Лісовий і мисливський журнал

ГРОМАДСЬКО-ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ЧАСОПИС

Державне агентство лісових ресурсів України

Головний редактор:Валентина Максименко

Заступник головногоредактора:Роман Новіков

Літературний редактор:Світлана ПопадюкНаталія Полушкіна

Менеджер:Віктор Поденко

Дизайнер:Роман Новіков

ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ»

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: 74244 © ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ».

Київ, 2012 р.

ТОВ «Новий друк»02660, Україна,

м. Київ, вул. Магнітогорська, 1тел./факс: (044) 461-48-00

Номер підписано до друку:21.12.2012 р.

Формат: 60x90/8, умовн.-друк. арк. 3Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого

засобу масової інформаціїКВ № 17660–6400 ПР від 17.03.2011 р.

Адреса для листування:02192, м. Київ–192, а/с 46

e-mail: [email protected]

Тел.: (044) 221-8-900, (060) 383-06-96

Факс: (044) 236-62-33

У НОМЕРІ:

Лісове господарство

Мисливське господарство

Редакція Засновник

Друк

Видавництво

№ 6 (95)листопад–грудень

2012

3 ЛІС І ЛЮДИ«Привіт тобі, мій друже вірний, гаю…» 7 МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯПротидія стихії по-американськи11 НОВІТНЯ ТЕХНІКАCaterpillar – перевага за всіма показниками14 НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ Електронний метод обліку деревини в дії16 ТЕХНОЛОГІЇГеоінформація для лісоінтеграції18 СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇЖиття – на благо лісу20 ЛИЦАРІ ЛІСУВін працював, учився й учив21 ДОСВІДДіброви

Редакційна колегія:В. І. БілоусП. Г. ВакулюкМ. М. ВедмідьМ. А. ГолубецьІ. Ф. КалуцькийЯ. В. КовальМ. В. КолісниченкоВ. П. КрасновГ. Т. КриницькийП. І. ЛакидаО. С. МігуноваЮ. М. МарчукВ. М. МаурерВ. Л. МєшковаВ. І. ПарпанМ. Ю. ПопковВ. П. Ткач

Періодичність –

1 раз на 2 місяці

14

7

38 26

26 ВІЧ–НА–ВІЧНароджені полювати28 НА ОБГОВОРЕННЯКоти-волоцюги30 ПОРАДИ ФАХІВЦЯСмертельна хвороба32 АРСЕНАЛЛегкий, простий, надійний34 ВИСТАВКИ«Гострі» відчуття37 ВИТОКИВишка Енді38 БУВАЛЬШИНА«Бій» за життя40 ПЕНЬ-КЛУББлондинки на полюванні42 ТАКТИКА«Зварений» морозом окунь43 ЛАБОРАТОРІЯЗапитуйте – відповідаємо: Запашні приманки для риби44 СВІТ РИБОЛОВЛІРибошукач

через Укрпошту – індекс: 74244 через редакцію – т.: (044) 221�8�900

Запрошуємо до співпраці рекламодавців

ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ

02192, м. Київ–192, а/с 46email: [email protected]

www.ekoinform.com.ua

Тел.: (044) 2218900, (050) 3830696Факс: (044) 2366233

Шановні працівники лісового господарства України, колеги!

Дозвольте від щирого серця висловити Вам теплі слова привітання з наступаючим Новим роком та Різдвом Христовим! Рік, що минає, був дуже ефективним та результативним для багатотисячного колективну лісівників країни та лісового господарства в цілому.Ваша сумлінна праця була достойно оцінена державою. Понад 1500 працівників лісового господарства отримали почесні державні нагороди, звання та відзнаки від Президента, Уряду і Верховної Ради України.Шановні колеги, прийміть найщиріші вітання та побажання в Новому році гарного настрою, любові, здоров’я та удачі.Божої Благодаті та родинного достатку Вам і Вашим рідним!З Новим роком та Різдвом Христовим!

З повагою,Голова Державного агентства лісових ресурсів України

Віктор Сівець

У Нагуєвичах майбутній поет народився, тут часто бував, коли навчався у Дрогобичі та Львові, сюди згодом приїжджав із сім’єю, аби відпочити та попрацюва-ти. Рідна оселя стала притул-ком для нього після другого аре-шту, коли ще юний, але вже «про-скрибований» у суспільстві, зали-шився сам на сам, важко хворий. 1956 р., до 100-річчя від дня на-родження письменника, на міс-ці, де стояла хата його батьків, було споруджено пам’ятну арку, яку розібрали 1980 р. і протя-гом року збудували музей «Са-

диба Івана Франка». В осно-ву відтворення садиби покла-ли етнографічний нарис – спо-гад поета «Моя вітцівська хата». У 1980–1985 рр. тут створювали і художньо-меморіальний комп-лекс «Стежки-дороги Каменя-ра», одним з ініціаторів та нат-хненників якого був тодішній ди-ректор Дрогобицького лісгос-пу Ігор Чайківський. Художні ро-боти на громадських засадах ви-конували викладачі та студен-ти Львівського інституту деко-ративного і прикладного мисте-цтва. Це був перший в Україні та-

кого роду музей-заповідник – жи-вий пам’ятник геніальному пись-меннику, який об’єднав «Дорогу Франка», «Стежку Івана Франка» й «Дорогу малого Мирона». Що не рік, то більше й більше турис-тів приїздять сюди. Чарівної пе-редноворічної пори завітаймо й ми до «свята святих землі цієї», як назвав куточок Франкової сторо-ни незабутній Максим Рильський, пройдімося символічною мемо-ріальною стежкою поета, прокла-деною лісівниками й художника-ми в гаю його дитинства і юності.

«ВСЕ ЧИСТЕ, ЯСНЕ, ЩО ЛИШ У СЕРЦІ МАЮ…»Під’їжджаючи до Нагуєвичів

з боку Дрогобича, бачимо пре-красну панораму, від якої аж пе-рехоплює дух. Ліворуч широкою смугою тягнеться Радичів ліс, у долині звивається річка Збір, справа, внизу, розкинувся Фран-ків гай, до якого запрошує оригі-нальна скульптурна композиція «Стежка Івана Франка». Почина-ється вона біля джерела-криниці та дуба-велетня – їх у народі на-зивають Франковими. Це було улюблене місце відпочинку по-ета, тут написав він оповідання «Олівець». Бачимо скульптуру лі-

итач, очевидно, здогадався, що мова – про великого Каменяра, сина коваля із села Нагуєвичі неподалік Дрогобича, який «невтомною працею досяг вершин людського духа, обезсмертивши своє ім’я і свій народ». Ці слова викарбувано на дубовій колоді поряд із скульптурним зображенням босоногого хлопчика з торбиною, перекинутою через плече, встановленому обабіч дороги із Нагуєвич на Ясеницю Сільну – там у дворічній школі навчався малий Мирон, як називали в дитинстві Івана Франка.

Ч

«Привіт тобі, мій друже вірний, гаю…» Передноворічний репортаж із Карпатського Підгір’я, із царства лісу, де пролягли стежки-дороги дитинства та юності поета, котрий у своїй творчості немало рядків присвятив зеленому другові

3

EKOINFORM.COM.UA

ЛІС І ЛЮДИ

Тут починається «Стежка Івана Франка»Тут починається «Стежка Івана Франка»

4

ЛІСОВИЙ І МИСЛИВСЬКИЙ ЖУРНАЛ 6/2012

ЛІС І ЛЮДИ

тописця, на розгорнутих сторін-ках літопису розглядаємо схему маршруту Стежки і прямуємо в глибину зеленого дива.

Мистецькі, природні неспо-діванки – на кожному кроці. Ви-різьблена з дерева постать бать-ка поета, сільського коваля Яко-ва Франка, в руках якого важкий молот і підкова, а внизу палає во-гонь кузні («На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь… Се огонь у куз-ні мойого батька, і мені здаєть-ся, що запас його я взяв дити-ною в свою душу на далеку ман-дрівку життя, і що він не погас і досі», – так оцінював значення батьківської кузні у своєму жит-ті син)… Поетичний пам’ятник матері, створений самою при-родою: до вікового дуба, як ди-тина до мами, притулилась тон-ка ялинка… Скульп тура стрункої дівчини на краю галявини – сим-вол кохання поета («Тричі мені яв-лялася любов»)… А ось і він сам – Прометей, що високо над го-ловою підняв вогонь свого сло-ва… Далі – Каменярі з молотами в руках, велична постать Мойсея, Захар Беркут із односельцями-тухольцями, ще одна скульптура Франка – «Вічного революціоне-ра»… Приємний подарунок і для дітвори – їх чекають персонажі Франкових казок.

Одна із зупинок Стежки при-свячена зустрічі поета з другом юності.

«Привіт тобі,

мій друже вірний, гаю,

Повірнику моїх

найкращих дум!

Все чисте, ясне,

що лиш у серці маю,

Надихав свіжий запах

твій і шум.

Під скрип могутніх

конарів дубових

Складались першії мої пісні,

Слабії відгуки твоїх пісень

чудових», – вибито на художньому картуші.

Тут чимало мистецьких екс-понатів, присвячених лісу, його флорі та фауні. І це не випадково: поет неабияк шанував ліс, відпо-чивав у ньому душею і тілом, чер-пав наснагу і натхнення. Він зали-шив після себе багато щемливих, душевних строф про бори і дібро-ви, що оточували зусібіч Нагуєви-чі, – ліси Радичів, Панчужна, Діл. Прислухаймося до музики хоча б таких рядків: «нема більшого щастя, як самотою блукати по лісі рано, в неділю, коли там нема ані живої душі. Він слухає шум дубів, тремтить разом з осиковим лис-точком на тонкій гілляці, відчу-

ває розкіш кожної квітки, кожної травки, що хилиться під вагою ді-амантового намиста роси».

Не випадково, либонь, і лісів-ники Передкарпаття так люблять письменника, докладали й до-кладають максимум зусиль для увічнення його пам’яті – почина-ючи з 80-х років минулого сто-ліття, коли очолював Дрогобиць-кий лісгосп Ігор Ігоревич Чай-ківський, у 2000-их – за керівни-цтва ним Юліана Йосиповича Бі-ласа, і останні три роки, коли біля керма стоїть Василь Мико-лайович Матяшовський. Май-же чверть століття працює ліс-ничим Нагуєвицького лісництва Святослав Володимирович При-болотний. Хто краще від нього знає ці святі для кожного україн-ця місця, пам’ятає історію ство-рення за участю лісівників бага-тьох об’єктів музею-заповідника Каменяра. Він був нашим екскур-соводом «Стежкою Івана Фран-ка», попросимо провести і сади-бою батьків письменника – з нею, передусім, пов’язані Франківські місця в Нагуєвичах.

– На подвір’ї, – розповів, – за описом поета та кадастровими картами реконструйовано батьків-ську хату, кузню, господарські спо-руди, відтворено криницю. Серед інтер’єру є чимало оригінальних предметів побуту і знарядь. Літе-ратурна експозиція розташована в двоповерховому музеї, який зве-ли 1986 р. навпроти садиби. Біля музею бачите пам’ятний хрест, встановлений Яковом Франком

Лісничий Нагуєвицького лісництва Святослав Приболотний: «Відбудувати батьківську хату Франка допомогли лісівники»

Директор Дрогобицького лісгоспу Василь Матяшовський із сином Миколою у Франковому гаю

EKOINFORM.COM.UA

ЛІС І ЛЮДИ

на честь скасування панщини у 1848 р., на пагорбі – скульптур-на композиція «Іван Франко і сві-това література». Скрізь, куди не глянете, видно почерк лісівників. Коли 2001 р. сталася трагедія – у вогні згоріло приміщення стайні-стодоли й частково хати – їх від-будували за нашої участі. Докла-ли рук колеги з багатьох лісгоспів Львівського облуправління лісо-вого та мисливського господар-ства, надто гірських. Як зараз при-гадую, вся територія контори На-гуєвицького лісництва була тоді заставлена європалетами. Пере-крили дах хати, поміняли в ній під-логи, відчистили вручну болгарка-ми стіни від кіптяви. Стайню зве-ли наново. До 155-річчя від дня на-родження поета, яке відзначалося 2011 р., повністю замінили плете-ний тин навколо садиби, та ще по-повнили пасіку – лісгоспи привез-ли зі своїх регіонів знайдені ста-рі вулики, в основному довбанки. Музей-заповідник – це наша спіль-на гордість.

– Робимо все для того, щоб і ліси навколишні радували душу, надихали на творчість нові поко-ління земляків Івана Франка, чис-ленних гостей Нагуєвич, Дрого-бича, Борислава, Східниці, Трус-кавця, – доповнив лісничого ди-ректор лісгоспу Василь Матя-шовський.

Звісно, «Лісовий і мислив-ський журнал» після знайомства з батьківщиною великого письмен-ника не міг не поцікавитися, як тепер ведуть господарство тру-дівники галузі в краї, красу і вро-ду якого так чудово оспівав його талановитий син понад століття тому, з чим дрогобицькі лісівники підійшли до нового року.

«І БУВ ТОЙ ЛІС МЕНІ, ЯК РІДНА МАТИ»

– Місцевість у нас передгір-ська і цим усе сказано, – заува-жив Святослав Приболотний. – У низині ростуть дуби, у поясі вище їх – ялиці, на верхах – буки. Ці три породи і є для зони основними лі-сотвірними. Їм і увага основна. Суцільні рубки ведемо лише в ду-бових масивах. Із кращих дерев

– по суті, нащадків тих, під скрип яких складались перші Франкові пісні, – збираємо жолуді, висіва-ємо в розсаднику. Плекаємо ще сіянці явора, ясена, дещицю яли-ці білої. Її та бука майже не сіємо, надаємо перевагу природному поновленню. Для цього рубки ве-демо лише поступові у два при-йоми, аби максимально зберегти підріст. Пізніше проводимо допо-внення культур і отримуємо пер-шокласні насадження.

Свою особливість має кож-не з десяти лісництв госпо-дарства, загальна площа яко-го майже 30 тис га. Ліси ділять-ся на дубово-ялицеві передгірні, буково-ялицеві гірські та буково-ялицево-ялинові гірські. Шпиль-кові займають 23,8%, твердолис-тяні – 72,7%. Як повідомив інже-нер лісокультур Олександр Ро-манчак, у розсадниках щороку вирощують понад 1,5 млн штук сіянців деревних і чагарникових порід та 100 тис саджанців деко-ративних. Найбільший розташо-ваний в Летнянському лісництві, яке з 1988 р. очолює досвідчений лісівник Тарас Кулинич. 20-гек-тарний розсадник став візитів-кою підприємства, куди нерідко приїздять колеги з інших лісгос-пів – не тільки за високоякісним посадковим матеріалом, а й за досвідом. Повчитися тут є чому.

– Торік, – знайомив зі своїм ді-тищем старший майстер лісороз-садника Микола Середяк, – за-везли із селекційно-насіннєвого центру, що в Брюховичах під Львовом, жолуді, зібрані з плюсо-вих дерев, і заклали на шести га родинну плантацію дуба звичай-

ного. На п’яти га створюємо кло-нову плантацію ялиці білої, спо-діваємося, що у 15–17 років пло-доноситиме. Готуємо площу й під родинну плантацію модрини єв-ропейської – насіння теж з плю-сових дерев, заготовлене в Зо-лочівському лісгоспі. Нині в роз-саднику чекають весни понад 100 тисяч сіянців клена, явора, ясена звичайного, каштана кінського, понад один млн штук – дуба. До речі, при догляді за ним почали підживлювати рослини органіч-ними добривами і отримали гар-ний результат – однорічні сіянці за висотою росту догнали дворіч-них. До такої технології вдавати-мемося й надалі.

Лісничий Михайло Білас біля пам’ятного каменя на честь його батька Юліана Біласа

Старший майстер Микола Середяк, лісничий Летнянського лісництва Тарас Кулинич, інженер лісових культур Олександр Романчак у шкільному відділенні розсадника

6


ЛІС І ЛЮДИ

– Впроваджуємо й чужий до-свід, зокрема польський, – додав Тарас Богданович. – Так, 55 кг на-сіння ялиці білої висіяли на двох сотках землі в парникових ра-мах. За зиму воно пройде стра-тифікацію, навесні дасть сходи. В таких самих парникових рамах проводимо зелене живцюван-ня декоративних порід – уже ма-ємо вкорінених близько 60 тис живців самшиту, туї, кипарисо-виків, ялівців різних типів. На рік-два їх перенесемо в шкілки й від-пускатимемо споживачам. Здій-снюємо живцювання й форзиції, вейгели квітучої, спіреї, жасми-ну, бузку… А невдовзі відкриють-ся ще більші можливості для ви-рощування посадкового матеріа-лу як основних лісових порід, так й інтродуцентів. Буде введено те-плицю на 500 кв. м – з автоматич-ним поливом, регулюванням мі-кроклімату…

Продукція базового розсад-ника в Летні й тимчасових при ін-ших лісництвах дає змогу лісгос-пу повністю забезпечувати себе доброякісним посадковим мате-ріалом – щороку нові ліси ство-рюють на площі понад 120 га. Та ще на ділянках, виведених із сіль-ськогосподарського обороту.

Кошти, які вкладають у веден-ня лісового господарства, пере-важно зароблені. Один факт: ре-алізація лісопродукції з 10 млн грн у 2009 р., коли Василь Матя-шовський обійняв посаду дирек-тора, зросла до 25 млн грн цього року, говорить багато. Відкрили

цех для переробки низькосортної сировини, поповнили технічний парк новими тракторами з лебід-ками для трелювання, потужни-ми маніпуляторами, автомобіля-ми з причепами… Лише поточ-ного року проклали 5,8 км лісо-вих доріг з твердим покриттям, на наступний запланували побу-дувати ще п’ять кілометрів. І все це, не боюся повторитись, за ра-хунок власних коштів.

Спрямовують їх і на соціаль-ний розвиток. Лісгосп, як ми ба-чимо, розташований в краї, відо-мому своїми культурними та іс-торичними пам’ятками, до них постійно прикута увага туристів, тож зрозуміло, що навіть вироб-ничі об’єкти тут повинні мати ес-тетичний вигляд, дихати красою. Над цим і трудяться. Окрім до-гляду за Франковим художньо-меморіальним комплексом, взя-лися перетворювати на квітку з каменя контору лісництва в Нагу-євичах. Не соромно вже прийня-ти будь-яку делегацію, приємно й самим працювати в сучасній бу-дівлі.

Окрасою села Лішні, в якому стартує семикілометрова «Доро-га Івана Франка», невдовзі теж постане новий офіс лісництва. Керує колективом, за словами директора лісгоспу, «лісівник з великої букви, господар» Роман Паленчак. А помічником у нього, до речі, син директора Микола Матяшовський – пішов батькови-ми стопами, закінчивши лісотех-нічний університет.

На черзі – й капітальна рекон-струкція контори Уличненсько-го лісництва. Коли два роки тому створювали його, Василь Мико-лайович не побоявся доручити кермо недавньому випускникові вишу 20-річному Михайлу Біласу. І не помилився. Хоча, за логікою, по-іншому й бути не могло: Ми-хайло – лісівник у п’ятому (!) по-колінні, його батько Юліан Йоси-пович упродовж тривалого часу очолював Дрогобицький лісгосп, залишивши після себе помітний слід. На жаль, три роки тому ві-дійшов в інші світи, але пам'ять про нього не згасла: іменем Юлі-

ана Біласа назвали дендропарк, розбитий на території оновленої контори підприємства. Справу батька продовжує син.

І це не єдина династія в ліс-госпі. У Трускавецькому лісництві я познайомився зі старшим май-стром Святославом Задорожним – внуком Зіновія Петровича Бу-лавки, котрий у 1972 р. організо-вував це лісництво, будував кон-тору, яка дотепер вражає своєю ошатністю, оригінальністю. До 1991 р. працював дідо лісничим, а тоді передав бразди правлін-ня Михайлу Левицькому. Гадаю, не треба розповідати про склад-нощі ведення господарства в ку-рортній зоні, але те вдається Ми-хайлу Васильовичу та Святосла-ву Євгеновичу, як і вдавалося Зі-новію Петровичу. Бо особливого, лісового, загартування вони, тож за доброю традицією завжди в числі кращих за багатьма показ-никами.

Мають, щоправда, пробле-ми, про які сьогодні, в переддень Новорічних і Різдвяних свят, го-ворити не доцільно. Ті проблеми пов’язані зі специфікою лісівни-цтва в курортних містах. Не лише в Трускавці, а й у Бориславі, Схід-ниці… Наш журнал згодом повер-неться до них.

…Перед від’їздом я завер-нув до Радичевого лісу – заповід-ного урочища, в якому лісівники обладнали зону відпочинку. Біля входу в царство дерев на камені прочитав Франкове: «І був той ліс мені, як рідна мати». Скільки лю-бові вкладено у ці слова поетом!

Дрогобицькі лісівники попро-сили саме з цього пам’ятного куточка передати колегам усі-єї України вітання з прийдешнім Новим роком, побажати веселих свят, побажати того, аби люди завжди з теплотою та вдячністю відгукувалися про творене кож-ним із них безцінне земне бла-го – ліс. Редакція із задоволен-ням приєднується до побажання львів’ян.

Микола ПУГОВИЦЯ,

Львівська область,

фото автора

Лісничий Тарас Кулинич: «Клонована ялиця почуває себе добре»

Загальною метою обміну досві-дом у рамках візиту делегації МНС та Держлісагентства до США є сти-мулювання ідей для подальшо-го підвищення професійності сис-теми боротьби зі стихійними лиха-ми в Україні. Візит за океан послу-жить розвитку взаємовідносин між українськими фахівцями та їхніми колегами з США у боротьбі зі сти-хійними лихами. Цікавий українцям американський досвід міжвідом-чої координації та командної робо-ти під час підготовки, реагування і пом'якшення наслідків надзвичай-них ситуацій.

Американська сторона запро-понувала ознайомлення зі страте-гією і методами, які використову-ють у США для прогнозування, ви-явлення та забезпечення раннього запобігання стихійним лихам (суво-рі погодні умови, землетруси, цу-намі і т.д.)

Згідно з програмою візиту за-ходи проводилися в містах: Ва-шингтоні, Атланті та Нью-Йорку. У

Вашингтоні, за підтримки Агент-ства США з міжнародного розвит-ку, була організована низка зу-стрічей українців з представника-ми Відділу міжнародних програм, Оперативної служби з реагуван-ня на надзвичайні ситуації та про-типожежної авіації Лісової Служби США, а також національної коман-ди управління реагуванням на НС у столичному регіоні.

Українці з цікавістю оглянули центр з реагування на надзвичай-ні ситуації – величезне приміщення з десятками робочих місць, облад-наних за останнім словом техніки. У штатній ситуації (коли немає над-звичайних ситуацій) з цим госпо-дарством управляється один чер-говий.

У ході візиту українська делега-ція відвідала адміністрацію Лісової служби США, Вашингтонський під-розділ Національної гвардії США, місце дислокації Міжнародного ря-тувального загону важкого класу (по класифікації ООН) у місті Фер-

факс (штат Вірджинія), Оператив-ний центр з управління надзвичай-ними ситуаціями (округ Ферфакс), Центр управління інцидентами На-ціонального парку Шенандо (штат Вірджинія), Координаційний центр Південного регіону Лісової служби США (штат Вірджинія), командний пункт Центру контролю інфекцій-них захворювань (м. Атланта), Опе-ративний центр Агенції з управлін-ня надзвичайними ситуаціями шта-ту Джорджія (GEMA), пункти на-дання допомоги постраждалим від урагану «Сенді» у штаті Нью-Йорк та Нью-Джерсі.

Українські фахівці ознайомили-ся з організацією міжвідомчої взає-модії під час планування та коорди-

7

EKOINFORM.COM.UA

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ

а запрошення Державної Лісової служби Сполучених Штатів Америки з 11 по 19 листопада 2012 року відбувся візит делегації МНС та Держлісагентства України до Сполучених Штатів Америки з метою ознайомлення з Системою контролю та ліквідації надзвичайних ситуацій у США. Державне агентство лісових ресурсів представляв перший заступник Голови Ярослав Макарчук.

Н

Протидія стихії по-американськи

З досвідом охорони лісів від пожеж і ліквідації надзвичайних ситуацій ознайомилися українські спеціалісти у навчальній поїздці до США

Ярослав Макарчук з Головою Лісової Служби США Томасом Тідвелом

8



нації заходів із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій як на місце-вому, так і на федеральному рівнях.

Американці, під час відвіду-вання служб і об’єктів пояснили, як влаштовані структури Федераль-ного агентства управління надзви-чайними ситуаціями (FEMA), Агент-ства вітчизняної безпеки, Регіо-нального (Федерального) та місце-вих (штатів Вірджинія, Нью-Джерсі, Джорджія) оперативних центрів управління надзвичайними си-туаціями, Федерального центру контролю інфекційних захворю-вань та профілактики Агенції США з охорони громадського здоров’я.

Американські експерти деталь-но розповіли про функціонуван-ня Національної системи контро-лю за ліквідацією надзвичайних си-туацій; міжвідомчої координації та здійснення спільних заходів під час реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; оголошен-ня на федеральному рівні (рішен-ня Президента США) певної тери-торії країни зоною стихійного лиха; прийняття рішення на оповіщен-ня та евакуацію населення; сфери відповідальності місцевої влади та федерального уряду щодо захисту населення і територій від надзви-чайних ситуацій; компенсації втра-ченого майна та завданої шкоди; використання коштів резервного фонду федерального та місцево-го бюджетів; фінансування заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій з різних бюджетів; роз-гортання, принципи організації та функціонування місцевих та регіо-нальних оперативних координацій-них центрів з управління надзви-чайними ситуаціями; моніторингу виникнення та ліквідації значних лі-

сових пожеж у національних парках країни; методи прогнозування ви-никнення та забезпечення ранньо-го запобігання масштабним стихій-ним лихам (урагани, землетруси, цунамі).

Українська делегація ознайо-милась із структурою, основни-ми завданнями та оснащенням Ва-шингтонського підрозділу Націо-нальної гвардії США, Міжнарод-ного рятувального загону важко-го класу (по класифікації ООН) у місті Ферфакс (штат Вірджинія), Департаменту пожежної охорони м. Атланта, умовами проходження служби, навчання, соціального за-хисту особового складу пожежно-рятувальних підрозділів, а також нормативними вимогами та тех-нологіями проведення пошуково-рятувальних операцій.

Українці із заздрістю зітхали, оглядаючи парки автомобільної та іншої спеціальної техніки. Машини на службі тамтешніх рятувальних підрозділів, як правило, не стар-ші десяти років. Таке собі може до-зволити лише багата держава.

Під час перебування у Вашинг-тоні українську делегацію прийняв Голова Лісової Служби США Томас Тідвел.

Представник Відділу міжнарод-них програм Лісової Служби США повідомив про хід впровадження проекту з підвищення спромож-ності реагування та рівня підготов-ки рятувальних служб Ефіопії, і ви-словив пропозицію щодо можли-вості започаткування такого проек-ту з Україною, у разі прийняття від-повідного рішення керівництвом Лісової Служби США та виділення коштів на його реалізацію Агенцією США з міжнародного розвитку.

НАША ДОВІДКА

Лісова служба США (USFS), Міністерство сільського господарства. У якості провід-ного федерального агентства зі збереження природних ресур-сів, USFS забезпечує керівни-цтво в галузі охорони, управлін-ня та використання лісів, пасо-вищ і водних екосистем у США. Шляхом реалізації планів управ-ління земельними і природни-ми ресурсами агентство забез-печує стійкі екосистеми, а також відновлення та збереження ви-дового різноманіття.

Лісова служба США може допомогти у вирішенні найваж-ливіших проблем лісового гос-подарства. Відділ Міжнародних програм сприяє стійкому лісо-користуванню та збереженню біорізноманіття на міжнародно-му рівні. Біологи, економісти лі-сового господарства, гідроло-ги, спеціалісти в області управ-ління пожежами та стихійними лихами, а також керівники, що розробляють стратегічні пла-ни, становлять штат більше, ніж 30 000 співробітників.

USFS визнана лідером у галузі розробки і викорис-тання Національної систе-ми конт ролю за надзвичайни-ми ситуаціями. Агентство USFS спів працює з Федеральним агентством з управління над-звичайними ситуаціями (FEMA) під час стихійних лих по всій країні.

Федеральне агентство з управління надзвичайними ситуаціями (FEMA), Департа-мент Національної Безпеки.

Основна мета FEMA поля-гає в координації реагування на катастрофи, які виникають у Сполучених Штатах, і масштаби яких перевищують можливос-ті місцевих ресурсів та ресурсів штату. Губернатор штату, в яко-му стаються катастрофи, пови-нен оголосити надзвичайний стан і офіційно звернутися до президента з проханням, щоб FEMA і федеральний уряд до-лучився до ліквідації стихійного лиха. FEMA також надає такі по-слуги для територій Сполучених Штатів, таких як Пуерто-Ріко.

Крім того, FEMA фінан-сує і забезпечує обладнан-ням 28 національних міських пошуково-рятувальних (USAR)

цільових груп для негайного розгортання за потреби.

Українська делегація в Департаменті пожежної безпеки, Атланта

9

EKOINFORM.COM.UA


Цікаво, як виникла сучасна сис-тема контролю надзвичайних си-туацій. Наприкінці 1970-х років, коли відзначався неналежний рі-вень міжвідомчої координації, Фе-деральне лісове управління США було визначено провідною агенці-єю для розробки кращої системи. У 1980 році систему контролю над-звичайних ситуацій надану лісовим управлінням, було прийнято. І нині цю систему у США використовують для реагування на всі надзвичайні ситуації, катастрофи, а також вико-ристовують у інших країнах.

Лісова служба США є феде-ральним органом, який управ-ляє національними лісами і пасо-виськами. Лісова служба також є найбільшою лісовою науково-дослідною організацією в світі, що надає технічну та фінансову допо-могу державним і приватним уста-новам лісового господарства.

Лісові масиви Америки охоплю-ють площу приблизно 300 млн га або 33% загальної площі земель США.

Організаційна структура Лісо-вої Служби чотирирівнева:

Рейнджерський район. Усьо-го налічується більше, ніж 600 рейнджерських районів. Кожен ра-йон має штат від 10 до 100 чоловік. За розміром вони можуть бути від 20 тис га до більше, ніж 400 тис га.

Національний Ліс. Є 155 наці-ональних лісів і 20 луків. Кожен На-ціональний Ліс складається з кіль-кох рейнджерських районів. Цей рі-вень координує діяльність між ра-йонами, виділяє бюджетні кошти, а також надає технічну підтримку для кожного району.

Регіон. Є 9 регіонів. Регі-он об’єднує декілька Національних Лісів, як правило, з кількох штатів.

Співробітники регіонального офісу координують діяльність Національ-них Лісів, контролюють їх діяльність з метою забезпечення якості про-ведених операцій та використання бюджетних коштів, що виділяються на лісове господарство.

Національний рівень. Спів-робітники Головного офісу забез-печують реалізацію державної по-літики, співпрацюють з Адміністра-цією Президента з метою розробки бюджету для представлення в Кон-грес США, а також контролюють ді-яльність на всіх рівнях.

У цілому в Лісовій Службі США працює 33 тисячі осіб.

Значна увага в ході навчально-го візиту була приділена питанням організації національної системи управління та системи конт ролю за надзвичайними ситуаціями на на-ціональному та регіональному рів-нях. Програма управління стихій-ними лихами була створена та за-проваджена Лісовою службою США на основі отриманого досвіду в управлінні стихійними пожежами на природних територіях.

Система контролю за надзви-чайними ситуаціями створює рам-ки управління, що об’єднують пер-сонал, обладнання, процедури, ко-мунікацію в ході надзвичайної події з метою оперативного реагування на неї. Нині система удосконалена та застосовується для боротьби з таки-ми надзвичайними подіями як урага-ни, повені, терористичні акти тощо.

У 2004 році система контролю за надзвичайними ситуаціями ста-ла стандартом та увійшла до наці-ональної системи управління над-звичайними ситуаціями, що ство-рює рамки для співпраці установ та організацій різного рівня та форми власності з метою управління інци-дентами різного рівня.

У ході візиту були обговоре-ні питання можливої співпраці між Державним агентством лісових ре-сурсів та Лісовою службою США зокрема:

Контроль за пожежами (оцін-ка впливу лісових пожеж на лісо-ві екосистеми, інтегрування стра-тегії запобігання лісовим пожежам до планів управління лісовим гос-подарством тощо).

Принципи раціонального ви-користання лісових ресурсів.

Комплексний лісовий моніто-ринг.

Павло БРАЖНИК,фото Олега ПІНСЬКОГО

НАША ДОВІДКА

Управління оператив-ними діями в надзвичайних ситуаціях, Округ Ферфакс, штат Вірджинія (ОЕМ).

Управління оперативни-ми діями в надзвичайних си-туаціях, Округ Ферфакс, штат Вірджинія (OEM) забезпечує зниження загрози виникнення стихійного лиха, підвищення рівня готовності, реагування та послуги відновлення для жите-лів округу Ферфакс.

OEM керує центром опе-ративних дій під час надзви-чайних ситуацій. OEM також керує програмою округу «Кор-пус Громадян», координує від-новлення після катастроф і стихійного лиха.

Пожежно-рятувальна, пошуково-рятувальна цільо-ва група 1 округу Ферфакс, штат Вірджинія.

Цільова група Вірджи-нія 1 була створена в 1986 році як ресурс реагування на стихійні лиха державно-го та міжнародного значен-ня за фінансової підтримки пожежно-рятувального де-партаменту округу Ферфакс. Цільова група є одною з 28, що працюють за підтримки FEMA по всій країні, і вклю-чає близько 200 професійних пожежників, рятувальників та добровольців. Їх спеціальна підготовка дозволяє рятувати постраждалих з-під зруйно-ваних будівель та завалів піс-ля природних чи техногенних катастроф.

Така Цільова група може бути мобілізована зі спеціалі-зованим обладнанням, витрат-ними матеріалами, продукта-ми харчування, питною водою і діяти автономно протягом 10 днів.

Центри з контролю і про філактики захворювань (CDC) – Атланта, штат Джор-джія.

Місія CDC полягає в тому, щоб співпрацювати з іншими організаціями для отримання знань, розповсюдження інфор-мації і засобів, які використову-ватимуться людьми і громада-ми для захисту здоров'я – шля-хом зміцнення здоров'я, про-філактики захворювань, трав-матизму та інвалідності, а та-кож готовності до нових загроз здоров'ю.

ЛІСОВІ РЕСУРСИ США

10



США У ГЛОБАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ

Глобальні проблеми лісів ма-ють велике значення для США, оскільки на території країни про-живає п’ять відсотків населення земної кулі і споживається 27 від-сотків світових промислових лі-соматеріалів. Незважаючи на те, що внутрішні ресурси деревини в країні становлять лише вісім від-сотків від загального світового обсягу, 76 відсотків споживаних у США лісоматеріалів надходить з вітчизняних запасів.

За нинішніми оцінками лісові площі становлять 304 млн гекта-рів або 33% всіх земель США.

ФОРМИ ВЛАСНОСТІ НА ЛІСОВІ УГІДДЯ В США

Понад половину лісових угідь США перебувають у при-ватній власності, більшою час-тиною їх володіють окремі сім'ї й фізичні особи. 44 відсотки лі-сових угідь, що залишилися, контролюються державою, уря-дом штатів або місцевими орга-нами управління.

ДЕРЖАВНІ ЛІСИ

Державні ліси перебувають у власності федерального уряду на заході країни і органів штатно-го або місцевого самоврядування на сході.

Сімдесят шість відсотків за-гальних площ, зайнятих держав-ними лісами, розташовані на за-ході країни.

Ліси, що охороняються, пе-ребувають у державній власнос-ті, тоді як більшість лісів промис-лового призначення – у приватно-му володінні.

Лісова служба при Міністер-стві сільського господарства США контролює землі федеральної власності. Однак, значні лісові те-риторії є також у власності Бюро з управління державними землями, Служби національних парків та Мі-ністерства оборони США. До дер-жавних земель відносяться землі під лісами, парками, заповідника-ми тощо. Місцеві категорії станов-лять землі, контрольовані муніци-пальними і окружними органами управління.

Після 80-х років скоротилися лісозаготівлі на державних лісо-вих площах, що нині становить ві-сім відсотків загальнодержавних заготівель лісу. При цьому зросли лісозаготівлі на приватних зем-лях, особливо на півдні США, що значною мірою збалансовує по-мітне скорочення лісозаготівель у масштабах країни.

ВІК І СКЛАД ЛІСІВЛіси в США відрізняють-

ся високою розмаїтістю за сво-їм складом і поширенням: від дуба-гікорієвих та кленово-бу ко-во - березових, що переважають на півночі східної частини країни, до великих соснових борів у пів-денних районах сходу країни і ве-личних лісів з дугласії та жовтої сосни на заході .

ПОХОДЖЕННЯ ЛІСІВАмериканські ліси являють

собою переважно природні ліси, що складаються з місцевих порід дерев.

Штучні насадження найбільш поширені на сході країни, причо-му на півдні в їх складі в основно-му переважають вітчизняні поро-ди сосни. На заході, посадки, як правило, використовуються для підтримки природного відновлен-ня лісу.

МЕТОДИ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАГОТІВЛІ ЛІСУ

Щорічно в США проводять-ся лісозаготівлі на 4,4 млн га зе-мель. Метод вибіркової рубки пе-реважає на 61% лісозаготівель-них площ. Суцільні рубки, що практикуються на решті 39% лі-созаготівельних площ, найбільш поширені в районах керованих лі-сопосадок на півдні й в північних районах, де породи-піонери, такі як тополя, сосна Банкса і ялина звичайна, які потребують відкри-того сонячного світла для при-родного відновлення, перебува-ють під контролем у плані вироб-ництва лісоматеріалів.

ЛІСОМАТЕРІАЛИ ТА ПОРУБКОВІ ЗАЛИШКИЗ кінця 1980-х років знизили-

ся заготівлі круглих лісоматері-алів, призначених для експорту; при цьому ввезення круглих лісо-матеріалів зросла. Обсяги заготі-вель круглих лісоматеріалів у кра-їні зростали з 1950 до середини 1980-х років, і відтоді продовжу-вали зберігати об'єм до 529 млн кубометрів.

ІМПОРТ І ЕКСПОРТЧастка імпорту у вітчизняних

поставках деревини стабільно зростала і досягла 29%.

Експорт продукції в процент-ному співвідношенні опустився до 11%. Стан вітчизняних лісо-вих ресурсів залежить як від ім-порту, так і від експорту, оскільки вони впливають на обсяг лісоза-готівель у країні.

USFS землі у відсотках від загальної площі земель у кожному штаті

0–11–33–55–1010–2020–3030–40

11

EKOINFORM.COM.UA

НОВІТНЯ ТЕХНІКА

Сумщина розташована в пів-нічній частині України і має досить низькі внутрішні можливості з пе-реробки деревини. Від крупних деревообробних підприємств об-ласть розташована на значній від-стані, тому єдина економічно до-цільна можливість доставки лісо-продукції споживачам – це вико-ристання залізничного транспор-ту. З огляду на це, будівництво по-близу залізничних колій власних нижніх складів підприємств для лі-сівників Сумщини – необхідність, яка є економічно обґрунтованою.

Проаналізувавши економіч-ні показники по державному під-приємству «Кролевецьке лісо-мисливське господарство» ви-никає необхідність відвантажен-ня деревини в обсязі 50 тис куб. м на рік.

У Державному підприємстві «Кро левецьке лісомисливське гос подарство» не мали власно-го нижнього складу, і тому орен-дували майданчики для відванта-ження лісопродукції в інших під-приємствах, що тягло за собою додаткові витрати. Так, річні ви-

трати підприємства за орендова-ні майданчики становили майже 2 млн грн.

Тому, з метою економії ко-штів, було прийняте рішення щодо будівництва власного ниж-нього складу.

Враховуючи низьку продук-тивність консольно-козлового крана, виникла ідея знайти ефек-тивну техніку. В березні цього року спеціалістами Сумського облуправління був вивчений до-свід Барановицького відділен-ня Білоруської залізниці з вико-ристання потужного перенаван-тажувача CATERPILLAR (США).Проаналізувавши всі технологіч-ні процеси цієї техніки, лісівники визначили основні переваги:

безпечні умови праці та на-дійність у роботі;

працює за будь-яких погод-них умов;

працює на колісному ходу і не залежить від електропоста-чання;

жовтні цього року в державному підприємстві «Кролевецьке лісомисливське господарство» Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства відкрито одну з важливих ланок виробництва – нижній склад. Склад збудовано на базі потужної американської техніки – високопродуктивного перенавантажувача CATERPILLAR.

У

Caterpillar – перевага за всіма показникамиПорівняння продуктивності роботи перенавантажувача CATERPILLAR з консольно-козловим краном

12


НОВІТНЯ ТЕХНІКА

не потребує спеціально-го обстеження та обслуговуван-ня, не підлягає контролю котло-нагляду;

легко маневрує – може працювати на будь-якому май-данчику.

Крім того, при майже одна-кових витратах на встановлен-ня і придбання техніки колісний перенавантажувач CATERPILLAR має значні переваги в продук-тивності роботи у порівнян-ні з консольно-козловим кра-ном. Так, CATERPILLAR наванта-

жує 8–10 вагонів у зміну та потре-бує набагато менших витрат на забезпечення процесу наванта-ження, зокрема, обслуговується лише одним оператором, що ви-вільняє чотирьох стропальників, та дає можливість економити на оплаті праці 140 тис грн у рік.

Тому, визначившись з техні-кою, питанням будівництва скла-ду почали з травня 2012 року.

Тривалим за часом виявив-ся вибір земельної ділянки, так як для нижнього складу обов'язкова наявність під'їзної залізничної ко-лії, доступність, і, помірна ціна.

Не менш тривалим за часом ви-явилось отримання Державно-го акта на землю. Пройшовши всі передбачені чинним законодав-ством процедури, фактичне бу-дівництво складу лісівники роз-почали у серпні цього року, а 26 жовтня склад вже було введено в експлуатацію.

Під час будівництва складу в стислі строки і власними сила-ми було виконано значний об-сяг робіт:

для вирівнювання похилої площі було завезено 2 тис куб. м землі;

на майданчик для накопи-чення лісопродукції та пересуван-ня навантажувача CATERPILLAR, а також на автомобільну дорогу було укладено 1800 кв. м залізо-бетонних плит, на що витрачено 288 тис грн. За умови викорис-тання асфальту витрати підпри-ємства становили б 378 тис грн, отже, економія – 90 тис грн;

побудовані кармани-на ко-пи чувачі для штабелювання де-ревини, на що витрачено 15 тис грн., (використана власна де-ревина). За умови будівництва

карманів-накопичувачів з мета-левих профілів витрати підпри-ємства становили б 105 тис грн, отже, економія – 90 тис грн.

Також споруджена висока платформа біля залізничної колії довжиною 25 метрів для додатко-вого навантаження вагонів гідро-маніпуляторами «з коліс»;

проведена лінія електропе-редач з установкою трансформа-тора, виконані роботи з освітлен-ня нижнього складу;

споруджено 550 м огорожі по периметру.

Власними силами Кролевець-кого лісгоспу було збудовано 170 метрів залізничної колії та стрі-лочний перевід. Фактична вар-тість зазначених робіт становить 398 тис грн, тоді як послуги заліз-ничників у спорудженні ідентичної колії становили б 680 тис грн. Та-кож були витримані всі процедури по врізці стрілочного переводу в під'їзну колію основної магістралі.

Кошторисна вартість складу становить 3,4 млн грн. Враховую-чи те, що певна частина робіт ви-конувалась господарським спо-собом, використовувалися до-бротні, але бувші в ужитку матері-али, лісівникам вдалося заощади-ти власні кошти, економія стано-вить 400 тис грн.

Технологічний процес наван-таження деревиною рухомого складу включає три напрямки:

навантаження із карманів-накопичувачів раніше вивезеної лісопродукції;

навантаження із автомобіля прямо у вагон, при цьому вивіль-няється операція вивантаження у кармани, що підвищує продук-тивність та заощаджує кошти в сумі 1,1 грн на кожен куб. м лісо-продукції;

навантаження на високій платформі із автомобіля за до-помогою гідроманіпулятора у ва-гон, що також приносить еконо-мію в сумі 3,1 грн на кожен ку-бометр лісопродукції і дає змогу проводити операцію завантажен-ня на нижньому складі декількох вагонів одночасно.

Віктор ПОДЕНКО

Види робіт

Кран ККС

Кошто-рисна

вартість,тис грн

Перенавантажувач CATERPILLAR

Кошто-рисна

вартість,тис грн

Фактич-на вар-

тість, тис грн

Залізнична колія 680 680 400

Висока платформа 55 55 55

Дорожнє покриття 436 470 350

Майданчик під навантажувач 800 кв. м; підкранові колії – 170 м п. 220 254 190

Майданчик для штабелювання лісопродукції, дороги по н/складу 136 136 100

Виконання робіт 80 80 60

Електроосвітлення 25 25 25

Огорожа нижнього складу 60 60 60

Проектні роботи 20 20 20

Вартість навантажувача (крана) 1600 2000 2000

Вартість трансформатора 220 – –

Пусконалагоджувальні роботи 130 – –

Річний фонд оплати праці працівників, що задіяні у навантажуванні

180 36 36

Всього витрат 3406 3346 2946

Порівняльний розрахунок вартості будівництва

Одними з перших електрон-ний метод обліку деревини поча-ли запроваджувати у Рівненсько-му обласному управлінні лісо-вого та мисливського господар-ства. Пілотним для цього було обрано ДП «Дубенський лісгосп». Саме на його базі влітку і відбула-ся семінар-нарада, на якій керів-ники обласних управлінь з усієї України вивчали досвід запрова-дження електронного обліку де-ревини. Тоді Голова Державного агентства лісових ресурсів Укра-їни Віктор Сівець дав доручення, аби до кінця 2012 року всі держ-лісгоспи перейшли на електрон-ний метод обліку деревини.

На сьогодні ця робота, при-наймні у держлісгоспах Рівнен-ського обласного управління лі-сового та мисливського госпо-дарства, на завершальному етапі.

Як електронний облік дере-вини використовують на прак-тиці, що потрібно для швидко-го та ефективного впроваджен-ня нового методу на Рівненщи-

ну приїхали подивитися началь-ники обласних управлінь лісо-вого та мисливського госпо-дарства, директори лісогоспо-дарських підприємств Закар-патського, Волинського, Львів-ського, Івано-Франківського облуправлінь. Вони взяли участь у нараді на тему: «Впроваджен-ня електронного обліку дереви-ни в лісогосподарських підпри-ємствах», яка відбулася на базі ДП «Костопільський лісгосп» під головуванням першого заступ-ника Голови Державного агент-ства лісових ресурсів України Ярослава Макарчука.

ро необхідність впровадження в Україні електронного обліку деревини говорили не один рік. Однак лише зараз робота у цьому напрямку має реальний результат, адже до кінця року на нову систему перейдуть усі державні лісогосподарські підприємства України.

П

Електронний метод обліку деревини в дії

З нового року всі лісогосподарські підприємства запрацюють за новою сучасною електронною системою

14


НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ

Учасники семінару знайомляться з процесом обліку

EKOINFORM.COM.UA

НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ

– Рівненська область – флаг-ман лісової галузі України, відтак тут чи не першими почали впро-ваджувати електронний метод обліку деревини. На сьогодні він запроваджений на всіх підприєм-ствах обласного управління, зро-зуміло, що на різних рівнях, але головне, що система працює, – наголосив Ярослав Макарчук.

Як впроваджується система електронного обліку деревини у Костопільському лісгоспі, коле-гам з інших областей продемон-стрував директор лісогосподар-ського підприємства Володимир Кислюк.

– Працівники лісгоспу нині працюють над переходом на нову програму з електронного обліку деревини і до нового року плану-ємо завершити цю роботу, – роз-повів директор.

За його словами, впрова-дження електронного обліку де-ревини дозволить скоротити па-перовий документообіг, покращи-ти якість прийомки лісопродук-ції, скоротити її час, а також при-зведе до зменшення самовільних рубок і крадіжок лісу. Нагадаємо, що впровадження такого обліку дозволяє в електронному вигляді контролювати весь шлях лісопро-дукції: з лісу на склад, реалізацію зі складу споживачу.

Звісно ж, що нова систе-ма має і економічні переваги. На цьому зауважив і перший заступ-ник Голови Державного агентства лісових ресурсів України Ярос-лав Макарчук. Він розповів, що за підрахунками фахівців, впро-вадження електронного методу обліку деревини дає економічний ефект уже через один-два роки.

Учасники наради мали змо-гу побачити, як використовуєть-ся електронний метод обліку де-ревини при проведенні лісосіч-них робіт, а також при виконанні нижньоскладських робіт, поста-вити запитання і обговорити про-блемні моменти.

До речі, серед найбільших пе-репон, з якими довелося боротися на шляху впровадження електрон-ного обліку деревини, директор ДП «Костопільський лісгосп» Во-лодимир Кислюк назвав застарі-лий менталітет окремих працівни-ків. Змінити ставлення людей, зму-сити їх рухатися вперед, не бояти-ся змін інколи було складніше, ніж вирішувати технічні проблеми. Од-нак сьогодні дороги назад немає. Лісівники краю впевнено впрова-джують новий електронний метод обліку деревини і бачать перспек-тиви розвитку лісової галузі.

Світлана ГОРОШКО

ЛИЦАРІ ЛІСУ

Першого січня 2013 року виповнюється 60 років директору

ДП «Славське лісове господарство» Михайлу Івановичу Коханцю

Михайло Коханець є прикладом наполегливості й працьовитості, ви-сокого професіоналізму, сумліннос-ті й відповідальності за свою роботу. Лісівник за покликанням, він упро-довж 38 років працює на лісовій ниві Карпатського краю, розпочавши свій трудовий шлях майстром лісу Климецького лісництва Славсько-го лісгоспзагу. Потім була робота на посадах від лісничого до голов-ного інженера у Сколівському держ-лісгоспі, директором Національного природного парку «Сколівські Бес-киди», з 2005 року і дотепер Михай-ло Коханець – директор Славського держлісгоспу.

Високий професіоналізм і плід-на праця Михайла Івановича відзна-чені відомчими та державними на-городами: «За бездоганну службу в державній лісовій охороні», Почес-ною грамотою ДЛГО «Львівліс», від-знакою Держкомлісгоспу – «Відмін-ник лісового господарства України», найвищою галузевою нагородою – «Заслужений лісівник України», на-городжений іменним годинником Голови Держлісагентства України.

Він справді заслуговує пова-ги, вдячності, адже улюбленій спра-ві віддає силу, енергію, натхнення, душу.

Редакційна колегія «Лісового і мисливського журналу» вітають Вас, шановний Михайле Івановичу, з юві-леєм. Нехай людська шана, глибо-ка повага і надалі збагачують Вас невичерпною енергією та новою силою на шляху вірного служіння українському лісу.

Демонстрація контролю походження та обліку лісопродукції

на нижньому складі Костопільського держлісгоспу

16


ТЕХНОЛОГІЇ

Сучасні геоінформаційні тех-нології активно впроваджуються в усі сфери життя людини і його господарську діяльність. Лісогос-подарська галузь не стала винят-ком. Лісове та мисливське госпо-дарство має специфіку: з одного боку, потреби господарства по-требують оперативного і точно-го збору геопросторових даних, з іншого – існує потреба в компак-тних і легких пристроях, які могли б використовуватися в суворих польових умовах. Виникає про-блема вибору простого, зручно-го, надійного та функціонального пристрою збору ГІС-даних.

Нині найефективніші про-позиції на ринку сучасного навігаційно-геодезичного облад-нання – це портативні навігатори для швидкого визначення місця розташування об'єкта з високою точністю (до 5 м), мобільні ГІС-сис теми для визначення місця розташування об'єкта з дуже ви-сокою точністю (до 1 см) та сис-теми GPS-контролю для відсте-ження місцезнаходження тран-спортних засобів.

ПОРТАТИВНІ GPS-НАВІГАТОРИСучасні портативні пристрої

GPS-навігації дають можливість працівникам лісового господар-ства визначати власне місце роз-ташування, проводити розрахун-ки параметрів територій (площ, периметрів тощо), зайнятих лісо-

вою рослинністю з точністю до 5 метрів. Сучасні навігатори – пор-тативні, захищені від суворих зов-нішніх умов пристрої з актуальним картографічним забезпеченням. Серед лідерів на ринку навігацій-ного обладнання – навігатори фір-ми Magellan (рис. 1). Ці прилади пристосовані для використання за несприятливих погодних умов

(є пило- і вологостійкість), витри-мують занурення у воду, захищені від ударів і вібрації.

МОБІЛЬНІ ГІС-СИСТЕМИ

Серед пропозицій від різ-них виробників можна виділи-ти мультифункціональний ГІС-контролер Leica Zeno GIS (рис. 2) від швейцарської компанії Leica Geosystems – світового лідера з виробництва GNSS приймачів для геодезії та геоінформатики. До основних переваг приладу на-лежать: забезпечення надійного прийому супутникових сигналів в ускладнених умовах (густий ліс); швидкість і простота збору та обробки даних; висока точність одержуваних просторових вимі-рів (похибка 30–60 см); трекінг у системах навігації GPS і ГЛО-НАСС. Конкретним прикладом застосування ГІС-контролера для завдань лісовпорядкування є картографічна зйомка одного з кварталів Краснокутського лі-сового господарства (Харківська область), необхідна для актуа-лізації старої картографічної ін-формації. Зйомка здійснювалася за заздалегідь вибраними точка-ми на місцевості, які відповідають реальним кордонам лісових виді-лів окремого кварталу.

Здобуті результати було зі-ставлено зі старою картою роз-поділу виділів. Порівнявши ре-зультати картографічної зйом-ки, накладеної на супутнико-вий знімок, зі старим друкова-ним картографічним матеріалом, було відзначено, що супутникова зйомка видала достовірніші ре-зультати, що відповідають реаль-ному стану лісових насаджень на місцевості.

Завдяки сучасним навігацій-ним методам також можна опера-тивно ліквідовувати надзвичайні ситуації в лісах, проводити роботи

лісовому господарстві в України виникає необхідність впровадження новітніх навігаційно-геодезичних технологій для проведення високоточних вимірювань і максимального нівелювання виникнення надзвичайних ситуацій. У статті розглядаються навігаційно-геодезичні прилади, які можуть бути використані в різних галузях лісогосподарської діяльності – це високоточні GPS-навігатори, ГІС-контролери, системиGPS-моніторингу.

У

Геоінформація для лісоінтеграціїЗастосування навігаційно-геодезичних приладів у лісогосподарській галузі

Рис. 1. GPS-навігатор

Magellan eXplorist 510

щодо відновлення лісу, здійсню-вати контроль за транс портними засобами лісового господарства.

GPS-МОНІТОРИНГ РУХОМИХ ОБ'ЄКТІВ

Ця система стеження ґрунту-ється на системах супутникової навігації, технологіях мобільно-го зв'язку, спеціалізованому об-ладнанні, обчислювальній техні-ці та цифрових картах. Система моніторингу в лісовому і мислив-ському господарстві застосову-ється для відстеження в режимі реального часу місцезнаходжен-ня транспортних засобів (напри-клад, пожежної машини), спів-робітників і службових собак на електронній карті, що дає мож-ливість оперативно нівелювати дію надзвичайних ситуацій. Ско-риставшись GPS-моніторингом можна визначити місця і час зу-пинок транспортного засобу, ви-являти нецільове використан-ня транс портних засобів спів-

робітниками, а також контролю-вати рівень пального, запобіга-ти несанкціонованому зливан-ню пального, контролювати від-хилення від заданого маршру-ту. Сучасні системи моніторингу надають можливість голосового зв'язку зі співробітниками лісо-вого та мисливського господар-ства за допомогою мобільного зв'язку.

Отож сучасний ринок геоін-формаційних технологій на базі GPS-обладнання пропонує без-

ліч пропозицій для лісового гос-подарства; проте деяке облад-нання має або низьку якість, або невиправдано високу ціну. У такій ситуації дуже важливо вибрати справді якісні прилади, стабіль-ність роботи яких підтверджена часом, а це своєю чергою дасть можливість заощадити бюджет підприємства.

О. ГОРБ,

М. ШЕВЧЕНКО,

Л. ЗІНЧУК

17

EKOINFORM.COM.UA

ТЕХНОЛОГІЇ

Рис. 2. ГІС-контролери Leica

Zeno GIS CS10

ВИМІРЮВАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА:

Вимірювальні колеса (Німеччина)

Вимірю

ТОВ «Навігаційно–геодезичний центр»ТОВ «Навігаційно–геодезичний центр»Тел./факс: (057) [email protected]

GPS-обладнання (США) та ін.

Лазерні рулетки (Швейцарія)

Мірні вилки (Німеччина)

і

18


СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

Георгій Редько відомий широ-кому колу громадськості, вчених і практиків лісового господарства не тільки в Україні та Росії, а й за її межами – у країнах близького і далекого зарубіжжя.

Народився Георгій Іванович у селищі Благодатне Волновась-кого району на Донеччині 25 лис-топада 1930 року в сім’ї шофе-ра машинно-тракторної станції. Друга світова війна перервала навчання хлопця в Благодатнен-ській неповній середній школі.

1946 року Г. Редько вступає до Великоанадольського лісово-го технікуму. Тут молодий лісівник пізнав дух, долю і творчість все-світньо відомого вченого Віктора Єгоровича Граффа. Саме під вра-женням величі рукотворних лісів і творчої спадщини цієї видатної людини сформувалося ставлення до лісу і наукові інтереси майбут-нього вченого.

Після закінчення технікуму в 1949 році, здобувши спеціаль-ність техніка-лісника, Г.І. Редь-ко вступив на лісогосподарський факультет Ленінградської ордена Леніна лісотехнічної академії ім. С.М. Кірова. Його вчителями були М.Є. Ткаченко, Г.Г. Самойлов ич С.І. Ванін, П.Л. Богданов, І.С. Ме-лехов, В.В. Огієвський, О.О. Бай-тін, Є.А. Жемчужников, М.В. Тре-тьяков, та багато інших відомих учених.

1954 року Георгію Івановичу вручили диплом інженера лісового господарства з відзнакою. Згодом у своїх спогадах І.С. Мелехов (1993) назвав випуск ЛЛТА 1954 року уні-кальним, оскільки з нього вийшли відомі спеціалісти й учені, докто-

ри сільськогосподарських наук, професори лісотехнічної академії І.І. Мінкевич, Г.І. Редько, С.М. Сє-нов, Є. Н. Мартинов, члени акаде-мій, які обіймали високі держав-ні посади: А.С. Ісаєв, Н.А. Мойсе-єв, В.А. Семенов, доктори біологіч-них наук В.А. Алексєєв, А.Є. Васи-льєв, сільськогосподарських наук К.К. Калуцький і Рада Стельян (Ру-мунія), а також ще близько двадця-ти кандидатів наук і багато відомих діячів виробництва.

Трудовий шлях після закінчен-ня ЛЛТА молодий інженер розпо-чав на посаді старшого лісничо-го Тихвінського лісгоспу Ленін-градської області. Та вже наступ-ного року Георгій Іванович всту-пив до аспірантури Інституту лісу АН УРСР (Київ) та УкрНДІЛХ (Хар-ків). Науковим керівником при-значили академіка П.С. Погреб-няка. Плідна робота завершила-ся успішним захистом ди сертації «Культури тополі в лісостепу УРСР» (1959) на здобуття науко-вого ступеня кандидата сільсько-господарських наук.

Після закінчення аспіран-тури Г.І. Редько з 1958 до 1971 року працював старшим науко-вим співробітником, завідувачем відділу лісівництва, директором Поліської агролісомеліоративної станції УкрНДІЛХ (з 1959 року). Під час роботи на станції він зібрав цінний матеріал із біології топо-лі та її розведення, що став осно-вою докторської дисертації, яку вчений-практик успішно захистив 1971 року в альма-матер. Після захисту Георгій Іванович прийняв запрошення на посаду завідува-ча кафедри лісових культур ЛЛТА,

яку раніше очолював професор В.В. Огієвський. На цій посаді розкрився талант Георгія Іванови-ча як ученого, педагога й органі-затора. За його ініціативи почали проводити щорічні творчі зустрічі викладачів-лісокультурників Ра-дянського Союзу

Георгій Іванович Редько – ви-значний учений у галузі штучного лісовідновлення. Він відновив ви-токи створення і вивчив сучасний стан, значення для науки і прак-тики багатьох видатних лісокуль-турних об’єктів, корабельних лісів Росії. Підручник для ВНЗ «Лісові культури і захисне лісорозведен-ня» та однойменний навчальний посібник, де Г.І. Редько основ ний автор, витримали по два переви-дання.

Перу вченого належить по-над 300 опублікованих праць най-різноманітнішої тематики. Значну частину їх становлять праці з істо-рії лісової науки. Георгія Іванови-ча, без перебільшення, по праву можна вважати одним із провід-них істориків лісового господар-ства і лісівничої науки в Росії. Не-щодавно МДУЛ випустило дві ка-пітальні монографії Г.І. Редька та

Життя – на благо лісулистопада 2011 року перестало битися серце видатного вченого лісівника сучасності Георгія Івановича Редька, академіка РАЕН та ЛАН України, лауреата медалі та премії Ломоносовського фонду, доктора сільськогосподарських наук, професора Санкт-Петербурзької лісотехнічної академії.

24

Академік Георгій Іванович Редько

Георгій Іванович Редько – ім’я навічно вписане в історію лісівництва

19

EKOINFORM.COM.UA

СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

Н.Г. Редько: «Історія лісового гос-подарства Росії» (2002, 29 друк. арк.) та «Лісове господарство Росії в життєписі його видатних діячів» (2003, 23,5 друк. арк.), за якими студенти тепер вивчають нову дисципліну «Історія лісово-го господарства Росії», яку вве-дено в деяких ВНЗ.

Він удосконалив та оновив основну наукову дисципліну «Лі-сові культури і захисне лісороз-ведення», створив низку нових напрямів: лісові культури в тро-пічних і субтропічних країнах та історія лісової справи.

Заслуги Георгія Івановича ви-соко оцінили уряд і керівництво країни. За багаторічну виробни-чу, науково-педагогічну діяль-ність, за успіхи в підготовці інже-нерних та наукових кадрів його нагороджено медалями «За тру-дову доблесть» (1966), «За доб-лесну працю на ознаменуван-ня 100-річчя від дня народження В.І. Леніна» (1971), «Ветеран праці» (1987). Указом Президен-та РФ Б. М. Єльцина Г.І. Редьку присвоєно почесне звання «За-служений діяч науки Російської Федерації» (1993).

За трилогію «Рукотворні ліси Європейської Півночі» (1991), «Корабельний ліс на славу флоту Російського» (1993) та «Лісовід-новлення на Європейській Пів-ночі» (1994) Г.І. Редька удостоєно премії та медалі Ломоносовсько-го фонду (1995).

Г.І. Редько із дружиною Гали-ною Федорівною виховали двох дітей – сина Сергія та доньку Ніну, яка пішла стопами батька і стала лісівником, захистила кан-дидатську дисертацію.

Кажуть, людина живе, поки її пам'ятають. Георгій Іванович належав до тих людей, які за-вдяки таланту і винятковій пра-цьовитості увійшли до числа найдостойніших громадян кра-їни. Його ім’я навічно вписане в історію лісівництва, а творчий спадок завжди служитиме на благо лісу.

Микола БАБИЧ

СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ

14 грудня 2012 року пішов із життя Михайло Вікторович Кириченко, колишній на-чальник Управління технічної політики і використання лісо-вих ресурсів Держкомлісгос-пу України.

Народився Михайло Кири-ченко 18 листопада 1941 року і після закінчення у 1963 році УСГА все життя пропрацював у лісовій галузі. Починав свій трудовий шлях на Херсонщи-ні лісничим Іванівського ліс-ництва Збур'ївського лісгосп-загу, потім на посадах інже-нера Ново троїцької лісоме-ліоративної станції та Голо пристанського лісгоспзагу. З 1976 року Михайло Вікто-рович головний інженер Хер-сонського облуправління лі-сового господарства і лісоза-готівель.

Припало готувати техніч-не та технологічне забезпе-чення виконання робіт із за-ліснення найскладніших ді-лянок Олешківських пісків, на Херсонщині. Безперервні до-сліди, випробовування, відбір та впровадження нової техні-ки, технологій, системи на-укової організації праці. Ви-пробувано першого в бувшо-му СРСР комбайна – рубщика молодняків (КРМ-1), установ-ку обрізання гілок для шпиль-кових порід (УОС), комплекс із механізованої заготівлі зе-лені (хвої та галузок) для про-мислового виробництва про-дукції лісової хімії та комбі-кормів.

Разом із зростанням лісу поставали нові завдання – як краще використати деревну

масу, вилучену при проведен-ні рубок догляду ?

Нові проекти, дискусії, бу-дівництво нових виробництв, зовсім непритаманних для раніше напівпустельних те-риторій. Одночасно проводи-лось будівництво цеху із виго-товлення деревинно – струж-кових плит, із місцевої сиро-вини. А ще – дільниці з вироб-ництва ящичної тари для ово-чевої та садової продукції. То були тисячі робочих місць та зайнятість осіб, в тому числі людей з фізично обмеженими можливостями, а не сучасні фантасмагоричні прожекти.

У 1986 році Михайло Ки-риченко призначений началь-ником Управління лісових то-варів Міністерства лісово-го господарства, після реор-ганізації у 1997 році став на-чальником Управління техніч-ної політики і використання лісових ресурсів Держкомліс-госпу України, на якій працю-вав до 2001 року.

Нові завдання та робо-та в умовах так званого пе-ребудованого періоду. Роз-вал довготривалих господар-ських зв’язків, адміністратив-ні перетурбації, «бартери-зація» економічних відносин дістались сповна на долю на-чальника Управління, яке об “єднало лісозаготівельну, де-ревоброну та інвестиційну ді-яльність. У надскладних умо-вах було технічно переосна-щено сотні виробництв, за-лучено за десятирічний пері-од понад сорок млн дол. США капітальних інвестицій у ви-гляді сучасного обладнання. Усе це створило умови ста-новлення та розвитку дер-жавних лісових підприємств, виконання робіт із лісовід-новлення, коли коштів дер-жавного бюджету вистачало лише на заробітну плату лісо-вої охорони.

Професійність, мужність, порядність і відданість Спра-ві якій служиш – головні риси справжньої Людини, які гідні наслідування в поколіннях.

20


ЛИЦАРІ ЛІСУ

Після закінчення семиріч-ної школи навчався в Чугуєво-Бабчанському лісовому техніку-мі, а по закінченні з липня 1942 року працював помічником ліс-ничого Калдинського лісництва Баршиського району Ульянів-ської області. В цьому ж 1942 році вступив до лав радянської Червоної Армії і став захисни-ком Вітчизни З боями від Ста-лінграда пройшов до визволен-ня Праги.

А уже із грудня 1945 року про-довжує працювати беззмінно в лі-совому господарстві Вінниччини. Працював інспектором з охоро-ни лісів, лісничим Якушинецько-го, Тиврівського, Михайлівсько-го, Стрижевського, Вінницького лісництв Вінницького лісгоспу. З 1970 року по 1983 рік працював головним лісничим Вінницького лісгоспзагу.

Свій талант лісівника Григо-рій Іванович напрацьовував та стверджував працюючи лісни-чим у лісах славетного Поділля. Усвідомивши на все своє трудове життя надважливості лісу для лю-дини, віддав творінню лісу увесь свій хист, енергію, розум.

Григорія Івановича, як лісів-ника Поділля, знають і цінують мешканці Вінниччини, що мають прекрасні зони відпочинку в лі-сах Південного Надбужжя. Його шанують послідовники в Росії, Білорусі, Прибалтиці, його пра-цю знають у ботанічних садах на Поділлі, в Поліссі, Криму. Він зна-но спілкувався з вченими лісової

справи в Україні, його працю зна-ють у державах Європи.

Г.І. Паламарчука на Віннич-чині і в Україні знають як новато-ра у справі інтродукції деревно-чагарникових порід, він про-вів велику роботу зі створен-ня державного лісорозсадни-ка, був продовжувачем ідей лісоводів-практиків Білецького, Рац із розширення в лісових на-садженнях Вінниччини деревно-чагарникових та екзотичних по-рід: ялини колючої, модрини си-бірської та європейської, ялівця вергинського та козачого, сосни веймутова, гікорі, горіха сірого, чорного та маньчжурського, гло-ду їстівного, вільхи сірої та інші.

Окрім творчої діяльності Гри-горій Іванович усе своє життя від-дано, з ентузіазмом та відпові-дальністю щоденно, з ранку до ночі, приділяв виробничим спра-вам: це і рубки догляду; посадка і догляд за лісовими культурами; господарська підсобна діяльність – коні, воли, кролі, бджоли, близь-ко 200 сімей; переробка дереви-ни, сільськогосподарські посіви культур, машини та механізми.

Гордістю лісової охорони була їхня творчість у роботі. Кожен ліс-ник мав біля свого житла на кордоні розсадник деревно-чагарникових екзотичних порід, що в подальшо-му висаджувались у лісові культури та в лісових масивах.

У 1962 році Григорію Іванови-чу Паламарчуку було присвоєно почесне звання «Заслужений лі-сівник України».

В нагородному списку Григо-рія Івановича за працю є числен-ні державні нагороди, відзнаки за участь у виставках ВДНГ СРСР у Москві.

Виколисаний лоном Поділь-ської землі Григорій Іванович Па-ламарчук дарував своїм земля-кам, Поділлю, Україні свій талант трударя лісової справи, сотні гек-тарів високопродуктивних лісів, казкових дач і місць відпочинку, що будуть послуговувати десят-кам поколінь.

Доля дарувала Григорію Іва-новичу дружину, Зінаїду Андрі-ївну, та двох дітей – Олексан-дра та Наталю. Нині у нього п'ять онуків. Усі роки турботливо, по-батьківськи, був наставником і виховував племінника Володими-ра Приходька, батько якого заги-нув на війні.

Вельмишановний Григорію Івановичу, напередодні Вашого славного 90-ліття щиро вітаємо Вас і золотоліттям життєвої та лі-сівничої врожайної ниви.

З роси та води, Вам, Патріар-ше, здоров'я на многії літа!

З повагою: І. Глушко, С. Змерзлий,

М. Ільчишин, А. Марчак, В. Мауер – усі випускники Сторожинецького лісного

технікуму.

Він працював, учився й учив

аша оповідь про воїна, патріота, творця й вихователя – Григорія Івановича Паламарчука, якому 8 січня 2013 року виповнюється 90 років. Серед знаних людей на Вінниччині, в Україні Григорія Івановича Паламарчука називають Народним Академіком, Патріархом лісів Поділля. У державних архівних документах, особистих справах, супроводах до державних військових та цивільних нагород знаходимо вагомі відомості про життя та працю Г.І. Паламарчука.

Н

Григорію Івановичу Паламарчуку – 90 років

21

EKOINFORM.COM.UA

РУБРИКА

Науки про ліс у XIX ст. ще не іс-нувало. Основоположник вчення про ліс Г.Ф. Морозов писав, що лі-сівництво – дитя потреби. Як на-ука воно сформувалося в кінці XIX і на початку XX ст., коли шко-да від знищення лісів стала над-то очевидною і виникла потреба в лісовідновленні на зрубах, а та-кож створенні захисних лісонаса-джень. Одначе майже до середи-ни XIX ст. посадками лісових куль-тур дуба займалися лише окре-мі ентузіасти. Вони створювали культури дуба, висіваючи жолу-ді, висаджуючи сіянці і саджанці, «шпігуючи» жолудів за 1–2 роки до рубки головного користування. На зрубах у типах Д2 Д3 з наявністю величезної кількості самосіву і па-росткового поновлення супутніх та кущових порід лісові культури саджали і сіяли з різною шириною міжрядь – від 1,5–2 м до 6–8 м.

У 1898 році на з'їзді в Туль-ських засіках лісничі домовили-ся, що в свіжих і вологих дібровах на зрубах доцільно створювати культури дуба з міжряддями 3–4 сажні (6,2–8,2 м). Міжряддя ши-риною 4 сажні застосовувати на зрубах, де було багато самосіву другої головної породи в дібровах ясена звичайного. У зв'язку з цим доцільно згадати класиків лісів-ничої науки і видатних лісівників Ф.К. Арнольда, В.Д. Огієвського, А.П. Молчанова, Б.І. Гузовсько-го, О.І. Успенського, Г.П. Квеста,

B.C. Сидорова, B.C. Вронського, В.Г. Дубровинського, Л.Д. Шляха-нова та багатьох інших, які ство-рювали лісові культури дуба зі згаданою вище шириною між-рядь. До таких самих висновків дійшли також Г.В. Дубінін (1968), B.C. Наконечний (1968), вчені УкрНДІЛГА, які склали моделі ви-рощування дубових лісонаса-джень.

Майже 50 років тому праців-ники Вінницької лісової науково-дослідної станції сконструюва-ли роторний рубщик коридо-рів РКР-1,5, використання якого показало високу лісівничу і еко-номічну ефективність при виро-щуванні культур дуба на зрубах. У лісгоспах Вінниччини на зру-бах зрізують пні врівень із зем-лею в смугах завширшки 2,5 м з відстанню між їх центрами 6 м. Ці смуги обробляють диско-вими знаряддями і по їх цен-тру саджають один ряд сіянців або сіють жолуді. До появи схо-дів дуба проходить деякий час і виникає необхідність меха-нізмами проводити боротьбу з бур'янами. Щоб не пошкодити сходів дуба в його рядах сіють клен гостролистий або овес, які сходять дуже швидко і тракто-ристу видно де проходять рядки посіяних жолудів. Щоб дикі сви-ні не з'їдали жолудів, перед ви-сіванням жолудів рядки місцями поливають соляркою.

Догляд за культурами про-водять культиваторами КЛБ-1,7 сідланням рядків. Через кілька років, коли сідлати рядки вже не можна, догляд за ґрунтом уздовж рядків дуба проводять дискови-ми знаряддями. Така технологія дає можливість уникнути освіт-лень, а інколи і перших прочис-ток. Для зрізування порослі в між-ряддях у міру потреби застосову-ють роторний рубщик РКР-1,5. При шестиметрових міжряддях по центру міжрядь залишають-ся куліси супутніх і кущових по-рід завширшки до 2 м. У віці до 8–10 років «шуба» дубу непотріб-на. Дуже важливо, щоб у цьому віці його не заглушили супутні та кущові породи і він міг утворюва-ти добре розвинену та освітлену крону. Після десяти років приріст дуба у висоту посилюється і зго-дом він не відстає в рості від су-путніх порід. Бажано в цей пері-од вибрати 700–900 найкращих рівномірно розміщених по площі дубків з добре розвиненою кро-ною, позначити їх фарбою і в на-ступні роки вести за ними ціле-спрямований догляд.

У віці до 30 років діаметр кро-ни дуба сягає в середньому 6 м і він поступово змикається над кронами супутніх порід. Отже, ширина міжрядь у культурах дуба на зрубах у типах Д2 Д3 повинна дорівнювати діаметру його крони у віці 30 років, тобто 6 м. Повно-та деревостану у верхньому яру-сі середньовічних і старших за ві-ком деревостанів повинна бути не менше 0,8, а супутні породи затінювати в основному ту части-ну стовбурів дуба, на якій немає гілля. Дуб – порода світлолюбна і дає найбільший приріст, коли має

хідні слов’яни називали дуб древом, звідсіля і назва одного з племен – древляни, тобто люди, що жили у дібровах.Розвиток людського суспільства супроводжувався знищенням і розкорчовуванням лісів насамперед на родючих ґрунтах. Темпи лісознищення посилилися в XIX ст. Тоді навіть виникло прислів‘я: «Де дуб, там і поле». В Україні дубові ліси залишилися там, де не встигли їх зрубати і на косогорах, які недоцільно було перетворювати на ріллю. Суцільні рубки в дібровах поширилися в XIX ст., особливо в другій половині XIX ст., але лісовідновленням на зрубах займалися лише окремі ентузіасти.

С

ДібровиОсобливості вирощування дубових лісонасаджень у свіжих дібровах

РРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУБББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИКККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККАААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА

го з

ДОСВІД

велику розгалужену крону, а со-нячні промені падають і на нижні гілки дуба.

У культурах дуба надзвичай-но велике значення має своє-часне проріджування дуба в ря-дах і проведення доглядових ру-бок, в тому числі при проріджу-ванні і прохідних рубках. У бага-тьох лісгоспах зустрічаються де-ревостани, в яких через несво-єчасне проведення доглядових рубок, зокрема в рядах, дуб має маленьку крону і тонкий стовбур. Після проведення рубок він зги-нається і гине навіть без навалів мокрого снігу і ожеледиці.

На жаль, лісівники ігнорува-ли, а деякі й тепер ігнорують пе-редовий досвід виробництва та рекомендації з'їзду лісничих 1898 року щодо створення культур дуба на зрубах у дібровах з шири-ною міжрядь 6 м. У багатьох ліс-госпах донедавна в таких умо-вах саджали культури дуба навіть з міжряддями 1,5–2 м. За остан-ні десятки років захищено кілька дисертацій, в яких окремі претен-денти на вчений ступінь доводи-

ли, що потрібно створювати куль-тури дуба з міжряддями 1,5–2 м, інші – 2,5–3 м, а їх потрібно са-джати з міжряддями 6 м.

Ґрунт під лісопосадки май-же до середини 1950-х років го-тували вручну сапками з шири-ною оброблюваних смуг 0,5–0,7 м. Останні десятки років для об-робітку ґрунту застосовуєть-ся переважно плуг ПКЛ-70. Уже на другий рік після посадки дуба швидкоростуча порість супутніх і кущових порід затінює дубочки. Для їх освітлення лісівники зму-шені у віці до 10 років двічі, а ін-коли і тричі «саджати поросль на пень», заготовляючи при цьому неліквідний хмиз і хворост. У віці прочисток також неодноразово доводиться вирубувати порість, щоб не допустити затінення дуба. Багаторазове вирубування су-путніх і кущових порід приводи-ло до перетворення мішаних ду-бових насаджень на чисті. Лише у Вінницькій області лісовпоряд-куванням 1980 року за даними А.О. Бондаря (1999) виявлено, що понад 40% раніше створених

культур дуба з шириною міжрядь менше 6 м перетворилися на чис-ті дубняки. Ще через десятиліт-тя їх стало вже 50%. Значні пло-щі таких деревостанів є в Київ-ській, Черкаській та деяких інших областях.

Чисті дубняки не можуть за-тінити ґрунт, заглушити бур'яни і утворити мертву підстилку, яка захищає ґрунт від надмірної втра-ти вологи через фізичне випаро-вування, а взимку від глибоко-го промерзання ґрунту. В лісона-садженнях, де є густі кущові за-рості, оселяються співочі птахи, які знищують шкідників лісу. Чис-ті дубові лісонасадження пошко-джуються борошнистою ро сою і різними бактеріальними хворо-бами, суховершинять і втрачають приріст.

При вирощуванні дубових лі-сонасаджень потрібно врахову-вати біологічні властивості дуба, який має дві фенологічні форми: ранню і пізню, яка розпускається на два три тижні пізніше, ніж ран-ня. Дуб пізньої форми менше по-шкоджується пізніми весняними

23

EKOINFORM.COM.UA

РУБРИКА

заморозками, борошнистою ро-сою і листогризучими шкідника-ми. Цю фенологічну форму і по-трібно ширше впроваджувати в лісові культури, особливо захисні лісонасадження.

Навіть однорічний сіянець дуба має стрижневий корінь за-вдовжки 150–170 см. Довжи-на коріння висаджуваного сіянця дуба сягає в середньому 25 см. Отже, основна маса продуктив-ного коріння сіянця залишаєть-ся в землі. Після посадки трав-мовані дубки приживаються по-гано, хворіють і до восьми років ростуть повільно. Лісівники ще й придумали афоризм: «До восьми років дуб сидить, росте в корінь». Доцільно створювати лісові куль-тури дуба сіянцями з мичкуватою кореневою системою. Такі сіян-ці можна виростити, якщо у схо-дів дуба після появи перших двох справжніх листочків гострим зна-ряддям підрізати коріння на гли-бині 15 см.

Досвід лісівників Поділля свідчить, що в грабових дібро-вах із мертвою підстилкою в сму-гах завширшки 2,5 м через 6 м потрібно граблями згрібати під-стилку і обприскувати їх водною суспензією гербіцидів – симази-ну або атразину в дозах 5–6 кг/га за діючою речовиною. Після цих заходів навіть на другий рік піс-ля посадки лісокультур бур'яни в оброблених смугах ще не з'являються. На другий рік після посадки дубків проводиться по-садка на пень тієї порості супут-ніх і кущових порід, яка може за-тінювати сіянці дуба. Зрубана по-рість укладається в місцях руб-ки на перегнивання. Поступово за допомогою сектору коридо-ри вздовж рядків розширюються, щоб поросль не затінювала дуб. У разі застосування такої агротех-ніки дуб у віці 5 років досягає ви-соти 1,7 м.

У 1887 році Ф.К. Арнольд за-пропонував проводити «шпігов-ку» жолудів за 1–2 роки до рубки головного користування. Цей ме-тод широко застосовували ліс-ничі Чорноліської зони. Навес-ні без підготовки ґрунту під сапку

насамперед на ділянках з мерт-вим ґрунтовим покривом сіяли жолудь з міжряддями 4 м. Рубку і трельовку лісу проводили взимку при наявності сніжного покриву. На жаль, «шпіговку» жолудів те-пер майже не застосовують.

За ініціативи вінницьких лісів-ників кілька десятків років тому в дібровах при проведенні остан-ньої прохідної рубки прорубують смуги завширшки 2–2,5 м з від-станню між їх центрами 6 м. При цьому крупні дерева обходять, щоб не перевищувати тієї маси, яку потрібно вибрати при прохід-них рубках. До проведення руб-ки головного користування пні в смугах згнивають і немає пере-шкод для механізації лісокультур-них робіт.

Для вирощування повноцін-них дубових насаджень доціль-но створювати їх, висіваючи до-бре пророслі жолуді. Такі культури у віці до 30 років ростуть значно швидше, ніж посаджені сіянця-ми. У посівних дубків, як свідчать дослідження вчених УкрНДІЛГА, вища якість деревини і більше де-рев із рівними та стрункими стов-бурами. Вартість таких культур значно менша, ніж при посадці їх сіянцями.

За пропозицією колишньо-го директора Бережанського ліс-госпу М.С. Грицюка, в типі Д2 з 1958 року створюють лісові куль-тури дуба саджанцями висотою 0,7 м. Ямки для посадки саджан-ців викопуються лопатами або мотобурами. На 1 га серед по-рослі супутніх і кущових порід са-джають 1700 дубків (розміщен-ня 6x1 м). Порість супутніх і кущо-вих порід захищає молоді дубки від пізніх весняних заморозків. У Лохвицькому лісництві (Полтав-ська область) за пропозицією ко-лишнього лісничого О.М. Шия-на в дубових деревостанах з до-мішкою осики за 1–2 роки до руб-ки головного користування на ви-соті грудей знімали з неї смужку кори і вона майже не давала ко-реневих паростків. На не задер-нілих зрубах весною граблями розгрібали підстилку в смугах за-вширшки 1,5–2 м і обробляли їх

РРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУУБББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББББРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККККААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА

ерт-сіяли бку і

имку ривувуууу. . . . в тете---

ісівівв----му в тан-

ують від-

розчином симазину в дозах 5–6 кг/га за діючою речовиною. Не-великі дози симазину стимулю-ють ріст дуба. У віці 5 років ви-сота дуба в культурах сягає в се-редньому 1,7 м. У сприятливі за погодними умовами роки пер-ший приріст дуба закінчується в червні і на його вершині утворю-ється брунька. Коли в цей пері-од наступає волога погода, дуб дає другий приріст, а в особли-во сприятливі роки – ще й третій приріст.

Заслуговує на увагу трива-лий досвід створення лісових культур дуба на зрубах у типі Д2 в Уманському лісгоспі. Тут кор-чували пні в смугах завширшки 2,5 м, вичісували коріння і перео-рювали ґрунт без обертання ски-би і двічі дискували. Ширина між-рядь в основному 6 м. Останнім часом у смугах завширшки 2,5–3 м зрізають пеньки врівень з землею і обробляють ґрунт дис-ковими знаряддями.

У дібровах господарство ве-деться на дуба звичайного з до-мішкою ясена звичайного. Бажа-ний оптимальний склад дерево-станів у віці стиглості 8Д2Яс або 7ДЗЯс. Недоцільно в дібровах замість дуба звичайного саджа-ти дуб бореальний, який у нас на-зивають червоним. Замість дуба звичайного, як головну породу, тут можна культивувати лише го-ріх чорний і в деяких районах бук лісовий.

Дуб приносить людині вели-чезну користь і його потрібно бе-регти, саджати на землях, не при-датних для сільського господар-ства скрізь, де він може рости.

Павло ВАКУЛЮК

Як розповів директор мис-ливського господарства «Тус-тань» Сергій Черняк, під нагля-дом якого й перебуває місцеве вовче плем’я, з фактами напа-ду хижаків на свою здобич місце-ві мешканці, приїжджі, єгері, звіс-но ж, іноді стикаються, і це нор-мально, бо ж сірі, в принципі, й народжені для того, аби полюва-ти, а інакше вони просто не мо-жуть жити.

А ось наше мисливське зако-нодавство підходить до цього не-однозначно, адже факт успішно-го полювання на оленя, кабана чи козулю має змусити мисливське господарство знімати впольова-

ну вовками тварину з ліміту, який призначався для відстрілу мис-ливцями. А це, виявляється, ро-бити не зовсім доцільно хоча б з погляду на те, що щорічний при-ріст копитних визначається нау-ковцями та мисливствознавцями якраз із урахуванням природного відбору, тобто вовчих нападів.

Щодо місць проведення вов-чих полювань, то сіроманці виби-рають їх залежно від пори року і проявляють при цьому неабияку винахідливість. Але завжди нама-гаються загнати здобич туди, де в неї буде обмаль місця для манев-ру та оборони. Якщо взяти, скажі-мо, вище згадану трасу Київ–Чоп,

то сірі навчилися використовува-ти для успішного завершення по-гоні інженерну споруду – високу залізобетонну опорну стінку, яка розділяє річку і дорогу, для того, аби зіштовхнути оленя чи каба-на вниз, на гостре річкове камін-ня. Тварина там травмується, і хижакам легше її дорізати. За-гнавши здобич у річку та оточив-ши, зграя починає, так би мови-ти, «закручувати» оленя, намага-ючись розосередити його увагу і, вловивши момент, вожак робить рішучий кидок. При цьому він на-магається не потрапити під удар рогами, іклом чи копитом. Після того, як жертві завдано больово-го шоку, приєднуються до атаки й інші. Однозначно ж смертельною слід вважати хватку за горло. Ма-буть, саме про такий випадок ка-жуть, що кров тече рікою.

Звісно ж, така сцена не для слабкодухих, і звичайній людині може здатися дуже жорстокою. Та надто драматизувати її все ж таки не треба, бо вона спокон-вічна і це фактично те саме, коли людина приходить до магазину

26


ВІЧ–НА–ВІЧ

Народжені полюватиСимбіоз вовків і людей

цени з життя великих хижаків наших широт можна бачити переважно з екранів телевізорів в інсценованих ситуаціях. Проте насправді реалії трохи інакші, й щоб стати їх свідком, треба лише, аби трохи поталанило. Наприклад, як це іноді буває на Сколівщині, прямо обабіч траси Київ–Чоп між Коростовим та Козевою можна побачити вовків. Це місце сіроманці іноді використовують чи не для показових полювань.

С

27

EKOINFORM.COM.UA

ВІЧ–НА–ВІЧ

чи на базар купити собі їжу. Все зрозуміло, адже одним повітрям ситий не будеш.

Тут також треба зазначити, що, зазвичай, частина м’яса сві-жозарізаної вовками дичини не пропадає, а йде до столу кмітли-вих місцевих мешканців. І в цьо-му теж нема нічого поганого, якщо дотримуватися тривалого високотемпературного режиму під час приготування свіжини. До того ж, ще сам Господь велів ді-литися.

З усього цього можна зроби-ти висновок, що вовки живуть у тісному симбіозі з людьми. Сіро-манцям трохи дістається відходів із нашого столу, а за нагоди все відбувається навпаки.

А ось людей та свійську худо-бу тутешні вовки останніми рока-ми не чіпають, попри те, що окру-

га входить до мисливської тери-торії аж трьох зграй сіроманців. Одна з них живе тут постійно.

Щоправда, були випадки яко-їсь дивної поведінки вовків. Ска-жімо, наприклад, коли два вовки (один був темний, а другий тро-хи світліший) узялись якось су-проводжувати сторожиху місце-вого лісгоспу п. Лесю, яка ходила наглядати за колісними тракто-рами, що зберігалися на одній із просік. Більше, бабуся так звикла до компанії сіроманців, що навіть обурювалася, коли один з єге-рів спробував відігнати темного пострілом. Вона навіть сказала, що цей вовк її приятель і краще б стрілили світлого, бо той час від часу на неї гарчав. До речі, схоже на те, що ця жінка доволі смілива і її нещодавнє повідомлення про появу ведмедиці з двома ведме-

жатами, одне з яких має світле пасмо на плечі, повністю підтвер-дилося. Отаке тут буває...

Загалом же можна сказати, що на цій місцині спостерігаєть-ся природна рівновага між вовка-ми та іншими живими створіння-ми, й існування тут мисливського господарства аж ніяк не створює дисбалансу, швидше навіть спри-яє цій гармонії, належним чином охороняючи угіддя від браконьє-рів та лютої зими, підгодовую-чи копитних. Великої конкурен-ції сіроманцям мисливці також не створюють, адже добувають лише невеличкий відсоток наяв-ної дичини.

До того ж і сам вовк є досить цікавим об’єктом для полюван-ня, що дає можливість значно продов жити мисливський сезон. Найкраще його полювати тут у лютому–березні з засідки на при-ваду. Попри те, що морози цієї пори стоять тріскучі, сам процес чатування на звіра дуже захоплю-ючий. Вовчі пісні далеко розно-сяться поміж горами. А про каз-кові краєвиди годі й говорити. Чим не мисливський рай? Цей вид ловів не можна вважати дуже результативним, адже за ста-тистикою лише одне полюван-ня з двох десятків буває вдалим, але для справжнього мисливця, як відомо, головне – не здобич, а отримані враження. Але, як би там не було, за сезон у мислив-ському господарстві «Тустань» українські та іноземні любителі вовчих полювань добувають з де-сяток сіроманців, і тут частенько трапляються видатні трофеї.

Одного з сіроманців у цьо-му році вдалося добути навіть са-мому директору господарства п. Сергію Черняку. При чому, з його розповіді, все сталося чисто ви-падково. Коли він і єгер несли на собі великі копи сіна, аби підго-дувати копитних, і сіли перепо-чити, на них вибігло перелякане оленятко, за яким гналася вели-ка вовчиця. Не вистрілити в цьо-му разі було б просто гріх.

У гори ходив Юрій РУДЕНКО.

На фото: Сергій Черняк

Працював я таксатором у лі-сах Семенівського міжколгосп-ного лісгоспу на Чернігівсько-му Поліссі. Жив на лісовому ху-торі у лісника. Восени, коли се-зон полювання закінчувався, ви-ходжу якось зранку з хати. Сонце ще не зійшло, ліс лише прокидав-ся. Чую – хтось вже прокинувся раніше мене – щось під ганком, під моїми ногами: ф-р-р-ф-р-р!, ф-р-р-ф-р-р! Зазирнув – госпо-дарська кицька годує своє єдине кошеня. Глянув на раціон: на сні-данок кошеняті – молодий заєць. Вийшов з хати, позіхаючи, госпо-дар: «Це вже третій за сезон...».

Річка Гуйва, притока Тетере-ва. Косимо з братом люцерну на бабиному городі у селі Лука під Житомиром. Брат обкошує ост-рівець трави і шепоче мені: «Не гомони, там сидять зайченята». А домашня кицька крутиться під ногами. Йду на другий день вран-ці на сінокіс – вона сидить і доїдає останнє зайченя.

Інша історія. В Овруцькому районі на Житомирщині, вполю-вали ми якось вовка – зароби-ли у колгоспі барана. Сиджу уве-чері, ріжу м'ясо на шашлики. Пе-реді мною вмостилися два мої домашні коти: сірий – Домаш-

ній і чорний – Шлямбур. Шлям-буром прозвав кота за пробив-ний бандитизм: він успішно ло-вив мишей та щурів у хаті та хлі-ву. А ще він успішніше крав усе їс-тівне, що погано лежало – ловив його, коли він намагався скинути лапою кришку з каструлі, де ва-рилося м'ясо. Бандит є бандит. Думаю, нумо спробую його наго-дувати: баран потягнув на 55 кг – досить і їм і нам! Кинув шмато-чок Домашньому: м-р-р-р, жує з апетитом свіжу баранину, красун-чик. Кинув Шлямбуру – ковть і ди-виться на мене голодними очима. Знову кинув, знову – ковть. Ки-даю два шматки – Домашньому і Шлямбуру. Домашній ще жує, а Шлямбур ковтнув обидва шматки і знову сидить і їсть мене голод-ними очима. Кидав знову і знову. Домашній поплівся спати до те-плої печі, а Шлямбур лежить бо-ком, але продовжує просити го-лодним оком. Так я тоді його і не нагодував.

Кіт Шлямбур, про якого я вже згадував – то особлива розпо-відь про котів-хижаків. Він при-бився до нашого двору звичай-

Коти-волоцюгиЯк домашні тварини перетворюються у волоцюг через нашу бездушність та недбалість

ро серйозний вплив хижацтва бродячих собак-волоцюг на стан популяцій мисливських тварин відомо і сказано багато. Але під час проведення багаторічних власних спостережень за поведінкою різних хижаків: диких (вовк, ведмідь, лисиця, єнотоподібний собака, рись) і свійських – бродячі собаки, нас не полишало відчуття присутності в мисливських угіддях ще одного серйозного м'ясоїда – кота (але не дикого, а домашнього).

П

28


НА ОБГОВОРЕННЯ

29

EKOINFORM.COM.UA

НА ОБГОВОРЕННЯ

ним безпородним та безпорад-ним кошеням, яке перетворило-ся на великого чорного мордато-го домашнього кота. Але життя на волі у лісовому хуторі, мені зда-ється, особливим чином вплину-ло на його характер та розвинуло хижі нахили. Коли приходила вес-на, його відвертало від благ циві-лізації і нестримно тягло до лісу, куди він і зникав щороку до осе-ні. Кожну весну він знову і знову йшов з дому, а пізньої осені по-вертався – блискучий та гладкий. У перший рік ми думали – пропав котик, повечеряли ним вовк або лисиця, які часто відвідували ху-тір. Але він не зник, прийшов до господи. І коли пізно восени до хати повертався з лісу розгодо-ваний, з блискучим чорним ху-тром Шлямбур, ми знали – зима не за горами: ось-ось випаде сніг. Я добре розумів, що відгодував-ся він не на лісовому сіні, а на ще-дрих лісових дарах: пташенятах, зайченятах, мишах... А, можливо, ще й закусуючи чорницею та ло-хиною, які так полюбляють спо-живати на Поліссі вовки.

Якось полюємо пізньої осе-ні на фазана кілометрів за три-чотири від степового села Ста-ра Маячка, що на Херсонщині, у порослій чагарником заболоче-ній балці, неподалік від Північно-Кримського каналу. Полюван-ня було не дуже вдале – дичи-ни мало. Моя молода лайка Лас-ка, яку я взяв із собою, докладає всіх зусиль та толку мало. Немає фазана, хоча раніше був. Рап-том чую вереск Ласки – з кимось воює! Підбігаю – переді мною у низинці клубок з собаки та круп-ного сіро-рудого котяри. І соба-ка нічого не може зробити – не береться кіт по місцю. Подумки докоряю собаці: «Це тобі не при-блудних котів у дворі одним ру-хом давити!» Мусив стріляти з думкою – ось чому фазанів не-має. Забрав «трофей» додому – гарний був кіт. Але коли зробив розтин, досі відчуваю каяття, за-мість фазанят, шлунок був заби-тий мишами. Хоча у гніздах со-рок, що селяться на маслинках навкруги смітника біля станції «Пойма» на Цюрупинщині, вже

декілька років немає пташенят – їх виїдають місцеві коти.

А тепер статистика. У Хер-сонській області, м. Цюрупинськ, згідно із середніми показниками обліків добових переходів тварин по сніговій понові (січень–лю-тий 2012 року, постійний марш-рут довжиною 3,9 км, квартали № 10–16 дослідного лісництва), зафіксовано слідів: зайця – 11, білки – 1, бродячих собак – 2, ко-тів – 6. Маршрут віддалений від населеного пункту на 0,3–2,5 км. Але іноді ми зустрічали котячі слі-ди у лісових угіддях значно далі від житла.

От і думай після цього. А ду-мати ми, мисливствознавці, му-симо. І про вовків, яких хтось за гарні очі закликає ретельно охо-роняти, але які ще не навчили-ся їсти сіно та «керують» іноді за-мість нас у мисливських угіддях, і про бродячих собак та котів, які перетворюються у волоцюг через нашу бездушність та недбалість.

Ігор ШЕЙГАС,

Ігор ТИМОЩУК

1. Зустріч заходу і сходу

Покладіть карту ли-цьовою стороною догори, з назвою у верхньому правому куті. Зробіть верти-кальний згін у серед-ині карти, поклав-ши лівий (західний) край на правий (схід-ний). Загніть добре, проводячи пальцем уздовж лінії.

2. ЧвертіЗагніть західний край карти у зворот-ну сторону до лінії, яку ви зробили в час-тині першій. Потім переверніть карту і повторіть дії зі схід-ним краєм. Топогра-фічна карта повин на бути складена у вер-тикальні чверті, з на-звою вгорі.

3. З півночі на південь

Візьміть північний край і зробіть гори-зонтальний згін все-редині, з’єднавши північний край з пів-денним. Добре за-гніть у зворотну сто-рону. Тепер ваша карта поміститься у будь-яку кишеню.

ПОРАДИ

ЯК СКЛАДАТИ ТОПОГРАФІЧНУ КАРТУ

Добре складена карта пре-красно поміститься у вашу ки-шеню і допоможе зорієнтува-тися у незнайомій місцевості.

Топографічна карта з масштабом 1:200000 є гарним помічником для мисливця у не-знайомій місцевості, але, за-звичай, вона продається у роз-горнутому вигляді або згорну-тою у трубочку, тому не вміщу-ється у кишені. Вам не потріб-но бути експертом орігамі, щоб вона зручно розмістилася у ки-шені. Просто дотримуйтесь ін-струкції. Коли карта буде гото-ва, використовуйте складки в якості помічника, склавши кар-ту таким чином, щоб було зро-зуміло, де ви перебуваєте.

Девід ДРЕЙПЕР

Наприкінці листопада гру-па мисливців із 17 осіб упо-лювали дикого кабана на те-риторії мисливських угідь Валя-Кузьмінського лісництва цього району. В гаражному при-міщенні с. Тарашани розібрали тушу, розділили її між учасниками полювання, а залишки м’яса зго-довували свійським тваринам. Через два дні єгер цього лісни-цтва пробу (ніжки діафрагми) до-ставив до державної лаборато-рії ветеринарно-санітарної екс-пертизи у смт Глибока для до-слідження на трихінельоз. Комп-ресорним методом трихінелос-копії в одному зі зрізів виявле-но личинку трихінели (Trichinella

spiralis). Упродовж двох годин ді-агноз було підтверджено регіо-

нальною державною лабораторі-єю ветеринарної медицини.

Під час проведення епізо-отичного розслідування стало ві-домо, що м’ясо вживали 36 осіб. Отож вони наразилися на небез-пеку інфікування трихінельозом.

Рішенням державної надзви-чайної протиепідемічної комісії при Глибоцькій районній держав-ній адміністрації мисливські угід-дя Валя-Кузьмінського лісництва Глибоцького району оголоше-но неблагополучними з причи-ни трихінельозу, на них накладе-но карантин і затверджено план заходів щодо ліквідації осередку захворювання. На їх виконання у неблагополучному пункті прово-дять комплекс протиепідемічних, протиепізоотичних заходів, спря-

мованих на запобігання небез-печній хворобі, адже на терито-рії цього лісництва нараховуєть-ся 200 борсуків, 120 лисиць, 75 диких свиней, 10 вовків.

Варто зазаначити, що в об-ласті не виявляли трихінельо-зу протягом 50 років. Проте за останні три роки виявлено 3 ви-падки захворювання: в Кельме-нецькому (2) та Глибоцькому ра-йонах (1). Вірогідне джерело ін-фекції – міграція диких кабанів із межуючих областей, Республіки Молдови та Румунії, в яких реє-струється це захворювання.

Слід наголосити, що трихіне-льоз – це гостре чи хронічне за-хворювання тварин, збудником якого є живородна нематода роду Trichinella. Статевозрілі гельмін-ти паразитують у кишечнику тва-рин і людей, а личинкова стадія у поперечно-посмугованих м’язах. Сприйнятливі до захворюван-ня свині, коні, собаки, коти, дикі кабани, ведмеді, вовки, лиси-ці, борсуки, пацюки, миші та інші всеїдні та м’ясоїдні ссавці, а та-кож люди. За характером епіде-міологічних спалахів (масовість,

Смертельна хворобаТрихінельоз та його наслідки

ідкриття сезону полювання на Буковині на парнокопитних диких тварин – це значна подія. До неї готувались і в Глибоцькому районі. Було проведено епізоотичне обстеження мисливських угідь, а з мисливцями проведено навчання з питаннь післязабійної ветеринарно-санітарної експертизи туш відстріляних тварин та використання під час полювання собак. Однак без пригод не обійшлося...

В

30


ПОРАДИ ФАХІВЦЯ

EKOINFORM.COM.UA

ПОРАДИ ФАХІВЦЯ

раптовість) захворювання схо-же на інфекційні хвороби (ВРЗ, дизентерія, тиф, туляремія), а за перебігом і рівнем смертності у випадках інтенсивного заражен-ня не має собі рівних.

Перебіг хвороби залежить від кількості личинок трихінел, які потрапили в організм з ураженим м’ясом.

У людей початок захворюван-ня характеризується розладами функцій травного каналу: нудо-та, блювання, відсутність апетиту, болі в животі, запор, що змінюєть-ся проносом, іноді з домішками крові. З’являється лихоманка, го-ловний біль, запаморочення, від-значається підвищена еозинофі-лія, температура може досягати 40° С. Такий стан триває в серед-ньому 7–8 днів і збігається з роз-витком трихінел у кишечнику.

Трихінели стійкі до дії не-сприятливих чинників. За тем-ператури +12° С зберігають жит-тєдіяльність близько 2-х місяців, +15–20° С – 20 днів. У солоній і копченій шинці можуть жити по-над 1 рік. Під час варіння шмат-ка м`яса завтовшки 8 см трихіне-ла гине лише через 2–2,5 години. Основним джерелом зараження трихінельозом є свинина, а також м'ясо диких кабанів, ведмедів.

Людина найчастіше заража-ється трихінельозом, коли вжи-ває недостатньо термічно оброб-лене м’ясо.

Тварини заражаються, коли з’їдають інвазовані личинками трихінел продукти забою свиней (обрізки, кухонні відходи, суб-продукти), тушки хутрових звірів, а також інвазовані трупи собак, котів, пацюків. Життєздатність м’язових трихінел зберігається у тварин роками, в людини – понад 25 років.

До прижиттєвих методів діа-гностики належить метод імуно-ферментного аналізу та експрес-тести «Епіскрін АВ трихінельоз.Набір для виявлення антитіл до Trichinella spirallis», що рекомен-довані для використанні на полю-ваннях мисливцями.

В основі профілактики три-хінельозу лежить розрив лан-

цюга «свиня, деякі дикі тварини – людина» Величезне значення в роз’єднанні такого ланцюга має особиста профілактика захворю-вання людини. Роз’яснювальна робота повинна забезпечити лю-дей знаннями про цю небезпеч-ну хворобу, особливо про шляхи і джерела зараження, заходи осо-бистої та громадської профілак-тики. Певна частина населення порушує закон про обов’язкове дослідження свинини на трихі-нельоз, цьому також сприяє неу-регульованість юридичної відпо-відальності за порушення зако-ну про обов’язкову трихінельос-копію. До комплексу заходів, пе-редбачених чинною Інструкцією входить:

обов’язкова 100% ве те ри-нар но-санітарна експертиза сви-нини, м’яса диких кабанів, вед-медів, борсуків;

контроль за перевезенням свиней із неблагополучних щодо трихінельозу господарств;

заборона безконтрольного подвірного забою свиней і про-дажу м’яса на стихійних ринках;

обов’язкова доставка (по-двірними забійниками тварин) в установу ветеринарної медици-ни, яка обслуговує цю зону, ні-жок діафрагми, язика або міжре-берних м’язів для дослідження на трихінельоз;

заборона використання не-знезаражених відходів забою та субпродуктів ІІ категорії в корм свиням;

введення карантину в не-благополучних щодо трихінельо-зу господарствах;

оголошення неблагополуч-ного пункту оздоровленим, якщо протягом 3-х років не виявлено випадків захворювання та вико-нано в повному обсязі комплек-сний план ліквідації осередку;

організація широкої са ні-тар но-просвітницької роботи з використанням усіх форм пропа-ганди (лекції, бесіди, виступи по радіо, телебаченню, в пресі, ви-пуск листівок, пам’яток, бюлете-нів).

А. КАПУЧАК

ПЕРША МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ

ЖІНОК-МИСЛИВЦІВ

У листопаді жінки-мис-ливці з 11-ти країн зібрали-ся в Братиславі (Словаччина), щоб поділитися своїм мислив-ським досвідом та обговорити проблеми жіночого полювання на першій конференції «Жінки і стійке полювання – досвід, су-часне і майбутнє».

У захід взяли участь деле-гації з Австрії, Італії, Угорщини, Словаччини, Чехії, Сербії, Нор-вегії, Росії, Латвії, Данії, США.

Конференція була органі-зована жіночим Клубом полю-вання Словаччини, під патро-нажем Міжнародної ради з по-лювання й охорони дикої при-роди (СIС). Президент Клу-бу Соня Супекова розповіла про діяльність Міжнародно-го жіночого мисливського клу-бу CIC «Артеміс» та висунула пропозицію про міжнародне співробітництво між жінками-мисливцями.

Конференція за па м’я та-ла ся яскравими обговорення-ми, прозвучали різноманітні доповіді про управління попу-ляціями дичини, про кулінар-ні можливості використання м’яса дичини, про дитячі табо-ри, мисливську освіту.

У Чехії, Словаччині, Сербії, Італії, Угорщині створені наці-ональні жіночі клуби полюван-ня. В інших країнах поки таких організацій немає, і жінки за-лучені до мисливських асоціа-цій і клубів.

Жіночі мисливські клу-би ведуть активну екологіч-ну освітню роботу, організову-ють молодіжні табори, де шко-лярі мають можливість спілку-ватися з природою, дізнавати-ся багато нового про тварин-ний світ і його раціональне ви-користання.

З цікавою ретроспективою про історію захоплення жінок полюванням виступила про-фесор Інституту полювання США Марі Цейс Стендж.

Чеська делегація CIC ого-лосила, що 2-а Міжнародна конференція «Жінки та стійке полювання» відбудеться в Чехії в замку Бехине в 2014 році.

Карабін «Ведмідь (СОК-9)» – мисливській самозарядний кара-бін, призначений для полювання на крупну й середню мисливську дичину при спортивному й про-мисловому полюванні. Випуска-ється він у модифікованому варі-анті, який розроблений під набій 9х54, призначений для полюван-ня на велику і небезпечну дичину і є дуже ефективним при полюван-ні на лося, ведмедя, кабана. При-чина низької популярності – ви-користання малорозповсюдже-ного набою.

Механізми і деталі цього ка-рабіна відзначаються елегант-ністю конструкції і високою якіс-тю виконання. Ударно-спусковий механізм, курково-ударникового типу, що дає змогу вести лише напівавтоматичну стрільбу, роз-роблений на основі ударно-спускового механізму снайпер-ської гвинтівки Драгунова (СВД). Карабін «Ведмідь (СОК-9)» має довжину 110 см при вазі 3,4 кг, включаючи ремінь і шомпол.

Автоматика карабіна функці-онує за принципом відводу по-рохових газів через отвір у каналі ствола, запирання каналу ствола здійснюється поворотом затво-ра, на три бойових упори.

Ствольна коробка, за фор-мою аналогічна ствольній короб-ці гвинтівки Драгунова, викона-на фрезеруванням з кованої ста-лі, як АК-47. У процесі тесту кон-струкції та технології виробни-цтва карабіна «Ведмідь (СОК-9)», встановлено, що виготовлення його деталей якісніше, ніж виго-товлення військової зброї. Кон-струкція деталей карабіна виго-товлених із сталі, гарантує їх міц-ність, підвищує стійкість до де-формацій, які виникають при стрільбі набоями великого калі-бру. При дослідженні карабіна встановлено, що якісно відполі-рована сталь затвора, незважа-ючи на тривалу експлуатацію, не мала слідів окислення.

З лівого боку стволової короб-ки карабіна припасовані монтажні

елементи для оптичного прицілу. Він розроблений на основі оптич-них прицілів, що встановлювались на радянські снайперські гвинтів-ки часів Другої світової війни, і має оптичне збільшення 3,5х. Така конструкція монтажних елементів дає змогу встановлювати і зніма-ти оптику без переналаштуваня і використовувати відкритий при-ціл без значних труднощів.

Конструкція карабіна анало-гічна конструкції СВД, при цьому, на відміну від СВД, карабін має розміщений в зазорі між дзерка-лом затвора і дном гільзи зуб ви-кидача, що, на думку експерта, найкращий зі всіх, що стоять на самозарядних карабінах, які він тестував.

Викидач у карабіні «Ведмідь (СОК-9)», вироблений з листо-вої сталі, закріплений на затворі з лівого боку і вражає своєю міц-ністю.

Курок, шептало, спускова скоба, пружини, а також запобіж-ник карабіна «Ведмідь (СОК-9)», перенесені з військових моде-лей, що гарантує те, що ці деталі будуть служити практично вічно. Загалом, карабін «Ведмідь (СОК-9)» відповідає європейському за-конодавству про мисливство. Його постійний магазин розрахо-ваний на набої з гільзою з флан-цем, вміщує тільки два набої.

32


АРСЕНАЛ

одзинкою цієї статті є те, що у країні-виробнику (Росії) такого системного аналізу експлуатаційних характеристик мисливського карабіна «Ведмідь» не проводилось, але для подальшого розвитку мисливського зброєзнавства в Україні, цей матеріал дуже важливий.

Р

елементи для оптичного прицілу. Він розроблений на основі оптич-них прицілів, що встановлювались

одзинкою цієї статті є те, що у країні-виробнику (Росії)

Р

елементи для оптичного і

Легкий, простий, надійнийЛегкий, простий, надійнийСистемний аналіз карабіна для мисливців – «Ведмідь (СОК-9)»

33

EKOINFORM.COM.UA

АРСЕНАЛ

Особливістю прапорцевого запобіжника, розташованого пра-воруч на ствольній коробці, є те, що він блокує спусковий механізм і перешкоджає відкриванню за-твора у включеному положенні.

Основною особливістю кара-біна «Ведмідь (СОК-9)» є те, що він є зброєю дуже простою за своєю конструкцією, призначе-ною, насамперед, для полюван-ня в суворих кліматичних умо-вах, де температура і вологість є ворогами точної механіки. Мета-леві деталі карабіна покриті спе-ціальною чорною фарбою. Після фарбування ці деталі піддавали-ся термообробці, що робило за-значене покриття дуже стійким.

Довжина ствола карабіна «Ведмідь (СОК-9)» становить 56 см, що відповідає довжині ствола більшості мисливських карабінів Європи і США, має невід’ємний компенсатор-полум'ягасник (до-вжиною 20 мм). Канал ствола і патронник карабіна «Ведмідь (СОК-9)» хромовані, що запобі-гає корозії й ерозії.

Особливістю цілика є те, що він закріплений штифтами в ді-лянці патронника на ствольній коробці, пристріляний на заводі спершу на відстань 500 м, він за-блокований точковим зварюван-ням до дистанції 300 м. Ця дис-танція вважається максималь-но допустимою під час полюван-ня. Мушка міцна, зручного розмі-ру, тобто немає проблем при пе-ренесенні карабіна, регулюється зміщенням вліво-вправо.

Газовідвідний механізм ана-логічний такому ж механізму в снайперській гвинтівці Драгуно-ва. Тобто, поршень при коротко-му ходу діє на затворну раму, яка не пов'язана із затвором. Ця про-ста й ефективна система забез-печує більш плавну роботу з мен-шими коливаннями зброї, у по-рівнянні з автоматом Калашнико-ва. Під час розбирання всі деталі легко вилучаються без викорис-тання інструментів для чищення і догляду за ними.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що військова тех-ніка і мисливська зброя, розро-

блена на її основі, ефективніша в експлуатації, ніж подібна продук-ція, виготовлена для цивільно-го використання. Газовідвідний механізм розміщений на стволі, під роз'ємним ців’єм. Легко роз-діляючись на дві частини у вер-тикальній площині, ців’є надійно скріплено і закриває газовідвід-ний механізм.

Приклад карабіна «Ведмідь (СОК-9)» буковий з напівпісто-летною шийкою підщічним ви-ступом дає змогу прибрати зруч-ну позу для стрільби з відкритим або оптичним прицілом. Щільний гумовий потиличник з прорізами дизайну 1960–70-х років гаран-товано виключає неприємні від-чуття од віддачі.

Короткий, відповідно до стан-дартів розвинених країн початку ХХІ століття приклад, характер-ний для зброї радянської доби, дає змогу швидко виконати всі дії, які необхідні перед пострі-лом (скидання, поведення і при-цілювання). У теплому і щільному одязі такий приклад просто необ-хідний. Насічка, напівпістолетної шийки карабіна «Ведмідь (СОК-9)» дає можливість надійно утри-мувати зброю в процесі всіх дій на полюванні. Приклад карабі-на «Ведмідь (СОК-9)» є найвдалі-шим і неперевершеним по ерго-номіці і практичності. Згідно з ви-сновком експерта, прицілюван-ня з класичним цілком і мушкою є найкращою системою серед різ-номаніття мисливських планок і оптоволоконних мушок, якими оснащено сучасну зброю.

Сучасне виробництво мис-ливської зброї пропонує пере-важно довші приклади для людей зростом 186 сантиметрів. Але до-ведено, що в зимовому одязі по-стріли навскидку з таким прикла-дом затримуються і стають менш влучними.

Карабін «Ведмідь (СОК-9)», калібру 9х53R випущений всього у кількості 5000 шт. Нині випуска-ються моделі під набій 7,62х51мм. Проте необхідно відзначити, що незважаючи на це, карабін «Вед-мідь (СОК-9)» має чудову репута-цію в Росії, застосовується у по-

люванні на звірів – від оленів до бурих ведмедів, і користується особливим попитом. Набої ж, як і раніше, можна придбати без осо-бливих проблем.

Основним висновком екс-перта є те, що суть досягнення, отриманого у створенні карабі-на «Ведмідь (СОК-9)» в тому, що росіяни сконструювали бездо-ганну самозарядну зброю із на-боями з закраїною, тоді як захід-на самозарядна зброя інколи не-безвідмовно працює і з ультрасу-часними Набоями. Набої, що тес-тувались експертом, були стари-ми (1969 р.), всі закраїни розбиті. Незважаючи на це, стрільба від-бувалася без проблем, за винят-ком кількох набоїв, кулі яких запа-ли в гільзи.

Точність прицілу була більш ніж задовільна, у стрільця не було жодних проблем. Тобто надійність російської зброї незаперечна.

Промахнутися, стріляючи з цього карабіна, можна тільки в тому випадку, коли робити це на-вмисно.

ВИСНОВОК ЕКСПЕРТАШкода, що виробництво цьо-

го карабіна не значне. Простий, легкий у користуванні, точний при стрільбі навіть у суворих умо-вах, карабін «Ведмідь (СОК-9)» є виключно мисливською збро-єю. Було б цікаво побачити його версію під більш поширений на-бій. Враховуючи сучасну собівар-тість виробництва в Росії, можна було б отримати надміцний кара-бін менше, ніж за 800 євро.

Хотілося б сказати ще й таке: такого детального аналізу ефек-тивності карабіна «Ведмідь (СОК-9)» немає ні в російських, ні у віт-чизняних спеціалізованих дру-кованих джерелах. На сучасно-му етапі карабін «Ведмідь» ви-пускається тільки під набій .308

Winchester, хоча існує версія «Тигр» під набій 9x53R.

Отже, якби тест і аналіз ефек-тивності карабіна «Ведмідь (СОК-9)» було створено раніше, у нього була б інша доля.

Вадим БОЛЬШАКОВ

34


ВИСТАВКИ

«Гострі» відчуття

Вся історія розвитку неоан-тропів (усі представники людини від викопної до сучасної) на на-шій старенькій Землі пов'язана з клинковими виробами, створе-ними в сивій давнині нашими да-лекими предками, як необхідни-ми предметами або інструмента-ми виживання в середовищі існу-вання. Спочатку ці кам'яні або кіс-тяні вироби, супроводжуючи лю-дину на його шляху розвитку як предмет побуту, пізніше почали використовуватися у полюванні на диких звірів. У ході еволюції мі-нявся матеріал, з якого виготов-лялися ножі, вони набували нових форм, у залежності від призна-чення їх. Змінювалось і їх зов-нішнє оформлення, що залежа-ло від національних традицій на-

родів, релігійних вірувань, укла-ду життя, конкретного призна-чення клинкового виробу й рівня, доступних, на певному етапі роз-витку людства, технологій. Пізні-ше у клинкових виробів з'явився новий напрямок розвитку. Вони стали предметами нападу та за-хисту людей, допомагають охо-роняти свою територію від воро-гів. Так з'явилась клинкова зброя.

Нині є майстри, які вироблять ножі різноманітного призна-чення, одні – винятково для ку-харської справи, інші присвяти-ли себе мисливським або турис-тичним ножам, треті працюють у сфері сувенірної продукції або іс-торичної реконструкції. Але є й такі, які створюють художні виро-би і композиції на клинкову тему,

що мають високу культурну цін-ність.

Тому такі заходи, як ІХ Між-народне ножове шоу «Сталева грань», що відбулося в листопа-ді в Києві, є подією для всіх, хто небайдужий до ніби буденного для нас предмета – ножа, хто ба-чить у ньому набагато більше, ніж інші. «Сталева грань», для людей що на цьому розуміються, є непе-ресічною подією, яка об'єднала минуле і сьогодення ножа і но-жового мистецтва, і вже не пер-ший рік збирає велику аудиторію прихильників клинка. Де, як не тут, можна доторкнутися до істо-рії клинкових виробів і побачити їх сьогодення. До програми цьо-горічного шоу увійшли виставки-продажі продукції різних фірм і виробів майстрів-ножовиків, демонстрація майстер-класів, захоп люючі, видовищні турніри із застосуванням клинкової зброї минулих епох, тематичні семіна-ри, конкурси серед гостей, шоу, а також розважально-показові ви-ступи представників різних фе-дерацій, клубів і гільдій.

Увагу відвідувачів на шоу при-вертали бойові сцени, розігра-ні Студією дуельного і артистич-ного фехтування «Brette», Клубом

Враження про ІХ Міжнародне ножове шоу «Сталева грань»

ьогодні важко уявити наше життя без ножа, який зустрічається у будь-якій сфері життєдіяльності людини: від побуту – до промисловості. Хтось цікавиться ножем як кухонним інструментом, хтось у силу своїх захоплень (полювання, риболовля, туризм) бачить у ньому помічника під час перебування на природі. Є колекціонери, які збирають клинкові вироби, що цікавлять їх історією та розвитком. Є любителі армійських ножів…

С

Фо

то С

ер

гія

Ку

ра

но

ва

36


ВИСТАВКИ

історичної реконструкції «Роси-чі», представниками «Парку Київ-ська Русь» – Центр культури та іс-торії Древньої Русі для дорослих і дітей.

Клуби «Спадок» (Україна) та «Тверда рука» (Росія) демонстру-вали мистецтво метання ножів і надавали майданчик для метання ножів усім бажаючим спробувати себе в цьому виді спорту.

Гільдія лучників України зна-йомила відвідувачів із стрілян-ням з лука, найдавнішої зброї, що переживає в наш час свій новий етап розвитку. На їхньому стенді можна було випустити стрілу по мішені з традиційного лука та су-часного блочного лука, відчувши себе колегою легендарного Ро-бін Гуда.

В експозиції шоу демонстру-валася невеличка частина ко-лекції зброї «Feldman Family Museum». За склом стендів були розміщені мисливські мечі, кор-тики, кинджали і шпаги, які вра-жали своїм високим художнім рівнем і майстерним виконан-ням. Подібні вироби мають ве-лику історико-культурну цінність. Але не можна не відзначити, що в аристократичному середньо-вічному полюванні подібна зброя широко використовувалася при добуванні такого серйозного зві-ра, як дикий кабан, що є престиж-ним трофеєм.

Побачивши в залі роботу пе-рукарів з салонів «Лонда» і кухарів з мережі ресторанів «Якіторія»,

які демонстрували своє вміння, в пам'яті мимоволі спливло, що японці називали іммігрантів з Ки-таю – «три леза». Це ніж кухаря, ножиці кравця і бритва перукаря – традиційні для китайських іммі-грантів інструменти, які вказува-ли на рід їх занять. Тому присут-ність представників зазначених вище спеціальностей, які засто-совують у своїй роботі клинко-ві інструменти, сприймалась ціл-ком природно.

Організатор шоу фірма «Киз-ляр» добре продумав цікаву про-граму шоу, в якій можна було по-знайомитися не тільки з майстра-ми клинкової справи, тут були присутні гончарі, ткачі, видавці те-матичної літератури, що з інтере-сом сприймалося відвідувачами.

Але все ж основною експозиці-єю були стенди фірм провідних ви-робників клинкових виробів різно-го напрямку і майстрів-одинаків, яких, за даними організаторів, було більше чотирьох десятків. Очі розбігалися від розмаїття пред-ставлених тут виробів, можна було побачить ножі різних розмірів, кон-струкцій і призначення. Різнома-ніття форм, виконання ножів у різ-них стилях із застосуванням різ-них матеріалів, дозволяли вибрати саме те, чого бажає душа. Відвіду-вачі могли також ознайомитися, як і чим правильно заточувати леза.

Два дні витала атмосфера справжнього свята НОЖА, де ко-жен, хто цікавиться цією темою, міг познайомитися з новинками, почерпнути цікаву інформацію і на-віть придбати бажане. Спостеріга-ючи за відвідувачами, відчувало-ся, що багато хто прийшов сюди цілеспрямовано, познайомитись і поспілкуватись з майстрами-ножовиками та їхніми виробами, а в буфеті за чашкою кави з прия-телями захоплено і з азартом об-говорити щойно зроблену покупку.

Я, людина, що завжди цікави-лась таким поширеним у нашому сучасному житті предметом як ніж, задоволений, що мав можливість бути присутнім на цьому прекрас-ному святі – святі «Сталевої грані».

Володимир ВИПРИЦЬКИЙ,

фото автора

37

EKOINFORM.COM.UA

ВИТОКИ

Вишка ЕндіСучасні мисливські вишки походять ще за воєнних часів у період Другої світової війни

1947 році Енді Андерс полював біля гігантського дуба на острові Блекберд (Джорджія, США). Це було перше полювання на оленя на цьому знаменитому, оточеному соленою водою, острові.

У

Андерс був одним із 9 учасників полюван-ня, він і його друзі знали, що корінні американ-ці, для того, щоб вполювати оленя, використову-вали традиційні луки та кедрові стріли і ховалися на гілках дерев.

Андерс вважав незручним сидіти на дереві. Груба кора дуба, постійно тремтячі гілки, робили полювання нестерпним та небезпечним. «Пови-нен бути кращій засіб, ніж той, що придумали ін-діанці», – подумав Андерс. Треба зробити порта-тивну платформу, щоб полювання на оленя було ефективним і комфортним.

Так почалася епоха «Вишки Енді», який, мож-ливо, першим офіційно зробив платформу, при-значену спеціально для полювання на оленя з дерева. Хоча Енді зізнався, що концепцію вишки, зроблену з металевих трубок та фанери, він за-позичив.

«Я був снайпером у тихоокеанській опера-ції під час Другої світової війни. Я пам’ятаю, що японські снайпери використовували малень-кі платформи, які розміщували на деревах. Вони робили їх з місцевих рослин, головним чином, з бамбука. Платформа мала напівкруглу рамку, бамбукові смуги були зв’язані лозою. Платфор-му прив’язували до дерева також лозою. Плат-форми мала Y-подібну форму».

Андерс згадав, що нижня частина вишки була зроблена з товстого бамбука, зрізаного під гострим кутом, це давало можливість прив’язати вишку до стовбура дерева, що допомагало утри-мувати платформу.

«Вишка Енді» була схожа за дизайном на ви-шку японських снайперів, окрім її каркасу, який було зроблено з металевих трубок, і сама плат-форма зроблена з фанери замість бамбука. За-мість виноградної лози, Енді використовував ланцюг.

«Вишка дуже схожа на ту, яку використовува-ли снайпери у джунглях у 1940 році, можна ска-зати, що японці відкрили спосіб полювання на оленів», – розповідав Енді.

Боб МКНЕЛЛИ

ДЕРЕВО ЕНДІ

30 000 р. д.н.е.

1250 р.

1734 р.

1944 р.

1980 р.

Тієї морозяної днини ніщо не віщувало лиха, і ми після ново-річної ночі вийшли з дачі пошука-ти в довколишніх лісочках русака, щоб, як годиться, відзначити за-вершення мисливського сезону. Чарівниця-зима запорошила су-хими кристалами снігу всі стеж-ки, і лише галявини в хащах го-

ворили про звірині ходи. Заєць у таку пору майже не покидає на-грітого лігва, тому й не лишає слі-дів по кілька днів. Але, коли про-суватися узліссям, все ж є надія сполохати вуханя.

Буває, що, здійнявши хмарин-ку снігової куряви, наче вибух, ви-скочить русак ледь не з-під ніг

укритого памороззю дивака із за-лізякою, що голосно бахкає. Але цього разу дичина все ніяк не тра-плялася, і пошуки завели нас у глиб улоговини, яку весняний ві-тровал зробив майже непрохід-ною. Ланцюжок свіжих лисячих слідів привів до цілого підземно-го містечка, де руді кумасі жили здавна. Близький запах звіра за-цікавив мого вірного друга з поро-ди ягдтер’єрів, які славляться неа-биякою відвагою. Рейн від нетерп-лячки аж тремтів, коли я, пересвід-чившись, що свіжа стежка веде лише до одного віднірка, зняв із нього нашийник. Пес з гарчанням зник у чорних сінях ходу, а мені за-лишилося зняти рушницю із за-побіжника та чекати розвитку по-дій. За хвилину з-під землі доли-нули звуки двобою. Який же влас-ник собаки залишиться при цьо-му незворушний! Вихований за

«Бій» за життяЯк полювання на вухатого перетворилося на рятувальну операцію

уяві багатьох любительське полювання – веселе дозвілля у вихідні тих чоловіків, яких нудить від традиційного марнування вільного часу, тобто висиджування в театральних та кінозалах або ходіння у гості, де треба вимушено підтримувати розмови ні про що, але про когось. Доля істини в цьому є, але щодо самих ловів, то тут не все так веселково, а іноді вони перетворюються з «красної» забави на тихий жах, коли ціна життя коштує понюшки тютюну, і все вирішує його величність Випадок. Коли вже доля підкинула такий «сюрприз», шанувальникові відпочинку з рушницею залишається тільки зібрати всю свою волю в кулак і діяти так, як, мабуть, доводилося робити нашим далеким пращурам, роблячи єдино правильний вибір за несприятливого збігу обставин, не покладаючись на рятівний інстинкт самозбереження.

В

38


БУВАЛЬШИНА

всіма правилами мисливської на-уки, мій ягдтер’єр працював уже друге поле і мав на своєму рахун-ку не одного лиса. Гавкіт то нарос-тав, то стихав, що свідчило про значну глибину тунелів. Аж рап-том звуки зовсім щезли, ніби зне-нацька вимк нули радіо. Спливали хвилини, і моє занепокоєння рос-ло. Вже почало й сутеніти, а пес не гавкав і не виходив. Стоячи навко-лішки біля входу в нору і напруже-но дослухаючись, раптом почув, як мерзенно загугнявив борсук. Мене обпік жахливий здогад.

Поміж мисливцями-нір ни ка-ми не вщухають страхітливі опо-відки про загибель собак у сутич-ках із борсуками, які нещадними пазурами знімають скальп із пса або закопують його, заманивши до глухого кута та обваливши сте-лю нори. Тож зустрічі із підземни-ми убивцями намагаються, зде-більшого, уникати і запускають собак лише у лисячі ходи. Та цьо-го разу нам, очевидно, трапила-ся спільна нора, де обидва види уживалися разом.

Небо виплакалося на ніч дріб-ним сніжком, а мене заполонили розпач і туга. Попереду ніч, і тре-ба будь-що рятувати свого друга. Варто сказати, що моє ставлен-ня до собак особливе, вони для мене, без перебільшення, члени сім’ї, і покинути їх у біді – гірше, аніж зрада. Можу з гордістю ска-зати, що жодного із своїх псів на полюванні не втратив, тож і тепер не збирався.

Розрядивши дуплетом у небо свій важкий «Зауер», аби дати зрозуміти собаці, що залишаю-ся з ним, заходився витягувати з рюкзака ліхтарик та саперну ло-патку.

Зціпивши зуби, з люттю по-чав вгризатися у задубілий ґрунт. Діяв таким способом: візуально визначивши напрямок підземно-го ходу, прокопував зверху більш як двометровий колодязь і ди-вився, куди нора веде далі. Зем-ля спочатку піддавалася важко, але після вапняку і глини пішов пухкий пісок. Стало трохи легше. Працював короткими ривками з перепочинком. Це якоюсь мірою

давало можливість економно ви-трачати сили, але під ранок вони все ж стали помітно танути. Під час перерв намагався запевнити себе, що за будь-яких умов доко-паюся до пса, хай хоч і неживого, але тут нізащо його не залишу.

Викопавши черговий «коло-дязь», видряпувався нагору ков-тнути зимового туману та поди-витися на зорі, а тьмяний промін-чик ліхтарика все вихоплював з темряви собачий поводок, що ле-жав поряд з рюкзаком, і це края-ло мені серце.

Коли вже лопатка вивалюва-лася з рук, натрапив на розвилку ходів. Куди ж тепер? Якщо поми-люся, то й за тиждень не докопа-юся. Лежачи на дні ями, старався не дрімати, пам’ятаючи залізне правило: «Заснеш – замерзнеш!» І тут раптом з одного боку почув-ся невиразний звук, ніби скаву-ління. Зігрітий жаринкою надії, відмовився від попередньої так-тики розкопу і став повзти пря-мо норою, розширяючи її і підгрі-баючи пісок під себе, а далі від-штовхуючи його ногами. Просу-нувшись таким чином на кілька метрів, зустрів уже три розгалу-ження підземного ходу, і з одного з них явно долинав хрип. Зрозу-мівши, що в собаки обмаль пові-тря і я можу просто не встигнути, сіпнувся в той бік, намагаючись дотягнутися лопаткою до завалу. Та тут щось хряснуло, глухо геп-нуло і міцно притисло мене звер-ху. Дихання перехопило, бо цілий пласт піску важко наліг та щільно обкутав мене майже звідусіль. У суцільному мороці прийшла дум-ка: видно так тому й бути, але до-бре хоч ми тут удвох з моїм со-бакою. Але якийсь внутрішній го-лос десь у підсвідомості підказу-вав, що я зарано здаюся. Треба рухатися, пручатися, діяти… Зго-дом відчув, що права нога вивіль-нилась, отож завал недовгий. Я похитував тілом у різні боки, зви-ваючись, наче змій, і намагав-ся ущільнити пісок навколо себе. Якою ж винахідливою стає лю-дина, коли потрапляє в біду! Ви-борсавшись із завалу, відчув, що згори ріже очі ранок. Це остаточ-

но привело мене до тями. Але пес задихався, і це знову погнало мене вниз. Ліз туди, як у могилу. Забравшись у підземелля, зібрав останні сили.

Через деякий час хтось по-кликав з поверхні. Перевернув-шись, побачив батька, який, за-непокоєний нашою відсутністю, пішов зранку по наших слідах.

Принесений у термосі гаря-чий чай та бутерброди було важ-ко ковтати – пісок скреготів на зу-бах і дряпав у горлі. Підкріпив-шись, відчув, як у мене відкрило-ся друге дихання, і робота піш-ла швидше. Після обіду вже було ясно чути, як собака трясе голо-вою, риє мені назустріч і радісно поскиглює. Черговий удар лопат-ки проломив стіну піску, і за мить мокрий від задухи, з подертою, закривавленою мордою пес ра-дісно облизував мені обличчя.

Як поверталися додому, па-м’я таю погано, оскільки убивча втома давалася взнаки. І лише добра чарка під час вечері допо-могла усвідомити, що ми все ж таки перемогли!

Недовірливі, прочитавши ці рядки, можливо, подумають, що описане – звичайна мислив-ська вигадка. Ох, якби ж. Мину-ло вже чимало часу від того мо-торошного полювання, а я й досі витрушую зі своєї мисливської одежі піщинки, а пес, коли йому, бува, насниться смертельна під-земна пастка, зривається зі сво-го килимка і хрипить в істерично-му гавкоті, люто ошкірившись на невидимого ворога.

А ще мені доводиться пере-борювати в собі жагуче бажання «око – за око, зуб – за зуб» – по-квитатися з тим борсуком. Але потім я розумію, що природа – не зловмисна.

Іноді, сидячи ввечері біля ка-міна, чухаючи за вухами свого собаку, я подумки досі переби-раю події того нещасливого дня і запитую себе: де ж припустив-ся фатальної помилки, що ледве не коштувала нам життя? І ніяк не можу знайти відповіді...

Юрій РУДЕНКО

39

EKOINFORM.COM.UA

БУВАЛЬШИНА

Блондинки на полюванніЗа вікном грудень, перший

сніг розтанув, це останнім ча-сом стало характерним для Киє-ва. Тимчасово повернулася пого-да пізньої осені, яку добре харак-теризують слова старої босяць-кої пісні: «Осень кошмарная, сля-коть бульварная черными игла-ми мне душу гнетет…». Я з то-варишем Серьогою Гутянто-вим сиджу в кондитерській «До-мінік», що навпроти пам'ятника Зої Космодем'янської на вули-ці О. Гончара. Це поруч з моєю роботою і будинком, де живе Сергій, місце для нас зручне. Ми іноді зустрічаємося тут для обмі-ну новинами, ділимося вражен-нями про полювання, дискутуємо про якість мисливських боєпри-пасів. Людям нашого віку, які ма-ють однакові захоплення, є про що поговорити. Тим більше, що в цій кондитерській готують ціл-ком пристойну каву, яка спри-яє неспішній бесіді. Так було і в той грудневий вечір, правда, ми спершу говорили не про боєпри-паси, а нарікали на те, що «каву по-Львівськи» тут уже, на жаль, не подають.

Коли ж перейшли до обго-ворення нової мисливської кулі Паренюка, в кондитерську за-

йшли дві молоденькі екстрава-гантні дамочки. Одна – блондин-ка з явно штучним кольором во-лосся (в нашому з Серьогою віці чоловіка в цьому відношенні про-вести не вдасться) замовила два «капучіно» і якісь солодощі, і теж здивувалася, що коньяку тут уже не розливають. Розташувалися вони за столиком біля нас, опи-нившись зовсім поруч, за моєю спиною, і я міг чути їх розмову. Підслуховувати неетично, це зро-зуміло, але що робити, коли по-други, які давно не зустрічали-ся, так захопилися, що не стри-мували емоцій і вели її на підви-щених тонах. Перебиваючи одна одну, вони прагнули якнайшвид-ше вилити накопичену інформа-цію, обмінятися своїми, чисто жі-ночими новинами, розповісти про нові придбання, поділитися враженнями... Теми їхніх розмов були далекі від наших чоловічих інтере сів, але раптом блондин-ка випалила фразу, що мимоволі привернуло нашу увагу:

– Лорик, ти собі навіть уявити не можеш: я зі своїм Ведмедиком побувала на полюванні! Що тіль-ки мужики знаходять у цій дивній розвазі, не розумію. Їздили кудись у Полтавську область, де вони по-

лювали на кабана. Знайшли час, сніг якраз випав. Виїхали ні світ, ні зоря, довелося вставати в таку рань, що я досипала в машині.

Подавши знак очима товари-шу, щоб і він послухав розмову су-сідок, я не зміг стримати посміш-ки, але намагався прислухатися, щоб нічого не пропустити і дізна-тися враження блондинки про таке захоплююче для нас полювання.

– Приїхали на місце, коли ще не розвиднилося, – продовжува-ла вона. – Вийшли з машин біля якоїсь хати. Там їх зустрів місце-вий мужик, який тримав у руках гросбух, як мені пояснили, то був єгер. Він їм щось розповідав хви-лин п'ятнадцять, а я стояла всіма забута на ранковому холоді. По-тім прибульці почали діставати свої документи, показувати цьо-му єгереві, ну прямо як в аеро-порту при реєстрації пасажирів перед вильотом або на митниці. Єгер щось записував у свій жур-нал і змушував усіх там розписа-тися. Скажи, Лорик, навіщо все це на полюванні?

Потім усі розсілися по маши-нах і поїхали в ліс. Плуталися по гущавині з півгодини. Ну й дороги там, всю душу витрясли з мене! І це називається відпочинок.

40


ПЕНЬ-КЛУБ

В якомусь місці на перехресті цих, з дозволу сказати доріг, які у них звуться просіками, вийшли з машин, навіщось розділилися на дві групи. Виходячи з машини, я зачинила дверцята як звичайно, і тут усі на мене зирнули, як вов-ки, навіщо я, мовляв, дверцятами хряпаю – звіра лякаю. Я не зро-зуміла, якого звіра я налякала, якщо навколо жодного немає. І як інакше можна зачинити дверці машини? Думала, вони спеціаль-но приколюються над новачком.

Тим часом єгер дуже тихим голосом, ніби повідомляв держав-ну таємницю, майже прошепотів, що номери залишаються на міс-ці, їх розставить його помічник, а загоничі поїдуть з ним. Понавига-дували, бач, назви для своєї гри – загоничі, номери... Мій Ведмедик потрапив у загоничі, і наказав мені чекати його в машині та не зчиня-ти шуму. Ну, прямо як у «Козаках-розбійниках». Всі розбіглися, а я залишилася одна. Ті, хто номери, пішли пішки по дорозі, один зупи-нився метрів за сто від машин, ре-шта рушили далі. Раптом він по-махав рукою, я думала мені, але побачила, що він стоїть до мене спиною. Дивна поведінка. Потім він чомусь заховався.

Я дуже довго чекала, коли це закінчиться, три сигарети встигла викурити з перервами, замерзла, як цуцик. А тут ще підперло по ма-лій нужді. Влітку на природі, сама розумієш, просто це робити. А тут як? Добре мужикам і штанів зні-мати не треба. Пішла я теж хова-тися для справи, але де сховати-ся, коли на деревах і кущах жод-ного листочка, як у полі все видно. І що приємного вони знаходять у цьому полюванні, напевно, це точ-но заняття тільки для мужиків.

Раптом вдалині загалалака-ли, я навіть злякалася, потім за-гоничі почали перегукуватися, не-мов загубилися в лісі, і все ближ-че й ближче. Після цього зібрали-ся разом, щось з'ясовували, єгер махав рукою, показуючи кудись. Так, переїжджаючи з місця на міс-це, розбігалися кілька разів. У пе-рервах, правда, перекушували і випивали потроху, але деяким це

подобалося, і вони були досить веселі й активні. Такі перекушу-вання у них, як мені сказали, нази-ваються «підправити око». На моє здивування, з усмішкою відпові-ли, це необхідно, щоб далі бачити і влучно стріляти. Тоді я зрозуміла, що мене розігрують, просто вони, як і всі інші мужики, хочуть випи-ти. Я, беручи участь у цих імпрові-зованих фуршетах, хоч грілася га-рячою кавою, а то замерзла б на кістку. Збираючись разом, усі збу-джено розмовляли про якісь слі-ди, льожки і переходи. Докоряли комусь, що він неправильно три-мав лінію загону. Яку саме лінію, я так і не зрозуміла. Ну й терміноло-гія, скажу тобі, в мужиків на полю-ванні, вдома ж вони нормальні.

Один раз Ведмедик узяв мене з собою. Ми з ним зупинилися в місці, вказаному єгерем. Я хотіла запитати, чи довго будемо стояти? Але він на мене цитькнув, приклав-ши палець до губ. Взагалі, заборо-нили розмовляти. Уявляєш? Стоя-ли ми довго, я знову замерзла, хо-тіла пострибати, але Ведмедик по-казав мені кулака. Хотіла закурити, але він знову показав мені кулака. Так і стояли, як ідоли. Тільки він з цікавістю прислухався і вдивлявся в ліс, а мені стояти було нестерп-но. Знову почулися голоси, потім хтось вдалині пробіг, я почула шур-хіт у кущах і тупіт. Коли один з тих, кого вони називають загоничі, вий-шов прямо на нас із лісу, то запи-тав, чи не бачили ми кози. Я хоті-ла уточнити, яку козу, невже вони зараз пасуться в лісі, де їм нічо-го їсти, який господар їх сюди ви-жене? Виявилося, він питав не про домашню козу, а про дику – козу-лю. Хоч би висловлювалися зрозу-міло, а то, як шпана, розмовляють на своєму слензі.

Десь уже ближче до вечора після чергового галасу в лісі, рап-том як бабахне в тиші, я навіть здригнулася, і відразу хтось ра-дісним голосом закричав: «Гото-вий!». Ну, прямо, як діти, Лорик. З'ясувалося, що нарешті задума-не здійснилося, підстрелили ка-бана. Але його чомусь усі вперто називали підсвинком. Я спочат-ку не зрозуміла, чому підсвинок

– під свинею лежав, чи що? Коли його притягли до машин, я поба-чила, що це порося, але не світ-ле, як домашні, а темне і з довгою щетиною. Я відразу зрозуміла, що підсвинок це, як в армії підполков-ник, на відміну від свині дорослої – полковника. Поки возилися з цим поросям, і ділили на всіх м'ясо, знову влаштували фуршет: віта-ли мисливця, який застрелив це порося. Тут чомусь підсвинка вже називали трофеєм.

Потім усі повернулися до тієї хати, в якій були вранці, дістава-ли їжу з рюкзаків, і сиділи в теплі години зо дві, знову обмиваючи свій успіх. Це був єдиний світлий для мене момент за цілий день, нарешті помітили, що я з ними, і приділяли увагу. Правда, пове-селилися тоді на славу і від душі. Жартували, згадували інші полю-вання, пили за удачу і майбутні успіхи, хвалили єгеря і того, хто добув трофея-підсвинка. Коли сі-дали в машину, деяких трохи роз-везло, вони хиталися, мабуть, втома давалася взнаки.

Уявляєш, Лорик, заради цьо-го потрібно було так далеко їхати, витрачати цілий день, мерзнути? Випити і поспілкуватися ж можна і вдома, і не обов’язково витрача-ти час на дорогу.

– Так, Свєта, – відгукнулася подруга, – я теж цього не розу-мію. Виходить, що півтора десят-ка п'яних мужиків захоплено, роз-лючено, весело і з задоволенням цілий день ганялися по лісу за якимось невинним поросям, на-чебто з іншого приводу випити не можна. Погодься, хочеш провес-ти час на повітрі з дружиною, їдь у заміський ресторан. Чи не так?

Ми з Сергієм переглянулися й усміхнулися. Так, дійсно, у кож-ного своя думка, кожен має пра-во на особисті погляди, у кожно-го свої захоплення, але, мабуть, не дарма ходять анекдоти про фар-бованих блондинок, воістину вони герої гуморесок, узяті з нашого з вами життя, розмова, випадкови-ми свідками якої ми стали з Сергі-єм, цьому тільки підтвердження.

Володимир УРСУЛ

41

EKOINFORM.COM.UA

ПЕНЬ-КЛУБ

Успіх ловіння окуня гаранто-вано тільки тоді, коли починаєш стежити за змінами погоди, сон-цем, рельєфом дна тощо. Дотри-муючись цієї стратегії, ви зможе-те зловити набагато більше у той час, коли інші рибалки відпочива-ють на дивані.

1. ПІСКОЛОВКИПерехід від твердого до

м’якого дна – відмінне місце для ловлі маленьких окунців. У чому ж причина? Окунці обирають м’яке дно – те, що вони знають. Треба шукати піщані двометрові ворон-ки на західному боці берега, тому що вони найкраще прогріваються сонцем.

2. КАМ’ЯНІ ВОРОН КИКоли хоча трішки потеплішає,

треба шукати невеличкі воронки з піщаним дном. У зв’язку з тим, що метаболізм риби сповільню-ється, вона рухається дуже по-вільно, тільки щоб знайти їжу, але ледь розмістивши м’яку пласти-кову трубу в голові воронки – ви обов’язково зловите одну-пару риб.

3. ЯМИЯкщо нічого не спрацьовує,

знайдіть 5–6-метрову затоку. Ви зможе впіймати багато риби, але це найважчий засіб. Використо-вуйте гачок з кролячою або ли-сячою шерстю, тому що цей ма-теріал все одно рухається, навіть якщо сам гачок лежить нерухомо на дні. Тримайте гачок спокійно, іноді дуже легко випадково пере-даючи імпульси.

Джо СЕРМЕЛЬ

42


ТАКТИКА

«Зварений» морозом окуньПутівник з риболовлі роз’яснює як зловити найбільшого окуня в холодну пору року

оча у швидкій холодній течії окуня зловити важко, деякі фахівці знають, як забезпечити найбільший улов у цей період. Коли вода стає холодною, окунь майже не харчується, але, все одно, він змушений шукати їжу для поповнення енергії.

Х

На сонячниму боціМаленькі окунці по-стійно рухаються, осо-бливо у холодний пе-ріод року. Західні бе-реги найкраще про-гріваються сонцем вдень, тому саме тут, у найтеплішому місці, варто ловити окуньців. Ви зможете зловити кілька рибинок, які шу-кають їжу, особливо в місцях, де дно м’яке (піщане).

Вигин берегової лінії

Глибина 5–6 м

100–200 м

ТЕ

ЧІЯ

43

EKOINFORM.COM.UA

ЛАБОРАТОРІЯ

Запитуйте – відповідаємо: Запашні приманки для риби

ВІДПОВІДЬ: «Мелена конопля збуджує у

риби апетит – це було помічено ще в минулому столітті. Багато з рибалок вважають, що ванілін по-добається плотві, кориця – лящу, а полуниця – коропу. 80% прима-нок, що продаються, мають запах і наука створення приманок із за-пахом має довгий шлях», – каже Джон Прочнау, директор відо-мої Австралійської компанії «Pure

Fishing's» (П’юр Фішін), яка є лі-дером досліджень та виробни-цтва інноваційних продуктів цьо-го напрямку.

«Наша команда постійно тес-тує різні аромати і запахи. Щодо нових інновацій, на які найближ-чим часом зможуть розраховува-ти рибалки, то це застосування мі-кроінкапсуляції різних ароматів і смаків у приманках. Мікроінкапсу-ляція – це процес включення одно-го матеріалу в інший (наприклад, аромату в приманку), при якому утворюються частинки розміром від кількох мікрон до декількох мі-ліметрів. Уявіть собі приманку, яка повільно і довгий час виділяє ста-більний запах мулу тощо.

Ми розробили сотні прототи-пів приманок, які виділяють за-пах і продовжуємо над цим пра-цювати.

Органи нюху сомів заслугову-ють особливої уваги і це – окре-мий напрямок в дослідженнях реагування на аромати», – під-креслив Джон Прочнау.ПИТАННЯ: Після більш ніж 25 років досліджень та 100 000 експе-

риментів щодо сприйняття рибою хімічних запахів, чи можна дізна-тися про інновації в приманках?

БЕЗ ВУЗЛІВ

Вудили-ща, котуш-ки, човни, приман-ки зазнали деяких ра-дикальних змін

НАУКАДЛЯРИБАЛОК

Революція в риболовецькій індустрії Завдяки технології Precision

Compression Technology від ан-глійської компанії Lynx Fishing можна з'єднати повідець і основ-ну волосінь без втрати міцності в місці з'єднання. Як відомо, тра-диційні вузли знижують міцність у середньому на 50–70 відсо-тків. Нова технологія дозволяє зберегти 100% міцності без за-стосування клеїв або нагріван-

ня. Крім того, не потрібно нія-ких спеціальних знань з в'язання вузлів. Як це працює? Ключовим фактором нової технології є ви-користання спеціальних трубо-чок, які стискаються на волосіні. Під час процесу стиснення во-лосінь не деформується і не по-шкоджується і за рахунок тертя і ефекту клина – виходить надій-не з'єднання. За заявою вироб-ника це найдосконаліша техно-логія на даний момент і потен-

ціал її величезний. Офіційні про-дажі вже стартували. В асорти-менті компанії вже представле-ні готові рішення для лову хижої риби з човна або берега, трол-лінгу і морської риболовлі. Тех-нологія буде цікава всім люби-телям тонких оснащень (мікро-джіг, ультралайт), так як тепер можна зменшити діаметр вико-ристовуваної волосіні без зни-ження розривного навантажен-ня снасті в цілому.

44


Ми вже писали про вико-ристання ехолотів у часописі № 5/2011, хочемо продовжити цю тему, але вже про їх викорис-тання взимку. Тож почнемо.

Якщо підбирати ехолот саме для зимової ловлі, то головним параметром буде його порта-тивність і можливість роботи при низьких температурах. Краще, коли ехолот має вузький промінь або можливість відключення дру-гого широкого променя. У цьому випадку з’являється можливість точніше визначити глибину і на-явність риби прямо з льоду – до-сить пробурити лід на 10–20 см і опустити туди датчик ехолота.

При роботі з ехолотом при низьких температурах рекомен-дується вмикати підсвічуван-ня дисплея, а акумулятор краще

тримати в утепленому ящику або в кишені.

Слід відразу зазначити, що застосування ехолота на зимовій риболовлі не є 100% гарантією, що ви наловите риби. Потрібно чітко усвідомити, що ехолот – це лише хороший помічник, що до-зволяє заощадити дорогоцінний час і підвищує шанс вдало пори-балити.

Тепер розберемося з питан-ням, що найчастіше виникає при застосуванні ехолота, напри-клад, чи можна використовува-ти ехолот, не пробурюючи лунки? Так, можна, але... Показники бу-дуть не дуже достовірні. У льоду є повітряні бульбашки, які ехолот прийме за рибу. Але по першо-му льоду, якщо він замерз рівно-мірно, і візуально бульбашки по-

вітря не проглядаються – датчик випромінювача можна опускати прямо на лід. При цьому бажано змочити водою робочу поверхню випромінювача.

Так само можливий варіант, коли за допомогою бура робить-ся кілька обертів і в отвір налива-ється небагато води з пляшки, а потім опускається датчик. Після того, як датчик вийняли з води, його необхідно протерти – утво-рення льоду на поверхні датчика небажано. І все ж, для отримання достовірнішої інформації реко-мендується повне буріння лунки і опускання датчика безпосеред-ньо у воду.

КУТ ЗАНУРЕННЯЗанурювати випромінювач у

лунку потрібно під таким же ку-том, під яким ви його встановлю-єте. Якщо просто так занурити датчик і тримати його на місці, то нічого ми не побачимо. Потрібно здійснювати кругові рухи штан-гою датчика. Або ж використову-вати функцію «флеш», існуючу на багатьох сучасних ехолотах.

РибошукачВикористання ехолота взимку

зимку при ловлі риби на льоду, потреба в ехолоті ще більша, ніж улітку. На льоду важко визначити, де проходить русло, яка глибина в даному місці, чи є там риба тощо. Влітку, орієнтуючись за зовнішніми ознаками, визначити місце лову не становить проблем, взимку ж все інакше.

В

СВІТ РИБОЛОВЛІФ

ото

Юр

ія С

ам

іля

ка

45

EKOINFORM.COM.UA

СВІТ РИБОЛОВЛІ

Потрібно розуміти, що промінь сигналу виходить з однієї точки, і випромінювання поширюється у вигляді конуса. Все, що опиниться в зоні цього конуса, відобразить-ся на екрані ехолота. Відповідно, чим більша глибина досліджувано-го місця, тим більша площа потра-пить у промінь ехолота.

Для кожної конкретної моделі ехолота існує свій кут розбіжнос-ті променя. Так, наприклад, є кут випромінювання 20, 30, 60 гра-дусів. Чим більше кут випроміню-вання, тим більша площа може бути досліджена. До того ж є мо-делі з так званими бічними про-менями, які дозволяють бачити картинку не лише під собою, але й з боків. Зазвичай широкопро-меневі ехолоти мають один цент-ральний промінь і бічні додат-кові. Їх можна використовувати окремо або разом. Використання центрального вузького променя дає детальнішу картинку. Так, на-приклад, скориставшись функці-єю «зума» і використовуючи тіль-ки центральний промінь, можна розгледіти мормишку, що коли-вається в товщі води.

Зимова специфіка викорис-тання ехолота полягає в тому, що його доводиться носити, а не просто встановивши на човні, на-солоджуватися процесом. Тому необхідно зробити зручне при-стосування для перенесення ехо-лота і батареї. Наприклад, мож-на зробити зручну, компактну ва-лізу. Крім ехолота і батареї туди легко можна помістити розклад-

ний штанговипромінювач. Також у валізку можна вбудувати заряд-ний пристрій для батареї. Ще по-трібно валізу всередині по пери-метру утеплити, щоб батарея не дуже швидко розряджалась на морозі. Якщо мороз невеликий, до семи градусів, то сам ехолот можна носити прямо у валізці, не виймаючи. А ось якщо мороз пе-ревищує сім градусів, то бажано в проміжках між використанням, класти його собі під куртку, тому що при тривалому перебуванні на сильному морозі рідкі криста-ли екрана починають «глючити».

ШТАНГАЩоб штанга була функціо-

нальною, її краще зробити роз-кладною. Наприклад, з міцної, товстої, висувної автомобільної антени або зі старого висувного вудилища.

Висувна штанга дозволить краще занурювати датчик випро-мінювача під лід при будь-якій його товщині.

Звичайно, використання ехо-лота взимку приносить багато клопоту. Адже це додаткова вага, але в той же час ехолот дуже ко-рисний прилад для дослідження незнайомих водойм, особливо з великими глибинами. Ехолот до-зволяє швидко і точно розглянути підводний ландшафт і позначити перспективні місця. Зимою пра-цювати ехолотом краще удвох або навіть утрьох – один з риба-лок може нести валізку і дослі-джувати лунки, двом іншим – за-

йматися бурінням. Такий розпо-діл сил економить час на дослі-дження і менше часу знаходити-ся ехолоту в робочому положен-ні на морозі.

Важливою умовою ефектив-ного використання ехолота є вміння правильно читати картин-ку, яка видається на екран. Пра-вильно аналізувати картинку, яку одержано за допомогою ехоло-та, вдається з досвідом. Були ви-падки, коли рибалки, які давно використовують ехолоти, одну і ту ж картинку трактували по-різному. Звичайно, найпростіше – це навчитися розпізнавати ре-льєф дна. На наш погляд, набага-то складніше навчитися визнача-ти наявність риби. Справа в тім, що в зимовий період риба іноді відображається на екрані ехоло-та просто звичайними смужками. І таких невеликих нюансів безліч. Звісно, ехолот не покаже, який вид риби мешкає у воді. Це мож-на визначити лише за непрямими ознаками, які кожен рибалка ви-водить для себе сам.

Насамкінець хочу відзначи-ти, що користуватися ехолотом на зимовій риболовлі можна і по-трібно, а ось ефективність ви-користання приладу залежить тільки від самого рибалки. Якщо щось не виходить, не впадайте у відчай і пам’ятайте, що все при-ходить з досвідом. Тож практика і ще раз практика.

Ні хвоста, вам, ні луски!

Денис ХВИЛЯ

ОБЕРЕЖНО! КРИГА

ПІДСТУПНА ВОДАЗа статистикою МНС, у ми-

нулий рибальський зимовий сезон на водоймах України по-тонуло 43 людини і 62 врято-вано, переважно це рибалки. У позаминулому зимовому ри-бальському сезоні жертв не-міцного льоду було ще біль-ше – майже в два з половиною рази. Рятувальники застеріга-ють тих, хто все ж планує пори-

балити в цю зиму і радять па-лицями вимірювати товщину льоду, ходити протоптаними стежками і обходити ділянки з очеретом.

Крижана кірка стає безпеч-ною для людини (вагою 80–85 кг), якщо вона товще п'яти сан-тиметрів і покриває всю водой-му. При цьому температура по-вітря повинна більше тижня три-матися нижче –5–10 ° С.

Лід повинен бути прозорим і безбарвним, шаруватим – у се-редині крихким.

Що робити, якщо люди-на вже провалився під лід? Ні в якому разі не панікувати – тре-ба голосно кричати, не занурю-ватися з головою, і вибирати-ся на спині. Коли людина вже ді сталася до берега, то не по-трібно відразу вживати алко-гольні напої.

46


СВІТ РИБОЛОВЛІ

Варто відзначити, що всі ехолоти мають практично пов-ний набір стандартних функцій таких як: виявлення риби, ві-дображення структури дна, ви-значення розміру риби, темпе-ратури води, можливість збіль-шення зображення. Всі ехоло-ти, представлені сьогодні на ринку, мають повністю волого-захищений корпус. Представ-ляємо вашій увазі рейтинг ехо-лотів за нашою версією.

На першому місці саме за зручністю ми поставили ехоло-ти FishinBoddy: зручна тубус-на конструкція ехолота «все-в-одному», живлення здійсню-ється від батарей, вбудованих у корпус ехолота – не потрібно ні-яких проводів і додаткових аку-муляторів. Кут огляду в 9 граду-сів дозволяє отримати точну ін-формацію про глибину і струк-туру дна, а також про наявність риби, визначити, на якій глиби-ні вона знаходиться.

Друге місце посідає серія ехолотів Piranha Max 10, 15, 20, відрізняється більш високою роздільною здатністю екрана, простим і зрозумілим меню ро-сійською мовою і вбудованим датчиком температури.

Ехолот МАХ 10 – це одно-променева модель, найдешев-ша серед ехолотів Піранья. Має гарну роздільну здатність екра-на 160 х 132 і один промінь 20 градусів.

Ехолот МАХ 15 і МАХ 20 – це двопроменеві ехолоти 20 і 60 градусів. Відрізняються вони тільки роздільною здатністю екрана – 160 х 132 та 240 х 160.

На третьому місці ехолот Garmin Fishfinder вигідно відріз-няється своєю ціною серед мо-делей інших виробників, а та-кож за функціональністю й на-дійністю.

Fishfinder 80 – однопроме-невий ехолот, який має весь на-бір функцій для повноцінної ри-боловлі і, найголовніше, доступний багатьом за ціною.

Fishfinder 120 – з усіх розглянутих ехолотів цей, ма-буть, точніше й де-тальніше відобра-зить всі деталі дна. Єдиний мінус всіх моделей Fishfinder – відсутність російської або української мови в меню.

Так який же ехолот об-рати? Якщо вам потрібна портативність і зручність

у використанні – це FishinBoody

1101 (якщо ви плануєте вико-ристовувати ехолот в основно-му взимку) і FishinBoody 1200, який універсальний як для літа, так і для зими.

Якщо ж, поступитись порта-тивністю, подивитися на якість визначення структури дна і точ-ність виявлення риби, то, ма-буть, найкращі моделі – Piranha

Max 20 та Garmin Fishfinder 120, ідеальні для зимової риболовлі.

Для людей, які сумнівають-ся у виборі ехолота, можна по-рекомендувати спочатку взя-ти його напрокат, випробувати, а вже потім приймати рішення про його придбання.

Рейтинг ехолотів для зимової риболовлі

Ехолот FishinBoddy

Ехолот Piranha Max

Ехолот Garmin Fishfinder

47

EKOINFORM.COM.UA

НАВИЧКИ

Ловити навпомацкиВстановивши ці безпрограшні зимові снасті на льоду, ви отримаєте 100 відсотків успіху

уцільний шар льоду або снігу може збити вас із пантелику, де ж краще ловити: на новому озері чи ставку? Але не переймайтесь. По-перше, вам потрібна карта глибин. Шукайте місцевості зі знайомим для вас рельєфом. Для риби, такої як окунь та щука, яка полюбляє теплу воду, шукайте спокійну, застійну воду. Для форелі, наприклад, найкраща низинна місцевість. Для інших видів – особливо для судака, шукайте місцевість з пагорбами. Відмічайте ці місця на карті.

С

Зробіть у льоду 11 лунок по траєкторії U-подібної дуги. Вста-новіть прапорцеві жерлиці – по-чинаючи приблизно з 35 метрів один від одного – на 1–2, 3, 4, 5 та 6-метрову глибину. Встановіть останню жерлицю на 8-метрову глибину. Можна встановити біль-ше жерлиць на глибину 1–3 ме-три. Крізь таке розміщення снас-тей риба не зможе пройти спо-кійно.

Найбільшу приманку (а), роз-містіть на глибині 1–3 м, тому що риба на цій глибині буде найак-тивніше полювати. На більшій глибині використовуйте меншу

наживку, тому що тут риба менш активна. Зробіть додатково лун-ки на більшій глибині, тут можна використати гачок з шерстю тва-рини (b).

Цей спосіб лову дозволить вам не тільки наловити дрібної риби, але й надасть шанс зло-вити щось вагоміше, наприклад 5-кілограмового судака.

Будьте особливо обережні на льоду. Крига, на якій ви рибалите, може в будь-який момент проло-митись або почати рухатися, і ви можете потрапити у пастку.

Вілл РАЙЕН

ПОРАДИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ЗАХОПЛЮЄТЬСЯ ЗИМОВОЮ РИБОЛОВЛЕЮ, ОСОБЛИВО НА СУДАКА, ОКУНЯ ТА СОМА НА ОЗЕРАХ

БРАКОНЬЄРАМ – КАПУТ!

13 листопада 2012 Президент України під-писав проект Закону № 10218 «Про внесен-ня змін до деяких зако-нодавчих актів України. Згідно зі змінами, які внесені цим Законом до Адмінкодексу Украї-ни, громадським еколо-гічним інспекторам по-вернуті права склада-ти адмінпротоколи за частинами 1,3 статті 85 (порушення правил по-лювання та риболовлі). Ці права у громадських екологічних інспекто-рів в Україні було вилу-чено в 2000 р. і тим са-мим величезна армія громадських діячів була позбавлена можливості протистояти масі бра-коньєрів.

За статистикою при-ро до охо ро н них органів, до 2000 року громад-ські екологічні інспек-тори складали до 30% всіх протоколів за брако-ньєрство. Інститут гро-мадських екологічних ін-спекторів був значною підмогою державним природоохоронним ін-спекторам, штатної кіль-кості яких завжди бра-кувало. Важливу роль у цьому явищі грала свідо-ма молодь – студентські природо охоронні дру-жини, які ведуть бороть-бу з браконьєрством не на страх, а на совість. Сьогодні вдалося не лише повернути громад-ських діячів, але й захис-тити їх законом, озброї-ти відповідними повно-важеннями.

Нині інститут гро-мадських екологічних ін-спекторів відроджуєть-ся силами природоохо-ронної громадськості на базі Державної екологіч-ної інспекції України. Не-забаром ентузіасти змо-жуть продовжити свою місію з охорони природи рідного краю.

1 м

1 м

3 м

3 м

4 м5 м

6 м

8 м

a

b

48


ОХОРОНА ПРИРОДИ

ГРУДЕНЬ

1 грудня –Всесвітній день боротьби

зі СНІДом День боротьби зі СНІДом

вперше відзначили 1 грудня 1988 р. Щорічне проведення за-ходів у цей день слугує спра-ві укріплення зусиль у боротьбі з пандемією ВІЧ/СНІДу, що роз-повсюджена по всіх континентах планети. Спільні зусилля спря-мовані на збільшення громад-ської підтримки програм профі-лактики розповсюдження ВІЧ/СНІДу, на організацію освіти та надання інформації з усіх аспек-тів проблеми.

Червона стрічка є символом боротьби зі СНІДом, яка була за-пропонована художником Фран-ком Муром у 1991 р. як символ людського співчуття, підтримки та надії на майбутнє планети без СНІДу.

3 грудня – Міжнародний день боротьби

проти пестицидівДень 3 грудня – це згадка про

крупну аварію на пестицидно-му заводі в Індії. Саме цього дня у 1984 р. на заводі в Бхопалі ста-лася екологічна катастрофа. Аби привернути світову увагу до ви-рішення проблем, які виникають у результаті виробництва і вико-ристання небезпечних хімікатів, у цей день екологи всього світу проводять акції та протести, на-гадуючи про накопичення у до-вкіллі значної кількості шкідливих хімічних речовин, зокрема пести-цидів, які не зникають з природи

і накопичуються в організмах лю-дей і тварин, спричиняючи важкі наслідки для їх здоров'я.

Саме пестициди вважаються головною причиною «тихої ката-строфи» – так експерти ООН оха-рактеризували руйнування ґрун-тів у Європі.

10 грудня – Міжнародний день прав люди-

ни і тварин У цей день, починаючи з 1948

р., різні країни та зацікавлені ор-ганізації відзначають посилення зусиль у сфері дотримання дек-ларації прав людини. Заходи, що проходять цього дня, закликають поважати всіх без винятку членів суспільства, сприяти вихованню толерантності та взаємоповаги не тільки у відношенні до людини, але й до представників тваринно-го світу.

11 грудня –Міжнародний день гір

День гір відзначається 11 грудня і встановлений в 2003 році. Гори займають біля чверті поверхні планети і є місцем про-живання майже 10 відсотків сві-тового населення. Це – заповід-ники для багатьох унікальних ви-дів рослин і тварин, джерела іс-нування та водонасичення усіх основних річок землі. Цього дня активно проводяться дії на усіх рівнях з метою пропаганди зна-чення стійкого розвитку гірських регіонів.

Початок Всеукраїнських природоохоронних акцій «Збе-режи ялинку», «Наша допомога

птахам» та ін., метою яких є збе-реження живої природи взимку.

У багатьох лісових господар-ствах Європи на Різдво ялинки не зрубують, а здають в оренду. Піс-ля свят дерево зі збереженою ко-реневою системою знову повер-тають до лісу.

В Україні на сьогодні пробле-му утилізації ялинок повністю не вирішено. Після Нового року ти-сячі дерев, які мають назву «ве-ликогабаритне сміття», опиня-ються на звалищах і, зазвичай, зустрічають там весну.

У світі цю проблему вирішу-ють по-різному. У Великій Брита-нії до закінчення свят працювати-муть пункти прийому Різдвяних ялинок. Тільки у Лондоні їх налічу-ється кілька десятків. Населення у цій країні привчають до думки, що ялинки також потрібно здавати на переробку, як макулатуру або од-норазовий посуд. Для тих, хто не встиг вивезти ялинку самостійно, передбачено безкоштовний ви-клик сміттєвоза додому. Австрія також відкриває пункти безкош-товного прийому вживаних яли-нок на утилізацію. З них пізніше вироблять паливні брикети або компост. У Швеції та Фінляндії пе-рероблені на меблевих фабриках ялини використовують для вироб-ництва косметики, або для тепла і гарячої води їх спалюють у місь-ких котельнях. У зоопарках ялино-ву хвою додають у корм слонам, зубрам та іншим мешканцям.

Хвойний ліс – це легені пла-нети, велетенська скарбниця во-логи, яка потрібна всьому живо-му. Один гектар лісу очищає за рік 18 млн куб. м повітря, один гек-тар хвойних рослин зберігає по-над 2240 тонн вологи. Ліс – це не тільки рослини, але й «помешкан-ня» тварин. Дбати про збережен-ня лісів – наш святий обов'язок.

Ірина САНКОВСЬКА

ЕкокалендарПро дати та події екологічного та природозахисного характеру

оли люди знатимуть про екологічні проблеми, то об'єднуватимуть свої зусилля щодо їх подолання, зростатиме увага громадськості до питань екологічної безпеки територій, до охорони природи, навколишнього природного середовища та раціонального природокористування.

К

Лісовий і мисливський журнал

Documents