Віктор Єленський

ВЕЛИКЕ ПОВЕРНЕННЯ релігія у глобальній політиці

і міжнародних відносинах кінця ХХ – початку ХХІ ст.

ВИДАВНИЦТВОУКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЛЬВІВ 2013

Зміст

Передмова .............................................................................................................................................. 5Вступ. Несправджені прогнози .................................................................................................... 11

Частина перша. Повернення релігії: початки, події та рушії

1. Ісламський вибух ....................................................................................................................... 15 2. Євангельський бум .................................................................................................................... 22 3. Католицьке піднесення ............................................................................................................ 29 4. Новорелігійний вибух .............................................................................................................. 38 5. Релігійне відродження за «залізною завісою» .................................................................... 46

5.1. «Другий світ»: Церкви, суспільства, держави ............................................................ 465.2. Релігія versus квазірелігія: етапи змагання ................................................................. 63

6. Куди повертається релігія: деідеологізація ......................................................................... 67 7. Глобалізація як рушій релігійного повернення ................................................................. 71 8. Повернення релігії і процеси націєтворення ..................................................................... 81

Частина друга. Релігія, що повернулася

1. Християни на початку третього тисячоліття ..................................................................... 99 2. Глобальне християнство: зсув на Південь ......................................................................... 102 3. Глобальне християнство: пентекосталізація .................................................................... 111 4. Мінливе обличчя християнства: миряни і мирянки ...................................................... 125 5. Християни і мусульмани ...................................................................................................... 129 6. Повернення релігії: США і Європа ..................................................................................... 149

6.1. Релігія у США: вітальність, плюралізм і політичний активізм ............................ 1516.2. Західноєвропейський виняток ...................................................................................... 162

6.2.1. Кінець парафіяльної цивілізації (Франція, Італія) ....................................... 1656.2.2. «Віра без приналежності» .................................................................................... 1686.2.3. Релігія «від імені більшості» ............................................................................... 171

7. Центральна і Східна Європа ................................................................................................. 176 8. Америка і Європа: секуляризація, десекуляризація і теорія секуляризації .............. 196

9. Християни в пошуках плюралізму: філософські та богословські перспективи ...... 206 10. Повернення релігії: пробудження гігантів ........................................................................ 214

10.1. Китай: соціальні трансформації і духовні пошуки ................................................ 21410.2. Індійський націоналізм і індійські релігії ................................................................ 22310.3. Світовий буддизм: між національним і глобальним ............................................ 229

11. Новітні релігії: мінливе і незмінне ...................................................................................... 238

Частина третя. Повернення релігії в глобальну політику та міжнародні відносини

1. Релігія в теорії сучасних міжнародних відносин ............................................................. 251 2. Релігія як інституційний ресурс світової політики ....................................................... 259

2.1. Релігійний центр як дійова особа глобальної політики: Римський Апостольський престол .............................................................................. 2602.2. Євангельські Церкви США: зовнішньополітична мобілізація ............................ 2652.3. Церква Англії у світовій політиці ............................................................................... 2762.4. Московська патріархія як геополітичний гравець .................................................. 279

3. Релігія і міжнародні конфлікти ............................................................................................ 2863.1. Конфлікти на релігійному ґрунті: мусульмани й не тільки ................................... 2873.2. Терор в ім’я релігії: кінець ХХ – початок ХХІ століття ........................................... 2913.3. Релігія і збройні конфлікти на посткомуністичному просторі ............................ 300

3.3.1. Боснійський вузол ................................................................................................. 3003.3.2. Релігія під час і після російсько-чеченських воєн ......................................... 306

4. Повернення релігії і релігійна свобода .............................................................................. 3124.1. Релігійні права людини ................................................................................................... 3134.2. Релігійна свобода: формування сучасного розуміння ............................................ 3274.3. Релігійна свобода у світі в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. ....................................... 333

Частина четверта. Релігійне повернення: випадок України

1. Відродження напередодні відродження: релігійне піднесення в Україні 1970-80-х років ............................................................... 343 2. Націєтворення, релігія, політика, держава і суспільство в Україні ............................ 369

2.1. Православно-католицький конфлікт .......................................................................... 3792.2. Релігія і політика в Україні: міжправославні відносини ....................................... 394

2.2.1. Розкол православ’я в Україні ............................................................................. 3942.2.2. Єдина Помісна Православна Церква: українська сага ................................. 398

2.2.2.1. Автокефалія для Православної Церкви в Україні: позиції сторін .... 4022.3. Еклезіологія, політика і геополітика: проблема патріархату

для Української Греко-Католицької Церкви ............................................................... 4432.4. Релігія і політика в Україні ............................................................................................. 451

3. Релігійність українського суспільства: головні тенденції змін .................................... 464

Післяслово .......................................................................................................................................... 481

5

Передмова

Ця книга про те, як і чому релігія, якій цілі покоління інтелектуалів про-гнозували цілковитий занепад або, в кращому разі, жалюгідне існування в якихось дуже маргінальних анклавах, знов опинилася на авансцені світової політики. Про те, як вона перевернула наші уявлення не лише про світ, на-чебто вже остаточно «розчаклований», а й про ті сили, що запускають пру-жини глобальних соціальних механізмів.

Довгий час фахівці в сфері соціальних наук вперто відмовлялися бачити в основі світових політичних процесів щось інше, крім економічних інтере-сів, боротьби за природні ресурси, території та ринки збуту. Так вони про-очили іранську революцію, зростання мусульманського, євангельського, ін-дуїстського та інших фундаменталізмів, релігійно вмотивований тероризм, релігійні піднесення у різних куточках світу, «арабську весну» й багато ін-шого. Героями часів на зламі двох тисячоліть стали такі особи, як папа Іван Павло ІІ чи аятола Хомейні, виклично побожний Рональд Рейґан чи сальва-дорський архиєпископ-мученик Оскар Ромеро. А ще – Нобелівські лавреа-ти: англіканський архиєпископ Десмонд Туту, чотирнадцятий далай-лама Тенцзін Ґ’яцо, мати Тереза та протестантський єпископ Ласло Токеш, з яко-го розпочалася Румунська революція 1989 року.

Усвідомлення того, що за потужними здвигами мільйонів може стояти те, у що вони вірять (або не вірять), їхня колективна культурна пам’ять і їх переконання в тому, що ця віра й ця пам’ять рішуче відрізняє їх від усіх ін-ших, – таке усвідомлення спирається саме на обміркування тих процесів, що збурили планету в останні десятиріччя ХХ і перше десятиріччя ХХІ ст.

У цей час релігія – як свого роду мова, що надає особливої потужності ідеям у боротьбі з іншими ідеями, як ідентифікаційний маркер величезної демаркаційної сили, як феномен, що додає людині та спільноті сил і для ду-ховних злетів, і для колосальних падінь, – заявила про свою присутність у світовій, регіональній і національній політиці, і то так голосно, як мало хто

6

Передмова

сподівався. У ХХІ ст. релігія бере активну участь у націєтворенні, і нерідко ця участь значно інтенсивніша, ніж то було в минулому столітті. Вона й далі конструює колективні ідентичності й визначає поведінку людських спіль-нот, далі впливає – часом доволі парадоксальним чином – на право, мистец-тво, економіку, здоров’я людей. У дебати та конфлікти навколо релігійних сенсів, символів і моралі втягуються законодавці, державні діячі, диплома-ти й цілковито секулярні медіа; виклики, кинуті цим символам, призводять до вибухів насильства й численних людських жертв. Хвилі люті, спровоко-вані карикатурним скандалом 2005-2006 рр., ненавмисним спаленням Коранів на американській військовій базі у Баграмі або появою фільму «Не-винність мусульман» у 2012 р., коштували життя сотням людей. З іншого боку, справа учасниць феміністичного гурту Pussy Riot, що 21 лютого 2012 р. влаштували «панк-молебень» у московському храмі Христа Спа сителя, ста-ла глобальною подією, викликавши небувалий резонанс по всьому світі й гостру реакцію з боку глав держав, громадських активістів та поп-зірок. А рішення Венедикта XVI залишити престол святого Петра збурило дуже багатьох саме тому, що в результаті цього акту інститут папства втрачає сак-ральний ореол, і уряд вікарія Христового й наступника первоапостола Петра постає як майже світська посада, з якої можна подати у відставку.1

Релігія виявляється присутньою у величезній кількості збройних кон-фліктів та воєн сучасності; протиборство сторін, які сповідують різні релі-гії, надзвичайно загострюється, хай навіть першопричиною конфлікту були території, ресурси чи політичний статус. Тим дивовижнішими виглядають спроби легковажити й навіть ігнорувати релігійний чинник у «великій полі-тиці». Західні політики, здається, ще не усвідомили до кінця – навіть незва-жаючи на застережну книгу Мадлен Олбрайт2, держсекретаря США у 1997-2001 рр., – що релігія таки повернулася. І повернулась у стані розлюченості, яка мало нагадує миловидні пасторалі. Що релігія – це не тільки мати Те ре-за, але й шахіди, фанатизм і терор.

Утім, релігійні лідери поводяться не менш легковажно, відмовляючись торкатися тих аспектів релігії, що становлять реальну загрозу людству. По-казово, що у фінальному документі четвертого Саміту релігійних лідерів на-

1 Див., серед іншого: Giles Fraser. The Pope’s Resignation Has Finally Revealed that the Papacy Is Simply a Job. The Purposes of the Almighty Do Not Flow Exclusively through the Narrow Weir of the Papacy // The Guardian. – 2013. – February 22. 2 Мадлен Олбрайт. Религия и мировая политика. – Москва: Альпина, 2007.

7

Передмова

передодні зустрічі «Великої Вісімки» (G8) не просто не порушується пробле-ма насильства в релігіях, але й не згадується навіть саме слово «тероризм».3

Міжрелігійний діалог у світі відбувається, по суті, «між своїми». Еку-меністи не запрошують на свої зустрічі фундаменталістів, ліберали – кон-серваторів. Звичайно, миротворцям важко, а іноді й просто неможливо вес-ти діалог із тими, хто освячує війну. Однак, треба здавати собі справу з того, що лінії поділу між «голубами» і «яструбами» всередині однієї релігії нерід-ко виявляються суттєвішими за міжрелігійні поділи.

Відсутність у міжнародних організацій і урядів притомних стратегій «умиротворення релігії» пояснюється не тільки – а віднедавна, можливо, не стільки – нерозумінням важливості релігійного чинника в сучасному світі. Просто релігія як така погано піддається операціоналізації, її важко роз-класти на складові навіть у теоретичному аналізі, вона утворює немислимі альянси з етнічністю, культурними ідентичностями, політикою та економі-кою. Державні діячі та політики шукають в релігії знайомих точок опори, вони думають про релігію у категоріях сили, влади, авторитету, мобілізації, навіть харизми, але релігія, наче ртутні кульки, вислизає поза узвичаєні кордони, щоб знову злитися в одне геть непередбачуваним способом і в не-сподіваному місці.

Мабуть, чи не кожному відомо, як Сталін у відповідь на пораду союзни-ків не конфліктувати з господарем Римського престолу, запитав: «А скільки у цього папи дивізій?» Менше знана відповідь папи Пія ХІІ: понтифік попро-сив переказати «своєму синові Йосифу», що той дізнається про кількість «папських дивізій» на небесах. Цей заочний діалог дуже промовистий. Одна з ключових постатей світової політики ХХ ст. у звичних для «реальної полі-тики» категоріях оцінює силу іншого політичного діяча. Однак той діяч – в особі 260-го папи римського – намагається пояснити, що звичні, «поцейбіч-ні» оцінки тут не працюють. І навряд чи тут ішлося виключно про посмерт-ну відплату диктаторові. Релігія впливає на «цей світ» по-інакшому, ніж світські інституції. Вона має інший інструментарій «формування дивізій» та їх мобілізації, а також інший вимір боєздатності й протистояння. Втім, Йосиф Сталін, який був змушений у 1941 р. звернутися до так і не викоріне-них релігійних почуттів радянських людей і якому так і не вдалося знищити в СРСР релігійне підпілля, про щось таке, без сумніву, здогадувався й сам.

3 IV Summit of Religious Leaders on the occasion of the G8. Rome, June 16-17, 2009 (текст на сайті: www.g8italia2009.it).

8

Передмова

«Релігійне повернення» відбувається на тлі (чи завдяки?) занепаду так званих «великих ідеологій», що панували над свідомістю мільйонів у минуло-му і позаминулому століттях, величезних демографічних зсувів, які поступо-во виводять світ з його західної фази і надають релігії особливої значущості, а також употужнення глобалізаційних процесів. Взагалі, глобалізація – одна з головних героїнь цієї книги. Вона безпосередньо причетна до перетворення католицтва й п’ятдесятництва на глобальні транснаціональні культури, до стрімкого нарощення ісламської присутності в Європі, до євангельського вибуху в країнах Африки, Азії та Латинської Америки, до відродження релі-гії за «залізною завісою». До того, зрештою, що церкву, яку в пересічну неді-лю на початку 2000-х років відвідувало більше киян, аніж будь-яку іншу з київських церков, очолює чорношкірий пастор.

Дія книги розгортається в охопленій християнсько-мусульманським про-тистоянням Африці й у Західній Європі, яка вже перестає бути форпостом християнства; у Сполучених Штатах Америки, які говорять про свою гло-бальну місію у релігійних категоріях, та в Китаї, який намагається «перевід-найти» свою релігійну ідентичність; у Латинський Америці з її вражаю чим співіснуванням, часто в одній особі, майже несумісних релігійних вірувань та в Індії з її безмежним багатством духовних традицій. Однак ця книга не є цілковито збалансований панорамний погляд на релігійно-політич ний ландшафт планети: тóму, що відбувається в християнстві, тут приділено значно більше уваги, а всередині «християнського архипелагу» східноєвро-пейський регіон прокреслений значно докладніше, ніж, скажімо, регіон ти-хоокеанський. А особливе місце у цій книзі посідає Україна, головно тому, що книга написана саме в Україні, а отже те повернення релігії, що відбува-ється тут уже понад чверть століття, автор спостерігав на власні очі. Але й тому також, що Україна, якій наприкінці 1980-х пророкували трохи не ві-йни на релігійному ґрунті і в якій існує найплюралістичніший релігійний ринок серед усіх країн Східної Європи,4 здатна запропонувати дуже і дуже багато повчального всім, хто цікавиться сучасними релігійно-суспільними змінами.

Цією книгою автор чимало зобов’язаний «заздрісному блуканню» (кажу-чи словами Мирослава Мариновича) бібліотечними лабіринтами західних

4 Принаймні, так вважає один з найпродуктивніших сучасних соціологів релігії Хосе Касанова: Jose Casanova. Incipient Religious Denominationalism in Ukraine and Its Effect on Ukrainian-Russian Relations // Harriman Review. – 1996. – Vol. 40. – P. 9.

9

Передмова

університетів (особлива подяка тут Програмі академічних обмінів ім. Фул-брайта). Але не меншою мірою – обмінові думками з українськими колега-ми, а також дискусіям із вченими з багатьох країн світу, часом дуже далеких і навіть екзотичних для нас. Такі зустрічі важко перецінити. Крім суто про-фесійного збагачення, вони допомагають позбутися європоцентричного по-гляду на світ і збагнути, що глобальні релігійні процеси незмірно багатші , су-перечливіші й масштабніші, ніж це видається з нашого кутка планети, а той інструментарій, з яким ми підходимо до вивчення цих процесів, далеко не завжди адекватний іншим культурним контекстам і духовним традиціям.

Крім того цей текст майже напевно був би істотно інакший, якби авто-рові не пощастило на зустрічі й більш або менш тривалі бесіди та інтерв’ю з великою кількістю релігійних діячів: і з маловідомими за межами своїх гро-мад, парафій та єпархій священнослужителями, і з головами українських Церков, і з такими визначними зарубіжними єрархами, як царгородський патріарх Варфоломій І, знаменитий чорношкірий кардинал, префект Кон-грегації богослужіння та дисципліни таїнств Френсіс Арінзе, президенти Папської ради «Справедливість і мир» Роже Ечеґарай, Ради у справах куль-тури – Поль Пупар, Ради для сприяння християнській єдності – Вальтер Каспер, вашинґтонський архиєпископ кардинал Теодор Мак-Каррік, голо-вний ашкеназький рабин Ізраїлю у 1993-2003 рр. Ісраель Меїр Лау і багато-багато інших.

Дякуючи колегам з Українського католицького університету, Інституту філософії НАН України та абсолютно всім, чиї думки, погляди й поради справили вплив на те, якою виявилася ця книга, автор традиційно поперед-жає, що за всі її можливі хиби відповідає, безперечно, тільки він сам.

11

Вступ

НЕСПРАВДЖЕНІ ПРОГНОЗИ

У знаменитій статті «Повернення сакрального? Аргумети щодо майбут-нього релігії»1 Деніел Белл зазначав, що наприкінці XVIII-го й на початку ХІХ ст. більшість мислителів гадали, що в ХХ ст. релігія щезне. На зламі ХІХ–ХХ століть багато хто з соціологів вважав, що релігія існуватиме не дов-ше, ніж до початку ХХІ ст. «Щонайменше від часів Просвітництва більшість західних інтелектуалів чекали на смерть релігії так само нетерпляче, як ста-родавні євреї – на прихід Месії, – нагадують американські релігієзнавці Родні Старк і Вільям Бейндбрідж. – У пророкуванні неминучого тріумфу розуму над „забобонами” особливо відзначилися представники суспільних наук. Найвидатніші соціологи, антропологи та психологи одностайно ви-словлювали впевненість у тому, що їхні діти або – це вже точно – онуки по-бачать світанок нової ери, коли, перефразовуючи Зіґмунда Фрейда, людство пе реросте інфантильні ілюзії релігії».2 Релігію трактували як забобон, як за-сіб долати різноманітні страхи, як вияв інтелектуальної обмеженості тощо.

У другій половині ХХ ст. дослідники демонстрували вже набагато біль-ше оптимізму щодо майбутнього релігії. Вони навіть почали припускати, що «релігія існувала й буде існувати в усіх суспільствах і в усі часи»...3 Усу-переч тому, що стверджували «володарі думок» у ХІХ – на початку ХХ ст., в

1 Daniel Bell. The Return of the Sacred? The Argument on the Future of Religion // The Bri tish Journal of Sociology. – Vol. 28. – № 4. – December 1977. – Р. 419-449. 2 Rodney Stark, William Sims Bainbridge. The Future of Religion: Secularization, Revival and Cult Formation. – Berkeley: University of California Press, 1986. – Р. 1. 3 Probleme der Religionssoziologie / Hrsg. D. Goldschmidt, J. �atthes. – ��ln; �pladen: West- Hrsg. D. Goldschmidt, J. �atthes. – ��ln; �pladen: West- D. Goldschmidt, J. �atthes. – ��ln; �pladen: West-D. Goldschmidt, J. �atthes. – ��ln; �pladen: West- Goldschmidt, J. �atthes. – ��ln; �pladen: West-Goldschmidt, J. �atthes. – ��ln; �pladen: West-; �pladen: West-�pladen: West-deutscher Verl., 1962. – S. 4.

12

Вступ. Несправджені прогнози

останній чверті ХХ ст. вчені визнають: «Люди потребують Бога, щоб реалі-зувати свій життєвий шлях. Людина не дасть Богові померти».4 А вже на початку ХХІ ст. Філіп Дженкінс – автор «Наступного християнства», однієї з найгарячіше обговорюваних у релігієзнавчих колах праць, – прогнозує: «Майбутні історики майже напевно вважатимуть ХХІ століття століттям, коли релігія замінила собою ідеологію як головна надихаюча й руйнівна сила в людських відносинах, сила, що визначатиме ставлення людей до по-літичної свободи та громадських обов’язків, до державницьких ідей і, звіс-но, до конфліктів та воєн».5

Дженкінс мав усі підстави так говорити: ХХ ст. істотно скорегувало по-гляди філософів, соціологів, історіософів на майбутнє релігії. Головними чинниками такої корекції стали: колосальні політичні катаклізми останньо-го сторіччя, а зокрема дві світові війни, що призвели до небачених люд-ських втрат; вичерпаність прогресистської схеми сприйняття історії, згідно з якою людство розвивається у висхідному напрямі, хоч і робить, буває, крок назад; загострення глобальних проблем сучасності, поява і поширення зброї масового знищення, наближення екологічної катастрофи; раціоналі-зація й уніфікація людського життя; поглиблення й диференціація антропо-логічних знань, майже повсюдне прагнення повернутися до сталих архети-пів, закорінених у самій природі людини. «Людство й досі потребує релігії, і головні її функції не дуже змінилися з часу льодовикового періоду, – писав на початку 1970-х рр. католицький священик, соціолог, журналіст і автор романів-бестселерів Ендрю Ґрілі. – А ті зміни, що відбулися за останні сто-ліття, роблять релігію в сучасному світі ще необхіднішою».6

Крім того вже наприкінці ХХ ст. дослідження з генетики, нейробіології, нейропсихології, нейрохімії, нейрофармакології дали змогу нагромадити ці-лий корпус даних на підтвердження того, що релігія асоціюється із специфіч-ним і постійним набором біологічних процесів. Ці дослідження, що в ХХІ ст. стають дедалі інтенсивніші, формують нову дисципліну – біологію релігії.7

4 Religion, société et politique: mélanges en hommage à Jacques Ellul, professeuer emerite a l’Univ. de Bordeaux I. – Paris: PUF, 1983. – P. 163. 5 Philip Jenkins. The Next Christianity // Atlantic Monthly. – 2002. – �ctober. – P. 54. 6 Andrew �. Greeley. Unsecular Man. The Persistence of Religion. – New York: Schoken Books, 1972. – P. 1. 7 Where God and Science Meet. How Brain and Evolutionary Studies Alter Our Understanding of Religion. – Vol. 1: Evolution, Genes, and the Religious Brain; Vol. 2: The Neurology of

13

Вступ. Несправджені прогнози

Відбувається відмова від наївного ставлення до досягнень науково-техніч-ного прогресу, в якому колись убачали панацею від усіх соціальних хвороб. Поглиблення розриву між рівнем інтелектуального розвитку і моральним станом сучасного світу вказує на драматичну проблему розвитку цивілізації: науково-технічний прогрес, який не супроводжується прогресом мораль-ним, духовним зростанням людини, призводить до катастрофічних криз і ставить людство на межу самознищення. Гостро відчуваючи цю цивілізацій-ну суперечність, Микола Бердяєв ще перед Другою світовою війною і ви-найденням ядерної зброї схарактеризував його вичерпною формулою: «Ко-ли дано таку страшну силу в руки людини, тоді доля людини залежить від її духовного стану».8

Та хоча констатація хибності давніх прогнозів про «зникнення релігії» стала вже свого роду банальністю, відхід релігії з публічної сфери видавав-ся все ж невідворотним аж до останньої чверті ХХ ст. Ще в 1960-х роках серед західних дослідників релігії панувало уявлення про переможний по-ступ секуляризації. У квітні 1968 р. один з найвідоміших соціологів релігії Пітер Людвіґ Берґер писав у «Нью-Йорк Таймс»: «На початку ХХІ століття релігійних осіб, мабуть, можна буде знайти лише в маленьких сектах, що тулитимуться одна до одної, намагаючись поставити опір секулярній культурі».9 Показово, що предметний покажчик культової в той час футу-рологічної праці «Рік Божий 2000»10 не містить згадок ані про «релігію», ані про «Бога», ані про «Церкву»; передбачалося, що в ХХІ ст. ці «атавізми» вже не матимуть значення для людства в цілому. Релігія мала покинути публіч-ну сферу і залишитися тільки в сфері людських душ. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. критика на адресу цілого покоління істориків, філософів та соціологів, що свого часу недоцінили живучість і непоборність релігії, – це такий самий загальник, як колись пророцтва про її неминучий занепад.11

Religious Experience; Vol. 3: The Psychology of Religious Experience / Ed. Patrick �cNamara. – Westport: Praeger Publishers, 2006. 8 Николай Бердяев. Духовное состояние современного человека // Путь. – 1932. – № 35. – С. 59. 9 Peter L. Berger. A Bleak �utlook is Seen for Religion // The New York Times. – 1968. – April 25. 10 Anno Domini 2000. – New York: �acmillan, 1967. 11 Див. хоча б: Alister Chapman, John Coffey. Introduction: Intellectual History and the Return of Religion // Seeing Things their Way: Intellectual History and the Return of Religion / Ed. Alister Chapman, John Coffey, Brad S. Gregory. – Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, 2009. – Р. 1-23.

14

Вступ

Не менш показово, що на початку ХХІ ст., коли прийшов час справджува-тися прогнозам, зробленим у 1960-х рр., і люди спробували заглянути ще на сорок-п’ятдесят років уперед, релігія бачиться вже невід’ємним елементом картини майбутнього. Прогнозується пожвавлення й урізноманітнення співпраці між різними релігійними традиціями, поглиблення міжрелігійно-го діалогу, розгортання міжрелігійних досліджень, спрямованих на віднай-дення спільних моральних цінностей і підходів, що були б прийнятні для всіх культур. Релігійні провідники, – говориться в одному з авторитетних прогнозів глобальних тенденцій до 2050 р. – публічно визнаватимуть, що існує багато різних шляхів до духовного просвітлення і таке багатоманіття має свою цінність. Це визнання сприятиме зменшенню тої міжрелігійної напруги й ворожнечі, що лежить в основі цілої низки гострих конфліктів кінця ХХ ст. Особиста участь релігійних лідерів у процесі примирення й за-судження тих, хто виправдовує насильство ім’ям релігії, до певної міри за-вадить одвертому використанню релігії для легітимації конфліктів.12

Словом, в останні десятиліття ХХ ст. релігія перестала розглядатися як щось таке, що взагалі може не існувати – йдеться лише про те, як вона змі-нюватиметься сама (якщо змінюватиметься) і як вона змінюватиме світ та людину. І навіть більше: події та процеси, що мали місце в ці кілька десяти-літь, похитнули нашу впевненість у тому, що з поступом модернізації релі-гія втрачає свій вплив на глобальну політику та міжнародні відносини, на регіональну й національну політику, на економічний розвиток і, зрештою, на хід історії. Такими подіями, що засвідчили тріумфальне повернення ре-лігії «із заслання» й докорінну зміну її сприйняття дослідниками, стали іс-ламський вибух, євангельський бум у США, глобальне католицьке підне-сення, бурхливе поширення нових релігій та дедалі інтенсивніше звернення до релігії за «залізною завісою».

12 Jerome C. Glenn, Theodore J. Gordon. A Global Status Report: January 1, 2050 // The Hu-manist. – 1999. – Vol. 59. – № 6. – Р. 27.