ziar 13-14 2019 - uur...тури та українських традицій, а також на...

сурівська преса – за «круглим столом»

Хроніку діяльності суру

у сучавщині – третій випускМіжнародного фестивалю українськоїпісні ім. назарія Яремчука

Перша участь українців румунії вМіжнародному фестивалі «ріднийкрай» у кишиневі

П’ятий випуск «Фестивалюукраїнського рибальського борщу»

куток гумориста

ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXVI. № 13-14 (липень) 2019

v

v

v

v

v

v

гурт «Веселка» із села луг над тисою, МараМорощина

Пpoчитaйте:

2 Ukraînsykãc VISNÃK

* * *24 червня депутат, голова СУРу Микола

Мирослав Петрецький разом з головоюТіміської філії СУРу Юрієм Глебою здійснивробочий візит до Тіміського повіту, дезустрівся з мером Тімішори ВікторомВладом Деламаріна, українським священе-ком м. Тімішоара та українцями з українсь-ких сіл. Були аналізовані адміністративні

проблеми, з якими стикаються українці пові-ту, майбутні кроки, які будуть зроблені дляпокращення навчального процесу, станфінансування українських церков повіту.

* * *23 червня Тіміська філія СУР організува-

ла у Малих Реметах культурну подію «Укра -їнський караван Банату». В події бралиучасть представники СУРу, держадміністра-ції, повітового шкільного інспекторату, ди -ректори, викладачі та учні українських сіл таартистичні гуртки з повітів Марамуриш таТіміш.

* * *29 червня депутат, голова СУРу Микола

Мирослав Петрецький у супроводі шкільногоінспектора Лучії Мігок, голови Марамо -роської філії СУРу Мирослава Петрецького,

голови Су чавської філії Іллі Савчука, голіворганізацій з Мілішівців та Радівців, взявучасть у Божественній Літургії, яка відбула-ся в Укра їнській Православній Церкві м.Сучави, яку очолює священик МихайлоМадяр.

* * *Надзвичайний концерт у рамках II-го

Міжнародного пісенного фестивалю-транзи-ту «НАША ПІСНЯ – НАША ДОЛЯ» відбувся22-23 червня у дружній атмосфері в «Гре -діна Морій» у місті Сігету-Марма цієй, Реме -тах та Полянах. Ініціаторами та організато-рами заходу виступили голова СУРу тадепутат у Парламенті Румунії Мико ла Миро -слав Петрецький, Мар'ян Гаденко та головаМарамуреської філії Союзу Укра їнців Руму -нії Мирослав Петрецький.

Концерт відбувся за участю відомих арти-стів України – самобутніх перлин українськоїестради: Мар'яна Гаденка, Оксани Добро -тенко, Ванди Дріневської, Анастасії Неча -євої, Наіни Дорошенко, Зої Тимченко, ОлениПантелеєвої. Ведучими концерту були ЙоанДорел Тодя та Кармен Сорокан з боку Куль -турного центру міста Сігету-Мармацієй таОксана Добротенко, режисер, кіноактриса,співачка та ведуча міжнародних фестивалівв Україні, які сприяли успішному проведен-ню концерту.

Безперечно, зіркою свята був народнийартист України Мар'ян Гаденко, композитор,поет, виконавець власних пісень, ведучийтелепрограм, організатор всеукраїнських таміжнародних фестивалів-конкурсів, справж-ній шоумен. У його надзвичайному доробку -понад 700 творів, переважна більшістьпісень написана на власні вірші. Його пісністали необхідні людям, мов ковток свіжогоповітря, джерельної води, одкровення.

Зачарували глядачів своїм талантом,вокальними якостями та репертуаром такожсолістки: Ванда Дріневська, Анастасія Неча -єва, Наіна Дорошенко, Зоя Тимченко, ОленаПантелеєва. Ванда Дріневська – заслуженаартистка України, провідна солістка Акаде -мічного ансамблю пісні і танцю національноїгвардії України, старший викладач Націо -нального університету культури і мистецтв(Київ). Анастасія Нечаєва – магістранткаНаціональної академії, керівник конкурсівкультури та мистецтв, лауреат всеукраїнсь-ких та міжнародних конкурсів, музичнийкерівник зразкового художнього колективу

театру пісні «Ладоньки» м. Київ;Наіна Доро шенко – українська співач-ка-бандуристка, студентка Націо -нального універси тету культури імистецтв; Зоя Тимченко – заслуже-ний артист України та Олена Пан -тєлеєва – самобутня перлина умузичній короні Вінниччини, лауреатміжнародних та всеукраїнських кон-курсів та фестивалів «Доля», «Осіннєрандеву», «Прем'єра пісні», «Ріднамати моя», володарка титулу «Най -краща співачка року».

* * *23 червня у приміщенні Тіміської філії

Союзу українців Румунії відбулося спільнезасідання керівництва Організації українсь-ких жінок Румунії (ОУЖР) та Комісії з соці-альних, сімейних та жіночих питань. Учас -ники засідання проаналізували діяльністьОУЖР та комісії, визначили низку проблем,з якими стикаються українські жінки та за -пропонували ряд рішень для їх подолання.

Водночас, учасники прийняли резолюціюпро роль жінок у Союзі українців Румунії тапро їх внесок в соціальне, культурне, освітнєта економічне життя української громади.Після засідання члени ОУЖР та комісіївзяли участь у селі Малі Ремети у Фестиваліукраїнської пісні, організованому Тіміськоюфілією СУРу та місцевою сурівською органі-зацією.

* * *19 червня, Бухарестська Філія Союзу

Українців Румунії організувала літературно-художній вечір, приурочений до Дня дитинита Дня молоді.

На сцені виступили заслужена артисткаУкраїни Руслана Лоцман та бухарестськийдитячий танцювальний гурт «Віночок», керо-ваний Зеновією Мандюк.

З цієї нагоди відбулася і презентація збір-ки «Звуки непереможні» українського поета ібарда Олеся Дяка у перекладі на румунськумову Корнелія Ірода.

* * *6 липня Союз Українців Румунії організу-

вав у місті Суліна «Фестиваль українськогорибальського борщу».

У гастрономічному конкурсі взяли участькоманди з населених пунктів компактногопроживання українців Тульчанського повіту.

Господині показали свою майстерність уприготуванні рибних борщів та інших страв,специфічних дельті, дотримуючись тради-ційних рецептів.

Фестиваль був спрямований на збере-ження та просування української кухні, куль-тури та українських традицій, а також на їхпопуляризацію серед мажоритарного насе-лення.

Під час приготування борщів фольклорніколективи «Перша зоря» з Суліни, «Біларужа» з Леті, «Біла маковка» з Кілії Веке та«Рибалка» із Крішан, а також гості з України,тенор Микола Сікора, Юрій Кобзаренко таОлена Сусаренко, зачарували присутніхукраїнськими піснями.

У фестивалі взяли участь члени проводуСУРу: Микола Мирослав Петрецький, депу-тат в Парламенті Румунії та голова СУРу,Богдан Мойсей, перший заступник голови,Іван Гербіль та Михайло Трайста, заступникиголови, Ірина Люба Горват, генеральний сек-ретар, Тереза Шендрою, секретар, Дорі наФартушнік, адміністратор СУРу, Василь Бу -чута – скарбник, Ілля Савчук, голова Сучав -ської філії, Юра Глеба, голова Тімісь кої філії,Дмитро Черненко, голова Тулчан ської філії,Ірина Мойсей, головний редактор журналу«Наш голос», Роман Петрашук, лектор, БоутОлекса, голова молодіжної організації СУРу,Думітраке Ніколета, редактор Націо нальногоРумун ського Телебачен ня, а також гості зУкраїни, місцеві жителі й туристи.

Під час свого робочого візиту до Сулінипрем’єр-міністр Румунії Віоріка Денчіле від-відала «Фестиваль українського рибаль-ського борщу», де зустрілася з членами про-воду СУРу, яких вона привітала за збере-ження та просування мови, культури й тра-дицій української громади.

Хроніка діЯльностіCуру

Tе, що мало бути робочою зустріччю зіспівробітниками та кореспондентами сурів -ських періодичних видань /газет і журналів/,спрямованою на їх покращення, себто роз-ширення тематики, яка би охоплювала всісфери життя українських громад у зонах їхкомпактного проживання, залучення новихдописувачів, набуло широкого формату іширокої участі завдяки старанням головіСУРу і депутату Миколі Мирославу Петрець -кому, голові комісії з питань преси і книгови-дання Івану Гербілу і голові комісії з питанькультури Михайлу Трайсті – «Роль сурівськоїпреси у збереженні національної ідентично-сті». Тa го ловне, підкреслюю, не назва пев-ного заходу чи певної події, а їх кінцевийвислід.

Привітали учасників події голова СУРу ідепутат Микола Мирослав Петрецький та

Його Ексцеленція Посол України в РумуніїОлександ Баньков.

Розуміється, роль сурівської преси, в умо-вах свободи слова і демократії, важко пере-оцінити – вона один із основних чинниківутвердження національної ідентичностіукраїнців, вона формує і зміцнює цю іден-тичність друкованим словом, вона інформуєчитачів про всі акції, організовані проводом

СУРy на центральному і місцевому рівнях,покликані зміцнювати підвалини нашоїнаціональної ідентичності. Зауважу тільки,що роль сурівської преси у збереженні на -ціональної ідентичності повинна би бутипредметом наукового симпозіуму, заздале-гідь підготовленого, з грунтовними доповід-дями.

Нині CУР видає три газети /одна з нихрумуномовна і два журнали – один літера-турно-культурний і один дитячий/. Длянаших інтелектуально-журналістських силп’ять видань, хоча вони виходять місячно,аж надто велике навантаження, оскільки наодну редакцію припадає тільки від двох дотрьох працівників. Якщо журнал «Нашголос» не скаржиться на брак матеріалів/хіба головний редактор жаліється на те, щонадто мало українських письменників дру-

кується на його сторінках/, маючи і закор-донних авторів, переважено з Чернівців, a„Curierul ucrainean“ також має вдостальматеріалів, бо нашим людям легше писатипо-румунськи, то, наприклад, «Українськийвісник», яким керую від його заснування іпро який маю моральне право говорити,складаю 16 сторінок газети з того, що маю,а не з того, що бажав би мати, тобто з«живих» матеріалів, які би віддзеркалювалинасамперед повсякденне життя українців, ане переважно з репортажів про фестивалі,визначні дати /Шевченківські дні, важливіхристиянські свята та ін/. Тому часто газетавиглядає надто «фестивною», поміщаючиматеріали на дві-три сторінки. Це я підкре-слив за «круглим столом».

А ініціатива залучити до спіробітництваплатних кореспондентів не дала сподіванихрезультатів, оскільки дуже важко знайти спів-робітників, особливо молодих, які би володі-ли українською мовою на належному рівні, аще мали охоту і здібність до журналістики,що я особливо підкреслював на зустрічі.

Буває, що сурівська філія чи місцеваорганізація з Сучавщини, Мараморощи ни,Банату, Тульчі організовує цікавий культур-ний захід, але репортаж про нього появ -ляється не в усіх трьох наших газетах, атільки в одній, і це викликає незадоволенняз боку організаторів. А це не тому, що,наприклад, «Український вісник», не приді-лив йому належної уваги, а тому, що на

ньому не побував наш кореспондент, якого утій зоні не маємо, а маємо тільки у Сучав -щині чи на Мараморощині.

Цю справу можна би вирішити, якби про-від кожної філії мав у своєму складі відпові-дального з питань зв’язків з пресою. Якщовін не володіє пером, аби написати газетнустаттю, мав би обо в’язок висилати до редак-ції «сирий матеріал» про перебіг події, а тутми би поставили його «на ноги» /це, як пра-вило, робить головний редактор. В нашійпресі головні редактори змушені не так керу-вати, як виконувати всю так звану «чорнуроботу». Головні редактори, маючи тількиодного чи двох членів редакції, повинніробити все: обробляти дописи, виправлятиодержані матеріали, робити коректуру ушпальтах і на газетних сторінках, верстати цісторінки підбирати фотоілюстрації до них.Це питання я піднімав перед усіма дотепе-рішніми головами СУРy, але без видимогорезультуту. Підняв я його і перед теперішнь-ою нарадою.

За своїм призначенням сурівська пре саповинна писати для українців і про українців,писати про людей різних професій, які діютьу наших організаціях не тільки як їх члени,але і як члени, наприклад, самодіяльниххудожніх колективів. Їх імена тільки зга-дуються у репортажах /і то не часто/, та немаємо майже зовсім їх «портретів», себторозмов з ними про їх життя-буття, про те, щоспонукує їх не тільки виконувати професійніобов’язки, a і діяти на культурній ниві.Сподіваюся, що над цим задумаються нашіспівробітники і кореспонденти, які були при-сутні на нараді.

Зустріч у Бухаресті, перша так зустріч завсю історію СУРу, на якій були присутні пра-цівники наших газет і журналів, співробітникиі кореспонденти, а також високоповажнігості, зокрема професор Чернівецького на -ціонального університету Володимир Ан -тофійчук з дружиною Аллою, університетсь-кою викладачкою і письменник ВасильДжуран. Дискусії, які відбулися, будуть ко -рисними для майбутнього сурівської пресипід нятими проблемами. Про цю подію, її роз-гортання та виступи учасників буде написанообширно у наступних числах «Українсь коговісника».

михайло мИхайлюКФото Тереза Шендрою

3Ukraînsykãc VISNÃK

СурІВCьКа преСа – за «КруглИм Столом»Бухарест, 24-25 липня


(Продовження з минулогo номерa)

Вході червневих депортацій болгар,вірмен, греків та «іноземних підда-

них» було додатково виселено 3141 крим-ського татарина, яким пощастило врятува-тися в травні. Таким чином, загальнакількість вигнаного з Криму корінногонароду склала: 183 тис. осіб на загаль-не спецпоселення + 6 тис. у табориуправління резервів + 6 тис. до ГУЛАГу+ 5 тис. спецконтингенту для Мос ков -ського вугільного тресту = 200 тисячосіб. Серед дорослих спецпоселенцівзнаходилося також 2882 росіян, україн-ців, циган, караїмів та представниківінших національностей, яких було ви -селено через приналежність до зміша-них шлюбів.

Останній ешелон з депортованимиприбув до Узбекистану 8 червня, певначастина кримських татар в дорозі загинула.Кількість таких за офіційними джерелами –191 людина – викликає сумніви. Втім, навітьрадянська статистика дозволяє простежитизменшення кількості вигнаного населення.

Відразу після перемоги над нацизмомрозпочалася тотальна демобілізація

кримських татар з лав Радянської армії.Протя гом 1945-1946 рр. в трудові табориСибіру та Уралу було направлено 8995 вій-ськовослужбовців, яким лише 1953 року до -зволили возз’єднатися із родинами на за -сланні. Така сама доля спіткала і відзначе-них воїнів – навіть двічі Герою Радян ськогоСоюзу Амет-Хану Султану не дозволилиповернутися до Криму. В усіх спецпоселен-ців-військових вилучалися військові квитки,їм заборонялося носити зброю. При цьомустарші офіцери залишалися на службі, тодіяк старші офіцери-політпрацівники та спів-робітники карних органів відправлялися наспецпоселення.

Постановою радянського уряду від 8січня 1945 р. «Про правовий статус

спецпоселенців» відзначалося, що спецпо-селенці користуються усіма правами грома-дян СРСР, але при цьому вони не малиправа самовільно залишати райони спецпо-селення, визначені для них, голови родинповинні були щомісяця реєструватися у мілі-ції, а всі зміни у сім’ях повинні були допові-датися міліції у триденний термін.

Депортація мала катастрофічні наслідкидля кримських татар в місцях заслання.Протягом року до завершення війни відголоду, хвороб та виснаження загинуло по -над 30 тис. кримських татар. Не меншоїшкоди зазнало господарство Криму, позбав-лене досвідчених працівників.

Звичайним явищем були втечі з місцьзаслання. Особливого масштабу це

явище набуло 1948 р., коли втекло 8692кримських спецпоселенця, з яких було за -тримано 6295 і притягнуто до відповідально-

сті 2645 осіб. Уряд уже 21 лютого 1948 р.спеціальною постановою «Про заслання,висилку і спецпоселення» зобов’язало МВСвстановити режим повного припинення втеч.28 листопада 1948 р. Президія ВерховноїРади СРСР своїм Указом «Про кримінальнувідповідальність за втечу з місць обов’язко-

вого і постійного поселення у віддалені рай-они Радянського Союзу в період Вітчизняноївійни» встановлювала довічний термінвиселення і призначала 20-річне покаранняпримусовими роботами за втечу та 5 років –за переховування.

Радянський уряд 5 липня 1954 р. знявз обліку спецпоселенців, які не досяг-

ли 16 років, а також молоді, яка прийнята нанавчання до навчальних закладів. 13 липня1954 р. Президія Верховної Ради СРСР від-мінила свій указ від 26 листопада 1948 р.про кримінальну відповідальність за втечу змісць заслання.

Відселені з Криму кримські татари звіль-нені із спецпоселень на підставі указуПрезидії Верховної Ради СРСР від 28 квітня1956 р. без права повернення в місця, звідкивони були вислані, та без повернення конфі-скованого майна. Постанова Ради МіністрівУРСР від 15 грудня 1956 р. про розселеннятатар, німців, греків, болгар та вірмен, щораніше мешкали на території Кримськоїобласті і поверталися з місць поселення,визнавала неприпустимим їх повернення уКрим, а також вважала «недоцільним» роз-селення їх у Херсонській, Запорізькій, Мико -лаївській та Одеській областях.

Незважаючи на половинчастість ухва-лених рішень, вони все-таки полег-

шили громадянське становище депортова-них, позбавивши їх принизливих формаль-ностей обліку. Це давало можливість і дляпереселення в інші місцевості СРСР, якоюпоодинокі депортовані змогли скористатися.

Політичні акції кримських татар (петицій-на кампанія, створення політичних організа-цій, акції протесту, тощо) привели до щеодного політичного успіху. 5 вересня 1967 р.Президія Верховної Ради СРСР видала Указ«Про громадян татарської національності,які проживали в Криму», який скасовувавзвинувачення в зраді кримських татар, протепроголошував нібито повне укоріненням

кримських татар в Узбекистані. У січні ж1974 р. Президія Верховної Ради СРСР від-мінила заборону грекам, вірменам, болга-рам та кримським татарам повертатися вКрим на колишні місця їх проживання.

Уперіод після Указу 1967 р. державніоргани СРСР та УРСР вдалися до ін -

шої тактики проти повернення депорто-ваних народів у Крим. Основним зна-ряддям її став контроль за повернен-ням у Крим коли шніх депортованихосіб за допомогою інституту прописки(реєстрації). Осо бам, які намагалисяповернутися на законних підставах,органи внутрішніх справ утруднювалиабо й унеможливлювали придбанняжитла. Також вони ускладнювали про-цес прописки або відмовляли в ній.Перебуваючи у Кри му без прописки усудовому порядку і просто силоміцьвидворялися з півострова. Будь-якіпрояви протесту, спровоковані цими

діями, неухильно переслідувалися судови-ми органами.

Втой же час, починаючи з 1968 р., вла -да пішла навіть на організацію репат-

ріації через так звані оргнабори. 1969 р. цимшляхом до Криму було прийнято 104 сім’ї,1970 – 45 сімей, 1971 – 65 сімей. При цьомучерез найретельніші перевірки кандидатівна переселення не виконувався навітьмізерний план.

Кримські татари переселялися і самостій-но. Наприкінці 60 – поч. 70-х рр. до Кримуприбуло 195 сімей (3496 осіб). Крім того,депортовані селилися й у інших областяхУкраїнської РСР, зокрема Херсонській обла-сті – 1541 чол., Запорізькій – 1063, Донець кій– 633, Одеській – 61. На 1 травня 1973 р. вреспубліці проживало 6874 кримських татар.

14 листопада 1989 р. Верховна РадаСРСР прийняла Декларацію «Про ви знаннянезаконними і злочинними репресивнихактів проти народів, підданих примусовомупереселенню, і забезпечення їх прав», а 7березня 1991 року – Постанову «Про скасу-вання законодавчих актів у зв’язку з Декла -рацією Вер ховної Ради СРСР від 14 листо-пада 1989 року «Про визнання незаконнимита злочинними репресивних актів протинародів, які зазнали примусового пересе-лення, та забезпечення їхніх прав». Відтаквідновлення за рахунок держави майновогота іншого стану репатріантів, яким цей станбув до моменту депортації, набувалонеобхідної легітимності.

Україна ніколи не відмовлялася відвизнання актів органів колишнього

СРСР щодо відновлення прав депортова-них, а з часу проголошення незалежностівзяла на себе повну відповідальність задолю всіх своїх громадян, включно з тими,що повертаються на її територію з місцьдепортації.

Від посольства україни в румунії

Історична довідка про депортацію кримськотатарського народу 1944 року (II)


Ще з перших років пореволюційнихзмін у Румунії я почала мріяти про нала-годження добрих контактів з українськи-ми громадами Молдавської Республіки,щоб поділитися досвідом із тими, які єнашими близькими сусідами, тим паче,що транспортні зв’язки і безвізовийперетин кордону були сприятливиминашій можливій співпраці. Проте, нажаль, дуже мало зробилося у цьомунапрямку. Правда, почав вирувати дея-кий час конфлікт у Придністров’ї, і ми такі не налагодили належні культурні кон-такти, крім деяких спроб.

В останні роки доля звела мене іздуже енергійною, красивою і таланови-тою українкою Оленою Тер, заслуженоюартисткою Молдови, із якоючасто спілкувалася по інтер-неті (намагалася навіть за -просити її на один із на шихфестивалів, та не вийшло).Зате пані Олена по думалазапросити мене на цікавийзахід до Киши нева, на 15-ийвипуск Міжна род ного фести-валю «Рідний край» у якостіпочесного гостя та із прохан-ням по сприяти у залученніодного з українського ан -самблю із Румунії. Доля випала колекти-ву із Тульчі «Задунай ська Січ», керова-ного головою філії СУР Туль чанськогоповіту Дмитром Чернен ком, бо ж міжними і територіальна близькість, і вониуже зналися.

І так, від громадської асоціації «Квіту -чий край», очоленої Оленою Тер, на -дійшло запрошення для нас взятиучасть 2 червня у XV-му Між народномумолдовсько-українському фестивалі ми -стецтв "Plai Natal“ – «Рідний край» піддевізом: «Через культуру до миру, про-

цвітання, гармонії і злагоди». І, певнаріч, важко було відмовити такій пропози-ції. А якщо інші випуски фестивалю булиприсвячені різним подіям і річницям –найважливіша з них була 200-та річницянародження Тараса Шевченка – то цейвипуск був присвячений Дню захистудітей. Цей день зібрав багато молодих

художніх колективів і артистів – українцівта інших національностей та кількохпредставників з інших країн, в тому числіз Румунії. І вдалося нам таки взятиучасть у цьому важливому заході завдя-ки позитивному рішенню Ради СУРу

щодо фінансування поїздки і проживан-ня у Кишиневі (через відомі всім цього-річні дисфункції Уряду і ПарламентуМолдови фінансування цього фестива-лю з боку уряду на цей раз було, як ячула, майже нульове).

Але ми дізнались із короткого звіту навідкритті заходу, вираженого головниморганізатором, скільки вже було досіздійснено: «За 15 років цей проект внісзначний вклад у збереження і розвитокукраїнської культури, традицій, в забез-печення присутності українського факто-

ру в культурно-гумані-тарному та інформа-ційному просторі Рес -публіки Молдо ви, вознайомлення пред-ставників різних етніч-них груп молдовськогосуспільства з творчі-стю українських тан-цювальних і музичнихколективів, художни-ків, народних май-стрів, сприяв розвит-кові культурного і мов-

ного різноманіття, на лагодженню між-культурного діалогу та співробітництваміж представниками культурно-мистець-ких кіл України, Молдови і країн світу».

Фестиваль, який проходив у «Домінаціональностей», розпочався в неділь-ну обідню пору і тривав понад три годи-ни, був багатим і насиченим дуже краси-

вими художніми моментами, у яких про-явили себе особливо діти і молодь!

Мені і пану Черненку випала честьвзяти слово на відкритті фестивалю. Япередала вітання від Союзу УкраїнцівРумунії, розказала коротко про нашежиття-буття і про нашу відкритість доспівпраці із українцями Молдови. Назнак пошани ми отримали аж дві грамо-ти-нагороди: від асоціації «Рідний край»та від Агентства міжетнічних відносин,які підписав генеральний директор ОлегБабенко.

Гучно і весело розпочався концерт,який відкрила Олена Тер і молодь, яка знею радо пританцьовувала і співала.Особливо запам’яталась пісня «Україна і

Молдова», яку бездоганновиконала вона разом із спі-ваком Йо ном Чорнеєм. Зву -чало багато українських імолдовських пісень у вико-нанні артистів-співаків. Алебули і художні колективипісні і танцю різних етносів.Запам’ятались два українсь-кі колективи – «Водограй» ізс. Єдиней та «Іскринка» ізсела Унгри. А із ряду націо-нальних меншин найбільше

сподобались мені жінки-болгарки із селаТвар діца – як співом, так і оригінальнимина родними костюмами. А про болгарів ізподивом говорять тут наші українці, щовони найбагатші у Молдові і найкращеорганізовані серед нацменшин.

Тульчанський колектив «Задунай ськаСіч» поділив свою програму виступунадвоє. У першій частині він вдало ви -конав козацькі задунайські пісні у супро-воді акордеоніста Дмитра Чер ненка, а удругій половині гурт виконав кілька укра-їнських танців, які приємно вразили гля-дачів і викликали теплі оплески. Учас -никам свята особливо сподобався їхгарно виготовлені українські народнікостюми. Ці костюми не добруджансько-го походження, вони були подарованіколись Україною (саме президентомВіктором Ющенком) як для цього колек-тиву, так і для танцювальної «Зорі» ізБухаресту.

Фестиваль закінчився піднесенимнастроєм і тривалими оплесками щедроїпубліки. Честь і слава пані Олені за їїенергійність і обізнаність у організуваннітаких свят (недарма Україна нагородилаїї Орденом Княгині Ольги!), але і її поміч-никам, які старались вести програму нависокому професійному рівні!

Перша участь українців Румуніїв Міжнародному фестивалі«Рідний край» у Кишиневі

Ярослава-орися КолотИло,голова бухарестської філії Сур

Фото авторки(Закінчення на 6 cтop.)

Слід згадати, що на сцені виступалобагато представників влади, але іПосольства України у Молдові та ново-обраний представник української грома-ди у Респубіці Молдова Віталій Мруг, зяким я мала приємність познайомитись.

Як ми могли дізнатися із преси, у тра -вні цього року пройшов позачерговийКонгрес українців Молдови, де обранонове керівництво української громадипісля непоправної втрати Миколи Олій -ника, який довгий час представляв інте-реси українців у цій країні. Від України наконгрес прибув відомий нам ужеМихайло Ратушний, а від СУРу – заступ-ник голови яської філії Данієл Середин -чук. Був обраний одностайноголовою Віталій Мруг, людина,про яку всі тут відгукуються пози-тивно і вважають, що він заслуго-вує цієї високої і відповідальноїфункції. Взагалі, створилось умене враження, що тут українцімають дружні відносини міжсобою і взаємну повагу. Можна бивід них повчитись!

В кінці свята був організованийприйом, де ми мали нагоду по -спілкуватись і поділитись думками іздавніми кишиневськими друзями, але і зновими людьми, діячами культури і осві-ти українців Молдови.

З-поміж нових цікавих знайомих мушузгадати, крім пана В. Мруга, також і йогозаступницю, приємну співрозмовницюпані Маріяну Шмиленко, а із давнішихзнайомих я мала радість зустріти паніВалентину Морару, представницю Жіно -чої громади українок Республіки Молдо -ви та сімейство Катерини та ВіктораКожухарів, обидвоє доктори історії, яківіддавна діють у галузі укра-їнської нау ки. Вони дружньозустріли мене в аеропорту(пана Віктора, виявилось, що яаж 25 років не бачила!). ПаніВалентина також піклуваласямною першого ве чора післяприбуття. Скла даю їм низькийуклін і подяку та запевняю, щонаша співпраця тільки щопочинається!

Не можу закінчити цю стат-тю без того, щоб не поінфор-мувати коротко нашого чита-ча, хто такі українці Молдови і як вонироз в’язують свої проблеми ідентичності.Вважаю, що нам потрібно пі знати кращежиття українців діаспори, взагалі, щобмогли із ними поділитися досвідом, спів-працювати.

Українці становлять у Молдові, післяперепису населення 2004-го року, третю

за чисельністю лінгвістичну спільноту.Українців тут записалось 282.406 (а уПридністров’ї – 160 тисяч). У Молдові єпонад 300 населених пунктів, у якихукраїнське населення становить біль-шість. Основна маса українського насе-лення зосереджена в північних і східнихрегіонах Республіки.

У 35 навчальних закладах Республікиукраїнська мова й література вивчають-ся як навчальна дисципліна або як мованавчання. Українську мову вивчають упонад 30 навчальних закладах Прид -ністров'я. Хочу зазначити, що це данітрохи давніші і число шкіл, де вивчаєть-ся українська мова, могло зрости абоскоротитися між часом.

У Молдові видаються підручники зукраїнської мови й літератури. У серед-ніх навчальних закладах, де вивчаєтьсяукраїнська мова, введено курс «Історія,

культура й традиції українського наро-ду». У Міністерстві освіти РеспублікиМолдова діє Відділ навчання моваминаціональних меншин, що займаєтьсяпитаннями викладання українськоюмовою.

У Кишиневі функціонує Українськийкультурно-освітній центр, при якому від-

крито музей «Українці в культурі Мол -дови», також постійно (з 1999 року) дієнедільна школа, де діти вивчають укра-їнську мову й культуру, історію України.

З 1991 року в Кишиневі діє Бібліотекаукраїнської літератури ім. Лесі Українки.Вона володіє великим фондом літерату-ри українською й іншими мовами, значнучастину фонду становлять періодичнівидання з України. Бібліотека проводитькультурні заходи: зустрічі з цікавимилюдьми, вечори відзначення ювілейних іпам'ятних дат України, літературні вечо-ри, виставки.

У Республіці Молдова діють понад250 українських фольклорних колекти-вів, з яких 11 – зразкові. Традиційнимстало проведення в Молдові обрядів

новорічних свят, Днів слов'ян ськоїпи семності й культури, Етно куль -турного фестивалю, заходів з наго-ди Дня захисту дітей, Шев чен -ківських днів, Дня незалежностіУкраїни тощо.

Великий внесок у розвиток і зба-гачення культури Молдови робитьстворений Благодійний фондпрофесійних художників – українсь-ких народних майстрів «Rena ștere –Відродження» Ре спубліки Молдова.

Значною подією стало відкриття 12березня 2002 р.,у м. Бєльци пам'ятникаТарасу Шевченку.

При Інституті міжетнічних дослідженьАкадемії наук Молдови діє відділ історії,мови й культури українського населення.Він беруть також участь у розробці під-ручників з української мови й літератури.Кілька таких підручників я мала при-ємність отримати у подарунок від сімей-ства Кожухарів, які там працюють і цимзаймаються (особливо пані Катерина).

Компанія «Телерадіо-Мол дова», при-сутня і вона на Святі дітей,регулярно транслює на всютериторію Республіки теле- ірадіопередачі українською мо -вою. Щотижня виходить у ефіртелевізійна програма українсь-кою мовою «Світа нок» і радіо-журнал «Від роджен ня».

Союз українців Молдови«За повіт» – «Moștenire» видаєза гальнонаціональну газету«Рідне слово», а у м. Рибниця(Придністров'я) виходить укра-їнською мовою газета «Гомін».

Серед організацій і товариств україн-ців Молдови відзначається особливоАсоціація української молоді «Злагода».Слід підкреслити, що її голова ДмитрійЛекарцев був обраний минулого рокуочолити Форум молоді української діа-спори, що діє при СКУ. І це дуже пре-стижно!

Ukraînsykãc VISNÃK6

Перша участь українців Румуніїв Міжнародному фестивалі«Рідний край» у Кишиневі

(Продовження з 5 cтop.)

Протяго двох днів, 6-7 липня, у Суліні від-бувся п’ятий випуск «Фестивалю українсько-го рибальського борщу».

Днем перед фестивалем голова СУРуМикола Мирослав Петрецький, разом з пер-шим заступником Богданом Мойсеєм, гене-ральним секретарем Любою Гор ват,секретарем Терезою Шен дрою, адмі-ністратором Доріною Фартушнік таголовою Тульчан ської філії Дми тромЧерненком зробили робочий візит додвох сіл Дельти Дунаю, де живутьукраїнці – Караорману і Крішану.

Добратись до Караорману і Крі -шану можна тільки човнем або кате-ром, бо сухопутньої дороги туди нема.Нас повіз голова Тульчан ської філіїДми тро Чер ненко су рівським мотор-ним човном.

Перший заступник голови СУРуБогдан Мойсей уродженець цієї місце-вості, він провів дитинство у рідномуселі.

Запилюженою дорогою дійшли дошколи. Тут нас зустріли члени місце-вої організаціі СУРу, котрі розказалипро проблеми, з якими стикаються щодня.Ми дізнались, що до школи ходять тількисемеро дітей різного віку, від І-го до ІV-гокласів. Учителька викладає уроки окремоучням, залежно у яких класах вонинавчаються .

Село бідне, дороги неасфальтовані, кудиглянеш повно пилюки, мешканці жаліються,що у селі нема питної води, колодязі висох-ли, а представники держадміністрації нероблять нічого, щоб розв’язати людям ціпроблеми.

Примарія дала місцевій організаціі СУРубудинок, досить великий, але якому по -трібний серйозний ремонт.

Голова СУРу, депутат Румунського Пар -ламенту Микола Мирослав Петрецький зтерпеливістю вислухав всі скарги і сказав,що Союз українців Румунії буде старатися,щоб хоча б частково розв’язати їх проблеми.

Далі поїхали до Крішану. У будинку куль-тури зустрілись з членами організації СУРу,де обговорили багато проблем, у першучергу вивчання української мови. ГоловаСУРу підкреслив, що для українців головнезберігати свою культуру, мову і традиції, требарозвивати і передавати їх дітям та внукам.

Також ми зустрілися з священиком села,отцем Флоріаном Думітреску, котрий стара-ється збудувати церкву. Будову церкви лишепочато, потрібно ще багато грошей. Голова

СУРу сказав, що СУР проаналізує станфінансування церков, і, якщо є законні мож-ливості, то допоможе у цій справі.

Як в організаціi Караорману, так і в орга-нізації Крішану є багато проблем. Найголов -ніша це вивчання української мови.

Наступного дня поїхали до Суліни кате-ром. Дорога по каналу Суліна була при-ємною, біля двох годин ми милувалися пей-зажем Дельти Дунаю.

Як і кожного разу, у день фестивалюкоманди, які беруть участь у конкурсі, поча-ли підготовку до змагання.

Голова по вітової організації Дмитро Чер -ненко відкрив фестиваль вітальним словомдля гостей та всіх учасників фестивалю.

На фестиваль прибули члени РадиСоюзу Українців Румунії на чолі з головоюМиколою Мирославом Петрецьким, першимзаступником голови Богданом Мойсеєм,заступниками голови Іваном Гербілем таМихайлом Трайстою, генеральним секрета-рем Любою Горват, секретарем ТерезоюШендрою, скрабником СУРу Василем Бучу -тою, адмінстраторкою СУРу Доріною Фар -тушнік, Алексою Боутом, головою Моло -діжної організації СУРу, Іриною Мой сей,головним редактором журналу «Наш го -лос», редактором газети «Вільне слово»Романом Петрашуком та багато жителів зоколиць.

До нашої події загостила офіційна урядо-ва делегація на чолі з прем’єр-міністромРумунії Віорікою Денчіле. Прем’єр-міністрзустрілась з членами проводу СУРу, яких

вона привітала, а також відвідала стендикоманд, котрі брали участь у конкурсі, демала нагоду познайомитись з кулінарнимитрадиціями українців Дельти.

Під час готування борщу на сцену, влаш-товану на площі змагання, вийшли арти-

стичні групи: «Перша зоря» з Суліни,«Біла ружа» з Леті, «Біла маковка» зКілії Веке та «Рибалка» із Крішану, яківиконали українські пісні.

Почесними гостями події з Укра їнибули заслужений діяч ми стецтв України,педагог, професор вокалу, тенор Ми -кола Сікора, котрий мав нагоду заспіва-ти прем’єр-міністру по-українськи «Намногая літа», його дружина Олена Суса -ренко та співак Юрій Кобзаренко. Вонизачарували присутніх українськими піс-нями.

Всі конкуренти заготовили необ хідніпродукти для борщу. Як знаємо, длярибного борщу головний продукт цесвіжа риба різного виду.

У змаганні брали участь господині зКара орману, Крішану, Кілії Веке, Леті,Мурігйолу, Пардіни, Тульчі, Теліци, Чуку -

рови, Фентина Маре та Суліни.Кожна команда старалась якнайкраще

підготувати фестивний стіл для презентації. Борщ готовий. Далі необхідне формуван-

ня жюрі. І так, голова Повітової філії ДмитроЧерненко запросив Миколу Сікору, ЮріяКобзаренка, Івана Гербіля та МихайлаТрайсту приєднатись до жюрі.

Почалась дегустація борщу. Кожен борщмав особливий смак, господині мали свійсекрет, щоб борщ був найсмачнішим.

Членам жюрі було досить важко погоди-тись, котрий із борщів найсмачніший.

Порадившись, вони вирішили, що всікоманди заслужили перше місце.

Бо всі команди старались і напрацюва-лись, щоб подія відбулась у якнайкращихумовах.

«Фестиваль українського рибальськогоборщу» у Суліні дає змогу українцям ДельтиДунаю зберігати українські традиції і показа-ти всім культуру української меншини», –заявив голова СУРу Микола МирославПетрецький Агенству Аджерпрес.

Організаторами фестивалю були Союзукраїнців Румунії та Тульчанська повітоваорганізація СУРу, якою керує ДмитроЧерненко.

тереза ШеНдроюФото авторки


П’ятий випуск «Фестивалю українського рибальського борщу»


Повіяв буйний вітер, заспівав,Я ще не все, не все тобі сказав.Поклич мене – я по тонкім льодуДо тебе знов дорогу віднайду.

Приспів:

То не весна - не вір струмкам, кохана,Бо теплий вітер в січні, то омана –Ще будуть заметілі, ще будуть сніговії,Не вір вітрам, бо квіти їм не вірять.Прийде весна і всюди крига скресне,Не вір вітрам, не вір словам облесним.І буде наша зустріч за зимою,Ще буду я з тобою, ти – зі мною.

(Слова Степана Пушика, музикаВолодимира Івасюка, виконання НазаріяЯремчука; у 80-их роках пісня була забо-ронена...)

За проектом Негостинської організаціїСоюзу Українців Румунії, зокрема головиВалентина Леонте, за підтримкоюповітового проводу Сучавської філії,зокрема голови Іллі Савчука та зафінансовою підтримкою СУРу, в Него -стині-Сереті успішно пройшов, ось, ужетретій випуск Міжнарод ного фестива-лю української пісні ім. Наза ріяЯремчука. Якщо взяти до уваги таємнийсенс пророчої цифри «три», то напевноможна сказати, що даний третій випуск єнезаперечним підтвердженням добрезадуманого проекту, котрий відповіввповні особливому таланту і любовіукраїнців-буковинців, і не тільки, вжива-ти в житті-бутті рідну пісню, але й підт-вердженням чогось нового, що вже суге-рує/забезпечує неперервне примножен-ня подальших випусків. Це я спостерігтоді, коли привітав вельмипочесногогостя фестивалю, заслужену артисткуУкраїни пані Ірину Стиць, і, побачившиїї у супроводі п’яти підлітків, запитав:

– Пані Ірино, минулого року при-знались перед публікою, що Витричі щаслива, бо Всевишній обла-городив Вас талантом виконуватичудово українську пісню, що у Васдвоє прекрасних діточок та щоберете участь у цьому фестивалі.Як пояснюєте чудо-диво п’яти діто-чок?

Пані Ірина усміхнулась та охоче відпо-віла:

– Пане Євсебію, в мене є намір доп’яти, але оці підлітки це мої солі-сти-вихованці вокальних студійЧерні вецького Національного Уні -верситету ім. Юрія Федьковича, цесправжні таланти, це грядуще поко-ління, яке забезпечує невмиручість

нашої української пісні, це чернівчаниСофія Гончарюк, Тетяна Куцик,Тетяна Мельникова та киянин ІгорДанилейко, який голосом і стилемнаслідує творчість Назарія Ярем -чука.

Я впевнений, що жест пані Іринизалучувати молодих виконавців, дітей іпідлітків, до таких заходів був уважносприйнятий нашими проводами, головнонаставниками артистичних колективів, ів наступних випусках ми побачимоподібних виконавців і в складі нашихгуртків.

*Пригадаю нашим читачам, що на

сцені культурних установ міста Серету

та села Негостини концертували, окрімНазарія Яремчука, й інші престижні відо-мі артисти української пісні, як дует«Писанка» - Оксана Савчук та ІванКавацюк –, Лілія Сандулеса, Іван Дерда,Ольга Добрянська, представники музич -ного відділу Чернівецького Національ -ного Університету, але таємна духовнаампрента Назарія Яремчука залиши-лась таємницею. Вона не погодиласьвідійти у далекий світ разом з її вокаль-ним втіленням та повертається до насциклічно і у формі фестивалів, при-свячених йому.

А хто він, Назарій Яремчук? Це той,чиє ім’я означає «присвячений Бого -ві», це той, котрий співав таких пісень,«які западають в душу, в пам’ятьсерця, несуть гарні думки, зачаро-вують красою мелодій», це той, що«вчив» піснями «пам’ятати священ-ні речі – навіщо живеш, звідки тиродом, до чого прагнеш, що скажешлюдям, з якого колодязя п’єш живуводу». Він ще той, що «так співав,що мав у горлі мозолі, що криламиставав йому голос» (Андрій Деми -денко) і ще той, що «встиг ста тиживою легендою вітчизнянної е -стради», з котрим облетіли світ нашіукраїнські пісні – «Червона рута», «Во -дограй», «Смерекова хата», «Сто -жари», «Гай, зелений гай», «Родина»,«Я піду у далекі гори», «Пісня будепоміж нас», «Писанка», Гей, ви, коза-ченьки», «Я ще не все тобі сказав».Назарій Яремчук ще той, що під часАфганської війни виступав перед солда-тами, а 1986-го року після Чорнобиль -ської катастрофи тричі виступав передліквідаторами аварії.

Але його слова – «Мене турбуєодне: що буде з нашим пісеннимсадом завтра?» – є саме та воскре-саюча духовна ампрента, залишена нимтам, де він виступав. Мабуть, пані ІринаСтиць знає це запитання і принеслатретьому випуску фестивалю ім. НазаріяЯремчука наймудрішу відповідь: п’ятьпаростків для для збагачення українсь-кого пісенного саду.

*Вітальні слова промовили голова

Сучав ської повітової філії СУРу ІлляСавчук, голова Яської повітової філіїСУРу Віктор Григорчук та народнийдепутат Заставниць кого району, Україна,Максим Бурбак. Кожен підкреслив плід-ну роль, яку відіграють такі фестивалі узатриманні та збагаченні культурних від-

Євсебій ФрасинюкФото автора

(Пpoдoвження на 11 cтop.)

У Сучавщині – третій випуск Міжнародного фестивалю української пісні


носин між двома країнами, у збагаченнірепертуарів та обміну досвідом у духов-ному просуванні обох народів. В Україніситуація складна з багатьох точок зору,сказав останній, але культурна емуляціяпідтримує оптимістчний дух народу, під-кріплює надію на краще.

*Першими виступили на сцені куль -

турного дому м. Серету ансамбль «Чер -вона калина» з села Негостини, настав-ник Юліян Кідеша. Танці, виконанівправними артистами-аматорами цьогоколективу, продемонстрували не тількидинамічні здібності кожного зокрема, алей чаруючу красоту тілесного мовленняяк індивідуально, так і колективно, за щопубліка нагородила їх гучними оплеска-ми. Удосконалені рухи танцюристів-хлопців часто сягали рівня впевненоїакробатики, що надає цьому колективуокремої специфічності.

На жаль, через стан здоров’я дириген-та і професора Миколи Майданюка невиступив на сцені фестивалю і відомийвокальний колектив цього ансамблю,який плекає глибоке джерело місцевоїукраїнської пісні.

Другими виступали гості з України –народний фольклорно-етнографічнийко лектив «Кумоньки» ансамблю «Центру Дозвілля» села Веренчанка Застав -ницького району, керівник паніМарія Василівна Костик.Пле кають вони місцеві скарбиукраїнської культури, праді-дівські народні традиції, звичаїта обряди, але визначилисьнародними побутово-жартів-ливими піснями, підняли на -стрій глядачів/слухачів таотримали щирі оплески.

В залі я запримітв з самогопочатку присутність двох моїхблизький друзів, визначнихнегостинців, Михайла Воло щука таВіктора Серединчука. Пер ший, цевідомий українцям поет, художник, музи-ка і диригент колишнього славного діво -чого вокального колективу «Него стин -ські квіти», а другий – викладач мате-матики і палкий прихильник українськоїкультури. Коли стали виходити на сценувиконавці нинішнього славного вокаль-ного колективу «Негостин ські голоси»під наставництвом талановитого май-стра танцю, гітари та пісні ПетраШоймана, у куточку очей Ми хайлаВолощука, на мить, я спостеріг відблисксолодкої ностальгії.

Самий склад цього самодіяльногогуртка говорить про те, як вміють него-стинці дарувати-передавати рідну піснюз покоління в покоління. Стиль традицій-

ний, з відчутним забарвленням українсь-кої романтики, але запримічуються і тен-денції інтерпретаційного оновлення, те,що публіка сприймає до душі і віддячуєоплесками.

Серетський ансамбль «Коломийка»представив танцювальний та вокальнийколективи – керівник відомий викладачмузики Зірка Янош, член винятково

талановитої сім’ї. Батько був відомимвикладачем музики, майстром скрипа-лем, невтомним культурним діячем. Маві двох синів: Валентин Янош – директорстудентського дому культури в Сучаві,інструментист, а Олександр-Саша –диригент симфонічного оркестру уШвейцарії. Виконала «Коломийка» яктанці, так і пісні, досконало, з упевнені-стю, їхні духовні хвилі відгукуються вдуші публіки, викликаючи радість талюбов до рідного. Щирими оплескамиприсутні в залі оправдили їхні старання.

Приємним сюрпризом фестивалюстала присутність та виступ на сцені гос-тей-українців з сусідньої Мараморо -щини, де предківські традиції, звичаї таобряди є складовими їхнього життя-буття. Представив цей чудовий мальов-

ничий край вокальний колектив пре -красних юнок «Надія» під керівництвомталановитої викладачки Адріяни Ри -кало.

Прекрасний народний стрій, від по -стільців до віночків, наче розповідає пронародне мистецтво, удосконалене допрегарного, а вишиванки наче зібраливсі квіти з марамороських полонин.Чудово виконані дічатами гуцульськіпісні пригадали любов, з якою виконувавїх і Назарій Яремчук. Публіка подарува-ла цьому колективу гарячі оплески.

Жвавими оплесками зустріла публікасолістів-вихованців Чернівецького уні-верситету. Виконали вони з неабиякимталантом пісні з невичерпного резервуа-ру української естрадної музики, а пісня«Родина», виконана у тембрі доситьподібному до Назарія Яремчука, простосхвилювала весь зал, а наполегливедомагання глядачів-слухачів викликалоповторне і спільне виконання улюблено-го «гімну єднання».

Виступи артистичних гуртків заверши-ли гості з України: вокальний колектив«Сяй во», керівник пані Надія Забо лот -нюк, та вокальний ансамбль будинкукультури с. Мигово, «Заграва», керівникпані Галина Москалюк, в складі якогояскраво виступила солістка районногобудинку культури м. Вижниці Ольга

Дроняк, котру публіка сприй-няла яко духовним представ-ником рідної околиці НазаріяЯремчука, та соло на скрипці– Анна Вата манюк.

Окрім прекрасних пісеньта чудового виконання, публі-ка фестивалю, і не тільки,отримала, по-перше, духов-ну на солоду, а по-друге, цінніорієнтири поступу українсь-кої естрадної та народноїмузики.

Завершила концерт Фести валюукраїнської пісні ім. Назарія Яремчуказаслужена артистка України, почеснийгість фестивалю, щирий друг українцівРумунії і непевно всього світу, пані ІринаСтиць. З самого початку вона обняласвоїм співом весь зал, привітала особи-сто майже всіх, просто полонила чудови-ми нашими українськими піснями публі-ку, яка не переставала віддячуватисьоваціями та оплесками. В кінці розповілапро свої артистичні початки, в котрихдоля вислала назустріч На зарія Ярем -чука, який прорік їй висоти у мистецтвімузики.

Таємна духовна ампрента НазаріяЯремчука спрацювала, і, здається, пра-цює і подальше на збагачення та благобожественного саду української пісні...

ім. НАЗАРІЯ ЯРЕМЧУКА. Негостина-Серет, 30 червня 2019


Багато років тому у громаді дарманешти, Сучавський повіт,а саме від 1962 року, існувало тріо музикантів.

Назва цього тріо була «дзюнь, пан та Іван». ось їх імена:юрій опарюк (дзюнь), дмитро Шведуняк та Іван Чев’юк.

Вони грали на весіллях, на танцях з нагоди храмів, на заба-вах молоді, на колядниках, на Новий рік і на всіляких набутках.

грали не тільки у дарманештах, але і в інших селах.довгі роки грали тільки троє, а згодом до них «причепили-

ся» й інші. так було до 1991 року, коли я став директором домукультури. тоді з паном дмитром Шведуняком ми заснувалиансамбль «Барвінок». про це у наступнім матеріалі.

Нагадаю, що дзюньпомер 1993 року, а Іван2010 року.

а тут буде бесіда провнука дзюня, а самепро Вледуца Барбіра.

Вледуц Барбір з ма -рицеї, він тільки щозакінчив національнийколедж «Спіру га рет»,клас математики-інфор-матики.

Він з малих класівграє на скрипці.

Коли підріс, пан про-фесор петро Шой манвзяв його під своє«крило» і почав братина різні культурні події.

Нагадаю кілька: «дніміста Бістріца», «Свято

української сорочки», тарнамаре – Сату маре, фестивальзвичаїв – орадя, «Свято умоїм селі» – Балківці, фести-валь у селі Стража, фести-валь ім. Назарія Ярем чука.

окрім участі у культурнихподіях у мари цеї та Кали -нештах енаке, виступав уСереті, у Сучаві, у мілішівцяхта ра дівцях.

В останній час він виступаєз гуртком «люди», це тріовикладачів – петро Шой ман,петро Ілінкей та ВледуцБарбір. маю пропозицію, абиСур допоміг йому придбатинову скрипку та українськийкостюм.

Це був би добрий приклад і для інших.микола КурИлюК

Фото автора

перШІ КроКИ до пІСеННо-театральНої дІЯльНоСтІ

В НегоСтИНІ

Святкує їх село, як родина,У променях спогадів бачить їх слід.Вони ж бо любили свою Негостину,До слави піднесли увесь її рід.

Були ті часи не легкі і не милі,Не капало з неба бажане добро.Жилося немовби у темнім тунелі,При лампах світилось у ночах село.

Але негостинські дівчата не тліли,І хлопці не падали в розпач важку.Вони до культури всім серцем летіли,Щоб вивчити пісню чи п’єсу нову.

Бо пан Петращук уперш в Негостині Створив славний хор для вкраїнців своїх, А потім пан Янош, немов би святиню, Продовжив цю справу на радість усіх.

В культурному домі артисти збирались, Хоч був він старий, як бабусина піч. Тут п’єси класичні молодь пізнала, Тлумачили п’єси Куява й Аріч.

«Наталку Полтавку» зіграли на сцені, Втілили Одарку, а також Петра.Усі негостинці раділи веселі,Бо п’єси їх вчили краси і добра.

Beceлість і жарти, і радість буяли, Дівчата і хлопці співали пісні.І пісня нераз їх до шлюбу водила,А також і п’єси в чарівному сні.

Протік час рікою в несонячні далі,За обрій, де тиші немає кінця, Туди пішли сяять, як злотні медалі, Хористи й актори – окраса села.

Але на їх місці, повита красою,З’явилась на сцені вже зміна нова.І тут зацвіли «Негостинськії квіти»,І знов залунали пісенні слова.

У Києві співали, столиці України, Прославили там своє рідне село, І там почувались, як в любій родині, Бо їх огортали любов і тепло.

У радості світлій, в село Негостину Де молодь вся прагне лиш добрих наук, Прийшов, наче промінь, є тут він і нині, Професор-музика – наш друг Майданюк.

І струни чарівно в той час забриніли Усіх мандолін для людської душі,Дівчата на них по-українськи заграли,І грають-співають і вам, і мені.

Як гарно і любо, що вся Негостина На струнах цих срібних у співі живе.Тому наша пісня, як в раю рослина,В селі моїм світлім ніколи не вмре.

михайло ВолощуК

Вельмишановний Пане редактор Михайле МихайлюкВисилаю Вам вірш «Перші кроки до пісенно-театральної діяльності» в

Негостині. Якби Ви надрукували цей вірш в «Українському віснику», це була бвелика радість для читачів з нашого села. Вони пригадали б собі таких славнихкультурних активістів як Ол. Петращук, Валеріан Янош, Дм. Куява, МиколаМайданюк. Перші три вже далеко від нас...

з пошаною михайло Волощук

«дзюнь, пан та Іван»


х х х

Трафунки, про які пишу вже багатороків, мають потрійне джерело: трафун-ки пережиті, головно в дитинстві та юно-сті; трафунки почуті; трафунки вичитані.

Цікава та річ, що найцупкіше три-маються моєї пам’яті трафунки пережи-ті, а потім почуті, особливо від мого дідаҐеорґія Бойчука, який був майстернимоповідачем. Його оповідки черпалисянайперше з так званої «народної міфо-логії», в них перепліталося реальне зфантастичним – про нечисту силу,ворожбитство, привиди, різні диковинки,якими заворожено заслуховувалися ми,діти. Натомість мій тато розповідав стра-хітливі трафунки з свого австрійськоговояцтва і фронтів, на яких він воював зацісаря, а також старовіцькі трафунки зсільського життя давніших часів.

Немало трафунків, пережитих і почу-тих, увійшли до моїх книжок /див. «Кри -ниця під каменем»/, чи були надрукованів «Українському віснику» і «На шому го -лосі». Одні з них навіть стали новелами.

Останнім часом я почав «полювати»на трафунки-цікавинки у прочитанихкнигах чи рукописах, які підготовляю додруку. Вони часто стають приводом дороздумів, чи можуть послужити длянаписання власних творів. Та хочу віри-ти, що мої трафунки всілякого гатункуцікаві і повчальні, тому пишу їх. Інакшетримав би їх у закамарках пам’яті.

«прИтЧа» про ШлЯхетНІСть

Незважаючи на всілякі несподіваніперешкоди, пробуємо видати моногра-фію про село Негостину, написану бага-то років тому славним сином цього села– Іваном Абрам’юком. Та я оптиміст ісподіваюся, що вона побачить світ щенинішнього року.

Читаю рукопис монографії і доходжудо розділу про структуру населенняНегостини. І тут натрапляю на рядки, якімене просто вразили шляхетністю авто-ра. Говорячи про дитяче населенняНегостини, Іван Абрам’юк подає числопозашлюбних дітей. Та він не називає їхні байстрюками, ні безбатченками, нінезаконними, ні навіть позашлюбними, ашляхетним, делікатним виразом –«діти нешлюбного ложа».

А міг обійтися автор сухою статисти-кою, чи кинути докірливий натяк па«аморальність» у рідному селі. Та ІванАбрам’юк не дозволив собі жодної дога-ни до матерів, що дали життя тим дітямпоза «шлюбним ложем». З цього можна

зробити висновок, що материнство дляавтора монографії святе, в дусі Шев -ченка – «На тебе, мати, уповаю». Відтаких людей минулих поколінь українсь-кої інтелігенції чернівецького вишколу єнам чого навчитися.

загадКа длЯ тата

У студентські роки, а то й опісля, умене /не повірите!/ було густе й буйневолосся, а що я його рідко підстригав, товолосся спадало на потилицю і чолоцілою гривою. Воно ще дужче відроста-ло під час довгих літніх студентськихканікул /а згодом відпусток/, коли я зов-сім обминав ножиці «стригуна».

Я був молодий і зовсім не журивсятим, навіть потайки хизувався своєю гри-вою, коли бачив лисих, які світилисяголим черепом. Та під час однієї з відпу-сток /тоді я вже працював у газеті«Новий вік»/, які через брак грошей япроводив у рідному Сереті, та аби немарнувати часу, допомагав татові умулярці, порався на господарці, як кож-ний ґаздівський син, тато звертається домене:

«А скажи мені, там, у Букурештах,така ноша, шо ти не стрижеш свій чу -пер? Бо на голові у тебе ціла копиця!Давно вже хочу тебе запитати...»

Я запевнив старого батька, що неберуся за ніякою ношею-модою, а про-сто мені ліньки піти й постригтися.

Тато недовірливо похитав головою, ая далі ходив собі нестриженим.

НеСтрИжеНа голоВаІ КомеНдаНт мІлІЦІї

Тоді, коли бравурно ходив я нестри-женим і хизувався своєю кучмою волос-ся, у Сереті «владарював» комендантміліції у чині старшого лейтенанта. Всійого боялися, бо лихий був і вредний,всюди бачив «непорядки», до всього чіп-лявся, штрафував людей за найменшупровину.

Заходжу одного дня до міської книгар-ні, де продавцем був негостинецьБучевський, чоловік порядний і доброїпам’яті. Тоді у серетській книгарні щеможна було купити українські книжки,головно твори класиків.

Стою біля полиці і гортаю книги, мір-куючи яку би купити, бо грошей у кишеніне густо, аж тут заходить до книгарнікомендант міліції. Крім мене, у книгарні –нікого. Не звертаю на нього уваги, роблюсвоє. Та комендант несподівоно підхо-дить до мене, владним голосом питаєхто і звідки, вимагає показати паспорт.Знаючи його натуру, стримано відпові-

даю, подаю паспорт. Повер таючи меніпаспорт, комендант різким тоном запи-тує, чому я не стрижений і, не чекаючивідповіді, каже, що в його Сереті ніхтоне сміє ходити нестриженим, як бродяга,і що мене буде розкритиковано по місце-вому радіомовленню – хай люди знають,що він не допускає ніяких непорядків інегативних прикладів для молоді міста.В моїм Сереті – повторює з притиском.

І «власник міста», вважаючи, мабуть,що загнав мене в кут, зневажливо мах-нув рукою і звернувся до продавцяБучевського, мовляв, він хотів би прочи-тати якийсь пригодницький роман – чимає він такі книги?

Пан Бучевський, вибачаючись, каже,що таких книг не має.

Комендант, не вірить, хоче перекона-тися на власні очі, тому підходить дополиці і починає тикати пальцем в томикласиків світової літератури: А оцейБеумархаїс, а оцей Волтаїре про щопишуть? – себто Бомарше і Вольтер.

Не можу стриматись і ввічливо, алеіронічно, раджу товаришу коменданту,щоб замість чіплятися людей, міг би

навчитися правильно читати імена пись-менників, а не осоромлювати мундирофіцера, якому партія і держава доручи-ли високу відповідальність і, до речі,місто Серет не йому належить, а вінналежить місту.

Такого зухвальства з мого боку він неочікував, був готовий знову накинутисяна мене, але до книгарні хтось зайшов ітовариш комендант міліції обпалившимене грізним поглядом, вийшов безслова.

михайло мИхайлюК

v ТРАФУНКИ v ТРАФУНКИv ТРАФУНКИ v ТРАФУНКИ v ТРАФУНКИ


«Сім’я, що в житті є важливіше?Тепло рідних і ніжних рук...Немає в світі ближчих і добріших,Тут все прибагать і без мук!»

8 червня в місті Сігету Мармацієй відбу-лася подія, приурочена до «Міжнародногодня сім’ї», організована ОЖУР, в якій бралиучасть українські сім’ї і сімейні представниці,жінки, на плечах яких стоїть вся родина.

Це свято було організоване головоюОЖУР, пані Ледією Співалюк, за підтримкоюголови повітової філії СУР, пана Миро славаПетрецького.

З цієї нагоди подаю слово і привітанняпані Співалюк:

Шановний пане депутат,Шановний пане голово,Шановні пані та панове!

Вітаю всіх з Міжнародним днем сім’ї. Нашсимпозіум має таке гасло: «Щаслива родина– тато, мама, дитина».

У світі 15 травня відзначають Міжнарод -ний день сім’ї. День встановлений Гене -ральною Асамблеєю ООН у 1993 р. і покли-каний привернути увагу світового співтова-риства до проблем сім’ї, до підвищення роліродини у суспільстві, підкреслити важли-вість повних сімей, спонукати людей до уси-новлення, створення будинків сімейноготипу, звернути увагу на відповідальність уродинах.

Родина, як зазначає ООН, продовжуєзалишатися центром суспільного життя,забезпечуючи благополуччя всіх її членів,починаючи з навчання дітей і закінчившитурботою про їхні сім’ї.

Сім’я – основний елемент суспільства,завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава,зростає добробут народу.

З сім’ї починається життя людини, тут від-

бувається формування її як громадянина.Вона – джерело любові, поваги, солідарно-сті та прихильності.

Сім’я – найбільше щастя, яке людинаможе створити сама.

В цей день відбуваються різноманітнізаходи, симпозіуми, конференції, програми.

ОЖУР у своїм плані заходів передбачилана місяць травень захід, присвячений Між -народному дню сім’ї.

Місяця травня, 12 числа, відзначався іДень матері.

З цієї нагоди я хочу побажати всі сім’ям(старшим і молодим) взаємопорозуміння,щастя, нехай сім’я завжди буде міцна скеля– захист від негараздів. Нехай дитячий сміхлунає всюди, нехай всі сім’ї зігріває теплолюбові, довгих років прожити разом.

Хай Бог благословить всі українські сім’ї,а чоловіки хай будуть опорою та відрадоюдля близьких та рідних.

«Завжди будьте разом, любов бережіть,Образи і сварки подалі женіть,Хай про вас повідають слова:Яка гарна ця ваша сім’я!»

Ярослава ШтелЯК,кореспондент

з праВоБережНоїмараморощИНИ

НА ЗАКАРПАТТІ ВІДКРиТОТУРиСТиЧНий МАРШРУТ

«ШлЯх пИНтІ»

Днями туристичні шляхи Закарпаття(Україна) стали на 10 кілометрів довшими.Урочисто відкрито новий пішохідний тури-стичний маршрут «Шлях Пинті», який офі-ційно зареєстрували ще в 2014 році, потімретельно готували, а минулоріч – презенту-вали. Маршрут передбачає похід наймаль-овничішими місцями від села Новоселицяна Виноградівщині до села Велятино наХустщині. Маршрут проходитиме ґрунтовою(лісовою) дорогою по історичним місцямпов’язаним з опришком Григором Пинтею,тобто туристів спрямують шляхами укра-їнського Робіна Гуда. Мандруючи ним, гостікраю довідаються про життя народногогероя та його шляхетні і не дуже вчинки. Щоможе бути кращим, ніж відчути себе справж-нім опришком, поринути в легенду про слав-ні пригоди Пинті Велета, прогулятись місця-ми, де він жив та піднятись на вершину гориКобила, пострілом із якої, за легендою, цейбогатир зруйнував Хустський замок.

Легендарний карпатський опришок, гай-дук Григoр Пинтя – це унікальна танеординарна постать. НародивсяГригір в румунському селі Мегоаж,25.02.1670 року, в сім’ї шляхтича. Щезамолоду виступив проти австрій-ського панування, фактично дляселян став місцевим «Робін Гудом».Зазнав численних переслідувань відвлади. При хисток знайшов собі натериторії Закарпаття, в селіНовоселиця, що на Виноградівщині.Там є місцина, яку називають

Пинтьова яма, де і зараз можнапобачити сліди перебування оприш-ка (однією з його криївок була пече-ра в лісах поблизу Новоселиці).Судилось йому прожити лиш 33роки. 14.08.1703 року, під час атакина Бая-Маре (Румунія), капітанПинтя Хоробрий був застреленийбіля вежі «М’ясників». Але слава пройого подвиги та людська шана, досіживі, і пам’ять про нього не загинула.Його діяння прославлені в закар-патських піснях та оповідках, в якихйого іменують «наш рідний опришокПинтя». А в Румунії він взагалі єнаціональним героєм.

Історико-етнографічний маршрут «ШляхПинті: від України до Румунії», розробленийспеціалістом сектору туризму та транскор-донного співробітництва Виноградівськоїрайдержадміністрації Горнецкі ВалентиноюВасилівною. Історико-етнографічний марш-рут «Шлях Пинті» промарковано згідно здержавними стандартами, зокрема уздовжмандрівного шляху з України до Румуніїоблаштовані зони відпочинку та місця длянаметів, поставлені інформуючі написи, вка-зівники на прямку тощо. Протяжність марш-руту 10,2 км, перепад висот 450 м, трива-лість маршруту 5-6 год.

Впровадження даного маршруту збіль-шить кількість туристів, покращить логістику

переміщення туристичних потоків міжВиноградів щиною та Хустщиною, сприятимеформуванню унікального туристичного про-дукту та відродженню локальних традицій,звичаїв та фестивалів. Маршрут матиме івигідне практичне значення, адже об’єднаєдва регіони Закарпаття. Презентованийтуристичний маршрут – це результат діяль-ності сусідніх регіонів України та Румунії.Втім на Закарпатті проходить лише біля 10кілометрів «Шляху Пинті», тоді як загальнайого протяжність – 200 кілометрів. Томузараз фахівці двох країн домовляються пропродовження маршруту та надання йомуміжнародного (транскордонного) статусу.

Ярослав одоВІЧуК спеціальнодля часопису «український вісник»

Історична довідка. Пинтя Хоробрий(рум. Pintea Viteazul, справжнє ім'я ГригореПинтя – рум. Grigore Pintea; 25 лютого 1670,с. Мегоажа (рум. Măgoaja), повіт Клуж,Семигород – 14 серпня 1703, Бая-Маре,Мармарощина, Румунія) – ватажок загонуопришків (гайдуків), румунського походжен-ня. Учасник повстання куруців. Оспіваний урумунському й українському (закарпатсько-му) фольклорі.

сВіт Відзначає день сіМ’ї


Михайло МиХАйЛЮК

ОДиН БУДЗ, ДВА БУДЗи...(трафунок)

тіньо і тіниха запросили Ілашка не до літньої кухні, в якійвони варили і спали, а до великої хати, мов гостя веледного ідорогого, бо ж він не якась сільська «латка», а писар упримарії. ходить від хати до хати з великою грубою «книж кою»під пахвою, в якій точні сінько, як у «ґрундбуху» (земель нийрегістр), запи сано все: скільки чоловік має фалеч чи пражинполя, скільки худоби і які від того «ма єтку» має «коти»1 збіжжявіддати до «стату»2.

Штука в тому, щоби якось задобрити Ілашка, аби своїмтінтовим олуфком3 записав меншезасіяної озимини, від чого і «коти»меншали.

розкривши «книжку», Ілашко спів -чут ливо зітхає, чухає потилицю і каже:«Вуйку, цего року ви мусите засіяти двіфальчі пшениці і півфальчі жита…» агосподар сплесне руками і забід -кається: «Бійтеся бога, пане Ілашку, таяка там пшениця вродиться на ґли -меях? Не доста того, що кінь ледвеноги волочить і ніхто не хоче зі мновспрєгатиси?»

головне не дати Ілашкові наслинитиолуфка і записати тих двох фалеч у«книжку», бо тоді все пропало...

тому, покректуючи, немовби в по -переку боліло, господар нахиля ється ідістає з-під стола пляшку, затканукукурудзяним качаном, а тіниха кладена стіл порції – перед чоловіком маленьку весільну, а передІлашком пузату «бочечку», яку тільки панотцеві підносять,коли той перед різдвом ходить з свяченою водою. тіньовиймає качан, приню хується до горла пляшки, зажмурюєтьсявід запаху самогонки, потім наливає «бочечку» по вінцяІлашкові, а собі неповну весільну порційку.

– тривайте, пане Ілашку (аби тебе шляк трафив!), абистеніколи не дожили до того, до чого дожив я. хоть бери торбу наплечі – і в старці! пийте, не бануйте , як не мож, то не мож! І вимусите свій хліб пантрувати! – приказує старий тіньо, пан -труючи за тим, як Ілашко питиме: вихилить від разу ту «боче -чку» самогонки-первака, чи тільки пригубить і скри виться. Яквип’є відразу, то на добре, а як лиш губи намочить – то на біду.посли нить олуфко і фертіґь!

На щастя, Ілашко не комизиться – горівка забулькотіла вгорлі, він смачно облизався, і вже вертів у пальцях порожньою«бочеч кою».

«ага, попався на гачок, тепер ти мій», – злов тішав у думцістарий тіньо, а сам улесливо до Ілашка:

– може, ще одну, до пари, пане писар? Бо такого чоловіка, якви, треба пошукати, світом походити! люди за ваше здоровлясвічки запалюють у церкві, – з уст старого мед точився.

– задурно фалите мене, вуйку, як циган свого коня наярмарку, я мушу писати все так, як воно є і має бути! – набун -дючився Ілашко, постукуючи олу фком об стіл. – Бо я не засвоїм розумом це роблю. порєдок мусить бути.

– хіба я не знаю? порєдок, як у воську! – під такнув тіньо і

під сунув Ілашкові повну «бочечку». – тривайте і не бануйте, –улесливо заглянув писарю в очі.

Якщо від першої «бочечки» Ілашко відчув теплий клубок ушлун ку і легкий хміль у голові, то від другої, випитої так женео бачно лакомно, йому замлоїло-засосало під грудьми ізатуманило очі. пригадав, що зранку похапцем з’їв тількиокраєць хліба з кількома ложками кисляку, а тепер вже близькополудне. хіба таку моцну горівку п’ють без закуски? передочима Ілашка мелькнули будзи, які сушилися на платві підстодолою тіньового обійстя. а тих будзів п’ятнад цять-двадцять, як гарбузиків на городі, – заздрісно прикинув у думціІлашко, коли зайшов у подвір’я за високим глухим парканом.

«може здогадається старий скупіндрик хоч би гріночку тогобудза подати на стіл, чи пару яєць спражити, бо курей повназагорода», – понадіявся Ілашко. та да ремно чекав, абигосподар гукнув жінці принести якусь закуску.

Натомість старий тіньо, переко нав шись,що пан писар геть розм’як від горівки, сховавпляшку під стіл, усівся напроти і вкрадливимголосом запитав:

– Ну шо, будемо писати, пане Ілашку?писар, якому ще треба було до вечора

цілий кут обійти, а перед тим забігти додомуі щось переку сити, бо інакше від голоду з нігзвалиться, взяв олуфко і схилився над«книжкою», шукаючи в ній ім’я господаря:

– отже, дві фальчі пшениці, півфальчіжита... – і почав слинити олуфко.

тут тіньо притримав Ілашкову руку і до -кірливо мовив:

– пане писарю, хіба така в нас бесідабула? таж ми порозумілися ще до горівки:фальча пшениці і сорок пражин жита. Богмені свідок! Вибачєйте, може, то від горівкивам призабулоси. І як то я не докмітився – дотакого первака треба було сказати бабі будза

накраяти, пару яєць спражити. Ну і голо ва у мене, лише прогосподарку думає.

Від згадки про закуску, тим більше про будзи на платві,Ілашка скорчила ще дужче млість, він наче дерев’яною рукоюзаписав стільки тої сіянки, скільки сказав старий тіньо.підвівся, вийшов з хати і, ступивши два кроки від порога,втупився очима у будзи, які сушилися на платві під острішкомсто доли: кругленькі, як гарбузики, з жовтуватою кіркою.

Чи крізь вікно вздрів тіньо те Ілашкове «замилу вання»будзами, чи, може, розщедрився таки, бо все на його вийшло,він раптом гукнув на жінку:

– маріє, дай Ілашкові один будз! жінка, яка замітала загороду, метнулася до платви, вхопила

найменший будз, зірвала з-під плота великий лопух, завернулав нього того будза і тицьнула Ілашкові.

а Ілашко, якого душила злість від того, що дав себеобкрутити за дві чарчини горівки, відштовхнув дарунок іподався до хвіртки.

– Не хоче, не бере будза! – скрикнула ґаздиня. – а ти де тампропав?

з сіней хати обізвався старий тіньо: – дурна бабо, не береодного, то дай два!

Не встигла, бо писар Ілашко вже минав провулок.

1 Кота – (рум. cotã) частина урожаю, яка належала державі.2 Стат – (рум. stat) держава.3 Олуфко – (діал.) олівець.

* Сторінка письменника * Сторінка письменника * Сторінка письменника *


к

григорій тютюННИК

музИЧНИй аНСамБльОповідання

Якось в одному дворі хлопці вирі-шили створити музичний ан самбль.

Просто на вулиці зібралося з двад-цять чи й більше дітлахів. Довго мір-кували й вирішили: буде у них чудовийансамбль – з барабанщиком, сурма-чем, хором і солістом! А хтось одинприпліскуватиме солістові в долоні.

Та от біда: не було барабана. Томухтось порадив узяти замість ньогомідний таз.

Сурми теж не було, і хлопці взялизамість неї трубу від старого грамо-фона, в яку й дудів щосили один змузикантів.

Соліста легко вибрали з тих, хтомав найкращі оцінки на уроках співів. Авже соліст добирав хористів, – безвеликої мороки вибрав десятьох хлоп-ців, що мали гарний слух.

Після кількох репетицій ансамбльпоказав, на що він здатен. Від йогооглушливого шуму всі мешканці вулицій сусідніх кварталів мало не порозбіга-лись хто куди.

Виступи тривали. Люди слухали та

тільки гірко всміхалися. А хлопці зансамблю щиро дивувались – чому їхне визнають, і гадали собі, що це змовапроти них з боку заздрісних суперни-ків. «Як же це так, – не розуміли хлопці,– ми граємо й співаємо з такою раді-стю, а інших це тільки дратує?!»

Того ж дня їм зустрівся літній чоло-вік і запитав:

– Ви справді хочете мати музичнийансамбль? Один з хлопців гордо відпо-вів:

– Ми його вже маємо! Ми ж виступа-ли! Тоді літній чоловік сказав їм щосьдивне:

– У музикантів мають бути спеці-альні інструменти. А справжніх ін -струментів краще й не торкатись, якне вмієш ними володіти.

– А коли нам подобається грати! –задерикувато відповіли діти.

На це літній чоловік сказав:– Вам ще більше подобатиметься,

коли навчитесь як слід грати насправжніх музичних інструментах. Іякщо ви дійсно хочете мати музичний

ансамбль, я дам вам музичні ін -струменти й навчу на них грати.

Хлопці зацікавилися.– А де ж ті інструменти? – про-

лунало кілька голосів.– У мене вдома. Мій батько був

капельмейстером у турецькійармії. І коли турки покинули нашукраїну, інструменти лишилися внього. І вони й тепер цілі. Отож виможете ними скористатись.

Один хлопець спитав:– А можна нам подивитись?– Гаразд. Проведіть мене додо-

му,–сказав той чоловік.Місяців через три з одного бу -

динку вийшов хлоп’ячий духовийоркестр,– в однаковій формі, з однако-вими значками на сорочках, – і почавграти на навколишніх вулицях.

Люди прийняли його дуже радо.Вони виходили на балкони, збиралисяна вулиці і вітали музикантів–гарячеаплодували тим, кого раніше лаяли.

А за хлоп’ячим оркестром ішов літ-ній чоловік.

Ішов і щасливо усміхався.

дитячi сторінки

кросвордІВАН ФРАНКО

1. професія батька.2. Село, в якому народився

Іван Франко.3. Ім’я лиса з казки поета.

4. одна із професій Франка.5. до чого перейняв лю бов

Івась від матері.6. Ім’я батька поета.7. хто говорив в казках

письменника?

КлюЧоВе СлоВо – якнарод назвав поета.

Г ум о р* * *– Що ж ти шукаєш Індію в Америці?– Гм... А я повторюю геніальну помилкуКолумба...

* * *– Чому півень на одній нозі стоїть?– Тому, що коли підніме й другу, то впаде.

* * *– Ти був сьогодні в зубного лікаря?– Був.– Ну й що? Зуб більше не болить?– Не знаю. Лікар залишив його в себе.

* * * – Ти давно граєш у футбол? – запитуютьдесятилітнього Віті.А він відказує:– З дитинства.

* * *

– Катрусю, скільки вас у класі?– З вчителькою двадцять вісім.– То, виходить, без вчительки – двадцять

сім?– Де там! Без учительки немає ніскільки.

1

2

3

4

5

6

7


дитячi сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeНДPoЮ

Степан ОЛІйНиК

ЧУДО В ЧеРеВиКУЯк відомо, всі ледачіждуть легенької удачі(Без труда щоб їм везло!).Так і з Васею було.

Вчиться Вася в п’ятім класі.Якось друг і каже Васі:– Знаю чудо я одне.Чудо справді чарівне.

Будеш мати без морокиТи п’ятірки за уроки,Лиш зроби, мій друже, так:Роздобудь собі п’ятак,

Приліпи його, мов латку,В черевик під ліву п’ятку,Узувайся і ходи.Піде діло – хоч куди!Це я, – каже, – перевірив.

...Вася здуру і повірив.Ліпить Вася БоровикП’ять копійок в черевик.Взувся,Тупнув,Взявсь у боки:– Більш не вчитиму уроки:Повезе мені і так,Під п’ятою ж є п’ятак!

Вранці йшов і всю дорогуПрипадав на ліву ногу.Ось і школа,Ось і клас.Арифметика якраз.

– Боровик, іди до дошки!Вася встав, пом’явся трошки,На п’ятак натис – дарма!Де ж те чудо?Щось нема.

...За годину викликають,З географії питають.Вася встав – ні в сих ні в тих,Замість чуда – в класі сміх.

Мав мороку він велику,Бо п’ятак у черевикуВідіграв одну лиш роль– Надавив йому мозоль!

Закінчилися уроки –Бігли учні в різні боки.

Ну, а Вася БоровикЛедве тяг свій черевик.

Під п’ятою п’ять копійок,А у сумці – стільки ж двійок!

1. Коваль. 2. Нагуєвичі. 3. Микита.

4. Перекладач. 5. Пісні.6. Яків.7. Звірі.

Ключове слово – Каменяр.

кросворд Відповіді з 14 стор.

Значення кольорівБільшість людей мають свій улюб-

лений колір. У будь-якому випадку,колір може багато що сказати про вас.

Дивіться, що означає ваш улюбле-ний колір і отримаєте цікаві ідеї, якіпринесуть користь у особистомужитті!

Червоний – це колір пристрасті,гніву і високого кров’яного тиску.Червоний – це свого роду «перший»колір. Люди, яким подобається цейколір люблять отримувати задоволен-ня тут і зараз.

помаранчевий – дуже чуттєвийколір, оскільки він – це пом’якшенийчервоний. Він є улюбленим не длявеликої кількості людей. Даний колірасоціюється з емоційними реакціями івнутрішнім магнетизмом. І ще одна

важлива деталь: помаранчевий колірдуже близький до золота, який є коль-ором успіху і багатства. Ті, кому подо-бається цей колір, здатні на щиріпочуття і інтуїтивно налаштовані науспіх. Якщо ваш улюблений коліроранжевий, то кнопки вимикача, колисправа доходить до пристрасті, у васнемає.

жовтий – це колір сонця, життєвоїсили, влади, але це далеко не ознакаромантичної натури. Якщо жовтийваш улюблений колір, то уважно стеж-те за кількістю вживаного у своїй мовіслова «Я», коли вас цікавить хтосьще. Інакше про вас можуть подумати,як про дуже егоцентричну людину.Якщо ви зустрічаєтеся з людиною, чийулюблений колір жовтий, переконай-теся, що вона уважно слухає вас, коливи розповідаєте про себе.

(далі буде)

сіМона галеП десятий рік по -спіль виступила у Вімблдоні. у 2010 роцірумунка не змогла пройти кваліфікацію,а свій кращий результат пока-зала в 2014 році, ко лидійшла до півфіналу,п о с т у п и в ш и с ьежені Бу шар.

у липні сі мо -на галеп пе ре -могла у фі налітурніру Вім -блдон грізнуамериканськут е н і с и с т к у ,екс-пер шу ра кет -ку планети серенуВільямс (WTA №11)та стає чемпіонкоютурніру.

рахунок матчу 6:2; 6:2 на ко ристьсімони галеп.

галеп стала першою румунськоютенісисткою, яка зіграла в фіналі Вім -блдону.

Ця перемога стала для багатьох

несподіванкою, бо більшість експертіввіддавали перевагу в цьому матчі самесерені Вільямс. для тенісисток ця зу -

стріч стала 11 між собою та 2 вцьому сезоні і у восьми із

них серена одержувалапе ремогу. але галеп

довела, що не дар -ма її вважаютьоднією із кращихт е н і с и с т о ксучасності.

«Я ніколи неграла так чудо-

во. спасибі, се -рена, що за вжди

надихала нас. Я мріяла зіграти

перед коро лівської ло -жею, це була мрія моєї ма ми,

і сьогодні вона здійснилася» – сказалачемпіонка турніру.

нагадаємо, що сімона галеп сталавже 4 ракеткою планети, а українськапівфіналістка турніру еліна світолінапосідає 7 рядок світового рейтингу.

СІмоНа галеп – ЧемпІоНКа турНІру ВІмБлдоН


уКраїНСьКИй ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редактормИхайло мИхайлюК

Редактор – тереза ШеНдроюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724

Друкарня RCR PRINT, Бухарест, РумуніяISSN 1223-1614

Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: [email protected]

Михайло ВОЛОЩУК

КУДи БІжиШ, СУСАНО?

– До лікаря біжу, Мотре,Як ти дуже хочеш знати.На жаль мушу, люба Мотре,Зуб останній витягати.

– Скажи мені, Сусаночко,То останній, отой в злоті?Я ще вісім гнилих маю У моїм брехливім роті...

МАТи І СиН

– Послухай мене, синочку,Ти у рідній Негостині Бажаєш собі женитись Цього року на Мокрині?

– Правда, я хотів би, мамо,Цю Мокрину гарну взяти.Ти би мала уже невістку –Я – ґаздиню коло хати.

– Не роби цього, синочку,То якась нечиста сила:Її мати вже сім разів В селі заміж виходила.

Така ж сама й донька буде,Я, синочку, не дитятко.

Бо що діє стара льоха,Те зробить і поросятко!

ЗУСТРІЧ

– Рада, що тебе зустріла,Так далеко, аж в жаб’є.Як тобі живеться, мила? Скажи, в тебе діти є?

– В мене дочка і два хлопці –Ксеня, Юрчик і Семен.А десь так, за три неділі,На світ прийде ще один.

живу так, як можу, Ніно,Бог діток, як бачиш, дав,Але мужа, хоч молилась,Бог мені не пристарав.

СКАжи, ДОЦЮ

– Скажи, ти вже любка маєш?З міста він, чи із села?Доцю, ти когось кохаєш,Чи живеш собі сама?

– Не одного хлопця маю:Маю Дуда, Степана,Маю Циля і Миколу,А ще Гриця і Стецька.

Юрка маю і Кіндрата,І Олексу з Балківців.Раз на тиждень пан приходить Аж із міста Радівців.

БІДА

– Біду маю, Труню, в хаті,Що не можу й кусня з’їсти. Бо приходиться із злостіДеколи на стіни лізти.

– Що то за біда прилізла й звідки саме в твою хату? Розкажи, мене, Андрію,Про оту біду прокляту!

– В жінки від одного часуЄ дуже дивацькі звички:Хоче меблі із Канади,А з Берліну черевички!

ОжеНиВСЯ П’ЯНиМ

– Чому, як женився, Грайле, Казав, що я – перепілка.Не признавсь мені, лайдаку,Що, як воду, п’єш горілку!

– Як я міг тобі признатисьСловом чесним, словом жданим?Я ж тоді був, пам’ятаєш?П’яним, п’яним, п’яним...

14 липня у Великому БичковіКара ван українського фольклорувиступив в день храму Святих пе -тра та павла, на якому брали участьартистичні гурти з українських сілмараморощини, гурт пісні і танцю з

Сучавського повіту і два прекрасніансамблі із україни:

Народний аматорський оркестргу цульських народних інструментіврахів ського районного будинкукультури, диригент Іван мисинчук іко лектив учасників аматорськоїтворчості Верхо винського району,провідник микола максим’юк.

очолив і зорганізував подію голо-ва марамороської філії Союзу укра-

їнців румунії мирослав петрецькийразом з місцевим головою бичків -ської організації Іваном греченюком.

Ярослава ШтелЯК,кореспондент

JJ Куток гумориста JJ Куток гумориста JJ Куток гумориста

КараВаН уКраїНСьКогоФольКлору

ziar 13-14 2019 - uur...тури та українських традицій, а також на...

Documents