ПЕРШОТРАВНЕВА ЗОШ І-Ш ст. ЗМІЇВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЕКСПЕДИЦІЯ «МОЯ БАТЬКІВЩИНА-УКРАЇНА»

НАПРЯМ: «ДУХОВНО-КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА МОГО НАРОДУ»

ТЕМА РОБОТИ: «НАШ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР»

с.ПЕРШОТРАВНЕВЕ, 2017 р.

Автор роботи: Ганзієнко Анна Олександрівна, учениця 8 класу Першотравневої ЗОШ І-Ш ст. Зміївської районної ради Харківської області.

Керівники: Пушкаренко Любов Павлівна, завідувач народним історико-краєзнавчим музеєм Першотравневої ЗОШ, т.0966950863

Поліщук Світлана Павлівна, заступник директора з виховної роботи Першотравневої ЗОШ, т.0506250830

Село Першотравневе Зміївського району Харківської області, в якому я живу з народження, багате своїми надбаннями. І тут, дійсно, є чим гордитися. Хіба кожне село Харківщини має чудову каплицю (фото 1), пам’ятку архітектури ХІХ століття? А чи кожна школа має такий чудовий самобутній народний історико-краєзнавчий музей, який заснував ще в 1948 році вчитель історії Красюк Яків Іванович. Але я хотіла б в цій роботі зупинитися на іншому, про що ще ніхто не писав. Так, це цікаве явище в селі – свій сільський духовий оркестр. Це наша духовна скарбничка, яку я хочу відкрити і поділитися нею зі всіма. Історія виникнення нашого духового оркестру досить цікава і сягає ще вХІХ століття. Після аварії царського потягу в жовтні 1888 року і чудодійного спасіння царської сім’ї, біля нашої залізниці, як відомо, було збудовано печерну каплицю, храм і засновано чоловічий монастир. Ось саме при монастирі в 90-х роках ХІХ століття і виникла початкова школа для дітей сиріт та мешканців навколишніх поселень. Ці діти-сироти і стали вихованцями духового оркестру. Звичайно, я можу лише здогадуватися, що музика, яку грали тоді оркестранти, була церковною. Так тривало до радянських часів. Відомо, що більшовики не терпіли релігію і церкву. Монастир занепадав. Але школа продовжувала свою історію. А разом з нею продовжував існування і дитячий духовий оркестр. Коли радянська влада в 1929 році прийняла рішення про створення на колишніх поміщицьких та монастирських землях радгоспу «Червоний велетень», його керівництво взяло під свою опіку дитячий духовий оркестр (фото 2 - 3). Першотравнева сільська рада цьому сприяла. Адже духовики повинні мати добрі музичні інструменти, керівника, який би їх навчав та влаштовував виступи. Думаю репертуар оркестру став зовсім інший. Це гімн, радянські марші та пісні. Потім війна. Евакуація. Звільнення села. Життя продовжується. Люди відбудували все, що було зруйноване окупантами. В тому числі і школу. І знову відроджується наш духовий оркестр. Він став гордістю школи, а керував оркестром Яків Іванович Красюк, вчитель історії, засновник нашого шкільного музею (фото 4). Адже вчитель хотів, щоб діти любили музику, розуміли її. 1953 рік – це рік відродження духового оркестру Першотравневого, який і сьогодні в нас є. Через нього пройшов не один десяток хлопців - випускників школи, які вірили Красюку Я.І., разом з ним вивчали нотну грамоту, грали класику: Глінку, Верді, Чайковського. А можливо найголовнішим було їх відповідальне ставлення до справи, чого навчав Вчитель. Бути членом духового оркестру, як розповідає мій дядько Панов Сергій, представник другого покоління музикантів (фото 5), дуже почесно. Це, я думаю, окремий

стиль життя. Із його слів, дитячий колектив не лише виконував чудову музику, а й разом відпочивав, подорожували по Україні. Всі урочистості, які проводилися в селі, не обходилися без оркестру. В 1970 році в центрі села з’явилася нова сучасна споруда Будинку культури. Ось відтоді при ньому і працює наша гордість – духовий оркестр. Скільки дітей - учнів Першотравневої школи ставали учасниками оркестру. Вони виростали, мужніли, обзаводилися сім’ями, але не покидали свій духовий. В 1967 році Красюка Я.І не стало. Мешканці села хвилювалися що стане з духовим? Але знову повезло. Пізніше з 1983 року керівником оркестру також довгий час був Доценко Борис Олексійович, вчитель Бірківської музичної школи. На його рахунку не один десяток вихованців - духовиків. А допомагав Борису Олексійовичу організовувати виступи, проводити репетиції Василь Дмитрович Волошин (фото 6). Зі спогадів заступника директора школи з виховної роботи Пушкаренко Л.П., а нині завідувача нашим музеєм: “ Багато років всі найбільш знакові свята в школі починалися і закінчувалися виступом духового оркестру, яким диригував Борис Олексійович. Я не уявляю свята Першого, Останнього дзвоника чи випускного вечора без супроводу духового оркестру. Це завжди нашим шкільним святам надавало самобутності і оригінальності. А святкування Дня Перемоги в селі починалося і закінчувалося з хвилюючих звуків переможних маршів, музики до пісні «День Перемоги» чи інших воєнних пісень”. Борис Олексійович сьогодні на заслуженому відпочинку. Його гордістю є всі духовики другого покоління, які з малечку до зрілого віку не покидали оркестр. Але, вважаю, його найбільшою гордістю є Мірошник Андрій Павлович, який сьогодні працює викладачем Бірківської музичної школи. Андрій Павлович все своє життя пов’язав з музикою. Закінчив музичну школу, консерваторію, грав в Харківському цирку тромбоністом, викладав музику в Академії мистецтв. З серпня 1991 року наша Україна стала незалежною державою. Як згадує колишній духовик Андрій Розторгуєв (Черняк): ”З великим натхненням ми почали розучувати український гімн “Ще не вмерла Україна “, українські мелодії”. В 2013 році духовий оркестр урочисто святкував свій ювілей трьох поколінь – 1953, 1983, 2013 рр. Підводили підсумки. Сьогодні життя продовжується. Духовий оркестр, як і в минулому, радує нас своїми виступами. Ось 16 вересня цього року в Першотравневому пройшло свято села. Саме в ці вересневі дні далекого 1943 року наше село було звільнене від фашистських окупантів. Остаточно. Наш духовий оркестр підготував цілу музичну програму і, як завжди, захопив мешканців села своїм виступом (фото 5-6). Тут були і сольні номери і виконання народних мелодій всім складом. І знову в групі оркестрантів я побачила вже не молоду людину,

Платонова Миколу, незмінного ударника оркестру, чоловіка, який не лише гарно грає, а й має чудовий сильний голос. Моя бабуся, Панова Катерина Михайлівна, розповіла про участь дядька Миколи в багатьох концертах нашого Будинку культури (фото 7). Хоча сьогодні є багато різноманітної музичної техніки, на мою думку вона ніколи не замінить живу музику. Це наша духовна скарбниця і гордість. Я бажаю щоб наш духовий оркестр продовжував жити, поповнювався новими молодими учасниками, такими ж закоханими в музику як мій дядько Сергій.

Фото1. Каплиця

Фото 2,3. Учасники духового оркестру. 1935 р.(Із експозиції шкільного музею).

Фото 4.Шкільний духовий оркестр, яким після війни довгі роки керував Красюк Я.І.

Фото 5. Виступ ветеранів духового оркестру на День села.

Фото 6. Соло на трубі.

Фото 7. Наш незмінний ударник Платонов Микола.

НАШ ДУХОВИЙ ОРКЕСТР

Ганзієнко Анна,учениця 8 класу Першотравневої ЗОШ І-Ш ст. Зміївської районної ради Харківської області.

Керівники: Пушкаренко Любов Павлівна,зав.музеєм та заступник директора з виховної роботи Поліщук Світлана Павлівна

Село Першотравневе Зміївського району Харківської області, в якому я живу з народження, багате своїми надбаннями. І тут, дійсно, є чим гордитися. Хіба кожне село Харківщини має чудову каплицю , пам’ятку архітектури ХІХ століття? А чи кожна школа має такий чудовий самобутній народний історико-краєзнавчий музей, який заснував ще в 1948 році вчитель історії Красюк Яків Іванович. Але я хотіла б в цій роботі зупинитися на іншому, про що ще ніхто не писав. Так, це цікаве явище в селі – свій сільський духовий оркестр. Це наша культурна та духовна скарбничка, яку я хочу відкрити і поділитися нею зі всіма. Історія виникнення нашого духового оркестру досить цікава і сягає ще вХІХ століття. Після аварії царського потягу в жовтні 1888 року і чудодійного спасіння царської сім’ї, біля залізниці, як відомо, було збудовано печерну каплицю , храм і засновано чоловічий монастир. Ось саме при монастирі в 90-х роках ХІХ століття і виникла початкова школа для дітей сиріт та мешканців навколишніх поселень. Ці діти-сироти і стали вихованцями духового оркестру. Про це свідчить унікальне фото, яке збереглося з тих часів і експонується в нашому шкільному музеї. Звичайно, я можу лише здогадуватися, що музика, яку грали тоді оркестранти, була церковною. Так тривало до радянських часів. Відомо, що більшовики не терпіли церкву. Монастир занепадав. Але школа продовжувала свою історію. А разом з нею продовжував існування і дитячий духовий оркестр. Коли радянська влада в 1929 році прийняла рішення про створення на колишніх поміщицьких та монастирських землях радгоспу «Червоний велетень», його керівництво взяло під свою опіку дитячий духовий оркестр. Першотравнева сільська рада цьому сприяла. Адже духовики повинні мати добрі музичні інструменти, керівника, який би їх навчав та влаштовував виступи. Звичайно, думаю репертуар оркестру став зовсім інший. Це гімн, марші. Потім війна. Звільнення села. Життя продовжується. Люди відбудували все, що було зруйноване окупантами. В тому числі і школу. І знову відроджується наш духовий оркестр. Він став гордістю школи, а керував оркестром Яків Іванович Красюк, вчитель історії, засновник нашого шкільного музею . Адже вчитель хотів, щоб діти любили музику, розуміли її. 1953 рік – це рік відродження духового оркестру Першотравневого, який і сьогодні в нас є. Через нього пройшов не один десяток хлопців - випускників школи, які вірили Красюку Я.І., разом з ним вивчали нотну грамоту, грали класику: Глінку, Верді,Чайковського. А можливо найголовнішим було їх відповідальне ставлення до справи, чого навчав Вчитель. Бути членом духового оркестру, як розповідає мій дядько Панов Сергій, дуже почесно. Це, я думаю, окремий стиль життя. Із його слів, дитячий колектив не лише виконував чудову музику, а й разом відпочивав, подорожували по Україні . Всі урочистості, які проводилися в селі, не обходилися без оркестру. В 1970 році в центрі села з’явилася нова сучасна споруда Будинку культури. Ось відтоді при

ньому і працює наша гордість – духовий оркестр. Скільки дітей - учнів Першотравневої школи ставали учасниками оркестру. Вони виростали, але не покидали свій духовий. В 1967 році Красюка Я.І не стало. З 1983 року довгий час керівником оркестру був Доценко Борис Олексійович, вчитель Бірківської музичної школи. На його рахунку не один десяток вихованців - духовиків. А допомагав Борису Олексійовичу організовувати виступи, проводити репетиції Василь Дмитрович Волошин. Зі спогадів заступника директора школи з виховної роботи Пушкаренко Л.П., а нині завідувача нашим музеєм: “Багато років всі найбільш знакові свята в школі починалися і закінчувалися виступом духового оркестру, яким дерегував Борис Олексійович. Я не уявляю свята Першого, Останнього дзвоника чи випускного вечора без супроводу духового оркестру. Це завжди нашим шкільним святам надавало самобутності і оригінальності. А святкування Дня Перемоги в селі починалося і закінчувалося з хвилюючих звуків переможних маршів, музики до пісні “День Перемоги” чи інших воєнних пісень”. Борис Олексійович сьогодні на заслуженому відпочинку. Його гордістю є всі духовики другого покоління, які з малечку до зрілого віку не покидали оркестр. Але, вважаю, його найбільшою гордістю є Мірошник Андрій Павлович, який сьогодні працює викладачем Бірківської музичної школи. Андрій Павлович все своє життя пов’язав з музикою. Закінчив музичну школу, консерваторію, грав в Харківському цирку тромбоністом, викладав музику в Академії мистецтв. З серпня 1991 року наша Україна стала незалежною державою. Як згадує колишній духовик Андрій Розторгуєв (Черняк): ”З великим натхненням ми почали розучувати український гімн “Ще не вмерла Україна “, українські мелодії, пісні”. Сьогодні життя продовжується. Духовий оркестр , як і в минулому, радує нас своїми виступами. Ось 16 вересня цього року в Першотравневому пройшло свято села. Саме в ці вересневі дні далекого 1943 року наше село було звільнене від фашистських окупантів. Остаточно. Наш духовий оркестр підготував цілу музичну програму і, як завжди, захопив мешканців села своїм виступом. Тут були і сольні номери і виконання народних мелодій всім складом (фото ). І знову в групі оркестрантів я побачила немолоду вже людину, Платонова Миколу, незмінного ударника оркестру, чоловіка, який не лише гарно грає, а й має чудовий сильний голос. Моя бабуся, Панова Катерина Михайлівна, розповіла про участь дядька Миколи в багатьох концертах нашого Будинку культури. Хоча сьогодні є багато різноманітної музичної техніки, на мою думку, вона ніколи не замінить живу музику. Це наша духовна скарбниця і гордість. Я бажаю щоб наш духовий оркестр продовжував жити, поповнювався новими молодими учасниками, такими ж закоханими в музику як мій дядько Сергій та його друзі з оркестру.