the ukrainian cleveland, issue 14, june 2008

THE UKRAINIAN CLEVELAND – НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА Випуск 6 (14) | Червень 2008 р. www.ukrainiancleveland.com Виходить щомісяця

ДО ВАШИНҐТОНА ПРИБУВ СИМВОЛІЧНИЙ СМОЛОСКИП

“НЕЗГАСИМА СВІЧКА”

На сходах Мерії міста Вашинґтона участники акції “Незгасима свічка” врочисто запалили Смолоскип пам’яті.

ВАШИНГТОН, 31 травня. (Наталія Буквич — УКРІНФОРМ). До амери-канської столиці прибув символічний смолоскип “Незгасима свічка” в рам-ках міжнародної акції, присвяченої пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Вогонь зустрічала українська громада у США, представники укра-їнського дипломатичного корпусу, американського уряду та неурядових організацій, міської ради округу Ко-лумбія й офісу мера столиці, повідо-мляє власний кореспондент УКРІН-ФОРМу у США.

Церемонія відзначення 75-ї річни-ці трагедії розпочалася із відкриття виставки “Знищені голодом” в істо-ричній будівлі бібліотеки Конгресу Сполучених Штатів Америки. “Ця експозиція містить докази того факту, який ми намагаємося довести світові — Голодомор був справжнім геноци-дом проти українців”, — наголосив у вітальній промові посол України у США Олег Шамшур.Український дипломат звернув

увагу присутніх на той факт, що

ПАРМА, Огайо. – 7 червня за-вершився навчальний рік у Школі українознавства ім. Т. Шевченка Українського православного собору св. Володимира. Цей рік, як завжди, був насичений подіями. Не став ви-нятком минулий місяць травень: святкування Дня матері, участь в церемонії висвячення нового єпископа УПЦ США, Міжнародна естафета символічного смолоски-пу “Незгасима свічка”, щорічний шкільний обід-барбекю і Фестиваль учнівських талантів “Калиновий цвіт 2008”. Більш детальний репор-таж з життя школи ім. Т. Шевченка у травні цього року дивіться і читайте в наступних випусках “Українсько-го Клівленду”. А поки-що хочу поділитися з

вами кількома новинами. Частина учнів двомовного класу А3 завер-шили навчання в школі успішним складанням іспитів, а саме: Вікто-рія Вайтед, Лука Курилюк, Наташа Мигаль, Олександра Мигаль і На-талка Самійленко.Також четверо наших випускни-

ків з одинадцятого класу – Хрис-тина Корчевська, Леся Махлай, Евеліна Петровець і Двенислава Янківська – закінчили навчання в

ДО ЗУСТРІЧІ В НАСТУПНОМУ ШКІЛЬНОМУ РОЦІ

Фото Володимира БОДНАРА | Український Клівленд

Випускники-матуранти Школи українознавства ім. Т. Шевченка зі своїм опікуном: зліва — Евеліна Петровець, Христина Ковчевська, Галина Пляка (учитель української мови й літератури), Дзвенислава Янківська і Леся Махлай. далі на стор. 4

далі на стор. 2

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД2 Випуск 6 (14) | Червень 2008 р.

УКРАЇНЦІ В АМЕРИЦІ

американський конгрес доклав ба-гато зусиль, аби “зруйнувати стіну мовчання”, якою навмисне оточили правду про Голодомор в Україні. Він нагадав, що Палата представників та Сенат прийняли ряд резолюцій, які були надзвичайно важливими для визнання історичного факту Голодо-мору та його природи.Особливо посол від-

значив закон, підписа-ний президентом США Джорджем Бушем, який дозволяє спорудження на території американ-ської столиці меморіалу жертвам штучного го-лоду в Україні 1932-1933 років.Виключну роль у

тому, щоб привернути суспільну увагу до іс-торичного факту Голо-домору, відіграла укра-їнська громада у США, яка зініціювала розгляд цього питання профіль-ною конгресовою комісі-єю. “Саме завдяки їхнім

зусиллям та безмежній відданості справі стали можливими всі ці кроки американського уряду”, — наголосив посол.

“Сьогодні для нас — день смут-ку. Але мені хочеться, щоб після за-кінчення цієї події у кожного в серці лишилася надія. Україна та її народ пережили Голодомор, як і чимало ін-ших трагедій, що були в нашій історії.

Україна стала незалежною державою і найкращим пам̀ ятником жертвам штучного голоду буде вільна, демо-кратична, сильна держава, яку ми зараз будуємо разом”, — підсумував Олег Шамшур.До присутніх звернулася також за-

ступник Державного секретаря Спо-лучених Штатів Америки з питань демократії та глобального розвитку

Пола Добрян-ські.Вона наголо-

сила на важли-вості відтворен-ня правдивої інформації про трагедію 1932-33 років та збере-ження її у пам’яті поколінь. Тільки пам’ятаючи про мільйони про-стих людей, що стали жертвами цілеспрямованої політики того-часного радян-ського керівни-цтва, можна не

допустити у майбутньому злочинних дій тоталітарних урядів проти свого народу, зазначила Пола Добрянські.

“Усі страждання, яких зазнав український народ від тогочасної радянської влади, можна назвати єдиним словом: Геноцид”, — пере-конаний голова Українського кон-ґресового комітету Америки Михай-ло Савків. Існування цього сумного факту має бути визнане світом, щоб історія ніколи не повторилася знову, підкреслив він.Результатами своїх багаторічних

досліджень причин голоду 1932-1933 років та наслідків політики сталін-ського режиму поділився заступник директора Інституту історії Украї-ни НАН України, доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчиць-кий.Символічний смолоскип “Незга-

сима свічка” запалили біля примі-щення міської ради округу Колумбія посол України у США Олег Шамшур, член міської ради Кероль Шварц, го-лова Українського конґресового ко-мітету Америки Михайло Савків та очевидиця, яка пережила ті страшні події, Марія Дудкевич-Галич.

Член міської ради Керол Швортц зачитала офіційну резолюцію Ради, у якій проголошуєтся штучність і навмисність Голодомору в Україні 1932-33 з метою знищення українців через ґеноцид.

НЬЮ-ЙОРК, Н.-Й. (28-го травня, 2008 року) – Крайовий Комітет для відзначення 75-ої річниці українського Ґеноциду 1932-1933 років, у співпраці з посольством України у Вашинґтоні, Д.К., актив-но працюють, щоб знайти ділянку для побудови пам’ятника жертвам українського Ґеноциду від часу підписання президентом Бушем законопроєкту H.R. 562 13-го жовтня 2006 року. Праця Крайового Комітету та Посольства України включає постійні переговори з Національною службою парків (НСП) Департаменту внутрішніх справ США та його чис-ленними структурами. Протягом останніх півто-ра року відбулося декілька слухань перед National Capital Memorial Advisory Commission (NCMAC), яка складається з різних аґенцій, включно з Historical Preservation Society, Commission on Fine Arts, the Architect of the Capitol, DC Planning Commission, та ін. На кожному слуханні були розглянуті пропо-зиції Крайового Комітету та Посольства України щодо найкращого місця для побудови пам’ятника жертвам українського Голодомору. Ціллю Крайового Комітету та Посольства США є

знайти ділянки у Вашинґтоні, Д.К., які були б легко доступні туристам, як також і жителям Вашинґто-ну. Потенційні ділянки для розміщення пам’ятника у Вашинґтоні включали такі місця як, наприклад, перед будинком Світового Банку на розі 18-ої вули-ці та Пенсильвенія Авеню (за два квартали від Біло-го Дому); вздовж вулиці Е – парк між Білим Домом та Державним Департаментом; вздовж Нью-Йорк Авеню – провідної артерії руху, яка веде до Білого

Дому; та на розі 1-ої вулиці та Луїзіана Авеню, прямо навпроти комплексу Капітолію США. На жаль, ці та інші ділянки не отримали підтримки від членів Комісії і тим самим не були призначені для побудо-ви пам’ятника жертвам Голодомору. Тим не менш, ми продовжуємо співпрацювати з Національною службою парків для того, щоб знайти достойну ді-лянку для пам’ятника жертвам українського Ґено-циду в районі Капітолю.На порядку денному кожного зі слухань (слу-

хання відбулися у жовтні 2007 року та 26-го лютого 2008 року), Крайовий Комітет та Посольство Укра-їни пропонували та захищали свій вибір ділянок під пам’ятник жертвам Голодомору. Ми також на-йняли послуги компанії, яка займається оцінками впливу на довкілля (Environmental Assessment, EA) для оцінки наших рекомендацій National Capital Memorial Advisory Commission (NCMAC). У той час, як Уряд України погодився фінансувати побудову пам’ятника жертвам Голодомору в майбутньому, Крайовий Комітет несе основну відповідальність за оплати послуг щодо оцінки впливу на навколішнє середовище. Процес іще далеко на закінчився і Крайовий

Комітет та Посольство України готуються до нової черги слухань у червні 2008 року. Також сподіва-ємося, що Крайовий Комітет внедовзі матиме до-даткові витрати тому, що компанія, яка проводить оцінку впливу на довкілля, повинна закінчувати аналіз та подати звіт до National Capital Memorial Advisory Commission (NCMAC). Крайовий Комітет

також потребуватиме додаткових 25,000–35,000 долярів для покриття витрат на публікацію оста-точної версії документу для різних державних аґен-цій. У відповідь на запитання про довготривалий процес побудови пам’ятника жертвам Голодомору у Вашинґтоні, Д.К., Посол України в США, Достой-ний Олег Шамшур, заявив: “Ми вдячні Конґресові США та Президентові за те, що цей законопроєкт був прийнятий та підписаний. Нашою ціллю є, у співпраці з українською амекриканською гро-мадою, знайти найкраще місце у Вашинґтоні для розміщення пам’ятника, який би розповів світові про правдиву історію українського Голодомору-Ґеноциду. Спільними зусиллями ми успішно вико-наємо це завдання.”Крайовий Комітет та Посольство України дуже

вдячні українській американській громаді за під-тримку. Усі Ваші пожертви, чи то приватні, пода-ні через інтернетну сторінку Крайового Комітету (http://www.ukrainegenocide.org), чи то шляхом придбання вже добре відомих силіконових брас-летів “Voices for Victims” (який носить Президент Ющенко) чи сорочок “Walk against Genocide,” при-значені на фінансування побудови пам’ятника жертвам Голодомору у Вашинґтоні, Д.К. Просимо Вас часто відвідувати інтернетну сторінку, щоб зна-ти найновіші інформації та підтримувати працю Крайового Комітету для відзначення 75-ої річниці українського Ґеноциду 1932-1933 років.

Крайовий Комітет для відзначення 75-ої річниці українського Ґеноциду 1932-1933 років

ПРОСУВАЄТЬСЯ СПРАВА ПОБУДОВИ ПАМ’ЯТНИКА ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ У ВАШИНҐТОНІ

Інтерактив: надії і розчару-вання передвиборчої кампанії у США

Чи готова Америка до першого тем-ношкірого президента? Чому багато американських жінок хочуть назвати 2 червня (день остаточної перемоги Обами над Клінтон) “чорним днем” фемінізму?Гостею студії Бі-Бі-Сі в Нью-Йорку

була Ірена Яросевич, американська журналістка і політичний комента-тор, яка працювала у штабі Гіларі Клінтон. Вона також тривалий час працювала в Україні.

Нижче подається скорочений ви-клад програми, яка лунала в прямому ефірі 13 червня.Першим запитанням ведучої Кате-

рини Хінкулової було: чи вважає Іре-на Яросевич себе феміністкою?І. Яросевич: Я не знаю, що тепер

значить слово феміністка, але я ра-зом з моїм чоловіком, тоді його та-кож можна назвати феміністом, ми підтримували Гіларі Клінтон заради того, що вона абсолютно надзвичайно провела свою кампанію. Вона ділова жінка з багатим досвідом. Ми глибо-ко розчаровані, що вона не перемо-гла, але вона також і не програла. Це не була велика перемога для Барака Обами, але суттєва, він дуже швидко пробився і вона просто не витримала той темп, що він розкрутив.Бі-Бі-Сі: Тобто, вашу жіночу сут-

ність образило те, що жінка втрати-ла один з найближчих шансів стати президентом найпотужнішої країни у світі?І. Яросевич: Так, це є розчару-

вання, безумовно. Саме зараз у штабі

Гіларі Клінтон і в Америці загалом намагаються зрозуміти як то сталося. Я не можу сказати на 100%, що вона не пройшла тому, що вона жінка, хоча там є такий підтекст, що треба роз-глядати таку можливість. Але Обама дуже швидко заробив популярність в Америці завдяки Інтернету, який в Америці дуже поширений. Він отри-мав статистичну дуже велику пере-вагу. І штаб Гіларі Клінтон достатньо швидко на це не зреагував.

Гіларі КлінтонБі-Бі-Сі: Багато активісток за

права жінок назвали день, коли вона вийшла з передвиборчої кампанії «чорним днем» для фемінізму. Але з іншого боку багато жінок, особливо молодих жінок, казали, що це вже не

питання статі, що це питання полі-тичної програми, харизми і що вони голосували за Барака Обаму не тому, що йшлося про чоловіка чи жінку, а через політичну програму?І. Яросевич: Можливо, так. Але

вони не пам’ятають той шлях, котрий багато жінок вже пройшли. Я би не сказала, що то є чорний день, але де-які люди мають таке почуття. Мій чо-ловік, наприклад, дуже був розчаро-ваний, що вона не пройшла. Його не можна назвати традиційним фемініс-том, але він її цінував за те, що вона політично освічена, вона мала досвід, вона мала дуже міцну програму. Але то є вже питання поколінь. Молодші жінки не пам’ятають тих часів, коли не можна було й говорити про ідею, аби жінка балотувалася на посаду президента Америки.Бі-Бі-Сі: Як ви вважаєте, чи в

Україні вже подоланий якийсь такий бар’єр і коли йдеться про посаду, то йдеться про людину, а не чоловіка чи жінку? Адже Юлія Тимошенко – прем’єр, Раїса Богатирьова — Секре-тар РНБО, є жінки депутати?І. Яросевич: Коли я один день

працювала в штабі Гіларі Клінтон і

ХТО ПЕРЕМОЖЕ — ДОСВІД МАККЕЙНА ЧИ ХАРИЗМА ОБАМИ?

Далі на стор. 19

НЕЗГАСИМА СВІЧКА (зі стор. 1)

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД 3Випуск 6 (14) | Червень 2008 р.

УКРАЇНЦІ В АМЕРИЦІ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”ІНСТИТУТ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

УКРАЇНСЬКЕ ІСТОРИЧНЕ ТОВАРИСТВОСВІТОВА НАУКОВА РАДА СВІТОВОГО КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ

УКРАЇНСЬКА АМЕРИКАНСЬКА АСОЦІАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ПРОФЕСОРІВ

ЗАПРОШУЮТЬ Взяти участь у Третій міжнародній науковій конференції “Українська діа-

спора: проблеми дослідження”, яка відбудеться в Національному універси-теті “Острозька академія” 9-10 вересня 2008 р.Під час конференції планується розглянути питання:• Українська діаспора як історичне, соціальне та демографічне явище.• Перспективи співпраці між діаспорою і Україною.• Суспільно-громадське життя в діаспорі.• Розвиток науки в діаспорі.• Архівні фонди і книжкові колекції діаспори в Україні та за кордоном.• Українські періодичні видання в діаспорі. • До 45-ліття журналу “Український історик”.• Видатні українці за межами України.• Мистецькі здобутки в діаспорі.• Українська освіта поза Україною. Передбачається проведення науково-методичного семінару для виклада-

чів діаспоріани в університетах. Організатори забезпечують проживання та харчування учасників. Робочими мовами конференції є українська, англійська, французька, ні-

мецька.Про Ваше бажання взяти участь у конференції просимо повідомити най-

пізніше до 20 червня 2008 року.У заяві просимо подати:1. Ім’я та прізвище;2. Тему доповіді;3. Місце роботи або установу, яку Ви представляєте;4. Контактний телефон та адресу (у т. ч. електронну).Заяви просимо надсилати на адресу: Інститут досліджень української діяспориНаціонального університету “Острозька академія”вул. Семінарська, 2м. Острог Рівнен. обл., 35800 Українаабо на електронні адреси: [email protected] чи [email protected].

net. Тексти доповідей в електронному варіанті (Microsoft Word) і на папері об-

сягом до 8 стор. (кегль 12, одинарний міжрядковий інтервал) просимо по-дати під час конференції. За додатковою інформацією просимо звертатися за вказаними адресами

або за телефоном +380-3654-229-49.Оргкомітет

20-21 вересня 2008 р., Стемфорд, КТ, Колегія св. Василія Великого, Українсько–Американський вищий учбовий заклад, акредитований у США

для здобуття бакалаврату з філософії.Метою конференції є накреслити головні завдання української діаспори у

Сполучених Штатах Америки та Канади в час становлення України як держа-ви задля збереження та розвитку її творчого, наукового, духовно-культурного потенціалу і своєї національної самобутності в умовах нового середовища.Організаційний комітет Конференції запрошує українську громадськість

взяти участь у обговоренні актуальних проблем формування обличчя україн-ської діаспори в сучасних умовах; розвитку форм взаємодії державних, громад-ських та релігійних організацій задля збереження самобутності та ідентич-ності української нації; нерозривного зв’язку з Батьківщиною та перспектив розвитку у новому культурно-інформаційному просторі.

Teми доповідей та виступів:• «Українська діаспора — джерело утвердження позитивного об-

разу України у світі» (Посол України у США д-р Олег Шамшур).• «Україна 3–ого тисячоліття з перспективи емiграційних проце-

сів». (д-р Алла Атаманенко, Острозька Академія, Україна).• «Еміґрація з України – причини та мотивації» (Василь Лопух, к. е.

н., доц., Наукове товариство ім. Шевченка в Америці).• «Потенційний вплив 4–ої хвилі на українську діаспору в США:

демографічний аналіз» (д-р Олег Воловина, Норт Каролайна).• «Діаспора – інтегральна частина нації: у світі та в Україні» (Ірина

Ключковська, директор Міжнародного Інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою, Львів, Україна).

• «Iнтеграція емігрантів Нової хвилі в суспільне життя країн по-селення: проблеми та шлях збереження національної самоідентич-ности» (д-р Аскольд Лозинський, Президент Світового конґресу українців, Нью–Йорк, д-р Марта Фаріон, Президент Фундації Києво-Могилянської Ака-демії, Чікаго, Леся Лесик, редактор газети «Віче», Чікаго).

• «Духовне та культурне життя української громади, як нероз-ривні форми зв’язку з Батьківщиною» (Мирослава Роздольська, магістр філософсько-богословської освіти, керівник відділу зв’язків з громадськістю у секретаріаті Патріарха УГКЦ).

• «Церква, як духовний центр згуртування українцiв закордону для збереження нацiональної самобутностi» (Владика Павло Хомниць-кий, ЧСВВ, Єпископ Стемфордський, Нью Йорку і Нової Англії).

• «Розвиток професійних українсько-американських зв’яз ків у діяльності Міжнародної куль турно-освітньої Асоціації» (Лариса Ко-валь, д-р педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, пре-зидент Міжнародної культурно-освітньої Асоціації, Чікаго, Олена Сайтз, віце-президент, директор програм Міжнародної культурно-освітньої Асоціації, Бостон).

• «Українська діаспора в Америці: наукова і громадська діяль-

ДЕТРОЙТ, Мічиґан – На спеціаль-них загальних зборах, які відбулися 31 травня 2008 року в місті Клівленді, штат Огайо, члени Української капе-лі бандуристів ім. Т. Шевченка обра-ли Адріана Бриттана своїм сьомим дириґентом з часу існування Капелі у Північній Америці. Маестро Брит-тан почне свою роботу з колективом 1 липня 2008 року.У листопаді 2007 року Олег Мах-

лай повідомив членам УКБ своє рі-шення залишити посаду диригента і мистецького керівника Капелі для того, щоб мати можливість присвя-тити більше часу своїй сім’ї. Відразу після цієї заяви була сформована ко-місія для пошуку нового художнього керівника, яка включала таких чле-нів УКБ: Ігор Кушнір — голова комі-сії і теперешній асистент дириґента Капелі, Анатолий Мурга – Президент УКБ і секретар комісії, Юрій Мету-линський, Михайло Сердюк, Орест Скляренко та Роман Белей.Більше шести місяців пошукова ко-

місія виконувала повідомлений план. Пошук був проведений, базуючись на рекомендаціях та найкращому досві-ді, запропонованих Лігою американ-ських симфонічних оркестрів, хорів Америки та інших подібних мистець-ких організацій. Потенційних кан-дидатів шукали у США, Канаді та Україні. Відібраним кандидатурам було повідомлено про пропозицію. Їх ознайомили з подробицями роботи та запропонували надсилати резюме. Після перегляду отриманої у відпо-відь інформації, комісія провела спів-бесіди з кандидатами у різних містах. Усі претенденти були оцінені відпо-відно до списку критеріїв. На осно-ві цих інтерв’ю, відібрані кандидати були запрошені на репетицію УКБ, де їм була надана можливість провести

пробну роботу з колективом. Після кожної такої сесії, члени Капелі за-повнювали спеціальні форми, у яких вони оцінювали роботу кожного по-тенційного дириґента. Ці форми були взяті до уваги комісією у справі пошу-ку нового художнього керівника Ка-пелі для ухвалення їхнього остаточ-ного рішення.Ігор Кушнір оголосив: «Пошуко-

вий процес виявив декількох високо кваліфікованих кандидатів. Комісія мала інтригуюче завдання і вважає, що маєстро Бриттан був кращим для цієї неймовірної відповідальності. Наша комісія рекомендує Бриттана, але остаточне рішення буде за чле-нами Капелі». Згідно Статуту УКБ, майбутній дириґент може бути за-тверджений тільки за умовою, що за нього проголосує дві треті активних членів колективу. Коли вперше прозвучала пропо-

зиція працювати з УКБ, Бриттан підкреслив: «Можливості Капелі ся-гають набагато далі, ніж просто кон-церти. Ми маємо золоту можливість розширити нашу аудиторію та при-дбати нових впливових і корисних друзів. Разом ми можемо стати твор-цями іміджу української духовної та культурної спадщини».

«Я надаватиму перевагу тому, щоб досягти американської публіки і ау-диторії основних інформаційних ка-налів через розширення репертуару, включаючи виконання творів інтер-національних і сучасних композито-рів. Головною частиною моїх зусиль буде послідовне надавання більшої візуальності нашим концертам та приділяння уваги постановочним аспектам нашої роботи», – пояснив Бриттан.

«УКБ — унікальний музичний ко-лектив і я збираюся продовжувати

зрощувати наш багатий спадок коб-зарів і бандурної музики. Основною базою нашого репертуару буде, як за-вжди, найкраще з традиційних і су-часних дум, балад, народних пісень та інструментальних композицій. У той самий час, було б корисно ске-ровувати концерти в бік більшої різ-номанітності. Це дасть можливость показати бандуру як інструмент імп-ровізаційного солового виконання разом зі спеціальними меньшими ан-самблями”.Адріан Бриттан, мешканець Нью-

Йорку, штату Нью-Йорк, має за пле-чима міжнародну кар’єру скрипаля-соліста та дириґента. Він виконував Alban Berg violin concerto як перемо-жець Concerto Competition у Manhattan School of Music і був також першим, хто отримав ногороду Pablo Casals «за музичні досягнення і старання люди-ни».У творчому багажі пана Бритта-

на багатий симфонічний репертуар, котрий містить у собі прем’єрні ви-конання симфонічних композицій та опер. Він очолював нові постановки в Chicago Opera Theatre, New Haven і New Rochelle Operas, і John Brownlee Opera Theatre. Він виступав як вико-навець з Sinfonia Varsovia у Варшаві, Theatre Bielefeld в Німеччині, Seoul Philharmonic в Кореї і в багатьох те-левізійних програмах України з ор-кестром Львівської філармонії, орке-страми Львівського оперного театру ім. І. Франка та Харківського оперно-го театру ім. М. Лисенка. Його найно-віший CD, “Acis and Galatea” Г. Ф. Ген-деля, був записаний з оркестром Варшавської національної філармо-нії. Недавно його дириґування “Die Walkure” Ріхарда Вагнера було схва-лене Classical New Jersey та охаракти-ризоване такими словами: «блискуча

та вправна робота... могла б вийти з будь-якої оркестрової ями світу з чес-тю.»У 2005 і 2006 роках Адріан Бриттан

був обраний Fulbright International Scholar та відряджений до України, де він представляв такі сучасні симфо-нічні композиції як Сюїта Альберта Гінастера з балету “Estancia”, “Four Sea Interludes from Peter Grimes” Бенджа-міна Бріттена, “Panamanian Dances” Вільяма Гранта Стілса, композиції Гантера Шулера, твори сучасних ки-тайських композиторів, “Big Band Sounds” та інші джазові твори для ор-кестру. Під час його перебування на Україні, крім роботи з професійними симфонічними оркестрами, оперни-ми театрами, консерваторіями, він читав лекції в університетах, музеях ті асоціаціях кінематографу.Пан Бриттан працював як дири-

ґент і скрипаль на музичних кафедрах Memphis State, Kansas State та Notre Dame університетів. Останнім часом він співпрацював з Vassar College. Адріан Бриттан був запрошений ди-риґувати оперними і симфонічними постановками у Rutgers University та Manhattan School of Music.Президент Української Капелі бан-

дуристів Анатолій Мурга сказав таке: «Нам дуже пощастило знайти такого ви соко кваліфікованого дириґента, який поведе нас до столітнього юві-лею Капелі. УКБ не тільки представ-ляє себе і свою творчість, вона пред-ставляє Україну, музику і культуру України, а також українців у всьому світі. Я абсолютно переконаний, що маестро Бриттан розуміє нашу місію і я з нетерпінням очікую співпраці з ним».

Для повнішої інформації, будь ласка, завітайте на нашу сторінку в Інтернеті www.bandura.org.

УКРАЇНСЬКА КАПЕЛЯ БАНДУРИСТІВ ІМ. Т. ШЕВЧЕНКА ОБРАЛА АДРІАНА БРИТТАНА НОВИМ МИСТЕЦЬКИМ КЕРІВНИКОМ ТА ДИРИҐЕНТОМ


НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ: «УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА — ДЖЕРЕЛО УТВЕРДЖЕННЯ

ПОЗИТИВНОГО ОБРАЗУ УКРАЇНИ У СВІТІ»


УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНДЩОМІСЯЧНА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКА ГАЗЕТА

Засновник і видавець: UKRSVIT LTDГоловний редактор: Володимир БоднарЕл. адреса: [email protected]

Веб: www.ukrainiancleveland.com

THE UKRAINIAN CLEVELANDMONTHLY UKRAINIAN-AMERICAN NEWSPAPER

Founder & Publisher: UKRSVIT LTDEditor-in-Chief: Volodymyr Bodnar

E-mail: [email protected]: www.ukrainiancleveland.com

Редакція не відповідає за зміст реклами і приватних оголошень. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Погляди редакції можуть не збігатись із думками авторів статей. Дизайн рекламних матеріалів і статтей є власністю UKRSVIT LTD і не може відтворюватися без

згоди редакції. При використанні матеріалів посилання на «Український Клівленд» обов’язкове.

THE UKRAINIAN CLEVELAND, P. O. Box 627, Kent, OH 44240-0011Реклама: 330-554-6429 або [email protected]© THE UKRAINIAN CLEVELAND All Rights Reserved

КЛІВЛЕНДСЬКІ ВІСТІ

24-25 травня 2008 року на оселі СУМ в Елленвіл, Нью-Йорк, відбувся 49-ий Злет Юнацтва Спілки Української Молоді, в якому взяли участь 11 старших юначок (13-17 років) роя “Чер-вона калина” при

Осередку СУМ ім. гетьмана Богдана Хмельницького в Клівленд-Парма. Учасники були зобов’язані брати участь у програмі Злету, збірках, де-філядах та змагатися виключно в українській мові. Кожен відділ юна-цтва мав забезпечити своє юнацтво однаковим за кольором та кроєм со-рочками, на яких мала бути надруко-вана назва осередку, або назва міста, у якому знаходиться цей осередок. Ці сорочки призначені для спорто-вих занять та інших заходів. Під час Юнацького Злету відбувалися на-ступні конкурси-змагання, які мали своє окреме точкування: вигляд од-ностроїв, конкурс слова (знання ві-рша, презентація і вимова вірша), конкурс знання, конкурс роїв, кон-курс мистецтва, спортові змагання (відбиванка, футбол та легка атлети-ка), конкурс мультимедія (відеофіль-ми, електронна гра та ін.).

Мистецькі групи, рої, спортові дружини та індивідуальні змагуни, які здобули І-ше, ІІ-ге і ІІІ-тє місця на підставі точкування, отримали медалі, чаші або грамоти. Юначки роя “Червона калина” брали участь в усіх конкурсах-змаганнях, крім від-биванки і футболу. Підсумки змагань:

Вигляд одностроїв — старше • юнацтво роя “Червона Кали-на” — 1-ше місце.Конкурс слова — Oлеся Рабо-• сюк — 1-ше місце.Адріяна Краснянська — 2-ге • місце.Конкурс мистецтва — cтарше • юнацтво роя “Червона Кали-на” — 1-ше місце.

Спортові змагання:Біг на 100 м. — Адріяна Краснян-

ська — 3-тє місце. Біг на 400 м. — Адріяна Краснянська — 1-ше місце, Наталка Мигаль — 2-ге місце. Біг на 800 м. – Адріяна Краснянська — 1-ше місце, а Наталка Мигаль — 2-ге міс-це. Естафета на 100 м. — юначки (13-14 років): Адріяна Краснянська, На-талка Мигаль, Oлеся Рабосюк, Юля Твардовська — 1-ше місце. Метання диска — Адріяна Краснянська — 3-тє місце. Естафета на 100 м. — юначки (15 – 16 років): Христина Данилевич,

Ксеня Дуйська, Александра Мигаль, Маріянна Рокіцька — 3-тє місце.Рій “Червона калина” складає

щиру подяку управі Осередку СУМ ім. гетьмана Богдана Хмельницького за фінансову допомогу і підтримку, що дало можливість в участі у про-

грамі 49-го Злету Юнацтва СУМ на оселі в Елленвіл. Пересилаємо дружній сумівський

привіт: Гартуйсь! Честь України! – Готов Боронити!

Марійка КРАСНЯНСЬКАВиховниця рою “Червона калина”

Школі ім. Т. Шевченка складанням кінцевих (матуральних) іспитів за програмою і тестовими завдання-ми Шкільної Ради УККА. Від імені працівників школи, я щиро вітаю наших випускників із закінченням школи і бажаю їм успіхів на обра-ному життєвому шляху. Школа не прощається ще з ними остаточно, бо восени, а саме в суботу, 1 листо-пада, на щорічному Матуральному бенкеті-забаві Школи ім. Т. Шев-ченка вони, у колі рідних, знайомих і друзів, отри-муватимуть свої дипло-ми про закінчення курсу школи українознавства. І я запрошую всіх розді-лити цю радість з нами, взявши участь у бенкеті-забаві. Та й навіть після цього наші випускники будуть завжди бажаними гостями в нашій школі.Літо – час відпусток і

подорожей. Я бажаю всім нашим учням, учителям і батькам гарного відпо-чинку, щоб набратися сил і наснаги перед новим навчальним роком, що почнеться 6 вересня. І, з огляду на велике число учнів у школі, не забудь-те, що 23 серпня, за два тижні перед початком на-вчань, відбудеться День відкритих дверей Школи ім. Т. Шевченка. Кож-

на шкільна родина має не пізніше цього дня поновити реєстрацію для своїх дітей-школярів і придбати підручники. Тому позначте цю дату у своїх календарях. Стежте за повідомленнями в пре-

сі та оновленнями на шкільному вебсайті www.shevchenkoschool.org. І до зустрічі у новому шкільному році!

Д-р Володимир БОДНАР, директор Школи ім. Т. Шевченка

РІЙ “ЧЕРВОНА КАЛИНА” НА 49-МУ ЗЛЕТІ СУМ

Світлина Марійки КРАСНЯНСЬКОЇ

Учасники рою “Червона калина”. Зліва направо: Маріянна Рокіцька, Ксеня Дуйська, Христина Данилевич, Наталка Мигаль, Адріяна Краснянська, Ліда Апостолюк, Христина Міґелич, Софія Смеречинська, Александра Мигаль, Олеся Рабосюк, Юля Твардовська, Марійка Краснянська – виховниця рою.

Галина ЧЕХ

У ДЕНЬ БАТЬКАЯкби встав Ти, Батьку наш, І всі Твої друзі, Зарясніли б щедро квітиВ зеленому лузі.

Ти так зі злом боровся, Безстрашно з ним ішов у бій,Нікому духом не корився, Хоч бачив шлях тернистий свій.

Тебе вела надія й віра, І Ти ішов долати зло. Йшов на московського вампіра, Щоб знищити навік його.

На рідній землі Українській, В бою Ти ворогам не здався,Там, де шуміли сосни й ялиці, Зі світом Божим попрощався.

Ти боровся, Ти життя віддав за Україну, Щоб ворог з нашої землі не зробив руїну, А ми своє життя віддамо за то, Щоб більше не повторилося московське зло.

Одним з важливих приорітетів Українського музею-архіву (УМА) в Клівленді було будівництво безпеч-ного приміщення для зберігання на-ших важливих архівних та бібліотеч-них ресурсів, до яких входять книги, періодичгі видання, газети, фотогра-фії, громадські спогади і т. п. Біль-шість цих експонатів зберігалася до цього часу на горищі або інших кім-натах старого будинку, де ці матеріа-ли перебували під впливом нестійкої температури та вологості, пилу, світ-ла, що є руйнівним для історичних колекцій.Нове приміщення було збудоване

згідно рекомендацій Інституту музей-ногота бібліотечного обслуговування і має засоби для контролю температу-ри та вологості. Вартість приміщення, що вклю-чає просторе схови-ще, є 600,000 доларів. 200,000 доларів було надано US Department of Housing and Urban Development у вигляді грантів, які конгресмен Марсі Каптур і сенатор Майк ДіВайн змогли забезпечити для УМА. Громада надала більш, ніж 250,000 доларів. За-вдяки щедрості фондів та інституцій, включа-ючи Клівлендську фе-деральну кредитову ко-оперативу “Самопоміч”,

а також кредитові від цього ж банку, УМА профінансував решту суми.Навесні 2006 року сенатор Огайо

Роберт Спада та конгресмени Огайо Салі Конвей-Лшдбейн, Том Паттон і Джеймс Тракас відвідали УМА. Вони на Конгресі Огайо запропонували ви-ділення гранту 100,000 доларів, щоб УМА сплатив свю заборгованість на будинках. Комісія для приміщень культури Огайо затвердила цей грант, що дозволить УМА сплатити решту балансу.Сенатор Роберт Спада, який був

головним пропонентом цього гран-ту, також запропонував додаткових 50,000 доларів для дальшої розбудо-ви Культурного осередку УМА, які бу-дуть вкладені до бюджету Огайо під

кінець цього року.Щоб відсвяткувати

момент, коли УМА ста-не вільним від боргу, матимемо церемонію на подвір’ї між старим і ноаим приміщеннями. Пам’ятна табличка буде встановлена на честь на-ших головних донорів (тих, що внесли 1,000 дол. або більше). Ті, хто ще не зробили внеску, мо-жуть надіслати пожертви до Ukrainian Museum-Archives Building Fund at 1202 Kenilworth Avenue in Cleveland, Ohio 44113.

УМА

УМА ВИГРАЄ КУЛЬТУРНИЙ ГРАНТ ОГАЙО В СУМІ 100,000 ДОЛАРІВУМА ПОГАШУЄ КРЕДИТ

Фото веб-сайту Сенату Огайо

Сенатор Огайо Р. Спада

ДО ЗУСТРІЧІ (зі стор. 1)


КЛІВЛЕНД, Огайо. – 20 квітня 33-ий відділ Союзу українок Америки ім. Лесі Українки запросив українську громаду на поминальний обід з мис-тецькою програмою в пам’ять жертв Голодомору-ґеноциду української на-ції в 1932-1933 роках.Відзначення 75-річчя Голодомору

складалося з двох частин: «Хлібові низько вклонімся» і «Вічна пам’ять замученим голодом».Імпреза продовжила ряд заходів,

які відбулися у Пармі, як відгук на

звернення до світового українства Президента України Віктора Ющенка і президента Світового конґресу укра-їнців Аскольда Лозинського про вша-нування пам’яті жертв Голодомору всюди, де є хоч один українець.Оскільки відзначення цієї дати від-

бувалось у період Великодніх свят, то й вирішили розповісти учасникам імпрези (а було їх понад 150) про хліб щоденний, зробили виставку хлібних виробів, які після імпрези можна було придбати. Для цього дійства пеклися

калачі, паски, короваї, пташки, навіть був лемківський книш-крачун, випус-кались листівки, програмки.Був складений сценарій, в основу

якого лягли матеріяли, зібрані Іри-ною Кашубинською про різні види хліба, а також матеріяли про Голо-домор з журналу «Українка в світі», з газет «Свобода», «Шлях перемоги».Завдяки Дарії Гуляк-Кульчицькій,

з великим смаком була прикраше-на заля при церкві св. Андрія: у цен-трі – велике панно із зображенням майбутнього пам’ятника жертвам Гододомору-ґеноциду 1932-1933 ро-ків у Києві, на стінах – ряд картин з цієї теми в чорно-білих тонах (все це робота Д. Кульчицької), плакати з висловами «Хліб — усьому голова», «Хлібові низько вклонімся», «Вічна пам’ять замореним голодом», «Серп і молот – смерть і голод» та ін. Допома-гали прикрашати залу Теодозій Гри-ців, Євген Палка, Маруся Ґрабська, Анна Кілярська, Євгенія Бенко, Люба Боднар, Олена Хміляк, Ірина Стахур.У центрі столу була розламана чор-

на хлібина, кетяг калини, віночок з барвінку, колоски жита і пшениці, перев’язані чорною стрічкою, свічка. На столах — свічки, обведені барвін-ком і чорною стрічкою.Зустрічали гостей хлібом-сіллю

учні Школи українознавства – Дми-трусь Касіян і Адя Краснянська. Вза-галі 33-му відділові щиро і сумлінно допомагали як випускники (Христи-на Скабик), так і учні Школи украї-нознавства Товариства «Рідна школа» (Христина Балешта, Юля Твардов-ська, Олеся Рабосюк, Таїса Заперник, Леся і Даринка Квіти, Яна Нетреба), які чудово виконали монтаж за вір-шами Лесі Паньків, Ірини Войтенко, Ольги Мак на тему Голодомору, ще й склали пожертви по 5 дол. для укра-їнських сиріт. Цим вчинком союзян-ки були зворушені до сліз.Голова відділу Оксана Шаране-

вич привітала присутніх і попросила о. Ігоря Касіяна благословити хліб та імпрезу. Він звернувся до громадян проханнями більше говорити про трагедію, 75-ліття якої відзначаємо, залучати молодь до всіх заходів, які проводимо, щоб учні, студенти, роз-повідали про це в школах серед аме-риканської молоді.Д. Касіян і А. Краснянська внесли

великий коровай на вишиваному рушнику зі словами:

«Хлібом-сіллю Вас ми зустрічаєм,Від щирого серця усіх Вас вітаєм!»Хліб вручили голові Українських

злучених організацій Огайо Василе-ві Ліщинецькому. Поцілувавши хліб, він прийняв його і розповів громаді про дальші плани відзначення цієі дати в Пармі.Першу частину імпрези вела

культурно-мистецька референтка відділу О. Хміляк. Про щоденний хліб і його значення розповіла член-ка 33-го відділу СУА Люба Хомин, а Х. Балешта прочитала вірш. Про тра-диції українського народу і пов’язані з ними хлібні вироби розповіли Лукія Гриців, А. Кілярська, Оля Дем’янчук, Любомира Мичковська, Євгенія Бен-ко, Петро Пенгрин.Віршем Ірини Войтенко «Збирають

хліб селяни із полів», який прочитала Х. Скабик, ведуча О. Шараневич роз-почала другу частину імпрези «Вічна пам’ять замореним голодом». Розпо-відь про Голодомор переплелась вір-шами. На завершенuя Ірина Дубас прочитала поезію В. Фіцаловича «Го-лод-33».У залі засвітили свічки і настоятель

собору св. Володимира о. Іван Нако-нечний сказав заключне слово та про-вів молитву. Опісля діти з лозою піш-ли поміж столами, вітаючи присутніх з Квітною неділею, а О. Шараневич прочитала вірш «Цвітна неділенька». Дохід з імпрези призначено на допо-могу українським сиротам.

Оксана ШАРАНЕВИЧ


ЧЕРВЕНЬНеділя, 1 — Прослуховування

нових членів для Українського жіно-чого вокального ансамблю “Зоря”.П’ятниця, 6 — Ґольф-про гу лян-

ка Пласт-Прияту – Bunker Hill Golf Course. Субота, 7 — Закінчення шкіль-

ного року в Школах українознав-ства.Неділя, 8 — Прослуховування

нових членів для Українського жіно-чого вокального ансамблю “Зоря”.Неділя, 8 — Свято Героїв на

“Верховині”.П’ятниця, 13 — Прийняття в

Українському музеї-архіві з нагоди Світової прем’єри виставки “Табо-ри переміщених осіб” — Подорож з України до Америки — Біженці дру-гої світової війни”.Середа, 18 – Сходини Дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Неділя, 22 — Виступ Кобзар-

ського ансамблю Української капелі бандуристів в Українському право-славному Таборі Всіх Святих в Ем-лентоні, Пенсильванія.Середа, 25 — Збори Комітету

відзначення 75-ї річниці Голодо-мору і Управи УЗО в галереї Свято-Володимирського культурного осе-редку.Четвер, 26 — Українська клів-

лендська “щаслива година” в John Q’s Steakhouse.

ЛИПЕНЬСубота, 5 — субота, 26 — Плас-

тові окружні табори на оселі “Писа-ний камінь”.Неділя, 6 – Відзначення Свята

героїв та Відновлення Державності України актом 30-го червня 1941 р. в залі осередку “Верховина”.Неділя, 13 — субота, 26 — Су-

мівські виховно-відпочинкові табо-ри на оселі “Хортиця”.Неділя, 13 — Пікнік 33-го відді-

лу СУА на оселі “Верховина”.Середа, 16 – Сходини Дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Середа, 23 — Збори Комітету

відзначення 75-ї річниці Голодо-

мору і Управи УЗО в галереї Свято-Володимирського культурного осе-редку.Неділя, 20 — День Пластуна на

оселі “Писаний камінь”.Неділя, 27 — Храмове свято

Свято-Володимирської парафії.Неділя, 27 – субота, 9 – Учи-

тельський семінар Шкільної Ради при УККА на оселі “Союзівка”, Кер-гонксон. Четвер, 31 — Українська клів-

лендська “щаслива година”.

СЕРПЕНЬП’ятниця, 1 — неділя, 3 —

Український фестиваль у парафії св. Покрови.Неділя, 10 — Неділя, 24 — Та-

бір “Кобзарська січ” на таборовій оселі Всіх Святих Української пра-вославної церкви в Емлентоні, Пен-сильванія.Середа, 20 – Сходини Дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Субота, 23 — День відкритих

дверей Школи українознавства ім. Т. Шевченка.Неділя, 24 — Свято Державнос-

ті України в парафіяльній залі св. Покрови.Четвер, 28 — Українська клів-

лендська “щаслива година”.

ВЕРЕСЕНЬП’ятниця, 5 — неділя, 7 — Все-

американська конференція учите-лів шкіл українознавства, м. Елен-віл, Нью-Йорк.Субота, 6 — Початок 2008-2009

шкільного року в школах україноз-навства.Середа, 17 – Сходини Дискусій-

ного клубу в Шевченковому домі.Субота, 20 – неділя, 21 – На-

уково-практична конференція “Українська діаспора — джерело утвердження позитивного образу України в світі», Стемфорд, Конек-тикут.Субота, 27 — Друга Тремонтська

хода — Чорнобилю — Збірка фондів для дітей, потерпілих від аварії в Чорнобилі.

У ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ВЕЛИКОГО ГОЛОДУ

ність» (д-р Вікторія Курченко, Український інститут Америки, Нью-Йорк).• «Kультурно–освітня праця з молоддю, шкільництво в діаспорі:

проблеми i перспективи» (Євгенія Петрова, УККА, Кандидат філологічних наук, директор школи українознавства, Торонто, Kанада).

• «Розвиток культури та мистецтва за кордоном» (Актриса Лариса Баюс, Канада).

• «Інвестиції в економіку України та державна політика сприян-ня. Напрямки співпраці між діаспорою та Україною» (Анна Кисіль, Президент «Четвертої хвилі», підприємець, Канада).За результатами роботи конференції вийде науковий збірник. Матеріали

для друку (у разі неприбуття на конференцію, висилаються поштою заздале-гідь, до 15 вересня, і з дозволу автора зачитуються на конференції) пересила-ються поштою, або здаються під час конференції.Заявки про участь у конференції надсилати на адресу: contact@newwave4.

org або поштою: New Ukrainian Wave, 14 Peveril Rd., Stamford, CT 06902. Кон-тактний телефон: (347) 420-7678 — Mирослава Роздольська. Додаткова інфор-мація на сайті www.newwave4.org.Організаторами конференції є Всеамериканська громадська організація

“Нова українська хвиля” та Канадська громадська організація “Четверта хви-ля” у співпраці з Генеральним Консульством України в Нью-Йорку та Міжна-родною культурно-освітньою Асоціацією.рр д уу урур ц ц

Щонеділі, від 10:06 до 11:00 вечора, на хвилях FM90.3

WCPN Cleveland Public Radio слухайте

РАДІОХВИЛЮ УЗО «УКРАЇНА».

Ті, хто мешкає за межами Великого Клівленду, можуть слухати радіохвилю «Україна»

у зазначений час через всесвітню павутину (Інтернет) за такою адресою:

www.wcpn.org/index.php/WCPN/streaming/Редактор програми Петро Твардовський,

диктор — Оксана Рабосюк. Тел. 216-749-3025

-----------------------------------------------------------------------------------------Для того, щоб дата проведення вашого заходу чи імпрези з’явилась у

громадському календарі «Українського Клівленду», потурбуйтесь завчас-но повідомити про це редакцію «УК» електронною поштою, телефоном або звичайною поштою.

ГРОМАДСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Світлина Євгена ПАЛКИ.

Виступ учнів школи українознавства т-ва “Рідна Школа”. Зліва направо: Олеся Рабосюк, Юля Твардовська, Яна Нетреба, Христина Балешта, Леся Квіт, Таїса Заперник, Даринка Квіт. Перед мікрофоном Оксана Шараневич.

КОНФЕРЕНЦІЯ, СТЕМФОРД, КТ (зі стор. 3)



З ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДИ

Підбірку підготував Петро ТВАРДОВСЬКИЙ

У парафії Покрова Пресвятої Бо-городиці в Пармі у Провідну неділю, 4 травня 2008 року, після відправи Служби Божої відбулося свято “Пара-фіяльне свячене” у прицерковній залі. З чудовим концертом виступив пара-фіяльний дитячий хор в кількості 60 дітей під керівництвом дириґента Олі Чепак. Діти декламували ряд віршів, мелодійно звучали у їхньому вико-нанні релігійні пісні, а також укра-їнські пісні про маму й тата, вели ве-ликодні гаївки в залі. Після концерту молитвою поблагословив їду і напит-ки о. Володимир Грицюк, а заключ-ну молитву провів новопризначений отець Іван Ціхоцький. Парафіяльний дитячий хор св. Покрови є гордістю всієї української громади Клівленду.

* * *У школі українознавства т-ва “Рід-

на Школа” 10 травня 2008 року відбу-лося відзначення 75-ої річниці Голо-домору в Україні. Учні переглянули відеофільм, у якому були висвітлені документальні свідчення жахливого терору комуністів проти українсько-го народу в 1932-33 роках. Потім учні виступили з літературно-художньою композицією, яка була присвячена цій трагічній даті. Управа, дирекція й адміністрація Рідної Школи щиро дякують колишній учительці шко-ли Оксані Шараневич за складений сценарій композиції та кваліфіковану підготовку учнів до виступу.

* * *У Зеленосвяточну неділю 11 травня

2008 року в Українській католицькій церкві св. Андрія в Пармі спочатку була відправлена Панахида за спо-кій душ парафіян усіх церков, які ві-дійшли у вічність, і за всіх борців за волю України 20-го століття. Потім біля Пропам’ятної таблиці Головно-го Військового Штабу УПА у притворі цієї церкви було відправлено поми-нальну панахиду за спокій душ поле-глих Воїнів Української Повстанської Армії. Панахиду відправляли свяще-ники: отець-митрат Михайло Ревтюк (катедра св. Йосафата), о. Ігор Касіян (церква св. Андрія), о. Стефан Заріч-ний (церква свв. ап. Петра і Павла), диякони Михайло Кулик і Роман Тур-чин, піддиякон Йосиф Заперник, дяк Ірина Кулик. Представники україн-ських громадських організацій взяли участь у Панахиді з організаційними прапорами Січових стрільців, УПА, ООЧСУ, СУМу, Пласту й Українських американських ветеранів. Змістовну проповідь виголосив парох церкви св. Андрія о. Ігор Касіян.

* * *Річні загальні збори 3-го відділу

Організації оборони чотирьох свобід України (ООЧСУ) відбулися 18 трав-ня 2008 року в центрі “Верховина” в Пармі. Відкрив збори голова управи Олександер Блашків. Присутні вша-нували хвилиною мовчання пам’ять своїх членів, які відійшли у вічність за минулий рік. Далі зборами прова-дила обрана президія в складі голо-ви Петра Твардовського, заступника голови Мирослава Гейниша і секре-таря Євгена Бачинського. Після при-йняття порядку денного затверджено склад Мандатної і Номінаційної комі-сій. Було оголошено привіти зборам від УЗО, від Окружної Управи УНС Округи Огайо, від Товариства УПА та від Спілки української молоді. На зборах зі звітами виступили голова і члени управи та референтур, голо-ви Контрольної та Мандатної комі-сій і Товариського суду. Після звітів на пропозицію Номінаційної комісії була обрана нова управа ООЧСУ, яку знову очолив Олександер Блашків.

* * *

Школа українського танцю “Ка-штан” провела свій річний звітний концерт 21 травня в приміщенні Baldwin-Wallace College, Berea. Із вели-ким задоволенням чисельні присутні спостерігали за чудовим виконанням учнями українських танців “Привіт”, “Козачок”, “Гопак”, “Раківчанка”, “Во-линська полька” та інші. Активна ді-яльність школи можлива завдяки невтомній праці її директора Давида Возняка, інструктора Маркіяна Комі-чака, музичного акомпаніатора Лесі Сенів та широкої підтримки батьків і української громади.

* * *Сходини Дискусійного клубу при

Шевченковому домі в Пармі відбува-ються в третю середу кожного міся-ця. 16 квітня 2008 року з розповіддю про книгу Джеймса Мейса “День і ві-чність”, у якій описано про Голодомор в Україні, виступила Любомира Мич-ковська. 21 травня на цих сходинах виступав проф. Юрій Кульчицький із розповіддю на тему “Селянський по-встанський рух під час визвольних змагань в Україні у 1918-1920-х роках”. А на сходинах 18 червня ряд учасників сходин виступили із цікавими спо-гадами про найбільш незабутні сто-рінки зі свого життя, зокрема періоду Другої світової війни і після неї. Оля Дем’янчук розказала про події напе-редодні битви під Бродами 1944 року в її родині і селі, яке розташоване не-подалік від Бродів. Любомира Мич-ковська розповіла про початок Другої світової війни 1 вересня 1939 року, про прихід і відхід німців з Яворова, про окупацію совєтськими війська-ми Львівщини і вивіз людей на Сибір. Ірина Кріса свою розповідь присвя-тила виїзду на чужину зі Львова 1944 року. Роман Стахур з’ясував події, які відбувалися в Самборі на Львівщині в червні 1941 року, зокрема проголо-шення відновлення української дер-жавности Актом 30 червня 1941 року у Львові та формування українських військових підрозділів. Ірина Дубас повідомила про створення її батьком Ярославом Барничем Гуцульського ансамблю пісні і танцю в 1940 році у Станіславові та його концертні по-дорожі до Києва, Харкова, в Донбас, Крим і на Закавказзя.

* * *Український музей-архів провів

29 травня 2008 року зустріч з укра-їнською делегацією з м. Черкас, яка перебувала у США в справі обміну до-свідом роботи з питань соціального забезпечення підтримки родини. На зустрічі були представники від УЗО і СУМу, які розказали гостям про ді-яльність українських громадських організацій у Клівленді.

* * *Батьківський комітет при Осеред-

ку СУМ ім. гетьмана Богдана Хмель-ницького провів День родини 31 травня 2008 р. у сумівському центрі “Верховина” в Пармі. У програмі Дня було вручення сумівцям грамот і на-город, переведення старших сумівців до дружинників, мистецький виступ Юнацтва СУМ, ігри, забави та смачні обіди. Виховниця рою “Червона кали-на” Марійка Краснянська розказала про участь рою на 49-му Злеті юна-цтва СУМ в Елленвілі. Осередок СУМ провів щорічний

традиційний обід у День батька в неділю 15 червня на сумівській оселі “Хортиця”.

* * *У катедрі св. Йосафата в Пармі 6

червня 2008 року відбувся, на жаль, останній випускний вечір учнів 8-ого класу школи св. Йосафата. Випускний вечір було розпочато Святою літур-гією, яку відслужили отець-митрат Михайло Ревтюк, отець-крилошанин Андрій Гановський, о. Ігор Касіян, о. Богдан Барицький, архидиякон

Єфрем Смолило, диякон Михайло Кулик. Співав катедральний хор під дириґентурою Анни Келлер. Після відправи Святої літургії ведуча про-грамою мґр Мирослава Голубець привітала священиків, сестер, учите-лів, випускників, батьків і всіх при-сутніх гостей. Роздачу дипломів про закінчення школи учнями 8-го класу провели о. М. Ревтюк, адміністратор школи о. А. Гановський і директорка школи Марґарет Камбарері. Дипло-ми отримали 14 випускників школи, яких бачимо на світлині. Потім було відзначено учнів за найвищі успіхи в навчанні. Першими виголосили своє слово учениці, що здобули друге міс-це – Наталія Сива і Юлія Ванчосович. Перше місце у навчанні здобув учень Андрій Дрозд, який прочитав своє слово. Відзначені учні висловили свою вдячність за добру науку і за те, що школа дала їм можливість шанувати українську ідентичність. Опісля о. А. Гановський і директорка М. Камбаре-рі вручили різні заслужені нагороди таким учням: Олесі Рабосюк, Рома-нові Муралю, Андрієві Дрозду, Юлії Ванчосович, Наталії Сиві, Аннімарії Бубні, Елизабеті Бубні, Соломії Збо-ровській. Вкінці випускники у сво-їй програмі склали подяку опікунці класу Марії Почтар і всім учителям, які навчали їх упродовж 9-ти років у школі св. Йосафата. Бажаючи випус-кникам успіхів у навчанні в середніх школах, присутні заспівали їм мно-гая літа. Вийшовши із катедри, випус-кники провели церемонію запуску в повітря синіх і жовтих кульок. Далі в астродомі відбулася гостина, влашто-вана парафією катедри св. Йосафата. Згодом випускники продовжували свою забаву в шкільній залі ім. Ми-трополита Андрея Шептицького.

Інформацію подала Мирослава ГОЛУБЕЦЬ.

У неділю 8 червня в катедрі св. Йо-сафата відбулася прощальна Служба Божа подяки в зв’язку з відзначенням 61-го року “Віри, Науки і Любови” та закриттям, на жаль, Української ка-толицької школи св. Йосафата, у якій взяли участь колишні й теперішні учні та вчителі школи. Службу Божу відправляло 9 священиків і дияконів. Після відправи група учнів проспіва-ла дві пісні українською й англійською мовами. Опісля було запрошено усіх до шкільної кафетерії на перекуску.

* * *Школу українознавства т-ва “Рід-

на Школа” закінчило цього року 22 учні, які успішно склали матураль-ні іспити. Для них 7-го червня 2008 року Батьківський комітет влашту-вав випускний вечір у парафіяльній залі при церкві св. Андрія в Пармі з участю багаточисельної родини ви-пускників і гостей. Вступним словом вечір відкрила голова Батьківського комітету Ляля Гафткович. Молитву перед вечерею провів парох церкви св. Андрія о. Ігор Касіян. Після ве-чері з успішним закінченням мату-ральних іспитів випускників школи вітали: опікун 11-ої кляси і директор школи Ігор Ярош, голова іспитової комісії педагогічний дорадник Петро Твардовський та голова управи т-ва “Рідна Школа” Христина Клек. Потім матурантам було вручено свідоцтва і дипломи про закінчення Рідної Шко-ли. Випускники дякували вчителям за навчання і подарували їм квіти та матуральні фотоальбоми. Присутні переглянули цікавий відеофільм про випускників школи від дитинства і до останніх днів свого перебування у стінах Рідної Школи, підготовле-ний Дозею і Зеноном Кріслатими.

Світлина Марійки ДРОЗД

Випускники школи св. Йосафата. Перший ряд (зліва): Богдана Зборовська, Кевин Стенсфілд, Соломія Зборовська, Дмитро Неборак, Наталія Сива, Роман Мураль, Олеся Рабосюк. Другий ряд (зліва): Дмитро Касіян, Елизабета Бубна, опікунка кляси Марія Почтар, Давид Бернавер, Аннамарія Бубна, Олександер Шемечко, Юлія Ванчосович, Андрій Дрозд. .

Світлина Лялі ГАФТКОВИЧ

Випускники Школи українознавства т-ва “Рідна Школа”. Перший ряд (зліва): Олесь Клек, Богдан Рак, Микола Кузик, Лев Миронович, Адріян Лялюк, Олександер Лялюк, Андрій Гафткович, Арсен Балух, Павло Касіян. Другий ряд (зліва): Мелася Павлишин, Христина Дубчук, Христина Міґелич, Нора Келеґер, Христя Почемсана, Катруся Бей, Александра Плет, Адріяна Дем’янчук, Вікторія Кріслата, Віра Ющишин, Ліля Ліскевич, Вікторія Масна, Катруся Бурдяк.




Я стала стипендіатом фонду “Смо-лоскип” минулого року, коли навча-лась на другому курсі університету. Все почалось з мого активного ін-тересу до сучасної української літе-ратури. Звісно, я живу в Україні, але цікавитись в Луганську сучасною українською літературою – це прак-тично те саме, що в джунглях ціка-витись снігом. Я читала всі доступні мені українські книжки, вантажила їх з інтернету, читала літературні но-вини, але дуже хотіла особисто до-лучитись до літературного процесу, в рамках якого всі конференції, фести-валі, зустрічі з письменниками про-ходили переважно у великих містах, на кшталт Харкова, Києва, Львова. Тому, коли я дізналась, що, за умови докладення певних зусиль, я можу потрапити на щорічний Ірпінський семінар, що проводиться “Смолоски-пом”, я не могла лишити те без уваги. Зусилля було докладено, і на початку травня минулого року я таки відвіда-ла той семінар. І можу з упевненістю сказати, що отримала в культурному плані навіть більше, ніж очікувала. Ця подія стала для мене однією

з найважливіших в житті, бо дала мені можливість відчути себе повно-ціною і зреалізованою якраз у тому, дуже особливому і важливому для мене аспекті життя, що зазвичай ро-бив мене елементом маргінезу в моє-му оточенні. Я відчула себе частиною України, я говорила українською з

українцями, притому з найприєм-нішими з українців, як на мене, – з діяльнісною, активною молоддю. Я нарешті стала частиною того цілого, якого прагнула, відчула підтримку і плече ближніх, яким не байдуже те, що й мені – культурне середовище сучасної України. І з цієї ж причини, я вдячна панству Журів за їхню до-помогу, бо це дало мені щось більше, ніж просто матеріальну підтримку, я знову відчула підтримку духовну, від моєї нації, але на іншому кінці світу, і це дорожче за гроші. Зараз для мене провідною метою

лишається об’єднання України. Ми домоглися включення Луганська в культурне середовище України, і першою ластівкою цього став при-їзд минулої осені Ю. Андруховича, С. Жадана і Л. Дереша з презентацією книжки “Трициліндровий двигун лю-бові”. У нас проводяться різноманітні фестивалі і слеми, видаються збірки місцевих поетів. Мені здається, що це знаходить відгук у все більшій і біль-шій кількості луганчан, і, напевно, більший ніж пустопорожні агітації політиків. І я вдячна абсолютно всім людям, котрі морально чи духовно підтримують нас у цьому, у тому чис-лі панству Журів. Дякую Вам, дякую ще і ще.Слава Україні!

Ганна ЄМЕЛЬЯНОВА, м. Луганськ, Україна

Пропонуємо Вашій увазі лист Ганни Ємельянової, студентки Східноукраїнського національного універ-ситету ім. В. Даля в м. Луганську, яка стала стипендіа-том Міжнародного благодійного фонду “Смолоскип” на кошти, даровані родиною Бориса і Люби Журів з Норт-Роялтону, Огайо. Довідка “Українського Клівленду”: Видавництво

«Смолоскип» було створено на еміграції. Після здо-буття Україною незалежності воно перенесло свою діяльність в Україну. У США «Смолоскип» видавав дис-идентську і правозахисну літературу, а також твори українських письменників, репресованих сталінським режимом. В Україні «Смолоскип» видає дебютні книж-ки наймолодших авторів, ставлячи собі за мету ство-рювати і розширювати середовище української твор-чої молоді.

Ганна Ємельянова у травні ц. р. під час стажування у м. Вроц-лав, Польща.

ОТРИМАЛА БІЛЬШЕ, НІЖ ОЧІКУВАЛА

СПОРТИВНІ НОВИНИ З КЛІВЛЕНДУ Українська громада Клівленду-Парми, Огайо, під час святкувань Мемо-

ріяльних днів 24-25 травня 2008 року була свідком футбольних баталій 13-го українського спортивного турніру на Кубок Великих Озер, який відбув-ся при чудовій погоді. Господарем турніру було Українсько-Американське Спортивне Товариство (УАСТ) “Львів” в Клівленд-Пармі. Учасниками турні-ру були такі футбольні команди: Перші команди: Ветерани: Бафало – “Україна” Чікаґо – УСК “Леви”Чікаґо – “Україна” Чікаґо – “Україна”Клівленд – УАСТ “Львів” Клівленд – УАСТ “Львів”Клівленд – УАСТ “Львів-Нова” Дітройт – УСК “Черник”Торонто – УСК “Карпати” Торонто – УСК “Карпати”

Дітройт – УСК “Черник”Торонто – СТ “Україна”Торонто – ФС “Україна-Юнайтед”Сам футбольний турнір, нібито, звичайна подія в спортивному житті, але

для футболістів Клівлендського “Львова” та його симпатиків — це небуден-на подія. Вона полягає в тому, що у період підготовки до турніру відбулося об’єднання двох українських футбольних команд: існуючої команди “Львів” та команди новоприбулих українських футболістів під назвою “Нова”. Це об’єднання було конче потрібним, бо воно вигідне не тільки з фінансової сторони, але й поповнило нашу спортивну команду новими і молодими си-лами, яких тепер в УАСТ “Львів” є обмаль. Це дає можливість тепер створити чисто українську футбольну команду. А підсумок 13-го українського спортивного турніру на Кубок Великих

Озер був такий: Перші команди: Ветерани:“Львів-Нова” – перше місце Чікаґо-“Україна” – перше місцеЧікаґо-“Леви” – друге місце Чікаґо-“Леви” – друге місцеЗагалом ігри проходили в дружній спортивній атмосфері, а фінал зма-

гань відзначався завзятим протиборством, що характерно для фіналістів, бо ніхто не хотів програвати. А нам, вболівальникам, залишається тільки щиросердечно привітати нашу команду “Львів-Нову” з перемогою та подя-кувати організаторам цього вельми цікавого футбольного турніру. Бажаю щастя, здоров’я і нових спортивних успіхів усім футболістам УАСТ “Львів”.

Іван РОСУЛ

Заключне слово з подякою усім при-сутнім висловила Л. Гафткович, а кінцеву молитву провів настоятель церкви св. Трійці о. Богдан Згоба. Управа т-ва “Рідна школа”, дирекція, адміністрація і вчителі вітають ви-пускників з успішним закінченням школи українознавства і бажають

їм міцного здоров’я, здійснення всіх творчих задумів та особистого щастя. Пам’ятайте, випускники Рідної Шко-ли, що куди б не простягалась ваша життєва дорога в майбутньому, ви є представниками українського наро-ду. То ж добрими ділами примножуй-те його славу і велич. З приємністю називаємо імена всіх випускників, яких бачимо на світлині.

ПАРМА, Огайо. – У неділю, 8-го червня, Український православний собор св. Володимирау Пармі, Огайо, вшанував випускників-абсольвентів з нашої парафії, які успішно закінчи-ли матуральні іспити в High Schools.Після Св. Літургії кожний ви-

пускник одержав православного вивчення Біблію як дарунок від

старшого відділу Української право-славної ліги.Випускники, які були вівтарни-

ми прислужниками, одержали від парафії таблиці відзначення за своє старанне виконання обов’язків як ві-втарних прислужників.

Іван Норка

СОБОР СВ. ВОЛОДИМИРА ВШАНУВАВ ВИПУСКНИКІВ-МАТУРАНТІВ

Íåä³ëÿ, 26 æîâòíÿ 2008 ð.Çàëÿ ïðè ïàðàô³¿ Ïîêðîâà

Ïðåñâÿòî¿ Áîãîðîäèö³6812 Broadview Rd * Parma, OH

Ïðèÿòåë³ Óêðà¿íñüêîãî Êàòîëèöüêîãî Óí³âåðñèòåòó Êë³âëåíäó ³îêîëèöü òà Óêðà¿íñüêà Êàòîëèöüêà Îñâ³òíÿ Ôóíäàö³ÿ

çàïðîøóþòü Âàñ íà

Çóñòð³÷-áåíåô³ñ íà êîðèñòüÓêðà¿íñüêîãî Êàòîëèöüêîãî

Óí³âåðñèòåòó!

Ïðèéä³òü ³ ïî÷óéòå çà ñâÿòî÷íèì îá³äîì ó ïðèÿòåëüñüêîìóòîâàðèñòâ³ ïðî äîáð³ íîâèíè ç Óêðà¿íñüêîãî Êàòîëèöüêîãî

Óí³âåðñèòåòó ç óñò éîãî ïðåäñòàâíèê³â òà ñëîâà âäÿ÷íîñòè çàÂàøó æåðòâåíí³ñòü, ÿêà º íàäçâè÷àéíî âàæëèâîþ äëÿ óñï³øíîãîçä³éñíåííÿ áëàãîðîäíî¿ ì³ñ³¿ ÓÊÓ â ñïðàâ³ âèøêîëó îñâ³÷åíèõ ³

äóõîâíî ñôîðìîâàíèõ ìîëîäèõ ïðîâ³äíèê³â äëÿ Öåðêâè ³ Óêðà¿íè.

Çà äîäàòêîâîþ ³íôîðìàö³ºþ ïðîñèìî çâåðòàòèñÿ äî Íåëë Àíäæåºâñê³773-235-8462, [email protected]

Ëàñêàâî ïðîñèìîäî ó÷àñòè!

ВІСТІ ГРОМАДИ (зі стор. 6)

Фото Михайла НАКОНЕЧНОГО

Зліва направо: о. Іван Наконечний – настоятель, Кевин Кустич, Раян Сіма, Емілія Комінко, Іван Гарасин, Данило Мойсеєнко і о. диякон Ігор Махлай.


УКРАЇНА І СВІТЮЩЕНКО ОБІЦЯЄ СТВОРИТИ МУЗЕЙ

УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИУНІАН (27 травня). – Президент

України Віктор Ющенко ініціює ство-рення в Києві Музею української діа-спори, в якому будуть представлені пам’ятки культури, історії та побуту наших співвітчизників за кордоном.

Як повідомили УНІАН у прес-службі глави держави, про це В. Ющенко ска-зав в Оттаві під час зустрічі з прем’єр-міністром Канади Стівеном Гарпером.

В. Ющенко запросив Уряд Канади до співпраці в цьому проекті.

Загалом у ході зустрічі сторони обговорили перспективи розвитку українсько-канадського партнерства, енергетичне співробітництво, активіза-цію культурно-гуманітарної співпраці. Йшлося також про питання, пов’язані з життям української громади в Канаді, та тему Голодомору 1932-1933 років.

Президент висловив вдячність прем’єрові та канадському урядові за внесок у розвиток і поглиблення українсько-канадських відносин осо-бливого партнерства. «Ми високо ці-нуємо підтримку Канадою політики нашої держави», — сказав В. Ющенко. На його переконання, подальшій роз-будові наших взаємин сприятиме ре-алізація стратегічного курсу України на європейську та євроатлантичну ін-теграцію.

Глава Української держави також подякував Уряду Канади за послідов-ну підтримку в реалізації Україною євроатлантичного курсу, зокрема, за позицію під час Бухарестського самі-ту НАТО. Він позитивно оцінив те, що Канада й надалі підтримуватиме нашу державу, зокрема на грудневому за-сіданні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО.

В. Ющенко запросив С. Гарпера відві-дати Україну з візитом. «Переконаний, що цей візит надасть новий імпульс українсько-канадському політичному діалогу», — сказав він. Керівник уряду Канади прийняв запрошення.

Президент також висловив споді-вання на подальшу підтримку з боку канадської влади місцевої української громади. У цьому зв̀ язку він відзначив важливість активізації співробітни-цтва в культурно-гуманітарній сфері.

Зі свого боку С. Гарпер підтвердив, що Уряд Канади й надалі підтримува-тиме українську громаду.

КАНАДА ВИЗНАЛА ГОЛОДОМОР ҐЕНОЦИДОМ УКРАЇНЦІВ

Майдан-ІНФОРМ. — 28 травня ц. р.Палата громад та Сенат канадського парла менту прийняли проект зако-ну “Про встановлення пам’ятного дня українських голоду і ґеноциду та ви-знання голоду в Україні 1932-1933 років як ґеноциду”. Закон набув чин ності 29 травня, з хвилини його затвердження Її Величністю королевою. Закон C-459, підтриманий усіма парламентськими партіями, впроваджено за ініціативою депутата Парламенту від манітобської округи Selkirk-Interlake Джеймса Без-ана (James Bezan).

Під час слухань в Палаті громад на підтримку закону виступили де-путати Борис Вжесневський (Borys Wrzesnewskyj), Бернар Бігра (Bernard Bigras), Алекс Атаманенко (Alex Atamanenko), Джой Сміт (Joy Smith) та Ед Комарніцкі (Ed Komarnicki). На слуханнях в Сенаті закон був підтри-маний виступами сенаторів Рейнел Андрейчук (A. Raynell Andreychuk), Клодет Тардіф (Claudette Tardif), Іойна Гольдстейна (Yoine Goldstein) та Ромео Даллера (Roméo Dallaire).

Від імені Конґресу українців Ка-нади, його президент Павло Ґрод (Paul Grod) висловив подяку Прем’єр-міністрові Канади Стефену Гарперу (Stephen Harper) та Державному се-кретареві з питань мультикультура-лізму Джейсону Кенні (Jason Kenney) за підтримку закону, а також лідерам політичних парламентських партій Стефану Діону (Stephan Dion), Джеку Лейтону (Jack Layton) та Жілю Дюсеп-пу (Gilles Duceppe) за їхні зусилля для прийняття закону під час перебування

Президента України Віктора Ющенка в Канаді.

Проект закону був прийнятий на-ступного дня після прибуття в понеді-лок, 26 травня 2008 року, Міжнародної естафети “Незгасима свічка” до Оттави. Завершення подорожі естафети Кана-дою було відзначено церемонією, яка відбулась на парламентському пагор-бі одразу ж після історичного виступу Президента України Віктора Ющенка в Парламенті Канади.

УКРАЇНА І КАНАДА СПІВПРАЦЮВАТИМУТЬ У СФЕРІ

ЯДЕРНОЇ ЕНЕРГЕТИКИКИЇВ, 28 травня. (УКРІНФОРМ).

У Торонто в присутності Президента України Віктора Ющенка було пара-фовано Меморандум про порозуміння між Міністерством палива та енергети-ки України та компанією Atomic Energy of Canada Ltd стосовно співробітництва у сфері ядерної енергетики, повідомляє УКРІНФОРМ із посиланням на прес-службу глави держави.

Ключова мета парафованого доку-мента — визначення рамок співпраці між Україною та Канадою стосовно вивчення та просування, промислово-го впровадження канадських ядерних технологій, зокрема CANDU, в Україні.

З української сторони Меморандум парафував заступник міністра палива та енергетики Ю. Недашковський.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ВШАНОВУЄ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ВІННІПЕЗІКИЇВ, 28 травня. (УКРІНФОРМ).

Перебуваючи з державним візитом у Канаді, Президент Віктор Ющенко разом із Прем’єр-міністром провінції Манітоба Гері Доером поклали квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку у Ві-нніпезі.

Як повідомили УКРІНФОРМу у прес-службі Глави держави, у церемонії та-кож взяли участь члени української делегації. “Коли ми говоримо про Шев-ченка, ми говоримо, що це найкраща українська поема, одна з найкращих книг нашого патріотичного вихован-ня”, — підкреслив Віктор Ющенко.

Президент нагадав про видатну роль Кобзаря в формуванні національ-ної свідомості українців та утверджен-ні української мови. Він підкреслив, що йому приємно бачити у різних містах світу пам’ятники Тарасові Шевченку. Зокрема, нещодавно вони були відкри-ті у Польщі та Грузії. Глава української держави висловив переконання, що за рік такий пам’ятник може з’явитися в Оттаві.

Віктор Ющенко подякував скульпто-рам, які створили монумент Шевченку у Вінніпезі, а також усім, хто долучився до його встановлення.

Президент високо оцінив рівень канадсько-українських відносин та роль, яку відіграє у них українська громада Канади. “Я щасливий, що маю можливість сьогодні робити свій внесок у розбудову наших двосторон-ніх відносин — відносин особливого партнерства між українським та ка-надським народами”, — сказав Віктор Ющенко.

УКРАЇНА І НІМЕЧЧИНА ДОМОВИЛИСЯ ПРО СПІВПРАЦЮ В

КОСМІЧНІЙ ГАЛУЗІ РБК-Україна (30 травня). — Наці-

ональне космічне агентство України (НКАУ) і Німецьке космічне агентство (DLR) підписали рамкову угоду про співпрацю у сфері космічної діяльності, повідомляє НКАУ. Документ охоплює такі напрями діяльності, як вивчення сонячної системи, змін клімату і на-вколишнього середовища, створення і управління орбітальними і суборбі-тальними платформами і космічними апаратами для спостереження за по-верхнею Землі.

Сторони домовилися також обмі-нюватися космічними даними, співп-рацювати в розробці технологій для космічних платформ, використання космічної інфраструктури і робочих потужностей.

Раніше прем’єр-міністр Юлія Тим-ошенко заявила, що співпраця України

в космічній сфері поглиблюється також з РФ, США, ЄС, країнами Африки і Азії, що дає можливість привернути значні іноземні інвестиції для розробки но-вих, сучасних космічних проектів.

За словами генерального директора Національного космічного агентства України (НКАУ) Юрія Алексєєва, на фінансування космічної галузі Україні в держбюджеті-2008 виділено в 4 рази більше коштів, ніж у 2007 р. — 250 млн грн. Про це він повідомив у лютому ц. р. Ю.Алексєєв підкреслив, що в 2007 р. з держбюджету на космічні програми було передбачено 65 млн грн, в 2008 р. — 250 млн грн. “Ця сума заздалегідь узгоджена з Мінфіном”, — зазначив він.

УКРАЇНСЬКІ АРТИСТИ ВШАНОВУЮТЬ У СЛОВАЧЧИНІ ПАМ’ЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУКИЇВ, 31 травня. (УКРІНФОРМ). У

Братиславі українські артисти викона-ли “Панахиду за померлими з голоду”, присвячену пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Як повідомляє кореспондент УКРІН-ФОРМу, концерт відбувся в рамках уря-дової акції з поширення правдивої ін-формації про трагічні події української історії початку 30-х років минулого століття, що проводиться в іноземних державах.

Панахиду виконали Національна заслужена академічна хорова капела України “Думка” і Національний за-служений академічний симфонічний оркестр України.

На концерті були присутні україн-ські та зарубіжні дипломати, українці, які проживають у Словацькій Респу-бліці, представники уряду і парламен-ту СР, мешканці Братислави.

Урядова акція пам’яті жертв Голодо-мору 1932-1933 років в Україні прово-диться в іноземних державах з початку 2008 року. Раніше заходи проведені в Єрусалимі, Лондоні, Амстердамі та Празі.

“ГЕТЬМАН САГАЙДАЧНИЙ” ВМС УКРАЇНИ БЕРЕ УЧАСТЬ В ОПЕРАЦІЇ

НАТО “АКТИВНІ ЗУСИЛЛЯ”СЕВАСТОПОЛЬ, 2 червня. (Михайло

Стецюк – УКРІНФОРМ). Сьогодні фре-гат ВМС ЗС України «Гетьман Сагай-дачний» прибув до визначеного району Середземного моря та розпочав патру-лювання у рамках антитерористичної операції НАТО «Активні зусилля». Про це кореспондентові УКРІНФОРМу по-відомили в прес-службі українського флоту.

Напередодні екіпаж українсько-го фрегату, отримавши допуск до ви-конання завдань операції, підняв на флагмані українських ВМС прапор НАТО. Це означає, що український корабель увійшов в оперативне під-порядкування командувача морсько-го компоненту Об’єднаних Збройних сил НАТО “Південь” (Неаполь, Італія) і готовий до практичного виконання завдань з виявлення та попереджен-ня терористичних дій у Середземному морі.

Переведення “Гетьмана Сагайдач-ного” в оперативне підпорядкування Об’єднаних Збройних сил НАТО “Пів-день” відбулося на підставі рішення Північноатлантичної Ради, члени якої на цьому тижні розглянули звіт військових експертів з Неаполя щодо рівня готовності українського корабля до участі в операції НАТО “Активні зу-силля”. Цей рівень було з’ясовано під час двотижневого тренування фре-гата з італійським тренінг-партнером – фрегатом “Грант’єре”, що тривало у базі логістичного забезпечення НАТО Суда-Бей та у морі неподалік грецького острова Кріт.

Патрулювання, яке здійснює екіпаж фрегата “Гетьман Сагайдачний”, є пер-шим етапом завдання з контролю мор-ських перевезень протягом визначено-го терміну бойової служби в інтересах антитерористичної середземномор-ської операції, зазначається в інформа-ції прес-центру ВМСУ.

ГОЛОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ ПРОТИ ВВЕДЕННЯ ПОДВІЙНОГО

ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІКИЇВ, 9 червня. (УКРІНФОРМ). Го-

лова Верховної Ради України Арсеній Яценюк проти встановлення подвій-ного громадянства. Про це він заявив в Афінах під час зустрічі з представника-ми української діаспори.

“Я категоричний противник подвій-ного громадянства”, — сказав він. На його думку, дане питання не може бути навіть предметом дискусії, оскільки Україна поки не може дозволити собі подвійне громадянство.

Спікер призвав українців, що про-живають за кордоном визначитися з тим, чи потрібне їм українське грома-дянство, якщо ж ні, то відмовлятися від нього і отримувати громадянство іншої держави.

Він вкотре закликав українців по-вертатися на батьківщину і назвав дану проблему національним пріорите-том. “Це добре що ми побудували пів-Європи, але тепер час будувати і свою державу”, — звернувся він до діаспори. На його думку, створені в Україні умо-ви сприяють такому поверненню.

Подвійне громадянство в Україні за-конодавчо заборонено. За офіційними даними, на сьогоднішній день за меж-ами України працюють 221139 грома-дян України. За неофіційними даними, їхня кількість коливається від двох до семи мільйонів.

РОСІЮ РОЗДРАТУВАВ ЮВІЛЕЙ КОНОТОПСЬКОЇ БИТВИ

Бі-БІ-Сі (10 червня). — Між Україною і Росією спалахнула чергова суперечка щодо тлумачення історії.

Міністерство закордонних справ Ро-сії висловило застереження з приводу намірів України відзначити 350-річчя перемоги в Конотопській битві, у якій військо на чолі з гетьманом Вигов-ським в союзі з кримськими татарами і поляками розгромило російські під-розділи князя Трубецкого.

У коментарі російського МЗС, вмі-щеному на інтернет-сторінці диплома-тичного відомства Росії, висловлюєть-ся подив і жаль планами української влади.

Тим часом у Києві речник україн-ського МЗС Василь Кирилич назвав рішення відзначити 350-тиріччя Коно-топської битви внутрішньою справою України.

Президент Ющенко в березні підпи-сав указ про заходи з відзначення юві-лею битви, що відбулася в червні 1659 року, а в травні уряд України затвердив план заходів з підготовки і відзначен-ня ювілею.

«EURONEWS» РОЗПОЧНЕ МОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

МОСКВА, 11 червня. (Ігор Соловей — УКРІНФОРМ). Запуск телеканалу «Euronews» (Євроньюс) українською мовою готується в Україні. Про це в ефірі радіо «Эхо Москвы» заявив пре-зидент «EuroNews» Філіпп Кайла, пові-домляє власний кореспондент УКРІН-ФОРМу в РФ.

Мовленням “EuroNews” охоплені 500 млн глядачів у 119 країнах світу. У Європі канал дивляться 168 млн сімей.

У ЛЬВОВІ ВІДКРИВСЯ КОНГРЕС УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

ЛЬВІВ, 18 червня. (Георгій Маценко — УКРІНФОРМ). Представників із 28 країн і всіх областей України об’єднав Конгрес української діаспори, який відкрився сьогодні у Львові.

Організатором масштабної акції, на яку приїхали близько 400 учасників, став Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львів-ського національного університету “Львівська політехніка” спільно з місь-кою радою.

Конгрес обговорить роль діаспори в просуванні українських національних інтересів в міжнародній спільноті, зо-крема, визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом, ухвалення проукра-їнських законів, вступ до СОТ, перспек-тиви входження України до Євросоюзу та НАТО.


“Українське слово” (Мурманськ)Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА

Присвячую Оксані. На повернення присвячую…

Автор“Ой не ріж косу, бо хорошая,

ой не ріж косу — дуже прошу я... Не погань красу…”Ще напівсонний ранок, як завжди,

першою благословила мати. Вона тихою ходою нітилась по хаті, тяжко позіхала, пораючись біля печі. Для матері ранок настав ще вдосвіта, — вона підгрібала залишки жару в печі, сновигаючи чавунами та кочергами. В тому напівзотлілому жаровинні пеклися «солодощі», — з півдесятка білих цукрових бурячинь. Там же, у печі, умлівали борщ та каша. Порося-ті та іншій худобі варили у‘тій хаті. З двору чувся голодний ґвалт качок та гусей, нагадуючи Оксані, що почався новий день. Пора і їй, Оксанці, долу-чатися до роботи. І так кожного дня. Оксанка хоч і знала на світі тільки тих своїх 18 весен, та все ж встигло на-бриднути їй оте сільське, як вона сама вважала, марнотрудне життя. Найбільше Оксану шкодувала баба,

і коли була при силі, то сама поспі-шала упорати те гомінке хазяйство. Оксана не раз чула, як баба Хведорка доводила матері: «Якщо ми з тобою не пригорнемо дитину, як ми не по-жаліємо, то хто ж тоді?... Добре, як пощастить бути в парі з порядною людиною, а як дістанеться якийсь гультяй, або п’яниця?» Мати на тому й не перечила, тільки кінчиком хуст-ки утирала набіглу сльозу, бо як ніх-то, розуміла бабину правду і гіркоту її слів. Але останнім часом баба зовсім заслабла і мало виходила із хати на-віть у двір. З ранку брала вона свій старенький гребінець і чесала своє сиве рідке волосся. «Мамо, та давай-те одріжу вам ті ваші дрібні косиці та й не матимете з ними зайвого клопоту. Хто його баче, оте ваше во-лосся, під двома хустками?!», — звер-талась до неї Оксанчина мати.

«Е, ні! Воно то й так: — в цьому житті вже всім до мене байдуже, але як прийде слушна година пред-стати перед Богом, то що я йому скажу? Що здуріла на старості літ, та утяла коси? Е, ні, хай будуть. Які вже є, такі й є…» — противилась баб-ця. Трохи перемовчавши далі снувала думкою: «Та, й зрештою, не для пока-зу у старої баби коси, а хоч і в молоди-ці… це тепер настав час безсоромної розпусти, розперезалися, наче повії… Хоч і не всі ще у селі переказилися, а таки чимало й таких гультяйок, що ходять з розхристаним волоссям. Та в минулі часи, в мужньої жінки, ско-ріше коліно оголене можна було вба-чити біля ставу, кола вона прала на кладці, ніж неприбране волосся. Аби милувати людський зір закосиченою головочкою, на те Господь приділив дівуванню час, — хоч і швидкоплин-ний, але звабливий і незабутній. Все, віддівувалося, хоч мені, а хоч тобі, доню… Життя пробігло, як розсідла-ні коні… Настав час Оксанчиного ді-вування, а наше відбуло, віддибало…»На тому розмова миналась. Бабуся тугенько вплітала в свої миршавень-кі коси скручені меткалеві пружки і огортала голову надійним теплом стареньких хусток. Жмутик вичеса-ного волосся вона ховала в маленький вузличок, який берегла в боковинній комірчинці скрині. Час од часу, на-гадувала дочці, аби та не забула це «надбання» з її схованки докласти у подушечку, «що до труни». «Та що ви, мамо, таке заводите, та ще й з ранку?..», — сердилась мати і знову бралась до роботи. Оксанці ж від тих розмов відразу пригадувалось, як баба, напевно від самого Оксанчиного

народження, випещувала її волосся в довгі та тугі русяві коси. Любила сама добре і лагідно закосичити онуку, ми-лувалась її незайманою вродою, тіши-лась спогадом про свої дівочі літа, що «промайнули — пробігли, наче листя за водою». Оксані був до болю знайомий отой

старезний роговий гребінець, який баба ще в пору свого дівування ви-міняла якось у циган. Не завжди ви-стачало терпцю, коли бабця лагідно, але разом з тим владно, вичісувала її довгу та густу косу, починаючи че-сання від кінчиків і аж до саменьких корінців.

«Потерпи, дитино, ще трішечки, і будеш гарненька, наче лялечка, хіба скубу? Та наче ж ні… То ти в нас така нетерпляча вдалася та й запанька-на дуже. Хіба ж то біль? То, Оксанцю, не біль, — на болі ще настане час, а краще б не настав ніколи… Не сва-рися, доню, на гребінь, не гніви на-прасне — гребінець гарний, майстер над ним лагідно потрудивсь, щоби кісоньки твої краще росли, були довгі та густі…» — отак гомоніла старень-ка бабця, а відтак доводилось слухати і терпіти. А бувало ще й так: аби за-бавити Оксану баба вкотре заводила оповідку про те, як в сиву минувшину українським дівчатам-бранкам про-чісували коси списом, турки та тата-ри, на знак того, що відтепер вони їх полонянки. Оксана знала цю розпо-відь мало не пам’ять, але любила зно-ву і знову слухати про «ті часи». І ро-билось їй боляче за тих дівчаток, чия краса і молодість були змарновані лютими чужинцями — бусурманами. Закінчувалась оповідка, скінчалась і робота старенького гребінця над впо-рядкуванням дівочої коси. Маленьке кубельце вичесаного Оксанчиного волосся бабця не дозволяла кидати у сміття. «Боронь, Боже… кинь, ди-тино, у грубу, там згорить і не діс-танеться птасі на гніздечко. Бо як ухопить птаха та занесе до гнізда, то головочка весь вік боліти буде…»— отак щоразу нагадувала стара. Це було нетлінним заповітом, якого по-трібно було дотримуватись, аби не нагнівити бабі. Дуже пильно берегла і шанувала бабця свій гребінець, бо ті цигани завезли до села свій нехитрий крам аж з Полтавщини, з самого Хо-мутця. А ще бабця Хведорка любила поскаргуватись, що в їх краях таких гребінців ніхто не робить. «А здава-лося б», — казала баба, — «і сировина є, хіба бракує того рогу коров’ячого, а чи волячого?.. є доволі, та робити нікому…» «Та що й казати, настала пора, коли й пічникувати до пуття нікому, — не те що у кутку, а й у ці-лому селі… Геть, і пряхи нема кому замовити. Молодь зовсім не обізнана на таких ремісничих витівках. Віді-йшли знані на все село пічники, і ті теслі-майстри, що зналися на вмінні виробляти пряхи. Воно вже й очі ні-куди не годні, але руки свою справу пам’ятають, — хоч навпомацки, але ще б напряла, аби ж була пряха. Ста-ра вже вся покололась на тріски. І пряха віджила – відтрудилась, і май-стри відійшли до покоїв Господніх. Усі, як один. Все, не стало майстрів, — пусткою стає село. Оце ще я плу-таюся по цій землі з своїми тлума-ченнями одвічних істин… Та тільки хто мене дослухається? Ніхто…», — жалкувала та журилася стара.І знову на подвір’ї загомоніли кач-

ки, треба таки підводитись до роботи. Однак дівчина не поспішала з посте-лі, — примружувала очі, означені гус-тими та пухкими віями та усе знову і знову передумувала передраніш-ній сон. Розплітає вона косу, довгу та гарну. Хвилясте волосся струменить мало не до долівки. І радісно Оксан-ці бачити себе у дзеркалі такою гар-

ною та спокусливою. По обіді таки не витримала та розповіла свій сон бабі Хведорці. Баба, занурившись у свої життєві припущення, деякий час по-мовчала, а тоді визначила, що сон наснився Оксані до дальньої дороги, та чи добре ото воно, що сама себе ба-чила у люстерко та ще й сміялася... «Але ж сміялася, раділа», — наполя-гала на тому Оксанка. Баба ніяково похитала головою і додала: «Так вже, дитино, призначено людині… Скільки відсмієшся, стільки й відплачеться… А дзеркало у сні – то на обман… бо й само воно, те дзеркало, то витівка від лукавого… Дай, Боже, щоб стало-ся на добру вдачу та на лагідну пере-міну життя, дай, Боже…», — прока-зала наостанок баба, але Оксана того вже й не чула. Вона їде в Мурманськ, а все інше для неї не має й найменшого значення.Щовечора виглядала Оксана на

поштарку Олену, сподіваючись на лист від тітки Олександри. Тітка Леся жила в тому далекому північному місті Мурманську, який був для Окса-ни найпримарнішим і найприваблю-ючим Світом. Буденне сільське життя в’їлося аж до саменьких печінок, та й чи для того вона, Оксанця, прийшла у цей Світ, аби оце копирсатися все життя в сільських перелогах, як це робили її мама та бабця Хведорка. Набридла і та нескінчена робота в полі. Тільки но закінчили з першою прополкою буряків, а дощик промиг-тів і заходжуйсь з сапачкою знову. Бур’яну наросло стільки, — наче й не сапали. Дуже кортіло їй сісти в потяг, і прощавай село. «А я така молода та гарна, поїду далеко — далеко, де на мене чекають міські пригоди, дорослі залицяння, а не якісь там сватання сільських хлопчаків, та чемне люд-ське життя», — думала собі дівчина. Те життя має бути зовсім не схожим на те, яке оце вона зараз має, — в то-варистві двох літніх жінок та ще бать-ка, який часто ладував з горілкою та кріпким лайливим словом.Над вечір баба Хведорка, дивля-

чись у вікно, зробила урочисте пові-домлення, мовляв до неї, до Оксанки, кавалєр прибув, та ще й на велома-шині. «Ой, мамо, скажіть, що мене вдома немає», — скривилася дівчина. «Ти диви, яка гонорна! Ох, і сняться ж комусь кислиці… Чим тобі не до-годив Сашко Сопільник?.. га?», — від-казала мати. «Та тим і не догодив, що Сопільник!» — сказала, як відрізала, Оксана. «Чудні якісь вони усі, та ще й Сопільниками звуться…» Отут не проминула втрутитись до розмови баба: «Коли не до мислі тобі Сашко, то й ніхто тебе не силує, але з хлоп-ця не кепкуй. Це дитина порядного родоводу і Сопільниками вони звуть-ся з щирої нагоди. Дід їхній, Митро, царство йому Боже, такі калинові сопілочки виробляв на радість ді-тлахам, і сам добре грав. Та тільки недовго на Світі прожив, — фрон-товий уламок снаряду, зрушивши з місця, скоротив життя…» Оксана накинула на плечі бабину «торто-ву» хустку та вибігла до фіртки. До неї лагідно посміхався Сашко. Однак розмова не клеїлась. Сашко завів не-смілу розмову про технікум, радив Оксані складати іспити разом з ним, мовляв, «…адже ти, Оксано, в школі добре вчилась. Ось скоро, в райцентрі добіжить кінця будівництво молоко-заводу, а потому і фахівці будуть до потреби». Хлопець крадькома при-пиняв очі на Оксанчиній диво-косі, трохи соромився, але очі ті так і ча-тували сподіванням на те, що вона ще хоч раз ворухне закосиченою го-ловою. Дівчина ж томилась тією роз-мовою, вернула очі в бік старенького Сашкового транспорту, ледь утриму-ючись від сміху. «Ну я пішла, бо ще маю управлятися» — відказала вона, і, клацнувши защіпкою хвіртки, побі-гла в хату. «Таке придумав — чи я дур-

на скніти тут у селі, а хоч і в районі. Знайшов мені столицю, — район… Та нізащо!.. Моя дорога в Мурманськ!», — думала вона на ходу.Тітка ж Леся з листом не квапилася

і Оксанчин терпець ледь витримував такої нервової напруги. Вже й весна пишним царинним розмаїттям роз-кинула свої шати прикрашаючи ку-точок Центрального Полісся України різнобарвним килимом перших квітів та буйноцвітом садків. Розпочалась робота на городі. Однієї картоплі ки-нули по лунках відер із сорок, а скіль-ки ще клопоту та невтомних рук чекає ота чорна в’їдлива земля, і то аж до саменької осені… Ні, не такого раю на землі хотіла для себе дівчина, а отого виплеканого в душі і намріяного, аж на все життя, щасливого і не розпоча-того... мурманського, “городського”…Натруджене за день сонце, наче

тісто з діжі, посунулось за обрій, на-гадуючи про те, що минув ще один день, клопіткий та метушливий, мало чим не схожий на день вчорашній. Аж ось і поштарка завернула до хати. Тіт-ка Леся засилала коротенького листа і повідомляла, що разом з синочком Павлом, невдовзі прибуває до села, бо має літню відпустку, та давала знати, що всі інші перемовини відбудуться при хатній розмові. Хатня розмова була не з легких,

але відбулась виважено і Оксана зна-ла, що вона таки поїде до Мурманська, як тільки впорають городи і ділянку буряків у полі. В Мурманську Оксана деякий час попрацює «санітарочкою» в тій же лікарні де й тітка Олександра працює фельдшером, а на майбутній рік піде вчитись. Коли вивчиться, то буде працювати медичною сестрою. Такою була умова тітки Лесі, з якою не можна було сперечатись, а ні сло-вом, а ні парою з вуст. «Аби тільки в Мурманськ. Роботи я не боюсь. Гірше ніж тут не буде, а там, на місті… товкач на борошно вкаже…» — ду-мала дівчина. — «Їй, Оксані, має на-решті поталанити. Там вона вийде заміж, та ні за аби кого, а за капіта-на, — ними, капітанами, там у Мур-манську, хоч греблю гати. Це тут, у селі, і око ні на кого влучити, а там у городі її швидко помітять… І в село тоді а ні ногою». Літо поволі згортало і приборку-

вало свої розкішні шати, сільські го-роди вивершились щедрістю нового врожаю. Оксана разом з батьком та тіткою Лесею вибрали останню сму-гу картоплі. Лише руді гарбузи ще чекали на запрошення перекочувати до льоху, але то справа одного двох днів, не більше. Та й щороку, ту робо-ту Оксанчин батько справував сам, бо гарбузи ті, вважаючи на право горо-дніх володарів — урядовців, щедри-лись високосною вагою, а ще й та-кою гоноровою пукатістю, як черево у баби Саньки Макарчихи, яка знала про все і про всіх. І не переймались ті гарбузи своїми гарбузовими мізками жодним мудрим розмислом та не вва-жали на те, що життя вивертає свої оберти і немає їм з чого особливо го-норуватись, вивищуватись та пнутись наввипередки, бо з насінини вийшов, до насіння і повернеш… Право на гор-дість та зверхність має хіба що Земля-Годувальниця, але навіть вона собі такого не дозволяє, бо дотримуючись Божого заповіту є в вічному поклоні перед Сіячем. І так з первовіку, — отак і кланяються один одному, — Зем-ля людині, за те, що засіває, людина Землі — за те, що безвідказно родить. Приберуться до льоху гарбузи, відпа-лає ватрою скручене сухе гарбузиння і відтоді благодатна Земелька непо-мітно розправить свої натомлені ра-мена. Саме такою, урочисто – чорною, присягає вона на вірність Трударю, а плуг Орача благословить її на зимо-вий спочинок.

Далі буде

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

ОЙ, НЕ РІЖ КОСУ…


ДІАСПОРА

За даними Міністерства праці та соціальної політики України, від трьох до чотирьох мільйонів україн-ських громадян перебувають нині на заробітках за кордоном. Але, оскільки більшість цих людей працює неле-гально, реальних цифр не знає ніхто. Проте Всесвітній банк робив торік інше припущення: до 8 мільйонів громадян.Проблема заробітчанства в бага-

тьох країнах світу. У Колумбії та Ма-рокко, у Молдові та Україні цілі ро-дини вчаться, будуються, лікуються коштом гастарбайтерів, які працю-ють переважно без віз та офіційних контрактів у заможніших країнах сві-ту. Наражаючись на постійні небезпе-ки та загрозу депортації, заробітчани фактично заміняють собою соціальні служби та освітні державні програми. За даними Міжнародної організації з міграції, українські заробітчани за минулий рік переказали з–за кордо-ну 27 мільярдів євро.

ДІТЕЙ ДОВЧИТИ, ХАТУ ДОБУДУВАТИ…

Марійка майже п’ять років до-глядає літніх людей у паризькому передмісті. Мила, усміхнена, трохи сором’язлива жінка... Працюючи на відстані години їзди електричкою від Ейфелевої вежі та собору Паризької Богоматері, вона жодного разу так і не підійшла до всесвітньо відомих мону-ментів.Подумки Марійка постійно вдо-

ма, в прикарпатському селі, де зали-шилися стара мати та син–школяр. Кожної вільної або зайнятої працею хвилини Марійка обмірковує домаш-ні проблеми так, ніби всієї тієї матері-альної Франції з живими французами довкола і немає. Чи стане грошей, які вона вже надіслала, аби перестелити стару стріху новим шифером? На коли домовлятися з майстрами з сусідньо-го села, щоб поставити нову браму? Матері ноги розпухли ледь не вдвічі, а сільський лікар так нічого й не по-радив, — то де знайти годящі ліки?Марійчин чоловік помер вісім ро-

ків тому. Синові шістнадцять, донька навчається в університеті в Чернів-цях. Найбільша Марійчина гордість — Оленка, яка за кілька років матиме

диплом фахівця з економіки та «не поневірятиметься по чужих людях, як матір».Родина, яка винайняла українську

нелегалку доглядати дев’яносторіч-них дідуся й бабусю, за французьким стан дартом, не є бідною. Чоловіко-ві й дру жині за 50, обоє працюють у реклам ному бізнесі, діти дорослі, житло власне. Звичайно ж, вони зна-ють, що, залучаючи до праці люди-ну без документів, вони ризикують сплатити штраф на суму до 30 000 євро. Але винаймати помічницю на повний день офіційно коштуватиме на 1000 євро в місяць дорожче. Марія працює з дев’ятої ранку до дев’ятої ве-чора, з одним вихідним у неділю, за 1000 євро в місяць готівкою.

— Господиня наша обережна та не хоче мати проблеми з поліцією, — розповідає Марійка. — Ми домо-вились, що якби мене десь зупинили під час контролю, то я її в жодному разі не маю виказати. Я тому ніяких екскурсій собі не дозволяю. Мені тре-ба Оленку довчити, сина на ноги по-ставити. Не до розкошів. З дому — на працю, з праці — додому. І не забуваю Богу дякувати за те, що кожного міся-ця можу 700 євро передати в Україну.Живе Марійка також у передмісті,

але в іншому, біднішому. У двокімнат-ній квартирі їх семеро, всі з України. Ніхто не планує залишатися у Фран-ції більше, ніж на п’ять — сім років: дітей довчити, хату добудувати... Ніх-то більше не вивчив мову, ніж то не-обхідно для щоденної роботи. Ніхто особливо не цікавиться французьким життям, не спілкується з малознайо-мими людьми — останнім часом де-портацій значно побільшало.

ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТНелегальний хліб важкий. Без візи

та контрактів, заробітчани час від часу натрапляють на різного ґатунку шахраїв, які безкарно не розрахову-ються за роботу. Поскаржитися нема куди, зчиняти галас — собі дорожче. Тому кожна, без перебільшення, ко-пійка, — на ретельному обліку.

— Усе може закінчитись в одну мить, — пояснює 45–річний Василь із Закарпаття. — Я є добрий тесля, але таких грошей вдома не заробляв ні-

коли. Намагаюсь витрачати тільки те, начому не можна зекономити. Цього літа доня закінчить медичний інсти-тут. Ось тоді й повернуся до хати, хоч на пару років. Мені мої черешні, моя хата цілий час сняться.За даними Міжнародної організа-

ції з міграції, готівкові кошти, що су-купно надсилають з–за кордону укра-їнські гастарбайтери, перевищують найбільшу зарубіжну інвестицію від потужних підприємств та становлять до 10 відсотків валового внутрішньо-го бюджету України. Скромні, непо-мітні, невибагливі до долі люди, які вирішили подарувати найближчим родичам кілька років свого й без того непростого житття.

— Ти знаєш, я ніколи не дозволяю собі плакати просто в слухавку, коли дзвоню дітям, — ділиться Оксана, яка третій рік працює у французьких ро-динах прибиральницею. — То вже по-тім, коли розмова закінчилася, я все собі по кілька разів пригадала, що було сказано, і тоді лише можу ти-хенько поплакати. Але діти того не мають знати. Хай ростуть щасливі-шими за маму.Утім французька держава з прихо-

дом до влади нового президента Ні-коля Саркозі системно реформує ім-міграційне законодавство. Якщо ще пару років тому ті, хто протрималися у Франції понад десять років, зна-йшли роботу та вивчили мову, могли легалізувати тут своє перебування, то нині новий імміграційний кодекс цю можливість скасував повністю. Дедалі більше українців потрапляє під примусові депортації, хоч раніше досить часто українських нелегалів відпускали з поліцейських дільниць просто під чесне слово.Ніколя Саркозі побажав, щоб цьо-

го року з території Франції було де-портовано не менше 25 000 осіб, які не мають віз. Отже, префекти нама-

гаються виконати поставлені владою нормативи. Кілька спроб заарештува-ти кандидатів на від’їзд закінчилися трагічно. Викинулася з вікна й заги-нула китаянка, до якої подзвонили в двері поліцейські. Намагаючись втек-ти, тяжко скалічився дванадцятиріч-ний Іван Дембський, тато якого має українське громадянство.

«НІБИ І НЕ ЗЛОЧИН, АЛЕ…»За французькою ініціативою, 20

травня в Європейському парламенті в Брюсселі обговорюватимуть нову ди-рективу. Якщо вона пройде, нелега-лів по цілому ЄС почнуть ув’язнювати терміном до 18 місяців та засуджува-ти до загальної заборони приїздити до ЄС терміном на 5 років.Утім жодні циркуляри та депорта-

ції не спиняють шукачів кращої, ніж удома, оплати праці. Українці платять посередникам по 2000 — 5000 дола-рів, аби потрапити на Захід та якось зачепитися, переховатись від поліції, знайти роботу. Вони дістаються до Франції, ховаючись у вантажних кон-тейнерах та переходячи вбрід гірські річки.За даними французького мініс-

терства внутрішніх справ, на 20 000 депортованих торік нелегалів із не-багатих країн світу припадає 70 000— 80 000 нових прибулих іноземців без жодних віз. За неофіційними при-пущеннями, українських нелегалів у Франції приблизно тридцять тисяч. Це значно менше, ніж нелегальних іммігрантів з Африки, Азії, Латин-ської Америки. Вважається, що «осіб без паперів» у країні загалом 200 000 — 400 000.

— Українці собі тихо працюють, у терористичні групи не об’єднуються — ні чути, ні бачити, — пояснив у при-ватній розмові французький поліцей-ський. — Єдине порушення — нега-разди з візою. Воно ніби і не злочин, але нас зобов’язують висилати за межі Франції заробітчан. Через нелегальну працю спільний бюджет Європей-ського Союзу втратив торік 14 мільяр-дів євро недозбираних податків.Що тут скажеш? Різні адміністра-

тивні ініціативи — національні та міжнародні — це всього лише тим-часовий ком проміс між тими полі-тичними силами, які мають сьогодні реальний вплив. Поза ними багатим не завадиш захищати свій комфорт, а бідним — мріяти про кращу долю як не собі, то дітям.

Алла ЛАЗАРЄВА“Україна Молода”

Фото Жака Шевченка

Заробітчани Франції гуртуються під час футбольних матчів, вболіваючи за українських футболістів.

Українські заробітчани, працюючи нелегально і щораз наражаючись на небезпеку примусової депортації, є одним із найбільших в Україні інвесторів.

У Львівському державному істо-ричному архіві неабиякий ажіотаж – мешканці області почали масово звертатися по документи, які підтвер-дили б приналежність їхніх родичів до польської національності.Ці папери потрібні, щоб отримати

“карту поляка” – документ, який за-провадив польський сейм 7 вересня 2007 року і який надає низку пере-ваг громадянам колишнього СРСР, у яких батько або мати, дід і бабця, або ж прадід та прабабця були поляками. Водночас претендент на цю карту по-винен знати хоча б на початковому рівні польську мову й дотримуватися польських звичаїв.Після її отримання громадяни

матимуть такі права, як змогу без-коштовно отримувати візу на в’їзд у Польщу, право на працю і вільне ве-дення бізнесу, право на безкоштовну освіту, а також, за необхідності, на отримання медичної допомоги, зниж-ку на залізничні квитки, змогу безко-штовно відвідувати польські музеї.Одна з відвідувачок архіву при-

їхала з Дрогобича, бо хоче отримати “Карту поляка”, щоб лікувати в Поль-щі свого сина-інваліда, а за нагоди

– знайти йому там роботу. Про сина вона сказала так: “Він дуже таланови-тий, знає декілька мов, але, на жаль, прикутий до інвалідного візка”. Однак із документами, які підтверджують “польськість” її родичів, є проблема – свого часу костел у селі Ступниця Дрогобицького району згорів, а разом із ним згоріли й церковні книги, які могли б підтвердити, що її прадід був поляком.

“Поляки вважають: отримавши карту, людина стане поляком. Але насправді її власники — це прагма-тики, які цинічно використають нову змогу і залишаться самими собою”, – так прокоментував “Газеті” ситуацію культуролог Тарас Возняк. За його

словами, більше проблем із цим ма-тиме Польща, адже саме на її плат-ників податків упаде основний тягар із соціального забезпечення поляків із-за Бугу. “Звичайно, підтримувати національні меншини потрібно, пи-тання лише, чи саме в такий спосіб”, – зазначив Т. Возняк.Його позицію не поділяє директор

інституту етнографії АН України Сте-пан Павлюк. Адже основне завдання “карти поляка” – стимулювати емі-грацію до Польщі, щоб поліпшити там демографічну ситуацію. “Річ у тім, що Польща має чималі демогра-фічні проблеми, оскільки багато її громадян виїхало на Захід”, – каже етнограф. Натомість для України цей чинник накладається на пробле-му власної трудової міграції, адже, за різними оцінками, від 4 до 7 млн. українців перебувають на заробітках за кордоном. “Отож це не поліпшить міждержавних відносин”, – зазначив Степан Павлюк.Зауважимо інше: якщо за дани-

ми останнього перепису населення близько 100000 громадян України ви-знали себе поляками, то за оцінками польських дипломатів, на отримання “карти поляка” може претендувати близько мільйона громадян України.

У повоєнні роки в Україні, за даними перепису, проживало близько 400000 поляків. Однак унаслідок повоєнних депортацій у Сибір їх чисельність зна-чно скоротилася.Масове “записування в поляки” не

є чимось унікальним в історії України. Перша така хвиля розпочалася в XVII столітті в часи підписання Унії і три-вала до кінця XIX ст. Її причини так само були соціально-економічними. Потім почалася масова еміграція українців за океан, і процес полоні-зації припинився. Отож зараз, мож-ливо, маємо справу з початком другої хвилі полонізації.Чи отримає Польща від цього но-

вих відвідувачів своїх музеїв, як це пе-редбачає “карта поляка”, доводиться сумніватися. Натомість реакція укра-їнського суспільства може бути дово-лі несподіваною. Принаймні С. Пав-люк заявив “Газеті”, що на порядок денний можуть поставити питання про майже 30 тисяч квадратних кіло-метрів українських етнічних земель, які належать Республіці Польща. У довоєнні часи на цих землях прожи-вали лемки, яких депортували із цих земель під час операції “Вісла”.

Олександр СИРЦОВ“Газета по-українськи”

МІЖ ДВОХ СВІТІВ

ДРУГА ХВИЛЯ ОПОЛЯЧЕННЯ

Фото Олега ОГОРОДНИКА

У кожного – свої причини для отриман-ня “карти поляка”.


ІСТОРІЯ

Наприкінці 1970-х голова київсько-го міськвиконкому Валентин Згур-ський запропонував відсвяткувати 2500-річний ювілей міста на підставі документів Інститутів історії та архе-ології АН УРСР.Задум був зухвалим, бо доти серед

міст Радянського Союзу влаштову-вали лише один ювілей — 1947 року пишно відзначили 800-річчя Мо-скви.Ідею треба було погодити у Кремлі.

Там дуже ревно поставилися до того, що Київ утричі старший за столицю

СРСР, і зажадали доказів. Протягом 1980–1981 років ”кремлёвским това-рищам” було надано майже сто дові-док і документів з українських інсти-тутів щодо справжнього віку Києва. Але в Москві наполягали, що україн-ська столиця має бути значно молод-шою. Тоді перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький поговорив із Брежнєвим, і той особисто дав ”добро” на київський ювілей. Невдовзі газети видрукували спільну постанову По-літбюро ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про святкування... 1500-річчя Києва. Таким був компроміс між ки-янами та москвичами.На підготовку та проведення уро-

чистостей із союзного бюджету не дали жодної копійки. Заходи профі-нансували київські підприємства в добровільно-примусовому порядку. Центральною подією стала рекон-струкція Андріївського узвозу: жи-телів переселили на інші вулиці, до будинків підвели газ, водогін, кана-лізацію, поклали нову бруківку, замі-нили вуличні ліхтарі. Причепурили сквери в центрі міста, пофарбували фасади багатьох будинків, поладнали дитячі майданчики.У Кловському палаці відкрили Му-

зей історії Києва. На березі Дніпра

поставили пам’ятник засновникам міста — човен зі скульптурами Кия, Хорива, Щека та Либеді. А металеву арку на честь возз’єднання із Росією, що звели тоді ж позаду будинку На-ціональної філармонії, кияни одразу охрестили ”хомутом”. Заради неї зни-щили парк, що існував тут із доре-волюційних часів. Викликав чималі дискусії й павільйон, яким накрили Золоті ворота.Дату святкування обрали довіль-

но. Урочистості стартували 28 травня 1982 року. На них прибули члени По-літбюро ЦК КПРС, делегації Москви, Ленінграда, столиць союзних респу-блік, а також іноземні гості на чолі з генеральним директором ЮНЕСКО Амадом М’Боу. Свято відкрив верні-саж художників на оновленому Ан-дріївському узвозі. А в палаці ”Украї-на” відбулися урочисті збори, де місто отримало орден Дружби народів.Наступного дня відбулося гранді-

озне шоу на Республіканському стаді-оні. На трибунах, розрахованих на 100 тис. глядачів, вільних місць не було. Два факельники запалили ювілейний вогонь в олімпійській чаші. На полі розіграли спортивно-театралізовані сюжети з історії міста. А 30 травня в різних куточках столиці відбулися

костюмовані видовища за участю ак-торів і каскадерів. Кияни живцем по-бачили засновника міста князя Кия, гетьмана Богдана Хмельницького тощо. Кавалерами ювілейної медалі ”В пам’ять 1500-летия Киева” стали понад півмільйона городян. Засну-вали звання ”Почетный гражданин Киева”. Першим його кавалером став Леонід Брежнєв.Після ювілею до Київради нібито

почали надходити листи від киян: ”А що, більше в нас подібного свята не буде?”. І ”батьки міста” вирішили на-ступного року, теж наприкінці трав-ня, провести День Києва.

25 років тому, 1983-го, вперше від-бувся не ювілейний, а ”звичайний” День міста. На Хрещатику й головних площах столиці влаштували просто неба книжкові ярмарки. Письменни-ки Олесь Гончар, Павло Загребель-ний та інші давали автографи. А ху-дожники Тетяна Яблонська та Сергій Григор’єв продавали свої картини на Андріївському узвозі. Завершилося все нічним карнавалом на Хрещатику й святковим феєрверком. Відтоді що-року в останні вихідні травня столи-ця святкує День міста.

Станіслав ЦАЛИК“Газета по-українськи”

На урочистостях з нагоди 1500-річчя Києва виступає генеральний директор ЮНЕСКО Амад М’Боу. Позаду у президії сидять перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький (ліворуч) та тодішній голова київського міськвиконкому Валентин Згурський. Травень 1982 року

”ПОЧЁТНЫМ ГРАЖДАНИНОМ КИЕВА” N1 СТАВ ЛЕОНІД БРЕЖНЄВДень міста у столиці почали відзначати після святкування 1500-річчя

Малюнок: Олександр Міхнушев

Сергій БРУСНИЙ Образ татар у поточній історичній

свідомості – ніби дзеркальне відобра-ження ідеалізованого образу козака. Насправді годі уявити природні-

ших спільників і побратимів, ніж за-порожці й кримчаки. Вони майже одночасно виходять на арену історії й так само одночасно сходять із неї, аби вже в стереотипних спотвореннях ви-ринути на сторінках підручників.

КОЗАЦТВО ЯК СХІДНЕ ЛИЦАРСТВО

Звичний для нас погляд на коза-цтво як головного захисника укра-їнських земель від набігів погано узгоджується із самим фактом міль-йонних втрат населення від набігів. Щоправда, звинувачувати в цьому козацтво не випадає. Жодна країна, що потерпала від набігів, не спромо-глася організувати гідну військову оборону. Ані Молдова, ані Московська держава, ані Річ Посполита. Інша річ, що захист від набігів був записаний до чеснот запорожців значною мірою постфактум. Набагато адекватнішим образом видається вислів польського автора XVI ст. Бартоша Папроцького про «пограничний спорт». І козаки, й татари полюють за здобиччю, ризи-куючи власним життям, здобувають воєнну славу і воєнні трофеї. Нато-мість документально підтверджених випадків козацьких походів з метою визволення турецьких рабів майже немає! Хоча документально засвідче-ні, так би мовити, принагідні звіль-

нення бранців та захоплення інших бранців – татарських.

Про українське козацтво як кор-поративне військо, своєрідну пірат-ську республіку воїнів написано дуже мало. Лише нещодавно Наталя Яковенко наголосила на типовому в тогочасній Європі праві шаблі на гра-бунок мирного населення. Всупереч ідеалізованому міфові, під час тої-таки Хмельниччини козаки грабува-ли мирну руську людність нарівні з польською і єврейською (як це було, приміром, у волинському місті Кисе-лин 1648-го року). У становій Європі козаки як професіонали на полі війни багато в чому почувалися ближчими до інших вояків (тих самих татар), ніж до православних міщан чи селян.Відмежування військовості від

простолюду, від мирної хліборобської праці – одна з основних засад козаць-кої ідентифікації. У літературному творі XVIII ст. «Відповідь запорозьких козаків українським слобожанам» це розрізнення висловлено максималь-но яскраво:Що ж се?.. Яка там твармемекає: ми, ми!Ах, трясця ж в його ма!Рівняються з людьми!..Не тільки ж бо з людьми,а навіть з козаками.Ах, плем’я гаспидське!Та ми ж вас батогами!…Завдяки зусиллям православної

ієрархії козацтво поступово стає уо-собленням захисту православ’я. Ця ідея, у свою чергу, стимулює стрім-кий розвиток міфу про козацтво як

європейське лицарство. Найбільша проблема таких схем – розмаїття контактів, зв’язків, взаємовпливів ко-зацтва зі Сходом. І йдеться не лише про лексичні запозичення (бунчук, майдан, сагайдак тощо), оселедець чи шаровари.Козаки переймають бойову так-

тику яничарів – гарматний і руш-ничний обстріли противника із-за возів. Варто окремо наголосити, що упродовж XV–XVII ст. османська ар-мія була найсучаснішою в Європі, саме яничари були першим в історії регулярним військом, забезпеченим вогнепальною зброєю. Тож не дивно, що давньоукраїнська назва рушниці – яничарка.

У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ КРИМ БУВ УКРАЇНСЬКИМ І НЕ БЕЗЛЮДНИМТоді, як козаки й татари вправля-

лися в «пограничному спорті», мирні мешканці шукали способів вижити в огорнутому постійною небезпекою регіоні. Навіть у східній неволі жит-тя не закінчувалося. Академік Ага-тангел Кримський писав, що втрати українського населення внаслідок работоргівлі спричинили породичан-ня між українцями й татарами. Про антропологічну слов’янськість біль-шості османських придворних і во-єначальників писали практично всі мандрівники. Окрім того, в другій по-ловині XVII ст. етнічні українці ста-новили більшість населення Криму! З матеріалів перепису 1666–1967 років (які навів у своїх подорожніх нотатках турецький мандрівник Евлія Челе-бі) відомо, що, в Кримському ханстві мешкали 187 тис. татар, 20 тис. вірме-нів, греків, євреїв, караїмів і 920 тис. невільників із Півночі.У 1675 році запорожці вирушили

походом на Крим під проводом Івана Сірка. Сірко – архетипний козак, збір-ний образ шукача лицарської слави. За переказами, він народився з зуба-ми й одразу після пологів схопив зі столу пиріг і почав гризти. Все життя Сірко гриз ворогів, а тогочасна фран-цузька газета писала, що він «навіть уві сні ріже мусульман».Насправді логіка поведінки Сірка

була ситуативною. Незадовго до похо-ду 1675 року в татарських степах став-ся недорід, і Сірко дозволив татарам випасати худобу на запорізьких зем-лях. І це тоді, коли Гетьманщина ра-

зом із Росією воювала з Османською імперією й Кримом за Чигирин, ще не-давно – столицю! На закиди гетьмана Самойловича Сірко відповів: «Коли б і чорт, пане гетьмане, помагав людям в крайній їх нужді, то зневажати те не годиться... То коли ми з татарами живемо по-сусідськи й допомагаємо одне одному, то це для розумного й не дивно».Сірко шанував сусідів-воїнів, але

не мав пощади до мирних мешканців, навіть співвітчизників. 1675 року під час походу на Крим він вивів звідти 7 тис. невільників. На питання кошо-вого, чи, бува, хтось із них не бажає повернутися до Криму, близько 3 тис. людей відповіли ствердно. Вони ар-гументували це тим, що в Криму вже мають родини й садиби, а в Україні в них не лишилося нічого. Тоді, за пере-казом козацького літописця Самійла Величка, Сірко наказав цих людей відпустити і тут-таки усіх їх перебити. Козак, який понад усе цінує свободу, не спромігся зрозуміти поселенців.

ЧИ ТАТАРИ ЗРАДЖУВАЛИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО?

Найяскравіший приклад військо-вої співпраці козаків і татар – перші роки повстання під проводом Богдана Хмельницького, що згодом перерос-ло в грандіозну війну. Аксіомою ма-сової свідомості стали звинувачення кримчаків у «зраді» Хмельницького та недооцінка їхньої військової допо-моги. Щоправда, залишається незро-зумілим, чому така нібито неістотна для гетьмана допомога оберталася для українського війська поразками, тільки-но татари «зраджували», і чому Хмельницький не починав жод-ної битви без приходу татарського війська? Розвідки військового істо-рика Івана Стороженка довели, що уклавши союз із Кримом (ціною яко-го, до речі, було право татар збирати ясир на українських землях), Хмель-ницький забезпечував поєднання ко-зацької піхоти з татарською кіннотою. Це ліквідувало оперативну перевагу польської армії, яка дозволяла поля-кам перемагати козаків-піхотинців у всіх попередніх повстаннях. Значен-ня татарської кінноти розуміли всі. В анонімному щоденникові поляка – учасника Пилявецької битви – запи-сано: «Весь наш порятунок полягав у

БРАТИ ПО ДУХУ ТА ЗБРОЇ


Татарська агресія на українські землі, походи козаків, щоб звіль-нити полонених, і постійна «зрадливість» кримських союзників Хмельницького – одвічні теми наших підручників.


Я ДАВНО НАВЧИВСЯ ДІЛИТИ ЛЬВІВ НА ЛЮДЕЙ І ЧИНОВНИКІВ

– Звідки ви? “Львівська газета”?! А я вважаю себе хрещеним батьком цьо-го часопису, адже саме в мене брали інтерв’ю в перших його випусках, – на такій жартівливій ноті розпочалася наша розмова.

– Ви вкотре у Львові. Що змі-◊ нилося в місті цього разу?

– Безумовно, місто щоразу зміню-ється, а найбільше змінюється його... повітря. Адже дихати ним виходять здебільшого молоді організми, вони вбирають цей славетний старовин-ний дух Львова та віддають цій землі свою свіжість. Так відбувається омо-лодження міста. Ви хіба цього не по-мічали? Я в це вірю. Місто щоранку починає своє нове життя, а ввечері в міській тиші та мовчанні очищується від усього, що ввібрало в себе за весь день. Таке буває тільки у Львові. Коли ти йдеш ранішнім Львовом вологою бруківкою, то розумієш: це місто ство-рене для сміху, в ньому не може бути місця для прокльонів і зла. А вдень на моїй улюбленій площі Ринок, пло-щі мого дитинства, можна вловити найголовнішу музичну ноту цього міста – сміх. Сміх, що лине від моло-ді, яка прилаштувалася біля статуй і фонтанів для відпочинку. До цього сміху приєднуються люди середнього віку, старшого, похилого – і виникає такий собі львівський оркестр сміху. І в цьому оркестрі грають лише ма-жорні твори, адже сміх не може бути в мінорі, тільки в мажорі. У будь-якій частині цього міста відчутно цю ноту свіжості, дзвінкості та польоту душі в небесні простори. Тут кожен камін-чик, мури, кам’яниці, будинки – над-звичайна симфонія.

– Ви так гарно описуєте ◊ Львів навіть після того, як саме тут вам заборонили постанов-ку спектаклю, не прийняли на-лежно... Невже немає образи на земляків?

– Ні, звичайно! Я давно навчився ділити Львів на людей і чиновників. Тому на земляків жодної образи не маю. Незважаючи на те, що у Львові не дозволили постановку моїх спекта-клів, не прийняли мене тощо, вважаю це місто найкращим і повертатимусь сюди завжди, бо без нього не було б мене. А від міста мені нічого не тре-ба, в мене все є: я – народний артист України, “востребован” і мені щас-тить. Люблю Львів, Україну та хочу, щоб люди жили тут щасливо.Ось і зараз тішуся, що приїхав у

Львів на книжковий форум. У Пала-ці мистецтв стільки дітей! Вони самі підходять до мене, просять сфотогра-фуватися з ними, поставити автограф на придбаній книжечці. Навіть не

можу в це повірити. Адже це і є най-правдивіший прояв любові моїх зем-ляків: справжній, дитячий, наївний і безкорисливий. Вірю, що ці діти, коли дивляться телевізор, спілкуються зі мною. Тому вони так легко йшли мені назустріч. Вони ще не зовсім відріз-няють віртуальну реальність від дій-сності. Діти вигукували: “О, дядько з телевізора, йдемо фотографуватися!” Ця дитяча безпосередність така зво-рушлива...

– Якщо вдається знайти віль-◊ ну хвилинку, де любите гуляти у Львові?

– Люблю весь центр міста, площу Ринок, де промайнуло моє дитинство, де мої ноги все обходили, а руки все обмацали. Як Ахматова, можу ска-зати: навіть коли буде темрява, ру-ками по стінах я скажу назву вулиці й будинку, де жив. На площі Ринок і довкола знаю все. Кожен шматочок бруківки, який тебе любить, відчу-ває тебе та носить на собі. Вона знає та любить тих людей, які здатні від-чути цю мажорну музику міста, а не просто топтати її. Це не проста фра-за, що Львів – місто-музей. Це вічно молоде місто, стіни якого кричать, як живі. Треба лише прислуха-тись, адже каміння знає значно більше, ніж ми з вами, а міські стіни витримали значно більше, ніж люди. Ці стіни були німими свідками злочинів тодішньої системи, а зараз вони кричать. Ні церкви, ні костели, ні одна бруківочка не дозволили собі прокричати, що ненавидить своїх жителів, які б чоботи їх не топтали.

МЕНІ ЦИГАНКА В 14 РОКІВ НАГАДАЛА, ЩО БУДУ

ДИРИГЕНТОМ– Але попри таку величезну ◊

любов до цього міста, в самому розквіті сил ви покинули Львів.

– Коли їхав у Москву, мав лише одну мету – здобути професію. А щодо по-дібних закидів наведу приклад: бать-ко Миколи Гоголя Василь Яновський написав близько тридцяти п’єс.

29 із них пропало, а одну я ледве знайшов у бібліотеці. Вона нічим не гірша, ніж п’єси Гоголя. І от він дуже не хотів, щоб син поїхав із дому. Про-те той його не послухав, і в підсумку сина знає світ, а батька – ніхто.

– Чи можете пригадати, ◊ яким було ваше дитинство?

– Моє дитинство минало на площі Ринок, навпроти теперішнього голов-ного входу в мерію, в будинку №18, на другому поверсі. На подвір’ї мого бу-динку росло дерево, яке нині розрос-лося до страхітливих розмірів. Я за-бирався на саму його верхівку, збирав

усіх дітей із площі та влаштовував їм різні спектаклі. Якось, як завжди, ви-дерся на це дерево та сказав, що буду сьогодні літати. Причепив собі віники до рук, як крила у птаха, і, наче справ-жній режисер, дав команду рахувати. Сиджу на верхівці дерева, чую, як діти рахують “раз, два, три...”, і відчуваю, що ще не зможу летіти. А вони там внизу кричать усе сильніше. Тоді все ж таки набрався хоробрості, вдихнув повітря, змахнув, як птах, руками та відірвався від дерева. Мені здалося, що піднімаюся в небо, лечу, хоч за мить уже був на землі. Проте не за-смутився через першу невдалу спро-бу, а лише скомандував: “Ще!”. Діти знову рахували, а я знову та знову замість того, щоб злетіти в небо, при-землявся. Це був мій перший життє-вий урок, після якого зрозумів: лише на сцені, завдяки пантомімі та хоре-ографії, не видряпуючись на дерево, без будь-яких інших допоміжних за-собів людина зможе літати над усім світом. Така магічна сила – театр! Коли тобі підвладно зробити так, щоб усі актори відірвалися від землі, щоб глядачі бачили, як вони витають у по-вітрі, хоча насправді залишаються на дошках.

– Тобто саме тоді, граючись ◊ на подвір’ї з іншими дітлахами, ви зрозуміли своє призначення?

– Пригадую, коли мені було десь 14 років, циганка на площі Ринок серед усіх дітей вибрала чомусь саме мене і, подивившись на мою руку, сказа-ла: “Він буде диригентом!” Прийшла моя мама, заперечила слова жінки, мовляв, який диригент, він же не має слуху. Циганка ще раз подиви-лася на мою долоню та зі сльозами на очах про-мо-вила те

саме. Слуху в мене справді не було, але я збирав дітей з усієї площі в на-шому будинку на третьому поверсі на сходовій клітці та ставив там і “Пікову даму” Чайковського. І коли мої акто-ри не могли співати, тому що в них зі слухом було ще гірше, ніж у мене, я сам виходив, сам відбивав такт, сам промовляв слова, щось під носом собі наспівував, проте успіх був неймовір-ний.

– Ви розповідаєте про своїх ◊ перших учнів – сусідських хлоп-чаків і дівчаток. А як можна завоювати вашу прихильність теперішнім вашим учням?

– Терплячістю, роботою, любов’ю та шаленством. Останнє – головне:

шаленою любов’ю, і насамперед до самого себе. Для мене головне, щоб мої учні любили себе. Із цього треба починати. Якщо артист не любить, йому нічого не вдасться, не буде цьо-го магічного польоту. Треба шалено хотіти себе через слово, через музику, хореографію. Щоб я ставився до них прекрасно, треба кожен день мучити-ся. Це ж жахлива професія, яка спер-шу приносить муки, а вже потім – ра-дість. Актор повинен дарувати людям свій внутрішній світ, а для цього він у нього повинен бути світлим, чистим, незабрудненим ані кар’єрою, ні гро-шима, ні заздрістю.Одного разу мої учні (актори театру

Романа Віктюка в Москві, – “Львів-ська газета”) виступали у Львівській філармонії. Мене на концерті не було. За п’ять хвилин до виступу телефону-ють мені в Москву і кажуть: “Скажіть нам хоч одне слово, яке ви нам завжди кажете перед початком занять. Ми не можемо без вас, адже всі пісні співає-мо тільки для вас і відчуваючи вас!” Я їм дещо сказав – і вони чудово висту-пили перед львівською публікою. Піс-ля фіналу знову зателефонували мені та розповіли, що львів’яни прийняли їх прекрасно, такого вони не відчува-ли в жодному місті Україні.

– Як я розумію, основне за-◊ вдання, яке ви ставите перед своїми акторами – це зуміти піднятись у небо під час висту-пу? Чи не надто місіонерське за-вдання?

– Ні! Навіть внутрішня енергія та вібрація голосу актора повинні пере-давати радість, щастя, а не бажання передати свою гордість, пиху, люд-ську біду. Якщо людина справді радіє та дякує Богові за те, що вона – актор, отже, вона дійсно стає вагомою части-ною світу й може виконати будь-яку місію. Вважаю, що душі драматургів, які відійшли, своєю енергією огорта-ють земну кулю. Вони чекають на лю-дину, яка зможе їх розпізнати. Свого часу ці ідеї почув і я. Вірю в процес взаємопроникнення енергії. Лише режисер із дуже чистими помис-лами відчує ці зовсім непомітні для пересічної людини сиг-нали. Так само і з артистами: всі вони линуть на світло, але кожен розуміє його по-своєму. Хто прилітає задля користі – об-палює крила. І лише обраним удається зрозуміти ту магію те-атру, адже навчитися всіх рухів, знаків професії – найпрості-ше. Складніше знайти без-умців, які готові на служіння. Вважаю, що на планеті існує така емоційна площина, люди,

які серцем бачать, а очима від-чувають. Їх уже дуже мало, проте енергія цих людей дозволяє нашій плане-ті не зникнути в темря-

ві. Навіть не відрізняється час, коли ми творили. Актори

завжди були частинкою моєї душі, а я – їхньої. Тому й у тоталітарній сис-темі, коли вижити було неможливо, завдяки нашій любові та консолідації ми могли спокійно дихати, сміятись і вірити в те, що потрібні.

Я, БАНДЕРІВЕЦЬ, ЖИВУ У КВАРТИРІ СИНА СТАЛІНА

– Перейдімо з філософії на по-◊ бут. Волею долі в Москві ви жи-вете у квартирі сина Сталіна. Енергетика стін не впливає на творчу натуру?

– У квартирі був священик, усе покропив і поблагословив. У цьому помешканні мені дуже комфортно. Один мій балкон виходить на ро-сійську Думу, а другий – на Кремль. Отже, вранці чую голоси депутатів Держдуми, дехто мені навіть одразу телефонує, і я виходжу на балкон, аби із ним привітатися.

КУЛЬТУРА

Колись львів’янин, а сьогодні москвич Роман Віктюк, – частий гість в Україні. Український глядач бачив практично всі його спектаклі, й неодноразово. Проте зали не порожніють, а три-валі вдячні оплески примушують артистів і по-становника ще і ще виходити на сцену. Затятий космополіт ніколи не цурається українського, а тим паче львівського походження. За іронією долі, в Москві він мешкає у квартирі сина Ста-ліна та жартує: “Це ж треба такому статися: бандерівець живе у квартирі сина Сталіна – за-тятого ворога українців. Мабуть, усе-таки існує історичне правосуддя”.Він – епатажний скандаліст. Першим із радян-

ських режисерів поставив на сцені спектаклі про кохання геїв і лесбійок. А його виставу “Давай за-ймемся сексом” заборонила до показу влада його рідного Львова. Проте Віктюк не ображається на

місто, бо навчився відрізняти людей від чиновників. Тому й не дивно, що дня-ми один із найуспішніших і найвидатніших театральних режисерів сучас-ності завітав у рідний Львів. Цього разу не зі спектаклем, а щоб прочитати казочки для найменших львів’ян.

У МОСКВУ МЕНЕ ВІДПРАВЛЯЛИ, ЯК НАЗАВЖДИ, НАЧЕ В СИБІР ЧИ ЯКИЙСЬ ТАБІР

Розмова з Романом Віктюком, режисером

Фото: zahav.ru)

Фрагмент вистави Романа Віктюка “Покоївки”



Пригадую, коли вперше приїхав у Москву: був вечір, тоді вперше поба-чив вечірній Кремль. У столицю Росії мене тоді відправляли всім будинком, як назавжди, наче в Сибір чи якийсь табір. У мене було декілька дерев’яних валізок із подушкою, периною, сково-рідками, ложками, тарілками тощо, а вийшов я на московський вокзал із ні-чим: увесь мій багаж помилково від-правили на білоруський вокзал. А мої гроші було ретельно сховано та заши-то від усіляких злодіїв у майточках. Отож не міг витягнути навіть жодної копійчини. Це весь мій будинок ста-рався: зашивали так, що жоден зло-дій не добрався б. Але є добрі люди: я зателефонував у театральний інсти-тут, розповів про історію з валізами, з якими загубилися не лише речі, а й усі документи, в тому числі мій ди-плом. Мені сказали приїжджати в ін-ститут, там мене поселять у гуртожи-ток. Ішов туди повз вечірній Кремль, високі ялинки та величні червоні сті-ни. До речі, є щось там від Львова. По-вернув голову ліворуч, у бік першого будинку від Кремля – і просто онімів. Це була прекрасно освітлена будівля, з гарним фасадом, із великою аркою посередині. Сам будинок наче кри-чав: “Подивися на мене ще раз, я та-кий гарний!” Проте внутрішній голос рішуче сказав: “Ні! Не дивися на цей будинок – він не для тебе. Ти ніколи не житимеш у такому”. І я попрямував у напрямку свого гуртожитку. Зумис-не обходив цей будинок, який стоїть на роздоріжжі двох московських теа-трів, десятими дорогами, щоб навіть не знати про його існування, не ба-чити його, не думати, що можу мати який-небудь стосунок до цієї гарної споруди.

– А хіба для творчих людей є ◊ слово “ніколи”?

– Є. Мрія та щастя – це лише па-

уза між двома нещастями: тим, що попереду, й тим, що вже позаду. Тре-ба просто серед усього нещастя доче-катися цієї паузи, паузи свого щастя. Не вмів тоді так гарно мислити, але інтуїція мені сказала, що цей буди-нок не для мене. Коли мера Москви просили віддати це помешкання од-ному режисерові, тобто мені, він ка-тегорично відмовлявся. “Ні, на цю квартиру вже така черга вишикува-лася”, – казав мер, навіть не бажаючи почитати, як гарно про мене пишуть газети. Тоді його запитали, чи можна хоч ім’я цього режисера назвати, і піс-ля словосполучення “Роман Віктюк” мер без паузи відповів: “Йому мож-на”. Так я отримав цю квартиру після багатьох років проживання в Москві. Коли вперше ввійшов у помешкання, то подумав: “А чому б і ні? Чому бан-дерівець, який усе своє дитинство чув зойки та нарікання на Сталіна, за-раз не може жити в його квартирі?” Вікна моєї школи виходила на пере-сильну в’язницю, де зараз відділення міліції, і я щодня бачив людей, яких відправляли в Сибір. Серед них була й моя заплакана мама, яка відпро-ваджувала рідного брата в Сибір на сімнадцять років. Те, що побачив і почув іще тоді, коли був львівським школярем, запам’ятав на все життя. Тому вважаю цілком справедливим, що зараз у квартирі одного з найлю-тіших ворогів українців живе, як нас люблять називати, бандерівець. Бан-дерівець у квартирі сина Сталіна має право бути!

ЛЮБЛЮ “ПОТЯГНУТИ” КНИЖКУ, ЯКА МЕНІ ОСОБЛИВО

ПРИГЛЯНЕТЬСЯ– Чи можна вашу участь у ◊

форумі потрактувати як про-яв батьківських почуттів?

– Не лише. Я – дитина, яка не втра-чає цього відчуття, що притаманне

Творча група з Голлівуду на чолі з американським режисером Боббі Лєєм наразі працює у Чернігівській області. Вони знімають повноме-тражний документальний фільм про Голодомор в Україні.

“Ми шоковані тим, скільки до-велося страждати українському народу”, – сказав Лей. За словами режисера, його мета – донести до американців і представників захід-ного світу правду про Голодомор в Україні 1932-1933 років, “довести сві-тові, що це був геноцид українського народу”.Американці відвідали Державний

історичний архів в Чернігівській об-ласті, поспілкувалися з місцевими журналістами, а також працювати-муть з очевидцями трагедії в селах Чернігівського району, знімаючи їх свідчення.Темою режисер зацікавився пів-

тора роки тому, коли побував на па-нахиді жертв Голодомору в Україні в Лос-Анджелесі. Потім були дослі-дження і почалися зйомки. Зокрема, творча група вже записала свідоцтва очевидців Голодомору — україн-ських емігрантів в Лос-Анджелесі, Детройті і Торонто.В Україні американський режи-

сер перебуватиме три тижні, за цей час, окрім Чернігівської області, він планує побувати в Харківській, Ми-

колаївській, Черкаській і Київській областях.Лей вже записав інтерв’ю з істо-

риками, відвідав архів СБУ і зустрів-ся з вдовою дослідника Голодомору Джеймса Мейса Наталією Мейс-Дзюбенко.Також режисер не виключає, що

наступний фільм зніматиме про ма-сові політичні репресії.Випуск фільму “Голодомор: Ге-

ноцид України в літах 1932-1933” запланований в листопаді цього року до 75-х роковин Голодомору в Україні, а до цього відбудуться три прем’єри, зокрема в Києві. Це буде перший повнометражний докумен-

тальний фільм (95 хвилин) про тра-гедію українців.Нагадаємо, 16 квітня старту-

вав міжнародний художній проект “Україна пам’ятає – світ визнає”, присвячений пам’яті жертв Голодо-мору 1932-33 рр. Проект, який орга-нізовано Міністерством культури і туризму України, за підтримки МЗС, охопить 15 країн світу.Рік тому в Голлівуді збиралися

знімати фільм про боротьбу УПА за книгою про бої у Рівненській області “Гурби: квітень 1944 року”. Книга по-повнила бібліотеку Конгресу США, звідки про неї і дізналися в столиці американської кіно індустрії, пові-домляє УНІАН.

ГОЛЛІВУД ЗНІМАЄ ФІЛЬМ ПРО ГОЛОДОМОР

Insurance Cleveland Agency, LLC


РОМАН ВІКТЮК (зі стор. 12)


ЗДОРОВ’Я І КРАСА

Животик росте, не дивлячись на щоденні наполегливі тренування і бездоганне правильне харчуван-ня... Не інакше як вагітність? Та ні – швидше за все, просто банальний стрес!

1. Харчуйтеся «по-італійськи». Ніколи не замислювалися, чому іс-панці і італійці уміють так радіти життю, рідко хворіють і довго жи-вуть? Секрет – у середземномор-ській дієті.

Середземноморська дієта допо-може убити двох зайців: перемог-ти зайву вагу і виставити надійний щит від хвороб.

2. Більше гуляйте. Енергійна прогулянка – піша або велосипедна – прекрасний засіб для релаксації.

До того ж, активно рухаючись, ви неминуче схуднете.

3. Оволодійте технікою зняття напруги і практикуйте їх щодня. Стара істина: не можете змінити обставини – змініть себе ( точніше своє ставлення до них). Для цього існують всім відомі і вельми попу-лярні техніка: глибоке дихання, ме-дитація, розслабляючі вправи.

4. Забороніть собі постійно жува-ти, коли нервуєте. «Заїдаючи» стрес, ви провокуєте посилене вироблення інсуліну і кортизолу.

5. Будьте оптимістом. Похмурі думки, що постійно рояться в го-лові, посилюють стрес. А якщо ви навчитеся бачити в будь-якій про-блемі позитивну сторону, туга від-ступить.

Не дивлячись на те, що науковці давно виявили зв’язок між гормо-нами стресу і «округлістю» пресу, оптимальної «протиотрути» від скупчення жиру на животі вони поки не знайшли. Проте можна стверджувати, що регулярні занят-тя спортом, застосування техніки розслаблення і середземноморська дієта – може бути вельми дієвою в заспокоєнні нервів і підтягненні живота, повідомляє Обзор.

“Газета по-українськи”

СМІХ РОЗВИВАЄ ЛЕГЕНІСміх — одна з кращих вправ для

людей, що страждають астмою і брон-хітом. Під час сміху діяльність легенів активізується і таким чином збільшу-ється надходження кисню в кров, що дозволяє прочистити застій мокроти. Деякі лікарі порівнюють дію сміху з фізіотерапією грудної клітки, що знімає мокроту з дихальних шляхів, проте сміх діє на дихальні шляхи ще краще.

СМІХ ЗАСПОКОЮЄСміх виробляє ендорфіни — гор-

мони щастя, які допомагають позба-витися від роздратування і смутку. Навіть якщо ви просто уявите собі, як недавно сміялися, настрій покращає. Дослідження британських психологів показали, що після перегляду сміш-ного фільму рівень роздратування у людини знижується у декілька разів. Більш того, настрій випробовуваних піднімався від однієї думки про те, що скоро вони сміятимуться — за два дні до наміченого перегляду комедії вони сердилися в два рази рідше, ніж зазвичай.

СМІХ ПОКРАЩУЄ ШКІРУЯкщо ви часто смієтеся, може-

те забути про дорогі лікувально-косметичні процедури для поліпшен-ня шкіри, тому що сміх тонізує м’язи обличчя і покращує циркуляцію кро-ві, завдяки чому з’являється природ-ний рум’янець.

СМІХ УКРІПЛЮЄ ВІДНОСИНИЗдатність сміятися разом надзви-

чайно важлива для встановлення хо-роших і добрих відносин. Зв’язок лю-дей і їх загальне уявлення про те, що може бути смішним, дозволяє їм бути відкритішими один з одним. Якщо ви жартуєте, то не боїтеся здатися сміш-ним. А значить, довіряєте.

СМІХ ПІДВИЩУЄ ІМУНІТЕТСміх допомагає боротися з інфек-

ціями. Після хвилини щирого сміху організм викидає в дихальні шляхи велику кількість антитіл, які захища-ють від бактерій і вірусів. Сміх також збільшує вироблення лейкоцитів, що борються з різними захворюваннями, зокрема з раком.

СМІХ ОЗДОРОВЛЮЄ СЕРЦЕЗавдяки сміху розширюються кро-

воносні судини і кров краще цирку-лює. Десять хвилин сміху можуть істотно понизити кров’яний тиск і зменшити ризик виникнення бляшок холестеринів. Сміх допомагає навіть тим, хто пережив серцевий напад, — лікарі вважають, що гарний настрій знижує вірогідність другого нападу.

СМІХ ЗНІМАЄ БІЛЬГормони щастя ендорфіни, які ви-

робляються, коли людина сміється, — природні болезаспокійливі. Крім того, коли ви смієтеся, ви відволіка-єтеся від поганого самопочуття і хоч би на декілька хвилин забуваєте про біль. Лікарі давно відмітили, що па-цієнти, які настроєні позитивно і зна-ходять в собі сили сміятися, терплять біль набагато легше за тих, хто сумує.

СМІХ ПЕРЕМАГАЄ СТРЕСБританські науковці досліджували

вплив сміху на здоров’я людей. Було створено дві групи добровольців. Од-ній групі протягом години показува-ли записи гумористичних концертів,

тоді як другу групу просили просто тихо посидіти. Після цього учасни-ки експерименту здали аналіз крові. І виявилося, що у тих, хто дивився концерт, рівень «стресових» гормонів виявився нижчим, ніж у другої групи. Річ у тому, що, коли ми сміємося, по-силюється фізичне навантаження на всі відділи організму. А значить, сміх допомагає нам позбавитися від фі-зичної і емоційної напруги. Науков-ці стверджують, що хвилина щирого сміху рівноцінна 45-хвилинам глибо-кої релаксації.

СМІХ ДОПОМАГАЄ БУТИ У ФОРМІФактично сміх — це один з видів

вправ аеробів, тому що, сміючись, ви вдихаєте більше кисню, що стимулює роботу серця і циркуляцію крові. Він навіть вважається «внутрішньою» аеробікою, оскільки під час сміху

відбувається масаж всіх внутрішніх органів, що дозволяє їм працювати ефективніше. Сміх також хороший для зміцнення м’язів живота, спини і ніг. Одна хвилина сміху рівносильна десяти хвилинам заняттям на трена-жері весла або п’ятнадцяти хвили-нам їзди на велосипеді. А якщо ви від щирого серця сміятиметеся протя-гом однієї години, то спалите до 500 калорій, стільки ж можна спалити, швидко бігаючи протягом години.

СТАВТЕСЬ ДО СМІХУ СЕРЙОЗНОПоставте собі дуже серйозну мету

– сміятися щодня. Вважайте, що сміх — це вітамін, який треба приймати регулярно. Вам не до жартів, тому що часу і так не вистачає? Ось, що можна запропонувати:а) вечір на дивані за переглядом

комедій;б) приємна вечеря з друзями;в) похід у кіно або в парк атракціо-

нів з дітьми (навіть один вигляд дітей, які радіють, примусить вас сміятися від задоволення);г) розмова по телефону «ні про що»

з веселою подругою;д) як мінімум раз на два тижні ви-

лазки в магазини у пошуках нових смішних книг, журналів і відеокасет, щоб як слід повеселитися.

www.prelest.com

ДВА-ТРИ ГОРІХИ НА ДЕНЬ ПРОДОВЖУЮТЬ ЖИТТЯ І ПОКРАЩУЮТЬ

САМОПОЧУТТЯВолоські горіхи містять вітаміни

групи А, Е, В, Р, З, залізо, кальцій, магній, йод; містять біологічно ак-тивні речовини, що знімають не-рвову напругу, стрес. Дієтологи до-дають: «Волоський горіх зміцнює серце, печінку, мозок, лікує щито-видну залозу, недокрів’я, нормалізує діяльність кишечника».

Незамінні поліненасичені жирні кислоти мають загальну назву — ві-тамін F (ПНЖК), в олії волоського горіха міститься 92% вітаміну F, а та-кож понад 80 елементів необхідних, на думку лікарів, людині щодня.Завдяки своєму складу, горіхи

вважаються важливим елементом в раціоні вагітних жінок, матерів, що годують, спортсменів, студентів, людей творчих професій, офісних співробітників, які проводять багато часу біля комп’ютерів.У 100 гр. волоського горіха міс-

титься близько 650 ккал, спілі горіхи за калорійністю в 2 рази перевищу-ють пшеничний хліб, тому рекомен-дованою кількістю вважається 2-3 ядра горіха в день, не більше.Волоські горіхи – чудова ідея

«офісного перекушування» між сні-данком і обідом. Вживати їх можна в чистому вигляді, або як десерт (про-пускаємо через м’ясорубку і додаємо мед). Волоські горіхи чудові також з чорним шоколадом, що вважається антистресовою пігулкою.

Вікторія ВЕСНОВА, The Epoch Times

Відчуваєте себе пригніченим? Просто по-сміхніться — і поганий настрій піде, як не було! Не соромтеся сміятися — і ви здивує-теся тому, як зміниться ваше життя і ваше здоров’я? Хороший добрий сміх корисний не тільки тому, що піднімає настрій. Люди, які люблять сміятися, менше хворіють, рід-ше ходять роздратовані і не знають, що таке депресія.

5 ПРОСТИХ СПОСОБІВ ПОЗБУТИСЯ СТРЕСУ І

ЗАЙВОЇ ВАГИ

СМІХ — НАЙКРАЩІ ЛІКИ

Фото: Сергій Мартинович/тhe Epoch Times

Волоський горіх зміцнює серце, пе-чінку, мозок, лікує щитовидну залозу, недокрів’я, нормалізує діяльність ки-шечника.


І от надійшов мені лист. А в ньо-му «...що робити чоловікові, коли від жінки він не почув жодного доброго слова, а самі докори? Якісно проведе-ний разом час важко згадати. Секс – раз на місяць, та й то наче каторга. Від однієї жінки почув думку, що любові взагалі не існує – лише прив’язаність на основі симпатії.Кажуть, всі дівчата хороші. Звідки

ж беруться погані дружини?»Пригадуєте, як у дитинстві не лю-

били, коли ваші батьки сварилися? Забившись десь у куточок, ви обіця-ли собі, що, коли виростите, ніколи-ніколи-ніколи не будете так пискляво верещати, як мама, і в жодному разі не казатимете таких «кусючих» слів, як тато. Ви дуже-дуже в це вірили. А потім виросли й... Правильно, одного разу спіймали себе на тому, що навіть тон, який обираєте для сварок, фор-мулювання фраз – на дев’яносто від-сотків такі ж, як у ваших батьків!І тому народ недарма радить чо-

ловікам одну хорошу річ: перед одру-женням піти й гарненько придиви-тися до майбутньої тещі. Бо когось подібного вони матимуть поряд уже через кілька років: донька дуже часто у дорослому житті реалізовує стосов-но чоловіка «програму», що в дитин-стві заклала її матуся. У цьому місці чомусь кортить дуже по-чорному по-жартувати й порадити чоловікам, які не в захваті від дружин, піти й подя-кувати за це тещам.Пригадую подругу дитинства, з

якою товаришувала, коли приїздила до бабусі в село. Вона була старша за мене на чотири роки. Щоліта, відколи їй минуло вісімнадцять, я заставала її дедалі смутнішою. Ось так при-йду – вона по кухні порається, щось там миє і шкребе, а очі – повні сліз. Я все не могла второпати, що ж коїться

з бідакою, аж доки не розкрила мені очі моя бабуся. «Дитинко, – сплес-нула руками старенька, – та їй же он скоро двадцять, а вона ще й кавале-ра не мала». Скажу від-верто: подив – великий, могутній, мов океан, за-топив мене по самісіньку маківку. Бо я ніяк, ну от зовсім ніяк не могла вто-ропати своїми дитячими мізками, чому ж з цього приводу так треба поби-ватися. Потім уже зрозуміла. Та й ви, очевидно, знаєте також: вийти заміж треба якнайшвидше, бо тоді ти в очах суспільства набуваєш певної «ціннос-ті». Така собі грушка, яку не вразив черв’як. Можна їсти й не мучитися підозрами, що з нею щось не так. Ось коли заміж «треба» йти, дівчина й виходить за того, хто був... найближ-че. Тобто поряд.Втім є ще варіанти. Можна вийти за

того, хто тебе любить, і не обов’язково кохати у відповідь. Бо побутує дум-ка, нібито жити так легше. А ще жін-ки поспішають узаконити стосунки з тими чоловіками, яких вважають зручними. Тобто такими, якими спо-діваються надалі успішно маніпулю-вати й керувати.І ось ВОНО сталося. Відгриміло й

відшуміло весілля. Ласкаво просимо в сімейно-будівельний.До речі, одна моя знайома (назві-

мо її Тетяною) дуже яскраво згадує цей момент: «Я мріяла-мріяла, що буде ось так любесенько, ось так гар-несенько. Аж тут виявляється, що все зовсім... навиворіт!»Ось, дорогі чоловіки (бо цей текст

більше для вас), ми й уперлися, як кажуть, лобом у стіну, чи то пак ді-йшли до суті проблеми. Пояснюю: у ті моменти, коли жінка бачить явну

розбіжність між своїми й очікування-ми та реальністю, вона починає вам мститися! Не хапайтеся за голову, бо це правда. Особливо якщо ви з тієї категорії мужчин, якими можна «по-керувати». Бо жінки тільки люблять побалакати про податливих, а коли

їм такі трапляються на-справді, у глибині душі вони їх спершу злегка зневажають. Потім «від-мовляють» від ліжка (бо ми ж уже говорили про те, що секс – це найпер-ше енергетичний обмін). А якщо жінка зневажає

чоловіка, вона нічим таким з ним ді-литися взагалі не бажає. Максимум, що вона зробить, – це мовчки, а то й зціпивши зубенята, полежить.

«За що мені мститися?» – зробить круглі очі 90 відсотків тих, хто читає цей текст. Відповідаю. За те, що жін-ка... не реалізувалася. Так-так, уго-лос вона, може, цього й не скаже, але думатиме приблизно так: «Це він на-стругав мені дітей, і я не змогла закін-чити навчання». Або: «Це через те, що він не збудував дім, я так і не змогла жодного разу запросити в гості по-друг, зблизитися з ними». Ну або щось у тім самі дусі. Жінці легше звинува-тити в цих невдачах чоловіка, ніж зі-знатися собі, що ця нереалізованість – то лише її вибір. Окрім того, мсти-тися вона може й за те, що ВИ пішли вгору, а вона лишилася «внизу»...Часто непорозуміння після одру-

ження виникають через недомовки. Люди просто не розмовляють про потреби одне одного, про те, що їх не вдовольняє. А що пари рідко роз-мовляють про секс – годі й казати. А втім, статистика – річ уперта: сім’ям, де подружжя бодай іноді торкається цієї теми у розмовах, розлучення не загрожує.До речі, саме з недомовок почи-

наються дружини-пилки. Розкажу

таку історію. Одного ранку, коли вона вкотре годувала сніданком свого чо-ловіка, подумала, яка вона все ж мо-лодець: і за квартиру заплатила, і кредит погасила, і йому купила нові джинси. Ну дуже грамотно розподі-лила його зарплатню. Було б добре, якби він її похвалив... Але вголос ска-зала таке: «Вічно грошей бракує. Хоч би вже роботу ту чортову змінив, чи що». Чоловікові від цих слів кров у го-лову – бух. Бо почув насправді, що він поганий, тому що мало заробляє. Від-так рвонув працювати день і ніч, день і ніч. Приніс «здобич», чи то пак зарп-латню вп’ятеро більшу. А жінка йому на те: «І нащо мені ці гроші, коли тебе цілими днями вдома немає. А я все сама, все самісінька, діти батька не ба-чать. А казала мені моя мама...» Ну й так далі. Неважко здогадатися, у який бік після цього подасться чоловік.Тому мудрі люди радять таки впер-

то шукати людину, з якою захочеться дожити до кінця життя. Відчути її. А не хапати першого, хто трапився під руку, коли вам раптом спаде на думку, що жити без обручки – це непристой-но. Далі. Жінки, коли вам від чолові-ка щось потрібно, то найперше визна-чтеся, що саме це має бути і просто щиро попросіть його про це. Або при-наймні зробіть все можливе, щоб він про ваше бажання дізнався напевне. Інакше ризикуєте щороку на річни-цю весілля замість омріяного персня отримувати каструльку-скороварку, ще й ображатиметеся, що він «не здо-гадався».І розвивайтеся разом. Бо у парах,

де він – генерал, а вона – домогоспо-дарка, добре разом тільки тоді, коли дружині й чоловікові є про що погово-рити. І цінності в них – однакові.А інакше… Чуєте свист по всій краї-

ні? От-от, шоста година. Вдома – стрі-лися двоє...

Ната ТОРСЬКА, “Сім’я і дім”

Доступний веб-гостінґ для

малого бізнесу

Пакет Silver Gold Platinum Серверний простір 200 Mb 500 Mb 800 Mb Пропускна здатність 3000 Mb 5000 Mb 10000 Mb E-mail/Webmail CGI PHP MySQL Розширення Frontpage Fantastico ImageMagick Багато інших рис Місячна оплата $4.95 $9.95 $13.95 Річна оплата* $54.45 $109.45 $143.45 *Один місяць безплатно

www.ukrsvit.com 330-554-6429 Розмовляємо українською

ЗВІДКІЛЯ ВАША ПИЛКА?То чому ж після весілля ніжні дівчата перетворюються на сварливих мегер?


КУЛЬТУРА

КУПОН НА ПЕРЕДПЛАТУ

ГАЗЕТИ «УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД»

Повне ім’я (англійською) ______________________Повне ім’я (українською)______________________Адреса (англійською)______________________City___________________State______Zip_________Телефон ______________Оберіть кількість випусків:[ ] 6 місячних випусків ($12.50) [ ] 12 місячних випусків ($23.50)Виповнений купон і бан-ківський чек або money-order виписаний на The Ukrainian Cleveland ви-слати на:The Ukrainian ClevelandP. O. Box 627Kent, OH 44240-0011

ДРІБНІ ОГОЛОШЕННЯ

КУПОН ОГОЛОШЕННЯВ “УКРАЇНСЬКОМУ КЛІВЛЕНДІ”

□ ШУКАЮ РОБОТУ □ ПРОПОНУЮ РОБОТУ□ ПРОПОНУЮ ПОСЛУГИ □ ПОТРЕБУЮ□ КУПЛЮ □ ПРОДАМ□ ВИНАЙМУ □ ЗДАМ У НАЙМ□ ШУКАЮ □ ПОЗНАЙОМЛЮСЬТекст оголошення (до 20-ти слів, писати розбірливо):

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

Контактний телефон: (_______)_______________________

Ім’я ______________________________________________ОПЛАТА: Оголошення $10.00□ Рамка і збільшені шрифти ($5.00) $_______□ Виділення кольором ($5.00) $_______ Загальна вартість $_______× ______ випуск(ів) Для розміщення оголошення у кількох місячних випусках газети, загальну вартість помножте на число випусків. Вкладено: $ _______ -----------------------------------------------------------------------------------------------------------Виповнений купон разом з чеком або грошовим переказом (money order), виписаним на The Ukrainian Cleveland, вислати на адресу:

Вартість короткого оголошення (до 20-ти слів) в

розділі «Дрібних оголошень» газети «Український

Клівленд» — 10 дол. за один випуск. Оголошення з

жирним шрифтом і рамкою — 15 дол. Оголошення

з використанням кольору — додатково 5 дол.

Дрібні оголошення можна подавати електрон-

ною поштою на classifi eds@ukrаiniancleveland.com,

або звичайною поштою на адресу The Ukrainian

Cleveland, P. O. Box 627, Kent, OH 44240-0011,

вклавши чек або грошовий переказ (money order)

для оплати.

Якщо висилаєте оголошення електронною по-

штою, переконайтесь, що ви повідомили місяць

випуску газети, платіжні відомості і контактну ін-

формацію для зв’язку з вами.

Крайній термін подання оголошень — 25 число

кожного місяця.

Оголошення телефоном не прийматимуться.

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ вчителя в суботній школі українознавства в м. Парма, Огайо. Освітній диплом і дозвіл на працевлаштування в США обов’язкові. Звертатись тел. 330-554-6429.

НАВЧАННЯSpeak English like an American! По-ліпши свою кар’єру кращим знанням розмовної англійської. Sword School of Speech: 216-961-9553, for a free evaluation-----------------------------------ПОДОРОЖІWestern Ukraine Adventure Tour12 — 24 вересня, екслюзивний тур для невеликих груп, www.kolostours.com, [email protected], 1.703.585.0649-----------------------------------ПРОПОНУЄМО РОБОТУ Bar Person Wanted, Roosevelt Post 58(veterans club), 2442 Professor AveCleveland Ohio 44113, (Tremont)запити лише листом Attn: Taras-----------------------------------ПРОПОНУЄМО РОБОТУSecurity Guards & Off Duty Police Personnel, Metro Cleveland Security,5627 Memphis Ave, 216-398-0924. За-питати Taras Zacharyj

ПРОПОНУЄМО РОБОТУ Потрібні касири на заправну станцію у Клівленді, Огайо.

Надається житло. Перспективи росту. 216.338.5196 Запитати Анатолія

КИЇВ (15 червня). – Босі, мокрі до спіднього 350 тисяч українців «відри-валися» вчора під проливним дощем разом з Полом МакКартні на Майдані Незалежності.Таки вміє Віктор Пінчук подару-

вати людям радість – якимось чудом вдалося йому привезти до Києва од-ного з учасників легендарного гурту The Beatles – сера Пола МакКартні.

– Привіт друзі! – привітався Сер Пол з українцями українською – Ми любимо Вас! Ми раді бути в Києві!Розпочав легенда свій концерт під

назвою Independence concert з компо-зиції «Baby, you can drive my car», і спі-вав на початку, в основному, свої пісні. Чесно кажучи, публіку вони не надто заводили, мабуть, МакКартні це зро-зумів, тому далі виконував компози-ції The Beatles.Великий Бітл зовсім не злякався

проливного дощу, який вчора напав на Київ. Його команда казала, що й мови не було, аби концерт відмінити. Тим більше їм вже доводилося мокну-ти у Бразилії, і в своїй рідній Англії. Правда, Пол зізнався, що тоді дощ був близько не такий сильний, як у Киє-ві.Мені довелося побувати ще й на

саунд-чеку перед концертом.

Те, що він проводив його сам осо-бисто, свідчить про надзвичайну від-повідальність до своєї роботи. Адже

такого рівня артисти фактично не беруть участь у підготовці до концер-ту. Поводився він уже надто вільно й просто: стрибав по сцені, потягував-ся, і розспівував слово «Київ»…Так само вільно пово-

дився і під час концерту, що створювало дружню, неви-мушену атмосферу. Сер Пол частенько намагався гово-рити українською, що дуже прикольно звучало і тішило український народ. Особли-во, коли Великий Бітл за-кликав публіку: «Відриває-мось!».Пол і його група зіграли 33

композиції, включно з тими, які стали найбільш популяр-ними хітами: Jet, My Love, Band On The Run, Flaming Pie, Dance Tonight. Серед лі-дерів шоу була також спеці-альна версія хіта Wings Mrs. Vanderbilt, з проханням про виконання якої до Пола звернулися українські фани, і, звісно, ураганна версія знаного Back In The USSR.Аудиторія, яка складалася з кіль-

кох поколінь, активно підспівувала. Унікальна сцена, оснащена різнома-нітним світлом і величезними екра-нами, була частиною колосального шоу, також як і лазери і піротехнічні сюрпризи.Серу Полу вперше довелося висту-

пати на такій сцені. Майже останній Бітл у своїх 66, у своїй рожевій сороч-ці, вишитій в ружі, виглядав щасли-вим підлітком... Так, Пінчук зробив усе можливе, аби МакКартні відчув себе ще особливішим, ще бажанішим, аби Україна стала йому наче рідною…А сам Віктор Михайлович теж ра-

дів... Коли Пол заспівав Back In The USSR, Пінчук на радощах мало не

роздушив свою дружину Лєну.Пізніше Пінчук скаже:– Сьогодні збулася мрія мільйонів

українців! Було дуже важливо, аби народ України мав можливість почу-

ти ці великі пісні саме в нашій країні. Сьогодні вся Україна говорила однією мовою: мовою миру, любові і свободи. Сьогодні ми всі були разом!

VIP-гості теж зовсім не злякалися дощу, крім, звичайно, нашого Пре-зидента. Напередодні президентська прес-служба повідомила, що він при-йде з сім’єю на концерт, але не прий-шов. А ось його грузинський друг Ми-хайло Саакашвілі дощу не побоявся, прийшов, ще й так по-простому одяг-нений – у спортивному костюмі.Великий бітломан Славко Вакарчук

спочатку відривався у VIP-зоні, потім не витримав і почав благати охорону, аби його з дружиною Лялею пустили до його гурту в другу фан-зону. Де він на повну давав волю своїм бурхливим емоціям.На концерт завітали Арсеній Яце-

нюк, Сергій Тарута, Петро Порошен-ко, Нестор Шуфрич, Леонід Кучма з дружиною Людмилою, гурт «Естетік Ед’юкейшн» та багато інших. Спеці-ально на концерт МакКартні приїхав

також скандальний британ-ський художник, тепер уже друг Віктора Михайловича, Деміан Херст.Шоу тривало 2,5 години

без жодної перерви – це ре-корд усіх сольних концер-тів, які коли-небудь були на Майдані Незалежності. Зда-валось би нічим більше, ніж своєю просто присутністю у Києві, сер Пол не міг здиву-вати українську аудиторію, але ж ні – люди просто за-стогнали від несподіваної радості, коли він вийшов на сцену з українським прапо-ром. Він весь час нагадував нам, що вони нас люблять, що це надзвичайне відчуття

– перебувати тут, у Києві.

Тричі МакКартні виходив на біс, останній – аби заспівати Yesterday. Українці співали разом з ним. Пол мало не розплакався… Прикрив очі долонею…

– Побачимося наступного разу – насамкінець пообіцяв українцям сер Пол МакКартні.

Ксеня Лесів (УНІАН)

ПОЛ МАККАРТНІ МАЛО НЕ РОЗПЛАКАВСЯ ПЕРЕД УКРАЇНЦЯМИ

УКРАЇНСЬКИЙ КЛІВЛЕНД 17Випуск 6 (14) | Червень 2008 р.ДО ШТАТІВ ЇЗДИТИМЕМО

ПО-НОВОМУУ США запроваджено нові прави-

ла перетину кордону. Зараз підбива-ються перші підсумки роботи нової системи, що контролює всіх авіапаса-жирів, — які в’їжджають до країни й виїжджають із неї. Тепер під час пе-ретину кордону сканують всі пальці рук, а не лише два вказівні, як було раніше. Останнім ці правила запро-вадив нью-йоркський аеропорт імені Кеннеді.Як передає ЛІГА, 90 млн відбитків

пальців зібрано в базі даних депар-таменту прикордонного контролю США. За таких обсягів система почи-нає подавати сигнали хибної тривоги, коли відбитки різних людей на погляд комп’ютера виявляються схожими. У такому разі пасажира затримують.У Сан-Дієго й у Нью-Йорку ціло-

добово чергують фахівці, які аналі-зують відбитки пальців. Якщо лю-дина підтвердить тривожний сигнал комп’ютера, то приїжджого можна підозрювати в шахрайстві. Якщо ні, вибачитися й відпустити. Новий ска-нер на 10 пальців коштує $30 тисяч. Але з ним уряд США заощадить гроші на роботі дорогих фахівців.У п’ятеро більше біометричних да-

них збиратимуть еміграційні служби США з кожного пасажира, але при цьому гарантують, що прохід через кордон не сповільниться на жодну секунду. Біометричні дані збирають з усіх іноземців, які в’їжджають до США, віком від 14 до 79 років. Співро-бітники спецслужб кажуть, що так за-хищають і свою країну, і її гостей від шахрайства.Стару систему контролю поступово

буде замінено протягом кількох мі-сяців. Нові заходи безпеки не відля-кують туристів. Минулого року США відвідало 58 мільйонів осіб, це значно більше, ніж до терактів 11 вересня 2001 року. “Оглядач”

УНІАН (14 червня) — Правління Національного банку України поста-новою №148 від 25 травня 2008 року затвердило Інструкцію про перемі-щення готівки і банківських металів через митний кордон України, згідно з якою норму ввезення в Україну іно-земної валюти через «зелений кори-дор» збільшено із 3 тис. доларів США до 10 тис. євро.Текст постанови, зареєстрованої у

Міністерстві юстиції 11 червня 2008

року за № 520/15211, розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України.Згідно з Інструкцією, фізична осо-

ба має право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 тисяч євро без письмового декла-рування митному органу.Водночас сума, що перевищує в

еквіваленті 10 тисяч євро, має ввози-тися в Україну та вивозитись за межі

України тільки за умови письмового декларування митному органу в по-вному обсязі.При цьому юридична особа може

ввозити готівку в Україну або ви-возити її за межі України через по-вноважного представника без обме-ження суми на умовах письмового декларування відповідному митно-му органу в повному обсязі.Згідно з Інструкцією, фізичним

та юридичним особам (крім уповно-важених банків) дозволяється пере-силати в Україну та за межі України

В УКРАЇНУ МОЖНА БУДЕ ВВЕЗТИ БІЛЬШЕ ВАЛЮТИ ЧЕРЕЗ «ЗЕЛЕНИЙ КОРИДОР»



Великий, повний місяць по-вільно пливе безхмарим не-бом. Хоч уже й за північ, але видно як вдень. Я йду не сама, нас декілька чоловік, але мені чомусь страшно. Завжди. Коли місячно. Бо пригадуєть-ся історія, яка трапилася та-кої ж місячної ночі кількома десятками років раніше...

— Заночуй у мене, — сказала Женя своїй подружці Гані, — тобі хоч і неда-леко йти, та глуха ніч за вікном. Уже по другій розвидніється — встанеш і підеш.

— Та ні, не буду ночувати. Бач, як гарно світить місяць, видно, хоч гол-ки збирай, — відказала словами піс-ні Ганя, — та йти тут якихось сотню метрів. Та й батьки будуть не спати, думати, де я.

— Як знаєш, але як на мене, не піш-ла б, — все ще переконувала Женя.Зупинились біля її воріт.— Шкода, що наші хлопці не з

нами, а то хоч і місячно, але все ж страшнувато. Це ж треба, щоб і твій, і мій були сватами на весіллях у своїх товаришів, — бідкалася Женя.Отак, згадавши своїх хлопців, по-

дружки й розійшлися.

ВІДЧУЛА, ХТОСЬ ПРОПХАВСЯ БІЛЯ НЕЇ

Ганя усміхнулася про себе, згадав-ши Михайла, який минулих вихідних освідчився їй, сказавши, що восени свататись буде. Йшла спокійно, не бо-ялася, думки крутились біля нарече-ного. Ніч була така тиха, що вона чула кожний шелест нічних метеликів. Місяць світив так ясно, що здавалось день надворі. Десь загавкав собака. А зі сторони, куди вони з подружкою хо-дили на весілля “під вікно” дивитись молодих, ще чулося гупання бубна. “Гарна була молода, віночок у три ря-дочки, такий і я собі закажу, а може ще і гарніший на своє весілля, точні-ше, на коровай, який гулятимуть у су-боту. Різнокольорових стрічок в мене є багато, а ще докупимо, тільки б ді-ждатись того дня. А завтра, в неділю, підемо з Женею дивитись на молоду і на її весільну сукню”, — снувала дум-ки Ганя. Не зогледілась, як вже біля хати. Старенька, маленька, мазана білою глиною, призьбах — червоною. Лавка у дворі. Скільки разів вони ці-лувалися тут з Михайлом! Саме тут,

він зізнався в коханні. “Це ж побачуся з ним аж через два тижні, — з сумом подумала Ганя. — Живе він у сусід-ньому селі, а тут ще і весілля в його товариша, то не прийшов ні сьогодні, ні в неділю не прийде”.Неподалік їхньої хатини стояла

колгоспна конюшня. Ганя добре ба-чила сторожа, який, напевно, оглядав приміщення. Оглянулась. Тихень-ко відчинила двері в сіни, налапала клямку в дверях у хату. І саме в цю мить вона відчула, що хтось пропхав-ся біля неї, хоч бачити нікого не бачи-ла.У хаті пахло прив’ялою травою, на

свіжозмазаній жовтою глиною долів-ці. Вона щосуботи підбілювала припі-чок, де варили їсти, і земляну долівку, наривала в лузі різної трави: і лепехи, і м’яти, і ромашки, і посипала. А ще в хаті смачно пахло хлібом. Дівчина ти-хенько, щоб не будити домашніх, сіла біля столу, де рушником були накриті рум’яні пироги і в глечику стояло мо-локо. Взяла пиріг і простягнула руку по молоко, аж раптом уздріла перед собою постать високої пані в чорному, ґудзики в неї були блискучі, а на го-лові — чорна шляпка, як в панянок з міста. “Пані” дивилась на неї і кивала головою.Ганя здригнулася, перелякалася,

але не скрикнула, щоб нікого не роз-будити. Вона тихенько підійшла до ліжка, де мала спати, і знову перед собою побачила той же привид. Ганя піднялася на піч, подумавши, що “пані” за нею на піч не полізе, а вона накриється з головою і не буде її ба-чити. Вилізши на піч, дівчина почу-ла, що таки привид йде слідом за нею. Ганя закричала не своїм голосом, від якого прокинулись батьки. Засвітили лампу, в хаті нікого не було, от тільки вітерець десь взявся і скоро зник.Перелякана дівчина не могла за-

спокоїтись, переказуючи бачене, та заснути вже в хаті не міг ніхто. А на другий день у Гані розболілась голо-ва і з кожним днем все більше і біль-ше боліла. Жалілась матері на своє здоров’я, а та просила:

— Підем десь до баби, вимовить, викачає яєчком і все пройде. Нікому не скажемо і знати ніхто не буде.Але Ганя не хотіла:— Ще про мене скажуть, що хвора

я, а я ж хлопця маю, заміж буду йти. Та й Михайло покине, а воно і так

пройде. — відмовлялася дочка.

ДІВЧИНА ЧАХЛА НА ОЧАХАле їй не кращало. Хоч і ходила на

роботу, але хворіла, все більше і біль-ше їй боліла голова. Пройшло з пів-року Ганя вже залишила роботу. Бо не могла далі працювати. Нею стало щось керувати, наказувати, вона весь час чула якийсь голос із середини, часто виконувала його прохання.Михайло, як і раніше, приходив

щосуботи і щонеділі. Спочатку Ганя йому нічого не розказувала, прихову-вала свою недугу. А коли їй стало гір-ше, відказувала йому:

— Пробач, але я не можу вийти за тебе, на це в мене поважна причина. Ти гарний, високий, дужий, ще зу-стрінеш своє кохання.Михайло розумів і не тільки, а й ба-

чив, що його дівчина недужа. Та якось і мати Гані, зустрівши його біля воріт, сама сказала:

— Михайлику, не ходи до Гані, бо вона дуже хвора, ти ж і сам бачиш, яка вона.Сумно було Михайлу на серці. Піс-

ля цієї розмови не раз ще приходив, ніяк не міг покинути її, забути дорогу до своєї нареченої.А що вже мати переживала за свою

доньку! Краялось її серце, рвалось, пекло. Дівчині ж тільки 20. Радіти б за неї, весілля справляти. А донька чахла на очах.Впросила мати Ганю таки поїхати в

Острог до татарки, яка зналася на різ-них хворобах і багатьом допомагала. Татарка, оглянувши її, вислухавши, розвела руками, сказавши мамі:

— Пізно, дуже пізно. Ляк ожив і вже нічого не можна зробити.Не бачила дороги мати, сіра пелена

застеляла очі. Вона молилася, проси-ла всіх святих, щоб її дочка залиши-лась живою. Та доля розпоряджалася по-своєму.Ще будучи здоровою, Ганя купила

відріз білої тканини на весільну сук-ню. Мати попросила сусідку Євдокію пошити її, коли Гані стало зовсім зле. Вміла майстриня виконала роботу на славу. Гарне вийшло весільне вбран-ня. Воно чекало своєї пори.Якось, повертаючись з ланки, жін-

ки побачили, як Ганя, вбравшись у весільну сукню, повільно, крок за кроком йшла, наче лебідка поранена. Яка ж вона гарна! Чорні довгі коси спадали на біле плаття.

— А погляньте на мене і скажіть, гарною я була б молодою? — стиха за-питала Ганя.Ні одна жінка не могла стримати

сліз, бо знали зі слів її мами, що Ганя дуже хвора, вже сили покидають її.

— Та що ти, Ганю, ти будеш най-кращою нареченою і ми всі прийдемо до тебе на весілля, — казали жінки, ковтаючи сльози болю.

ТУГА ЗА НАЙСТАРШИМИ НЕ ПОКИДАЛА

Так і не судилося Гані йти під ві-нець зі своїм Михайлом. На велике храмове свято, яке припадає на день великомучеників Маковіїв, вона по-мерла. Лежала вся в квітах, у фаті і білій сукні, мов наречена.Великий шмат відірвався від серця

в мами. Вона плакала, здіймала руки, наче крила, до Бога:

— За що, навіщо? Доню, я хотіла благословляти тебе, частувати, ті-шитись зятем, внуками. Як пережити це, кровинко моя, моя помічнице, і як жити далі, коли тебе немає...У ту хвилину вона навіть забула

про існування ще трьох своїх дітей, які рядочком стояли біля неї.

— Ой, діточки, мої квіточки, немає у вас старшого братика, який помер раніше, а тепер і старшої сестрички немає. За що мені таке тяжке горе: хо-ронити дітей...Мати ніжно тулила до грудей своїх

найменших....Проходили роки, підростали

менші діти, була тривога і радість за них, але туга за найстаршими, що відійшли у вічність, ніколи не поки-дала її, той шмат серця так і не зміг прирости повністю до самої смерті, кровоточив, нив і пік.А як стривожилось материнське

серце, коли через десять років по смерті доньки в її хату постукав мо-лодий чоловік і це був Михайло. Він зайшов побачивши їх, батьків дівчи-ни, яку любив понад усе, розпитати, як їх здоров’я. Заплакали мати, бать-ко, Михайло, згадуючи Ганю. Тихо розповідав про своє життя, в якому не маловажну роль було відведено і їй, дівчині Гані, яку місячної ночі злякав привід.Років з 20 по смерті старшої сестри,

гортаючи сторінки журналу “Всесвіт”, сестра Гані (автор цих рядків) прочи-тала, що таки дійсно існує така хворо-ба як ляк і у світі вже роблять опера-ції, видаляючи його. На жаль, на той час ніхто про це нічого не знав.

Олена ЯРОЩУК“Рівненська газета”

ЖИТЕЙСЬКІ ІСТОРІЇ

“ПРОБАЧ, АЛЕ Я НЕ МОЖУ ВИЙТИ ЗА ТЕБЕ”

Зореслав БАЙДЮК, Баунд-Брук--Вашингтон

За роки свого існування українська громада у США створила величезну кількість установ, організацій, побу-дувала безліч церков. Існує у Сполу-чених Штатах і цвинтар, де українці відходять на покій. Це кладовище закладено 1954 року у маленькому містечку Баунд-Брук у штаті Нью-Джерзі, де розташований Адміні-стративний центр Української право-славної церкви у США.

Одна з могил на фонi церкви св. Андрiя у Баунд-Бруці, Нью-ДжерзiЗ часу заснування цвинтаря там

поховано майже десять тисяч як пе-ресічних українців, так тих, якi вва-жалися цвітом нації. Там спочивають люди, які втекли від переслідування радянської влади, однак залишилися українцями навіть далеко за межами своєї батьківщини. Серед них – поет Євген Маланюк.

Доживаючи свої дні на американськiй землi, вiн до своєї смерті у 1968 році сумував за батьківщиною, що i опи-сав в одному iз своїх творiв:

Купив цей час фальшивою ці-ноюІсходом, втечею, роками

болю й злаА треба було впасти серед

боюНа тій землі, де молодість

цвілa.Твори Маланюка, талант

якого прирівнюють до класи-ків української поезії, в Україні вперше надрукували лише на-прикінці вісімдесятих. Поряд з могилою Маланюка спочиває Тодось Осмачка, який пройшов

через лещата радянської машини і врятувався лише втечею за кордон. На цвинтарі похованi i письменник-

гуморист Микола Понеділок, пись-менниці Галина Журба та Оксана Латуринська. Поряд з ними спочиває автор опери «Маруся Богуславка», композитор Микола Фоменко.У першому ряду цвинтаря - могили

людей які зробили щось особливе для України. Там, поміж інших спочиває президент Української Народної Рес-публіки у вигнаннi Микола Лівиць-кий. Поряд, Борис Мартос, прем’єр-міністр УНР з квітня по серпень 1919 року минулого сторіччя. Недалеко, Григорій Китастий, завдяки якому на Заході було відроджено розігна-ну в Україні Капелу Бандуристів. По сусідству, радянський генерал Петро Григоренко, який з перших вуст роз-повів Західному світу про звірства ре-жиму, якому служив.

Могили на цвинтарi у Баунд-Бруку1965 року над цвинтарем зросла

меморіальна церква святого апосто-ла Андрія Первозванного. Цю церкву

американськi українці спорудили в пам’ять жертв репресій та Голодо-мору 1932-33 років. А 1971 року там підняли Хрест Борцям за волю й дер-жавність України. У його підніжжя лежить привезена з Європи плита з могили Симона Петлюри. Неподалiк зведено пам’ятник не-

відомим воїнам УПА та розташова-ні могили як офіцерів, так і простих солдатів та зв’язкових Української Повстанської Армії.

Могили воїнiв УПАЦвинтар у Баунд-Бруку став i міс-

цем спочинку для провідних діячів Української Православної Церкви. Тут лежать митрополити, архієпис-копи, рядові священики. А під церк-вою святого Андрія – мавзолей, в якому спочиває тiло основоположни-ка центру – висвяченого 1942 року у Києвi владики Мстислава, якого від-


УНІКАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЦВИНТАР НА АМЕРИКАНСЬКIЙ ЗЕМЛI


дзвонила, щоб люди йшли голосува-ти в штаті Нью Джерсі, зі мною поруч працювали багато іммігрантів. І ми говорили, що майже всі країни світу – Німеччина, Англія, Ірландія, по-ловина країн Східної Європи, Пакис-тан навіть, усі окрім Америки (мали жінку-лідера). Нас трохи соромно. Я це не розумію. І тут складно зрозумі-ти, але чомусь є в Америці якась така психологічна блокада, мабуть тому, що це така потужна країна і жінці не можна дати аж таку владу.В Україні українська жінка багато

вже пройшла в своєму житті. Україн-ська жінка каже собі – треба це зроби-ти, я мушу це зробити.Бі-Бі-Сі: Наскільки реальні роз-

мови про віце-президентство Гіларі Клінтон і наскільки це буде на ко-ристь такій розділеній партії якою за-раз вважають Демократичну партію?І. Яросевич: Правда, вона дуже

розділена. Це переважно старше поко-ління проти молодого покоління і до певної міри жінки проти чоловіків… Гіларі заявила своїм людям, що вона готова працювати з Обамою. Обама відповів, що дякуємо, але ми ще бу-демо шукати кандидатів. В принципі, йому потрібні люди, які голосували за Гіларі, але тепер перейшли до ньо-го, щоб він їх не втратив. Але він саму Гіларі не хоче. Я не думаю, що вони би могли разом співпрацювати. Вони ма-ють різні підходи до справи. Вона має потужну політичну машину, вона її не відпустить навіть, якщо буде віце-президентом, вона буде чекати, чи може він буде думати, що вона буде чекати 4 роки. Він тепер шукає підхід, як задовольнити всіх тих людей, які голосували за неї, але щоб її не взяти як віце-президента.Це будуть дуже складні вибори.

Це будуть брутальні вибори. Обама і МакКейн – це дуже різні люди. Це є фактично розподіл Америки. Це аб-солютно різні шляхи. Ті, хто не за-

доволені шляхом Буша — не будуть нізащо голосувати на МакКейна. А з іншого боку, люди, які підтримували Гіларі (вона була той середній шлях), вони не хочуть голосувати за МакКей-на і віддавати голос Обамі і їх є біль-шість тепер. Дуже багато заявили, що не будуть голосувати.Слухач з Бразилії: Американ-

ський народ не готовий ані до чор-ношкірого кандидата, ані до жінки, тому я вважаю, що вони мають мало шансів виграти.І.Яросевич: У цьому є краплина

правди і саме тому ці вибори будуть брутальні, бо деякі люди думають, що настав час змінити Америку. А з іншо-го боку багато американців кажуть – та ви що? І чи та ненависть вийде наверх і чи вони будуть голосувати? До певної міри багато американців не готові. Америка має складну історію з рабством і з расовими відносинами і Обама пробує це перемогти. Чи йому вдасться – я не знаю.Бі-Бі-Сі: Якщо порівнювати Гіла-

рі Клінтон і Юлію Тимошенко – сти-лі у них дуже різні і політична доля у них складалася по-різному. Гіларі було важче, бо вона багато років була дружиною відомого чоловіка, тоді як Тимошенко завжди була політиком сама по собі. Наскільки це є для неї перевагою?І. Яросевич: Це велика перевага.

Гіларі ніколи не мала можливість ви-робити себе як особистість дотепер, а до певної міри вона мала вантаж свого чоловіка. Багато людей про-сто його не терплять і вона постійно мусіла робити свій імідж в контексті команда вдвох. Хоча вона була сена-тором, але фактично всі говорять, що без його імені ніхто би не знав, хто така Гіларі Клінтон. Як не дивно, в Україні набагато більше свободи ви-робити своє політичне Я, ніж Гіларі мала в Америці.Бі-Бі-Сі: Ці президентські вибори

є важливими ще й тому, що мають відновити популярність Америки у

світі. Як ви вважаєте, наскільки вдало з цим завданням можуть справитися кандидати, які залишились?І. Яросевич: Це суттєве питання.

Люди, яких турбує імідж Америки у світі, стурбовані тим, що у Барака Обами нема міжнародного досвіду. Це нас лякає. Скажімо, Бушу бракує освіти. Але люди казали: це нічого, він знайде гарних радників і все буде гаразд. Але дивіться, що з цього ви-йшло: радяники не врятували ситуа-цію. І тепер люди бояться отієї відсут-ності досвіду у Обами.Бі-Бі-Сі: Це підкреслює і Мак-

Кейн. Наприклад, в одному з останніх своїх інтерв’ю він запитував — а коли сенатор Обама востаннє був в Іраку?Отже, ви вважаєте, що отака прак-

тична обізнаність з політикою буде важливою для американських вибор-ців цього разу?І. Яросевич: Для багатьох. Саме

тому, що ця війна в Іраку є надзви-чайно важливим питанням. Люди, які абсолютно підтримують цю війну, голосуватимуть за МакКейна, а ті, хто вважає, що ми ніколи не повинні були її розпочинати і маємо негайно вийти звідти, підтримуватимуть Обаму. Але більшість американців, включно зі мною, розуміють, чому ми почали ту війну, і хоча ми настільки розчарова-ні нашим президентом, що він так по-дурному це все зробив, фактично об-манув нас, але водночас гадаємо, що оскільки ми вже там, оскільки ми по-чали ту війну, то треба шукати такий вихід, щоб не зробити гірше.Ми не хочемо, як МакКейн гово-

рить, 25 років там битися, це ідіотизм. Але з іншого боку, закликати, щоб за три місяці всі звідти війська вийшли, теж неможливо, бо ми знаємо з істо-ричного досвіду, що така ситуація теж провалиться. Ми, американці, маємо відповідальність перед світом. Отже, нарубали дров — треба за собою при-брати. Проте нема впевненості, що будь-який з двох кандадатів вчинить так, як потрібно.

Бі-Бі-Сі: Але наскільки все ж таки питання війни в Іраку буде пріори-тетним для більшості американських виборців?І. Яросевич: Поки що воно на

першому місці. Але якщо економічна ситуація і у наступні кілька місяців погіршуватиметься такими темпами як зараз, якщо ціни на нафту будуть так само стрімко зростати, то стур-бованість економікою може вийти на перше місце. Але війна і економіка тісно пов”язані.Бі-Бі-Сі: Поговоримо про ставлен-

ня обидвох кандидатів до так званих “етнічних голосів”, зокрема, україн-ських. Барак Обама, наприклад, від-відував Україну ще 2005 року, а цього року оприлюднив заяву з підтрим-кою євроатлантичних амбіцій Укра-їни. Деякі оглядачі вважали, що це продиктоване бажанням заручитися голосами української діаспори. На-скільки це відповідає дійсності?І. Яросевич: У Демократичній

партії вже немало людей українсько-го походження, я деяких з них осо-бисто знаю. Працювали і в штабі Гі-ларі Клінтон, і в штабі Барака Обами. Щодо його особистих почуттів, то про це я мало знаю, але його радником був Збігнев Бжезінський, який абсо-лютно підтримує Україну. Сама же Обама, гадаю, не є надто чутливим до європейських проблем, це не його проблеми.Для багатьох американців Європа

— то мов одна велика країна, нехай там і різними мовами розмовляють. Щодо гостроти проблем, то фокус уваги зараз на Близькому Сході. А щодо кількості голосів — то їх нема аж так багато навіть з цілого колишнього Радянського Союзу, щоб для Обами це було важливо. Але стосовно Укра-їни він підтримуватиме традиційну лінію, яка склалася ще за Клінтона, — підтримку вступу України до ЄС. Америці потрібно, щоб Україна була частиною Європи.

МАККЕЙН ЧИ ОБАМА (зі стор. 2)


ДО МОВИ З РОЗУМОМ

Святослав КАРАВАНСЬКИЙ*Вираз жива мова дає підставу

гадати, що й слова у живій мові – живі. А раз так, то мають буи й не-живі або мертві слова. І вони є – слова забуті й невживані. А як назвати сло-ва неживі, але вживані? Тут на поміч приходить техніка: такі слова найкра-ще визначить слово роботи. Слова-роботи – слова неживі, які діють у книжній мові так само, як у техніці штучно створені машини – роботи. Слова-роботи ніколи не виникають у живій мові. Їх творять укладачі слов-ників, звідки вони потрапляють до книжно-бутафорної мови, а з неї мо-жуть потрапити і до живої мови, по-повнюючи лави повстяної лексики. Зробити з живого слова слово-робота неважко: варто лише змінити наго-лос. Так наше слово Осідок (наго-лос на О) СУМ (”Словник української мови” АН УССР в 11 томах. – УК) обер-нув на робота, змінивши наголос на І: осІдок. Слово осІдок уже не живе слово, а слово-робот у бутофорній мові Радянської України. Редактор ХХІ ст. має поборювати роботів, бо їхня щораз більша присутність у мові загрожує обернути живу мову на цар-ство роботів.

ПРОВАДЖЕННЯ чи СУДОЧИНСТВО?

Чи можна “з маху” зрозуміти, що значить слово провадження? Його найчастіше вживано з додатком: провадження робіт, провадження слідства тощо. Окремою одиницею це слово практично незрозуміле. Що ж роблять наші вчені юристи? Затим що це слово відповідає в наведених виразах російському производство, вони перекладають производство(судове) як провадження. Але слово производство в російській юридич-

ній практиці утворилося скороченням слова судопроизводство. Произ-водство із судопроизводства — це не провадження, а судочинство. Росіяни скорочують судопроизвод-ство (6 складів), а ми судочинство(4 склади) — ні. І коли вираз “про-вадження справи закінчено” мож-на терпіти, то вираз “Почалося судо-ве провадження” і подібні вирази звучать по-нашому карикатурно. Тут треба сказати просто “Розпочато су-дочинство”.

ЗІТХАЧ чи ПОТЕРПАТЕЛЬ?Словники рекомендують слово зі-

тхач як відповідника російського вздыхатель. Але жоден письмен-ник, жоден перекладач слова-робота

зітхач не вживає. Не наводить зі-тхача і СУМ, бо писемна мова його не знає. Уже ближче до української мов-ної стихії слово зітхайло, але і його не вживано. Існування ж зітхача в інших мовах свідчить, що така кате-горія закоханих людей існує у приро-ді і потребує мати свого представника і в мові. Отже, тут потрібна винахід-ливість мовців, а саме літераторів, фі-лологів та й просто словолюбів. Автор

цих рядків і собі думав над зітхачем, і йому здалося можливим вживання у цій ролі слова потерпатель. Цікаво, чи матиме цей новотвір прихильни-ків?

САМООКУПНИЙ чи САМОВИПЛАТНИЙ?

Слова-роботи здебільшого копію-ють інші мови, і тому у двомовному середовищі їх часто розуміють через іншу мову. Наприклад, наше слово-робот обтічний двомовні особи ро-зуміють через слово обтекаемый. Щось подібне має місце і зі словом самоокупний. Слово — без сумніву – неживе, а бездарно скопійований з російської мови робот, що його най-легше і зрозуміти через цю мову. Зате слово самооплатний, також зафік-соване у наших словниках, можна зрозуміти без посередництва іншої мови. Галичина знає ще одного – без-перечно живого — синоніма до слова-робота самоокупний — слово само-виплатний. То яке з них ближче до нашої мовної стихії?

ПОЧЕРГОВО чи ПО ЧЕРЗІ?Робот у мові, як і в житті виконує

свою роботу автоматично, обертаючи саму мову з живого спілкування, на спілкування “на миґах”, практиковане глухонімими. Пише кінокритик “по-дружки..., з якими...він... зустрічався ‘в алфавітному порядку’, почерго-во”. Де критик чув слово почергово? Ніде не чув. Він знає російське слово поочерёдно і творить робота по-чергово, яке заступає у даному разі живе слово по черзі. І таких замін у наших ЗМІ – море. То чи існує небез-пека обернути нашу мову з живої на царство роботів?

ЗЕМЛЕРОБ чи ХЛІБОРОБУ нашій сучасній мові, успадко-

ваній від СССР, чимало слів-роботів. Одним з таких слів є слово землероб

та ряд похідних від нього: земле-робство, землеробський тощо. Де взялося це слово? У живій мові його не могло бути, бо ніхто з українців ні-коли не робив землю. Наші предки робили хліб. І тому логічно в їхній мові виникло слово хлібороб. Але соловецькі мовознавці не діяли згід-но з нормальною логікою. Їхня логіка була логіка “дулепросців”, які змага-лися за одержання з Кремля дулі, “хоч маленької, хоч півдулі, аби тільки під самую пику”. Ото ж вони й постара-лися “збагатити” нашу мову на слова-роботи. Уперше слово землеробз’явилося ще в досовєтських видан-нях, але ні у Грінченка ні у Желехів-ського його нема. Цей штучний ви-твір безкебетних перекладачів став у пригоді справі “зближення мов”. РУС, виданий у Москві 1948 р., канонізував землероба. Підстави? У росіян існує слово землепашец, яке посприяло й появі не зовсім логічного слова зем-леделец, бо землі і в Росії ніхто не робив. Але слово землепашец яко-юсь мірою узаконило і слово земле-делец та земледелие, тим паче, що росіяни знали цілу родину подібних слів: рукоделие, виноделие, мас-лоделие. Тому і земледелие не ви-кликало заперечень. У нас же не було ні землеорачів, ні землеорання, ні рукоробства, а були споконвіч-ні хлібороб та хліборобство, а ще рільник та рільництво. Це все від-кинуто й накинуто безграмотного ро-бота землероб. А незалежна Україна і усом не веде.

* * *Який з того всього висновок? Мов-

цям, літераторам і редакторам слід мати уявлення про слова-роботи і в міру своїх сил давати їм по шапці.

*) Зберігаємо правопис автора

Майдан-Інформ

У комітеті з питань науки й освіти Верховної Ради України відбулися слухання, під час яких було обгово-рено проект нового закону України «Про вищу освіту», який передбачає низку радикальних нововведень у галузі вищої освіти.Як повідомляє тижневик „Комен-

тарі”, серед них, зокрема, введен-ня трициклової системи освітньо-кваліфікаційних рівнів; відмова від рівнів акредитації вишів, розши-рення повноважень студентського самоврядування; розширення ав-тономії ВНЗ і вдосконалення їхньої фінансово-господарської діяльності; зміна процедури призначення рек-тора; працевлаштування за розпо-ділом тих, хто вчився за держзамов-ленням.Скасування рівнів акредитації

вишів передбачає, що в країні діяти-муть лише університети, академії й коледжі. Терміном «інститут» мож-на буде послуговуватися лише для позначення структурного напрямку університету. Типи вишів розріз-нятимуться за кількістю студентів, галузей науки й спеціальностей, - йдеться в публікації.Освітньо-кваліфікаційні рівні

передбачатимуть трициклову систе-му: молодший спеціаліст, бакалавр і магістр. Кваліфікацію «спеціаліст» скасують, а підготовку молодших спеціалістів здійснюватимуть тільки професійні коледжі. Таким чином, пише газета, провчившись чотири роки, можна буде отримати рівень бакалавра, а шість років — магістра. До якого рівня відноситимуть тих, хто вже отримав дипломи спеціа-ліста, наразі не відомо. Можливо, їх дорівняють до «магістрів», однак у законопроекті про це не йдеться, за-значають “Коментарі”.Також законопроект передбачає

зміни в чинній градації освітньо-наукових рівнів. Так, нинішньому відповідником нинішньому «канди-датові наук» буде «доктор філософії». Старшого наукового співробітника пропонують назвати «ад’юнктом».У законопроекті також запропо-

новано зобов’язати студентів, що провчилися за держзамовленням, відпрацювати три роки за розподі-лом. У разі ж звільнення — повер-нути всі гроші за навчання державі. Водночас, цю норму, як пише газета, розкритикували багато учасників слухань, оскільки вона не дає грома-дянину права вільного вибору місця роботи й проживання, а, отже, пору-шує права людини. Також відміча-лося, що нова трициклова система суперечить Болонському процесу, який передбачає двоциклову систе-му вищої освіти: бакалавр – магістр.Тижневик також наводить слова

голови парламентського комітету з питань науки й освіти Володимира Полохала, який зазначає, що в Укра-їні на 100 тис. населення доводиться більше вишів, ніж у Європі, але при цьому студентський контингент у кількісному вимірі чи не найнижчий у Європі. «Це нонсенс, коли кожний дев’ятий ВНЗ має статус національ-ного (95 з 904 українських вишів). У такій ситуації неможливо створити великий ВНЗ з добротною науковою базою і викладацьким складом», — цитує тижневик слова В. Полохала.Крім того, голова комітету зазна-

чив, що в Україні існує 22 відомчих ВНЗ, які Міністерство освіти й науки не може як слід контролювати. Тому, вважає В. Полохало, відомчі виші необхідно скоротити.Проект нового закону „Про вищу

освіту” надійде на розгляд до ВР у вересні.

Майдан-ІНФОРМ

СЛОВА-РОБОТИ

КАНДИДАТІВ УСІХ НАУК ПРОПОНУЮТЬ НАЗВАТИ ДОКТОРАМИ ФІЛОСОФІЇ

“Мої почування і моє серце завжди були українськими…” – слова леген-дарної української піаністки Любки Колесси, яка волею життєвих перипе-тій репрезентувала національне мис-тецтво поза межами рідної країни.

Фото: Олег ОГОРОДНИК

Розповідь про експозицію.Саме цими словами найменували

виставку архівних документів із при-ватних колекцій відомих українських співаків – представників діаспори, яку відкрили в Музеї Соломії Кру-шельницької.Трагічно, проте особистість Люб-

ки Колесси, як і більшості наших діа-спорних митців і мисткинь, є більш знаною як українки за кордоном, аніж на теренах самої України. Музей – один із небагатьох інститутів, який намагається налагодити контакти з діаспорою, ознайомлюючи мешкан-ців Львова з її музичною творчістю. Така співпраця триває ще від часу за-снування та становлення музею. А він фактично є ровесником незалежної України, тому й зв’язки з діаспорою почали налагоджувати ще наприкін-ці 80-х – на початку 90-х років мину-лого століття.За словами директора музею Гали-

ни Тихобаєвої, “ця виставка відбува-ється в рамках конгресу “Діаспора як чинник утвердження держави в кра-їнах міжнародної спільноти”, який триває у Львові. Нею ми намагаємося

долучити громадськість до музич-ної культури українців за кордоном. Експозиція триватиме не менш ніж місяць, відвідати її матимуть змогу всі охочі. У рамках конгресу в нашо-му музеї львів’яни також мали на-году прослухати твори українських композиторів Ігоря Соневицького, Зиновія Лиська, Стефанії Туркевич, Нестора Нижанківського, Левка Леп-кого, Богдана Весоловського у вико-нанні солістки Львівської обласної філармонії Лілії Коструби та профе-сора Львівської національної академії ім. М. Лисенка Лідії Ніколаєвої. Щодо виставки, то більшість її експонатів є унікальним історичним надбанням наших архівів. Це здебільшого дарун-ки родичів або закордонних організа-цій, які цікавляться творчістю наших виконавців. Музей налічує орієнтовно 17 тисяч експонатів не тільки про ді-яльність Соломії Крушельницької, а й про багатогранне українське музичне життя минулих століть”.Виставка архівів, що репрезентує

тодішні афіші з концертів, фотогра-фії митців і відгуки про них у пресі, справді унікальна. Вона інформує про маловідомі факти з життя знаних українських співаків. Мало хто знає, що голос нашого співака Михайла Голинського західні критики порів-нювали з голосом геніального Ка-руззо. “Білою плямою” для багатьох мистецтвознавців досі є творчість української мисткині, вагнеристки, яка прикрашала оперний світ Австрії впродовж 50-60-х років минулого сто-ліття Ірини Маланюк. Незнаними для нас є життєві сторінки Любки Колес-си, Мирослава Скали-Старицького, Анни Крушельницької. Зрештою, та-ких “загублених” імен іще багато.

Лідія ЙОНКА“Львівська газета”

МУЗИЧНІ ВІХИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ


ДІАСПОРА

Олена ЧЕКАН, “Український тиждень”

«Скорше, скорше! Шо за діти?!» – кричить суржиком огрядна жіночка, підганяючи зграйку дітлахів років 10-12-ти. За стійкою паспортного й митного контролю барселонського аеропорту вже розгорнуто яскраві транспаранти: «Bien venidos!» і чо-мусь «Будьмо! Гей!» – якась благодій-на каталонська організація зустрічає українських дітей із Чорнобильської зони.

ФОТО: АР

МОРЕ НА ВІДСТАНІ РОКІВА я зустрічаюся з Україною зранку

свого першого іспанського дня. Люба, 50-річна екс-колгоспниця з-під Ві-нниці, вже о сьомій приїхала приби-рати будинок моєї подруги. Поки всі сплять, пропоную піти на море. «А де воно, те море?» – запитує Люба. Пи-тання риторичне: море за сто метрів від нас. Уже за сніданком вона роз-повідає, як у 1993-му, назбиравши по родичах і знайомих грошей на турпо-їздку, чотири дні трусилася старим ікарусом, – і ось, нарешті, Іспанія.

«Було нас 35 жінок, нам навіть не пропонували якісь екскурсії, одразу всі розбіглися роботу шукати. Мови ніякої не знала, грошей – $20. Стука-ла в усі двері, показувала паспорт і по-вторювала одне слово «трабаха» |див. словничок|. Поталанило, – втрапила на Аню». Анні – моя приятелька-француженка, яка вже давно мешкає в Іспанії.Люба розповідає довго, старан-

но підбираючи українські слова. Бо, може, вперше за всю свою одіссею має вдячних слухачів. Підсумок: 12 років жила нелегально, працювала теж нелегально по 14–16 годин на добу, хапалася за будь-яку роботу, аби зачепитися, втриматися. Вдень прибирала, доглядала літніх людей, ночами мила посуд у ресторанах, а ще – збирала цитрусові, фарбувала старі машини в якомусь ангарі й дуже хоті-ла влаштуватися на будівництво, бо там добре платять. Не взяли – жінки в Іспанії на будівництві не працюють. Зараз Люба має омріяну тархету |див. словничок|. Працює, маючи всі стан-дарти соціального захисту, в одному з універсамів міжнародної мережі Carrefour – бавить дітей, батьки яких роблять закупи. Це вдень, а вночі там же підробляє прибиральницею. У свій єдиний вихідний чепурить будинок і садок моєї приятельки. За всі роки в Україні була тричі, на морі – разів зо п’ять. Але утримує батьків у селі, старшу дочку, зятя й трьох онуків у Вінниці та молодшу дочку-інваліда, яка так і залишилася в спецінтернаті для сліпоглухонімих дітей. Чоловік спився ще за СРСР. У Люби пристой-на машина, якою вона хвацько керує, і наймана квартира за €800 на мі-сяць, – Люба ділить її з двома воли-нянками. Іспанською оволоділа. Мріє перетягти сюди всю свою родину.

ФОТО: REUTERS

Ще років два миття вікон, і заробітчанці дадуть іпотечний кредит

ЗАРОБІТЧАНИ – РУШІЙ ЕКОНОМІКИ

Трудових емігрантів з України в Іспанії, за різними даними, від 150 до 300 тисяч осіб. Чоловіки найчастіше працюють на спорудженні й експлу-атації урбанізацій |див. словничок|, жінки миють посуд у барах та ресто-ранах, перуть білизну в готелях, до-глядають дітей та літніх людей. Як у різні часи добробут США зростав завдяки рабам-африканцям, Німеч-чини – туркам-нелегалам, Швейцарії – селянам-італійцям, Франції – ал-жирцям та марокканцям, так неле-гальна, майже неоплачувана праця заробітчан із СНД зміцнює економіку традиційно туристичного узбережжя Іспанії.Зараз нелегалів поменшало, – вже

років зо два за цим стежать, – робо-тодавець може не тільки сплатити штраф до €60 тис., а і втратити лі-цензію на підприємництво. Робітник-нелегал теж ризикує: де- юре він підлягає депортації, але де-факто це може статися тільки в тому разі, якщо він скоїть злочин. А так – по-сварять та й відпустять на всі чотири сторони. Ризик в іншому – нелегала можуть банально кинути, не запла-тивши за роботу. З жінками, які до-глядають немічних, поспілкуватися не вдалося. Полохливі вони, а при спробі заговорити з ними, відповіда-ють іспанською та швиденько зрива-ються геть, хутко штовхаючи візки зі своїми підопічними. А от із будівель-никами не тільки спілкувались, але й разом працювали.

ОДИН ДЕНЬ ГАСТАРБАЙТЕРАОтже, о шостій ранку вирушаємо

до урбанізації «Магніфіко». Років 15 тому моя подруга француженка при-їхала на південь Іспанії відпочити. Закохавшись у безлюдні на той час приморські пагорби, продала свій бізнес у Франції, купила величезний клапоть землі біля моря й розпочала будівництво. Нелегально в неї ніх-то ніколи не працював, хоча вигода могла бути значною. Та все ж, коли якийсь нелегал, який просився на роботу, здавався Анні хорошою лю-диною, вона підписувала з ним тим-часовий контракт. Людина ставала до роботи, податки державі сплачу-вали, а адвокати тим часом розпочи-нали справу легалізації. Оскільки всі бюрократичні ситуації в Іспанії ви-рішуються вкрай повільно, то якраз підходила чергова амністія (див. слов- ничок) – і робітник отримував резиденцію (див. словничок). Таких «хрещеників» у Анні – десь під со-рок. Хтось і далі працює в неї, хтось знайшов щось краще, але всі вітають із Різдвом. Анні хоче показати своє дітище, а ми з сином маємо намір по-справжньому попрацювати. Сина бере до себе Антоніо – в нього захво-рів робітник, тож подавати розчин і підносити цеглу буде Богдан. Я беру-ся згрібати будівельне сміття, але ви-тримую лише годину. Працюють тут

із сьомої ранку до полудня, потім, у найсильнішу спеку, тригодинний пе-репочинок – cієста. Неподалік від бу-дівельного майданчика кілька буди-ночків на кшталт наших «битовок», але з кондиціонером, туалетом, душо-вою кабінкою та електроплитою. Там можна і відпочити, і розігріти їжу, яку приносять з дому, і навіть пере-ночувати. Втім, їжу можна замовити по телефону у барі найближчої авто-заправки, що ми й зробили. Прозорі шматочки хамону |див. словничок|, сир, смажена риба з овочами, хрум-кий багет, пляшка мінералки. €15 на одного. Син нічого не їсть і миттєво засинає під кондиціонером. А я йду знайомитися з інтернаціональним колективом.Колектив після душу вже розгор-

нув свої сендвичі та обідає в затінку пальм. Поміж робітників – більшість іспанці, але є й іноземці: румуни, бі-лоруси, українці та хлопці з Латин-ської Америки. Вони з різних країн, але розповідають більш-менш одна-кові історії: вдома не мали роботи, хоча в усіх будівельні професії, всі приїхали як туристи й починали з нелегальної праці, всі вже легалізу-вались і майже всі купили квартири, взявши іпотечний кредит. Додому ніхто не збирається, будуть подавати на громадянство. 41-річний Віктор – зварювальник з Тернополя. В Іспанії –14 років, сім років тому підпав під амністію й одразу ж привіз дружину й дочку. «Думав, здурію без них. Ну й ревнував. Хлопці, ті, які зі мною приїхали, – ні в кого вже сім’ї немає, розпалися… Віра добре шиє, зразу ж стала до роботи, а мала – в школу. Іс-панську трохи знали, вчили ще вдо-ма…» Дружина-кравчиня працює в універмазі дуже престижної мережі El Corte Ingles – підганяє сукні до фігур заможних жіночок. Спільної зарплати й поважності фірм, де по-стійно працюють, було достатньо, аби отримати кредит у банку й ку-пити квартиру в містечку Хімена-де- ла-Фронтера. Дочка закінчила міс-цеву школу й безкоштовно вчиться в Мадридській консерваторії по класу фортепіано, вже концертує. Коли її називають Лусія, виправляє на Лесю. На канікулах Леся-Лусія допомагає матері шити. Повертатися в Україну родина не збирається, на ностальгію часу немає – підробляють, де тільки можна: іпотека – річ серйозна. Мрія – відіспатися.

ФОТО: REUTERS

Іспанія забудовується щільно і швидко, будівельників не вистачає

АНДРІЙ – ІСПАНСЬКИЙ БРИГАДИР ІЗ ДОНБАСУ

Третя пополудні. Повертаємося на будмайданчик. Поки син, гордий із того, що йому довірили автокар, розвантажує піддони з арматурою, розмовляю з Андрієм. Він єдиний бригадир-неіспанець. Андрієві двад-цять вісім. Неговіркий: «Усе нормаль-но. Трабахаємо» (див. словничок). Згодом показує фото білявки: «Мал-гося із Закопане. Вже рік разом». А історія Андрія така. Народився в Гор-лівці. Мати померла під час пологів. Жив із бабусею, батьком і старшим братом. В ніч після шкільного випус-кного балу в аварії на шахті загинули разом і батько, і брат. Бабусі на той час уже не було, тож юнак подався до тітки в Харків, але там не склалося. Далі – на останні гроші тур до Іспа-

нії й пошуки роботи. Розказувати про п’ять років поневірянь не схотів, ска-зав тільки, що дуже голодував. Уже потім від Анні дізналася, що Андрія вони з чоловіком забрали з лікарні, – хтось із робітників розповів їм про співвітчизника, якого ледь врятували від мотузки. Випробування чужиною у 17 років…

18:00. Кінець трабахи. Один за од-ним робітники роз’їжджаються по домівках, а ми вирішуємо лишитися на ніч. Сидимо під небаченим небом, нагорі високі зорі на чорному окса-миті, на обрії пульсує палаюча за-грава сонця, а між ними – прозора, кришталева блакить із темно-синіми силуетами пальм, які гне додолу ві-тер. «Десь в Африці піщана буря», – меланхолійно пояснює цю неземну красу Анні й дістає пляшку сухого хересу. Так ми відзначаємо нелегаль-ний заробіток мого сина: €50 плюс самоповага – і це за 8 годин неква-ліфікованої роботи. Гадаю, справжні нелегали отримують значно менше. Ось так приблизно живе і працює більшість іспанських українців. А ще вони люблять місцеві свята, яких так багато в Іспанії, інколи варять борщ і женуть первак, моляться в старовин-них католицьких соборах, які втрача-ють свою іспанську паству, та побож-но кидають монетки, аби спалахнули крихітні лампочки біля ніг смагля-вих юнок-мадонн: свічки в храмах тут давно скасовано. І найголовніше: кожною хвилиною свого життя вони плекають щасливу долю своїх дітей на новій іспанській Батьківщині.

ТИМ ЧАСОМСвій до свого по журнал «Нова іспанська хвиля» україної ді-

аспори усвідомлює себе як спільноту й намагається підтримати своїх хоча б інформаційно. Днями в Іспанії почав виходити українськомовний часопис «Українське коріння». Тут, окрім ма-теріалів культурницької та релігійної спрямованості, можна знайти поради заробітчанам, як отримати лікарня-ний чи доплати за роботу в нічну змі-ну. Українців закликають допомогти уч ням-емігрантам. А, наприклад, Оле на Крочак розповідає, як за сім років вона стала співвласницею мага-зину Caprichos del mundo в Мадриді. Згадують і першопрохідців сучасної української громади в Іспанії – вояків української дивізії «Галичина», які приїхали туди 1946 року. Головна ж проблема української громади в кра-їні Дон Кіхота, як вважають тамтешні українські журналісти – брак єдності й координації між українцями. Влас-не, «Українське коріння» – це одна зі спроб цю координацію налагодити.

СЛОВНИЧОКУкраїнсько-іспанський сленг Трабаха (trabajo) – робота.Трабахати – сленг: працюватиУрбанізація – курортна інфра-

структура, що включає окремі вілли, п’ятиповерхівки (вище заборонено) з одно-дво-триспальними апартамен-тами, пляжну зону, басейни, стоян-ку автівок, майданчик для гвинто-крилів, бари, спа-салон, фітнес-клуб тощо.Амністія (Regularización de

los inmigrantes...) – так українці називають підзаконний акт, що регу-лює перебування нелегалів. Головні документи для отримання амністії: паспорт із позначкою про в’їзд, адре-су проживання в Іспанії, тимчасовий контракт на роботу.Резиденція (De residencia con

permiso de trabajo) – тимчасова віза, що дає право на роботу.Тархета (tarjeta) – картка, так

наші зазвичай називають згадану вище візу.Хамон (jamon iberiko) – сиро-

в’ялена шинка, яку наші називають іспанським салом. Одна з кулінарних візитівок Іспанії. Жир у ній рівномір-но пронизує свиняче м’ясо.

ЗАЧАРОВАНІ ТРАБАХОЮ“Український тиждень” нелегально попрацював в Іспанії разом

із українськими заробітчанами. Додому вони вже не хочуть.


— Привіт! Ну як відпустка?— Та нудьга. Те саме, що на роботі: си-диш, нічого не робиш, чекаєш обіду.

Ліс. Подружжя збирає гриби. Жінка знайшла великий білий гриб і запи-тує:— Любий, це їстівний гриб?— Доки ти з нього нічого не приготу-вала — так.

Жебрак підходить до перехожого і просить милостиню. Той починає ри-тися в кишенях.— Хуткіше, — гукає жебрак. — Я при-паркував машину в недозволеному місці.

— Ваш син дуже слабкий у географії.— Це нічого. З нашими статками да-леко не поїдеш.

Квашена капуста – дуже добра закус-ка: і на стіл поставити не соромно, і зжеруть — не шкода.

У відділі кадрів:— Ваш сімейний стан?— Нестерпний.

Жінка телефонує приятельці:— Я вже зробила перший крок до роз-лучення.— Який?— Вийшла заміж.

Лунає телефон у кондитерській.— Алло, це говорить Джонс. Прийміть замовлення на іменний торт для моєї дружини.— Скільки повинно бути свічок?— Ну ви ж знаєте: двадцять дев’ять, як завжди.

Пасажир в електричці читає книжку і час від часу вигукує:— Оце такої! Ніколи б не подумав!.. Ха-ха-ха! Не може бути!..Потім підхоплюється:— Неймовірно!— Що ви читаєте?— Орфографічний словник.

Житель шотландського містечка по-мітив, що в парку з’явилося нове ого-лошення: ”Не ходіть по газонах. За порушення — штраф один шилінг”.Він підходить до поліцейського та пи-тає:— Чому знизили штраф? Раніше було три шилінги.— Довелося. За три шилінги ніхто не хотів ходити по газонах.

— Настане час, коли в армії служити-муть лише жінки.— Це неможливо. Армія не може скла-датися винятково з головнокоманду-

вачів.

Дружина запитує у чоловіка:— Чому ти не носиш обручку?— У таку спеку?

— За що сидиш?— Вікно на роботі розбив.— І скільки дали?— 15 років.— Де ж ти працював?— На підводному човні.

— Мені зрозуміло, чому головний ка-сир нашого банку втік із усією касою до Південної Америки. Лишень не зведу, навіщо йому знадобилася дру-жина директора?— Він вчинив мудро. Тепер він може бути певен, що директор ніколи не буде його розшукувати.

— Скільки коштує ваш вівчарка?— П’ять тисяч доларів.— Яке ж дороге цуценя!— Та беріть, він породистий, із гарним характером, уміє охороняти майно.— Якщо я віддам за нього п’ять тисяч, то охороняти вже не буде чого...

Розмовляють двоє дітей кінозірки, яка чекає на третю дитину:— Цікаво, — каже дівчинка, — як це мама дізналася, що у неї буде дити-на?— Ну й дурепа ж ти! — відповідає бра-тик. — Про це написали в усіх газе-тах!

— Навіщо ти в таку негоду йдеш по-лювати?— Може, мені поталанить, і блискав-кою уб’є зайця!

Літак набирає висоту. У пасажирсько-му салоні з радіо лунає:— Панове пасажири! Чи немає серед вас лікаря? Пройдіть, будь ласка, до кабіни пілота.Один пасажир піднімається й іде до голови літака. За мить знову голос по радіо:— Панове пасажири! Чи немає серед вас пілота?

Мільйонер каже своєму лікарю:— Я вирішив не платити вам більше гонорарів. Натомість я заніс вас до свого заповіту. Ви задоволені?— Звісно. Лишень, будь ласка, повер-ніть рецепт, я повинен дещо там ви-правити.

Директор французької фірми зібрав працівників:— Панове, за кілька днів — ювілей на-шої фірми. Його треба гідно відсвят-кувати. Прошу вас, подавайте пропо-зиції, але запам’ятайте: захід не має коштувати ані копійки, про нього по-винна говорити вся країна, і всім без винятку принести радість.За мить лунає голос із зали:— Ви, мсьє, маєте стрибнути з Ей-фелевої вежі. Обійдеться це лише у вартість квитка на ліфт. Уся Франція

говоритиме про це. А щодо радості співробітників — вона буде безмеж-ною!

Лікарня. У палаті лежить чоловік увесь у гіпсі, руки-ноги на підвісах. Диктує медсестрі листа:”Шановний видавець! На сторінці 14 вашої інструкції ”Як керувати гелі-коптером” я виявив помилку...”

Ректор університету подивився на кошторис, який подав йому декан фі-зичного факультету, і зітхнув:— Чому фізикам завжди потрібно найдорожче обладнання? — сумно питає він. — Ось факультет математи-ки просить грошей лишень на олівці, папір і гумку. — Подумавши, додає: — А філософському факультету навіть гумка не потрібна.

Чоловік не поспішаючи йде під зли-вою.— Чому б вам не піти швидше?— А для чого поспішати? Хіба попере-ду не такий самий дощ?

– Люба, я зателефоную пізніше, зараз я не можу матюкатися.

– Дурень ти і жарти у тебе тупі!– Виходь за мене заміж...– Ой, вибач мене, будь ласка. Ти сер-йозно?– Жартую, жартую...

Позивач на судовому засіданні вияв-ляє, що у відповідача два адвокати. Він негайно вимагає, щоб його адво-кат відклав засідання і викликав ко-легу в помічники. Той заперечує:– Це не хокей! Тут вирішує не кіль-кість. Я справлюся.– Не скажіть! Подивіться, коли один його адвокат говорить, другий думає! А хто думає, коли говорите Ви?

На фуршеті дружина допікає чолові-ка:– Тобі не соромно? Ти вже втретє при-носиш по чотири бутерброди з ікрою!– Ніскілечки! Я всім говорю, що це для тебе.

Жінка розповідає подрузі:– Наша покоївка звела мого чоловіка з розуму!– Що ти маєш на увазі?– Він запитав, навіщо вона плює на праску. Вона відповіла: “Щоб переві-рити, чи вона гаряча.”– Ну і що тут такого?– Тепер за вечерею він щоразу плює у зупу.

– Послухайте, Ви у мене вже вп’яте купуєте квитки, – говорить касирка кінотеатру якомусь чоловікові.

– Так, але там при вході до залу якийсь ідіот їх увесь час рве.

ГУМОР

УСМІШКИ

Малюнок Володимира КАЗАНЕВСЬКОГО

роджена в Українi Українська Авто-кефальна Православна Церква 1990 року обрала патрiархом Київським i Всієї України.

Цвинтар ФiшерiвОкрім своїх, українці доглядають

за могилами перших власників зем-лі, на якій розташовано цвинтар. Ко-

лись ця земля належала борцю за не-залежність Америки Генріку Фішеру. Маленький цвинтар Фішерів оберіга-ють як історичну реліквію.Цвинтар у Баунд-Бруку унікаль-

ний, адже вiн єдиний укра-їнський пантеон у Сполуче-них Штатах. Свого часу туди навiть були перевезені тлінні останки українців з Венесуе-ли, Польщі, Чехословаччини, Німеччини та інших країн сві-ту.У наші дні, передбачливі

українці закуповують місця та ставлять пам’ятники далеко наперед. На сьогодні людьми, які ще живі, розкуплено п’ять тисяч місць. Адже, закинуті долею далеко від батьківщини

українці прагнуть спочивати поряд зі своїми.

Українська служба “Голосу Америки”

УКРАЇНСЬКИЙ ЦВИНТАР (зі стор. 18)

Майдан-ІНФОРМКозацький човен-чайку “Спас” не випускають з України. Під загрозою

зриву – перший середземноморський рейс судна за два роки з того часу, як його створили.Як повідомляє телеканал “ICTV”, плавання затримує відсутність у коза-

ків паспортів і віз. А інспекція з безпеки судноплавства за півроку так і не визначила тип чайки згідно судновому регістру. Козаки скаржаться, що бю-рократія перемогла здоровий глузд.У середині липня знаменита копія історичного українського корабля XVII

століття планує взяти участь в міжнародному фестивалі у Франції. Там буде представлено майже 2 тис. реконструкцій стародавніх дерев̀ яних судів.Минулого року Президент Віктор Ющенко узяв проект “Козацька Атлан-

тика” під особистий контроль. Він доручив уряду всіляко сприяти козакам в подорожі. Але в жовтні державна інспекція з безпеки судноплавства за-боронила “Спасу” виходити в море. Тоді був зірваний перехід чайки через Атлантику до Америки.

Ліга, УНІАН

КОЗАЦЬКУ ЧАЙКУ “СПАС” НЕ ВИПУСКАЮТЬ З УКРАЇНИ


27. Ліванське дерево. 29. Учень Ісуса. 31. Ставка. 33. Героїчна народна оповідь. 37. Комерцій-на знижка. 39. Машина. 43. Від-сутність шуму. 44. П’єса часів Раннього Відродження. 46. Під-пірка. 48. Коханий у слов’ян. 49. Негр на Русі. 51. Діалектич-ний матеріалізм. 52. Соціаліст-революціонер. 54. Українська туристична фірма. 56. Диплома-тична таємниця. 58. Дрібна по-рошкоподібна маса. 61. Архітек-турний орнамент. 62. Привид, фантом. 63. Молдовський та-нець. 65. Ефір олеїнової кислоти. 69. ... По. 70. Мешканець “Сахи”. 72. Самець свині. 73. Ріка в німеч-чині. 76. Дорогоцінний камінь. 79. ...-кейс. 81. Модель”Опеля”. 82. Короткий уривчастий звук від удару. 83. Тренувальний бій у фехтування. 84. Податок гроши-ма чи натурою. 85. Швидкий біг навскач. 86. Перешийок на півдні Таїланду. 88. Паморозь. 89. Ко-

раловий острів. 91. Званий вечір. 92. Водогінний .... 95. Учитель Мауглі. 96. Тюбик. 98. Видозміна кисню. 101. Супермен. 103. Фей-хоа. 105. Річка в Росії. 106. Дитя-ча забава. 107. “Зброя” бджоли. 108. Гірська індичка. 109. Офі-ційна мова Пакистану. 110. Мо-ринці, Нагуєвичі. 111. Кільце гранати. 112. Моріг. 113. Норман. 115. Молода гілка. 118. Параг-вайський чай. 119. Яблучне вино. 124. Рядовий регулярних військ у Персії. 126. Повсть для капелю-хів. 128. Старовинний французь-кий жвавий танець. 130. Поет ... Хайям. 131. Писклява кома-ха. 132. Будівельна машина. 134. Другий план картини. 137. Найвищий ступінь захоплен-ня. 138. Різновид Гонга. 140. До-даткова карта в колоді. 141. Сто-рона монети. 142. Додатковий вантаж. 143. Невелика сітка для ловлі риби. 145. Американський папуга. 147. Th. 149. Підвісне

ложе. 150. Споруда для захисту від негоди. 151. Лондонський ту-ман. 153. Житло лисиці. 154. Бо-гиня перемоги в боях. 161. Теле-фонна станція.

ПО ГОРИЗОНТАЛІ 3. Замкнена крива. 5. Знак,

позначка, тавро. 7. Горілка з рису. 9. Купідон. 10. Вурдалака. 11. Народний співець у казахів. 13. Найманий солдат у султан-ській Туреччині. 15. Античний концертний зал. 17. Китовий .... 19. Невіруючий апостол. 22. Хо-лодна зброя. 25. ... у полі не воїн. 26. Перекладина. 28. Сіль це-рію. 30. УНА-.... 32. Нагайка для верхової їзди. 34. Старовинний шкіряний пояс. 35. ... Тичина. 36. Мітка шулера. 38. Прсонаж роману “Майстер і Маргарита”. 40. Відкріпний талон. 41. Піс-ня гурту “Тартак”. 42. Попере-чні нитки тканини. 45. Танець ...-вару. 47. Робоча .... 50. Ігуменя католицького монастиря. 51. Ан-самбль з двох музикантів. 53. Су-хий тропічний вітер. 55. Вій-ськова флотилія. 57. Труба для регулювання струменя рідини чи газу. 59. Військо Батия. 60. Роз-порядник бенкету. 64. Брат Рема. 66. Ливарна форма. 67. “Чорна акула”. 68. Сорт вишні. 71. На-родний комісар. 74. Технічна тканина. 75. Гірська долина. 77. Військовий вигук. 78. Напів-коштовний камінь. 80. Міжна-родний договір. 82. ...-прі. 84. За-правлене дріжджами рІдке тісто. 86. Камінь для кладки бкдівель. 87. Пресвята .... 90. Дрібна пере-літна пташка. 93. Верхня палата парламенту. 94. Алфавіт. 97. Буд-дійський обряд. 99. Геометоричне .... 100. ... Турман. 102. Механізм ткацьких верстатів. 104. Ударний музичний інструмент. 108. Зви-чай, правило. 111. Стародавній постачальник солі. 114. Морська тварина. 116. Галеретка. 117. Бі-блійний пророк. 120. Фінікій-ський верхоаний бог. 121. Гори в Південній Америці. 122. Плос-коверхі плато у Середній Азії. 123. Краплі вологи на траві.. 125. Тонкі металеві, азбоцемент-ні листи зі складчастою поверх-нею. 127. Спец-одяг. 129. Газ у повітрі. 133. Одиниця довжи-ни. 135. Естрадний ансамбль. 136. Чиста вага товару. 139. Зні-мок на фотоплівці. 141. Невіль-ниця. 144. Продавець. 146. Стри-бок у балеті. 148. Благородний газ. 152. Оголошення про виста-ву. 155. Міраж. 156. Еліпс. 157. Се-редній кам’яний вік. 158. Сходи до літака. 159. Бойове шикуван-ня піхоти. 160. Адіністративно-територіальна одиниця в Мон-голії. 162. Прифронтова дорога. 163. Перемикач електричного кола. 164. Цукерки у вигляді ку-биків. 165. Донька Зевса. 166. За-кон для війська. 167. Шовкова тканина. 168. Держ-секретар США. 169. Наповнення книжки.

ПО ВЕРТИКАЛІ 1. Фото з негатива. 2. Ягода-

велетень. 3. Водоплавний птах. 4. Кіннотник. 5. Шовкова ткани-на. 6. Різновид алмаза. 7. “Візаві” катода. 8. Шпигун. 12. Матема-тичний символ. 14. Термінова ро-бота. 16. Дискусія. 18. Перетинає криву в двох точках. 20. Інгреді-єнт маринаду. 21. Богослужіння. 22. Частина костюма. 23. Гір-ське село. 24. Казковий карлик.

Відповіді на кросворд, розміщений у числі 5 (13) «Українського Клівленду» (травень 2008 року).


лише малечі. Дитина – це колесо, яке крутиться само по собі завдяки своїй же енергії. Якщо людина мистецтва втрачає відчуття дитини, вона дуже швидко дорослішає. А в мистецтві дорослими не можна бути. Я такий, як ці діти, які підходили до мене на форумі. Якщо ти цього не відчува-єш, отого дитячо-наївного ставлення до життя, людей, близьких, батьків, оточення, свого міста – ти мертва людина. На жаль, сьогодні, коли зло править світом, усе менше й менше людей, які відчувають себе дітьми. Хоча на форумі бачив багатьох людей із палаючими очима. Люди не можуть бути мертвими, коли читають.

– А які книжки ви читали в ◊ дитинстві?

– За мого дитинства був дефіцит якісної книги. А я не читав, що по-пало. Ніколи не читав ту дурню, яку примушували вивчати за шкільною програмою. Перша моя книга – п’єса Грибоєдова “Лихо з розуму”. Спер-шу побачив постановку п’єси в театрі юного глядача, а вже потім узявся за книжку. Без будь-яких указівок до-рослих сам ходив у бібліотеку та чи-тав, читав, читав. Прочитав усю світо-ву літературу, хоч тоді було складно з книжками, адже їх просто не було. Любив у дитинстві (та й досі люблю) красти книги з бібліотек, прилавків, книгарень. Але крав не все підряд, а лише коли знав, що ці книжки не ма-ють попиту або бібліотекарка навіть не знала про них. Наприклад, запиту-вав, чи є та чи інша книжка, а праців-ниця бібліотеки відповідала: “Та ти що, дитино, ми мріємо десь знайти цю книжку, в нас такої немає й не було”. А

я дивлюся, що там у неї на полиці ле-жить чотири-п’ять примірників цієї книги. Благо, вони завжди пускали мене всередину, а решту справи вмів робити ідеально. Дитинкою я був ху-денькою, вдягав трошки більшу соро-чечку й виносив стільки книжок, що цій бібліотекарці й не снилося. Умів робити це фантастично! Скажу чес-но: не припиняю цього робити впро-довж усього життя. Пригадую, Театр московської ради був на гастролях у Ворохті. Актори відразу дізналися, де є книжки в місті. Ми знайшли архів, у який звозили конфісковані книги з бібліотек монастирів, приватних ко-лекцій заможних людей. Боже мій! Там були геніальні автори, прекрасні книжки, які просто звалили в одну купу. І ми їх виносили. А потім були міста, де нас так любили, що просто дівчата йшли, наче на обід, і вся біблі-отека залишалась у нашому розпоря-дженні. Я не витер печатки із жодної вкраденої книги, хоч прекрасно знаю, як це робити. Щасливий, що ці книги є саме в мене, бо ліпше я прочитаю цю книгу, ніж ніхто взагалі не знатиме, що така існує.

– Чи не “погоріли” коли-небудь ◊ на своїй книжковій клептома-нії?

– Одного разу життя з мене посмі-ялося. Ставив багато вистав у різних містах Італії. От один дуже багатий італійський продюсер запросив у гості. Завів мене в якусь кімнату, яку назвав бібліотекою. На полицях сто-яли надзвичайні книжки: в золотих, срібних, шкіряних футлярчиках, гар-но оздоблені, з цікавими написами. Я вже накинув оком, що винесу, і тільки мріяв, щоб цей продюсер вийшов. На-решті він пішов, я підбіг до полиць і

побачив, що це все... бутафорія. Кни-жок там не було. Він жив серед оцієї фальші, тому більше я до нього ні-коли не приходив. Іще довго зі смі-хом згадував цей випадок. А на своїй книжковій клептоманії не попадався жодного разу, бо це вже в мене профе-сійно. Навіть спромігся дещо поцупи-ти на найпрестижніших книжкових форумах Італії.

– На дитячому книжковому ◊ форумі у Львові нічого не вдало-ся “прихопити”?

– Ти знаєш, дарують. Очі тільки побачать, а мені вже кажуть: “Беріть! Беріть!” Я відповідаю: візьму, ви вга-дали, я саме хотів її взяти (сміється).

ЧАС ПРИСВОЇТИ МЕНІ ЗВАННЯ ПОЧЕСНОГО ГРОМАДЯНИНА

ЛЬВОВА– Ваші п’єси не раз збирали ◊

аншлаги, ними захоплювались, їх нагороджували. А яка ваша найбільша нагорода?

– Найпрекраснішу нагороду пода-рував тут, у Львові, цими днями під час форуму маленький хлопчик. Сто-їть хлопчина тринадцяти років. Я роз-мовляю, люди до мене підходять. А він стоїть. Потім підійшов до мене і каже: а ви знаєте, я вперше бачу справж-нього українця. І коли це чуєш удома, на рідній землі, то думаєш: може, й справді – справжній українець. І вже, жартуючи, кажу працівникам мерії: час мені присвоїти звання почесно-го громадянина Львова. Жартую, а в душі думаю: а чому ні? Хоча це не має жодного значення, бо маленький хлопчина сказав, що я – справжній українець. Це найдорожче визнання, це визнання від серця до серця.Пригадую, свого часу теж зробив

подарунок одному московському акто-рові. Московський театр гастролював у Львові, я дивився на них зачаровано. Боявся підійти до них. Після вистави подарував одному з акторів книжку “Пять лет в строю”. Потім він сказав мені, що запам’ятав це, тому що я з та-кими очима приніс цю книжку!

– Що хочете сказати ◊ львів’янам, укотре покидаючи рідне місто?

– Головне – любити себе і все жит-тя йти шляхом до себе, а не від себе, до своєї середини, яка тобі Богом була призначена, і бути вірним усе життя Богові, своєму місту. Хочу сказати: дякую цьому місту, яке мене зрости-ло, дякую тому будинку, де я починав. Якщо в людини немає цієї вдячності, їй нічого не вдасться. Львів’яни пови-нні любити себе, а це означає вірити у своє призначення, не нехтувати ним, не іронізувати, не зневірятись. Шу-кайте шлях до нього, незважаючи ні на що. І любіть Львів – місто любові та сміху.Виступаючи за кордоном, завжди

говорив: я – український режисер, проте все одно писали “русский”. Піс-ля “помаранчевих” подій зовсім не-давно у Нью-Йорку, коли я вийшов після вистави до публіки та сказав: “Я – український режисер”, чотирити-сячний зал встав і привітав мене не-ймовірними оплесками. Московські актори від хвилювання плакали, бо знали, яке це неймовірне щастя для мене. А я дивився на багатотисячний зал і тільки тихенько повторював: “Мамо, чуєш? Мамо, чуєш? Мамо, мамо...”

Розмовляла Оксана ЖИЛА“Львівська газета”

в міжнародних поштових відправленнях та в між-народних експрес-відправленнях з оголошеною цінністю з дотриманням вимог Правил надання послуг поштового зв̀ язку готівку в сумі, що не пе-ревищує в еквіваленті 300 євро.Інструкція також передбачає, що фізична осо-

ба має право ввозити в Україну і вивозити за межі України банківські метали вагою, що не перевищує 500 г, у вигляді зливків і монет на умовах письмо-вого декларування митному органу в повному об-сязі, а також вивозити за межі України банківські метали вагою, що перевищує 500 г, у вигляді злив-ків і монет на підставі індивідуальної ліцензії на вивезення за межі України банківських металів та

за умови письмового декларування митному орга-ну.Банківські метали вагою, що перевищує 500 г,

мають право ввозити в Україну виключно уповно-важені банки.Ця постанова набуває чинності через 45 днів

після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.Як повідомляв УНІАН, Державна митна служба

України 19 травня звернулася до Національного банку України з ініціативою збільшити норму вве-зення в Україну іноземної валюти через «зелений коридор» із 3 тис. доларів до 10 тис. євро й таким чином привести українське законодавство у відпо-відність до норм європейського співтовариства.

РЕКЛАМУЙТЕ РЕКЛАМУЙТЕ НА ШПАЛЬТАХНА ШПАЛЬТАХ

«УКРАЇНСЬКОГО «УКРАЇНСЬКОГО КЛІВЛЕНДУ»КЛІВЛЕНДУ»

Тел. 330-554-6429 Тел. 330-554-6429 або ел. пошта або ел. пошта

[email protected]@ukrainiancleveland.com

РОМАН ВІКТЮК (зі стор. 13)

тому, щоб швидко воювати проти во-рога [козаків], не чекаючи поєднання з ним татар». Що ж сталося 1651 року під Берестечком? Чи хан «зрадив» Хмельницького? А сталося так, що проведення битви збіглося з мусуль-манським святом Курбан-байраму, під час якого вести бойові дії заборо-нено. Хан попередив про це гетьма-на й просив відкласти битву, однак, на прохання Богдана, таки вивів свої війська. Але на самому початку бою було вбито хана Амурата, котрий впав головою в бік, протилежний розта-шуванню війська ворога. Після цієї події, яку татари сприйняли як знак Аллаха про немилість за порушення його приписів і неприпустимість по-дальшої битви, кримчаки кинулися втікати.

КОЗАЦЬКО-ТАТАРСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

Чим керувався кримський хан, вступаючи у війну з Річчю Поспо-литою на боці козаків? Імовірно, він прагнув зберегти нетривку рівновагу сил між Річчю Посполитою, Росією й Османською імперією. Знаємо, що союз Хмельницького з Москвою при-звів до відчутного посилення росій-ських позицій у регіоні. Наслідком цього стала поетапна ліквідація Геть-манщини (1764 рік), Запорозької Січі (1775 рік), Кримського ханства (1783

рік) і Речі Посполитої (поділи 1772, 1793 і 1795 років). Символічно, що в протистоянні російському наступові кримські татари підтримували Івана Виговського 1659 року в переможній битві під Конотопом, а в Конституції Пилипа Орлика 1710 року йдеться про «закони близького сусідства, що нерозривно в’яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Крим-ською державою». Виступаючи 1991 року на першому конгресі Міжнародної асоціації україніс-тів у Києві, вчений-тюрколог, професор Гарвардського універ-ситету Омелян Пріцак закликав вивчати всі процеси етнічно не-українських державних струк-тур нарівні з етнічно україн-ськими державами й побачити в татарах «не диких зайд, грабіж-ників, а нарівні з запорожцями – наших предків».

ДВА БЕРЕГИ ОДНОГО СТЕПУН. Яковенко.“Нарис історії середньовічної

та ранньомодерної України”На відміну від знеособленого

турка («пса», «скверного варва-ра», «люнатика» (натяк на іслам-ський півмісяць), сприйняття татарина в козацьку добу вигля-дає набагато еластичнішим... ...Описуючи початок Хмельнич-чини, навіть православний ор-тодокс Григорій Грабянка зму-

шений визнати, що бойовий побратим Хмельницького, перекопський мурза Тугай-Бей, був «воїн славний і неви-мовно відважний». Самійло Величко піде ще далі, написавши: «Невіль-ницьке лядське ярмо було відтято і знищено козацькою та кримською шаблями». ...Взаємини козаків і татар під пером Величка з глобального про-

тистояння перетворюються на ритуал противників-рицарів – вони «гос-тюють» чи «навідують» один одного (тобто чинять взаємні відплатні на-їзди), а захопивши полон, ведуть чес-ний торг, визначаючи розмір і термін викупу. Характерно, що козацький літописець кілька разів програє од-наковий епізод: козаки оголошують

полоненим татарам, що коли впродовж вказаного термі-ну ті не доставлять викупу, їх буде відіслано в «безвихідну» московську неволю; татари ж, почувши це, «здригаються від страху» й швидко здобувають гроші, після чого бранців «лас-каво відпускають».

...Підсумкова фраза з лис-та, що його буцімто написав кошовий отаман Іван Сірко до татарського хана: «А що ваші й наші чамбули з охочих мо-лодців, гуляючи по розлеглих і диких степах, сходитимуться й битимуться, того нам і вам ставити за достатню причину до зачинання великої війни не треба».

Ця фраза – напрочуд точний відбиток козацько-татарських узаємин упродовж кількасотлітнього співжиття над берегами одного й того са-мого степу.

“Український тиждень”

ЗЕЛЕНИЙ КОРИДОР (зі стор. 17)

БРАТИ ПО ДУХУ І ЗБРОЇ (зі стор. 11)

the ukrainian cleveland, issue 14, june 2008

Documents