М. П. КРАЧИЛО

КРАЄЗНАВСТВО І

ТУРИЗМ

Затверджено Міністерством освіти України як навчальний посібник для

студентів географічних факультетів університетів і природничо-географічних

факультетів педагогічних інститутів

КИЇВ

«ВИЩА ШКОЛА»

1994

ЗМІСТ

Тема 1. Вступ: суть, значення краєзнавства і туризму

Тема 2. Викладання краєзнавства в дореволюційній Росії

Тема 3. Викладання краєзнавства в колишньому СРСР

Тема 4. Місце краєзнавства і туризму в системі шкільної освіти України

Тема 5. Краєзнавство, туризм і міжпредметні зв’язки географії

Тема 6. Основні форми туристично-краєзнавчої роботи

Тема 7. Методи дослідження і дослідницька робота під час екскурсій та

походів

Геологічні дослідження

Гідрогеологічні дослідження

Геоморфологічні дослідження

Метеорологічні дослідження

Гідрологічні дослідження

Геоботанічні дослідження

Зоогеологічні дослідження

Фенологічні дослідження

Дослідження природно-територіальних комплексів

Економіко-географічні дослідження

Топонімічні дослідження

Обробка матеріалів, зібраних під час екскурсій і туристських

подорожей

Тема 8. Використання краєзнавчого матеріалу в курсах шкільної географії

Тематичне планування

Основні методи та прийоми впровадження

Елементи краєзнавства у навчальних дисциплінах початкових класів

Курс «Рідний край»

Початковий курс фізичної географії

Курс географії материків

Курс географії країн СНД

Курс географії України

Курс економічної і соціальної географії світу

Тема 9. Краєзнавчі основи вивчення факультативних курсів

Тема 10. Шкільний краєзнавчий музей

Тема 11. Методика організації та проведення туристських походів (подорожей)

школярів

Організація подорожі

Контроль за підготовкою і проведенням подорожі

Підбивання підсумків подорожі

Залік подорожі, одержання значка «Турист»

Туристично-краєзнавчий вечір

Практичні роботи

Додатки

Тема 1. ВСТУП.: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ, ЗАВДАННЯ

КРАЄЗНАВСТВА І ТУРИЗМУ

Перебудова загальноосвітньої і професійної школи спрямована на

вдосконалення всієї справи навчання і виховання молоді, її підготовки до

самостійного трудового життя. Вона ставить перед учителями вимоги щодо

оптимального поєднання форм, засобів і методів педагогічного впливу на

учнів, пробудження в них стійкого інтересу до пізнання світу. Одним з

напрямів підвищення ефективності навчально-виховного процесу з географії є

туристично-краєзнавча робота.

Екскурсії і туристські походи — важливий засіб формування світогляду

школярів. Подорожі та екскурсії розширюють кругозір, дають можливість

краще пізнати історію та географію Вітчизни, пробуджують глибоку любов до

природи. Закінчивши навчання, учні часто згадуватимуть рідну школу,

туристські стежки, що вивели їх на широку дорогу життя, вечори біля

туристського вогнища, які згуртували їх і дали, наснагу на добрі діла.

Туризм — не тільки фізичний розвиток, бадьорість, і працездатність, а й

відмінний засіб виховання у дітей; цілеспрямованості, зібраності, прагнення до

пізнання. Романтика пізнання — чи не найцінніша особливість туризму.

Туристські подорожі та екскурсії є великою школою життя для

підростаючого покоління. Крім виховання високих моральних якостей та

естетичних почуттів, вони розвивають спостережливість дітей, уяву.

Збагачуючи свій розум теорією і практикою пізнання дійсності, діти під час

подорожей та екскурсій пізнають життя у всій його різноманітності.

Туристично-краєзнавча робота дає учням багато нових вражень: вони

вчаться розкривати причинно-наслідкові зв'язки у природі, краще

усвідомлювати та розуміти окремі явища і закони природи. Всебічні і тривалі

спостереження над природними явищами сприяють формуванню в учнів

матеріалістичного світогляду.

Екскурсії та походи по, рідному краю є однією важливих форм

розширення та закріплення знань учнів, вони викликають потяг школярів до

вивчення рідного краю. Значущість туристично-краєзнавчої роботи полягає

насамперед у тому, що через неї можна здійснити один з головних принципів

навчання і виховання — принцип єдності теорії і практики, зв'язку навчання з

життям. Теоретичні знання, здобуті в школі під час походів та екскурсій,

дістають практичне застосування (пошуки корисних копалин, вивчення

грунтів, метеорологічні та гідрологічні спостереження для потреб

промисловості, сільського господарства і транспорту, збирання лікарських та

інших цінних дикорослих, рослин, вирощування саджанців плодових дерев

догляд за сільськогосподарськими культурами та за молодняком, збирання

врожаю, боротьба з ерозією грунтів і шкідниками ланів, проведення різних

меліоративних заходів тощо). Самостійно виконуючи практичні завдання,

школярі вчаться систематизувати матеріал, робити записи, складати конспекти,

працювати з документами. Такі вправи розвивають мислення творчу думку

дітей. А це вдається легше здійснювати саме на екскурсіях і в туристських

походах по рідному краю через практичну участь дітей у суспільне корисній

праці.

У походах діти привчаються до самообслуговування, виробляють

потрібні в житті навички та вміння допомагають один одному, раціонально

організовую і культурно проводять свій відпочинок, зміцнюють здоров'я,

виховують силу волі, високі моральні якості.

Екскурсії і туристські походи відіграють важливу роль у формуванні

дитячого колективу, виховують учнів самостійність, підвищують їх

відповідальність за доручену справу. У сформованому в походах дитячому

колективі з високим моральним гартом слабкий стає сильнішим, боязкий —

сміливішим, байдужий чуйнішим, ледар не може уникнути праці. У

згуртованому єдиною метою колективі діти розкривають, свої душевні якості, в

них викристалізовуються найкращі риси характеру.

Багатогранне і різноманітне життя рідного краю дає вчителю невичерпне

джерело наочного матеріалу для навчання та виховання дітей. Це допомагає

цікаво подавати новий матеріал, поєднуючи теорію з практикою. Учні в своїх

відповідях для підкріплення певного теоретичного положення наводять

конкретні факти й приклади, почерпнуті під час екскурсій і туристських

походів.

Юні туристи поповнюють зібраними матеріалами краєзнавчі куточки,

кабінети та музеї своїх шкіл, а також виконують завдання державних музеїв,

навчальних закладів, науково-дослідних, проектних і планових організацій,

промислових і сільськогосподарських підприємств.

Туристично-краєзнавча робота в школі та позашкільних закладах

планується відповідно до вимог та загальних навчально-виховних завдань.

Краєзнавчий принцип — один з педагогічних принципів навчання, який

означає уточнення, конкретизацію, розкриття та підтвердження наукових

понять прикладами з навколишнього середовища. Основним завданням

шкільного краєзнавства є всебічне вивчення рідного краю, збирання та

узагальнення краєзнавчого матеріалу. Краєзнавчий принцип передбачає

систематичне встановлення зв'язків між вивченням географії і тими знаннями,

які здобувають учні в результаті безпосереднього дослідження краю.

Обов'язкове використання у викладанні здобутих краєзнавчих знань — головне

призначення навчального краєзнавства.

Теорія пізнання засвідчує, що через зорове сприймання явищ, процесів,

об'єктів і речей наша думка пізнає суть побаченого. На основі особистого

споглядання явищ, об'єктів і речей здійснюється сприйняття, розкриваються

закономірності, проводяться узагальнення, робляться висновки і в результаті

формуються необхідні для практичної діяльності знання.

На основі споглядання і сприйняття у дітей формуються первинні

уявлення та поняття. І чим конкретніше й повніше сприймають учні об'єкт

вивчення в походах та на екскурсіях, тим активніший процес осмислення та

узагальнення знань, здобутих на уроках географії.

Розвиток абстрактної думки спирається на конкретні уявлення. Оскільки

першим ступенем пізнання є чуттєве сприйняття явищ навколишнього світу, то

основне призначення туристично-краєзнавчої роботи полягає в тому, щоб

пов'язати чуттєве сприйняття з абстрактною думкою. Коли діти вивчають,

наприклад, яр або досліджують джерело і безпосередньо бачать об’єкти, що

вивчаються, можуть протягом певного часу спостерігати за руйнівною дією

води і заглибленням і яру, то вони можуть встановити чинники, які сприяють

утворенню яру. На основі власних спостережень діти роблять відповідні

висновки та узагальнення.

Матеріал, добутий у процесі туристично-краєзнавчої роботи, пожвавлює

урок, робить його цікавим, допомагає учням краще засвоїти йоді наукові

поняття і терміни, розширює і поглиблює їх світосприйняття, прищеплює

вміння активно впливати на середовище. Туристично-краєзнавчий матеріал дає

змогу вчителю при викладанні йти від загального до часткового та від

часткового шляхом аналізу знову повертатися до загального, але вже

збагаченого конкретними знаннями. Використання такого матеріалу—

ефективний засіб зв'язку навчання географії з життям, трудової діяльністю

місцевого населення, засіб активізації пізнавальної діяльності школярів у

процесі навчання та підвищення його виховного значення. А відтак, питання

змісту туристично-краєзнавчої роботи, методи та прийоми здійснення

краєзнавчого принципу викладання географії набувають першорядного

значення у роботі вчителя.

Здійснення цього принципу дає найефективніші результати за таких

умов: По – перше, якщо вчителі добре знає рідний край, вміло підкреслює його

географічну специфіку та володіє прийомами встановлення: органічного зв'язку

матеріалу програми з явищами та процесами навколишнього середовища. По –

друге, якщо вчитель володіє необхідним туристично-краєзнавчим мінімумом

знань, методами та прийомами організації і проведення туристично-краєзнавчої

роботи. По – третє, якщо учні володіють певним мінімумом краєзнавчих знань,

мають достатнє уявлення про місцеву географію.

Розвиток краєзнавства неможливий без туризму, туристських походів і

подорожей по рідному краю.

Шкільне краєзнавство поділяється на навчальне, характер і зміст якого

визначаються шкільною програмою, та позапрограмне, що будується

відповідно до плану виховної роботи школи чи позашкільної установи.

Взаємопов'язаний і комплексний розвиток туризму та краєзнавства

становить суть і зміст туристично-краєзнавчої роботи.

Результати цієї роботи залежать насамперед від того, наскільки сам

педагог — її організатор — компетентний у галузі туризму та краєзнавства, чи

зумів він зацікавити, організувати і повести за собою юних краєзнавців.

Виходячи з вимог, що їх висуває туристично-краєзнавча робота, вчитель

повинен добре знати рідний край, систематично його вивчати, володіти

азбукою туризму і навичками дослідника.

Тема 2. ВИКЛАДАННЯ КРАЄЗНАВСТВА В

ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЇ

На розвиток викладання краєзнавства в Росії позитивно вплинув досвід

зарубіжної педагогічної науки, особливо краєзнавчі ідеї видатного чеського

педагога-гуманіста і просвітителя XVII ст. Яна Амоса Коменського.

Прогресивні російські педагоги завжди розглядали краєзнавство як одну з

форм зв'язку навчання з оточуючим життям. Ще в період становлення географії

як навчального предмета (початок XVIII ст.) в школу стали, проникати

краєзнавчі ідеї. Так, у 1776 р. М. В. Ломоносов зробив першу спробу

краєзнавчих досліджень за участю місцевого дорослого населення і дітей. З

метою пошуків мінеральних багатств Росії за його рекомендацією до збирання

зразків корисних копалин залучалися діти в розрахунку на те, що дитяча

допитливість дасть добрі результати.

Складену М. В. Ломоносовим відому анкету з 30 питань, яка охоплювала

відомості про міста, губернії та провінції Росії, фактично можна вважати

першою краєзнавчою програмою. Краєзнавче вивчення території та збирання

матеріалів при сприянні місцевого заселення дали можливість глибше пізнати

рідну землю. І саме в цьому проявляється характерна особливість краєзнавчих

досліджень.

З відкриттям у 1782 р. у містах початкових училищ розширились

можливості краєзнавчих досліджень, прогресивні діячі народної освіти та

передові вчителі все більше впроваджують ідеї краєзнавства у школі.

Краєзнавчі принципи навчання географії обстоював і розвивав

прогресивний російський діяч, просвітитель кінця XVIII—початку XIX ст. М, І.

Новиков.

В «Уставе народных училищ в Российской империи», виданому в 1786 р.,

ставилося завдання наблизити навчання географії до дійсності, говорилося про

обов'язкове збирання вчителем матеріалів про місцеву природу та

використання їх у вигляді наочних посібників. Це можна розглядати як

започаткування краєзнавчого принципу в навчанні шкільної географії.

У першому російському підручнику з природознавства, написаному акад.

В. Ф. Зуєвим, рекомендувалося використання в процесі навчання місцевого

краєзнавчого матеріалу. Вже в одному з перших російських підручників (Ф.

Студитський, 1840. р.) висувався краєзнавчий принцип навчання дітей

географії з найближчого для них місця. У підручнику М. М. Тімаєва «Тетрадь

всеобщей географии» (1853 р.) зверталася увага на те, що під час викладання

географії треба спрямовувати увагу дітей на предмети, які їх оточують,

використовувати на уроках мінерали, рослини і тварин в натурі. С. І.

Барановський у своєму підручнику «Навчальнне основи географии» (1853 р.)

пропонував у процесі викладання географії наводити приклади з природного

оточення місцевості, де живуть учні.

Зростання інтересу до пізнання своєї країни у другій половині XIX ст.

викликало до життя краєзнавчий напрям у викладанні географії в школі, до

виникнення терміна «краєзнавство» на зміну терміна «батьківщинознавство».

У 60-х роках XIX ст. з винятково важливими педагогічними

краєзнавчими ідеями та науковими положеннями виступає видатний

російський педагог К. Д. Ушинський. З його ім'ям пов'язане проникнення в

російську школу ідей Я. А. Коменського та Й. Г. Песталоцці. У статті «О

преподавании географии» Ушинський, розглядаючи питання вивчення

географії в школах Німеччини та Швейцарії, писав, що особлива увага там

приділяється вивченню вітчизняної географії та географії ближнього оточення

(батьківщини у вузькому розумінні), при цьому батьківщину (географію

контона, герцогства, округи) розпочинають вивчати з географії найближчої

місцевості. Пропонуючи розпочинати вивчення географії з розгляду своєї

місцевості, Ушинський підкреслював, що воно піде живіше, краще, ніж іде

тепер, коли розпочинають учити дитину географії з предметів, недоступних їй

через громіздкість, і не розвиваючи в ній попереднього географічного

інстинкту.

К. Д. Ушинський дав найбільш повне теоретичне обгрунтування

краєзнавчого підходу в навчанні та вихованні. Він твердо відстоював

необхідність озброєння учнів з освітньою і виховною метою конкретними

життєвими уявленнями та поняттями на основі спостережень у природі та

навколишньому житті. Ушинський писав, що не з курйозами і диковинами

науки повинна у школі знайомитися дитина, а навпаки, треба привчати її

знаходити цікаве в тому, що її постійно і скрізь оточує, і тим самим показати їй

на практиці зв'язок між наукою і життям. В основу свого чудового підручника

«Родное слово», за яким навчалося не одне покоління дітей, К. Д. Ушинський

поклав краєзнавчий підхід до вивчення світу. Він вказував на важливість

тісного зв'язку навчання географії зі спостереженням природи і діяльності

людини. Живе образне уявлення країни, на думку К. Д. Ушинського, можливе

тільки тоді, коли правильно можна уявити собі ті форми земної поверхні, ті

природні явища та природні творіння, поєднання яких і становить характер

даної країни. Видатний педагог у передмові до другої частини «Родного слова»

наполягав на необхідності розвивати у дітей «інстинкт місцевості», тобто

знання оточення своєї школи. Цю рису, Надзвичайно важливу у навчанні і в

практичному житті, писав він, слід всіляко зміцнювати в учнів, прищеплювати

в процесі навчання географії.

Передові ідеї, принципи й положення К, Д. Ушинського про необхідність

краєзнавчого підходу в навчанні дітей успішно розвивали інші прогресивні

педагоги, зокрема П. М. Бєлоха, Д. Д. Семенов, В. П. Вахтеров, Д. І.

Тихомиров, П. Ф. Каптєрєв, М. Ф. Бунаков, М. В. Овчинников та ін. Під

впливом ідей Ушинського в 60—70-х роках XIX ст. з'явились підручники з

географії, побудовані на краєзнавчому принципі. До них належить підручник

П, М. Бєлохи «Учебник о всемирной географии».

Керуючись методичними ідеями свого вчителя, Д. Д. Семенов у 1860—

1862 рр. написав перший російський підручник з географії вітчизни («Уроки

географии»), який поклав початок створенню книг подібного напряму в

російській школі. У передмові до підручника автор писав, що найкраще

розпочинати викладання географії з тієї місцевості, де живуть учні. З

порівняння близьких предметів і віддалених, з цікавих розповідей очевидців

діти постійно дістають правильні уявлення про різні явища природи та

географічні терміни, не заучуючи напам'ять книжкових визначень.

Краєзнавчий принцип викладання географії Д. Д. Семенов розвинув у

книжці «Педагогические заметки для учителя» (1864 р.) — одній з перших

методик викладання географії в школі. У ній автор сформулював головну ідею,

яка визначала зміст цього принципу. Семенов виділив два підходи до побудови

курсу географії (він назвав їх методами) — синтетичний та аналітичний.

Синтетичний метод, на думку Семенова, можна застосувати у початкових

класах, оскільки основне завдання тут полягає у накопиченні конкретних

уявлень про географію найближчого оточення школи. Аналітичний метод, який

Семенов вважав можливим застосовувати у старших класах, має враховувати

вже накопичені відомості з місцевого оточення.

Д. Д. Семенов наголошував, що тільки завдяки правильно організованим

екскурсіям можна збагатити знання дітей достатньою кількістю географічних

«фактів і досягти свідомого засвоєння географічних термінів. Він розробив

методику географічних екскурсій поблизу школи, під час яких можна

спостерігати географічні явища і предмети. Семенов справедливо вважається

одним із зачинателів шкільного краєзнавства.

Краєзнавчий принцип викладання географії було втілено М. В.

Овчинниковим у методичному посібнику «Злементарное обучение» (1876 р.).

Автор, відображаючи настрій і думки прогресивної частини учительства,

рекомендує розпочинати викладання географії з «батьківщинознавства», з

вивчення своєї місцевості і будувати його за принципом наочності. Через

наочність веди до розуміння і привчай дітей бачити — ось, на думку М. В.

Овчинникова, вірний шлях у роботі вчителя географії, особливо на перших

порах навчання. Цей шлях і визначить інтерес дітей до вивчення географії.

На велике значення краєзнавчого принципу викладання географії було

вказано на Першому Всеросійському з'їзді викладачів географії, який проходив

У березні 1915 р. в Москві. З'їзд підкреслював важливість під час вивчення

географії екскурсій, організації спостережень учнів над явищами

географічного характеру.

Подібні висновки з реформи середньої школи зробила комісія

міністерства народної освіти (1915 р.). Під впливом прогресивної частини

педагогічної громадськості у проект програм для молодших класів вводилося

батьківщинознавство. На перший план висувалося вивчення батьківщини, а

також наголошувалося на необхідності вести систематичні метеорологічні та

фенологічні спостереження. Велика увага приділялась екскурсіям — як

близьким, так і далеким (туристським подорожам). Батьківщинознавчий

(вважай — краєзнавчий) принцип у викладанні географії був визнаний

передовими методистами дожовтневого періоду як засіб боротьби із

схоластикою і догматизмом дореволюційної школи і напрям удосконалення

навчання географії. Він дістав підтримку серед педагогів, тому що таке

викладання географії сприяло б розвиткові розумових здібностей дітей,

пробудженню інтересу учнів до вивчення географії, активізації навчального

процесу. Проте цього не розуміли реакціонери, що керували органами народної

освіти. Тому в офіційних програмах та підручниках з географії достатнього

відображення краєзнавчий принцип не мав, як, до речі, і справжнього

застосування у практиці роботи школи.

Тема 3. ВИКЛАДАННЯ КРАЄЗНАВСТВА В

КОЛИШНЬОМУ СРСР

Шкільне краєзнавство в колишньому СРСР було однією з форм широкого

громадського руху, спрямованого на вивчення свого краю. Життєва потреба

всебічного вивчення батьківщини була зумовлена вимогами практики

соціалістичного будівництва.

У перших радянських програмах з географії передбачався зв'язок

викладання з навколишнім життям. Вони включали екскурсії з метою вивчення

рідного краю та виробничі екскурсії. Серед багатьох програм, розроблених

органами народної освіти, заслуговує на увагу перша радянська програма з

географії. Народний комісаріат освіти РРФСР у 1918 р. розіслав на місця перші

програмно-методичні «Материалы для образовательной работы школ». Згідно з

цією програмою, курс географії розпочинався в 3 класі з вивчення

навколишнього середовища. В пояснювальній записці до навчальних програм

шкіл першого ступеня зазначалося, що третій рік навчання має переважно

краєзнавчий характер: тут вивчаються у доступних для даного віку формах

наше село, наше місто, взаємовідносини міста і села, наш край. У

пояснювальній записці до програм для шкіл другого ступеня передбачалось у 5

класі вивчення ландшафту своєї місцевості і місцевого сільського господарства,

в 6 — зв'язку міста з селом. У 1919 р. в Москві було організовано бюро

шкільних екскурсій.

Період 20-х років був часом бурхливого розвитку краєзнавства в країні.

Виникають товариства і гуртки з вивчення свого краю, які охоплюють широкі

маси трудящих. Це було викликано потребою вивчення ресурсів для нового

будівництва на місцях. Створюється Центральне бюро краєзнавства (ЦБК), що

перетворилося в організаційний і науково-методичний центр краєзнавчої

роботи. При ЦБК організується шкільно-краєзнавча комісія, яка займається

питаннями зближення викладання шкільних дисциплін з краєзнавчою роботою,

розробляє методику шкільного краєзнавства.

На початку 20-х років відкриваються спеціальні шкільні екскурсійні

станції, котрі допомагають школі організовувати і проводити з учнями

екскурсії. У 1921 р., наприклад, у Петрограді вже налічувалося 14 екскурсійних

станцій, кожна з них являла собою педагогічну установу. Згодом дитячі

екскурсійні станції місцевих відділів народної освіти відкрились у Нижньому

Новгороді, Казані, Архангельську та інших містах (С т р о е в К. Ф.

Краеведение.— М.: Просвещение, 1974.—С. 22).

Навчальні програми з географії були насичені завданнями з вивчення

рідного краю, багато уваги приділялося екскурсіям з метою вивчення своєї

місцевості. Особливо захоплювались у цей період краєзнавством вчителі

України, у програмах основна увага приділялася вивченню свого краю.

Подекуди навіть термін «географія» було замінено терміном «краєзнавство».

Перша загальнодержавна програма з географії, розроблена у 1921 р.

комісією Центрального природничо-педагогічного інституту під керівництвом

акад. Д, М. Анучина, пропонувала розпочинати вивчення географії з 3 класу

«Батьківщинознавством» і послідовно вивчати своє слово, своє місто, свій

повіт, свою губернію.

Нові навчальні програми, введені в школах з 1924 р., ліквідували

вивчення окремих предметів у 1—4 класах і пропонували вивчення

комплексних тем, які містили географічні питання. Комплексні теми

передбачали вивчення своєї місцевості. У 1—4 класах учні знайомилися з

порами року, водами та рослинами своєї місцевості, трудовим життям свого

села або міського кварталу, вивчали природу рідного краю і місцеве

господарство. Посилилася шкільна краєзнавча робота, ініціаторами якої були

вчителі географії. Однією з найбільш масових та ефективних форм краєзнавчої

роботи стали шкільні екскурсії, до програми яких входили самостійні

спостереження. Останні мали прищеплювати школярам навички краєзнавчого

вивчення території. В другій половині 20-х років вийшло багато праць з

методики краєзнавства. У методичних розробках того часу особлива увага

приділялась використанню у початкових курсах географії місцевого

краєзнавчого матеріалу, важливості екскурсій та вивченню природи у зв'язку з

господарською діяльністю людей.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років великим методичним

досягненням було Те, що програма курсу географії будувалася на чіткій

краєзнавчій основі. Екскурсійно-краєзнавча робота сприяла організації

систематичних спостережень у природі. Це наближало навчання до практики і

дістало відображення у методичній літературі (М. В. Усков, О. О. Борзов, Л. І.

Семихатова та ін.).

Позакласна і позашкільна робота з учнями, особливо туристично-

краєзнавча, розвивалася у 30-х роках.

Великий внесок у розвиток шкільного туризму зробив А. С. Макаренко. З

вихованцями комуни ім. Ф. Е. Дзержинського він щорічно проводив літні

туристські подорожі, перетворюючи їх на важливу ланку навчально-виховної

роботи. Майбутній туристський похід Макаренко розглядав, головним чином,

як перспективну точку попереду (Макаренко А. С. Твори. В 5 т.— К.: Рад. шк.,

1954.—Т. 5 — С. 74). Це давало змогу залучати до підготовки туристського

походу весь колектив комуни, а під час його проведення добиватися добрих

результатів у виховній роботі.

Особливо активізувалася краєзнавча робота дослідного характеру в

1940—1941 рр. Зібраний у туристських походах краєзнавчий матеріал

використовувався не тільки в навчальному процесі, а й мав прикладне значення

для господарських та планувальних організацій.

У роки Великої Вітчизняної війни туристично-краєзнавча робота не

могла розвиватися належним чином: проводилися лише польові роботи

краєзнавчого характеру в піонерських і туристських таборах.

У післявоєнний час туристично-краєзнавча робота з географії

активізувалася. Цьому сприяло посилення краєзнавчої основи у викладанні

географії. Шкільне краєзнавство почало займати у навчальному процесі

особливе місце як засіб, який найбільш ефективний для подолання формалізму

у викладанні географії. Зростає кількість шкіл, що ведуть краєзнавчі

дослідження. Велику організаційно-методичну допомогу школам подають

дитячі екскурсійно-туристичні станції та будинки піонерів.

У навчальні програми з географії 1957 р. введено обов'язкові екскурсії

поблизу школи, завданнями яких було забезпечення краєзнавчого підходу у

викладанні географії. У 5 класі планувалися дві екскурсії: перша — для

ознайомлення з формами поверхні і водами своєї місцевості, друга — для

ознайомлення з роботою зовнішніх сил, з рослинністю, тваринним світом своєї

місцевості. У 6 введено комплексну екскурсію у природу для вивчення

рельєфу, вод і рослинності своєї місцевості. У 7 рекомендувалась восени одна

екскурсія на місцеву річку або озеро, а навесні у зв'язку з вивченням теми

«Своя область» — відвідання місцевого сільськогосподарського або

промислового підприємства для ознайомлення з господарською діяльністю

населення свого краю. У 9 класі, де вивчалась економічна географія СРСР,

планувалась осіння екскурсія на провідне промислове підприємство свого

міста, села чи району, а навесні — на сільськогосподарське підприємство.

З урахуванням краєзнавчого принципу, покладеного в основу навчальної

програми, було написано підручник для 7 класу «Физическая география СССР»

(автор К. Ф. Строєв). У підручнику були спеціальні завдання з вивчення

рідного краю, які спрямовували вчителя на організацію краєзнавчих робіт у

процесі вивчення фізичної географії СРСР і на уроках, і в позаурочний час. Це

були переважно спостереження за природними об'єктами, явищами і процесами

з елементами дослідного характеру. Підручник закінчувався темою «Своя

область», де було вміщено короткі відомості про послідовність краєзнавчого

вивчення своєї області.

Краєзнавчі спостереження з елементами дослідного характеру, що

проводились у природі в різні пори року, давали матеріал для вивчення теми

«Своя область».

Для узагальнення досвіду краєзнавчої роботи у тематику перших

Всесоюзних педагогічних читань, які відбулися на початку 1968 р., включено

доповіді про використання краєзнавчого матеріалу в процесі навчання, про

конкретні методи та форми реалізації краєзнавчого принципу у викладанні

географії в школі при переході на нові програми. Доповіді засвідчили серйозне

і глибоко продумане ставлення вчителів географії до краєзнавчої роботи,

використання ними зібраних краєзнавчих матеріалів для розвитку та

поглиблення географічних знань учнів.

Проблеми шкільного краєзнавства розглядалися на з'їздах Географічного

товариства СРСР. Згідно з резолюцією III з'їзду, було намічено посилити

краєзнавчі елементи у шкільних програмах з географії, рекомендовано

розгорнути у школах краєзнавчу роботу різних форм, а товариству — надавати

постійну допомогу школам у здійсненні намічених завдань.

Наступні з'їзди Географічного товариства СРСР у своїх резолюціях

підтверджують рішення III з'їзду з питань краєзнавства і вважають, що

товариство та його філіали повинні очолити краєзнавчий рух на місцях.

Особливо велику увагу шкільному краєзнавству приділяв відомий

учений-географ О. С. Барков, який багато творчих сил та енергії віддав школі,

зробив чимало для розвитку краєзнавчої роботи, зокрема одним з перших

науково розробив зміст, методи та організацію краєзнавчої роботи (статті «Про

наукове краєзнавство», 1946 р., «Ще про наукове краєзнавство», 1949 р.). Він

надав винятково важливого значення краєзнавству як могутньому засобу

патріотичного виховання. Барков вважав, що між Батьківщиною і рідним краєм

існує нерозривний зв'язок. Любов починається з рідної місцевості,

розширюється до меж всієї країни. Любов до рідного краю живить любов до

Батьківщини.

Пізнати свій край, вивчити його — значить полюбити його ще глибше

(Барков А. С.О научном краеведении//Вопросы методики и истории

географии.— М., 1961.—С. 77).

Підкреслюючи велике освітнє та виховне значення краєзнавства, О. С.

Барков наголошував, що воно тільки тоді може успішно розвиватися, коли

спиратиметься на наукові знання і буде пов'язане з практикою. Він закликав

учителів активно приєднуватися до краєзнавчого руху.

Відомий географ-методист О. С. Половинкін, пов'язуючи організацію і

методику краєзнавства з викладанням географії в школі, так само, як і О. С.

Барков, високо оцінював роль краєзнавчого напряму в шкільній роботі як

важливого засобу боротьби з формалізмом у викладанні предмета. Про це

говорив також і географ-методист В. П. Буданов.

Великий внесок у розвиток краєзнавства видатного економіста-географа,

члена-кореспондента АН СРСР М. М. Баранського, який вважав, що по

кожному великому району країни на допомогу школі повинні бути підготовлені

краєзнавчі посібники, що розкривали б специфічний зміст краєзнавчих

матеріалів і методику їх використання з навчально-виховною метою. Його

фундаментальна праця «Методика преподавания зко-номической географии»

(1960 р.) містить розділ, в якому розкривається зміст географічного

краєзнавства, говориться про значення краєзнавчого підходу та про заходи

щодо посилення його у викладанні географії. Баранський підкреслював: в

основу шкільного краєзнавства закладена думка, що своє, близьке і в природі, і

в людському житті, і в господарстві зрозуміліше, простіше, ніж чуже і далеке

(Баранскйй Н. Н. Методика преподавания зкономической географии: Пособие

для учите лей.—М.: Учпедгиз, 1960.—С. 410). При цьому він називає два

шляхи зв'язків викладання географії з краєзнавством: 1) приклади з місцевої

природи і місцевого господарства, що наводяться вчителем; 2) позакласні

гурткові заняття із шкільного краєзнавства.

Тема 4. МІСЦЕ КРАЄЗНАВСТВА І ТУРИЗМУ В

СИСТЕМІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

В Україні туристично-краєзнавча робота активізувалась у 20-х роках. З

виникненням товариств і гуртків по вивченню свого краю в краєзнавчу роботу

залучаються широкі маси трудящих. В цей час відкриваються шкільні

екскурсійні станції. Поглибилась краєзнавча основа навчальних програм. З

метою вивчення рідного краю велика увага приділялась організації та

проведенню екскурсій.

У 50—60-х роках регулярно виходить краєзнавчий збірник «Краєзнавство

в школі», ініціаторами створення якого і постійним редактором був проф. О. Т.

Діброва.

Було видано серію книжок з географії кожної області. Проф. О. Т.

Діброва випускає підручник з географії Української РСР. Головне управління

геодезії та картографії видає навчальні карти областей. Підвищенню ролі

краєзнавства у навчальній і виховній роботі значно сприяв прийнятий у 1958 р.

«Закон про зв'язок школи з життям». Виходячи з цього закону, у 1960 р. школи

переходять на нові програми з географії, які будувалися на краєзнавчій основі.

До краєзнавчої роботи поступово залучаються всі школи. До того ж, якщо

раніше вивчення свого краю здійснювалося переважно в гуртках, котрі

охоплювали невелику кількість учнів, то після прийняття закону ця робота

урізноманітнюється, набирає нових форм, стає масовою. Особливо масовими і

популярними стали туристські походи по рідному краю, експедиції та

екскурсії. На краєзнавчому принципі все більше будується навчально-виховна

робота з географії в школі.

При написанні багатотомної історії міст і сіл України у 60—70-х роках до

краєзнавчої роботи залучається численний загін істориків та географів, а також

кращих краєзнавців республіки.

Серед вчених-краєзнавців можна виділити праці методистів вищої школи

та методистів-учителів. У 50— 60-х роках з'являються праці М. Г. Русакова з

методики краєзнавчих досліджень населених пунктів. У 70-х роках були

опубліковані праці з методики організації краєзнавства М. Ю. Костриці, у 80-х

роках — з методики організації туристично-краєзнавчої роботи М. П. Крачило.

З метою активізації краєзнавчої роботи в Україні Українським

географічним товариством проводиться перша краєзнавча конференція (1992

р.) на державному рівні.

Обов'язкове використання у викладанні географії та інших шкільних

предметів місцевого краєзнавчого матеріалу тісно пов'язує позапрограмне

краєзнавство (туристично-краєзнавчу роботу) з навчальним краєзнавством,

зміст і характер якого визначається навчальною програмою, затвердженою

Міністерством освіти України у 1992 р.

Шкільний туризм та екскурсії—позапрограмне краєзнавство, завдання і

зміст якого відповідні плану виховної роботи школи. Школярі беруть участь у

цій справі на добровільних засадах, під час подорожей та експедицій вони

збирають краєзнавчий матеріал, проводять різноманітні спостереження за

місцевими явищами і об'єктами. Відвідування промислових і

сільськогосподарських підприємств, будов, походи по рідному краю

обов'язкові для учнів, передусім для старшокласників. Та навіть для 1 класу

програма передбачає екскурсії за темами «Осінь» і «Весна», а також

прогулянку довкола школи — збирання природних матеріалів, які можна було

б використати на уроках праці, У початкових класах учитель вперше знайомить

учнів з природою і життям людей рідного краю. Вони набувають знань для

розуміння і засвоєння курсу природознавства та для наступного вивчення

географії.

Чим більше діти побачать своїми очима і глибше відчують, тим

багатшими будуть їх географічні уявлення. Ось чому рекомендується в

початкових класах частіше проводити екскурсії в природу і на виробництво.

Програма з географії для 5—9 класів передбачає систематичне

проведення як в урочний, так і в позаурочний час практичних робіт у природі,

виконання яких забезпечує вироблення в учнів практичних умінь і навичок.

Цьому великою мірою сприяють екскурсії в природу, в процесі яких учні

проводять знімання 20 території, метеорологічні, гідрологічні,

геоморфологічні, фенологічні та інші спостереження, дослідження грунтів

тощо. На екскурсіях, які проводять згідно з вимогами програми в кожному

класі, школярі здобувають конкретні знання про свій рідний край, відповідно

накопичуючи краєзнавчий матеріал для кращого розуміння і засвоєння

географічних закономірностей.

Тут доречно буде нагадати, що пізнавальні інтереси учнів 5—8 класів ще

не досить диференційовані, а навички самостійної пізнавальної діяльності не

стійкі, тому доцільно застосовувати такі форми навчально-виховної роботи, які

б не вимагали від учня значних зусиль і витрат часу.

Залежно від спрямованості, змісту й характеру пізнавальних операцій

туристично-краєзнавчу роботу можна поділити на такі види: пізнавальна,

дослідницька, практична (прикладна).

Пізнавальна діяльність учнів пов'язана із спостереженням навколишнього

середовища. Характерною особливістю цього виду туристично-краєзнавчої

роботи є те, що в процесі її учні здобувають знання з безпосереднього

оточення.

Така діяльність розвиває інтерес дітей до туристично-краєзнавчої роботи,

формує позитивне ставлення до різних сторін життя.

Дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а

різноманітну активну роботу. Це науковий пошук, відкриття раніше невідомих

фактів. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність

учнів, вміння їх самостійно здобувати

знання.

Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної

ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі

передумови для розвитку високих моральних якостей особистості. Кожний

учасник подорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може

проводити спостереження та елементарні наукові дослідження. Це підвищує

увагу учнів до об'єктів дослідження, сприяє активізації розумової діяльності

дітей.

Практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом

цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формує активне ставлення до

навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання на

переконання, а здобуті результати ставить на службу практиці державного

будівництва. В процесі практичної діяльності завдяки єдності емоційних і

прикладних чинників інтенсивно формується світогляд.

Тема 5. КРАЄЗНАВСТВО, ТУРИЗМ І МІЖПРЕДМЕТНІ

ЗВ'ЯЗКИ ГЕОГРАФІЇ

Набуті на екскурсіях і в туристських походах знання сприяють

формуванню географічних понять. Матеріал, зібраний під час екскурсій і

туристських походів, можна використати як ілюстрації на уроках. Маючи

уявлення про географію рідного краю, легше засвоювати географію своєї

країни, а також зарубіжних країн.

Використовуючи результати спостережень, туристських походів та

екскурсій на уроках для формування географічних понять на базі реальних

уявлень, вчитель у такий спосіб усуває абстрактність географічних понять і

уникає механічного їх засвоєння учнями.

У шкільній географії чимало понять, які можна добре засвоїти лише на

основі вивчення краєзнавчого матеріалу в реальній ситуації на місцевості

(наприклад, вивчення геологічного і ґрунтового розрізу, будови долин,

визначення витрат води річки). Спираючись на конкретні достовірні знання,

здобуті в походах та на екскурсіях, школярі розширюють і поглиблюють свої

уявлення до розуміння співвідношень і взаємозв'язків між окремими

компонентами географічного середовища, іншими словами, засвоюють наукові

основи географічних закономірностей. Завдяки цьому викладання географії в

школі будується на пізнанні реальної дійсності, а не на абстрактних

«словесних» схемах.

Враховуючи велике теоретичне і практичне значення туристично-

краєзнавчої роботи у викладанні географії, вчитель повинен займатися нею

повсякденно і безперервно, і не час від часу та ще й з обмеженою кількістю

учнів. Під час екскурсій і походів учні на конкретних прикладах переконуються

у практичному значенні географічних знань і досліджень для господарської

діяльності людини. Вони вчаться орієнтуватися на місцевості, вимірювати

відстані та знімати план місцевості, визначати швидкість течії річки, витрати її

води та енергетичну потужність, збирати зразки гірських порід і грунтів,

розрізняти сільськогосподарські культури, породи дерев, розпізнавати корисні

копалини, працювати з фото- та кінокамерами, надавати першу допомогу

потерпілому товаришу тощо.

Отже, походи та екскурси дають дітям нові практичні навички, конче

потрібні у житті.

Практичні уміння, набуті школярами під час екскурсій та походів,

сприяють вивченню складних для засвоєння тем, наприклад «План і карта».

Знання учнів з географії стають міцнішими, грунтуючись на більшій кількості

асоціативних зв'язків. Як правило, учасники туристських походів виявляють

більшу активність порівняно з іншими учнями. Учні старших класів, зокрема,

можуть брати активну участь у складанні атласу свого району. Такий атлас є

чудовим посібником на уроках, він стане у пригоді і господарським

організаціям, краєзнавцям району.

Для поглиблення інтересу дітей до географії вчитель повинен пов'язувати

відомості, одержані під час екскурсій і туристських походів, з навчальною

програмою.

Очевидно, немає навчальних предметів середньої школи, які не були б

так чи інакше пов'язані з туристсько-краєзнавчою роботою. Проте, на жаль, ще

далеко не скрізь повністю використовуються надзвичайно сприятливі,

практично безмежні можливості, що їх відкриває туристично-краєзнавча

робота для встановлення міжпредметних зв'язків у процесі навчання школярів.

Як правило, організаторами і керівниками туристських заходів у школі

найчастіше є вчителі географії, історії, фізкультури, біології, літератури. За

таких умов важко уникнути однобічної спрямованості туристських походів.

Географ намагається насамперед ознайомити дітей з географічними об'єктами,

історика цікавлять події минулих епох та залишки матеріальної культури,

біолога — рослинний і тваринний світ. Виділені кошти, час і енергія вчителів

та учнів використовуються не досить ефективно. Тому важливо, щоб у

підготовці, організації та керівництві туристськими подорожами брали участь

усі або ж принаймні більшість учителів-предметників.

Найчастіше пов'язані з туристично-краєзнавчою роботою навчальні

програми з географії, історії, біології. Однак, туристські подорожі та екскурси

значною мірою можуть також сприяти поглибленню знань з фізики,

математики, астрономії, хімії, літератури та інших предметів.

Найтісніші зв'язки в процесі туристично-краєзнавчої роботи

встановлюються між географією та історією. Будь-яке географічне дослідження

проводиться в історичному плані. Жодна географічна, а особливо економіко-

географічна характеристика не матиме наукової цінності, якщо вона не

грунтується на історичному підході. З одного боку, поряд з географічними

дослідженнями під час туристських подорожей юних туристів знайомлять з

історичними подіями та об'єктами. З іншого боку, вивчаючи історію району

туристської подорожі, не можна не цікавитися його географією.

За завданням учителя біології юні дослідники можуть проводити

ботанічні, зоологічні та фенологічні спостереження, збирати гербарій, колекції

комах тощо.

Учителі фізики можуть давати юним туристам такі завдання: вимірювати

температуру різних природних тіл навколишнього середовища, визначати

відносну вологість повітря, точки роси, вимірювати атмосферний тиск повітря

та спостерігати за його змінами залежно від висоти місцевості, визначати

глибину природних і штучних пустот за допомогою кинутого предмета (за

формулою вільного падіння тіла), обчислювати швидкість звуку за луною,

вимірювати глибину річки, ширину її русла і швидкість течії для визначення

потужності гідроелектростанції, що можна на ній побудувати, тощо.

Учитель математики згідно з навчальною програмою може дати юним

туристам такі завдання: виміряти і визначити за допомогою вимірювальних

приладів і способом окомірного знімання відстані та площі на місцевості,

визначити за допомогою простих приладів та на око висоти окремих об'єктів,

крутизну схилів у горах, дальність видимого горизонту, швидкості руху

природних об'єктів та машин, обчислити масу дерев та ін. Не менш важливі

різні розрахунки, пов'язані з виробництвом.

Навчальною програмою з астрономії також передбачено цілий ряд

спостережень і практичних вправ, які можна успішно виконати під час

туристських подорожей: визначення положень світил на небесній сфері,

географічних координат місцевості та азимутів на земній поверхні,

вимірювання часу і т. п.

Організовуючи подорож або екскурсію, учитель географії повинен

подивитися навчальну програму з хімії, якою передбачено виробничі екскурсії

на відповідні підприємства та ознайомлення з технологією їх виробництв.

Дослідження грунтів дає добрі результати за умови застосування знань з хімії

та біології.

Вчителі літератури ставлять перед юними слідопитами завдання збирати

фольклорний матеріал та ознайомитися з визначними місцями, пов'язаними з

життям і творчістю відомих діячів літератури і мистецтва. Часом великий

інтерес для вчителів мови та літератури становлять щоденники й звіти юних

туристів. У них педагоги можуть знайти зразки і виявити перші кроки

літературної творчості своїх вихованців.

Виходячи із значення туристично-краєзнавчої роботи для поглиблення

знань з різних навчальних предметів шкільної програми, доцільно, на нашу

думку, щоб кожний учитель брав активну участь у підготовці, організації і

проведенні подорожей з учнями, сприяючи таким чином зміцненню

міжпредметних зв'язків. Організуючою ланкою у цьому процесі повинні бути

вчителі географії, які в основному непогано обізнані з методикою туристично-

краєзнавчої роботи, нерідко краще за інших учителів знають рідний край і,

виходячи з самого змісту свого предмета, найчастіше простежують у процесі

викладання матеріалу з географії міжпредметні зв'язки. М. М. Баранський

підкреслював, що центральною фігурою в організації краєзнавчої справи у

школі є, як правило, вчитель географії, бо він найбільше в цій справі

зацікавлений, а здобута ним географічна освіта, яка охоплює пізнання і

природи, і населення, і господарства в географічному розрізі, дає для знань

краєзнавством найбільше передумов, навчаючи підмічати, виявляти,

обґрунтовувати і пояснювати географічну специфіку, тобто місцеві особливості

у природі, населенні, господарстві (Баранский Н. Н. Методика преподавания

зкономической географии.— М.: Учпедгиз, 1960.— С. 14). Тому за згодою

інших педагогів-предметників учителям географії належить право вибору

марштурів подорожей.

Розробляючи проекти маршрутів подорожей, учителі враховують по

можливості весь комплекс міжпредметних зв'язків. При цьому вони одержують

від інших учителів відомості про те, який конкретно навчальний матеріал у

тому чи іншому класі може бути пов'язаний з подорожами. З проектом

розробленого маршруту подорожі повинні ознайомитися всі зацікавлені

вчителі, вносячи до нього відповідні доповнення. Після цього проект подорожі,

в обов'язковому порядку обговорюється і затверджується на засіданні

педагогічної ради школи.

На педагогічній раді затверджуються і керівники туристської подорожі.

Перед виходом на маршрут вчителі, які не беруть у подорожі з учнями

безпосередньої участі, дають керівникам конкретні завдання для учнів,

рекомендації щодо їх виконання, проводять з учасниками турпоходу групові та

індивідуальні консультації. Всі ці заходи є невід'ємною частиною підготовчої

стадії будь-якої туристської подорожі. Підготовчий період обов'язково

передбачає поряд з підготовкою туристського спорядження і підготовку

обладнання, необхідного для виконання завдань, поставлених перед юними

туристами-краєзнавцями.

Тема 6. ОСНОВНІ ФОРМИ ТУРИСТИЧНО-

КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ

Основними формами туристично-краєзнавчої роботи з учнями є

прогулянки, екскурсії, подорожі та походи, естафети, зльоти, експедиції.

Прогулянка — найпростіша форма туристично-краєзнавчої роботи.

Прогулянки організовують у ліс, на річку, в гори і т. д. Вони не потребують

особливих витрат і спеціального туристського спорядження. Прогулянки

найчастіше проводять з учнями молодших класів.

Екскурсія — форма туристично-краєзнавчої роботи, перед якою

ставиться мета закріпити знання, здобуті на уроках. Екскурсії охоплюють учнів

усіх класів, їх проводять протягом навчального року. Особливе місце вони

займають у шкільних програмах з географії.

Екскурсії вимагають від керівників та екскурсоводів ретельної

попередньої підготовки і вмілого проведення. Вони мають великі дидактичні

переваги над класними заняттями і відзначаються високою педагогічною

ефективністю. Багаторічний досвід організації та проведення екскурсій у школі

засвідчує їх величезну роль у навчальному процесі, особливо при викладанні

географії. На екскурсіях учителі разом із своїми вихованцями мають справу з

такими об'єктами, явищами і процесами, які наочно можна показати тільки в

натурі. Екскурсії у природу і на виробництво мають велике значення для

виховання в учнів почуття патріотизму: тут у всій повноті розкривається

чарівність рідного краю і велич Батьківщини. Отже, екскурсії є важливою

формою ідеологічної роботи серед шкільної молоді. Нині, коли питання

раціонального природокористування та охорони природи набули першорядного

значення, роль екскурсій у природу ще більше зростає.

Доцільність екскурсій випливає вже із змісту програм шкільних курсів

географії і зумовлюється необхідністю викладання цього предмета повною

мірою на локальному, тобто місцевому краєзнавчому матеріалі. В свою чергу,

насичення програм ілюстративним місцевим матеріалом можливе лише в

результаті проведення екскурсій. Таким чином, екскурсія є одним з основних

засобів вивчення рідного краю під час одно-і багатоденних туристських

подорожей.

Екскурсія, як і урок, має свою мету, тему, план і свої методи роботи.

Мета екскурсії визначається змістом матеріалу, що вивчається, а саме:

попереднє накопичення уявлень; збирання ілюстративного матеріалу;

закріплення матеріалу; вироблення умінь і навичок самостійної роботи на

місцевості. Основними методами роботи на екскурсіях є групові

спостереження; їх поєднують із самостійною роботою учнів.

Подорожі (туристські подорожі можуть не передбачати тривалих піших

переходів на місцевості; лише цим, на нашу думку, вони відрізняються від

туристських походів) та походи є тривалішою за часом і складнішою формою

туристсько-краєзнавчої роботи порівняно з прогулянками та екскурсіями.

Тривалість їх коливається від 1 до 30 днів. Основна відмінність туристського

походу від екскурсії полягає в тому, що в туристському поході проводяться

спостереження різноманітних об'єктів, явищ і процесів, які зустрічаються на

маршруті, за наперед складеним насиченим планом, тоді як екскурсія

передбачає вивчення точно відібраних об'єктів, явищ і процесів за спеціальною

програмою.

Естафета — це така форма дитячого туризму, яка передбачає вивчення

певного району, області, краю чи всієї країни не однією групою, а кількома, які

на певних відрізках маршруту змінюють одна одну. Завчасно трасу туристської

подорожі поділяють на ділянки. Пройшовши свою ділянку і виконавши

поставлені перед нею завдання, туристська група передає естафету наступній і

т. д. На районному чи обласному туристському зльоті всі матеріали естафети

узагальнюються і підбиваються підсумки.

Зльоти мають на меті обмін досвідом і підбивання підсумків туристично-

краєзнавчої роботи. Вони передбачають також змагання з туристського

багатоборства або спортивного орієнтування, огляд художньої самодіяльності.

Експедиції — найскладніша форма туристично-краєзнавчої роботи, що

передбачає проведення певних наукових досліджень. У шкільних краєзнавчих

експедиціях беруть участь безліч дітей.

Організуючи й проводячи шкільні краєзнавчі експедиції, вчитель повинен

ставити собі за мету насамперед прищеплення учням навичок найпростіших

наукових досліджень та залучення їх до суспільне корисної праці. Добре

спланована шкільна краєзнавча експедиція сприяє активному здобуванню

нових, а також поглибленню вже набутих знань і застосуванню їх у практичній

діяльності.

Слід зазначити, що шкільні краєзнавчі експедиції вважаються більш

складною (порівняно із звичайними екскурсіями) формою туристично-

краєзнавчої роботи. Ось чому до них залучаються, головним чином, учні

старших класів, що мають певний досвід туристично-екскурсійної роботи і

виявили підвищений інтерес до простих науково-краєзнавчих досліджень.

Наукова спрямованість шкільних краєзнавчих експедицій вимагає від

учителя досвіду методичного керівництва. Разом з тим не кожен навіть

досвідчений учитель може добитися наукової віддачі. Для цього, крім певного

досвіду, треба володіти такою людською рисою характеру, як здатність до

творчого наукового пошуку.

Тематика шкільних краєзнавчих експедицій різноманітна і залежить,

головним чином, від потреб місцевих наукових і господарських установ у

матеріалах краєзнавчого характеру, від зв'язків школи з організаціями, рівня

наукової підготовки вчителя, а також підготовки старшокласників до

краєзнавчих експедиційних досліджень.

Починаючи з розвідок краєзнавчого характеру (вивчення та облік

родовищ корисних копалин і мінеральних джерел, виявлення та облік ділянок,

де ростуть лікарські рослини, ягоди і гриби, виявлення та облік-забруднених

водойм і колодязів тощо), набуваючи теоретичних знань і практичних навичок,

юні дослідники з часом під керівництвом учителя виконують і складніші

науково-практичні завдання (пошуки покладів корисних копалин, дослідження

структури грунтів, вивчення місцевих річок, озер і боліт з метою

господарського їх використання, виконання деяких робіт для проектних

організацій тощо).

Наш досвід організації і проведення шкільних краєзнавчих експедицій

свідчить, що учні з великим ентузіазмом виконують завдання, поставлені перед

ними науковими і господарськими організаціями. У своїй роботі вони

керуються принципами безкорисливості, практичної спрямованості, що вигідно

суспільству. Юних дослідників надихають у невтомному пошуку практичні

результати роботи і перспективи того, що набуті в експедиції знання і навички

стануть у пригоді в майбутньому. Безперечно, шкільна експедиційна робота

школярів позитивно впливає на вибір професії. Так, двоє наших вихованців, які

брали активну участь у пошуках місцевих будівельних матеріалів, після

закінчення середніх спеціальних навчальних закладів стали гірничими

майстрами.

Уміло поставлена краєзнавчо-експедиційна справа дає юним дослідникам

задоволення від суспільної значущості і корисності виконаної роботи, від того,

що результати .їхньої праці потрібні людям. Усвідомлення цього підвищує

почуття відповідальності за доручену справу, розвиває ініціативу і

самостійність, підвищує дисципліну та активність. У процесі експедиційних

досліджень учні закріплюють здобуті на уроках і в позаурочний час теоретичні

знання, краще засвоюючи і закріплюючи в пам'яті просторові географічні

закономірності. Спостерігаючи за роботою своїх вихованців у шкільних

краєзнавчих експедиціях, педагоги можуть легко виявити в них здібності до

наукового пошуку.

Набуваючи дедалі глибшого дослідного характеру, шкільні краєзнавчі

експедиції перетворюються на масову форму організації туристично-

краєзнавчої роботи в школах. Вони визначають особливий — дослідницький

зміст дитячого туризму. Отже, подорожі школяр в стають більш

цілеспрямованими і дітьми а діяльність юних туристів у подорожах набувала

вільного творчого характеру. Перебуваючи в експедиціях, дослідники стають

активними учасниками процесу вирішення деяких народного господарства.

Проводячи шкільні краєзнавчі експедиції вчителі географи повіяли

виходити насамперед з того що значення експедиційної роботи школярів

полягає не стільки в економічному ефекті чи науковому здобутку скільки в тих,

великих виховних можливостях, які закладені в кожній експедиції школярів

завдяки суспільно корисній спрямованості їхньої роботи. Шкільні краєзнавчі

експедиції дають змогу вчителям географів в цікавій формі запалити юних

дослідників вогником творчого пошуку, романтикою розвідки, радості

відкриття спираючись на властиву всім дітям допитливість постійне прагнення

їх до нового. Краєзнавча експедиційна робота в школі відкриває великі

можливості і для залучення підростаючого покоління до благородної справи

охорони природи.

Виховне значення шкільних краєзнавчих експедицій значно

підвищується тоді, коли експедиційна робота дітей пов’язується з пошуковою і

науково-дослідною роботою дорослих. При цьому юні дослідники краще

пізнають певний об'єкт, вони не залишаються в ролі простих спостерігачів, а

активно працюють разом з дорослими.

Дуже важливим є те, що шкільні краєзнавчі експедиції ефективно

забезпечують ідейно-політичну спрямованість діяльності дитячого

туристського колективу завдяки прямій суспільно корисній роботі школярів у

поході, а саме: завдяки безпосередній участі юних туристів у вирішенні

конкретних народногосподарських проблем і виконанні науково-дослідницьких

завдань.

Тема 7. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ І ДОСЛІДНИЦЬКА

РОБОТА ПІД ЧАС ЕКСКУРСІЙ ТА ПОХОДІВ

У туристських подорожах та екскурсіях застосовують такі методи

дослідження: літературний, картографічний, історичний, візуальний,

статистичний, математичний, польових досліджень, особистих бесід,

анкетування.

Літературний метод полягає у вивченні різноманітних друкованих

джерел, що стосуються району туристської подорожі. Цей метод передбачає

ознайомлення з літературою для одержання попередніх відомостей про район

подорожі. Ознайомлення з літературою продовжується і після подорожі в

процесі написання звіту.

Картографічний метод застосовують як для підготовки картографічної

основи туристської подорожі, так і для вивчення району подорожі та для

польових спостережень. Картою широко користуються і під час підготовки до

подорожі. За нею проводиться орієнтування на місцевості, топографічне

знімання окремих ділянок траси маршруту.

Історичний метод передбачає вивчення різноманітного історичного

матеріалу, що стосується району туристської подорожі.

Порівняльний метод застосовують для визначення подібних до вже

відомих і відмітних рис географічних об'єктів, що вивчаються.

Візуальний метод досліджень полягає в безпосередньому огляді і

спостереженні під час туристських походів та екскурсій географічних об'єктів,

явищ і процесів, що досліджуються. Цей метод найефективніший при

застосуванні фото- та кіноапаратури.

Статистичним методом користуються для відбору і обробки кількісних

показників при дослідженні району туристської подорожі. Цей метод

передбачає збирання й аналіз кількісних даних, виведення середньо-

статистичних величин, складання таблиць, діаграм та графіків.

Математичний метод найчастіше застосовують при кількісних

вимірюваннях та обчисленнях.

Метод польових досліджень широко використовують для вивчення на

маршруті географічних об'єктів явищ та процесів. Найбільший ефект він дає

при застосуванні технічних засобів (спеціальних приладів, інструментів та

доступної для школи апаратури). Весь інструментарій повинен бути легким і

простим у роботі. Багато які прилади та інструменти можуть виготовити самі

учні під керівництвом учителя під час підготовки до подорожі чи екскурсії.

Методи особистих бесід та анкетування відкривають можливості для

спілкування юних туристів з місцевим населенням. Особливо цінні бесіди з

краєзнавцями, старожилами і спеціалістами.

Збираючи під час туристської подорожі різні відомості, потрібно звертати

особливу увагу на їх достовірність, точність і повноту.

Дослідницький характер туристично-краєзнавчої роботи школярів під

керівництвом учителя передбачає озброєння учнів елементарними прийомами

наукового дослідження, прищеплення їм умінь і навичок самостійного здобуття

знань, підвищення пізнавальної активності та розвитку творчих здібностей

учнів. Пошуково-дослідницька спрямованість туристично-краєзнавчої роботи

неможлива без самостійного вирішення проблем шляхом постановки завдань,

планування пошуку, висування припущення (робочої гіпотези), знаходження

прийомів і способів його розв'язування, періодичних і систематичних

спостережень, узагальнення фактів та відомостей. Академік О. Є. Ферсман

вважав, що перехід від туризму до наукової роботи по суті непомітний, і

простий турист часто є ланкою в ланцюзі того великого процесу, який ми

називаємо науковим оволодінням країною. З цього приводу він наводив

яскравий приклад: таке велике відкриття, як хібінські апатити, було наслідком

знахідок у маленьких туристських експедиціях. Відомі й інші випадки, коли

туристи під час подорожей робили цінні для науки відкриття. Повертаючись з

експедицій з цікавими матеріалами спостережень і знахідками, учні вносили

певний вклад у вивчення та освоєння природних багатств нашої країни,

раціональне їх використання та охорону.

Під час походів та екскурсій складаються умови для робіт

дослідницького характеру, що сприяє розвиткові творчої ініціативи і

цілеспрямованому використанню енергії дітей. Дослідницька робота може

проводитися за різноманітною тематикою залежно від віку школярів, рівня

їхньої підготовленості до виконання певних знань, а також від проблеми

господарського використання досліджуваної території. Ця робота повинна бути

суспільне корисною (пошук нових мінерально-сировинних ресурсів, збирання

гербарію, проведення найпростіших водогосподарських обстежень, заходи

охорони природи та культурно-історичних пам'яток, допомога школі у

створенні навчального обладнання ти посібників тощо).

Обсяг географічних спостережень і досліджень, які проводять під час

походів та екскурсій, визначається в основному рівнем оснащеності юних

дослідників спорядженням, інструментами та приладами, навичками

дослідницької роботи, а також часом, витраченим на дослідження. Діапазон

географічних досліджень значно ширший на комплексних маршрутах і вужчий

на спеціальних (геологічних, ґрунтових, гідрологічних, ботанічних та ін.).

У походах та на екскурсіях учні під керівництвом учителя географії

проводять такі дослідження: геологічні, гідрогеологічні, геоморфологічні,

метеорологічні, гідрологічні, грунтові, геоботанічні, зоогеографічні,

фенологічні, ландшафтні, економіко-географічні, топонімічні та ін.

Дослідницька робота учнів на екскурсіях та в походах допомагає їм міцно

закріпити і розширити знання, здобуті в школі, сприяє формуванню у дітей

любові до науки, виробленню перших навичок наукового дослідження.

Відчувши смак творчої роботи, багато хто з старшокласників уже не хоче

розлучатися з наукою і, закінчивши середню школу, йде через вуз у велику

науку.

Вивчення природних умов і ресурсів, населення і господарства певного

району — важливий розділ науково-дослідної туристично-краєзнавчої роботи.

Всі компоненти природи вивчаються окремо за певним планом, простежується

їх взаємовплив і взаємозв'язок і складається характеристика всього природно-

територіального комплексу (ПТК). Юні дослідники вивчають природу району

подорожі згідно із загальноприйнятим у географії планом: географічне

положення, геологічна будова, рельєф, корисні копалини, клімат, гідрографічна

сітка, грунти, рослинний і тваринний світ, ПТК.

До плану кожного походу чи екскурсії повинно обов'язково входити

проведення різноманітних досліджень, причому краєзнавчі дослідження

необхідно проводити постійно як під час багатоденних подорожей, так і під час

одноденних та екскурсій. Слід зазначити, що одноденні походи по рідному

краю та екскурсії дають змогу проводити тривалі дослідження одних і тих

самих географічних об'єктів, явищ і процесів. Це дає можливість зібрати

значний матеріал для теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій.

Вивчення рідного краю, збирання пізнавально-дослідницьких матеріалів

та їх систематизація є невід'ємною частиною навчально-виховного процесу в

школі. На нашу думку, настав час введення в обов'язковий мінімум програми

шкільних курсів географії елементів навчальної польової практики.

Геологічні дослідження

Цей вид роботи має на меті дослідити геологічну, будову і корисні

копалини території, що вивчається. Він передбачає також збирання зразків

гірських порід.

Для проведення польових геологічних досліджень учні повинні мати

елементарні знання з основ геології. Юні дослідники одержують відомості про

типи порід і умови їх залягання, про роботу з гірським компасом, вивчають

правила опису гірських порід та відбору зразків їх.

Здобувши початкову геологічну підготовку, учні можуть проводити

прості геологічні дослідження, збирати зразки гірських порід, мінералів,

викопних решток фауни і флори (окам'янілостей).

Учитель ознайомлює учнів з геологічною будовою та корисними

копалинами району дослідження. Перед виходом у поле рекомендуємо

ознайомитися в місцевій геологічній організації з геологорозвідувальними

роботами, що проводяться в районі дослідження. Така підготовча робота

значною мірою полегшить геологічні дослідження і зорієнтує в тому, на що

потрібно в першу чергу звернути увагу.

Геологічні дослідження в поході мають характер маршрутного

геологічного знімання. За ходом маршруту описують відслонення, реєструють

водні джерела, відбирають зразки порід і проб води. Коли є час, туристська

група може робити невеликі екскурсії і в місцях цікавих геологічних об'єктів

(геологічних пам'яток, родовищ корисних копалин, відслонень, виходів джерел

підземних вод тощо).

На маршруті походу юні дослідники повинні з'ясувати у місцевого

населення наявність найближчих природних відслонень, скель, каменоломень,

відвалів, гірських виробок, кар'єрів, джерел мінеральних вод. У місцях

розробок корисних копалин необхідно розпитувати інженерно-технічних

працівників і робітників про цікаві види зразків гірських порід. Усі геологічні

об'єкти потрібно наносити на маршрутну карту.

Геологічні спостереження та збирання зразків корисних копалин

найзручніше вести в тих місцях, де гірські породи виходять на поверхню і

утворюють геологічні відслонення — природні або штучні котрі повинні бути

предметом уваги юних дослідників. Найлегше знайти відслонення гірських

порід у долинах річок, ярах, кар'єрах, шахтах, штольнях, ровах, колодязях

тощо.

Геологічну будову вивчають за такою схемою.

1. Положення території, що досліджується, відносно великих

геоструктурних елементів.

2. Геологічна історія розвитку території.

3. Дочетвертинні відклади (вік, склад, потужність, походження,

окам'янілості, умови залягання, народногосподарське значення).

4. Четвертинні відклади (склад, потужність, походження, окам'янілості,

умови залягання, народногосподарське значення).

5. Корисні копалини та їх використання.

Аби мати повну картину геологічної будови території дослідження,

необхідно зібрати зразки гірських порід, визначити їх, а також виготовити

геологічну карту місцевості з нанесеними на неї результатами польових

досліджень (характерні природні і штучні геологічні відслонення, залягання

шарів, виходи жил, розміщення корисних копалин за видами тощо).

При вивченні геологічної будови території особливу увагу звертають на

дослідження відслонень. Геологічні відслонення досліджують за таким

планом. :

1. Установлення достовірності корінного відслонення.

2. Визначення адреси відслонення (точне його місцезнаходження та

номер). Адресу й номер записують у польовий щоденник, а на карті роблять

позначку пунсоном з номером всередині.

3. Розчищення відслонення лопатою.

4. Вимірювання за допомогою рулетки або вимірювального шнура

загальної висоти відслонення, якщо воно вертикальне (якщо похиле, то висоту

визначають за допомогою ватерпаса).

5. Вимірювання довжини відслонення по горизонтальній лінії, якщо воно

відкрите (якщо закрите, то потрібно провести кілька розширень у напрямку

його довжини).

6. Розгляд, вивчення й опис кожного шару окремо, починаючи з

верхнього. Опис кожного шару повинен містити такі відомості: а) літерне або

цифрове позначення; 2) порода, з якої складається шар; якщо порода відома або

її легко визначити, то наводять її назву (пісок, глина, суглинок тощо); якщо ж

вона невідома і не вдалося її визначити в польових умовах, то потрібно дуже

детально характеризувати її ознаки (суцільна чи крихка, колір, шаруватість,

тріщинуватість, а якщо зерниста, то слід вказати величину зерен); в) наявність

у породі мінеральних включень, окам'янілостей; г) реакція породи на дію

соляної кислоти (закипає чи ні) і т. п. Закінчуючи вивчення кожного шару, учні

вимірюють і записують його потужність. Якщо потужність шару не скрізь

однакова, то потрібно вказати, в яких межах вона змінюється.

Коли гірські породи окремих шарів становлять інтерес як корисні

копалини, слід указати їх постелі і покрівлі, глибину залягання від земної

поверхні або потужність розкривного шару, що дуже важливо знати для

вирішення питання про кар'єрну розробку родовища цього виду корисних

копалин.

Кожне геологічне відслонення після детального його обстеження

рекомендується описувати в такій послідовності.

1. Відслонення наносять на географічну і геологічну карти позначкою з

порядковим номером. Всі обстежені відслонення позначають у порядку

зростання номерів (1, 2, 3, 4 і т. д.).

В альбомі чи записнику схематично замальовують відслонення з

позначенням нахилу шарів і відносної потужності (товщини) їх. Кожну породу

або шар позначають умовними позначками, найкраще — загальноприйнятими в

геологічному картуванні. Для зручності кожний помітний у відслоненні шар

потрібно позначити на малюнку літерою.

3. Коротко описують відслонення з позначенням його тим самим

порядковим номером, що й на карті. Відслонення описують зверху вниз. При

цьому вказують точне місцезнаходження відслонення, вимірюють і записують

потужність кожного шару. Складають коротку характеристику кожного шару і

вказують їх залягання — горизонтальне чи похиле. Визначають елементи

залягання шару: напрямок лінії простягання, напрямок та кут падіння.

Якщо при обстеженні відслонення знайдені окам'янілості і відбитки

тварин та рослин, то їх обережно збирають і акуратно загортають у папір, а

крихкі навіть упаковують у вату.

Окремо відмічають знахідки корисних копалин. Усі записи як на

етикетці, так і в щоденнику проводять безпосередньо на місці відслонення. Не

рекомендується робити записи пізніше, по пам'яті.

Якщо в розпорядженні вчителя та учнів є фото- чи кіноапарат, то варто

провести фото- чи кінозйомку відслонення. Фотографія та кінофрагмент

вважаються одними з найточніших геологічних документів.

Обстеження відслонень супроводиться відбором зразків гірських порід і

мінералів, які поділяють на три групи: 1) гірські породи й мінерали, що

характеризують геологічний розріз; 2) окам'янілості й відбитки рослинних й

тваринних решток; 3) корисні копалини.

Зразки гірських порід, мінералів і окам'янілостей бажано відбирати з

кожного шару. Від твердих порід зразки відбивають геологічним молотком,

саме тим його кінцем, який має плоску ударну поверхню. Зразки гірських порід

рекомендується відбивати прямо від основної, свіжої, тобто невивітреної маси

гірської породи (це не повинні бути окремі її уламки, що лежать біля основи

відслонення). Зразки м'яких і крихких гірських порід беруть за допомогою

лопати. Поверхня зразка повинна бути свіжою, бо тільки на такому зразку

можна як слід розглянути будову породи та її справжній колір. Взятим зразкам

гірських порід бажано по можливості надавати прямокутної форми.

Крім зразка самої гірської породи, потрібно взяти й зразки мінеральних

включень, якщо вони в ній є. Якщо ж у гірській породі містяться окам'янілості,

то й їх необхідно обережно зібрати, вмістивши найдрібніші й найкрихкіші з

них у коробочки з ватою. Під час збирання реологічних колекцій необхідної

дотримуватися певних правил, вироблених практикою геологічних пошуків.

1. Найдоцільніше збирати геологічні колекції за основними групами:

а) осадові породи (кам'яне та буре вугілля, торф, горючі й глинисті

сланці, пісок, глина, крейда тощо);

б) вивержені породи (граніт, сієніт, діорит, базальт, андезит та ін.);

в) метаморфічні породи (гнейс, мармур, кварцит: та ін.).

2. Слід брати тільки свіжі зразки з геологічних відслонень — виходів

корінних гірських порід, а не з оси пів або відвалів.

3. Спеціалісти-геологи рекомендують збирати зразки гірських порід

розміром 6X9 або 9X12 см завтовшки 2 — 3 см. При цьому не обов'язково, щоб

зразок мав правильну прямокутну форму. Особливо ретельно потрібно збирати

окремі кристали, друзи, конкреції, окам'янілості, вкраплення та інші цікаві

зразки. Здебільшого їх беруть незалежно від розмірів. Якщо є загроза

зіпсування геологічним молотком красивого або цікавого зразка, то краще його

не обколювати, а брати цілим. Для дослідження в лабораторних умовах, крім

основних зразків, необхідно брати й невеликі кусочки (3X2X2 см). Зразків

рідкісних мінералів слід обов'язково брати по кілька екземплярів (для

геологічних організацій, музеїв, школи і для досліджень у лабораторії).

Крихкі зразки гірських порід, мінералів, окам'янілостей спочатку краще

загорнути в м'який папір (цигарковий), а потім обкласти шарами вати і

покласти в коробку. Сипкі зразки порід кладуть у мішечки, на яких обов'язково

ставлять порядкові номери.

4. Ще на місці збирання до кожного взятого зразка; гірської породи

обов'язково додається етикетка, де вказуються номери відслонення, шару, з

якого взято зразок, номер і назва зразка, адреса відслонення, дата, прізвище та

ініціали особи, яка взяла зразок. Етикетку виготовляють відразу після взяття

зразка з тим, щоб не забути про неї або не переплутати з іншою. Пишуть її

простим олівцем, згинають удвоє або вчетверо написами всередину і

загортають у край аркуша того паперу, в який вкладено взятий зразок гірської

породи. Це робиться для того, щоб етикетка краще збереглася.

5. Загорнутий у папір зразок перев'язують тонкою мотузкою, на обгортці

ставлять номер відслонення і той порядковий номер зразка, під яким він

записаний у щоденнику. Ці написи краще виконувати хімічним олівцем або

кульковою ручкою у вигляді дробу, чисельник якого означає номер

відслонення, а знаменник — номер зразка. Це робиться для зручності при

розборі, обробці і класифікації зібраного матеріалу. Не рекомендується

загортати в один шматок паперу кілька зразків гірських порід.

6. У щоденнику чи записнику на місці взяття зразка детально фіксують:

географічне положення, відстань до найбільшого населеного пункту, підходи і

шляхи, що ведуть до знайденого родовища, та інші дані. Це робиться для того,

щоб вказане родовище могли легко знайти спеціалісти. В описі вказується

також, де взято зразок: безпосередньо з самої гірської породи, в якій він

утворився, чи з осипу, наносів.

7. На маршрутній карті відмічають місце, де взято зразок гірської породи.

8. Рекомендується замалювати та сфотографувати місце, де знайдено

зразок. Замальовки слід робити кольоровими олівцями.

Під час огляду геологічних відслонень і останців учитель звертає увагу

дітей на процеси руйнування гірських порід внаслідок впливу води,

температури і сонця. Такі застереження проводять з метою поглибленого

вивчення учнями матеріалу шкільної програми, де йдеться про зміни рельєфу

під впливом зовнішніх факторів.

У процесі обстеження геологічних відслонень і ярів можна натрапити на

досить цінні й рідкісні знахідки окам'янілостей і кісток викопних тварин

(мамонта, вівцебика та ін.), які жили в часи відкладення осадових гірських

порід. Такі знахідки (кістки, зуби, черепашки, відбитки частин тварин і рослин)

слід збирати особливо акуратно, бо викопні рештки дозволять з'ясувати вік тих

порід, в яких вони були знайдені. Якщо можна без руйнування зібрати викопні

рештки, їх обережно доставляють в обласні краєзнавчі музеї. Ті кістки

викопних тварин, які ламаються при взятті руками, слід змастити рідким

столярним або іншим клеєм, а після висихання забинтувати м'яким бинтом з

легкої матерії і обгорнути папером. Ще обережніше слід зберігати від

руйнування знайдені відбитки риб, комах рослин. Про знахідки окам'янілостей

та кісток викопних тварин, відбитки риб, комах і рослин повідомляють обласні

краєзнавчі музеї.

Під час походів та екскурсій звертають також увагу на карстові явища —

печери, провали, ями і т. П. З'ясовують умови виникнення таких явищ і шкоду

яку вони завдають народному господарству. Місця проявів карстових явищ

наносять на маршрутну карту Якщо немає небезпеки, можна зробити детальні

дослідження печер і викреслити їх схематичні плани.

Корисні копалини досліджують за таким планом

1) назва корисної копалини;

2) адреса (місцерозташування);

3) форма залягання (шари, шароподібні поклади лінзи, штоки або гнізда);

4) потужність розкриття та породи, з яких воно складається;

5) цінність знайдених корисних копалин;

6) реальні можливості для розробки родовища;

7) вид можливої розробки (кар'єрна чи шахтна);

8) наявність поблизу населених пунктів, з яких можна залучити робочу силу

для розробки родовища

9) наявність і близькість шляхів сполучення для транспортування корисних

копалин.

Для геологічних досліджень потрібно мати таке спорядження: звичайний

або гірський компас, геологічний молоток, саперну лопатку, зубило, рулетку,

лупу, фарфорову пластинку з неглазурованою поверхнею для визначення

мінералу за кольором риски, соляну або оцтову кислоту (5—10 %), газетний

або обгортковий папір для пакування зразків, етикетки, записник.

Гідрогеологічні дослідження

Підземні води являють собою один з найпоширеніших видів корисних

копалин, а тому дослідження їх становить великий практичний інтерес.

Дослідження підземних вод проводять в місцях їх природних виходів на

поверхню (джерела), а також у колодязях і свердловинах. Під час дослідження

підземних вод у польових умовах здійснюють обстеження й опис джерела,

колодязя чи свердловини у такому порядку.

1. Наносять на карту умовними позначками виходи підземних вод

(джерела, колодязі, свердловини). Поряд із позначкою ставиться порядковий

номер, під яким об'єкт дослідження буде описано в щоденнику.

2. Записують у щоденник такі відомості:

а) місцезнаходження обстеженого водного об'єкта — географічне і

відносно рельєфу місцевості (в долині річки, в яру, балці, на схилі,

вододілі);

б) водоносний горизонт, з якого підземна вода надходить на поверхню

(джерело), в колодязь або свердловину;

в) назви водоносної і водотривкої порід;

г) місце втикання підземної води (з тріщинок мергелю, крейди або з

проміжків між часточками породи по площинах напластування; з піску, що

залягає під крейдою і мергелем; з пухких суглинків тощо);

д) спосіб витікання води: спокійно виливається, витікає швидко або б'є

струменем у кількох місцях;

е) висота джерела над рівнем води в річці;

є) відстань джерела від урізу річки;

ж) наявність відслонень на досліджуваній ділянці;

з) тип води, яка живить водний об'єкт (ґрунтова чи артезіанська);

й) температура води і повітря на момент обстеження;

і) колір, прозорість, запах і смак води;

к) вихід з води газів (горючих, які спалахують при піднесенні запаленого

сірника; азотних, які самі не загоряються і не гасять сірник).

3. Визначають витрати води водопунктами; відмічають характер її виходу

(у вигляді одного чи кількох струмків), приуроченість до тріщин, площин

нашарування, карстових каналів і т. п.; відбирають та описують зразки

відкладів різних солей і мінеральних новоутворень з води (кременистих

натеків, вапнякового туфу тощо).

4. По можливості роблять простий хімічний аналіз води джерела, якщо

для цього є умови і необхідні хімікати. В польових умовах учитель разом з

учнями може провести якісне хімічне дослідження води джерела шляхом

встановлення реакції води, визначення наявності в ній хлору, сульфатів і

карбонатів (твердість води). Реакцію води визначають за допомогою

лакмусового папірця. Почервоніння змоченого водою синього паперу вказує на

кислу реакцію води, а посиніння червоного паперу свідчить про лужну

реакцію.

Для визначення наявності хлору в пробірку наливають 5 см3 води,

доливають 2—3 краплини розчину нітрату срібла і збовтують. Якщо у воді

міститься хлор, то вона стає каламутною або в ній утворюється білий

пластоподібний осад.

Для визначення наявності солей сірчаної кислоти (сульфатів) у пробірку з

5—10 см3 води доливають 3— 5 краплин розчину хлориду барію. Утворення

білого, осаду вказує на наявність у воді сульфатів.

Таблиця 1. Стан підземних вод

Ном

ер д

жер

ела,

ко

ло

дязя

Ад

рес

а (м

інсц

езн

аход

жен

ня)

Гео

логі

чн

і у

мо

ви

ви

хо

ду

під

зем

ни

х в

од

Ви

сота

дж

ерел

а н

ад у

різ

но

м в

од

и

в р

ічц

і, м

Гли

би

на

коло

дязя

до

води

, м

Гли

би

на

коло

дязя

до

дн

а, м

Ви

сота

сто

вп

а во

ди

в к

оло

дязі

, м

Хімізм води, наявність

Деб

іт, л/д

об

у

Ви

кори

стан

ня д

жер

ела,

його

кап

таж

Прес

их

анн

я д

жер

ела

у

засу

шли

ві

пер

іод

и

Сан

ітар

ни

й с

тан

Інш

і д

ані

Вод

и д

жер

ела,

ко

ло

дязя

по

віт

ря

хло

ру

сульф

атів

кар

бо

нат

ів

Твердість води визначають добавлянням у пробірку з 5—10 см3 води 3—4

краплин розчину амонійно-натрієвої солі фосфорної кислоти. Залежно від

твердості води вона стає більш або менш каламутною.

Якщо у польових умовах не можна зробити простого хімічного аналізу

води джерела, то з водопунктів відбирають у півлітрові пляшки проби для

лабораторного хімічного аналізу. До шийки пляшки прив'язують етикетку, на

якій вказують номер проби і водопункту на карті, найменування водопункту,

дату взяття проби, температуру води і повітря на момент обстеження, прізвище

та ініціали особи, що взяла пробу.

5. Простежують вплив підземних вод на розвиток рельєфу і грунтово-

рослинного покриву (утворення зсувів, карстових порожнин, засолення грунтів,

заболочення тощо).

6. З'ясовують використання підземних вод у народному господарстві та

місцевим населенням для різних потреб.

Досліджуючи підземні води своєї місцевості, юні краєзнавці можуть

провести їх реєстрацію і скласти водний кадастр, виготовити гідрографічну

карту. Вони можуть також взяти участь у благоустрої місцевих джерел,

колодязів, у боротьбі із заболоченням та зсувами.

Результати досліджень оформляють у вигляді звітів, доповідей, виставок,

колекцій, наочного приладдя.

Методика вивчення шахтних (зрубових) колодязів і свердловин в

основному аналогічна методиці вивчення водних джерел. Додатково в

колодязях і свердловинах рулеткою або мірним шнуром з хлопавкою

вимірюють глибини до водної поверхні і до дна, висоту колодязя; з'ясовують,

чи пересихає він у засушливі періоди; обстежують його санітарний стан.

Після закінчення польових гідрологічних досліджень проводять загальну

обробку одержаних даних. Після обробки і підсумку польових даних про водні

джерела, колодязі й свердловини їх зводять у таблицю (табл. 1). На основі

аналізу даних таблиці учні приходять до висновків про те, які гірські породи на

даній території є водоносними (завдяки яким властивостям), а які —

водотривкими, які коливання температури води в обстежених джерелах і

колодязях, якими є хімізм і дебіт джерел, санітарний стан тощо.

Аналізуючи табличні дані, одержані при обстеженні колодязів, і

порівнюючи їх з даними про джерела, учні встановлюють наявність на даній

території суцільного горизонту підземних вод, приурочених до певних пластів

гірських порід. Далі, порівнюючи висоти джерел і рівні стояння вод у

колодязях з урізом води в річці, вони переконуються в нерівності горизонту

підземних вод, у наявності її спаду до річки, тобто придолинної депресії.

Як висновок, у щоденнику дають коротку геолого-географічну

характеристику підземних вод і рекомендації щодо їх раціонального

використання та охорони.

Для дослідження підземних вод необхідне таке спорядження:

1. Хлопавка для вимірювання рівня води у колодязях та свердловинах.

Виготовляють її з муфти або різка труби завдовжки 3—5 см і діаметром до 5

см. З одного кінця обрізок труби забивають пробкою з гачком або кільцем.

2. Термометр-праща в оправі або термометр для ванни в дерев'яній чи

пластмасовій оправі для вимірювання температури повітря і води. Бажано мати

джерельний термометр або інерційний термометр металевій оправі.

3. Півлітрова мірна алюмінієва чи емальована кварта для вимірювання

витрат води джерела.

4. Секундомір для відліку часу при вимірюванні витрат води. Якщо

секундоміра немає, замість нього можна користуватися годинником із

секундною стрілкою.

5. Півлітрові пляшки з пробками для проб води

Геоморфологічні дослідження

Геоморфологічні дослідження — це вивчення рель ефу певної території

та процесів, що його формують і змінюють.

Рельєф є одним з найважливіших об'єктів спостереження в поході. Перед

юними туристами постає завдання уважно спостерігати форми рельєфу та їх

складові елементи, виявляти типи рельєфу місцевості якою проходить

маршрут: додатні форми рельєф (горби, пасма) і від'ємні (улоговини,

заглибини, копанки, канави, яри, балки, обвали, зсуви). В результат польових

спостережень юні туристи повинні зробити не просто загальні висновки, а й

добути конкретні відомості про розміри, будову окремих форм рельєфу та їх

елементів, типи рельєфу, їх походження. З'ясовують найпростіші зв'язки між

геологічною будовою території та рельєфом.

Для геоморфологічних досліджень об'єкти визначають заздалегідь,

залежно від характеру поверхні району туристської подорожі. Готуючись до

походу, необхідно попередньо ознайомитися з формами і типом рельєфу

місцевості, якою проходитиме маршрут. Отже слід прочитати літературу про

район туристської подорожі, одержати консультації у спеціалістів та

краєзнавців. Попередні відомості про рельєф району подорожі може дати

великомасштабна топографічна або географічна карта.

У щоденнику юні туристи повинні записувати спочатку відомості про

характер усієї місцевості, а потім більш конкретні дані про форми рельєфу, що

зустрічаються на маршруті. На карті або картосхемі маршруту роблять окремі

помітки.

Рельєф вивчається за такою схемою:

1) історія розвитку: вплив геологічної будови і тектонічних умов на

розвиток рельєфу;

2) екзогенні процеси та їх вплив на формування рельєфу;

3) абсолютні та відносні, максимальні та мінімальні висоти, напрямок

загального ухилу поверхні, густота і глибина річкових долин та ерозійного

розчленування, переважаючий тип рельєфу;

4) найбільші форми рельєфу та їх взаємне розташування (вододіли,

річкові долини, яри, балки, зсуви, карстові утворення, копанки тощо);

5) негативні геоморфологічні процеси (ерозійні, зсувні, карстові та інші

явища) та методи боротьби з ними;

6) вплив рельєфу на господарську діяльність людини.

На рівнинних територіях геоморфологічні дослідження проводять за

розчленованістю рельєфу річковими долинами, ярами та балками. Наприклад,

досліджуючи річкову долину, з'ясовують, як виражені основні її елементи:

заплави, надзаплавні тераси, форма русла, меандри, плеса, перекати, обмілини,

острови. У місцях, де добре виражені всі елементи річкової долини,

викреслюють кілька поперечних профілів.

Досліджуючи гірські райони, вивчають форму міжгірських улоговин

(річкових долин), гірські вершини, перевали, наявність кулуарів, льодовиків,

моренних пасом, озер, лавинонебезпечних схилів тощо.

У прибережних районах проводять спостереження за розчленуванням

берегів (форма та особливості заток і бухт, наявність терас і кіс, виходи до моря

корінних порід тощо). При цьому описують характер берегів (високі, низькі,

піщані, галькові), а також місцевості, що виходить до моря (рівнинна, горбиста,

наявність лагун і дюн).

Для геоморфологічних спостережень потрібне таке спорядження:

планшет з компасом, геологічний молоток, рулетка, альтиметр (висотомір),

екліметр мішечки для зразків, папір, етикетки, записник, альбом для

замальовок, набір кольорових олівців, бінокль фото- і кіноапарат. Для вивчення

рельєфу треба мати насамперед такий прилад, як альтиметр — для визначення

абсолютної і відносної висот окремих елементів рельєфу, глибини врізу днищ

річкових долин, ярів ті балок відносно поверхні вододілів. У гірських районах

за допомогою альтиметра визначають висоту вертикальних природних поясів, і

висоту снігової лінії. Крім альтиметра, необхідно мати ще й екліметр для

визначення кута падіння схилів. Найзручнішим є екліметрі вмонтований у

гірський компас, оскільки він портативний і досить точний.

Під час походу розміри окремих форм рельєфу визначають на око, а якщо

дозволяють умови й час, можна це зробити точніше за допомогою рулетки та

екліметра. Готуючись до польових досліджень рельєф потрібно тренувати

окомір (визначення відстаней, висоти предметів, висоти і кутів падіння схилів).

Рекомендується старанно вивірити масштаб кроків, бо про відсутності

систематичних тренувань масштаб кроків дуже мінятиметься.

Бажано складати зведені таблиці цифрових даних про типи і форми

рельєфу (кути падіння схилів, висоти горбів, хребтів, пасом, глибини річкових

долин т. п.). На основі цих відомостей можна скласти геоморфологічний

профіль. З'ясовують зв'язок рельєфу з характером річкової сітки, грунтами,

рослинністю. Такі дослідження мають прикладний характер. Вони

допомагають вирішенні ряду практичних завдань (розвідування корисних

копалин, розвідувальних робіт для зведення гідроспоруді будівництва

залізниць і прокладання шосейних доріг боротьби з ерозією грунтів та

утворенням ярів тощо).

Особливу увагу слід звернути на господарське використання різних форм

рельєфу: розміщення поселень, шляхів сполучення, земельних угідь,

сільськогосподарських культур і т. п.

Метеорологічні дослідження

Метеорологічні дослідження передбачають спостереження за погодою на

шкільному географічному майданчику, вивчення мікроклімату свого краю та

району туристської подорожі.

Аби одержувати достовірні відомості, які становлять науковий інтерес,

треба точно дотримуватися певних правил. Насамперед кожний

метеорологічний прилад необхідно звірити з метеобюро чи перевірити на

метеорологічний станції і одержати паспорт, в якому вказані поправки, що

відповідають даному приладу.

Метеорологічні спостереження рекомендується проводити, на відкритому

майданчику, щоб по можливості було видно весь горизонт. Вести

спостереження слід у і строки, встановлені для метеорологічних станцій (0, 1,

7, 13 і 19 год. за місцевим часом). Вказані строки єдині для всіх метеостанцій. У

туристському поході також треба точно витримувати їх, не допускаючи

відхилень і пропусків.

У «Щоденнику погоди», який бажано вести під час туристського походу,

записують такі відомості: місце спостереження; дата; час реєстрації погодних

даних; тиск повітря; температура повітря (у затінку і на сонці); напрямок вітру;

швидкість вітру; сила вітру (слабкий, середній, сильний); хмарність (форма і

густота хмар); наявність і кількість опадів; грозові явища; колір неба; відомості

про спостерігача (прізвище, ім'я та адреса). Протягом дня фіксують усі зміни

погоди: стан неба (хмарність); тривалість опадів (час початку і закінчення);

тиск, температура і вологість повітря; напрямок, швидкість і сила вітру та інші

метеорологічні відомості. Звертають також увагу на особливі метеорологічні

явища, до яких належать різновиди атмосферних опадів (дощ, роса, сніг, крупа,

льодяний дощ, льодяні голки, град, паморозь, ожеледь, туман), грозові явища

(гроза, блискавиця), оптичні явища (гало, райдуга, сполохи, північне сяйво,

мерехтіння зірок), хуртовина, поземок та ін. Під час спостережень за

особливими метеорологічними явищами бажано фіксувати, при якому вітрі,

температурі та опадах вони виникають.

Взимку проводять спостереження над сніговим покривом (його станом,

глибиною і щільністю). Одночасно можна вести спостереження за товщиною

криги на річці чи озері. Ці прості й разом з тим цікаві дослідження не

потребують складного інструментарію, їх легко організувати в зимовий період.

Для цього досить мати дерев'яні постійні й переносні снігоміри і рейки,

льодомірну рейку, ваговий снігомір, виготовлений з оцинкованого заліза,

лопату, сокиру і лом. Важливо, щоб для постійних і маршрутних спостережень

за сніговим покривом були вдало дібрані місця, а самі спостереження мали

систематичний характер. Наприклад; вимірювання товщини снігового покриву

за допомогою постійних рейок потрібно вести щодня о 7-й год. ранку, а

вимірювання товщини криги на річці чи озері — щодекади (скажімо, на

початку декади — 1, 10 і 20 числа кожного місяця).

Під час лижного туристського походу протягом усього маршруту висоту

снігового покриву вимірюють лижною палицею, розміченою на сантиметри,

причому вимірювання проводять у різних місцях: у полі, в чагарнику,

листяному і хвойному лісі.

Характеристика погодних умов — важлива частина опису маршруту

туристської подорожі. Цінність відомостей про погоду зростає тоді, коли після

опитування місцевих жителів встановлюється типовість або нетиповість

погодних умов, за яких проводився туристський похід.

Якщо на маршруті розташована метеорологічна станція, необхідно

зробити екскурсію на неї для ознайомлення з роботою та спеціальними

метеорологічним приладами. З розмови із спеціалістами-метеорологами

з'ясовують, як впливають кліматичні та погодні умові на розвиток сільського

господарства, яких заходів вжито у зв'язку з несприятливими кліматичними

умовам Важливе значення мають також записані зі слів корінних жителів

місцеві особливості клімату та їх вплив на господарську діяльність людини

(танення снігового покриву, снігопади і заморозки після сходження снігового

покриву, весняні та осінні заморозки у повітрі й на поверхні грунту, перший

снігопад, встановлення стійкого снігового покриву, замерзання водойм).

Метеорологічні спостереження, що їх проводять під час походу юні

туристи, дають можливість орієнтуватися в особливостях погоди і передбачати

її зміни найближчим часом. Спостереження за погодою, занесені у спеціальний

журнал, відображають умови, за яких проходив похід. Окрім того, їх можна

використати для характеристики мікроклімату певних територій, де проходить

маршрут походу. За допомогою простих метеорологічних приладів юні туристи

можуть зібрати багатий матеріал для характеристики мікроклімату різних

районів.

Спостереження за погодою, оформлення та систематизація зібраного

матеріалу допомагає учням глибше засвоїти програмний матеріал про клімат

України, прищеплює їм практичні навички, сприяє формуванню

матеріалістичного світогляду. Система метеорологічних спостережень дає

змогу учням краще усвідомити такі складні поняття, як ізотерми, атмосферні

фронти, циклони, антициклони тощо.

Гідрологічні дослідження

Гідрологічні дослідження можна провести за допомогою найпростішого

спеціального спорядження: рулетки, мотузки, жердини для вимірювання

глибин і секундоміра. Ще краще, коли є глибоководні перекидні термометри

для вимірювання температури морів, озер, річок на значній глибині, літрові

бляшані кварти для вимірювання витрат води в джерелах і струмках, мірні

склянки, пробірки, піпетки, записник тощо. Для вимірювання глибин водойм

репшнур розмічають на метри, а жердину — на сантиметри.

Дослідження річок. Метою дослідження річок є одержання відомостей

для складання характеристик їх. Усі відомості (дані спостережень і

вимірювань) записують у щоденники і наносять на карту.

Велике практичне значення мають відомості про режим річки, особливо в

періоди високої або низької води. Тому метою спостереження є визначення

змін рівня води в різний час і за різних умов. У щоденник записують

місцезнаходження пункту спостереження, дату, час спостережень і

зареєстрований рівень.

Аби визначити характер рельєфу дна і зміни русла річки, промірюють

глибину. Для цілей судноплавства, наприклад, важливо встановити найменші

глибини. Задля вимірювання глибин застосовують рейки, жердини, вудки або

ручний лот. Проміри роблять уздовж і впоперек течії річки за профілем. Під

час вимірювання глибин на рівнинних річках визначають на дотик грунт дна

(пісок, глина, мул, галька, каміння, моноліт тощо). Стосовно гірських річок з

бурхливою течією складають тільки описову характеристику.

У щоденнику вказують місце спостереження, дату, час, зміну рівня за час

промірів, берег (лівий чи правий), відстань від берега до кожної точки проміру

на основі даних спостережень можна викреслити профіль поперечного

перерізу, річки, за яким потім обчислюють площу перерізу русла для

підрахунку витрату води. Для визначення швидкості течії річки та витрат води

вибирають таку ж ділянку річки, як і для водомірних спостережень, розбивають

створ і проводять проміри. Найпростішим і найзручнішим способом є

поплавковий. У щоденник записують місце вимірювання швидкості, дату і час,

швидкість у метрах за секунду.

Для визначення витрат води в річці вимірюють кількість води, що

протікає через поперечний переріз річки за одиницю часу (у кубічних метрах за

секунду). Витрати води, які обчислюють гідрометричним способом,

дорівнюють площі поперечного перерізу русла, помноженій на середню

швидкість течії річки.

Аби визначити кількість твердих часток, завислих у воді, потрібно взяти

проби води і здати у спеціальні лабораторії для аналізу. Проби води беруть з

поверхні річки в такому місці, де передбачається середня мутність на даній

ділянці річки. Пробу беруть у півлітрову пляшку, яку перед тим ополіскують

водою з цієї річки. Наповнену пляшку з пробною водою закривають чистою

пробкою і заливають парафіном. До шийки пляшки прив'язують етикетку, на

якій вказують місце взяття проби, прозорість і температуру води, дату і

прізвище того, хто взяв пробу. Так само, як і для визначення завислих у воді

часток, для визначення їх хімічного, складу беруть поверхневі проби води. При

цьому в етикетці додатково відмічають колір і смак води.

Для вимірювання температури води в річці бажано користуватись

інерційним термометром з металевою оправою. Якщо для вимірювання

температури поверхневих шарів можна використовувати будь-які технічні

ртутні термометри, то для визначення температури глибинних вод звичайним

ртутним термометром користуватися не можна, бо за час його піднімання на

поверхню показники зміняться.

Вимірювання температури води бажано проводити о 8-й і 20-й год,

супроводжуючи їх вимірюванням температури повітря.

Прозорість води визначають за допомогою металевого білого диска Секкі

діаметром 30 см, її виражають у метрах. Рекомендується визначати її

одночасно з промірами глибин, особливо на плесах і у місцях впадіння приток.

У щоденник записують місцезнаходження точки вимірювання, глибину, дату,

час і прозорість води.

Колір води визначають на око (безколірна, світло-сіра тощо). Приблизно

визначають смак води (без смаку, солона, гірка, солодка, кисла) та інші смакові

відчуття — присмаки. Визначають смак і присмак сирої води, здорової у

санітарному відношенні.

Взимку проводять спостереження і за льодовим режимом річки. Перед

льодоставом відмічають, як проходить замерзання по довжині і ширині річки.

Визначають температуру води і повітря, зміну рівня і прозорості води, дію

приток на льодовий режим. За певних умов досліджують характер льодоходу,

його тривалість та інтенсивність, обстежують затори. В період льодоставу

збирають відомості про товщину криги, яку вимірюють у лунках спеціальною

рейкою, загостреною на кінці. В щоденник записують місця розташування

ополонок, вимоїн, промерзань річки до дна.

На великих річках юні дослідники спостерігають за станом водної

поверхні, утворенням хвиль. Найпростішою оцінкою стану водної поверхні

річки є візуальні визначення хвилювання за чотирибальною системою.

Під час походу по рідкозаселеній і малодослідженій території бажано

збирати загальні відомості про річки та їхні основні притоки і вести записи в

щоденниках, а саме: назва річки, її приток та їх місцезнаходження; витік і

гирло; висоти берегів; характер і ширина долини; ширина, довжина і глибина

річки; пороги, перекати; типове положення рівня річки в різний час; характер

заплави; породи, грунти, рослинність; сільськогосподарські угіддя, що

прилягають до річки; гідроспоруди; негативні процеси; господарське значення і

використання.

Певне практичне значення мають зібрані під час туристського походу

відомості про наявність повеней та їхні межі, про рівень високих вод, який

можна визначити за мітками на деревах і будинках, за вузькими смугами

залишеного повінню річкового сміття на березі, на гілках кущів і дерев і

заплаві, за терасоподібними підмивами берегів, за мулом і наносами тощо.

Бажано встановити не тільки висоту й дату найвищого рівня води, а й усю

обстановку, що зумовила підйом води. У цьому велику допомогу може надати

місцеве населення, особливо старожили. Найвищий рівень води фіксують у

щоденниках, фотографують, знімають на кіноплівку і детально описують.

Зібрані відомості становитимуть практичний інтерес для працівників системи

гідрометеослужби. Тому одержані результати гідрологічних досліджень бажано

надсилати в місцеві управління гідрометеослужби.

У процесі тривалих безперервних спостережень на водоймах поблизу

свого населеного пункту можна зібрати відомості, корисні для народного

господарства рідного краю. Та особливо цінні результати гідрологічних

спостережень у басейнах малих річок у малонаселених місцях, де немає

гідрологічних станцій та постів, що ведуть безперервні спостереження за

режимом водних об'єктів.

Під час візуальних спостережень у поході відмічають силу вітру, опади,

утворення проток, звивистість русел річок, зсуви, обвали, селі, обмілі і

перемерзанням річок, броди, наявність поромних переправ і переправ по льоду,

можливість пересування по льоду, сплаву лісу та судноплавства, забрудненість

річки стічними водами, відходами промислових, сільськогосподарських і

транспортних підприємств тощо. Юні туристи можуть одержати завдання від

басейнової інспекції з охорони і використання водних ресурсів, дослідити річки

й озера району туристської подорожі, виявити джерела їхнього забруднення. З

цією метою може бути організована експедиція «Річкам — чисту воду».

Повертаючись із туристських походів, експедиційні групи здають звіти і схеми

в басейнові інспекції, які за результатами пошукової роботи юних дослідників

вживають дійових заходів до раціонального використання і охорони річкових

вод.

Гідрологічний звіт містить: а) опис річки; б) окомірно знятий план річки;

в) креслення поперечних профілів річки; г) характеристику метеорологічної

обстановки (погоди); д) гідрологічну інформацію у вигляді окремих показників

та зведених таблиць; е) географічну характеристику басейну (геологія, рельєф,

грунти, рослинність); є) альбом фотографій; ж) кінофільм або кінофрагменти.

Опис річки включає такі розділи.

1. Загальні відомості (назва, витік, територія, якою протікає річка,

переважаючий напрямок, найбільші притоки, куди впадає, довжина, площа

басейну).

2. Найхарактерніші особливості річки як у цілому, так і на окремих її

ділянках.

3. Фізико-географічна характеристика басейну (геологічна будова,

рельєф, клімат, грунти, рослинність, населені пункти).

4. Характеристика поперечного профілю долини:

а) ширина дна долини, форма профілю, висота й крутість схилів;

б) кількість та приблизна висота річкових терас або моренних терас

осідання, характер рослинності на них;

в) характер заплави річки (ширина, особливості рельєфу).

5. Характеристика русла: ширина та глибина, звивистість, поділ на

рукави, наявність перекатів, мілин, порогів, водоспадів (вказати їх висоту),

островів, плесів, водяної рослинності тощо.

6. Характеристика берегів: висота, крутість, виходи відслонень, джерел,

грунти, місця розмивання берегів, наявність рослинності та ступінь заростання.

7. Характеристика дна: мулисте, піщане, кам'янисте, наявність валунів

тощо.

8. Живлення річки і коливання рівня води в руслі залежно від пори року.

Переважання одного з джерел живлення: ґрунтове, дощове, снігове

9. Річний стік води та його розподіл залежно від пори року.

10. Характеристика водного режиму річки (початок і кінець весняної

повені, найбільший рівень підняття води, площа розливу та його тривалість у

часі, період найнижчого рівня води, час замерзання води, товщина криги тощо).

11. Робота річки (підмивання і руйнування берегів, інтенсивність

утворення наносів у руслі і заплаві, мутність води та відмінність її в різні пори

року).

12. Характеристика поздовжнього профілю річки,

13. Тип рослинності та її фенологічний стан на окремих ділянках.

14. Результати проб води для визначення хімічного складу (беруть

чистою посудиною, бажано на середині річки з глибини не більше 0,5 м).

15. Результати проб води для визначення мутності (за допомогою

батометра Жуковського).

16. Господарське використання річки: наявність гідротехнічних і

транспортних споруд (гребель, млинів, мостів) , використання для зрощення,

промислового рибальства, сплаву лісу, потреб комунального господарства

тощо.

Дослідження озер. 3.метою більш повного і раціонального використання

озер їх всебічно вивчають спеціалісти-лімнологи. Будь-які нові відомості,

одержані про озера юними дослідниками, становитимуть практичний інтерес

для науки. Можна провести елементарні дослідження тієї чи іншої водойми

шляхом бозпосередніх спостережень за допомогою найпростіших

гідрологічних приладів.

Дослідження озера розпочинають з вивчення його водозбірної площі. При

цьому описують поверхню, з якої живиться озеро. Отож важливо встановити

ступінь залісення і заболочення території, розвитку гідросітки.

Обстеження берегової лінії озера проводять при обході його по всьому

периметру. При цьому визначають обриси і форми берегів (прямі, порізані,

низькі, високі), склад берегів (заболочені, піщані, кам'янисті), наявність

терасових виступів і берегових валів; фіксують сліди високих рівнів води і

підтоплених берегів. Результати обстежень записують і замальовують у

щоденник. По можливості проводять фотографування і кінозйомку

характерних типів берегів і берегових утворень.

Обстеження озера полегшує наявність великомасштабної топографічної:

карти або плану озера; за браком їх проводять окомірне знімання водойми ;

Довжину озера, найбільшу ширину та площу його визначають за

великомасштабною картою або складеним планом; середню ширину беруть з

відношення площі озера до його довжини; об'єм води обчислюють, за

формулою

,11

21232

121

22...

22

nn

nnn H

CH

CCCCH

CCW

де С1, С2, ..., Сn-1— площі, обмежені ізобатами; Н1, Н2, ..., Нn-1 — відстані між

ізобатами (Следопыт: Сб./Сост. Л. М. Гурвич.— М.: Физкультура и спорт,

1976.—С. 87).

Середню глибину озера Нср визначають як відношення його об'єму W до

площі водного дзеркала С.

Промірюванням глибин досліджують будову озерної западини (озерного

ложа). Для цього використовують промірний лінь або лот (найзручніший лот

Воронкова). Влітку у штиль вимірювання глибин озера проводять з човна або

плота уздовж ліній промірних профілів, які перетинають характерні ділянки

озера, а взимку — через пробиті в льоду лунки. За даними вимірювання

складають батиметричну карту. Вона дає уявлення про морфологію озерного

ложа. За батиметричною картою обчислюють також довжину, ширину, площу,

порізаність і розвиток берегової лінії, об'єм та інші морфометричні показники

озера.

Донні відклади видобувають лотом Воронкова і вивчають за допомогою

такого найпростішого методу, як візуальна оцінка. У гідрологічний журнал

записують тип донних відкладів, їх колір і запах, вказують характер донних

відкладів прибережної частини, які не можна захопити лотом (каміння, гравій,

галька); консистенцію відкладів (щільні, пухкі, рідкі), наявність включень

рослинних і тваринних решток, черепашок молюсків тощо.

Беруть зразки донних відкладів на аналіз: спочатку їх висушують, а потім

загортають у целофан або пергаментний папір. Усі зразки грунту супроводять

етикетками, на яких вказують назву озера, місце і дату взяття зразка, глибину

водойми, відомості про особу, що взяла пробу.

Для вивчення водного режиму озер та зміни рівня стояння вод у них

насамперед визначають характер водного живлення озера і відмічають це у

гідрологічному журналі. Збирають відомості про зміну водної маси озера,

виявляють роки і сезони найвищого і найнижчого рівня води, фіксують сліди

високого стояння води в озері за ознаками, що збереглися на його берегах

(визначають за тими самими ознаками, що і на річках).

Цікаву інформацію можуть зібрати юні дослідники про водний режим

озер та зміну їх рівня в карстових районах, складених вапняковими породами.

В цих районах іноді спостерігається різка зміна рівня води в озері, аж до

повного тимчасового її зникнення. У посушливих районах потрібно зібрати

відомості про періодичний характер висихання водойм.

Під час дослідження проточних і безстічних озер описують усі їхні

протоки і стік з них; вимірюють їх ширину і глибину, а при наявності часу і

умов — довжину приток на найближчих до озера ділянках. Визначають за

місцевими ознаками сліди високих рівні на схилах річкових долин, відмічають

наявність гідроспоруд (гребель, загат, водяних млинів тощо). Досліджують

колір води та її мутність, визначають смак, вимірюють температуру.

Взимку проводять спостереження за льодовим і сніговим покривом

водойм. За допомогою мірної рейки вимірюють товщину криги і снігового

покриву, описують, а по можливості фотографують і знімають на кіноплівку

різні льодові утворення (нагромадження і намерзання льоду, тороси тощо).

Звертають також увагу на ополонки й тріщини.

Практичний інтерес можуть становити дослідження фізичних та хімічних

особливостей води озер. Прозорість води вимірюють диском Секкі, а

температуру води на поверхні водойм — будь-яким термометром. Для

вимірювання вертикального розподілу температури води від поверхні водойм

до дна використовують; інерційний термометр у металевій або пластмасовій

оправі. Результати досліджень записують у гідрологічний журнал.

Колір води визначають за шкалою Фореля—Ульє порівнянням її кольору

з кольорами шкали.

Під час дослідження хімічних особливостей води озера визначають

ступінь її мінералізації (прісна, солодкувата, солона, гірко-солона, самосадна).

Для озер з прісною водою визначають ступінь твердості води.

Збирають відомості про зимові й літні замори риби (масової загибелі

риби).

Досліджуючи біологічні особливості озера, учні вивчають його

рослинність і тваринний світ. На план озера наносять місця поширення водяної

рослинності, для деяких озер відмічають «цвітіння» води.

Оцінюючи господарське використання озера, з'ясовують такі питання

прикладного характеру: розвиток рибальства і рибництва, мисливський

промисел (полювання на звірів і птахів), видобування солі, використання

цілющих грязей, постачання води населеним пунктам та окремим

підприємствам, розвиток водного транспорту, гідробудівництво, зрошення,

використання водяної рослинності озера на корм худобі і як будівельного

матеріалу, рекреаційне використання, розвиток водного спорту та ін.

На основі зібраних у процесі дослідження озера матеріалів роблять його

опис, складають таблиці температури, прозорості й кольору води, карти

глибин, донних відкладів, розподілу водяної рослинності. Всі ці карти є

картографічною основою для складання комплексної ландшафтної карти озера.

Опис озера проводять за таким планом:

1. Загальні відомості (назва, місцезнаходження, умови утворення тощо) .

2. Фізико-географічна характеристика басейну (геологічна будова, рельєф,

клімат, грунти, рослинність і тваринний світ).

3. Площа озера та об'єм води у ньому (окружність, діаметр, глибини на різних

ділянках).

4. Береги озера (порізаність берегової лінії, зразки відслонень, флора і т. д.).

5. Властивості та якості води (прозорість, колір, смак, запах, температура).

6. Будова озерної улоговини, її походження, вік, тип озера.

7. Донні відклади, процеси замулення і заростання озера.

8. Джерела живлення озера та співвідношення між ними.

9. Використання озера в народному господарстві.

Дослідження боліт. У процесі вивчення боліт користуються методикою

обстеження озер, з якими болота мають багато спільного.

Можна рекомендувати таку схему дослідження болота.

1. Загальні відомості (назва, місцезнаходження, умови утворення тощо).

2. Визначення параметрів (ширина, довжина, площа).

3. Обстеження джерел живлення (атмосферні опади, підземні води, води

поверхневого стоку, весняні води).

4. Вивчення рослинності болота.

5. Визначення походження і типу болота (низинні, верховинні, перехідні).

6. Розвідка покладів торфу (потужність, тип і якість торфу в різних шарах).

Визначення придатності використання торфу на паливо, як органічного

добрива та для інших потреб.

7. Визначення будови торфового розрізу.

8. Обстеження впливу боліт на природно-територальні комплекси та

сільськогосподарські угіддя.

9. Виявлення меліоративних заходів, що їх проводять на болоті.

10. Збирання даних про сучасний стан і перспективи господарського

використання болота.

Дослідження грунтів

Цінними в пізнавальному і практичному відношенні є дослідження

грунтів. Учні можуть успішно стежити за станом родючості полів того

господарства, на території якого розташована школа. Під керівництвом учителя

вони можуть проводити агрохімічне обстеження складати картограми, які

відображають вміст основних поживних речовин у грунтах, а також виконувати

практичні завдання, пов'язані з охороною грунтів. Нерідко учні за завданням

наукових і сільськогосподарським організацій уточнюють ряд деталей, не

відбитих на картах грунтів і в спеціальних описах. У таких випадках

дослідження мають прикладний характер і особливо цінні для сільського

господарства.

Для опису ґрунтового покриву вибирають місце найбільш типове з точки

зору грунтів даної території а також рельєфу і рослинного покриву. Це дає

змогу скласти одночасно характеристику грунту великої території. Наприклад,

якщо маршрут туристського походу проходить через річкову долину, то

основну роботу по опису грунту варто провести на найбільшій терасі, а в межах

її — на ділянці з найповнішою рослинністю, яка найповніше характеризує цей

тип грунту.

Для вивчення складу грунту виконують крутостінну яму (ґрунтовий

розріз) завширшки 0,6—0,7 м і глибиною від 0,5 до 1 м. Ґрунтовий розріз може

бути і глибшим (залежно від товщини шару грунту). Передню стінку ями

роблять прямовисною, а задню — східчастою, щоб зручніше було копати.

Передню або одну з бокових стінок підчищають ножем, щоб краще виділити

грунтові горизонти. Рекомендується досліджувати стінку ями, яка добре

освітлена сонцем.

Не слід закладати грунтові розрізи на дорогах, стежках, на дуже

витоптаних місцях, де знищений або майже не зберігся рослинний покрив, а

також проводити дослідження в місцях, де насипний шар утворює; подібність

грунту.

Для закладання ґрунтових розрізів доцільно використовувати вже готові

шурфи, кар'єри, копанки, канави і подібні до них штучні заглибини. Треба

тільки зачистити стінку лопаткою або ножем від обваленого грунту.

Описуючи грунт, відмічають послідовно всі помітні, різного кольору і

будови шари й горизонти, починаючи з верхнього. Виміри проводять від

поверхні грунту, яка служить нульовою відміткою.

Опис грунтового розрізу роблять за такою формою: 1) дата; 2)

місцезнаходження ґрунтового розрізу; 3) його порядковий номер; 4) рельєф

місцевості; 5) експозиція схилу, де закладений ґрунтовий розріз, кут його

падіння; 6) висота над рівнем моря; 7) характер підстилаючої поверхні (гірські

породи), який визначається за найближчим геологічним відслоненням; 8) умови

зволоження поверхні опадами, виходами ґрунтових вод, підпором річки, озера

(сухо, волого, сиро, заболочено); 9) рослинний покрив; 10) характеристика

природної зони.

Грунт описують за горизонтами, потужність яких старанно вимірюють

складним метром або рулеткою і вказують цю величину після назви кожного

горизонту. Досліджуючи кожен шар і горизонт, визначають: 1) назву шару і

горизонту; 2) глибину нижньої межі від нульової відмітки (поверхні грунту); 3)

механічний склад (піщаний, глинистий); 4) забарвлення (сіре, темно-сіре,

темне); 5) структуру (дрібногрудкувата, великогрудкувата і т. д.); 6) вологість

(мокрий, сирий, вологий, свіжий, сухий); 7) включення (каміння, коріння дерев

і рослин, рештки тварин, їх розміри, кількість, характер); 8) чіткість вираження

межі між горизонтами і ступінь різкості переходів одного горизонту в інший; 9)

кислотність, яку визначають за допомогою лакмусового паперу: синій

лакмусовий папір при накладанні на нього вологого кислого грунту червоніє, а

червоний папір синіє, якщо грунт лужний. Зауважимо, що грунти нейтральної

реакції не змінюють кольору лакмусового паперу.

Доцільно замалювати ґрунтовий розріз у масштабі 1 : 10 см. З середини

кожного шару (горизонту) викопують лопаткою чи вирізають ножем зразок

грунту масою до 200—300 г і укладають в газетний чи обгортковий папір. Не

слід користуватися папером, в якому були їжа, сіль або якісь хімікати, а також

змішувати грудочки грунту з різних горизонтів. До кожного зразка

прикладають етикетку, на якій вказують: 1) поряковий номер розрізу (за

щоденником); 2) номер зразка; 3) глибину від поверхні; 4) горизонт; 5) дат 6)

прізвище того, хто взяв зразок. Етикетку загортають в лівий кут аркуша.

Загорнутий зразок грунту перев'язують шпагатом, на зовнішньому боці пакеті

ставлять його номер. Проте найкраще зберігати зразки грунтів у картонних

коробочках із скляним кришками. Вологі зразки грунтів рекомендується

просушувати.

У багатьох грунтах, особливо в чорноземах, накопичуються сполуки

карбонату кальцію, що утворюють вицвіти. Наявність таких сполук визначають

10 % розчином соляної кислоти. З пляшечки піпеткою беруть соляну кислоту і

капають на кусочок грунту. Якщо грунті є карбонати кальцію, то з нього з

шипінням виділяються бульбашки газу: грунт «кипить».

В умовах походу неможливо провести аналіз хімічного складу грунтів, а

тому потрібно забирати зразки з собою і потім передавати їх для дослідження в

агрохімічні лабораторії.

Юні дослідники повинні звертати увагу на приуроченість грунтів до

певних форм рельєфу і відкладів Важливо також простежити, які грунти

переважають у місцевості, де проходить туристський маршрут; чи відбувається

заболочення атмосферними опадами абґрунтовими водами.

Під час туристських походів у гірських районах визначають висоту

природних поясів, звертаючи увагу на зміну складу грунтів і рослинності з

висотою.

До походу треба ознайомитися з картою грунті району подорожі. Такі

карти є в кожному управлінні сільського господарства.

У процесі обстеження орного грунту вимірюють потужність орного

горизонту і описують його зовнішній вигляд, а також з'ясовують механічні

способи його обробітку.

Внаслідок великої насиченості програми досліджень у поході не вистачає

часу на детальне обстеження грунтів. Для економії часу не слід закладати

багато ґрунтових розрізів. Краще уважно спостерігати за рослинним покривом,

зміни якого свідчать одночасне і про істотні зміни грунтів. Для контрольних

перевірок необхідно час від часу робити невеликі прикопування завглибшки

15—20 см. За верхнім горизонтом і судять про характер грунту.

Після закінчення походу матеріали досліджень ґрунтовного покриву

району туристської подорожі систематизують. Зразки грунту бажано показати

спеціалістам-грунтознавцям і агрономам, а при потребі зробити їх лабораторні

аналізи. Систематизувавши матеріали, учасники походу складають опис, в

якому висвітлюють дані про ґрунтовий покрив району туристської подорожі.

Для дослідження ґрунтового покриву та його опису потрібне просте

обладнання: саперна лопатка, ґрунтовий ніж (його може замінити і кухонний),

складаний метр або рулетка, пляшечка з 10 % розчином соляної кислоти,

піпетка, червоний і синій лакмусовий папір, лупа, папір для загортання зразків і

шпагат для перев'язування пакетів.

На основі вивчення складу грунтів досліджуваної території визначають

типи грунтів і територіальну структуру ґрунтового покриву, тобто географічні

закономірності в розподілі грунтів.

Завершують грунтові дослідження характеристикою природної родючості

різних типів грунтів і розробкою рекомендацій щодо підвищення родючості

грунтів та боротьби з негативними явищами (ерозією, пиловими бурями тощо).

Геоботанічні дослідження

З метою вивчення рослинності рідного краю і районів туристських

подорожей проводять геоботанічні дослідження. При цьому по можливості

встановлюють видовий склад рослин. Збирають гербарій, тобто колекцію

рослин, щоб дати точне визначення найбільш типовим і цікавим з них.

Описуючи рослини, слід звертати увагу на їх запаси, характер розподілу

по площі, фазу розвитку (так звану фенофазу). Крім того, необхідно вказати

підстилаючу породу, на якій росте рослина, експозицію і крутість схилу, висоту

над рівнем моря, місце укорінення. Якщо невідома підстилаюча порода, слід

узяти для визначення її зразок.

Спостереження за окремими видами рослин бажано поєднувати з

виявленням та описом найтиповіших фітоценозів (природних угруповань

рослин), в яких вони зустрічаються. Описують склад цих фітоценозі та умови

існування. Разом з цим визначають, яка рослинність типова для відповідного

рельєфу місцевості для грунтів з певним ступенем зволоження (рослинність

річкових долин, гірських схилів, вододілів). Такі відомості мають прикладне

значення для сільського господарства, меліорації, лісовпорядкування тощо.

Складають характеристику типів рослинних угруповань: лісової, лучної,

бур'янистої, болотної, прибережної і водяної рослинності. Важливо зафіксувати

умови що супроводять фітоценоз, а саме: географічне положення ділянки

спостережень; положення в рельєфі (приуроченість до окремих елементів

рельєфу); підстилаюча гірська порода; грунт (опис ґрунтового профілю дано у

розділі «Дослідження грунтів»); зволоження (поверхневе чи підземне).

Після цього відмічають загальний вигляд рослинного покриву.

Насамперед встановлюють ярусність — дуже важливу ознаку фітоценозу.

Подальше дослідження ведуть за ярусами, у кожному з яких відмічають

найпоширеніші рослини. Вказують висоту рослин. Якщо трапляються дерева,

уражені хворобами або шкідниками, необхідно точно встановити їхнє

місцезнаходження і по закінченні дослідження негайно повідомити в

найближчі лісництво, лісгосп чи управлінні лісового господарства області.

У біогеографічних дослідженнях особливо важливе значення має

встановлення основних закономірностей розміщення рослинності по території.

У записнику фіксують по ходу маршруту зміну рослинності. При цьому слід

враховувати нерозривність зв'язків її з іншими компонентами природно-

географічного середовища кліматом, рельєфом місцевості, грунтами та їх

водним режимом тощо.

Ботанічні (флористичні) дослідження в умовах туристського походу

необхідно обов'язково поєднувати із збиранням рослин (гербаризацією).

Важливе практичне значення має виявлення цінних дикорослих декоративних

рослин, пошук лікарських рослин. Із розмов з місцевим населенням юні

туристи довідуються, які лікарські рослини найпоширеніші в їхній місцевості,

для лікування яких захворювань їх використовують, в який спосіб

заготовляють і в якому вигляді вживають. Юні туристи повинні детально

записати час і способи збирання лікарських рослин, їх сушіння і зберігання,

методи приготування з них лікарських засобів.

Знайшовши лікарські рослини у природному стані, юні туристи мають

детально описати умови, в яких ростуть ці рослини, як вони ростуть — групами

чи поодинці, які рослини їх оточують і наскільки вони поширені. Одночасно

збирають для гербарію повні екземпляри лікарських рослин. Окремі частини

лікарських рослин, які використовують для лікування людей і тварин,

збирають, висушують і беруть з собою в кількості 1—2 кг. Бажано також

збирати насіння, кореневища, цибулини і бульби для дослідної посадки.

У місцевого населення юні туристи можуть довідатися про рослини, які

містять дубильні речовини, дуже цінні для промисловості. Містяться вони в

різних частинах рослин: у корені, стеблах, корі й листі. Для хімічних аналізів

потрібно зібрати 4—5 кг сухої маси тих частин рослин, в яких є дубильні

речовини.

У посушливих районах ці туристи можуть проводити дослідження таких

цінних рослин, як ефіроолійні. Вони містять у своєму листі ефірні олії, які

широко застосовують у парфюмерній промисловості. Юні туристи збирають і

висушують листя цих рослин. Під час походу рекомендується зібрати не менше

5 кг ефіроносіїв, бо при сушінні частина ефірної олії втрачається або

розкладається.

Збирають також насіння, цибулини, бульби, кореневища. Після очищення

і сушіння підземних вегетативних частин рослини загортають у вологі ганчірки

й мох, вкладають етикетки і запаковують у коробки. Зібране насіння вміщують

у маленькі кульочки з паперу або паперові пакетики і додають етикетки, на

яких описують географічне положення і місцезнаходження рослин.

Юні туристи можуть провести цікаві й корисні спостереження над

заростанням природних та штучних водойм. Дослідження заростання водойм

має практичне значення, бо масове розповсюдження прибережно-водяної

рослинності може призвести до порушення ритмічної роботи

гідроелектростанцій, ускладнити умови судноплавства, викликати небажане

замулення і «цвітіння» води. Однак інтенсивний ріст водяної рослинності

нерідко сприяє збільшенню рибних запасів, росту поширеного в південних

районах України очерету, який є чудовою сировиною для виробництва

будівельних матеріалів і целюлози.

Описуючи водойму, відмічають процент її заростання, глибину, якої

сягає водяна рослинність, ширину поясів у різних частинах водойми, біологічні

властивості води і характер дна. Гідробіологічні дослідження рекомендується

поєднувати з гідрологічними роботам.

Подорожуючи в горах, учні можуть проводити спостереження над

вертикальною поясністю рослинності, тобто над зміною рослинних угруповань

залежно від висоти їх розташування над рівнем моря. Опис рослинного

покриву гірських районів проводять у щоденнику за такою схемою: а)

географічне положенні б) підстилаюча гірська порода; в) назва рослинного

угруповання; г) висота над рівнем моря нижньої і верхньої межі поширення

рослинного угрупованні д) експозиція схилу (його орієнтація відносно сторін

горизонту). Висоту нижньої межі поясів над рівнем моря визначають

анероїдом-висотоміром.

Бажано вказати вплив на рослинність господарської діяльності людини і

ступінь пошкодження рослинності тваринами (господарська дигресія).

Складають характеристику стану природокористування і обгрунтовують

природоохоронні заходи, спрямовані на збереження фітоценозів.

Біогеографічні дослідження завершують оцінкою господарського

використання рослинності, рекомендаціями щодо підвищення продуктивності

рослинних угруповань.

Під керівництвом учителів біології та географії юні краєзнавці можуть

скласти схематичну геоботанічну карту району подорожі, нанести на неї межі

всіх більш або менш чітко виражених флористичних зон, ілюструючи таку

карту фотознімками рослинних угруповань.

Узагальнене уявлення про рослинність району туристського походу

можуть дати також схеми або профілі, які визначають поступову зміну

рослинності у зв'язку із змінами умов існування (так звані екологічні ряди

рослинних асоціацій). Такі схеми або профілі відповідають формам рельєфу, їх

складають окомірним зніманням із зазначенням висот.

Для спостережень за рослинністю потрібне таке спорядження: рулетка

або складаний метр, компас, екліметр, міліметровий папір, олівці, анероїд-

висотомір або альтиметр.

Зоогеографічні дослідження

Зоогеографічні дослідження передбачають вивчення видового, складу та

особливостей розподілу тваринного світу рідного краю і районів туристських

подорожей.

Спостереження над тваринами, птахами і комахами складна справа,

насамперед тому, що всі представники тваринного світу ведуть потайний

спосіб життя.

Учні можуть одержати спеціальне завдання взяти участь у кількісному

обліку певних видів звірів і птахів. Такі обстеження мають прикладне

народногосподарське значення. Вони сприятимуть розробці ефективних

заходів розвитку поголів'я промислових тварин та птахів і заходів боротьби зі

шкідниками.

Всі зоологічні спостереження повинні розпочинатися попереднім

ознайомленням юних туристів з літературою з фауни району подорожі та з

видовим складом тваринного світу. Доцільно проконсультуватись у зоологів-

спеціалістів та мисливствознавців, які добре знають тваринний світ району

туристської подорожі і можуть дати цінні поради відносно того, на що слід

звертати особливу увагу під час походу, що доцільно колекціонувати і яку

суспільне корисну роботу можуть виконати юні туристи.

Перед виходом на маршрут походу слід також скласти приблизний

список і опис тварин, яких можна зустріти в районі подорожі, ознайомитися з

їх колекціями у місцевих краєзнавчих та зоологічних музеях.

Під час походу відкриваються широкі можливості Для дослідження

тваринного світу та особливостей його концентрації в районі подорожі. Своїми

дослідженнями учні можуть допомогти науковим установам і господарським

організаціям. Так, своєчасними сигналами про появу шкідників і збиранням

колекції їх юні туристи допоможуть спеціалістам вжити відповідних заходів.

Колекціонування тварин і птахів — справа трудомістка. Вона вимагає

багато часу, великої роботи і громіздкого спорядження, що для юних

дослідників практично не під силу. Зате вони можуть спостерігати життя птахів

і навіть окремих звірів, а це потрібне, корисне й захоплююче заняття.

Нерідко в поході вдається спостерігати невідомих звірів, птахів і комах.

Для визначення їх виду треба старанно записати найхарактерніші особливості

їх зовнішнього вигляду та поведінки (розмір, забарвлення, звуки, характер

рухів, місце проживання та ін.).

Юним туристам найчастіше доводиться вести спостереження за фауною

візуально. Успіх спостережені значною мірою залежить від уміння і

практичних навичок розбиратися в слідах, залишених тваринами і птахами. На

основі візуальних спостережень можна встановити видовий склад фауни

району подорожі. Одержані відомості, передані спеціалістам, стають джерелом

пізнання тваринного світу взагалі і свого краю зокрема.

У походних умовах найбільш придатні маршрутні методи обліку

поголів'я тварин і птахів, згідно з якими зустріч з представниками тваринного

світу або їх слідами відносять на період часу або кілометр відстані.

Візуальні зоологічні спостереження вдало доповнюють фотографування і

кінозйомки. При цьому важливо знімати не тільки звірів і птахів, а й їхні гнізда,

лігвища та інші доступні туристу об'єкти, серед яких такі рідкісні й цікаві, як,

наприклад, греблі і хатки бобрів.

На основі проведених спостережень складають характеристики видового

і кількісного складу тваринного світу лісових територій, лук, водойм та

узбережжі населених пунктів, парків, лісових смуг, сільськогосподарських

угідь тощо. Приділяють увагу також господарському використанню тваринного

світу та шляхам підвищення продуктивності різних угруповань тварин,

вивчають вплив людини на розселення тварин питання охорони корисних видів

тварин і боротьби шкідниками рослин.

Всі результати зоогеографічних досліджень треба старанно і детально

записати в щоденник із зазначенням часу і місця дослідження.

Фенологічні дослідження

Такі дослідження передбачають аналіз спостережень явищ природи,

пов'язаних з періодичними (сезонними) змінами кліматичних умов протягом

року. Спостерігаються ознаки весни, літа, осені, зими, випадання першого

снігу, пробудження рослин, почату цвітіння, дозрівання плодів і ягід, приліт і

відліт птахів тощо. Спостереження над рослинами називають

фітофенологічними, а над тваринами — зоофенологічними.

Фенологічні спостереження прості, не потребують складного обладнання

і цілком доступні кожному, їх можна вести як в одноденних, так і в

багатоденних походах. Та найцінніші результати фенологічних спостережень

тоді, коли є можливість тривалий час спостерігати за одними й тими самими

об'єктами протягом року. Зібрані в таких походах і на екскурсіях відомості

разом з даними про метеорологічні явища дають змогу судити про особливості

місцевого клімату й погоди.

Результати спостережень заносять до спеціального фенологічного

журналу (щоденника) в такому порядку: дата настання сезонних явищ у житті

рослин або тварин, місце спостереження, метеорологічні відомості (погода,

температура повітря, опади та інші атмосферні явища), гідрологічні умови

(розлив, замерзання і скресання річки), характер і температура грунту,

фенологічні явища (поява бруньок на деревах, заморозки на грунті, пожовтіння

листя, приліт і відліт птахів тощо); зазначають прізвище, ім'я та по батькові

спостерігача.

У короткій характеристиці в щоденнику вказують: а) географічне

положення ділянки, що спостерігається (широта, довгота, висота над рівнем

моря та інші відомості, які допоможуть точно визначити її місцезнаходження);

б) рельєф місця спостереження; в) загальний характер навколишньої місцевості

(гориста, горбиста, порізана ярами, рівна, заболочена тощо); г) характер грунтів

ділянки, що спостерігається, та їх зволоження; д) характер підстилаючої

поверхні; е) захищеність місця спостереження від вітру; є) характер

рослинності; ж) вплив діяльності людини.

Рекомендується спостерігати невелику кількість характерних для однієї

місцевості рослин і тварин, але ; обов'язково стежити за їхнім розвитком

протягом весни, літа та осені. Уривчасті, епізодичні спостереження навіть за

великою кількістю природних об'єктів мають меншу цінність.

Фенологічні спостереження доцільно вести якомога частіше, особливо

навесні, коли пробуджується і оживає природа, найкраще в першій половині

дня, в час, коли розцвітає більшість рослин, а тварини найбільш життєдіяльні

та активні. У рослин і тварин цікаво спостерігати явища, які чітко виділяються

за порами року окремими періодами та фазами. Так, у рослин це фази

розпускання бруньок, першого листя, поява бутонів суцвіть, цвітіння,

дозрівання насіння, плодів, початок осіннього забарвлення листя, початок і

кінець листопаду; у птахів — приліт, відкладання яєць, поява пташенят та

залишення ними гнізда, відліт тощо.

Частота фенологічних спостережень залежить від пори року, характеру

місцевості, стану погоди. Якщо, наприклад, на рівнинній місцевості досить

провести спостереження раз на день, то в горах, де кліматичні умови різко

змінюються з висотою, рекомендується проводити спостереження кілька разів

на день.

Об'єктами фенологічних спостережень можуть бути тільки здорові,

сформовані екземпляри рослин, що не зазнали впливу з боку людини і тварин.

Фенологічні явища залежать від стану погоди, а тому бажано поєднувати

фенологічні спостережені з метеорологічними.

Проводячи фенологічні спостереження за сезонним розвитком природи,

юні дослідники одержують об'єктивний матеріал для пізнання відмінностей у

природних умовах різних місць. Спостереження за фазам розвитку рослинності

дають багатий краєзнавчий матеріал, адже строки періодичних явищ природи

добре відображають відмінності в типах місцевості.

Для оцінки природних умов свого краю важливе значення має записаний

зі слів місцевих жителів календар природи і сільськогосподарських робіт, який

правильно відображає характерні особливості природи та господарську

діяльність людини. Ось чому юних дослідників не можуть не цікавити такі

факти, як утворення перших таловин, сходження снігового покриву, зникнення

останніх снігових заметів, снігопади і приморозки після сходження снігового

покриву, осінні приморозки, перші снігопади, встановлення снігового покриву.

Юні дослідники цікавляться також строками сільськогосподарських робіт,

оранкою, посівною кампанією, косовицею, доглядом за рослинами в період їх

росту, збиранням сільськогосподарських культур, умовами їх збирання та

збереження, відгоном худоби на гірські пасовища та ін. Такі спостереження

мають практичне значення. Наприклад, на їх основі визначають оптимальні

строки проведення тих чи інших сільськогосподарських робіт, посадок лісу,

збирання насіння, грибів, ягід, рибної ловлі, мисливського промислу а також

запобігають масовому розвитку шкідників.

Програма з географії передбачає, головним чином, осінні та весняні

спостереження за явищами природи. Спостереження взимку проводяться

рідше, хоча й вони мають велике значення. Особливо сприятливі можливості

для спостереження явищ природи в зимовий час відкривають лижні екскурсії та

походи. Вони допомагають учням переконатися в тому, що життя органічного

світу не припиняється і з настанням зими.

Під час походів, основним завданням яких є вивчення фенологічних

явищ, перед юними дослідниками розкривається вся картина природи.

Проводячи походи в природу, вчитель дає своїм вихованцям чіткі уявлення про

життя рідного краю протягом року.

Можна рекомендувати такі тематичні походи: «Назустріч весні», «Привіт

землі-годувальниці», «Назустріч літу красному», «Золота осінь», «Назустріч

зимі», «Білою стежкою», «Наш край узимку», «Проводи зими».

За матеріалами фенологічних спостережень, проведених безпосередньо

на території своєї місцевості протягом кількох років, можна скласти місцевий

календар природи.

Дослідження природно-територіальних комплексів

Тривалий час краєзнавча робота зводилася до вивчення лише окремих

компонентів природи і мало уваги приділялося природно-територіальним

комплексам (ПТК). Нині вчитель географії повинен неодмінно переходити від

розгляду окремих природних елементів До комплексного дослідження природи

території, виявляючи взаємозв'язані ПТК. Для цього він може використати

результати польових досліджень та екскурсій з учнями.

Вивчення ПТК своєї місцевості слід розпочинати з ознайомлення із

спеціальною методичною літературою, друкованими краєзнавчими джерелами

та картографічними матеріалами, які характеризують природу рідного краю.

Для поглибленого вивчення ландшафту поблизу школи вибирають типові

точки (ділянки) спостережень і досліджень. Типовими точками потрібно

охопити всю різноманітність ПТК (урочищ і фацій) території. У кожній такій

точці слід провести візуальні спостереження, описати геологічні відслонення,

грунтові розрізи, рослинність, відібрати зразки порід, грунтів, рослин,

установити зв'язки і межі з сусідніми ПТК.

Вивчають ПТК рангу урочищ. Для виділення ПТК за основу беруть

геолого-геоморфологічну будову території (заплава, схил річкової долини, яр,

балка, улоговина, вододільна рівнина). За грунтово-рослинними ознаками

можуть виділятися і вивчатися ПТК нижчого рангу (фації). На основі даних

досліджень легко зробити висновки про основні причини різноманітності ПТК.

Кінцевим результатом є складання географічної характеристики ПТК і

комплексного географічне профілю. На профілі наочно показують структур

взаємозв'язки і взаємодію ландшафтних компонентів ПТК нижчого рангу

(урочищ і фацій). За допомогою такого профілю можна показати і господарське

використання території. Взагалі вивчення ПТК повинно закінчуватись

складанням характеристики напряму господарського використання території,

написанням рекомендацій для її раціональної експлуатації на даному етапі і на

перспективу.

Географічну характеристику ПТК складають за таким планом: назва;

географічне положення; загальні особливості ландшафтоутворюючих факторів

і причинних зв'язків між ними; характеристика окремих компонентів

природного комплексу і ландшафтоутворюючих принципів; оцінка природних

ресурсів; рівень використання природних ресурсів; охорона і перетворення

природи; перспективи господарського використання природних ресурсів;

прогноз розвитку основних природних процесів; пропозиції щодо поліпшення

використання ПТК і підвищення їхньої продуктивності.

Дослідження ПТК завершується повною характеристикою виявлених

ландшафтно-типологічних природних комплексів. Результатом польових

ландшафтних досліджень має бути великомасштабна ландшафтна карта

урочищ та фацій, на основі якої виділяються фізико-географічні райони.

Економіко-географічні дослідження

У полі зору юних дослідників повинна постійно бути господарська

діяльність людини. Насамперед з'ясовується використання в господарській

діяльності людини природних умов і ресурсів свого краю. Досліджують

населення — головну продуктивну силу: вивчають чисельність, динаміку,

густоту, національний, соціальний і професійний склад, місця його

концентрації — населені пункти. Дуже важливо виявити також особливості

розселення людей на певній території. Не менш важливо встановити, в яких

галузях господарства зайняте населення та які воно має трудові навички, які

успіхи досягнуті трудівниками. Збирають матеріали про знатних людей:

документи, повідомлення періодичної преси, записи, усні розповіді і свідчення

місцевих жителів. Визначають тип господарства, спеціалізацію промисловості

та сільського господарства (окремо — землеробство і тваринництво),

транспортну мережу і засоби транспорту.

Вивчення господарства в цілому та окремих, найбільш характерних

підприємств проводять безпосередньо на об'єктах, за звітами, документами і

різноманітними матеріалами періодичної преси. З первинними матеріалами, що

характеризують розвиток та розміщення господарства певної території, юні

дослідники ознайомлюються в міських сільських Радах. Збирають

загальнодоступний цифровий матеріал, який містить конкретні фактичні

відомості.

Вивчення господарства рідного краю розпочинають з господарської

оцінки його природних умов і ресурсів. При цьому підкреслюють важливість

раціонального використання та охорони природних багатств, району. Після

цього складають загальну економіко-географічну характеристику місцевого

господарства, розкривають особливості його територіальної організації.

План вивчення господарства має складатися з таких розділів.

1. Структура господарства території, що вивчається місце і спеціалізація

його в господарському комплексі країни, області.

2. Промисловість: її спеціалізація, історія виникнення і розвитку, зв'язки

її з джерелами сировини, палива, енергії, з районами постачання і споживання.

Місцева промисловість і промисли, особливості виникнення й розвитку;

сировинна база; основа продукція та її розподіл; зв’язку місцевої

промисловості і промислів з сільським господарством та окремими

промисловими підприємствами; основні особливості територіальної організації

місцевої промисловості і промислів.

3. Сільське господарство, його структура і спеціалізація. Структура

земельних угідь та їх використання. Спеціалізація землеробства та особливості

географії посівів окремих сільськогосподарських культур. Механізація,

електрифікація, агротехніка і меліорація. Тваринництво та його спеціалізація.

Взаємозв'язки тваринництва із землеробством. Механізація тваринницьких

ферм.

4. Розвиток спеціалізації і концентрації сільськогосподарського

виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової

інтеграції.

Вивчають найбільш типові місцеві підприємства заводи, фабрики,

кар'єри, радгоспи, колгоспи, аграрнопромислові комплекси і т. д. (за

складеними з цією метою програмами). Згідно з програмами, вивчають і

населені пункти.

Топонімічні дослідження

Вивчення походження місцевих назв дає можливість чіткіше уявити

складні взаємовідносини і взаємозв'язки людини та природи. Географічні назви

нерідко допомагають пояснити особливості історичного минулого тієї чи іншої

території, її природи, господарства населення та його етнічних особливостей.

Розкриття географічних назв викликає великий інтерес в учнів. Це

вимагає від учителя географії знань основ топоніміки. Збирання топонімічного

матеріалу потребує великої і кропіткої роботи, що передбачає записи всіх

найменувань, виявлення їх зміни, визначення їх неофіційних назв, якщо вони є;

пояснення їх походження, з'ясування їх змісту, складання коротких довідок про

географічні об'єкти.

Для топонімічних досліджень учні користуються географічною картою,

архівними та літературним матеріалами, офіційними довідковими джерелами.

Обробка матеріалів, зібраних під час екскурсій і туристських

подорожей

Під час екскурсій та подорожей учні збирають і приносять у школу

багато матеріалів, які треба упорядкувати, вивчити, обробити, систематизувати

й відповідним чином оформити, щоб їх можна було використати на уроках і в

позакласній роботі, а також зацікавленими організаціями, установами.

Обробка туристично-екскурсійних матеріалів може бути важливою

складовою частиною позакласної гурткової роботи учнів. Якщо під час

екскурсій і подорожей групи були поділені на бригади, то кожна бригада

обробляє свій матеріал. Однак ряд робіт має загальний характер, що потребує

зведення однорідного матеріалу, зібраного кожною бригадою окремо. Так,

складаються загальна систематизована колекція гірських порід, мінералів і

корисних копалин, колекція грунтів, гербарій рослин, які характеризують

територію в цілому. До такого виду робіт належить також складання

комплексної географічної характеристики і виготовлення плану або карти всієї

території з позначенням маршруту екскурсії чи походу, розташування окремих

ділянок і загальної площі, охопленої вивченням. Тому керівник з самого

початку має чітко визначити обсяг і характер роботи, яку виконує кожна

бригада над зібраним нею матеріалом, а потім доручає кожній бригаді обробку

того чи іншого однорідного матеріалу, зібраного по всій території. Наприклад,

першій бригаді можна доручити складання загальної систематизованої колекції

гірських порід, мінералів та корисних копалин і колекції грунтів, другий —

складання гербарію рослин, третій — виготовлення планів, карт і т. д.

Деякі керівники туристично-краєзнавчої роботи ці загальні роботи

розподіляють не за бригадними принципом, а залежно від бажання самих учнів.

Такий принцип обробки зібраного матеріалу має свої переваги, які полягають

насамперед у виявленні учнями Інтересу і уміння до виконуваної роботи. Це

великою мірою сприяє активізації учнів. Позитивним моментом принципу

добровільної заінтересованості учнів в обробці зібраного матеріалу є

продовження ними тієї роботи, яку вони виконували під час екскурсії чи

походу, виконуючи обов'язки картографа, геолога, метеоролога, гідролога,

ботаніка, зоолога тощо. Так, усі креслярські роботи можна доручити кільком

учням на чолі з картографом — саме тим, які цікавляться картографічною

роботою та мають кращі уміння і навички в цій справі, незалежно від того,

членами яких бригад вони були під час екскурсії чи походу. Другій групі учнів

на чолі з геологом можна доручити складання загальної систематизованої

колекції гірським порід, мінералів і корисних копалин, бо саме ця група учнів

виявляла найбільший інтерес до мінеролого-петрографічного матеріалу і вміє

найкраще його визначати та обробляти. А третя група на чолі з ботаніком може

найкраще обробити та оформити гербарій.

Основними моментами процесу впорядкування, вивчення, обробки,

систематизації й оформлення польових туристсько-екскурсійних матеріалів є

такі.

1. Перевірка польових щоденників. Польові щоденники учнів, що

містять опис географічних об'єктів, явищ і процесів, поряд із зразками гірських

порід і мінералів, потрібно розглядати як свого роду науково-дослідницький

матеріал, котрий є основою краєзнавчої характеристики території. Ось чому

розпочати обробку туристично-екскурсійних матеріалів найкраще з перевірки

польових щоденників, щоб заздалегідь попередити можливість неточностей, а

то й значних помилок при складанні підсумкової комплексної характеристики

території.

2. Обробка зразків. У школі проводять перевірку і уточнення визначення

зразків гірських порід, чого зрозуміло, не можна було зробити в польових

умовах. Коли перевірку і визначення зразків завершено, складають загальну

систематизовану колекцію, яка повинна передати геолого-петрографічний

вигляд дослідженої території в цілому, а також геологічні епохи нашарувань.

Колекцію гірських порід можна скласти відповідно до окремих вікових товщ.

Для загальні колекції слід відбирати кращі зразки — великі, з більш-менш чітко

вираженою прямокутною формою, яскравими зовнішніми ознаками, різними

включеннями тощо.

3. Графічна та картографічна обробка зібраних матеріалів. Цей вид

обробки польових туристично-екскурсійних матеріалів об'єднує все

креслярське та картографічне оформлення матеріалів екскурсій і туристських

походів: креслення різних профілів, планів, окремих ділянок, перенесення з

планшетів на загальну карту дослідженої території планів окремих ділянок,

виготовлення топографічних і географічних карт тощо.

4. Складання загальної географічної характеристики дослідженої

території. Після того як всі зібрані польові матеріали оброблені, учні під

керівництвом учителя географії складають загальну географічну

характеристику території. Для виконання цієї роботи уважно вивчають та

аналізують записи польових щоденників, а також використовують зібраний

раніше місцевий матеріал і літературу.

Загальну географічну характеристику дослідженої території пишуть

побригадно. Для цього за кожною бригадою закріплюють якийсь розділ. Так,

перша бригада пише розділ, в якому висвітлюється географічне положення,

подається коротка історична довідка і відомості про населення дослідженої

території; друга — описує геологічну будову та особливості геологічного

розвитку території в минулому, рельєф, корисні копалини; третя —

характеризує клімат, поверхневі та підземні води; четверта — описує грунти,

рослинний і тваринний світ тощо.

Під час написання учнями загальної географічної характеристики

дослідженої території вчитель постійно спостерігає за їх роботою, дає

настанови, поради і безпосередньо бере участь у роботі, розкриваючи її

специфічні особливості і прийоми виконання. Після закінчення складання і

написання такої характеристики вчитель сам її прочитує, виправляє, редагує.

5. Оформлення туристично-екскурсійного матеріалу для виставки.

Оброблені й систематизовані туристсько-екскурсійні матеріали рекомендується

оформляти у вигляді невеликої виставки, в кабінеті географії чи в якомусь

іншому спеціально відведеному для цього місці школи. Основна мета виставки

— підбивання підсумків та показ усієї виконаної учнями туристично-

краєзнавчої роботи. Виставка демонструє організацію, зміст, методи і

результати самостійної навчально-дослідницької і науково-дослідницької

краєзнавчої роботи учнів.

Після закінчення оформлення всієї виставки необхідно підбити підсумки

туристично-краєзнавчої роботи, провівши тематичний вечір. Продумане і

розумно організоване підбивання підсумків роботи служить чудовим засобом її

популяризації. Разом з тим звіт про виконану роботу та громадська оцінка

діяльності юних дослідників виховують у них відповідальність за доручену

справу, мобілізують їх на нові корисні справи.

Тема 8. ВИКОРИСТАННЯ КРАЄЗНАВЧОГО

МАТЕРІАЛУ В КУРСАХ ШКІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тематичне планування

Передовий досвід організації туристично-краєзнавчої роботи в школах

України свідчить, що вчителі географії поряд з підготовкою фактичного

туристично-краєзнавчого матеріалу ретельно продумують методику його

подачі та складають тематичні плани урахуванням особливостей

довколишнього середовища рівня туристично-краєзнавчих знань, життєвої

практики учнів. На відміну від календарних або тематичних планів з інших

шкільних предметів у цих планах висвітлюють лише ті розділи або теми

шкільних курсів географії, під час вивчення яких є можливість здійснення

краєзнавчого принципу.

Особливо важливе значення у плануванні навчальної туристично-

краєзнавчої роботи має виконання вимог до змісту краєзнавчого матеріалу, що

використовується на уроках. Такий матеріал повинен виховувати учнів,

сприяти глибокому та міцному засвоєнню ними основних географічних знань,

конкретизації та розкриттю наукових понять, озброювати школярів

політехнічними знаннями, уміннями та навичками, відповідати завданням

трудового виховання і свідомості ставлення до праці, професійної орієнтації

підростаючого покоління, програмним вимогам курсів шкільної географії.

В учнів є певні краєзнавчі знання, але їх не досить для успішного

здійснення краєзнавчого принципу викладання географії. А відтак, основне

завдання вчителя полягає в тому, щоб систематично, послідовно і

цілеспрямовано збагачувати, розширювати і поглиблювати краєзнавчі знання

школярів.

Під час перспективного планування треба ретельно продумати питання

зв'язку викладу теоретичного матеріалу підручників з географії і туристично-

краєзнавчої роботи, тобто питання реалізації краєзнавчого принципу у

викладанні географії. Для одержання найкращих педагогічних результатів під

час планування певної теми необхідно добирати найбільш суттєвий

туристично-краєзнавчий матеріал. Дуже важливо, щоб цей матеріал був

однорідним, органічно вплітався в тему уроку, а також був доступним для

розуміння учнями. Туристично-краєзнавчий матеріал має бути цікавим та

наочним, допомагати засвоєнню наукових понять географії, сприяти розкриттю

суті географічних закономірностей, взаємозв'язків і взаємозалежності між

географічними об'єктами, явищами та процесами. Він повинен сприяти

розв'язанню освітніх і виховних завдань, забезпечувати можливість

застосування найефективніших форм і методів навчання. Зв'язок навчального

процесу з туристично-краєзнавчою роботою здійснюється в різноманітних

темах і на різних стадіях їх вивчення.

Досвід роботи багатьох учителів географії дає можливість виділити такі

підходи до відбору краєзнавчого матеріалу та його включення до навчальних

планів.

1. Туристично-краєзнавча робота передує вивченню теми. Так, у 5—9

класах під керівництвом учителя провадяться спостереження погоди при

вивченні тем «Повітря», «Атмосфера», «Євразія», «Клімат України». При

цьому вивчення перелічених тем може розпочинатися не з програмних питань,

а з повідомлень учнів про результати спостережень за погодою. Вчитель

повинен так спланувати та організувати спостереження, щоб вони

підтверджували прикладами та переконливими висновками наукові поняття й

теоретичні узагальнення тих тем, що вивчаються.

2. Туристично-краєзнавчий матеріал органічно входить до змісту теми.

При цьому туристично-краєзнавча робота проводиться одночасно з вивченням

програмного матеріалу. Так, у 6 класі складові елементи граніту визначають під

час практичної роботи з теми «Гірські породи». При вивченні у 7 класі теми

«Зображення Землі на глобусах та картах» провадяться практичні роботи з

вимірювання відстаней, визначення напрямків, орієнтування на місцевості,

складання схематичного плану невеликої ділянки місцевості й топографічного

плану своєї місцевості.

3. Туристично-краєзнавча робота припадає на кінець вивчення теми. Ряд

тем шкільної програми з географії закінчується екскурсіями у природу. Так,

після вивчення у 6 класі теми «Біосфера» провадять екскурсію з метою

ознайомлення з компонентами природи своєї місцевості.

У 7 класі з метою вивчення та опису природних комплексів, відмінності

яких зумовлені кліматом, екскурсію провадять після закінчення теми

«Герграфічна оболонка». З метою комплексного опису природи на ділянках з

різними умовами зволоження та тепла після того, як вивчено весь програмний

матеріал, провадиться весняна екскурсія.

Учитель повинен пам'ятати, що в усіх, випадках туристсько-краєзнавчий

матеріал використовується так, щоб підвести дітей до тих узагальнень і

закономірностей, які вони мають засвоїти з даної теми.

Краєзнавчий підхід у викладанні географії в школі застосовується:

при перевірці знань, умінь і практичних навичок школярів;

під час вивчення нового матеріалу;

у процесі проведення практичних і самостійних робіт;

при повторенні та закріпленні вивченого матеріалу.

Основні методи та прийоми впровадження

Туристично-краєзнавчий матеріал є складовою навчальних програм з

шкільної географії, які враховують сучасний рівень географічної науки та

завдання щодо подальшого зміцнення зв'язку навчання й виховання з життям.

Навчальна програма з географії передбачає організацію систематичних

спостережень за природними об'єктами, явищами та процесами, за трудовою

діяльністю людей свого краю. У програмі намічено практичні роботи

безпосередньо на своїй місцевості та обов'язкові екскурсії для вивчення

окремих природних об'єктів, явищ і процесів або всього природно-

територіального комплексу. Однак тими конкретними вказівками та,

рекомендаціями, які містяться в програмі, не вичерпується зв'язок викладання

географії з туристично-краєзнавчою роботою. Вчитель географії може широко

використовувати туристсько-краєзнавчий матеріал як на уроках, так і в

позакласній роботі.

Перші краєзнавчі спостереження поблизу школи розпочинаються ще у

початковій школі (у 1—4 класах). Тут діти вчаться спостерігати погоду та

складати календарі погоди, провадити прості фенологічнії спостереження. З

кожним роком краєзнавчі спостереження ускладнюються, а учні набувають все

нових і нових практичних навичок і розширюють свої знання про рідний край.

Конкретний місцевий матеріал, зібраний школярами на екскурсіях і в

туристських походах, є доброю краєзнавчою базою при викладанні та засвоєнні

курсів шкільної географії. У старших класах вже можна рекомендувати

географічні спостереження під час туристських подорожей за межами рідного

краю.

Туристично-краєзнавчий матеріал повинен бути вихідним при вивченні

різних тем курсів шкільної програми з географії. Якщо у процесі навчання

програмний матеріал буде органічно поєднано з конкретними поняттями та

навичками, набутими на екскурсіях і в туристських походах, виникатимуть

асоціації, що сприятимуть полегшенню розуміння та запам'ятовування

викладених учителем питань.

Туристсько-краєзнавчий матеріал з програмним пов'язується з

допомогою різних методів і прийомів залежно від специфіки курсу, теми,

змісту та структури уроку. Проте найефективніше вони діють тоді, коли їх

поєднують з методами і прийомами заохочення учнів. На уроках

використовується знайомий дітям матеріал, одержаний під час екскурсій і

туристських походів у результаті власних спостережень і досліджень. І чим

більше школярі мають у своєму розпорядженні туристично-краєзнавчого

матеріалу, чим краще знають вони рідний край, чим детальніше вони його

вивчили, тим краще та активніше проходитимуть уроки і глибше

засвоюватиметься програмний матеріал. Використання туристсько-

краєзнавчого матеріалу в процесі викладання географії викликає в учнів значну

увагу та інтерес до цього предмета.

Найчастіше вчителі географії застосовують такий прийом введення

туристично-краєзнавчого матеріалу на уроках географії, як постановка

запитань про географічні об'єкти, природні явища і процеси в рідному краї та в

районах туристських подорожей для порівняння їх з тими, що вивчаються, з

метою кращого засвоєння програмного матеріалу.

Бесіда — один з ефективних методів, який широко використовується при

здійсненні краєзнавчого підходу у викладанні географії. Залежно від

дидактичних настанов уроку бесіда може мати такі різновиди:

перевірна бесіда — переважно при перевірці знань учнів, коли вчитель

пропонує проілюструвати теоретичні знання місцевими відомостями, фактами

та прикладами з навколишнього середовища;

евристична бесіда — з метою підведення учнів до нових для них

самостійних висновків та узагальнення нових знань;

повторювально-узагальнююча бесіда—при узагальненні та повторенні

пройденого матеріалу з метою встановлення глибини знань учнів та їх уміння

ілюструвати географічні поняття місцевими відомостями, фактами і

прикладами.

Проводячи уроки географії у формі бесіди, вчитель ставить питання саме

тоді, коли необхідно створити правильне уявлення про видові ознаки

географічних об'єктів, для з'ясування причин виникнення явищ і процесів,

виявлення взаємозв'язків між окремими компонентами природно-географічного

середовища, між людиною та природою, визначення природно-географічних і

соціально-економічних закономірностей.

На уроках географії вчителі можуть широко використовувати

туристично-краєзнавчий матеріал для постановки проблемних запитань,

спрямованих на розвиток географічного мислення.

Туристично-краєзнавча робота відкриває великі можливості для

вирішення проблемних питань, спрямованих на формування основних

географічних понять і навичок, що становлять основний зміст курсів шкільної

географії. При цьому вчитель повинен пам'ятати що постановка та розв'язання

проблем —не самоціль а лише інструмент для кращого засвоєння учнями

програмного матеріалу.

Для впровадження в практику роботи вчителя географії проблемного

навчання на туристсько-краєзнавчому матеріалі доцільно застосовувати

проблемно-фрагментарну форму побудови навчального процесу. За такої

форми проблемна ситуація створюється для розкриття окремих питань змісту

теми уроку. Рідше застосовується проблемно-урочна форма, згідно з якою тема

уроку розкривається у процесі вирішення поставленої проблеми.

Проблемні завдання можна давати з різною метою.

1. Для розв'язання загальних землезнавчих проблем типу пояснення

причин явищ і процесів, характеристики та опису їх дії тощо. Так, під час

вивчення у 6 класі теми «Вітер та причини його утворення» вчитель запитує:

«Які вітри переважають у нашій місцевості?» Учні, використовуючи дані

метеорологічних спостережень, одержаних на шкільному географічному

майданчику та в туристських походах, відповідають: «Північно-західні вітри,

що дмуть з Атлантичного океану». «А чому сьогодні вітер південно-східний,

що дме в протилежному північно-західним вітрам напрямку?» — запитує далі

вчитель. Учні не можуть правильно відповісти на це запитання. У них ще немає

відповідних знань. Мислення школярів розпочинається з проблемного

запитання. Перед дітьми виникає проблема, розв'язати яку вони можуть тільки

тоді, коли з'ясують з учителем причини утворення вітру. Після того як учні

довідалися про причини утворення вітру, вчитель знову ставить запитання:

«Чому сьогодні вітер південно-східний?» Тепер школярі дають на запитання

вчителя достовірну відповідь, пояснюючи причину виникнення вітру різницею

в температурі і тиску повітря своєї місцевості та відділеної від неї території,

розташованої у південно-східному напрямку.

2. Для оцінки природних умов і ресурсів окремих регіонів, районів і країн

на основі матеріалів спостережень, зв'язків, взаємодії і взаємозумовленості

компонентів природно-територіальних комплексів та їх використання для

потреб рідного краю.

Розповідаючи у 7 класі, коли вивчається географія материків, про

Великий Бар'єрний риф, що простягнувся вздовж північно-східного узбережжя

Австралії на 2300 км, ми порівнювали цю гряду коралових рифів і коралових

островів з вапняковими горбистими пасмами невисоких гір — Товтрами.

Мільйони років тому ці унікальні за своїм походженням підняття нагадували

Великий Бар'єрний риф. За своїм походженням Товтри — це морські рифові

відклади, що утворилися з нагромадження вапнякових порід у прибережній

частині місцевого моря. Це підтверджують знайдені під час туристського

походу в Товтри вапняки з уламків коралів. Хоч і відрізняються давні корали

від сучасних, але загальні риси будови однакові. А тому можна припустити, що

в минулі геологічні ери вони жили в умовах, схожих на життя сучасних коралів

Великого Бар'єрного рифу: на невеликій (30—40 м) глибині в теплій (не нижче

+20 °С) і чистій морській воді з нормальним вмістом солей (35 %). Учні

доходять висновку, що на місці Товтр мільйони років тому існувало відкрите,

але мілке море. В ті часи клімат був жаркий і на берегах цього моря росли

тропічні ліси.

3. Для визначення напряму народногосподарської спеціалізації території,

що вивчається за програмою, на прикладах економічних розрахунків та

обгрунтування територіальної організації місцевого виробництва. Виявляючи,

наприклад, напрям спеціалізації Рурського басейну (Німеччина), можна

порівняти його з господарською спеціалізацією нашого Донбасу.

4. Для складання комплексної географічної характеристики території, що

вивчається за програмою, на основі плану вивчення та опису рідного краю. Так,

для виконання окремих практичних робіт, що пропонуються програмою 7

класу, з комплексного опису певних територій материків можна взяти за основу

план опису краю. У процесі розповіді вчитель наводить приклади,

використовує місцеві відомості і факти, нерідко з періодичної преси, художньої

літератури, картографічний та ілюстративний матеріал з краєзнавчим змістом.

При краєзнавчому підході у викладанні географії широко

використовуються практичні та самостійні роботи. Мета таких робіт —

прищеплення школярам практичних умінь і навичок. Назвемо кілька

найпоширеніших видів практичних і самостійних робіт:

організація різноманітних спостережень у природні та на виробництві

(геологічних, метеорологічних, гідіролоґічних, геоботанічних та ін.) та обробка

їх результатів (складання таблиць і графіків, діаграм і картодіаграм, схем і

картосхем тощо);

опис на основі краєзнавчих джерел і безпосереднього спостереження

явищ, процесів та об'єктів навколишнього середовища;

колекціонування, визначення, опис та систематизація зібраних у полі

гірських порід, корисних копалин та гербарних рослин рідного краю;

складання за планом економіко-географічної характеристики місцевих

промислових і сільськогосподарських підприємств;

робота над краєзнавчими джерелами (архівним та картографічними

матеріалами, гідрологічними, метеорологічними та статистичними

довідниками, літературою, періодичною пресою тощо).

Методи та прийоми здійснення краєзнавчого підходу викладанні

географії особливо широко застосовують тоді, коли порівнюються географічні

явища, процеси та об'єкти, що вивчаються.

Педагогічний досвід свідчить, що учні у процесі вивчення географії

найкраще оволодівають знаннями, якщо перед ними на різних етапах уроку

ставлять запитання і завдання пізнавального характеру на порівняння і

зіставлення, які вимагають глибокого аналізу і синтезу набутих на даному

уроці і раніше знань, перегрупування за змістом явищ, процесів, об'єктів і

фактів. Порівняння набутого в процесі туристсько-краєзнавчої роботи

місцевого матеріалу з явищами, процесами, об'єктами і фактами, що

вивчаються в географії, спонукає школярів до активної розумової діяльності,

привчає їх до самостійних узагальнень та висновків, сприяє встановленню

географічних закономірностей і взаємозв'язків.

Туристично-краєзнавчий матеріал відіграє важливу роль в роботі з

картою. Особливо велике значення він має на перших уроках, коли вивчається

географічна карта, і на заняттях з топографічною картою. Для ознайомлення

учнів з процесом побудови карти вчитель знімає з ними план шкільної ділянки

або навколишньої місцевості. Юні краєзнавці складають карту своєї місцевості.

Правильне уявлення про будову та розуміння карти досягається тоді, коли

увага учнів переключається з огляду ділянки своєї місцевості та знайомих

предметів на ній на умовне їх зображення топографічними знаками.

При вивченні клімату своєї місцевості особливо конкретизує знання

робота з кліматичною картою, коли всі дані карти про клімат порівнюються з

аналогічними показниками своєї місцевості. А відтак, кількісні показники

клімату (температура, сила і напрямки вітру, кількість опадів тощо) на

кліматичній карті реально сприйматимуться учнями. Застосування матеріалів

місцевих спостережень, а також спостережень, одержаних у туристських

походах, під час роботи з картою допомагає школярам свідоміше розбиратися в

її умовних знаках, образніше, повніше і глибше розуміти географічні

особливості певної території. Використання туристично-краєзнавчого

матеріалу на уроках географії допомагає встановлювати зв'язки між

конкретною географією свого краю та програмним матеріалом, що вивчається.

Туристично-краєзнавчу роботу необхідно проводити регулярно протягом

усього року. Найчастіше це спостереження і дослідження природи в різні пори

року. При цьому потрібно намагатися, щоб результати таких спостережень і

досліджень якомога ширше використовувалися на уроках і в позаурочній

роботі. Учням можна також давати домашні завдання з використанням

туристично-краєзнавчого матеріалу, розраховані на тривалий строк виконання і

на проведення значного обсягу роботи самостійного характеру. До домашніх

завдань такого виду належать письмові твори з географії рідного краю,

складання описів окремих компонентів природно-географічного середовища,

виготовлення карт, графіків і діаграм, тематичних фотомонтажів і

фотоальбомів, плакатів. Школярі складають фенологічні характеристики

рідного краю та оформляють таблиці сезонного розвитку природи і строків

сільськогосподарських, лісогосподарських і меліоративних робіт, викреслюють

графіки температур та опадів, рози вітрів, складають діаграми та графіки

розвитку галузей господарства, оформляють рекомендації щодо раціонального

природокористування та охорони природи тощо.

Туристично-краєзнавчий матеріал найчастіше використовують для

порівняльної характеристики тих територій, що вивчаються, із своїм краєм або

з районом туристської подорожі. Такий метод має змогу досягти точнішого

уявлення про особливості цих територій. Наприклад, клімат території, що

вивчається, порівнюють з кліматом своєї місцевості або з районом туристської

подорожі.

Тривалі спостереження дають переконливі приклади для роз'яснення на

уроках географії розвитку окремих компонентів природно-географічного

середовища та аналізу взаємозв'язків між ними. Посилання на такі

спостереження буде зрозуміле учням, бо відомості про ці компоненти вони

почерпнули з конкретних прикладів. Школярі, наприклад, краще засвоюють

принципи виділення природно-територіальних комплексів, коли ведуть

систематичні спостереження за природою рідного краю і в районах

туристських подорожей.

У старших класах рекомендується підготовка доповідей і повідомлень,

що характеризують на прикладах окремих районів і країн загальні

закономірності розвитку географічних явищ порівняно з особливостями їх

місцевого прояву, які чітко засвоюються учнями в процесі туристично-

краєзнавчої роботи.

3 метою забезпечення наочності викладання географії на уроках

демонструються різні експонати та ілюстративні посібники, виготовлені на

основі зібраного туристично-краєзнавчого матеріалу: карти і картодіаграми,

картини, графіки, таблиці, діаграми, фотографії, кінофільми. Складені таким

чином наочні посібники допомагають формуванню в учнів правильних

географічних понять та образів. Показ на уроках географії таких посібників

поєднують з поясненням нового матеріалу або закріпленням пройденого.

Елементи краєзнавства у навчальних дисциплінах початкових класів

Початковими знаннями про природу, господарство і населення свого

краю учні оволодівають вже у 1— 2 класах при вивченні курсу «Ознайомлення

з оточуючим світом». Цей навчальний курс складається з шести краєзнавчих

тем: «Твоя сім'я», «Наша школа», «Наша вулиця», «Місто (село), де ми

живемо», «Природа навколо нас», «Рідна країна». З рідним краєм

другокласники знайомляться на уроках класного читання, на екскурсіях в

природу і на екскурсії «Наше місто» («Наш колгосп», «Наша вулиця», «Наш

район»). В 3—4 класах на уроках класного читання учні продовжують

знайомитися з рідним краєм.

Особливо важливе значення для вивчення рідного краю має

«Природознавство» в 3—4 класах, яке є продовженням курсу ознайомлення з

оточуючим світом. Краєзнавчу основу програм природознавства 3 класу

становлять такі розділи, як «Природа рідного краю» та «Рослинний і тваринний

світ лісів, луків, полів, садів». Краєзнавчий зміст програми 4 класу становлять

такі розділи: «Спостереження за природою і працею людей своєї місцевості»,

«План і карта», «Різноманітність природи нашої країни», «Використання та

охорона природи людиною». Включення краєзнавчого матеріалу до програми

для початкових класів сприяє послідовному формуванню у школярів поняття

«рідний край».

Найбільше збагачують учнів молодших класів краєзнавчими знаннями

уроки природознавства, систематичні спостереження за природними об'єктами,

явищами та процесами, господарською діяльністю місцевого населення, а

також екскурсії у природу та предметні уроки.

Уже програма курсу природознавства для 3 класу передбачає організацію

позакласної краєзнавчої роботи з метою простеження зміни природних умов за

порами року (осінні, зимові та весняні екскурсії, літні завдання щодо збирання

краєзнавчого матеріалу): спостереження за природними процесами і

господарською діяльністю людини, елементарні фенологічні спостереження

тощо.

У 4 класі значно посилюється краєзнавчий зміст природознавства.

Четвертокласники знайомляться з деякими способами орієнтування на

місцевості, вивчають загальні риси будови поверхні своєї місцевості,

одержують відомості про погоду, внутрішні води, рослинний і тваринний світ

своєї місцевості. Школярі вже мають елементарні уявлення про природу і

природні багатства рідного краю, піклування Української держави про

раціональне використання природних, ресурсів та охорону природи. Під час

вивчення теми «Різноманітність природи нашої країни» використовуються

краєзнавчі знання учнів, поглиблюється і розширюється поняття «рідний край».

Четвертокласники закріплюють набуті краєзнавчі знання, збагачуються новими

знаннями, вміннями та навичками краєзнавчого характеру.

Курс «Рідний край»

Програма курсу «Рідний край» має на меті розширення, поглиблення та

узагальнення знань учнів проживу і неживу природу на вищому рівні, ніж у

початкових класах. Передбачено також завдання вчителеві — дати учням

широке коло нових знань, які можна засвоїти під час використання на уроках

місцевого краєзнавчого матеріалу.

Зміст програми курсу «Рідний край» становлять такі дев'ять тем: «Пізнай

свій край», «Твоя місцевість», «Погода», «Водні багатства», «Грунти»,

«Рослинний і тваринний світ», «Населення, освіта, наука і культура»,

«Господарська діяльність людини», «Охорона природи».

Вивчаючи курс «Рідний край» у 5 класі, школярі розширюють і

поглиблюють уявлення щодо природних умов і ресурсів рідного краю,

господарської діяльності місцевого населення. Учитель на конкретних

прикладах розкриває зв'язки, що існують між окремими компонентами

природи: показує дітям, як людина, що пізнала закони розвитку природи,

навчилася використовувати їх у своїх інтересах, цілеспрямовано перетворюючи

географічне середовище.

Програма рекомендує організацію систематичних спостережень над

явищами природи і трудовою діяльністю людей своєї місцевості, проведення

практичних робіт, виконання яких поєднується з краєзнавством і передбачає

використання місцевого краєзнавчого матеріалу. До такого виду робіт

належать:

організація спостережень за природою;

ведення календаря і щоденника погоди;

ознайомлення з роботою метеорологічних приладів;

замальовування різних видів дерев і тварин;

вивчення пам'яток культури, історії, мистецтва;

підбір літератури, ілюстрацій.

Програма передбачає проведення екскурсій з метою визначення основних

форм поверхні та властивостей гірських порід своєї місцевості; збирання

колекції мінералів; ознайомлення з місцевим сільськогосподарським чи

промисловим підприємством; вивчення грунтів, рослинності й тваринного світу

своєї місцевості. Рекомендується проведення спостережень за рослинами і

тваринами у шкільному куточку живої природи, на шкільній навчально-

дослідній ділянці та безпосередньо у природі. Все це дає змогу поглибити

знання про природу своєї місцевості, наочно переконатись, як пізнання

природи розкриває можливості людини щодо раціонального її використання,

перетворення та охорони. В учнів виробляють вміння спостерігати погоду,

замерзання і скресання водойм, за рослинами і тваринами, відмічати строки

настання кожної пори року за фенологічними даними і самостійно пояснювати

явища живої і неживої природи, набувати і закріпляти навички роботи з

географічною картою та орієнтування на місцевості, фіксувати спостереження і

складати описи об'єктів і явищ природи.

У процесі систематичних спостережень за живою і неживою природою,

учні простежують зв'язок між органічним і неорганічним світом, зв'язки та

взаємодію між компонентами природи. У дітей формуються уявлення про

єдність природи, про тісний взаємозв'язок та взаємодію її елементів, про її

безперервні зміни. Тим самим створюється необхідна основа для вивчення

навчальних предметів природного циклу географії біології, хімії та фізики.

Краєзнавчі знання, здобуті школярами на уроках у 2—5 класах і на

позакласних заняттях, є основою для здійснення краєзнавчого підходу при

вивченні графії у 6 класі.

Початковий курс фізичної географії

Курс фізичної географії у 6 класі вважається фактично першим

систематичним курсом географії в школі. Він має глибоку краєзнавчу основу.

До програми курсу входить багато загальних географічних понять, які

необхідно засвоїти шестикласникам для підготовки до вивчення краєзнавчих

курсів у старших класах. Слід зазначити, що більшість цих понять

сприймається дітьми 11—12 років без достатнього розуміння суті, особливо

процесів розвитку, взаємодії та взаємозалежності, якщо учитель не

використовує конкретного місцевого матеріалу краєзнавчого змісту.

Формування географічних понять відбувається значно легше, коли учні мають

відповідні конкретні уявлення про свій край та райони туристських подорожей,

одержані в процесі туристично-краєзнавчої роботи. Навіть загальні знання про

одиничні об'єкти рідного краю (рівнини, височини і гори, річки, озера тощо)

вчитель використовує, головним чином, як основу для формування . загальних

фізико-географічних понять. Так вчитель підводить школярів до діалектико-

матеріалістичного розуміння взаємозв'язків, що існують у природі між фізико-

географічними об'єктами, явищами та процесами, природою і суспільством.

Початковий курс фізичної географії має на меті ознайомити учнів з

методами дослідження сфер Землі (літо-, гідро-, атмосфери та географічної

оболонки), з основними компонентами природного комплексу та взаємних

зв'язків між ними, з географічними особливостями своєї місцевості (рельєфом,

кліматом, гідрографією, природним комплексом). Вже у вступній частині курсу

передбачається знайомство в загальних рисах з методами наукових досліджень

природно-географічного середовища. З цією метою передбачено організацію

систематичних спостережень у природі: за погодою, сезонними змінами висоти

Сонця над горизонтом опівдні (у двадцятих числах кожного місяця).

Програма курсу включає також проведення двох екскурсій з метою

вивчення об'єктів природи рідного краю та цілого ряду практичних робіт на

місцевості поблизу школи. Першу екскурсію проводять на початку навчального

року з метою здобуття фактичних знань про рельєф своєї місцевості: породи,

що його складають, внутрішні води. Під час осінньої екскурсії шестикласники

у польових умовах своєї місцевості вивчають форми рельєфу: породи, що їх

складають, та залягання шарів; збирають зразки гірських порід. Учні

замальовують відслонення порід, визначають окомірно і за допомогою

саморобних приладів — нівеліра та екліметра — висоту й крутість схилу. Вони

ознайомлюються також з результатами природних та антропогенних процесів,

що змінюють рельєф. Під час осінньої екскурсії проводяться і географічні

дослідження вод своєї місцевості: визначення ширини, глибини й швидкості

течії, а при відсутності її — якогось струмка. При цьому складається опис

однієї з водойм (річки, озера чи болота). Учні освоюють найпростіші методи

гідрологічних досліджень. Водночас вчитель повторює з учнями способи

орієнтування за Сонцем та за допомогою компаса. Кожний учень заповнює

польовий щоденник, вносячи в нього відомості лише про ті об'єкти, які він

особисто вивчав під час екскурсії.

З метою цілеспрямованого використання матеріалів осінньої екскурсії на

класних заняттях під час вивчення різних тем вчитель має звернути увагу не

тільки на загальний характер рельєфу своєї місцевості, а й на особливості

різноманітних його форм. При цьому, поряд з показом порід, що складають

рельєф, та залягання шарів, вчитель разом з учнями повинен пояснити процеси

утворення й розвитку окремих форм рельєфу. Разом з тим під час екскурсії

визначаються відносні висоти найбільш виразних форм рельєфу та проводяться

доступні виміри їх частин.

Цілеспрямовано ознайомлюючись на осінній екскурсії з водами своєї

місцевості, учні повинні усвідомити походження підземних і поверхневих вод,

зв'язок їх з різними компонентами навколишнього природного середовища, а в

даному випадку насамперед з рельєфом, що вивчається. Завдяки

безпосередньому ознайомленню з гідросіткою своєї місцевості учні глибше і

міцніше засвоюватимуть основні поняття про води земної суші (тема

«Гідросфера»). Використовуючи знання учнів про води своєї місцевості,

здобуті на екскурсії, вчитель робить відповідні узагальнення.

Методичне й педагогічне значення осінньої екскурсії полягає в тому, що

учні засвоюють не абстрактні поняття про рельєф і води на Землі, а конкретні

які грунтуються на власних спостереженнях. Під час уроків з курсу фізичної

географії у класі буде використано чимало матеріалу, добутого учнями на

осінній екскурсії.

З'ясовуючи в ході екскурсії значення рельєфу та вод для розвитку

природних процесів на Землі, життя і господарської діяльності людини,

ознайомлюючи учнів з конкретними прикладами їх господарського

використання, раціонального природокористування та охорони, вчитель тим

самим заохочує їх до суспільно корисної праці, до різноманітної позакласної

краєзнавчої роботи, як от: боротьба зі шкідливими природним , процесами

(ерозією грунтів та ростом ярів), спостереження за режимом річки, охорона вод

тощо. Ця робота має виховне значення. До таких робіт належать також

відновлення занедбаних колодязів, джерел і водозаборів, виявлення нових

запасів водних, ресурсів для господарського використання, розчищення від

заростей, бруду та сміття водних об'єктів або певних ділянок території поблизу

школи, створення протиерозійних ділянок тощо.

Під час осінньої екскурсії можна закласти деякі досліди тривалих

польових спостережень, наприклад над сповзанням грунту її ростом відкладів

на схилах, над ростом ярів і конусів виносу в їх гирлах, над руйнуванням

берегів річки, водою тощо. Під час весняної екскурсії на закладених восени

дослідах можна наочно переконатися в деяких змінах у рельєфі місцевості, що

відбулися внаслідок дії природних процесів та антропогенної діяльності

людини.

Доцільність проведення осінньої екскурсії на початку навчального року

перед вивченням тем програми початкового курсу фізичної географії

підтверджена експериментальне і тривалими спостереженнями. Набуті

шестикласниками конкретні географічні уявлення та поняття, зібраний ними

під час екскурсій місцевий краєзнавчий матеріал відкривають широкі

можливості для ефективнішої постановки викладання початкового курсу

фізичної географії, сприяють глибшому вивченню та міцнішому засвоєнню

навчального матеріалу учнями.

Другу обов'язкову екскурсію проводять весною після вивчення теми

«Географічна оболонка». Метою її є вивчення та опис природних комплексів,

відмінність яких зумовлена рельєфом; виявлення учнями самостійно

безпосередньо у природі взаємозв'язків компонентів природно-територіального

комплексу. Учні поблизу школи проводять вивчення та опис природних

комплексів, схилу, заплави та самої річки. Вони виявляють взаємозв'язки

різних природних компонентів у знайомому природно-географічному

середовищі (між рельєфом, гірськими породами, рівнем зволоження і

нагрівання, грунтами і рослинністю). Цьому сприяють знання, здобуті учнями

протягом навчального року. Ось чому весняну екскурсію проводять наприкінці

навчального року. Це фактично завершальний етап вивчення початкового

курсу фізичної географії. Для показу динаміки розвитку природних явищ і

процесів її потрібно планувати так, щоб маршрут збігався із маршрутом

осінньої екскурсії. В такому разі мета екскурсії буде досягнута: проведено

порівняння природних комплексів (луки, лісу, заплави річки, схилу тощо) за

рельєфом, ступенем нагрівання, зволоження, грунтами, рослинністю. Всі дані

спостережень записують у польовий щоденник.

Під час екскурсії учитель на прикладі конкретного місцевого природно-

географічного середовища формує поняття «природно-територіальний

комплекс» (ПТК), розкриває наукові основи його раціонального використання,

пізнання та вивчення сезонної ритміки й розвитку природи. Учитель уже з 6

класу поступово формує в учнів уявлення про ПТК як про складні природні

утворення, що мають різні властивості, а тому потребують диференційованого

підходу в їх господарському використанні.

На конкретному місцевому матеріалі про ПТК учитель виробляє в учнів

правильне уявлення про те, що проблеми раціонального природокористування

та охорони природи можна успішно розв'язати з урахуванням взаємозв'язків

між окремими компонентами ПТК. Ігнорування цих взаємозв'язків призводить

до порушення рівноваги в природно-географічному середовищі наслідком чого

можуть бути серйозні недоліки і невиправні прорахунки. Ось чому під час

весняної екскурсії вчитель наголошує на тому, що пізнання взаємозв'язків у

природі, ланцюгових реакцій, які виникають внаслідок дії на природу людини в

процесі її господарської діяльності, стає нині необхідним для кожної людини.

Під час вивчення теми «Зображення Землі на глобусі і карті» на

місцевості проводять такий цикл практичних робіт:

визначення азимутів за компасом; визначення напрямків за заданими

азимутами; вимірювання відстані (рулеткою, кроками, на око);

робота на місцевості з планом (орієнтування плану, знаходження на

ньому вихідної точки свого перебування та оточуючих місцевих предметів;

орієнтування за планом під час руху);

складання схематичного плану невеликої ділянки місцевості поблизу

школи (шкільного спортивного майданчика, городу або іншої відкритої

місцевості, на якій є орієнтири).

Взагалі вивчення теми «Зображення Землі на глобусі і карті» будують

майже цілком на практичних заняттях на знайомій місцевості поблизу школи і

на вправах із планами та картами рідного краю. Школярі вчаться орієнтуватися

на місцевості, складати схематичний план її невеликої ділянки. Працюючи з

планом даної місцевості, учні засвоюють умовні топографічні знаки реальної

обстановки, знаходять природні орієнтири в натурі. Використовуючи

складений самим учителем, старшокласниками або спеціалістами план

місцевості, учитель перевіряє, як учні 6 класу оволоділи уміннями: а) складати

план; б) орієнтуватися на місцевості; в) переходити з позначених на плані

місцевості точок, змінюючи своє місцеположення: г) вимірювати відстані на

місцевості пара-кроками; д) визначати азимути на .місцевості: Роботу на

місцевості виконують бригади учнів по 4—5 чоловік, бажано під керівництвом

старшокласників.

Після закінчення вивчення теми «Географічна оболонка» бажано

провести на місцевості такі практичні заняття: виявлення за матеріалами

спостережень фенелогічних строків настання пір року та аналіз за планом

місцевості природних комплексів, наприклад лугу, лісу на вододілі, болота в

заплаві річки тощо.

Програмою початкового курсу фізичної географії передбачено

проведення практичних робіт у класі на основі використання зібраного під час

екскурсій і туристських подорожей матеріалу. Так, при вивченні теми

«Зображення Землі на глобусі і карті» читається план своєї місцевості, а теми

«Літосфера» — систематизуються зразки гірських порід за окремими групами,

проводиться читання рельєфу за топографічними картами та планами,

складеними за відмітками висот і горизонталями: визначаються напрями

схилів, взаємне перевищення точок, форми рельєфу.

Для роботи із зразками гірських порід при вивченні теми «Літосфера»

потрібно мати роздавальний матеріал. Учні систематизують гірські породи

своєї місцевості і визначають їх господарське застосування.

Особливо широко використовують місцевий туристично-краєзнавчий

матеріал при вивченні такої важливої теми курсу, як «Атмосфера». Починаючи

з 5 класу, учні ведуть систематичні спостереження за погодою своєї місцевості

для накопичення багаторічних даних про елементи атмосфери. У 6 класі з

перших уроків ці спостереження щодня продовжують чергові, а під час

вивчення теми «Атмосфера» — всі учні класу. Школярі виконують такі

практичні роботи: вимірюють опадоміром кількість опадів, а снігомірною

рейкою — товщину снігового покриву; спостерігають за погодою та

обробляють матеріали спостережень (складають графіки температури, діаграми

хмарності та опадів, рози вітрів); описують погоду за день, добу, тиждень,

місяць, сезон, рік; обробляють матеріали спостережень за висотою Сонця

опівдні (у двадцятих числах кожного місяця).

За матеріалами спостережень п'ятикласники виконують таку роботу: 1)

викреслюють графік річного ходу температур повітря; 2) викреслюють графік

вітрів за місяць; 3) складають діаграму хмарності; 4) складають діаграму опадів

по місяцях; 5) описують погоду за добу, тиждень, декаду, місяць, сезон; 6)

описують фенологічні строки настання пір року у своїй місцевості.

Якщо кожний учень навіть протягом нетривалого часу систематично і

самостійно проводитиме спостереження за погодою, то абстрактні раніше

поняття наберуть конкретності, оживуть в уяві учнів зрозумілими образами,

цікавим стане їх подальше вивчення.

Систематичні спостереження за погодою та виконання рекомендованих

програмою практичних робіт з теми «Атмосфера» є базою для формування

елементарних понять про погоду і клімат.

В основу формування такого складного, але надзвичайно важливого

поняття, як «клімат», слід покласти матеріали, зібрані в результаті

спостережень учнів за погодою, а також матеріали екскурсій і туристських

походів. Поняття про клімат і кліматоутворюючі фактори під час вивчення

теми «Атмосфера» формуються на основі відомостей про погоду своєї

місцевості та її сезонні зміни, одержаних в результаті систематичних

спостережень. Зібраний фактичний матеріал дає можливість усвідомити

закономірності процесів, що протікають в атмосфері Землі, простежити

найпростіші залежності і взаємозв'язки між ними. Це, в свою чергу, допомагає

визначити різні типи погоди.

Багаторічні систематичні спостереження за погодою дають можливість

визначити й основні, характерні риси клімату своєї місцевості. Для пояснення

особливостей клімату своєї місцевості необхідне знання кліматоутворюючих

факторів, поняття про які формується насамперед з опорою на місцевий

краєзнавчий матеріал, що використовується під час вивчення попередніх тем.

На прикладах своєї місцевості і районів туристських подорожей легше

показати практичне значення вивчення погоди для господарської діяльності і

життя людини: для сільського господарства, транспорту, промисловості,

проведення будівельних робіт, забудови населених пунктів.

Таким чином, вивчення тем «Зображення Землі на глобусі і карті»,

«Літосфера», «Гідросфера», «Атмосфера» базується на місцевому матеріалі,

зібраному в процесі безпосередніх спостережень і практичних робіт учнів на

місцевості поблизу школи, а також у туристських подорожах рідним краєм,

цікавих у пізнавально-географічному відношенні районах країни. Окремі уроки

з перелічених тем проводять прямо в природі. Особливо сприятливі умови для

цього мають сільські школи.

Уроки в природі за їх методичною побудовою бувають двох типів.

1. Уроки — практичні заняття, на яких учні виконують намічені вчителем

топографічні, геологічні, геоморфологічні або гідрометричні вправи,

передбачені навчальною програмою (урок визначення азимутів за компасом;

визначення напрямків за заданими азимути вимірювання відстаней; складання

схематично плану невеликої ділянки місцевості та ін.).

2. Уроки, на яких практичні роботи не проводяться учитель використовує

природно-географічну обстановку під час бесіди за темою уроку для

формування географічних понять на природних об'єктах, явищах і процесах

своєї місцевості. Так, в результаті простого огляду на маршруті засвоюються

поняття про форми рельєфу, породи, що їх складають, залягання шарів, про

русло, заплаву, корінні береги річки, про відкритий і закритий горизонт тощо.

Знання про літосферу, гідросферу та атмосферу є основою для підведення

учнів до елементарного розуміння поняття про географічну оболонку при

вивченні однойменної теми. Вивчаючи з учнями тему «Географічна оболонка»,

учитель розкриває зв'язки між гірськими породами, рельєфом, кліматом,

водами, грунтами, рослинним і тваринним світом і на цій основі формує

елементарні уявлення про природний комплекс, головним чином з опорою на

відомий учням краєзнавчий матеріал про компоненти природи своєї місцевості,

про їх використання, раціональне природокористування та охорону (з

урахуванням причинно-наслідкових зв'язків) природно-географічного

середовища. Для розуміння ряду складних явищ і процесів, які відбуваються в

географічній оболонці, учитель наводить приклади з місцевого краєзнавчого

матеріалу, за допомогою яких показує дію цих явищ і процесів. Таким чином,

конкретні уявлення про взаємозв'язки компонентів природного комплексу учні

одержують на основі аналізу місцевого краєзнавчого матеріалу.

Узагальнюючи дані спостережень за об'єктами, явищами і процесами

природи, учні підходять до розуміння матеріальності світу як об'єктивної

реальності до розгляду об'єктів, явищ і процесів природи в їх безперервному

русі і розвитку.

Курс географії материків і океанів

Зв’язок курсу географії материків і океанів з тустично-краєзнавчою

роботою порівняно обмежений. Проте і цей курс має певні можливості для

використання конкретного туристично-краєзнавчого матеріалу. Туристично-

краєзнавча робота у 7-му класі здійснюється, головним чином, через

спостереження погодою та комплексну екскурсію з метою вивчення та опису

природних комплексів своєї місцевості, виявлення взаємозв'язків між окремими

їх компонентами, ознайомлення з використанням природних ресурсів у

господарській діяльності населення, проблеми охорони природи.

При формуванні у семикласників знань про природу материків учитель

спирається на краєзнавчий матеріал, який використовувався у курсах «Рідний

край» та в початковому курсі фізичної географії, зокрема конкретно на такий

матеріал, що характеризує: умови життя рослин (вода, повітря, світло, тепло,

мінеральні солі); вплив на рослини різних умов середовища; фенологічні

спостереження за рослинами; значення рослин ї рослинного покриву у природі,

житті людини і народному господарстві.

Продовжуючи систематичні метеорологічні і фенологічні спостереження,

учні накопичують матеріал про погоду, клімат і розвиток рослин своєї

місцевості. Порівнюючи клімат рідного краю з кліматом інших районів і країн,

учні виявляють риси подібності і відмінності, а завдяки цьому порівнянню

чіткіше уявляють різні типи клімату. При цьому використання результатів

метеорологічних спостережень щоразу має різний характер. Так, при вивченні

кліматів Європи та Азії результати спостережень місцевої погоди

використовують для підтвердження такої особливості, як континентальність

клімату цих частин світу, а під час вивчення кліматів Африки, Америки,

Австралії, Антрактиди дані метеорологічних спостережень дають змогу

вичленити відмінності, які існують між кліматом Європи та Азії, де переважає

континентальний клімат, і жарким кліматом Африки або дуже холодним

кліматом Антарктиди. Таке порівняння сприяє кращому розумінню

особливостей типів клімату тієї чи іншої частини світу. Почуттєві сприйняття

та уявлення, одержані шестикласниками у процесі метеорологічних

спостережень за місцевою погодою, учитель використовуй для конкретизації

особливостей клімату всіх материків. А порівняння кліматів віддалених

регіонів планети з місцевим кліматом допомагає глибше розкрити загальні

принципи і закономірності у формуванні кліматів Землі, систематизувати і

класифікувати погодинні кліматичні поняття. Завдяки застосуванню методу

порівняння досягається зв'язане єдиною тематикою повторення матеріалу,

засвоєного учнями у 5 та 6 класах а також під час вивчення попередніх тем у 7

класі. Відтак розширюються, поглиблюються і закріплюються знання учнів.

Разом з тим метод порівняння дає змогу школярам краще засвоїти характерні

ознаки різних кліматів, усвідомити та з'ясувати причинно наслідкові зв'язки,

залежності та закономірності.

Використання методу порівняння, поряд з іншими методами викладання,

допомагає вчителеві підвести дітей до складання оцінки різних типів клімату

для врахування їх особливостей під час господарської діяльності людини.

Використання у навчальному процесі даних, одержаних семикласниками

в результаті спостережень за місцевою погодою, конкретизує теоретичні

положення, тому учні їх краще усвідомлюють і глибше засвоюють.

У курс географії материків згідно з програмою введено ряд нових понять,

пов'язаних з поняттям «клімат»: ізотерми, пасати, кліматичні пояси, типи

кліматів та ін. У процесі туристично-краєзнавчої роботи учні вдосконалюють

набуті раніше і засвоюють нові поняття, уміння та навички спостереження за

погодою. Одночасно з вивченням нового матеріалу учні повторюють,

поглиблюють знання про клімат, засвоєні у 6 та 7 класах: про характерні

особливості сезонів, погоду та клімат, про мусони, про залежність кліматів

материків від географічної широти, від близькості розташування океанів і

морів, океанічних течій та ін. Вивчаючи тему «Загальні географічні

закономірності», вони поглиблюють знання про причини зміни пір року.

Для свідомого і глибокого засвоєння поняття про клімати різних районів

планети учні повинні зібрати потрібний матеріал про клімат своєї місцевості та

фактори його формування. Спостерігаючи за погодою своєї місцевості, учні

дістають чіткі уявлення про характерні для неї типи погоди, вчаться розрізняти

та описувати їх, описувати погоду по сезонах протягом цілого року,

пояснювати причини її формування. Учні 7 класу вчаться не тільки підмічати

особливості клімату своєї місцевості, а й пояснювати їх, набувають необхідних

умінь та навичок робити елементарні прогнози погоди на основі

метеорологічних спостережень місцевих ознак.

Метеорологічні спостереження у 7 класі доповнюються спостереженнями

за прозорістю атмосфери (ясно, серпанок, туман), і видимістю (у кілометрах), і

напрямом руху хмар (візуально), силою вітру (за флюгером), кількістю опадів і

характером їх випадання (злива, обложний дощ, мряка та ін.).

Розширення і поглиблення метеорологічних спостережень за погодою у 7

класі не тільки полегшує учня сприймання теми про клімат материків, а й

одночасно сприяє послідовності і систематичності метеорологічних

спостережень, починаючи, молодших і кінчаючи старшими класами,

забезпечує вивчення клімату в касах шкільної географії у нерозривній єдності,

чіткій послідовності та системі. Це дуже важливо для одержання школярами

глибоких і міцних знань з географії та прищеплення практичних умінь і

навичок випускникам середніх шкіл.

Спостереження за погодою у 7 класі, на відміну від подібних

спостережень у 6 класі, ускладнюються і спрямовуються на розкриття

причинно-наслідкових зв'язків. Тому головну увагу слід приділяти

спостереженням не за окремими метеорологічними явищами, за цілим

комплексом явищ, які відбуваються в атмосфері за добу, тиждень, місяць,

сезон, рік.

Метеорологічні спостереження дають можливість підвести семикласників

до висновків про те, для яких видів господарської діяльності людини

сприятливий клімат того чи іншого регіону планети, які шляхи зменшення

негативних впливів клімату на господарську діяльність людини; до спроб

елементарної господарської оцінки клімату своєї місцевості, з'ясування

можливостей раціонального використання природи та її охорони.

Курс географії материків передбачає продовження географічних

спостережень у межах рідного краю і в районах туристських подорожей з

метою застосування їх для порівняння з віддаленими і недоступними учням

природно-територіальними комплексами.

Туристично-краєзнавчий матеріал може бути використаний при

порівнянні схожих між собою або відмінних одне від одного географічних

явищ і процесів. Цей матеріал використовують для порівняння географічного

положення, рельєфу, геологічної будови, клімату, річок, грунтів, рослинного і

тваринного світу географічних областей материків. Так, розглядаючи

географічне положення материків і визначаючи географічні координати їхніх

крайніх точок, учні встановлюють, які об'єкти розташовані на однаковій широті

або довготі з їх місцевістю, або чим відрізняється географічне положення

території, що вивчається, від географічного положення місцевості, де живуть

вони самі. Порівнюючи на уроці характер поверхні і геологічної будови,

живлення річок, типи грунтів, рослинності і тваринного світу, конкретні дані

про температури і кількість опадів своєї місцевості з ідентичними даними для

територій, що вивчаються, можна викликати в учнів більш реальні уявлення

про природні особливості цих територій.

Отже, географічні дані, які характеризують ПТК віддалених районів,

будуть оцінені реально, якщо при цьому використовувались аналогічні

показники свого краю. Особливо широко можна практикувати метод

порівняння при вивченні загального огляду Євразії. Учні використовують

туристично-краєзнавчий матеріал, вивчаючи особливості природи південно-

західної частини Східної Європи, в якій вони живуть, а також природи інших

регіонів Європи.

Успішно можна використовувати туристично-краєзнавчий матеріал під

час викладання теми «Загальні географічні закономірності». Учні простежують

на конкретних місцевих прикладах взаємодію рельєфу і клімату та їхній вплив

на грунти, рослинність і тваринний світ, ознайомлюються з природною

зональністю на рівнинах і в горах (висотною поясністю). Під час багатоденних

туристських походів, наприклад у Карпатах, школярі мають можливість

детально ознайомитися з висотною поясністю середньовисотних гір, що сприяє

кращому розумінню матеріалу при вивченні інших гірських регіонів Землі. На

конкретних прикладах вивчається взаємодія та взаємообумовленість

компонентів географічного середовища у сукупності. На прикладі Карпат, де

простежується зміна елементів клімату, грунтів, рослинності та тваринного

світу з висотою, можна пояснити явище широтної зональності на Землі,

оскільки вертикальна поясність і широтна зональність змінюються майже

відповідно.

У курсі географії материків туристично-краєзнавчий матеріал

здебільшого використовують для постановки питань на початку вивчення тієї

чи іншої теми. Проте через обмеженість прямого зв'язку туристично-

краєзнавчого матеріалу з матеріалом підручника з географії материків учителі

досі його застосовують рідше, ніж при вивченні інших курсів. Вважаємо це

невиправданим, бо педагогічний досвід засвідчує, що застосування туристично-

краєзнавчого матеріалу при вивченні курсу географії материків забезпечує

глибоке засвоєння учнями питань навчальної програми.

Під кінець навчального року проводять весняну екскурсію з метою

складання комплексного опису природи на ділянках з різними умовами

зволоження та освітлення. На місцевих прикладах вивчають взаємодію

природних компонентів і підводять учнів до висновків про природні

відмінності та до з'ясування поняття про зональність. Складають найпростіший

план району екскурсії.

Весняна екскурсія поглиблює та закріплює знання учнів про окремі

компоненти природи, взаємозв’язок між ними і про значення природи для

господарської діяльності людини. Екскурсію в природу учитель може

використати також для повторення матеріалу 6 класу, зокрема таких питань, як

орієнтування, план місцевості, оболонки Землі тощо. Під час туристських

походів по рідному краю юні краєзнавці орієнтуються за компасом і місцевими

ознаками, складують план пройденого шляху, план місцевості, спостерігають

роботу текучих вод (утворення ярів та зсувів) і водночас бачать, як люди

борються із зсувами та ярами; учні також збирають колекції гірських порід,

гербарії рослин.

Аналіз роботи школи переконує, що вчителі географії проводять

екскурсії із семикласниками рідше, ніж з іншими дітьми, вважаючи, що

об'єктом вивчення географії материків є віддалені регіони і недоцільно

витрачати час на екскурсії. Не всі вони усвідомлюють, що глибина знань і

розуміння учнями зв'язків між компонентами природи в результаті екскурсії

будуть значно більшими.

Курс географії країв СНД

У процесі вивчення фізичної географії країн СНД у 8 класі зібрані учнями

у молодших класах туристично-краєзнавчі відомості поповнюються за рахунок

збирання і включення до навчального процесу додаткового матеріалу про

природно-територіальний комплекс рідного краю. Школярам дають завдання

провести певні географічні спостереження, зібрати туристично-краєзнавчий

матеріал та обробити його. Характер цих завдань визначається навчальною

програмою курсу. Використання краєзнавчого матеріалу необхідно тісно

пов'язувати з темами програми. Як свідчить досвід роботи багатьох учителів,

уроки найкраще розпочинати з вступної бесіди про свою місцевість або з

яскравого опису конкретного географічного об'єкта. Після цього слід

переходити до пояснення загальних природно-географічних понять і

закономірностей.

Під час вивчення географічного положення і кордонів держав СНД

використовують краєзнавчий матеріал про географічне положення своєї

місцевості для того, щоб показати на конкретних прикладах велике значення

географічного положення в розвитку будь-якої країни.

Вивчаючи геологічну будову, рельєф і корисні копалини країн СНД, учні

за допомогою вчителя простежують генетичні зв'язки геологічної будови та

рельєфу своєї місцевості з геологічною будовою та рельєфом тієї великої

природної території, до складу якої входить рідний край. При характеристиці

поверхні окремих країн використовують для порівняння опис місцевих форм

рельєфу.

Під час вивчення теми «Клімат країн СНД» для пояснення різних

кліматичних та погодних явищ, змін погодних умов за порами року, залежності

напрямів розвитку господарства від типу клімату, зокрема вирощування

сільськогосподарських культур, широко використовують дані багаторічних

метеорологічних спостережень за погодою своєї місцевості. У 8 класі знання

учнів про погоду та клімат значно розширюються і поглиблюються порівняно з

молодшими класами. В цьому важлива роль систематичних спостережень, які

сприяють формуванню уявлень про метеорологічні фронти, циклони та

антициклони, поповнюють знання про повітряні маси (маси, які проникли на

материк, поступово змінюють свої властивості: тиск, температуру, вологість,

прозорість тощо і перетворюються на континентальне повітря помірних

широт), про головні типи погоди.

Проводячи спостереження за погодою своєї місцевості, учні 8 класу не

тільки закріплюють і поглиблюють свої знання, а й удосконалюють уміння і

навички спостереження і передбачення погоди. Закінчується вивчення клімату

його господарською оцінкою, і б конкретних даних метеорологічних

спостережень місцевою погодою тут ніяк не обійтись.

Вивчаючи тему «Внутрішні води країн СНД», можна простежити вплив

рельєфу на формування басейнів і течій великих річок. Дані про падіння ріки,

вплив клімату на, її режим, витрати води і річний стік, бази ерозії і розвиток

річкової долини, твердий стік, джерела живлення, господарське використання

місцевих рік порівнюються з аналогічними даними по річках СНД. При

вивченні озер, підземних вод, боліт та інших водойм теж застосовується

краєзнавча підхід.

При розгляді теми «Грунти, рослинний і тваринний світ» для

характеристики природної зони, в якій розташована школа, використовують

конкретний місцевий матеріал, що характеризує грунти, рослинність тваринний

світ і весь місцевий ПТК у цілому.

Широко впроваджують туристично-краєзнавчий матеріал у процесі

вивчення природних ресурсів і питань охорони природи. Виходячи з

особливостей геологічної будови території своєї місцевості, учитель розкриває

закономірності утворення і розміщення корисних копалин в інших країнах

СНД, показує раціональне використання природних ресурсів у різних галузях

народного господарства. Питання охорони природи проходять через усі теми

загального фізико-герграфічного огляду країн Співдружності.

Навчальна програма передбачає проведення восьмикласниками цілої

системи практичних робіт та організацію однієї екскурсії. Практичні роботи,

ще базуються на краєзнавчому матеріалі, мають на меті визначення типу

гірських порід (магматичні, метаморфічні, осадочні) та складання опису їх

зразків; снігомірні знімання; спостереження погоди протягом місяця і

пояснення причин формування погоди.

Після завершення програми курсу «Фізична географія країн СНД»

проводять екскурсію, під час якої складають фізико-географічний профіль на

місцевості, роблять окомірне знімання невеликої ділянки з використанням

прямої і зворотної засічок. Під час весняної екскурсії вчитель звертає увагу на

виявлення і характеристику ПТК різного рангу (фацій, урочищ), на оцінку їх

господарського використання.

При вивченні економічної географії країн СНД туристично-краєзнавчий

матеріал також застосовують дуже широко. Роблячи галузевий огляд

господарства країн СНД, програмні питання пов'язують з місцевим матеріалом,

порівнюють дані. У процесі туристсько-краєзнавчої роботи учні привчаються

розглядати рідний край через призму головних економічних завдань, що стоять

перед нашою Україною. Отже, використання в курсі економічної географії

країн СНД туристично-краєзнавчого матеріалу має велике освітнє і виховне

значення.

Туристично-краєзнавча робота дев'ятикласників повинна бути

спрямована на вивчення місцевого виробництва. Тоді учні чіткіше

усвідомлюють закономірності розміщення і територіальної організації

виробництва, принципи економічного районування та виробничих зв'язків.

Вивчення місцевого виробництва в туристських походах і на екскурсіях досить

ефективне. Відомості про місцеве промислове та сільськогосподарське

виробництво учителі географії використовують і на уроках, що підвищує

інтерес учнів до економіки свого краю, матеріалу програми.

Туристські походи та екскурсії — важливий засіб формування

економічних понять. Так, при вивченні загальних економічних понять

важливим джерелом знань є спостереження під час виробничих екскурсій, які

розвивають в учнів уміння оцінювати з економічної точки зору галузеву і

територіальну організацію виробництва.

Ознайомлюючись з місцевим промисловим і сільськогосподарським

виробництвом, учні на конкретному матеріалі глибоко усвідомлюють такі

поняття, як продуктивність праці, валовий продукт, собівартість продукції,

виробничі витрати; спеціалізація, концентрація та кооперування підприємств;

комбінування виробництва, спеціалізація і конкретизація

сільськогосподарського виробництва на базі міжгосподарської кооперації та

агропромислової інтеграції; комплексність розвитку, комплексна механізація та

автоматизація виробничих процесів; меліорація, хімізація, енергоозброєність,

технологічний процес, поточний метод, структура виробництва, виробничі

фонди, оптимізація виробничих процесів, прибуток, чистий прибуток,

економічна ефективність, рентабельність; виробничі зв'язки,

внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки; зайнятість населення, трудові

ресурси; інтенсивний та екстенсивний напрям розвитку сільського

господарства структура господарства тощо.

Економічні знання, набуті учнями на виробничих екскурсіях, сприяють

швидкому, глибшому і більш свідомому засвоєнню форм організації та

принципів розміщення галузей господарства, територіальної організації

виробництва окремих економічних районів; та ін. Крім того, учні чітко

усвідомлюють значення внутрішньорайонних виробничих зв'язків та місцевих

підприємств у міжрайонному територіальному поділі праці, використання у

виробництві місцевих природних ресурсів.

На прикладі своєї місцевості легше підвести учнів до господарської

оцінки природних умов і ресурсів, до усвідомлення необхідності раціонального

використання і дбайливого ставлення до природних багатств.

Уміння аналізувати економіко-географічне положення, природні ресурси

найближчого до школи сільськогосподарського підприємства допомагає учня

формувати поняття «економіко-географічне положення», «природні умови»,

«природні ресурси» і давати господарську оцінку положення, природних умов і

ресурсів для розвитку і спеціалізації будь-якої іншої території.

Факти з практики господарського і культурного будівництва в рідному

краї можуть стати чудовим ілюстративним матеріалом при вивченні курсу

економічні географії країн СНД. Використовується такий туристично-

краєзнавчий матеріал: кількість і національний склад населення свого краю,

здійснення державної національної політики; характерні типи сільських

населених пунктів та їх особливості; характер будівель; розміщення населених

пунктів залежно від природних, економічних і транспортних умов; основні

трудові навички населення; підвищення добробуту, освітнього та професійного

рівня; проблеми підготовки кадрів; міграційні процеси тощо. За допомогою

місцевого матеріалу легше розкрити ряду питань, який охоплює поняття про

зростання кількості населення, його густоту, національний склад, зміни у

співвідношенні міського і сільського населення, про основні типи населених

пунктів у країнах СНД, сферу виробництва трудові ресурси, їх раціональне

використання та забезпеченість ними різних регіонів.

Практичні роботи з економіко-географічного аналізу та різноманітні

розрахунки можна провадити на основі використання статистичного матеріалу,

зібраного на місцевих підприємствах, в організаціях та установах. Краєзнавчі

знання учнів використовуються вчителем для формування у них загальних

економіко-географічних понять і набуття деяких практичних навичок (обробка

статистичних матеріалів, їх географічне оформлення та картографічне

моделювання тощо).

Зібраний краєзнавчий матеріал про місцеве виробництво дає змогу

вчителю географії проводити уроки, спираючись на уявлення, поняття і

навички, які сформувалися в учнів у процесі туристсько-краєзнавчої роботи. На

конкретних місцевих матеріалах можна чіткіше і яскравіше показати ті

фактори, які зумовили розвиток і розміщення виробництва, особливості його

територіальної організації; перейти від розрізнених висновків до виведення

загальних принципів та закономірностей розміщення і територіальної

організації господарства країн СНД.

Курс географії України

Глибоку краєзнавчу основу має новий курс географії України,

покликаний на основі краєзнавчого матеріалу допомогти сформувати в учнів

цільний географічний образ нашої країни як суверенної держави.

На практичних роботах розв'язуються задачі на визначення місцевого

часу, з'ясовуються особливості рельєфу, за тектонічною і фізичною картами на

прикладі своєї області встановлюються зв'язки між тектонічними структурами,

формами рельєфу й корисними копалинами.

Описується стан погоди та дається її прогноз за місцевими ознаками.

Проводиться екскурсія на місцеве підприємство і складається його

економіко-географічна характеристика.

Широко використовується краєзнавчий матеріал при вивченні своєї

області, зокрема при характеристиці рельєфу, клімату, внутрішніх вод, грунтів,

рослинного і тваринного світу. При вивченні природних ресурсів учитель

користується колекцією корисних копалин рідного краю, проводить екскурсію

на місця їх розробок. Місцевий краєзнавчий матеріал використовується і при

вивченні населення та господарства своєї області. По закінченні вивчення

курсу географії України складається економіко-географічна характеристика

обласного центру.

Курс економічної і соціальної географії світу

При викладанні курсу економічної і соціальної географії світу вчитель

має менше можливостей порівняно з іншими шкільними курсами для

встановлення прямого зв'язку туристично-краєзнавчої роботи із змістом

навчальної програми. Однак й тут доцільно, наприклад, застосовувати метод

порівняння, який допоможе знаходити і використовувати зрозумілі учням

конкретні факти для роз'яснення абстрактного матеріалу. Зокрема, для

деталізації господарської оцінки природних умов і ресурсів певних країн

можна з успіхом використовувати прийом порівняння природних умов і

ресурсів цих країн і своєї місцевості.

Розглядаючи аграрні відносини, учні легше орієнтуються в цьому

складному матеріалі, якщо його підкріпити місцевими прикладами. В

результаті вони швидше опановують поняття «землеволодіння»;

«землекористування» та ін.

Місцевий матеріал допомагає учням зрозуміти основні принципи

розміщення виробництва, осягнути поняття про географічне середовище та

вплив на нього суспільства в умовах науково-технічної революції.

Туристично-краєзнавчий матеріал можна використовувати при розгляді

питань міжнародного географічного поділу праці, спеціалізації та

кооперування господарства країн, форм економічного співробітництва і

взаємодопомоги; зовнішньоекономічних зв'язків між країнами. При цьому

беруться конкретні місцеві приклади ввозу і вивозу промислової та

сільськогосподарської продукції.

Характеризуючи зовнішні економічні зв'язки окремих зарубіжних країн з

країнами СНД, учитель з туристсько-краєзнавчого матеріалу може взяти багато

відомостей про економічне і культурне співробітництво рідного краю із

зарубіжними державами (експорт та імпорт сировини, промислових виробів,

сільськогосподарської продукції, обмін туристськими делегаціями, гастролі

художніх колективів, виступи спортсменів тощо). При цьому перед учителем

відкриваються більші можливості для виявлення загальних рис розвитку цих

країн, пояснення характерних особливостей територіальної організації

виробництва.

При вивченні країн туристично-краєзнавчий матеріал доцільно

використовувати для порівняння і зіставлення географічних даних (економіко-

географічне положення, розміри території, природні та соціально-економічні

умови, кількість, національний і соціальний склад населення, економічні та

культурні зв'язки тощо).

Туристично-краєзнавчий матеріал дає також змогу розширювати і

зміцнювати міжпредметні зв'язки в системі шкільних навчальних дисциплін.

Туристські подорожі збагачують учнів знаннями не тільки з географії, а й з

біології, історії, фізики, хімії, літератури та інших наук.

Тема 9. КРАЄЗНАВЧІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ

ФАКУЛЬТАТИВНИХ КУРСІВ

Усі шкільні факультативні курси за своїм змістом, організаційними

формами і методами викладання тією чи іншою мірою мають краєзнавчу

спрямованість. Велику роль вони відіграють і в професійній орієнтації учнів.

При викладанні факультативів важливо приділяти особливу увагу

самостійній роботі учнів з науково-популярною літературою. Факультативи

широко ознайомлюють учнів з економічним життям нашої країни.

Факультативні курси «Основи економіки промисловості», «Основи

економіки сільського господарства» мають на меті ознайомити школярів з

найважливішими галузями господарства і перспективами їх розвитку.

Використання краєзнавчого матеріалу сприяє здійсненню освітньо-виховних

завдань цих факультативних курсів. У зв'язку з цим особливе місце у

навчальному процесі відводиться екскурсіям, на яких учні ознайомлюються з

роботою конкретних підприємств, з їх колективами. Матеріали екскурсій

використовують для практичних робіт: складання таблиць, графіків, схем,

аналізу статистичного матеріалу, розрахунків собівартості, продуктивності

праці, прибутку, коефіцієнтів механізації, автоматизації, електрифікації,

рентабельності, ефективності виробництва тощо.

Факультатив «Основи економіки промисловості» передбачає проведення

ряду практичних робіт після екскурсії на одне з місцевих промислових

підприємств. Учні складають схему структури підприємства; аналізують

статистичні показники роботи колективу в цілому або окремих його цехів;

розраховують коефіцієнти механізації, автоматизації, електрифікації та

хімізації виробництва; аналізують статистичні дані, які відображають

ефективність науково-технічного прогресу; вивчають продуктивність праці на

підприємстві в цілому або в окремих його цехах; аналізують таблиці зростання

продуктивності праці протягом кількох років; збирають дані і викреслюють

графік зростання продуктивності праці на всьому підприємств або в окремих

його підрозділах; вивчають кадри: збирають і систематизують відомості про

освіту, професійний склад і кваліфікацію; аналізують систему оплати праці;

розглядають паливно-сировинну базу, складають схему, яка її характеризує.

Основна мета факультативу «Топографія та картографія» —

поглиблення знань тих учнів, які цікавляться іншою галуззю науки, розвиток у

них умінь використання карт. Краєзнавча спрямованість курсу сприяє

виробленню в учнів навичок вимірювальних робіт, а також навчає складати

найпростіші схеми і креслення плану місцевості в різних масштабах. Вивчення

цього факультативу підвищує ефективність всього курсу шкільної географії,

насамперед завдяки використанню краєзнавчого матеріалу при висвітленні

таких питань.

1. Роль геодезії і картографії в розвитку продуктивних сил.

2. План і карта.

3. Топографічні карти як один з видів загальногеографічних карт.

4. Спеціальні карти, їх призначення та основні види.

5. Географічні атласи, їх призначення та класифікація.

6. Краєзнавчі атласи.

На основі використання краєзнавчого матеріалу проводять такі практичні

роботи:

Вимірювання відстаней і площ за картою і на місцевості;

окомірне знімання ділянки місцевості із зображенням форм рельєфу

горизонталями;

вивчення за картою і на місцевості рельєфу, гідрографії, грунтово-

рослинного покриву, шляхів сполучення, населених пунктів;

складання топографічних планів місцевості в різних масштабах;

побудова профілю за картою і на місцевості;

опис або характеристика географічних об'єктів чи районів на основі

використання загальногеографічних і спеціальних карт своєї області (краю) та

району.

За допомогою топографічної карти своєї місцевості розв'язують такі

практичні завдання:

підготовка за картою даних для руху за азимутами, складання схем

маршруту руху;

визначення видимості точок;

побудова профілів (повного та укороченого) за заданими напрямками;

визначення за картою басейну річки меж затоплення місцевості при

підвищенні рівня води на висоту;

опис за загальногеографінною картою своєї місцевості з характеристикою

важливих географічних об'єктів;

опис за спеціальною картою різних об'єктів і явищ рідного краю.

Факультативні заняття з курсу «Топографія та картографія»

забезпечують, з одного боку, загальне підвищення картографічної грамотності і

географічної культури школярів, а з іншого — безпосередньо ознайомлюють з

професіями топографа і картографа, тобто служать професійній орієнтації

учнів.

Однією з, головних умов успіху у навчанні основ геології і підвищення

інтересу школярів до геологічної науки є краєзнавчий принцип

факультативного курсу «Геологія». Запитання і завдання цього курсу мають

переважно краєзнавчу спрямованість (вивчення геологічних особливостей,

гірських порід і корисних копалин своєї місцевості). Для підвищення

ефективності факультативу особливе значення має порівняння геологічних

особливостей рідного краю та інших місцевостей.

Краєзнавчий принцип цього факультативу сприяє досягненню його

основної мети — допомогти учням глибше вивчити основи геологічної науки і

ознайомити їх з практичним значенням геологічних знань. Місцевий

краєзнавчий матеріал допомагає учням набувати елементарних навичок

проведення геологічних досліджень і застосовувати їх на практиці.

Одержуючи основні поняття про геологічні дослідження, учні збирають

матеріали для складання геологічної карти своєї місцевості, описують місцеві

відслонення у щоденнику, наносять на топографічну карту точки спостережень,

встановлюють послідовність розміщення шарів, складають стратиграфічну

колонку, збирають і досліджують зразки гірських порід мінералів, руд, фауни

та флори, готують етикетки до них; досліджують геологічні виробки (копанки,

канави, розчистки, шурфи, бурові свердловини); безпосередньо на місцевості

освоюють геофізичні та геохімічні методи пошуків корисних копалин,

вивчають і ведуть розвідку підземних вод.

У польових умовах проводять такі практичні роботи: опис відслонень

гірських порід, включаючи взяття зразків проб і замальовування відслонень;

запис показань гірського компаса та барометра; проведення найпростіших

геологічних виробок (розчищення відслонень, копанок, канав, шурфів), їх

замальовування та опис; геологічне знімання навколишньої території з

урахуванням місцевих особливостей; складання зведеної стратиграфічної

колонки; опис геологічного розрізу; складання геологічних профілів.

Під час загальної польової практики з факультативного курсу вивчають

ділянку своєї місцевості і складають схематичну геологічну карту, колонку та

геологічний профіль. Важливе значення має при цьому прищеплення учням

практичних навичок розпізнавання мінералів, гірських порід та окам'янілостей.

Професійній орієнтації учнів сприяє вивчення розділу «Основні поняття

про геологічні дослідження» факультативного курсу. Деякі вчителі,

збільшуючи час, відведений на ознайомлення з методами геологічних

досліджень у лабораторії і на місцевості за рахунок історичної частини,

посилюють тим самим значення курсу для професійної орієнтації учнів. Велике

значення тут має організація факультативних занять на місцевому матеріалі.

В організації і проведенні факультативу особливе місце займають

екскурсії, ретельна підготовка та вміле проведення яких дає високий

навчально-виховний ефект і часто вирішує успіх занять. Цьому сприяє також

проблемний підхід до вивчення курсу. Перед учнями ставиться завдання, яке

потрібно розв'язати під час спостережень на місцевості.

Дуже цінним факультативом краєзнавчого напряму є курс «Охорона

природи». Він як за своєю суттю, так і за формами та методами організації має

краєзнавчий характер. На заняттях вивчають взаємозв'язки природи і

господарської діяльності населення. Учні освоюють метод комплексного

підходу до питання охорони навколишнього середовища. На практичних

заняттях з кожної теми використовують краєзнавчий матеріал. З цією метою

організують і проводять екскурсії на місцеві природоохоронні об'єкти

(водоочисні споруди, санітарно-епідеміологічні станції тощо), туристські

походи, під час яких у школярів виробляється культура поведінки туриста на

природі, вони засвоюють правила організації, шліфують техніку проведення

туристських походів.

Краєзнавчий характер факультативного курсу допомагає досягненню

його основної мети — систематичного поглиблення знань з питань охорони

природи. Цей курс є доповненням до уроків географії та біології, а також до

позакласних занять з цих предметів. Він покликаний сприяти озброєнню

школярів системою знань, практичних умінь і навичок охорони природи.

На основі краєзнавчого матеріалу вирішують такі завдання курсу.

1. Виховання у школярів любові до природи.

2. Розширення наукових знань учнів з основ природокористування.

3. Розвиток навичок самостійної практичної роботи у природі.

4. Розширення політехнічного кругозору.

5. Сприяння трудовому навчанню і вихованню учнів.

Одним з важливих завдань, які стоять перед слухачами факультативу, є

поширення природоохоронних знань серед учнів школи і місцевого населення.

Під час практичних занять учні вивчають місцеві природно-територіальні

комплекси, які потребують захисту від руйнування та відновлення. Слухачі

факультативу самі відновлюють і зберігають мурашники, надають допомогу

місцевим господарствам у боротьбі з ерозією грунтів, беруть активну участь в

організації та проведенні масових заходів з охорони природи.

Базуючись на знаннях про елементи і зв'язки у природних комплексах,

одержаних учнями в курсах фізичної географії, ботаніки, зоології, учитель

поглиблює їхні знання про явища і процеси, які відбуваються у природі. На

місцевих прикладах він показує, як ці процеси змінюються під впливом

діяльності людини (виробничої, містобудівної, природоохоронної тощо).

Розкриваючи зміст курсу, вчитель повинен по можливості ілюструвати

загальні наукові поняття місцевими краєзнавчими прикладами. Для цього

необхідно відбирати такі приклади, які об'єктивно характеризують діяльність

людини (її негативний вплив на природу).

У процесі вивчення матеріалу і спілкування з навколишнім середовищем

особливу увагу школярів варто звертати не тільки на матеріальну цінність

природи, а й на естетичний та моральний вплив її на людину. Необхідно

систематично навчати учнів правил окремими предметами, вогнем, вибору

місця і розміщення стоянок, користування водними джерелами, додержання

санітарна-гігієнічних норм та інших правил поведінки у природі.

Структура факультативного курсу та розподіл годин по темах залежать

від конкретних умов і специфіки навколишнього середовища. В одних школах

більше уваги варто приділяти вивченню й охороні водойм та їх мешканців, в

других — лісу, в третіх — атмосфери, в четвертих — грунтів і т. д. Залежно від

місцевих природно-кліматичних умов допускаються зміни у послідовності

вивчення окремих тем і практичних занять з курсу.

У процесі викладання факультативного курсу простежується різнобічний

вплив діяльності населення краю на навколишнє середовище у вік бурхливого

науково-технічного прогресу. Так, при вивченні теми «Охорона грунтів»

учитель звертає увагу дітей на захист грунтів від забруднення і прямого

знищення, їх меліорацію та рекультивацію, заходи держави щодо охорони

грунтів та їх виконання в області, районі, на сільськогосподарському

підприємстві. На практичних заняттях досліджують територію з еродованими

грунтами і визначають види ерозії, характерні для даної місцевості;

встановлюють причини, які викликають ерозію. Школярів ознайомлюють з

протиерозійними заходами, залучають до участі у захисті грунтів від ерозії та в

інших видах ґрунтозахисних робіт. Природні фації розглядають на прикладі

місцевих лісів, степів, лук, боліт. На конкретних прикладах вивчаються

видовий склад і взаємозв'язок всередині виду, між окремими видами та у

фаціях. На місцевих прикладах простежується вплив діяльності людей на зміни

чисельності рослин і тварин.

Під час комплексної екскурсії у природу вивчають Видовий склад

рослинного і тваринного світу та їх взаємозв'язки в межах ПТК. Екскурсію

проводять у типовий для своєї місцевості природний комплекс, наприклад у

лісовий біогеоценоз. Учням пропонуються такі завдання.

1. Описати ліс за схемою: тип, місцезнаходження, топографічне

положення, склад порід, яруси, вік, висота дерев.

2. Пояснити наявність основних лісоутворюючих порід екологічними

умовами живої та неживої природи.

3. Прослідкувати вплив географічного положення та особливостей

рельєфу на формування лісового природного комплексу.

4. Встановити взаємозв'язки між складом основних лісоутворюючих

порід дерев і розвитком трав'яного покриву з урахуванням характеру

освітленості та вологості.

5. Провести метеорологічні спостереження, під час яких визначити вид

сонячної радіації, температуру повітря, хмарність, силу і напрямок вітру. За

місцевими ознаками дати прогноз погоди на найближчий час.

6. Описати надземний покрив лісу (трави, мохи лишайники).

7. Скласти гербарій трав'яних рослин, мохів і лишайників.

8. Описати ґрунтовий розріз, з'ясувати причини формування ґрунтового

покриву.

9. Скласти колекцію ґрунтових зразків або монолітів.

10. Описати пристосованість рослинності до життя у лісі.

11. Визначити запас деревини на гектар лісу, виходячи з середніх

величин кількості стовбурів та їх об'єму.

12. Виявити, замалювати та описати шкідників лісу (паразитичні гриби,

комахи, кліщі тощо).

13. Скласти колекцію шкідників лісу.

14. Описати та замалювати птахів — «друзів» лісу.

15. Описати та замалювати промислових тварин лісу.

16. Дати рекомендації щодо охорони корисних тварин лісу.

17. Описати заходи щодо поліпшення стану лісу (боротьба із

заболоченням, чищення, лісонасадження, боротьба із захворюваннями,

знищення шкідників тощо).

18. Розробити рекомендації щодо раціонального використання лісу,

поліпшення його якісного видового складу та охорони.

У ході вивчення факультативного курсу «Охорона природи»

аналізуються природне забруднення атмосфери, вплив діяльності людей на

стан і властивості атмосфери. При цьому окремо розглядають джерела

штучного забруднення атмосфери, види забруднень (хімічні, фізичні) та їх

наслідки; вплив забрудненої атмосфери на живу природу; заходи попередження

забруднень атмосфери своєї місцевості. На практичних заняттях вивчають

вплив забрудненої атмосфери на життя у своєму населеному пункті. З цією

метою влаштовують екскурсію на місцеве підприємство для ознайомлення

школярів з джерелами забруднення повітря і технологічними методами

боротьби з ними. Ефективним видом практичної роботи може бути складання

карти своєї місцевості, на яку наносять основні джерела забруднення повітря, з

описом тих заходів, що проведені, проводяться або будуть проведені у

найближчому майбутньому для усунення осередків забруднення атмосфери.

Практичними роботами можуть бути складання топографічних планів

озеленення шкільного двору, території підшефних організацій (наприклад,

дитячих садків, дитячих будинків, будинків інвалідів тощо), а також тих

організацій, що здійснюють шефство над школою. Можна оголосити конкурс

на найкраще планування об'єктів озеленення, написання рефератів, складання

альбомів, виготовлення стендів, кінофільмів, слайдфільмів і т. п.

З метою раціонального використання та охорони лісу учні виконують

такі роботи: виготовляють та охороняють штучні гніздування, підгодовують

птахів, знищують шкідників та борються з хворобами дерев, відновлюють

лісові ділянки насадженням цінних порід дерев, очищають ліс від сміття,

збирають насіння дерев та лікарські рослини. Всі ці роботи проводяться за

домовленістю з працівниками лісового господарства і заготівельниками

сировини під керівництвом лісника або його помічника.

Робота учнів у лісі формує в них необхідні практичні і професійні

навички догляду за лісом і дбайливе ставлення до природних багатств. Вони

вчаться складати план своєї місцевості і на нього наносити умовними знаками

відповідні види дерев і чагарників. План виставляють у шкільному музеї або в

куточку «Рідна природа». Його використовують як навчальний наочний

посібник на уроках з біології та географії.

Школярі вивчають географію водних ресурсів рідного краю, стан

забезпечення прісною водою населення та окремих галузей господарства. При

нестачі водних ресурсів у краї з'ясовують її причини. Конкретно вивчають

окремі водойми своєї місцевості (природи; та штучні), розглядають проблеми

їх раціонального використання та охорони. На практичних заняттях складають

карти місцевих водних джерел (річок ,струмків, озер, ставів, колодязів, джерел

та інших водойм). Проводять обстеження водойм, учні беруть участь у

впорядкуванні їх. Організують і проводять екскурсії на водоочисні споруди і

санітарно-епідемій логічну станцію, під час яких школярів ознайомлюють з

технологічними процесами очищення вод, санітарно-гігієнічним контролем

навколишнього середовища. Учні ведуть записи, роблять замальовки,

фотографують, знімають на кіноплівку. Зібраний матеріал обробляють і

оформляють у вигляді альбомів, стендів, слайдів і кінофільмів.

Учні вивчають також процеси ґрунтоутворення, основні типи грунтів,

позитивний та негативний вплив людей на грунти, прояви ерозії грунтів

(природна і штучна), визначають види ерозії. Аналізують види забруднення і

розробляють рекомендації щодо захисту грунтів від забруднення, заходи

меліорації та рекультивації місцевих грунтів. Виявляють ефективність заходів

держави щодо охорони грунтів та їх виконання в країні, області, районі,

колгоспі (радгоспі). На практичних заняттях проводять снігозатримання на

полі, луках, у лісі, роблять порівняльний розрахунок запасів вологи на

обстежених ділянках. Досліджують території з еродованими грунтами,

визначають причини виникнення та види ерозії.

Під час вивчення факультативу учні аналізують негативні наслідки від

скорочення площ, зайнятих природною рослинністю, намічають завдання

охорони рослинних ресурсів рідного краю та раціонального їх використання і

відновлення. Під час практичних занять ведуть облік площ лісових насаджень

поблизу школи, визначають видовий склад і стан дерев та чагарників.

Школярі простежують вплив господарської діяльності людей на

тваринний світ своєї місцевості; аналізують факти зменшення або збільшення

кількості видів, зміни ареалу, скорочення видового складу; вивчають наукові,

соціальні та моральні передумови охорони тварин у країні, області, районі,

окремих господарствах; на практичних заняттях обліковують видовий склад та

чисельність місцевих птахів, що зимують; беруть участь у підгодовуванні

птахів та інших тварин, виготовленні штучних гніздувань, визначенні місць для

правильного розміщення гнізд; проводять екскурсію у заповідні місця.

Окремо учні вивчають рудні та нерудні корисні копалини свого краю, їх

раціональне використання та завдання охорони. На практичних заняттях

збирають літературу для шкільної колекції «Корисні копалини рідного краю».

Розглядають характерні відособлені природно-територіальні комплекси своєї

місцевості, розробляють заходи щодо охорони типових ландшафтів та

унікальних об'єктів природи. На практичних заняттях виявляють та

обліковують рідкісні природні об'єкти.

З метою закріплення правил поведінки у природі, засвоєння правил

організації і техніки туристських походів, як правило, вчитель географії

організовує і проводить туристський похід.

Тема 10. ШКІЛЬНИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

Шкільний краєзнавчий музей — організаційний центр краєзнавчої роботи

школи. Він є ефективним осередком навчання. Експозиція музею дає змогу з

найбільшим ефектом використати ілюстративний матеріал для глибокого

засвоєння учнями на уроках шкільної програми з географії. Музей відкриває

також великі можливості для організації самостійної творчої роботи учнів.

Після проведення екскурсій і туристських походів по рідному краю у школі

накопичується багато краєзнавчих матеріалів.

Шкільний музей є однією з форм розвитку творчої самодіяльності і

громадської активності учнів у процесі збирання, дослідження, обробки,

оформлення і пропаганди матеріалів з історії природи і суспільства, які мають

виховну і науково-пізнавальну цінність. Мета і завдання музею — сприяти

формуванню в учнів патріотизму, розширенню їхнього світогляду і вихованню

пізнавальних інтересів і здібностей, розвитку суспільно-політичної активності,

виробленню практичних навичок пошуково-дослідницької роботи,

вдосконаленню навчально-виховного процесу. Він є базою для здійснення

краєзнавчого принципу у навчанні та вихованні школярів.

Нерідко шкільні музеї є організаційними центрами краєзнавчої та

агітаційно-масової роботи серед населення. Вони тісно співробітничають з

громадськими організаціями, науковими установами та державними музеями і

відіграють значну культурно-освітню і виховну роль.

Створення краєзнавчого музею неможливе без активної пошуково-

дослідницької роботи школярів у позаурочний час. В організації музею, крім

юних краєзнавців, повинні брати участь учителі й батьки.

Найбільш поширені в школах комплексні краєзнавчі музеї широкого

профілю, експозиції яких відображають історію, природу, економіку, населення

та культуру краю. Широкий профіль музею дає можливість всебічно вивчити

рідний край і залучити до краєзнавчої роботи більшість учнів і весь

педагогічний колектив.

Шкільні краєзнавчі музеї працюють на громадських засадах, широко

використовують актив учителів та учнів. В роботі музею, як і в його створенні,

беруть участь педагогічний колектив школи, дитячі організації, батьківський

комітет і шефи.

В основі організаційної структури і керівництва роботою музею лежить

принцип самоврядування. Загальне керівництво ним здійснюють директор

школи та організатор позакласної роботи, а безпосередньо завідує музеєм

керівник, призначений директором з-поміж вчителів-краєзнавців. Спрямовує

роботу музею рада, яка обирається на загальних зборах його активу.

Робота шкільного музею тісно пов'язана з виконанням навчально-

виховних завдань, з усією позаурочною виховною роботою.

Структура музею залежить від багатьох чинників і насамперед від його

профілю та від кількості зібраного краєзнавчого матеріалу. Бажано, щоб

кожний шкільний музей відображав типовий, характерний для свого краю

матеріал. Музей — це експозиція натуральних, штучних, об'ємних і графічних

експонатів. Його розміщують в одному з приміщень школи для обслуговування

навчально-виховного процесу.

Експонати музею збирають і виготовляють в основному самі учні під

керівництвом учителів. Так школярі здобувають необхідні для самостійної

роботи знання і навички, оволодівають методами пошуково-дослідницької

роботи.

Музей працює згідно із затвердженими його радою перспективними

тематико-експозиційними та річним планами. Основою першого є шкільна

програма, окремі питання якої відображені у відповідних темах музейної

експозиції. У тимчасовій експозиції на допоміжних або додаткових стендах

подані додаткові теми, присвячені актуальним питанням суспільного та

економічного життя краю, проблемам світової політики.

Процес створення краєзнавчого музею проходить такі послідовні етапи:

розробка тематики і структури, складання тематичного і тематико-

експозиційного планів, відбір краєзнавчих матеріалів, складання колекцій та

ескізів, розміщення експонатів, оформлення експозиції. Розробляючи

тематичну структуру музею, слід згрупувати експозиційний матеріал по

відділах: історичний, географічний, етнографічний, літературний, професійно-

довідковий, а також «Вивчаємо рідний край», «Наша школа».

Відділи музею складаються з різних розділів, експозиції яких

представлені наочними матеріалами — експонатами. Останні становлять

головне багатство музею.

Одне із центральних місць шкільного краєзнавчого музею займає

географічний відділ. Пропонуємо схему оформленню та експозиції цього

відділу

І . Г е о г р а ф і ч н е п о л о ж е н н я с в о г о к р а ю

1. Положення краю на карті світу позначено стрілками, що показують

найкоротшу відстань від свого населеного пункту до екватора, північного та

південного тропіків, південного та північного полярних кіл, північного і

південного полюсів, нульового меридіана, а також до деяких столиць та

найбільших міст світу.

2. Положення краю на карті України. Показані найкоротші відстані від

свого населеного пункту до крайніх її точок, до Києва та деяких обласних

центрів.

3. Положення свого району і населеного пункту на карті області. Показані

відстані від свого населеного пункту до крайніх точок області, до районного та

обласного центрів, до центрів сусідніх адміністративних районів, а також

відстані до найбільш визначних об’єктів (пам'яток історії та природи,

заповідників, заказників тощо).

4. Положення свого населеного пункту на карті району. Показані відстані

від свого населеного пункту до крайніх точок району, найбільших сільських

населених пунктів, найближчих автобусних та залізничних станцій.

Картографічні матеріали про географічне положення свого краю

супроводяться коротким лаконічним текстом.

II. Геологічна будова, рельєф та корисні копалини

1. Таблиця геологічної хронології. Коротка історія розвитку життя на Землі.

2. Таблиця геологічних періодів, відклади яких розповсюджені в країні.

3. Схема геологічної будови та геологічний профіль краю.

4.Схема четвертинних відкладів краю.

5. Картини типових ландшафтів геологічних періодів.

6. Схема геологічного розрізу певного відслонення що відображує склад

материнських порід місцевості.

7. Геологічна колонка з натуральних зразків порід, що складають товщу земної

кори поблизу школи.

8. Схема тектоніки краю.

9. Геоморфологічний профіль.

10. Колекція корисних копалин.

11. Фізико-географічна карта краю з позначення родовищ корисних копалин.

12. Фотографії і картини типових форм рельєфі краю.

13. Матеріали до вивчення основних форм рельєф та їх опис (гори, горба, яру,

річкової долини, карстової западини тощо).

14. Слайди, які характеризують геологічну будову, рельєф і корисні копалини.

I I I . К л і м а т

1. Матеріали метеорологічних спостережень (графіки абсолютних і

середніх температур, виведених по місяцях, за рік і за кілька років; діаграми

опадів по місяцях, сезонах і роках; графіки висоти Сонця над горизонтом,

тривалості дня і ночі; діаграми стану марності по місяцях; діаграми висоти

снігового покриву по декадах; роза вітрів по сезонах і по роках; зведення про

погоду по місяцях і роках).

2. Таблиці та графіки фенологічних спостережень, фенокалендар свого

населеного пункту.

3. Місцеві ознаки і передбачення погоди.

4. Календар сільськогосподарських робіт.

5. Характеристика пір року (опис з фотоілюстраціями).

6. Опис аномальних кліматичних явищ.

7. Кліматична карта краю, на якій показано середні температури січня та

липня, річна кількість опадів.

8. Картини, фотографії, слайди та кінофрагменти, на яких зображено

місцевість і різні пори року.

9. Матеріали з питань охорони атмосфери краю.

I V . В н у т р і ш н і в о д и

1. Матеріали географічних спостережень за місцевою річкою, озером.

2. Опис джерела.

3. Макет «Утворення меандр і стариць».

4. Розріз колодязя з показом шарів і глибини залягання ґрунтових вод.

5. Макет стадій заростання озера або стариці.

6. Макет утворення болота.

7. Таблиці режиму місцевих водойм (час замерзання і скресання,

тривалість льодоставу, висоти рівня води за порами року).

8. Кругова діаграма співвідношення між різними джерелами живлення

річок.

9. Матеріали про роботу текучих вод.

10. Описи, схеми, малюнки, картини, фотографії і слайди окремих водойм

краю (джерела, річки, озера, болота).

11. Матеріали (описи, графіки, схеми, фотографії, слайди) про

господарське використання місцевих вод та їх охорону.

12. Стан і перспективи гідробудівництва.

13. Картосхема внутрішніх вод краю.

V . Г р у н т и

1. Основні типи грунтів (моноліти).

2. Зразки мінеральних добрив, які вносять у грунти.

3. Макети, таблиці, графіки, фотографії, слайди, що характеризують суть

агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення родючості грунтів.

4. Меліорація та охорона грунтів.

5. Картосхема грунтів краю.

6. Матеріали про дослідження грунтів та підвищення їхньої родючості на

пришкільній навчально-дослідній ділянці.

V I . Р о с л и н н і с т ь

1. Схема формування та розвитку рослинного світу краю.

2. Зразки дерев та чагарників з поздовжніми і поперечними зрізами.

3. Гербарій зразків природної та культурної рослинності.

4. Матеріали про господарське використання рослин.

5. Макети фітоценозів лісу, лугу, поля, болота, річки або озера.

6. Гербарні зразки рослин різних фітоценозів (лісу, лугу, болота,

водойми, населеного пункту).

7. Гербарій та календар збирання основних лікарських рослин.

8. Зразки плодів і насіння культурних рослин.

9. Гербарій рослин-паразитів і напівпаразитів.

10. Гербарій отруйних рослин.

11. Малюнки й муляжі їстівних та отруйних грибів.

12. Матеріали (описи, схеми, макети, фотографії, слайди), що

розкривають зв'язок між рослинами та умовами зовнішнього середовища.

13. Картини, фотографії, слайди та кінофрагменти, на яких зображено

окремі ділянки рослинного покриву.

14. Картосхема поширення на території краю видів рослин, які

охороняються і занесені у Червону книгу.

15. Картосхема рослинності краю, на якій показано площі, зайняті

полями, луками, болотами, лісами.

V I I . Т в а р и н н и й с в і т

1. Схема еволюційного розвитку тваринного світу краю.

2. Картини, рисунки, фотографії, слайди основних представників

тваринного світу лісу, поля, болота водойми, населеного пункту.

3. Чучела звірів та птахів.

4. Колекції комах — шкідників лісу, поля, саду.

5. Колекції жуків і метеликів.

6. Картини, рисунки, фотографії і слайди промислових тварин.

7. Скелети ссавців, птахів, плазунів, земноводних і риб.

8. Гнізда птахів.

9. Матеріали, що характеризують користь птахів.

10. Матеріали, що характеризують згубну діяльність шкідників.

11. Картини, фотографії та слайди місцевих порід свійських тварин.

12. Зоогеографічна картосхема краю.

13. Картосхема поширення на території краю рідкісних тварин, занесених

у Червону книгу.

V I I I . Л а н д ш а ф т

1. Картини, фотографії, слайди і кінофрагменти, на яких зображено

типові ландшафти краю.

2. Літературний опис характерних ландшафтів.

3. Ландшафтна картосхема краю.

4. Матеріали про антропогенне перетворення ландшафтів.

I X . О х о р о н а п р и р о д и

1. Описи картин, фотографії, слайди, кінофрагменти, на яких зображено

пам'ятки природи, рослини-релікти, інтродукти, ті види рослин і тварин, що

охороняються.

2. Природоохоронна карта свого краю, на якій показані охоронні

території різного функціонального призначення (природні парки, заповідники,

заказники, пам'ятки природи, місця поширення рослин і тварин, що

охороняються).

3. Матеріали, які висвітлюють участь школярів в охороні природи краю.

X . Н а с е л е н н я к р а ю

1. Діаграми зміни кількості міського і сільського населення за віком,

освітнім рівнем, професійним та національним складом.

2. Топономіка населених пунктів.

3. Основні типи сільських населених пунктів за функціональними

особливостями.

4. Картосхема розселення населення з показом дат виникнення населених

пунктів.

5. Картосхема густоти населення.

6. Знатні люди краю.

7. Дошка пошани школи.

X I . Г о с п о д а р с т в о к р а ю

1. Матеріали, які характеризують рівні розвитку окремих галузей

господарства.

2. Зразки продукції місцевих промислових і сільськогосподарських

підприємств.

3. Схеми технологічного процесу і виробничі зв'язки окремих

промислових підприємств.

4. Комплексна економіко-географічна характеристика найважливіших

промислових підприємств.

5. Діаграми зростання та структури посівних площ, рівня механізації

сільськогосподарських робіт.

6. Картосхеми посівних площ основних сільськогосподарських культур.

7. Діаграми поголів'я худоби та зростання виробництва продукції

тваринництва.

8. Список сільськогосподарських підприємств.

9. Комплексна економіко-географічна характеристика підприємства.

10. Діаграми доходів підприємств та їх працівників.

11. Нове будівництво на селі: фотографії, слайди та опис нових будинків і

споруд.

12. Фотографії кращих людей села.

13. Шляхи сполучення і транспортне будівництво.

14. Матеріали дослідницьких робіт учнів на пришкільній ділянці.

15. Картосхеми промисловості.

X I I . К у л ь т у р а к р а ю

1. Діаграми кількості шкіл, вищих і середніх спеціальних навчальних

закладів, будинків культури, клубів, театрів, кінотеатрів, кіноустановок,

лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів, дитячих садків-ясел, засобів

теле- і радіозв'язку.

2. Книги, художні статті, підшивки газет, набір листівок, малюнків,

фотографій, слайдів, кінофільмів, присвячених своєму краю.

3. Картосхеми закладів освіти, культури, зв'язку та медицини.

Оформлення та експозиція відділу «Вивчаємо рідний край»

У цьому відділі збираються та експонуються матеріали, які розповідають

про туристсько-краєзнавчу роботу в школі.

1. Літопис туристично-краєзнавчої роботи.

2. Хронологічні таблиці про експедиції, туристські походи та екскурсії;

діаграми збільшення кількості їх учасників.

3. Щоденники експедицій, туристських походів та екскурсій.

4. Матеріали краєзнавчого вивчення рідного краю (описи, доповіді,

реферати, фотографії, слайди, кінофільми, магнітофонні записи).

5. Картосхеми маршрутів експедицій, туристських походів та екскурсій.

6. Тематика, плани і звіти роботи краєзнавчого товариства (гуртка).

7. Діаграма охоплення учнів краєзнавчою роботою по роках і класах.

8. Стенд «Кращі краєзнавці».

9. Матеріали про краєзнавчі конференції, зльоти, семінари, вечори.

10. Літературні джерела та матеріали періодичної преси, які

відображають краєзнавчу роботу школи.

11. Нагороди та інші відзнаки за туристично-краєзнавчу роботу.

12. Бібліографія про рідний край.

13. Матеріали про підготовку школярів до експедицій, туристських

походів та екскурсій.

14. Способи орієнтування за місцевими ознаками (за пнями, стовбурами і

кронами дерев, рослинами-компасами, грибами, мурашниками, валунами

тощо).

Оформлення та експозиція відділу «Наша школа»

1. Географічне положення. Стрілками показані найкоротші відстані до

Києва, столиць сусідніх держав, найбільших міст країни, обласного та

районного центрів.

2. Топографічний план мікрорайону школи.

3. Топографічний план пришкільної ділянки.

4. Опис історії школи.

5. Матеріали, що характеризують навчально-виховну роботу школи в

окремі періоди і роки.

6. Опис досвіду роботи найкращих учителів та учнів школи.

7. Матеріали, що характеризують суспільно корисну та культурно-

освітню роль школи в рідному краї.

Оформлення та експозиція професійно-довідкового відділу

1. Стенд з описом найбільш поширених і потрібних у краї професій.

2. Матеріали, що показують систему оволодіння масовими

спеціальностями.

3. Передовики виробництва та їхні досягнення.

Створення шкільного краєзнавчого музею — це вища стадія туристично-

краєзнавчої роботи школи, а не її завершення. Нові педагогічні завдання

вимагають нових форм туристично-краєзнавчої діяльності. Музей повинен бути

постійною творчою лабораторією всього шкільного колективу, робота якого

будується на основі цілеспрямованості та ініціативи вчителів і учнів.

Головне завдання ентузіастів-краєзнавців — постійне поповнення,

оновлення та вдосконалення експозиції музею. Зміни в природі та житті людей

є невичерпним джерелом поповнення експозиції новими матеріалами. Лише за

таких умов можна вважати, що туристсько-краєзнавча робота в школі

поставлена на належний рівень і музей успішно виконує покладену на нього

навчально-виховну роль.

У пошуково-дослідницькій роботі вчителів та їх вихованців меж немає.

При цьому пошук матеріалів, повинен проводитися планомірно, постійно і

цілеспрямовано.

Розповіді про експонати музею на засіданнях краєзнавчого гуртка

(товариства), використання його матеріалів на уроках географії та з інших

шкільних дисциплін помітно підвищує інтерес учнів до краєзнавчої роботи.

Збирання матеріалу, що стосується краю, проводиться не тільки членами

краєзнавчого гуртка (товариства), а й багатьма учнями інших гуртків, а також

батьками.

Навчальна робота шкільного краєзнавчого музею передбачає вивчення

краєзнавчих тем та розділів природознавства, фізичної та економічної географії

з використанням експонатів музею на уроках.

Отже, шкільний краєзнавчий музей має велике значення у підготовці та

проведенні уроків географії краєзнавчий матеріал дає змогу вчителю географії

добре підготуватися до уроків і широко використовувати його у процесі

викладання. Наприклад, мінерали і гірські породи, зібрані в музеї,

демонструються на уроках у всіх класах, де вивчають географію, при вивченні

корисних копалин району, області, країни.

На матеріалах краєзнавчого музею проводиться практичне заняття у 6

класі з опису гірських порід і матеріалів. Під час вивчення теми «План і карта»

(6 клас) чудовим наочним матеріалом є туристська карта, складена учнями

старших класів. За місцевим календарем погоди та схемами фенологічних

спостережень шестикласники визначають різницю між поняттями «погода» та

«клімат». На основі матеріалів краєзнавчого музею доцільно розпочати

вивчення природних зон у 6 класах з помірної зони.

Важко переоцінити роль експонатів краєзнавчого музею при вивченні

географії України. Дуже легко вивчати свою область у краєзнавчому музеї, де

все під руками: різні колекції, схеми, карти та інше наочне приладдя,

виготовлене та зібране руками юних краєзнавців. У дослідників рідного краю

виховується почуття гордості за свої знахідки, палке бажання поповнити музей

новими експонатами.

Збагачують музей цікавими експонатами і далекі туристські подорожі, які

залучають учнів, колись байдужих, до краєзнавства і туризму.

Створення шкільного краєзнавчого музею вимагає від учителів великої

організаторської роботи. Щодо цього цікавий досвід учителя географії

Кіцманської СШ № 1 Чернівецької області В. С. Місевича. Він створив

найкращий в області шкільний краєзнавчий музей, на базі якого діє

Кіцманський районний музей

Тема 11. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ

ТУРИСТСЬКИХ ПОХОДІВ (ПОДОРОЖЕЙ) ШКОЛЯРІВ

Останнім часом туризм дедалі впевненіше входить у життя школи,

посідаючи вагоме місце у позакласній позашкільній виховній роботі. Однак,

незважаючи на те, що дитячий туризм у багатьох школах став одним з

важливих засобів всебічного розвитку учнів, питання педагогіки туризму ще й

досі мало розроблені. Тому одним із завдань даного посібника є постановка

проблем у цій галузі.

Екскурсійно-туристична робота характеризується комплексом

позитивних моментів педагогічного процесу; вона розширює і збагачує

кругозір учнів, активізує їхню розумову діяльність, сприяє розвитку в них

цінних якостей (колективізму, товариськості, взаємовиручки, поваги один до

одного тощо), виховує вольові якості, розвиває інтелект, прищеплює уміння

самостійно робити висновки на основі спостережень, виробляє практичні

навички (уміння орієнтуватися на місцевості, вибирати місце та розбивати

бівуак, готувати їжу, надавати першу медичну допомогу потерпілому тощо),

розвиває естетичні смаки, залучає дітей до доступних для їх віку форм

пошуково-дослідницької роботи, забезпечує фізичний розвиток, загартовує

організм; тісно пов'язує навчання з життям; поглиблює процес трудового

виховання; зміцнює міжпредметні зв'язки.

Всі ці позитивні сторони екскурсійно-туристської роботи сприяють

підвищенню ефективності навчально-виховного процесу в школі.

Організація подорожі

Мета і завдання. Залежно від змісту і напрямів роботи краєзнавчого

товариства чи гуртка перед учасниками майбутньої подорожі ставиться певна

мета. Вона передбачає ознайомлення на місці з районом подорожі, пошуково-

дослідницькі роботи, забезпечення фізичного розвитку, спортивного

вдосконалення, здорового відпочинку школярів тощо. Виходячи з поставленої

мети, визначають конкретні завдання. Вони можуть бути різними, залежно від

віку та фізичної підготовки учасників туристської подорожі, її складності

тривалості, від фінансових можливостей, забезпеченості належним

спорядженням та високоякісними продуктами харчування, а також інших умов.

Ні в якому разі головною метою туристської подорожі не може бути

розважальна. Важливою умовою будь-якої подорожі є дослідження рідного

краю чогось іншого району, виконання суспільне корисної роботи.

Туристська подорож, як правило, передбачає не одне завдання. Проте

головне з них — це виконання прикладних пошуково-дослідницьких робіт.

Учасники подорожі нерідко виконують завдання різних державних організацій,

установ, місцевих Рад народних депутатів, науково-дослідних інститутів,

вищих навчальних закладів тощо. Керівник та учасники подорожі повинні

добре знати, яку пошуково-дослідницьку і суспільно корисну роботу можна

виконувати під час мандрівки. Всі мають усвідомити, що кожна туристська

подорож — це поглиблене пізнання Батьківщини.

Мандруючи своєю країною, учні ознайомлюються з її героїчною

історією, унікальною природою, творчою працею людей, важливими

проблемами і досягненнями господарства.

Вибір і вивчення району подорожі. У підготовчий період вибирають і

вивчають район майбутньої подорожі. При цьому її керівники повинні знати,

що забороняються далекі подорожі, якщо учні не ходили у туристські походи

по своєму краю. Лише з нагромадженням туристського досвіду можна

планувати багатоденні подорожі за межі області. Крім того, для здійснення

далекої подорожі всі її учасники повинні виконати норматив «Турист».

Таким чином, розпочинати подорожі найкраще у своєму районі чи

області. Перші місцеві походи не потребують тривалого часу на під'їзди,

великих витрат на переїзди і туристське спорядження. А після походів по

рідному краю можна вибирати для подорожей інші райони країни. Перевага

надається тому, який має найбільший пізнавальний інтерес. Разом з тим слід

враховувати його віддаленість від своєї місцевості, наявність зручних шляхів,

час перебування, транспортні та інші витрати.

Вибраний район майбутньої подорожі детально вивчають за допомогою

науково-популярної літератури, довідників, путівників, періодичних видань,

метеорологічних спостережень, лоцій річок та озер, картографічних матеріалів

тощо. Корисними порадниками можуть бути журнал «Мир путешествий», а

також письмові звіти туристських груп про подорожі в цьому районі. У таких

звітах можна почерпнути довідкові відомості про подорож, її організацію та

район, його туристські можливості, екскурсійні об'єкти; знайти технічний опис

маршруту, графік руху, поради щодо подолання природних перешкод,

транспортне сполучення, кошторис, списки групового та особистого

спорядження, перелік продуктів харчування, склад ремонтного набору та

похідної аптечки; підсумки подорожі, висновки та вказівки.

Район подорожі рекомендуємо вивчати всім складом її учасників.

Колективне вивчення згуртовує групу, поглиблює процес засвоєння

необхідного матеріалу, потрібного для кращого сприймання та пізнання

побаченого. На основі опрацьованого матеріалу складають географічний опис

району майбутньої подорожі, до якого включають дані про природні умови,

передусім про рельєф місцевості, перепади температури у місцях, де пролягає

маршрут походу, про кількість опадів, найбільш імовірну погоду на всі дні

продовження маршруту, місцезнаходження екскурсійних об'єктів.

Плануючи подорож, керівник встановлює прямі контакти з місцевими

установами та організаціями, повідомляє письмово про намічені строки

подорожі, робить запит про надання відомостей, які допоможуть до неї

підготуватися (про тип і стан шляхів сполучення та засобів зв'язку, можливість

придбання на місці спорядження і продуктів харчування та ціни на них тощо).

З'ясовує також питання про проведення під час подорожі суспільно корисної

роботи, організовує переписку з учителями та учнями шкіл, краєзнавцями,

старожилами, лісниками, мисливцями. Попереднє детальне вивчення району

подорожі потрібне для розробки маршруту туристського походу, так для

гарантування його безпеки.

Розробка маршруту походу. Після детального вчення району

майбутньої подорожі вибирають і розробляють маршрут, визначаючи

насамперед його часткову та кінцеву точки, а також основні через які він

проходитиме. Обираючи маршрут, керуються метою та завданнями подорожі.

При цьому слід пам'ятати про тривалість походу, фінансові можливості

туристську підготовку та засоби пересування. Основною вимогою до вибору

туристського маршруту є його пізнавальне значення. Розробляючи маршрут,

керівник намічає можливі місця ночівлі, екскурсійні об’єкти для огляду,

зустрічі з місцевим населенням ознайомлення з його життям та побутом.

Складність маршруту походу повинна відповідати стану фізичної

підготовленості учасників і набутому ними досвіду. Саме від цього залежить

категорія складності походу. Якщо його учасники мають досвід проходження

простих маршрутів, то плануються складніші. Виходячи з цього збільшують

протяжність маршруту, передбачають додаткові природні перешкоди. При

подоланні гірських перевалів, перешкод на пересіченій місцевості, лісових і

заболочених ділянок туристи повинні розраховувати насамперед на власні

сили, досвід та уміння. Однак навіть при задовільній фізичній підготовці

учасників походу не варто захоплюватися складними маршрутами, особливо по

безлюдній місцевості. Це ускладнить подорож, обмежить можливості

детального ознайомлення з наміченими для огляду цікавими об'єктами,

порушить календарні строки походу, викличе фізичну перевтому дітей,

моральне їх незадоволення, а то й призведе до виникнення надзвичайних

ситуацій, які можуть мати негативні наслідки.

При плануванні маршруту намічають поступове зростання протяжності

та складності природних перешкод. Проходження технічно найскладніших

ділянок планується на другу третину походу, оскільки до цього маса рюкзака

ще велика та й учасники походу ще не повністю увійшли у робочий ритм

переходів. На цій частині маршруту передбачається подолання найважчих

ділянок, відвідання найбільшої кількості екскурсійних об'єктів. На 4—5-ту

добу планується перша днівка для відпочинку, припасування та лагодження

спорядження.

Плануючи маршрут, треба дотримуватися такої практики, щоб по

можливості зменшити навантаження на учасників походу. Для цього

заздалегідь намічають пункти, куди можна надіслати поштою або транспортом

частину продуктів і де можна поповнити їх каси. Рекомендується також

створювати базові табори, з яких проводити радіальні маршрути з мінімальним

навантаженням. Окрім основного маршруту подорожі планують полегшений

запасний варіант. Він знадобиться тоді, коли неможливо буде йти основним

маршрутом через хворобу, одного з учасників походу через несприятливі

природно-погодні умови (погіршення погоди, розлив річок, підвищення

лавинонебезпечності, пожежа в лісі тощо).

Залежно від конкретних умов, специфіки подорожі, підготовленості

групи обирають і тактичний варіант маршруту: лінійний (наскрізний);

радіальний або лінійно-радіальний; кільцевий. Лінійний маршрут - це такий, у

якого початкова та кінцева точки розташовані в протилежних кінцях. Він

передбачає проходження значних відстаней, що дає можливість досить повно

ознайомитися з районом подорожі. Лінійні маршрути найскладніші, але й

найбільш пізнавальні. Тому ними найчастіше користуються у практиці

туризму, незважаючи навіть на певні незручності (на таких маршрутах немає

можливості створювати базові табори, де можна залишити частину вантажу та

поповнити запаси продуктів).

Радіальний маршрут передбачає кількаденні походи від базового табору,

далекі екскурсії або розвідувальні виходи з відхиленням від основного

маршруту. Радіальні виходи, як правило, роблять від основного маршруту для

огляду цікавих у пізнавальному значенні об'єктів.

Кільцевий варіант характерний тим, що початок і кінець маршруту

розташовані в одній точці. Він зручний, бо туристи повертаються в початкову

точку походу, де можна заздалегідь замовити квитки на зворотний шлях.

Одна з обов'язкових вимог до туристського маршруту — наявність

зручних під'їздів і підходів. При цьому дотримуються такого правила: час на

під'їзди до маршруту та на зворотний шлях, а також транспортні витрати не

повинні перевищувати чверті затрат часу та коштів на всю подорож. ;

Під час розробки майбутнього маршруту орієнтовно визначають

категорію його складності, користуючись нормативами, вказаними у Правилах

організації самодіяльних туристських подорожей (для школярів від І до III

категорії). Складність маршруту насамперед від рівня туристської підготовки

учасників і керівників.

У походах І категорії складності дозволяється брати участь здоровим

дітям віком від 14 років. У походах II категорії допускаються діти віком від 15

років причому група випускається на маршрут, якщо 3/4 її складу брали участь

у поході І категорії, а інші виконали норматив «Турист». У туристський похід

ІІІ категорії складності мають право виходити діти не молодші 16 років. При

цьому склад групи повинен бути таким: 2/3 юних туристів брали участь у

поході II категорії складності.

Основними чинниками, що характеризують категорію складності

туристського маршруту, є загальна його довжина та протяжність ділянок з

природними перешкодами. На пішохідних маршрутах це ділянки з дуже

пересіченою місцевістю, наявністю буреломів та завалів, стелюхів або

чагарників, заболочених земель, осипів, скельних виходів, гірських перевалів,

переправ через водні перешкоди тощо. Природними перешкодами для лижних

подорожей є: снігова цілина, на якій потрібно прокладати лижню; дуже

пересічена місцевість, ліс з густим переліском, бурелом; суворі погодні умови

(низька температура, сильні вітри, висока вологість повітря) ; відсутність дров.

Чинники, що визначають складність гірської подорожі: кількість

перевалів і трудність їх подолання, складність і тривалість підходів до них,

кількість ночівель вище снігової лінії, середня та максимальна висота

маршруту, наявність палива на бівуаках, тривалість перебування на висоті.

До природних перешкод у водній подорожі належать швидкість течії

річки, наявність перекатів, порогів, бистрин, завалів, волоків тощо. При

визначенні складності водного маршруту враховуються також греблі, шлюзи,

заплави, розсипний сплав; рух проти течії за допомогою жердин або мотузки;

складність підходу до початку водного маршруту; рух по відкритих водних

просторах (море, озеро, водосховище) на віддалі, що дорівнюють денному

переходу або перевищують його.

Траса маршруту подорожі повинна проходити через найзручніші

природні шляхи (польові дороги, стежки, долини річок, струмки, обладнані

переправи через водні перешкоди, гірські перевали), а також населені пункти,

бази, метеорологічні станції, гідромости. Проміжні населені пункти та

різноманітні бази і станції є опорними пунктами для туристських груп. У них

туристи влаштовують ночівлі та днівки, лагодять і припасовують спорядження,

поповнюють запаси продуктів телеграфують про проходження маршруту.

Маршрут наносять на карту району подорожі, причому за картою та

описами виявляють всі можливі ділянки з природними перешкодами та

підраховують загальний кілометраж. Для кращого дослідження географічної

обстановки вздовж маршруту виготовляють «маршрутну стрічку». Відмірюють

по обидва боки маршрутної лінії невеликі відрізки завдовжки 10-15 км і

переводять їх на кальку або прозорий папір, Стрічку можна виготовляти з

кількох частин, але обов'язково на кожній ставити стрілочку, яка б вказувала

напрямок «північ — південь». Стрічка розміром приблизно 30X150 см

складається гармошкою. На неї можна детально наносити географічні відомості

про маршрут.

Враховуючи наявність природних перешкод, рівень фізичної і технічної

підготовленості учасників походу, масу їхніх рюкзаків, темп руху, час для

пошукової роботи, розташування населених пунктів і наявність екскурсійних

об'єктів, для огляду яких необхідні зупинки, розробляють календарний план

походу, графік руху в цілому і денних переходів зокрема. При цьому потрібно

залишати резервний час на випадок негоди, непередбаченої природної

перешкоди, хвороби когось з учасників походу тощо. Для п'яти-, семиденного

походів рекомендується мати в резерві один день, а для двотижневого — два

дні.

Складаючи графік руху, потрібно керуватись таким правилом: тривалість

подорожей для учнів 7— 8 класів не повинна перевищувати 20 днів з добовими

переходами 14—16 км, а для учнів 9—10 класів — 30 днів з добовими

переходами 17—18 км.

Розроблений маршрут детально обговорюється на зборах групи та

затверджується на педагогічній раді школи у присутності всіх учасників

подорожі. Тут учителі історії, біології, літератури та інших предметів можуть

давати завдання групі щодо вивчення питань і збирання матеріалів, цінних для

школи.

Після розробки маршруту складають план подорожі, який відображає

головні завдання походу (пізнавальне, спортивне, суспільне корисне). У плані

конкретизують краєзнавчу та суспільне корисну роботу на маршруті,

перелічують екскурсійні об'єкти для відвідування, подають відомості про

маршрут, графік руху подолання природних перешкод тощо.

Формування групи та розподіл обов'язків. Практика свідчить, що

найкраще, коли у групі 12—16 чол. Наявність більшої кількості учасників

викликає певні труднощі під час переїздів, ночівель тощо. Важливо, щоб

учасники подорожі були приблизно однакові за віком, фізичною та

спеціальною підготовкою, витривалістю, психологічно сумісні. Бажано, щоб

вони були об'єднані спільними інтересами.

З виховною метою до складу групи можна включити учнів з низькою

успішністю та недисциплінованих. Нерідко такі учні, потрапляючи у

згуртований дитячий колектив, починають відчувати себе повноцінними його

членами і докорінно змінюють свою поведінку та ставлення до навчання,

виявляють певні інтереси і здібності. Чимало так званих «важких» учнів

поліпшують успішність, стають активними туристами-краєзнавцями та

помічниками учителів.

Важливим моментом в організації подорожі є розподіл обов'язків у групі.

При цьому повинні бути враховані туристський досвід, фізичні дані, практичні

навички, бажання виконувати ті чи інші доручення.

К е р і в н и к а г р у п и призначає та затверджує педагогічна рада. Це

один з учителів, ним може бути і один з батьків або представник шефської

організації. Керівник відповідає за підготовку і проведення подорожі, формує

групу та організовує всіх її членів. Він відповідає за безпеку учасників

подорожі та успішне проходження маршруту. Після закінчення подорожі

керівник очолює підготовку звіту.

З а с т у п н и к о м к е р і в н и к а може бути вчитель, лаборант, батько

якогось учня, представник шефів, студент-практикант, досвідчений учень тощо.

Заступник є головним помічником керівника його розпорядження

обов'язкові для всіх учасників подорожі, довше діє відповідно до рішень

керівника. У разі відсутності керівника на окремих етапах підготовки до

подорожі або у випадку тимчасового поділ групи на маршруті він виконує роль

керівника.

З а в г о с п відповідає за харчування групи: закупляє продукти,

розподіляє їх по рюкзаках, веде облік продуктів, турбується про їх збереження і

поповнення на маршруті, в разі необхідності разом з керівником

перерозподіляє продукти в поході.

В і д п о в і д а л ь н и й з а с п о р я д ж е н н я відає обліком і ремонтом,

турбується про збереження спорядження.

Ш е ф - к у х а р відповідає за складання меню, приготування їжі та

збереження кухонного інвентаря, разом із завгоспом стежить за збереженням,

витратою та поповненням продуктів.

С а н і н с т р у к т о р ще до початку подорожі знайомиться із засобами

першої допомоги хворому або потерпілому: комплектує, зберігає та поповнює

похідну аптечку; видає ліки, стежить за здоров'ям членів групи, виконанням

юними туристами санітарно-гігієнічних правил; дбає про санітарний стан

бівуаку, а в разі потреби разом з керівником групи або його заступником надає

першу медичну допомогу хворому або потерпілому.

К о р е с п о н д е н т веде щоденник подорожі, у який записує події, що

відбулися в поході, складає хронометраж ходових днів. Щоденник може

доповнюватися записами інших членів групи.

Ф о т о г р а ф відповідає за виготовлення фотографій для звіту, альбомів

і стендів.

К і н о о п е р а т о р відповідає за кінознімання та виготовлення

кінофільму.

Х у д о ж н и к проводить замальовки в поході та складає «кроки»

маршруту (окомірне знімання траси).

П о л і т і н ф о р м а т о р забезпечує групу свіжими газетами та

організовує їх читання.

К у л ь т о р г а н і з а т о р відповідає за культмасову роботу (вечори

туристських пісень біля багаття, концерт художньої самодіяльності для

місцевих жителів), проводить культпоходи в кіно та театри, турбується про

відвідання музеїв.

Ф і з о р г проводить ранкову зарядку, влаштовує спортивні і туристські

ігри й змагання серед учасників подорожі, а також з місцевими жителями.

К о с т р о в и й відповідає за своєчасне розпалювання вогнища за будь-

яких погодних умов і гасіння його .

З метою кращої організації руху на маршруті призначають

направляючого та замикаючого. Це переважно досвідчені учні, добре фізично

розвинені та витривалі. Бажано, щоб вони мали певний туристський досвід.

Направляючий задає та регулює темп руху, а замикаючий стежить за тим, щоб

під час руху групи на маршруті не було відстаючих. В разі потреби замикаючий

надає допомогу відстаючим.

Для проведення пошуково-дослідницької роботи призначають

відповідальних за окремі види робіт і спостережень залежно від інтересів,

здібностей, нахилів і знань того чи іншого учня: топограф, геолог, метеоролог,

гідролог, ґрунтознавець, ботанік, зоолог, ландшафтознавець, історик, етнограф,

економіст-географ тощо.

Розподіляючи обов'язки, керівник повинен враховувати цінну ініціативу

юних туристів. Він дає більше персональних завдань і вимагає особистої

відповідальності кожного. У невеликих за кількістю групах виконання

обов'язків може поєднуватися. Розбивкою бівуаку, заготівлею дров,

забезпеченням водою, приготуванням їжі та іншими господарськими роботами

займаються по черзі всі учасники подорожі — чергові. Кожний член групи

повинен навчитися виконувати ці нескладні господарські справи, сумлінно

виконуючи обов'язки. Це знадобиться в житті.

В разі потреби в нічний час встановлюються по черзі змінні чергування.

Чергові підтримують багаття, охороняють нічний відпочинок товаришів,

сушать їхній одяг і взуття, своєчасно готують сніданок і будять групу. Для

збереження сил учасників походу і кращого нічного відпочинку можна не

організовувати нічних чергувань. Так роблять перед або після важких

переходів, якщо цьому сприяють похідні умови (віддаленість бівуаку від

населених пунктів, відсутність, небезпечних диких і здичавілих тварин,

протипожежна безпека, відсутність загрози стихійних природних явищ тощо).

Сумлінне виконання покладених на учнів обов'язків у поході є відмінною

школою трудового і професійного виховання.

Складання кошторису. Кошторис подорожі складався ще під час

розробки маршруту та формування групи. Він передбачає витрати на

харчування, придбання і виготовлення спорядження; переїзди, ночівлі у

населених пунктах або на турбазах; поштово-телеграфічні операції; екскурсії,

придбання квитків у музеї і театри, кіно; фото-, кіноматеріали; оформлення

звіту; резервний фонд (затримка на маршруті, аварійні ситуації). Резервний

фонд виділяється в розмірі 10— 15% загальної суми витрат.

Є різні шляхи збирання коштів для подорожі. Найбільш ефективний з них

— робота школярів у таборах праці та відпочинку, у колгоспах та радгоспах, на

промислових підприємствах. Необхідні кошти можна за робити, беручи

активну участь у ремонті школи, заготівлі металевого брухту та макулатури,

збиранням лікарських рослин, ягід, грибів, насіння дерев тощо.

Частину витрат на подорож покривають батьки та профспілкові

організації, тих підприємств та організацій, де працюють батьки. Існують також

інші шляхи збирання коштів на подорож, виходячи з конкретних обставин.

Гроші зберігаються у керівника подорожі та його заступника. Для обліку

і контролю витрат бажано створити фінансову комісію, в яку вводять керівника

завгоспа і шеф-кухаря. В кінці походу фінансова комісія звітує перед групою за

витрачені кошти.

Одержання дозволу на подорож. Перед виходом у туристський похід

оформляються відповідні маршрутні документи. За місяць до початку походу

беруть дозвіл у маршрутно-кваліфікаційної комісії (МКК) обласної дитячої

туристично-екскурсійної станції на організацію категорійної подорожі за межі

своєї області. Для одержання такого дозволу в МКК подається заявочна

книжка, підписана директором школи та завірена печаткою; завірена копія

наказу про проведення туристської подорожі, призначення її керівника та його

заступника; медичні довідки про стан здоров'я учасників подорожі;

кваліфікаційні документи, що підтверджують рівень спортивно-туристської

підготовки кожного члена групи.

У заявочну книжку вносять такі відомості: план подорожі, список групи

та розподіл обов'язків, схема маршруту та його варіанти, матеріальне

забезпечення групи (перелік групового та особистого спорядження), раціон

харчування, кошторис витрат; вказують заходи, передбачені в разі

надзвичайних обставині нещасних випадків, відхилень від маршруту та графік

руху; передбачають заходи безпеки при різкому погіршенні погоди, порядок

зв'язку.

У плані вказують маршрут подорожі (включаючи переїзди від місця

проживання і назад); графік руху (дати, ділянки маршруту, кілометраж);

способи пересування, екскурсійні об'єкти, які передбачають відвідати;

суспільне корисну та пошуково-дослідницьку роботу.

Список групи оформлюють за такою формою: прізвище, ім'я та

побатькові; вік (дата народження); місце роботи чи навчання, посада (клас);

домашня адреса; туристська підготовка (перелік подорожей, здійснених у

даному виді туризму кожним з учасників і керівником із зазначенням району та

категорії складності); обов'язки в групі.

На схемі маршруту вказують місця передбачених ночівель і днівок. Крім

основного, наноситься запасний варіант (на випадок, якщо неможливо пройти

за основним варіантом). Категорійність маршруту туристського походу

обґрунтовується, виходячи з прийнятих у спортивній класифікації норм. До

схеми додають короткий опис найскладніших ділянок походу та способи їх

проходження.

Залежно від виду туризму, пори року, району подорожі та можливостей

групи готується спеціальне групове й особисте спорядження, а також

ремонтний інвентар. Спорядження повинно бути порівняно легким і

мінімальним кількісно. У переліку його вказують масу кожного предмета.

Правильно підібране спорядження є важливою умовою успішної подорожі.

У переліку продуктів харчування вказують найменування продукту, його

масу, в тому числі у середньому на одного учасника в день і всього на групу на

весь похід; вказують також продукти, які група бере з собою (перелік і маса), та

продукти, які передбачається придбати на маршруті.

На схемі вказують перелік предметів похідної аптечки, загальну кількість

і масу кожного предмета; наводять кошторис витрат, у тому числі витрати по

статтях (на одного учасника і разом на всю групу); вказують контрольні строки

і пункти, з яких повідомлятиметься про проходження групою маршруту

радіограмами, телеграмами, телефонограмами, листами.

Після затвердження маршруту категорійного туристського походу група

отримує друкарський бланк маршрутної книжки. Якщо такого бланка немає,

його можна видрукувати на машинці. Для некатегорійних сходів видається

бланк маршрутного листа. Бланк маршрутної книжки заповнює керівник

подорожі або його заступник.

У маршрутну книжку заносяться такі відомості: як ударний план

подорожі (дні дороги, ділянка маршруту, способи пересування, відстань у

кілометрах); список групи (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце

роботи чи навчання, клас, домашня адреса); строки проходження маршруту і

контрольні пункти, з яких група зобов'язана повідомляти про проходження

маршруту; особливі застереження групі від МКК та консультантів; відмітки

про проходження контрольних пунктів.

Маршрутна книжка завіряється підписом директора школи та печаткою.

Після цього вона вважається офіційним похідним документом, який дає право

на здійснення туристської подорожі.

Заповнена і завірена маршрутна книжка реєструється у МКК обласної

дитячої туристично-екскурсійної станції.

Підготовка групи до виходу на маршрут. Ретельна підготовка групи до

виходу на маршрут повинна забезпечити проведення змістовного, цікавого і

безпечного туристського походу. Для цього сформована туристська група

задовго до виходу на маршрут здійснює відповідну підготовку: проводить

систематичні фізичні тренування, вдосконалює елементи спортивної і

туристської техніки (подолання природних перешкод, робота з картою та

компасом, розбивка бівуаку, подання першої допомоги «потерпілому» тощо).

Взагалі учитель, готуючи школярів до туристської подорожі, фактично цілий

рік проводить з ними тренування. З цією метою регулярно проводяться заняття

туристського гуртка. Перед виходом у похід на останньому контрольному зборі

керівник особисто перевіряє готовність кожного члена групи до подорожі.

Основи техніки туризму. Техніка туризму передбачає цілий ряд

прийомів, за допомогою яких можна у різних типах місцевості та при різній

погоді раціонально й безпечно пересуватися, орієнтуватися, долати природні

перешкоди, подавати першу медичну допомогу та влаштовувати привали.

Покажемо це на прикладі пішохідного туризму, найбільш популярного серед

школярів.

У туристському категорійному поході важливе значення має подолання

природних перешкод. Під час руху на маршруті техніка ходьби спрямована на

вироблення найраціональнішої і найлегшої ходи. При такій ходьбі на рівнинній

місцевості ногу ставлять спочатку на п'яту, потім переходять на всю ступню,

обидві ступні ставлять паралельно одна одній. Масу тіла з однієї ноги на другу

переносять плавно. При сповільненому русі на підйомах ногу ставлять на всю

ступню. На спусках, особливо на крутих схилах, йдуть на ледь зігнутих ногах,

трохи відкинувши назад корпус. Таке положення тіла зменшує затрату зусиль і

полегшує спуск. Підйом на крутий схил долають не в «лоб», а «серпантином»,

поперемінне то правим, то лівим боком до схилу, поступово набираючи висоту.

Під час руху по трав'янистому схилу вздовж нього (траверсування) ступня

ноги, розміщеної вище, ставиться на всю підошву поперек схилу, а ступня

другої повертається носком на певний кут донизу. По второваній стежці з

легким рюкзаком можна спускатися бігом, якщо схил пологий. При цьому ноги

майже не згинаються і ставляться якнайдалі вперед, а корпус відхиляється

дещо назад. На крутіших ділянках спускаються на напівзігнутих ногах. На

спусках треба бути особливо обережним, щоб не розтягнути зв'язки в

гомілковостопному суглобі. Це може трапитися внаслідок прискореного

спуску, коли під час руху зростає навантаження на ногу приземлення. По

кам'янистих схилах і курумах потрібно йти зигзагоподібно, щоб при падінні

зрушеного каменя ніхто не потерпів.

У густих лісових заростях темп руху знижується. Група рухається строєм

у колону по одному. При цьому дотримуються дистанції 1—1,5 м. Обережно

просуваючись уперед, передній притримує гілки, щоб вони не завдали травми

тому, хто йде позаду. Рух у густому лісі може сповільнюватися внаслідок

перегороджений шляху завалами і буреломами. Завал краще обходити з боку

окоренка лежачого дерева, а бурелом — обминати.

Проходячи заболочені ділянки, спочатку розвідують шлях,

випробовуючи і промірюючи сумнівні місця жердинами завдовжки 2—3 м.

Пересуваються повільно та обережно, користуючись купинами і корінням

низькорослих поодиноких дерев і кущів, для того щоб мати порівняно тверду

опору при пересуванні.

У малонаселених і слабкообжитих районах туристам доводиться нерідко

долати водні перешкоди. Переправляючись через річку вбрід, ідуть під кутом

проти течії. Для переправи вибирають порівняно мілке поряд з твердим дном.

Переправляються бродом у взутті, обережно ступаючи, щоб не потрапити у

вимоїни-ями. При швидкій течії річки користуються таким таджицьким

способом. Суть його в тому, що одночасно переправляються кілька чоловік,

міцно взявшись за плечі і повернувшись до протилежного берега. При цьому

сильні йдуть вище за течією. В разі сильної течії організовують страхування,

натягуючи по трасі переправи вище за течією мотузкові поручні Для цього

використовується капронова (основна) мотузка. На переправах через бурхливі

гірські потоки надійне страхування забезпечує зачеплена на карабін-гачок

грудна обв'язка, що легко переміщується вздовж поручнів. Грудна обв'язка

робиться з капронового шнура 5—б мм завтовшки і близько 4 м завдовжки.

Той, хто переправляється останнім, відв'язує закріплений на березі кінець

основної мотузки і переходить убрід за допомогою цієї самої мотузки на

протилежний берег.

У туристських походах важливе значення надається організації бівуаку.

Бівуак — це місце відпочинку туристів. Тут вони харчуються, відпочивають,

розважаються, сплять і готуються до наступних переходів. Бівуак розбивається

у мальовничому, затишному і зручному для організації ночівлі місці, де є

порівняно рівний сухий майданчик для встановлення наметів і розпалювання

вогнища, джерело питної води і сухе паливо для приготування їжі та

розведення нічного багаття. Однією з найважливіших вимог при виборі місця

для бівуаку є гарантування безпеки. Отже, тут не повинно бути загрози

затоплення, обвалу, каменепаду, лавини, селю тощо. Не рекомендується

розбивати бівуаки на краю урвищ берегів річок або озер. Під ударами хвиль

стрімкі береги можуть обвалитися разом з наметами. Не варто розбивати

бівуаки поблизу низьких і заболочених берегів, улоговин та западин.

Рекомендується розбивати бівуак подалі від шляхів з інтенсивним рухом,

населених пунктів, водопоїв худоби.

Організовуючи бівуак, передусім встановлюють намети входом до

вогнища. Якщо немає можливості розбити бівуак у закритому від вітру місці,

то намети ставлять задньою стінкою до вітру. При встановленні наметів на

вологому грунті під днища їх настеляють шар із сухої трави, листя, моху, хвої

тощо. Та найкраще розстелити клейонку чи поліетиленову пляжку а на неї

постелити пінопластові килимки.

Вогнище розпалюють з підвітряного боку на відстані 6-8 м від наметів,

для безпеки обкопуючи його рівчаком.

Для приготування їжі розкладають багаття типу «курінь» або «криниця».

Багаття використовується як для приготування їжі, так і для обігрівання,

сушіння одягу та взуття. Розпалюють багаття папером, березовим лубом,

сухими дрібними ялиновими гілками і сучками. При негоді, коли дрова

зволожені, для розігріву використовують сухий спирт і солярку.

Відповідальною роботою для юних туристів є знімання бівуаку і

приведення в належний порядок його території. Значно менше роботи, коли всі

члени групи дотримуються чистоти, виконуючи санітарно-гігієнічні правила.

Все горюче сміття спалюється, а негорюче — закопується. Вогнище

заливається водою, а місце його обкладається дерном. Все придатне для інших

туристів акуратно складається на видному місці (альпенштоки й кілочки для

встановлення наметів, дрова, підстилка тощо).

Після згортання бівуаку керівник групи або його заступник оглядає і

перевіряє його санітарний стан.

Основи тактики походу. Успішне проведення походу великою мірою

залежить від уміння туристів правильно розподіляти час і сили, вибирати

найраціональніший темп і порядок руху групи, володіння способами

пересування по різній місцевості і прийомами подолання природних перешкод.

Кожний туристський похід; як правило, розпочинається з переїздів до

початкового пункту маршруту. Якщо дорога далека і транспортні умови

дозволяють, час переїздів використовується для консультацій, перевірки знання

учнями маршруту, техніки і тактики походу, підготовленості їх до виконання

обов'язків у поході тощо.

Враховуючи те, що найбільш поширеним серед школярів є пішохідний

туризм, розкриємо основи такого походу на прикладі цього виду туризму.

1. Перед виходом на маршрут для кожного визначається місце в строю.

Місце керівника повинно забезпечувати йому зручність управління групою.

Керівник може йти зразу за направляючим, час від часу Допомагаючи йому

знаходити потрібний напрям руху підказуючи правильні рішення. На складних

і небезпечних ділянках маршруту (переправа, осип, болото) керівник особисто

перевіряє прохідність їх, залишаючись на найнебезпечніших ділянках і

страхуючи юних туристів, поки вся група не вийде на легшу ділянку.

2. Як правило, фізично слабші йдуть за керівництвом, а найсильніші

замикають стрій. Темп руху визначається за фізичними можливостями тих

учасників походу, що рухаються за керівником. Якщо хтось відстав з тих чи

інших причин, замикаючий колони надає йому допомогу. В разі потреби він

установленим сигналом (криком, свистком тощо) дає знати ведучому про

необхідність зупинки або зниження швидкості.

3. На маршруті група рухається переважно колоною по одному. Рух у

колоні один за одним є першою ознакою організованості туристів. Такий вид

пересування на місцевості виховує почуття колективізму.

4. Під час руху на маршруті між юними туристами зберігається інтервал

приблизно 2 м. Це робиться для того, щоб вчасно побачити на шляху природну

перешкоду і швидко зорієнтуватися, для її подолання. При пересуванні у лісі чи

серед чагарників інтервал зменшується. Це потрібно робити для того, щоб

кожен член групи бачив своїх сусідів, а також для притримання гілок, які

можуть поранити того, хто йде позаду. Під час руху на маршруті не

допускається, щоб туристи йшли один від одного на відстані, що виходить за

межі зорового або голосового зв'язку.

5. Неабияке значення має естетичний вигляд колони. Якщо туристи йдуть

з однаковим інтервалом, спорядження припасоване і вигляд у всіх охайний, це

справляє гарне враження і підвищує настрій. Добра екіпіровка групи сприяє

організованому рухові на маршруті, полегшуючи подолання природних

перешкод.

6. Швидкість руху туристів на маршруті залежить від їхньої фізичної

підготовки, характеру місцевості, наявності природних перешкод, техніки і

тактики походу. Так, на рівнинній місцевості з незначною пересіченістю

середня швидкість для нормально підготовленої групи 3—4 км/год.

7. Ритмічність руху є одним з важливих засобів збереження сил туристів і

підвищення їхньої працездатності. На рівному шляху ритмічність виявляється

У сталій швидкості групи, а в умовах пересіченої місцевості — у сталій

кількості кроків за однаковий відрізок часу. З метою збереження ритмічності в

роботі організму крок туриста на легких спусках довшає, а на важких ділянках і

підйомах — скорочується. При переходах досить пересіченою місцевістю

швидкість значно зменшується, частіше робляться зупинки. На крутих

підйомах швидкість падає, а на пологих — прискорюється.

При цьому швидкість на спусках збільшується до 6—7 км/год, а на

підйомах зменшується до 1—2 км/год.

Змінювати ритм руху потрібно плавно, поступово набираючи швидкість

на початку руху і знижуючи її за кілька хвилин до кінця. Найчастіше за

нормальних умов дотримуються такого ритму руху групи: 45 хв ходу і 15 хв

відпочинку. Інтервал малих привалів при потребі може скорочуватись до 10 хв.

Великий привал з приготуванням їжі і відпочинком протягом 1,5 год робиться

через 4 год руху. Після великого полуденного привалу група рухається ще 4

год. Наприкінці денного переходу підшукується місце для розбивки бівуаку.

Після 8-годинного переходу група зупиняється на бівуак — привал з ночівлею.

8. Вибір лінії руху визначається характером рельєфу, рослинності,

наявністю стежок і польових доріг. Відкриті легкопрохідні ділянки без стежок і

польових доріг необхідно проходити за азимутом. Густі ліси, зарості

чагарників, території з дуже пересіченим рельєфом краще переходити

стежками, якщо навіть доведеться дещо ухилятися від потрібного напрямку.

Якщо маршрут походу проходить через ліс, де немає стежок, то для руху

обирають шлях уздовж річок. Особливо зручний такий шлях у болотистій

місцевості, де найсухіші грунти простягаються вузькою смугою, уздовж

водотоків.

У покритому лісами середньогір’ї лінія руху вибирається вздовж похилих

гребенів. На них краще орієнтуватись і легше йти, ніж унизу, у похмурих

непривітних ущелинах. На відкритих ділянках трав'янистих схилів, гірських

луках, осипах для руху вибирають опуклі форми рельєфу. Тут практично

відсутня небезпека каменепадів, зсувів і відкриваються найбільш мальовничі

краєвиди.

9. Твердим правилом похідного життя є суворе дотримання режиму та

графіку руху групи. Для цього розробляється орієнтовний розпорядок дня, який

повинен виконуватись усіма без винятку членами групи.

10. З метою реалізації на практиці педагогічного принципу

самоврядування та самообслуговування у дитячому колективі кожний юний

турист веде групу на певних ділянках маршруту і в окремі дні виконує функції

керівника групи або його заступника. При цьому практикується сумісництво і

заміна у виконанні обов'язків у групі.

Ведення польового щоденника. Для кращої організації пошуково-

дослідницької роботи, підвищення її престижності та ефективності юні

туристи-краєзнавці повинні вміти вести польовий щоденник, який вважається

основним робочим документом походу. Він повинен перш за все

характеризувати виконання завдань пошуково-дослідницької роботи,

поставлених перед групою дирекцією школи, обласною дитячою туристично-

екскурсійною станцією та іншими організаціями.

Щоденник — це літопис походу. Тому всі записи в ньому повинні бути

чіткими, лаконічними, образними і разом з тим повними.

Форма запису в польовому щоденнику залежить від специфіки виду

спостережень. Проте у всіх випадках бажано, щоб у ньому було відображено

хронометраж ходових днів.

Навичок ведення щоденника природи учні набувають ще у молодших

класах школи. При вивченні географії ці навички зміцнюються і

розширюються. На екскурсіях і в тренувальних походах школярі набувають

навичок ведення польового щоденника. У багатоденних туристських походах

по рідному краю ці навички вдосконалюються.

Керівник походу повинен навчити школярів спостерігати і досліджувати

життя, заглиблюватись у його суть, добре розуміти його проблеми, вміти усно і

письмово висловити своє ставлення до всього побаченого і відчутого, робити

власні висновки, грамотно, точно і образно описувати події і проблеми життя,

свої спостереження. Під час зустрічі з цікавими людьми — вміти вести бесіду і

швидко записувати цікаві відомості Пізніше чернетки обробляють, а їхні

матеріали використовують для складання звіту. При цьому зберігається стиль

розповіді певної людини.

Записуючи в щоденник розповіді, треба вказувати не тільки прізвище,

ім'я та по батькові, а й домашню адресу людини, зі слів якої записано

розповідь. Записується лише те, що за змістом стосується теми дослідження.

В описах, вміщених у щоденнику, поєднуються необхідних пропорціях

пізнавальна та побутова тематика походу. Образно і яскраво описуються цікаві

епізоди дохідного життя, власні роздуми про побачене, почуте.

Формат і обсяг польового щоденника довільні. Однак, як правило,

використовується зручний загальний зошит у твердій обкладинці, який

необхідно зберігати у водонепроникному чохлі (поліетиленовому пакеті).

Записи бажано вести простим олівцем. В разі поганої погоди рекомендується

користуватися додатковим записником, щоб потім перенести замітки у

щоденник.

Записи в щоденник вносять регулярно у процесі спостережень, а ввечері

після чергового денного переходу на вечірньому привалі їх обробляють. Для

цього на сторінках щоденника варто залишати широкі поля для заміток,

доповнень та висновків. Дуже важливо витримувати правило регулярності

записів. З цього приводу стара заповідь польових досліджень гласить: «Не

записане — не спостерігалось». Отже, варто вважати не відмічені у щоденнику

протягом дня спостереження такими, що не відбулися.

Практика організації та проведення туристських походів показує, що

ведення щоденника під час походу—копітка справа. Тому рекомендується

виконувати цю роботу всім членам туристської групи по черзі. Це робиться з

метою навчити учнів вести щоденник і викладати на папері побачене і почуте.

Практикується колективне читання записів щоденника біля вечірнього багаття.

Це, з одного боку, дає можливість вести потрібні доповнення у щоденник, а з

другого — дисциплінує авторів і стимулює сумлінне ставлення до ведення

записів, допомагає зробити їх змістовними, яскравими, образними і цікавими.

Записи у щоденнику по можливості ілюструються малюнками та схемами

що відображують типовий для даної місцевості ландшафт, пошуково-

дослідницьку роботу групи, відпочинок, розваги, сцени похідного життя,

зустрічі з цікавими людьми, екскурсійні об'єкти. Під малюнками та схемами

підписують прізвища виконавців.

Записуючи враження у щоденник, треба вміти виділити головне, знайти

яскраву деталь, яка допоможе відтворити всю картину.

Рекомендується також кожному учаснику подорожі вести індивідуальний

щоденник. Для цього потрібно виробити в собі звичку щодня, за будь-яких

умов вести записи у відведеному для цього зошиті. Уважно спостерігаючи

навколишнє середовище, аналізуючи самостійно події та явища і даючи їм

критичну оцінку, юний турист у власному щоденнику письмово висловлює

своє ставлення до всього побаченого і відчутого.

Спорядження для походу. Умови і характер туристських походів

визначають вибір та підготовку спорядження, ставлять до нього цілий ряд

вимог. Туристське спорядження повинно відповідати таким умовам: бути

легким, міцним, надійним, зручним, водонепроникним, простим у

користуванні, невеликим за габаритами, тобто таким, щоб його можна було

використовувати в умовах холоду, жари та підвищеної вологості. Крім того,

багато видів спорядження повинні задовольняти ще й додаткові умови.

Зокрема, вони повинні відповідати кліматичним умовам району подорожі та

строкам її проведення. Наприклад, для літнього походу спорядження потрібно

брати менше, ніж для зимового. Зимовий одяг повинен бути теплим, захищати

від вітру, не сковувати рухів, зберігати теплоізоляційні властивості у

зволоженому стані. Але навіть у жарку пору року в поході по південних

районах країни варто мати з собою зміну одягу. Якщо мандрівники

потрапляють, навіть під теплий дощ, у мокрому одязі спати неї можна.

За характером використання туристське спорядження поділяється на

особисте (потрібне кожному туристові), групове (необхідне для всієї групи) та

спеціальне (призначене для пошуково-дослідницьких робіт). Списки

особистого, групового та спеціального спорядження вміщені у дод. 1—3.

Туристське спорядження має бути в кожній школі (див. дод. 4). Його

можна взяти також на прокатних пунктах, які є в кожному обласному центрі, в

окремих районних центрах і на турбазах.

За призначенням туристське спорядження поділяється на такі види:

засоби пересування; засоби транспортування вантажів; бівуачне; спеціальне;

допоміжне.

Д о з а с о б і в п е р е с у в а н н я належать лижі, велосипеди,

мотоцикли, автомашини, плавзасоби (човни, байдарки, катамарани, плоти,

понтони тощо). Д о з а с о б і в т р а н с п о р т у в а н н я вантажів можна

віднести рюкзаки, різні види сумок та інших видів упаковок вантажів у

велосипедних та водних походах санки, нарти, волокуші в лижних походах;

причепи двоколісних видів транспорту в автомотопоходах. Д о

б і в у а ч н о г о с п о р я д ж е н н я належать намети, спальні мішки,

поліетиленові плівки, клейонки, килимки кострове приладдя, примуси,

каністри для бензину і харчових продуктів, посуд для приготування їжі,

бівуачний інструмент (альпенштоки, кілочки, сокири, пилки, лопати тощо). Д о

с п е ц і а л ь н о г о с п о р я д ж е н н я можна віднести різні засоби

гарантування безпеки: мотузки, льодоруби, кішки, карабіни, каски, захисні

окуляри, рукавиці для роботи з мотузкою та ін. Д о д о п о м і ж н о г о

с п о р я д ж е н н я відносять ремонтні набори, засоби освітлення (свічки,

ліхтарі), фотоапарати, кінокамери, біноклі, підзорні труби, горни та ін.

Із зазначених видів спорядження одні предмети належать до групового, а

інші— до особистого. Правда, можуть бути і проміжні варіанти. Наприклад,

лижі, велосипед, мотоцикл є особистими засобами пересування, а тандем,

двомісна байдарка, чотиримісний надувний пліт — частково груповими.

Майже все бівуачне спорядження є груповим, за винятком спальних мішків,

килимків, клейонок, поліетиленових плівок тощо, які можуть бути й

індивідуальними. Спеціальне спорядження (засоби страхування) теж є як

груповим (мотузки, карабіни), так і особистим (обв'язки, особисті карабіни,

репшнури для самострахування, льодоруби, рукавиці, каски, захисні окуляри).

Так само і з допоміжним спорядженням. У піших, гірських і лижних походах

особистим засобом транспортування вантажів є рюкзак. Крім того, в лижних

походах такими засобами є санки, нарти, волокуші.

Залежно від виду туризму похідне спорядження має специфічні

особливості. Отже, потрібно враховуйте конкретні різновиди предметів

групового спорядження, вимоги до їхньої якості, можливі варіанти

використання їх в окремих видах туризму (пішохідного, гірського, лижного,

водного тощо (див. дод. 1, 2)).

Одяг має бути легким, зручним, охайним, відповідати порам року і

погодним умовам. Кількість його залежить не тільки від метеорологічних умов

і виду туризму, а й від тривалості подорожі. Проте за будь-яких умов у

мандрівника має бути комплект нижньої білизни та верхнього одягу.

Харчування у поході. Для успішного проходження маршруту дуже

важливо правильно і раціонально організувати харчування. Забезпечення юних

туристів продуктами харчування повинно покривати витрати їхньої енергії під

час походу. Фізичне навантаження і витрати енергії у туристському поході

значно збільшуються. Навіть в умовах нескладного маршруту ці витрати

становлять щодня на кожну людину 3500 - 4000 кал. Тому їжа має бути

калорійною. Калорійність добового раціону дорівнює близько 4000 кал.

Продукти необхідно раціонально підібрати. Вони повинні містити

оптимальну кількість жирів, білків вуглеводів, бути насичені вітамінами і

мінеральними солями, мати мінімальну масу, добру транспортабельність,

тривалий строк зберігання. Важливо, щоб з похідних продуктів легко й швидко

можна було приготувати різні страви.

Взявши за основу відомості про калорійність різних продуктів, вміст у

них білків, жирів і вуглеводів, враховуючи вид туризму, технічну й фізичну

складність маршруту, матеріальне забезпечення кожного члена групи і добові

витрати енергії, складають раціон харчування. Добовий раціон можна

розподілити так: на сніданок приблизно 40 % усього добового раціону (за

калорійністю), а на обід та вечерю — по 30%. Старанно продуманий набір

різноманітних продуктів дає можливість скласти різноманітний, калорійний і

поживний раціон.

Виходячи з наявних продуктів складають меню на З—5 днів. При цьому

треба виходити з середньої норми основних продуктів у день на одного туриста

(див. дод. 5).

На основі розрахункових норм і меню визначають загальну кількість усіх

продуктів на всі дні походу: кількість (середню норму) продуктів у день на

людину множать на кількість туристів і днів. При цьому береться до уваги і

поповнення запасів продуктів на маршруті. Якщо це неможливо, то беруть

більше висококалорійних продуктів.

Готуючи продукти до походу, розраховують і на ті з них, які можна

дістати на місці. Для цього заздалегідь з'ясовують, що можна придбати на

маршруті.

До меню можуть входити ягоди, горіхи, гриби, які зустрічаються на

маршруті походу. Проте треба пам’ятати таке правило: збирати і споживати

можна лише добре відомі ягоди та гриби. У туристських походах, як правило,

харчуються тричі на день. Денне меню залежить від тактики походу, але за

будь-яких умов рекомендується два рази на день готувати гарячу страву.

Медичне забезпечення подорожі. Туристські походи, зокрема

категорійні, доступні лише цілком здоровим, фізично добре тренованим людям.

Готуючись до таких походів, кожен учасник зобов'язаний пройти медичний

огляд і мати довідку від лікаря, що засвідчує добрий стан здоров'я і дає право

вирушати у подорож.

У походи вихідного дня можуть виходити і не зовсім здорові люди,

навіть з деякими фізичними вадами. Перебуваючи у поході, вони рухаються,

дихають чистим повітрям, долають фізичні навантаження. Тим самим вони

тренують і загартовують свій організм, зміцнюючи здоров'я.

Юні туристи вже у походах вихідного дня знайомляться з найпростішими

прийомами подання долікарської медичної допомоги, із складом похідної

аптечки, з призначенням окремих медикаментів та з найпростішими

легкодоступними способами транспортування потерпілого.

У процесі підготовки до подорожі за допомогою й під керівництвом

лікарів її учасники вивчають призначення медикаментів, вчаться обробляти

рану або місце опіку, робити перев'язки, штучне дихання, оволодівають

навичками транспортування потерпілого підручними засобами (ноші з жердин і

штормівок, волокуші з лиж або жердин тощо). Під час подальшого навчання та

набуття туристського досвіду ці знання і уміння розширюються та

поглиблюються.

Готуючись до походу, необхідно дуже ретельно укомплектувати медичну

аптечку (див. дод. 7). Приблизна маса похідної аптечки становить 1,5—2 кг.

Медикаменти найкраще зберігати у зручній малогабаритній санітарній

сумці. Ампули доцільно тримати 8 пластмасових і дюралюмінієвих

коробочках, прикритих тугими кришками. Рідкі речовини (розчин йоду,

валеріанові краплі, спирт, настойку беладонни) рекомендується перелити із

скляних аптечних флаконів у пластмасові або поліетиленові. Таблетки і

перев'язочний матеріал зберігають і транспортують у поліетиленових пакетах.

Обсяг медичної допомоги у подорожі визначається насамперед кількістю

її учасників. При цьому необхідно враховувати район подорожі, від чого

залежать реальні строки транспортування потерпілого.

Медична допомога в туристській групі здійснюється у вигляді само- і

взаємодопомоги під керівництвом осіб, які найкраще знають цю справу. Проте

кожен з членів групи повинен мати елементарні навички надання першої

медичної допомоги. Спеціально підготовлений санінструктор групи повинен

уміти:

І) проводити реанімаційні заходи; ефект реанімації (відновлення

життєвих функцій) прямо залежать від своєчасного надання допомоги, отже,

при нещасному випадку кожен учасник походу повинен вміти робити штучне

дихання способом «рот в рот» або «рот в ніс» (в разі зупинки дихання) і

зовнішній масаж серця (при зупинці серцевої діяльності);

2) зупиняти кровотечу джгутом;

3) проводити профілактику простудних захворювань;

4) забезпечувати профілактику харчових отруєнь;

5) проводити профілактику травм;

6) проводити профілактику перевтоми;

7) надавати медичну допомогу при травмах, з яких найбільш

небезпечними вважається травматичний шок, забої і розтягнення, рани та

садна, переломи кісток і вивихи, опіки, відмороження, замерзання, снігова

сліпота, ураження блискавкою;

8) надавати медичну допомогу при захворюванні внутрішніх органів,

гострій серцево-судинній недостатності, гірській хворобі, запаленні легенів,

ангіні, гострому гастриті, харчовому отруєнні, алергійних реакціях, укусах

змій, ужалюваннях та укусах комах, сонячному і тепловому ударах, гострих

захворюваннях органів черевної порожнини (гострий апендицит, гострий

холецистит, перфоративна виразка шлунку та дванадцятипалої кишки,

непрохідність стравоходу, защемлення грижі), запаленні гемороїдних вузлів;

9) вміти ліквідувати фурункули, карбункули, гідраденіти;

10) вправно усувати сторонні тіла, що попали в око;

11) лікувати натертості шкіри.

Контроль за підготовкою і проведенням подорожі

Обласна дитяча туристично-екскурсійна станція здійснює контроль за

підготовкою і тренуванням групи, оснащенням її необхідним спорядженням,

дотриманням установлених строків проходження маршруту.

Перед виходом групи, не пізніше як за два тижні до від'їзду, обласна

дитяча туристично-екскурсійна станція відправляє повідомлення у контрольно-

рятувальну службу, розташовану в районі подорожі, із зазначенням точного

маршруту, контрольних строків проходження окремих ділянок маршруту.

Якщо маршрут походу проходить через район, в якому є контрольно-

рятувальна служба, то група по приїзді повинна стати на облік у найближчому

контрольно-рятувальному загоні (на посту) і одержати додаткову консультацію

щодо проходження окремих ділянок маршруту.

Під час походу туристська група зобов'язана робити відмітки у

маршрутній книжці про проходження маршруту в місцевих органах влади і

спортивних організаціях, а у виняткових випадках (скажімо, у вихідні дні) — в

поштових філіях.

При проведенні категорійних походів група повинна повідомляти

обласну дитячу туристично-екскурсійну станцію про проходження

контрольних пунктів маршруту. У випадку, коли група порушила встановлені

нею контрольні строки і не повідомила про це станцію або школу, останні

терміново зв'язуються з відповідними радами туризму та екскурсій для

з'ясування місця перебування групи та подання їй необхідної допомоги.

Якщо під час туристського походу в групі трапився нещасний випадок,

керівник зобов'язаний повідомити про це у місцеву контрольно-рятувальну

службу, обласну дитячу туристично-екскурсійну станцію і школу.

Підбивання підсумків подорожі

Після закінчення подорожі група звітує перед школою, обласною

дитячою туристично-екскурсійною стан та перед тими організаціями, які дали

їй пошуково-дослідницькі завдання. Це необхідний і важливий етап будь-якої

туристської подорожі.

Головною метою підбивання підсумків подорожі є узагальнення досвіду

її підготовки і проведення, досвіду проведення пошуково-дослідницької та

суспільно корисної роботи, виявлення недоліків для недопущення їх у

майбутньому.

Підбиваючи підсумки подорожі, важливо проаналізувати і обговорити,

чим була вона цікавою у пізнавально-оздоровчому відношенні, чи відповідав

маршрут походу рівню підготовки юних туристів, як проявили вони себе при

доланні найскладніших природних перешкод. Для керівника подорожі цей

важливий етап є ще однією можливістю глибше вивчити і пізнати характери,

смаки, нахили та інтереси своїх вихованців.

Підбивання підсумків подорожі — ефективний засіб пропаганди туризму

серед школярів.

У практиці дитячого туризму встановився певний порядок підбивання

підсумків подорожі. Закінчивши туристський похід, група ще на зворотному

шляху, якщо дозволяють умови, обговорює пройдений маршрут, з'ясовує

причини відхилення від плану, допущені групою або окремими учасниками

помилки.

Головний підсумковий документ — письмовий звіт про туристську

подорож, який складає керівник групи за участю учасників подорожі. Обсяг і

характер звіту для категорійних подорожей визначає МКК під час розгляду

заявочних матеріалів на проведення походу. Він повинен складатися з таких

розділів.

1. Довідкові відомості про подорож. У цьому розділі вказують вид

туризму, категорію складності, час проведення, район, дають детальні

відомості про лінію маршруту (протяжність і тривалість, перелік окремих його

ділянок з подоланням природних перешкод різними способами пересування),

назву та шифр МКК, яка дала дозвіл на заявлений маршрут; склад групи,

прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, туристський досвід з переліком

найцікавіших і складних маршрутів, обов'язки в групі).

2. Відомості про район подорожі. Цей розділ містить коротку

загальногеографічну характеристику району з описом природних

особливостей; відомості про населення, населені пункти і транспортне

сполучення між ними; визначні місця; туристську характеристику, що

грунтується на власних спостереженнях і висновках групи, матеріалах,

зібраних групою завдяки листуванню з краєзнавцями і під час проходження

маршруту (де важливо для забезпечення наступних туристських груп

конкретними відомостями про при особливості району, екскурсійні об'єкти,

шляхи сполучення, транспортні засоби, про можливості поповнення запасів

продуктів); дані про походи, які проводилися тут раніше, прокладені траси

маршрутів тощо.

Під час написання цього розділу необхідно максимально використати

наявну літературу та картографічний матеріал по даному району, розповіді

місцевих краєзнавців і звіти інших туристських груп. В кінці розділу подається

список літератури, вказуються прізвища, ім'я та по батькові консультантів, їхні

адреси (або телефони).

3. Організація подорожі. В цьому розділі розглядаються такі питання:

підготовка подорожі; обгрунтування вибору маршруту; з'ясування правильності

початкового плану подорожі; особливості передпохідної підготовки і

тренування; особливості розробки маршруту, обгрунтування вибору основного

та запасного варіантів.

В разі зміни початкового плану подорожі вказуються причини, які

викликали ці зміни. Тут же наводяться відомості про проходження маршруту

кожним членом групи.

4. Графік руху і технічний опис маршруту. Тут вміщується технічна

характеристика маршруту. Відомості наводяться у вигляді таблиці, яка

складається з таких пунктів: дні в дорозі, дата, ділянка даного переходу,

протяжність у кілометрах, чистий ходовий час у годинах, характер дороги,

природні перешкоди, небезпечні ділянки, метеорологічні умови. Всі ці пункти

базуються в тексті звіту, де наводяться: характеристика пройденого шляху,

умови та можливості пересування; складні ділянки маршруту (перевали,

переправи, місця з складним орієнтуванням тощо); засоби подолання

природних перешкод, що застосовуються групою; заходи щодо безпеки групи в

складних умовах. Крім того, подаються відомості про наявність палива,

придатної для пиття води, зручних майданчиків для роззбивки бівуаків,

хронометраж пересування, метеоспостереження.

Складні ділянки маршруту описуються детальніше, з вказівкою дій групи

на цих ділянках. Особлива увага приділяється опису заходів щодо безпеки на

маршруті, а також способам орієнтування в складних умовах місцевості і в

умовах обмеженої видимості.

5. Підсумки подорожі, висновки, рекомендації В цьому розділі

підбиваються підсумки походу; характеризується його пізнавальна цінність;

робляться висновки щодо прийнятих у поході технічних і тактичних рішень;

наводяться рекомендації для інших груп щодо проходження маршруту,

подолання окремих природних перешкод; пропонуються найцікавіші варіанти,

дається конкретна оцінка спорядження, техніки пересування і заходів безпеки.

6. Додатки. Тут наводяться списки особистого та групового

спорядження; склад похідної аптечки та ремонтного набору, їхня маса;

робиться оцінка придатності інвентаря, який використовувався у поході;

вміщуються рекомендації щодо підбору спорядження та інвентаря; вказується

список продуктів, їхня маса і раціон харчування на маршруті; даються

рекомендації щодо можливості поповнення запасів продуктів, в тому числі й

тих, що можна зібрати в природі; зазначається загальна маса продуктів і

спорядження на групу та в середньому на одного учасника; вміщується

кошторис витрат.

До звіту додають щоденник походу, а також окремі цікаві уривки з

індивідуальних щоденників, розповіді краєзнавців, видатних людей, спогади

старожилів тощо.

В кінці звіту наводиться список використаної літератури; перелік звітів

туристських груп, карт, схем та інших джерел інформації, використаних під час

підготовки до походу і складання звіту. Додаються до звіту газети, журнали,

листівки, в яких говориться про подорож.

До звіту додається також картографічний матеріал, який

використовувався у поході (загальна картосхема з нанесеним маршрутом, його

запасними варіантами і місцями ночівель, маршрутна стрічка, ескізи (кроки)

найскладніших ділянок з вказівкою шляхів подолання основних природних

перешкод).

Звіт ілюструється фотографіями та рисунками, які характеризують

складні ділянки маршруту та дії групи на кожній з них, природу і визначні

місця району подорожі.

Звіт друкується на машинці у двох примірниках переплітається. Формат

звіту— розмір машинописне аркуша. Один примірник звіту здається у МКК

обласної дитячої туристично-екскурсійної станції, яка розглянула, затвердила

маршрут, дала дозвіл на проведення походу і перед якою група звітує, другий

— передається школі для краєзнавчого музею.

Залік подорожі, одержання значка «Турист»

Маршрутно-кваліфікаційна комісія обласної дитячої туристсько-

екскурсійної станції розглядає письмовий звіт про подорож. Вона перевіряє

поданий групою звіт, маршрутну книжку, а також дотримання юними

туристами під час подорожі діючих правил, норм поведінки та особливих

вказівок групі.

При проведенні заліку здійснена подорож класифікується відповідно до

чинних розрядних нормативів і з урахуванням умов, в яких проходив похід.

Після затвердження походу його керівництву та учасникам видаються

довідки про проходження маршруту. На основі цих довідок юні туристи

одержують значок «Турист» або оформляють відповідний спортивний розряд з

туризму. Вимоги для присвоєння спортивного розряду з туризму наведено у

дод. 2.

Туристично-краєзнавчий вечір

Підбивання підсумків подорожі не закінчується, складанням письмового

звіту і заліком. Наступний, не менш важливий етап — це розповідь у цікавій

формі про подорож у школі. Найпопулярнішою і найефективнішою формою

такої розповіді є туристично-краєзнавчий вечір.

Туристично-краєзнавчі вечори проводяться з метою підбивання підсумків

туристично-краєзнавчої роботи У школі, пропаганди краєзнавства і туризму

серед усіх школярів.

Розповімо про один з таких вечорів, який був організований і проведений

автором під час його роботи учителем географії у Голосківській середній школі

Камянець-Подільского району Хмельницької області. В цій школі стало

традицією проводити туристично-краєзнавчі вечори, які були ефективною

формою пропаганди краєзнавства і туризму в школі і на селі.

Підготовку до вечора вели кілька місяців. Велику увагу приділяли

змістовному та яскравому оформленню залу, підготовці ілюстративного

матеріалу.

На стендах були вивішені великомасштабні картосхеми Кам'янець-

Подільського району і Хмельницької області. Серед них — туристська карта

Хмельницького Придністров'я, де найчастіше проводилися туристські походи.

Юні краєзнавці підготували багато тематичних стендів: «Ці рослини можна

їсти», «їстівні та отруйні гриби», «Лікарські трави», «Птахи нашого краю»

«Звірі наших лісів», «Охороняти природу — це значить охороняти

Батьківщину», «Дорожні знаки», «Вмій орієнтуватись», «Похідні барометри»,

«Похідна аптека», «Типи похідних вогнищ», «Поради юному туристу»,

«Поради кухарю-початківцю», «Туристські закони», «Зроби сам» (як пошити

рюкзак, спальний мішок, намет). Була організована виставка саморобного

туристського спорядження, відкрито «музей» туристських речей.

Були виставлені кращі роботи учнів, які знімали ділянки місцевості в

районі школи та окремі ділянки найцікавіших туристських маршрутів, а також

краєзнавчі матеріали про вивчення лівих приток Дністра.

Випустили стінгазету «Глобус» туристського краєзнавчого гуртка,

фотогазету «Ходили ми Карпатами», гумористичну стіннівку «Турист на

привалі», вивісили рекомендаційний список літератури з краєзнавства та

туризму. Для колективного виконання написали на полотнищах слова пісень

«Гімн географів» і «Глобус». На стінах затишного шкільного актового залу не

було вільного місця.

У школі та колгоспному клубі за десять днів до початку вивісили яскраві

афіші про вечір. На нього запросили батьків, а також тих учнів, які побували у

туристській подорожі по Карпатах.

За тиждень до вечора вивісили для загального огляду запитання кількох

вікторин, на які потрібно було дати письмові відповіді. Зробили це з тією

метою, Щоб учні мали можливість пошукати відповіді на запитання у

довідниках, словниках, картах, атласах, енциклопедіях тощо. Учителі принесли

власну літературу до шкільної бібліотеки. Наводимо зміст вікторин.

Вікторина «Чи знаєш ти свій край?»

1. З якими областями та районами межує наш район?

2. Які корисні копалини видобувають у нашому районі?

3. Які річки протікають по території району?

4. Які види дерев та чагарників поширені в наших лісах?

5. Вкажіть найбільш грибні місця району. Які гриби та де найбільше

поширені?

6. Ким і коли було засновано місто Кам'янець-Подільський?

7. Назвіть видатних людей, уродженців міста Кам'янець-Подільського та

району.

8. Назвіть героїв війни — уродженців міста Кам'янець-Подільського та

району.

9. Назвіть найважливіші промислові підприємства міста Кам'янець-

Подільського та району.

10. Що знаєте ви про рідне село Голосків?

Туристська вікторина

1. Кого можна вважати першим туристом?

2. Поясніть походження та значення слів «турист» і «туризм».

3. Скільки у світі налічується туристів?

4. Скільки людей мандрувало туристськими маршрутами України і

побувало на екскурсіях?

5. Скільки туристів та екскурсантів побувало в нашій області?

6. Назвіть рослини, за допомогою яких можна визначити сторони

горизонту.

7. Вкажіть кілька місцевих ознак гарної та поганої погоди.

8. Де безпечніше перебувати під час грози?

9. Що означають вказані топографічні знаки? (Наводять топографічні

знаки).

10. Як краще висушити мокрий одяг, шкарпетки і взуття в поході?

План вечора

1. Розповіді про туристську подорож у Карпати за маршрутом: с.

Голосків — м. Кам'янець-Подільський — м Чернівці — смт Верховина— с.

Шибени — полонина Веснярка — Чорна гора (2020 м) — гора Говерла (2061

м)—смт Ясиня — гора Близниця (1883 м) - м. Рахів — м. Чернівці.

2. Художня частина.

3. Вікторини: «Чи знаєш ти свій край?», «Туристська вікторина»,

«Карпати — пісне моя!»

4. Масові ігри, атракціони та пісні.

5. «Мала туристська естафета» у залі.

Вечір розпочався з виконання пісні «Гімн географів».

З великим інтересом та увагою учні, батьки, вчителі та гості прослухали

розповідь учасників туристської подорожі по Карпатах. Розповідь

супроводилася показом слайдів, фотографій через епідіаскоп.

Під час розповіді про туристську подорож, концерту художньої

самодіяльності, масових ігор, атракціонів, танців, малої туристської естафети в

залі звучали пісні про Карпати. Учитель географії, який був ведучим на вечорі,

разом зі своїми помічниками — вчителями, батьками та учнями з'ясовували в

учасників вікторини «Карпати — пісне моя!» імена композиторів, виконавців

пісень. Переможці нагороджувалися призами. Були бажаючі виконувати пісні у

супроводі гітари. Вони теж одержували призи за краще виконання пісень.

Юні туристи просто і дохідливо, на основі своїх спостережень і

невеликого туристського досвіду розповіли учням, батькам та вчителям, яка

ніжна карпатська природа, як деякі недбайливі люди бездумно і, безжально

знищують лісові насадження і рослини, не бережуть природу.

Після розповіді про туристську подорож директор школи зачитав

привітання та наказ про присвоєння учасникам походу III та II юнацьких

розрядів із спортивного туризму.

Програма концерту художньої самодіяльності мала туристський зміст і

карпатську тематику. Багато енергії витратили члени туристсько-краєзнавчого

гуртка на добір репертуару концерту та на його підготовку. Тут чималу

допомогу подали вчителі та батьки, а деякі батьки навіть самі брали в ньому

участь. Під час підготовки концерту було запропоновано багато пісень,

жартівливих розповідей, віршів і навіть водевіль на туристську тематику, який

діти підготували з великою старанністю. Особливо сподобалися слухачам

жартівливі куплети про похідне життя, складені самими дітьми.

У підготовці концерту художньої самодіяльності взяли участь майже всі

члени туристично-краєзнавчого гуртка. Розучені туристські пісні, жартівливі

туристські куплети та пісня про карпатський край стали улюбленими

похідними піснями, що часто виконувалися на привалах та біля туристського

багаття.

Під час проведення масових ігор, атракціонів, танців і малої туристської

естафети журі оцінювало відповіді на запитання вікторини. По кожній

вікторині було названо п'ять переможців, які одержали невеликі призи (компас,

миску, горнятко, мило, ложку).

Наприкінці вечора була проведена мала туристська естафета. Змагалися

два загони — «Азимут» і «Меридіан». Отакими були окремі етапи естафети:

1. Упакувати рюкзак і викласти з нього все, що було.

2. Укластися в спальний мішок, враховуючи, що турист попав під дощ і

вимок.

3. Пришити ґудзик.

4. Біг у спальному мішку.

П'ять наступних етапів вимагали письмових відповідей на такі запитання:

1. На скільки ближче від нас північний полюс, ніж південний?

2. Яка відстань (у градусах і кілометрах) від нас до екватора?

3. Що таке азимут? Звідки походить це слово?

4. Що таке меридіан? Звідки походить це слово?

5. Яка протяжність нашої області з півночі на південь і з заходу на схід?

Вечір закінчився колективним виконанням пісні «Глобус».

Безумовно, крім глибокого естетичного та цікавого місту, вечір мав

велике освітнє й виховне значення. Після вечора лави юних туристів

поповнилися. З часом гурток переріс у шкільне географічне товариство

«Глобус», в якому працювали такі секції: метеорологічна, фенологічна,

біогеографічна, зоогеографічна, логічна, туристична, економічна,

сільськогосподарська, історична, етнографічна, літературна, топонімічна,

топографічна, спортивна.

ПРАКТИЧНІ РОБОТИ

3аняття 1. Складання бібліографії з питань краєзнавства і туризму

Мета: вивчити бі6ліографію з питань краєзнавства і туризму та скласти її

картотеку.

Практичні роботи з літературними джерелами мають на меті

використання різноманiтних друкованих видань з краєзнавства, туризму. До

літературних джерел належать монографії, довідники, навчальні посібники,

збірники статей, а також періодичні видання (журнали, альманахи, газети),

особливо місцеві, присвячені рідному краю.

Розпочинати практичні роботи з літературними джерелами необхідно з

вивчення бібліографії у бібліотеках міста. Потім проводиться аналіз наявної

наукової, науково-популярної, навчальної літератури та періодичної преси. При

цьому важливою частиною практичних робіт є складання бібліографії з

краєзнавства і туризму взагалі і по рідному краю зокрема.

Рекомендується складати бібліографію на картках. Це дасть можливість

зібрати багатий краєзнавчий матеріал під час навчання у вузі та у процесі

роботи вчителем географії. На звороті картки подається коротка анотація

друкованих джерел і вказівки щодо методики використання даної праці у

школі.

Завдання для самостійної роботи

1. Вивчити бібліографію з питань краєзнавства і туризму, що є у

бібліотеках міста.

2. Підготуватись до складання картотеки літературних джерел з

краєзнавства і туризму.

Завдання для роботи в аудиторії.

На основі вивчених у бібліотеці літературних джерел та літератури, яка є

у викладача, скласти картотеку літератури з питань краєзнавства і туризму.

(Для цього потрібно підготувати картки.)

На одному боці картки вказують прізвище автора та його ініціали, назву

книги або статті, місце видання, видавництво, рік видання та кількість сторінок.

На зворотному боці вміщують короткий зміст праці, її оцінку та методичні

поради щодо використання при організації краєзнавства і туризму в школі.

Даємо кiлька зразків таких карток.

Лицьовий бік

Мешечко Е. Н.

Географическое краеведение: Учеб. пособие для студ. естеств.-геогр. фак. пед. ин-

тов.– Минск: Вышэйш. шк., 1986.– 144 с.

Зворотний бік

У книзі висвітлюються суть і завдання географічного краєзнавства у Білорусі, роль

шкільного краєзнавства у навчально-виховному процесі, види та організаційні форми

краєзнавчої роботи в школі, основні джерела вивчення природи, населении та економiки

краю, методи використанни краєзнавчого матеріалу на уроках і в позакласній роботі.

Книга призначена, для спеціальності «Географія» з додатковою спецiальністю

«Біологiя». Навчальний посібник може бути використаний при вивченні спецкурсу

«Організація роботи з географічного краєзнавства і туризму» на негеографічних факультетах

університетів із спеціальності «Географія».

Журнальна стаття оформляється так: на картці записують прізвище та

ініціали автора, назву статті і журналу, рік видання, номер і сторонки, а на

звороті – короткий зміст статті, її оцінка та вказівки щодо використання.

Лицьовий бік

Дедекаєв В. А.

Цільова комплексна програма соціально-економiчного розвитку Карпат // Вісн. АН

УРСР.– 1981.– № 8.–,С. 49–52.

Зворотний бік

У статті характеризується цільова комплексна програма соціально-економічного

розвитку Карпат, розкриваютьси перспективи розвитку цього краю. Особлива увага

звертається на розвиток у Карпатах рекреації.

Стаття може бути використана при вивченні географії Карпат.

При оформленні газетної статті на картці вказують автора, назву статті,

назву газети, рік видання, число і місяць, а на звороті подають короткий зміст

публікації, її аналіз та вказівки щодо використання.

Лицьовий бік

Скрипник І.

Приваби Тисового Яру // Рад. Буковина. – 1986. – 21 груд.

Зворотний бік

У публікації йдеться про заповідний куточок Буковини – 10 - гектарний масив

тисового лісу ягідного урочища Тисовий Яр, який є другим за площею в Україні.

Порушуються проблеми охорони цього унікального лісового масиву.

Публікація може бути використана при вивченні географії Карпат, проблем охорони

природи.

3аняття 2. Складання списку літератури по рідному краю

Мета: вивчити літературу про рідний край та скласти картотеку.

Завдання для самостійної роботи

1. Вивчити бібліографію з цього питання, яка є у бібліотеках міста.

2. Підготуватися до складання картотеки літературних джерел,

статистичних, хронологічних, проектних, планових та інших даних про рідний

край.

Завдання для роботи в аудиторії

На основі вивчення бібліотечних літературних джерел та літератури

викладача картотеку літературних джерел, статистичних, хронологічних,

проектних, планових та інших даних про рідний край. (Зразки заповнення

карток наведені у попередньому практичному занятті.)

3аняття 3. Складання картотеки атласів, географічних карт, картосхем,

планів, проектних картографічних матеріалів по рідному краю.

Мета: вивчити картографічні матеріали по рідному краю, проаналізувати

їх та скласти картотеку.

Завдання для самостійної роботи

1. Вивчити наявність атласів, географічних карт, картосхем, планів,

проектних картографічних матеріалів по рідному краю, що є у бібліотеках

міста, різних організаціях та установах і провести їх аналіз.

2. Підготуватися до складання картотеки атласів, географічних карт,

картосхем, планів, проектних картографічних матеріалів по рідному краю.

Завдання для роботи в аудиторії

На основі вивчення бібліотечних фондів, матеріалів різних організацій,

установ та картографічних матеріалів викладача скласти картотеку атласів,

географічних карт, картосхем, планів, проектних картографічних матеріалів по

рідному краю.

Пропонуємо зразок оформлення картки для картотеки:

Лицьовий бік

По Буковине и Гуцульщине: Туристская схема.– М,: ГУГК, 1981.

Зворотний бік На туристськiй схемі зображенi Буковина і Гуцульщина, зроблено короткий опис

туристського маршруту «По Буковині i Гуцульщині. Описані визначнi місця Чернівецької та

Івано- Франківської областей.

Туристська схема призначена для широкого кола туристів і може бути використана

учителями та краєзнавцями.

3аняття 4. Визначення краєзнавчого змісту програми та підручників з

географії для середньої загальноосвітньої школи

Мета: проаналізувати програму і підручники для середньої

загальноосвітньої школи з географії з метою визначення їх краєзнавчого змісту.

Завдання для самостійної роботи

1. Проаналізувати сучасну шкільну програму і підручники з географії та

визначити їх краєзнавчий зміст.

2. Визначити зміст питань і практичних робіт краєзнавчого характеру у

програмі з географії та підручниках для окремих класів.

Список літератури

Програми середньої загальноосвітньої школи. Географія 5 – 10 кл.– К.:

Рад. шк., 1993.

Підручники з географії для середньої загальноосвітньої школи.

Завдання для роботи в аудиторії

1. Визначити мету практичних занять краєзнавчого змісту за програмою

та підручниками.

2. Скласти список необхідного обладнання для виконання завдань.

3. Перерахувати прилади, описати кухню будову та принцип дії

4. Пояснити суть прийомів, необхідних для виконання практичних робіт,

і послідовність дій при проведенні їх.

3аняття 5. Складання методичної розробки практичної роботи на

місцевості у 7-му класі

Тема: встановлення зв'язків між компонентами природних комплексів,

зумовлених відмінністю у розподілі тепла і вологи; опис природних комплексів

з виявленням їхніх особливостей і характеру впливу на них людини;

оформлення результатів роботи у вигляді таблиці (весняна екскурсія).

Мета: встановлення на місцевості зв'язків між компонентами природних

комплексів, зумовлених відмінністю в розподілі тепла і вологи, з описом і

виявленням їхніх особливостей та характеру впливу на них людини.

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацювати рекомендовану літературу, на основі якої складатиметься

методична розробка практичної роботи.

2. Скласти список необхідного обладнання для виконання практичної

роботи, описати будову приладів та принцип їх дії.

Список літератури

Кондратьев Б. А., Метревели П. М. Уроки географии. 6-й класс: Из опыта

работы.– М.: Просвещение, 1985.– 191 с.

Коринская В. А;, Прозоров Л. Д. Изучение в 6-м классе раздела Общие

географические закономерности» и проведение весенней экскурсии //

География в школе.– 1970.– а 2.– С. 40 – 48.

Мешечко Е. Н. Географическое краеведение. Учеб. пособие для пед. ин-

тов.– Минск: Вышэйш. шк., 1986.– 144 с.

Никонова М. А. Практикум по географическому краеведению: Учеб:

пособие для студ. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1985.– 127 с.

Природно-территориальные комплексы и их изучение в курсе географии

в средней школе / Под ред. К. В. Пашканга. М.: Просвещение, 1973.– 160 с.

Чернихова Е. А. Учебные экскурсии по географии.– М.: Просвещение,

1980.– 112 с.

Завдання для роботи в аудиторії

Скласти методичну розробку практичної роботи у 6-му класі на тему

«Встановлення зв'язків між компонентами природних комплексів, зумовлених

відмінністю у розподілі тепла і вологи; опис природних комплексів, виявлення

їхніх особливостей і характеру впливу на них людини; оформлення результатів

у вигляді таблиці» (весняна експедиція).

Підготовчий період. Передусім вивчається місце практичної роботи.

Тому необхідно до проведення роботи побувати на місці і визначити

територію, де краще провести спостереження у природі для виявлення зв'язків

між компонентами природних комплексів, зумовлених відмінністю у розподілі

тепла та вологи. Всі питання, що стосуються практичної роботи, продумують

заздалегідь. Підготовка до практичної роботи розпочинається в класі. Цьому

варто приділити цілий урок. Учням дають конкретні завдання (у вигляді

запитань), які вони записують у польові щоденники (завдання для самостійної

роботи).

1. Яка експозиція горба – південна чи північна – одержує більше тепла?

2. Чи під однаковим кутом падають сонячні промені на різні частини

горба (нижню, середню та верхню)?

3. Яка частина горба одержує більше тепла (нижня, середня чи верхня)?

Чим це можна пояснити?

4. Чому на південній експозиції горба сніг тане швидше?

5. Чому раніше зеленіє трава на південній експозиції горба і швидше

з'являються тут рівні рослини?

6. Які рослини першими з'являються на південній експозиції горба?

7. Які види рослин ростуть у різних частинах схилу горба та які їх

морфологічні відмінності?

8. Чи однакові температури повітря на заплаві, терасі, корінному березі

річки? Чим це зумовлено?

9 Чи змінюється рослинність з віддаленням від берега річки? Якщо

змінюється, то чому?

10. Якими водами, крім річки, зволожується ваша територія?

11. Чому відбувається заболочення території?

12. Як використовуються підземні води нашого краю у народному

господарстві?

13. Як охороняються води у нашому краї та які заходи потрібно

проводити для їх охорони?

14. Яку роль в охороні підземних вод відіграють ліси?

15. Де густіша і різноманітніша трав'яниста рослинність: на луках чи в

лісі?

16. Де в лісі густіший і різноманітніший трав'янистий покрив: під

листяними чи під хвойними деревами?

17. Де густіша рослинність: на рівному місці чи на схилі?

3 метою кращої організації практичної роботи та одержання відповідного

ефекту клас розбивають на ланки по шість чоловік. У кожній ланці обирають

ланкового, гідролога, метеоролога, грунтознавця, ботаніка і топографа. Кожен

член ланки відповідає за підготовку обладнання за своїм профілем і доставку

його на місце проведення практичної роботи. У виконанні якогось завдання

беруть участь усі члени ланки, незалежно від її профілю.

Вчитель проводить окремо інструктаж з ланковими для того, щоб краще

організувати роботу в кожній ланці. Рекомендується при можливості вийти

заздалегідь на маршрут практики з ланковими і намітити місця роботи для

кожної ланки. Така підготовча робота і своєрідною репетицією практичної

роботи. Вона допоможе ланковим глибше зрозуміти своє завдання і краще

організувати роботу своєї ланки. Деякі вчителі залучають до роботи ланковими

старшокласників, які є корисними помічниками вчителів. За кілька днів до

практичної роботи перевіряється готовність класу до польових робіт.

Обладнання. Кожен учень має польовий щоденник (блокнот), олівець, а

ланка – компас, нівелір, рулетку або землемірний циркуль, фотоапарат, лопату,

прапорець для визначення напрямку вітру, термометр, грунтовий термометр,

кольорові олівці для замальовок, лінійку, гумку.

Місце польових робіт. Місце для проведення практичних робіт вибирає

вчитель, виходячи із конкретних умов школи. Однак при цьому бажано мати

різні об'єкти спостережень: горб, пасмо, яр, балку, долину річки, ліс, чагарники,

суходіл, заливні луки, болото тощо.

Найбільш вдалим місцем для проведення практичних робіт є берег річки

із заплавою та лісом (на високому березі). Коли ж поблизу школи річки нема,

то мерцем для польових робіт може бути яр, балка, горб, пасмо, тобто таке

місце, де спостерігається різна освітленість окремих ділянок (північний і

південний схили), а також є різні умови стоку води (зволоженість грунту).

Місце польових робіт повинно бути недалеко від школи.

Аби більш наочно простежити зв'язки між компонентами природних

комплексів, зумовлених відмінністю у розподілі тепла і вологи, визначають

такі об'єкти вивчення: схили північної та південної експозиції горба, долини,

балки, яру тощо (за вибором учителя і не менше двох комплектів).

Взаємозв'язок між рослинністю і надходженням тепла можна наочно

показати на схилах північної та південної експозиції. У квітні схили південної

експозиції звільняються від снігу і першими з'являються такі рослини, як

підбіл, первоцвіт тощо. В цей час схили північної експозиції або ще цілком

засніжені, або мають снігові плями. Отже, при виборі маршруту практики

профіль рекомендується прокладати з урахуванням орієнтування за сторонами

горизонту.

Маршрут практичної роботи наносять на топографічну карту або план,

який вивішують у класі для огляду та обговорення. Це викликає в учнів жвавий

інтерес.

Хід виконання завдання. Ідучи зі школи до місця проведення практичної

роботи, учні за завданням учителя визначають напрямок руху і записують його

у польовий щоденник. Учитель звертає увагу на різноманітність природних

територіальних комплексів, кухню структуру, взаємозв'язки та зміну під

впливом природних і антропогенних чинників.

Прибувши на місце роботи, вчитель розміщує ланки на окремих ділянках,

чітко визначивши їхні межі табличками. При цьому для кожної ланки

вибирають два різних природних комплекси, які й повинні визначати завдання

ланкам. Разом з тим у завданні першій ланці звертають особливу увагу на

характеристику лісу, другій – річки, третій – яру тощо. У центральній частині

території, де проводяться польові роботи, розміщують штаб – місце загального

збору, зберігання речей і санітарного поста.

Перед проведенням польових робіт усі ланки збираються в районі штабу,

де вчитель проводить з учнями настановчу бесіду, спираючись на їхні відповіді

на запитання, поставлені під час підготовчого уроку. Як запитання, так і

відповіді на них записані учнями у польових щоденниках. Перевіривши перед

польовими роботами письмові відповіді учнів, учитель звертає особливу увагу

на ті моменти, які потребують уточнення, розкриття причинно-наслідкових

зв'язків між окремими компонентами природних комплексів. Потім учитель

коротко знайомить учнів з місцем польових робіт і роз'яснює, що, виконуючи

завдання, необхідно не тільки провести потрібнi спостереження, а й встановити

причинно-наслідкові зв'язки між компонентами природних комплексів,

зумовлених відмiнністю в розподiлi тепла і вологи. Крім того, треба описати,

природні комплекси з виявленням їхніх особливостей і характеру впливу на

них людини. При цьому вчитель звертає увагу на те, що результати проведеної

польової практичної роботи необхідно оформити у вигляді зведеної таблиці.

Учитель наголошує, що кожна ланка повинна приготувати, зразки грунту,

замалювати грунтовий розріз, зробити замальовки місця польових робiт,

викреслити маршрут руху по дослiджуваній місцевостi. Після проведення

польових робіт і обробки матеріалів вдома ланки здають учителю письмові

роботи, а кожен член ланки – свій польовий щоденник.

Для встановлення, зв'язків між компонентами природних комплексів,

зумовлених відмінністю у розподілі тепла й вологи, учитель ставить такі

запитання:

1. Чому на місці, де ми перебуваємо, розкинувся ліс, а вище над ним

простяглися луки?

2. Чому на вiдслоненні, яке виразно виділяється на стрімкому березі

річки, відсутня рослиннiсть?

3. Де густіша та різноманітніша трав'яна рослинність: в лісі чи на луках?

4. Де у мішаному лісі густіший та різноманітніший трав'яний покрив: під

хвойними чи листяними деревами?

5. Де густіший рослинний покрив: на рівному місці чи на схилі?

6. Яка рослиннiсть є біля берега річки та як вона змінюється з

віддаленням від нього?

Якщо учням важко помітити різницю у рослинному покриві, то вчитель

повинен підказати і показати рослини безпосередньо на місці, розкривши суть

причинно-наслідкових зв'язків. Наприклад, на вищих місцях

стікаючи по схилу горба, який зв'язок між рельєфом і глибиною залягання

грунтових вод. Вимірюючи температуру повітря в різних частинах долини

рiчки, учні переконуються, що заплави, тераси та корінний берег нагрiваються

по-різному.

Описується грунтове відслонення або розріз у місцях з різною

рослинністю (на схилах долини, на заплавних луках, на вододілі в лiсі).

Закладається геоботанічний профіль (грунтово-рослинний). Беруться грунтові

проби. Описується зовнішній вигляд грунту (колір, структура, наявність

рослинних решток), зволоженість грунту (сухий, ледь вологий, сирий). Учні

простежують, які грунти характерні для нижньої, середньої та верхньої частини

горба. Вони бачать, де найпотужніший гумусовий горизонт, які види рослин є в

різних частинах схилу горба, які морфологічні відмінності характерні для них.

Пiсля вивчення природних компонентів учні креслять профіль схилу

горба, показуючи геологічну будову, глибину залягання грунтових вод, грунти,

напрям стікання грунтових вод та ерозію грунтів, рослинність. Описується

характер рельєфу місцевості в радіусі видимості по сторонах горизонту. При

цьому учнi бачать, в який бiк стiкає вода, тобто простягається схил.

Проводяться спостереження за погодою під час перебування у полі (через

кожну годину): вимірюються температура, напрям і сила вітру, хмарність тощо.

Визначаються заходи господарського використання території та охорони

природи.

Підбивання підсумків. Під час роботи в полі учні виявили взаємозв’язки

між підстилаючими гірськими породами, рельєфом та грунтово-рослинним

покривом, між рельєфом, рівнем зволоження та нагрівання і рослинністю, між

рослинністю та грунтами.

Вивчаючи грунти і рослинність, учні за допомогою вчителя прийшли до

розуміння того, що рослинність, розвиваючись у певних кліматичних умовах (у

даному випадку в умовах мікроклімату), впливає на характер грунтів. Разом з

тим грунтово-рослинний покрив необхідно розглядати не ізольовано від умов

його утворення і дальшого формування, а як своєрідний, компонент

природного комплексу, що відображає всі його історичні риси. Наприклад,

розповідаючи про грунти, що сформувалися під лісовою та лучною

рослинністю, учитель показав учням, чим ці грунти, різняться і вказав причини

відмінностей він пояснив, як деревна і трав'яна рослинність зумовили

утворення даних грунтів з характерними властивостями. У зв'язку з цим

учитель проаналізував зміни грунтово-рослинного покриву залежно від

рельєфу місцевості, грунтоутворюючих порід, надходження тепла, умов

зволоження тощо.

Під час практичної роботи учні переконуються, що грунти, у свою чергу,

істотно впливають на рослинність, а отже, і на весь природний комплекс в

цілому.

Учитель допоміг учням зрозуміти взаємозумовленість компонентів

природного комплексу, взаємозв'язок між окремими компонентами та

елементами природи: рослинністю і розподілом тепла (краще прогріті й

освітленi сонцем ділянки мають рослинність); рослинністю і рівнем

зволоження (у вологіших місцях ростуть вологолюбні рослинністю та грунтами

(на грунтах певного механічного складу ростуть певні рослини, а під

трав’янистою та деревною рослинністю формуються грунти, що розрізняються

механічним складом, запасам гумусу, а отже, й родючістю).

Учитель робить висновки щодо значення освітлетності, тепла та

зволоженості у диференціації на комплекси. Він наголошує на тісному

взаємозв’язку між компонентами та елементами природи перед між

рослинністю та водно-тепловими умовами.

Проведена в польових умовах практична закрепила знання учнів про

рослинність, грунти взаємозв'язки між різними компонентами природних

комплексів. У результаті встановлення цих зв'язків учні переконалися, що в

межах певної території (прирусловий вал, заплава, надзаплавна тераса, вододіл

у лісі), покритої однаковою рослинністю, зберігається однаковий склад

підстилаючих порiд, однакові рельєф, грунти, водно-теплові умови.

Результати проведеної практичної роботи та місцевості оформляють у

вигляді таблиці (табл. 2).

Таблиця 2. Практична робота на місцевості

Номер і зміст

завдання

Місце польової

роботи

Результати

спостережень

Висновки

(причини і

взаємозв’язки)

3аняття 6 – 7. Складання методичної розробки туристської подорожі і

категорії складності по своїй областi

Мета: скласти методичку розробку для організації та проведення

туристської подорожі і категорії складності по своїй області.

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацювати рекомендовану туристську, краєзнавчу та методичку

літературу для складання методичної розробки туристської подорожі і категорії

складності.

2. Підібрати картографічний матеріал для організації туристської

подорожі і категорії складності по своїй області.

Список літератури

Берман А. Е. Юный турист.– М.: Физкультура и спорт, 1977.– 159 с.

Власов А. А., Нагорный А. Г. Туризм.– М.: Высш. шк., 1977.– 94 с.

Даринский А. В. Вопросы туризма в школьном курсе географии. – М.:

Просвещение, 1979.– 135 с.

Краеведение и туризм Докл. Геогр. о-ва СССР.– Л.: Геогр. о-во СССР,

1972.– 145 с.

Крачило Н. П. География туризма.– К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987.–

208 с.

Моргунов Б. П. Туризм.– М.: Просвещение, 1978.– 168 с.

Остапец А. А. На маршрутах туристы-следопыты: Кн. для учащихся.– М.:

Просвещение, 1987.– 128 с.

Путрик Ю. С., Свешников В; В. Туризм глазами географов.– М.: Мысль,

1986.– 158 с.

Спутник туриста.– М.: Физкультура и спорт, 1968. – 496 с.

Спутник туриста / Сост. К. И. Вахлис.– К.: Здоров'я, 1983.– 352 с.

Спутник юного туриста: Сб.– Симферополь: Таврия, 1966. – 132 с.

Туризм и спортивное ориентирование: Учебник для ин-тов и тех-мов

физкультуры /Сост. В. И. Ганопольский.– М.: Физкультура и спорт, 1987.– 240

с.

Туристськими стежками: Довідник юного туриста.– К.: Молодь, 1966.–

327 с.

Штюрмер Ю. А. Карманный справочник туриста.– М.: Профиздат,

1982.– 208 с.

Юний турист в Карпатах: Путiвник укр. та рос. мовами.– Ужгород:

Карпати, 1966.– 319 с.

Завдання для роботи в аудиторії

Скласти методичну розробку туристської подорожі і категорії складності

по своїй області.

Методична розробка складається на основі опрацьованої літератури та

матерiалiв даного посібника (див. розд. «Методика організації та проведення

туристських походів (подорожей) школярів»).

3аняття 8. Складання сценарію туристично-краєзнавчого вечора

Мета: скласти сценарій туристично-краєзнавчого вечора.

Завдання для самостійної роботи.

Опрацювати рекомендовану методичну літературу для складання

сценарію туристично-краєзнавчого вечора вечора.

Список літератури

Остапец А. А. На маршрутах туристы-следопыты: Кн. для учащихся.– М.;

Просаещение, 1987. – 128 с.

Прохорчик А. Ф. Организация внеклассной работы по географии.–

Минск: Вышэйш. шк., 1980. – 80 с.

Семакин Н. К. Внеклассная работа по географии.– М.: Просвещение,

1979.– 160 с.

Середа В. И. Система внеклассной работы по географии в средней

школе.– М:. Просвещение, 1972. - 120 с.

Ходорович М. Н. Школьные географические вечера.– Минсн: Нар. асвета,

1968.– 77 с.

Завдання для роботи в аудиторії

Скласти сценарій туристично-краєзнавчого вечора. Зразком може бути

сценарій такого вечора, наведений у даному посібнику.

3аняття 9 – 10. Складання річного плану роботи туристично-краєзнавчого

гуртка.

Мета: скласти рiчний план роботи турист краєзнавчого гуртка.

Завдання для самостійної роботи

Опрацювати рекомендовану методичну літературу для складання річного

плану роботи туристично-краєзнавчого гуртка.

Список лiтератури

Бороздинов М. Н. Географические кружки.– М.: Просвещение, 1970.– 142 с.

Даринский А. В. Вопросы туризма в школьном курсе географии.– М.:

Просвешение, 1979.– 135 с.

Костриця М. Ю. Туристсько-краєзнавча робота в школі: Посібник для вчителя

географії.– К.: Рад. шк., 1985 – 128 с.

Крачило Н. П. Основы туризмоведения. – К.: Ви- ща шк. Головное изд-во, 1980.

– 117 с.

Крачило И. П. География туризма.– К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987.– 208 с.

Лярский П. А. Пособие по краеведению.– Минск: Вышэйш. шк., 19бб.– 239 с.

Мешечко Е. Н. Географическае краеведение: Учеб. пособие для пед. ин-тов.–

Минск: Вышэйш. шк., 1986.– 114 с.

Никонова М. А. Практикум по географическому краеведению: Учеб. пособие

для студ. пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1986.– 127 с.

Прус І. Т. Краєзнавча робота в школі.– К.: Рад. шк., 1984.– 112 с.

Сафиуллин А. 3. Географвческое краеведение в общеобразовательной школе:

Пособие для учителей. – М.: Просвешение, 1979.– 127 с.

Строев К. Ф. Краеведение.– М.: Просвещение, 1974. – 144 с.

Завдання для роботи в аудиторії

Скласти рiчний план роботи туристично-краєзнавчого гуртка, взявши за

основу тематичний навчальний план занять гуртка юних туристів-краєзнавців,

розрахований на гуртківців першого року навчання. При цьому необхідно

виходити з конкретних умов своєї місцевості.

Приблизний річний план роботи туристично-краєзнавчого гуртка може

мати такий вигляд (табл. 3).

Таблиця 3. Річний план роботи туристично-краєзнавчого гуртка

№

по

р.

Тема

Кількість годин

Всь

ого

Тео

рет

ичн

і

зан

ятт

я

Прак

тич

ні

зан

ятт

я

1 Туризм, його значення, умови і фактори

розвитку 6 4 2

Поняття про туризм

Значення туризму. Чим кориснi й цікавi

туристські походи і подорожі 2 2 -

Умови і фактори розвитку туризму 2 1 -

Туристські ресурси свого краю (області) 2 1 2

2 Географія свого краю 20 10 10

Географічне положення. територія і межі.

Геологічна будова і рельєф. Корисні копалини та

економічна оцінка їх

2 1 1

Клімат, умови і фактори його формування;

причини кліматичних відмін у різних районах

області. Особливості пiр року. Агрокліматичні

ресурси

2 1 1

Внутрішн води. Характер і режим річок, озер,

боліт і водосховищ. Господарське використання

поверхневих вод. Грунтовi води та господарське

використання їх

2 1 1

Грунти та їх найважливіші типи. Рослинність і

тваринний світ. Природне районування.

Видiлення таксономічних одиниць. Оцінка

природних умов для розвитку сільського

господарства. Раціональне природокористування

та заходи охорони природи

4 2 2

Населення: кiлькiсть та його динаміка, склад

(статевий, віковий, національний, соціальний),

густота, види розселення. Трудові ресурси.

Трудові навички, побут і культура населення

2 1 1

Господарство: загальна характеристика і

структура. Промисловість. Сільське господарство.

Сфера послуг

4 2 2

Територіальна організація господарства.

Територіально-виробничі комплекси (ТВК).

Проблеми розвитку аграрно-промислових

комплексів (АПК).

Транспорт і територіально-виробничі зв'язки.

4 2 2

Перспективи розвитку краю

3 Організація і проведення туристської подорожі 20 8 12

Правила організації та проведення самодіяльних

туристських походів і подорожей 2 2 -

Комплектування групи та підготовка до

туристської подорожі. Розподіл обов'язків у групі.

Вимоги до керівників та учасників подорожі

4 2 2

Вивчення району подорожі: розробка маршруту,

складання календарного плану та графіка руху.

Складання кошторису витрат. Похідні документи.

Розгляд та – затвердження маршруту. Одержання

дозволу на подорож

6 2 4

Техніка і тактика туристського походу. Порядок

руху і способи подолання перешкод 8 2 6

4 Топографічна підготовка юного туриста.

Орієнтування на місцевості 22 8 14

Місцевiсть та її вплив на туристські походи.

Найпростішi способи визначення відстаней.

Визначення висоти предмета. Визначення ширини

будь-якої недоступної перешкоди. Визначення

крутості схилів. Визначення швидкості течії річки

4 1 3

Топографічні карти і плани. Масштаби.

Визначення масштабу карти. Поняття про

географічні та прямокутні координати на

топографічних картах. Вимірювання відстаней за

картою

4 2 2

Умовні знаки 2 - 2

Рельєф та його зображення на картах

Орієнтування на місцевості. Орієнтування на

місцевості без карти

2 1 1

Орiєнтування на місцевостi за картою. Рух за

азимутом. Визначення величини та напрямку

магнітного схилення.

4 2 2

Окомірне знімання. Складання схем, кроки 4 2 2

5 Фізична підготовка юного туриста. Подолання

перешкод у поході 24 4 20

Загальна та спеціальна фізична підготовка 2 2 -

Приблизний комплекс вправ ранкової гімнастики

(організацiя та проведення кількох занять) 4 - 4

Вправи для розвитку сили рук 2 - 2

Вправи для розвитку сили ніг 2 - 2

Вправи для розвитку гнучкості та сили м'язiв

тулуба 2 - 2

Вправи на розтягування та розслаблення 2 - 2

Вправи у рівновазі 2 - 2

Складання тижневих планів занять і тренувальних

вправ (заняття проводяться тричі на тиждень

протягом року)

4 2 2

Подолання перешкод у поході 4 2 2

6 Особливості літніх походів 10 1 9

Організація руху. Навантаження під час руху.

Порядок руху групи. Режим дня. Бівуаки 2 - 2

Особливості техніки руху: рух по стежках,

трав'янистих схилах, осипах, моренах, снігових

схилах, скелях, болотах і хащах

2 - 2

Техніка страхування 2 - 2

Організація переправ 2 - 2

Небезпека і заходи безпеки 2 1 1

7 Краєзнавчі спостереження та дослідження.

Фіксування їх у поході 18 - 18

Геологiчнi 2 - 2

Гідрогеологічнi 1 - 1

Геоморфологічні 2 - 2

Метеорологічнi 2 - 2

Ггдрологічні 2 - 2

Грунтові 2 - 2

Геоботанічні та зоогеографічні 2 - 2

Фенологічні. Дослідження ПТК 2 - 2

Економіко-географічні 2 - 2

Топонімічні 1 - 1

8 Вивчення і охорона природи 10 7 3

Охорона природи як необхідна умова збереження

природного середовища людини 2 2 -

Туризм та охорона природи 2 1 1

Охорона атмосфери та вод 2 1 1

Охорона надр і грунтів 2 1 1

Охорона рослинного і тваринного світу

Охорона ландшафтів та перетворення природи 2 2 -

9 Вивчення та охорона пам'яток історії,

культури 8 4 4

Вивчення та охорона пам'яток археології 2 1 1

Вивчення та охорона пам'яток культуры 2 1 1

Вивчення та охорона пам'яток архiтектури 2 1 1

Культурно-історичні туристські ресурси та оцінка

їх 2 1 1

10 Спостереження за погодою в поході 4 2 2

Метеорологiчні елементи: тиск, температура

повітря, швидкіств і напрям вітру., хмарність та

опади, видимість та атмосферні явища

2 1 1

Основні причини зміни погоди. Передбачення

погоди за місцевими ознаками 2 1 1

11 Туристське спорядження. Інвентар для

краєзнавчої роботи 10 - 10

Особисте спорядження 2 - 2

Групове спорядження 2 - 2

Підготовка спорядження до туристського походу,

догляд і ремонт 4 - 4

Інвентар для краєзнавчої роботи 2 - 2

12 Туристський побут 14 - 14

Підготовка продуктів до походу, пакування і

транспортування продуктів 2 - 2

Органiзацiя харчування в поході 2 - 2

Поповнення продуктових запасов на маршруті 2 - 2

Приготування їжі в похiдних умовах 2 - 2

Органiзація привалів і ночівель 2 - 2

Установка та обладнання наметів. Найпростіші

укриття 2 - 2

Вогнища та правила користування ними 2 - 2

13 Правила санітарії та гігіени. Перша

(долікарська) допомога у походах 8 - 8

Заходи медичного забезпечення подорожей у

період підготовки до них 2 - 2

Заходи медичного забезпечення подорожей 6 - 6

14 Підбивання підсумків походу 16 - 16

Складання письмового звіту про подорож 10 - 10

Залік подорожі, нагородження значками к

«Турист» і присвоєння спортивних розрядів 2 - 2

Органiзація та проведення туристсько-

краєзнавчого вечора 4 - 4

15

Інструкторська підготовка до роботи у дитячих

загонах туристсько-краєзнавчої експедиції

«Люби і знай свій край» за основними її

напрямками:

12 - 12

«До таємниць природи» 2 - 2

«Мистецтво належить народу» 1 - 1

«Від ГПО до туристської майстерностi» 1 - 1

«Чим кориснi й цiкаві туристські походи і

подорожі» 1 - 1

«Наш край: минуле, сучасне і майбутне» 2 - 2

«Охороняти природу – це значить охороняти

Вiтчизну» 2 - 2

Організацiя пошуково-слiдопитської роботи для

поповнення експонатами шкільного музею 1 - 1

Як організувати туристську подорож 1 - 1

16 Спеціальна підготовка до багатоденної

подорожі 14 - 14

Комплектування групи та розподіл обов'язків

серед її членів 2 - 2

Вибір та вивчення району подорожі 2 - 2

Розробка маршруту туристського походу 2 - 2

Шляхи фiнансування і складання кошторису. 2 - 2

Підготовка спорядження 2 - 2

Підготовка продуктів харчування 2 - 2

Підготовка групи до виходу на маршрут 2 - 2

17 Туристська подорож (проведення багатоденної)

туристської подорожі під час літніх канікул)

Всього 216 48 168

Практичні роботи, що виносяться на наскрізну педагогічну практику

1. Аналіз програми з географії для середньої загальноосвітньої школи з метою

виявлення її краєзнавчої основи – І і ІІ курси.

2. Ознайомлення з основними формами організації географічного краєзнавства

у передових школах – І і ІІ курси.

3. Методика підготовки, організації та проведення екскурсій – І і ІІ курси.

4. Організація і проведення екскурсії – ІІІ курс.

5. Методика підготовки, організації та проведення туристського походу – ІІ

курс.

6. Організація і проведення туристського походу – ІІІ – ІV курси.

7. Ознайомлення з шкільним краєзнавчим музеєм – ІІ курс.

8. Методика організації географічної експозиції шкільного краєзнавчого музею

– ІІІ курс.

9. Методика використання краєзнавчого матеріалу при викладанні географії –

ІІІ – ІV курси.

10. Використання краєзнавчого матеріалу при вивченні окремих

факультативних курсів – ІV – V курси.

11. Організація та проведення туристських походів з пізнавальною та

природоохоронною метою – ІV і V курси.

12. Організація та проведення географічних вечорів з циклу ―Відкрий нам,

Вітчизно, простори свої!‖ – IV і V курси.

13. Організація та проведення краєзнавчої вікторини – IV і V курси.

1. Особисте спорядження

Назад

Кількість (штук або пар) – за видами

подорожі

піших гірських водних лижних

Рюкзак 1 1 1 1

Спальний мішок з вкладишем 1 1 1 1

Взуття основне 1 1 1 1

Кеди 1 1 1 1

Панчохи хутряні - - - 1

Костюм штормовий 1 1 1 1

Костюм тренувальний 1 1 1 1

Курточка пухова або хутряна - - - 1

Накидка з поліетиленової плівки 1 1 1 1

Светр шерстяний 1 2 1 1

Штани 1 1 1 1

Шорти 1 1 1 1

Рейтузи шерстяні - - - 1

Нижня білизна 2 2 2 2

Шкарпетки шерстяні 2 2 2 4

Шкарпетки бавовняні 2 2 2 2

Шапочка шерстяна (в’язана) - 1 - 2

Головний убір легкий 1 1 1 -

Плавки 1 - 1 -

Рукавиці брезентові - 1 - 1

Рукавиці хутряні - - - 1

Рукавички - 1 - 1

Рушник 1 1 1 1

Хусточки носові 2 2 2 2

Миски, кружка, ложка Комплект

Мішечки (для посуду, білизни,

дріб’язку) 4 4 4 4

Польовий щоденник, олівець Комплект

Годинник 1 1 1 1

Окуляри захисні у твердому

футлярі 1 1 1 1

Речі особистого туалету Комплект

Маска захисна - 1 - 1

Сірники у непромокальній

упаковці 1 1 1 1

Пакет поліетиленовий для

документів 1 1 1 1

Льодоруб (альпеншток) - 1 - -

Репшнур - 1 - 1

Моток шпагату 1 1 1 1

Карабін альпіністський - 1 - -

Лижі туристські з палицями - - - 1

Рятувальний жилет - - 1 -

Шнур лавинний - 1 - 1

Бахіли - - - 1

Накомарник 1 - 1 -

Трубка для пиття води 1 1 1 -

Каска - 1 1 -

2. Групове спорядження (з розрахунку на 16 чоловік)

Назад

Кількість (штук або пар) – за видами

подорожі

піших гірських водних лижних

Намет чотиримісний 4 4 4 -

Намет з пічкою - - - 1

Килимок з поролону або

пінопласту 8 8 8 16

Поліетиленові плівки 16 16 16 8

Комплект з трьох відер по 8 л у

чохлі 1 1 1 1

Сокира велика у чохлі 1 - 2 1

Сокира мала у чохлі 2 2 2 1

Пилка дворучна у чохлі 1 - 1 1

Металеві рогульки, тросик, гачок

для підвішування відер тощо Комплект

Рукавиця для вогнища 1 - 1 1

Сковорода 1 - 1 1

Черпак 1 1 1 1

Ножі 4 4 4 4

Ніж консервний 1 1 1 1

Фляга 4 5 4 4

Термос 4 2 4 6

Компас Адріанова 4 4 4 4

Плівка поліетиленова обідня 1 1 1 1

Тара для продуктів (мішечки з

тасьмою) Комплект

Мило господарське 1 1 1 1

Сірники у непромокальній

упаковці 3 3 3 3

Свисток сигнальний 4 4 4 4

Ліхтарик кишеньковий з

батарейками 4 4 4 4

Запасний комплект батарейок 4 4 4 4

Запасні лампочки до ліхтариків 2 2 2 2

Свічки стеаринові 4 4 6 6

Приладдя для гоління з

комплектом лез і люстерком 2 2 2 2

Окуляри захисні запасні - 4 1 2

Медична аптечка (дод. 7) 1 1 1 1

Ремонтний набір (дод. 6) 1 1 1 1

Риболовні снасті (комплект) 2 - 4 -

Фото- і кіноапарати та матеріали

до них

Човен, байдарка, пліт (з

рятувальними засобами та

запчастинами)

За вантажопідйомністю

Примус туристський з

комплектом голок, ключів,

прокладок тощо

- 4 - -

Пічка похідна з чохлом - - - 1

Місткість для палива (каністри,

фляги) - 2-4 - 2

Паливо (бензин, сухий спирт, кг) - 4-6 - 2

Лижі запасні - - - 2

Кріплення лижні запасні - - - 3

Валянки для чергових - - - 3

Набір лижної мазі - - - Комплект

Пробки для розтирання мазі - - - 2

Маль для просочування взуття - 1 1 1

Спринцівка велика (для

байдарки) - - 4-6 -

Пісенник 2 2 2 2

Музичний інструмент 1 1 1 1

Волейбольний м’яч 1 - 1 -

Бадмінтон 1 - 1 -

3. Спеціальне спорядження (з розрахунку на групу з 16 чоловіків)

Назад За видами подрожі, шт.

піших гірських водних лижних

Мотузок основний (30-40 м) 1 2 1 -

Мотузок допоміжний (30-40 м) 1 1 1 1

Репшнур 4 4 - 4

Карабін альпінійський 4 4 - -

Кішки з гнотами в чохлі - 4 - -

Гачки - - 4 -

Молоток скельний 1 2 1 1

Бінокль з дакеломіром

Планшет (з папером, калькою,

олівцем, гумкою) 2 2 2 2

Карти, схеми, кроки (комплект) 2 2 2 2

Мілімітровий папір для Комплект

окомірного знімання

Візирна лінійка 2 2 2 2

Рулетка 2 2 2 2

Косинець 2 2 2 2

Лупа 2 2 2 2

Зубило 1 2 1 1

Коробки або мішечки для

упаковки зразків 8 8 8 8

Нівелір 1 1 1 1

Лопата лавинна (лист дюралю) - 1 - 1

Лопата саперна 1 1 1 1

Термометр 2 2 2 2

Анемометр 1 1 1 1

Снігомір - 1 - 1

Термометр грунтовий 1 1 1 1

Визначник (рослин, мінералів,

грибів тощо) Комплект

Курвіметр 1 1 1 1

Крокомір 1 1 - -

Вимірювач (циркуль) 1 1 1 1

Гірський компас 1 2 1 1

Фарфорова пластинка з

неглазурованою поверхнею 1 1 1 1

Соляна або оцтова кислота – 5-10

% (флакон) 1 1 1 1

Пляшки для взуття проб води 1 1 1 1

Папір для упаковки зразків,

етикетки Комплект

Термометр-пращ в оправі 1 1 1 1

Секундомір 1 1 1 1

Альтиметр (висотомір) 1 1 1 1

Комплект для збирання гербарію 1 - 1 -

4. Нормативи туристського спорядження для різних класів

загальноосвітніх шкіл, шт.

Назва спорядження Норма для класів

4-8 9-10

Намет двомісний 10 5

Рюкзак 20 10

Спальний мішок 20 10

Матрац надувний 10 5

Аптечка 2 1

Відра з алюмінію з кришкою 4 2

Сокира велика 2 1

Лопата саперна 1 1

Карти географічні (країни, області,

району):

адміністративна 1 1

фізична 1 1

туристська 1 1

Компас рідинний 1 1

Компас Адріанова 1 1

5. Добовий раціон продуктів на одного учасника, г

Назва продукту На одного

учасника, г Назва продукту

На одного

учасника, г

Хліб (або сухарі) 300 Цукерки (льодяники) 10

М’ясні консерви 100 Печиво 10

Сало 20 Шоколад 10

Масло (топлене) 20 Чай 2

Олія 10 Кава 5

Молоко (згущене й сухе) 40 Какао 5

Макарони, ріжки 50 Сіль 20

Крупа манна 25 Сухофрукти 30

Рис 25 Картопля 100

Крупа гречана 25 Капуста 50

Пшоно 25 Морква 50

Горох (концентрат) 30 Цибуля 20

Супові концентрати 25 Часник 10

Сир 25

Спеції (лавровий

лист, кріп) 3

Цукор 100 Кислота лимонна 1

Халва 10 Кислота аскорбінова 1

6. Ремонтний набір (з розрахунку на групу з 16 чоловік)

Назад Для різних походів, шт.

піших гірських водних лижних

Пасатижі малі універсальні 1 1 1 1

Викрутка велика - - 1 1

Викрутка мала 1 1 1 1

Молоток - - 1 1

Напильник тригранний 1 1 1 1

Надфіль - 1 1 1

Шило 1 11 1 1

Свердла (2-5 мм) - - 2 1

Ножиці 1 1 1 1

Брусок 1 1 1 1

Набір швацьких голок 1 1 1 1

Набір шевських голок 1 1 1 1

Шпильки англійські 20 20 20 20

Наперсток 1 1 1 1

Набір гудзиків 1 1 1 1

Нитки швейні № 10-20 у

котушках (чорні, білі) 2 2 2 2

Штопальні нитки (у мотку) 2 2 2 2

Сурові нитки (у мотку) 1 1 1 1

Дратва (у мотку) 1 1 1 1

Тасьма гумова, м 15 15 30 15

Ізоляційна стрічка (у мотку) 1 1 1 2

Ременці (брезентові або шкіряні) - - - 3

Пластини дюравлеві, жерстяні

100Х200 мм товщиною 0,5-0,8 мм - - - 3

Дріт міцний товстий, м - - 1 1

Дріт сталевий м’який, м 2 2 4 4

Шплінти - - - 4

Шайби - 5 10 10

Шурупи різні 10 10 20 40

Болтики з гайками - 5 10 10

Цвяхи різні дрібні 20 20 30 50

Цвяхи різні довгі - - 50 -

Заклепки алюмінієві 5 5 5 5

Фанера (90-150 мм) - - 2 2

Кільця для лижних палиць - - - 2

Ніс лижі алюмінієвий, знімний - - - 4

Курси брезенту, шкіри, перкалю Комплект

Нажданий папір - - 10 -

Клей БФ-6 1 1 1 1

Клей ―Суперцемент‖ 1 1 1 1

Клей ―Момент‖ 1 1 1 1

Клей гумовий, л - - 0,25 -

Бензин очищений, л - - 0,2 -

Гума для латок - - Комплект -

Клоччя, смола, дьоготь - - Комплект -

Обрізки фанери, дощок - - Комплект -

Лейкопластир широкий - - 1 -

Епоксидна смола 1 1 1 1

Тросики, ремінці, замки для

лижних кріплень - - - 4

Триконі п’яточні, рантові, - 32 - -

підошовні

Скоби, шурупи для триконей - 64 - -

7. Склад похідної аптечки та основні способи застосування медичних

засобів (з розрахунку на групу з 16 чоловік)

Назва Кількість Застосування та дозування

Бинти стерильні (широкі та

вузькі), шт. 12

Матеріал для перев’язок

Індивідуальні пакети, шт. 8

Індивідуальний перев’язочний

матеріал

Бинти еластичні, шт. 2

Перев’язочний матеріал при

розтягуваннях

Вата стерильна, г 400 Для перев’язок та інших потреб

Лейкопластир бактерицидний, шт. 10

Заклеювання дрібних ранок,

подряпин, потертостей

Термометр медичний, шт. 2

Ножиці маленькі, шт. 1

Джгут гумовий, ш. 1

Накладання при сильній

кровотечі

Шина, шт. 2 Накладання при переломах

Компресний папір Комплект Накладання компресів

Пінцет, шт. 1

Піпетка, шт. 1

Шпильки англійські, шт. 10

Гірчичники, шт. 50 Накладання при простудах

Йодна настойка 3%-на, г 100

Обробка дрібних ран або шкіри

навколо великих ран

Перекис водню 3 %-й, г 25 Обробка ран

Перманганат калію, г

25

Полоскання, промивання,

дезинфекція води, обробка ран,

примочки при опіках

Спирт медичний, г 500

Дезинфекція шкіри навколо

ран, розтирання

Борна кислота (порошок), г 25 Промивання очей

Сода питна у таблетках, г

50

Полоскання горла, промивання

очей (слабкий розчин), при

болях у шлунку і печії

(промивання шлунку)

Стрептоцид білий у порошку, г 40

Присипання ран, потертостей,

опіків, обморожень

Клей БФ у тюбику, шт. 1

Накладання на дрібні ранки,

подряпини, потертості

Дитячий крем у тюбиках, шт. 2

Пом’якшуючий засіб при

потертостях, запрілостях

Вазелін у тюбиках, шт. 8

Для пов’язок при потертостях і

для пом’якшення шкіри

Етоній у порошку, г

10

Новий препарат для загоювання

ран. Прикладається у

невеликих дозах на рани разом

з вазеліном

Мазь Вишневського, г 100

Запобіжний засіб проти

обморожень

Мазь синтоміцинова

(пеніцилінова, тетрациклінова

тощо) у тюбику, шт.

2

Зовнішній засіб для лікування

ран, потертостей, подряпин,

опіків, обморожень

Спирт нашатирний у ампулах, шт. 6

Давати вдихати при втраті

свідомості

Протигрипозна сироватка з

сульфаніламідом, г 20

Давати вдихати в носові вдохи

при нежиті, катарах, грипі

Пірамеїн (або окремо анальгін,

амідопірин, цитрамон, фенацетин

тощо), упаковок

30

Давати при головних зубних та

інших болях. Одноразовий

прийом – 1 таблетка

Зубні краплі, флаконів 1

Намочити ватку і покласти на

хворий зуб

Салол з беладонною (бесалол),

таблеток Тетрациклін

(еритроміцин, вітациклін) у

таблетках, упаковок 30

При болях у животі (по 1

таблетці 3 рази на день)

Антимікробний засіб при

запаленні ран, легенів,

інфекційних, в т. ч. і кишкових

захворюваннях (по 1 таблетці

через 4 год)

Сульфадиметоксин у таблетках,

упаковок 30

При ангінах, простудних

захворюваннях (по 1 таблетці 2

рази на день)

Ацетилсаліцилова кислота у

таблетках, упаковок 20

Жарознижувальний засіб (по 1

таблетці 3 рази на день)

Ентеросептол (фталазол, сульгін),

таблеток 20

При шлунково-кишкових

захворюваннях, проносах (по 1-

2 таблетці через 5 год)

Касторова олія, г 100

При проносах і отруєнні (по 1

столовій ложці)

Англійська сіль, г

100

Проносне, при харчових та

інших отруєннях (2 чайні

ложки на стакан води)

Настойка валеріани з конвалією, г 30

При серцевій слабості (по 20

крапель одноразово)

Кофеїн, таблеток 20

При серцевій і загальній

слабості (по 1 таблетці)

Валідол, таблеток 20 При болях у серці (1 таблетку

під язик)

Кордіамін, г

30

Заспокоюючий і серцевий засіб

(одноразово приймають 20-25

крапель)

Альбуцид, 20-30 % розчин (краплі

для очей), г 20

При запаленні слизової

оболонки очей

Крем від сонячних опіків у

тюбиках, шт. 2

Змазати відкриті ділянки