aaj 67.401(4rjp) b55

В55Ілюстровані начерки з історії державної служби України./Укладач Вишневський А. – К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2007. – 20 с. ISBN 966$8918$13$4 Наприкінці 2006 року Центр сприяння інституційному розвитку державної служби при

Головному управлнні державної служби України розпочав дослідження історії державної

служби в Україні. На підставі зібраного матеріалу зроблено спробу короткого і досить

побіжного нарису історії національної державної служби, ілюстрованого фрагментами

давніх рукописів і унікальних архівних документів ХІV – ХХ століть. Планується, що ця робота

буде продовжена у наступних роках із залученням провідних наукових установ з метою

підготовки і випуску фундаментального наукового видання „Історія державної служби

України”.

Нарис розрахований на посадових осіб, державних службовців, науковців та усіх, хто

цікавиться історією та сьогоденням державної служби України.

ББК 67.401(4УКР)

Укладач і видавець висловлюють щиру подяку за допомогу і підтримку у створенні видання:

за ідейне натхнення та організаційну допомогу – Начальнику Головного управління державної служби України Тимофію Мотренку;

за допомогу у пошуку та відборі архівних документів і рукописів – Голові Державного комітету архівів України Ользі Гінзбург, Першому заступнику Голови Державного комітету архівів України Геннадію Боряку, Керівнику Апарату Верховної Ради України Валентину Зайчуку, Директору Центрального державного історичного архіву України Ользі Музичук, Директору Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України Наталії Маковській, Директору Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного Ніні Топішко, Директору Центрального державного архіву громадських об’єднань України Володимиру Лозицькому, Директору Інституту рукописів Національної бібліотеки Україниім. В. І. Вернадського Любові Дубровіній, Завідуючій відділом зберігання та відділом фондів Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Ользі Степченко;

за допомогу у проведенні дослідження історії державної служби та підготовці тексту – к. н. з держ. упр.,доц. каф. Національної академії державного управління при Президентові України Сергію Конику, члену$кореспонденту Національної академії наук України, д$ру іст. н. Миколі Котляру;

за надані матеріали з особистого зібрання – Вірі Франчук, Андрію Плахоніну, Володимиру Сороко;

за створення цифрових копій документів та рукописів – директору ПП „Архівні інформаційні системи” Кирилові Віслобокову.

Видання здійснено коштом Державного бюджету України. ISBN 966$8918$13$4 © А. Вишневський, 2007 © Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, оригінал$макет, 2007

Український народ, маючи понад як тисячолітню традицію державотворення і майже як чотирьохсотлітню традицію демократії, втім досі не має дослідженої і виданої історії своєї

публічної, або, як говорить сучасний український закон, державної служби.У даному популярному виданні робиться спроба короткого і досить побіжного нарису історії національної державної служби, ілюстрованого фрагментами давніх рукописів і унікальних

архівних документів ХІV – ХХ століть.Українська нація має давню публічно$адміністративну традицію, основні риси якої часто перегукуються із західноєвропейською, починаючи з часів Русі та Галицько$Волинського

князівства, через державне буття руського народу у формі Великого князівства Литовського, його Визвольну війну 1648 – 1654 років, козацьку державу другої половини XVII – першої

половини XVIII століть, спроби відновлення національної державності початку ХХ століття у формі Української Народної Республіки та Української Держави і завершуючи Україною,

проголошеною і визнаною незалежною державою у 1991 році. Цей ланцюг державного будівництва, інституційного розвитку національної публічної

адміністрації і державної служби неодноразово переривався періодами війн, поневолення та спроб асиміляції українців іншими народами та державами, але найбільше – періодами

перебування українських земель у складі Російської імперії у другій половині XVIII –на початку ХХ століть та Української РСР у складі Радянського Союзу.

Попри це, окремі риси сучасної публічної (державної) служби європейського зразка у різних формах можна спостерігати в українській адміністрації протягом різних історичних періодів.Наприклад, вже у Галицько$Волинському князівстві з’являється посада печатника, що відпові$

дала західноєвропейській посаді канцлера, який організовував підготовку княжих актів, посвідчував та зберігав їх. (Сьогодні підготовка та оформлення урядових рішень є однією з

основних функцій публічної служби в умовах демократичного урядування.) Пізніше ця вища адміністративна посада існує у Великому князівстві Литовському як посада канцлера, у козацькі часи – як посада генерального писаря, у різні періоди української державності

ХХ – ХХІ століття – як посада генерального писаря, державного писаря і державного секретаря.Можна продовжувати… та ліпше перегорнути сторінку… і торкнутися історії…

Історія державної служби України

Центральна адміністрація Великого князівства Литовського

бере початок від кількох посад урядовців Віленського князя, до

яких згодом додалися посади, що мали повноваження стосовно

усього Великого князівства Литовського. Саме тому

сформувалася система, коли у кожній парі однойменних посад один урядовець (двірський) був

помічником або заступником іншого (земського).

Першою особою був маршалок земський, який за відсутності Великого Князя головував на

зборах Панів'Ради. Маршалок двірський був його заступником. Державну канцелярію очолював

канцлер, який теж мав заступника – підканцлера. Фінансами відали

земський підскарбій та його заступник – двірський підскарбій.

Військом командували гетьман земський і гетьман двірський.Вже тоді проявляється одна з

фундаментальних засад сучасної державної служби – несумісність з

іншою оплачуваною діяльністю.У Центральному державному

історичному архіві України збереглися листи Великих Князів Литовських, у яких вони звільня'

ють осіб, що перебувають на земській службі, від будь'якої іншої служби або надають їм

пільги та преференції за службу.Земська (себто, у тогочасному розумінні, державна) служба

набуває ознак публічної служби. Про це йдеться у 22 артикулі

першого розділу Литовського статуту 1588 року.

Литовський статут, 1588 р.

Лист Великого Князя Литовського Сигізмунда Августа, яким він

звільняє Василя Коляду від підсудності магістрату м. Луцька івиплати податків за „службы его, которыми он, мешкаючи при

дворе нашом…,ласку нашу нам заслуговал”, 8 серпня 1568 р.

5

Інституційні та адміністративні основи української національної державності

козацької доби почалися з появи посадигенерального писаря Запорізького

Війська, яку у 1646 році займав Богдан Хмельницький. Очевидно, крім особистіс#

них якостей, саме перебування на цій посаді суттєво допомогло йому в

організації Визвольної війни руського(українського) народу 1648 – 1654 років.

Адміністративна посада генерального писаря мала велике значення. Ось як

говорить про неї відомий французький письменник Проспер Меріме:

„Він (генеральний писар) неодмінно виступав посередником при усіх угодах між королем або сеймом і козаками, вів

облік привілейованих, чи, як говорилося у Польщі, реєстрових козаків, кількість

яких незадовго перед тим була визначена у 6 тисяч. Одне слово, він був канцлером,

речником і захисником своєї нації.Це була найзначніша особа після

гетьмана, і, якщо гетьман переважно був неписьменним воїном, що доволі часто траплялося, генеральний писар ставав

керівником усього війська”.Посада військового писаря (те саме, що

генеральний писар) відображена і у знаменитих „Березневих статтях Богдана

Хмельницького” як вища адміністративна посада. За рівнем жалування від московсь#

кого царя вона посідає найвище місце у загальній службовій ієрархії: це 1000

польських золотих. Далі йде найвища військова посада арматного обозного із

жалуванням у 400 польських золотих.За нею – посади військових суддів

(300 польських золотих). Гетьманський бунчужний і арматний хорунжий

отримували по 50 золотих.Про високий соціальний статус вищих

військових, адміністративних та судових посадовців свідчать спеціальні преферен#

ції, що були встановлені „Березневими статтями”: „На писаря і на суддів

військових на 2 особи, і на всякого Полковника, і на осавулів військових та

полкових, щоб було по млину для прогодування, бо витрати мають великі”.Варта уваги стабільність ієрархії козаць#

ких службовців та їх матеріального забезпечення, рівень якого не змінювався понад півстоліття і ретельно фіксувався в

усіх договорах Війська Запорізького з московським царем – від Московської

угоди Богдана Хмельницького 1654 р. доКоломацької угоди Івана Мазепи 1687 р.

Коломацькі статті гетьманаІвана Мазепи, 25 липня 1687 р.

Статті гетьмана Богдана Хмельницького,27 березня 1654 р.

6

16 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський уклав у Гадячі союзний договір з Річчю

Посполитою, суть якого полягала в утворенні федерації трьох держав: Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого

князівства Руського у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Законодавча влада у Великому князівстві Руському мала належати Національним

Зборам, виконавча – гетьманові, що пожиттє/во мав обиратись народом руським і затвер/джуватись королем польським. Передбача/

лась наявність власної монети, власного суду і армії – 30 тисяч реєстрових козаків і 10 тисяч

найманого війська, скасування унії,рівноправ’я римо/католицької та православ/

ної церков, заснування двох університетів, колегій шкіл, друкарень.

Гадяцький договір не був реалізований, проте він є визначною пам’яткою державницької

думки і права України. Важливим його положенням було право руського народу на

утворення власної публічної служби, однією з функцій якої визначався обов’язок слідкувати

за дотриманням цього договору івідповідністю йому усіх інших актів права:

„А для кращої певності – тому що гетьман з військом Зап., і ці воєводства, що були

відірвалися, відкидають протекцію інших народів і добровільно – як вільні до вільних,

рівні до рівних і шановні до шановних повертають, – тому, для певнішого дотриман/

ня нинішнього акту король і Річпосполита дозволяють народові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами

сенаторів, і інші уряди народу Руського.Вони (канцлери мають виконати присягу за

ротою урядників коронних, з додатком такого пункту, що до нічого противного нинішньому актові вони своєї печаті не приб’ють, навпаки

– пильнуватимуть, щоб нічого не робилося против цього акту – в конституціях і декретах

соймових, рескріптах задворних, привілеях і універсалах”. Гадяцький трактат Івана Виговського, 16 вересня 1658 р.

7

Універсал гетьмана Кирила Розумовського про призначенняхорунжого Переяславського полку М. Лукашевичаполковим осавулом, 28 липня 1752 р.

Центральними органами виконавчої влади в українській державі козацької доби були Генеральна військова канцелярія і Генеральна

скарбова канцелярія. Остання була вищим органом фінансовогоуправління, яка з 1660*х рр. під керівництвом генерального

підскарбія організовувала збір податків, їх збереження та управлін*ня видатками. Пізніше посади генерального підскарбія не було.

З 1728 року її знову запроваджено, але вже під контролемросійського уряду.

Генеральна військова канцелярія під керівництвом генерального писаря протягом усього часу існування Гетьманщини

організовувала виконання постанов Генеральних і старшинських рад, законодавчих ініціатив гетьмана.

У канцелярії розглядалися найважливіші справи адміністративного та військового характеру – звіти і листи полкової та сотенної стар*

шини, справи міст, прохання та скарги окремих людей, провадило*ся дипломатичне листування, готувалися та виготовлялися геть*

манські універсали, інші загальні та індивідуальні нормативні акти.Важливою функцією Генеральної військової канцелярії було

адміністрування процесу передання справ у разі зміни гетьмана. Про це свідчить, зокрема, повідомлення Генеральної військової

канцелярії 1722 року про смерть гетьмана І. Скоропадського і призначення наказним гетьманом чернігівського

полковника П. Полуботка.У 1648 – 1720 роках це була канцелярія гетьмана, у якій виготовля*

лися та зберігалися державні акти, велося офіційне листування.З 1720 року кількома рішеннями Петра І Генеральну військову

канцелярію було реорганізовано у колегіальний виконавчий орган з одночасним обмеженням її повноважень на користь російської

влади, що перебрала на себе ряд адміністративних функцій.На місцевому рівні структура державної адміністрації відповідала

полково*сотенному військовому і адміністративно*територіальному устрою. Владні повноваження реалізовували полковники і сотники,

що спиралися на полкову і сотенну старшину: полкових обозного, суддю, осавула, писаря і хорунжого, сотенних осавула,

хорунжого і писаря.Існувала мобільність між різними рівнями адміністративних посад: представників генеральної старшини часто призначали на посади

полковників, а з посад полковників – до генеральної старшини, в межах полку або сотні також відбувалося просування по службі.

Повідомлення Генеральної військовоїканцелярії до війта, магістрату та міщан

міста Києва про смерть гетьмана ІванаСкоропадського та передання

влади наказного гетьмана чернігівськомуполковнику Павлові Полуботку, 6 липня 1722 р.

8

У Запорізькій Січі була досить струнка і розгалужена система військових,

адміністративних і судових посад,службові особи на яких отримували

платню з государевої казни. Повний штат„керівних службовців” у запорізьких

козаків, за різними джерелами,становив 49, 118, 149 осіб.

Усіма військовими, адміністративними і судовими справами урядувала запорізька

військова старшина, до якої входили кошовий отаман, військовий суддя,

військовий осавул і військовий писар – військові начальники. До старшини також

належали 38 курінних отаманів.Далі йшли військові служителі: підписарій,

булавничий, хорунжий, бунчужний, пірначний, підосавулій, довбиш,

піддовбиш, пушкар, підпушкарний, гармаш, толмач, шафар, підшафар,

кантаржій і канцеляристи.Вищою адміністративною посадою була

посада військового писаря, яка з’явилась у„козацькій республіці” у XVII столітті та

яку, за свідченням видатного історика козацтва Дмитра Яворницького, можна

порівняти із посадою генерального секретаря у західних урядах.

Писар відав усіма писемними справами Низового Запорізького Війська, розсилав накази по куренях, писав листи до різних

государів і вельмож від імені усього війська, приймав усі укази, ордери, листи і

цидули, що присилалися в Січ від різних царствених, владних і простих осіб на

адресу кошового отамана і усього Війська Низового.

Значення військового писаря у Запоріжжі було дуже великим: багато хто з військових писарів впливали на настрій усього війська,

багато хто тримали у своїх руках усі мотузки політики і суспільного

життя свого часу.Такий вплив військових писарів

пояснюється, зокрема, тим, що більшість з них залишались на своїх посадах багато

років незмінно.Відомо, що протягом 41 року, з 1734 по 1775, у Війську Запорізькому змінилось

лише 4 особи на посаді військового писаря. Одним з таких був відомий свого часу Іван

Глоба – військовий писар за останнього кошового отамана Запорізької Січі –

Петра Калнишевського.

Лист писаря

Війська ЗапорізькогоІвана Глоби

з Петербурга зприводу клопотання

в Сенаті за земліВійська Запорізького,

8 грудня 1763 р.

Лист архімандрита Києво<Межигірського монастиря

Іларіона Кондратковського до військовогописаря Івана Глоби з поздоровленням зі святом

Воскресіння Христового, 18 березня 1775 р.

9

На жаль, лідери УНР добиЦентральної Ради не приділяли, як і у

випадку з армією, достатньої уваги становленню та розвитку державної

служби в Україні.В архівах збереглося небагато

документів, за якими можна було бзробити висновки про її особливості.

Сам факт існування посад державних службовців підтверджується, зокрема,

посвідченнями і списками урядовців різних відомств, насамперед, Канце'

лярії Генерального Писарства Української Народної Республіки, яке

очолював генеральний писар – державний урядовець у статусі

міністра. Відповідно до адміністратив'них традицій козацького урядування

часів Гетьманщини генеральний писар зберігав державну печатку та

документи і засвідчував їх законність. Посада існувала з 28 червня 1917 р. до 22 січня 1918 р. За цей час генеральни'

ми писарями були П. Христюк іО. Лотоцький, обов’язки генерального

писаря також виконував заступник генерального писаря І. Мірний.

Коли у IV Універсалі 22 січня 1918 р. Генеральний Секретаріат було

реорганізовано у Раду Народних Міністрів УНР, посаду генерального

писаря було перейменовано надержавного писаря.

На особливу увагу заслуговує проект Основного Державного Закону

Української Народної Республіки,підготовлений Правительственною

Комісією по виробленню Конституції Української Держави, 129'й артикул

якого передбачає, що „Закон длядержавних службовців /службова

прагматика/ визначить їх права таобов’язки, умови прийняття на

державну службу, службові ранги, дисциплінарне поступування і спосіб

їх матеріального забезпечення, включаючи і пенсію”.

На жаль, у Конституції УНР, якій не судилося бути реалізованою, але яку

все ж таки було прийнято на останньо'му засіданні Української Центральної

Ради 29 квітня 1918 р., жодної згадки про державну службу не було.

Посвідчення урядовця КанцеляріїГенерального Писарства УНР,

Бонно Маргаріти Петровни,2 квітня 1918 р.

Основний Державний Закон УкраїнськоїНародної Республіки. Проект Правительственної

Комісії по виробленню КонституціїУкраїнської Держави

10

Попри суперечливі політичні оцінки УкраїнськоїДержави Павла Скоропадського, а також різне

ставлення до цього періоду українського державотво�рення з боку істориків – від ідеалізації до категорично�

го засудження – з погляду інституційного розвитку адміністративної системи і державної служби гетьманат

Павла Скоропадського був найбільш продуктивним і успішним серед інших форм і спроб утворення на

теренах України національної держави упершій половині ХХ ст.

За недовгі сім місяців свого існування уряд гетьмана Скоропадського встиг розробити, прийняти, опубліку�вати і частково впровадити кілька законів, що регулю�

вали питання організації та функціонування державної служби. Найбільшої уваги заслуговують закон про

урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі

від 30 травня 1918 р., закон про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових

установах цивільних відомств від 26 червня 1918 р., яким запроваджувалося десять класів посад державних службовців вищих та центральних органів виконавчої

влади, та закон про порядок призначення осіб на урядову службу від 24 липня 1918 р.

Однією з ключових центральних урядових інституцій Української Держави була Державна Канцелярія, що

складалася з Юридичної Ради, ДепартаментуЗаконодавчих Справ з Термінологічною Комісією,

Архівом та бібліотекою, Окремого відділу Кодифікації Законів, Департаменту Загальних Справ, Секретаріату

Ради Міністрів та Державної Друкарні. На чолі Державної Канцелярії стояв Державний Секретар, що

призначався наказом Гетьмана. Важливо, що, як у більшості тогочасних та в усіх сучасних європейських

державах, Державний Секретар не входив до складу Кабінету Міністрів, але в усіх засіданнях Ради Міністрів

він брав постійну участь з правом дорадчого голосу.При розгляді Радою Міністрів проектів законів,

розроблених Державною Канцелярією, Державний Секретар користувався правом вирішального голосу.Державний секретар користувався усіма службовими

правами міністра, мав трьох заступників (товаришів) та відповідний штат урядовців при собі для доручень.Він керував розробленням та внесенням на розгляд

Ради Міністрів проектів основних Законів Української Держави, а також таких законопроектів і проектів

урядових розпоряджень, які за своїм змістом не належали до виключної компетенції окремих

міністерств, посвідчував своїм підписом усі закони, ухвалені Радою Міністрів та затверджені Гетьманом, а також усі постанови, що оголошувалися від імені Ради

Міністрів, вносив на розгляд Ради Міністрів усі законопроекти, розроблені міністерствами,

„з своїми приміркуваннями до них”, подавав на затвердження Гетьманові законопроекти, ухвалені

Радою Міністрів, а також накази на призначення осіб, що за законом призначалися Гетьманом, керував

загальними справами Ради Міністрів.

Ухвалений РадоюМіністрів закон

про урочистуобітницю урядов�

ників і суддів таприсягу військових

на вірність Укра�їнській Державі,

затвердженийГетьманом всієї

УкраїниП. Скоропадським,

30 травня 1918 р.,Державний

вістник, № 11,7 червня 1918 р. Постанова Ради Міністрів Української Держави

про урочисту обітницю урядовців і суддівта присягу військових на вірність

Українській Державі, 30 травня 1918 р.

11

Симон Петлюра розумів велике значення державної

служби для забезпечення цілісності держави та її

функціонування.Таке припущення дають

можливість зробити два закони, ухвалені Радою

Народних Міністрів, затверджені Головою

Директорії Петлюрою та посвідчені т. в. о.

Державного Секретаря Оніхімовським 29 травня та

4 серпня 1920 р. Перший з них – „Про поліпшення

матеріального стануслужачих місцевих

Державних Установ, що підлягають Українській Народній Республіці” –

тимчасово збільшуваву 5 разів встановлені в УНР

оклади основногоутримання державних

службовців місцевих державних установ, а також

оклади основної платні вільнонайманих службовців.

Другий із згаданих законів ухвалював тимчасові правила

про призначення пенсій та допомог колишнім службов-цям державних установ УНР

та родинам цих служачих.Важливим свідченням

європейського бачення основ організації державної

служби в Україні є збережен-ня посади Державного

Секретаря як члена Ради Народних Міністрів –

що важливо – з правом дорадчого голосу.

Закон про тимчасовеВерховне Управління

та порядок законо-давства в УНР,

12 листопада 1920 р.,Вістник Державних

Законів для всіх земельУкраїнської Народної

Республіки,19 листопада 1920 р.,

2-й випуск, п. 24-25.

Закон про поліпшення матеріального стану служачих місцевих

Державних Установ, що підлягають УНР, 29 травня 1920 р.

12

В УРСР не було державної служби у сучасному європейському розумінні. Її підміняла система партійно!державної

номенклатури, створена під керівництвом Й. Сталіна і вперше оформлена

12 листопада 1923 р. постановою Оргбюро ЦК РКП(б) у вигляді двох списківноменклатурних посад: перший –

номенклатура № 1 – включав 3500 посад, призначення на які здійснювались лише в

ЦК РКП(б). За другим – номенклатура№ 2, 1500 посад – відомства самі

призначали на посади після поперед!нього повідомлення ЦК і погодження з його Обліково!розподільчим відділом.

Губкомам, крайкомам і ЦК національних компартій було запропоновано виробити

номенклатуру посад місцевих органів, призначення на які здійснюються за

погодженням з місцевими партійними органами, що і затверджують їх.

Номенклатура в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, включала не лише

партійних працівників та керівний склад державних установ, але і виборних

посадовців – депутатів ВР УРСР – а також керівників громадських організацій.

Номенклатура забезпечила тотальний контроль комуністичної партії над усіма

державними і суспільнимиінститутами України.

Як правило, номенклатурні працівники виконували переважно функції

загального політичного і організаційного керівництва, оскільки їх просування по

службі визначалося не тількипрофесійною підготовкою і досвідом, а й

суто політичними критеріями.Номенклатура швидко стала

найважливішою частиною державної машини, оплотом режиму і разом з тим

самостійною силою, що панувала над суспільством. Як соціальна верства, номенклатура міцно пов’язала своє

матеріальне благополуччя з державною власністю, що, втім, не завадило їй взяти активну участь у приватизації 90!х років

минулого століття.Створена практично в умовах

надзвичайного стану і налаштована на жорстку ієрархію партійно!радянська

номенклатура виявилася неспроможною протистояти викликам 90!х, пов’язаним з

демократизацією.Значною мірою сімдесятирічний досвід панування номенклатури над українсь!

ким суспільством заважає і сьогодні розріз!нити приватний і публічний інтереси,

відділити владу від бізнесу, а політичну діяльність – від державної служби.

Список посад центральнихустанов та їх місцевих органів,

по яких призначення йпереміщення робітників

проводиться черезПОЛІТБЮРО ЦК РКП(б)

Протокол № 109 засідання СекретаріатуЦК РКП(б), 12 серпня 1925 р.

13

Закон України „Про державну службу”, 16 грудня 1993 р.

Конституція України,

28 червня 1996 р.

Україна стала першою з країн�членів колишнього СРСР, в якій було прийнято

закон про державну службу (1993 р.), встановивши таким чином особливий

правовий статус осіб, уповноважених на виконання функцій держави – державних

службовців. І хоча закон не був досконалим і скоріше унормовував перехідний період з

усіма його труднощами і протиріччями, сам факт інституціоналізації в Україні державної служби є важливим етапом

українського державотворення.Конституція України (1996 р.) дає новий

поштовх до точнішого правовогорегулювання державної служби.

Хоча Основний закон не містить критеріїв для визначення статусу державної служби

та публічних посад, а також не запрова�джує різниці між політичною і адміністра�

тивною сферами, як це практикується у конституціях більшості європейських

країн, він установлює для громадян України право рівного доступу до

державної служби, а також необхідністьвизначення основ державної служби

виключно законом.Суттєвим недоліком у правовому регулю�

ванні державної служби нині є те, що воно не визначає важливих конституційних

функцій, властивих державній службі в інших демократичних країнах, зокрема,

забезпечення цілісності держави, стабіль�ності та безперервності надання публічних

послуг, забезпечення захисту публічного інтересу та законності у здійсненні

державного управління. Експерти Європейської Комісії та

Організації економічного співробітництва та розвитку, які проводили у 2006 році

незалежну оцінку державного управління в Україні за методикою, що використо�

вується для країн�кандидатів на членствов ЄС (SIGMA), так охарактеризували

недоліки української державної служби:„Державним службовцям не дозволяється

опиратися неправомірним наказам або розпорядженням їхніх керівників.

Законодавство не захищає обов’язок державних службовців дотримуватися

законності, а скоріше сприяє їх особистій або політичній відданості своїм керівникам.

Ця ситуація погіршується тим, що українська адміністрація має тенденцію

працювати на імпульсі спеціальних розпоряджень (доручень), а не загальних

правил. Тому один із конституційнихобов’язків державних службовців, а саме

захист і охорону законності вадміністративних діях і рішеннях,

українська правова система ігнорує”.

14

Внаслідок часткового регулювання державної служби Кодексом законів про працю – одним

із рудиментів радянської правової системи –в сучасній Україні розмитою лишається межа,

котра має розділяти публічне і приватне право у демократичній державі.

Чинний Закон України „Про державну службу” характеризується нечітким визна'ченням сфери державної служби, підтрим'

кою поєднання на одних посадах політичних і адміністративних функцій. Він не може

забезпечити належного професіоналізму державних службовців, їх політичної

неупередженості, рівного доступу громадян до державної служби у поєднанні з гарантією

прийому на державну службу найкращих претендентів, необхідної суспільству якості

послуг, що надають державні службовці, надійного правового захисту державних

службовців, а також достатнього рівня їх матеріального забезпечення.

Ці та інші проблеми державної службидозволить вирішити новий Закон України

„Про державну службу” (нова редакція), публічну роботу над проектом якого Головне

управління державної служби України веде протягом 2005 – 2006 років.

Політичною рамкою для законопроекту стала Концепція розвитку законодавства про

державну службу в Україні. Участь у його розробленні взяли провідні українські та

іноземні експерти. Проект Закону погодили усі міністерства України, він пройшов

незалежну експертизу та отримав високу оцінку у Раді Європи, Організації економіч'

ного співробітництва та розвитку, Міжнарод'ній організації праці та інших міжнародних

організаціях. Основні положення проекту Закону України „Про державну службу”

(нова редакція) схвалено Урядом України.Головна ідея законопроекту – професіоналіза'

ція державної служби через її департизацію, захист від політичного впливу та забезпечен'ня конкурентоспроможності на ринку праці.

Механізмами реалізації цієї ідеї єрозмежування політичних і адміністративних

посад, відкритий та прозорий конкурс на всі посади державної служби, обмеження на

зайняття державних службовців політичною діяльністю, захист державних службовців від

незаконних рішень, наказів і розпоряджень їх керівників, закріплення у законі структури

заробітної плати державного службовця та її відносного мінімального рівня.

Прийняття Закону, який відповідає Конститу'ції України та європейським принципам,

стане важливим кроком у державному будівництві і служитиме як внутрішнім

інтересам суспільства і держави,забезпечуючи нову якість державного

управління, так і зовнішньополітичним цілям української нації, спрямованим на інтеграцію

з Європейським Союзом.Проект Закону України „Про державну службу”,

розроблений Головним управлінням державної служби України

Указ Президента України„Про Концепцію розвитку

законодавства про дер'жавну службу в Україні”

№ 140 від 20 лютого 2006 р.

15

При підготовці видання використано такі літературні джерела:

1. Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII – XIII вв. – М.: Наука, 1982,2. Галицько!Волинський літопис: Дослідження. Текст. Коментар /

За ред. чл.!кор. НАН України М. Ф. Котляра. – К.: Наук. думка, 2002. – 400 с.,3. Грушевський М. С. Історія України!Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 1991 – 1998,

4. Гимпельсон Ефим Гилевич. Формирование советской политической системы, 1917 – 1923 гг. /Рос. АН, Ин!т рос. истории, – М.: Наука, 1995,

5. Крип’якевич Іван. Галицько!Волинське князівство. – 2!ге видання, із змінами і доповненнями / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Відп. ред. Я. Ісаєвич. – Львів, 1999. – 220 с.,

6. Історичні постаті України: Іст. нариси: Зб. / Упоряд. та авт. вст. ст. О. В. Болдирєв. – Одеса: Маяк, 1993. – 384 с.,7. Історія державного управління України: термінологічний словник, збірник документів і матеріалів (XII – XX ст.),

схеми та інтернет!довідник: Посіб. Навч.!метод. вид. з курсу „Теорія та історія державного управління”/ За рег. ред. Н. Р. Нижник; Авт.!уклад.: С. М. Коник, Л. В. Покрова, Р. Б. Воробей, І. І. Тіщенко;

Нац. Акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2004. – 400 с. (Б!ка каф. держ. упр. і менедж.) – Б. ц.,8. Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К.: Вид. дім „Києво!Могилянська академія”, 2006,

9. Крупчинський Олег. Акти та документи Галицько!Волинського князівства XIII – першої половини XIV століть.Дослідження. Тексти / Наукове товариство імені Шевченка. – Львів, 2004. – Вклейка між сс. 172 – 173,

10. Котляр М. Посадовці княжого двору Романовичів // Університет. – К., 2006. – № 2,11. Полонська!Василенко Н. Історія України!Руси: У 2 т. – К.: Либідь, 1992. – 640 с.,

12. Русская правда в четырех редакциях. По спискам Археографическому, Троцкому, кн. Оболенского.С дополнениями и вариантами из других списков. / Издал В. Сергиевич – Санкт!Петербург, 1904. – [3 табл]+ХХII+51 (араб),

13. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції. – К.: Т!во „Знання України”, 1993. – 192 с.,14. Хрестоматія з історії держави і права України: У 4!х т.: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти

/ За ред. В. Д. Гончаренка. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2000. – 472 с.,15. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: У 3 т. / Редкол.: П. С. Сохань (відп. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1990 – 1991,

16. Яневський Д. Політичні системи України 1917 – 1920 років: спроби творення і причини поразки. – К.: Дух і літера, 2003. – 767с.,

такі архівні джерела:1. КС – Києво!Софійський // список середини XVII ст. – ЦНБ. Зібрання Київсько!Софійського собору, № 224/53,

2. Хлєбніковський список Іпатіївського літопису, відділ рукописів Російської Національної бібліотеки, Санкт!Петербург, F. IV, 231,3. Ф. І, № 213 Литовський статут 1588 р. // список XVIII ст., з архіву Кістяківського – ЦНБ,

4. ЦДІАК України, ф. 220, оп. 1, спр. 49, арк. 3,5. Повне зібрання законів Російської імперії. – Вид. І. – Т. І. – с. 322,

6. ЦДІАК України, ф. 220, оп. 1, спр. 210,7. ЦДІАК України, ф. 739, оп. 1, спр. 179, арк. 90 – 91,

8. ЦДІАК України, ф. 221, оп. 1, спр. 186, арк. 4, 6,9. ЦДІАК України, ф. 220, оп. 1, спр. 295,

10. ЦДІАК України, ф. 220, оп. 1, спр. 370,11. ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 151, арк. 68,

12. ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 141, арк. 24, 24 зв.,13. ЦДІАК України, ф. 229, оп. 1, спр. 3, арк. 121,

14. ЦДАВО України, ф. 1065, оп. 2, спр. 294, арк. 126, 157, 163,15. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 29, арк. 16,

16. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, № 2!43576 – Грушевський М. С. (1866 – 1934 рр.) – голова Центр. Ради, 1917 р.,17. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 13, арк. 96,

18. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 73, арк. 4, 5 зв.,19. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 73,

20. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, № 0!181824 – Скоропадський П. П. – генерал!лейтенант, Гетьман України з 29 квітня по 14 грудня 1918 р.,21. Державний вістник, 1918, № 28, с. 1,

22. ЦДАВО України, ф. 1064. оп. 1, спр. 233, арк. 9,23. Державний вістник, 1918, № 20, с. 2,

24. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 29, арк. 58, 58 зв.,25. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 29, арк. 73, 73 зв., 74 зв.,

26. ЦДАВО України, ф. 1429, оп. 2, спр. 80, арк. 1, 1 зв., 2,27. ЦДАВО України, ф. 1062, оп. 2, спр. 52, арк. 11,

28. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, № 0!53209 – Петлюра С. В. – Львів, 1920 – 1922 рр.,29. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 50, арк. 149,30. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 59, арк. 57,

31. Оригінали текстів Закону України „Про державну службу”, 16 грудня 1993 р. (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490)та Конституції України, 28 червня 1996 р. (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст. 141) з Архіву Верховної Ради України,

32. Копія тексту Указу Президента України „Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу в Україні”від 20 лютого 2006 р. (Офіційний вісник України, 2006 р., № 8, ст. 421),

33. Один з робочих варіантів тексту проекту Закону України „Про державну службу”,розробленого Головним управлінням державної служби України у 2006 році,

з архіву Центру сприяння інституційному розвитку державної служби при Головному управлінні державної служби України,

а також матеріали інтернет!ресурсів:www.inskoz.iatp.org.ua,

www.pinakoteka.zascianek.pl,www.poster.easytask.biz,

www.sgu.ru,www.zsu.zp.ua.

В оформленні видання використано:авторський шрифт „Струмочок” Василя Чебаника,

цифрові копії архівних документів з фондів Центрального державного історичного архіву України,

Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України,Центрального державного архіву громадських об’єднань України,

Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного, Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського,

Архіву Верховної Ради України;

портрети державних діячів України:Великого князя Ярослава Мудрого, Князя Данила Галицького, Великого князя Литовського Сигізмунда Августа,

Гетьмана Війська Запорізького Богдана Хмельницького, Гетьмана Війська Запорізького Івана Мазепи,Гетьмана Війська Запорізького Івана Виговського, Гетьмана Війська Запорізького Павла Полуботка,

Гетьмана Війська Запорізького Кирила Розумовського, Кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського,Голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського, Гетьмана всієї України Павла Скоропадського,

Голови Директорії УНР Симона Петлюри,

а також:газету „Державний вістник” № 20 за 5 липня 1918 року,

газету „Вечірній Київ” № 164 (14279) за 27 серпня 1991 року,газету „Урядовий кур’єр” № 20 (3433) за 2 лютого 2007 року,

Україна G terra cosaccorum. – карта з Географічного атласу країн Європи, 1744 р.,карту ГалицькоGВолинського князівства А. Плахоніна,

плакат „Выполним план великих работ” Г. Клуциса (1895 – 1944),ілюстрацію Г. Нарбута до журналу „Мистецтво”, № 5/6, червень 1919 р.,

поштову марку України „Данило Романович (Галицький)” 1201 – 1264, 2001 р.,графіку з банкнот номіналом 5 і 10 гривень зразка 2004 р.

НауковоGпопулярне видання

ІЛЮСТРОВАНІ НАЧЕРКИ З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Укладач – ВИШНЕВСЬКИЙ Андрій ВолодимировичДизайн – Дмитро Чуприна

Робота з архівами – Сергій Кучерук

Здано в набір ##.##.07. Підписано до друку ##.##.07.Друк офсет. Папір крейд. Формат 60х84/8. Зам. ###.

Тираж 2000. Ум. друк. арк. 2,325. Обл.Gвид. арк. 3,319.

Видавець – Центр сприяння інституційному розвитку державної служби України при Головному управлінні державної служби України

вул. Прорізна, 15, м. Київ, 01034, Українател. (044) 278G3650, факс (044) 278G3622

http://www.center.gov.ua eGmail: center@center.gov.ua

Свідоцтво про Держреєстрацію ДК № 2214 від 15.06.2005 р.

Виготівник – ПІІ „Інтертехнологія” ТОВвул. Воровського, 34г, м. Київ

тел. (044) 486G5926, 486G5928Свідоцтво про Держреєстрацію ДК № 1986 від 21.10.2004 р.