військово-спеціальні науки 20-21 · 27.06.08 року (протокол...

В І С Н И К

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ISSN 1728-2217

ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНІ НАУКИ 20-21/2008

Засновано 1998 року

Теми наукових розробок відповідають актуальним проблемам розвитку військово-технічної науки, військової географії, військової економіки, військового перекладу, психології та інформаційної безпе-ки, навчання та виховання військовослужбовців і спрямовані на їх розв'язання.

Загальний зміст вісника надає можливість зрозуміти основні напрямки творчих пошуків, проблеми розбудови Збройних Сил України, інтереси науково-педагогічних працівників, молодих учених, здобу-вачів і ад'юнктів.

The topics of research are urged by and aimed at solving current problems of development of the military and technical science, military geography, military economics, military translation, psychology and informa-tional security, raining and education of servicemen.

The content of the Herald provides an opportunity to become aware of basic areas of creative research, the problem of construction of the Armed Forces of Ukraine, points of interest of scientists and teachers, young scholars, associate researchers and postgraduate students.

ВІДПОВІДАЛЬНИЙ РЕДАКТОР

В.В. Балабін, канд. філол. наук, доц.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ

Ю.Л. Барабаш, д-р техн. наук, проф.; Л.Ф. Бурлачук, д-р психол. наук, проф.; Б.М. Герасимов, д-р техн. наук, проф.; В.І. Гостєв, д-р техн. на-ук, проф.; В.А. Євтушевський, д-р екон. наук, проф.; М.К. Жердєв, д-р техн. наук, проф.; В.В. Зубарєв, д-р. техн. наук, проф.; Замаруєва І.В., д-р техн. наук, проф. (відповідальна за напрям: інформаційна безпека); М.С. Казміренко, д-р психол. наук, проф.; М.М. Клеменюк, д-р екон. наук, проф.; Б.П. Креденцер, д-р техн. наук, проф.; Г.І. Купалова, д-р екон. наук, проф. (відповідальний за напрям: економіка); С.В. Лєнков, д-р техн. наук, проф. (відповідальний за напрям: техніка); Г.В. Ложкин, д-р психол. наук, проф.; О.Г. Міхно, канд. техн. наук, доц.; Ю.В. Ніколенко, д-р екон. наук, проф.; Я.Б. Олійник, д-р екон. наук, проф.; М.І. Пірен, д-р соціол. наук, проф.; О.Д. Сафін, д-р психол. наук, проф.(відповідальний за напрям: психологія); В.А. Семіченко, д-р психол. наук, проф.; О.І. Сторубльов, канд. техн. наук, доц.; В.Б. Толубко, д-р техн. наук, проф., Л.П. Червінська, д-р екон. наук, проф.; А.В. Шегда, д-р екон. наук, проф.; В.В. Ягупов, д-р пед. наук, проф.

Адреса редколегії 03127, Київ-127, вул. Глушкова, 2, корп. 8, Військовий інститут;

(38044) 259 04 28; тел./факс (38044) 521 33 82

Зареєстровано Міністерством інформації України. Свідоцтво про Державну реєстрацію КІ 251 від 31.10.97

Атестовано Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевчен-ка (військово-спеціальні науки) включено до переліку наукових фа-хових видань України в галузі "Технічні науки", "Психологічні науки" – перелік 10 (Постанова Президії ВАК України 1-05/6 від 12.05.02)

Затверджено Вченою радою Військового інституту 27.06.08 року (протокол 27)

Засновник та видавець

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет"

Свідоцтво внесено до Державного реєстру ДК 1103 від 31.10.02

Адреса видавця 01601, Київ-601, б-р Т.Шевченка, 14, кімн. 43 (38044) 239 31 72, 239 32 22; факс 239 31 28

© Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008

Ю.В. Ніколенко, д-р екон. наук, проф.

ЗМІСТ

ВИПУСК 20

ТЕХНІКА

Гаркавенко О.С., Комарова Л.О., Сельский А.А., Охрамович М.М. Аналіз можливостей створення стабільних шарів р-типу та р-n-переходів

шляхом радіаційного легування напівпровідникових сполук............................................................................................. 6 Казанцев О.Ю., Пампуха І.В., Сидоров О.В., Михайленко В.П. Створення моделей і управління ними в системі підтримки прийняття рішень та навчання .................................... 9 Квасников В.П., Перегудов Д.А., Бабич Е.С., Коротков В.Ю. Повышение точности измерительной системы геометрических параметров при случайных возмущениях........12 Ленков С.В., Селюков А.В., Гунченко Ю.А., Жеревчук В.В. Методика управления спектральными характеристиками электролюминесцентных индикаторов........................ 14 Осадчий В.В., Прєснаков В.Ф., Шмиголь В.М. Автоматичний аналізатор вмісту вологи в водомазутний суміш ............................................................................... 16 Пампуха І.В., Самойлов І.В., Толюпа С.В., Берназ Н.М. Інтелектуальний підхід до управління мережними відмовами систем передачі даних ........................................... 18 Шишанов М.О., Вишнівський В.В., Боряк К.Ф., Шевченко В.І. Оцінка якості планового ремонту РЕЗ за даними після ремонтної експлуатації...................................................... 22

ПСИХОЛОГІЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА Балашова С.П., Драган В.М. Психотерапія як провідний метод психологічної допомоги військовослужбовцям

схильних до суїцидальної поведінки ................................................................................................................................. 24 Герасимов Б.М., Субач І.Ю. Показники якості інформаційного забезпечення та їх вплив на ефективність

застосування систем підтримки прийняття рішень .......................................................................................................... 27 Дзюба М.Т., Павловська С.В. Масова свідомість як об'єкт впливу в ході проведення інформаційно-комунікативних заходів

у збройних конфліктах та локальних війн другої половини ХХ початку ХХІ ст. ............................................................ 30 Мась Н.М., Баранов О.М. Щодо змісту програми розвитку особистісного потенціалу і професіоналізму

майбутніх викладачів-лінгвістів.......................................................................................................................................... 33 Сафін О.Д., Коломієць О.В. Про результати дослідження взаємовпливу стилю педагогічного спілкування викладачів

та їх індивідуальних особливостей .....................................................................................................................................................36 Сірий А.В. Основні напрями дослідження проблеми мотивації особистості в зарубіжній психології….. .................................. 40 Хорошко В.О., Лєнков С.В., Щербак Л.М., Головань С.М. Напрями формування системи знань фахівців захисту інформації з обмеженим доступом................................... 44 Черняк А.І., Кім К.В. Про результати реалізації програми з формування стійкості до стресу

у курсантів вищих учбових закладів МВС України........................................................................................................... 47

ЕКОНОМІКА і ФІНАНСИ Семеніхін І.М., Ващенко І.В., Алексеєнко О.В. Методи фінансового контролю у Збройних силах України ........................................................................................ 51 Оленєв В.М., Саєнсус М.А., Маміч В.В. Оцінка ефективності становлення і розвитку інноваційних структур......................................................................... 53

ЛІНГВІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Балабін В.В. Вимоги до структури і змісту лінгвістичного процесора в системах машинного перекладу .................................... 57 Замаруєва І.В., Пампуха І.В. Структура і зміст лінгвістичної бази даних в системах підтримки і ведення

перекладних лінгвістичних словників ................................................................................................................................ 59 Замаруєва І.В., Шипнівська О.О. Морфемна обробка текстів в системах машинного перекладу ................................................................................. 61

CONTENTS

ISSUE 20

TECHNICS

Garkavenko O. S, Komarova L.O., Selskij A.A. , Оhramovich M.M. The analysis of possibilities of making of stable stratums to r-type and r-n-transitions

by a radiative doping of semiconductor linkings ..................................................................................................................... 6 Kazantsev O. U, Pampuha I.V., Sidorov O. V, Mihaylenko V.P. Models development and guidance of them in system of support of decision-making and study .................................... 9 Kvasnikov V. P, Peregudov D.A., Babich E.S., Korotkov V. U. Pinch of accuracy of a measuring system of geometrical parametres at casual perturbations....................................... 12 Lenkov S.V., Seljukov A.V., Gunchenko J.A., Zherevchuk V.V. Management procedure of spectral characteristics of electroscintillation indicators ....................................................... 14 Osadchy V.V., Presnakov V. F, Shmigol V.M . Automatic analyzer of the moisture content in a water black oil intermixture......................................................................16 Pampuha I.V., Samojlov I.V., Toljupa S.V., Bernaz N.M. Intellectual the approach to guidance of network failures of systems of data transmission ............................................ 18 Shishanov M.O, Vishnivsky V.V., Borjak K.F., Shevchenko V.I. Rating of merit of planned repair by data after repair operation..........................................................................................22

PSYCHOLOGY AND INFORMATION SECURITY Balashova S.P., Dragan V.M. Psychotherapy as a leading method of the psychological help

to the military man inclined to suicide behaviour ........................................................................................................................24 Gerasimov B.M., Subach I.U. Quality measures of information support and their influence

on efficiency of application of systems of support of decision-making.................................................................................. 27 Dzjuba M. T, Pavlovska S.V. Mass consciousness as object of influence during carrying out information communicative actions

in confrontations and local wars of second half ХХ of beginning ХХІ centuries.................................................................... 30 Mas N.M., Baranov O.M. About the maintenance of the program of development of personal potential and professionalism

of the future teachers-linguists ............................................................................................................................................. 33 Safin O.D, Kolomiets O.V. About results of research of interference of style of pedagogical dialogue

of teachers and their specific features.................................................................................................................................. 36 Siriy A.V. Mainstream of case study of a problem of motivation of the person in foreign psychology ...............................................40 Horoshko V. O, Lenkov S.V., Sherbak L.M., Golovan S.M. Direction of formation of system of knowledge of experts of protection

of the information with the limited access............................................................................................................................. 44 Chernjak A.I., Kim К.V. About results of realisation of the program of formation of firmness to stress at cadets

of higher educational institutions of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine ........................................................................47

ECONOMY AND FINANCE Semenihin I.M., Vashenko I.V., Alekseenko O.V. Methods of the financial control in Armed forces of Ukraine ................................................................................................51 Olenev V. M, Saensus M. A, Mamich V.V. Valuation of efficiency of formation and development of innovative structures............................................................... 53

LINGUISTIC SUPPORT Balabin V.V. Requirements to the structure and maintenance of the linguistic processor

in machine translation systems ............................................................................................................................................ 57 Zamarueva I.V., Pampuha I.V. Structure and maintenance of a linguistic database in systems of support

and conducting translation linguistic dictionaries ........................................................................................................................59 Zamarueva I.V., Shipnivska O.O. Morphemic processing of texts in machine translation systems ..................................................................................... 61

ЗМІСТ

ВИПУСК 21

ТЕХНІКА Аксентьєв Ю.М., Окоча С.В., Охрамович М.М., Крихта В.В. Волоконно-оптична інтерферометрична система вимірювання геометричної форми поверхні деталей .............. 64 Боряк К.Ф., Коротков В.Ю., Коломієць Я.С., Сєлюков О.В. Один із способів визначення імовірності появи дефектв при виробництві

нових типів унікальних компонентів .................................................................................................................................. 66 Буяло О.В., Денисенко О.М., Андрієнко А.М., Зінкевич В.М., Прєснаков В.Ф. Аналіз протимінного захисту легких броньованих машин у збройних конфліктах та локальних війнах ................. 68 Казанцев О.Ю., Пампуха І.В., Ряба Л.О., Сидоров О.В. Інтегрована система підтримкм прийняття рішень та навчання................................................................................ 72 Карпенко Б.О., Авдєєнко Г.Л., Федоров В.І., Якорнов Є.А. Визначення координат точкового джерела радіовипромінювання

по кривизні його хвильового фронту ................................................................................................................................. 74 Лєнков С.В., Комарова Л.О., Проценко В.О., Перегудов Д.О., Гунченко Ю.А. Деякі методи прискорення розвитку прихованих та потенційних дефектів

в задачах форсованих випробувань елементів РЕЗО ..................................................................................................... 79

ПСИХОЛОГІЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА Волощенко О.О. Вплив громадськості на прийняття суспільно-політичних рішень.............................................................................. 82 Дубровинський Г.Р. Проблеми ефективності проведення професійно-психологічного відбору

для військовослужбовців контрактної служби .................................................................................................................. 84 Ленков С.В., Хорошко В.А., Браиловский Н.Н., Блавацкая Н.Н. Оценивание взаимозависсимости информационных источников между собой ...................................................... 90 Малахов М.А. Історико – психологічний аналіз виникнення поняття адаптації у науковій думці .................................................... 92 Мась Н.М., Ковальчук Р.О. Особистісна самоорганізація як фактор успішної навчальної діяльності курсантів ................................................. 96 Сафін О.Д., Олександренко К.В. Соціально-перцептивні механізми розвитку іншомовної комунікативної компетентності

майбутнього фахівця .......................................................................................................................................................... 99 Череватий С.В. Дослідження досвіду взаємодії військового командування з мас-медіа у країнах НАТО ...................................... 104 Черняк А.І., Грицина О.М. Особливості саморегуляції психічної стійкості на етапі адаптації військових керівників ....................................... 106 Сафін О.Д., Юрченко Ю.А. Педагогічні аспекти формування військово-спеціальних умінь з фізичної культури

у студентської молоді ....................................................................................................................................................... 110

ЛІНГВІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Балабін В.В. Аналіз підходів до розробки систем машинного перекладу..................................................................................... 113 Замаруєва І.В., Пампуха І.В., Осипа В.О., Берназ Н.М. Вимоги до розробки інструментально-технологічного комплексу обробки різномовних текстів ........................... 116 Шипнівська О.О. Контекстна детермінація міжчастинномовних морфологічних омонів сучасної української мови ........................ 120

CONTENTS

ISSUE 21

TECHNICS Aksentev J.M., Okocha S.V., Ohramovich M.M, Krihta V. V. Fibre-optic interferometric system of measurement of the geometrical form of a surface of details ............................... 64 Borjak K.F., Korotkov V.U, Kolomiets J.S., Selukov O.V. One way to definition of probability of occurrence of imperfections by manufacture

of new types of unique components ..................................................................................................................................... 66 Bujalo O.V, Denisenko O. M, Andrienko A.M., Zinkevic h V.M, Presnakov V.F. The analysis of mine protection of light armoured vehicles in confrontations and local wars.......................................... 68 Kazantsev O.U, Pampuha I.V., Rjaba L.O., Sidorov O.V. Integrated system of support of a decision making and study ........................................................................................ 72 Karpenko B.O., Avdeenko G. L, Fedorov V. I, Jakornov E.A. Definition of coordinates of a pointwise radiant of a radio emission on curvature of its wavefront set ............................ 74 Lenkov S.V., Komarova L.O., Procenko V.O., Peregudov D.O ., Gunchenko U.A. Some methods of acceleration of development of the latent and potential imperfections

in problems of the forced trials of elements .......................................................................................................................... 79

PSYCHOLOGY AND INFORMATION SECURITY Voloshenko O.O . Influence of the public on acceptance of political decisions............................................................................................ 82 Dubrovinsky G.R. Questions of efficiency of carrying out of professionally psychological selection for military men

of contract service ................................................................................................................................................................ 84 Lenkov S.V., Horoshko V. A, Brailovskij N.N., Blavatsk y N.N. Appraisement of interdependence of information sources among themselves............................................................... 90 Malakhov M. A. Historico – psychological analysis of occurrence of concept of adaptation in scientific thought ..................................... 92 Mas N.M., Kovalchuk R.O. Personal self-organising as the factor of successful educational activity of cadets ........................................................ 96 Safin O. D, Оleksandrenko K.V. Socially perceptual mechanisms of development of communicative competence

of the future expert speaking another language ................................................................................................................... 99 Cherevatiy S.V. Research of experience of interaction of military command with mass media in NATO countries................................ 104 Chernjak A.I., Gritsina O.M. Speciality of self-direction of mental firmness at a stage of adaptation of military heads.............................................. 106 Safin O. D, Jurchenko U.A. Pedagogical aspects of formation of military-special abilities from physical training at student's youth...................... 110

LINGUISTIC SUPPORT Balabin V.V. Analysis of approaches to machine translation systems development ......................................................................... 113 Zamarueva I.V., Pampuha I.V., Osipa V. O, Bernaz N.M. Development requirements to the instrumental – technological complex

of processing of multilingual texts....................................................................................................................................... 116 Shipnivska O.O. Context determination of morphological homonyms of modern Ukrainian.................................................................... 120

В И П У С К 2 0

Т Е Х Н І К А

УДК 536.84

О.С. Гаркавенко, канд. фіз.-мат. наук, доц., Л.О. Комарова, канд. фіз.-мат. наук, доц., А.А. Сельський, канд. фіз.-мат. наук, доц.,

М.М. Охрамович, ад'юнкт

АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ СТВОРЕННЯ СТАБІЛЬНИХ

ШАРІВ Р-ТИПУ ТА Р-N-ПЕРЕХОДІВ ШЛЯХОМ РАДІАЦІЙНОГО ЛЕГУВАННЯ

НАПІВПРОВІДНИКОВИХ СПОЛУК

У статті представлені матеріали дослідження впливу опромінення за допомогою швидкими нейтронами напівпровідникових сполук сульфіду кадмію CdS і арсеніду галію GaAs. Показано можливость одержання шарів з дірковою провідністю в монокристалах цих напівпровідникових сполук. Описано ядерні реакції, що відбуваються в кристалах при впливі нейтронів і, що приводять до легування акцепторами.

In the article the materials of examination of infl uence of an irradiation by means of prompt neutrons of semiconductor linkings of sulphide of cadmium CDS and arsenide of gallium GaAs are presented. Possibility reception of stratums from a hole conductivity in monocrystals of these semiconductor linkings is shown. Kernel responses which occur in crystals at influence of neutrons are featured and that lead to doping accep tors.

Вступ. Радіаційне легування є одним з напрямків

радіаційного модифікування напівпровідників. Аналіз публікацій по питанню використання легування напів-провідникових сполук радіаційними дефектами при опроміненні протонами або α – частками показує, що основною областю реального практичного застосуван-ня даної радіаційної технології є локальне зменшення часу життя нерівновагих носіїв заряду в структурах си-лових приладів ключового типу з метою оптимізації їх частотних і статичних характеристик [1]. У даній роботі виконане експериментальне дослі-

дження можливості одержання шарів з дірковою прові-дністю в монокристалах напівпровідникових сполук су-льфіду кадмію CdS і арсеніду галію GaAs за допомогою радіаційного легування. Для цього використаний моно-хроматичний потік швидких нейтронів з енергією 14,5 Мев. Вимірювання підтвердили виникнення подібних шарів. Описано ядерні реакції, що відбуваються в крис-талах при впливі нейтронів і, що приводять до легуван-ня акцепторами. Отримані результати були застосовані при проведенні ДКР "Прозорість-С".

Постановка задачи. Великий інтерес становить вико-ристання радіаційних методів для легування широко-зонних напівпровідників. У порівнянні з методами термічного, хімічного або пла-

змохімічного легування напівпровідників атомарним вод-нем імплантація водню забезпечує додаткову можливість його досить простого введення на глибину від часток мік-рометра до міліметра в кристал напівпровідника. Сульфід кадмію є прямозонним напівпровідником із

шириною забороненої зони Е=2,4 еВ при Т=300 К. Збу-дження світлом або електронним пучком цього матері-алу викликає випромінювальну рекомбінацію з високим квантовим виходом. Спектри фото- або катодолюміне-сценції в нелегованому монокристалі лежать у зеленій (при Т=300 К) і блакитній (при Т=77 К) областях. У звяз-ку із цим і актуальне питання створення светлодіодів і інжекційних лазерів на основі CdS. Однак, одержати р-n-перехід на цьому матеріалі складно, тому що сульфід кадмію исходно має n-тип провідності. У ньому спосте-рігається явище самокомпенсації, при якому спроба змінити електропровідність приводить до стабілізації дефектів, що знімає ефект легування. Іншими словами, за допомогою дифузії акцепторних домішок, неможливо змінити тип провідності кристалів CdS і одержати в них домішкову діркову провідність і p-n-перехід.

Останнім часом такі p-n-переходи були створені на низькоомних кристалах CdS методом іонного легуван-ня. У з них спостерігалася досить інтенсивна інжекційна люмінесценція [2]. Це стало можливим тому, що метод іонного легування забезпечує концентрацію домішки в кристалі, що перевищує межу її розчинності. При цьому відбувається перекомпенсація власних донорів, що виникають у результаті імплантації дрібними акцепто-рами й утвориться шар р-типу провідності. Області з дірковою провідністю створюються імплантацією вісму-ту, фосфору, сурми й інших іонів при енергії пучка ~ 25 кеВ на глибину ~ 0,3 мкм при Т=300 К без наступного відпалювання [2]. Досвід роботи із цими кристалами показав, що такі p-n-переходи ненадійні, швидко дегра-дують: при нагріванні вище +400 0С провідність імплан-тованих шарів знову стає електронною. Квантовий ви-хід світлодіодів, виготовлених на їхній основі, багато менший, ніж приладів з фосфіду галію. Їх не можна ви-користовувати для створення інжекційних лазерів.

Методика проведення та теоретичне обгрунтування до-сліджень. У даній роботі для створення досить глибоких стабільних p-n-переходів в CdS пропонується використо-вувати метод ядерного (трансмутаційного) легування за допомогою швидких нейтронів з енергіями 14,5 Мев. Ви-користання теплових нейтронів у цьому випадку неефек-тивно, тому що вони не створюють акцепторних домішок. Ядерні реакції, що відбуваються в речовині під дією швид-ких нейтронів, діляться на два типи: з утворенням прото-нів (n, p) і альфа-частинок (n, α ). У природі існує вісім стійких ізотопів кадмію: 106

48Cd, 108

48Cd, 11048Cd, 111

48Cd, 11248Cd, 113

48Cd, 11448Cd, 116

48Cd, і чотири стійких ізотопи сірки: 32

16S, 3316S, 34

16S, 3616S.

Розглянемо реакції типу (n, p), що відбуваються в Cd. Реакції з ізотопами 110

48Cd, 11148Cd, 112

48Cd, 11348Cd,

11448Cd, 116

48Cd і 3216S, 33

16S, 3416S, 36

16S не вносять ні-якого внеску в ядерне легування кристалів CdS, тому що виникаючі радіоактивні ізотопи срібла й фосфору розпадаються (бета – мінус – розпад) з малими пері-одами напіврозпаду на стабільні атоми кадмію й сірки. Як приклад наведемо деякі із цих реакцій:

11248 Cd + n → 112

47 Ag + p 112

47 Ag → 11248 Cd + + ev , (1)

де – електрон; ev – електронне антинейтрино; р –

протон; n – нейтрон. 32

16 S + n → 3215 Р + р

3215 Р → 32

16 S + + ev . (2)

© Гаркавенко О.С., Комарова Л.О., Сельський А.А., Охрамович М.М., 2008

ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНІ НАУКИ. 20-21/2008 ~ 7 ~

Реакції ж з ізотопами 10648 Cd і 108

48 Cd приводять до виникнення стійких ізотопів палладія:

10648 Cd + n → 106

47 Ag + p 106

47 Ag → 10646 Pd + + + νe (3)

108

48 Cd + n → 10847 Ag + p

К (4) 108

47 Ag → 10846 Pd,

де + – позитрон; νe – електронне нейтрино; К – один з видів β -розпаду: (у нашому випадку К – захват). Розглянемо тепер реакції типу (n, α). У них

стабільний ізотоп 11448Cd перетворюється в стабільний

ізотоп 11148Cd, 116

48Cd в 11348Cd, а стабільний ізотоп 36

16S у стабільний ізотоп 33

16S. Ці реакції не дають внесок у легування. Зате реакції з іншими ізотопами беруть участь у легуванні:

11248 Cd + n →109

46 Pd + 42 He

10946 Pd → 109

47 Ag + - + ev (5)

106

48 Cd + n → 10346 Pd + 4

2 He К (6)

10346 Pd → 103

45 Rh

10848 Cd + n → 105

46 Pd + 42 He (7)

111

48 Cd + n → 10846 Pd + 4

2 He (8)

11348 Cd + n → 110

46 Pd + 42 He (9)

11048 Cd + n → 107

46 Pd + 42 He

10746 Pd → 107

47 Ag + - + ev (10)

3316 S + n → 30

14 Si + 42 He (11) 34

16 S + n → 3114 Si + 42 He

3114 Si → 31

15 Р + - + ev (12)

32

16 S + n → 2914 Si + 42 He (13)

Таким чином, з реакцій (3 – 13) видно, що кристал CdS легується стабільними ізотопами палладія: 105

46 Pd, 108

46 Рd, 10646 Pd, 11 0

46 Pd, родію: 10345 Rh, срібла: 109

47 Ag, 107

47 Ag, кремнію: 2914 Si, 30

14 Si і фосфору 3115 P. З

них палладій, родій і срібло є акцепторними домішками в CdS, а кремній і фосфор – амфотерними.

Результати експерименту. Експерименти, проведені з нейтронами, що мають енергію від 10 до 25 Мев, дали значення радіуса ядер елементів [4]. У таблиці 1 наведені значення R, розраховані за

формулою R=1,4 . 10-13 A1/3cм , (14)

де А – масове число. Для швидких нейтронів з енергією E ~ 14,5 Мев

переріз ядерної реакції дорівнює [4,5]: σ ≅ π (R+ λ )2 , (15)

де λ =λ/2π, а λ=h/ 2 nm E =7,5.10-13 см – дебройлевська

довжина хвилі нейтрона, h – постійна Планка, mn – маса нейтрона.

Таблиця 1 . Значення радіуса ядер (R), поперечний переріз захвата (σ) стабільних ізотопів і їхній відносний вміст (Р)

у досліджуваних кристалах

Вихідний ізотоп Продукт реакції (легуюча домішка)

N1 ,см-3 при I1=3,6.1017 н/см2

N2, см-3 при I2=1,5.1018 н/см2

2 N3, см

-3 при I3=6,3.1018 н/см2

10648 Cd 106

48 Pd, 10345 Rh 4,1.1014 1,7.1015 7,1.1015

10848 Cd 108

46 Pd, 10546 Pd 2,9.1014 1,2.1015 5,1.1015

11248 Cd 109

47 Ag 7,8.1015 3,2.1016 1,3.1017 111

48 Cd 10846 Pd 4,1.1015 1,7.1016 7,2.1016

11348 Cd 110

46 Pd 4,0.1015 1,6.1016 4,0.1016 110

48 Cd 10747 Ag 4,0.1015 1,7.1016 7,1.1016

3316 S 30

14 Si 9,5.1013 3,9.1014 1,6.1015 34

16 S 3115 P 5,3.1014 2,2.1015 9,2.1015

3216 S 29

14 Si 1,2.1016 5,1.1016 2,1.1017 69

31 Ga 6630 Zn 1,6.1016 6,9.1016 2,9.1017

7131 Ga 68

30 Zn 1,0.1016 4,5.1016 1,9.1017 75

33 As 7232 Ge 2,6.1016 1,0.1017 4,5.1017

3115 P 28

14 Si - - 2,4.1017

У таблиці 2 представлені розраховані за формулою

(16) значення концентрації легуючої домішки (N1, N2, N3), що виникає в кристалах СdS і GaAs у результаті реакцій при трьох різних дозах опромінення: I1=3,6.1017, I2=1,5.1018, I3=6,3.1018 нейтрон/см2 [5]:

N=IσnР , (16) де I – інтегральний потік (доза) нейтронів, σ – поперечний переріз захвата, n=ρNA/A – число атомів вихідного стабільного ізотопу в 1 см3, ρ – густина речовини, NА – число Авогадро, А – масове число, Р – відносний вміст потрібного ізотопу (див. табл. 1).

Таблиця 2 . Розрахункові значення концентрацій легуючих домішок

Ізотоп R 10-13 cм σ. 10-26 , cм2 Р, %

1 10648 Cd 6,62 191,5 1,215

2. 10848 Cd 6,66 193,48 0,875

3. 11048 Cd 6,70 195,46 12,39

4. 11148 Cd 6,72 196,43 12,75

5. 11248 Cd 6,74 197,44 24,07

6. 11348 Cd 6,76 198,44 12,26

7. 11448 Cd 6,78 199,45 28,86

8. 11648 Cd 6,82 201,46 7,58

9. 3216 S 4,44 99,50 95,08

10. 3316 S 4,49 101,29 0,75

11. 3416 S 4,53 102,70 4,215

~ 8 ~ В І С Н И К Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Продовження табл. 2 Ізотоп R 10-13 cм σ

. 10-26 , cм2 Р, % 12. 36

16 S 4,62 105,97 0,017 13. 69

31 Ga 5,74 150,78 60,16 14. 71

31 Ga 5,79 152,98 39,84 15. 75

33 As 5,90 157,59 100,00 16. 31

15 P 4,39 96,74 100,00 17. 27

13 Al 4,20 91,21 100,00

З табл. 2 видно, що ізотопи 10648 Cd, 108

48 Cd, 3316 S,

3416 S дають зневажливо малий внесок у легування на-віть при великих дозах опромінення. Інші ізотопи при дозах I2 I3 дають уже досить істотний внесок. Напри-клад, при I3 максимальна концентрація акцепторної до-мішки срібла (109

47 Ag) становить ~ 1,3.1017 cм-3, а кре-мнію ( 29

14 Si) ~ 2,1.1017 cм-3. Проведені експерименти по опроміненню зразків

СdS і GaAs монохроматичним пучком швидких нейтро-нів з енергією 14,5 МеВ і величиною щільності потоку Ф=1,0.1011 нейтрон/см2.с показали, що, дійсно, при дозі I3=6,3.1018 нейтрон/см2 (доза набиралася протягом двох років) у цих зразках є значні концентрації (~ 2.1017 см-3) акцепторної домішки срібла, палладія, кремнію, цинку й германія, що є основним постачальником вільних дірок. Результати массспектроскопічних вимірювань підтвер-джують наявність зазначених домішок. У експеримен-тах використовувалися монокристали СdS спеціально вирощені з використанням очищеного кадмію, що не містить ізотоп 110

48 Сd. Для одержання шарів зі стійкою дірковою провідністю

кристали СdS і GaAs відпалювались у вакуумі протягом двох діб при температурі 5000С. Вибір таких значень температури обумовлений наступними міркуваннями. У всіх досліджуваних кристалах у результаті ядерного ле-гування утворяться гази: водень і гелій. Атоми цих газів, проникаючи в пори, що утворяться в процесі тривалого опромінення, створюють у них газокінетичний тиск. Нами виявлений наступний ефект: при певній критичній тем-пературі Тс<Tпл (Tпл – температура плавлення кристала), назвемо її температурою вибуху, гази стрімко виділяють-ся, руйнуючи навколишній їхній кристал. Це збільшуєть-ся, очевидно ще й тим, що утворення газів при нейтрон-ному опроміненні збільшує крихкість кристала. Проведемо оцінку величини Тс. Розглянемо пору ді-

аметром d = 300Ǻ, що виникає при опроміненні криста-ла СdS дозою I2 = 1,5.1018 нейтрон/см2. Основне рів-няння молекулярно-кінетичної теорії газу дає вираз для газокінетичного тиску при температурі Т:

P=nk, (17) де k – постійна Больцмана; n=N.q – концентрація моле-кул газу, концентрація пор N=2,2 .1019 см-3, N – обчислено за формулою (15), наведеною в роботі [6] число молекул в одній порі q = Vn/Vм=350, де Vп=πd3/6=14,13.10-18 см3 – об'єм пори, Vм ≈ 4.10-20 см3 – об'єм молекули. Таким чином, газокінетичний тиск в 1 см3 кристала дорівнює:

P=nk=Nqk, (18) З іншого боку, щільність енергії деформації криста-

лічних решіток дорівнює: P=σ2/2E , (19)

де σ ≈ µ/30 = 3,3.104 кГ/см2 – теоретична межа міцності кристалічних решітки тендітних монокристалів, µ ~ 1012 дин/см2 = 106 кГ/см2 – модуль зсуву, Е ~ 1,6.106 кГ/см2 – модуль Юнга або модуль пружності. Прирівнюючи (18) і (19), знайдемо

Tc=σ2/2ENqk (20)

Звідки Тс=88.103 К. Слід зазначити, що абсолютно крихкого (тобто без

помітної пластичної деформації) руйнування, до якого належить проведена оцінка, ніколи не буває, і перед руйнуванням обов'язково з'являються хоча б незначні

пластичні зсуви, що спотворюють кристалічну решітку й різко знижують міцність на розрив. Практично руйну-вання кристала починається локально на слабкій й найбільш напруженій ділянках, так що для крихких тіл, також як і для пластичних, вимірювана міцність нижче теоретичної на кілька порядків. Тому оцінка критичної температури Тс, проведена за формулою (20), дає за-вищене значення (значно вище Тпл кристала). Оцінка за тією ж формулою з урахуванням вимірюваної міцності дає значення Тс ~ 1000 К, що відповідає реально обмі-рюваному значенню. Тиск, що відповідає цій темпера-турі й обчислений за формулою (18), дорівнює Р=7,24.108 дин/см2 = 714 атмосфер. Вимірювання ефекту Холу на відпалених зразках

СdS р-типу провідності товщиною ~ 90-100 мкм дали значення концентрації дірок N ~ (3-5).1017 см-3. Це, ма-будь, пов'язане з тим, що виникаючий при опроміненні надлишок вакансій кадмію й міжвулових атомів сірки має акцепторні властивості [6]. При відпалюванні не всі ці дефекти компенсуються і їхня частина, що залиши-лася, разом з легуючими домішками вносить свій вне-сок у діркову провідність отриманих шарів. Тому за ра-хунок ядерного легування кристалів СdS у них значно послабляється тенденція до самокомпенсації. Відомо, що атоми водню при температурах менше

2273 К мають властивість швидко зв'язуватися в нейт-ральні молекули Н2, а гелій – одноатомний нейтраль-ний газ і тому вони не вносять ніякого внеску в провід-ність. Однак атомарний водень може створювати де-фекти, також обмежуючі тенденцію до самокомпенсації. Таким чином, у низькоомних (~ 100 Ом.см) криста-

лах СdS і GaAs n-типу провідності були отримані стабі-льні р-n-переходи. На поверхні зразків з р-n-переходами за допомогою лазерної технології форму-валися омічні контакти. Світлодіоди із СdS мають на-ступні параметри: потужність випромінювання при струмі 20 мА на тестових зразках ~ 5,0 – 5,5 мВт; дов-жина хвилі в максимумі випромінювання 550 нм, пряме спадання напруги ~ 1,5 В. Параметри світлодіодів з GaAs мало відрізняються від серійного випуску типу АЛ 156: потужність випромінювання, при струмі 100 мА ~ 10 мВт, довжина хвилі в максимумі випромінювання λmax=870 нм, пряме спадання напруги ~ 1,8 В.

Висновки. На основі проведених експериментальних досліджень авторами показано, що використовуючи метод ядерного легування за допомогою швидких ней-тронів, можна створювати в кристалах СdS і інших на-півпровідникових сполуках стабільні шари р-типу прові-дності й р-n-переходи, придатні для виготовлення різ-них напівпровідникових приладів, які використовуються в електронній апаратурі.

1. Євроатлантична інтеграція України в контексті міжнародного до-

свіду. Освітній пакет / Балабін В.В., Безносюк О.О., Гречанінов В.О., Іващенко А.М., Коваль Ю.В., Коряк В.І., Кокошинський О.А., Лєнков С.В., Плахотнік О.В., Солодєєва Л.В.; За заг.ред. Балабіна В.В.: К.: – ТОВ "Інфодрук", 2007. – 235 с. 2. Бурлаков В.І., Лєнков С.В., Салімов Р.М. Основи теорії надійності повітряних суден та авіаційних двигунів: Навч. посіб. – К.: НАУ, 2004. – 172 с. 3. К.Н. Мухин. Экспериментальная ядерная физика. Т. 1. Физика атомного ядра. – М.: Атомиздат, 1979. – 214 с. 3. Е.А. Крамер-Агеев, В.Н. Лавренчик, В.Т. Самосадный, В.П. Протасов. Экспериментальные методы нейтронных исследований. – М.: Энергоатомиздат, 1990. – 305 с. 4. В.С.Вавилов, Н.П. Кекелидзе, Л.С. Смирнов. Действие излучений на полупроводники. – М.: Наука,


1988. – 184 с. 5. А.Н. Георгобиани, М.Б. Котляревский. Проблемы управления составом точечных дефектов в соединениях А2В6 //Физика соединений А2В6. – М.: Наука, 1986. – С. 87-94. 6. А.С. Гаркавенко, П.С. Кособуцкий, В.А. Мокрицкий. Формирование омических контактов

на поверхности полупроводниковых соединений // Технология и конструирование в электронной аппаратуре. – 1993. – . 2. – С. 40–41.

Над ійшла до редколег і ї 2 7 . 0 3 . 0 8

УДК 007.51

О.Ю. Казанцев, канд. техн. наук, доц., І.В. Пампуха, канд. техн. наук, доц.,

О.В. Сидоров, здобувач, В.П. Михайленко, здобувач

СТВОРЕННЯ МОДЕЛЕЙ І УПРАВЛІННЯ НИМИ В СИСТЕМІ ПІДТРИМКИ

ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ТА НАВЧАННЯ У статті розглянуті напрямки створення загальної системи управління моделями (СУМ) як складової системи підтри-

мки прийняття рішень та навчання. Приводиться аналіз основних причин, що викликають необхідність розробки СУМ.

In the article the directions of creation the gener al control system by models (CSM) as constituent of decision support and studies system are considered. The analysis of prin cipal reasons which cause the necessity of developm ent CSM is shown.

Вступ. При роботе с персоналом радіолокаційних

систем (РЛ-систем) є два завдання, яки потребують постійного вирішення. Перше – це навчання персоналу приймати рішення відповідно ситуації і друге – надання допомоги людини (особи), що приймає рішення (ЛПР) в ухваленні рішення в реальної ситуації. Ці завдання в РЛ-системах цівільного та військового призначення, що існують вирішуються за допомогою двох інтелектуаль-них систем зокрема інтелектуальної навчаючої системи (ІНС) або інтелектуального тренажеру (ІТ) та системи підтримки прийняття рішень (СППР). Дослідження, яки викладаються в статті є продов-

женням роботи [1], де авторами було запропоновано на основі інтеграції цих двох систем (СППР та ІНС) ство-рити інтелектуальну систему підтримки прийняття рі-шень та навчання (СППРН). Структурна схема цієї сис-теми зображена на рис. 1. Основні призначення такої інтегрованої системи –

навчання і надання допомоги людини (особи), що при-ймає рішення (ЛПР) в ухваленні рішення, де під проце-сом ухвалення рішення розуміється аналіз ситуації, формування множини альтернатив і вибір однієї або декількох із них. Під альтернативою (альтернативним рішенням із його характеристиками) будемо розуміти один із засобів досягнення поставлених цілей. Для оде-ржання множини альтернатив необхідно провести до-

слідження предметної області і скласти інформаційну (математичну або логічну) модель (низку моделей). При чому моделі, що складаються повинні бути адаптовані як для процесу навчання, так і надання допомоги ЛПР в ухваленні рішення в реальної ситуації. Структурний аналіз показує, що синтезувати СППРН

можливо за рахунок: − створення адаптованих інформаційних моделей; − створення загальної системи управління такими

моделями. Створення моделі – важлива і відповідальна части-

на дослідження інтелектуальних систем, яке потребує глибокого знання явищ, що моделюються, так і матема-тичних основ та методів дослідження операцій [2]. Як правило, прикладні математики (без допомоги спеціалі-стів у тій області, до якої стосується завдання) із побу-довою адекватних до розв'язуваної задачі моделей справляються погано. У центрі уваги в них знаходиться математичний апарат із його тонкощами, а не реальне практичне завдання. З іншого боку, експерти – спеціалі-сти в області завдання, яке досліджується, можуть скласти дуже гарний її опис (вербальну модель) але для її формалізації їм може не вистачати рівня підгото-вки для складання математичних моделей.

Інтелектуальний тренажер

Система підтримки прийняття рішень

Реальна РЛ-система

ЛПР

Система управління моделями

Інформаційна модель підтримки прийняття

рішень

Навчально-інформаційна модель

СППРН

Модель реальної РЛ-системи

Бази моделей, знань та даних СППРН

Віртуальна РЛ-система

Рис. 1. Структурна схема системи підтримки прийняття рішень та навчання

Тому при дослідженні і побудові моделей складних

систем здійснюється декомпозиція системи на складові з визначенням зв'язків між елементами (визначається

структура системи і визначається ієрархія зв'язків між елементами).

© Казанцев О.Ю., Пампуха І.В., Сидоров О.В., Михайленко В.П., 2008


Важливим кроком при дослідженні систем і побудові їхніх моделей є представлення системи у вигляді набору модулів (або як один модуль), під модулем будемо розу-міти функціонально завершений й оформлений у вигляді єдиного цілого пристрій (або підрозділ, якщо мова йде про організаційні системи), що має конкретне призначен-ня і призначене для виконання визначених функцій. Та-кий модуль описується за допомогою своїх входів, через які він одержує впливи з боку зовнішнього середовища,

або інших модулів, а також виходів, через які надаються впливи на інші модулі. Таким чином, з'єднання входів одних модулів із виходами інших дозволяє сформувати систему з необхідними властивостями. На рис. 2 показано "прямий" шлях, що веде до зна-

ходження розв'язку який, заміняється "обхідним", що включає побудову й оптимізацію моделі, а також пере-творення отриманих результатів у практично реалізо-вану форму.

Реальна система Інформаційна модель

Множина альтернативних рішень

Найкраще рішення

Оптимум реальної системи

Інтерпретація

отриманих результатів

Побудова

моделі

Рис. 2. Застосування оптимізаційних моделей Загалом процес створення інформаційної моделі

реальної системи можна розбити на декілька етапів [3]. 1. Складання вербальної моделі досліджуваної сис-

теми. На даному кроці експертом дається загальний опис системи на природній мові.

2. Витяг із вербальної моделі інформації, що стосу-ється критеріїв функціонування системи, вхідної і вихід-ної інформації, а також обмежень, що накладаються. На даному етапі вирішуються наступні задачі:

− визначення розмірності задачі (визначення змін-них, що необхідно враховувати);

− визначення вектора керованих змінних, тобто та-ких, що можуть змінюватися керуючим органом, а також їхнього типу (дискретний, неперервний), що, у свою чергу, визначає тип задачі;

− визначення вектора некерованих змінних, тобто параметрів, що не можуть бути змінені керуючим орга-ном, але впливають на функціонування системи, що моделюється. Якщо вектор некерованих змінних є ви-падковим, то в такому випадку ми будемо мати справу з моделями стохастичного програмування;

− визначення технологічних параметрів системи. Технологія описується сукупністю констант і парамет-рів, що визначають граничні значення змінних і співвід-ношення між ними;

− визначення показників ефективності і якості, що є основою для оцінки конкретних рішень аналізованої проблеми.

3. Створення формальної моделі розв'язуваної за-дачі. Модель даного рівня виражає взаємозв'язки між керованими змінними, некерованими змінними, техно-логічними параметрами, показниками ефективності і складається з таких типів співвідношень:

− співвідношення, що випливають із визначень – виводяться достатньо просто і, як правило, майже зо-всім не потребують аналізу даних;

− емпіричні співвідношення – виводяться на основі вивчення даних за минулий період, аналізу технічних ас-пектів, експериментальних даних, зроблених припущень;

− нормативні співвідношення – установлюють, як змінні повинні бути пов'язані між собою, а не те, як вони були пов'язані в минулому. Можуть бути результатом тих вимог, які керуючий орган пред'являє до якості фун-кціонування системи. На кінцевому етапі побудови моделі повинно бути

дане точне аналітичне формулювання аналізованої про-блеми, тобто на підставі типу керованих і некерованих змінних, взаємозв'язку між ними, а також виду цільової функції визначається математична модель того або ін-шого виду (лінійного, нелінійного програмування і т.п).

4. Після створення формальної моделі здійснюється розробка обчислювального методу, що буде визначати-ся видом отриманої моделі. При цьому, щоб застосуван-ня моделі було практично виправданим по відношенню до використовуваних обчислювальних процедур, визна-чаються необхідні припущення і метод розв'язку.

5. За розробкою обчислювального методу іде збір і аналіз даних, необхідних для перевірки адекватності і практичного використання створеної моделі.

6. Процес створення інформаційної моделі завер-шується перевіркою цієї моделі, що складає з двох фаз – визначення способів перевірки моделі і здійснення цієї перевірки. При цьому розроблена модель перевіря-ється на несуперечливість (чи дає модель не супереч-ливі логіці результати при змінах найважливіших пара-метрів), чутливість (чи відповідають відносні зміни вихі-дних змінних моделі невеличким змінам її параметрів), реалістичність (чи відповідає модель тим окремим ви-падкам, для котрих уже є фактичні дані) і працездат-ність (чи легко одержати рішення за допомогою запро-понованої моделі). Результати такої роботи нерідко призводять до необхідності перебудови моделі.


Словесний опис Витяг вхідної, вихідної інформації, критеріїв і обмежень

Створення формальних моделей

Розробка обчислювального методу

Збір і аналіз даних

Перевірка адекватності моделей

Рис. 3. Процес створення моделей Як видно з рис. 3, процес створення моделі є ітера-

ційним, причому найбільш складним є етап витягу зі словесного (вербального) опису проблеми основних параметрів створюваної моделі, тому що саме тут по-трібна наявність гарного знання як предметної області, так і навичок моделювання (уміння визначити, що буде показником ефективності чи цільовою функцією, що ввійде в обмеження і т.п). Як рішення цієї проблеми природними здаються два варіанти – або "надання" експерту необхідних навичок в моделюванні, матема-тиці і т.п., або ж "занурення" розробника моделей у проблемну область. Очевидно, що обидва ці шляхи потребують великих тимчасових витрат, тому можна спробувати автоматизувати процес формалізації знань експерта, поклавши його на ЕОМ. Тепер, після опису процесу розробки моделі, зупи-

нимося на причинах, що призвели до необхідності створення СУМ.

1. Як було зазначено вище, розробка інформаційної моделі є ітеративним процесом. Якщо розробник дізна-ється більше про систему що моделюється, або як тіль-ки змінюються цілі, часто стає необхідним видозміню-вати або покращувати існуючу модель. Визнаючи ітера-тивний і експериментальний характер процесу ство-рення моделі, ефективна СУМ повинна забезпечувати розробку і керування варіантами моделей. Можна говорити про два види варіантів моделі –

альтернативні і оновлені [7]. Альтернативи – незалежні версії однієї моделі, поява яких викликана використан-ням альтернативних стратегій для досягнення постав-лених цілей. Крім того, до використання альтернатив-них версій моделей може призвести бажання розробни-ка експериментувати з різноманітними теоріями, точка-ми зору або припущеннями. Оновлені варіанти – версії моделей, що відбулися в

результаті доопрацювань неповних, невірних або неко-ректних моделей. Оновлені варіанти можуть розгляда-тися як розвиток існуючих моделей із спадком їх влас-тивостей. Розробникам моделей часто необхідно збері-гати і оновлені і старі варіанти для забезпечення мож-ливості їх перевірки і перегляду моделей на ранніх кро-ках розробки й експлуатації.

2. Ефективна СУМ повинна забезпечувати підтрим-ку розробки модульних моделей. За допомогою взає-мозв'язку вихідних даних однієї моделі з вхідними па-раметрами іншої, вихідні моделі можуть бути зібрані в складові, які називають композиційними [6]. Така ком-позиційна модель, у свою чергу, сама може бути вико-ристана в якості складового елемента для формування моделі на більш високому рівні ієрархії. Можливість з'єднувати моделі є дуже важливою, оскільки багато систем, визначених в термінах мережі взаємозв'язаних підсистем, можуть бути змодельовані за допомогою мережі взаємозалежних моделей [6, 10].

3. Для опису систем що моделюються, використову-ється велика кількість моделей. Якщо, наприклад, роз-глянути область дослідження операцій, то в одному випадку нам необхідно вирішувати однокритеріальну задачу, в іншому – багатокритеріальну, цільова функція може бути лінійною або нелінійною і т.п. При розв'язанні

задач оптимального резервування проектованих систем в одному випадку розглядається послідовно-паралельна схема з'єднання, в іншому – паралельно-послідовна, застосування однотипного / різнотипного резервування і т.п. У кожному з цих випадків обирається модель і алго-ритм розв'язку, що найбільшою мірою відповідають ситу-ації, що склалася. Виникає задача ідентифікації вхідних параметрів і умов і на їхній основі – вибір із БЗМ відпові-дної моделі та алгоритму розв'язку.

4. У процесі роботи ЛПР для того, щоб дізнатися про можливі наслідки або результати прийнятих рішень часто потрібні відповіді на питання "що якщо?", "як краще?", "як досягти?" і т.п. Наприклад, як позначиться на надійності системи заміна елементу типу А на еле-мент типу В? Як необхідно здійснювати резервування для одержання максимальної надійності? Питання типу "що якщо?" є спеціальним випадком за-

гальної задачі аналізу чутливості, коли ЛПР намагається оцінити вплив зміни одного чи кількох вхідних параметрів на результат. Очевидно, що такий аналіз може бути ви-конаний за допомогою багаторазового виконання моделі з різноманітними значеннями для вхідних змінних і запа-м'ятовування результату виконання. Питання типу "як краще?" ставить задачу оптимізації

системи. У випадку невеликого простору пошуку рішень оптимізація може бути зведена до ретельного дослі-дження цього простору за принципом "що якщо?". При постановці питання "як досягти?" користувач

бажає знати, при яких умовах (вхідних даних) можуть бути отримані задані вихідні значення (результати). Такі питання є достатньо складними, тому що потребують рішення моделі в оберненому напрямку, тобто пошуку значень для вхідних параметрів.

5. Ще одна причина різноманіття створюваних мо-делей полягає в тому, що кожна з них може бути ство-рена як окремий засіб із властивим йому програмним забезпеченням, що використовує різноманітні мови програмування. Такі самостійні програмні оболонки сильно ізолюють одну модель від іншої, обмежуючи їх інтеграцію і потенційне використання. Для забезпечен-ня гнучкого аналізу ці оболонки повинні бути "склеєні", що являє само собою досить складну проблему. Важливою складовою частиною інтегрованої систе-

ми – інтелектуального тренажера та системи підтримки прийняття рішень є система управління моделями, що призначена для реалізації процесу розробки, збере-ження, опрацювання, використання різноманітних мо-делей та алгоритмів прийняття рішень для автоматиза-ції процесу допомоги в практичної діяльності керівних фахівців РЛ- систем та їх навчання. Системи управління моделями (СУМ) – це програмне

забезпечення, призначене для автоматизації процесу розробки, створення, збереження, опрацювання, контро-лю й ефективного використання моделей. Розробка і створення моделей включає формулювання моделі, знаходження і вибір зразка моделі (наприклад лінійне програмування, теорія розкладів, теорія масового обслу-говування і т.п.) і перевірку її відповідності задачі, що аналізується. Функція збереження стосується опису мо-делей, їхнього логічного представлення (зв'язків між мо-


делями, умов переходу від однієї моделі до іншої) і їх безпосереднього фізичного збереження. Опрацювання моделей включає вибір моделі, коригування, синтез і інтеграцію моделей, а також порядок їх використання. Контроль моделей включає забезпечення їхньої цілісно-сті і послідовності виконання для досягнення мети. Взаємозв'язок СУМ з інформаційними моделями та

базами СППРН наданий на (рис. 1). В роботах по управлінню моделями СУМ розгляда-

лась як одну із складових частин СППР і головна увага приділялась представленню моделей і їх інтеграції [4, 5]. СУМ – як засіб для керування базою проблемно-орієнтованих незалежних моделей для забезпечення роботи розробників і користувачів, що перевершує по важливості інші складові частини СППРН, розглядаєть-ся в [6]. При створення СУМ можна виділити такі основ-ні напрямки:

− автоматизація процесу створення формальних моделей дозволяє автоматизувати процес формалізації і розробки математичної моделі розв'язуваної задачі (в класі моделей лінійного програмування (ЛП-моделей)) пропонується в [7];

− аналіз вхідної інформації дає можливість ство-рювати декілька різноманітних формулювань задачі, в той же час різноманітні задачі можуть мати однакові, або близькі формалізації [8]. Модель, що надходить до формалізації, повинна бути приведена до визначеного виду за рахунок усуненням усіляких відхилень від "ста-ндартної" форми. Одержувана в результаті такого пе-ретворення модель відрізняється від вихідної лише по зовнішньому вигляду, і вже до неї застосовується необ-хідний алгоритм оптимізації (наприклад аналіз ЛП-моделей [9]). Перші роботи з питань створення СУМ були присвя-

чені інтеграції моделей [4], коли результати роботи од-нієї моделі є вихідними даними для інший. Сучасний підхід до інтеграції моделей розглядається не просто як їхнє послідовне виконання, а як розробка інтегрованих моделей [10] із простих моделей, а процес адоптації (уніфікації) розглядається на організаційному, описово-му, процедурному і виконавчому рівнях. Створення бази знань моделей. (БЗМ) (бібліотека

моделей) є головною частиною СУМ, тому проблемі

розробки БЗМ присвячена більшість робіт із створення СУМ [5, 6, 10]. Так у [6] пропонуються різноманітні за-соби організації моделей у БЗМ, досліджуються питан-ня керування великими БЗМ. Таким чином, шляхом синтезу інтегрованої інтелек-

туальної системи підтримки прийняття рішень та на-вчання досягається мета дослідження – зменшення часових і матеріальних затрат на створення інтелекту-альних систем підтримки процесів навчання та прийн-яття рішень для персоналу РЛ-систем за рахунок уник-нення дублювання елементів і функцій двох окремих систем – прототипів. Уникнення дублювання елементів і функцій здійс-

нюється за рахунок створення адаптованих (уніфікова-них) інформаційних моделей та створення загальної системи управління такими моделями. Практичне застосування отриманих результатів до-

зволить за рахунок об'єднання системи підтримки при-йняття рішень та системи навчання знизити затрати на функціонування РЛ-систем в цілому при забезпеченні, як необхідного рівня одержаних знань, навичок та умін-ня, так й необхідного рівня підтримки прийняття рішень персоналом РЛ-систем.

1. Казанцев О.Ю., Сидоров О. В.Пампуха І.В. Інтегрована система

підтримки прийняття рішень та навчання //Збірник наукових праць Вій-ськового інституту КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2008.– 14. – С. 33–38. 2. Е. С. Вентцель Исследование операций. Задачи, принципы, методо-логия. – М.: Наука, 1988. – 207 с. 3. В. Н. Редько, И. В. Сергиенко, А.С. Стукало, Прикладные программные системы. – К.: Наукова думка, 1992. – 319 с. 4. R. H. Bonczek, C. W. Holsapple, A. B. Whinston, Fоundations of Decision Support Systems, (Academic Press, New York, 1981). 5. J. J. Elam, J. C. Henderson, L. W. Miller, Model management systems: An approach to decision support in complex organizations, Proc. 1st Int. Conf. on Information Systems (December 1980), pp. 98–110. 6. W. A. Muhanna, On the organization of large shared model bases, Annals of Operations Research 38(1992). 7. J. K. Lee, M. Y. Kim, Knowledge-assisted optimization model formulation: UNIK-OPT, Decision Support Systems 13(1995), рр. 111–132. 8. J. S. Lee, M. Guignard, C. V. Jones, Variations in model formulations, Annals of Operations Research 38 (1992), рр. 325–357. 9. B. N. Nag, H. H. Zhou, ARMMS: Analogical reasoning model management system for multicriteria vehicle scheduling, Annals of Operations Research 38(1992), рр. 421–452. 10. D. R. Dolk, J.E. Kottemann, Model integration and the theory of models, Decision Support Systems, 9 (1993), рр.


УДК 53.087.92

В.П. Квасников, д-р техн. наук, проф., Д.А. Перегудов, канд. техн. наук,

Е.С. Бабич, cоискатель, В.Ю. Коротков, cоискатель

ПОВЫШЕНИЕ ТОЧНОСТИ ИЗМЕРИТЕЛЬНОЙ СИСТЕМЫ

ГЕОМЕТРИЧЕСКИХ ПАРАМЕТРОВ ПРИ СЛУЧАЙНЫХ ВОЗМУЩЕНИЯХ

В статье рассмотрен метод статистического описания первичных преобразователей координатно-

измерительных систем, что позволяет определить уровень случайных погрешностей измерений в условиях постоянно действующих возмущений.

In the article the method of the statistical descri ption of primary converters of the koordinate-measu ring systems is considered. It allows to define a level of casual e rrors of measurements in conditions of constantly o perating disturbance.

Точность измерения геометрических параметров

воздействий с помощью координатно-измерительных систем ограничена постоянно действующими случайны-ми помехами, характер которых существенно зависит от условий работы измерительного прибора и места его размещения. Внешние случайные возмущения, вызывая флуктуации чувствительного элемента измерительной системы, формируют случайные погрешности, значения которых могут быть определены путем статистического описания прибора как динамической системы.

При статистическом описании измерительных сис-тем с чувствительным элементом динамического типа обычно исходят из предположения, что внешние слу-чайные возмущения могут быть представлены в виде модели δ-коррелированного гауссового шума [1], воз-действие которого на динамическую систему адекватно описывается с помощью уравнения Фоккера-Планка [2]. Аналогично можно описать координатно-измеритель-ную систему, находящуюся под воздействием случай-

© Квасников В.П., Перегудов Д.А., Бабич Е.С., Коротков В.Ю., 2008


ных возмущений вибрационного происхождения, если их спектр близок к белому шуму. Реальные спектры случайных возмущений для ко-

ординатных измерительных систем как в цеховом, так и в лабораторном исполнении, зачастую отличаются от спектра белого шума, оставаясь в то же время гауссо-вым случайным процессом. Поэтому, для адекватного статистического описания координатно-измерительной системы необходимо разработать такую процедуру, которая позволила бы определять ее случайные по-грешности с учетом реального спектра внешних воз-мущений. Кроме того, указанное статистическое описа-ние должно позволить найти аналитические выражения для дисперсии случайных колебаний чувствительного элемента системы, учитывающие реальный вид спек-тра внешних возмущений, что, в свою очередь, обеспе-чивает возможность проведения оптимизации пара-метров первичного преобразователя с целью умень-шения уровня его случайных погрешностей. Проведем статистическое описание координатно-

измерительной системы, в качестве первичного преоб-разователя которой выступает колебательное звено, динамика которого описывается уравнением

+ + = +&& & ( )Mx Rx Kx F t y ; (1) где М – масса чувствительного элемента; R – ко-

эффициент трения; К – жесткость упругой связи; F(t) – детерминированное внешнее воздействие; у – случай-ные возмущения. В отличие от [2], где проведено ста-тистическое описание системы, находящейся под воз-действием δ-коррелированного шума, рассмотрим слу-чай, когда внешние случайные возмущения, являясь гауссовым процессом с нулевым математическим ожи-данием, в то же время имеют сложный спектральный характер. В этом случае возможно применение форми-рующих фильтров [6], заключающееся в формировании случайного возмущения y из белого шума ξ( )t с по-мощью системы стохастических дифференциальных уравнений, передаточная функция которой H(S) подби-рается так, чтобы выполнялось соотношение

ω = ω2( ) ( )H i G , где ω( )G – спектр случайного процесса

y; i – мнимая единица; ω – частота. Рассмотрим предлагаемую методику статистического

описания координатно-измерительной системы на приме-

ре часто встречающегося в практике случая, когда слу-чайные возмущения имеют ограниченный спектр вида

ω =+ ω β 2

( )1 ( / )

DG . (2)

Для построения уравнения Фоккера – Планка, описы-вающего статистические характеристики случайных ко-лебаний чувствительного элемента измерительной сис-темы, необходимо уравнение (1) записать в переменных координатах – импульс (х, р) [2] и ввести дополнитель-ное уравнение, описывающее формирующий фильтр:

= = − − + + = −β + ξ

&

&

&

( )

( )

px

MRp

p Kx y F tM

y y t

(3)

где последнее уравнение описывает фильтр, с помо-

щью которого из белого шума ξ( )t с дисперсией β2D формируется случайный процесс y, имеющий спектр(2). Система стохастических дифференциальных урав-

нений (3) позволяет составить уравнение Фоккера-Планка [2] для функции распределения ( , , , )f x p y t

∂ ∂ + ∂ ∂ + − − ∂ ∂ −

− ∂ ∂ − β∂ ∂ = β ∂ ∂2 2 2

( / ) ( / )( / ) [ ( ) ]( / )

( / )[ ( ) / ] ( ) / /

f t p M f x F t Kx y f p

R M fP P fy y D f y (4)

Решение уравнения (4) дает возможность опреде-лить функцию распределения ( , , , )f x p y t , которая, в свою очередь, однозначно определяет функцию рас-пределения флуктуации чувствительного элемента механической измерительной системы под воздейст-вием случайных возмущений, имеющих спектр [2]

∞

−∞= ∫0( , , ) ( , , , )f x p t f x p y t dy .

Уравнение (4) можно решить по методике, изложен-ной в [7]. Для этого необходимо перейти от уравнения (4) к уравнению для изображения

∞

−∞∏ µ λ χ = µχ + λ + χ∫( , , , ) exp( ) ( , , , ) ,y i i p i y f x p y t dxdpdy

которое имеет вид

∂ ∏ ∂ − µ − λ ∂ ∏ ∂λ + λ∂ ∏ ∂µ − λ − βχ ∂ ∏ ∂χ +

+ β χ − λ ∏ =2 2

( / ) ( / / )( / ) / ( )( / )

[ (( )] 0

t M R M K

D i F t. (5)

Так как для статистического описания системы необ-ходимо определить функцию распределения 0( , , )f x p t ,

то обратное преобразование от функции ∏ µ λ χ( , , , )t к

0( , , )f x p t можно осуществить по формуле ∞

−

−∞= − π − µχ − λ ∏ µ λ λ∫

20 0( , , ) ( 2 ) exp( ) ( , , )f x p t i i p t dyd , (6)

где =∏ µ λ = ∏ µ λ χ0 0( , , ) ( , , , )

xt t .

Уравнение (5) представляет собой уравнение в ча-стных производных первого порядка, решение которого может быть найдено методом характеристик. Если в начальный момент времени t=0 положение чувстви-

тельного элемента 0x и его импульс ρ0 определены

точно, то решение уравнения (5) позволяет с помощью преобразования (6) определить следующую функцию распределения флуктуации чувствительного элемента:

− + − − − −= −−π −

2

0 22

1 ( ) ( ) ( )( )( , , ) exp[ ]

42 4

B p p A x x C p p x xf x p t

AB CAB C. (7)

Функция распределения (7) флуктуации чувстви-тельного элемента механической измерительной сис-темы позволяет проанализировать зависимость слу-чайных погрешностей измерений от параметров дина-мической системы и случайных возмущений. Ограни-чимся в данном рассмотрении случаем стационарных случайных флуктуации чувствительного элемента.

Дисперсия установившихся случайных флуктуации по-ложения х чувствительного элемента может быть оп-

ределена с учетом связи σ =2 2x B при → ∞t

σ = ω β β + γ γ ω + β + γβ2 2 2 2 20 0( 2 ) / 2 ( 2 )x D K . (8)

Рассмотрим влияние соотношения между параметра-ми ω0 , γ и β на величину случайных погрешностей из-


мерения. Так, в случае неограниченного спектра внешних возмущений, которому соответствует β → ∞ соотноше-ние (8) переходит в известное выражение для дисперсии флуктуаций динамической системы под воздействием случайных возмущений, имеющих дисперсию D

ωσ =

γ

22 0

22x

D

K. (9)

Этим же соотношением описывается и случай закри-тического демпфирования γ >> ω02 при β . Другой пре-

дельный случай имеется при ω >> β + γβ2 20 2 и может

быть реализован с помощью высокодобротной измери-тельной системы при условии: ω >> γ0 2 и γ2 ~ β . Тогда дисперсия случайных флуктуаций чувствительного эле-мента измерительной системы принимает вид:

β β + γσ =γ

22

( 2 )

2x

D

K .(10)

Сравнение выражений (9) и (10) позволяет сделать заключение о перспективности использования высоко-добротных измерительных систем, в случае, если меж-ду коэффициентом затухания γ и граничной частотой шума β установлено соотношение γ ≈ β2 . Соотношение (8) позволяет определить относи-

тельную погрешность измерений с помощью механиче-ской системы, описываемой уравнением (1), если в качестве измеряемого внешнего воздействия выступа-ет гармонический сигнал вида = ω0( ) sinF t F t . Относи-тельная погрешность измерений, определяемая как отношение дисперсии флуктуаций к отклику чувстви-тельного элемента на внешнее воздействие ε = σ /x x xA может буть найдена по формуле:

ε = γ ω2 20 0( , )( / )x L D F , (11)

где ω − ω + γ ω

γ ω = β β + γγω ω + β + γβ

2 2 2 20

0 2 2 20 0

( ) 4( , ) ( 2 )

2 ( 2 )L .

Для оптимизации измерительного прибора с целью уменьшения случайных погрешностей измерений необ-ходимо подобрать параметры первичного преобразо-вания γ и ω0 таким образом, чтобы для заданной час-

тоты внешнего сигнала ω и границы шума β функция

γ ω0( , )L принимала минимальное значение. Проиллюстрируем предлагаемый метод оптимиза-

ции параметров механической измерительной системы (например, градиенометра на подвижном основании) для случая измерения сигнала с частотой ω =0.1 c-1 и в условиях воздействия шума с граничной частотой β =1 c-1. На рисунке изображены номограммы, показываю-щие зависимость функции γ ω0( , )L для принятых зна-

чений параметров ω и β . Эти номограммы позволяют выбрать оптимальное с точки зрения минимума отно-сительной погрешности измерения значения собствен-ной частоты ω0 и коэффициента затухания γ первич-ного преобразователя. Так, например, если собствен-ную частоту первичного преобразователя принять рав-ной ω0 =0.5 c-1, то оптимальный коэффициент затуха-

ния необходимо выбирать близким к γ =1 c-1

Выводы. Таким образом, предлагаемый метод ста-тистического описания первичных преобразователей координатно-измерительных систем позволяет опре-делить уровень случайных погрешностей измерений в условиях постоянно действующих возмущений, апри-орно известного спектрального состава. Полученные теоретические соотношения могут быть использованы для оптимизации параметров первичного преобразова-теля. Причем такая оптимизация, учитывающая условия эксплуатации прибора (конкретный вид спектра случай-ных возмущений), дает возможность уже на стадии про-ектирования первичного преобразователя минимизиро-вать его случайные погрешности. Кроме того, проведен-ное описание показывает, что при создании приборов с широким диапазоном применения представляется целе-сообразным предусматривать возможность перестройки параметров его первичного преобразователя в зависи-мости от условий эксплуатации с целью уменьшения случайных погрешностей измерений.

1. Розанов Ю.А. Случайные процессы.– М.: Наука, 1971. – 235 с.

2. Растригин Л.Л. Теория статистических методов поиска. – М.: Наука, 1968. – 304 с. 3. Асташев В.К., Бабицкий В.И., Быховский И.И. Вибра-ции в технике. Справочник. Т. 6. Защита от вибрации и ударов. – М.: Машиностроение, 1985. 4. Андерсон Т. Введение в многомерный ста-тистический анализ. – М.: Мир, 1963 – 500 с.


УДК 628.9.038 С.В. Ленков, д-р техн. наук, проф.,

А.В. Селюков, канд. техн. наук, Ю.А. Гунченко, соискатель,

В.В. Жеревчук, канд. техн. наук

МЕТОДИКА СРАВНИТЕЛЬНОЙ ОЦЕНКИ ЭФФЕКТИВНОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ

ЭЛЕКТРОЛЮМИНЕСЦЕНТНЫХ ИНДИКАТОРОВ

Электролюминесцентные индикаторы являются одним из наиболее применяемых приборов современных средств оптоэлектроники. Существует большое разнообразие таких приборов, затрудняющее выбор их оптималь-ных вариантов при проектировании систем отображения информации. В ряде случаев это уменьшает эффектив-ность результатов пректирования и производства таких систем. В работе предлагается методика сравнительной оценки эффективности индикаторов.

Electroluminescent indicators are one of the most a pplied devices of modern means of optoelectronics. There is the big variety of such devices complicating a choice of th eir optimum variants at designing of systems of dis play of the information. In some cases it reduces efficiency of results of desi gning and manufacture of such systems. In work the technique of a compara-tive estimation of efficiency of indicators is offe red.

Электролюминесцентные индикаторы (ЭИ) исполь-зуются в качестве выходных устройств систем отобра-жения информации (СОИ), поэтому они практически определяют их основное функциональное назначение. Как комплектующий элемент, на базе которого конст-руируются узлы, блоки и устройства, индикатор должен отвечать определенным объемно-массовым, габарит-ным и экономическим требованиям. Эксплуатация и

хранение индикаторов в условиях воздействия внеш-них факторов приводит к необходимости обеспечения высокой надежности. Проблема выбора конкретного индикатора для дан-

ных условий эксплуатации представляет собой слож-ную задачу. Критерии их сравнительной оценки опре-деляются принципом действия, конструктивными осо-бенностями, способами управления индикаторами,

© Ленков С.В., Селюков А.В., Гунченко Ю.А., Жеревчук В.В., 2008


условиями эксплуатации и спецификой восприятия ин-формации человеком. По этим причинам при проектировании СОИ суще-

ствует необходимость оценки эффективности приме-нения индикаторов. В связи с ростом затрат на проек-тирование, разработку и внедрение индикаторов про-водить такую оценку необходимо до начала их про-мышленного изготовления. Под эффективностью применения индикаторов в

СОИ понимают выполнение ими функционального на-значения с наименьшими затратами энергетическими, материальными и экономическими. В общем случае задача оценки эффективности применения индикато-ров формулируется следующим образом: из их сово-купности необходимо выбрать прибор, обеспечиваю-

щий наиболее эффективное выполнение функцио-нального назначения СОИ. Методы оценки индикаторов делятся на объектив-

ные, в которых используются теоретические и экспери-ментальные исследования средств отображения ин-формации в комплексе, и субъективные (экспертные), где оценка связана с суждениями относительно качества индикатора, выносимыми человеком. Субъективные методы обладают рядом определенных достоинств. Од-нако разработка количественных объективных методов оценки приведет к ликвидации многих ошибок, возни-кающих на этапах разработки и проектирования СОИ.

CОИ, для которой необходимо выбрать ЗСИ

Определение перечня требований к конкретной СОИ, условиям его функционирования и условиям работы операторов

Определение перечня параметров-критериев оценки эффективности применения ЗСИ в конкретной СОИ

Установление норм на выбранные параметры-критерии оценки эффективности применения ЗСИ в конкретной СОИ

Сравнение значений параметров-критериев оценки эффективности применения конкретных ЗСИ, входящих в выбранное подмножество с нормами на параметры-критерии оценки эффективности применения ЗСИ в конкретной СОИ на каждом уровне оценки эффективности применения ЗСИ

Оценка результата сравнения и принятие решения на каждом уровне оценки эффективности применения

Положительный результат Отрицательный результат

ЗСИ не эффективен на рассматриваемом уровне оценки

Сравнение значений параметров-критериев и их норм на на последующих уровнях; оценка результата сравнения и принятие решений

Положительный результат Отрицательный результат

ЗСИ не эффективен на рассматриваемом уровне оценки

Определение обобщенного показателя эффективности применения конкретных ЗСИ в конкретном СОИ по всем рассмотренным уровням (Коэф), оценка результата сравнения и принятие решений

Коэф≥≥≥≥6/7 Коэф<6/7

ЗСИ, допустимые (эффективные) для дан-ного применения в рассматриваемом СОИ

ЗСИ, не эффективные(не допустимые) для данного применения

Структурная схема алгоритма оценки эффективности применения ЗСИ в СОИ приведена на рисунке 1.

Рис. 1. Структурная схема алгоритма оценки эффективности применения знакосинтезирующих индикаторов в СОИ

Выбор количественных мер для оценки индикаторов является сложной задачей по следующим причинам [1-4]:

− затруднена выработка общих методов, так как назначение индикаторов весьма различно;

− в различных областях применения набор факторов среды, воздействующих на оператора, различен и совме-стный учет их полезных раздражителей крайне сложен;

− между рядом параметров существуют сложные взаимосвязанные соотношения, которые трудно оце-нить количественно.


Крайне сложно разработать методы моделирова-ния, позволяющие экстраполяцией полученных данных установить соответствие моделируемого индикатора определенным требованиям. Поэтому важно уметь классифицировать индикаторы по ряду признаков:

− виду отображаемой информации; − виду элементов отображения информации и

способу формирования информационного поля; − расстоянию наблюдения и числу наблюдателей; − помехоустойчивости; − привычности начертания знаков; − числу знакомест; − способу преобразования энергии; − физическому принципу, положенному в основу

работы; − конструктивному оформлению; − материалу корпуса; − числу элементов; − способу управления. Одним из распространенных вариантов оценки

эффективности индикаторов в СОИ является нахожде-ние обобщенного показателя эффективности (Коэф), который позволяет определить возможность использо-

вания знакосинтезируещего индикатора (ЗСИ) для кон-кретного применения и выбрать из их совокупности один или несколько типов, имеющих значения параметров, позволяющие создавать СОИ с требуемым функцио-нальным назначением. Коэф определяется сравнением значений параметров-критериев исходной совокупности ЗСИ с нормами на параметры-критерии, установленны-ми в соответствии с требованиями к СОИ и условиями их функционирования. Сравнение проводится последо-вательно по уровням оценки эффективности с учетом значимости параметров-критериев. Наиболее эффек-тивным считается ЗСИ, у которого, во-первых, парамет-ры-критерии применения соответствуют нормам, уста-новленным требованиями к СОИ, условиям их функцио-нирования и условиям работы оператора, а во-вторых, параметры-критерии имеют наилучшие значения.

1. Саямов Э.А. Средства воспроизведения и отображения информа-

ции. – М.: Высшая школа, 1982. – 230 с. 2. Смоляров А.М. Системы отображения информации и инженерная психология. – М.: Высшая школа, 1982. – 265 с. 3. Соловейчик И.Е. Дисплеи в системах с ЭВМ. – М.: Сов. радио, 1979. – 186 с. 4. Быстров Ю.А., Литвак И.И, Персианов Г.М. Современные индикаторы // Обзоры по электронной технике. – Сер. 4. – Вып. 3, 1983.


УДК 665.663.9

В.В. Осадчий, асп., В.Ф. Прєснаков, здобувач, В.М. Шмиголь, здобувач

АВТОМАТИЧНИЙ АНАЛІЗАТОР ВМІСТУ ВОЛОГИ В ВОДО-МАЗУТНІЙ СУМІШІ

Можливість створення автоматичного аналізатора вмісту вологи в водо-мазутній суміші можливо завдяки вико-ристанню методу багато інформаційного підрахунку. Аналізатор винайдений на основі методу гідродинамічного ви-міру в'язкості та щільності, що дозволяє встановлювати тривалі автоматичні визначення якості складових компо-нентів з двох та трьох складових сумішах.

The opportunity of creation of the multicomponent s olutions composition automatic analyzer on a multiple parameter calculation method is investigated. The analyzer is developed on the basis of a hydrodynamical method of viscosity and density measurement which allows to carry out continuous au tomatic definition of quantitative composition of components in binary and three-componential solutions.

Вступ. Важливою інформацією, яка необхідна для

управління в різних галузях промисловості, є дані про кількісний склад компонентів в двокомпонентних розчи-нах. Оптимізація режимів роботи хіміко-технологічного обладнання, з метою отримання готової продукції зада-ної якості, вимагає створення автоматичних аналізато-рів складу сумішей рідин. Одним із шляхів створення таких аналізаторів складу двокомпонентних розчинів, є розробка приладів, які реалізують багатопараметрич-ний обчислювальний метод.

Постановка задачі. Метою даного дослідження є створення автоматичного аналізатора складу двоком-понентних розчинів із застосуванням багатопараметри-чного обчислювального методу. При дослідженні таких розчинів необхідно здійснювати одночасне вимірюван-ня двох незалежних фізико-механічних параметрів рі-дин, так як в систему рівнянь зв'язку завжди може бути включено рівняння, яке зв'язує концентрації всіх компо-нентів суміші. Автоматичний аналізатор може бути використаний

для аналізу і регулювання вмісту вологи в водо-мазутної суміші при подачі її на спалювання до котель-них агрегатів. Необхідними умовами для надійної роботи печей та

котлів є стійкість факелів пальників і відповідність їхніх теплообмінних параметрів оптимальним умовам тепло-обміну в топковому апараті. Повнота згорання палива значною мірою залежить від середньої дрібності та од-норідності розпилення форсунками. Крім конструктивних

характеристик самих форсунок, на дрібність розпилення впливає в'язкість та густина рідкого палива. Виходячи з цього, в технологічних процесах спалювання високов'яз-кого палива (мазуту) прийнято підігрівати останнє перед безпосередньою подачею його на форсунку [1, 2]. Будь-яке коливання вологості окремих порцій у пали-

ві, що подається в топку, спричиняє відповідну одночас-ну зміну дійсної витрати горючої маси та коефіцієнта надлишку повітря, що неминуче порушує роботу топки через різке погіршення умов стабілізації процесу горіння, аж до повного зриву полум'я. З іншої сторони, збільшен-ня обводненості мазуту при звичайному гніздовому нері-вномірному розподілі в ньому води обов'язково спричи-няє падіння ККД печі або котла. Навіть при спалюванні мазуту з кондиційним вмістом води (5%) середньоексп-луатаційний коефіцієнт надлишку повітря виявляється вищим оптимального на 5,5 % і середньоексплуатацій-ний ККД теплоагрегату (котла, печі) падає на 0,5-1,1 %.

Розв'язання проблеми. Для вирішення проблеми ви-значення вмісту вологості в водо-мазутній суміші, що впливає на ефективність розпилення і, відповідно, зго-рання палива, було розроблено автоматичний аналіза-тор складу двокомпонентних розчинів. Як і в технології спалювання "сухого" обезводненого мазуту, потрібне значення в'язкості якого забезпечується підігрівом пе-ред подачею на форсунки, при підготовці емульсії її теж підігрівають до потрібної температури. Але в даному випадку на в'язкість емульсії впливає ще й об'ємна час-тка фази води.

© Осадчий В.В., Прєснаков В.Ф., Шмиголь В.М., 2008


Згідно [1], в'язкість ВМЕ підкоряється рівнянню, що отримано дослідним шляхом:

( )ν = ν + +1ем п в

aW bW , (1)

де νем

та νп

– кінематична в'язкість відповідно емуль-

сії і палива; в

W – концентрація дисперсної фази (води);

a , b – емпіричні коефіцієнти, які залежать від марки мазуту і способу приготування ВМЕ. В свою чергу, від марки та виду рідкого палива і способу приготування емульсії залежить її дисперсність та рівномірність роз-поділу дисперсної фази. Тобто коефіцієнти a та b по-винні враховувати ці досить важливі фактори. Розроблений нами аналізатор, на основі гідродинамі-

чного методу вимірювання в'язкості і густини, дозволяє здійснювати неперервне автоматичне визначення кількі-сного складу компонентів в двокомпонентних розчинах. В автоматичному аналізаторі складу, з метою збі-

льшення чутливості і зменшення впливу неінформатив-них параметрів, застосовується дросельний мостовий перетворювач (ДМП). Він складається з двох ламінар-них дроселів (довгі циліндричні капіляри) і двох турбу-лентних дроселів (діафрагм), які перехресно розташо-вані в печах гідравлічного моста. Витратні характерис-тики цих дроселів відрізняються тим, що втрати тиску на ламінарному дроселі залежать від його геометрич-них розмірів, витрати і динамічної в'язкості рідини, а на турбулентному – від геометричних розмірів, квадрату витрати і густини рідини. Враховуючи різний характер залежності втрат тиску

від витрати для ламінарних і турбулентних дроселів, нами запропоновано для вимірювання в'язкості і густини в аналізаторі зрівноважувати гідравлічну мостову схему шляхом зміни витрати досліджуваної суміші через ДМП. Теоретичний аналіз показує, що момент рівноваги

мостової гідравлічної схеми, при певній кінематичній в'язкості рідини γ, наступає при значенні об'ємної ви-трати F, яка визначається конструктивними розмірами ламінарних і турбулентних дроселів.

⋅ γ−

2 л

Т в

KQ =

K K; (2)

де 128

л

л 4л

lK =

πd – конструктивний комплекс ламінарного

дроселя; 2 4

16в

л

mK =

π d – конструктивний комплекс, який

враховує входові ефекти в ламінарному дроселі;

=δ2 2 4

8T

T

Kp d

– конструктивний комплекс турбулентного

дроселя; л лl , d – довжина і внутрішній діаметр

ламінарного дроселя; Тd , α – діаметр і коефіцієнт

витрати турбулентного дроселя; m – поправка Гагенбаха. В момент рівноваги мостової гідравлічної схеми,

загальний перепад тиску P∆ на ній пропорційний добутку динамічної на кінематичну в'язкість:

∆ ⋅µγ−

2

2

2

( )л Т

Т в

K KP =

K K (3)

Неважко показати, що одночасне вимірювання значення витрати через ДМП і перепаду тиску на ньому, в момент рівноваги, дозволяє визначити не тільки кінематичну в'язкість, а також густину ρ і динамічну в'язкість µ рідини:

∆2

2

Т

Pρ =

K Q (4)

− ∆⋅ ⋅

( )T в

л Т

K K Рµ =

K K Q. (5)

Значення конструктивних коефіцієнтів Кл, Кв, КТ, мо-жна розрахувати теоретично на основі вимірювань конструктивних розмірів дроселів, але як це було вста-новлено експериментально, похибка аналітичного ви-значення складає 5-7,5%. Для зменшення впливу цієї похибки в практиці проектування і виготовлення ДМП значення конструктивних коефіцієнтів визначається експериментально, шляхом пропускання еталонної рі-дини з відомою кінематичною в'язкістю і густиною, та одночасно вимірювання в стані рівноваги мостової гід-равлічної схеми об'ємним методом витрати і загального перепаду тиску на ДМП.

1

2 5

3 6

4

8

9

10

7

Рис. 1. Структурна схема автоматичного аналізатора: 1 – генератор витрати; 2, 3 – турбулентні дроселі; 4, 5 – ламінарні дроселі; 6 – нуль-індикатор; 7 – дифманометр;

8 – електропривод; 9 – регулятор витрати; 10 – мікропроцесор Теоретично і експериментально досліджена можли-

вість, як слідкуючого, так і розгортуючого виду зрівно-важення гідравлічної мостової схеми, і зроблено висно-вок про доцільність побудови автоматичного аналізато-ра зі слідкуючим статичним зрівноваженням (рис. 1).

В якості генератора витрати 1 використовується ше-стерінчастий насос з жорсткою напірною характеристи-кою. Досліджуваний двокомпонентний розчин відбира-ється безпосередньо з технологічного апарату і прока-чуються насосом через ДМП аналізатора. В вимірюва-льну діагональ ДМП ввімкнено дифманометр, який віді-


грає роль нуль-індикатора 6. До вхідної і вихідної камер ДМП під'єднаний дифманометр 7, який вимірює загаль-ний перепад тиску. Якщо у вимірювальній діагоналі ДМП виникає сигнал розбалансу певного знаку, нуль-індикатор 6 подає сигнал на автоматичний регулятор 9, який збільшує або зменшує, в залежності від знаку роз-балансу, напругу на обмотці керування двигуна постій-ного струму 8 змінюючи відповідно величину об'ємної витрати F в напрямку зрівноваження мостової схеми. В момент рівноваги ДМП, сигнал пропорційний напрузі на обмотці керування електродвигуна, якому відповідає певна об'ємна витрата F, поступає в мікропроцесор 10. Одночасно дифманометром 7 вимірюється перепад тиску ∆Р на ДМП, сигнал з якого також поступає на об-робку в мікропроцесор 10. На основі відомих значень конструктивних параметрів дроселів Кл, Кв, КТ, а також визначених значень об'ємної витрати F і перепаду тиску на ДМП, мікропроцесор по формулам (2), (4) і (5) здійс-нює спочатку розрахунок фізико-механічних парамет-рів: кінематичної в'язкості, густини ρ і динамічної в'язко-сті µ, а тоді процентного складу компонентів суміші. Розроблено методику і програму інженерного роз-

рахунку геометричних розмірів ламінарних і турбулент-них дроселів, для вибраного діапазону вимірювання кінематичної в'язкості і густини двокомпонентних роз-чинів з урахуванням можливості технічної реалізації заданого діапазону зміни об'ємної витрати через ДМП. Конструктивно автоматичний аналізатор складу

розчинів складається з технологічного блоку, який роз-міщено на рухомій платформі, і вимірювального блоку. До складу технологічного блоку входить електропривод

з редуктором і насосом, а також дросельний мостовий перетворювач з двома дифманометрами. У вимірюва-льному блоці розташовано регулятор швидкості обер-тання електродвигуна, мікропроцесор та пристрої відо-браження. В конструкції аналізатора максимально ви-користано загальнопромислове обладнання, за винят-ком дросельного мостового перетворювача, оболонки електродвигуна і транспортної платформи.

Висновки. На основі теоретичних і експерименталь-них досліджень розроблено автоматичний аналізатор складу двокомпонентних розчинів. Проведено дослі-дження експериментального зразка автоматичного аналізатора по визначенню вмісту вологи в водо-мазутній суміші. Розроблена система може бути використана для

визначення оптимальної дисперсності водно-мазутної емульсії з метою забезпечення найбільш ефективного її спалювання. Запропоновано структурну схему автоматичного

аналізатора складу двокомпонентних розчинів та роз-глянуто конкретні технічні засоби на основі яких може бути побудована дана система.

1. Воликов А.Н. Сжигание газового и жидкого топлива в котлах малой

мощности. – Л.: Недра, 1989. – 160 с. 2. Белосельский Б.С., Соляков В.К. Энергетическое топливо. – М.: Энергия, 1980. – 168 с. 3. Древецкий В.В., Яцук А.П., Горейко А.С. Анализатор кинематической вязкости. – Ровно: Облполиграфиздат, 1988. – 4 с. 4. Древецький В.В. Інформаційно-вимірювальна система кінематичної вязкості нафтопродуктів // Методи та прилади контролю якості. – 2005. – 15. – С. 116–119.


УДК 621.118.3

І.В. Пампуха, канд. техн. наук, доц., І.В. Самойлов, канд. техн. наук, доц., С.В. Толюпа, канд. техн. наук, доц.,

Н.М. Берназ, здобувач

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ

МЕРЕЖНИМИ ВІДМОВАМИ СИСТЕМ ПЕРЕДАЧІ ДАНИХ

У статті проведений аналіз сучасних систем управління телекомунікаційними мережами, зокрема моніторинг,

аналіз і діагностика мережевих процесів.

In article the analysis of modern control systems b y telecommunication networks, in particular monitor ing, analysis and diagnostics of network processes is carried out.

Актуальність проблеми. В даний час немає жодної

області людської діяльності, яка не використала б мож-ливості сучасних інформаційних та інтелектуальних тех-нологій в галузі телекомунікацій. Сьогодні ми є свідками стрімкого розвитку мереж нового покоління NGN, муль-тисервісних мереж передачі даних (СПД), що виконують обробку й передачу всіх типів даних і інформації, доступ до яких можна отримати в будь-якій точці світу. Мережі передачі даних, будучи складною організа-

ційно-технічною системою, повинна забезпечити без-перебійне і повноцінне функціонування всіх компонен-тів і гарантувати надання користувачам послуг зв'язку і інформатизації, відповідно до прийнятих оператором зв'язку на себе зобов'язаннями. Із зростанням розмірів, складності устаткування і

функціональних можливостей в значній мірі збільшу-ється відповідальність посадовців за правильність і обґрунтованість рішень, які ухвалюються, для ефектив-ного управління СПД. Крім того, посадовцям доводить-ся ухвалювати рішення в умовах неповної інформації про стан елементів мережі, обмеженого часу на аналіз проблемних ситуацій. Все це приводить до невідповід-

ності можливостей людини та складності завдань, які необхідно вирішувати для підтримки мережі в праце-здатному стані, зокрема за рахунок використання су-часних методів її діагностики. У зв'язку з цим розробка і впровадження інтелектуальних технологій для діагнос-тики сучасних систем телекомунікацій є актуальним науково-технічним завданням. Проведений аналіз сучасних систем управління те-

лекомунікаційними мережами, зокрема завдань моніто-рингу, аналізу і діагностики мережевих процесів пока-зав, що ці завдання входять в критичну безліч завдань по управлінню мережевими ресурсами і для їх вирі-шення потрібна активна участь фахівця і використання різних (у тому числі і комп'ютерних) систем забезпечен-ня його діяльності. Аналіз методів діагностики мереже-вих відмов (МВ) (сигнатурний, статистичний аналіз, ви-користання інтелектуальних (експертних) систем, гене-тичних алгоритмів, нейромереж і т. ін.), і на підставі порівняльного аналізу моделей діагностики МВ зробле-ний висновок про доцільність застосування комплексно-го підходу до рішення задач діагностики СПД, що вклю-чає статистичні методи, в доповненні до сигнатурних

© Пампуха І.В., Самойлов І.В., Толюпа С.В., Берназ Н.М., 2008


систем, що застосовуються на практиці, а як система, що дає можливість прийняти правильне рішення, вико-ристовувати інтелектуальну (експертну) систему. Прак-тика показує, що у посадовців, від яких залежить якість і надійність функционірованія СПД, украй мало часу на аналітичну роботу, що дозволяє уникнути помилок при ухваленні рішень. Кращим варіантом організації під-тримки діяльності осіб, що ухвалюють рішення, є ство-рення навколо них середовища людино-машинної під-тримки, в якій головна роль відводилася б СППР. На підставі проведеного аналізу напрямів діяльності

посадовців, керівників функціонуванням СПД оператора зв'язку, зроблений висновок, що інтелектуальна скла-дова займає провідне місце в забезпеченні ухвалення рішень. Це дозволило вибрати інтелектуальну систему як базу СППР, а експертну систему – як ядро ІСППР. Зі всіх моделей представлення знань в ІСППР для діагно-стики СПД вибираємо нечітку продукційну модель, а математичне забезпечення ІСППР побудуємо на основі нечіткої логіки. Для реалізації вибраного методу визна-чення і ідентифікації МВ пропонуються моделі сигнату-рного і статистичного аналізаторів мережевого трафіку, а для визначення джерел МВ і вибору варіантів по їх

усуненню – нечітка інтелектуальна система. Структура універсального сигнатурного аналізатора потоку пакетів мережевого трафіку представлена на рис. 3.1. Меха-нізм функціонування сигнатурного аналізатора включає два етапи: фільтрація і збірка фрагментів пакетів, роз-пізнавання МВ по сигнатурам. Робота аналізатора описується наступною модел-

лю. Позначимо мережевий трафік, що поступає з моду-ля захоплення пакетів, як потік у вигляді множи-

ни =1n

iS s , де n – загальна кількість пакетів. Базу сиг-

натур представимо у вигляді безлічі B, об'єднуючої кла-

стери типів сигнатур = =1

, 1,K

j jkB b j m :

== =U U U U1 2 1... mm jjB B B B B (4.1)

де m – кількість кластерів сигнатур; jB – j-й кластер,

що є безліччю однотипних сигнатур; K – загальна кіль-кість сигнатур в j-м кластері. На вхід модуля реагування поступає сигнал тільки в тому випадку, якщо ⊆S B .

N

1

n

Блок нормалізації даних

Блок формування

вибірки

Блок настройки і тестування

Блок вибору вагових

функцій

Блок визначення локальних

характеристик

Масив вагових функцій

Блок зберігання глобальних

характеристик

Блок порівняння

і видачі р

езультатів

Мережне обладнання

Мережі адаптори

Ріш

ення

Навчаюча вибірка

1

Рис. 3.1. Структура універсального сигнатурного аналізатора

При розробці статистичного аналізатора пропону-ється модель на основі аналізу середнього значення і середньоквадратичного відхилення параметрів мере-жевого трафіку. Даний метод заснований на порівнянні локальних (поточних) характеристик bY потоку пакетів

з усередненими за деякий проміжок часу (глобальними характеристиками) by . Як статистичні характеристики

потоку пакетів використовуються вибіркове середнє

значення ξ , вибіркова дисперсія 2d і критерій згоди

χ2 . Якщо локальні характеристики значно відрізняють-ся від глобальних, то робиться висновок про аномальну поведінку потоку пакетів і цілком вірогідні збої в роботі устаткування, програмного забезпечення або порушен-ня політики безпеки. Структура статистичного аналіза-тора, що реалізовує даний метод діагностики МВ, при-ведена на рис. 3.2. Робота статистичного аналізатора описується на-

ступною моделлю. Числова величина ≤ ≤min maxi iX x X x є деякою подією (наприклад, над-

ходження нового пакету) з потоку подій, подія в СПД у

момент часу =, 1,it i n . Безліч значень характеризуєть-

ся середнім значенням x і дисперсією σx величини

X. Для визначення локальних характеристик середнє значення x обчислюватимемо не для всього потоку з N подій, а тільки для останніх n подій. З цією метою використовується вагова функція F(z) і значення лока-льних характеристик можна обчислювати за наступ-ною формулою:

== −∑ 1( ) ( ) ( )NN i iiW N F t t f X (2)

Як вагова функція F(z) для знаходження W(N) була вибрана функція вигляду:

== −∑ 11 ( / )

( ) exp( / )!

jS

S jS

z tF z z t

k j (3)

де t – часовий інтервал, на якому обчислюються лока-льні характеристики, Sk – коефіцієнт нормування.


1

M

1

Модуль

захоплення

пакетів

Підсистема прийняття

ріш

ення

Мережне обладнання

Мережі адаптори

Ріш

ення

Модуль розпізнавання

мережних аномалій

База сигнатур

Сигнатурний аналізатор

Модуль

фіксації

та збору

фрагм

ентів

пакетів

Рис. 3.2. Структура статистичного аналізатора

Для визначення локальних характеристик область можливих значень X розбивається на B інтервалів: [ ) [ ) [ )−→min max 0 1 1, , ... ,B Bx x x x x x і підраховуються час-

тоти попадання у відповідні інтервали не для всього потоку, а тільки для n останніх подій. Локальні характе-ристики обчислюються за формулами (2) і (3). Для виявлення МВ в потоці пакетів як статистичні

характеристики використовуються: − вибіркове середнє числової величини

=ξ = ∑ %1B

b bb x Y , де −= +% 1 / 2b b bx x x середина інтервалу

[ )−1,b bx x , bY – локальна характеристика;

− вибіркова дисперсія == − ξ∑ %2 2

1( )Bb bbd x Y ;

− статистика, де by – глобальна характеристика,

визначувана на етапі настройки і навчання системи. Ознакою появи МВ в потоці пакетів вважається зна-

чне відхилення локальних характеристик від глобаль-них характеристик. Критеріями присутності МВ вважа-ється перевищення локальних характеристик встанов-лених порогових значень. Для вибіркового середнього

таким критерієм буде ξ − ξ ≥ σxk , де ξ > – математич-

не очікування величини ξ , визначуване як

=ξ = ∑ %1B

b bb x y ; параметр k задає межі інтервалу, вихід

за межі якого вважається як СА. Для вибіркової диспер-сії критерієм аномальності в потоці пакетів вважається

≤2 20d S , де 2

0S – задає нижню межу, вихід за межі якої сприймається як МВ. Аналогічно для статисти-

ки χ ≥ χ2 20 , де χ2

0 – встановлене порогове значення. При розробці інтелектуальної (експертною) системи

була вибрана нечітка модель. Це пов'язано з тим, що значна частина інформації про причини і джерела СА може бути отримана тільки експертним шляхом або у вигляді евристичних описів процесів. Для визначення джерел СА СПД була представлена семирівневою ета-лонною моделлю OSI. Еталонна модель ділить завдан-ня переміщення інформації між комп'ютерами через середовище мережі на сім менш великих і легше вирі-шуваних підзадач. Кожна з цих підзадач вирішується за допомогою одного рівня мережі (фізичного, канального, транспортного і т.д.). Тому первинне завдання після діагноста СПД може бути представлене декомпозицією семи завдань по діагностиці окремих рівнів мережі.

Представимо окремий рівень СПД у вигляді неліній-ного об'єкту з безліччю вхідних змінних =, 1,ix i n і

однієї вихідної змінної у: = 1 2( , ,..., )y ny f x x x (4)

Як вхідні змінні виберемо ознаки джерел СА. Вихід-на змінна у є показником ступеня можливості стану рів-ня мережі. У моделі використовуються наступні допущення і

обмеження: − вхідні змінні ix в межах одного рівня незалежні;

− на кожному з рівнів мережі ізолюються окремі мережеві функції;

− модель не застосовна для мереж, що не викори-стовують ідеологію OSI. Комплексна ІСППР для діагностики СПД містить на-

бір функціональних компонент, що дозволяють макси-мально автоматизувати і прискорити вироблення дій, що управляють, при зміні ситуації в СПД. До складу ІСППР (рис. 3.3) входять:

− підсистема моніторингу, що виконує процедуру збору первинної інформації про роботу мережевого устаткування і ПО. Джерелами інформації є: журнали подій, бази даних інформації (бази MIB) маршрутизато-рів, що управляє, комутатори, міжмережевих екранів і іншого телекомунікаційного устаткування;

− блоки статистичного і сигнатурного аналізу. У основу статистичного аналізу покладено обчис-

лення локальних статистичних характеристик потоку пакетів по укороченій вибірці: вибіркового середнього

ξ , вибіркової дисперсії d2, статистики χ2 . При норма-льній роботі СПД ці статистики не перевищують глоба-льних значень, отриманих на етапі настройки і навчан-ня системи. При виникненні СА їх значення виходять за межі діапазону, що встановив, на величину ∆i, що ви-значає ступінь серйозності i-ої СА. При проведенні сиг-натурного аналізу здійснюється виявлення СА в даних, що поступають, за допомогою пошуку відповідних пра-вил аномальної поведінки, сигнатур, що містяться в періодично оновлюваній базі;

− нечітка інтелектуальна (експертна) система, що приймає інформацію про виявлені СА. Тут відбувається аналіз джерел СА і вироблення пропозицій і дій, що управляють, по їх усуненню.


ПІДСИСТЕМА МОНІТОРІНГУ

Вхідні дані

База вхідних

даних

Попередня

обробка

даних

АНАЛІЗАТОРИ

Сигнатурний аналіз

Статистичний аналіз

База сигн

атур

Нечітка інтелектуальна

(експертна) система

Модель нечіткої інтелектуальної

система

Інтерфейс користувача

Рис. 3.3. Структурa інформаційної системи прийняття рішення для диагностики системи передачі даних

Структура НІС представлена на рис. 3.4. До складу

НІС входять 12 програмних блоків, 7 з яких складають власне інтелектуальну систему, а інші – середовище розробки НІС. Пояснимо призначення тих блоків, які не згадувалися раніше при описі моделі НІС. Блок модифікації нечіткої бази знань – здійснює за-

вдання функцій приналежності лінгвістичних термів методом Сааті і заповнення НБЗ. Блок моделювання – використовується для отри-

мання графіків і поверхонь, що відображають залеж-ність вихідний змінної від однієї або двох вхідних змін-них при фіксованих значеннях решти змінних. Мета

подібного моделювання полягає в дослідженні поведін-ки об'єкту в різних областях простору чинника. Блок настройки – призначений для вирішення за-

вдань оптимізації НБЗ з метою підвищення якості іден-тифікації нелінійних об'єктів. Блок виконує функції запи-ту повчальної вибірки і рішення задачі нелінійної опти-мізації НБЗ. Блок тестування – здійснює запит тестуючої вибірки

і оцінку якості ідентифікації в точках тестуючої вибірки. Архів функцій приналежності – містить опис і набір

стандартних функцій приналежності.

Середовище моделювання НІС

Блок настройки

Блок тестування

Блок модифікації

НБЗ

Блок моделювання

База функцій

принадлежності

Експерт по знанням

Функції принадлежності Нечітка база знань

Блок задання вхідних змінних

Блок фазифікації

Блок нечіткого логічного виводу

Блок дефазифікації

Користувач нечіткої інтелектуальної системи

Нечітка інтелектуальна система

Блок видачі результатів

Рис. 3.4. Структура нечіткої інтелектуальної системи

Процес побудови НІС виконується по наступному

алгоритму: − визначення характеристик системи – задаються

вхідні і вихідні лінгвістичні змінні і їх терми; − визначення функцій приналежності лінгвістичних

термів; − формування НБЗ, що описує поведінку обьекта; − настройка НІС шляхом рішення задач оптимізації

з використанням повчальної вибірки. В результаті нечіткого логічного висновку виходять

функції приналежності вихідний змінної кожному з кла-сів рішень. В процесі моделювання інженер після знань і експерт можуть спостерігати за поведінкою модельо-

ваного об'єкту в різних областях вхідних змінних. На-стройка моделі за експериментальними даними дозво-ляє підвищити адекватність НІС.

1. Борисов А.Н., Алексеев А.В., Меркур'єва Г.В. и др. Обработка не-

четкой информации в системах принятия решений. – Г.: Радио и связь, 1989. – 304 с. 2. Герасимов Б.М., Тарасов В.А., Токарев И.В. Человеко-машинные системы принятия решений с элементами искусственного интеллекта. – К.: Нукова мысль, 1993. – 184 с. 3. Нечеткие великого множества в моделях управления и искуственного интеллекта. Под ред. Д.А. Поспєлова. – Г.:Наука, 1986. – 311 с. 4. Орловский С.А. Про-блемы принятия решений при нечеткой исходной информации. – Г.: Наука, 1981. – 208 с.



УДК 519.24.681.51 М.О. Шишанов, д-р техн. наук, доц.,

В.В. Вишнівський, канд. техн. наук, доц., К.Ф. Боряк, канд. техн. наук,

В.І. Шевченко, канд. техн. наук

ОЦІНКА ЯКОСТІ ПЛАНОВОГО РЕМОНТУ РЕЗ

ЗА ДАНИМИ ПОСЛЕРЕМОНТНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ

У статті викладений підхід до оцінки якості проведення планового ремонту РЕЗ за даними післяремонтної екс-плуатації з використанням методології теорії розпізнавання образів.

In the article the approach to an estimation of qua lity of carrying out of planned repair by data afte r repair operation with use of methodology of the theory of recognition of imag es is stated.

Найбільш повною характеристикою якості ремонту

радіоелектронних засобів (РЕЗ) є оцінки параметрів, що характеризують динаміку зміни стану РЕЗ у процесі їхньої тривалої експлуатації. Оскільки для підвищення швидкодії системи керування якістю ремонту час оцінки динаміки зміни стану РЕЗ необхідно скорочувати, то для рішення поставленої задачі доцільно використову-вати методи прогнозування технічного стану РЕЗ. Осно-вою для прогнозування технічного стану РЕЗ є вивчення закономірностей зміни в часі їхніх основних характерис-тик. Особливістю рішення задачі прогнозування техніч-ного стану РЕЗ є та обставина, що при експлуатації від-повідно до прийнятої системи технічного обслуговування здійснюється підтримка характеристик РЕЗ у заданих межах шляхом усунення виникаючих відмов, регулювань вихідних параметрів, настроювань вузлів апаратури і т.д. Інакше кажучи, процес зміни в часі основних характерис-тик РЕЗ є таким, що регенерує. У зв'язку з цим більш доцільним способом прогнозу-

вання технічного стану РЕЗ є прогнозування найбільш загального його показника, яким є надійність. З огляду на те, що РЕЗ може бути представлена у вигляді сукуп-ності систем, характеристикою надійності яких є пара-метр потоку їхніх відмов ( )ωi t , ∈1,i m , задачу прогно-

зування технічного стану РЕЗ будемо розглядати як задачу прогнозування параметра потоку відмов систем, що до входять до їх складу. Задача прогнозування надійності i -й системи РЕЗ

може бути сформульована в такий спосіб. Нехай існує сукупність значень визначальних параметрів ijX ,

∈1,i m , ∈1, ij s для моментів часу ∈K0 1 2 1, , , , nt t t t T .

Необхідно визначити функцію параметра потоку відмов

( )ωi t , ∈1,i m , для моментів часу + + + ∈K1 2 2, , ,n n n lt t t T .

Загальна методика визначення функції ( )ωi t , ∈1,i m ,

розглянута в [1]. Відповідно до цієї методики задача прогнозування функції ( )ωi t , ∈1,i m , зводиться до

прогнозування моментних функцій ( )jm t і, ∈1, ij s ви-

значальних параметрів РЕЗ. Прогнозування моментних функцій ( )jm t і ( )σ j t

може здійснюватися різними методами аналітичного прогнозування [2]. Загальною ідеєю цих методів є пред-ставлення досліджуваної залежності у виді деякого про-гнозуючого аналітичного виразу. Розглянемо у якості такого виразу для прогнозування, наприклад, величини

( )jm t , ∈1, ij s , багаточлен виду

( ) ( )µ

== ∑

1,l l

lW t A F m t , (1)

де ( ),lF m t базові вирази; lA адаптаційні коефіцієнти;

= µK1, 2, ,l ступінь базових виразів.

Величини адаптаційних коефіцієнтів доцільно об-межити умовою

µ

==∑

11l

lA

чи більш жорсткою умовою µ

==∏

11l

lA .

Базові вирази ( ),lF m t можуть бути однотипними,

що спрощує обчислення, і різними, що збільшує мож-ливості прогнозуючого виразу. Представимо базові ви-рази у виді

( )µ

ρρ

ρ== α∑

0, pF m t t , > 0p . (2)

Точність прогнозування підвищується при введенні коригувальних коефіцієнтів γ , при цьому вираз (1) здо-

буває вид

( ) ( )µ

ρρ ρ

= ρ== γ α∑ ∑

1 0,

lp

l ll

W t A F m t t .

Оскільки значення ( )jm t , ∈1, ij s відомі тільки в

області 1T , то значення ( ),F m t , ργ і lA можна визна-

чити тільки для цієї області, причому коефіцієнти ργ

обчислюються тільки після визначення невідомих ρα і

P в базовому виразі (2), а коефіцієнти lA обчислю-

ються після визначення ργ . Такий порядок визначення

компонент прогнозуючого виразу вимагає розподілу відомої інформації значенні ( )jm t , ∈1, ij s в області

1T шляхом розбивки цієї області на три підобласті

[ ]0,к

t t , [ ]+1,к rt t , [ ]+1,r nt t . У підобласті [ ]=11 0,к

T t t ме-

тодами теорії апроксимації обчислюються коефіцієнти

ρα і P виразу (2). Далі відповідно до виразу (2) здійс-

нюється екстраполяція на відому підобласть [ ]+=21 1,к rT t t . При цьому можна одержати систему рів-

нянь помилок

( )ρρ ρ

ρ=γ α − = ε∑

0

lp

j i iit m t , = + + K1, 2, ,i к к r .

Вирішуючи систему рівнянь

( )ρρ ρ

ρ=γ α − =∑

0

lp

j iit m t o , = + + K1, 2, ,i к к r .

Відносно ργ домагаються ε = 0i . Екстраполяція на

підобласть [ ]+=31 1,r nT t t дозволяє одержати коефіцієн-

ти lA шляхом рішення наступної системи рівнянь:

© Шишанов М.О., Вишнівський В.В., Боряк К.Ф., Шевченко В.І., 2008


( )

( )

( )

µρ

+ ρ ρ += ρ=

µρ

+ ρ ρ += ρ=

µ ρρ ρ

= ρ=

= γ α

= γ α

= γ α

∑ ∑

∑ ∑

∑ ∑

1 11 0

2 21 0

1 0

,

,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

.

lp

j r l rl

lp

j r l rl

lp

j n l nl

m t A t

m t A t

m t A t

.

Для визначення коефіцієнтів ρα виразу (2) доцільно

скористатися методом найменших квадратів [3] Покла-демо = 1P , тоді для підобласті [ ]=11 0,

кT t t маємо

( )µ

ρρ

ρ== α∑%

0jm t t .

При наявності деякого числа вимірів величини

( )jm t , ∈1, ij s можуть бути складені матриці обмірю-

ваних значень параметра

=K

1

2

j

jк

jк

m

mM

m

і коефіцієнтів апроксимуючого багаточлена

µ

=K

0

1

a

aA

a

.

Найкращі оцінки значень коефіцієнтів апроксимую-чого багаточлена µa можуть бути отримані при мінімі-

зації величини

( )µ ρ

ρ= = ρ=

= − = − α

∑ ∑ ∑%

22

1 1 0

1 12 2

к к

ji ji jii i

J m m m t .

З огляду на те, що µ

ρρ

ρ=

µρ

ρρ=

µ ρρ

ρ=

α

α= =

α

∑

∑

∑

K

K

00

1

2 10

0

j

jк

jк

к

t

m

m tM

m

t

чи =%

к к кM H A ,

де µ

µ

µ

=

L

L

M M M M

L

20 0 0

21 1 1

2

1

1

1

к

к к к

t t t

t t tH

t t t

мінімізуємий функціонал приймає вид

( ) ( )= − −12

Tк к к к к к

J M H A M H A . (3)

Для визначення мінімуму функціонала (3) необхідно вирішити рівняння виду

∂ =∂

0TJ

A. (4)

Одержувана з рішення рівняння (4) матриця €A є матрицею оптимальних оцінок і має вид

( )−=

1€ T Tк к к

A H H H M .

Точність визначення коефіцієнтів апроксимуючого виразу характеризується коваріаційною матрицею по-милок параметра. Для випадку рівноточних і некоре-льованих вимірів ця матриця має вид

( )−Ψ =

1Tк к

D H H ,

де D матриця дисперсій помилок виміру прогнозовано-го параметра. Для визначення дисперсій помилок виміру серед-

нього значення mjD і середнеквадратичного відхилення

σjD доцільно

=%

jmj

DD

n,

σ =−

%2

1j jD Dn

,

де n обсяг вибірки; %jD оцінка вибіркової дисперсії.

З метою скорочення обсягу вихідних даних зручно скористатися рекурентними співвідношеннями [3]:

( ) ( )+ + + + += + Ψ Ψ + −1 1 1 1 1€ € €T Tк к к к к к к к к

A A h h h D M h A ;

( )−+ + + + +Ψ = Ψ + Ψ Ψ + Ψ

11 1 1 1 1

T Tк к к к к к к к к

h h h D h ,

де µ+ + + += K

21 1 1 11, , , ,

к к к кh t t t оператор екстраполяції на

момент часу +1кt

Використовуючи прогнозовані значення параметрів

( )jm t і ( )σ j t , ∈1, ij s відповідно до методики, викла-

деної в [1], можна одержати функцію параметра потоку відмов ( )ωi t , ∈1,i m i -ої підсистеми РЕЗ, коефіцієнти

якої ω0i і ω1i є характеристиками процесу зміни техні-чного стану і можуть бути використані при рішенні за-дачі приналежності відремонтованої РЕЗ до того чи іншого еталонного класу [1]. Формування еталонних класів процесів зміни якості функціонування РЕЗ може бути здійснене на підставі обробки статистичних даних про закони зміни показників їхньої надійності на інтер-валі часу від початку експлуатації до першого планово-го ремонту. При цьому для кожного року експлуатації можуть бути отримані характеристики якості функціону-вання РЕЗ у виді коефіцієнтів ω0

эi , ω1

эi , ∈1,

эi m . Для

визначення приналежності досліджуваної підсистеми до еталонного класу використовується вираз [2]

( )=

Ω = α −

∑

122

1

nн н

l l lэl

s s , (5)

де αl ваговий коефіцієнт l -го функціонального показника РЕЗ, обумовлений на стадії навчання з розумінь найкра-щого розпізнавання класу РЕЗ і задовольняючий умовам

=α =∑

11

n

ll

чи =

α =∏1

1n

ll

;

=max

н ll

l

ss

s – l -й нормований функціональний показник

РЕЗ; н

lэs l -й нормований функціональний показник еталонного класу РЕЗ.


Використовуючи (5) і приймаючи інтервал прогнозу-вання ∆ = 1npt , в остаточному підсумку, одержимо кіль-

кісну оцінку якості планового ремонту РЕЗ у виді

( ) Ω = α ∆ω + ∆ω

∑

122

0 1l i i ,

де ∆ω = ω − ω0 0 0э

i i i ; ∆ω = ω − ω1 1 1э

i i i ; ω0i , ω0эi , ω1i ,

ω1эi коефіцієнти функції параметра потоку відмов конт-

рольованої й еталонний РЕЗ для них i -ої підсистеми.

1. Ковтуненко О.П., Шишанов М.О., Зубарєв В.В. Основи теорії від-новлення експлуатаційних властивостей технічних систем: Моногра-фія.– К.: Книжкове вид-во НАУ, 2007. 2. Михайлов А.В. Експлуатаційні допуски і надійність у радіоелектронній апаратурі. – М.: Сов. Радіо, 1970. 3. Раскин Л.Г. Аналіз складні системи елементи теорії оптималь-ного керування. – М.: Сов. Радіо, 1976.


П С И Х О Л О Г І Я Т А І Н Ф О Р М А Ц І Й Н А Б Е З П Е К А

УДК 159.964.22 С.П. Балашова, канд. пед. наук, доц.,

В.М. Драган, курсант

ПСИХОТЕРАПІЯ ЯК ПРОВІДНИЙ МЕТОД ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ, СХИЛЬНИХ ДО СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У статті досліджується система психологічної роботи з військовослужбовцями строкової служби, які схильні до

суїциду та розглянуті заходи щодо психокорекції суїцидальних проявів у військовослужбовців строкової служби. The article deals with the system of psychological work with militarymen of conscription service who h ave suicide motives

and the ways of psyhocorrection suicide motives o f militarymen of conscription service. Проблема суїцидів, суїцидальних спроб, суїцидаль-

них тенденцій в суспільстві в цілому і серед окремих соціальних груп завжди привертала до себе увагу віт-чизняних і зарубіжних дослідників. На сучасному етапі вона актуальна серед військовослужбовців ЗСУ, оскіль-ки суїцидальна поведінка все частіше стає формою реагування військовослужбовця на кризову ситуацію, а також приводить до значних економічних та соціальних втрат [1]. Так, за даними відомостями Всесвітньої Ор-ганізації Охорони здоров'я, величини показників смерт-ності внаслідок самогубств співвідносяться з такими при серцево-судинних захворюваннях, онкологічних хворо-бах і нещасних випадках внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Разом з тим, щорічне збільшення кількості суїцидів в світі в цілому властиве особам пра-цездатного віку і спостерігається переважно в економіч-но розвинених країнах. Наприклад, у віковій групі від 15 до 44 років самогубство було другою з основних причин смерті в Японії, третій, – в Германії, Данії, Швеції і Швейцарії, четвертою, – в Канаді, Австралії, США [2]. Доцільно зазначити, що Україна останніми роками

займає одне з перших місць серед інших країн щодо скоєння суїцидів, що відповідає критеріям епідемії (29,8 на 100000 населення, тобто 15000 випадків самогубств за рік). Разом з тим, в структурі суїцидальної поведінки, за середньостатистичними даними, число спроб при-близно в 10 разів перевищує кількість самогубств (осо-би віком 30-39 років) [3], а суїцидальні дії мають тенде-нцію до рецидивування, оскільки здійснюються моло-дими людьми у віці від 18 до 29 років [4]. Слід зазначити, що самогубство є складне, багато-

планове і трагічне явище, яке охоплює всі шари суспі-льства, зокрема Збройні Сили нашої країни. Прикладом цьому служить аналіз судово-медичних експертиз за 1992 рік, який свідчить про значний рівень самогубств серед смертельного травматизму військовослужбовців (16,9%). У свою чергу, завершені суїциди в даному кон-тингенті склали 92,6% серед нещасних випадків і зама-хів на самогубство. Також встановлено, що 74,3% суї-цидальних спроб здійснюють військовослужбовці стро-

кової служби, а з них 46,9% – першого періоду служби [5]. Вивчаючи побут і діяльність військовослужбовців, було виділено низку узагальнюючих факторів, що ведуть до нервово-психічних перевантажень. Серед них зустрі-чається перенапруга динамічного стереотипу життєвого укладу, різним рівнем культури спілкування військовос-лужбовців строкової служби, інтелектуальним рівнем розвитку і регіональними особливостями життя, постійна напруга при виконанні службових обов'язків. Найчастішою причиною суїциду є психічні розлади

особистості. В процесі низки досліджень встановлено, що більшість суїцидів було скоєно в наслідок психічних розладів, серед яких найчастіше зустрічається депреси-вний розлад і алкоголізм. Депресивні хворі, що кінчають життя самогубством, за симптоматикою не відрізняються від інших хворих із тим же розладом. Але все-таки певні ознаки існують. Так, в анамнезі хворих є відомості про більшу кількість здійснених раніше суїцидальних спроб. Серед них зустрічаються самотні, розлучені, вдівці і вдо-ви. Алкоголізм – другий з психічних розладів, найбільш поширений серед тих, хто скоює самогубство. Щоб вивчати психологічні особливості суїцидальної

поведінки та особистість військовослужбовця-суїцидента, необхідно неодмінно врахувати індивідуа-льно-особистісні та соціально культурні характеристи-ки: характер, рівень самооцінки, структуру емоційної сфери військовослужбовця строкової служби, характер соціальних зв'язків. Дослідження показали [9], що осно-вними особливостями самосвідомості військовослуж-бовця є егоцентризм, ауто агресія, гіперболізоване від-чуття провини, невпевненість у собі, відстороненість від колективу, протиправна поведінка. А також властивий, високий рівень тривожності, підвищена вразливість. Велике значення для діагностики суїцидальної по-

ведінки військовослужбовця має вивчення мотивів такої поведінки, оскільки, аналізуючи цей негативний вид поведінки, військовий психолог має вивчити її внутрішні причини. Ними є мотиви та мотивація суїцидальної по-ведінки конкретного військовослужбовця строкової слу-жби. У зв'язку з тим, що різноманітність мотивів та мо-тивацій суїцидальної поведінки майже не піддається

© Балашова С.П., Драган В.М., 2008


обліку, доцільно розглянути найважливіші класифікації суїцидальних мотивів. Найбільш відомою класифікаці-єю їх поділ на інтерперсональні та інтраперсональні. Інтерперсональні мотивації при самогубстві виникають у тих випадках, коли за допомогою суїцидальної пове-дінки ставиться здійснюється спроба викликати певні дії з боку іншої особи чи осіб, викликати зміну ставлення інших, або те й інше одночасно. Таким чином суїцида-льна поведінка в цих випадках може розглядатися як засіб впливу, переконання, примусу, маніпулювання, змінювання, домінування, стимулювання до найближ-чого оточення суїцидента: чоловік (дружина), член ро-дини, командир, товариш по службі. Інтерперсональна мотивація найчастіше має місце в більш похилому віці, в тих випадках, коли зв'язок з іншими людьми вже по-рушений. Суїцидальні дії виражають перш за все внут-рішні стреси військовослужбовців і скеровані на забез-печення внутрішніх потреб [10] Із зазначеного вище, ми зрозуміли, що мотивація та

мотиви це насамперед внутрішні рушійні сили суїцида-льної поведінки. Це нам дає можливість зрозуміти як усвідомлені чи неусвідомлені психічні фактори спрямо-вують військовослужбовця строкової служби до здійс-нення певних дій і що визначає їх спрямованість та цілі. На нашу думку, окрім зазначених способів, цілей,

причин суїцидальної поведінки, ми не зазначити прові-дне, а саме, як самотність впливає на суїцидальні тен-денції військовослужбовця. Так як людина існує в соці-умі, спілкування вона не може уникнути, так як саме спілкування є універсальною потребою людини. Відсут-ність спілкування позбавляє військовослужбовця стро-кової служби звичайного для неї способу життя, блокує її людські прояви, вилучає з життя [10]. Адже як нам відомо, коли ця потреба не задовольняється або задо-вольняється недостатньо, у військовослужбовця з'яв-ляється тягар самотності. В основі переживання може лежати нерозділені товаришами по службі цінності, погляди, життєві позиції. Але якщо це підсилюється ще й відсутністю підтримки та співчуття з боку товаришів то це є справжнім випробуванням для військовослужбов-ця. Емоційна ізольованість – досить значний іспит для будь-якої людини. Але якщо це підсилюється ще й кон-фліктними ситуаціями, то краще якомога раніше офіце-ру психологу виявити такого претендента. Нестерпний психічний або душевний біль, ведучий,

до страждання є виразом втрати сенсу життя і виникає при зіткненні з ситуаціями ізоляції, самоти, свободи або вмирання. Саме вона перетворює питання про життя або смерть в центральну проблему філософії (у концепціях Альбера Камю і Жана-Поля Сартра), літератури (від ста-роєгипетської "Суперечки розчарованого з своєю душею" до поезії Райнера Марія Рильке і Девіда Лоуренса) і є важливим аспектом психотерапії і консультування клієн-тів з суїцидальными тенденціями (від Зігмунда Фрейда до Ірвіна Ялома і Едвіна Шнейдмана) [11]. Вище зазначене дає нам можливість замислитися, і

спробувати зрозуміти, як молоде поповнення, що про-ходить службу в лавах Збройних Сил України, пережи-ває розлуку з батьками, коханими та з оточенням в якому воно перебувало усе своє життя. Якщо ж біль являється основним аспектом психотерапії і консульту-вання, то чому наші психологи не намагаються його виявити, і якось йому запобігти? В нашій роботі, ми зо-середили свою увагу на аспектах болю, та проведенні консультативної роботи з тією категорією військовослу-жбовців, які найбільше потребують уваги, з тими в яких біль переходить в суїцид. Військовослужбовець, і взагалі кожна людина, за-

хищається від болю і одночасно від змін тим, що вико-ристовує механізми інтроекції, проекції, ретрофлексії, дефлексії або конфлюенції. Ці порушення контактної

межі (або механізми захисту в гештальт-терапії) тимча-сово сприяють подоланню емоцій, пов'язаних з болем, наприклад, за допомогою станів нудьги, яка є ні що ін-ше, як спроба розчинення болю в часі. Разом з тим, ці механізми грають важливу роль у виникненні певних форм суїцидальної поведінки у військовослужбовців строкової служби [12]. Не дивлячись на значну кількість досліджень з цієї

проблеми до цього часу залишаються недостатньо вивченими питання, що стосуються мотивації суїцида-льних спроб, особливостей постсуїцидальних стресо-вих станів, а суїцидологічна допомога у військах здій-снюється фрагментарно, не в повному обсязі викорис-товується система моніторингу, прогнозування і про-філактики суїцидальної поведінки у військовослужбо-вців Збройних Сил України, що і зумовило проведення даного дослідження. Для дослідження суїцидальних тенденцій у військо-

вослужбовців строкової служби ми обрали опитуваль-ник оцінки душевного болю (автор Е. Шнейдман) [6], психодіагностичний тест вимірювання особистості [6] та методу портретних виборів Сонді [7]. Виявлення суїци-дальних тенденцій у військовослужбовців строкової служби проводилася на базі Президентського полку. Кількість респондентів становило 94 особи. Перед про-веденням дослідження військовослужбовцями строко-вої служби роз'яснили мету та зміст дослідження. Після інструктажу, виокремилася група військовослужбовців, які виказали небажання приймати участь в ньому. Вони були стурбовані тим, що результати дослідження бу-дуть оприлюднені. І тому ми вирішили провести наше дослідження в формі індивідуальних співбесід, а на прикінці дослідження об'єднати результати і дати більш точну об'єктивну оцінку досліджуваного феномену. Результати дослідження дали нам змогу виявити

військовослужбовців, які схильні до суїциду. Метод пор-третних виборів Сонді, допоміг нам більш точно визна-чити, хто з військовослужбовців більш схильні до суїци-ду( при цьому ми звертали увагу на фактор s, фактор k). Завдяки психодіагностичного тесту ми скласти пси-хологічну характеристику індивідуальних та особистіс-них рис досліджуваного. Психодіагностичний тест, який описує психологічний портрет особистості, має полюсні або граничні значення за шкалами. Для нашого дослі-дження ми обрали 3 шкали, які на нашу думку більш конкретно описують особистість з проявами ауто агре-сії. Шкала нейротизму призначена для визначення рів-ня невротизації. Фактор "невротизм" наближається до поняття астенічної особистості в пограничній психіатрії та фіксує рівень тривожності, збудження, емоційної зрілості. Шкала психотизму призначена для визначення рівня психічної адекватності особистості. Вона фіксує античність особистості, яка характеризується відчужен-ням від навколишнього середовища, закутості, недося-жністю для спілкування з іншими. Психотична особис-тість знаходиться в постійному внутрішньому конфлікті з собою, постійно напружена та збуджена не залежно від рівня реальної ситуації. Така хронічна напруга може прорватися в афективних реакціях озлоблення, люті, страху тощо. Шкала депресії призначена для визначен-ня глибинних суб'єктивних переживань, що виникають при зниженні домінуючого фону настрою. Після проведеного нами дослідження, за вище за-

значеними методиками, була виокремлена група війсь-ковослужбовців в кількості 40 осіб, що потребувала більш посиленого психологічного впливу. В подальшому метою нашого дослідження було з'я-

сувати ефективність напрямків психотерапії в індивіду-альному консультуванні військовослужбовців строкової служби, які мають тенденцію до суїциду. При вирішенні нашої проблеми, ми використовували підходи геш-


тальт-терапії. Серед усіх видів терапії саме гештальт-терапія в найбільш організаційній формі займається підбором інформації про клієнта [8]. Дослідження ми проводили в декілька етапів протя-

гом 6-7 місяців. Спочатку ми провели бесіду,в якій роз-глянули сучасні проблеми суїциду. Зробили експрес діагностику усіх військовослужбовців строкової служби. В ході бесіди був встановлений зв'язок з аудиторією, деякі військовослужбовці висловили власну думку про сенс життя та смерті. По закінченю ми запропонували військовослужбовцям зясувати ті причини, які на їх по-гляд спонукають військовослужбовця до здійснення самогубства, "відшукати ті болючі етапи свого життя, з якими вони мали б бажання розлучитися". З метою ви-значення поведінкових проявів особистості було вико-ристано метод експертних оцінок,в якості експертів ви-ступали офіцери які безпосередньо приймають участь у житті роти. Експерти оцінювали самоконтроль військо-вослужбовців у їх повсякденній життєдіяльності. Необ-хідно зазначити, що після проведення психодіагностич-ного тесту, ми виділили 3 рівні експертних оцінок в групі посиленого впливу: низький, середній, високий. Для ілюстрування рівня емоційної напруженості як чинника можливих суїцидальних проявів були використані шка-ли "невротизм", "психотизм", "депресія", психодіагнос-тичного тесту В.Мельникова, Л. Ямпольського. З метою визначення рівня емоційної напруженості у відповіднос-ті до рівня самоконтролю поведінки був застосований метод порівняння середніх з графічним зображенням. Порівняльний аналіз результатів дослідження свідчить, що високий рівень експертних оцінок командирів, відпо-відає середньому рівню психотизму, невротизму та де-пресії. Низький рівень, експертних оцінок відповідає низькому невротизму, психотизму, депресії. Оптималь-ному функціональному стану відповідає середній рівень емоційної напруженості. На наш погляд, аналіз резуль-татів дослідження показує, що у військовослужбовців з низьким рівнем самоконтролю спостерігається тенден-ція до ригідності. В наукові літературі визначають афек-тивну, когнітивну та моторну ригідність. У даному випа-дку можна передбачити один або комплекс проявів різ-них видів ригідності в залежності від ситуації. Високий рівень самоконтролю військовослужбовців відповідає середньому рівню їх емоційної напруженості. Найбільш проблемною є ситуації з суб'єктами, у яких визначаєть-ся середній рівень самоконтролю. Саме у даних осіб спостерігається високий рівень емоційної напруженості за всіма трьома шкалами. На другому етапі нашого дослідження ми проводили

індивідуальні співбесіди з кожним військовослужбов-цем, у якого була виражена схильність до суїцидальних проявів. На основі аналізу психологічної літератури ми підібрали набір технічних засобів, які підходили до ви-рішення визначених проблем. Ми використовували ме-тод порожнього крісла, мовні зміни, директивність, сприймання "тут і зараз", бесіда з частиною свого "Я" [8]. При цьому лунала заспокійлива музика, в при-міщенні було приглушене світло. Ми намагалися ство-рити умови, при яких військовослужбовець може мак-симально розслабитися і розповісти про свої негараз-ди,які виникли в процесі несення служби. В групі поси-леного психологічного впливу ми стали працювати за двома напрямками: компенсація ригідності та зниження високої емоційної напруги, що надалі знизить депресію. Через 6 місяців після проведення психологічного

дослідження була повторно проведена методика пор-третних виборів (Сонді). З аналізу отриманих даних, стало відомо, що рівень депресії залишився на тому рівні, що і був. Але за опитуваннями офіцерів, у сол-дат дуже сильно змінився фон настрою. Вони стали більш відкриті один з одним, та з офіцерами-

вихователями. Групові настрої змінилися, колективна підтримка стала міцнішою. З проведеного дослідження ми зробили висновок,

що вивчення кожного військовослужбовця повинно по-чинатися з перших днів перебування в частині. Праців-ники органів з гуманітарних питань, офіцери психологи, повинні працювати завжди пліч-о-пліч. Інформувати один одного про особливості характеру, фізичного та психічного розвитку молодого поповнення. За основу профілактики необхідно взяти формування високої мо-ральності, чуйності, тактовності, правильних поглядів у військовослужбовців строкової служби. Проводячи роботу з особовим складом офіцер-

психолог, а також інші начальники повинні домогтися максимально поважного ставлення до військовослужбо-вців незалежно від їхньої національності, індивідуальних недоліків, врахувати разом з тим особисту гідність. За-йматися оздоровленням морально-психологічного кліма-ту у військових колективах, усувати напругу та зриви у колективах – один з провідних, на нашу думку, бар'єрів на шляху виникнення суїцидальних подій. Немаловажне значення для профілактики самогубств є правове вихо-вання військовослужбовців, роз'яснення їм прав та мож-ливостей щодо захисту їх особистісних інтересів, допо-магати у вирішенні сімейних проблем. Аналіз результатів нашого дослідження свідчить про

необхідність системного підходу до проблеми профіла-ктики суїцидальних проявів особистості військовослуж-бовця. Системність полягає, по-перше, в поєднанні різ-них заходів ранньої діагностики суїцидальних проявів особистості(проективних та особистісних), по-друге, застосування комплексу заходів та методів психокорек-ції з метою запровадження технологій – комплексу ме-тодів та заходів, психокорекційної роботи у відповіднос-ті до суїцидальних чинників. Отже, за результатами роботи ми можемо зробити

висновок, що ефективними формами роботи з військо-вослужбовцями, які входять до групи посиленого пси-хологічного впливу є: індивідуальні та групові бесіди з підлеглими. Особлива увага в профілактиці самогубств повинна бути звернена на умови, які можуть сприяти суїцидальному рішенню. Це стан військової дисципліни, організація вартової та внутрішньої служби, порядок видачі зброї, дотримання розпорядку дня, а особливо занять. Ми вважаемо,що більше приділяти уваги роз-поділенням нарядів, забезпеченню регулярного конт-ролю за несенням служби кожного військовослужбовця. У профілактиці суїцидальних проявів не менш важ-

ливу роль відіграє організація дозвілля солдатів, бажа-но завжди враховувати запити та потреби підлеглих. Недоцільно забувати, що чималий відсоток само-

губств відбувається на ґрунті сімейних конфліктів, як солдатів, так і офіцерів. Тому командирам, офіцерам психологам доцільно працювати з сім'ями військовос-лужбовців в досить тісному контакті. Отже, на основі аналізу наукової літератури та про-

веденого нами дослідження щодо вивчення ранньої діагностики суїцидальних тенденцій у військовослужбо-вців строкової служби та своєчасної психокорекції ми дійшли висновку, що це є одним із необхідних напрям-ків роботи військового психолога.

1. Месмер А "История гипноза и психотерапии"М., Политиздат 1992.,

ст 242. 2. Моховиков А.Н. Суицидальный клиент: взгляд гештальт-терапевта// Суицидология: Прошлое и настоящее: проблема самоубий-ства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художест-венных текстах. М.: Когито-Центр, 2001. – С.453 – 462. 3. Кляйн М. Зависть и благодарность. Исследование бессознательных источников. – СПб, 1997. 4. Эриксон Э. Детство и общество. СПб., 1996. 5. Экхарт М. Духовные проповеди и рассуждения. Репринт. Изд.1912 г. – М.: Политиздат, 1991. 6. О.С Лісова "Психологія суїцидальної поведінки". – Чернівці, 2004. 7. Практикум по психодіагностиці. Л.Н Собчик "Метод портретних виборів-адаптований Тест Сонді". – СП., 2003. 8. Айві А.,


Айві М., Саймен-даунінг Л. (1999) Психологічне консультування і психо-терапія. 9. Чуприков А.П., Пилягина Г.Я., Никофорук Р.И. Проблема суицидов в Украине // Междунар. мед. журнал. – 1998. – Т.4, 4. – С. 36–40. 10. Бунин И. А. Дождь//Суицидология: Прошлое и настоящее: Проблема самоубийства в трудах философов, социологов, психотера-певтов и в художественных текстах. Сост. 12. А.Н. Моховиков. – М.:

Когито-Центр, 2001. – С. 536–539. 11. Мережа інтернет. 13. Моховиков А.Н. Суицидальный клиент: взгляд гештальт-терапевта // Суицидология: Прошлое и настоящее: проблема самоубийства в трудах философов, социологов, психотерапевтов и в художественных текстах. – М.: Когито-Центр, 2001. – С. 453–462.


УДК 681.3.016(075) Б.М. Герасимов, д-р техн. наук, проф.,

І.Ю. Субач, канд. техн. наук, доц.

ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЇХ ВПЛИВ

НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМ ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Запропоновано систему показників якості для оцінки інформації, що використовується під час відпрацювання рі-шень у системах підтримки прийняття рішень. Проведено аналіз впливу цієї інформації на ефективність рішень, що відпрацьовуються.

The system of parameters of quality for an estimati on of the information for Decision Support Systems during decision-making is considered. The analysis of influence of this information on efficiency of accepted decision s is shown.

Досвід розробки та практичного застосування інте-

лектуальних систем підтримки прийняття рішень (СППР) показує, що ефективність СППР підчас рішення задач, у першу чергу, визначається якістю початкової інформації (інформаційного забезпечення), якою воло-діє СППР, і тільки в другу чергу – розрахунковими про-цедурами й процедурами логічної обробки знань, що використовуються в ній [1]. У подальшому під інформаційним забезпеченням

СППР будемо розуміти сукупність даних і знань, які збе-рігаються в базах даних (БД) і базах знань (БЗ) та вико-ристовуються в СППР під час відпрацювання рішень. Проте, незважаючи на цей загальновідомий факт,

питанням оцінки якості інформаційного забезпечення та його впливу на ефективність рішень СППР приділяєть-ся недостатня увага, про що свідчить незначна кількість публікацій, присвячених цьому питанню. У зв'язку із цим метою даної статті є обґрунтування

системи показників якості інформаційного забезпечення СППР та дослідження їхнього впливу на ефективність застосування СППР. Можна виділити три основні стратегії одержання

знань під час розробки СППР: добування знань – одер-жання знань без використання засобів обчислювальної

техніки шляхом безпосереднього контакту інженера зі знань та джерелом знань (експертом, спеціальною лі-тературою та інше); придбання знань – одержання знань із застосуванням засобів обчислювальної техніки шляхом використання спеціального програмного забез-печення; формування знань – одержання знань із вико-ристанням програм навчання при наявності репрезен-тативної вибірки прикладів прийняття рішень у предме-тній області й відповідного програмного забезпечення. Під добуванням знань (knowledge elicitation) розумі-

ють процедуру взаємодії експерта із джерелом знань, у результаті якої стає явним процес міркувань спеціаліс-тів під час прийняття рішень та структура їх уявлень про предметну область. У залежності від джерела практичного добування

знань усі методи добування знань поділяються на дві групи: комунікативні та текстологічні [1]. Комунікативні методи добування знань охоплюють

методи й процедури контакту інженера зі знань із без-посереднім джерелом знань – експертом, а текстологі-чні – включають методи добування знань із документів (методик, посібників, інструкцій, керівництв) та спеціа-льної літератури (статей, монографій, підручників).

Одержання знань

Добування знань Придбання знань Формування знань

Комунікативні методи Текстологічні методи

Пасивні Активні

Спостереження

Протокол "думок у слух"

Лекції

Групові Індивідуальні

Аналіз підручників

Аналіз літератури

Аналіз документів

"Мозковий штурм"

Круглий стіл

Рольові ігри

Анкетування

Інтерв'ю

Діалог

Експертні ігри

Рис. 1. Класифікація методів одержання знань

Під придбанням знань (knowledge acquisition) – ро-

зуміють процес наповнення бази знань експертом із використанням спеціального програмного забезпечен-

ня. Дана стратегія передбачає використання програм-них засобів, які безпосередньо набувають уже готові

© Герасимов Б.М., Субач І.Ю., 2008


фрагменти знань у відповідності до структур, що є за-кладеними в них розробниками систем. У теперішній час значна увага приділяється новій

стратегії одержання знань – формуванню знань (machine learning), під якою розуміють процес аналізу даних та виявлення прихованих закономірностей із використан-ням спеціального математичного апарату та програмних засобів із великих масивів даних (баз даних) [2]. Більш детальну класифікацію методів одержання

знань наведено на рис. 1. Під час практичної реалізації СППР виникають пи-

тання, пов'язані з оцінкою та вибором найбільш ефек-тивної стратегії добування знань, що базується на ви-користанні конкретних методів добування знань. Для вирішення цих питань необхідно розробити систему показників для оцінки якості одержуваних знань. Розглянемо запропоновану систему показників. 1. Повнота (об'єм, потужність) знань. Під повнотою (об'ємом) знань будемо розуміти сукуп-

ність знань про зовнішнє середовище, об'єкт управління, ситуації, які виникають, їх причинах і наслідках та які ви-користовуються під час відпрацювання рішень СППР. Об'єм інформації, що зберігається в базі знань

СППР, може вимірюватися, наприклад, в інформацій-них одиницях (бітах), у кількості об'єктів, ознак, логічних правил та інше.

2. Вірогідність інформації. Вірогідність інформації розуміється в статистичному

значенні, і визначається об'ємом статистики (кількості експериментів), що використовується під час форму-вання та перевірки істинності одержуваної інформації. Вірогідність інформації визначається у відповідності з

теоремою Я.Бернуллі, котра стверджує, що під час не-обмеженого збільшення числа досліжень n,частота події P* збігається за ймовірністю до його ймовірності p [3]:

( ) δ−>ε<−∗ 1pPP , (1)

де δε , – скільки завгодно малі позитивні числа;

1lim =∞→n

P .

3. Точність інформації. Цей показник відноситься більшою мірою до оцінки

даних, що використовуються під час відпрацювання рішень СППР. Точність інформації характеризується системною

помилкою C та випадковою помилкою σ :

( )=

−=∑

01

n

i ii

x xC

n; ( )

=σ = −

−∑

2

1

11

n

ii

x xn

, (2)

де n – кількість вимірів величини =; 1, ;ix i n −0i

x точне

значення величини, яка вимірюються; =

= ∑1

1 n

ii

x xn

– се-

реднє значення величини x. 4. Несуперечливість інформації. Несуперечливість інформації може розумітися як

відсутність протиріччя між фактами та даними, що ви-користовуються під час вироблення рішення. Кількісно несуперечливість може бути оціненою ймовірністю отримання єдиного правильного рішення при початко-вих даних, що маються в наявності, припускаючи немо-

жливість отримання альтернативних даних рішень при цих же даних.

5. Цінність інформації. Цінність інформації може бути визначена, як ступінь

її впливу на якість рішень, що виробляються СППР. 6. Оперативність отримання інформації. Оперативність отримання інформації характеризу-

ється часом, що витрачається на збір, обробку та підго-товку інформації для використання в СППР. Цей час суттєво залежить від методу отримання початкової ін-формації та технології її обробки.

7. Вартість отримання інформації. Вартість отримання інформації включає витрати на

втримання персоналу (експертної групи, групи обробки інформації та інше), закупівлю та експлуатацію техніч-них засобів, що використовуються під час обробки ін-формації та, в основному, визначається обраним мето-дом отримання початкової інформації. Оцінка впливу наведених показників якості інфор-

маційного забезпечення на ефективність рішень, що підготовлюються СППР, є дуже складною задачею, що визначається двома факторами: по-перше, як видно з наведеного, досить складно однозначно кількісно опи-сати систему показників якості інформаційного забез-печення; по-друге, важко отримати аналітичні співвід-ношення, що зв'язують показники ефективності СППР із показниками якості інформаційного забезпечення. Тому, у рамках даної статті розглянемо лише част-

кову задачу оцінки впливу об'єму та цінності інформації на ефективність рішень СППР. Відповідно до ідей, що були висловлені академіком

В.А. Трапезніковим [4], для будь-якої складної системи управління збільшення об'єму інформації, яка використо-вується приводить до зростання ефективності управління:

( )−= − 0/max 01 I I

Е Е B e , (3)

де maxЕ – ефективність ідеально працюючої системи

при повній і точній інформації; B0– початкова невпоря-

дкованість (ентропія) системи; 0I – константа; I – інфо-

рмація, що використовується.

У часному випадку = =maxmax 1optE P – імовірність

правильної підготовки рішення СППР; = −0 0 01 ;B P P –

імовірність рішення задачі в умовах невизначеності. Тоді ймовірність підготовки оптимального рішення

СППР можна знайти зі співвідношення:

( ) −γ= − − 01 1 IoptP P e , (4)

де γ – константа, що характеризує цінність інформації для підготовлення рішення СППР. Дійсно, величина γ = 01/ I – характеризує швидкість

зростання величини optP у залежності від об'єму інфо-

рмації I, яка використовується, тобто цінність інформа-ції з точку зору якості рішень, що приймаються. Для підтвердження отриманих теоретичних резуль-

татів були проведені спеціальні експерименти, методи-ка організації яких полягала в наступному [5].

1. Було складено алгоритм підготовлення рішення СППР, граф-схема якого наведена на рис. 2.

O1

O2

e1

O3

e2

O4

e3

O5

O6

O7

Рис. 2. Граф алгоритму підготовлення рішення СППР


На рис. 2. використовуються наступні позначення:

= −, 1,7iO i операції алгоритму; = −, 1,3je j

логічні умови.

2. Визначено перелік можливих варіантів алгоритму, які відрізняються змістом операцій, що виконуються під час підготовлення рішення (табл. 1).

Таблиця 1

Інформація, що використовується

Варіант алгоритму I1(O3) I2(O4) I3(O5) Приріст I∆ , біт

( )IPopt ∆

O1O2e1e2e3O6O7 – – – 0 0,8 O1O2e1e2e4O5O6O7 – – + 10 0,82 O1O2e1e2O4e3O6O7 – + – 20 0,85 O1O2e1O3e2e3O6O7 + – – 23 0,86 O1O2e1e2O4e3O5O6O7 – + + 30 0,88 O1O2e1O3e2e3O5O6O7 + – + 33 0,88 O1O2e1O3e2O4e3O6O7 + + – 43 0,91 O1O2e1O3e2O4e3O5O6O7 + + + 50 0,96

3. Розраховано інформацію, що використовується під

час підготовлення рішення та оцінено оптимальність рішень, які приймаються (табл. 1). Виконання операцій алгоритмом O3O4O5 було пов'язано з використанням до-даткової інформації під час підготовки рішень СППР, що приводило до приросту інформації ∆I та позначалося на оптимальності рішень ( )∆optP I , які підготовлювалися.

Величина ∆I визначалася зі співвідношення: ( ) ( ) ( )∆ = + +1 3 2 4 3 50I I I O I O , (5)

де ( ) ( ) ( )1 3 2 4 3 5, ,I O I O I O – додаткова інформація, що

отримується за рахунок виконання операцій алгоритму O3O4O5.

Решта інформації використовувалася у всіх варіантах ви-конання алгоритму, тому в розрахунках не враховувалася.

4. За результатами експерименту була побудована залежність ( )∆optP I (рис. 3).

Аналіз залежності ( )∆optP I дозволив зробити насту-

пні висновки: імовірність оптимального рішення ( )∆optP I

взагалі має тенденцію до збільшення у випадку зростан-

ня кількості інформації, що використовується. Проте, швидкість зростання ймовірності ( )∆optP I на різних ді-

лянках графіку є різною, що пояснюється, очевидно, тим, що різна за характером інформація ( ) ( ) ( )1 3 2 4 3 5, ,I O I O I O

по різному впливає на оптимальність рішень, що при-ймаються, тобто мають різну цінність. Відповідно до [6] цінність інформації визначається

відносним збільшенням показника якості рішень, що приймаються за рахунок збільшення інформації, що переробляється:

( ) ( )∆

+ ∆ −=

∆IP I I P I

CI

. (6)

У розглянутому випадку цінність інформації, яка отримується в результаті виконання операцій O3O4O5 виявилася рівною: I1(O3)=0,001 біт-1; I2(O4)=0,002 біт-1; I3(O5)=0,008 біт-1.

0,8 0,82 0,84 0,86 0,88

0,9 0,92 0,94 0,96 0,98

0 10 20 30 40 50

( )∆P Iopt

( )∆I , біт

Рис. 3. Графік експериментальної залежності ймовірності ( )∆optP I від кількості інформації ∆I

Таким чином, під час формування бази знань СППР не-обхідно враховувати цінність інформації та вишукувати можливість отримувати та використовувати найбільш цінну інформацію з точки зору якості рішень, що приймаються.

1. Гаврилова Т.А., Хорошевский В.Ф. Базы знаний интеллектуальных

систем. – СПб., 2001. 2. Барсегян А.А., Куприянов М.С., Степаненко В.В. та ін. Методы и модели анализа данных: OLAP и Data Mining. – Спб.,

2004. 3. Вентцель Е.С. Теория вероятностей. – М., 1964. 4. Трапезни-ков В.А. Автоматическое управление и экономика // Автоматика и те-лемеханика. – 1963. – 1. – С. 34–42. 5. Герасимов Б.М., Тарасов В.А., Токарев В.И. Челевеко-машинные системы принятия решений с эле-ментами искусственного интеллекта. – К., 1993. 6. Бонгард М.М. О понятии "полезность информации" // Проблемы кибернетики, 1963. – Вып. 9. – С. 28–37.



УДК 355.42

М.Т. Дзюба, канд. філос. наук, доц., С.В. Павловська, здобувач

МАСОВА СВІДОМІСТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ВПЛИВУ В ХОДІ ПРОВЕДЕННЯ

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ЗАХОДІВ У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ

ТА ЛОКАЛЬНИХ ВІЙН ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

У даній статті розглядається механізм інформаційно-психологічного впливу на масову свідомість у локальніх війнах та збройних конфліктах на зламі тисячоліть.

In the article the mechanism of information psycho logical influence on mass consciousness in local wa rs and confrontations on demolition of millenia is considered.

Людина – істота соціальна. Аристотель відзначав,

що лише боги і звірі можуть жити поза соціумом. Слово "індивід" є переклад грецького – "атом", що означає українською неподільний. Люди народжені людьми ста-новляться індивідами не стільки завдяки біологічній програмі поведінки, скільки програмі записаній у знаках культури і сприйнятій у процесі спілкування між людь-ми. Таким чином наша поведінка постійно знаходиться під впливо інших людей і відокремитись від даного впливу певним жорстким бар'єром ми на можемо. Се-ред цього багатогранного впливу певне місце посідає маніпулювання. Слово "маніпуляція" має корнем латинське manus –

рука (manipulus – пригоршня, жменя). У словниках євро-пейських мов дане слово трактується як поведінка із обє-ктами з взначеною метою (наприклад діагностика люди-ни за допомогою руки, ручне управління і т. ін.) Тобто для даних дій потрібно мати спритність і сноровку. Звід-сіля походить зміст сучасного слова маніпулювання – спритна поведінка з людьми як із речами, об'єктами. Виданий 1969 р. у Нью-Йорку "Словник сучасної со-

ціології" визначає маніпуляцію, як "вид використання влади, при якому той хто володіє нею впливає на пове-дінку інших, не розкриваючи характер очікуваної їх по-ведінки" [Цит. по 1, С.13]. В сучасному науковому сере-довищі маніпулювання свідомістю людини розгляда-ється як приховане примушення особистості до невлас-тивої для неї поведінки, як специфічний засіб управлін-ня нею, що використовується на всіх рівнях соціальної взаємодії людей. Особлива роль в цьому процесі від-водиться інформаційно-комунікативним заходам серед широкої аудиторії. Інформаційно-комунікативні процеси можуть мати

позитивні і небезпечні наслідки. Маніпулювання масо-вою свідомістю пов'язане з використанням різноманіт-них засобів і технологій впливу, здійснюється як у по-всякденному житті, в політичній боротьбі, так і в ході воєнних конфліктів [2]. Сутністю інформаційно-комунікативних заходів в хо-

ді збройних конфліктів є використання інформації з ме-тою подальшого психологічного впливу, що призводить до заміни ідеологічної та психологічної структури сві-домості, трансформації емоційних станів, та стимулю-вання певних типів поведінки індивідуумів. Важливу роль у здійсненні інформаційно-комунікативних заходів відіграють засоби масової інформації. Обов'язковим для результативності здійснення

впливу і подальшого маніпулювання свідомістю є розу-міння особливостей культурних, релігійних та історич-них вподобань об'єкту впливу [3]. З огляду на ці обста-вини, під час проведення заходів масової комунікації значна увага приділяється емоційній складовій, що від-носиться до ірраціональної площини існування людини( інтуїція, образне мислення, алогічне пояснення речей). Окрім того, потрібно враховувати ту обставину, що пси-

хіка людини після сприйняття нових знань, після зміни характеристик не залишиться сталою. Момент "озарін-ня" та емоційного сплеску стає моментом формування нової світоглядної системи особистості, що обумовлює нові вчинки і нову поведінку індивідуумів. Існування цієї особливості диктує необхідність по-

етапного здійснення заходів масової комунікації в ході воєнних конфліктів – підготовчого, в ході бойових дій та підтримки набутих результатів. Організація та прове-дення інформаційно-комунікативних заходів під час кожного етапу вимагає застосування різних маніпуля-тивних технологій. Інформаційно-комунікативний вплив в масових ма-

сштабах, певною мірою, є складним, відповідним чином організованим видом діяльності сукупних соціальних суб'єктів. З метою його реалізації створюються спеціа-льні організаційні структури, за рахунок яких і здійсню-ється інформаційно-психологічний вплив маніпулятив-ного характеру. Яскравим прикладом маніпулювання свідомістю

обєктів впливу є діяльність військово-політичного керів-ництва США в ході підготовки і проведення психологіч-них операцій різного гатунку. Так, в ході проведення психологічних операцій мані-

пулятивний вплив здійснюється на різні категорії цільо-вої аудиторії – військовослужбовців окремо взятого підрозділу, особовий склад армії, населення країни, більш того об'єктом маніпуляції стає і громадськість. Побудова відповідного формату сприйняття воєнних дій з боку міжнародної спільноти стає одним з головних напрямків в організації та проведення заходів масової комунікації в ході підготовчого періоду. Розгалужена система здійснення інформаційно-

комунікативних заходів в Збройних Силах США, почи-наючи з війни у Кореї (1950-1953 рр.), спрямована, пе-реважно, на роботу з ворогом, з населенням, особовим складом військової структури, ідеологічними лідерами та правлячою елітою країни-противника. Військово-політичним керівництвом США було проаналізовано причини відсутності очікуваного результату в ході здій-снення маніпулятивного впливу та вжито низку заходів з метою вдосконалення процесу організації та прове-дення інформаційно-комунікативного впливу. В ході воєнних дій у В'єтнамі (1964-1975 рр.) плану-

вання, централізація і контроль за всіма заходами ма-сової комунікації почали здійснюватись в рамках інфо-рмаційного агентства США. На базі цієї структури ство-рено об'єднаний відділ зв'язків з громадськістю, в якому відпрацьовувались політичні директиви для пропаган-дистського апарату у військах, планувались психологіч-ні операції на усі об'єкти впливу. Крім того, узгоджено взаємодію з міністерством інформації Південного В'єт-наму. Проведенням інформаційно-комунікативних за-ходів займались три американських агенції, окрім воєн-ної, дві суто цивільні – ЮСІА та ЮСАІД. В даному ви-

© Дзюба М.Т., Павловська С.В., 2008


падку йдеться про створення двосторонньої комунікації в рамках паблік-рилейшнз, що передбачає підготовку інформаційних матеріалів професійними журналістами з урахуванням особливостей сприйняття в ході як вер-бальної так і візуальної комунікації. Для споживача ін-формації повідомлення готувались з метою перефор-матування сприйняття дій уряду і намагання створити підтримку подальших воєнних дій. Йдеться про маніпу-лювання свідомістю населення країни. Але, для здійснення повномасштабних інформацій-

но-психологічних операцій з урахуванням необхідності підтримки відповідної думки у світової спільноти та схвалення авторитетними міжнародними організаціями дій країни-агресора, виникла необхідність в існуванні військових структур для роботи з громадськістю та за-собами масової інформації, які діяли на рівні військо-во-політичного керівництва. Безпосередньо в армійсь-ких підрозділах почали з'являтися центри роботи з представниками засобів масової інформації. Їх за-вданням стала пряма та прихована цензура матеріа-лу, який пропонувався журналістському корпусу, акре-дитованому для висвітлення подій збройного конфлік-ту. Тобто, мова йде про маніпулювання свідомістю представників засобів масової інформації з наступним продовженням цього процесу в ході здійснення комуні-кації із споживачем інформації. Наступні воєнні компанії такі, як вторгнення на Гре-

наду (1983 р.), військові дії в Панамі (1989-1990 рр.), військова операція на Гаїті (1994 р.), з огляду на процес трансформації заходів масової комунікації, характери-зуються тим, що поступово з супроводжуючого виду заходи масової комунікації стають самостійним видом воєнних дій. А застосуванню військ та техніки відводить-ся роль залякування військової сили. В наслідок цих ма-ніпулятивних дій об'єкт впливу сприймає запропоновану іншу систему цінностей без фізичного та воєнного опору. Результатом було досягнення мети з мінімальними втратами з боку військового контингенту США. Панамські події стали ще одним кроком в процесі

подальшого вдосконалення здійснення інформаційно-комунікативного впливу маніпулятивного характеру. По-перше, йдеться про взаємодію військових структур для здійснення заходів масової комунікації, а також роботу з цивільним населенням та підрозділами для зв'язків з громадськістю, що говорить про спеціалізацію дій. По-друге, планування заходів масової комунікації відбува-лось на стратегічному рівні – рівні уряду та воєнного керівництва. Відпрацьовано поетапне проведення ін-формаційно-комунікативних заходів. Менш ніж за 2 ро-ки до вторгнення до Панами, в американських засобах масової інформації почали з'являтися матеріали стосо-вно тих умов терору та страху, в яких доводиться жити американським громадянам на території країни. Вико-ристовуючи почуття національної гідності і готовності захистити своїх співгромадян у американського грома-дянина формувалось підгрунття для виправдання дій вторгнення на територію іншої країни. В засобах масо-вої інформації організовано і проведено інформаційну компанію для спаплюження образу президента Панами генерала М. Нор'єги. Його показано як наркомана, жор-стокого диктатора, психопата та чаклуна [3]. Під час воєнних дій в Панамі вперше проводено ро-

боту із засобами масової інформації на рівні контро-льованих дій з боку воєнного керівництва безпосеред-ньо на території ведення бойових операцій. Відпрацьо-вано методику формування та надання представникам засобів масової інформації матеріалів про хід подій у війні. В даному випадку була унеможливлена ситуація розгляду проблеми з протилежної точки зору, з позиції

країни-жертви. Факт повного контролю діяльності пред-ставників засобів масової інформації пояснюється ще й тим, що самими засобами масової інформації на той час ще не відпрацьовано систему дій для подачі однієї події з різних точок зору. Тобто, з одного боку здійсню-вався процес маніпулятивного впливу на свідомість мас за рахунок впливу на свідомість окремо взятого журна-ліста. З іншого боку мас-медіа поступово відпрацьову-вали технології уникнення однобічної оцінки подій, що вносило дисонанс в підготовлений формат сприйняття для споживачів інформації. В цей період значно розширюються заходи інфор-

маційно-комунікативного впливу, що носять маніпуля-тивний характер в ході підготовчого етапу ведення збройної боротьби. Додаються, наприклад, економічні санкції, висвітлення яких у мас-медіа підготовлено від-повідним чином. З метою створення образу винуватців застосовуються різноманітні комунікативні канали, здій-снюється персоніфікація негативного сприйняття з осо-бистості на події. Водночас визначаються шляхи вирі-шення проблеми. Поступово, зміна формату інформаційно-психологіч-

ного впливу вноситься до нормативних документів вій-ськово-політичного керівництва США. Так, термін "пси-хологічна війна" замінюється на термін "психологічна операція". В Польовому Статуті армії США FM 33-1 су-хопутних сформульовано визначення психологічної операції "планової діяльності в мирний і воєнний час, що розрахована на іноземні ворожі, дружні, або нейт-ральні аудиторії з метою здійснення впливу на їх від-ношення та поведінку у сприятливому напрямку для досягнення як політичних так і воєнних національних цілей США. Психологічні операції проводяться на стра-тегічному, оперативному та тактичному рівнях" [4]. В тому ж документі дано визначення інформаційно-комунікативних заходів, як психологічних акцій. Їх сут-ність визначається використанням засобів масової ін-формації, знов таки, як в мирний так і у воєнний час. Мета – підрив потенційного та дійсного престижу і впливу противника у ворожих, нейтральних або союз-ницьких країнах, укріплення свого впливу та престижу. Значна увага в керівних документах військово-

політичного уряду США приділена новим технологічним прийомам маніпулятивного впливу. У керівництві по психологічним операціям FM 33 –І – І – визначено сим-вол як можливість використання асоціативного ряду особистості з метою акумуляції емоційного значення даної культури. Аналіз результатів проведення заходів масової комунікації з боку військово-політичного керів-ництва дозволив вперше відпрацювати рекомендації щодо зв'язків з громадськістю та представниками засо-бів масової інформації. Перша рекомендація стосуєть-ся планування подій та водночас спілкування з громад-ськістю з метою створення саме того формату сприй-няття дій уряду з боку громадян та світової спільноти, який би підтримував і виправдовував комплекс заходів як фінансових, політичних так і організаційних. Наступні рекомендації стосуються роботи з представниками за-собами масової інформації. Саме в цих рекомендаціях з'явилось поняття пулу, тобто системи допуску журна-лістів до роботи за темою [5]. В останні десятиліття ХХ століття доповнюються

положення національної воєнної стратегії США. Йдеть-ся про те, що зазначені в документі види загроз не аде-кватні тим загрозам, що виникають в ході протиборств на стратегічному рівні. Важливими для з'ясування рівня вирішення питань організації інформаційно-комуніка-тивних заходів є наступні рекомендації. Центр по коор-динації роботи щодо протидії загрозам в інформаційній


сфері повинен діяти безпосередньо біля президента, що дозволяє забезпечити необхідний рівень контролю за всіма міністерствами та відомствами. Постійна необ-хідність визначення ступеню ушкодження ключових елементів національної інформаційної інфраструктури. Забезпечення головної ролі держави щодо координації діяльності з протидії загрозам в інформаційній сфері[6]. Внесення коректив в національну стратегію безпеки та національну воєнну стратегію здійснено відповідно до тих особливостей стратегічного рівня ведення інфор-маційної війни та, безпосередньо, застосування заходів масової комунікації, які можуть бути використані проти-вником для деструктивних дій [7]. Мова йде про реаль-ну оцінку загроз в наслідок маніпулятивного впливу і можливостям протистояння на стратегічному рівні. Набутий досвід проведення заходів масової комуні-

кації в повній мірі був використаний під час подій в Пер-ській затоці (1990-1991 рр.). Вперше організація та про-ведення заходів інформаційно – комунікативного впли-ву маніпулятивного характеру здійснювалось в рамках планування воєнних дій і були включені до загального плану проведення операцій "Щит в пустелі" та "Буря в пустелі". Перед початком силової фази головнокоман-дувач Об'єднаних сил генерал Н. Шварцкопф, не див-лячись на значний воєнний потенціал, підготував пакет документів на ім'я президента США, в якому, аналізую-чи ситуацію, наполягав на організації проведення інфо-рмаційно – комунікативних заходів на всіх рівнях – стратегічному, оперативному та тактичному. Президент США Дж. Буш безпосередньо підписав три директиви, в яких регламентовано діяльність всіх структур, що були задіяні до проведення заходів маніпулятивного впливу. Особлива увага приділена використанню засобів

масової інформації з урахуванням стану їх розвитку на той час як імперій, для яких характерним є стиль робо-ти в безперервному режимі "нон-стоп" та домінування єдиної політики у висвітленні подій. Саме в ході першого, підготовчого етапу для пред-

ставників засобів масової інформації особисто мініст-ром оборони США Р. Чейні та начальником Комітету Об'єднаних штабів К. Пауелом були відпрацьовані пра-вила поведінки. Іноді ці правила називають драконівсь-кими. Вся інформація суворо перевірялась. Журналіс-там пропонувався такий собі екшн, на кшталт "Зіркових війн". Про високо технологічність зброї говорили відео матеріали, відзняті з бомбардувальників, які точно вра-жали об'єкт, більш того певну інтригу зберігали військо-ві, розповідаючи про зйомки з літаків Б-52, які спромож-ні були вражати окремих особистостей. Неодноразові намагання журналістів висловлювати обурення з при-воду жорстокої цензури, не мали ніякого резону. За словами одного військового, офіційних осіб більше ці-кавило "збереження тотального та постійного контролю над ходом війни" [7]. Взаємодію з представниками засобів масової інфо-

рмації проводив спеціально створений центр зв'язків з засобами масової інформації, до складу якого входили відповідно підготовлені фахівці. Акредитацію для висві-тлення подій в районі воєнних дій отримали представ-ники мас-медіа, кандидатури яких були схвалені Пента-гоном. Вони мали можливість перебувати на місцях ведення воєнних дій і брати інтерв'ю у військовослуж-бовців багатонаціональних сил, які спеціально готува-лись. Акредитовані представники засобів масової інфо-рмації давали підписку про дотримання вимог воєнної цензури. Постійно діяла воєнна цензура, через яку про-ходили всі матеріали, що пропонувались для представ-ників засобів масової інформації;

Робота з журналістським корпусом була організована таким чином, що акредитовані представники засобів ма-сової інформації могли "спостерігати" підготовку до війни і самі воєнні дії безпосередньо з вікон готелю. Райони воєнних дій ретельно готувались для зйомок представ-никами засобів масової інформації. Категорично заборо-нялось демонструвати трупи військовослужбовців бага-тонаціональних сил а також наслідки бомбувань та вра-жень об'єктів на території Іраку. Тобто для громадськості готувалась віртуальна реальність, яка не відповідала реальній ситуації. Вплив на масову свідомість здійсню-вався цілеспрямовано, згідно єдиного задуму. Фахівцями в ході проведення інформаційно-

комунікативних заходів активно використовувався "фак-тор ООН". Із збільшенням кількості бомбувань населених пунктів Іраку, які явно виходили за рамки потреб, засоби масової інформації Заходу підводили дії вояків анти іракської коаліції під санкції ООН. У відповідь на що, ге-неральний секретар ООН Перес де Куельяр зазначав, що "Нинішній конфлікт – це не війна ООН. Це – війна, санкціонована Радою Безпеки" [7]. Але, перше повідом-лення було емоційно підсиленим. Таким чином. для бі-льшості громадян пояснення очільника ООН не переси-лювало масштабну піар-компанію щодо легітимізації воєнних дій на рівні авторитету міжнародної організації. На особливу увагу заслуговує досвід американських

фахівців щодо деморалізації іракських вояків в ході здійснення комунікативних процесів. Реально оцінюючи психологічні характеристики представників саме цього регіону, беручи до уваги особливості менталітету та поведінки згідно релігійних вподобань, вперше, було проведено значну дослідницьку роботу, до якої залуча-лись професійні психологи і результатом досліджень стала оцінка системи психологічного захисту особового складу іракської армії, ступінь їх психологічного ура-ження. Доведення особового складу іракської армії до стану постійного стресу шляхом тривалих бомбарду-вань, стало звичайною практикою [8]. Солдат, який по-стійно повинен думати про власний порятунок, просто втрачає можливість адекватно реагувати на реальність і стає неспроможним до прийняття виважених рішень. В той же час за допомогою гучномовців, радіоприймачів та поліграфії малих форм, вояки знають, що їм пропо-нується прийняти рішення стосовно припинення веден-ня бойових дій для збереження життя. Загалом, компанію щодо висвітлення подій в ході

воєнних дій в Перській затоці в засобах масової інфор-мації, можна охарактеризувати як добре сплановану піар-акцію з відповідним сценарієм та відведеними ро-лями для виконавців. Створено новий формат оцінки ходу воєнних дій. Мова йшла не про кількість трупів, а про кількість високоточних ударів, про поразку об'єктів з не ушкодженням суб'єктів. За рахунок піднесення окре-мих фактів спрацювання дії високотехнологічної зброї, здійснювлось перенесення успіху на хід збройного кон-флікту в цілому. Цей досвід доповнювався та вдоско-налювався під час подій на Балканському півострові, та в ході інших збройних конфліктів. Виходячи з того, що об'єктом інформаційно-

психологічного впливу в Іраку були люди, а головною метою інформаційно-комунікативних заходів – змін гро-мадської думки, системи цінностей, поглядів, соціально-психологічного клімату там широко використовувався процес маніпулятивного впливу на об'єктів з метою заля-кування, появи невпевненості у майбутньому, форму-вання недовіри до діючої влади, створення атмосфери незадоволення, сприяння припиненню опору в ході во-єнних дій. В умовах мирного часу наслідком маніпуляцій масовою свідомістю стала дестабілізація соціально-


політичного становища, виникнення опозиційних струк-тур, стимулювання антиурядової діяльності [9]. Таким чином удосконалення маніпулятивних техно-

логій і використання їх в практиці ведення воєнних дій на всіх рівнях, може привести індивідуума до підриву влас-ної ідентифікації. Руйнація духовної складової не зали-шає у особистості сталих психологічних механізмів захи-сту. Особливі переваги має цей процес в масштабах масової свідомості, коли для людини процес самовизна-чення як індивідуальності стає надзвичайно важким. То-му, сьогодні залишається важливою проблема відпра-цювання державних механізмів виявлення та протисто-яння негативному інформаційно-психологічному впливу.

1. Кара-Мурза С.Г. Маніпулювання свідомістю: Навчальний посібник – К.: Оріяни, 2003. – 500 с. 2. Доценко Е.Л. Механизмы межличностной манипуляции // Вест. Моск. ун-та. Сер.14, Психология. 1993. N 4. С.6.; Доценко Е.Л. Психология манипуляции. – М., 1996. – 138 с. 3. Ермаков Ю.А. Манипуляция личностью: Смысл, приемы, последствия. – Екатерин-бург. 1995. – 136 с. 4. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / Под общ. Ред. А.Е. Тараса. – Минск: Харвест, 1999. – 448 с. 5.www.info.htm/-12k, 6. Психологические операции. – М.: ГШ ВС СССР, 1988. 7. National Security Strategy of the United States, Psychological Operations Field Manual No.33-1" August 1979 by Department of the Army Headquarters in Washington DC // http: // www.infor.com .8. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием / Пер. с англ. – М.: Мысль, 1980. – 42 с. 9. Мессенджер Чарлз. Энциклопедия войн ХХ века: Мировые конфликты с 1990 года до наших дней. – М. Эксмо-Пресс, Яуза, 2000. – 512 с.


УДК 159.928:356.13:928

Н.М. Мась, здобувач, О.М. Баранов, здобувач

ЩОДО ЗМІСТУ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТІСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

І ПРОФЕСІОНАЛІЗМУМАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ-ЛІНГВІСТІВ

Стаття присвячена розкриттю змісту авторської програми розвитку особистісного потенціалу і професіоналізму майбутніх викладачів-лінгвістів, в основу якої була покладена ідея переходу студентів в процесі підготовки на більш ви-сокі рівні розвитку гносеологічного, аксиологічного, комунікативного, професійного і духовно-морального потенціалів.

In the article the disclosing of the maintenance of the author's program of development of personal po tential and professionalism of the future teachers-linguists which based on the id ea of transition of students in the course of prepa ration on highest levels of development gnoseological, axiological, communicati ve, professional and spiritually moral potentials i s considered.

Виходячи з теоретичних положень про структуру і

психологічний механізм розвитку особистісного потен-ціалу фахівця у сукупності його компонентів, в основу нашої програми була покладена ідея переходу студен-тів в процесі підготовки на більш високі рівні розвитку гносеологічного, аксиологічного, комунікативного, про-фесійного і духовно-морального потенціалів. Сприяти реалізації цієї ідеї – основна мета роботи програми. Основна мета реалізовувалася за допомогою рішення наступних завдань, опис яких одночасно є й описом основних змістовних блоків програми.

1. Усвідомлення учасниками високої особистісної значимості і змісту праці, високої професійної компете-нтності і професіоналізму, свідомої і вільної реалізації себе у житті і професії, переваг особистісно і духовно орієнтованого спілкування порівняно з монологічною і маніпулятивною його тактиками [1]. Оволодіння сис-темою знань про типологію відносин до праці і відпо-відних типах особистості, про різні варіанти мотивації навчання і професійної діяльності, про типи соціально-психологічних установок і смисложиттєвих орієнтації особистості, про морально виправдані шляхи реалізації прагнень до успіху у житті і професії [2]. Усвідомлення можливих утруднень і помилок у власній поведінці і спілкуванні. Рішення цих завдань складає когнітивний блок програми.

2. Вироблення відповідних мотивів і намірів з опти-мізації ставлення до себе, до навчання, до професії, особистісного стилю роботи, навчання, поведінки, спіл-кування. Бажання виправити смисложиттєві орієнтації і соціально-психологічні установки. Формування устре-млінь до досягнення високого рівня компетентності і професіоналізму у обраній діяльності викладача [3]. Іншою стороною цього завдання було формування мотивації до відповідальної, активної, усвідомленої позиції у навчанні і професійній діяльності – мотива-ційний блок програми.

3. Оволодіння системою необхідних дій і операцій по реалізації особистісних і професійних намірів у реа-льній практиці навчання і роботи, оволодіння вміннями планування, виконання і контролю, постановки мети і

висування найближчих і віддалених завдань, форму-вання вмінь працювати у групі, вироблення комунікати-вних, перцептивних, інтерактивних, емпатійних дій, умінь та навичок по реалізації принципів особистісно і духовного орієнтованого діалогічного спілкування з ін-шими людьми – операціональний блок програми.

4. Комплексний самоаналіз і рефлексія власних ви-хідних і кінцевих особливостей розвитку різних компо-нентів особистісного потенціалу, рівня розвитку своїх здібностей і досягнутого професіоналізму відповідно до його критерію – рефлексивний блок програми [4].

5. Усвідомлення і реальне прийняття високої значи-мості духовно-моральних принципів у житті і праці, зна-чимості особистості, її свободи і відповідальності, фор-мування духовного "простору" професійної діяльності викладача, глибокого смислу цієї професії в її впливі на людей, визнання і прийняття принципів особистісно орієнтованого діалогічного спілкування, рівності прав на свободу та обов'язки і відповідальність партнерів за результат спілкування та особистісний ріст всіх його учасників [5]. Усвідомлення і прийняття найвищої зна-чимості любові до ближнього, високих духовно-моральних установок як умови реалізації людського у людині – духовний блок програми [6]. Програма була реалізована у навчальній роботі

студентів за курсом психології, у спеціальних групових заняттях і семінарах, у тому числі по типу тренінгу, а також в умовах педагогічної практики студентів. Вона здійснювалася протягом трьох років з тим самим конти-нгентом студентів. Відзначимо, що поділ програми на описані блоки є

умовним. Воно дозволяє побачити комплексний харак-тер програми та її завдань. Реально програма являє собою цілісну, комплексну роботу. У ній при рішенні завдань, що висуваються до одного блоку програми, одночасно вирішувалися і завдання інших блоків, що забезпечувало комплексний характер програми у ціло-му. Проте, в описі змісту програми ми відзначаємо, які з перерахованих завдань вирішуються у тому або іншому виді роботи. Робота з рішення завдань когнітивного блоку програми здійснювалася як у навчальній роботі зі

© Мась Н.М., Баранов О.М., 2008


студентами, так і на спеціальних семінарах і групових заняттях, індивідуальних і групових консультаціях. У визначенні ефективності та якості професійної

освіти можна намітити два основних підходи. Відповід-но до першого з них, його якість визначається рівнем підготовленості фахівця. Критерієм і головною основою якості освіти, з погляду іншого підходу, може бути роз-глянута підготовленість професіонала [7]. По-перше, у праці професіонала видна, насамперед, його особис-тість, його душа, його відношення; у праці фахівця вид-на техніка, часом безлика. По-друге, у праці і продукті майстра є радісне відчуття свободи, неприхильності до засобів або інструментів, але підпорядкування усього кінцевій мети; у праці фахівця – підпорядкування пра-вилу, інструменту, букві. По-третє, у праці професіона-ла присутня справжня відповідальність; це відповідаль-ність не перед начальством, не перед людьми, навіть не перед законом, але перед совістю і Богом, перед вічністю, а головне – це відповідальність не перед кимсь, а за щось. По-четверте, у праці та особистості професіонала видна спрямованість до Неба, до вічнос-ті, до справжніх кінцевих, граничних цінностей буття: любові, добра, краси, істини, гармонії. Все разом це й створює ту інтегральну якість, що відрізняє професіо-нала від фахівця – його духовність, натхненність істин-ною цінністю, більш значимою, чим власна персона, власне життя і благополуччя. Робота студентів по цьо-му блоці програми сприяла пізнанню, усвідомленню і прийняттю ряду важливих духовно-моральних принци-пів, тобто вирішувала і низку завдань духовного блоку. Тренінг самореалізації мав на меті підвищення ефек-

тивності реалізації особистістю самої себе, "вироблення себе", "вироблення свого життя" на фоні зростання по-чуття задоволеності собою, своїм життям. До теоретич-них основ даного тренінгу слід віднести останні дослі-дження у сферах екзистенціальної психології, психології повсякденного життя, менеджменту особистості, психо-терапії. Все це складає теоретичний базис тренінгу і, поряд із цим, припускає створення, застосування і пода-льший розвиток спеціальних процедур і прийомів. Тре-нінг самореалізації спрямований на здійснення, надання самодопомоги, взаємодопомоги, сприяє особистісному росту його учасників, гармонізації їхніх устремлінь, ба-жань та осмислення власного життя. "Освіження" погля-ду на реалії і можливості особистості, більш повне їхнє використання і знаходження альтернатив становить сут-ність тренінгу. Від того, яким чином індивід проживає життєвий шлях, залежить ступінь його самореалізації, задоволеність своїм життєпроживанням. Дослідження і спостереження свідчать, що кожний має свій спосіб стру-ктурування ситуацій, що зустрічаються на життєвому шляху, власні розуміння їхнього опису, створення і вирі-шення. Безперечно, світ людини унікальний і, безсумнів-но, лише сама людина може створити найбільш ефекти-вні техніки життєпроживання з погляду повноти свого життя, смислу, що вона у неї вкладає. Звертання до техніків життєпроживання припускає,

крім переважного тематичного структурування свого життя, усвідомлення того життєвого етапу, на якому людина перебуває "тут і зараз", подолання утруднень, йому супутніх, зміна негативної життєвої позиції, що й досягається за допомогою тренінгу самореалізації. Ін-дивід одержує можливість скорегувати і створити свої концепції способів життєпроживання, розробити більше адекватні з них, вирішити скрутні життєві ситуації, що виникли раніше. Виникає потреба у "само інвентариза-ції", усвідомленні того, що для подолання розриву між колишніми очікуваннями і дійсними реаліями необхідні зміни у собі самому, у системі своїх відносин з навко-

лишнім світом. Тренінг сприяє самоаналізу якості свого життя, конструюванні більш самореалізуючого стилю її проживання та ефективного досягнення життєвих цілей. Все це дозволяє підсилити адаптаційно-самоактуалі-заційний потенціал його учасників. Цілі тренінгу досягаються за допомогою роботи із

пред'явленими його учасниками особистісно значимими скрутними ситуаціями, що припускають персоніфікова-ні, "особистісно забарвлені" способи їхньої презентації і психологічного пророблення. Таким чином, експектації та інтенції учасників тренінгу знаходять своє вираження у специфіці запропонованих ситуацій у спробах їхнього вирішення. Ситуації відображають конструкти уявлень про себе, про світ. Їхня значимість визначається детер-мінацією життя, емоційною включеністю, когнітивною "простотою-складністю" та ін. Психологічне пророблен-ня і дії, здатні змінити життєву ситуацію, так звані техні-ки буття, служать "темі" – обраній членом групи системі значимостей, у якій вони мають своє право на існуван-ня. Рушійна сила "теми" – цінності, значимості найбіль-ше ясно проявляється у постановці цілей і переживан-нях успіхів-невдач людиною, що її пред'явила. "Тема" виявляє спрямованість особистості і, відповідно, харак-тер утруднень її самореалізації. У тренінгу поряд із пси-хологічним проробленням "сюжетів" приділяється увага антиципації подій, що значною мірою визначає харак-тер розробки більш адекватних і самореалізуючий тех-нік життєпроживання. Тренінг самореалізації містить фази контакту і зімкнення, лабілізації, конструювання. Для створення атмосфери довірчого спілкування вико-ристалися вправи "Знайомство", "Презентація друга", психотехнічні вправи "Молекули" і "Путанка". Контакт між учасниками групи виникає достатньо швидко. На-прикінці першої сесії у групі вже відчувалася деяка не-вимушеність. У рольових іграх учасники, імітуючи реа-льну ситуацію, намагаються перебороти перешкоди виникаючі у важких для них ситуаціях життя. Таким чи-ном, рольовому сюжету надається особистісне забарв-лення, реалізуються різноманітні стилі, техніки вико-нання і розуміння ролі різними людьми. Наступна робота у групі спрямована на конструю-

вання можливих самореалізацій. Цілком природно, що підвищена складність та інтегральність поняття само-реалізації припускає застосування спеціальних методів і процедур, деякі з яких використовувалися у ході про-грами. У трійках, згрупованих за принципом особистих переваг, кожному з її членів пропонувалося визначити ту життєву позицію, у якій він перебуває на цей час у професійній, особистій або сімейній сфері самореалі-зації. Досягнення останніх трьох життєвих позицій (ус-відомлення, рішучість, переконаність) є найбільш ба-жаним для даного етапу тренінгу. Переходу у позицію усвідомлення сприяла постановка рефлексивних пи-тань. Таким чином, мета роботи у групах складалася у створенні спрямованості на проведення "само інвента-ризації". Усвідомлення наступає тоді, коли постановка "силових" питань самому собі сприяє зростанню почут-тя відповідальності перед самим собою, реалізації се-бе. Виникає бажання змінити себе. Даючи собі реаль-ний звіт у тому, хто ти є насправді, розводяться поняття бути і здаватися [8]. Так, задаючи кілька разів "силові" питання, такі, як "Що ти хочеш?", "Що ти робиш?", вда-лося досягти усе більш глибокого усвідомлення. У когнітивному тренінгу "Технологія спільного мис-

лення", насамперед навчальній групі пропонується на-ступна ціннісна основа – повчитися діяти у кооперації з іншими людьми, зокрема, у спільній розумовій діяльно-сті. Конкретними прикладами такої діяльності можуть служити різного роду наради – виробничі, службові,


сімейні типу "мозкового штурму", "Дельфі" і т.п. Коротко обговорюються із групою корисні функції "нарад" (мож-ливість усебічного підходу до проблеми, врахування інтересів сторін і т.д.), критерії оцінок їхньої ефективно-сті, можливі процедури нарад, найбільш важливі ком-поненти процесу організованої комунікації та ін. Потім, відповідно до вимог навчальної технології, студентам пропонується орієнтовна основа дій ухвалення колек-тивного рішення у подібного типу ситуаціях. Тут можливі дві стратегії навчання. Одна стратегія

полягає у тому, щоб шляхом спільної рефлексії, спіль-ного аналізу досліджувати процес колективної розумо-вої діяльності цієї групи. За допомогою питань, які фо-рмулюються тренером, група відновлює процес рішен-ня завдань і дає опис своїх утруднень. Ці описи бува-ють у різному ступені повними і точними. Далі, на фазі пошуку причини утруднень частина групи звичайно вбачає причину у відхиленні від деяких пунктів орієнто-вної основи дій і доходить висновку, що необхідно зно-ву спробувати вирішити завдання, опираючись на оріє-нтовну основу дій, як нормальну вимогу у роботі. Друга стратегія полягає у "протискуванні" студентів, коли тре-нер схиляє їх до переконання, що головні причини їхніх утруднень полягають у тому, що вони не додержувалися пунктів орієнтовної основи дій. Ця стратегія реалізується у демонстрації істинності, корисності тих або інших тез орієнтовної основи дій. Наприклад, з метою проілюстру-вати вірність тези про існування "смислових хмар", що приховують значення понять, тренер просив групу дати свої визначення поняттю "правильна відповідь". Після таких уточнень мети група завжди самостійно

знаходила більш узагальнену форму відповіді, з якої були згодні усі. І, як правило, самостійно знаходила формулу переходу від абстрактного до конкретного: "якщо, то...". Наприклад, якщо вважати, що ми матема-тики, що це типове арифметичне завдання, і що можна зневажити..., і що треба врахувати..., то відповідь буде такою... Якщо погодитися, що ви птахівниці (фізики, біологи), то відповідь буде "нуль" і т.д. Тим самим, час-тково, група на власному досвіді переконувалася у ко-рисності тих або інших пунктів орієнтовної основи дій. Наприклад, у тому, що попереднє ситуативне самови-значення ("це типове алгебраїчне або арифметичне за-вдання, а ми – математики, які можуть сформулювати правило виведення відповіді"), дозволяє знайти вихід із ситуації. Члени групи також схилялися до більшої довіри у корисності запропонованої схеми комунікації і намага-лися її дотримуватися, задаючи питання на розуміння та уникаючи поспішного "звалювання у критику". Аналогічно зміцнювала віра у те, що процес поетапного досягнення згоди здатний привести до консенсусу ("Спробуємо усі погодитися, що ми усі працівники птахоферми"). Увага групи спрямовувалася на цінність пошуку загального, більш абстрактного в узгоджувальних процедурах як способу розуміння конкретного в ситуації. У цілому робився висновок про те, що завдання по-

дібного типу можуть бути навчальною моделлю деякого класу життєвих ситуацій, таких, у яких може бути мно-жинність підходів, точок зору, позицій; де відсутня єди-на конкретна процедура одержання відповіді, де потрі-бне чітке визначення понять і пошук згоди з іншими людьми. Можна стверджувати, що ця навчальна ситуа-ція відрізняється від багатьох життєвих ситуацій своєю меншою споконвічною емоційною насиченістю, напов-неністю і може використовуватися для навчання людей технологіям колективного прийняття рішень, спільної розумової діяльності. У рамках другої стратегії навчан-ня ("протискування") групам пропонувалося на наступ-ному етапі роботи вчитися приймати рішення на іншому

ситуативному матеріалі, використовуючи ту ж саму схему орієнтовної основи дій. Надалі необхідно бути випробувати на міцність запропоновану орієнтовну ос-нову дій на інших класах ситуацій і проблематизувати її.

Тренінг "Когнітивна терапія" використовувався для подолання інтелектуальних перекручувань у спілкуван-ні і поведінці. Складена нами програма тренінгу "Когні-тивна терапія спілкування" містила у собі систему вправ, спрямованих на усвідомлення випробуваними помилковості своїх інтелектуальних позицій у спілку-ванні і перебудову когнітивних процесів, що забезпечу-ють вибір більш прийнятного способу поведінки. Сис-тема вправ відповідає тій класифікації когнітивних пе-рекручувань у поведінці і спілкуванні, які описані як "найдурніші помилки". Програма розроблена на основі концепції А. Фримана і Р. Девульфа [9]. Початок роботи у групі тренінгу – усвідомлення учасниками власних інтелектуальних перекручувань у спілкуванні. Слід за-значити, що підібрані нами вправи цілком застосовні і для самотренінгу у повсякденній обстановці. Подібний підхід достатньо розповсюджений у сучасній психологі-чній практиці. У міру відпрацьовування завдань в про-цесі групового тренінгу випробувані починають засто-совувати їх у повсякденному житті, опановуючи своїми думками. "Простежить за своїми думками, – мовляв Платон. – Ви можете робити з ними все, що побажає-те". По завершенні тренінгової роботи була проведена повторна діагностика схильностей випробуваних до когнітивних помилок і утруднень у спілкуванні і поведін-ці за допомогою "Анкети помилок". Основний зміст роботи по завданнях рефлексивного

блоку входить у зміст роботи по всіх інших напрямках. Тут спеціально відзначимо лише основну стратегію. Основою роботи з усвідомлення, рефлексії особливос-тей розвитку свого особистісного потенціалу й професі-оналізму було систематичне обговорення в процесі занять і в спеціальних семінарах результатів діагности-ки рівня розвитку основних характеристик особистісного потенціалу студентів: наявних і знань, що змінилися, умінь і навичок, здатностей; смысло-жизненных орієн-тації, соціально-психологічних установок, помилок і утруднень у спілкуванні й поводженні, особливостей мотивації навчальної й професійної діяльності й т.п. Студенти призивалися й організовувалися для обгово-рення цих результатів, їхнього усвідомлення і викорис-тання отриманої інформації в наступній роботі. Ця дія-льність, особливе знайомство з результатами тесту-вання, незмінно викликає підвищений інтерес. Узагальнюючи матеріал змісту роботи по духовному

блоку і описуючи його цілісно, відзначимо, що робота із цього блоку програми є "наскрізною" і найбільш важли-вою у всій програмі, оскільки піднесення духовно-моральних орієнтації студентів у професійній діяльності і житті розуміється нами як основна умова і власне пси-хологічний механізм формування професіонала. Осно-вою роботи тут було знайомство і прийняття духовно-моральних принципів ставлення до праці, обов'язків людини, пов'язаних з розумінням глибокого смислу людського життя. Ознайомлення і прийняття принципів взаємин між людьми, встановлених християнським на-вчанням, представлених в откровіннях і непереверше-них за силою впливу і красі духу текстах Біблії "Возлю-би ближнього свого як самого себе". У духовно-моральних бесідах і діалогах з учасниками розкривала-ся сутність цих положень та їхня висока значимість у всякій діяльності людини, у будь-якій взаємодії з людь-ми, що претендують на високу красу та ефективність. Здатність їхнього прийняття вивчалася за допомогою тесту "Діагностика духовності". Крім того, на цій основі


пропонувалися вправи для усвідомлення важливості цих принципів і їхньої діючої реалізації у праці, навчанні, по-ведінці і спілкуванні. Використовувалося читання та об-говорення неперевершених за красою і силою духу текс-тів Євангелія, творів і міркувань мислителів і поетів ми-нулого і сьогодення І.О. Лоського "Умови абсолютного добра", "Світ як здійснення краси", О.С. Пушкіна "Про обов'язки людини", В.Ф. Марцинківського "Сенс життя" та ін. Студентам пропонувалися вправи і ситуації на діючий прояв емпатії, підтримки, безкорисливості і т.п. Чи точно ми можемо визначити, що почуває інший?

Тут спрацьовуються прийоми, що дозволяють учасни-кові знизити виниклу за тією або іншою причиною емо-ційну напругу, проникнутися почуттям у партнера, дієво відгукнутися на його переживання. У групі виконується таке завдання: у колі, говоримо сусідові праворуч про його стан, а він повідомляє у коло про своє переживан-ня цього стану; ступінь відповідності цих оцінок визна-чається спочатку сусідом, а потім усіма іншими. При виконанні цього завдання емоційний стан визначається лише за зовнішнім виглядом партнера. Відзначаємо, що збіг оцінок емоційного стану сприяє встановленню довірчих відносин. Можна програти та обговорити ситу-ацію, коли учасники повинні поєднати ведення бесіди та емоційний контакт. На етапі "особистісні побажання учасникові" учасни-

ки групи обговорюють, що кожному допомагає у праці, поведінці, спілкуванні, а що заважає. Під час обгово-рення цей учасник видаляється із приміщення. Умови обговорення такі: кожному треба назвати рівну кількість того, що допомагає і що заважає. Усе повинні бути зго-дні із цими якостями; у випадку незгоди будь-який учас-ник може накласти "вето" на яку-небудь якість. Якості називаються лише ті, які реально проявляються у сту-дента. Не слід називати такі якості, які не можуть бути змінені (природні, фізіологічні та ін.). Завдання полягає

у тому, щоб максимально зміцнити радісне відчуття прийняття, великодушності, поблажливості і любові стосовно кожного учасника з боку всіх інших. Ця вправа одержала назву "валіза", тобто те, що кожний забирає із собою після заняття. Але слід зазначити, що ця впра-ва має не лише віддалений духовно-моральний смисл і вплив. Під час її виконання можна помітити серед учас-ників величезну емоційну напругу та очікування ("А що про мене?"). На завершення опису програми зазначи-мо, що поділ блоків програми, представлений вище, є чисто умовним. Реально програма являє собою цілісну, комплексну роботу. У ній при рішенні завдань, що став-ляться до одного блоку програми, одночасно вирішува-лися і завдання інших блоків, що забезпечувало ком-плексний характер програми у цілому.

1. Матеюк О.А. Психологічний вплив командира на підлеглих у війсь-

ково-професійній діяльності. Дис. д-ра психол. н. 19.00.09. – Націона-льна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. – Хмельницький, 2006. – 366 с. 2. Сафин А.Д. Акмеоло-гические аспекты педагоги ческого менеджмента в учебном процессе. Учебно-методическое пособие. – Хмельницкий: АПБУ, 1996. – 135 с. 3. Волобуєва О.Ф. Психологічні засади розвитку професійних іншомов-них здібностей майбутнього військового професіонала. – Монографія. – Хмельницький: вид-во НА ДПСУ, 2007. – 455 с. 4. Кулєшова О.В. Пси-хологічні особливості особистісної самореалізації викладача вищого навчального закладу. Дис. канд. психол. н. 19.00.07. – НА ДПСУ ім. Б. Хмельницького. – Хмельницький, 2007. – 179 с. 5. Савчин М.В. Пси-хологічні основи розвитку відповідальної поведінки особистості: Дис… д-ра психол. наук: 19.00.07 / Інститут психології ім. Г.С. Костюка. АПН України. – К., 1997. – 410 с. 6. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості – громадянина / Педагогіка і психологія, 1997, 1. – С. 144–150. 7. Олександренко К.В. Критерії, показники та рівні розвитку іншомовної комунікативної компетентності / Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, випуск 35, 2007. – С. 148–153. 8. Фромм Э. Психоанализ и религия; Искусство любить; Иметь или быть?: Пер. с англ. – Киев: Ника-Центр, 1998. – 400 c. 9. Фриман А, Девульф Р. 10 глупейших ошибок, которые совершают люди. – СПб.: "Питер", 2001. – 224 с.


УДК 159.9: 331.108.2:355

О.Д. Сафін, д-р психол. наук, проф., О.В. Коломієць, здобувач

ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОВПЛИВУ СТИЛЮ

ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ ВИКЛАДАЧІВ ТА ЇХ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

У науковій статті викладені результати дослідження взаємовпливу стилю педагогічного спілкування викладачів та їх індивідуальних особливостей. На прикладі різних періодів професійного розвитку викладача доведено, що взає-мовплив між поведінковим і мотиваційно-смисловим, когнітивним та емоційно-ціннісним компонентами його саморе-алізації з огляду на приналежність викладача до розвиваючого чи організаційного типу спілкування, є різним.

In the scientific article the results of research o f interference of style of pedagogical dialogue of teachers and their specific features are stated. By the example of the differen t periods of professional development of the teache r interference between behavioural and conative-semantic, cognitive and em otionally- valuable components of its self-realisat ion is proved, that consid-ering an accessory of the teacher to developing or organizational type of dialogue is a miscellaneous.

Аналіз результатів кореляційних взаємозв'язків на

етапі професійного становлення показав, що структура самореалізації у викладачів з різними стилями педагогіч-ного спілкування характеризується новими, специфічни-ми взаємозв'язками між її компонентами. Відповідно до результатів однофакторного дисперсійного аналізу, ви-користання викладачами розвиваючого стилю педагогіч-ного спілкування буде сприяти формуванню критичного, аналітичного мислення, схильності до експериментуван-ня, поваги до себе. Крім того, розвиваючий стиль педаго-гічного спілкування впливає на наявність цілей у майбут-ньому, що надає життю усвідомленість і спрямованість, на відчуття сили свого Я і віру у свої сили і здібності, у можливість контролювати своє життя, тобто у цілому на загальний рівень свідомості життя педагогів. Використання викладачами організаційного стилю

педагогічного спілкування буде сприяти виникненню у

них станів напруги, фрустрованості, занепокоєння, зни-женню самооцінки, упевненості у собі. Організаційний стиль педагогічного спілкування виступає перешкодою на шляху досягнення більшої свідомості життя викла-дачів. Використання викладачами організаційного сти-лю педагогічного спілкування веде до утруднень у по-шуках цілей у житті, до переконаності у своїй нездатно-сті контролювати події власного життя. За результата-ми покрокового регресійного аналізу, можна говорити, що чим більше для викладачів у стажевій групі "5-10 років" характерні життєрадісність, енергійність, радика-льність, різноманітні інтелектуальні інтереси, аналітич-не мислення, орієнтація на загальнолюдські цінності, творча активність, наявність цілей у майбутньому і за-доволеність професіональною діяльністю, тим більше ймовірність формування у них розвиваючого стилю педагогічного спілкування. Чим яскравіше виражені у

© Сафін О.Д., Коломієць О.В., 2008


викладачів прагнення жити сьогоднішнім або вчорашнім днем, песимістичність, консерватизм, опір змінам, праг-нення до поваги з боку колег, безпосереднє вираження своїх почуттів у поведінці, такі негативні емоційні стани як напруженість і фрустрованість, незадоволеність про-фесійною діяльністю, тим більше ймовірність форму-вання у них організаційного стилю педагогічного спілку-вання. Таким чином, у цьому професійному періоді проявляється взаємовплив між поведінковим і мотива-ційно-смисловим, когнітивними та емоційно-ціннісним компонентами самореалізації викладачів. Слід зазначити, що така характеристика як природ-

ність, безпосередність поведінки виявляє свій вплив на прояв стилю педагогічного спілкування ще у стажевій групі "10-14 років" і зберігає його протягом наступних стажевих періодів. Однак, на даному етапі ця характе-ристика впливає на прояв не розвиваючого стилю педа-гогічного спілкування, як було на попередніх етапах, а – організаційного. На наш погляд, це пов'язане з тим, що викладачам з організаційним стилем педагогічного спі-лкування, можливо, у силу своїх вікових особливостей, стає складніше контролювати свої емоційні стани. За даними порівняльного аналізу для них характерна більш виражена емоційна нестійкість. Тому вони почи-нають безпосередньо проявляти свої почуття у ззовні. Отже, у результаті аналізу даних, отриманих за допо-могою дисперсійного і регресійного аналізів, на даному етапі професійної діяльності також можна виділити ряд параметрів, які одночасно є і залежними від стилю пе-дагогічного спілкування, і впливають на його прояви. Це такі характеристики як фактор Q1 "радикалізм-консерватизм", фактор Q4 "напруженість-розслабленість" і цілі у житті. Імовірно, саме ці показни-ки є центральними на даному етапі професійного ста-новлення. Що стосується такої характеристики як кон-серватизм, то у психологічній науці є дані про те, що для людей даного віку характерна тенденція до більшої ригідності у поглядах і діях. Це може виражатися у не-терпимості викладачів до нових підходів, методів робо-ти зі курсантами і т.п. Тому, саме на даному етапі збе-реження "розумової відкритості" є професійно важли-вою якістю. Таким чином, на цьому стажевому етапі особистісний і професійний розвиток не завершується. Людиною накопичений значний професійний досвід, досягнуті індивідуальні вершини у праці, є творчий по-тенціал. Виразність у викладачів з розвиваючим стилем педагогічного спілкування показників самоповаги, локу-су контролю-Я і локусу контролю-Життя дозволяють говорити про те, що впевненість у своїх силах дозволяє їм приймати відповідальні рішення. Крім того, усвідом-лене, реалістичне відношення до себе веде до того, що знання про себе починають регулювати і вести за со-бою емоції. Ці особливості сприяють адекватному пе-реосмисленню ситуації і більш позитивному вирішенню кризової ситуації, про що свідчать високі показники за-гального рівня усвідомленості життя, наявність цілей у майбутньому, задоволеності даним моментом власного життя і своєю професійною діяльністю. У викладачів з організаційним стилем педагогічного

спілкування спостерігаються більш низькі значення по-казників самоповаги і свідомості життя. Виразність не-гативних емоційних станів може говорити про гостре протікання кризи. Якщо подивитися динаміку зміни ін-дивідуальних особливостей викладачів з організацій-ним стилем педагогічного спілкування протягом усього професійного шляху, то у цей період у них відбувається підвищення виразності цілого ряду особистісних особ-ливостей. Тобто для цих викладачів зі стажем роботи 21-25 років стає більш властива, чим на попередньому

стажевому етапі, безпосередність, енергійність, емо-ційність у спілкуванні, соціальна сміливість, здатність приймати свої негативні емоції. Іншими словами, відбу-вається збільшення активності викладачів у сфері між-особистісних відносин. На основі отриманих нами да-них можна говорити про те, що викладачі з організацій-ним стилем педагогічного спілкування зазнають певних труднощів у самореалізації, оскільки мають більш низь-кий рівень усвідомленості життя, задоволеності профе-сійної діяльності і самоповаги. Цікавими, на наш погляд, є результати взаємовпли-

ву стилю педагогічного спілкування та індивідуальних особливостей викладачів у різних стажевих групах. На кожному стажевому етапі відбуваються зміни у профе-сійній ситуації, що, природно, обумовлює зміну ролі, значимості тих або інших індивідуальних особливостей у самореалізації викладачів. У стилі педагогічного спіл-кування закріплюються і здобувають сталий характер ті особливості спілкування, які адекватно представляють індивідуальність викладача. І завдяки цьому затребу-ваність одних властивостей і незатребуваність інших приводить до перебудови, зміни його індивідуальності. Так, на початку професійного шляху більш важливу

роль грають такі характеристики як прийняття і реалі-зація у поведінці викладачами самоактуалізаційних цін-ностей, емпатія, готовність до суб'єкт-суб'єктної взає-модії з навколишніми, пізнавальна і творча активність. Вираженість цих якостей сприяє ефективній адаптації викладачів до нової .професійної діяльності. На насту-пному стажевому етапі (4-9 років) більш значимими якостями стають прагнення викладачів до професійного росту, підвищення своєї професійної категорії, довіра до себе і навколишніх. На наш погляд, це пов'язано із все більшим зануренням викладачів у професійне се-редовище, формуванням нової системи відносин до себе, до діяльності, до навколишніх. Подальше підви-щення кваліфікації, вироблення власної професійної позиції (стаж 10-14 років) приводять до висування на перший план таких якостей як соціальна сміливість і активність, уміння адекватно виражати свої почуття (свої стани), орієнтація на свій внутрішній світ. Крім того, у результаті переживання викладачами кризи професійної кар'єри актуалізуються характеристики смислової сфери. Це дозволяє їм осмислити свою професійну сферу, знайти нові професійні смисли, цілі і мотиви, змінити вже сформовані відносини у колективі. Перехід викладачів на стадію професійної майстерності (стаж 15-20 років), що характеризується підвищенням їх професійної активності, зміною стабільних взаємин з колективом, обумовлює появу інших професійно важ-ливих якостей: високої працездатності, емоційної стій-кості, здатності реально оцінювати ситуацію, регулюва-ти свою поведінку, життєрадісності, емоційності у спіл-куванні. На наш погляд, дані якості сприяють прояву більшої працездатності викладачів, збереженню пози-тивного самопочуття, дозволяють їм ставати лідерами серед колег (наставниками для молодих викладачів). На наступному стажевому етапі (21-25 років) у профе-сіонала стає менше сил та енергії, але професійні за-вдання він може успішно вирішувати за рахунок нако-пиченого досвіду та уміння організувати свою роботу. Крім того, тут накладається і вікова криза, яка характе-ризується осмисленням і переоцінкою життя у цілому, зміною сформованої системи цінностей. Тому профе-сійно важливими якостями стають радикальність, ана-літичність мислення, повага себе, творча спрямова-ність. Професійно значимими якостями на цьому етапі виступають характеристики смислової сфери. Отримані


дані корисні для більш ефективного забезпечення пси-хологічного супроводу самореалізації викладачів вузів. Аналіз особливостей самореалізації викладачів у ході

роботи дозволяє навести деякі міркування про можливий прояв цих особливостей у характері взаємодії викладачів зі курсантами. Викладачі з вираженим розвиваючим сти-лем педагогічного спілкування більшою мірою характе-ризуються емоційною стійкістю, здатністю реально оці-нювати ситуацію, регулювати свою поведінку. У той час викладачі з організаційним стилем педагогічного спілку-вання у меншому ступені схильні поважати себе (відбу-вається фіксація на негативних якостях) і довіряти на-вколишнім, сумніваючись у позитивній природі людини. Необхідно відзначити і роль емоційного аспекту в

ефективності педагогічної діяльності. У цілому ряді пси-холого-педагогічних досліджень показано, що емоцій-ний фактор відіграє велику роль у спілкуванні педагога з тими, хто навчається, у створенні у них позитивного емоційної налаштованості [1; 2]. Емоційний контакт зі курсантом – це початок індивідуального підходу до ньо-го. Якщо при виконанні професійної діяльності викла-дач відчуває такі негативні емоційні стани як тривож-ність, фрустрованість, то вони приводять до виснажен-ня емоційно-енергетичних ресурсів і виникнення необ-хідності відновлювати і берегти їх, тим самим виклика-ючи ті або інші форми психологічного захисту. Стійкість до стресогенних факторів, фруструючих ситуацій або фрустраційна толерантність педагога розглядається М.О. Аміновим як важлива здібність до педагогічної діяльності [1, C.80]. Як показують результати нашого дослідження, викладачі з організаційним стилем педа-гогічного спілкування характеризуються більш вираже-ними негативними станами (тривожність, замкнутість, педагогічна індиферентність). Тому їх можна віднести до групи ризику, тобто ці викладачі більшою мірою під-дані розвитку емоційної глухоти, байдужості (педагогіч-ної індиферентності). Нами одержано експериментальне підтвердження

теоретичних міркувань А.Г. Ісмагілової про наявність двох модусів життєдіяльності у викладачів з різними стилями педагогічного спілкування [3]. Для педагогів з розвиваючим стилем педагогічного спілкування харак-терний модус служіння. Про це може свідчити наявність внутрішньої мотивації праці (прагнення до професійно-го росту, прагнення проявляти творчість, пізнавальні потреби, мотиви професійної майстерності). Саме цей модус забезпечує збіг сенсу життя людини і сенсу її професійної діяльності, що сприяє повноцінній гармоні-чній самореалізації людини. Для педагогів з організа-ційним стилем педагогічного спілкування характерний модус соціальних досягнень. Для них характерна вира-зність прагнення до поваги з боку колег і з боку керівни-цтва, прагнення до мінімального контролю з боку адмі-ністрації, мотивів соціальної значимості праці і мотивів власне праці. Тобто стиль спілкування виступає як засіб для досягнення суспільного визнання з боку інших. І у цьому випадку взаємодія зі курсантами має сприятли-вий ґрунт, оскільки вони достатньо сприйнятливі подат-ливі зовнішньому впливу [Там же]. Крім того, викладачі з організаційним стилем педагогічного спілкування більш залежні від зовнішньої підтримки і соціального схвалення, тоді як людина, що самореалізується, неза-лежна від схвалення та осудження навколишніх. Визначивши модус життєдіяльності, можна прогно-

зувати ефективність професійної діяльності. Тому ми можемо говорити про більш ефективне, успішне вико-нання професійної діяльності викладачами з розвиваю-чим стилем педагогічного спілкування, і, отже, про їхню успішну самореалізацію. Це супроводжується більш

вираженою у цих педагогів задоволеністю своєю робо-тою. Таким чином, викладачі з розвиваючим стилем педагогічного спілкування більш успішні у реалізації себе, свого потенціалу, у той час, як виразність зовніш-ньої мотивації (тобто прагнення до поваги з боку навко-лишніх, прагнення до матеріальної винагороди) у ви-кладачів з організаційним стилем педагогічного спілку-вання може виступати перешкодою для істинної само-реалізації. Виявлено, що у викладачів цієї групи процес самореалізації супроводжується негативними емоцій-ними станами. Про це свідчать взаємозв'язки цих станів з мотиваційно-смисловим, когнітивним і поведінковим компонентами. Незважаючи на це, вони теж реалізують свої можливості, здібності, індивідуальні особливості. Ще однією особливістю предсуб`єктної самореалізації є прояв цілісної індивідуальності людини при слабкому узгодженні з її потребами, цінностями і смислами. Як показує аналіз результатів по стажевим групам, у ви-кладачів з організаційним стилем педагогічного спілку-вання виявлені більш тісні взаємозв'язки проявів інди-відуальних особливостей із прагненням до більшої ма-теріальної винагороди. Це дозволяє припустити, що для цих педагогів матеріальний аспект є більш важли-вим при виконанні професійної діяльності, ніж для ви-кладачів з розвиваючим стилем педагогічного спілку-вання. Однак, професія педагога на сьогоднішній день не дозволяє задовольнити їм ці матеріальні потреби у силу низької оплати педагогічної праці. Така ситуація є однією із причин більш високої незадоволеності діяльніс-тю викладачами з організаційним стилем педагогічного спілкування. Поряд із цим, вони не вживають спроб змі-нити цю ситуацію у відповідності зі своїми потребами (наприклад, поміняти роботу). Таким чином, поділяючи думку Е. Фрома про те, що кожна людина самореалізу-ється, але у різному ступені, ми виділяємо два рівні са-мореалізації: суб'єктну і предсуб`єктну [4]. Так, для ви-кладачів з розвиваючим стилем педагогічного спілкуван-ня більшою мірою характерна суб'єктна самореалізація, для викладачів з організаційним стилем педагогічного спілкування – предсуб`єктна (ситуаційна). У продовження ідеї А.Г. Ісмагілової про дві моделі

розвитку стилем педагогічного спілкування, на наш по-гляд, можна говорити і про два професійні шляхи ви-кладачів з різними стилем педагогічного спілкування. Швидше за все, викладачі з організаційним стилем пе-дагогічного спілкування рухаються шляхом адаптації, тобто намагаються сенс свого життя привести у відпо-відність із навколишньої реальності (особливостями професіональної діяльності, життя у цілому), у той час як викладачі з розвиваючим стилем педагогічного спіл-кування, імовірно, ідуть шляхом самореалізації, коли власне життя, професійна діяльність приводиться у відповідність зі своїм сенсом життя. Незважаючи на виділені розбіжності в особливостях самореалізації викладачів із протилежними стилями педагогічного спі-лкування, ми вважаємо, що можлива ситуація зміни організаційної моделі взаємодії на розвиваючу. Для цього необхідно, щоб особливості стилю педагогічного спілкування і самореалізації стали предметом профе-сійної свідомості педагогів. Завдяки рефлексії виклада-чі можуть усвідомити позитивні і негативні моменти сво-го стилю спілкування, необхідність самовдосконалення і підвищення професіоналізму. Виявлені взаємозв'язки між поведінковим і мотива-

ційно-смисловим, когнітивним та емоційно-ціннісним компонентами самореалізації викладачів дозволяють висловити припущення про взаємну обумовленість сти-лю педагогічного спілкування та індивідуальних особ-ливостей. Для відповіді на питання про вплив стилю


педагогічного спілкування на особливості індивідуаль-ності викладачів нами використовувався однофактор-ний дисперсійний аналіз. Показник стилю педагогічного спілкування розглядався як незалежний фактор із трьома градаціями значень: високий (розвиваючий), середній (суперечливий) і низький (організаційний). Залежні перемінні склали показники особливостей ін-дивідуальності. Стиль педагогічного спілкування ство-рює головний ефект на показники: фактор Е "домінант-ність-покірність" (F(2,19)=3,03, р<0,05); фактор Н "смі-ливість-боязкість" (F(2,19)=5,36, р<0,00); фактор I "м'я-кість-жорсткість" (F(2,19)=5,30, р<0,00); фактор N "оща-дливість-наївність" (F(2,19)=3,52, р<0,03); фактор Q1 "радикалізм-консерватизм" (F(2,19)=4,28, р<0,01); цінні-сні орієнтації (F(2,19)=3,47, р<0,03); самоповага (F(2,19)=3,52, р<0,03); уявлення про природу людини (F(2,19)=3,67, р<0,03); процес життя (F(2,19)=3,21, р<0,04); результативність життя (F(2,19)=4,44, р<0,01); прагнення до професійного росту (F(2,19)=4,23, р<0,02); прагнення до поваги з боку колег (F(2,19)=4,49, р<0,01). Відповідно до таблиці, стиль педагогічного спілкування створює головний ефект на показники: тривожність (F(2,87)=6,14, р<0,00), замкнутість (F(2,87)=3,58, р<0,03), загальний показник схильності до педагогічної індиферентності (F(2,87)=3,52, р<0,03). Ці результати свідчать про те, що стиль педагогічного спілкування більшою мірою буде впливати на рівень тривожності викладачів, замкнутість у спілкуванні і на схильність до розвитку емоційної глухоти, байдужості, байдужності у них. Результати порівняльного аналізу цих показників дозволяють говорити нам про те, що організаційний стиль педагогічного спілкування виступає передумовою формування підвищеної тривожності у викладачів, за-мкнутості у спілкуванні і розвитку педагогічної індифе-рентності. Таким чином, найбільший вплив поведінко-вий компонент справляє на показники емоційно-ціннісного і когнітивного компонентів самореалізації. Дані, отримані за допомогою Post hoc порівняння, під-тверджують і доповнюють результати порівняння за Т-критерієм Стьюдента. Виявлено значимі розбіжності у прояві всіх виділених показників залежно від виразності того або іншого стилю педагогічного спілкування. Розглянемо ті дані, які доповнюють результати,

отримані за допомогою Т-критерія. Виявлено розбіжно-сті за фактором Е "домінантність-підпорядкованість" і за фактором Q1 "радикалізм-консерватизм": більш ви-сокі значення, характерні для викладачів з розвиваю-чим стилем педагогічного спілкування, а більш низькі – для викладачів з організаційним стилем педагогічного спілкування. Це означає, що для викладачів з розвива-ючим стилем педагогічного спілкування більшою мірою, чим їх колегам з організаційним стилем педагогічного спілкування, властиві незалежність, самовпевненість, радикальність, різноманітні інтелектуальні інтереси і схильність до експериментування. За допомогою Post hoc порівняння виявлені значимі

розбіжності за шкалою "результативність життя" між викладачами з організаційним і розвиваючої стилями педагогічного спілкування. Виразність показника задо-воленості самореалізацією значимо вище у педагогів з розвиваючим стилем педагогічного спілкування, ніж у їх колег з організаційним стилем педагогічного спілкуван-ня. Крім того, Post hoc порівняння показують, що показ-ник процесу життя значимо вище у викладачів з розви-ваючим стилем педагогічного спілкування, ніж у їх колег з організаційним і суперечливим стилем педагогічного спілкування. Тобто викладачі з розвиваючим стилем педагогічного спілкування більшою мірою схильні сприймати своє життя як цікаве, емоційно насичене,

наповненим смислом, що, у свою чергу, є ознакою за-доволеності своїм життям у сьогоденні. Виявлено значимі розбіжності за шкалою "локус ко-

нтролю-Життя". Для викладачів з розвиваючим стилем педагогічного спілкування характерні найбільш високі значення, а низькі – для їх колег з організаційним сти-лем педагогічного спілкування. Іншими словами, викла-дачі з розвиваючим стилем педагогічного спілкування переконані у тому, що людині дане право контролювати своє життя, свободно приймати рішення і втілювати їх у життя, тоді як викладачі з організаційним стилем педа-гогічного спілкування, швидше за все, схильні вважати, що життя людини не підвластне свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна і безглуздо що-небудь загадувати на майбутнє. Виявлено значимі розбіжності за шкалами: "компете-

нтність у часі" і "прагнення проявляти творчість у роботі" між викладачами з розвиваючим і організаційним стиля-ми педагогічного спілкування. Виразність цих показників значимо вище у викладачів з розвиваючим стилем педа-гогічного спілкування, чим у їх колег з організаційним стилем педагогічного спілкування. Тобто викладачі з розвиваючим стилем педагогічного спілкування більшою мірою схильні цілісно сприймати свій життєвий шлях і переживати даний момент свого життя у всій його повно-ті. У той час як викладачі з організаційним стилем педа-гогічного спілкування, швидше за все, схильні орієнтува-тися лише на один відрізок свого життєвого шляху (ми-нуле, сьогодення або майбутнє), тобто для них характе-рно дискретне сприйняття свого життя. Таким чином, вивчення головних ефектів стилю пе-

дагогічного спілкування на особливості індивідуальності викладачів дає можливість зробити наступні висновки. Стиль педагогічного спілкування впливає на такі пара-метри емоційно-ціннісного і когнітивного компонентів самореалізації як комунікативні та емоційні особливості викладачів, на характер ставлення людини до самої себе, до інших людей і до свого життя, на рівень задо-воленості своєю самореалізацією і на мотиви профе-сійного розвитку. У цьому впливі знаходить вираження системоутворююча і розвиваюча функція стилю педаго-гічного спілкування: розвиваючий стиль педагогічного спілкування спри-

яє формуванню у викладачів прагнення до незалежнос-ті у своїх судженнях і поведінці, здатності до природної, відкритої взаємодії, позитивного ставлення до себе і до оточуючих людей, почуття задоволеності своїм прожи-тим і даним життям, мотивів до професійного росту. організаційний стиль педагогічного спілкування ви-

ступає передумовою для розвитку деякої пасивності, соціальній боязкості, стриманості, ощадливості у пове-дінці недовіри до самого себе і навколишніх, підвище-ної тривожності, замкнутості у спілкуванні і педагогічної індиферентності. Організаційний стиль педагогічного спілкування сприяє формуванню як мотивів професіо-нального росту, так і мотивів соціального схвалення (тобто прагнення заслужити повагу з боку колег). Крім того, отримані результати, які доповнюють кар-

тину розбіжностей у прояві індивідуальності викладачів з полярними стилем педагогічного спілкування: викладачі з розвиваючим стилем педагогічного спіл-

кування сприймають себе як сильну особистість, здатну побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями та уявленнями і переконані у тому, що людині надане право контролювати своє життя, свободно приймати рішення і втілювати їх у життя. Вони більшою мірою схильні цілісно сприймати свій життєвий шлях і пере-живати даний момент свого життя у всій його повноті. Ці викладачі більш життєрадісні та енергійні, характе-


ризуються відвертістю, довірою щодо інших людей, незалежністю і радикалізмом. Крім прагнення до про-фесійного росту, викладачі даної групи мають більш виражене прагнення проявляти творчість у своїй роботі; викладачі з організаційним стилем педагогічного

спілкування, швидше за все, схильні вважати, що життя людини не підвласне свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна і безглуздо що-небудь загадувати на майбутнє. Для них характерно дискретне сприйняття свого життя. Викладачам з організаційним стилем педа-гогічного спілкування більш властиві мотиви власне праці, тобто вони ставляться до праці як до об'єктивної необхідності для будь-якої людини. Таким чином, використання того або іншого стилю

спілкування обумовлює своєрідність самореалізації викладачів у професійній сфері. Для оцінки залежності проявів стилю педагогічного спілкування від індивідуа-льних особливостей викладачів нами використовувався покроковий регресійний аналіз. Як залежна перемінна був узятий загальний показник стилю педагогічного спі-лкування, незалежними перемінними виступали індиві-дуальні особливості викладачів. Результати аналізу представлені у таблиці 2.6. Як видно з таблиці, коефіці-єнт детермінації RI=0,485, тобто побудована регресія пояснює 48,5% розкиду значень перемінної стилю пе-дагогічного спілкування щодо середнього значення. Про високу значимість побудованої регресії дозволяє говорити F-критерій = 3,71 при р<0,000. Для оцінки аде-кватності моделі зроблений аналіз залишків. Отримана модель адекватна для опису залежності

стилю педагогічного спілкування. Тобто можна робити достатньо надійні висновки про залежності стилю педа-гогічного спілкування від ступеня виразності певних індивідуальних особливостей. З більшою ймовірністю стиль педагогічного спілкування детермінують: фактор С "емоційна зрілість-незрілість", фактор Е "домінант-ність-покірність", фактор Н "сміливість-боязкість", пізна-вальні потреби, креативність, локус контролю-Я, праг-

нення виявити себе, мотиви власне праці, мотиви соці-альної значимості праці, мотиви професійної майстер-ності, тривожність. Іншими словами, чим більше викла-дачі характеризуються емоційною стійкістю, соціальною сміливістю, активністю, незалежністю, пізнавальними потребами, творчою спрямованістю, мотивами профе-сійної майстерності, тим більше ймовірність формуван-ня у них розвиваючого стилю педагогічного спілкуван-ня. З іншого боку, чим яскравіше виражені у них емо-ційна нестабільність, залежність, стриманість, бояз-кість, тривожність, прагнення виявити себе, мотиви со-ціальної значимості праці і мотиви власне праці, тим більше ймовірність формування у них організаційного стилю педагогічного спілкування. Необхідно зазначити, що наші дані про залежності

стилю педагогічного спілкування від особистісних факто-рів С "емоційна зрілість-незрілість" і Н "сміливість-боязкість" підтверджують результати, отримані у роботі А.Г. Ісмагілової [там же]. Крім того, основою детермінації для стилю педагогічного спілкування є й показник локусу контролю-Я (Я – хазяїн життя). Тобто стиль педагогічного спілкування викладачів більшою мірою обумовлений вірою людини у можливість контролювати (управляти) події власного життя. Таким чином, стиль педагогічного спілкування (поведінковий компонент) виявляється за-лежним більшою мірою від показників мотиваційно-смислового і когнітивного компонентів самореалізації. Ін-шими словами, особистісні особливості і мотиви профе-сійної діяльності виступають як внутрішні умови форму-вання того або іншого стилю педагогічного спілкування.

1. Аминов Н.А. Диагностика педагогических способностей. – М.: Изд-

во Ин-та практической психологии; Воронеж: НПО МОДЭК, 1997. – 80 с. 2. Кузьмина Н.В. Способности. Одаренность, талант учителя. – Л.: Знание, 1985. – С. 32. 3. Исмагилова А.Г. Психология стиля педагоги-ческого общения: Полисистемное исследование: Монография. – Пермь: Перм. гос. пед. ун-т, 2003. – 272 с. 4. Фромм Э. Бегство от сво-боды. – М., 1995.


УДК 159.9+316.628

А.В. Сірий, здобувач

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

В ЗАРУБІЖНІЙ ПСИХОЛОГІЇ Аналізується проблема мотивації особистості в зарубіжній психології та підходи до її вивчення. The problem of motivation of the person in foreign psychology and approaches to its studying is analyz ed. За останні роки з'являється все більше нових дослі-

джень щодо визначення основних аспектів проблеми мотивації особистості. Чіткої несуперечливої мотива-ційної теорії і, відповідно, системи основних її понять нині не сформувалось. У зв'язку з цим актуальною є необхідність аналізу й узагальнення існуючих мотива-ційних теорій у зарубіжній психології. У ній історично склалися три напрями досліджень

мотивації особистості: психоаналітичний, когнітивний та гуманістичний, а останнім часом виникла тенденція до синтезу цих підходів. Так, дослідження, проведені Д. Аткінсоном і Д. МакКлелландом, поєднують у собі особливості психоаналітичного і когнітивного напрямів. На нашу думку, найбільш перспективними для до-

слідження проблеми мотивації є основні положення когнітивного і гуманістичного напрямів. Когнітивний напрям одержав свій розвиток у руслі досліджень кау-зальної атрибуції, яка орієнтована на вивчення мож-ливостей прогнозування поведінки людини. Гуманіс-тичний напрям ефективно розвивається на тлі дослі-

дження проблеми самоактуалізації і цілей особистості, а саме явищ, які визначають особистісне і професійне зростання людини. Родоначальником психоаналітичного напряму ви-

вчення мотивації є З. Фрейд. Він, досліджуючи пробле-му мотивації особистості, наголошував на несвідомій, інстинктивній її сутності. Його послідовник А. Адлер був автором теорії індивідуальної психології, який у дослі-дженні рушійних сил поведінки особистості особливо виділив соціальні детермінанти. Підґрунтям його теорії є розуміння сутності людської природи через соціальне ставлення до самого себе. Він стверджував, що праг-нення до переваги є основою мотивації людини. Вся діяльність особистості, на його думку, спрямована на подолання відчуття своєї неповноцінності і зміцнення почуття переваги [1, 3]. Ним підкреслено, що почуття неповноцінності, або "комплекс неповноцінності", може суттєво уповільнювати розвиток і становлення особис-тості. Однак, помірне почуття неповноцінності буде спо-

© Сірий А.В., 2008


нукати індивідуума до самовдосконалення, а отже – до конструктивних змін і досягнень. Слід наголосити, що спочатку А. Адлер [2] вважав,

що основна мотивація особистості полягає в прагненні до особистої влади й потреби домінування над іншими, тому що при подоланні "комплексу неповноцінності" реалізується потреба в перевазі. Згодом, ним було вра-ховано, що особистість суттєво мотивована соціальни-ми чинниками, бо вроджений соціальний інстинкт осо-бистість спонукає підкоряти свої потреби цілям суспіль-ства. Отже, ведучою мотивацією особистості є, за А. Адлером, реалізація свого творчого "Я". Одним із представників даного напрямку є К. Хорні

[7, 8]. На відміну від З. Фрейда, який пояснював усі про-яви особистості в основному біологічними факторами, вона прийшла до висновку про домінуючий вплив сус-пільства, соціального оточення на розвиток особистос-ті. Вона наголошувала, що розвиток людини не визна-чається тільки уродженими інстинктам. Людина може змінюватися і продовжувати свій розвиток протягом життя. Домінуючими в структурі особистості є не інстин-кти агресії чи лібідо, як у З. Фрейда, а несвідоме почут-тя тривожності, занепокоєння, що К. Хорні називала почуттям базальної тривоги. Вона виділяла два види тривожності – фізіологічну і

психологічну. Фізіологічна пов'язана з задоволенням потреб у їжі і комфорті, а психологічна – із задоволен-ням потреб у любові, схваленні, керуванні іншими, пра-гненням до влади та потреби в повній незалежності. Відповідно до виділених потреб нею були визначені три типи відносин у людей, зокрема – прагнення до людей (поступливий тип), прагнення проти людей (агресивний тип) і прагнення від людей (усунутий тип). Ведуча моти-вація характеризується, на думку Хорні К., через виді-лення певних типів особистості. Таким чином, К. Хорні виділяла три ведучі мотивації

особистості і відповідні їм актуальні потреби, підкрес-люючи при цьому соціальну природу мотивації і детер-мінуючу роль суспільства у розвитку особистості. Іншою ключовою постаттю у дослідженні мотивації в

даному напрямку є Г. Мюррей [31], оскільки саме в його роботах були об'єднані погляди У. МакДаугалла і З. Фрейда. Він досліджував взаємодію особистості і соціального оточення. Потреба ним трактується як уро-джена і стійка риса особистості. У своїх дослідженнях він виділив і описав 36 уроджених потреб особистості і визначив відповідні їм спонукальні умови, ситуації. Заслугою Г. Мюррея є те, що суб'єкт ним розумівся як

активний організм, який не тільки реагує на ситуацію, але її активно розшукує і створює. Тим самим був переборе-ний глибинно-особистісний підхід до мотивації, при яко-му вся поведінка виводилася з диспозицій особистості. Пізніше Д. Аткінсоном [11, 12] була створена теорія

мотивації, відома як "модель вибору ризику", побудова-на на дослідженнях мотивації досягнення і індивідуаль-них розходжень цих мотивів. Вченим були також виді-лені особистісні диспозиції (стійкий мотив і узагальнена мотивація) і ситуаційні детермінанти (очікування і спо-нукальна цінність). Модель вибору ризику пояснює різні параметри мотивованої поведінки, і насамперед індиві-дуальні розходження у виборі ступеня труднощі за-вдань, що впливають на рівень домагань і самооцінку індивіда за допомогою прояву емоцій і усвідомлення власної компетентності. Д. Аткінсоном. мотиви уперше введені в якості від-

носно постійних особистісних змінних. Ним були ґрун-товно досліджені два стійких мотиви – прагнення до успіху та уникнення невдачі. У залежності від того, який мотив особистості є домінуючим, визначається сила

мотивації досягнення. Це дозволило розвести поняття "мотив" і "мотивація". Модель вибору ризику дозволяє визначати ступінь ризику в ухваленні рішень, враховує ставлення до власних здібностей і ступеня труднощів завдань. Особистість, мотивована на уникнення невда-чі, буде керуватися завищеними або заниженими вимо-гами, а особистість мотивована на успіх, буде більш реалістичною у процесі ухвалення рішення. Разом з Д. МакКлелландом [27] він розробив метод оцінювання індивідуальних розходжень за силою мотивації досяг-нення. Досліджувані при переважному мотиві досягнен-ня успіху (за Д. Аткінсоном – "здатність переживати гордість за власну працьовитість") вибирали завдання середніх труднощів, а з мотивом уникнення невдачі відповідно легкі або дуже складні завдання, тому що в останньому випадку неуспіх не компрометує особис-тість. Тому, на основі проведених досліджень, Д. Аткінсоном була виведена формула актуальної мо-тиваційної тенденції поведінки особистості (Тr) (1), яка включає такі змінні: домінуючий мотив (мотив прагнення до успіху – Ms,

мотив неуспіху – Mf); суб'єктивну цінність успіху (неуспіху) (Is); імовірність досягнення успіху (невдачі) (Ps).

Тr = (Ms – Mf) x Ps x Is. (1) Ця формула мотивації дозволяє визначити актуальну

мотиваційну тенденцію поведінки особистості, якщо ві-домі діючий мотив, ймовірність досягнення успіху в даній ситуації і відповідна привабливість успіху (аналогічна для визначення мотиваційної тенденції уникнення невдачі). На відміну від Д. Аткінсона, який цікавився проявами

мотивації в актуальній ситуації, Д. МакКлелланд. [28, 29, 30] – учень Г. Мюррея, досліджував індивідуальні розхо-дження і генезис мотивів. Його підхід знайшов прояв в аналізі розвитку мотивації протягом певної історичної епохи, дозволивши встановити зв'язок між змінами мо-тивів у економічних і політичних перетвореннях. Д. МакКлеллан здійснив якісний, змістовний аналіз

мотивації особистості. Зокрема, він досліджував моти-вацію досягнення та такі мотиви: надію на успіх і уник-нення невдачі. Принциповим нововведенням було створення ним

програми зміни і корекції мотивів особистості. Він, ана-лізуючи умови формування мотивації досягнення, об'-єднав основні формуючі впливи в такі групи: форму-вання "синдрому досягнення"; самоаналізу; обґрунту-вання оптимальної тактики цілей у конкретній діяльнос-ті й у житті в цілому; міжособистісної підтримки. Таким чином, провідною мотивацією особистості, за

Д. МакКлелландом, є мотивація досягнення, що виража-ється в постановці більш високих цілей і досягненні успіху. Особливістю проаналізованого напряму у досліджен-

ні мотивації є те, що майже всі дослідники, відійшовши від класичного психоаналізу, дотримувалися точки зору соціальної детермінованості особистості. Рушійними силами поведінки людини, на їхню думку, є взаємодія і взаємовплив особистісних детермінант і факторів конк-ретних ситуацій. Важливо підкреслити, що науковці, які працювали у даному напряму, розвивали свої теорії в руслі еволюції психоаналітичних ідей з використанням експериментальних, а не клінічних методів. Поряд з психоаналітичним напрямом вивчення мо-

тивації вагоме місце посідає когнітивний напрям. Сут-ність цього напряму полягає в опорі на принцип діяль-ності розуму, свідомості в якості джерела мотивації. У ньому також уперше виникли передумови для постано-вки таких соціально-психологічних проблем мотивації як міжособистісні відносини, групова динаміка, зміни настанов і соціальна перцепція.


Останнім часом когнітивні теорії мотивації набува-ють усе більшої популярності. Зміст когнітивних проце-сів розглядається як фактор, який вирішальним чином впливає на мотиваційні явища і тим самим на поведінку особистості. Х. Хекхаузен, Ф. Ірвін, Б. Вайнер розроби-ли ряд процесуальних моделей, які складаються з опо-середкованих функціональних змінних. [19, 20, 21, 24, 32]. Складність у цьому випадку полягає у тому, що безпосередньо спостерігати ці змінні не можна. Існує можливість лише побічно дізнатися про їхнє існування за окремими ознаками у процесі діяльності або після неї. У зв'язку з цим, представити протікання мотивацій-ного процесу можна тільки за допомогою теоретичної моделі, а потім – емпірично перевірити його наслідки. Історичним попередником когнітивного підходу до

вивчення мотивації є. К. Левін [25], теорія поля якого стала значним кроком у поясненні поведінки особистос-ті. Відповідно до даної теорії, протікання дій регулюєть-ся сукупністю умов наявного в даний момент динаміч-ного феноменального поля. Поняття "поле" охоплює фактори як зовнішньої (оточення), так і внутрішньої (суб'єкт) ситуації. Фактор оточення – це сили і цілесп-рямована поведінка, тобто векторні величини, а фактор особистісний – це енергія і напруга, тобто скалярні ве-личини. Ці обидва фактори прагнуть до стану рівноваги між різними областями просторового розподілу напруги чи сил. При цьому регулюючим принципом є не змен-шення напруги цих факторів, а їх зрівноважування сто-совно більш загальної системи чи поля в цілому. Нау-ковець прийшов до висновку, що поведінка людини ви-значається формуванням квазіпотреб, тобто мотивації. Мотивація, на його думку, це актуальний процес, який направляє і спонукає цілеспрямовану її поведінку. Від-повідно, навколишній світ, у якому існують предмети з позитивною або негативною валентністю, тісно пов'яза-ний із квазіпотребами людини та їх формуванням. Поряд з К. Левіном, представником когнітивного на-

пряму дослідження мотивації особистості є Ф. Хайдер. В основі його теорії когнітивного структурного балансу [22, 23] лежить принцип гештальта або "хорошої фор-ми" – один із основних постулатів гештальтпсихології. Відповідно до даної теорії, відносини між індивідами представляють урівноважені або неврівноважені конфі-гурації. У випадку неврівноваженої конфігурації когніти-вні структури прагнуть до стійкості, рівноваги. Прагнен-ня до когнітивного балансу може пояснити, на його ду-мку, емоції і вчинки особистості що виникають, успіх чи неуспіх її діяльності. Дослідження мотивації продовжив учень К. Левіна

Л. Фестінгер [17, 18] – засновник теорії когнітивного дисонансу. При обґрунтуванні своєї теорії він виходив з теорії поля і теорії когнітивного балансу Ф. Хайдера. Особливістю досліджень Л. Фестінгера є те, що в

них як мотивуючий фактор аналізується когнітивна структура особистості. Основним принципом його теорії є прагнення до гармонії, узгодженості когнітивних ре-презентацій зовнішнього світу та особистості. На його думку, когнітивний дисонанс виникає у тому випадку, якщо дві мотивації не можуть бути погоджені одна з однією. Неможливість їх узгодження породжує мотива-цію знищення дисонансу, яка виникла через зміну по-ведінки особистості, пошук нею нової інформації, зміну переконань, можливо – навіть через зміну її самооцінки. Л. Фестінгер і Хайдер Ф трактували мотив як когніти-

вне утворення, а мотивацію – як деякий когнітивний про-цес, що полягає у певних "уявленнях людини", але ними не було повною мірою проаналізований вплив соціально-го фактора на формування і розвиток мотивації.

Наступним науковцем, який досліджував мотивацію в когнітивному напрямі, є Ф. Ірвін [24]. Його підхід до вивчення мотивації представляє науковий інтерес у тому аспекті, що у своїй роботі "Інтенціональна поведі-нка і мотивація – когнітивна теорія" він намагався зро-бити доступними об'єктивному аналізу гіпотетичні "про-міжні змінні" когнітивного характеру. Він, спираючись тільки на опис зовнішньої поведінки, створив психологі-чну систему понять щодо когнітивних конструктів. Ос-нову його системи склали три компоненти: ситуація – дія – результат. Якщо відомі очікування "дія – резуль-тат", то з'являється перевага. Використовуваний Ф. Ірвіном термін "перевага" відповідає поняттю "моти-вація", а деякий змістовний клас переважних результа-тів – поняттю "мотив". Нова інтерпретація ним експери-ментальних даних про особливості поведінки в ситуаці-ях розрізнення і вибору продемонструвала дієвість його теорії, що поєднує у собі як принципи біхевіоризму, так і положення когнітивної психології. Б. Вайнер [32, 33] – учень Д. Аткинсона – увів теорію

каузальної атрибуції в контекст дослідження мотивації досягнення. Він створив атрибутивну модель мотивації досягнення. У ході експериментальних досліджень було встановлено, що пізнавальні процеси, які забезпечують причинне пояснення успіху або невдачі, є важливими компонентами мотиваційних явищ. Він дав класифіка-цію чотирьох причинних факторів, які є важливими опо-середкованими величинами в процесі мотивації. На його думку, існує тісний зв'язок між каузальною ін-

терпретацією успіху й неуспіху та спрямованістю мотиву. Ним також були проведені дослідження із суб'єктивного сприйняття здібностей як детермінанти ймовірності дося-гнення успіху. Досліджувався вплив мотивів на пояснен-ня причин успіхів – невдач і залежності афективних нас-лідків того або іншого результату дії від пояснення. Роботи Б. Вайнера суттєво вплинули на розвиток

мотиваційних теорій. Так, дослідження, проведені Д. Ротером, виявили вирішальний параметр атрибуції – локус контролю, який полягає в протиставленні внутрі-шніх і зовнішніх причин діяльності суб'єкта. Проведені дослідження показали, що внутрішня локалізація при-чини додавала успіху більшу привабливість, ніж – зов-нішня. Пов'язана з мотивами упередженість у поясненні причин успіху і неуспіху виявляється найважливішою детермінантою самооцінки, що близько розумінню мо-тивації досягнення як системи самопідкріплення. Дослідження, які розпочаті Д. МакКлелландом і

Д. Аткинсоном, у 70-і роки ХХ ст. були продовжені Х. Хекхаузеном [20, 21], який удосконалив і валідизував процедуру оцінювання мотивів досягнення успіху й уни-кнення невдач. Х. Хекхаузену [19] належить розширена модель мо-

тивації досягнення, що інтегрує багато досягнень про-аналізованих вище теорій мотивації. Він трактував мо-тивацію як взаємовплив індивідуальних диспозицій особистості й особливостей актуальної ситуації, вва-жаючи критерієм оцінювання даної парадигми резуль-тативність діяльності. Когнітивна модель мотивації Х. Хекхаузена. представляє собою підсумовування мо-дельних уявлень щодо різних аспектів вибору цілі і дії. Це – модель оцінювання різних альтернатив за пара-метром очікуваної цінності результатів і його наслідків. Мотивація ним трактується як раціональний процес, у якому особистість обмірковує і порівнює різні типи ви-ходу з ситуацій та вибирає найбільш оптимальний. Мо-тивація пояснює цілеспрямованість дії. Таким чином, "мотиваційні процеси, що пояснюють

комплекс зв'язків у конкретній поведінковій ситуації,


називаються мотивацією, а індивідуальні особливості мотиваційного процесу – мотивом" [6, c. 38]. Таким чином, когнітивні мотиваційні теорії предста-

вляють науковий інтерес у руслі розвитку ідеї каузаль-ної атрибуції, тому що умови успішної діяльності дифе-ренціюються сильніше при дослідженні причин, які по-яснюють успіх або неуспіх: причинну роль долі, фортуні чи власних здібностей. На відміну від представників когнітивного напряму

вивчення мотивації представники гуманістичного на-пряму вважають, що людина від природи здатна до самовдосконалення. Одним з найбільш впливових представників даного напряму є Г. Олпорт. Він вважав, що кожна особистість унікальна і що цю унікальність можна пояснити через визначення конкретних рис осо-бистості. Відповідно, поведінка людини завжди є ре-зультатом тієї чи іншої конфігурації особистісних рис. Він наголошував, що "будь-яка теорія особистості ґрун-тується на аналізі природи мотивації" [9, с. 196]. Він висунув чотири вимоги, яким має відповідати адекватна теорія мотивації. Це: 1) визнавати погодженість мотивів у часі, тому що – "мотиви минулого не пояснюють нічого, якщо вони не є також і мотивами сьогодення" [9, с. 220]; 2) визнавати існування різних видів мотивів – "мотиви настільки різноманітні, що нам важко знайти загальний знаменник" [9, с. 221]; 3) визнавати динамічну силу когні-тивних процесів, тому що мотивація повинна враховува-ти перспективні цілі людини, її уявлення, критерії і намі-ри; 4) визнавати реальну унікальність мотивів, тому що не існує загальної схеми мотивів для всіх людей – мотив кожної людини конкретний і неповторний. Основу мотиваційної теорії Г. Олпорта складає кон-

цепція функціональної автономії, яка ґрунтується на цих чотирьох критеріях. Основне положення даної кон-цепції полягає в тому, що мотиви зрілої особистості не визначаються минулими мотивами. У його концепції мотивації особистість характеризу-

ється такими рисами як цілеспрямованість, орієнтова-ність на майбутнє і постійне самовдосконалення. Отже, особистість та її мотивація можуть змінюватися протя-гом життя. Г. Олпорт у своїй роботі "Особистість: пси-хологічна інтерпретація" трактував властивості особис-тості як реальні характеристики, які безпосередньо ви-являються в її поведінці [10]. Основне положення його мотиваційної теорії полягає

у тому, що особистість є відкритою системою, яка само-розвивається. На його думку, ведучою мотивацією осо-бистості є потреба в постійному розвитку й самовдоско-наленні, яка досягається шляхом порушення рівноваги у взаємодії особистості і соціального середовища. Наступним представником гуманістичного напряму

дослідження мотивації є Р. Кеттел. Його підхід [14, 15, 16] цікавий і, одночасно, складний тим, що в ньому ви-користовувалися трудоємкі методичні процедури збору і статистичної обробки багатомірних даних. Він створив одну із самих складних систем опису властивостей особистості, яка будується на основі інтеркорреляції даних, отриманих від застосування тематичних тестів і опитувальників. Ним була запропонована формула для прогнозування поведінки (2):

R=f(S, P), де, (R) – специфічна відповідна реакція людини; (f) – функція; (S) – стимулююча ситуація в конкретний момент часу;

(Р) – структура особистості. (2) Аналіз формули свідчить про те, що характерна ре-

акція людини на будь-яку ситуацію представляє собою функцію від комбінацій усіх особистісних рис, актуалі-зованих у даній ситуації.

Р. Кеттел у результаті проведення процедур факто-рного аналізу даних, [13] прийшов до висновку, що ос-новна структура особистості утворена шістнадцятьма рисами. Ним також були обґрунтовані особистісні змін-ні, які мають мотиваційний характер. Це – настанови (аттітюди), емоційні оцінки і потяги (ерги). Найбільш широке визнання одержала мотиваційна

теорія А. Маслоу [5, с. 60–68], який постулював таку ієрархічну структуру системи людських потреб: фізіоло-гічні потреби, потреби в безпеці, приналежності, ви-знанні і самоактуалізації. Основною його ідеєю класи-фікації потреб є принцип відносного пріоритету актуалі-зації мотивів: перш ніж активуються і почнуть визначати поведінку потреби більш високих рівнів, повинні бути задоволені потреби нижчого рівня. Ієрархічна концепція мотивації А. Маслоу одержала

свій розвиток. Згодом ним була сформульована теорія метамотивації [4, с. 313, 26], в якій виділено дві глоба-льні категорії мотивів особистості: дефіцитні мотиви і мотиви зростання. Дефіцитні мотиви містять у собі фі-зіологічні нестатки і потребу в безпеці, і тому вони є стійкими детермінантами особистості. У свою чергу, мотиви зростання людини пов'язані з прагненням акту-алізувати свій особистісний потенціал. За А. Маслоу, метапотреби, так само як і дефіцитарні потреби, мають біологічні корені. Однак, коли задовольняються метапо-треби, це веде до збільшення напруги, а при задово-ленні дефіцитарних потреб відбувається зменшення напруги організму. Відповідно, незадоволення метапот-реб придушує зростання і функціонування здорової особистості, а люди, які задовольнили свої базові по-треби, життя яких кероване вищими мотивами, стають "метамотивованими". Метамотивовані, переважно, такі особистості, які самоактуалізувалися, бо саме вони мотивовані метапотребами і вищими цінностями. А. Маслоу у своїй теорії розмежовував не окремі

мотиви, а виокремлював їх в окремі групи. Ці групи упо-рядковані в ціннісній ієрархії відповідно їхній ролі в роз-витку особистості. Потреби особистості є, на його дум-ку, уродженими. Він також визнавав роль ситуаційних факторів. Він наголошував, що на поведінку людини впливають не тільки уроджені потреби, але й соціальне і фізичне оточення [26]. Роботи дослідників цього напряму орієнтовані зде-

більшого на виділення й опис особистісних властивос-тей, і, відповідно, ними більш активно досліджувалися проблеми класифікації мотивів і цілеспрямованої акти-вності особистості. Для гуманістичного підходу харак-терна орієнтація на особистісні детермінанти мотивації, а не на динаміку мотиваційного процесу. Нині відбувається дослідження зв'язків між мотива-

ційними, поведінковими, психічними й особистісними аспектами поведінки й діяльності особистості. Таким чином, на основі викладеного вище можна

сформулювати ряд таких висновків: 1. У зарубіжній психології склалося три напрями до-

сліджень мотивації особистості – психоаналітичний, когнітивний і гуманістичний, а останнім часом виникла тенденція до синтезу цих підходів. Для психоаналітич-ного напряму характерним є те, що майже всі дослідни-ки, відійшовши від класичного психоаналізу, дотриму-валися точки зору соціальної детермінованості особис-тості. Рушійними силами поведінки людини, на їхню думку, є взаємодія і взаємовплив особистісних детермі-нант і факторів конкретних ситуацій. Сутність когнітив-ного напряму полягає в опорі на принцип діяльності розуму, свідомості в якості джерела мотивації. Для гу-маністичного підходу характерним є виділення й опис


особистісних властивостей особистості, орієнтація на особистісні детермінанти мотивації.

2. Зарубіжні вчені, зокрема Х. Хекхаузен, розуміють мотивацію особистості як процес вибору між різними можливими діями; процес, який регулює і направляє дію на досягнення специфічних для даного мотиву ці-льових станів і підтримує цю спрямованість. Мотивація, на їх думку, пояснює цілеспрямованість дії. Від неї за-лежить, як і в якому напряму будуть спрямовані різні функціональні здібності особистості. Мотивацією пояс-нюється інтенсивність і завзятість у здійсненні обраної дії особистістю, досягненні нею результатів діяльності.

3. У сучасних зарубіжних дослідженнях мотивації під мотивом прийнято розуміти індивідуальні особливості мотиваційного процесу. Мотив є гіпотетичним конструк-том, що пояснює стійкі особливості цілеспрямованості, вибірковості, інтенсивності і тривалості діяльності су-б'єкта через приписування йому відповідних латентних настанов (диспозицій). Важливими перспективами подальших досліджень у

цьому напряму має бути: удосконалення інструментарію й засобів досліджен-

ня мотивації особистості за основними напрямами до-сліджень в зарубіжній психології; дослідження мотивації особистості здійснювати че-

рез синтез підходів психоаналітичного, когнітивного та гуманістичного напрямів; визначення когнітивного і гуманістичного напряму як

найбільш перспективного шляху вдосконалення теорії мотивації в сучасній психології для впровадження тео-ретичних розробок в практичну діяльність.

1. Адлер А. О нервическом характере: Пер. с нем. – СПб. М.: Фонд

поддержки науки и образования "Унив. кн.": АСТ, 1997. – 385 с. 2. Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии: Пер с нем. – М.: Когито-Центр, 2002. – 218 с. 3. Адлер А. Практика и теория индивидуа-льной психологии: Пер. с англ. А. Боковикова. – Москва: Акад. проект, 2007. – 232 с. 4. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики: Пер. с англ. – СПб.: Евразия, 1997. – 430 с. 5. Маслоу А. Мотивация и личность: Пер. с англ. – С.Пб. : Питер, 2003. – 352 с. 6. Хекхаузен X. Мотивация и деятельность. – М.: Педагогика, 1986. – Т. 1. – 406 с. 7. Хорни К. Наши внутренние конфликты: конструктивная теория не-

вроза: Пер. с англ. В. Светлова. – Москва: Акад. проект, 2007. – 218 с. 8. Хорни К. Невротическая личность нашего времени: Пер. с фр. В. Большакова. – Москва: Акад. проект, 2006. – 207 с. 9. Allport G.W. Pattern and growth in personality. – New York, Holt: Rinehart and Winston, 1961. – 593 p. 10. Allport G.W. Personality: a psychological interpretation. – New York: H. Holt and company, 1937 – 588 p. 11. Atkinson J.W. An introduction to motivation Princeton. – N.J.: Van Nostrand, 1964. – 335 p. 12. Atkinson J.W. Motivational determinants of risk-taking behavior // Psychological Review. – 1957. – 64. – P. 359-373. 13. Cattell R. B. Personality and motivation structure and measurement. – World Book, 1957. – 948 p. 14. Cattell R. B. Scientific analysis of personality. – Chicago: Aldine, 1966. – 400 p. 15. Cattell R.B. Handbook of modern personality theory. – Washington: Hemisphere Pub. Corp.; New York: Wiley: distributed solely by Halsted Press, 1977. – 804 p. 16. Cattell R.B. Personality and learning theory: The structure of personality in its environment. – New York: Springer Pub. Co., 1979. – Vol. 1. – 421 p. 17. Festinger L. Conflict, decision, and dissonance. – Calif.: Stanford University Press, 1964. – 163 p. 18. Festinger L. Theory of Cognitive Dissonance. – Stanford, Calif. : Stanford University Press, 1962. – 291 p. 19. Heckhausen H. Achievement motivation and its construct: A cognitive model // Motivation and Emotion. – Springer Netherlands, 1977. – Vol. I, l. – P. 283–329; 20. Heckhausen H. Die Interaktion der Sozialisationsvariablen in der Genese des Leistungsmotivs // C.F.Graumar (Hrsg.), Handbuch der Psychologie. – Gottingen, 1972. – Vol. 7, 2. – P. 955–1019. 21. Heckhausen H. Selbstbewertung nach erwartungswidrigen Leistungsverlauf: EinfluB von Motiv. Kausalattribution und Zielsetzung // Zeitschrift fur Entwicklungapsychiologie und Padagogische Psychologie. – 1978. – Vol. X, 3. – P. 191–216. 22. Heider F. Attitudes and cognitive organization // Journal of Psychology. – 1946. – 21. – P. 107–112. 23. Heider F. The gestalt theory of motivation // Nebraska symposium on motivation. – Lincoln: Univ. of Nebraska Press, 1960. – Vol. 8. – P. 145–172. 24. Irwin F.W. Intentional behavior and motivation; a сognitive theory. – Philadelphia: Lippincott, 1971. – 201 р. 25. Lewin K., Dembo T., Festinger L., Sears P. Level of Aspiration. In J. M. Hunt (Ed.). // In Personality and the Behavior Disorders. – New York: Ronald Press, 1944. – V.I. – P. 333–378. 26. Maslow A. Motivation and personality. – New York: Harper and Row, 1987. – 293 p. 27. McClelland D.C. The Achievement motive. – New York: Irvington Publishers: distributed by Halsted Press, 1976. – 386 p. 28. McClelland D.C. Human motivation. – New York: Cambridge University Press, 1987. – 663 p. 29. McClelland D.C. Power: the inner experience. – New York: Irvington Publishers: distributed by Halsted Press, 1975. – 427 p. 30. McClelland D.C. The achieving society. – Princeton, N.J.: Van Norstrand, 1961. – 512 p. 31. Murray H.A. Explorations in personality: a clinical and experimental study of fifty men of college age. – New York; London: Oxford University Press, 1938. – 761 p. 32. Weiner B. Theories of Motivation; from mechanism to cognition. – Chicago: Markham Pub. Co., 1972. – 474 p. 33. Weiner B. An attributional theory of motivation and emotion. – New York: Springer-Verlag, 1986. – 304 p.


УДК 681.3

В.О. Хорошко, д-р техн. наук, проф., С.В. Лєнков, д-р техн. наук, проф., Л.М. Щербак, д-р техн. наук, проф., С.М. Головань, канд. пед. наук, доц.

НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗНАНЬ ФАХІВЦІВ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ

З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ У даній статті розглянуті основні напрями отримання знання фахівців які займаються захистом інформації з об-

меженим доступом. In the article the basic directions of reception of the knowledge of experts which work with the prote ction of the information

with the limited access are considered.

Вступ. Важливу роль у розвитку сучасних інформа-

ційних технологій відіграє підготовка у вищих навчаль-них закладах України фахівців з інформаційної безпеки. Це тривалий процес послідовного, систематичного та цілеспрямованого формування системи знань у період навчання після завершення повної середньої освіти. Завершується цей процес отримання певної кваліфіка-ції за підсумками державної атестації. Сучасна концеп-ція функціонування інформаційних систем ставить нові вимоги до знань фахівців, які займаються питаннями обробки та захистом інформації з обмеженим досту-пом. На сьогодні актуальними є афоризм "без знання справи за неї не берись", який відомий з давніх часів і перевірений практикою діяльності суспільства.

Власник інформації зацікавлений у її збереженні та вказавши гриф обмеження доступу, визначають відпові-дний набір рівнів захисту та нагадується про необхідність забезпечення режиму доступу до інформації – порядок одержання, використання, поширення і збереження. Про актуальність і важливість збереження інформа-

ції свідчить зростання накопичення інформації, що ві-дображає ділову активність організації. Таким чином захист інформації з обмеженим доступом є одною з важливих проблем, вирішення якої залежить від рівня знань і вмілого практичного впровадження його фахів-цями з інформаційної безпеки. В даній роботі розглянуті основні напрями отриман-

ня знання фахівців які займаються захистом інформації з обмеженим доступом.

© Хорошко В.О., Лєнков С.В., Щербак Л.М., Головань С.М., 2008


Формування спеціальних знань. Діяльність і практика формування ринку праці та світовий досвід обумовили необхідність переходу на ступеневу систему підготовки фахівців з вищою освітою із забезпеченням на кожній її ступені широких можливостей освіти, формування спе-ціальних знань. Знання – результат процесу пізнання діяльності, пе-

ревірене суспільною практикою і логічно упорядковане відображенням в свідомості фахівця, а також категорія, яка відбиває зв'язок між пізнавальною і практичною діяльністю фахівця. Знання можна ідентифікувати тіль-ки тоді коли вони проявляються у процесі використання умінь виконувати відповідні розумові та фізичні дії. Уміння це здатність фахівця виконувати певні дії при

здійсненні тієї чи іншої діяльності на основі системи знань, шляхом застосування інформаційних технологій, які включають правові (законодавчі), організаційні (ад-міністративні), фізичні і технічні (апаратні і програмні) засоби захисту інформації з обмеженим доступом. При

цьому використовуються як діючі перераховані засоби, так і проводиться підготовка до застосування перспек-тивних прогнозованих засобів. Ступенева система освіти реалізує концепцію непе-

рервної освіти і забезпечує можливість переривати та поновлювати навчання з інформаційної безпеки за будь-якою освітньо-професійною програмою. Така про-грама відображає структурно-логічну схему підготовки фахівця, вимоги до рівня освітньої та професійної під-готовки, зміст та строки навчання, форми контролю та державної атестації, навчального плану містить графік навчального процесу, перелік та обсяг навчальних дис-циплін, послідовність та форми їх проведення, форми та засоби поточного і підсумкового контролю, робочого навчального плану відображає конкретизацію навчаль-ної роботи, передбачену навчальним планом, детальне планування навчального процесу [1-4]. Структура нор-мативно-правової бази організації навчального процесу наведена на рис. 1.

Закони України "Про освіту" , "Про вищу

освіту"

Державні стандарти освіти

Освітньо-кваліфікаційна характеристика

Тести

Освітньо-професійна програма

Навчальний план

Робочий навчальний план

Навчальна програма нормативної дисципліни

Навчальна програма вибіркової дисципліни

Робоча навчальна програма дисципліни

Індивідуальний навчальний план студента

Рис. 1. Структура нормативно-правової бази організації навчального процесу

Формування бази знань фахівців з інформаційної безпеки визначає перелік навчальних дисциплін, які відносяться до циклу дисциплін:

− гуманітарної та соціально-економічної підготовки (історія України, правознавство тощо);

− фундаментальних та професійно-орієнтованих ди-сциплін (фізика, основи інформаційної безпеки тощо);

− вибіркових професійно-орієнтованих дисциплін за переліком програми (основи менеджменту, крипто-графічні перетворення тощо);

− вільного вибору студентом (система обробки те-кстової, табличної та графічної інформації, економічна безпека діяльності організації, основи завадостійкості систем захисту інформації, охорона комерційної таєм-ниці в організації, системи банківської безпеки тощо). І завершуються присвоєнням особі освітньо-

кваліфікаційного рівня базової вищої освіти –бакалавр. На рівні базової вищої освіти базується освітньо-кваліфікаційний рівень повної вищої освіти – магістр (спеціаліст). За місцем праці бакалавра, магістра (спеціаліста) з

інформаційної безпеки, однією з форм продовження

навчання, є регулярні навчання по тематиці з різних областей діяльності, що дозволить своєчасно та повно ознайомлюватися з поточними і перспективними зміна-ми. Формами оволодіння знань є лекції, практичні за-няття, самостійна робота з нормативними документа-ми, матеріалів отриманих на лекції та іншої спеціальної літератури. Оволодіння необхідними теоретичними і практичними знаннями в галузі інформаційної безпеки здійснюється під керівництвом викладача, що працює у цій галузі та самостійно. Практика підтверджує наступний факт: в умовах не-

вірних або неповних знань, які переносяться з інших галузей, дуже рідко це приводить до вірних логічних процедур, а частіше до некоректного чи невірного при-йняття рішення у сфері систему захисту інформації з обмеженим доступом. При плануванні і проведенні підвищення кваліфікації

(тривалість підвищення кваліфікації з відривом від слу-жби не повинна перевищувати чотирьох тижнів, без відриву від служби – шести місяців, тематичний семінар – до п'яти днів) основна увага приділяється вибору фо-


рми навчання (курси, семінари), виходячи з їх особли-востей, мети підготовки та необхідному об'єму знань: курси – форма прискореної підготовки, перепідгото-

вки і підвищення кваліфікації певного вузького фаху; семінар – форма групових занять з якогось предмету

або теми, що відбувається під керівництвом викладача. Як свідчить практика, підвищення кваліфікації доці-

льно проводити у такій послідовності: − початкова підготовка; − короткострокова програма навчання; − курси підвищення кваліфікації; − підготовка керівного складу. З метою активізації пізнавальної діяльності слухачів,

підвищення рівня знань, в окремих лекціях, що пропо-нуються слухачам, бажано застосовувати проблемний метод. Так, на лекції викладач визначає проблемну ситуацію, розкриває її сутність, значення і направляє мислення слухачів на самостійний пошук шляхів вирі-шення проблеми. Зазначена лекція може бути також реалізована у формі запитань і відповідей, аналізу, ко-ротких обговорень. Для забезпечення наочності на-вчання та інтенсифікації навчального процесу викорис-товуються навчальні плакати, схеми тощо. Необхідно контролювати хід навчання фахівців на

кожному етапі та регулярно проводити перевірку знань і формування відповідного відношення до практичної діяльності по забезпеченню інформаційної безпеки, ініціативи, творчого відношення до дорученої справи. Найбільш коректним засобом комплексної оцінки якості підготовки фахівців – тести професійної компетентності (психологічні методики і завдання для вимірювання та оцінювання досягнутого рівня розвитку здібностей, умінь та знань) які можуть використовуватися як для атестації фахівців, так і для добору кадрів. Об'єм потоку інформації з обмеженим доступом, що

надійшла до фахівця визначається різницею об'єму інфо-рмації, що засвоєна ним та передана у вигляді інформації. При позитивній різниці фахівець стає джерелом (передат-чиком), а при негативній – приймачем інформації. Відома класифікація баз знань, які містять інформа-

цію про матеріали документів, книг, статей, звітів тощо: − статична база знань, яка складає відомості, які в

ході вирішення задач є незмінними; − динамічна база знань, що змінюється у процесі

вирішення завдань. Формування знань базується на результатах праці

(творчості) у визначені часові терміни (день, місяць, квартал, рік) при дії широкого кола зовнішніх факторів (оточення, пори року тощо).

Формування знань з безпеки інформаційних техноло-гій. Інформація з обмеженим доступом існує в різних формах. Її можливо зберігати і інформаційних системах (електронні документи), передавати по внутрішній і зо-внішній мережі, роздруковувати або записувати на па-пері, а також озвучувати в розмовах. З погляду безпеки

усі види інформації з обмеженим доступом, включаючи паперову документацію, бази даних, машинні носії ін-формації, розмови та інші засоби вимагають захисту. Інформації і підтримуючим її інформаційним систе-

мам та мережам можуть загрожувати такі небезпеки, як шахрайство, саботаж, вандалізм, а також інші джерела відмовлень і аварій. З'являються все нові погрози такі як віруси, хакери тощо. Склад програмного забезпечення і засобів захисту

інформації з обмеженим доступом залежить від конкрет-них умов роботи організації, зокрема від організаційної її структури та розміщення, знань фахівців, кількості і зміс-ту організаційно-розпорядчих документів. Конфігурація апаратних засобів інформаційної системи залежить від фізичного розміщення апаратних засобів, кількості різ-номанітних категорій оброблюваної інформації, кількості і категорії користувачів, а також від виду мережі. Керування безпекою інформаційних технологій – це

процес, що його використовують для досягнення і за-безпечення необхідних рівнів конфіденційності, цілісно-сті, доступності, обліковості, достовірності і надійності [5]. До функцій керування безпекою інформаційних тех-нологій належать:

− визначення цілей, стратегій і методик організації захисту інформаційних технологій;

− визначення необхідних умов під час організації захисту інформаційних технологій;

− ідентифікація та аналіз загроз безпеки для мате-ріальних й нематеріальних цінностей інформаційних технологій організації;

− ідентифікація та аналіз ризиків; − визначення відповідних засобів захисту; − контроль за застосуванням і функціонуванням

засобів захисту, що необхідне для ефективного захис-ту інформації і нормального функціонування організа-ції в цілому;

− розроблення і реалізація програми компетентно-сті в захисті;

− виявлення і реагування на інциденти. Для реалізації цих функцій керування безпекою в

системах інформаційних технологій захист повинен бути невід'ємною частиною загального плану керування організацією. Виходячи з того, що формування знань з інформа-

ційних технологій набуваються у процесі навчання та впровадження в дію законодавчих актів і стандартів України, нормативних документів з захисту інформації з обмеженим доступом та інших сфер знань. Умовно мо-жна проілюструвати процес, підвищення рівня знань після введення в дію законодавчих актів і стандартів України, нормативних документів з захисту інформації з обмеженим доступом та інших сфер знань графіком, який наведено на рис. 2, де = , 1, ..., 6jP j – послідов-

ність значень рівня знань.

jP

t

1p

2p

4p

6p

1T 2T 4T 5T 6T 7T

Рис. 2. Підвищення рівня знань після введення в дію законодавчих актів і стандартів


Наведений графік ілюструє позитивний ріст знань пі-сля опанування знаннями сучасних інформаційних тех-нологій, введення в дію законодавчих актів і стандартів. На часовій вісі t вказані поточні моменти часу поча-

тку jT і завершення +1jT використання результатів тієї

чи іншої інформації. Висновки. Наведені основні напрями формування

системи знань, в основному, у вищих навчальних за-кладах при підготовці фахівців захисту інформації з обмеженим доступом. Обґрунтована рекомендація по-стійного підвищення рівня знань фахівців шляхом ре-

зультатів сучасних інформаційних технологій, законо-давчих актів і стандартів.

1. Закон України "Про освіту" // Відомості Верховної Ради, – 34 –

1991 – ст. 451. 2. Закон України "Про вищу освіту" // Відомості Верхов-ної Ради, – 20. – 2002. – ст. 134. 3. Давиденко А.М., Головань С.М., Щербак Л.М. Система підготовки фахівців по напряму "Інформаційна безпека" // Моделювання та інформаційні технології. Зб. наук. пр. ІПМЕ НАН України. – Вил. 37. – К.: 2006. – С. 3–10. 4. ДСТУ ISO/ЕС ТR 13335-1:2003. Інформаційні технології. Настанови з керування безпекою інфо-рмаційних технологій (ІТ). Частина 1. Концепції та моделі безпеки ІТ. Чинний від 2004-10-01.


УДК 159.947:355.01

А.І. Черняк, канд. психол. наук,

К.В. Кім, здобувач

ПРО РЕЗУЛЬТАТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ З ФОРМУВАННЯ СТІЙКОСТІ ДО СТРЕСУ

У КУРСАНТІВ ВИЩИХ УЧБОВИХ ЗАКЛАДІВ МВС УКРАЇНИ

У статті висвітлюються результати реалізації програми з формування стійкості до стресу у курсантів вищих учбових закладів МВС України. Наголошується на тому, що формування стійкості до стрессу у курсантів під час на-вчання у ВУЗі носить не стихійний характер, а формується поетапно через підвищення рівня усвідомлення особис-тісних особливостей і зміни взаємодії і взаєморозташування особистісних і суб`єктно-діяльністних утворень у структурі стійкості до стресу майбутніх правоохоронців.

In the article the results of realisation of the pr ogram of formation of firmness to the stress at cad ets of higher educational institutions of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine are considered. Firmness formation to the stress at cadets during their study at the High school has not spontaneous charac ter, and is formed stage by stage through increase of the level of the com-prehension of personal features and change of inter action and interposition of personal and subject-ac tive formations in firmness structure to stress of the future guards o f an order.

В рамках нашої роботи, з метою підтвердження гіпо-

тези про вплив стійкості до стресу як професійно зна-чимої якості на успішність процесу професійного стано-влення під час навчання здійснювалася реалізація про-грами тренінгів з формування стійкості до стресу у кур-сантів. У ній взяли участь курсанти з низьким і середнім рівнем стійкості до стресу, що навчаються на 3-5 кур-сах. З даної вибірки були сформовані експерименталь-на і контрольна групи по 40 чоловік кожна. Групи були сформовані таким чином, що значимих розбіжностей за показниками стійкості до стресу і факторам, що детер-мінують цей показник не було. Необхідність розробки та організації програми тре-

нінгів обумовлена низкою факторів: професійна діяльність правоохоронців є однією з на-

пружених (у психологічному аспекті) видів соціальної діяльності з великою присутністю стрес-факторів, що у свою чергу висуває підвищені вимоги до такої інтеграль-ної комплексної характеристики як стійкість до стресу [1]. Стійкість до стресу, високий рівень професійної адаптації визнається одним з головних факторів професійної при-датності у правоохоронній діяльності і дозволяє розгля-дати стійкість до стресу (фрустраційну толерантність) як професіонально значиму якість особистості. При розробці програми нами так само були врахо-

вані дані, отримані в ході кореляційного і факторного аналізу, які дозволяють констатувати провідну роль у формуванні стійкості до стресу особистісних і суб'єктно-діяльнісних характеристик. Як було відзначено вище, ступінь значимості кореляційних зв'язків показників стійкості до стресу та особистісних характеристик ста-новить 30% від загального числа кореляційних зв'язків, і 45% становлять зв'язки суб'єктно-діяльнісних якостей і показників стійкості до стресу. Індивідний компонент представлений в структурі стійкості до стресу курсантів опосередковано через особистісні і суб'єктно-діяльнісні характеристики. Дані особливості знайшли своє відо-браження у змісті і стратегічній лінії програми.

Необхідно так само відзначити, що форма роботи з курсантами як майбутніми правоохоронцями з форму-вання стійкості до стресу у вигляді тренінгів обрана нами невипадково. При розробці програми ми врахову-вали наступні переваги групової роботи: груповий досвід протидіє відчуженню, допомагає

рішенню міжособистісних проблем; людина уникає не-продуктивного замикання у самій собі зі своїми трудно-щами [2]. Група відображає суспільство у мініатюрі (ро-бить очевидними такі приховані фактори, як тиск парт-нерів, соціальний вплив і конформізм;), у групі моделю-ється система взаємин і взаємозв'язків, характерна для реального життя учасників, це дає їм можливість поба-чити і проаналізувати в умовах психологічної безпеки закономірності спілкування і поведінки інших людей і самих себе, не очевидні у професійних ситуаціях. можливість одержання зворотного зв'язку і підтрим-

ки. Можливість навчання новим умінням, навичкам, експериментувати з різними стилями відносин серед рівних партнерів. У групі учасники можуть ідентифікува-ти себе з іншими, "зіграти" роль іншої людини для кра-щого розуміння її і себе, для знайомства з новими ефе-ктивними способами поведінки. Взаємодія у групі створює напругу, що допомагає

прояснити психологічні проблеми кожного. Група поле-гшує процес саморозкриття, самодослідження, самопі-знання. Методичною основою програми є матеріали тренінгів, методичні розробки із загальними принципа-ми групової роботи [46; 107 і т.д.]. Цілі програми: дослідження психологічних проблем учасників групи

і надання допомоги в їхньому рішенні; вивчення психологічних закономірностей, механізмів

і ефективних способів міжособистісної взаємодії для створення основи ефективного і гармонічного спілку-вання з людьми;

розвиток самосвідомості і самодослідження учас-ників для корекції або попередження емоційних пору-шень на основі внутрішніх і поведінкових змін;

© Черняк А.І., Кім К.В., 2008


сприяння в процесі особистісного розвитку, реаліза-ції творчого потенціалу, досягненню оптимального рів-ня життєдіяльності і відчуття щастя та успіху.

створення умов усвідомлення проблеми і розвиток навичок успішної адаптації у соціумі.

розвиток умінь ефективного спілкування. розвиток креативності. Досягнення поставлених цілей передбачалося че-

рез реалізацію наступних завдань: формування навичок самоідентичності (уміння при-

ймати себе таким, який є, усвідомлювати свою унікаль-ність та індивідуальність; уміння брати на себе відпові-дальність за своє життя і здоров'я, результати своєї діяльності);

формування навичок творчого і критичного мислен-ня (здатність до адекватного сприйняття інформації про будь-які життєві явища; здатність творчо переробити отриману інформацію; здатність адекватно застосову-вати отриману інформацію у своїх життєвих інтересах);

формування навички ухвалення рішення у життєво-важливих ситуаціях (уміння оцінювати ризик своїх дій і вчинків у життєво-важливих ситуаціях; уміння знаходи-ти конструктивне рішення життєво-важливих проблем; уміння реалізувати своє рішення і брати за нього відпо-відальність);

формування навички спілкування (здатність сприй-мати і критично переробляти досвід спілкування у соці-умі, уміння будувати адекватні і гармонічні відносини з оточуючими людьми);

розвиток дивергентного мислення (варіативність і гнучкість пошуку; продукування незвичайних рішень у кризових ситуаціях).

розвиток соціальної та особистісної компетентності курсантів. Змістовні особливості програми полягають у тому, що

формування і розвиток стійкості до стресу можливо на наш погляд, через усвідомлення особистісних особливо-стей і вдосконалення людиною своєї моделі стосунків із навколишніми, що припускає перетворення мотивацій-ної, інтелектуальної, афективної, і, в решті решт, поведі-нкової структур особистості, в результаті чого зовнішня детермінація життєдіяльності міняється на внутрішню. Механізм виникнення і формування новоутворень, у

нашому випадку – це стійкість до стресу у ході станов-

лення особистості виглядає у такий спосіб. У типовому стані, що входить до функціональної структури, завжди спостерігається домінування однієї або декількох скла-дових, обумовленою специфікою ситуації або діяльністю суб'єкта, а також структурою властивостей особистості (порушення цілісності "Я-образа", неадекватна самооцін-ка, негативне самовідношення і підвищена тривожність, низький рівень саморегуляції, незадоволеність собою, непевність у своїх силах, низький рівень адаптації, труд-нощі у міжособистісній взаємодії з навколишніми). Виникла домінанта відображає не лише "напруже-

ність" тих або інших утворень структур особистості, але більшу сензитивність, чутливість даних структур і підси-стем до зміни. Вони є як би "мішенню" пережитого су-б'єктом стану, мінливою ланкою у структурі психологіч-них властивостей суб'єкта. Можна припустити, що про-цес формування новоутворення –стійкості до стресу має кілька етапів. На першому етапі відбувається заро-дження новоутворення – стійкості до стресу. Цей про-цес пов'язаний з формуванням динамічного опорного ядра, що складається із психічних процесів, у яких дане новоутворення (а надалі властивість) проявляється, і конкретній діяльності або ситуації життєдіяльності, на основі якої воно розвивається. У цьому випадку це ви-сокий рівень усвідомленості особистісних властивос-тей, мотивація на досягнення успіху, адекватна само-оцінка, усвідомлення своїх потреб і можливостей, не-значно виражений рівень реактивної та особистісної тривоги, високий рівень адаптаційного потенціалу, доб-ре розвинені комунікативні навички. Другий етап – підвищення виразності новоутворення

–стійкості до стресу та його закріпленість у конкретній діяльності і поведінці, удосконалювання опорного ядра, підвищення стійкості, його елементів і динамічності в межах ситуацій певного виду діяльності, у способах поведінки, спілкування та ін. На третьому етапі сфор-моване новоутворення – стійкість до стресу (у стійкому вигляді воно здобуває характер властивості) саме ре-продукує психічні стани певного типу, виду і знака, за-вдяки яким воно виникло, а також бере участь як один з елементів у зумовлюванні інших психічних станів. Загальна характеристика програми. Тренінгова про-

грама складається із трьох взаємозалежних тематичних блоків (рис. 1).

Змістовні блоки тренінгу

Блок, орієнтований на особистісну сферу

Блок, орієнтований на спілкування

Блок, орієнтований на діяльність

Усвідомлення особистісних особливостей та оптимізація ставлення до себе Усвідомлення себе у системі професійного та особистісного спілкування

Усвідомлення себе у системі професійної діяльності Комплексне усвідомлення себе – підвищення рівня стійкості до стресу

Рис. 1. Змістовні блоки програми-тренінгу

Перший блок спрямований на усвідомлення учасни-

ками своїх особистісних особливостей та оптимізацію ставлення до себе. Він містить вправи, орієнтовані на те, щоб сфокусувати увагу учасників тренінгу на влас-ній особистості, на своїх переживаннях, думках, звич-них способах поведінки, на своїх уявленнях про самого себе. Даний блок містить у собі дві стадії. 1-ша стадія – підготовка. До початку активного включення в процес зміни власної поведінки необхідно з'ясувати ступінь готовності учасників до такої зміни і ступінь усвідом-лення ними необхідності зміни у поведінці. Іншими сло-вами, на стадії підготовки важливо визначити, до якого типу належить кожний учасник семінару. Ми виділили три типи курсантів:

1. Курсанти першого типу не мають серйозного на-міру змінити свою поведінку, навіть прагнуть уникати контактів, які могли б привести до змін у їхньому спосо-бі життя; не виявляють інтересу до пропонованих нових поведінкових патернів, інновацій, схильні перебільшу-вати позитивні сторони свого стилю учбово-професійної діяльності і применшувати негативні про-яви своєї поведінки.

2. Курсанти другого типу починають всерйоз розгля-дати можливість змінити своєї поведінки, коли відчува-ють, що вона не приносить їм ні професійного, ні осо-бистісного задоволення; "за" і "проти" свого способу життя оцінюють звичайно як приблизно рівні (і такі, що мають високу цінність). Тому хоча обмірковування по-ведінки присутнє, але рішення ще не прийняте.


3. Курсанти третього типу готові змінити свою пове-дінку, розглядаючи семінар як важливий крок у напрям-ку оптимізації своєї учбово-професійної поведінки і спо-собу життя, оскільки раніше вони вже вживали подібні спроби. Зовсім очевидно, що засобу впливу, викорис-товувані на наступній стадії, повинні розрізнятися за-лежно від ступеня готовності курсантів до змін у пове-дінці, від ступеня усвідомлення ними таких змін.

2-га стадія – усвідомлення. Рівень усвідомлення суттєво підвищується завдяки спостереженню, проти-ставленню, інтерпретації точок зору, позицій, способів і прийомів сприйняття і поведінки, обговорюваних у ма-лих групах. Завдяки збільшенню інформації курсанти починають усвідомлювати та оцінювати альтернативи небажаної поведінки і зростання власних професійних та особистісних можливостей у зв'язку з відмовою від звичних форм поведінки. Другий блок спрямований на усвідомлення учасни-

ками себе в системі професійного та особистісного спі-лкування та оптимізацію міжособистісних відносин з колегами, командуванням і членами родини. Особлива увага приділяється розвитку психологічних можливос-тей особистості, її соціально-перцептивних і комуніка-тивних здібностей, усвідомленню звичних способів спі-лкування, аналізу помилок у міжособистісній взаємодії. Велике значення надається системі прийомів неверба-льної комунікації, відпрацьовуванню навичок оптималь-ного спілкування. Даному блоку відповідає стадія пере-оцінки. Ця стадія супроводжується збільшенням викори-стання не лише когнітивних, але й афективних та оцінних процесів зміни. У курсантів очікується поява тенденції до переоцінки небажаного впливу своєї поведінки на безпо-середнє оточення і власну особистість. На цій стадії в процесі тренінгів, ділових ігор, режисури і розігрування ситуацій людина усе більше повинна відчувати свою незалежність і здатність змінити життя у чомусь важли-вому, принциповому. Вибір та ухвалення рішення, як діяти по-новому – основний результат цієї стадії. Третій блок орієнтований на усвідомлення учасни-

ками себе у системі професійної діяльності та оптимі-зацію ставлення до цієї системи. На цьому етапі основ-на увага приділяється закріпленню нових поведінкових патернів, відпрацьовування вмінь самоаналізу профе-сійної діяльності, а також способи вивільнення свого творчого потенціалу. Включає стадію – апробації і за-кріплення освоюваних нових способів поведінки у своїй практичній діяльності. Стійкість (толерантність) до сти-мулів, що провокують небажану поведінку і заохочення самого себе за здатність до позитивних змін у поведінці – основний результат цієї стадії. В процесі занять від-бувається самоусвідомлення кожним учасником індиві-дуально ефективної поведінки у цілому. Ми розглядаємо порядок зміни поведінки людини не

як лінійний рух через різні стадії, а як процес, що відбу-вається по спіралі, де при кожній спробі змінити свою поведінку людина проходить через ті самі стадії. Чим більше спроб відбувається, тим більше нового рефлек-сивного досвіду здобуває особистість, тим вище рівень

її професійної самосвідомості і відповідно професійного розвитку, заснованого на саморозвитку. Режим роботи групи. Програма складається з деся-

ти чотиригодинних занять, які проводяться три рази на тиждень. Таким чином, група зустрічається протягом місяця. Можливі й інші варіанти режиму роботи групи, але заняття при цьому повинні проводитися не рідше двох разів на тиждень. Програма ґрунтується на прин-ципі поступовості, поетапності: кожний наступний етап повинен логічно випливати з попереднього. Завдяки цьому людина поступово заглиблюється в процес усві-домлення себе, відкриваючи різні сторони свого "Я", що є основою для продуктивного спілкування. Наповнення програми психотехніками і вправами мі-

няється з урахуванням особливостей групової динаміки у даній групі. Разом з тим програма має достатньо стійку узагальнену структуру, що включає обов'язкові змістовні блоки і процедурні моменти. При складанні тематики і змісту тренінгових занять враховані майбутні професійні інтереси курсантів як майбутніх правоохоронців. Стратегічну лінію програми можна зобразити у

такий спосіб: отримання нової інформації про себе; переосмислення уявлень про свій образ "Я"; закріплення позитивного досвіду спілкування і по-

збавлення від неконструктивних способів реагування. Очікуваний результат: формування адекватної Я-концепції; розширення зони усвідомлення себе, своїх особли-

востей власних ресурсів; усвідомлення свободи вибору і прийняття відповіда-

льності за роль; усвідомлення необхідності проектування спілкуван-

ня та активної роботи з вироблення спеціальних кому-нікативних навичок;

усвідомлення і формування власних моделей пове-дінки у конфліктних ситуаціях. Таким чином, розроблена нами програма дозволяє

вирішувати питання, пов'язані з діагностикою, прогно-зом, корекцією професійного розвитку особистості, а також будувати інноваційні проекти і програми загаль-ної і спеціальної безперервної освіти, починаючи зі ста-дії оптації і закінчуючи професійною майстерністю. Піс-ля реалізації програми з формування стійкості до стре-су курсантів під час навчання з метою виявлення змін підструктурних факторів в рамках структури стійкості до стресу було проведено повторне дослідження з повто-рним аналізом отриманих даних в експериментальній і контрольній групах. Звернемося до результатів фактор-ного змісту стійкості до стресу і показників стійкості до стресу курсантів контрольної та експериментальної груп. Наявність ідентичних характеристик у факторній струк-турі стійкості до стресу курсантів контрольної та експе-риментальної груп стало основою для визначення стати-стичної вірогідності (критерій Стьюдента) подібності-розбіжності між представленими перемінними (табл. 1).

Таблиця 1 . Рівень статистичної значимості розбіжностей між перемінними

у вибірках випробуваних різних груп

Показник Рівень статистичної значимості розбіжностей між перемінними у вибірках

Контрольна група Експериментальна група Локус контролю "Я" t=0,625; Р>0,05 t =4,621; Р>0,01 Мотивація досягнення успіху t= 0,613; Р>0,05 t = 6,668; Р>0,01 Владно-лідируючий тип поведінки у спілкуванні t = 1, 620; Р>0,05 t = 5,614; Р>0,01 Незалежно-домінантний тип поведінки у спілкуванні t = 0,614; Р>0,05 t = 7,620; Р>0,01 Ситуативна тривожність t = 0,611; Р>0,05 t = 6,613; Р>0,01 Самооцінка комунікативних навичок t = 0,633; Р>0,05 t = 6,629;Р>0,01


Соціальна бажаність t = 0,669; Р>0,05 t = 6,617; Р>0,01 Соціальна терпимість t = 0,672; Р>0,05 t = 7,543; Р>0,01 Самоприйняття t = 0,467; Р>0,05 t = 5,578; Р>0,01 Ригідність t = 0,876; Р>0,05 t = 5,567; Р>0,01 Моральна нормативність t = 0,256; Р>0,05 t = 6,786; Р>0,01 Емоційний комфорт t = 0,612;Р>0,05 t = 5,123; Р>0,01 Прагнення до домінування t = 0,543; Р>0,05 t = 7,456; Р>0,01 Нервово-психічна стійкість t = 0,586; Р>0,05 t = 7,789; Р>0,01 Стійкість до стресу t = 0,624; Р>0,05 t = 6,897; Р>0,01

Представлені у ній результати дозволяють констату-

вати, що у контрольній групі курсантів за період прове-дення дослідження не виявлено суттєвих розбіжностей між показниками стійкості до стресу і характеристиками, що її детермінують. Не відбулося змін і у факторній стру-ктурі стійкості до стресу курсантів, що складають контро-льну групу. Це дозволяє нам припустити, що формуван-ня стійкості до стресу у курсантів під час навчання у ВУЗі носить не стихійний характер, а формується поетапно через підвищення рівня усвідомлення особистісних осо-бливостей і зміни взаємодії і взаєморозташування осо-бистісних і суб`єктно-діяльністних утворень у структурі стійкості до стресу майбутніх правоохоронців. У структурі особистості курсантів, що брали участь у

програмі після проведення формуючого експерименту, виявлені позитивні тенденції гармонізації особистості. Необхідно так само відзначити, що в експерименталь-ній групі при повторному дослідженні виявлено збіль-шення середньостатистичних показників стійкості до стресу і збільшення ваги показників стійкості до стресу. Це, на наш погляд свідчить про адекватність та ефек-тивність програми поетапного формування стійкості до стресу під час навчання у ВУЗі поряд з іншими вплива-ми у скорочений термін. Звертають на себе увага позитивні зміни в експери-

ментальній групі, виявлені при повторному кореляцій-ному аналізі: значне зниження значимості кореляційних зв'язків між показниками стійкості до стресу і соціальної бажаності (г=-8,669), показниками стійкості до стресу і рівнем ситуаційної тривожності (г=-7,616), ригідності (г=-9,609). В уявленнях курсантів відзначається зру-шення убік зниження значимості владно-лідируючих (г=-8,620) і домінантних тенденцій у поведінці (г=-7,614). Піддалася змінам убік зниження значимість кореляцій-ного зв'язку прагнення до домінування і показників стій-кості до стресу (г=-7,084). Суттєві зміни убік підвищення перетерпіла значи-

мість самооцінки професійних якостей: самооцінка ко-мунікативних навичок (г=8,356), самооцінка організа-торських здібностей (г=7,497), експертна оцінка про розвиток практичних навичок (г=7,531). Трансформува-лася убік збільшення значимість кореляційних зв'язків показників стійкості до стресу і моральної нормативнос-ті (г=8,567), соціальної терпимості (г=8,672), самоприй-няття (г=8,615), мотивації на досягнення успіху (г=9,613), локусу контролю (г=8,625). При цьому суттєво змінилася загальна факторна вага перемінних, що ві-дображають структурні компоненти і зміст структури стійкості до стресу у курсантів в експериментальній групі. Із цього очевидно, що випробувані, що брали участь в експерименті, стали більш впевнені у собі і власних силах, деякою мірою вони стали більш підгото-влені до зустрічі зі стрес-факторами і до адекватного реагування на них. Розглянемо змістовні зміни факторної структури в

експериментальній групі після участі в експерименті:

1-й фактор. Відбулася інверсія показника особистіс-ної тривожності (-0,560), що свідчить про відновлення порушеного балансу (до корекції участі в програмі ви-сокий рівень тривожності розглядався нами як резуль-тат декомпенсації). Відбулася зміна соціальної бажано-сті на соціальну терпимість (0,945), так само у даному факторі відбулася заміна і переосмислення у викорис-танні неадекватних поведінкових патернів – замість вла-дно-лідируючого з'явився компромісний стиль поведінки у міжособистісному спілкуванні (0,746). Це є додатковим аргументом на користь того, що з підвищенням рівня впевненості у власний силах знижується потреба в оріє-нтації на оцінку оточуючих – як результат якісне покра-щення взаємодії з оточуючими людьми. Це сприяє гар-монізації особистості та суттєво впливає на показник стійкості до стресу, що у свою чергу опосередковано впливає на якість майбутньої професійної діяльності. Значну трансформацію перетерпів 2-й фактор, зміна

самооцінки професійних якостей убік адекватності роз-глядається нами як суттєва позитивна зміна, тому що правоохоронна діяльність насичена стресовими факто-рами, пов'язаними безпосередньо із соціальною оцін-кою, невизначеністю, підвищеною моральною відпові-дальністю за життя і здоров'я людей. При неадекватно-му рівні самооцінки розвитку професійних якостей існує ризик переоцінки власних можливостей і, отже, допу-щення професійних помилок. Виявлену тенденцію збі-льшення значимості самоприйняття ми розглядає як оптимістично сприятливу засновану на впевненості особистості у власних змінах, у можливості стати кра-ще, а також в усвідомленні важливості об'єктивного розуміння внутрішнього світу іншої людини, а не у при-писуванні їй власних думок. Збільшилася значимість розбіжностей між перемін-

ними – у 3-му факторі високі значення за показником безпринципність-сумлінність трансформувалися у пока-зник адекватної моральної нормативності (0,647); ураз-ливий, недовірливий стиль поведінки перетворився у домінування інтелектуального контролю (0,648) у пове-дінці і у значимість високого рівня розвитку комунікати-вних навичок (0,835); емоційна лабільність змінилася убік емоційного комфорту (0,716). Зміни у даному фак-торі відображають високий рівень готовності до змін відносно власних здібностей і можливостей, готовність роботи над собою для досягнення професійних вершин в обраній діяльності, що є змістовним показником задово-леності собою і життям у цілому і сприяє підтримці емо-ційного комфорту як складової стійкості до стресу [3].

1. Тімченко О.В. Професійний стрес працівників органів Внутрішніх

справ України (концептуалізація, прогнозування, діагностика та корек-ція): Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.06. – Харків: Національний ун-т внутрішніх справ МВС України, 2003. – 35 с. 2. Яценко Т.С. Психо-логические основы активной социально-психологической подготовки будущего педагога к общению с учащимися: Дис. д-ра психол. наук: 19.00.05. – К., 1989. – 359 с. 3. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний аспект забезпечення діяль-ності: монографія. – К.: Міленіум, 2004. – 265 с.



УДК 336.012.23 І.М.Семеніхін, канд. екон. наук, доц., І.В. Ващенко, канд. екон. наук, доц.,

О.В. Алексеєнко, ад'юнкт

МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Досліджуються методи фінансового контролю у збройних силах і їх вплив на якість проведення контрольно-ревізійної роботи.

The methods of the financial control in the Armed F orces and their influence on the quality of realisa tion of the financial audit activity are considered.

Важливою ознакою класифікації фінансового конт-

ролю є його метод. До методів фінансового контролю належать конкретні способи та прийоми, що застосо-вуються при здійсненні контрольних функцій. Методи контрольно – ревізійної роботи залежать від характеру об'єктів та певних їх елементів. Стан фінансово-господарської діяльності військ в цілому визначаються за допомогою методів, способів та прийомів фінансово-го контролю[1].

Методом фінансового контролю є конкретний спо-сіб, прийом, що застосовується в практиці для визна-чення законності фінансово-господарських операцій, а також попередження і усунення порушень. Слід зауважити, що методи за допомогою яких ви-

вчається і перевіряється фінансово-господарська дія-льність різноманітні. Методи фінансового контролю, що застосовуються фінансовими і контрольно – ревізійни-ми органами, можна об'єднати в такі групи, які відобра-жені на рис.1.

Методи документального

контролю

Визначення суті і законності операцій

Визначення достовірності документа

Розрахункова і лічильна перевірка

Вивчення обґрунтованості проводок

Порівняння документів з

обліковими записами

Методи фактичного контролю

Обстеження

Визначення фактичного

виконання оплачених робіт

Зустрічна перевірка

Інвентаризація

Контрольний запуск сировини і матеріалів

у виробництво

Лабораторний аналіз матеріалів

Експертиза

Обслідування об'єкта

Інформативні методи

Витребування письмових пояснень

Інструктування осіб і роз’яснення законодавства

Видання наказів, оглядових листів

вищими органами по результатам

контрольно-ревізійної роботи

Розрахунково-аналітичні методи

Техніко-економічні розрахунки

Нормативне (контрольне) порівняння

Групування і узагальнення

Логічна оцінка відомостей

Економічний аналіз

Вивчення виконання оплачених робіт

Рис. 1. Класифікація методів фінансового контролю 1. Метод документального контролю це: вивчення

суті і законності фінансово-господарських операцій; визначення достовірності і правильності оформлення документів; розрахунково – лічильну перевірку докуме-нтів і облікових регістрів; порівняння документів з облі-ковими записами; вивчення обґрунтованості фінансо-вих і бухгалтерських проводок, а також підставою для документального контролю є первинні грошові виправ-дальні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативна та інша документація.

2. Метод фактичного контролю це: обстеження; визначення фактичного виконання оплачених робіт, зустрічна перевірка; інвентаризація; обстеження, конт-рольний запуск сировини і матеріалів у виробництво; лабораторний аналіз матеріалів, експертиза, обсліду-вання контрольних об'єктів. Фактичний контроль ґрун-

тується на вивченні фінансово-господарської діяльності військ її фактичного стану натурального забезпечення.

3. Розрахунково-аналітичний метод це: техніко-економічні розрахунки; нормативне (контрольне) порів-няння; групування і узагальнення; логічна оцінка відо-мостей; вивчення виконання оплачених робіт; економі-чний аналіз планових, звітних і фактичних даних, фі-нансових результатів. Наприклад, при проведенні ревізії аналізі та узагаль-

ненні результатів економічної роботи інспектор-ревізор повинен звертати увагу на реальність даних, що пода-ються, тому він повинен знати методику визначення ре-зультатів економічної роботи по окремих її напрямках. Пропонується наступна методика визначення ре-

зультатів економії матеріальних цінностей.

© Семеніхін І.М., Ващенко І.В., Алексеєнко О.В., 2008


Різноманітні прилади, інвентар, майно за рахунок дбайливої експлуатації і своєчасного ремонту можуть зна-ходитися в експлуатації понад установлені терміни. Еко-номія від цього може бути визначена по такій формулі:

× ×= е

н

Ц К Се

С (1.1)

де е – сума економії (у гривнах), Ц – ціна, К- кількість предметів, Сн – установлений термін експлуатації (у місяцях), Се – кількість місяців експлуатації. Економія від скорочення втрат різноманітних мате-

ріальних засобів розраховується за формулою: × × = −

100н

ф

К С Пе Ц П (1.2)

де е – сума економії (в гривнах), Ц – ціна, К- кількість збережуваних матеріальних цінностей, (кг), С – час збереження (в місяцях), Пн – норма природного вибуття при місячному зберіганні, Пф – фактичні втрати, (кг). Економія пального, масел і спеціальних рідин при

експлуатації різноманітних видів техніки може бути під-рахована так:

== −∑

1( )

м

н фi

е Ц Р Р (1.3)

де е – сума економії, Ц – ціна пального, Рн – витрата пального по нормі (у тоннах), Рф – витрата пального фактичний (у тоннах), м – загальна кількість машин, що знаходилися в експлуатації.

4. Інформативний метод: витребування письмових пояснень, інструктування осіб і роз'яснення законодав-ства, спрямування листів по результатам контрольно – ревізійної роботи і видання наказів і оглядових листів. Щодо класифікації методів фінансового контролю,

треби сказати, що такі науковці, як Бутинець Ф.Ф., Ви-говська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І. відносять до методів фінансового контролю: ревізію, тематичну пере-вірку, аудит [2]. На нашу думку, така класифікація супе-речить її змісту, яка свідчить, що у сукупності зазначених складових кожна з них відноситься до форм фінансового контролю, але ні в коєму разі до його методів. За допо-могою яких вивчається законність фінансово-господарських операцій. При цьому встановлюється до-цільність і ефективність витрат та виявляється чи забез-печена дана операція асигнуваннями; відповідає витрата затвердженим нормам і встановленим правилам; не протирічить операція діючому законодавству; чи дотри-муються вимоги касової, тарифної, авансової і розрахун-кової дисципліни, викликана витрата дійсними потреба-ми; дотримується режим економії у витратах. Більш досконало розглянемо також і інші окремі ме-

тоди фінансового контролю. Підтвердження операції дійсним документом переві-

ряється методом визначення достовірності і правиль-ності оформлення документів. Оскільки виправдуваль-ними можуть бути тільки оригінали документів, тому не-обхідно вияснити, чи не являється документ дублікатом чи копією. Крім того, необхідно встановити, чи містить документ обов'язкові реквізити, і особливо підписи осіб, відповідальних за операцію і правильне її оформлення.

Розраунково-лічильна перевірка документів і облі-кових регістрів є одним із методів фінансового контро-лю. Цим методом можна виявити можливості арифме-тичної помилки і випадки навмисного виправлення під-сумків, за якими може приховуватись зловживання. Перевірку підсумків необхідно проводити у всіх первин-них виправдальних документах, книгах фінансового обліку та інших бухгалтерських регістрах. Суми і підсу-мки по касових і розрахункових операціях зобов'язаний перевіряти особисто ревізуючий. Передоручати цю ро-боту особам, залученим для участі в ревізії чи перевірці не рекомендується.

Вивчення обгрунтованості фінансових і бухгал-терських операцій дозволяє визначити правильність заповнення реквізитів, що вказують найменування про-грам та переліку видатків, підрозділ кошторису, вид коштів, субрахунок плану рахунків, на які належить оприбуткувати або за рахунок котрих списати у видаток кошти чи матеріальні цінності. Застосування цього ме-тоду дозволяє виявити факти віднесення витрат не за цільовим призначенням і навіть випадки зловживань. Необхідність і важливість застосування методу по-

рівняння документів з обліковими даними обумовлена тим, що операція може бути здійснена на законній під-ставі і правильно оформлена, а документ не викликає сумнівів щодо достовірності. Порівняння суми в доку-ментах з сумами, облікових регістрів, повинен здійсню-вати особисто ревізуючий.

Обстеження – це ознайомлення на місці з окреми-ми ділянками фінансової роботи, у процесі якого вияв-ляються її позитивні й негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів зіставлення фактичного стану справ з нормативним. Одним із ефективних методів додаткової інформації

є зустрічна перевірка документів який підтверджує правильність, законність і достовірність операції, а та-кож виявлення порушень і зловживань. Зустрічне зві-рення заключається в співставленні документів фінан-сово – економічної служби з документами, які знахо-дяться в інших службах чи сторонніх організаціях. Обо-в'язковому звіренню підлягають операції за рахунками, записані в меморіальних ордерах та інших облікових регістрах, з операціями, відображеними в дійсному ра-хунку безпосередньо в органі державного казначейства чи в установі банку.

Інвентаризація як метод фінансового контролю це перевірка фактичної наявності коштів і матеріальних цінностей, бланків суворого обліку, цінностей нагород-ного фонду і звірка відповідності їх залишків даним об-ліку. Їх стан визначається шляхом підрахунку, а матері-альних цінностей, крім того, і зважуванням, обміром. Інвентаризація проводиться раптово і одночасно в міс-цях зберігання з метою попередження незаконних дій для приховування недостач і надлишків. Перевіряючий опечатує в необхідних випадках грошові ящики склади, комори і послідовно проводить інвентаризацію. Якщо виявляються розбіжності між обліковими дани-

ми і фактичною наявністю готівки, бланків суворого облі-ку і матеріальних цінностей за результатами перевірки складається проміжний акт і проводиться розслідування. При контрольному запуску матеріалів у виробниц-

тво, перевіряються норм витрат сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Контрольний запуск, зокре-ма, дозволяє встановити: фактичну витрату сировини і матеріалів на виробництво продукції, трудових затрат, дотримання технологій виробництва, нормативний і фактичний вихід готової продукції і її якість.

Лабораторний аналіз якості сировини, матеріалів і готової продукції проводиться спеціалістами, запроше-ними з дозволу командирів і начальників. При цьому тех-нологічні випробування проводяться з метою встановити якість сировини і матеріалів, правильність їх витрачання, причини випуску бракованої продукції. Аналіз якості си-ровини, матеріалів, готової продукції і браку дозволяє виявити порушення технології виробництва, недотри-мання норм, стандартів і технічних умов.

Експертиза проводиться тоді, коли виникає необ-хідність отримати висновок висококваліфікованих фахі-вців щодо якості готової продукції, виконаних робіт, спеціальної технічної документації, а також для підтве-рдження порушень пов'язаних з підробкою документів, завищенням цін, псуванням матеріалів, незаконною заміною одних матеріалів іншими.


Обслідування об'єкта, дає можливість отримати до-даткову інформацію по суті здійсненої операції на під-ставі вивчення фактичного стану справ безпосередньо на місці. Обслідування здійснюється, як правило, на початку ревізії чи перевірки. При перевірці обґрунтованості потреби в робочій силі

і виробничих потужностей для виконання програм; до-тримання співвідношення між ростом продуктивності праці середньомісячної заробітної плати; виконання за-вдань по зниженню собівартості; напруженості планів; економічної ефективності впровадження нової техніки, правильності утворення фондів економічного стимулю-вання застосовуються метод техніко-економічного роз-рахунку. За зазначеним методом можна визначити роз-мір не оприбуткованого прибутку, а також сум, надлиш-ково відрахованих до фонду економічного стимулюван-ня, підрахувати можливий випуск продукції за рахунок скорочення понаднормативного простою обладнання чи надлишкового списання сировини та матеріалів тощо. Цей метод ревізійної роботи використовується при пере-вірці використання коштів по кожній програмі та статті за кошторисом Міністерства оборони України.

Нормативне чи контрольне порівняння заключа-ється в співставленні фактичних витрат з нормами, лі-мітами, кошторисними призначеннями, плановими ви-тратами. В процесі ревізій і перевірок фактичні витрати по кошторисних підрозділах зіставляються з нормами, лімітами, призначеними асигнуваннями; фактичні ви-трати сировини, матеріалів, палива, електроенергії по-рівнюються з діючими нормами; втрати сировини, ма-теріалів, палива – з встановленими нормами природно-го збитку; посадові оклади грошового забезпечення і заробітної плати – з окладами, вказаними в затвердже-них штатах і штатних розписах; дані нарядів на заробіт-ну плату – з діючими розцінками т. п.

Метод логічної оцінки відомостей, які містяться в документах, застосовується при аналізі і вивченні хара-ктеру фінансово-господарських операцій. Цей метод дозволяє встановити, чи була можливість для здійс-нення операції в даних конкретних умовах, чи існували об'єктивні умови виконання оплачених робіт, або ви-трачання коштів і матеріальних цінностей. Вивчення фактичного виконання оплачених робіт є дуже ефек-тивним методом, що доповнює інші методи фінансово-го контролю. Застосування цього методу заключається у вивченні безпосередньо на місці обсягу виконаних робіт і співставлення його з обсягом, вказаним в доку-

ментах, на підставі якого ці роботи оплачені. В процесі огляду фактичного виконання оплачених робіт ревізую-чий може отримати відомості, які стосуються не тільки обсягів цих робіт, але і правильності списання матеріа-лів, витрачених на їх виконання.

Економічний аналіз планових, звітних і фактичних да-них дозволяє глибоко і цілеспрямовано перевірити від-повідну ділянку чи галузь фінансово-господарської дія-льності. Він дає можливість пов'язати планові і звітні по-казники з виявленими порушеннями і недоліками, обо-в'язково вивчити їх причини і виявити внутрішні резерви.

Витребування письмових довідок і пояснень спря-мовано на додаткове вияснення суті і характеру вияв-лених порушень і конкретних обставин, при яких вони були здійснені, у більш глибокому вивченні причин по-рушень та умов, що сприяли їх виникненню, встанов-ленню конкретних винних осіб і визначенні ступеню вини кожного із них. Факти, викладені в письмових по-ясненнях, ретельно перевіряються і уточнюються в пе-ріод ревізії, а пояснення додаються до акта ревізії.

Інструктування осіб і роз'яснення вимог законо-давства відображають одну із важливих задач контро-лю по наданню практичної допомоги посадовим особам об'єкту, що ревізується, в організації і веденні фінансо-вого господарства, правильному застосуванні керівних документів з фінансово-господарських питань. Інструк-тування одночасно є і роз'ясненням вимог положень, які не дотримувались чи порушені, допомогою в розроб-ленні заходів по усуненню та попередженню порушень та недоліків у фінансово-господарській діяльності. Суттєво на усунення фінансових порушень впли-

ває видання наказів, оглядових листів вищим орга-ном по результатам контрольно – ревізійної роботи, в яких дається велика оглядова інформація з конкрет-ним відображенням посадових осіб, які допустили фі-нансові порушення. Таким чином розглянувши методи фінансового кон-

троля які застосовуються у Збройних Силах України можна зробити висновок, що вони прямо впливають на ефективність і якість контрольно-ревізійної роботи і сприяють своєчасному виявленню і попередженню фі-нансових порушень у військах.

1. Организация финансового обеспечения и контроля в соединении

// Учебник. – М., Типография ВФЕФ. – С. 321. 2. Бутинець Ф.Ф., Вигов-ська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і ревізія. – Житомир: ПП "Рута", 2002. – 541 с.


УДК 331.2:466.96

В.М. Оленєв, канд. військ. наук, проф., М.А. Саєнсус, канд. екон. наук, доц.,

В.В. Маміч, канд. техн. наук, доц.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ СТРУКТУР

У статті визначили джерела привабливості різних нових інноваційних систем, проблеми, можливості та перспе-ктиви їх розвитку, особливості, тенденції та передумови створення і розвитку територіально-науково-технічних комплексів в Одеському регіоні.

In the article the sources of appeal of different n ew innovative systems, problems, possibilities and prospects of their development, feature, the tendency and the precondi tion of creation and development of territorially-s cientifically technical complexes in the Odessa region are considered.

Специфічні умови функціонування перехідної еко-

номіки характеризуються високим рівнем невизначено-сті, що впливає на збільшення ризиків і втрат внаслідок прийнятих інноваційних управлінських рішень. Різкі ко-ливання параметрів економічного середовища ведення бізнесу посилюють кризовий стан суб'єктів господарю-вання, призводять навіть до повної економічної не-спроможності та вимушеного банкрутства, а у масшта-бах великих економічних систем ці явища являють со-бою істотну загрозу національній безпеці і загальній

стабільності. Впровадження адаптивних інноваційних технологій управління, які враховують нестабільність економіки і передбачують дослідження характеру змін умов функціонування підприємств і організацій, дозво-ляє знизити втрати і витрати від нерегулярності основ-ної діяльності за рахунок організації ефективного про-цесу прийняття інноваційних рішень, що є актуальним як для української економіки, так і для інших країн, що здійснюють перехід до ринкової економіки при наявнос-ті досить жорстких лімітів часу та інших ресурсів, на-

© Оленєв В.М., Саєнсус М.А., Маміч В.В., 2008


самперед, фінансових. Це робить ще більш актуальною проблему використання інших видів інноваційних ре-сурсів, насамперед, інтелектуального. Перехід сучасно-го світу до радикальної соціально-економічної транс-формації відбувається під впливом процесів глобаліза-ції та регіоналізації, що проявляється, насамперед, у зростаючій економічній взаємозалежності всіх країн світу. На етапі цих змін стратегія економічного розвитку має змінитися не тільки на національному рівні, а також на рівні регіону, міста, окремої господарської структури і, навіть, кожного працівника. Світова практика реструктуризації науки та промис-

ловості підприємств спирається на методики, що ви-значаються, в першу чергу, тим, до якої моделі управ-ління відноситься те чи інше підприємство, в якій сис-темі воно функціонує. Якщо в шістдесяті роки у світовій економіці провідною була ієрархічна модель управлін-ня, протягом наступних двох десятиліть – матрична, то наприкінці 90-х та на початку XXI сторіччя ведучою стає мережева модель. Сучасним економічним стратегам важливо визначитися в тому, які форми організації під-приємства будуть більш перспективними в найближчо-му майбутньому, і особливо гостро це питання постає в Україні, яка суттєво затримується у проведенні еконо-мічних реформ. Для досягнення мети поставлено наступні завдання: • Дослідження природи інфраструктури м'якого

середовища ринку. • Розроблення методологічних засад підтримки

впровадження організаційних змін у великих системах. • Дослідження інформаційно-економічних перед-

умов отримання конкурентних переваг • Розроблення рекомендацій щодо побудови та

існування ефективних організацій • Визначення і наукове обґрунтування організа-

ційних засад розробки комплексної системи розвитку управлінського потенціалу та надання практичних ре-комендацій щодо їх реалізації

• Економічний аналіз світових і регіональних тен-денцій глобалізації та інформатизації у прикладанні до проблем менеджменту підприємств і підвищення ефек-тивності управлінського потенціалу.

• Розроблення інтегральної методології менедж-менту змін у контексті змін середовища.

• Організація менеджменту знань як інформацій-ного підґрунтя ефективного прийняття рішень. Результатом цього є те, що, незважаючи на певне

економічне зростання, економіка України та більшість її підприємств продовжує перебувати у кризовому стані. Ще пам'ятаються ті часи, коли більшість організацій України були або мріяли бути великими, універсальни-ми і обов'язково державними підприємствами. їхня до-ля, перспективи розвитку визначалися загальносоюз-ною стратегією розвитку, розробленою Центром, що знаходився за межами України. Майже аналогічною була доля економіки та підприємств країн Центральної Європи, насамперед, Угорщини, Польщі, Чехії, що є сусідами з України, проте яким вдалося на диво швид-ко, хоча й не безболісно, звільнитися від тягаря великих комбінатів, що управлялись та підтримувались центром. Звичайно, довелось виступати проти більшос-ті директорів та керівного складу цих підприємств, які виступали проти процесів реструктуризації та оздоров-лення нежиттєздатних підприємств. Проте логіка та розум подолали перешкоди важкого процесу переходу до нових форм господарювання. На основі реструктуризації у вищевказаних країнах

виникло понад 3 млн. приватних підприємств, які, не чекаючи настанов центру, самі визначають напрямки власного розвитку, ризикують своїми капіталами. Безу-мовно, кризовий стан підприємств в Україні викликаний

комплексом факторів як макроекономічного, так і лока-льного характеру. У той же час складність постсоціаліс-тичної трансформації українського суспільства в пере-важно зумовлена тим, що перетворювати потрібно со-ціально-економічну систему, яка була побудована на принципово інших засадах. Світовий досвід свідчить, що для забезпечення рентабельності виробництва, підвищення гнучкості, швидкості, ефективності його управління та досягнення на основі успіху в конкурент-ній боротьбі на світових ринках в епоху глобалізації традиційні ієрархічно сконструйовані оргструктури по-винні бути реформовані в мережеві системи. Досвід країн, що піддали своє промислове виробництво такій глибокій реструктуризації підприємств (у т. ч. більшість країн Центральної та Східної Європи), говорить про те, що процес цей може продовжуватись у середньому 2-4 роки, оскільки він пов'язаний із зламом багатьох сте-реотипів та необхідністю, як правило, зміни вищої лан-ки керівництва, залучення незалежних консультантів-експертів, що уявляють хід реалізації всієї програми реструктуризації в деталях. Іноземні юридичні особи, міжнародні організації, а також іноземні громадяни мо-жуть бути учасниками інноваційної структури нарівні з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено законодавством України. Метою створення інноваційної структури є інтенсифікація роз-роблення, виробництва та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції із спрямуванням взає-моузгоджених дій наукових організацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб'єктів на задово-лення потреб внутрішнього ринку і нарощування експо-ртного потенціалу країни.. Ця мета досягається шляхом державного регулювання інноваційної діяльності разом з реалізацією принципу свободи підприємництва в цій сфері. Технопарки і технополіси – це територіальні утворення міського або мікрорайонного, селищного типу, орієнтовані на забезпечення умов для взаємодії між наукою і промисловістю, комерційного освоєння результатів фундаментальних досліджень і підтримки дрібних науково-дослідних, дослідно-виробничих і об-слуговуючих підприємств у сфері високих технологій. Визначено, що інноваційна структура – це юридична

особа будь-якої організаційно-правової форми, що ство-рена відповідно до законодавства (вид А), або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність (вид Б), з визначеними галуззю діяль-ності та типом функціонування, орієнтованим на ство-рення та впровадження наукоємної конкурентоспромож-ної продукції. Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, організації та установи неза-лежно від форм власності. Відповідно до цієї постанови, ініціаторами створення інноваційної структури можуть бути центральні та місцеві органи виконавчої влади, ор-гани місцевого самоврядування, підприємства, організа-ції та установи незалежно від форм власності і громадя-ни [8, с. 207-219]. Постановою Кабінету Міністрів України створено Міжвідомчу раду з координації діяльності щодо організації і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів і затверджено її персональний склад [1, 2, 3, 4]. Як правило, технопарки і технополіси розміщуються навколо технологічного (технічного) ВУЗу (університету) із розвиненою науково-технічною інфра-структурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатопрофільного призначення, інформаційно-обчислю-вальні центри, підприємства з управлінського консульту-вання та іншим науково-технічних послуг) і господарсь-кою інфраструктурою (мережі енерго- і водопостачання, системи транспортних та інших комунікацій, виробничі та складські помешкання). На території таких комплексів розміщуються науко-

во-технічні підрозділи великих підприємств (об'єднань),


дрібні фірми, лабораторії, дослідні підприємства, різні науково-дослідні центри, підприємства венчурного капі-талу, консультативних та інших спеціалізованих послуг. Усі ці організації, які здійснють етапи інноваційних про-цесів і різні господарські функції з їхньому обслугову-вання, мають сприятливі можливості для встановлення контактів, що стимулює створення різного роду цільо-вих форм організації інноваційної діяльності. Ядром науково-технологічного парку є бізнес-інкубатор, в яко-му вчений після ретельної експертизи своєї розробки, одержує можливість пільгової оренди приміщень і уста-ткування, ділових консультацій, фінансової, інформа-ційної та організаційної підтримки. У парку діють юри-дичне та економічно самостійні наукоємні фірми. Роль адміністрації парку полягає в їхньому обслуговуванні, через неї фірми можуть підключатися до різних джерел фінансової підтримки, у тому числі, до регіональних і державних програм. Парки носять, як правило, багато-цільовий характер. Завдяки їм різко прискорюється впровадження нових технологій, а фундаментальна наука через інтенсивний "зворотній зв'язок" одержує додаткові стимули, підвищується якість освіти у ВУЗах, створюється нове соціокультурне середовище в регіоні. Через участь у роботі парків студенти можуть брати участь у завершальній стадії науково-дослідних і дослі-дно-конструкторських робіт, входити в ділове життя [5, с. 15-34]. Джерелами фінансування технопарків можуть бути: бізнес, зацікавлений у науково-технічному розвит-ку регіону, органи центральної державної влади і міс-цевого самоврядування, університети. Умови створен-ня технопарків: політична стабільність, комерційні роз-робки, Умови роботи , економічна прийнятність. Відмінністю технополісів від технопарків є їх спря-

мованість на розвиток наукоємного виробництва, тобто науково-промисловий, науково-технологічний парк, на-самперед, може бути охарактеризований наявністю комплексної програми регіонального розвитку, а техно-логічне містечко може бути охарактеризоване як науко-во-виробничий центр розвитку наукоємних виробництв. Технологічне містечко створює необхідні умови для:

• утворення невеликих підприємств і первинного впровадження досягнень науки і техніки у виробництво;

• передача інформації і документації про вироби, які зарекомендували себе, існуючим або створюваним з цією метою підприємствам для розгортання ними се-рійного промислового виробництва;

• створення та удосконалення роботи нових під-приємств;

• забезпечення необхідної інфраструктури, надан-ня послуг в галузі маркетингу, патентної охорони, рек-лами, фінансування, матеріально-технічного постачан-ня, збуту і т.д.,

• налагодження наукових і виробничих контактів з аналогічними організаціями в ближньому і дальньому зарубіжжі;

• залучення іноземного капіталу для розвитку тех-нічного містечка і промисловості регіону та держави. Якнайшвидше впровадження результатів дослі-

джень і розробок у виробництво забезпечується в тех-нополісах і через систему формування територіальних науково-дослідних та науково-виробничих комплексів (академмістечко, дослідницькі науково-промислові пар-ки) [6, с. 67-89]. Аналіз ключових чинників, які визнача-ють діяльність технопаркових зон, технологічних місте-чок в Одеській області показав, що тут є достатні пере-думови для їхнього успішного функціонування. За доці-льне рекомендується провести поетапну роботу з роз-роблення системи технопаркових структур у регіоні, технопарків, технополісів, локальних економічних зон, які відрізняються за профілем діяльності.

Для області у рамках цих структур науковими про-філями робіт доцільно визначити такі, які: по-перше, знаходяться в руслі досліджень, проведених у регіоні, по-друге, для яких є достатня індустріальна база. До числа таких напрямків можуть бути віднесені:

• проблематика АПК, у т.ч. розвиток харчової промисловості, харчового машинобудування;

• морські дослідження, які вирішують проблеми на-ціонального природокористування, розвиток і збалансова-ність портово-промислового і транспортного комплексів;

• екологічні та економіко-екологічні дослідження, створення нетрадиційних джерел енергії;

• медичні та біотехнологічні дослідження; • проблеми наукоємних галузей промисловості:

радіоелектроніка і зв'язок, інформатика та інформацій-на техніка, роботи із системами штучного інтелекту. У теперішній час в Україні у м. Харкові діє техно-

парк, який працює в умовах спеціального режиму еко-номічної діяльності. В Одеській області також були спроби реалізувати цю ідею. Так, наприклад, на початку 90-х років існував проект створення технопарку на базі Одеського державного політехнічного університету. Через недостатнє нормативно-правове та фінансове забезпечення проект не знайшов підтримки у центра-льних органів влади. Техніко-економічним обґрунтуван-ням створення спеціальної економічної зони "Аджалик" в районі портово-промислового комплексу Григорівсь-кого лиману передбачалося створення технопарку на території СЕЗ. Через неприйняття рішення про ство-рення СЕЗ "Аджалик" ця ідея залишилася нереалізова-ною. Перехід України на вищу ступінь економічних пе-ретворень, що базуються на дерегуляції та децентралі-зації, дозволяє перейти до формування дієвої системи соціального партнерства, в якій передбачається і функ-ціонування ефективних механізмів консолідації зусиль держави, виробництв, підприємств та найманих праців-ників [7, с. 8-25]. Перші технопарки і технополіси Украї-ни поки що лише набувають досвіду удосконалення господарчої діяльності. Звичайним є і те, що система стимулювання праці на підприємствах, які ввійшли до технопарків та технополісів, поки що нестандартизова-на і залежить від багатьох факторів. З локальних та регіональних систем в Україні мають почати працювати цивілізовані форми оплати праці, засновані на трудових угодах, контрактах, колективних договорах. Становлен-ня ринкових відносин в Україні, як може побачити кож-ний пересічний громадянин, о процесом дуже неперед-бачуваним, складним для планування і прогнозування, що є наслідком пріоритетності політики щодо економіки. Недовгочасне перебування у владі різних за економіч-ним баченням і завданнями Кабінетів міністрів робить їхньою метою лише досягнення короткотермінових за-вдань, пов'язаних, як правило, із стабілізацією економі-чного стану країни, приборкання інфляції, регулювання відносного курсу національної валюти та вирішення безлічі "побутових" питань, як то постачання енергоно-сіїв, результативна праця житлово-комунального гос-подарства, забезпечення населення продуктами харчу-вання тощо. При цьому слід врахувати, що над кожним черговим Урядом довліє вага відповідальності та об-меження часу. Окрім того, різні урядовці представляють певні політичні течії, які мають власне бачення стратегії соціально-економічного розвитку України, свої пріори-тетні вектори зовнішньоекономічного співробітництва, лобіюють інтереси галузей, монополістів, що їх просу-вали. Тому управління організаціями, підприємствами й установами потребує високого ступеню управлінської кваліфікації. Водночас, слід відзначити, що ціла низка питань науково-методологічного характеру, що стосу-ються менеджменту, у своїй основі, організаційного рівня, не знайшли ще відповідного наукового відгуку,


тобто, у даному випадку, як ми вважаємо, наука відстає від практики, хоча тому є об'єктивні причини. Висновки: У межах цього матеріалу зроблена лише спроба

узагальнити перші результати організації інноваційних структур – технопарків і технополісів, на цей час вже визнаних світовим суспільством як ефективний напря-мок розвитку інноваційної підприємницької діяльності. Рубіж століть виявився надзвичайно важким для

України, яка здійснює складний перехід від однієї суспі-льної формації до іншої. Наша держава, незважаючи на володіння величезними людськими й природними ре-сурсами, переживає безпрецедентну системну кризу, у тому числі у сфері інноваційного менеджменту. Вже не менше двохсот років відома парадигма, відповідно до якої першопричиною процвітання або, навпаки, занепаду підприємств та національної економіки в цілому є, відпо-відно, ефективне чи неефективне управління. І дійсно, якщо подивитися на лист високорозвинених країн, то до нього зуміли увійти ті, які мають кращу організацію управління. Іншими словами, сторіччя, що настало, без-сумнівно можна назвати віком інноваційного управління. Сьогодні потрібне ясне розуміння масштабів і суті

трансформаційних змін, які відбуваються в Україні, а також світових тенденцій, нових концептуальних підхо-дів і парадигм, які можуть сприяти виходу нашої еконо-міки та всієї системи управління, насамперед держав-ної, із глибокої кризи. Тривалість процесу реформуван-ня в країні залежить від своєчасності та адекватності вирішення проблем, що виникають у ході дієвих пере-творень системи й механізмів управління. При цьому є вкрай важливим, щоб ці рішення будувалися на рекоме-ндаціях науки, були б надійними й відповідали кращим зразкам світового досвіду, з одного боку, та особливос-тям українського внутрішнього середовища, національ-ним традиціям і ментальності, з іншого боку. Крім того, досить важливою і необхідною умовою є достатня підго-товка управлінських кадрів, та взагалі, чи стане нарешті наука управління в нашій державі пріоритетною. Специфічні умови функціонування перехідної еко-

номіки характеризуються високим рівнем невизначено-сті, що впливає на збільшення ризиків і втрат внаслідок прийнятих інноваційних рішень. Різкі коливання пара-метрів економічного середовища ведення бізнесу поси-люють кризовий стан суб'єктів господарювання, при-зводять навіть до повної економічної неспроможності та вимушеного банкрутства, а у масштабах великих еко-номічних систем ці явища насправді загрожують націо-нальній безпеці та загальній стабільності. Впроваджен-ня інноваційних технологій управління, які враховують нестабільність економіки й передбачають дослідження характеру змін умов функціонування підприємств і ор-ганізацій, дозволяє знизити втрати й витрати від нере-гулярності основної діяльності за рахунок організації ефективного процесу прийняття інноваційних рішень, що є актуальним як для української економіки, так і для інших країн, що здійснюють перехід до ринкової еконо-міки при наявності досить жорстких лімітів часу та ін-

ших ресурсів, насамперед фінансових. Це робить ще більш актуальною проблему використання інших видів інноваційних системно утворюючих ресурсів, насампе-ред, інтелектуальних. Дуже актуальною в контексті ви-щенаведеного є підвищення якісного рівня інноваційно-го управління в організаціях, що складають інфраструк-туру економіки, "м'яку" інфраструктуру ринку. У зв'язку з поточними перетвореннями в економіці

мені хотілося б визначити джерела привабливості різ-них нових інноваційних систем, проблеми, можливості та перспективи їх розвитку, особливості, тенденції та передумови створення і розвитку технопарків та техно-полісів у різних історично сформованих співтоварист-вах. Потрібно також розглянути інституціональну орга-нізацію конкуренції в рамках англо-американської, іта-лійської, скандинавської та інших моделей розвитку регіональних інноваційних структур, їхнього специфіч-ного шляху досягнення прибутку та адаптації до міжна-родної наукової і техніко-економічної конкуренції. Важливим для розуміння теми є проведення аналі-

зу світової практики впливу окремих урядів на ство-рення нових ринкових інноваційних систем з метою забезпечення зростання національних економік, по-кращення бізнесового клімату в країні, усунення пе-решкод до становлення приватного сектора, удоско-налення роботи фінансово-банківської системи в галу-зі підтримки виробничої діяльності та підвищення ефективності капіталовкладень. Слід підкреслити, що створення нових інноваційних

систем в Україні є ключовою ланкою, яка визначає роз-виток усієї економіки країни в цілому. Організація інно-ваційних систем на основі технопарків та технополісів дозволить прискорити вирішення цієї проблеми най-більш ефективними способами. Для активізації цих процесів вважаємо за доцільне:

1. Підтримати ініціативу бізнесових та наукових кіл Одеської області щодо впровадження в Україні регіона-льних інноваційних систем, що засновані на мережених методах управління;

2. Центральним та місцевим органам управління по-трібно всебічно сприяти недержавним організаціям у створенні загальнонаціональних та місцевих центрів технопарків і технополісів. Подібні кроки вже були зроблені більшістю країн сві-

ту протягом дев'яностих років і тому є можливість вико-ристання їхнього передового досвіду на благо України.

1. Закон України "Про господарські товариства" 1576-ХП від

19.09.91 р. 2. 3акон України "Про наукову та науково-технічну експерти-зу" 51/95-ВР від10.02.95р." З. Закон України "Про оплату праці" 108/95 ВР від 24.03.95 р. 4. 3акон України "Про підприємства в Украї-ні" 887-ХІІ від 27.03.91 р. 5. Ансофф И., Доценф Ю.П. Стратегичес-кое управление инновациями. – М: Зкономика,1999. 6. Анташов В.А., Уваров Г.В. Зкономический советник инноватора. Учеб-практ.пособие. – Минск: Финансьі, учет, аудит. – 2000. 7. Бойчик І.М., Харів П..О, Хоп-чан М.А. Економіка підприємств. – Львів: в-во "Сподом", 1999. 8. Верба В.А., Гребешкова О.М. Проектний аналіз. Навчальний посібник. – Київ: в-во КНЕУ, 2006.



Л І Н Г В І С Т И Ч Н Е З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Я

УДК:81'322.4


ВИМОГИ ДО СТРУКТУРИ І ЗМІСТУ ЛІНГВІСТИЧНОГО ПРОЦЕСОРА

В СИСТЕМАХ МАШИННОГО ПЕРЕКЛАДУ

Стаття розглядає структуру та зміст лінгвістичного процесора з обробки природно-мовних текстів, яка поля-гає в автоматизації вилучення, формалізації та обробки знань, що містяться в різномовних текстових джерелах. Особливу увагу приділено можливостям застосування зазначеного підходу до вирішення задач машинного перекладу.

In the article the structure and contents of langua ge processor for processing natural language texts which is based on automation of extraction, formalization and treatme nt of knowledges contained in polyglot text informa tion are considered. The special attention is given to the possibilities of applying of noted approach to the decision of probl ems of machine translation.

Наприкінці 60-х років проблеми логіко-семантичної

обробки природномовної текстової інформації виділи-лись в самостійний напрям теорії штучного інтелекту. Основними цілями напряму було вирішення проблем побудови систем машинного перекладу, реферування, створення інтелектуального природномовного інтер-фейсу. В цьому контексті одним з найбільш перспекти-вних шляхів удосконалення інформаційних систем ма-шинного перекладу є створення знання-орієнтованої технології автоматизації процесу формалізації змісту природномовних текстів. Пропонований підхід до розробки методів розпзна-

вання, вилучення і формалізації знань, що містяться в ПМТ досить детально викладений в [1-3] і базується на наступних концептуальних положеннях:

вхідний ПМТ – є семантично і логічно зв'язаний текст; текст – є відбиття трьох взаємопов'язаних сис-

тем: семіотичної системи, лінгвістичної і системи знань про навколишній світ, зв'язаність тексту відповідно за-безпечується графічними засобами оформлення текс-ту, лінгвістичними засобами і екстралінгвістичними;

всі ці засоби в тексті виступають інструментом кодування знань про навколишній світ (предметну га-лузь), в якості елементів реального чи абстрактного світу виступають об'єкти, що мають в тексті відповідні лексичні еквіваленти понять, відношень і характеристик понять і відношень. Відповідно лінгвістичний процесор має забезпечу-

вати обробку ПМТ на всіх рівнях організції тексту: знаковому; на рівні мовної організації (цей рівень включає

морфологічний, синтаксичний і семантичний рівні обро-бки вхідного ПМТ);

прагматичному, тобто на рівні відбиття знань про навколишній світ у вхідному ПМТ. В існуючих системах машинного перекладу перший і

останній рівень обробки ПМТ практично відсутні. Задачі обробки на знаковому рівні детально описано в [3]. При-значенням третього рівня є інтегрування понятійної стру-ктури тексту до бази знань про предметну галузь. Робота прагматичного інтерпретатора залежить від моделі представлення знань про предметну галузь. Так, напри-клад, для аналізу воєнно-політичної обстановки важли-во, що слово Major в певному контексті означає не прос-то особу (на відміну від інших перекладних еквівалентів: голавний, майор тощо), а першу особу в державі (коли-шній прем'єр-міністр Великобрітанії) і, відповідно, кон-текстне супроводження цього слова набуває іншого пра-гматичного значення. Тезаурус прагматичного рівня міс-тить енциклопедичні знання про конкретну предметну галузь. Такі знання, як правило, в тексті розпізнати не-можливо, оскільки вони не ідентифікуються мовними засобами чи супроводжувальним контекстом. Так, на-

приклад, роійське словосполучення "беличья клетка" в електротехніці не має нічого спільного із загально прийн-ятим значенням в мові. Крім того, частина загально при-йнятих знань, як правило, в тексті не супроводжуються відповідним контекстом. Так, наприклад, слова Росія, США не будуть супроводжуватися словами держава, країна. Реально прагматичний аналізатор починає пра-цювати після графемного аналізу. Звертання до нього відбувається на всіх рівнях організації тексту. На заклю-чному етапі він виконує інтегруючу функцію. Ядром лінгвістичного процесора (ЛП) є алгоритми

обробки ПМТ, до складу яких входять алгоритми досту-пу й обробки лінгвістичної бази данних (ЛБД) та бази знань з предметної галузі (ПГ). Традиційно ЛП в систе-мах автоматичної обробки текстової інформації перед-бачає два блоки: аналізу та синтезу. Робота зі знання-ми в ПГ, які містяться в ПМТ, потребує розвинутих за-собів інтерпретації мовних одиниць в термінах саме знань (понять) як в ПГ, так і відносно цільових настанов про прикладну задачу (знання про прикладну задачу). Це обумовило розробку ЛП, який би включав три само-стійних блоки: аналізу, інтерпретації та синтезу. Струк-турно-логічна схема лінгвістичного процесора, яка від-биває сутність обробки ПМТ, наведена на рис. 1. Тео-ретичний і практичний базис створення таких ЛП за-кладений в системах штучного інтелекту для підтримки природно-мовного інтерфейсу користувача [4, 5]. Але, слід зазначити, що задачі інтерпретації в системах під-тримки діалогової взаємодії людини й ЕОМ значною мірою відрізняється від задач обробки ПМТ. Відмітною особливістю обробки ПМТ є залучення рі-

зних видів знань на кожному з її етапів. Включення бло-ку інтерпретації як самостійного на кожному рівні аналі-зу вхідного тексту дозволяє, з одного боку, розподілити процес обробки як на рівні подання лінгвістичних даних, так і на етапах їх обробки. З іншого боку, введення ін-терпретатора дозволяє зробити незалежною логіко-семантичну (засобами формальної логіки) обробку знань від певної вхідної мови. Сучасні теоретичні дослідження з ідеології розробки

ЛП базуються на двох підходах: послідовна обробка тексту; інтегральна обробка тексту. Першій підхід передбачає послідовну обробку всьо-

го тексту спочатку на граматичному рівні (морфологіч-ному), потім реалізується етап синтаксичного аналізу, потім – семантичного. Такий підхід вимагає розподіле-ного подання всіх видів інформації (морфологічної, син-таксичної, семантичної) до текстових одиниць в ЛБД. Принципи реалізації першого підходу покладені в роз-робку більшості ЛП з автоматичної обробки ПМТ.

© Балабін В.В., 2008


Графемний аналіз

Морфологічний аналіз Синтаксичний аналіз

Семантичний аналіз

Аналіз

Вхідний текстовий документ

Логічний синтез

Синтез

Лінгвістичний синтез

Семантичний

Синтаксичний Морфологічний

Інтерпретація

Прагматична інтерпретація

Знання про ПрО

Знання про задачу

Алгоритми обробки знань

Графемний синтез

Вихідний текстовий документ

Рис. 1. Структурно-логічна схема лінгвістичного процесора Основою другого підходу є гіпотеза, вперше сфор-

мульована Р.Шенком та Л.Бірнаумом [6], сутність якої можна висловити наступним чином:

синтаксичні й семантичні структури обробляють-ся одночасно;

синтаксис і семантика реалізуються в ході одного процесу;

обробка мовних повідомлень за своєю природою тотожна обробці пам'яті. Другий підхід потребує сумісного подання всієї ін-

формації до текстової одиниці, обробка тексту при цьо-му підході здійснюється по реченнях. Принципи інтег-рального підходу покладені в розробку ЛП системи КОНТЕНТ [7]. Слід зазначити, що перевагою першого підходу є: можливість зупинитися на будь якому етапі об-

робки, що сприяє більш ефективній "відладці" програм-них модулів;

окреме подання даних робить систему в техноло-гічному плані більш гнучкою до прикладних задач. Недоліком таких систем є те, що виникнення відмов

в роботі ЛП на будь-якому етапі призводить до невико-нання задачі в цілому. Цікаво, що другий підхід є дзеркальним відображен-

ням першого, тобто недоліки першого підходу є перева-гою другого, переваги першого – недоліками другого. В основу пропонованого ЛП покладена гіпотеза ска-

чкової обробки ПМТ, її сутність зводиться до наступних положень:

ПМТ являє собою єдність трьох різних систем: семіотичної системи, лінгвістичної системи та системи знань про світ;

процес обробки ПМТ (людиною) проходить в трьох системах одночасно;

в рамках кожної системи обробка здійснюється по спіралі.

"Скачковість" обробки полягає в тому, що на кожному з етапів обробки текстової інформації здійснюється за-нурення отриманих результатів обробки в знання про світ. Такий підхід дозволяє обернути на переваги недолі-ки в рамках перших двох підходів. Це проявляється в тому, що кожний етап обробки моделюється як незалеж-ний модуль, який дозволяє отримати точнішу інформа-цію. Так, на етапі морфологічної обробки занурення в базу знань про ПГ дозволяє точніше визначити грамати-чні характеристики таких лексичних одиниць, як ім'я, на-зва тощо. Наприклад, в англійській мові для повного ім'я: Martha Browner визначити категорію роду можливо лише за рахунок інтерпретації цієї лексеми на базі знань з ПГ, де для першої словоформи Martha буде визначено: жі-ночий рід, істота (людина). За рахунок роботи інтерпре-татора зменшується кількість помилок як в процесі ана-

лізу вхідного тексту, так і в процесі синтезу. Крім того, імітація об'ємної (тобто в трьох вимірах) обробки інфор-мації дозволяє значно скоротити час обробки тексту. Отже, процес розпізнавання та знань з ПГ вилучених

із ПМТ базується на таких принципових положеннях: природно-мовний текст є відображенням трьох

взаємопов'язаних об'єктів аналізу: семіотичної системи, граматичної структури певної мови та системи знань про навколишній світ; закономірності семіотичної сис-теми є, тією чи іншою мірою, загальними для сімейства мов (близькі мови, такі, як російська і українська, мають понад 80% спільних правил опису реальної дійсності на знаковому рівні мови, англійська – понад 50% у порів-нянні зі слов'янськими мовами);

граматичні закономірності природної мови визна-чаються не окремими словами (тобто лексикою), а пра-вилами взаємодії морфем (закінчення, суфікс, префікс). Особливості лексикографічного подання скоріше визна-чаються виключеннями з правил, а не закономірностями, і складають біля 10% всього лексичного складу мови;

фрагменти знань, які описуються в природно-мовних текстах, відбивають стан фахового (або, в зага-льному випадку, логіко-семантичного) проникнення в ПрГ, а не певної природної мови. Етап розпізнавання смислу на графемному рівні до-

зволяє розв'язати наступні задачі: сформувати лексичні класи змістовно значущих

понять в тексті; сформувати семантично правильні речення в тексті; сформувати змістовно закінчені фрагменти в тексті; визначити відношення між переліченими одини-

цями тексту, які проявляються на графемному рівні подання тексту. Відмітною рисою лінгвістичного етапу розпізнавання

тексту є підпорядкування морфологічного, синтаксично-го і семантичного аналізу розпізнавання і вилученню знань про ПГ, які містяться у ПМТ. Відмітною рисою прагматичного розпізнавання природно-мовного тексту є включення до апріорної моделі знань (крім традицій-них знань про ПГ) – модель знань про вирішувану за-дачу, що дозволяє для користувача аналізувати вхідний текст з необхідної йому точки зору. Відмітною рисою методу розпізнавання багатознач-

них текстових одиниць є вирішення задачі вибору на множині понять. В основі методу вибору на заданій мно-жині понять лежить алгоритм співставлення канонічного (тобто представленого в базі знань системи) значення поняття з його контекстним значенням. В основі методу розпізнавання нових для системи слів лежить розробле-на класифікація невизначеностей в тексті, так виділя-ються випадки лексико-граматичної невизначеності та семантичної. Лексико-граматична невизначеність розв'я-


зується за рахунок розробленої словотвірної моделі мо-ви, а семантична за рахунок приписування новому слову значення з бази знань на основі аналізу його контексту. Єдина система параметризації граматичної інфор-

мації дозволяє за допомогою одного програмного мо-дуля опрацьовувати англомовні, російськомовні та україномовні тексти, що є однією з головних вимог до системи автоматизації ІАД. Введення до лінгвістичної бази даних словотвірної

моделі мови дозволило врахувати закономірності утво-рення "нових" слів на основі суфіксального і префіксаль-ного словотворення. Це дозволило сформувати вимоги до складу інформаційного забезпечення системи авто-матизації ІАД. Так, експериментальним шляхом (на ос-нові тестування систем машинного перекладу) доведено, що електронні перекладні словники обсягом 80-100 тис.

здатні перекладати з високою якістю будь які тексти, як-що лінгвістичне забезпечення має словотвірну модель.

1. Балабін В.В., Замаруєва І.В. Побудова систем машинного перекладу

на основі знання-орієнтованого підходу // К.: ВІ КНУ. – Збірник наукових праць ВІ КНУ. – 2006. – 2. – С. 68–74. 2. Балабін В.В., Замаруєва І.В. Автоматизація когнітивного розпізнавання текстових об'єктів в умовах багатозначності і невизначеності // К.: ВІ КНУ. – Збірник наукових праць ВІ КНУ. – 2007. – 6. – С. 76–84. 3. Замаруєва І.В., Балабін В.В. Домор-фемна обробка текстів в системах машинного перекладу // К.: ВІ КНУ. – Збірник наукових праць ВІ КНУ. – 2008. – 11. – С. 78–85. 4. Кузин Е.С. Представление знаний в системе интеллектуального интерфейса / Учен. записки Тартуского ун-та, Тарту, 1984. N 688. – с. 13–22. 5. Широков В.А. Технолингвистика: модели данных и проблемы программирования // Перша міжнародна наук.-практ. конференція. УкрПРОГ'98. – Київ: Кіб-центр НАНУ, 1998. – С. 451–461. 6. Дерецкий В.А. Об одном подходе к обработке естественно-языковых данных на основе анализа семантичес-ких сетей // Праці Першої міжнародної конференції з програмування УкрПРОГ'98. – К.: Кібцентр НАНУ, 2-4 вересня 1998. – с. 405–411.


УДК 81'33 І.В. Замаруєва, д-р техн. наук, проф.,

І.В. Пампуха, канд. техн. наук, доц.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ ЛІНГВІСТИЧНОЇ БАЗИ ДАНИХ В СИСТЕМАХ ПІДТРИМКИ

І ВЕДЕННЯ ПЕРЕКЛАДНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ СЛОВНИКІВ

У статті розглянуто структуру і зміст лінгвістичної бази даних в системах підтримки і ведення перекладних лі-нгвістичних словників. Представлено аналітичні і синтетичні словники квазізакінчень, що дозволяють спростити ведення перекладних електронних словників.

In article the structure and the content of a lingu istic database of the systems of support and conduc ting of translation linguistic dictionaries are considered. The analyti cal and synthetic dictionaries of quasitermination which allow to simplify conducting translation of electronic dictionaries a re presented.

Лінгвістична база даних (ЛБД) складається з аналі-

тичних та синтетичних словників певної вхідної мови. Лінгвістичні словники – перелік різних одиниць вхідного тексту, яким поставлені у відповідність одиниці знань про мову. Вони є стандартним інструментом внутрішнього, лінгвістичного розуміння тексту лінгвістичним процесо-ром. Обробка різномовної текстової інформації вимагає в свою чергу модульної організації ЛБД. Крім того, су-часні системи з обробки саме змісту інформації працю-ють лише як експериментальні на невеликих обсягах словників. Причина цього криється в тому, що всі вони реалізують підхід, базований на аналізі змісту за слово-формами, які вибрані за одиницю змісту. На практиці це веде до об'єднання компонентів лінгвістичного й інфор-маційного забезпечення і, як наслідок, до закритості сис-теми відносно додавання слів з нової предметної галузі. Розробка промислових систем має базуватися на відо-кремленні знань про мову та знань про реальний світ.

Аналітичні словники представляють знання про мо-ву на морфологічному, лексичному, синтаксичному та семантичному рівнях мовної системи. Аналітичні слов-ники морфологічного рівня представляють словотвірну та словозмінну моделі мовної системи, вони включа-ють: словник квазізакінчень; словник закінчень; словник суфіксів; словник префіксів.

1) Словникова стаття словника квазізакінчень має наступний формат подання:

< >1 * n l gF K K , де 1 nF – ланцюг літер вхідного

слова, розташований в інвертованому порядку, n – остання літера в слові, довжина ланцюга в загаль-ному випадку може дорівнюватися довжині вхідної сло-воформи. Kl – код лексико-граматичного класу вхідної словоформи, Kg – множина кодів значень граматичних категорій, які визначаються для K l. Розроблений метод подання граматичної інформа-

ції в словниковій статті базується на позиційно-цифровому кодуванні. Спосіб подання граматичної інформації не за по-

вним словом, а за кінцевою послідовністю літер дозво-

ляє значно скоротити обсяг аналітичного словника в ЛБД. Так, наприклад, для російської мови словник ква-зізакінчень для слів, які закінчуються на "–ция", буде містити всього 3 словникові статті:

яиц 1*211; яицнортс 1*112; яицьлак 1*112. Реально ж слів, які закінчуються на "–ция", в росій-

ській мові біля 2 тис., крім того, цей суфікс є продуктив-ним для запозичених слів, тобто лексичний склад ро-сійської мови з цим суфіксом постійно поповнюється.

2) Словник суфіксів відбиває закономірності слово-творення для певної природної мови, він необхідний для розпізнавання нових для системи слів, які утворю-ються за рахунок продуктивних суфіксів в мові. Слово-твірні гнізда в мові складають близько 8-12 однокоре-невих слів. Крім того, словник суфіксів дозволяє припи-сати вхідній словоформі семантичну інформацію, яка використовується при побудові компонентів знань з предметної галузі. Наприклад, ознака процесуальності свідчить про те, що іменник з цим значенням може ви-ступати в ролі предикату (порівняй: вирішення задач – вирішувати задачі). Словникова стаття словника суфі-ксів має наступний вигляд: <Kw Fs K l*Kg&K s>, де Kw – код словозмінного класу, Fs – суфікс, поданий в інвертова-ному вигляді, K l – код лексико-граматичного класу, Kg – коди значень граматичних категорій. Для суфіксів визначають такі граматичні категорії, як

рід (наприклад суфікс -ств(о) притаманний лише для іменників середнього роду), стан, час. Ks – код семантич-них ознак. Для суфіксів виділяють такі семантичні ознаки, як процесуальність, стан, істота чи неістота розмірність, професія, одноразовість дії, повторність дії тощо.

3) Словник префіксів (або точніше квазіпрефіксів) будується лише для дієслів та його форм (інфінітива, дієслова минулого часу, дієслова неминулого часу, на-казового дієслова, дієприкметника, дієприслівника). Словник префіксів слугує: для довизначення такої граматичної категорії, як вид;

© Замаруєва І.В., Пампуха І.В., 2008


для розпізнавання нових слів (особливо в анг-лійській мові);

для приписування словоформі семантичних ознак, які вносять префікси до слова. Словникова стаття словника префіксів має наступ-

ний вигляд: <Fp Kl*Kg&Ks>

На лексичному рівні ЛБД представлена словником службових слів. Ідея побудови такого словника полягає у виділенні в мові статичної та динамічної частини лек-сики. До статичної лексики відносять: прийменники, займенники, частки, числівники, модальні слова, окремі прикметники, іменники і прислівники (найбільш вжива-ні). Ці класи об'єднує те, що вони присутні в будь-якій предметній галузі, появлення нових лексичних одиниць в мові не стосується перелічених класів. Отже, їх доці-льно виділити окремим словником. Словникова стаття такого словника має наступний вигляд:

<Word Kl*Kg&Ks> Семантичні ознаки, які виділяються для повних слів,

формалізовані в термінах сем (аналогічно моделі Ме-льчука) і відбивають семантичне подання слова. Інши-ми словами, поле семантичних ознак є формалізова-ним поданням тлумачення певного слова.

Синтетичні словники морфологічного рівня мовної системи складають:

1) парадигматичний словник квазізакінчень; 2) словник синтезу пошукових образів; 3) лематизаційний словник. Перший словник слугує для синтезу парадигми певної

вхідної словоформи, він також організований на основі кінцевої послідовності букв в слові. Словникова стаття парадигматичного словника має наступний вигляд:

<Fi Kl*Kg (P)> Другий словник слугує для забезпечення функції по-

шуку за ключовими словами. Виділення словника лема-тизації в окремий обумовлено тим, що для певних задач (наприклад, при автоматичному перекладі, коли необхід-но словоформу в тексті привести до нормалізованого подання її в перекладному словнику) немає необхідності подавати всю парадигму слова. Приклади парадигмати-чного словника для синтезу російських словоформ, сло-вника пошукових образів для української мови та лема-тизаційного словника для англійської мови, реалізованих в програмних системах, наведені в додатку Г.

Синтаксичний рівень мовної системи представле-ний словниками:

1) словник контекстних правил синтаксичного спо-лучення;

2) словник синтагм. Словник контекстних правил відбиває закономір-

ності синтаксичного поєднання словоформ тексту в словосполучення. В мові виділяються такі правила кон-текстного сполучення: узгодження, управління, приля-гання. Відмітною рисою синтаксичного аналізу пропо-нованого підходу є те, що аналіз здійснюється не алго-ритмічно, а на основі декларативного подання синтакси-чних правил (тобто при зверненні до словника контекст-них правил). Це дозволяє зробити алгоритм синтаксич-ного аналізу більш універсальним відносно обробки різ-них мовних систем, а значить, робить систему техноло-гічно відкритою до розширення нових вхідних мов.

Словник синтагм відбиває синтаксичні закономір-ності побудови речень для певної мовної системи і пра-цює в термінах синтаксису (підмет, присудок тощо).

Семантичний рівень мовної системи в ЛБД предста-влений аналітичним словником лексичних конекторів та синтетичним словником семантичних інтерпретацій.

Словник лексичних конекторів слугує для для вста-новлення синтактико-семантичних зв'язків як в межах речення, так і на міжфразовому рівні. До лексичних ко-

некторів відносять, наприклад, такі слова, як по-перше, таким чином, отже тощо. Словникова стаття має та-кий же формат подання, як і для словника службових слів. В якості семантичних ознак виступають логіко-семантичні відношення. Наприклад: для лексичного конектора: внаслідок Ks буде мати значення відношення "причина-наслідок".

Словник семантичних інтерпретацій є зворотнім словником для аналітичного словника. Він дозволяє на етапі синтезу інтерпретувати логіко-семантичні відно-шення в термінах лексичних одиниць. В технологічному плані аналітичні і синтетичні слов-

ники квазізакінчень дозволяють спростити ведення пе-рекладних електронних словників, оскільки їх наявність забезпечує автоматичне визначення граматичних хара-ктеристик словоформ вхідного тексту та іх лематизацію, що дозволяє формувати перекладні електронні словни-ки без відповідної парадигматики.

Інформаційне забезпечення системи складають ін-формаційна база даних (ІБД) та програмні модулі її обробки. Автоматизацію формування ІБД підтримує розроблена під час досліджень система ведення елект-ронних словників. Система підтримує вільний формат словників, тобто в цій системі можна формувати як пе-рекладні словники, так і класифікатори з предметної галузі. В системі передбачено завантаження словників з текстового формату до внутрішнього формату систе-ми і навпаки. Це дає змогу в технологічному плані, з одного боку, формувати словники понять з предметної області безпосередньо за текстами з певної предметної області, з іншого – залучати до автоматизованої інфо-рмаційно-аналітичної системи в процесі проектування вже готові класифікатори (якщо вони є) та ефективно використовувати (наприклад, шляхом сканування) гото-ві словники на паперових носіях. Для цього в системі передбачені наступні функції:

1) "корегування словника"; 2) "завантаження словника"; 3) "виведення словника". Перша функція відображає словник, представлений у

внутрішньому форматі системи на інтерфейс користувача, який представляє собою першу колонку понять, які авто-матично вибрані безпосередньо з тексту за певними гра-матичними ознаками (наприклад, в якості понять можуть виступати лише іменник та група іменника). В другій коло-нці подані дескриптори цих понять, які безпосередньо вже можуть залучатися в інформаційно-пошуковій системі. Цей режим передбачає також редактор, який дозволяє виконувати користувачеві всі функції щодо корегування словника. Система підтримує тексти, представлені росій-ською, українською і англійською мовами. В режимі TRANSLATION здійснюється завантаження до внутріш-нього формату перекладних словників, представлених у текстовому форматі. При цьому єдиною вимогою до текс-тового формату є наявність не менше 3-х пробілів між оригінальним поняттям і його перекладним еквівалентом. В технологічному плані використання цієї функції дає змо-гу ефективно і швидко формувати електронні перекладні словники на підставі їх твердих копій. Звичайно що для цього необхідно спочатку сканувати тверді копії, відреда-гувати їх і завантажити до системи. Третя функція дозволяє виводити словники, подані

у внутрішньому форматі системи в текстовий формат. Ця функція завершує технологічний цикл формування словників і дозволяє готувати вже безпосередньо вида-вничі оригінал-макети. В режимі TRANSLATION передбачені також додат-

кові функції: 1) "інвертування словника"; 2) "формування транзитивного словника"; 3) "копіювання словника".


Функція інвертування перекладного двомовного сло-вника забезпечує автоматичну побудову зворотного сло-вника. Тобто, якщо є, наприклад, англо-російський пере-кладний словник, то за допомогою функції інвертування можна побудувати російсько-англійський словник. Фор-мально ця функція реалізує відношення рефлексивності: A(B) ≈ B(A). В технологічному плані введення даної фу-нкції дозволяє досить швидко наповнювати інформацій-ну базу даних новими перекладними словниками, що в свою чергу веде до скорочення часу розробки системи машинного перекладу (а саме, для підключення до сис-теми нових вихідних мов). Як показує, практика розробки систем машинного перекладу, найбільш трудомісткою роботою є наповнювання електронних перекладних сло-вників. Експериментальні дослідження показали, що по-милки при автоматичному інвертуванні перекладних словників складають до 10%. При значних обсягах слов-ників (а промислова система машинного перекладу включає порядку 100 тис. словникових статей) стає оче-видним перевага такої функції. Адже, час, витрачений на редагування 10 тис. словникових статей, значно менший часу, витраченого на ввід 100 тис. словникових статей, які, до речі, також потребують постредагування. Друга функція на підставі двох наявних перекладних

словників забезпечує автоматичну побудову третього словника. Так, наприклад, якщо є англо-російський слов-ник і російсько-український словник, то автоматично мо-жна побудувати англо-український словник. Формально ця функція реалізує відношення транзитивності:

→ ≈( ) ( ) ( )A B B C A C . Експериментальні дані автоматич-ного формування транзитивних словників показали на-явність до 30% помилок, що, з огляду на попередню аргу-ментацію, надає даній функції значні технологічні перева-ги. Крім того, у зв'язку з тим, що українська мова відчуває значний дефіцит перекладних словників у твердих копіях, ця функція є корисною для досить швидкого формування і видання таких словників, використовуючи російську мову, як мову-посердник, для якої проблема двомовних словни-ків (у твердих копіях) практично відсутня. Введення зазначених функцій до автоматизованої

системи підтримки і ведення словників стало можливим за рахунок відокремлення інформаційного забезпечен-ня від знань про вхідну мову. Крім того, цей важливий технологічний принцип дозволив максимально набли-зити електронний формат перекладного словника до традиційного його подання. В словнику відсутня грама-тична інформація до словникових одиниць (частина мови, словозмінний клас тощо). Вся ця інформація ви-значається в системі автоматично за рахунок аналітич-них і синтетичних словників лінгвістичної бази даних, структура яких описана раніше. Такий формат подання перекладних словників не по-

требує від користувача специфічних знань з граматики вхідної (або вихідної) мови, а значить значно скорочує час навчання роботи в системі. Крім того, відсутність зайвої (з точки зору перекладу) інформації дозволяє зна-чно скоріше як набирати словник, так і його корегувати.

Якщо в існуючих системах машинного перекладу (ПАРС, РУМП, Stylus тощо) набір однієї словникової статті за-ймає 3-5хв. (це нормативні дані для оператора), то в системі ACTA-SV на набір однієї словникової статті ви-трачається 0,5-1 хв. Отже, запропонований формат сло-вникової статті навіть при ручному наборі дає виграш часу приблизно у 5 разів. Крім того, в силу складної сис-теми граматичного кодування, яка жорстко прив'язана до певного слова в словнику, жодна з існуючих систем не здатна завантажувати словники безпосередньо з фор-мату твердих копій перекладних словників. Реалізація функції завантаження з текстового формату (ця функція розглянута раніше) дає змогу будувати технологічний цикл з урахуванням попереднього застосування сканерів для твердих копій перекладних словників. Причому словники по своєму змісту не завжди повні.

Однак для підвищення якості перекладу необхідно по-стійно нарощувати обсяги словників, проявляючи особ-ливу турботу про збільшення в них частки фразеологіч-них словосполучень. Як правило, доповнення словників у процесі користування системами машинного пере-кладу здійснює її користувач, що не завжди має достат-ній рівень компетентності в даній предметній області. Це приводить до низьких темпів нарощування (допов-нення) словників і як наслідок низька якість перекладу текстів. Додатково можна вказати, що існує велика кіль-кість діалектів у кожній мові, яка може привести до не адекватного перекладу специфічних слів й словосполу-чень властивих їй. Тому виникає задача підвищення інтенсивності професійної побудови словників у процесі їх використання в системах машинного перекладу. Для рішення поставленого завдання можливі два шляхи:

перший шлях – це залучення великої кількості фахі-вців у даній предметній області;

другий шлях – це збільшення часових витрат. Як показує аналіз, дані шляхи не зовсім прийнятні в

сучасному світі з погляду великих матеріальних і часо-вих витрат. Для рішення поставленої задачі пропонується наро-

щування словників у системах машинного перекладу при їх використанні за рахунок нагромадження й системати-зації нових слів і словосполучень у даній предметній об-ласті від територіально-розподілених систем машинного перекладу, які охоплені мережею обміну даними (напри-клад, мережа Інтернет), що використовують телекомуні-каційні технологій. Це передбачає наявність центрально-го вузла комутації (офіс, куди перенаправляються всі нові слова й словосполучення, які з'являються в процесі перекладу текстів), вузлів комутації, які територіально розподілені й охоплені мережею обміну даними. У кож-ному вузлі комутації і на центральному вузлі комутації використовується система машинного перекладу.


УДК 681.39

І.В. Замаруєва, д-р техн. наук, проф., О.О. Шипнівська, канд. філол. наук

МОРФЕМНА ОБРОБКА ТЕКСТІВ В СИСТЕМАХ МАШИННОГО ПЕРЕКЛАДУ

У статті розглянуто питання автоматичної обробки текстової інформації на морофологічному рівні мовної си-стеми. Особливу увагу приділено методу уніфікованої граматичної параметризації текстових одиниць.

In article the question of automatic processing of the text information on morphological level of lang uage system is consid-ered. The special attention is devoted to the metho d of the universal gramatic parametrization of text units for polyglot texts.

Предметом теорії автоматичної обробки інформації є організація лінгвістичного забезпечення автоматизо-ваних інформаційних систем з обробки текстової інфо-рмації. "Лінгвістичне забезпечення (ЛЗ) інформаційних

систем – це комплекс засобів для представлення при-родно-мовної інформації" [1, с. 304]. ЛЗ включає засоби подання знань про певну вхідну мову (в подальшому будемо називати їх лінгвістичною базою даних) та ал-

© Замаруєва І.В., Шипнівська О.О., 2008


горитми їх обробки (лінгвістичний процесор). Напря-мок наукових розробок в області створення ЛЗ для ав-томатизацiї обробки текстової iнформацiї визначається тими прикладними задачами, які вирiшують дослiдники. Велика кiлькiсть робiт присвячена граматичнiй обробцi текстової iнформацiї. Прикладним виходом таких до-слiджень є розробка систем пошуку та виправлення по-милок у вхiдних текстах, електроннi словники (як одно-мовнi, так i багатомовнi), лiнгвiстичне забезпечення в системах машинного реферування, перекладу (МП), ін-формаційно-пошукових системах (ІПС). Метою таких дослiджень є формування граматичних характеристик для окремих словоформ вхiдного тексту та їх подальше використання при вирiшеннi перелiчених задач. Тут мо-жна видiлити такi основнi пiдходи:

формування граматичних характеристик на базi словника словоформ;

формування граматичних характеристик на базі словника основ і таблиць закінчень [2];

формування граматичних характеристик на без-словниковiй основi [4]. Перший пiдхiд добре пiдходить до створення рези-

дентних словникiв, призначених для перевiрки лексики при роботi у текстових редакторах. Як недолiк, треба зазначити великi обсяги пам'ятi, якої потребує словник, та неможливiсть перевiрки невiдомого системi слова. Другий підхід вважається доцільним для флектив-

них мов при вирішенні таких задач, як: формування електронних словників різного призначення, автомати-чного корегування природномовних текстів (ПМТ) тощо. Подання лінгвістичної бази даних у вигляді словника основ дозволяє в 3-4 рази скоротити обсяг бази даних [3], крім того, частково вирішується проблема аналізу "нових" слів у вхідному тексті. Третій пiдхiд базується на положеннi, що для флек-

тивних мов 97% iнформацiї про слово знаходиться в кiнцi цього слова. При такому пiдходi вивчаються зако-номiрностi словотворення, за якими й будується слов-ник квазiзакiнчень. Використання такого словника до-зволяє правильно аналiзувати навiть незнайомi для системи слова, при цьому обсяг словника не переви-щує 5 тис. словникових одиниць для однiєї вхiдної мови (тодi як словниковий запас мови складає сотнi тисяч слiв). Використання цього пiдходу має ефективне засто-сування при автоматичнiй побудовi словникiв з предмет-ної областi за текстами, формуваннi граматичної iнформацiї в системах МП, для автоматизованого фор-мування ключових слiв в IПС. Нажаль, розробленi гра-матичнi класифiкацiя та параметризацiя текстових оди-ниць мають суто граматичний характер i не спрямованi на вилучення семантичної iнформацiї. Таку класифiкацiю не можна повнiстю перенести для вирiшення задачi ви-лучення знань з ПМТ. У той же час, структура кожної природної мови спрямована на передачу знань саме через свої власнi граматичнi характеристики. Отже, гра-матичний аналiз ПМТ є важливим етапом, який має бути пiдпорядкований вилученню знань з цього тексту. На вхід модуля морфологічного розпізнавання над-

ходить лише клас так званих мовних лексем, тобто лек-сем, які мають певні граматичні характеристики. Вхід-ними даними процедури розпізнавання є графемна структура тексту, отримана на попередньому етапі та еталонні моделі, які включають: словозмінну модель та словотвірну модель вхідної мови. Об'єктом розпізна-вання є закономірності взаємодії морфем в межах мов-ної лексеми. Еталонні моделі відбивають знання про певну вхідну мову і складаються з словника службових слів, словника морфем (квазізакінчень, суфіксів, префі-ксів тощо). Словник службових слів включає службові частини мови: прийменник, сполучник, частка, а також займенник, чисельник, обмежену кількість прислівників

та прийменників (загального значення). Такий словник є постійним для будь-якої мови тому, що динамічні зміни в лексиці відбуваються за рахунок іменників та дієслів. Крім того, він не залежить від предметної галузі (ПГ). Виходячи з цих позицій, доцільно задавати його у ви-гляді еталонної моделі. Обсяг такого словника не пере-вищує 1 тис словникових статей. Словник морфем включає: закінчення, суфікси, префікси, деякі кореневі морфеми та сполученні голосні (о, е). Таке подання еталонної моделі дозволяє значно скоротити обсяг лін-гвістичної інформації. Сумарний обсяг словника навіть для таких мов, як російська та українська не перевищує 10 тис. словникових статей (для англійської він буде значно менший). Якість розпізнавання така ж, як і у ви-падку використання словника повних лексем (що при-таманно більшості системам автоматичної обробки текстової інформації). Крім того, такий невеликий за обсягом словник дозволяє перекрити всю сукупність слів певної мови (а це біля 1млн. слів), а також нові слова, якщо вони утворені за правилами граматики цієї мови. Остання перевага робить еталонну модель неза-лежною від предметної області, що бракує існуючим програмним системам. Сутність процедури розпізнавання полягає у припи-

суванні кожній мовній лексемі вхідного тексту відповід-ної змістової інформації. Така інформація включає: ле-ксико-граматичні класи (іменник, прикметник, чисель-ник, дієслово тощо), відповідні цим класам граматичні характеристики (наприклад, для іменників – це рід, чис-ло, відмінок), синтаксичні характеристики (еталонна модель передбачена лише для прийменників), семан-тичні характеристики (вони переписуються за певними правилами зі словника морфем і представляють собою відповідний набір семантичних ознак, які привносять до кореню префікси і суфікси, наприклад: розмір, стан, процесуальність тощо). Еталонна модель визначає всі притаманні певній морфемі характеристики. Потім здій-снюється аналіз їх взаємодії у заданій лексемі, при цьому за допомогою певної множини правил розв'язан-ня перевіряються набори ознак на суперечливість, су-місність. Результатом розпізнавання є інтегрований набір ознак, відповідний певній лексемі тексту. До граматичної параметризації лексичних одиниць

висуваються наступні вимоги: граматичні характеристики до слова мають бути

підпорядковані наступним етапам аналізу ПМТ, включа-ючи синтаксичний, семантичний і прагматичний аналіз;

граматична параметризація спрямована при аналізі на різні мови, при синтезі на українську;

граматична інформація визначається лише для квазізакінчень, тому така характеристика як вид для дієслів визначається лише в тому випадку, якщо вона проявляється через відповідний суфікс, наприклад, штовхати – штовхнути. Фрагмент розробленого граматичного класифікато-

ра для української, російської і англійської мов пред-ставлений в таблиці 1. В таблиці знаком "+" визначені ті граматичні характеристики, які визначаються для від-повідного класу лексем. Для автоматизації кодування лексико-семантичних

класів розроблена система АРМ-лінгвіста. Інтерфейс системи кодування лексико-граматичних класів призна-чений для російських, українських і англійських текстів. Словоформи завантажуються у вікно безпосередньо з вхідного текстового файлу. При цьому, якщо така сло-воформа вже є в словнику, то вона пропускається. Ко-ристувач системи (мається на увазі лінгвіст, який здійс-нює наповнення лінгвістичної бази даних) зірочкою від-мічає відповідний словоформі лексико-граматичний клас, після чого автоматично потрапляє до вікна відпо-відних цьому класу граматичних характеристик. При


визначенні відповідних характеристик (вони відзнача-ються знаком "*"), автоматично заповнюється рядок

"атрибути", яка містить код граматичних характерис-тик відповідної словоформи.

Таблиця 1 . Граматичний класифікатор лексем

Назва класу рід число відм. особа вид ззалог ступ. час звор. 1 Іменник + + + 2 Прикметник + + + 3 Числівник-іменник + + + 4 Числівник-прикметник + + + 5 Займенник-особовий + + + + 6 Займенник-іменник + + 7 Займенник-прикметник + + + 8 Дієслово мин. Часу + + + + 9 Дієслово немин. Часу + + + + + + 10 Інфінітив + 11 Дієслово (повел. Наклонен.) + 12 Дієприкметник + + + + + + 13 Дієсприслівн. + 14 Прислівник 15 Порівняльний прикметник + 16 Присвійний прикметник + + + 17 Короткий прикметник + + 18 Короткий дієприкметник + + + + 19 Порівняльний прислівник + 20 Частка 21 Модальне слово 22 Артикль 23 Прийменник 24 Сполучник + 25 Сполучник-іменник + 26 Сполучник-прикметник + + + 27 … 28 …

Оскільки словник квазізакінчень будується за обер-

неним граматичним словником (ОГС), то передбача-ється будувати його на основі достатньої вибірки при-родно-мовних текстів з певної вхідної мови (наприклад, періодичних видань), а потім поповнювати його специ-фічною лексикою текстів з певної предметної галузі. Експериментальні дослідження з оцінки швидкості на-копичення словника текстів дозволяють зробити висно-вок, що для створення ОГС з однієї мови достатньо обробки текстів обсягом до 50-70 тис. слововживань [4]. На основі ОГС в автоматичному режимі будується сло-вник квазізакінчень, який при зазначеній кількості слов-никових статей ОГС здатний обробляти тексти з певної мови, з будь-якої предметної галузі. Оскільки словник квазізакінчень будується за ОГС,

то передбачається будувати його на основі достатньої вибірки природно-мовних текстів з певної вхідної мови (наприклад, періодичних видань), а потім поповнювати його специфічною лексикою текстів з певної предметної області. Експериментальні дослідження з оцінки швид-кості накопичення словника текстів дозволяють зробити висновок, що для створення ОГС з однієї мови достат-ньо обробки текстів обсягом до 50-70 тис. слововжи-вань [4]. На основі ОГС в автоматичному режимі буду-ється словник квазізакінчень, який при зазначеній кіль-кості словникових статей ОГС здатний обробляти текс-ти з певної мови, з будь-якої предметної області. Таким чином, розвиток і узагальнення теорії авто-

матичної обробки текстової інформації полягає в роз-

робці методів організації лінгвістичного забезпечення, спрямованого, перш за все, на обробку змісту текстової інформації, за рахунок всебічного лінгвістичного аналізу на всіх рівнях мовної системи, включаючи семантичний і прагматичний рівень мовної системи. Єдина система параметризації граматичної інфор-

мації дозволяє за допомогою одного програмного мо-дуля опрацьовувати англомовні, російськомовні та україномовні тексти, що є однією з головних вимог до систем машинного перекладу. До складу лінгвістичної бази даних включено слов-

ник квазізакінчень для автоматичного морфологічного аналізу англійських текстів. Введення зазначеного сло-вника показало ефективність застосування морфологі-чного аналізу не тільки для флективних мов (російська, українська), але й для аналітичних мов (англійська). Так, для англійської мови словник квазізакінчень скла-дає всього біля 1 тис. словникових статей і дозволяє безпомилково обробляти до 1 млн. слів, в тому числі і нові для системи слова.

1. Словарь по кибернетике: Св.2000 ст. / Под ред. В.С. Михалевича.

– 2-е изд. – К.: Гл. ред. УСЭ им. М.П. Бажана, 1989. – 751 с. 2. Лингвис-тический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева, – М.: Сов. Энциклопедия, 1990. – 685 с. 3. Апресян Ю.Д., Богуславский И.М. и др. Лингвистическое обеспечение в системе автоматического перевода третьего поколения. – М., 1978. – 74 с. 4. Лазарева О.Я. Метод форми-рования словаря квазиокончаний // Інформатизація та нові технології. – 1. – 1997. – С. 9–12.


В И П У С К 2 1

Т Е Х Н І К А

УДК 681.7.

Ю.М. Аксентьєв, здобувач, С.В. Окоча, здобувач,

М.М. Охрамович, ад'юнкт, В.В. Крихта, здобувач

ВОЛОКОННО-ОПТИЧНА ІНТЕРФЕРОМЕТРИЧНА СИСТЕМА ВИМІРЮВАННЯ

ГЕОМЕТРИЧНОЇ ФОРМИ ПОВЕРХНІ ДЕТАЛЕЙ

У даній статті запропоновано використання багатоканального прийому сигналів волоконно-оптичного міжмодо-вого інтерферометра для підвищення точності вимірювань.

In the article the multichannel reception of signal s fiber-optical intermode interferometer for increa sing of accuracy of meas-urements is considered.

Вступ. Оптичні системи контролю геометричних роз-

мірів об'єктів у порівнянні з електромеханічними мають більш високу швидкодію. Для контролю виробів з точніс-тю, порівняної з довжиною хвилі світла, надають перева-гу використанню явищ інтерференції та дифракції світла. Досить високою чутливістю відрізняються датчики

інтерферометричного типу, які досліджуються найбільш активно. Одна з особливостей інтерферометричних датчиків використання характеристик напівпровіднико-вого лазера.

Постановка задачі. Розробка оптимального методу для високоточного безконтактного вимірювання та кон-тролю геометричних розмірів поверхонь деталей.

Розв'язання задачі. У випадку впливу дестабілізую-чих факторів на багатомодовий світловід довжиною L когерентним джерелом із частотою ω , на виході світ-ловода виникає плямиста (спекл) картина – як резуль-тат інтерференції багатьох мод. Якщо на приймач над-ходить лише частина випромінювання (плямистої кар-тини) площею S, то інтенсивність реєстрованого ним випромінювання можна записати у вигляді [1]:

0 0 1( , ) (1 )I L S I= + ρ + ρ , (1)

де 2 20

1

12

N

i ii S

I A E ds=

= ∑ ∫ , * * 00

1 10

1cos

N N

i k i k iki k S

A A E E dsl = =

ρ = ψ

∑ ∑ ∫

при i k≠ – постійні складові та сигнальна складова –

* * 01

1 10

1cos

N N

i k i k ik iki k S

A A E E dsl = =

ρ = ψ δψ

∑ ∑ ∫ при i k≠ .

У формулі (1) різниці фаз інтерферуючих мод ikψ

представлені у вигляді двох, що складаються 0

ik ik ikψ = ψ + δψ . Доданок 0ikψ – квазістатична частина

різниць фаз мод, пов'язана з параметрами мод і зовні-шніх умов світловода (температура, тиск і т.д.), зміни яких визначають фединг сигналу МВІ. Величини ikδψ

визначаються швидкодіючими впливами на волокно і як правило, є незначними ( 1ikδψ ⟨⟨ ).

Розглядємо лише складову 1ρ , оскільки вона міс-тить інформацію про впливи й може бути легко виділе-на із сигналу (1) за допомогою фільтрації в діапазоні робочих частот. Складова ikδψ обумовлена двома причинами: 1) сиг-

нальними впливами, які необхідно виміряти; 2) парази-тними збурюваннями волокна, що попадають у частот-ний діапазон корисних сигналів. Таким чином, отримує-

мо: S nik ik ikδψ = δψ + δψ

Величину сигнального впливу позначимо S, а сукуп-ну величину впливів завад n . Тоді складову 1ρ сигналу МВІ можна представити у вигляді двох доданків:

1 S n S nK S K nρ = ⋅ + ⋅ = ρ + ρ , (2)

де коефіцієнти SK та nK обчислюються за формулами:

* * 0

1 10

* * 0

1 10

1sin ,

1sin .

N NS

S i k i k ik iki k S

N Nn

n i k i k ik iki k S

K A A E E ds Kl

K A A E E ds Kl

= =

= =

= ψ ⋅

= ψ ⋅

∑ ∑ ∫

∑ ∑ ∫

(3)

У формулах (3) введені коефіцієнти чутливості різ-

ниці фаз мод до впливів: ( )/ ,S Sik ikK S S= ψ ( )/n n

ik ikK S n= ψ .

Розглянемо міжмодовий волоконно-оптичний інтер-ферометр для оптико-цифрової системи, яка контро-лює елементи поверхні деталі, до яких доходить світ-лова хвиля [1]. Принципова схема міжмодового воло-конно-оптичного інтерферометра для оптичного конт-ролю поверхні (рис. 1) включає 1 – джерело лазерного випромінювання, 2 – волоконно-оптичний розгалужу-вач, 3 – активне оптичне волокно, 4 – багатомодовий волоконно-оптичний сенсор, 5 – об'єкт, поверхня якого підлягає контролю, 6 – фотоприймальна матриця, 7 – блок обробки сигналів. Поле світлового пакету, що розповсюджується в сві-

тловоді представлено в наступному вигляді:

'0

1( , , ) ( , ) ( )exp ( ) компл.узгодж.

2E t r z eA t z U r i t z = ω − β +

,

де e – ортогональна поляризація моди; ( )U r – профі-льна функція, що описує розподіл поля моди по пере-тину світловода; 0ω – несуча частота введеного хви-

левого пакету. Випромінювання лазера накачування за допомогою

багатомодового волоконного розгалуджувача направ-ляється у відповідний відрізок активного світловоду (на рис. 1 позначено стрілками). У якості дихроїчного дзер-

кала, що має великий коефіцієнт відбиття на лінії гене-рації лазера Sλ і пропускання на довжині хвилі ви-

промінювання лазера накачування Fλ , може застосо-

вуватися Брегівський відбивач, сформований безпо-середньо у світловоді. На основі вузькосмугової опти-чної фільтрації інтерферометра виконується [2] виді-лення сигналу, після обробки якого визначаються ко-ординати точок поверхні.

© Аксентьєв Ю.М., Окоча С.В., Охрамович М.М., Крихта В.В., 2008


2 6

7

1

3 4

5

ЛВ ВР

ФПМ

2N

1l 1L

1 2... Nf f f

БОС

Рис.1. Міжмодовий волоконно-оптичний інтерферометр для оптичного контролю форми поверхні об'єкту

Для розгляду переваг багатоканального прийому, введемо простий принцип ухвалення рішення про реєст-рацію впливу на МВІ: якщо модуль вихідного сигналу (у робочій смузі частот) перевищує деякий заданий рівень

0X , то фіксується наявність впливу на світловід.

Зміни 0ikδψ від зовнішніх [3] умов визначаються змі-

нами параметрів світловода, процесами взаємодії мод і подвійного променезаломлення та на практиці в кожний даний момент є фактично непередбаченими, тобто мо-жуть бути представлені як випадкові величини. Тому, використовуючи центральну граничну теорему при ве-ликому числі подвійних сум, що складаються в (3), зна-чення SK і Kn у конкретний момент часу, можна описати

незалежними випадковими величинами, при нормаль-ному законі розподілу з нульовим середнім і деякою

дисперсією 2Kσ .

Корисний вплив S вважається регулярним, а n у момент виміру також може бути представлено центро-ваною гаусовою випадковою величиною з дисперсією

2nσ . Тоді складова Sρ в (2) представляється гаусовою

випадковою величиною із середньоквадратичним від-хиленням KSσ = ⋅ σ .

Для спрощення міркувань і більшої їх наочності вважаємо, що S і n мають одну розмірність, і введемо

параметр 2 2 2nA S= σ , що має сенс у відношенні до

потужності віношення сигнал/шум для впливу на міжро-довий волоконно-оптичний інтерферометр (МВІ). У про-тивному випадку необхідне введення більш складного й менш наочного параметра, що характеризує рівні завад та корисного впливу, але сутність результатів від цього не зміниться. Тоді значення складової nρ представля-

ється добутком незалежних гаусових величин n і nK , а

дисперсія – K n KS Aσ = ⋅ σ = ⋅ σ ⋅ σ .

При відсутності сигнального впливу: 0S = (присутні тільки завади) – значення модуля вихідного сигналу МВІ

( )0x задається тільки модулем від складової завад ( )0

nx = ρ . Якщо значення ( )0x перевищить поріг 0X ,

відбудеться помилкове спрацьовування вирішальної системи – "викид" складової завад прийнятий за ре-зультат інформативного впливу. При наявності впливу

значення сигналу МВІ ( )Sx визначається модулем ( )S

S nx = ρ + ρ . У цьому випадку помилкове рішення –

"втрата сигналу" може відбутися, якщо значення ( )Sx виявиться менше 0X :

( )

( ) ( )

( )

( ) ( )

0

0 00 0

0 00 0

,0,

вірно, помилка

0,вірно, помилка

n n

SS n S n

x K nS

x X x X

x K nS

x X x X

= ρ = ⋅ = ⟨ − ⟩ − = ρ + ρ = ρ + ⋅

≠ ⟩ − ⟨ −

. (4)

У випадку багатоканального прийому з підсумову-ванням модулів сигналів M фотодіодів ситуація анало-гічна, але значення сигналу МВІ тоді описується більш складною комбінацією випадкових величин:

( )

( ) ( )

( )

( ) ( )

0

1

0 00 0

1

0 0

,0,


0,


M

ni

MSS n

i

S S

x K nS

x X x X

x K nS

x X x X

=

=

= ⋅

= ⟨ − ⟩ − = ρ + ⋅ ≠ ⟩ − ⟨ −

∑

∑

, (5)

де iSρ , i

nK , n – незалежні центровані гаусові випадкові

величини із середньоквадратичними відхиленнями σ ,

Kσ , ( )n KAσ = σ ⋅ σ відповідно (при цьому обумовлю-

ється, що умови діафрагмування й рівні коливань інте-нсивності для фотоприймачів рівноцінні). Графік залежності ймовірності помилки від кількості

фотоприймачів представлено на рис. 2.


0,6

0,8

0,4

0,2

1

2

0 2 4 6 8 10 М

А=3

А=5 А=7

Р

Рис. 2. Імовірність помилки при реєстрації впливу на МВІ в залежності від числа каналів фотоприймача: 1 – за теоретичними розрахунками,

2 – за експериментом (розкид визначається врахуванням всіх можливих комбінацій із М приймачів при 0М ≠ )

Дані, отримані від вимірювальної системи, дозволяють контролювати форму і розміри деталі. Датчики фіксують поверхню об'єкта у вигляді масиву чисел (точок), елемен-ти якого характеризують інтенсивність світлового потоку.

Висновки. Використання багатоканального методу прийому сигналів міжродового інтерферометра підви-щує точність обробки результатів вимірювання за раху-

нок зниження імовірності похибки розпізнавання сигна-лів завад інтерферометра як інформаційних.

1. Котов О.И., Лиокумович Л.Б., Марков С.И., Медведев А.В., Нико-

лаев В.М. // Письма в ЖТФ. – 1999. – Т. 25. – В. 12. – С. 44–50. 2. Усие-вич Б.А., Сычугов В.А., Парье О., Нурлигараев Д.Х. Квантовая электро-ника, 33, 8,695(2003). 3. Косарева Л.И., Котов О.И., Лиокумович Л.Б., Марков С.И., Медведев А.В., Николаев В.М. // Письма в ЖТФ. – 2000. – Т. 26. – В. 2. – С. 53–63.


УДК 681.307 К.Ф. Боряк, канд. техн. наук,

О.В. Сєлюков, канд. техн. наук, В.Ю. Коротков, здобувач, Я.С. Коломієць, здобувач

ОДИН ІЗ СПОСОБІВ ВИЗНАЧЕННЯ ІМОВІРНОСТІ ПОЯВИ ДЕФЕКТІВ

ПРИ ВИРОБНИЦТВІ НОВИХ ТИПІВ УНІКАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ

У статті розглянутий один із способів визначення імовірності появи дефектів при виробництві нових типів уні-

кальних компонентів. In the article one of the methods of definition of probability of appearance of defects at the product ion of new types of unique

components is considered.

Постановка задачі. Конкурентоспроможність любих виробів насамперед залежить від їх якості та надійнос-ті. Відомо, що провідні фірми світу на розв'язання цих проблем спрямовують понад 10% від усіх витрат, що йдуть на розробку, освоєння виробництва та на само виробництво [1]. У разі, якщо продукція виробляється масово, є всі підстави вести дуже ефективну роботу над постійним підвищення її надійності і тим самим під-тримувати високий попит на саму продукцію та високий рейтинг фірми. В разі, якщо продукція тільки починає вироблятися, високий попит забезпечуються або вели-чезною довірою споживача до фірми-виробника, або відсутністю аналогічного товару на ринку. Однак ці ар-гументи дуже швидко перетворюються в попередні або товар "сходить" з ринку. Зовсім інакше стоїть питання у випадках, коли почи-

нається виробництво складних виробів нової розробки, насамперед унікальних та дорогих, а тим більш невід-новлюємих пристроїв довгострокового функціонування, чи таких, потреба в яких виникає епізодично. Як відомо, рівень надійності виробів в цілому зале-

жить від рівня безвідмовності та довговічності, органі-зації надлишковості, від деяких інших властивостей у

тому числі спроможності відновлення [2]. Однак, зрозу-міло, що для розглядаємих нами пристроїв відновлення не передбачається. Крім того, реалізація надлишковості також проблематична. Так, резервування вузлів, блоків та елементів зустрічає труднощі оскільки, по-перше, ці вироби звичайно характеризуються високою складніс-тю, та широкою номенклатурою складових частин, а по друге, завдяки тому що відсутність статистики про без-відмовність окремих складових робить неможливим ефективний вибір об'єктів резервування. Саме тому в даному випадку залишається сподіватись перш за все на підвищення рівня безвідмовності та довговічності. Відомо, що цей рівень необхідно забезпечувати, голо-вним чином, високим рівнем якості виробництва скла-дових частин та компонентів. Причому, в разі викорис-тання запозичених складових та елементів широкого використання вже апріорі існують показники їх надійнос-ті, чи їх можливо отримати по результатах випробувань з урахуванням знань про можливі виробничі дефекти [3]. Зовсім інакше стоять обставини для елементів (складо-вих частин) нової розробки. Реально можливі обсяги їх випробувань та недостатнє знання фізики дефектоутво-

© Боряк К.Ф., Сєлюков О.В., Коротков В.Ю., Коломієць Я.С., 2008


рення, зношування, деградацій і відмов звичайно не до-зволяють отримати реальні показники їх надійності. Саме тому авторами пропонується одна з можли-

вих методик контролю рівня якості самого виробницт-ва елементів нової розробки з використанням рекуре-нтної моделі, що враховує дефектність технологічних та контрольних операцій в процесі виробництва цих компонентів. Ця модель розроблена для найпростішо-го випадку, тобто для послідовної схеми виконання технологічних операцій.

Основні результати досліджень. Нехай відомо, що в процесі виконання Lі-ої технологічної операції виготов-лення компонента можливо внесення дефекту з імовір-ністю SLi. Якщо дефект якогось типу з імовірністю Q [Li=1] з'являється на вході Li-ої операції, то з'явлення

його на виході може бути зумовлено наступними обста-винами (подіями): А1 – з'явлення дефекту на вході і неусунення його в

ході цієї операції; А2 – з'явлення дефекту в процесі операції і невияв-

лення його системою якості; А3 – з'явлення дефектів на вході і в процесі опера-

ції, а виявлення лише "вхідного" дефекту. Імовірність настання вказаних подій слід визначати

з використанням наступних відносин [4]: Q (A1)=Q[Li-1](1-SLi)(1-QLi), (1) Q (A2)=(1-Q[Li-1](1-SLi)QLi) , (2) Q (A3)=Q[Lі-1](1-SLi)QLi SLi. (3)

Імовірність появи дефекту на виході Li-ої операції визначається виразом:

Q[Li]=Q(A1)+ Q(A2)+ Q(A3)=(1-SLі)(QLі+Q[Li-1]- QLіQ[Li-1](2-SLi)). (4

При малих значеннях імовірності Q[Li-1] та QLi фор-мула (4) перетворюється в наступний вигляд:

Q[Li]=(1-SLі)(QLi+Q[Li-1]). (5) Імовірність появи дефекту компонента в ході функ-

ціонування дорівнює Q=Q[LN], де N – кількість техноло-гічних операцій. Якщо будуть відомі значення SLi та QLi, то викорис-

тання пропонуємих рекурентних формул дозволить розрахувати (визначити) імовірність так званих ранніх відмов компонентів нової розробки. Слід відзначити ще одну обставину – в гіпотетично-

му випадку, якщо величини SLi та QLi постійні (для по-слідовного ланцюга операцій), імовірність з'явлення дефекту на виході з технологічного процесу визнача-ється формулою:

Q=Q[LN]=(1-S)NQo+Q0(1 )

Ni

iS

=−∑ . (6)

У разі достатньо великої кількості операцій, коли N → ∞ , та при високих показниках ефективності конт-ролю, коли S → 1, слушна наступна формула:

Q=Q[LN]=Q(2- S ). (7) Наведемо приклад вирішення конкретної практичної

задачі контролю якості виробництва компонентів нової розробки з використанням пропонуємої рекурентної моделі. В якості нового компонента розглянемо фла-нець кардану балансуючого стану ФКП-3б розробки ЧМП "КОМРО" м. Одеса, виробництво якого здійсню-ється в 9 технологічних операцій [5]. Розрахункові дані імовірності появи дефекту (Q) та імовірності його вияв-лення (S) представлені в таблиці.

Таблиця

Номер операції 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Значення Q 0,003 0,002 0,002 0,001 0,003 0,001 0,001 0,002 0,001 Значення S 0,8 0,7 0,9 0,9 0,8 0,7 0,9 0,9 0,9

Графік зміни дефектності фланцю ФКП-3б в процесі його виробництва представлено на рисунку.

0

0,005

0,01

0,015

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Q

N

0,0015

0,001

0,0005

Рис. Графік зміни дефектності фланцю ФКП-3б під час його досвідного виробництва

Імовірність появи дефектного фланцю ФКП-3б в процесі експлуатації радіоелектронного приладу, що розрахована за рекурентною формулою дорівнює Q=0,0003.

Висновок. Таким чином, можна зробити висновок, що розроблена модель придатна для оцінки імовірності де-фектів компонентів та має наступний математичний опис:

Q[Li]=(1-SLi)(QLі+Q[Li-1]- QLiQ[Li-1](2-SLi)). Цю модель доцільно застосовувати в разі простої,

послідовної схеми технологічного процесу з метою кон-

тролю дефектності (рівня якості) виробництва компоне-нтів нової розробки.

1. Ленков С.В. Обеспечение надежности РЭА. – К.: ГАЛПУ, 1997. –

148 с. 2. Некрасов М.М., Платонов В.В. Додеко Л.И. Испытания элемен-тов радиоелектронной аппаратуры. Физические методы надежности – К.: Вища школа, 1981. – 312 с. 3. РМ В 22.43.63. – Аппаратура радиоэ-лектронная и изделия электронной техники. Последовательность и методы анализа отказов, связанных с пробоем и пережогом. – М.: Из-дательство в/ч 67947 ,1986. – 122 с. 4. Вопросы математической теории надежности / под редакцией Б.В. Гнеденко. – М: Радио и связь, 1983. – 376 с. 5. Патент на балансировочный станок. УКРПАТЕНТ 23062, Бюл. 6 от 10.05.2007г., РОСПАТЕНТ 72545, от 20.04.2008 г.



УДК 623.959 О.В. Буяло, канд. техн. наук,

О.М. Денисенко, канд. техн. наук, А.М. Андрієнко, канд. техн. наук, В.М. Зіркевич, канд. техн. наук,

В.Ф. Прєснаков, здобувач

АНАЛІЗ ПРОТИМІННОГО ЗАХИСТУ ЛЕГКИХ БРОНЬОВАНИХ МАШИН

У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ ТА ЛОКАЛЬНИХ ВІЙНАХ

У статті проведений аналіз протимінного захисту легких броньованих машин в сучасних збройних конфліктах та локальних війнах.

In the article the analysis of mine protection of l ight armoured vehicles in modern confrontations and local wars is considered.

Воєнно-технічна політика держави, визначена про-грамою розвитку ЗС України на 2006-2011 роки, перед-бачає підтримання в бойовому стані тих систем озбро-єння, які становлять основу бойового потенціалу ЗС України. При цьому основний акцент планується зосе-редити на проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, які мають за мету вдоскона-лення існуючих та створення перспективних систем, комплексів і зразків озброєння. За рахунок цього пе-редбачається не допустити подальшого відриву науко-вих розробок від світових досягнень та потреб ЗС Укра-їни, а також зберегти науково-технічний і технологічний потенціал держави [1, 2]. Корінні зміни, що відбуваються в ЗС України в зв'язку

з їхнім реформуванням і скороченням чисельності, вису-вають підвищені вимоги до боєздатності частин і з'єд-нань Сухопутних військ. За даних умов висока боєздат-ність Сухопутних військ забезпечується за рахунок під-вищення якісних параметрів озброєння і військової техні-ки (ОВТ) на основі подальшого розвитку науково-методичних засобів обґрунтування, розробки і удоскона-лення перспективних зразків. Одним із основних напрям-ків забезпечення високої боєздатності Сухопутних військ є підвищення бойової ефективності легких броньованих машин (ЛБМ) [2]. Проведений аналіз сучасних локальних війн та

збройних конфліктів, досвід, отриманий у ході виконан-ня миротворчих операцій військовими контингентами ЗС України у Південному Лівані, Анголі, Сьєрра-Леоне, Югославії, Іраку, ведення бойових дій у Афганістані та

Чечні, свідчить про те, що значну частку серед засобів ураження ЛБМ займають мінно-вибухові загородження (МВЗ). Поряд зі всіма видами загороджень, МВЗ безпо-середньо уражають вибухом особовий склад, бойову та транспортну техніку, а за рахунок загрози підриву на мінах – обмежують їх маневр та тим самим підвищують ефективність інших вогневих засобів нападників (грана-тометів, мінометів), пригнічують морально-психоло-гічний стан військовослужбовців [3]. Аналіз локальних війн у Афганістані, Іраку та бойові

дії в Чечні свідчить про те, що основними бойовими машинами, які застосовувались для виконання бойових завдань, є ЛБМ (БМП-1 (2), БТР-70 (80), БМД-1 (2), БТР-Д, БРДМ-2, МТЛ-Б та ін.). Одним з основних за-вдань цих бойових машин було забезпечення безпеки при супроводженні колон з різним вантажем на най-більш небезпечних маршрутах. Однак аналізуючи бо-йове застосування ЛБМ при виконанні цього завдання та при веденні бойових дій, слід відмітити, що їх ефек-тивність значно знижувалась через низький технічний рівень протимінного захисту. Як відомо, найбільша кіль-кість бойових пошкоджень бойових машин приходилась на долю мін та фугасів (63 % БМП, БМД, БТР-Д та 57 % БТР). При цьому виходить у категорію безповоротних втрат до 32 % БМП, БМД, БТР-Д та 18 % БТР [3,4]. Так, на рис. 1,2 показано розподіл бойових пошко-

джень БМП та БТР за типами протитанкових засобів та обсягом відновлювальних робіт.

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

100

Міни іфугаси

Стрілецьке

озброєння

Частка від усіхпошкоджень БМП

Поточний ремонт

Середній ремонт

Капітальний ремонт

Невідновлюємі втрати

%

Рис. 1. Розподіл бойових пошкоджень БМП за типами протитанкових засобів та обсягом відновлювальних робіт під час війни у Афганістані

© Буяло О.В., Денисенко О.М., Андрієнко А.М., Зіркевич В.М., Прєснаков В.Ф., 2008


0102030405060708090

100

М іни іфугаси

Стріле цьке

озброєння

Частка від усіхпошкодж е нь БТР

Поточний ремонт

Се редн ій ремонт

Кап італьний ремонт

Не відновлюємі втрати

%

Рис. 2. Розподіл бойових пошкоджень БТР за типами протитанкових засобів та обсягом відновлювальних робіт

під час війни у Афганістані Аналіз втрат ЛБМ у миротворчих операціях, свід-

чить про те, що особливе місце серед засобів ураження займають міни та фугаси [4]. Так, втрати особового

складу та ЛБМ сил коаліції під час проведення миро-творчої операції в Іраку з 07.2003 по 11.2004 від мін та фугасів складають до 60% від усіх втрат (рис. 3).

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

100

Лип.03 Вер.03 Лис.03 Січ.04 Бер.04 Тра.04 Лип.04 Вер.04 Лис.04

Міни та фугаси РПГ та міномети Стрілецьке озброєння Інші засоби

%

лип.03 серп.03 вер.03 жовт.03 лист.03 груд.03 січ.04 лют.04 бер.04 квіт.04 трав. 04 черв.04 лип.04 серп.04 вер.04 жовт.04 лист.04

Рис. 3. Дані розподілу щодо застосування засобів ураження ЛБМ під час проведення миротворчої операції у Іраку

Проведений аналіз щодо мінної небезпеки, що існує у збройному конфлікті на території Росії, а саме у Че-ченській Республіці, свідчить про те, що для ураження особового складу та ЛБМ широко застосовувались са-моробні вибухові пристрої (СВП). Незважаючи на про-ведення силами частин та підрозділів інженерних військ заходів щодо протидії мінній небезпеці, втрати особо-вого складу та пошкодження бойової й транспортної техніки залишаються практично незмінними. Так, протягом 2003 року у військових частинах, що

виконували завдання на Північному Кавказі, було зафі-

ксовано біля 267 підривів особового складу та техніки на мінах і фугасах [4]. Втрати угрупування військ при цьому складали: загиблими – 108 чоловік, пораненими – 369, виведено з ладу техніки – 52 одиниці. При цьому основними способами приведення мін та фугасів в дію є: керовані по радіо – 79 підривів; керовані по дротах – 13 підривів; з натискним датчиком цілі – 116 підривів; із замикачем – 10 підривів; з часовим підривником – 2 підриви; з магнітним датчиком цілі – 25 підривів; не ви-значені – 22 підриви (рис. 4).

0

5

10

15

20

25

30

35

40

45

50

керовані

по радіо з

натискним

датчиком

цілі

з часовимдатчиком

цілі

не

визначені

%

Рис. 4. Розподіл способів приведення в дію мін та фугасів під час збройного конфлікту в Чечні


Всі ці фактори характеризують комплексний вплив МВЗ на військові формування, але первинним, основ-ним та вирішальним є вражаюча дія вибуху мін чи фу-гасів. В умовах ведення незаконними збройними фор-муваннями (НЗФ) "наземної мінної війни", яка характе-ризується широким застосуванням вибухонебезпечних предметів (ВНП) на шляхах руху військ, виникає нага-льна необхідність у проведенні цілого комплексу орга-нізаційно-технічних заходів, направлених на протидію такій концепції. Зростання ролі ЛБМ за рахунок збільшення частки

завдань, які вирішуються ними, збільшення частки бо-йових пошкоджень від ВНП, підвищення уразливого впливу на ЛБМ від сучасних ВНП, свідчать про низьку ефективність існуючих засобів протимінного захисту ЛБМ. Враховуючи вищевикладене, роботи в напрямку пристосування штатних зразків ЛБМ до дій в особливих умовах під час виконання поставлених бойових та спе-ціальних завдань є актуальними. У нашій країні та за кордоном відбувається активі-

зація щодо вдосконалення протимінного захисту ЛБМ, причому традиційні методи його підвищення (нарощу-вання броні, встановлення додаткових пасивних техні-чних засобів протимінного захисту) стають недоцільни-ми, внаслідок існуючих вагових та габаритних обме-жень та погіршення тактико-технічних характеристик штатних зразків ЛБМ. Відповідно до аналізу [4-6], а також потенційних

можливостей науки та виробництва України, одним з

напрямів підвищення ефективності протимінної боро-тьби вважається оснащення технічними засобами про-тимінного захисту (ТЗПЗ) штатних зразків ЛБМ, що дозволить зменшити їх уразливість від різних типів ВНП. ТЗПЗ, якими оснащуються сучасні ЛБМ, поділя-ються на два основних типи: пасивні та активні. Осна-щення ЛБМ пасивними ТЗПЗ відбувається у вигляді зміни або встановлення додаткових конструктивних елементів (подвійне днище, додаткові перегородки та стійки, ударостійкі сидіння для екіпажу) [7]. До основних активних технічних засобів протимін-

ного захисту ЛБМ можливо віднести наступні технічні системи: системи виявлення ВНП на місцевості; сис-теми знищення (нейтралізації) ВНП; системи приду-шення радіоліній управління вибухом ВНП. У якості перших можна використовувати технічні

пристрої виявлення ВНП, зокрема міношукачі, шукачі неконтактних мін, які ґрунтуються на різних методах виявлення та надають відповідну інформацію екіпажу бойових машин. Загальна класифікація методів вияв-лення ВНП показана на рис. 5. Відповідно, методи ви-явлення ВНП характеризуються своєю різноманітністю та залежать від типу приховуючого середовища (ґрунт, вода, рослинність, сніг, будівельні матеріали) зі своїми матеріальними характеристиками (щільність, твердість, електрична провідність, діелектрична проникність, маг-нітна проникність) [7, 8].

Газо-аналітичний

Методи виявлення ВНП

механічний сейсмічний оптичний тепловий біофізичний

Ядернофізичний Електромагнітний Параметричний

Електричний контактний

Магніто-метричний

Індукційний Радіохвильовий Радіолокаційний Нелінійна радіолокація

Рис. 5. Класифікація методів виявлення вибухонебезпечних предметів Найбільш ймовірними методами виявлення, що

можуть бути основою в пошукових пристроях, що вико-ристовуються на ЛБМ, є: а) оптичний; б) електромагнітний (індукційний, радіохвильовий,

радіолокаційний); в) комбінований (одночасне застосування декількох

методів). До систем знищення можливо віднести технічні

пристрої, що надають можливість безпосереднього або локального знищення (нейтралізації, знешко-дження) ВНП. У якості перших, стосовно зменшення уразливості ЛБМ та запобігання підриву ВНП, вико-ристовуються технічні засоби контактної дії, а саме механічні трали (КМТ-10, Кольцо-2) [9]. У якості інших, використовуються технічні засоби

неконтактної дії, а саме електромагнітні трали (ЕТ), електромагнітні приставки до механічних тралів (ЕМТ), системи електромагнітного захисту (СЕМЗ). Основою технічних систем знищення (тралення) ВНП є фізичні методи, що показані на рис. 6. [8]. Звичайно, що вибір методу дистанційного знищення

залежить від багатьох факторів і зумовлений, у першу

чергу, необхідним ступенем точності визначення прос-торових та часових координат об'єкта знищення (ВНП), часом, протягом якого відбувається знищення ВНП, дальністю виявлення та знищення, а також енергетич-ними витратами силової установки ЛБМ на дистанційне зондування місцевості та локальне знищення ВНП. З іншого боку, застосування системи виявлення, від

якої залежить дальність пошуку, точність визначення координат та ймовірність ідентифікації виявлених ВНП, та технічної системи знищення, що дозволяє знешко-дити ВНП, зумовлюють прийняття рішення на комплек-сне використання дистанційного виявлення та локаль-ного знищення ВНП у вигляді індивідуального проти-мінного засобу штатних зразків ЛБМ або спеціальних інженерних машин (мінний тральщик) [8]. Одним із способів запобігання підриву ЛБМ при за-

стосуванні НЗФ радіокерованих вибухових пристроїв є технічні системи придушення радіоліній управління вибухом (РУВ) ВНП, а саме передавач перешкод РП-377Ф, та його модифікації – комплект передавачів пе-решкод РП-377А (РП-377АМ), а також комплекс радіо-електронного придушення (КРЕП) [9, 10].


Фізичні методи дистанційного знищення ВНП

Газодинамічні

Газоповітря-ний струмінь

Рідинно-повітряний струмінь

Стріляюча установка

Лазерне випроміню-вання

Безперервна течія;

імпульсна течія

Струменева подача

Порційна або безперервна подача

компонента та ініціатора

Активний або пасивний вражаючий елемент

Безперервний режим;

імпульсний режим

Електромаг-нітні

Штучне магнітне поле;

НВЧ випро-мінювання

Рис. 6. Фізичні методи локального знищення вибухонебезпечних предметів Застосування нових технологій активних ТЗПЗ су-

часних ЛБМ дозволить зменшити ступінь та ймовір-ність ураження ЛБМ, використовувати можливість від-вернення збитків, які можуть бути нанесені ЛБМ під час безпосереднього підриву на ВНП різних типів. У ЗС України для розвідки місцевості на шляхах ру-

ху військ застосовується інженерно-розвідувальна ма-шина ІРМ-2, базою якої є бойова машина піхоти (БМП) [9]. На ній встановлено технічну систему виявлення мін – міношукач РШМ-2. Але РШМ-2 спроможний виявити тільки ВНП, корпуси яких виготовлені із феромагнітних матеріалів, що знижує ефективність її застосування за умов різнотипності мін. У свою чергу БМП оснащуються технічними систе-

мами тралення (знищення, нейтралізації) – навісними ножовими мінними тралами (КМТ-10), що забезпечу-ють самостійність у подоланні мінних полів. Але, як показав аналіз військової експлуатації, недоліками за-

стосування навісних ножових мінних тралів в локаль-них війнах є [9]: збільшення навантажень на механізм керування; трал неефективний щодо знешкодження неконтактних мін; застосовування тралу обмежене на шляхах руху військ, за умов різнотипності категорії ґру-нту та наявності дорожнього покриття. Підсумовуючи вищевикладене, виникає нагальна

необхідність підвищення протимінного захисту ЛБМ в умовах ведення противником "наземної мінної війни", що можливо за рахунок оснащення її активними ТЗПЗ різного типу. При цьому, у подальшому дослідженні в рамках системного підходу та враховуючи, що різні типи активних ТЗПЗ функціонують з єдиною метою (запобігання підриву ЛБМ на ВНП) можливо розглядати як систему активного протимінного захисту (САПЗ). Структурна схема якої показана на рис. 7.

Sз Sв

Sо

Sп

Sтв Sтз Sтп

12a 13a

14a15a

11a 21a 22a31a

Рис. 7. Структурна схема системи активного протимінного захисту легких броньованих машин (Sв, Sз, Sп – підсистеми виявлення, дистанційного знищення та подавлення радіоліній управління вибухом ВНП; Sтв, Sтз,

Sтп – підсистеми технічних пристроїв пошуку і виявлення, дистанційного знищення подавлення радіоліній управління вибухом ВНП; а11– оптичний метод виявлення ВНП; а12 – індукційний метод виявлення ВНП; а13 – радіохвильовий метод виявлення ВНП;

а14 – радіолокаційний метод виявлення ВНП; а15 – комбінований метод виявлення ВНП; а21 – метод впливу штучним магнітним полем на ВНП; а22 – метод впливу СВЧ електромагнітною хвилею на ВНП; а31 – метод створення шумових перешкод радіопідривнику ВНП)

САПЗ – це сукупність взаємопов'язаних технічних за-

собів (пристроїв, пристосувань), призначених для вирі-шення часткових завдань в інтересах виконання загаль-ної мети функціонування системи, а саме зниження сту-пеня та ймовірності ураження ЛБМ. У якості підсистем активного протимінного захисту ЛБМ розглядаються тех-

нічні системи виявлення, дистанційного знищення та придушення радіоліній управління вибухом ВНП. Проведений аналіз протимінного захисту ЛБМ у су-

часних збройних конфліктах та локальних війнах свід-чить про необхідність проведення наукових дослі-джень щодо розробки нових та удосконалення існую-


чих активних технічних засобів протимінного захисту озброєння і військової техніки.

1. Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011

роки. Основні положення. – К., 2005. – 40 с. 2. Біла книга 2005. Оборон-на політика України. – К.: Видавництво "Заповіт", 2006. – 134 с. 3. Криж-ний А.В., Зіркевич В.М. Особливості застосування бойових машин лег-кої категорії ваги в сучасних збройних конфліктах // Наука і оборона. – 2005. – 3. – С. 45–47. 4. Особенности выполнения задач разведки и разминирования путей движения, противодействия "минной войне" по опыту ведения боевых действий в условиях вооруженных конфликтов. – М.: ВИА, 2004. – 61 с. 6. Хроника потерь ВС США в Ираке // Зарубеж-ное военное обозрение. – 2003. – 9. – С. 23–24, 10. – С. 24, 11. – С. 25–26, 12. – С. 19; – 2004. – 1. – С. 48, 2. – С. 23–24, 3. – С. 24–25, 4. – С. 23–24, 5. – С. 23–24, 2004. – 6. – С. 29, 2004.

– 7. – С. 28, 2004. – 8. – С. 78, 2004. – 9. – С. 20, 2004. – 10. – С. 74–75, 2004. – 11. – С. 74–75, 2004. – 12. – С. 69. 7. Иванов О. Пути повышения уровня защищенности зарубежной бронетанковой техники // Зарубежное военное обозрение. – 2003. – 10. – С. 37–42, 11. – С. 33–37. 8. Щербаков Г.Н. Обнаружение скрытых объектов. – М.: Издательство "АРБАТ-ИНФОРМ", 2004. –139 с. 9. Машины инжене-рного вооружения. Ч. 3: Машины для ведения инженерной разведки, преодоления и устройства минно-взрывных заграждений, обеспечение войск водой. – М.: Воениздат, 1987. – 424 с. 10. Исхаков Б., Каргашин В., Юдин Л. Проблемы борьбы с радиоуправляемыми взрывными устройст-вами // Специальная техника. – 2000. – 2. – С. 24–28. 11. Іщенко А.В., Кобець М.В. Засоби і методи виявлення вибухових речовин та пристро-їв у боротьбі з тероризмом: Навч.-практ. посіб. – К.: Національна ака-демія внутрішніх справ України, 2005. – 144 с.


УДК 004.031.42

О.Ю. Казанцев, канд. техн. наук, доц., І.В. Пампуха, канд. техн. наук, доц.,

Л.О. Ряба, наук. співроб., О.В. Сидоров, здобувач

ІНТЕГРОВАНА СИСТЕМА ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ТА НАВЧАННЯ

У статті представлені результати дослідження, які стосуються вибору підходів щодо створення інтегрованої системи підтримки прийняття рішень та навчання персоналу радіолокаційної системи, а також її структури.

In the article the results of research which concer n a choice of approaches in relation to creation of the integrated system of the support of decision-making and studies system for o perative personnel of the radar system, and also it s structure are considered.

Розвиток інформаційних технологій і комп'ютерної

техніки створили умови появи інтелектуальних систем [1] зокрема систем підтримки прийняття рішень (СППР) та автоматизованих систем навчання [2]. Функціонування двох типів таких систем в інтересах

підвищення ефективності роботи радіолокаційних сис-тем (РЛ-систем) по виявленню та спостереженню має свої особливості [3,4]. Найбільш характерною рисою діяльності персоналу РЛ-системи є те, що він позбав-лений можливості безпосередньо спостерігати за об'єк-тами і змушений користуватись інформаційними моде-лями (моделями радіолокаційної обстановки (РЛО))[2] Діяльність людини, яка здійснюється не з реальними об'єктами, а з їх замінниками чи образами, що їх іміту-ють, називають діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів. Формалізація дій людини (особи), що приймає рі-

шення (ЛПР) і впровадження експертних систем (ЕС) в

РЛ-систему, забезпечує умови створення систем під-тримки прийняття рішень. Структурну схему системи підтримки прийняття рі-

шень в РЛ-системі відносно інформаційних джерел (реа-льних об'єктів та моделей) представлено на рис. 1. Ін-формаційна дія на ЛПР через органи почуття (зорові, слухові, тактильні) відбувається як збоку реальної сис-теми, включаючи інформаційні моделі, що вона створює (інформація моніторів, індикаторів та табло, стан пультів та інших органів керування, світлові та звукові попере-дження, тощо), так й збоку СППР (інтерфейс інформа-ційної моделі та речові повідомлення). Дія СППР на стан реальної РЛ- системи може здійснюватися з дозволу ЛПР або відсутності її заборони, якщо така дія передба-чена по умовчанню (наприклад виявлення та подальше супроводження радіолокаційних цілей, введення повіт-ряним об'єктам ознак державної належності і т. п.).

Інформаційна дія на ЛПР через органи почуття.

Дія ЛПР на органи керування реальної РЛ- системи. Дія ЛПР на органи керування СППР

Інформація стану реальної РЛ- системи. Дія СППР на стан реальної РЛ- системи.

Внутрішні управляючи дії та інформаційні потоки СППР.

Модель РЛ- системи

ЛПР


Інформаційна модель підтримки прийняття рішень

СИСТЕМА ПІДТРИМКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Реальна РЛ- система Бази моделей, знань та даних СППР

Рис. 1. Структурна схема системи підтримки прийняття рішень РЛ-системи

Сучасний стан розвитку комп'ютерної техніки та ін-формаційних технологій дозволяють створити інфор-маційні моделі, що адекватні умовам реально можливої

радіолокаційної обстановки, а для автоматизації проце-су навчання персоналу РЛ-систем – створити інтелек-туальну навчаючу систему (ІНС) або інтелектуальний

© Казанцев О.Ю., Пампуха І.В., Ряба Л.О., Сидоров О.В., 2008


тренажер (ІТ). Навчально-інформаційна модель такого тренажера відтворює стан реальної РЛ-системи і до-зволяє проводити навчання або проводити тестування персоналу РЛ-системи.

Структурна схема такої ІНС для підготовки спеціалі-стів РЛ-системи представлено на рис. 2. Функціональні зв'язки аналогічні рис. 1.


Бази моделей, знань та даних



ЛПР, що навчається

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА НАЧАЮЧА СИСТЕМА

(Інтелектуальний тренажер)

Рис. 2. Структурна схема інтелектуальної навчаючої системи

Наявність двох типів таких інтелектуальних систем в інтересах підвищення ефективності функціонування сучасних радіолокаційних систем є визнаною необхідні-стю. Враховуючи це авторами пропонується на основі

інтеграції двох інтелектуальних систем (СППР та ІНС) створити систему підтримки прийняття рішень та на-вчання (СППРН) оперативного персоналу радіолока-ційної системи (рис. 3.).

Інтелектуальний тренажер

Система підтримки прийняття рішень

Реальна РЛ-система

ЛПР Система управління

моделями

Інформаційна модель підтримки прийняття рішень


СППРН Бази моделей, знань та даних

СППРН


Блок вибору режиму

Модель реальної РЛ-системи

Рис. 3. Структурна схема системи підтримки прийняття рішень та навчання

Можливість такої інтеграції зумовлена тим, що обидві окремі системи (СППР та ІНС) в радіолокаційній системі передбачають діяльність людини з інформаційними мо-делями. Для СППР – з моделями реальних об'єктів, а для ІНС – з "моделями моделей" реальних об'єктів. Доцільність інтеграції СППР і ІНС обумовлена мож-

ливістю оптимізації структури такої інтегрованої систе-ми за рахунок створення загальної системи управління моделями та баз (моделей, знань та даних), а також об'єднання самих баз моделей, знань та даних. Інтег-рація систем дозволить створити більш раціональне програмне та апаратне забезпечення за рахунок скоро-чення дублюючої інформації, функцій і процесів. СППРН – це комп'ютерна система, яка працює в

трьох режимах. Перший режим є інструментарієм для підтримки дій

ЛПР в реальної РЛ-системі і призначена для надання до-помоги в процесі знаходження та ухвалення рішення в різноманітних (структурованих, слабо-структурованих і неструктурованих) ситуаціях прийняття рішень, розширя-ючи його можливості, але не замінюючи його думку [1, 5]. Другий – режим навчання в якому також використо-

вується та же система підтримки прийняття рішень, що адаптована для демонстрації, супроводженні або моні-торингу процесу прийняття рішень в штучно створеної середі. В другому режимі, в залежності від рівня інтеле-ктуалізації СППРН, можливий автоматизований або автоматичний спосіб функціонування системи. Тобто

керування процесом навчання людиною або застосу-вання машинного тьютора [2]. Третій – режим коректування баз моделей, знань та

даних СППРН. В цьому режимі експерт (інженер бази знань) має можливість коректувати й доповняти бази відповідно програм навчання, виникнення нових ситуа-цій та варіантів щодо прийняття рішень. Для забезпечення функціонування СППРН в цих

режимах потрібне створення додаткового блока вибору режиму (БВР). СППРН – це симбіоз між інформаційними система-

ми, пакетами прикладних програм, призначеними для розв'язку різноманітних класів задач і експертних сис-тем, що використовуються при вирішенні завдань прак-тичної діяльності та навчання персоналу РЛ-систем. В якості ЛПР в РЛ-системі виступає старший опера-

тор, головний оператор, начальник засобу радіолокації, начальник підрозділу та інші. Зазначені особи є також об'єктами навчання або контролю збоку СППРН. Наукова новизна положень що запропоновані поля-

гає в обґрунтуванні і використанні не застосовуваних раніше підходів та розширенні (в порівнянні з відомими) можливостей щодо створення інтелектуальних систем в інтересах розвитку РЛ-систем, в синтезі нової інтегро-ваної адаптивної системи СППРН, яка усуває недоліки СППР і ІНС в окремості. Практичне впровадження наданих положень дозво-

лить знизити затрати на підготовку фахівців РЛ-систем


при забезпеченні необхідного рівня одержаних знань, навичок та уміння особливо для процесу прийняття відповідних рішень. Створення інтегрованої СППРН дозволить використовувати моделі, алгоритми і про-грамне забезпечення СППР, що розроблені та скороти-ти затрати порівняно з затратами на створення двох окремих систем. Наданий підхід створює умови проведення наукових

досліджень за двома напрямками. Перший напрямок – дослідження, що пов'язані з ви-

значенням методики створення інтегрованої системи підтримки прийняття рішень та навчання. Другий – дослідження, які пов'язані з визначенням

методів та методик створення або оптимізації компоне-

нтів такої системи, зокрема загальної системи управ-ління моделями (СУМ).

1.Інтелектуальні системи підтримки прийняття рішень:Теорія, синтез

ефективність / В.О.Тарасов, Б.М Герасимов, Ш.О.Левін, В.О.Корнійчук. – К.: МАКНС, 2007. – 336 с. 2. О.Ю.Казанцев Інформаційні технології конструювання комп'ютерних тренажерів // Вісник КНУ військово-спец. науки.– 2003. – 7. – С. 128–132. 3. Герасимов Б.М. Групповая деяте-льность операторов в автоматизированых системах управления.-К.: КВИРТУ ПВО,1980. – 94 с. 4. Б.М Герасимов, О.Г. Оксіюк, С.А. Шворов: Проектування та застосування експертно-навчальних сис-тем:Монографія. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2008. – 263 с. 5. В.С. Михалевич, В.Л. Волкович, Концепция построения основных функциональных подсистем системы поддержки принятия решений // Автоматика, 5 (1993), С. 3–13.


УДК 621.391.26

Б.О. Карпенко, канд. техн. наук, доц., Г.Л. Авдєєнко, здобувач,

канд. техн. наук, доц., Є.А. Якорнов, канд. техн. наук, проф.

ВИЗНАЧЕННЯ КООРДИНАТ ТОЧКОВОГО ДЖЕРЕЛА РАДІОВИПРОМІНЮВАННЯ

ПО КРИВИЗНІ ЙОГО ХВИЛЬОВОГО ФРОНТУ Розглянуто методологію визначення координат точкового джерела радіовипромінювання (ДРВ) по кривизні фро-

нту його електромагнітної хвилі (ЕМХ) на основі нового інформаційного параметра подвійної різниці (різниці різниць) фаз між трьома елементами приймальної антенної решітки (АР).

In the article the methodology of determination of a point source of the radio emission (RE) by curve of the front of its elec-tromagnetic wave (EMW) on the basis of new informat ion parametre of a double difference (difference of differences) phases between three elements of a receiving antenna aeria l (AA) is considered.

Постановка задачі і аналіз відомих публікацій. У сучас-

них радіотехнічних системах (РТС), як і раніше, актуаль-ним завданням є пошук нових і поліпшення існуючих ме-тодів визначення місця розташування (ВМР) джерел радіовипромінювання сигналів. Серед даних методів ВМР у РТС, особливо в радіолокаційних (РЛС) і радіона-вігаційних (РНС) системах найбільш широке використан-ня знайшли кутомірний (пеленгаційний), далекомірний, кутомірно-далекомірний, різницево-далекомірний і фазо-вий методи [1-3]. Разом з тим у роботі [4] відзначено про можливості використання такого фізичного явища як кривизна фронту ЕМХ для підвищення якісних показників РТС (роздільна здатність по дальності, точність визна-чення координат об'єкта й т.д.) без вказівки математич-них співвідношень для визначення координат, зокрема, дальності до ДРВ й пеленга на нього. У роботі авторів [5] була зроблена спроба розв'язання цього завдання й отримано наближене співвідношення, що зв'язує кривиз-ну фронту ЕМХ ДРВ з дальністю до нього.

Мета статті. Метою даної роботи є більш поглибле-ний аналіз даного зв'язку й розгляд особливостей ВМР ДРВ для різних співвідношень між розмірами бази АР, дальності й довжини хвилі на основі точних і наближе-

них математичних співвідношень для обчислення да-льності й пеленга ДРВ й оцінкою їхньої точності.

Основна частина. Як і в [5] розглянемо розріджену АР, що складається в загальному випадку з N ідентич-них елементів, розташованих на одній осі й на неодна-кових відстанях (базах) Li, один від одного, що дозволяє усунути неоднозначність фазових відліків. З метою спрощення аналізу візьмемо спочатку N=3 і L=const, що є найпростішою з антенних систем, яка дозволяє вра-хувати кривизну фронту ЕМХ у горизонтальній площині [6]. Джерело випромінювання (точка S) вважаємо роз-ташованим на деякому пеленгу β в одній площині з АР, як показано на рис.1. Відзначимо, що подібного роду завдання вже вирі-

шено [1] за допомогою різницево-далекомірного методу для ВМР повітряного об'єкта за допомогою трьох жорс-тко синхронізованих по випромінюванню опорних стан-цій, бази яких щодо центральної станції повинні бути орієнтовані під кутом одна до одної. Однак у даному випадку визначаються координати рухомого джерела з довільним сигналом трьома приймачами, що перебу-вають на одній лінії, і тому пропонований метод ВМР можна вважати різновидом різницево-далекомірного.

А1 А2 А3

S

β

d1

d2

d

L L

2d∆ L

1d∆

Рис. 1

В.І. Федоров,

© Карпенко Б.О., Авдєєнко Г.Л., Федоров В.І., Якорнов Є.А., 2008


Триелементна конфігурація АР дозволяє ввести но-вий інформаційний параметр подвійну різницю фаз [5, 7] ∆∆ϕ , котрий, як буде показано нижче, по-перше, пов'язаний з дальністю до джерела випромінювання, що закладена в кривизні фронту ЕМХ, і, по-друге, до-зволяє розширити діапазон однозначного вимірювання координат фазовими методами. Для цього знайдемо різницю між різницями фаз сигналів другої (А2, А3) і першої (А1, А2) антенних пар або навпаки

2 1∆∆ϕ = ∆ϕ − ∆ϕ , (1)

де 1 2,∆ϕ ∆ϕ – різниці фаз сигналів в першій (А1, А2)і дру-гій (А2, А3) антенних парах відповідно. У свою чергу, на підставі рис.1. можна показати, що

2 21 2 sinβd L d Ld= + − , (2)

2 22 2 sinβd L d Ld= + + , (3)

1 1d d d∆ = − , (4)

2 2d d d∆ = − , (5)

2 211

2π 2π2 sinβ

λ λ

dd L d Ld

∆ ∆ϕ = = − + −

, (6)

2 222

2π 2π2 sinβ

λ λ

dL d Ld d

∆ ∆ϕ = = + + −

, (7)

де 1d∆ , 2d∆ – різниці ходу променів між першим і дру-гим та другим і третім елементами АР. Перетворимо рівняння (6) і (7) у такий спосіб

( )22

2 212

4π 2π2 sinβ

λλ

dL d Ld

+ − = − ∆ϕ

, (8)

( )22

2 222

4π 2π2 sinβ

λλ

dL d Ld

+ + = + ∆ϕ

. (9)

Розкриваючи дужки й складаючи разом рівняння (8) і (9), одержимо

( ) ( ) ( )2 2

2 21 2 1 22

8π 4πλλ

L d= ∆ϕ + ∆ϕ − ∆ϕ − ∆ϕ .

З урахуванням виразу (1) остаточно одержимо, що дальність до ДРВ

( )2 2 2 2 21 28π λ

4πλ

Ld

− ∆ϕ + ∆ϕ=

∆∆ϕ. (10)

З іншого боку, віднімаючи з рівняння (9) рівняння (8) маємо

2 22

2 12

16π 2π 2sinβ

λλ

d dLd

π = + ∆ϕ − − ∆ϕ λ . (11)

Розкриваючи дужки, одержимо ще одну формулу для обчислення дальності

( )( )( )

21 2

1 2

λ

4π 4π sinβ λd

L

∆∆ϕ ⋅ ∆ϕ + ∆ϕ=

− ∆ϕ + ∆ϕ. (12)

У свою чергу, виходячи з виразів (1), (4), (5), можна записати

( ) ( )2 1 1 22π 2π

2λ λ

d d d d d∆∆ϕ = ∆ − ∆ = + − . (13)

Оскільки в РТС у реальних умовах L d<< , то роз-кладаючи вираз (2) і (3) у ряд Тейлора по ступенях L d й обмежуючись першими трьома членами цього роз-кладання, одержимо, що

( )2

21 sinβ cosβ

2L

d d Ld

≈ − + , (14)

( )2

22 sinβ cosβ

2L

d d Ld

≈ + + . (15)

Тоді підставляючи вирази (14) і (15) у вираз (13) маємо

( )2

22πcosβ

λ

Ld

∆∆ϕ ≈ . (16)

Звідки видно, що шукана дальність до джерела ви-промінювання при L d<< складе

( )2cosβ2π

λ

Ld ≈

∆∆ϕ, (17)

тобто збігається з наближеним виразом, отриманим в [5]. Для знаходження пеленга джерела порівняємо між

собою рівняння (10) і (12). Тоді

( )

( )( )2 2 2

1 2 1 2

2 2 2 2 21 1

λ 8π 2λβ arcsin

4π 8π λ

L

L L

∆ϕ + ∆ϕ − ∆ϕ ∆ϕ = − ∆ϕ + ∆ϕ

. (18)

З іншого боку, дорівнюючи рівняння (10) і (17) одер-жимо, що при L d<< справедлива наступна формула для обчислення пеленга

( )2 2 2 2 21 28π λ1

β arccos2π 2

L

L

− ∆ϕ + ∆ϕ ≈

(19)

Крім того, на підставі формул (6) і (7), а також (14) і (15) можна записати, що

( )2

21

2πsinβ cosβ

λ 2L

Ld

∆ϕ ≈ −

, (20)

( )2

22

2πsinβ cosβ

λ 2L

Ld

∆ϕ ≈ +

. (21)

Тоді, складаючи формули (20) і (21), одержимо, що

1 24π sinβ

λ

L∆ϕ + ∆ϕ ≈ . (22)

Звідси одержимо ще одну наближену формулу для визначення пеленга, справедливу при L d<<

( )1 2λ

β arcsin4πL

≈ ∆ϕ + ∆ϕ

. (23)

Отримані співвідношення впорядкуємо відповідно в таблицях 1 й 2.

Таблиця 1 . Формули для визначення дальності до ДРВ

Формула для обчис-лення дальності

( )2 2 2 2 21 28π λ

4πλ

Ld

− ∆ϕ + ∆ϕ=

∆∆ϕ

( )( )( )

21 2

1 2

λ

4π 4π sinβ λd

L

∆∆ϕ ⋅ ∆ϕ + ∆ϕ=

− ∆ϕ + ∆ϕ ( )2cosβ2π

λ

Ld ≈

∆∆ϕ

Коли застосовувати При будь-яких співвідношеннях між L і d При L d<<


Таблиця 2 . Формули для визначення пеленга ДРВ

Формула для

обчислення да-

льності

( )

( )( )2 2 2

1 2 1 2

2 2 2 2 21 1

λ 8π 2λβ arcsin

4π 8π λ

L

L L

∆ϕ + ∆ϕ − ∆ϕ ∆ϕ = − ∆ϕ + ∆ϕ

( )2 2 2 2 21 28π λ1

β arccos2π 2

L

L

− ∆ϕ + ∆ϕ ≈

( )1 2λ

β arcsin4 L

≈ ∆ϕ + ∆ϕ π

Коли

засто

сову-

вати

При будь-яких співвідношеннях між L і d При L d<<

Нижче наведені деякі результати моделювання по

наближених співвідношеннях. Зокрема, на рис. 2 наве-дені графіки залежності дальності до ДРВ від різниці різниць фаз ∆∆ϕ при β = 0˚ для трьох значень частоти

джерела радіовипромінювання при базі АР 1L = м, а на рис. 3 для трьох значень бази АР на частоті 3f = ГГц.

На рис. 4 показані графіки залежності дальності до джерела радіовипромінювання від його частоти при базі АР 1L = м і β = 0˚ для трьох різних значень ∆∆ϕ , а на рис. 5 для трьох різних значень бази АР при

90∆∆ϕ = o і β =0˚.

∆∆φ, град

d, м

∆∆φ, град

d, м

Рис. 2 Рис. 3

частота, Гц

∆∆φ = 90˚ ∆∆φ = 45˚ ∆∆φ = 22,5˚

f, Гц

d, м

f, Гц

d, м

Рис. 4 Рис. 5


На рис. 6 показані графіки залежності дальності до джерела радіовипромінювання від значення бази АР для трьох різних значень ∆∆ϕ при частоті 3f = ГГц і β

= 0˚, а на рис. 7 для трьох різних значень частоти при

22,5∆∆ϕ = o і β = 0˚.

∆∆φ=90 ∆∆φ=45

∆∆φ=22,5

(10λ) (20λ) (30λ) (40λ) (50λ) (60λ) (70λ) (80λ) (90λ) (100λ)

L, м

d, м

(10λ) (20λ) (30λ) (40λ) (50λ) (60λ) (70λ) (80λ) (90λ) (100λ)

d, м

L, м

Рис. 6 Рис. 7

Проведемо аналіз похибок визначення дальності Проведемо аналіз похибок визначення дальності й

пеленга ДРВ.

Похибка визначення пеленга, обумовлена застосу-ванням наближеної формули (23) при L d<< (методич-на похибка) на підставі (6), (7) дорівнюватиме

( ) ( )2 2

12 sin 1 2 sin 1

arcsin2χ

χ + χ β + + χ − χ β + δβ = β −

(24)

де Ld

χ = – відношення бази АР до дальності до ДРВ.

На рис.8 показані криві, побудовані згідно (24) для різних значень β. Як видно з рис.8 зі зменшенням даль-ності до ДРВ (збільшення β ) методична похибка зрос-тає, оскільки починає сильніше проявлятися кривизна фронту ЕМХ. Проведемо оцінку похибки визначення пеленга ДРВ,

що обумовлена похибкою визначення параметрів різ-ниць фаз 1∆ϕ і 2∆ϕ у фазометрах (апаратурна похиб-

ка), котра для сучасних промислових зразків становить

δ 2 ...3ϕ = o o ( / 60π ) [8]. Апаратурна похибка визначення пеленга фазовим ме-

тодом при L d<< по формулі (23) при непрямих вимірах різниць фаз 1∆ϕ і 2∆ϕ у фазометрах згідно [9] дорівнює

( ) ( )

2 22 2

2 1 21 2

δβ δ δd d ∂ ∂= ϕ + ϕ ∂ ∆ϕ ∂ ∆ϕ

(25)

Рис. 8 Рис. 9

Запишемо відношення частинних похідних під коре-

нем у вигляді

( ) ( ) ( )22 2 21 21 2

λ

16π λ

d d

L

∂ ∂= =∂ ∆ϕ ∂ ∆ϕ − ∆ϕ + ∆ϕ

.

Тоді з урахуванням виразу (22), а також приймаючи, що δ δ π1 2 60ϕ = ϕ = , остаточно одержимо

2λ 2

δβ240 cosβL

= (26)


На рис.9 показані графіки залежності, побудовані з урахуванням (26) для різних значень бази L, що вираже-на в долях довжин хвиль λ, де λ = 0.1 м. Пеленг АР ле-

жить в межах 0 090 β 90− ≤ ≤ і згідно із рис. 9 видно, що при збільшені розміру бази L, точність його визначення зростає. Крім того, із зростанням β апаратурна похибка

збільшується, а при β 90→ o видно, що 2δβ → ∞ .

Сумарна систематична похибка визначення пеленгу згідно [8] складає

1 2δβ = δβ + δβ (27)

Методична похибка визначення дальності, обумов-лена застосуванням наближеної формули при L d<< на підставі (10), (17), (23) буде дорівнювати

( ) ( )2 2 2 2 2 21 2

1

8π λ 2π cosβ λδ

4 λ λ 8π

L Ld

− ∆ϕ + ∆ϕ= − = ∆∆ϕ

π ∆∆ϕ (28)

З (28) видно, що при збільшенні довжини хвилі λ і ∆∆ϕ (зменшенні дальності до ДРВ) методична похибка визначення дальності зростає, оскільки значно прояв-ляється кривизна хвильового фронту ЕМХ і збільшуєть-ся співвідношення L d . Оскільки згідно (17) для обчислення дальності до ДРВ

необхідно спочатку визначити пеленг β, то апаратурна по-

хибка визначення дальності буде залежати від апаратурної похибки визначення пеленга, описуваної виразом (26). Тоді апаратурна похибка визначення дальності при

L d<< , що зумовлена похибкою визначення парамет-рів різниць фаз 1∆ϕ і 2∆ϕ у фазометрах і пеленга β

складатиме

( ) ( ) ( )2 2 2

22 22 1 2

1 2δ δ δβ

β

d d dd

∂ ∂ ∂δ = ϕ + ϕ + ∂ ∆ϕ ∂ ∆ϕ ∂ , (29)

де ( )( )2

1

2π cosβLd∂ = −∂ ∆ϕ ∆∆ϕ

, ( )( )2

2

2π cosβLd∂ =∂ ∆ϕ ∆∆ϕ

, 22π sin2β

β

d L∂ = −∂ ∆∆ϕ

.

Одержимо, що

( ) ( )4 222

2 2

π cos λsinβ2πδ

λ∆∆ 1800 7200

Ld

L

β= +

ϕ (29а)

Оскільки другий доданок під коренем багато менше першого, то можна записати

( )22

22π cosβ

δ30λ 30 2

Ld d

π≈ =∆∆ϕ

(30)

З виразу (30) видно, що чим більше дальність до ДРВ (менше ∆∆ϕ ), тим більше апаратурна похибка її визначення. Тоді, згідно [9] сумарна систематична похибка ви-

значення дальності дорівнюватиме

( )22

1 22 cos

δ8 30

Ld d d

π βλ= δ + δ = ∆∆ϕ +π λ∆∆ϕ

(31)

Рис. 10

На рис. 10 показані графіки залежності сумарної по-хибки визначення дальності від ∆∆ϕ для різних зна-чень бази АР, вираженої в частках довжин хвиль λ, де λ

= 0.1 м для випадку, коли 0β = o .

З рис. 10 видно, що зі зменшенням ∆∆ϕ (збільшен-ням дальності до ДРВ), основний внесок у сумарну сис-тематичну похибку визначення дальності обумовлений

апаратурною похибкою, а при великих значеннях ∆∆ϕ (малій дальності до ДРВ) – методичною похибкою. З порівняння рис. 8-10 видно, що при дотриманні

умови L d<< зі збільшенням бази L точність визначен-ня пеленга зростає, а точність виміру дальності з при-чини росту апаратурної похибки – зменшується. Аналогічно, наведені вище співвідношення будуть

справедливі й при розташуванні АР у вертикальній пло-


щині, але з урахуванням відбиття від земної поверхні, наприклад, за допомогою методів, викладених в [10]. Висновки. Таким чином, з розглянутого вище можна

зробити наступні висновки: 1) кривизну фронту ЕМХ при заданій геометрії АР 2) можна охарактеризуватизначенням параметра

різниці різниць фаз ∆∆ϕ , підходи до визначення якого викладені авторами в [11];

3) наведені вище формули для ВМР ДРВ пов'язані із кривизною фронту ЕМХ;

4) застосування фазового методу ВМР ДРВ по кри-визні фронту ЕМХ обмежуються похибками обчислення дальності й пеленга ДРВ, а також особливостями по-ширення радіохвиль у необхідному діапазоні;

5) похибки обчислення дальності більшою мірою проявляються при збільшенні бази АР і дальності до ДРВ, похибки обчислення пеленга – проявляються при збільшенні пеленга й зменшенні бази АР; обидві похибки залежать від похибки виміру фазових зсувів у фазометрах;

6) для ДРВ, що рухаються, введення нового інфор-маційного параметра різниці різниць фаз дозволяє та-кож визначити значення нормальної складової його миттєвого вектора швидкості за допомогою наступного співвідношення

'3 cos

2nL

V∆ϕ β

=∆∆ϕ

,

де '3∆ϕ – похідна різниці фаз між сигналами першої і

третьої антен;

7) отримані результати можуть бути використані при розробці апаратури радіонавігаційних і радіолокаційних систем, багатопозиційних систем і систем рознесеного прийому, а також у системах дискримінації заважаючих сигналів [12].

1. Радиотехнические системы: Учеб. Для вузов по спец. "Радиотех-

ника" / Ю.П. Гришин, В.П. Ипатов, Ю.М. Казаринов и др.; под ред. Ю.М. Казаринова. – М.: Высш. шк., 1990 – 496 с. 2. Пестряков В.Б., Кузенков В.Д. Радиотехнические системы: Учебник для вузов. – М.: Радио и связь, 1985. – 376 с. 3. Лёзин Ю.С. Введение в теорию и техни-ку радиотехнических систем: Учебное пособие для вузов. – М.: Радио и связь, 1986. – 280 с. 4. Пространственно-временная обработка сигна-лов / И. Я. Кремер, А. И. Кремер, В.М. Петров и др.; под ред. И. Я. Кре-мера. – М.: Радио и связь, 1984. – 224 с. 5. Карпенко Б.О., Федоров В.І., Бадеха Д.В. Система вимірювання дальності з однієї позиції // Вісник КНУ ім. Тараса Шевченка. Військово-спеціальні науки. – 2003. – Ювілей-ний випуск.– С. 5–8. 6. Никитченко В.В., Гладких. С.Н., Вихлянцев П.С. Анализ возможности дискриминации источников радиоизлучения по кривизне фронта волны. Известия ВУЗов – Радиоэлектроника, 1988. – 7. – С. 56–62. 7. Абросимов В.Н., Алексеева В.И., Гребенко Ю.А. и др. Использование системы NAVSTAR для определения угловой ориента-ции объектов. Зарубежная радиоэлектроника, 1989. – 7. – С. 46–53. 8. Бардин В.В, Кривонос А.И. Справочник по электронным измеритель-ным приборам. – М.: Радио и связь, 1978. 9. Кушнир Ф.В., Савенко В.Т. Электрорадиоизмерения. – М.: Энергоиздат, 1983. – 161 с. 10. Южаков В.В. Фазовые интерферометры в микроволновых системах посадки. Зару-бежная радиоэлектроника, 1977. – 6. – С. 50–66. 11. Карпенко Б.О., Якорнов Є.А., Авдєєнко Г.Л. Визначення подвійних різниць фаз у фазо-вих мікрохвильових системах вимірювання координат. Збірник наукових праць військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – К.: 2007. – 6. – С. 28–36. 12. Якорнов Є.А., Авдєєн-ко Г.Л. Система дискриминации источников радиоизлучения по криви-зне фронта электромагнитной волны. Матеріали 16-ої міжнародної Кримської конференції (КрыМико 2006) "СВЧ-техника и телекоммуника-ционные технологии" 2006. – Т.1. – С. 426–І427.


УДК 681.5.09

С.В. Лєнков, д-р. техн. наук, проф., Л.О.Комарова, канд. фіз.-мат. наук,

В.О. Проценко, здобувач, Д.О. Перегудов, канд. техн. наук,

Ю.А. Гунченко, здобувач

ДЕЯКІ МЕТОДИ ПРИСКОРЕННЯ РОЗВИТКУ ПРИХОВАНИХ ТА ПОТЕНЦІЙНИХ

ДЕФЕКТІВ В ЗАДАЧАХ ФОРСОВАНИХ ВИПРОБУВАНЬ ЕЛЕМЕНТІВ РЕЗО Розглянуто декілька методів прискорення розвитку прихованих та потенційних дефектів в задачах форсованих

випробувань елементів РЕЗО. In the article some methods of acceleration of deve lopment of the latent and potential defects in the missions of forced tests

of REZO-elements are considered. Вступ та постановка задачі. Відомо, що основна ідея

прискорення процесів розвитку потенційних дефектів базується на тому факті, що швидкість їх розвитку ви-являється істотно різноманітною при різноманітних по своїй фізичній природі інтенсивності і тривалості деста-білізуючих впливів. Вибір фізичної природи впливів, що прискорюють, може бути зроблено на підставі резуль-татів аналізу взаємозв'язків між можливими фізичними і фізико-хімічними процесами та явищами, зовнішніми умовами їх розвитку з урахуванням специфіки конкрет-них типів і класів елементів РЕЗО. Дослідженнями до-ведено, що термо- та електромагнітні чинники вплива-ють на кінетичні закономірності розвитку практично усіх можливих процесів та явищ і тому можуть розглядатися як найбільш прийнятні впливи, що прискорюють. Однак з цього не варто робити висновок про те, що зазначені засоби інтенсифікації фізичних (фізико-хімічних) проце-сів – єдині, тому що в ряді випадків, наприклад, механі-чні або радіаційні чинники надаються не меньш ефек-тивними з погляду прискорення розвитку потенційних дефектів. Термо- і електромагнітні чинники, крім універ-сальності їхнього характеру, найдоступніши і тому на сьогодні одержали найбільшого поширення.

В попередній статті авторів [1] було запропонувано інтегральний критерій для об'єктивної оцінки ступеня досконалості технологічного процесу виготовлення мік-росхем у вигляді співвідношення:

TC

PK

α=

α, (12)

де Тα – кут нахилу прямої, що описує в полулогариф-

мічному масштабі теоретичну залежність розглянутого параметра від температури; Рα – кут нахилу прямої, що описує в полулогарифмічному масштабі реальну залежність розглянутого параметра від температури. Чим ближче К до одиниці, тим більш досконала

конструкція елемента і технологічні процеси його виго-товлення. Шляхом нескладних розрахунків отримані результати можуть бути поширені на інші класи елеме-нтів. Таким чином, при виборі впливів, що прискорюють, необхідні всебічні дослідження теоретичного і експери-ментального характеру для кожного класу елементів. Стаття, що пропонується є її органічним продовжен-

ням і в неї поставлено за мету дослідження методів прискорення розвитку прихованих і потенційних дефек-

© С.В. Лєнков, Комарова Л.О., Сельський А.А., Перегудов Д.О., Гунченко Ю.А., 2008


тів для їх ефективного застосування в задачах оптимі-зації форсованих випробувань елементів РЕЗО. Основні результати досліджень. Дійсно, якщо фізична

природа впливів, що прискорюють, обрана, то при роз-робці методів прогнозування відмов елементів РЕЗО наступною задачею є визначення залежностей виду:

( ; )R f VΣ= τ , (1)

де R- параметри елементів, що змінюються в результа-ті розвитку потенційних дефектів; VΣ – параметри впли-вів, що прискорюють; τ – час. Коефіцієнт прискорення визначимо як співвідношення:

( ; )( )

( ; )э Э

yи и

f VK

f VΣ

Σ

ττ =

τ, (2)

де э

VΣ й и

VΣ – відповідно параметри дестабілізуючих впливів при експлуатації та випробуваннях; τэ і τи – від-повідно час експлуатації та випробувань. Теоретичні методи визначення коефіцієнту Ку(τ) у

загальному вигляді для скільки-небудь складних еле-ментів до цього ще не розроблені. Одержання залеж-ностей (1) і (2) експериментальними методами пов'яза-но зі значними часовими та економічними витратами, а одержані при цьому результати не мають прийнятну спільність і можуть бути використані тільки для тих кон-кретних типів елементів, для яких вони отримані. Ідея найбільш загального методу вирішення зазначеної за-дачі, у якому сполучаються аналітичний підхід і широке застосування експериментальних матеріалів, ґрунту-ється на використанні положень нерівновагової термо-динаміки та ряду методів теорії подоби. Одне з основ-них положень теорії подоби так звана π – теорема Бе-кингема, може бути сформульована наступним чином. Якщо розвиток потенційних і прихованих дефектів ви-значається кінцевою сукупністю фізичних (фізико-хімічних) процесів в елементах із характеристиками

1 2( , ,...., ,...., )W W W Wξ ω , причому W′ з характеристик є

незалежними, і якщо рівняння, що описує розвиток де-фектів, подано у вигляді:

1 2( , ,...., ,...., )L W W W Wξ ω , (3)

то його розв'язання може бути подане у вигляді функції від (W-W′) – безрозмірних параметрів (критеріїв подоби):

1 2( , ,...., ,...., )j W WL ′−π π π π , (4)

де jπ – j-й критерій подоби, обумовлений як безрозмір-

ний ступеневий комплекс наступного вигляду: , ,1 ,1 , ,

2, , ,....., ,.....,j j j j ja a a a a aj W W W W

ξ ωξ ωπ = τ , (5)

де aj, ξ – дійсне; τ – час; j=1,2,…, , W- W′ – число крите-ріїв подоби. Якщо в якості узагальненої міри розвитку потенцій-

них дефектів вибирати величину

00

( )d Ad

Ad

τ ∆π = − τ∆ τ∫ , (6)

то рішення рівняння (3) можна, відповідно до (4), запи-сати у вигляді:

0π = 1 2( , ,...., ,...., )j W WL ′−π π π π , (7)

де jπ – критерії подоби, що відповідають незворотним

фізичним (фізико-хімічним) процесам. Розмір π 0 визначено достатньо малим, що відповідає

інтуїтивним уявленням про необхідну стабільність пара-метрів елементів протягом тривалих термінів експлуатації. Припустимо, що прискореним випробуванням із

метою прогнозування відмов піддаються елементи РЕЗО, і що ці елементи пройшли попередні випробу-вання на вхідному контролі, у процесі яких, в основ-ному, виявлені й усунуті явні і приховані дефекти. У цьому випадку потенційні дефекти будуть визначатися фізичними (фізико-хімічними) процесами, які відбува-ються у твердих тілах (кристалах інтегральних схем, транзисторів, діодів; токопроводячих елементах; еле-ментах електроізоляції і т.і.). До них, в першу чергу, відносяться процеси дифузії, розпаду твердих розчи-нів, росту оксидних плівок, гетерогенні і гемогенні хімі-чні реакції, процеси адсорбції тощо. Теорія подоби дозволяє одержати критерії подоби для

більшості зазначених процесів, причому, ці критерії мають аналогічну структуру і можуть бути записані у вигляді:

( ) jj j jB F T

γπ = τ ( 1,2,......, )j W W ′= − , (8)

де Bj – коефіцієнти пропорційності; Fj – функції, що за-лежать від температури; jγ – величини, що залежать

від геометричних розмірів дефектів. Для визначення характеру функції L' розкладемо

праву частину рівняння (7) у ряд Тейлора та обмежи-мося першими числами розкладу:

01

W W

jj j

dLd

′−

=

′π = ∆π

π∑ , (9)

де j∆π – кінцеве збільшення j-го критерію.

Серед степенних функцій jπ (7) повинні бути прису-

тними (відповідно до теореми Кирпичева-Гухмана) ком-плекси, що складені з граничних і початкових рівнянь, які описують фізичні (фізико-хімічні) процеси, що відбу-ваються і випробуваних елементах. Вважаючи, що граничні і початкові умови цих рів-

нянь не залежать від умов випробувань і визначаються лише початковим розподілом концентрацій і дефектних областей Q', рівняння (9) можна записати у вигляді:

1 2

0 1 1 2 2 11 1 1 1

....q P

j j j j jq q jP jPj j j j

C C C Cππ π π

= = = =π π + π + + π + π∑ ∑ ∑ ∑ , (10)

де jqC – постійна; qπ – кількість процесів q-го типу; 1 2 3 .... ....q Pπ + π + π + + π + + π = π – загальна кількість процесів.

Підставляючи в (10) рівняння (8), одержимо 1 211 2

0 1 1 1 2 2 21 1

1 1

( ) ( ) ....

( ) .... ( ) ,

j j

q pj j

j j j j j jj j

q pjq jq jq jp jp jp

j j

C B F T C B F T

C B F T C B F T

π πγ γ

= =π π

γ γ

= =

π = τ + τ + +

+ τ + + τ

∑ ∑

∑ ∑

(11)

Рівняння (10) та (11) отримані в припущенні, що усі процеси, які відбуваються, можуть бути підрозділені на q груп за принципом схожості енергій активації та ана-логічної структури функції Fj(Т) і τν. Це допущення при-йнято називати багатогруповим наближенням.

Якщо припустити, що процеси, які відбуваються, є термоактивними і для них справедливо співвідношення (7) із [1], то рівняння (11) може бути перетворене до вигляду:


1 21 20 01 1 2 2

1 10 0

0 0

1 10 0

( ) exp exp

exp .... exp ,

j j

q pj j

a aj j j j

j j

a q a pjq jq jp jp

j j

E ET T T TR T R C R C

k T T k T T

E ET T T TR C R C

k T T k T T

π π

τ= =

π π

= =

− − = − ⋅ + − ⋅ + ⋅ ⋅

− − + − ⋅ + + − ⋅ ⋅ ⋅

∑ ∑

∑ ∑

(12)

де R(Тτ) – інтенсивність зміни параметрів елементів; Т0, Т – відповідно експлуатаційна та випробувальна тем-пература; Rjq – інтенсивність зміни параметрів при Т=Т0, яка обумовлена процесами q-й групи.

У тих випадках, коли кількість процесів, що роблять визначальний вплив на розвиток потенційних дефектів обмежена і ці процеси відбуваються одночасно, рівнян-ня (12) спрощується і може бути записано таким чином:

1 2

3 43

1 20 0 01 2

1 10 0

3 41 03 4

1 10 0

( ) exp exp

exp exp .

j j

j jj

a aj j

j j

a aj j

j j

E ET T T T TR T R R

k T T k T T T

E E T TR R

T T k T T

π π

τ= =

π πγ −

= =

− − = ⋅ + − ⋅ + ⋅ ⋅

− + ⋅ τ + − ⋅ ⋅

∑ ∑

∑ ∑

(13)

Якщо далі припустити, що множником 0 /Т Т у (12)

можна зневажити, а при Т близьких до Т0 величину R (I, τ) можна вважати приблизно постійної, то рівняння (13) перетвориться до вигляду:

1( ) exp( ) ( , )

р

j j jj

R z R F z z=

≅ + ϕ τ∑ , (14)

/ ;j ajF E k= 0

0

T Tz

T T−

=⋅

; (15)

де Rj-сумарна інтенсивність розвитку потенційних де-фектів у результаті розвитку процесів j-й групи; jϕ (z, τ)

– група складових, що залежать від температури і часу; де р – кількість груп енергій активації. В отриманих співвідношеннях реальний розподіл

процесів і ступінь їх впливів на розвиток потенційних дефектів враховуються множниками

1 2, ,...., ,....,j j jq jPR R R R . Вплив електромагнітних чинни-

ків враховується, як зазначеними множниками, так і ефективними значеннями енергій активації Еa, що узго-джується з поняттями впливів електромагнітних чинни-ків за допомогою двох механізмів:

− додаткового підвищення температури за рахунок джоулевого тепла і термомагнітних, термоелектричних перехресних ефектів;

− зміни ефективних значень енергій активації за рахунок ефектів накладення електричних полів на по-тенційні рельєфи кристалевих граток. Структура рівнянь (12) – (14) зберігається при при-

скорених випробуваннях із перемінними електричними навантаженнями. Рівні складності елементів, кількісні оцінки коефіцієнтів прискорення і достовірність отрима-них оцінок залежать від можливості експериментально-го і (або) теоретичного визначення величин ( , , , )jq ajq jqR E pγ .

Використання положень теорії подоби і введення безрозмірних критеріїв на підставі π-теореми дозволя-ють, як поширювати результати, що отримані при екс-периментальних і (або) теоретичних досліджень для конкретних типів елементів на цілий ряд подібних при-строїв (елементів), так і узагальнювати результати, що

отримані для найбільш простих елементів, для більш складних елементів структур. При цьому, методами су-часної теорії подоби можна вирішувати зазначені задачі, як для лінійних, так і нелінійних фізичних систем. Це іс-тотно розширює можливості практичного використання методів виявлення потенційних дефектів і знижує витра-ти на розробку програм таких випробувань.

Висновок. Автором встановлено, що незважаючи на принципову можливість експериментально-теоретичного визначення величин Ку (т), можна отри-мати достатньо точні кількісні оцінки коефіцієнтів при-скорення розвитку прихованих і потенційних дефектів тільки стосовно до найпростіших елементів. Це, у пер-шу чергу, пояснюється недостатнім знанням закономір-ностей дефектоутворення в реальних елементах, а також складністю і високою вартістю експерименталь-ного підтвердження таких оцінок. Проте, не повинне робити висновок про недоцільність практичного засто-сування випробувань, що прискорюють, тільки на тій підставі, що вони в даний час не дають точних кількіс-них результатів. Достатньо ретельні якісні оцінки, що отримані в процесі таких випробувань елементів, мають не меншу прагматичну цінність, ніж кількісні результати, хоча б тому, що дозволяють достатньо ефективно ви-являти елементи, що містять потенційні дефекти, а та-кож одержувати інформацію про характер основних механізмів дефектоутворення.

1. Лєнков С.В., Сельський А.А., Гунченко Ю.А., Осипа В.О. Фізика

процесів розвитку прихованих та потенційних дефектів елементів РЕЗО в умовах їх штучного прискорення // Збірник наукових праць Військово-го інституту Київського національного університету імені Тараса Шев-ченка. – К., 2008. – 14.



П С И Х О Л О Г І Я Т А І Н Ф О Р М А Ц І Й Н А Б Е З П Е К А

УДК 159.9.072.43 О.О. Волощенко, курсант

ВПЛИВ ГРОМАДСЬКОСТІ НА ПРИЙНЯТТЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ У статті розглянуто деякі питання про місце і роль громадської думки у державному управлінні. In the article some questions about place and role of public opinion in the state administration are c onsidered. Громадська думка є одним з найдавніших феноменів

суспільного життя. Зростання її впливу на соціальні від-носини пов'язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо. Її впливом на розвиток життя у країні пояснюється інтерес науковців до сутності і структури громадської думки. У вітчизняній науковій літературі проблема місця і ролі громадської думки в державному управлінні розроблена ще недостатньо. Серед українсь-ких дослідників, чиї праці присвячені цій проблемі, можна виокремити В.Л. Оссовського, А.А. Ручку та ін. Фундаме-нтальні праці випустили російські та зарубіжні вчені – Б.А. Грушин, О.І. Іванов, В.Б. Житєнєв, Р.А. Сафаров, Ф.Х. Мухаметшинін, Р. Кульчер, С. Квятковський та ін [1]. Проте комплексного аналізу громадської думки у вітчиз-няній науковій літературі ще не здійснено. Метою даної наукової статті є визначення сутності і

структури громадської думки і, виходячи із розмірів статті, аналіз деяких елементів її структури.

Cоціологія визначає громадську думку, як специфіч-ний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує відношення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя [2]. Незважаючи на відсут-ність початкового закріплення в законодавчих актах держави, громадська думка значно впливає на законо-творчий процес і врешті решт приймає вигляд закону за сутністю і змістом. Громадська думка чітко структурована за своїми

ознаками, що враховуються при її вивченні: − суб'єкти громадської думки; − об'єкти громадської думки; − типи суджень громадської думки; − канали висловлювання громадської думки. Громадська думка відіграє винятково важливу роль

у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини, Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, ре-гулювання багатьох соціальних, економічних, політич-них і духовних процесів [3]. Зважаючи на важливе місце громадської думки в

управлінні державою важливим є створення законодавчої бази, яка б гарантувала обов'язкове систематичне ви-вчення її та зобов'язувала владні структури приймати рі-шення з урахуванням волі та інтересів громадськості [1]. При прийнятті політичних рішень законодавчі та ви-

конавчі органи держави змушені враховувати громад-ську думку, оскільки вона слугує джерелом важливої соціально-політичної інформації. На формування і роз-виток громадської думки значною мірою впливають засоби масової інформації. Формування громадської думки відбувається як сти-

хійно (під час спілкування, освоєння індивідуального та колективного досвіду), так і цілеспрямовано, У сучасних суспільствах громадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установ і політичних організацій, громадських рухів, засобів масової інфор-

мації тощо. Найбільшу роль у формуванні і поширенні громадської думки відіграють ЗМІ, зокрема преса, ра-діо, телебачення, мережа Інтернет. В сучасній політо-логії вони розглядаються як один із найважливіших ін-струментів завоювання і здійснення влади. Особливості механізмів взаємодії громадської думки

з органами влади, соціальними інституціями, політич-ними структурами залежать від каналів її висловлюван-ня, які є однією із найважливіших характеристик струк-тури громадської думки. Адже громадська думка висло-влюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередкова-но) через канали висловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі, спеціалізовані [3]: Опосередковані канали висловлювання громадської

думки – це: 1. засоби масової інформації (преса, радіо,

телебачення, інтернет); 2. різні засоби освіти, лекції; 3. документи органів управління, 4. засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них по-

зиція, погляди, оцінки населення висловлюються не без-посередньо, а з використанням "фігури ретранслятора". Тобто наявне "втручання" у зміст різних "текстів" громад-ської думки. При цьому "корегування" громадської думки відбувається завжди з використанням різноманітних прийомів. Наприклад, публікуючи листи у газеті, зовсім не обов'язково виправляти їх – досить того, що для пуб-лікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати умисним таке "корегування" громадської думки не мож-на, оскільки це зумовлено здебільшого природою зазна-чених каналів висловлювання громадської думки. Прямі канали висловлювання громадської думки – це: 1. особисті контакти працівників органів управління

з населенням; 2. листи; 3. збори та мітинги, 4. демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім конта-

ктом виразника думки з представниками органів управ-ління. Тому ця група каналів вважається найбільш на-дійною. Оскільки в даному разі позиції населення без-посередньо доводяться до представників владних стру-ктур, об'єктивність інформації цілком реальна, чого не можна сказати з приводу її репрезентативності. Справ-ді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення, а сфера особистих контактів представника органу влади може бути обмеженою і, відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатиме репрезентативності. Спеціалізовані канали висловлювання громадської

думки – це: опитування із застосуванням наукових соці-ологічних методів. Опитування дають можливість одержувати і нагро-

маджувати надійну і репрезентативну інформацію з широкого кола проблем життя певної території, аналі-зувати зміни громадської думки в динаміці шляхом про-

© Волощенко О.О., 2008


ведення повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати за-кономірності функціонування громадської думки. Отже, використання інформації про громадську дум-

ку, одержану з допомогою опитувань населення, є практично єдиною гарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повинна бути допо-внена тією, що надходить з інших каналів. Проте при-йняття рішень неможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації, одержаної з допомо-гою опитувань. Основними каналами вияву громадської думки вва-

жаються: референдум, опитування населення, збори, маніфестації, всенародні обговорення. Реалізується громадська думка через її функції сто-

совно органів управління, політичних структур, а саме: директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.

1. Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер. Йдеться про вибори, рефе-рендуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюють обов'язкові для виконання усіма їх членами рішення;

2. Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень;

3. Консультативна функція громадської думки "дає поради" органам управління щодо способів і шляхів розв'язання проблем;

4. Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться "діяти", завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед – діяльності держави. Ефективність цих функцій, максимальне викорис-

тання їх потенціалу залежать від демократичності сус-пільства, механізмів взаємодії суб'єктів влади і суб'єктів громадської думки, особливостей електоральної пове-дінки, авторитету громадської думки тощо. Суб'єкт громадської думки – групи населення, які є

безпосередніми "виразниками" громадської думки. Об'єкт громадської думки – сфера життя суспільства

(економіка, культура, політика, побут та ін.), яка прин-ципово доступна масам і може викликати їх інтерес. Залежно від змісту висловлювань населення існує

кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження висловлюють ставлення населення

до фактів та явищ дійсності. Вони є найпоширенішими. Аналітичні судження аналізують ставлення насе-

лення до фактів дійсності і не лише оцінюють їх. Конструктивні судження програмують соціальні від-

носини і процеси. Під впливом різних чинників в центрі уваги громад-

ської думки опиняються проблеми соціального і полі-тичного характеру. Це – громадський інтерес, який зу-мовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різних точок зору на проблему); компетент-ність громадської думки щодо неї та ін. Система відносин між владними структурами, орга-

нами державного управління з одного боку та громад-ської думки з іншого є одним із найважливіших показни-ків суспільного розвитку і демократії. Існує думка, що чим активніше і повніше влада дозволяє масам брати участь у суспільно-політичних процесах, тим вона більш демократична та ефективна.

Громадську думку досить часто визначають як різ-новид безпосередньої демократії. Безпосередня участь громадської думки в державному управлінні та прийн-ятті політичних рішень відбувається під час проведення виборів і референдумів. Практика проведення референдумів в Україні не набу-

ла популярності. За роки незалежності було проведено лише два загальнонаціональні референдуми і жодного місцевого. Наприклад, у демократично показовій Швейца-рії місцеві та загальнодержавні референдуми проводяться досить часто. У середньому тільки загальнонаціональні референдуми відбуваються тричі на рік [4]. Окрім референдуму, в законодавстві та практиці зару-

біжних країн є також інші форми прямої демократії, за до-помогою яких громадська думка може залучатися до полі-тичного управління. Так, наприклад, народне вето (його ще можна назвати референдумом, що відміняє прийняте рішення) – голосування виборців з метою ліквідації вже діючого закону або будь-якого іншого акта (Італія). У нашій державі немає практики відхилення прийнятих

владними органами законодавчих актів. Значна більшість населення вважає, що громадяни нічого не можуть зроби-ти проти рішення, яке утискає їхні законні права. Зустрічається, хоча і рідко, така форма змішаної

демократії, як народний вибір. Виборцям дозволяється самостійно обрати із декількох запропонованих законів чи інших актів якийсь один варіант, що є, на їхню думку, кращим (Швейцарія). Конституції Іспанії (1978) та Авст-рії (1920) передбачають таку форму участі, як народна ініціатива – надане законом певній кількості виборців право запропонувати парламенту (або будь-якій пред-ставницькій установі) прийняти, змінити або відмінити конституцію, закон чи будь-який інший акт [1]. При прийнятті політичних рішень органи державного

управління повинні враховувати громадську думку, оскільки вона слугує джерелом важливої соціально-політичної інформації. Для того, щоб отримати наукову інформацію, треба

проводити постійний облік громадської думки. Реєстра-ції має підлягати вся сукупність відомостей, незалежно від того, чи є вони позитивні або негативні, висловлені більшістю чи меншістю, врегульовані чи неврегульовані законодавчо та ін. Облік громадської думки повинен проводитися послідовно і систематично. Важливим мо-ментом є також те, що між обліком і використанням не повинно бути великих часових інтервалів, інакше може відбутися процес небажаної відокремлення громадської думки від її носія. Таким чином знання, які надає громадська думка ор-

ганам управління для прийняття політичних рішень, можна кваліфікувати як первинну, початкову інформа-цію. Без систематизації, логічної обробки вона містить фрагментарні, описові відомості про сприйняття і бачен-ня соціальними спільнотами тих чи інших процесів, явищ політичного життя. Наукове ж знання, на якому ґрунту-ється справді наукове управління, – це результат систе-матизації розрізнених даних з виявленням закономірних зв'язків між фактами і подіями. Лише після такої обробки громадська думка може надати органам управління ін-формацію, що має якості наукового знання. Громадська думка як політичний інститут бере

участь у здійсненні влади. Це важливий механізм при-йняття політичних рішень на всіх рівнях. Оскільки гро-мадська думка виступає знаряддям політики, то її фор-мування є сферою боротьби за владу. В цьому зв'язку складовою частиною політичного процесу можна вва-жати боротьбу за громадську Думку. Громадська думка може бути моністичною, плюралі-

стичною і одностайною. Може виступати правильним,


реалістичним або хибним, ілюзорним уявленням щодо дійсності. У цілому нинішній стан громадської думки характеризується ідейною строкатістю, великою емо-ційною насиченістю. В цілому вона така, яка повинна бути в суспільстві, що знаходиться на шляху розбудови демократичної суверенної державності. Раніше було зазначено про роль ЗМІ в формуванні і

поширенні громадської думки. Формуючи громадську дум-ку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого – впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей [5]. В Україні ЗМІ досить сильно впливають на форму-

вання громадської думки населення. Це пов'язано з тим, що люди звикли довіряти цим засобам і основна суспільно-важлива інформація йде саме через ці кана-ли. Звісно, що до читача, глядача чи слухача ЗМІ вона потрапляє у більшості випадків вже у вторинному ви-гляді, а значить у ній простежується ставлення автора до певної ситуації і це ставлення може набути свого поширення серед аудиторії, що користується цими ЗМІ. ЗМІ не лише виконують інформативну функцію (хо-

ча вона має бути основною), але пропагують ідеї, по-

гляди, вчення, політичні програми і беруть, таким чи-ном, участь у соціальному управлінні [6]. Таким чином, демократичне суспільство, якщо воно

хоче залишитися саме таким, змушене балансувати між двома крайнощами: з одного боку, без свободи слова не має демократії, з іншого – існує небезпека використання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю. Отже,при прийнятті політичних рішень треба врахо-

вувати громадську думку, оскільки вона слугує джере-лом важливої соціально-політичної інформації. Важливим є створення законодавчої бази, яка б га-

рантувала обов'язкове систематичне вивчення громад-ської думки та зобов'язувала владні структури приймати рішення з урахуванням волі та інтересів громадськості.

1. Дмитренко О. Громадська думка як чинник демократизації полі-

тичної системи України // Журнал ПЕРСОНА. – 4/2007. 2. Соціологія / Городяненко В.Г. Соціологія громадської думки – http://www.readbookz.com/books/195.html. 3. Соціологія / Теремко В.І. Структура, канали висловлювання та функції громадської думки – http://www.readbookz.com/books/138.html 4. Матвєєва Т. Референдум – образ жизни швейцарцев // Международная жизнь – 1995. – 5. – С. 86–91. 5. Політологія / За ред. О.І. Семківа. – С. 438. 7. Любивый Я.В. Современное массовое сознание; динамика и тенденции развития. – К., 1993. – С. 33.


УДК 355.421 Г.Р. Дубровинський, канд. психол. наук

ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДБОРУ

ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ КОНТРАКТНОЇ СЛУЖБИ У статті розглядаються підходи до проведення професійно-психологічного відбору з військовослужбовцями кон-

трактної служби, враховуючи досвід країн НАТО та сучасних силових структур України.

In the article the approaches to carrying out of pr ofessional psychological selection with the militar y men by the contract, considering the experience of the countries members of NATO countries and modern Ukrainian force struc tures are considered.

Актуальність проблеми визначається слабким рівнем

розробленості даної теми, необхідністю осмислення тих процесів, які відбуваються в нашій Державі у тому числі в її Збройних Силах. У Державній програмі розвитку Збройних Сил Украї-

ни (ЗСУ) на 2006-2011 роки визначено, що до кінця 2010 року завершити повний перехід ЗСУ на комплек-тування військовослужбовцями, які проходять службу

за контрактом. Таким чином ми будемо мати таке спів-відношення різних категорій військовослужбовців:

Офіцери – 29,7% Курсанти – 4,5% Військовослужбовці військової служби за контрактом – 65,9%

Тобто практично 70% Збройних Сил Держави – це військовослужбовці контрактної служби. Це така категорія, яка буде виконувати службові обов'язки в таких напрямах:

п/п Вид діяльності Посади

1 Робота з особовим складом підрозділів Командири відділень, заступники командирів підрозділів, старшини …тощо

2 Робота з технікою підрозділу, частини Водії танків, автомобілів, спеціалізованої техніки ... тощо

3 Робота з матеріальними цінностями підрозділу, частини Начальники складів озброєння, боєприпасів, речового май-на…тощо

4 Робота з спеціальними апаратними приладами Оператор, навідник розрахунку, снайпер …тощо

Відповідно до цього і повинно бути з'ясовано прове-дення професійно-психологічний відбору (ППВ), як від-бору професійного та психологічного:

Відбір професійний – спеціалізована процедура при-йняття кадрових рішень на основі вивчення і прогностич-ної оцінки придатності людини до оволодіння професією і досягнення нею потрібного рівня майстерності при ви-конанні професійних обов'язків у типових і спеціально ускладнених умовах, які вимагають підвищеної відпові-дальності, здоров'я, високої працездатності і точності виконання поставлених завдань, емоційно-вольової стій-кості. Цей дослідницький процес ґрунтується на конкрет-них вимогах, які висуває професія до виконавця.

Відбір психологічний – прийняття рішення про при-датність людини до певного виду діяльності на основі

результатів психологічних і психофізіологічних дослі-джень. Для такого відбору необхідним є врахування психологічних якостей кандидатів на професії, пов'язані з роботою в екстремальних умовах. Перед цим визна-чають перелік вимог до кандидатів на основі психологі-чного аналізу майбутньої діяльності, а потім – підбір відповідних валідних діагностичних методик [10]. Не менш важливим елементом професійно-психологічного відбору військовослужбовців контрактної служби – є мотивація на виконання завдань військової служби, яку можна умовно поділити:

За часовим показником на: • короткострокову; • довгострокову.

© Дубровинський Г.Р., 2008


За соціально-економічними показниками на: • матеріальні; • побутові; • фінансові; • освітні; • інтелектуальні; • тощо. За професійними на: • службові; • професійно-службові; • технічні; • освітні. Людина, яка робить вибір в своєму житті на оволодіння

військової спеціальності повинна реально відчувати за-хист себе, своєї сім'ї з боку Держави і бачити перспективу на майбутнє. Тобто чим більше за терміном часу людина виконує військово-спеціальні завдання в екстремальних умовах діяльності тим більше він відчуває турботу Держа-ви в захисті своїх прав і свобод, в задоволенні свої мате-ріальних, духовних, інтелектуальних потреб. На даний час в України серед фундаментальних

праць за проблематикою організації ППВ в силових структурах можна виділити роботи О.М. Кокуна, М.С. Корольчука та В.М. Крайнюк, О.Д. Сафіна, В.В. Ста-сюка, О.В. Тімченка та С.Ю. Лєбєдєвої, В.В. Ягупова. Зупинимося на загальній специфіці діяльності фахі-

вців, для якої характерна наявність умов ризику. В укра-їнській науковій літературі нині, на жаль, здебільшого відсутнє чітке диференціювання різних ризиконебезпе-чних видів та умов професійної діяльності за ступенем інтенсивності впливу ризиконебезпечних чинників. Час-то ті ж самі види діяльності одними авторами назива-ються особливими, іншими – екстремальними та навпа-ки. На наш погляд чітка кваліфікація подібних умов на-лежить А.О. Деркачу [2]. За автором загальним для осо-бливих, екстремальних і зверх екстремальних умов дія-льності є процес дії екстремальних факторів на людину. Отже, особливі – це такі умови, коли діяльність спо-

лучена з епізодичною, непостійною дією екстремальних чинників чи високою усвідомленою імовірністю їхньої появи. При цьому екстремальні чинники не мають ве-ликої потужності й інтенсивності, а виникаючі негативні функціональні стани виражені помірно. В особливих умовах діяльності мобілізуються резервні можливості компенсаторного типу. Після роботи в таких умовах необхідний відпочинок.

Екстремальні умови – діяльності характеризуються постійною дією інтенсивних екстремальних чинників, що можуть становити потенційну небезпеку. При цьому негативні функціональні стани виражені сильно, діяль-ність здійснюється з підключенням резервних можливо-стей. Робота в таких умовах вимагає відновлення.

Зверхекстремальні умови – характеризуються постій-ною дією екстремальних чинників, що мають високу інтен-сивність і являють реальну небезпеку. Негативні функціо-нальні стани, що виникають, мають крайній ступінь вираз-ності, підключаються аварійні резервні можливості. Після такої діяльності потрібна обов'язкова реабілітація. Для військовослужбовців "звичайне" проходження

військової служби є особливими умовами діяльності, військові вчення – вже екстремальними, і проходження військової служби у "гарячих точках" – зверх екстрема-льними умовами [5]. Які виникають ситуації у військовослужбовців (у то-

му числі контрактної служби) в результаті проходження військової служби в різних умовах діяльності розгляне-мо на аналізі сучасних досліджень в структурах:

• миротворчого контингенту ЗСУ; • транспортної міліції; • Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС).

Склад миротворчого контингенту включає солдат, сержантів контрактної служби та офіцерів, вислуга яких коливається від 3-х до 20 років. Особливість цього кон-тингенту обумовлена наявністю специфічного професій-ного досвіду та статусу учасника бойових дій. Специфіка такого професійного досвіду полягає у наявності в них досвіду переживання травматичного стресу в наслідок перебування у ризиконебезпечних умовах. Цей стрес завжди причиняє важливий вплив на психічний стан осо-бистості. Фактично постраждалий від посттравматичного стресу миротворець, який повернувся до дому, зіткаєть-ся з внутрішнім конфліктом: він лишається військовим і разом з тим – він частина мирного населення. Таким чином його форма організації є конфліктною. Згідно міжнародних військових стандартів передба-

чаються визначені схеми реадаптації та реабілітації військовослужбовців миротворців. Практичний досвід вказує на те, що майже 50% з них потребують не тільки реабілітації у широкому сенсі, але і психологічної коре-кції та спеціально розробленої психотерапії станів пост-травматичного стресу [9]. При психічному стресі у працівників лінійних відділів

міліції на транспорті, які приймали участь у ліквідації аварій та катастроф на залізничному транспорті, відбу-ваються складні психічні процеси оцінки небезпеки й пошуку відповідних засобів її запобігання. Психічний стрес супроводжується надмірно підвищеною емоцій-ною напругою ще й за рахунок підсвідомої само іден-тифікації з жертвами катастрофи. Характер стресової реакції залежить не тільки від оцінки конкретною люди-ною ступеня шкідливості стресора, але й уміння реагу-вати на нього певним чином. У рамках теорії посттравматичного розладу термін

"психічна травма" (або "психотравма") означає подію, що сприймається людиною як загроза його існуванню, порушення нормальної життєдіяльності, стає для нього потрясінням або переживанням особливого роду. Голо-вний зміст психологічної травми складає утрата віри в те, що життя може бути організоване відповідно до зви-чного порядку й піддається контролю.

80% з тих, що перенесли психотравма, вертаються до нормального життя, але у 20% через 2-6 місяців ви-никають проблеми в однієї або декількох сферах життя: важкі почуття роздратованості, депресія, ускладнення соціальних відносин, розлад в професійній діяльності, психосоматичні захворювання. Психотерапевтичне втручання у найближчий період після перенесеної тра-вми, дозволяє запобігти багатьох небажаних наслідків й попередити наступ хронічного стану. Психогенні розлади, що найбільше спостерігаються

під час і після екстремальних ситуацій, поєднують у чотири групи: непатологічні (фізіологічні) реакції, пато-логічні реакції, невротичні стани, реактивні психози. Поведінка людини в екстремальній ситуації, що розви-вається раптово, багато в чому визначається емоцією страху, що в певній мірі може вважатися фізіологічною нормою, оскільки вона сприяє екстреній мобілізації фі-зичного і психічного стану, необхідній для самозбере-ження. При втраті критичного відношення до власного страху, появі утруднень у доцільній діяльності, зниженні і зникненні можливості контролювати дії і приймати ло-гічно обґрунтовані рішення формуються різні психотичні розлади (реактивні психози, ефектно-шокові реакції), а також стан паніки [8]. Діяльність працівників МНС протікає майже постійно

в напружених, конфліктних ситуаціях, небезпечних для життя обставинах. Основною проблемою в подібних ситуаціях є психологічний стрес. Саме ця обставина значно впливає на вимоги, які висуваються до фахівців служб екстреної допомоги.


Перебуваючи в екстремальних ситуаціях, у людей можуть проявлятися наступні симптоми: марення, га-люцинації, апатія, ступор, рухове порушення, агресія, страх, істерика, нервове тремтіння, плач. У рятувальників найчастіше спостерігаються такі

симптоми, як апатія та агресія. Також може спостеріга-тися й ослаблення дисципліни, порушення статутних і службових норм поведінки, паніка. Після психотравматичних (екстремальних) ситуацій,

як у потерпілих, так і в рятувальників можуть спостеріга-тися певні стани, які проходять послідовні фази (стадії).

1-а "Гострий емоційний шок". Розвивається слідом за станом зціплення й триває від 3 до 5 г; характеризу-ється загальною психічною напругою, підвищеною мо-білізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття й збільшенням швидкості розумових про-цесів, проявами безрозсудної сміливості (особливо при порятунку близьких) при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до доцільної діяльності.

2-а "Психофізіологічна демобілізація". Тривалість до трьох діб. Для абсолютної більшості наступ цієї стадії пов'язано з першими контактами з тими, хто одержав травми, і з тілами загиблих, з розумінням масштабів трагедії ("стрес усвідомлення"). Характеризується різ-ким погіршенням самопочуття й психоемоційного стану з перевагою почуття розгубленості, панічних реакцій (нерідко – ірраціональної спрямованості), зниженням моральної нормативності поведінки, зниженням рівня ефективності діяльності й мотивації до неї, депресив-ними тенденціями, деякими змінами функцій уваги й пам'яті (як правило, люди не можуть досить чітко згада-ти, що вони робили в ці дні).

3-я "Стадія вирішення" – 3-12 доби після стихійного лиха. Поступово стабілізується настрій і самопочуття. Однак у більшості людей зберігаються знижений емо-ційний фон, обмеження контактів з оточуючими, гіпомі-мія ("маскування обличчя"), зниження інтонаційного "фарбування" мови, сповільненість рухів. До кінця цього періоду з'являється бажання "виговоритися", реалізо-ване вибірково, спрямоване переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха, і яке супроводжуєть-ся деякою ажитацією. Одночасно з'являються сни, що були відсутні у двох попередніх фазах, у тому числі тривожні й кошмарні сновидіння, у різних варіантах враження, що відбивають, трагічні події.

4-а "Стадія відновлення". Починається приблизно з 12-го дня після катастрофи й найбільше чітко проявля-ється в поведінкових реакціях: активізується міжособи-стісне спілкування, починає нормалізуватися емоційне фарбування мови й мімічних реакцій, уперше після ка-тастрофи можуть бути відзначені жарти, що викликають емоційний відгук у навколишніх, відновлюються норма-льні сновидіння. В осіб, що перебували у вогнищі сти-хійного лиха, може спостерігатися розвиток різних форм психосоматичних розладів, пов'язаних з пору-шеннями діяльності шлунково-кишкового тракту, серце-во-судинної, імунної й ендокринної систем. В осіб, що пережили екстремальні ситуації, можуть

спостерігатися схильність до непомірного вживання спиртного, конфлікти у взаєминах [7]. Немає сумніву в тому, що рід діяльності військовос-

лужбовців за контрактом у ЗСУ буде мати екстремаль-ний або приблизний до нього характер. Виконання слу-жбових обов'язків в цих умовах вимагає від військовос-лужбовців відповідну моральну, фізичну, психологічну підготовку, тобто повинен бути проведений професійно-психологічний відбір для цієї категорії. В Збройних Силах України проведена робота щодо

підготовки майбутніх військовослужбовців, які будуть проходити службу за контрактом, але сучасні вимоги до

діяльності людей в особливих умовах потребують від-повідного підходу до їх професійної роботи. Для того, щоби розібратися які повинні бути сучасні

військовослужбовці за контрактом, які вимоги до них застосовуються…. тощо, необхідно проаналізувати до-свід армій передових країн світу, щодо ППВ військових професіоналів та підготовку фахівців для екстремаль-них умов діяльності, які мають досвід підготовки в си-лових структурах України.

Аналізуючи проблему професійного відбору можна зазначити, що вона має глибокі корені, оскільки різниця між здатністю людей до досягнення успіхів у професій-ній діяльності відома з давнини. Однак наукові підходи до визначення та прогнозування професійної придат-ності почали використовуватися тільки на початку 20-го сторіччя. Перше бюро, яке проводило професійні кон-сультації з питань професійного відбору, було створено у 1908 році доктором Парсоном. Через два роки про-фесор психології Мюнстенберг, досліджуючи питання професійного відбору машиністів, почав розробку теорії професійної придатності та професійного відбору. Зна-чні досягнення в цій сфері пов'язані з роботами Тейло-ра, який приділяв особливу увагу професійному відбору спеціалістів в процесі їх професійної діяльності. Досить активно професійний відбір почали застосо-

вувати в арміях Сполучених Штатів, Німеччини, Англії, Франції та інших західних країн з часів першої світової війни (1914-1916 р.р.). Виявилося, що науково обґрунтований відбір дає

можливість значно скоротити строки навчання та, в той же час, отримати спеціалістів більш високої кваліфіка-ції. Колосальний досвід стосовно відбору військовослу-жбовців був отриманий в американській армії перед відправкою військ на Європейський театр бойових дій. Сполучені штати здійснили дослідження усього особо-вого складу власної армії, а це майже 1750000 осіб. В процесі дослідження основними завданнями для пси-хологів були – за допомогою встановлення ступеню та характеру загальної обдарованості кожного призовника:

a) скомплектувати загони солдатів, по можливості є однаковим ступенем обдарованості, що дозволило б застосувати щодо них єдині методи навчання;

b) виокремити відсталих та в розумовому розвитку солдатів для комплектації з них батальйонів забезпе-чення або взагалі виключення їх з армії;

c) провести відбір інтелектуально високо обдаро-ваних солдатів для поповнення ними командного скла-ду чи спрямування до найвідповідальніших частин та частин спеціального призначення;

d) виокремити людей зі специфічними якостями – розвідників, спостерігачів, снайперів тощо. Розробка методів та проведення досліджень здійс-

нювалися комісією з кваліфікації особового складу збройних сил, яку створила група психологів зі складу психологічної комісії національної ради досліджень та військових комісій американської психологічної асоціації. Подальша інтенсифікація розробки проблем війсь-

кової психології та удосконалення її організації продов-жувалися під час Другої світової війни. В США при наці-ональній раді оборонних досліджень була створена секція прикладної психології. У збройних силах США психологічні дослідження в період Другої світової війни пройшли майже 18 мільйонів осіб. Американська військова психодіагностика продов-

жувала розвиватися й після закінчення війни. З тією лише відміною, що в 50-ті роки на перший план стали висуватися проблеми мотивації та ціннісних орієнтацій в цілісній структурі особистості. Головним інструментом відбору в усіх випадках були

тести. Вони поділялися на вербальні, схематичні та рухові.


За останні роки принципових змін в системі психологі-чного відбору збройних сил США, яка була розроблена в роки Другої світової війни та в 50-70 роки не відбулося. В наш час збройні сили країн НАТО прикладають

значні зусилля для набору необхідної кількості молодих людей з необхідним рівнем загальноосвітньої, профе-сійної та морально-психологічної підготовки до військо-вої служби. В США осіб, які показують низькі результати з тестувань, не приймають на службу навіть тоді, коли існує значний некомплект, оскільки такі особи мають дуже мало шансів для успішного її виконання. Система професійного відбору майбутніх офіцерів іс-

нує й у військових навчальних закладах інших країн. На-приклад, кандидати на навчання у ВВНЗ Канади, повинні також проходити спеціальний відбір. Цей відбір включає: психологічні тести, співбесіду та медичний огляд. Аналогічний відбір існує й у ВВНЗ Туреччини. Канди-

дат на навчання в одному з ВВНЗ Туреччини перед вступ-ними іспитами повинен пройти не тільки медичну комісію, алей співбесіду, де будуть оцінюватися політична благо-надійність, духовний та культурний рівень розвитку. В збройних силах Великобританії особи, які бажа-

ють стати офіцерами, оформлюють документи за вста-новленою формою та подають заяву до будь якого ве-рбувального пункту. Після виклику кандидати прибува-ють в центр відбору відповідального виду збройних сил, де на протязі чотирьох днів складають вступні іспити, проходять медичну комісію та тестування. Тестування включає перевірку загального рівня роз-

витку кандидата, знання елементарної математики, здатності до логічного мислення, розподілу уваги та координації. Перевіряється швидкість, послідовність, оригінальність та сміливість рішень абітурієнта. Психологічне тестування у збройних силах ФРН

здійснюється при відборі кандидатів не тільки на офі-церів, але й унтер-офіцерів та рядових. При проведенні психологічних перевірок спеціаль-

но створюються різноманітні перешкоди, які виклика-ють у піддослідних додаткове психологічне наванта-ження. Практикується проведення тестувань після маршкидків у денні та нічні години. На думку психоло-гів Бундесверу, це надає більше інформації про наяв-ність відповідних якостей у кандидатів та про їх поте-нційні морально-психологічні можливості щодо успіш-ного подолання навантажень бойових обставин. Голо-вна увага звертається на тих кандидатів, які показують найкращі результати за умов перешкод, а не оптима-льних (комфортних) умов. На думку спеціалістів, саме ця категорія людей може проявити розсудливість та врівноваженість у складній ситуації, а можливо й обі-йняти роль лідера в умовах бою. Подібні перевірки офіцерського й унтер-офіцерсь-

кого складу, результати яких враховуються при пере-міщенні по службі та висуванні на вищі посади, прово-дяться регулярно. Вони дозволяють, окрім цього, вияв-ляти осіб з відхиленням від норм. Використання їх на командних посадах не дозволяється. У збройних силах країн НАТО використовується в

основному американська система та методи військово-професійної орієнтації молоді. У Німеччині підготовка молоді до військової служби починається практично з дошкільного віку. Навчальними планами передбачаєть-ся проходження ознайомчої практики школярами та студентами безпосередньо у військових частинах та підрозділах. Рекламою Бундесверу займається Штаб преси та інформації міністерства оборони. У Франції проблемами рекламування збройних сил

займається в основному служба інформації та суспіль-них відносин. Окрім цього, кожен вид збройних сил має свої власні інформаційні структури.

У Великобританії, для того щоб викликати у моло-дих людей інтерес до військової служби створюються молодіжні "піхотні батальйони", куди приймаються юна-ки у віці від 15 до 17 років. Ці "батальйони" користують-ся популярністю у юнаків, тому що дозволяють їм вдос-коналювати свою військову та фізичну підготовку. Таким чином, закордонний досвід показує, що поту-

жніє державне фінансування, цілеспрямована діяль-ність щодо військово-патріотичного виховання, наяв-ність спеціальних організаційних структур в Міністерст-вах оборони країн НАТО, жорстка централізація їх ро-боти, тісний взаємозв'язок та співробітництво з загаль-нонаціональними системами професійної орієнтації та відбору молоді, ефективне використання можливостей масової реклами дозволяє забезпечити високий кон-курс до ВВНЗ цих країн, що є необхідною умовою якіс-ного професійного психологічного відбору [6]. На сьогодні професійний відбір в МНС України, скла-

дається, як правило, із декількох послідовних етапів, на кожному з яких вирішується питання про придатність кан-дидата до служби за визначеними критеріями відбору. Першим етапом професійного відбору є соціально-

правовий аспект, що полягає в перевірці відповідності кандидата певним формальним соціально-демографічним (вік, освіта, служба в армії, реєстрація за місцем проживання і т.п.), правовим і морально-етичним нормам (лояльність до обраної професії, від-сутність негативних біографічних даних, вчинків, що компрометують, зв'язків тощо). Другим рівнем відбору є медичний відбір, спрямова-

ний на виявлення явної або прихованої патології, що перешкоджає здійсненню професійної діяльності в МНС України. У медичному відборі, у зв'язку з його особли-вою значущістю, виділився психіатричний аспект, що полягає в поглибленому дослідженні психічної сфери кандидата, з метою виявлення в основному прихова-них, стертих форм нервово-психічної патології. За де-якими даними, число осіб, визнаних непридатними до служби в МНС України, становить близько 15% від усіх кандидатів на службу і 10% від тих, хто бажає навчати-ся у відомчих навчальних закладах. Наступним етапом професійного відбору є психоло-

гічний відбір, що значною мірою орієнтований на вияв-лення психопатології, ніж на визначення професійно важливих якостей. Психодіагностичне обстеження, що в обов'язковому порядку проходять кандидати на службу, будується на сонові тестової батареї, затвердженої відповідними наказами МНС України. Результати пси-ходіагностичного обстеження служать в основному для виявлення латентної психічної патології. Кожний вид професійного відбору здійснюють від-

повідно чотири різні групи експертів: кадрові апарати МНС України; військово-лікарські комісії (ВЛК); практич-ні психологи ГУ МНС України в областях; служби пси-хологічного забезпечення й екзаменаційні комісії на-вчальних закладів МНС України. Нечутливість системи відбору до помилок у визна-

ченні придатності/непридатності кандидата на службу, на наш погляд, визначається існуючою вузькою орієн-тацією кожного рівня відбору і відсутністю чіткого їхньо-го взаємозв'язку. Так:

• соціально-правовий аспект націлений, головним чином, на чистоту анкетних даних;

• медичний – на виявлення соматичної і психічної патології;

• конкурсно-екзаменаційний – на виявлення рівня знань, отриманих у загальноосвітній середній школі;

• психологічний відбір, в прямому значенні, у кра-щому випадку перебуває у стадії становлення, не маю-


чи достатньої самостійності, цільової настанови, крите-ріїв і правового забезпечення.

Сучасний ППВ в МНС України можна розглядати в наступних аспектах:

КРИТЕРІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРИДАТНОСТІ КАНДИДАТА НА СЛУЖБУ ДО МНС УКРАЇНИ

Висновок про придатність Критерії

Цілком придатний

• Наявність мотивації на даний вид діяльності в рамках МНС України; • Високі моральні якості; • Відсутність психічних відхилень; • Урівноважений характер; • Наявність таких психологічних якостей, як: ретельність, дисциплінованість, пильність, витривалість, охайність, рішучість; • Висока емоційно-вольова усталеність; • Самоконтроль, що розвинений на рівні, вищому за середній; • Сила нервової системи до середньо-слабкої; • IQ не менше 100; • Переключення і розподіл уваги не нижче середнього рівня; • Оперативна і наочно-образна пам'ять оцінюються не нижче "добре"; • Швидкість прийняття оперативних рішень; • Висока психомоторна швидкість

Придатний з обмеженнями

• Схильність до невиправданого ризику; • Завищена або занижена самооцінка; • Самовпевненість; • Залежність, соціабельність; • Нелагідність; • Довірливість; • IQ не менше 90; • Одна незадовільна оцінка за будь-якою із характеристик уваги: об'єму, концентрації, усталеності, переключення, розподілу; • Слабка розвиненість оперативної пам'яті; • Слабка нервова система.

Непридатний

• Наявність психічних відхилень; • Відсутність мотивації на діяльність; • Низькі моральні якості; • Недисциплінованість; • Безвідповідальність; • Неохайність; • Тривожність у важких ситуаціях; • Надмірна збудливість, невитриманість; • Повільність, інертність; • Низька емоційно-вольова усталеність; • Низький самоконтроль; • IQ нижче 90; • Дві і більше незадовільних оцінки за характеристиками уваги; • Слабка наочно-образна пам'ять.

МЕТОДИ І МЕТОДИКИ ОЦІНКИ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ПЕРСОНАЛУ МНС УКРАЇНИ

Оцінювані характеристики Найменування методу або методики

Інтерес до професійної діяльності

• Метод анкетування • Методика "Карта інтересів" • Методика "Структура інтересів" • Диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО)

Мотивація досягнення

• Мотиваційно-особистісний опитувальник • Методика "Потреба у досягненні" (за Ю.М. Орловим) • Методика "Мотивація до успіху" (за Т. Елерсом) • Методика "Мотивація до запобігання невдачам" (за Т. Елерсом) • Методика "Імпульсивність" • Методика "Мотивація успіху та острах невдач" (за А.А. Реаном)

Ціннісні орієнтації особистості • Методика "Ціннісні орієнтації особистості" (за М. Рокичем) • Методика "Рівень співвідношення "цінності" і "доступності" у різних життєвих сферах" (за Є.Б. Фанталовою)

Рівень домагань особистості • Методика "Дослідження рівня домагань" • Методика дослідження рівня і динаміки домагань особистості

Загальна спрямованість особистості

• Методика "Спрямованість особистості" (за В. Смейкалом і М. Кучерою) • Методика "Орієнтована анкета" • Тематичний апперцепційний тест (ТАТ) і його модифікації • Методика визначення загального емоційного типу спрямованості особистості

Загальна спрямованість на конкрет-ну діяльність в межах МНС України

• Мотиваційно-особистісний опитувальник • Метод аналізу документів • Метод індивідуальної співбесіди

Примітка: Критеріями оцінки професійної спрямованості виступають показники, що характеризують її рівень (розуміння суспі-

льної значущості вибору й усвідомлення соціальної ролі професії працівника МНС України), широту (наявність різних інтересів і цілей), інтенсивність (пов'язується з емоційним забарвленням особистості), усвідомленість (ступінь інформованості про особливос-ті майбутньої професійної діяльності), усталеність (сталість професійних устремлінь) і дієвість (активність у реалізації цілей).


МЕТОДИ І МЕТОДИКИ ВИВЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНО-ОСОБИСТІСНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРАЦІВНИКА МНС УКРАЇНИ

Оцінювані характеристики Найменування методу або методики

Характерологічні і типологічні особливості особистості

• Тест "Риси характеру і темпераменту" • Опитувальник особистості Г. Айзенка (ЕРІ) • Опитувальник Г. і С. Айзенка (РЕN)

Характерологічні особливості осо-бистості

• Стандартизований метод дослідження особистості • Опитувальник міні-мульт (скорочений варіант ММРІ) • 16-факторний особистісний опитувальник Кетелла(16 ФЛО) • Характерологічний опитувальник К. Леонгарда • Методика "Локус-контроль" • Колірний тест Люшера • Метод аналізу документів • Метод спостереження

Характерологічні акцентуації особистості

• Патохарактерологічний діагностичний опитувальник Є.А. Лічко (ПДО) • Методика вивчення характерологічних акцентуацій особистості і нервово-психічної нестійкості (ХАО-НПН) • Опитувальник Г. Шмішека

Самооцінка індивідуально-психологічних якостей і властиво-

стей особистості

• Метод самооцінки особистості • Методика "Сортування ознак" (Q-сортуванняуввс3) • Особистісний диференціал • Методика "Самопочуття, активність, настрій" (САН)

Примітка: Вивчення індивідуально-особистісних особливостей передбачає оцінку моральних якостей і визначення акцентуації

особистості і головних рис характеру, як позитивних, так і несприятливих для діяльності працівника МНС України [4]. Спеціально для вирішення актуальних проблем

професійного відбору в МНС була створена Українсь-ким НДІ медицини транспорту (м. Одеса) автоматизо-вана комп'ютерна система "СПАС-5" (АКС "СПАС-5"). Вона використовується в рамках психофізіологічного професійного відбору кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів МНС України. За допомогою АКС "СПАС-5" вивчаються процеси

запам'ятовування, зберігання і відтворення потрібних сигналів і швидкого забування непотрібних, що пере-шкоджають розв'язанню наступного завдання. Для цьо-го у автоматизованій комп'ютерній системі "СПАС-5" застосовані наступні методики: тест "Оперативна па-м'ять"; тест "Реакція на об'єкт, який рухається"; тест "Рухливість нервових процесів"; тест "Прості аналогії". У складних випадках, коли результати ППВ не повною мірою характеризують професійну непридатність кан-дидатів на навчання, доцільно використовувати додат-кові загальновизнані методик, такі як:

• швидкість темнової (світлової) адаптації (дослі-джується за допомогою апарату "Ніктоскоп");

• бланкові тести на увагу – методики відшукування чисел за таблицями Шульте (Ш), Шульте модифікова-ним (ШМ) і Шульте-Горбова (ШГ);

• імажинітивні якості та стійкість уваги (оцінюються за допомогою тестів "Переплутані лінії", "Стеження за ціллю", коректурних проб з кільцями Ландольта, Анфі-мова, тощо);

• рівень розвитку і структура професійно важливих вищих психічних та інтелектуальних функцій (за теста-ми Бентона, Равена, Векслера, тощо);

• психологічне обстеження за допомогою верба-льних тестів ММРІ (та його вітчизняних аналогів – СМИЛ-566, ММИЛ-377, СМОЛ-71), 16-ФЛО Кеттела, а також проективних технік: Сонді, Люшера, Розенцвейга, Hand-тест, "Дерево" Коха, "Неіснуюча тварина" та інших загально прийнятих у психофізіології, експерименталь-ної психології та психіатрії методик. На основі даних тестування і оцінці рівня психоемо-

ційної стійкості досліджуваного будується висновок психофізіологічного обстеження [3]. Для того, щоби ефективно провести ППВ кандидатів

для проходження контрактної служби в Збройних силах України в результаті аналізу досвіду в арміях країн НАТО та сучасного досвіду силових структур України щодо підготовки спеціалістів для виконання професій-

них завдань в особливих умовах діяльності можна дійти до наступних висновків:

1. У в зв'язку з переходом до професійної армії, в якій на 70% становлять військовослужбовці за контрак-том, необхідність якісного проведення ППВ виступає на передній план.

2. Під проведення ППВ необхідно створити відпо-відну нормативно-правову базу.

3. Тільки цілеспрямоване воєнно-патріотичне вихо-вання, відповідне державне фінансування, створення спеціальних організаційних структур в військоматах, військових частинах Міністерства оборони України во взаємодії з державною системою професійної орієнтації молоді дозволить в Україні успішно вирішити створення сучасних її Збройних Сил.

4. Система відбору на посади професіоналів війсь-кової служби, яка була створена в місцевих, районних військоматах та в школах молодших спеціалістів, пра-порщиків вже в минулому, тому потребує відновлення і взагалі вивчення тих умов, які склалися в даний час. Якщо на посади військовослужбовців контрактної служ-би був відбір з числа військовослужбовців строкової служби, то через невеликий термін часу такий відбір об'єктивно неможливий, тому необхідний новий підхід щодо вирішення цього питання, відповідного виділення Державою коштів, тощо.

5. Проведення ППВ в період відбору кандидатів для проходження військової служби треба розглядати не як контрольний зріз короткого відрізку часу, а як про-цес, який досліджується, вивчається, корегується на протязі всього періоду проходження служби військово-службовцем.

6. Для якісного проведення ППВ з даною категорія треба враховувати вид діяльності та специфічні за-вдання, що виконуються в період проходження служби.

7. Підбір методів та методик для проведення ППВ з кандидатами для проходження контрактної служби тре-ба робити, враховуючи досвід силових структур України та сучасні наукові підходи в екстремальній психології.

1. Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011

роки. Указ Президента України від 27.12.2005 1862-25т/2005. 2. Деркач А.А. Акмеология: личностное и проффесиональное развитие человека. – Книга 2: Акмеологические основі управлеческой деятель-ности. – М.: РАГС, 2000. – 534 с. 3. Приходько Ю.О. Ефективність пси-хофізіологічного професійного відбору кандидатів на навчання в вищих навчальних закладах системи МНС України // Інститут психології ім. Г.С. Костюка СПН України. Актуальні проблеми психології. Том 5.


Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. Ви-пуск 6. Київ – 2007. – с. 269–276. 4. Тімченко О.В. Екстремальна психо-логія: Підручник – К.: ТОВ "Август Трейд", 2007. – 502 с. 5. Кокун О.М. Сучасні тенденції психофізіологічного забезпечення діяльності фахівців в умовах ризику // Проблеми екстремальної та кризової психології. Випуск 3. Частина 1. Харків – 2007. – С. 244–255. 6. Коноваленко О.В. Деякі аспекти закордонного досвіду з питань професійного психологіч-ного відбору в збройних силах // Інститут психології ім. Г.С. Костюка СПН України. Актуальні проблеми психології. Том 5. Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. Випуск 6. Київ – 2007. – С. 191–197. 7. Овсяннікова Я.О. Формування стресостійкості рятува-

льників з використанням інноваційних технологій // Проблеми екстре-мальної та кризової психології. Випуск 3. Частина 2., Харків – 2007. – С. 87–93. 8. Попова Г.В., Самсонкін В.М. Емоційне вигоряння у праців-ників транспортної міліції, які брали участь у ліквідації наслідків заліз-ничних аварій з людськими жертвами // Проблеми екстремальної та кризової психології. Випуск 3. Частина 2. Харків – 2007. 9. Поломар О.Д. Психотерапія станів посттравматичного стресу військовослужбовців миротворчого контингенту // Проблеми екстремальної та кризової пси-хології. Випуск 3. Частина 2. Харків – 2007. 10. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник О.М.Степанов. – К.: "Академвидав", 2006. – 424 с.


УДК 519.676:681.51 С.В. Ленков, д-р. техн. наук, проф.,

В.А. Хорошко, д-р. техн. наук, проф., Н.Н. Браиловский, д-р. техн. наук, доц.,

Н.Н. Блавацкая, здобувач

ОЦЕНИВАНИЕ ВЗАИМОЗАВИСИМОСТИ

ИНФОРМАЦИОННЫХ ИСТОЧНИКОВ МЕЖДУ СОБОЙ В работе проведено оценивание взаимозависимости информационных источников между собой. In the article the appraisement of interdependence of information sources among themselves are conside red.

Введение и постановка задачи. Теория и практика

сжатия данных оставили немало проблем. Так, напри-мер, в качестве модели информационного источника до сих пор рассматривается только статические моде-ли, что не дает возможности обобщить это понятие на случай словарных и комбинированных схем сжатия. На сегодня существуют резервы повышения эффективно-сти сжатия информации регулярной структуры, к кото-рым относится, в частности, файлы реляционных баз информации. Улучшение сжатия такой информации может заметно сократить потребность систем резерв-ного копирования в объемах запоминающих устройств. Алгоритмы и принципы сжатия информации авторами достаточно полно были исследованы в [1]. Следовательно, источник информации S – абст-

рактный объект, порождающий информацию. Мини-мальная порция информации, порождаемая источни-ком S и имеющая самостоятельный смысл, называет-ся символом, и обозначим α с различными индексами. Множество символов, порождаемых источником, оп-ределяется как алфавит. Алфавит источника S обо-значается как χ(S) и просто χ:

( ) 1 2, ,..., Mс S a a a= .

Число М есть мощность алфавита : Mχ = χ . Поскольку рассматриваем только конечные источ-

ники, длина любого сообщения конечна, однако длина сообщений данного источника S не ограничивается, поэтому для множества всех возможных сообщений источника S справедливо соотношение

[ ]0

n

n

∞

=χ ⊆ χU .

Информационный источник это случайный процесс с дискретными временем и фазовым пространством. В каждый момент времени происходит событие, состоя-щее в генерации некоторого сообщения [ ]A ∈ χ .

Основные результаты исследования. Рассмотрим задачу выделения из заданного множества n скважин некоторого подмножества мощности не более (m m <

)n , позволяющего получить максимальную информа-цию о поведении всего множества скважин по инфор-мации, полученным лишь из скважин выбранного подмножества. Рассмотрим скважины как дискретные случайные

процессы. Областью определения каждого из процес-

сов является множество моментов времени, в которые производился отбор проб, фазовым пространством – множество возможных результатов наблюдений (кон-центраций загрязняющих веществ). Для каждой сква-жины в нашем распоряжении имеются результаты лишь сравнительно небольшого числа наблюдений (в пределах от 5 до 50), поэтому будет оправданным в качестве фазового пространства рассматривать мно-жество всего из двух состояний, граница между кото-рыми совпадает с установленным уровнем ПДК для соответствующего вещества. Состояния "концентрации не превышает ПДК" далее будем обозначать через 0, состояние "концентрация превышает ПДК" через 1. С точки зрения теории информации скважина пред-

ставляет собой информационный источник S с алфа-витом χ=0,1. Источник генерирует последователь-ность символов 1 2,α α ,…( iα ∈ χ).

Количество информации I, получаемой в результате одной пробы из скважины есть просто энтропия Н дан-ного информационного источника (на основании К. Шеннона) [2]. Поскольку промежутки времени между взятием проб из скважины различны, мы можем вос-

пользоваться лишь примитивной энтропией 0H , не учитывающей зависимость информационного источни-ка от предыстории. Таким образом (с учетом дискрет-ности источника),

( ) ( )0 logi

i ia Oc

I H e p a p a= = − , (1)

где ( )ip a – вероятность символа aі є χ.

Рассмотрим две скважины S1 и S2.Общая инфор-мация 1 2I + , получаемая при одновременном и незави-

симом взятии проб в обеих скважинах равна:

1 2 1 2 1/ 2 1 2 2 /1I I I I I I I+ = + − = + − , (2)

где 01 1I H= и 0

2 2I H= – информация в одной пробе из

скважин S1 и S2 соответственно; 1/ 2I – условная ин-формация скважины S1 относительно S2 (дополни-тельная информация, получаемая из первой скважины при условии, что информация из второй известна); 2 /1I

– условная информация скважины S2 относительно S1. Из (2) видно, что

1/ 2 2 /1 1 2 1 2I I I I I += = + − . (3)

© Ленков С.В., Хорошко В.А., Браиловский Н.Н., Блавацкая Н.Н., 2008


Таким образом, условные информации равны, и можно говорить о взаимной информации одной сква-

жины о другой (будем ее обозначать 1,2I ).

В то же время, по аналогии с (1) имеем:

1

01 2 1 2 1 2 1 2( ) ( )log ( ) ( )

ji j i j

a aI H p a p a p a p a+ +

∈χ ∈χ ≈ = − ∑ ∑ . (4)

В качестве меры зависимости источников введем коэффициент информационной зависимости 1 2( / )r S S

источника S1 от источника S2, который определяет

долю информации, генерируемой источником S1, кото-рую можно получить, наблюдая только источник S2:

1

1

1 2 1 21,2

1 21 1

( ) ( )log ( ) ( )

( / )( )log ( )

ji j i j

a a

i ia

p a p a p a p aI

r S SI p a p a

∈χ ∈χ

∈χ

= ≈∑ ∑

∑. (5)

Поскольку вероятность генерации источником того или иного символа несущественна, в качестве оценки этих вероятностей следует брать частоты соответст-вующих событий за весь период наблюдений (при этом мы полагаем, что значение является стационарным). Свойства коэффициентов информационной зави-

симости: 1. 0≤ 1 2( / )r S S ≤1;

2. 1 2( / )r S S = 1;

3. 1 2( / )r S S = 0 источники S1 и S2 есть независи-

мые случайные процессы; 4. 1 2( / )r S S = 1 S1 с вероятностью 1 есть функция

от S2; 5. 1 2( / )r S S ≠ 2 1( / )r S S (в общем случае);

6. 1 2( / )r S S = 2 1( / )r S S 1 2I I= .

Вичислив коэффициенты информационной зависи-мости для всевозможных пар скважин, сформулируем матрицу R информационных зависимостей:

ij 1 2R= r = ( / ) r S S . (6)

Теперь начальная задача выбора подмножеств скважин сводится к задаче о минимальном покрытии столбцов матрицы R ее строками. Пусть iθ – множест-

во строк матрицы R, iθ –множество ее столбцов. Необ-

ходимо выбрать такое минимальное выполне-

нию i∗θ ⊆ θ , что:

∗θ ≤m,

j j i ijr r : r∗∀ ∈ θ ∃ ∈ θ ≥λ, (7)

И, кроме того, либо средний, либо минимальный ко-эффициент покрытия является максимально возмож-ным, т.е. либо

j ji

ijr r

maxr

max,n

∗∈θ ∈θ →

∑

(8)

jrmin

∈θ

irmax

∗∈θijr max→ . (9)

Здесь параметр 0<h<1 задает минимально прием-лемый уровень информационной зависимости скважин.

Для решения задачи покрытии сведем ее классиче-ской (бинарной) задаче о покрытии, в которой ijr 0,1∈ .

С этой целью воспользуемся методом дихтомизации, а именно, ориентируем матрицу R бинарной задачи следующим образом:

ijij

ij

1,rr

0,r ,

≥ λ= ∠λ (10)

то есть будем полагать, что строка покрывает столбец, если соответствующий коэффициент не менее мини-мального допустимого. Решить бинарную задачу о минимальном покрытии,

среди ее решений необходимо отобрать решения, удовлетворяющие условия (8) или (9).

Если информационную зависимость между скважи-нами необходимо оценивать по нескольким загряз-няющим веществам, то выбрать набор скважин, опти-мальный по всем веществам в совокупности, можно, например, с помощью метода "качелей" [2]. Предлагается следующая схема решения задачи: 1. Для каждой скважины с учетом значения ПДК и

результатов наблюдений вычисляются частоты собы-тий 0iα = и 1iα = за все время наблюдений, полу-

ченные значения берутся в качестве оценки вероятно-стей р(0) и р(1).

2. В соответствии с (5), (6) формируется матрица R информационных зависимостей между скважинами.

3. Вибирается значение λ и согласно (10) проводит-ся процедура дихтомизации матрицы R .

4. Для матрицы R решается задача о минималь-ном покрытии.

5. Среди полученных решений отбираются те, кото-рые удовлетворяют (8) или (9). Полученные решения будут наилучшими по средней или минимальной ин-формативности соответственно.

6. После получения решений по каждому из загряз-няющих веществ оптимальный набор скважин для всех веществ в целом получаем при помощи метода "качелей".

1. Шеннон К.Э. Предсказание и энтропия печатного английского тек-

ста // Работы по теории информации и кибернетики. – М.: Иностранная литература, 1963. – С. 669–686. 2. Дмитриев А.М., Журавлев Ю.И., Кренделев Ф.В. О математических принципах классификации предме-тов и явлений//Дискретный анализ. Вып.7. – Новосибирск: Ин-т мате-матики СО АН СССР, 1966. – С. 14–27.



УДК 316.776.2 М.А. Малахов, ад'юнкт

ІСТОРИКО – ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВИНИКНЕННЯ ПОНЯТТЯ АДАПТАЦІЇ

У НАУКОВІЙ ДУМЦІ

У статті розглянуті підходи зарубіжних та вітчизняних науковців щодо проблеми виникнення поняття "адаптації. In the article the approaches of foreign and nation al scholars to the problem of appearance of the "ad aptation" notion are

considered. Кардинальні зміни в усіх сферах нашого суспільства

в зв'язку з переходом до ринкових відносин, розбудовою незалежної України, відродженням національної культу-ри, кризові явища, що супроводжують ці зміни, потребу-ють особливої уваги до вивчення соціального механізму освоєння людиною інновацій, пошуку ефективних шляхів взаємодії людини з предметним та соціальним середо-вищем, які безперервно та динамічно змінюються. Акту-алізується також практика соціально-психологічної адап-тації до змін і в соціальному середовищі. Проблема адаптації особистості є однією з найваж-

ливіших не тільки в теоретичній, але й в прикладній соці-ології та психології. На сьогодні зафіксовано безліч різ-них визначень самого поняття адаптації, кожне з яких, імовірно, правильне, але тільки для якоїсь конкретної ситуації. Філософсько-соціологічний підхід дозволяє роз-глянути адаптацію людини як явище біологічної, психічної та соціальної природи. Відповідаючи вимогам інтегрова-ного комплексного підходу до людини, такі дослідження потребують диференційованого розгляду кожного з скла-дних рівнів адаптації – психічного та соціального. Виникнення терміну "адаптація" відноситься до дру-

гої половини ХVІІ ст. Вперше поняття адаптації викори-стовував німецький фізіолог Ауберт, який вивчав при-стосування органів зору до змін навколишнього сере-довища. Подальше дослідження на початку XX століття проводили Ж.Ламарк, Ж. Сент-Іпер, Г. Спенсер. Ч. Дар-він довів, що основний механізм адаптації формується безпосереднім впливом умов середовища на живі орга-нізми, змінюючи їх відповідним чином. Біологічна адап-тація людини відображає спільну з усіма живими орга-нізмами її біологічну організацію, а також те особливе, специфічне біологічне в людині, що виходить з її соці-альної сутності. Дійсно, людина, як і всякий живий орга-нізм, є відкритою системою. Тобто її існування, діяль-ність можлива лише при взаємодії з оточуючим середо-вищем, в результаті обміну енергією, інформацією та речовиною. Згідно ідеям видатних російських фізіоло-гів, І.Павлова, М.Сеченова, О.Ухтомського, живий орга-нізм існує серед оточуючої природи лише завдяки без-перервному урівноваженню цієї системи із зовнішнім середовищем, при чому у вищих тварин такі реакції здійснюються через нервову систему у вигляді рефлек-сів. Адаптивна діяльність направлена на збереження цілісності живої системи, на встановлення рівноваги з середовищем, яке весь час змінюється. Мотивом пове-дінки при цьому виступає потреба у відновленні рівно-ваги з середовищем (гомеостаз). Цей фундаменталь-ний рівень взаємодії живого організму закріплюється за допомогою природного відбору в ролі механізму зобра-ження основних констант організму. Орієнтуючись на найважливіші параметри середовища, від яких зале-жить обмін речовин, цей безумовно рефлекторний, за визначенням І. Павлова, тобто одвічно притаманний організму і успадкований ним механізм вмикається при порушенні рівноваги і направлений на її відновлення. У такому розумінні ця частина пристосовницької діяльно-

сті людини, незважаючи на глибоку соціальність остан-ньої, тримає її в полоні біологічного життя. У той же час, більша частина біологічної адаптації

людини обумовлена структурами, що притаманні лише людині. Мова йде про біологічну організацію руки, гор-ла, інших органів, про функції другої сигнальної систе-ми . Ці структури є специфічно людськими, біологічни-ми, вони обумовлені соціальним середовищем і, перш за все, впливом праці. Саме праця сприяла структур-ним і соціальним перетворенням у біологічній організа-ції людини, розширивши її адаптивні можливості. Ство-рення людиною знарядь виробництва внесло істотну зміну і взаємодію людини з природою, її адаптація на-була характеру не просто пристосування, але й актив-ного перетворення середовища згідно власним потре-бам. Крім того, виникла необхідність адаптації як самої природи, так і людини до створеною нею так званої другої природи, тобто до результатів людської культу-ри. В цьому полягає докорінна відміна адаптації люди-ни від інших біосистем. Саме вона надає соціального характеру будь-якому виду людської адаптації. Але, на нашу думку, це не дає приводу для абсолютизації соці-ального в людині. Крім того необхідно зазначити, що на долю біологічного, тобто спільного з біологічною адап-тацією інших живих організмів, у людини майже нічого не залишається. Отже, адаптація людини включає в себе лише активну взаємодію її з середовищем. Згідно досліджень Е. Бауера та Г. Селье, крім по-

треби в збереженні основних фізіологічних констант організму, йому притаманна і так звана "дослідницька" потреба – в добуванні нової інформації про довкілля. Реалізація "дослідницької" поведінки здійснюється за-вдяки реакції активізуючої системи вищих нервових центрів. Подразники при цьому виконують дві функції – сигнальну (інформаційну) та активізуючу (енергетичну). Таким чином, діалектична єдність організму і сере-

довища проявляється в процесі біологічної адаптації через неподільний зв'язок двох домінант поведінки ор-ганізму при їх взаємодії: по-перше, – направлену на збереження організму як системи і, по-друге, – на за-безпечення вивчення середовища. Співвідношення цих домінант може служити показником співвідношення у взаємодії організму з середовищем пристосувальної та адаптивної діяльності: від переважно гомеостатичного пристосування у вищих біологічних систем, максималь-ної долі не гомеостатичного пристосування адаптації – у вищих. Зрозуміло, що в повній мірі перевага "дослід-ницької" мотивації проявляється лише у людини, хоча принцип гомеостазу не втрачає для неї свого значення. Крім того, на відміну від тварин, де вибір мотивів здійс-нюється на рівні складних умовних рефлексів, у людини проявлення мотивації опосередковується через функції свідомості. Тому в актуалізації того чи іншого вибору у людини вирішальну роль відіграє так званий свідомий мотив, а сам процес мотивації відноситься, як – відомо, до функції психіки. Останнє вказує на існування тісного зв'язку біологічної адаптації людини з психічною.

© Малахов М.А., 2008


Завдяки цьому почалося серйозне вивчення про-блеми адаптації, яка поступово вийшла за межі еволю-ційної теорії та загальної біології, стала однією з прові-дних тем медицини, педагогіки, соціології, соціальної психології та ряду інших наук. Саме фізіологічне, при-стосовницьке розуміння було привнесено з терміном адаптації до суспільних наук, хоча процес соціально-психологічної адаптації людини суттєво відрізняється від адаптації інших живих організмів. Тому з'ясування сутності соціально-психологічної адаптації людини має принципове методологічне значення. В психології запропоновані різноманітні визначення

адаптації, котрі потребують спеціального розглядання. Визначення адаптації особистості, яке визначається у власних психологічних поняттях, стало основою для розглядання різних аспектів процесу адаптації та його результату – адаптованості особистості до визначених соціальних ситуацій чи стійким структурам. Аналіз наукової літератури свідчить що існують різні

підходи до вивчення адаптації як процесу. Так, в зару-біжній психології розповсюджено визначення адаптації з необіхевіористської позиції. На думку Г.Айзенка та його послідовників адаптація – це, по-перше, стан, в котрому потреби індивіда, з одного боку, й вимоги се-редовища з іншого повністю задоволенні. Це стан гар-монії між індивідом й природним чи соціальним середо-вищем, і по-друге – процес, за посередництвом якого цей гармонійний стан досягається [1, с. 103]. Отже, з позиції необіхевіористів, стан адаптації мо-

жливо описати тільки в загальних теоретичних понят-тях, оскільки на практиці можливо досягнути тільки від-носної адаптації в сенсі оптимального задоволення індивідуальних потреб й непорушних відносин з сере-довищем. Адаптація як процес, приймає форму зміни середовища й зміни в організмі шляхом застосування дій (реакцій, відповідей) відповідних до даної ситуації. Ці зміни є біологічними. Соціальну адаптацію біхевіористи розуміють, як

процес (чи стан, який досягається як результат цього процесу) фізичних, соціально – економічних чи органі-заційних змін в спецефічно-груповій поведінці, соціаль-них відносинах чи в культурі. В функціональному від-ношенні сенс чи ціль такого процесу залежить від перс-пектив покращення здібності виживання груп чи індиві-дів чи від способу досягнення визначальних цілей. Термін соціальна адаптація, на їх думку, має біоло-

гічні відтінки, що показує його тісне відношення до тео-рії еволюції. Треба відмітити також, що в біхевіористсь-кому визначенні соціальної адаптації мова йде перева-жно про адаптацію груп, а не індивіда. Проте біхевіори-сти вірно відмічають адаптивний характер модифікації поведінки через навчання, тому що механізм навчання є одним з найважливіших механізмів набування адап-тивних механізмів особистості в процесі її онтогенетич-ної соціалізації. Треба також відмітити, що адатацію груп біхевіористи не вважають специфічним процесом, який відрізняється від процесів індивідуальної адаптації їх членів [2, с. 4]. Засновники інтеракціоністської концепції адаптації

запропонували поняття "ефективна адаптація особис-тості". Таку назву інтеракціоністи дали різновиду адап-тації при досягненні якого особистість задовольняє мі-німальним вимогам й очікуванням суспільства. Згідно Л. Філіпса адаптованість виявляється двома типами відповідей на впливи середовища:

− прийняття й ефективна відповідь на ті соціальні очікування, з якими зустрічається кожний відповідно зі своїм віком і статтю. Таку адаптованість Л. Філіпс вва-

жає вираженням конформності до тих вимог (норм), які суспільство пред'являє до поведінки особистості;

− в більш специфічному сенсі адаптація не зво-диться тільки до прийняття соціальних норм: вона зна-чить гнучкість й ефективність при зустрічі з новими й потенційно небезпечними умовами, а також здатність задавати подіям бажаний для себе напрямок. У цьому сенсі адаптація означає, що людина успішно користу-ється створившимися умовами для здійснення своїх цілей, цінностей та потягів. Така адаптованість може спостерігатися в будь-якій області діяльності. Адаптив-на поведінка характеризується успішним прийняттям рішень, проявом ініціативи й ясним визначенням влас-ного майбутнього [3; 4]. Психоаналітики Г.Гартман і З.Фрейд розробили пси-

хоаналітичну концепцію адаптації. Психоаналітичне ро-зуміння адаптації спирається на уявлення З. Фрейда про структуру психічної сфери особистості, в якій виділяють-ся три інстанції: id (Воно), Еgо (Я), Suрег-Еgо (Понад-Я). Як психоаналітик Г.Гартман визнає велике значення

конфліктів у розвитку особистості. Але він підкреслює, що не кожна адаптація до середовища, не кожний про-цес навчання і дозрівання є конфліктним. Процеси сприймання, мислення, мовлення, нам'яті, творчості, моторний розвиток особистості й багато іншого може бути вільним від конфліктів. Ці процеси можуть привес-ти до конфліктів, порушення цих процесів розвитку мо-жуть породжувати конфлікти, зокрема в сфері інстинк-тивних потягів. Однак Г.Гартман вважає можливим вве-сти термін "вільна від конфлікту сфера Я " для позна-чення тієї сукупності функцій, яка в кожну хвилину впливає на сферу психічних конфліктів. Відмічаючи недостатність знань про цю сферу психічних конфліктів, Г. Гартман включає такі явища, як страх перед реальні-стю, захисні процеси у тій мірі, в якій вони приводять до "нормального" розвитку, опір, внесок захисних процесів до зміщення цілей інстинктивних потягів та інше. Отже, адаптація згідно Г. Гартмана, включає як процеси, по-в'язані з конфліктними ситуаціями, так і ті процеси, які входять у вільну від конфліктів сферу Я. Психоаналітики розрізняють адаптацію як процес й

адаптивність як результат цього процесу. Добре адап-тованою психоаналітики вважають людину, у якої про-дуктивність, здатність насолоджуватися життям й психі-чна рівновага не порушені. В процесі адаптації активно змінюються як особистість, так й середовище, в резуль-таті чого між ними встановлюються відносини адапто-ваності. Під впливом еволюційної біології, як вважав Г. Гартман, людина має преформовані засоби адапта-ції, які розвиваються, дозрівають й потім використову-ються в процесах адаптації. Адаптивний процес регу-люється зі сторони Я [5, с. 167]. Психоаналітики велике значення приділяють про-

блемі соціальної адаптації особистості. Г. Гартман від-мічав, що завдання адаптації до інших людей встає перед людиною зі дня її народження. Вона адаптується також до того соціального середовища, яке частково є результатом активності попередніх поколінь й його са-мого. Людина не тільки приймає участь у житті суспіль-ства, але й активно створює ті умови, до яких повинна адаптуватися. Все в більшій мірі своє середовище лю-дина створює сама. Структура суспільства, процес по-ділу праці й місце людини в суспільстві у сукупності визначають можливості адаптації, а також (частково) й розвиток Я. Структурою суспільства, частково за допо-могою навчання й виховання, визначається, які форми поведінки з більшою вірогідністю забезпечують адапта-цію. На думку Г. Гартмана процес адаптації людини є багатошаровим, причому уявлення про рівень адаптації


лежить в основі концепції здоров'я людини. Отже, ми можемо зробити висновок, що в цілому психоаналітична теорія адаптації особистості є на даний час самою роз-робленою. Психоаналітики створили широку систему понять й відкрили ряд тонких процесів, за допомогою яких людина адаптується до соціального середовища. В психологічній літературі склалося розуміння психі-

чної адаптації як процесу мотивації будови і функцій організму, його органів та клітин на пристосування до умов середовища, на збереження гомеостазу. Такий підхід до сутності психічної адаптації звужує розуміння її ролі до забезпечення цілісності біологічної системи людини всупереч руйнуючим впливам середовища. Тобто роль психічної адаптації зводиться тим самим до забезпечення успішного протікання біологічної адапта-ції, що не тільки збіднює розуміння призначення люди-ни у світі, але й порушує ієрархію підлеглості двох сис-тем: більш складна і вищого рівня організаційна систе-ма "психічна адаптація" виявляється в ролі забезпечу-ючої, підлеглої по відношенню до системи нижчого рів-ня організації по складності – "біологічної адаптації". Для уточнення суті психічної адаптації звернемося

до визначення тих потреб, усвідомлення яких спонукає (мотивує) адаптацію. Гомеостатичні потреби, котрі мо-тивують психічну підтримку біологічній адаптації, носять рефлекторний характер і малоефективні при значних змінах зовнішнього середовища. Більш того, при змінах, що виходять за межі "спадкоємної програми" людини, мотивація пристосувального механізму не спрацює. Тому для розуміння рушійних сил адаптивної поведінки слід звернутися до потреб не гомеостатичного характе-ру, а саме до так званих орієнтовних потреб. У людини завдяки розвиненому інтелекту процес мотивації носить свідомий характер. Реалізуючи свої можливості пізнан-ня, передбачення, планування і організації, людина забезпечує свою значну незалежність від оточуючого середовища, що надає її пристосувальній діяльності адаптивно – адаптуючого характеру, змінюючи не тіль-ки власну поведінку, а й оточуюче середовище. Таким чином, психічна адаптація людини, мотивована орієн-товними потребами, має активний характер і націлена на усунення недостатньої орієнтованості людини, ви-кликаної появою новизни в оточуючому середовищі. Дослідження свідчать, що орієнтовні потреби мають

свою структуру, що включає пізнавальну потребу змісту життя. Кожна з них обумовлює відповідні форми актив-ної поведінки людини. Так, під впливом пізнавальної потреби мотивується потяг до пізнання незрозумілих для індивіда явищ. Потребі в емоційному контакті від-повідає регулювання поведінки людини в залежності від емоційних відносин інших людей. А у відповідь на потребу змісту життя формується прагнення співвідно-сити цінність власної особистості з різними рівнями групових та загально – людських цінностей. Отже, реалізація орієнтовних потреб мотивує таку

поведінку людини, яка спрямована на дослідження та аналіз нової ситуації в оточуючому середовищі не тільки з врахуванням речових співвідношень, але й спираючись на емоційні оцінки інших людей, а також з допомогою абстрактних понять і орієнтацією на громадські цінності. Завершуючим етапом та результатом мотивації адапти-вної поведінки стає формування мети діяльності, а також програми, яка включає засоби реалізації мети. Аналіз наукової літератури щодо сутності психічної

адаптації людини дозволив нам зробити висновок, що для конкретної людини зміни в оточуючому природному чи соціальному середовищі створюють тим самим еле-мент новизни ситуації, що стає джерелом виникнення у індивіда орієнтовних потреб. Під впливом останніх здій-

снюється мотивація поведінки, яку можна назвати ада-птивною, спрямовані на задоволення орієнтовних по-треб, формується у свідомості мета та програма такої поведінкою. Мета полягатиме в досягненні адекватної оцінки змін зовнішнього середовища і нової ситуації у цілому, та значення їх для себе і для успішної взаємодії з дозвіллям, а також необхідності шляхів здійснення корекції цієї взаємодії. Програма поведінки включає в себе вивчення та аналіз інформації про зміни, розши-рення для цього рівня емоційних контактів, співвідно-шення особистих інтересів та цінностей з громадською значимістю змін. Отже ми приєднуємося до думки науковців, які стве-

рджують, що психічна адаптація – це процес, який ви-никає у відповідь на значущу новизну в довкіллі, моти-вації адаптивної поведінки людини, формування мети та програми її реалізації. Психічна адаптація безпосередньо пов'язана з ін-

шими рівнями адаптації. З одного боку, через психічну адаптацію здійснюється підкріплення біологічної адап-тації на психічному рівні. З іншого, сама психічна адап-тація як продукт функціонування мозку, здійснюється на біологічній основі. Неоднозначними є зв'язки між психічною та соціаль-

ною адаптацією. З одного боку, зміни оточуючого сере-довища, людської психіки та свідомості обумовлюють соціальний вплив на психічну адаптацію. А з другого – остання сама впливає на всю адаптивну діяльність че-рез формування програми та цілей, а також через на-дання їй індивідуального емоційного забарвлення. Без психічної адаптації яка дає поштовх для соціальної адаптації, остання була б неможлива. Розглядаючи соціальну адаптацію слід відзначити,

що в сучасній науковій літературі існують різні погляди на сутність цього явища, які можна звести до двох ос-новних підходів: широкого, більш узагальненого, та ву-зького, специфічного. У вітчизняній науковій літературі зустрічається на-

ступне розуміння соціальної адаптації: це підсумок про-цесу змін соціальних, соціально-психологічних, мора-льно-психологічних, економічних й демографічних від-носин між людьми, пристосування до соціального сере-довища. В якості специфічних особливостей соціальної адаптації відмічаються:

− активна участь свідомості; − вплив трудової діяльності людини на середовище; − активна зміна людиною результатів своєї соціа-

льної адаптації відповідно до соціальних умов буття. У цьому зв'язку відмічається корисність ідеї Е.С. Мар-

каряна, який вважає, що людське суспільство є не прос-то адаптивною, а адаптивно-адаптуючою системою, то-му що людська діяльність має перетворюючу природу. З точки зору багатьох вітчизняних психологів вироб-

лення повноцінного наукового визначення соціально-психічної адаптації особистості можливе лише на осно-ві ідеї онтогенетичної соціалізації. Онтогенетичну соціалізацію можливо визначити як

такий процес взаємодії індивіда та соціального середо-вища, в ході якого, опиняючись у різних проблемних ситуаціях, виникаючих у сфері міжособистісних відно-син, індивід набуває механізмів й норм соціальної по-ведінки, установок. рис характеру та їх комплексів та інших особливостей та підструктур, які в цілому мають адаптивне значення. Кожний процес подолання про-блемних ситуацій можливо вважати процесом соціаль-но-психічної адаптації особистості, в ході якого вона використовує отримані на попередніх етапах свого роз-витку й соціалізації навички та механізми поведінки чи відкриває нові способи поведінки та рішення завдання,


нові програми та плани внутрішньопсихічних процесів. Адаптивні механізми особистості з успіхом виконують свої функції, якщо приводять до її адаптованості у соці-альній ситуації чи середовищі. Соціально-психічну адаптованість можливо охарак-

теризувати як такий стан взаємовідносин особистості та групи, коли особистість без довгих зовнішніх та внутрі-шніх конфліктів продуктивно виконує свою ведучу дія-льність, задовольняє свої основні соціогенні потреби, в повній мірі йде на зустріч тим рольовим очікуванням, які пред'являє до неї еталонна група, переживає стан са-моствердження та вільного вираження своїх творчих здібностей. Адаптація – це соціально – психічний про-цес, який при благоприємній течії приводить особис-тість до стану адаптованості. Опинившись у проблемній ситуації та відзеркалюю-

чи її, індивід переживає певний психічний стан. Цей стан звичайно вельми динамічний. Такий, наприклад, стан фрустрованості, який виникає в особливо тяжких для особистості проблемних ситуаціях, які звуться фру-струючими проблемними ситуаціями. Паралельно з активізацією й використанням адаптивних механізмів змінюється й психічний стан особистості. Послідовність ситуацій, які змінюються, породжує послідовність відпо-відних психічних станів. Наприкінці адаптивного проце-су початковий психічний стан разом з появою проблем-ної ситуації зникає чи змінюється. Таке найбільш зага-льне визначення процесу адаптації. Соціально-психічна адаптація особистості не зво-

диться до конформізму. Конформістська поведінка, як вираження відповідної соціальної установки, є тільки однією з можливих адаптивних стратегій й виявляється у різноманітних формах поведінки. Соціально – психіч-на адаптація особистості може мати неконформістський та творчий характер, тоді як конформістська поведінка в деяких ситуаціях може бути неадекватною, спричи-няючою формування таких рис та установок особистості, які роблять неможливою її гнучку адаптацію. Тривала прихильність до конформістської стратегії адаптації мо-же сприяти формуванню схильності особистості до сис-тематичних помилок поведінки (порушення норм, очіку-вань, шаблонів поведінки) та до створення нових про-блемних ситуацій, для адаптації до яких у неї немає ада-птивних здібностей. Зокрема, свідомо здійснювана кон-формістська стратегія може стати передумовою виник-нення перманентних внутрішніх конфліктів особистості. Не усі потреби людини сприяють вірному функціо-

нуванню його організму та психіки та його соціально – психічній адаптації. Якщо взяти крайній випадок, то особистість може мати навіть таку потребу (вона може бути як гіпертрофованою природженою – "природ-ньою", так й соціогенною), на шляху до задоволення якої індивід гине. Наприклад, в тих суспільствах, в яких закріплено законом нехтування людської гідності, по-треба кого-небудь до боротьби за справедливість обе-ртає його у девіантну особистість, тягне за собою гонін-ня, наслідком яких можуть бути хвороби, дезадаптивні форми поведінки та інше. Тому доцільна така класифі-кація потреб та мотивів особистості:

− потреби та мотиви, адаптивні до даного соціаль-ного середовища;

− потреби та мотиви, потяг до задоволення яких в даному соціальному середовищі приводе до дезадап-тації особистості. Це дезадаптивні потреби та мотиви поведінки людини. Адаптивність чи дезадаптивність потреби залежить

від того, на які цінності вона націлена, тобто з якого

спектру соціальних цінностей повинен вибрати індивід для її задоволення, відповідний об'єкт-ціль. Тому мож-ливо говорити також про адаптивні та дезадаптивні цілі й, відповідно, рівнях тяжінь особистості в тих основних соціальне – групових середовищах, в яких протікають ведучі форми її активності. Згідно широкого підходу всі рівні адаптації – біологі-

чний, психічний та власне соціальний (у вузькому зна-ченні) мають соціальну детермінованість, а тому соціа-льна адаптація включає в себе всі згадані види. Дійсно, по-перше, і біологічна, і психічна адаптації, що виника-ють внаслідок соціально-обумовлених змін дійсності, мають значення "соціально-психологічної". Крім того, сама людина, як носій адаптивних функцій, є продуктом соціальних відносин. З цих позицій соціальна адаптація (в широкому розумінні), яка включає в себе соціально-обумовлені біологічну та психічну разом з власною со-ціальною адаптацією є ніщо інше, як адаптація людини в цілому. До того ж всяка адаптація людини не може не бути соціальною і внаслідок соціальної обумовленості адаптивних потреб, значить і мотивів, ці потреби, від-биваючись у психіці разом з соціально-біологічними, надають процесу адаптації біосоціального характеру. Отже, на основі аналізу наукової літератури, ми мо-

жемо зробити висновок, що до поняття соціальної ада-птації існують різні позиції науковців. Перші розуміють соціальну адаптацію як процес засвоєння індивідом суспільних відносин, норм поведінки та системи ціннос-тей суспільства. Другі вбачають у ній процес засвоєння особистістю соціального досвіду як суспільства в ціло-му, так і мікро середовища. Дослідники третьої групи розуміють адаптацію як процес поступового переводу суспільних норм і цінностей, ідеалів в особистісні уста-новки. Деякі автори вбачають змістом адаптації звикан-ня особистості до умов та способів суспільного життя, що безперервно змінюється, а також перетворення як середовища так і самих себе відповідно особистим та громадським потребам. Соціальну адаптацію слід розглядати як підсумко-

вий етап адаптації людини в цілому, який основується та вміщує в собі в діалектичне знятому вигляді попере-дні рівні біологічної та психічної адаптації. Отже, під соціальною адаптацією ми розуміємо процес специфіч-ної адаптивної діяльності, обумовлений змінами соціа-льної дійсності і спрямований на оптимізацію взаємодії людини з оточуючим соціальним середовищем у відпо-відь на зміну в останньому, на появу в ньому новизни. Структура цієї діяльності включає в себе оцінку харак-теру та значимості змін, а також здійснювані на цій ос-нові необхідні корекції поведінки особистості та пере-творення довкілля. Таким чином, спосіб здійснення адаптивної діяльності базується на природних силах людини, біологічних, анатомічних та інших особливос-тях на стані організму в цілому. Все це складає умови для соціально-психічної адаптації.

1. Солодухова О.Г., Икунина З.И. О профессиональной адаптации

практического психолога / Сб. материалов междунар. конф. "Актуаль-ные проблемы психологической службы" (8-9 сентября 1992 г.). – Одесса, 1992. – С. 103–104. 2. Леонтьев Д.А. Структурная организация смысловой сферы личности: Автореф. дисс. канд. психол. наук: 19.00.01 / Моск. гос. ун-т. – М., 1988. – 24 с. 3. Алдашева А.А. Психоло-гическая адаптация специалистов ВМФ к условиям деятельности // Автореф. дисс. доктора психол. наук – Бишкек, 1995 – 37 с. 4. Дьяче-нко М.И., Кандыбович Л.А., Пономаренко В.А. Готовность и деятель-ность в напряженных ситуациях: Психологический аспект. – Мн.: Изд-во "Университетское", 1985 – 206 с. 5. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции: Пер. с нем. – М.: Наука, 1991. – 456 с.



УДК 159.947:159.9:35 Н.М. Мась, здобувач,

Р.О. Ковальчук, здобувач

ОСОБИСТІСНА САМООРГАНІЗАЦІЯ ЯК ФАКТОР

УСПІШНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КУРСАНТІВ

У статті наведено результати емпіричного дослідження впливу особистісної самоорганізації на успішність на-вчальної діяльності курсанта. Стверджується, що особистісна самоорганізація є психологічною детермінантою формування курсанта як майбутнього військового у період навчання у ВВНЗ. Виділено три напрямки (стратегії), за якими здійснюється вплив особистісної самоорганізації курсанта на успішність у навчальній діяльності. Дисбаланс у взаємодії психологічних механізмів динаміки особистісної самоорганізації курсантів приводить до зміни успішності їхньої навчальної діяльності у векторі від зниження до повної відмови від неї.

In the article the results of empirical research of influence of personal self-organising on progress of educational activity of the cadet are considered. Affirms, that personal self-o rganising is the psychological determinant formatio n of the cadet as future military man in studying at the HMEI. Separated three direct ions (strategy) which influence of personal self-or ganising of the cadet on progress in educational activity. The disbalance of the interaction of psychological mechanisms of the dynamics of personal self-organising of cadets leads to change of progress of their educational activity in the vector from decr ease to full refusal of it.

Для оцінки впливу самоорганізації на успішність на-

вчальної діяльності курсанта визначався середньозва-жений коефіцієнт успішності за формулою:

м

nσ = ∑ ,

де σ – середньозважений коефіцієнт успішності курса-нта у навчальній діяльності, м – сумарний бал, отрима-ний курсантом по провідних предметах спеціалізації, n – кількість провідних предметів за фахом. Розподіл

курсантів за критерієм успішності навчальної діяльності показано у таблиці 1. Таблиця 1 . Розподіл курсантів за критерієм успішності

навчальної діяльності такий

3-йкурс 4-й курс 5-й курс Неуспішні 17 15 16 Середньо успішні 61 59 58 Успішні 33 26 26

Надалі у дослідженні були встановлені внутрішні

взаємозв'язки між якостями, що входять до особистіс-ної самоорганізації та успішності навчальної діяльності курсанта (табл. 2).

Таблиця 2 . Внутрішні взаємозв'язки між якостями, що входять до особистісної самоорганізації та успішності

навчальної діяльності курсанта

Курсанти 3-го курсу Курсанти 4-го курсу Курсанти 5-го курсу успішні неуспішні успішні неуспішні успішні неуспішні У1 0,47 0,30 0,51 0,21 0,57 0,30 У2 0,51 0,31 0,53 0,30 0,50 0,29 У3 0,42 0,22 0,50 0,33 0,43 0,24 У4 0,40 0,21 0,42 0,22 0,41 0,20 У5 0,44 0,23 0,46 0,23 0,42 0,13 У6 0,21 0,11 0,39 0,14 0,39 0,10 У7 0,22 0,13 0,27 0,12 0,35 0,12 У8 0,12 0,09 0,18 0,11 0,36 0,21

Отримані дані показують характер впливу самоор-

ганізації на успішність навчальної діяльності. Так, якщо на 3 курсі самоорганізація будується на механізмах психологічної саморегуляції і проявляється у витримці, цілеспрямованості, наполегливості, то надалі самоор-ганізація задіє весь вольовий потенціал особистості курсанта. Разом з тим дослідження дозволило визначи-ти залежність кращих форм особистісної самоорганіза-ції від рівня успішності навчання курсанта (табл. 3-4). Тут необхідно відзначити, що більшість із курсантів (3 курс – 47%, 4 курс – 52%, 5 курс – 63%) висловили не-обхідність навчанню формам самоорганізації безпосе-редньо у ході підготовки їх до майбутньої професійної діяльності. Разом з тим, у ході додаткового інтерв'ю з курсантами встановлено, що орієнтація на старших курсах на адаптивні форми самоорганізації пов'язана з розбіжністю цілей самоорганізації і майбутньої профе-сійної кар'єри (цілі самоорганізації лежать поза профе-сійною діяльністю), з особливостями психологічної структури особистості курсанта (як правило, такі курса-нти характеризуються як малоініціативні, інертні в ово-лодінні спеціальністю, схильні до імпульсивних дій). Для визначення впливу самоорганізації на успішність навчальної діяльності курсантів були узагальнені і про-аналізовані важкі ситуації (табл. 5-7). Як видно з наве-

дених даних, для неуспішних курсантів характерним є акумуляція утруднень на мотиваційному і смисловому рівнях. Результати дослідження показують, що в основі утруднень у неуспішних курсантів лежать порушення у відносинах, які складаються на рівні "Я курсанта – про-фесія військовий". Подальше узагальнення результатів дослідження розкриває загальну картину професіоналі-зації особистості курсанта під час його навчання. Спо-чатку курсант намагається вирішити виникле завдання виходячи з наявного досвіду, засобів діяльності, влас-ного модельного уявлення про навчальну діяльність. На перших етапах це може принести певні результати, але у дійсності це не дає тривалого ефекту. Основними причинами тут виступають: складність розв'язуваних завдань, дефіцит часу, нестача інформації, входження у нове професійне середовище та ін. [1; 3]. Надалі, за рахунок кумулятивного ефекту, відбувається пробле-матизація спочатку на мотиваційному рівні, а потім на смисловому. Цей процес супроводжується зниженням ефективності діяльності, підвищенням конфліктності поведінки, агресивністю до навколишніх. На суб'єктив-ному рівні відзначається втрата інтересу до діяльності, зниження значимості виконання поставлених завдань, зміна кар'єрних устрімлінь, генерація загального нега-тивного ставлення до навчальної діяльності. При не-

© Мась Н.М., Ковальчук Р.О., 2008


можливості впоратися з виниклими кризовими явищами цілком можливий відхід з навчальної діяльності або утворення захисних невротичних комплексів. При про-

дуктивному вирішенні протиріч курсант виходить на якісно новий рівень оволодіння навчальною діяльністю.

Таблиця 3 . Залежність кращих форм особистісної самоорганізації від рівня успішності навчання курсанта

Курсанти 3-го курсу Курсанти 4-го курсу Курсанти 5-го курсу Форми самоорганізації

успішні неуспішні успішні неуспішні успішні неуспішні Самостійне вивчення професійної діяльності, що склалася, прийом приписів 1 1 2 1 2 1

Самостійний аналіз операцій, дій, стратегій, тактик 2 3 1 2 1 2 Самостійні вправи з відпрацювання умінь, автома-тизації навичок 1 2 2 3 2 2

Самостійне вивчення спеціальної літератури 2 2 3 4 3 3 Самостійний аналіз невідомих раніше учбових задач 3 4 2 5 2 4

Таблиця 4 . Залежність кращих форм особистісної самоорганізації від рівня успішності навчання курсанта

Курсанти 3-го курсу Курсанти 4-го курсу Курсанти 5-го курсу Форми самоорганізації

успішні неуспішні успішні неуспішні успішні неуспішні Самостійний аналіз невідомих раніше учбових задач 3 6 4 5 3 4

Самостійний аналіз та оволодіння новими видами учбово-професійної діяльності 4 5 4 5 2 5

Побудова планів професіонального саморозвитку 5 6 5 6 4 5 Прим. У таблиці зазначений ранг значимості форми самоорганізації для курсантів.

Таблиця 5 . Операціональна сфера (у%)

Курсанти 3-го курсу Курсанти 4-го курсу Курсанти 5-го курсу успішні неуспішні успішні неуспішні успішні Неуспішні Нестача досвіду 13 25 4 2 2 - Нестача знань 18 21 3 4 - - Нерозуміння з боку керівництва 14 23 7 2 10 11 Відсутність засобів діяльності 16 34 8 1 3 7 Дефіцит часу 10 13 4 9 12 17 Дефіцит інформації 26 24 3 5 8 7

Таблиця 6 . Мотиваційна сфера (у%)

Курсанти 3-го курсу Курсанти 4-го курсу Курсанти 5-го курсу успішні неуспішні успішні неуспішні успішні неуспішні Відсутність бажання 17 21 6 15 4 12 Відсутність інтересу 2 18 6 15 3 13 Втрата мети діяльності 2 24 4 13 2 10 Недостатня особиста наполегливість 8 25 5 17 2 11 Відсутність упевненості у собі 5 23 5 14 6 8 Зниження значимості вирішуваної задачі 5 13 3 12 1 19

Таблиця 7 . Смислова сфера (у %)

Курсанти 3-го курсу Курсанти 4-го курсу Курсанти 5-го курсу успішні неуспішні успішні неуспішні успішні неуспішні Втрата службової перспективи 2 17 10 14 1 19 Загальне негативне ставлення до діяльності 4 23 2 12 2 14 Негативні ціннісні орієнтації у діяльності 2 17 3 18 1 19

З позиції особистісної самоорганізації курсанта у на-

вчальній діяльності даний етап можна охарактеризувати у такий спосіб. При виникненні утруднень актуалізуються психологічні механізми самоорганізації, засновані на авторефлексії [4]. Це означає, що курсант знімає утруд-нення за рахунок наявних знань, навичок, умінь, готових форм професійного досвіду. У випадку проблематизації психологічна система навчальної діяльності переходить у нестійкий стан, тобто, у системи немає можливості по-вернутися у вихідне положення, а для переходу у нову якість необхідний додатковий імпульс. Зміна психологіч-ної системи може йти за трьома стратегічними напрям-ками. Перший напрямок характеризується гармонічною зміною суб'єкта діяльності і навчальної діяльності. Дру-гий напрямок визначається зміною структури навчальної діяльності при відносній стабільності внутрішньої психо-

логічної системи суб'єкта діяльності. Розвиток по тре-тьому напрямку спостерігається при зміні психологічної системи суб'єкта діяльності і відносної константності структури навчальної діяльності [5]. Реалізації першої стратегії ґрунтується на достатньо

пластичній "Я"-концепції курсанта. Про це можна суди-ти за низькими показниками шкал "самозвинувачення", "самовпевненості" і за підвищеними показниками шкал "відбите само відношення", "самоуправління", "само прийняття". При другій стратегії самоорганізації відзна-чені високі кореляційні зв'язки за шкалами "самовпев-неність", "самоуправління", "самоцінність", "само при-йняття", "само прихильність" при достатньо низьких показниках "внутрішньої конфліктності" і "самозвинува-чення". У навчальній діяльності дані курсанти характе-ризуються як високоіниціативні, що займають лідерські


позиції серед курсантів, що мають стійку спрямованість домінування. Однак як негативні тенденції при вирі-шенні ситуації утруднень відзначаються: схильність до ігнорування сформованих соціальних норм у колективі, орієнтація на авторитарний стиль керівництва. У цьому випадку самоорганізація здійснюється за рахунок зміни зовнішніх умов діяльності. Третя стратегія самооргані-зації визначається підвищеними показниками за шка-лами "відбите само відношення", "внутрішня конфлікт-ність", "самозвинувачення". У практичній діяльності дані курсанти характеризуються виконавчими, відповідаль-ними, пунктуальними, що дотримуються встановлених соціальних норм і правил. Як негативні якості експерти виділили: схильність до компромісів, орієнтація на зов-нішні оцінки, відсутність власної думки. Із цих позицій самоорганізація навчальної діяльності розгортається за рахунок внутрішніх ресурсів курсанта. Серед неуспіш-них курсантів виділені дві групи, які були диференційо-вані щодо етапів самоорганізації. Встановлено, що серед опитаних курсантів 8 на момент дослідження пережива-ли кризу у навчальній діяльності, пов'язану із втратою цілей діяльності, кардинальною зміною службових перс-пектив. Основою диференціації тут стали: думки експер-тів, матеріали інтерв'ю, самозвіти курсантів. Так, відзна-чено, що для кризової групи властиві наступні ознаки: зміна форм поведінки; зміна стилю спілкування; пору-шення міжособистісних контактів; висока невмотивована конфліктність, агресивність; зриви у діяльності; знижена самооцінка. У той же час, для інших курсантів даної гру-пи характерні наступні ознаки: стійкі форми девіантної поведінки, (пияцтво, порушення правил службових взає-мин і т.д.); конфліктність спілкування; повторювані зриви у діяльності; неадекватна самооцінка; непередбачува-ність результатів діяльності; загальне негативне став-лення до служби, товаришів по службі, керівництва.

Проведений аналіз не дозволив виділити у кризовій групі стійких кореляційних зв'язків. Однак відзначається підвищена ситуативна тривожність, зниження самовпе-вненості, збільшення скарг на стан здоров'я. Особливі-стю реалізації першої стратегії самоорганізації у групі неуспішних курсантів є спрямованість даного процесу. Аналіз експериментальних даних показують, що ре-зультатом самоорганізації виступає взаємна деформа-ція психологічної системи особистості і структури на-вчальної діяльності. Реалізації другої стратегії самоор-ганізації у даній групі курсантів також має свою специ-фіку, що обумовлена надмірно завищеною самооцін-кою, ригідністю "Я"-концепцією курсанта. Серед цієї групи відзначені: підвищена конфліктність спілкування, негативне ставлення до товаришів по службі, агресив-ність до факторів професійного середовища, які біль-шою мірою потенційно можуть нести погрозу власному "Я" курсанта. У цьому випадку самоорганізація будуєть-ся за принципом "хворобливого самоствердження", а це у свою чергу приводить до порушення структури навчальної діяльності [2]. В основі третьої стратегії са-моорганізації лежить невирішена внутрішня конфлікт-ність. Аналіз результатів дослідження показує, що най-більш частими причинами внутрішнього конфлікту є про-тиріччя між вимогами навчальної діяльності та умовами життєдіяльності курсанта, між ціннісними установками, сформованими під час навчання і реальними нормами діяльності, що склалися у даному колективі. Курсанти цієї групи більшою мірою схильні до пияцтва, а на цьому ґрунті відзначаються періодичні зриви у навчальній дія-льності, конфлікти з керівниками. При даному варіанті самоорганізація спрямована на компенсацію внутрішньої конфліктності. Узагальнення результатів дослідження дозволили співвіднести цілі і засоби самоорганізації у навчальній діяльності курсантів (табл. 8-9).

Таблиця 8 . Успішні курсанти

Цілі самоорганізації Засоби самоорганізації

Перша стратегія Гармонійна зміна психологічної системи особистості і структури діяльності

1. Засоби самоосвіти 2. Консультації зі спеціалістами 3. Самостійний аналіз утруднень 4. Звернення до свого досвіду

Друга стратегія Самоствердження у колективі

1. Засоби самоосвіти 2. Звернення до свого досвіду 3. Самостійний аналіз утруднень 4. Консультації зі спеціалістами

Третя стратегія Адаптація психологічної системи особистості до структури учбової діяльності

1. Консультації зі спеціалістами 2. Засоби самоосвіти 3. Звернення до свого досвіду 4. Самостійний аналіз утруднень

Таблиця 9 . Неуспішні курсанти

Цілі самоорганізації Засоби самоорганізації

Перша стратегія Компенсація деформаційних змін психологічної структури особистості і структури діяльності

1. Консультації зі спеціалістами і значимими іншими 2. Вихід із професії 3. Засоби саморегуляції 4. Пасивне очікування 5. Засобів не було

Друга стратегія Самовизначення у дискомфортних умовах учбової діяльності

1. Звернення до свого досвіду 2. Вихід із професії 3. Засоби самопред'явлення 4. Консультації зі спеціалістами і значимими іншими 5. Засоби саморегуляції 6. Засобів не було

Третя стратегія Компенсація внутрішньої конфліктності

1. Вихід із професії 2. Засобів не було 3. Пасивне очікування 4. Засоби саморегуляції 5. Консультації зі спеціалістами і значимими іншими

Прим. У таблиці, у графі "Засоби самоорганізації" зазначені ранги значимості обраних засобів.


Таким чином, особистісна самоорганізація є психо-логічною детермінантою формування курсанта як май-бутнього військового у період навчання у ВВНЗ. Розви-ток особистісної самоорганізації курсанта у навчальній діяльності впливає на формування професійно важли-вих якостей, що утворюють основу операційної сфери його військового професіоналізму. В процесі професій-ного онтогенезу в умовах ВВНЗ механізми самооргані-зації і професійного розвитку взаємодоповнюють і вза-ємообумовлюють один одного. Успішність курсанта у навчальній діяльності виступає інтегральним критерієм сформованості механізмів його особистісної самоорга-нізації. Успішні у навчанні курсанти самостійні, мають високий рівень самоконтролю, витримані, наполегливі, ініціативні, орієнтовані на самовдосконалення. При цьому вплив самоорганізації на успішність навчальної діяльності курсанта визначається ціннісними установ-ками курсанта, цілями діяльності, сполученням певних психологічних механізмів, основу яких становить зняття внутрішньої конфліктності, підтримка адекватної само-оцінки, позитивного самовідношення. Самоорганізація особистості курсанта у навчальній

діяльності здійснюється в адаптивній і проективній фо-рмах. Адаптивна форма забезпечує входження курсан-та у військову професію, проективна припускає творчий розвиток. Із цих позицій, важливою формою особистіс-ної самоорганізації є побудова планів професійного саморозвитку, що пов'язане зі збігом цілей самооргані-

зації і майбутньої професіональної діяльності. Виділено три напрямки, за якими здійснюється вплив особистіс-ної самоорганізації курсанта на успішність у навчальній діяльності. Перший напрямок (стратегія) характеризу-ється гармонічною зміною суб'єкта діяльності і навча-льної діяльності. Другий напрямок (стратегія) визнача-ється зміною структури навчальної діяльності при від-носній стабільності внутрішньої психологічної системи курсанта як її суб'єкта. Третій напрямок (стратегія) спо-стерігається при зміні психологічної системи суб'єкта діяльності і відносної константності структури управлін-ської діяльності. Дисбаланс у взаємодії психологічних механізмів динаміки особистісної самоорганізації курсан-тів приводить до зміни успішності їхньої навчальної дія-льності у векторі від зниження до повної відмови від неї.

1. Граф В., Ильясов И.И., Ляудис В.Я. Основы самоорганизации уче-

бной деятельности и самостоятельная работа студентов. – М.: МГУ, 1981. – С. 67–70. 2. Сачков Ю.В. Независимость в структуре процессов самоорганизации // Устойчивое развитие в изменяющемся мире. – М., 1996. – С. 100–101. 3. Халанская В. А. Активные методы обучения как фактор самоорганизации личности учащихся \ Материалы конферен-ции Московского городского психолого-педагогического университета. – М., 2003. 4. Анисимов О.С. Акмеологические основы рефлексивной самоорганизации педагога: творчество и культура мышления: Дис. в виде науч. докл... д-ра психол. наук: 19.00.13 / РАН. – М., 1994. – 86 с. 5. Новаченко Т.В. Формування педагогічної самоорганізації студентів педагогічних училищ: Дис.. канд. пед. наук: 13.00.04 / Південноукраїнсь-кий держ. педагогічний ун-т ім. К.Д. Ушинського. – О., 2003. – 209 с.


УДК 159.9:37.015.3

О.Д. Сафін, д-р психол. наук, проф., К.В. Олександренко, канд. філол. наук, доц.

СОЦІАЛЬНО-ПЕРЦЕПТИВНІ МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ

ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ У статті розглянуті результати експериментального дослідження соціально-перцептивних механізмів розвитку

іншомовної комунікативної компетентності майбутнього фахівця. Встановлено, що дія соціально-перцептивних механізмів, їхнє місце у системі іншомовної взаємодії визначаються сутнісними характеристиками іншомовної кому-нікативної компетентності, розвиток якої відбувається в результаті інтерсуб'єктної взаємодії. Описані соціально-перцептивні механізми, як і соціально-психологічні механізми розвитку іншомовної комунікативної компетентності як феномена інтерсуб'єктної взаємодії, діють в інтегративній єдності, що проявляється у взаємозалежності ком-плексних та елементарних соціально-перцептивних механізмів іншомовної взаємодії.

In the article the results of an experimental resea rch of socially-perceptual mechanisms of developmen t of communicative competence of the future expert speaking another la nguage are considered. Action of socially-perceptua l mechanisms is estab-lished, that, their place in system of interaction speaking another language are defined by intrinsic characteristics of the commu-nicative competence speaking another language which development occurs as a result intersubjective int eractions. Are de-scribed socially-perceptual mechanisms, as well as socially psychological mechanisms of development of communicative com-petence speaking another language as a phenomenon i ntersubjective interactions, operate in integrative unity which is shown in interdependence complex and elementary socially-per ceptual mechanisms of interaction speaking another language.

Дія соціально-перцептивних механізмів, їхнє місце у

системі іншомовної взаємодії визначається сутнісними характеристиками іншомовної комунікативної компете-нтності, розвиток якої відбувається в результаті інтер-суб'єктної взаємодії. Сам термін "соціальна перцепція", введений у 1947 р. Д.Брунером, спочатку позначав за-лежність перцептивних процесів від минулого досвіду суб'єкта, його цілей, намірів, очікувань, але незабаром під соціальною перцепцією стало розумітися сприйнят-тя соціальних суб'єктів – особистостей, груп, спільнот, тобто "пізнання іншого", що є, як зазначає О.О. Бода-льов, обов'язковим елементом будь-якої спільної дія-льності: "Від того, як люди відображають і інтерпрету-ють вигляд і поведінку та оцінюють можливості один одного, багато у чому залежить характер їхньої взає-модії і результати, до яких вони приходять у спільній діяльності" [1, С. 12]. Звідси видно, що соціально-перцептивні механізми розвитку іншомовної комуніка-тивної компетентності безпосередньо опираються на соціально-психологічні механізми і, у свою чергу, слу-

жать основою для актуалізації комунікативних механізмів іншомовної взаємодії. До них належать: ідентифікація, емпатія, соціалъно-психологічна рефлексія, стереотипі-зація та інші. Взаємна кореляція активності і цілеспрямо-ваної діяльності майбутнього фахівця реалізується за допомогою механізму зворотного зв'язку. Даний меха-нізм є переломленням одного з універсальних механіз-мів функціонування систем у призмі соціально-психологічних і, більш конкретно, соціально-перцеп-тивних процесів і взаємодій. Визнання універсальності дії механізмів зворотного зв'язку знайшло відображення як один з методологічних принципів психологїї. Як зазначає А.О. Деркач, принцип зворотного зв'яз-

ку має свій конкретний зміст: виражаючись, об'єктивую-чись у житті, професії, спілкуванні, особистість одержує не лише результати цієї об'єктивації – результати праці, оцінки людей, зайняту посаду у кар'єрі. Вона сприймає себе у новій якості – втіленій у формах свого життя, своєї діяльності. Цей не вимірний ні соціально, ні про-фесійно результат краще інших дає їй показники успіш-

© Сафін О.Д., Олександренко К.В., 2008


ності, продуктивності своїх дій. Іноді зовсім невелике досягнення здобуває для нас великий життєвий сенс [2]. При цьому він особливо підкреслює, що механізм зворотного зв'язку аж ніяк не є тотожнім механізму "під-кріплення", виділеному в рамках біхевіористської пси-хології. На відміну від зовнішнього "підкріплення", зво-ротній зв'язок характеризується глибоким особистісним смислом, що у суб'єктивному плані виступає для люди-ни найбільш вагомим, остаточним підтвердженням пра-вильності обраного шляху, тим самим, підтримуючи, будучи джерелом діяльнісної активності особистості. В решті решт механізм зворотного зв'язку, що про-

являється в процесі розвитку іншомовної комунікатив-ної компетентності майбутнього фахівця, служить са-мопізнанню і самореалізації особистості, у той же час розкриваючи опосередкований соціальною перцепцією характер цих процесів і представляючи одну із внутрі-шніх пружин динамічного розвитку Я-концепції фахівця. Це пояснює тісний зв'язок механізму зворотного зв'язку з механізмом реалізації професійно-особистісного по-тенціалу майбутнього фахівця через самореалізацію в іншомовній комунікативній компетентності. Даний ме-ханізм за своїм змістом тісно пов'язаний з одним з кон-кретних методологічних принципів психологічного до-слідження, а саме: із принципом потенційного та актуа-льного, імпліцитного та експліцитного. Цей принцип був розвинений у працях С.Л. Рубінштейна як результат науково-психологічної інтерпретації відповідного зага-льнофілософського принципу [3], що дозволив вже у рамках загальної психології розглядати особистість як проективну, перспективну, систему, що не вичерпуєть-ся наявними даними [4]. У психології принцип потенційного та актуального,

імпліцитного та експліцитного використовується у дво-якій функції – по-перше, у функції методологічного орі-єнтира на резерви, можливості особистості, реалізова-ний у майбутньому даною особистістю самостійно або при психологічному супроводі; по-друге, у функції прак-тичного орієнтира, що припускає при діагностиці стану особистості використовувати не що слише констатуючі, скільки проективні процедури, а на етапі психологічної підтримки – опиратися на активність і рефлексію суб'єкта як на способи множення особистістю свого потенціалу. Механізм реалізації професійно-особистісного поте-

нціалу майбутнього фахівця через реалізацію (саморе-алізацію) в іншомовній комунікативній компетентності як один із соціально-перцептивних механізмів забезпе-чує принципово необмежений потенціал оптимізації за всіма виділеним нами вище критеріями і показниками. До числа факторів, що обумовлюють взаєморозуміння і співробітництво між людьми у комунікативній діяльнос-ті, слід віднести і ті способи або прийоми, за допомогою яких досягається розуміння однією людиною іншої. Ос-новними серед них є механізми ідентифікації, емпатії і соціальної рефлексії. Ідентифікація представляє такий спосіб пізнання іншого, при якому припущення про вну-трішні стани іншого будується на основі спроби поста-вити себе на його місце. При ідентифікації відбувається уподібнення себе іншому. В результаті ідентифікації засвоюються норми, цінності, установки, поведінка, смаки, звички осіб, що відображаються або сприйма-ються. Афективною формою ідентифікації є емпатія. Якщо при ідентифікації стани іншої людини визнача-ються на основі раціональної інтерпретації, то при ем-патії такою основою є співпереживання, співчуття, спів-участь. Ю.М. Емельянов та Т.С. Яценко вважають ем-патію емоційним резонансом на переживання іншого [5-6]. Емпатійні властивості людини, її здатність до емо-ційного співпереживання, співчуття і відгуку на психічні

стани іншої відіграють суттєву роль у комунікативній діяльності майбутнього фахівця, впливають на резуль-тати навчання і професійної діяльності. Для вивчення розвитку емпатійних властивостей у

майбутніх фахівців експериментальних і контрольних груп було виконано спеціальне дослідження. На відміну від сталої точки зору, при якій емпатія зводиться лише до емоційного співпереживання або співчуття однієї людини іншій ми вважаємо, що емпатія має ту ж струк-туру, що і спілкування у цілому, і містить у собі, таким чином, емоційний, когнітивний і поведінковий компоне-нти. Як афективний компонент виступає процес співпе-реживання, в основі якого лежить механізм емоційної ідентифікації, тобто переживання людиною тих же емо-ційних станів і почуттів, що й іншою людиною. Когнітив-ною формою емпатії є співчуття або особистісна реф-лексія, що представляє собою здатність до розуміння емоційного стану і почуттів іншої людини, переживання однією людиною із приводу інших почуттів і емоцій ін-шої. Поведінкова сторона емпатії проявляється у реа-льному сприянні іншим людям, у стійких формах пове-дінки і вчинках, обумовлених рівнем морального розви-тку особистості. Представленість у структурі емпатії всіх трьох основних компонентів утворює повну форму її розвиненості. Відсутність якого-небудь одного або двох з них, або слабкий їх розвиток веде до виникнення усічених, неповних форм розвиненості емпатії. Різні форми розвиненості емпатії можуть проявля-

тися і формуватися в процесі спілкування лише за умо-ви загальної позитивної установки людини на інших людей. Але й цієї умови недостатньо для організації справді людських взаємин з людьми, оскільки емпатія може мати егоїстичну та альтруїстичну спрямованість, тобто вона може бути використана людиною, як у влас-них інтересах, так заради інтересів іншої людини. Саме у тісній залежності емпатії від рівня моральної свідомо-сті і розвитку криється специфіка емпатії. Відсутність або наявність у тому або іншому ступені розвитку осно-вних складових емпатії – емоційної ідентифікації, осо-бистісної рефлексії, поведінкових реакцій і загальної позитивної установки на людей виступали у нашому дослідженні як критерії виявлення і фіксації емпатійних властивостей у майбутніх фахівців, розвиток іншомов-ної комунікативної компетентності (іншомовного спілку-вання), які здійснювалися з використанням різних ме-тодик навчання іноземній мові. Для діагностики різних форм розвиненості емпатії в іншомовному спілкуванні використані дві взаємодоповнюючі методики – "Незакі-нчені речення" і "Заверши ситуацію" (С.Б. Борисенко, 1988). За допомогою першої методики фіксувалися ма-лоусвідомлювані форми прояву емпатії у звичайних життєвих ситуаціях, за допомогою другої усвідомлення людиною власних емпатійних проявів у навчальних ситуаціях. Методики дозволили виявити ступінь вираз-ності кожного із чотирьох вищезгаданих компонентів емпатії в іншомовному спілкуванні. Індивідуальні варіа-ції за ступенем виразності різних компонентів форм розвиненості емпатії дозволили виділити у майбутніх фахівців дев'ять типологічних груп розвиненості емпа-тії. Для визначення взаємозв'язку форми розвиненості емпатії від рівня розвитку іншомовної комунікативної компетентності було проведено спеціальне досліджен-ня, у якому взяли участь майбутні фахівці, що володі-ють високим і низьким рівнем розвитку іншомовної ко-мунікативної компетентності (24 і 26 чоловік відповід-но). В ході дослідження з використанням методик "Не-закінчені речення" і "Заверши ситуацію" для майбутніх фахівців з високим і низьким рівнем розвитку іншомов-


ної комунікативної компетентності були встановлені відповідні їм форми розвиненості емпатії. Аналіз результатів дослідження показує, що для

майбутніх фахівців з високим рівнем розвитку іншомов-ної комунікативної компетентності характерні розвинені форми емпатійного процесу, майбутні фахівці з низьким рівнем розвитку іншомовної комунікативної компетент-ності мають в основному нерозвинену форму емпатії. Таким чином, можна зробити висновок про взаємозв'я-зок рівня сформированності іншомовної комунікативної компетентності з формою розвиненості емпатії майбут-нього фахівця, чим повніше емпатійний процес, тим вище рівень розвитку іншомовної комунікативної компе-тентності. Для виявлення залежності форми розвине-ності емпатійного процесу від застосовуваного у на-вчанні підходу був проведений аналіз форм розвинено-сті емпатійного процесу майбутніх фахівців контроль-них та експериментальних груп (по 49 чоловік у кожній) на початку і наприкінці дослідження. До складу першої експериментальної (ЕГ1-25 чоловік) і першої контроль-ної групи (КГ1-24 чоловіки) увійшли майбутні фахівці, що показали за результатами першого тестування ви-сокий рівень іншомовної комунікативної компетентності. В експериментальних групах в процесі розвитку ін-

шомовної комунікативної компетентності застосовував-ся проблемно-комунікативний підхід, а в контрольних –традиційний. Коротко охарактеризуємо виділені типи розвиненості емпатії у майбутніх фахівців КГ1 і ЕГ1 наприкінці навчання. Крайні форми розвиненості емпа-тійного процесу – розвинений і нерозвинений зустріча-ються у майбутніх фахівців контрольної групи однаково часто і становлять до загальної кількості випробуваних відповідно 14,28% і 18,34%. Для майбутніх фахівців експериментальної групи навчання характерне зрушен-ня убік розвиненого емпатійного процесу 8,17% і 24,48%. Частина вибірки майбутніх фахівців, що зали-шилася, розподілилася по іншим сімох групах з "уріза-ними", неповними формами розвиненості емпатії. Най-більш численними з них є група "Свідомо емпатійних" (12,24% для контрольної, 16,32% для експерименталь-ної групи) і група "Добряків" (10,21% для обох груп). Фахівці зі свідомо-емпатійним типом характеризуються виразністю всіх компонентів розвиненості емпатії, крім емоційної ідентифікації. Особливо сильно в осіб цієї категорії виражена особистісна рефлексія. На відміну від них фахівці-добряги мають стійку позитивну устано-вку на інших людей, але при цій загальній позитивній спрямованості на іншу людину у "добряків" слабко ви-ражені всі основні компоненти розвиненості емпатії – співпереживання, співчуття і сприяння. Дещо менші групи утворюють фахівці трьох типів розвиненості ем-патії – "Інтелектуальні егоїсти" (8,17% і 6,13%), "Емо-ційні егоїсти" (8,17% і 6,13%) і "Інтуїтивні альтруїсти" (10,21% і 14,28%). Інтелектуальні егоїсти характеризу-ються розвиненими рефлексивними здібностями, слаб-ко вираженими механізмами емоційної ідентифікації, домінуванням егоїстичних форм поведінки щодо інших людей. Представники групи емоційних егоїстів, у свою чергу, відрізняються розвинутою здатністю "заражатися" емоціями іншої людини, але разом з тим мають слабкі рефлексивні здібності, а також низьку готовність до реа-льного сприяння іншому. Інтуїтивні альтруїсти також ви-діляються слабким розвитком особистісної рефлексії, але на тлі розвинених форм емоційної ідентифікації, співучасті і загальної позитивної установки на людей. Нечисленними є два типи розвиненості емпатії, що

залишилися – "Виховані" (8,17% і 4,08%) і "Бездіюче-емпатійні" (по 10,21%). Виховані, рафіновані фахівці взагалі не здатні до демонстрації сприяння. У них слаб-

ко розвинені процеси емоційної ідентифікації, рефлек-сивні здібності, відсутня позитивна установка на іншу людину. Фахівцям "бездіюче-емпатійного" типу харак-терний слабкий розвиток поведінкового компонента. Особи з даною формою розвиненості емпатії не в змозі здійснювати реальне сприяння і допомогу іншій людині. У цілому можна бачити, що перші чотири типи емпатії в порядку згадування їх у таблиці, що складають всі ра-зом 38,79% і 24,51% до загального числа відповідно, представлені майбутніми фахівцями контрольної та експериментальної груп з нерозвиненими формами емпатії. Останні чотири типи, що складають 51% і 65,29% відповідно, становлять майбутні фахівці конт-рольної та експериментальної груп з повністю або част-ково розвиненими формами емпатії. Проміжне поло-ження між розвиненими і нерозвиненими формами ем-патії займають "добряки" (10.21 % у кожній групі). Крім того, виявлено, що в ході експерименту значно розви-ваються та активізуються емпатійні можливості студен-тів експериментальних груп. Для оцінки вірогідності зрушень по кожній з пари структурних компонентів і розвиненості форм емпатії в іншомовному спілкуванні був проведений аналіз розвитку форм емпатії у майбу-тніх фахівців експериментальних (ЕГ1,2 – 25 і 24 чоло-віки відповідно) і контрольних груп (КГ1,2 – 24 і 25 чо-ловік відповідно) з використанням критерію G знаків. В ході лонгітюдного дослідження структурних компонентів емпатії: загальної позитивної установки, емоційної іден-тифікації, особистісної рефлексії, поведінки (сприяння), була підрахована кількість позитивних, негативних і нульових зрушень по кожній шкалі у кожній з вибірок. Перевіримо вірогідність позитивного зрушення стру-

ктурних компонентів емпатії, визначивши критичні зна-чення критерію G знаків для рівнів статистичної значи-мості р<0,05 і р<0,01 і Gемп. для кожної обмірюваної шкали. Перевага "типового" зрушення є достовірною, якщо Gемп. нижче або дорівнює G 0,05 і тим більше достовірною, якщо Gемп. нижче або дорівнює 0,01. Статистично достовірні показники покращення розви-неності всіх компонентів емпатії фіксуються у майбутніх фахівців до кінця навчання в експериментальних (ЕГ1,2) і контрольних групах (КГ 1,2), однак перевага типового зрушення для експериментальних груп по всіх шкалах розвиненості емпатії і сумі чотирьох шкал, віро-гідно на рівні статистичної значимості р<0,01, а для майбутніх фахівців контрольних груп, де застосовував-ся традиційний підхід у розвитку іншомовної комуніка-тивної компетентності, вірогідність позитивного зру-шення по шкалах поведінкових реакцій і загальної пози-тивної установки на спілкування, дозволяє говорити лише про тенденції (р<0,05). Для того, щоб з'ясувати, які форми розвиненості емпатії сприяють розвитку ін-шомовної комунікативної компетентності, скористаємо-ся середньогруповими показниками форм розвиненості емпатії, представимо результати у вигляді рельєфів розвиненості емпатії для експериментальних і контро-льних груп. Порівняння рельєфів розвиненості емпатії для контрольних і експериментальних груп на початку і наприкінці навчання свідчить про значний зсув профілю розвиненості емпатії в експериментальних групах убік розвиненого емпатійного процесу і дозволяє зробити висновок про те, що чим повніше емпатійний процес, тим якісніше організація іншомовного спілкування. Ре-зультати проведеного дослідження дозволяють зроби-ти висновок про те, що при використанні проблемно-комунікативного підходу значно розвиваються та акти-візуються емпатійні можливості майбутніх фахівців, профіль розвиненості емпатії зміщається убік розви-неного емпатійного процесу і водночас у майбутніх


фахівців відбуваються якісні зміни в самоорганізації іншомовного спілкування. Одним з найважливіших механізмів для сфери са-

морегуляції є рефлексія. У принципі рефлексія являє собою метамеханізм. Щодо розглянутого питання реф-лексія – це механізм відображення особистісних смис-лів і принципів дії шляхом встановлення зв'язків між конкретною ситуацією і світоглядом особистості, що лежить в основі самоконтролю і саморегуляції особис-тості у спілкуванні та у діяльності. Саме рефлексія ви-водить людину із сиюминутного тимчасового простору, змушуючи її звернутися до минулого з метою аналізу того, що вже відбулося, з боку, ззовні, перебуваючи "над ситуацією". Робота рефлексивного механізму по-в'язана з виконанням двох основних функцій: контроль-ної і конструктивної. Контрольна функція рефлексії про-являється в активізації рефлексії лише як механізму ві-дображення або при використанні результатів відобра-ження для самоконтролю у діяльності або спілкуванні. Конструктивна функція рефлексії має на увазі активіза-цію рефлексії для включення її в процеси саморегуляції у діяльності, спілкуванні і поведінці. Тобто контрольна фу-нкція рефлексії дозволяє з точністю застосувати зразки відомих особистостей, еталони; конструктивна має на увазі можливість їхнього переконструювання. Кожна людина має своєрідну структуру рефлексив-

ного механізму, що формується протягом всього її жит-тя. Формування структури відбувається у двох основних видах (предметному і соціально-психологічному) і за принципом рівневої організації. Тобто освоєння вищого рівня рефлексії можливо лише при високій ефективнос-ті на попередньому. Можливості рефлексивного меха-нізму змінюються, тому що обсяг інформації і практич-ного досвіду наростає протягом життя людини, а робо-та рефлексивного механізму багато у чому визначаєть-ся якісним рівнем тих еталонів, які людина залучає для рішення завдань самоконтролю і саморегуляції. Саме тому з роками, з віком приходить життєва мудрість. Як-що однієї події мало для глобальних висновків, то цілий ланцюг їх дає гарну основу для тих або інших висновків. Освоєння рефлексії у різних видах відбувається не-

однаково. У предметній сфері – від контрольної функції до конструктивної. Людина спочатку вчиться контролю-вати свою діяльність за певним зразком (спочатку зов-нішнім, потім внутрішнім і, нарешті, уявленнями про зразок). Досягши вищого рівня, рефлексуючий може перебудовувати зразки, на які опирається, за власним розсудом. У соціально-психологічній сфері логіка роз-витку рефлексивного механізму зворотна: спочатку лю-дина пізнає свій власний психічний світ і світ людських взаємин, а потім вже вчиться його контролювати. Дося-гнення вищих рівнів в одній сфері не гарантує гарні ре-зультати при активізації рефлексії іншого виду.Людина може прекрасно справлятися із власною роботою, при цьому зовсім неправильно розуміючи сформовану до-вкола неї ситуацію соціальних взаємин. Але на певних етапах можна підмінити соціально-психологічну рефле-ксію предметною. Якщо не складаються відносини з колективом, не виходить "полюбовного" вирішення конфлікту, слід відволіктися, вийти із ситуації, погляну-ти на неї з боку, переглянути власні дії, і до певного часу оцінювати себе та інших лише як професіоналів, довіряючи діловим критеріям замість особистісним. Майбутні фахівці більше розташовані до викладачів, які розуміють і люблять свій предмет. Тому якщо спілку-вання на довірчому рівні не виходить, відстоювати по-трібно себе у першу чергу як професіонала. Предметна рефлексія у цьому плані – перший помі-

чник. Однак, часта активізація контрольної функції

предметного виду рефлексії у дійсності приводить до підвищення ефективності при рішенні завдань будь-якого плану. А от використання контрольної функції соціально-психологічної рефлексії може по-різному по-значатися на результатах виконання завдань. Ефекти-вність активізації такого виду рефлексії визначається рівнем розвитку соціально-психологічної рефлексії. Адекватність відображення власного психічного світу служить запорукою адекватного розуміння інших людей і взаємин, що складаються у спілкуванні та у діяльності. Тобто зупинка у діяльності, викликана активізацією со-ціально-психологічної рефлексії, встановленням зв'яз-ків між ситуацією спілкування і світоглядом особистості нової людини, яку ми зустрічаємо, відразу змушує нас відносити її до певної категорії і будувати своє поведін-ку відповідно до сформованих стереотипів. Психологи розрізняють три типи установки на сприйняття іншої людини: позитивна, негативна та адекватна. При пози-тивній установці ми переоцінюємо позитивні якості і даємо людині великий аванс, що проявляється у не-усвідомлюваній довірливості. Негативна установка при-водить до того, що сприймаються в основному негатив-ні якості іншої людини, що виражається у недовірливос-ті, підозрілості. Найкраще, звичайно, адекватна устано-вка на те, що у кожного є як позитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалансовані та оцінюються самою людиною. Наявність установок розглядається як неусвідомлювана схильність сприймати та оцінювати якості інших людей. Ці установки лежать в основі типо-вих перекручувань уявлень про іншу людину. Відомими механізмами, що перешкоджають розвитку іншомовної комунікативної компетентності у сфері міжособистісної взаємодії, є: ефект ореола, інерційності, послідовності, стереотипізації та інші [7]. Відповідно до роботи цих механізмів рішення соціа-

льно-перцептивних завдань детермінується не слише логікою особистісної реальності (індивідуальними осо-бливостями партнера), скільки настроєм суб'єкта або його ставленням.до пізнаваної особи. В результаті фо-рмується неадекватне сприйняття людини. "Ефект оре-ола" – вплив загального враження про людину на сприйняття та оцінку часткових властивостей її особис-тості. Якщо в групі або у викладача склалася думка про людину, що вона дуже гарна, то її поганий вчинок роз-цінюється як випадковість. І, навпаки, якщо всі вважа-ють людину поганою, то гарний вчинок цієї людини та-кож оцінюється як випадковість. Цей ефект дуже часто заважає адекватно сприймати людей і створює умови, при яких здібні та яскраві індивідуальності зовсім не можуть працювати у даній групі, тому що гарні недо-оціюються, а погані переоцінюються. "Ефект послідов-ності" – на судження про людину щонайбільший вплив справляють відомості, пред'явлені про неї у першу чер-гу. Звичайно той, хто хоче нашкодити людині, довідав-шись про нього щось негідне і навіть не перевіривши інформацію, біжить про це розповідати. Виправдувати-ся і доводити, що все було не так, на такому несприят-ливому тлі важко і безперспективно. Дуже розповсю-дженим є ефект "авансування" – людині приписують неіснуючі позитивні якості, а стикаючись з його неадек-ватною уявленням поведінкою, засмучуються. Ще один ефект – "судження про іншу людину за аналогією з со-бою", що викликає очікування відповідної поведінки за нашою моделлю. Цей ефект дуже часто зустрічається і проявляється у невмінні людей встати на точку зору іншої людини. Дейл Карнегі особливу увагу звертає на формування вміння глянути на те, що відбувається, очами іншої людини, а не за звичайною схемою: я б так не зробив [8]. Звичайно, холерик не буде вести себе


так, як меланхолік або флегматик, і невірно цього чека-ти від нього. Дія всіх перерахованих вище механізмів забезпечує єдність елементів і рівнів розвитку іншомо-вної комунікативної компетентності. Як і будь-які процеси, механізми розвитку іншомов-

ної комунікативної компетентності можна описати як з боку їхньої цільової спрямованості, тих видимих ре-зультатів, які досягаються за допомогою даних механі-змів, так і з боку їхньої причинної обумовленості тими об'єктивними явищами і закономірностями, які лежать у їхній основі. У цьому проявляється багатоаспектність детермінізму – одного з фундаментальних філософсь-ких принципів і водночас одного із загальнометодологі-чних принципів психологічної науки. У загальфілософ-ському розумінні детермінізм виступає як вчення про об'єктивний закономірний взаємозв'язок і взаємообу-мовленості явищ матеріального і духовного світу. При цьому у сучасній філософії і методології науки детер-мінізм не зводиться лише до причинних зв'язків, а припускає різні форми взаємозв'язку явищ [9, С. 149]. Трактування детермінізму як загальнометодологічного принципу психології не суперечить загальнофілософ-ському розумінню цієї категорії, але доповнює його рядом особливих моментів, що виражають специфіку даної науки, що характеризується власним предметом і спрямованістю досліджень. Що стосується забезпечення в іншомовній взаємодії

єдності елементів і рівнів, що реалізують функціону-вання особистості як цілого, то дане явище, безумовно, виступає як видимий ефект, що зовні проявляється, результат дії описаного комплексного механізму, а з урахуванням специфіки принципу детермінізму у пси-хології, зокрема, у визнанні пріоритету внутрішньої, суб'єктної детермінації над зовнішньою, – як ціль вклю-чення відповідного механізму. Але, у свою чергу, даний механізм у своєму розвитку опирається на відомий ме-ханізм каузальної атрибуції. В рамках концепції, запро-понованої Г.Келлі і яка отримала широке визнання у сучасній соціальній психології, каузальна атрибуція розуміється як інтерпретація суб'єктом міжособистісно-го сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей в умовах неповної інформації [10]. Вивчення каузальної атрибуції виходить із констатації того факту, що люди, сприймаючи інших суб'єктів, не обмежуються одержан-ням зовні спостережуваних відомостей, але прагнуть до відтворення максимально повного уявлення про особи-стісні якості суб'єкта, що сприймається і які є причинами видимих проявів. В основі припущень про ці причини лежать імовірнісні умовивіди, що опираються на індук-тивну логіку, однак при цьому, як показують експериме-нтальні дослідження, процес каузальної атрибуції від-хиляється від логічних норм під дією суб'єктивних фак-торів сприймаючого суб'єкта (мотиваційного або інфор-маційних) [11, С. 75-98]. Описані соціально-перцептивні механізми, як і соці-

ально-психологічні механізми розвитку іншомовної ко-мунікативної компетентності як феномена інтерсуб'єкт-ної взаємодії, діють в інтегративній єдності, що прояв-ляється у взаємозалежності комплексних і елементар-них соціально-перцептивних механізмів іншомовної взаємодії. При цьому інтеграція причинних і цільових механізмів досягається в рамках детермінізму як об'єд-нуючого принципу, що встановлює універсальний хара-ктер закономірних зв'язків явищ і процесів, що лежать в основі іншомовної взаємодії. У світлі цих положень інте-гративні соціально-перцептивні механізми розвитку іншомовної комунікативної компетентності можна ви-значити як механізми реалізації принципу детермінізму на рівні сукупності соціально-перцептивних процесів,

що лежать в основі іншомовної взаємодії. Оскільки мо-ва служить універсальним засобом спілкування і вира-ження думки, вона ближче і тісніше пов'язана з проце-сами розуміння, бо коли говорять про іншомовне розу-міння, то насамперед мають на увазі розуміння усної і письмового іншомовного мовлення. Залежно від умов здійснення іншомовного комуніка-

тивного акту виділяються групи тих, що спілкуються (комунікантів), які діляться на пари, у випадку усного спілкування "мовець-слухаючий". Мовець, як одна зі сторін, звичайно представлений особою, що виступає як ініціативне начало у спілкуванні. Його завдання – заволодіти увагою слухаючих і забезпечити прийом повідомлення. Для функцій мовця суттєвою є наявність усякого роду перешкод: його можуть відволікти сторонні думки, емоції, переживання, фонові події; заважти не-достатнє володіння мовою, явище "мовного бар'єра", "культурного шоку". Мовець таким чином, вирішує без-ліч завдань психолінгвістичного характеру. Він зобов'я-заний утримувати у пам'яті те, що було сказано лише що і те, про що говорилося у минулому. Він повинен планувати загалом зміст майбутніх висловлень. Іноді він не справляється з повним контролем за своїм мов-ленням, і якась частина змісту залишається невербалі-зованою або вербалізується неточно; у цьому випадку робляться виправлення, тобто слова беруться "назад", пропонуються нові варіанти, хоча і після цього окремі фрази можуть залишатися недосконалими, що нерідко приводить до неточного або неправильного розуміння ("Ви мене не так зрозуміли, я не те мав на увазі"). Фун-кція слухаючого не обмежується прийомом інформації, що надходить від мовця. Його реакції (репліки, міміка, жести, сміх і т.д.), як правило, впливають на мовця, ко-трий намагається їх враховувати. Психолінгвістична сторона закономірностей процесу

аудіювання представляється не менш складною, чим процесу говоріння. Слухаючий позбавлений багатьох переваг, якими володіє мовець. Він чує висловлення лише один раз і змушений реєструвати його складові частини у тій тимчасовій послідовності, у якій вони до-ходять до нього. Слухаючий не може визначити точно, що буде сказано далі; він може робити припущення, засновані на попередньому досвіді і на тому, що вже було сказано до цього. Незважаючи на ці труднощі, він все-таки повинен успішно справлятися із завданням. Як же відбувається процес сприйняття і розуміння усного мовлення? Говорячи про сприйняття і розуміння іншо-мовного висловлення, можна вказати на деякі механіз-ми, що забезпечують ці процеси. Насамперед, слід на-звати механізм селекціонування корисного сигналу. Так, якщо ми ввійдемо до приміщення, де водночас розмовляють кілька груп людей, стукають машинки і дзвонять телефони, і якщо ми вслухаємося у тему роз-мови однієї із груп, то всі інші зільются у шумове тло, окремі слова якого втратять для нас значення і будуть сприйматися як перешкоди. Механізм адаптації забез-печує можливість слухаючого пристосуватися до інди-відуальних особливостей мовця. Сприйняття на слух, питома вага якого у реальних умовах оцінюється від 40 до 60% (у числі чотирьох видів мовленнєвої діяльності), є не лише основним джерелом мовних знань, але й потужним засобом мовної нормалізації і практики.

1. Бодалев А.А. Личность и общение. – М.: Педагогика, 1983. – 272 с.

2. Деркач А.А., Щербак С.Ф. Педагогическая эвристика: Искусство ов-ладения иностранным языком. – М.: Педагогика, 1998. – 224 с. 3. Руби-нштейн С.Л. Бытие и сознание. О месте психологии во всеобщей взаи-мосвязи явлений материального мира. – М.: Ин-т философии АН СССР, 1957. – 328 с. 4. Деркач А.А., Лазаренко В.С. Психология разви-тия личности: развитие познавательных способностей. – Луганск: Шлях, 1998. – 176 с. 5. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психоло-


гическое обучение. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 167 с. 6. Яценко Т.С. Пси-хологические основы активной социально-психологической подготовки будущего педагога к общению с учащимися: Дис. д-ра психол. наук: 19.00.05. – К., 1989. – 359 с. 7. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 199 с. 8. Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. Перевод с анг-лийского. – К.: Наукова думка, 1990. – 221 с. 9. Философский энцик-

лопедический словарь. – М.: СЭ, 1989. – 814 с. 10. Келли Г. Процесс каузальной атрибуции // Современная зарубежная социальная пси-хология. – М.: Издательство Московского университета, 1984. – С. 127–137. 11. Андреева Г.М. Психология социального познания – М.: Слово, 2000. – 456 с.


УДК 355.01

С.В. Череватий, здобувач

ДОСЛІДЖЕННЯ ДОСВІДУ ВЗАЄМОДІЇ

ВІЙСЬКОВОГО КОМАНДУВАННЯ З МАС-МЕДІА У КРАЇНАХ НАТО У статті розглянуто окремі аспекти розвитку мас-мкдіа збройних сил НАТО. In the article the separate aspects of development of mas-med іa military powers of NATO are considered. Мас-медіа є невід'ємною складовою діалогу військо-

вих із громадськістю, а по суті засобом зв'язку з нею. Саме журналісти інформують світ про те, що і як роб-лять військові. Репортерів можна поважати за об'єктив-ність і не поважати за неправду, ними можна захоплю-ватись, а можна не довіряти. Але відверто ігнорувати їх – велика помилка. Адже громадська підтримка є необ-хідною складовою для досягнення легітимних цілей, поставлених політиками перед військовими. Вміти пра-вильно вести діалог із громадськістю, вміти задоволь-нити природній інтерес суспільства – для людей у фор-мі це не менш важливе завдання, аніж вміти влучно стріляти. У НАТО це давно зрозуміли. Там військові мають вміти працювати з медіа. І це вміння не обмежу-ється роботою тільки прес-служб. Коли у військах НАТО сталась якась прикра подія, що

додала війську негативного іміджу, вже ввечері того ж дня в мережі Інтернет з'являються перші звістки на цю тему. Військові в даній ситуації не мовчать, оскільки при-ховування інформації викликає підозру. На підставі набу-того досвіду у збройних силах НАТО сформувались пев-ні принципи в роботі із засобами масової інформації. Розглянемо деякі принципи роботи, що використо-

вуються працівниками прес-офісу командування Об'єд-наних ЗС НАТО "Північ", м. Бранссум, Нідерланди (Allied Joint Force Command HQ Branssum), прес-офісу штабу морського компонента командування ОЗС НАТО "Південь", м. Неаполь, Італія (Maritime Component Command South, Naples), та медіа-принципи, що ви-кладаються на курсах офіцерів багатонаціональних штабів у Школі НАТО (NATO School) в Обераммергау, Німеччина. Дуже корисним є і досвід, що його отримали українські прес-офіцери під час роботи у багатонаціо-нальних прес-центрах навчань та місій НАТО та ООН. Першим принципом на мій погляд є обов'язкове пла-

нування роботи з журналістами одночасно з розробкою плану операції. Аналіз використання ЗМІ в операціях Альянсу, а також у різноманітних локальних війнах і збройних конфліктах свідчить про те, що наразі триває пошук шляхів взаємодії армії та ЗМІ. Ці шляхи базуються на використанні рекомендацій щодо організації роботи журналістів або у зоні бойових дій, або у районі прове-дення навчань тактичного рівня. У НАТО практикується обов'язкове планування роботи з журналістами одночас-но з проведенням військової операції, а також організація роботи медіа у районі бойових дій або навчань у складі спеціальних груп на чолі з ескорт-офіцерами. Наприклад, центральна прес-служба ВМС США у

Вашингтоні щоденно ввечері проводить з регіональни-ми представництвами звірку хронології та переліку по-дій за добу. У головному офісі систематизують зібрану інформацію та після підготовки стандартної відповіді розсилають у прес-філіали.

Другим принципом є публічне інформування. Публі-чне інформування – це активні заходи, що застосову-ються для розвитку та підтримки громадської обізнано-сті, розуміння і підтримки цілей військових та їхніх місій. Воно слугує інформуванню громадськості та досягнен-ню нею розуміння та підтримки дій військових. При цьому процес роботи з медіа не обмежується виключно терміном безпосереднього проведення операції. "Гаря-ча пора" для прес-офіцерів НАТО починалася ще на етапі планування, тобто до початку проведення опера-ції або маневрів. Українські прес-офіцери, що разом із групою іноземних колег забезпечували роботу міжна-родних медіа у місії НАТО у Косові, кажуть, що практи-чно всі медіа – заходи готувалися задовго до їхнього безпосереднього проведення. Третім принципом є інформування без агітації. Це

інформування громадськості загалом про діяльність Альянсу так, щоб аудиторія мала можливість зробити власні та не залежні від когось судження і висновки. Дані принципи реалізуються за рахунок спеціальної

структури публічного інформування НАТО. Практично на всіх рівнях командної структури Альянсу працюють офіси публічного інформування. На політичному рівні працюють переважно цивільні.

Це професіонали від преси найвищого рівня, які, як пра-вило, мають одразу декілька освіту, отриману у декількох навчальних закладах, або вчений ступінь. Це – аналіти-ки, спітч-райтери, речники, радники і таке інше. Втім їхня праця в жодному разі не принижує роль військових офі-сів публічного інформування. Офіцери що займаються публічним інформуванням працюють на стратегічному, оперативному, тактичному рівнях, а також на рівні ко-мандувань компонентів JFC (морського, авіаційного, бе-регового). В існуючій структурі НАТО це офіси публічного інформування морських компонентів командувань ОЗС НАТО "Південь" (Неаполь, Італія) та "Північ" (Нортвуд, Великобританія). Це що стосується Стратегічного опера-тивного командування ОЗС НАТО (АСО). Щодо Стратегічного командування ОЗС НАТО з

питань трансформацій (АСТ), то прес-діяльністю у цій структурі опікуються у Joint Warfare Center (Ставван-гер, Норвегія) та у вже згаданій NATO School (Обера-ммергау, Німеччина). Результат такого серйозного підходу – наявність офісів публічного інформування практично у всіх командуваннях військової структури НАТО по всій Європі. Ще два окремі офіси працюють на тактичному рівні у "гарячих точках". Зокрема, у складі штабу Міжнародних сил сприяння безпеці – МССБ (Кабул, Афганістан) та в Іраку. Певний інтерес представляє організація типового

офісу публічного інформування. У його складі працює спеціальний персонал, що опікується окремими напря-мками роботи. Це як правило: речник; управління та

© Череватий С.В., 2008


всебічне забезпечення (логістика); медіа-аналіз; плану-вання та політика; медіа-операції; внутрішнє інформу-вання; робота у мережі Інтернет. У офісі, як правило, працює від 8 до 20 чоловік, у

залежності від масштабу дійства. Наприклад, в Одесі, під час навчань "Кооператив партнер-2003" працювало 14 чоловік: шість від країни-господарки навчань – Укра-їни та 8 від НАТО на чолі із шефом офісу з Неаполя. Як же працює офіс публічного інформування та як

він інформує аудиторію? Робота PI-офісу поділена на дві частини . Перша – це внутрішня робота офісу. Друга – зовнішня, тобто безпосередньо з медіа. Перший етап передбачає роботу у мережі "Інтранет" (натівський ана-лог Інтернету); вона також містить внутрішнє плануван-ня та брифінги, тренування, підготовку прес-релізів та довідників, а також роботу з високоповажними особами без представників цивільних медіа. Другий етап – без-посередня робота з медіа. Вона містить проведення медіа-заходів, у тому числі тимчасове розташування у базовому таборі військ, роботу у мережі Інтернет, зок-рема на веб-сайтах, підготовку публікацій тощо. При цьому використовується весь арсенал медіа-

заходів: прес-конференції; прес-зустрічі (на полігоні); стислі огляди тактичного

фону військового заходу; прес-кава-брейки; демон-страції; брифінги; прес-тури; інтерв'ю віч-на-віч із війсь-ковослужбовцями; тимчасове розташування у базовому таборі військ; "Прес-день" (комплексний захід).

Усі заходи об'єднуються у медія-операцію. Медіа-операція – це планування та здійснення комплексу захо-дів із залученням представників мас-медіа для забезпе-чення громадського розуміння і підтримки дій військо-вих. Важливо пам'ятати, що медіа-операція має завжди базуватися на правдивих фактах.. Медіа-операції не тотожні інформаційними операція-

ми. Інформаційні операції – це сукупність узгоджених і взаємопов'язаних за цілями, завданнями, місцем і часом інформаційних битв, дій (акцій), які проводяться для за-воювання і утримання інформаційної переваги над про-тивником на театрі воєнних дій [1, C. 450]. Мета подібних операцій – вплив на людей, що приймають рішення. Публічне інформування та його складова – медіа-

операції проводяться для інформування громадськості та досягнення нею розуміння й підтримки подій. Ключо-ве слово тут – "інформування". Які ж концептуальні відмінності публічного інформування від інформаційних операцій (ІО)? Для інформаційних операцій характер-ною є вибірковість інформації, для медіа-операції на-впаки, широкий її спектр. Далі наведемо наступні про-тиставлення: для інформаційних операцій конкретна ціль – для медіа-операцій широкий фокус, для інфор-маційних операцій прямий інформаційний вплив – для медіа-операцій непряме інформування, для інформа-ційних операцій спрямування на аудиторію для вироб-лення бажаної поведінки – для медіа-операцій спряму-вання на розуміння та підтримку, проведення інформа-ційної операції припускає імовірність застосування сили – медіа-операція забороняє застосування сили, для ін-формаційної операції важливе досягнення оперативного успіху – для медіа-операції важлива тривала довіра. "Ін-формувати, а не впливати!" – ось головний принцип . Для спілкування офіцерів НАТО з прессою відпра-

цьовані і поширені корисні поради щодо поведінки з ме-діа які суттєво полегшують їх діяльність. Головними з них є: перед інтерв'ю: дізнайтеся про репортера більше. Йдеться про його контактний телефон на випадок, якщо виникне необхідність щось уточнити; запитайте, коли матеріал буде опубліковано, а телесюжет вийде в ефір; дізнайтеся про назву програми, формат інтерв'ю та ау-

диторію; з'ясуйте, про що саме йтиметься. Попередньо визначте три головні моменти вашого виступу; обгово-ріть базові правила, а також тривалість інтерв'ю; запи-тайте репортера, де ще він працював за цією темою; проконсультуйтеся з прес-офіцером, його поради не

будуть зайвими. Щодо участі в інтерв'ю: говоріть тезами. Підсумо-

вуйте сказане стисло та чітко. Обгрунтовуйте факти; короткі відповіді кращі за затягнуті. Не перевантажуйте свою відповідь; вас запитали про проблему? Поговоріть про шляхи її вирішення. Поєднайте цю проблему з ін-шими аспектами, що стосуються зпропонованої про-блематики; не дозволяйте репортеру робити неправи-льні та некоректні твердження, припущення та негатив-ні вислови. Не залишайте їх нескорегованими; ніколи не відповідайте на запитання "А що якщо..?". Не дозво-ляйте вводити себе у гіпотетичні ситуації. Дотримуй-тесь того, що дійсно є фактом; говоріть ясно, зрозуміло. Уникайте суто військової, сленгової та занадто складної для розуміння бюрократичної та технічної лексики. Ка-жіть простіше економте свій час; притримуйтеся своєї лінії. Говоріть про те, що ви знаєте та про те, що стосу-ється вашого рівня; будьте зацікавлені розмовою. Звертайтеся через ре-

портера до суспільства. У той же час не "загравайте" з публікою та не грайте на камеру; ви не знаєте відповіді. Нічого страшного, якщо ви так і скажете: "Я не знаю". Принаймні це чесно. Ніколи не кажіть неправду! НІКОЛИ!

Для телевізійного інтерв'ю: приходьте на інтерв'ю у формі "класу А" (тобто тужурка взимку або біла фор-ма влітку), якщо, звичайно, робота з пресою не застала вас у морі або у полі. Намагайтеся не одягати робочу форму одягу; під час інтерв'ю сидіть прямо, але не напружуйтеся.

Намагайтеся не торкатися носа або вуха руками, адже камера може зафіксувати це. Нижнього гудзика на ту-журці бажано розстібнути; зберігайте "відкритий" вираз обличчя, налаштовуйтеся на позитив. Не забувайте про "мову тіла", тобто жестикуляцію; підтримуйте зацікав-леність в інтерв'ю, доки воно не завершиться.

Післямова до інтерв'ю: ніколи не втрачайте доброї нагоди поспілкуватися з медіа. Громадськість має пра-во знати, що роблять військові; медіа-інтерв'ю існує за принципом: "видав та забув". Зробіть в цей момент все, що від вас залежить. Не бійтеся помилитися, адже ви не можете говорити влучно завжди. Нехай це буде екс-промт; під час прес-конференції можна використовува-ти "домашні" заготовки. Робота структур публічного інформування вимагає

постійного вдосконалення. Цому сприяє участь праців-ників мас-медіа у воєнних конфліктах. Так військові операції у Іраку та Афганістані стали серйозним випро-бовуванням як для військових структур країн які беруть у них участь загалом так і для структур по зв'язкам з громадськістю зокрема Нові виклики у цій царині покликали до життя нові

структури та форми роботи з громадськістю. У офісі зв'язків із громадськістю при штабі Обєд-

нанного Центрального Командування ЗС США, розта-шованому на базі ВПС США МакДілл у м. Тампа, Фло-рида, діє Коаліційно-координаційний центр (ККЦ), де проходять службу і українські офіцери, створено експе-риментальну структуру. Крім підрозділу, що працював у звичайному режимі прес-служби (відповіді на запитання журналістів, організація прес-конференцій, підготовка та розповсюдження прес-релізів), до його складу вхо-дила "група із залучення преси" (Media Engagement Team, МЕТ) кількістю близько 20 чоловік. Алгоритм ро-боти МЕТ полягав ось у чому (далі наведено кілька ре-


чень-кліше з роботи групи "американською англійсь-кою", які можна було почути мало не щодня): "Call a guy downrange; call a media guy; arrange an interview; put them together on the phone" ("Дзвониш хлопцеві в театрі воєнних дій; дзвониш представникові мас-медіа; влаш-товуєш інтерв'ю; з'єднуєш їх телефоном"). (Офіс зв'яз-ків із громадськістю ОЦК ЗС США міг здійснювати робо-чі дзвінки в будь-яку точку світу). У такий спосіб "good story about Coalition fighting Global War On Terrorism" – "добрі новини про (успіхи) Коаліції, що бере участь у глобальній війні проти тероризму" – поширювалися чи не вдесятеро швидше, ніж при традиційному для прес-груп очікуванні ініціативи з боку преси. Експеримент

неодноразово схвально оцінювало вище командуван-ням ЗС США. Оскільки Збройні Сили України мають на меті інтег-

рування у євроатлантичні структури, досвід нагрома-джений у мас- медіа НАТО слід критично вивчати і за-позичувати все корисне для розвитку наших інформа-ційних органів.

1.Шталтовний О. Взаємодія зі ЗМІ в НАТО. Морська держава. 1. 2006. -С.10. 2. www.ieac.org.ua. 3. Нарис теорії і практики інформаційно-психологічних операцій. Дзюба М.Т., Жарков Я.М., Онищук М.І. / Навча-льний посібник // За загальною редакцією В.В. Балаьіна-К.: ВІТІ НТУУ «КПІ». -2006. -С.450.


УДК 159.9:355.01

А.І. Черняк, канд. психол. наук, О.М. Грицина, викладач

ОСОБЛИВОСТІ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПСИХІЧНОЇ СТІЙКОСТІ

НА ЕТАПІ АДАПТАЦІЇ ВІЙСЬКОВИХ КЕРІВНИКІВ

У статті розкрито особливості саморегуляції психічної стійкості військових керівників на етапі їх адаптації. Автор зазначає, що для підвищення ефективності саморегуляціїі психічної стійкості керівників на етапі їхньої професійної адаптації важливо індивідуальне становлення керівника підкріплювати різними методами сприяння у подоланні ада-птаційних утруднень. Ефективними засобами групової роботи зарекомендували себе соціально-психологічні тренінги.

In the article the features of self-control of ment al firmness of military heads at a stage of their a daptation are considered. The author notices, for efficiency increase autoregulat ion of mental firmness of heads at a stage of their professional adaptation is important the individual formation of the head to s upport with different methods assistance in the ove rcoming of adaptable difficulties. As effective remedies of group work h ave proved socially psychological trainings.

Одне із центральних положень нашої гіпотези поля-

гало у тому, що психічна стійкість військового керівника як його системне психічне утворення досягається при гармонічному розвитку інтелектуальних, емоційно-вольових та індивідуально-професійних якостей. Вона може бути підвищена у рамках цілісної концепції само-регуляції психічної стійкості, що дає можливість ефек-тивно використати можливості розроблені моделі, ал-горитми і технології, що забезпечують реалізацію пси-холого-акмеологічного методу для комплексного пі-знання, розвитку і продуктивного використання творчо-го потенціалу військових керівників при створенні для цього сприятливих умов. Експериментальний пошук у рамках розроблених теоретичних основ продуктивної саморегуляції психічної стійкості керівників на провід-них напрямках професійної діяльності – професіоналі-зації, безпосередній діяльності і цільовій саморегуляції становить головний її зміст. Результати дослідження динаміки психічної стійкості

керівників свідчать про те, що найбільш кризова части-на доводиться на період адаптації керівників. Причини цього явища полягають у багатомірності і суперечливо-сті, особливої складності психофізіологічної і соціальної адаптаційних і діяльнісних завдань, які вирішує керів-ник. Дослідження проблеми адаптації вказує на те, що на цей час не склалося єдиного розуміння даної про-блеми. Поняття адаптації у концептуальному плані до-статньо багатогранне, можна знайти більше 20 визна-чень цього терміна (В.І. Ковальов О.М. Кокун, К.К. Пла-тонов, Ю.О. Александровський та ін.). Відповідно до найбільш розробленого визначення, під адаптацією розуміється системна відповідь організму на тривалий або багаторазовий вплив, що забезпечує виконання основних завдань діяльності й спрямований на досяг-нення адекватності відповіді й мінімізацію плати за цю відповідь [1]. Не входячи у детальний аналіз цього ви-значення, відзначимо два його важливих положення – це зміст і хід адаптації як системної відповіді, і спрямо-ваність адаптації на забезпечення виконання завдань діяльності при мінімізації вартості цієї реакції. Звідси

можна зробити висновок про те, що процес адаптації є постійним супутником життєдіяльності людини, оскільки він може відсутній лише у випадку гомеостатованої си-стеми у гомеостатованому середовищі. Таким чином, до пропонованої нами концептуальної

структури повинні ввійти: обмеження поняття, наявність особливої форми реакції як пошуку оптимального реа-гування і необхідність виявлення мети і структури адап-таційного процесу. Адаптація як процес має на увазі динаміку перетворення зв'язків. Коли адаптація розгля-дається як стан, то мається на увазі проміжний або кін-цевий результат такого перетворення і його відповід-ність завданням, наявність яких вимагає відповідних перебудов. Визнання цього положення обумовлює на-ступне положення, важливе для цілей нашої роботи – картина адаптації та її динаміка визначається не стіль-ки появою нових ланок системи, скільки зміною харак-теру взаємозв'язків між елементами [2]. Наступним елементом концептуального плану є по-

ложення про внутрішні і зовнішні детермінанти адапта-ції, тобто факторах, що визначають хід адаптаційного процесу. Представляється, що до групи як операціона-льних, так і регуляторних детермінант варто включати такі фактори, як вік, досвід роботи і стратегію поведінки. Нарешті, до концептуальної структури теорії адаптації варто внести ще одне положення, що випливає з дано-го вище визначення адаптації, – діяльність людини завжди полімотивована і багатоцільова. Тому реально протікають водночас різноспрямовані процеси адапта-ції, які можуть по-різному взаємодіяти між собою. Поняття психологічної адаптації найбільш ємне і має

на увазі вивчення та опис всіх форм і видів психічної діяльності як складових елементів адаптації. Поняття індивідуально-професійної адаптації визначається як перебудова структури властивостей та якостей особис-тості (розуміється в узагальненому виді), що забезпечує адекватне реагування на адаптаційні фактори. Узагаль-нюючи всі конструктивні позиції дослідників, представля-ється можливим уточнити психолого-акмеологічну сто-рону професійної адаптації військових керівників. Щодо

© Черняк А.І., Грицина О.М., 2008


досліджуваної проблеми адаптація військових керівників до умов професійної діяльності являє собою складний психологічний процес, що полягає в узгодженні і приве-денні у відповідність всіх якостей, очікувань військового керівника як суб'єкта професійної діяльності і системоут-ворюючої ланки державної структури з вимогами цієї діяльності, коли він, переборюючи внутрішні і зовнішні бар'єри, кризи і конфлікти активно та усвідомлено всту-пає у професійні зв'язки і відносини, домагаючись їхньої гармонізації, і на цій основі продуктивно реалізує профе-сійні функції, творчо самостверджуючись і самовиража-ючись. При цьому військовий керівник переборює адап-таційні утруднення, які виражають особливості пережи-вання ним ситуації, коли зусилля, затрачувані на досяг-нення відповідності умовам професійної діяльності знач-но перевищують отриманий результат. Однією з основних проблем дослідження управлін-

ської діяльності є проблема критеріїв. Найбільше по-ширення як критерій адаптації одержала задоволеність професійною діяльністю. Для виявлення особливостей саморегуляції психічної стійкості керівників найбільш значимим є адаптаційний процес, пов'язаний із вклю-ченням військового керівника у професійну діяльність на різних етапах – первинний вступ на посаду, зміна посади, зміна профілю діяльності та ін. Із цих позицій проаналізуємо вступ у першу посаду. Встановлено, що якщо обсяг знань, отриманих у навчальному закладі, достатній, то молодий керівник у великому ступені вдо-волений своєю професією, змістом діяльності, органі-зацією та умовами праці, своїм статусом військового керівника. Предадаптаційний період, забезпечуючий відповідну підготовку до діяльності; вся сукупність стар-тових умов, можуть прискорити процес адаптації. У нашому дослідженні при оцінці адаптаційних утру-

днень першого і наступного етапів адаптації врахову-валися: відсутність чіткого уявлення про цінності про-фесії, свої обов'язки, труднощі, пов'язані з виконанням окремих елементів і професійної діяльності у цілому; невідомість наслідку всіх альтернативних варіантів рі-шення; недостача часу і сил на здійснення задуманого, нецікава робота, невизначеність прав та обов'язків, більша, ніж передбачалася, відповідальність; комуніка-тивні та інші труднощі. Таким чином, психологічні хара-ктеристики військового керівника багато у чому визна-чаються адаптаційними механізмами, які забезпечують, з одного боку, здатність протистояти дії особистісних, діяльнісних і середовищних факторів. Розвиток і вира-зність адаптаційних процесів визначаються двома групами факторів: виразністю і мобілізаційними харак-теристиками фізіологічних систем і розвитком ряду психологічних характеристик військового керівника. При цьому спостерігається процес взаємозв'язку і вза-ємозалежності всіх відзначених факторів, при якому повинне встановлюватися найбільш адекватне і ком-фортне їхнє співвідношення. Інтеграція цих факторів у єдину сприятливу систему

забезпечується при активній ролі саморегуляції психіч-ної стійкості військового керівника у відповідності зі стратегією його адаптації. Її організаційна частина при-пускає конструктивне залучення засобів саморегуляції і можливостей психолого-акмеологічної роботи. При цьому залежно від мети, вихідних умов, динаміки про-цесу та активаційних особливостей може відбуватися зміна стратегій. Ці особливості адаптаційного процесу визначає характер саморегуляції психічної стійкості військового керівника. Відзначені положення дозволя-ють цілком обґрунтовано представлятися як початкова система впливу і самовпливу. Виявлення типових ознак подібного характеру дозволило встановити стійко по-

вторювану особливість. Вона виразилася у тому, що позиція військових керівників, що адаптуються а також керівників з аналогічною активно-пасивною особливістю полягає у тому, що їхні сили спрямовані на подолання або запобігання конфліктів – внутрішнього, з навколиш-нім та ін. Серед респондентів виявлена так само значна група керівників зі змішаним типом реагування. Для них характерні нестійкість мотиваційної спрямованості, під-вищена емотивність, потреба у самореалізації при не-достатньо розвиненому контролі, екзальтованість. Ра-зом з тим виявляється нешаблоновий підхід до рішення проблем, схильність до розширення сфери інтересів, захопленість. Простежується прагнення привернути увагу навколишніх, високий рівень домагань, вибірко-вість у контактах, своєрідність інтересів. Їхня адаптація, разом з тим утрудняється у ситуації жорсткої регламен-тованої, а також у контактах з людьми категоричними і нетерпимими до індивідуалістичності. У цілому встановлено, що загальний рівень психіч-

ної стійкості за 4-ма показниками визначається співвід-ношенням якостей, які визначають працездатність, втому, тривожність і конфліктність керівника. При цьому встановлено, що з віком спостерігається зниження пра-цездатності. Наростання тривожності негативно впли-ває на збільшення конфліктності. Використання можли-востей саморегуляції психічної стійкості керівників до-зволяє суттєво підвищити характеристики психічної стійкості за обраними показниками. Встановлено, що найбільш продуктивна саморегуляція психічної стійкості для підвищення працездатності і зниження тривожності керівників Як позитивні передумови в адаптантів вияв-лені такі привабливі ознаки як упорядкованість, мето-дичність і самостійність дій, а також потреба у співчут-ті і розумінні, самоповазі і повазі з боку значимих на-вколишніх. Потреба у спілкуванні при вираженій вибір-ковості у міжособистісних контактах супроводжується непевністю у собі і прагненням до запобігання конфлі-ктів. При цьому стреси, викликані обмеженнями або заборонами проявляються у протесті проти одномані-тності і примітивності, у наполегливості при відстою-ванні своєї думки, орієнтуючись на авторитарність і на підвищене почуття незалежності. Виходячи з отриманих результатів, організовувала-

ся психокорекційна робота. Теоретичний аналіз утруд-нень адаптації військових керівників показав, що їхнє виникнення залежить від багатьох факторів, що як ма-ють об'єктивний характер і обумовлені впливом соціа-льного середовища, так і індивідуальних – суб'єктивних причин. Оволодіння військовими керівниками методами саморегуляції психічної стійкості на етапі адаптації є важливим напрямком досягнення ними необхідного рівня психічної стійкості. Тому на даному непростому етапі професійної траєкторії військового керівника осо-бливо важливо визначити можливості саморегуляції психічної стійкості і найбільше продуктивно використати їх у саморегуляційній і професійної діяльності [3-5]. Як-що таке завдання виявиться в поле зору військового керівника та успішно вирішене ним, то він найвищою мірою реалізується і як гармонійно розвинутий індивід, і як особистість, і як суб'єкт професійної діяльності, і як неповторна, творча індивідуальність. Індивідуальність – продукт історичного розвитку лю-

дини у суспільстві із властивими йому самобутністю біологічних і соціальних особливостей, обумовлених властивостями психіки. В образі "індивідуальність" зі-йшлися обидва нескінченних шляхи еволюції природи (біологічний) і суспільства (соціальний), створивши ви-сокоорганізований епіцентр – саморегулюючий фено-мен, що самореалізується. Здатність до саморегуляції


споконвічно властива людині. І.П. Павлов, який глибоко і всебічно вивчав вищу нервову діяльність людини, пи-сав: "Людина є, звичайно, система..., як і всяка інша у природі, що підкоряється неминучим та єдиним для всієї природи законам... Але наша система у найвищо-му ступені саморегулююча, сама себе підтримуюча, що відновлює, напрямна і навіть удосконалює. Найголов-ніше, найсильніше враження, що постійно залишаєть-ся від вивчення вищої нервової діяльності нашим ме-тодом – це надзвичайна пластичність цієї діяльності, її величезні можливості: ніщо не залишається нерухо-мим, непіддатливим, а все завжди може бути досягну-то, змінюватися до кращого, аби тільки були здійснені відповідні умови" [6]. Такі умови кожна людина і керів-ник, насамперед, створює для себе шляхом включен-ня в активну, цілеспрямовану і систематичну роботу із саморегуляції. При цьому надзвичайно важливим є активна позиція самої людини стосовно себе, своїх інтелектуальних, психічних, фізичних можливостей як продукту своєї власної праці, своїх власних зусиль. І, як зазначає Л.П. Гримак, "не існує на шляху самовдос-коналення особистості – при наявності відповідних со-ціальних умов – інших перешкод, крім тих, які створює собі вона сама" [7, С. 20]. Дослідження особливості саморегуляції психічної

стійкості військового керівника, що адаптується, вказує на те, що він підніметься до рівня свідомо і продуктивно самореалізується як суб'єкт власного розвитку і профе-сійної діяльності, якщо зможе визначити свою адапта-ційну стратегію і відповідно до неї активно включиться у рефлексивні процеси, для усвідомлення підходу і дій з саморегуляції, розвитку та удосконалювання своєї осо-бистості. Ми виходимо з того, що саморегуляція завжди є результат усвідомленої взаємодії військового керівни-ка з конкретним соціальним середовищем. У ході цієї взаємодії і реалізується потреба у всебічному розвитку та удосконалюванні основи психічної стійкості і профе-сійної компетентності, виробленні таких якостей, які б дозволяли досягати суттєвих результатів у професійній діяльності, у реалізації цілісної життєвої стратегії. Нам представляється, що саморегуляція військових керівни-ків у даних вимірах здійснюється через використання можливостей зовнішнього середовища і власних здіб-ностей. У дослідно-експериментальній роботі щодо можливості зовнішнього середовища такими засобами ми задіяли цільові спецкурси, рефлепрактики і соціаль-но-психологічні тренінги. Саме цей, на наш погляд, ефективний розвиваючий інструментарій готовить вій-ськових керівників до конкретної саморегуляції. Розви-ток власне саморегуляційних здібностей в експерименті може бути здійснений через самостійне оволодіння методиками саморегуляції і у монотренінгу. Важливими основами побудови реальної системи оптимальної дія-льності військових керівників у першу чергу нами ви-значені ті, які забезпечують зміну у способах одержан-ня, опису та ефективного залучення творчого потенціа-лу, розвитку психічної стійкості і професійної компетен-тності військового керівника. Донедавна у психології основний вектор вишукувань був орієнтований найчас-тіше на одержання природничо-наукового типу знання, рідше технологічного, і зовсім рідко гуманітарного. Цей факт пов'язаний з особливостями взаємодії наук і ме-тодологічною орієнтацію психології. І.М. Семенов виділяє три методологічні орієнтації, а

саме – природничо-наукову, інженерно-технологічну і гуманітарно-культурологічну [8]. Остання орієнтація здобуває свою значимість у тому випадку, якщо вико-ристати рефлексивні можливості людини, тобто коли вона дозволяє виявляти перспективи (зони) саморозви-

тку досліджуваних явищ залежно від характеру взаємо-дії з ними суб'єкта дослідження, що саморозвивається. Гуманітарний тип знання розпредмечується у термінах суб'єкт-суб'єктних взаємодій. При цьому активність су-б'єкту, що здійснює дослідження і досліджуваних су-б'єктів у гуманітарних описах має рівноцінне значення. Для залучення творчих резервів військових керівників при активному залученні розвиваючих можливостей зовнішнього середовища та їхньої власної активності нами використані конструктивні ідеї і досвід рефлекси-вної-гуманістичної орієнтації, гуманітарно-технологічної концепції, які у першу чергу враховують специфіку по-будови гуманітарного знання, придбаного практичного досвіду. На цій же гносеологічній і методологічній пози-ції ґрунтуються вишукування у сфері побудови дослід-ницько-розвиваючих методів розвитку психічної стійкос-ті і професіоналізму військових керівників. Немаловаж-ним є те, що в експерименті використаний потенціал моделі творчого процесу. Реконструктивний аналіз до-слідження психології творчості дозволяє виділити, при-наймні, три моделі творчого процесу: випадково-інтуїтивну, комбінаторно-фантазійну, рефлексивну-інноваційну або рефлексивну-смислову. Із всіх моделей для нас найбільш прийнятною є рефлексивна-інноваційна модель, запропонована та апробована С.Ю. Степановим та І.М. Семеновим, що представлена процесами цілісного переосмислення досвіду. Основ-ний принцип функціонування такого "механізму" поля-гає у тому, що наявна ситуація і досвід військового ке-рівника не може служити матеріалом або підказкою для творчого рішення проблеми саморегуляції психічної стійкості. Наявний досвід необхідно переосмислити як можливу перешкоду на шляху породження нового. Як тільки відбувається таке переосмислення, то виникає передумова до породження нового утворення або якос-ті. Забезпечення функціонування таких механізмів мо-жливо шляхом створення рефлексивного-інноваційного середовища. Системоутворюючими факторами такого середовища виступають носії довільної (свідомої) та організованої рефлексивності. Ними можуть бути різні психодіагностичні методики, побудовані на основі реф-лексивного проживання професійного досвіду і функці-онуючі як організаційний компонент різних видів освіт-ньо-рефлективних середовищ. Відповідно, із цього по-гляду, найбільш перспективними у саморегуляції психі-чної стійкості військових керівників будуть ті системи підготовки, які побудовані на основі рефлексивної-інноваційної моделі творчого мислення, тобто не на прямому психолого-педагогічному впливі на розвиток військового керівника, а на непрямому культивуванні його рефлексивних здібностей, що забезпечують само-регуляцію як тип психогенезу. Конструктивною психолого-технологіною основою

побудови передбачуваних програм саморегуляції психі-чної стійкості військових керівників є інноваційний пси-холого-педагогічний процес, що протікає у формі сот-ворчого пошуку всіх його учасників рішення реальних, важкорозв'язних та екзистенціальних проблем. Резуль-татом цього процесу є створення нових смислів і спо-собів саморегуляції і професійної діяльності військових керівників. Їхнє переосмислення, рефлексія і є механіз-мом створення досвіду власної саморегуляції психічної стійкості. Із цього погляду весь зміст процесу професій-ної діяльності військових керівників, та їх безпосередньої саморегуляції психічної стійкості стає у рефлексивному-творчому процесі не лише його метою, але й матеріалом для виявлення його суб'єктами власних творчих можли-востей і труднощів. Цей процес пов'язаний зі створенням особливих умов у вигляді рефлексивно-інноваційного


середовища, що забезпечує можливість вільного творчо-го пошуку унікального вирішення проблем і пошуку без-прецедентних управлінських рішень. Дослідження показують, що більшість методів (діло-

вих, імітаційних, рольових, організаційних ігор і розви-ваючих програм) засновані на репродуктивних принци-пах спільної роботи. У цьому випадку репродуктивність і диспозиційність різко знижують ефективність інтенси-вних методів саморегуляції психічної стійкості військо-вих керівників через те, що останні одержують системи знань, умінь і навичок, що слабко адаптуються і само-нерозвиваються. Їхня дієвість, як показують результати дослідження, досить не тривала, особливо в умовах швидкомінливих соціально-економічних відносин і про-веденої військової реформи. Особливо яскраво це про-стежується у тих, хто проявляє владність або орієнту-ються на відчуженість із колегами. Це обмеження, як свідчать результати досліджень И.Н. Семенова, С.Ю. Степанова, О.В.Поліщук і ін. переборюється шля-хом створення рефлексивного-інноваційного середо-вища. Суть методів рефлексивного культивування (ре-флексика, рефлепрактика, рефлетренинг) складається в їх принциповій інноваційній відкритості стосовно кож-ного практичного завдання саморегуляціїі психічної стійкості керівників. У нашій дослідницько-експеримен-тальній роботі було вирішено більше 240 практичних завдань. Наступний моніторинг за психічною стійкістю й діяльністю військових керівників показав, що учасники рефлепрактики більш ефективно їх виконували в про-цесі адаптації, а надалі й у ході професіоналізації, практичної діяльності. Аналіз результатів експерименту показав, що за-

безпечує ефективне рішення таких прагматично значи-мих завдань, як: розвиток діалогу процесу взаємозба-гачення культур через культивування реальних ціннос-тей у свідомості конкретного військового керівника; со-ціалізація та адаптація військового керівника до швид-комінливих умов професійної діяльності; розвиток ново-го рефлексивного-гуманістичного менталітету військо-вого керівника. Основними вимогами та умовами роз-витку рефлексивної компетентності в процесі особисті-сно-орієнтованого рефлексивного практикуму є: спів-віднесення його з реальною професійною практикою; зняття статусних бар'єрів; взаємодоповнення і взаємо-розвиток інтересів всіх учасників; формування єдиного проблемного поля і рефлексивного середовища. На основі досвіду проведення рефлексивних прак-

тик і відповідно до загальних принципів інтенсивних активних методів навчання, розвитку і саморегуляції ми визначили психологічні умови і фактори ефективного розвитку психічної стійкості військових керівників. Діаг-ностика рівнів психічної стійкості військових керівників відслідковувалася протягом усього особистісно-орієнтованого рефлепрактикума. Основним методом діагностики був сам рефлексивний-інноваційний прак-тикум. Оскільки він являє собою метод, що має поліст-руктурний характер, остільки методи, спрямовані на розвиток рефлексивної компетентності одночасно ви-ступали і засобами процесуально орієнтованої діагнос-тики. Разом з тим, для виявлення ефективності рефле-ксивного-інноваційного практикуму застосовувалися формалізовані (результативно- і критеріально-орієнтовані) і проективні методи, що дозволяють вияви-ти ефективність розвитку психічної стійкості, рефлекси-вної і у цілому професійної компетентності військових керівників. Їхні рівні визначалися з використанням роз-роблених критеріїв і показників. При цьому ми виходи-мо з основного принципу сучасної діагностики: ніякої оцінки без розвитку, що особливо характерно для прак-

тико-орієнтованих психологічних праць. Звідси, всі за-стосовувані у ході особистісно-орієнтованих рефлепрак-тикумів діагностичні і самодіагностичні процедури є од-ночасно і "відправними точками" процесу саморегуляції психічної стійкості керівників, виступає тим змістом, сто-совно до якого вибудовуються рефлексивні процеси і, отже, можливе відстеження їхньої адекватності та ефек-тивності (прояву рефлексивної компетентності). Процес діагностики розвитку рефлексивної компе-

тентності у військових керівників, що брали участь у рефлепрактикумі, здійснювався у кілька етапів. Основні з них: аналітична діагностика та анкетне опитування; оцінка розвитку психічної стійкості, професійної компе-тентності і здібностей; робота учасників з індивідуаль-ним проблемним полем у контексті професійної діяль-ності; формування загального для групи проблемного поля учасників, які багато у чому визначали стратегію розвитку психічної стійкості. Відповідно до описаних вище принципів і використаних методів, а також з ура-хуванням психологічних умов і факторів відбувався розвиток психічної стійкості, професійної і рефлексив-ної компетентності в процесі розгортання різних проце-дур особистісно-орієнтованого рефлексивного-іннова-ційного практикуму. Результати діагностики розвитку рефлексивної компетентності до проведення рефлеп-рактики і після неї свідчить про тенденції росту профе-сійних навичок і здібностей за кожним з обраних крите-ріїв моделі професіоналізму. Отримані дані свідчать про підвищення рефлексивної компетентності та її про-відну роль в процесі професійного становлення і діяль-ності військових керівників. Результати першого етапу діагностики підтвердили і

якісний, і кількісний аналіз особистісно-орієнтованого проблемного поля кожного з військових керівників. На початку рефлексивного-інноваційного практикуму в ос-новному як головні виділялися проблеми, рішення яких не залежало від самої людини (так звані зовнішні про-блеми): "недосконалість законодавства", "дефіцит бю-джетних фінансових засобів", "поганий і некомпетентний військовий керівник", "нестабільність у соціально-економічній ситуації" і т.п. Однак, після закінчення спіль-ної роботи формулювання проблем стали більш конкре-тними і способи рішення представляли у більшості випа-дків план конкретних дій, наприклад: "я недостатньо вмію впливати на себе і переконувати підлеглих", "проблема мотивації професійного самовдосконалення" і т.п. Таким чином, досягнення максимально ефективного

результату залежало у тому числі і від того, наскільки усвідомлено і мотивовано учасники рефлепрактикума підходили до розвитку своїх саморегулятивних, рефле-ксивних і професійних якостей. Отримані результати свідчать про те, що в процесі рефлексивного-індивідуального практикуму всі відзначені якості стали сприйматися як більш актуальні, рівень розвитку яких у вирішальному ступені визначається ефективністю са-морегулятивної діяльності. Розвиток рефлексивної ак-тивності і компетентності забезпечує більш високий рівень творчої самореалізації військового керівника. Отримані експериментальні дані і зіставлення їх з

результатами інших досліджень дозволяють виділити стійкі тенденції, спрямованість і характер яких суттєво визначають саморегуляцію з використанням можливос-тей особистісно-орієнтованої рефлепрактики. Змістовна сторона саморегуляції психічної стійкості, як свідчать отримані дані, залежить від віку, індивідуальних особ-ливостей військового керівника, життєвого досвіду, са-морегуляційної компетентності і впливу соціокультурно-го середовища. Вона багато у чому детермінуєтся і ха-рактером професійної діяльності військового керівника.


Все це дозволило обґрунтовано стверджувати про ефективний вплив саморегуляції на основні компоненти психічної стійкості, рефлексивної і професійної компе-тентності військових керівників. При цьому рефлепрак-тика, використана у рамках саморегуляції психічної стійкості керівників, визначила продуктивний розвиток ключових компонентів бажаного профілю військового керівника: розвиток світоглядної орієнтованості і пози-ційної визначеності, моральності, розширення свого кругозору; удосконалювання професійних, духовно-моральних та організаторських якостей; формування загальної, правової і психолого-педагогічної культури, естетичних і фізичних якостей; постійне вдосконалюван-ня професійної компетентності; розвиток саморегуляцій-ної культури, мотивації самовдосконалення і гармонічно-го розвитку. Аналіз процесу саморегуляції військового керівника дозволяє стверджувати, що він найбільш про-дуктивний, якщо проходить ряд логічно взаємозалежних і взаємообумовлених етапів роботи людини над собою. Як ключові етапи ми виділяємо самопізнання (самоусві-домлення, самовивчення, самооцінку), планування робо-ти над собою, безпосереднє самовдосконалення, опти-мізацію системи роботи із самовдосконалення. Основними методичними прийомами індивідуальної

психокорекції були наступні: використання змінених станів свідомості; парадоксальна інтенція як шлях ослаблення емоційної реакції, коли від клієнта потріб-но, щоб він захотів здійснення того (при фобії) або від-повідно сам здійснив те (при нав'язливостях), чого він побоювався; метафора, використовувана для "при-спання" несвідомого і дачі йому зразка для наслідуван-ня; систематичне перекидання атрибуцій клієнта і фор-мування інтернального (внутрішнього) локусу контролю з метою підвищення відповідальності людини як за свій внутрішній світ, так і за свою поведінку; відсторонення Я-клієнта і його переживання (дисоціація) з метою зме-ншення психотравмуючого впливу наявної проблеми до рівня, що дозволяє вести подальшу роботу; пережи-вання клієнтом своїх проблем шляхом уявного примі-щення себе у ситуацію, пов'язану із сильними емоціями (асоційований стан); допомога у виявленні цінних подій у випадках депресії, пов'язаної з відсутністю сенсу жит-тя; перемикання уваги від неприємних відчуттів і пози-тивна інтерпретація симптомів, що служить стимулом для переосмислювання старих концепцій клієнта і для пошуку доступних йому альтернативних інтерпретацій і форм психологічної допомоги. Послідовність впливу базувалася на п'ятикроковій

моделі консультаційної бесіди на основі попередніх даних психодіагностики. Все це на індивідуальному

рівні забезпечувало підготовку військових керівників до групової психокорекційної роботи. Саморегуляція психі-чної стійкості військового керівника на етапі адаптації об'єднала відповідно до загальної концепції ряд конк-ретних програм, технологій і методик, які реалізовані за єдиним взаємозалежним алгоритмом. До загального контексту включені індивідуальна психологічна корек-ція, групова рефлепрактика, адаптаційно-корекційний тренінг, система саморозвитку – самовиховання, само-освіта, а також монотренінг, аутотренінг та ін. Резуль-тати активного залучення засобів саморегуляції психіч-ної стійкості військового керівника дало можливість до-сягнути суттєвих змін у розвитку психологічної стійкості військових керівників на етапі їхньої адаптації. Дані до-слідницько-експериментальної роботи показують, що в експериментальних групах результати суттєво відріз-няються від даних, зафіксованих у контрольній групі. У цілому результати дослідження показали, що для

підвищення ефективності саморегуляції психічної стій-кості військових керівників на етапі їхньої професійної адаптації важливо індивідуальне становлення керівника підкріплювати різними методами сприяння у подоланні адаптаційних утруднень. Ефективними засобами групо-вої роботи зарекомендували себе соціально-психологічні тренінги. Сполучення різних методів у рам-ках загальної дослідницько-розвиваючої технології до-зволяє комплексно впливати на подолання адаптацій-них утруднень військових керівників і в емоційно-вольовій, і в інтелектуальній сферах, і у підвищення продуктивності саморегуляції психічної стійкості керів-ників і у цілому професійної компетентності військових керівників, як показали результати дослідження, щодо діяльнісно-розвиваючої активності доцільно надавати пріоритет її розвиваючій складовій.

. 1. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини у пси-

хофізіологічному забезпеченні діяльності: Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.02 / Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2004. – 31 с. 2. Генковська В.М. Особливості саморегуляції як форми психічної стійкості особистості в стресових ситуаціях. Дис. кан. психол. н. 19.00.02. – К, 1990. 3. Боришевский М.Й. Развитие саморегуляции по-ведения школьников: Дис...д-ра психол.наук: 19.00.07 / КГПИ им. М.П. Драгоманова. – К., 1992. – 77 с. 4. Пов'якель Н.І. Саморегуля-ція професійного мислення в системі фахової підготовки практичних психологів: Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.07 / Національний педа-гогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова. – К., 2004. – 40 с. 5. Конопкин О.А., Моросанова В.И. Стилевые особенности саморегуляции деятельности // Вопросы психологии – 1989, 5. 6. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. – М – Л.,1951, т.4, 451 с. 7. Гримак Л.П. Резервы человечес-кой психики. Введение в психологию активности. – 2-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1989. – 319 с. 8. Семенов И.Н. Проблемы рефлексивной психологии решения творческих задач (Монография). – М.: Академия пед. наук, 1990. – 216 с.


УДК 377.05.02:372.8; 796:338.28

О.Д. Сафін, д-р. психол. наук, Ю.А. Юрченко, викладач

ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНИХ УМІНЬ

З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ На тлі ситуації, що склалася у країні у сфері фізичної культури та спорту, на основі аналізу рівня розвитку фізич-

них якостей сучасної молоді автор розглядає педагогічні аспекти формування військово-спеціальних умінь з фізичної культури у студентів навчальних закладів як таких, що покликані каталізувати процес формування всебічно розви-неної особистості.

Against a situation which has developed in the coun try in physical training and sports sphere, on the basis of the analysis of a level of development of physical qualities of mod ern youth the author considers pedagogical aspects of formation of military-special abilities of physical training at students of educational institutions as such, that are calle d to catalyze process of forma-tion of comprehensively developed person.

Внаслідок вкрай суперечного процесу зростання

економічного добробуту населення країни, невідповід-ності умов навчання і навчального навантаження віко-

вим можливостям дітей і підлітків стан здоров'я студен-тів середніх закладів освіти погіршився [1]. Формування мотивації до фізичних вправ, до ведення здорового

© Сафін О.Д., Юрченко Ю.А., 2008


способу життя залишається найважливішим аспектом у роботі кожного педагогічного колективу медучилища, і особливо викладачів фізичної культури [2-3]. У комплексі соціальних факторів, що направляють

тією чи іншою мірою розвиток людини, фізичному вихо-ванню належить особлива роль. У загальній системі виховання саме фізичне виховання покликане вносити головний вклад у поліпшення по якісних і кількісних критеріях фізичного розвитку індивіда, надавати тим самим індивідуальному фізичному розвитку риси доці-льного спрямованого процесу. Фізичне виховання є складовою частиною загальноосвітньої системи вихо-вання молоді і прилучає молодих людей до культури через рухову активність у всіх формах, відіграє виріша-льну роль у формуванні індивідуальності молодих лю-дей, що іноді більш важливо, ніж оздоровчий вплив фі-зичної культури [4]. Фізична культура представляє собою такий специ-

фічний вид соціальної діяльності молодої людини, у процесі якої відбувається задоволення фізичних і духо-вних потреб. В ієрархії особистісних утворень особиста фізична культура є інтегративним і найбільш складним формуванням молодої людини, адже вона дозволяє їй розвиватися у поєднані з культурою суспільства, дося-гати гармонії знань та креативної дії, розуму та почут-тів, фізичної та духовної досконалості [5]. На цей час спостерігається негативна вікова динаміка інтересу студентів медучилищ до занять з фізичної культури. Виходячи з цього, основною метою фізичної культури на даний час є проведення роботи з формування цінні-сних орієнтацій на фізичний і духовний розвиток особи-стості, потреби до регулярних занять фізичними впра-вами, формування спеціальних знань та умінь з фізич-ної культури. Успішність рішення цього питання багато у чому залежить від того, наскільки зацікавлено вони будуть займатися цими заняттями. Основні зусилля викладачів фізичної культури повинні бути спрямовані на формування довгострокового, стійкого інтересу до занять фізичною культурою у наступні періоди життя своїх вихованців. Фундаментальними компонентами методології виховання особистої фізичної культури є створення системи поглядів, переконань, ідеалів, а та-кож традицій та звичаїв. Необхідність фізичної культури як навчальної дис-

ципліни у навчальному закладі визначається такими напрямками, як виховання самостійної, саморозвиненої особистості, здібної робити свідомий вибір, уміння управляти процесом прийняття відповідальних рішень, підтримка соціально обгрунтованого рівня фізичної під-готовленості для професійної діяльності, протидія її засобами негативним факторам, які впливають на здо-ров'я, вміння самостійно використовувати засоби фізи-чної культури під час відпочинку, формування загальної і професійної культури, здорового способу життя. Роз-глядаючи формування людини як процес розвитку її потреб і здібностей, можна відзначити, що потреба у заняттях фізичною культурою сприяє розвитку людини, її організму, фізичної готовності до інших видів діяльно-сті і цим самої дозволяє всебічно і гармонійно розвива-ти особистість. Одним з рівнів реалізації потреби у фі-зичному вихованні є діяльний рівень, коли власна акти-вність студентів у заняттях фізичною культурою почи-нається зі створення певної мотивації та інтересу. Від-ношення та інтерес до навчання – це інтегральні показ-ники мотивації, результат складних процесів, що відбу-ваються у мотиваційній сфері. Фізична активність є одним із провідних факторів

стимулювання адаптаційних процесів. Ефект стимулю-вання адаптації через фізичну активність досягається

двома механізмами: у першу чергу, за рахунок розши-рення резервної опірності організму; у другу – за рахунок активної фізичної реабілітації стомлених функціональних систем організму. Тому проблема планування фізичної активності студентів медучилища є комплексною і по-требує врахування великої кількості факторів, які сприя-ють або перешкоджають активній адаптації організму. Взаємозв'язок фізичного виховання і фізичного са-

мовиховання у розвитку і формуванні особистості сту-дентів медучилища є неодмінною умовою становлення фізичної культури молоді. Фізичне самовиховання – важлива і невід'ємна частина педагогічного процесу медучилища. Головне завдання педагога, викладача фізкультури – сформувати у кожного студента потребу у формуванні спеціальних знань та умінь з фізичної культури, без чого немислиме формування гарних фі-зичних якостей. При цьому процес самовиховання мо-же бути результативним і істотно впливати на ефектив-ність виховного процесу, якщо він здійснюється на рівні усвідомленого та цілеспрямованого включення особис-тості у роботу з фізичного самовдосконалення. Завдан-ня фізичного виховання у медучилищі – стимулювати та направляти цей процес. Відомо, що можливості фізичного виховання і фізи-

чної культури для всебічного фізичного розвитку особи-стості, у тому числі формування спеціальних знань та умінь з фізичної культури є багатогранними. Фізичне виховання – процес цілеспрямованої, свідомої і плано-мірної роботи студента з метою зміцнення свого здоро-в'я, всебічного фізичного розвитку, підвищення спорти-вної майстерності, удосконалювання особистісних яко-стей і досягнення успіху у професійній діяльності. Фізи-чне виховання можна розглядати як процес, в резуль-таті якого відбувається усвідомлення студентом влас-них соціально значимих інтегральних фізичних здібнос-тей, адекватний і активний прояв їх в учбово-пізнавальній діяльності, у мисленні і спілкуванні, в ово-лодінні досвідом фізичної культури з урахуванням ви-мог, які висуваються перед студентом в процесі реалі-зації освітніх програм. Мета фізичного виховання – досягнення фізичної

досконалості шляхом формування готовності до само-стійного використання духовних, соціальних, матеріа-льних цінностей фізичної культури. Для її здійснення необхідне рішення наступних завдань:

освоєння спеціальних знань та умінь з формування навичок і вмінь використання засобів фізичної культури для збереження здоров'я, фізичної підготовки, вихо-вання, організації здорового способу життя;

ефективний природний розвиток форм і функцій ор-ганізму з урахуванням сензитивних періодів розвитку для забезпечення фізичної дієздатності, високої пра-цездатності;

виховання рухових здібностей на основі спортивно-ігрової діяльності з урахуванням індивідуального фізично-го розвитку, особистісно-характерологічних здібностей;

формування рухових навичок і вмінь, виховання на-вичок самостійних занять, необхідних для життєво важ-ливих видів діяльності, фізичного самовдосконалення. Фізичне виховання сприяє формуванню особистісних

якостей, створює передумови для самостійної роботи з фізичного самовдосконалення особистості, вирішує і поглиблює завдання фізичного виховання. Фізичне са-мовиховання – важлива та невід'ємна частина педагогіч-ного процесу медучилища, зокрема, формування у сту-дентів спеціальних знань та умінь з фізичної культури. Головне завдання педагога, викладача фізкультури – сформувати у кожного студента потребу у формування


спеціальних знань та умінь з фізичної культури, без чого немислиме формування гарних фізичних якостей. Заняття фізкультурою формують характер студен-

тів. У процесі фізичного виховання розвиваються і за-кріплюються багато цінних психологічних рис особисто-сті. Особливий вплив вони справляють на розвиток емоційно-вольової сфери особистості. Це пояснюється тим, що люба фізична вправа завжди пов'язана з подо-ланням труднощів: взяти висоту у стрибку, пробігти дистанцію і виконати часовий норматив і т.п. Їхнє подо-лання вимагає прояву певного розвитку емоційно-вольової сфери особистості [6-7]. Щоб успішно вихову-вати студенту медучилища у себе таку вольова якість, як цілеспрямованість, необхідно щораз, приступаючи до якої-небудь дії, чітко усвідомити, яке завдання треба буде розв'язати, і чітко уявити, як це зробити. Цілесп-рямованість дій організує поведінку і вчинки студентів, робить їх осмисленими. Ініціативність студентів виражається в активному,

самостійному виконанні певного завдання, у відповіда-льному ставленні до його рішення, у прагненні до нових досягнень. Дисциплінованість як вольова якість особис-тості полягає не тільки у виконанні необхідних дій, але й у свідомій помірності від певної дії або вчинку. Занят-тя з фізичного виховання, спортивно-тренувальні за-няття та участь у змаганнях вимагають від студентів свідомого виконання вказівок, команд, розпоряджень викладача, свідомої дисципліни, великої ініціативи і самостійності у прийнятті рішень. А це неможливе без наявності у нього спеціальних знань та вмінь. Виконання багатьох фізичних вправ пов'язане з пе-

вним ризиком і проявом сміливості для досягнення ус-піху. Це вправи з високими швидкостями переміщення у просторі, гімнастиці, акробатиці, легкоатлетичні стрибки у висоту. Тренуючись у подібних умовах, ті, хто що на-вчаються, вчаться придушувати негативні емоції, зміц-нюють у себе почуття впевненості, розвивають сміли-вість. В процесі фізичного виховання зміцнюються і розвиваються такі важливі вольові риси особистості, як наполегливість і завзятість. Вони виражаються у тому, що студент довгостроково і повторно спрямовує свої зусилля на досягнення свідомо поставленої мети. Поведінка студента медучилища, його працездат-

ність багато у чому залежать від такої якості особистос-ті, як емоційна стійкість. Це здатність діяти у напруже-них або особливо складних умовах, протистояти нега-тивним впливам пережитих при цьому почуттів. Вико-нання фізичних вправ, особливо в умовах змагань, завжди викликає сильні і яскраві переживання: дозма-гальне хвилювання, тривогу за результат суперництва, свято перемоги, прикрість при поразці та ін. Переживаю-чи великі емоційні напруги, студенти здобувають здат-ність зберігати свідомий контроль над своєю поведінкою, діяти з розрахунком і обдумано, не втрачати самовла-дання у важких умовах. Таким чином, вміння та навички саморегуляції, знання про закономірності перебігу про-цесів, що відбуваються в емоційно-вольовій сфері, до-помагають студентові оптимізувати власну життєдіяль-ність, попередити деструктивний вплив негативних фак-торів соціального і природного середовища, підвищити результативність та ефективність докладених зусиль. Щоб позбутися від зайвого хвилювання або перена-

пруги і викликати стан емоційної стійкості до несприят-ливих подразників, педагог може рекомендувати студе-нтам використати деякі спеціальні вправи, які можна віднести до одного із прийомів самовиховання. До них можна віднести: аутогенне тренування, дихальні впра-ви, самомасаж. Таким чином, достатньо повний і всебі-чний розвиток особистості студентів відбувається при

неодмінній умові активної роботи його над собою, по-стійному самовихованні, фізичному самовдосконаленні. Самовиховання не слід сприймати як якусь особли-

ву діяльність, відмінну від навчання, праці, спілкування, занять фізичною культурою і спортом. Людина виховує себе, активно беручи участь у всіх сферах суспільно-корисної діяльності. Коли студент медучилища прихо-дить у спортивний зал, на стадіон, на ігрову площадку, коли він робить ранкову зарядку, він вже має у своєму розпорядженні необхідні засоби для самовиховання. Вчені вивели ряд загальних ознак, характерних для

самовиховання: усвідомлення особистістю свого способу життя, сво-

їх достоїнств і недоліків; вимогливість до себе, невдоволення собою, праг-

нення стати краще; уміння самостійно ставити перед собою певні цілі і

завдання, досягати їх; спрямованість особистості – розвиток таких якостей,

як цілеспрямованість, переконаність, принциповість, самостійність, активність;

наявність певної програми або плану по досягненню поставлених перед собою цілей і завдань;

знання засобів і способів роботи над собою, воло-діння ними;

конкретна діяльність в одному або декількох напря-мках свого розвитку [8]. Фізичне самовиховання, ставши внутрішньою по-

требою особистості студента, може значно впливати на його вигляд, розширювати загальний та культурний кругозір, виховувати організованість, формувати цілес-прямованість. Важлива умова самовиховання – достат-ня сформованість самооцінки особистості студента. Самооцінка – це психологічний механізм саморегуляції поведінки і діяльності. Вона виражається в оцінному відношенні до своїх мотивів, цілей, можливостей їхньо-го досягнення, до результатів власної діяльності. Умін-ня виважено оцінювати свої можливості, мобілізувати свої зусилля відповідно до реальної обстановки, не перебільшувати значення успіху і не падати духом при невдачах називається адекватною самооцінкою. У підлітковому віці відзначається поступове збіль-

шення адекватності самооцінки. Підлітки оцінюють себе нижче за тими показниками, які представляються їм самим важливими, і це зниження вказує на їхній біль-ший реалізм, у той час як дітям властиво завищувати оцінку власних якостей. На даний час відомо, що немає значимих розходжень між дівчатами і хлопцями у здат-ності до адекватного самооцінювання. Однак, здатність адекватного оцінювання інших у дівчат вище, що пояс-нюється їхнім більшим інтересом до інших людей. Зміст самооцінок дівчат стосується більшою мірою усвідом-лення й оцінки їхніх взаємин з іншими людьми. Динаміка оцінних суджень від підліткового віку до

юнацького полягає у тому, що оцінні судження підлітків, обумовлені очікуваною оцінкою з боку однолітків, спря-мовані у першу чергу на знаходження відповіді на пи-тання, який він серед інших, наскільки він схожий на них. Саме у цьому віці відбуваються найважливіші пе-ретворення в організмі, коли зовнішній образ підлітка і його фізичні риси починають сильно хвилювати підліт-ка, тоді відповідність фізичного розвитку молодої люди-ни стандартам, прийнятим у групі його однолітків, стає визначальним фактором у його соціальному визнанні, положенні у групі. Усвідомлення особливостей своєї зовнішності також впливає на формування багатьох важливих якостей особистості (наприклад, упевненості у собі, життєрадісності, замкненості, індивідуалізму).


Очевидно, із цим пов'язано те, що у старшому шкільно-му віці самооцінка у дівчат часто нижче, ніж у юнаків. При неадекватній самооцінці виникають утруднення

у реалізації завдань самовиховання. Студенти медучи-лища із завищеною самооцінкою переоцінюють свої можливості, надмірно самовпевнені, недостатньо само-критичні, схильні задовольнятися досягнутими успіха-ми. Їх важко переконати у необхідності роботи над со-бою, у визнанні своїх недоліків. При заниженій самооцін-ці студенти недостатньо ініціативні, нерішучі, не впевнені у можливості подолання своїх негативних якостей. Для того, щоб активізувати роботу над собою студентів з не-адекватною самооцінкою, потрібно активна участь ви-кладача фізичної культури, ефективне стимулювання цього процесу. Для ефективного стимулювання фізично-го самовиховання викладачеві варто використовувати різноманітні методи, як раціональні, засновані на пере-дачі студентам відповідних та адекватних ситуації спеці-альних знань та умінь, так і ірраціональні, які передба-чають вплив на підсвідому сферу психіки студента [9-10]. Великий вплив на самовиховання студентів справ-

ляють бесіди з зазначеної проблематики, особливо, якщо вони проводяться циклом. Студенти, як правило, з інтересом ставляться до цієї теми і беруть активну участь у її обговоренні. При цьому важливо, щоб таку бесіду вів педагог, що користується серед них автори-тетом, щоб проходила вона жваво, невимушено, в ат-мосфері довіри, доброзичливості, щирості. Це й є од-ним з найкращих способів передачі спеціальних знань з фізичної культури. На всіх етапах розвитку самовиховання студентів

велика сила особистого прикладу батьків. Стимулом фізичного самовиховання студентів є позитивна оцінка

з доброзичливою вказівкою на недоліки і побажанням щодо їхнього усунення. Це значно ефективніше, ніж негативна оцінка, що, як правило, викликає до дії меха-нізм психологічного захисту. Використовуючи оцінку як стимул самовиховання, важливо не порівнювати студе-нтів між собою. Необхідно опиратися на реальний рі-вень, що досягається кожним з них окремо. Будь-які позитивні зрушення повинні заохочуватися. Причому оцінювати результати студентів треба не з позицій до-сконалості того, до чого вони прагнуть, а на основі порі-вняння з минулими досягненнями.

1. Боднар І.Р. Фізичне виховання студентів з низьким рівнем фізичної

підготовленості: Автореф. дис…канд. пед. наук: 24.00.02 / Волинський держ. університет ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2000. – 19 с. 2. Концепція розвитку галузі фізичного виховання і спорту в Україні: Зб. наук. пр. / Міжнар. ун-т "РЕГІ" ім. С. Дем'янчука. – Рівне: Принт Хауз, 2001. – Вип.2. – 464 с. 3. Державні вимоги до системи фізичного виховання дітей, студентівської і студентської молоді. Наказ Міністерства освіти України 50/29400 від 07.08.1998 р. 4. Худолій О.М. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання: Навчальний посібник. – Харків: "ОВС", 2007. – 256 с. 5. Бубка С.Н. Формування індивідуальних здібнос-тей студентів у процесі фізичного виховання: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2001. – 18 с. 6. Чебыкин А.Я., Аболин. Л.М. Исследование эмоциональной устойчивости и психологические средства ее формирования у спорт-сменов // Психол. журн. 1984. Т. 5, 4. – С. 83–89. 7. Kenneth H. Cooper The aerobics program for total well – being // Bantam books. – New York, 1980. – 223 p. 8. Іщенко Д.В. Виховання курсантів вищих військо-вих навчальних закладів у процесі навчання / Монографія. – Хмельни-цький: Вид-во АПВУ, 1998. – 216 с. 9. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. – К.: Либідь, 1996. – 264 с. 10. Матеюк О.А. Психологічний вплив командира на підлеглих у військово-професійній діяльності. Дис. д-ра психол. н. 19.00.09. – Національна академія Дер-жавної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. – Хмельницький, 2006. – 366 с.


Л І Н Г В І С Т И Ч Н Е З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Я УДК: 81'322.4


АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО РОЗРОБКИ СИСТЕМ МАШИННОГО ПЕРЕКЛАДУ

Стаття присвячена аналізу підходів до розробки сучасних систем машинного перекладу. Надано характеристику системам машинного перекладу, які базуються на дослівному перекладі, глибинного семантичного аналізу та знання-орієнтованому підході.

The article is devoted to the analysis of approache s to development of the modern machine translation systems. The machine translation systems, being based on a word-per-word translation, deep semantic interpretation and know ledge-oriented approach are described.

Системи машинного перекладу (МП) з'явилися на

ринку програмних продуктів з кінця 60-х років. Вважа-ється, що історія машинного перекладу МП почалася з 1954 р., коли колективу дослідників під керівництвом Леона Достера в Джоржтаунському університеті США вдався експеримент з перекладу за допомогою ЕОМ з російської мови англійською 60 фраз на базі словника в 250 слів. Задача МП формулювалася тоді суто практи-чна. Очікувалося, що хоча б для науково-технічних тек-стів будуть швидко побудовані системи, які забезпечать переклад у промислових масштабах [1, 2]. Проте, ці очікування не виправдалися, тому що були засновані на двох принципових помилках:

1) переоцінювалась ступінь близькості тих операцій, що виконувалися ЕОМ, і елементарних функцій людсь-кого інтелекту;

2) недооцінювалась складність природної мови, як інструмента інтелектуальної діяльності людини, і пере-кладу, як одного з самих складних видів цієї діяльності. Системи МП розвивалися шляхом створення чорно-

вих варіантів для перекладача. Виявилося, що для тек-

стів, які налаштовані на вузьку предметну галузь і хара-ктеризуються чіткою структурою, системи МП можуть видавати цілком прийнятні переклади навіть без втру-чання людини. Найпростішим видом систем такого роду є автоматичні розмовники для туристів, які пропонують користувачу більш-менш різноманітне "меню" стандар-тних питань і відповідей на двох або декількох мовах. Новий спалах розробок промислових і комерційних

систем МП датується кінцем 70-х – початком 80-х рр. Серед інших чинників цьому сприяли, з одного боку, такі яскраві свідчення придатності МП для вирішення реальних перекладацьких задач, як використання сис-теми SYSTRAN (переклад англійською мовою російсь-кої космічної документації в рамках програми радянсь-ко-американського співробітництва "Аполлон – Союз" (1974 р.), а з іншого боку – активне втручання в розроб-ку систем МП японських комп'ютерних і перекладацьких фірм. Проте у науковому плані розвиток комерційних систем МП надав мало результатів. SYSTRAN з 1976 р. пристосована до англо-французького перекладу і була надана Європейській економічній співдружності. Вона

© Балабін В.В., 2008


реалізує модульний принцип організації програм, що дозволяє заміщати будь-яку частину програмного за-безпечення без перешкоди системі в цілому [3]. Розробка систем МП на пострадянському просторі

визначилася роботами в двох основних напрямках: до-слівного і глибинно-семантичного [2-4]. Історія розвитку систем МП за першим напрямком пов'язана з групою "Статистика мови", створеної на початку 70-х років у Ленінградському педінституті імені Герцена професо-ром Р.Г. Піотровським. У 1976 році під його керівницт-вом була розроблена одна з перших у СРСР систем МП. Трохи раніше цієї події, у 1974 році, почала само-стійні пошукові дослідження група, очолювана учнем Піотровського В.В.Рожковим. Згодом цією групою був створений електронний перекладач "Сарма", який став прототипом системи МП Socrat 2.0. Ідеї Ленінградської школи виявилися на рідкість плідними і послужили ос-новою багатьох комерційних систем МП – крім Stylus і Socrat, на таких же принципах засновані, наприклад, системи Multis і Pars. Ці системи, хоча і розроблялися самостійними групами, мають досить багато спільного, їх можна охарактеризувати як системи, які реалізують "дослівний" переклад. Українські колективи розробили декілька комерційних систем МП, які реалізують дослі-вний переклад. Серед них англо-російська система МП з обчислювальної техніки (СП "Диалог") та російсько-українська система для тієї ж предметної галузі -"Драгоман". Системи розроблені у Львівському держу-ніверситеті. Система російсько-українського МП Плай, розроблена в інституті мовознавства НАНУ. Фірма "Лін-гвістика-93" (м. Харків) пропонує системи МП ПАРС 2.04 – англо-російська та російсько-англійська, та РУМП 2.03 – російсько-українська та украінсько-російська [2]. Напрямок глобального перекладу базується на тій

ідеї, що текст не можна уявити як просту сукупність слів, які мають той чи інший зміст. Значна частка змісту концентрується не в самих словах, а там де вони всту-пають у невидимі відношення між собою. Наприклад, "железная дорога" – це зовсім не дорога з заліза. Ринок і базар – синоніми. Але "пташиний ринок" і "пташиний базар" – абсолютно різні речі. "Беличья клетка" в тех-нічному жаргоні не має нічого спільного а ні з білкою, а ні з кліткою. Це – "коротко замкнутий ротор асинхронно-го електродвигуна". Це не ефектні винятки, по оцінці проф. Бєлоногова, який очолює колектив розроблюва-чів системи МП RETRANS, у розвинутому мовному сус-пільстві нараховуються десятки, якщо не сотні мільйо-нів понять, а слів – усього біля мільйона. При цьому, досить значна частина понять виражається фіксованою комбінацією слів. Мова знаходиться в більш суворих рамках, ніж це здається на перший погляд: увагу зав-жди приділяють (чому-небудь) або звертають (на що-небудь), висновок роблять, перевагу віддають тощо. Такі словосполучення в лінгвістиці називають стійкими словосполученнями [5]. Чи можливо комп'ютер навчити подібних тонкощів?

Спроба дати відповідь на це питання і послужила роз-витку другого напрямку в розробці систем МП. До ньо-го насамперед відносять московську лінгвістичну шко-лу. Це експериментальні системи ЭТАП і RETRANS. Система МП ЭТАП розробляється в лабораторії ком-п'ютерної лінгвістики Інституту проблем передачі інфо-рмації РАН [5]. Розробку очолював акад. Ю.Д.Апресян, потім його учень, доктор філологічних наук І.М. Богу-славський. Система заснована на лінгвістичній теорії "СМИСЛ-ТЕКСТ". Відповідно до цієї теорії виділяються декілька рівнів подання мовної інформації: морфологіч-ний, синтаксичний і семантичний. Якщо мова йдеться про машинний переклад, то інформація, подана однією

мовою, повинна послідовно пройти ці стадії від аналізу вхідного тексту до одержання "голого змісту", закодова-ного за допомогою спеціальної семантичної мови. По-тім процес йде у зворотному напрямку – від семантич-ного рівня (змісту) до орфографічного (конструювання готового тексту). Це складний наукомісткий процес. Так, наприклад, щоб правильно справлятися із синтаксич-ним аналізом речень, системі перекладу треба "мати знання" про те, які типи зв'язків з іншими словами хара-ктерні для того або іншого слова. Так, про дієслово ку-пити система повинна знати: купити може хтось щось у кого-небудь за гроші тощо. Одиницею перекладу в цих системах вважається не окреме слово, а речення з його синтаксичною структурою. В основі системи RETRANS лежить концепція фразеологічного перекла-ду, сформульована професором Бєлоноговим ще в 1975 році. Дана концепція базується на твердженні, що "фатальною" проблемою систем МП є багатозначність (полісемія). Якщо основною структурною одиницею тексту і словника є не слово, а фраза або словосполу-чення, то тоді багатозначних фраз і мовних оборотів набагато менше, ніж багатозначних слів. Взагалі, чим довший відрізок тексту, тим менша ймовірність неодно-значності. Багатозначних коренів і основ у мові більше, ніж багатозначних слів, яких, у свою чергу, набагато більше, ніж багатозначних словосполучень. Процес перекладу тексту системою RETRANS складається з таких основних етапів. Перша стадія – аналіз вхідного тексту. На основі "локального семантико-синтаксичного аналізу" російського тексту розпізнаються фразеологіч-ні одиниці: дієслівні словосполучення, іменні слово-сполучення й інші відрізки тексту, для яких має сенс шукати перекладні еквіваленти в електронному слов-нику. Друга стадія – нормалізація і формування пошу-кових образів. Пошуковий образ це нормалізоване подання текстової одиниці (для іменників це називний відмінок однини, для дієслів – основа, супроводжена спеціальним кодом, який характеризує тип словозміни тощо). Третя стадія – пошук у російсько-англійському машинному словнику. Остання стадія – синтез вихід-ного тексту, який здійснюється на основі синтаксично-го аналізу тексту-оригіналу. У розробку перелічених систем МП покладено два

принципово різних підходи. Більшість систем реалізує так званий "прямий" переклад, тобто задаються прави-ла перекладу синтаксичної конструкції вхідної мови вихідною мовою з використанням різного роду семан-тичних фільтрів. Такий підхід призводить до ускладнен-ня програмного забезпечення (значні рекурсії на текс-тах реальної складності) та структури словникової стат-ті (де міститься не тільки граматична інформація, а й інформація про семантичну та лексичну поєднаність слів), складність формування якої часто призводить до помилок як змістового, так і синтаксичного характеру. І, як наслідок, більшість перелічених систем орієнтовані на вузьку предметну галузь з досить обмеженими син-таксичними конструкціями, словники, як правило, по-стачаються закритими (американська школа), а якщо й відкриті, то потребують значної лінгвістичної підготовки від користувача щодо його поповнення. Це призводить до того, що систему не можна ефективно використову-вати на текстах іншої тематики та структури. Майже всі системи потребують постредагування. На редагування іноді йде більше часу, ніж на переклад тексту людиною. Другий підхід – це переклад через "мову-

посередник". Цей підхід базується на положенні, що люди, які володіють різними мовами, можуть розуміти один одного та спілкуватися через іншу семіотичну сис-тему (наприклад, мова жестів, малюнків, тощо). Теоре-


тичні засади такого підходу, реально забезпечують то-чну передачу саме змісту вхідного тексту. Але практичні розробки показали гірші результати, ніж при першому підході, це призвело до того, що на пострадянському просторі розробники відмовились від такого шляху ор-ганізації систем машинного перекладу. Основна помил-ка при розробці таких систем, на наш погляд, – вибір як мови-посередника глибинно-синтаксичних структур по-дання мовних виразів. Це призвело до дуже складних трансформацій перекладу, на етапах якої втрачалася важлива граматична інформація. Одна з комунікатив-них функцій мови – це передача знань, отже і мова-посередник має бути формалізованою мовою подання знань, для яких вже існують в експертних системах ме-тоди формально-логічної обробки, що дозволяє не тільки зберігати зміст вхідного тексту, але й будувати логічну структуру перекладу тексту [6]. В основі таких моделей, з одного боку, мають бути моделі представ-лення знань про навколишній світ, з іншого – моделі "розуміння" природно-мовного тексту. Розглянемо де-тальніше моделі розуміння природно-мовних текстів.

Моделі розуміння природно-мовних текстів. Модель "семантики переваг" розроблена під кері-

вництвом Уілкса в Стенфордському університеті (США) і є розвитком досліджень Кембриджської лінгві-стичної школи. Модель базується на таких принципо-вих положеннях [7]:

• існує обмежене число різноманітних тверджень; • існують формальні засоби опису семантики тве-

рджень; • існує формальний метод поєднання тверджень у

речення тексту. Текст характеризується наступними сутностями:

смислом (значенням) окремих слів, тверджень та ре-чень і правилами їх семантичного поєднання. Аналіз тексту проводиться в декілька етапів:

1. Спочатку, за допомогою спеціальних маркерів-реперів (прийменники, сполучники, синтаксичні знаки тощо), речення розбивається на фрагменти.

2. Кожному слову виділеного фрагменту речення приписуються відповідні значення із словника.

3. Кожний виділений фрагмент за певними прави-лами зіставляється з простими твердженнями, що міс-тяться в базі даних. Зразок вважається накладеним (істинним), якщо кожний з його елементів відобража-ється на елементи одного із значень слів, які входять до фрагменту.

4. Спеціальні правила розширення перетворюють простий зразок в повний шляхом додавання тих слів, які не ввійшли до простого зразка.

5. Після отримання повного зразка алгоритм пере-ходить до обробки наступного речення.

6. Коли повні зразки отримані, починає працювати процедура аналізу їх на семантичну сумісність. Модель працює з цілісними текстами на логіко-

семантичних засадах і не передбачає попереднього морфологічного та синтаксичного аналізу тексту, що фактично і обумовлює її суто теоретичний характер. На базі моделі "семантики переваг" в США розроблено ряд експериментальних систем та система машинного пе-рекладу RETRANS (під керівництвом проф. Г.Г. Бєлоно-гова, м. Москва) [5]. Система RETRANS не носить про-мислового характеру, її розробка обмежена потребами певного замовника та цілями перекладу. Модель "се-мантики переваг" має ряд недоліків, які обмежують її реалізацію в практично діючих системах обробки текс-тової інформації, а саме: для отримання повного зразка може підійти декілька простих зразків (в силу мовної омонімії); використання для семантичного аналізу жор-стких шаблонів фактично зводить вільні словосполу-чення до різновиду стійких (цю ідею реалізує система

RETRANS), що з одного боку робить аналіз доволі при-близним, а з іншого – не всі випадки семантичних спо-лучень система може проаналізувати.

Модель "концептуальних залежностей" розробле-на під керівництвом Р.Шенка (США) [8]. Початкові роз-робки можна охарактеризувати як розширений семан-тичний аналіз дієслів у поєднанні з семантичними від-мінками Ч. Філмора. Будь-яка дія має словниковий спи-сок учасників та їх взаємовідношень. Відповідна інфор-мація представляється в термінах простих дій. Процес визначення семантичного значення фрази являє собою виділення учасників і об'єднання індивідуальних схем елементарних дій. Основою формального подання мо-делі є семантична мережа. Вершини мережі позначені символами семантичних одиниць: РР – характеристика об'єкта, АСТ – назва дії, АА – характеристика дії, State – стан дії, Loc – місто дії, T – час дії. Останні розробки спрямовані на перехід від семантики до прагматики. Фактично це означало перехід від аналізу дієслів (та їх текстового оточення) до аналізу подій. Крім того, дещо змінився підхід до обробки текстів, сутність якого можна сформулювати наступним чином: синтаксичні і семан-тичні структури оброблюються одночасно; закономірно-сті синтаксису і семантики проявляються в ході одного процесу; обробка мовних одиниць за своєю сутністю ототожнюється з обробкою пам'яті. На базі моделі "концептуальної залежності" створе-

но ряд систем: Spinosa-1, Spinosa-2, MARGE, SAM, PAM. Так, система MARGE працює в режимах "пере-фразування" та "логічних виводів". В першому режимі задача полягає у побудові концептуального представ-лення за вхідним реченням і генерації перефразів за цим представленням. У другому режимі система будує різні логічні виводи за вхідним реченням. Недоліком моделі є аналіз подій тільки на одному рівні детальнос-ті, що не дозволяє описувати складні події через сукуп-ність простих, крім того, не враховується складність опису об'єктів. Прагматичний аналіз зводиться фактич-но до фахового семантичного поля і не враховує конкре-тну задачу щодо обробки тексту, за рахунок чого можна побудувати досить велику кількість перефразів. На осно-ві моделі "концептуальної залежності" в Україні розроб-лено експериментальну систему КОНТЕНТ (Інститут програмних систем НАН України) для обробки великих обсягів природно-мовної текстової інформації [9].

Модель "СМИСЛ↔ ТЕКСТ" (розроблена під керів-ництвом проф. І.А. Мельчука, Московська лінгвістична школа) орієнтована на комп'ютерну обробку інформації і є найбільш відпрацьованою для російської мови [10]. В основу моделі покладені такі принципові положення: синонімія мовних висловів виникає не лише за рахунок лексичних синонімів – це можуть бути синтаксичні варі-анти подання одного значення слова, які по-різному орієнтують певну ситуацію відносно її учасників; комуні-кативна організація тексту включає: розподілення на тему і рему, виділення "старої" і "нової" інформації, ви-ділення більш-менш важливих частин змісту; носіями смислу є не лише слова, а і морфеми. В моделі було запропоновано мову семантичних

множників для формалізації опису сутності і міри сема-нтичних тотожностей лексично різних одиниць. Під множниками в даному випадку розуміються елементар-ні смисли, різні комбінації яких відповідають складним лексичним значенням слів. Значення слова при цьому не є простою сукупністю множників, а певним чином організована структура. В моделі прийняті такі рівні аналізу тексту: семантичний, синтаксичний, морфологі-чний. Семантичне подання (СЕМП) включає дві компо-ненти: семантичний граф і відомості про комунікативну організацію смислу. Семантичний граф – це орієнтова-


ний граф, вершини якого позначені символами сем (атомів смислу). Семи класифікуються на два типи: пре-дикати та імена об'єктів. Логічні зв'язки та квантори трак-туються як предикати. Синтаксичний рівень поділяється на глибинно-синтаксичний і поверхово-синтаксичний. Перший включає дерево синтаксичного підпорядкування, вузли якого – словоформи речення у вигляді абстракт-них або узагальнених лексем з відповідною морфологіч-ною інформацією (рід, число, час, вид тощо), другий – максимально наближений до текстової форми подання синтаксичних зв'язків в реченні. Морфологічний рівень також включає глибинне подання і поверхове. На базі моделі реалізовано ряд систем, серед яких

система діалогової взаємодії користувача і ЕОМ "ПОЭТ" (під керівництвом Е.В. Попова, Москва), та сис-тема машинного перекладу "ЭТАП" (під керівництвом Ю.Д. Апресяна, Москва) [5]. Загальним недоліком цих систем є те, що вони не

враховують закономірності опису знань на знаковому рівні подання тексту, що в свою чергу призводить до грубих помилок семантичного аналізу тексту. Крім того, в моделі відпрацьований аналіз, а синтез, тобто пере-творення внутрішньої структури до текстового подання, заявлений лише концептуально. Знання-орієнтований підхід до розробки систем МП,

який базується на розпізнаванні знань про світ (пред-метну галузь) запропонований в [11]. Моделювання процесу розуміння зводиться до розробки засобів роз-пізнавання і формалізації знань, які містяться у вхідно-му тексті, інтерпретації цих знань відносно цільової на-станови певної прикладної задачі (перекладу, реферу-вання, переказу тощо) та синтезу результату у вихідний текст. Пропонований підхід ґрунтується на таких конце-птуальних положеннях: вхідний ПМТ – є зв'язний текст (тобто, дискурс); зв'язність дискурсу забезпечується графемними засобами оформлення тексту (наприклад, відношення взаємозв'язку між заголовками фрагментів тексту і змістом абзаців), лінгвістичними засобами (гра-матичними узгодженнями, анафоричними посиланнями тощо) і екстралінгвістичними (наприклад, часові, при-чинно-наслідкові зв'язки в заданій предметній галузі); всі ці засоби є інструментом кодування знань про світ; як елементи реального або абстрактного світу висту-пають його об'єкти, відображені в тексті у формі приро-дно-мовних понять, відношень між ними та мовних ха-рактеристик понять і відношень; формування об'єктів за знаннями про світ може бути різним і залежить від ці-

льової настанови прикладної задачі, проблемної галузі та логічної картини світу носія інформації (мови). Особливості аналізу вхідного тексту визначаються

спрямованістю на формування поняттєвої структури, тобто на автоматичне вилучення знань з текстів та їх прагматичну інтерпретацію в термінах прикладної за-дачі. При цьому текст розглядається як об'єкт різних рівнів аналізу: як знакова система, як граматична систе-ма і як система знань про світ (предметну галузь). Кож-ний рівень має свої особливості, свої засоби виразу і, отже, припускає наявність специфічних методів обробки. Аналіз існуючих моделей розуміння тексту з цієї точки зору показує, що розпізнавання смислу в кращому випа-дку починається з орфографічного рівня мовної системи (модель "Смисл ↔Текст"). Морфологічний рівень вважа-ється при цьому доцільним лише для флективних мов. У відомих моделях семантики англійської мови, зокрема, в моделі "концептуальних залежностей" Р. Шенка і в мо-делі "семантик переваги" Уілкса аналіз тексту починаєть-ся з рівня поняття (в першому випадку) або навіть з рівня твердження, що в лінгвістиці відповідає простому ядер-ному реченню (в другому випадку), фактично ігноруючи морфемну структуру англійської мови. Прагматичний аналіз в існуючих моделях зводиться,

як правило, до засобів розпізнавання знань з предмет-ної галузі, при цьому не враховуються знання про пев-ну прикладну задачу, а це, власне, і є визначальним фактором як при автоматичному аналізі природно-мовного тексту, так і у випадку машинного перекладу.

1. Wheeler P. The Errant Avocado. The British Computer. Society,

Natural Language Translations Specialist Groupp. – Newsletter, 1983, Febr, N 13, p. 5–21. 2. Блехман М.С. Системы машинного перевода: достиже-ния и перспективы / Компьютеры + программы, 1(9)'1994, с. 56–59. 3. Кулагина О.С. О современном состоянии машинного перевода / Математические вопросы кибернетики. – М.: Наука, 1991. – Вып.3, с. 5–51. 4. Марчук Ю.Н. Методы моделирования перевода. – М., 1985, 200 с. 5. Апресян Ю.Д., Богуславский И.М. и др. Лингвистическое обес-печение в системе автоматического перевода третьего поколения. – М., 1978. – 74 с. 6. Романов А.А. О формальном представлении смыс-ловой организации текста / В кн. "Текст как объект лингвистического анализа и перевода". – М., 1984. – с. 35–43. 7. Искусственный интел-лект. Системы общения и экспертные системы. – Справочник. Кн. 1. / Под ред. Э.В. Попова. – М., 1990. – 315 с. 8. Шенк Р. Обработка кон-цептуальной информации. – М., 1980. – 360 с. 9. Дерецкий В.А. Об одном подходе к обработке естественно-языковых данных на основе анализа семантических сетей // Праці Першої міжнародної конференції з програмування УкрПРОГ'98. – К.: Кібцентр НАНУ, 2-4 вересня 1998. – с. 405–411. 10. Мельчук И.А. Опыт теории лингвистических моделей "Смысл-Текст". – М., 1974. – 314 с. 11. Замаруєва І.В. Комп'ютерна мо-дель розуміння природно-мовної текстової інформації // Проблемы про-граммирования. –1999. – 2. – С. 96–102.


УДК 811.93 І.В. Замаруєва, д-р техн. наук, проф., І.В. Пампуха, канд. техн. наук, доц., В.О. Осипа, канд. техн. наук, доц.,

Н.М. Берназ, здобувач

ВИМОГИ ДО РОЗРОБКИ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ

ОБРОБКИ РІЗНОМОВНИХ ТЕКСТІВ Розглянуто вимоги до розробки інструментально-технологічного комплексу, який має задовільняти аналітичне

опрацювання різномовних текстових джерел на основі знання-орієнтованого підходу.

the article the development requirements of an inst rumental-technological complex which should satisfy analytical study of polyglot text sources on the basis of knowledge-ori ented of the approach are considered.

Метою розробки інструментально-технологічного ком-

плексу (ІТК) є забезпечення користувачеві максимальних можливостей з автоматизації його інформаційної й інфор-маційно-аналітичної діяльності, спрямованої на ана ліз текстових джерел, в тому числі й різномовних. Аналіз характеру задач з аналітичної обробки різ-

номовних текстових джерел дозволяє сформулювати наступні вимоги до ІТК:

1. ІТК має забезпечувати автоматизацію задач об-робки текстової інформації без будь-якої попередньої допоміжної обробки вхідних природно-мовних текстів.

2. До складу ІТК мають надходити такі основні ком-поненти:

підсистема цілеспрямованого пошуку інформації; підсистема аналізу ситуацій за різномовною тек-

стовою інформацією; © Замаруєва І.В., Пампуха І.В., Осипа В.О., Берназ Н.М., 2008


підсистема формування цілеспрямованих аналі-тичних довідок за поточною ситуацією;

підсистема багатомовного машинного перекладу; підсистема багатомовного автоматичного рефе-

рування текстових джерел; підсистема багатомовного автоматичного індек-

сування текстових джерел; підсистема ведення електронних перекладних

словників. 3. Лінгвістичне забезпечення ІТК має підтримувати,

насамперед, такі мови: українська, російська, англійсь-ка (як найбільш розповсюджені) – для вхідної текстової інформації, яка підлягає обробці в системі; українська мова – для вихідних текстових документів. Вхідні при-родномовні тексти мають задовольняти вимогам орфо-графічної, синтаксичної та стилістичної коректності. Електронний перекладний словник має бути відкритим щодо його поповнення користувачем. При цьому від користувача не повинно вимагатись спеціальних знань з лінгвістики. ІТК має бути відкритою системою щодо розширення відносно мов вхідних текстів.

4. У функціональному плані iнформацiйна техно-логiя в цiй областi має вiдповiдати таким вимогам:

можливiсть обробки єдиними iнструментальними засобами рiзномовної текстової iнформацiї;

можливiсть сукупної обробки рiзномовної тексто-вої iнформацiї;

можливiсть автоматизованої iнтеграцiї та нако-пичення знань у певнiй предметнiй області;

можливiсть виявлення за сукупнiстю наявної iнформацiї закономiрностей, тенденцiй та прогнозуван-ня у певнiй предметнiй області;

можливiсть виявлення дезiнформацiї, супереч-ностей в поточної iнформацiї зі знаннями з предметної області;

можливiсть узагальнення знань з певної предме-тної області;

можливiсть автоматизованого вiдбору необхiдної iнформацiї у банку даних чи знань мовою, зручною ко-ристувачевi;

можливiсть автоматизованої цiлеспрямованої пiдготовки аналiтичних оглядiв та довiдок за iнформацiєю, яка є у базi знань з певної предметної області;

зручнiсть у користуваннi; можливiсть нарощування нових задач, якi вини-

кають у процесi функцiонування систем. 5. З вищенаведеного випливають вимоги технологі-

чного характеру до організації інформаційної системи такого призначення, а саме:

модульна організація програмного забезпечення, що дає можливість міняти та додавати модульні блоки без загальної переробки системи;

система в цілому та її основні види забезпечення (лінгвістичне, інформаційне, програмне) має бути від-критою, тобто передбачена можливість доповнення системи новими задачами та новими мовами;

відокремлення логічної організації даних від про-грамної обробки цих даних. Ця вимога є конструктив-ним вирішенням питання щодо відкритості системи;

програмне забезпечення має задовольняти вимо-гам надійності (тобто, повинне мати засоби захисту від неправильних дій користувача, мати засоби відновлення свого функціонування під час збоїв) та ергономічності. В цілому створення комплексу інструментально-

технологічних засобів спрямовано на автоматизацію ши-рокого кола задач інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД) фахівців з аналізу різномовних текстових джерел на єдиних математичних та інструментальних засадах. Комплексне задоволення сформульованим вимогам

до ІТК автоматизації ІАД можливе на основі реалізації наступних принципів побудови ІТК:

відокремлення подання знань про мову від знань про ПрГ і від програм лінгвістичної обробки ПМТ;

суміщання етапів лінгвістичних досліджень і роз-робки програмних компонент лінгвістичного аналізу. Виходячи зі змісту вимог до ІТК і спираючись на на-

ведені принципи, сформулюємо концептуальні поло-ження автоматизації розробки компонент інформацій-ного, лінгвістичного і програмного забезпечення систем обробки різномовної текстової інформації:

інструментально-технологічні засоби мають під-тримувати всі етапи життєвого циклу: проектування (у тому числі лінгвістичні дослідження), розробки, експлу-атації і модернізації (модифікації) лінгвістичного, інфо-рмаційного і програмного забезпечення інформаційних систем шляхом їх автоматизації на єдиних математич-них, інформаційних і інструментальних засадах;

максимально можливою мірою виключити залу-чення програмістів з розробки програмних компонент лінгвістичної обробки текстової інформації за рахунок надання можливостей для їх розробки фахівцям з лінг-вістики, що сприятиме зниженню в програмному виробі кількості помилок семантичного характеру;

розробка компонент лінгвістичного, інформацій-ного й програмного забезпечення має здійснюватися незалежно (паралельно);

в технологічному плані система автоматизації обробки ПМТ має бути відкритою по відношенню до нових мов, предметної області і нових задач інформа-ційно-аналітичного забезпечення;

інструментально-технологічні засоби створення ін-формаційної бази даних мають бути орієнтованими на фа-хівця, який не володіє спеціальними знаннями з лінгвістики. Велика кількість різноманітних джерел інформації

обумовлює необхідність їх класифікації та оперативно-го ознайомлення з їх змістом. Аналіз поточної ситуації в тій чи іншій сфері в багатьох випадках потребує вико-ристання добре розвинених логіко-семантичних та ана-літико-обчислювальних методів обробки інформації. З урахуванням цих особливостей на ІТК автомати-

зації задач ІАД покладено забезпечення реалізації та-ких основних функцій:

цілеспрямований пошук потрібної інформації та відбір інформаційного матеріалу з банку текстової ін-формації або в базі знань за вимогами користувача;

класифікація англо-, російсько- та україномовних текстів;

інтегрування та узагальнення знань, що містять-ся в різномовних (англо-, російсько- та україномовних) текстах з певної предметної галузі;

переклад природно-мовних текстів з англійської та російської мов українською мовою;

формування рефератів україно-, російсько- та англомовних текстів українською мовою;

перевірка знань, які містяться в різномовних (ан-гло-, російсько- та україномовних) текстах та в їх сукуп-ності, на логічну та семантичну сумісність і протиріччя;

виявлення закономірностей в певній предметній галузі та їх формування на змістовому рівні;

формування українською мовою аналітичних до-відок з поточної ситуації за вимогами користувача щодо їх змісту та обсягу. Пропонована технологічна схема обробки природно-

мовного тексту має наступні особливості: спрямованість технології на автоматизацію ви-

лучення знань про предметну область з ПМТ шляхом формування в процесі лінгвістичного аналізу поняттєвої структури тексту;

комбіноване використання заздалегідь розроб-лених універсальних компонентів лінгвістичного забез-печення та інструментально-технологічних засобів роз-робки компонентів ЛЗ, частина з яких може бути вико-


ристаною в якості безпосереднього компонента лінгвіс-тичного забезпечення;

поєднання на єдиній інструментальній основі етапів лінгвістичних досліджень, відладки правил лінг-вістичного аналізу і безпосередньої розробки компо-нентів ЛЗ;

виключення програмістів із технологічного циклу створення ЛЗ інформаційних систем;

функціональне розмежування універсальних програмних засобів і відповідних інформаційних компо-нентів, які забезпечують настройку підсистем лінгвісти-чного аналізу на предметну область і вхідну мову;

орієнтація на спрощення роботи фахівців з предметної області при створенні і адаптації таких ін-формаційних компонентів, як словники скорочень, імен, географічних назв, словоформ тощо;

забезпечення можливості незалежної паралельної (в тому числі, відносно розробки програмних компонентів) розробки і відладки всіх інформаційних компонентів. Використання пропонованої технологічної схеми при

розробці лінгвістичного забезпечення дозволить суттє-во скоротити час розробки за рахунок використання універсальних програмних компонентів і розпаралелю-вання роботи по створенню інформаційних компонен-тів, а також підвищити якість створюваного продукту за рахунок можливості використання інструментально-технологічних засобів розробки і тестування розроблю-ваних компонентів. Склад і взаємодія компонентів ІТК автоматизації

ІАД в технологічному процесі, який реалізує сформу-льовані концептуальні положення, відбита на рис. 1. Особливістю ІТК є наявність в його складі трьох авто-матизованих робочих місць (АРМ): лінгвіста-розробника, експерта в предметній галузі і аналітика. Ці АРМ підтримують всі етапи життєвого циклу інфор-маційних природно-мовних систем, починаючи з прое-ктування і завершуючи їх експлуатацією і модернізаці-єю. Виділення цих АРМ як самостійних зроблено шви-дше в методичному плані, щоб більш чітко окреслити їх функціональну спрямованість. З рисунка наочно видно, що ядро ІТК складають такі компоненти:

підсистема розпізнавання, вилучення і формалі-зації знань за ПМТ;

підсистема перевірки знань, які містяться у різно-мовних текстах та в їх сукупності, на функціональну пов-ноту, логічну і семантичну сумісність та суперечливість;

підсистема інтегрування і узагальнення знань за сукупністю ПМТ;

підсистема синтезу ПМТ за поняттєвою структурою; база знань, яка представлена двома складови-

ми: база знань, яка формується за природно-мовними текстами, і внутрішня база знань, яка призначена для забезпечення функціонування ІТК в цілому або окремих його компонентів.

АРМ лінгвіста-розробника призначений для підтрим-ки наступних функцій:

формування правил лінгвістичного аналізу і син-тезу ПМТ (лінгвістичної БЗ);

дослідження правил лінгвістичного аналізу і син-тезу ПМТ на повноту і суперечливість;

синтез програмних компонентів лінгвістичного аналізу і синтезу ПМТ;

формування і ведення словників квазізакінчень; формування і ведення лінгвістичної бази даних. АРМ експерта в предметній галузі призначений для

автоматизації наступних функцій: трьохмовне індексування текстових документів; формування і ведення перекладних словників;

формування і ведення бази знань з предметної галузі за ПМТта в експертному режимі;

дослідження бази знань з предметної області на повноту і суперечливість.

АРМ аналітика призначений для автоматизації дія-льності фахівців з аналізу природно-мовної текстової інформації і підтримує наступні функції:

аналіз поточної ситуації за сукупністю різномов-них текстових джерел;

формування аналітичних довідок, оглядів; класифікація різномовних текстових джерел; розподіл різномовних текстових джерел за тема-

тичними рубриками; цілеспрямований пошук інформації; трьохмовний переклад; трьохмовне реферування і анотування. Ядром інструментально-технологічного комплексу

автоматизації задач ІАД є відповідні бази знань: лінгвістична база знань, яка містить знання про вхі-

дну мову; база знань з предметної галузі, яка містить знання

про відповідну премедну галузь; прагматична база знань, яка містить знання про ви-

рішувану прикладну задачу. Така модульна організація баз знань надає можли-

вість зробити відкритим і незалежним ІТК автоматизації ІАД відносно нових вхідних мов, вирішуваних приклад-них задач та від предметної галузі. Функціонально-логічна схема побудови ІТК автома-

тизації ІАД представлена на рис. 2. Загальносистемне забезпечення системи має вклю-

чати систему управління базами даними (СУБД), яка забезпечує підтримку і ведення баз даних та знань автоматизованої інформаційно-аналітичної системи.

Лінгвістичне забезпечення системи включає лінгві-стичну базу даних (ЛБД) та програмні модулі, які визна-чають особливості її. ЛБД складається з аналітичних та синтетичних словників певної вхідної мови. Вимога що-до відкритості ЛБД забезпечується за рахунок розробки і включення в технологічний процес автоматизованого робочого місця лінгвіста.

Інформаційне забезпечення системи включає ін-формаційну базу даних (ІБД ) та програмні модулі, які відбивають специфіку її обробки. ІБД включає різнома-нітні словники і тезауруси, які відбивають знання з предметної галузі (ПГ). Крім того, сюди входять і пере-кладні словники. За змістом тезаурус містить три осно-вних розділи: розділ, який відбиває знання про мовні засоби виразу семантичних відношень для певної при-кладної задачі (це можуть бути, наприклад, лексичні еквіваленти семантичних відношень в ПрГ; розділ, який містить енциклопедичні знання про реальний світ (наприклад: назви військових підрозділів; систему ви-мірів тощо); розділ, який безпосередньо відбиває знання з ПГ. Необхідність розробки тезаурусу відно-шень (перший тематичний розділ) обумовлена, з од-ного боку, вимогами побудови поняттєвої структури тексту, з іншого – вимогами підвищення релевантності відбору інформаційного матеріалу для користувача. Це досягається за рахунок розробки моделі спрямова-ності відношень. Відкритість ІБД забезпечується за ра-хунок розробки АРМ експерта. Оскільки, інформація, яка міститься в текстових

джерелах, може бути поданою різними мовами, то її необхідно перетворити до єдиного її представлення в базі знань. Таке подання інформації є основою для ви-рішення комплексу задач ІАД. Воно також є основою і для синтезу опису змісту, який відображається у фор-малізованому поданні.


Ядро інструментально-технологічного комплексу автоматизації задач ІАД

База знань з предметної області (енциклопедичні знання про світ)

Лінгвістична база знань (знання про мову)

Прагматична база знань (знання про

задачу, цільову наста-нову тощо)

Лінгвістична база даних (словники ква-зізакінчень, граматичні словники, таб-лиці тощо)

База даних з предметної облас-ті (перекладні словники, тезау-руси тощо)

БАЗА ЗНАНЬ

Підсистема інтегрування і узагальнення знань за сукупністю ПМТ

Підсистема перевірки знань, які містяться у різномовних текстах та в їх сукупності, на функціона-льну повноту, логічну і семантич-ну сумісність та суперечливість

Підсистема розпізнавання, вилу-чення і формалізації знань за ПМТ

програмні засоби графемного аналізу ПМТ; програмні засоби лінгвістичного (морфологічного, синтаксичного, семантичного) аналізу ПМТ; програмні засоби формування поняттєвої структури змісту ПМТ.

Підсистема синтезу ПМТ за поняттєвою структурою

програмні засоби логічно-го синтезу структури ПМТ; програмні засоби лінгвіс-тичного синтезу ПМТ; програмні засоби графе-много синтезу ПМТ.

БАЗА ЗНАНЬ, сформована за ПМТ (поняттєва структура змісту ПМТ)

Лінгвістичні дослідження

Проектування Розробка

Експлуатація Модернізація (модифікація)

АРМ аналітика

аналіз ситуацій; формування аналітичних довідок, оглядів; класифікація ПМТ; розподіл ПМТ за тематичними рубриками; цілеспрямований пошук ін-формації; трьохмовний переклад; трьохмовне реферування і анотування.

АРМ експерта

трьохмовне індексування текс-тових документів; формування і ведення перекла-дних словників; формування і ведення бази знань з ПГ за різномовними текс-тами; формування і ведення бази знань з ПГ в експертному режимі; дослідження бази знань з ПГ на повноту і суперечливість.

АРМ лінгвіста-розробника

формування правил лінгвістичного аналізу і синтезу різномовних текстів; дослідження правил лінгвістичного аналізу і синтезу текстів на повноту і суперечливість; синтез програмних компонентів лінг-вістичного аналізу і синтезу; ведення словників квазізакінчень; формування і ведення ЛБД.

Рис. 1. Взаємодія компонентів ІТК автоматизації ІАД в технологічному процесі

Інформаційне забезпечення

Інформаційна (пред-метно-орієнтована)

база даних

Програмне забезпе-чення з обробки даних про ПрО

Лінгвістичне забезпечення

Програмне забезпечен-ня з обробки лінгвісти-

чної бази даних

Лінгвістична база даних

Загальносистемне програмне забезпечення Система ведення баз даних (знань)

Спеціальне програмне забезпечення з оброб-ки аналітичних моделей користувача

Поняттєва структура аналітичної моделі корис-тувача (знання про певну прикладну задачу)

Інформаційно-лінгвістичне забезпечення системи

Програмне забезпечення логіко-семантичної обробки ПМТ

Поняттєва структура вхідного ПМТ

АРМ експерта

АРМ лінгвіста

АРМ аналітика

Режим пошуку

Режим перекладу

Режим реферування

Функції підтримки інфо-рма-ційної дія-

льності

Функції підтримки аналізу та система-тизації інформації

Режим узагальнення

Виявлення протиріч

Режим синтезу вихідного ана-літичного доку-

мента

Рис. 2. Функціонально-логічна схема побудови ІТК автоматизації ІАД


До формалізованого подання знань висуваються наступні вимоги: по-перше, воно має бути представле-но в такому вигляді, який забезпечить можливість коре-ктної логіко-семантичної обробки знань; по-друге, воно має містити всю необхідну інформацію для ви рішення певної інформаційно-аналітичної задачі, тобто макси-мально повно зберігати текстове представлення еле-ментів знань. Можливість автоматизованого формуван-ня знань за текстовими джерелами визначається наяв-ністю відповідних знань в тезаурусі системи.

Всі складові системи підпорядковані сервісним мож-ливостям інтерфейсу користувача. Функції інтерфейсу розподілені на інформаційні та аналітичні, це дає змогу працювати в системі як в режимі інформаційного обслу-говування, так і в режимі аналітичного опрацювання інформаційного матеріалу

1. Апресян Ю.Д., Богуславский И.М. и др. Лингвистическое обеспе-

чение в системе автоматического перевода третьего поколения. – М., 1978. – 74 с. 2. Лазарева О.Я. Метод формирования словаря квазиоко-нчаний // Інформатизація та нові технології. – 1. – 1997. – С. 9–12.


УДК 811.161.2

О.О. Шипнівська, канд. філол. наук

КОНТЕКСТНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ МІЖЧАСТИНОМОВНИХ МОРФОЛОГІЧНИХ ОМОНІМІВ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У статті розглядаються принципи формування правил автоматичного усунення міжчастиномовної морфологіч-ної омонімії на основі діагностувальних контекстів. Визначаються головні параметри необхідного й достатнього текстового оточення та його діагностувальна сила.

The paper deals with the principles of algorithmic rules of the morphological disambiguation which are formed on the diagnostic context base. Main essential and sufficient charact eristics of textual contexts and their diagnostic e ffect are determined.

Усунення міжчастиномовної морфологічної омонімія

є однією із головних проблем систем автоматичного аналізу текстів природної мови. Як показує попереднє дослідження, в тексті понад 60 % словоформ є омоніміч-ними, з них 50 % становлять міжчастиномовні морфоло-гічні омоніми. Найбільш ефективним методом вирішення мовної неоднозначності є контекстний аналіз [2; 3; 4]. Алгоритм усунення морфологічної омонімії тексто-

вих одиниць є складовою частиною автоматичного морфологічного аналізу в системі автоматичного опра-цювання текстової інформації. Головне завдання алго-ритму полягає в повному усуненні морфологічної омо-німії на рівні як міжчастиномовної, так і омонімії в межах однієї частини мови. Передбачається модульна побу-дова алгоритму, за якої кожній текстовій ситуації відпо-відно до типу міжчастиномовного морфологічного омо-німа (ММО) або відповідно до певного (конкретного) граматичного класу, однозначно визначеного на етапі морфологічного аналізу (що не виходить за межі текс-тової словоформи), формується окремий блок правил. Побудова алгоритму усунення омонімії підпорядко-

вується висунутим у праці Т.О. Аполлонської загальним принципам: доцільності, частоти вживання, найбільшо-го виграшу, принципу економності [1]. Через те, що напрямком контекстного аналізу нами

обрано аналіз зліва направо, починаючи з першого сло-ва речення, виходячи з принципу доцільності, пропону-ється почерговість перевірок у контексті ліворуч від ана-лізованого ММО, як у такому, де вже більшість текстових одиниць отримали однозначні морфологічні коди. Окрім того, за попередніми даними, співвідношення кількісних показників усунення омонімії за допомогою лівобічних контекстів є більшим порівняно із правобічним. За частотним принципом перевага надається тим

правилам, які описують діагностувальні контексти та мають найбільшу частоту реалізації в текстах. Принцип найбільшого виграшу полягає в тому, що

спочатку переглядаються ті правила, де залучено най-меншу кількість інформації, яка не потребує уточнення (лексичного, семантичного) і яка формально може бути найлегше представлена. Суть принципу економності полягає в поступовому

ускладненні процедур перевірок від простого до складного.

У поданому дослідженні основним засобом опису контекстної реалізації міжчастиномовних морфологіч-них омонімів є сформована на текстах українського корпусу спеціальна лінгвістична база контекстів ММО. Головне призначення її полягає у фіксації всіх можли-вих контекстів конкретного омоніма, моделі або типу в аналізованих текстах. База контекстів формувалася на основі морфологічно розміченого корпусу текстів трьох стилів обсягом 3 000 000 словоформ. Цю базу було інтегровано до бази морфологічних омонімів, визначе-них за граматичним словником. Лінгвістичною базою, на якій укладаються правила

усунення міжчастиномовної омонімії, слугують дані діа-гностувальних контекстів (ДК) у межах кожного із типів ММО. Порядок формування правил автоматичного усу-нення омонімії розглянемо на прикладі омонімів типу дієслово / іменник. Для аналізу контекстних умов реалізації актуалізо-

ваного значення омонімів було взято тексти публіцис-тичного стилю, які представляють 5810 омонімічних слововживань. На проаналізованому матеріалі встано-влено 121 діагностувальний контекст, який усуває 96,6 % омонімії зазначеного типу. Діагностувальну силу цих контекстів доведено на вибірках наукового та пуб-ліцистичного стилю, які представляють близько 5 тисяч омонімів зазначеного типу. Як показують результати дослідження, співвідно-

шення кількісних показників усунення омонімії за допо-могою лівобічного контексту значно перевищують пока-зники щодо використання правобічного: правила з ліво-бічним контекстом усувають близько 80 % омонімії, із правобічним – 19 % омонімії, контексти, які враховують і ліве, й праве оточення, – близько 1 %. Аналіз ДК показав, що в діагностувальних контекс-

тах із довжиною більшою від одиниці в багатьох випад-ках виділяються факультативні компоненти ДК, які роз-ташовані між ММО й власне діагностувальним компо-нентом (контекстною детермінантою (КД), граматичні, лексичні, семантичні ознаки яких обумовлюють реалі-зацію певного значення омографа. В алгоритмічних правилах факультативні компоненти ДК повинні зада-ватися як множина певних граматичних класів, які (всі або деякі з них у будь-яких комбінаціях між собою) мо-

© Шипнівська О.О., 2008


жуть у лінійному ланцюжку текстових одиниць (ТО) від-межовувати контекстну детермінанту від омографа. Наприклад, серед правил із контекстною детерміна-

нтою, вираженою формою дієслова, остання може бути віддаленою від омографа одним або декількома при-слівниками, комбінацією частки з прислівником, комбі-нацією іменників, числівників, займенників-іменників, прислівників, часток і прогнозувати іменникову функцію ММО: примусити<Д*> жінок<І*> плакати <ММО = ДІ>, отримує<Д*> від<П*> нього<М*> вантаж<ММО = ДІ>, обробляється<Д*> до<П*> п'яти<Ч*> тонн<І*> ван-тажу<ММО=ДІ>, діти<ММО=ДІ> перед<П> літні-ми<А*> канікулами<І*> писали<Д*>, напій<ММО =ДІ> у<П*> магічному<А*> келиху<І*> високого<А*> мисте-цтва<І*> вельми<Н*> гірчив<Д*>. Загалом у базі діаг-ностувальних контекстів у межах типу встановлено 29 таких випадків. Аналогічні ситуації маємо також у випадку правил із

діагностувальним контекстом, у якому контекстна дете-рмінанта представлена прийменником, який також про-гнозує реалізацію іменникової функції: через <П*> люд-ську <А*> душу <ММО =ДІ>. В алгоритмі такі ДК записуються одним правилом, в

умовній частині якого представлено контекстну детер-мінанту й вказано перелік факультативних граматичних ТО з контексту. Складність правил алгоритмічного усунення омонімії

залежить від кількості КД та видів інформації, предста-вленої в них. Програмна реалізація простих правил передбачає мінімальну кількість операторів їх виконан-ня. За даними, отриманими на матеріалі, є очевидним те, що прості правила з однією КД як у лівому, так і в правому оточенні, усувають близько 92 % омонімії. Усі правила, які описують лише граматичні КД, нале-

жать до простих (<Дне вход. інфінітив*> <ММО =ДІ> = І; <П*> <ММО=ДІ> = І; <І*> <ММОвход. і-компонент у Р.в.> = І; <ІН.в. коорди-

нує із д-компон. омонім. у числі> <ММО> = <Д>; <Ч> <ММО> = І; <ММО> <ІР.в> = І; <ММО> <ІЗ.в.> = Д). Найчастіше вони репрезентують особливості сполучуваності певних гра-матичних класів, представлених у контекстній детермі-нанті та омонімічному коді аналізованої словоформи. Наприклад, для прогнозування значення іменника для ММО достатнім є врахування в препозиції до нього при-йменника або ж узгодження препозиційного ад'єктива та іменникового компонента омонімічної одиниці у відмінку та числі. Так, у ситуації ... за<ПВПРПТ> $голо-си<ГЬЙАЙУЙШ>$ ..., ... великі<АААУ> $тво-ри<ГЬЙАЙУЙШ>$ за правилами для омографів голоси і твори буде визначено їхню іменникову функцію. Іменникова словоформа в знахідному відміну після

омонімічної одиниці, дієслівний компонент якої нале-жить до перехідних дієслів, за умови відсутності ліворуч інших діагностувальних контекстів, переводить омонім у дієслово. Прикладом такої ситуації є діагностувальний контекст: $карати<Г*>$ людину<І*>. Правила, в яких ураховується одночасно як ліве, так

і праве оточення омографа, або для усунення омонімії залучається, крім граматичної інформації, ще й лексич-на, є складними. Ілюструють зазначені правила такі діагностувальні контексти: <,> $товари-шу<ГГЙДЙКЙП>$ владо<кККК> <,> – правило, яке йому відповідає – <кома> <ММО> <ІК.в.> = І; хоче<ГАГЯ> $мати<ГФЙАЙУЙШКИКК>$ дійсно<Н0> надійну<АЛ>, – правило, яке репрезентує даний контекст – <Длекс. компо-нент 'хотіти, мустити, могти, сподіватися> <ММОвх. д-комп. інфінітив> <Н> <АЗ.в.> = Д; діагностувальний контекст не<Ь0> $ма-ти<ГФЙАЙУЙШКИКК>$ навіть<Ь0> поганенько-го<АВАРАЧ> та правило – <Ьлекс. комп. частка 'не'> <ММОвх. д-комп. інфінітив>.<Ь> <АР.в.> = Д. Наприклад, об'єднуються в

одне правило, за яким для омографа визначається значення дієслова, визначені для 14 моделей діагнос-тувальні контексти, в яких контекстна детермінанта з лівого контексту представлена часткою 'не', контекстна детермінанта з правого контексту – іменником у родо-вому відмінку (<Ь*'не'> <ММО> <ІР.в.>): не<Ь0> $дам<КЕКУґГ>$ відповіді<КАКДКПКРКУКШ>. Прикладами правил, що враховують граматичні

ознаки моделі омографа й діагностувального контексту, є правила: <Д> <ММОне вх. д-комп. інфінітив> = І; <ММО> <ІР.в.> = І. Так, якщо модель омоніма не включає форми інфінітива, то препозитивне дієслово зараховує її до лексико-граматичного класу іменника: має <ГАГЯ> $намір<ЙВЙИґЬ>$, писати<ГФ> $тво-ри<ГЬЙАЙУЙШ>$. Якщо до моделі омоніма входить граматичний код із значенням родового відмінка імен-ника, то препозитивний іменник зараховує такий омонім також до класу іменника: розвиток<ЙВЙИ> $по-дій<ЙВЙИКЕґЬ>$, натовп<ЙВЙИ> $роз-зяв<ЙЕЙУКЕКУґЬ>$. Іншим прикладом звертання до лексичної інформа-

ції ММО є правила, які описують лексичні ознаки ММО. Таких правил набагато менше тих, що описують грама-тичні ознаки КД певних моделей омографа. Наприклад, іменник в орудному відмінку в пре- або постпозиції до омоніма 'став' або іменник у давальному відмінку після омографа 'дати' зараховують ці омоніми до класу діє-слова (наступником<ЙТ> став<ГЬЙИЙВгЕгЭ>, да-ти<КРКАКУКШгФ> фаворитам<ЙО>). Аналіз правил з погляду залучення лексичної інфо-

рмації для усунення омонімії показав, що 98 % омонімії усувається за допомогою правил, які ґрунтуються на інформації про граматичне оточення омонімічних кодів лексико-граматичних класів та підкласів. Решта 2 % правил враховують ознаки лексичної сполучуваності омонімічних словоформ та контекстної детермінанти. Прикладом правил, які враховують лексичні харак-

теристики омографа й контексту, може бути правило для омографа 'брати': омонімічний код <ДІ> словофо-рми змінюється на код дієслова, якщо ліворуч омоніма стоїть дієслово, а праворуч лексема 'участь' (хоті-ли<ГМ> $брати<ГФЙАЙШ>$ участь<КВКИ>). Для омо-графа 'дати', якщо перед ним стоїть дієслово із мода-льною семантикою (могти, мусити, сподіватися, хо-тіти, бажати), то цей омограф зараховується до класу дієслова (можемо<ГЖ> $дати<КАКРКУКШґФ>$). Складними для описаного типу омонімів є правила,

ДК яких включає розділові знаки, сполучники. У цьому випадку діагностувальні контексти відображають узго-дження за граматичними ознаками текстових одиниць й омографа, що розділяються цими знаками або сполуч-никами. Наприклад, правила, які діагностують іменни-кову функцію омографа й описують ситуації входження до діагностувальних контекстів сурядних сполучників обов'язково передбачають перевірку узгодження гра-матичних ознак контекстної детермінанти, вираженої іменником або дієсловом з ознаками відповідного ком-понента в ММО. Наприклад, контекстна детермінанта, виражена іменником в ДК зі сполучником або комою в препозиції до ММО, яка узгоджується з іменниковим компонентом омоніма у відмінку, зараховує омонімічну одиницю до класу іменників: 'гро-ші<ИАИУИШЙАЙПЙУЙШ> та<СС> $поса-ди<ЙАЙУЙШКАКРКУКШґЬ>, відкрит-тя<ЛАЛВЛИЛКЛРЛУЛШ> і<СС> $злети<ЙАЙУЙШґЬ>'; техніки<ЙАЙШКР>, $добрив<ГЕЛЕґЕ>$. Діагностува-льний компонент, виражений дієсловом, який узгоджу-ються з дієслівним компонентом омоніма в часі, числі,


роді, зараховує омонім до класу дієслова ('посвятку-вати<ґФ>, $випити<ЙАЙУЙШґФ>$'). Діагностувальні праві контексти з підрядним сполуч-

ником або сполучним словом та розділовим знаком зараховують препозиційну омонімічну одиницю до кла-су іменника: …$ціни<ГЬКАКРКУКШ>$, за<Н0ПВПРПТЬ0> якими<йАйШОЮ>. У деяких випадках, крім лексичних або граматич-

них ознак діагностувального контексту, враховується позиція омоніма в реченні. У контексті $Ви-бух<ЙВЙИґЕ>$, який… для усунення омонімії врахо-вується інформація про початкову позицію омоніма в реченні та представлення правого ДК комою в сполу-ченні з підрядним сполучником який. Іншим прикладом складних правил слугують прави-

ла, що описують ситуації вживання "тире" в препозиції до ММО. У таких правилах враховується відмінок імен-никового компонента ММО. Якщо іменниковий компо-нент омографа й ДК ліворуч омоніма має значення на-зивного відмінка, то омонімічна словоформа зарахову-ється до класу іменників: $діти<ИАИШКАКШґФ>$ – наші<ОАОУ> вороги<ЙАЙШ>, $Ма-ти<ГПЙАЙУЙШКАКИКККРКУКШ>$ – одна<ОЖЧЖ> з<ПВПРПТ> найвідоміших<АЕАУАЯ> музичних<АЕАЯ> вихователів<ЙЕЙУ>, батько<ЙИ> й<СПССЬ0> $ма-ти<ГПЙАЙУЙШКАКИКККРКУКШ>$ – лікарі<ЙАЙПЙШ>. За умови включення правил до алгоритму автома-

тичного усунення омонімії для визначення їх ієрархії важливим є врахування частоти того чи іншого діагнос-тувального контексту. Для типу іменник / дієслово най-частотнішими виявилися однокомпонентні контексти з ад'єктивом ('дорогоцінні<АААУ> $мета-ли<ГНЙАЙУЙШ>, протиракетної<АЗ> $уго-ди<КАКРКУКШґЬ>$'), дієсловом ('має<ГАГЯ> $на-мір<ЙВЙИґЬ>$, пояснити<ґФ> $мету<ГГЙДЙРКВ>$'), прийменником ('про<ПВ> $мету<ГГЙДЙРКВ>$, внаслі-док<ПР> $дій<ГЬКЕ>$), іменником ('саміт<ЙВЙИ> $держав<ГЕКЕ>$', 'розвиток<ЙВЙИ> $по-дій<ЙВЙИКЕґЬ>$'). Зазначені діагностувальні контексти усувають близько 75 % омонімії. Близько 59 % встано-влених діагностувальних контекстів мають абсолютну частоту, яка дорівнює одиниці, усуваючи лише 1 % омонімії. Тому алгоритмом передбачається першочер-гова перевірка зазначених правил. Для встановлення порядку перевірки правил за час-

тотою в дослідженні визначався ранг частотного розпо-ділу в низхідному порядку для кожного з правил за їх абсолютною частотою реалізації в тексті. У випадку, якщо текстова ситуація не задовольняє жодної з умов, зафіксованих у правилах, до алгоритму включаються правила ймовірнісного характеру. Не увійшли до таблиці ДК контексти, в яких ММО

отримують однозначний код класу за частотним крите-рієм щодо переваги в реалізації омографом лише одно-го зі своїх компонентів. Відповідні дані виводилися за текстовою інформацією. У модулі алгоритму опрацю-вання омографів типу дієслово / іменник такими омоні-мами є: 'заходи, відстань, підстав, чохли, вкладу, на-мір, плати, ціни, повість, вислови, писала, била, тво-рила, чистила, вабила, гладила', що описуються моде-лями ГЙЛАЛРЛУЛШ, ГФЙАЙУЙШ, ГЬЙАЙУЙШКРґЬ, КАКРКУКШґЬ, КАКРКУКШґФ. Так, для омонімів 'заходи, відстань, підстав, чохли, вкладу, намір, плати, ціни, повість, вислови' частота реалізації граматичного зна-чення дієслова дорівнює нулю або становить менше

3 %. Натомість омоніми 'жили, діє, била' вживаються переважно в значенні дієслова. Корегування сформованих правил та доповнення їх

здійснювалося на нових текстах наукового та публіцис-тичного стилів, які представляють близько 5 тисяч омо-німів типу дієслово / іменник, маркованих у граматичних класах та підкласах за допомогою АМА. Конкорданси, на яких здійснювався експеримент, введено до бази лексико-граматичних контекстів ММО. Таким чином обсяг бази збільшився з 6000 до 11 000. На досліджуваному масиві було зафіксовано 55

раніше виявлених діагностувальних контекстів, які становлять близько 44 % усього попередньо визначе-ного списку діагностувальних контекстів. Незафіксо-вані контексти за такої умови не позбавляються діаг-ностувальної сили, оскільки зберігають за собою мож-ливість однозначно усувати неоднозначність, незва-жаючи на невисоку частоту. Під час аналізу нового матеріалу нами було уточне-

но виявлені раніше правила 35 новими, введенням фа-культативних ознак діагностувальних контекстів й уточ-ненням переліку граматичних класів у діагностувальних контекстах. Зазначені правила в проаналізованих текс-тах усувають неоднозначність близько 2 % омонімів. Доповнюють список правил діагностувальні контексти, які відображають виявлені раніше текстові ситуації: ситуації із сурядним зв'язком, ситуації із дієслівною словоформою, яка однозначно зараховує омонім до класу іменника тощо (Доручили вести, установи та інші офіційні представництва).

15 встановлених правил описують контексти, які ві-дображають специфіку лексичної сполучуваності конк-ретних омонімів. Наприклад, визначаються діагносту-вальні контексти для омонімів 'охорони, угоди, догово-ри' (Витяг з закону, Угоди про співробітництво). Отже, після здійснення аналізу діагностувальних

контекстів було встановлено, що 98 % правил спира-ються на граматичну інформацію текстового оточення. Серед граматичних діагностувальних контекстів найбі-льшу діагностувальну силу було визначено для іменни-ка, дієслова, прийменника, підрядних сполучників, за-йменника-іменника. Саме ці граматичні класи й можуть уважатися опорними елементами під час здійснення автоматичного контекстного аналізу текстів у системах АОТ. Визначені принципи побудови правил вирішення неоднозначності можуть застосовуватися й для інших типів омонімії, визначених для сучасної української мови.

1. Аполлонская Т. А., Маршалец Е. Ф., Попескул А. Н. Устранение

омонимии при АПТ / Т. А. Аполлонская, Е. Ф. Маршалец [та ін.] // Инже-нерная лингвистика и оптимизация преподавания иностранных языков в вузе. – Л.: Изд-во ЛГПИ им. А.И. Герцена. – 1983. – С. 82–102. 2. Грязнухіна Т.О., Братищенко Л.Г., Дарчук Н.П., Критська В.І., Пузди-рєва Т.К., Орлова Л.В. Шляхи уникнення омонімії в системі автоматич-ного морфологічного аналізу / Т.О. Грязнухіна, Л.Г. Братищенко [та ін.] // Мовознавство. – 1989. – 5. – С. 3–12. 3. Зинькина Ю.В., Пяткин Н.В., Невзорова О.А. Разрешение функциональной омонимии в русском языке на основе контекстных правил / Ю.В. Зинькина, Н.В. Пяткин // Режим доступу до журн.: http: // www.dialog-21. 4. Кобзарева Т.Ю., Афанасьева Р.Н. Универсальный модуль предсинтаксического анализа омонимии частей речи в русском языке на основе словаря диагности-ческих ситуаций / Т.Ю. Кобзарева, Р.Н. Афанасьева // Режим доступу до журн.: http://www.dialog-22ru 5. Шипнівська О.О. Формування реєстру омографів сучасної української мови / О.О. Шипнівська // Мовні і конце-птуальні картини світу: Зб. наук. пр. – Вип. 14. Книга 2. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2004. – С. 255–259. 6. Шипнівська О.О., Стариков С.В. Формування лінгвістичної бази даних граматичних омонімів на матеріалі Українського національного лінгвістичного корпусу / О.О. Шипнівська, С.В. Стариков // Лексикограф. бюл.: Зб. наук. праць / Відп. ред. д. філол. н., проф. В. Німчук. – К., 2006. – Вип. 14. – C. 188–194.


Н а у к о в е в и д а н н я

В І С Н И К

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВІЙСЬКОВО-СПЕЦІАЛЬНІ НАУКИ

Випуски 20-21

Друкується за авторською редакцією

Оригінал-макет виготовлено Видавничо-поліграфічним центром "Київський університет"

Автори опублікованих матеріалів несуть повну відповідальність за підбір, точність наведених фактів, цитат, економіко-статистичних даних, власних імен та інших відомостей. Редколегія залишає за собою право скорочувати та редагувати подані матеріали. Рукописи та дискети не повертаються.

Засновник та видавець – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Свідоцтво Міністерства інфо-рмації України про державну реєстрацію засобів масової інформації КІ 251 від 31.10.97. Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", директор Г.Л. Новікова. Адреса ВПЦ: 01601, Київ, б-р Тараса Шевчен-ка, 14, кімн. 43. (38044) 239 31 72, 239 32 22; факс 239 31 28.

Підписано до друку 20.11.08. Формат 60х841/8. Вид. 61. Гарнітура Arial. Папір офсетний. Друк офсетний. Наклад 500. Ум. друк. арк. 14,2.Обл.-вид. 20,0. Зам. 28-4645.

Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет"

01601, Київ, б-р Т. Шевченка, 14, кімн. 43 (38044) 239 32 22; (38044) 239 31 72; (38044) 239 31 58; факс (38044) 239 31 28

E-mail: [email protected]

військово-спеціальні науки 20-21 · 27.06.08 року (протокол...

Documents