Німці родом з України

Українці в Німеччині - це

• Українці в Німеччині — особи з українським громадянством або національністю, які перебувають на території Німеччини• Після поразки Центральної Ради та уряду гетьмана

Скоропадського багато з українських політичних діячів емігрували до Німеччині. • Гетьман Скоропадській сам очолював Український

науковий інститут у Берліні, який проіснував до 1945 р.

Історичні постаті• Євпраксія Всеволодівна, німецька імператриця Адельгейда Київська• Євпраксія Всеволодівна (у нім. джерелах – Praxedis-Adelheid von Kiew,

Deutsche Königin, Römische Kaiserin; Adelheid, Jewspraksija, Eupraxia, Praxedis).• Народилася між 1067–1071 рр., померла 9 травня (20 червня) 1109 р.• Київська княжна, дочка Великого князя київського Всеволода Ярославича,

сина Ярослава Мудрого, який намагався втримувати єдність київської держави і підтримував зв’язки з Візантією та Західною Європою. • В юному віці вийшла заміж за маркграфа Північної Саксонії Генріха І, але

незабаром овдовіла. У 1088 році була повінчана з німецьким імператором Генріхом IV під іменем Адельгейди (Adelheid). Завдяки цьому шлюбу Генріх IV намагався отримати підтримку київського князя у боротьбі проти саксонських володарів та сприяти об’єднанню православної і католицької церков.

Період після другої світової війни

• Українці знаходилися у таборах для переміщених осіб. • Найбільше їх було у Міттенвальді. • В цих таборах існувало активне культурне життя:

організація «Мистецький український рух» (МУР) об'єднувала талановитих літераторів та митців в еміграції). •МУР утворено у вересні 1945р. у місті Фюрт недалеко від

Нюрнберга за ініціативою комітету, до складу якого входили Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький, Іван Майстренко та Юрій Шерех.

Іва�н Багря�ний (справжнє ім'я: Лозов'ягін Іва�н Па�влович, також:

Лозов'яга; (19 вересня 1907, — 25 серпня 1963), — український поет, прозаїк, публіцист,політичний діяч

• • У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній

школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.• 1922 року починається період трудової діяльності і активного

громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор Охтирської міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

• 1925 року Іван працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші• Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці

невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».• 1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого

через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва не закінчив. Навчаючись в КХІ, вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується з самовимогливими митцями слова: Валер'яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано. В цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.

• У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п'єсу «Бузок» про графоманів.• 1930 року побачив світ роман у віршах «Скелька».

Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…»

• 16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave, Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». Йому пред'являли звинувачення в участі чи навіть керівництві у націоналістичній контрреволюційній організації• Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя —

арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».

Під час війни• Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу

пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у відділі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного значення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у розробці її програмових документів.

• Попри завантаженість Іван Багряний у 1944 році написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).

• У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле»

В еміграції• 1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів»:

«…в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими «розенбергівськими штабами», в яких псувалися та компромітувалися і дуже пристойні люди...» • Багряний пішов на Захід і в еміграцію через «оунівське підпілля».• Іван Багряний написав брошуру — програму - памфлет «Чому я не хочу вертатись

до СРСР?», і виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу.

• 1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські • вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.

Відзнаки• 1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді

(ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду.• 1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному

посмертно присудили Шевченківську премію за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина)

Костецький Ігор (14 травня 1913, Київ—14 червня 1983, Швайкгайм, Німеччина) — український письменник, перекладач, критик, режисер, видавець.

Справжнє ім'я письменника — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім «Костецький» взято з дівочого прізвища матері

• Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в німецькій еміграції та найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. • Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи,

п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.• В 1950–1960х роках Костецький був редактором ілюстрованого

часопису «Україна і Світ». У кінці 50-х років заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії. Костецький був одружений з письменницею Елізабет Котмаєр. Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта. • У Німецькій національній бібліотеці зберігається 25 назв

видавництва «На горі». 6 назв значаться у каталозі Державної бібліотеки в Берліні.

Іва�н Васи�льович Майстре�нко (* 16 серпня 1899, с. Опішня, нині смт Зіньківського району Полтавської області — 18 листопада 1984, Мюнхен)

• Український громадсько-політичний діяч, публіцист, вчений, ректор УТГІ (Український Технічно-Господарський Інститут). - місто Реґенсбурґ, Західна Німеччина• Учасник революції 1917–1921 рр. і член почергово трьох

український компартій — КП(б)У, УКП(«боротьбистів») і УКП («укапістів»). • 1936 року репресований радянським режимом. • 1942 року — директор капели бандуристів ім. Т.Шевченка в

окупованому Києві, згодом разом з капелою його відправлено до Німеччини.

• Там після завершення війни став одним із засновників Української Революційно-демократичної Партії (УРДП), але був усунутий з її керівництва через свої лівосоціалістичні погляди (він не ототожнював соціялізм (комунізм) із сталінізмом (більшовизмом).• З 1949 року ліва УРДП почала видавати у Мюнхені свою

щомісячну ґазету, що дала назву всій ґрупі, — «Вперед». Майстренко став редактором видання. • У книзі «Більшовицький бонапартизм» (1948)він піддє аналізу і

приходить до висновку, що у СССР побудований не соціалізм, а нове клсове експлуататорське суспільство — «державний капіталізм». Тут правлячим класом є не буржуазія, а партійно-господарська бюрократія.

• В 1961 році у м. Дюссельдорф з’явилася українська православна громада для православних християн, гнаних комуністичним сталінським режимом, а у післявоєнній Німеччині продовжила існування Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) в еміграції, яка була створена в 1942 році в Україні. На той час у Північнорейнській Вестфалії знаходилось у новозбудованих оселях 5000 осіб і в таборах втікачів - ще 4300.• У 1961р. побудована за програмою ООН церква та прицерковні приміщення.

Софія Фальц-Фейн - представниця давнього німецького роду

Значний внесок у розвиток Херсонської області зробила відома представниця роду Фальц-Фейн Софія Богданівна Фальц-Фейн. Велика підприємниця та співзасновниця відомого заповідника Асканія-Нова і морського торгівельного порту Хорли.

Народилася в заможній родині німецьких колоністів Кнауф, які осіли в Катеринославі (Дніпропетровськ).

Вийшла заміж за Едуарда Фальц-Фейна – одного зі спадкоємців відомого прізвища німецьких колоністів у Новоросії. Фальц-Фейни володіли тоді найбільшим в Росії вівчарським господарством (розведення овець-мериносів) і одним з кращих кінних заводів, вели торгівлю шкурами, вовною і м'ясом через одеський порт.

Після раптової смерті в 1883 році чоловіка Софія Богданівна успадкувала «імперію Фальц-Фейнів» і всіляко розвивала її. Вдова з вісьмома дітьми проявила себе як неабиякий підприємець. Вона перевела торгівлю вовною та бараниною на внутрішні ринки імперії. Крім м'ясо-молочної промисловості, інтенсивно інвестувала в інші види виробництв: розвивала птахівництво, відкрила великий консервний завод у Херсоні. М'ясні і рибні консерви «Фальц-Фейн», прикрашені обраною Софією емблемою - Золотою рибкою на велосипеді, продавалися в Росії і за кордоном.

Серед заповідних об’єктів України на території Чаплинського району розташований біосферний заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна. Заповідник «Асканія-Нова» – найстаріший степовий резерват миру, об’єкт ЮНЕСКО, одне з 7 природних чудес України, що входить у сотню найвідоміших заповідних територій планети, центр екотуризму і еколого-освітньої роботи у регіоні. Щороку по біосферному заповіднику збільшується обсяг туристичних послуг та екскурсійного обслуговування. Почата за часів Ф.Е. Фальц-Фейна екскурсійна діяльність (у 1909 – 1910 роках – 2-5 тисяч відвідувачів на рік) продовжується. На сьогодні чисельність екотуристів складає 140 тисяч на рік. У рекреаційних та екологічних освітньо-виховних цілях у біосферному заповіднику «Асканія-Нова» діють науково-пізнавальні маршрути, які охоплюють територію зоологічного, дендрологічного парку загальнодержавного значення. На території заповідника знаходиться державний дендрологічний парк «Асканія-Нова», закладений Ф.Е. Фальц-Фейном у 1887 pоці. Це унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва кінця XIX століття, найбільший за площею (196,6 га) ландшафтний зрошуваний парк на півдні України. Софія Богданівна Фальц-Фейн отримала прізвисько «Золота рибка», в сучасній історіографії іноді називається «Господиня Херсонських степів».

Косміаді – художнік між сходом і заходом

• Георгій Косміаді - відомий в Європі художник 20-х - 30-х років минулого століття. У період Першої світової війни він жив на території Великої Волині, а саме — на Рівненщині. Тут вчитель малювання викладав у 5-ти гімназіях і досягнув успіху. Жив у Рівному з 1918 року.

• 1939 рік приніс зміни в територіальний поділ Європи. Радянська влада, що встановилася в Рівному, почала цікавитися колишнім військовим царської армії Георгієм Косміаді. У 1940 році родина художника вирішує переїхати до Німеччини і оселитися в Гамбурзі, де жили родичі дружини Г. Косміаді. Георгій Петрович працював тут художником-оформлювачем сцени в театрі «Талія» і в державній опері.

• З 1945 року після виходу на пенсію працює як вільний художник. Картини пише технікою темпера, штапелем, пензлем, багато робіт виконано технікою монотипії.

• За 27 років свого перебування в Німеччині художник Георгій Косміаді презентував понад 40 мистецьких виставок, які отримали схвальну оцінку глядачів.

• Георгій Петрович помер 22 травня 1967 року. Переважна частина картин Г. Косміаді зберігається у Гамбурзі.

• Щороку, починаючи з 1940 року, організовує власні виставки в художніх залах, приватних галереях, музеях, учбових закладах, банках Німеччини (всього 60 експозицій).• Живе Георгій Петрович в колі сім'ї, оточений розумінням і

любов'ю рідних, улюбленими картинами (своїми і своїх учнів), які вивіз в 1940 році як саме дороге, що у нього було. Спогади про Кавказ, Москву, Волинь відображаються в картинах, адже це був самий кращий період життя художника.• Він прожив 81 рік. З них 24 – в Рівному, на Волині, 27 – в

Німеччині. Тут він сформувався як особистість, педагог-новатор, художник. Рівнянам запам'ятався доброю, веселою, працелюбною людиною, яка володіє рідкісним даром пробуджувати талант і віру в себе у дітей.

Новітня історія

• Українські студенти в Німеччині, за останніми даними Німецької служби академічних обмінів (DAAD), в 2012 році посідали шосте місце серед усіх студентів-іноземців.• У німецьких вишах навчаються та проводять дослідження близько

8800 молодих людей з України. Певна частина з них є членами Союзу українських студентів у Німеччині, організації, яка проводить заходи із покращення іміджу України в Німеччині та в Європі. • В місті Дюссельдорф діє Німецько-український інформаційно-

культурний центр . Серед інших громадських організацій українців у Німеччині налічуються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді

Німецько-Український інформаційно

– культурний центр

Заснований у 1998 році як неприбуткова, політично та релігійно

нейтральна організація, м. Ессен, Дюссельдорф

• забезпечують особистий невеликий вклад в майбутнє України та її ролі в міжнародній спільноті;

• приділяють увагу у напрямку освіти і міжкультурних заходах як в Німеччині, так і в Україні.