Афоризми та сентенції

КРИНИЦЯ д л я СПРАГЛИХ Афоризми та сентенції Юрія Іллєнка

ББК 94.8 А - 9 4

Це перша в українському письменстві збірка афо-ризмів та сентенцій універсального автора — опера-тора, кінорежисера, сценариста, художника, публіци-ста, літератора, політика — Юрія Іллєнка. Багатогран-ний світ митця подано крізь призму дібраних згустків його гострого мислення, пристрасних почуттів та не-передбачених образів. Афоризми та сентенції подано за дев'ятьма розділами з окремими назвами для кож-ної із сентенцій-цитат. Добірка розрахована на глибо-кого читача, що не перестає сягати джерела істини та почуттів.

ISBN 978-966-428-169-7

© Ірина Фаріон, 2010 © Місто HB, 2010

Світлій пам'яті Майстра

присвячую

ЖИТИ, КОЛИ ВСЕ ПРОТИ ТЕБЕ

Життя — не лінійне. Життя — синхронне. Все водночас.

Юрко Іллєнко

Великодня п'ятниця 2004 року у вимученому зимою Львові. Стою у черзі до Плащаниці у церк-ві св. Андрія. У торбинці, голові і серці — опублі-кована у «Слові Просвіти» термоядерна Іллєнкова «Відозва». Це — не слова, а інтелектуальні ядра та емоційні шпіцрутени:

«Христос — це інформація, яка перевернула світ. Євангеліє перекладається як Благая Вість — тобто позитивна інформація»;

«...замість Божої Матері, Сковороди й Шев-ченка на покуті поставили портрети Кінг-Конга із зони, зображення кумирів руйнівного часу»;

«Єдиний простір, де безкоштовно фарцюють інформаційною наркотою окупанти, — це інфор-маційний простір України»;

«Головний інструмент геноциду про-ти мене — дезінформація»;

«Українську національну ідею, яка не потребує дефініції, яка є аксіоматичною, фундаментальною чільною засадою на-ціонального державотворення, проголо-шено блефом, фантомом, маренням на-ціоналістів»

— і ще безліч таких міркувань-злитків, що не просто кликали до дії, а засвідчу-вали зовсім нову, безберегу якість мис-лення ІНТЕЛЕКТУАЛА, РАДИКАЛА, НАЦІОНАЛІСТА, що виламувався, як титан, із часу пристосуванців, угодов-ців, лібералів і партій, за Оленою Пчіл-кою, «толерантних українців». ВІН, автор мого улюбленого у юності фільму «Кри-ниця для спраглих», яку сам у «Допо-відній апостолові Петру» назвав «най-кращою стигмою», «бунтом», «персональ-ною Коліївщиною» (цьому фільмові, піс-ля 22 років заборони, на кінофестивалі у Сан-Франциско 200 знавців світового кіна шквально аплодували стоячи), зно-ву впритул прийшов до мене. Я відра-зу ж після Плащаниці поділилася Іллєн-ковою «Відозвою» зі своїм другом. Іду-чи древніми вуличками Львова, ми впи-валися посланням Майстра: «До зброї! Моя зброя — мій інтелект». Але не інте-лект цієї довколишньої ліберальної гни-лі, що теоретизує про демократію, а про-сто опритомнене прочитання Шевченка: «Вражою злою кров'ю волю окропіте!».

5

Наступного дня текст-повстання-бунт був в Оле- ф £ га Тягнибока — він умент розшукав Іллєнка. По- 'р^ чалося спільне Всеукраїнське об'єднання «Свобо- ^ да», бо страшна констатація кликала до відвер-того, оголеного, пекучого протистояння: «Живемо, ЗІ £ тобто жевріємо, вовками виємо, відокремлено, р̂ поодиноко, самотньо, по-хуторянськи вже скав-

о . г :

и со

чимо собаками». Наші спільні дії почалися з виборчої кампанії до

парламенту 2006 року, де ми намагалися у забло-кованому окупантами й лакеями інформпросторі докричатися до українців, аби не голосували біль-ше за так звані помаранчеві сили, бо у їхніх спис-ках — гниль, що тепер оприявнилась «тушками», побільшивши регіональну зграю українофобських о бандитів... Майстер потрясав своєю публіцисти-кою. Громада відповіла підтримкою у 0,37%, на що геній відказав: «Ті, хто виграв, програли ВСЕ. Ми програли лише 0,37%», — і додав: «Демокра-тія, особливо ліберальна демократія, діє краще за голодомор — проносить легко і безшумно, не уриваючи сну». Ціпенієш від його слів — енерге-тичних ударів матеріялізованого Духу.

Зашарувалась, на жаль, у пам'яті моя перша зустріч з НИМ, однак його останній телефонний дзвінок сповіщав про народження другого онука Святослава. Радів, іскрився, молодів. У попередніх телефонних розмовах розмірковував про Закони Духу та їхнє прокрустове ложе — людське тіло: «Життя — безцінний злиток, зроблений з Любо-ви». Але водночас запитував, як відпустити світові це несусвітне зло голодоморів та репресій, заподія-них українцям, а отже, кожному з нас... Зависала тиша-помста межи нашими мобільними. Закипала

б

^ любов і ненависть. Смерть підступала до £ ЙОГО життя. А я думала ЙОГО слова-^ ми: «Граматичну форму будущини тре-

ба викреслити з рідної мови як таку, що

2

£ о

00

завжди заважає нам опинитися в сього-^ денні» або ж: «Мені вже байдуже, чи до-

живу я свій вік із тавром раба на лобі, бо помру я все одно вільним, бо я так ви-

£ рішив ще в шістдесятих, — але не бай-дуже, чи проявиться це тавро в душах моїх синів як генетична програма укра-їнців, розроблена піяр-технологіями су-часної генної інформаційної інженерії».

Зринає, як штормова хвиля, у пам'яті передвиборча зустріч у Шепетівці 2006 ро-

^ ку. Великий Майстер промовляє про ду-^ хові цінності, про мову «як єдиний га-

рант незалежности держави», про на-ціональну ідею «як національне держа-вотворення», про культуру, що, «власне, і є безсмертям нації», про те, що «тре-ба убити яничара в собі», врешті, про те, що «газова труба порівняно з інформ-простором — то все одно, що струмок комариної сечі порівняно з Ніягарським водоспадом». А із зали крик: «Да апус-тітєсь ви на землю со сваєй культурой і язиком!». Юрій Гарасимович завмер, на-ливаючись силою. Я ж відрухово зірвала-ся з крісла і вигукнула: «Гади!!! Випов-зіть із зали! Народжені повзати літати не уміють!». Виповзло п'ять істот.

Саме тоді подумалося: «Вій не має про-мовляти всюди. Він — для готових слу-

хати і сприймати, щоб заглиблюватись у почу-те, зростати самому і передавати іншим». Зре-штою, саме таким герметично бездонним і надча-совим є останній фільм «Молитва за гетьмана Ма-зепу». Після перегляду я почувала незрівнянний наплив сил і жагу творити. Це фільм про БЕЗ-СМЕРТЯ ДУХУ. Він не лише про Мазепу, але і про Бандеру, Шухевича, Шевченка, Донцова та Іллєн-ка передусім. А скільки у нас таких безсмертних? Тому для смертних цей фільм закритий!

В останні місяці життя ЙОГО думка нуртува-ла у пошукові слова для нової екзистенції укра-їнського національного духу в умовах зеківського правління, тотального запроданства і морально-го виродження. Тішився, коли знайшов це диво-слово: ПОЗИЦІЯ. «Лиш той, хто має позицію, здатний творити опозицію», — сказала я в яко-мусь етері. Іллєнко окреслив це об'ємно: «ВО «Сво-бода від самого свого становлення має національ-ну ПОЗИЦІЮ, закріплену у «Програмі захис-ту українців», і політичну ВОЛЮ, яка об'єднує всіх її бійців у єдиній меті — розбудові Великої національної держави Україна. Саме національ-на ПОЗИЦІЯ і політична ВОЛЯ ВО «Свобода» є тим політичним і організаційним плацдармом, з якого буде здійснено переможний штурм як хижацької коаліції, так і ще більш хижацьких опозицій». У телефонній розмові ми обмінювалися нашими тотожними, але самочинними фразами-сентенціями, зауважуючи, що чар мови креатив-ний: «Врятуймо мову — мова врятує нас!».

Мене завжди вражала ЙОГО здатність дивува-тися і захоплюватися. Ці почуття він одягав не про-сто у найвищі ступені порівняння прикметників,

8

® первозданні метафори і синтаксичне плети-£ во причиново-наслідкових конструкцій, — ^ він горів, палахкотів чиїмись успіхами. Як

я вдячна ЙОМУ за це тепло, щирість, зич-ливість, що характерні лише дуже віль-

О* ним і великим особистостям. Який Господь добрий до нас, що ми були його сучасни-ками і живилися його енергетикою, чули

^ його іскристий, усім тілом, сміх; спогляда-чі ли, як він лютує і ріже словом; як він шу-^ кає способів протистояти цьому ладові ДЕ-

ГЕНЕРАТІВ в Україні... — і які цінні філо-^ софські пасажі він зоставив нам для зрос--з тання: «Чи є щось правдивіше за Прав-

ду? Є. Неправда. Бо Неправда пильнує, З аби бути переконливою, а Правді бай-о дуже до того, яке вона справляє вра-^ ження на користувача. Тому Неправда

здебільш бездоганна. Правда — бруд-на, нечесана, немита і в усі часи служи-ла наймичкою у брехні».

ВІН заповів себе спалити, востан-нє підтвердивши своє другорядне став-лення до тлінної матерії-тіла: «О, не жу-рися за тіло! / Ясним вогнем засвіти-лось воно, / чистим, палючим, як до-бре вино, / вільними іскрами вгору зле-тіло/ [...] стане початком тоді мій кі-нець» — екранізацію «Лісової пісні» від Юрка Іллєнка було заборонено. Здійснено аж за двадцять років потому.

ВСЕ. ВІН перейшов в інший вимір часу, бо, гадаю, його мислення, світоглядові цін-ності, весь триб життя перебувають поза

9

тим, що керує країною тепер і як думає інфікова-на інформаційною отрутою й викошена репресія-ми та голодоморами щонайменше третина україн-ського суспільства. Його остання публіцистика, зо-крема статті «Він. Вона. Воно» та «Коаліція — опо-зиція — позиція», — діягноз і вирок теперішньо-му станові справ: «Керована з Кремля нескінченна війна українству набирає шалених обертів. Зовні (для цілого світу) війна має виглядати як рефор-мування суспільного ладу у боротьбі з бідністю і корупцією. «Україна для людей!» — оголосив но-вий тридцятивідсотковий Президент, — бо «Укра-їна для українців!» для Кремля звучить як вирок кінця царсько-більшовицько-путінської імперії».

Він пішов, але зоставив нам свій заповіт: «Може, й дійсно настав час українізувати Укра-їну? Збудити приспаний ген свободи в кожній українській душі? Таке вже бувало в українській історії: пробуджував ген свободи Богдан Хмель-ницький, пробуджував Степан Бандера, пробу-дять самі себе українці...». Його ж и т т я — це наша смуга злітання. Його відхід — це наше утвер-дження його ідеалів. Його фільми, малюнки, сце-нарії, тексти — це найнадійніше творення Украї-ни для українців. Отож, «жити, коли вже все, ки-сень перекрито».

Під час громадянської панахиди, коли без-смертя його духу було гостре до сліз, я, цитуючи Майстра, принагідно зауважила, що задля утвер-дження Іллєнкових високих цінностей варто ви-дати книжку його сентенцій та афоризмів. Він мислив бездонно, бачив невидиме, знав непізнане, відчував завтрашнє — і впаковував це у стисло-філігранні згортки слів, як у кадри, що застигали

ш £ о Ю Рн Ф СІ

є е £ £ а 1—1

с

ф и со

:

I •

10

^ істинами та мистецтвом. Що стислі-£ ша думка, то більше знань вона міс-

тить; що вона несподіваніша — то шир-•-і ша територія Духу; що вона оголеніша

і гостріша — то швидше вилікує слаб-кість нації. Я вирішила на власний роз-

^ суд визбирати ці думки-істини, назва-ти кожну з них моєю асоціяцією, роз-

£ вести їх за базовими категоріями бут-£ тя Майстра — аби Україна пила з них £ духову, інтелектуальну та національ-° ну силу. Він відійшов, але залишив для | нас свою Мудрість, Любов і Горіння.

Зуміймо скористатися з цього дару.

| Ірина ФАРІОН о

АФОРИЗМИ та

СЕНТЕНЦІЇ

X Ö s Cl)

s •<s> Л

I £ < c ÛL. nz u

s g s о

со З Рн О

Оч

життя І СМЕРТЬ

ЛЮБОВ ...насправді життя — безцінний злиток, зроб-лений з любови. Але наосліп.

ТВОРЧІСТЬ як життя Життя я почав не так, як усі: не тоді, коли мене народили, а лише тоді, коли почав знімати фільм

14

X I : : ; , з •—<

: Рн і.— а о

Зі о~ і

г и і

з

с ^ I ..... ^

- . ^

а ;

«Тіні забутих предків». Потім раптом помер. Потім знову почав жити у зво-ротному напрямку, намагаючись зрозу-міти, як я дійшов до жізні такой. Потім ще раз умер, вже після фільму «Криниця для спраглих». Тобто мене вбили. Як записано в Талмуді: «Зна-йди і вбий кращого з не євреїв».

- і

КРУГОВЕРТЬ ... головне моє відчуття через ціле жит-тя — це відчуття поневолення і втечі.

МОЛИТВА Я молюсь до Бога дуже просто. Я ніко-ли не промовляю довгих сюжетних мо-литов. Ніяких модерністських нарати-вів. Бо знаю, що будь-які слова все одно не спроможні виразити всі ті почуття, що вирують у душі. Я кажу дуже просто: — Спасибі, Господи!

НЕПЕРЕМОЖНИМ Коли на дибі мені вичавлювали розпе-ченим залізом очі, я знав, що я виграв.

15

Коли мене закопували живцем у пісок пустелі на ім'я культура України, я знав, що знову ви-грав. І знав, що, й мертвий, я почну нову гру. Щойно тільки залижу рани.

СІ. ф

; и

НЕВІДОМІСТЬ Ніколи не кажи: — Невже вже!?

- .

САМОВБИВСТВО Гоголь натомість шляхетного козацького жупа-на сам для себе скроїв, сам пошив і сам натяг-нув на себе чиновницьку імперську «Шинель».

ТВОРЕННЯ Майбутнє доводиться майструвати самотужки, вже як удасться, а минуле розкопувати із за-валів пам'яти, що скам'яніла, як антрацит або мушлі крейдяного періоду, десь на не досяжній для мене глибині ейдосу.

КОРДОЦЕНТРИЗМ Наприкінці життя я навчився складної на-уки — археології душі. Археології серця.

16

Х | ^ і »-Ч

" - і

< и • Ї

[ I

и І з І

с с ; | 'в.

=Г

У серці все записано. Кожний рубець, кожен мікроінфаркт може розповісти більше, ніж зберігає оперативна пам'ять у корі головного мозку, яку я зрадив, зруйнував постійним самокодуванням.

ПОЛЯРНА СИЛА Антихрист — це молекулярна копія Христа, тільки з іншою полярністю... У них усе однаково потужне: харизма, розум, воля, краса... лише полярність протилежна... Моральність зі знаком мінус... Підпасти під вплив Антихриста так само просто, як і під вплив Христа...

НЕПРАВДА ЯК ПРАВДА Чи є щось правдивіше за Правду? Є. Неправда. Бо Неправда пильнує, аби бути перекон-ливою, а Правді байдуже до того, яке вона справляє враження на користува-ча. Тому Неправда здебільш бездоганна. Правда — брудна, нечесана, неми-та і в усі часи служила наймичкою у брехні. Брехня править світом.

17

PRESENT CONTINUOUS У минулого нема часу. Нема часу і в майбут-нього. Час є лише отут і зараз. Та й звідки мені все оте, з біса давноминуле й чортополохом по-росле, відоме?

-

UZ

ЖИТТЯ — МИНАННЯ Що то є — згадка про життя, вже один раз ки-мось заношене до дірок? Жменя забобонів у ді-рявій кишені пам'яти? Життя — чернетка, а мемуари — те саме жит-тя, ніби переписане набіло, відредаговане соро-мом життя; це — як силіконові циці: помацати можна, але нагодувати немовлятко — зась! Зате красиво...

-

ТАЄМНЕ ЯК ЯВНЕ Не буває комерційних інтересів безіменних. Ко-мерційні інтереси завжди чиїсь.

-

ПРИРЕЧЕНІСТЬ ЖИТТЯ Знімати кіножиття з одного дубля, звичайно, де-шевше, але ризиковано: може вийти пшик. Ви-ходить, що життя — це суцільний ризик пши-ку. Проте пшик, може, і є найкращим жанром

18

Х | З І і •—і

1

<| с і и 1

з З

т

І

• І

життя. Уявляєте: квадрильйон пшиків на життя, — це ж шампанське! Хто не ризикує, той не п'є шампанського, ка-жуть в Одесі.

ДОКОНАНІСТЬ Те, що було, не може ще раз постати ані у вербальному, ані у ментальному, ані у візуальному форматах.

ПРОВИНА — Це я привчив владну наволоч до думки про безкарність. А що я міг? Хіба я щось міг? Я мала, безпомічна істота проти моло-ха влади. Мала і безпомічна, бо не покарав крив-дника. Навіть ціною власного життя. — Це твоя провина. Ти — раб, бо не підняв зброї на кривдника. Не було зброї? Були зуби. Горло можна і треба було перегризти зубами. Ти — раб. Син раба. Батько раба. Це твоя провина.

19

ТВОРЧІСТЬ Кожен із нас креслить своїм життям оте крих-ке захисне коло. І кожен є центром того кола, епіцентром свого рукотворного всесвіту. Свого Вирію. Бо кожен є Богом. Ну, якщо, звичайно, той Хтось хоче бути Богом. Якщо його не влаштовують сурогати зем-них богів: римські папи, патріархи всєя руси, муфтії і ребе, аятоли, далай-лами, партій-ні бонзи, президенти, вори в законі, олігар-хи, подвійні телевізійні ребе, або їхні новітні модифікації — порно-сайти WWW — дабі-дабі-дабі...

КРИЇВКА ...моя дача у Прохорівці — персональний Вирій.

ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ Слави без свободи не буває. Хоч скільки про неї співай. Слава без свободи перетворюється на співи.

X I с г З

• - л

< і

с І и І з со

с х і

Е Ц

ПРАВДА Перша заповідь пророка — інакомов-лення. Не говорити правди руці про руку. Ска-зати правду — втрутитись у долю. Щось необережно зламати, щось зі-псувати в хиткому балансуванні лю-дини по лезу своєї долі. Нарешті, про-сто сполохати з леза, як птаха з гілки. Ну, просто злякати правдою. На лезі правди втриматись може лише відчайдушний танцюрист, та й то, якщо йому не заважають яйця. І не го-ворять правди під руку.

ШИФРИ Рука людини — це найвідкритіший шифр зі всіх її шифрів. Людина — це конгломерат шифрів. Зараз на всіх товарах проставлено штрих-код. Принцип штрих-коду запозичено з люд-ської долоні. Десяток ліній різної ширини і різної відстані одна від одної — і закодова-на повноцінна інформація про товар. Лазерний пристрій читає інформацію миттєво і безпомилково.

21

Руку сконструював Бог ще простіше. О

О . Ш

СПРАГА ЗНАНЬ Все, що тобі треба знати в житті, Юрку, це знати все. І вміти все. На тому карнавалі. Оце й усе. Авжеж.

ЖИТТЯ ВСУПЕРЕЧ «Жівіо заінат» — так називається мій на той час передостанній фільм — значить: жити всу-переч усьому. Жити, коли все проти тебе. Жити, коли не можна жити. Жити, коли вже все, ки-сень перекрито.

МРІЯ ЗАВДОВЖКИ У ЖИТТЯ Життя — то просто мрія з темпоральним об-меженням.

ВІРТУОЗ Якщо вже кінчати з життям, то треба вписати останній жест у дискурс шедеврів.

22

X I ь, і

"і ' а

1 2

< | с I и I

з * 00

тс I <8»

С Ц

ИТ

БЕЗСМЕРТЯ

Це кінець. Смерть не має продовжен-

ня. Смерть — червона.

Я казав:

— Після смерти рай або пекло.

— Мудак! Рай і пекло — це і є життя. Це кінозйомка. Після смерти — лише безсмертя. Принаймні в мене. У Па-раджанова. Бо я геній. А ти — яничар. У тебе після смерти буде дубль два. Тобі доведеться все почати спочатку.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ «Я»

«МИ» обов'язково треба розпорошува-ти на окремі «я» — інакше нічого не станеться. За дію, за постріл, за слово, за жест — відповідає окреме «я», а не загальне «ми».

ВИБУХ

Крапля до краплі, крапля до краплі, крапля до краплі: колись критична маса крапель перевищить допустимий рівень, — і почнеться ланцюгова реак-ція — вибух.

23

сховок у соб і

Найзмістовніше життя у світі, найвеличні-ша поема світу, найбільший епос світу містить лише ті шість слів — Світ ловив мене, але не впіймав. І^)

СС

т у п і с т ь

Невігласи завжди наважуються на категорич-ність вердиктів.

з н а к и б о г а

Господь подає нам знаки, а ми їх не помічаємо. Господь відчайдушно махає нам руками: мовляв, дивись, ось воно! Ось! Проноситься повз, пли-ве мимо, летить над головою, ось воно лежить під твоїми ногами, — а ми мовчки переступаємо і крокуємо далі. Пихаті, самовпевнені і закохані в себе по самі вуха. За своє життя кожна люди-на не помічає 99,9% знаків, що посилає їй про-видіння.

г ідн ість

Вони (мої предки) не розуміли, що значить не вкради, бо крадуть винятково раби і жебраки;

24

X I < : : .з

і а

< 5 "ч £

о . §

и І з

ГО а ; а о

с Ґ

X

вони не розуміли, що значить підстав праву щоку, коли тебе вдарили по лі-вій, — бо так роблять лише раби; вони не розуміли, що значить не со-твори собі кумира, коли до них при-йшли з інакшим, але кумиром, — сво-їх богів вони не створювали, вони жили серед своїх Богів як рівні від свого на-родження.

втрачені

Люди, які люблять себе більш за все, — зазвичай, не люблять більше нікого.

т р и в а н н я

Пам'ять — це спроба приборкати Нія-гарський водоспад часу.

п е р п е н д и к у л я р н і с т ь ж и т т я

Життя — не лінійне. Принаймні моє життя не лінійне. Моє життя перпен-дикулярне до самого себе.

Життя — це миттєвий квант космосу, спресований і відформатований у сю-

25

жет окремого й окремішнього життя Великим Вибухом Абсурду.

в ідкрит і с т ь

Узагалі-то весь текст із цієї «Доповідної» є ні-чим іншим, як кадрами з життя, схопленими зненацька.

к о д и

Відбиток пальця — то зменшені до розмірів доло-ні галактики твого персонального зоряного неба.

ц і н а т а л а н т у

Талант — то хворобливий стан життя. Талант — захворювання тяжке, проте виліков-не. (розстрілом, наприклад, як у випадку з Ле-сем Курбасом у Сандармоху).

Кращі (й досі не перевершені) ліки про-ти таланту були розроблені у тридцяті роки в СРСР у спецлабораторіях НКВД під керів-ництвом Максима Горького і випробовува-лись на «Бєломор-каналі» — під назвою «Соц-реалізм».

26

X I

І1;,., •

< I û _ і

U І s ? го

К. I о

т р а г і к о м е д і я

Патякають: від смішного до великого один крок. А від великого до смішно-го — наосліп прожите життя. Не сміш-но нікому, смішно самому собі. Самому собі смішно.

o m n i a м е а m e c u m p o r t o

...Досвід не передається. Мій досвід умре разом зі мною. Проте я можу передати мої подорожні карти часу-простору, по якому я блукав, набуваю-чи свого досвіду.

ц і н н о с т і

Усе одно можновладцям ніколи не зро-зуміти міри моєї зневаги до їхніх наго-род, звань і відзнак.

л ю б о в

А «Доповідну», не читаючи, передай Божій Матері. Я Її люблю, як бабу Надю і як маму, як обох разом.

27

І Вона мене любить. Я певен. Я знаю. Всі люди на Землі це знають, бо всі Її діти. Я зрозумів це тоді, коли баба Надя вчила мене молитися.

и

ВІДПОВІДЬ о ; її..

Останнім часом ставлю перед собою одне лише просте питання:

— Присутність Бога в мені — яка вона?

Відповідає хтось інший, не я:

— Яв тобі, я твій путь, і я твоє запитання. Таку саму відповідь отримав Рене Декарт на свої сумніви.

Коли я міняю модус запитання:

— Присутність Церкви в мені?

Відповіді немає.

Лі:. ,

ВИБІР

Моя зброя — мій інтелект.

- ,

ЖИТТЄСМЕРТЬ

Іван поважав і любив смерть як найглибинні-ший сенс життя. Життя без смерти не буває. Смерть надає життю краси і снаги.

28

§ ж и т т є с м е р т ь £ Філософ не лише співає панегірик смер-

ті як феномену і ноумену життя, а ро-бить власноручно собі феноменальну до-

^ мовину у вигляді футляра для скрипки.

І—І

й д е з о р і є н т а ц і я

£ У кожній залі в Україні сьогодні — ° менша, але міцно згуртована, половина ^ вірних мстивого племінного Бога Йего-^ ви, а друга, розпорошена, квола, безіні-^ ціятивна, — Бога Любови, Христа, со

а • ,

" о і

£

[ X

«6»

в ічн ість

Навіки буває лише смерть.

,

м у ш у і треба

Життя — кара невелика: мусиш від-бути.

в і д н о с н і с т ь

Ніхто не взнає того, чого ніхто не знав.

- ^ ^

29

ж и т т я

Трудова книжка — некролог-серіял, який пише Начальник Відділу Кадрів.

І. !

ж и т т я сс т , . І Бо день приидешніи завжди — вчорашній.

д о р о г а

Батько:

— Доведеться тобі, Юрку, спершу власноручно звести гору, вищу за Еверест, а потім її підко-рити. Але в тебе не буде шерпа. Ти будеш дер-тися сам. І гору будеш складати сам. Першу по-ловину життя ти будеш собі громоздити гору, вищу за всі гори світу, а другу половину — ти будеш її підкоряти. Сам як перст. Коли ти на-решті залізеш на' ту гору, — всі скажуть, що тебе туди занесли на ношах.

п о ш у к

Життя — не лінійне... Життя — синхронне... Все водночас... І всі — отут... уявити себе цят-кою, піщинкою... Ти і є космічна цятка ... нічо не тре уявляти... уяви себе перлинкою... ба-леринкою, що шалено обертається в па-де-де

зо

X I X I

а

< ! о - 1

и і 5?

со

і — '-Є-.

навколо своєї осі на безконечній чорній сцені вертепу Всесвіту...

ж и т т я

Власне, одне і те ж... Що Бог, що Скри-паль... Життя — не лінійне.... Життя космічне і синхронне... Всі життя спліта-ють, переплутують паралелі своїх орбіт із паралелями всіх життів у синхронне, синкопічне, стереофонічне мереживо ТОРу... космічного бублика... Торсійного поля... Любов — це дірка від бублика... Знання — це надкушування чужих буб-ликів... Всі бублики вже надкушено — це академія наук... Цнотливих бубликів не буває навіть у потенції...

перетворення

Космос смерти ставав хаосом життя.

зв ільнення

Лише поодинокі дзвони заважають об-лягам.

Б'ють дзвони, і з кожним ударом оси-пається крихітка облуди з рабського сумління.

31

— Дзвони, дзвонарю. Буде світанок чи ні, то не наше діло. Наше діло дзвонити, — це до-слівна цитата з мого з Іваном Миколайчуком спільного фільму «Білий птах з чорною озна-кою». І це написав на дверях моєї квартири в гостинці сам Миколайчук, на новосілля, — квартири розміром на дванадцять квадратних метрів, яку я з вдячністю отримав від кіно-студії Довженка, щоб жити там утрьох: кра-суня дружина Людмила, кучерявий, як со-няшник, Пилипко і я.

Ф

вибір

У принципі, людина не обирає лише два момен-ти у своєму житті: народження і смерть. Решта моментів може скорегувати сама людина. Мож-на втекти, як Сковорода, з-під вінця, можна... Ні, навіть момент смерти можна обрати самому Так здається людині. Так, як зробили це два шанова-них мною письменники — Гемінґвей і Шпаліков. Решту життя людина відповідає на пропозиції життя лише двома словами: «так» або «ні». «Так» або «ні». І все.

Кожне «ні» відкриває іншу пропозицію життя.

І знову повторюється: «так» або «ні». Бувають пропозиції безальтернативні, але дуже рідко. Це коли тебе заганяє життя в глухий кут, звідки немає виходу. Бувають пропозиції, які можуть повернути твоє життя так, як ти і не сподівався.

32

о - і

§ у б и в ц і V щ Чому нам наснився Диявол, який ґвал-

тує тебе? >—І о̂ — Тому що нас Диявол ґвалтує все А життя, — відповіла дружина, ніби зна-2 ла відповідь усе життя. — Вони зна-

ють: щоб тобі стало нестерпно боляче, |Г треба зґвалтувати мене.

Хто вони? Хто той Диявол?

$5 Кожного разу в нього нове ім'я, але по батькові він завжди Сатана. Гні-

£ да — директор кіностудії, амеба — 3 міністр культури, оральний кіносса-^ вець, член ЦК із твердим шанкером, ^ гей-ректор театрального інституту,

^ шавка з «Кієвскіх Вєдамастєй», блі-^ да воша із «Сегодня», фригідна яло-

ва юна негідниця з «Театру і Кіно», Любі Друзі Президента, практикую-чий мудак-теоретик кіномураторія, зграя кінойобоматографістів — усі вони Сатаністи... усі — автори укра-їнського кіногеноциду...

д ж е р е л о

Хто не ризикує, той не п'є з криниці для спраглих.

33

ц і н н о с т і

Мій вік вимірюється не роками, а сценаріями. Знятими і не знятими.

ж и т т я

Я жив у борг. Більше за всіх заборгував собі.

-

м і ш е н ь

Чомусь я притягаю вогонь. Може, мене створив Господь у форматі мішені? Може, я не людина, а ходяча мішень.

Що не зроблю... і відразу... артиллерия бъёт по своим...

е м а н а ц і я

...а Ліна Василівна Костенко най собі блукає Зоною в пошуках втраченого раю скільки їй заманеться. Проте Вона напише Велику Кни-гу. Вона — еманація Христа за Його тимчасо-вої відсутности на Землі. Коли Христос при-йде знову, Ліна Василівна передасть Йому свої повноваження.

34

X I X і

ь-н

Р 1 і 2

< 0 § щ і и і

з З то

с ц а о

С І

с ь

в о с к р е с і н н я

До речі, тут, в архіві, дізнався, чому рукописи не горять... Бо спалення — це найнадійніша форма шифруван-ня тексту, який можна буде прочитати через століття.

Спалення — це форма безсмертя. Пе-речитайте тексти, надиктовані з Па-лаючого Куща. З банально квітучого куща такі тексти не вийдуть. Недарма Ваші предки своїх небіжчи-ків спалювали. І навчили цього аріїв на берегах Гангу. Там і досі спалюють. Розшифровання попелу — це воскре-сіння.

В архіві це вже навчилися робити дав-но. Олександрівська бібліотека вже розшифрована, хоча її спалив піроман Герострат буквально на попіл.

п о м с т а

До речі, прочитав в Архіві спалений Гоголем другий том «Мертвих душ». Добре, що Аксаков тоді зібрав попіл із грубки в кімнаті Гоголя в урну. Пре-паскудна книженція, скажу я вам: за-цькований самим собою Гоголь нама-гався описати ідеальну російську ім-перію — вийшов жах — вийшов союз савєцкіх соціалістічєскіх республік...

35

пророчий жах... усе ж таки він був геній... про-роцтво вийшло... водночас це — Страшна Пом-ста... авторові... за зраду... своєї української

о>

голь спалив не рукопис, а свою грішну душу... душі... власне, тоді в аксаковській грубці То

ушу...

СВОЄ

У кожного своя Голгота і своє воскресіння...

и: н

ВЕРВЕЧКА ЖИТТЯ

Так і моє життя — сувій непослідовностей, віражі хокейних атак, закарбовані в кри-зі сталевими ковзанами зрад; ланцюг віри, де на одне християнське кільце — два по-ганських, за європейське чіпляється азійщи-на... за кільце з носа бугая антисемітизму чі-пляється золота обручка любові... за кіль-це, на якому висять ключі від Раю, зачепило-ся колечко-коліщатко-відкривачка бляшанки з-під кока-коли... а до неї... невпевнено... од-нією павутинкою-промінцем приліпилася мі-сячна орбіта... окремо летять мамині п'яльця з напнутою хустиною, на якій маминою гол-кою вишиті гладдю нитками муліне червоні і сизі маки дитинства...

т і л ь к и с а м

Я мав правило ще від батька Гараси-ма: роботу, яку неможливо подужати удвох або утрьох, — треба робити са-мому. Самотужки.

з а к о н с м е р т и

Після смерти кожне слово в посмертно-му посланні стає Конституцією Смерти.

г н и т т я

Інерція — це життя без сенсу і смаку до життя.

передчут тя

Що ближче до кінця, то частіше запи-тую, чи не та, без слідів, диктує мені «Доповідну»?

еверести

Сорок років життя (як і наврочив мені батько Гарасим), першу половину жит-тя, я громадив для себе Еверест, дру-гу половину — підкоряв його, наре-

шті дістався вершини — і... зірвався... зірвав-ся... зійшов нанівець... зійшов лавиною... сповз грязьовим селем на самісіньке дно прірви... на нуль над рівнем світового океану... нижче нуля... і саме Люка (йдеться про дружину — народ-ну артистку Людмилу Єфименко. — І. Ф.) по-чала мене підіймати із грязюки, збирати мене з уламків докупи... блін, гидко читати... від па-тетики судомить вилиці...

- ,

л ю б о в

Любови я остерігався, як тореро остерігаєть-ся пораненого бика. Я боявся дати любові волю. Люка не побоялася бика. Люка врятувала мене своєю любов'ю.

- ,

бу т тя

Коли я щось запам'ятав, то воно існує.

- .

ж и в і як мертві

Я звернувся востаннє до Тебе, святий Петре. Звертаюсь таким чином, що Ти не зможеш не помітити мене в юрбі небіжчиків, що волають до Тебе про воскресіння.

Не звертай на них уваги, бо більшість із них була мертва від народження. І так мертвою і прожила

38

'о.

^ своє життя, не помітивши своєї смерти. ¥ їх не воскресити. З мертво-живими мені

довелося співпрацювати і в часи розви-нутого соціялізму, за доби диких ринко-

<

и

£

«Є»

С Ц

вих відносин, і в сучасність середньовіч-чя, і в печерну добу.

- Лі-,

КРАДІЖ ° Життя — це безупинне викрадання | піску з пісочного годинника Смерти.

со з о ЗРІКАННЯ — ПОВЕРНЕННЯ

^ Пам'ятаєш кадр із мого фільму «Кри-ниця для спраглих», коли діти миють батька сухим піском? І там же — ще жорстокіший кадр, коли дорослі діти, навіть постарілі діти, по сухому піску тягнуть невода. І що вони там зловили? Порожня мат-ня, порожня. Пісок. Пісок. Час, що про-сипається крізь пальці. Крізь матню невода. Мертвіше за пісок — Життя, що сіється крізь пальці.

мшяямиши

Святий Апостоле, Наріжний Камінь Церкви Христової, Засновник і Апо-логет учення «Зречення-До-Третіх-

ШШТШТ» Півнів».

Зрікання — Повернення.

39

Вічне Зрікання — Вічне Повернення.

Це і є житіє. Це і є історія.

с а м о п і з н а н н я

О)

Кінець історії — це не те, що казав Фукуяма або Шпенглер, — це самопізнання, це коли людина ламає одна за одною сім печаток свого життя — проживає свій власний Апокаліпсис.

Перед текстом я зламав шість печаток мого персонального Апокаліпсиса, який дехто з кіно-знавців називав «Як Сир у Маслі». Настав час сьомої печатки. Сьому печатку я зламаю молит-вою. А тепер остання печатка і остання молитва.

к р а с о т в о р ч і с т ь

Це краса землі... Краса сильніша за все на сві-ті... Вона робить красивим саме життя... Краса врятує життя від смерти...

к р а п к а

Яничарина із себе вичавив до найостаннішого гена, до найпотаємнішої гнилої думки. Я — вільний — зняв фільм, який мріяв зняти все своє життя. Не за сценарієм. Бо другу по-ловину життя вірив лише своїй інтуїції, своєму

генію (геній є в кожного, я про це вже писав, — дехто в нього не вірить, а я вірю) і Господу Богові. І жив не за сце-нарієм. Я — камінь з Божої пращі. І зняв Кіно.

Кіно завжди більше за Фільм. Прожив Життя у форматі Кіно — двадцять чо-тири кадри за секунду, двадцять чоти-ри життя у кожен квант часу, в кож-ній порошині часу-простору. Здається, все.

н а с л і д к и

Мені вже байдуже, чи доживу я свій вік із тавром раба на лобі, бо помру я все одно вільним, бо я так вирішив ще у шістдесятих, — але не байдуже, чи проявиться це тавро в душах моїх си-нів як генетична програма для україн-ців, розроблена піяр-технологіями су-часної генної інформаційної інженерії.

безконечн і с т ь

Якщо ти будуєш дім і сказав, що «я його закінчив», — це вже не дім, а до-мовина.

41

е г о а л ь т р у ї з м _0

...коли чесно і безкомпромісно ставишся до себе,

відповідально до своїх вчинків, думок, — це

означає, що ти відповідально ставишся до людей.

• лі-- . и

б о г

Вічність — це персоніфікація Бога.

м е ж а

Зазирнути у віконце — будь ласка, а зрозумі-ти, що і як воно там у Бога у вічності, у транс-цендентальності — про те зась! І думати за-будь!

зустр іч з а в д я к и смерт і

Побачити Бога, зустрітися з Ним віч-на-віч означає для людини лише одне — померти.

с у б ' є к т н і с т ь я к бу т тя

Не може бути ніякого руху далі без виразно-го почуття своєрідного суб'єктивного буття, або краще — суб'єктного. Індивідуальність і проста речова якість — дві категорії, що абсолютно

42

не зводяться одна до одної; суб'єктне і об'єктне різняться у своїй онтологіч-ній природі.

р а з о м

Якщо Вічність — персоніфікація Бога, а втілений простір-час — персоніфіка-ція людини (свідомости), то Образ — персоніфікація єдности вічности і тим-часовосте Людини і Бога.

різна т о т о ж н і с т ь

Між колискою і труною майже немає різниці, між ними — тільки життя.

в с е м о г у т н і с т ь

Бог — енергія, духовна рушійна сила, єдина й абсолютна, що спроможна по-міняти вектор руху в точці абсолют-ного ніщо, ущільненого Тартару або аб-солютного нуля порожнечі хаосу.

б а т ь к и і д і т и

Бог — найтрагічніший персонаж Все-світу. Два шрами на Його серці, два ін-

фаркти: Голгота Сина та Свобода Людини. А «Я», Його твір, щасливий: у мені підсвідома Свобода і Голгота свідомости.

' І - ,

с в о б о д а як н е о б х і д н і с т ь

Свобода — образ Бога в людині. Свобода ірра-ціональна, вона не визначається зі свідомости. Будь-яке визначення свободи перетворює її в необхідність.

'і--.

різність

Кількість ніколи не стане якістю.

-

в з а є м н і с т ь

«Де ти?». Щоб відповісти на це запитання, Лю-дині знадобились Релігія, Наука і Мистецтво. Людина шукає відповідь, то вдивляючись у власну грішну душу, то закликаючи у свідки безгрішну природу, то звертаючись безпосеред-ньо до Бога: «Де Ти?». Бог космічною луною по-вертає запитання людині: «Де ти?».

/4-І- -

п о ш у к

«Один, два, три, чотири, п'ять... я іду шу-кать!» — усі ми в дитинстві готові були з вечора

до рання грати в ту гру. Така собі про-стенька дитяча гра — Бог шукає Лю-дину, Творець шукає свій твір, люди-на шукає любов, людина шукає себе... Найстаровинніша і нескінченна гра — пошук утраченого раю.

б е з ч а с с я в і ч н о с т и

Що воно таке, вічність? Це повна то-тожність майбутнього і минулого. Все як у людей, все як у провінції. Це абсолютна відсутність теперішньо-го. Це нерозчленованість часу на мину-ле, теперішнє і майбутнє. Це рух часу абсолютно у всіх можливих сферич-них напрямках, як відцентрових, так і доцентрових. Одночасно в минуле і в майбутнє, бо вони не відрізняють-ся ані змістом, ані формою, ані струк-турою. Це можна собі уявити, як ви-бух нуля. Теперішнього не існує ніде, і воно абсолютно скрізь і всюди як мо-мент (точка) повороту вектора часу.

д а р у н о к

Тривимірний простір — лише пооди-нокий випадок, точніше, одна з незлі-ченних скалок, уламок під час вибуху, подарований Богом Людині.

45

д о с к о н а л і с т ь і )

Роби так, щоб мотив твого вчинку можна було

зробити загальним законом.

с а м о у в ' я з н е н і

Свій власний закон — чи не найбільші кайда-ни у світі.

з а к о н б о ж и й

Божий вирок, як завжди, обертається Бо-жим даром.

невибір

Головне — не помилитися в тому, чого ти не обираєш.

а н т и т е з а

Справжня Смерть, або небуття, справжньою антитезою має не творчість, безумовно, а бут-тя, а якщо придивитися уважніше — час-простір.

46

х і •З

< 1 О ь і :" |

и і З

го з л о

с п р о щ е н а в і д н о с н і с т ь

Завдяки головному методу науки — ре-дукції складного до однозначного ми змушені спілкуватися не зі справжнім часом, а з його редукованим лінійним сурогатом: майбутньо-теперішньо-ми-нулим. Годинник — потвора часу

с о л о д к а г іркота

«Сліпа любов» — можливо, найтрагіч-ніша і найсолодша любов у світі.

в л а д а інтуїці ї

Хоч би скільки ми переконували себе, що свій вибір ми зробили свідомо, тобто виваживши все до останньої краплини, прорахувавши всі за й проти, — ми свій остаточний вибір, якщо ми не повні дур-ні, завжди довіряємо зробити інтуїції.

в л а д а ч а с у

Час — головний контрабандист на кор-доні свідомого й позасвідомого. Товари-шуватимеш із часом — матимеш без-цінний імпортний трансцендентальний крам.

47

м и н а н н я _0

Спідометр — іконостас X X століття.

м і з а н с ц е н а

Людське життя — всього лиш мізансцена між народженням і смертю.

д а р ч а с у

Усім вистачає місця у часі: і щасливим, і не-щасним. Можна бути обділеним грошима, ро-диною, талантом, любов'ю, але часом — ніколи, час завжди справедливий до всіх, і його відмі-ряно сповна у кожну окрему мить.

без інфляці ї

Час — гроші, але це єдині гроші, що не знають інфляції.

5 !

ц и к л і ч н і с т ь

Час — це коло, у центрі обертання якого роз-міщене «Я».

Це ритуальне коло винайшли значно раніше за ритуальне коло для воза, і в ньому відображе-ні космічні, природні й біологічні цикли. Шпиці

48

X I з

і : .з Рч

і 2

і £

о _ і

су о

и і з

ГО

сз; |

цього колеса — календарні ритуали —

променями сходяться у центрі «Я».

Обертання вічне і теперішнє.

Кінця немає, смерти також нема — є тільки ритуал умирання — відро-дження.

Безконечне повторення.

гарант ія ч а с у

Портрет часу — це Смерть із косою. Допоки є смерть, можемо бути спокій-ні — час іще не вичерпався. Щойно вийде остання крапля часу, — помре сама смерть, позаяк вона і є уособленням часу

Смерть завжди вмирає останньою.

т о ч к а о п о р и

Чисте «Я» — це єдина точка опори в епіцентрі землетрусу і доволі міцний бункер, аби витримати удари чужих громіздких конструкцій, — за умови, якщо ви вірите у своє «Я».

ТВОРЧІСТЬ

як МИСТЕЦТВО

з м а г

Душа боїться порожнечі... Христос — то зма-гання двох моральних принципів: покори і де-міюргічности... тобто творчости... Жертви поко-ри і жертовної творчости... Зіткнення шкурної моралі особистого спасіння та моралі преобра-жения світу задля спасіння всіх...

д а р у н к и бож і

Надзавдання мобілізує всі резерви твого «я». Виявляється, що резервного воїнства у твого

50

Х | X і і

А

, * ї п _ . і

о

и і з з со

с к ; і

С І

с ц И Г

«я» більше, ніж ти можеш собі уяви-ти. Про це подбав Господь Бог. Твоє зобов'язання перед Господом Богом — постійно активізувати ті резерви, не закопувати таланти в пісок. Активіза-ція приспаних резервів і є творчістю. Нарешті ти розв'язуєш непосильну проблему. Спосіб, яким ти її розв'язуєш, є новаторством. Але новаторство — не мета, не ціль і навіть не кінцевий про-дукт творчости. Кінцевим продуктом творчости є образ.

о д н о р а з о в і с т ь

Новаторство — одноразовий продукт, який псується відразу, коли його на-магаються застосувати повторно.

н о в а т о р с т в о

Фільм «Криниця для спраглих» я за-планував і реалізував як нерозділь-ну єдність досконалої художньої фор-ми (як виявилося опісля — це випе-редило світовий кінематограф щонай-менше на чверть століття) і шоково-го змісту — незаперечних образних свідчень про геноцид моєї нації.

51

вибір

Віднині я буду писати лише сам собі. Тобто Бо-гові в Собі. Буду грішити, проте це гарантія, що мені ні від кого нічого не треба: ні раю, ні гоно-рару, ні слави, ні хули, ні визнання, ні заборони.

п і к и п о р о ж н е ч

Після «Тіней...» переді мною руба постала про-блема: що мені далі робити в кіні? Я взяв верх-нє «до». Я створив не фільм (знову ж таки го-ворю лише про операторську роботу в фільмі), а парадигму операторської роботи, кредо, кі-нець кінцем — нову кіномову, втілену в кольо-ровій драматургії і динамічній інтуїтивній каме- щ рі (оператор — головний емоційний герой філь-му), і не в експозиційному світлі, а у світлі мі-стичному. Повторювати себе самого в наступних фільмах означало би для мене встругнути твор-чий суїцид. Зробити щось краще, вище, доскона-ліше — на той момент не було жодних підстав.

МІСІЯ жит тя Місія (заяложене, знецінене слово) митця — ар-тикулювати те, що вже визріває в суспільстві, але суспільством ще не усвідомлене на рівні іде-ологем. І не просто артикулювати старим спо-собом, а знайти для цього такі засоби вислов-лювання, які зламають стереотипи, дієві перед тим. І карбувати не в ідеологемах, а в образах-

52

X I си

р м а <}

і

О і з

і о ; І

• з

мітологемах. Образ — первинний архе-тип мислення, доступний і мудрецеві, і дебілові. Це як зламати сім печаток, аби відкрити істину, як в Апокаліпсисі. Печатки заяложених слів — це стере-отипи, які внеможливлюють нове ба-чення.

т р и є д н і с т ь

Саме під час «Криниці...» я написав програмну статтю «Триєдність», де об-ґрунтовував тезу про гносеологічну єд-ність трьох кінопрофесій — драматур-гії, режисури та операторства. Про те, що це не три окремі професії, а одна, бо матеріял (час) і кінцевий продукт (образ) у них один на всіх; професія, яка проходить у своєму розвитку три стадії: уявну (сценарій) — ігрову (ре-жисура) — втілювальну (фіксація об-разу в площині екрана).

без г а л ь м

Текст давно вийшов з-під мого конт-ролю. І це добре. Коли той, хто пише, контролює текст, — нічого, крім пені-тенціярної естетики, не виходить.

53

КНИГА ЯК ЖИТТЯ

Сюжет треба прожити, щоб він став книгою.

БЕЗУПИННА ТВОРЧІСТЬ

Бог лише постійно забуває все, що створив,

а людина лише постійно пригадує, що забув Бог.

У Бога склероз, який називається наукою.

У людини нон-стоп маячня, яка називається

філософією.

Через те що в Бога склероз, Бог постійно ство- и рює те, що вже Він сам створив. Бог безупинно творить Всесвіти. Бог перетворився на постмодерніста. Бог тира-жує копії. Ксерокс стає Христом. Друге при-шестя Христа — це пришестя епохи Ксеро-кса — поширювача копій, які ніколи не мали відповідника в природі.

СВІТОБУДОВА

На Божій толоці світобудови було лише два під-ручних матеріяли: час і простір. Крутий заміс часу й простору — і є Всесвітом, де ми, люди, тимчасово прописані.

Всесвіт не можна знову розділити на час і про-стір. Час і простір після Божого замісу — не-роздільні.

54

Х |

і;

Рч

і _ а

< ! " х

о _ і

а і и і

з

со

і "8.

ск;

X

а .

с и л а м е т а ф о р и

Єдине можливе уявлення життя та історії — художній образ. Художній образ, на відміну від науко-вих понятійних категорій, може схопи-ти і відобразити явище в цілому

п а с о в и щ е

У моїй голові завжди пасуться чужі думки.

а р х і т е к т у р а

Якимось чином я вже тоді знав, без Гавді знав, що архітектура керує світом мовчки. Недарма всі сім див світу — винятково лише архітектурні споруди, так думав я тоді. Жодного літератур-ного дива, або музичного, або кінодива у світі не було. Не було медичного, або військового, або юридичного.

р ізна т о т о ж н і с т ь

Епіграф — це той же роман, лише стислии.

55

ОБРАМЛЕННЯ О

Епітафія від епіграфа відрізняється лише тим, що епіграф несуть на чорній оксамитовій поду-шечці перед труною, в якій лежить прах без-смертного тексту, а епітафію кидають на по-кришку домовини, як грудку землі, коли вона вже зникла в чорному проваллі вашої пам'яти.

е

ВЕРШНИК - 0 '

Хто зна, хто зна... назвав же мене якось Драч вершником Чингіз-Хана, ніби я володію кіно-камерою так, як той кипчак своїм конем. Я це запам'ятав на все життя.

СО І —

ПОВЕРНЕННЯ

Я був вражений тим, що Україна має такого

письменника, а я про нього нічого навіть не чув.

Який же я, нахер, українець?!

Що в Україні була така європейська література.

Ні! Література світового класу! І, зважте, я чи-

тав «Тіні» у досить слабенькому перекладі...

Вже від середини тексту я знав, що це моє...

назавжди... і що ніхто в мене цього не забере...

Це треба знімати. Мені!

Цей текст дасть мені у володіння Ввсесвіт. Я вже любив майбутнє кіно «Тіні забутих пред-ків» до нестями.

56

з Я зайшов до вокзального поштового відділку і відбив телеграму Параджа-нову

•З

з а н е п а д

З- Постмодернізм — то взагалі клонуван-й • „ • . ня копш, які не мають у житті відпо-

£ о

В1ДНИК1В.

X

а, і _ а

< а_ і

и 1 з н е з в о р о т н і с т ь

1*3 Ні! ТОЙ фільм робив той Юрко Іллєн-р̂ ко, якого вже немає... Який залишив-

^ ся в тому часі... і в тому фільмі... його твір... у тому творі він весь... і я сьо-годенний не маю ніякого морально-го права корегувати, редагувати, тим паче покращувати (з мого сьогоденного розуміння — покращувати) того Юрка. Той Юрко закарбував себе у своєму творі таким, яким він був на той час...

м е т о д п і з н а н н я

Вікно — це взагалі одна з провідних тем моєї творчости.

Вікно — як пуповина між Всесвітом і хатнім світом.

57

ВЛАДА МИНУЛОГО

Фільм «Тіні забутих предків» зробили самі тіні забутих предків.

Параджанов був лише ретранслятором, медія-тором, виконавцем. Геніяльним посередником. Митець — лише посередник, медіятор, тран-слятор того споконвічного архіву народної куль-тури.

Жоден митець не може стати більшим за той архів. У цьому випадку правий Платон, коли стверджує, що людина не створює нічого ново-го, вона лише пригадує те, що вже було. Новими бувають лише паковання старих істин, навіть якщо ті старі істини досі ще не відомі людству.

ТВОРЕЦЬ

Бог має лише один вектор — вектор творіння.

С со

і-

ВТІЛЕННЯ

Образ є продуктом духу.

ПОТОЙБІЧЧЯ

Дух митця мешкає в потойбіччі, у трансцен-денті. Дух мотає пожиттєвий строк на нарах у раю. Чи на нарах у пеклі? Це вже залежно

58

® від того, чи Дияволові, чи Богові ми-£ тець присягав.

З 0? Рн

си

о

д о с к о н а л і с т ь

^ ...я не маю стилю, якии можна на-ді слідувати, а у Стефаника — кінець

стилю. Кінцева стадія словотворення. ^ Після неї тільки пустка. Табула раса.

Можна не писати. Важке, як каміння, мовчання. Мовчання як стиль. Стефа-ник — термінатор стилю.

З Рч о

«О

^ р а к у р с

Тут, у нас на Землі, кажуть: «Бог — у деталях...» і ніколи не до-говорюють сентенції до кінця: «Са-тана — в ракурсі», — бо не знають, хто і коли це сказав. Сказав це, між іншим, сам Господь, коли створював світ.

Тобто Диявол — у точці бачення. Де-таль, побачена в певному ракурсі, і є чиїмось життям. Вони поралися удвох: Господь створював, Диявол показу-вав... Тому ми бачимо те, що створив Господь, очима Диявола.

- .

59

с ц е н а р і й як ж и т т я о

Я пишу сценарій своїм життям. Спершу про-живаю, а потім записую у форматі «Доповідної» Комусь там, нагорі, Хто імплантував той сцена-рій у мої гени, щоб звірити, чи правильно я ро-зіграв сценарій своїм життям.

а в т о р ж и т т я

Раніше я думав, що я лише медіятор, посеред- П ник, ретранслятор, — тепер я знаю, що я автор свого життя — деміюрг.

Ш н е п о д і л ь н і с т ь

Норберт Вінер недарма ж учив: усе у світі мож-на структуралізувати без залишку Щоправда, додавав: коли вже все буде структуралізоване до самого денця, на дні побачимо тоненький, то-нюсінький, не видимий жодному зорові проша-рок того, що вже не структуралізується, бо вже не розкладається на елементарні частинки — то є мистецтво... або, скоріш за все, — Бог.

с а м о т н і с т ь

Свобода для митця — це талант. І хоча Чехов стверджував, що стислість — сестра таланту, не вірте йому. Талант не має сестер. Не має і братів. Навіть батька нема. Талант — круглий сирота.

60

1

і

І

и і з

03

І

Сирота, який усе життя шукає роди-чів серед форм, матеріялів, композицій, сюжетів та стислостей.

г ерметичн і с т ь

Мистецтво — це код. Системний код — не вигадка, не сваволя аналітика, не примха теоретика-недоучки (маю на увазі себе).

п е р ш о д ж е р е л о

Саме у сфері естетичного містяться імпульси до творчости. Безліч свідчень можна навести про те, що інтуїтивне осяяння в художній і навіть у науко-вій галузях цілком спираються на ес-тетичну оцінку.

свя т і с т ь к р а с и

Краса — в сакральній креативній при-роді людини. Суть краси — гра. Кра-са — це гра у досконалість, у гармо-нію. «Людина грає лише тоді, коли вона у повному значенні слова людина (Бог?), а вона буває сповна людиною лише тоді, коли грає» (знову Ф. Шиллер). На-

61

смілюсь додати: коли веде божественну гру, коли творить.

п о з а м и с т е ц т в о м

Виведення твору з естетичного простору авто-матично позбавляє твір (точніше, в цьому ви-падку — продукт) мистецького статусу.

б о ж и й м е т о д

Одухотворення, без усякого сумніву, — єдиний метод реалізації таланту (дару Божого) творця, сакральний метод мистецтва (режисури), фор- О ма й засіб становлення образу і, нарешті, голо-вна ознака творчости взагалі.

-

о б р а з д у х у

Буття Образу можливе лише у вищій формі буття — як життя духу.

д ж е р е л о т в о р ч о с т и

Творчість постає лише як духовна діяльність. Поза духовністю, лише в межах логічної орга-нізації структур, існування художнього образу неможливе.

62

§ ОБРАЗ — СТРИБОК ІЗ ЧАСУ V

Людина ніколи й нічого не сприймає в цілісності; лише художній образ спро-можний схопити й донести до люди-ни цілісність, бо міститься він (образ) якраз за тим самим обрієм свідомости, у трансценденті, в підсвідомості. Тому

З* створення (художнього) Образу і є пе-^ ревершенням раціонального дискурсив-

Рн

¥ о

ного мислення, стрибком із часу.

^ ІДЕЯ ЯВИЩА со З Ніколи жодне наукове поняття не ви-сі черпало до кінця ідеї явища; понят-

тя завжди вужче за саме явище.

ВЛАСНІСТЬ Половину роботи дурням не показу-ють. Не варто показувати половину роботи і розумним. (Розумним небез-печно показувати і закінчену роботу).

МІРИЛО Саме талант знає ціну творчости.

63

КРІЗЬ БОЖЕ ОКО Художній образ дає людині можливість побачи-ти світ Божеським Оком, побачити його в ціліс-ності, — саме в цьому його унікальна цінність. (]_; Образ — уста ідеї. Образ — над усяке зображальне втілення. Об-раз — це трансцендентна цілісність ідеї, схо-плена в матеріялі (мистецтва).

ПАРАЛЕЛЬНІСТЬ . У Схоже, що творчість — це паралельна до свідо-мости форма буття.

БОЖА ТВОРЧІСТЬ Оперує творець у підсвідомості не дієсловами, а образами дієслів: тому там бачать серцем, чують очима, співають душею, вмирають не в сиру землю, а в Бога.

СО Ь

ЗАГРОЗА РОЗУМУ Світ стає не сутнісний, а примарний, інфор-маційний. Творчість в еру свідомості пасе задніх.

64

X I ч н

< ! г 1 о

и І з 5І со

а ; | <8»

ВТІЛЕННЯ НЕБУЛОГО Творчість ВИХОДИТЬ з віри і не має ні-чого спільного зі свідомим пізнанням, бо творчість є сотворінням небулого, привнесенням у світ того, чого у світі ще не існувало.

РУШІЙ ж и т т я Формула творчости — зіткнення зла й добра. Конфлікт.

ПОТОЙБІЧНЕ СПІВАВТОРСТВО Бог — співавтор усіх без винятку тво-рів людини саме через вплив часу.

СПІВАВТОРСТВО ЧАСУ Саме час корегує, вносить відповідні зміни у твори, дописує їх ізсередини і ззовні, наповнює все новим і новим змістом часу Час байдужий до під-робок, до тих виробів (не творів), де відсутній образ, бо до них не торка-лась рука творця. Він (час) убиває їх своєю байдужістю, він їх не помічає; але надає безсмертя, точніше — по-стійно живить собою, реанімує, не дає

65

вмерти, надає все більшої життєвої снаги істин-ним творам, шедеврам.

, г Г

СИЛА ОБРАЗУ Що потужніший образ, то незалежніший. Тому й переходять зі століття у століття разом з люд-ством безсмертні й незалежні образи: Месії, Прометея, Сизифа, Смерти, Фавста, Ромео та Джулії, Дон Кіхота, Геракла разом із тридцять- п ма трьома своїми братами: Іллею Муромцем, Ковбоєм, Витязем у тигровій шкірі, Котигорош-ком, Вернидубом, Іваном-дурником та іншими.

О

ГАДАНА СИНОНІМНІСТЬ Творчість — це імітація безсмертя.

ТВОРЧІСТЬ ЯК ВІЧНІСТЬ Відтворення вічности, а не пізнання життя — зміст, мета і виправдання творчости.

ЗА МЕЖЕЮ Творчість — то гра в інше життя, небуле.

бб

X I ̂ •—І * р,

< 1 о . і

и і з З го с^ І

ІДЕАЛЬНІСТЬ МЕТИ Мета створює твір. Тому перше, про що треба дбати, — це про укрупнення мети, що її формує для себе митець. У принципі, мета повинна бути недо-сяжною. Укрупнення цілі, збільшення мети — методологія справжньої твор-чости. Учімося в Бога.

САМОПУСК ІДЕЇ Ідея — то перший імпульс управління, що виникає у підсвідомості митця. Ідея створює рух із підсвідомого у свідоме, що виносить праобраз із безформного, неструктуралізованого стану осяяння на поверхню формалізованої уяви.

ІРРАЦІОНАЛЬНІСТЬ Істинна ціль завжди за обрієм свідо-мости. Образ завжди за обрієм.

АПРІОРІ Опис майбутнього твору — це блеф, ворожіння на кавовій гущі про небуле, неіснуюче...

67

ПОТОЙБІЧЧЯ ОБРАЗУ Віддзеркалення подоби життя — лише поло-вина творчого акту; а далі, аби створити образ, дзеркало треба розбити, щоб увійти в транс- Ф цендентне задзеркалля.

МИСТЕЦЬКА БЕЗПОРАДНІСТЬ Мова мистецтва безпорадна на інших тере-нах, — скажімо, в науці, де полюють не на об-рази, а на поняття.

О .

РУБІКОН Ще ніколи й нікому не вдавалося створити об-раз смерти, — лише подобу. Образ невлови-мий, створення образу смерти може бути смер-тю творчости. Митець, створивши образ смер-ти, зникне разом із твором.

ІРОНІЯ КОПІЇ Дзеркало — то лише спосіб насміхатися з Бо-жого твору та скривджувати його.

68

X I • Си

!

Ї

о _ і

С= I и I з РО сц §. О

ЕЦ[

X

ЗАТЕМНЕННЯ Ніхто не бачить краси моєї коханої. Це любов графомана.

САМОДОСТАТНІСТЬ Мінімалізм виражальних засобів — мак-симальний результат. То мрія митця.

ТВОРІННЯ ЯК ОДУХОТВОРЕННЯ Одухотворення матеріялу — не має значення, якого: червоної глини, світ-ла, звуків, — є головним завданням і обов'язком творця. Без цього нема творіння.

ОДУХОТВОРЕНА ВПІЗНАВАНІСТЬ Модальність мови — це одухотворен-ня, це авторство у творі. З першо-го кадру впізнаються Фелліні, Куро-сава, Бергман, Тарковський, Трюф-фо, Кустурица, Довженко, — бо від-дали себе творові сповна, одухотвори-ли твір собою.

69

Хочеш випадковости — купи фотоапарат, хо-чеш істини — малюй.

•

ХОТІННЯ 0 'і

ВІДСТОРОНЕННЯ Об'єктив — це блискучий інструмент відсторо-нення світу у руках творця, у руках художни-ка. І не більше.

.0 Н

Загалом, із цього розпочинається будь-яка творчість: із нашарування на себе чужого до-свіду та безперервного визволення себе з-під завалів цього досвіду.

ТВОРЕННЯ

ВИПАДКОВЕ НОВАТОРСТВО Новаторство тільки тоді справді новаторство, коли воно — несподіваний побічний продукт, а не мета творчости.

70

XI ••ч

І *

І — 2

< о * £ О - і

Г £

и і з м сх а о

N

сх

І О _

ДЕТЕРМІНІЗМ Врятуймо мову — мова врятує нас!

АЛЬФА І ОМЕГА Відомо, щоправда, всім, окрім лінгвістів, що основна функція мови — забезпечи-ти виживання певного угруповання лю-дей у смертельно ворожому соціюмі.

МОВА ЯК ЖИТТЯ Лексичний матеріал — це обсяг того, що я ду-маю про життя, синтаксис — це як я думаю про те життя.

PRESENT CONTINIOUS Граматичну форму будущини треба викресли-ти з рідної мови як таку, що завжди заважає нам опинитися в сьогоденні.

ТРИВАННЯ Власне, пам'ять — це і є неграматичне визна-чення однієї з категорій часу, а саме — мину-лого часу; як і уявлення — неграматичне озна-чення майбутнього.

МОВОСВІТ Тотальне панування «злодійського жаргону» означає тотальну криміналізацію суспільства. Президент, який проголошує програмові дії на «фені» — «будем мочить в сортирах», зверта-ється до тих, хто розуміє на «фені», — і диво: вся неосяжна русскоязична країна шаленіє від щастя і вигукує у відповідь: «мочили, мочим и будем мочить!».

МОВОІМПЕРІЯ Прийшов час «замочіть в сортірє» і найбільшого ворога російськомовної імперії — українську мову; бо імперія знає, що вона все ще існує як імперія, доки існує її мовний монолітний рус-скоязичний простір, хоча й розвалив-ся політичний інформаційний «моно-літ» СРСР.

АБСОЛЮТ Національна ідея — це і є національ-на операційна система управління су-веренним інформаційним простором, тобто її суверенна державна мова.

МОВОТВОРЧІСТЬ Людину створила не праця, як ствер-джував ідеолог комунізму (один із тих, хто бачив його привид на власні очі), а мова.

СУРЖИК До речі, суржик вигадали мої діди-прадіди, найбільші аграрії в Євро-пі, коли засівали яровину після яко-

73

їсь стихійної загибелі озимих, змішуючи пше-ницю з житом. Не на насіння. Для вжитку. Вро-жай зазвичай був подвійний. Оце і є суржик — український вибір.

У БУР'ЯНАХ А як ви вважаєте: мені, що прожив усе жит-тя серед московських елітних матюків, як се-ред безкрайого поля соняшників, у самісінько-му серці кінематографічних джунглів матер-щизни, — і не запізнатися з ними на корот-кій нозі?

ДУМКИ-СВІТОТВОРЦІ На голодний шлунок я зрозумів, що думки — це і є первісне віртуальне середовище існуван-ня людини. Людина існує як думка, думкою і в думці. Свідомість копирсається у думках, як дощовий хробак у перегної. Хробачок-свідомість пере-травлює монблани колективного підсвідомого, тобто чужих думок, чужого досвіду. Перша стадія світотворення — думання. Думан-ня — майже безпечний процес, якщо не дати йому перерости в говоріння.

ГО

74

X I І—<

1 <1 а І и І

з З РО

С Х І . О

СІ

иг

ГОВОРИ — І Я ТЕБЕ ПОБАЧУ Саме мовлення, а не мова визначає того, хто говорить, і того, хто сприймає сказане.

ГОВОРІННЯ ЯК ТВОРЕННЯ Говоріння — це, так би мовити, вер-бальне втілення думання, тобто навко-лишнього середовища; ми себе огорта-ємо словами. Говоріння — це вже роз-будова всесвіту. Чому жінки майже безперервно гово-рять? Саме жінки вибудовують говорін-ням всесвіти. Чоловіки своїм мовчанням всесвіти руйнують. Мовчання — це ен-тропія всесвіту. Неговоріння — це тре-тій закон термодинаміки: ентропійне руйнування віртуальних думок.

МІСТИКА ІМЕНИ Назвати себе на своє справжнє ім'я було страшніше за зміїний укус: на-звати себе — означало віддати себе в повне розпорядження того, кому ти відкриваєш своє справжнє Я. Не поспішайте. Навіть собі не відкри-вайте до кінця свого справжнього Я.

75

СПРАВЖНІСТЬ Якою мовою будеш говорити під розпеченим залізом? Або на дибі? Або на пласі? Ясно, що автентичною. Якщо встигнеш щось сказати.

МОТИВАЦІЯ Навіть етимологія українського слова «світ» го-ворить про те, з якого матеріялу його явле-но, — зі «світла».

ДЕВАЛЬВАЦІЯ СЛОВА Спочатку було Слово. І Слово було в Бога. І Слово було Бог. Наприкінці т е ж буде Слово. Нічого, крім Слова, не залишиться. Але, бо-юся, Слово вже буде в Сатани. І Слово стане Дияволом. Слово в Диявола — це кінець Сві-тобудови — Звалище Цивілізацій — Звали-ще Слів...

ДИЯВОЛІЗАЦІЯ СЛОВА ...Якщо пірнути в Інтернет, послухати модера-торів телепрограм і ведучих теленовин, почи-тати газети і, звичайно, книжки, — Слово при-ховано стало Дияволом — і невідомо, чи є зво-ротний шлях.

76

XI з

ої ft

<| u і

з m UZ I

' S

...Диявол за національністю росія-нин? Ні, Диявол — із богообраного на-роду. А росіяни обрані не Богом, а ін-тердєвочкой Катериною ІІ-ю.

ЗНЕЦІНЕННЯ Мова, як і гроші, буває знеціненою. Девальвація мови — це така ж ре-альність, як девальвація грошової одиниці.

OMEN NOMEN Шарварко (популярний постановник великомасштабних радянських свят-кових концертів в Україні. — І. Ф.) був шарварком.

МОВА — ВТІЛЮВАЧ КУЛЬТУРИ В ієрархії національної культури мова відігравала головну роль втілення, ви-разника і транслятора вікових куль-турних надбань. Була оперативною системою постійно самовідтворюваної культури.

77

Ліквідуйте мову — оніміє і вмре національна культура — нація неминуче зникне.

МОВА —АНТИМОВА Кожен переклад якоюсь мірою — анігіляція.

язык На основі церковнослов'янського суржику уа місцевого угро-фінського наріччя землі Мок-сель, а пізніше ще й татаро-монгольського ор-динського коктейлю, почала складатися штуч-на мова — есперанто для колонізованих наро-дів — руський язик — великий, могутній і віль-ний — язик міжнаціонального спілкування весі, мері, чюді, татар.... Потім над тим есперанто попрацювали ще й німці, а заполірував його остаточно ефіоп Пушкін своїми кальками з рідної йому фран-цузької. Вслухайтесь в Євгенія Онєгіна — чистий фран-цузький мелос. Зараз, на початку XXI століття, намагають-ся тією мовою колонізації й міжнаціональної «дрючьби народів» остаточно знищити Україну. Теорія другої державної бездоганно підкорює території.

78

< | п £

« СЛОВА £ Письменники — це консерви 31 СЛІВ,

^ щось на кшталт словесних шпрот, хам-і си в тузлуку, тюльки в розсолі соцреа-лізму, раків у «Мукузані».

2

о

СЛОВОЗНАКИ Мене нудить від слів, якими письмен-

_ ники начиняють свої книжки. Новіт-£ ні Недоздобужки-Недолужки, Недо-3 пердуховичі, Недоірванці, Недожада-^ ни, Некурка-Нептиця, а старі ще гір-

"X ^ ші — Тойщогреблірве, Сконав-Дойдль-^ Механік, Всохлоявір, Ганчір'яносець,

Стельмаркс...

ОМАНА Порожнеча — це перенасичений роз-чин інформації, з якого випадають кристали слів-думок.

УНІКАЛЬНІСТЬ ...при кожному перекладі щось суттє-ве втрачається. Як і українське слово «щирий». Щирим може бути лише хо-хол. Як Ю щ у ніч довгих ножів. Ка-цап ніколи не буде щирим. Фріц ніко-

ли. Жид ніколи. Дідько Сем ніколи. Варяг ніко-ли. Турок ніколи.

ШЛАКИ Я не матерюсь. Це мої московські шлаки вихо-дять.

у^-,

ШТУЧНА МОВА Якщо познімати з москальської мови всі та-тарські зіпуни, вичавити з її лаптей усю фін-ську гнилу воду — маскву, відтяти всі німець-кі суфікси і префікси — залишиться щось подібне до руської... Тієї руської, якою роз-мовляв князь Святослав, бо його син Воло-димир вже вітійствував по-візантійськи — церковнослов'янською. Церковнослов'янська — це штучна мова, скон-струйована Кирилом і Методієм для потреб поширення ортодоксального православ'я на слов'янських і угро-фінських поганських зем-лях. Це перше у світі есперанто — штучна мова місіонерів православ'я. Саме цією мовою здійснювалася церковна ві-зантійська колонізація залешанської землі Моксель, навалою монастирських укріплень поселень у непролазних болотах золотоор-динського улусу. Дозвіл на церковну колоні-зацію давав сам хан Сартак зі своєї столи-ці Сараю на Волзі. Там, при своїй ставці, хан Сартак, старший син Батия, — тоді він на-

80

® зивався Цар, — тримав і митропо-ї лита з Константинополя, бо прийняв ^ православ'я.

КРАДІЖ ЗІ Запам'ятай, Кіндрате, головне. Спочат-£ ку було Слово. Я маю на увазі — у ве-£ ликому Київському князівстві було и Слово. Слово було Русь. Слово Русь I вкрали князі-байстрюки і відтараба-

нили Слово у землю Моксель. І по-^ будували з того вкраденого Слова на ^ околиці Золотоординської Імперії — ^ Вєлікую Расєйськую Імперію.

*8> /}>.:.. .

ОВОЛОДІТИ У Золотій Орді оволодіти означало перш за все взяти у сексуальному плані, — не важить, чим ти оволодіваєш: країною, містом, жінкою, думкою, — так поясню-вала мені велика москальсько-татарська поетеса Белла Ахатівна Ахмадуліна, коли я нарешті оволодів її увагою.

ЦІНА ЖИТТЯ Я твердо знаю, не вірю, а знаю, що слово сказане все одно матеріалізу-ється... і тоді всі повірять... але мене

81

тоді вже не буде... бо слово матеріалізуєть-ся метарежисурою і ціною мого життя.. . ціною життя деміюрга-творця... погибельно Д Л Я ?КИТ—

ТЯ М И Т Ц Я . . .

-

БЕЗ'ЯЗИКІ Аби не малорос Гоголь та ефіоп Пушкін, — вони, москалі, й досі б на миґах із ведмедями розмовляли.

- Ш .

СЛОВО-КІСТКА Словесне плетиво Лукаша в «Декамероні» — то суцільна кістка. Сказати б — коштовна сло-няча кістка, ба навіть мамутова, з бивнів ще тих мамутів, що приходили на водопій на річ-ку Молочну, біля Кам'яної Могили. На краю Вкраїни.

- Лі: ,

ФЕНОМЕН МОВИ Феномен української мови полягає в тому, що в умовах перманентної відсутности державно-сти на Вкраїні мова перебирала на себе не лише функції, які їй притаманні, як скрізь і всюди, а змушена була підміняти собою від-сутню державу. Мова стала — кордоном, мова стала — зброй-ними силами, мова стала — філософією, освітою

82

XI с.

н

1 Й

<| С I

I з то

I

і просвітою, мова стала — правом, мова стала виконавчою владою, судією, мова стала конституцією, мова стала неза-лежністю, мова стала вивершенням духовної краси народу — мораллю. Мова стала українською ідеєю, покла-деною в основу майбутнього України. Тому постійні зазіхання на українську мову з боку московської імперії є спро-бою ліквідації самої України. України, виплеканої перш за все мовою, а вже потім — плугом і шаблею.

АДЕКВАТНІСТЬ МОВИ Мова — це зовсім не абстракція, не щось загальне, надлюдське, — мова переймається кожним зі своїх дітей персонально. Одних вирощує на Лу-кашів, Лінвасилівних Костенко, Фран-ків, Стефаників, Драчіванів, Вінгра-новських, Осьмачок, інших геть жене у світи, в суржик, на москальську пан-щину. Блудних дітей — не шанує.

МОВА ЯК ЖИТТЯ Мені, блудному, облудному, мову по-вернуло (почало повертати) в порож-

ній квартирі, яку я винаймав на вулиці До-вженка, коли втік від Кінозірки (йдеться про розлучення з акторкою Л. Кадочниковою. — І. Ф.). Навіть не так. Мова тоді повернула мене до життя.

ЯНИЧАРСТВО Якою мовою писати останні слова? Спочатку було Слово. Слово буде в кінці. Якою мовою буде слово в кінці? Рідну мову я вже не знав. Я вже був не спроможний написа-ти передсмертну записку рідною мовою. По-москальськи я вмирати не стану. Ось кого тре-ба вбити — яничара в собі.

-

ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ Державна мова — єдиний гарант незалежности держави!

ІМІТАЦІЯ «Круглий стіл» — це ідеально безцільне гово-ріння в порожнечу.

ДЕРЖАВОМОВНА ШИЗОФРЕНІЯ Що означає словосполука «друга дер-жавна мова»? Воно означає, що ніби існує на цьому терені друга держава, — і не менше. Паралельна держава. Російськомовна держава. Тіньова держава, якій ніби належить левова частка економіки, мови, культури, історії, території, віри, сумління і нещастя корінної нації. Проте таке явище в історії має більш виразну і бездоганну дефініцію — оку-пація.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОНОР Принаймні для мене заклики до на-дання статусу ще одній, хоча б за по-рядком і другій, державній мові зву-чать як прямий заклик до міжетнічної ворожнечі. Бо смертельно ображають мій національний гонір.

ЗСУВИ ПЕРЕКЛАДУ «Споконвіку було Слово». Непевно сві-тить первинний зміст через словесне катрання, зношене та перелицьова-не при кожнім перекладі з мертвих на живі та з живих у напівмертві мови.

/ І ;

85

ПЕРВИННІСТЬ 03 Торохкітливий струк-оболонка ЛОГОС доко-тився до нас, але вже порожній від первісного

СО

л с насіння. А було, за свідченням тих, хто стояв від початку, не «слово» у розумінні «глагол», не «дієслово» навіть; було щось інше в тому Logos, що віщувало не у слові, не у вербально-му втіленні, бо вже мало божественне втілен-ня. Слово Логос означало другу іпостась Свя-тої Трійці — Сина Божого, правічно бувшеє з Вітцем і втілене в Його Образі.

- 4 г .

ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ Удосконалення мови — це не лише збагачен-ня якоїсь однієї мови, а розширення різномов-них просторів.

МОВА ЯК УПОРЯДКУВАННЯ Мовне існування системи (твору) — то є фор-ма подолання ентропії і забезпечення творові можливости безконечного відтворення в інших системах.

- ,

МОВНА ГРА Є в людства небезпечні ігри, скажімо: ві-йна, любов, бізнес..., проте найнебезпечніша з них — мовна гра. Бо і війну, і любов, і бізнес

86

XI Со

— * І І 2

<о • Ї

о - 1 £

и I 5І то : ' I

обслуговує мова. Тут, як у сапера, одна помилка — і тебе в ж е нема... Нема такого, яким би ти хотів себе по-йменувати: одна помилка — і ти в ж е хтось інший... Одна неточність — і ти вже небіжчик... Для любови, для біз-несу і д л я війни.

ЦІЛІСНА ТРИЄДНІСТЬ Дієслів є рівно стільки, скільки потріб-но людині, щоб народитися, полюбити і вмерти. Оце фактично й усі потрібні людині дієслова: народитися, любити, вмерти. Та й ота трійка зводиться до одного-єдиного дієслова — бути.

ЖИТТЄСМЕРТЬ Поети народжені мовою, і мова їх убиває.

ВИДИМІСТЬ НЕВИДИМОГО «Думай, як я!» — таємна зброя син-таксису.

87

ЗАЛЕЖНІСТЬ Лексика прагне синтаксису, як коханка любови

ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ СЛОВО Мові досить лише одного дієслова «1;о Ье», щоб упоратися з усіма відносинами всіх сутно-стей у світі. Годі й говорити про мову, поки в неї нема цього єдиного дієслова.

БОЖИЙ МОДУС Модальність — це шарм мови, душа режисури.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ Щоб більш-менш повно описати якийсь факт, потрібно скористатися послугами щонайменше двох різних мов.

РЕДУКЦІЯ МОВИ Шепіт — це вияв страху перед складною темою.

ПРИЧИНА І НАСЛІДОК Щоб знищити українців в Україні, треба остаточно знищити українську мову. Водночас боротьба з мовою — і оманливий маневр, щоб могти чини-ти рейдерські атаки на економічний устрій Держави...

ІСТОРІЯ

СУМНА ВІДНОСНІСТЬ Писана історія — то ідеологічно й етично де-формовані уламки археологічних інформацій-них вихорів минулого.

ВИБІР Саме Володимир підмінив мою власну долю на іншу. (Хтось казав мені, що то давнина, яку не варт ворушити).

90

XI І

с ; З

І §

< £ Оь і

І

и і - і

А я пам'ятаю це так, ніби вчора се ста-лося. І вашу долю він також поміняв. І про це я пам'ятаю. Коли замість поганських богів-побра-тимів обрав православіє. Не христи-янство, зауважте, а саме православіє-ортодоксію візантійського кшталту. Вже тоді — маргінальну версію хри-стиянства. Верґілій, сліпий жебрак з-попід рим-ського Колізею, казав: — Обрати релігію — означає обрати долю. Тоді нас відкинули на марґінал. Тому замість Русь Київська називаємо єси Окраїна Европи. А яке б воно було, те життя, коли б лишився Володимир мусульманином, або став юдеєм, або принаймні хоча б християнином римського розливу, тоб-то католиком? Інший коленкор, інакша харизма, інакша вдача. Інакша, нарешті, гео-графія.

ГІДНІСТЬ

Україна латиною буде звучати як Мар-гіналія. М а ^ о (та^іпІБ) — латиною означає край, межа.

91

Так що, панове тубільці, Укранія — то лише примітки на полях всесвітньої книги історії. Ну, це ми ще подивимося! Блін!

СИНХРОННІСТЬ ж и т т я ...історія — не лінійна. Історія синхронна. Все, що в історії трапилось десь і колись, — воно тут і сей час, тобто зараз... у цю мить...

«Я» ЯК ІСТОРІЯ Вся історія сидить, як довічний в'язень, у кож-ному з нас.

ПАМ'ЯТЬ ГЕНІВ

Тоді у ВДІКу я ще нічого не знав про Голодомор 33-го в Україні. Знали мої гени.

ПАДІННЯ

Історія, що докотилася у своєму падінні до гро-мадянського суспільства, — це чи не суціль-на кров.

92

а У ї о

А і

Зі Сі) £ £ о а Є

го з р, о

<6»

ПЕРМАНЕНТНЕ САМОСТВЕРДЖЕННЯ . . .у бездержавній Україні перма-нентно поставала потреба ствер-дження нації. Нація відігравала роль держави. Нація — держава. Культура — держа-ва. Мова — держава. Національна культура, закарбована у вікових звичаях, відігравала і роль законодавчої влади, і роль кордонів, і роль судової влади, і роль медици-ни, і освіти, і роль військової самоор-ганізації, як-от Запорізька Січ та її чисельні в ідгалуження, постійні по-встання, гайдамацькі рухи, народ-ні військові загони на чолі з отама-нами, — а ж до Гуляй-Польної анар-хічної армії батька Махна, Холодно-Ярської республіки Чучупаки, Укра-їнської Повстанської Армії Бульби-Шухевича-Кука без Держави і а ж до декоративних сучасних козаць-ких формувань.

ВИБІР Історики без Бога обслуговують Дия-вола.

МОЛИТВА ПОМСТИ Із мороку століть, із суцільного туману історії випливала, на мене ріка мертвих — п'ятнадцять тисяч моїх пращурів, переважно літні люди, жінки й діти, зарізані, як бидло, Петровим са-трапом Меншиковим у гетьманській столиці Ма-зепи — Батурині, розіп'яті на плотах і пущені за водою на острах Україні, щоб вона навіки забула навіть і потайки думати про Незалежність. Ріка мертвих текла крізь мене щоночі, лишень я заплющував очі. Мертві мої пращури дивилися на мене мерт-вими очима мовчки. Всі п'ятнадцять тисяч. Мовчки. Щоночі. Я почав упізнавати багатьох із тих мерців. То були мої родичі з Черкас. Роз-стріляні у громадянську війну. Ті, що сконали в 33-му з голоду. Ті, кого розстріляли у 37-му. Одного разу я впізнав Курбаса. Курбас був за-стрелений просто в серце. І босий. У зеківській кухвайці з Сандармоху. З лагерним номером, який збігався з номером мого телефону.

Через місяць нічних марень я витяг із шухля-ди старий сценарій про Мазепу «Ненаситець» і вписав до нього епізод «Ріка мертвих».

ВЕЛИЧ РУЇНИ Руїна — це вища, кінцева і змістовна стадія величі історії, яка стає мертвою археологічною географією.

- , .

НЕЗНИКОМІСТЬ Дохристиянські слов'яни Київської Руси, коли помирали, спалювали себе в дерев'яних човнах на снопах соло-ми — і ставали Голосом із Куща Вог-ню. Все життя мій народ чув Голоси з Ку-ща Вогню.

ОБРАНІСТЬ На свою голову, я народився україн-цем із Куща Вогню, споконвічним ев-ропейцем, коли геноцид проти мого на-роду сягнув апогею. На свою голову, я народився з геном «Куща Вогню». На свою голову, я народився із зуба-ми, шаблею, жменею жита і ярмом на шиї. Сліпий фатум інтегрував мене в сюжет. «Роз'яничарений Яничар», або «Втеча і Повернення» — спокон-вічний сюжет Дикого Степу — Вели-кого Лугу, сюжет Дніпра, який кри-вавим шрамом розтинає Европу на-впіл.

Сповзається докупи, зростається і з'єд-нує дві половинки Европи. Дніпро — яремна жила Европи.

ПРИЗНАЧЕННЯ

Европейський вибір, хоч як дивно, є пробле-мою, штучно нав'язаною Україні. Бо Україна історично завжди належала, належить і буде належати до європейської цивілізації. Україна у всіх її історичних іпостасях виступала як па-радигматична складова евроазійських формо-творень. Незважаючи на перманентні геопо-літичні флуктуації, що штучно порушували історичну неперервність цивілізаційного стату-су України. Чи виступала вона в ролі колиски індоєвро-пейських пракультур, чи була запорізькою брунькою республіканського устрою, чи де-монструвала світові першу у світі пилипо-орликову конституцію, чи гуляла диким по-лем, чи поставала фата-морганою в ришту-ваннях могутньої Києво-Руської держави, чи віками перебувала в рабстві і віками повста-вала з рабства, чи давала Европі майстер-клас УПА — як треба виборювати свою неза-лежність, чи, нарешті, прокидалася з історич-ного похмілля зимовим ранком на Майдані, щоб увечері знову довірливо підставити свою шию в ярмо.

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

Україна — вертикальний устій Европи: поди-вись на мапу або кинь оком із космосу. Хоче цього Европа в особі провідних керівників ЕС, чи не хоче — це історичний факт. Хоче цього

96

^ Кремль чи не хоче — це його непозбув-£ ний кошмарний сон.

§ ЗЛОДІЇ Довгорукий має залишитися в істо-

^ рії не як мітичний засновник вісімсот-^ ліття Москви, а як фундатор москаль-£ ської парадигми крадіжки: чужої істо-ті ч рії, чужої території та чужої мови — З як єдиної форми історіотворення (бери

вище — історіософії) Російської імпе-^ рії всіх розливів: золотоординської, пе-

С^ тровської, більшовицької, путінської...

етсцетера... тобто «далєє вєздє». ^ Крали, крадемо і красти будемо, а того,

кого обікрали, будемо ганьбити і ни-щити, — на тому стояла, стоїть і стоя-ти буде земля руськая. Саме прикметник «руськая» — най-більший у світі діамант, який виколу-пав і поцупив із київської землі Юрко Рюрікович Довга Рука. Саме Довга Рука поцупила в Києва його ім'я — Русь.

ЗЛОДІЇ Власне, Боголюбський започаткував парадигму перманентної Руїни в укра-

97

їнській історії. України ще не було, а Руїна вже почалася. І, що головне, Боголюб-Богохул украв у Вишго-роді під Києвом візантійську ікону Божої Мате-рі, подарунок цісаря-імператора княгині Ользі, яка (ікона) й досі залишається в путінській пу-танській землі йоксель-моксель, чомусь під на-звою «Володимирської ікони».

• «и..

ЗЛОДІЇ Красти та красти — як заповідав засновник зловонно-смердючої купини в мерянській моча-рі під назвою Масква — Гнила Вода.

ЗАГАРБНИКИ У трьох реченнях формулюю сюжет філь-му (матеріяли до якого я вам надіслав): від-коли Моксельський угро-фінсько-татарський улус Московія привласнив собі історичне дер-жавне минуле Києва і його слов'янське ім'я — Русь, то Московії більше нічого й не залиша-лося, як захопити землю своєї жертви. Цій ім-перській маячні заважала дещиця — мільйо-ни русинів-українців, що необачно прожива-ли на тій благословенній Богом, їм даній землі. Споконвіку зрошували (чуєте, дзюрчить Рось, що впадає у Дніпро нижче від Канева) її сво-їм потом і кров'ю і вмирали за рідну землю коліно за коліном, вирощували на тій землі

98

с ;

< с :

^ могутню українську культуру. Не по £ зубах було Московії зараз проковтну-

ти Русь-Україну ані в XIII, ані в XIV, ^ ані в XVII століттях, — тоді підступ-

на Московія розпочала багатовіковий о" геноцид українського люду. Винищен-^ ня, виселення, голодомори, русифіка-

ція — інших дарів від «старшого бра-ї та» Україна не знала. «Старший брат» £ насправді був меншою двоюрідною се-^ строю, молодшою на тисячі років. о

ПЕРСПЕКТИВА ^ ... завдання істориків — не длубатися

^ у гнилих зубах монархів, архипасти-рів, коронованих блядей, а створювати національний міт... який єднає держа-ву і відкриває перед людьми нормаль-ну перспективу... саме величну... саме перспективу... саме у майбутнє... пер-спективу категоричного процвітання... а не глухі кути минулої безвиході... в

СУБ'ЄКТИВНА ІСТОРІЯ Будь-яка писана історія — це вже тінь того, що відбувалося насправді. І влас-не тінь, яку відкидає той, хто висвіт-лює ту минулу подію своєю свічкою.

99

ПРОГРАНА ГРА

Гонитва — це головний сюжет і улюблена гра людства. Гонитва за швидкістю — це історія цивілізацій. Загибель цивілізацій завжди пов'язана з пере-вищенням дозволеної швидкості. Образно ка-жучи, вони завжди поспішали сісти до маши-ни, швидкість якої була їм ще не підвладна, та й дороги у всі часи були вимощені минулим.

МЕТА

За рішенням світового Уряду, йде планова за-міна корінного етносу України на міжнародний етнічний суржик. Нас уже не дивує чорношкі-рий прогноз погоди для українців. Саме так свого часу Схід України, а з часом і Крим змінив корінну націю на тих, кого туди заслала партія. У копальні Донбасу, звичайно, — російський пролетаріят, а в курортний Крим — еліту КДБ, Червоної Армії і партноменклатуру. Наказ Берії — Жукова 1944 року про виселення всіх українців, що були під окупацією (а під ні-мецькою окупацією була вся Україна), у відда-лені місцевості Сибіру — зупинили героїчні дії УПА.

Ж И Т Т Я — НЕ СОН

Може, й дійсно настав час українізувати Укра-їну. Збудити приспаний ген свободи в кожній

100

^ українській душі? Таке вже бувало £ в українській історії: пробуджував ген -=5 свободи Богдан Хмельницький, пробу->-•< джував Степан Бандера, — пробудять

самі себе українці...

2

Ї | НЕДОРОСЛІ

и І

ї Генерал-Патршрх Всєя Руси забув, Сі) . . . . о що українці мали свою помісну церкву

і свого патріарха ще тоді, коли моска-лі переховувалися від ведмедів на бо-

^ лоті чи в землянках за дубовими сті-нами кремля.

о «8»

101

ФОРМА ДИПЛОМАТІЇ Національна культура була і є найкращим ди-пломатом за межами України.

ВІРА ЯК МОРАЛЬ Споконвічна віра, адаптована у християнство, пильнувала моральні засади етносу

102

X § СТРАХ ВІДСУТНОСТИ £ С ... культура — єдине, що жахає всі вла-^ ди до смерти, це те, чого вони бояться

і не розуміють, — бо, на жаль, не є но-^ сіями тієї національної культури.

< •»і £

О « І ВИБІР ^ Лише Молитву України можна протн-ім ставити Анатемі України.

2 ..

І НАЦІОНАЛЬНА ПІДСВІДОМІСТЬ Кожна індивідуальна національна ап-перцепція транслюється в колектив-не підсвідоме нації все життя. В кож-не життя без винятку. Сума тих досві-дів — то чорнозем нашої культури.

О ч ^ ^

ЧОРНОЗЕМ — ЩИТ НАЦІЇ Український чорнозем такий чорний через те, що в тій чорній землі укра-їнців, що віками орали цю землю, що боронили цю землю, лежить у тися-чі, а може, і в мільйони разів більше, ніж тих, що орють її зараз. Це могут-ній і надійний інформаційний щит на-ції — її безкінечне, безоднє інформа-

103

ційне торсійне поле, її народна пам'ять, її без-смертна культура.

І '

Сі

ДЖЕРЕЛА І вже з того інформаційного поля, з того ко-лективного несвідомого, чи то підсвідомого, з тієї колективної пам'яти народу кожен інди-від може черпати стільки, наскільки він гармо-нізує своє ЕГО із трансцендентальними дже-релами своїх предків. Настільки, наскільки він розкріпачить власну інтуїцію від раціональних забобонів.

ТОЛОКА КУЛЬТУРИ На толоці людської культури було теж лише два підручних матеріяли: географія й історія. Географія — це, грубо кажучи, простір, істо-рія — це час людського битування. Культу-ра — це нероздільна єдність географії та істо-рії в людині.

- /^-«ь

СМЕРТЬ КУЛЬТУРИ Культура — це, власне, і є безсмертя нації. Щоб знищити націю — треба знищити перш за все її культуру. Знищити культуру можна,

104

^ якщо знищити одну із двох складових £ цієї культури: або географію — тобто 2 територію, або історію. '-н

МАСКУЛЬТ й) Найефективніший спосіб дискредита-§ ції культури — це знищення її еліти о і тотальне зомбування загальної маси « носіїв цієї культури. Найбільш ефек-

тивний, але дуже витратний механізм ^ зомбування — вибори.

А <8.

ЖЕРТВИ І ГЕРОЇ ...автомат Калашникова — головний персонаж російської культури другої половини XX століття.

АНТИКУЛЬТУРА ...давно вже культура в Україні трак-тується не як продукт вікової діяль-носте нації, а як галузь господарства, якою керує Міністр.

105

КУЛЬТУРА = НАЦІЯ Культура є історичним надбанням, стратегіч-ним ресурсом, формою існування і майбутнім нації. І українська культура сьогодні задиха-ється в окупованому інформаційному просторі.

ФУНДАМЕНТАЛЬНЕ Влада ніяк не може або не хоче зрозуміти фун-даментальної аксіоми історії: економіка — по-хідне, фінанси — похідне, політика — похід-не. Фундамент нації — її національна культу-ра в динаміці.

КЛЮЧ ДО МАЙБУТНЬОГО Національна культура — це єдине джерело майбутнього.

БЕЗКУЛЬТУРНА ВЛАДА Культура сьогодні — це тінь тіни. Культуру і стара, і нова недолуга влада розуміє винятково як співи після третьої чарки, бо влада, коли була молодою, або грала на гітарі, як Кучма, або, як Гітлер, малювала аквареллю, або, як Буш, стрі-ляла у тирі з «Кольта» по ляльках індіянців. Яка влада — така й культура. Бо культура ніколи і на постріл з рушниці не підпущена до влади.

НАЦІЄТВОРЧІСТЬ КУЛЬТУРИ Все, що створив Бог, називається При-родою. Разом з Людиною. Все, що створила Людина, називається Культурою. Разом з Богами. Українці створили унікальну імпер-ську культуру. Три головні складо-ві цієї культури: філософсько-правова, аграрно-продуктивна, військово-адмі-ністративна. Тому починати треба з ре-анімації культури у всіх її проявах.

КІНО

ІМПЕРАТИВ

Я хочу знімати кіно, а не липучу стрічку для мух-глядачів.

/.і- • ,

ТВОРЕЦЬ

Кіно робить режисер, решта — гарнір.

МЕТАМОРФОЗИ КІНА Комерційна складова перетворювала кіно на атракціон із гонитви по вер-тикальній стіні за надприбутками, по-літична складова продукувала армії манкуртів для захопленого спостере-ження за тією гонитвою і (це головне) давала в руки цинічних ідеологічних маніпуляторів, типу Леніна, безмежну владу над ними.

КРИШТАЛИКИ СМИСЛІВ Щ — це щільність. Це, власне, формула щільности інфор-мації в кінокадрі. Таким способом тре-ба впакувати інформацію в мізансце-ну на зйомках фільму. Перенасичений розчин інформації в кадрі, коли будь-який сторонній дотик (поворот сюже-ту, новий персонаж, несподіваний ра-курс, різка зміна освітлення) зумовлює випад кришталиків змістів.

«ЗРІТЄЛЬ ЕТОВО НЄ ПАЙМЬОТ!» Свєт Іванов став хрещеним батьком українського поетичного кіна, за що його і знищили разом з поетичним кі-ном. Поганяло в нього було «Зрітєль»,

через те що він, як святці, повторював про ко-жен наш фільм: «Зритель этого не поймёт!». Дуже переживав, неборака, за зрітєля.

ШТУЧНА ВТРАТА Немає катастрофи кінопродукту на ринку України — є катастрофа штучної відсутности національного кіна.

КІНОЦИД В інформаційний простір насильницьки не допущено, хоча його і є вдосталь, блискучий національний кінофільм і молодої генерації, і старших майстрів. Не тільки не допущено, а ще й створено у свідомості суспільства чор-ний піяр-продукт про чорну неміч національ-ного кіна.

КІНО ЯК НАЦІЄДЕРЖАВА Саме національний кінематограф потрібен нації як дзеркало самоідентифікації та потужний за-сіб формування національної ідеї держави.

110

Х |

I 2 < • *

а _ I

О і з ?

00

о

X

ПОКЛИКАННЯ В кіно я просто медіятор чиєїсь ви-щої волі.

ХОТІТИ І могти Я хотів, щоб мій кінокадр, як і моє око, вбирав усі ті 360 градусів сфери і всі вектори часу.

АВТОПОРТРЕТИ ...кожен фільм — це прихований авто-портрет автора фільму, якщо він дій-сно автор того фільму.

стигми Два заборонених фільми в мене на душі, як дві елегантні стигми на зап'ястках Христа. «Криниця для спраглих» — найкраща стигма.

ВІРА Бог мене чомусь не попередив, що всі спроби «зрозуміти» приречені, тре-

ба повірити, а не «зрозуміти». І все. Не шукати жодного сенсу. Повірити. «Криниця» майже повністю виросла з того «по-вірити».

.

СИЛА БЕЗОДНІ «Криниця» — то ексклюзивно мій, суто есте-тичний жест, який своєю силою перевершив усі політичні, етичні і прагматичні інвективи свого часу. Це був фільм, від якого міг би поїхати дах у світового кіна.

- .

ВІДДАЧА Я завжди кажу на знімальному майданчи-ку: скільки колективної енергії ми вкладаємо в кожний кадр, стільки і вибухне в кінозалі. Скільки вб'єш — стільки в'їдеш!

САЖОТРУСИ Сильний енергетичний фільм — ніби профе-сійно заміноване поле: перейти і не підірвати-ся не зможе ніхто. Тільки ті вибухи по-вченому, по-давньогрецькому, називаються катарсисами, якщо ж по-нашому — очищеннями. Митець, що вміє створювати катарсиси, подібний до сажо-труса, тому що прочищає зашлаковані димарі

112

' 1 си

і

•а

< | - і

О І I

I X I

душ. Якщо сажу в димарі вчасно не потрусити — димар вибухне, ніби чет-вертий реактор ЧАЕС (персональний). Я переважно трушу свою душу.

ПРИСТРАСТЬ Про кохання треба знімати так, як у «Ве-чорі на Івана Купала», щоб голова йшла обертом... Щоб тіло грішне літало...

ДОСКОНАЛІСТЬ Скрізь, хоч куди рипався, я чув: — Сідай. Двійка. Особливо в кіні.

ПОПРИ ВСЕ «Б'ють — тікай! Дають — бери! Три-май удар! Умій не помічати образ! Твоя справа — кіно».

ПРОТИБОРЧЕ КІНО На початку XX століття кінемато-граф як істотна креативна самовідтво-

рювальна частина культури перебрав на себе функції збудження національної ідеї, яка (на-ціональна ідея) саме у XX столітті зазнала ка-тастрофічної деформації, — як головна загроза інтернаціоналізму, тобто більшовизм-сіонізму, лібералізму і глобалізму.

ДО ГЛИБИН Послання про Мазепу має сформуватися не в текстах фільму, а у сприйнятті глядача, як його рефлексія на арт-атаку.

БОЖИЙ ЗНАК Я — лишень видимий знак, який постійно зни-кає зі склепіння Кам'яної Могили, не прочита-ний самим собою знак, який непогано вмів зні-мати фільми. Саме українські фільми.

ОДНОЗНАЧНІСТЬ Слово, сказане у фільмі, мало бути інструмен-товано так, щоб ні в кого з глядачів не виникало спокуси трактувати його по-своєму. Ну, це тобі знайоме, Святий Петре, в церкві так само — те, що не вкладається в канон чотирьох Єванге-лій, оголошується апокрифічним і забороняєть-ся. Декого із зухвальців трактування Свято-го Письма церква спалювала живцем. Боронь

Боже, я не проводжу ніяких аналогій. Я про совкове кіно.

СМЕРТЬ ЗА БЕЗСМЕРТЯ Змістом художнього образу Дмитра Мілютенка у «Криниці для спраглих» було безсмертя нації. Дмитро Омеляно-вич заплатив за це своїм земним жит-тям. Мені здається, що після «Крини-ці...» я теж помер. І вогнище тут ні до чого. Я спалив себе сам своїм макси-малізмом і... любов'ю до кіна.

МАГІЯ КІНОМОВИ Кіномова — сильніша за літературну мову, бо актуальніша. Зоровий образ актуалізує в собі незрушну вагу фе-номену. Слова створюють асоціятивну пастку для вашої уяви, для варіянтної фантазії. Тому словесний образ завжди різний для кожного реципієнта. Кожен із нас завантажує словесний образ сво-єю унікальною апперцепцією ущент. Зо-ровий образ ущент завантажить безпо-середньо автор усіма підвладними йому змістами, а сприймається вже реципі-єнтом як даність, і як окреслена даність провокує ланцюгові реакції асоціяцій.

«Я» — ОСНОВА КІНОМОВИ Головною таємницею у мистецтві є пані на ймен-ня не «Що», а «Як». «Як» зображено рибу, «як» її освітлено, «як» вона рухається, «як» вона всту-пає у кореляційні монтажні відносини з іншими конкретними актантами й акторами динамічно-го зображення. І саме оце «як» і породжує вибух ланцюгової реакції асоціяцій вашої уяви. Це і є кіномова. Кіномова підпорядкована семіотичним законам. Той, хто володіє всіма тонкощами за-конів, приборкує норовливицю... любов'ю... Стоп!

БЕЗСМЕРТНИЙ Іван був подвійним і його Смерти. Саме через це його й

Богом українського Кіна

знищили. -

ОБРАЗ

Білий птах з чорною ознакою — то Іван.

ВТРАТА

Іван був красивий, як Бог, як саме життя. Без патосу. Глибинно. Бо глибина не відає патосу. У ХХ-му столітті найбільша втрата України — це передчасна смерть Івана Миколайчука.

116

X І УКРАЇНА БЕЗ НЕЇ САМОЇ 5 Він збудив мою приспану душу.

^ Ще Володя сказав, що я дуже вдало о; виступив перед фільмом. Що другий

його приятель із телебачення сказав, 5 що він був щасливий бачити в наш

час людину, що говорить те, що думає, з; і робить те, що хоче. Я на сцені лише й)

и

с х

с і ;

О™

повторив слова свого сина Філа. Філ £ сказав мені напередодні:

° — То була дурна ідея назвати цей захід £ «Тижнем українського кіна». В Украї-^ ні може бути тиждень німецького чи Л французького кіна, але аж ніяк не укра-^ їнського. Так дійде до того, що скоро Он ^ буде «День українського кіна» в Украї-^ ні. А потім взагалі настане «День укра-

їнця» в Україні. Щось на зразок Юріє-вого дня за часів кріпацтва.

УГЛИБАННЯ Я впаковую до кадру стільки інфор-мації, що за той відтинок часу ті се-кунди, що я даю тобі на сприйняття, ти не спроможний зчитати всю інфор-мацію... Але вона нікуди не зникає, — вона схоплюється миттєво, але не в понятійному плані, а прямцем пірнає у твою підсвідомість... оминаючи дефі-

ніцію... Вона вже в тобі... і буде довго пророста-ти спогадами й емоціями...

/кі-,

МОЛИТВА

Анатему насправді було накинуто через Ма-зепу на всю Україну... На її безпорадну іс-торію, на її велетенську барокову, динаміч-ну культуру... Анатема ось уже майже триста років перекрила кисень моїй материзні. Лише мільйони окремих молитов, об'єднаних під час перегляду фільму в непереборну волю, зни-щать, розітруть на порох навіть згадку про Анатему...

МОВЧКИ — Якщо режисер намагається щось говори-ти перед переглядом свого фільму, — фільм не варто дивитися...

КРИТЕРІЇ Балачки про те, для кого ви робите кіно, мене давно вже не обходили... Балачки остогидли...

Я роблю кіно для себе... Тільки для себе...

Легше верблюдові протиснутися через вушко голки, ніж фільму через критерії моїх вимог

118

XI З

і І — 2

о £

СІ І и І

з * со

« з ; і

о _

до себе... Легше Саддамові Хусей-ну потрапити до православного раю, ніж моєму фільму сподобатися мені самому...

Тому не питайте мене, для кого я ро-блю фільми... Для Бога...

ЗНАХІДКА Яку гарну назву знайшов Вадим Ску-ратівський для моєї десятирічної чер-ги — «кіноцид»!

ВТРАТА

Іноді маска ролі приростає до актора так, що не залишає слідів акторсько-го обличчя.

АВТОПОРТРЕТ

Так, після фільму стверджували, що фільм я зняв не про Мазепу, а про себе. Зробив автопортрет. Ті, хто таке стверджували, безумовно, мали рацію.

119

МАЗЕПА

Працювала на всю потужність кіномова.

Актор ставав однією, далеко не головною, скла-

довою кіновисловлювання. Префіксом, суфік-

сом, зрідка дієсловом, іноді прикметником, май-

же ніколи — підметом.

Бо підметом був сам невловимий Мазепа.

ПЕРЕДВІСНИК НЕЗАЛЕЖНОСТИ

«Тіні забутих предків», «Криниця для спра-глих», «Кам'яний хрест», «Вечір напередод-ні Івана Купала», «Захар Беркут», «Білий птах з чорною ознакою». То було, але ніяк не поетич-не кіно, — то було повнокровне, плоть від пло-ти українського народу національне кіно Укра-їни, яке стало незалежним за три десятиліття до незалежности державної і багато в чому цю незалежність віщувало.

КІНО ЯК МІШЕНЬ

Першою жертвою сіоністської окупації інформа-ційного простору України став великий націо-нальний кінематограф України.

120

X I ИЯЭП»«

- 1

< Ї

0 _ і

о

и 1 го

а О

и

КІНО БЕЗ НАС ...саме про святе право глядача поба-чити себе у дзеркалі екрану — а це і є національний кінематограф — усі забули. Якщо відверто, то не забули, а вивели штучно у положення поза грою.

ВІРА Жодну з ролей людині не зіграти пе-реконливо без віри.

ДОРОГА РОЛІ Роль завжди розгорнута в часі. На-віть саме слово рухоме, воно похо-дить від латинського «гоШ1иэ» — па-перовий згорток: у давній Греції роль записувалась на сувій, що звивався з дерев'яного кругляка по ходу п'єси.

ПРАМОВА Здається мені, що кіномова є прамо-вою світу. Щойно Господь відділив Світло від Темряви, то те і стало пер-шим кіновисловом. Висловом у матері-ялі світла.

121

ДЕФІНІЦІЯ КІНОМАНА Рай — це справжнє кіно.

- ли

ВЗАЄМОТВОРЧІСТЬ Кадр створює позакадровий простір.

ЗМАГАННЯ Творчість і смерть — антитези. Дійсно, мисте-цтво — дзеркало життя, за плечима якого за-вжди маячить смерть. Коли той, за плечима якого вона стоїть, випадає з кадру, і смерть ви-ходить на крупний план, — дзеркало завішу-ють — камера зупиняється навіки.

Мить кінозйомки — найтрагічніша мить кіно-творчости. Саме у цю мить відбувається вирі-шальний і остаточний вибір: що стане кадром. Відсікаються сонми можливих рішень.

Завдання кіномови — зобразити незображу-вальне, вимовити невимовне.

ДИКТАТ ВИБОРУ

лі.-.* .

ВТІЛЕННЯ ДУХУ

ли-,

122

З ШЛЯХ ДО ВЕРШИН щ Саме високі критерії роблять акторів <3 великими.

о? Рн

•г-і

ї

со

о ; а

ВЕЛИЧ І НИЦІСТЬ людини й ...немає такої проблеми: особистість

и 1

актора та його роль, а є у світі Люди-на та її Діло, — і якщо нема Людини, то й діла ніякого немає і бути не може.

о СВІТЛО ТЕМРЯВИ ^ Екран нещаднии: він викривляє, ви-

ставляє напоказ людську порожнечу.

ПРАЦЯ ДУШІ ...самими лише фізичними трудноща-ми на зйомках складність роботи ар-тиста пояснити не можна, не в них його каторжна праця. Хай не має він мозолів на долонях, — та зате у нього мозолі на серці. Зіграти чуже горе — тричі пережити своє. Зіграти чуже щастя — обікрасти власне.

123

МЕТА

Кіно за свою мету має створити образу часу.

-

ТРИЄДНІСТЬ

Ось вони — три поводирі, нерозлучні три бабусі-повитухи кінодитяти: СЦЕНАРИСТ, РЕЖИСЕР, ОПЕРАТОР

- .

КУЛЬТ

Актор — це найсвященніша корова зі всіх свя-щенних корів кіностада. Ця «корова» — у рів-ноапостольському ранзі святости. На неї мож-на лише молитися.

Що й робить половина людства. Культ «зір-ки» підтверджує це. Той самий культ — кінець Актора.

- ,

ІМІТАЦІЯ

...актор перебуває у самому епіцентрі події, що називається життям і яку імітує кіно.

124

§ УВІДПОВІДНЕННЯ б Роль для актора — наче сорочка на

р, розмірів сорочки, а буває, що вона стає

а

^ виріст. »-—І

Буває, що актор так і не доростає до

2 замала.

і £

і _ _ г

І 3 З Г-3

гх о

VII.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ

ПРОСТІР

отрута змі Геніяльність — це крихітна помилка в записі генетичного коду на самісінькому краєчку ДНК у реєстрі темпоральности.

Сьогодні генна інженерія здатна цю помилку виправити. За допомогою ЗМІ.

зброя Головний інструмент геноциду проти мене — дезінформація.

126

X I •

< * £

О - і г

• о

и 1 з З то

С Ц в. о

'V , 4

х

У чиїх руках інформація — той новіт-ній диктатор. Кожна держава дбає передусім про свою інформаційну незалежність, недо-торканість, суверенність, і самодостат-ність. Решта — похідне. Економіка — похідне. Виробництво — похідне. Полі-тика — похідне. Кордони — похідне. Ва-люта — похідне. Церква — похідне. Все в інформації і все через інформацію.

СИЛА ПРАВДИ Христос — це інформація, яка пере-вернула світ. Євангеліє перекладаєть-ся як Блага Вість — тобто позитивна інформація.

БЕЗПЕКА Інформаційний простір держави — це її стратегічний ресурс, це її безпека, це її майбутнє.

ДЕРЖАВА Інформаційний простір держави — це її історичне надбання, це її динамічна культура — єдине, що робить держа-ву державою.

127

ОКУПАЦІЯ Єдина незалежна держава у світі, що не має власного інформаційного національного просто-ру, — це Україна.

СВАВОЛЯ Єдиний простір, де безкоштовно орудують ін-формаційною наркотою окупанти, — це інфор-маційний простір України.

ІМПЕРАТИВ Коли інформаційний простір України буде про-голошено у Конституції національним надбан-ням України, без права приватизації за будь-яких змін Кон-ституції, без права заміни державної української мови як операційного інструментарію цього просто-ру, — це поставить крапку на окупації.

ІНФОФАГ Гомо сапієнс — це вже в минулому, зараз ми гомо інформує — людина як об'єкт маніпулю-вання в інформаційному просторі.

128

« ВІРТУАЛЬНІСТЬ її Віртуальна реальність у сучасному <=; світі — то єдина сильна і справжня >—< ^ реальність, навіть не сумнівайтеся. Бо Н, крутимося в інформаційному просторі, 2 як тріска в ополонці.

ї

| НЕОРЕЖИСУРА ^ Піяр-технології — це не що інше, як

режисура інформаційного простору ^ на новому виткові самопізнання піяру те ^ (публічних відносин). Ск §< «о,

ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ Телескринька сьогодні — це міні-труна української національної ідеї.

АКСІОМА Жодних змін — економічних, ідеоло-гічних, соціяльних — не буде доти, доки інформаційний простір України буде в руках окупантів.

- ,

129

КЛЮЧ Особливість інформаційної ери, на відміну від попередніх історичних формацій, полягає в тому, що будь-якою країною править той, хто володіє її інформаційним простором.

- ,

ОБ'ЄДНАННЯ ЯК СМЕРТЬ Стратегічним завданням глобалістів є єдиний уніфікований світовий інформаційний простір і єдиний світовий уряд. Саме для цього по-ступово знищуються корінні європейські нації в казані об'єднаної Европи.

- Ж-^,

ПЕРВИННО-ВТОРИННЕ ... газова труба порівняно з інформпростором — то все одно, що струмок комариної сечі порівня-но з Ніягарським водоспадом.

130

х і 0{ а

І ™ 2 < І І о и і з

а; І

ВИРОК Вступ до світової організації торгів-лі плюс зняття мораторію продажу на землю — означатиме незворотній ко-лапс аграрного сектору економіки, яка ледве втримується на плаву.

СПРУТ Сіонізм є головною небезпекою для на-ціональної культури на інформаційних

131

теренах там, де сіонізм підпорядкував собі ін-формаційний простір, партійні організації, фі-нанси, масову культуру або намагається всіма способами все це підпорядковувати.

- 'І-'--

ПОРАЗКИ ЯК ПЕРЕМОГИ Бувають поразки, варті перемоги.... Поразка царського війська в першому кримському по-ході... зробила мене гетьманом... Під Полтавою Україна зрозуміла, що в неї лише один шлях — незалежність. Є поразки, варті безсмертя...

БУТТЯ Не буде в Україні української душі — не буде України.

ТАВТОЛОГІЯ ЯК СУТЬ «Українська Україна» — звичайно, масло мас-ляне, — але це краще для України, ніж «Наша кошерна Україна», і дуже на часі.

ДЕЗОРІЄНТАЦІЯ ...замість еврогеографії перебиваємось евроре-монтом незалежности. Переважно евроремонтом сажів для відгодовування національної еліти.

- ^ ;

132

Х| XI < 5 -

о - |

и І з

с к ; I о

ПОЛІТИЧНЕ ПЕКЛО Пекло не на небі, СВЯТИЙ Петре. Пе-кло — в серці пітьми, в самому центрі земної кулі. Пекло — в землі Моксель. Пекло — в самому епіцентрі євразій-ського імперського шовінізму.

СИНОНІМІЯ ...глобалізм має латентний псевдо-нім — сіонізм.

ПРИРЕЧЕНІСТЬ КЛОНІВ Клонування подоби відбувається скрізь і завжди. І давно. З 1917 року. Вони самі, всі персоналії Верховної Ради, — клони. І їхні партії — клони КПСС. Не клонування, а створення Образу — то вже мистецтво. А мистецтво заборони-ти нікому ще не вдавалося.

БЕЗПЛІДДЯ ДЕМОКРАТІЇ У школі панувала пенітенціярна демо-кратія, як ото зараз на Вкраїні. Може, звідти у мене стійка зневага до будь-якої демократії, особливо до лі-

133

беральної. Ліберальна демократія, як односта-тева любов — трахайся досхочу, а дітей, хоча б і даунів, не буде ніколи.

ЛІБЕРАЛІЗМ Не щастить Україні з пасічниками. Щойно якийсь один починає бути пасічником, відразу в нього висипає сип — симптоматика синдро-му махматигандизму (хоча б один, блін, захво-рів на манію бонапартизму або хоча б на хворо-бу Піночета-Альцгеймера-Дудаєва!). Мабуть, на Вкраїні бджоли не ті. Завезли колись кавказь-ку породу (чеченську) — не допомогло, адап-тувалася чеченська бджола до хуторянського гречко-лібера лізму...

!

О zz

ЯНИЧАРИЗАЦІЯ Яничарин — це пересічна людина, якій зро-блено щеплення мутованим геном. «Яничаром можна стати, — сказав Вл. Лєнін, — лише зба-гативши свою пам'ять всією культурною спад-щиною людства, окрім своєї вродженої». Свою рідну культуру треба піддати анатемі, зрадити, випалити з генів розпеченим залізом. Ця опе-рація називається манкуртування, зомбування, глобалізація або середня освіта, пвреходящая у вищу. Одним словом — лібералізм-глобалізм. Генно-інженерний яничар автоматично потра-пляє на облік до всіх скликань ВР і не спро-

можний роз'яничаритися самостій-но. Рятує лише лоботомія або ще кра-ще — ломотомія (від слова «ломака») в темному провулку.

УМОВИВІД Здавен підмічено, що українські патріо-ти схильні до сліз, а російські — до Пу-тіна.

РОЗ'ЯНИЧАРЕННЯ Драч мав неабиякий вплив на Пара-джанова під час знімання «Тіней забу-тих предків» і багато в чому сформу-вав концепцію фільму — я цьому сві-док. Драч був автором сценарію культо-вої «Криниці для спраглих». Нарешті, Драч є автор сценарію найпотужнішого кіношедевру XX століття — Осикового «Кам'яного хреста». Це фільм на віки. Годі вже про Драча. Ні, ще одне речення: саме Іван доклав титанічних і довготривалих зусиль, аби якісно роз'яничарити мене. Речен-ня вийшло тупоголовим, банально па-тосним, але точним по суті. Роз'яничарював чверть століття.

135

ПРИРЕЧЕНІСТЬ? Нація живе, жевріє, вибухає безкровними імпо-тентними революціями на узбіччі прогресу, радо йде на налигачі фальсифікаторів на чергові ви-бори, відрами глушить отруйне пійло по бунке-рах зневірених душ на всій безкраїй окупованій ворогом інформаційній території України.

НАСЛІДКИ І ВИСЛІДИ Століття бездержавного існування нації непо-мітно для тубільців перетікають у підокупацій-не існування у форматі фантомної псевдонеза-лежної держави.

НЕЗМІННІСТЬ РАДИКАЛІЗМУ Місія Пророка з віками практично не зміню-ється: батогом, бичем, пугою виганяти гендля-рів із храму. Гендлярів, що годні продати рід-ну матінку.

БЕЗ БОГА НІ ДО ПОРОГА Фактор Бога — єдина неусувна умова Всесвіту. Саме фактор Бога ніколи не враховують історики і політики. Бог з ними, з політиками, вони скрізь і всюди циніки. Політики ніколи не роблять по-годи на земній кулі, вони її лише псують.

136

Рч

. і

§ ПОРАЗКА ЯК ПЕРЕМОГА ш «Ті, хто виграв, — програли все. Ми ^ програли лише 0,37%» (ідеться про

вибори до парламенту 2006 року, де ВО «Свобода», одним із лідерів та іде-ологом якого був і є Юрій Іллєнко, здобула 0,37% голосів — І. Ф.).

ЇЇ

І РОЗПАЧ Я — як Гебельс: той, коли чув слово «інтелігент», хапався за пістолета. А я, коли чую: «український інтелігент»,

^ хапаюся за голову. X а —— 43»

ВИБІР Мені особисто не потрібна економіка, яка не українська, а просто економіка олігархів-неукраїнців.

МОВА ЕКОНОМІКИ Гроші — мова економіки.

ПЕРШОПОЧАТОК Перше, що треба зробити, — повер-нути в Україну українську ідеологію;

лише вона має стати провідною в українській політиці — і це, власне, і є головною історичною місією українського Президента.

УРОКИ ДЕМОКРАТІЇ Демократія, особливо ліберальна демократія, діє краще за голодомор — проносить легко й безшумно, не уриваючи сну

ЗЛУКА ДЕГЕНЕРАТІВ У ту ніч із 2-го на 3-тє серпня підписанням «Уні-версалу» (ідеться про так званий Універсал на-ціональної єдности, який президент В. Ющен-ко підписав із В. Януковичем 2006 року. — І. Ф.) розпочалася третя, завершальна частина трило-гії «Українська Трагедія». Третя частина має на-зву «Універсал Єдности». На сцені Козли і Гіє-ни підписують «Універсал» і прикінчують укра-їнську ідею, яка конає в корчах. Перша частина, як відомо, називалася «Конституційна Реформа», друга — мала назву «Чесні Вибори». «Універсал Єдности» від імени абсолютної більшосте рабів підписала абсолютна меншість Козлів і Шакалів.

УКРАЇНСЬКІ ПІЛАТИ Понтій Пілат — без понтов, чистий лібераль-ний демократ. Я, каже, вмиваю руки! Ці руки,

каже, нікого не вбивали. Хай рішає референдум. Чистий тобі Президент України! Котрийсь із них, із Прези-дентів. Хай, каже, вирішує єврейський народ на всеєврейському референду-мі, а я вмиваю руки. Скільки разів на день можна вмивати руки?

TERCIUM NON DATUR У світі є лише дві базові ідеології, ре-шта — то все клони, все похідне від тих перших двох. Це вже не Фукуяма, це вже я-інший. Я та Інший є ідеоло-гія націоналізму й ідеологія комуніз-му. Права ідеологія і ліва. І все. Біль-ше, хоч як крути, нічого немає. Як ліва і права рука. Третьої руки немає, якщо ти не потвора. Відросток, що стирчить у половини людства посередині, — то не рука. Як є Північний полюс і Пів-денний. Ізраїльського полюса не буває.

ОТРУТА ЛІБЕРАЛІЗМУ Лібералізм — не ідеологія: це похорон-на команда історії. Трунарі, гробокопа-телі і плакальниці. Лібералізм оголо-шує мертвим свого живого опонента, а потім стверджує, що в нього (лібера-

139

лізму) нема альтернативи. Бо всі, крім нього (лі-бералізму), — мертві.

ПОМАРАНЧЕВА ПОЛЮЦІЯ Анонімний викид Помаранчевої Полюції — ось ким ми були на Майдані. Ейфорія пенітен-ціарної свободи — ось що об'єднувало нас на Майдані. Помаранчева Полюція не запліднила Свободи. Сперма Революції зачовгана по бруд-ному асфальті Майдану ліберальними валян-ками Фукуями разом із жувальними Гумка-ми, пластиковими помаранчевими стрічками, постерами з «Так!» в ореолі підкови... яка, на жаль, не від мого коня... і порожніми пластико-вими пляшками з-під «Кока-Лібералізму». ...Українська ідея пришкандибала на Майдан. Як блудний син. І лежить, як Дніпро, біля поро-га, біля нашого порога. Заведіть її до свого дому. Зігрійте. Налийте чарку. Нагодуйте. І дайте в руку уламок коси. Тільки уламок нагостріть так, щоб волосину, яка впаде з вашої голови, розрізало навпіл під власною вагою.

ВИСЛІД ЛІБЕРАЛІЗМУ Помаранчевий Путч на Майдані закінчився тим, чим мав закінчитися, — Червоним Путчем у Верховній Раді.

140

XI •-Ч

< * ... - *

О . І 5 и і з * го

о ; і с; І-

X о _

ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ До узурпації влади допущено пахана.

ЗАКОНОМІРНІСТЬ Розкол України на Схід і Захід та стрімке наближення до двопартій-ної системи, яка є політичним еквіва-лентом такого розколу і водночас га-рантом непохитности цього розколу на неозорну в часі перспективу, — є наслідком москальсько-жидівської окупації інформаційного простору України.

ІМПЕРАТИВИ Годі вже згадувати Шевченка всує — згадаймо «Заповіт» дослівно. У «Заповіті», крім слова — поховайте, є слово — вставайте! Крім слова — воля, є дієслово — окро-піте! І є слова: вражою злою кров'ю волю окропіте! Нікому не дано права змінювати ім-перативні мандати «Заповіту». Навіть юристам. Навіть Президентам. Навіть ляльководам Президентів.

Мандат на повстання нам вручив сам Шевченко. Він сказав: Вражою злою кров'ю волю окро-піте!

ВІДЧАЙ Батьку Тарасе, вибачай, — України немає. Ми її проґавили. У нас її вкрали. Нам її підмі-нили російсько-американсько-сіоністські пови-тухи при народженні в колисці Незалежности.

АДЕКВАТНІСТЬ За моїми спостереженнями, антисемітами не народжуються, антисемітами не стають, — ан-тисемітами бувають. Ситуативно. Як реакція на підвищення рівня радіяції семітизму.

ВИДІННЯ Цієї миті я зрозумів, що говорю голосом Май-дану. Мною почало говорити, — так завжди бувало в моменти істини — щось значно більше, ніж Я. Я став транслятором, посередником, медіято-ром, виконавцем, каменем із Божої пращі. Боюсь таких слів, — але на Майдані в той мо-мент у серці натовпу стояв Бог. Я його бачив.

142

X ^ Бог не вмер, хай що там казали Зара-зу тустра і Центральна Виборча Комісія. ^ У вирі юрби стояла Трійця.

Трійця з підсмаженими крилами пра-

•I

Р̂ порів. і — 2

< І І ВИБІР ^ ... коли я кинув свого бюлетеня до про-

зорої урни, я перейшов в опозицію до £ Ющенка. Щоб він, не дай Боже, не пе-

ретворився на Януковича. У принципі, ^ я голосував за свою свободу...

МУДРІСТЬ ДІДА — Масковскає время шесть часофф пять мінут, — казало радіо відразу піс-ля гімну Сергія Міхалкова щодня. Що-ранку. — От брешуть! — коментував дід Та-рас щоранку сам для себе московські новини.

АР- ;

ВИРОДОК У селі, за парканом, після Чорнобиля вивівся мутант — лисий кущ, геть без листя; коли зацвів і вродив — виявило-

ся: чорна бузина. Дуже отруйна — дрібні пташ-ки дохнуть, лише сівши на її гілля. Я спробував її викорчувати — виростає, погань, знову Як оме-ла. В ботанічному саду імени Фокіна, що на ву-лиці Комінтерна, мені дали пояснення: це мутант омели грецької, але селекціонований генними ін-женерами в «Московському Дослідницькому Ін-ституті Біологічної Зброї» (МДІБЗ) для кліматич-ної зони України у вигляді бузини лисої (йдеться про українофоба і виродка Олеся Бузину. — І. Ф.).

АДЕКВАТНІСТЬ ...ярмо і є ідеальною метафорою для держави, якщо її громадяни — воли.

ДЕМОКРАТІЯ Демократична держава — це взагалі подвійний блеф. По-перше, сама собою держава означає геть не щось урочисте і високе для її громадян, а лише ярмо. По-друге, демократія — то взагалі недолугий жарт лінгвістів. Демос — це, як ві-домо з Греції, народ, а кратія — то влада, знов-таки, як це у греків. Влада народу — це нон-сенс. Народ ніколи і ніде у світі не володарю-вав. Народ завжди був об'єктом володарюван-ня. Тому, коли кажуть слово «демократія», його кажуть, щоб приспати нашу свідомість, а потім її обібрати до нитки. Забрати все: землю, гроші,

144

X I ' • Со

•а

О

о _ і

Е И I

и I з со

с с : | •

С Ц

X

майно, свободу, розум, надію, віру, лю-бов. Оце і є демократія.

ДЕМОКРАТІЯ ЯК ПРИРЕЧЕНІСТЬ Особливо нелюдяним є інструментарій влади, сьогодні це пенітенціярна демо-кратія. Колись жирна потороча Чер-чілль сказав своєму британському пі-плу: нічого гіршого, ніж демократія, людство не вигадало, але я не маю для вас нічого кращого за демократію, мій любий, сраний піпл.

ЛОГОФАГИ У грецькій мітології були такі «лото-фаги» (від слова «лотос») — вони хар-чувалися солодко-медвяними плода-ми лотоса і забували минуле, а зна-чить, і батьківщину. Так сталося з мо-реплавцями Одиссея. Одиссей сило-міць забрав із острова тих трьох за-будьків, прив'язав до щогл, — вони так і не згадали батьківщини і все мари-ли лотосом. В українській мітології, а особливо у сьогоденні, є «логофаги» (від сло-ва «логос») — годовані московським солодким російським кпином, брехнею, пропагандою, настояною роками на пе-

145

рекрученій історії, вони забувають мову. Лого-фаги. Сьогодні на Вкраїні кожен третій — лого-фаг. Марять дешевою совковою ковбасою. Я теж був один із тих, прив'язаних до щогли Одиссеем. Від щогли мене відв'язали Коцюбин-ський, Драч, Стефаник, Ліна.

ЩОДЕННІ ЛІКИ ...Голота подарувала мені «Лукамерон» («Дека-мерон» у перекладі М. Лукаша. — І. Ф.) — як ліки від побічних ефектів «логофагії». У ре-цепті було написано її редакторською рукою: «Вживати щодня перед сном по п'ять сторінок і кожного ранку натщесерце по десять. Доктор Л. В. Голота».

ТОТОЖНІСТЬ Якщо дивитися впритул під дулом шмайсера, комунізм виявляється звичайним фашизмом і справді в рамках нашого життя.

ПРОТИБОРСТВО Із тієї петровської анатеми і почалося знищення української незалежности у всіх її проявах. Бо саме Мазепа, хоч на коротку — в історичному плані — мить (і безконечну — в плані станов-лення), створив ту парадигму незалежности для України.

- /кі-^.

146

« ВЛАДА = КОРУПЦІЯ ш Корупція не може бути знищена, допо-^ ки існує влада. ^ Знищення корупції рівнозначно зни-

щенню самої інституції влади. З Корупцію можна зробити лише про-

зорою, публічною і обкладати коруп-Г̂ цію податками, як будь-яку прибутко-

ву діяльність. АР-- , £

о

ЖИТТЯ ЯК ТІНЬ •і ...тільки тіньова держава може мати ^ тіньову економіку. о Пекло — це реальна Держава, ЯКЕ, як

ї х

і все під сонцем, має тінь. Рай — це тінь Держави: тіньова еко-номіка, тіньова політика, тіньова куль-тура (ще її називають субкультурою).

/і- ,

ПРИРЕЧЕНІСТЬ Об'єднана Европа з її парламентом — це карикатура на Союз Савецкіх Саці-алістічєскіх Республік, яка завалиться так само, як і СеРеСеРе. Об'єднана Европа — це колос на глиня-них ногах, який уже почав падати під вагою глобалізму.

147

СІОНІЗМ — ГЛОБАЛІЗМ — НАЦІОНАЛІЗМ Глобалізм — це найсучасніша форма сіоніз-му, запроваджена світовим урядом як ніби не-минучість поступу цивілізацій, щоб приховати справжню сіоністську суть. А суть її — за будь-яку ціну знищити національне коріння процві-тання націй в Европі. Знищити форми станов-лення національних держав — націоналізм.

-

ЧОРНЕ ЗОЛОТО Знищити село — означає знищити саме джере-ло українства. Існування села — це питання землі. Питання землі — це стрижневе питання протягом сто-літь. Це стрижневе питання всіх визвольних рухів і війн, революцій і виборів.

КЛІТКИ ДЛЯ ТВАРИН, КЛІНІКИ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ «Україна для людей» — оголосив новий три-дцятивідсотковий Президент, — бо «Україна для українців» для Кремля звучить як вирок кінця царсько-більшовицько-путінської імперії.

НЕОВІИНА Керована з Кремля нескінченна війна з україн-ством набирає шалених обертів. Зовні (для цілого

148

Х | тмиммі . » Ч

* - а

<

и і з З

а ; |

с і

світу) війна має виглядати як рефор-мування суспільного ладу в боротьбі з бідністю і корупцією.

МУТАЦІЇ Нема за кого голосувати — це найшкід-ливіша ідеологема, від якої вже прак-тично неможливо очистити наш мозок.

ДУХОВНИЙ ПАРАЛІЧ Імперія СРСР розпалася, але цен-тральна нервова система імперії у ви-гляді розгалуженої в Україні Церкви Московського Патріярхату залишила-ся. Саме вона — головна надія Кремля на реставрацію імперії.

...

РАБИ Глобалізм — це панування однієї на-ції, бо вона розумніша за інших?

УКРАЇНСЬКИЙ ПІЛАТ У цьому — весь Ющенко. Вся його ідеологічна і політична позиція. Здати Україну мародерам і вмити руки.

ВИРОДЖЕННЯ З великим жалем мушу визнати: доленосний здоровий національний егоїзм українців пара-лізований століттями тотальної могутньої оку-паційної пропаганди.

ДЕГЕНЕРАЦІЯ Хохли — це українці, які зрадили свою націо-нальну гордість.

-

СІОНІЗМ Політичний сіонізм — це ідеологія створення моноетнічної держави Ізраїль за рахунок зни-щення корінного населення на окупованій Ізра-їлем території; а духовний сіонізм — це ідеоло-гія підкорення собі через знищення національної свідомости корінного етносу, куди доля закидає хоча б жменьку сіоністськи свідомого єврейства.

- ,

МОТИВИ Людей на Майдан вивела ображена національ-на гідність.

НЕДОНАЦІЯ ...я знаю, що мене народили тато з ма-мою — і вони були українці. А що треба

150

Х | ....... *

с г 3

2

< і - £

о _ |

І

и і з З 00

• ^

о _

для народження політичної нації, хто має бути татом, — я не знаю, але здо-гадуюся. Тато має бути обрізаним, а мама — руськоязичною.

МУТАНТИ Наука оперує поняттями, а мисте-цтво — образами. На межі образно-го опанування світу лежить збагачен-ня понятійности. Постмодернізм — це вже мутант образно-понятійний. І постмодернізм, мейнстрім сучасного мистецтва, все більше і більше дрей-фує з мистецтва у політику. Політика просякнута постмодернізмом.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ПІДМІНА Сталася підміна базових цінностей, і ми навіть цього не помітили. їх під-мінили у колисці незалежности — за-мість старих, класичних цінностей, до яких людство звикло і які були сфор-мульовані ще в Нагірній проповіді й десятьох Заповідях, а може, ще й до них, ще в Шумерському царстві, — постали незнайомі, невідомі, віртуаль-ні і сумнівні цінності.

151

ПОЛІТИЧНІ СИМУЛЯКРИ ...я б сказав: реставрація націоналізму як ме-ханізму порятунку нації, без якого вона буде просто прирученим звіром, буде якийсь зомбо-ваний напівавтомат-напівлюдина, за якимись ознаками буде людиною: в неї буде пульс, тиск, апетит, спрага, ще якісь людські якості, а за ін-шими — це вже керований звір. Симулякр лю-дини — суб'єкт політичної нації.

/кі-

ЗВЕРХНІСТЬ Ідеологія сіонізму нібито виплекана на націо-нальній ідеї, але вона принципово відрізняєть-ся від національних рухів тим, що це ідеологія расизму.

- ч

НАРОДНИМ СЦЕНАРІЙ Ніхто не може краще написати сценарій для народу, як сам народ. Всі можновладці, яких ми обирали, можуть бути лише менеджерами на-ших духовних інвестицій і виконавцями цього сценарію, написаного народом.

АБСОЛЮТ Чого так боїться Рабинович, то і є дороговка-зом для України на вихід із безвихіддя, з глу-хого кута.

ЗАХИСТ ЯК НАСТУП До ультиматумів Рабиновича треба уважно дослухатися, бо він завжди вціляє у саме серце української надії. І треба всім миром всіляко захищати від рабиновичів те вразливе серце.

I X .

НАЦІОНАЛІЗМ

САМОДОСТАТНІСТЬ Особливо пишаюся, тепер пишаюсь, коли мене журнал «Огонёк» охрестив україн-ським націоналістом; пишаюсь тим, що у ви-пускному творі «по русскому языку» я при-мудрився зробити п'ятдесят дві синтаксичні і п'ятдесят чотири ортографічні помилки (на дві не дотягнув до абсолюту) на чотирьох ар-кушах тексту, який до того ж я скатав у від-мінника Віті Штерна, що сидів за партою по-переду мене.

154

^ Націоналізм у піснях, звичаєвості та З обрядах виступав у ролі ідеології сім'ї, ^ батьківщини і державности. З . Рн

І НАЦІЯ £ Нація — це кровно-духовна спільно-«й <2 та і мертвих, і живих, і ненародже-

них... Так, пантеон Великих Українців ^ повинен бути... і він є... його визначн-ій ла для себе ота сама кровно-духовна

спільнота...

й> £ « ЗВИЧАЄВИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

«8»

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ Українську національну ідею, яка не потребує дефініції, яка є аксіоматич-ною, фундаментальною, чільною заса-дою національного державотворення, проголошено блефом, фантомом, ма-ренням націоналістів.

СКРИЖАЛІ «Кобзар» — не Книга, «Кобзар» Конституція України.

155

НАД УСЕ *г«

В українців є лише одна єдність — нація.

АБСОЛЮТНЕ

с ;

Ідея націоналізму ясна, як промінь сонця: будь-яка нація на своїй етнічній території має процвітати, і то не за рахунок придушення ін-ших, некорінних націй, а опікувати їх під сво-їм материнським крилом, як власних дітей.

ОДКРОВЕННЯ Націоналістом народжуєшся, якщо батьки — етнічні українці, але до часу нічого про це не відаєш, про свою кровну належність до на-ціоналізму, — аж поки сіоністи не звинува-тять тебе в націоналізмі, якщо ти забажаєш вчитися рідною мовою, дивитися українське кіно, читати українську газету, любити Украї-ну, знати її історію і, нарешті, бути щасливим і багатим на своїй землі, і кохатися з укра-їнкою або, відповідно, з українцем, якщо ти дівчина. А якщо ти ще й відчуваєш відпові-дальність за те, що не всі твої співвітчизни-ки — українці, і не зовсім щасливі, і не такі вже й багаті на своїй землі, і не всі знають рідну мову, і засмутишся, то тут тобі й нага-дають, що ти націоналіст.

156

« ЗАКЛИК ш Бути націоналістом вимагає від тебе ^ Батьківщина, коли вона в скруті.

А Україна сьогодні, як ніколи, у скруті.

ІТ ОБЛУДА £ Нація не може бути політичною. Це ^ піяр-технологічний трюк. Політич-° ною може бути лише частина народу, ^ а саме — партія. Не може бути вся на-^ ція партією.

...Політична нація — це демагогічне ^ протиставлення етнічній нації полі-

тичного фантома з метою зруйнувати ^ останню. Стерти її, навіть пам'ять про

неї, з лиця рідної землі.

ШЛЯХ Мій досвід каже, що порятунок може бути лише через національну ідею.

ДОЛЕНОСНІСТЬ Насправді «націоналізм» — це звучить гордо, і я пишаюсь тим, що я нарешті став свідомим націоналістом, і останнє, що мені залишилося прожити, я буду

157

своїм життям, своєю творчістю доводити, що це справді доленосно для України — бути націо-налістом.

ДУХОВА ЗБРОЯ Я є, був і буду українцем, навіть коли лежа-тиму в труні. Прошу покласти мені в труну вила — мої заборонені фільми...

X

ЗАКОН Ніхто інший не має права панувати в Україні, крім українців. Хай усім іншим буде добре ра-зом з нами, але панувати будемо ми, українці.

- 4 г - ,.

ОЧИЩЕННЯ Націоналізм — єдина реальна сила, яка може об'єднати українців знову в націю. Треба очи-стити націоналізм від скверни тієї імперської пропаганди, яка спотворила його світле, мудре, красиве, рідне обличчя.

• ^ ^

КОМПАС Єдина сила, що може зруйнувати політичний бермудський трикутник, — це ідеологія і прак-тика українського націоналізму.

158

ДЖЕРЕЛА ї

1. Іллєнко Юрій. Парадигма кіно. — К.: Абрис, 1999. — 412 с.

^ 2. Іллєнко Ю. Юрка Іллєнка Доповідна Апо-^ столові Петру. Автопортрет альтереґо (себе

іншого) внатурє. Роман-хараман у трьох книгах. Книга перша. — Тернопіль: Богдан, 2008. — 704 с.

3. Іллєнко Ю. Межикнижжя. Юрка Іллєн-£ ка Доповідна Апостолові Петру. Автопортрет о альтереґо екс-яничара — чернетки, фрагмен-ті ти щоденників, ескізи життя і фільмів, пошу-£ ки, портретування Богів і Людей наосліп. Роман-2 хараман у трьох книгах. Книга друга. — Терно-

піль: Богдан, 2008. — 240 с.; — 192 с. іл. а ;

Оч 4. Іллєнко Ю. Юрка Іллєнка Доповідна Апо-<0, столові Петру. Автопортрет альтереґо (себе ^ іншого) внатурє. Роман-хараман у трьох книгах.

•Т Книга третя. — Тернопіль: Богдан, 2008. — 672 с. 5. Іллєнко Юрій. За українську Україну. Від-

критий лист українцям. — К.: Аратта, 2005. — 238 с.

6. Іллєнко Юрій. Уявне інтерв'ю / / Новини кіноекрану. — 1971. — № 9. — С. 8 —9.

7. Іллєнко Юрій. Він. Вона. Воно. Бермудський трикутник України / / Слово Просвіти. — Ч. 24, 25. — ЗО червня 2010. — С. 6 — 10.

8. Іллєнко Юрій. Коаліція — опозиція — пози-ція / / Свобода. — Квітень (2), 2010. — С. 2.

ЗМІСТ ЖИТИ, КОЛИ ВСЕ ПРОТИ ТЕБЕ. Ірина Фаріон З

АФОРИЗМИ ТА СЕНТЕНЦІЇ 11 I. Життя і смерть 13 II. Творчість як мистецтво 49 III. Мова 70 IV. Історія 89 V. Культура 101 VI. Кіно 107 VII. Інформаційний простір 125 VIII. Політика 130 IX. Націоналізм 153

ДЖЕРЕЛА 158

Сердечно дякуємо пані Ірині Фаріон за цю збір-ку, яку вона зробила з такою любов'ю та повагою до пам'яти Юрія Іллєнка. Ми впевнені, що ця збірка не тільки пробудить «приспаний ген свободи укра-їнців», а й підніме його на боротьбу з духовним раб-ством.

З повагою Людмила Єфименко, дружина Юрія Іллєнка, та сини Пилип і Андрій.

КРИНИЦЯ ДЛЯ СПРАГЛИХ АФОРИЗМИ ТА СЕНТЕНЦІЇ ЮРІЯ ІЛЛЄНКА

Автор ідеї, у к л а д а ч та л і т е р а т у р н и й р е д а к т о р Ірина Фаріон. Співтворці у к л а д а н н я : Людмила Іллєнко,

Пилип Іллєнко, Андрій Іллєнко. В оформленні к н и ж к и використано м а л я р с ь к і роботи

Юрія Іллєнка

Технічний редактор: Наталія Дмитрук Верстка і дизайн обкладинки Оксани Микицей

Коректор: Оксана Липай Підписано до друку 27.10.2010. Формат 60x84/16.

Папір офсетний. Друк офсетний. Гарнітура икгаіпіап.Іоигпа1. Умови, друк. арк. 9,30.

Наклад 1000 прим. Зам. № 2181.

Видавництво «Місто НВ» 76000, м. Івано-Франківськ,

вул. Незалежності, 53, тел.: (0342) 5 5 - 9 4 - 9 3 .

Свідоцтво ІФ № 9 від 02.02.2001.

Віддруковано: Друкарня «Місто НВ» 76000, м. Івано-Франківськ,

вул. Незалежності, 53.

Афоризми та сентенції Юрія Іллєнка К р и н и ц я для А - 9 4 спраглих. / Автор ідеї, укладач та літературний редактор

Ірина Фаріон. Співтворці укладання Людмила Іллєнко, Пилип Іллєнко, Андрій Іллєнко. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. — 160 с.

ISBN 978-966-428-169-7 ББК 94.8