більші можливості в одержанні кредитів Податкові пільги Відносно низькі організаційні витрати Можливість продовжувати бізнеснезалежно від: зміни власника та ін.

Необмежена відповідальність партнерів Обмеження в діяльності партнерів Імовірність конфліктів між партнерами підприємства Невизначеність строків діяльності підприємства та ін.

Повне товариство — визнається таким, якщо всі його учасники пов'язані

між собою спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Командитне товариство — це товариство, учасники якого поділяються на дві категорії: головні, які безпосередньо керують підприємством і несуть необмежену відповідальність, та командитні — вони вкладають кошти в підприємство, але безпосередньо не пов'язані з його діяльністю і їх відповідальність обмежується розміром вкладу.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені установчими документами.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частини, розмір яких визначається в установчих документах; власники цього товариства несуть відповідальність у межах їх внесків.

Корпорація — акціонерне товариство нині є домінуючою формою підприємництва. її власниками визнаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у межах свого внеску в акціонерний капітал корпорації.

Основними перевагами корпорації — акціонерного товариства є: По-перше, вона є найефективнішою формою організації підприємницької

діяльності з погляду реальної можливості залучення необхідних інвестицій. По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати

обсяги виробництво або послуг. По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише

обмежену відповідальність. По-четверте, корпорація — це організаційно-правова система, яка може

11функціонувати досить тривалий період, що створює необмежені можливості для її перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності має такі недоліки:

1. Корпорація сплачує більші податки з розрахунку на одиницю отриманого прибутку, ніж інші організаційні форми підприємництва.

2. Існують певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією.

3. У корпоративних формах підприємництва існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб (табл..2).

Таблиця 2. Порівняльна характеристика основних елементів механізму функціонування різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Елемент механізму

Одноосібне володіння Товариство Корпорація — акціонерне

товариство

1 2 3 4 Ставлення до власності та порядок розподілу прибутку й збитків

Один приватний власник, якому належать все майно й доходи, несе відповідальність особистим майном перед кредиторами

Права власності та обов'язки закріплено в установчому договорі. Розподіл доходів потребує узгодження з партнерами. Кожний партнер може нести повну відповідальність за борги товариства

Існує приватна колективна власність корпорації. Права та обов'язки акціонерів фіксуються в статуті корпорації. Доходи і збитки від господарської діяльнос- ті розподіляються пропор- ційно кількості належ- них акціонерам акцій.

Керівниц-тво

За бажанням власника

За погодженістю між партнерами. Вищим органом управління товариства є загальні збори учасників

Вищим органом є загальні збори акціонерів, які обирають правління на чолі з головою, спостережну раду та ревізійну комісію

Інформація про бізнес

Обов'язковими є реєстрація та подання щоквартального звіту до органу статистики й податкової інспекції

Те саме, що і для одноосібного володіння

Офіційна інформація нада ється акціонерам. Щорічно проводяться ревізія та аналіз господарської діяльності, складається звіт. Щоквартально подається звітність органам статистики та податкової інспекції

12Продовження таблиці

1 2 3 4 Можливос-ті інвесту- вання

Обмежені фінансо- вими ресурсами власника. Із зовніш ніх джерел доступ ний лише кредит

Те саме, що і для одноосібного володіння

Можливості для інвесту вання є широкими. Здійснюються за рахунок нерозподіленого прибутку, емісії цінних паперів та банківських кредитів

Припинен-ня діяльності

За бажанням власника

За згодою партнера Термін дії необмежений, якщо корпорація не ліквідується відповідно до законодавства

1. 2. Економічна роль об’єднань підприємств Господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене за

ініціативою підприємств незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або у визначених законом випадках рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або за рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Асоціація — це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорація — це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, делегувавши окремі повноваження та централізоване регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — це тимчасове статутне об'єднання підприємств із метою досягнення його учасниками певної спільної господарської мети.

Концерн — статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного учасника або групи учасників об'єднання із централізацією функцій науково-технічного й виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Промислово-фінансова група (ПФГ) є об'єднанням, створеним за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва й структурної перебудови економіки України, включаючи програми, пов'язані з міжнародними договорами України, а також із виробництвом кінцевої продукції.

1. 3. Корпоративна форма організації бізнесу

Характеристика моделей корпоративного управління наведена в табл.3.

14Таблиця 3. Порівняльна характеристика моделей корпоративного управління

Система аутсайдерів Система інсайдерів Контроль ринків капіталів і зовнішній контроль.

Універсальний банківський контроль і внутрішній контроль за власністю.

Власність закріплено за дрібними акціонерами, акціонери пасивні.

Концентрація власності, активні акціонери.

Акціонерна демократія, конкуренція інтересів і контрактні рішення.

Довгострокова співпраця акціонерів.

Однорівневі корпоративні ради, у яких влада належить інсайдерам.

Дворівневі корпоративні ради, взаємне володіння акціями, пірамідальні схеми, холдингові структури.

Важливі елементи: • ліквідність для акціонерів; • добра система захисту дрібних акціонерів; • прозорість, доступ до інформації; • сильний захист права кредиторів; • якісні процедури банкрутства; • більш активні ринки цінних паперів.

Важливі елементи: • участь робітників в управлінні; • правила управління за довірою; • активна участь універсальних банків у фінансових рішеннях; • активні власники більш уважно спостерігають за керівництвом, контроль інсайдерів; • переважає сімейне володіння.

Контрольні запитання і завдання 1. Визначити проблеми інтеграції українських підприємств у ринкових умовах. 2. Показати історію розвитку корпоративного бізнесу. 3. Що таке корпорація? 4. Розкрити переваги та недоліки корпорацій. 5. Як формуються корпорації?

Тема 2. Спеціалізація і кооперування підприємств об’єднання

2.1. Спеціалізація як форма суспільної організації виробництва Спеціалізація — одна з форм суспільної організації виробництва, в основі

якої лежить поділ праці. Розрізняють: • спеціалізацію промисловості;

15• спеціалізацію підприємств; • спеціалізацію всередині підприємств. Спеціалізація промисловості — це поділ на існуючі галузі, які

виготовляють певну продукцію, та створення нових галузей. Кожна галузь характеризується властивим їй виробничим апаратом, технологічним процесом та спеціалізованими кадрами.

Спеціалізація підприємств — це зосередження їх діяльності на випуску певних видів продукції, тобто збільшення однорідності виробів, що виготовляються. Нарощування випуску однорідних виробів супроводжується широкою стандартизацією виробів і деталей, уніфікацією деталей, вузлів, типізацією технологічних процесів, що сприяє зростанню продуктивності праці, а також скороченню витрат праці на проектування, створення й ремонт машин.

Спеціалізація всередині підприємств — це виділення окремих цехів, дільниць і робочих місць.

Спеціалізація окремих підприємств і виокремлення галузей промисловості — це взаємопов'язані процеси, оскільки галузь — це сукупність певним чином спеціалізованих підприємств.

Процес спеціалізації промислового виробництва має п'ять основних напрямів, або форм: предметна, подетальна, технологічна, допоміжних та міжгалузевих виробництв.

Предметна спеціалізація — це створення або виділення нових галузей і підприємств, що випускають готову продукцію певного виду.

Подетальна спеціалізація — це випуск окремих частин, деталей або напівфабрикатів.

Технологічна спеціалізація — це перетворення окремих фаз виробництва або технологічних операцій на самостійне виробництво.

Спеціалізація допоміжного виробництва — це підприємства, діяльність яких пов'язана з виконанням певних допоміжних функцій.

Спеціалізація міжгалузевих виробництв — це підприємства, які випускають продукцію загально машинобудівного призначення (редуктори, зубчасті колеса).

Профільна продукція — це більш широке поняття, що стосується переважно підприємств: кожне підприємство створюється з метою виробництва певного виду продукції, яка і є для нього профільною.

Рівень спеціалізації характеризується такими показниками: 1) питома вага випуску продукції в загальному обсязі виробництва

об'єднання. Цей показник характеризує рівень спеціалізації даного підприємства в масштабі об'єднання;

2) питома вага випуску основної продукції в загальному обсязі виробництва даного підприємства або об'єднання;

3) кількість груп, видів або типів виробів, що виготовляються на підприємстві;

4) питома вага випуску продукції подетально і технологічно

16спеціалізованими виробництвами;

5) коефіцієнт серійності — це кількість деталей, виробів, що виготовляються на одному робочому місці;

6) питома вага уніфікованих частин, деталей і вузлів у різних виробах, що виготовляються на підприємствах об'єднання;

7) питома вага прогресивних груп обладнання й передових технологій. Стандартизація — це процес встановлення й застосування обов'язкових

правил, норм і вимог до продукції, сировини, матеріалів, методів проектування й виробництва з метою забезпечення необхідної якості та подолання нераціональної різноманітності вищезазначених видів і типів.

Уніфікація — це приведення різних видів продукції і засобів її виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів і форм із метою запобігання невиправданій різноманітності виробів однакового призначення й приведення їх до можливо одноманітного способу виготовлення. Уніфікація — це комплексний процес, який починає діяти від етапу конструювання до створення готового продукту і його експлуатації.

Основна мета уніфікації — це подолання багатотиповості складових виробів однакового призначення й приведення їх до можливої однотипності способів виготовлення.

Економічну ефективність спеціалізації виробництва можна визначити шляхом співставлення показників трудомісткості й собівартості виробів, виготовлених на спеціалізованих та неспеціалізованих підприємствах.

Умовно річну економію Еу спеціалізації визначають за формулою:

(1)

де С1 і С2 - повна собівартість продукції відповідно до і після запровадження заходів щодо спеціалізації;

Т1 і Т2 — транспортні витрати, пов'язані з доставкою готової продукції до і після спеціалізації;

В2 — плановий річний випуск продукції після проведення спеціалізації. Загальний річний економічний ефект від проведення спеціалізації

обчислюється таким чином:

2)222()111( ВКЕнТСКЕнТСЕр ⋅⋅++−⋅++= , (2) де Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень; К1,К2 — питомі капіталовкладення відповідно до й після проведення

спеціалізації; В2 — фактичний річний випуск продукції після проведення спеціалізації. Якщо капіталовкладення рівномірно розподіляються в часі або поточні витрати

2)22()11(

ВВТСТСЕу ⋅+−+

=

17виробництва суттєво відрізняються впродовж проведених заходів, то при розрахунках загального річного економічного ефекту враховується фактор часу з коефіцієнтом приведення різночасових витрат dt до поточного моменту:

dt = (1 + Е)', (3)

де Е — норматив приведення (0,1); t — кількість років від другого року запровадження спеціалізації до

останнього року закінчення цієї роботи та отримання результатів. Витрати й отримані результати до початку року множать на dt, а після

початку розрахункового року — ділять на цей коефіцієнт.

2.2. Кооперування як форма тривалих виробничих зв’язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію

Кооперування — це виробничі зв'язки між підприємствами, які спільно виготовлять кінцеву продукцію. Головна умова кооперування — широка мережа спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.

Виробниче кооперування — це одночасно і умова, і наслідок розвитку спеціалізації підприємств.

Процеси кооперування — це поставки комплектуючих і виконання робіт для потреб певного виробництва, зв'язок постачальника з покупцями певного виду продукції або орієнтація підприємства-постачальника на потреби певних споживачів, які продовжують формувати напівфабрикат.

Форми кооперування: • за галузевим принципом: внутрішньогалузеве й міжгалузеве; • за територіальним принципом: внутрішньорайонне й

міжрайонне. Внутрішньогалузеве кооперування — це кооперування підприємств у

межах однієї галузі. Міжгалузеве кооперування — це кооперування між підприємствами

різних галузей. Внутрішньорайонне кооперування — це виробничі зв'язки між

підприємствами, які розташовані в межах одного крупного економічного району, наприклад, Центрального району України.

Внутрішньорайонне кооперування — один з важливих факторів комплексного розвитку регіону, необхідна умова раціоналізації перевезень, кращого використання місцевих ресурсів і виробничих потужностей.

Міжрайонне кооперування — встановлення виробничих зв'язків між підприємствами, розташованими в різних економічних районах.

Залежно від виду спеціалізації розрізняють три види кооперування: • агрегатне; • подетальне;

18• технологічне. Показниками кооперування є: 1) кількість підприємств, які кооперуються з даним підприємством; 2) питома вага напівфабрикатів і виробів, які входять по кооперації в

собівартість готових виробів, що виготовляються на даному підприємстві; 3) питома вага напівфабрикатів, які підприємство виготовляє «на

сторону», у загальному їх випуску і у випуску всієї продукції; 4) загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному й вартісному

вираженні.

Контрольні запитання і завдання

1. Які причини виникнення спеціалізації виробництва? 2. Назвіть форми спеціалізації. 3. Які є види спеціалізації? 4. Як спеціалізація впливає на характер продукції? 5. Що таке профільна продукція? Наведіть приклади. 6. Які чинники визначають однорідність продукції? 7. У чому полягає особливість спеціалізації в сучасному виробництві? 8. Як впливає спеціалізація на розвиток малого бізнесу? 9. Які показники визначають рівень спеціалізації? 10. Яке призначення стандартизації? 11. Назвіть основні принципи стандартизації. 12. У чому сутність уніфікації? 13. Для чого потрібна уніфікація? 14. Як визначити оптимальний розмір підприємства?

Тема 3. Державне регулювання діяльності об’єднань підприємств

За недотримання вимог законодавства встановлено адміністративну і навіть кримінальну відповідальність. В Україні на юридичних осіб можуть накладатися такі штрафи:

• за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів — у розмірі до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 % прибутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій;

• за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), отримання якого передбачає чинне законодавство, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• за ненадання, несвоєчасне надання або надання свідомо недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

• ухиляння від виконання або несвоєчасне виконання розпоряд жень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — у

19розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Органи державного регулювання корпоративного сектора. Державне регулювання корпоративного сектора та контроль за діяльністю учасників корпоративного сектора здійснюють Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна та ін. у межах своїх повноважень.

В Україні існує координаційний орган діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів — Координаційна рада, до якої входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Основним органом спеціальної компетенції є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — державний орган, що має центральний апарат і територіальні органи.

Антимонопольне регулювання в корпоративному секторі. Важливу роль у регулюванні корпоративного сектора відіграє Антимонопольний комітет. Антимонопольному комітету надано досить широкі права, оскільки створення, злиття, приєднання, ліквідація суб'єктів господарювання (у тому числі господарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання підприємств), придбання, набуття в інший спосіб у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), а також активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи структурних підрозділів суб'єктів господарювання, оренда цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання чи структурних підрозділів таких суб'єктів провадиться тільки за його згодою або за згодою його органів. Це стосується не всіх підприємств, оскільки охопити всі суб'єкти господарювання практично неможливо, а тільки в тих випадках, коли:

• створення суб'єкта господарювання двома та більше засновниками (учасниками), якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг (далі — товари) цих засновників (учасників) за підсумками останнього фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну 12 млн дол. США за офіційним валютним курсом, який діяв на кінець останнього фінансового року, і при цьому не менш як у двох засновників (учасників) вартість активів або обсягів реалізації товарів перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 600 тис. дол. США у кожного;

• створення суб'єкта господарювання двома та більше засновниками (учасниками), які діють на певному товарному ринку, якщо хоч один з них посідає монопольне становище на ринку або якщо загальна частка засновників (учасників) на цьому ринку перевищує 35 %, а також створення суб'єкта господарювання, частка якого на цьому товарному ринку явно перевищуватиме 3 5 %;

20• вступ одного або декількох суб'єктів господарювання до складу

об'єднання, якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів цих суб'єктів господарювання та об'єднання разом з його засновниками (учасниками) перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 12 млн дол. США, або якщо хоч один із суб'єктів чи об'єднання посідає монопольне становище на певному товарному ринку, або загальна частка засновників (учасників) об'єднання після вступу до нього цих суб'єктів господарювання на певному ринку перевищуватиме 35 %;

• злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого, якщо хоч один із них посідає монопольне становище на певному товарному ринку, у тому числі злиття або приєднання суб'єктів господарювання, які діють на певному товарному ринку, якщо їх загальна частка на цьому ринку перевищує 35 %.


1. Які основні напрями регулювання корпоративного сектора? 2. Які закони регулюють діяльність корпоративного сектора? 3. Що являють собою саморегульовані організації, які беруть участь у корпоративному управлінні? 4. Яка основна мета державного регулювання діяльності корпоративного сектора? 5. Охарактеризуйте основні форми державного регулювання ринку цінних папері ?. 6. Які штрафні санкції накладаються на учасників корпоративних відносин за неї отримання вимог законодавства?

Тема 4. Холдингова організація об’єднань підприємств

4.1. Холдинг: сутність, необхідність та основи функціонування

Холдинг — це особливий вид компанії, що створюється для володіння

контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю.

Відповідно до чинного законодавства: • холдингова компанія — суб'єкт господарювання, який володіє

контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, суб'єктів господарювання;

• контрольний пакет акцій — кількість акцій (пай, частка в статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над суб'єктом господарювання;

• дочірнє підприємство — суб'єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

21Холдингові компанії можуть створюватися за таких обставин: • коли їх засновують органи, уповноважені управляти державним

майном, державні органи приватизації (самостійно або разом з іншими засновниками);

• при перетворенні великих підприємств із виділенням з їхнього складу підрозділів як юридично самостійних (дочірніх) підприємств;

• при об'єднанні пакетів акцій юридично самостійних підприємств; • при заснуванні нових суб'єктів господарювання. Холдингова компанія зазвичай виконує такі функції: • визначає стратегічний розвиток групи в цілому та її окремих

підприємств (компаній); • контролює фінансові результати роботи підлеглих дочірніх компаній

і всієї групи в цілому, складає консолідований баланс групи компаній; • централізує капітальні вкладення і спрямовує їх на найбільш

перспективні й прибуткові напрями бізнесу; • здійснює кадрову політику групи; • здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками

холдингу; • провадить аудиторську діяльність. Диверсифікований портфель холдингу являє собою групу підрозділів,

що належать одному власнику, але не пов'язані між собою технологічними зв'язками.

Синергетичний портфель холдингу, навпаки, являє собою групу підприємств, що належать одному власнику і стратегічно пов'язані між собою.

Основними перевагами функціонування холдингових структур є: • можливість створення замкнутих технологічних ланцюжків від

видобутку сировини до випуску готової продукції та доведення її до споживача;

• більш гнучке реагування на коливання кон'юнктури; • економія на торгових, маркетингових та інших послугах; • використання переваг диверсифікованості виробництва; • єдина податкова та фінансово-кредитна політика; • можливість варіювання фінансовими й інвестиційними ресурсами;

послаблення фіскального тиску.

1. Типи холдингових компаній та їх особливості За структурою контрольного пакета розрізняють три види холдингових

компаній: 1) портфельний холдинг (лише володіє контрольним пакетом інших

підприємств); 2) інвестиційний холдинг (володіє і керує портфелем акцій інших

22підприємств);

3) портфельно-інвестиційний холдинг (являє собою змішаний тип). Портфельний холдинг не здійснює якихось заходів щодо управління

портфелем цінних паперів підприємств, що входять до складу холдингової компанії. Інвестиційний холдинг розширює свою діяльність до управління портфелем цінних паперів підприємств холдингу. Він має право здійснювати інвестиційну діяльність, у тому числі продавати й купувати будь-які цінні папери, включаючи акції.

За характером діяльності холдингові компанії поділяються на: • чисті холдинги, тобто компанії, що мають справу винятково з

контрольно-управлінською діяльністю (рис.1); • змішані холдинги, на які, крім функцій контролю та управлін

ня, покладено також ведення підприємницької діяльності. Створення холдингових компаній шляхом передачі їм час тини акцій інших компаній в обмін на акції холдингу означає де легування повноважень на керування від виробничих одиниць спеціально виділеним для цього організаційним структурам з метою удосконалення механізму керування, прискорення проце- сів прийняття рішень і надання процесу виробництва більшого динамізму (рис.2,3).

• проміжні холдинги - це окремі підрозділи в структурі підприємства, що виконують певні завдання .

Метою створення такого холдингу є : • забезпечення підконтрольними фінансовими ресурсами; • вільний доступ до грошових активів; • можливість маневрування великими кредитами.

Рис.1. Схема формування чистого холдингу

Головна компанія

Придбання (або отримання за дорученням) контрольних пакетів акцій

Акції Акції

АТ (чи інші аналогічні компанії)


Дочірні підприємства

(фірми)

Придбання (або отримання за дорученням) контрольних пакетів акцій

Акції


Підприємство - „онук” (фірма)

24

Рис.2. Схема формування змішаного холдингу

Банк

Торгові відділи

Управління і контроль за акціонерною власністю

Страхові компанії, інвестиційні фонди

Купівля акцій

Акції

АТ

25

Рис.3. Формування змішаного холдингу підприємств.

Підприємства (торгові, промислові)

Придбання контрольних пакетів акцій

Акції

Кредитно-фінансові установи

4.2. Організація та функціонування холдингів в Україні

У постсоціалістичних країнах у період реформування економіки

утворення холдингів сприяло вирішенню не тільки внутрішньо організаційних, а й ряду загальнодержавних завдань, характерних для цих країн:

• концентрація науково-технічного потенціалу; • підтримка технологічних зв'язків та кооперації; • підвищення координації діяльності різних галузей економіки та їх

фінансової стійкості. Контроль — вирішальний вплив юридичної або фізичної особи на

господарську діяльність суб'єкта господарювання, який здійснюється, зокрема, завдяки:

• праву володіння чи користування всіма активами або їх значною частиною;

• праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання;

• укладанню угод, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові для виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання;

• заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради чи правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

займанню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання.

Визначено два основні напрями створення холдингових компаній в процесі приватизації: • заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або ра зом з іншими засновниками; • поглинання одного суб'єкта господарювання іншим (придбання контрольного пакета акцій) у процесі приватизації. Документи встановлюють три основні процедурні моменти, які потребують погодження з Комітетом при створенні холдингової компанії: 1) погодження ідеї створення холдингової компанії; 2) підтвердження контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 %; 3) затвердження проектів установчих документів і планів розміщення акцій;

274) відповідальність за порушення вимог законодавства при здійсненні економічної концентрації.


1.У чому полягає сутність холдингу? 2.Дати характеристику взаємовідносин між: холдинговою компанією та дочірніми підприємствами. 3.У яких випадках створюються холдингові компанії? 4.Які функції виконує холдинг? 5.Охарактеризувати основні переваги холдингових структур. 6.Скласти характеристику основних недоліків холдингових структур. 7.Перелічити та дати коротку характеристику основних типів холдингових структур. 8.У чому полягають особливості управління холдингом? 9.Охарактеризуйте особливості та основні проблеми, які виникають у процесі функціонування холдингів в Україні.

Змістовий модуль 2 .

Тема 5. Організаційно-управлінські структури об’єднань підприємств

5.1. Сутність організаційно-управлінських структур об’єднань

підприємств Організаційна структура — це конструкція організації, на основі якої

здійснюється управління суб'єктом господарювання. Основними елементами організаційної структури управління є: - склад і структура функцій управління; - кількість працівників для реалізації кожної функції; - кваліфікаційний склад працівників апарату управління; - склад самостійних структурних підрозділів; - кількість рівнів управління; - інформаційні зв'язки. Об'єднання підприємств мають такі загальні ознаки: • кількість членів — два або більше; • кожний учасник має характерні лише для нього характеристики; • між учасниками існують певні зв'язки, через які вони впливають

один на одного; • об'єднання існують у часі й просторі, тобто склад об'єднання

підприємств можна визначити в даний момент часу; зони мають свої кінцеві межі та оточуюче середовище.

До важливих характеристик організаційної структури об'єднань

28підприємств належать:

• кількість ланок управління; • ієрархічність (кількість рівнів управління); • чіткість розмежування функцій між учасниками об'єднання; • чіткість розмежування повноважень і відповідальності по вертикалі

й горизонталі в системі управління об'єднанням. На процес вибору організаційно-управлінської структури об'єднань

підприємств впливають такі чинники: • кількість учасників створюваного об'єднання; • хто є власником капіталу, що його було використано; • джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності; • потреба у фінансових коштах; • межі майнової (матеріальної) відповідальності; • спосіб розподілу прибутку чи збитків; • форми управління суб'єктами господарювання, що входять до складу

об'єднання; • відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генерального

партнера та обмежена молодшого партнера); • прогнозована тривалість існування. Організаційна структура об'єднань підприємств повинна відповідати

таким вимогам: • адаптивність, тобто здатність пристосовуватися до змін

навколишнього середовища; • гнучкість, динамізм, тобто здатність чітко реагувати на зміну

попиту, технологій виробництва, інновації; • адекватність, тобто відповідність організаційної структури

параметрам керованої системи; • спеціалізація, тобто обмеження та конкретизація сфери діяльності

кожної ланки структури; • оптимальність, тобто налагодження раціональних зв'язків між

елемента їй системи; • оперативність, тобто недопущення безповоротних змін у керованій

системі за час прийняття рішення; • надійність, тобто гарантія достовірності передачі інформації; • економічність, тобто відповідність витрат на утримання апарату

управління можливостям системи; • простота, тобто зрозумілість для персоналу. Основні типи організаційних структур, їх переваги та недоліки показано

на рис. 4-8 та у таблицях 4-11.

Рис.4. Класифікація комбінованих організаційних структур

Комбіновані структури

Лінійно-функцональні

Лінійно-штабні

Конгломератні

Бюрократичні

Регіональної бюрократії дивізійні

продуктові

холдингові

Територіально-регіональні

Проектні

матричні

Програмно-цільові

координаційні

30

Рис.5. Лінійна організаційна структура управління об’єднанням підприємств

Керівник об’єднання

Підприємство 1

Підприємство 1.1

Підприємство 1.1. N

Підприємство 2

Підприємство 2.2

Підприємство 2.2. N

Таблиця 4. Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління

Переваги Недоліки

Чітке виконання підлеглими узгоджених між собою завдань і розпоряджень. Повна відповідальність кожного керівника за результати роботи. Простота, чіткість і зрозумілість взаємовідносин ланок і працівників управління. Відсутність потреби у великому штаті управління.

Вимагає високої компетентності лінійних керівників із усіх питань. Організаційна нерівність керівників через різні їхні статуси (низові ланки управління соціально не захищені).

Таблиця 5. Переваги та недоліки функціональних структур управління Переваги Недоліки

Ефективне використання ресурсів Сповільнюється процес прийняття рі- шень.

Глибинний розвиток професійних навичок.

Відсутнє інформаційне середовище.

Чітко прослідковується професійна кар'єра

Нечітко визначено відповідальність за функціонування організації.

Посилення координації в межах виконання окремих функцій.

Обмеження можливостей у сфері підго- товки менеджерів

Слабка координація між функціональ- ними ланками

Рис.6. Функціональна організаційна структура управління об’єднань підприємств

Підприємство А (Лінійний керівник)

Підприємство В1 (функціональна ланка)

Підприємство В2 (функціональна ланка)

1 2 3

Підприємства-виконавці

Рис.7. Лінійно-функціональна структура управління об’єднанням підприємств

Рада директорів об’єднання

Президент об’єднання

Функціональні підрозділи (підприємства)

Кадри Фінанси Виробництво Маркетинг НДДКР

34

Рис.8. Лінійно-штабна організаційна структура управління об’єднанням підприємств

Керівник об’єднання

Функціональний керівник 1

Функціональна служба 1 (штаб)

Виконавці а1...ап

Функціональний керівник 2

Функціональна служба 2

Виконавці а2...а2п

Функціональний керівник N

Функціональна служба N (штаб)

Виконавці

35Таблиця 6. Переваги й недоліки лінійно-функціональної структури


Завдяки жорсткій системі зв'язків забезпечується чітка робота кожної системи й організації в цілому. Можливість маневрування ресурсами.

Уповільнює терміни підготовки й прийняття управлінських рішень. Не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів.

Таблиця 7. Переваги та недоліки конгломератних структур


Високий рівень децентралізації влади. Можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв'язків.

Проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи.

Таблиця 8. Переваги та недоліки продуктових організаційних структур управління

Переваги Недоліки Створення логічних дієвих засобівдецентралізації влади. Чітка система підзвітності менеджерів підрозділів щодо прибутків. Здатність швидко реагувати на зміну умов конкуренції, технології попиту. Поліпшення координації робіт. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня.

Дублювання функцій на рівні корпорації підрозділу. Збільшення витрат на утримання персоналу. Проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації. Автономія підрозділів може блокувати досягнення переваг стратегічного поєднання. Наявність випадків надмірної конкуренції між підрозділами за ресурси та увагу корпорації.

Різновидами дивізійної структури є:

• продуктовий тип, що передбачає створення в структурі суб'єкта самостійних господарських підрозділів — виробничих відділень, що орієнтовані на виробництво та збут конкретних видів продуктів. При цьому

36передбачається спеціалізація виробничих відділень у головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими або збутовими дочірніми компаніями, розташованими у своїй країні та за кордоном. Даний тип організаційної структури управління має певні плюси та мінуси, що наведено в табл. 5; • холдинговий тип, що передбачає фінансову залежність дивізій від центру, якому належить контрольний пакет акцій; • територіально-регіональний тип, що передбачає відповідальність окремих підрозділів за певні регіони або території. Таблиця 9. Переваги та недоліки регіональних організаційних структур управління


Створення можливостей пристосування стратегії до потреб кожного ринку. Перенесення відповідальності за прибутки на нижчі рівні управління. Поліпшення функціональної координації всередині цільового ринку. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня.

Проблематичність підтримки загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи. Збільшення кількості рівнів управління. Імовірність дублювання функцій на стратегічному й місцевому рівнях. Проблематичність формування політики одноманітності. Труднощі координації діяльності продукту в країні.

Таблиця 10. Переваги та недоліки дивізійних структур


Адаптація до нестабільних зовнішніх умов. Високий рівень задоволення клієнтів. Високий рівень координації окремих функцій. Чітко визначена відповідальність за функціонування фірми. Забезпечення підготовки менеджерів.

Неефективне використання ресурсів. Низький рівень професійної підготовки. Концентрація на меті підрозділу. Втрата контролю.

Матрична структура управління є доцільною в таких випадках:

• зовнішні умови зумовлюють «подвійну» концентрацію зусиль; • існує необхідність обробки великих обсягів інформації; • існує необхідність більш ефективного використання наявних ресурсів.

37Таблиця 11. Переваги та недоліки матричних структур


Можливість оперативного виконання всіх запитів в умовах змінної кон'юнктури. Забезпечення потрібної гнучкості. Ефективне використання ресурсів Розвиток професійної підготовки кадрів. Підсилюється мотивація співробітників. Концентрація зусиль вищого керівництва на вирішенні завдань стратегічного .планування.

Виникнення плутанини через подвійну підлеглість співробітників. Загострення боротьби за владу. Великі витрати часу на наради. Необхідність максимального сумісництва працівників. Різко зростають загальні витрати на реалізацію проекту.

5.2. Організаційні форми корпоративних структур

Основними групами, чиї інтереси впливають на функціонування

корпорації і, отже, повинні враховуватися при проектуванні ринково орієнтованих структур, є:

• акціонери (власники) підприємства, котрі створюють і розвивають корпорацію;

• працівники, які забезпечують діяльність підприємства, створення й реалізацію продуктів і послуг;

• клієнти — покупці продукту підприємства, які віддають свої фінансові ресурси в обмін на запропонований продукт;

• ділові партнери, які перебувають у формальних і неформальних ділових стосунках, надають підприємству комерційні й некомерційні послуги та отримують послуги з боку підприємства;

• громадськість, що формує соціальне й екологічне середовище підприємства;

• державні (муніципальні) інституції, що взаємодіють з підприємством у політичній, правовій, економічній та інших сферах. Організаційна політика в тій або іншій мірі повинна відбивати інтереси всіх вищезгаданих суб'єктів. Найбільш сильний вплив на формування й зміну будь-якої організації мають інтереси власників, працівників (менеджерів) і замовників (покупців). Тому сучасні організаційні структури повинні подбати про узгодження інтересів цих трьох груп зацікавлених осіб.

Аналіз цілей і функцій корпорацій дає змогу зробити такі висновки: 1. Корпорація являє собою інтегрований інвестиційний інститут, спрямований на забезпечення розширеного відтворення капіталу за рахунок вкладень у великомасштабне виробництво конкурентоспроможної і, як правило, експортно-орієнтованої продукції. Кінцева мета корпорації — експансія і закріплення на певному сегменті ринку.

382. Склад корпорації утворюється із двох тісно пов'язаних підсистем — фінансово-кредитної та виробничо-технологічної. Кожна із цих підсистем включає такий перелік організацій, установ, підприємств тієї чи іншої форми власності (бізнес-одиниці), який забезпечує цілком замкнутий цикл розширеного фінансового й товарного відтворення — від первинного фінансування. Склад корпорації доцільно обмежити тими й тільки тими біз-нес-одиницями, які беруть участь у виробництві й просуванні на ринок продукту корпорації. 3. Статус корпорації створює організаційні передумови для отри- мання достатньо високого ефекту, у тому числі й економічного, від прямої взаємодії фінансових і виробничих структур. Прикладом сучасної корпорації є дніпропетровська торгівель- но-промислова група «Каіпгога». Основними напрямами діяльності корпорації є виробництво хліба, молочних продуктів, ковбаси, шо коладу, взуття, телевізорів, а також торговельні мережі.

Холдингова компанія — це така організаційна структура, яка контролює одну чи декілька дочірніх фірм (табл..12). Таблиця 12. Характерні риси корпоративних об'єднань Характерні риси

Асоціація Консорціум Концерн Акціонерне товариство

Юридична основа

Договірні відносини з фіксованою ієрархією

Державний регістр

Мета Спільне фінансування інвестиційних проектів, наукових розробок, створення замкнутих технологічних циклів

Залучення капіталу акціонерів

Рівень самостійності

Високий Високий Обмежений Низький

Централізація управління

Деякі напрями Повна

Термін Діяльності

Невизначений термін Довгострокові


1. Визначити фактори вибору структури управління об'єднань підприємств. 2. Перелічити переваги та недоліки видів управлінських структур. 3. Які існують критерії вибору організаційної структури? 4. Хто є суб'єктами корпоративного управління? 5. Порівняти моделі корпоративного управління. 6. Охарактеризувати основні механізми корпоративного управління.

397.Чим відрізняються структури управління у різних формах об'єднань підприємств. 8. Порівняйте організаційні форми корпоративних об'єднань за їх характерними рисами. 9. Які існують типи банківських об 'єднань. 10. Наведіть приклади об'єднань підприємств України.

Тема 6. Регулювання діяльності об’єднань підприємств

6.1. Організація внутрішньої системи управління

Внутрішня система управління являє собою елементи законодавчо

обов'язкових норм і спеціально розроблені положення, які регламентують основні напрями управління, відносини учасників та різних сторін господарської діяльності.

На практиці внутрішня структура управління є традиційною: збори — рада акціонерів — виконавчий орган.

Існує ряд положень регуляторної бази, які визначають основні засади функціонування корпорацій, їх затверджують загальні збори акціонерів. До них належать:

1. Положення про загальні збори; 2. Положення про раду акціонерного товариства; 3. Положення про правління; 4. Положення про ревізійну комісію; 5. Положення про збільшення (зменшення) статутного фонду; 6. Положення про відповідальність посадових осіб перед акціонерним

товариством та акціонерами; 7. Положення про прийняття внутрішньо корпоративних нормативних

актів; 8. Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації

дочірніх підприємств. Частину цих положень затверджують загальні збори. Положення, які

стосуються оперативної діяльності, затверджує рада товариства. Рада товариства має право приймати такі положення:

1. Про оплату праці членів правління; 2. Про цінні папери товариства; 3. Про інтелектуальну власність у товаристві; 4. Про комерційну таємницю та ін. Правління товариства може приймати й вносити зміни до таких положень: 1. Про внутрішній трудовий розпорядок; 2. Про відділи в корпорації; 3. Про персонал та ін. З метою успішного проведення загальних зборів створюється

40організаційна комісія. Для цього розробляється положення про організаційну комісію, у якому визначаються:

• склад організаційної комісії; • функції, зобов'язання членів комісії; • відповідальність членів комісії. Організаційна комісія здійснює такі функції: 1) розробляє і подає на затвердження правлінню план-графік заходів з

підготовки зборів; 2) складає кошторис витрат на підготовку та проведення зборів і подає

його на затвердження правлінню; 3) готує самостійно або приймає по акту від реєстратора списки

акціонерів, які мають право на участь у зборах; 4) повідомляє акціонерів про скликання зборів; 5) забезпечує публікацію офіційної інформації про збори; 6) створює умови для ознайомлення акціонерів з документами, що

стосуються порядку денного; 7) проводить роботу з акціонерами щодо оформлення довіреностей; 8) готує бюлетені та картки для голосування; 9) готує матеріально-технічне забезпечення проведення зборів.

6.2. Регулювання основних організаційно-економічних відносин

Економічні відносини обґрунтовуються в положенні «Про цінні папери

товариства», в якому визначаються: • умови оплати акцій, опціонів на придбання акцій, облігацій тощо; • способи придбання контрольного пакета акцій; • вимоги до закупівлі контрольного пакета акцій, оскільки в Україні це питання законодавчо врегульовано ще недостатньо; • регламентація укладання угод; • вартість майна, що є об'єктом значної угоди; • орган управління, який визначає угоду; • порядок здійснення значної угоди.

Важливим моментом регулювання відносин учасників є «Положення про інтелектуальну власність», у якому визначається: • порядок її використання; • форми й порядок її включення до статутного фонду; • придбання нематеріальних активів та їх відображення в балансі.

6.3. Регулювання господарсько-організаційних структур

У своїй практичній діяльності українські корпорації з метою регулювання

взаємодії суб'єктів господарювання та удосконалення організаційної структури самі розробляють необхідні положення. Власне, ці положення і

41регулюють організаційну структуру корпорації. Найважливіші з них: 1. Про структурні підрозділи; 2. Про головне підприємство; 3. Про дочірні підприємства, філії та представництва; 4. Про порядок створення, реорганізації й ліквідації дочірніх підприємств, філій та представництв АТ.

6. 4. Регулювання руху акціонерного капіталу

У положенні «Про цінні папери» визначаються:

- форма випуску — документальна чи без документальна (у вигляді записів в електронній базі даних); - обов'язкові реквізити; вписуються деякі законодавчі вимоги щодо неподільності акцій; - права власників привілейованих акцій; - умови та способи конвертації акцій; - їх анулювання; - умови випуску облігацій; - умови невиконання зобов'язань покупцями цінних паперів що до термінів та розмірів їх оплати.

На практиці в положенні «Про рух цінних паперів» закладаються такі норми: • акціонери не мають права продавати або передавати свої акції без згоди загальних зборів; • власник акцій, який вирішив продати свої акції або їх частину, зобов’язаний запропонувати їх безпосередньо самому акціонерному товариству; • у разі згоди товариства придбати акції у акціонера між ними укладається договір купівлі-продажу; • включення до ЗАТ нових акціонерів можливе тільки з числа його працівників за згодою загальних зборів.

6.5. Регулювання фондів акціонерного товариства

Для ефективного господарювання створюються інші фонди:

• фонд розвитку виробництва; • фонд соціального розвитку; • фонд заохочення; • фонд оплати праці органів управління та контролю; • фонд сплати дивідендів: • фонд накопичення коштів для викупу власних акцій.

Кошти фонду соціального розвитку спрямовуються на підтримку й розширення соціально-побутової сфери:

42• будівництво житлових будинків, дитячих закладів; • премії та подарунки до свят і ювілеїв; • матеріальну допомогу на поховання; • одноразову допомогу ветеранам праці, які виходять на пенсію; • доплату й надбавку до державних пенсій працюючим пенсіонерам; • оплату путівок на лікування й відпочинок; • харчування працівників у їдальнях.

6.6. Регулювання праці персоналу

Основні вимоги кадрової політики щодо формування персоналу

визначено в положенні «Про персонал», у якому міститься: • визначення поняття «персонал»; • структура й кількісний склад персоналу; • порядок оплати праці; • порядок найму персоналу; • атестація персоналу; • просування по службі; • звільнення персоналу; • питання формування соціального партнерства; • застосування контрактної форми найму персоналу; • гарантованість зайнятості працівників з боку адміністрації; • вибір структурними підрозділами форм організації та оплати праці; • програма розвитку персоналу.

6.7. Регулювання внутрішнього трудового розпорядку

У положенні про трудовий розпорядок роз’яснюються обов’язки

адміністрації: • правильно організувати роботу працівників і службовців, щоб кожен

працював за своєю спеціальністю і кваліфікацією, мав закріплене за ним робоче місце, своєчасно був ознайомлений з поставленим завданням і забезпечений роботою протягом усього робочого дня;

• забезпечити здоров’я та безпечні умови праці, справний стан інструменту, машин, обладнання, верстатів, а також нормативні запаси сировини, матеріалів, необхідних для безперервної і ритмічної роботи;

• створювати умови для зростання продуктивності праці шляхом впровадження новітніх технологій, техніки та наукової організації праці, удосконалення форм організації та мотивації праці;

• своєчасно доводити до відома виробничих підрозділів програмні завдання, щоб забезпечити їх виконання з найменшими витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;

• дотримуватися чинного законодавства, дбаючи одночасно про

43високу якість робіт, підвищення продуктивності праці та ефективність господарювання корпорації.

6.8. Регулювання інформаційного поля та комерційної таємниці

Документами, відкритими для ознайомлення, є такі: • свідоцтво про реєстрацію товариства; • статут зі змінами та доповненнями; • установчий договір; • ліцензії, що дозволяють корпорації здійснювати підприємницьку

діяльність; • фінансовий звіт та баланс; • внутрішні нормативні акти.

6.9. Регулювання договірної роботи

Для регулювання договірних відносин у корпорації розробляються такі

положення: - положення щодо порядку укладання й виконання договорів; - положення про претензійно-позовну роботу; - положення про значну угоду. У положеннях визначаються такі моменти: - вимоги до змісту угод; - вимоги до оформлення договору; - предмет договору; - загальна сума договору й ціна продукції; - терміни виконання договору й терміни поставки; - порядок розрахунків; - майнова відповідальність; - порядок урегулювання суперечок; - умови зберігання договорів; - контроль за відповідністю умов договору чинному законодавству; - порядок погодження із зацікавленими підрозділами, службами й

посадовими особами; - регулювання спорів з партнерами: - контроль за виконанням договорів; - відповідальність за невиконання договорів з боку сторонніх організацій;

6.10. Регулювання доходів

Відповідно до головних напрямів використання прибуток можна поділити

на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат

44власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи, на соціальну підтримку тощо;

2) прибуток, що залишається на підприємстві і спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути такі: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів з певним щорічним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки

чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування

інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Сплата дивідендів є формою розподілу прибутку, яку регулює окреме

положення. Це положення включає такі блоки: • загальні положення; • джерела виплати дивідендів; • особливості розрахунків дивідендів; • розподіл фонду дивідендів; • особливості нарахування та розподілу дивідендів по привілейованих

акціях; • особливості сплати дивідендів фізичним та юридичним особам; • розмір дивідендів у відсотках до номінальної вартості

привілейованих акцій.

6.11. Регулювання оплати праці

Методом регулювання оплати праці в корпораціях є розробка і затвердження єдиного для корпорації положення «Про оплату праці». У положенні встановлюються:

• мінімальна ставка місячного тарифного окладу; • форми й системи оплати праці (відрядна, погодинна, акордна тощо); • форми організації та оплати праці (індивідуальна, бригадна); • частка тарифної оплати, премії залежно від кінцевих результатів

роботи структурного підрозділу та акціонерного товариства в цілому; • наслідки невиконання норм виробітку; • наслідки виготовлення бракованої продукції; • особливості оплати праці в понаднормовий час; • компенсації за роботу у святкові та вихідні дні; • розмір премії за кінцеві виробничі результати діяльності

структурних підрозділів; • визначення кола осіб, у компетенції яких має бути система

преміювання. Форми й системи оплати праці, форми організації оплати праці

45визначаються на основі таких документів:

• законодавчих та нормативних актів; • генеральної угоди на державному рівні; • галузевих та регіональних угод; • колективних договорів; • індивідуальних трудових договорів. Формування ефективно діючої преміальної системи має

розпочинатися з обґрунтування: • джерел коштів для виплати премій; показників та умов преміювання; • категорій персоналу, які доцільно преміювати; • періодичності та порядку виплати премій.

6.12. Регулювання інших видів стимулювання працівників

Регулювання оплати праці здійснюється згідно з положенням «Про оплату

праці» або згідно з іншими, допоміжними положеннями. Це, зокрема, такі: • положення «Про контракти з посадовими особами»; • положення «Про контракт з головою правління»; • положення «Про винагороди за результатами діяльності корпорації». У положеннях «Про надання позик і забезпечення житлом» визначаються,

наприклад: • умови надання позик і забезпечення житлом працівників; • джерела витрат (в основному — власні кошти акціонерного

товариства); • органи управління, які ухвалюють рішення про надання позики; • перелік напрямів позики; • штрафні санкції за неповернення або невчасне повернення позик.

Положення «Про застосування неустойок» приймається з метою підвищення відповідальності працівників за результати праці. Положення включає такі моменти:

• порядок стягнення неустойок; • перелік осіб, які фіксують причини для стягнення; • особи, які накладають стягнення; • служби, що здійснюють виконання рішень про стягнення не

устойок; Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть основні положення регуляторної бази функціонування

корпорацій. 2. Обґрунтуйте необхідність регулювання антиконкурентної діяльності

всередині корпорацій. 3. Назвіть основні форми стимулювання менеджерів.

464. Які органи корпоративного управління приймають внутрішні

положення? 5. Як регулюється взаємодія між суб'єктами господарювання всередині

корпорацій? 6. Створення фондів як чинник підвищення ефективності

господарювання. 7. Які основні напрями кадрового регулювання? 8. Назвіть основні положення, які регулюють інформаційне поле та

комерційну таємницю. 9. Як регулюються договірні роботи між; структурними підрозділами? 10. Розподіл і використання прибутку, дивідендна політика. 11. Назвіть основні форми й методи регулювання оплати праці. 12. Обґрунтуйте необхідність формування ефективної преміальної

системи.

Тема 7. Організація циклу „дослідження – виробництво” в об’єднаннях підприємств та наукових установах

7.1. Форми організації інноваційного процесу

Інноваційний процес можна тлумачити як процес нагромадження та

практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій:

- фундаментальні теоретичні дослідження; - прикладні науково-дослідні роботи; - дослідно-конструкторські розробки; - освоєння нововведень; - впровадження нововведень у виробництво; - комерціалізація нововведень. У світовій практиці господарювання виділяють три базові форми

організації інноваційного процесу: • адміністративно-господарська; • програмно-цільова; • ініціативна.

7.2. Внутрішньофірмові форми організації інноваційного процесу

У розвинених корпоративних структурах формування спеціальних

інноваційних підрозділів відбувається на двох рівнях: 1) рівень простої організації (фірмовий рівень), який не включає у свою

структуру інші організації; 2) рівень корпорації (корпоративний рівень) включає інші організації,

якими керує спеціальна холдингова компанія.

47Франчайзинг — це угода між великими корпораціями та невеликими

фірмами або окремими підприємствами. Бригадне новаторство й тимчасові творчі колективи — необхідний

елемент організації інноваційного процесу. Бутлегерство — підпільне, контрабандне винахідництво, таємна робота

над позаплановими проектами. Ризикові підрозділи — створюються у великих корпораціях з метою

освоєння новітніх технологій і являють собою невеликі автономні спеціалізовані виробництва.

Нові фірми в рамках старих корпорацій — прогресивний елемент створення молодих компаній.

7. 3. Організаційні форми зв’язку науки з виробництвом

Науково-виробниче об'єднання (НВО), науково-виробничий

комплекс (НВК) — це корпорація, яка являє собою єдиний науково-виробничий і господарський комплекс, до складу якого входять науково-дослідні, проектно-конструкторські й технологічні організації та підприємства або ряд підприємств. Головне завдання НВО, НВК — розробка та створення в найкоротші терміни нових високоефективних видів техніки, технології і продукції, які визначають науково-технічний прогрес у галузевому масштабі.

Міжгалузевий науково-технічний комплекс (МНТК) — відносно нова форма поєднання науки з виробництвом, покликана не тільки усунути відомчі бар'єри між наукою та виробництвом, а й повністю підготувати наукові ідеї до широкомасштабного впровадження.

Міжгалузеві державні об'єднання (МГО) — мають на меті прискорити інтеграцію науки з виробництвом, удосконалити методи й механізми економічних відносин між наукою та виробництвом.

Вузівсько-промислові дослідницькі центри — об'єднання фінансових коштів і матеріально-технічної бази підприємств з кваліфікованими вузівськими кадрами.

Венчурні фірми — малі підприємства, що спеціалізуються на розробці наукових ідей та їх втіленні в нові технології і нові продукти.

7.4. Організація пошукових і прикладних науково-дослідних робіт

Цикл «дослідження — виробництво» — це тісний взаємозв'язок між

науковими дослідженнями та їх промисловим освоєнням. Науково-дослідні роботи — це комплексне дослідження ринку, покупців

і конкурентів; вивчення іноземної патентної інформації; пошук ідеї нового товару; комерційний аналіз, оцінка й відбір ідей; розробка концепції товару ринкової новизни й визначення його конкурентоспроможності, завоювання

48частки ринку.

Розглянемо основні принципи організації науково-дослідного процесу:

1. Організація науково-дослідного процесу: • спеціалізація; • кооперування; • пропорційність; • паралельність; • прямоточність; • безперервність; • ритмічність. 2. Організація управління науково-дослідним процесом: 2. 1) організаційно-технологічна підготовка: • дослідна фаза; • технологічна фаза; • інформаційна фаза; 2. 2) наукова організація праці: - організація трудових відносин; організація робочих місць;

забезпечення сприятливих умов праці; - нормування і матеріальне стимулювання; - розвиток творчих здібностей і наукової активності. 3. Організація обслуговування науково-дослідного процесу: - технічна оснащеність засобами праці; - обслуговування робочих місць; забезпеченість засобами зв'язку для збирання інформації; - модернізація засобів переробки інформації; технічна безпека та профтехсанітарія. Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі — це

система заходів, спрямованих на вдосконалення методів та умов інтелектуальної праці, збереження здоров'я працівників на основі новітніх досягнень науки й техніки, що забезпечує найбільшу ефективність при найменших витратах розумової праці.

7.5.Організація дослідно-констукторських та проектно-конструкторських робіт

Дослідно-конструкторські та проектно-конструкторські роботи — це

сукупність взаємопов'язаних процесів зі створення нових або удосконалення діючих конструкцій виробів згідно з вимогами замовника-споживача.

Проектування нового виробу складається з таких етапів: 1) складання технічного завдання; 2) розрахунок технічної пропозиції (аванпроект); 3) розробка ескізного проекту;

494) розробка технічного проекту; 5) підготовка робочої конструкторської документації, проведення

нормо контролю, патентної та метрологічної експертизи; 6) виготовлення й випробування експериментального зразка; 7) коригування робочого проекту й випуск встановленого обсягу

виробів; 8) перевірка, узгодження, внесення змін, затвердження робочого

проекту; 9) передача документації у відділ головного технолога.

7.6. Організація процесу впровадження нововведень у виробництво і

виходу на ринок Організаційно-планова підготовка виробництва містить такі складові: • адаптація виробничої та організаційної структур підприємства до

умов виготовлення нової продукції; • забезпечення потрібним обладнанням; перепланування технологічних схем і розміщення устаткування в

підрозділах; • розробка календарно-планових нормативів (серій виробів, пар

тій деталей, виробничих циклів тощо); • обґрунтування методу переходу на випуск нових виробів.

Головне завдання технологічної підготовки виробництва нової продукції — розробка технологічних процесів, що забезпечують мінімальні витрати на виготовлення певного обсягу продукції належної якості.

За своїм змістом технологічна підготовка виробництва включає комплекс робіт такого функціонального призначення:

• забезпечення технологічності конструкції виробу; розробка технологічних процесів і методів контролю; • проектування та виготовлення чи купівля технологічного оснащення; • налагодження та впровадження запроектованих технологічних

процесів. Технологічність конструкції виробу — це така її властивість, яка дає

змогу виготовляти, монтувати, обслуговувати й ремонтувати виріб з оптимальними витратами часу й коштів.

Важливим етапом технологічної підготовки виробництва є проектування й виготовлення (купівля) технологічного оснащення:

• технологічного устаткування; • пристосувань та інструменту; • засобів механізації виробничих процесів; • засобів автоматизації виробництва продукції.

7.7. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

50

Економічний ефект характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за розрахунковий період і обчислюється за загальноприйнятою методикою.

7.8. Інноваційна політика об’єднань підприємств

Інноваційна та інвестиційна політика фірми має формуватися відповідно

до її мети, яка може поширюватися на різні сфери прикладання капіталу, а саме:

1) досягнення швидких результатів, найближчих до максимальних (розробки нових видів продукції, технології, виробництв, менеджменту);

2) стійкого зростання фірми; 3) підвищення рівня кваліфікації персоналу; 4) закріплення позицій ринку; 5) прагнення фірми запобігти банкрутству. Найбільше практичне значення для інвестиційної політики має

класифікація інвестицій з точки зору диференціації норм прибутку. Приклад такої класифікації для фірми:

• вимушені капіталовкладення — вимоги до норми прибутку відсутні; • зберігання позицій на ринку — норма прибутку 6 %; • оновлення виробництва — норма прибутку 12 %; • економія витрат — норма прибутку 15 %; • збільшення доходів — норма прибутку 20 %; • ризикові капіталовкладення — норма прибутку 25 %. Доцільними є методи розрахунку: • метод поточної вартості, який передбачає розрахунок усіх коштів,

що надходять, у діючих цінах у порівнянні з розміром інвестицій; • метод окупності, відповідно до якого розраховується час, необхідний

для того, щоб інвестиції окупили свою первинну вартість. Процес інвестування капіталу у фірми (капіталовкладення) — це здійснення витрат у різні періоди часу. Об'єкти капіталовкладень, як правило, пов'язані з нововведеннями й можуть відрізнятися за характером:

• нові машини та обладнання, закуплені для розширення справи, що амортизуються протягом 3-5 років;

• заміна існуючого устаткування (оцінка доцільності інвестицій у такі проекти пов'язана не лише з вартістю нового обладнання, а й з доходом від продажу старих машин);

• капіталовкладення в дослідження, вдосконалення продукції, довгострокову рекламу, збут, навчання персоналу;

• капіталовкладення в соціально-етичний маркетинг: охорона праці, охорона навколишнього середовища;

51• купівля землі, розширення конторських споруд, купівля патентів і

ліцензій. Обґрунтування ефективності, рентабельності капіталовкладень можливе

за умови використання інформації про такі параметри: • поточні доходи (прибутки); • поточні (експлуатаційні) витрати (видатки); • початкова вартість інвестицій; • залишкова (ліквідаційна) вартість інвестицій; • інвестиційний період; • розрахунковий розмір ренти. Початкова вартість інвестицій — це великі одноразові витрати, що

здійснюються на початку інвестиційного періоду й призначені для придбання об'єкта капіталовкладень.

Залишкова (ліквідаційна) вартість інвестицій — вартість капіталовкладень наприкінці інвестиційного періоду.


1. Поясніть зміст інноваційного процесу. 2. Назвіть основні етапи й стадії організації інноваційного процесу. 3. Які форми організації інноваційного процесу ви знаєте? 4. Назвіть основні організаційні форми взаємозв'язку між науковими установами й підприємствами в Україні. 5. Поясніть зміст етапів організації науково-дослідних робіт. 6. Назвіть основні етапи організації проектно-конструкторських робіт. 7. Які відмінності існують у підготовці технологічного процесу залежно від типів виробництва? 8. Як визначається ефективність технічних та організаційних нововведень? 9. Як здійснюється впровадження запроектованих технологічних процесів? 10. Інноваційна політика як головний чинник оновлення технічної бази виробництва.

Тема 8. Фінансування об’єднань підприємств

8.1. Середовище фінансової діяльності об’єднань підприємств

Найбільший інтерес викликають: • юридичні чинники: у різних країнах існують свої юридичні

складності для іноземних інвесторів при розміщенні капіталу й поверненні його та отриманого доходу у свою країну, а також особливості оподатковування;

• економічні чинники: вони пов'язані насамперед з виникненням додаткових трансакційних витрат. Найпоширенішими серед них є такі:

52а) вищі комісійні, що сплачуються посередникам на іноземних ринках; б) вища плата за оформлення угод; в) вища плата управителям портфелями міжнародних інвестицій.

Комісійні дилери фондових бірж можуть брати плату в різних формах: у договірному розмірі, фіксовано за встановленою шкалою, як різницю цін купівлі та продажу.

8.2. Внутрішня фінансова структура об’єднань підприємств

Головне завдання фінансової складової ТНК — залучення й

акумулювання фінансових коштів. Оперативний контроль охоплює, як правило, такі компоненти: • угоду з фінансових питань, що регулює порядок використання

річного прибутку, інвестиційної та дивідендної політики; • договір про єдине управління, що визначає функції керівництва

ТНК.

8.3. Теоретичні аспекти фінансової діяльності об’єднань підприємств Вартість акцій корпорації — це сумарна дисконтована вартість

забезпечуваних цими акціями доходів чи дивідендів. Основні постулати теорії Модільяні-Міллера зводяться до того, що: а) існує безризикова ставка відсотка, за якою фірми й інвестори

можуть позичати й інвестувати кошти; б) ринки капіталів абсолютно конкурентні, відсутні операційні ви

трати, усі інвестори мають однаковий і повний доступ до ін формації про ризик і прибутковість інвестицій;

в) не існує витрат, пов'язаних з банкрутством, під якими розумі ють втрату частини активів фірми;

г) відсутні податки; д) фірми можна класифікувати за ступенем ризику й розмірами та

ймовірністю доходів. Вартість компанії можна розрахувати як суму вартості боргу й власного

капіталу. Вартість акцій на момент ліквідації компанії визначається як величина

платежів кредиторам.


1. Дайте оцінку середовища фінансової діяльності ТНК. 2. Які елементи охоплює фінансова стратегія ТНК? 3. Охарактеризуйте основні джерела й методи фінансування зарубіжних операцій ТНК.

534. Які методи використовуються для оцінки джерел фінансування зарубіжних операцій ТНК? Які з цих методів є пріоритетними? 5. Розкрийте вплив фінансових ризиків у діяльності ТНК. 6. Поясніть, як ТНК взаємодіють зі світовими фінансовими інститутами. Проілюструйте це на прикладах.

Змістовий модуль 3. Тема 9. Особливості діяльності промислово-фінансових груп (ПФГ)

9.1. Сутність промислово-фінансових груп ПФГ — це сукупність юридичних осіб, які повністю або частково

об'єднали свої активи на основі договору про створення цієї структури з метою техніко-економічної інтеграції для реалізації інвестиційно-інноваційних та інших програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку збуту, створення нових робочих місць та підвищення ефективності виробництва.

Як показує світовий досвід, основними закономірностями розвитку ПФГ є такі:

• цілеспрямована концентрація власності, у тому числі через перехресне володіння акціями;

• розвиток трактових відносин усередині групи; • довгострокові перспективи інвестицій і власності на основі високого

рівня експертизи проектів; • високий рівень управлінської незалежності й міжфірмової

конкуренції членів групи при реалізації проектів усередині групи; • сумісна маркетингова діяльність за умови жорсткої конкуренції

вертикальних інтегрованих груп. ПФГ — це будь-які форми відносно стійкого співробітництва й

взаємопроникнення промислового й фінансового капіталу. У вузькому значенні — це форма інтеграції промислових і фінансових структур, які задовольняють критерії, зафіксовані у відповідних законодавчих актах.

Формування ПФГ — це складний договірний процес, який, у тому числі, залежить від макроекономічного стану, галузевої структури промислового виробництва, ситуації на ринку.

Існують обмеження на участь у ПФГ: - забороняється участь більше ніж в одній ПФГ; - дочірні підприємства можуть входити до складу ПФГ тільки разом зі

своїм основним підприємством; - державні й місцеві унітарні підприємства малого бізнесу можуть увійти

до складу ПФГ на умовах, визначених власником майна; - учасниками ПФГ не можуть бути громадські й релігійні організації.

54

9.2. Типи промислово-фінансових груп Виділяють три основні типи ПФГ. До першого типу належать ПФГ, учасники яких створили акціонерну

компанію шляхом об'єднання своїх капіталів. Серцевиною таких ПФГ є центральна компанія.

Центральна компанія — це юридична особа, засновниками якої є всі учасники договору про створення ПФГ і яка виступає основним товариством щодо всіх інших учасників ПФГ.

Центральною компанією можуть бути: • інвестиційні фонди та інвестиційні компанії; • господарські товариства (відкриті й закриті АТ, товариства з

обмеженою відповідальністю); • спілки та асоціації. Функції ПФГ є широкими: • вступає від імені учасників ПФГ у відносини з державою та іншими

особами; • проводить роботу із цінними паперами; • складає звітність і консолідований баланс ПФГ; • здійснює фінансовий менеджмент; • розробляє бізнес-плани; • проводить аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств.

Другий тип ПФГ — це групи, де центральне місце посідає холдингова компанія. Сконцентрувавши контрольний пакет акцій, холдингова компанія перетворюється на управлінський центр усієї групи.

До третього типу ПФГ належать групи, у яких центром власності виступає кредитно-фінансова установа.

9. 3. Управління діяльністю промислово-фінансових груп

Конгломератний тип об'єднання підприємств — це об'єднання

підприємств, не пов'язаних одне з одним системою кооперування виробництва.

Створені стандарти і внутрішні правила, які регулюють порядок корпоративного управління, що дістали назву Кодексу корпоративного управління. До їх числа можна віднести:

• кодекс Кедбері, підготовлений у 1991 р. в Англії; • кодекс найкращої практики для корпоративного управління,

підготовлений у Німеччині у 2000 р.; • тези «Основні напрями і проблеми корпоративного управління»,

підготовлені в 1994 р. радою директорів «Дженерал Моторе»; основні принципи й напрями корпоративного управління в США,

підготовлені в 1998 р. в Каліфорнії, та багато інших.

55


1. Яка роль ПФГ у сучасному розвитку економіки? 2. Які існують обмеження на участь у ПФГ? 3. Назвіть основні типи ПФГ. 4. У чому сутність конгломератного типу об'єднань підприємств? 5. Назвіть основні закономірності формування ПФГ. 6. Який стан справ щодо формування ПФГ в Україні?

Тема 10. Транснаціональні корпорації (ТНК)

10. 1. ТНК як суб’єкт світового господарства

Транснаціональна корпорація (ТНК) — це міжнародна фірма, яка має

свої господарські підрозділи у двох або більше країнах і керує цими підрозділами з одного чи декількох центрів на основі такого механізму приняття рішень, який дозволяє проводити узгоджену політику й загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відповідальність для досягнення найвищого результату — прибутку.

Визначальний вплив ТНК на світовий розвиток виявляється через систему їх міжнародних науково-технічних зв'язків, з яких найбільш характерними є такі:

• зовнішня технологічна торгівля, включаючи торгівлю машинами, обладнанням, патентами, ліцензіями, ноу-хау тощо;

• експорт капіталу з метою здійснення великих науково-технічних проектів, інвестицій у наукомісткі галузі виробництва (електроніка, інформатика, біотехнологія, нові матеріали тощо), будівництва підприємств та інших об'єктів, геологорозвідувальних робіт;

• військова сфера, включаючи спільні науково-дослідні роботи й торгівлю зброєю; міжнародний інжиніринг; міжнародний лізинг;

підготовка за кордоном науково-технічних кадрів; контроль за міжнародним ринком інформаційних послуг; безпосередня участь у розробці міжнародних угод зі стандартизації та інших напрямів, що забезпечують узгодженість дій ТНК на світовій арені;

• науково-технічні зв'язки в рамках двосторонніх і багатосторон ніх угод ТНК, включаючи їх стратегічні союзи.

Транснаціональна корпорація як форма підприємництва — це міжнародне об'єднання, засноване на пайовій участі в капіталі, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників.

Існують різні типи транснаціональних корпоративних об'єднань. Найпоширенішим серед них є акціонерне товариство, що мобілізує капітал шляхом випуску цінних паперів — акцій та облігацій. Головна особливість

56акціонерного товариства — вільний обіг його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів.

Іншим поширеним видом міжнародних корпорацій є багатонаціональна компанія (БНК).

БНК — це корпорація, у якій головна компанія належить капіталу двох або більше країн.

Деякі автори поділяють БНК на дві категорії. До глобальної компанії відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Багатонаціональною компанією називають компанію, що допускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн.

Міжнародні корпорації перетворили світову економіку на економіку, що базується на міжнародному виробництві. Вони забезпечили розвиток НТП в усіх його напрямах:

• підвищення технічного рівня та якості продукції; • зростання ефективності виробництва; • вдосконалення форм внутрішньо корпоративного менеджменту. У

процесі свого становлення й розвитку ТНК проходять певні фази. їх визначили американські дослідники в галузі управління Дж. Стопфорд і Л. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм у процесі зростання корпорацій та їх перетворення на ТНК.

Фази розвитку ТНК: 1. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Із

зростанням фірми на ній створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів тощо. Така структурна зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми.

2. Внутрішня структура фірми в другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює поділ кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Менеджер фірми й функціональні відділи і надалі є основними елементами схеми управління. Часто фірми виробляють продукцію однієї номенклатури й тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірми відбувається завдяки вертикальній інтеграції.

3. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася в другій фазі. Рішення фірми про запровадження нової структури управління розглядається як початок третьої фази розвитку фірми. Відмінності між другою і третьою фазами такі:

• організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі;

• у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків незалежно від діяльності інших відділів;

57• функції президента в третій фазі істотно змінюються — він

зосереджує свою увагу на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між її різними відділами;

• визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між структурними елементами схеми корпорації, третьої фази — відмінність у продукції, що випускається;

• структура фірми в третій фазі передбачає наявність у центральній конторі декількох відділів і груп, які здійснюють функції планування, контролю, а також інформаційні та консультативні функції, що стосуються діяльності всієї корпорації. Звідси випливає, що структура фірми в третій фазі дає їй можливість ефективно функціонувати за кордоном.

Чотири основні етапи еволюції «зовнішньої» структури фірми в процесі їх розвитку в ТНК:

1. Фірма здійснює експортно-імпортні операції. 2. Закордонна діяльність фірми поширюється на продаж ліцензій і

передавання технологій фірми в інші країни. 3. Фірма здійснює закордонні інвестиції насамперед у будівництво

складальних підприємств і підприємств виробничого циклу. 4. Відбувається істотне зростання закордонного інвестування компанії. Конкретними причинами виникнення ТНК можуть бути: - існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі; - сильна монопольна влада виробників; - валютний контроль; - транспортні витрати; - відмінності в податковому законодавстві. Переваги ТНК в отриманні значно більшого прибутку порівняно з іншими

формами організації міжнародного бізнесу є водночас причинами активного розвитку корпорацій. Основними серед причин-переваг є такі:

• можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав;

• недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші «невідчутні» активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід;

• близькість до споживачів продукції іноземної філії ТНК і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни;

• можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, відмінності в курсах валют тощо;

• здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції; • за допомогою прямих іноземних інвестицій ТНК дістає можливість

уникнути бар'єрів при входженні на ринки окремих країн через експорт товарів та /або послуг.

58

10. 2. Механізм функціонування ТНК Податкові умови діяльності ТНК. Провідна роль належить податковим

умовам діяльності ТНК, оскільки планування останньої ТНК базується на врахуванні відмінностей в умовах економічної діяльності в країнах, де компанія здійснює операції.

Розрізняють два основних підходи до оподаткування прибутків ТНК. • світовий; • територіальний.

До організаційних методів оптимізації оподаткування ТНК відносять: • здійснення експорту товарів і послуг спеціальними способами (без фактичного перетину кордону; на основі толінгу — тимчасового ввезення сировини й комплектуючих на митну територію та їх переробки на готову продукцію з наступним експортом); • здійснення зарубіжних операцій на основі агентських угод, партнерства або спільної інвестиційної діяльності з місцевими компаніями без створення юридичної особи; • створення зарубіжного представництва, а не філії, що дає змогу не декларувати прибутки в країні їх походження, де діє представництво; • створення спеціальних дочірніх компаній у країнах із сприятливим або пільговим оподаткуванням чи в офшорних зонах; • перехід частини зарубіжних філій або дочірніх підприємств під контроль спеціальної холдингової компанії, зареєстрованої у країні зі сприятливим оподаткуванням операцій з капіталом і репатріації дивідендів.

Основні економічні методи оптимізації оподаткування ТНК охоплюють такі сфери: • застосування трансфертних цін у розрахунках між філіями й дочірніми компаніями ТНК у різних країнах; • концентрацію дивідендів та інших доходів корпоративних фінансових компаній, розташованих у країнах з пільговим оподаткуванням фінансових операцій, пільговим режимом уникнення подвійного оподаткування або в офшорних зонах; • застосування різних форм внутрішньо корпоративного кредитування з використанням власних фінансових структур або кредитування філій під гарантії ТНК; • здійснення інвестицій за рахунок власних нагромаджених доходів або залучених ресурсів через власну інвестиційну компанію у структурі ТНК; • здійснення трансферту активів ТНК через ліцензійні угоди з власними філіями; • спорудження підприємств і придбання нерухомості через внут-рішньокорпоративні компанії з нерухомості, розташовані в країнах з пільговим оподаткуванням операцій з нерухомістю або в офшорних зонах;

59• здійснення транспортного обслуговування операцій ТНК через власні транспортні та судноплавні компанії, зареєстровані в офшорних зонах.

«Блоковані фонди» — це корпоративні активи ТНК, які інвестовані або застосовуються в країнах з неконвертованою чи обмежено конвертованою валютою й іншими значними валютними обмеженнями, що не дають змоги переказувати дивіденди з філій до штаб-квартири ТНК, або значними обмеженнями на трансферт дивідендів, контролем та обмеженням сплати роялті й послуг до штаб-квартири ТНК.

Для економічно доцільного використання «блокованих» фондів ТНК застосовують такі методи:

1. «Фронтовані» кредити. Вони являють собою форму кредитування материнською ТНК своєї філії не прямо, а через великий міжнародний банк.

2. Непов'язаний експорт. Його суть — використання філіями ТНК своїх надходжень у місцевій валюті для придбання місцевої продукції та її подальшого експорту. Непов'язаний експорт є методом подолання неконвертованості або обмеженої конвертованості місцевої валюти з метою забезпечення валютної окупності інвестицій.

Основні характеристики трансфертних цін: • вони підлягають внутрішньому регулюванню ТНК, а тому є більш

стабільними; • вони базуються на витратах на виробництво, але водночас

встановлюються на рівні, який відповідає певним потребам ТНК — мінімізації податків і митних витрат, трансферту фінансових ресурсів від однієї філії ТНК до іншої, акумуляції активів ТНК у певній країні тощо;

• трансфертні ціни сприяють формуванню внутрішньої норми прибутку ТНК;

трансфертні ціни впливають на основні макроекономічні показники: рівень експорту, валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного бюджету приймаючої країни. Механізм трансфертних цін використовується як інструмент додаткового фінансування компанії та збільшення її прибутку.

Світове інвестиційне середовище складається з трьох основних елементів:

• цінні папери (фінансові та прямі інвестиції або фінансові активи); • фондові (фінансові) ринки; • фінансові посередники (фінансові інститути). Економічні чинники пов'язані насамперед з виникненням додаткових

трансакційних витрат. Найпоширенішими економічними чинниками є такі: • вищі комісійні для посередників на іноземних ринках; • вища плата за оформлення угод; • вища плата за управління портфелями міжнародних інвестицій. Психологічні чинники — це бар'єри, що пов'язані з міжнародними

60інвестиціями, спричинені незнанням економіки, політики, культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на іноземних фінансових ринках, порядку звітності.

В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки: • фінансово-економічний; • індустріально-промисловий; • торговельно-комерційний. Фінансово-економічний блок — це

мережа кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди й компанії. Головне завдання фінансової складової ТНК — залучення й акумулювання фінансових коштів. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

Для мобільного переведення кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використовують «міжнародну систему управління готівкою», її суть полягає в тому, що ТНК організовують внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти.

У рамках системи міжнародного управління готівкою виділяють такі основні канали переміщення коштів усередині ТНК:

- прямий переказ капіталу; - переказ дивідендів; - плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); - плата за ліцензії; - трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгівлі; - внутрішньофірмові кредити; - внутрішньофірмове страхування.

ТНК найактивніше співпрацюють з такими організаціями: 1. Спеціальні інститути ООН: МВФ, МБРР, ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД; 2. Паризький клуб країн-кредиторів — неформальна організація

промислово розвинених країн, де обговорюються проблеми врегулювання, відстрочення платежів з державного боргу країн;

3. Лондонський клуб кредиторів, спроможний врегулювати при ватну зовнішню заборгованість країни-боржника.

10.3. Формування та реалізація стратегій ТНК

ТНК може отримувати й використовувати такі конкурентні переваги:

• консолідація фінансових ресурсів для конкуренції з національними компаніями; • використання певної збутової мережі для створення переваги при входженні в нові види бізнесу;

61• використання своєї торгової марки з тим, щоб утвердити нові види діяльності; • централізоване координування досліджень і розробок, результати яких у майбутньому можуть використовувати філії як у різних країнах, так і в різних видах бізнесу, який здійснюють підрозділи ТНК.

Ключові компетенції можна визначити як певну спроможність, що дає компанії можливість створювати конкурентоспроможну вартість для споживачів або нейтралізувати загрози зовнішнього середовища.

Загальний підхід до розробки стратегії компанії з урахуванням конкурентних сил, які діють на ТНК, полягає в необхідності здійснення таких заходів: • захист компанії від конкурентних сил; • спрямування їх у вигідному для компанії напрямі; • створення переваг для компанії у довгостроковому періоді.

Глобальні стратегії формуються під впливом соціально-економічних умов у різних країнах та культурних особливостей, що існують на певних ринках, але при їх здійсненні використовується єдиний стратегічний підхід.

Багатонаціональна стратегія базується на основних стратегіях конкуренції (найнижчих витрат, диференціації, фокусування), але має специфічну особливість: використовуючи її, ТНК вносить зміни до свого стратегічного підходу в різних країнах залежно від конкурентних умов і потреб споживачів у кожній з них.

Організаційна структура ТНК. В основі формування структури управління компанії — необхідність розробки моделі, яка дає можливість максимізувати ефективність управлінської функції та діяльності компанії в цілому. Найважливішими аспектами, що беруться до уваги при розробці організаційної структури менеджменту ТНК, є такі: • рівень диверсифікації діяльності компанії в різних галузях; • рівень організаційно-правової та фінансово-економічної незалежності різних видів діяльності, що здійснюються в рамках ТНК; • рівень присутності на різних регіональних ринках та види операцій, які здійснює компанія на кожному з них. Функціональна організація компанії передбачає виділення під розділів, які концентруються на певних функціональних сферах діяльності, таких як дослідження та розробки, виробництво, маркетинг, фінанси тощо. Регіональна структура є наслідком зміни в організаційній структурі, спричиненій географічною експансією. Найважливіша функція головної (материнської) компанії — управління грошовими потоками, яке передбачає використання переваг, наданих законодавством у певній країні для мінімізації податків, хеджування від валютних ризиків, доступу до унікальних чи дешевих виробничих ресурсів. У межах матричної структури менеджменту організація процесу управління

62передбачає поєднання функціональних повноважень і повноважень керівників проектів або окремих видів бізнесу.


1. Охарактеризувати поняття «транснаціоналізація капіталу». 2. У чому полягає експансіоністський характер діяльності ТНК? 3. ТНК та МНК: спільні та відмінні риси. 4. Як організовується фінансування ТНК? 5. Які стратегії розробляють сучасні ТНК у глобальному просторі? 6. Особливості маркетингових стратегій ТНК. 7. Регулювання діяльності ТНК наддержавними організаціями світу. 8. Інвестиційна діяльність ТНК та її роль у процесі глобалізації. 9. Механізм дії трансфертних цін ТНК та мета, якої вони досягають. 10. Роль ТНК у мобільності факторів виробництва.

Тема 11. Транснаціональні альянси

11.1. Фактори і мотиви розвитку транснаціональних альянсів

У наш час процес транснаціоналізації відбувається в різних напрямах і

формах. Це зумовлено низкою факторів, вплив яких був особливо відчутним в останні десятиліття XX ст. Коротко їх можна визначити так: • у глобальній економіці відбувається зміна структури та джерел економічного зростання: високі технології, інновації, послуги та інформація стають визначальними його чинниками; • відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування: зі сфер природних ресурсів та промисловості — до сфер технології, послуг, інформації й телекомунікацій; • у глобальній економіці, особливо за інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, спостерігається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналізації різних видів діяльності й бізнесу; • паралельно з традиційними прямими й портфельними інвестиціями зростає різноманітність активів (цінностей) і способів діяльності, які є економічними передумовами та джерелами транснаціоналізації; • глобальна конкуренція ставить усе більш жорсткі вимоги до вибору найефективніших, найменш затратних форм транснаціоналізації.

Відповідно до вимог економічної раціональності та конкурентних переваг, а також з огляду на нові фактори, що спричинили новий виток глобалізації світового економічного простору, основними напрямами сучасної транснаціоналізації є такі: 1) інвестиційні — засновані на використанні матеріальних і фінансових

63активів у вигляді прямих та портфельних інвестицій; 2) не інвестиційні — засновані на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві в розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нематеріальних активів, отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілі між членами альянсу; 3) комбіновані — поєднання інвестиційних та не інвестиційних форм транснаціоналізації.

Основними джерелами розвитку ТНК є інвестиційні джерела — трансграничні (іноземні) інвестиції, передусім прямі; не інвестиційні джерела — формуються на основі використання нематеріальних активів, партнерства та спільної діяльності; комбіновані джерела — прямі та портфельні інвестиції, нематеріальні активи і спільна діяльність.

Транснаціональні альянси — це глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності.

Транснаціональні альянси — це відносно нове утворення в глобальній економіці. Виникнення альянсів — результат посилення глобальної конкуренції, передусім між ТНК, особливо нецінової конкуренції. Глобальна конкуренція є визначальною, однак не єдиною причиною утворення транснаціональних альянсів. Причинами їх створення є також кон'юнктурні й виробничо-технологічні чинники розвитку, які випливають з визначення та природних властивостей самих альянсів, але водночас мають власні характеристики, що диктуються кон'юнктурою економічного життя. Такими причинами є: • подальша глобалізація ринків і розширення спектра геополітичних завдань розвитку, технологічна універсалізація господарської діяльності підприємницьких структур; коливання у співвідношенні валютних курсів окремих національних грошових одиниць та об'єктивна потреба маневру в інвестиційній політиці; • можливість забезпечення додаткової трансакційної економії, заощадження на витратах; • можливість підвищення прибутковості активів, що забезпечується поглибленням спеціалізації та організаційно-управлінською оптимізацією; • подальший прогрес технологій, що спричиняє недоцільність, а іноді й підприємницьку неможливість наслідування паралельних курсів НТП.

Основні конкурентні переваги, на використання й створення яких спрямовані альянси, охоплюють: • конкурентні переваги компанії (як правило, глобального лідера в галузі) на трансграничній основі, їх трансферт або викори стання іншими компаніями — членами альянсу в інших країнах; • конкурентні переваги країни для використання в інших країнах; • конкурентні переваги кластера споріднених галузей на трансграничній

64основі; • трансграничну інтерналізацію конкурентних переваг у рамках транснаціонального альянсу.

11. 2. Форми транснаціональних альянсів

За ступенем регіоналізації транснаціональні альянси можна класифікувати як: а) національні — створені компаніями однієї країни; б) транснаціональні — створені компаніями двох або більше країн, діють на

трансграничній основі; в) глобальні — створені компаніями декількох країн, діють у глобальному

масштабі. Фактор присутності на регіональному ринку та знання місцевих умов

здійснення діяльності є важливим для інших компаній — учасниць альянсу. Це дає відчутні економічні переваги: а) значно зменшує трансакційні витрати, або витрати на входжен ня на ринок нової країни, через кооперацію з учасником альян су, що вже присутній на ринку; б) посилює конкурентні переваги учасників альянсу на ринку країни за рахунок кооперації та координації їх діяльності.

Основними функціональними формами транснаціональних альянсів є такі: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.

Провідна функціональна форма — ліцензування. Ліцензування в глобальній економіці — це трансгранична угода, у рамках якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу в іншій країні (ліцензіату) права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією — роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є: а) визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара; б) погодження основних умов ліцензійної угоди; в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.

Об'єкти ліцензування — різні види нематеріальних активів і прав інтелектуальної власності. Розрізняють такі основні види нематеріальних активів: • авторські права на інтелектуальні продукти — літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети; • патенти, винаходи, конструкції, схеми; • торгові марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;

65• франчайзинг, контракти й самі ліцензії; • програми, системи, процедури, проекти.

Умовами ліцензійної угоди є визначення таких основних параметрів: 1. Тип ліцензії: повні; лімітовані; ексклюзивні або не ексклюзивні; термінові або нетермінові. 2. Ліцензії можуть діяти на території певної країни або використовуватися за її межами. 3. Ліцензії можуть бути загальними або генеральними. У країні може існувати одна компанія, яка надає субліцензії. 4. Умови використання ліцензії: умови отримання; умови передачі; умови контролю за дотриманням технології, якості та інше; загальні умови щодо змін стосовно відносин між ліцензіарами та ліцензіатами; умови застосування. 5. Обмеження щодо обсягу використання ліцензії. 6. Обмеження щодо експорту продукції, виробленої на основі ліцензії, у треті країни. 7. Розмір і періодичність ліцензійних платежів та їх характер — фіксовані (на певний час) і змінні (залежать від обсягу продукції та інших параметрів). 8. Відповідальність за порушення умов ліцензійної угоди.

Оцінка вартості ліцензійного контракту залежить від таких факторів: а) ексклюзивності чи неексклюзивності ліцензії; б) наявності ринкових обмежень використання ліцензії, включаю

чи експорт; в) обмежень щодо обсягу виробництва; г) терміну дії; ґ) новизни технології; д) рівня конкуренції; є) політичного та ділового ризиків у країні, якій надається ліцензія; є) рівня технології в країні, якій надається ліцензія.

Франчайзинг — це угода між компаніями, згідно з якою відбувається передача прав на використання торгової марки й способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу. Учасниками угоди є дві сторони: перша — компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзи).

Франчайзингова угода — угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або послуг чи інше та підтримує франчайзи у використанні цих прав.

Франчайзер надає право на використання назви, торгової марки, фірмового стилю, ділової репутації, доступу до системи бронювання певної готельної системи або постачання товарів; надає послуги з підготовки персоналу та ін. й отримує за "це фіксовану винагороду.

Контракт «під ключ» — контракт на здійснення певних робіт зі

66спорудження нового підприємства або об'єкта інфраструктури, що передбачає повну відповідальність генерального контрактора за будівництво, ефективне використання інвестиційних коштів і початок роботи підприємства за планом. Це формує взаємовідносини компаній таким чином, що вони працюють на досягнення кінцевого результату — вихід нового виробництва на проектну потужність. Такі контракти є транснаціональними, оскільки в них беруть участь субпідрядники та постачальники окремих видів сучасного устаткування й технологій з різних країн.

Контракт на управління укладається між власником підприємства або компанії та іншою компанією-оператором на здійснення ефективного управління певним підприємством або інвестиційним проектом. Таким чином відбувається застосування досвіду управління здебільшого до компаній, які націоналізовано або приватизовано в країнах, що розвиваються, у Центральній Європі або країнах СНД. Це означає, що компанія здійснює управління об'єктом, несе відповідальність за його роботу й отримує винагороду залежно від досягнутих результатів.

Різновидом контракту на управління є концесія — отримання прав на будівництво та експлуатацію об'єктів інфраструктури (шляхи сполучення, порти, електростанції тощо), розробку й експлуатацію природних ресурсів або використання родовищ корисних копалин інвесторами на основі розподілу продукції між інвестором і державою.

Контрольні запитання і завдання 1.У чому сутність транснаціональних альянсів? 2. Поясніть причини їх виникнення. 3. Як зовнішнє середовище пов 'язане зі створенням транснаціональних альянсів? 4. Який, на Вашу думку, фактор розвитку світового економічного простору найістотніше впливає на формування транснаціональних альянсів? 1. Поясніть основні мотиви вступу фірми до транснаціонального альянсу. Які вигоди вона може мати від цього?

2. Назвіть форми транснаціональних альянсів. 3. Обгрунтуйте, чому найпоширенішою функціональною формою є лізинг. 4. Що таке лізинг і як у ньому реалізується суть транснаціональних альянсів? 5. З 'ясуйте, у чому полягають переваги альянсової мережі.

КОНТРОЛЬНА ТЕСТОВА ПРОГРАМА Тестові завдання дозволяють визначити рівень засвоєння теоретичної

частини навчальної дисципліни „Економіка та організація діяльності об”єднань підприємств”. Пропонується визначити правильні відповіді на нижченаведені запитання.

671. Визначте негативні наслідки конкуренції: а) сприяє розвитку НТП; б) веде до покращення якості продукції й обслуговування споживачів; в)є важливим фактором монополізації економіки; г) примушує економити ресурси, сприяє зниженню цін. 2. Які із цих форм об 'єднань підприємств можна віднести до вищих форм?

а) пули; б) конвенції; в) ринги; г) концерни. 3. Яке з визначень корпорації є правильним; а) це об'єднання, у якому підприємства, що входять до його складу, втрачають свою комерційну самостійність; б) це об'єднання, де учасники втрачають не тільки комерційну, а й виробничу самостійність; в) це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових ком паній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. 4. На яких засадах можуть утворюватися об'єднання підпри ємств за законодавством України? а) примусово; б) добровільно; в) за власним бажанням; г) за законодавством Росії. 5. Визначте переваги корпорації: а) можливість для зловживань; б) довговічність; в) залучення коштів домогосподарств; г) обмежена відповідальність. 6 .Спеціалізація — це: а) наслідок концентрації однорідного виробництва: б) результат суспільного поділу праці; в) вірно а) і б). 7. Предметна спеціалізація — це: а) випуск окремих частин, деталей або напівфабрикатів; б) створення або виділення окремих галузей, підприємств, що ви

68пускають певну готову продукцію; в) це підприємства, діяльність яких пов'язана з виконанням певних допоміжних функцій. 8. Уніфікація — це: а) процес встановлення обов'язкових правил, норм і вимог щодо продукції та сировини; б) погодженість і взаємозв'язок різних сторін щодо виготовлення й споживання продукції; в) концентрація виробництва однорідної продукції на підприємствах об'єднання; г) приведення різних видів продукції і засобів її виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів і форм. 9. Кооперування — це: а) процес матеріально-технічного постачання; б) поставки комплектуючих; в) нарощування випуску певної продукції «на сторону». 10. Довгострокові відносини у сфері постачання між головним підприємством, яке виготовляє значні обсяги масової продукції, та багатьма малими підприємствами, які працюють на основі подетальної чи технологічної спеціалізації, визначають сутність: а) субпідряду; б) франчайзингу; в) лізингу. 11. На юридичних осіб — порушників законодавства України у сфе рі операцій із цінними паперами накладаються штрафи за ви пуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів: а) у розмірі до 10 000 неоподатковуваних мінімумів або до 150 % прибутку; б) до 1000 неоподатковуваних мінімумів; в) до 500 неоподатковуваних мінімумів. 12. Юридичні особи в Україні сплачують штрафи за: а) випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів; б) діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії); в) ненадання, несвоєчасне надання або надання свідомо недостовірної інформації; г) ухиляння від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо операцій із цінними паперами.

6913. Метою діяльності Державної комісії з цінних паперів та фон дового ринку є: а) встановлення вимог щодо випуску (емісії) та обігу цінних паперів та їх похідних; б) інформування про випуск та розміщення цінних паперів; в) встановлення порядку реєстрації випуску цінних паперів. 14. Управління державним корпоративним сектором в Україні мо жна поділити на: а) три блоки; б) два блоки; в) чотири блоки. 15. Угода про транснаціональні корпорації передбачає певні інструменти взаємодії та кооперації у сфері прямих закордонних інвестицій і діяльності ТНК. Кількість видів інструментів нараховує: а) чотири; б) три; в) п'ять; г) шість. 16. Холдинг — це: а) суб'єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє інша компанія; б) окремі підрозділи в структурі підприємства, шо виконують певні завдання; в) компанія, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю. 17. Контрольний пакет акцій — це: а) частка в статутному фонді дочірнього підприємства, що дає право здійснювати контроль над оперативною діяльністю холдингу; б) кількість акцій (пай, частка в статутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль за суб'єктом господарювання; в) привілейовані акції на суму вартості компанії, що поглинається. 18. Синергетичний портфель холдингу — це: а) група підрозділів холдингу, що належать одному власнику, але не пов'язані між собою технологічними зв'язками; б) компанії, що входять до холдингу, зареєстровані в країнах зі сприятливим податковим режимом; в) група підприємств холдингу, що належать одному власнику й стратегічно пов'язані між собою.

70 19. Інвестиційний холдинг — це: а) холдинг, що не проводить якихось заходів щодо управління портфелем цінних паперів підприємств, що входять у холдингову компанію; б) холдинг, що керує портфелем цінних паперів підприємств холдингу, здійснює інвестиційну діяльність, у тому числі продає і купує будь-які цінні папери; в) окремий підрозділ у структурі підприємства, що здійснює інвестиційну діяльність. 20. Який найвищий орган управління холдинговим, об'єднанням, що зареєстроване як акціонерне товариство? а) загальні збори акціонерів материнського холдингу; б) функціональні й галузеві служби материнського підприємства; в) рада директорів дочірніх підприємств. 21. Який тип управління бажано використовувати в об'єднаннях підприємств? а) лінійний; б) функціональний; в) лінійно-функціональний; г) організаційний; д) лінійно-штабний. 22. Яка головна мета корпоративного управління? а) отримання частини прибутку; б) здійснення поточного планування; в) формування фінансового плану; г) складання бізнес-плану. 23. Який елемент належить до моделі корпоративного управління «інсайдерів»? а) ліквідність для акціонерів; б) сильний захист прав кредиторів; в) якісні процедури банкрутства; г) участь працівників в управлінні. 24. Який елемент характеризує модель корпоративного управління «аутсайдерів» ? а) участь працівників в управлінні; б) сімейне володіння; в) сильний захист прав кредиторів; г) активна участь універсальних банків у фінансових рішеннях.

71 25. Який механізм не належить до корпоративного управління? а) участь у раді директорів; б) банкрутство; в) контроль ринків капіталів і зовнішній контроль; г)отримання повноважень за дорученням від акціонерів. 26. Побудова внутрішньої системи управління регламентується: а) внутрішніми положеннями; б) законодавчо обов'язковими нормами; в) вірна відповідь а) і б). 27. Учасниками економічних відносин є: а) акціонери й менеджери; б) менеджери й засновники; в) акціонери, менеджери, засновники. 28. Регулятивна база України містить вимоги щодо створення фондів: а) статутного й резервного; б) статутного фонду й фонду виплати дивідендів; в) статутного фонду й фонду розвитку виробництва. 29. Розробку й реалізацію програми розвитку персоналу підприєм ства здійснюють: а) адміністрація; б) адміністрація і власники; в) профспілкові об'єднання. 30. Для регулювання договірних відносин розробляються положення: а) „Про ознайомлення з інформацією”; б) „Про цінні папери”; в) „Про порядок укладання і виконання договорів”. 31. Положення «Про участь персоналу в прибутках» є обов'язковою складовою частиною: а) колективного договору; б) не є складовою частиною колективного договору; в) вірна відповідь а) і б). 32. Регулювання оплати праці здійснюється згідно з: а) тільки одним положенням «Про оплату праці»; б) положенням «Про оплату праці» й допоміжними документами;

72в) положенням «Про винагороду за результати діяльності корпорації». 33. Внутрішні положення об'єднань підприємств розробляють: а) виконавчі органи об'єднань підприємств; б) консалтингові фірми за замовленням; в) вірна відповідь а) і б). 34. Про прийняття внутрішніх положень сповіщаються: а) акціонери й засновники; б) засновники й персонал підприємства; в) акціонери, засновники, персонал підприємства. 35. У положення «Про рух цінних паперів» у ЗАТ закладаються норми: а) акціонери не мають права продавати належні їм акції без згоди загальних зборів; б) акціонери мають право продавати належні їм акції без згоди за гальних зборів; в) мають право продавати й передавати свої акції за погодженістю із загальними зборами. 36. Комплексною формою організації взаємозв'язку фундаменталь ної науки з виробництвом є: а) науково-промисловий парк; б) науково-технічні підрозділи великих корпорацій; в) дослідні підприємства й державні лабораторії. 37. Інноваційний процес можна тлумачити як: а) нагромадження та реалізацію нових наукових і технічних знань; б) упровадження нововведень у виробництво; в) прикладні науково-дослідні роботи й фундаментальні теоретич ні дослідження. 38. До прямих заходів державного стимулювання інноваційних про цесів належать: а) лібералізація податкового законодавства; б) стимулююча амортизаційна політика; в) контрактне фінансування цільових інноваційних програм. 39. Інноваційний процес починається з етапу: а) проведення пошуково-дослідних робіт; б) проведеш я прикладних науково-дослідних робіт; в) упровадження та освоєння організаційно-технічних нововведень.

73 40. Дослідно-конструкторські й проектно-конструкторські роботи на підприємствах виконують: а) проектно-конструкторський відділ; б) відділ нормоконтролю; в) відділ головного технолога. 41. Доцільність розробки нового виробу обґрунтовується: а) у технічній позиції; б) в ескізному проекті; в) у технічному проекті. 42. Основними джерелами інвестицій на підприємстві є: а)власні кошти й банківські кредити; б) емісія цінних паперів; в) вірна відповідь а) і б). 43. Оцінювання ефективності техніко-організаційних нововведень здійснюється за допомогою: а) абсолютних показників; б) відносних показників; в) абсолютних і відносних показників. 44. У рамках фінансового підходу під інновацією слід розуміти: а) вкладання коштів у розробку нової техніки, технології і науко вих досліджень; б) вкладання коштів у розробку нової техніки; в) вкладання коштів у наукові дослідження. 45. Обґрунтування ефективності капіталовкладень можливе при використанні таких параметрів: а) поточних доходів і поточних витрат; б) інвестиційних періодів початкової та залишкової вартості інве стицій; в) вірна відповідь а) і б). 46. Промислово-фінансова група — це об 'єднання, в основі якого: а) великі групи олігополістів; б) інвестиційні фонди, банки, торговельні підприємства; в) сукупність юридичних осіб, які об'єднали свої активи на основі договору для реалізації виробничої, інвестиційної, інноваційної та іншої діяльності; г) промислові підприємства та банки.

74 47. Учасниками промислово-фінансової групи можуть бути: а) господарські товариства (відкриті й закриті АТ, товариства з обмеженою відповідальністю); б) громадські й релігійні організації; в) дочірні підприємства; г) підприємство, яке вже входить до складу однієї або більше про мислово-фінансових груп. 48. Конгломератний тип промислово-фінансово групи характери зується: а) високим рівнем виробничого кооперування; б) підпорядкуванням банків головному підприємству; в) відсутністю системи кооперування виробництва між підприємствами об'єднання. 49. Діяльність промислово-фінансових груп не пов 'язана з: а) об'єднанням інвестиційних ресурсів; б) кооперуванням у постачально-збутовій діяльності; в) неприйнятністю диверсифікації виробництва; г) інтеграцією без жорсткої централізації контролю над ресурсами; д) придбанням банками акцій промислових підприємств. 50. Українська промислово-фінансова група «Титан» — це: а) об'єднання технологічно пов'язаних між собою підприємств; б) об'єднання диверсифікованих виробництв; в) інтегрована корпоративна структура, яка включає виробничий та фінансово-інвестиційний компоненти. 51. Транснаціональною є корпорація, яка має свої господарські під розділи: а) лише на різних континентах; б) достатньо у двох країнах; в) лише в країнах «Великої сімки». 52. Транснаціональна корпорація як форма підприємництва — це: а) одноосібне володіння; б) товариство з обмеженою відповідальністю; в) товариство з необмеженою відповідальністю. 53. Причиною виникнення ТНК є: а) існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі;

75б) відмінності в податковому законодавстві; в) вірно а) і б). 54. Переваги ТНК перед іншими формами організації міжнародного бізнесу полягають у: а) можливості підвищення ефективності та конкурентоспромож ності через доступ до ресурсів іноземних держав; б) можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової політики, у різних країнах, від мінностей у курсах валют; в) вірно а) і б). 55. Щоб послабити негативні наслідки подвійного оподаткування: а) приймається відповідне рішення ООН; б) укладаються угоди між країнами про уникнення подвійного оподаткування; в) вірно а) і б). 56. Що стосується трансфертних цін ТНК, то: а) це ринкова ціна, яка встановлюється за законами попиту й про позиції; б) вони регулюються антимонопольним комітетом однієї з держав; в) вони є внутрішніми регульованими цінами ТНК. 57. Нову редакцію Кодексу поведінки ТНК країн — членів ОЕСР прийнято: а) 2002 року; б) 2001 року; в) 2000 року. 58. Україна має двосторонні державні угоди щодо захисту інве стицій з: а) США; б) Німеччиною; в) Францією; г) Грецією; д) Італією; є)Туреччиною. 59. Міжнародний суд, що розглядає спори між: краї двосторонні інвестиційні угоди, складається з: а) двох членів; б) трьох членів;

76в) чотирьох членів. 60. Страхування інвестицій у Великій Британії здійснює: а) корпорація з гарантій закордонних інвестицій; б) приватне агентство, що страхує закордонні інвестиції ТНК; в) концерн із захисту іноземних інвестицій ТНК.

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ


Практичне заняття 1. «Антимонопольне регулювання в корпоративному секторі»

План: 1. Правові основи формування інтеграційних структур. 2. Філії і представництва інтеграційних структур. 3. Характеристика основних положень сучасної державної

антимонопольної політики. 4. Основні порушення антимонопольного діяльності. 5. Вимоги з боку держави щодо цінової політики суб'єктів

підприємницької діяльності. 6. Система, завдання та особливості діяльності антимонопольних

органів.

Практичне заняття 2. «Характеристика основних переваг та недоліків холдингових

структур»

План: 1. Сутнісна характеристика акціонерної форми господарювання та

специфіка процесів акціонування в Україні. 2. Сутність та види холдингових компаній. 3. Мотиви створення та особливості функціонування холдингів. 4. Особливості створення холдингових структур за участю держави. 5. Стратегічні цілі створення і розробка стратегії холдингу. 6. Організаційно-правові форми підприємств у складі холдингу. 7. Функції та завдання материнської та дочірніх компаній у системі

управління холдингом. 8. Типи організаційних структур управління, що використовуються у

холдингових компаніях.


77

Практичне заняття 3. «Порівняння моделей корпоративного управління. Основні

механізми корпоративного управління»

План: 1. Сутність організаційного розвитку підприємства. 2. Основні напрями модифікації підприємстві структур управління

ними. 3. Сучасні тенденції розвитку організації. 4. Види організаційних структур управління об’єднань підприємств. 5. Організаційні форми корпоративних об’єднань.

Практичне заняття 4. «Розподіл і використання прибутку, дивідендна політика»

План: 1. Фінансова та дивідендна політика корпорації. 2. Економічна суть прибутку як основного джерела фінансування

інвестицій та задоволення економічних інтересів власників. 3. Формування та використання прибутку корпорації. 4. Положення, що регулюють фінансову та дивідендну політику.

Практичне заняття 5. «Основні форми і методи регулювання оплати праці»

План: 1. Формування політики оплати праці. 2. Документи, що регулюють оплати праці в об’єднаннях. 3. Виплати з прибутку як важливий напрямок стимулювання. 4. Виплати за участь в капіталі.


Практичне заняття 6.

«Дослідження впливу фінансових ризиків у діяльності транснаціональних корпорацій»

План:

1. Транснаціональний капітал і форми підприємництва. 2. Фази розвитку транснаціональних корпорацій. 3. Економічна природа транснаціональних корпорацій. 4. Економічний механізм діяльності транснаціональних корпорацій.

785. Фінанси транснаціональних корпорацій. 6. Формування та реалізація стратегій транснаціональних корпорацій.

Практичне заняття 7. «Дослідження механізму управління промислово-фінансових

об’єднань» План:

1. Сутнісна характеристика та передумови створення промислово-фінансових об'єднань.

2. Формування цілей і стратегії промислово-фінансових об'єднань. 3. Учасники промислово-фінансових об'єднань. 4. Види та принципи формування фінансово-промислових груп. 5. Фінансова-промислова інтеграція за участю держави. 6. Роль і завдання банку у фінансово-промисловому об'єднанні. 7. Форми участі банків у промислово-фінансових групах. 8. Особливості діяльності страхової компанії у промислово-

фінансовому об'єднанні. 9. Пенсійні фонди та інвестиційні посередники як учасники

промислово-фінансових груп.

ЗАДАЧІ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Задача 1. Визначення галузевої структури машинобудівного регіону і коефіцієнту випередження розвитку конкретної галузі. Визначити:

- галузеву структуру машинобудівного регіону; - зміни в галузевій структурі за планований період; - коефіцієнт випередження розвитку вказаних галузей.

Дані для розрахунку представлені в таблиці. Галузь

Період

звітний плановий Машинобудування і металообробка: в тому числі

4050

6570

Важке машинобудування 870 1470 Електротехнічна промисловість 1000 1600

Хімічне і нафтове машинобудування 480 800 Верстатобудівельна і інструментальна промисловість

240 340

Автомобільна промисловість 760 1040 Будівельне і дорожнє машинобудування 60 80

79Приладобудування, засоби автоматизації і системи управління

240 480

Сільськогосподарське машинобудування 400 700 Задача 2. Визначення обсягу реалізованої, валової і чистої продукції. Основна продукція підприємства запланована в обсязі 520 млн. грн., послуги промислового характеру – 48 млн. грн. Вартість комплектуючих в планованому періоді складе 50 млн. грн., з них 50 % для власного виробництва. Розмір незавершеного виробництва на кінець періоду збільшиться на 38 млн. грн. Залишки готової продукції на складі складуть 80 млн. грн. на початок періоду і 30 млн. грн. – на кінець періоду. Визначити обсяг реалізованої валової і чистої продукції підприємства, якщо відомо, що вартість матеріальних витрат складає 55 % товарної продукції. Задача 3. У звітному періоді виробниче підприємство „Клин” випустило виробів виду „А” в кількості 200 одиниць, виробів виду „Б” – 300 одиниць. Ціна виробу „А” – 1800 грн., виробу „Б” – 2580 грн. Вартість послуг промислового характеру, наданих стороннім підприємством – 37500 грн. Залишок незавершеного виробництва на початок року – 75000 грн., на кінець – 53000 грн. Поряд з основною продукцією вироблена тара на суму 12000 грн., в тому числі для відпуску на сторону – 8000 грн. Визначити розмір валової, товарної і реалізованої продукції. Задача 4. Визначте економічну ефективність від майбутньої спеціалізації підприємства „Парус” на випуску житлових котеджів зимового типу, а також зміну рівня спеціалізації на основі даних таблиці.

Таблиця. Вихідні дані для розрахунку Показник Спеціалізація

До Після

1. Випуск виробів в рік, шт 4000 42000 2. Вартість виробів, тис.грн. 50 40 3. Ціна виробу, тис.грн. 55,5 55,5 4. Питомі, капітальні вкладення, тис.грн. 110 160,4 5. Транспортні витрати по доставці одиниці продукції споживачу, тис.грн.

8 11,6

6. Основна продукція за рік, тис.грн. 1300000 1864300

80Задача 5. Підприємство, у якого розмір випуску складав 2000 тис.грн. продукції в рік з затратами на виробництво 180000000 тис.грн., провело заходи з поглиблення процесу спеціалізації, в результаті чого собівартість виробу знизилася на 7 %. Одночасно, в зв’язку з зміною постачальників, підвищилися транспортні витрати на одиницю продукції з 2000 до 2300 тис.грн. Визначити розмір річної економії від проведених заходів в майбутньому періоді при збільшенні випуску продукції на 10 %. Задача 6. Обсяг продукції підприємства склав 850 млн.грн. при плані 820 млн.грн. Вартість покупки комплектуючих виробів, отриманих в порядку кооперування 390 млн. грн. замість 360 млн.грн. за планом. Визначте зміну рівня кооперування. Задача 7.

На поточний рік витрати на випущену і реалізовану продукцію заплановані у сумі 18 тис.грн. і виручка від реалізації – 20 тис.грн. У попередньому році обсяг товарної продукції становив 19 тис.грн., а виручка від її реалізації – 22 тис.грн. Ціни на товарну продукцію не змінюються. Розрахувати, на скільки відсотків зменшилась чи збільшилась собівартість і як вона вплинула на поточний прибуток.

САМОСТІЙНА РОБОТА НАД ВИВЧЕННЯМ КУРСУ

В умовах кредитно-модульної системи самостійна робота є основним

засобом засвоєння студентами навчального матеріалу в час, вільний від обов’язкових видів навчальної діяльності.

При вивченні курсу «Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств» на самостійну роботу відведено 70% академічного кредиту, і цей час має бути використаний для самостійного поглибленого вивчення матеріалу.

Під час такої роботи використовується навчальна, спеціальна література, а також тексти лекцій. Специфічною формою самостійної роботи є виконання індивідуальних завдань у вигляді розв'язування задач, аналізу ситуацій, написання рефератів, аналітичних оглядів та індивідуальної розрахункової роботи. Студенти V курсу спеціальності 7.050107 «Економіка підприємства» виконують індивідуальну розрахункову роботу. Тематика розрахункової роботи і порядок їх написання розглядаються наступному розділі посібника.

81

Методичні рекомендації для виконання індивідуальної розрахункової роботи

Тема індивідуальної розрахункової роботи: «Визначення вартісних

показників обсягу виробництва продукції об’єднання»

В розрахунковій роботі моделюється наступна ситуація: У регіоні функціонує науково-виробниче об’єднання «Альфа». До складу об’єднання входить головне підприємство, два дочірніх та торгівельна фірма «Гамма», яка займається реалізацією деяких видів продукції об’єднання. Асортимент, номенклатура та обсяг виробництва продукції підприємств об’єднання наведені у таблиці

На основі вихідних даних визначити: • прогнозовані обсяги валової, товарної та реалізованої продукції

науково-виробничого об’єднання з виокремленням головного підприємства та двох його дочірніх і зробити необхідні висновки;

• сформувати роздрібну ціну на продукцію торгівельної фірми «Гамма» та визначити ймовірний товарооборот фірми.

Структура індивідуальної розрахункової роботи: 1. Вступ (обсягом 1-2 сторінки). У вступі стисло обґрунтовується

важливість вартісних показників обсягу виробництва продукції для підприємства;

2. Теоретична частина (обсягом 8-10 сторінок). У цьому розділі необхідно розкрити економічну сутність, значення та порядок визначення основних вартісних показників обсягу виробництва продукції, а саме показників валової, товарної та реалізованої продукції, валового та внутрізаводського обороту, чистої продукції;

3. Розрахункова частина (обсягом 8-10 сторінок). Варіант для виконання розрахункової роботи задається викладачем. Вихідні дані для виконання розрахункової роботи наведені в таблицях 1–3. Відібрані вихідні показники для розрахунку заносяться в таблицю: «Вихідні показники для обчислення виробленої і реалізованої продукції НВО «Альфа» (таблиця 4.).

Методичні рекомендації до виконання індивідуальної

розрахункової роботи

Вартісний облік промислової продукції дозволяє обчислювати ряд показників її обсягу на будь-якому рівні: починаючи від цеху і закінчуючи галуззю загалом. Цього не може забезпечити облік продукції в натуральних

82вимірниках, при якому різнойменна продукція не може підсумовуватись. Неможливо у цьому випадку складати і елементи продукції, які перебувають на різних стадіях її готовності: напівфабрикати і незавершене виробництво – це продукти, які розрізняються рівнем кристалізованої в них праці, здатністю задовольнити потреби суспільства.

Серед вартісних показників, які характеризують діяльність підприємства, розрізняють показники валового обороту, валової продукції, товарної продукції, реалізованої продукції, обсягу продукції в нормативах собівартості і вартості обробітку та чистої продукції. Кожен із цих показників має певний економічний зміст, методику обчислення, а загалом вони становлять систему взаємопов’язаних вартісних показників. Всі ці показники, крім валового обороту, можуть бути розраховані заводським чи галузевим методами. На практиці найширше застосовуються показники обсягу продукції, що обчислені заводським і об’єднанським методами. Це зумовлено тим, що саме вироблена ними продукція включається в народногосподарський оборот. Розглянемо методику визначення цих показників.

Порядок оцінки і обліку окремих елементів продукції промисловості регламентується відповідними нормативними документами Міністерства статистики України.

Валова продукція характеризує в грошовому виразі кінцевий результат промислово-виробничої діяльності підприємства чи об’єднання за звітний період.

Якщо валовий оборот характеризує обсяг сукупної продукції підприємства, то валова продукція, на відміну від нього, - кінцевий результат діяльності підприємства. І хоч у натуральному виразі ці показники співпадають. Перший завжди кількісно більший від другого на величину внутрішньозаводського обороту, що і знаходить відображення у методах визначення валової продукції.

На практиці у валову продукцію включають: - вартість готових виробів (ГВ); - вартість напівфабрикатів, які йдуть за межі основного

виробництва (НФ); - вартість робіт промислового характеру, виконаних на

замовлення зі сторонни, включаючи капітальний ремонт власного устаткування і транспортних засобів (Дн);

- різницю у залишках напівфабрикатів (Рн), продукції допоміжних цехів (Рп) і зміну залишків незавершеного виробництва (Рз).

Значну частину виробленої продукції, а часто й всю становить товарна продукція.

Товарна продукція промислового підприємства чи фірми виражає в грошовій формі обсяг продукції, яка підготовлена в звітному періоді для відпуску за межі основної діяльності (для виробничого чи особистого

83споживання). Власне кажучи, товарна продукція є частиною валової продукції, яка підготовлена для передачі в народногосподарський оборот, тобто для її реалізації. При визначенні її обсягу використовують заводський метод.

В товарну продукцію включаються: вартість готових виробів, виготовлених у звітному періоді основними, підсобними і побічними цехами підприємства;

вартість напівфабрикатів власного виробництва і виробів допоміжного виробництва, відпущених у звітному періоді за межі основної діяльності;

вартість робіт промислового характеру, виконаних на замовлення зі сторони.

До складу товарної продукції входить також вартість сировини і матеріалів замовника, якщо підприємство-виробник їх оплатило, вартість капітального і середнього ремонту власного устаткування і транспортних засобів. Як відомо, вартість сировини і матеріалів замовника до складу валової продукції входить незалежно від того, оплачена вона чи ні.

Таким чином, обсяг товарної продукції відрізняється від валової на величину внутрішньозаводських елементів (вартість зміни залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів, інструментів власного виробництва), яка є складовою валової продукції. Ці елементи валової продукції називаються нетоварними елементами. Зазначені відмінності між товарною і валовою продукцією належать до всіх методів її визначення.

Товарна продукція планується і обліковується в оптових цінах підприємства, які закладені в план, і фактично діючих.

Реалізована продукція (РП) – це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у зазначений термін

РП = ТП + (Гп – Гн) + (Внп- Внк),

Гп, Гн – залишки готової нереалізованої продукції відпущеної на

початок і кінець періоду. Внп, Внк – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не

настав і продукції на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець року.

84

Таблиця 1. ВИПУСК ГОТОВИХ ВИРОБІВ

Вид і найменування продукції Код рядка

Варіант 1 2 3 4

Гідравлічна машина МГВ-5 Головне підприємство 1 600 - 500 -

Дочірня фірма №1 2 - 400 - 300 Дочірня фірма №2 3 200 100 150 400 Машина ГМС-50 Головне підприємство 4 700 600 500 400

Дочірня фірма №1 5 - - 200 200 Дочірня фірма №2 6 400 - - 100 Машина з пульсатором на 25 т ГРМ-2 Головне підприємство

7 450 150 500 300

Дочірня фірма №1 8 - 1000 500 400 Дочірня фірма №2 9 1200 - - 500 Прес для випробування будівельних матеріалів: 10

• 2ПГ-250 Головне підприємство 11 4600 3000 - 4600

Дочірня фірма №1 12 500 1000 2000 - Дочірня фірма №2 13 - - 1000 500 • 2ПГ-300 Головне підприємство 14 2100 1800 - 200

Дочірня фірма №1 15 1000 700 2100 700 Дочірня фірма №2 16 - 200 1000 800 • 2ПГ-40 Головне підприємство 17 - 1400 2500 2000

Дочірня фірма №1 18 2800 1200 1000 700 Дочірня фірма №2 19 - - - - Прес для випробування труб ПА-060 Головне підприємство

20 - 100 - 150

Дочірня фірма №1 21 - - 140 - Дочірня фірма №2 22 150 - - - Молотки Головне підприємство 23 10000 9000 7500 6000

Дочірня фірма №1 24 15000 - 10000 12000 Дочірня фірма №2 25 35000 22000 14000 16000 Плоскогубці Головне підприємство 26 80000 73000 75000 68000

Дочірня фірма №1 27 10000 16000 20000 17000 Дочірня фірма №2 28 22000 19000 21000 24000

85

Код рядка

Варіант 5 6 7 8 9 10 11

1 300 400 200 500 600 - 500

2 200 200 400 - 200 300 -

3 100 - - 250 - 300 200

4 350 400 400 500 - - 800

5 200 - 400 - 350 400 -

6 200 700 - 200 350 300 -

7 1200 - 500 1400 500 1000 -

8 - 1500 500 200 1300 1000 700

9 - - 500 - - - 500

10

11 2500 4000 2500 4300 4000 3800 4100

12 1500 1500 1000 700 500 700 500

13 - - 1000 300 1200 1000 -

14 2500 1800 1500 - 700 1000 1000

15 - - 1000 1200 - 2100 -

16 - 900 - 1300 2000 - 1500

17 2400 600 1500 2400 2000 2000 1500

18 - 2200 1500 - 1000 - 900

19 400 - - - - 1000 900

20 - 120 - - 100 140 -

21 130 - - 100 - - 150

22 - - 120 - - - -

23 11000 9000 8000 9500 7500 12000 10000

24 6000 5000 9000 8500 7000 - -

25 25000 28000 30000 32000 35000 40000 36000

26 79000 78000 65000 69000 81000 58000 -

27 10000 11000 14000 8000 - 25000 46000

28 31000 33000 36000 42000 29000 31000 46000

86

Код рядка

Варіант 12 13 14 15 16 17 18

1 300 600 - 400 300 - 600

2 300 200 400 200 200 400 200

3 300 - 200 - 100 300 -

4 600 300 500 200 400 350 -

5 300 - 400 500 100 300 -

6 - 600 200 150 100 200 400

7 - - 700 400 350 500 450

8 500 600 300 400 550 1000 1000

9 1100 1300 1000 350 600 - -

10

11 3900 3700 3500 3000 2600 2500 3800

12 600 1000 900 1200 1700 1800 700

13 300 1500 1000 700 200 - -

14 3000 2000 1700 1800 2100 2000 2100

15 700 300 800 500 400 350 1000

16 - - 200 500 700 600 -

17 1400 1700 1300 1800 2000 1900 2000

18 800 1100 900 500 - 400 -

19 600 - 300 200 - 500 1000

20 100 50 70 100 120 - 140

21 - - 50 - - 140 -

22 - 50 - 20 - - 150

23 9000 8000 9500 10000 5000 7000 10000

24 10500 9000 7000 6000 12000 8000 7000

25 29000 27000 28000 19000 24000 31000 35000

26 60000 58000 56000 - 48000 79000 80000

27 19000 21000 26000 23000 18000 9000 -

28 34000 42000 38000 65000 49000 26000 22000

87

Код рядка

Варіант 19 20 21 22 23 24

1 - 500 300 600 - 400

2 300 - 300 200 400 200

3 300 200 300 - 200 -

4 - 800 600 300 500 200

5 - 200 200 200 - 400

6 - - 100 200 700 -

7 150 500 300 1200 - 500

8 700 500 600 300 400 550

9 500 1100 1300 1000 350 600

10

11 4100 3900 3700 3500 3000 2600

12 500 600 1000 900 1200 1700

13 - 1000 500 - - 1000

14 1800 - 200 2500 1800 1500

15 700 2100 700 - - 1000

16 200 1000 800 - 900 -

17 1500 1400 1700 1300 1800 2000

18 900 800 1100 900 500 -

19 900 600 - 300 200 -

20 - 100 50 70 100 120

21 - 140 - 130 - -

22 - - - - - 120

23 9000 7500 6000 11000 9000 8000

24 - - 10500 9000 7000 6000

25 40000 36000 29000 27000 28000 19000

26 73000 75000 68000 79000 78000 65000

27 25000 46000 19000 21000 26000 23000

28 19000 21000 24000 31000 33000 36000

Таблиця 2.

Відпускна ціна продукції

Вид і найменування продукції Відпускна ціна, грн.

1 2 3 4 5

1 2 3 4 5 6

Гідравлічна машина МГВ-5 7500 6900 8100 7400 7000

Машина ГМС-50 15500 16000 15400 16000 15900

Машина з пульсатором на 25 т ГРМ-2 19400 19700 19000 18800 19600

Прес для випробування будівельних матеріалів:

• 2ПГ-250 4500 4600 4800 5000 4900

• 2ПГ-300 2000 2200 2400 1900 2300

• 2ПГ-40 1650 1480 1720 1600 1790

Прес для випробування труб ПА-060 41600 41600 41600 41600 41600

Молотки 4,2 4,7 4,9 5,2 5,0

Плоскогубці 6,0 6,3 7,0 7,5 8,0

89

Таблиця 3. Зміна обсягу продукції

Показники

Прогнозовані зміни обсягу продукції за структурними підрозділами об’єднання (тис. грн.)

Головне підприємство Дочірня фірма №1 Дочірня фірма №2

1 2 3 4

Залишки готової продукції на складах:

• На початок року 720 400 480

• На кінець року 600 400 650

Інша продукція і послуги:

Виготовлення тари 900 1050 1300

Механічна обробка лиття замовника 500 400 680

Капітальний ремонт устаткування 100 120 240 Зміна залишків незавершеного виробництва (парний варіант – «+», непарний варіант – «-»)

750

800

950

Таблиця 4.

ВИХІДНІ ПОКАЗНИКИ ДЛЯ ОБЧИСЛЕННЯ ВИРОБЛЕНОЇ І РЕАЛІЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ НВО «АЛЬФА»

Вид і найменування продукції Відпускна ціна

Прогнозований випуск продукції за структурними підрозділами об’єднання

Головне підприємство Дочірня фірма №1 Дочірня фірма №2

Кількість одиниць

Вартість, тис. грн.





1 2 3 4 5 6 7 8 Залишки готової продукції на складах:

• На початок року • На кінець року

Випуск готових виробів: Гідравлічна машина МГВ-5 Машина ГМС-50 Машина з пульсатором на 25 т ГРМ-2

Прес для випробування будівельних матеріалів:

• 2ПГ-250 • 2ПГ-300 • 2ПГ-40

91Продовження таблиці 4

1 2 3 4 5 6 7 8 Прес для випробування труб ПА-060

Молотки Плоскогубці Інша продукція і послуги Виготовлення тари Механічна обробка лиття замовника

Капітальний ремонт устаткування

Приріст залишків незавер-шеного виробництва

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Асоціація — це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

«Блоковані фонди» — це корпоративні активи ТНК, які інвестовані або застосовуються в країнах з неконвертованою чи обмежено конвертованою валютою й іншими значними валютними обмеженнями, що не дають змоги переказувати дивіденди з філій до штаб-квартири ТНК, або значними обмеженнями на трансферт дивідендів, контролем та обмеженням сплати роялті й послуг до штаб-квартири ТНК.

Багатонаціональна компанія — це корпорація, у якій головна компанія належить капіталу двох або більше країн.

Бригадне новаторство й тимчасові творчі колективи — необхідний елемент організації інноваційного процесу.

Бутлегерство — підпільне, контрабандне винахідництво, таємна робота над позаплановими проектами.

Вартість акцій корпорації — це сумарна дисконтована вартість забезпечуваних цими акціями доходів чи дивідендів.

Венчурне фінансування — це інвестиції, які здійснюють венчурні фонди з метою створення й розвитку малих підприємств, діяльність яких пов'язана зі сферою НДР (інколи ці структури називають «малими інноваційними підприємствами».

Венчурні фірми — малі підприємства, що спеціалізуються на розробці наукових ідей та їх втіленні в нові технології і нові продукти.

Виробниче кооперування — це одночасно і умова, і наслідок розвитку спеціалізації підприємств.

Внутрішньогалузеве кооперування — це кооперування підприємств у межах однієї галузі.

Внутрішньорайонне кооперування — один з важливих факторів комплексного розвитку регіону, необхідна умова раціоналізації перевезень, кращого використання місцевих ресурсів і виробничих потужностей.

Внутрішньорайонне кооперування — це виробничі зв'язки між підприємствами, які розташовані в межах одного крупного економічного району.

Вузівсько-промислові дослідницькі центри — об'єднання фінансових коштів і матеріально-технічної бази підприємств з кваліфікованими вузівськими кадрами.

93Господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене за

ініціативою підприємств незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або у визначених законом випадках рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або за рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Диверсифікований портфель холдингу являє собою групу підрозділів, що належать одному власнику, але не пов'язані між собою технологічними зв'язками.

Дослідно-конструкторські та проектно-конструкторські роботи — це сукупність взаємопов'язаних процесів зі створення нових або удосконалення діючих конструкцій виробів згідно з вимогами замовника-споживача.

Залишкова (ліквідаційна) вартість інвестицій — вартість капіталовкладень наприкінці інвестиційного періоду.

Інтрапренерство — це відносини, які виникають на підставі створення на «старих» великих підприємствах малих підприємницьких структур (інколи їх називають малими творчими підприємницькими центрами) з метою подолання консерватизму великих компаній і вирішення інноваційних довгострокових завдань.

Командитне товариство — це товариство, учасники якого поділяються на дві категорії: головні, які безпосередньо керують підприємством і несуть необмежену відповідальність, та командитні — вони вкладають кошти в підприємство, але безпосередньо не пов'язані з його діяльністю і їх відповідальність обмежується розміром вкладу.

Консорціум — це тимчасове статутне об'єднання підприємств із метою досягнення його учасниками певної спільної господарської мети.

Контракт «під ключ» — контракт на здійснення певних робіт зі спорудження нового підприємства або об'єкта інфраструктури, що передбачає повну відповідальність генерального контрактора за будівництво, ефективне використання інвестиційних коштів і початок роботи підприємства за планом.

Концерн — статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій на основі їх фінансової залежності від одного учасника або групи учасників об'єднання із централізацією функцій науково-технічного й виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

Концесія — отримання прав на будівництво та експлуатацію об'єктів інфраструктури (шляхи сполучення, порти, електростанції тощо), розробку й експлуатацію природних ресурсів або використання родовищ корисних

94копалин інвесторами на основі розподілу продукції між інвестором і державою.

Кооперування — це виробничі зв'язки між підприємствами, які спільно виготовлять кінцеву продукцію.

Корпорація — акціонерне товариство нині є домінуючою формою підприємництва. її власниками визнаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у межах свого внеску в акціонерний капітал корпорації.

Корпорація — це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, делегувавши окремі повноваження та централізоване регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Лізинг — це економічні відносини, пов'язані з інвестуванням власних чи залучених фінансових коштів.

Міжгалузеве кооперування — це кооперування між підприємствами різних галузей.

Міжгалузевий науково-технічний комплекс (МНТК) — відносно нова форма поєднання науки з виробництвом, покликана не тільки усунути відомчі бар'єри між наукою та виробництвом, а й повністю підготувати наукові ідеї до широкомасштабного впровадження.

Міжгалузеві державні об'єднання (МГО) — мають на меті прискорити інтеграцію науки з виробництвом, удосконалити методи й механізми економічних відносин між наукою та виробництвом.

Міжрайонне кооперування — встановлення виробничих зв'язків між підприємствами, розташованими в різних економічних районах.

Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі — це система заходів, спрямованих на вдосконалення методів та умов інтелектуальної праці, збереження здоров'я працівників на основі новітніх досягнень науки й техніки, що забезпечує найбільшу ефективність при найменших витратах розумової праці.

Науково-виробниче об'єднання (НВО), науково-виробничий комплекс (НВК) — це корпорація, яка являє собою єдиний науково-виробничий і господарський комплекс, до складу якого входять науково-дослідні, проектно-конструкторські й технологічні організації та підприємства або ряд підприємств. Головне завдання НВО, НВК — розробка та створення в найкоротші терміни нових високоефективних видів техніки, технології і продукції, які визначають науково-технічний прогрес у галузевому масштабі.

Науково-дослідні роботи — це комплексне дослідження ринку, покупців і конкурентів; вивчення іноземної патентної інформації; пошук ідеї нового товару; комерційний аналіз, оцінка й відбір ідей; розробка концепції товару ринкової новизни й визначення його конкурентоспроможності, завоювання частки ринку.

95Організаційна структура — це конструкція організації, на основі якої

здійснюється управління суб'єктом господарювання. Повне товариство — визнається таким, якщо всі його учасники пов'язані

між собою спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Подетальна спеціалізація — це випуск окремих частин, деталей або напівфабрикатів.

Предметна спеціалізація — це створення або виділення нових галузей і підприємств, шо випускають готову продукцію певного виду.

Промислово-фінансова група (ПФГ) є об'єднанням, створеним за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва й структурної перебудови економіки України, включаючи програми, пов'язані з міжнародними договорами України, а також із виробництвом кінцевої продукції.

Проміжні холдинги - це окремі підрозділи в структурі підприємства, що виконують певні завдання.

Профільна продукція — це більш широке поняття, що стосується переважно підприємств: кожне підприємство створюється з метою виробництва певного виду продукції, яка і є для нього профільною.

Процеси кооперування — це поставки комплектуючих і виконання робіт для потреб певного виробництва, зв'язок постачальника з покупцями певного виду продукції або орієнтація підприємства-постачальника на потреби певних споживачів, які продовжують формувати напівфабрикат.

ПФГ — це будь-які форми відносно стійкого співробітництва й взаємопроникнення промислового й фінансового капіталу. У вузькому значенні — це форма інтеграції промислових і фінансових структур, які задовольняють критерії, зафіксовані у відповідних законодавчих актах.

ПФГ — це сукупність юридичних осіб, які повністю або частково об'єднали свої активи на основі договору про створення цієї структури з метою техніко-економічної інтеграції для реалізації інвестиційно-інноваційних та інших програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку збуту, створення нових робочих місць та підвищення ефективності виробництва.

Синергетичний портфель холдингу, навпаки, являє собою групу підприємств, що належать одному власнику і стратегічно пов'язані між собою.

Спеціалізація — одна з форм суспільної організації виробництва, в основі якої лежить поділ праці.

Спеціалізація всередині підприємств — це виділення окремих цехів, дільниць і робочих місць.

Спеціалізація допоміжного виробництва — це підприємства, діяльність яких пов'язана з виконанням певних допоміжних функцій.

96Спеціалізація міжгалузевих виробництв — це підприємства, які

випускають продукцію загальномашинобудівного призначення (редуктори, зубчасті колеса).

Спеціалізація окремих підприємств і виокремлення галузей промисловості — це взаємопов'язані процеси, оскільки галузь — це сукупність певним чином спеціалізованих підприємств.

Спеціалізація підприємств — це зосередження їх діяльності на випуску певних видів продукції, тобто збільшення однорідності виробів, що виготовляються.

Спеціалізація промисловості — це поділ на існуючі галузі, які виготовляють певну продукцію, та створення нових галузей.

Стандартизація — це процес встановлення й застосування обов'язкових правил, норм і вимог до продукції, сировини, матеріалів, методів проектування й виробництва з метою забезпечення необхідної якості та подолання нераціональної різноманітності вищезазначених видів і типів.

Субпідряд — це довгострокові відносини у сфері постачання між головною компанією, яка виробляє значні обсяги масової продукції, та багатьма малими підприємствами, які працюють на основі подетальної, технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції, що виготовляється відносно невеликими обсягами або вузької номенклатури.

Технологічна спеціалізація — це перетворення окремих фаз виробництва або технологічних операцій на самостійне виробництво.

Технологічність конструкції виробу — це така її властивість, яка дає змогу виготовляти, монтувати, обслуговувати й ремонтувати виріб з оптимальними витратами часу й коштів.

Товариство — це така форма організації підприємницької діяльності, коли і організація виробничої діяльності, і формування установчого фонду здійснюється спільними зусиллями двох або більше фізичних та юридичних осіб, коли кожна з них має певні права і несе встановлену відповідальність за частку статутного фонду.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, визначені установчими документами.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частини, розмір яких визначається в установчих документах; власники цього товариства несуть відповідальність у межах їх внесків.

Транснаціональна корпорація (ТНК) — це міжнародна фірма, яка має свої господарські підрозділи у двох або більше країнах і керує цими підрозділами з одного чи декількох центрів на основі такого механізму приняття рішень, який дозволяє проводити узгоджену політику й загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відповідальність для досягнення найвищого результату — прибутку.

97Транснаціональна корпорація як форма підприємництва — це

міжнародне об'єднання, засноване на пайовій участі в капіталі, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників.

Транснаціональні альянси — це глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності.

Уніфікація — це приведення різних видів продукції і засобів її виробництва до раціонально мінімальних типорозмірів і форм із метою запобігання невиправданій різноманітності виробів однакового призначення й приведення їх до можливо одноманітного способу виготовлення. Уніфікація — це комплексний процес, який починає діяти від етапу конструювання до створення готового продукту і його експлуатації.

ФПГ — це важіль реалізації структурних зрушень в Україні: через ці великі інтегровані структури державі легше здійснювати раціональне маневрування в промисловому секторі, включаючи визначення й підтримку пріоритетних галузей виробництва.

Франчайзинг — це відносини, пов'язані з доставкою продукції та послуг споживачеві на основі кооперації матеріальних та фінансових ресурсів великого й малого підприємств.

Франчайзинг — це угода між великими корпораціями та невеликими фірмами або окремими підприємствами.

Франчайзинг — це угода між компаніями, згідно з якою відбувається передача прав на використання торгової марки й способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу.

Франчайзингова угода — угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або послуг чи інше та підтримує франчайзи у використанні цих прав.

Холдинг — це особливий вид компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю та управління їхньою діяльністю.

Холдингова компанія — це така організаційна структура, яка контролює одну чи декілька дочірніх фірм.

Цикл «дослідження — виробництво» — це тісний взаємозв'язок між науковими дослідженнями та їх промисловим освоєнням.

98Список використаної літератури:

1. Господарський кодекс України. — 14.03.2003 р. — № 49-50. 2. Цивільний кодекс України // Голос України. — 2003. — 12 березня. — № 45-46. 3. Гірняк О. М., Лазановський П. П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: «Магнолія плюс», Львів: «Новий світ-2000», 2003. — 336 с. 4. Грещак М. Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М. Г. Грещак, О. М. Гребешкова, О. С. Коцюба; за ред. М. Г. Грещака. — К.: КНЕУ, 2001. — 228 с. 5. Задихайло Д. В., Кібенко О. Р., Назарова Г. В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. — X.: «Еспада», 2003. — 688 с. 6. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — Вид. 2, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с. 7. Економіка підприємства / Під ред. Г.А. Швиданенко, А.І. Руденко. – Сімферопіль, 2000 р. 8. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 457 с. 9. Економіка виробничого підприємництва: Навч. посіб. Вид 2-ге, перероб. і доп. / Й. І. Петрович, І. О. Будіщева та ін.- К.: Т-во «Знання», КОО, 2001.—405 с. 10. Мачуський В. В. Правове забезпечення підприємницької діяльності: Курс лекцій. — К.: КНЕУ, 2002. — 348 с. 11. Морозов Ю. П. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. — М: ЮНИТИ- ДАНА, 2000. — 446 с. 12. Нємцов В. Д., Довгань Л. Е. Стратегічний менеджмент. Навч. посіб. — К., 2001. —559 с. 13. Кирцнер И. Конкуренция и предпринимательство: Пер. с англ. / Под ред. проф. А. Н. Романова. — М: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 239 с. 14. Книш М. И., Пучков В, В., Тютиков Ю. П. Стратегическое управление корпорациями. — 2-е издание (перераб. и доп.). — СПб.: КультИн-формПресс, 2002. 15. Кириченко О., Кавас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. — Видання 2-ге, доповнене. — К.: «Видавничий дім «Фінансист», 2000. — 634 с. 16. Козик В. В., Папкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — 4-те вид., стер. — К.: Знання-Прес, 2003. —406 с. 17. Підприємство «Під ключ». / Григор О. О., Демиденко В. В. — Черкаси: Агро поліс Лтд, 2001. — 86 с. 18. Самочкин В. Н., Пронин Ю. Б., Логачева Е. Н. и др. Гибкое развитие предприятия: Эффективность и бюджетирование. — М.: Дело, 2000. — 352 с. 19. Смирнов 3. А. Основи теории организации: Учеб. пособ. для вузов. — М.:

99Аудит, ЮНИТИ, 2000. — 375 с. 20. Транснаціональні корпорації: Навч. посіб. / В. Рокоча, О. Плотніков, О. Плотніков, В. Новицький та ін. — К.: Таксон, 2001. — 304 с. 21. Ходаківська В. П., Бєляєв В. В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навч. посіб. — Київ: ЦУЛ, 2002, — 616 с. 22. Шегда А. В. Менеджмент: Навч. посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. —583 с. 23. Євтушевський В. А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002. — 317 с. 24. Экономика предприятия: Учебник / Под. ред. проф. Н. А. Сафронова. — М.: Юрист, 2001. — 608 с. 25. Управление инновациями: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 1.1 В. Н. Гунин и др. — М.: ИНФРА- М, 2000. — 272 с.

100

Навчально-методичне видання

Якимчук Тетяна Іванівна Ревко Тетяна Володимирівна

Економіка та організація діяльності об’єднань підприємств

Інтерактивний комплекс

навчально-методичного забезпечення

Комп’ютерний набір і верстка Т.Д.Турчин

Редакційно-видавничий центр Національного університету водного господарства та природокористування, 33000, Рівне, вул..Соборна,11

ТІ Якимчук ТВ Ревко ЕКОНОМІКА ТА...

Documents