Ярун МОТРОНЮК (м....

Ярун МОТРОНЮК

Ярун МОТРОНЮК (м. Козятин) **(зі збірки «Струмені серця»)

Славень

1 / 23


Відбудуймо жертовники наші В праці розуму, рук і долонь, Трунок з медом налиймо у чаші, Запаливши священний вогонь!

Воздамо всім Богам возливання — Нашим рідним і вічним Богам. Хай не згаснуть шляхетні бажання Відродити зруйнований храм!

Обертається Коло Свароже Від минулих в майбутні роки. Опромінює світло Дажбоже Нашу землю крізь довгі віки.

Відбудуймо ж жертовники наші — Час невпинно тече мимо скронь. Вип’єм, браття, із спільної чаші! Хай палає Священний Вогонь!

До Кирила

Кирило ніби нам писемність дав.Насправді — просто облизня спіймав.

До нього в нас було письмо своє.Хвала Богам, воно і зараз є.

До Андрія Первозваного

2 / 23


Андрію Первозваний!Апостоле незваний!Ніхто тебе не звав!Й у нас ти не бував!

Іди за три смереки,Де всі жиди та греки!Або на смітник — киш!А нас облиш!

Вогнище Рідної віри

Палали вогнища злотисті, Жерці їх свято берегли І світло їхнє променисте, Як дар Богів, крізь час несли.

Вогнище Рідної віри — Світло з далеких століть. Вогнище Рідної віри В серці моєму горить!

Горіли вогнища, палали Впродовж віків, тисячоліть, Але лихі часи настали: Князь захотів їх загасить.

В вогнища Рідної віри Кинув подоби Богів,

3 / 23


Ну а киян, наче звірів, В річку загнав і христив.

Погасли вогнища священні, А замість капищ — вже церкви, Та Рідна віра незнищенна. Русь не схилила голови!

Вогнище Рідної віри Потайки люд запалив, В Рідних Богів він ще вірив, Та не було вже волхвів.

Скрізь християни вже панують І чужовір’ю вчать дітей, І все язичницьке шельмують, І в рабство тягнуть всіх людей.

Вогнище Рідної віри Згасло на довгі віки, Душі людей чужовір’я Тиснуло гнітом тяжким.

Прийшов віщун, прийшла волхвиня — І знову вогнище горить. І ворог вже тепер віднині Його не зможе загасить.

Вогнище Рідної віри, Вічно гори, не згорай! Вогнище Рідної віри, Силу й наснагу нам дай!

4 / 23


Не називайте ви чужинця Богом!

Стоять церкви, немов гриби отруйні, Пархатий ангел Київ стереже... Невже ми з вами — всі тупі і дурні, Що як своє сприймаємо чуже?!

Невже ми не прозріли анітрохи? Чи то вже рабства й чужини тавро, Що сліпо віримо в чужого бога І в те, що дасть він щастя і добро?

Не дасть, не дасть! Бо він же жид, ви ж — ґої! Та й зовсім він ніякий і не Бог. Тож думайте своєю головою! Чи мозок ваш зовсім уже усох?

Не називайте ви чужинця Богом! Бог — наше слово, рідне, нечуже. Вертайтеся до рідного порога, Де рідний Род оселю береже,

Де всі Боги єдині у Сварозі — Дажбог, Стрибог, Мокоша і Перун, Де Велес грає на сопілці й кобзі, Торкаючись чарівних срібних струн.

Дует

5 / 23


Сидів я на березі, що зламалась, Й молитви-вірші до Богів читав, А солов'ї у гаї заливались — Один ніби для мене щось співав.

Неначе відбувалося змагання: Я на співця уваги не звертав І голосно ті вірші із зібрання По черзі так схвильовано читав,

А соловейко поруч заливався, Його мій голос зовсім не лякав; Мій голос з його піснею зливався І я ту радість пісні відчував.

І особливо тьохкав він завзято, Як я читав молитви до Богинь. Раділи ми читати так й співати — Так, ніби доторкались до святинь.

Заповіді-антизаповіді

1. Убий!

Якщо тебе захоче вбити Жорстокий вбивця, підлий, злий, Не дай йому цього зробити І як собаку його вбий!

2. Дай у пику!

6 / 23


Якщо по лівій тебе вдарять, То правої не підставляй! А розвернися для удару — Нападникові в пику дай!

3. Забери украдене!

Не кради, а забери своє! Не давай украсти більш чужинцю! Знай же ти, обкрадений вкраїнцю: Будуть красти, поки ти даєш!

4. Чини перелюб, якщо...

Якщо ти сам того не знаєш, Котру із двох жінок кохаєш, Як їм обом ти милий, люб, Чини, мій друже, перелюб:

Повинен кожну поважати,Більш не дурить, не ображати. Як будуть діти — всі твої — Такі тобі слова мої.

5. Вернись до рідних кумирів!

Це для тебе створили юдеї Рабську віру, щоб став ти рабом, Щоб назвав ти цю віру своєю І корився чужинцям ладком.

7 / 23


Щоб не прагнув шукати кумирів — Знав лиш тих, що створили тобі, Щоб не жив ти на світі, а хирів Й опиратись не міг в боротьбі.

Не вклоняйся чужинському богу! Повертайся до Рідних Богів! Стань на Пращурів рідних дорогу, Що веде нас з далеких віків.

Потвори

Там, де Русі простори — У місті і в селі Жили колись потвори Привітні і незлі.

На вигляд — не жахливі, А часто й навпаки: Вони були вродливі, Привабливі жінки.

А втім, — звичайні люди Й творили всім добро. За що ж на них усюди Лежить ганьби тавро?

За те, що лікували Дорослих і дітей І від хвороб звільняли Стражденних всіх людей?

8 / 23


Чому бридке — потворне? У чому справа тут? Чом біле стало чорне? — Це ж християнський бруд!

Письменники й лінгвісти! Я прошу вас на суд. Хай буде слово чисте — Відмийте чорний бруд!

До Дива

Боже яскравого неба! Всесвіту першопочатку! Нині звертаюсь до тебе, Пращуре наш і прабатьку. Диве, дай нашому краю Миру й блакитного неба. Більшого я не благаю, Боже великий, у тебе.

До Стрибога

Твої вітри потужні відвертали

9 / 23


Від руських воїв смертоносні стріли І звістки радісні й сумні носили Про радість перемог чи сум з ріки Каяли. По всьому світу попіл ти розвіяв, Чорнобильський, отруйний, смертоносний, Нас рятував у час цей доленосний, Нищівну смерть знешкодив і розсіяв. Рятуй, Стрибоже, нас у злі години І знось все зле на наших ворогів, Щоб кривдити ніхто нас не посмів І радощі неси для України!

До Дажбога

Ти податель тепла й животворної сили,Ти, наш Боже пресвітлий, жаданий і милий.Ти приносиш палаючі промені сонця І освітлюєш в кожній оселі віконця.

О Дажбоже, поглянь як змаліли онуки, Збайдужіли серця, опустилися руки,Як своє все вони занедбали й зганьбили, Як від світу чужого здрібніли, позбавлені сили.

Відігрій, освіти їх спустошені душі,Хай злотисте тепло їх огорне й зворушить.Розкажи їм, заблудлим, чиї вони діти І навчи їх, Дажбоже, Вкраїну любити.

Святослав

10 / 23


Хоробрий, невгамовний, дужий, — В походах все життя прожив, До срібла й золота байдужий, А тільки славу й Русь любив. Розширив він Русі простори Мечем на захід і на схід. Ні ріки не страшні, ні гори, Якщо задумав він похід. «Іду на вас!» — так благородно Володарів попереджав. Тому ж то (й це було природно), У ворогів пошану мав.

Не раз його просила мати: — Мій любий сину, охристись! Як охристилась я й твій тато... — Від Віри Предків відректись?! Я ж не зроблю цього ніколи! — Так вперто їй відповідав, — Душею й тілом я не кволий, Щоб віру рабськую прийняв!

Як взяв у руки свої владу, На матір не зважав ніяк І не приймав її пораду — Відмовив на останок так:

— Щоб проміняв я Предків віру На ту мерзенну та бридку? Матусю рідна, знай же міру! Скажу тобі я річ таку: Щоб більше я не чув такого! Бо зрада це! Запам’ятай, Що від жидів й лихого бога Я захищу свій рідний край! До нас не прийде чужовір’я Від греків чи жидів-хозар. Я розіб’ю їх в пух, і пір’я

11 / 23


З них полетить до самих хмар. Отруювати руські душі Ніяким зайдам я не дам! Русь поважатимуть! Примушу! Не дам Вітчизну ворогам!

В походах жив як простий воїн І просту їжу споживав. Спав на землі й під головою Сідло замість подушки мав.

Як оточили його греки, Про честь Русі й тоді він дбав, Бо не злякався небезпеки, А воїнам таке сказав:

— Ми не відступимо з ганьбою Тепер до руської землі. Накласти краще головою, Щоб не раділи греки злі! Ганьба велика — буть в полоні — Не нам судилась доля ця! До Сонця підніміть долоні, Що будем битись до кінця! Бо мертві сорому не мають. Ніхто ж не скорить нас, живих! Хай нам Боги допомагають Розбити ворогів лихих!

Шалена битва закипіла І Русь розбила ворогів. З Дунаю слава полетіла Аж до Дніпрових берегів. Хай сяє та безсмертна слава, Немов Святий Вогонь з Небес,

12 / 23


Щоб дух великий Святослава Між українцями воскрес!

Якби...

( князю Святославу)

Хоробрий княже, дужий, мудрий, сильний, Якби ж здолав ромеїв ти, якби... Тоді б народ наш був розкутий, вільний Й не знав тисячолітньої ганьби.

Його б чужинські зайди не терзали — Яких висот він міг би досягти! Духовно і фізично не вбивали б Його ворожі підлії кати.

Могутня Русь — батиї, чінгісхани За сотні верст не сміли б підійти. Голодомори, тяжкі втрати й рани — Це ще тоді б унеможливив ти.

О княже мудрий, я не дорікаю — Ти за Вітчизну кров свою пролив. Для неї, для Русі, для свого краю Життя віддав і все, що міг, зробив.

Якби ти переміг, не ми в Європу —

13 / 23


Європа йшла б з поклоном до Русі, Історія була б — правдивий опус — Така, що шанували б її всі.

Ти б чужовір’я не пустив мерзенне До нас у хату, навіть на поріг, Якби у битвах лютих і шалених Тоді ти Візантію переміг.

Якби... «Якби» в історії немає. Є результат тяжкої боротьби. Все ж крізь віки до тебе я звертаюсь: Якби ти, княже, зараз жив! Якби...

До Рода

Славний Боже, красний Роде, Ти творець мого народу. Помагай в тяжку годину Рятувати Україну!

До Велеса

Ти охоронець таємниць Буття. Тобі підвладні таємниці Нави. Ти батько наш і оборонець Яви, Дай гідність нам й достойнеє життя! Поетам дай натхнення вогняне. Щоб слово без облуди було, чисте, Правдиве, тверде, вірне і вогнисте,

14 / 23


Щоб було світле, сонячне, ясне; Щоб кликало людей за Правду в бій, Щоб українців-русичів єднало, Щоб дух чужинський з душ повимітало, Щоб устрій був в державі рідний, свій!

До Полеля

Полелю мудрий і прекрасний, Ти світло в душі нам пролий І розум дай нам добрий, ясний Для здійснення сміливих мрій. Поглянь на нас, які ми кволі: У своїй хаті мов чужі, З чиїхось рук все ждемо волі, Серця лукаві, у іржі. Пошли нам щастя і уміння, Талантів від твоїх щедрот, Щоб зупинити розпад, тління, Щоб був єдиним наш народ. Полелю юний і прекрасний, Ти світлодайний, осяйний, Нам сили дай, дай розум ясний Для здійснення сміливих мрій.

До Лади

Ладо, Богине кохана, Ладо, Богине кохання, Ладо, життя початку, Всесвіту й ладу теж. Ти, що для всіх жадана, Ти, що все знаєш зарання, Ти, що людей єднаєш, Щастя даєш без меж;

15 / 23


Єдності дай Україні, Згинуть не дай сиротині! Дай справедливого ладу, Радощів, щастя нам дай! Людям пошли єднання, Пристрасті, ласки, кохання! Дай нам розумну пораду І порятуй рідний край!

До Дани

Незрівнянна красуне, Непорочная Діво, Мати всього живого І суворий суддя, Будь для нас невблаганна, Але будь справедлива. Не прощай нам нічого — Дай лише гідне життя! Дай дівчатам від себе Ти небесної вроди І палкого кохання, Дай стрімкої жаги. Юнакам дай сміливість І думки благородні, І міцної снаги.

До Рожаниць

Рожаниці, близнята-дівиці,

16 / 23


Ви не звикли без діла сидіти... І без вас, двоєдині сестриці, На цей світ не народяться діти. Породіллям полегкість даєте, Опікунки життя нового. Ви з них жодну не обминете, Не залишите в муках нікого. Погамуйте їм тяжкії муки, Заспокойте їх, щастя пошліте, Прикладіть свої лагідні руки Щоб здорові родилися діти.

До Прії-Прісі

Ніжність і вірне кохання,

Приязнь, палкі бажання,

Радість душі велику

Людям приносила ти.

Дай нам жагучі жадання,

Дай нам любові палання,

17 / 23


Радощів дай нам без ліку,

Чистої мрії й мети.

До Сварога

1

Ти запалив Вогонь любові, Кувати зброю нас навчив, Ти людям дав свій дар чудовий Праукраїну боронив.

І наконечники й сулиці, Ножі, сокири і мечі — Твоя, Свароже, грізна криця Вдень боронила і вночі.

О любий Боже України, Допоможи своїм Вогнем, Адже ти бачиш, знову гинем. Рятуй нас знов своїм мечем.

Допоможи кувати зброю На наших лютих ворогів, Таку, щоб з нами вже до бою З них жоден стати не посмів.

18 / 23


Безкарно щоб на Україну Чужинці не прийшли з мечем. Хай знають — їх Сварог зустріне Своїм палаючим вогнем!

2

Боже вогню небесного, Яскравого неба І Всесвіту безмежного, З вертаюсь до Тебе:

Допоможи Україні Прірву обминути, Розкуватися, звільнитись Та рабство забути.

Щоб вернула Україна Древню Русі славу. Щоб скінчилася руїна Й мали ми державу.

Щоб господарями були В своїй власній хаті, Рідні звичаї вернули, Щоб були багаті.

Щоб було все українське В нашій Україні, Щоб забулося чужинське Довіку віднині.

19 / 23


До Світовида

О, Світовиде! Святовите! Над Україною витай! Очисть серця, іржею вкриті, І наші душі осявай!

Відкрий невидиме, таємне, І мудрість наша хай зросте. О, хай несе нам все приємне Те Твоє Світло Золоте!

О, Слава, Боже, Тобі Слава! Що розум наш ще не потух, Що є мета — своя держава! Є Світовид — Святий наш Дух!

До Перуна

Перуне могутній і грізний, Метав ти громи й блискавиці. Від кроків твоїх залізних Тремтіли заморські столиці.

Подобу твою як знамено Дружини в похід носили

20 / 23


І в битвах жорстоких, шалених Вона додавала сили.

Тремтіли лукаві ромеї І золото щедро давали, І, зломлені міццю твоєю, Всі голови низько схиляли.

І ширилась буйная слава Про непереможність Перуна, І квітла слов’янська держава, Прадавня і вічно юна.

Перуне, великий наш Боже, Ти бачиш що сталося з нами... Плебеями жити не гоже — Були ж ми колись панами.

Ти сили нам дай громової, Могутності й величі духу! Нащадки ж ми славних тих воїв, І мусим здолати цю скруту.

Згуртуй нас в єдину дружину — Сварожі полки залізні, Пошли ворогам України Палаючі стріли грізні.

О, дай нам завзяття й відваги Образ ворогам не прощати, Невтомності дай нам, наснаги З руїни Вітчизну підняти.

21 / 23


Щоб ми подолали руїну Й вернули утрачену славу, Щоб ми відродили Вкраїну — Велику і сильну державу.

До Берегині

Берегине, Берегине, Наша любая Богине! Вийти з скрути поможи, Україну збережи!

Волхвині Зореславіна день народження

Мудрая Волхвине! Час летить невпинно І річниці-кола Оберта Сварог. І весь час працює, Наші дні рахує, Числить все навколо Мудрий Числобог.

Наша Берегине, В цю лютневу днину Вам бажаю щастя, Радощів, тепла, В науці дерзання, Радощів пізнання. Ще — кохання раю, Щоб любов була!

22 / 23


Л И Х О Л І Т Т Я драматична поема Далі...

23 / 23

index.php/component/content/article/374.html

Ярун МОТРОНЮК (м....

Documents