«URBAN TODAY»

Трансформація системи публічного управління в

умовах урбанізації

2

ЗМІСТ

Вступ 3

1.1. Тенденції розвитку процесів урбанізації в Україні та світі як передумови

трансформації публічного управління……………………………………………..

5

1.2. Стан наукових досліджень у сфері урбанізації……………………………….. 10

1.3. Розвиток понятійного апарату публічного управління в умовах урбанізації... 13

1.4. Ідентифікація урбанізаційних наслідків та завдань публічного управління в

умовах урбанізації…………………………………………………………………...

16

1.5. Інституційне забезпечення управління урбанізаційними процесами:

міжнародний та національний рівень……………………………………………….

24

Висновки…………………………………………………………………………….. 29

Список використаних джерел………………………………………………………. 31

Додатки………………………………………………………………………………. 39

3

ВСТУП

Не питайте в мене, скільки людей проживає в даному місті, спитайте, скільки з них

отримують від цього задоволення

Ян Гейл (Jan Gehl), New City Spaces

Майбутнє для населення світу – це місто, адже більше ніж половина людей

вже зараз проживають в місті, а саме 55 %, в той час як в 1950 році аналогічний

показник становив лише 30%. До середини століття 68% населення світу

проживатиме в містах. В абсолютних показниках ріст буде становити близько

2,5 мільярдів осіб в період між 2018 та 2050 роками. Сукупність наслідків

урбанізаційних процесів формують перед вітчизняною системою публічного

управління та адміністрування ряд завдань, вирішення яких у майбутньому є

запорукою дотримання прав і свобод людей та їх безпечного співіснування.

Дослідження процесів трансформації системи публічного управління

спираються на науково-теоретичні положення і підходи до розгляду державно-

управлінських дій вітчизняних і зарубіжних учених: В.М. Вакуленка, Т.В. Голікової,

М.І. Долішнього, О.С. Ігнатенка, В.Ю. Керецмана, О.Ю. Лебединської,

В.В. Мамонової, О.В. Молодцова, О.Ю. Оболенського, М.К. Орлатого, В.А. Ребкала,

С.А. Романюка, Б.О. Татта, В.В. Тертички, О.Г. Топчієва, В.П. Удовиченка,

Ю.П. Шарова та ін. Вагомий внесок у дослідження міст здійснили В.Д. Бакуменко,

П.С. Коваленко, В.С. Куйбіда та ін. Окремі аспекти функціонування міст вивчалися у

працях Б.І. Адамова, В.І. Борденюка, О.І. Васильєвої, Є.Є. Клюшниченка та ін.

Доцільно відзначити наукові напрацювання В.Б. Авер’янова, О.Л. Валевського,

О.Д. Лазора, Л. Пала, В.Д. Полтавець, В.В. Романова, С.Є. Саханенка, Ю.П. Сурміна

щодо формування і реалізації публічної політики на місцевому рівні.

Віддаючи належне напрацюванням та не применшуючи значення наукових

праць вчених, доцільно зазначити, що урбанізація, на сьогодні, визначається однією з

чотирьох основних демографічних тенденцій поряд з ростом населення, його

старінням та міжнародною міграцією. Недостатність вивченням таких процесів,

розрив між світовим порядком денним та процесами формування та реалізації

публічної політики в Україні у різних сферах, провокують певну величину ризиків та

загроз, що в свою чергу потребує ефективних публічно-управлінських рішень та дій.

4

Метою дослідження є обґрунтування трансформації системи публічного

управління в умовах урбанізації.

Для досягнення поставленої мета поставлено наступні завдання:

- виявити тенденції розвитку процесів урбанізації в Україні та світі як

передумови трансформації публічного управління;

- проаналізувати стан наукових досліджень у сфері урбанізації;

- обґрунтувати розвиток понятійного апарату публічного управління в умовах

урбанізації;

- ідентифікувати урбанізаційні наслідки та завдання публічного управління в

умовах урбанізації;

- охарактеризувати інституційне забезпечення управління урбанізаційними

процесами з позицій міжнародних та національних суб’єктів.

Об’єктом дослідження є система публічного управління в умовах

урбанізаційних змін.

Предмет дослідження – теоретичні положення розвитку публічного управління

в умовах урбанізації.

Теоретико-методологічною основою дослідження слугували загальнонаукові та

спеціальні методи, зокрема структурно-функціональний та прогностичний, аналізу та

синтезу; бібліометричний, метод групування, метод моделювання, історичний та

інші.

Окремі положення наукової роботи використовуються у практичній діяльності

Житомирської міської ради (довідка про впровадження №43/1 від 13.01.2020 р.)

За темою наукової роботи опубліковано 1 статтю у науковому фаховому

виданні (категорія Б), 2 тез доповідей на Всеукраїнських науково-практичних

конференціях.

5

1.1. Тенденції розвитку процесів урбанізації в Україні та світі як

передумови трансформації публічного управління

Стан та тенденції процесів урбанізації у світі. Розвиток урбанізаційних

процесів спричинено рядом передумов, факторів та чинників, які стосуються різних

сфер життєдіяльності людей, однак беззаперечним є той факт, що урбанізація,

насамперед, є наслідком розвитку людської цивілізації.

Починаючи з 1950 року населення планети пройшло через стрімкий процес

урбанізації. В 1950 року більше ніж 70% населення проживало в сільській місцевості.

В 2007 році вперше в історії частка міського населення перевищила частку

сільського, і з того часу чисельність населення в містах продовжує рости швидше за

чисельність сільських жителів.

Розвиток урбанізації взаємопов’язаний із розвитком суспільства. У 1980 році

Елвін Тоффлер (Alvin Toffler) у праці «Третя хвиля» [17] здійснив комплексне

дослідження періодизації розвитку суспільства, обґрунтувавши Хвильову концепцію

розвитку, де виділив три основні стадії розвитку людства: аграрна, індустріальна,

постіндустріальна. Доцільність визначення періодів розвитку урбанізаційних

процесів у світі обумовлюється важливістю теоретичного значення періодизації у

контексті визначення характерних ознак та закономірностей переходу від одного

періоду до іншого. Адже характеристика етапів розвитку урбанізаційних процесів

дозволить визначити відповідні рушійні сили та механізми розв’язання проблем.

Періодизація урбанізаційних процесів у світі та характеристика відповідних періодів

з позицій розвитку міст подано у Додатку А.

Перша хвиля розпочалася близько 10 тис. років тому з переходом від

збиральництва до вирощування. Даний період характеризувався повільним

економічним зростанням, низьким рівнем споживання у населення (на рівні

фізіологічного мінімуму). Перша хвиля мала своє продовження до середини

18 століття, до початку промислової революції. Так наприклад до цього моменту

зростання частки міського населення було на рівні 0,5 - 1%, а в період з 1700 по 1800

цей показник сягнув вже 2,3%. З 1800 по 1900 ріст сягав вже 9,1%. Це пояснюється

пришвидшенням економічного зростання в країнах, зростанням населення. Також в

цей період зростання рівень якості та рівня життя у населення, особливо в містах, де

почало концентруватися ще більше капіталу. Індустріалізація призвела до механізації

6

сільського господарства, що у свою чергу зменшувало обсяг роботи фермерів.

Відсутність зайнятості змусила фермерів переїжджати до міст у пошуках роботи. Ця

міграція і створила так звані індустріальні міста.

Третя хвиля розпочинається з середини 20 ст. В 1950 році починаються

інтенсивні постіндустріальні та урбанізаційні процеси. Хоча темпи зростання

населення поступово почали зменшуватися, але чисельність міського населення

продовжувала стрімко зростати.

До 1950 року частка міського населення в світі становила 29,61%. І вже за

57 років у 2007 році вперше в історії людства частка міського населення перевищила

частку сільського і становила вже 50,16%. За даними Світового банку [88] у 2018

році, у 65 країнах світу частка міського населення становить більше 80%. Найбільш

урбанізованими країнами є: Японія (91,53%), Нідерланди (91,08%), Бельгія (97,96%)

та Аргентина (91,75%). Але лише в 6 країнах проживає половина усього міського

населення світу. Найбільша міська популяція в Китаї (837 мільйонів), на другому

місці Індія з 461 мільйоном міського населення.

Такі регіони, як Африка та Азія, навпаки залишаються більш сільськими. В

Африці лише 40% населення проживає в містах, в той час як в Азії цей показник

сягає 50%. Найменша частка міських жителів переважає в країнах, що розвиваються,

де показник може становити менше 20%.

Організація об’єднаних націй в World Urbanization Prospects: The Revision [84]

також робить прогноз урбанізаційних процесів до 2050 року. На момент закінчення

програми сталого розвитку світу «Agenda for Sustainable Development» у 2030 році

частка населення в містах становитиме вже 60%. За прогнозами в 2050 році частка

вже становитиме 68%, що відповідає зворотній ситуації, яка склалася в середині ХХ

століття.

На основі систематизації даних зазначених вище, визначено основні тенденції

урбанізації у світі, що дозволяє сформувати футуристичну картину, а саме:

- по-перше, урбанізаційні процеси в Африці та Азії відбуватимуться набагато

інтенсивніше, ніж в інших регіонах. Швидкість урбанізації, яка вимірюється як

середньорічна швидкість зміни частки міського населення, є найвищою в Африці та

Азії. В період між 2015р. та 2020р. даний показник в цих регіонах сягатиме

7

відповідно 1,1 та 1,3 відсотка щорічно, в той час, як в регіонах, які вже досягли

високої частки міського населення ріст становитиме менше ніж 0,3%;

- по-друге, у 2050 році 8 країн будуть враховані як половина від сумарного

зростання міського населення в світі. На Індію, Китай та Нігерію припадатиме трохи

більше однієї третини прогнозованого збільшення, а саме 2,5 мільярдів. П’ять інших

країн – Бангладеш, Демократична Республіка Конго, Індонезія, Пакистан та США, як

прогнозується, збільшать частку міського населення на 50 мільйонів кожна в період

між 2018 та 2050 роками;

- по-третє, лише в деяких країнах передбачається зменшення частки міського

населення. Найбільші зміни очікують Японію, зі зменшенням на 13,5 мільйонів, та

Україну, де прогнозується зменшення жителів в містах на близько 2 мільйони;

- по-четверте, зростання сільського населення відбувається повільними темпами

і скоро досягне свого піку. На сьогоднішній день близько 3,4 мільярди людей досі

живуть в сільській місцевості. Прогнозується, що дане значення не зміниться

протягом наступних декількох років. Однак, після 2020р. частка сільського

населення почне зменшуватися та у 2050 році досягне значення 3,1 мільярдів осіб.

Найбільші зміни відбуватимуться в Китаї, зі зменшенням на 305 мільйонів осіб, та в

Індії, де зменшення очікується в межах 111 мільйонів. Але деякі країну світу

характеризуватимуться, навпаки, збільшенням частки жителів в селах, а саме:

Ефіопія та Нігер (кожна збільшить частку сільського населення на 30 мільйонів),

Нігерія та Уганда (по 25 мільйонів.).

Стан та тенденції урбанізаційних процесів в Україні. Урбанізаційні процеси в

світі є динамічними та індивідуальними для кожної країни. З 1950 років в Україні

почалися стрімкі урбанізаційні процеси, які часто є неконтрольованими та вимагають

постійного моніторингу сучасного стану, тенденцій та наслідків урбанізації.

За даними Світового банку на кінець 2018 року в Україні проживає близько 31

мільйону осіб в містах, що становить 69,25% від загальної частки населення. У 2050

в Україні частка населення, що проживатиме в містах становитиме 78,63%, в той час

як світовий показник становитиме 68%. Однак, абсолютний показник кількості

жителів вітчизняних міст зменшиться на близько 2 мільйони, що обумовлено

загальною тенденцією зменшення населення в Україні [88].

8

Більшість міст в Україні мають населення менше, ніж 20 тис. осіб, в свою

чергу, значна частка міських жителів мешкають у містах, чисельність яких менше

300 тис. осіб. Тобто це означає, що левова частка міських жителів, а саме 60%

сконцентрована лише в деяких містах України. Така тенденція буде зберігатися і

надалі, на такі міста припадатиме майже половина приросту міського населення.

Факт того, що велика роль буде покладатися саме на такі міста, є як позитивним, так і

негативним.

Позитивна тенденція прослідковуватиметься у тому, що невеликі міста є більш

гнучкими для проведення політики щодо розвитку території, використання

потенціалу, залучення інвесторів до розбудови та розвитку міста. Також позитивним

є розширення процесів децентралізації, що дозволяє містам самостійно

розпоряджатися наявними ресурсами, концентруватися на реальних проблемах та

потребах жителів задля поліпшення соціально-економічного, екологічного та

гуманітарного простору, розбудови та розвитку міста.

Негативна характеристика наслідків урбанізації в Україні зосереджується

навколо можливостей жителів, зазвичай обмежених урбанізованою територією

своєчасно та у належному обсязі здійснювати задоволення потреб, адже в таких

містах частіше зустрічаються проблеми доступності житла, транспорту, забезпечення

жителів водопровідною водою, видалення відходів, розвитку належної

інфраструктури, у тому числі в забезпечення дотримання прав і свобод людини.

Зазначене обумовлює необхідність ідентифікації окреслених проблем як органами

державної влади, так і органами місцевої влади та самоврядування в контексті

вироблення публічної політики та прийняття публічно-управлінських рішень, що

відповідатимуть реальним потребам жителів та забезпечуватимуть сталий розвиток в

умовах урбанізації.

Однією з ключових тенденцій урбанізаційних процесів в Україні є укрупнення

міст, що спричиняє розростання міських агломерацій. На кінець 2018 року частка

жителів, що проживають в міських агломераціях з населенням більше, ніж 1 мільйон,

становить 12,01%. Найяскравішим прикладом міської агломерації в Україні є місто

Київ, з населенням близько 3 мільйонів [30].

Необхідність включення проблематики урбанізації до порядку денного

вітчизняних органів публічної влади наголошує О. Сергієнко [47] та зазначає, що

9

«укрупнення столичної агломерації може призвести до неминучого колапсу у всіх

сферах. Адже за оцінкою розробників Генплану-2025 в 6 найбільших містах навколо

Києва житловий фонд зросте в 2,6 рази. Якщо не сконцентрувати увагу на

інтенсивному розвитку інфраструктури, а темпи росту житлового фонду

збережуться, то за 7-8 років спостерігатимемо катастрофічний розрив між

самостійною інженерною, комунальною, транспортною, освітньою та іншими

системами та потребами населення».

Відмінності між країнами та /або окремими територіями, обумовлені як

базовими факторами (земля, клімат, природні ресурси тощо), так і набутими

факторами (інфраструктура, рівень освіти населення, рівень економічного розвитку

тощо), прямо чи опосередковано впливають на характер та тенденції урбанізаційних

процесів у таких країнах та / або окремих територіях. Адже, незважаючи на

загальносвітові масштаби урбанізації, а також стрімкі темпи глобалізації,

урбанізаційні процеси мають ряд особливостей, у першу чергу, викликаних рівнем

розвитку країни та / або території. Основні характеристики сучасних урбанізаційних

процесів, та їх порівняння в Україні та світі подано в таблиці 1.

Таблиця 1. Основні характеристики урбанізаційних процесів: порівняльний

аналіз світових, європейських та вітчизняних тенденцій*

Характеристика Тенденції урбанізації

Загальносвітові Європи України

Чисельність населення збільшення збільшення зменшення

Частка сільського населення зменшення зменшення зменшення

Частка міського населення збільшення збільшення збільшення

Частка населення за межею бідності зменшення зменшення збільшення

Показник ВВП на душу населення зростання зростання зростання

Рівень забруднення міського повітря зменшення зменшення зростання

*За період 1950- 2020 рр.

Як видно із даних наведених вище, порівняльний аналіз характеристик

урбанізації зі світових, європейських та вітчизняних позицій, дає підстави

стверджувати про відповідність та схожість урбанізації в Україні та аналогічних

процесів у Європі. Однак, незважаючи на відповідність європейських та українських

10

тенденцій, розрив між рівнями економічного розвитку країн Західної та Східної

Європи, обумовлює розвив між абсолютними показниками урбанізаційних процесів.

Населення в Україні буде з роками зменшуватися і в 2050 році, за прогнозами

ООН [84], досягне відмітки у 36,41 мільйони осіб. Також Україна не відповідає

критерію «зміна частки населення за межею бідності». В той час, як в світі даний

показник за останні роки зменшився на 1,2%, в Україні даний показник зріс на 0,1%.

Позитивна тенденція в Україні зберігається за показником «зміна рівня

забрудненості міського повітря». У світі даний показник за останні роки зростає і

дана тенденція зберігатиметься і надалі. За оцінкою ООН, до 2050 року усі країни

світу пройдуть крізь урбанізаційні процеси, Україна – не виключення, хоча темпи є

нижчими за аналогічні європейські.

Зазначене дозволяє спрогнозувати ті чи інші зміни в українських реаліях,

використати та / або адаптувати позитивний досвід країн щодо публічного

управління урбанізаційними процесами та їх наслідками, адже очікується, а у

сучасних агломераціях прослідковується, що саме міста – це двигуни економічного

зростання, концентрації та залучення кваліфікованих людських ресурсів, інвестицій,

розвитку інновацій та зростання національної економіки.

1.2. Стан наукових досліджень у сфері урбанізації

Об’єктивні процеси суспільного розвитку вимагають їх наукового пізнання,

обумовлюють розвиток науки та формують відповідні напрями наукових розвідок.

Урбанізація не є новим об’єктом наукового пізнання, адже наукові дослідження

цього феномену здійснювалися у відповідь на розвиток урбанізаційних процесів у

світі та окремих країнах.

Періодизація наукових підходів щодо дослідження урбанізації вченими-

класиками подано у Додатку Б.

Зазначене вище свідчить про зміщення фокусу дослідження урбанізаційних

процесів з економічної та архітектурної позицій, у період з середини ХХ століття, на

соціокультурну та екологічну складові вивчення міст.

Із сучасних дослідників проблематика урбанізації піднімається у працях

вітчизняних та зарубіжних вчених у межах різних галузей науки. У науковій праці

О.Г. Бублика [9], який проаналізував наукові напрацювання зарубіжних дослідників

11

у сфері урбанізації, наголошено на тому що «єдиним наріжним каменем досліджень

у різних наукових галузях (архітектура, соціологія, культурологія, філософія, історія

тощо) є постійне акцентування уваги авторів на гендерних, етнічних та расових

проблемах урбанізації». Міждисциплінарні підходи щодо вирішення урбанізаційної

проблематики та її наслідків, на сьогодні, також актуалізуються.

Наукові напрацювання вітчизняних дослідників у сфері урбанізації належать:

- у контексті вивчення стійкості міських агломерацій та впливу урбанізаційних

процесів на регіональний розвиток М.Ф. Аверкиній [1], Т.Б. Заставецькому [33],

Д.М. Котенок [37] та іншим;

- щодо методологічних засад дослідження сучасних міських процесів,

методології управління сталим розвитком міста М.Ф. Аверкиній [4],[2],

О.В. Балуєвій [8] та іншим;

- у контексті пошуку шляхів забезпечення розвитку міст та агломерацій,

зокрема дослідження фінансового забезпечення розвитку міст присвячені праці

М.Ф. Аверкиній [5]; інформаційних систем та технологій забезпечення

М.А. Міненко, В.І. Бендюгу, Б.М Комаристі, М.Ф. Аверкиній [3]; фінансового,

демографічного та соціального розвитку А.Є. Буряченко [11] та іншим;

- щодо вивчення механізмів розвитку сільських територій в умовах

урбанізації В.В. Засадко [31]; М.І. Стегней [50],І. В. Прокопа [45] та іншим;

- у частині дослідження взаємозв’язку урбанізації, економічної безпеки та

глобалізації В.В. Засадко ([32], [30]), І.Г. Бабець [7] та іншим;

- у контексті оцінки впливу урбанізації та визначення наслідків урбанізаційних

процесів Г.О. Комарницькій, Ю.С. Шипуліній, Н.С. Ілляшенко [35],

Д.М. Котенок [36] та іншим.

На сьогодні, урбанізаційна проблематика, насамперед, розглядається з позицій

впливу на екологічну, соціальну та економічну складові, що підтверджується рядом

наукових праць, як вітчизняних вчених, що розглянуті вище, так і наступних

зарубіжних дослідників. Серед зарубіжних авторів питанням вивчення

урбанізаційної проблематики присвячені праці:

- у частині взаємозв’язку урбанізації і сталого розвитку А. Аллен (A .Allen) [58],

Дж. Бікнелл (J. Bicknell), Д. Догман (D. Dodman), Д. Саттерсвейт (D. Satterthwaite) [57],

12

Т. Бітлей (T. Beatley) [64], С. Леманн (S. Lehmann) [75], П. Ньюман (P. Newman),

А. Матан (A. Matan) [78], Р. Реджістер (R. Register) [79] та інших;

- у контексті вивчення проблематики сучасного розвитку міст, використання

«великих даних» для потреб міста в реальному часі, теорій мережевого урбанізму

присвячені праці Роба Кітчина (Rob Kitchin) ([72], [71], [70]); Стефана Грема (Stephen

Graham) ([62], [63]) та інших.

З соціальних позицій, міські простори, пошук взаємозв’язків між різними

параметрами, що визначають урбанізаційний розвиток в конкретних містах, пошук

кореляцій між ними, а також вивчення взаємозв’язку між розвитком міста та рівнем

довіри до влади досліджено В. Вахштайном [12]. Дослідник на основі вивчення

урбаністичних теорій, розширив понятійний апарат авторським терміном

«хіпстерський урбанізм».

Розвитку публічних просторів в умовах урбанізації присвячені наукові роботи

Яна Гейл (Gehl Jan) ([67], [69], [68]) щодо вивчення публічних просторів, їх

правильного використання та формування і реалізації політики місцевої та державної

влади в умовах урбанізації. Концепція побудови Яном Гейлом (Gehl Jan)

Копенгагену допомогла з’явитися новому терміну, який описує концепцію, схожу на

Копенгаген – копенгагенізація – поняття, що характеризує місто, яке зорієнтовано

більше на велосипедну інфраструктуру, ніж на автомобільну.

Здійснений огляд наукових досліджень у сфері урбанізації дає підстави

стверджувати про наступне. По-перше, питання урбанізаційних процесів є

предметом дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних вчених ще з початку

ХІХ ст. По-друге, напрацювання дослідників свідчать про варіативність підходів та

наукових напрямів вивчення урбанізаційної проблематики. По-третє, така

варіативність свідчить про складність урбанізаційних процесів, що в свою чергу,

обумовлює завдання перед органами публічної влади щодо формування

комплексного механізму публічного управління процесами урбанізації, особливо в

умовах необхідності досягнення сталого розвитку України в цілому та її окремих

територій зокрема.

13

1.3. Розвиток понятійного апарату публічного управління та

адміністрування в умовах урбанізації

Урбанізація є однією із найважливіших глобальних тенденцій сьогодення,

наслідки якої в тій чи іншій мірі прослідковуються у різних сферах суспільного

життя та у всіх країнах світу. Урбанізація як об’єкт наукового пізнання, зважаючи на

особливості процесів, які відбуваються та характер їх наслідків, окреслює предметні

межі дослідження даного феномену з позицій архітектури (Р. Мозес [65],

Р. Грац [13]), історії (Я. де Фріс [87], Л. Мамфорд [77]), економіки (C. Tacoli ([80],

[81]), Г. Макграхан ([61], А. Буряченко ([10], [11])), екології (А. Поздняков,

А. Алєксєєв [6], В. Осіпов [41]), географії (Пол Л. Нокс [74], Дж. В. Хендерсон [86],

О. Топчієв [52]), соціології (В. Вахштайн [12], Р. Э.Парк [46], Дж. Джейкобс [66])

тощо.

Міста є осередками економічної діяльності, що здатні забезпечити економічне

зростання держави та економічний добробут суспільства. З одного боку, урбанізації

породжує нові та загострює існуючі проблеми суспільного розвитку, а з іншого боку

– дозволяє їх вирішити або мінімізувати їх наслідки. Баланс між цими критичними

межами досягається шляхом провадження виваженої та ефективної публічної

політики, що формується та реалізується на основі своєчасного моніторингу стану,

прогнозуванні можливих варіантів розвитку, а також використанні інноваційних

інструментів. Зазначене вище свідчить поясненням існуючому обсягу визначення

понять та трактування категорій у сфері урбанізації, а також відсутністю єдиних

підходів серед вітчизняних, зарубіжних дослідників та міжнародних організацій.

Урбанізаційна проблематика знаходиться у фокусі діяльності міжнародних

організацій, тому доцільним є вивчення сутності поняття урбанізація, що наведено у

офіційних документах таких міжнародних організацій як: Світовий банк (The World

Bank) - одна з найбільших у світі міжнародних організацій, що надає допомогу з

метою розвитку країн; ООН (UN-HABITAT) - Програма ООН зі сприяння сталому

розвитку населених пунктів; ООН (UNFPA) - провідна агенція ООН, яка зосереджує

свою роботу у сфері гендерної рівності, репродуктивного здоров'я та розбудови

потенціалу молоді; ООН Департамент з економічних і соціальних питань; Всесвітня

організація охорони здоров’я (World Health Organization) - спеціалізована установа

ООН, яка опікується проблемами охорони здоров'я у світовому масштабі;

14

Міжнародна організація з міграції (International Organization for Migration) -

міжурядова міжнародна організація, що функціонує для розв'язання численних

міграційних проблем у сучасному світі.

Визначення сутності поняття урбанізація, що наведені у офіційних документах

та звітах потужних міжнародних організацій (Додаток В) свідчить про наступне.

Міжнародні організації визначають, перш за все, що урбанізація це зростання міст та

частки населення, що проживають в містах. Також однією з основних характеристик

поняття урбанізація є підвищення ролі міста, де концентрується уся промисловість та

ринок сфери послуг. Визначення сутності поняття урбанізація у довідковій та

науковій літературі подано у Додатку Г.

Вивчення сутності поняття урбанізація, що наведена у працях вітчизняних

дослідників дозволяє стверджувати про відсутність єдиного підходу до твердження

даної категорії, однак, не зважаючи на відмінності у наукових напрямах наведених

дефініцій, спільним є визначення сутності урбанізації як процесу підвищення ролі та

значення міст, а також підвищення концентрації ресурсів у міських поселеннях.

Також більшість авторів серед проаналізованих праць схиляються до думки, що

урбанізація – це глобальний процес. Натомість, у працях [33], [38], урбанізацію

визначено з позицій процесу впливу міст на спосіб життя людей.

Зважаючи на підходи, що найчастіше зустрічаються у працях вчених щодо

визначення поняття урбанізація та враховуючи особливості продукту публічно-

управлінської діяльності доцільно сформувати власне визначення поняття

урбанізація для цілей публічного управління та адміністрування.

Урбанізація – це процес зміни екологічного, економічного, соціального,

гуманітарного та культурного середовищ співіснування людей як у містах, так і у

селах, що обумовлені збільшенням кількості міського населення, концентрацією

ресурсів та капіталу у містах.

У процесі дослідження урбанізації та визначення даного поняття як процесу,

дослідниками запропоновано ряд підходів щодо виокремлення стадій урбанізації.

Підходи вчених щодо визначення стадій урбанізації та їх характеристики подані у

Додатку Д.

15

Визначені стадії урбанізації Дж. Джіббсом (J. Gibbs) [60] у 1963 році стали

основоположними для усвідомлення розвитку процесів урбанізації у світі, та дали

поштовх для подальшого розвитку наукового пізнання урбанізаційних процесів.

На основі стадій визначених Дж. Джіббсом (J. Gibbs ), дослідники Л. Клаассен

(L. Klaassen), Г. Шимемі (G. Scimemi), Л. Ван ден Берг (L. Van der Berg),

Р. Древет (R. Drewett), А. Россі (A.Rossi )[85], [73] обґрунтовують поділ процесу

урбанізації на п’ять стадій, а саме:

- урбанізація – процес, який нерозривно ототожнюється із індустріалізацією,

переміщенням сільського населення до міст, адже саме у містах з’являється більше

можливостей щодо працевлаштування, покращення умов життя, а також вищого

рівня доходів тощо;

- субурбанізація, що характеризуються перевищенням темпів розширення

приміської зони над темпами розширення головного міста, у той час коли населення

приміської зони (субурбії) продовжують працювати, користуватися

інфраструктурою та отримують послуги у місті;

- дезурбанізація, що характеризується скороченням населення у субурбія та у

місті як осередках, внаслідок переміщення та концентрації населення у окремих

поселеннях на периферії;

- реурбанізація – процес зростання чисельності міста швидше ніж відповідно у

приміській зоні (субурбії) або скорочення населення міста повільніше ніж відповідно

у приміській зоні (субурбії).

Поряд із стрімкими темпами урбанізації у світі, виділять феномен помилкової

урбанізації або як ще зустрічається у науковій літературі - «урбанізація трущоб».

Помилкова урбанізація (або урбанізація трущоб) – вид урбанізації, при якому

стрімкий ріст чисельності міського населення не супроводжується ростом міський

функцій та послуг, здатний забезпечити адекватний рівень включення нових

громадян в міську культурно-економічну екосистему. Помилкова урбанізація як

процес більшою мірою свідчить про рівень ефективності системи публічного

управління та адміністрування, можливість забезпечити потреби, інтереси, а також

умови для дотримання прав та свобод людини і громадянина.

16

Вивчаючи поняття урбанізму можна також виділити окремі міські ідеології,

такі як модерністський урбанізм, лівий урбанізм та хіпстерський урбанізм.

Характеристику сучасних міських ідеологій подано у Додатку Е.

Дослідження та характеристика сучасних міських ідеологій, наведених вище,

свідчить про зміну акценту розуміння міста, а саме: представники модерністського

урбанізму переконані, що місто – це інвестиція в хмарочоси і шосе. Яскравим

прикладом є Нью-Йорк Роберта Мозеса - «гіперактивне будівництво», тобто

зосередження акценту на будівництві хмарочосів, автономізація кварталів та

гіпернасиченості міського простору, також будівництво швидкісних міських

магістралей, parkways і highways; представники лівого урбанізму зміщують фокусу

усвідомлення міста з будівництва доріг та хмарочосів на доступне житло і

громадський транспорт; представники хіпстерського урбанізму концентруються на

велодоріжках, парках та пішохідних зонах.

1.4. Ідентифікація урбанізаційних наслідків та завдань публічного

управління в умовах урбанізації

Урбанізаційні процеси спричиняють безпосередній чи опосередкований тиск

на усі без винятку системи життєдіяльності суспільства в цілому та людини зокрема.

Ефективна система публічного управління та адміністрування повинна бути

сконцентрована на дотриманні прав та свобод, забезпеченні потреб та інтересів

людини та суспільства. Взаємозв’язок потреб та інтересів із системою публічного

управління, а також значення державного управління та місцевого самоврядування в

підвищенні якості життя населення вивчено як в наукових, так і в навчально-

методичних працях відомих вчених ([16], [15], [39], [19] та ін.) у галузі науки

публічне управління та адміністрування.

Визначальний характер потреб та інтересів людини у формуванні цілей,

завдань публічного управління розкрито у науковій праці [40], та обґрунтовано що

«ефективність публічного управління визначається досягнутим рівнем задоволення

потреб та інтересів людини, що виступають основою публічно-управлінської

діяльності». Процес ідентифікації та забезпечення потреб в системі публічного

управління, змінюється внаслідок впливу різних факторів. Особливо гостро

17

актуалізується дана проблематика в умовах урбанізації, що, в свою чергу, формує

нові завдання перед системою публічного управління та адміністрування.

Серед сфер, у яких яскраво прослідковуються зміни внаслідок впливу

урбанізаційних процесів можна виділити екологічну, соціальну, економічну,

гуманітарну та політичну, що, в свою чергу, актуалізують відповідну проблематику,

вирішення якої потребує публічно-управлінського втручання. Наслідки урбанізації у

контексті екологічної, економічної, соціальної та гуманітарної сфер подано на рис. 1.

Рис.1. Наслідки урбанізації у розрізі екологічної, економічної, соціальної та

гуманітарної сфер*

*розроблено автором

Наслідки урбанізації у контексті екологічної, економічної, соціальної та

гуманітарної сфер взаємообумовлені. Концентрація промислових комплексів,

інновацій, капіталу та ресурсів на певній території обумовлює економічне зростання

та є причиною переміщення осіб та збільшення кількості жителів.

Урбанізація як процес збільшення кількості міського населення, концентрації

ресурсів та капіталу у містах чинить негативний тиск на інші сфери життєдіяльності

мінімізація / подолання

вплив на систему

процес зміни екологічного, економічного, соціального, гуманітарного та культурного

середовищ співіснування людей як у містах, так і у селах, що обумовлені збільшенням

кількості міського населення, концентрацією ресурсів та капіталу у містах

УРБАНІЗАЦІЯ

Екологічна

сфера Економічна

сфера

Соціальна

сфера

Гуманітарна

сфера

НАСЛІДКИ УРБАНІЗАЦІЇ

- забруднення

навколишнього

середовища;

- руйнування

природного середовища

- скорочення зелених

зон, непридатність

водойм;

- накопичення

промислових та

побутових відходів

тощо

- обмеженість

доступу до житла;

- економічне

зростання;

- концентрація

інновацій та

людського капіталу у

містах;

- неспроможність

інфраструктури

тощо

- соціальна

нестабільність та

нерівність;

- підвищення

злочинності;

- неспроможність

соціальних сервісів;

- негативне

соціально-психологічне

навантаження на

міських жителів

тощо

- негативні

наслідки для здоров’я

життя;

- загострення

конфліктів етнічного

та релігійного

характеру;

- бідність;

- продовольчі

кризи;

- поширення хвороб

тощо

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ

18

суспільства, а саме: підвищення рівня забруднення навколишнього середовища,

поширення інфекційних хвороб, в тому числі і в наслідок неспроможності

інфраструктури, незадовільного стану комунальної системи міст та накопичення

значного обсягу промислових та побутових відходів; руйнування природного

середовища міст, скорочення зелених зон, непридатності водойм тощо, що як

наслідок впливає на здоров’я та якість життя населення; соціальну нестабільність та

нерівність, у тому числі і в наслідок обмеженого доступу до ресурсів, підвищення

рівня безробіття та обмеженого доступу до житла, а також неспроможність

соціальної системи забезпечити потреби суспільства, що в свою чергу, впливає на

підвищення соціальної напруги та злочинності; загострення конфліктів етнічного та

релігійного характеру внаслідок співіснування груп людей із суперечливими

етнічними, релігійними, міжконфесійними інтересами. Окреслений перелік наслідків

урбанізації не є вичерпним, однак, зазначена проблематика уже актуалізується у

сучасних умовах та потребує розв’язання.

Центральне розвідувальне управління[76] зазначає критерії, за якими можна

оцінити ризики урбанізації, а саме це: «різнорідність міського населення, до якого

належить визначення ступеня нерівномірності доходів, етнічних чи релігійних

суперечностей; темпи зростання населення, адже у випадку, якщо вони високі, може

створюватись напруга у суспільстві; економічні можливості, у тому числі якісна

оцінка можливості чи неможливості мешканців влаштувати чи покращати своє

життя; наявність необхідних для життя мінімумів, тобто частка міських жителів, що

не мають доступу до питної води, стічної системи, системи вивезення твердих

відходів тощо; екологічні умови з позицій вивчення частки міських жителів, що

страждає від забруднення води чи повітря, антисанітарного довкілля тощо; урядова

ефективність, що полягає у відносній оцінка можливостей влади управляти

зростанням міст, фінансувати необхідні проекти, боротись з викликами, пов’язаними

з цим зростанням».

Наслідки та ризики урбанізації мають каскадний характер, взаємообумовлені

та мають прояв в різних сферах, що потребує комплексного механізму публічного

управління у забезпеченні їх мінімізації чи подолання.

Глобальні тенденції збільшення чисельності населення, укрупнення міст,

виснаження природних ресурсів, збільшення соціальної нерівності, неможливість

19

забезпечення потреб існуючими інструментами тощо, обумовлюють пошук нових

моделей управління та зміну філософії мислення. Пануюча, на сьогодні, концепція

сталого розвитку, та Цілі сталого розвитку – 2030 передбачають дії, спрямовані на те,

щоб покінчити з бідністю, захистити планету і забезпечити мир і процвітання для всі

людей у світі та визначають порядок денний у глобальному масштабі.

Сімнадцять цілей сталого розвитку прямо чи опосередковано спрямовані на

уникнення/мінімізацію наслідків урбанізаційних процесів з позицій соціальної,

економічної та екологічної рівноваги, однак 11 ціль безпосередньо стосується

забезпечення сталого розвитку міст та спільнот, визначена у Цілях сталого розвитку

2030 [56] як дії щодо подолання урбанізаційних викликів: «більше половини

населення світу проживає в міських районах. До 2050 року ця цифра зросте до 6,5

млрд людей, тобто двох третин усього людства. Сталого розвитку не можна досягти

без істотного перетворення того, яким чином ми будуємо міські райони і керуємо

ними. Швидке зростання міст у країнах, що розвиваються, одночасно з активізацією

міграції з сільських районів до міста, викликало бум у мегаполісах. У 1990 році

налічувалося 10 мегаполісів, що мали 10 мільйонів жителів або більше. У 2014 році

мегаполісів стало 28, у яких проживає 453 мільйони. У міських районах нерідко

зосереджена крайня бідність, а національним і міським органам влади непросто

розмістити зростаюче населення на таких територіях. Досягнення безпеки і сталого

розвитку міст означає забезпечення безпечним і доступним житлом, а також

модернізацію нетрів. Це також передбачає інвестиції у громадський транспорт,

створення зелених громадських територій, а також удосконалення міського

планування і управління у такий спосіб, що одночасно забезпечуватиме

інклюзивність і загальну рівноправну участь».

Нездатність урядів забезпечити належну інфраструктуру та державні послуги

лежить в основі багатьох міських викликів країн, що розвиваються.

З метою визначення завдань системи публічного управління та адміністрування

в умовах урбанізації, використано теорію ієрархічних потреб Абрахама Маслоу

(піраміда потреб А. Маслоу) як основу для структуризації урбанізаційних викликів та

їх впливу на системи співіснування людей.

20

Модель структуризації урбанізаційних викликів з позицій використання ієрархії

потреб за А. Маслоу та ідентифікації завдань публічного управління в окреслених

умовах подано на рис.2.

Використання ієрархії потреб за А. Маслоу дозволило структурувати урбанізації

виклики та окреслити завдання публічного управління, що в свою чергу

конкретизуються внаслідок урбанізаційних змін. Задоволення потреб ускладняється

урбанізаційними викликами, а саме у контексті:

- фізіологічних потреб (потреби у диханні, воді, їжі, відпочинку) – це

урбанізаційні виклики щодо забруднення повітря, води, довкілля, накопичення

промислових та побутових відходів, що займають значні території та обумовлюють

поширення інфекцій; необхідність пошуку альтернативних шляхів споживання

енергії; продовольчі кризи та голод тощо;

- потреб у безпеці (безпеці здоров’я, майна, заощаджень) – це виклики, що

полягають у підвищенні захворюваності, внаслідок підвищення швидкості

поширення та більшої вірогідності спалахів інфекційних хвороб, підвищенні рівня

злочинності, обмеженості доступу до житла тощо;

- соціальних потреб (потреб у дружбі, сім’ї, емоційних аспектах) – це виклики

,що полягають у збільшенні соціальної нерівності, загостренні соціальних проблем

таких як алко- та нарко- залежності, психічні розлади, соціальне виключення,

підвищенні рівня безробіття, бідності тощо;

- потреб у повазі (досягнення, повага іншими, самоповага та ін.) – виклики, що

перешкоджають досягненням людини внаслідок незадовільного стану

інфраструктури, неспроможності влади надати якісні адміністративні послуги та

забезпечити потреби особистості тощо;

- потреб у самовираженні ( тобто потреби розвитку особистості, реалізації своїх

цілей та здібностей, моралі, творчості, вирішенні проблем, відсутності упередженості

та ін.) - це виклики, що перешкоджають самоствердженню особистості та її

самореалізації, обумовлені втратою автономії особи, адже урбанізовані міста

вимагають життя за жорстким графіком, а також виклики, що полягають у

обмеженні соціальної взаємодії; розширенні можливостей при обмеженому доступу

до них, загостренні соціальної нерівності, упередженості тощо.

21

Рис. 2. Модель структуризації урбанізаційних викликів з позиції теорії ієрархічних потреб за А. Маслоу: ідентифікація завдань

публічного управління

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ

ПОТРЕБИ У БЕЗПЕЦІ

ФІЗІОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ

СОЦІАЛЬНІ ПОТРЕБИ

ПОТРЕБИ У

ПОВАЗІ

ПОТРЕБИ

У

САМОВИРАЖЕННІ

Деталізація потреб Урбанізаційні виклики

Здоров’я, майно, заощадження та ін.

забруднення повітря, води, довкілля; накопичення відходів;

споживання енергії; продовольчі кризи та голод та ін.

Дружба, сім’я, інтимність, емоційні аспекти та ін.

Досягнення, повага іншими, самоповага та ін.

Розвиток особистості, реалізація своїх цілей та здібностей, мораль, творчість, природність, вирішення проблем, відсутність упередженості та ін.

Дихання, вода, їжа, сон та ін.

збільшення соціальної нерівності; загострення соціальних проблем;

соціальне виключення; підвищення рівня безробіття, бідності та ін.

підвищення захворюваності; швидкість поширення інфекцій;

підвищення рівня злочинності; обмеженість доступу до житла

тощо

незадовільність інфраструктури; неспроможність влади надати якісні

адміністративні послуги та забезпечити потреби особистості та ін.

втрата автономії особи – життя за жорстким графіком; обмеження соціальної

взаємодії; розширення можливостей при обмеженому доступу до них;

загострення соціальної нерівності та упередженості тощо

Подолання / мінімізація

наслідків

Побудова

соціальної

інфраструктури

Мінімізація

антропогенного

впливу

Модернізація

інфраструктури

Забезпечення

доступним

житлом

Розвиток взаємодії

держава-бізнес-

суспільство

Розвиток

партисипації

визначають напрями

Подолання бідності,

економічної та

соціальної. нерівності

завдання публічного управління

22

Таким чином, серед завдань публічного управління, в умовах впливу

урбанізації на екологічну, економічну, соціальну та гуманітарну сфери

життєдіяльності та співіснування громадян, доцільно виокремити наступні:

- мінімізація антропогенного впливу на довкілля шляхом нормування

викидів, перехід на сталі моделі виробництва та споживання, використання

альтернативних джерел енергії та ін.;

- модернізація та розвиток інфраструктури в забезпечення потреб у

громадському транспорті, освітніх послугах, послугах із охорони здоров’я та

інших;

- забезпечення доступним житлом, що дозволяє вирішити ряд негативних

наслідків, що обумовлені розширенням трущоб, поширенням інфекції,

неконтрольованими соціальними процесами, підвищенням рівня злочинності

внаслідок необхідності забезпечення потреб у безпеці;

- побудова соціальної інфраструктури, що передбачає безпечний, доступний,

екологічний та якісний громадський простір, що сприятливий для розвитку

соціальної комунікації та взаємодії, а також сприятиме соціальній згуртованості та

при визначенні та забезпеченні потреб уразливих верств населення;

- розвиток взаємодії держава-бізнес-суспільство з метою об’єднання зусиль та

ресурсів у напрямку покращення міського простору, забезпечення потреб та

подолання урбанізаційних наслідків;

- розвиток партисипації з метою забезпечення участі громадян у прийнятті

важливих публічно-управлінських рішень, залученості до процесу формування та

реалізації публічної політики та фокусуванні на реальних потребах жителів

громади;

- подолання бідності, економічної та соціальної нерівності задля мінімізації

інших каскадних ефектів урбанізаційного впливу, наприклад, зниження рівня

злочинності, розширення доступу до житла та інших майнових цінностей,

розширення можливостей щодо заощадження, реалізації своїх цілей тощо.

Альтернативні шляхи розв’язання урбанізаційної проблематики шляхом

побудови е-держави. Урбанізація поряд із створенням нових і розширенням

існуючих можливостей, що також потребує відповідного публічно-управлінського

23

впливу, чинить суттєвий тиск на різні системи співіснування громадян у межах

однієї території. Швидкість, з якою відбуваються урбанізаційні процеси, вимагає

від органів публічної влади планування, інновацій, адаптації та гнучкості при

застосуванні публічно-управлінського інструментарію та творення політики як на

загальнодержавному, так і на місцевому рівні. Особливо, це стосується країн, що

розвиваються. У відповідь на виклики сьогодення та загострення глобальних

проблем, в процесі формування та реалізації державної політики, міжнародної

співпраці, формуються нові концепції, економічні моделі, впроваджуються

підходи та застосовуються інноваційні інструменти, що відповідають

задекларованим, міжнародною спільнотою, цілям сталого розвитку.

Стрімкий розвиток урбанізму передбачає необхідність обробки все більшої

кількості даних про місто та його життя для розробки ефективної політики та

оперативного реагування на кризові чи ризикові ситуації. Дані про місто дають

ключ до розуміння міського життя, попередження загроз для міста, формування

політичного курсу і планів, здійснення оперативного функціонального управління,

моделювання можливих сценаріїв майбутнього та вирішення безлічі інших задач.

Зважаючи на це, в світі панує тенденція до створення «розумних» міст.

Європейська модель побудови «розумних» міст [59] передбачає «взаємопов'язаний

розвиток 6 ключових сфер життєдіяльності з широким використанням технологій

е-урядування та е- демократії: розумне урядування, розумна економіка, розумна

мобільність, розумні люди, розумне довкілля, розумне життя”.

В сучасному розумінні «розумним» називають місто, в якому інфраструктура

мереж, пов’язаних з нею масивів даних та інформаційна аналітика

використовують для створення:

- розумної економіки – створення нових форм економічного розвитку, таких

як економіка мобільних додатків, економіка обміну та економіки відкритих даних;

- розумного уряду – створення «електронного уряду», прийняття рішень на

основі «великих даних», які отримуються та аналізуються кожну секунду, краще

та оперативніше надання послуг, підвищення прозорості, можливість громадян

брати участь у прийнятті політичних рішень;

24

- розумної мобільності – створення саморегулюючих транспортних систем та

створення ефективних та здатних до взаємодії один з одним засобів громадського

транспорту;

- розумного середовища – підтримка сталого розвитку в містах адаптація до

зовнішніх ризиків, використання відновлювальних джерел енергії;

- розумних людей – оперативніше інформування населення, підтримка

творчих ініціатив, інклюзії, розширення можливостей, забезпечення

безпосередньої участі у житті міста.

Побудова розумних міст, що передбачає можливість органів влади на

місцевому рівні обробляти масиви даних в реальному часі має деякі загрози та

ризики, що полягають у втручанні у приватне життя. Недоторканість приватного

життя вважається основним правом людини, цінністю та гарантованою умовою

життя в розвинених країнах. З метою уникнення хакерських атак, інших

небезпечних впливів на масиви даних, та задля забезпечення ефективного

функціонування систем розумного міста на державному та / або регіональному

рівнях необхідно створювати додаткові системи захисту, щоб дані громадян були

максимально захищені, а потреби та інтереси вчасно задоволені.

1.5. Інституційне забезпечення управління урбанізаційними процесами:

міжнародний та національний рівень

Урбанізаційні процеси мають глобальний характер, що підтверджується

напрямками діяльності міжнародних організацій, що здійснюють інституційне

забезпечення управління процесами та наслідками урбанізації. Необхідність

управління процесами та наслідками урбанізації формує нові завдання перед

урядом усіх без винятку країн світу. Це започатковано міжнародними

організаціями, що діють у напрямі координації зусиль світової спільноти задля

забезпечення безпечного співіснування людства, сталого розвитку, тобто

вирішення та/або мінімізації існуючих глобальних проблем. Зазначене обумовлює

актуальність дослідження діяльності міжнародних організацій у контексті

управління урбанізаційними процесами.

25

Департамент економічних та соціальних питань Секретаріату ООН є

важливим ланцюгом між глобальної політикою в економічній, соціальній та

екологічній сферах та національними політиками (діями), що працює у трьох

взаємопов’язаних сферах:

- збирає, генерує та аналізує широкий спектр економічних, соціальних та

екологічних даних та інформації, для перегляду державами-членами ООН на

предмет аналізу світових проблем та розробки варіантів внутрішніх політик; -

сприяє проведенню переговорів держав-членів щодо спільних напрямків дій для

вирішення існуючих або потенційних глобальних проблем;

- консультує уряди країн щодо шляхів та способів імплементації рішень та

політик, прийнятих на самітах та конференціях ООН.

Відділ народонаселення. Відділ народонаселення Департаменту економічних

та соціальних питань (Відділ) забезпечує міжнародну спільноту своєчасними та

доступними даними щодо кількісної та якісної характеристики населення,

проводить аналіз тенденцій розвитку населення та надає результати розвитку

демографічної політики окремих країн та регіонів. З цією метою відділ проводить

регулярні дослідження чисельності та характеристики населення, дослідження

трьох компонентів зміни населення (народжуваності, смертності та міграції).

Заснований у 1946 році, Відділ надає істотну підтримку з питань народонаселення

та питань розвитку Генеральній Асамблеї ООН, Економічній та соціальній раді та

Комісії з питань народонаселення та розвитку. Він також керує або бере участь у

різних міжвідомчих координаційних механізмах системи Організації Об'єднаних

Націй. Робота Відділу також сприяє зміцненню спроможності держав-членів

контролювати тенденції розвитку населення та вирішувати існуючі та виникаючі

проблеми населення. Починаючи з 1988 року відділ надає інформацію щодо

оцінки чисельності міського та сільського населення, готує прогнозні показники

чисельності та розподілу населення до 2050 року. Крім цього надаються

ретроспективні і прогнозні оцінки населення всіх міських агломерацій та всіх

столиць світу.

Побудова оцінки сучасного стану та прогнозних показників ґрунтується на

інформації, що надходить від національних статистичних органів відповідно до

критеріїв, які використовуються в кожній окремій країні. Джерелом для них

26

найчастіше служать підсумки переписів населення, хоча в деяких країнах

використовуються дані реєстрів населення та адміністративного обліку. Оскільки

країни використовують різні критерії виділення міського населення, тому

документ надає коментарі та визначення міських поселень, до яких вони

відносяться (міські агломерації, метрополітенські ареали або власне міста).

Світовий банк. Ще однією міжнародною інституцією, яка надає статистичні

дані по процесам урбанізації є Світовий банк. Робота Світового банку в розвитку

та підтримці урбанізаційних процесів спрямована на створення стійких міст та

громад, тим самим сприяючи досягненню Цілі сталого розвитку

№11 «Забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості

міст і населених пунктів» та цілей Світового банку щодо подолання крайньої

бідності та підвищення рівня соціального розвитку.

Світовий Банк інвестує в міську інфраструктуру та допомагає національним

та муніципальним урядам будувати фіскальну та фінансову системи для зростання

доходів та забезпечення ширшого доступу до приватного капіталу для стабільного

фінансування інвестиційних потреб. Світовий банк щорічно інвестує в середньому

6 мільярдів доларів в проекти розвитку міст. Завдяки поєднанню фінансування

інвестиційних проектів, позик на розробку політики та фінансування програми для

результатів Світовий банк прагне допомогти містам задовольнити критичні

вимоги урбанізації.

Центральне розвідувальне управління надає статистичні дані по рівню

урбанізації окремих країн чи регіонів. Вся інформація викладена в «The World

Factbook» [82] і аналізує два основних показники, що можуть характеризувати

рівень урбанізації країни.

По- перше, показники частки міського населення, який показує відсоток від

загальної кількості населення. Показник визначається країною, яку досліджують.

Другий показник – темп урбанізації, який описує прогнозну середню швидкість

зміни міського населення за аналізований період часу. Центральне розвідувальне

управління надає статистичні дані про десять найбільших міських агломерацій.

Міська агломерація визначається як така, що включає місто, також його приміську

зону, що лежить поза межами міста.

27

Інституційне забезпечення у сфері містобудування в Україні є достатньо

розмежованим з огляду на варіативність та розподіл функцій між виконавчою,

законодавчою гілками влади та іншими суб’єктами державного сектору. За різні

функціональні наповнення (економічний, фізичний, культурний розвиток)

відповідають різні комітети, агентства, міністерства та об’єднання.

Система інституційного забезпечення управління урбанізаційними

процесами в Україні, становить:

- у частині законодавчої гілки влади – це Верховна Рада України та її

відповідні комітети: Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-

комунального господарства; Комітет з питань організації державної влади,

місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування;

- у частині виконавчої гілки влади – це Кабінет Міністрів України та

відповідні міністерства: Міністерство розвитку громад та територій України;

Міністерство енергетики та захисту довкілля; Міністерство розвитку економіки,

торгівлі та сільського господарства України; Міністерство культури України та

Міністерство інфраструктури України. До окреслених суб’єктів державного

управління доцільно віднести також наступні: Державна архітектурно-будівельна

інспекція України; Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру;

Державне агентство з питань електронного урядування України, що знаходяться у

підпорядкуванні Міністерства розвитку громад та територій України;

- з позицій місцевих представницьких органів - це обласні та районні ради,

міські ради та виконавчі комітети;

- з позицій регіональних та місцевих виконавчих органів влади – це обласні та

районні державні адміністрації, включаючи територіальні представництва

міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

- у частині інших суб’єктів державного сектору, доцільно виділити державні

науково-дослідні інститути, серед яких Український державний науково-

дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" імені Ю.М. Білоконя;

Науково-дослідний і проектний інститут містобудування; Український науково-

дослідний і проектний інститут цивільного будівництва; комунальні підприємства

(Комунальне підприємство «Інститут генерального плану міста Києва») та

28

Асоціацію міст України, Асоціацію малих міст України, Східноукраїнський центр

громадських ініціатив. Функціональні характеристики суб’єктів публічного

управління у сфері урбанізації в Україні подано у Додатку Є.

Окрім окреслених суб’єктів публічного управління у сфері урбанізації в

Україні також існують і інші організації, які також є дотичними до формування та

реалізації державної / регіональної політики у сфері містобудування. Одними з

таких є науково-дослідні інститути, основною задачею яких є розробка

генеральних схем розвитку областей, районів, міст, а також забезпечення

контролю та нагляду за їх реалізацією.

Нормативно-правові акти, що прямо / опосередковано регулюють

урбанізаційні чи обумовлені урбанізацією процеси та їх сфера регулювання,

відображені у Додатку Ж.

Урбанізаційні процеси є стрімкими та нестабільними, тому обов’язковим є

управління та регулювання урбанізаційних або обумовлених урбанізацією

процесів на законодавчому рівні задля попередження та нівелювання потенційних

та існуючих ризиків, використання можливостей урбанізації, а також забезпечення

сталого розвитку.

У процесі вивчення інституційного забезпечення управління урбанізаційними

процесами з позицій міжнародних та національних суб’єктів, ідентифіковано

міжнародні та державні інституції, обґрунтовано їх функціональні характеристики,

а також визначено нормативно-правове забезпечення регулювання урбанізаційних

чи обумовлених урбанізацією процесів, що дозволило встановити невідповідність

правового механізму державного управління наслідками урбанізації сучасним

викликам. На сьогодні, уряд України рухається у напрямі побудови е-держави,

цифровізації процесів публічного управління, надання адміністративних послуг із

використанням інформаційно-комп’ютерних технологій. Це неодмінно є одним із

альтернативних варіантів вирішення урбанізаційної проблематики, однак

зважаючи на зміни обумовлені урбанізацією, що торкаються різних сфер,

досліджені процеси потребують формування та реалізації комплексної публічної

політики, що, в свою чергу, обумовлює подальші наукові розвідки у даному

напрямі.

29

ВИСНОВКИ

Дослідження процесів урбанізації як об’єкту публічного управління

дозволило розробити ряд теоретико-методологічних положень, які становлять

наукову новизну, зокрема:

1. Процес урбанізації як у світовому масштабі, так і вітчизняних межах є

незворотним. Стрімкі глобалізаційні процеси економічної, політичної та

культурної інтеграції визначають подальший розвиток нашої планети, у тому

числі підсилюють незворотність та швидкість урбанізації. Основними тенденціями

урбанізаційних процесів в Україні є: зростання частки міського населення попри

зменшення загальної чисельності населення в Україні; концентрація більшості

міських жителів в містах з населенням до 300 тис. осіб; укрупнення міст, що

спричиняє розростання міських агломерацій.

2. Розвинено теоретичні положення публічного управління в умовах

урбанізаційних процесів через:

- встановлення варіативності підходів та наукових напрямів вивчення

урбанізаційної проблематики, що обумовлені об’єктно-предметною областю

дослідження представниками різних наук.

- визначення публічного управління наукою, яка дозволяє врахувати усю

варіативність підходів для формування публічної політики, що дозволить

мінімізувати негативні наслідки та використати можливості урбанізації;

- обґрунтування авторського визначення сутності урбанізації як об’єкту

публічного управління, зокрема запропоновано наступне визначення: процес

зміни екологічного, економічного, соціального, гуманітарного та культурного

середовищ співіснування людей як у містах, так і у селах, що обумовлені

збільшенням кількості міського населення, концентрацією ресурсів та капіталу у

містах;

- ідентифікацію змістовних властивостей стадій урбанізації: урбанізація,

субурбанізація, дезурбанізація, реурбанізація;

30

- характеристику сучасних міських ідеологій, що дозволило встановити зміну

фокусу з матеріальних цінностей – модерністський урбанізм, до потреб та

інтересів громадян - хіпстерський урбанізм.

3. Обґрунтовано напрями трансформації публічного управління

урбанізаційними процесів шляхом:

- ідентифікації наслідків урбанізації у розрізі екологічної, економічної,

соціальної та гуманітарної сфер;

- встановлення завдань публічного управління через розробку моделі

структуризації урбанізаційних викликів з позиції теорії ієрархічних потреб за

А. Маслоу;

- обґрунтування функціональних характеристик суб’єктів публічного

управління у сфері урбанізації в Україні.

Вивчення урбанізаційної проблематики в системі публічного управління та

адміністрування обумовлено сукупністю глобальних проблем, викликів та

можливостей, які в першу чергу, концентруються у містах. Вивчення зазначеної

проблематики є основою для прийняття ефективних публічно-управлінських

рішень та дій задля забезпечення дотримання прав, свобод, задоволення потреб та

інтересів, а також досягнення економічного добробуту, соціального консенсусу та

забезпечення екологічної безпеки як у загальносвітовому масштабі, так і в межах

окремих держав чи територій.

31

Список використаної літератури

1. Аверкина М. Ф. Стійкість міської агломерації в забезпеченні

регіонального розвитку. Бізнес Інформ. – 2019. – №3. – C. 108–113.

https://doi.org/10.32983/2222-4459-2019-3-108-113

2. Аверкина М.Ф. Вплив теорії стійкого розвитку міст на теорії

урбаністики / М.Ф. Аверкина // Наукові записки Національного університету

«Острозька академія». Серія : Економіка. – 2012. – Вип. 19. – С. 262– 266.

3. Аверкина М.Ф. Інформаційні системи та технології забезпечення

стійкого розвитку міст і агломерацій / Сталий розвиток — ХХІ століття:

управління, технології, моделі. Дискусії 2018: колективна монографія /

Міненко М.А., Бендюг В.І., Комариста Б.М. [та ін.] / за наук. ред. проф.

Хлобистова Є.В. — Київ, 2018. — 620 с. – C.369-374.

4. Аверкина М.Ф. Методологічні засади дослідження сучасних міських

процесів. Економіка міста та урбаністика: матеріали Міжнар. наук.-практ.

Інтернет-конф. (23 березня 2018 р.). — К.: КНЕУ, 2018. — С. 59-60.

5. Аверкина М.Ф. Фінансове забезпечення розвитку транспортної

інфраструктури міст та агломерацій. Міжнародна науковотехнічна

конференція «Технології та інфра-структура транспорту», Харків, 14-16

травня 2018 р.: Тези доповідей. – Харків: УкрДУЗТ, 2018. – С. 218-220.

6. Алєксєєв А. Техногенное загрязнение, урбанизация и рост риска

заболеваний трансмиссивными инфекциями / Андрій Алєксєєв. // Военно-

медицинская академия имени С.М.Кирова. – 2009. – С. 184–191.

7. Бабець І.Г. Cоціально-економічні ризики процесу урбанізації та їх

вплив на економічну безпеку регіону / І. Г. Бабець, В. В. Засадко // Науковий

вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. серія

економічна. - 2014. - Вип. 1. - С. 128-138.

8. Балуєва О.В. Методологія управління сталим розвитком міста на

еколого-економічних засадах: автореф. дис. ... д-ра екон. наук : спец. 08.00.0:

32

"Економіка природокористування та охорони навк. серед."/ М-во освіти і

науки України, Держ. вищий навч. закл. “Нац. гірн. ун-т”.- Д., 2013.- 36 с.

9. Бублик О. Г. Роль містобудування в сучасних урбаністичних розвідках

зарубіжних дослідників / О. Г. Бублик // Наукові праці історичного

факультету Запорізького національного університету. - 2014. - Вип. 40. - С.

255-260.

10. Буряченко А.Є. Урбанізаційні фактори економічного росту / А.

Буряченко // Ринок цінних паперів України. – 2013. – № 7–8. – С. 13–23.

11. Буряченко А.Є. Урбанізація в контексті фінансового, демографічного

та соціального розвитку / А.Є. Буряченко // Вчені записки : зб. наук. праць ;

редкол. : А.Ф. Павленко (відп. ред.) та ін. – Київ : КНЕУ, 2013. – Вип. 15. –

208 с.

12. Вахштайн В. Пересборка города: между языком и пространством /

Вахштайн Виктор. // Cоциология власти. – 2014. – №2. – Ст. 9–38.

13. Грац Р. (1995) Город в Америке: жители и власти. Пер. с англ. В.

Глазычева, М.: Ладья.

14. Демографический энциклопедический словарь [Электронный

ресурс]. – Режим доступа: http://demography.academic.ru/2628/

15. Державне управління : підручник / А. Ф. Мельник, О. Ю.

Оболенський, А. Ю. Васіна/ за ред. А. Ф. Мельник. - К. : Знання, 2009. - 582

с.

16. Державне управління: основи теорії, історія і практика : навч. посіб. /

В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній, М. М. Іжа, Г. І. Арабаджи / за заг. ред. П.

І. Надолішнього, В.Д. Бакуменка. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. - 394 с.

17. Елвін Тоффлер. Третя хвиля / Перекладач: Андрій Євса, за редакцією

Віктора Шовкуна. — 2000. — Київ : Видавничий дім «Всесвіт». — 480 с.

18. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю.П.

Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін. ; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П.

Трощинського, Ю.П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.

33

19. Ефективність державного управління : монографія / Ю. М. Бажал, О.

І. Кілієвич та ін.; за заг. ред. І. В. Розпутенка. - К. : К.І.С., 2002. - 420 с.

20. Закон України «Про архітектурну діяльність» № 687-XIV від

01.12.2019 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 1999. – Режим

доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/687-14.

21. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-

будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства» №

320-VIII від 09.04.2015 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. –

2015. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/320-19.

22. Закон України «Про Генеральну схему планування території

України» №3059-III від 18.11.2012 [Електронний ресурс] // Верховна Рада

України. – 2002. – Режим доступу до ресурсу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3059-14.

23. Закон України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI від

16.01.2020 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2012. – Режим

доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3613-17.

24. Закон України «Про засади державної регіональної політики» №156-

VIII від 05.02.2015 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2015. –

Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/156-19.

25. Закон України «Про землеустрій» №858-IV від 16.01.2020

[Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2003. – Режим доступу до

ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/858-15#n3.

26. Закон України «Про комплексну реконструкцію кварталів

(мікрорайонів) застарілого житлового фонду» № 525-V від 01.01.2020

[Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2007. – Режим доступу до

ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/525-16.

27. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР

від 05.02.2020 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 1997. –

34

Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-

%D0%B2%D1%80.

28. Закон України «Про основні засади (стратегію державної екологічної

політики України до 2030 року» № 2697-VIII від 28.02.2019 [Електронний

ресурс] // Верховна Рада України. – 2019. – Режим доступу до ресурсу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19.

29. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-

VI від 12.02.2020 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2011. –

Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17.

30. Засадко В. В. Урбанізаційні тенденції в Україні в контексті загроз

економічній безпеці / В. В. Засадко // Стратегія розвитку України. - 2016. - №

1. - С. 124-129

31. Засадко В. В. Механізми розвитку сільських територій в умовах

урбанізації та міграції з села у місто / В. В. Засадко // Соціально-економічні

проблеми сучасного періоду України. - 2013. - Вип. 6. - С. 266-271.

32. Засадко В.В. Роль урбанізації в контексті економічної безпеки та

глобалізації: теоретичний зріз / В.В. Засадко // Науковий вісник

Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Економіка і менеджмент.

– 2015. – Вип. 11. – С. 12–15

33. Заставецький Т.Б. Система міських поселень агропромислового

регіону в умовах трансформації суспільства : монографія / Т.Б. Заставецький.

– Тернопіль, 2005. – 180 с.

34. Земельний кодекс України №2768-III від 16.01.2020 [Електронний

ресурс] // Верховна Рада України. – 2002. – Режим доступу до ресурса:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.

35. Комарницька Г.О., Шипуліна Ю.С., Ілляшенко Н.С. Вплив

урбанізації на інноваційний розвиток регіонів України. Маркетинг і

менеджмент інновацій. 2017. № 3. С. 336–345.

35

36. Котенок Д. М. Економічна оцінка урбанізаційних процесів в Україні

та формування економічного потенціалу міста / Д. М. Котенок // Інвестиції:

практика та досвід. - 2013. - № 7. - С. 40-45.

37. Котенок Д.М. Екологічний концепт сталого розвитку муніципальних

утворень України /Д.М. Котенок/ Економічний часопис-ХХІ століття, 2014. -

№3-4(1)

38. Кузьменко Д.М. Дефініція поняття «урбанізація» в суспільній

географії / Д.М. Кузьменко [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://dspace.univer.kharkov.ua/handle/123456789/7706.doc

39. Куйбіда В. С. Принципи і методи діяльності органів місцевого

самоврядування : монографія / В. С. Куйбіда. – К.: МАУП, 2004. - 432 с.

40. Мамонов І. Потреби та інтереси людини як основа публічного

управління / І. Мамонов // Вісник Національної академії державного

управління при Президентові України. - 2012. - Вип. 3. - С. 212-220.

41. Осипов В. Мегаполисы под угрозой природных катастроф / Виктор

Осипов. // Вестник Российской Академии Наук. – 1996. – №9. – С. 771–782

42. Перцик Е.Н. Георбанитистика : учебник / Е.Н. Перцик. – М. : Изд.

центр «Академия», 2009. – 423 с.

43. Пивоваров Ю. Л. Основы геоурбанистики : Урбанизация и городские

системы : Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М. : Гуманит.

изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 232 с.

44. Постанова Кабінету Міністрів України « Про забезпечення участі

громадськості у формуванні та реалізації державної політики» №996-2010-п

від 07.05.2019 [Електронний ресурс] // Кабінет Міністрів України. – 2010. –

Режим доступу до ресурса: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-

%D0%BF.

45. Прокопа І. В. Сільські території України: дослідження і регулювання

розвитку / І. В. Прокопа // Економіка України. – 2007. – № 6. – С. 50–59.

36

46. Роберт Е. Парк Park R. E. The Urban Community as a Spatial Pattern

and a Moral Order // Park R. E. Human Communities. The City and Human

Ecology. — Glencoe, Ill.: The Free Press, 1952. — P. 165-177.

47. Сергиенко А. будущем украинский городов [Електронний ресурс] /

Сергиенко Александр // Информационно-аналитический еженедельник

"Зеркало недели, Украина" ник. – 2017. – Режим доступу:

https://zn.ua/internal/o-buduschem-ukrainskih-gorodov-257609_.html

48. Сергієнко Л. В. Сутність, особливості та стадії розвитку урбанізації /

Л.В. Сергієнко, К. М. Войціцька. // Економіка, управління та

адміністрування. – 2019. – №4. – С. 207–213.

49. Смагин Ю.А. Территориальная организация населения : учеб.

пособие / Ю.А. Смагин ; под общ. ред. В.Г. Глушковой. – 2-е изд., испр. и

доп. – М. : Изд.-торг. корпорация «Дашков и К°», 2005. – 244 с.

50. Стегней М. І. Сучасні напрями забезпечення сталого розвитку

сільських територій: європейський досвід і українські реалії / М. І. Стегней //

Актуальні проблеми економіки : науковий економічний журнал / гол. ред.

М.М. Єрмошенко. - К. : ТОВ "Наш формат", 2013. - №3. - С.125-133

51. Тестування моделі диференціальної урбанізації в Україні / К.

Мезенцев, О. Гаврилюк // Економічна та соціальна географія. - 2015. - Вип. 3.

- С. 15-26.

52. Топчієв О. Основи суспільної географії / Олександр Топчієв., 2001. –

(Астропринт).

53. Указ Президента України «Про цілі сталого розвитку України на

період до 2030 року» № 722/2019 від 30.09.2019 [Електронний ресурс]. –

2019. – Режим доступу до ресурсу:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/722/2019.

54. Хома Н. Політична урбаністика: концептуалізація предметного

поля / Наталія Хома // Studia politologica Ucraino-Polona. – 2016. – N 6. - С.

250-257. – Режим доступу: http://journals.uran.ua/spup/article/view/166225

37

55. Цивільний Кодекс України (№ 421-IX від 20.12.2019 р.)

[Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 2003. – Режим доступу до

ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

56. Цілі сталого розвитку 2016-2030 [Електронний ресурс] //

Представництво ООН в Україні – Режим доступу до ресурсу:

http://www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku-tysiacholittia/tsili-staloho-rozvytku.

57. Adapting Cities to Climate Change: Understanding and Addressing the

Development Challenges / edited by J. Bicknell, D. Dodman, D. Satterthwaite. —

London: Earthscan, 2009. — 424 p.

58. Allen A. Sustainable cities or sustainable urbanization? / A. Allen //

Journal of Sustainable cities. — 2009. — № 3. — P. 17—19.

59. European Smart Cities (europeansmartcities 4.0 (2015)) [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: http:/ /www.smart8cities.eu./?cid=2&ver=4

60. Gibbs J. The evolution of population concentration. Economic

Geography, 1963, Vol. 2, pp. 119–129

61. Gordon McGranahan and David Satterthwaite. 2014.Urbanisation

concepts and trends. IIED Working Paper. IIED, London [Internet resource]. –

Access mode : http://pubs.iied.org/10709IIED.

62. Graham S. Software-sorted geographies // Progress in Human Geography.

Vol. 29. No. 5. 2005. P. 562–580

63. Graham S., Marvin S. Splintering urbanism: Networked infrastructures,

technological mobilities and the urban condition. New York: Routledge, 2001.

64. Green Cities of Europe: Global Lessons on Green Urbanism / edited by T.

Beatley. — Washington: Island Press, 2012. — 248 p.

65. Jackson K.T., Ballon H. (eds) (2007) Robert Moses and the Modern City:

The Transformation of New York.N.Y.: Norton.

66. Jacobs J. The Death and Life of Great American Cities. Vintage Books,

1961, 473 p.

67. Jan G. Cities for People / Gehl Jan., 2010. – (Island Press).

38

68. Jan G. New City Life / Gehl Jan., 2006. – (The Danish Architectural

Press).

69. Jan G. New City Spaces / Gehl Jan., 2000. – (The Danish Architectural

Press).

70. Kitchin R. Data-driven, networked urbanism: The Programmable City

Working Paper 14 (2015, August 10) // [Internet resource]. – Access mode:

http://www. spatialcomplexity.info/files/2015/08/SSRN-id2641802.pdf.

71. Kitchin R. The opportunities, challenges and risks of big data for official

statistics // Statistical Journal of the International Association of Official Statistics.

Vol. 31. No. 3. 2015. P. 471–481.

72. Kitchin R. The real-time city? Big data and smart urbanism // GeoJournal.

Vol. 79. No. 1. 2014. P. 1–14.

73. Klaassen L., Scimemi G. Theoretical issuers in urban dynamics.

Dynamics of Urban Development. NewYork, StMartin`s Press, 1981, pр. 8–28.

74. Knox P. Urbanization : an introduction to urban geography / Paul L.

Knox., 2012. – (Pearson).

75. Lehmann S. The Principles of Green Urbanism: Transforming the City for

Sustainability / S. Lehmann. — London: Routledge, 2010. — 900 p.

76. Long-term global demographic trends: reshaping the geopolitical

landscape. – Washington: Central Intelligence Agency, 2001. – 100 p.

77. Mumford L. The Natural History of Urbanization / Lewis Mumford. –

Chicago, 1956. – (Instituto Juan de Herrera). – (B005X6UNSU).

78. Newman P. Green Urbanism in Asia: the Emerging Green Tigers / P.

Newman, A. Matan. — Singapore: World Scientific Publishing, 2013. — 243 p.

79. Register R. Ecocity : Rebuilding Cities in Balance with Nature / R.

Register. — Gabriola Island: New Society Publishers, 2006. — 368 p.

80. Tacoli C. Food (In)Security in Rapidly Urbanising, Low-Income Contexts

/ Cecilia Tacoli. // International Journal of Environmental Research and Public

Health. – 2017. – С. 1–8.

39

81. Tacoli C. Urbanisation, rural–urban migration and urban poverty / C.

Tacoli, D. Satterthwaite, M. Gordon., 2015. – (International Institute for

Environment and Development).

82. The World Factbook [Електронний ресурс] // Central Intelligence

Agency. – 2019. – Режим доступу до ресурса:

https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/fields/349.html.

83. The World Migration Report 2015: Migrants and Cities, New Partnerships

to Manage Mobility. // International Organization for Migration. – 2015. – р. 227.

84. United Nations Department of Economic and social affairs. 2018 Revision

of World Urbanization Prospects. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.un.org/development/desa/publications/2018-revision-of-world-

urbanization-prospects.html

85. Van der Berg L., Drewett R., Klaassen L.H., Rossi A., Vijverberg C.H.T.

Urban Europe: A study of growth and decline. A. Wheaton&Co. Ltd., Exeter,

1982, 162 p.

86. Vernon H. Urban Development: Theory, Fact and Illusion / Henderson

Vernon., 1988. – (Oxford University Press USA).

87. Vries de J. European Urbanization / Jan de Vries. – London, 1984. –

(Methuen & Co. Ltd).

88. World Bank – World Development Indicators. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: https://datacatalog.worldbank.org/dataset/world-development-

indicators

40

ДОДАТКИ

41

Перелік додатків, що містяться у роботі

Додаток А. Етапи розвитку урбанізаційних процесів в світі

Додаток Б. Дослідження урбанізації вченими-класиками: періодизація

наукових підходів

Додаток В. Визначення міжнародними організаціями поняття «урбанізація»

Додаток Г. Визначення сутності поняття урбанізація у довідковій та науковій

літературі

Додаток Д. Підходи вчених щодо визначення стадій урбанізації та їх

характеристики

Додаток Е. Сучасні міські ідеології урбанізації: етапи розвитку, представники

та характеристики

Додаток Є. Суб’єкт публічного управління у сфері урбанізації в Україні:

функціональні характеристики

Додаток Ж. Нормативно-правові акти, що прямо / опосередковано регулюють

урбанізаційні чи обумовлені урбанізацією процеси

42

Додаток А

Етапи розвитку урбанізаційних процесів в світі*

Часовий

період

Характерні ознаки періоду Тип міста

1 2 3

Неоліт –

друга

половина 18

ст.

- повільне економічне зростання;

- низький рівень споживання у населення (на рівні

фізіологічного мінімуму);

- зростання населення відбувається повільними темпами;

- соціальна та просторова мобільність практично відсутні;

- зростання рівня міського населення на рівні 0,5-1:% за століття

Доіндустріальне

місто

Друга

половина 18

ст. – 1900-ті

рр.

- прискорене економічне зростання;

- зростання чисельності населення;

- зростання рівня якості та рівня життя населення;

- механізація сільського господарства;

В період з 1700 по 1800 показник зростання міського населення

сягнув вже 2,3%. З 1800 по 1900 ріст - 9,1%.

Індустріальне

місто

1900 – 1950

рр

- рівномірне економічне зростання;

- темпи росту населення сповільнилися, але продовжувалося

стрімке зростання частки міського населення;

- високий рівень соціальної та просторової мобільності;

Ріст частки міського населення в період з 1900 по 1950 становив

близько 13%

Постіндустріальн

е місто

1950– до

сьогодні

- початок інтенсивних урбанізаційних процесів;

- у період з 1950-2020 рр. ріст частки міського населення

становить 26,16%

Сучасне місто

*розроблено автором

43

Додаток Б

Дослідження урбанізації вченими-класиками: періодизація наукових підходів*

Етап Період Видатні

вчені Підходи до вивчення міста / процесів урбанізації

1 2 3 4

Перший

етап

Початок -

остання

чверть XIX

ст.

М. Вебер, Ґ.

Зіммель, Ф.

Тенніс та ін.

Формуються передумови вивчення міст, адже зростає

чисельність містян, формуються міста як центри

робітничих рухів, що й зумовило інтерес до вивчення

політичних і економічних процесів усередині міст

Другий

етап

Остання

чверть XIX

– перша

половина

XX ст.

Л. Вірт,

Е. Берджес,

Р. Парк,

Р. Паркстал

Увага чи не вперше привертається до урбанізованої

особистості й особливостей міського середовища,

міського способу життя

Третій

етап

2-га

половина

XX –

початок

XXI ст

К. Лінчем,

С. Сассен, І.

Лакост та ін.

Технологічна школа (технічний прогрес розглядається як

основний чинник розвитку та вивчення міст);

«Культурна школа» (за основу вивчення міста покладено

культурні цінності, якими пояснюється політична,

економічна, соціальна, екологічна та ін. організація

міста);

«Школа соціальної влади» (в основі вчення М. Вебера про

типи панування).

*складено на основі [54]

44

Додаток В

Визначення міжнародними організаціями поняття «урбанізація»* Міжнародна

організація

Визначення сутності поняття урбанізація

1 2

Світовий банк

(The World Bank)

Урбанізація – це зростання міст унаслідок переміщення населення із

сільських районів у пошуках кращої роботи і кращих умов життя [16]

Програма ООН з

населених пунктів

(UN-HABITAT)

Процес концентрації населення в містах у результаті міграції із сільських

районів або збільшення кількості міських районів [15]

Фонд ООН у галузі

народонаселення

(UNFPA)

Процес, який описує зміни в популяції від такої, що поширюється на

невеликі сільські населені пункти, в яких сільське господарство є

домінуючою в економічній активності, до популяції, зосередженої у

великих, густонаселених міських поселеннях, які характеризуються

домінуванням промисловості та сфери послуг [39]

Департамент ООН з

економічних і

соціальних питань

Урбанізація країни – це процес збільшення частки міського населення,

який супроводжується зростанням економічної, політичної і культурної

значущості міст порівняно із сільською місцевістю [19]

Всесвітня організація

охорони здоров’я

(World Health

Organization)

Урбанізація – це глобальний процес зміни соціального та екологічного

ландшафту на кожному континенті. Урбанізація є результатом міграції

населення із сільських районів на додаток до природного міського

демографічного росту [40]

Міжнародна

організація з міграції

(International

Organization for

Migration)

Урбанізація визначається як зростаюча частка населення, що проживає в

містах, в цілому даний процес можна віднести до природного приросту

населення, чистої міграції з села в місто, а також до прогресивного

розширення міських меж та створення нових міських центрів [83].

*систематизовано автором

45

Додаток Г

Визначення сутності поняття урбанізація у довідковій та науковій

літературі* Автор, джерело Визначення

1 2

Довідкова література

Демографічний

енциклопедичний

словник [14].

Урбанізація (від латин. urbanus – міський, urbs – місто) визначається як

історичний процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства, який

охоплює зміни в розміщенні виробничих сил, насамперед у розселенні

населення, його соціально-професійної, демографічній структурі,

способі життя, культурі тощо

Енциклопедични

й словник з

державного

управління [18]

Урбанізація – демографічний процес перемiщення людей до мiст,

унаслiдок чого вiдбувається зростання чисельності мiського населення,

поширення мiського способу й стилю життя на все суспiльство. Серед

ознак урбанізації виділяють такi показники, як частка мiського

населення, густота та ступiнь рiвномiрностi розмiщення мiст у країні;

число та рiвномiрнiсть розмiщення великих мiст, транспортна та iнша

доступнiсть неурбанiзованого населення до великих міст та ін. Більшість

дослідників упевнені, що У. – це незворотний всесвітній процес, який

тільки-но набирає сили, і апогей його ще попереду

Наукова література

Ю.Л. Пивоваров

[43].

Урбанізація – це історичний процес підвищення ролі міст, міського

способу життя та міської культури у розвитку суспільства, пов'язаний з

просторовою концентрацією діяльності у порівняно нечисленних

центрах і ареалах переважного соціально-економічного розвитку

Є.Н. Перцик [42]. Урбанізація являє собою багатогранний глобальний процес, що охопив

весь світ, пов'язаний з посиленням у часи науково-технічної революції

розвитком і концентрацією виробничих сил і форм соціального

спілкування, підвищенням ролі міст та розповсюдженням міського

стилю життя на всю мережу населених пунктів

Ю.А. Смагін [49]. Урбанізація «… це процес зростання чисельності міських поселень, в

тому числі й крупних розмірів, концентрацію населення в все більших

крупних міських утвореннях, збільшення чисельності і частки міського

населення»

А.Є. Буряченко

[11].

Урбанізація – це вельми складний процес, і його не можна трактувати

лише як зростання міст і збільшення чисельності міського населення. …

дане явище треба розуміти як новий етап розвитку суспільства, який

характеризується концентрацією економічного, демографічного та

політичного потенціалу, котрий дає змогу концентрувати та

контролювати значні обсяги фінансових ресурсів, створювати нові

технології, нові види послуг, здійснювати інноваційну діяльність

К.В. Мезенцев,

О.К. Гаврилюк

[51]

Урбанізація – багатоаспектний суспільнопросторовий процес

підвищення ролі міст в житті суспільства, концентрації населення у

міських поселеннях, поширення міського способу життя

Л.В. Сергієнко,

К.М. Войціцька

[48]

Урбанізація - глобальний процес, що характеризується підвищенням

ролі міст у розвитку суспільства, який впливає на природне середовище,

сільські поселення, розвиток країни, соціально-економічні відносини та

спосіб життя людей.

46

продовження Додатку Г

1 2

Т.Б. Заставецький

[33]

Урбанізація ‒ це процес, який виявляється не тільки в збільшенні частки

міського населення та зростанні ролі міст у розвитку регіону, але й

впливу міст на спосіб життя людей, їхню життєдіяльність, а також на

існування всієї зони, прилеглої до міста

Д.М. Кузьменко

[38]

Урбанізацію розглядають як позитивну тенденцію розвитку світу, як

об’єктивний процес, пов’язаний із забезпеченням для все більшої

кількості жителів планети умов для більш зручного, комфортабельного,

здорового життя, для більш повного розвитку здібностей. Урбанізація

супроводжується не тільки позитивними змінами в житті людей, але й

негативними, зокрема забрудненням навколишнього середовища,

перенаселенням території, збільшенням негативних суспільних явищ

*систематизовано автором

47

Додаток Д

Підходи вчених щодо визначення стадій урбанізації та їх характеристики* Стадії Ключові характеристики урбанізаційних процесів

1 2

За Дж. Джіббсом (J. Gibbs ) [60]

Перша - відносно рівномірне розселення населення (диференційоване у відповідності до

природних ландшафтів);

- поява окремих міст у неурбанізованій (сільській) місцевості;

- зростання чисельності як міського, так і сільського населення;

Друга - міський спосіб життя стає більш привабливим порівняно із сільським, що

стимулює міграції до міст із сільської місцевості;

- відбувається швидке зростання міст, чисельності та частки міського населення;

Третя - «насичення» міст (передусім внаслідок приросту за рахунок мігрантів із сільської

місцевості);

- формування навколо найбільших з них приміських зон, появу міських агломерацій;

Четверта - розвиток процесів субурбанізації (більш швидкий порівняно з головними містами

розвиток приміської зони, що стає міграційно привабливою для міських жителів);

- скорочення чисельності сільського населення

П’ята - посилення деконцентрації міського населення;

- уповільнення темпів росту міських агломерацій;

- зростання концентрації населення на позаагломераційних територіях, але

наближених до міських агломерацій (що зумовлює в деяких районах формування

урбанізованих районів і мегаполісів);

- сільське населення зростає, проте сільський спосіб життя уподібнюється до

міського, частка міського населення складає понад 75% всього населення.

За Л. Клаассеном (L. Klaassen), Г. Шимемі (G. Scimemi),

Л. Ван ден Бергом (L. Van der Berg), Р. Древетом (R. Drewett), А. Россі (A.Rossi )[85][73]

Перша

стадія

Урбанізація - процес швидкого зростання чисельності міського населення,

концентрації населення, робочих місць, виробництва, сфери послуг у головному

місті (метрополісі)

Друга

стадія

Субурбанізація – процес «якісного вдосконалення» урбанізації, що зумовлює

переселення міських жителів до менших поселень поряд з метрополісом із кращими

умовами життя (чистіше довкілля, менша щільність населення, приватний будинок

та ін.)

Третя

стадія

Дезурбанізація – процес переселення міських жителів за межі субурбії до невеликих

міст та сільських поселень. Поступово там створюються нові робочі місця,

розвивається власна сфера послуг

Четверта

стадія

Реурбанізація – повернення населення передмість до метрополіса внаслідок

джентрифікації та ревіталізації індустріальних зон в центральній частині міста,

наближення місця проживання до місця роботи.

*складено на основі [51]

48

Додаток Е

Сучасні міські ідеології урбанізації: етапи розвитку, представники та

характеристики* Період Представники Назва ідеології Характеристика міста

1 2 3 4

Кінець

19 ст.–

початок

20 ст.

К. Джексон

(K. Jackson),

Х. Баллон

(H. Ballon) [65]

Модерністський

урбанізм

(високий

урбанізм)

Місто - «машина росту, машина розвитку». Ріст

розуміється з економічних позицій. Місто

концентрує в собі всі ресурси і отримує

максимальний прибуток при мінімальний

затратах часу

Початок

20 ст. –

друга

половина

20 ст.

Р. Грац

(R. Gruts)

[13]

Лівий урбанізм Місто – це також машина, але машина

відчуження, нерівності та несправедливості.

Тому замість інвестування в хмарочоси чи

швидкісні магістралі, лівий урбанізм інвестує в

електрифікацію трущоб, розвиток системи

громадського транспорту та системи локальних

спільнот

Друга

половина

20 ст. –

до

сьогодні

Ян Гейл (Jan

Gehl) [67]

Віктор

Вахштайн [12]

Хіпстерський

урбанізм

Місто – це більше не машина, а сцена. Місто

сьогодні – це не про житло чи робочі місця, це

про ті простори, де люди можуть зустрічатися,

спілкуватися один з одним, обмінюватися

ідеями та думками

*систематизовано автором

49

Додаток Є

Суб’єкт публічного управління у сфері урбанізації в Україні: функціональні

характеристики* Суб’єкт публічного управління Функціональні характеристики

1 2

Законодавча влада

- юрисдикція поширюється на всю територію України

Верховна Рада України Єдиний органом законодавчої влади, що уповноважений

приймати закони.

- комітети Верховної ради України

Комітет з питань будівництва,

містобудування і житлово-

комунального господарства

Розробка проектів законів або подання законодавчих

пропозицій у сфері просторового розвитку, будівництва

житла та містобудування в цілому

Комітет з питань організації

державної влади, місцевого

самоврядування, регіонального

розвитку та містобудування

- юрисдикція поширюється на територію одного або кількох регіонів / окремих територій

Обласні, районні та міські ради Формування та реалізація державної політики на місцях

із врахуванням запитів, потреб та інтересів громадян

окремих територіальних одиниць

Виконавча влада

- юрисдикція поширюється на всю територію України

Кабінет Міністрів України Найвищий орган виконавчої влади в Україні, якому

підпорядковані усі інші центральні, регіональні та

місцеві органи виконавчої влади держави

Міністерство розвитку громад та

територій України

Формування та реалізація державної політики у сфері

адміністративно-територіального управління та

самоуправління, сфері будівництва, просторового

планування та житлово-комунальних послуг

Державна архітектурно-будівельна

інспекція України

Формування та реалізація державної політики у сфері

надання дозволів на будівництва та надання ліцензій

професійним учасникам ринку будівництва

Державна служба з питань геодезії,

картографії та кадастру

Діяльність за декількома напрямками:

землевпорядкування; оцінка вартості та технічних

характеристик земельних ділянок; забезпечення охорони

навколишнього природнього середовища.

Міністерство енергетики та захисту

довкілля

Формування та реалізація державної політики у сфері

охорони навколишнього природнього середовища,

екологічної та в межах повноважень, передбачених

законом, біологічної і генетичної безпеки. Також

міністерство встановлює обмеження на використання

земель та інших ресурсів.

Міністерство розвитку економіки,

торгівлі та сільського господарства

України

Формування та реалізація державної регіональної та

загальної економічної політики. Також міністерство

відповідає за моніторинг розвитку регіонів, проблемних

територій України, надає адміністративну та

організаційну підтримку в розробці стратегій соціально-

економічного розвитку.

50

продовження Додатку Є

1 2

Міністерство культури України Формування та реалізація державної політики у сфері

охорони культурної спадщини.

Управління охорони нерухомої

культурної спадщини

Регуляторна діяльність щодо надання дозволів на

будівництво різних будівель та реалізації різних проектів

Міністерство інфраструктури

України

Формування та реалізація державної політики у сфері

дорожнього господарства (переведення транспортної

галузі, інфраструктури на європейський рівень), за

розвиток та утримання об’єктів інфраструктури,

використання земельних ділянок та здійснення

будівництва на об’єктах інфраструктури.

- юрисдикція поширюється на територію одного або кількох регіонів / окремих територій

Обласні та районні державні

адміністрації, виконавчі органи

міських рад, та територіальні

представництва міністерств, інших

центральних органів виконавчої

влади

Виконання державних і регіональних програм

соціально-економічного та культурного розвитку,

програм охорони довкілля тощо, підготовка та

виконання відповідних бюджетів тощо

*систематизовано автором

51

Додаток Ж

Нормативно-правові акти, що прямо / опосередковано регулюють урбанізаційні

чи обумовлені урбанізацією процеси*

Нормативно-правовий

акт Сфера регулювання

Положення, що прямо або

опосередковано регулюють

урбанізаційні процеси

1 2 3

Кодекси

Цивільний кодекс

України [55]

Регулюються особисті

немайнові та майнові

відносини (цивільні

відносини), засновані на

юридичній рівності, вільному

волевиявленні, майновій

самостійності їх учасників

Визначає права власності, в тому числі

і на нерухоме майно.

Регулює відносини з приводу

укладання угод, договорів з приводу

забезпечення і виконання цих прав

Земельний кодекс

України [34]

Регулювання земельних

відносин з метою

забезпечення права на землю

громадян, юридичних осіб,

територіальних громад та

держави, раціонального

використання та охорони

земель

Визначає суб’єкти і об’єкти земельних

відносин.

Визначає права та обов’язки кожного

рівня влади у сфері регулювання

земельних відносин

Визначає категорії земель за їх

цільовим призначенням

Закони України

Закон України «Про

місцеве самоврядування

в Україні» [27]

Визначає систему місцевого

самоврядування в Україні,

правовий статут і

відповідальність органів та

посадових осіб місцевого

самоврядування

Визначає права, обов’язки та

повноваження органів місцевого

самоврядування у сфері управління

комунальною власністю, власністю на

землю, землекористування та

землевпорядкування

Закон України «Про

засади державної

регіональної політики»

[24]

Визначає основні правові,

економічні, соціальні,

екологічні, гуманітарні та

організаційні засади

державної регіональної

політики як складової

частини внутрішньої

політики України

Визначає принципи та засади

регіонального розвитку, завдання

органів місцевого самоврядування у

сфері розробки та подальшої реалізації

програм розвитку регіонів

Закон України «Про

внесення змін до деяких

законодавчих актів

України щодо

децентралізації

повноважень у сфері

архітектурно-

будівельного контролю

та удосконалення

містобудівного

законодавства» [21]

Визначає принципи

децентралізації у сфері

архітектурної та будівельної

діяльності

Визначає передачу обов’язків з ОДА

виконавчим органам міських та

сільських рад у сфері:

- оформлення дозволів на виконання

будівельних проектів та користування

земельною ділянкою

- здійснення архітектурно-

будівельного контролю. Скасовує

обмеження на залучення фахівців

науково-дослідних інститутів для

здійснення архітектурно-будівельного

контролю

52

продовження Додатку Ж

1 2 3

Закон України «Про

Генеральну схему

планування території

України» [22]

Визначає пріоритети та

концептуальні вирішення

планування і використання

території країни,

вдосконалення систем

розселення та забезпечення

сталого розвитку населених

пунктів, розвитку виробничої,

соціальної та інженерно-

транспортної інфраструктури,

формування національної

екологічної мережі

Визначає території за зонами

урбанізації, характеристику зон

урбанізації

Закон України «Про

регулювання

містобудівної

діяльності» [29]

Встановлює правові та

організаційні основи

містобудівної діяльності і

спрямований на забезпечення

сталого розвитку територій з

урахуванням державних,

громадських та приватних

інтересів

Визначає загальні терміни

містобудівної діяльності, регулює весь

процес будівельного проекту, від

підготовки проектної документації до

загального будівництва.

Визначає загальні правила забудови

міст. Основними точками опори

містобудівної діяльності є:

раціональна система розселення,

раціональне розташування зон

житлової та громадської забудови,

виробничих, рекреаційних,

природоохоронних та інших зон і

об’єктів.

Визначає обов’язковість прозорості

проектної документації та

генеральних планів міст та селищ

Закон України «Про

архітектурну

діяльність» [20]

Визначає правові та

організаційні засади

здійснення архітектурної

діяльності і спрямований на

формування сприятливого

життєвого середовища,

досягнення естетичної

виразності, економічної

доцільності і надійності

будинків, споруд та їх

комплексів

Визначає основні стандарти

архітектурної діяльності відносно

об’єктів та споруд будь-якого

призначення та власності

Визначає принципи та стандарти до

оформлення будь-якого виду

архітектурної документації, принципи

моніторингу дотримання технічних та

інших стандартів

Закон України «Про

комплексну

реконструкцію

кварталів

(мікрорайонів)

застарілого житлового

фонду» [26]

Визначає правові, економічні,

соціальні та організаційні

засади проведення

комплексної реконструкції

кварталів (мікрорайонів) із

заміною застарілого

житлового та нежитлового

фондів

Визначає характеристику усіх

процесів, пов’язаних з поняттям

застарілого та аварійного житлового

фонду, обов’язки центральних органів

влади та органів місцевого

самоврядування.

53

продовження Додатку Ж

1 2 3

Закон України «Про

землеустрій» [25]

Визначає правові та

організаційні основи

діяльності у сфері

землеустрою і спрямований

на регулювання відносин, які

виникають між органами

державної влади, органами

місцевого самоврядування,

юридичними та фізичними

особами із забезпечення

сталого розвитку

землекористування

Визначає обов’язки центральних

органів влади та місцевого

самоврядування в процесах

землеустрою, визначення його

пріоритетів.

Встановлює природоохоронні

стандарти та моніторинг їх

дотримання

Закон України «Про

Державний земельний

кадастр» [23]

Установлює правові,

економічні та організаційні

основи діяльності у сфері

Державного земельного

кадастру

Визначає принципи реєстрації

земельних ділянок в незалежності від

форми власності та цільового

призначення.

Встановлює нормативні вимоги до

публікування інформації про кожну

земельну ділянку

Підзаконні акти

Постанова Кабінету

Міністрів України «

Про забезпечення участі

громадськості у

формуванні та

реалізації державної

політики» [44]

Визначає механізм

забезпечення участі

громадськості в розробці та

реалізації державної політики

Визначає порядок формування та

функціонування громадських рад, їх

права та обов’язки.

Визначає механізми проведення

громадських слухань

Указ Президента

України «Про цілі

сталого розвитку

України на період до

2030 року» [53]

Визначає загальний порядок

дотримання Цілей сталого

розвитку України на період

до 2030 року

Визначає порядок моніторингу

дотримання Цілей сталого розвитку

України до 2030 року.

Визначає упровадження дієвої

системи моніторингу результатів

досягнення даних Цілей.

Закон України «Про

основні засади

(стратегію державної

екологічної політики

України до 2030 року»

[28]

Затверджує основні засади

підготовки та реалізації

державної екологічної

політики України до 2030

року

Визначає існуючі проблеми та

сучасний стан екології країни та

визначає конкретні цілі та завдання

державної політики в сфері екології.

Визначає терміни реалізації, конкретні

показники та очікувані результати

реалізації державної політики в сфері

екології.

*систематизовано автором