МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО СТУДЕНТСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО

МАТЕРІАЛИ 69-Ї СТУДЕНТСЬКОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

„ДОСЯГНЕННЯ СУЧАСНОЇ МЕДИЦИНИ”

Львів -2008

2

Примітка: Надруковано згідно поданих учасниками матеріалів. Організатори конференції не несуть відповідальність за їх зміст.

3

Наглядова рада

акад. Б.С. Зіменковський ректор Університету проф. М.Р. Гжегоцький проректор з навчальної роботи

проф. О.Д. Луцик проректор з наукової роботи

проф. А.В. Магльований проректор з гуманітарної освіти та виховання, науковий керівник СНТ медичного факультету №1

проф. З.З. Масна науковий керівник СНТ Університету доц. Б.В. Дибас декан медичного факультету №1

доц. Ю.Я. Кривко декан медичного факультету №2 доц. Р.М. Ступницький декан стоматологічного факультету

проф. Р.Б. Лесик декан фармацевтичного факультету

доц. Є.С. Варивода в.о. проректора з міжнародних зв’язків, декан іноземних студентів

доц. Р.Є. Дармограй декан факультету заочного навчання

проф. В.В. Чоп’як науковий керівник СНТ медичного факультету №2

доц. С.С. Різник науковий керівник СНТ стоматологічного факультету

доц. С.І. Терещук науковий керівник СНТ фармацевтичного факультету

Організаційний комітет

Вовк Василь голова Ради СНТ

Трутяк Юрій заступник голови Ради СНТ

Завадка Марія секретар Ради СНТ

Мартінек Ольга голова правління СНТ медичного факультету №1

Сенкевич Олена голова правління СНТ медичного факультету №2

Вовк Володимир голова правління СНТ стоматологічного факультету

Хилюк Дмитро голова правління СНТ фармацевтичного факультету

Сафонов Анатолій член Ради СНТ

Телішевська Оксана член Ради СНТ

Марушкевич Ірина член Ради СНТ

Адамович Олена член Ради СНТ

4

Висловлюємо подяку за допомогу в організації конференції:

Дмитру Тимофійовичу Телішевському, Андрію Кузьмінському, Юрію Матвійчуку, Богдану Мелеху, Ользі Філик, Євгенії Школьник, Олександру Семенюку, Юрію Турчину, Марті Худій, Валерію Белозьорову, Мар’яні

Бариляк, Марині Комаровій, Наталії Оліярник, Юлії Щоголєвій, Наталії Бойчук, Наталії Жемелі, Тарасу Гутому, Роману Вітику, Ірині Підгірній, Йосифу

Наконечному, Ользі Тичківській, Василю Атаманюку, Артему Горілику, Ользі Фурцевій, Соломії Кривко та всім іншим, які долучили свої зусилля до

організації.

5

Учасникам 69-ї студентської наукової конфренції у Львівському національному

медичному університеті імені Данила Галицького

Наукові досягнення львівських медиків відомі в Європі ще з часів створення медичного факультету при Львівському університеті у 1784 році. Львівський університет готував кваліфіковані кадри і прогресивну наукову еліту східної і центральної Європи. У ті часи в нашому Університеті викладали такі професори світової слави як Г. Кадий, В. Шимонович, А. Бек, Л. Ридігер, Є. Озаркевич, А. Цєшинський, Я. Парнас, В. Новіцький, М. Панчишин та інші. Тогочасні студенти брали активну участь в їх дослідженнях.

Давні традиції наукової діяльності студентів знайшли своє продовження і у післявоєнні

роки. У 1947 році було створене Студентське Наукове Товариство Львівського медичного інституту. Взірцями і наставниками молодих науковців того часу були видатні вчені – професори А. Любомудров, Л. Кузьменко, Є. Детюк, В. Василенко, С. Мартинів, М. Даниленко, Л. Тимошенко, О. Коваль, М. Туркевич та інші.

Сьогодні Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького –

найстарший вищий медичний навчальний заклад України. Про досягнення і винаходи львівських медиків відомо цілому світі. Сповнені турботою про нову генерацію українських учених, наші професори і викладачі піклуються про студентів-гуртківців – майбутнє медичної науки в Україні. Сьогодні наукові гуртки працюють при всіх кафедрах Університету. До наукової діяльності залучено понад 500 студентів, що становить близько 10 % від загальної їх кількості.

Про роботу Студентського наукового товариства та молодих учених Університету відомо

далеко за межами нашої держави. Кожного року в Університеті відбуваються міжнародні наукові конференції, семінари, тренінги, зустрічі студентів-гуртківців.

Традиційними є весняні зустрічі студентів-науковців, де підводяться підсумки наукової

діяльності за навчальний рік. До програми цьогорічної, 69-ї студентської наукової конференції увійшло близько 250 наукових робіт та 50 стендових. Під час конференції працюватимуть 2 пленарні, 20 секційних засідань, а також ІІ тур Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт в галузі «Теоретична медицина».

Сподіваюся, що цьогорічна конференція стане для її учасників доброю нагодою для

презентації результатів досліджень та обміну науковою інформацією. Бажаю усім учасникам конференції – студентам-науковцям – успіхів у науковій роботі, невгамовного бажання досліджувати і пізнавати надзвичайно цікавий світ науки. Ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького академік АН ВШ України, професор Борис Зіменковський

6

ПРОГРАМА Четвер, 10.04.2008

13 – 00. Відкриття конференції (актова зала теоретичного корпусу)

• Урочисте відкриття конференції Ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького акад. АН ВШУ, проф. Б.С. Зіменковський

• Привітання учасників конференції Проректор з гуманітарної освіти і виховання проф. А.В. Магльований Науковий керівник СНТ ЛНМУ проф. З.З. Масна

• Пленарна доповідь • Ознайомлення з порядком роботи конференції

Голова СНТ ЛНМУ Вовк Василь

14 – 30. Секційні засідання

П’ятниця, 11.04.2008 09 – 30. ІІ тур Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт в галузі «Теоретична медицина» (аудиторія кафедри нормальної анатомії) 09 – 30. Секція стендових презентацій 15 – 30. Закриття конференції

• Вступне слово Науковий керівник СНТ ЛНМУ проф. З.З. Масна

• Підведення підсумків конференції, нагородження учасників. Проректор з гуманітарної освіти і виховання проф. А.В. Магльований

• Звіт про роботу СНТ у 2007-2008 навчальному році. Голова СНТ ЛНМУ Вовк Василь

• Урочисте закриття конференції.

7

69-та Студентська наукова конференція „Досягнення сучасної медицини” . 8 

Секція теоретичних дисциплін №1 ......................................................................... 8 

Секція теоретичних дисциплін №2 ....................................................................... 14 

Секція клінічної патології ....................................................................................... 24 

Секція терапії №1 ..................................................................................................... 28 

Секція терапії №2 ..................................................................................................... 35 

Секція хірургії №1 ...................................................................................................... 45 

Секція хірургії №2 та онкології ............................................................................... 57 

Секція педіатрії ......................................................................................................... 64 

Секція акушерства та гінекології .......................................................................... 73 

Секція неврології, психіатрії та офтальмології ................................................. 77 

Секція дерматології, венерології та косметології .............................................. 85 

Секція гігієни .............................................................................................................. 90 

Секція інфекційних хвороб та епідеміології ......................................................... 95 

Секція соціальної медицини, економіки, організації охорони здоров’я, медичної інформатики та гуманітарних дисциплін ......................................... 99 

Секція стоматології ............................................................................................... 108 

Секція синтезу і аналізу біологічно–активних речовин та лікарських засобів .................................................................................................................................... 116 

Секція фармацевтичного менеджменту і клінічної фармації ........................ 124 

Секція технології ліків і фармакогнозії ............................................................... 131 

Секція біоетики ....................................................................................................... 137 

Секція стендових робіт ......................................................................................... 145 

ІІ тур всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт в галузі «Теоретична медицина» ........................................................................................ 160 

Алфавітний авторський покажчик .................................................................... 162 

8

69-та Студентська наукова конференція „Досягнення сучасної медицини”

СЕКЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН №1

Лекційна аудиторія кафедри нормальної анатомії Четвер,10.04.2008р., 14:00

Наукова рада – проф. О.Д. Луцик, проф. З.З. Масна, проф. Л.Р. Матешук-Вацеба, проф. А.М. Ященко, доц. Ю.Я. Кривко, доц. Є.І. Личковський, доц. В.В. Дудок, доц. Л.Д. Вишемирська, доц. П.Л. Свердан, доц. І.Я. Голос, ас. З.Я. Іваницька Головуючий – Кузьмич Уляна, Наконечний Йосиф ЛЕКТИНОГІСТОХІМІЯ ЯЄЧКА Наконечний Йосиф Синенько Марія Львіський національний медичний університет імені Данила Галицького, Кафедра гістології, цитології та ембріології Завідувач кафедри – проф. О.Д. Луцик Науковий керівник – проф. А.М. Ященко Актуальність. Неплідність - це стан, який супроводжує цілу низку хвороб статевих органів та системні захворювання жіночого або чоловічого організмів. За різними джерелами у світі від неплідності потерпає близько 50-100 мільйонів людей, а 10-20% подружніх пар мають проблеми з отриманням потомства під час свого репродуктивного періоду. Дослідження будови статевих залоз та механізму вироблення в них гамет має велике значення при діагностиці неплідності. У науковій літературі є окремі повідомлення про використання деяких лектинів для дослідження глюкокон`югатів поверхні сперматозоїдів чоловіків з порушенням сперматогенезу. Мета. Вивчити особливості морфології та рецептори лектинів у структурних компонентах яєчка та над`яєчка. Матеріали та методи. Гістологічні матеріал забирали у 4 статевозрілих щурів самців лінії Wistar. Матеріал фіксували у 4% нейтральному формаліні, зневоднювали, ущільнювали та заливали у парапласт. Зрізи товщиною 5-7 мкм забарвлювали гематоксиліном та еозином для загальної морфології. Для ідентифікації глікокон`югатів поверхневі клітин та внутрішньоклітинних компартментів використовували наступні лектини: SNA(Neu5Ac2/D6Gal>DGal), HPA(NAcDGal), VSA(2DMan>2DGlc). Результати. Результати досліджень показали, що яєчко статево зрілого щура має будову характерну для людини і складається із звивистих сім`яних канальців між якими є інтерстицій з великою кількістю гемокапілярів біля яких розташовуються клітини з оксифільною цитоплазмою - клітини Лейдіга. Протока над`яєчка утворена дворядним епітелієм. Лектиногістохімічні дослідження показали специфічність зв`язування використаних нами лектинів з сперматогенними клітинами у складі звивистих сім`яних канальців та епітелієм протоки над`яєчка. Так, сіалоспецифічний лектин (SNA) зокрема зв`язувався із сперматогенними клітинами на різних стадіях диференціації і базальною мембраною звивистих сім`яних канальців. Рецептори лектинів виноградного слимака ми констатували на поверхні епітеліальних клітин протоки над`яєчка. Найбільш інтенсивна експресія рецепторів лектину HPA була виявлена у складі секрету над`яєчка де локалізувалися сперматозоїди. Лектин вики посівної (VSA) гомогенно зв`язувався із структурними компонентами як яєчка так і над`яєчка. Висновок. Результати досліджень показали можливість використання лектинів для диференціальної діагностики сперматогенних клітин. ДЕНДРИТНІ КЛІТИНИ. РЕЦЕПТОРИ ЛЕКТИНІВ Варивода Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Кафедра гістології, цитології та ембріології Завідувач кафедри – проф. О.Д. Луцик Наукові керівники – проф. А.М. Ященко, доц. О.В. Смолькова Актуальність. Дендритні клітини – гетерогенна група клітин, до яких відносять клітини Лангерганса, дендритні клітини фолікулів та інтердигітатні клітини лімфатичного вузла, дендритні клітини білої пульпи селезінки, тимуса, яким належить роль стимуляторів первинної імунної відповіді та презентація Т-лімфоцитам невідомих антигенів. Характерним для клітин цього типу є наявність специфічних структур – гранул Бірбека, значення яких поки що до кінця не з’ясовано. У гранулах Бірбека і на поверхні мембран дендритних клітин (клітин Лангерганса) визначається антиген

9

СД 207 (трансмембранний лектин другого типу - лангерин), який є манозоспецифічним і функціонує як рецептор екзоцитозу. Дендритні клітини лімфоїдних фолікулів органів імуногенезу не мають фагоцитарних властивостей. Оскільки механізми презентації антигенів на Т-лімфоцити фолікулярними дендритними клітинами маловідомі нами запропоновано дослідження цих клітин за допомогою лектинів як молекулярних зондів вуглеводних детермінант поверхні клітин і внутрішньоклітинних компартментів. Мета. Дослідити цитотопографію рецепторів лектинів у структурних компонентах одного з периферійних органів імуногенезу. Матеріал і методи. У якості тест-об’єкта для вивчення дендритних клітин ми обрали селезінку. Гістологічний матеріал забирали у 4 статевозрілих щурів самців лінії Wistar, кусочки органа фіксували у 4% нейтральному формаліні, зневоднювали, ущільнювали і заливали у парапласт. Зрізи товщиною 5-7 мкм забарвлювали гематоксиліном і еозином для загальної морфології. Для ідентифікації глікокон’югатів поверхні клітин і внутрішньоклітинних компартментів структурних компонентів селезінки використовували наступні лектини: SNA (Neu5Ac2/D6Gal>DGal), HPA (NAcDGal), LABA(αLFuc). Результати. Забарвлення препаратів гематоксилін-еозином показало, що селезінка щура оточена сполучнотканинною капсулою, від якої відходять трабекули, де видно трабекулярні судини. Паренхіма органа утворена червоною і білою пульпою, у якій чітко видно реактивний центр, мантійну, крайову та зону центральної артерії. Лектиногістохімічні дослідження показали особливість цитотопографії використаних лектинів у структурних компонентах селезінки. Рецептори лектину SNA і HPA виявлялися у складі еритроцитів і макрофагів червоної пульпи. Рецептори фукозоспецифічного лектину LABA констатували на відростках і у цитоплазмі дендритних клітин реактивних центрів білої пульпи. Висновки. Вуглеводні детермінанти у вигляді αLFuc на поверхні дендритних клітин можуть забезпечувати механізми адгезії з антигеном і виступати у ролі сигнальних молекул передачі інформації на Т-хелпери. ЛЕКТИНОГІСТОХІМІЯ ТОВСТОЇ КИШКИ ЩУРА Антонюк Ростислав Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гістології, цитології та ембріології Завідувач кафедри – проф. О.Д. Луцик Наукові керівники – проф. А.М. Ященко Актуальність. За допомогою лектинів, які мають різну вуглеводну специфічність можна досліджувати наявність вуглеводних детермінант на поверхні клітин і тканин та селективно виявляти глікопротеїни у їхньому складі. Використання лектинів сірчано-жовтого трутовика (Laetiporus sulphureus), міцени чистої (Mycena pura), свинушки товстої (Рахillus atrotomentosus), мохначки рожевої (Lactarius torminosus), хряща-молочника пергаментного (Lactarius pergamentus), що досі не використовувалися в гістологічній практиці, дозволяє розширити діапазон дослідження вуглеводних детермінант на поверхні клітин, які можуть бути виявлені. Мета. Дослідження взаємодії нових лектинів, одержаних з плодових тіл вищих грибів, мічених пероксидазою хрону, з гістологічними зрізами товстої кишки. Матеріали та методи. Біохімічні: очистка нових лектинів з плодових тіл грибів та дослідження їх вуглеводної специфічності за допомогою реакції пригнічення гемаглютинації вуглеводами та глікокон’югатами; одержання кон’югатів лектинів з пероксидазою хрону; Гістологічні: Одержання матеріалу з товстої кишки, фіксування, зневоднення, ущільнення, заливка та виготовлення зрізів на мікротомі. Гістохімічні: Фарбування (гематоксиліном та еозином, лектинами виноградного слимака, зародків пшениці, плодових тіл сірчано-жовтого трутовика, міцени чистої , свинушки товстої, мохначки рожевої, хряща-молочника пергаментного). Результати. Розроблено методику очистки нових лектинів з плодових тіл міцени чистої і свинушки товстої та досліджено їх вуглеводну специфічність. Виявлено, що лектин міцени чистої відноситься до групи D-глюкозоспецифічних лектинів, але відрізняється вуглеводною специфічністю від відомих лектинів Pisum sativum та Leucojus vernus, що відносяться до цієї групи. Лектин сірчано-жовтого трутовика відноситься до лактозоспецифічних лектинів, а лектини свинушки товстої, мохначки рожевої, хряща-молочника пергаментного - до лектинів зі складною олігосахаридною специфічністю. Ці лектини відрізнялись по взаємодії з групоспецифічними речовинами крові людини, лужною фосфатазою кишківника теляти і муцинами підщелепної залози вівці та бика. Здійснено порівняння специфічності зв’язування клітин слизової оболонки товстої кишки з різними лектинами. Виявлено, що мічені пероксидазою лектини міцени чистої та хряща-молочника пергаментного найінтенсивніше фарбують клітини епітеліального вистелення товстої кишки та ентероцитів дна крипт. Інші використані нами лектини менш інтенсивно зв’язувались з епітеліоцитами товстої кишки. Висновок. Одержано два нові лектини з плодових тіл міцени чистої та свинушки товстої та випробувано ще три лектини з плодових тіл вищих грибів для дослідження вуглеводних детермінант гістологічних структур. Характер фарбування зрізів товстої кишки щура цими лектинами відрізнявся від характеру фарбування лектинами зародків пшениці та виноградного слимака, що свідчить про їх взаємодію з іншими вуглеводними структурами.

10

ОСОБЛИВОСТІ НАХИЛУ ВУШНОЇ МУШЛІ У ОСІБ ПРИКАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ (АНТРОПОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Кузьмич Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – доц. Ю.Я. Кривко Науковий керівник – доц. О.М. Мота Актуальність. Вроджені вади вушної мушлі є однією з найбільш складних проблем медичної науки, тому питання пластичних операцій на вушній мушлі є надзвичайно актуальним. Згідно з даними літератури при оперативних втручаннях користуються співвідношенням між нахилом повздовжньої серединної лінії вуха і нахилом профільної лінії спинки носа. Проте, літературні джерела з даного питання не багаточисельні, а подібні дослідження серед населення Прикарпаття не проводились. Мета дослідження: вивчити співвідношення між нахилом повздовжньої серединної лінії вушної мушлі і нахилом профільної лінії спинки носа у осіб Прикарпаття. Матеріали і методи. Обстежено 75 студентів. Всі обстежені являються корінними мешканцями Прикарпаття віком від 20 до 25 років. Визначення профільної лінії нахилу вушної мушлі проводили на фотографіях, виконаних у профіль. Для цього під фотографії підкладали копіювальний папір, креслили повздовжню лінію вушної мушлі і профільну лінію обличчя (це лінія, що з'єднує найбільш випуклі точки чола і підборіддя). Кут нахилу (кут пересікання двох прямих) вимірювали транспортиром. Визначення профільного кута нахилу носа проводили геометричним шляхом. Результати дослідження. Нами встановлено, що середня величина кута нахилу правої вушної мушлі у осіб чоловічої статі складає 19,7°, у осіб жіночої статі - 18,9°, а середнє значення складає 19,3°. В усіх обстежених не залежно від статі кут нахилу правої вушної мушлі домінує над кутом нахилу лівої вушної мушлі, але дана різниця не є статистично вірогідною. Встановлено, що середня величина профільного кута носа у осіб чоловічої статі складає 36,1°, а у осіб жіночої статі - 33,5°, середнє значення-34,6°. Кут нахилу вушної мушлі залежить від її форми. Вушна мушля, для якої характерний найменший кут нахилу, розміщена майже прямовисно. Навпаки, вушна мушля з великим кутом нахилу розміщена більш косо порівняно з іншими. Висновки. Проведені дослідження свідчать про те, що кут нахилу спинки носа перевищує кут нахилу вушної мушлі в середньому на 15° незалежно від статі. Кут нахилу вушної мушлі коливається в досить широких межах і залежить від форми вушної мушлі. Отримані результати мають наукове і практичне значення. OCOБЛИВОСТІ БУДОВИ СОСОЧКОВИХ М’ЯЗІВ СЕРЦЯ ЛЮДИНИ Стернат Роксоляна Веріго Валентина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – доц. Ю.Я. Кривко Науковий керівник – доц. У.М. Галюк Актуальність. Циркуляція крові в камерах серця можлива тільки за наявності клапанного апарату, що попереджає зворотній скид крові. Його складові частини мають виражені індивідуальні особливості будови, форми, розмірів та розташування. Мета дослідження: вивчити особливості сосочкових м’язів серця людини у постнатальному онтогенезі. Матеріал дослідження. 20 препаратів сердець людей, в яких при житті не було виявлено серцево-судинних захворювань. Методи дослідження. препарування і морфометрія стандартною лінійкою. Результати. Сосочкові м’язи (musculi papillares) є безпосереднім продовженням міокарда шлуночків. Форма і кількість сосочкових м’язів (СМ) лівого та правого шлуночків різноманітна. Загальна кількість СМ в лівому шлуночку складає від 2-6. Найчастіше (в 14 спостереженнях) зустрічаються 2 СМ: 1 на передній і 1 на задній стінці лівого шлуночка. Три СМ (в 3 спостереженнях) розташовувались наступним чином: на передній стінці 1 СМ, на задній 2 СМ (в 2 спостереженнях); на передній стінці 2 СМ, на задній 1 СМ (1 спостереження). При п’ятьох СМ (в 2 спостереженнях) є наступні особливості: на передній стінці 2 СМ, на задній стінці 3 СМ, і на передній 1, на задній 4 СМ. При наявності в лівому шлуночку 6 СМ (1 спостереження) на передній стінці розташовувались 2 СМ, а на задній 4 СМ. Сосочкові м’язи можуть мати 1 основу і 1 верхівку, 2 - 3 основи і 1 верхівку, та 1 основу та 3 - 5 верхівок. Довжина СМ лівого шлуночка складає 13 - 21 мм, а його товщина - 5.0 - 12 мм. Загальна кількість СМ у правому шлуночку 3 - 5. Найчастіше (в 17 спостереженнях) зустрічаються 3 СМ: 2 на передній, 1 на задній стінці правого шлуночка. Чотири СМ (в 2 спостереженнях) розташовувались наступним чином: на передній стінці 1 СМ, на задній 2 СМ і на міжшлуночковій перегородці 1 СМ; на передній стінці 2 СМ, на задній 1 СМ і на міжшлуночковій перегородці 1 СМ. При п’ятьох СМ (1 спостереження) є наступні особливості: на передній стінці 2 СМ, на задній стінці 2 СМ, і на міжшлуночковій перегородці 1 СМ. Сосочкові м’язи правого шлуночка характеризуються наявністю 1 основи і 1 верхівки. Довжина СМ правого шлуночка складає 3.0 - 5.3 мм, а їхня товщина - 2.2 - 3.0 мм. Висновки. Отже, отримані результати свідчать про значне переважання розмірів, кількості та різноманітностей форми сосочкових м’язів лівого шлуночка над правим у серці людини в постнатальному онтогенезі.

11

МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА КЛІНІЧНІ АСПЕКТИ ІДІОМАТИЧНОЇ НОДУЛЯРНОЇ ГІПЕРПЛАЗІЇ ПЕЧІНКИ Вавак М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – доц. Ю.Я. Кривко Науковий керівник – доц. В.Б. Фік В клінічній практиці досить часто зустрічається випадки, коли цироз печінеи може не підтвердитися за результатами макроскопічного обстеження чи при біопсійному дослідженні матеріалу. Однією з таких причин можуть бути анатомічні зміни структури печінки, названі гіперплазією. Метою роботи було з’ясувати особливості анатоміної структури паренхіми печінки у хворих з ідіопатичною нодулярною гіперплазією. Етіологія цього захворювання остаточно не встановлена. Захворювання виникає частіше у жінок і поєднується з різними системними захворюваннями. Спостерігається портальна гіпертензія, яка часто ускладнюється кровотечею з шлунково-кишкового каналу. Важливо також те, що при ідіопатичній нодулярній гіперплазії спостерігається помірна помірна сублетальна ішемія гепатоцитів і їх реактивна проліферація, які є наслідком вивільнення гепатотропного фактору росту, а також аномалії будови артерій печінки і їх попередня емболізація. При патогістологічному дослідженні візуалізуються гіперпластичні паренхіматозні вузлики до 1 мм ø без екстенсивного фіброзу, з компресованою і атрофічною інтранодулярною паренхімою – вузлики складаються зі збільшених у розмірах гепатоцитів і клітин Купфера. Отже, в результаті нашого дослідження встановлено, що ідіопатичній нодулярній гіперплазії властиві специфічні анатомічні та патогістологічні особливості структури печінки, які дають підставу трактувати їх як прояв окремої нозологічної одиниці. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІН АКТИВНОСТІ ПЕРЕКИСНОГО ОКИСЛЕННЯ ЛІПІДІВ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ МЕТОДУ ЕКСТРАКОРПОРАЛЬНОЇ ДЕТОКСИКАЦІЇ-ГЕМОСОРБЦІЇ У ХВОРИХ НА ГОСТРУ НИРКОВУ НЕДОСТАТНІСТЬ Боніщук Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біофізики Завідувач кафедри – доц. Е.І. Личковський Науковий керівник – ст. викл. Г.Я. Боднарчук Вплив численних факторів на досліджувану ознаку має випадковий характер. Домінуючими є одна-дві факторіальні ознаки. Метою дослідження є виявлення взаємовпливу ознак, закономірностей у зв'язках між ними. Форми зв'язку між ознаками розрізняють як функціональну так і статистичну. Під статистичною залежністю величин У від Х розуміють таку, при якій кожному значенню Х з множини значень ставиться у відповідність всеможливі значення величини У, що характеризується певним законом розподілу. Як частинний випадок статистичної залежності розглядають кореляційну залежність між величинами, коли зміна однієї змінює математичне сподівання другої. При дослідженні кореляційної залежності не достатньо знайти форму, але величину й істотність кореляційного зв'язку між результативною та факторіальними ознаками. Форма кореляційної залежності виражається видом рівняння регресії, графічне представлення якого називають лінією регресії. Коефіцієнт кореляції - міра лінійного взаємозв'язку між ознаками Х і У. Істотність кореляційного зв'язку визначають на основі перевірки статистичних гіпотез на заданому рівні значущості. Метою роботи є: 1) показати наявність та вид кореляційної залежності, склавши кореляційну таблицю, побудувати кореляційне поле і емпіричну лінію регресії на ньому; 2) дати оцінку коефіцієнта кореляції на основі перевірки статистичних гіпотез, перевірити значущість кореляційного зв'язку; 3) дати оцінку рівняння лінійної регресії та побудувати графік на кореляційному полі. Для оцінок параметрів лінійної регресії було використано метод найменших квадратів (МНК). В результаті проведених досліджень та розрахунків було зроблено висновок, щодо кореляційної залежності перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної активності крові до і після детоксикації-гемосорбції. ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ ФТОРХІНОЛОНУ НОРФЛОКСАЦИНУ НА КЛІТИННОМУ РІВНІ Чаповський Назар Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біофізики Завідувач кафедри – доц. Е.І. Личковський Львівський національний університет імені Івана Франка Кафедра біофізики та біоінформатики Завідувач кафедри – проф. Д.І. Санагурський Наукові керівники – ас. З.Я. Іваницька, доц. М.В. Целевич Актуальність. Проникнення фторхінолонів усередину клітин здійснюється через зовнішню плазматичну мембрану. Препарати з гідрофобними властивостями, до яких можна віднести і норфлоксацин (біодоступність 30-40%), проникають, головним чином, через ліпополісахаридний шар плазматичної мембрани. Наявність у молекулі фторхінолонів 3-карбокси- та 4-оксигруп сприяє утворенню зв’язків із фосфоліпідами та глікопротеїнами, що в свою

12

чергу призводить до дестабілізації структури цитоплазматичної мембрани, змін її електрофізіологічних характеристик, інактивації мембранозв’язаних ферментів, порушення іонного гомеостазу, і в кінцевому результаті веде до пошкоджень та загибелі клітин. Однак вплив фторхінолонів не досліджувався з використанням зародкових об’єктів, дія на які може бути прогностичним критерієм для оцінки можливості подальшого використання препаратів. Мета роботи полягала у дослідженні ультраструктурних змін бластомерів в’юна Misgurnus fossilis L. за умов впливу норфлоксацину протягом раннього онтогенезу. Матеріали та методи. Дослідження проведені на зародках в’юна у період від запліднення (1 год) до стадії 10 поділу бластомерів (6 год). Яйцеклітини одержували і запліднювали за Нейфахом. Вміст білка у гомогенаті визначали за методом О. Lowry. Зрізи готували на ультрамікротомі УМТП-6, контрастували по Рейнольдсу. Результати. Ультраструктура зародкових клітин в’юна, що були інкубовані у середовищі з додаванням норфлоксацину (5 та 25 мкг/мл) характеризувалася зміною електронної щільності гіалоплазми та дезорганізованими органелами у порівнянні з контролем. Поверхня клітин втратила свою хвилястість і перебувала в натягнутому стані, що свідчить про загальний набряк цих клітин. У кортикальних шарах цитоплазми виявлено поодинокі мітохондрії, які перебували в стані набряку, поряд з якими зустрічаються неправильної зірчастої форми мітохондрії з щільно упакованими кристами й електронно-темним матриксом. Не виключено, що деструкція мітохондрій пов’язана з посиленням перекисного окислення ліпідів, можливо за рахунок інгібування антиоксидантних ферментів. При частковій або повній дегрануляції мембран гранулярного ендоплазматичного ретикулуму в цитоплазмі нагромаджуються скупчення рибосом і поодиноких моносом, поява яких у цих ділянках гіалоплазми свідчить про порушення синтезу білка у зародків. При дії норфлоксацину на розвиток зародків in vivo встановлено гіперболічну залежність між процесами синтезу білка та тривалістю розвитку зародків. Це можна пояснити тим, що на цій стадії поділів бластомерів закінчується формування бластули і далі відбувається збільшення розмірів ембріональних клітин й формування гаструли, що в свою чергу вимагає підвищення синтезу білкових компонентів. Виявлено також значну гіпертрофію каналів гранулярного ретикулуму, комплексу Гольджі, появу первинних та вторинних лізосом, й мультивезикулярних тілець різного розміру. Висновки. Дія норфлоксацину веде до ультраструктурних змін клітинних органел, інгібування біосинтетичних процесів, безпосередньо впливаючи на біосинтетичні структури бластомерів. Незворотні зміни органел є наслідком порушенням перебігу метаболічних процесів, в кінцевому результаті ведуть до зупинки поділів бластомерів та загибелі зародків. БІОРЕЗОНАНСНА ТЕРАПІЯ В ЛІКУВАЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ Якимів Анна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біофізики Завідувач кафедри – доц. Е.І. Личковський Науковий керівник – викл. В.Є. Дмитрах Актуальність. Відомо, що електромагнітні коливання використовують для контролю і регулювання процесів життєдіяльності людського організму. В сучасній медицині широке застосування отримав метод лікування з використанням електромагнітних коливань, електромагнітних полів та випромінювань людини, відомий як біорезонансна терапія (БРТ). В цьому методі лікування застосовуються власні електромагнітні коливання пацієнта в діапазоні частот від 10 до 500 000 Гц для лікування або так звана ендогенна БРТ. Застосовуються також і зовнішні сигнали, з якими окремі органи і системи органів входять в резонанс або екзогенна БРТ. Мета роботи: оцінити за допомогою дисперсійного аналізу статистичну ефективність впливу БРТ у лікувальній практиці від нозологічного виду захворювання і віку. Матеріали та методи. Наукові дослідження показали, що живий організм є джерелом електромагнітних коливань в широкому діапазоні частот. Ці коливання керують всіма біохімічними, фізіологічними і морфологічними процесами в людському організмі. У процесі адаптивної БРТ в організмі пацієнта відбувається послаблення патологічних і підсилення фізіологічних електромагнітних коливань (частоти від 0,1 до 1500 Гц), що дозволяє повернути пацієнта до здорового стану, за рахунок використання його власних резервів. В теперішній час існує багато публікацій, які висвітлюють застосування БРТ терапії при лікуванні різних захворювань. Результати в них були оцінені як стійке покращення, відносне покращення, і без змін. Ми проаналізували результати центру інтелектуальних медичних систем „ИМЕДИС”, який є провідною установою по застосуванню БРТ в лікувальній практиці і має великий досвід розробки приладів, лікувальних методик. За допомогою дисперсійного аналізу проаналізували результати і досліджували найефективніший вплив БРТ для лікування захворювань з нозології на дорослих і дітей, згідно даних „ИМЕДИС”. Результати. Статистично показали, що при лікуванні хворих біорезонансною терапією, яка застосовувалась як самостійний метод, а також у сукупності з іншими методами лікування, стійке покращення (повне одужання або настання стійкої ремісії) спостерігається у 74,3±1,9% пацієнтів; відносне покращення (покращення загального стану хворого) – у 21,6±1,2%; без покращення – у 4,1±0,4% пацієнтів. Причому, проаналізувавши статистичні дані по застосуванню БРТ в педіатрії, стійке покращення спостерігається у 83,9±2,2%, відносне – у 12,4±0,6%%, без покращення – у 3,6±0,3%. Різниця між середніми значеннями ефективності застосування БРТ для дорослих і дітей є достовірною (р<0.05).Тобто ефективність застосування БРТ у педіатричній практиці є кращою. Дисперсійним аналізом ми показали, що ефективність застосування БРТ в лікувальній практиці не залежить від виду нозологічного захворювання, а залежить від віку хворого (р>0.05). Висновки. По літературних даних ми показали, що при застосуванні біорезонансної терапії в педіатрії ефективність виліковування є вищою ніж в терапії і не залежить від нозологічного виду захворювання.

13

ВАЖЛИВІСТЬ КОБАЛЬТУ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПРОЦЕСІВ Іванців Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної, біонеорганічної та фізколоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковий керівник – доц. І.Я. Голос Актуальність. Кобальт є життєво необхідним елементом для тварин і людини. Вміст йонів Кобальту в організмі становить 4⋅10-6 % мас.(3мг/70кг маси тіла), його добова потреба 0,3 мг. Як незамінний мікроелемент, входить до складу еритроцитів та металопротеїнів, що є компонентами тканин внутрішніх органів - печінки, нирок, підшлункової залози. Особливо багато кобальту в печінці, молоці, редисці, зеленій цибулі, капусті, петрушці та червоних буряках. В середньому в шлунково-кишковому тракті всмоктується близько 20% одержаного кобальту. Входить до складу сучасних фармацевтичних препаратів, а саме полівітамінних комплексів з мікроелементами. Мета. Визначення ролі кобальту як життєво необхідного елементу. Аналіз вмісту Кобальту в фармацевтичних препаратах. Результати. Встановлено позитивний вплив йонів Кобальту на білковий, вуглеводний, ліпідний та мінеральний обміни, а також на обмін аскорбінової кислоти та синтез вітаміну РР (ніацину). Його біологічна роль тісно пов'язана з функціонуванням ряду ферментів та гормонів, зокрема Кобальт бере участь у синтезі гормонів щитоподібної залози - тироксину і трийодтироніну, активує такі ферменти, як карбоангідразу та карбоксипентидазу. Залежно від вмісту в біосистемах, може виступати як активатор, так і інгібітор тих ферментних систем, в основі функціонування яких лежать окисно-відновні процеси. Йон Кобальту (II) з координаційним числом 6 утворює складний хелатний комплекс з чотирма донорними атомами Нітрогену коринового циклу, одним атомом Нітрогену бензімідазольного ядра та ціано-групою CN-. Цей біокомплекс (ціанокобаламін, або вітамін В12) є ефективним протианемічним засобом, оскільки він істотно впливає на утворення еритроцитів та синтез гемоглобіну крові (гемопоез). Вітамін В12 діє спільно з іншими ферментами і бере участь у перенесенні метильної групи між біосубстратами. У достатній кількості цей вітамін надходить до організму з м’ясними та молочними продуктами. Внаслідок порушення його всмоктування виникає мегалобластична (В12-дефіцитна) анемія. Ознаки цього захворювання зв’язані з недокрів’ям, ураженням нервової системи та травного каналу. Надлишок Кобальту в організмі теж шкідливий, оскільки йони Кобальту сповільнюють адсорбцію йонів Fe(II), блокуючи його транспортні системи. Внаслідок цього виникає поліцитемія – захворювання крові, що характеризується збільшенням кількості еритроцитів та гемоглобіну. Висновки. Кобальт – це невід'ємний складовий елемент людського організму, який активно бере участь в ферментативних процесах та продукуванні гормонів щитовидної залози, сприяє виділенню води нирками, а також збільшує процес засвоєння заліза і синтезу гемоглобіну. Кобальт ефективно діє на біосистеми. Під впливом Кобальту підвищується всмоктування Феруму. Хлористий кобальт у вигляді 20% розчину використовується при лікуванні гіпертонічної хвороби. Радіоактивні ізотопи кобальту мають провідне значення в радіоізотопній діагностиці та променевій терапії. Так, ізотоп 60Co застосовується в медико-біологічних дослідженнях як індикатор при дослідженні динаміки біохімічних процесів. Кобальт (II) входить до складу лікарського засобу ВІТАМ (полівітамінний препарат з мікроелементами). Його вміст становить 0,035 мг. В складі препарату цей елемент активно впливає на процеси кровотворення та обмін речовин. Також входить до складу препарату ОЛІГОВІТ (50мкг). АДАПТАЦІЙНО-КОМПЕНСАТОРНІ МОЖЛИВОСТІ СУДИННОГО РУСЛА ОЧНОГО ЯБЛУКА ЗА УМОВ ПОРУШЕННЯ КРОВООБІГУ ТА ВПЛИВУ ЕНДОВАКУЛЯРНОГО ЛАЗЕРНОГО ОПРОМІНЕННЯ Баран Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної анатомії Завідувач кафедри – доц. Ю.Я. Кривко Науковий керівник – доц. І.А. Танчин Лікування і профілактика венозного застою є однією з найактуальніших проблем сучасної офтальмології. Тому вивчення морфофункціональних основ компенсаторно-адаптаційних процесів, які можуть мати місце при порушенні відтоку венозної крові, та питання ранньої діагностики, контролю ефективності лікування та профілактики цієї патології, заслуговує відповідної уваги. Мета роботи - вивчити вплив ендоваскулярного лазерного опромінення на ангіоархітектоніку судинної оболонки ока кроля за умов його венозної гіперемії. Експерименти проведений на 15 кролях різної статі, віком 7-9 місяців, масою тіла 2,5-3,0 кг, у яких експериментальний венозний застій викликали методом діатермокоагуляції трьох вортикозних вен ока під тіопенталовим наркозом. Ендоваскулярне опромінення проводили за допомогою універсального апарату лазерного опромінення АЛОУ-2 потужністю на виході 2м Вт/см2, довжиною хвилі 0,63 мкм. Тривалість опромінення – 10 хвилин, кількість сеансів -7. В результаті проведеного дослідження встановлено, що за умов експериментального венозного застою в судинному руслі очного яблука розвиваються деструктивні та компенсаторні процеси. В перші 6 днів після операції спостерігається різка перевага деструктивних процесів над компенсаторними. Починаючи з 7-8 доби після операції співвідношення деструктивних та компенсаторних процесів змінюється. Перші в основному завершуються, а другі набувають інтенсивного розвитку і остаточного формуються як направлені шляхи відтоку венозної крові до 20-25 доби після операції. За умов застосування ендоваскулярного лазерного опромінення встановлено позитивний ефект зменшення деструктивних змін судинного русла. Крім цього, застосування ендоваскулярного лазерного опромінення значно прискорює розвиток колатеральних шляхів відтоку венозної крові вже в ранні терміни експерименту, що має особливо важливе значення для збереження прозорості оптичних середовищ і функції ока взагалі.

14

СЕКЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН №2

Лекційна аудиторія кафедри нормальної фізіології Четвер,10.04.2008р., 15:00

Наукова рада – проф. М.Р. Гжегоцький, проф. В.В. Данилейченко, проф. О.Я. Скляров, проф. А.В. Магльований, проф. О.П. Корнійчук, доц. Й.М. Федечко, доц. С.М. Ковальчук, доц. О.С. Заячківська, доц. О.І. Терлецька, доц. О.І. Мельник, доц. Д.П. Бойків, доц. Н.В. Фартушок, доц. О.Б. Кунинець, доц. Ю.В. Федоренко, доц. А.Д. Бобровник, ас. Ю.М. Федевич, ас. Л.В. Паніна Головуючий – Мелех Богдан, Кривко Соломія СТАН МЕМБРАН МІТОХОНДРІЙ ТА ВМІСТ АДЕНІННУКЛЕОТИДІВ В КЛІТИНАХ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ШЛУНКА ЩУРІВ ЗА УМОВ ЕТАНОЛОВОЇ ВИРАЗКИ Савко У. Вакал С. Київський національний університет імені Тараса Шевченка Відділ біохімії Наукові керівники – к.б.н. К.О. Дворщенко, проф. Л.І. Остапченко Актуальність. Провідне місце серед захворювань травної системи займає виразкова хвороба шлунка. При розвитку виразкового процесу на рівні клітин порушується система функціонування фізико-хімічних та біохімічних процесів. Важливе значення в патогенезі виразкової хвороби відіграють зміни енергетичного статусу клітин, що на пряму пов’язано з функціонуванням мітохондрій. На молекулярному рівні мітохондріальна дисфункція виникає в результаті структурно-функціональних змін мембран цих органел. Важливими показниками стану мембран є їх неспецифічна проникність та активність мембранозв’язаних ферментів. Сукцинатдегідрогеназа (СДГ) – фермент внутрішньої мембрани мітохондрій, який каталізує зворотне окислення янтарної кислоти до фумарової в циклі трикарбонових кислот, внаслідок чого утворюються молекули АТФ. Аденіннуклеотиди виконують важливу роль у клітині, утворюючи ланки спряження між процесами, які використовують та генерують енергію. Метою даної роботи було дослідити неспецифічну проникність мітохондріальних мембран, визначити ферментативну активність сукцинатдегідрогенази в мітохондріях та вміст АТФ, АДФ і АМФ в загальній фракції клітин слизової оболонки шлунка (СОШ) щурів за умов етанолової виразки. Матеріали і методи. Досліди проводили на щурах лінії Вістар. В експерименті створювали етанолову модель виразки шлунка (пероральне введення 80% етилового спирту). Отримання загальної фракції клітин СОШ проводили за методом Таірова. Мітохондрії з клітин отримували загальноприйнятим методом. Неспецифічну проникність мітохондрій оцінювали за зміною світлорозсіювання суспензії при л=520 нм. Активність СДГ визначали ферріціанідним методом. Розділення та кількісне визначення аденіннуклеотидів на силуфолі проводили за методом Зарубіної. Статистичну обробку результатів проводили з використанням t-критерію Ст’юдента. Результати. Показано, що при етаноловій моделі виразки за інкубації ізольованих мітохондрій СОШ щурів упродовж 3 хв спостерігалось зниження світлорозсіювання суспензії відповідно на 20% відносно контролю, що свідчить про набрякання цих органел. Встановлено, що за умов дії етанолу в мітохондріях клітин СОШ ферментативна активність СДГ збільшувалась на 50%. Зростання окислення сукцинату в мiтохондрiях СОШ пов’язано з гіперактивацією мітохондріального апарату. Негативним наслідком енергізації мітохондрій може бути підвищення утворення активних форм кисню, оскільки мітохондрії є головним джерелом їх утворення. При етаноловій моделі виразки в загальній фракції клітин СОШ знижується вміст АТФ та АМФ на 21% і 28% відповідно, при цьому рівень АДФ зростає на 24% по відношенню до контролю. Висновки. Отримані результати проведених досліджень показали, що при етаноловій експериментальній моделі виразки в клітинах СОШ змінюється структурно-функціональний стан мембран мітохондрій, що призводить до порушеня енергетичного стану епітеліоцитів шлунка. ЕФЕКТ ВПЛИВУ ПОПЕРЕДНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРВАЛЬНОГО ГІПОКСИЧНОГО ТРЕНУВАННЯ НА ОКРЕМІ ЛАНКИ ОКИСНОГО МЕТАБОЛІЗМУ ЗА ДІЇ МАЛИХ ДОЗ РАДІАЦІЇ Шалько Оксана Ковальський Юрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Науковий керівник – доц. О.І. Терлецька Кафедра медичної біології та паразитології Завідувач кафедри – проф. З.Д. Воробець Науковий керівник – доц. О.Я. Чупашко

15

Актуальність. Запровадження новітніх технологій, безвідповідальна господарська діяльність, техногенні катастрофи сприяють радіаційному забруднення навколишнього середовища. Іонізуюче випромінювання специфічно спричиняє активацію процесів ліпопероксидації на фоні пригнічення систем антиоксидантного захисту, зумовлюючи оксидантний стрес та порушуючи мембранозалежний метаболізм. Тому важливим є пошук методів підвищення опірності організму до патогенної дії радіаційного випромінювання. Таким методом може слугувати інтервальне гіпоксичне тренування (ІГТ), ефективність якого щодо підвищення неспецифічної резистентності організму була підтверджена цілою низкою експериментів. Мета. Визначення впливу ІГТ на показники вільнорадикального гомеостазу за умов дії малих доз іонізуючого випромінювання. Матеріали і методи. Дослідження проводилося на статевозрілих щурах – самцях, які були розділені на 4 групи : 1) контрольна група, 2) група тварин, що піддавались опроміненню (сумарна доза 1Гр) 3) і 4) відповідні до 1) та 2) груп із проведенням курсу ІГТ. Досліджували вміст продуктів пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ), зокрема ТБК – активних продуктів (ТБК – АП) та дієнових кон´югатів (ДК), активність ферментів антиоксидантного захисту у тканинах печінки, міокарду та крові. На основі отриманих результатів розраховували інтегративний коефіцієнт К=АОА/ПОЛ, що відображає рівновагу у системі про – та антиоксидантних процесів. Результати. Вплив радіації виявився у вірогідній активації процесів ліпопероксидації на фоні пригнічення активності ферментів антиоксидантної дії, що має різну ступінь вираженості у досліджуваних тканинах. Зокрема, у крові зафіксовано зростання вмісту ТБК – АП на 30 %, активність супероксиддисмутази (СОД) зменшилася на 69 %, Ккрові = 0,36 (при нормі К=1). У печінці зафіксовано зростання вмісту ТБК –АП на 98 % та ДК на 59 % та незначне підвищення активності антиоксидантних ферментів. Інтегративний коефіцієнт (Кпечінки=0,52) свідчить про неспроможність антиоксидантних систем захисту компенсувати наростання ланцюгових реакцій окиснення біомолекул. Вміст ТБК – АП у міокарді зріс на 17 %, натомість активність СОД зменшилася на 33 %. Попередня адаптація тварин до дозованих гіпоксичних впливів при опроміненні супроводжувалась вірогідним зниження вмісту продуктів ліпопероксидації у досліджуваних тканинах. За рахунок використання методу ІГТ вдалося запобігти зростання вмісту ТБК – АП у печінці, вміст продуктів ПОЛ в інших тканинах також повертався до меж норми, натомість активність практично всіх антиоксидантних ензимів помітно зросла. Зокрема зафіксовано активацію СОД у крові на 10 %, глутатіонпероксидази (ГПО) у міокарді на 16 % та зростання активності органоспецифічного для печінки ензиму – каталази на 32 %. В цілому, судячи із значень К=АОА/ПОЛ, нормалізувалося співвідношення про – та антиоксидантних перетворень. Висновок. Застосування ІГТ суттєво підвищує адаптаційний резерв організму і може бути використаним як радіопротекторний метод за умов дії малих доз іонізуючого випромінювання. ВПЛИВ ФРАКЦІЙНОГО ОПРОМІНЕННЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТВАРИН У ДОЗІ 1 ГР НА ПАРАМЕТРИ ВАРІАБЕЛЬНОСТІ СЕРЦЕВОГО РИТМУ Гавриш Роман Шевченко Максим Підвальна Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Наукові керівники - доц. О.І. Терлецька, ас. Л.В. Паніна Актуальність. Ефект дії навіть малих доз радіації спричиняє напруження адаптаційно-компенсаторних процесів з можливим їх зривом, що потребує своєчасного їх виявлення. Інформативним методом оцінки стану автономної регуляції та серцево-судинного гомеостазу є метод визначення варіабельності серцевого ритму (ВСР). Досліджень для визначення спрямованості адаптивно-пристосувальних реакцій на основі ВСР при дії радіації практично не проводиться. Мета. Дослідити ВСР у експериментальних тварин у відповідь на дію двофракційного іонізуючого випромінювання у сумарній дозі 1 Гр. Матеріали та методи. Дослідження проведені на статево зрілих щурах-самцях. Тварин піддавали тотальному двохфракційному опроміненню телегаматерапевтичним пристроєм „Агат” (джерело 60Со) у сумарній поглинутій дозі 1 Гр. ВСР у щурів визначали до дії радіації (контроль), після першої (0,5 Гр) та другої фракцій опромінення (сумарна доза 1 Гр). Запис серцевого ритму щурів здійснювали з використанням фотоплетизмографічного датчика, який прикріплювали біля основи хвоста ненаркотизованих тварин. ВСР аналізували із застосуванням статистичного, спектрального методів, а також варіаційної пульсометрії і кореляційної ритмографії. Результати досліджень. Після першої фракції опромінення (0,5 Гр) у щурів зростає на 18,7% ЧСС, що є свідченням активації симпатичної нервової системи(СНС). З цим корелює істотне зменшення варіаційного розкиду MxDMn(на 24%), збільшення стрес-індексу(SI) на 41%, зростання показника симпато-вагусного співвідношення (МF/HF). Аналіз скатерограм свідчить про аритмічність серцевих скорочень різної природи у щурів після опромінення у дозі 0,5 Гр. Разом з тим спостерігається збільшення показників, що характеризують парасимпатичний тонус, зокрема SDNN – на 31%, Сv – на 58%, що корелює із підвищенням загальної потужності спектру (TP). Після другої фракції опромінення відмічено більш виражену активацію СНС, порівняно з першою дозою, про що свідчать вищі значення стрес-індексу, збільшення АМо, чого не спостерігалося при дії радіації у дозі 0,5 Гр. Проте, на відміну від дії першої фракції опромінення, спостерігалися протилежні зміни показників, що характеризують тонус парасимпатичної нервової системи (ПСНС). Встановлено зменшення SDNN на 14% щодо вихідного рівня і на 32% стосовно першої фракції опромінення. Це корелює з істотним зниженням ТР (на 40% і 45%, відповідно) при всіх частотах. Таким чином, двофракційне опромінення у загальній дозі 1 Гр зумовлює стан напруження, що характеризується зниженням вагусної активності і одночасним підвищенням вазомоторної активності. Висновки. Ефект двофракційного опромінення у загальній дозі 1 Гр характеризується вищим, стосовно дози 0,5 Гр, ступенем активації СНС, одночасним зниженням тонусу ПСНС, що є ранніми ознаками дезадаптації організму і причинами аритмічних ускладнень з несприятливим прогнозом.

16

ОСОБЛИВОСТІ РЕЗИСТЕНТНОСТІ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ СТРАВОХОДУ ЗА УМОВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДІАБЕТУ Ференц Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Науковий керівник - доц. О.С. Заячківська Актуальність. Однією з глобальних медичних проблем є цукровий діабет (ЦД). З результатів клінічних спостережень відомо, що ЦД супроводжується гастроентерологічними сенсорно-моторними та секреторними порушеннями, що є поліетіологічними за походженням. За даними ВООЗ хронічний гастроезофагальний рефлюкс є передумою появи стравоходу Барретта, що схильний до малігнізації. Тому вивчення особливостей бар’єрної функції слизової оболонки стравоходу (СОС) та пошук дігностично-прогностичних критеріїв резистентності СОС за умов ЦД є актуальним завданням експериментальної та практичної гастроентерології. Метою наших досліджень стало охарактеризувати зміни функціонального-морфологічних властивостей СОС за умов експериментального ЦД in vivo за модифікацією активності біорегуляторів ендотеліального походження та особливостями міжклітинних та клітинно-матриксних взаємодій епітеліального бар’єру стравоходу. Матеріали і методи. Білі нелінійні статевозрілі щурі самці, експериментальний ЦД викликали введенням стрептозотоцину (“Sigma”, США) з розрахунку 7 мг/100 г маси тіла внутрішньочеревно. Розвиток діабету контролювали за вмістом глюкози в крові. В експериментi використовували тварин із рівнем глюкози 14-16 ммоль/л та інтактних, що склали групу контролю. Для оцінки ендотелійзалежних цитопротекторних механізмів у крові тварин визначали спектрофотометричним методом (мікроаналізатор PV 125 1C SOLAR), вміст кінцевих метаболітів оксиду азоту (NО2–) за Грісом. Морфологічні особливості СОС визначались напівкількісним та цитохімічним аналізом за допомогою лектинового маркування, використовуючи набір із 4 лектинів різної вуглеводної специфічності: WGA (специфічний до NAcDGlc→NAc Neu), PNA (специфічний до ßDGal-Н→3DGalNAcDGal), НРА(специфічний до αNAcDGal), SNA (специфічний до Neu5Ac/2 →6Gal ). Результати. Встановлено, що ЦД супроводжується зростанням активності системи NO/NOS, збільшується на 37% вміст NО2– від контролю (7,45±0,02 мкмоль). Це свідчить про перерозподіл вкладу у синтез NO різних ізоформ NOS при інсулінзалежному ЦД, а також про зміну шляху його утилізації, що можна трактувати як погіршення перфузії тканин за рахунок вазоконстрикції та порушення каскаду утворення цитопротекторних простагландинів, що підтверджується альтеративними та гемодинамічними морфологічними змінами СОС. Встановлено перерозподіл вуглеводних детермінант глікопротеїнових рецепторів епітеліального бар’єру СОС порівняно з даними тварин групи контролю. Найбільша інтенсивність гістохімічних змін при цукровому діабеті спостерігалася як інтенсивне нагромадження глікополімерів βDGal та NАcDGluc, що можна розцінювати як прояв захисної реакції СОС за умов хронічної ендотеліальної дисфункції. Висновки. Проведені дослідження показали, що індукція ЦД призводить до зміни бар’єрної функції СОС. Підвищення рівня NO сприяє ушкоджувальній дії на СОС, ймовірно посилюючи ефект вільнорадикального окиснення. Ця обставина диктує необхідність пошуку і застосування ранніх прогностично-діагностичних критеріїв порушення бар’єрної функції стравоходу, про що доказово свідчать зміни хімічного складу глікополімерів СОС. ОЦІНКА РЕАКЦІЇ ЧАСТОТИ СЕРЦЕВИХ СКОРОЧЕНЬ ТА АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ НА ФІЗИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ Гончар Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання і валеології Завідувач кафедри – проф. А.В. Магльований Наукові керівники – ст.викл. О.О. Веревкін, викл. С.П. Мартинюк. Актуальність. Науково обгрунтоване дозування фізичного навантаження, оцінка його ефективності, та профілактика можливих патологічних процесів в наслідок перенавантаження, одне з провідних завдань, що стоять перед фахівцями фізичного виховання і медиками. Визначення оцінки рівня тренованості, систематичне проведення лікарського спостереження за функціональним станом серцево-судинної системи, що відіграє ключову роль при виконанні фізичних навантажень має велике значення. Метою нашого дослідження стало визначення частоти серцевих скорочень ( ЧСС ) та артеріального тиску ( АТ ) на фізичне навантаження. Матеріали та методи. Група студентів ( всього 8 осіб ) виконувала стандартне модельне фізичне навантаження. ЧСС та АТ вимірювали безпосередньо до виконання навантаження та після нього на 1-й, 2- й, та 3 – й хвилині відновлення. Визначали тип реакції ЧСС та артеріального тиску на навантаження. Результати. Встановлено, що до виконання фізичного навантаження в показниках ЧСС та АТ не спостерігалось відхилень від норми. Як відомо, за характером зміни ЧСС і АТ розрізняють 6 типів реакції на фізичне навантаження. В данній досліджуваній групі у трьох обстежуваних було виявлене однонаправлені зміни ЧСС та АТ, що може свідчити про нормотонічний тип реакції на функціональну пробу. Лише в одного обстеженого визначена гіперреактивна реакція, яка характеризується, як перехідна між нормотонічною та гіпертонічною, зокрема виявлено зростання ЧСС на 72,07% та збільшення максимального тиску на 65,88 % , при зменшені мінімального АТ на 10,23%. В 4-ох обстежуваних спостерігалось різке підвищення ЧСС, та збільшенням максимального та мінімального АТ, причому ступінь зростання максимального АТ характеризувався значно більшими змінами, ніж зростання мінімального АТ. Даний тип реакції вважається гіпертонічним, така реакція спостерігається у осіб, що мають схильність до гіпертонічної хвороби. Слід зауважити, що даний тип реакції не завжди яскраво виражений.

17

Висновки. Таким чином результати нашого дослідження дозволяють визначити тип реакції серцево-судинної системи на стандартне фізичне навантаження. ОЦІНКА СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ У СТУДЕНТІВ, ПРИ ВИКОНАННІ СТАНДАРТНОЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ПРОБИ Думич Людмила Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного виховання і валеології Завідувач кафедри – проф. А.В. Магльований Наукові керівники – доц. О.Б. Кунинець, доц. В.П. Хомишин Актуальність. Стан здоров'я та рівень фізичного розвитку людини – фактори, що визначають можливість та характер занять фізичними вправами. Вивчення характеристик функціонального стану організму, зокрема фізичної працездатності – є важливим критерієм оцінки рівня фізичної підготовленості людини. Правильне визначення функціонального стану дає можливість корекції ступення фізичного навантаження та індивідуалізації його для кожної особи, з метою підвищення рівня її фізичної працездатності. Оскільки тривала робота м'язів лімітується кількістю транспортованого в них кисню, загальна працездатность в значній мірі визначається станом серцево-судинної системи (ССС) – як механізму її формування. Важливу роль в визначенні рівня працездатності, належить інформації, що отримується за допомогою різноманітних тестів. Тестування дозволяє оцінити функціональний стан організму та рівень його фізичної підготовленості. Основними завданнями тестування – є вивчення ступення адаптації організму до впливу того чи іншого фактору, а також аналіз відновних процесів, що відбуваються після закінчення даного впливу. Метою нашого дослідження стало вивчення реакції серцево-судинної системи на виконання дозованого фізичного навантаження. Завдання: проаналізувати рівень фізичної працездатності студенток, що займаються за різними навчальними програмами. Матеріали та методи. Експериментальну групу складали 9 студенток ІІ – ІІІ курсу (віком 18-22 роки), що займались не менше року в групі з ритмічної гімнастики. Контрольна група складалася з 9 студенток І курсу, того ж віку, які займались за прогграмою з навчальної дисципліни “Фізичне виховання”. Фізичне навантаження (степ - тест) задавалось у вигляді сходження на сходинку стандартної висоти в заданому темпі – з частотою 30 разів за хвилину, протягом 5 хвилин. Темп сходження задавався метрономом. Після виконання тесту підраховувалась частота серцевих скорочень (ЧСС) на 2,3, та 4-й хвилині відновлювального періоду. Додатково паралельно з частотою серцевих скорочень вимірювався артеріальний тиск (АТ). Результати тестування розраховували в умовних одиницях (ум. од.) за стандартним рівнянням. Результати. Аналіз результатів досліджень свідчить, що в стані спокою частота серцевих скорочень та артеріальний тиск в обох групах знаходився в межах норми та істотно не відрізнявся (Р>0,05). Після тестування нами виявлено, що в експериментальній та контрольній групах підвищення ЧСС проходило практично однаково та складало 52,24% та 58,33% відповідно, що можна вважати позитивним зрушенням. Відомо, що підвищення функціональних можливостей ССС та покращення діяльності її регуляторних механізмів, краще чим нищий відсоток збільшення ЧСС у відповідь на фізичне навантаження. Однак, при оцінюванні реакції зміни ЧСС необхідно також співставляти з реакцією АТ, з метою визначення механізмів, за рахунок яких проходить пристосування організму до навантаження. Нами було порівняно ступінь підвищення ЧСС та пульсового тиску. Виявлено, що в експериментальній групі відсоток збільшення пульсового тиску практично такий як і ступінь підвищення ЧСС, та складає 50,44%. В контрольній групі збільшення пульсового тиску після виконання фізичного навантаження не відповідало збільшенню ЧСС, що можна оцінювати як нераціональну реакцію на фізичне навантаження. Так пристосування до навантаження більш тренованого організму, в більшій мірі проходить за рахунок збільшення ударного об'єму, та в меншій в результаті збільшення ЧСС. Оцінка рівня працездатності показала, що її рівень становив відповідно 68,76 ум. од. у експериментальної групи та 65,37 ум.од. в контрольній групі, що відповідає середньому рівню та нижче середнього відповідно. Висновки. Таким чином результати проведеного дослідження показали, що при приблизно однакових значеннях індексу Гарвардського степ-тесту у студенток обох груп (Р>0,05), адаптація до фізичного навантаження в експериментальній групі проходить в результаті синхронного збільшення ударного обєму та частоти серцевих скорочень. ЗМІНА ПОКАЗНИКІВ СИСТЕМИ ОБМІНУ ХОЛЕСТЕРИНУ ТА КОНЦЕНТРАЦІЇ НІТРИТ-ІОНУ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ГІПОТИРЕОЗІ ТА КОРЕКЦІЯ ЙОГО ІНТЕРВАЛЬНИМ ГІПОКСИЧНИМ ТРЕНУВАННЯМ (ІГТ) Русановська Ганна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Науковий керівник – ас. О.І. Чупашко Актуальність. Поліваріантний характер проявів донозологічного гіпотиреозу ускладнює його ранню діагностику та обгрунтовує необхідність детального вивчення. Водночас, доведена висока частота виникнення атеросклерозу зі супровідною ендотеліальною дисфункцією у хворих на гіпофункцію щитоподібної залози. Результатами численних експериментів було показано, що ендотелій судин має певний запас міцності, який може бути реалізований при розвитку певного патологічного процесу. Також доведено, що пряму причетність до цього має регуляторна молекула монооксиду азоту. Мета роботи. Дослідити систему показників холестеринового обміну, концентрацію нітрит-іону у крові щурів з експериментально модельованим гіпотиреозом.

18

Матеріали та методи. У роботі були використані метод радіоімунологічного аналізу для визначення концентрацій тиреоїдних гормонів у сироватці крові, загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів різної щільності, тригліцеридів у крові щурів контрольної та дослідної груп, біохімічний спектрофотометричний метод для визначення метаболітів циклу оксиду азоту. Результати досліджень. Згідно отриманих результатів, передусім, вірогідно підвищується рівень холестеролу ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), знижується вміст холестеролу ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) зі зростанням індексу атерогенності щодо контрольних величин. Це свідчить про зміни профілю та співвідношення транспортних форм ліпідів крові. Також виявлене зростання вмісту нітрит-іону щодо контролю. Очевидно, у цьому випадку знижується, радше, біодоступність NO для гладком’язових клітин судинної стінки. Одна з можливих причин цього явища в тому, що у судинній стінці помітно зростає рівень вільних радикалів. Взаємодія NO із цими сполуками з високою реакційністю здатністю призводить до його швидкої деактивації. При застосуванні інтервального гіпоксичного тренування (впродовж десяти днів) ми спостерігали достовірну позитивну динаміку змін досліджуваних параметрів та відновлення їх до рівня контрольних величин. Висновки. Аналіз та узагальнення отриманих змін показників системи обміну холестеролу та концентрації метаболіту системи монооксиду азоту дозволяють зробити висновок, що при мінімальному, проте персистуючому дефіциті тиреоїдних гормонів, формується атерогенна дисліпідемія, що створює передумови до атерогенезу та змін ендотелій-залежної релаксації судин. Отриманий позитивний ефект на фоні застосування неспецифічного коригуючого чинника – ІГТ є піставою для подальшого детального з’ясування ймовірних механізмів впливу цього методу на досліджувані функціональні системи. ЧУТЛИВІСТЬ ДО АНТИБІОТИКІВ STREPTOCOCCUS PNEUMONIAE, ВИДІЛЕНИХ ВІД ДІТЕЙ Бандурко Андріан Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології Завідувач кафедри – проф. В.В. Данилейченко Науковий керівник – доц. А.Д. Бобровник Актуальність. Streptococcus pneumoniae є одним із основних збудників інфекцій дихальних шляхів, таких як пневмонія, загострення хронічного бронхіту, гострий синусит, гострий середній отит. Пневмококи також викликають менінгіт, бактеріємію та первинний перитоніт. В усіх країнах світу відмічають зростання резистентності Streptococcus pneumoniae до антибактеріальних препаратів, причому досить часто вони є мультирезистентними, тобто стійкими до антибіотиків трьох класів і більше. Ця обставина вимагає спеціальної стратегії і тактики лікування хворих та постійного моніторингу стану антибіотикорезистентності. Мета роботи. Дослідження чутливості до антибіотиків Str. pneumoniae як потенційно небезпечного збудника запальних процесів в організмі людини. Матеріали та методи. Проаналізовано результати бактеріологічних досліджень слизу з носа та зіву 21 дитини, жителів м.Львова та області з запальними процесами верхніх дихальних шляхів, у яких було виділено Str.pneumoniae. У ізольованих культур вивчено чутливість до 12 антибіотиків, що належать до груп: пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів, тетрациклінів та фторованих оксихінолонів. Чутливість до антибіотиків визначалась за допомогою дисків з антибіотиками згідно з інструкцією, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України №30 від 19 липня 2004 р. (Київ). Результати. Встановлено, що виділені культури Str.pneumoniae були чутливими до гентаміцину та цефуроксиму – зони затримки росту в мм склали відповідно: 21,4 +-0,25 та 21,0 +- 0,99. Помірно чутливими культури були до ампіциліну (зона затримки росту – 19,2 +- 2,0 мм) та кларитроміцину (зона затримки росту – 19,6 +- 0,9 мм). Досліджувані культури не виявили чутливості до цефтриаксону, еритроміцину, амікацину, цефотаксиму, доксицикліну, цефазоліну, левоміцетину та пеніциліну – зони затримки росту в мм відповідно: 21,2 +- 0,71; 13,2 +- 1,4; 12,8 +- 1,7; 24,1 +- 0,2; 13,0 +-2,4; 17,2 +- 0,6; 17,5 +- 3,4; 18,8 +- 0,2. Чутливими до гентаміцину виявилися культури пневмококу, виділені від 81,3%, а до цефуроксиму – від 50% пацієнтів. Висновок. Найбільш чутливими, виділені культури Str.pneumoniae, були до антибіотиків гентаміцину та цефуроксиму. Отриманий результат необхідно враховувати при призначенні антибіотикотерапії хворим з запальними процесами, що викликані пневмококом. ВИЯВЛЕННЯ САНІТАРНО-ПОКАЗОВИХ МІКРООРГАНІЗМІВ НА КЛАВІАТУРІ КОМП’ЮТЕРІВ Зубкович Леся Адамович Олена Підвальна Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології Завідувач кафедри – проф. В.В. Данилейченко Науковий керівник – доц. Й.М. Федечко При роботі з комп’ютерами внаслідок контакту пальців користувачів, поверхні дотику можуть забруднюватися мікроорганізмами. Другим джерелом мікробного забруднення можуть бути дихальні шляхи. Проте, мікробна контамінація та термін виживання мікроорганізмів на поверхнях контакту комп’ютерної техніки не вивчені. Метою нашої роботи було дослідження мікробного забруднення клавіатури комп’ютерів санітарно-показовими мікроорганізмами. З цією метою досліджувались змиви з поверхонь клавішів. Матеріал засівали на диференціально-діагностичні середовища: Ендо, кров’яний агар, жовтково-сольовий агар, середовище Сабуро. При використанні вказаних середовищ

19

є можливість виявити основні санітарно-показові мікроорганізми (СПМ) – бактерії групи кишкової палички (БГКП), гемолітичні коки, а також патогенні стафілококи і гриби роду кандіда. В експериментальних умовах вивчався термін виживання тестових мікроорганізмів (E. coli, S. epidermidis) на поверхні клавішів. Для цього на поверхню клавішів наносили тест-мікроорганізми, а через певні проміжки часу (2, 4, 8 і 24 год.) робили контрольні посіви. Встановлено, що основні СПМ – БГКП, гемолітичні коки, та гриби роду кандіда висіваються з високою частотою з поверхні клавішів комп’ютерів, якими користуються багато осіб. Термін виживання СПМ перевищує 24 години. Одержані дані вказують, що до факторів ризику при роботі з комп’ютерами при масовому користуванні (комп’ютерні клуби, інтернет – кафе) слід віднести мікробну контамінацію клавіатури. ЗМІНИ ГЕМАТОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ У ЩУРІВ ПРИ ОПРОМІНЕННІ НИЗЬКИМИ ДОЗАМИ РАДІАЦІЇ Підгорна Наталя Дудаш Тетяна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нормальної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.Р. Гжегоцький Науковий керівник – доц. М.Р. Ковальчук Актуальність. Сучасна екологічна ситуація в Україні зумовлює необхідність вивчення ефектів впливу малих доз радіації на організм. Мета. Визначення типів адаптаційних реакцій у відповідь на дію іонізуючого випромінювання на основі показників периферійної крові та гематологічних індексів. Матеріали та методи. Досліди проводились на статево зрілих щурах-самцях масою 180 – 220 г. Тварини були розділені на дві групи: 1) контрольна, що утримувались в однакових з дослідними умовах віварію, і зазнавала позірного опромінення; 2) дослідна група, тварини якої були опромінені двофракційно у сумарній дозі 1 Гр. Показники крові визначали на 8-му добу після останнього опромінення. Вираховували також наступні гематологічні індекси: індекс адаптації (Іа) (відношення відносної кількості лімфоцитів і сегментоядерних нейтрофілів); гранулоцитарно-агранулоцитарнирй індекс (ГАІ), лімфоцитарно-гранулоцитарний (ЛГІ), індекс співвідношення нейтрофілів та лімфоцитів (ІСНЛ), індекс співвідношення лімфоцитів та моноцитів (ІСЛМ), індекс зсуву вліво (ІЗВ), індекс співвідношення нейтрофілів та моноцитів (ІСНМ), індекс співвідношення лімфоцитів та еозинофілів (ІСЛЕ), лейкоцитарний індекс (ЛІ). Результати. Внаслідок опромінення виявлені істотні зміни стану периферійної крові у щурів. В опромінених тварин спостерігається тромбоцитопенія (вміст тромбоцитів зменшується на 21 % щодо контролю), у 1,5 рази знижується вміст лейкоцитів. При цьому достовірно знижується процентний вміст лімфоцитів, зафіксована тенденція до збільшення сегментоядерних нейтрофілів. Істотно збільшується популяція моноцитів, а також зростає вміст еозинофілів у всіх опромінених тварин. Попри те, кількість еритроцитів, вміст гемоглобіну, середній еритроцитарний об`єм, середній вміст гемоглобіну в еритроцитах та вміст ретикулоцитів у дослідній групі знаходився в межах контролю. Встановлено істотні зміни гематологічних індексів у опромінених тварин. Індекс адаптації знижується щодо контролю на 18,3 %. Збільшуються такі індекси як ГАІ – на 21,4 % та ІСНМ – на 34 %; на 25,3 % зменшились ЛГІ, на 63 % - ІСЛМ. Згідно класифікації типів адаптивних реакцій вплив опромінення у дозі 1 Гр за станом периферійної крові: лейкопенія, зниження на 18,3 % індексу адаптації, пригнічення секреції мінералокортикоїдів і глюкокортикоїдів, про що опосередковано свідчить зменшення рівня лімфоцитів і збільшення еозинофілів, поява плазматичних клітин, що є однією з ознак напруження, призводить до неповноцінної адаптації, що є одним з проявів дистресу. Такий тип адаптивної реакції вважається передумовою патологічного стану. Висновки. Дія іонізуючого випромінювання спричинила розвиток неповноцінної адаптації при зниженні індексу адаптації. Найбільш інформативними за цих умов виявились зміни таких гематологічних індексів як гранулоцитарно-агранулоцитарнирй, лімфоцитарно-гранулоцитарний), індекс співвідношення нейтрофілів та лімфоцитів, індекс співвідношення лімфоцитів та моноцитів. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНУ СИСТЕМИ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ У СТУДЕНТІВ, ПРИ СТАНДАРТНОМУ ФІЗИЧНОМУ НАВАНТАЖЕННІ Сомик Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фізичної реабілітації, спортивної медицини, фізичного вихованн і валеології Завідувач кафедри – проф. А.В. Магльований Наукові керівники – доц. В.П. Хомишин, доц. О.Б. Кунинець Актуальність. Ефективна оцінка фізичної працездатності, до певної міри обмежується глибиною розуміння фізіологічних механізмів адаптації організму до фізичного навантаження. Діяльність серцево-судинної системи, як основної в забезпеченні формування працездатності організму, протирічать данним про існування прямих зв'язків між рівнем працездатності та різними ділянками системи транспорту кисню в організмі, починаючи з дифузії газів в аерогематичному барєрі, і закінчуючи процесами біологічного окислення в мітохондріях. Однак відомо, що система зовнішнього дихання є одним з основних факторів, що обмежує фізичну працездатність. Також відомо, що в структурі захворювань осіб, що займаються фізичною культурою та спортом, діяльність яких, повязана в основному з розвитком витривалості, значний відсоток займають захворювання органів дихальної системи. Тому визначення функціонального стану системи зовнішнього дихання, при фізичному навантаженні є однією з актуальних завдань сучасної медицини. Метою данного дослідження стало вивчення показників життєвої ємноті легень ( ЖЕЛ ), та пневмотахометрії (ПТМ) при виконанні модельного фізичного навантаження.

20

Матеріали та методи. Експериментальну групу склали 10 студентів 2-3 курсів віком 18-23 роки,що займаються різними видами боротьби та боксом ІІ та І спортивного розряду. Контрольну групу склали 10 студентів І курсу аналогічного віку, які займаються за Програмою “Фізичне виховання“. Показники ЖЕЛ та ПТМ вимірювались безпосередньо перед та після виконання ними фізичного навантаження. Отримані результати оброблені статистично. Результати. Виявлено, що фізичне навантаження супроводжувалось зміною показників пневмотахометрії в обох групах, при незмінних рівнях ЖЕЛ. Причому показники ПТМ в експериментальній групі осіб підвищувались як при вдиху так і при видоху на 15, 32 % та 7,8 % відповідно. В той же час в контрольній групі показник ПТМ вдоху залишався практично незмінним, а показхник ПТМ видоху зменшився на 8,22 %, що може свідчити про швидку втомлювальність дихальної мускулатури та зниження бронхіальної провідності. Отримані дані вказують, що ступінь енергозатрат на процес вентиляції легень в контрольній групі збільшуеться в порівнянні з експериментальною . Висновки. Таким чином, визначено, що параметри легеневої вентиляції реактивні по відношенню до фізичного навантаження. Результати дослідження показали, що зміни функціональної активності системи зовнішньої дихання залежать від рівня тренованності організму та коригуються систематичними фізичними навантаженнями. Правильне розуміння механізмів, що формують працездатність, робить можливим активне управління цим процесом. ДИНАМІКА ЗМІН ЦЕНТРІВ МАСИ КОНЯ ТА ВЕРШНИКА ПІД ЧАС ПОДОЛАННЯ ШИРОТНОЇ ПЕРЕШКОДИ Шелухова Ірина Львівський державний університет фізичної культури. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра поліклінічної справи і сімейної медицини Завідувач кафедри – проф. Є.Я. Скляров Науковий керівник – ас. А.Р. Вергун Актуальність. Адекватна посадка є одним з найважливіших чинників взаємодії вершника і коня – за допомогою ніг: шлюзів (внутрішніх поверхонь стегон) та шенкелів (внутрішніх поверхонь гомілок та гомілково-стопних суглобів), що передбачає, на початкових етапах тренувань, сильний розтяг та напруження задніх поверхонь стегнових та гомілкових м’язів. З часом, в процесі адаптації до “незалежної” посадки, довжина путлищ стремен збільшується, що є комфортним для вершника внаслідок адаптивного розтягу даних м’язевих масивів. Шенкелі повинні чітко взаємодіяти з боками коня за підпругою. Проте у літературі відсутні науково обгрунтовані методи і тести, що дозволяють визначити ступінь ефективності тренувань, а також методики оцінки Мета роботи. Вивчити вплив верхової їзди на спортсмена шляхом теоретичного обґрунтування зміни центрів маси коня та вершника під час подолання широтної перешкоди, щодо прогнозування гравітаційного впливу на центр маси організму спортсмена-вершника у різні фази: підходу до перешкоди, власне стрибка та його завершення. Матеріали та методи. Біомеханічні аспекти вивчалися на основі аналізу кінограм тренувального процесу у порівнянні з даними літератури та стандартної кінограми: посадки при подоланні перешкоди. Розрахунки виконано згідно теореми Варіньйона – методики визначення моменту рівнодійної системи плоских однонапрямлених сил відносно будь-якої точки на площині, рівному алгебраїчній сумі моментів складових сил відносно цієї ж точки. Результати дослідження. Для вивчення гравітаційного впливу на центр маси організму спортсмена – вершника (конкур) проведено аналіз фаз подолання перешкоди: поштовху, зависання («польоту»), завершення та «приземлення». Амортизація стрибка відбувається під час приземлення і подальших темпах галопу. Стегна вершника – направлені вперед і донизу під кутом приблизно 450 по відношенню до вертикальної осі, гомілки – назад та донизу (від колін), утво-рюючи (під коліном, по відношенню до стегна) кут 105-1150; коліна – притиснуті до сідла. Наслідок теореми Варіньйона з метою визначення положення центрів маси за фотографією застосовано нанесенням плоскої системи координат; візуалізацією та фіксацією центрів маси голови коня та вершника та видимих їх суглобів, керуючись анатомічними ознаками. Визначено положення центрів мас кожної частини тіла, помноживши попередньо виміряну її довжину на відповідний коефіцієнт Фішера та, екстрапулювавши одержані відрізки від проксимального (важкого) кінця (для тулуба – це плечовий пояс), зазначено знайдені координати на вісях. Встановлено, що зміни центрів маси коня та вершника під час подолання широтної перешкоди знаходяться у динамічній залежності з фазами стрибка; графічне зоображення даного процесу візуалізує математично достовірну взаємозалежність. Висновки. Наявна кореляція між зміною центру маси коня та зміною центру маси вершника, що свідчить про зростання фізичного навантаження на організм спортсмена на завершенні фази поштовху та у пік фази «польоту» – тобто зависання над перешкодою. У момент зависання над перешкодою центр маси коня та спортсмена знаходяться на одному рівні осі абсцис плоскої системи координат. Під впливом тренування здійснюється морфофункціональна перебудова з'єднань кісток і суглобів, ступінь якої в основному залежить від обсягу виконуваних рухів. СТАН СИСТЕМИ L-АРГІНІН-NO У ЩУРІВ ІЗ СТРЕПТОЗОТОЦИНОВИМ ДІАБЕТОМ Демідова Світлана Кашаєва Г. Воробець Т. Сліпецький Р. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Наукові керівники – доц. Н.В. Фартушок, ас. Ю.М. Федевич, ас. Хаврона О.П. Актуальність. Хворі на цукровий діабет (ЦД) складають більше 4% населення Земної кулі. Серед людей старших 65 років на ЦД страждає кожен 5-й. Причиною смерті 50% пацієнтів з ЦД є хронічна ниркова недостатність. Головні ускладнення ЦД пов’язані з діабетичними мікро- та макроангіопатіями. Значну роль у патогенезі відіграє аутоімунне та

21

вільнорадикальне пошкодження. З цієї точки зору цікавим є дослідження ролі вазоактивної речовини – оксиду азоту та його метаболізму у клітинах різних органів. Мета роботи: визначення стану системи оксиду азоту у сироватці крові, еритроцитах, клітинах нирок та печінки за умов стрептозотоцинового діабету у щурів. Матеріали і методи: досліджували кров, гомогенати печінки та нирок 10 білих щурів масою 150–200 г. Експериментальний ЦД 1-го типу викликали введенням стретозотоцину з розрахунку 50 мг/кг маси тіла внутріочеревинно. Дослідження проводили на 14-й день розвитку патологічного стану. Критерієм розвитку захворювання вважався рівень глікемії 18–22 ммоль/л, порівняно з контрольною групою – 7,2–8,4 ммоль/л. Контрольну групу склали 10 інтактних тварин. Концентрацію L-аргініну визначали за методом К.Н. Веременко (1988). Вміст стабільних метаболітив оксиду азоту (NOx) – за методом Green L.C., David A.V. (1982). Результати:

Біологічний матеріал L-Аргінін, мкмоль/г білка (в еритроцитах – мкмоль/г Нb)

NOx, мкмоль/г білка (в еритроцитах – мкмоль/г Нb)

Контроль Дослід Контроль Дослід

Сироватка крові 0,359±0,009 0,259±0,011** 0,176±0,001 0,218±0,009**

Лізат еритроцитів 0,131±0,001 0,168±0,004** 0,0677±0,00052 0,152±0,0015***

Печінка 0,779±0,012 2,714±0,086*** 0,485±0,012 0,751±0,084**

Нирки 1,13±0,08 1,46±0,09* 0,28±0,0012 0,34±0,003** *р>0,05, **р<0,05, ***p<0,01. Висновки. За умов стрептозотоцинового діабету підвищується концентрація L-аргініну в еритроцитах (на 28 % порівняно з контролем, р<0,05), та печінки (у 3 рази, p<0,01) при цьому знижуючись у сироватці (на 29 %, p<0,05), що, ймовірно пов’язане з активацією транспортних систем цієї амінокислоти та різним ступенем утилізації аргініну різними органами. Зростає продукція оксиду азоту в крові та у досліджених органах (на 125 %, 21 %, 55 % та 24 %, відповідно). Отримані дані демонструють інтенсифікацію процесів синтезу оксиду азоту на ранніх стадіях розвитку цукрового діабету, що, імовірно, відбувається як компенсаторна реакція у відповідь на порушення вуглеводного обміну для покращення процесів оксигенації тканин. ВПЛИВ ДОКСОРУБІЦИНУ НА ПРОЦЕСИ КЛІТИННОЇ СМЕРТІ ТА АНТИОКСИДАНТНУ СИСТЕМУ КЛІТИН АСЦИТИЧНОЇ ЛІМФОМИ NK/Ly МИШЕЙ Мелех Богдан Ревура А. Наконечна М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Наукові керівники – доц. Н.В. Фартушок, ас. Ю.М. Федевич Актуальність. Пухлинна трансформація клітин супроводжується каскадом молекулярних та обмінних порушень, які стосуються крім білкового та нуклеїнового обмінів, балансу продукції-знешкодження вільних радикалів, дисфункції ендогенних клітинних месенджерів. Вплив на клітинний метаболізм ряду поширених на сьогодні цитостатиків залишається до кінця не вивченим, а виявлені в ході недавніх досліджень особливості їхньої дії часто стають визначальними в розвитку супутніх ускладнень хіміотерапії, розвитку хіміорезистентних пухлин. Мета роботи: визначення впливу доксорубіцину на процеси клітинної смерті та антиоксидантного захисту клітин асцитичної лімфоми лінії NK/Ly мишей. Матеріали та методи. Асцитична лімфома NK/Ly моделювали на 15 безпородних мишах, які утримували в стандартних умовах віварію. Дренування асцитичної рідини проводили на 10 день. Тварини були поділені на дві групи – неліковані та ліковані доксорубіцином, який вводили інтраперитонеально в дозі 1 мг/кг через день, починаючи з третього дня розвитку лімфоми. Морфологічний аналіз стану клітин передбачав визначення загальної кількості пухлинних клітин та серднього об’єму клітини. Метеболічний статус клітин оцінювали у відповідності до наступних показників: молекули середньої маси (МСМ), концентрація NO2-+NO3-, активності каталази (КАТ), супероксиддисмутази (СОД), а також малонового діальдегіду (МДА) та нейтральних карбонільних похідних білків як показників активності перекисного окиснення ліпідів та окисної модифікації білків (ОМБ). Для дослідження вищезгаданих показників використовувалися спектрофотометричні методи. Результати:

Показники Котроль (n=8) Дослід (n=7)

Кількість клітин,*1011/л 7,6±0,11 4,8±0,19** Середній об’єм клітин,мкл3 45,11±2,48 95,69±6,89** МДА плазми асциту,мкмоль/г білка 1,69±0,021 1,15±0,037** ОМБ плазми асциту,ООГ/мг білка 2,71±0,013 2,76±0,017* МСМ лізату клітин,ООГ/мг білка 6,82±0,0253 13,78±0,031*** КАТ лізату клітин,мкмольН2О2/хв/мг білка 1,01±0,019 1,43±0,041** СОД лізату клітин,мкмольНСТ/хв/мг білка 132±1,45 85±2,59** NO2-+NO3- плазми асциту,мкмоль/г білка 1,51±0,016 1,05±0,011***

22

NO2-+NO3- лізату клітин,мкмоль/г білка 2,25±0,013 1,99±0,017* *р>0,05, **р<0,05, ***p<0,01 Висновки. Цитостатичний ефект доксорубіцину супроводжується достовірним збільшенням середнього об’єму пухлинних клітин та зниженням їх загальної кількості (р<0,05), що може свідчити про активацію некротичного, апоптичного та змішаного шляхів клітинної смерті. Дія доксорубіцину супроводжується наростанням МСМ, які свідчать про зміни білкового метаболізму клітин, які, імовірно, направлені на дезорганізацію внутрішньоклітинних білкових структур і після лізису пухлинних клітин можуть ставати безпосередньою причиною розвитку ендогенної інтоксикації за умов хіміотерапії доксорубіцином. Зростання активності каталази свідчить про її, імовірну, можливість приймати участь у регулюванні процесів апоптозу клітин. Низькі рівні показників МДА та ОМБ, імовірно, можуть вказувати про незначну роль ендогенної інтоксикації. ПРОЦЕСИ ОКИСНОЇ МОДИФІКАЦІЇ БІЛКІВ СИРОВАТКИ КРОВІ ХВОРИХ НА ІШЕМІЧНУ ХВОРОБУ СЕРЦЯ З ТА БЕЗ СУПУТНЬОГО ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ Телегіна Тетяна Мелех О. Колісник М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Наукові керівники – доц. Н.В. Фартушок, ас. Ю.М. Федевич Актуальність. Відомо, що ушкодження міокарда зумовлюється не лише гіпоксією, але й супутніми молекулярно-клітинними змінами, що спричиняють утворення вільних радикалів (ВР), продукція яких особливо посилюється при реперфузії ішемізованої ділянки. Вивчення показників процесів білкової оксидації за умов наявності цукрового діабету 2 типу та ішемічної хвороби серця (ІХС) потребує глибшого вивчення Мета роботи: визначити маркери пошкодження молекул протеїнів хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС), в тому числі з супутнім цукровим діабетом 2-го типу. Матеріали і методи. Обстежено 8 осіб чоловічої статі, хворих на ІХС, нестабільну стенокардію у віці 55-60 років 7 хворих з цукровим діабетом 2 типу (хворіють ним на протязі 10-15 років) та нестабільною стенокардією. В контрольну групу включено 5 осіб того ж віку, практично здорових. Рівень ОМБ визначали за методом Дубініної Є. Є. (2000), і виражали в одиницях оптичної густини на 1 мл сироватки (ООГ/мл). Вміст SH-груп – за методом Соколовського В.В. (1996) – в мкмоль/л. Результати досліджень. Рівень ОМБ у хворих на ІХС зростає від 1,42±0,21 (у контрольній групі) до 5,42±0,23 ООГ/мл (р<0,01), при цьому в групі хворих з ІХС і цукровим діабетом 2 типу даний показник сягає 7,63±0,26 ООГ/мл. Рівень SH-груп у групі хворих на ІХС знижується до 11,7±0,3 мкмоль/л (р<0,01, порівняно з контрлем), наявність цукрового діабету 2 типу спричиняє значне зниження показника – 7,89±0,3 мкмоль/л (р<0,01, порівняно з контрлем та р<0,05, порівняно з гупою хворих на ІХС), в той час як у контрольній групі цей рівень складає 18,3±0,5 мкмоль/л. Висновки: Утворення ВР за умов ішемії міокарду призводить до порушеню оксидативного гомеостазу, в тому числі зростає вміст основ ОМБ, що може призвести до порушення функціональної активності білкових молекул та наростання інтоксикації. В процесі дослідження виявлено зростання рівня ОМБ у групі хворих на ІХС, особливо із цукровим діабетом, паралельно зі зниженням SH-груп білків, що зумовлено більш глибоким порушенням процесів вільнорадикального автоокиснення за умов комбінації впливу гіпоксії та гіперглікемії. СИСТЕМА ГЛУТАТІОНУ ТА ВІЛЬНОРАДИКАЛЬНЕ ПОШКОДЖЕННЯ БІОМОЛЕКУЛ В КРОВІ ХВОРИХ НА РАК ЛЕГЕНЬ Юзич Іванна Ковальчук С. Степанський С. Косик Я. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Наукові керівники – доц. Н.В. Фартушок, ас. Ю.М. Федевич Актуальність. Захворюваність на рак легень і смертність від нього в економічно розвинених країнах неухильно зростають. Смертність від раку легень серед чоловіків вища, ніж від раку шлунка, товстої кишки, передміхурової залози разом узятих. За останнє десятиріччя смертність в Україні від цього захворювання зросла більш як на 30%. Мета роботи: визначити концентрацію глутатіону та активність його ферментів у гемолізаті еритроцитів, коцентрації малонового діальдегіду (МДА) і продуктів окисної модифікації білків нейтрального характеру (ОМБ) в сироватці крові хворих на рак легень. Матеріали і методи. Обстежено 11 хворих на аденокарциному легень ІІ-ІІІ стадій чоловічої статі віком 63-72 роки. Контроль – 10 практично здорових осіб цього ж віку. Для дослідження використовували гепаринізовану кров. Вміст відновленого глутатіону (GSH) визначали за методом Elman E. (1992), глутатіонових ферментів (глутатіонпероксидази (GPx), глутатіонредуктази (GR) і глутатіонтрансферази (GST)) за методом Переслегіної І.А. (1989), МДА – за методом Тімірбулатова М.А. (1982) і ОМБ – за методом Дубініної Є.Є. (2000). Результати.

Контроль дослід GSH, ммоль/л 2,46±0.06 0,67±0,01*

23

GPx, мкмоль GSSG/(хв*мгHb) 217,62±2,37 412,34±5,61* GR, мкмоль NADPH/(хв*мг Hb) 2,33±0,05 12,26±0,12* GST, мкмоль кон’югату/(хв*мг Hb) 3,42±0,07 10,7±0,08* МДА, мкмоль/л 83,27±0,19 112,81±0,15* ОМБ, ООГ/мл 3,42±0,09 6,42±0,14*

*p<0,01 Висновки: отримані дані показують, що в крові хворих раком легень підвищується коцентрація вільних радикалів, внаслідок чого знижується концетрація глутатіону і зростає активність його ферментів. Зростання процесів ліпопероксидації на 35 % та окисної модифікації білків на 88 % свідчать що, одночасно з порушенням цілісності мембран клітин відбувається зміна стану білків плазми крові, що може призвести до порушення транспортної функції крові, активності ферментів та підвищення інтоксикації. Дані показники актуальні для моніторингу стану антиоксидантного гомеостазу під час медикаментозної корекції захворювання. ЗАСТОСУВАННЯ ІМУНОФЕРМЕНТНОГО АНАЛІЗУ У ДІАГНОСТИЦІ ЛЯМБЛІОЗУ Жиравецький М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології Завідувач кафедри – проф. В.В. Данилейченко Науковий керівник – к.м.н. Р.Г. Шикула Одним з найбільш поширених захворювань протозойної етіології є лямбліоз. Діагностика цього захворювання за допомогою бактеріоскопії, що ґрунтується на виявленні цист або трофозоїтів збудника у випорожненнях чи дуоденальному вмісті, має значні труднощі. Як відомо, лямбліоз частіше трапляється у дітей і взяття дуоденального вмісту на дослідження для цієї категорії пацієнтів є небажаним. Особливості розмноження Giardia lamblia призводять до виділення цист з інтервалами,також ідентифікація атипових цист представляє проблему, крім того на практиці досліджуваний матеріал не завжди забирається з дотриманням відповідних вимог. Все це потребує багатократних повторних досліджень і, взагалі, ставить під сумнів доцільність застосування бактеріоскопічного методу у діагностиці цієї хвороби. Тому нами вивчено діагностичні можливості імуноферментного аналізу (ІФА) у мікробіологічній діагностиці лямбліозу. Проведено серологічне обстеження 96 дітей, що мали клінічні прояви цього захворювання: розлади шлунково-кишкового тракту спостерігались у 53 дітей, алергічні стани відмічались у 32 дітей, 11 дітей відносилися до групи «часто хворіючих». Дослідження проводилися з використанням ІФА-аналізатора «Pointe 180 SR» та діагностичних тест-систем твердофазного імуноферментного аналізу «Вектор-Бест» (Росія). Встановлено, що 58% дітей з розладами шлунково-кишкового тракту мають антитіла до антигенів лямблій. У 76% пацієнтів цієї групи виявлено імуноглобуліни (Ig) класу G, у 15% – IgM + IgG і у 9% - лише IgM. У групі дітей з алергічними захворюваннями серопозитивними у відношенні G. lamblia виявилися 59% обстежуваних. Специфічні Ig класу М, що є ознакою активної стадії лямбліозу, були виявлені лише у 17% із них. У групі часто хворіючих дітей 68% виявилися серопозитивними, причому у 93% із них було виявлено IgG. Отже, у дітей усіх досліджуваних груп відмічено переважання імуноглобулінів класу G, що свідчить про хронічну персистуючу лямбліозну інфекцію. Порівнюючи дані бактеріоскопічного методу діагностики та ІФА, співпадіння виявили у 56% пацієнтів, крім того відповідно до клінічних проявів і даних анамнезу, більш ефективними виявилися результати серологічної діагностики. Отже, результати проведених досліджень доводять ефективність використання імуноферментного аналізу у діагностиці лямбліозу. Загалом, серологічна діагностика сприяє більш надійному виявленню лямбліозної інвазії, дозволяє своєчасно провести специфічне лікування і здійснювати контроль його ефективності. ВПЛИВ СОЛКОСЕРИЛУ НА ЗМІНИ ЕЕГ У ЩУРІВ ІЗ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЮ ТРАВМОЮ (ЧМТ) Лавренюк Павло Одеський державний медичний університет Завідувач кафедри – проф. О.А. Шандра Науковий керівник – доц. Г.О. Волохова Актуальність. ЧМТ спричиняє значні фізіологічні, метаболічні та електроенцефалографічні зміни. Виходячи з цього, актуальним є завдання розробки комплексної патогенетичної терапії післятравматичних зрушень функціонування мозку. Мета. Дослідити вплив солкосерилу на зміни електрографічних прочвів мозку щурів із ЧМТ. Результати. ЕЕГ реєстрували біполярно із утворень лімбічної системи та енторинальної кори через 1,7 та 14 діб після нанесення щурам механічної ЧМТ у тімяно-потиличній ділянці. Електрографічна активність щурів через 24 години після її нанесення, яким вводили солкосерил, не відрізнялася від аналогічної в групі щурів із ЧМТ без лікування. Через 7 діб під впливом солкосерила на 48% зменшилася потужність активності в гіпокампі; в решті утворень характер ЕЕГ не відрізнявся від контрольних спостережень. Через 14 діб спостерігалася нормалізація ЕЕГ-активності в більшості утворень мозку. Висновок. Отримані дані свідчать про те, що солкосерил нормалізує ЕЕГ-активність мозку, впродовж 7-14 діб після ЧМТ. При цьому, першим утворенням, в якому нормалізується характер ЕЕГ-активності на 7 добі, є вентральний гіпокамп. Потім вплив препарату розповсюджується на інші підкіркові утворення та енторинальну кору.

24

СЕКЦІЯ КЛІНІЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ

Аудиторія кафедри патологічної анатомії Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. Ю.О. Поспішіль, доц. В.І. Вовк, доц. Л.А Любінець, доц. А.І. Найда, доц. Н.Ф. Казановська, доц. І.М. Лукович Головуючий – Семенюк Олександр, Івановська Марія СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ВОГНЕСТРІЛЬНИХ ПОРАНЕНЬ ЕЛАСТИЧНИМИ КУЛЯМИ НЕ ЛЕТАЛЬНОЇ ДІЇ Громко Андрій Бойко Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю.О. Поспішіль Науковий керівник – доц. А.І. Найда Актуальність. З усіх існуючих цивільних засобів активної самооборони, що представлені на ринку, травматичні засоби не смертельної дії займають провідне місце. Тому ця вогнестрільна травма вимагає комплексного експертного дослідження. Мета. Вивчити особливості ушкоджень при пострілах еластичними кулями. Матеріали та методи. Проаналізовані три смертельні вогнестрільні поранення, випадок із тяжкими тілесними ушкодженнями, вивчені їх морфологічні особливості. Результати дослідження. Гр-н З., під час затримання працівниками міліції, тричі вистрілив собі в голову з револьвера «Корнет-С», спорядженого гумовими набоями. При комп’ютерній томографії головного мозку виявили епідуральну гематому в лобовій частці справа (25,8х54,5х20,0 мм). Діагноз лікувального закладу: “Відкрита вогнестрільна черепно-мозкова травма. Забій головного мозку середнього ступеня важкості. Епідуральна гематома лобової частки справа. Багато уламковий перелом правої скроневої кістки.” Під час нейрохірургічного втручання видалено гематому та вилучено три кулі. Труп дитини К., виявлено у власному будинку . При судово-медичному дослідженні визначено два сліпих вогнестрільних поранення голови: вхідні рани в обох скроневих ділянках з дефектом тканини, поясок осаднення країв, кіптява в раневих каналах, переломи кісток черепа, руйнування тканини головного мозку. Ці ушкодження утворилися внаслідок двох пострілів із зброї, спорядженої еластичними кулями, що підтверджувалося круглим дефектом тканини з пояском осаднення, прямолінійними раневими каналами, гумовою кулею (калібром 9,0 мм) в кінці раневого каналу зліва та зі стороннім тілом, схожим на відламок кулі. Гр-на Т., виявлено мертвим на сходовій клітці будинку. З місця події вилучено пістолет марки «Schmeisser» ППШ 790. При проведені експертизи виявлено: на передній поверхні шиї зліва рану неправильно-круглої форми з дефектом тканини, по краях якої – кільце, шириною до 0,2см; великий крововилив з раневим каналом; розрив довжиною 2х3 см нижче розгалуження загальної сонної артерії; аналогічний розрив лівої яремної вени. Постріл здійснено впритул. Слідів накладання кобальту, міді, нікелю, свинцю, цинку не знайдено, але на контактограмі з долоні правої кисті між великим та вказівним пальцями встановлено нашарування міді і незначної кількості кобальту. Труп гр-н Л.., виявлений у власній квартирі. При проведені експертизи виявлено у правій скроневій ділянці блідо-фіолетового кольору синець, на його тілі біля верхнього краю ушкодження круглої форми, діаметром 1см з пояском осаднення і в кінці раневого каналу виявлена деформована гумова куля, діаметром 9 мм. Висновок. Постріли здійснені із спеціальних засобів не летальної дії, що споряджені еластичними кулями, спричиняють тяжкі та смертельні поранення при дистанції як герметично так і негерметично ПОРУШЕННЯ ОКИСЛЮВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ПРИ ТОКСИЧНОМУ УРАЖЕННІ ПЕЧІНКИ Панас Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.С. Регеда Науковий керівник – доц. Н.Ф. Казановська Актуальність. Серед захворювань печінки токсичні ураження займають одне з перших місць, поступаючись лише вірусним гепатитам. Виражену токсичну дію мають ксенобіотики, що поступають в організм людини з їжею, водою, через дихальні шляхи. Викликаючи гострі отруєння, ксенобіотики стають причиною токсичних гепатитів. Серед найпоширеніших ксенобіотиків є лікарські речовини, засоби побутової хімії, промислові отрути. Мета. Вивчення одного із найчутливіших механізмів пошкодження мембранних структур клітин – процесів ПОЛ , а саме, кінцевого продукту – малонового диальдегіду при токсичному гепатиті, викликаному тетрахлорметанолом. Первинним місцем дії цієї отрути є ендоплазматична сітка гепатоцитів, в мембранах якої з участю відновленого НАДФ утворюються вільні радикали (CCl4 – CCl3+Cl), які активно включаються в метаболізм клітини. Процес цей називають «летальним розпадом».

25

Матеріали і методи. Досліди проводили на білих безпородних щурах – самцях масою 180-200 г, які утримувались на стандартному раціоні віварію. Для дослідів було використано 10 щурів. Гостре токсичне ураження печінки викликали згідно методики, розробленої Левшиним Б.І. (1973). 50% розчин ССl4 на оливковій олії в дозі 0,4 мл/ 100 г маси тварин вводили підшкірно на протязі 4-х діб. Тварин декапітували на 4-ту, 7-му і 14-ту добу від початку введення гепатотоксину. Вміст МДА визначали в плазмі та 10% гомогенаті печінки за методом Андреєвої Л.І., Кожемякіна Л.А., Кишку А.А. (1988). До 0.3 мл плазми або гомогенату додавали 3 мл 1% ортофосфорної кислоти (pH=2.0), 1 мл 0,6% тіобарбітурової кислоти і 0,1мл розчину сірчанокислого заліза. Пробірки витримували на водяній бані при 100 С, охолоджували, додавали 4 мл бутанолу (для екстракції забарвленого продукту). Проби центрифугували 10 хв. Оптичну щільність верхньої фази вимірювали на спектрофотометрі СФ – 16 при довжині хвилі 535 нм проти бутанолу. Розрахунок проводили, враховуючи коефіцієнт молярної екстинції МДА – 1,56× 10 5 моль×см-1 , по формулі: А= Е.досл×106×4 мл = Е досл × 85,47 1,56 ×10 5× 0,3 мл Результати представлені в таблиці (P – достовірність у порівнянні з інтактними тваринами )

Форма досліду Вміст МДА в:

Плазмі (мк М/л) Печінці (мк М/кг)

Інтактні 1,03 ± 0,03 3,3 ± 0,15

Час після введення

(доба)

4-а 1,68 ± 0,03 Р < 0,05

4,61 ± 0,12 P < 0,01

7-а 1,79 ±0,06 P < 0,01

8,6 ± 0,49 P < 0,01

14-а 1,60 ± 0,06 P < 0,01

3,91± 0,22 P < 0,05

Отримані дані свідчать, що введення тетрахлоретану значно підвищує вміст МДА в плазмі. Так , на 4 – ту добу вміст зріс на 163%, на 7 – му на 173%, на 14 – ту – на 150% у порівнянні з інтактними тваринами. Концентрація МДА в печінці зростає відповідно на 140%, 261%, 210%. Висновки. Найбільше зростання вмісту МДА спостерігається на 7-му добу експерименту. До 14-ї доби показники мали достовірну тенденцію до зниження, хоча до контрольних все ж не приходять. Зниження показників кінцевого продукту МДА можна пояснити використанням проміжних продуктів ПОЛ як субстратів вільного дихання мітохондрій, а також активацією тих компонентів антиоксидантної системи, що знешкоджують проміжні продукти – ДК(дієнові кон’югати) ще до переходу їх в кінцеві. ІНФАРКТ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ТА ПАТОЛОГІЯ ІНТРА- ТА ЕКСТРАКРАНІАЛЬНИХ АРТЕРІЙ: ПАТОМОРФОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ Омеляш Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю.О. Поспішіль Науковий керівник – ас. Ю.І. Кузик. Актуальність. Вивчення патогенезу ішемічних порушень мозкового кровообігу є однією із актуальних проблем патологічної анатомії в зв’язку із високою часткою ішемічного інсульту в структурі захворюваності і смертності населення багатьох країн, зокрема України. Відомо, що найчастішою причиною інфаркту головного мозку (ІГМ) є патологія краніальних і екстра краніальних артерій. Мета – дослідити випадки смерті від ІГМ, визначити частоту, статево-вікові особливості, патоморфологічні зміни в головному мозку, краніальних та екстра краніальних артеріях. Матеріали та методи. На базі патологоанатомічного відділення Клінічної лікарні Львівської залізниці проаналізовано 114 випадків смерті від ІГМ за 10 років (1998-2007). Аналіз протоколів розтинів включав визначення частоти випадків ІГМ, вікових та статевих особливостей, макроскопових та мікроскопових змін мозку, артерій краніального та екстракранального басейну, ускладнень та причини смерті, супутніх захворювань. Результати. Кількість випадків ІГМ зросла в 1,7 рази в останнє п’ятиріччя в порівнянні із попереднім. Частота ІГМ серед загального числа розтинів коливалася від 4 до 20%. Серед померлих переважали чоловіки – 67 випадків (58,8%), жінок було 47 (41,2%). Вік померлих в половині випадків становив 71-80 років, рідше – 61-70 років (29%), решта до 60 і старше 81 року (по 10,5%). Серед видів ІГМ переважав велико вогнищевий – 99 (86,8%), дрібно вогнищевий виявлено у 15 (13,2%). Велико вогнищевий ІГМ найчастіше локалізувався у тім’яній частці лівої півкулі (18,4%). Часто (43%) ІГМ були множинними і охоплювали кілька часток головного мозку. Практично у третині випадків ІГМ був повторним, під час розтину виявлено кісти головного мозку, частіше одиночні, переважно у тім’яній частці півкуль. Серед причин розвитку ІГМ у всіх випадках виявлено атеросклероз мозкових та сонних артерій. В половині випадків ІГМ виникав в басейні лівої середньо-мозкової артерії, рідше правої (35%) та веретебро-базилярної (13,2%) артерій. У частині випадків спостерігався обтуруючий тромбоз церебральних (17,5%) і сонних (4%) артерій. Серед важливих захворювань, що сприяли розвитку ІГМ спостерігалися: артеріальна гіпертензія (62,2%), цукровий діабет (30,7%), ожиріння (26,4%), ревматичні вади серця (10,5%).У всіх випадках причиною смерті при ІГМ був набряк головного мозку із вклиненням у великий потиличний отвір. Висновки. Частота ІГМ за останні 5 років зросла в 1,7 рази в порівнянні з попередніми. ІГМ виникає переважно у чоловіків в віці 71-80 років. Найчастішим видом ІГМ є велико вогнищевий, часто множинний, в третині випадків

26

повторний. Безпосередньою причиною ІГМ є атеросклероз церебральних та сонних артерій, найчастіше лівої середньо-мозковї артерії. Серед факторів ризику ІГМ найчастіші – цукровий діабет та ожиріння. ОКСИД АЗОТУ У СИРОВАТЦІ КРОВІ ПРИ ХРОНІЧНІЙ ГІПЕРІМУНОКОМПЛЕКСЕМІЇ Сурма Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.С. Регеда Науковий керівник – доц. Л.А. Любінець Актуальність. Неухильний ріст імунопатологічних захворювань за останні десятиріччя і несприятливий прогноз по відношенню подальшого їх росту висуває проблему алергії як одну із найактуальніших сучасних медико-соціальних проблем. Серед алергічних захворювань значну частку займають захворювання інфекційного та неінфекційного походження, в патогенезі яких провідну роль відіграють циркулюючі імунні комплекси (ЦІК). Підвищена концентрація ЦІК виявляється при багатьох захворюваннях. На даний час вивчення хвороб, в основі розвитку яких лежить патогенна дія імунних комплексів, привертає увагу багатьох дослідників. Показана роль імунних комплексів у пошкодженні ендотеліальних клітин і формуванні судино-запальних процесів. Метою нашої роботи стало вивчення ролі оксиду азоту (синтаз оксиду азоту та його стабільних метаболітів – нітрит- та нітрат-аніонів) в розвитку хронічного гіперімунокомплексного процесу. Матеріали та методи. Експерименти проведені на 20 самцях безпородних білих щурів, масою 200-250 г, яких утримували на стандартному раціоні віварію. В даній роботі нами використана класична модель хронічного гіперімунокомплексного процесу (ХГІП), запропонована Cochrane C., Koffer D. Для відтворення моделі ХГІП тваринам вводили один раз на тиждень бичачий сироватковий альбумін, з розрахунку 100 мг на 1 кг маси, протягом 12 тижнів. Активність синтаз оксиду азоту (конститутивної та індуцибельної) і рівень стабільних метаболітів визначали у сироватці крові спектрофотометричним методом. Результати. Вивчення досліджуваних показників у групі тварин із змодельованим гіперімунокомплексним процесом показало, що сумарна активність синтази оксиду азоту (NOS) практично не змінилась, але виявлено значні зміни активності її ізоформ. Рівень індуцибельної NO-синтази збільшився у 2,3 рази (p<0,05), натомість конститутивної NO-синтази майже у 2 рази зменшився (p<0,05). Показник співвідношення конститутивної та індуцибельної NO-синтаз зменшився у 4,3 рази (p<0,05). При цьому спостерігається підвищення рівня стабільних метаболітів у сироватці відповідно нітрит-аніону у 5,5 разів (p<0,05), а нітрат-аніону – у 1,4 рази (p<0,05). Висновок: хронічна гіперімунокомплексемія супроводжується підвищенням активності індуцибельної NO-синтази та рівня нітрит-аніону, що вказує на участь оксиду азоту у розвитку даного патологічного процесу. ВЗАЄМОЗВЯЗОК МІЖ ВИНИКНЕННЯМ КАРІЄСУ ТА ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ Ольга Ковальчук Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної фізіології Завідувач кафедри – проф. М.С. Регеда Науковий керівник – доц. І.М. Лукович Актуальність. Сьогодні проблема карієсу є дуже актуальною, оскільки він діагностується у 85-90% молоді України. За останні роки від 1995 до 2007 року рівень КПВ (карієс, пломба і видалені зуби на одного оглянутого ) зріс від 2,5-2,8 до 4,5-4,8, що свідчить про прогресування карієсу. ВХШ теж прогресує. Частота виникнення виразкової хвороби серед населення -10-12%. Розповсюдженість її за 5 останніх років зросла більше, як на 12%, крім того виразкова хвороба молодшає, все частіше вона зустрічається серед молоді. Теоретично можна проаналізувати, що карієс і ВХШ мають спільні ланки етіології і патогенезу : це зміни параметрів рН, якісного складу ротової рідини і шлункового соку, вплив мікроорганізмів та ін. Мета. Визначити, чи існує зв'язок, між виникненням карієсу та виразкової хвороби шлунка, та можливість впливу карієсу на виникнення, перебіг і загострення виразкової хвороби і навпаки. Методи і матеріали. Анкетування хворих виразковою хворобою чоловіків до 25 років, в кількості 20, проводилось у воєнному госпіталі м. Львова, за сприянням Троценка О.В. Анкетування студентів нашого вузу, що вважають себе здоровими, в кількості 12 (контрольна група). Мікробіологічне дослідження мазків з гінгівальних кишень у хворих на виразкову хворобу і здорової молоді на кафедрі мікробіології, за сприянням Федечка Й.М. Огляд ротової порожнини. Результати. Результати анкетування та огляду ротової порожнини:у 70% хворих - гострий карієс, у контрольній групі – гострий відсутній, весь пломбований. 80% хворих скаржаться на наявність в’язкої слини, у контрольній групі -20%. 80% осіб з контрольної групи характеризують свою слину, як рідку 40% хворих відчувають печію і 60%- кислий присмак у роті, в контрольній групі відсутні скарги. 25% хворим та 25% здоровим притаманні такі шкідливі звички, як куріння і надмірне вживання кави. Дані мікробіологічного дослідження: у 80% хворих виявлено стрептокок і стафілокок, у здорових - у 40%. У 90% хворих виявлені поліморфні грам негативні палички, у контролі - відсутні. У 30% хворих виявлено фузобактерії, у контролі– 10%. У 30% хворих виявлено вейлонели, у контролі –відсутні. У 60% хворих виявлено гриби Candida і у 25% - гриби актиноміцети, які у контролі відсутні. Висновок. Опираючись на скарги, огляд ротової порожнини і мікробіологічне дослідження вмісту гінгівальних кишень у хворих на ВХШ і контрольної групи, виявлено, що у 70% хворих на ВХШ діагностується гостра форма карієсу. Це дає підставу вважати, що існують спільні ланки патогенезу у виникненні ВХШ і каріозного процесу.

27

ПОЛІМЕРАЗНА ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ ЯК МЕТОД МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ ПРИ СУДОВО-МЕДИЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА Завадка Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра патологічної анатомії та судової медицини Завідувач кафедри – проф. Ю.О. Поспішіль Науковий керівник – к.м.н. О.Р. Малик Актуальність: оскільки фрагменти ДНК можуть зберігатися тривалий час, і нести інформацію про генетичний код людини, ДНК-дослідження є найточнішим методом при ідентифікації злочинців, потерпілих, у тому числі при вирішенні питання про спірне батьківство. Здатність множення фрагментів ДНК у мільйони разів при проведенні полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) дає можливість використовувати незначну кількість біологічних залишків. Мета: обгрунтування доцільності використання ПЛР у судово-медичнгй практиці. Матеріали і методи: кров матері «1062», батька «1064», дитини «1063»; праймери для ПЛР: синтетичні олігонуклеотиди виробництва фірми Amersham Pharmacia Biotech (Швеція), що відповідають геному людини. Результати: При молекулярно-генетичному аналізі матері виявлені алелі: 14,19 (локус WVA); 30,30.2 (локус D21S11); 22,22 (локус FGA); 09,10 (локус D7S820); батька: 16,18 (локус WVA); 31.2,32.2 (локус D21S11); 23,24 (локус FGA); 09,11 (локус D7S820); 13 (локус DYS 393); 13 (локус DYS 392); 11 (локус DYS 391); 24 (локус DYS 390); 14 (локус DYS 19); 13 (локус DYS 389a); 30 (локус DYS 389b); 11,14 (локус DYS385); дитини: 18,19 (локус WVA); 30.2,31.2 (локус D21S11); 22,23 (локус FGA); 09,11 (локус D7S820); 13 (локус DYS 393); 13 (локус DYS 392); 11 (локус DYS 391); 24 (локус DYS 390); 14 (локус DYS 19); 13 (локус DYS 389a); 30 (локус DYS 389b); 11,14 (локус DYS385). Молекулярно-генетичним аналізом ДНК встановлено, що у дитини в межах досліджених локусів не виявлено алелів, які не просліджуються у батька та матері. Кумулятивна імовірність випадкового спадкування аллелів з популяції складає 0,00012 (0,012%). Висновок. Таким чином проведена реакція дозволяє встановити з імовірністю 99,988%, що досліджувана кров батька відповідає формулюванню «батьківство практично доведено».

28

СЕКЦІЯ ТЕРАПІЇ №1

Лекційна аудиторія кафедри факультетської терапії Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. І.Г. Ільницький, проф. О.М. Радченко, проф. О.П. Костик, проф. В.А. Павлиш, проф. Є.І. Дзісь, доц. І.В. Дац, доц. Ю.М. Панчишин, доц. О.Я. Солдатенко, ас. З.О. Гук-Лешневська Головуючі – Філик Ольга, Адамович Олена КСАНТОМАТОЗ В ПРАКТИЦІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ – КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА, ТАКТИКА ВЕДЕННЯ ХВОРИХ Святенко Т. Семенова О. Калінін Д. Дніпропетровська державна медична академія Кафедра сімейної медицини ФПДО Завідувач кафедри – проф. Н.Д. Чухрієнко Науковий керівник – проф. Н.Д. Чухрієнко Актуальність вивчення ксантоматозу зумовлена негативною первинною діагностикою захворювання та відсутністю чітких стандартів лікування. Метою роботи було уточнення механізмів розвитку захворювання за допомогою інтегрального підходу до проблеми ксантоматозу в практиці сімейних лікарів. Матеріали та методи. Два клінічних випадки родинного ксантоматозу з клініко-лабораторними дослідженнями. Результати: Під нашим спостереженням знаходилась родина: батько 32 роки та двоє його синів 7 та 11 років, з характерними шкіряними проявами. Зі слів пацієнтів, перші ураження шкіри з′явилися у батька у віці 20 років, у молодшого сина – 6 років, у старшого – 7 років. При огляді, ксантоми локалізувались: у батька - у вигляді невеликих папул жовтого кольору овоїдної форми біля ліктьових суглобів, навколо очних орбіт; у старшого сина – у вигляді жовто-гарачих вузлів та вузелків навколо колінних та ліктьових суглобів, міжфалангових суглобів пальців рук, очних орбіт; у молодшого сина – в вигляді жовто-гарячих утвореннь стрічкоподібної форми тільки в шкірі біля ліктьових суглобів. Шкіряні прояви суб′єктивно пацієнти не відчували. Всім хворим проводилися наступні клініко-лабораторні дослідження за загальноприйнятою методикою, а також гістологічні дослідження біоптата ушкодженної ділянки шкіри та електрокардіографічне дослідження. В біохімічному дослідженні крові: у батька та старшого сина виражена гіперліпідемія з підвищенним рівнем холестерину та β-ліпопротеїдів. Вміст фосфоліпідів та тригліцеридів не змінений; у молодшого сина виявилася незначна гіперліпідемія. При електрокардіографічному дослідженні: у батька – зсув вниз інтервала ST та інверсія зубця Т у лівих грудних відведеннях; у дітей – вікові норми. Гістологічні дослідження: у батька – дифузні та осередковані скупчення ксантомних клітин майже по всьому шкіряному шару. Ксантомні клітини мають одне ядро. Зустрічаються колагенові волокна та фібробласти, поряд з якими групи пінистих клітин. У старшого сина – осередковані пінисті клітини, у молодшого – гістологічна норма. На підставі вищевказаного нами був виставле діагноз: сімейний ксантоматоз. Представляє інтерес те, що не дивлячись на характерну шкіряну симптоматику, захворювання не було діагностовано протягом довгого періоду часу звертань хворих до різноманітних спеціалістів. Ми також спостерігали родину, в якій сімейним ксантоматозом хворіли 6 її членів: хвора К.та її дочка 13 років-зі слів матері хворіє з дитинства;батько хвороі К.,два його сини та дочка.всі четверо дітей голови родини від двох різних шлюбів мали шкіряні прояви ксантоматоза. Висновки: описані нами спостереження наштовхують, на нашу думку, до подальшого, більш глибокого научного аналізу з метою уточнення механізмів розвитку, розробки та призначення адекватного комплексного лікування та попередження можливих ускладень. ЧАСТОТА РОЗВИТКУ МІКРОАЛЬБУМІНУРІЇ У ХВОРИХ ІЗ СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ Паньків Іван Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського Кафедра внутрішньої медицини Завідувач кафедри – проф. М.І. Швед Науковий керівник – проф. Н.В. Пасєчко Актуальність. На сьогодні зберігається тенденція до росту захворюваності і смертності від серцевої недостатності (СН). Серед населення різних країн вона зареєстрована з частотою від 0,4% до 2%. Серцева недостатність вважається патологією не лише серцево-судинної системи. За останні роки приділяється значна увага її зв’язку з ураженням нирок [2, 7], як органа-мішені серцевої недостатності. Метою нашого дослідження було встановлення частоти МАУ у пацієнтів із СН, а також її зв’язку і величини залежно від функціонального класу (ФК). Матеріали та методи. Обстежено 86 хворих з I-ІV функціональним класом СН, з них 17 жінок і 69 чоловіків, середній вік 59,8±10,1 років. Стан серцевевої геодинаміки вивчали методом ехокардіографії, вимірювали швидкість раннього

29

діастолічного наповнення, швидкість передсердного діастолічного наповнення. Визначали також фракцію викиду (ФВ). Рівень МАУ визначали методом імуноферментного аналізу на апараті D-10 (США). Результати. У групі пацієнтів з І ФК тривалість СН не перевищувала 0,6±0,1 року, з II ФК - 2,1±0,4 років, з III ФК - 3,6±0,8 років, а в групі з IV ФК - 5,7±0,8 років. За рівнем ФВ оцінювали систолічну функцію міокарда, яка становила 56,4±3,2%, 55,2±2,4%, 44,9±1,8%, 34,3±1,4% відповідно. Показник діастолічної функції у групі пацієнтів з I ФК дорівнював 0,92±0,06, з II ФК - 0,88±0,06, з III ФК - 1,72±0,07. У групі пацієнтів з I ФК СН МАУ становила, в середньому, 4,8 мг/добу, ШКФ - 97,1 мл/хв. У групі з II ФК величина МАУ дорівнювала 8,1 мг/добу, ШКФ - 87,8 мл/хв, з III ФК - 38,1 мг/добу і 55,7 мл/хв відповідно; у групі з IV ФК - 51,2 мг/добу і 53,2 мл/хв. Отже, МАУ виявлена лише в групах хворих з III і IV ФК СН. При цьому в групі з III ФК МАУ виявлена у 47,8% хворих (в 11 з 23 осіб), тоді як у групі з IV ФК - у 85,7% хворих (у 18 з 21 особи). Наростання рівня екскреції альбуміну відбувалося при прогресуванні СН. При проведенні кореляційного аналізу нами встановлено тісні взаємозв’язки між МАУ і тривалістю СН (r = 0,71; р < 0,05), МАУ і діастолічною дисфункцією (r = 0,46; р < 0,05). Висновки. Частота МАУ становила 47,8% в групі хворих із СН III ФК і 85,7% - серед хворих із СН IV ФК. Наявність МАУ можна розглядати не лише як маркер прогресування, але й як важливий критерій для оцінки тривалості СН. СУПУТНЯ ПАТОЛОГІЯ ТА ПЕРЕБІГ ХВОРОБИ У ПАЦІЄНТІВ З ХРОНІЧНИМ ГЕПАТИТОМ ТА ГАСТРИТОМ Філик Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської терапії В/о завідувача кафедри – проф. О.М.Радченко Науковий керівник – ас. З.О.Гук - Лешневська Актуальність. Хронічні гепатити та хронічні гастрити – одні з найбільш поширених патологій органів травлення, зростання котрих за останнє десятиліття відповідно склало 49,5% та 66,2%. Вони часто є причиною розвитку патології інших внутрішніх органів. Виявлення таких уражень змінює підхід до лікування та прогнозу перебігу основної патології Мета дослідження - вивчення спектру уражень внутрішніх органів при хронічних гепатитах та гастритах, виявлення особливостей клінічного перебігу даних хвороб. Матеріали та методи. Проведено аналіз 65 історій хвороб пацієнтів із хронічними гепатитами та гастритами, які знаходились на стаціонарному лікуванні в гастроентерологічному відділенні Військово-медичного клінічного центру Західного регіону. Всіх пацієнтів поділено на дві групи: І група – 30 хворих на хронічні гепатити, ІІ група – 35 пацієнтів із хронічними гастритами. Результати. Аналіз отриманих даних показав, що ураження інших внутрішніх органів частіше спостерігалось у I групі хворих. Серед супутньої патології приблизно з однаковою частотою в обох групах зустрічались гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, езофагіт, анемія, тромбоцитопенія, енцефалопатія.. У пацієнтів I групи значно частіше виявляли хронічний панкреатит, ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу. Астено-невротичний синдром та остеохонроз хребта з більшою частотою зустрічався у пацієнтів ІІ групи. Лише при в II групі (з невеликою частотою) виявлено дискінезію жовчевивідних шляхів, функціональну гіпербілірубінемію, синдром подразненого кишківника, геморой, псоріаз, себорею. Аналіз клінічного перебігу хвороби показав, що більш яскраві суб’єктивні прояви були у пацієнтів ІІ групи: виражений больовий синдром, нудота, блювання, печія, зміни характеру випорожнень (у 26% - закрепи, у 16% - проноси), об’єктивно у хворих на хронічний гастрит істотно частіше спорігалась блідість шкіри та видимих слизових оболонок. У пацієнтів I групи серед скарг переважала загальна слабість, втомлюваність, поганий сон, знижений апетит. Серед об’єктивних даних у хворих II групи істотно частіше виявляли метеоризм, свербіння та висипання на шкірі. Майже у третини пацієнтів обох груп зафіксовано підвищення артеріального тиску, у п’ятої частини – тахікардію. Висновки.В ході дослідження виявлено високу частоту супутньої патології. Провідним у хворих на хронічні гепатити був астенічний синдром, у хворих на хронічні гастрити – диспепсичний, що ілюструє складність встановлення діагнозу за суб’єктивними даними. Тому необхідним є подальше вивчення цієї проблеми для виявлення причинно-наслідкових зв’язків між виявленими патологіями, корекції схем лікування та прогнозування перебігу основної патології. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ Штойко Роксолана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської терапії В/о. завідувача кафедри - проф. О.М.Радченко Науковий керівник - проф. О.М.Радченко Актуальність: За час акції ”Дні вимірювання артеріального тиску” на Львівщині було виміряно артеріальний тиск (АТ) в 833 тисяч осіб (42% населення). З них 212 тисяч мали високий АТ на момент обстеження, а вперше було виявлено артеріальну гіпертензію (АГ) в 33 тисячі осіб, більшість з котрих є у працездатному віці (до 60 років). Опитування показало, що більшість хворих з АГ приймає ліки, однак гіпотензивного ефекту не спостерігається. Метою роботи стало визначення ефективності гіпотензивної терапії та можливих причин недосягнення цільового тиску. Матеріали і методи. Ефективність лікування АГ серед хворих 1 клінічної лікарні ім.Князя Лева та пацієнтів Львівської обласної клінічної лікарні визначена у 133 осіб (56 чоловіків, 77 жінок), з них 106 хворих на АГ (42 чоловіків, 64 жінок). Симптоматична гіпертензія спостерігалась у 27 пацієнта (10 чоловіків, 17 жінок). Обстеження включало анкетування з акцентом на наступні питання: чи було підвищення АТ у батьків, хто порадив приймати гіпотензивний засіб і який препарат пацієнт приймає, чи хворий приймає щоденно гіпотензивний засіб і чи не забуває приймати, чи виконує постанови лікаря про вживання гіпотензивного препарату?

30

Результатами є , що найчастіше приймають для зниження АТ інгібітори АПФ – 36% хворих (берліприл, моекс, каптоприл, еналаприл, енап) та комбінації ІАПФ з діуретиками - 20% (ліпразид, каптопрес). З меншою частотою застосовують бета-блокатори - 14% (атенолол, метапролол, небілет, егилок) чи їх комбінації з діуретиками - 7% (тенорік). Частота вживання антагоністів кальцію була подібною до бета-блокаторів - 13% (амлодипін, стамло, фенігідін). Діуретики як монотерапія були використані у 4% (фуросемід). На відміну від даних по Україні, досить часто призначались препарати другого ряду: вазодилятатори 9% (папазол, молсидомін) і адельфан - 2%. Ефективність лікування серед наших хворих була достатньо високою: цільовий АТ досягнутий у 56% пацієнтів. Однак слід звернути увагу, що ще ефективність госпітального етапу лікування. У той же час більше половини хворих (57 жінок та 34 чоловіки) забували або не щоденно приймали гіпотензивні засоби, що не дозволяє ефективно контролювати АТ. Більшість з хворих додатково періодично за умов появи суб’єктивних симптомів застосовували монопрепарати (переважно ІАПФ). Висновок, тільки 27% хворих на АГ лікуються комбінованими засобами, як рекомендовано сучасними керівництвами. Ефективність гіпотензивної терапії на госпітальному етапі становить лише 56%, а в амбулаторних умовах буде ще меншою. Пацієнти з АГ недостатньо обізнані з ризиком виникнень ускладнень, легковажно ставляться до хвороби, несистематично чи в неадекватних дозах лікують АГ. ПРОМЕНЕВА ДІАГНОСТИКА ПРИ ХВОРОБІ КРОНА Рум’янцева Дарія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра променевої діагностики і терапії Завідувач кафедри – доц.І.В.Дац Науковий керівник – доц.О.Я.Солдатенко Актуальність. Захворювання травного каналу часто спричиняють порушення працездатності , інвалідизацію та смертність пацієнтів. Важливе місце серед цієї патології займає хвороба Крона (термінальний ілеїт). Раннє встановлення діагнозу сприяє своєчасному цілеспрямованому лікуванню, знижуючи відсоток інвалідності та смертності. Провідне місце в діагностиці займає рентгенологічний метод. Мета. Вивчення рентгенологічних симптомів хвороби Крона і стали метою нашої роботи. Матеріали та методи. На базі 2 хірургічного відділення та рентгенвідділення обласної клінічної лікарні м.Львова на рентгенодіагностичному комплексі Siemens (Німеччина) нами обстежено 35 пацієнтів, у яких попередньо діагностовано хворобу Крона. Застосовувались методики: рентгеноскопія з контрастуванням барієм сульфату з обстеженням через 4-8 годин після початку контрастування; методики подвійного і потрійного контрастування; прицільна рентгенографія; дрібнофракційне введення контрасту; парієтографія; фістулографія. Результати. Виявлено наступні зміни: нориці у 26 пацієнтів (74%); афти у 19 (54%); виразкові зміни у 35 (100%). Всім обстеженим хворим було запропоновано хірургічне втручання, яке було проведене у 2 хірургічному відділенні. Гістологічно і цитологічно діагнози верифіковано у 33 із 35 випадків, що становило 94%. Висновки: 1. Рентгенологічний метод - провідний при діагностиці хвороби Крона. 2. Інформативність методу у обстежуваних хворих становила 94%. 3. Діагностика термінального ілеїту має проводитись в комплексі з іншими клінічними та лабораторними методами (зокрема цитологічним і гістологічним). РЕЗУЛЬТАТИ ТУБЕРКУЛІНОДІАГНОСТИКИ У ШКОЛЯРІВ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ НА ТЕРИТОРІЯХ, ЗАБРУДНЕНИХ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Максимців Мирослава Підлужна Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фтизіатрії і пульмонології Завідувач кафедри – проф.І.Г.Ільницький Науковий керівник - проф.О.П.Костик Актуальність. Ріст резервуару туберкульозної інфекції серед дорослого населення України призвів до росту інфікованості та захворюваності на туберкульоз серед дитячого і підліткового населення. Визначення рівня інфікованості і захворюваності на туберкульоз дитячого населення в різних регіонах України дозволяє правильно оцінити епідеміологічну ситуацію. Мета. Вивчити результати туберкулінодіагностики у дітей шкільного віку, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях Рівненської області. Матеріали та методи. Туберкулінодіагностика є основним методом раннього виявлення інфікування мікобактеріями туберкульозу дітей та підлітків, яка, крім того, дозволяє визначити ризик захворювання на туберкульоз дітей і підлітків і, відповідно, можна прогнозувати захворюваність в певному регіоні. Результати. У 2005 р. у дітей семірічного віку, які проживають в ІІІ зоні забруднення території, в 3,2 раза менше було виявлено негативних реакцій на пробу Манту з 2 ТО ППД-Л, ніж у 1996 р. (16,0±1,8 % проти 50,6±2,4 %, Р < 0,01). Кількість сумнівних реакцій була в 1,6 раза менше (8,0±1,2 % проти 12,8±2,2 %, Р < 0,05), а кількість позитивних реакцій, навпаки, зросла в 2,1 раза (76,0±1,4 % проти 36,1±2,1 %, Р < 0,01). У дітей з ІУ зони радіаційного забруднення території спостерігалася аналогічна динаміка результатів туберкулінодіагностики – кількість негативних реакцій на туберкулін зменшилась в 2,3 раза (з 68,4±1,8 % до 29,2±1,3 %, Р < 0,01), кількість сумнівних – в 2,7 раза (з 11,3±1,4 % до 4,2±1,1 %, Р < 0,01) і в 3,3 раза зросла кількість позитивних реакцій (з 20,3±1,6 % до 66,7±1,4 %, Р < 0,01). Оцінюючи

31

одержані дані за період 1996 – 2005 рр. встановлено, що серед дітей 7-річного віку в обох зонах території забруднення відбулося зменшення кількості дітей, які негативно реагують на туберкулін і зростання кількості дітей з позитивною реакцією на нього, причому зменшення кількості негативних реакцій (в 3,2 раза) у дітей з ІІІ зони було більш вираженим, ніж у дітей з ІУ зони території забруднення (в 2,3 раза). Аналогічні тенденції спостерігалися і у підлітків 14-річного віку. Кількість підлітків, які позитивно реагували на туберкулін, зросла в 1,5 раза в обидвох зонах радіаційного забруднення території проживання (відповідно в ІІІ зоні забруднення з 55,8±2,2 % до 84,2±2,3 %, Р < 0,01 і в ІУ зоні –з 56,7±2,0 % до 85,3±2,8 %, Р < 0,01). Висновок. На радіаційно забруднених територіях Рівненщини за останні 10 років у 3,2 раза зменшилась кількість дітей та підлітків з негативною реакцією на туберкулін і в 2,0 рази зросла кількість дітей та підлітків з позитивною реакцією на пробу Манту, що свідчить про зростання рівня інфікованості серед школярів, які проживають на радіаційно забруднених територіях. ОСОБЛИВОСТІ ТУБЕРКУЛЬОЗУ В ОБЛАСТЯХ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ Єрченко Роксолана Чуловський Богдан Львівський національний медичний університет ім.Данила Галицького Кафедра фтизіатрії і пульмонології Завідувач кафедри – проф.І.Г.Ільницький Науковий керівник - проф.О.П.Костик

Актуальність. Значне поширення туберкульозу у багатьох країнах світу на початку 90-х років ХХ сторіччя, що змусило ВООЗ проголосити у квітні 1993 р. туберкульоз глобальною небезпекою, продовжує залишатися актуальною проблемою в усіх без винятку країнах світу і у ХХІ сторіччі. Мета. Вивчити особливості та виявити тенденції розвитку епідемічної ситуації з туберкульозу в західному регіоні України. Матеріали та методи. Проведено моніторинг даних щодо розповсюдженості туберкульозу за даними діяльності протитуберкульозних закладів України з 2001 до 2006 років в семи областях західного регіону та України в цілому і виявлено основні тенденції розвитку епідемічної ситуації з туберкульозу. Результати. Захворюваність населення всіма формами туберкульозу в Україні за період 2001-2006 років зросла на 21,3 % (з 68,6 до 3,2 на 100 тис.населення), а в західному регіоні – на 11,8 % ( з 60,9 до 68,1 на 100 тис.населення). Тобто, в західному регіоні зростання захворюваності всіма формами туберкульозу було нижчим від середньо-українського показника в 1,8 раза. Зростання захворюваності серед дорослого населення спричинило ріст інфікованості та захворюваності на туберкульоз серед дитячого і підліткового населення, яке утримувалося протягом 2001-2006 років на рівні 9,3 – 9,6 на 100 тис.дитячого населення в Україні. В західних областях середній рівень дитячої захворюваності на туберкульоз за цей період зменшився з 8,7 до 7,7 на 100 тис.дитячого населення. В 2 рази зменшився рівень захворюваності в Чернівецькій (з 16,8 до 8,2 на 100 тис. ) та в 2,3 рази - в Тернопільській (з 11,3 до 4,9 на 100 тис. ), в 3 рази - у Волинській (з 9,1 у 2001 р. до 3,0 на 100 тис. у 2005 р.) області, а у 2006 р. констатовано зростання захворюваності в 2,1 раза, яке сягнуло до 6,2 на 100 тис.дитячого населення. Поширеність туберкульозу протягом усього періоду 2001-2006 рр. в регіоні зазнала динаміки зниження від 241,3 до 211,3 на 100 тис.населення або на 13,1 %, залишаючись протягом всього періоду нижчою від середньоукраїнського показника. Середній показник смертності у західному регіоні протягом 2001-2003 рр. визначався на одному рівні – 17,4 – 17,6 на 100 тис. населення. В останні роки відслідковується тенденція зростання частоти виявлення поліхіміорезистентних штамів мікобактерій туберкульозу не лише у хворих з рецидивами та хронічними формами туберкульозу легень (80,2 % та 88,9 %), але й серед впершевиявлених хворих (62,6 %). Висновки. Зростання захворюваності населення всіма формами туберкульозу, поширення деструктивних форм туберкульозу легень серед вперше виявлених хворих, зростання частоти хіміорезистентного туберкульозу вказують на несприятливий перебіг епідемічної ситуації як в Україні, так і в західному регіоні зокрема.

ДИСПЕРСІЯ QT ІНТЕРВАЛУ У ХВОРИХ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2-ГО ТИПУ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОГО ГОСТРОГО ІНФАРКТУ МІОКАРДА Багнюк Андріан Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №1 ФПДО Завідувач кафедри – проф. В.І. Вдовиченко Науковий керівник – доц. М.В. Перепелиця Актуальність. Ряд досліджень засвідчили, що у хворих після перенесеного інфаркту міокарда QT інтервал має важливе прогностичне значення для визначення ризику виникнення небезпечних для життя порушень ритму. В той же час відсутні чіткі дані про вплив цукрового діабету на цей показник. Мета. Вивчити вплив цукрового діабету 2-го типу на параметри QT інтервалу у пацієнтів після перенесеного гострого Q - інфаркту міокарда. Було досліджено 68 хворих з гострим інфарктом міокарда (ГІМ) та цукровим діабетом 2-го типу (група 1) та 59 пацієнтів з ГІМ без цукрового діабету (група 2). Середній вік становив 59±7.8 років, серед обстежених було 95 чоловіків і 32 жінки, у 82 хворих діагностовано передній ГІМ лівого шлуночка, у 45 – задній. Статистично значимих відхилень за цими параметрами між досліджуваними групами – не було. Аналізувалися ЕКГ у 12 стандартних відведеннях на другий тиждень від початку ГІМ (день 14±5). Коригований QT інтервал вираховувався за формулою Базетта, дисперсія QT інтервалу визначалася, як різниця між максимальним та мінімальним значенням QT інтервалу при аналізі усіх 12 стандартних відведень ЕКГ.

32

Результати подано у таблиці: Група 1 Група 2 р

Коригований QT інтервал 438±19 416±12 <0.02 Дисперсія QT інтервалу 42±17 34±13 <0.05

Протягом наступних 24 місяців після перенесеного ГІМ у 19 пацієнтів було зареєстровано епізоди стійких пароксизмів шлуночкових тахіаритмій (у 13 пацієнтів з групи 1 та 6 – з групи 2, р<0.05). Для визначення кількісного показника дисперсії QT інтервалу, як предиктора аритмічних подій, оцінювалася його діагностична точність в межах від 30 мс до 60 мс з кроком 2 мс. Найкраще діагностичне значення було виявлено для величини 54 мс (чутливість, специфічність та передбачувана точність становили відповідно 76%, 92% та 38%). Висновки: 1) цукровий діабет 2-го типу погіршує процеси реполяризації шлуночків у пацієнтів після перенесеного ГІМ, що є одним з факторів проаритмогенного ризику; 2) величина дисперсії QT інтервалу 54 мс, визначена при аналізі 12 стандартних відведень ЕКГ хворих з цукровим діабетом 2-го типу на 2-му тижні після перенесеного ГІМ, є високо чутливим показником у передбаченні аритмічних подій у цих хворих протягом наступних 24 місяців. СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УМОВАХ ФТИЗІОПУЛЬМОНОЛОГІЧНОГО СТАЦІОНАРУ – ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ Ільницький Григорій Рудницька Христина Петришин Марта Національний університет «Львівська політехніка» Кафедра комп’ютерних технологій і програмування Завідувач кафедри – проф.В.А.Павлиш Науковий керівник – проф.В.А.Павлиш Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фтизіатрії і пульмонології Завідувач кафедри – проф.І.Г.Ільницький Науковий керівник – проф.Костик О.П. Актуальність. В сучасних умовах новітнітні технології діагностики та інформаційно-математичні прийоми опрацювання медичного матеріалу займають одне з провідних місць в області патології бронхолегеневої системи. Мета. На основі застосування новітніх інформаційних технологій запропонована і опрацьована математична система бальної оцінки диференціальної діагностики туберкульозу органів дихання з врахуванням ґенезу захворювання. Матеріали і методи. Був адаптований спрощений варіант формули Т.Байеса, яка базувалася на методах математичного розпізнавання патологічного процесу і складалася із декількох етапів: визначення діагностичної значимості окремих ознак (симптомів та синдромів) шляхом вираховування їх частоти у відсотках; вичислення десяткових логарифмів із отриманих відсотків, які приймалися за діагностичні коефіцієнти; підведення підсумків діагностичних балів шляхом помноження діагностичних коефіцієнтів на десять та їх сумація. В основу використаних симптомів та синдромів лягли клінічні та лабораторні (біохімічні, імунологічні, мікробіологічні) показники. Результати. За даними програмного моделювання та табличного матеріалу вираховували вірогідність різниць суми балів при первинному та вторинному походженні туберкульозного запалення. При цьому, якщо різниця сум перевищувала 13 балів, ймовірність правильного діагнозу була більше 95,0 %, а помилкового діагнозу – 5,0 %. Якщо різниця балів становила 10, то ймовірність правильного діагнозу знижувалася до 91,0 %, а - помилково збільшувалася до 9,0 %. Одержані дані обґрунтовують доцільність використання запропонованих інформаційно-математичних критеріїв як на етапі первинної лікарської ланки (поліклініка), так і в умовах профільного медичного стаціонару (фтизіопульмонологічні відділи). Висновки. Отримані результати досліджень дозволили визначити міру власної діагностичної цінності кожної із ознак захворювання, що сприяло створенню карти математичної оцінки туберкульозного процесу та вибрати найбільш інформативні симптоми прояву патологічного процесу. ВИПАДКИ ТРОМБОЕМБОЛП ЛЕГЕНЕВОЇ АРТЕРІЇ У ХВОРИХ НА ЗЛОЯКІСНІ ХВОРОБИ Байла Юлія Козак Наталія Кузьмінська Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської терапії В.о. завідувача кафедри – проф. О.М.Радченко Науковий керівник - проф. Є.І.Дзісь Мета. Проаналізувати випадки тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) у хворих на злоякісні хвороби. Матеріали і методи. За архівними матеріалами Львівського державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру та Львівського обласного патологоанатомічного бюро опрацьована 21 історія хвороби та протоколи патологоанатомічного дослідження померлих від ТЕЛА хворих з онкологічніми хворобами: рак легень (n=1), рак сечового міхура (n=1), рак шлунка (n=3), рак стравоходу (n=1), рак підшлункової залози (n=1), рак прямої кишки (n=1), рак мигдалика (n=1), рак твердого піднебіння (n=1), рак шийки матки (n=2), рак яєчника (n=2), рак щитоподібної залози (n=1) та злоякісні лімфоми (n=6). Вік померлих становив від 43 до 82 років (середній вік чоловіків складав 67, жінок - 60 років).

33

Клінічними чинниками ризику розвитку ТЕЛА, крім неоплатичного процесу та віку хворих, в 10 випадках було оперативне втручання, у 2 - променева терапія, а в 10 -тривале знерухомлення. З лабораторних показників до них можна віднести високу ШОЕ (23-70 мм/год.) у 10 пацієнтів, підвищення рівня фібриногену(4,2-8,0 г/л) у 3 і глюкози (6,7-11,4 ммоль/л) - у 6 осіб. Проведений аналіз показав, що в усіх випадках спостерігалось поєднання двох і більше факторів ризику розвитку ТЕЛА, а чотирьох у половини хворих. Флеботромбоз глибоких вен було діагностовано в стаціонарі за клінічними ознаками лише в 2 випадках. Мінімальне гемостазіологічне обстеження проводилось 9 пацієнтам. Висновок. ТЕЛА нерідко є причиною смерті у хворих на злоякісні хвороби, що необхідно враховувати при їх лікуванні. Для адекватної профілактики ТЕЛА у хворих з злоякісними хворобами потрібно проводити: оцінку чинників ризику розвитку тромбозу глибоких вен (оперативне втручання, тривале обмеження рухової активності, променева терапія тощо); коагулологічне обстеження для виявлення протромботичних розладів гемостазу (фібриноген, фібрин-мономери, D-димери) періопераційну профілактику гепарином при оперативних втручаннях. ПОЛІМОРФІЗМ КЛІНІЧНИХ ПРОЯВІВ ЛАЙМ-БОРЕЛІОЗУ Козак Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії № 2 та дерматології, венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – проф. О.Н. Надашкевич Лайм-бореліоз (ЛБ), відомий також під назвами – хвороба Лайма, кліщова еритема, іксодовий кліщовий бореліоз – широко розповсюджене інфекційне природно-осередкове бактеріальне захворювання з трансмісивним механізмом передачі, що нерідко набуває хронічного рецидивуючого характеру з багатосистемним ураженням організму людини. ЛБ широко розповсюдженний в західній і східній півкулях. Випадки захворювання відмічаються в США, Канаді, практично по всій Європі, Росії, Монголії, Японії та в інших країнах. По мірі вивчення цього захворювання відмічається все більше число його клінічних проявів, виявляються труднощі в діагностиці та лікуванні. Збудником ЛБ є Borrelia burgdorferi, яка відноситься до сімейства спірохет і являється грамнегативною спіралевидною бактерією. Зараз відомо не менше 10 різновидностей борелій із комплексу B.burgdorferi або B.burgdorferi sensu lato, з яких не менше трьох підвидів (генотипу) збудника цього захворювання патогенні для людини: B.burgdorferi sensu stricto (s.s.), спричиняють ураження суглобів, B.afzelii- шкіри, B.garinii, що спричинює неврологічну форму. Однак доволі часто відмічаються поєднання проявів у одного хворого симптомів шкірної, суглобової та неврологічних форм захворювання. Збудник виділяється від кліщів-переносників, від хворих ЛБ з зони еритеми, що розвивається на місці присмоктування кліща, з крові, із спинномозкової рідини, синовіальної рідини при Лайм-артритах. Інфікування відбувається під час нападу іксодових кліщів. Після потрапляння в шкіру і підшкірну клітковину, борелії викликають локальну інфекцію в місці їх інокуляції у вигляді характерного шкірного утвору- мігруючої кільце видної еритеми (І стадія хвороби). Борелії, що попали в загальний кровотік розносяться по всьому організму, осідаючи в різноманітних органах (шкіра, мозок, серце, суглоби, очі, печінка). Це гостре ураження органів в результаті дисемінації інфекції характеризує ІІ стадію ЛБ. Через місяці і навіть роки після закінчення фази десимінації інфекції можуть розвинутись нові симптоми, які складають ІІІ стадію ЛБ – стадію хронічного ураження органів, або період персистуючої інфекції. Основні форми ІІІ стадії – персистуючий енцефаломієліт, цереброваскулярний нейробореліоз, моно(полі)неврит у поєднанні з хронічним атрофічним акродермітом, дерматобореліоз, моно(полі)артрити. Хоча ця послідовність не є правилом, бо у пацієнтів частіше спостерігаються прояви однієї чи двох стадій. Таким чином поліморфізм клінічних проявів цієї інфекційної хвороби вимагає проведення додаткових заходів щодо діагностики і виявлення її серед пацієнтів соматичних стаціонарів із проявами ураження суглобів та опорно-рухового апарату, нервової, серцево-судинної систем та інших. АНАЛІЗ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ІМУННУ ТРОМБОЦИТОПЕНІЧНУ ПУРПУРУ У МІСТІ ЛЬВОВІ (російською мовою) Кадіжа Баррі Кафедра факультетської терапії Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького В.о. завідувача кафедри – проф. О.М. Радченко Научный руководитель – проф. Є.І. Дзісь Цель работы - анализ особенностей заболеваемости на иммунную тромбоцитопеническую пурпуру (ИТП) в г. Львове в 2006 и 2007 годах. Материалы и методы. Проведен анализ карт диспансерного наблюдения, впервые выявленных больных с иммунной тромбоцитопенической пурпурой среди взрослых жителей города Львова по данным регистратуры консультативной поликлиники Львовского института патологии крови и трансфузионной медицини АМН Украины. Результаты. За два года в г.Львове зарегистрировано 39 случаев иммунной тромбоцитопенической пурпуры (2006 год - 13, и 2007 год - 26), в том числе 20 женщин и 19 мужчин. Средний возраст больных женщин составлял 43,3 года, а мужчин 35,5 лет (от 18 до 70 лет). У 34 больных была диагностирована идиопатическая тромбоцитопеническая пурпура. У 5 больных иммунная тромбоцитопеническая пурпура была обусловлена приемом медикаментов (сульфаниламиды, нестероидные противовоспалительные и обезболивающие препарати).

34

Среди обследованных пациентов на зтапе диагностики легкая степень тромбоцитопении имела место у 22%, средняя у 11%, тяжелая у 28% и очень тяжелая у 39% больных. В среднем время от первых клинических проявлений ИТП - геморрагического синдрома до установлення диагноза составляло 8 дней (от 1 до 34 дней). Лечение глюкокортикоидами (преднизолон) получали 20 больных. У 15 больных терапия дала положительный результат, а у пяти на фоне отмены глюкокортикоидов тромбоцитопения нарастала. Двум пациентам проведена сплензктомия с положительньш зффектом. Выводы. Проведенное исследование установило, что заболеваемость на ИТП в г. Львове составляет 2,3-4,6 случаев на 100000 населення. Учитывая то, что геморрагический синдром, характерний для ИТП, может виступать проявлением многих болезней (острый лейкоз, апластическая анемия и др.), следует обращать внимание на более раннюю диагностику зтой патологии как с целью назначения своевременного лечения, так и профилактики развития тяжелых кровотечений. Диагностика ИТП должна включать дифференциацию первинних и вторинних тромбоцитопении, прежде всего инфекционного генеза (гепатити В, С и др.). ОЦІНКА ФАКТОРІВ РИЗИКУ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ОЖИРІННЯ І ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2-ГО ТИПУ У СТУДЕНТІВ МЕДИКІВ (російською мовою) Аль-абайят Валід Кафедра факультетської терапії В.о. завідувача кафедри – проф. О.М. Радченко Научный руководитель – проф. Є.І. Дзісь Актуальность. Проблемам сердечно-сосудистых заболеваний (ССЗ) и сахарного диабета 2-го типа в современном мире уделяется очень большое внимание. Это обусловлено тем, что в развитых странах зти болезни остаются главной причиной преждевременной летальности и тяжелой инвалидности. Одними из наиболее зффективньк путей борьбы с ССЗ является их первичная профилактика, а также раннєє выявление лиц высокого риска, склонных к этим болезням. Цель работы. Оценка факторов риска сердечно-сосудистьгх болезней, ожирения и сахарного диабета 2-го типа у студентов-медиков. Материалы и методы. Проведен анализ некоторьгх антропометрических показателей таких как вес, рост, индекс массы тела (ИМТ) и др., артериального давления (АД), процента жировой ткани, пульса, а также данных анкетирования студентов 4-го курса относительно физической активности, курения, употребления алкоголя и осложненной наследственности по указанным заболеваниям. Обследовано 84 студента 4-й курса медицинского факультета (60 лиц женского и 24 - мужского пола). Анализ полученньгх результатов показал, что 17 (20,2%) студентов имеют повышенную массу тела, при этом у мужчин (20,8%) она встречается значительно чаще нежели у женщин (5%). Излишек жировой ткани отмечен у 35% женщин и у 46% мужчин. У 5 женщин (8,4%) имеется снижение ИМТ менее 18,5. Уровень АД 130-139/85-89 мм рт.ст. наблюдался у 31%, а выше 140/90 мм рт.ст. -у 11% обследуемых. Повышение AT значительно чаще наблюдается у мужчин, чем у женщин, соответственно у 29,3% и 3,4%. По данннм анкетирования более 85% студентов (94% женщин и 70% мужчин) имеют недостаточную физическую активность. Употребляют алкоголь 38,3% женщин и 70,8% мужчин, в среднем соответственно 51,7 г и 73,2 г зтанола/неделю. Курит 10% женщин и 41,6% мужчин, при зтом в среднем они выкуривают по 4 и 10 сигарет в день, а средний стаж курения составляет 3,5 и 4 года соответственно. Выводы. Более трети студентов имеют один или сочетание нескольких факторов риска развития сердечно-сосудистых заболеваний. У студентов с повышенным АД имеются несколько факторов риска. По данным опроса наиболее распространенным фактором риска ССЗ является недостаточная физическая активность. Анализ полученньгх результатов свидетельствует о необходимости поиска путей повышения зффективности профилактических мероприятий, направленньгх на предупреждение ССЗ среди студентов-медиков, а также периодического их обследования с целью выделения групп повышенного риска для разработки индивидуальньгх программ их профилактики, а при соответствующих показаннях - и лечения.

35

СЕКЦІЯ ТЕРАПІЇ №2

Лекційна аудиторія кафедри шпитальної терапії Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. О. О. Абрагамович, проф. В. В. Чоп’як, проф. О. О. Сергієнко, проф. Є.Я. Скляров, доц. Л. М. Пронів, доц. А. Ф. Файник, доц. Г. О. Потьомкіна, доц. А. М. Гаврилюк, доц. Р. Д. Макар, доц. О.В. Сафонова, доц. О.О. Трошков, доц. А.А. Киричук, ас. К. В. Шахов Головуючі – Вовк Василь, Сафонов Анатолій ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТЕФЛАЗИДУ В ХВОРИХ НА СИНДРОМ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ Войтович Лілія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної імунології та алергології Завідувач кафедри – проф. В.В.Чоп’як Науковий керівник – доц. Г.О. Потьомкіна Актуальність. Синдром хронічної втоми (СХВ) – актуальна та глобальна проблема сучасної медицини, з якою дедалі частіше зустрічаються практикуючі лікарі. Це захворювання супроводжується дизбалансом імунної системи, що призвело до того, що хворобу в останні роки почали називати «синдром хронічної втоми та імунної дисфункції». СХВ частіше формується в результаті впливу хронічного стресу, шкідливих факторів довкілля, гіподинамії та інфекційних агентів (в першу чергу, герпесвірусів). Актуальним залишається питання лікування хворих на СХВ. Мета. Вивчити ефективність застосування вітчизняного препарату протефлазиду при лікуванні хворих на СХВ на тлі реплікативної активності вірусу Епштейна-Барра (EBV) та герпесвірусів людини 6 та 7 типів (HHV 6/7). Матеріали і методи. Під нашим спостереженням знаходились 10 хворих (4 чоловіки, 6 жінок) віком від 19 до 44 років, які знаходились на амбулаторному лікуванні у Львівському регіональному медичному центрі клінічної імунології та алергології. На основі клінічних, інструментальних, лабораторних, імунологічних, молекулярних обстежень у цих хворих встановлена наявність синдрому хронічної втоми на тлі хронічної персистенції EBV- і HHV 6/7-інфекції в стадії вірусної реплікації. Діагноз верифікований шляхом виявлення ДНК-вірусів у крові та зішкрябах слизової глотки методом полімеразної ланцюгової реакції. Результати. Тривалість захворювання становила від 1 місяця до 2,5 років (середян тривалість 10,0�3,1 місяці). Основні скарги хворих були наступними: тривалий субфебрилітет (80%), біль і першіння в горлі (100%), загальна слабкість (80%), артралгія, міалгія, порушення сну, зміна настрою та дратливість (30%). При клінічному огляді встановлено збільшення переднього- і задньо-шийних та підщелепових лімфатичних вузлів (80%), гіперемію слизової оболонки зіву (100%). У одного хворого виявлений ерозивний гастрит, ще в одного хворого – папульозні висипання на шкірі з незначним набряком та почервонінням шкіри обличчя. Показники загального аналізу крові мало відрізнялися від показників здорових осіб; аналіз лімфограми показав наявність зниження числа Т-лімфоцитів за рахунок Т-хелперної субпопуляції у 60% хворих. Число НК-клітин у половини хворих було нижчим норми, а у 25% хворих – вищим, ніж у здорових осіб. Всім хворим був призначений протефлазид двома крусами (один курс лікування становив 24 дні). Протефлазид містить флавоноїдні глікозиди, які здатні пригнічувати реплікативну активність вірусів, в тому числі герпес-вірусів, сприяти підвищеному синтезу інтерферонів та активізувати фагоцитарну ланку імунної системи. Контрольні дослідження, які були проведені через 14 днів після закінчення другого курсу протефлазиду, показали, що загальний стан всіх хворих значно покращився, показники лімфограми нормалізувалися або мали тенденцію до нормалізації, ДНК вірусів в крові і/або в зішкрябі слизової не виявлялася. Висновки. Таким чином, застосуванян вітчизняного препарату протефлазиду є ефективним при лікуванні хворих на синдром хронічної втоми. Цей препарат виявив антивірусні і імуномодулюючі властивості. ГЕМОХРОМАТОЗ: ПРИНЦИПИ ДІАҐНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ Федько У. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної терапії Завідувач кафедри – проф. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. М.О. Абрагамович Гемохроматоз- це системне захворювання, яке характеризується порушенням обміну заліза, зростанням його вмісту в сироватці крові і накопиченням у тканинах і внутрішніх орґанах, особливо в печінці, підшлунковій залозі, шкірі, серцевому м’язі. Захворювання виникає у 3-5 випадках на 1000 носіїв ґену спадкового гемохроматозу. Хворіють переважно чоловіки, співвідношення чоловіків і жінок становить відповідно 6:1. Враховуючи складність діаґностики гемохроматозу вважаємо доцільним навести наступний клінічний випадок. Хвора В., 1952 р.н., під час поступлення у ЛОКЛ скаржилась на ниючий біль у правому підребер’ї з іррадіацією в спину, важкість в епіґастрії, нудоту, періодичне блювання, сухість та гіркоту в роті; колікоподібний біль в поперековій ділянці, періодичне потемніння сечі; біль голови, головокружіння, коливання артеріального тиску (140-160/90-100 мм рт. ст.);

36

задишку під час помірного фізичного навантаження, малопродуктивний кашель; підвищену пітливість, різку загальну слабкість. З анамнезу відомо, що пацієнтка хворіє на цукровий діабет, хронічний панкреатит, автоімунний тироїдит, сечокам'яну хворобу, хронічний обструктивний бронхіт. Після клініко-лабораторних досліджень у хворої був запідозрений цироз печінки. Для підтвердження діаґнозу була проведена біопсія печінки, де виявили морфолоґічні ознаки нагромадження заліза, що відповідають діаґнозу «гемохроматоз». Однак, цікавим є факт, що під час лабораторного дослідження рівня феритину, сироваткового заліза та вільної залізозв’язувальної функції сироватки, відхилень від норми не було. У лікуванні цієї хворої був використаний препарат – десферал (хелатор заліза) по 500,0 мґ (розчинити у воді для ін'єкцій) внутрішньом'язево 1 раз на добу. Тривалість курсу 30 днів. Крім того, було проведене підтримувальне лікування ушкоджених орґанів і супутньої патолоґії. Після лікування хвора виписана у задовільному стані. Висновок. Смертність у групі хворих із встановленим діаґнозом гемохроматозу впродовж 5 років складає 82,0% за відсутності будь-якого лікування, а за умови своєчасного виведення надлишку заліза з орґанізму та підтримання його на нормальному рівні 5-річне виживання цієї категорії хворих наближається до 93,0%. Отже, своєчасна діаґностика (зокрема проведення біопсії печінки) і адекватне лікування дає можливість забезпечити належну якість і продовжити життя хворих гемохроматозом. ЕПАДОЛ В ЛІКУВАННІ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ У ХВОРИХ НА 2 ТИП ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ Борбулевич Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології та клінічної фармакології Завідувач кафедри – проф. О.О. Сергієнко Науковий керівник – проф. О.О. Сергієнко Актуальність. Пошук ефективних і безпечних засобів, які б забезпечили фізіологічний статус антитромботичної системи і сприятливо впливали на інші показники метаболізму, тісно пов‘язаний з включенням в раціон харчування хворих на ЦД препаратів, що вміщують �-3 поліненасичені жирні кислоти [�-3 ПНЖК (довголанцюжкові поліненасичені жирні кислоти, отримані із риб’ячого жиру), зокрема, ейкозапентаєнову (ЕПК) лінолевої серії, а також докозагексаєнову кислоти (ДГК)]. Ми раніше повідомляли, що лікування периферійної нейропатії у хворих на 2 тип ЦД препаратом ДГК та ЕПК протягом 2 міс. супроводжувалось позитивною динамікою показників ліпідного обміну, метаболізму мембран еритроцитів, а також параметрів варіабельності серцевого ритму (ВСР), стандартних серцево-судинних автономних тестів. Мета. Метою роботи було довготривале (3 міс.) дослідження впливу препарату �-3 поліненасичених жирних кислот на клінічний перебіг ішемічної хвороби серця (ІХС), показники ВСР, стандартних серцево-судинних автономних тестів, інтервалу QTc, агреації тромбоцитів, активність мембранозв’язаних ферментів еритроцитів у хворих на 2 тип ЦД. Матеріали та методи. 39 хворих на 2 тип ЦД із діагностованою ІХС (54�5 років, 22 ч/17 ж) розподілялись на 2 групи. Пацієнти групи А (n=26) отримували Епадол (�45% �-3 ПНЖК, “Київський вітамінний завод) у дозі 2,5 г 4 рази на добу протягом 3 міс , а пацієнти групи B (n=13) – плацебо (капсули з оливковою олією). Обстежені хворі знаходились на аналогічному дієтичному харчуванні.. В мембранах еритроцитів визначали активність протеїнкінази С (PK-C), Na+, K+-ATPaзи, Ca2+, Mg2+- ATPaзи. Тромбоцити експонували до різних агоністів (1 ОД/мл тромбіну; 0,1; 0,5 і 5 мкМ ADP). ADP-iіндукована агрегація тромбоцитів визначалась за допомогою автоматичної системи. Статистика: ANOVA. Результати. Установлено, що приєднання і прогресування ІХС супроводжується порушенням показників ВСР, активності PK-C, подовженням інтервалу QTc, пригніченням активності Na+, K+-ATPase, Ca2+, Mg2+-ATPase (p<0,001). Аналіз показників агрегації виявив, що тромбоцити агрегують більш швидко, зокрема, швидкість (0,79�0,03 Од/хв, p�0,001) і ступінь агрегації (29,37�1,18 МОд/хв, p�0,01) значно зростали. Отримані результати можуть свідчити про посилення чутливості тромбоцитів до тромбіну і ADP. Виявлено, що в пацієнтів групи А, через 3 міс лікування, спостерігається зменшення показників активності PK-C (14,46�4,52 пмоль 32P/мг білку за 1 хв., p<0,001), ступіня і швидкості агрегації тромбоцитів з одночасним збільшенням показників активності Na+, K+-ATPase (0,04�0,003 і 0,1�0,004 ммоль Pі /мг білку за 1 год, p<0, 001). Одночасно, покращувались показники ВСР, інтервалу QTc (p<0,01). Посилення активності мембранозв’язаних ферментів сприяє збільшенню деформабельності еритроцитів. Цей ефект зумовлений також пригніченням активності агрегації тромбоцитів. Висновки. Призначення “Епадолу” супроводжується антитромботичним ефектом, що дозволяє рекомендувати його використання для профілактики і/а або лікування ІХС у хворих на 2 тип цукрового діабету. ЖОВЧНО-КАМ’ЯНА ХВОРОБА: АНАЛІЗ ЧИННИКІВ РИЗИКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Морозович Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра поліклінічної справи і сімейної медицини Завідувач кафедри – проф. Є.Я. Скляров Науковий керівник – ас. Т.І. Кобрин Актуальність проблеми жовчно-кам’яної хвороби (ЖКХ) пов’язана із частотою захворювання, яка серед населення розвинутих країн становить близько 10-15 %. В Україні темп приросту ЖКХ за останні 7 років становить 79,2 %, а холецистектомія випередила апендектомію і посіла перше місце серед операцій на органах черевної порожнини. Тому аналіз існуючих чинників ризику ЖКХ дозволить визначити можливості первинної профілактики захворювання, вчасно виявити осіб груп ризику. Мета дослідження: вивчення особливостей чинників ризику каменеутворення в сучасних умовах, аналіз їх частоти та впливу на перебіг хвороби, оцінка можливостей їх модифікації для попередження розвитку каменів жовчевого міхура.

37

Матеріали та методи. Дослідження грунтувалося на результатах анкетування 200 хворих на ЖКХ (госпіталізованих у хірургічному відділенні ОКЛ та амбулаторних хворих поліклінік м.Львова протягом 2007-2008рр.), об’єктивного обстеження та даних УЗД печінки та жовчевого міхура. Результати. Середній вік хворих на ЖКХ становив 50,5±1,32 роки, більшість опитаних складали жінки (86%), з А(ІІ) групою крові (63%), підвищеною масою тіла за центральним типом (81,5±1,49 кг) та супутніми запальними захворюваннями біліарного тракту (в т.ч. паразитарного генезу (44%). На наявність каменів жовчевого міхура у близьких родичів вказало 44% (з них, 30% у мами) опитаних. Одним з найвизначальніших чинників розвитку холелітіазу є спосіб харчування: вживання їжі, збагаченої жирами і вуглеводами (72%) з тривалими перервами між харчуванням, або ж, навпаки – перевага вегетаріанської дієти, відмова від споживання кави – 57,5% та алкоголю. У молодих жінок встановлено зв’язок із вагітністю (2,88±0,13) та пологами: на момент анкетування жодної неродившої жінки не було. Значно менша кількість опитаних засвідчували прийом літогенних медикаментів (насамперед, препарати заліза (21%), естрогенні протизаплідні засоби (15%), препарати нікотинової кислоти (16%)). Серед опитаних чоловіків найбільше значення мали – споживання висококалорійної їжі (78% опитаних), спадковий анамнез та належність до А(ІІ) групи крові, а також коливання маси тіла, оскільки середній індекс маси тіла серед чоловіків становив 28,76±0,89. Висновки. Таким чином, основними незалежними чинниками ризику ЖКХ на сьогодні залишаються – жіноча стать, група крові А(ІІ), спадковість та вік. Іншими модифікуючими чинниками, які визначають можливості первинної профілактики хвороби, є ожиріння (переважно за центральним типом), характер та спосіб харчування (в т.ч., включення в раціон продуктів, що запобігають каменеутворенню), запальні захворювання біліарного тракту (їх вчасна діагностика та ефективне лікування) та фізична активність. Існують також певні міжстатеві особливості окремих чинників ризику (коливання маси тіла, а не ожиріння чоловіків, відсутність естрогенового гормон. впливу тощо). ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА ПАРАМЕТРІВ СЕРЦЯ У ХВОРИХ НА ІШЕМІЧНУ ХВОРОБУ СЕРЦЯ (ІХС) ТА У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ АЛКОГОЛІЗМ Лишак Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної терапії Завідувач кафедри – проф. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. М.Т. Панасюк На основі епідеміологічних досліджень встановлено, що ІХС у 85% випадків є причиною раптової смерті. Поряд з цим доведено, що вживання алкогольних напоїв у помірних дозах зменшує смертність від коронарної патології на 20-50%. Тому нами вирішено провести порівняльну оцінку параметрів серця у хворих на ІХС та у хворих на хронічний алкоголізм. Нами було проаналізовано ехокардіограми 23 пацієнтів, хворих на хронічний алкоголізм, із них 16 чоловіків і 7 жінок віком від 25 до 50 років, які лікувалися у центрі артеріальної гіпертензії 3-ї МКЛ. Групу порівняння склали 20 людей (12 чол. і 8 жін.) віком від 35 до 59 років хворих на ІХС. Було вивчено розмір правого шлуночка (ПШ), діаметр гирла аорти, розмір лівого передсердя (ЛП), кінцевий систолічний розмір КСР), кінцевий діастолічний розмір (КДР), фракція викиду (ФВ), ударний об’єм (УО). У хворих на ІХС виявлено збільшення розмірів лівого передсердя, діаметра аорти, кінцевого систолічного об’єму, відмічається зниження насосної функції серця. Для хворих на хронічний алкоголізм характерно зниження показників скоротливої функції серцевого м’язу: зниження кінцевого систолічного об’єму, збільшення кінцевого діастолічного об’єму, значне зниження фракції викиду (понад 20%). За літературними даними, ознаками, які свідчать про початок декомпенсації кровообігу, є поєднання дилатації порожнини лівого шлуночка з вираженою гіпертрофією його стінок, збільшення порожнини лівого передсердя та порушення діастолічної функції серця. На основі отриманих нами даних ехокардіографії можна зробити висновок, що при алкоголізмі розвивається прихована серцева недостатність і ці зміни можуть бути розцінені як прояв алкогольної кардіоміопатії. Порівняльний аналіз ехокардіографічних параметрів у хворих на ІХС та у хворих на хронічний алкоголізм виявив різнонаправлений характер змін деяких показників: відмічається розширення основи аорти, (ЛП) і практично незміненої фракції викиду при ІХС та зменшення фракції викиду і незміненого розміру аорти у хворих на хронічний алкоголізм. Поряд з цим спостерігається збільшення кінцевого діастолічного розміру та об’єму, кінцевого систолічного розміру та об’єму у хворих на хронічний алкоголізм, та ударного об’єму у хворих на ІХС. Таким чином, проведений аналіз ехокардіограчних параметрів серця показав, що у хворих на ІХС і у хворих на хронічний алкоголізм спостерігається зниження скоротливої функції серцевого м’язу та показників центральної гемодинаміки, що є проявом серцевої недостатності. ЕФЕКТИВНІСТЬ АТОРВАСТАТИНУ У ХВОРИХ ГОСТРИМ КОРОНАРНИМ СИНДРОМОМ Коваль Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра поліклінічної справи і сімейної медицини Завідувач кафедри – проф. Є.Я. Скляров Науковий керівник – проф. Є.Я. Скляров Актуальність: відомо, що аторвастатин і інші статини мають плеотропний ефект, а саме, нормалізують порушені функції ендотелію, інгібують агрегацію тромбоцитів і формування тромба, зменшують судинне запалення і попереджують розрушення атеросклеротичних бляшок. За даними Ю.Б. Белоусова ( 2007р.) застосування статинів на ранньому етапі лікування гострого інфаркту міокарда ( в палатах інтенсивної терапії ) знижувало смертність пацієнтів на 34 %.

38

Мета роботи: вивчення ефективності аторвастатину у хворих з гострим коронарним синдромом в динаміці спостереження впродовж 2 місяців. Матеріали та методи: нами було обстежено 7 хворих ( 4 ч. і 3 ж.) гострим інфарктом міокарда без зубця Q, середній вік 66р ±5 , 23 хворих ( 17ч. і 6 ж.) нестабільною стенокардією (НС), середній вік 61р ±5. Діагноз верифікували на підставі даних ЕКГ, ехокардіограми, визначення рівня тропоніну. Призначення аторвастатину в дозі 60 - 80 мг на добу проводилось на тлі гіполіпідемічної дієти. Окрім аторвастатину пацієнти отримували нітрати , бета-блокаториори, препарати гепарину, інгібітори АПФ, аспірин, тіатріазолін. Контрольну групу склали пацієнти ( n =10), які не отримували аторвастатин. У сироватці крові визначали загальний холестерин (ХС), ХС ліпопротеідів низької щільності (ЛПНЩ), ХС ліпопротеідів високої щільності (ЛПВЩ), тригліцериди (ТГ).Дослідження проводили при поступленні у палату інтенсивної терапії і через 2 місяці після виписування хворих з стаціонару. Результати: максимальне зниження рівнів загального ХС, ХС ЛПНЩ і ТГ досягалось уже після 8 тижнів лікування аторвастатином. Загальний ХС знизився на 28%, ХС ЛПНЩ на 31 % і ТГ на 25% відповідно з вихідним рівнем. Аторвастатин в рекомендованій дозі добре переносився пацієнтами, хоча у 2 випадках індукував підвищення активності трансаміназ. Проявів міотоксичної дії нами не було виявлено. Висновки: лікування статинами, розпочате в палаті інтенсивної терапії, значно підвищує шанси виживання хворих, так як статини будуть застосовуватись і в майбутньому, після повернення пацієнтів до своїх лікуючих лікарів. Раннє застосування статинів покращує ліпідний спектр крові, а значить зменшує ризик ускладнень. ВПЛИВ ВИСОКИХ ДОЗ ЕКЗОГЕННОГО ТРОМБІНУ НА УЛЬТРАСТРУКТУРУ ГЕМОКАПІЛЯРІВ, СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ ТА КАРДІОМІОЦИТІВ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА БІЛИХ ЩУРІВ Свердан Ярослав Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра сімейної медицини ФПДО Завідувач кафедри – проф. Ю.Г. Кияк Науковий керівник – к.б.н. В.І. Ковалишин Вплив тромбіну на патофізіологічні процеси згортання крові загальновідомий. Проте зміни ультраструктури гемокапілярів, сполучної тканини та кардіоміоцитів при його внутрішньовенному введенні ще недостатньо вивчені. Метою дослідження було виявити зміни в мікроциркуляторному руслі, компонентах сполучної тканини та в кардіоміоцитах під впливом високих доз тромбіну в експерименті. Вже на першій хвилині після внутрішньовенного введення білим щурам-самцям тромбіну в дозі 200 од.NIH/кг просвіт більшості гемокапілярів міокарда був заповнений еритроцитарними сладжами, кульками фібрин-мономеру та поодинокими пучками волокон фібрину. В безпосередній близькості до волокон фібрину та серед фібрин-мономеру були присутні дегенеративно змінені та частково дегранульовані тромбоцити. Значна частина еритроцитів та тромбоцитів мали деструктивно змінені плазматичні мембрани. Крім злипання еритроцитів між собою, виявлено також їх адгезію до люмінальної плазматичної мембрани ендотеліоцитів. Електроннооптична щільність цитоплазми та ядра ендотеліоцитів була високою. Люмінальна плазматична мембрана ендотеліоцитів утворювала значну кількість мікроворсинок і випинань, а в їх цитоплазмі були невеликі за розмірами кавеоли, характерні для апоптозу. В останніх іноді містилися частинки фібрин-мономеру. Базальна плазматична мембрана ендотеліоцитів була розширена, а базальний шар гемокапілярів втрачав типову трьохшарову будову і ставав розширеним та гомогенним. Основна речовина сполучної тканини, що оточувала гемокапіляри та прилягала до кардіоміоцитів, мала підвищену електронну щільність. Характерним при цьому було тісне прилягання сарколеми кардіоміоцитів до базальної мембрани гемокапілярів. Відмічено також дезорганізацію термінальних закінчень безмієлінових нервових волокон та їх аксонів. Це стосувалося насамперед нейролеми аксонів, яка часто зливалася із розпушеною плазматичною та базальною мембраною нейролемоцитів. Іншою суттєвою ознакою дегенерації аксонів була присутність в їх нейроплазмі збільшеної кількості мікроміхурців із деструктивно зміненими лімітуючими мембранами. Мітохондрії, що прилягали до таких мікроміхурців, часто мали дезорганізовану зовнішню мітохондріальну мембрану та кристи. Значна частина колагенових волокон сполучної тканини мали нечіткі контури і зливалися між собою. Підвищена електроннооптична щільність також була характерна для саркоплазми та каріоплазми кардіоміоцитів. Мітохондрії в саркоплазмі щільно прилягали одна до одної та часто зливалися між собою. Кристи більшості мітохондрій були деструктивно зміненими. Актинові та міозинові волокна міофібрил втрачали характерну для них паралельну орієнтацію і набували хвилеподібної форми. Канали саркоплазматичної сітки були розширені та заповнені електроннощільним гомогенним матеріалом. Таким чином, внутрішньовенне введення високих доз тромбіну призводить до гіперкоагуляції з утворенням в гемокапілярах мікротромбів, дезорганізації сполучної тканини, ушкодження безмієлінових нервових волокон та ішемії міокарда з елементами апоптозу ендотеліоцитів та дегенеративними змінами в кардіоміоцитах. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТЕФЛАЗИДУ В ХВОРИХ НА СИНДРОМ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ НА ТЛІ РЕПЛІКАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ ГЕРПЕСВІРУСІВ Фирцович Іванна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Кафедра клінічної імунології та алергології Завідувач кафедри – проф. В.В. Чоп’як Науковий керівник – доц. Г.О. Потьомкіна Актуальність. Вірус Епштейна-Барра (EBV) відноситься до групи гамма-герпесвірусів, інфікує В-лімфоцити, епітелій верхніх дихальних шляхів і шлунково-кишкового каналу. Головною біологічною і патогенетичною особливістю вірусу

39

Епштейна-Барра є його пожиттєва персистенція в організмі людини, активність якої залежить від періоду інфекційного процесу та стану імунної системи вірусоносія. Мета: дослідити особливості клінічного перебігу хронічної EBV-інфекції в стадії вірусної реплікації в залежності від місця виявлення ДНК-вірусу - в крові чи в слині/зішкрябі слизової оболонки задньої стінки глотки. Матеріали та методи. Під нашим спостереженням знаходилося 85 хворих віком від 7 до 69 років (33 чоловіки і 52 жінки), які знаходилися на амбулаторному лікуванні в Львівському регіональному медичному центрі клінічної імунології та алергології. На основі клінічних, інструментальних, імунологічних, молекулярних обстежень у цих хворих встановлена наявність інфекційного імунодефіциту на тлі хронічної персистенції EBV-інфекції в стадії вірусної реплікації. Наявність реплікації верифікована шляхом виявлення ДНК-вірусу в крові у 40 хворих (47%) та слині/зішкрябах слизової глотки у 45 хворих (53%) методом полімеразної ланцюгової реакції. Результати дослідження. Всі хворі були поділені на 2 групи: 1) група - 40 осіб (16 чоловіків і 24 жінки), в яких ДНК EBV-вірусу виявлено лише в слині чи в зішкрябі слизової облонки задньої стінки глотки; 2) група - 45 осіб (17 чоловіків і 28 жінок), в яких ДНК EBV-вірусу виявлуно лише в крові. Хворі першої групи скаржилися на загальну слабкість, довготривалий субфебрилітет, збільшення лімфатичних вузлів, першіння і біль в горлі, головний біль.Для цієї групи хворих були характерні часті ГРВІ (більше 6 разів на рік). У 55% цих хворих виявлений імунодефіцит за лімфоцитарним типом (зниження числа CD3+-лімфоцитів за рахунок CD4+-лімфоцитів та порушення в системі кілерних клітин). Хворі другої групи, окрім скарг, які були характерні для хворих першої групи, додатково скаржилися на зниження слуху, печію, набряк і почервоніння кон’юнктиви, різкі головні болі, папульозні висипи на шкірі верхніх і нижніх кінцівок, значне порушення пам’яті, виражену міалгію та артралгію. Наявність вище перелічених скарг вказує на можливість ураження інших органів і систем через персистенцію вірусу в крові.Проведений аналіз показників імунної системи показав, що у 85% хворих цієї групи присутні більш виражені зміни Т-клітинної ланки імунної системи. Окрім цього у 1/3 частини цих хворих встановлено зниження числа В-лімфоцитів.У 20% хворих виявлений підвищений рівень загального сироваткового IgE та явища атопічного дерматиту. Висновки. Таким чином, при наявності EBV в крові характерний більш тяжкий перебіг EBV-вірусної інфекції з більш вираженим ураженням органів і систем та формуванням згначного імунодефіциту на тлі активації В-клітинної ланки імунної системи, що ускладнюється формуванням алергічного і можливо автоімунного синдрому. ДОСЛІДЖЕННЯ ІМУНОЗАЛЕЖНИХ ПРИЧИН РОДИННОГО НЕПЛІДДЯ В ПОДРУЖНІХ ПАР ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ Лешега Ярина Салюк Данило Каменічна Мажена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної імунології та алергології Зававідувач кафедри – проф. В.В. Чоп'як Інститут генетики людини Польської Академії Наук Відділ імунобіології репродукції та стовбурових клітин Зав. відділом – проф. М. Курпіш Інститут спадкової патології, медико-генетичний центр Зав. відділом – с.н.с. Н.В. Гельнер Науковий керівник – доц. А.М. Гаврилюк Актуальність. За даними Львівського медико-генетичного центру Інституту спадкової патології протягом 2005-2007 років у Західному регіоні України було виявлено 226 подружніх пар з порушеннями репродуктивної функції. Серед обстежених пар у 116 (51,3%) виявлено репродукційні втрати, у 62 (27,5%) - вторинне і у 48 (21, 2%) - первинне непліддя. У 90% чоловіків та жінок були виявлені генетичні порушення, ендокринні зміни, анатомічні аномалії статевих органів та інфекції, а у 10% неплідних пар діагностували первинне ідіопатичне непліддя, що стало предметом нашого дослідження. Мета. Виявлення імунозалежних причин порушень репродукції в подружніх пар з первинним ідіопатичним непліддям. Матеріали та методи. Серед подружніх з первинним непліддям 15 запропонували анкету, яка містить 38 запитань. Середня тривалість непліддя в шлюбі становила 5- 6 років. З метою визначення автоімунної природи первинного непліддя проводились наступні імунологічні обстеження: визначення антиспермальних автоантитіл (ASA) у біологічних рідинах чоловіків та жінок методом ІВТ (immunobead test – метод зв’язування антиспермальних антитіл з полістироловими кульками – носіями антиімуноглобулінових антитіл); та автоантитіл інших видів: антинуклеарних (ANA) - імунофлюоресцентним методом, антикардіоліпінових класу М та G (ACl), антитіл до тиреоглобуліну, тиреопероксидази, антиоваріальних антитіл (АОА) - методом імуноферментного аналізу. Результати. Опрацьовані результати гормональних, генетичних обстежень і даних ультразвукового дослідження статевих органів не показали значних відхилень від норми. Антиспермальні антитіла були виявлені у 4 ( 26,6 %) чоловіків: у трьох в сироватці крові, в одного у сім’яній рідині .У жінок не були виявлені антиспермальні антитіла ні у сироватці крові, ні у цервікальному слизі. Антиоваріальні антитіла не були виявлені в сироватці крові жодної жінки. У 23 % жінок на тлі інфекцій сечостатевої системи виявлений незначно підвищений титр лише антикардіоліпінових антитіл класу Ig G (13,35 ± 0, 70 u/ml при нормі 0,00-12,00 u/ml) та слабопозитивні рівні титру антитіл до тиреоглобуліну та тиреопероксидази. Досліджено, що сироватка крові 6 (85,7%) з 7 обстежених жінок містила ANA з титром антитіл 1: 80 ( при нормі до 1:60) , що також вказує на формування автоімунного механізму як можливої причини первинного непліддя. Висновки. Нами виявлено, що серед імунозалежних причин непліддя у чоловіків Західного регіону України переважають органоспецифічні автоімунні механізми, а у жінок - системні автоімунні реакції, посилені наявністю хронічних інфекцій сечостатевої системи.

40

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ УЛІКВІДАТОРІВ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Томків Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної терапії Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Науковий керівник – ас. О.Я. Яцкевич Актуальність. Стан здоров’я ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) з плином років погіршується, особливо це стосується захворювань серцево-судинної системи, серед яких провідне місце займає гіпертонічна хвороба. Мета. Порівняння захворюваності і поширеності хвороб у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС з населенням, яке не зазнало впливу йонізуючого випромінювання; а також встановлення особливостей клінічного перебігу гіпертонічної хвороби у цих пацієнтів. Матеріали та методи. Були проаналізовані державні звітні форми № 15 та 16. Під нашим спостереженням знаходилось 60 хворих на гіпертонічну хворобу, які перебували на стаціонарному лікуванні в 2-му терапевтичному спеціалізованому відділенні 4 міської клінічної лікарні (Міському Чорнобильському центрі). Проведено анкетування хворих. Виділено 2 групи пацієнтів: I гр. – 30 хворих на гіпертонічну хворобу (контрольна група); II гр. – 30 хворих на гіпертонічну хворобу, яка розвинулась у пацієнтів-чорнобильців. Вік пацієнтів становив від 40 до 65 років. Тривалість захворювання на гіпертонічну хворобу коливалася від 10 до 20 років. Результати. Структура захворюваності згідно форм 15 та 16: 1) органи кровообігу: ліквідатори (хворобливість 998,2; захворюваність 77,8) та непостраждале населення (хворобливість 473,8; захворюваність 61,7); 2) органи дихання: ліквідатори (хворобливість 643,4; захворюваність 334,9) та непостраждале населення (хворобливість 405,1; захворюваність 356,9); 3) органи травлення: ліквідатори (хворобливість 643,5; захворюваність 73,6) та непостраждале населення (хворобливість 155,7; захворюваність 20,3); 4) ендокринна система: ліквідатори (хворобливість 548,2; захворюваність 29,2) та непостраждале населення (хворобливість 81,5; захворюваність 6,7); 5) новоутворення: ліквідатори (хворобливість 47,1; захворюваність 3,6) та непостраждале населення (хворобливість 23,1; захворюваність 3,6). За результатами наших досліджень встановлено, що у пацієнтів 2 групи частіше спостерігаються наступні симптоми: біль голови (на 50 % порівняно з контрольною групою), емоційна лабільність (на 66 %), метеочутливість ( на 47 %), серцебиття (на 50 %), кардіалгії (на 40 %), порушення сну ( на 45 %). Висновки. 1. Захворюваність і хворобливість у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС є вища по всіх класах захворювань; 2. В структурі захворюваності органи кровообігу займають 2-ге місце; 3. Серед захворювань органів кровообігу у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС гіпертонічна хвороба займає 1-ше місце; 4. Особливістю клінічного перебігу гіпертонічної хвороби у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС є те, що в них частіше спостерігаються певні симптоми (біль голови, емоційна лабільність, метеочутливість, серцебиття, кардіалгії, порушення сну). РЕЗУЛЬТАТИ СЕРОЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ПОШИРЕНОСТІ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗА 2005-2007 РОКИ Сітарчук Анастація Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної імунології та алергології Зав. кафедри – проф. В.В. Чоп’як Науковий керівник – доц. Г.О. Потьомкіна Актуальність. Особливо загрозливим є поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу серед молодих осіб репродуктивного віку на тлі беззупинного зниження численості населення України. Мета: встановити динаміку поширення ВІЛ-інфекції за останні 3 роки серед населення Львівської області, особливо серед осіб, які складають групи ризику. Матеріали та методи: статистично оформлені результати сероепідеміологічного моніторингу поширення ВІЛ-інфекції у Львівській області за 2005-2007 роки. Результати: за звітний період у Льівській області виявлено 1602 особи з ВІЛ-інфекцією, що становить 0,6 % від загального числа всіх обстежених. Серед ВІЛ-інфікованих осіб співвідношення між чоловіками та жінками становило 5,3 : 1. У 2005-2006 роках серед ВІЛ-інфікованих переважали особи у віці 20-29 років (відповідно – 59,8% і 66.1%), у 2007 році переважали особи у віці 30-39 років (43,6%). За звітний період збільшилося число ВІЛ-інфікованих, які інфікувалися статевим шляхом (з 0,8% до 1,1%). Серед осіб які складають групи ризику виявлені наступні дані. Найбільша поширеність ВІЛ-інфекції встановлена серед осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі. Поширеність інфекції серед цих осіб зросла з 17% до 41%. ВІЛ-інфекція залишається значно поширеною серед споживачів наркотичних речовин ін’єкційним шляхом. Якщо у 2005 році поширеність ВІЛ-інфекції серед наркоманів становила 23,3%, то у 2007 році -злосла до 30,3%. Збільшилося число інфікованих дітей, які народилися від ВІЛ-інфікованих матерів (у 2005 р. – 14%, у 2007 р. – 33%). Незначно збільшилося число ВІЛ-інфікованих серед осіб, обстежених за клінічними показами та анонімно. Стабільно низьке поширення ВІЛ-інфекції спостерігалося серед осіб з незахищеними статевими контактами, хворих на венеричні хвороби та донорів. Залишається невирішеною пролема обстеження гомо- та гетеросексуалістів. Висновки: таким чином, поширеність ВІЛ-інфекції у Львівській області спостерігається стабільна тенденція до постійного зростання числа ВІЛ-інфікованих осіб, особливо серед ув’язнених та наркоманів. Збільшилося число осіб, які

41

інфікувалися статевим шляхом та інфікованих дітей, які народилися від ВІЛ-інфікованих матерів. Основну масу ВІЛ-інфікованих осіб складають чоловіки у віці 20-39 років. За останні роки збільшилася частка ВІЛ-інфікованих осіб у віці 30-39 років. СИНДРОМ ҐЗЕЛЯ-ЕРДГАЙМА ЯК ПРИЧИНА РОЗШАРОВУЮЧОЇ АНЕВРИЗМИ АОРТИ Рачкевич Н. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної терапії Зав.кафедрою – проф. О.О. Абрагамович Науковий керівник – ас. У.О. Абрагамович Деякі види серцево-судинної патолоґії, зокрема такі, як кістозний медіонекроз аорти, вважаються вкрай важкими як для діаґностики, так і для лікування. Значну частку серед невпинно зростаючої кількості випадків розшаровуючих аневризм аорти, займає ідіопатичний кістозний медіонекроз аорти (синдром Ґзеля-Ердгайма). Це патолоґічний процес, який виникає в середній оболонці аорти, артеріях еластичного, еластично-м’язового та м’язового типів та часто призводить до аневризм аорти, в тому числі і розшаровуючих. Прижиттєва діаґностика цього синдрому практично неможлива. Враховуючи різноманітність клінічних проявів розшаровуючої аневризми аорти як наслідку синдрому Ґзеля-Ердгайма, об’єктивну складність діаґностики та рідкісність цього захворювання, вважаємо доцільним навести наступний клінічний випадок. Хвора О., 1940 р.н., знаходилась на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні ЛОКЛ з 04.05.2005 р. до 12.05.2005 р. Під час поступлення у хворої були скарги на біль голови, головокружіння, нудоту, блювання під час підвищення АТ, постійний біль у ділянці шиї, сухий кашель. Хворіла гіпертонічною хворобою близько року. Впродовж цього часу фіксувала підвищення АТ до 180/120 мм рт.ст. Впродовж останнього місяця отримувала гіпотензивне лікування, внаслідок чого АТ знижувався до 150-130/110-90мм рт.ст. Поряд із цим з’явився надсадний кашель, який мав приступоподібний характер. На ґрунті призначеного гіпотензивного лікування стан хворої покращився, АТ нормалізувався. Раптово 11.05.2005 р. у хворої виник інтенсивний біль за грудиною, відбулося падіння тиску до 50/0 мм рт.ст. На тлі больового приступу пацієнтка втратила свідомість. З інформації, отриманої внаслідок лабораторних обстежень, звертало на себе увагу різке падіння гемоґлобіну до 86,0 ґ/л за вихідних 131,0 ґ/л. Зважаючи на різке падіння АТ та гемоґлобіну, була запідозрена внутрішня кровотеча. Консультована хірургом: патолоґії орґанів черевної порожнини, в тому числі внутрішньочеревної та шлунково-кишкової кровотечі, виявлено не було. Враховуючи всю отриману інформацію, діаґностовано розшаровуючу аневризму аорти. Проведені в повному об’ємі реанімаційні заходи не дали ефекту. 12.05.2005 р. о 8.05 констатовано смерть. Патолоґоанатомічний діаґноз: Ідіопатичний кістозний медіонекроз аорти (синдром Ґзеля-Ердгайма). Поперечний лінійний розрив інтими висхідного відділу аорти. Розшаровуюча аневризма висхідного відділу аорти з проривом у порожнину перикарду. Напружений гемоперикард. Тампонада серця. Набряк легень. Гіпертонічна хвороба: гіпертрофія міокарда лівого шлуночка. Помірно виражений атеросклероз з ураженням черевного відділу аорти та її гілок. Під час розгляду цього випадку добре видно складність своєчасної діаґностики аневризми аорти та синдрому Ґзеля-Ердгайма як її причини, які можуть перебігати під маскою найрізноманітніших захворювань. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЛІКУВАННЯ ДІАБЕТИЧНОЇ ПОЛІНЕЙРОПАТІЇ Мацьків Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології та клінічної фармакології Завідувач кафедри – проф. О.О. Сергієнко Науковий керівник – доц. А.М. Урбанович Актуальність. Одним з найбільш поширених і таких, що важко піддаються лікуванню, ускладнень цукрового діабету (ЦД) є діабетична нейропатія (ДН). Частота розвитку цього ускладнення збільшується з віком хворих і тривалістю ЦД. На даний час лікування ДН вимагає комплексного підходу. Препарати вітамінів групи В використовуються давно для лікування діабетичних та алкогольних полінейропатій, причому позитивний ефект досягався лише при парентеральному застосуванні у великих дозах. Відносно невелика клінічна ефективність водорозчинних вітамінів групи В пояснюється низькою біодоступністю. В зв’язку з цим особливий інтерес викликає жиророзчинна форма вітаміну В1 (бенфотіамін), який добре проникає через клітинні мембрани і накопичується в нервовій тканині. Мета: порівняти ефективність водорозчинних препаратів вітамінів групи В та препаратів бенфотіаміну у лікуванні діабетичної полінейропатії. Матеріали та методи. Було обстежено 24 пацієнта (15 з ЦД 1 типу і 9 з ЦД 2 типу) у стадіях суб- і декомпенсації, віком від 28 до 78 років (середній вік 53 роки), з ДН 2-4 ст. Середня тривалість ЦД у хворих становила 14 років. Пацієнтам проводилося комплексне обстеження, яке включало визначення показників глікемічного профілю, HbA1c, ліпідного обміну, стану очного дна, проведено кількісний аналіз неврологічних розладів. 12 пацієнтів отримували водорозчинні вітаміни групи В, 12 пацієнтів - препарат Мільгамма; протягом 14 днів. Результати. Проведено оцінку периносимості та клінічної ефективності терапії у всіх хворих. Ефективність терапії оцінювалася по зменшенню больового синдрому, покращенню вібраційної чутливості, зникненню/зменшенню набряків, а за умови наявності виразково-некротичних процесів, очищенням ран від гнійно-некротичних нашарувань, швидкістю загоєння рани. В групі пацієнтів, які отримували Мільгамму спостерігалось суттєве зменшення випадків парестезій (р<0,001), болю (р<0,001), печії (р<0,001), м’язевої слабкості (р<0,001), глибини (р<0,001), та площі рани (р<0,001).

42

Висновки. Лікування діабетичної полінейропатії препаратами бенфотіаміну призводить до значного зменшення симптомів нейропатії. Зниження симптомів ДН призводить до покращення неврологічного статусу (позитивна динаміка темпаратурної, тактильної, вібраційної, болевої чутливостей). Відповідно, результати дослідження свідчать про високу терапевтичну ефективність препаратів бенфотіаміну при лікуванні діабетичної полінейропатії. Тому доцільно рекомендувати препарати бенфотіаміну для комплексного лікування ДН. ВИВЧЕННЯ СТАНУ ІМУННОЇ СИСТЕМИ ТА ОЦІНКА ФАКТОРІВ РИЗИКУ ІМУНОПАТОЛОГІЇ У СТУДЕНТІВ 6 КУРСУ Толстяк Ярослав Білий Ростислав Вальчук Інна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної імунології та алергології Завідувач кафедри – проф. В.В. Чоп’як Інститут біології клітини Національної академії наук України Відділ регуляції проліферації клітин та апоптозу Завідувач відділом – проф. Р.С. Стойка Науковий керівник – доц. А.М. Гаврилюк Актуальність. Останніми роками частота виникнення імунопатології значно збільшилась. У зв’язку з цим виникла необхідність оцінки стану імунної системи і факторів ризику щодо розвитку дисфункції імунної відповіді в студентів. Мета. Оцінити стан імунологічного здоров’я молодих людей віком 21-32 роки. Матеріали та методи. Було проанкетовано 222 студентів двадцяти груп медичного факультету №1 і №2, віком 21-32 років, серед них 167 (75%) складали жінки та 55 (25%) чоловіки. 19 студентам з необтяженим імунологічним анамнезом проведено лабораторне обстеження: загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, лімфограма (визначення кількості основних популяцій і субпопуляцій лімфоцитів за допомогою моноклональних антитіл), лектин-індукована аглютинація апоптотичних лімфоцитів, дослідження клітинного циклу лімфоцитів за допомогою проточного цитофлуориметра. Результати. Серед 222 опитаних студентів тільки 22 (10%) мали необтяжений імунологічний анамнез, у 19 це було підтверджено лабораторно. Були встановлені наступні фактори ризику щодо розвитку імунопатології: обтяжений алергичні анамнез 64%, спадкова обтяженість по соматичній патології – 90%, перенесені дитячі інфекції―89,8% вплив медикаментів: антибіотики – 67,5%, нестероїдні протизапальні препарати – 45,9%, антигістамінні—27,4%. Із основних скарг, які спостерігались на час огляду, були: підвищена втомлюваність у 71 (32%) закладеність носа у 54 (24%), біль в горлі у 44 (20%), порушення сну у 43 (19,3%), збільшення лімфовузлів спостерігались у 31 (14%). Середні показники лімфограми по основних популяціях і субпопуляціях лімфоцитів вкладалися у популяційну норму. Методом лектин-індукованої аглютинації, що виявляє апоптоз лімфоцитів, обстежено 19 студентів. Встановлено, що у 9 (47,3%) студентів був 1-й клас аглютинації у розведенні лектину 1:1000, що свідчить про слабкий апоптоз. У 10 (52,7%) студентів апоптоз лімфоцитів був відсутній. З метою верифікації даних впровадженого нами методу лектин-індукованої аглютинації паралельно проведено дослідження клітинного циклу лімфоцитів за допомогою проточного цитофлуориметра. У 19 студентів виявлено 0,73 �0,14% апоптичних клітин, що визначалося за появою пре-G1піку при дослідженні клітинного циклу, що підтвердило вірогідність результатів методу лектин-індукованої аглютинації. Висновки. Популяція молодих людей віком 21-32 роки перебуває під впливом багатьох факторів ризику, провідну роль серед яких відіграють:обтяжений спадковий, алергічний, інфекційний анамнези та часте використання медикаментозних середників. Тому, величина параметрів імунного статусу корелює із цими факторами ризику, які сприяють розвитку апоптозу імунокомпетентних клітин як серед здорових, так і осіб з підвищеним ризиком формування імунопатології. ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОДАҐРИ Васькович Леся Грушецький Василь Грисьо Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної терапії Завідувач кафедри – проф. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. К.Б. Долатказіна Актуальність: Подаґра – системне тофусне захворювання, яке виникає у зв’язку з запаленням в орґанах та системах у місцях відкладення кристалів моноурату натрію у людей з гіперурикемією, що зумовлено ґенетичними чинниками та факторами зовнішнього середовища. У наш час подаґра є найбільш частою причиною артритів у чоловіків за 30 років. Мета: з’ясувати фактори ризику і особливості перебігу подагри у пацієнтів м.Львова і Львівської області. Матеріали та методи: проведено ретроспективний аналіз за останні 10 років і опитування 50 пацієнтів, які знаходилися на стаціонарному лікуванні в 4 міській комунальній лікарні м. Львова з вже діаґностованою подаґрою. Під час нашого дослідження ми намагалися з’ясувати зв’язок подаґри із такими факторами: група крові, колір волосся, колір очей, характер харчування, спадковість, вік, професія. Результати: Отримані нами дані свідчать, що подаґрою хворіють чоловіки віком понад 30 років, з блакитними очима (75% опитуваних ) і темним кольором волосся. Група крові: 70% опитуваних - II група крові; 20% - I група крові; 6% - III група крові; 4% - IV група крові. Професійні особливості – на подаґру хворіють переважно люди, які ведуть сидячий спосіб життя і часто бувають у довготривалих відрядженнях (геолоґи, далекобійники).

43

Всі обстежувані або зловживали, або мали схильність до вживання алкоголю, особливо пива; всі вони палили. Переважна більшість (50%) скаржилася на дискомфорт в шлунково–кишковому каналі, зумовлений порушеним режимом харчування. Наші дослідження не виявили спадкової залежності. До групи ризику захворювання на подаґру належать хворі з: артеріальною гіпертензію, ішемічною хворобою серця, ґастритом, інсулінозалежним цукровим діабетом, дисліпідемією. Було доведено, що між I періодом (період гострого подаґричного артриту) і III періодом (період хронічного подаґричного артриту) – проходить близько 10 років і цей час у класифікації виділений як інтервальний період, саме він повинен бути найбільш активним періодом співпраці лікаря і пацієнта, адже у більшості випадків цей період випадає з поля зору медиків. Саме тоді відбуваються незворотні зміни в орґанах і системах. Висновок: Чоловікам віком понад 30 років з II групою крові, блакитними очима та пацієнтам з інсулінорезистентним цукровим діабетом, гіпертонічною хворобою, ґастритом, ішемічною хворобою серця, метаболічним синдромом для диференціальної діаґностики необхідно визначати рівень сечової кислоти в сечі і крові, що дасть можливість зменшити інвалідизацію пацієнтів працездатного віку. СЕРОЛОГІЧНІ АСОЦІАЦІЇ МАРКЕРІВ ВІРУСІВ ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ 1 і 2 ТИПІВ НА ТЛІ ХРОНІЧНОЇ ПЕРСИСТЕНЦІЇ ІНФЕКЦІЇ В СТАДІЇ РЕАКТИВАЦІЇ Ікава Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної імунології та алергології Завідувач кафедри – проф. В.В. Чоп’як Наукові керівники – ас. Р.М. Пукаляк, доц. Г.О. Потьомкіна На сьогодні поширеність хвороб, причиною яких є вірус простого герпесу 1 і 2 типів (ВПГ1/2), є дуже високою За даними ВООЗ ці хвороби займають друге місце серед вірусних інфекцій, поступаючись лише грипу. Зростання числа хворих на ВПГ1/2-інфекцію має тенденцію до постійного збільшення. Клінічні прояви цієї інфекції з ураженням шкіри і слизових, в основному, не викликає діагностичних труднощів. Труднощі діагностики виникають у випадках ураження цими вірусами інших органів і систем (нервової і сечостатевої системи, органу зору, легень, шлунково-кишкового каналу тощо) та при атиповому перебігу ВПГ1/2-інфекції. Основними методами лабораторної діагностики цієї інфекції є визначення рівня ВПГ1/2-специфічних IgG і IgM та ДНК вірусів. Однак, у залежності від тривалості хвороби, індивідуальних особливостей стану імунної системи виявлення цих специфічних ознак інфекції є різними. Мета роботи: дослідити можливі комбінації наявності ВПГ1/2-специфічних IgG, IgM та ДНК вірусів у хворих на хронічну ВПГ1/2-інфекцію в стадії реактивації. Матеріали і методи. Під нашим спостереженням знаходилися 47 хворих (21 чоловіків, 26 жінок) віком 18-45 років з клінічно і лабораторно верифікованим діагнозом хронічної часто рецидивуючої ВПГ1/2-інфекції в стадії реактивації. Для встановлення діагнозу використовували: дані анамнезу хвороби, результати клінічного огляду, лабораторні та інструментальні обстеження, імунологічні дослідження (визначення рівеня специфічних IgG і IgM, яке проводили імуноферментним методом, виявлення ДНК вірусів в біологічних рідинах та уражених тканинах організму – з використанням полімеразної ланцюгової реакції). Результати. Для реактивації хронічної герпесвірусної інфекції, викликаної ВПГ1/2, характерні, окрім клінічних ознак, імунологічні лабораторні ознаки, а саме наявність специфічних антитіл класу IgM, підвищений (в 3-4 і більше разів вище нормальних величин) рівень специфічного IgG та ознаки реплікації вірусів, що підтверджується виявленням ДНК-ВПГ1/2 у зішкрябах слизових, крові, спинно-мозковій рідині тощо. У 31 (65,9%) хворих виявлена методом ПЛР ДНК ВПГ1/2, у 16 (34,1%) – наявність ДНК вірусів не встановлена. Комплексне лабораторне дослідження специфічних маркерів ВПГ1/2-інфекції дозволило виділити наступні серологічні профілі:1) у хворих з наявною реплікативною активністю ВПГ1/2: у 21 (44,7%) хворого – ДНК+/IgM+/IgG+, у 5 (10,6%) хворих - ДНК+/ IgM+/ IgG-, у 4 (8,5%) ДНК+/IgM-/ IgG+; 2) у хворих без наявної реплікативної активності ВПГ1/2: у 12 (25,5%) хворих ДНК-/IgM+/IgG+, у 4 (8,5%) хворих ДНК-/ IgM+/ IgG-. Висновок. На основі проведених імунологічних лабораторних досліджень можна зробити висновок, що для вірогідної діагностики хронічної ВПГ1/2-інфекції в стадії реактивації необхідне одночасне комплексне дослідження ДНК ВПГ1/2 та специфічних IgG і IgM, що в подальшому визначає адекватну терапію, до схеми якої входять противірусні середники чи специфічні імуноглобуліни. ЙОДНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ПРОФІЛАКТИКА ЙОДОДЕФІЦИТНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ Ярошенко Н. Київський національний медичний університет імені О.О.Богомольця Кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб №2 Завідувач кафедри – проф. Т.Д. Никула Науковий керівник – проф. В.О. Мойсеєнко Актуальність. У всіх обстежених на сьогодні регіонах України встановлений дефіцит йоду в харчуванні. За даними ЮНІСЕФ, в ендемічних за зобом регіонах України проживає 14,6 млн. людей, а споживання йоду населенням є вдвічі-втричі нижче рекомендованого ВООЗ рівня ( 40-60 мкг/добу замість 150 мкг/добу). У вересні 2002 року була прийнята Національна програма ліквідації йододефіцитних захворювань (ЙДЗ). Мета. Подати сучасні літературні дані про розповсюдженість, механізми розвитку, клінічні прояви, методи діагностики та заходи профілактики ЙДЗ. Матеріали та методи. Огляд наукової літератури, посібників та методичних рекомендацій для лікарів-ендокринологів, публікацій в медичних журналах та інтернеті, офіційних статистичних даних ВООЗ та МОЗ України, відносно всіх аспектів проблеми дефіциту йоду в харчуванні. Результати. Йододефіцитні розлади – одні з найпоширеніших неінфекційних захворювань людини. Цей термін використовується для позначення всіх патологічних станів, що розвиваються у популяції внаслідок йодного дефіциту і

44

яких можна уникнути шляхом нормалізації споживання йоду. Критеріями оцінки ступеня тяжкості ЙДЗ є: медіана йодурії, частота зоба за даними пальпації та УЗД, медіана тиреоглобуліну сироватки та частота рівня ТТГ крові >5 мОД/л при неонатальному скринінгу. З метою подолання недостатності йоду в харчуванні використовують методи індивідуальної, групової та масової йодної профілактики. Індивідуальна йодна профілактика полягає у споживанні продуктів з підвищеним вмістом йоду, а також лікарських препаратів, що забезпечують надходження фізіологічної кількості йоду. Групова йодна профілактика передбачає призначення препаратів йоду під контролем спеціалістів у групах найбільшого ризику розвитку ЙДЗ (діти, підлітки, вагітні і годувальниці тощо). Масова йодна профілактика вважається найефективнішим і найекономічнішим методом і досягається шляхом додавання солей йоду до найпоширеніших продуктів харчування (кухонної солі, хліба, води) та розрахована на всіх жителів певного ендемічного регіону. Отже, основні принципи профілактики ЙДЗ полягають у загальному йодуванні солі з обов'язковим постійним моніторингом якості йодованої солі на всіх рівнях її споживання, а також в активному виявленні зоба і своєчасному його лікуванні у групі ризику. Висновки 1. У 1996 р., ВООЗ наголосила на необхідності спільних зусиль усіх країн щодо ліквідації захворюваності на клінічні форми авітамінозу А, йододефіцитні захворювання та залізодефіцитні анемії. 2. ЙДЗ належать до тих захворювань, які підлягають ефективній первинній профілактиці. З цією метою необхідно: 1) забезпечити достатнє споживання йоду населенням (проведення йодної профілактики); 2) усунути вплив екологічних чинників (адекватне очищення питної води, заміна екологічно недосконалих систем у виробництві, автомобільному транспорті, інше); 3) пропагувати шкоду паління, поліпшувати соціально-економічні умови життя тощо. 3. Метою програми профілактики ЙДЗ в Україні є ліквідація передумов для розвитку цієї патології на всій території впродовж найближчих років. Досягнення мети можливе лише за умов взаємодії органів охорони здоров’я на державному і місцевому рівнях із законодавчими органами влади, санітарно-епідеміологічною службою, харчовою промисловістю шляхом здійснення широкомасштабних профілактичних заходів, санітарно-освітньої роботи через засоби масової інформації. ЗМІНИ ПРАВИХ ВІДДІЛІВ СЕРЦЯ В ОСІБ З ХРОНІЧНИМ ПИЛОВИМ БРОНХІТОМ (РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ЕКҐ) Ошуркевич О. Кузьмак М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної терапії Завідувач кафедри – проф. О.О. Абрагамович Науковий керівник – доц. О.В. Бродик Актуальність. В останні десятиріччя хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ) є однією з основних причин смерті у світі. На даний час кількість цих хворих становить 5–20% всього дорослого населення. Основною формою ХОЗЛ є хронічний обструктивний бронхіт, який є важливою проблемою в пульмонолоґії внаслідок високого рівня поширеності, інвалідизації та смертності. У більшості випадків розвитку ХОЗЛ можна запобігти, оскільки основною їх причиною є куріння. В осіб, які ніколи не курили, ХОЗЛ виникають рідко (в середньому 5%). Серед професійних шкідливих факторів, які зумовлюють ураження бронхів, найбільш важливим є виробничий пил. У випадку ХОЗЛ, які супроводжуються альвеолярною гіпоксією, розвивається гіпертрофія міокарда правого шлуночка. Мета. Вивчити ЕКҐ-зміни правих відділів серця у хворих з хронічним пиловим бронхітом. Матеріал і методи. Проведено ретроспективне вивчення ЕКҐ (2006–2007 рр.) стосовно частоти виявлення змін правих відділів серця у пацієнтів відділення професійної патолоґії Львівської обласної клінічної лікарні (ЛОКЛ) – гірників шахт м. Червонограда і м. Соснівки. Проаналізовано ЕКҐ 877 осіб з діаґнозом: хронічний обструктивний бронхіт пилової етіолоґії, емфізема легень, ДН І-ІІ ст. Курили (за анамнестичними даними) 786 хворих (89,6%). Результати. Зміни правих відділів серця на ЕКҐ знайдено у 198 осіб (22,6%), а саме: повна блокада правої ніжки п. Гіса (9,2%), неповна блокада правої ніжки п. Гіса (43,6%), P pulmonale (5,4%), ознаки перевантаження правого передсердя (12,4%), ознаки перевантаження правого шлуночка (14,6%), ознаки гіпертрофії правого шлуночка (33,3%). Висновок. У 22,6% пацієнтів з хронічним пиловим бронхітом формуються ЕКҐ-ознаки хронічного легеневого серця (ХЛС). Сприяючим фактором виникнення цих змін є куріння. З метою профілактики розвитку ХОЗЛ та ХЛС можна рекомендувати гірникам відмову від куріння.

45

СЕКЦІЯ ХІРУРГІЇ №1

Конференційний зал (адміністративний корпус, 3 поверх) Четвер,10.04.2008р., 14:00

Наукова рада – акад. М.П. Павловський, проф. Ю.Я. Філь, проф. І.І. Кобза, проф. В.П. Андрющенко, проф. Н.І. Бойко, доц. Г.Ю. Єлісєєв, доц. І.Р. Трутяк, доц. А.І. Коваль, доц. Т.Є. Баб’як, ас. О.В. Щур, ас. І.В. Стояновський, ас. В.В. Куновський, ас. Ю.Ф. Кушта, ас. А.Ю. Філь Головуючі – Трутяк Юрій, Підгірна Ірина КОРЕКЦІЯ ВАРУСНОЇ ДЕФОРМАЦІЇ ПРИ ВРОДЖЕНОМУ ЗВИХУ СТЕГНА МЕТОДОМ ТОТАЛЬНОГО ТРЬОХКОМПОНЕНТНОГО ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ Бурханов Олег Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького Кафедра травматології, ортопедії і ВПХ Завідувач кафедри – проф. Ю.Я.Філь Науковий керівник – ас. А.Ю.Філь Актуальність: Частіше всього до необхідності проведення даної операції приводять дегенеративно-деструктивні захворювання кульшового суглоба. І цим захворюваннями страждають 10-12 % населення земної кулі. Із цих 10-12% близько 30% скаржаться на болів в кульшовому суглобі, обмеженням функції і деструкції, тобто руйнування кульшового суглобу. Більше половини цих хворих потребує операції, а це 1.5 млн. операцій на рік. Мета: Ендопротезування суглоба або артропластика – це хірургічна операція, в ході якої уражений суглоб пацієнта видаляється і замінюється штучним ендопротезом. Основними показами до операції є: вроджений звих стегна, варусна деформація, коксартоз, важка травма суглоба, ураження суглоба пухлиною, перелом шийки стегна, ревматизм. Матеріали та методи: Ендоротез складається з трьох основних частин: чашки, ніжки, головки, котрі повторюють анатомічні структури. Матеріал, використаний для штучного суглоба – це спеціальний сплав металів, надміцний високомолекулярний поліетилен і кераміка, розроблені спеціально для ендопротезування. Вони забезпечують прекрасну тканинну біосумісність, абсолютно безболісний рух, максимальну міцність і довговічність протезу. Існують два типи фіксації ендопротезів: цементний і безцементний. В першому випадку частини суглоба кріпляться до кісток за допомогою спеціального надміцного полімера – кісткового цементу. В другому випадку поверхня ендопротеза ще на етапі його виготовлення покривають матеріалом, до якого, як би “ приростають ” оточуючі його кістки. Результати: - повне усунення болі в суглобі - відновлення рухової функції в прооперованому суглобі Висновки: 1) Ендопротезування є ефективним і часто єдиним способом відновлення втраченої функції кінцівки. 2) Єдиним недоліком цього методу є висока ціна. КЛІНІКО-АРТРОСКОПІЧНІ ПАРАЛЕЛІ ПАТОЛОГІЇ КОЛІННОГО СУГЛОБА У ДІТЕЙ Чикайло Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра травматології, ортопедії і ВПХ Завідувач кафедри – проф. Ю.Я. Філь Науковий керівник – ас. Ю.Я. Серафин, ас. О.Я. Ломницький Актуальність. Артроскопія – це ендоскопічна операція на суглобах, яка дає можливість не лише отримати достовірні дані про стан суглоба, але й провести необхідні лікувальні маніпуляції. Розвиток цього методу є одним із найперспективніших, оскільки він дає можливість провести операцію з розрізом у декілька міліметрів і виконати маніпуляції будь-якої складності. Основними причинами, які примушують пацієнтів піддатися артроскопічному втручанню, є довготривалий біль у колінних суглобах, що не піддається медикаментозному і фізіотерапевтичному лікуванню, а також різні прояви дисфункції суглоба (блоки, хруст тощо). Мета. Вивчення клініко-артроскопічних паралелей при патології колінного суглоба у дітей та підлітків. Матеріали та методи. Дослідження проводилось на базі Львівської міської клінічної лікарні №8. Дослідженню підлягало 38 дітей віком від 5 до 18 років за період 2005-2007 років. Переважну кількість складали хлопці, що обумовлено більш частою травматизацією цієї групи. Показом для проведення артроскопії було використання запропонованого нами своєрідного алгоритму обстеження хворих при підозрі на ушкодження менісків, зв’язок та іншої патології. Результати. У всіх випадках артроскопії було виявлено причину, яка викликала ту чи іншу симптоматику. При проведенні втручань виявлено: пошкодження медіального меніска (66%), розриви латерального меніска (10%), двобічне пошкодження менісків (4%) – хворим виконана артроскопічна парціальна меніскектомія, ушкодження передньої схрещеної зв’язки (15%) – проведена артроскопічна пластика, дефекти суглобового хряща (5%). Слід наголосити, що артроскопія дає можливість виявити патологію, яку неможливо діагностувати клінічно або навіть при стандартній артротомії (наприклад, гіпертрофована рубцево перероджена медіопателярна складка, перескакуючи

46

через виросток стегна, або вільно заходячи в щілину суглоба, найчастіше стимулює пошкодження меніска; медіопателярна складка, яка викликала симптоматику пошкодження меніска, виявлена у 10% випадків). Висновки. Артроскопія є незамінна як метод діагностки ушкоджень та захворювань колінного суглоба із нечітко вираженою клінічною картиною, який дозволяє своєчасно вибрати оптимальний та найбільш щадний спосіб лікування. Суттєвими перевагами артроскопічних операцій є: їх мінімальна травматичність; мінімальна болючість у післяопераційному періоді; відсутність значного ушкодження тканин суглоба, що є особливо сприятливим для відновлення нормальної функції чотирьохголового м’яза стегна, який відіграє важливу роль у стабілізації колінного суглоба і відновлення повної амплітуди рухів; можливість в оптимальні терміни почати відновлювальне лікування, що суттєво скорочує тривалість тимчасової непрацездатності і покращує віддалені результати лікування. АРТРОСКОПІЧНА ПЛАСТИКА ПЕРЕДНЬОЇ СХРЕЩЕНОЇ ЗВ’ЯЗКИ КОЛІНА Федечко Уляна Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра травматології, ортопедії і ВПХ Завідувач кафедри – проф. Ю.Я. Філь Науковий керівник – ас. О.Я. Ломницький, ас. Ю.Я. Серафим Актуальність: Розрив передньої схрещеної зв’язки – це патологія, яка потребує обов’язкової реконструкції. Відсутність корекції призводить до хронічної нестабільності колінного суглоба, що в свою чергу веде до порушення нормального функціонування нижньої кінцівки і може викликати ушкодження інших внутрішньосуглобових структур коліна та атрофію м’язів стегна. Значна частка випадків розриву передньої схрещеної зв’язки коліна припадає на осіб, які професійно займаються спортом, для яких тривалість повного відновлення фізичної активності є визначальною. Мета: вивчення методик артроскопічної пластики передньої схрещеної зв’язки коліна. Матеріали та методи: Дослідженню підлягало 24 пацієнтів віком 19 – 47 років. Більшість становили чоловіки, які професійно займаються спортом. Показом для проведення реконструкції передньої схрещеної зв’язки коліна було підтвердження розриву зв’язки при діагностичній артроскопії. При виборі методики реконструкції основними критеріями були: стать пацієнта, ступінь розвитку мускулатури стегна, також враховувалися бажання пацієнта, щодо вибору методики. Результати: Використовувалися дві методики пластики передньої схрещеної зв’язки: з використанням алотрансплантату власної зв’язки надколінка (проведено 20 хворим) і з використанням сухожилка півперетинчастого м’язу (проведено 4 хворим). Використовувалося два способи фіксації трансплантату: фіксація за допомогою титанових шурупів (у 22 пацієнтів), та з використанням шурупів, які розсмоктуються (у 2 пацієнтів). Фіксація після оперативного втручання за допомогою ортезу. Після проведення реабілітаційних заходів усі пацієнти повернулися до попереднього рівня фізичної активності, в середньому через 1,5 – 2 місяці . Об’єктивно: у всіх пацієнтів відновилася стабільність колінного суглобу. При подальшому спостереженні, не було виявлено жодних ускладнень. Висновки: Артроскопічний метод реконструкції передньої схрещеної зв’язки з використанням алотрансплантатів на даний момент є найбільш пріоритетним, оскільки має ряд значних переваг: - ушкодження тканини суглоба зводиться до мінімуму (у порівнянні з артротомічною пластикою); - за рахунок використання алотрансплантатів досягається швидше приживлення і практично виключається відторгнення трансплантату; - незначна болючість у післяопераційному періоді дозволяє значно скоротити тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі; - дане оперативне втручання можна проводити незалежно від того, як давно відбувся розрив; - відносно короткий період повного відновлення працездатності; - мала частота ускладнень; - можливість індивідуального підходу при виборі виду знечулення. ПЕРЕВАГИ ВИКОРИСТАННЯ АУТОКРОВІ В ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З НЕУСКЛАДНЕННОЮ ІНФРАРЕНАЛЬНОЮ АНЕВРИЗМОЮ АОРТИ Кіхтяк Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної хірургії Завідувач кафедри – проф. І.І. Кобза Науковий керівник – доц. Г.Ю. Єлісеєв Актуальність: У зв’язку із збільшенням числа хворих на ВІЛ-СНІД і гепатит групи Б, існує ризик інфікування хворого донорською кров’ю, альтернативою цього методу компенсації крововтрати є аутокров. Мета: З’ясувати переваги доопераційної заготівлі аутокрові з її наступною інтраопераційною інфузією хворим з аневризмою черевної частини аорти в порівнянні з іншими засобами компенсацій крововтрат. Матеріали та методи: Досліджено 161 історій хвороб пацієнтів з неускладненою інфраренальною аневризмою аорти, що знаходилися на лікуванні у відділі судинної хірургії ЛОКЛ упродовж 1997–2007 рр. Результати: Під час ретроспективного аналізу історій хвороб виявлено, що успіх хірургічного лікування та післяопераційного перебігу залежать від адекватної компенсації інтраопераційної крововтрати. Для дослідження створено дві групи пацієнтів. Перша група – 19 хворих, яким проведено забір аутокрові від 3 до 1 доби перед оперативним втручанням в об’мі 1200-500 мл. Показники гемогобіну коливались до забору крові від 130 до 160 г/л (в середньому 143г/л) і гематокриту від 0,45 до 0,65 (в середньому 0,50). Після забору крові спостерігалося зниження гемоглобіну, в середньому, до 110 г/л, а гематокриту до 0,35. Друга група включала 130 хворих, яким не проводився доопераційний забір крові і середні показники гемоглобіну становили 113 г/л, а гематокриту 0,40. Цим хворим

47

інтраопераційно проводилась гемотрансфузія донорської крові та плазми. В післяопераційному періоді у хворих першої групи гемотрансфузійних ускладнень не спостерігалось. У другій групі було зафіксовано 4 летальні випадки. При аутопсії у двох виявлено тромбоз мікроциркуляторного русла з мозаїчними некрозами мяких тканин нижніх кінцівок, інфаркту нирок, кишківника та селезінки (підтверджено гістологічно).У хворих з післяопераційною гострою нирковою недостатністю використання донорської крові ускладнювало лікування. Висновок: Використання аутокрові та інтраопераційна реінфузія крові зменшує ризик виникнення периопераційних ускладнень в порвняні з використанням донорської крові у хворих з неускладненною інфраренальною аневризмою аорти. РІДКІСНИЙ ВИПАДОК ВАЖКОГО ПАНКРЕОНЕКРОЗУ У ПАЦІЄНТА З РАКОМ ЛЕГЕНЬ (ОПИС КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ) Ковальчук Софія Пилипів Леся Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – ас. А.С. Барвінська Актуальність. Гострий панкреатит – поширене захворювання підшлункової залози. Хвороба супроводжується рядом загрозливих для життя ускладнень, клінічна картина і наслідки непередбачувані. Мета. Проаналізувати випадок рідкісного поєднання важкої форми панкреатиту і раку легень. Матеріали і методи. Аналіз історії хвороби пацієнта Б., 55 років, котрий лікувався в клініці загальної хірургії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на базі Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги ( КМКЛШМД ). Результати. Пацієнт Б. поступив у клініку ургентно в важкому стані через 2 тижні після появи скарг на постійні болі у верхніх відділах та лівій половині живота, виражену нудоту, блювання, загальну слабкість, здуття живота. З анамнезу відомо, що з 17.09.07р. по 27.09.07р. хворий лікувався в торакальному відділенні Львівського державного онкологічному регіональному лікувально-діагностичному центрі, з приводу раку лівої легені ІІ-Б ступеня, сТ2сN1M0, ателектаз нижньої частки, де при обстеженні було виявлено гострий панкреатит з псевдокистами підшлункової залози. Пацієнта було госпіталізовано в панкреатологічний центр КМКЛШМД. Ультразвукова діагностика органів черевної порожнини і заочеревинного простору та комп'ютерна томографія, проведені в клініці загальної хірургії, дозволили підтвердити наявність гострого панкреатиту. Незважаючи на проведену інтенсивну консервативну терапію, гемотрансфузії, пункції лівої плевральної порожнини з евакуацією ексудату, міні-інвазивні дренування черевної порожнини під контролем ультразвукової діагностики з евакуацією токсичного випоту (2 л бурої рідини), стан хворого погіршився. Рівень діастази випоту – 16384 одиниць. Рідина плевральної порожнини дає позитивну реакцію Рівальта. 24.10. хворий був переведений у реанімаційне відділення. 25.10. – лапаротомія з розкриттям і дренуванням абсцесів черевної порожнини. Післяопераційний період вкрай важкий, ускладнений каскадними системними зривами всіх вітальних систем. 14.11. – повторне оперативне втручання з розкриттям і дренуванням абсцесу сальникової сумки. На фоні інтенсивної терапії відмічається повільна стабілізація стану. Після покращення стану хворий був виписаний в задовільному стані. В подальшому планується проведення онкооперації. Висновки. У випадку поєднання гострого панкреатиту з злоякісним новоутвором легені потрібно забезпечити постійний нагляд за пацієнтом лікаря-хірурга і онколога. УРАЖЕННЯ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВИХ НЕРВІВ ПІД ЧАС КАРОТИДНОЇ ЕНДАРТЕРЕКТОМІЇ Мелень Андрій Мелень Юрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної хірургії Завідувач кафедри – проф. І.І. Кобза Науковий керівник – доц. Г.Ю. Єлісєєв Актуальність. В Україні на теперішній час ішемічний інсульт є основною причиною інвалідизації. Незважаючи на успіхи в медицині, стійкі залишкові зміни після перенесеного інсульту спостерігаються у 30 %, а працездатність відновлюється лише у 10 % хворих. Сучасним методом попередження гострих порушень мозкового кровообігу у пацієнтів з симптомами хронічної недостатності церебральної гемодинаміки є реконструктивні операції на сонних артеріях. Велику увагу надається вивченню причин післяопераційних ускладнень таких як інтра- та післяопераційних інсультів, гіперперфузійному синдрому та пошкодження черепно-мозкових нервів (ЧМН). Середня частота пошкоджень ЧМН у клініках Європи складає -15,5 %, у клініках Північної Америки – 9,5%. Мета. Визначити частоту та структуру уражень ЧМН при операціях на сонних артеріях. Матеріали та методи. Дослідження грунтується на обстеженні хроворих з патологією сонних артерії які були прооперовані в віділенні судинної хірургії Львівської обласної клінічної лікарні на протязі 6 місяців. Ураження 7 пари ЧМН визначалося по функції мімічних мязів, феномену Хвостенка та симптоман орального автоматизму, 10 пари по порушеннях фонації, ковтання та рухливості мякого піднебіння, 12 пари по атрофічних змінах язика, фібриляції та його дивіації. Кількість обстежаних складає 40 хворих серед яких є 22 (55%) осіби чоловічої статі та 18 (45%) жіночої, віком від 34 до 74 років в середньому 54 роки.. Серед них за Марсельською класифікацією 16 (40%) хворих відносяться до 2 ст., 10 (25%) хворих до 3 ст. RIND, та 14 (35%) до 3 ст. PRIND. Результати. Симптони порушення ЧМН після операції спостерігалися в 8 (20%) хворих причома в 4 (50%) випадків у хворих з 2ст. та у 4 (50%) з 3ст. RIND. У 3 (7,5%) випадках це було ушкодження 10 пари, 2 (5%) ураження 12 пари, ще в 2 (5%) ушкодження 7 пари, та в 1 (2,5%) поєднане пошкодження 10 і 12 пари ЧМН.

48

Висновок. -Найщастіше в наслідок операційного втручання на сонних артеріях відзначалося ураження 10 пари ЧМН. Найрідше поєднане ураження 10 та 12 пари ЧМН. - Протрібно проводити розробку нових доступів при операціях на сонних артеріях для зниження виникнення післяопераційних ушкоджень ЧМН. - Необхідно вивчити причини ураження ЧМН при операціях для диференційної діагностики з інтраопераціїними інсультами. ОЦІНКА РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ НАЛЕЖКІВ У КРИТИЧНИХ ХВОРИХ ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА Підгірна Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – ас. І.В. Стояновський Актуальність. Належки разом з нозокоміальною інфекцією до цього часу залишаються однією з головних проблем як хірургії так і інтенсивної терапії та реанімації.В літературі практично немає відомостей про частоту виникнення належків у критичних хворих. Мета: вироблення об’єктивних критеріїв ризику виникнення належків у критичних хворих , методів їх профілактики, та основних принципів лікування . Матеріали та методи. Ретроспективно обстежено історії хвороби 73 хворих (1 –а група хворих), які знаходилися в клініці анестезіології та інтенсивної терапії ( АРІТ ) ( Львівська обласна клінічна лікарня – 33 хворих (1А група хворих), Львівська комунальна міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги – 40 хворих (1Б). Вік хворих - 21 -70 років. Важкість стану хворих оцінювалася у 22±2 бали за шкалою АРАСНЕ 11. Оцінку ризику виникнення належків проводили за шкалою Ватерлоу. Профілактику належків проводили згідно оцінки ризику виникнення належків, за модифікованою та адаптованою до реальних умов технологією запропонованою в шкалі Ватерлоу. За розробленою технологією було проліковано 52 хворих (2-а група), з них 22 знаходилися в клініці АРІТ ЛОКЛ (2А група) і 30 – клініці АРІТ ЛКМКЛШМД (2Б група). Важкість стану хворих оцінювалася у 23±2 бали за шкалою АРАСНЕ 11. Вік хворих становив від 20 до 68 років. Результати дослідження та їх обговорення. З 73 хворих контрольної групи у 43 ( 58,9% ) на 4-5 добу їх перебування в клініці АРІТ утворювалися належки. У 1А групі хворих частота виникнення належків становила 59,0%, а у 1Б групі – 58,6%. Треба зазначити, що у 27 хворих ( 62,7 ) належки поширювалися через власне шкіру (дерма) до підшкірної,жирової та мязевої тканин. У 16 хворих ( 37,2% ) вони охоплювали лише епідерміс та дерму. З 52 хворих основної групи, належки утворилися у 21 хворого ( 40,3% ). У 2А групі хворих частота виникнення належків становила 39,8%, а у 2Б групі – 41,0%. У 64,5% належки охоплювали епідерміс та дерму, а у 33,5% поширювалися на глибокі тканини. Тобто оцінка ступеня ризику виникнення належків та розроблена технологіїя їх профілактика приводять до достовірного ( р < 0,05 ) зниження частоти виникнення такого ускладнення у критичних хворих, як належки. Це приводить не тільки до зменшення часу їх перебування в стаціонарі та здешевлення лікування, але і що найважливіше – до зменшення летальності. Висновки. З допомогою шкали Ватерлоу можна добре прогнозувати ймовірність виникнення належків у критичних хворих. Удосконалена технологія профілактики виникнення належків у критичних хворих достовірно зменшує не тільки частоту їх виникнення, але і їх глибину та тяжкість. КОРЕКЦІЇ РІВНЯ ГЕМОГЛОБІНУ ТА БІЛКОВИХ ПОРУШЕНЬ У ХВОРОЇ З ВАЖКИМ ГОСТРИМ ПАНКРЕАТИТОМ (ВГП) Романюк Ольга Галькевич Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – доц. В.В. Куновський Актуальність. Проблема лікування хворих з ВГП є однією з актуальних проблем сучасної хірургії, а кількість хворих з даною патологією постійно зростає (20-70 випадків захворювання на 100 тис. населення). Мета. Провести статистичний аналіз динамічних змін біохімічних та загально-клінічних лабораторних показників в процесі лікування хворих з ВГП, з метою оптимізації тактики лікування даної групи хворих. Матеріали та методи. Розглянуто лікування хворого на ВГП, проведеного в умовах панкреатичного центру (ПЦ) на базі МККЛШМД м. Львова. Результати. В результатах проведеного аналізу було констатовано наступну динаміку лабораторних показників. На момент поступлення рівень гемоглобіну склав 93 г/л, лейкоцитоз 6,1×109 л, рівень цукру крові 3,1 ммоль/л, рівень білка 59 г/л. Стартова медикаментозна терапія у даної хворої проводилась відповідно до розпрацьованого у клініці алгоритму. Впродовж проведеного констатовано, що на 14 добу показники значно змінились, а саме: рівень гемоглобіну знизився до 66 г/л, лейкоцитоз зріс до 14,5×109 л, рівень цукру крові – 6,4 ммоль/л, загальний білок знизився до 50 г/л, що вказувало на важкий перебіг захворювання. За цей час (19.10.07) пацієнтці проведено оперативне втручання «Лапаротомія, санація та дренування сальникової сумки, черевної порожнини», під час якого було констатовано кровотечу у порожнину кісти, що і спричинило такі зміни з боку показників крові. Враховуючи перебіг захворювання пацієнтці у комплекс хірургічного лікування було включено елемент гемотрансфузії та переливання компонентів крові (плазма). Відмиті еритроцити було перелито − 18.10.07, 19.10.07, 20.10.07, плазму – 17.10.07, 18.10.07, 19.10.07, 21.10.07. Проведені

49

гемотрансфузії було доповнено компонентом ентерального харчування – адаптовані молочні суміші для ентерального харчування (Берламін). Проведений комплекс заходів дозволив стабілізувати стан пацієнтки та досягти адекватного рівня лабораторних показників, а саме на 30 добу лікування рівень гемоглобіну склав 68 г/л, лейкоцитоз 7,2×109 л, цукор крові 5,5ммоль/л, загальний білок 59 г/л, на період 45 діб − гемоглобін 90 г/л, загальний білок 64 г/л. Висновки. На приведеному прикладі доведено, що корекція рівня гемоглобіну та білкового дефіциту у хворих з ВГП є обов’язковим компонентом лікувальної програми, і незважаючи на застереження до переливання компонентів крові (плазма, відмиті еритроцити), є доцільним та необхідним. Завдяки проведеному комплексному хірургічному лікуванню рівень гемоглобіну у пацієнтки було стабілізовано на позначці 95 г/л, загальний білок 60 г/л, незважаючи на тривалий перебіг лікування хворого (46 діб) та проведене оперативне втручання. ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНЕДОВАСКУЛЯРНОГО ВТРУЧАННЯ ПРИ ВАРИКОЦЕЛЕ Стоянова М. Засипкін І. Одеський державний медичний університет Завідувач кафедри – проф. С.О. Гешелін Науковий керівник – доц. Н.Д. Волошенкова Актуальність. Актуальність проблеми варикоцеле пов’язана з високою розповсюдженістю та андрогенним значенням хвороби. Довідка про частоту ворикоцеле варіює від 3,9 до 39,6 %. Варикоцеле, як одна з найпоширеніших причин чоловічого безпліддя з кожним роком набуває все більшого соціального значення. Вік пацієнтів становить від 11 до 40 років. Мета. Поліпшення результатів лікування хворих варикоцеле шляхом застосування малоінвазивних хірургічних технологій, а саме рентгенендоваскулярних втручань. Матеріали та методи. Матеріалом поданої роботи були результати проспективного і ретроспективного обстеження 97 хворих на варикоцеле, за період 2004-2007 років. В залежності від виду оперативного втручання хворі розподілились таким чином: групу №1 склали 50 хворих, прооперованих відкритим методом ( по Паломо, Иванісевичу, Мармару); групу №2 – 47 хворих, яким виконано рентгенендоваскулярне втручання. В залежності від стадії хворі розподілились таким чином: друга стадія діагностована у 71 хворих, третя стадія – у 26 хворих. Лівобічне спостерігалось у 92,8% пацієнтів, тоді як двобічне – 9,2 % пацієнтів. Всім хворим проводилося комплексне обстеження: клінічне, лабораторне, рентгенологічне, ультразвукове, допплерометричне дослідження, ізотопне дослідження функції нирок і сперматограмма, флебографія внутрішньої сім’яної вени. Результати. Рецидиви захворювання в групі №1 трапились у п’яти пацієнтів. Причиною рецидивів стало збереження тонкого венозного стовбура, не перев'язаного в ході операції. У трьох випадках після операції Паломо спостерігали явища лімфостаза. Двоє з них в подальшому були оперовані із приводу гідроцеле. Рецидивів варикоцеле після ендоваскулярних оклюзій ВСВ ми не спостерігали. Час перебування пацієнтів групи №2 у стаціонарі не перевищувало двох діб, тоді як середній койко-день у групі №1 склав шість днів. Висновки. Варикоцеле, як тестикулодеструктивное порушення гемодинаміки, що приводить до порушення репродуктивної функції, повинне бути ліквідоване в найближчий термін після встановлення діагнозу. Малі строки госпіталізації та відсутність періоду післяопераційної реабілітації хворих, низький відсоток ускладнень і рецидивів роблять рентгенендоваскулярний метод найкращим в лікуванні пацієнтів з варикоцеле. АСОЦІАЦІЯ ГРИБКОВОЇ ТА ГНІЙНОЇ ІНФЕКЦІЇ У ПАЦІЄНТКИ: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК Підчеха І. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – ас. Ю.Ф. Кушта Актуальність. На сьогодні в Україні широко розповсюджені гнійні захворювання м»яких тканин, грибкові інфекції різноманітних локалізацій. За останні десятиліття збільшилася кількість пацієнтів, у яких виявлені ознаки декількох видів хірургічної інфекції. Незважаючи на застосування сучасних методів оперативного та консервативного лікування, не завжди вдається повноцінно нівелювати гнійно- септичні захворювання, особливо асоційовані форми інфекції. Мета роботи. Продемонструвати особливості клінічного перебігу, лікування пацієнтки з бульозною формою бешихи на фоні дерматомікозу обох стоп. Матеріали і методи. Матеріалом дослідження була хвора С., котра лікувалася у клініці з 5.01. по 22.01.2008 року. В роботі був використаний статистичний метод обробки інформації. Результати. Пацієнтка С. при поступленні скаржилася на підвищення температури до 38- 39С, болі в ділянці лівої гомілки, її почервоніння, припухлість; швидку втомлюваність, особливо при ходінні. Вона не могла тривалий час стояти. З анамнезу відомо, що впродовж одного року в неї наявне грибкове ураження шкіри обох стоп. З приводу дерматомікозу раніше не лікувалася. При об»єктивному обстеженні виявлено, що ліва гомілка гіперемована, набрякла, підвищена її місцева температура. При пальпації гомілка помірно болюча. По латеральній поверхні- міхурі з прозорим серозним вмістом. У зоні обох стоп, особливо лівої п»ятки, відзначаються численні глибокі тріщини. Шкіра обох стоп суха, легко злущується, бліда; з характерним мітотичним запахом. При поступленні не було змін лабораторно – біохімічних показників. Хворій було призначено консервативне лікування: пеніцилін- 1млн.х4 р.в д. в/м, 2,5% р-н диклофенаку- 3,0 мл х 2 р. в д. в/м, ністатин- 1 т.х 3 р. в д. Лівій нозі було надано підвищеного положення з допомогою шини Белера. В день госпіталізації хворій було розкрито міхурці з серозним вмістом, накладено асептичну пов»язку. Щоденно пацієнтці виконувалися сеанси УФО, оброблялися уражені ділянки 5% розчином йоду. На зону обох стоп накладалися пов»язки з маззю екзодерилу після ванночки з мильним розчином з додаванням концентрованого бетадину.

50

Внаслідок проведеного лікування самопочуття хворої покращилося, шкірні покриви лівої гомілки набули нормального забарвлення, набряк спав. Прояви грибкового ураження стоп в значній мірі зменшилися. Висновки. Тріщини шкіри обох стоп слід розцінювати в даному випадку як «ворота» для поширення збудника бешихи- стрептокока. Наявність у пацієнтів асоціації гнійної та мітотичної інфекції вимагає лікування, яке спрямоване на нівелювання обох видів інфекції. Наявність у хворої грибкового ураження шкіри погіршує клінічний перебіг бешихи і вимагає більш тривалого і різноманітного лікування. Поєднання дерматомікозу та бешихи трапляється у пацієнтів досить рідко. Виникнення у пацієнтів водночас бешихи і мікозу можна повноцінно профілактувати. ОСОБЛИВОСТІ ГОСТРОГО ХОЛЕЦИСТИТУ З ПЕРФОРАЦІЄЮ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕВНОЮ КРОВОТЕЧЕЮ Степан Я. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – ас. Ю.Ф. Кушта Актуальність. На сьогодні проблема гострого холециститу залишається надзвичайно актуальною. Це зумовлено збільшенням кількості пацієнтів з даною патологією, зростанням відсотка хворих старечого і похилого віку, збільшенням кількості ускладнених форм захворювання. Мета роботи. Продемонструвати випадки гострого холециститу, ускладненого перфорацією та кровотечою; особливості їх клінічного перебігу, діагностики та лікування. Матеріали і методи. Матеріалом дослідження були троє пацієнтів, які лікувалися у клініці загальної хірургії за період з 1990 по 1992 роки. В роботі був використаний статистично – аналітичний метод обробки інформації. Результати. Пацієнтка 49 років була шпиталізована у клініку з типовою симптоматикою гострого холециститу. При поступленні у приймальному відділі у неї виник колапс. У загальному аналізі крові – лейкоцитоз 14,2х10/L. В ургентному порядку виконана лапаротомія. У черевній порожнині виявлено біля 700 мл крові. Жовчевий міхур гангренозно змінений, не побільшений. В зоні кишені Гартмана міхур був фіксований до задньої стінки парієтальної очеревини. Була виявлена кровотеча з дрібної артерії краю перфоративного отвору. В міхурі візуалізовано численні дрібні конкременти. Хвора 69 років була шпиталізована у відділ в ургентному порядку зі скаргами на гострі болі у животі, нудоту, блювоту. При об»єктивному обстеженні у хворої виявлено підвищення температури до 39,2С, жовтяницю. Живіт при пальпації був болючий та напружений в зоні правого підребер»я. На Ro- графії живота стверджено наявність газу під діафрагмою, що свідчило про паралітичну кишкову непрохідність. Субопераційно: у черевній порожнині 250 мл жовчі. Великий чепець і попереково- ободова кишка були підпаяними до жовчевого міхура. Він розтягнутий, гангренозно змінений, потовщений, просочений жовчю. Виявлено значну кількість некротичних зон міхура без ознак перфорації. Жовчевий міхур виповнений кров»ю, гнійною жовчю та великим пігментним каменем. Пацієнтка 83 років поступила у клініку в ургентному порядку із симптоматикою гострого холециститу. При пальпації живіт симетричний, піддутий, з захисною реакцією м»язів правої половини живота. Хворій було призначено консервативне лікування. Через два дні у неї виник колапс, посилилися болі у правому підребер»ї. Під час операції виявлено велику позаміхурову гематому, арозивну артеріальну кровотечу. Висновки. Поєднання перфорації жовчевого міхура з кровотечою у черевну порожнину є рідкісним, практично казуїстичним, ускладненням гострого холециститу. Наявні наступні клінічні варіанти даного ускладнення: а) перфорація і кровотеча у вільну черевну порожнину; б) мікро перфорація і гемохолецистит; в) позаміхурова або внутрішньопечінкова гематома. Для пацієнтів з гострим холециститом з перфорацією та кровотечою характера наступна клінічна тріада: а) класична симптоматика гострого холециститу; б) раптовий колапс; в) симптом «Ваньки- встаньки» - англійський варіант «Rolly - Polly». РОЛЬ РАННЬОГО ЕНТЕРАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ (РЕХ) У ХВОРИХ НА ВАЖКИЙ ГОСТРИЙ ПАНКРЕАТИТ (ВГП) Боднарчук Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.П. Андрющенко Науковий керівник – ас. В.А. Магльований, доц. В.В. Куновський Актуальність. Забезпечення енергетичних проблем організму хаорих на ВГП залишається однією з актуальних і остаточно нез'ясованих проблем комплексної інтенсивної терапії ВГП. Серед госпіталізованих близько 50% складають пацієнти з ознаками білково-калорійної недостатності. При голодуванні найбільш вразливими є шлунок, тонка кишка, підшлункова залоза і печінка, що призводить до вираженого порушення функції цих органів. Одним із шляхів компенсації втрат білка та попередження розвитку органної недостатності є проведення РЕХ. Мета. З'ясувати роль РЕХ як компонента комплексного лікування хворих на ВГП за даними основних лабораторних показників. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 22 історій хвороб міського панкреатичного центру з клінічним діагнозом ВГП. З метою проведення порівняльного аналізу усіх хворих було розподілено на дві, рівноцінні за

51

ступенем важкості та клінічним перебігом, групи. Вік пацієнтів коливався від 24 до 80 років. До першої групи віднесено (10) пацієнтів, яким в комплекс лікування було включено компонент РЕХ – починаючи з першої доби ентерально (через назоєюнальний зонд) проводилось введення адаптованих молочних сумішей відповідно до залишкового об'єму у поєднанні з прокінетиками та пробіотиками. Другу групу (12) склали хворі яким проводилась терапія згідно традиційних методик. Динаміка лабораторних показників у хворих обох груп оцінювалась відповідно на першу та шосту доби поступлення. Результати. В результаті проведеного аналізу було констатовано певну закономірність у динаміці лабораторних показників, а саме: у пацієнтів першої групи, констатовано зниження рівнів лейкоцитозу на момент поступлення 9,6 ± 0,7 х 109 /л на шосту добу – 8,9 ± 0,1 х 109 /л. білірубіну відповідно 14,2 ± 3,2 ммоль/л та 10,3 ± 2,1 ммоль/л, та збільшення рівня білка від 63,8 ± 6,1 г/л до 64,1 ± 1,8 г/л. У хворих контрольної групи впродовж цього періоду спостерігалось зростання рівня лейкоцитів з 10,8 ± 0,6 х 109 /л до 11,4 ± 1,6 х 109 /л, білірубіну з 14,8 ± 1,5 ммоль/л до 23,3 ± 8,5 ммоль/л, та прогресуюче зниження білка від 69,5 ± 2,8 г/л до 54,1 ± 2,4 г/л. Підвищений рівень діастази сечі на шосту добу у хворих першої групи (256 Од) утримувались лише у 2 (10 %) пацієнтів, в той час, як у хворих контрольної групи констатований у 10 (83,3 %) пацієнтів. Висновок. В результаті проведеного дослідження можна констатувати що компонент РЕХ в поєднанні з прокінетиками та пробіотиками є ефективним доповненням комплексного медикаментозного лікування ВГП, що компенсує втрати білка та профілактує розвиток інфікованого панкреонекрозу. БЛОКУЮЧИЙ ІНТРАМЕДУЛЯРНИЙ ОСТЕОСИНТЕЗ, ЯК СПОСІБ МАЛОІНВАЗИВНОГО ЛІКУВАННЯ ПЕРЕЛОМІВ ДІАФІЗУ ВЕЛИКИХ ТРУБЧАСТИХ КІСТОК Обаранець Олег Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра травматології, ортопедії і ВПХ Завідувач кафедри – проф. Ю.Я. Філь Наукові керівники – ас. А.Ю. Філь, ас. А.С. Барвінська Актуальність. Наявність ранніх та пізніх ускладнень, неефективність, дискомфорт для пацієнта при використанні традиційних методів хірургічного остеосинтезу наштовхує провідних травматологів на пошук нових методів хірургічного лікування переломів діафізу великих трубчастих кісток. Мета. Вивчення ефективності лікування діафізарних переломів великих трубчастих кісток методом блокуючого інтрамедулярного остеосинтезу. Матеріали та методи. Наукові публікації про методи хірургічного лікування переломів діафізу великих трубчастих кісток за останні п’ять років. Результати. Існує два методи введення блокуючого стержня в кістковомозковий канал кістки. Це антеградно і ретроградно. Під антеградно розуміють введення стержня в напрямку від проксимального фрагмента до дистального, а під ретроградною розуміють введення стержня в напрямку від дистального до проксимального. Існує три види стабілізації: Статична – використовується у випадках багатовідламкових переломів, при відсутності стабільності по осі прилеглих кісткових фрагментів. Динамічна – використовується у випадках хорошого кортикального контакту кісткових відламків при поперечних та косопоперечних переломах, а також у випадках псевдоартрозів. Динамічна стабілізація дозволяє мікрорухи кісткових відламків по осі підчас нагрузки на кінцівку, внаслідок чого виникає біологічний стимул для формування кісткової мозолі. Динамічна з компресією – для цього методу використовується компресійний гвинт, що встановлюється по осі у внутрішнє гніздо стержня для того, щоб створити тиск на гвинт, що блокує стержень. Висновки. Блокуючий інтрамедулярний остеосинтез відноситься до відкритих, проте малоінвазивних з високою стійкістю методів хірургічного лікування. Створює більш сприятливі умови для відновлення посттравматичних розладів кровообігу в пошкодженому фрагменті кінцівки. Завдяки розміщенню фіксатора по осі нагрузки пошкодженого сегмента, забезпечує ранню реабілітацію пацієнтів і позитивний прогноз лікування. ХАРАКТЕРИСТИКА НАКІСТКОВОГО ТА ІНТРАМЕДУЛЯРНОГО ОСТЕОСИНТЕЗУ ЯК МЕТОДІВ ВИБОРУ ОПЕРАТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ЛЮДЕЙ ЛІТНЬОГО ТА СТАРЕЧОГО ВІКУ ПРИ ДІАФІЗАРНИХ ПЕРЕЛОМАХ СТЕГНОВОЇ КІСТКИ Брагарь Олександр Буковинський державний медичний університет Кафедра ортопедії, травматології та нейрохірургії Завідувач кафедри – проф. В.Л . Васюк Науковий керівник – доц. І.С. Олексюк Актуальність. Лікування діафізарних переломів стегнової кістки у людей літнього та старечого віку є однією з актуальних проблем в ортопедії та травматології. Відомо, що люди вказаного віку з такою патологією мають супутні захворювання інших систем та органів, тому вибір найефективнішого методу у лікувальному процесі є основним завданням для практичної травматології. Мета. Оптимізувати методику оперативного лікування діафізарних переломів стегнової кістки у людей літнього та старечого віку Матеріали і методи. Проведено аналіз хірургічного лікування переломів стегнової кістки у 30 пацієнтів, яких було поділено на дві групи. Осіб першої групи (15 чол.) було оперовано методом накісткового остеосинтезу (пластинами АО: жінки віком 55-75 років – 7 осіб, чоловіки віком 64-77 років – 8 осіб). Пацієнтів другої групи (15 чол.) було оперовано з

52

використанням інтрамедулярних фіксаторів (БІМПФ-3: жінки віком 56-74 років – 5 осіб, чоловіки віком 60-75 років – 10 осіб). Віддалені результати вивчено: перша група - 13 (86,6%) хворих; друга група - 14 (93,3%) хворих. Результати. Консолідація переломів у двох групах хворих відбулась в оптимальні терміни констатована у 29 (96,6%) хворих. Однак, у пацієнтів другої групи за рахунок малотравматичної методики оперативного лікування, збереження кровопостачання в ділянці перелому спостерігали кращий клінічний результат у порівнянні з пацієнтами першої групи, зокрема, раннє відновлення функції кінцівки і можливість раннього навантаження на кінцівку, а відповідно і зменшення перебування в стаціонарі. Висновки. Таким чином, інтрамедулярний металополімерний остеосинтез продемонстрував перевагу над накістковим методом оперативного лікування, що дозволило рекомендувати цей метод лікування у даній віковій групі, як один з найоптимальніших методів оперативного лікування. ПРОБЛЕМИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ФРАГМЕНТАРНИМИ ПЕРЕЛОМАМИ КЛУБОВОЇ КІСТКИ Кміть Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра травматології, ортопедії і ВПХ Завідувач кафедри – проф. Ю.Я. Філь Науковий керівник – ас. А.Ю. Філь Актуальність. В останні роки зі збільшенням швидкості і кількості транспортних засобів а також посилення процесів урбанізації та темпів виробництва, число хворих з травмою таза досягає в окремих клініках 20%. В Львівській області за останні 10 років пошкодження таза трапляється в 2 – 3 рази частіше чим в минулих десятиліттях. Проте зміна характеру травматизму в останні десятиліття призвела до збільшення числа множинних і поєднаних травм таза, в яких клубова кістка пошкоджується в 93,6% випадків, а в 18,3% її пошкодження носило багатофрагментарний характер. Мета. Покращити результати лікування хворих з фрагментарними переломами клубової кістки та довести доцільність диференційованого підходу до лікування ушкоджень клубової кістки, яка визначає каркасність таза й тим самим стабільність ушкодження. Матеріали та методи. Комплексне обстеження пацієнтів з множинними та поєднаними ушкодженнями таза (різними порушеннями цілісності тазового кільця) в яких крім пошкодження, різного ступеня тяжкості, клубової кістки, мала місце черепно – мозкова травма, пошкодження грудної клітки та її органів, пошкодження органів малого таза та за очеревинного простору, органів черевної порожнини, пошкодження опорно – рухового апарату. Причини і механізми виникнення пошкодження таза заклечались в дії масивного травмую чого фактора при транспортній та виробничій травмі. Тяжкість пошкодження таза і поєднання її із другими пошкодженнями обумовило ускладнення травми шоком. Результати. Результати показали, що лікування фрагментарних переломів клубової кістки консервативними методами не завжди ефективне, що частіше за все зумовлене дислокацією фрагмента за рахунок тракції м’язів з інтерпозицією його в зону перелому. Якщо пошкодження клубової кістки визначає стабільність тазового кільця, тоді необхідно визначити об’єм надання допомоги. Як правило, травма таза є інвалідизуючою тому ця проблема потребує розробки принципів вибору тактики лікування фрагментарних переломів клубової кістки. Об’єм медичної допомоги визначали виходячи з локалізації і характеру пошкодження, тяжкості стану пацієнта, тяжкості других компонентів політравми. Висновки. Показано доцільність диференційованого підходу до лікування ушкоджень клубової кістки, яка визначає каркасність таза й тим самим стабільність ушкодження. Остеосинтез клубової кістки визначається ступенем та анатомічною зоною ушкодження. Можливість сполучення зовнішньої та внутрішньої фіксації дозволяє мінімізувати доступи. Незадовільні результати лікування у порівнянні з початковим етапом вивчення проблеми зменшилися на 12,5%, а задовільні результати лікування ушкоджень таза отримані у 82,0% хворих. ЗАСТОСУВАННЯ МАЛОІНВАЗИВНИХ МЕТОДИК ЛІКУВАННЯ ПСЕВДОКІСТ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ Коземпел К. Ужгородський національний університет, медичний факультет Кафедра госпітальної хірургії Завідувач кафедри – проф. В.І. Русин Науковий керівник – проф. В.І. Русин, к. м. н., ас. П.О. Болдіжар Вступ. Останнім часом відзначається ріст хворих із псевдокістами, що з однієї сторони пов'язано із загальним збільшенням кількості хворих з деструктивним панкреатитом, з іншого боку - успіхами консервативних й малоінвазивних методів лікування панкреатиту, завдяки чому вдається досягти відмежування та купірування запального процесу в асептичних умовах, що сприяє кістоутворенню. Псевдокісти підшлункової залози (ПЗ), будучи ускладненням деструктивного панкреатиту, самі можуть викликати важкі ускладнення (такі як кровотеча, нагноєння, перфорація), які зустрічаються в 20% хворих і супроводжуються летальністю в 30-50% випадків (Курыгин А.А. із соавт., 1998; Huizinga W.K., Barer L.W., 1992), що ще раз підкреслює актуальність досліджуваної проблеми. Травми ПЗ в 20-30% потерпілих також ускладнюються кістоутворенням. Нарешті, приблизно 15% всіх випадків кістозного ураження ПЗ становлять пухлинні кісти - цистаденоми й цистаденокарциноми. Метою роботи є аналіз застосування малоінвазивних методик лікування псевдокіст ПЗ та оцінка їх результатів. Матеріали і методи. Нами було проаналізовано історії хвороб пацієнтів із різною локалізацією та розмірами псевдокіст, яким проводилося лікування із застосуванням малоінвазивних методик лікування. Результати. Нами було проведено аналіз 96 хворих із псевдокістами ПЗ. У 22 хворих (22,92%) псевдокіста локалізувалася в хвості, в 10 (10,42%) – в тілі ПЗ, в головці – 13 (13,54%), в головці та в тілі – 3 (3,125%), головці та хвості – 1 (1,042%), в тілі та в хвості – 2 (2,08%), кіста позаочеревинного простору – 4 (4,17%). Ендоскопічні методики були використані у 45 хворих (46,875%), пункція та дренування під контролем УЗД – 36 (37,5%). В інших 15 хворих (15,625%) у зв'язку з неефективністю малоінвазивного лікування виконані відкриті оперативні втручання. Смертельних наслідків не було.

53

Висновки. Отримані результати дозволяють говорити про високу ефективність малоінвазивних методів при лікуванні хворих із псевдокістами ПЗ. Застосування даних методик дозволяє виліковувати хворих із псевдокістами ПЗ, у тому числі й при ускладненому перебігу захворювання. На наш погляд, стабільний стан даної категорії пацієнтів, відсутність гострого запального процесу в заочеревинному просторі відкриває широкі можливості для застосування малоінвазивних методів лікування псевдокіст ПЗ. ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЛЕНОВИХ АЛОТРАНСПЛАНТАНТІВ З МЕТОЮ ЗАПОБІГАННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОЇ ЕВЕНТРАЦІЇ В ЕКСПЕРИМЕНТІ Бічер А. Скиданов П. Буковинський державний медичний університет Кафедра загальної та оперативної хірургії з топографічною анатомією Науковий керівник – проф. О.І. Іващук Вступ. На сьогоднішній день виникнення післяопераційної евентрації залишається одним з найбільш важких післяопераційних ускладнень в абдомінальній хірургії, попередження та лікування якої залишається до кінця не вирішеним іскладним завданням. Використання проленової сітки з метою попередження виникнення евентрації, може в деякій мірі вирішити цю проблему, але на даний час залишається не вивченими вплив її на процес загоєння рани, оскільки у цих хворих різко сповільнена регенерація тканин, що може призвести до її нагноєння. Мета роботи – вивчити, в експерименті, вплив застосування проленової сітки на мікробне забруднення післяопераційної рани та на міцність м’язово-апоневротичного рубця. Матеріали і методи. Досліджено 96 щурів, яким було змодельовано неповну післяопераційну евентрацію згідно запропонованої нами методики. З цієї кількості щурів, основну групу склало 48, яким попре моделювання евентрацій, було накладено на м’язово-апоневротичний шар рани пластинку поліпропіленової сітки. Моделювання неповної післяопераційної евентрації виконували на 1-у добу після оперативного втручання. Забір матеріалу, на мікробіологічне дослідження, проводили у терміни від 1-ої до 7-ої доби, після моделювання неповної евентрації, шляхом взяття тканин м’язово-апоневротичного рубця, в стерильних умовах, а також проводили визначення його міцності, шляхом вимірювання внутрішньочеревного тиску за допомогою тонометра, в момент розриву. Результати та їх обговорення. Отримані результати мікробіологічного дослідження показали майже однакові ріст колоній Staphylococus epidermalis, E. coli, Bacteroides fregens, Proteus vulgaris, Гр. + спорова мікрофлора до 7-ої доби, у групі тварин, яким було накладено проленовий алотрансплантант порівняно з контрольною групою. Визначення внутрішньочеревного тиску розриву показало про поступове його зростання з 1-ої по 7-му добу з переважанням показників основної групи тварин. Висновок. Використання проленового алотрансплантанту з метою попередження післяопераційної евентрації дає змогу надійно укріпити м’язово-апоневротичний рубець та не впливає на перебіг загоєння післяопераційної рани. ТРАНСПЛАНТАЦІЯ МЕЗЕНХІМАЛЬНИХ СТОВБУРНИХ КЛІТОК ПРИ ІНФАРКТІ МІОКАРДА В ЕКСПЕРИМЕНТІ У ЩУРІВ Пономаренко І. Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака АМН України, Донецьк, Україна Актуальність. Незважаючи на значні успіхи досягнуті в лікуванні інфаркту міокарда, залишається високий відсоток смертності й інвалідизації при даній патології, що стимулює до пошуку альтернативних нових методів лікування. Останнім часом інтерес багатьох дослідників спрямований на застосування мезенхімальних стовбурових клітин при даній патології. Мета: вивчити хоумінг мезенхімальних стовбурових клітин при моделі інфаркту міокарда у щурів. Матеріали й методи: досвід проводився на 40 щурах самках інбредної лінії Вістар-Кайота. Всім тваринам під внутріочеревинним (кетамин+ксілазин) наркозом в умовах штучної вентиляції легенів виконували торакотомію, після чого прошивали й лігіровали ліву міжшлункову артерію. Після чого пошарово ушивали грудну клітку, дозволяли пневмоторакс. Далі у щурів самців при дотриманні правил біоетіки забирали трубчасті кості й передавали їх у лабораторію клітинного й тканинного культивування ІНВХ ім. В. К. Гусака АМНУ для одержання культури стовбурових мезенхімальних клітин (СМК). Потім через добу після моделювання інфаркту міокарда у щурів, під наркозом розсікали шкіру в проекції судинно-нервового пучка стегна ліворуч, пунктирували стегнову вену й уводили клітини в кількості 1 000 000. У строки через 7 і 14 доби вивчали морфологію серця за допомогою стандартних методів і імуногістохімічних для визначення Y-хромосоми. Результати. Лігування коронарної артерії в лабораторної тварини приводило до утворення послідовних змін що нагадують картину гострого інфаркта міокарда у людини. У тварин без лікування формувався великий рубець, що поширюється на всі шари міокарда й по своїх властивостях напоминающий картину трансмурального інфаркт міокарда у людини. Трансплантація МСК приводить до значного поліпшення васкулярізації в зоні інфаркту, що, можливо, приводить до зменшення ішемії в прикордонні з інфарктом зонах, зниженню ішемічного ушкодження кардіоміоцитів у цих зонах, що в підсумку сприяє зменшенню площі рубця й запобіганню формування аневризми серця. Доведено, що трансплантовані клітини беруть активну участь у формуванні судин і сполучної тканини в зоні рубцювання. Дослідження хронотропної реакції експериментальних тварин на фармакологічний стрес продемонстрували, що трансплантація культури МСК тваринам з моделлю інфаркту міокарда якісно й кількісно відновлює функцію серця, по всій імовірності за рахунок активації й посилення процесів репарації. Висновки. Отже в результаті проробленої роботи ми бачимо, що трансплантація мезенхімальних стовбурових клітин отриманих з кісткового мозку дорослих тварин дозволяє поліпшити функціональні й морфологічні показники ушкодженого міокарда. Трансплантація МСК приводить до значного поліпшення васкуляризації в зоні ЇМ (~ в 6 разів!), що приводить до зменшення ішемії в прикордонні з інфарктом зонах і до зменшення площі інфаркту. Доведено

54

спрямований хоумінг уведених внутрівенно МСК самця (по Y-хромосомі) у зону ЇМ самок і показана їхня участь у формуванні посудин і рубцевий сполученої тканини. Отримані експериментальні дані дозволяють рекомендувати використати мезенхімальні стовбурові клітини в клініці при лікуванні інфаркту міокарда. КАРЦИНОЇДНИЙ СИНДРОМ Чорняк Назарій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської хірургії Завідувач кафедри – акад. М.П. Павловський Науковий керівник – проф. Н.І. Бойко Актуальність. Карциноїди – нейроендокринні пухлини, які нагадують рак за своєю будовою. Карциноїди відносяться до апудом, бувають гормонально активні та гормональнонеактивні. Вони продукують аміни – біологічно активний серотонін (головний амін карциноїду), гастрин, калікреїн, брадікінін, гістамін, і поліпептидні гормони. Для визначення типу клітин застосовують ,цитохімічні реакції, імунофлюоресцентну мікроскопію. Класичні карциноїди інтенсивно забарвлюються серотоніном. Результати. У зв’язку з рідкістю даної патології, важкістю діагностики ми провели аналіз історій хвороб (з 1989 по 2007 рр.) і виявили у 5 хворих із карциноїдами тонкої кишки. Двоє хворих(24 і 31р) поступили у хірургічне відділення із клінікою гострого апендициту зі скаргами на гострі болі в правій клубовій ділянці, нудоту, блювоту, позитивні симптоми Ровзінга і Сітковського. Обом хворим виконано апендектомію, при огляді червоподібний паросток був потовщений, набряклий, колбоподібно розширений на верхівці. У однієї хворої при гістологічному дослідженні встановлено злоякісний карциноїд червоподібного паростка. Двоє хворих (29 р. і 42 р.) поступили з клінікою гострої кишкової непрохідності і в ургентному порядку були прооперовані У однієї хворої при огляді тонкої кишки на відстані 35 см. від ілеоцекального кута діагностовано пухлину діаметром 3 см., яка повністю перекрила просвіт кишки. Виконана резекція 40см. тонкої кишки з анастомозом кінець в кінець. Збільшених лімфатичних вузлів у черевній порожнині і метастазів у печінці не знайдено. Гістологічне заключення: карциноїд тонкої кишки. У другої хворої карциноїд знаходився в ілеоцекальному куті. Виконана правобічна геміколектомія. Гістологічне заключення: злоякісний карциноїд ілеоцекального кута з інвазією в капсулу та комплексами пухлинних клітин в кровоносних судинах. У чотирьох хворих клініка карциноїдного синдрому була відсутня. І п’ята хвора (64 р.) поступила із діагнозом пухлина великого дуоденального сосочка, механічна жовтяниця. Під час нападу карциноїдного синдрому спостерігали посилене серцебиття, почервоніння обличчя, тремтіння всього тіла і періорбітальний набряк. При проведені операції панкретодуоденальної резекції у дванадцятипалій кишці біля папіли діагностована пухлина 3 см, яка проростала в головку підшлункової залози. Гістологічний висновок: злоякісний карциноїд дванадцятипалої кишки з проростанням в головку підшлункової залози. У даної пацієнтки була надзвичайно рідкісна локалізація карциноїду. Висновок. У всіх випадках остаточний діагноз – карциноїдна пухлина встановлений після гістологічного дослідження видалених препаратів. Летальних випадків після операції не було. Особливістю наших спостережень є рідкість карциноїдного синдрому, які протікають латентно, довший час хвороба залишалась не розпізнаною, що завадило встановити своєчасно правильний діагноз і провести адекватне радикальне хірургічне лікування. ДІАГНОСТИКА ТА ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ГЕПАТОБІЛІАРНИХ УСКЛАДНЕНЬ ФАСЦІОЛЬОЗУ ЛЮДИНИ (КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК) Порохнавець Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської хірургії Завідувач кафедри – акад. М.П. Павловський Науковий керівник – доц. Т.Є. Баб’як Актуальність. Фасціольоз – це біогельмінтоз, який характеризується колонізацією збудником жовчних проток та формуванням паразитних абсцесів печінки. Згідно із сучасними повідомленнями 2,5 мільйони людей у 61 країні світу були інфіковані Fasciola hepatica, понад 180 мільйонів перебувають в епідеміологічно небезпечних регіонах. Мета. Аналіз результатів діагностики та комплексного лікування хворого на фасціольоз, ускладнений холангітом та множинними паразитними абсцесами печінки. Матеріали та методи. Пацієнт Д. 39 років, вважав себе хворим протягом 50 днів; з діагнозом “гнійний холангіт” перебував в інфекційному, реанімаційному та терапевтичному відділеннях районної лікарні. Після виявлення в дуоденальному вмісті та калі яєць Fasciola hepatica та Trichocephalus trichiurus пацієнт скерований в обласну клінічну інфекційну лікарню. Поступив зі скаргами на інтенсивний біль у правому підребер’ї, температура тіла до 39°C, іктеричне забарвлення шкіри та склер і схуднення. Зміни лабораторних показників: анемія, лейкоцитоз, гіпереозинофілія, прискорення швидкості осідання еритроцитів, гіпербілірубінемія та диспротеїнемія. Ультрасонографія – печінка збільшена в розмірах, паренхіма неоднорідна, жовчні протоки не розширені, стінка жовчного міхура потовщена. Клінічний діагноз: Фасціольоз, важкий перебіг; токсико-алергічний паразитний гепатохолецистит, холангіт з абсцедуванням; трихоцефальоз; токсико-алергічний міокардит; кандидоз ротової порожнини; herpes labialis. У стаціонарі хворому призначено етіотропну терапію: вермокс та празиквантель 40 мг/кг, повторно – 60 мг/кг. Перебіг захворювання важкий, з негативною динамікою, у пацієнта посилився біль у правому підребер’ї, температурна крива гектичного характеру, погіршились лабораторні показники, при ультрасонографічному обстеженні у печінці візуалізуються гіпоехогенні вогнища, внутрішньопечінкові протоки помірно розширені, загальна жовчна протока

55

діаметром 15 мм, у просвіті жовчного міхура гіперехогенні структури. Для подальшого лікування пацієнт скерований у хірургічне відділення № 2 Львівської обласної клінічної лікарні. Операційне втручання – холецистектомія, холедохотомія, ревізія жовчних проток, видалення фасціол, зовнішнє дренування загальної жовчної протоки та холедоходуоденоанастомоз. Виконано холецистектомію та супрадуоденальну холедохотомію. В рану виливалася змінена жовч, з правої та лівої проток видалено фасціоли, які зберігали життєздатність. Через міхурову протоку встановлено зовнішній дренаж холедоха, а нижче сформовано холедоходуоденоанастомоз.У післяопераційному періоді через дренажну трубку виділялося 300-500 мл жовчі та залишки фасціол, що вимагало санації біліарного дерева. Пацієнт продовжував консервативну терапію протипаразитними середниками під спостереженням лікарів-інфекціоністів до повної елімінації збудника. Обстеження через три місяці після завершення лікування – загальний стан задовільний, нормалізувалися лабораторні показники, при ультрасонографії відсутні вогнищеві зміни паренхіми печінки та ознаки біліарної гіпертензії. Висновки. Фасціольоз людини перестав бути рідкісною хворобою не тільки в регіонах тропічного поясу, але й спостерігається його поширення у країнах Європи, зокрема реєструються спорадичні випадки захворювання в Україні. Несвоєчасна діагностика гострих форм фасціольозу зумовлена тим, що збудник протягом перших 3-4 місяців після інфікування не виділяє яєць, які можна виявити при дослідженні дуоденального вмісту та калу. Незважаючи на комплексну схему консервативного лікування, виникнення важких гепатобіліарних ускладнень вимагає активної хірургічної тактики. ЕМБОЛІЗАЦІЯ СЕЛЕЗІНКОВОЇ АРТЕРІЇ ПРИ ГІПЕРСПЛЕНІЗМІ НА ГРУНТІ ПОРТАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ Муравйова Аліса Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської хірургії Завідувач кафедри – акад. М.П. Павловський Науковий керівник – доц. Т.І. Шахова Актуальність. Частою ознакою цирозу печінки є портальна гіпертензія, спленомегалія і гіперспленізм. Найчастіше поняття гіперспленізму складається із таких основних ознак: 1) спленомегалія; 2) клінічно вірогідне зниження кількості одного чи більше клітинних елементів крові. Операція спленектомія ефективно усуває синдром гіперспленізму, знижує портальний тиск на 70-100 мм вод. ст. Однак, виконання спленектомії у хворих з анемією, підвищеною кровоточивістю пов’язане з високим ступенем ризику, небезпекою виникнення післяопераційних ускладнень. Летальність після спленектомії складає 12-25%, а при поєднанні з іншими ускладненнями цирозу печінки досягає 45%. Впровадження ретгенендоваскулярних методів дало можливість впливу на синдром гіперпленізму виконанням рентгенендоваскулярної оклюзії (РЕО) селезінкової артерії, що пов’язано із значно меншим ризиком ускладнень. Мета. Покращити результати лікування і зменшити летальність при синдромі гіперспленізму на грунті портальної гіпертензії. Матеріали та методи. Протягом останніх 5-ти років у клініці факультетської хірургії ЛНМУ ім. Данила Галицького впроваджено метод емболізації селезінкової артерії. Десяти хворим для цього використовували емболи з поліуретану. Проведено аналіз результатів емболізації селезінкової артерії спіралями Гіантурко двом хворим з діагнозом: цироз печінки, клас С за Child-Pugh, синусоїдна портальна гіпертензія, спленомегалія, гіперспленізм. Варикозне розширення вен стравоходу і шлунка (ВРВС і Ш) ІІІ ст. Чоловік 29 років, хворіє близько 6 років, – неодноразово лікувався з приводу кровотеч з варикозно розширених вен стравоходу. Жінка 35 років хворіє протягом 7 років, тричі лікувалась з приводу декомпенсації цирозу печінки. Клініка гіперспленізму в обох хворих проявлялася анемією, тромбоцитопенією, лейкопенією, підвищеною кровоточивістю тканин, ясен. Комплекс обстеження включав: загальний і біохімічний аналізи крові, УЗД з доплерографією, ФГДС, спленопортографію. Після дообстеження і приготування проведено емболізацію селезінкової артерії із черезстегнового доступа за Сельдінгером спіралями Гіантурко. Результати. Спостереження за хворими після емболізації виявило: помірно виражений болевий синдром у лівій підреберній ділянці протягом 3-5 діб через 12-24 год після РЕО, підвищення температури тіла до 38-38,5о , лейкоцитоз до 10-15х109/л, прискорення ШОЕ до 50 мм/год. На УЗД відзначались гіпоехогенні ділянки трикутної форми – ділянки ішемії (інфаркт) переважно у верхньому та нижньому полюсах селезінки розміром 60х70-80 мм. З метою профілактики інфекційних ускладнень хворим призначали антибіотики широкого спектру дії протягом 7-10 діб, знеболюючі. Вивчення результатів лабораторних досліджень показало, що починаючи з 3-4-ї доби після РЕО селезінкової артерії відзначається збільшення кількості тромбоцитів. Анемія і лейкопенія компенсуються протягом 3-4-х тижнів. Суб’єктивно хворі відчували покращення самопочуття, зменшення загальної слабості, кровоточивості ясен. Висновки. Рентгенендоваскулярна оклюзія (емболізація) селезінкової артерії – малоінвазійний метод, який дає можливість покращити результати лікування при синдромі гіперспленізму на грунті портальної гіпертензії. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІЧНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІПРОПІЛЕНОВОЇ СІТКИ ТА СІТКИ ULTRAPRO У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ПАХВИННУ ГРИЖУ Новак Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської хірургії Завідувач кафедри – акад. М.П. Павловський Науковий керівник – проф. Н.І. Бойко Актуальність. Герніопластика з приводу пахвинної грижі одна з найчастіше виконуваних операцій в абдомінальній хірургії. Рецидив грижі після проведення класичних методів, сягає 10-18%. За останні роки погляди хірургів на пластику пахвинного каналу при грижі значно змінилися. Щораз ширше при герніопластиці використовують сучасні пластичні матеріали у зв'язку з чим, рецидиви зменшилась від 0 до 0,77%. Найпоширенішою, атравматичною і найпростішою у виконанні, вважається операція за Lichtenstein. Даний метод операційного лікування застосовуєтья в клініці

56

факультетської хірургії з грудня 2000р, практично у 95% хворих. На сьогодні існує поділ сіткових протезів на важкі та легкі. До важких відноситься мікропориста поліпропіленова сітка, до легких макропориста сітка ultrapro. Сітка ultrapro складається з монофіламентної проленової та монофіламентної монокрилової нитки. Монокрил розсмоктується через 90-120 днів, що зменшує кількість пластичного матеріалу в рані. Ultrapro є мягкою, еластичною, зручною для розміщення в черевній стінці. Краї сітки оброблені за допомогою лазару, що робить їх заокругленими і в свою чергу зменшує подразнення оточуючих тканин. Великий розмір вічок покращує проростання колагенових волокон і дає змогу утворювати "сітковий рубець". Мета. Порівняти клінічні результати використання поліпропіленової сітки та сітки ultrapro у хворих на пахвинну грижу, для пластики пахвинного каналу. Матеріали і методи. Обстежили 50 хворих, яким виконали герніопластику за методом Lichtenstein від лютого до травня 2007. Пацієнтів поділили на дві рівні групи ( по 25 хворих). Всі пацієнти чоловіки віком від 24 до 52 років. В першій групі використовували сітку ultrapro, в другій - поліпропіленову сітку (Prolen). Операції виконували під загальним знечуленням. Повторний огляд проводили на 7 добу та 3 і 6 місяць після операції. Вивчали: наявність і характер післяопераційного болю, ускладнення, рецедив грижі, якість та комфорт життя пацієнтів. Результати. В ранньому післяопераційному періоді особливих відмінностей між двома группами пацієнтів, не відмічали. У пацієнтів першої групи інфільтрати спостерігали у 4 випадках. У другій групі: інфільтрати діагностували у 6 хворих, сероми у 3 хворих, які були аспіровні під контролем ультрасонографії. Всі хворі були активними з першої доби. На другу і третю добу, переважно всі пацієнти були виписані із стаціонару додому. Під час повторних оглядів: на 7 добу інфільтрат у ділянці післяопераційної рани значно зменшився у розмірах і подальшому не визначався. Післяопераційний біль, дискомфорт, відчуття стороннього тіла визначались на 7 добу майже у всіх пацієнтів обох груп. При повторних оглядах через 3 і 6 місяців у першій групі вказані скарги були відсутні. Серед пацієнтів другої групи у 7 хворих залишались ниючі болі і відчуття стороннього тіла на протязі трьох місяців а у 3 хворих вони турбували 6 місяців після операції. Рецидиву грижі у хворих обох груп не було. Висновки. Операція за Lichtenstein скорочує перебування хворого у стаціонарі на дві доби, та значно зменшує відсоток рецидиву захворювання. Використання легких сіток для пластики пахвинних гриж попереджує винекнення післяопераційного болю і покращує якість життя пацієнта.

57

СЕКЦІЯ ХІРУРГІЇ №2 ТА ОНКОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри факультетської хірургії Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. Б.Т. Білинський, проф. Ю.Б. Борис, проф. Т.Г. Фецич, проф. А.А. Переяслов, проф. О.О. Кіцера, проф. А.Ц. Боржієвський, доц. Р.З. Шеремета, доц. Ю.М. Стернюк, доц. А.В. Цимар, доц. О.М. Кулик, ас. О.О. Кіцера, ас. О.Е. Москалик , ас. М.М. Мриглоцький Головуючі – Белозьоров Валерій, Вітик Роман РАННЯ ДІАГНОСТИКА ГНІЙНОГО КОКСИТУ У ДІТЕЙ Кіндзерська Н. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячої хірургії Завідувач кафедри – проф. А.А. Переяслов Науковий керівник – доц. О.М. Кулик Особливості клінічної картини ГГО і ГК та складність ранньої діагностики і лікування у дітей раннього віку, що обумовлені морфо-функціональною незрілістю зокрема наявністю хрящового епіфізу та росткової зони. Це призводить до швидкого прогресування та поширення деструкції кістки і хряща у напрямку до суглоба, розповсюдження гнійно-запальної інфекції, розвитку артритів, і, як наслідок - виникнення ранніх і пізніх ортопедичних ускладнень. Матеріал і методи обстеження: Нами проведено аналіз лікування 98 дітей з ГГО кісток кульшового суглобу (ККС) та ГК, які знаходились на лікуванні в хірургічних відділеннях міської та обласної дитячих лікарень Львова за 2001-2006 роки. Вік хворих коливався від народження до 15 років. Серед усіх хворих гематогенний шлях інфікування виявлений у 72 дітей, а у 26 дітей захворювання розвинулось в результаті травми ККС. В контрольній групі первинний вірний діагноз було встановлено у 26 хворих, які були госпіталізовані на 1 - 3 добу хвороби, решта пацієнтів з ГГО ККС (72 хворих ) були госпіталізовані в термін від 4 діб до 2 місяців від початку захворювання. Ці хворі з різними діагнозами знаходились під спостереженням або на лікуванні в травматолога, невропатолога, ревматолога, педіатра. Обговорення результатів: Головною причиною діагностичних ми вважаємо недостатні знання клініки ГГО та ГК у дітей лікарями інших спеціальностей. Часто діагноз ГГО виключено на основі відсутності рентгенологічних змін на ранніх стадіях захворювання. Перша рентгенологічна ознака - остеопороз розвивається на 2 - 3 тижні захворювання. У подальшому відмічається чергування вогнищ уявного ущільнення та розрідження кістки. Ураження суглобів характеризується розширенням або звуженням суглобових щілин, нечіткістю суглобових поверхонь, остеопорозом, деструкцією навколо суглобових відділів кістки. При ГГО кісток кульшового суглобу в дітей більш інформативними є сучасні неінвазивні методи досліджень - УЗД, КТ, МРТ. На основі моніторингу виявлених змін, під контролем УЗД проводити пункції кісток та суглобів, підбирати пункції з оптимально можливою центрацією. На 3-4 добу – голівка стегна децентрується. На 5-10 добу ГК голівка вивихується з суглоба. КТ забезпечує діагностику скритих запальних вогнищ деструкції в кістках кульшового суглобу, дегенеративні зміни оточуючих м'яких тканин та картину сакроілеіту. Висновки: 1. Діти зі скаргами на болі в ділянці низу живота, тазового кільця, кульшового суглобу, сідниць, обмеження рухів в нижніх кінцівках, які супроводжуються загальними симптомами інтоксикації, повинні бути госпіталізовані у відділення гнійної хірургії. 2. У дітей з підозрою на гострий гематогенний остеомієліт кісток тазу необхідно проводити УЗД, КТ та МРТ кісток і органів малого тазу, що дозволить в ранній стадії встановити локалізацію, розміри запального вогнища в кістках, кульшовому суглобі та м'яких тканинах, дасть можливість контролювати ефективність лікування, прогнозувати протікання та наслідки захворювання. ТРАВМА СЕРЦЯ (ВІДРИВ ПЕРЕДНЬОЇ СТУЛКИ ТРІКУСПІДАЛЬНОГО КЛАПАНУ). ПРЕЗЕНТАЦІЯ ВИПАДКУ Микичак Ярослав Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячої хірургії Завідувач кафедри – проф. А.А. Переяслов Науковий керівник – проф. А.А. Переяслов, дитячий кардіолог О. Куриляк Актуальність. Ізольовані травми серця в педіатричній практиці зустрічаються рідко. Травма серця наступає тоді, коли сила прикладена до грудної клітки, перевищує поріг міцності серцевої тканини. Вона виникає в результаті тупої травми грудної клітки, внаслідок удару тупим предметом: кулаком, тупою зброєю, удари спричинені тваринами, падіння з висоти. Найчастіше ураженими є мітральний та аортальний клапани серця. Мета. Презентація рідкісного випадку: Відрив передньої стулки трікуспідального клапана, в результаті удару коня в грудну клітку.

58

Матеріали та методи. Матеріалом дослідження є медична документація (медична карта стаціонарного хворого форма № 003/о). Вивчено 1 випадок травми серця у пацієнта 6-и років. Вивчено результати клініко-лабораторних та інструментальних методів дослідження. Результати. Хлопчик Микола М., 6-и років, був доставлений в ЛОДКЛ «ОХМАТДИТ» через 7-годин після удару коня копитом в грудну клітку. В результаті клінічного обстеження було виявлено: біль у грудній клітці, гематому передньої грудної стінки у вигляді підкови, тахіпноє (ЧД-36\хв), тахікардію (ЧСС-120\хв), гепатомегалію. При інструментальному обстеженні: ЕКГ (синусовий ритм, тахікардія-ЧСС 120\хв, об’ємне перенавантаження з ознаками гіпертрофіії правого шлуночка та правого передсердя, елевація сегмента S-T, V1-V4), рентгенографія органів грудної клітки (серце звичайної конфігурації, розширене вправо +2см від l.parastern.dextr.), ЕхоДопплерКГ (розширені правий шлуночок та праве передсердя; відрив передньої мітральної стулки з хордами та папілярними м’язами; важка недостатність трікуспідального клапана- регургітація 3+). Встановлено клінічний діагноз: Тупа травма грудної клітки. Травматичний відрив передньої стулки трікуспідального клапана. Недостатність трікуспідального клапана важкого ступеню. Після стабілізації стану, дитині проведено хірургічну корекцію трікуспідального клапана. Результат лікування – дитина одужала. Висновок. Двомірна ехокардіографія є «золотим стандартом» в неівазивній діагностиці вродженої, набутої патології серця, а також посттравматичних структурних змін серця. Рання діагностика та вчасна хірургічна колекція уражень серця при тупих травмах грудної клітки забезпечує позитивний результат лікування даної категорії хворих. ПРОБЛЕМИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ РЕТЕНЦІЇ ЯЄЧОК У ДІТЕЙ Наконечний Ростислав Дацко Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячої хірургії Завідувач кафедри – проф. А.А. Переяслов Науковий керівник – доц. А.Й. Наконечний Актуальність. Орхіпексія призводить до травми і набряку тканин, крововтрати, болю в ділянці пахвинного каналу та статевих органів. Ці невід’ємні атрибути оперативного втручання патогенетично взаємопов’язані. Вони створюють несприятливі умови для післяопераційного перебігу, а також подальшого нормального розвитку і функціонування статевих органів. Зокрема, ушкодження сперматогенного епітелію загрожує неплідністю. Мета: мінімізувати несприятливі проблеми хірургічного лікування ретенції яєчок у дітей. Матеріали та методи. Враховуючи анатомiчно-компактне розташування на переднiй черевнiй стiнцi клубово-пiдчеревного, клубово-пахвинного і стегново-статевого нервів, їх блокували в дiлянцi передньої верхної остi клубової кiстки. Пропонуємо схему анестезiологiчного забезпечення орхіпексії: виключення свiдомостi та знерухомлення хворого шляхом внутрiшньовенного введення кетамiну в комбiнацiї з масковим наркозом закисом азоту i киснем анальгезiя - блокування клубово-пiдчеревного, клубово-пахвинного і стегново-статевого нервiв. Клубово-підчеревно-пахвинну блокаду (КППБ) проведено в 279 хлопців із ретенцією яєчок (всі форми справжнього і псевдокрипторхізму, ектопія яєчок) у віці вiд 5 мiсяцiв до 17 рокiв. Результати. З моменту першого розтину, зробленого хірургом, до повного загоювання рани виникає післяопераційний “образ болю”. Це результат центральної і периферичної синтезації, що формує потік ноцицептивної імпульсації. Незалежно від механізмів ноцицептивної інформації на периферії, при формуванні “образу болю” ключове значення мають процеси у ЦНС, які створюють його відчуття та якісне забарвлення. Відсутність ідеального “моно”-засобу для знеболювання зберігає за місцевою анестезією право залишатися одним із практично важливих способів боротьби з больовим синдромом та його негативними наслідками. Ефективність знеболювання з використанням КППБ визначалася вiдсутнiстю больової реакцiї дитини на хірургічну травму i стабiльнiстю показникiв гемодинамiки - частоти серцевих скорочень і дихання, АТ та насичення кровi киснем. Задовiльний результат відмічено в 261 хворого (93,55%). Тільки 11 хлопцям (3,94%) у віці до 5 років у ранньому післяопераційному періоді додатково вводилися анальгетики. Це пов’язано з особливостями психоемоцiйного розвитку дiтей даного вiку. У хлопців старшого віку практично не було потреби у додатковому знеболюванні. Не повністю бажані результати в 7 хлопців (2,51%) у віці понад 5 років, мабуть, є результатом неадекватного блокуванням зацiкавлених нервiв через анатомiчні особливості та рiзноманiтні варiанти їх розташування. Висновки. Регiонарна провідникова блокада iз загальною анестезiєю забезпечує адекватне знеболювання хірургічних втручань на зовнішніх статевих органах і перебіг раннього післяопераційного періоду. Поєднання запропонованого знеболювання з передопераційної органопротекцією створює вагомі передумови до задовільного розвитку зовнiшнiх статевих органів у дiтей. Ефективнiсть даного анестезiологiчного забезпечення визначається також вираженим економiчним ефектом внаслiдок заощадження дороговартісних медикаментів.

59

ХІРУРГІЧНИЙ МЕТОД ПРИ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА НЕХОДЖКІНСЬКІ ЛІМФОМИ З ІЗОЛЬОВАНИМ УРАЖЕННЯМ СЕРЕДОСТІННЯ Швечков Д. Харківський національний медичний університет Кафедра онкології Завідувач кафедри – проф. В.І. Старіков Науковий керівник – ас. О.М. Білий Актуальність проблеми. Невивченим аспектом у лікуванні неходжкінських лімфом з ізольованим ураженням середостіння залишається питання про роль хірургічного компонента. У науковій літературі є повідомлення про хірургічне лікування неходжкінських лімфом з ізольованим ураженням тонкої кишки і шлунка. Метою данної роботи було вивчення впливу хірургічного компоненту лікування на тривалість безрецидивного періоду і тривалість життя хворих на неходжкінські лімфоми з ізольованим ураженням середостіння. Матеріали та методи. Як контроль взята група з 25 хворих на неходжкінські лімфоми з ізольованим ураженням середостіння, яким проводилося комбіноване лікування: 3 курси поліхіміотерапії + променева терапія + 3 курси поліхіміотерапії. Досліджувану групу склав 21 хворий, у яких не вдалося шляхом трансторакальних пункцій верифікувати діагноз і діагностична торакотомія була обов'язковим етапом обстеження. Хворим цієї групи виконувалася торакотомія, максимально можливе видалення пухлини, маркування колишніх меж пухлини і частини, що залишалася. Після загоювання рани проводилося лікування за тією ж програмою, що і хворим контрольної групи. Під час торакотомії хворим виконане повне видалення пухлини (2), видалення понад 50% пухлини (5), видалення менше 50 % пухлини (14 хворих). Ускладнень у прооперованих хворих не відзначено. В обох групах хворих переважали пухлини із середнім ступенем злоякісності. Результати. Аналіз ефективності лікування показав, що у хворих II групи після закінчення комплексного лікування повна регресія пухлини відзначена у 95,2% (p<0,05). У першій групі цей показник становив 84,0%. Середня тривалість ремісії в II групі склала 41,7±4,9 місяців проти 34,2±5,2 у I групі (p<0,001). Вірогідно вище була 3-річна виживаність хворих у ІІ групі (p<0,05). Висновки. Отримані дані свідчать про підвищення ефективності лікування неходжкінських лімфом з ізольованим ураженням середостіння при хірургічному зменшенні маси пухлини. Це дозволяє рекомендувати проведення циторедукції під час торакотомії, коли морфологічний діагноз невідомий. МАЛОІНВАЗИВНЕ ЛІКУВАННЯ ГНІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НИРКИ ТА ПАРАНЕФРІЮ Цепінь Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра урології Завідувач кафедри – проф. Ю.Б. Борис Науковий керівник – доц. Р.З. Шеремета Актуальність. Впровадження у практику малоінвазивних методів лікування гнійних процесів нирки та паранефрального простору. Мета. Ретроспективний аналіз ефективності малоінвазивного лікування абсцесів нирки, нагноєних кист та паранефритів. Матеріали та методи. В роботі проведено аналіз результатів лікування 45 хворих з гнійними процесами нирки та паранефрального простору в період з січня 2004 року по січень 2008 року. З них паранефрит мали 10(22,2%) пацієнтів, абсцес нирки – 27(60%) пацієнтів, нагноєні кисти – 8(17,8%) пацієнтів. Чоловіків було 23(51,1%), жінок -22(48,9%). Вік хворих коливався від 17 до 76 років. Розміри абсцесу до 7,0 см, об'єм паранефриту до 500 мл та нагноєних кист. Ураження правої сторони відмічалось у 24(53,3%) пацієнтів, лівої у 21(46,7%). Всім хворим було проведено черезшкірне дренування гнійного утвору в положенні на животі під ультразвуковим контролем. Маніпуляція виконувалась під місцевим знечуленням по лопатковій або задній аксілярній лініях. Після пункції проводилась аспірація гнійного вмісту з наступним промиванням порожнини розчином антибіотика. У 15(33,3%) хворих в порожнину утвору встановлено одну або декілька дренажних трубок. Результати. У 41(91,1%) пацієнта вдалося досягнути позитивного результату дренування. Необхідність у повторній пункції виникла у 3 хворих з абсцесом нирки. Середній післяопераційний ліжкодень становив 8 днів. Подальша антибіотикотерапія проводилась в амбулаторних умовах. УЗД-контроль проводився кожні 4 дні протягом 2 тижнів,. Дренажні трубки видалялись через 2 тижні. У 4(8,9%) хворих черезшкірне дренування проведено з метою полегшити важкий соматичний стан хворого. Як монотерапія маніпуляція не призвела до вилікування пацієнта. Вподальшому цим хворим проведено відкрите оперативне втручання. Висновки. 1) Черезшкірне дренування є методом вибору при лікуванні гнійних процесів нирки та паранефрального простору. 2) Показами до малоінвазивного лікування гнійних процесів нирки та паранефрального простору є: наявність абсцесу нирки розміром до 7,0 см, нагноєної кисти, паранефриту об'ємом до 500 мл, а також важкий стан при поступленні та наявність супутньої патології (уросепсис, гіперглікемія, азотемія), як підготовка до подальшого оперативного лікування. 3) Черезшкірне дренування є малоінвазивним методом, що дозволяє скоротити післяопераційний період та пришвидчити повернення пацієнта до працездатного стану. 4) При важких септичних станах черезшкірне дренування на передопераційному етапі дозволяє полегшити стан хворого і підготувати його до відтермінованого оперативного лікування.

60

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЧЕРЕЗШКІРНОЇ НЕФРОЛІТОТРИПСІЇ У ХВОРИХ З ПІДКОВОПОДІБНОЮ НИРКОЮ Литвин Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра урології Завідувач кафедри – проф. Ю.Б. Борис Науковий керівник – проф. А.Ц. Боржієвський Актуальність. Найбільш частою аномалією взаємовідношення нирок є підковоподібна нирка. Частота даної вади 1:400 людей. Зрощення нижніх полюсів зустрічається більш ніж в 90% випадків. Результатами аномальної анатомії та високого відходження сечоводів, є порушення пасажу сечі, що призводить до значного ризику формування каменів (20-50%) (Raj et al., 2003). Аномальне кровопостачання (наявність великої кількості додаткових судин) та положення підковоподібної нирки значно ускладнюють проведення відкритих оперативних втручань. Тому черезшкірна нефролітотрипсія (ЧШНЛ) є ефективним та малоінвазивним методом вибору в лікуванні сечокам’яної хвороби підковоподібної нирки. Мета. Проаналізувати ефективність ЧШНЛ в лікуванні хворих сечокам’яною хворобою підковоподібної нирки. Матеріали та методи. В період з 2004 року по 2008 рік в урологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні було виконано 13 ЧШНЛ у 12 хворих з підковоподібною ниркою. Серед них було: 8(66.7%) чоловіків та 4(33.3%) жінки у віці від 41 до 65 років. Спостерігалось наступне розміщення конкрементів: 3(25%) хворих – камінь миски лівої половини підковоподібної нирки; 3(25%) хворих – камінь миски правої половини підковоподібної нирки; 1(8.3%) хворий – камінь миски єдиної лівої половини підковоподібної нирки; 2(16.7%) хворих – коралоподібний камінь І ст. лівої половини підковоподібнї нирки; 2(16.7%) хворих – коралоподібний камінь ІІІ ст. лівої половини підковоподібнї нирки; 1(8.3%) хворий – коралоподібний камінь ІІІ ст. правої половини підковоподібнї нирки та коралоподібний камінь ІІ ст. лівої половини підковоподібнї нирки. Гідронефроз І ст. спостерігався у 4(33.3%) хворих, ІІст у – 4(33.3%) хворих. Усім пацієнтам у післяопераційному періоді було проведено рентген-структурний аналіз видалених конкрементів. Результати були такі: оксалати – 7(58.3%) хворих, фосфати – 4(33.3%) хворих, урати – 1(8.4%) хворих. Результати. В 11(84.6%) випадках після ЧШНЛ нирки були повністю звільнені від конкрементів. У 2(15.4%) випадках після операції були виявлені залишкові фрагменти, які в подальшому ліковані методом екстракорпоральної ударнохвильової літотрипсії (ЕУХЛ). В 1(7,7%) випадку після ЕУХЛ не вдалося повністю звільнити нирку від фрагментів. Середня кількість ліжкоднів становила 7,2 дні. Серед ускладнень ми відмічали у 2(15,4%) випадках загострення пієлонефриту, який ліквідований антибактеріальною терапією, а у 3(23%) випадках – кровотеча в ранній післяопераційний період, яка зупинена шляхом перетиснення нефростомічного дренажу. Висновки. 1).ЧШНЛ є високоефективним та малоінвазивним методом лікування хворих з каменями підковоподібної нирки. Його ефективність, як монотерапії, становить 84,6%. 2).Комбінація ЧШНЛ та ЕУХЛ підвищує ефективність лікування хворих до 92,3%. 3).Найчастішими ускладненнями проведення ЧШНЛ з приводу каменів підковоподібної нирки є кровотечі, які були успішно зупинені шляхом перетиснення нефростомічного дренажу. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЕНДОСКОПІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НЕФРОЛІТІАЗОМ МЕТОДОМ ЧЕРЕЗШКІРНОЇ НЕФРОЛІТОТРИПСІЇ (ЧШНЛ) Чапля Микола Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра урології Завідувач кафедри – проф. Ю.Б. Борис Науковий керівник – проф. А.Ц. Боржієвський Актуальність. Серед урологічних хворих сечокам’яна хвороба (СКХ) є одним із найбільш розповсюджених захворювань. Запропоновані різні методи операцій з приводу нефролітіазу, проте висока частота рецидивів і ускладнення після втручань обмежує їх використання. Мета роботи. Проаналізувати та покращити результати лікування хворих нефролітіазом методом ЧШНЛ. Матеріали та методи. За період з липня 1998 по лютий 2008рр. проведено 771 черезшкірних нефролітотрипсій у 728 хворих віком від 18 до 79 років. Серед пролікованих хворих коралоподібний нефролітіаз І ступеня спостерігався у 110 (15,1%) випадках, ІІ ступеня – 182 (25%), ІІІ ступеня – 126 (17,3%). Камені миски діагностувались у 226 (31%) випадках, дрібні камені чашечки – 30 (4,1%), множинні дрібні камені нирки – 54 (7,4%). Камені локалізувались у лівій нирці у 319 (43,8%) випадках, в правій нирці – у 337 (46,3%). Двобічний нефролітіаз спостерігався у 72 (9,2%) хворих. Камені в аномальних нирках зустрічались у 46 (6,3%) хворих, камені одинокої нирки були у 36 (4,9%), рецидивний нефролітіаз спостерігався у 249 (34,2%) хворих. Розміри каменів зустрічались від 0.8 см до 8,2 см. Гідронефроз І ступеню спостерігався у 148 (20,3%), ІІ ступеню – у 178 (24,5%), відсутній – у 402 (55,2%) випадках. При лікуванні хворих з нефролітіазом у 637 (82,6%) застосовували ультразвукову , у 120 (15,6%) – пневматичну літотрипсію і в 14 (1,8%) випадках проводилась комбінація ультразвукової та пневматичної літотрипсії. Результати. У 572 (78.6%) випадках для повного звільнення нирки від каменів було достатньо однієї ЧШНЛ. У 156 (21,4%) випадках проводилось ЕУХЛ (екстракорпоральна ударно-хвильова літотрипсія) резидуальних фрагментів, після чого нирка була звільнена від каменів у 128 хворих, а у 28 (3,8%) випадках ЕУХЛ була не ефективна. Середня крововтрата під час операції становила 250-300 мл, 16 (2,2%) хворих після операції потребували гемотрансфузії. Летальність склала – 0,7%. Операція тривала від 30 до 180 хвилин, середня тривалість – 95.5 хв. Висновки. ЧШНЛ є високоефективним та малоінвазивним методом лікування хворих нефролітіазом. Ефективність ЧШНЛ, як монолікування, становить – 78,6%. Комбінація ЧШНЛ і ЕУХЛ підвищує ефективність лікування цих хворих

61

до 96,2%. Найчастішими ускладненнями проведення ЧШНЛ є загострення пієлонефриту, перфорація порожнистої системи нирки, ниркова кровотеча. Результати лікування хворих нефролітіазом методом ЧШНЛ залежать від розмірів, будови, хімічного складу каменя та досвіду хірурга. ДІАГНОСТИКА ОТОСКЛЕРОЗУ СЕРЕД МЕШКАНЦІВ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Вітик Роман Чикайло Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оториноларингології Завідувач кафедри – проф. М.Б. Крук Науковий керівник – ас. О.О. Кіцера Актуальність. За різними статистичними даними, на отосклероз хворіє від 1 до 4% населення, переважно жінок, найчастіше він зустрічається у представників білої раси.. Недуга починається в молодому віці (15-30 років) і активізується в період статевого дозрівання, вагітностей та пологів. Частота цієї хвороби, як в Україні, так і в цілому світі в останні роки зростає, тому правильна і рання діагностика отосклерозу, з метою подальшого ефективного хірургічного лікування має чимраз важливіше значення. Мета. Обґрунтування діагностичної цінності аудіометричних методів, зокрема – імпедансної аудіометрії у ранньому виявленні отосклерозу. Результати. Нами було проаналізовано 176 випадків діагностованого (або запідозреного) отосклерозу. Вік хворих коливався від 23 до 78 років, найчастіше – 30-49 років (56,8%). Скарги передусім стосувалися зниження слуху – 125 осіб (71,0%) та шумів у вухах – у 166 (94,3%), частіше – низькочастотних. Виражений постійний або майже постійний шум мав місце у 113 осіб, з них у 29 він був нестерпним. Непостійний (періодичний) або незначний шум мав місце у 53 хворих, шуму не було у 10 пацієнтів. Часті болі голови в анамнезі мали місце у 54 пацієнтів, запаморочення – у 34. Характерно, що одну із традиційних ознак отосклерозу – паракузис виявлено при опитуванні лише у незначної кількості хворих (19 або 10,8%). При отомікроскопії у більшості хворих (92) не виявлено патологічних змін. Зміни барабанних перетинок у вигляді незначного зниження блиску, зміни кольору (сіро-ціанотичний), стоншення, незначного втягнення спостерігались у 44 хворих. Класичні місцеві ознаки отосклерозу (розширення слухового ходу, його сухість, блакитний відтінок склер тощо) спостерігалися лише у 38 пацієнтів. При імпедансній аудіометрії тимпанограму типу А (за Джергером) було отримано у 105 хворих, тимпанограму Аs – у 71 хворого. Із 176 досліджених тимпанальну форму отосклерозу діагностовано у 93 осіб, змішану та кохлеарну – у 83. Висновки. Враховуючи зростання частоти отосклерозу в нашій країні, вчасне його виявлення і лікування має дуже важливе значення. Як видно з нашого дослідження, класичні симптоми отосклерозу далеко не завжди мають місце при обстеженні таких хворих. Тому корисним і ефективним методом діагностики цієї хвороби на даний час є імпедансна аудіометрія. Застосування цього методу діагностики дозволяє з високою вірогідністю діагностувати отосклероз навіть на його ранніх стадіях. ОТОТОКСИЧНІСТЬ ЛІКІВ Новикова Тетяна Федечко Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оториноларингології Завідувач кафедри – проф. М.Б. Крук Науковий керівник – ас. О.О. Кіцера Актуальність. Ототоксичність – небажаний, токсичний вплив ліків, які застосовуються загально або місцево і приводить до пошкодження тканин внутрішнього вуха або інших ділянок слухового або вестибулярного аналізатора. Ототоксичні антибіотики призводять до ураження рибосом, зміни синтезу білка, пошкодження кисневого метаболізму внутрішнього вуха. Мета: визначити групи ототоксичних препаратів, серед лікарських середників, які найчастіше використовуються в терапевтичній практиці. Матеріали та методи: вивчення і систематизація даних про ототоксичність різноманітних препаратів на основі аналізу наукових досліджень попередніх років. Результати: провівши аналіз даних було встановлено групи ототоксичних препаратів та особливості їх дії. Аміноглікозиди: стрептоміцин, гентаміцин та сизоміцин передусім вестибулотоксичні, а амікацин, канаміцин, неоміцин та нетилміцин – кохлеотоксичні. Макроліди: еритроміцин – може викликати зворотну нейросенсорну приглухуватость. Інші антибіотики: Група поліміксину (поліміксин В, поліміксин Е) мають подібну до гентаміцину ототоксичність. Капреоміцин у 10% пацієнтів призводить до зниження слуху та вестибулярної дисфункції. Міноциклін – має вестибулотоксичну дію, яка може проявитися навіть після одного-двох введень препарату. Останнім часом з’явилися повідомлення про ототоксичність ципрофлоксацину. Він призводить до зниження слуху та шуму у вухах. Інші ототоксичині ліки: Саліцилати та інші нестероїдні протизапальні препарати – викликають електропатофізіологічні зміни внутрішнього вуха. Контрацептивні гормональні засоби можуть стати причиною шуму у вухах, запаморочення, зниження слуху, розладів рівноваги.

62

Петльові діуретини – призводять до тимчасової нейросенсорної приглухуватості, яка асоціюється з шумом у вухах та іноді з запамороченням. Протипухлинні препарати. Цисплатин – його побічні ефекти включають ототоксичні, які є дозо-залежними і в деяких випадках кумулятивними. Ураження є двобічне, симетричне та незворотнє. Висновки: Багато ліків мають ототоксичні побічні ефекти. При призначенні таких медикаментів лікар повинен інформувати пацієнта про потенційну побічну дію, а при можливості замінити їх препаратами, які не є ототоксичними. Однозначно ототоксичності легше запобігти, потім з нею боротися. ФУНКЦІОНАЛЬНІ РОЗЛАДИ ГОЛОСУ У ЛЮДЕЙ ГОЛОСОМОВНИХ ПРОФЕСІЙ Івасівка Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра оториноларингології Завідувач кафедри – проф. М.Б. Крук Науковий керівник – к.м.н. О.Є. Москалик Актуальність. Кількість людей, які мають розлади голосу в наш час постійно збільшується. Серед цих пацієнтів зустрічаються професійні актори, учасники народних колективів, вчителі у школах, училищах, вищих навчальних закладах, працівники сфери обслуговування, тощо, які у своїй роботі постійно використовують голос. Враховуючи зростаючу роль комунікативно-інформаційних зв’язків у сучасному суспільстві, значення підтримання у нормальному стані голосоутворюючої системи людини важко періоцінити. Мета: виявити та дослідити причини розладу голосу у людей голосомовних професій. Матеріали та методи. Обстежено 20 хворих, людей голосомовних професій із функціональними дисфоніями. Для діагностики проводився аналіз скарг хворого, даних анамнезу, перцептивна оцінка голосу (сила, звучність, тембр), непряма ларингоскопія, вимірювання часу максимальної фонації. Результати. У 18 (90%) із 20 обстежених пацієнтів виявлено гіпотонусну дисфонію. Ці хворі скаржилися на швидку втомлюваність голосу, захриплість, зменшення сили та польотності голосу, зниження звучання нот верхнього регістру, відчуття „протікання” повітря крізь голосові складки. При непрямій ларингоскопії запальних явищ слизової оболонки гортані та трахеї не виявлено. Голосові складки рухомі, тонус їх знижений, при фонації залишається щілина у вигляді витягнутого овала, іноді трикутника у задній третині. Вестибулярний відділ широко розкритий. Час максимальної фонації скорочений. При вимовленні високих, або гнучких звуків на “стакатто” голосова щілина повністю закривається. У семи випадках гіпотонусна дисфонія ускладнювалася гіпертонусом вестибулярного відділу гортані, що призводило до псевдоскладкового механізму голосоутворення. Ці пацієнти скаржилися на здавленість голосу, його приглушення, іноді біль у м’язах шиї. При ларингоскопії спостерігалося підвищення тонусу вестибулярних складок на фоні млявих голосових складок. Двом пацієнтам виставлено діагноз – мутаційна дисфонія. Це були хлопчики віком 13-14 років, які скаржилися на стійкий фальцет (“євнухоїдний” голос), охриплість. При непрямій ларингоскопії виявилося, що слизова гортані гіперемована, вкрита слизом, голосові складки дифузно гіперемовані. Висновки. При обстеженні 20 хворих із функціональними розладами голосу, у 18 (90%) пацієнтів виявлено гіпотонусну дисфонію, у семи із них гіпотонусна дисфонія ускладнювалася гіпертонусом вестибулярного відділу гортані. У двох (10%) діагностовано мутаційну дисфонію. СУЧАСНІ ПІДХОДИ В ЛІКУВАННІ БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ В ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ) Белозьоров Валерій Гев Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра онкології та медичної радіології ФПДО Завідувач кафедри - проф. Т.Г. Фецич Науковий керівник - проф. В.Р. Савран Актуальність. Більшість хворих з поширеним онкологічним процесом відчувають значний біль. ВООЗ стверджує, що 25% всіх онкологічних хворих помирають з нестерпним болем. Незважаючи на застосування всього спектру анальгетиків, різних способів їх уведення, близько 65% онкологічних хворих продовжують зазнавати болю різного ступеня інтенсивності. Частині таких пацієнтів необхідне додаткове знеболення інвазивними методами, зокрема епідуральною блокадою спинномозкових нервів та їх корінців розчином анестетика. Мета. Розглянути метод епідуральної анестезії, як один з перспективних напрямків реґіонарного лікування больового синдрому в онкологічних хворих. Матеріали та методи. Для анестезії використовують стандартний набір інструментів: голки з мандреном та коротким зрізом, катетери діаметром 0,9-1,2 мм, довжиною 60-80 см. Після обробки шкіри та анестезії проводять пункцію епідурального простору на необхідному рівні, який визначається локалізацією болю. Через голку вводять катетер, який для надійності тунелюють під шкірою або фіксують на шкірі. Дозу анестетика підбирають індивідуально враховуючи масу тіла, зріст, вік пацієнта, тяжкість його стану та ступінь виразності больового синдрому. Висновки: Перевагами методу епідуральної анестезії є: тривала дія окремої дози знеболюючого препарату(6-12 годин і більше), його невелика кількість, одно або дворазове введення за добу, відсутність або слабкий загальний вплив опіоїдів на організм.

63

ПОВТОРНІ ОПЕРАЦІЇ ЗА РАКУ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ Вовк Василь Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра онкології та медичної радіології ФПДО Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Фецич Науковий керівник – доц. Ю.М. Стернюк При встановленні показань до повторної операції за раку щитоподібної залози слід брати під увагу відомості, що стосуються пацієнта, пухлини, проведеного лікування та актуальні дані діагностики. Слід розрізняти операції комплектації (щитоподібна залоза, первинна пухлина, лімфатичні вузли) і операції з приводу рецидиву. Стратегія первинного хірургічного втручання передбачає максимальне зменшення частки повторних втручань. Розрізняють радикальну і обмежено радикальну хірургічну тактику. Оптимальний лікувальний ефект досягається застосуванням радикальної тактики. Обсяг повторної операції визначається характером попередньої та стадією пухлини; до уваги слід брати також наявність віддалених метастазів. В рамках комбінованої терапії диференційованого раку щитоподібної залози розробка показання до повторної операції та час її проведення пов’язані з умовами радіойоддіагностики та радіойодтерапії. З огляду на біологічні особливості медулярного РЩЗ основний акцент терапії переноситься на хірургічне лікування. Довготривалий безрецидивний період за РЩЗ визначається адекватним обсягом хірургічного втручання з врахуванням можливих ускладнень та застосуванням комбінованого лікування. ДЕЯКІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ХІРУРГІЧНОЇ ОНІХОПАТОЛОГІЇ Процько Василь Бобак Юрій Ільків Назар Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра поліклінічної справи і сімейної медицини Завідувач кафедри – проф. Є.Я. Скляров Науковий керівник – ас. А.Р. Вергун Актуальність. З кожним роком спостерігається зростання частоти випадків хірургічної патології нігтів, особливо мікотичних та мікотично-асоційованих захворювань з атиповим перебігом, а також їх ускладнень (локальних та системних). Незважаючи на удавану малозначимість проблеми, діагностика та лікувальна тактика при оніхеальній патології залишається до кінця не розробленою, спостерігається зростання кількості рецидивів та інвалідизуючих клінічних спостережень. Мета роботи. Вивчити особливості клінічного перебігу та сформулювати діагностичні критерії окремих нозологічних форм гострої гнійної оніхопатології: піднігтьового панариція; пароніхії; деструктивних та ускладнених форм оніхомікозу; врослого нігтя, ускладненого епоніхеальним абсцесом. Матеріали та методи. Нами проведено ретро- та проспективний аналіз методом вибірки 451 випадків гострих гнійних захворювань нігтя та навколонігтьових тканин, прооперованих в хірургічному відділенні комунальної 4-ї міської клінічної лікарні м. Львова за трьохрічний період (2005р.-2007р.). Результати дослідження. Піднігтьовий панарицій діагностовано у 83 хворих; характеризувався локалізацією гнійника між нігтьовою пластиною та глибше розташованими структурами. Пароніхію констатовано у 122 пацієнтів. Врослий ніготь, не асоційований з мікотичною патологією виявлено у 148 осіб. У інших випадках діагностовано піднігтьовий гіперкератоз з оніхолізисом і піднігтьовим панарицієм та гнійну мікотичну пароніхію з гіпертрофією і деформацією нігтя, патологічними нашаруваннями на нігтьовому ложі та формуванням множинних гнійних бактерійно-мікотичних вогнищ з абсцедуванням (у вигляді «бджолиних сот»). Висновки. Основними діагностичними критеріями є морфологічні зміни нігтя та навколонігтьових тканин, локалізація та вираженість больового синдрому. Окремими симптомами, що достовірно свідчать про наявність гнійного вогнища являються: патологічна флотація нігтя, симптом просвічування гною крізь десквамовані тканини, наявність параоніхеальних гнійних виділень. Покази до експлоративної операції можуть виникнути у хворих з мікотичною та мікотично-асоційованою інфекцією, у осіб із зниженою больовою чутливістю, а також – при значній деформації нігтьової пластинки, що затрудняє візуалізацію некротично-гнійного вогнища.

64

СЕКЦІЯ ПЕДІАТРІЇ

Лекційна аудиторія ЛОДКЛ ОХМАТДИТ Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. О.З. Гнатейко, проф. С.Л. Няньковський, проф. О.Б. Надрага, проф. Д.О. Добрянський, доц. Л.П. Дедишин, доц. Л.Я. Живко, доц. О.О. Добрик, доц. О.М. Садова, доц. Є.В. Єрсакова, ас. Г.О. Литвин, ас. Г.В. Булак, ас. Т.В. Покровська Головуючі – Гутий Тарас, Сенкевич Олена, Комарова Марина ОСОБЛИВОСТІ НОЗОКОМІАЛЬНОГО САЛЬМОНЕЛЬОЗУ У ДІТЕЙ Слободян Ореста Сенкевич Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.Б. Надрага Науковий керівник – доц. Ю.І. Гринаш Актуальність. Проблема нозокоміального сальмонельозу сьогодні є актуальною для всіх лікувальних закладів України. Висока інвазивність та антибіотико резистентність шпитальних штамів сальмонел робить небезпечною цю хворобу для найбільш сприйнятливого контингенту – дітей першого року життя. Мета. Вивчення особливостей перебігу нозокоміального сальмонельозу у дітей грудного віку. Методи та матеріали. Проведено спостереження за хворими на сальмонельоз дітьми у віці від 1 місяця до 1 року, які лікувались в ІКЛ м. Львова в 2006 році Результати. Етіологічний діагноз був підтверджений у всіх хворих, а у 85% з них – висівом антибіотико резистентної S. typhimurium б/в “а”. У 100% хворих сальмонельоз спричинив до погіршення загального стану, здовження тривалості змін у клінічній картині фонової хвороби та гемограмі. Нозокоміальний сальмонельоз протікав у тяжкій та середньотяжкій формах з ексикозом та токсикозом 2-3-го ступеня. Клінічні прояви токсикозу полягали у стійкому порушенні периферичної гемодинаміки з акроціанозом мармуровістю і блідосірим відтінком шкіри. У 20 /40%/ хворих були прояви тяжкого /3-го/ ступеня токсикозу з ураженням ЦНС судомами, менінгіальними симптомами, набряком мозку та гемодинамічними розладами, на фоні яких у 5-ти із цих хворих розвинулись симптоми ниркової недостатності. Висновки. Нозокоміальний сальмонельоз у дітей першого року життя характеризується тяжкістю та тривалістю клінічних проявів і вимагає диференційованого підходу в лікуванні цього контингенту хворих з урахуванням характеру і вираженості клінічних проявів токсикозу та ступеня порушення гомеостазу, обумовленого фоновим захворюванням. ЧИ ДОЦІЛЬНІ ПРОВОКАЦІЙНІ ПРОБИ У ВЕРИФІКАЦІЇ ТЯЖКОГО ПЕРЕБІГУ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ДІТЕЙ? Гарас Микола Кміть Володимир Буковинський державний медичний університет Кафедра педіатрії та дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. Л. Безруков Науковий керівник – проф. Л. Безруков Актуальність. Пошук об’єктивних критеріїв визначення тяжкості перебігу бронхіальної астми повсякчас супроводжується суперечностями щодо можливості застосування з цією метою у дитячому віці інгаляційних провокаційних методик через недостатній досвід їх використання у педіатричній практиці та труднощі в інтерпретації результатів. Метою дослідження було визначення діагностичної цінності показника лабільності бронхів (ПЛБ) та інгаляційного провокаційного тесту з гістаміном (РС20Н) у підтвердженні тяжкого персистуючого перебігу захворювання відносно сердньотяжкого варіанту. Матеріали та методи. Сформовано дві клінічні групи спостереження: першу (І) групу склали 18 дітей шкільного віку з верифікованим діагнозом тяжкої персистуючої бронхіальної астми, другу (ІІ) – сформували 26 пацієнтів із середньотяжким перебігом. Обстеження проводилися з дотриманням принципів біоетики на базі пульмоалергологічного відділення обласної дитячої клінічної лікарні (м. Чернівці). При оцінці показника лабільності бронхів визначали вихідний показник форсованого об’єму видиху за 1сек (ФОВ1), а також цей показник після дозованого бігу та після двох інгаляцій сальбутамола. Для проведення тесту РС20Н використовували інгаляції двократних серійних розведень гістаміна, враховувалася концентрація гістаміна, яка викликала зниження ФОВ1на 20%. Результати аналізувалися методами біостатистики та клінічної епідеміології. Результати. Середнє значення ПЛБ у дітей І групи склало (25,9±4,4)%, у пацієнтів ІІ групи – ПЛБ склав (21,6±3,2)% (Р>0,05), водночас середнє значення тесту РС20Н в обстежених з тяжкою астмою знаходилося в межах 0,45±0,15 мг/мл, у дітей з середньотяжким перебігом - 1,1±0,3 мг/мл (Р<0,05). У верифікації тяжкого персистуючого перебігу бронхіальної астми стосовно середньотяжкого ПЛБ при дискримінантній точці більше 30% володів чутливістю 33%,

65

специфічністю 73% передбачуваною цінністю позитивного результату 46%, передбачуваною цінністю негативного результату 61%, а тест РС20Н з розподільчою точкою менше 0,6 мг/мл відповідно 78%, 50%, 52% та 77%. Висновки. Таким чином, у верифікації тяжкого персистуючого перебігу бронхіальної астми відносно середньотяжкого обґрунтованим, виходячи з показників діагностичної цінності, є застосування інгаляційного провокаційного гістамінового тесту, який володіє достатньою чутливістю та передбачуваною цінністю негативного результату. ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ПОЛІСАХАРИДІВ-ПРЕБІОТИКІВ НА ФУНКЦІЮ ТРАВЛЕННЯ У ДІТЕЙ Крук Ірина Базилеич Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики дитячих хвороб Завідувач кафедри – проф. О.З. Гнатейко Науковий керівник – доц. О.М. Садова Актуальність. функціональні розлади травлення спостерігаються у 80% немовлят і є однією з найчастіших проблем дітей першого року життя. Відомо що при природному вигодовуванні вони спостерігаються рідше, зокрема, завдяки тому, що грудне молоко містить природні пребіотики, які власне попереджають виникнення даних розладів. В ролі пребіотиків грудного молока виступають олігосахариди (галактоолігосахариди), які регулюють ріст природної мікрофлори кишок. Мета. Вивчити частоту функціональних розладів травлення у немовлят, які вигодовувалися високоадаптованою сумішшю Nestogen-1 та порівняти ці дані з аналогічними у дітей, які вигодовувалися іншими сумішами. При виборі суміші ми керувалися тим, що суміш Nestogen-1 є високоадаптованою сумішшю з оптимальним вмістом білка і перевагою сироваткового білка, а також містить пребіотичний комплекс PREBIO здатний впливати на процеси травлення в кишківнику. Матеріали та методи. Під спостереженням було 17 дітей, віком від 1 до 6-ти місяців, серед яких були як практично здорові діти, так і діти з різним преморбідним фоном. До уваги бралися наявність зригувань, характер випорожненнь, динаміка маси тіла. Дослідження проведені на базі ІІ дитячого відділення Львівської обласної дитячої клінічної лікарні та 5-ої міської поліклініки. Використовувалися розроблені нами анкети, в яких реєструвалися основні дані. Результати. Найчастішими розладами травлення у дітей, які знаходилися під спостереженням були зригування та функціональні закрепи. Практично всі діти добре толерували суміш. В двох випадках мав місце закреп. Аналіз одержаних даних показав, що в групі дітей, які отримували Nestogen-1, частота зригувань була меншою, ніж у дітей контрольної групи. Однак, ці розлади спостерігаються у дітей з обтяженим преморбідним фоном (після проведеного курсу антибактерійної терапії з приводу інфекції дихальних шляхів та сечовидільної системи). Суміш була замінена на кисломолочну. Висновок. На фоні застосування пребіотиків покращуються процеси травлення у немовлят, тому високоадаптовану суміш Nestogen-1, збагачену пребіотиками доцільно застосовувати для вигодовування немовлят з метою зменшення в них частоти функціональних розладів травлення. ПРОБЛЕМА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ ВЕРТИКАЛЬНОЇ ПЕРЕДАЧІ ВІЛ У ДІТЕЙ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Лісна-Міськів Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.Б. Надрага Науковий керівник – ас. Г.О. Литвин Актуальність. Внаслідок поширення ВІЛ/СНІДу серед жінок репродуктивного віку, зростає кількість дітей, народжених з ВІЛ. Згідно зі статистичними даними Львівського регіонального центру профілактики і боротьби зі СНІДом, у Львівській області станом на січень 2008р. нараховується 15 ВІЛ-інфікованих і 2 дітей хворих на СНІД, народжених від ВІЛ-позитивних жінок. Ще 102 дитини перебувають на етапі верифікації діагнозу. Мета. Вивчити коректність та повноту дотримання протоколу профілактики вертикальної передачі ВІЛ, затвердженого МОЗ України, що застосовують на рівні пологових будинків та дитячих лікарень Львова. Матеріали і методи. Історії хвороби дітей перших двох років життя, народжених ВІЛ-інфікованими жінками, клініко-лабораторна діагностика (ІФА, ПЛР), критерії повноти застосування протоколів профілактики вертикальної передачі ВІЛ. Результати. Опрацьовано 100 історій хвороб дітей, які народилися від ВІЛ-позитивних жінок у нашій області за останні 3 роки.Усі історії хвороб були поділені на дві групи: І група – 18 історій хвороб дітей, до яких застосовували повний протокол; ІІ група – 82 історії хвороб дітей з порушеним протоколом (перерваний або невчасно розпочатий протокол, застосування інших антиретровірусних препаратів, неправильна доза чи кратність прийому препаратів, грудне вигодовування та фізіологічні пологи). У І групі діагноз ВІЛ-інфекції підтверджено в однієї дитини (5,5%), у ІІ групі –у семи дітей (8,5%); достовірність р<0,01. Висновки. Рівень вертикальної передачі ВІЛ при дотриманні протоколу згідно з наказом МОЗ №580 ід 15.12.03р. не перевищує 8% по Львівській області. Моно- і біантиретровірусна терапія призвела до формування стійкості ВІЛ до АРВ-препаратів, тому відповідно до нового наказу МОЗ України №182 від 13.04.07р. надалі повинна застовуватися високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ) – комбінація трьох і більше АРВ-препаратів.Народження ВІЛ-позитивної дитини у жінки, що чітко дотримувалася схеми протоколу, можна трактувати як наслідок високого вірусного навантаження в поєднанні з несприятливим гінекологічним (фізіологічні пологи, захворювання сечо-статевої системи) та інфекційним фоном (туберкульоз, сифіліс) у матері. Серед порушень протоколу найпоширенішими є: перерваний

66

протокол (14,6%), невчасно розпочатий протокол (7,3%), неправильні дози АРВ-преператів (29,2%), неправильна кратність прийому АРВ-препаратів (20,7%), грудне вигодовування (4,8%). Тісна співпраця акушер-гінеколога, педіатра та фахівця центру профілактики та боротьби зі СНІДом може запобігти таким помилкам. КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ НОВОГО ВІТЧИЗНЯНОГО СУРФАКТАНТУ «НЕОСУРФ» У ЛІКУВАННІ РЕСПІРАТОРНОГО ДИСТРЕС-СИНДРОМУ НОВОНАРОДЖЕНИХ Стеник Роксолана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської та шпитальної педіатрії Завідувач кафедри – проф. С.Л. Няньковський Науковий керівник – проф. Д.О. Добрянський Актуальність. Висока летальність недоношених новонароджених значною мірою пов’язана з незрілістю дихальної системи. Відомо, що недостатність сурфактанту у легеневій тканині недоношених новонароджених сприяє виникненню респіраторного дистрес-синдрому (РДС). Сучасним стандартом профілактики і лікування цього потенційно смертельного захворювання є застосування екзогенних сурфактантів. Отже, вивчення клінічної ефективності нових препаратів із цієї групи є на сьогоднішній день надзвичайно актуальним. Мета. Вивчити клінічну ефективність нового препарату сурфактанту «Неосурф» при лікуванні РДС у недоношених новонароджених. Матеріали та методи. У дослідження були залучені 47 недоношених новонароджених дітей зі встановленим діагнозом РДС. Додатковими критеріями включення у дослідження були маса тіла при народженні 750-1750 г, гестаційний вік – 26-33 тиж, потреба лікування з використанням штучної вентиляції легень (ШВЛ) або методики самостійного дихання під постійним позитивним тиском, вік від моменту народження менше 24 год, оцінка за шкалою Апгар на 5 хв більше 3 балів тощо. Під нашим спостереженням перебувало 22 немовлят (основна група), яким вводили «Неосурф». Ефективність застосування сурфактанту у цій групі новонароджених порівнювали з відповідними показниками 25 дітей (контрольна група), яких лікували еталонним препаратом екзогенного сурфактанту («Куросурф»). Контрольна група була сформована ретроспективно. Для вивчення ефективності лікування оцінювали порівняльну динаміку концентрації кисню у дихальній суміші (FiO2) і величини середнього тиску у дихальних шляхах (СТДШ), а також тривалість ШВЛ і показники виживання новонароджених. Результати. Сформовані групи не відрізнялись за терміном гестації, масою тіла при народженні, часткою дітей, оцінених за Апгар на 1 хв менше 4 балів, віком немовлят на момент введення сурфактанту, часткою новонароджених, які потребували лікування з використанням ШВЛ, а також початковими показниками FiO2 і СТДШ. Нами не виявлено істотної залежності динаміки показників FiO2 і СТДШ від препарату сурфактанту, який використовували. Так, через 6 год після введення сурфактанту показник FiO2 в основній групі становив 25,9 ± 6,73 % проти 35,32 ± 22,73 % в контрольній групі (р > 0,05), а величина СТДШ становила відповідно 6,04 ± 1,73 см водн. ст. проти 6,48 ± 3,62 см водн. ст. (р > 0,05). Групи не відрізнялись за показниками тривалості ШВЛ і виживання до 7 дня життя і моменту виписки зі стаціонару. Висновки. Застосування вітчизняного препарату екзогенного сурфактанту «Неосурф» у лікуванні недоношених новонароджених з РДС дозволяє досягнути клінічних результатів, які істотно не відрізняються від таких на тлі використання еталонного препарату сурфактанту «Куросурф». ПЕРЕБІГ ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ Гасюк Любов Білуха Тетяна Звіздарик Ірина Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького Кафедра дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.Б. Надрага Науковий керівник – ас. Т.В. Покровська Актуальність. У структурі інфекційної патології у дітей інфекційний мононуклеоз (ІМ), спричинений вірусом Епштейна-Барр, займає одне із провідних місць. Ураження багатьох органів і систем, неодночасна поява основних симптомів, а також різний ступінь їх вираженості, може призводити до діагностичних помилок на догоспітальному етапі. За результатами наших досліджень розбіжності діагнозів при госпіталізації склали 26%. Мета роботи. Встановити особливості клінічного перебігу ІМ у дітей раннього віку. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 46 історій хворіб дітей віком до 2-х років, які перебували на лікуванні в І дитячому відділенні інфекційної клінічної лікарні за період 2005-2007рр. Діагноз ІМ базувався на даних типової клінічної симптоматики та результатах лабораторних досліджень (характерна гемограма, у частини пацієнтів діагноз підтверджено виявленням антитіл класу IgM до капсидного антигену VCA/VEB методом ІФА, та індикацією в слині DNА/VEB методом ПЛР). Результати. У клінічному перебігу захворювання спостерігалися свої особливості, які обумовлені функціональним станом захисних сил організму. Захворюваність на ІМ спостерігалася протягом року з чіткою зимово-весняною сезонністю. На першому тижні госпіталізація проводилась у 90,4% пацієнтів. Серед госпіталізованих легка форма спостерігалася у 20,4% осіб, середньотяжка – у 78,9% і тяжка форма - у 0,7% осіб. При огляді пацієнтів домінували респіраторні ознаки: значно утруднене носове дихання (100%) за відсутності виділень з носа, блідість та одутлість обличчя, значний набряк слизових оболонок і лімфоїдної тканини носо- та ротоглотки (95,6%).Респіраторний синдром в середньому утримувався 4-6 днів. Гарячка була короткочасною (1-4 дні).

67

Одним із ранніх симптомів ІМ є збільшення лімфатичних вузлів, особливо задньошийних, що були виявлені у всіх хворих вже з перших днів хвороби. Екзантема у дітей віком до 2-х років спостерігалась у 39% осіб. В розпалі хвороби печінка була збільшена у 87% осіб. Поверхня печінки у всіх хворих була гладкою, м’якої консистенції, край гострий. Збільшення селезінки спостерігалось у 74% пацієнтів. Лейкоцитоз діагностований у 21% хворих (від 10*109/л до 20*109/л). У 78,3% хворих спостерігався нормоцитоз, у 61% - лімфоцитоз, атипові мононуклери (в межах 10,0-22,0%) були виявлені у 65% дітей. Висновки. Клінічний перебіг ІМ дітей раннього віку характеризується перевагою у дітей середньотяжких і легких форм хвороби, меншою вираженістю і короткочасністю лихоманки, тонзиліту і більш вираженим – респіраторним синдромом, ніж у дітей старшого віку. Рідше спостерігається генералізована лімфаденопатія;а вищу частоту екзантеми можна пояснити широким застосуванням антибіотиків на догоспітальному етапі лікування. ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ГОСТРИХ КИШКОВИХ ІНФЕКЦІЙ, СПРИЧИНЕНИХ УМОВНО-ПАТОГЕННОЮ ФЛОРОЮ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ Гутий Тарас Литвин Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.Б. Надрага Науковий керівник – ас. Г.О. Литвин Актуальність. Гострих кишкових інфекцій (ГКІ) у дітей визначається їх широкою розповсюдженістю, особливо серед дітей раннього віку, відсутністю тенденції до зниження показників захворюваності, труднощами діагностики і терапії хворих. У структурі цих захворювань все більше займає місце умовно-патогенна флора (УПФ). Мета. Визначення достовірності діагностики ГКІ за допомогою методів бактеріологічного дослідження калу (БДК) і наростання титру антитіл в реакції аглютинації з аутоштамами (РА). Матеріали і методи. Опрацьовано 60 історій хвороб дітей, яким поставлено діагноз ГКІ викликаних УПФ, з вересня по грудень 2007 р. Усі історії були поділені на три групи в залежності від віку: Табл.1: Вікова структура обстежених хворих.

№ групи Вік К-сть % 1 0 – 6 міс. 16 26,67 2 6 – 12 міс. 24 40,00 3 12 – 36 міс. 20 33,33

Результати. В 5 пацієнтів результати РА були негативні. За результатами експрес-методів в них було виявлено вірусну етіологію ГКІ (рота- , астро- і коронавіруси). Серед пацієнтів збудники виділились в наступних співвідношеннях: Табл. 2: Етіологічна структура ГКІ за даними БДК і РА.

Збудники БДК РА

1 2 3 1 2 3

абс. % абс. % абс. % абс. % абс. % абс. % Klebsiella pneumoniae 8 50,0 6 25,0 11 55,0 2 12,5 5 20,8 9 45,0

Enterobacter aerogenes 3 18,8 10 41,7 6 30,0 3 18,8 8 33,3 6 30,0

Pseudomonas aeruginosa 7 43,8 1 4,2 - - 7 43,7 1 4,2 - -

Proteus mirabilis - - 3 12,5 - - - - 3 12,5 - - Staphylococcus aureus 5 31,3 3 12,5 3 15,0 4 25,0 3 12,5 3 15,0 Enterobacter cloacae 4 25,0 7 29,2 4 20,0 - - 4 16,7 2 10,0

Висновки. На основі отриманих даних, ми виявили низьку достовірність методу БДК, в порівнянні з РА. Для підтвердження діагнозу ГКІ, спричинених УПФ вирішальне значення має РА. Недоліком РА є значна тривалість дослідження, пов’язана з часом, який необхідний для наростання титру антитіл. Паралельно з БДК і РА необхідно проводити вірусологічне обстеження калу. У зв’язку з вище наведеними даними пропонуємо вводити альтернативний метод діагностики ГКІ: ІФА.

68

ВИКОРИСТАННЯ „ТЕСТ-СМУЖОК ДЛЯ АНАЛІЗУ СЕЧІ” ДЛЯ СКРИНІНГУ ПАТОЛОГІЇ НИРОК У ДІТЕЙ ІЗ ТУБЕРКУЛЬОЗНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ Смольська Андріана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської та шпитальної педіатрії Завідувач кафедри – проф. С.Л. Няньковський Науковий керівник – доц. О.О. Добрик Актуальність. Згідно даних літератури приблизно 25 із 1000 дітей в Україні страждають на патологію нирок та сечовивідних шляхів. Від вчасної діагностики цих захворювань залежить подальший прогноз. Мета. Визначити об’єктивність „тест смужки для аналізу сечі”, шляхом порівняння результатів аналізу із лабораторними. Визначити вплив туберкульозної інфекції на сечовидільну систему дітей 1 - 3 класів Інтернату для туб. інфікованих дітей за допомогою „тест смужки для аналізу сечі”. Методи і матеріали. „Тест - смужки для аналізу сечі”, аналізи сечі МДКЛ та сеча 90 дітей з яких – 19 – діти з патологією сечовидільної системи, 30 - із туберкульозною інтоксикацією і 41 – контрольна група (діти без патології сечовидільної системи). Хід роботи. Контрольна група: Дані про відносну густину сечі „тест - смужки для аналізу сечі” на 67% співпали із даними лабораторії. Кількість лейкоцитів сечі співпала із лабораторними даними на 99,5% за умови, якщо +25 на шкалі вважати в межах норми. Показники білка сечі співпали на 98%. Показники еритроцитів зійшлися на 91,3%. Діти із патологією нирок: Похибка показника відносної густини сечі становила 40%, показники лейкоцитів відрізнялися на 11,1%, показники еритроцитів не співпали на 13%. Діти із туберкульозною інфекцією: У 23% дітей визначалася лейкоцитурія (показники +25 до уваги не бралися), у 7,5% дітей визначалася еритроцитурія та у 48% дітей із сечею виділялася аскорбінова кислота. Висновки. Оскільки діапазон показників занадто широкий, показники „тест - смужки для аналізу сечі” не співпадають на 100% із даними лабораторії, але їх доцільно застосовувати для скринінгу патології сечовидільної системи. Цей метод є зручним у використанні, не потребує спеціальних умов, дає швидкі результати, можливість обстежити велику кількість людей, а також є недорогим. ВІРУСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ КИШОК У ДІТЕЙ Винницька Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. О.Б. Надрага Науковий керівник – проф. О.Б. Надрага Актуальність. Вірусні захворювання кишок належать до найбільш поширених хвороб дитячого віку. У світі щорічно реєструють 111 мільйонів випадків цих захворювань, принаймні кожна 5 дитина з вірусним гастроентеритом звертається до лікаря, кожна 65 дитина вимагає госпіталізації, а кожна 293 помирає. Мета. Ми провели аналіз захворюваності дітей на вірусні діареї та виділили особливості клінічного перебігу ротавірусної інфекції та норовірусної інфекції у дітей перших трьох років життя, які домінували у структурі вірусних захворювань кишок у дітей раннього віку. Матеріал та методи. Протягом першої доби перебування дітей у стаціонарі на лікуванні у педіатричному відділені Комунальної інфекційної клінічної лікарні міста Львова проводився забір нативних фекалій у стерильний посуд. Для вірусологічних відділень зразки розводили фосфатно-сольовим буферним розчином до утворення 50% суспензії фекалій розливали по одному мілілітру в три стерильні пластикові пробірки(епіндорфи), заморожували, зберігали при температурі -20° та транспортували у лабораторії за дотриманням вимог щодо збереження холодового ланцюга. Визначення антигенів ротавірусів, аденовірусів, норовірусів, та астровірусів методом, імуноферментного аналізу /ELISA проводили у лабораторії кафедри вірусології НМАПО імені П.Л. Шупика. В роботі були використані діагностичні тест-системи для імуноферментного аналізу фірми R-Bioharm AQ (Німеччина) RIDASCREEN Rotavirus, RIDASCREEN Norovirus, RIDASCREEN Adenovirus, RIDASCREEN Astrovirus, що прийшли реєстрацію в Україні. Промивання планшетів проводили за допомогою автоматичного промивача “WELLWASH 4MK-2” (“THERMO ELECTRON”, Фінляндія). Облік результатів імуноферментного аналізу здійснювали у двохвильовому режимі 420/620нм за допомогою спектрофотометра “MULTISKAN ASKCENT” (“THERMO ELECTRON”, Фінляндія). Результати. Вік пацієнтів, які знаходились під спостереженням в середньому становив 18,7±1,35 місяців. У 61(67,81%) дитини з калу було виділено специфічні вірусні антигени найбільш поширених вірусів що спричиняють гастроентерит. Так у 5 випадках виявлено антигени астровірусів, у 10 – аденовірусів, у 30 випадках – норовірусів та у 33 дітей – ротавірусів. У більшості пацієнтів (68,2%) з норовірусною інфекцією та ротавірусною інфекцією при госпіталізації описано поєднання трьох основних синдромів: блювоти, діареї, гіпертермії, у решти діагностовано поєднання двох провідних синдромів: діареї та гіпертермії або діареї і блювоти. Окрім симптомів гастроентериту у 19 дітей, з ротавірусною інфекцією (70,1 %) та в 13 дітей з норовірусною інфекцією (76,5%) при госпіталізації було описана клінічна картина ураження верхніх дихальних шляхів – гострого риніту, фарингіту, трахеїту, тонзиліту. Наші дані не відповідають деяким даним літератури, які описують більш важкий та більш тривалий перебіг гастоентиритів, зумовлених ротавірусною інфекцією в поєднанні з патогенною чи умовно патогенно мікрофлорою. Висновки. Отже, враховуючи значне поширення інфекційних захворювань шлунково кишкового тракту в дітей раннього віку, ідентифікація і верифікація вірусних гастроентеритів, чітке розуміння епідеміології, імунології є

69

необхідною передумовою, для діагностики, проведення адекватного лікування цих недуг, та профілактичних заходів щодо попередження трансмісії вірусів. РОЛЬ ПОКАЗНИКІВ КОНДЕНСАТУ ВИДИХУВАНОГО ПОВІТРЯ У ВЕРИФІКАЦІЇ ТЯЖКОЇ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ В ДІТЕЙ Воротняк Т. Пухка О. Буковинський державний медичний університет Кафедра педіатрії та дитячих інфекційних хвороб Завідувач кафедри – проф. Л.О. Безруков Науковий керівник – проф. Л.О. Безруков Зазвичай схема діагностики бронхіальної астми у дітей базується на оцінці ступеню тяжкості захворювання, тобто на основі ретроспективного аналізу клінічного та параклінічного обстеження, однак такі найбільш вживані в практиці методи як спірограма та збір мокротиння є не завжди зручними при обстеженні дитини. Збір легеневого експірату проводять при спокійному диханні дитини, що практично не потребує зусиль з боку дитини, причому показники конденсату є чутливим об’єктивним методом оцінки активності запалення дихальних шляхів. Мета дослідження. Визначити діагностичну цінність оксиду азоту та фібринолітичної активності конденсату видихуваного повітря у дітей, хворих на бронхіальну астму, для покращання верифікації тяжкого ступеню бронхіальної астми. Матеріал та методи. На базі алергопульмонологічного відділення Обласної дитячої клінічної лікарні №1 м. Чернівці обстежено 80 дітей, хворих на бронхіальну астму в період загострення. Середній вік становив 11,2±0,5 року, хлопчиків було 70%. Обстежено 20 дітей з легким (І група), 35 дітей з середньо-тяжким (ІІ група) та 25 дітей з тяжким перебігом бронхіальної астми (ІІІ група). В конденсаті видихуваного повітря визначали метаболіти оксиду азоту та фібринолітичну активність за лізисом азофібрину (сумарну, ферментативну та неферментативну) за допомогою реактивів фірми «Simko Ltd, Україна» на фотоколориметрі КФК-2. Отримані результати аналізувалися методом біостатистики з використанням принципів клінічної епідеміології. Результати дослідження. При аналізі отриманих даних відмічено, що при вмісті оксиду азоту >25 мкмоль⁄л в конденсаті видихуваного повітря діагностична цінність підтвердження тяжкої персистувальної бронхіальної астми відносно середньо-тяжкої становила: чутливість 85,7%, специфічність 40%, передбачувана цінність позитивного результату 57%, негативного 75%, що може бути застосоване для підтвердження ступеню тяжкості астми за інтенсивністю алергічного запального процесу в дихальних шляхах. Виявлено, що при сумарній фібринолітичній активності >0,96 мл/год при тяжкій бронхіальній астмі відносно легших форм діагностична цінність склала: чутливість 79,2%, специфічність 56%, передбачувана цінність позитивного результату 82,6%. При дослідженні ферментативного фібринолізу відмічено, що при показнику >0,44 мл/год можна діагностувати тяжку бронхіальну астму з чутливістю 83,3%, специфічністю 75%, передбачуваною цінністю позитивного результату 83% та негативного 75%, а при неферментативному фібринолізі >0,48 мл/год діагностична цінність становила: чутливість 83%, специфічність 46%, передбачувана цінність негативного результату 60%. При аналізі показників конденсату спостерігався достовірний високий прямопропорційний кореляційний зв'язок оксиду азоту з ферментативним фібринолізом - r=0,82 (р=0,02) та з неферментативним фібринолізом білків - r=0,85 (р=0,01). Висновок. Проведений аналіз фібринолітичної активності та вмісту оксиду азоту в конденсаті видихуваного повітря у дітей шкільного віку, хворих на бронхіальну астму, дає підставу вважати, що збір конденсату може застосовуватися як додатковий діагностичний метод верифікації тяжкості бронхіальної астми за інтенсивністю запального процесу дихальних шляхів. ОЦІНКА БЕЗПЕКИ ЩЕПЛЕНЬ ПРОТИ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ В У ДІТЕЙ ПЕРШОГО РОКУ ЖИТТЯ Сенкевич Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської та шпитальної педіатрії Завідувач кафедри – проф. С.Л. Няньковський Науковий керівник – проф. С.Л. Няньковський Актуальність. В останні роки у дітей першого року життя, які знаходяться з різних причин на стаціонарному лікуванні, почастішали випадки збільшення рівня трансаміназ крові та гепатомегалії. Враховуючи, що з 2000 року дітям у ранньому неонатальному періоді життя проводяться щеплення проти вірусного гепатиту В не можна виключити вплив цієї вакцинації на збільшення цих показників. Мета. Оцінити безпечність щеплень проти вірусного гепатиту В, які були проведені у пологовому будинку дітям на 1-2 добу життя. Матеріали і методи. Проведено аналіз 280 історій хвороб дітей 1-го року життя, які знаходились на стаціонарному лікуванні у Львівській міській дитячій лікарні у 2006-2007 роках. З них 230 дітей отримали щеплення вакциною Шанвак В – основна група, 50 дітей, які не отримали щеплення – контрольна група. Вивчалися наступні показники: дані анамнезу, показники клінічного огляду дітей, дані інструментальних і лабораторних досліджень (дані УЗД, показники загального аналізу крові, біохімічні показники). Результати. Маса тіла та зріст дітей основної групи були недостовірно більшими за показники дітей контрольної групи: 3224,6±560,7 г – 2620,2±820,2 г та 51,1±3,0 см – 47,2±5,5 см відповідно. Патологічний перебіг вагітності і пологів вдвічі частіше спостерігався у дітей контрольної групи. Істотно частіше діти контрольної групи знаходились на штучному вигодовуванні (22% та 64% відповідно). Ми не визначили статистично достовірної різниці за показниками загального аналізу крові та рівнем електролітів сироватки крові. Рівень загального білірубіну не відрізнявся в цих групах (184,2±88,4 мкмоль/л та 199,4±96,1 мкмоль/л), тоді як рівень прямого білірубіну був істотно вищим у дітей, які не

70

отримували щеплень (10,2±5,9 мкмоль/л та 94,1±38,5 мкмоль/л, відповідно, Р<0,05) при практично однаковому рівні непрямого білірубіну (184,7±94,2 мкмоль/л та 188,45±103,3 мкмоль/л, відповідно). Рівень АлАТ був недостовірно вищим у дітей основної групи (1,1±0,543 мкмоль/год*л та 0,7±0,48 мкмоль/год*л, відповідно), тоді як рівень АсАТ не відрізнявся в групах дослідження ( 0,8±0,46 мкмоль/год*л та 0,8±0,4 мкмоль/год*л відповідно). При аналізі частоти і вираженості гепатомегалій ми також не отримали достовірної різниці. Висновок. В результаті проведених досліджень ми не виявили достовірної різниці в показниках, що вивчалися у дітей щеплених проти вірусного гепатиту В та дітей, яким щеплення не проводились. В той же час висока частота випадків збільшення рівня трансаміназ та гепатомегалій у дітей раннього віку вимагає додаткових обстежень для виключення TORCH- інфекцій, вроджених гепатитів та токсичних впливів на функцію печінки у дітей першого року життя. АНАЛІЗ ПОШИРЕНОСТІ ТА ЗАХВОРЮВАНОСТІ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ДІТЕЙ Тимочко Михайло Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики дитячих хвороб Завідувач кафедри – проф. О.З. Гнатейко Науковий керівник – доц. Є.В. Єрмакова Актуальність. Серцево-судинна патологія, зокрема дитяча, є однією з найважливіших медико-соціальних проблем. Щороку в Україні народжується біля 5 тис. дітей з ВВС. 30 – 40 % із них перебувають у критичному стані з перших днів і місяців життя. Природна летальність унаслідок ВВС у дитячому та юнацькому віці (до 18 років) сягає 42 %. Із них – 90 % помирає у віці до 1 року. Мета. На основі статистичних даних показати стан вроджених вад серця (ВВС) у дітей Львівщини на фоні даних по Україні, представлених головним кардіологом МОЗ України І. Ємцем на ІІІ Українському форумі вроджених вад серця 11 – 12 жовтня 2007 року у Києві. Матеріали та методи: Використані дані відомчої статистичної звітності – аналіз основних показників роботи дитячої кардіоревматологічної служби Львівської області за 2003 – 2007 рр. Результати. За статистикою поширеність та захворюваність серцево-судинних захворювань у дітей за останні 5 років на Львівщині також зростає. Наприклад, поширеність в області у 2003 р. відзначається 11% на 1000 населення, а у 2007 р. вона становить відповідно уже – 14,4%. Захворюваність за ті самі роки була такою: по Львівській області – у 2003 р. – 2,5%; у 2007 р. – 4,25%. По місту Львову показники захворюваності відповідно: у 2003 р. – 2,6%; у 2007 р. – 4,2%. Вроджені вади серцево-судинної системи за відповідний період мають незначну тенденцію до росту: приміром, їх поширеність у 2003 р. становила 3,8%, а у 2006 р. – 4,3%. Натомість захворюваність за цей період реєструється стабільно – щороку по 0,6% на 1000 населення. Знизилась і смертність дітей з ВВС. Наприклад 2006 р. померло 30 дітей у порівнянні з 40 дітьми у 2004 р. Висновки. Ріст поширеності та захворюваності дитячої серцево-судинної патології можна пояснити: 1. Ранньою діагностикою патології дитячою кардіоревматологічною службою, яка постійно удосконалюється за рахунок підвищення рівня амбулаторно-консультативної роботи та впровадження нових методів обстеження – ЕхоКГ. 2. Пізньою пренатальною діагностикою вроджених аномалій серцево-судинної системи через відсутність сучасної діагностичної ультразвукової апаратури в акушерсько-гінекологічних відділеннях. 3. Проблемами, які спричинені, зокрема, складною екологічною ситуацією, а отже – хімічним навантаженням на організм людини та своєрідним продуктовим геноцидом через забруднення навколишнього середовища, продуктів споживання, води та повітря. ОСОБЛИВОСТІ ІМУНОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ У ДІТЕЙ ДРУГОГО РОКУ ЖИТТЯ, ХВОРИХ НА ПНЕВМОНІЮ, НАРОДЖЕНИХ ВІД ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ МАТЕРІВ Філик Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської та шпитальної педіатрії Завідувач кафедри – проф. С.Л. Няньковський Науковий керівник – ас. Г.В. Булак Актуальність. У 2006 році кількість ВІЛ-інфікованих дітей в Україні перевищувала 14000 з них діагноз СНІД було поставлено 650.3а даними міжнародного альянсу по ВІЛ/СНІД, основним шляхом інфікування дітей в Україні визнано перинатальний. Зараження дитини ВІЛ від інфікованої матері відбувається у 8-14% випадків. Завдяки впровадженню в Україні системи профілактики ВІЛ від матері дитині перинатальна трансмісія вірусу знизилася з 25-28% до 8,2%.Станом на 2007 рік в Україні спостерігалися найвищі показники поширеності ВІЛ-інфікованих серед країн Європи. Тому тема ВІЛ-інфікованих дітей залишається актуальною на сьогодні і залишиться актуальною в найближчі 10 років. Мета. Дослідження перебігу пневмоній у дітей другого року життя, народжених ВІЛ-інфікованими матерями на основі аналізу імунологічних показників периферичної крові. Матеріали та методи. Під спостереженням знаходилися 5 ВІЛ-інфікованих дітей(І група) та 4 неінфікованих (ІІ група-контрольна).Проводилася оцінка імунологічних показників периферичної крові у дітей обох груп хворих на пневмонію в гострий період та в період репарації. Визначали кількість лімфоцитів з антигенними детермінантами CD3+,CD4+,CD8+,CD19+.Для виявлення дисбалансу субпопуляцій лімфоцитів, що регулюють антитілогенез, було застосовано імунорегуляторний індекс(ІРІ).Оцінювали стан клітинного імунітету та рівня білків в сироватці крові в різні фази захворювання. Результати. Рівень СDЗ+-лімфоцитів в обох групах в різні періоди захворювання суттєво не змінювався. Рівень СD4+-лімфоцитів у першій групі достовірно знижувався в період репарації порівняно з гострим періодом, у II групі в динаміці перебігу пневмонії достовірної різниці не виявлено. Рівень СD8+-лімфоцитів в І групі в динаміці захворювання

71

достовірно зріс, в II групі зростання було незначним. Рівень СD19+-лімфоцитів в обох групах суттєво не змінювався з перебігом захворювання. ІРІ в обох групах в період репарації знижувався. При аналізі показників загального та біохімічного аналізів крові виявлено наступне: в обох досліджуваних групах мала місце нейтропенія, ступінь якої зростав при зростанні рівня імуносупресії; відсутність регенераторного зсуву в лейкоцитарній формулі у дітей І групи; зміни рівня загального білка та його фракцій у дітей І групи були незначними в гострому періоді і в період репарації. Висновки. 1.) Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання у дітей та наявність ВІЛ-інфекції у матерів під час вагітності сприяють високій частоті інфекційних уражень органів дихання у дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, зокрема, розвитку пневмоній. 2.) У ВІЛ-інфікованих дітей приєднання пневмонії в процесі прогресування ВІЛ-інфекції суттєво знижує ступінь імунологічного захисту організму, що є несприятливою прогностичною ознакою в даної групи дітей. З.) У ВІЛ-негативних дітей рівень імунологічного захисту є недостатнім для забезпечення стійкості до інфекційних чинників, що сприяє більш важкому перебігу захворювання та потребує проведення ефективної профілактики, щоб запобігти подальшому зниженню імунологічного захисту. ЗМІНИ В ДОСЛІДЖУВАНИХ СИСТЕМАХ ОРГАНІЗМУ У ДІТЕЙ ПІД ВПЛИВОМ ПАЛІННЯ Гіджак Галина Кульчицька Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики дитячих хвороб Завідувач кафедри – проф. О.З. Гнатейко Науковий керівник – доц. Л.Я. Живко Актуальність. Тютюнопаління на даний час є соціальною проблемою, яка безпосередньо стосується дітей віком 14-17 років і потребує аналізу причин і змін в організмі. Мета. Встановлення причин і факторів, які спонукають підлітків до паління . Визначення функціональних змін у серцево-судинній і дихальній системах. Матеріали та методи. Для обстеження було відібрано чотири групи дітей віком 14-17 років. перша група - юнаки, що не палять, яка слугувала контролем для до другої групи – юнаків, що палять. Аналогічно були сформовані групи дівчат. Одним із методів дослідження було анкетування, що дало можливість виявити основні причини поширення паління серед підлітків. Обстеження функціональних змін проводилось в умовах спокою та при мінімальному фізичному навантаженні. Для цього використовувались такі показники: проба Штанге і Генча, діастолічний артеріальний тиск (ДАТ), систолічний артеріальний тиск (САТ), частота серцевих скорочень (ЧСС). На основі отриманих даних визначали пульсовий тиск (ПТ), подвійний добуток (ПД) та коефіцієнт економічності крові (КЕК). Результати. Після аналізу результатів обстеження було встановлено, що одним з основних причин, що спонукають підлітків до паління є спілкування з старшими друзями, а також не налагоджені стосунки з батьками і цікавість. Спостерігались такі зміни функціонального стану досліджуваних систем: зниження проб Штанге і Генча, що свідчать про зниження функціонального резерву дихальної системи та про зниження частки респіраторної системи у забезпеченні організму киснем. Виявлено підвищення систолічного артеріального тиску у стані спокою в дітей, що палять. Ці показники є в межах норми, однак вірогідно вищі у порівнянні з контрольними групами. Висновок. Отже, взявши до уваги результати даного обстеження можемо стверджувати про напруження серцево-судинної системи у відповідь на зниження функцій органів дихання . Та про значний вплив навколишнього оточення дитини на її вибір що до паління. АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО ЛІКУВАННЯ ПАРОКСИЗМІВ СУПРАВЕНТРИКУЛЯРНОЇ ТАХІКАРДІЇ У ДІТЕЙ Білогуров С. Харкiвський Національний медичний унiверситет Кафедра госпiтальної педiатрiї Завідувач кафедри – проф. Г.С. Сенаторова Науковий керівник – ас. М.К. Уриваєва Актуальність. На сучасному етапі проблема серцево-судинних захворювань займає головне місце в медицині у зв’язку зі значною їхньою поширеністю і високою смертністю. Як показано численними клінічними й епідеміологічними дослідженнями, у світі одне з перших місць у структурі серцево-судинних захворювань у дітей наприкінці 90-х років зайняли порушення серцевого ритму. Одне із поширених порушень ритму в дитячому віці, що супроводжується великим числом ускладнень і, на відміну від інших видів аритмій, нерідко призводять до виражених порушень кардіогемодинаміки, є пароксизмальні тахікардії. Із них пароксизмальні суправентрикулярні тахікардії - частий і клінічно значимий вид аритмії, що може супроводжуватися аритмогенним колапсом та серцевою недостатністю. Мета. Вивчення сучасних підходів до невідкладної допомоги дiтям з пароксизмами суправентрикулярної тахікардії (СТ). Задачi. 1. Оцiнити ефективнiсть механiчних прийомов подразнення блукаючого нерва та антиаритмiчних препаратiв при лікуванні пароксизмів СТ. 2. Вивчити вплив факторів ризику та тригерiв пароксизмальних СТ на час до відновлення синусового ритму. Матерiали та методи. Обстежено 33 дитини у вiцi вiд 5 місяців до 15 рокiв з пароксизмами СТ, середнiй вiк склав 5,4±1,5. Усiм дiтям було проведено: поверхнева ЕКГ, ЕхоКС з визначенням гемодинамiчних параметрiв, загальноприйнятi лабораторнi дослiдження. Дiагноз був пiдтверджений черезстравохiдною ЕКГ. Отриманi данi обробленi методами статистики та кореляцiйного анализу за допомогою програми Excel for Windows xp. Результати. При ПСТ з вузькими комплексами ефективнiсть механiчних прийомiв подразнення блукаючого нерва проявились у 88% дiтей у виглядi зниження ЧСС на 25%, при ПСТ з широкими комплексами ефекта не було (р<0,05).

72

При ПСТ с вузькими комплексами найбiльш ефективними були АТФ в 65%, новокаiнамiд в 35%. При ПСТ з широкими комплексами ефективнiсть застосування новокаинамiду склала 62%, амiодарону 38% (р<0,05). Iз встановленних факторів ризику та тригерів негативний вплив на час до вiдновлення синусового ритму мали збільшення кiнцево-систолiчного розмiру лівого шлуночка (КСР ЛШ) (р<0,05) та подовжений iнтервал QT (р<0,05). Висновки. 1. При пароксизмах СТ з широкими комплексами механiчнi прийоми подразнення блукаючого нерва малоефективнi. 2. При медикаментознiй кардiоверсiї ПСТ з вузьким комплексом найбiльш ефективний АТФ, при ПСТ з широким комплексом – новокаiнамiд. 3. Негативний вплив на час до вiдновлення ритму мають збiльшенi КСР ЛШ та iнтервал QT.

73

СЕКЦІЯ АКУШЕРСТВА ТА ГІНЕКОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри акушерства та гінекології №1 Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. В.І. Пирогова, проф. Л.Б. Маркін, проф. В.М. Беседін, доц. О.М. Жемела, доц. О.С. Паєнок, доц. І.М. Анісімова, доц. О.В. Беседін, доц. К.Ю. Ісаєва, с.н.с. О.С. Школьник, доц. А.І. Попович Головуючі – Школьник Євгенія, Жемела Наталія ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ РИЗИКУ РЕПРОДУКТИВНИХ ВТРАТ У ЖІНОК З TORCH-ІНФЕКЦІЯМИ Школьник Євгенія Інститут спдкової патлогіїї АМН України Директор інституту – проф. О.З. Гнатейко Науковий керівник – с.н.с. О.С. Школьник Внутрішньоутробні інфекції під час вагітності приводять до переривання вагітності, антенатальної загибелі плода, ранньої дитячої смертності новонароджених. Метою роботи було вивчення факторів ризику репродукційних втрат у жінок з ризиком інфекційних фетопатій. Матеріал і методи: проведено аналіз медико-генетичних карт 1021 жінки з репродуктивними втратами на наявність TORCH-інфекцій Результати: встановлено, що в структурі репродуктивних втрат у жінок з TORCH- інфекціями на І місці самовільні викидні (26,6%-35,4%), на ІІ - завмерлі вагітності (11,9%-36,5%), на ІІІ - народженням дітей з ПВР (21,1%-0,4%). В спектрі виявлених інфекцій у жінок з репродуктивними втратами найчастіше зустрічалась уреаплазма. Причому кількість її знижувалась з 67,9% у 2002 р. до 46,1 у 2006 р. На ІІ місці серед моноінфекцій був мікоплазмоз. Кількість його зростала з 2,8% у 2002 році до 26,7% у 2005 році і знижувалась до 19,9% у 2006 р. Частка хламідійної інфекції у спектрі діагностованих моноінфекцій у жінок з репродуктивними втратами зменшувалась з 12,8% у 2002 році до 2,1% - у 2006 р. Висновки: жінки з порушеним репродуктивним анамнезом складають групу високого ризику по перинатальним втратам і повинні обстежуватися на наявність TORCH-інфекцій. МОНІТОРИНГ СКОРОТЛИВОЇ АКТИВНОСТІ МАТКИ ТА СТАНУ ПЛОДА ПРИ ДИСКООРДИНОВАНІЙ ПОЛОГОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ Святоцька Лілія Кузьмич Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології №2 Завідувач кафедри – проф. Л.Б. Маркін Науковий керівник – к.мед.н. О.С. Медвєдєва Актуальність. Однією з актуальних проблем сучасної перинатальної медицини є розлади скоротливої функції матки. За даними З.М. Дубоссарської та співавт. дисфункція матки має місце при 20% пологів. Дискоординована пологова діяльність (ДПД) спостерігається у кожної третьої роділлі з аномаліями родових сил. Зниження перфузійного тиску в міометрії, порушення матково-плацентарного кровообігу при ДПД обумовлюють розвиток дистресу плода. Мета. Визначити параметри кардіотокограми (КТГ), які характеризують скоротливу діяльність матки та стан плода при ДПД. Матеріали та методи. Основну групу спостереження складали 20 жінок з доношеною вагітністю, у яких пологи ускладнилися ДПД. За допомогою моніторної системи типу 8030А фірми ”Hewlett-Packard” реєстрували скорочувальну діяльність матки та частоту серцевих скорочень плода (ЧСС). При вивченні токограми здійснювати аналіз маткових циклів, визначали частоту, амплітуду та тривалість скорочень матки, тривалість інтервалів між переймами. Динамічний контроль стану плода проводили шляхом оцінки ЧСС плода. При аналізі (КТГ) враховували базальну ЧСС, тип варіабельності, амплітуду, тривалість і характер децелерацій ЧСС плода. Аналогічні дослідження провели у 20 роділь контрольної групи спостереження з неускладненим перебігом термінових пологів. Результати. При ДПД токографічна крива приймала неправильну форму. Реєструвалися несиметричні і некоординовані скорочення міометрію. Скорочення матки мали декілька зубців (за 10 хв.), відрізнялися невисокою амплітудою (9,7±0,9 ум. од.) і значною тривалістю (84,7±4,2 с).Частота перейм складала 3,8±0,4 за 10 хв. спостереження, кількість зубців на токограмі за 10 хв. - 8,6±1,2, інтервал між переймами - 72,3±3,5с, відношення часу скорочення до часу розслаблення - 1,17 (р<0,05). Індикація ЧСС плода за даними доплерівського ехокардіосигналу виявляла появу тахі- або брадикардії, тривалих високоамплітудних децелерацій. Відмічалося зниження амплітуди осциляцій (в середньому 3,2±0,5 уд/хв). На КТГ реєструвалися середнього ступеня важкості ранні децелерації (амплітуда - 22,4±3,8 уд./хв., тривалість - 58,4±4,2 с), тяжкі ранні децелерації (середня амплітуда 51,6±5,2 уд/хв., тривалість - 64,8±5,7 с) і пізні децелерації (р<0,05). Висновки. Кваліфікована інтерпретація показників КТГ дає можливість своєчасно діагностувати ДПД, дистрес плода, що необхідно для вибору оптимальної акушерської тактики.

74

ОЦІНКА НАВКОЛОПЛОДОВОГО СЕРЕДОВИЩА З ДОПОМОГОЮ УЛЬТРАЗВУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Попович Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології №2 Завідувач кафедри – проф. Л.Б. Маркін Науковий керівник – доц. А.І. Попович Актуальність. У структурі причин перинатальної захворюваності та смертності велике значення має маловоддя, частота якого коливається від 0,7 до 5,5%. Поява маловоддя пов’язана як з порушенням продукції навколоплодових вод амніотичною оболонкою, так і зі зниженням екскреції фетальної сечі внаслідок розладів функції нирок плода. Саме тому останнім часом маловоддю надається великого значення як маркеру хронічної гіпоксії плода ( Радзинский В.Е., Милованов А.П., 2004). Мета. Визначити прогностичну значущість параметрів кардіотахограми, індексу амніотичної рідини, ехографічної стадії зрілості плаценти, показників судинного опору в матковій артерії, артерії пуповини і середній мозковій артерії при маловодді. Матеріали та методи. Групу спостереження склали 35 жінок з маловоддям в терміні вагітності від 30 до 40 тижнів. Динамічне ехографічне спостереження проводили за допомогою камери “Toshiba” моделі SAL-38 AS. При ультразвуковому обстеженні проводили фето- і плацентометрію, доплерометричне визначення кровоплину в системі мати-плацента-плід, визначали індекс амніотичної рідини . При визначенні індексу амніотичної рідини порожнину матки умовно поділяли на 4 квадранти (біла лінія живота поділяла матку на праву та ліву половини, лінія на рівні пупка – на верхню та нижню частини). Визначали величину вертикального стовпа амніотичної рідини в кожному квадранті, виражену в сантиметрах, і складали отримані значення. Сума чотирьох величин являє собою індекс амніотичної рідини. В залежності від ступеня зменшення кількості навколоплодових вод вагітні були поділені на дві групи: І –а група – 25 вагітних з помірним маловоддям (індекс амніотичної рідини –від 2 до 5 см); ІІ-а група – 10 пацієнток з вираженим маловоддям (індекс амніотичної рідини – менше 2 см). Доплерометричне визначення кровоплину проводили в артерії пуповини, середній мозковій артерії плода та обидвох маткових артеріях вагітних. Для якісного аналізу стану кровоплину оцінювали індекси судинного опору: 1) систоло-діастолічне відношення; 2) пульсаційний індекс; 3) індекс резистентності. Реєстрацію кардіотахограми плода проводили монітором типу 8030А фірми “Hewlett-Packard” протягом 20 хв на стрічці, що рухалася зі швидкістю 1 см/хв. Результати. При ультразвуковому дослідженні у 40% вагітних І-ої групи з помірним маловоддям діагностовано синдром затримки росту плода, у ІІ-ій групі, з вираженим маловоддям, даний синдром сспостерігався у 80% випадків. Тобто маловоддя може бути одним з діагностичних критеріїв синдрому затримки росту плода. Передчасне “дозрівання” плаценти, яке є додатковим критерієм фето-плацентарної недостатності, визначається тільки при вираженому маловодді (86,7%). У всіх пацієнток з помірним маловоддям ступінь зрілості плаценти відповідав терміну вагітності. При доплерометрії кровоплину в системі мати-плацента-плід при маловодді у 28 (80%) вагітних виявлені зміни гемодинаміки різного ступеня важкості. При помірному маловодді вони виявлені у 64% жінок, а при вираженому маловодді частота виявлених патологічних індексів периферичного опору склала 86,7%. Нами виявлена чітка залежність між ступенем вираженості маловоддя та характером гемодинамічних порушень в системі мати-плацента-плід. Так, якщо при помірному маловодді зміни показників кровоплину торкались тільки маткових артерій, то при вираженому маловодді наростали порушення гемодинамічних показників в артерії пуповини та середній мозковій артерії плода. Стан серцевої діяльності плода при маловодді, за даними кардіотокограм, в 63% випадків оцінювався як задовільний. У решти вагітних відмічались помірні ознаки страждання плода (монотонність ритму, пізні, глибокі децелерації, зменшення числа акцелерацій та зниження їх амплітуди). Висновки. Здійснення моніторингу параметрів кардіотахограми, індексу амніотичної рідини, ехографічної стадії зрілості плаценти, показників судинного опору в матковій артерії, артерії пуповини і середній мозковій артерії при маловодді дозволяє контролювати стан плода, прогнозувати розвиток вагітності, обрати оптимальну акушерську тактику, забезпечити зниження перинатальних втрат. МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО ІНФІКУВАННЯ ПЛОДА Витак Галина Львівський національний медичний університе імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології №2 Завідувач кафедри – проф. Л.Б.Маркін Науковий керівник – к.мед.н. О.В.Шахова Актуальність. Внутрішньоутробне інфікування плода в структурі перинатальної смертності займає п’яте місце. Частота народження дітей з ознаками бактеріальних внутрішньоутробних інфекцій складає 20-56%. В цій групі вагітних виявляються значні порушення мікробіоценозу піхви більш як у 65% жінок. Аналіз літературних даних свідчить про наявність чіткого зв’язку між порушенням мікробіоценозу піхви у вагітної та характером та ступенем мікробної колонізації новонародженого; отже, вагітні з бактеріальним вагінозом відносяться до групи ризику розвитку внутрішньоутробного інфікування плода. Мета: дослідження ефективності місцевої терапії БВ препаратом Гексикон як профілактики внутрішньоутробного інфікування. Матеріали та методи. Проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження 50 вагітних. Лабораторні методи дослідження включали: визначення рН піхвового вмісту; мікроскопічне дослідження виділень з піхви з забарвленням по Граму; проведення амінотесту. Діагноз БВ ставився при наявності не менше трьох з критеріїв R.Amsel.

75

Результати. Діагноз БВ у обстежених жінок був встановлений на підставі критеріїв R.Amsel (1983) та додаткових критеріїв. Всім вагітним проводилось місцеве лікування БВ. З цією метою використовували препарат Гексикон, що випускається ВАТ "Нижфарм" (Нижній Новгород, Росія). В результаті проведеної терапії досягнуто клінічне та бактеріологічне одужання всіх обстежених жінок. Побічних ефектів та випадків індивідуальної непереносимості не спостерігалось. Всі вагітні народили доношених дітей без ознак внутрішньоутробного інфікування Висновки. Препарат Гексикон (ВАТ «Нижфарм») є ефективним засобом терапії БВ у вагітних, профілактики внутрішньоутробного інфікування плода. Гексикон максимально відповідає вимогам, що пред’являються до медикаментів, які застосовуються під час вагітності. Препарат добре переноситься, не має побічних ефектів. КОНСЕРВАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ПРОГРЕСУЮЧОЇ ТРУБНОЇ ВАГІТНОСТІ (ПТВ) МЕТОТРЕКСАТОМ Супрунова О. Одеський державний медичний університет Кафедра акушерства і гінекології №1 Завідуючий кафедрою – проф. В.М. Запорожан Науковий керівник – к.м.н. В.Л. Кожаков Актуальність. Позаматкова вагітність є медико-соціальною проблемою. Поряд зі зниженням народжуваності, зростанням числа переривання вагітності, ектопічна вагітність – одна з форм репродуктивних втрат. Враховуючи негативні наслідки для здоров’я жінок репродуктивного віку важливою є розробка оптимальних методів її лікування. Мета роботи: удосконалення методу медикаментозного лікування ПТВ та визначення доцільності його використання в клінічній практиці. Матеріали та методи. Обстежено 26 пацієнток з ПТВ. Середній вік становив 25,2±2,8 років. Затримка менструації складала від 6 до 25 днів. 73,1% жінок скаржилися на помірний ниючий біль внизу живота, у 30,8% мали місце мажучі кров’янисті виділення зі статевих шляхів. Збільшення розмірів матки при ультразвуковому дослідженні (УЗД) спостерігалося у 88,5% хворих, у 100% - збільшення придатків на ураженій стороні. Використовували метотрексат – протипухлинний препарат, що пригнічує клітини трофобласту. Критеріями для його застосування були непорушена трубна вагітність, гестаційний вік до 8 тижнів, чітка візуалізація органів малого тазу, внутрішній розмір плідного яйця менш ніж 3,5 см, зовнішній – менш ніж 4 см, вихідний рівень хоріонічного гонадотропіну (ХГ) нижче 300 МО/мл, стабільна гемодинаміка та згода пацієнтки. Шляхом трансвагінального сальпінгоцентезу вводили метотрексат у дозах: термін гестації до 4 тижнів – 25мг, 5 тижнів - 30 мг, 6 тижнів – 35мг, 7 тижнів – 40 мг. Побічні дії метотрексату виражалися в нудоті (4 жінки), стоматиті (4 жінки), діареї (2 жінки) незначного ступеню вираженості. Контроль здійснювався за допомогою УЗД, визначення ХГ, метросальпінгографії (МСГ). Результати. Починаючи з 4 дня після початку лікування у 88,5% випадків мали місце чіткі ультразвукові ознаки редукції плідного яйця. У 3 пацієнток (11,5%) виражений ефект був відсутній, у зв’язку з чим на 4 день проводилося внутрішньом’язове введення метотрексату (50мг у 4 мл фізіологічного розчину). УЗД показало зворотній розвиток ПТВ протягом 2 тижнів. Визначення ХГ на 4-5 добу засвідчило його падіння до 74,8% у порівнянні з вихідним рівнем, на 7-8 добу – 23,2%, на 10 добу – його критичний рівень, після 17 доби ХГ у крові пацієнток не визначався. Дані МСГ: у 76,9% - повна прохідність маткових труб, у 19,3% - часткова прохідність, у 3,8% маткова труба була непрохідна. У 4 жінок настала маткова вагітність впродовж 2 років після лікування. Висновки. Таким чином, використання консервативного методу лікування ПТВ метотрексатом з дозуванням в залежності від терміну гестації виявилося високоефективним при низькому рівні побічних ефектів. АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕГРАЛЬНИХ ГЕМАТОЛОГІЧНИХ ІНДЕКСІВ В ОЦІНЦІ ПЕРЕБІГУ ГЕНІТАЛЬНОГО ЕНДОМЕТРІОЗУ Молчанова Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства та гінекології Зав.кафедри – проф. В.М. Беседін Науковий керівник – доц. О.В. Беседін Актуальність теми. На сьогодні генітальний ендометріоз виходить на одне з перших місць у структурі гінекологічної захворюваності жінок репродуктивного віку. Він і досі „утримує” статус „хвороби цивілізації” та є епіцентром дискусій і наукових досліджень. Найменш розробленим залишається питання етіології та патогенезу генітального ендометріозу. На сучасному етапі вивчення цієї проблеми зростає роль впливу умовнопатогенної грамнегативної мікрофлори (ентерокок, E.coli, клебсієла), неспороутворюючих анаеробів (бактероїди, пептострептококи, фузобактерії), які у симбіозі з аеробами у,творюють високовірулентні полімікробні асоціації, резистентні до більшості антибактеріальних препаратів, котрі часто призначаються в результаті недосконалої діагностики генітального ендометріозу. Це веде до гіперпродукції ендотоксину (ліпополісахариду - ЛПС). Оскільки у своєму складі ендотоксин має ліпід А, який є одним з найбільш сильних бактеріальних токсинів з широким спектром біологічної дії, вивчення його ролі при генітальному ендометріозі набуває особливого значення. Мета роботи: оцінка рівня ендогенної інтоксикації організму за допомогою інтегральних гематологічних індексів (ІГІ). Матеріали і методи. Нами було обстежено 37 жінок дітородного віку на визначення показників ІГІ. Першу групу склали жінки, у яких виявлено початкові прояви генітального ендометріозу (12 обстежених), другу – з середньоважким перебігом захворювання (10), третю - з важким (5). Групу порівняння склали 10 здорових жінок. Результати. Проведений розрахунок ЛІІ показав, що неспецифічна імунологічна реактивність у жінок з різними формами перебігу генітального ендометріозу суттєво відрізняється від такої у здорових, показники ІГІ корелюють зі ступенем важкості генітального ендометріозу. Висновки. За допомогою визначення ІГІ можна оцінити рівень ендогенної інтоксикації, а також роботу ефекторних механізмів імунної системи та ступінь їх компенсації.

76

ДО ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ РАКУ ШИЙКИ МАТКИ Жемела Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Кафедра акушерства та гінекології №1 Завідувач кафедри – проф. В.М. Беседін Науковий керівник – ас. Р.Д. Коржинська Актуальність. Рак шийки матки є найбільш частим пухлинним захворюванням жіночих статевих органів. За повідомленнями ВОЗ кожного року діагностують близько 370 тисяч нових випадків захворювання. Частота захворювання у світі становить від 10 до 40 на 100 тисяч жіночого населення, причому кожна п’ята жінка вмирає протягом першого року у зв’язку з пізнім діагностуванням. Метою нашого дослідження є виявлення факторів ризику розвитку раку шийки матки та визначення ефективності первинної та вторинної його профілактики. Матеріал і методи: збирання анамнезу для виявлення факторів ризику; гінекологічний огляд з кольпоскопічним дослідженням; діагностика урогенітальної та папіломавірусної інфекції з використанням полімеразної ланцюгової реакції. Результати дослідження: протягом 2007 року обстежено 205 жінок віком від 17 до 70 років. Виявлено: у 104 (50,7%) жінок – I тип цитологічного мазка (здорові жінки). Інші, 101 жінка, за результатами цитологічного дослідження поділено наступним чином: IIa тип – 74 (36,1%) жінки; IIб тип – 21 (10,2%) жінка; IIIа тип – 5 (2,43%) жінок; IIIб тип – 1 (0,5%) жінка. Уся ця група жінок була скерована і обстежена на урогенітальні інфекції і додатково на HPV 16/18 типу. Проводилося етіотропне комплексне лікування згідно виявлених асоціацій збудників урогенітальної інфекції. Ефективність запропонованої комплексної терапії склала 98%. Висновок. Детальне вивчення факторів ризику в анамнезі пацієнток дозволяє сформувати групу для скринінгового обстеження і виявити в ній патологію шийки матки. Кольпоскопічний метод обстеження слід проводити усім жінкам при скринінгових оглядах; це дозволить рано виявити “безсимптомні” форми фонових захворювань шийки матки. Противірусне лікування має бути обов’язковим, оскільки персистенція вірусу є ключовим фактором у виникненні рецидиву захворювання і його ускладнень, зокрема раку шийки матки. ВИВЧЕННЯ РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ ЕКТОПІЧНОЇ ВАГІТНОСТІ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВАРІАНТУ ХРОНІЧНОГО ІНФІКУВАННЯ Тихонова Катерина Кафедра акушерства і гінекології №1 Завідувач кафедри – проф. В.М. Беседін Науковий керівник – доц. О.В. Беседін Актуальність. В останні десятиріччя спостерігається явна тенденція до збільшення частоти позаматкової вагітності. За даними більшості наукових робіт впродовж останніх 20-ти років частота її збільшилась майже в 4 рази і все це відбувається на фоні здебільшого хронічного інфікування. Мета роботи. Простежити роль ризику виникнення позаматкової вагітності, а також їхня діагностика та лікування. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 150 хворих віком 17-38 років, які впродовж 2005-2008рр. лікувались на базі гінекологічного відділення ЛОКЛ з діагнозом позаматкової вагітності. З них на інфікування було виявлено у 80 випадках позаматкової вагітності, ліквідованої консервативно, і у 10-ох випадках – оперативно. Результати. Негативні результати отримано лише для 5-ти позаматкових вагітностей, ліквідованих консервативно. Для решти 85 випадків отримано такий спектр збудників хламідії – 30 випадків, цитомегаловірус – 15, токсоплазма – 5, уреаплазма – 15, мікроплазма – 20. При цьому у 17 хворих було виявлено лише хламідії, а у 5 – цитомегаловірус. У решти пацієнток було зафіксовано такі комбінації: хламідії+токсоплазма, хламідії+уреаплазма, хламідії+цитомегаловірус, токсоплазма і цитомегаловірус, цитомегаловірус і герпес ІІ типу, уреаплазма і мікроплазма. Поєднання хламідій з іншими інфекціями пояснюється тим, що при наявності інфекційних уражень і запальних процесів жіночих статевих органів знижуються захисні властивості церві кального слизу і виникають місцеві імунодефіцити. Висновок. В останні десятиріччя проблема хронічного інфікування набуває особливої актуальності, у зв’язку зі збільшенням частоти даної патології, а також впровадженням нових методів діагностики хронічних інфекцій. Всі жінки з встановленним діагнозом ектопічної вагітності повинні бути обстежені на наявність хронічної інфекцій з наступним призначенням відповідного лікування жінки та її чоловіка.

77

СЕКЦІЯ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА ОФТАЛЬМОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри офтальмології

Четвер,10.04.2008р., 14:30 Наукова рада – проф. С.С. Пшик, проф. І.Й. Влох, доц. А.С. Ґудзь, доц. Н.Л. Боженко, доц. Н.М. Абашина, доц. Б.В. Кулик, доц. В.Д. Міхель, доц. Р.І. Білобривка, ас. Малярська Н.В. ас. Н.А Мартінек, ас. Н.Ю. Петрина Головуючі – Мартінек Ольга, Бариляк Мар’яна РОЛЬ АНОМАЛІЙ РОЗВИТКУ ЦЕРЕБРАЛЬНИХ СУДИН В КЛІНІЦІ ПОРУШЕНЬ МОЗКОВОГО КРОВООБІГУ Родіна Є. Донецький національний медичний університет імені М. Горького Кафедра нервових хвороб та медичної генетики Завідувач кафедри – доц. О.А. Статинова Науковий керівник – доц. О.Б. Прокопенко Актуальність теми. За останнє десятиріччя в Україні підвищився рівень захворюваності осіб молодого і середнього віку з церебральною судинною патологією. Сучасні можливості інструментальної нейровізуалізаціонної діагностики на сьогоднішній день дозволяють об’єктивізувати і трактувати виявлену патологію судин мозку і своєчасно здійснювати цілеспрямований вибір тактики лікування. Мета дослідження. Проаналізувати магнітно-резонансну томографічну (МРТ) картину головного мозку і клініко-неврологічну симптоматику в пацієнтів із аномаліями розвитку судин головного мозку. Матеріали та методи. Нами було проаналізовано історії хвороби 75 пацієнтів, що знаходилися на стаціонарному лікуванні в І і ІІ неврологічних відділеннях ДОКТМО за 2007 рік, у віці від 18 до 86 років. Всім хворим було виконано МРТ-дослідження головного мозку з оцінкою магістральних судин голови. Пацієнти були розділені за клінічними діагнозами на 3 групи: гострі та хронічні порушення мозкового кровообігу (ГПМК та ХПМК) – 59 хвор. (78,6%), резідуальна енцефалопатія (РЕП) – 7 хвор. (11,8%), розсіяний енцефаломієліт (РЕ) – 9 хвор. (15,2%). Результати досліджень. Серед пацієнтів із порушеннями мозкового кровообігу діагноз ГПМК був виставлений 39 хвор. (66,1%), дісциркуляторна енцефалопатія (ДЕП) – 47 хвор. (79,6%), поєднання ГПМК та ДЕП – 28 хвор. (47,4%). Серед пацієнтів з ГПМК – ішемічний інсульт у 23 хвор. (38,9%), геморагічний інсульт у 8 хвор. (13,5%), транзиторна ішемічна атака – в 10 хвор. (16,9%). Пацієнтів, у яких ГПМК, проявилися в системі правої середньої мозкової артерії (СМА) – 7 хвор. (18,4%),у системі лівої СМА – 9 хвор. (23,6%), вертебробазілярній системі – 23 хвор. (60,5%). Двостороння звивистість внутрішньої сонної артерії (ВСА) у пацієнтів з ГПМК та ХПМК виявлена у 49 хвор. (83 %), у пацієнтів з РЕП – у 3 хвор. (42,8%), у пацієнтів з РЕ – у 5 хвор. (55%), двостороння звивистість хребетних артерій (ХА) відповідно у 13 хвор. (22%), у 1 хвор. (14,2%) і у 2 хвор. (22,2%), поєднання патології ХА і ВСА виявлено відповідно у 29 хвор. (49,1%), у 2 хвор. (28,7%) і у 2 хвор. (22,2%). Одержані результати свідчать про високу зустрічаємість аномалій розвитку церебральних судин у пацієнтів із різними неврологічними захворюваннями. Висновки. Поєднання атеросклеротичного ураження судин головного мозку, вродженої патологічної звивистості церебральних судин, артеріальної гіпертензії збільшує ризик розвитку гострого порушення мозкового кровообігу. З метою профілактики мозкових катастроф доцільно проводити МРТ-дослідження головного мозку в судинному режимі для виявлення чинників ризику, таких як аномалії розвитку судин. СУЇЦИДАЛЬНА ПОВЕДІНКА ПРИ ГОСТРІЙ РЕАКЦІЇ НА СТРЕС Гейко Марія Харківський національний медичний університет Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології Завідувач кафедри – проф. В.Л. Гавенко Науковий керівник – доц. Г.М. Кожина Актуальність. Постійне зростання кількості самогубств та суїцидальних спроб у світі та в Україні обумовлює поглиблену розробку цієї проблеми в різних країнах, здійснення національних програм по боротьбі із суїцидальною поведінкою, введення широких превентивних засобів, особливо серед осіб молодого віку Мета. Клініко-психопатологічна характеристика суїцидальної поведінки при гострій реакції на стрес у осіб молодого віку. Матеріали і методи. нами було проведено комплексне обстеження 65 хворих у віці 17–35 років, обох статей (19 чоловіків і 46 жінок), які скоїли суїцидальну спробу та знаходилися на обстеженні і лікуванні у психіатричних відділеннях ХОКПЛ № 3 із діагнозом F43.0 - гостра реакція на стрес. Результати: на основі даних клініко-психопатологічного дослідження в залежності від кількості присутніх у клінічній картині психопатологічних симптомів і ступеня їхньої виразності, з урахуванням додаткового аналізу ступеня ваги

78

депресивної і тривожної симптоматики по шкалах Гамільтона, Монтгомері-Айсберга і лікарняній шкалі тривоги і депресії було виділено наступні варіанти психопатологічної симптоматики: тривожний у 44,2% випадків, астено-тривожний (38,9%), астенічний (9,7%), і тривожно-тужливий у 7,3% випадків. Результати біохімічних досліджень показали, що у пацієнтів із суїцидальною поведінкою спостерігається підвищення концентрації серотоніну у крові, зменшення рівня мелатоніну в плазмі крові і зниження швидкості екскреції адреналіну і норадреналіну в нічний і денний періоди. У осіб із високими значеннями депресії за шкалою Гамільтона та інших шкал для визначення депресії виявлено найбільше зростання концентрації серотоніну в крові і найнижчий рівень мелатоніну в плазмі крові. Висновки. У клінічній картині у осіб молодого віку, які скоїли суїцидальну спробу, виявлено різні варіанти психопатологічної симптоматики, серед яких домінують тривожний і астено-тривожний, рідше зустрічаються астенічний і тривожно-тужливий варіанти. Нейротрансміттерні і нейрогормональні системи, до яких належать системи метаболізму біогенних амінів, їх порушення та дисбаланс створює нейрогормональний фон для розвитку психопатологічних станів, що приводить до суїцидальних намірів і дій. Пацієнти із суїцидальними намірами були нездатні вийти із довгострокової конфліктної ситуації шляхом активного варіанту її рішення, не маючи матеболічного ресурсу для її подолання. АФЕКТИВНІ РОЗЛАДИ В ХВОРИХ НА ЕПІЛЕПСІЮ Завгородня Наталія Харківський національний медичний університет Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології Завідувач кафедри – проф. В.Л. Гавенко Науковий керівник – доц. Г.М. Кожина Актуальність. Відповідно до статистичних досліджень, в останні роки відзначається зростання в структурі психічної захворюваності форм епілепсії з непсихотичними психічними розладами, що відбиває очевидний патоморфоз клінічних проявів хвороби, який обумовлений впливом ряду біологічних і соціальних факторів. Одне з провідних місць у клініці непсихотичних психічних розладів при епілепсії займають афективні порушення, що нерідко набувають хронічного перебігу. Мета: комплексне вивчення особливостей формування непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію. Матеріали і методи: проведено комплексне обстеження 67 хворих (34 чоловіка і 33 жінки), із встановленим діагнозом епілепсія і уточненою локалізацією вогнища, у яких в міжприступному періоді були непсихотичні афективні розлади. Термін захворювання не перевищував 10 років. Результати отримані в ході клініко-анамнестичного і клініко-психопатологічного аналізу дані, дозволили систематизувати афективні розлади в обстежених хворих за етіопатогенетичним фактором: психогенні (35,7% обстежених), сполучені (30,7%), викликані впливом антиепілептичних препаратів (22,3%) і нозогенні (спровоковані самим захворюванням) (11,3%). Поглиблений аналіз результатів клініко-психопатологічного і психодіагностичного дослідження дозволив виділити наступні клінічні варіанти непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію в міжприступному періоді: депресивні розлади (39,6% обстежених), афективні реакції (24,3%), дисфорії (24,2%) і обсесивно-фобічні розлади (16,9%). При цьому депресивні розлади містять у собі тужливі, адинамічні, іпохондричні, тривожні варіанти та депресії з деперсоналізаційними порушеннями. Афективні реакції являли собою короткочасні спалахи дратівливості (69,3%), тривоги (53,6%), незадоволеності (47,8%), що виникали у відповідь на ті або інші психотравмуючі фактори. Дисфорії протікали у формі короткочасних епізодів. В їх структурі нерідко формувалися протестні реакції (43,6%), переважали астеноіпохондричні прояви (57,1%), дратівливість (67,2%), афект злісті (39,2%), спостерігалися агресивні дії (12,3%). Обсесивно-фобічні розлади включали в себе пароксизмальні тривожні стани (54,2%) із симптомами кардиофобій (24,9%), агорафобій (31,5%), соціофобій (35,4%), у ряді випадків спостерігалися нав'язливі дії, думки (48,2%). Висновки: Структура непсихотичних афективних розладів у хворих на епілепсію визначається етіопатогенетичними факторами: психогенними, сполученими, викликаними впливом антиепілептичних препаратів і нозогенними. Клінічна картина афективних розладів у хворих на епілепсію в міжприступному періоді характеризується депресивними розладами, афективними реакціями, дисфоріями і обсесивно-фобічними розладами. НЕВРОЛОГІЧНІ ПРОЯВИ АНТИФОСФОЛІПІДНОГО СИНДРОМУ Грабовська Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра неврології Завідувач кафедри – проф. С.С Пшик. Науковий керівник – доц. Н.Л. Боженко Актуальність. Антифосфоліпідний синдром (АФЛС) – симптомокомплекс, який характеризується венозним або артеріальним тромбозом, акушерською патологією, тромбоцитопенією, на фоні гіперпродукції антитіл до фосфоліпідів. Мета: своєчасна діагностика і попередження важких ускладнень за допомогою знань клінічних проявів і патогенетичних механізмів АФЛС. Матеріали і методи: множинність механізмів патологічних ефектів АФЛ, не викликає сумнівів, що АФЛ порушують гемостатичний баланс в організмі між факторами згортання, фібринолітичною системою, тромбоцитами і ендотелієм, зменшуються антиагрегатний і антикоагулянтний потенціали організму, що створює умови для розвитку тромбофілічного стану і венозних або артеріальних тромбозів. Стани, при яких можуть визначатись антитіла до ФЛ: первинний АФЛС, вторинний АФЛС при системному червоному вовчаку і захворюваннях (ревматоїдний артрит, системна склеродермія); злоякісні новоутвори, лімфопроліферативні синдроми: хронічні і гострі вірусні, паразитарні, бактеріальні інфекції; вживання лікарських речовин (фенітоїн, вальпроат натрію, новокаїнамід). Неврологічні порушення – часті прояви АФЛС; частота: інсульти при первинному АФЛС – 52%; при поєднанні системного червоного

79

вовчака і АФЛС – 26%; транзиторні ішемічні атаки – 61 і 36%; мігренозні головні болі – 93 і 73%; епілептичні напади – 22 і 32%; поперечний мієліт 1,4 і 2%; зниження інтелекту 11 і 4%. Результати дослідження: Під спостереженням знаходився хворий Л., який лікувався в хірургічному відділенні та переведений в неврологічний відділ ЛОКЛ. У хворого системний васкуліт: хвороба Такаясу. В 40-річному віці переніс інфаркт міокарду, в 46 і 47 років – тромбоемболічні інсульти. При лікуванні глюкортикоїдами розвинулась шлункова кровотеча. Оперований резекція шлунку по Більрот ІІ. Післяопераційний період проходив задовільно. 27.12. розвинувся повторний тромбоемболічний інсульт. В неврологічному статусі – тетрапарез більше виражений в лівих кінцівках, моторна афазія, вело-палатинні судоми, бульбарний синдром, геміанопсія, помірні емоційні розлади. Антитіла до фосфоліпідів IgG – 10,5 л/ml (N<10) і IgM 12,0 л/ml (N<10).Консультація ревматолога: системний васкуліт, нейропсихолога: помірна когнітивна дисфункція; офтальмолога: ангіопатія сітківки. ЕКГ: синусовий ритм, нормальне направлення електричної осі серця, помірні зміни міокарду. При ехокардіографії – недостатність мітрального та аортального клапанів.Топічний діагноз: ішемія потиличних, правої тім’яної, частково лівої тім’яної часток. Атрофічні постішемічні зміни білої та сірої речовини потиличних, правої тім’яної, лівої скроневої долі. Арахноїдальна кіста правої потиличної долі. Порушення кровотоку по лівій сонній, правій задній мозковій артерії. Висновок: вторинний АФЛС. Діагностично: позитивна реакція на наявність антитіл до кардіоліпінів, помірне зниження коагуляційної активності тромбоцитів – діагноз АФЛС. Найчастішими появами АФЛС є поєднання судинної деменції, церебрального інфаркту і сліпоти. ХВОРОБА ФАРА: ОПИС КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ Костюк Андрій Лисецька Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нервових хвороб Завідувач кафедри – проф. С.С. Пшик Науковий керівник – доц. Н.Л. Боженко Актуальність. Хвороба Фара – ідіопатичний кальциноз мозкових судин – рідкісне захворювання центральної нервової системи, вперше описане Фаром в 1930р.. В літературі описані поодинокі випадки синдрому Фара, що до впровадження в практику комп'терно-томографічних методів обстеження діагностувались, як правило, на основі даних патологоанатомічного дослідження. Сучані методи діагностики дозволяють вчасно розпізнати та адекватно лікувати дану патологію. Мета. Продемонструвати клінічні прояви, перебіг, етапи діагностики та лікування пацієнтів з хворобою Фара. Матеріали та методи. Дослідження пацієнтки Б., що лікувалась в неврологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні (ЛОКЛ) з 16.01.08р. до 1.02.08р.. В роботі були застосовані аналітичні методи дослідження. Історія хвороби з результатами лабораторних, інструментальних методів дослідження та методів нейровізуалізації. Результати. Хвороба Фара розвивається переважно в середньому віці і характеризується екстрапірамідною симптоматикою різної інтенсивності, спастичними парезами, епілептичними нападами, зниженням інтелекту, морфологічним субстратом яких є симетричний ідіопатичний кальциноз суди базальних гангліїв, мозочка, внутрішньої капсули, інколи кори великих півкуль. Найбільш ймовірним вважаєьться спадковий характер даної патології, в основі якої - тривале порушення фосфорно-кальцієвого обміну. Під спостереженням знаходилась пацієнтка Б., яка поступила в неврологічне відділення ЛОКЛ зі скаргами на біль голови, загальну слабість, втомлюваність, головокружіння, двоїння в очах, судомні напади з короткочасною втратою свідомості. Неврологічний статус: очні щілини S<D (Sinister<Dextrer), слабкість конвергенції зліва, асиметрія носо-губних складок, позитивні субкортикальні рефлекси, підвищений м’язовий тонус за екстрапірамідним типом в правій руці, нестійкість в позі Ромберга, горизонтальний ністагм, диплопія, паркінсонічний тремор правої руки. Додаткові методи дослідження дозволили виявити наступні патологічні зміни: біохімічний аналіз крові – зниження рівня кальцію в крові до 1,65 ммоль/л; електроенцефалограма – помірні іритативні порушення в лівій лобно-рецентральній ділянці; реоенцефалографія – порушення венозного відтоку в басейні внутрішньої сонної та хребтової артерій; комп'ютерна томографія – симетричні звапнення в проекції базальних гангліїв. Консультація офтальмолога – пресбіопія, міопія середнього ступеня, ангіопатія сітківки. На основі скарг, об'єктивного обстеження, даних лабораторних та інструментальних методів дослідження, методів нейровізуалізації встановлено клінічний діагноз – хвороба Фара, та призначено лікування (Зептол, Мексидол, Фенотропіл, L-лізину есцинат, гіпербарична оксигенація). Висновки. 1. З метою уникнення помилкового встановлення діагнозу при поєднанні екстрапірамідних розладів, епісиндрому та тривалого зниження кальцію в біохімічному аналізі крові слід виключати наявність хвороби Фара. 2. Розширення можливостей діагностики дало можливісить прижиттєвого виявлення хвороби Фара, адекватного лікування та динамічного спостереження невропатолога за такими пацієнтами.

80

МІАСТЕНІЯ ДОРОСЛИХ (ОПИС КЛІНІЧНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ) Кузьмінський Андрій Опалинський Юрій Величко Софія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра нервових хвороб Завідувач кафедри – проф. С.С. Пшик Науковий керівник – ас. Н.В. Малярська Актуальність. На сьогодні проблемі міастенії приділяється значна увага спеціалістів всіх галузей медицини. Діагноз “міастенія”, як правило, ставиться з великим запізненням, незважаючи на простоту клінічних проявів даного захворювання і загальнодоступність діагностичних тестів. Причинами є, мабуть, відносна рідкісніть даної хвороби. У зв’язку з чим, розробка клінічних критеріїв діагностики міастенії є однією з актуальних проблем. Мета. Метою даної роботи є опис клінічних випадків міастенії дорослих. Матеріали та методи. Міастенія - захворювання, що характеризується порушенням нервово-м’язевої передачі і проявляється слабкістю і патологічною втомлюваністю поперечно-посмугованих м’язів. Набута міастенія є класичним автоімунним захворюванням, в основі патогенезу якого лежить явище аутоагресії, направленої на холінорецептори постсинаптичної мембрани. Спостереження проводилося на базі неврологічного відділення ЛОКЛ. Результати. Дане захворювання діагностовано у пацієнтів віком 23-28 років та кілька у віці 60-65 років. Жінок, хворих на міастенію, у 2 рази більше, ніж чоловіків. У 25% пацієнтів спостерігалася очна форма, у 25% - бульбарна, у 50% - генералізована, з них у 70% захворювання розпочалося із окорухових розладів. Хворі скаржилися на м’язеву слабість після навантаження, швидку втомлюваність, утруднене жування, ковтання, мову, птоз, двоїння в очах, слабкість в руках. Анамнестично: хворіють протягом тривалого часу (4 місяці – 2 роки); захворювання розвинулося гостро після перенесених інфекційних захворювань (грип, ангіна, т.д.) та пологової діяльності. Перебіг прогресуючий з ремісіями. Неврологічно: наростаючий під вечір асиметричний птоз, ослаблення конвергенції, диплопія, обмежена рухливість м’якого піднебіння, знижений глотковий рефлекс, поперхування, гнусава мова, знижена сила в кінцівках. Діагностично: у всіх випадках позитивна прозеринова проба; при ритмічній стимуляції м’язів – реакція виснаження (міастенічна реакція Жоллі). Важливим діагностичним критерієм є імунологічне дослідження, котре не проводилось. Лікування: Хворі приймали антихолінестеразні засоби з індивідуально підібраною дозою. Висновок. Важливим фактором є найбільш раннє виявлення синдрому патологічної м’язевої слабкості і призначення патогенетичної терапії, яка сприяє нормалізації нервово-м’язевої передачі, що дасть можливість хворому на міастенію зберігати працездатність тривалий час. СУЧАСНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ЕПІЛЕПСІЇ Кривецька Надія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра неврології Завідувач кафедри – проф. С.С. Пшик Науковий керівник – ас. Н.В. Малярська Актуальність: Аналіз галузевої статистичної звітності за останні роки свідчить про достатньо високі показники поширеності,захворюваності та інвалідизації населення стосовно епілептичної хвороби. У 2005-2006р. показник поширеності становив 3,8%. Епілептичні приступи спостерігаються серед різних континентів населення з частотою 4-6% на 1000 людей,особливо часто дебютує у віці до 30р. Діти з епілепсією займають друге рангове місце серед дітей-інвалідів, інвалідність яких пов’язана з захворюваннями нервової системи, що визначає її актуальність як медичному так і соціальному планах. Мета: визначення основних причин розвитку, діагностики, тактики лікування хворих з епілепсією. Матеріали та методи: Обстежено 38 хворих з епілепсією. Спостереження проводилося на базі неврологічного відділення ЛОКЛ. Середній вік пацієнтів 20-45 +/- 5років. Захворюваність серед чоловіків переважає у 2 рази в порівнянні з жінками. Обстеження пацієнтів включало клінічний аналіз даних неврологічного,терапевтичного,лабо- раторних та інструментальних методів обстеження: електроенцефалографія (ЕЕГ), реоенцефалографія, ехоенцефалографія, комп’ютерна томографія. Результати: У 50% пацієнтів спостерігалась криптогенна форма,35%-симптоматична, 15%- ідіопатична форма. Обстежені пацієнти висловлювали скарги на напади головного болю (95%), нудоту, блювання (12%), запаморочення (86%), епізоди втрати свідомості (98%), затруднену мову (43%), погіршення пам’яті (55%), судомні приступи (77%), генералізовані тоніко-клонічні судоми з втратою свідомості(82%),виділення піни з рота (66%), мимовільне сечовипускання (54%). Факторами розвитку епілепсії в дитячому віці є перинатальна патологія зокрема родова травма,перинатальні інфекції, недоношеність; інтоксикації, травми, інфекції раннього дитячого віку; - в юнацькому і молодому віці (16-40р.) – епілепсія дорослих, –інфекції з ураженням мозку (арахноїдит,енцефаліт); - в середньому і літньому віці (після 40р.) - пізня епілепсія, -судинна патологія; -спадковість-7-10%. За даними ЕЕГ на фоні помірних дифузних змін-вогнищеві зміни у скронево- центральних ділянках (36%), епілептиформні порушення в базальних лобно-скроневих ділянках у вигляді комплексів гостра-повільна хвиля(92%),спалахи генералізованих гострих хвиль при гіпервентиляції (67%). Висновки: Стратегія лікувальної тактики складається з призначення основних груп антиепілептичних препаратів удозах,які корелюють зі змінами на ЕЕГ.

81

ЕФЕКТИВНІСТЬ НЕТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДИК ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОЇ СУДИННОЇ ПАТОЛОГІЇ ГОЛОВНОГО МОЗКУ Лабінський Павло Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра реабілітації та нетрадиційної медицини. Науковий керівник – проф. Л.В.Андріюк Актуальність. Дисциркуляторні енцефалопатії (ДЕ) приводять до розвитку множинних некрозів мозкової тканини та зумовлює зростаюче порушення функцій головного мозку. Багато відомих фармацевтичних препаратів, які застосовують при судинній патології не є ангіопротекторами. Так усі відомі судиннорозширюючі, гіпотензивні, антикоагулянти, ліпотропні та інші недостатньо впливають на зміни в судинах та крові, які спричинюють прояви хвороби. Більше того, окремі з них ще й пришвидшують прогресування вказаних захворювань. А з огляду на поширеність та важку симптоматику даної патології методи її лікування є актуальним питанням сьогодення. Мета. Дослідити ефективність таких нетрадиційних методів лікування як гірудотерапія та фітотерапія при дисциркуляторних енцефалопатіях. Матеріали та методи. Було обстежено та проліковано 57 осіб із дисциркуляторною енцефалопатією 2-го ступеня. Хворі були детально обстежені до та після лікування. Біохімічні хроматографічні визначення ліпідів та їх фракцій у тканинах визначали за модифікованою методикою екстракції та розділення ліпідів, яка заснована на класичному методі Фолча, визначення фракції полярних ліпідів у волоссі проводили модифікованим методом тонкошарової хроматографії. Всі вказані хворі отримували комплексну немедикаментозну терапію. Поєднували методики гірудотерапії (на кожен сеанс прикладали по дві п’явки на заокципітальні ділянки та комірцеву зону) та фітотерапії (лікарські рослини з ангіопротекторними, мембраностабілізуючими та фібринолітичними властивостями). Результати. Аналізи крові після лікування демонстрували зміни в коагулограмі в бік нормалізації в’язкості крові. При аналізі реоенцефалограми у всіх хворих визначались позначені зміни в виді подовження анакроти та дикротичного і діастолічного індексів. Полярні ліпіди при дисциркуляторній енцефалопатії у волоссі хворих до лікування складали в середньому 0.13 ммоль/л.. Після лікування значення вказаної фракції ліпідів зросло в середньому на 0.03 ммоль/л. Для даної варіаційної сукупності коефіцієнт Стьюдента дорівнює 2.8, що підтверджує статистичну вірогідність збільшення кількості полярних ліпідів у волоссі групи хворих з дисциркуляторною енцефалопатією. Висновки. 1.Гірудотерапія в поєднанні з фітотерапією у хворих з дисциркуляторними енцефалопатіями сприяє відновленню в тканинах полярних ліпідів які є основною складовою клітинних і судинних мембран. 2.Гірудотерапія в поєднанні з фітотерапією у хворих з дисциркуляторними енцефалопатіями може застосовуватись для ефективного лікування та профілактики вказаної патології. ФАРМАКОЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ДИСЦИРКУЛЯТОРНІ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ КАВІНТОНОМ, ТАНАКАНОМ, ТРЕНТАЛОМ Виговська Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакології Завідувач кафедри – проф. О.Р. Піняжко Науковий керівник – доц. І.П. Чикайло Актуальність. Судинні захворювання головного мозку все частіше стають причиною інвалідизації та смертності в Україні і кількість хворих з даною патологією з року в рік невпинно зростає. В зв’язку з цим, фармакологічна регуляція мозкового кровообігу є важливою проблемою сучасної медицини. На фармацевтичному ринку існує чимало засобів, що знижують тонус церебральних судин, а також препаратів, які підвищують стійкість нервових клітин до гіпоксії (нейропротекторів). Проте вони суттєво відрізняються за ціною і ефективністю. Метою нашої роботи було вивчити співвідношення вартості та ефективності лікування хворих на дисциркуляторну енцефалопатію препаратами кавінтон (вінпоцетин), танакан (мемоплант, екстракт Gincgo Biloba), трентал (пентооксифілін). Матеріали та методи. Обстежено 90 хворих з дисциркуляторною енцефалопатією (ДЕ) віком від 25 до 60 років, з них: чоловіків - 37 (41%) , жінок - 53 (59%) . Тривалість захворювання становила від 1 до 5років. Хворих розподілили на 5 груп відповідно до причини виникнення захворювання. 90 хворих, з яких 41 (46%) приймали кавінтон таблетки по 10 мг 3р./добу; 29 (32%) – танакан по 40 мг 3 р./добу; 20 (22%) – трентал по 40 мг 3 р./добу. Крім досліджуваних препаратів хворим призначали базову терапію, яка включала плавікс і дипірідамол, предуктал – MR і гліцин. Тривалість лікування становила 60 днів. Обстеження проводили на кафедрі неврології і нейрохірургії ФПДО (факультет післядипломної освіти) ЛНМУ ім. Д. Галицького і в КЛЛЗ, діагностичному центрі. Результати на основі аналізу "ефективність" проведених досліджень дозволили встановити, що у хворих на ДЕ 1 - стадії найефективнішим був кавінтон, дещо менша позитивна динаміка простежувалась при прийманні танакану (p<0,001). У групі хворих, які приймали трентал вираженого впливу на динаміку клініки виявлено не було.У хворих на ДЕ 2 - стадії простежувався позитивний вплив на динаміку клінічних проявів (p<0,05) також був різним в досліджуваних групах. Найефективнішим був кавінтон. У хворих з ДЕ 3 - стадії найбільший відсоток стабілізації простежено при застосуванні кавінтону, дещо менший - на фоні танакану. З цього можна зробити висновок, що кавінтон позитивно впливає на показники нейропсихологічного статусу при курсовому лікуванні в усіх трьох стадіях дисциркуляторних енцефалопатій, а при прийомі тренталу спостерігалось зменшення вираженості церебростенічних симптомів. На основі аналізу “затрати”, ціни препаратів визначались згідно тарифів аптек м.Львова на жовтень місяць 2007 року, медичних послуг - по середньостатичних тарифах консультативно - діагностичної служби м. Львова. Найбільша загальна вартість лікування і діагностики складала 2481 грн. при прийомі танакану; при лікуванні тренталом вартість курсу була

82

дещо нижча і дорівнювала 2337 грн. При лікуванні кавінтоном загальна вартість була найменшою і складала 2229 грн. Різниця в вартості лікування по групах препаратів сформувалась як за рахунок цін препаратів, та через вартість лікування. В групі хворих, які отримували кавінтон, коефіцієнт "затрати - ефективність" - менший. Отримані результати обумовлені високою ефективністю кавінтону, його хорошою переносимістю, малим ступенем вираженосі побічних ефектів і ускладнень під час лікування, а також порівняно невисокою вартістю препарату. Висновки: 1. При лікуванні ДЕ найбільш перспективним є застосування препаратів, які мають поєднану вазоактивну і нейрометаболічну дію. 2. Важливим фактором при виборі лікувальної тактики є аналіз можливого розвитку побічних ефектів і ускладнень терапії. 3. Сучасна медицина в процесі вибору терапії передбачає використання параметрів фармакоекономічного аналізу, який включає поєднану оцінку ефективності, базпеки і вартості лікування. 4. З врахуванням всіх положень, вінпоцетин (кавінтон) є кращим препаратом для лікування хворих з ДЕ, ніж танакан (мемоплант) і трентал (пентооксифілін).

АНАЛІЗ РІВНЯ ОБІЗНАНОСТІ СТУДЕНТІВ З ПОНЯТТЯМ «РЕПРОДУКТИВНЕ ЗДОРОВ’Я» ТА МЕТОДИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ Білобривка Т. Кулик С. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра психіатрії, психології та сексології Завідувач кафедри – проф. І.Й. Влох Науковий керівник – проф. І.Й Влох., доц. Р.І.Білобривка Актуальність. На сьогоднішній день, особливо в Україні, гостро стоїть проблема ранніх абортів, безплідних пар, великої кількості розлучень, ростом сімейних дисгармоній та поширення венеричних захворювань серед молоді. Основою причиною цього, на нашу думку, є брак знань про репродуктивне здоров’я та особливості поширення захворювань, що передаються статевим шляхом. Репродуктивне здоров’я в потребує посиленої уваги, всебічного вивчення та підтримки з боку державних та соціальних інституцій. Мета. Метою даного дослідження було вивчення та аналіз поінформованості студентської молоді, зокрема, студентів-медиків ЛНМУ ім. Данила Галицького перших-третіх курсів з питань репродуктивного, статевого здоров’я та знань про захворювання, які передаються статевим шляхом. Це вивчення дасть змогу визначити основні акценти для профілактичної та виховної роботи з молоддю та розроблення основних психогігієнічних рекомендацій в попередженні захворювань, які передаються статевим шляхом та підтримці статевого т репродуктивного здоров’я молоді. Матеріали та методи. З допомогою розробленої нами анкети було опитано понад 200 студентів. Після чого були проведені тренінги на яких розбиралися питання відмінностей статевого дозрівання та репродуктивного здоров’я, захворювання, які передаються статевим шляхом, питання контрацепції. Після чого провели повторне тестування. Результати. В результаті проведеного дослідження та після порівняння результатів відповіді розподілилися наступним чином: 1. Термін «репродуктивне здоров’я» пояснили відповідно 23%-92%; не пояснили 65%-15%. 2. Джерела з яких вперше почерпнули інформацію про статеве виховання: батьки-22,3%; ровесники- 51,7%; МАСМЕДІА- 90%. 3. Серед захворювань, що передаються статевим шляхом, були названі такі як: до заняття (чоловіки, жінки відповідно): СНІД - 100%-100%, сифіліс – 75,3%-60,6%; гонорея - 64,7%-45,1%; хламідіоз – 14,7%-14,1%; трихомоніаз – 14,7%-34,3%; після: 100%-100%; 100%-100%; 79%-73%; 65%-64%; 67%-72%. 4. Найефективнішими засобами запобігання захворювання, які передаються статевим шляхом, студенти вважали до заняття (чоловіки, жінки відповідно): презервативи – 79,5%-84,5%; оральні контрацептиви – 2%-9%; не хаотичні статеві зносини – 23,5%-15,4%; після: 93%-95%; 1%-5%; 100%-100%. Висновки. 1. Інформацію про статеве виховання молодь в основному черпає із МАСМЕДІА та від ровесників, а менше ¼ опитаних студентів черпає цю інформацію від батьків. Отримані вище результати свідчать про те, що сім’я та школа в даний час не достатньо інформують підростаюче покоління, а інформація від МАСМЕДІА та ровесників навіть на ²/³ не може системно інформувати підлітків з вищезгаданих питань. Тим паче, що всі 100% і чоловіків, і жінок хотіли б отримувати таку інформацію в школі. 2. Було виявлено недостатній рівень знань про репродуктивне здоров’я, засоби контрацепції та захворювання, які передаються статевим шляхом серед студентів-медиків. І покращити його, на нашу дуку, можна за допомогою тренінгової роботи серед студентів та школярів, оскільки вона є найефективнішою у роботі з підлітками та молоддю. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ВЕНЛАФАКСИНУ ПРИ ЛІКУВАННІ НЕВРОТИЧНИХ РОЗЛАДІВ Логвиненко Ірина Бариляк Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра психіатрії, психології та сексології Завідувач кафедри – проф. І.Й. Влох Наукові керівники – проф. І.Й.Влох , доц. Б.В.Кулик Актуальність. Невротичні розлади – одна з найбільш поширених патологій. Зростання кількості цих пограничних психічних порушень зумовлене як психотравмуючими факторами, так і несприятливою соціально-економічною ситуацією. Зростає чисельність хворих на неврози, в клінічній картині яких домінують тривожно-депресивні та депресивно-іпохондричні розлади. Невротичні розлади, незважаючи на їхню зворотність, часто приймають затяжний характер. Враховуючи клінічні особливості невротичних депресій, для ефективної терапії необхідним є застосування адекватного антидепресивного препарату. Враховуючи, що більшість хворих на неврози лікуються амбулаторно, такий антидепресант повинен володіти достатньою антидепресивною активністю з мінімальним побічними ефектами. Перспективним у цьому відношенні є препарат Венлафаксин, який відноситься до нової групи антидепресантів із здатністю нормалізувати рівень норадреналіну та серотоніну в рецепторах ЦНС. Це надає значну перевагу

83

Венлафаксину в лікуванні депресивних розладів, в порівнянні з антидепресантами, що відносяться до групи селективних інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну. Мета. Метою нашого дослідження була оцінка ефективності Венлафаксину для лікування хворих з невротичними розладами. Методи і матеріали. Під нашим спостереженням знаходилося 12 хворих з невротичними розладами, в клінічній картині яких спостерігалися тривожно-депресивні та депресивно-іпохондричні стани. Усі хворі, до початку лікування Венлафаксином, отримували терапію транквілізаторами та амітріптіліном, проте без значного покращення та скаргами на надмірну сонливість на протязі дня та незадоволення побічними проявами амітріптіліну. Група складалась із стаціонарних хворих віком 20-49 років, 8 жінок та 4 чоловіків. Усі пацієнти з першого дня лікування отримали Венлафаксин в дозі 37,5 мг/день, із збільшенням на четвертий день терапії дози до 75 мг/день. Результати. В результаті терапії було помічено, що вже на 6 день лікування 66% (8 хворих) констатували значне зменшення тривоги, напруження та вираженості іпохондричних переживань. На 10 день терапії 83% (10 хворих) відмітили значне покращення настрою з суб’єктивним відчуттям емоційного комфорту без надмірної седації. Через 20 днів після початку терапії, хворі відмічали появу впевненості в собі, що робило супутню терапію більш ефективною. Вдавалось досягнути значної редукції депресивно-іпохондричної та тривожно-депресивної симптоматики, що дозволяло переводити хворих на режим денного стаціонару, на якому пацієнти могли без особливих зусиль продовжувати свою звичну буденну діяльність. Висновки. Таким чином, Венлафаксин виявив значну ефективність при лікуванні невротичних розладів без виникнення надмірної седації та значних побічних порушень, що робить його цінним для лікування невротичних розладів та застосування в амбулаторній практиці. ВИВЧЕННЯ ПАТОЛОГІЇ СУДИННОГО ТРАКТУ ТА РОГІВКИ В ОФТАЛЬМОЛОГІЧНОМУ ВІДДІЛЕННІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ Волошин М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра офтальмології ФПДО з курсом очних хвороб Завідувач кафедри – доц. А.С. Гудзь Науковий керівник – доц. Н.М. Абашина

Актуальність. Патологія рогівки та судинного тракту ока складають значну частину поширених та небезпечних захворювань, які призводять до значного зниження або повної втрати зору, а інколи, до втрати очного яблука. За деякими даними інвалідність при даній патології судинного тракту становить 30-60% Мета роботи: Провести аналіз патології судинного тракту і рогівки у Львівській області в офтальмологічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні (ЛОКЛ) за 2006 р. Матеріали і методи. Хворим з патологією судинного тракту і рогівки визначалися зорові функції в динаміці. Проводились біомікроскопія, офтальмоскоп-пія і інші. Результати. Серед стаціонарних хворих в 2006р. в офтальмологічному відділенні ЛОКЛ знаходилося 103 пацієнти (128 очей) із захворюванням рогівки та судинного тракту, що складало 3% від усіх пролікованих хворих. З них міських жителів – 48%, сільських – 52%. Для визначення етіології , клінічного перебігу у всіх хворих взято посіви з кон’юнктиви на флору і чутливість до антибіотиків, при необхідності дослідження на хламідії, демодекс та ін. Проведено обстеження: загальний аналіз крові, RW, цукор крові (100%) біохімічні аналізи крові: С-реактивний білок, білкові фракції, загальний холестерин тощо. Захворюваня рогівки діагностовано у 44 пацієнтів (53 ока) з них: кератити -31,8%, кератоувеїти-13,7%, ерозії рогівки – 20%, інші – 34,5%. Захворювання судинного тракту – 59 пацієнтів (70 очей) з них: іридоцикліти –40,5%, увеїти – 32,3%, інші 27,2%. Проведено аналіз результатів лікування та наслідків в залежності від важкості перебігу процесу та терміну скерування хворих в стаціонар. Як правило вони зверталися через 24 години після початку захворювання (тобто пізня госпіталізація) з важкою рецидивуючою патологією. Виздоровлення спостерігалося у 38%, покращення у 54%, без змін - 5%, видалення органа зору – 3% . Висновок. Для своєчасного надання адекватного лікування хворим із захворюванням рогівки і судинного тракту, та покращення їх наслідків необхідно: скоротити догоспітальний час перебування пацієнтів, підвищити рівень догоспітального обстеження в районах Львівської області, оптимізувати проведення етіологічної діагностики в умовах Львова. ДОСВІД МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ КОМП’ЮТЕРНОГО ЗОРОВОГО СИНДРОМУ У СТУДЕНТІВ І ВИКЛАДАЧІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ М. ЛЬВОВА Ковтун С. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра офтальмології ФПДО з курсом очних хвороб Завідувач кафедри – доц. А.С. Ґудзь Науковий керівник – доц. Н.М. Абашина Актуальність. Використання комп'ютерів у навчанні призвело до значного збільшення навантаження на орган зору. У студентів і викладачів вищої школи виникає велика кількість скарг, які об'єднуються під назвою «комп'ютерний зоровий синдром» (КЗС). Мета: вивчити ефективності використання препарату “Гіпромелоза-П” у студентів та викладачів у Львівському банківському інституті та Львівському національному медичному університеті.

84

Методи. Під нашим наглядом на кафедрі офтальмології перебувало 28 студентів віком від 18 до 24 років, і 25 викладачів віком від 28 до 59 років, які скаржились на зорову та загальну втому після роботи з ПК. У всіх пацієнтів визначали зорові функції, стан рефракції, акомодації, проводили біомікроскопію та пробу Ширмера. Результати. Після проведення курсу монотерапії препаратом «Гіпромелоза-П» пацієнти відзначали зменшення або відсутність зорових скарг та підвищення зорової функції. За даними біомікроскопії у всіх обстежуваних нормалізувався стан кон’юнктиви, повік та рогівки. Висновки. Проведені досліди показали достатню ефективність препарату «Гіпромелоза-П», відсутність побічної дії у студентів та викладачів ВУЗів м. Львова, та раціональне включення препарату в сучасну схему фармакотерапії КЗС.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНСТИЛЯЦІЙНИХ АНТИБІОТИКІВ У САНАЦІЇ КОН’ЮНКТИВАЛЬНОЇ ПОРОЖНИНИ В ПЕРЕДОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ Мартінек Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра офтальмології ФПДО з курсом очних хвороб Завідувач кафедри – доц. А.С. Ґудзь Науковий керівник – доц. А.С. Ґудзь Актуальність. Згідно статистичних даних, одне з чільних місць в офтальмохірургії займають операції з приводу катаракти. Хворі на катаракту – це люди переважно похилого віку з множинною супутньою патологією, ослабленим імунітетом, для котрих операція – сильний стресовий фактор. За умов зниженої резистентності організму навіть сапрофітна флора може стати причиною грізних післяопераційних ускладнень. Належна санація кон’юнктивальної порожнини у передопераційному періоді запобігає виникненню інфекційних ускладнень і втрати зорових функцій. Мета: порівняти ефективність інстиляційних антибіотиків у передопераційній підготовці хворих на вікову катаракту. Матеріали і методи. Проаналізовано результати мікробіологічних досліджень вмісту кон’юнктиви 68 хворих на вікову катаракту, проведених на передгоспітальному етапі та в день оперативного втручання. Забір мазка виконували безпосередньо за 2 години до операції і повторно – при виконанні премедикації. Посів мікрофлори здійснювали на бульйон Хотінгера з наступним пересівом на кров’яний агар і досліджували за стандартною методикою. Для санації кон’юнктиви обрано антибіотики широкого спектру дії у вигляді очних крапель “Тобрекс” та “Офтаквікс”, які згідно наших попередніх досліджень in vitro виявили найвищу активність відносно кон’юнктивальної мікрофлори. Усі хворі були розділені на 2 рівні групи (по 34 хворих у кожній). Протягом 2-х годин перед операцією кожному пацієнту тричі інстилювали в кон’юнктивальну порожнину антибактеріальні краплі (у 1-й групі – аміноглікозид “Тобрекс”, у 2-й групі – фторхінолон “Офтаквікс”). Результати. Виявлено суттєву розбіжність результатів мікробіологічних досліджень вмісту кон’юнктиви у хворих на вікову катаракту на передгоспітальному етапі та безпосередньо в день операції. За даними скерувань районних окулістів результати мазків на передгоспітальному етапі планових хворих свідчили про наявність у нормальній кон’юнктиві епідермального стафілококу або виявлялись стерильними. У мазках з кон’юнктиви, взятих за дві години перед операцією висівалась як умовно-патогенна, так і патогенна флора, найчастіше - S.aureus, S.epidermitidis, Str.anhaemolyticus. Кількість нестерильних посівів, отриманих при заборі матеріалу у момент премедикації становила по 1-му випадку в кожній групі. Висновки: 1. Дослідження вмісту кон’юнктиви на наявність мікрофлори у передгоспітальноу періоді при відсутності ознак запалення є недоцільним, так як не відтворює спектру мікрофлори на момент операції. 2. Адекватна санація кон’юнктивальної порожнини безпосередньо в передопераційному періоді є необхідним заходом профілактики інфекційних ускладнень. 3. Ефективнішими очними краплями виявився “Тобрекс” (аміноглікозиди) у порівнянні з “Офтаквіксом” (фторхіноллони).

СОЦІАЛЬНО-МЕДИЧНІ АСПЕКТИ ОФТАЛЬМОПАТОЛОГІЇ СНІДУ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Чикайло Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра офтальмології ФПДО з курсом очних хвороб Завідувач кафедри – доц. А.С. Ґудзь Науковий керівник – доц. Н.М. Абашина

Актуальність. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) блискавично поширюється по всім країнам світу. Нажаль, Україна займає одне з першиx місць в Європі по розповсюдженості даної патології. Тому, рання діагностика та адекватне лікування інфікованих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) є вкрай важливими. Мета: визначити основні аспекти офтальмопатології при СНІДі; встановити можливі методи діагностики офтальмологічної патології у ВІЛ – інфікованих; виявити основні напрямки лікування та профілактики офтальмологічних проявів при СНІДі, у Львові та львівській області. За минулорічними показниками, до 1 жовтня, за даними Центру СНІДу, в Україні нараховується близько 104 645 інфікованиx і 17 851 xвориx на СНІД. За статистикою, у половини ВІЛ-інфікованиx розвиваються ВІЛ-асоційовані ураження органа зору, що в результаті призводять до погіршення зорових функцій, та навіть до сліпоти. Висновки: головними аспектами офтальмопатології при СНІДі яляються своєчасна діагностика, адекватне лікування та дискусія на тему профілактики, щодо Закону України «Про запобігання заxворюванню на СНІД та соціальний заxист населення».

85

СЕКЦІЯ ДЕРМАТОЛОГІЇ, ВЕНЕРОЛОГІЇ ТА КОСМЕТОЛОГІЇ

Навчальна аудиторія кафедри дерматовенерологіїї

Четвер,10.04.2008р., 14:30 Наукова рада – проф. О.Н. Надашкевич, доц. О.А. Білинська, доц. І.Д. Бабак, ас. О.Ю. Туркевич, ас. О.О. Сизон, ас. Б.М. Паращук, Н.Є. Городиловський, С.І. Цибуля, О.Т. Сіра, Г.Р. Шпигун Головуюча – Бойчук Наталія СТРУКТУРНО-МІКРОЕЛЕМЕНТНІ ЗМІНИ ВОЛОССЯ У ЛЮДЕЙ, ЯКІ КОНТАКТУЮТЬ З ШКІДЛИВИМИ РЕЧОВИНАМИ Маняк Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології, венерології Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – доц. І.Д. Бабак Актуальність. Мікроелементи містяться в організмі людини в дуже в межах 10х3-10х12. Для клінічної діагностики важливо дослідити джерело накопичення токсичних мікроелементів, яке є метаболічно активним. Здебільшого цим вимогам відповідає волосся, яке відображає внутрішній стан організму і різноманітні зовнішні впливи. Мета роботи. Вивчити зміни структури та макро – і мікроелементного складу волосся під впливом шкідливих речовин у людей, які тривалий час контактували з ними. Матеріали і методи дослідження. Нами обстежено 28 осіб, що контактували з шкідливими речовинами та 13 практично здорових осіб. Був використаний комплекс різних методик для вивчення волосся, який включав звичайну поздовжню та поперечну світлооптичні мікроскопії, растрову електронну мікроскопію (РЕМ) та спектрографічне дослідження для визначення мікроелементного складу волосся. Результати та обговорення. Серед обстежених, які тривалий час контактували з шкідливими речовинами (свинець, олово, етиловий бензин, ортофосфорна кислота), було 17 чоловік і 8 жінок віком 24 - 51 роки, із стажем праці понад 15 років. За фахом 20 осіб – радіо монтажники, 8 - акомуляторники. Усі скаржилися на посилене дифузне випадання волосся. У ході аналізу вікового та статевого складу обстежених хворих виявили, що частіше ріст волосся пошкоджувався у вікових категоріях 35-40 років у жінок, причому частота звернень міського населення була більшою, ніж сільського. Серед обстежених переважало поєднання 3-4 захворювань різної етіології. Основним фоновим захворюванням була патологія серцево-судинної системи та травного каналу. При клінічному дерматологічному огляді у 43% пацієнтів спостерігалися ознаки трофічних порушень у вигляді оніходистрофій. При дослідженні волосся за допомогою поздовжньої світлооптичної мікроскопії було виявлено наступні структурні зміни волосся: корені мали форму гачка з обривками оболонок або без них, у яких вкраплення чорного кольору займали 1/3 його довжини. Дослідженням волосся методом світлооптичної мікроскопії поперечних зрізів було встановлено, що вони круглої або овальної форми. Пігмент у кірковій речовині групується навколо серцевини або дифузно. Кутикула – у вигляді сірої обвідки. Характеризуючи кількісні показники ми встановили різницю між складом МЕ волосся людей, які тривалий час контактували з шкідливими речовинами та нормою. Статистично вірогідним було збільшення алюмінію, кремнію, титану, заліза, міді, барію, лантану Висновок. Отже, хворі з патологічним випадінням волосся, які тривалий час контактували з шкідливими речовинами потребують комплексного всебічного обстеження для усунення виявлених причинно-наслідкових етапів розвитку хвороби та спрямованості призначеної загальної патогенетичної терапії. КЛІНІКО-ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ДЛЯ ПОСТАНОВКИ ДІАГНОЗУ ПСОРІАТИЧНОЇ ХВОРОБИ Плюсква Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології, венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – ас. О.О. Сизон Актуальність. Псоріаз – найбільш поширений діагноз популяції останнього десятиріччя. У загальній структурі патології шкіри в Україні питома вага цього захворювання досягає 8-10%. Лишень у Львівській області з 1995 року кількість зареєстрованих випадків псоріазу зросла з 3127 до 4507 у 2007 році, динаміка вперше виявленого дерматозу збільшилась на 24%. Згідно з сучасним уявленням псоріатична хвороба розглядається як генетично детерміноване, хронічне полісистемне захворювання організму мультифакторіальної природи, що характеризується доброякісною

86

гіперпроліферацією епідермісу, еритематозно-сквамозними висипаннями, стадійністю та залученням в патологічний процес опорно-рухового апарату, внутрішніх органів із відповідними морфологічними та функціональними змінами. Незважаючи на велику кількість робіт, етіологія, багато аспектів патогенезу псоріазу і відповідно класифікаційних критеріїв вимагають подальшого вивчення. Мета – розробка та узагальнення діагностичних класифікаційних критеріїв для постановки діагнозу псоріатичної хвороби. Матеріали і методи. Аналіз літературних джерел та бази Національного фонду псоріатичної хвороби з подальшою розробкою та узагальненням діагностичних класифікаційних критеріїв для постановки діагнозу. Результати та обговорення. Для постановки розгорнутого діагнозу псоріатичної хвороби слід враховувати наступні критерії:

1. Поширеність патологічного процесу ( у відповідності до індексу PASI ) : обмежений, дисемінований, дифузний, еритродермія.

2. Характер папульозних елементів: вульгарний псоріаз, ексудативний, екзематозний, себорейний, інтертригінозний, пустульозний, папіломатозний, бородавчастий, рупіоїдний, фолікулярний.

3. Величина елементів : дрібнобляшковий, бляшковий, крупнобляшковий, дифузні бляшки, універсальне пошкодження.

4. Ступінь інфільтрації бляшок : помірна, виражена, різко виражена. 5. Стадії псоріатичної хвороби: прогресуюча, стаціонарна, регресивна. 6. Важкість протікання : звичайна, середньої важкості, важка форма, дуже важка форма. 7. Пошкодження кістково-суглобової системи: від моно- і олігоартриту до пошкодження числених суглобів

кінцівок і хребта з вказанням їх топографії, функціональної та рентгенологічної недостатності. 8. Пошкодження придатків шкіри: характер пошкодження нігтьових пластинок („симптом наперстка”; симптом

„масляних плям” (або плямиста форма Кейнінга-Гасенфлюга); симптом „ кігтя птаха”; оніхолізіс; піднігтьові петехії (с-м Левенталя), с-м Попова), наявність ознак алопеції.

9. Сезонність висипань: зимовий, літній, змішаний типи. 10. Частота рецедивів: рідко рецедивуючий, помірно рецедивуючий, часто рецедивуючий, безперервно

рецедивуючий. 11. Чутливість до УФ-променів: фоточутливий, фототоксичний.

Висновок. Представлені діагностичні класифікаційні критерії псоріатичної хвороби полегшують роботу дерматовенерологам при постановці основного та диференційованого діагнозів, служать додатковим критерієм для оцінки клініко-терапевтичного ефекту рекомендованої терапії. РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯД НА ТАКТИКУ ЛІКУВАННЯ ДЕЯКИХ ДЕРМАТОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ВІД ПРОФЕСОРА ДУБОВОГО М.І. ДО СЬОГОДЕННЯ Мацейко Мар'яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології, венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – ас. О.Ю. Туркевич Актуальність. Століттями науковці займалися проблемами терапії захворювань шкіри. Проте, в лікуванні деяких нозологій за останні декілька десятків років змін так і не відбулося. І лікарі сьогодення успішно використовують схеми лікування, створені корифеями дерматології. Одними з таких людей були професор Дубовий М.І. та професор Туркевич Ю.М. Вони працювали згідно основного правила лікаря: «Не нашкодь!». Ліки, які вони застосовували, спрямовані на включення регуляторних механізмів самого організму. Процеси видужання проходили дуже лагідно і фізіологічно. Мета. Оцінити ефективність лікування деяких дерматологічних захворювань ( еритема, розацеа, псоріаз, склеродермія) за схемами професора Дубового М.І. та професора Туркевича Ю.М. Результати. На основі опрацювання призначень Михайла Івановича прослідковуються загальні принципи вибору схеми лікування при тій чи іншій патології. Характерними для даних призначень є: невелика кількість препаратів при виборі схеми лікування;невеликі дози препаратів;мінімальна кількість сильнодіючих препаратів з побічними токсичними реакціями;оптимізація доз кортикостероїдів шляхом подачі в схемах лікування фізіологічних стимуляторів кори наднирників;широке використання вітамінних препаратів з індивідуальним підбором доз для кожного окремого хворого;використання лікарських трав в комплексній терапії;широке використання препаратів ферментів підшлункової залози при лікуванні багатьох шкірних захворювань;лікування починається з простих схем і завжди є можливість при його неефективності перейти до більш складних і сильнодіючих ліків. Склеродермія, як відомо,- це захворювання сполучної тканини. Проф.Дубовий М.І. був першим, хто запропонував лікувати цю патологію антибіотиками пеніцилінового ряду. Окрім цього, він велике значення приділяв вітамінотерапії; лікував солями кальцію, судиннорозширюючими, антигістамінними препаратами, кортикостероїдами, скловидним тілом, поєднуючи це з УВЧ -терапією. Ці схеми лікування давали помітний ефект в динаміці захворювання у пацієнтів із системною та вогнищевою склеродермією. Багато захворювань шкіри є зовнішнім проявом розладів діяльності внутрішніх органів. Так, надзвичайно важливе значення в етіології і патогенезі таких захворювань, як псоріаз, розацеа і екзема мають: центральна і вегетативна нервова система, ендокринно-метаболічні порушення, інфекційно-алергічний та генетичний фактори, а також імунна недостатність. В терапії псоріазу і розацеа Михайло Іванович робив великий акцент на нормалізацію ШКТ, відновлення функції печінки,як одну ланок патогенезу цих захворювань. Для лікування псоріазу він використовував вітаміни, протизапальні і судиннорозширюючі засоби, ферменти для нормалізації роботи ШКТ, для покращення обміну речовин – солі кальцію, трав'яні настойки і т.д. Зовнішньо використовував розсмоктуючи і відлущуючи мазі.

87

Для лікування розацеа також використовував вітаміни, препарати ферментів підшлункової залози, протизапальні засоби, метронідазол зовнішньо і внутрішньо. Екзема – це поліетіологічне захворювання. І в залежності від його клінічних патогенетичних особливостей розрізняють різні клінічні варіанти. Але в патогенезі їх всіх лежать алергічні процеси, які в даний час трактуються як патологічні імунні реакції. Знаючи це, Михайло Іванович, крім зовнішньої терапії, призначав препарати і схеми лікування для нормалізації ШКТ і функції печінки, як І-го з чинників імунопротекції. Що стосується останніх трьох нозологій, то продовжував основи, закладені проф..Дубовим, проф.Туркевич Ю.М. Висновки. На даний момент світові тенденції підтверджують абсолютну правильність того, що заклали прфесори Дубовий М.І. і Туркевич Ю.М., які фактично є двома науковцями, які виростили дерматологічну школу Львівщини, якій вже понад 100 років. ПРОБЛЕМА ХВОРОБ, АСОЦІЙОВАНИХ З ВІРУСАМИ ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ Кузик Євген Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології, венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – ас. О.О. Сизон Актуальність. Не дивлячись на велику поширеність герпетичної інфекції ГІ (65-90% ), більшість її випадків не розпізнається. Особливу увагу необхідно приділяти дерматовенерологам ранній діагностиці та розробці високоефективного терапевтичного методу лікування асоційованої герпетичної інфекції, оскільки ГІ може бути не тільки нозологічною хворобою, а й вторинною інфекцією, яка може відображатися на важкості протікання інших дерматозів. Мета - комплексне обстеження осіб з алопецією та псоріазом, особливо з важким або атиповим протіканням дерматозів, на предмет виявлення у них герпетичної інфекції з подальшим удосконаленням їхньої терапії. Матеріали і методи. Лабораторно-інструментальне обстеження хворих включало: загальний, біохімічний та імунологічний аналізи крові; аналіз калу на наявність гельмінтозу; УЗД органів черевної порожнини, щитоподібної залози. Пацієнтам з алопецією проводили звичайну світлооптичну мікроскопію волосся. Наявність ГІ встановлювали на підставі ПЛР, ІФА діагностики. Результати та обговорення. Протягом 2007 року під нашим спостереженням перебувало дві групи пацієнтів: І включала 23 хворих з алопецією віком 16-58 років, ІІ - 17 осіб з розповсюдженим характером псоріатичного процесу у віці 16-67 років. Серед обстежених хворих І групи було виявлено поодиноке вогнищеве колоподібне облисіння у 12 випадках, субтотальну вогнищеву алопецію – у 1, андрогенетичне випадіння волосся у 4 жінок по типу Людвіг І-ІІ та у 6 чоловіків по типу Гамільтон ІІ-ІІІ з переважаючою помірною втратою волосся. Давність псоріатичної хвороби коливалася в межах від 3 місяців до більше 40 років, з переважаючою частотою виявленості до 5 років; перебіг захворювання у 78% випадків характеризувався схильністю до частих загострень без стійкої ремісії тривалий час у 21%. Однотипність змін імунологічного дослідження крові та виявлення у 84% першої та в 78% другої груп ГІ спонукали нас до необхідності призначення всім пацієнтам противірусного препарату в комплексній терапії, а саме - вітчизняного герпетичного ацикловіру („Герпевір”) в дозі 200 мл перорально, незалежно від їди 5 разів на добу. Тривалість курсу визначали для кожного пацієнта індивідуально з урахуванням тяжкості клінічної картини і частоти рецидивів в минулому (в середньому 5-10 днів). Патогенетична терапія передбачала паралельне призначення індуктора ендогенного інтерферону – аміксину в дозі 0,125 г 1 раз на добу протягом 2 днів, а потім по 0,125 г через день до курсової дози – 2,5 г. Запропонована комплексна терапія не супроводжувалася ускладненнями. Висновок. Отримані дані дозволяють оцінити комплексну терапію алопеції та псоріазу з використанням герпевіру у поєднанні з аміксином як високоефективного терапевтичного методу. ВИКОРИСТАННЯ МІКРОДЕРМАБРАЗІЇ У ПАЦІЄНТІВ З ВІКОВИМИ ЗМІНАМИ Кавка Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології, венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – ас. О.О. Сизон Актуальність. Контрольована мікродерматобразія є нехірургічною і не агресивною методикою, яка передбачає регульоване безпечне шліфування шкіри без ризику зараження. Вона стала прекрасною альтернативою лазерному шліфуванню і хімічним пілінгам так, як практично не має протипоказів, побічних ефектів та не потребує ніякого попереднього лікування або місцевого знечулення. Мета – аналіз ефективності різних комбінацій мікродерматобразії у пацієнтів з віковими змінами шкіри обличчя, шиї і зони декольте. Матеріали і методи. У системі апаратної мікродермабразії ULTRAPEEL ( MATTIOLLI ENGINERNE, Італія) використовуються інертні мікрокристали оксиду алюмінію високого ступеню очистки, котрі з великою швидкістю бомбардують поверхню шкіри. Розміри мікрокристалів відповідають розмірам клітин верхніх шарів епідермісу, що виключає травматизацію і прискорює процес регенерації шкіри. Показами до використання ULTRAPEEL є: вікові зміни, фотостаріння, вугрева хвороба, постакне, гіперкератоз, гіперпігментація, рубці, розтяжки, татуювання. Результати. Щоб побачити ефект від даної методики, було сформовано 2-і групи пацієнтів (по 15 осіб в кожній) з віковими змінами шкіри обличчя, шиї і зони декольте. Пацієнтам І групи проводилася лише процедура мікродермабразії. Іншим 15 особам - мікродермабразія з наступним використанням ензимної маски №1 професійної косметичної лінії DANNE, яка має кератолічну дію, забезпечує глибоке очищення пор. До складу маски входять ферменти амілаза і ліпаза, ферменти папайї і ананасу, а також спеціально підібрані амінокислоти, які нормалізують обмінні процеси в шкірі,

88

меланогенез, секреторну активність сальних залоз, покращення кровообігу і лімфодренаж, виводить токсини і живлять шкіру. Після зняття ферментної маски шкіру збризкували Herb and mineral Spray з метою відновлення епідермального бар’єру. Рослинні екстракти, що входять до складу цього препарату забезпечують шкіру вітамінами, амінокислотами, мінералами і мають очищаючу, антисептичну, в’яжучу, зволожуючу, тонізуючу, регенеруючи дію, блокують андрогензалежні рецептори, а також підсилюють трансдермальну активність кремів. Після Herb and mineral Spray на шкіру масажними рухами втирались Seba E i Betaden Gel, склад яких - обов’язкові середники при вікових змінах, фотостарінні, мають імуномодулюючу і заспокійливу дію, знімають почервоніння, подразнення, беруть участь в синтезі колагену. Висновок. Після проведення по 10 процедур усім пацієнтам нами відмічався кращий клініко-терапевтичний ефект у другій групі, а саме: покращення загального стану шкіри, звуження розширених пор, згладження мімічних і усунення дрібних зморшок, посвітління ділянок гіперпігментації, явно виражений ліфтинг, що дозволяє рекомендувати вказаний метод для широкого застосування, як мало травматичний і високоефективний. ООСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ТРИХОМОНІАЗУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Марків Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології та венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – ас. О.Ю. Туркевич Актуальність. Трихомоніаз – захворювання сечостатевої системи, яке викликається одноклітинним паразитом Trichomonas vaginalis.Даною ін-фекцією хворіє в світі близько 170 тисяч осіб, частота інфікування три-хомоніазом клінічно здорових жінок в розвинутих країнах складає 2-10℅. Причому в США щоденно реєструється ≈ 3млн. нових випадків захвою-вання жінок. Мета. Вивчення ефективності кожного методу діагностики T. vaginalis і можливостей їх застосування в клінічних умовах Не дивлячись на інтенсивне вивчення, існують певні труднощі в діагностиці трихомоніазу і його лікуванні. Матеріали та методи. Діагностика урогенітального трихомоніазу базу-ється на виявленні клінічних ознак захворювання і виявлення в досліджу-ванному матеріалі T. vaginalis в одному із лабораторних тестів: мікрос-копппічного, культурального, імунологічного і генодіагностичного. Висновки. В нашій країні діагностика трихомоніазу обмежується тільки мікроскопією мазка, а інколи культуральною діагностикою, хоча най-більш ефективним методом діагностики T. vaginalis, вважається генодіаг-ностика (ДНК – діагностика). ПСИХОСОМАТИКА В ДЕРМАТОЛОГІЇ Журавель Тетяна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології, венерології Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – ас. О.О. Сизон Актуальність. Психосоматичні відносини – одна з найбільш складних проблем сучасної медицини. Особливу роль емоційного стресу при шкірних захворюваннях здавна відмічали багато дерматологів, зокрема: важке нервове перенавантаження є причиною хронічної кропив’янки у 63-73% хворих, у 87% вогнищевої алопеції, в 66% - нейродерміту та у кожного другого пацієнта з червоним плоским лишаєм. На жаль, психокорекція дерматологічних пацієнтів проводиться без обліку їх психічного статусу, що вагомо знижує її цінність, а в деяких випадках дискредитує ефективні методики лікування. Мета – довести доцільність психодіагностики хворих, які страждають шкірними захворюваннями, як невід’ємної частини комплексу діагностичних критеріїв, що дозволяє лікарю, виходячи з сучасних знань про етіопатогенез хвороби, скласти програму лікування пацієнта . Матеріали і методи. Аналіз літературних джерел з подальшою розробкою комплексу психодіагностичних критеріїв для хворих, які страждають шкірними захворюваннями. Результати та обговорення. У процесі психодіагностики вивчаються структурно-динамічі особливості пацієнтів, відношення до хвороби, механізм психологічного захисту. Систематизація психодерматозів з врахуванням складних психосоматичних і сомато-психічних взаємовідносин надає користь дерматологам при лікуванні цієї категорії хворих. Практика, яка склалася при лікуванні шкірних захворювань, коли дерматологи, бачачи у хворих явні психоемоційні розлади, призначають частіше всього седативні чи снодійні препарати, або направляють до психотерапевта чи психіатра, в більшості випадків не приносить бажаних результатів. Седативні засоби при цьому можуть посилити депресивні і другі негативні психоемоційні переживання, а до психотерапевта чи психіатра хворі не попадають на прийом по різних причинах. Оптимальним варіантом в даній ситуації було б наявність в дерматокосметичних закладах психотерапевта, який володіє основами психодіагностики пацієнтів з шкірними захворюваннями, що дозволить проводити їх диференційований відбір для лікування і давати обґрунтовані рекомендації лікуючим лікарям по питаннях психокорекції пацієнтів на різних етапах лікування. Психодіагностика при шкірних захворюваннях включає в себе клінічну психодіагностику (психологічний анамнез, психологічне спостереження) і спеціальні методи психологічного обстеження ( електроенцефалографія, нейрокартографія ). Виходячи зі сказаного, у роботі розглянуті основні покази і протипокази для психодіагностики пацієнтів зі шкірними захворюваннями і запропонований тестовий набір для оцінки депресивного стану та емоційного відношення пацієнта до свого захворювання на основі обробки даних обстеження 58 осіб з різними дерматозами.

89

Висновок. Отже, дані психологічного дослідження можуть бути використані для психодіагностики хворих, які страждають шкірними захворюваннями з метою контролю ефективності лікування ряду захворювань шкіри та при виборі методу психокорекції шкірних захворювань. СИФІЛІС. ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ З УРАХУВАННЯМ НОВИХ ДАНИХ Бойчук Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології та венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – доц. Паращук Б. М. Актуальність. Це захворювання довгий час вважалося найстрашнішим венеричним захворюванням. Проте походження сифілісу довгий час викликало багато суперечок серед медиків, а саме існування американської, європейської, азійської та інших теорії виникнення Мета. Донедавна існували дві теорії походження сифілісу по Європі. „Колумбова” теорія, появи сифілісу в Старому Світі, на користь якої свідчить вперше документально зафіксована епідемія 1495 року. Напротивагу їй існує думка за якою сифіліс існував на території Європи ще до 1492, що підтверджують знайдені кістки з характерними для даного захворювання пошкодженнями. Матеріали та методи. Завдяки вивченню 26 штамів збудника сифілісу і порівнянню їх з іншими трепонемними захворюваннями, які існували на території Європи. А також застосувавши філогенетичний метод, можна з високою ймовірністю сказати, що сифіліс як венеричне захворювання, знаходиться в тісному зв’язку з південноамериканськими трепонемами. Висновок. Отже, отримані результати свідчать що, сифіліс з’явився відносно не давно і його „батьківщиною” можна вважати Америку. КОСМЕТОЛОГІЯ, ЯК СУБДИСЦИПЛІНА. БОТУЛОТОКСИН ТИПУ А Калин Руслана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології та венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – доц. І.Д. Бабак Актуальність. Косметологія - це наука, де поєднюються апаратні методики, знання лікарів і препарати високих технологій. Арсеналом косметології є: дермабразія, пілінг, ліфтинг, ботулотоксин типу А та інше. Мета. На прикладі процедур з ботулотоксином типу А довести, що косметологія є частиною дерматології та не повинна виділятись в окрему спеціальність. Ефективним методом у боротьбі проти мімічних морщин є ботулотоксин типу А - отриманий шляхом очистки і офілізації бактеріальної культури. Препарат вводять в мімічні м’язи - мішені. Ін’єкції препаратом проводить дерматолог. Ефект препарату на 2-15 день, діє препарат від 6 до 12 місяців. Матеріали та методи. Результати досліджень у зарубіжних країнах та в Україні, щодо використання ботулотоксину типу А, та косметології як науки. Висновок. Косметологія є субдисципліною, а не самостійною наукою і не має права на незалежне існування. Лише лікар-спеціаліст із закінченою вищою освітою має право отримати статус лікаря дерматолога і кваліфіковано займатися питаннями дерматології та косметології. ОНКОДЕРМАТОЛОГІЯ ЯК ПОГРАНИЧНА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ: ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Гев Галина Белозьоров Валерій (5 курс, мед. ф-т.) Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапії №2 та дерматології та венерології ФПДО Завідувач кафедри – проф. О.Н. Надашкевич Науковий керівник – ас. О.Ю. Туркевич Вступ. Онкодерматологія це наука, що вивчає доброякісні і злоякісні неопластичні процеси шкіри. На сучасному етапі розвитку в більшості країнах онкодерматологія існує, як субдисципліна між онкологією та дерматологією і вирішенням її професійних питань займаються дерматологи. Актуальність. На злоякісні новоутвори шкіри хворіють люди різного віку. Згідно зі статистичними даними, останнім часом відбувається помітне постаріння населення земної кулі. Особливо це характерно для країн з високим рівнем економічного розвитку. Такі тенденції спостерігаються і у нас в Україні. За останні роки у західному регіоні України спостерігається неухильне зростання кількості випадків на злоякісні новоутвори шкіри зокрема у населення молодого віку. Рак це захворювання з яким лікарі будуть мати справу ще багато років. Мета нашої роботи акцентувати увагу медиків різних спеціальностей (лікарів сімейної медицини, хірургів, онкологів, дерматологів) та студентів на важливості міждисциплінарного підходу до вивчення проблем онкодерматології. Матеріали і методи. Результати досліджень у деяких зарубіжних країнах, щодо здатності лікарів різних спеціальностей діагностувати злоякісні і доброякісні новоутвори шкіри. Висновки. Дані досліджень свідчать про низький і неспівставимий рівень діагностики неопластичних захворювань шкіри лікарями - "не дерматологами" у порівнянні з дерматологами. Це свідчать про потребу покращення рівня знань студентів вищих навчальних закладів під час навчання та інтернатури у даній галузі. Необхідно розробити нові, сучасні методи навчання, щодо ефективності ранньої діагностики пухлинних процесів шкіри. В деяких спеціальностях таких як дерматологія, спеціалізація може бути найкраще використана у первинному підході щодо постановки діагнозу стосовно захворювань шкіри.

90

СЕКЦІЯ ГІГІЄНИ

Лекційна аудиторія кафедри гігієни Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. В.І. Федоренко, доц. Б.А. Пластунов, доц. В.М. Томків, ас. Л.П. Козак, ас. Я.М. Ямка, ас. Н.В. Москвяк Головуючі – Щоголєва Юлія РЕГІОНАЛЬНІ ГДК ЯК РОЗВИТОК ТЕОРІЇ НОРМУВАННЯ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН У ГРУНТІ Григоренко Любов Дніпропетровська державна медична академія Кафедра гігієни та екології Завідувач кафедри – доц. О.А. Шевченко Науковий керівник – доц. О.А. Шевченко Актуальність. За останні 15 років в Україні не розроблено жодної ГДК для ґрунту, зокрема ГДК для пестицидів (Коршун М.М., Гаркавий С.І., 2007). На нашу думку, необхідним є розробка регіональних нормативів вмісту важких металів (ВМ), зокрема для окремих типів ґрунтів, які суттєво різняться між собою за вмістом поживних речовин, мікроелементів та здатністю до самоочищення тощо. Виходячи з цього, нами намічено встановити регіональні ГДК свинцю і кадмію для чорнозему типового малогумусного важкосуглинкового, який є найбільш поширеним у Дніпропетровській області. Мета дослідження. Еколого-гігієнічна оцінка техногенного забруднення ґрунту кадмієм та свинцем та їх гігієнічна регламентація, на прикладі Дніпропетровської області. Матеріали та методи. Відібрано 195 зразків ґрунту з дослідного поля П`ятихатського району Дніпропетровської області. Ґрунтовий покрив дослідних ділянок, типовий для північної підзони Степу України, представлений чорноземом типовим малогумусним важкосуглинковим на лесі. Відбір ґрунтових зразків провадили згідно з ГОСТ 13586. Кадмій та свинець у ґрунті визначали за допомогою атомно-абсорційного спектрофотометру AAS-1N у повітряно-ацетиленовому полум’ї. Аналізи зразків ґрунту провадилися 3-разово. Результати дослідження. На території П`ятихатського району, ґрунти якого не підлягають техногенному навантаженню, виявлено акумуляцію кадмію та свинцю переважно в поверхневому шарі ґрунту (0-30 см). Валові форми свинцю становили 20-60 мг/кг, кадмію – 2,0-40,7 мг/кг. У нижніх шарах ґрунтового профілю ВМ не були виявлені, що пояснюється їх зв’язуванням з карбонатами ґрунту. Висновки. ГДК свинцю, встановлене для ґрунтового еталону (піску) не відповідає реальним грунтово-кліматичним умовам Дніпропетровської області. Так, у чорноземах типових малогумусних важкосуглинкових, які ми рекомендуємо в якості еталону для гігієнічної регламентації ВМ у ґрунті, спостерігається перевищення ГДК свинцю в 1,25-1,9 разів. Отже, все вищесказане вказує на необхідність перегляду ГДК свинцю й розробку ГДК кадмію з урахуванням грунтово-кліматичних умов Дніпропетровської області. ВПЛИВ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ПОЛІВ СТІЛЬНИКОВОГО ЗВ’ЯЗКУ НА СТАН ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ У СТУДЕНТІВ Осміловська Ірина Масяк Ярослав Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсиколоґії Завідувач кафедри – доц. Б.А. Пластунов Наукові керівники – ас. М.О. Ковалів., ас. С.Т. Зуб Актуальність. Вже понад 10 років вчені сперечаються щодо безпеки користування мобільним зв’язком. Результати одних досліджень засвідчують порушення фази глибокого сну, зростання частоти випадків розвитку акустичної невриноми, ювенальної меланоми і гліоми під впливом електромагнітних полів (ЕМП) стільникового зв’язку. Протилежними є висновки вчених, які вважають, що ракове переродження клітин можливе лише за безупинної розмови по мобільному телефону (МТ) упродовж 600 років, а півгодинна розмова по ньому активізує роботу мозку. Мета, матеріали та методи. Метою роботи стало вивчення впливу електромагнітних полів мобільного зв’язку на стан центральної нервової системи студентів 6 курсу медичного факультету шляхом їх анкетування. Основні запитання стосувалися тривалості їх розмов по МТ, у якому стані і де перебуває МТ під час сну, як часто опитуваних турбує біль голови. Також в анкету був включений психологічний тест оцінки ступеня нейротизму у студентів. Результати. Серед опитаних 17,5 % студентів розмовляють по МТ, зазвичай, до 2 хв, 15,0 % – до 5 хв, 30,0 % – до 10 хв, 37,5 % – понад 10 хв. На біль голови і безсоння звертають увагу 55 % студентів, серед них 77,3 % говорять по телефону 10 хв або більше. У цих студентів ступінь нейротизму дещо вищий, ніж у студентів, розмова яких триває 2-5 хв. Більшість опитаних студентів (57,5 %) залишають поруч зі собою включений МТ на ніч. Серед них безсоння спостерігається у 30,4 % студентів, біль голови – у 60,9 %, що відповідно у 2,6 і 2,1 рази частіше порівняно зі студентами, які виключають МТ на ніч. У двох групах студентів сума балів за психологічним тестом виявилася практично збіжною. Виявлено також, що серед студентів, які виключають МТ на ніч, скарги на біль голови і (або)

91

безсоння є лише у тих, хто розмовляє по телефону 10 хв і більше, тоді як серед студентів, які залишають МТ включеним вночі ці скарги спостерігаються і за коротшої тривалості розмов. Висновки. ЕМП стільникового зв’язку виступають фактором погіршення сну і самопочуття, ступінь яких залежить, як від тривалості розмови по МТ, так і тривалості його використання упродовж доби. Щоб попередити вплив цих ЕМП слід обмежувати тривалість розмов по мобільному телефону, виключати його на ніч, не носити на поясі штанів чи шиї і не використовувати без нагальної потреби у транспорті. АНАЛІЗ СТАНУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ЖИДАЧІВСЬКОГО РАЙОНУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. Савош Т. Витак Г. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсиколоґії Завідувач кафедри – доц. Б.А. Пластунов Науковий керівник – доц. Н.О. Крупка Метою нашої роботи було проаналізувати стан здоров’я жителів Жидачівського району на підставі офіційних статистичних даних за 2006-2007роки. Демографічна ситуація в районі є незадовільною. Упродовж останніх років щорічно в районі зменшується кількість населення в середньому на 1000 осіб; показник приросту населення є від’ємним. У 2007 році народилось 702 дитини, що на 5 дітей менше ніж у попередньому році. Правда, дещо зменшилась кількість померлих, порівняно з 2006 роком (на 33 особи). Всіх померлих осіб 1412, із них осіб чоловічої статі 708, жіночої – 704. Показник народжуваності становить 9.3, а смертності – 18.7 (на 1000 нас.). У віковій структурі смертності до одного року життя померло 6 дітей (0.5%), у віці від 1 до 17 років – 4 дитини (0.4%). У віці 18-29 років померло 16 осіб (1.1%), у віці 30-44 роки – 61 особа (4.3%), у віці 45-59 років 160 (11.3%), у віці 60-74 роки – 422 (29.8%), у віці 75-89 років – 665 (47%) і у віці старше 90 років – 78 осіб (5.6%). У структурі причин смертності на першому місці – захворювання органів кровообігу (70%), на другому – злоякісні новоутвори (10.3%), на третьому – хвороби органів дихання (6.2%) і на четвертому – нещасні випадки і травми (4.7%). У працездатному віці померло 230 осіб (16.3%), із них 192 особи чоловічої статі. Основною причиною смерті у працездатному віці є серцево-судинна патологія (29.1%), на другому місці – травми і нещасні випадки (20.4%), на третьому – злоякісні новоутвори (15.6%). В останні роки суттєво змінився і віковий склад населення, а саме збільшилась питома вага осіб похилого віку (на 29.9%). В районі залишається високою захворюваність на туберкульоз. Вперше цю недугу у 2007 році виявлено у 68 мешканців району; померло 24 особи. Онкологічні захворювання у 2007 році вперше виявлено у 245 осіб, у занедбаній стадії – 104 хворих (42.6%). Показники поширеності та захворюваності населення в порівнянні з 2006 роком дещо збільшились. У структурі захворюваності дитячого населення переважають хвороби дихальної системи (бронхіти), у підлітковому віці переважають захворювання ШКТ (гастрити), сколіотичні викривлення хребта та захворювання очей (міопія). Незважаючи на такий стан захворюваності, показник відвідувань поліклінічних закладів є незначним (на одного мешканця протягом року у 2006р. – 5.75, у 2007р. – 6.0). Це свідчить, як про низьку первинну профілактику, так і недостатню санітарно-просвітню роботу серед населення. У ланці первинної медико-санітарної допомоги продовжують впорядковуватись засади загальної практики сімейної медицини. Так, в сільських ЛПЗ району організовано 24 дільниці загальної практики сімейної медицини. Висновок: у Жидачівському районі спостерігається регресивний тип населення, особливо у сільській місцевості. У районі утримується високий рівень захворюваності на туберкульоз та онкопатологію. Все вище викладене вимагає негайного впровадження довготривалих медико-соціальних програм, спрямованих на реалізацію заходів, у першу чергу, первинної, як пріоритетної, а також вторинної та третинної профілактики. Використані джерела: Офіційні дані відділу статистики Жидачівської ЦРЛ за 2006-2007 роки. ХАРЧУВАННЯ ЛЮДЕЙ РОЗУМОВОЇ ПРАЦІ. Щоголєва Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсиколоґії Завідувач кафедри – доц. Пластунов Б.А. Науковий керівник – доц. Лотоцька-Дудик У.Б. Актуальність. Щорічно в Україні збільшується контингент населення, зайнятого інтелектуальною працею, що пов’язана з розумовим та нервово-психічним напруженням. Метою роботи було визначити ризики для здоров’я осіб, зайнятих розумовою працею та мінімізувати їх шляхом корекції харчових раціонів. Велике нервово-психічне навантаження, гіпокінезія, ненормований робочий день негативно впливають на діяльність центральної нервової, серцево-судинної систем та процеси обміну, спричиняючи ряд захворювань. Тому фізіолого-гігієнічні принципи харчування людей розумової праці хоч і базуються на засадах раціонального, проте мають деякі особливості. По-перше – антистресова спрямованість. Такі властивості мають водорозчинні вітаміни (нікотинова, аскорбінова кислоти, тіамін, рибофламін, піридоксин), потреба в яких зростає на 20-30% порівняно з нормою. На обмінні процеси впливають макро- і мікроелементи: калій, магній, ферум, манган, нікель, молібден, йод. Для організму вони є ессенціальними, оскільки входять до складу ферментів, ферментних систем, структурних елементів деяких медіаторів і гормонів.

92

У харчовий раціон необхідно включати багаті або збагачені біологічними активними речовинами харчові продукти. Особливої уваги потребують збагачення продуктів ретинолом або β-каротином, що зумовлено постійним напруженням зорового аналізатора. У зв’язку з тим у раціон харчування поряд з фруктами і овочами, особливо морквою, необхідно включати печінку, яйця, вершкове масло та харчові продукти, збагачені каротином. По-друге – виражена антисклеротична, ліпотропна спрямованість. Для цього у раціон необхідно включати продукти, що містять сірковмісні амінокислоти (метіонін, цистин), ПНЖК, фосфоліпіди (лецитин), фолієву кислоту, комплекс жиро- та водорозчинних вітамінів. По-третє – знижена енергоцінність раціону та 4-разовий режим харчування для запобігання розвитку надмірної маси тіла та ожиріння. По-четверте – збалансованість харчового раціону за вмістом основних нутрієнтів (співвідношення білків, жирів, вуглеводів за енергоцінністю – 12:30:58). Цього можна досягнути добираючи харчові продукти високої біологічної цінності. Щодо харчових продуктів першої необхідності, які є також необхідними у раціоні харчування осіб розумової праці, то у торговій мережі міста Львова є широкий асортимент цих продуктів. Насамперед, молочні, а саме, низькожирні кисломолочні продукти (йогурти, біойогурти, кефіри, біокефіри, ряжанка). Вимогам ліпотропності відповідає «Маслянка» від ЗАТ “Галичина”, що містить активний білково-лецитиновий комплекс, вітаміни та мінеральні речовини. Серед кондитерських виробів печиво “Марія” від фірми “Світоч” містить лецитин яєчного або соєвого походження, який використаний одночасно як антиоксидант та біологічно-активна добавка. Асортимент виробів ВАТ “Львівський хлібокомбінат”, який є доречним для даної категорії населення представлений такими сортами хліба, як “Хліб оригінальний” з борошна житнього обдирного, пшеничного першого та другого сортів, містить вівсяні пластівці, арахісу, насіння льону, пшеничні зародкові пластівці, родзинки; “Хліб обліпиховий”, збагачений каротином; ”Хліб запашний”, збагачений йодованим білком; “Хлібці висівкові”, що містять у своєму складі 10% пшеничних висівок. Висновок. Корекція та оптимізація харчування людей розумової праці дасть змогу не тільки ефективно реалізовувати свої розумові здібності, але й запобігти розвитку багатьох захворювань. ЕКОЛОГО-ГІГІЄНІЧНІ НАСЛІДКИ АВАРІЙНОГО ВИКИДУ ФОСФОРУ НА ЛЬВІВЩИНІ Зинич Василь Казішин Іван Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни з екологією Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – ас. І.І. Бень Актуальність проблеми зумовлена тим, що 16 липня 2007 року у Буському районі Львівської області на перегоні Красне-Ожидів стався аварійний викид жовтого фосфору. За офіційною інформацією Головного управління охорони здоров`я Львівської області діагноз “Гостре інгаляційне отруєння парами фосфору” в межах Львівщини встановлено 99 особам, у тому числі 14 дітям. Метою нашої роботи є вивчення впливу фосфору на стан довкілля та здоров'я населення. Матеріали і методи: інформаційний пошук у літературних джерелах. Жовтий фосфор – це насправді білий фосфор, який в неочищеному стані має жовтий відтінок. Це отруйна вогненебезпечна кристалічна речовина, у воді не розчиняється, на повітрі горить з утворенням оксидів фосфору переважно у вигляді оксиду Р2О5. Він швидко реагує з присутньою у повітрі водяною парою з утворенням фосфорної кислоти (Н3РО4). Суміш Р2О5 і Н3РО4 над місцем аварії була представлена у вигляді білого диму, фактично аерозолю. Дані сполуки є менш токсичні, ніж фосфор і належать до ІІ класу небезпеки. Аерозоль сполук фосфору викликає подразнення слизової очей, сльозотечу, подразнення дихальних шляхів, першіння в горлі, кашель. Безпосередній контакт шкіри з фосфором, що мав місце на виробництві і під час війни, приводив до глибоких опіків ІІ і ІІІ ступеня. Потрапляння фосфору в організм перорально викликає опіки ротової порожнини і слизової шлунково-кишкового тракту, спостерігається запах часнику з рота, нудота, блювання, діарея, болі в животі. Смертельна доза для людини 0,05 – 0,1 г. На підприємствах, де працюють з фосфором встановлені ГДК – ГДК у повітрі робочої зони 0,0001 мг/м³ , ГДК у воді – 0,0005 мг/м³. Спеціалісти Львівської облСЕС досліджували воду з криниць уражених територій колориметричним методом визначення поліфосфатів, ГДК 3,5мг/дм³ рН 6 – 9. У грунті з присадибних ділянок концентрацію фосфору визначали за рівнем Р2О5. Метод оснований на утворенні молібденової сині при взаємодії фосфат-іонів з молібдатом амонію в присутності відновлювача. Дані по поліфосфатах у воді не перевищували встановлених норм, а дані у грунті трактувати досить спірно, тому що немає результатів дослідження до витоку фосфору. Дослідження 5 проб у 3 селищах фахівців лабораторії Підкарпатського воєводства (Польща) показало, що вміст фосфору у грунті, повітрі і воді не перевищує гранично допустимих концентрацій. На забрудненій території провели рекультивацію земель, зібрали залишки фосфору та відкачали забруднену воду, очистили забруднену територію. Висновки: за результатами моніторингу довкілля відхилень від нормативів немає. Підтвердить чи заперечить отримані дані лише час.

93

ГІГІЄНО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ ХІМІЧНИХ ЧИННИКІВ НА ФОНІ АЛКОГОЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ Кушнір Тарас Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Кафедра загальної гігієни та екології людини, Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – ас. В.І. Козак Актуальність. Погіршення екологічної ситуації, посилення антропогенного навантаження на організм людини, а також зростаюча частка молодих осіб, які зловживають алкоголем роблять проблему вивчення комбінованого впливу шкідливих факторів навколишнього середовища та алкогольної інтоксикації актуальною загально-біологічною проблемою і одночасно важливою прикладною задачею. Мета нашої роботи полягала у проведенні огляду літературних джерел, у яких досліджувався вплив важких металів та алкогольної інтоксикації на перебіг метаболічно-компенсаторних процесів. Інтенсивне реальне забруднення навколишнього середовища сполуками важких металів, їх здатність до матеріальної і функціональної кумуляції неминуче породжує питання по те, до якої межі організм людини може протистояти негативній дії останніх, які при цьому його потенційні можливості та як їх слід враховувати при пошуках засобів профілактики та лікування отруєнь. Серед хімічних забруднювачів навколишнього середовища важливе місце займають важкі метали та їх сполуки, які відносяться до групи токсикантів і є факторами небезпеки для організму людини і тварин (Трахтенберг І.М., 2007). Враховуючи зростаючі масштаби забруднення довкілля важкими металами, їх високу токсичність, здатність до кумуляції в екосистемах і спричинення шкідливого впливу, навіть в досить низьких концентраціях, ці елементи відносяться до актуальних забруднювачів навколишнього середовища. Окрім цього важкі метали не піддаються перетворенням, що властиво органічним речовинам, і, потрапивши в організм, дуже повільно залишають його. Відомо, що ці зміни відбуваються на фоні стресу, який є причиною і наслідком генотоксичних пошкоджень геному людини. Одним з основних молекулярних механізмів стресу є накопичення активних форм кисню, які призводять до серйозних загальнотоксичних і, зокрема, гепатотоксичних ефектів (Барабой А.В., 1997). Встановлено, що ризик формування фізичної залежності при тривалій алкогольній інтоксикації зв’язаний з індивідуальними особливостями діяльності нейромедіаторних систем та систем синтезу ендогенного етанолу, хоча біохімічні механізми формування і реалізації цих індивідуальних можливостей вивчені недостатньо. Наявні насьогодні дані свідчать, що як хронічна інтоксикація, так і однократне введення етанолу відіграють важливу роль у зміні перебігу вільнорадикальних реакцій, що реалізується через зміни фізико-хімічних характеристик клітинних і субклітинних мембран, активність локалізованих у мембранах ліпідзалежних ферментів, а також реактивність нейроендокринної та імунної систем організму(Мискевич Д.А. та ін., 2006). Висновок: вивчення комбінованого впливу шкідливих факторів навколишнього середовища та алкогольної інтоксикації є актуальною еколого-гігієнічною проблемою і одночасно важливою прикладною задачею. ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ХАРЧОВОГО СТАТУСУ СТУДЕНТІВ Святкевич Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни з екологією Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – ас. Н.В. Москвяк Актуальність. За останнє десятиліття в Україні значно погіршився стан здоров’я різних вікових груп населення, що суттєво підвищує значення профілактичних заходів. З огляду на актуальність проблеми здоров’я і фізичного розвитку сучасної молоді особливої уваги заслуговує студентський контингент. Метою проведеного нами дослідження було визначення та гігієнічна оцінка показників маси тіла, зросту та індексу маси тіла студентів. Матеріалом для дослідження стали результати антропометричного обстеження 50 осіб 19- ти річного віку, з числа студентів ІІІ курсу медичного факультету ЛНМУ ім. Данила Галицького, з яких 50% осіб становили дівчата і 50% хлопці. Методи. Антропометричні дослідження здійснено загальноприйнятими уніфікованими методиками з наступним статистичним опрацюванням та оцінкою фізичного розвитку за А.Г.Сухарєвим. Для оцінки росто-масового співвідношення нами було використано індекс Кетле (ІК): ІК=маса тіла(кг) / (довжина тіла(м)) Результати проведених досліджень дозволили встановити, що середній ріст осіб чоловічої статі коливається в межах від 167см до 191см, середній показник становить 176,2±1,21см. У осіб жіночої статі показники росту коливаються в діапазоні від 162 до 187см, а середнім є показник 168,08 ± 1,1см Дослідження показали, що маса тіла юнаків знаходиться в межах від 62кг до 92кг, а середньою є маса 75,4± 1,59кг. У дівчат маса тіла коливається від 44кг до 71кг, а середнім показником є маса 58,12 ±1,38кг За значенням індексу Кетле 12% дівчат 19-річного віку мають надлишкову вагу, а 8% цього віку – дефіцит маси тіла. У юнаків 19-річного віку 36% осіб мають надлишок ваги. Висновки. Кількість осіб чоловічої статі з надлишком маси тіла перевищує у 3 рази показник осіб цього ж віку жіночої статі. Дефіцит маси тіла переважає у дівчат.

94

ХАРЧОВІ ДОБАВКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ Країнська Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни з екологією Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – ас. Н.М. Скалецька Актуальність та мета дослідження. Харчові добавки – група природних або синтетичних речовин, які додають до продовольчої сировини, напівфабрикатів або готових продуктів з метою надання їм певних якісних показників. Кількість харчових добавок, які використовують у харчовому виробництві досягає 500 найменувань, в США перевищує 1500, в країнах ЄС досягає 1200, в Росії — 415, в ФРГ — 350, в Україні — 221. Розроблено раціональну систему цифрової кодифікації харчових добавок з літерою "Е". Розрізняють 30 функціональних класів харчових добавок. Таке різноманіття харчових добавок обумовлює необхідність їх всесторонньої гігієнічної оцінки для запобігання потенційно негативного впливу на здоров’я людини. Результати дослідження. При вивченні впливу харчових добавок на функціональну діяльність шлунково-кишкового тракту виявлено, що об'ємні підсолоджувачі — сорбіт, ксиліт, мальтіт, лактіт, маніт, ізомальт та інші, в дозі 10—50 мг/кг і більше викликають осмотичну діарею та метеоризм, що пояснюється порушенням процесу осмосу крізь стінку кишок. Підсолоджувачі використовують для регулювання рівня глюкози в крові та її обміну в організмі в дієтотерапії цукрового діабету. Окремі харчові добавки можуть негативно впливати на проникність судин та елементи крові. Накопичення парафінів (при глянцуванні кондитерських виробів) є ризиком розвитку новоутворень, про що свідчать результати окремих зарубіжних досліджень. Доказана мутагенність консерванта нітрита натрію, який широко використовується у м'ясному виробництві, а також бактеріального інгібітора для вин та соків бісульфіту натрію. Встановлено, що барвник карамель ІІІ викликає зменшення кількості лімфоцитів в крові, особливо на фоні В6-гіповітамінозу. Одним із проявів токсичності харчових добавок є алергенність та псевдоалергенність. Використання консервантів бензоатів, азобарвників, окремих синтетичних барвників – амаранту, індигокарміну, тартразину, пунцового індиготину, діамантового чорного підвищує чутливість організму, приводить до появи анафілактичної реакції та до виникнення псевдоалергії. Висновок. Постійне нарощування виробництва харчових добавок та поширення їх використання населенням, їхня токсичність, негативний вплив на обмін речовин, наявність віддалених ефектів свідчать про необхідність зменшення їх використання. ВПЛИВ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ ТА ЗАХОДИ ПРОФІЛАКТИКИ Федосюк Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної гігієни з екологією Завідувач кафедри – проф. В.І. Федоренко Науковий керівник – ас. Я.М. Ямка Актуальність. Антропогенний вплив на живу природу кардинально змінив навколишнє середовище. Одним з наслідків цього є перерозподіл важких металів в живих організмах, що викликає серйозну стурбованість негативними наслідками для здоров’я населення. Мета. Вивчення впливу важких металів, їх дії на організм людини та заходи профілактики. Результати досліджень. З харчовими продуктами до організму людини надходить майже 70 важких металів, в основному мікроелементів. Налічується 20 токсичних важких металів. Їх поділяють на 3 класи небезпечності: високо-токсичні – кадмій, ртуті, свинець, кобальт, арсен; помірно-токсичні – мідь, цинк; інші токсичні важкі метали. Сполуки ртуті. Вони належать до найнебезпечніших забруднювачів біосфери. Сполуки ртуті є діючою речовиною багатьох пестицидів. Токсична небезпека ртуті виражається у взаємодії з SH-групами білків. Блокуючи їх, ртуть змінює біологічні властивості тканинних білків та інактивує низку гідролітичних і окисних ферментів. Сполуки арсену. Внаслідок великого поширення в довкіллі арсену наявний у більшості харчових продуктів, лікувальних препаратах, та прісних водах. Надлишкове надходження арсену в організм зумовлює симптоми хронічного отруєння. Людина з різних джерел отримує щоденно приблизно 0,1мг/кг арсену. Сполуки кадмію. Найбільше кадмію ми отримуємо з рослинною їжею. Кадмій і його солі мають сильну подразнювальну і нейротоксичну дію на організм людини. ВООЗ вважає максимально допустимою величину надходження кадмію для дорослих людей 500 мкг на тиждень. Сполуки свинцю. Свинець токсично впливає на кровотворну, нервову, шлунково-кишкову і ниркову системи. Максимально допустиме недходження свинцю для дорослої людини - 3 мг на тиждень. Мідь міститься майже у всіх харчових продуктах. Добова потреба дорослої людини становить 2-2,5 мг. Деякі автори зазначають взаємозв’язок між розвитком раку легень і нагромадженням міді. Цинк містяться в багатьох харчових продуктах і напоях, особливо в продуктах рослинного походження. Надлишок цинку проявляє токсичний вплив на організм. Висновок. Забруднення харчових продуктів важкими металами є важливою проблемою сьогодення, тому необхідний обов’язковий контроль за вмістом важких металів в харчовій продукції.

95

СЕКЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ТА ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія кафедри інфекційних хвороб Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. Н.О. Виноград, доц. О.М. Зінчук, доц. Л.В. Риза, ас. З.П. Василишин, ас. О.Б. Ворожбит, ас. І.О. Кіселик, ас. Л.П. Козак, ас. Д.Є. Телегін. Головуючі – Тєлєгіна Тетяна, Козак Ольга ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПІДЕМІЧНОГО ПАРОТИТУ В М.ДРОГОБИЧІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Скальська Ніна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра епідеміології Завідувач кафедри – проф. Н.О.Виноград Науковий керівник – ас. Л.П. Козак Актуальність: Інфекційні хвороби залишаються однією з основних причин інвалідності та смертності населення в усьому світі. За даними ВООЗ, 24,7 % летальних випадків у дорослих і 63,0 % у дітей зумовлені інфекційними хворобами та їх наслідками. Імунопрофілактика продовжує залишатися одним із важливих компонентів епідеміологічного нагляду, що забезпечує зниження рівнів захворюваності та смертності населення. Багаторічна планова імунізація дитячого населення проти паротиту в Україні сприяла зниженню захворюваності в 3-5 разів. Метою роботи було встановлення особливостей перебігу епідемічного процесу та оцінка епідемічної ситуації в м. Дрогобичі Львівської області впродовж 2005 – 2007 років серед сукупного населення, вивчення впливу імунопрофілактики на захворюваність епідемічним паротитом у 1977 – 2007 роках. Матеріали та методи. Застосовано ретроспективний епіданаліз, статистичний, описово-оціночний і картографічний методи дослідження. Опрацьовано зарубіжні та вітчизняні публікації, статистичні дані щодо поширення епідемічному паротиту в Україні та інформація мережі Internet. Результати. Аналіз динаміки захворюваності на епідемічний паротит по м. Дрогобич у 1977-2007 роках, показав, що введення з 1982 року вакцинації проти цієї інфекції призвело до зниження інтенсивного показника (ІП) захворюваності з 415,38 (1982 рік) до 16,34 (1993 рік). Від 1994 року знову спостерігається ріст захворюваності до 261,26 (1998 рік), проте в період з 1998 по 2007 рік виявлено виражену тенденцію до зниження ІП (-8,13%). У 2002 році в м. Дрогобич розпочали ревакцинувати дітей у віці 6, 11 і 15 років, що сприяло зниженню ІП захворюваності на епідемічний паротит. За останні 3 роки встановилася характерна для епідпаротиту сезонність – зимово-весняна, а у 2007 році реєструвались спорадичні випадки захворювання, тому в даному році немає чіткої сезонності. За середніми ІП найвищий рівень захворюваності був у віковій групі 10-14 років, а найнижчий – у 3-4 роки; у дітей 1-2, 5-6 та 7-9 років епідпаротит не реєструвався. Висока захворюваність у віковій групі 10-14 років (школярі) пояснюється тим, що у 1993 -1997 роках забезпечення паротитною вакциною було недостатнє, що зумовило недовиконання планів профілактичних щеплень у ці роки. Недовиконання річних обсягів профілактичних щеплень у 2002 році пов‘язане із недостатнім забезпеченням протипаротитними препаратами (паротитна моновакцина і КПК); недовиконання обсягів профілактичних щеплень у 2003 році пов‘язане із недостатнім забезпеченням паротитною моновакциною, якою проводили ревакцинацію дітей старших 2-х років і ревакцинацію у 11 і 15 років (хлопці). Висновки. Проведення планових щеплень проти епідемічного паротиту впливає на характеристики епідемічного процесу: спостерігається зниження ІП захворюваності, зміна вікової структури захворілих на епідемічний паротит. СТЕАТОЗ ПЕЧІНКИ ПРИ HCV-ІНФЕКЦІЇ Тєлєгіна Тетяна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – доц. О.М. Зінчук Науковий керівник – ас. І.О. Кіселик Актуальність. Понад 170 мільйонів людей у світі інфіковані вірусом гепатиту С (HСV). У 2004 р в Україні з числа померлих від захворювань печінки 45-60% були інфіковані HСV. Згідно останніх досліджень одним з чинників, що ускладнюють перебіг вірусного гепатиту, прискорюючи розвиток цирозу та гепатоцелюлярної карциноми, та знижують ефективність противірусної терапії (ПВТ) є стеатоз (за статистикою спостерігається у 30-40% інфікованих). В чому полягає участь HСV в даному патологічному процесі , поки що не з‘ясовано. Мета. Нас зацікавило запитання: стеатоз – це фонове захворювання, на тлі якого хронічного гепатиту С (ХГС) набуває більш злоякісного перебігу, чи він є HCV-асоційованим процесом, який ініціюється власне вірусом. Ми зробили спробу проаналізувати випадки гепатиту С, що перебігав на тлі стеатозу, з метою визначення ступеня участі кожного з цих факторів у загальному патологічному процесі. Матеріали та методи. У групу дослідження увійшли 24 хворих з підтвердженими реплікативними формами ХГС із стеатозом. Досліджували ступінь стеатозу до та після лікування. З дослідної групи були виключені пацієнти із

96

зловживанням алкоголю в анамнезі. AntiHCV визначали стандартним методом ІФА. HCV-RNA, вірусне навантаження, генотип визначали методом RT- PCR. Характер та стадію морфологічних змін в печінці визначали за шкалою METAVIR при гістологічному дослідженні біопсійного матеріалу. Ступінь стеатозу визначали гістологічно та неінвазивним методом FibroMax (Th.Poynard, 2002). Рутинні клініко-лабораторні дослідження виконували згідно існуючих протоколів обстеження хворих на ХГС. Результати. У 11 осіб діагноз ХГС із стеатозом різного ступеня був встановлений за клініко-лабораторними даними, у 13 осіб стеатоз був підтверджений гістологічно. Одержані результати дозволили нам підтвердити літературні дані про високу частоту стеатогепатиту на тлі HCV-інфекції (32%), зокрема, з 3-м генотипом вірусу (85%). В загальній популяції хворих на ХГС нам не вдалось підтвердити сатистично вірогідне зниження стеатозу при досягенні вірусологічної відповіді на ПВТ. У хворих з 3-м генотипом ми спостерігали зниження стеатозу при позитивной вірусологічній відповіді. Це дозволяє припустити, що саме вірус HCV 3 генотипу є тим чинником, що бере участь у порушенні ліпідного обміну та розвитку стеатозу печінки. Висновки. В роботі отримано дані про причинно-наслідковий зв’язок стеатозу та гепатиту С 3-го генотипу. Через невелику кількість спостережень (3-й генотип HCV в Україні зустрічається лише у 30% з ХГС) ці дані не можуть вважатись статисично достовірними, однак закономірність, що прослідковується в нашому дослідженні дозволяє говорити про тенденцію до формування прямої залежності між припиненням віремії та зниженням стеатозу. Ці дані дозволяють рекомендувати обов’язкове визначення ступеня стеатозу до початку та наприкінці ПВТ та прогнозувати позитивну динаміку стеатозу під впливом ПВТ. СУЧАСНА ЕПІДЕМІЧНА СИТУАЦІЯ З ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ У ЗАХІДНОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ Козак Ольга Фітьо Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра епідеміології Завідувач кафедри – проф. Н.О. Виноград Науковий керівник – доц. Л.В. Риза Актуальність. Інфекційний мононуклеоз (ІМ) – вірусна антропонозна респіраторна інфекційна хвороба, що переважно уражає дитяче населення, а у дорослих належить до ВІЛ-асоційованих захворювань. Метою роботи було визначення особливостей епідемічного процесу та оцінка епідемічної ситуації з ІМ в Україні та її західному регіоні (Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях) за 2003 – 2007 роки. Матеріали та методи. На основі річних звітів МОЗ (форма 2 – річна) проведено ретроспективний аналіз захворюваності на ІМ сукупного населення, дитячого (0 – 2, 3 – 6, 7 – 14 та 0 - 14 років) та дорослого населення. Визначено багаторічну епідемічну тенденцію захворюваності за методом найменших квадратів, середньобагаторічну захворюваність (СБЗ) і показник середнього темпу зниження / зростання (Т сер. зн./зр.). Епідемічну ситуацію оцінено при порівнянні СБЗ за 2003 – 2007 та 1994 -2007 роки. Результати. У 2003 – 2007 роках в Україні та в усіх областях західного регіону (за винятком Закарпатської) серед сукупного населення та дітей до 14 років відзначено неблагополучну епідемічну ситуацію. У Закарпатській області епідемічна ситуація була нестійкою. Захворюваність усіх відзначених категорій населення західного регіону виявилась нижчою, ніж в Україні загалом. Групами ризику захворюваності на ІМ в усіх західних областях (окрім Закарпатської та Івано-Франківської) були діти 0 – 2 та 3 – 6 років, СБЗ яких перевищувала СБЗ дітей 0 – 14 років у 1,2 -2,1 рази. У Закарпатській та Івано-Франківській областях групою ризику були лише діти 3 – 6 років. Серед населення загалом та усіх категорій дитячого населення в Україні та її західному регіоні (окрім Закарпатської та Рівненської) переважала тенденція до вираженого зростання захворюваності на ІМ (Т сер. зр. коливався в межах від 6,0% до 60,4%). У двох останніх областях спостерігали тенденцію до зниження захворюваності. Серед дорослого населення Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей відстежено тенденцію до зниження захворюваності, тоді як на всіх інших територіях переважало виражене зростання захворюваності. Висновки. Таким чином, ІМ, рівень захворюваності якого має тенденцію до зростання, є актуальною проблемою в Україні та її західному регіоні. Групами ризику є діти дошкільного віку. Відзначені особливості епідемічного процесу рекомендовано враховувати при плануванні профілактичних та протиепідемічних заходів. КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ В СУЧАСНИЙ ПЕРІОД Антонюк Максим Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра епідеміології Завідувач кафедри – проф. Н.О. Виноград Науковий керівник – ас. З.П. Василишин Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Актуальність. Україна за темпами розповсюдження епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД займає одне з перших місць в Східноєвропейському регіоні. Масове розповсюдження цієї хвороби створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

97

Метою роботи було вивчення клініко-епідеміологогічних особливостей ВІЛ-інфекції на території Львівської області в сучасних умовах. У роботі проведено ретроспективний епідеміологічний аналіз захворюваності за 2005-2007 роки та поширеності ВІЛ/СНІДУ із використанням описового-оціночного та статистичного прийомів, картографічного методу. Результати: Поширеність ВІЛ-інфекції станом на 01.01.08 у Львівській області 33,4 на 100 тис. населення. Захворюваність за останні три роки становить 9,05 на 100 тис., що нижче від аналогічних показників по Україні (12,7 на 100 тис.). Це можна пояснити морально-етичними і соціальними особливостями регіону. Темп приросту у 2006 році становив 16,6%, у 2007 році 8,7%. Нами встановлено, що територіями ризику по захворюваності на ВІЛ-інфекцію є міста: Брорислав, Дрогобич, Червоноград, Стрий, Самбір, Львів; райони: Буський, Жовківський, К.Буський, Городоцький, Бродівський. У результаті проведення ретроспективного епідеміологічного аналізу встановлено, що групою ризику серед чоловіків є особи у віці 20-39 років, а серед жінок 20-29 років. Споживачі наркотичних речовин ін'єкційним шляхом, особи, що мали гетеро- і гомосексуальні відносини з ВІЛ-інфікованими, діти народжені ВІЛ-інфікованими жінками, особи які перебувають в місцях позбавлення волі є групами ризику за соціальною ознакою. При зборі епідеміологічного анамнезу встановлено, що домінує парентеральний шлях передачі інфекції. Його частка за три роки, що аналізувалися, становила 56,4% в середньому. В останні роки спостерігається тривожна тенденція до збільшення кількості випадків інфікування за рахунок реалізації статевого шляху передачі та від матері до дитини. Висновки: Таким чином, при проведенні профілактичних та протиепідемічних заходів необхідно враховувати клініко-епідеміологічні особливості ВІЛ-інфекції у Львівській області. CИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ СЕРЕД ЛІКАРІВ-ІНФЕКЦІОНІСТІВ Бойко Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – доц. О.М. Зінчук Науковий керівник – ас. О.Б. Ворожбит Актуальність. Синдром емоційного вигоряння-це реакція організму на тривалу дію професійних стресів, що проявляється симптомами емоційного та розумового виснаження, фізичною втомою, відстороненістю і відсутністю задоволення від виконуваної роботи. Cтрес, пов'язаний з роботою, є важливою проблемою приблизно для однієї третини працюючих (Європейська конференція ВООЗ, 2005р.) До професій, серед яких синдром емоційного вигоряння зустрічається з частотою від 30 до 90% працюючих, відносяться: лікарі, вчителі, психологи, соціальні робітники. За даними англійських дослідників, серед лікарів загальної практики виявляється рівень тривоги в 41% випадків, клінічно виражена депресія-в 26% випадків. В результаті формування синдрому емоційного вигоряння поступово знижується якість надання медичної допомоги, виникають байдужість до роботи і цинічне відношення до пацієнтів. Сьогодні синдром емоційного вигоряння входить до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) - у рубриці ''Проблеми, пов'язані з труднощами подолання життєвих ускладненнь'', під номером Z73.0. Мета. Дослідити поширеність синдрому емоційного вигоряння серед лікарів-інфекціоністів; вивчити і проаналізувати характерні для нього психологічні прояви. Матеріали та методи. Дослідження проведено із застосуванням клініко-психопатологічного і експериментально-психологічного методів (використовувались тести для визначення особистісних характеристик). Обстежено 15 лікарів, серед яких 7 жінок і 8 чоловіків, віком від 28 до 48 років, із стажем роботи від 3 до 25 років. Результати. У опитуваних виявлено симптоми, характерні для всіх фаз синдрому емоційного вигоряння. Сформовану фазу напруження виявлено у 13% опитуваних; у 20% дана фаза в стадії формування. Фаза резистентності сформована у 40% опитуваних; у 60% - в стадії формування. Фаза виснаження - сформована у 7% опитуваних; у 40% - в стадії формування. Із симптомів фази напруження найчастіше зустрічається переживання психотравмуючих обставин (27% опитуваних). Із симптомів фази резистенції – неадекватне емоційне вибіркове реагування (67% опитуваних). Симптоми фази виснаження виражені в однаковій мірі (з частотою 13%), за винятком психосоматичних і психовегетативних порушень, які не сформувалися у жодного з опитуваних. У лікарів, стаж яких не перевищував 10 років, спостерігалося формування фази напруження в основному за рахунок таких симптомів, як переживання психотравмуючих обставин і відчуття ''загнаності в клітку''. Виявлено вірогідну залежність між інтенсивністю проявів синдрому емоційного вигоряння і професійним стажем (р<0.05). Вірогідної кореляції між статтю і віком лікарів та наявністю у них синдрому вигоряння (р>0.05) не виявлено. Висновки. Симптоми, характерні для синдрому емоційного вигоряння, були присутні у всіх опитувних. Їх вираженість не залежала від статі і віку, але напряму була пов'язана із стажем роботи. ПОБІЧНІ ДІЇ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ У ПРАКТИЦІ ЛІКАРЯ-ІНФЕКЦІОНІСТА Гладун Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Кафедра інфекційних хвороб. Завідувач кафедри – доц. О.М. Зінчук Науковий керівник – ас. І.О. Кіселик Актуальність. Протягом останніх десятиріч побічні дії лікарських препаратів продовжують залишатися актуальною проблемою як клінічної медицини загалом, так і практики лікаря-інфекціоніста зокрема. З багатьох тисяч лікарських препаратів, що використовуються зараз, насправді не можна назвати жодного препарату, який разом з лікувальною дією не мав би побічних ефектів різного ступеня тяжкості.Тому клініцисти різних спеціальностей практично завжди зустрічаються з хворими, в яких ускладнення фармакотерапії були в анамнезі, або розвиваються в процесі лікування.

98

Згідно з Директивою Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу під побічною реакцією розуміють ненавмисну і шкідливу для організму реакцію на лікарський препарат, що спостерігається у людини при його використанні в звичайних дозах і з метою профілактики, діагностики і лікування чи для відновлення, корекції або модифікації фізіологічних функцій. За період з 2001 по 2006 роки відділом фармакологічного нагляду державного фармакологічного центру міністерства охорони здоров'я України отримано 8220 спонтанних повідомлень побічної дії лікарських препаратів, що найчастіше по статистиці виникають при застосуванні серцево-судинних (26%) та антимікробних препаратів (21%). Однак ці дані офіційної статистики є дуже неповними, оскільки справжнє розповсюдження ускладнень застосування ліків невідоме. Мета. Дослідити частоту побічних ефектів лікарських засобів в клініці інфекційних хвороб з метою вчасної діагностики та адекватного лікування. Матеріали та методи. Історії хвороб пацієнтів, які знаходились на лікуванні в діагностичному відділенні інфекційної клінічної лікарні міста Львова за період 2004-2008 роки, клінічні випадки. Результати. 2004-2008 роки – 2542 хворих; - 153 хворих з «алергічними реакціями» – 6% від загальної кількості пацієнтів; 6 хворих – синдром Стівенса-Джонсона - 0,24%; 2 хворих – синдром Лайелла – 0,08%; 83 – токсико-алергічний дерматит – 3,2%; у багатьох хворих – інші побічні дії. Висновки. Частота побічних ефектів на лікарські засоби залишається високою. Тому необхідно вдосконалювати систему контролю безпеки ліків як на державному і регіональному рівнях, так і безпосередньо в лікувально-профілактичних закладах. При цьому дуже важливим є разом з використанням методу спонтанних повідомлень запровадження в практику таких сучасних методів виявлення несприятливих побічних ефектів лікарських засобів, як активний моніторинг, аналіз реєстрів і баз даних, які містять відомості про захворюваність і смертність, аналіз залежності ускладнень фармакотерапії від прийому певних ліків. На всіх рівнях системи охорони здоров'я повинна бути сторена експертиза повідомлень про ускладнення фармакотерапії з метою виявлення причин їх виникнення і розробки заходів для їх попередження. Не випадково в «Етичному кодексі лікаря», прийнятому на 2-му Пироговському з'їзді, сказано, що повідомлення про побічні дії ліків є професійним обов'язком медика.

99

СЕКЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ, ЕКОНОМІКИ, ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, МЕДИЧНОЇ

ІНФОРМАТИКИ ТА ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН Лекційна аудиторія кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я

Четвер,10.04.2008р., 14:30 Наукова рада – проф О.З. Готра, доц. І. З. Держко, доц. Л.Ю. Смольська, доц. В.І. Дячишин, доц. Т.В. Тімченко, доц. В.Г. Маринюк, доц. І.С. Собчук, ст.викл. М.В. Цицько, ст. викл. Д.Ю. Коваль-Гнатів, ас. Т.Г. Гутор Головуючі – Тичківська Ольга, Шалько Оксана ЮРІЙ ДРОГОБИЧ – ПЕРШИЙ ДИПЛОМОВАНИЙ ЛІКАР З УКРАЇНИ Римар Сергій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я Завідувач кафедри – проф. В.В. Рудень Науковий керівник – ст. викл. М.В. Цицько Актуальність: Вагомий вклад в розвиток української освіти, науки і медицини вніс мислитель-гуманіст, астроном, астролог, медик, математик Юрій Дрогобич, який є родом з Львівщини, а саме з міста Дрогобич. Ступені бакалавра та магістра свідчать про його наукові здібності та неабияку наполегливість у подоланні труднощів. Наприкінці 80-х рр. XV ст. викладав астрономію та медицину в Краківському університеті, де його учнями були славетний польський астроном Микола Коперник та відомий німецький гуманіст Цельтіс. Він є першим українським автором друкованого твору (на латині). Юрій Дрогобич є великим українцем і прикладом для наслідування. Актуально, щоб така вагома історична постать, яку знають і поважають у світі, не була загублена і в історії України. Мета: Головною метою даної роботи є завдання отримати якомога більше цікавої та корисної інформаціїї про магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського і Краківського університету. Матеріали та методи: Працюючи над даною роботою, основою був метод складання отриманої інформації з подальшим узагальненням та аналізом. Для якомога точних відомостей, в ході досліджень використано такі джерела інформації, як інформаційні сайти мережі Інтернет та друковані видання художньої та енциклопедичної літератури. Результати: Юрій Котермак-Дрогобич народився в місті Дрогобич в незаможній сім'ї. Наприкінці 1468 або на початку 1469 поступив до Ягеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра (1470) і маґістра (1473). Навчався медицини та вільних мистецтв в університеті міста Болоньї (Італія), де став доктором філософії (1478) і медицини (1482). У 1478-1479 та 1480-1482 читав у Болонському університеті лекції з астрономії та медицини, а з 1481 по 1482 став ректором університету. З 1487 — професор Ягеллонського університету. 7 лютого 1483 у Римі видав книгу “Прогностична оцінка поточного 1483 року”, яка являється першою відомою друкованою книгою українського автора. Висновки: Друкована книжка Юрія Котермака-Дрогобича і весь його життєвий шлях є прикладом міжнародних культурних зв’язків, які сприяли поширенню на Схід не тільки надбань західноєвропейської середньовічної освіченості, але й перших паростків ренесансного гуманізму. А це, в свою чергу, стало однією з передумов виникнення і розповсюдження друкарства в країнах Східної Європи. Юрія Дрогобича поправу можна вважати обличчям освідченості та наполегливості українського народу. ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СТАТУСУ ЖІНКИ В РЕЛІГІЯХ СВІТУ Фейта Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра економіки та філософії Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – доц. В.Г. Маринюк Актуальність. Вступаючи в третє тисячоліття світове співтовариство ставить своїм завданням створенням рівноправних можливостей для всіх людей, формування цивілізації, в якій немає місця для будь яких форм нерівності, національної, расової, гендерної. Тому гендерний чинник розглядається науковим співтовариством, як інтегральний фактор розвитку сутнісних сил людини. Мета дослідження. Прослідкувати еволюцію соціального статусу жінки в релігіях світу і через призму співставлення природи і сутності людини. Матеріали та методи. В основу аналізу зміни соціального статусу жінки і його відображення в релігіях світу покладено біопсихо-соціальний підхід, згідно якого соціо-статеві ролі чоловіка і жінки є результатом складної взаємодії соціального, психологічного і духовного начал.

100

Мова іде про статевий диморфізм поняття, яке заперечує поширену версію, що потенційні можливості чоловіка та жінки абсолютно однакові. Відкриття феномену статевого диморфізму чоловіка і жінки ґрунтується на явищі переважання в жінок правопівкульного мислення (образного, інтуїтивного), стосовно чоловіків, в яких є переважальним лівопівкульне (логічне). Зокрема згідно теорії статевого диморфізму Геодакяна В.А., жінці належить функція збереження ознак роду (природи людини), а чоловікові – її зміна. Така асиметрія мислення в ідеалі повинна функціонувати за принципом взаємодоповнюваності, а не антагонізму. І дійсно, для ранніх стадій розвитку сім’ї характерна рівноправність подружжя, при розвитку матріархату домінувала жінка, як берегиня роду. Якщо первісний рід є неминучою перемогою жіночого начала над чоловічим, то цивілізація виступає домінантою чоловічого над жіночим. Перший грунтується на єдності людини з природою і іншими людьми, а другий на безмежному самоствердженні – аж до знищення природи та людської єдності. Вказана колізія чоловічого і жіночого знайшла своє відображення в релігіях світу. Найбільш гармонійним і екологічним був пошук зв’язку жіночого і чоловічого в даосизмі і буддизмі, де два начала «Інь» і «Янь» гармонійно доповнюють одне одного. Особливо важливе місце займає жінка в архаїчних суспільствах і релігіях. За своєю функціональною асиметрією біологічної і соціальної репродукції жінка знаходилась набагато ближче до архаїчного таланту виживання і адаптації. Результати. В цілому національні і світові релігії, засновані на утвердженні патріархального начала в віруваннях, дискримінаційно відносились до жінки. Не дивлячись на твердження про те, що ніби християнство дало жінці новий статус, фактично її соціальне і правове положення залишились незмінним. Але повністю зігнорувати відчуття все присутності Вселенського жіночого начала церква не змогла, втіливши його в образі Богоматері і культі Мадонни . Висновок. Під впливом феміністичних рухів сучасна жінка, долаючи історичну дискримінацію її ролі, стрімко засвоює лівопівкульний аналітичний тип мислення, включаючись у творчий і науковий процес. Вона ховає своє містичне „оберігаюче начало”, щоб задіяти його за екстремальних обставин. ПРО ЗАХВОРЮВАНІСЬ НА ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ А В УКРАЇНІ ТА ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Швидка Тетяна Деберецька Наталя Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров'я Завідувач кафедри – проф. В.В. Рудень Науковий керівник – ас. В.В. Оліщук Актуальність. Вірусний гепатит А (ВГА) – гостра інфекційна хвороба з переважно фекально-оральним механізмом зараження, що спричиняється вірусом гепатиту А та характеризується диспепсичними, грипоподібними ознаками із вираженими симптомами гепатиту, порушенням обміну речовин, нерідко жовтяницею. В Україні за період останніх 15 років (1992 – 2006) щорічно реєструвалось від 150 тис. (у роки найвищого підйому – 1994 та 1995 рр.) до 11 тис. випадків захворювань на ВГА (2006 р. – максимальне зниження). Значна поширеність захворювання, тривала втрата працездатності спричинена даним недугом та відносно висока його контагіозність спонукали нас до вивчення проблеми стану поширеності даного захворювання серед населення України в цілому та Львівської області зокрема за період 1992 – 2006 роках, що власне і визначило мету даної наукової роботи. Матеріали і методи дослідження. В процесі вирішення поставленої мети наукового дослідження статистичні дані щодо захворюваності населення України та Львівщини ВГА були взяті шляхом викопіювання з річних звітів про захворювання на ВГА обласних санітарно-епідеміологічних станцій за період 1992 – 2006 роки. Результати. Протягом 1992 – 1995 рр. спостерігалось підвищення захворюваності, рівень якої зріс відповідно з 226,7 до 288,3 на 100 тис. населення. У 1994 році зареєстрований максимальний рівень захворюваності – 302,7 на 100 тис. У наступні роки з 1996 по 2007 рр. ВГА має чітку тенденцію до зниження: з 251,8 (1996 р.) до 24,7 на 100 тис. населення (2006 р.). Для вірусного гепатиту А характерний сезонний підйом епідемічного процесу з максимальним рівнем захворюваності у жовтні-грудні, який найбільш виражений у роки з високими рівнями захворюваності. Характерною особливістю ВГА є також ендемічність розповсюдження щодо окремих західних регіонів (Волинська, Закарпатська, Львівська, Чернівецька, Тернопільська, Житомирська тощо), що, на нашу думку, пов'язано з особливостями забруднення поверхневих ґрунтових вод та вживанням недоброякісної питної води децентралізованого постачання (колодязі, криниці тощо), недостатніми заходами щодо профілактики вірусного гепатиту А. Протягом останніх 5 років у країні зареєстровано 37 спалахів ВГА під час яких постраждало 1437 осіб, серед яких 625 дітей. Найбільше спалахів було зареєстровано у Львівській області (5). Спалахи, за висновками експертів, були пов'язані з вживанням криничної чи колодязної води, котра у ряді випадків не відповідала якості за мікробіологічними показниками, а також внаслідок порушення санітарно–гігієнічного та протиепідемічного режиму в дитячих навчально-виховних закладах. За аналогічних причин та обставин сталися 3 спалахи в Закарпатській області під час яких захворіло 76 осіб, з яких 52 становили діти; 2 – в Івано-Франківській (захворіло 30, з них 26 дітей); та 1 – у Чернівецькій (26; 13 дітей). Висновки. Беручи до уваги отримані результати видно, що, попри значне зниження захворюваності на ВГА в Україні та Львівській області, все ж спалахи ВГА є досить частими, особливо у західних регіонах країни, що слід враховувати при проведенні відповідних санітарно-протиепідемічних міроприємств.

101

ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ПРЕНАТАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ Улян Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра економіки та філософії Завідувач кафедри – доц. Держко І.З. Науковий керівник – доц. Держко І.З. Актуальність дослідження теми визначається драматичною демографічною ситуацією, погіршенням популяційного здоров‘я нації, яке в своїй основі закладається не тільки в післяродовий, але в дородовий період розвитку дитячого організму. Феномен ефекту матриці, так названого імпринтингу - дивовижної вразливості і пам‘ятливості дитячої психіки, зовсім по-новому ставить проблему гуманізму в медицині, педагогіці, етиці, деонтології. За явної демографічної кризи він покликаний сформувати попит “на свідомих родичів“, свідомо зачатих і народжених дітей, без імпринтингованих в ранньому дитинстві психосоматичних комплексів. Метою дослідження є постановка питання по формуванню психологічної концепції вагітності, яка б дозволила знаходити і враховувати велику різноманітність умов і передумов для включення дитини в людське співтовариство ще до народження. Методами дослідження є трансперсональна психологія Грофа і вчення етологів Лоренца, Тинбергена про імпринтинг, в основі якого лежить феномен кодуючої вразливості людського організму в дородовий і післяродовий період, а також вчення засновника онтопсихології Менегетті про матрицю. До цього часу педагогіка раннього віку майже виключно спиралась на Локовську теорію “Табула раса”, згідно якої все специфічно людське формується у людини прижиттєво, за умов наявності спілкування і активності. На нашу думку, саме вчення Менегетті про матрицю дозволяє по-новому розглянути поставлену проблему. Матрицю Менегетті визначає як схему дії сформованої особистості, закладену певними враженнями, одержаними в утробі матері чи в дитинстві. Саме предмет гуманістично орієнтованої пренатальної педагогіки і психології робить актуальним недопущення появи негативних думок у матері, яка є першою екологічною нішею нової дитини. Помилка вже дорослих дітей полягає в тому, що вони намагаються некритично сприйняти батьківські матриці у конкретних ситуаціях. Приймати рішення повинне наше внутрішнє “я”, без оглядки на накопичений досвід. Результати. В пренатальній педагогіці більш доречними є м‘які техніки, цілий комплекс фізичних вправ на основі йоги, візуалізація з метою уявити собі свою дитину, відчути її присутність. Що стосується свідомо прийнятого і свідомо програмованого зачаття, то тут необхідно врахувати и феномен телегонії. Телегонія – явище передачі матері новонародженого ознак першого статевого партнера, особливо іншої раси, навіть якщо вагітність наступила через багато років після зв’язку з ним. Але найбільш небезпечним фактором телегонії є імпринтингування різних видів соматичної і психосоматичної патології. Висновок. Педагогіку раннього дитинства необхідно доповнити розділами, які дають поняття, логіку пренатальної і післяродової педагогіки, етнографічний матеріал стосовно народних практик пренатального виховання, визначення ролі пренатального наставника в створенні атмосфери психосоматичного синергизму матері і дитини. ФЕНОМЕН ЗДОРОВ’Я ТА ЙОГО СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ Іськів Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – доц. Т.В. Тімченко Актуальність: Розвиток і успіхи суспільства залежать від багатьох чинників, зокрема здоров’я громадян. На сьогодні здоров’я громадян багатьох європейських країн ,в тому числі громадян України ,не може бути визнано задовільним, тому актуальним є визнання тих соціальних чинників, уважне ставлення до яких дозволяє покращити здоров’я людей. Мета: виявити та окреслити основні соціальні чинники впливу на здоров’я людей. Матеріали та методи: Вихідною „клітиною” суспільного здоров'я являється здоров'я людини (індивіда, особистості). Суспільне здоров'я в той же час виражено інтегральною сукупністю різнорідних показників, має внаслідок цього нові ознаки, системні якості, які не відповідають місцевим показникам. З однієї сторони ця сукупність відображає ступінь вірогідності досягнення кожним членом суспільства максимального рівня здоров'я і творчої працездатності на протязі максимально довгого індивідуального життя. З іншої – показники суспільного здоров'я характеризують життєздатність всього суспільства як соціального організма і його можливості самозахисту і подальшого пропорційного росту та соціально-економічного розвитку, раціонального використання природних ресурсів і підтримання економічної та іншої рівноваги з оточуючим природним та соціальним середовищем. Для оцінки рівня і стану суспільного здоров'я використовують медико-статистичні методи. Результати: Соціальне оточення індивіда є одним із факторів етіології захворювань. Тому в якості маркерів соціальних уявлень розглядають конкретні умови життя: середовище існування, роботу, побут, харчування, житло, відпочинок, освіту, виховання та культурні потреби. ☼ Сім'я – найбільш поширений вид суспільної організації і разом з тим найбільш фундаментальний інститут суспільства, що включає багато похідних інститутів: шлюбу, родинності, материнства та батьківства, власності, соціального захисту дитинства і опіки. Численні дослідження показують, що сімейний клімат, внутрішньо сімейні відносини, сімейний стан мають важливий вплив на стан здоров'я. ☼☼ Важливий вплив на здоров'я і здоровий спосіб життя здійснює соціально-психологічний клімат у трудових колективах. Значення роботи в загальному співпадає з нормативними уявленнями про фази життєвого циклу. ☼☼☼ Причина сучасних патологій полягає у способі життя людини та шкідливої дії оточуючого середовища. Спосіб життя – це звичний спосіб життєдіяльності поведінки популяції, загальним показником якого є продовження життя населення.

102

Висновки: Здоров'я можна вважати даром природи, але від людини та суспільства залежить чи збережеться, покращиться чи розростеться цей безцінний дар. РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАНОГО АНАЛІЗУ “ІНДИВІДУАЛЬНИХ КАРТ ВАГІТНИХ ТА ПОРОДІЛЬ” ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТА МЕДИЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЇХНЬОГО ЗДОРОВ`Я Музичка Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров'я Завідувач кафедри – проф. В.В. Рудень Науковий керівник – ас. Т.Г. Гутор Актуальність: У відповідності до наказу МОЗ України № 503 від 28.12.2002 року “Про удосконалення амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні” визначено необхідність збору інформації про соціальний, медичний та гінекологічний анамнез кожної вагітної. Дана інформація збирається, проте, більшість із отриманих даних не опрацьовується і не аналізується, що в достатній мірі не дозволяє управляти станом здоров`я жінки. Мета: Вивчити поширеність чинників ризику розвитку ускладнень вагітності та післяпологового періоду, виходячи з даних соціального, медичного та гінекологічного анамнезу у вагітних жінок. Матеріали та методи: У ході виконання наукового дослідження було опрацьовано методом викопіювання 93 “Індивідуальні карти вагітних та породіль” (p<0,05), які знаходились на обліку у жіночній консультації 2-ої Львівської міської комунальної поліклініки. Результати виконаного дослідження засвідчують, що всі вагітні були обстежені на ВІЛ/СНІД проте жодного випадку захворювання виявлено не було. тоді як туберкульоз було діагностовано у 1,86% жінок, котрі знаходяться на обліку у жіночій консультації 2-ої Львівської міської комунальної поліклініки. При цьому 32,55% вагітних жінок вказали на те, що палять, а 65,1% жінок зізналися в тому що вживають алкоголь (переважно вино) малими дозами, тоді як 7,44% анкетованих засвідчили регулярне вживання алкоголю. Зловживання наркотиками та транквілізаторами заперечили 100% обстежених жінок. Стосовно соматичних захворювань, то отримані дані засвідчують, що 4,65% вагітних хворіють на тромбофлебіт, 5,58% анкетованих мають в анамнезі цукровий діабет, а 8,37% скаржаться на серцебиття та задишку. При цьому у 40,92% діагностовано анемію, у 26,97% виявлено захворювання нирок, а 2,79% вагітних хворіють на ревматизм. Отримані та проаналізовані дані вказують на те, що 75,33% вагітних ведуть активне статеве життя, а середній вік вагітних становить 24,35 +/-2,6 роки. Висновки: для підвищення ефективності первинної профілактичної роботи та зниження гінекологічної захворюваності, вважаємо, що кожному із лікарів первинного рівня медичного забезпечення слід використовувати для управління здоров’ям жінок інформацію про медичний, гінекологічний та соціальний анамнез. СТАРОВИННІ АПТЕКИ ЛЬВОВА Іванців Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедри латинської мови Завідувач кафедри – доц. Л.Ю. Смольська Науковий керівник – ст. викл. Д. Ю. Коваль-Гнатів Актуальність теми зумовлена тим, що на сучасному етапі розвитку фармації вивчення історії аптекарства є просто необхідним, адже із збережених джерел ми черпаємо знання нашої історії, поступального розвитку медицини, фармації і культури взагалі. Мета роботи полягає у дослідженні історії розвитку аптекарської справи у Львові. Матеріали та методи: при написанні роботи матеріалами слугували публіцистична та наукова література. а також інформація мережі Internet. При опрацюванні теми використано науковий історико-функціональний метод. Результати дослідження виявили . що початок львівської фармації сягає ХІІІ століття. Саме тоді дружина князя Лева Даниловича Констанція заснувала при Домініканському монастирі перші в місті шпиталь і аптеку. Відтак у Львові почали з’являтися медичні осередки з аптеками при храмі Йоана Хрестителя (ХІІІ століття), монастирі Св. Юрія (ХІV століття). мешканцем Львова та першим українським аптекарем був Василь Русин, як свідчать міські акти 1445 року. У 1490 році у місті була відкрита перша офіційна публічна аптека “Під золотим оленем”, а протягом ХVI-XVII століть у Львові засновано цех аптекарів парфумерії, який мав свій статут. В ієрархії середньовічного міста аптекарі посідали проміжне місце між купцями і ремісниками. Середньовічні аптекарі відрізнялися від сучасних. поряд з ліками. настоями трав, мазями тут жваво торгували солодощами. горілкою. печивом. У XVII столітті у Львові працювали 15 дипломованих лікарів і 15 аптекарів. починаючи з другої половини XVІІ століття аптекарська справа у Львові переживає занепад. Тут налічується лише 5 приватних і 3 монастирські аптеки. А в першій половині ХІХ століття львівська фармація починає відроджуватися завдяки діяльності Теодора Торосевича, який відкрив у місті власну аптеку і займався науковою діяльністю. Львівське аптекарство ХІХ століття було тісно пов’язане з розвитком галицьких нафтопромислів. Зокрема, в аптеці Петра Міколяша у 1852-53 роках магістр фармації Іван Зех вперше отримав ректифікат “скельної олії”. Усі аптеки на той час переважно обслуговували багатих людей. оскільки ціни на ліки були такими високими, що сільське населення придбати їх фактично не могло. Провідне місце серед древніх аптек Львова належить аптеці-музею. Перші письмові згадки про неї датуються 1753 роком. Вона володіє оригінальними стародруками. У музейних кімнатах зібрано унікальне аптекарське обладнання різних епох. Є цінні документи з історії фармації від сивої давнини до наших днів. На сьогоднішній день аптека-музей продовжує нас дивувати своєю незвичайністю. Висновки: старовинні аптеки Львова виконували функцію торгівельних установ, були своєрідними закладами харчування, мали своє виробництво, займалися реалізацією ліків, косметичних засобів, а також виконували функцію медичних закладів для надання елементарної медичної допомоги.

103

ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ Войціцька Дарина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра економіки та філософії Завідувач кафедри - доц. І.З. Держко Науковий керівник – ст. викл. Г.І. Лук’янчук Актуальність теми визначається необхідністю подолати міф про гендерні стереотипи, що існують у вигляді схем, за допомогою яких організовується і структуризується інформація про кращий тип статеворольної поведінки. Мета: обґрунтувати ідентифікацію. як механізм статеворольової соціалізації, через яку індивід набуває тендерної ідентичності. Матеріали та методи дослідження ґрунтувались на класифікації тендерних стереотипів: індивідуальному. мікрогруповому, макрогруповому, і соцієтальному (на рівні всього суспільства), а також на проведених експериментах, які в свою чергу відображають на скільки глибоко укорінені гендерні стереотипи у свідомості людей. За даними наших досліджень, які проводились за участю студентів медичного університету, в суспільстві є дуже поширеними стереотипи, що закріплюють певні види діяльності за відповідними статями. Досить поширеним є думка, що заняття наукою – це традиційно чоловіча діяльність. З метою вивчення цього стереотипу було проведено дослідження серед студентів методом семантичного диференціалу. Студентам запропонували список 10 назв наукових дисциплін, які вони повинні були оцінити як заняття чоловіче або жіноче. Встановлено. що заняття, віднесені до найбільш наукових були визнані більш за все чоловічими. Виявилось, що в уявленні студентів є “чоловіче знання”, проте немає “жіночої науки”. аналіз образу вченого теж підтверджує в уявленні студентів стереотипу, що справжній вчений повинен бути чоловічої статі. Стереотип. що ототожнює образ науки і типового вченого з чоловічою статтю. є сильним детермінуючим фактором у виборі кар’єри. Жінки. щоб більш успішно конкурувати в науці, вимушені приймати чоловічі орієнтації і систему цінностей. Існує також стереотип, що природничими науками повинні займатися чоловіки. а не жінки, що підтвердили результати опитування студентів-медиків. В сучасному світі дуже поширені патріархальні стереотипи. в яких особистість жінки розглядається лише у зв’язку з функціями материнства, сім’ї, матеріального благополуччя. а також стереотипи про непридатність жінок до політичної діяльності, до будь-якої діяльності взагалі. яка тісно не пов’язана з біологічними і соціальними функціями матері, жінки, коханої. Результати засвідчили, що через ідентифікацію індивід набуває тендерної ідентичності. тобто усвідомлення своєї належності до певної статі, переживання позиції “Я” по відношенню до певних еталонів маскулінності чи фемінності. Висновки побудовані на аналізі тендерних стереотипів: Стереотип типового чоловіка – це набір рис, пов’язаних зі соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією, раціональним мисленням, активністю і ефективністю. Стереотип типової жінки – це образ, який характеризується соціальними та комунікативним вміннями, теплотою та емоційною підтримкою. АНТИЧНА МУДРІСТЬ В “АФОРИЗМАХ” ГІППОКРАТА Остроумова Юліана Кафедра латинської мови Завідувач кафедри – доц. Л.Ю. Смольська Науковий керівник – ст. викл. Д.Ю. Коваль-Гнатів Актуальність зумовлена необхідністю глибокого вивчення культурної та наукової спадщини минулих століть і тисячоліть. У цьому ряду якщо брати медицину на першому місці стоїть ім`я Гіппократа, який був не лише практиком, а й теоретиком, це стало основою для написання «Афоризмів», котрі базувались на особистих спостереженнях автора, збиранні інформації від пацієнтів та її аналізі. Його афоризми залишаються актуальними і сьогодні. Вони надають енергію не лише лікарям, а й людям, яким вони дарують зміцнення від багатьох недуг. Мета даної роботи полягає у дослідженні природи «Афоризмів» Гіппократа та їх значенні для подальшого розвитку практичної медицини, здобутки якої базуються на теоретичних засадах, зібраних та систематизованих в даній роботі. Матеріали та методи: При написанні праці слугували наукові друковані видання, словники та інформаційні сайти. При опрацюванні теми застосовувався науковий історично – генетичний метод. Результати досліджень виявили, що «Афоризми» призначені для лікаря практика. Вони є плодом обширного досвіду лікарської емпірії. Це збірка правил прогностики, терапії, хірургії, лікування дієтою та жіночих хвороб – цінний довідник з короткими описами захворювань та методами їх лікування. «Афоризми» Гіппократа складаються з 8 розділів: - 1-й розділ. Дієтичні правила харчування для хворих та здорових. - 2-й розділ. Прогностичні нотатки. - 3-й розділ. Пори року і вік в їх відношенні до хвороб. - 4-й розділ. Блювота, очищення шлунку, піт, прогностичні ознаки при лихоманках, сеча. - 5-й Конвульсії, туберкульоз, дія холоду та тепла, гінекологічні нотатки. - 6-й розділ. Різні прогностичні нотатки. - 7-й розділ. Побічні ефекти, ускладнення, прогностичні нотатки. - 8-й розділ. Різні нотатки. Із побудови твору видно, що в розміщенні «Афоризмів» немає чіткої систематизації. Перші шість розділів більш систематизовані, а останні два – 7 і 8, являють собою збірку різного роду заміток. Терапія захворювань за Гіппократом ґрунтувалась на такій засаді: протилежне лікувати протилежним Contraria contrarii. Праця - відпочинком, переповнення - випорожненням, спокій – рухом. Ще однією важливою засадою було Primum non nocere, Гіппократ вважав, що лікар не має шкодити хворому.«Афоризми» як і всі інші праці славного лікаря були написані на іонійському діалекті. Деякі з афоризмів становлять історичний інтерес, наприклад :

104

«Під час довготривалої хвороби, відраза до їжі – погана ознака.» - аф.6 р.8 « Пиття вина втамовує спрагу» - аф.21 р.2 « Євнухи не страждають подагрою і не бувають лисими.» - аф.28 р. 6 Але є і афоризми актуальні і сьогодні, наприклад: « У всякій хворобі не втрачати присутність духу і зберігати смак до їжі – хороша ознака, протилежне – погана.» - аф.33 р.3 Перший афоризм першого розділу « Життя коротке, шлях мистецтва довгий, мить швидкоплинна, досвід оманливий, судження нелегке» - актуальний для всіх видів мистецтва, широко вживаний в періодиці, пресі, знає практично кожна освічена людина. Висновок: підсумовуючи можна сказати, що «Афоризми» сконденсували в собі багатющий на той час досвід лікарський досвід. Тому Гіппократа справедливо називають батьком медицини, який подбав про своїх дітей, залишивши їм у спадок найцінніше, що мав – свої знання, викладені у вигляді афоризмів, які впродовж багатьох віків використовували і використовують лікарі усього світу. ЖИТТЄТВОРЧІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ Павлик Ярина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковий. керівник - доц. П.Г. Берко Актуальність: дослідження проблеми життєтворчості особистості заперечується зацікавленістю будь-якого суспільства в активній перетворювальній діяльності його членів, які здатні визначити творчість як центральну цінність власного життя. Соціальне замовлення на таку життєву позицію особистості, здатною до життєтворення, підсилюється особливостями нашого часу – нечуваним розмахом соціальних змін у країні, кризою усталеної системи цінностей, зростанням технократичних тенденцій, що є одним з наслідків переходу від економічного до інформаційного типу суспільства. У цьому зв’язку життєво важливими постають завдання вивчення суб’єктів нового мислення , завдання дослідження і практичного засвоєння умов. здатних забезпечити перетворення локальної, часткової людини на людину цілісну – життєтворчу особистість. Мета: висвітлення провідних підходів до проблеми життєтворчих параметрів особистості, визначення напрямів їх психологічного вимірювання. Простежити специфіку формування особистості в умовах розбудови держави. Матеріали та методи: використали наукову літературу з філософії, психології, соціології; проведення власного соціологічного дослідження на прикладі двох львівських закладів освіти – Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Львівського державного університету внутрішніх справ. Для дослідження використали історичний. логічний методи. теоретичний аналіз і синтез, синергетичний метод. Результати: за даними теоретичного аналізу, визначальні особистісні риси життєтворчості співвіднесені характеристикам адаптованої, творчої. розвиненої, зрілої особистості, активність якої спрямовується на розв’язання життєвих завдань. Наше дослідження сприятиме формуванню особистості студента у суспільстві. Висновки: у цьому процесі можуть бути виділені дві взаємопов’язані паралельні лінії динаміки: зміни, що відбуваються у внутрішніх структурах на рівні психологічних механізмів, і відповідні до них зміни життєвих проявів особистості.

СТВОРЕННЯ ЄДИНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В СФЕРІ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДІАГНОСТИКИ Лособик Ольга Львівський Національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедрою – проф. О.З. Готра Науковий керівник – ас. О.В. Бойко Мета. Ознайомитися зі шляхами запровадження єдиного інформаційного простору в сфері ультразвукових досліджень (УЗД) в Україні. Актуальність. Бурхливий розвиток комп'ютерних технологій дозволяє оптимізувати клінічні та медичні дослідження, а також впровадити сучасні інформаційні технології в медицині. Зокрема швидко розвивається УЗД, яке все більше відповідає вимогам телемедицини. Важливою проблемою на цьому шляху є створення єдиного медичного інформаційного простору. Матеріали. Побудову інформаційного простору в сфері УЗД необхідно починати із запровадження автоматизованого робочого місця (АРМ) фахівця УЗД. При цьому основним є програмно-апаратний комплекс, що включає програмне забезпечення по створенню картотеки пацієнтів для їх ідентифікації, швидкісний інтерфейс вводу формалізованих даних, стандартно сконфігурований персональній комп'ютер кінцевого користувача, оснащений спеціальними пристроями для передачі зображень з сонографа в комп'ютер, спеціальні програми для швидкої підготовки даних для відправки їх на сервер або консультанту, наявність засобів зв'язку та канали зв'язку. Стандартизація даних ультразвукових досліджень - шлях до порозуміння в єдиному інформаційному просторі. Цей шлях в нашій країні розпочато зусиллями Української Асоціації фахівців з ультразвукової діагностики та Українського допплерівського клубу. Для регламентації передачі медичних зображень та супровідної інформації створено DІСОМ-стандарт. На його основі розвиваються системи архівування та передачі зображень (РАС8), забезпечується взаємодія РАСS та внутрішньолікарняних медичних інформаційних систем, створюються бази даних, які вміщують у собі діагностичну інформацію, що отримана за допомогою широкого спектру географічно віддалених пристроїв Висновки. Впровадження АРМ і спеціалізованого Іnternet-серверу ультразвукової діагностики (для дистанційного консультування та навчання) ведуть до створення єдиного інформаційного медичного простору в сфері ультразвукової діагностики, АРМ дозволить отримати в електронному вигляді і підготувати без зайвої втрати часу матеріали

105

(формалізовані та візуальні) для консультування через існуючі в Україні комп'ютерні мережі, накопичувати діагностичну інформацію в стандартних форматах з ультразвукових приладів будь-якого технологічного рівня. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ Шалько Оксана Львівський Національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедрою - проф. О.З. Готра Науковий керівник - доц. І.С. Собчук Мета: Проаналізувати перспективи розвитку електронної медицини в Україні. Актуальність: На шляху вирішення проблем, які виникають у підтриманні якості медичної допомоги, охорона здоров`я звертається до інформаційних технологій, як до джерела управління ресурсами, зменшення черг, виключення помилок медичного персоналу і забезпечення сучасного рівня лікування населення. Огляд основних матеріалів: Електронна медицина - це нові можливості лікувати, нова індустрія охорони здоров'я, яка базується на можливостях інформаційних технологій і розвиває інтелектуальне цілісне середовище, здатне повсюдно керувати наданням медичної допомоги населенню, допомагати лікарям, середньому медперсоналу у вигляді того, що приносить в клінічну практику новітніх методи діагностики, лікування і можливості спільної роботи лікарів, що знаходяться в різних географічних місцях. Комп`ютери використовують у роботі медичних закладів для ліквідації рутинної роботи і максимального зосередження на потребах пацієнтів, створення інформаційних мереж для координації дій різних установ. Основні напрямки використання комп’ютерів в медичних закладах: комп`ютерне оформлення документації; дозування ліків за допомогою комп`ютерних систем; автоматизоване робоче місце медичної сестри; автоматизоване робоче місце лікаря. Висновки: Серед перспектив розвитку електронної медицини в Україні варто виділити такі:

• створення державної програми розвитку телемедичних мереж; • ведення електронної історії хвороби; • звернення до архівних даних з метою пошуку прецедентів; • вибір найбільш ефективного і оптимального плану обстеження хворого; • вибір лікувальної тактики з прогностичною оцінкою терапевтичних методів; • підбір медикаментів при обліку їх взаємодії і побічних ефектів.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕЛЕМЕДИЦИНИ Онищак Галина Львівський Національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедрою – проф. О.З. Готра Науковий керівник – ас. О.В. Бойко Мета: Проаналізувати шляхи та перспективи розвитку телемедицини. Актуальність: Проблема ефективного використання сучасних досягнень медичних знань є актуальною в глобальному масштабі. ЇЇ розв’язанням займається один з прикладних напрямків медичної науки, який використовує телекомунікаційні та електронні інформаційні технології для надання висококваліфікованої медичної допомоги на відстані – телемедицина. Огляд основних матеріалів. Зростаюча схильність населення до зміни місця проживання, складність, унікальність і висока вартість багатьох нових методів медичного аналізу, складність і багатогранність медичних проблем, стрімкий розвиток телекомунікаційних засобів і комплексів, математичних методів обробки інформації, розвиток розподілених баз даних сприяють все більшому розвитку телемедицини. Можливості телемедицини використовуються: клінічною медициною (зв’язок між міськими і сільськими районами, телеконсультація і моніторинг пацієнтів); військовою медициною (лікування больової травми на полі бою, телеконсультація, інструктаж); різними системами охорони здоров’я (управління і координація); науковими закладами (дистанційне навчання, телеконсультація). Першою країною, яка застосувала телемедицину на практиці була Норвегія. Другий проект був здійснений у Франції для моряків громадянських та військових флотів. А сьогодні вже важко назвати західноєвропейську країну, де б не розвивались телемедичні проекти. Телемедицина неухильно розвивається і в Україні. Всесвітньою організацією охорони здоров’я розробляється ідея створення глобальної мережі телекомунікацій в медицині. Висновки: Діяльність у галузі телемедицини повинна бути пов’язана з: науковою оцінкою вже працюючих телемедичних проектів з метою накопичення об’єктивної інформації для формування доказової бази; сприянням втіленню телемедичних технології в щоденний лікувально-діагностичний процес усіх медичних закладів України; впровадження синхронних телемедичних технологій у систему екстренної і невідкладної медичної допомоги; гармонізацією та розробкою стандартів, юридичних документів та методичного забезпечення для використання телемедицини; налагодженням ефективного співробітництва між користувачами (замовниками) та виробниками медичних інформаційних технологій; розповсюдженням релевантної інформації.

106

ВИКОРИСТАННЯ ТЕЛЕМЕДИЦИНИ У ВУЗЬКОСПЕЦІАЛІЗОВАНІЙ МЕДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ Роговик Марта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – проф. О.З. Готра Науковий керівник – ас. Р.Т. Гасько Мета: Проаналізувати головні тенденції розвитку та використання телемедицини у вузькоспеціалізованій медичній практиці шляхом розробки і використання інформаційних технологій. Актуальність: Надання якісної і своєчасної медичної та інформаційної допомоги, проведення великомасштабних наукових досліджень, вирішення завдань скринінгу різного виду захворювань сьогодні вже неможливе без використання телемедичних технологій. Огляд основних матеріалів: В останні роки стрімко розвиваються дві нові галузі охорони здоров'я: телемедицина - використання телекомунікаційних і електронних інформаційних (комп'ютерних) технологій для надання планової і невідкладної медичної допомоги на відстані і медична телематика - діяльність, послуги і системи, пов'язані з медичною допомогою на відстані з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, спрямованих на сприяння розвиткові системи охорони здоров'я, здійснення епідеміологічного нагляду і надання медичної допомоги, а також на навчання, керування і проведення наукових досліджень в галузі медицини. Телемедичні системи використовуються у клінічній медицині; діагностиці, визначення тактики лікування, трактуванні результатів обстежень, допомозі в прийнятті рішень; організації створення інформаційних мереж, координації дій різних установ, веденні реєстрів; навчальному процесі, зокрема, дистанційному навчанні та використанні матеріалів телеконсультацій у педагогічному процесі . У 2002-2003 роках розвинулися окремі вузькоспеціалізовані галузі телемедицини – телетравматологія і телеортопедія, теленейрохірургія, телеонкологія, теленеврологія, теледіагностика. У розвитку сучасних систем комп’ютерної діагностики є використання систем відеозапису і розпізнавання зображень та здатність до функціонування у режимі дистанційної діагностики. Значного поширення набули, наприклад, офтальмологічні системи для стеження за напрямком погляду і розміром зіниці в залежності від зовнішніх світлових стимулів. Їх застосовують у діагностиці вроджених, хронічних та травматичних ураженнях зорового та периферичних нервових шляхів, а також м’язової системи ока. Характер зіничної реакції відображає також загальний стан нервової системи і психофізіологічного стану людини, включаючи такі показники, як швидкість реакції та адекватність її до зовнішнього стимулу. Передові позиції у розвитку нових технологій належать нашому регіону. Так, 8-9 листопада 2007 року Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького разом з фахівцями ЛОДСЛ провели першу міжнародну конференцію «Телемедицина: міфи та реальність». Висновки: Серед перспектив розвитку телемедицини в Україні варто особливо виділити такі як створення державної програми розвитку телемедичних мереж та розробка законодавчої бази в галузі телемедицини, а також вузькоспеціалізованих гілок телемедицини – телетравматології і телеортопедії, теленейрохірургії, телеонкології, теленеврології та теледіагностики. ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА – МЕТОДОЛОГІЯ МЕДИЧНОЇ ПРАКТИКИ, МЕДИЦИНИ Кіцула М. Львівський Національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра медичної інформатики Завідувач кафедри – проф. О.З. Готра Науковий керівник – ст.викл. Л.Б. Лотоцька Мета: ознайомлення з впровадженням і використанням доказової медицини, аналіз проблеми і оцінки реального рівня застосування даної методології клінічної медицини. Актуальність: Якість медичної інформації важливо при прийнятті рішення щодо кожного конкретного клінічного випадку, при створенні медичних стандартів і формулярів. Концепція доказової медицини (ДМ) передбачає ретельне, точне і осмислене використання кращих результатів клінічних досліджень для вибору лікування конкретного хворого. Даний підхід передбачає зменшення рівня лікарських помилок, полегшення процесу прийняття рішень для практичних лікарів, адміністрації лікувальних установ і юристів, а також зменшення витрат на охорону. Огляд основних матеріалів. Доказова медицина - процес систематичного пошуку, оцінки, і використання результатів сучасних досліджень як основи клінічних рішень. ДМ ставить питання, знаходить і оцінює пов'язані з лікуванням дані, використовує цю інформацію для щоденної клінічної практики. Практика ДМ: формулювання чіткого клінічного питання виходячи із стану пацієнта; пошук серед літератури відповідних статей; критична оцінка знайдених доказів на їх правильність і корисність; застосування корисної інформації в клінічній практиці. Медичний і етичний аспект: Лікарі призначають тільки ті діагностичні процедури, які відображають реальну інформацію про стан пацієнта, не наносять шкоди здоров'ю і дозволяють підібрати найбільш ефективне лікування. Лікарі призначають тільки ті методи лікування, які вже довели свою ефективність в дослідженнях. Пацієнт інформований про те, що з ним відбувається, бере участь в прийнятті рішень щодо свого здоров'я і може завжди перевірити правильність призначень. Економічний аспект: ДМ перешкоджає витрачанню зайвих грошових коштів і допомагає використовувати їх ефективно. Оплата медичних послуг може здійснюватися з різних джерел: державний бюджет, фонди обов'язкового або добровільного медичного страхування, особисті засоби громадян. З одного боку - небажання платити за зайве обстеження і необґрунтоване і неефективне лікування, з іншого - бажання отримати максимальний ефект від тих грошових коштів, які витрачаються.

107

Освітній аспект: відповідність стандартам доказової медицини дозволила ефективно і професійно навчати лікарські кадри і своєчасно підвищувати їх кваліфікацію. ДМ дозволяє лікувати хворих відповідно до єдиних найбільш ефективних підходів, при цьому самі лікарі краще розуміють один одного. Висновки: ДМ - підхід до практики надання медичної допомоги, при якому клінічний лікар обізнаний з існуючим обґрунтованим доказом, і який спирається на його клінічний досвід і надійність цього обґрунтованого доказу. обґрунтований доказ необхідний в прийнятті рішенні чи може бути даний доказ застосовний до індивідуального пацієнта, і якщо так, то як воно повинне бути відображене при прийнятті клінічного рішення. ДМ вимагає відповідної підготовки і високої мотивації фахівців охорони здоров'я.

108

СЕКЦІЯ СТОМАТОЛОГІЇ

Лекційна аудиторія стоматологічної поліклініки Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. Н.І. Смоляр, проф. І.М. Готь, проф. Ю.В. Вовк, проф. В.Ф. Макєєв, проф. В.М. Зубачик, доц. О.Я. Матвійчук, доц. С.С. Різник, доц. О.О. Пасько, доц. Я.Т. Бік, доц. В.С. Кухта, доц. О.Я. Мокрик, доц. О.М. Сірий, доц. Я.Е. Варес, доц. Г.С. Гордон-Жура, доц. Г.М. Солонько, доц. У.О. Стадник, ас. Т.Ю. Неміш, ас. І.П. Двуліт Головуючі – Телішевська Оксана, Вовк Володимир, Матвійчук Юрій ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ЗАХВОРЮВАНЬ СЛИЗИСТОЇ ОБОЛОНКИ ПОРОЖНИНИ РОТА В ДОРОСЛИХ ТА ДІТЕЙ Кушко Яна Дніпропетровська державна медична академія Кафедра дитячої стоматології Завідувач кафедри – проф. І.В. Ковач Науковий керівник – проф. Є.Н. Дичко Актуальність. Захворювання слизистої оболонки порожнини рота по частоті значно уступають основним стоматологічним захворюванням і становлять 3-10% від їхньої поширеності. Однак по вазі стані хворих і своїх наслідків, іноді із трагічним результатом, смороду представляють істотну проблему для лікарів-стоматологів. Складнощі виникають як на етапі діагностики, так і проведення лікувально-профілактичних дій при диспансеризації. Мають місце певні розходження в характері патологічних процесів на слизистої оболонки порожнини рота дорослих і дітей. Вікові особливості будови слизистої оболонки й організму в цілому істотно впливають на форми патологічних змін на ній. Мета. Становить значний інтерес виявлення структури захворювань слизистої оболонки порожнини рота в дорослих і дітей для більше чіткого планування диспансерної роботи в стоматологічних хворих. Матеріали та методи. Нами проаналізована частота захворювання слизистої оболонки порожнини рота в 257 дорослих осіб і 36 дітей. Як було встановлено, серед стоматологічних захворювань, патологія слизистої оболонки порожнини рота в дорослих становить 8%, а в дітей - 18%. Якщо дорослі в переважній більшості страждають нейрогенними процесами (глоссалгія, червоний плоский лишай) - до 70% випадків, те в дітей переважають вірусні й алергійні стоматити (близько 50% випадків). Результати. Результати подібних спостережень дозволяють більш чітко організувати лікувально-профілактичні заходи. Висновки. Подібні результати структурних показників патології слизистої оболонки порожнини рота націлюють організаційну роботу практикуючих лікарів-стоматологів на більше якісне надання лікувально-профілактичної допомоги. ОСОБЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГЕНЕРАЛІЗОВАНИЙ ПАРОДОНТИТ З ФЕНОМЕНОМ ПОПОВА-ГОДОНА Браун Ю. Куваєв О. Київський нацiональний медичний унiверситет iменi О.О. Богомольця Кафедра терапевтичної стоматологiї Завідувач кафедри – проф. А.В. Борисенко Науковий керівник – ас. Н.М. Ткачук Актуальність: однією із складних проблем сучасної пародонтології є ефективне лікування поширеного серед стоматологічних пацієнтів „феномену Попова-Годона”. Ситуація ускладнюється тим, що більшість хворих на генералізований пародонтит і з так званим феноменом Попова-Годона, звертаються по допомогу до лікарів-пародонтологів, які не володіють навичками комплексного лікування, а лише надають симптоматичну допомогу. За останні 5 років, в силу економічних причин, жителі України зволікають з раннім зверненням до стоматолога. Також відмічається чітка тенденція до відстроченого протезування наявних дефектів зубних рядів. Зазвичай, відстрочене нераціональне протезування у цих пацієнтів призводить до погіршення пародонтологічного статусу, що в більшості випадків закінчується видаленням опорних зубів та прогресуванням генералізованого пародонтиту. Мета: проаналізувати особливості клінічного перебігу хворих на генералізований пародонтит з феноменом Попова-Годона та на основі отриманих даних розробити раціональну схему комплексного лікування. Матеріали і методи: було проведено клініко-рентгенологічне дослідження 30 хворих на генералізований пародонтит I і II ступеня і феноменом Попова-Годона. Додатково були вивчені 157 ортопантомограм пацієнтів стоматологічної поліклініки НМУ ім. О.О. Богомольця. Результати: отримані дані дозволили виділити основні причини розвитку феномена Попова-Годона, прослідкувати пряму залежність тяжкості ураження від строків видалення зубів і перебігу пародонтиту, наявності супутніх захворювань. Запропоновано індивідуалізовану схему підходу, щодо лікування цієї категорії пацієнтів. Обнадійливі результати було отримано при послідовному поєднанні терапевтичного, хірургічного та ортопедичного етапів терапії.

109

Висновки: розроблена і запропонована раціональна схема лікування хворих на генералізований пародонтит і феномен Попова-Годона. Проведено ефективне комплексне лікування 3-х пацієнтів. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ТИПІВ СИЛІКОНОВИХ І ПОЛІЕФІРНИХ ВІДБИТКОВИХ МАТЕРІАЛІВ ТА СПОСОБІВ ОТРИМАННЯ ВІДБИТКІВ Матвійчук Юрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.Ф. Макєєв Науковий керівник – проф. В.Ф. Макєєв Актуальність. На сьогоднішній день існує велика кількість різновидів якісних відбиткових матеріалів і способів отримання відбитків. Вірний вибір відбиткового матеріалу та методу отримання відбитку є важливою складовою для отримання хорошого результату. Метою нашого дослідження є вивчення переваг та недоліків силіконових і поліефірних мас та визначення оптимальної техніки отримання відбитку для кожного відбиткового матеріалу. Матеріали та методи. Ми отримували відбитки з майстер-моделі різними відбитковими масами з використанням різноманітних методик (з адгезивом та без, металеві перфорована та неперфорована ложка, одономоментна та двомоментна техніка отримання відбитку). Матеріалами для дослідження слугували відбиткові маси (С-силікон – “Speedex”, А-силікон – “Panasil” та поліефірний матеріал – “Impregum”) адгезив для відбиткових ложок, відбиткові ложки з загнутими краями – перфоровані та неперфоровані. З кожного відбитку на протязі 1 години з моменту його отримання відливалась комбінована гіпсова модель (цоколь – 2 клас, відбиткове ложе – 4 клас). Для оцінки якості отриманих відбитків на майстер-моделі було виготовлено на 21 і 15 попередньо відпрепаровані зуби фотополімерні ковпачки які з’єднувались між собою балкою. Перевірка прилягання даної конструкції на отриманих нами моделях слугувала критерієм оцінки точності отриманого відбитка. Результати. Внаслідок проведеної нами роботи було виявлено: - найбільш точним у групі С – силіконів був відбиток отриманий за двоетапною методикою, перфорованою ложкою без використання адгезиву; другою за точністю прилягання конструкції була модель за відбитком отриманим по одноетапній методиці на перфорованій ложці без використанням адгезиву; - у групі А – силіконів найкращий результат показала одноетапна методика зняття відбитку з адгезивом на неперфорованій ложці; другий результат згідно наших досліджень показала модель отримана з одноетапного відбитку з адгезивом на перфорованій ложці; - у групі поліефірних відбиткових матеріалів ми виявили, що використання шприца і адгезиву при знятті відбитку є обов’язковим, а найкращий результат дали відбитки зняті перфорованою та неперфорованою ложкою з використанням адгезиву. Висновки. З проведених дослідів можна зробити висновок, що для кожного виду мас, для отримання позитивного результату необхідно використовувати різні методики зняття відбитків. Щодо порівняльної характеристики матеріалів в контексті ціна-якість, варто зазначити, що найдешевшим є “Speedex”,який при використанні перфорованої ложки не потребує адгезиву, натомісь він є складним у роботі. Доволі зручним у використанні є “Panasil”, оскільки кількість бази і каталізатора для замішування однакова, а корегуюча замішуєтися автоматично в пістолеті, щоправда, для цієї маси обовязково необхідний адгезив і коштує вона дорожче.Для отримання належного результату при використанні маси “Panasil” слід використовувати одномоментну техніку зняття відбитків. Найдорожчою масою є “Impregum”, цей матеріал при використанні обовязково потребує адгезиву, але він відповідає усім найвищим вимогам до відбиткових матеріалів і показує найкращі результати по усім параметрам. ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ СУМІШІ НА ОСНОВІ ПРОПОЛІСУ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ТКАНИН ПАРОДОНТУ Арзуманян Давід Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.М. Зубачик Науковий керівник – ас. І.П. Двуліт Актуальність. Значна розповсюдженість захворювань тканин пародонту серед населення, недостатня ефективність лыкування цієї патології та відсутність загальноприйнятих методів реабілітації хворих обумовлює важливість цієї проблеми в Україні. Як відомо в патогенезі пародонтиту значну роль відіграє симбіоз аеробної та анаеробної флори, при якому аеробна мікрофлора, активно поглинаючи кисень, створює сприятливі умови для проліферації анаеробів. Слід відзначити, що анаеробні бактерії переважають як у кількісному відношенні, так і по чисельності видових груп. В пародонтальній кишені знаходиться близько 30-100 різних видів бактерій в кількості 107-108 колоніоутворюючих одиниць. Більшість з них є грамнегативними анаеробами, що містять велику кількість ендотоксину та володіють такими ферментами, як колагеназа, протеаза тощо. В патогенезі пародонтиту пусковим механізмом завжди є бактеріальний чинник, а наслідком - деструкція пародонта. В лікуванні пародонтитів центральне місце займає протимікробна хіміотерапія. Враховуючи різноманітність збудників, необхідно застосовувати препарати широкого спектру дії, які володіють активністю щодо аеробної та анаеробної мікрофлори. Мета. Тому метою нашого дослідження стало вивчення та обґрунтування ефективності застосування лікувальної суміші на основі прополісу при патології тканин пародонту. Матеріали і методи. Для дослідження антибактеріальних властивостей лікувальної суміші (ЛС) Rp.:Metronidazoli 0,25 Amoksiklavi 0,5

110

Nistatini 15.0 Sol.Retinoli acetatis oleosae 3,4% 10 ml Sol.Propolis spirituosae 4%-20,0 Мед-10, Масло-10. M.f.u. D.S. наносити у вигляді аплікацій при гінгівітах та парадонтитах використано метод дифузії в агар. Готувались діагностичні смужки з фільтрувального паперу наступним чином: стерильну смужку паперу зважували на аналітичній вазі, після чого наносили відповідну дозу лікувальної суміші та проводили контрольне зважування. На поверхню м’ясо-пептонного агару (МПА) бактеріологічної петлею засівали нічні культури S.aureus, S.mutans, E.coli. Культуру B.fragilis засівали на поверхню агару Шедлера, що містив гемін та вітамін К. На засіяний агар наносили діагностичні смужки. Чашки з м’ясо-пептонним агаром інкубували в термостаті при 37оС протягом 24 годин. Чашки з агаром Шедлера інкубували при 37оС протягом 48 годин в коробках GENBox, де створені анаеробні умови з використанням пакетів з киснезв’язуючою сумішшю. Через 24-48 годин на поверхні агару спостерігаємо зони затримки росту навколо діагностичних смужок. В якості контролю використали суміш, що не містила антибактеріальні препарати. Дослідження антибактеріальних властивостей проводили тричі для кожної культури. Для встановлення фунгіцидних властивостей досліджували культуру Candida albicans. Культуру наносили на поверхню середовища Сабуро, наносили діагностичні смужки, та інкубували протягом 24-48 годин при температурі 22оС. Результати. Встановлено антибактеріальні властивості лікувальної суміші, щодо культур грампозитивних коків (S.aureus, S.mutans), грам негативних паличок (E.coli, B.fragilis) та грибів (C.albicans). В якості контролю використано лікувальну суміш, що не містить протимікробних компонентів. Лікувальна суміш володіє незначними протимікробними властивостями без вмісту протимікробних хіміопрепаратів (амоксиклав, метронідазол, ністатин). Це свідчить про антибактеріальну та протигрибкову дію прополісу, як основоного компоненту суміші. Висновки. Отримані результати свідчать про широкий спектр протимікробних властивостей лікувальної суміші, який зумовлений наявністю в її складі антибактеріальних та фунгіцидних препаратів, а також дією прополісу. Дані досліджень дозволяють рекомендувати встановлення клінічної ефективності лікувальної суміші при лікуванні гінгівітів та пародонтитів, оскільки доведено її вплив на основні етіологічні чинники даних захворювань. Місцеве застосування суміші знижує ризик системних побічних ефектів, зумовлених дією антибіотиків, таких як дисбактеріоз та кандидоз. Наявність в складі суміші протигрибкового компоненту забезпечує профілактику грибкових уражень пародонта, що є можливим після ерадикації бактеріальних симбіонтів. ОСОБЛИВОСТІ ПРОМЕНЕВИХ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ СКРОНЕВО-НИЖНЬОЩЕЛЕПНИХ СУГЛОБІВ Телішевська Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.Ф. Макєєв Науковий керівник – ас. Р.В. Кулінченко Актуальність. За даними джерел науково-медичної літератури, значна кількість стоматологічних хворих страждає на розлади скронево-нижньощелепних суглобів (СНЩС), від 30% до 80% населення відмічають ті чи інші симптоми порушення їх функції. Саме тому, останнім часом, спостерігається зростання інтересу до діагностики і лікування захворювань СНЩС. Складність будови СНЩС, особливості розміщення, взаємозв’язок обох суглобів між собою, залежність внутрішньосуглобових взаємовідношень від стану зубощелепної системи та тонусу оточуючих м’язів створюють умови для частого ураження даних утворів. Труднощі в діагностуванні скронево-нижньощелепних розладів (СНР) переважно зумовлені однотиповістю клінічних проявів різних уражень суглобів та відсутністю прямої залежності між клінічною картиною захворювання та рентгенологічними змінами. Саме тому, з метою уточнення діагнозу, поруч із клінічними методами дослідження необхідно застосовувати допоміжні променеві дослідження. Однак, у зв’язку з анатомічними особливостями суглоба, його розміщенням поблизу основи черепа і скроневої кістки, навіть багатопроекційна рентгенографія не дає повної інформації про стан кісткових структур СНЩС. Мета роботи: провести огляд джерел науково-медичної інформації на тему променевих методів дослідження СНЩС та їх значення у диференційній діагностиці захворювань СНЩС. Результати: на даний час відомо багато методів променевого дослідження СНЩС. Серед них методи рентгенографії (за Шюллером, Пордес, Парма, Стенверс, Хаубериссер, Ліпсман, Майєр та ін), томографія, зонографія, артрографія, комп’ютерна томографія (КТ), магніто-резонансна томографія (МРТ). В літературі також згадані методи телерентгенографії та рентгенокінематографії, але вони є малоінформативними і, тому, обмеженими у використанні. Слід зазначити, що використання різних рентгенографічних укладок не завжди дає повну та чітку характеристику змін у СНЩС, оскільки вони мають значні проекційні спотворення, а це утруднює діагностику СНР. Дані види рентгенографії дають можливість виявляти лише значні зміни кісткових структур. Найбільш інформативними серед перелічених методів є КТ та МРТ. Проте, ці методи не завжди можуть бути доступними для пацієнтів внаслідок їхньої високої вартості. Серед літературних даних існує багато розбіжностей щодо правильного трактування рентгенологічних змін при різних СНР, що також в значній мірі ускладнює роботу практикуючим лікарям. Висновок: встановлення вірного діагнозу і, відповідно, вибір плану лікування хворих на СНР повинно базуватися як на суб’єктивному та об’єктивному обстеженнях пацієнта, так і на правильно спланованому рентгенологічному дослідженні і коректному описі отриманих знімків.

111

ВПЛИВ ЗУБНОГО ПОРОШКУ „КАЛГАРЕЛЬ” НА МІКРООРГАНІЗМИ ЗУБНОГО НАЛЬОТУ Пришляк Вікторія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології Завідувач кафедри − проф. В.Ф. Макєєв Кафедра мікробіології, вірусології та імунології Завідувач кафедри − проф. В.В. Данилейченко Науковий керівник − проф. Макєєв В.Ф. За останні роки у продажі зменшилась кількість недорогих засобів − зубних порошків для гігієнічного догляду за ротовою порожниною. Широко відомі лікувальні властивості перстачу прямостоячого (калгану) як протизапального, в’яжучого та кровозупинного засобу, в останні роки дозволили виготовляти на його основі різноманітні форми ліків − мазь, бальзам, гель тощо. Нами досліджувалася інша форма − зубний порошок, розроблений у ЛНМУ імені Данила Галицького. Метою роботи було визначити дію порошку на представників мікрофлори зубної пелікули. У досліді приймали участь 5 студентів. Віком від 19 до 26 років, які на протязі 3-х хвилин чистили зуби порошком „Калгарель”. До і після чистки з ясенних кишень 34, 35, 36 зубів були зроблені лунки, мазки-відбитки, посіви на м’ясо-пептонний та 5% кров’яний агар та середовища Ендо і Сабуро. Фарбували мазки за Грамом. Ідентифікували бактерії за морфо-тинкторіальними, культуральними та біохімічними властивостями. У посівах, зроблених після чистки зубів, виявили зменшення загальної кількості бактерій (стафілококів, стоматококів, стрептококів, дифтероїдів) наполовину у 40%; зменшення тих же мікробів та грам-бактерій і грибів ряду Candida, на 1/3 ще у 40% випадків. Поряд з механічною дією порошку „Калгарель” (відсутність у повторних мазках і мазках-відбитках залишків їжі та епітеліальних клітин) встановлено бактерицидну дію його на переважну більшість аеробних і факультативно-анаеробних представників резидентної мікрофлори зубного нальоту. За результатами мікроскопії не виявлено згубної дії на лактобактерії, вейонели, лептостри. ВИДАТНІ ОРТОДОНТИ Потапчук Ілона Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач кафедри − проф. Н.І. Смоляр Науковий керівник – проф. М.М. Покровський Актуальність. Ортодонтія являє собою складну багатогранну науку, яка займається виправленням зубних рядів та зубів, нормалізацією функцій щелепно лицевого апарату, відновленням форми лицевого скелету та естетичної гармонії обличчя, а також вивчає ріст щелеп. Перші згадки про цю науку з’явилися ще в І ст.до н.е. у роботах Цельса. На сьогодні ортодонтія знаходиться в розпалі свого розквіту, та цьому передували зусилля багатьох вчених. Метою нашої роботи стало висвітлення окремих сторінок життя відомих ортодонтів, які зробили найбільший внесок в розвиток цього розділу стоматології. Матеріали і методи. Основними джерелами пошуку інформації для нас були Інтернет та наукова література з історії медицини та стоматології. Результати. В результаті пошуку та обробки інформації ми отримали такі дані. П’єр Фошар (1678 - 1761) являється основоположником стоматології, є автором праці «Le chirurgien dentista on traite dents» (1728), він вперше запропонував апарат для одночасного розширення щелеп і переміщення окремих зубів. Амбруаз Паре (1510 - 1590) – вчений, лікар, ортодонт. Вперше запропонував обтуратор для незрощеного твердого піднебіння. Едвард Енгль (1855 - 1930) – батько ортодонтії. Автор класифікації зубощелепових аномалій та деформацій, винахідник чотирьох технік лікування зубощелепових аномалій та деформацій. Відкрив незалежну ортодонтичну школу та першу американську спілку ортодонтів. Твід (1895 - 1970) - видатний ортодонт – учень Енгля. Відкрив ортодонтичну школу, розробив метод цефалометрії, і є автором концепції, що передбачає видалення зубів в окремих випадках. А.І.Бетельман (1889 - 1980) – завідувач кафедри ортопедичної стоматології Київського інституту , доктор медичних наук, професор. Автор 85-ти наукових робіт , автор і співавтор 10-ти монографій і підручників. Раймонд Бегг (1898 - 1983) – доктор стоматологічних наук, засновник і член об’єднань ортодонтів, автор багатьох наукових робіт та монографій, автор роботи «Техніка дротяної дуги», співавтор еджуайз – техніки. С.І. Криштаб (1924 - 1984) – професор , автор 106-ти наукових робіт, автор і співавтор підручника і 5-ти монографій. Висновок. Ми ознайомилися з життям найвидатніших вчених, які встановили ортодонтію як науку , адже «ніхто не може добре знати науку, якщо не зрозуміє ї історію» (Енгль).

112

ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ПОЧАТКОВОГО КАРІЄСУ У ДІТЕЙ Пришко Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач кафедри − проф. Н.І. Смоляр Науковий керівник – ас. О.В. Колесніченко Загальновизнаним механізмом виникнення карієсу є прогресуюча демінералізація твердих тканин зубів під дією органічних кислот, утворення якиїх пов”язане з діяльністю мікроорганізмів. Карієс - поліетіологічне захворювання, основним етіологічним фактором є : мікрофлора порожнини рота, характер та режим харчування, вміст фтору у воді, кількість та якість слиновиділення, загальний стан організму, екстримальна дія на організм. Карієсогенні фактори можуть бути різної інтенсивності та характеру, однак лише взаємодія різних груп цих факторів сприяє виникненю карієсу. Відомо, що в молодому віці інтенсивність ураження зубів карієсом більш висока, ніж у похилому. Це пов”язано із недостатністю мінералізації емалі зуба одразу після його прорізування (особливо це стосується фісур та пришийкових ділянок), якщо при цьому ще й порушується склад і властивості слини, внаслідок цього послаблюються її мінералізуюча, захисна і очищувальна функції, тоді виникають ділянки демінералізації емалі у вигляді каріозної плями. Підвищення ефективності лікування на стадії білої плями- актуальна проблема терапевтичної стоматології, адже своєчасне та ефективне лікування цієї форми карієсу призводить до стабілізації, відновленню структури емалі, попереджує руйнацію твердих тканин, утворенню каріозної порожнини. Метою нашого дослідження є апробація методики лікування карієсу на стадії білої плями. Матеріали та методи: об”єктом дослідження є діти віком 7-14 років з вогнищевою демінералізацією емалі. Для лікування гострого початкового карієсу нами був використаний розроблений на кафедрі стоматології дитячого віку пристрій для фіксації лікувального засобу на зубі – стоматологічний ковпачок з резервуаром. В якості лікувальних засобів на першому етапі використовували суміш порошку гліцерофосфату кальцію (1,5г) та вазеліну (10г), на другому – фтористий лак “Biflorid 12” ( VOCO). Лкування тривало три тижні в залежності від площі каріозної плями та пористості емалі. Після проведеного лікування нами виявлено зменшення площі каріозної плями та інтенсивності забарвлення у 6 –ти дітей, плями зникли у 9 дітей, а у 5 – ти дітей вогнища початкового карієсу залишалися без змін. Таким чином проведене лікування за допомогою даного пристрою та засобів довело високу ефективність в порівнянні з відомими методами лікування гострого початкового карієсу. ЗАСТОСУВАННЯ ЗБАГАЧЕНИХ ТРОМБОЦИТАМИ ПЛАЗМИ І ФІБРИНУ В ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВІЙ ХІРУРГІЇ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ) Філіпський Антон Данилишин Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. І.М. Готь Наукові керівники – доц. Я.Е. Варес, ас. К.В. Горицька Актуальність. Використання збагачених тромбоцитами плазми (ЗТП) та фібрину (ЗТФ) для прискорення росту кістки та загоєння м’яких тканин стало справжньою інновацією в хірургії. В основі біотехнології, яка є одним із напрямків тканинної інженерії та клітинної терапії, лежить стимулюючий ефект на клітини твердих та м’яких тканин факторів росту, що знаходяться в тромбоцитах. Ці природні пептиди, близькі до гормонів, містять деякі білки, що приймають участь в остеокондукції і здатні ініціювати репаративну регенерацію кістки та оточуючих її тканин [R. Marx, 2000; A. Garg, 2000; F. Adda, 2003] Метою нашої роботи було узагальнення існуючої літературної інформації та досвіду фахівців нашої кафедри стосовно застосування тромбоцитарних концентратів у щелепно-лицевій хірургії. Матеріалом дослідження слугували фахові літературні повідомлення вітчизняних та закордонних авторів впродовж останніх 10 років та історії хвороб пацієнтів відділення щелепно-лицевої хірургії Львівської ОКЛ за період 2005 – 2007 років, оперативні втручання в яких проводилось з використанням тромбоцитарних концентратів. Результати та висновки. Як свідчить аналіз літературної інформації, перші та найбільш ґрунтовні дослідження клінічної ефективності ЗТП як ізольовано, так і в поєднанні з аутогенною губчатою кісткою проведені R. Marx et al. (1998, 2000, 2005). A. Garg (2000) застосовував ЗТП як з аутогенною кісткою, так і з кістковими замінниками при операціях синус-ліфтингу та інших хірургічних маніпуляціях. P. M. Camargo et al. (2002) провели дослідження застосування ЗТП при внутрішньо-кісткових пародонтальних дефектах, а S. G. Kim та співавтори (2002) – при дефектах навколо дентальних імплантатів. F. Adda (2003) з успіхом використав ЗТФ в пароімплантології. Спираючись на світовий досвід, у нашій клініці використання фібрину чи плазми, збагачених тромбоцитами проводилось при лікуванні пацієнтів із травматичними пошкодженнями щелеп, ретенцією зубів, кістами щелеп, патологією пародонту і підтвердили високу клінічну ефективність вищезгаданих біологічно-активних субстанцій з мінімальними матеріальними витратами.

113

ОПТИМІЗАЦІЯ ВИБОРУ ЗУБНОΪ ПАСТИ ЗА ДОПОМОГОЮ КОМП'ЮТЕРНОΪ ПРОГРАМИ Ковнацький О. Київський національний медичний університет імені О.О. Богомольця Кафедра дитячої терапевтичної стоматології та профілактики стоматологічних захворювань Завідувач кафедри – проф. Л.О. Хоменко Науковий керівник – доц. Н.В. Біденко Актуальність. На сьогодні ні для кого не є секретом, що профілактика – найдієвіший спосіб боротьби з хворобою, вона може зробити значно більше для здоров'я людини, ніж будь-який новітій спосіб лікування. Стоматологія не є вийнятком в цьому відношенні. Найдоступнішим та найефективнішим способом боротьби зі стоматологічними захворюваннями, на якому побудована стоматологічна профілактика, є гігієна порожнини рота. Не зважаючи на це досить часто на заваді повноцінного використання арсеналу сучасних гігієнічних засобів стає недостатня інформованість лікарів та пацієнтів. Мета. Метою нашої роботи є спроба систематизації знань про сучасний ринок зубних паст і розробка максимально зручної форми використання цих знань. Матеріали та методи. З використанням мови програмування „С++” нами була створена комп’ютерна програма, для систематизації інформації про зубні пасти. Для роботи з базами даних була використана спеціалізована програма-інтерфейс „Borland database interface”. Результати. Опції програми дозволяють, враховуючи стоматологічний статус людини та її вік, підібрати найбільш ефективну пасту або групу паст для кожного пацієнта. Для створення програми були виділені стоматологічні захворювання та симптоми, які можливо корегувати за допомогою використання певних зубних паст. Останні чинять свій вплив через активні компоненти, тому постала необхідність їх виділення та систематизації. Для забеспечення точності вибру необхідної пасти, були встановлені протипоказання до використання певних активних компонентів та деякі специфічні умови. До програми було включено такі пункти, як вікові особливості та вміст фториду в пастах. Передбачена можливість оновлення кожного розділу програми. Висновки. Таким чином пропонована комп’ютерна програма покликана не лише систематизувати знання про зубні пасти, а й забезпечити зручність використання даних лікарем-стоматологом та його асистентом. Створена комп'ютерна програма є спробою поєднання двох принципово важливих речей: стоматологічної профілактики та комп’ютерних технологій. ТРИВИМІРНА ОЦІНКА КІСТКОВОТКАНИННИХ ДЕФЕКТІВ АЛЬВЕОЛЯРНИХ ВІДРОСТКІВ ЩЕЛЕП ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ВИДАЛЕННЯ ЗУБІВ Вовк Володимир Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної та ортопедичної стоматології Завідувач кафедри – проф. Ю.В. Вовк Науковий керівник – проф. Ю.В. Вовк При неускладненому видаленні зубів у пацієнтів зростає ймовірність розвитку атрофії альвеолярного відростка за рахунок резорбції післяекстракційних зубних лунок,що може бути попередженим за допомогою аналізу контурної втрати кісткових стінок. В клінічній практиці відсутня методика визначення об’ємної топографії кісткових стінок зубних лунок для оцінки можливостей їх відновлення. Мета нашого дослідження полягала у порівняльному вивченні біометричних параметрів кісткових стінок зубних лунок пацієнтів напередодні та безпосередньо під час видалення зубів у фронтальних та бічних ділянках верхньої і нижньої щелеп. Обстеження проведені у 53 пацієнтів різних вікових груп з приводу хронічного періодонтита, пародонтита cереднього та важкого ступеню постійних зубів верхньої та нижньої щелеп. Напередодні втручання пародонтометром проводили замір глибини від ясенного краю та від емалево-цементної межі сусідніх зубів до альвеолярно - кісткового прикріплення зуба в шести місцях пародонтального довкілля із занесенням отриманих даних у файл програми комп’ютера “доопераційні дані ” по показам пацієнтам проводилася операція атравматичного видалення зубів і, аналогічно доопераційній методиці, проводився замір глибини розташування краю кісткових стінок. Отримані під час втручання дані вносилися у файл “інтраопераційні дані”. Зубну альвеолу очищали, на ясенні краї накладали шви. Після комп’ютерної обробки даних відтворювалися параметри альвеолярно - кісткового прикріплення зубів,вони порівнювалися і встановлювлювалося стандартне розходження ( S (1-6) ) показників втрати кісткової тканини згідно формули: S (1-6) = √__( J (1-6) - J’ (1-6 ) )__; n де, J 1-6, - доопераційні значення глибини альвеоло-кісткового прикріплення кореня зуба, J’1-6 - інтраопераційні значення, n – зубних лунок. Виявлено, що в 15 пацієнтів у фронтальному відділі верхньої щелепи S (1-6) показників кістковотканинної втрати зубних лунок становило в середньому 0,168+\-0,0645. У 18 пацієнтів у бічних відділах верхньої щелепи S (1-6) змінювалося в межах 0,201+\-0,0906. У 7 пацієнтів у фронтальному відділі нижньої щелепи S (1-6) ці

114

значення становили 0,194+\-0,053. У 13 пацієнтів виявлено кістковотканинну втрату бічних зубів на нижній щелепі. При цьому S (1-6) = 0,213+\-0,075. Висновки:

1. запропонований метод дослідження стану дефектів зубних альвеол дозволив виявити, що доопераційні показники кісткової втрати практично не відрізняються від цих же даних отриманих під час оперативного втручання;

2. зміни досліджених показників втрати кісткової тканини в серединних ділянках зубних альвеол вирізняються більшою варіабельністю, ніж в дистальних та мезіальних відділах;

3. комп’ютеризований клінічний аналіз периметру зубних альвеол напередодні втручань прогнозує об’єм залишкового кісткового оточення лунок,що сприятиме моделюванню їх тривимірного відновлення.

ОСОБЛИВОСТІ ХІРУРГІЧНОЇ САНАЦІЇ ПОРОЖНИНИ РОТА У ХВОРИХ З УРАЖЕННЯМИ ПЕЧІНКИ Вишинська Віта Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. І.М. Готь Кафедра шпитальної терапії Завідувач кафедри – акад. О.О. Абрагамович Наукові керівники – доц. Я.Е. Варес, доц. М.О. Абрагамович Актуальність. Загальновідомо, що патологічні процеси, які виникають в організмі людини у зв’язку із системними захворюваннями, нерідко знаходять своє відображення у ротовій порожнині. Зміни слизової оболонки порожнини рота в багатьох випадках є першими клінічними проявами порушень обмінного характеру, зокрема у хворих з ураженням органів травлення, нейроендокринної та кровотворної систем. Водночас, врахування супутньої патології є передумовою зменшення ускладнень при лікуванні стоматологічних захворювань, зокрема, хірургічній санації порожнини рота. Беручи до уваги домінуючу роль печінки у метаболізмі фармакологічних середників, а також продукуванні низки факторів згортання крові, проведення лікувальних, у тому числі хірургічних, заходів у хворих з печінковою патологією володіє певними особливостями. Метою нашої роботи було визначення стоматологічного статусу та створення алгоритму надання хірургічної стоматологічної допомоги хворим з ураженнями печінки. Матеріал та методи. Комплексно обстежено 18 хворих, які знаходились на стаціонарному лікуванні у гепатологічному центрі Львівської обласної клінічної лікарні з приводу хронічних уражень печінки вірусного (HBV, HCV, HDV), алкогольного та змішаного ґенезу. Встановлення основного діагнозу здійснювалось на підставі детального збирання анамнезу, загального та за системами і органами об’єктивних обстежень, проведення лабораторних (біохімічних, зокрема коагулограми, та визначення маркерів вірусних гепатитів) досліджень, біопсії печінки з наступним мікроскопічним та ультрамікроскопічним вивченням матеріалу. Визначення стоматологічного статусу хворих включало проведення зовнішньо- та внутрішньо-ротового (заповнення зубної формули, оцінку гігієнічного стану порожнини рота) обстеження, дентальної рентгенографії. Особлива увага зверталась на стан органів ротової порожнини (їх колір, розмір, наявність патологічних утворень тощо). Усі зазначені вище критерії фіксувались у власно створеній карті обстеження хворого для наступного їх аналізу та визначення потреби у проведенні хірургічної санації. Результати та висновки. Під час проведення внутрішньо-ротового обстеження хворих виявлено незадовільний стан (індекс Green-Vermillion ≈ 2,4 бали) порожнини рота у 94% з них, потребу в проведенні хірургічної санації в 55% з них. У хворих з порушеною внаслідок ураження печінки функцією згортання крові рекомендовано проведення передопераційної медикаментозної підготовки, а зниження метаболізуючої функції печінки вимагає застосування анестезуючих препаратів у зменшених дозах. Для профілактики післяекстракційних кровотеч доцільне використання місцевих гемостатичних середників, ушивання рани тощо. Високий ризик інфікування стоматолога вірусами гепатиту В та С вимагає використання засобів індивідуального захисту та ретельного контролю за процесом стерилізації стоматологічного інструментарію. Усе наведене вище свідчить про потребу в обізнаності фахівцями стоматологічного профілю основних функцій печінки та особливостей проведення діагностично-лікувальних заходів у хворих з її патологією. ТИМЧАСОВЕ ПРОТЕЗУВАННЯ ПРИ ОРТОПЕДИЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ З ОПОРОЮ НА ІМПЛАНТАТИ Черпак Михайло Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.Ф. Макєєв Кафедра хірургічної стоматології та щелепно – лицевої хірургії Завідувач кафедри – проф. І.М.Готь Наукові керівники – доц. О.М. Сірий, ас. М.М. Угрин Актуальність. Використання дентальних імплантатів при ортопедичній реабілітації пацієнтів з частковою або повною відсутністю зубів стало на сьогодні пріоритетним способом лікування . Існуючі протоколи стоматологічної імплантації дозволяють значно скоротити терміни реабілітації – до одного дня, але в багатьох випадках лікування може тривати і більше року. На фоні зростання вимог пацієнтів до збереження функції, а особливо естетики та бажання вести повноцінний спосіб життя на етапах лікування, робить надзвичайно актуальним питання використання тимчасових ортопедичних конструкцій. Мета. Незважаючи на подібність технологічних моментів виготовлення тимчасових конструкцій при класичному протезуванні з опорою на зуби чи тканини протезного ложа тимчасові конструкції при використанні дентальних

115

імплантатів мають певні особливості. Метою нашої роботи є систематизація видів тимчасових конструкцій на етапах ортопедичної реабілітації з використанням дентальних імплантатів, показання до їх застосування та визначення ефективності знімних та незнімних тимчасових конструкцій. Матеріали та методи. Проведена робота ґрунтується на аналізі джерел літератури за такими критеріями: показання, види тимчасових протезів, матеріали для їх виготовлення, ефективність опори для них (тканини протезного ложа, власні зуби, тимчасові імплантати та різні елементи постійних імплантатів). Висновок. Тимчасова ортопедична реабілітація з використанням незнімних тимчасових конструкцій та застосування як опори власних зубів, тимчасових імплантатів та різних елементів постійних імплантатів дозволяє захистити тканини в післяопераційному періоді, зберегти функцію та естетику на всіх етапах ортопедичного лікування з використанням імплантатів. ЕСТЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРИ ВИБОРІ МЕТОДИКИ ЛІКУВАННЯ КАРІЄСУ МОЛОЧНИХ ЗУБІВ Низ Роксана Львівський національний медичний університет імені Д.Галицького Кафедра стоматології дитячого віку Завідувач.кафедри – проф. Н.І. Смоляр Науковий керівник – доц. Г.М. Солонько Актуальність. За даними Н.І.Смоляр, Г.М.Солонько, І.С.Дубецької поширеність карієсу у дітей дошкільного віку значно зросла і становить 60,7% Не зменшилась і частка некаріозних ушкоджень. З іншої сторони, підвищились вимоги як дитини, так і батьків до естетичності посмішки. На жаль, існуючі методики відновного лікування карієсу та його ускладнень не завжди дають бажаний, з точки зору естетики, результат. Мета. Проведення порівняльного аналізу існуючих методик лікування молочних зубів, з точки зору досягнення естетичності, поряд з лікувальним ефектом. Матеріали та методи. Було проаналізовано естетичний результат лікування 30 дітей, які звернулися з метою санації у відділення стоматології дитячого віку стоматологічної поліклініки Львівського національного медичного університету імені Д.Галицького, а також дані літератури. Крім цього було проведено опитування серед дітей та батьків стосовно їх думки щодо естетичності результату лікування. Під час санації використовували такі методики лікування карієсу: Імпрегнаційний метод (сріблення). Пломбування з використанням різних пломбувальних матеріалів, а саме: Twinky Star; Цеміон; Ketac N100. Окрім відновлення функції, оцінювався естетичний вигляд (відновлення форми, розміру, відповідність кольору зуба). Серед батьків та дітей проводилося опитування, під час якого визначали важливість естетики та оцінку проведеного методу лікування. Результати. На питання, чи є важливим для них естетичний результат при виборі методу лікування карієсу у дітей, батьки пацієнтів відповідали: так – 63,4%(19) так, по можливості – 26,6%(8) не має значення – 10%(3) Найбільш естетичним, з точки зору батьків, виявилося пломбування зубів, особливо фронтальних, з використанням наноіономерного матеріалу Ketac N100, а для маленьких пацієнтів, переважно, кольорові пломби Twinky Star. Найгіршу оцінку як батьки, так і діти, дали імпрегнаційному методові лікування карієсу зубів. Використовуючи дані літератури, ми проаналізували такі методики відновлення твердих тканин зубів, як застосування целулоїдних ковпачків та використання сталевих коронок. Вагомою різницею цих методів є естетика: використання першого методу передбачає добрий естетичний результат, тоді як при застосуванні металевих коронок діти часто комплексують через вигляд своєї посмішки. Проте ці методики рідко використовуються у клініці через технічні труднощі. Висновки. Згідно даних, що ми проаналізували, значення естетичного результату у лікуванні зубів для дітей та батьків значно зросло. З естетичною посмішкою в дітей підвищується самооцінка та впевненість, вони почуваються більш комфортно та краще адаптуються у дитячому колективі. Тому при лікуванні молочних зубів слід обирати методики, які не лише забезпечують відновлення функції зуба, але дають змогу створити естетичну усмішку.

116

СЕКЦІЯ СИНТЕЗУ І АНАЛІЗУ БІОЛОГІЧНО–АКТИВНИХ РЕЧОВИН ТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Лекційна аудиторія кафедри біохімії

Четвер, 10.04.2008р., 14:30 Наукова рада – акад. АНВО України, проф. Б.С. Зіменковський, проф. Р.Б. Лесик, проф. О.В. Владзімірська, проф. Й.Д. Комариця, проф. В.П. Музиченко, доц. І.Й. Галькевич, доц. В.В. Огурцов, доц. І.Я. Голос, доц. М.М. Кучер, ас. Д.В. Камінський, ас. Д.В.Атаманюк, ас. Д.Я. Гаврилюк. Головуючі – Хилюк Дмитро, Атаманюк Василь ПОЄДНАННЯ 1,3,4-ОКСА(ТІА)ДІАЗОЛЬНОГО ТА 4-ТІАЗОЛІДОНОВОГО СКАФОЛДІВ У ДИЗАЙНІ НОВИХ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК Атаманюк Василь Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри – акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники – ас. Д.В. Камінський, проф. Р.Б. Лесик Актуальність. Більшість синтетичних лікарських засобів та біологічно активних сполук є представниками гетероциклічних класів органічних сполук. Наявність в одній молекулі двох чи більше гетероциклів з одного боку, значно розширює синтетичні можливості для цілеспрямованої оптимізації структури, з іншого – дозволяє очікувати розширення біологічного спектру нових багатофунцкціональних похідних. Оскільки з позиції біфармакофрної теорії – поєднання кількох фармакофорів в одній молекулі часто призводить до посилення біологічної активності таких сполук. 1,3,4-Окса(тіа)діазольний цикл є привабливою гетероциклічною системою з виразним фармакологічним профілем, входить до складу багатьох лікарських засобів з противірусною і протимікробною активностями та може бути використаний в якості лінкерної групи для поєднання кількох гетеро- та ароматичних циклів в одній молекулі. 4-Тіазолідоновий цикл – відомий фармакофорний «building-block» асоційований з достатньо широким спектром біологічної активності: протипухлинною, протимікробною противірусною, протидіабетичною тощо. Метою наших досліджень став синтез нових ди(полі)циклічних сполук, що вміщують в своїй структурі 1,3,4-окса(тіа)діазольний та 4-тіазолідиновий цикли як нових потенційно біологічно активних сполук. Матеріали та методи. Синтетична частина роботи полягала в розробці та адаптуванні методів синтезу 1,3,4-окса(тіа)діазольного циклу на основі похідних, що вміщують 4-тіазолідоновий скафолд.

S

NHO

OOH

O

S

NHO

OCl

O

S

NHO

ONH

ONHR

OS

NHO

O

NN

OR

S

NO

O

NN

OR

SOCl2

R NH

O

NH2

POCl3

R NH

O

NH2

R NH

O

NH2

POCl3SOCl2, Py

SOCl2 Dioxane

N

NN

NH2

SHR1

S

NN

NN

R1 NH

S

OO S

NH O

OO

O

O

NN

SH

OH

O

NN

SH

Dioxane

POCl3

III

IV

III

V

При вивченні взаємодії 2,4-тіазолідиндіон-5-оцтової кислоти з гідразидами карбонових кислот встановлено, що утворення сполук з 1,3,4-окса(тіа)діазольним фрагментом (ІІ) відбувається в середовищі РОCl3, натомість в середовищі

117

тіонілхлориду спостерігається утворення дигідразидів відповідних кислот (І). Циклізація останніх залежно від умов проведення реакції дозволяє отримати різні похідні з тіазолідоновим та оксадіазольним фрагментами (в середовищі SOCl2 – (ІV), в середовищі РОCl3 - (ІІ). Іншим синтетичним напрямком було проведення ацилювання гетероциклічних сполук хлорангідридом 2,4-тіазолідиндіон-5-оцтової кислоти, що дозволило отримати біциклічні похідні (V) на основі заміщених 1,3,4-оксатіазолів. Конденсація 2,4-тіазолідиндіон-5-оцтової кислоти 3 аміномеркаптотріазолами в середовищі РОCl3 дозволяє отримати конденсовані похідні (ІІІ). Структура синтезованих сполук підтверджена методом ПМР та масс спектроскопії. Результати. Ряд синтезованих сполук відібрані для фармакологічного скринінгу протипухлинної та протитуберкульозної активності. ВИЗНАЧЕННЯ НІМЕСУЛІДУ В БІОЛОГІЧНИХ РІДИНАХ Бірова Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра токсикологічної та аналітичної хімії Завідувач кафедри – доц. І.Й. Галькевич Науковий керівник – доц. І.Й. Галькевич Актуальність. Особливе місце серед усіх медикаментів займають нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) – як засоби, що застосовуються найчастіше, та як «лідери» за частотою побічних ефектів. Саме НПЗЗ є причиною половини усіх ускладнень фармакотерапії, а тому представляють інтерес в хіміко-токсикологічному відношенні. Одним із цієї групи препаратів є німесулід. Передозування при прийомі німесуліду часто зумовлює гострі отруєння, які іноді стають летальними. Описані випадки смертельних отруєнь дітей, зумовлені застосуванням німесуліду у формі пластирів. Тому розробка експрес-методів виділення та визначення німесуліду в біологічних рідинах організму є актуальною задачею сучасного хіміко-токсикологічного аналізу. Метою нашого дослідження була розробка ефективних методів виділення німесуліду із біологічних рідин та визначення даної сполуки в екстрактах хроматографічними методами аналізу. Метеріали та методи. Експериментальні дослідження проводились на тваринах (щурах). Для досліджень використовували кров та сечу, одержану після введення німесуліду щурам у дозі 30 мкг/г у вигляді водної суспензії. При цьому використовували по 3 мл крові та по 5 мл сечі. При виділенні німесуліду із крові до проб крові вносили по 3 мл 30 % ацетатної кислоти, перемішували і залишали на 20 хв для настоювання. Після цього білкову фракцію осаджували ацетонітрилом, доводили рН до 8 за допомогою 10% натрію гідроксиду та проводили двократну екстракцію німесуліду хлороформом, порціями по 5 мл. При виділенні із сечі до проби сечі додавали 1 мл розчину β-глюкуронідази (1000 од/мл) , пробу сечі поміщали в термостат і витримували 20 хв при 37 0С, після чого доводили рН до 8 за допомогою 10 % розчину натрію гідроксиду і двічі екстрагували хлороформом порціями по 5 мл. В хлороформових екстрактах ідентифікувалли та кількісно визначали вміст німесуліду. Ідентифікацію німесуліду проводили методами ТШХ та газо-рідинної хроматографії, а для кількісного визначення використовували методику ГРХ. Хроматографічне розділення проводилось у системах розчинників хлороформ-метанол (9:1), метанол-25% розчин амоніаку (100:1,5), хлороформ-ацетон (8:2). При дослідженні витяжок методом ТШХ можна також ідентифікувати основний метаболіт німесуліду – гідроксимесулід. Для ідентифікації та кількісного визначення німесуліду застосовували також метож газо-рідинної хроматографії. Хроматографічне розділення проводилось на приладі “Chrom-5”, при наступних умовах: колонка довжиною 2 м, внутрішній діаметр 3 мм, насадка Chezasorb-N-AW-DMCS з 3 % OV-17. Швидкість проходження азоту – 40 мл/хв, водню – 30 мл/хв, повітря – 200 мл/хв. При ідентифікації німесуліду методом ГРХ границя виявлення становить 5 мкг у внесеній пробі, а час виходу препарату – 4 хв 34 сек. Висновки: Метод ГРХ дозволяєти контролювати кількісний вміст німесуліду в біологічних об’єктах. Відносна похибка кількісного визначення методом ГРХ становить ± 1,25 %, а метод ТШХ можна застосовувати як один із скринінг-тестів на німесулід. ДОСЛІДЖЕННЯ БІДРИНУ ХРОМАТОГРАФІЧНИМИ МЕТОДАМИ Герман Олександр Кучер Марія Гегедиш Любов Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра токсикологічної та аналітичної хімії Завідувач кафедри – доц. І.Й. Галькевич Науковий керівник – доц. М.М. Кучер Актуальність. Фосфорорганічний пестицид бідрин (дикротофос, карбікрон, ектафос, діападрін) належить до системних інсектицидів, які переміщуються судинною системою рослин. Ці рослини є токсичними для комах, а також для людей і тварин, які споживають рослини. Токсичний вплив проявляється шкірно-резорбтивною дією (ЛД50 для щурів 22 мг/кг, для птахів 1,2-12,5 мг/кг, для кроликів /нашкірне нанесення/ 220-280 мг/кг). В літературі наводяться дані про отруєння людей бідрином. Мета. Опрацювання методик виявлення бідрину придатних для прижиттєвої та посмертної діагностики отруєнь та для проведення хіміко-токсикологічних і санітарно-гігієнічних експертиз.

118

Матеріали та методи. З метою опрацювання хроматографічних методів аналізу бідрину ми приготовляли модельні об’єкти дослідження (м’ясо, печінка, молоко, кров, сеча) і стандартні розчини бідрину та метафосу. При виділенні бідрину із об’єктів дослідження використовувались методи настоювання, ізолювання, фільтрування, центрифугування, випаровування тощо. Хроматографія в тонкому шарі сорбенту. Хлороформно-бензольні витяжки отримані із модельного об’єкту дослідження, впарювали до 0,5 мл і наносили на хроматографічні пластинки, а поряд наносили розчини свідка (бідрину). Хроматографування проводили у двох системах розчинників: І) бензол—діоксан (9:1) та ІІ) ацетон—хлороформ (4:6). Після хроматографування пластинки висушували, а потім обприскували 2 % розчином 4-(п-нітробензил)-піридину в ацетоні і ставили в термостат на 30 хв при 100°С. Після охолодження пластинку обприскували 1 н. розчином натрію гідроксиду. Плями бідрину на пластинці забарвлюються у світло–фіолетовий колір. Ідентифікацію проводили за величинами Rf. У системі І величини Rf бідрину (стандартного розчину та виділеного із об’єкта) становлять 0,57-0,60, а у системі ІІ — Rf =0,34-0,37. Межа виявлення 2 мкг бідрину у пробі. Методика газохроматографічного дослідження. Витяжки із об’єктів дослідження випаровували і розчиняли у гептані. Газохроматографічне дослідження проводили за абсолютними та відносними параметрами затримування (відносно метафосу). Для цього приготовляли стандартні розчини бідрину та метафосу у гептані (1 мкг/мл). Умови хроматографування: хроматограф “Хром-5“; детектор термоіонний (фосфорний); колонка скляна (200 • 0,3 см); рідка нерухома фаза: SE-30 (5%); твердий носій: хроматон – N-AW, промитий кислотою (0,100-0,160 мм); газ-носій – азот технічний; швидкість азоту – 50 мл/хв; швидкість водню – 30 мл/хв; швидкість повітря - 300 мл/хв; температура випарника – 250 ˚С; температура колонок – 225 ˚С. Час затримування розчинника (гептану) становить 47-48 с, метафосу - 369-375 с, бідрину – 485-494 с. Межа виявлення – 4 мкг бідрину. Результати. Для аналізу бідрину опрацьовані хроматографічні методики дослідження: хроматографії в тонкому шарі сорбенту та газорідинної хроматографії. Висновок. Опрацьовані методики придатні для цілей хіміко-токсикологічного та санітарно-гігієнічного аналізів. ВАЖЛИВІСТЬ КОБАЛЬТУ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПРОЦЕСІВ Іванців Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної, біонеорганічної та фізколоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковий керівник – доц. І.Я. Голос Актуальність. Кобальт є життєво необхідним елементом для тварин і людини. Вміст йонів Кобальту в організмі становить 4⋅10-6 % мас.(3мг/70кг маси тіла), його добова потреба 0,3 мг. Кобальт входить до складу еритроцитів та металопротеїнів, що є компонентами тканин внутрішніх органів - печінки, нирок, підшлункової залози. Особливо багато кобальту в печінці, молоці, редисці, зеленій цибулі, капусті, петрушці та червоних буряках. Входить до складу полівітамінних комплексів з мікроелементами. Мета. Визначення ролі кобальту як життєво необхідного елементу. Аналіз вмісту Кобальту в фармацевтичних препаратах. Результати. Встановлено позитивний вплив йонів Кобальту на білковий, вуглеводний, ліпідний та мінеральний обміни, а також на обмін аскорбінової кислоти та синтез вітаміну РР (ніацину). Його біологічна роль тісно пов'язана з функціонуванням ряду ферментів та гормонів, зокрема Кобальт бере участь у синтезі гормонів щитоподібної залози - тироксину і трийодтироніну, активує такі ферменти, як карбоангідразу та карбоксипентидазу. Залежно від вмісту в біосистемах, може виступати як активатор, так і інгібітор тих ферментних систем, в основі функціонування яких лежать окисно-відновні процеси. Йон Кобальту (II) з координаційним числом 6 утворює складний хелатний комплекс з чотирма донорними атомами Нітрогену коринового циклу, одним атомом Нітрогену бензімідазольного ядра та ціано-групою CN-. Цей біокомплекс (ціанокобаламін, або вітамін В12) є ефективним протианемічним засобом, оскільки він істотно впливає на утворення еритроцитів та синтез гемоглобіну крові (гемопоез). Вітамін В12 діє спільно з іншими ферментами і бере участь у перенесенні метильної групи між біосубстратами. У достатній кількості цей вітамін надходить до організму з м’ясними та молочними продуктами. Внаслідок порушення його всмоктування виникає мегалобластична (В12-дефіцитна) анемія. Ознаки цього захворювання зв’язані з недокрів’ям, ураженням нервової системи та травного каналу. Надлишок Кобальту в організмі теж шкідливий, оскільки йони Кобальту сповільнюють адсорбцію йонів Fe(II), блокуючи його транспортні системи. Внаслідок цього виникає поліцитемія – захворювання крові, що характеризується збільшенням кількості еритроцитів та гемоглобіну. Висновки. Кобальт – це невід'ємний складовий елемент людського організму, який активно бере участь в ферментативних процесах та продукуванні гормонів щитовидної залози, сприяє виділенню води нирками, а також збільшує процес засвоєння заліза і синтезу гемоглобіну. Під впливом Кобальту підвищується всмоктування Феруму. Радіоактивні ізотопи кобальту мають провідне значення в радіоізотопній діагностиці та променевій терапії. Кобальт (II) входить до складу лікарського засобу ВІТАМ (полівітамінний препарат з мікроелементами). В складі препарату цей елемент активно впливає на процеси кровотворення та обмін речовин. Також входить до складу препарату ОЛІГОВІТ (50мкг).

119

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОТИПУХЛИННОЇ ТА АНТИОКСИДАНТНОЇ АКТИВНОСТІ КОНДЕНСОВАНИХ ПОХІДНИХ ТІОПІРАНО[2,3-d]ТІАЗОЛІВ НА ОСНОВІ ІМІДІВ 5-НОРБОРНЕН-2,3-ДИКАРБОНОВОЇ КИСЛОТИ Костенко Ростислав Фірман Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри – акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники – ас. Д.В. Атаманюк, проф. Р.Б. Лесик Актуальність. Ядро тіазолідону є потужним біофорним фрагментом для раціонального дизайну «лікоподібних молекул» як прототипів інноваційних лікарських засобів. Нещодавно встановлена антиоксидантна, антигіпоксична та протиракова активність конденсованих похідних тіопірано[2,3-d]тіазол-2-ону з норборнановим фрагментом у молекулі доводить актуальність ширшого та поглибленого дослідження сполук даного ряду як потенційних біологічно активних речовин. Матеріали та методи. Cинтез конденсованих похідних тіопірано[2,3-d]тіазолів проводився з використанням реакції гетеро-Дільса-Альдера, де у ролі гетеродієнової компоненти виступали 5-арил(алкіл)ідензаміщені 4-тіоксотіазолідони-2, а як дієнофіли - ряд імідо-похідних 5-норборнен-2,3-дикарбонової кислоти. Для одержання нових дієнофілів з алканкарбонових кислот на основі іміду 5-норборнен-2,3-дикарбонової кислоти одержано ряд естрів та амідів з ароматичними амінами через стадію хлорангідриду. Розширення бази структурних блоків для реакції гетеро-Дільса-Альдера через одержання гідразиду 5-норборнен-2,3-дикарбонової кислоти дозволило одержати ряд його похідних шляхом конденсації з рядом ароматичних альдегідів, а також одержано ряд естрів із карбоксиалкілімід 5-норборнен-2,3-дикарбонової кислоти.

S

NH

O

S

R5

R6

SNH

SN X

O

O

R5 R6

O

OCOOH

SNH

SN X

OR2

O

O

R5 R6

O

O

SNH

SNO

R5 R6

O

O

SNH

SN NO

R5 R6

O

O

R4

SNH

SN X

NHR3

O

O

R5 R6

O

O

S

NH

O

S

OR5

R6

R5=Aryl(Heteryl)R6=H

I

II R5=CH3R6=CH3 R6=C2H5

R1

Одержані сполуки тестувалися на протиракову активність на трьох лініях пухлинних клітин в одній концентрації із наступним тестуванням активних сполук на 60-ти лініях в 5-ти концентраціях від 10-4 до 10-8 моль/л. Встановлено, що по показнику –logGI50 сполуки B та C показали найвищу цитотоксичну дію до пухлинних клітин. Аналіз селективності до клітинних ліній для сполук A та B показав найсильнішу інгібуючу дію на клітинні лінії лейкемії. Сполука C володіє значним рівнем активності, але не спостережено ясно-вираженої селективності дії.

120

N

NH

SNO

O

O

S

ClNH

SNO

O

O

SCF3

OH

NH

SNO

O

O

S

OO

Et

OMe

OMe

S

NNH

SO

O

O

OH

F

OEt

SNH

SNO

O

O

Cl

OH

SNH

SNO

O

OOH

O

OHOMe

SNH

SNO

O

O

CH3

CH3CH3

F

A B C

D E F G

Антиоксидантну активність визначали при не ферментативному ініціюванні ПОЛ в порівнянні із α-токоферолу ацетатом. У результаті експерименту було встановлено, що найбільш виразні антиоксидантні властивості на моделі неферментативного ініціювання ВРО реалізують сполуки D, E, F і G, які вже до 15-ої хвилини досліду зменшують рівень ТБК-реактантів у модельних системах у порівнянні з контрольною серією на 81,58%; 48,79%; 39,83% та 26,29%, відповідно. Результати. Одержані результати дослідження фармакологічної активності буде використано для встановлення кореляцій «структура-активність». ЗАСТОСУВАННЯ ФЕРМЕНТІВ У МЕДИЦИНІ Микитчин Соломія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної, біонеорганічної, фізколоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковий керівник – доц. В.В. Огурцов Актуальність. Ферменти – біологічно активні речовини, а саме, особливі білки, які діють як каталізатори в біологічних системах. Ферменти – унікальні каталізатори, які володіють особливою ефективністю дії і високою селективністю. Наука що вивчає ферменти називається ензимологією. Дослідження ферментів відіграли важливу роль в медицині і сприяли покращенню методів діагностики, лікування і профілактики захворювань людини. Мета. Метою роботи є аналіз і систематизація літературних даних щодо застосування ферментів у медицині. Матеріали і методи. Матеріалом досліджень були різноманітні літературні джерела. Результати. Аналіз літературних даних показав, що сьогодні особливе місце посідає одне із перспективних напрямів дослідження ферментів – медична ензимологія. Зокрема, чітко визначились три основні напрями дослідження в області медичної ензимології: ензимопатологія, ензимодіагностика і ензимотерапія. Головну роль в медицині відіграють ензимопатологія і ензимодіагностика. Ензимопатології вивчає молекулярні основи розвитку патологічних процесів в основі яких лежить порушення механізмів регуляції чи синтезу індивідуального фермента чи групи ферментів. Ферменти виконують не тільки унікальні каталітичні функції, але і, володіють вираженою органотропністю і високою специфічністю дії, і можуть бути використані в якості найтонших і виняткових інструментів для цілеспрямованої дії на патологічні процеси. Другий напрямок наукових досліджень області медичної ензимології – ензимодіагностика, яка займається розробкою ферментних тестів. Діагностична ензимологія досягла великого успіху, допомагаючи лікарю не тільки в встановленні правильного діагнозу захворювання і виявленні степені важкості хвороби, але й в визначенні правильного методу лікування. Діагностична ензимологія досягла значних успіхів в визначенні діагнозу захворювань, не тільки вказаних органів, але і в інших: нирках, підшлунковій залозі, шлунку, кишечнику, легенях. Висновки. Ферментна діагностика може слугувати основою не тільки для визначення правильного діагнозу і, що найголовніше вчасного діагнозу хвороби, але і для перевірки ефективності використаного методу лікування. Володіючи високою специфічністю дії ферменти використовуються в якості найтонших і виняткових інструментів впливу на проходження будь якого патологічного процесу. ПРО ФОРМУ СУЧАСНОЇ ПЕРІОДИЧНОЇ СИСТЕМИ ХІМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ Мороз Тетяна Іващак Кристина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біонеорганічної, фізичної та колоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковий керівник – доц. Д.Д. Луцевич З часу відкриття Д. І. Менделєєвим періодичного закону і створення ним періодичної системи хімічних елементів (ПСЕ) минуло більше 130 років. На той час (1869 р.) було відомо лише 63 хімічні елементи і Д. Менделєєв, опираючись на праці німецьких хіміків Доберейнера і Мейєра, французького геолога Шанкурта, англійського хіміка Ньюлендса,

121

прийшов до висновку, що головною характеристикою атома є його маса. На цій основі він відкрив і сформулював періодичний закон, графічним виразом якого є періодична система елементів. Нині відомо багато різних форм ПСЕ, зокрема довга, напівдовга, коротка та інші. Отже, сучасна хімія бере свій початок з періодичного закону і періодичної системи Д. І. Менделєєва, на основі якого він зумів передбачити існування у природі шести хімічних елементів, які пізніше й були відкриті. Метою нашої роботи було з’ясувати число відкритих на даний час хімічних елементів, оскільки аналіз навчальної та наукової літератури за останні роки показав, що існують різні дані з цього приводу. Наприклад, автор комплекту підручників для загальноосвітніх середніх шкіл Н. Буринська вважає, що нині відомо 110 хімічних елементів, а П. Попель зі співавторами − 115. Автори підручників з хімії для ВНЗ, виданих після 2003 року (О. Карнаухов, П. Попель, В. Кириченко, М. Корнілов, Є. Левітін та інші), теж подають різні дані щодо кількості відомих хімічних елементів та їх властивостей. Проаналізувавши інформацію відомих наукових лабораторій, зокрема Лабораторії ядерних досліджень в Дармстадті (Німеччина), Ліверморської національної лабораторії Лоуренса в Каліфорнії (США), Об’єднаного інституту ядерних досліджень в Дубно (Росія), де проводяться серйозні ядерні дослідження з метою вивчення нових ядерних реакцій і синтезу ще невідомих хімічних елементів, ми встановили точну кількість відкритих нині елементів, число елементів, назви яких остаточно затверджені Міжнародною спілкою чистої і прикладної хімії (IUPAC), і проаналізували деякі їхні властивості: періоди піврозпаду, атомні маси та ін. Отже, на даний час існує 117 хімічних елементів, що і має бути відображено в сучасних періодичних системах. ВИДІЛЕННЯ ІЗ БІОЛОГІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ ТА КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТІКЛІДУ Панас Олег Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра токсикологічної та аналітичної хімії Завідувач кафедри – доц. І.Й. Галькевич Науковий керівник – доц. І.Й. Галькевич Актуальність. Тіклопідин в медичні практиці застосовується як препарат, що проявляє антиагрегативну дію. Гальмує агрегацію і адгезію тромбоцитів, застосовується при гемотрансфузії, при перенесеному інфаркті міокарду, верикозному розширенні вен, стимулює утворення протсогландинів E1 та D1, покращує мікроциркуляцію в капілярах. Проте при передозуванні цього препарату проявляються побічні ефекти, та описані випадки смертельних отруєнь, які спостерігались при прийомі тіклопідину з прямими та непрямими коагулянтами, гепарином та нестероїдними протизапальними засобами. Мета даної роботи полягала в розробці експрес-методики виділення тіклопідину із біологічного матеріалу, впровадження якої в практику дозволило б покращити якість судово-хімічної експертизи. Методи та метеріали. Експериментальні дослідження проводились на модельних сумішах. Для цього до 15 г подрібненої печінки додавали по 50 мкг тікліду у вигляді водного розчину та залишали на 24 години при кімнатній температурі. Після цього до проб біологічного матеріалу вносили 30 % розчин ацетатної кислоти до покриття твердих частинок біологічного матеріалу і настоювали протягом 1 год. Кислу водну витяжку зливали, а біологічний матеріал ще раз настоювали з 30 % розчином ацетатної кислоти. Кислу водну витяжку відокремлювали, об’єднували і проводили осадження білкових домішок сумішшю перхлоратної кислоти з ацетонітрилом, взятих у співвідношенні 1:1, після чого проби центрифугували (5000 об/хв, 7 хв.). Оскільки масксимальні кількості препарату екстрагуються з лужного середовища хлороформом рН кислих витяжок доводили до 8 за допомогою 10 % натрію гідроксиду і тричі екстрагували препарат хлороформом (порціями по 10 мл). У хлороформових екстрактах визначали кількісний вміст тікліду екстракційно-спектрофотометричним методом, що грунтується на реакції препарату при рН 4 з метиловим оранжевим. Іонний асоціат руйнували 0,1 М хлоридною кислотою і виміряли оптичну густину одержаних розчинів при λ= 540 нм з допомогою спектрофотомутра СФ-46 (питомий показник поглинання становить 496). Результати. Проведеними експериментальними дослідженнями встановлено, що запропонованим методом з печінки можна виділити 60-65 % тікліду в незміненому стані. Розроблений спосіб очистки дозволяє практично повністю усунити вплив домішок ендогенного походження. Результати екстракційно-спектрофотометричного визначення тікліду в аналізованих пробах є надійними, оскільки вкладаються в границі довірчого інтервалу. Відносна похибка екстракційно-спектрофотометричного визначення становить ± 0,78%. Висновки. Розроблено оптимальні умови виділення тікліду із біологічного матеріалу. Встановлено, що з допомогою 30 % ацетатної кислоти та очистці витяжки сумішшю перхлоратної кислоти та ацетонітрилу (1:1) можна виділити до 62-65% тікліду в незміненому виді. ЗАСТОСУВАННЯ ПОХІДНИХ РОДАНІНУ ДЛЯ ФОТОКОЛОРИМЕТРИЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ СТРЕПТОЦИДУ ТА НОРСУЛЬФАЗОЛУ Пиріг Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної, біонеорганічної, фізколоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковий керівник – доц. В.В. Огурцов Актуальність. Похідні аміду сульфанілової кислоти знайшли широке застосування в медичній практиці в якості протимікробних засобів. Для їх кількісного визначення часто використовують фотоколориметричний метод, що ґрунтується на реакції утворення забарвлених азосполук з β-нафтолом, хінозолом тощо. Однак недоліком цих методик є необхідність усунення надлишку нітрит-аніонів, які використовуються для одержання відповідних солей діазонію. Мета. Метою наших досліджень є розробка методики фотоколориметричного визначення стрептоциду та норсульфазолу з використанням в якості кольорореагенту похідних роданіну.

122

Матеріали та методи. Для дослідження використовували похідні роданіну синтезовані на кафедрі фармацевтичної, біоорганічної та органічної хімії ЛНМУ імені Данила Галицького, а також субстанції стрептоциду і норсульфазолу та таблетки стрептоциду по 0,3 і 0,5 г. Визначення проводили на фотоелектроколориметрі КФК-2. Оптимізація структури молекул відповідних азосполук проводилась напівемпіричним квантово-хімічним методом АМ1 з використанням програмного пакету HyperChem 7.51. Результати. 3-заміщені похідні роданіну, за рахунок наявності в 5 положенні тіазолідинового циклу рухливих атомів водню, здатні реагувати з солями діазонію з утворенням забарвлених азосполук. Нами досліджено стійкість забарвлених продуктів азосполучення у лужному середовищі. Проведені дослідження показали, що кількісна залежність “структура-стійкість” найкраще описується однопараметричною моделлю: Стійкість = 0,4428×Ch_C4 – 0,1215 (r= 0,996, s= 0,003, F=262,4) Аналіз одержаної моделі показує, що стабільність забарвлених азосполук збільшується зі збільшенням заряду на атомі вуглецю в 4 положенні тіазанового циклу (Ch_C4). Вивчення впливу рН на вихід забарвлених продуктів і їх стійкість показало, що для проведення кількісного визначення найбільш оптимальним є рН=12. Для проведення кількісного визначення певного об’єму розчину досліджуваної речовини у 0,1 М HCl додають розчин натрій нітриту, через 2–3 хвилини додають кольорореагент і буферний розчин з рН=12. Одержані оранжеві розчини фотоколориметрують при λ= 490 нм відносно холостого досліду. Кількісний вміст аналізованої речовини визначають за рівнянням калібрувального графіка. Світловбирання забарвлених розчинів підпорядковується закону Бугера–Ламберта–Бера від 0,2 до 4,0 мкг препарату в 1 мл розчину. Висновки. Розроблені оптимальні умови фотоколориметричного визначення стрептоциду та норсульфазолу в субстанціях та лікарських формах з використанням в якості кольорореагенту похідних роданіну. Відносна похибка визначень не перевищує 2 %. ВИЗНАЧЕННЯ НОВОКАЇНУ МЕТОДОМ ФОТОКОЛОРИМЕТРІЇ Сергійчук Тетяна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра загальної, біонеорганічної, фізколоїдної хімії Завідувач кафедри – доц. В.В. Огурцов Науковий керівник – доц. В.В. Огурцов Актуальність. Для кількісного визначення новокаїну який широко застосовується в медичній практиці в якості місцевого, анестетика використовують фотоколориметричний метод, що ґрунтується на реакції утворення забарвлених азосполук з β-нафтолом, тимолом, етакридином тощо. Однак недоліком цих методик є необхідність усунення надлишку нітрит-аніонів, які використовуються для одержання відповідних солей діазонію. Мета. Метою наших досліджень є розробка методики фотокорлориметричного визначення новокаїну з використанням в якості кольорореагенту похідного роданіну 3-α,β-дикарбоксиетилроданіну. Матеріали та методи. Для дослідження використовували 3-α,β-дикарбоксиетилроданін.синтезований на кафедрі фармацевтичної, біоорганічної та органічної хімії ЛНМУ імені Данила Галицького, а також субстанцію новокаїну. Визначення проводили на фотоелектроколориметрі КФК-2. Величину рН розчинів визначали потенціометрично за допомогою рН-метра рН 150. Результати. 3-α,β-дикарбоксиетилроданін за рахунок наявності в 5 положенні тіазолідинового циклу рухливих атомів водню, здатний реагувати з солями діазонію з утворенням забарвлених азосполук. Вивчення впливу рН на вихід забарвлених продуктів і їх стійкість показало, що для проведення кількісного визначення найбільш оптимальним є рН=12. Для проведення кількісного визначення точну наважку субстанції досліджуваної речовини розчиняють у 0,1 М розчині хлоридної кислоти. До певного об’єму одержаного розчину додають розчин натрій нітриту, через 2–3 хвилини вносять водний розчин кольорореагент і буферний розчин з рН=12. Одержані розчини червоно-оранжевого кольору фотоколориметрують при λ= 490 нм відносно холостого досліду. Кількісний вміст аналізованої речовини визначають за рівнянням калібрувального графіка. Світловбирання забарвлених розчинів підпорядковується закону Бугера–Ламберта–Бера від 0,1 до 4,0 мкг препарату в 1 мл розчину. Висновки. Розроблені оптимальні умови фотоколориметричного визначення новокаїну в субстанції та лікарських формах з використанням в якості кольорореагенту 3-α,β-дикарбоксиетилроданін. Відносна похибка визначень не перевищує 2 %. СИНТЕЗ ТА МОДИФІКАЦІЯ НОВИХ 2,3-ДИЗАМІЩЕНИХ 4-ТІАЗОЛІДОНІВ ЯК ПОТЕНЦІЙНИХ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК З ВИКРИСТАННЯМ РІЗНИХ СИНТЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ Хилюк Дмитро Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри – акад. Б.С. Зіменковський Наукові керівники – ас. Д.В. Камінський, проф. Р.Б. Лесик Актуальність. Різносторонні можливості модифікації та широкий спектр біологічних властивостей роблять 4-тіазолідоновий цикл одним з найбільш досліджуваних при пошуку нових лікарських засобів. 2,3-Дизаміщені 4-тіазолідони, зокрема 2,3-диарил 4-тіазолідони, спіро[циклогексил-2-тіазолідин]- 3-арил-4-они та спіро[3Н-індол-3,2'-тіазолідин]-2,4-діони в останні роки інтенсивно вивчаються як потенційні протиракові, антимікробні, протигрибкові, протитуберкульозні і противірусні агенти.

123

Тому метою нашої роботи був синтез нових 2,3-дизаміщених 4-тіазолідонів та їх 5-ариліденпохідних для подальшого фармакологічного скринінгу. З цією метою був використаний one-pot метод, який полягає в проведенні багатокомпонентних реакції в одному реакційному середовищі, отримуючи кінцеві сполуки без виділення проміжних інтермедіатів. Матеріали та методи. Синтез 2,3-дизаміщених 4-тіазолідонів проводився шляхом конденсації ароматичних амінів або естрів аміноксилот, карбонільних сполук та меркаптооцтової кислоти при використанні різних реакційних умов.

Ar O

HO

N

O

O

OH

O

SH

OO

Me

(CH2)n

R

NH2 A

O

B B' S

NO A

B

B'

+DCC, THF or

Benzene or

+MW, EtOH

A B, B'

Класичний підхід конденсації в безводному бензені характеризується невисокими виходами, необхідністю азеотропного відділення води (використання насадки Дінна-Старка) та довготривалістю реакції (24-48 год в залежності від вихідних реагентів). Використання м’яких ацилюючих агентів – DСС (дициклогексилкарбоімід) в середовищі безводного тетрагідрофурану характеризується задовільними виходами та коротким часом виконання реакції (30-60 хв), проте вимагає додаткових операцій (виділення N,N-діциклогексилсечовини, як побічного продукту). Найоптимальнішим є використання MAOS (Microwave Assistant Organic Synthesis) підходу. Застосування мікрохвильового опромінення дозволяє значно скоротити час виконання реакції, використати мінімальну кількість розчинника та уникнути додавання дегітратуючих агентів. Відомо, що природа замісника в положенні 5 4-тіазолідонового циклу часто відіграє критичну роль для прояву та величини біологічної активності. Тому для розвитку тематики ми синтезували 5-ариліденпохідні отриманих 2,3-дизаміщених 4-тіазолідонів.

Kat = (CH3)3COK S

N

O

R"

S

N

OR

R

H

O

R''R''

SN

O

O

H

SN

O

R''' = N(CH3)2, Cl, OCH3

R'''R

R

Kat = (CH3)3COK

NH

O

R'''

R'''

R = Cl, OH, CH3R" = OCH3, N(CH3)2, Cl

Оскільки метиленова група в положенні 5 4-тіазолідонового циклу є менш реакційно здатною у порівнянні з похідними роданіну (2-тіоксо-4-оксотіазолідину) чи 2,4-тіазолідиндіону конденсацію з ароматичними альдегідами проводили у середовищі ізопропілового спирту з використанням як каталізатора трет-бутилату калію. Результати. Структура та чистота отриманих сполук підтверджена методами ПМР та масс-спектроскопії. Використання різних синтетичних методів дозволяє отримувати ідентичні сполуки. В результаті скринінгу протиракової активності синтезованих сполук на базі Національного Інституту Раку (Бетезда, США) та протитуберкульозної активності за програмою TAACF у Національному Інституті Алергічних та Інфекційних Захворювань (Бетезда, США) виділено ряд сполук з високими значеннями активності.

124

СЕКЦІЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ І КЛІНІЧНОЇ ФАРМАЦІЇ

Лекційна аудиторія кафедри технології ліків і біофармації Четвер, 10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. О.Л. Гром, проф. А.Б. Зіменковський, доц. А.Й. Дацко, доц. Л.Є. Зарума, доц. О.Р. Левицька, доц. О. І. Лопатинська, доц. А.А. Невзгода, доц. С.І. Терещук, ас. О.Ю. Грем, ас. Д.Т. Садова

Головуючий – Горілик Артем МАРКЕТИНОГОВЕ ВИВЧЕННЯ СПОЖИВЧИХ МОТИВІВ СТУДЕНТІВ З ПИТАНЬ КОСМЕТОЛОГІЇ Верменічева Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – доц. С.І. Терещук Актуальність. Основою стратегії маркетингу сьогодні є вивчення поведінки споживачів, як рушійної сили у формуванні сучасних ланцюжків пропозиції. З цих позицій важливе значення має дослідження вчинків покупців. Мета. Вивчення споживчих мотивів студентів з питань косметологічної допомоги. Матеріали та методи. Як метод збору первинної інформації використано особисте опитування з допомогою опрацьованої нами анкети. В якості споживчої аудиторії виступили студенти трьох вузів України та Польщі. Всього було анкетовано 304 особи. Для обробки результатів опитування було використано програму Microsoft Excel. Результати. Встановлено, що велика частина респондентів має певні косметичні проблеми і потребує спеціалізованої косметичної допопмоги для їх вирішення. Серед них варто виділити косметичні проблеми шкіри обличчя, шкіри голови, інші косметичні проблеми (ламкість нігтів, мозолі, тріщини рук, бородавки, неприємний запах з рота), косметичні недоліки, для усунення яких необхідна допомога фахівців. Оскільки було виявлено, що найбільшу потребу респонденти трьох вузів мають у послугах косметолога стоматолога, ми вирішили дослідити споживчі мотиви населення при виборі ними засобів догляду за ротовою порожниною, зокрема зубних паст. Було розроблено ще одну анкету,яка дала можливість більш точно встановити фактори, що впливають на вибір зубної пасти. Серед них наступні: зручність використання, ціна, тривалість ефекту від використання, близькість місця купівлі до житла, цілодобовий режим роботи закладу, можливість отримати кваліфіковану консультацію спеціаліста, належний ступінь контролю за якістю зубних паст в аптеці. Проаналізовано цінові та споживчі характеристики найбільш вживаних зубних паст. Серед них варто зазначити: Aquafresh, Blend-a-med, Colgate, Lacalut, Parоdontax, Sensodуn. Вивчено структуру ринку вище згаданих зубних паст в Україні та Польщі. Порівняно цінові характеристики зубних паст, що реалізовуються аптеками та магазинами, які розташовані в радіусі 50 м від аптек. Обраховано ціну на одне чищення, відповідно встановлено найбільш економічні форми випуску. З метою полегшення роботи практикуючого провізора та задоволення потреб пацієнта розроблено схему фармацевтичної опіки при відпуску зубних паст з аптеки у формі алгоритму дій. Висновок. Встановлено, що між мотивом до отримання косметологічної допомоги та її реалізацією існує значний розрив. При забезпеченні населення зубними пастами обов’язково повинні використовуватися принципи фармацевтичної опіки, диференційовано для кожного відвідувача аптеки. Виявлено різницю в цінових характеристиках зубних паст відповідно до регіону, місця купівлі, складу, об’єму, виробника. РОЗРОБКА СИСТЕМИ КОМП’ЮТЕРНОЇ ПІДТРИМКИ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЕКОНОМІКА ФАРМАЦІЇ» Горілик Артем Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – доц. С.І. Терещук Актуальність. Розвиток новітніх комп'ютерних технологій дозволяє в наш час різко розширити список методів навчання. Зокрема, поруч з такими традиційними методами, як лекції, лабораторні, практичні заняття, курсові роботи, літні учбові і виробничі практики тощо, студенти мають можливість скористатися системами дистанційного навчання, електронними підручниками, мультимедійними уроками, тренажерами, симуляторами навчального процесу. Мета. Оптимізація процесу засвоєння навчального матеріалу і практичних навичок з профільної фармацевтичної дисципліни „Організація та економіка фармації”. Проведення самоконтролю рівня підготовки студентів до занять. Матеріали та методи. Програмний комплекс розроблений у вигляді Web-сайту з використанням HTML, JavaScript, та Flash-технологій на базі зв’язки Apache 2.2.6 + PHP 5.2.5. + СУБД MySQL. Результати. На першому етапі дослідження нами узагальнено дані результатів державного ліцензійного іспиту Крок 2 “Фармація” за останні роки з організації та економіки фармації. Не дивлячись на позитивну тенденцію у знаннях студентів ЛНМУ імені Данила Галицького, а також апробовану діючу систему навчання на кафедрі організації та

125

економіки фармації, запропоновано для активізації навчально-творчої роботи використати розроблену нами систему комп’ютерної підтримки AdFarm S.A. Для покращення засвоєння студентами теоретичних знань та практичних навичок з організації та економіки фармації сформовано систему за схемою: навчаюча та контролююча підсистеми. До першої відносять блоки тестових завдань зі зворотним зв’язком з бази тестів Крок-2 «Фармація», виконані у формі Flash-додатків, з можливістю перевірки і тлумачення кожної відповіді. Результат не заноситься до бази даних. До контролюючої підсистеми входять: І етап - вхідний контроль, виконаний у формі тестів з однією правильною відповіддю; ІІ етап - авторські теоретичні і розрахункові ситуаційні завдання, розв’язування кросвордів; ІІІ етап - підсумковий контроль - тести підвищеного рівня складності. Результати ІІ та ІІІ етапів заносяться до таблиці бази даних разом з ім’ям студента, групою, оцінкою, часом та датою виконання завдання. В розділі «Навчальні матеріали» сформовано тексти діючих нормативних документів (Накази МОЗ України, Постанови КМУ, Закони України). Для студентів випускних курсів фармацевтичного факультету програма є інстальована у методичному кабінеті кафедри Організації та економіки фармації, а для широкого кола користувачів відкрита у вигляді Web-сайту в мережі Internet. Висновки. Опрацьована система є ефективним засобом закріплення знань з профільної фармацевтичної дисципліни організація та економіка фармації та вдосконалення рівня професійної підготовки майбутніх спеціалістів. ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНИХ МЕТОДІВ У ДОСЛІДЖЕННІ ФАКТОРІВ РИЗИКУ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ТУБЕРКУЛЬОЗОМ Дзондза Юлія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – ас. Д.Т. Садова Актуальність. Моніторинг епідеміологічної ситуації з туберкульозу в західному регіоні та в Україні в цілому виявив погіршення основних епідеміологічних показників ще з початку 90-х років, а в 1995 році в Україні офіційно зареєстровано епідемію туберкульозу. Сьогодні епідемія прогресує і набуває загрозливих масштабів. За даними центру медичної статистики в Україні, щодня реєструється 82 хворі на туберкульоз а 30 хворих помирають. У 2007 році, в порівнянні з 2006 роком, показник захворюваності по Львівській області зріс на 2,6 %, незважаючи на те, що за аналогічний період захворюваність на активний туберкульоз по Україні загалом зменшилась на 5,3 %. Серед вперше захворівших на туберкульоз прогресивно зростає чисельність осіб працездатного віку, що визначається множинністю впливу ряду факторів: зниження рівня життя населення, наявність значної кількості осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, недостатнє фінансування протитуберкульозних заходів, гострий дефіцит кваліфікованих медичних кадрів, розповсюдження ВІЛ-інфекції. Сьогодні туберкульоз є причиною четверті всіх смертей серед дорослого населення, які можна попередити. Метою нашої роботи є виділити з множини факторів, що впливають на рівень захворюваності туберкульозом у Львівській області, саме ті, які виступають основними причинно-наслідковими детермінантами сукупної ситуації щодо розвитку туберкульозу. Врахування їх сукупного впливу є необхідним етапом перед прогнозної оцінки захворюваності туберкульозом і визначення потреби в протитуберкульозних препаратах. Матеріали і методи. Враховуючи наявність великої кількості факторів, їх взаємодії та суперечливих тенденцій, що формують ситуацію з туберкульозом, ми здійснювали їх відбір методом логічного відбору, і другим етапом – методом кількісного аналізу. Також для вивчення впливу факторів на стан захворюваності на туберкульоз населення Львівської області нами був застосований математичний апарат кореляційно-регресійного аналізу. Результати. Для розрахунку та аналізу статистичних коефіцієнтів, що оцінюють величину та тісноту впливу факторів на показник захворюваності на туберкульоз, були використані статистичні дані в розрізі міст та районів Львівської області, що характеризують демографічні, соціально-економічні, екологічні, медичні, та соціальні аспекти відтворення трудового потенціалу. Висновок. На підставі отриманих даних була проведена типізація районів і міст Львівської області на кластери за ступенем подібності сумарної дії різних факторів на поширення активності туберкульозу. Були побудовані регресійні моделі для кожного кластера, що дозволило представити одночасно взаємодію між даними факторами і захворюваністю на туберкульоз. Завдяки цьому стає можливим створення та опрацювання конкретних пропозицій щодо застосування різних лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на покращення ситуації з туберкульозом і відповідного їх лікарського забезпечення в розрізі визначених кластерів. ДОСЛІДЖЕННЯ БЕЗПЕКИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНФУЗІЙНИХ РОЗЧИНІВ У НОВОНАРОДЖЕНИХ Зарума Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник – ас. О.Ю. Грем Актуальність. Важливим напрямком діяльності педіатричної служби є своєчасне виявлення хвороб та їх ефективне лікування з метою попередження малюкової смертності. За останні роки в Україні кількість народжуваних передчасно дітей становить 4% від загальної кількості народжених живими. Слід зазначити, що серед провідних причин захворюваності у дітей першого року життя окремі стани перинатального періоду становлять 13,5%. Відтак, необхідність забезпечення раціональності фармакотерапії у педіатричній практиці набуває особливого значення. Зокрема, при застосуванні у парентеральних лікарських формах.

126

Мета. Обґрунтування ролі клініко-фармацевтичних чинників у визначенні безпеки застосування інфузійних розчинів для корекції водно-сольової рівноваги у немовлят при затримці внутрішньоутробного розвитку за гіпотрофічним типом. Матеріли та методи. Полікомпонентні інфузійні розчини, методи бібліографічного та потенціометричного аналізу, розрахунок осмолярності інфузійних розчинів. Результати. У визначенні безпеки інфузійних розчинів, які застосовують для корекції післяродових ускладнень у недоношених немовлят важливе значення посідають їх клініко-фармацевтичні характеристики: осмолярність, значення рН та термін придатності приготованого розчину після змішування компонентів. Нами проведено дослідження трьох полікомпонентних інфузійних розчинів (інфезол 100 та розчин глюкози 10%; розчини глюкози 10% та кислоти аскорбінової 5%; розчини глюкози 10%, натрію хлориду 0,9%, кальцію глюконату 5% та аспаркаму), суміші яких в умовах лікувально-профілактичного закладу готують екстемпорально, як правило медичною сестрою. Оскільки, прописані розчини гіпертонічні, то нами проведено розрахунок їх осмолярності, який засвідчив, що ці показники у прописаних об’ємах є оптимальними (53,7 мОсмоль; 25 мОсмоль та 36,3 мОсмоль, відповідно). Ще одним клініко-фармацевтичним чинником, який визначає безпеку екстемпорально приготованих сумішей є значення рН, яке важливе у прогнозуванні тривалості їх зберігання від моменту змішування до введення пацієнту. Встановлено, що значення рН після приготування сумішей не значно змінювались у порівнянні із значеннями вихідних компонентів і становили відповідно: для інфузійної суміші №1 – 5,0-5,6 та для інфузійних сумішей № 2 і 3 – 6,0-6,2. Визначення цього показника через 30 хв. підтвердило його попередні значення, що дозволяє прогнозувати термін стабільності приготованих сумішей у процесі здійснення маніпуляційної процедури. Висновки. Результати дослідження, одержані на основі аналізу клініко-фармацевтичних характеристик інфузійних розчинів, дозволили сформулювати елементи фармацевтичної опіки, скерованої на медичний персонал. Зокрема, приготовані інфузійні суміші стабільні впродовж 30 хв.; з огляду на гіперосмолярність досліджуваних розчинів не рекомендовано перевищувати прописані об’єми, оскільки це може впливати на безпеку їх застосування; важливо дотримуватись швидкості введення інфузійних сумішей залежно від маси тіла новонародженого. МОНІТОРИНГ РЕЄСТРАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ Кріль Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – доц. С.І. Терещук Актуальність. В Україні та Польщі функціонує система державного регулювання у сфері обігу лікарських засобів, яке здійснюється шляхом: ліцензування діяльності, реєстрації, сертифікації, державного контролю виробництва лікарських засобів і підготовки фахівців, які працюють у сфері обігу лікарських засобів. Метою роботи є порівняльний аналіз сукупності зареєстрованих і перереєстрованих лікарських засобів у 2006 і 2007 роках в Україні і Польщі. Матеріали і методи. Накази Міністерства охорони здоров’я України „Про державну реєстрацію(перереєстрацію) лікарських засобів та внесення змін у реєстраційні матеріали”, інформація з Інтернет джерел за 2006 і 2007 роки, з використанням методів порівняння, компонування, узагальнення. Результати. Система допуску лікарських засобів на фармацевтичний ринок в Україні і Польщі є належно організована у відповідності з вимогами Європейського Союзу. В результаті проведеного порівняльного аналізу повідомлень про реєстрацію лікарських засобів за 2006 і 2007 роки нами встановлено, що найбільшу питому вагу в Україні із числа новозареєстрованих лікарських засобів складають тверді та рідкі лікарські форми, а найменшу- м’які лікарські форми. Частка вітчизняних лікарських засобів склала біля 30%, конкретно за такими виробниками як, „Дарниця”, „Тернофарм”, „Астрафарм”, „Фармастарт”, „Київський вітамінний завод”, „Фармак”, „Хіміко-фармацевтичний завод „Червона зірка””, „Фітофарм”, харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів ЗАТ „Біолік”, „Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод”. Серед країн-виробників імпортних лікарських засобів переважає Індія - 20%, Німеччина - 15%. У 2007 році динаміка кількості зареєстрованих лікарських засобів дещо змінилась, зокрема спостерігається зменшення частки вітчизняних ліків. Окрім того, є значна кількість лікарських засобів, які у дослідженому періоді були перереєстровані у зв’язку із закінченням терміну дії реєстраційного посвідчення (40%), з них вітчизняних тільки 28%; зі змінами, що стосуються виробництва (33%), а також зміни упаковки (27%). Цікавим є факт, що за 2006 рік змінились умови відпуску (з рецептурного на безрецептурний) декількох лікарських засобів, а саме арбідолу, ксенікалу та інших. За матеріалами реєстрації лікарських засобів у Польщі, нами встановлено, що імпортні лікарські засоби також займають найбільшу частку, але переважають фірми-виробники таких країн, як Німеччина, Великобританія і Словенія. Частка вітчизняних лікарських засобів склала 18%. Аналогічний аналіз нами був проведений за лікарськими формами і встановлено, що на польському ринку, так само, як на українському, найбільшу питому вагу становлять тверді лікарські форми, меншу рідкі і найменшу м’які. Висновки. Динаміка процесу реєстрації лікарських засобів в Україні та Польщі є дуже інтенсивною і вимагає постійного узагальнення інформації для ефективної роботи лікарів, фармацевтичних працівників. ПРОФЕСОР РОМАН ПІНЯЖКО - ЗАСНОВНИК ШКОЛИ ОРГАНІЗАТОРІВ ФАРМАЦІЇ ( ДО 80-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) Кузьма Єлизавета Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Наукові керівники – доц. С.І. Терещук, доц. А.Й. Дацко

127

Актуальність. Фармацевтична освіта у Львові має давню історію та характеризується високим професійним рівнем підготовки спеціалістів та знаковими особистостями-наставниками. Мета. Описати життєвий шлях проф. Р.М.Піняжка, вивчити його наукову спадщину та охарактеризувати його як засновника школи організаторів фармації. Матеріали та методи. В роботі використані численні літературні, наукові дані, матеріали з мережі Інтернет, спогади колег, учнів, що стосуються всіх аспектів життя та діяльності професора Романа Піняжка. Результати. Професор Піняжко Р.М. прожив коротке життя, але зумів зайняти почесне місце серед корифеїв фармацевтичної освіти, започаткувавши та створивши школу організаторів фармації. Роман Піняжко, випускник фармацевтичного факультету у Львові (1951р.), розпочав свою практичну діяльність у системі контролю якості лікарських засобів на посаді начальника Дорожної контрольно-аналітичної лабораторії. У 1954р. повернувся до Alma mater для виконання наукових досліджень у цій важливій галузі фармації. Як результат, успішно захищені кандидатська (1958р.) та докторська (1966р.) дисертаційні роботи з питань УФ-спектрофометрії у фармацевтичному аналізі. Продовжуючи наукові дослідження у цій же галузі, у 1968 році Роман Михайлович очолив колектив наймолодшої на той час кафедри на фармацевтичному факультеті - організації фармацевтичної справи. Завдяки організаційному хисту, скрупульозному формуванню педагогічного колективу та новаторству у наукових дослідженнях проф. Піняжко Р.М. зумів сформувати профільну фармацевтичну дисципліну. Наукові дослідження під керівництвом Романа Михайловича у цей період присвячені актуальним питанням консолідації клінічної, промислової та аптечної фармації, що є актуальні і на сьогодні. Проф. Піняжко Р.М. був ініціатором впровадження у навчальний процес і наукові дослідження електронно-обчислювальних комплексів, навчальних фільмів і створення у навчальних аудиторіях робочих місць провізорів з прийому рецептів та відпуску лікарських засобів, організації їх зберігання та контролю якості. У співавторстві з професорами Прокопишиним В.І. та Криковим В.І. була створена та затверджена нова навчальна програма для підготовки фармацевтичних кадрів. Проф. Піняжко Р.М за час завідування кафедрою зумів підготувати 12 кандидатів і одного доктора фармацевтичних наук, а десяткам науковців щирою підтримкою, порадою допоміг здобути бажані наукові та життєві висоти. Висновки. Життя та творчі здобутки професора Романа Піняжка, видатного фахівця у галузі наукової та практичної фармації, гуманіста, висококультурної та чуйної людини повинні бути прикладом для сучасних поколінь. АНАЛІЗ ТОВАРНОЇ КОН’ЮНКТУРИ РИНКУ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ПРЕПАРАТІВ В ДИНАМІЦІ ЗА 2003 - 2007 РОКИ Лозинська Лідія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – ас. Д.Т. Садова Актуальність. Туберкульоз залишається найгострішою проблемою сучасного суспільства. За останніх 15 років показник захворюваності на туберкульоз збільшився у 2,6 рази, а смертності - у 2,9 рази. Щогодини реєструється 4 нових випадки захворювання на туберкульоз та 1 випадок смерті від цієї хвороби. Метою даного дослідження було проведення порівняльного маркетингового аналізу протитуберкульозних препаратів (ПТП) зареєстрованих в Україні у 2003 - 2007 роках. Результати. При аналізі ринку було встановлено що, серед зареєстрованих ПТП спостерігається тенденція до зменшення їх кількості, так у 2003 році було зареєстровано 99 торгових назв препаратів, а у 2007 лише 87. На ринку України пропонується лише 32 торгових назв ПТП що становить 36,78% від загальної кількості зареєстрованих препаратів. У 2007 році кількість оптових фірм що пропонують протитуберкульозні препарати значно зменшилась у порівнянні з 2003 роком. Так якщо у 2003 році ПТП на ринку пропонувало 77 оптових фірм, то у 2007 році - лише 29. Аналіз наявної номенклатури ПТП показав, що з 6 фармакотерапевтичних груп найчастіше зустрічаються препарати 3-х груп: антибіотики (36,78% ), інші ПТП ( піразинамід, етамбутол та їх аналоги - 28,73% ) та похідні тіокарбаміду (12,64% ). Найменша кількість комбінованих ПТП, ліків-гідразидів та похідних аміносаліцилової кислоти (8,05%, 6,9%, 6,9% відповідно). Порівнюючи кількість зареєстрованих комбінованих ПТП в Україні у 2003 році із кількістю яка зареєстрована у 2007 році, то спостерігається суттєве зменшення асортименту на 68,18% ( з 22 до 7 торгових назв ). В той самий час жодна оптова фірма не пропонує комбінованих препаратів. У порівнянні з 2003 роком у 2007 році спостерігається динамічний зріст кількості зареєстрованих ЛЗ українського виробництва. Так, у 2003 році ці препарати становили 28,69% , а ЛЗ іноземного виробництва - 71,31%. В той час, як у 2007 році вітчизняні препарати становлять 40,23%, а іноземні ЛЗ - 59,77% від загальної кількості. Серед ПТП що пропонуються оптовими фірмами на ринку України переважають ЛЗ вітчизняного виробництва - 78,13%. Препарати для лікування туберкульозу представлені у вигляді різних ЛФ, а саме: розчини для ін'єкцій, таблетки, капсули, суппозиторії, вушні краплі, сиропи.. Висновок. В результаті проведених досліджень було встановлено що, у 2007 році кількість зареєстрованих ПТП зменшилась; питома вага вітчизняних виробників збільшилась у порівнянні з 2003 роком. Найпоширенішою лікарською формою є таблетки. Значно зменшилася кількість оптових фірм які пропонують протитуберкульозні препарати Попит на комбіновані препарати незадоволений.

128

АНАЛІЗ АСОРТИМЕНТУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ОБСТРУКТИВНОГО БРОНХІТУ В АПТЕКАХ МІСТА НОВИЙ РОЗДІЛ Любімська Ірина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – доц. О.Р. Левицька Актуальність. Інтенсивний розвиток промисловості м. Новий Розділ призвів до створення негативної екологічної ситуації, що зумовило досить високий рівень захворюваності органів дихання, зокрема, хронічного обструктивного бронхіту. Мета. Дослідження реального стану забезпечення лікарськими засобами для лікування хронічного обструктивного бронхіту населення промислового міста (на прикладі м.Новий Розділ). Матеріали та методи. Об’єкт дослідження - роздрібний сегмент фармацевтичного ринку лікарських засобів, методи – інформаційного пошуку, узагальнення та аналізу даних вторинної інформації. Результати. Виявлено, що близько третини всіх захворювань населення м. Новий Розділ становлять хвороби органів дихання. Максимальну питому вагу серед хронічних захворювань займає хронічний обструктивний бронхіт, який, за даними літератури, становить 50% серед причин інвалідності, викликаної захворюваннями легень. Основними групами лікарських засобів, які призначаються при хронічному обструктивному бронхіті, є: муколітичні засоби, агоністи β2-адренорецепторів, антихолінергічні засоби та ксантини. Споживчий сегмент ринку м.Новий Розділ забезпечується лікарськими засобами через мережу десяти роздрібних аптек різних форм власності. Нами досліджено ширину та глибину наявного продуктового асортименту вказаних груп лікарських засобів в аптеках міста. Встановлено, що найбільшою глибиною продуктового асортименту характеризуються муколітичні засоби (82,8%), а також ксантини (72,7%), дещо меншою – препарати з групи агоністів β2-адренорецепторів (55,6%). Разом з тим, у роздрібній мережі м. Новий Розділ відсутні препарати з групи антихолінергічних засобів. Аналіз цінової кон’юнктури муколітичних засобів показав, що препарати Ацетилцистеїну відносяться до середньовартісної цінової ніші. Їх пропонувало від двох до семи аптек, причому розмах цін (визначали як різницю між максимальною і мінімальною ціною на конкретний препарат) на вказані препарати – від 0,48 грн. (АЦЦ 100 табл. шипучі № 20, “Гексал”) до 2,20 грн.(АЦЦ 600 гарячий напій №6, “Гексал”). Серед препаратів Амброксолу є такі, що належать до низьковартісної (табл. Амбробене «Гексал», Амброгексал «Гексал», Амбросан «Дарниця») та високовартісної цінових ніш (табл. Амброксол-ретард «Гексал»). Їх пропонувало від двох до шести аптек, розмах цін – від 0,05 грн.(Медокс табл. 30 мг №10, “Берлін-Хемі») до 3,10 грн.(Амброксол-ретард табл. 75 мг №10, “Гексал”). Препарати Бромгексину належать до низьковартісної цінової ніші. Вказані препарати декларувало від двох до шести роздрібних посередників, розмах цін на вказані препарати становив від 0,07 грн. (Бромгексин табл. 8мг №10, “Дарниця”) до 0,80 грн.(Бромгексин краплі, 40 мг/мл, “Берлін-Хемі”). Висновки. Проаналізовано продуктовий асортимент аптек м. Новий Розділ на прикладі лікарських засобів для лікування хронічного обструктивного бронхіту. Встановлено недостатній рівень забезпечення населення міста досліджуваними лікарськими засобами. ЗВ’ЯЗОК МІЖ ВМІСТОМ ХІМІЧНИХ ЕЛЕМЕНТІВ В КРОВІ ТА ЗАХВОРЮВАННЯМ БРОНХІАЛЬНОЮ АСТМОЮ Маслякевич Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник – доц. А.А. Невзгода Актуальність. Поширеність бронхіальною астмою у країнах Європи – 2-7% серед дорослого населення, а захворюваність неухильно зростає. Чи не найважливішим в боротьбі з бронхіальною астмою є вчасно поставлений діагноз. Відомо чимало методів досліджень, які застосовують для діагностики цього захворювання, зокрема: алергологічні, лабораторні, інструментальні. Однак, враховуючи складність вищезгаданої нозології, актуальними залишаються питання пошуку нових, додаткових методів досліджень, результати яких будуть достовірними та вагомими для її діагностики. Мета. Визначити з максимальною точністю кількості хімічних елементів в крові здорових та хворих людей; дослідити наявність зв’язку між мікроелементарним складом крові та захворювання бронхіальною астмою. Методи і матеріали. Визначення вмісту хімічних елементів в крові проводилося методом атомно-абсорбційного аналізу на спектрофотометрі “Perkin-Elmer-403” з програмою комп’ютерного забезпечення. Для визначення кількості хімічних елементів в крові ми застосовували метод концентрування мікроелементів шляхом кислотного озолення: 1) осадження проби (H2SO4), 2) розчинення проби (HNO3, HClO4, H2SO4). Як аналітичні використовували лінії Ba, Sr, Mg, Fe, Mn, Ni, Co, Cr, Mo, Cu, Ag, Si, Al, Ti, Pb, Cd, Zn, Zr, V, B, Sn. Результати. Проведено аналіз крові на вміст 21 хімічного елемента 10 здорових та 10 хворих астмою людей. Виявлено, що олово зустрічається лише в одному випадку у хворих, а кобальт – по одному у хворих і здорових людей, сліди кадмію знайдено у двох здорових і трьох хворих. До другої групи належать Mg, Mn, Pb, Mo, Cr, Ba, Sr, V. Середнє вибіркове значення вмісту цих елементів в крові хворих співпадає з середнім вибірковим значенням у здорових. Елементи Ag, Fe, Zr, Al, Cu, Ni, Zn об’єднані нами в третю групу. Їх розподіли є бімодальні, тобто розподіли арсену, заліза і цирконію в крові хворих є в нормі або за величиною нижче від норми, а розподіли алюмінію, міді, цинку, титану і нікелю – в нормі або вище від норми. До четвертої групи відносяться бор і кремній. Середнє вибіркове значення вмісту

129

бору у хворих майже у два рази, а кремнію – на 25% менше середнього вибіркового значення вмісту цих елементів у крові здорових людей. Висновки. Ми припускаємо, що кобальт, кадмій, олово не впливають на захворювання бронхіальною астмою. Не спостерігалось безпосереднього впливу елементів другої групи на це захворювання. Поява другої моди в статистичних розподілах елементів третьої групи свідчить про можливість їх впливу на організм хворих. Найчутливіша ознака - недостатній вміст бору в крові. ОБІЗНАНІСТЬ ТА МОТИВАЦІЇ ДИПЛОМОВАНИХ ФАХІВЦІВ І МАЙБУТНІХ СПЕЦІАЛІСТІВ (ПРОВІЗОРІВ ТА КЛІНІЧНИХ ПРОВІЗОРІВ) ЩОДО РАЦІОНАЛЬНОСТІ ФАРМАКОТЕРАПІЇ Ривак Тетяна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Завідувач кафедри – проф. А.Б. Зіменковський Науковий керівник – проф. А.Б. Зіменковський Актуальність. Попередньо проведений аналіз інформаційних потоків із проблеми раціональної фармакотерапії (РФТ) дозволив нам сформувати інтегральне комплексне визначення цього поняття як досягнення максимального терапевтичного ефекту внаслідок лікування безпечними та якісними лікарськими засобами (ЛЗ) з доведеною клінічною ефективністю на фоні зменшення витрат пацієнта. Проте, враховуючи контраверсійність трактування терміну у науковій літературі, залишається невивченим питання ступеню його розуміння як фахівцями, так і майбутніми спеціалістами (провізорами і клінічними провізорами {КП}). Мета. Вивчити стан обізнаності та мотивацію певного контингенту респондентів щодо РФТ. Матеріали та методи. Дослідженням охоплено 145 респондентів (дипломованих фахівців та майбутніх провізорів і КП), яким проведено анкетне опитування за єдиним спеціально розробленим протоколом із врахуванням концептуального визначення РФТ та її принципів. При цьому використано стандартизований алгоритм опитування, що дозволило досягнути рівності умов дослідження в межах групи. Застосовано методи соціологічного та статистичного аналізів. Результати. Переважній кількості респондентів (87%) знайоме поняття «РФТ». Особливої різниці у відповіді на це запитання у фахівців і студентів не спостерігалось (89% vs 86%). Разом із тим, більше 13% опитаних не знайоме поняття «РФТ». Його розуміння в частині економічної користі для пацієнта найменше характерне для дипломованих фахівців (лише 6%), 17% учасників дослідження взагалі не вважають вартість лікування пріоритетним у РФТ. Для отримання об’єктивної інформації про ЛЗ фахівці рідко звертаються до Інтернет-ресурсу (лише 2% опитаних). Кожен 4-тий фахівець надає перевагу одержанню інформації про ЛЗ від колег по роботі, в той же час, лише кожен 4-тий спеціаліст цікавиться інструкціями для медичного застосування ліків, тоді як до цього джерела звертається майже половина опитаних студентів (47%). Майже 60% фахівців-респондентів виявляли побічну дію ЛЗ, призначуваних ними впродовж останнього року, що заставило 69% із них відмінити призначений медикамент. Проте, лише близько 6% фахівців при цьому заповнювали рапорт для повідомлення у Державний фармакологічний центр. Серед респондентів проявилась одностайність у висловленні за необхідність контролю та моніторингу призначень ліків – 93% загалом. Хоча, при цьому, 9% всіх опитаних проти оцінки якості фармакотерапії незалежними фаховими експертами, а 32% взагалі не можуть відповісти на це запитання. Аналогічно опитані висловились у необхідності проведення додаткових семінарів з питань РФТ – більше 97%. Висновки: 1. Переважна більшість опитаних фахівців (83%) потребує додаткової інформації щодо ліків із доведеною клінічною ефективністю у своїй щоденній діяльності. Це повинно спонукати всіх причетних до проблеми спеціалістів до пошуку нових форм як її отримання, оцінки, так і подання для використання в щоденній практиці. 2. Проведене дослідження засвідчило необхідність рекомендувати вищим навчальним медичним (фармацевтичним) закладам переглянути навчальні програми, дотичні до процесу підготовки фахівців на до- та післядипломному етапі, в контексті сучасних принципів раціональної фармакотерапії. ДОСЛІДЖЕННЯ СПОЖИВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ПРИЗНАЧЕНИХ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО АЛКОГОЛІЗМУ Савицька Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – доц. О.Р. Левицька Актуальність. Останнім часом серед населення України спостерігається зростання захворюваності і поширеності розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин. Високу питому вагу у вказаній групі хвороб займає хронічний алкоголізм, переступаючи через рамки обмежень віку і статі: зростає «жіночий» та «підлітковий» алкоголізм. Мета. Дослідити споживання лікарських засобів, призначених для лікування хронічного алкоголізму. Матеріали та методи. Листки призначень хворих першого стаціонарного відділення Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру. Методи – системного, контент - аналізу та узагальнення. Результати. Спеціалізовану допомогу хворим з порушеннями психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин на регіональному рівні надає Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер, у розпорядженні якого знаходяться три стаціонарні відділення: у Новому Милятині (30 ліжкомісць), у Львівській обласній психіатричній лікарні - відділення №1(125 ліжкомісць) та відділення №2 (85 ліжкомісць). У них проходять лікування фізичної залежності хворі на розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних та токсичних речовин. Аналіз споживання лікарських засобів здійснювали на базі першого стаціонарного відділення. Встановлено, що впродовж 2007 року кваліфіковану медичну допомогу у цьому відділенні отримали 3955 хворих.

130

Згідно з кошторисом Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру на лікарські засоби та перев’язувальні матеріали на 2007 рік було виділено понад 222 тисячі грн., що складало лише 5,6% від загальної суми виділених коштів. При цьому більшу частину лікарських засобів хворі повинні були придбати за власні кошти. Державного стандарту лікування хворих з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю» на даний час немає. Лікування, в основному, симптоматичне, залежить від стадії та важкості захворювання, супутніх патологій, в середньому триває 13-16 діб. Проведений нами аналіз асортименту лікарських засобів, які призначалися для лікування розладів психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, стану залежності, за листками призначень дозволив встановити 61 торгову назву лікарських засобів із 25 фармакотерапевтичних груп. Вивчення частоти призначення окремих лікарських засобів показало, що 13 лікарських засобів призначаються від 50 до майже 92 % випадків. Найчастіше призначаються лікарські засоби таких фармакотерапевтичних груп, як: препарати для корекції кислотно-лужної рівноваги, вітаміни, нейролептики, антигістамінні, протисудомні, плазмозамінні та дезінтоксикаційні засоби, гепатопротектори та діуретики. Висновки. Досліджено споживання лікарських засобів хворими на хронічний алкоголізм. Встановлено основні фармакотерапевтичні групи та торгові назви лікарських засобів, які використовуються для лікування розладів психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, стану залежності та показано частоту їх призначення. ВИВЧЕННЯ НЕГАТИВНИХ АСПЕКТІВ НЕМЕДИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ НАРКОТИЧНИХ І/АБО ПСИХОАКТИВНИХ РЕЧОВИН СЕРЕД СТУДЕНТІВ МІСТ ЛЬВОВА ТА ПОЗНАНІ Славіогло Світлана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Науковий керівник – доц. С.І. Терещук Актуальність. В останні десятиріччя спостерігається швидке зростання наркоманії та її омолодження. В коло споживачів наркотиків втягується значна кількість молоді та підлітків. Немедичне використання отруйних, сильнодіючих, наркотичних лікарських засобів створює соціальну напругу у суспільстві і є небезпечним, особливо серед молоді та вимагає посиленого контролю. Мета. Вивчення актуальних проблем у студентському середовищі з причин неправомірного використання наркотичних і/або психоактивних речовин. Матеріали та методи дослідження. Аналіз інформації з довідників про лікарські засоби України та Польщі; нормативні документи МОЗ України з обігу досліджуваних лікарських засобів; опитування студентів за допомогою опрацьованих анкет та узагальнення відповідей. Результати. Розроблені анкети (на 29 та 9 запитань) передбачали вибір респондентами певних тверджень та висловлення власної думки. Анкетуванням охоплено студентів різних курсів економічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, фармацевтичного факультету ЛНМУ ім. Данила Галицького та студентів фармацевтичного факультету Познанського медичного університету ім. Кароля Марцінковського. Встановлено, що значний відсоток респондентів констатують наявність проблеми вживання наркотичних речовин. Вони вважають їх шкідливими для здоров’я, однак відзначають, що серед значної кількості молоді зловживання все таки відбуваються. До цього спонукають різні фактори: сімейні проблеми, цікавість, компанія, слабкий характер, неможливість самовиразитись. В ході дослідження виявлено,що серед мотивів першої спроби наркотичних і/або психоактивних речовин домінує психологічна мотивація. Суттєвих відмінностей між відповідями респондентів різних ВУЗів не виявлено. Однак, слід зазначити, що фармацевти більш обізнані з фактами немедичного використання отруйних і сильнодіючих лікарських засобів. На підставі опрацьованих анкет, нами розроблено пам’ятки для студентів, батьків, викладачів та провізорів із виявлення ранніх ознак немедичного використання наркотичних і/або психоактивних речовин. В них описані найпоширеніші наркотичні речовини в Україні, з якими відбуваються зловживання; найчастіші шляхи їх вживання; основні ознаки зловживання; порядок відпуску деяких лікарських засобів з аптек на підставі наказів МОЗ України; адреси центрів та громадських організацій, в яких можна отримати професійну допомогу чи консультацію. На основі проведеного порівняльного аналізу анотацій на досліджувану групу лікарських засобів нами опрацьовано інформаційний масив щодо відмінностей за показами, застосуванням, побічною дією, кількістю найменувань і форм їх випуску в Україні та Польщі. Висновки. Ситуація з немедичним використанням наркотичних, психоактивних, отруйних та сильнодіючих засобів (речовин) є загрозливою і вимагає компетентності з боку провізорів та медиків.

131

СЕКЦІЯ ТЕХНОЛОГІЇ ЛІКІВ І ФАРМАКОГНОЗІЇ

Лекційна аудиторія НВА (4 поверх) Четвер, 10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. Т.Г. Калинюк, проф. Н.М. Воробець, доц. Р.Є. Дармограй, доц. Л.В. Бензель, доц. С.Б. Білоус, доц. О.В. Якимів, доц. О.М. Черпак, ас. Д.М. Голейко, ас. Н.І. Гудзь, ас. О.В. Рибак.

Головуюча – Фурцева Ольга ПЕРЕЦЬ СТРУЧКОВИЙ ОДНОРІЧНИЙ – ПЕРСПЕКТИВНА РОСЛИНА ДЛЯ СТВОРЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ Городнича Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник – доц. Л.В. Бензель Актуальність. Проблема місцевого знеболення м’яких тканин в умовах запального процесу залишається актуальною, незважаючи на широкий вибір методів та засобів місцевої анестезії.Одним із завдань сучасної медицини є розробка і створення лікарських засобів рослинного походження, при застосуванні яких не виникає лікарської залежності й тахіфілаксії, практично відсутня поява побічних, зокрема алергічних реакцій, що зумовлено схожістю біохімічних структур рослинного і людського організмів, великою широтою терапевтичної дії. Мета. Фітохімічне дослідження та вивчення фармакологічної дії широко розповсюдженої, культивованої рослини—перцю стручкового (однорічного), розроблення способу отримання водорозчинної фітосубстанції з максимальним вмістом діючих речовин. Матеріали та методи.Для дослідження було використано стручковий перець—Capsicum annum, що використовується не лише як спеція, а й як лікарський засіб. За допомогою методів хроматографії та спектрофотометрії екстракту стручкового перцю встановлено , що його основними діючими речовинами є алкалоїди, вітаміни, фенольні сполуки, полісахариди, амінокислоти, здатні безпосередньо втручатися у біохімічні процеси організму, активно впливаючи на метаболічні механізми патологічного процесу на рівні мембран і клітин. Результати. Основною діючою речовиною стручкового перцю являється алкалоїд капсаїцин, що зв’язуючись із відповідними специфічними рецепторами, призводить до зменшення больових імпульсів. Виявлені й інші капсаїциноїди (6 речовин) у значно менших кількостях, водорозчинні(аскорбінова кислота) та жиророзчинні вітаміни(каротиноїди), мінеральні речовини, ефірна олія. Встановлено певну залежність між ступенем подрібнення лікарської рослинної сировини,видом розчинника, часом та кратністю екстракції і вмістом біологічно активних речовин у фітосубстанції з плодів перцю стручкового. Запропоновано методику кількісного визначення капсаїцину спектрофотометричним методом після взаємодії даної сполуки із метаванадатом (чи метамолібдатом) амонію в кислому середовищі. Висновки. Капсаїцин є безпечним та ефективним місцевоанестезуючим засобом при застосуванні його на поверхню шкіри, слизову оболонку, рогівку.Він не викликає дегенеративних змін у тканинах, має виражену кератопластичну дію та нормалізує мікроциркуляцію в тканинах. ВПЛИВ ВИДУ ЕКСТРАГЕНТУ І МЕТОДУ ОДЕРЖАННЯ НА ВМІСТ АЛАНТОЇНУ В ОЛІЙНИХ ЕКСТРАКТАХ ЖИВОКОСТУ Добрянська Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник – доц. К.Ф. Ващенко Актуальність. На даний час на фармацевтичному ринку України спостерігається збільшення номенклатури засобів з живокосту лікарського. Живокіст лікарський - багаторічна рослина родини шорстколистих, яка поширена майже по всій Україні. Основною діючою речовиною в сировині є алантоїн, проте в науковій літературі немає даних про вміст цієї речовини у різних видах сировини і різних лікарських формах. Мета нашого дослідження – вивчення впливу виду екстрагенту і технології на вміст алантоїну в олійних екстрактах. Матеріали і методи дослідження. З метою вибору оптимального екстрагенту і співвідношення сировини і екстрагенту готували екстракти із висушених і свіжих коренів живокосту методом мацерації у різних співвідношеннях (за даними народної медицини 1:2, за вимогами класичної технології 1:10). Оскільки корені живокосту містять алкалоїди у різних сполуках, то з метою більш повного їх вилучення застосовували, крім класичного методу мацерації і метод мацерації з попереднім змочуванням сировини сумішшю етанолу і розчину аміаку. Кількісний вміст алантоїну визначали за розробленою нами методикою, яка базується на лужному гідролізі алантоїну з утворенням солі алантоїнової кислоти з наступним кислотним гідролізом до гліоксилатної кислоти та утворенням у лужному середовищі забарвленої сполуки з 2,4-динітрофенілгідразином. Оптичну густину забарвлених у червоний колір розчинів вимірювали на спектрофотометрі при довжині хвилі 520 нм.

132

Результати. В результаті проведених досліджень встановлено, що вид екстрагенту впливає на кількість екстрагованого алантоїну. Більшу кількість алантоїну містять олійні екстракти, які виготовлені із свіжої сировини з застосуванням як екстрагенту оливкової олії. Більш повне вилучення алантоїну спостерігається при одержанні екстракту методом мацерації з попереднім замочуванням сировини леткими екстрагентами. Висновки. Таким чином, нами розроблено олійний екстракт з коренів живокосту, який можна застосовувати як готовий лікарський засіб, так і вводити до складу інших лікарських засобів. Запропоновано метод кількісного визначення алантоїну у витяжках живокосту. ЛІКАРСЬКІ РОСЛИН, ЯКІ НАКОПИЧУЮТЬ МЕТАЛИ, ВАЖЛИВІ ДЛЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ ТА ПРИ ЛІКУВАННІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ Драмбян Рузанна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник – проф. Н.М. Воробець Актуальність. Ще у 1980 році ВООЗ визнала вкоай важливим відшукування протидіабетичних засобів рослинного походження та вивчення механізмів їх дії (World…, 1980). Відомо, що цукровий діабет (ЦД) є складним хронічним захворюванням, оскільки супорводжується порушенням усіх видів обміну речовин. Виявлення ключових точок дії екзогенних терапевтичних чинників, зокрема іонів металів, дозволило б покращити дікування хворих на ЦД. Метою роботи було проаналізувати наукову літературу та дані internet щодо вмісту хрому, ванадію, марганцю, молібдену у лікарських рослинах. Результати роботи. Протягом останнього часу встановлено, що ряд неорганічних сполук ванадію, молібдену, вольфраму імітують ефекти інсуліну (Hyliger et al., 1985; McNeil et al., 1991; Barbera et al., 1994; Беляева и др., 2000). Ванадій може посилювати також чутливість організму до екзогенно введеного інсуліну і подовжувати дію біологічної відповіді тканини на інсулін. Хром взаємодіє з інсуліном в процесі вуглеводного обміну, а також бере участь в обміні нуклеїнових кислот та роботі щитоподібної залози (Авцын и др., 1991). Усі вище зазначені елементи можуть надходити в організм людини з продуктами харчування, зокрема, рослинного походження. Аналіз літератури показав, що до ванадій вмісних рослин належать: гуньба сінна (Trigonella foenum-graecum L.), піон незвичайний (Paeonia anomalae), ряска мала (Lemna minor), мачок жовтий (Glaucium flavum). До хром вмісних рослин належать: морква посівна (Daucus sativus), цибуля городня (Allium cepa), кукурудза звичайна (Zea mays), смородина чорна (Ribes nigrum), шипшина cобача (Rosa canina), петрушка городня (Petroselinum crispum), кріп пахучий (Anethum graveolens), лавр благородний (Laurus nobilis), кмин звичайний (Carum carvi), валеріана пагононосна (Valeriana stolonifera), глід кривавочервоний (Crategus sanguinea), собача кропива п’ятилопатева (Leonurus quinquelobatus), ромашка продірявлена (Matricaria perforata), мята перцева (Menta piperita), фіалка триколірна (Viola tricolor), діоскорея ніпонська (Dioscorea nipponica), лобелія здута (Lobelia inflata), золототисячник звичайний (Centaurium erythreae), живокіст лікарський (Symphytum officinalis), листя чорниці (Vaccinium myrtillus). Марганець накопичують: мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi L.), кропива дводомна (Urtica dioica L.), медунка лікарська (Pulmonaria officinalis L.), багно звичайне (Ledum palustre L.), фіалка триколірна (Viola tricolor), собача кропива звичайна (Leonurus cardiaca L.). Більшість рослин з цього списку вже використовуються при лікуванні ЦД типу 2 (Кіхтяк, 2006). На нашу думку, при застосуванні лікарських рослин необхідно враховувати не лише вміст певного металу в самій рослині, а і ступінь їх переходу в настоянки і відвари з лікарської рослинної сировини, адже він різний у різних видів рослин (Листов и др., 1992). РОЗРОБКА СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ГЛЮКОЗОЛАКТАТНОГО РОЗЧИНУ ВИСОКОЇ УЛЬТРАФІЛЬТРАЦІЇ ДЛЯ ПЕРИТОНЕАЛЬНОГО ДІАЛІЗУ Лисюк Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків та біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник – ас. Н.І. Гудзь Хронічна ниркова недостатність (ХНН) – це симптомокомплекс, який розвивається в кінцевій стадії різних прогресуючих захворювань нирок унаслідок загибелі більшості нефронів. ХНН характеризується зниженням екскреторної, метаболічної та інкреторної функції нирок, що призводить до порушення гомеостазу з подальшою зміною функцій внутрішніх органів. Для лікування ХНН в світовій медичній практиці застосовується три методи: перитонеальний діаліз (ПД), гемодіаліз (ГД) і трансплантація нирки. ПД не вимагає дорогого обладнання, яке необхідне для проведення ГД. Метою нашої роботи було обґрунтування вибору та концентрації діючих речовин, в тому числі осмотично активної речовини та технології гіперосмолярного глюкозолактатного перитонеального діалізного розчину (ПДР). Електролітний склад діалізуючого перитонеального розчину, який найчастіше застосовується у світовій медичній практиці є наступним: йонів натрію 132 ммоль/л, йонів магнію 0,75 ммоль/л, йонів кальцію 1,75 ммоль/л, хлорид-йонів 102 ммоль/л, лактат-йонів 35 ммоль/л. Електролітний склад наведеного розчину може змінюватися в залежності від патології конкретного пацієнта. Також при необхідності корекції водно-сольового гомеостазу склад може бути змінений як відносно вмісту електролітів, так і зміни концентрації осмотично-активної речовини. Важливе значення для розробки ПДР має значення рН. Більш сумісними з перитонеальною мембраною розчини, які мають рН в межах від 7,0 до 7,4. Тому за кордоном розробляються розчини, які крім вказаних електролітів додатково вміщують від 20 до 30 ммоль/л гідрокарбонат-іонів і від 10 до 20 ммоль/л лактат-іонів. Сумарна концентрація буферної основи повинна становити 40 ммоль/л.

133

Нами було розроблено склад глюкозолактатного розчину високої ультрафільтрації для перитонеального діалізу: глюкози моногідрату 4,25 %, йонів натрію 132 ммоль/л, йонів мангію 0,75 ммоль/л, кальцій 3,5 ммоль/л, лактат-йонів 10 ммоль/л, гідрокарбонат-йонів 30 ммоль/л, хлорид-іонів 97 ммоль/л. Теоретична осмолярність буде складати 492 мОсмоль/л (279 мОСмоль/л – вклад електролітів + 213 мОсмоль/л – вклад глюкози). В процесі розробки було також опрацьовано алгоритм технології цього розчину. Оскільки гідрокарбонат-іон несумісний з йонами кальцію і глюкози, розчин гідрокарбонату готується окремо від решти компонентів і додається безпосередньо перед застосуванням. Таким чином, змінюючи йонний склад, осмолярність, тип та об’єм розчину для ПД можна регулювати такі параметри як кліренс сечовини та креатиніну, ступінь гідратації, рівень калію, натрію та кальцію в крові, а також кислотно-лужну рівновагу, стан перитонеальної мембрани та індивідуально підійти до лікування конкретного пацієнта. ЯВОРІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК – УНІКАЛЬНИЙ РАЙОН УКРАЇНСЬКОГО РОЗТОЧЧЯ Лозинський Андрій Галамай Ніна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Зав. кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник – доц. О.М. Черпак Мета і актуальність. Дослідження природно-заповідного фонду України є актуальною проблемою сьогодення, яке необхідне для збереження унікальної національної природної спадщини. Одним з таких заповідних місць України є Яворівський національний природний парк, який є частинкою міжнародного українсько-польського біосферного резервату “Розточчя”. Матеріали. Проведено пошук і аналіз наукових джерел у пошуковій базі INTERNET, Літописі природи, Державному кадастрі флори України. Результати. Загальна площа національного парку становить 7108,0 га, з яких заповідна зона складає 661,6 га, зона регульованої рекреації - 1254,1 га, зона стаціонарної рекреації - 30,2 га та господарська зона - 5162,1 га. Через територію парку проходить головний Європейський вододіл, що розділяє басейни річок Чорного і Балтійського морів. Клімат у природному парку помірно вологий. Рельєф парку являє собою поєднання крутосхилих горбів-останців, платоподібних піднять із широкими піщаними заболоченими плоскими улоговинами, тераси і заплави річок. Для Яворівського національного природного парку як в цілому для Розточчя характерна висока лісистість. Найбільше поширені грабово-дубові, сосново-дубові, соснові ліси, а в пониженнях - вільхові. Є острівні реліктові осередки смереки, ялиці та явора, які збереглися на північно-східній межі свого ареалу. До реліктів середнього голоцену належать буково-соснові ліси. Регіоном проходить флористична межа Середньої і Південно-східної Європи, що супроводжується переходом широколистяних лісів у Лісостеп. Тут проходить східна межа поширення дуба скельного, ялівцю, бука, південно-східна - сосни звичайної, північно-східна - ялиці білої. Флора Яворівського національного природного парку налічує близько 700 видів судинних рослин. Із них до Червоної книги України занесено 18 видів: баранець звичайний, плаун річний, сальвінія плаваюча, булатка великоквіткова, зозулині сльози яйцелисті, пальчатокорінник травневий, зозулині черевички справжні, білоцвіт весняний, лілія лісова. На території парку в урочищі Біла Скеля знаходиться найсхідніше на Україні місцезростання костриці піскової. З видів, які можна вважати рідкісними, на його території виявлено багаторядник шипуватий, цибулю гірську, вільху гіллясту, купину кільчасту, підмаренник польський тощо. В парку зростають понад 200 видів лікарських рослин. Крім того, серед рідкісних видів, виявлених на території парку, 12 видів (всі орхідні та підсніжник білосніжний) знаходяться під охороною Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 2 види (сальвінія плаваюча та зозулині черевички справжні) - під охороною Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція). Висновок. Систематизація і узагальнення результатів наукових досліджень за станами і змінами природного комплексу Яворівського національного природного парку дозволить зберегти для майбутніх поколінь всю його неповторність та унікальність. ОПРАЦЮВАННЯ СКЛАДУ ТА ТЕХНОЛОГІЇ ЗУБНОЇ ПАСТИ З ТІОТРИАЗОЛІНОМ Міхалєва Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник – ас. Д.М. Голейко Рівень стоматологічних захворювань в Україні залишається високим. Існує причинний зв’язок між зубними відкладеннями і карієсом зубів, різноманітними захворюваннями тканин пародонту і порушеннями загального стану організму. Тому якісна гігієна порожнини рота є важливим фактором профілактики карієсу зубів і запальних захворювань пародонту. Сучасна стоматологія знає багато методів лікування захворювань пародонту. Але навіть регулярні візити до стоматолога не допоможуть раз і назавжди позбутися проблем із зубами. Одна із умов їх здорового та доглянутого вигляду – правильна щоденна гігієна із використанням якісної зубної пасти. Сучасні зубні пасти класифікують на: гігієнічні, лікувально-профілактичні для щоденного використання і курсові, професійні та медичні.

134

Лікувально-профілактичні зубні пасти містять у своєму складі речовини, які діють на мікрофлору порожнини рота, укріплюють ясна, зменшують їх кровоточивість, стимулюють регенерацію тканин слизової оболонки порожнини рота, мають протизапальну дію. Метою роботи було опрацювання складу та технології зубної пасти лікувально-профілактичної дії з тіотриазоліном. Дані проведеного нами інформаційного аналізу складу зубної пасти показали, що до їх складу входять: абразивні речовини - основний і обов’язковий компонент зубної пасти; гелеутворювачі або загущувачі; зволожуючі або пластифікатори; запашники; біологічно-активні речовини; піноутворюючі речовини або детергенти. Нами проведені попередні дослідження по підбору основних та допоміжних інгредієнтів у складі зубної пасти лікувальної дії. Основною діючою речовиною в складі зубної пасти є тіотриазолін, що має ранозагоювальну, протизапальну, антиоксидантну та стимулюючу до регенерації тканин дію. Як абразивну речовину нами обрано гідрокид алюмінію, гелеутворювач – 3% р-н КМЦ, пластифікатор – гліцерин, піноутворювач – натрій лаурилсульфат, коригент смаку – гліцирам, речовина, яка має протизапальну та солюбілізуючу дію, олія м’яти в якості запашника, що має також анальгезуючу та протизапальну дію. Експериментальні дані по підбору концентрації основних та допоміжних інгредієнтів в складі зубної пасти дозволили нам підібрати такий оптимальний склад пасти: Тіотриазоліну – 2,0 Гідроксиду алюмінію – 40,0 Р-ну карбоксиметилцелюлози 3% – 5,0 Гліцерину – 20,0 Гліцираму – 0,1 Na лаурилсульфату – 0,1 Води очищеної до100,0. рH запропонованої зубної пасти становить 8,18, що відповідає вимогам АНД. Таким чином нами опрацьований склад та технологія зубної пасти лікувально-профілактичної дії з тіотриазоліном. ОПРАЦЮВАННЯ СКЛАДУ І ТЕХНОЛОГІЇ ЛЬОДЯНИКІВ З ЕКСТРАКТОМ АЛТЕЇ Нагусько Галина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник – доц. О.В. Якимів Актуальність. Тверді лікарські препарати для орального застосування включені у державні реєстри лікарських засобів більшості країн. Причому перевага надається фітозасобам. Отже, дослідження щодо створення твердих оральних лікарських засобів, що вміщують діючі речовини рослинного походження є актуальним. Мета. Вивчити асортимент твердих оральних лікарських засобів, зареєстрованих в Україні, опрацювати склад і технологію льодяників з екстрактом алтеї. Матеріали та методи. Об’єкт досліджень – тверді оральні лікарські засоби. Методи – інформаційного пошуку, узагальнення та аналізу даних літератури, технологічні. Результати. Опрацьовані інформаційні матеріали свідчать, що на світовому фармацевтичному ринку є досить широкий асортимент засобів, які діють в ротовій порожнині. За даними Компендіуму (2006) встановлено, що в Україні зареєстровано всього 56 твердих лікарських засобів для орального застосування. Серед них переважають лікарські засоби у формі таблеток для смоктання (50%), льодяників (27%), пастилок (21%) та один гомеопатичний препарат у формі карамелі (2%). З усієї сукупності засобів тільки два (Вітафтор і Септефрил) вітчизняного виробництва, решта – іноземних фірм-виробників. Переважна кількість твердих оральних лікарських засобів містить речовини синтетичного походження (69%), менше третини (27%) – засоби, до складу яких входять біологічно активні речовини рослинного походження і лише 4% становлять препарати бактерійного походження. Тому опрацювання вітчизняних твердих оральних лікарських засобів з природними компонентами, зокрема з екстрактом алтеї, є на часі. Фармакологічна активність кореня алтеї обумовлена високим вмістом полісахаридної фракції слизу, яка має імуностимулюючі властивості. Завдяки обволікаючим, захисним, пом'якшуючим, протизапальним властивостям, а також відхаркувальній і легкій знеболювальній дії, препарати з алтеї лікарської застосовують при хронічних бронхітах, трахеїтах, ларингітах, гострих респіраторних захворюваннях. Відомі препарати алтеї у вигляді різних лікарських форм: зборів, таблеток, гранул, сиропів, сухих мікстур тощо. Наші дослідження стосувалися опрацювання складу і технології льодяників з сухим екстрактом алтеї. Нами встановлено оптимальне співвідношення необхідних компонентів і запропоновано склад льодяників з екстрактом алтеї. Наступним етапом дослідження було опрацювання технології льодяникової карамелі. В ємність поміщали цукор-пiсок і додавали невелику кількість води очищеної, в якій попередньо розчиняли сухий екстракт алтеї. Опісля сироп нагрівали протягом 30 хв., додавали крохмальну патоку i продовжували нагрівати ще 15 хв. Після перевірки готовності карамельну масу з екстрактом розливали у форми, попередньо змазані олією соняшниковою. Одержані льодяники округлої форми коричневого кольору. Висновки. Вивчено асортимент зареєстрованих в Україні твердих оральних лікарських засобів. Встановлено, що лише близько третини з них містить біологічно активні речовини рослинного походження. Опрацьовано склад і технологію льодяників з природним компонентом – екстрактом алтеї. ВОВКОНІГ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ – ПЕРСПЕКТИВНА ЛІКАРСЬКА РОСЛИНА ДЛЯ ЛІКУВАННЯ СЕРЦЕВИХ АРИТМІЙ Перебийніс Вікторія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник – ас. О.В. Рибак

135

Актуальність. Порушення ритму серця є одним з найпоширеніших ускладнень у хворих на різноманітні захворювання серцево-судинної системи й інших органів. Статистичні дані вказують на недостатню ефективність лікування аритмії та потребу пошуку нових лікарських препаратів. Метою роботи був пошук перспективних рослин флори України з протиаритмічною активністю та проведення фітохімічного дослідження трави вовконога європейського. Матеріали та методи. Аналіз рослинної сировини народної медицини з антиаритмічною дією проводили за літературними даними; аналіз рослинних прописів проводили за методикою Б.П.Громовика; систематичне вивчення якісного складу і кількісне визначення трави вовконога європейського проводили якісними реакціями та фармакопейними методами: паперовою (ПХ) та тонкошаровою хроматографією (ТШХ), титриметричним методом. В результаті проведеного інформаційного аналізу 64 рослинних прописів з антиаритмічною дією та даних, щодо хімічного складу та фармакологічних властивостей 70 неофіцінальних видів рослин, що використовуються в народній медицині при серцевих захворюваннях, нами вибрано перспективну з них рослину – вовконіг європейський (Lycopus europaeus). Траву вовконога використовують при захворюваннях щитовидної залози, тиреотоксикозі з пришвидшеним серцебиттям, при відчутті страху та безсонні, приступах серцебиття і порушеннях серцевого ритму, гіпертонії. Входить до багатьох фармакопей світу. Відомі такі біологічно активні добавки на основі трави вовконога європейського як «Вовконіг» (ПП «Рослина карпат», Україна), «Алфіт – 1» ранішній та «Алфіт – 2» вечірній (Росія), «Антистрес» (ТзОВ «Нутрімед», Україна), що використовуються як серцево-судинні , сечогінні, сильні заспокійливі засоби, а також гомеопатичні гранули (ТзОВ «Гомеопатичний медико-соціальний центр», Росія). Методами тонкошарової та паперової хроматографії в очищеному етанольному екстракті вовконога нами виявлено біля 11 сполук фенольного характеру, дві з яких за характерним забарвленням після проявлення належать до класу флавоноїдів та фенолкарбонових кислот. Серед виявлених сполук нами ідентифіковано кофейну та хлорогенову кислоту, рутину не виявлено. Нами було проведено визначення кількісного вмісту дубильних речовин перманганатометричним методом за ДФ ХІ вид. у зразках трави вовконога, зібраної з різних місць зростання протягом 2006-2007 рр. на території Львівської області та встановлено залежність їх вмісту від місця зростання. Вміст дубильних речовин в середньому становить 12,85 %. Висновок. Проведений нами загальний фітохімічний аналіз трави вовконога європейського за допомогою якісних реакцій та хроматографічних методів показав, що досліджувана сировина має багатий хімічний склад, зокрема значну кількість фенольних сполук, що представляють собою великий інтерес. Результати проведених нами досліджень будуть використані для подальшої експериментальної роботи з виділення та ідентифікації окремих біологічно активних сполук вовконога. Вважаємо перспективним фармакогностичне вивчення трави вовконога європейського з метою створення нових лікарських засобів. ДОСЛІДЖЕННЯ PYROLA ROTUNDIFOLIA L. НА ВМІСТ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ СПОЛУК Піняжко Ореста Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник – проф. Н.М. Воробець Актуальність. Pyrola rotundifolia L. зростає ухвойних, мішаних, рідше листяних лісах Прикарпаття, Карпат, Полісся, Лісостепу України. Вона здавна використовується у народній медицині для лікування хвороб горла, як діуретичний та жарознижуючий засіб, бактерицидний при циститі, дизурії, асциті, діабеті, фурункулах. Незважаючи на це, рослина є неофіцинальною, а її склад залишається до кінця не вивченим. Метою нашого дослідження було визначити вміст деяких антиоксидантів у траві Pyrola rotundifolia L. Матеріали і методи. Трава грушанки круглолистої, зібраної у Сколівському районі Львівської області у 2007 році. Вміст аскорбінової кислоти визначили за фармакопейними методиками. Готували водні витяжки і оцінювали вміст аскорбінової кислоти, використовуючи водне титрування з 2,6-дихлорфеноліндофенолятом натрію. Кількісний вміст дубильних речовин у сировині проводили за методикою ДФ XI (ч.1, С.286-287) методом перманганатометрії. Вміст хлорофілів а і в та каротиноїдів визначали в загальному екстракті без попереднього їх розділення. Пігменти екстрагували 100% ацетоном. Оптичну густину визначали при λ = 662, 644, 440,5 нм. Концентрацію пігментів вираховували за формулами Хольм-Веттштейна (Мусієнко та інш., 2001). Розділення одержаних пігментів виконували на пластинках типу Silufol розміром 15 x 15 см, які поміщали в хроматографічну камеру, попередньо насичену сумішшшю розчинників (бензин, ацетон, петролейний ефір, гексан в об’ємних співвідношеннях 10:10:3:10). Ідентифікацію пігментних зон проводили за значенням Rf (Мусієнко та інш., 2001). Результати. Результати досліджень показали, що вміст аскорбінової кислоти у траві грушанки круглолистої становить – 0,0053-0,0088 мкмоль/г маси, а вміст дубильних речовин 6,66 % в перерахунку на 1 г маси. Нами показано, що у траві грушанки є хлорофіл а, хлорофіл b, β-каротин, лютеїн, зеаксантин, віолаксантин, неоксантин. Відомо, що у малих і середніх дозах вітамін С проявляє антиоксидантні та антирадикальні властивості, тобто попереджує розвиток хвороб, викликаних пошкодженням структур організму вільними радикалами. Однак, організм людини не здатний синтезувати аскорбінову кислоту і повинен одержувати її з їжею або в складі лікарських засобів. Дубильні речовин, каротиноїди та хлорофіли також належіть до антиоксидантів. Висновки. Хвороби, при яких застосовується грушанка круглолиста, супроводжуються підвищеною кількістю вільних радикалів в організмі людини. Тому наявність аскорбінової кислоти, дубильних речовин, хлорофілів і каротиноїдів, які володіють антиоксидантною активністю, здатністю впливати на функцію ферментів в складі Pyrola rotundifolia L. має терапевтичне значення.

136

ДОСЛІДЖЕННЯ НОМЕНКЛАТУРИ ТА СКЛАДУ КОСМЕТИЧНИХ ПІНОМИЮЧИХ ЗАСОБІВ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ Фурцева Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри - проф. Т.Г. Калинюк Науковий керівник - доц. С.Б. Білоус Для очищення шкіри застосовують косметичні очищуючі засоби, дія яких направлена на нормалізацію дихальної, екскреторної, захисної функцій шкіри. Метою нашої роботи було вивчення асортименту очисних косметичних засобів, номенклатури допоміжних та біологічно активних речовин, які застосовуються у їх складі, методів виготовлення піномиючих косметичних засобів та їх впливу на активність лікарських препаратів та косметичних засобів, а також розробка складу і технології кремоподібного мила. В результаті проведеного дослідження встановлено, що з метою очищення шкіри застосовують переважно класичні тверді мила, мила кремоподібні, гелі для душу, пінки, муси, косметичне молочно, очищуючі креми, олійки, креми-скраби та креми для пілінгу тощо, які у свою чергу поділяються на гігієнічні, лікувально-профілактичні та спеціального призначення. Деякі з очисних засобів не вимагають змивання водою, інші для прояву очищаючої дії потребують використання води, і при змиванні утворюють піну. Незважаючи на те, що ассортимент даних засобів є досить широким, найбільшою популярністю користуються косметичні піномиючі засоби, хоч при їх виборі досить часто не враховуються деякі недоліки. Інструкції для застосування лікарських і косметичних засобів переважно не містять інформації про вплив миючих засобів на їх ефективність, що не виключає їх можливого негативного впливу. Нами було проведене маркетингове дослідження ринку мил і для подальшого дослідження вибрані мила наступних фірм-виробників: Camay, Nivea, Fa, Dove, Palmolive, Чистая линия. Встановлено, що майже всі вказані виробники у склад мил вводять поряд з класичними милами, які є натрійними солями високомолекулярних жирних кислот, синтетичні аніонні тензиди. Так, у всіх досліджуваних милах зустрічається натрию талловат (тільки в милі DOVE він відсутній), а в якості зволожувача - гліцерин. Нами розроблено кремоподібне мило до складу якого входять: мило натрійне, ОС-20, карбопол, триетаноламін, гліцерин, екстракт ромашки, нагідок і тисячолисника спиртовий, олія оливкова, олія паростків пшениці, ЕДТА, вода очищена. В результаті проведених досліджень нами розроблено склад і технологію кремоподібного мила, яка включає стадії приготування емульсійних косметичних засобів. Даний косметичний піномиючий засіб може бути рекомендований для щоденного гігієнічного очищення шкіри. Таким чином, вибір косметичного піномиючого засобу при проведенні очисних процедур є дуже важливим, тому необхідно враховувати, що косметичні піномиючі засоби можуть впливати на ефективність лікарських і косметичних засобів. ПОШУК РОСЛИННИХ ДЖЕРЕЛ З АНТИБАКТЕРІАЛЬНИМИ ВЛАСТИВОСТЯМИ Хім’як Софія Романюк Лілія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії та ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Науковий керівник – доц. Л.В. Бензель Актуальність. В сучасній терапії бактерійних інфекцій знаходять широке застосування препарати на основі лікарської рослинної сировини, дія яких зумовлена комплексом біологічно активних і супутніх речовин. Фітозасоби займають вагоме місце у фармакотерапії хронічних захворювань, оскільки рослинні засоби рідко проявляють побічну дію на організм, майже нетоксичні та дуже добре переносяться хворими незалежно від віку. Мета. Підтвердити наявність антимікробних властивостей рослинних екстрактів із застосуванням штамів мікроорганізмів. Матеріали та методи. Рослинні екстракти отримували у відповідності до ДФ водою, спиртом та водно-спиртовими сумішами. Вивчення антимікробних властивостей проводили у бактеріологічній лабораторії Львівської обласної дитячої спеціалізованої клінічної лікарні. Скринінгове дослідження протимікробної активності виконано методом дифузії в агар. У поживному агарі в чашках Петрі робили лунки діаметром 4 мм. Після засівання поверхні агару музейними штамами мікроорганізмів – Klebsiella pneumoniae, Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus aureus, Candida albicans, Proteus mirabilis, Pseudomonas aeruginosa, Enterobacter aerogenes, Alcaligenes faecalis, Esherichia coli і підсушування чашок в термостаті протягом 20 хвилин, в ямки вносили розчини ліофілізованих рослинних екстрактів у концентрації 40 мг/мл. Після інкубації в термостаті впродовж доби за допомогою лупи з окуляр-мікрометром оцінювали діаметри зон затримки росту мікроорганізмів навколо ямок. Таку ж оцінку проводили також через чотири доби. Результати. Було проведено дослідження 40 екстрактів з лікарської рослинної сировини, серед яких найбільш активними виявилися екстракти з листя та коренів бадану товстолистого (Bergenia crassifolia), бруньок берези (Betula verrucosa), трави маклеї (Macleaya microcarpa), плодів калини звичайної (Viburnum opulus), кореня лопуха (Arctium lappa) листя та квіти софори японської (Sophora japonica), трави парила (Agrimonia eupatoria), коренів пижма (Tanacetum vulgare), листя ліщини (Corylus avellana), листя ожини (Rubus caesius), трави куничника (Calamаgrostis epigeios) та трави герані (Geranium pratense) у відношенні до мікроорганізмів Klebsiella pneumoniae, Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus aureus, Candida albicans, Proteus mirabilis, Enterobacter aerogenes, Alcaligenes faecalis, Esherichia coli . Висновки. Серед 40 досліджуваних екстрактів рослин перспективними виявилися бадан товстолистий, береза бородавчаста, маклея дрібноплода, парило звичайне, лопух справжній, пижмо звичайне, ожина сиза, куничник наземний, герань лучна, софора японська, які можуть бути використані для розробки та створення нових фітозасобів з метою профілактики і лікування інфекційних захворювань.

137

СЕКЦІЯ БІОЕТИКИ

Кабінет біоетики Четвер,10.04.2008р., 14:30

Наукова рада – проф. Р.Б. Лесик, проф. Т.Г. Калинюк, проф. Р.Я. Дутка, проф. Піняжко, доц. А.Й. Дацко доц. І.З. Держко, лікар-методист Б.О. Надрага, доц. с.Д.-Г.Т Терешкевич, доц. О.М. Черпак, ст. викл. І.І. Фуртак, викл. о.А.- І. Стрижик, викл. о. Е.-А.Д. Гнатів, викл. В.Г. Вікторенко, викл. Н.О. Назар, викл. О.Я. Мартинів. Головуючі – Строгонов Олександр, Новікевич Соломія АЛКОГОЛІЗМ ТА ТЮТЮНОПАЛІННЯ ЯК ПРИЧИНИ СМЕРТНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ЇХ УСУНЕННЯ В КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Ференц Марта Фуртак Богдан Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Інститут біоетики імені Ярослава Базилевича Наукові керівники –доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич, викл. Н.О Назар Актуальність. Демографічна криза в Україні зумовлена відставанням від розвинутих країн за показниками середньої очікуваної тривалості життя. Рівень смертності в Україні з коефіцієнтом 16,2 % є найвищим серед країн Європи. Одними з причин смертності населення є алкоголізм та тютюнопаління. Мета: розглядаючи феномен "надсмертності" населення України зокрема у працездатному віці та тенденційне погіршення здоров’я населення, дати об’єктивну оцінку факторам впливу на це явище, та наголосити на профілактиці алкоголізму та тютюнопаління. Методи: статистичний, аналітичний. Результати. Причиною такого стану народонаселення є передовсім поведінкові фактори ризику, оскільки науково було доведено, що стан здоров’я людини близько на 50% залежить від її власного ставлення до себе. На передчасну смертність населення України впливають зокрема тютюнопаління на 20-25%, вживання алкоголю на 15-20%. П’янство і алкоголізм є причиною 62% розлучень, з уживанням алкоголю пов’язано 65% смертельних випадків від травм. 60% чоловіків України активні курці. Найчастіше алкоголізм є причиною самогубства. Таким чином з’явився навіть термін для визначення таких деструктивних тенденцій як "надсмертність українських чоловіків”. Тривогу викликає також пивний алкоголізм, що досяг в Україні національного масштабу і жертвами якого стають найперше люди молодого віку, які б мали забезпечити державі відтворення здорового покоління. Сумна і на жаль чи не буденна картина дівчини з пляшкою так званих „легких” алкогольних напоїв. У батьків алкоголіків у 35-40% випадків народжуються розумово-відсталі діти, в кожної третьої жінки, яка вживає спиртні напої вагітність перебігає з небезпечними ускладненнями і зростає відсоток мертвонароджених. За даними соціологічних досліджень сьогодні в країні 1% дітей у віці 12-13 років щодня вживає алкогольні напої. За дослідженнями життя чотирьох поколінь хронічних алкоголіків доктором Мореллем виявлено: у першому поколінні – моральна зіпсованість і алкогольні надмірності, в другому – типове п’янство, в третьому тяжкі неврози, глибока меланхолія, що призводила до самогубства, в четвертому тупість, схильність до злочинів, безплідність. Проблема такого характеру не вирішується збільшенням кількості наркологічних центрів чи кабінетів. В нашому суспільстві реклама алкоголю і тютюнових виробів є тотальним порушенням 20 статті Закону України „Про рекламу”; „Реклама і діти”, зокрема її 1 та 3 пункти, у яких забороняється реклама з інформацією, яка може підірвати авторитет батьків, опікунів, піклувальників, педагогів та довіру до них дітей. Також зазначено, що реклама не повинна завдавати дітям моральної чи фізичної шкоди, викликати у них відчуття неповноцінності. Висновок. Обов’язком держави є забезпечити здорове середовище через заборону реклами алкоголю і тютюнових виробів. Іншим ефективним засобом профілактики мало б стати розширення мережі спортивно-оздоровчих центрів та майданчиків, а також впровадження у школах України предмету „Християнська етика”, покликання якого формувати духовно-ціннісні орієнтири в молодого покоління. ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ БЕЗПЛІДНОСТІ ПОДРУЖЖЯ В КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Новікевич Соломія Строгонов Олександр Турчин Юрій (4 курс, стомат. ф-т.) Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники – доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич, викл. В.Г. Вікторенко, викл. о.А.- І. Стрижик

138

Актуальність. В Україні та світі з кожним роком зростає число неплідних подружніх пар. Все це збільшує попит на використання так званих репродуктивних технологій (РТ) для лікування подружньої безплідності Проте вони потребують належної морально-етичної оцінки, адже більшість з них порушують право людини бути зачатою в гідний спосіб, в умовах подружнього єднання та любові, зневажають людське життя ще з моменту зачаття. Мета. Встановити, до якої межі біомедичне втручання має характер терапевтичної допомоги, а не є маніпуляціями над людським життям та розкрити критерій етичної дозволеності при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій. Методи: аналітичний, феноменологічний. Результати. Проблема репродукції людини є інтернаціональною. З часу, коли 25 липня 1978 року в Англії народилася Louise Brown – перша в історії людства дитина, яка була зачата за допомогою техніки штучного заплідненням в пробірці з послідуючим перенесенням ембріона в організм матері, у світі таким способом народилось тисячі дітей та розпочалася епоха РТ. На сьогоднішній день існують такі допоміжні РТ, які дозволені з точки зору персоналістичної етики: стимуляція овуляції, хірургічна корекція маткових труб, лікарська допомога при заплідненні в лоні матері наприклад, допомога в просуванні сперматозоонів після подружнього з’єднання, перенесення яйцеклітини в проксимальну частину маткової труби, або ж хірургічне діставання овоцита з яйника і поміщення в матку, де вона запліднюється в природних умовах. При застосуванні таких допоміжних РТ запліднення відбувається в живому організмі, а не в пробірці, виключаються будь-які маніпуляції над людським життям ембріонами, а техніка виконує лише допоміжну роль. Проте є такі РТ, які перетворюють людину в «продукт» лабораторних технологій, де техніка превалює над мораллю. Деякі, окрім морально-негативних сторін, є загрозою для людського життя. Найбільш поширені з них є: Запліднення in vitro з переносом ембріона (FIVET); ін'єкції сперматозоїдів до цитоплазми яйцеклітини; донорство яйцеклітини від здорової жінки; штучне гетерологічне запліднення; сурогатне материнство. Техніка FIVET приводить до знищення ембріонів, розриву між подружнім єднанням і розмноженням, що веде до дегуманізації розмноження людини. Трансцитоплазматична ін'єкція гамет дозволяє творити людину під об’єктивом мікроскопа, порушуючи її право на зачаття у гідний спосіб. Сурогатне материнство суперечить єдності шлюбу й гідності людського дітонародження, перетворює жінку на комерційний репродуктивний засіб, тому є морально неприпустимим. Висновок. Є багато РТ, із застосуванням яких пов’язаний значний перелік негативних морально-етичних проблем. Різноманітні РТ відділяють дітонародження від істинного контексту подружнього акту, а заплановане знищення ембріонів є навмисним вбивством людської істоти. Необхідно відкинути РТ, що переступають через людське життя, права і гідність ембріону. БІОЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РЕАНІМАЦІЇ Дашко Христина Бурханов Олег Львівська обласна дитяча клінічна лікарня Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники – лікар-методист Б.О.Надрага, викл. В. Г. Вікторенко, доц. с.Д.-Г.Т Терешкевич Актуальність полягає у нагайному вирішенні ряду важливих проблем щодо ефективності лікування людини з врахуванням гідності людської особистості. Мета: проведення аналізу реанімаційних заходів з дотримання етичних норм при лікуванні важкохворих людей. Методи: аналітичний. Результати. Реанімація є надзвичайним засобом. Які пацієнти повинні мати привілеї у забезпеченні реанімаційних заходів? Це питання важливе, особливо, якщо бракує реанімаційної апаратури і відповідного приміщення. Вибір належить до компетенції і відповідальності медиків. Проте, першорядними є етичні засади порядності та об’єктивності, а єдиним критерієм вибору — більша імовірність виживання пацієнта. Чи може сам пацієнт або хтось від його родини відкинути пропозицію лікаря надати реанімаційну допомогу? Якщо пацієнт вважає, що стане тягарем для родини з приводу своєї тяжкої хвороби, або якщо він переконаний, що підключення його до складної апаратури ненабагато продовжить йому життя, він як єдиний повноправний адміністратор власного життя може вибирати або реанімацію, або спокійну смерть у колі своєї родини. Якщо реанімаційні заходи є непомірним фінансовим тягарем для родини хворого, чи морально справедливо таку реанімацію припинити? Декларація Конгрегації науки і віри на тему евтаназії стверджує, що у зв’язку з вищесказаним, можна обійтися звичайними засобами медицини. Не можна примусити до лікування, яке є дуже важким у застосуванні, а також з огляду на фінансові витрати. Це не є ані самогубством, ані формою евтаназії. Сюди також входить проблема так званої дистаназії (перешкода гідній смерті). Якщо хворий не може свідомо вирішити це, він не відповідає за себе, в такому випадку вирішує за нього родина або лікуючий лікар з консиліумом. Чи відмову у реанімації або її припинення у вищеописаних випадках можна кваліфікувати як ненадання медичної допомоги? У цих випадках не може бути мови про вину, що полягає в ненаданні допомоги, а лише про відмову від застосування технічно-спеціалізованої апаратури, яке може заважати хворому спокійно пережити свою смерть. Чи дозволено зупинити реанімацію після ствердження смерті мозку пацієнта? Смерть мозку є основним, але не абсолютним критерієм смерті людини. Синдром смерті мозку є станом невідновного припинення інтегруючих і координуючих мозкових функцій при збереженні діяльності серця і газообміну за допомогою безперервної штучної вентиляції легень. Донині ця проблема остаточно не вирішена. Інтернаціональним критерієм смерті мозку є нульова лінія на електроенцефалограмі протягом 30 хв. Висновки. Допоки немає остаточної певності про смерть пацієнта, він залишається живою істотою, яка має потребу у лікуванні способом, гідним людської особи, відповідно до тяжкості його хвороби. Недогляд лікарів не позбавлений моральної відповідальності.

139

БІОЕТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ ГЕНДЕРНОГО СВІТОГЛЯДУ Вакшинська Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб Завідувач кафедри – проф. Р.Я. Дутка Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники – проф. Р.Я. Дутка, доц. І.З. Держко, доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич Актуальність: Тема гендерної політики все більш стає вербалізованою широким українським загалом. Основною з причин в цьому вбачають євроінтеграційну діяльність нашої країни. Мета: розглядаючи основні аспекти поняття "гендер", визначити значимість його як компонента у формуванні світогляду, враховуючи його вплив на представників різної статті. Охарактеризувати узгодженість його з біоетичними засадами. Методи: аналітичний, феноменологічний. Результати. Гендер — соцiокультурна категорiя та колективнi уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей переводяться на мову соцiальної та культурної диференцiацiї. Поняття гендер походять від грецького «генос» («Походження», «матерiальний носiй спадковостi», «той, що народжує»). Термін «гендер» введено в соцiальнi науки Енн Оклей в 70 роки 20 столiття. Соцiологи проводять різницю між чоловіком та жінкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя, гендернi ролi. Гендер має соцiальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистостi є її фактичний соцiальний статус, тобто реальний стан людини в суспiльствi. Право вводить цей стан в законодавчi рамки. В соціальному вiдношеннi статус являє собою певну систему соціальних можливостей людини. В Україні прийнято закон “Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації”, який спрямований на забезпечення рівних прав, свобод жінок і чоловіків та створення умов для їх реалізації в усіх сферах життя суспільства, а також утвердження державних гарантій щодо формування паритетних відносин між жінками і чоловіками як умови сталого розвитку громадянського суспільства. Розглядаючи поняття "гендер" у біоетичному ракурсі виникає запитання – чи може він стати саме тим світоглядом, який у повній мірі відкриває сутність людини? Чи повністю відкриваються причини нерелізованості чиїхось можливостей та закладеного потенціалу? Адже мова йде про природу людської особистості, покликання чоловіка та жінки. Справді, історія налічує багато випадків, коли жінка страждала від невизнання та викривлення своєї тотожності. Більшою мірою це було пов'язано із неоновленим світоглядом суспільства. Розглядаючи права жінки та чоловіка, ми не можемо вийти за межі прав людини загалом. Однак, позиціювання різних ролей обумовлюється відмінністю статей. Мова йде не про обмеження особистості у праві вибору, а про виявлення повноцінності кожної особи, базуючись на партнерстві та взаємодоповненні, закладеними Творцем. Про це свідчить і Святе Письмо: "Бог створив людину на Свій образ, на образ Божий створив, створив чоловіком і жінкою" (Бут. 1:27). У даному твердженні можемо віднайти добро людського сотворіння в його повній людській інтегральності. Висновок. Отже, кожна людина повинна володіти знаннями про її право на вільний вибір у питанні самореалізації і мати гарантії досягнення його. Але основним із шляхів досягнення цього є прийняття себе як інтегральної особи в дусі, душі і тілі, що розглядається вже на засадах персоналістичної біоетики. СУПЕРЕЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ПИТАННЯХ ПОДОЛАННЯ ДЕМОРГАФІЧНОЇ КРИЗИ В КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Лупій Уляна Дашко Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та управління охороною здоров'я Завідувач кафедри – доц. О.В. Любінець Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Інститут біоетики імені Ярослава Базилевича Наукові керівники – ст. викл. І.І. Фуртак, доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич, викл. Н.О Назар Актуальність. За останнє десятиріччя Україна ввійшла в фазу демографічної катастрофи, критично низький рівень народжуваності не забезпечує природного відтворення населення. Мета: прослідкувати взаємозв’язок діючого законодавства та державних програм зокрема „Національна програма планування сім’ї”, „Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року з розвитком демопроцесів в Україні, а також проаналізувати їхню невідповідність принципам біоетики. Методи: феноменологічний, аналітичний. Результати. Україна стала репрезентантом суспільства з абортивною ментальністю, першою жертвою такого суспільства стають ще ненароджені, оскільки згідно чинності ч.1 і ч.2 статті 281 Цивільного кодексу України право на життя гарантується не кожній людині, а лише „фізичній особі”, а ч. 6 цієї ж статті дозволяє „штучне переривання вагітності” за бажанням жінки. Відповідно має чинність ч.2 ст. 25 Цивільного Кодексу України, яка визначає правоздатність „фізичної особи” з моменту народження, вилучуючи з під дії права на життя людей, які перебувають у лоні матері. Таким чином відбувається дискримінація людей за стадією розвитку. Формування будь-якого, а вже найперше державного документу, має відбуватися на основі вірності принципу відповідності природі речей. В Державній програмі „Репродуктивне здоров’я нації”, констатується, що людина, її життя та здоров’я є найвищими соціальними цінностями держави, визначеними Конституцією України. Нижче пропонуються пріоритетні напрямки виконання програми щодо досягнення мети: формування репродуктивного здоров’я дітей та молоді та збереження

140

репродуктивного здоров’я населення; для цього у сфері медицини передбачено: розроблення стратегії з питань забезпечення населення "засобами запобігання непланованої вагітності". В державі, яка вимирає за мирних умов, взагалі не мали б вживатися терміни „небажана вагітність” чи „профілактика небажаної вагітності”. Засоби контрацепції мають певний відсоток абортивної дії, призводять до викиднів, вторинної неплідності, шкідливі для здоров'я жінки та її потомства. Законодавство та нормативні акти, що регулюють питання ввезення та реалізацію засобів контрацепції, сприяють розширенню їх ринку в країні (пільги щодо звільнення від мита при ввезені контрацептивів, дозвіл на закупку засобів контрацепції за державні кошти, урегульованість діяльності приватного сектору щодо послуг та реалізації контрацептивів)”. Говорячи про успішну маркетингову кампанію суб'єктів комерційного сектору, які є найбільшими постачальниками засобів контрацепції на ринок України, фінансуючи програми планування сім’ї, одночасно спостерігаємо зріст: хвороб, які передаються статевим шляхом, зокрема серед молоді, яку виховують не в дусі пошанування дошлюбної чистоти і подружньої вірності, а на тотальній пропаганді сексуальної розбещеності, психічних розладів на основі сексуальних збочень, хворих з проблемами сечостатевої системи, безплідних подружніх пар, і кількості абортів, що трансформувалися з хірургічної в терапевтичну форму. Висновки. Змінити сучасну стратегію законодавства України, зокрема в галузі охорони здоров’я, на основі принципів біоетики, культивуючи світогляд цивілізації життя. ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ БІОЕТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ Зборовська Анна Стегніцька Мар'яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармацевтичної, органічної і біоорганічної хімії Завідувач кафедри – проф. Б.С. Зіменковський Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Інститут біоетики імені Ярослава Базилевича Наукові керівники – проф. Р.Б. Лесик, доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич, викл. О.Я. Мартинів Актуальність: Кризова ситуація моралі, яку спостерігаємо в Україні, великою мірою спричинена неконтрольованими засобами масової інформації (ЗМІ), яким повинна належати провідна роль у формуванні ментальності людини, особливо дитячої і підліткової свідомості. Мета: дати оцінку та висвітлити проблеми ЗМІ, вказати напрямки подолання негативного впливу їх на формування молодого покоління. Методи: аналітичний. Результати: Засоби масової інформації (ЗМІ), зокрема телебачення, є важливим джерелами комунікації, пізнання нового та інтелектуального збагачення – вони завжди повинні бути корисними у житті кожної людини і суспільства в цілому. У теперішній надзвичайно складний для людства час ЗМІ повинні сприяти духовному росту особи, спрямовувати до шляхетних ідей. Водночас ЗМІ, використані зі злим наміром та з антигуманною метою, можуть стати засобом поневолення і маніпулювання людською свідомістю, формувати неправильне бачення світу та сприйняття інших осіб, пробуджувати й розвивати в людині злі нахили, заохочувати до негативного наставлення і антисоціальної поведінки. Надмірне захоплення телебаченням шкідливе для фізичного і психічного здоров’я, погіршує зір у дітей. Найбільша проблема — перенасичення сценами вседозволеності, насильства і жорстокості, що особливо негативно впливає на сучасну молодь. Під загрозою опиняються національні і сімейні традиції. Весь спектр переживань, емоцій, відчуттів, які є звичайними у нормальній сім’ї (радість, смуток, горе, гнів, задоволення, спокій, насолода, відчуття захищеності, співстраждання з близькими, співчуття), замінений переживаннями, з приводу перегляду тих чи інших телепередач. Дитині бракує ентузіазму, заангажованості, зацікавленості навколишнім світом, вона ізолюється від нього. У голові людини наче сидить герой серіалу чи фільму, думає і вирішує замість неї. Через нестачу критичної оцінки та повчання батьків, діти, немов губка, вбирають усе, що пропонує їм телекультура. На такій основі формуються життєві ідеали дітей і молоді. Найважливіше — формування дитячої і підліткової свідомості. Тому особливо працівники електронних ЗМІ повинні в своїх програмах більше уваги приділяти біоетичному, моральному, громадянському, правовому та естетичному вихованню молоді, розвиткові її духовності, культурного рівня, зокрема культурі подружніх стосунків. Телебачення та радіо може стати тим соціальним інститутом, який забезпечить нашому суспільству надійний розвиток у майбутньому, реалізуючи свої просвітницькі, освітні та виховні функції. Висновок. Подолати негативний вплив ЗМІ на формування молодого покоління можна лише за умови усвідомлення важливості та невідкладності цього завдання органами державного управління, різними громадськими та освітніми установами, молодіжними організаціями, а також духовними інституціями. КОМП’ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ ТА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я СОЦІУМУ (БІОЕТИЧНИЙ АСПЕКТ) Сивак Христина Фуртак Іван Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та управління охороною здоров'я Завідувач кафедри – доц. О.В. Любінець Інститут біоетики імені Ярослава Базилевича Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко

141

Наукові керівники – ст. викл. І.І. Фуртак, викл. Н.О. Назар, доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич Актуальність. У нашому суспільстві, де досить бурхливо за останні роки спостерігаються зміни в інформаційному просторі, питання комп’ютерної залежності залишається об’єктом дослідження поодиноких науковців, попри те, що процес неконтрольованої комп’ютеризації став потужним фактором впливу на стан психічного здоров’я населення, що має тенденцію погіршення. Мета: довести необхідність профілактики девіантної поведінки та психічних розладів у молоді, що часто є наслідком комп’ютерної залежності. Методи: феноменологічний, аналітичний. Результати. Слід зауважити, що великомасштабного епідеміологічного дослідження, що б дозволило робити висновки про поширення і захворюваність комп’ютерною аддекцією в Україні не проводилося, однак були проведені локальні дослідження, зокрема аналіз первинного поступлення в клінічну обласну психіатричну лікарню Дніпропетровська пацієнтів з комп’ютерною залежністю. При цьому у пацієнтів констатувалися: зміна статусу свідомості, статусу особистості, волі та тілесності. Психологічні симптоми комп’ютероманії проявляються зокрема через асоціальний тип поведінки, відсутність діалогу з оточенням, депресія без комп’ютера через так званий розвиток феномена „уявного друга”, що несе в собі потенційну небезпеку, оскільки довір’я до нього особливо зі сторони неповнолітніх спонукає до непристойної, злочинної поведінки. Комп'ютерна залежність характеризується не лише зміщенням потреб на нижчий щабель в піраміді потреб, але щонайгірше в сфері моральних цінностей. Так в Японії і Англії у дітей, котрі з раннього дитинства надмірно цікавилися комп’ютерами, лікарі виявили новий вид захворювання: синдром відеоігрової епілепсії, що може привести до патологічних змін в корі головного мозку. Відкрито синдром ”отаку”, при якому підлітки проводять своє життя у віртуальній реальності, повністю ігноруючи соціальними взаємовідносинами та досягненням розвитку особистості. За криміналогічними дослідженнями лише 1/5 частину неповнолітніх можна назвати випадковими злочинцями, інші ж допускалися аморальних учинків задовго до притягнення до кримінальної відповідальності. Кожному 8 з 10 злочинів вчинених неповнолітніми передує процес деморалізації особи і в цьому далеко не останню роль відіграє процес неконтрольованої комп'ютеризації. Висновок: для протистояння негативних тенденцій у молодіжних середовищах, пов’язаних з процесом неконтрольованої комп'ютеризації, вбачаємо необхідність у: - популяризації знань про згубний вплив комп’ютера, використаного із злим наміром, особливо на психічний розвиток дітей, при відсутності належного контролю з боку дорослих; - забезпеченні державою морального виховання молоді через запровадження в школах курсу "Християнської етики"; - розширення мережі альтернативних інституцій на противагу комп’ютерним клубам, спортивні зали, спортивні майданчики, катки); - впровадження жорсткого контролю зі сторони держави за роботою комп’ютерних клубів та обов’язкового введення програм, які автоматично заблоковують доступ до шкідливих сайтів. ПРОБЛЕМИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ НАРКОЗАЛЕЖНИХ В КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Оліярник Наталія Кисиличак Марія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра технології ліків і біофармації Завідувач кафедри – проф. Т.Г. Калинюк Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники – проф. Т.Г. Калинюк, доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич, викл. В.Г. Вікторенко Актуальність: Проблема наркоманії набула загрозливого характеру в Україні та має всі риси епідемічного процесу. За останні роки в Україні зріс незаконний обіг наркотиків. Кількість осіб, особливо підлітків і молоді, які вживають наркотичні речовини, швидко зростає. Мета: Дати оцінку існуючим методам лікування хворих на наркоманію та розробці нових спеціальних реабілітаційних психологічних програм, спрямованих на ресоціалізацію, відновлення особистісного та соціального статусу хворих. Методи: статистичний, аналітичний. Результати: За офіційною статистикою МОЗ України, у 2006 р. на обліку перебувало 117 тис. наркозалежних. Насправді їх у кілька разів більше. Лікування хворих на наркоманію в умовах наркологічного стаціонару на сьогодні необхідно визнати малоефективним, оскільки ремісію, яка триває більш ніж рік після стаціонарного лікування реєструють лише у 9-12% пацієнтів. Така низька ефективність спонукає до розроблення нових методів лікування захворювання, а також спеціальних реабілітаційних програм, які дадуть змогу збільшити тривалість ремісії, а також провадити профілактику рецидивів. Потрібно пам’ятати, що наркоманія є захворюванням особистості, тому нині найдоцільніші та адекватні реабілітаційні психологічні програми спрямовані на корекційну роботу з конкретним пацієнтом. Ресоціалізація таких осіб включає також профілактичні дії щодо узалежнених. Розглядаючи профілактику лише з медичної точки зору, бачимо, що цей підхід є надто вузьким, оскільки спрямований на: дезінтоксикаційну терапію при сильному наркотичному сп'янінні. Медикаментозний контроль здійснюється особливо за особами, які мають вади мозку; душевнохворими; особами із порушеннями особистості; особами, які внаслідок зловживання наркотиками постраждали фізично та психологічно. На сьогодні найефективніші форми лікування особи, узалежненої від наркотиків, що зорієнтовані на особистісний ріст, здійснюються у терапевтичних товариствах та групах самодопомоги анонімних наркоманів (АН). У терапевтичних товариствах головні концепції лікування ґрунтуються на засадах біоетики, соціології, соціальної психології та психології особистості. Основною умовою цієї концепції є неперервність перебування хворого у групі аж до одужання. Провідними

142

є пряма та непряма психотерапія та психологічна концепція, згідно з якою хворий є рівноправним співпрацівником і помічником у власному лікуванні. На думку фахівців, лікування наркотичної залежності – це зміна моделі життя, відмова від вживання наркотиків, антисоціальної поведінки, набування впевненості та чесності перед собою. Лікування триває 2-3 роки, протягом яких хворий вчиться жити по-новому, внаслідок чого 30% хворих відмовляється від наркотиків. Висновок: Проблема наркоманії нині є глобальною, розв'язати її в окремо взятій країні неможливо. Необхідні різні модерні та класичні форми допомоги молоді із наголошенням на негативних наслідках наркотичної залежності для індивіда та цілого українського суспільства, розробка нових методів подолання цього явища із залученням суспільних інституцій для профілактики наркотичного узалежнення, врахуванням досвіду осіб, які пережили це узалежнення. Боротьба з наркотичною залежністю в Україні пов'язана насамперед з підняттям морального рівня українського суспільства. "НОВИЙ ТИП" ЛЮДИНИ ЯК БІОЕТИЧНА ПРОБЛЕМА Строгонов Олександр Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакогнозії і ботаніки Завідувач кафедри – доц. Р.Є. Дармограй Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники – доц. О.М. Черпак, доц. с.Д.-Г.Т Терешкевич Актуальність. В наш час серед молоді активно поширюється мода пірсинг і татуювання, які пропагуються різними телепрограмами, рекламними оголошеннями салонів, де вони виконуються. Виникає так званий «новий тип» людини, яка прагне до «самовираження» серед «сірих мас». Мета. Простежити історію виникнення татуювання та пірсингу і встановити невідповідність створення пірсингу та татуювання на тіло людини її природі та принципам моралі. Методи: феноменологічний, герменевтичний, системного аналізу. Результати. Історія змін зовнішності людини шляхом створення проколів з декоративною та культово-обрядовою метою бере початок ще від зародків людської культури. У Стародавньому Єгипті пірсинг був класовим маркером (наприклад пірсинг пупка мали право носити лише аристократи). У Римській Імперії пірсинг грудей був ознакою мужності. Племена Північної та Південної Америки використовували пірсинг у якості символів-приналежностей до певного роду чи племені. Татуювання поширене у расах з білою шкірою; чорношкірі звичайно робили скарифікацію. З розвитком мореплавства європейці почали контактувати з іншими культурами та запозичати звичаї інших народів. Які ж біоетичні та медичні проблеми стосуються пірсингу, татуювання й скарифікації? Небезпека пов’язана з тим, що проколювання часто здійснюється самотужки чи особами без відповідної кваліфікації, які не знають анатомії, не дотримуються правил асептики. Це може привести до інфікування рани, спричинити кровотечу, пошкодження нерва з розвитком невритів, невралгій. Через нестерильний інструментарій можливе зараження вірусним гепатитом, вірусом імунодефіциту людини, правцем та іншими небезпечними інфекційними хворобами. Ротовий пірсинг може привести до втрати смакової чутливості, тривалих кровотеч, ушкодження твердих тканин зубів, постійної травматизації слизової оболонки ротової порожнини, дефектів мовлення, розладів жування й дихання. Крім того, постає запитання, чи є в цьому « витворі мистецтва » щось гідне похвали? Бо ж кожна людина - то храм Божий, і його неможна знівечити, бо храм Божий святий, а храм той - то ми (пор. 1 Кор. 3:16-17). Тіло людини не є лише частиною чи сектором, тіло є виразом і присутністю цілої особи, способу її існування. Можна би було сказати, що людина не лише має тіло, але є тілом, тобто тілесно існує. Тіло є чимось людським, тіло є дійсністю, яка набирає людського значення через своє пов’язання з ”я” особи, зі самою людською особою, Інструкція “Donum vitaе”, а також “Familiaris cоnsortio” визначають людину, як особистість в духовній, душевній і тілесній цілісності. Висновки. Отже , людині потрібно розвинутися згідно її ідентичності, її суті, а не створювати «новий її тип» людини. СТРАТЕГІЯ РОБОТИ ЦЕНТРІВ ПЛАНУВАННЯ СІМ’Ї ТА ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ: БІОЕТИЧНИЙ АСПЕКТ Кисиличак Марія Інститут біоетики імені Ярослава Базилевича Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники – викл. Н.О Назар, доц. с.Д.-Г.Т Терешкевич Актуальність: погіршення фізичного та психічного здоров’я населення України, загострення демографічної кризи через падіння рівня народжуваності, зростання кількості хворих на венеричні хвороби, а також критична ситуація з розповсюдженням ВІЛ/СНІДу особливо серед молоді за останні роки, ставить під сумнів щирість суб’єктів, покликаних впроваджувати механізми, які б забезпечили вихід з тієї ситуації. Мета: проаналізувати державні програми, що визначають стратегію роботи Української Асоціації Планування Сім’ї. Методи: аналітичний, феноменологічний. Результати. В Державній програмі "Репродуктивне здоров’я нації" на період до 2015 року зазначено, що метою програми є формування репродуктивного здоров’я у дітей та молоді, удосконалення системи планування сім’ї, збереження репродуктивного здоров’я населення. Говориться, що пріоритетними напрямками виконання програми є: розроблення стратегії з питань забезпечення населення засобами запобігання "непланованої" вагітності. Таким чином про підвищення рівня народжуваності в Україні і вихід з демографічної кризи не говориться (як також і про зменшення рівня абортів, які трансформувалися з хірургічних у фармацевтичні, статистичний облік яких не проводиться). Про яку

143

демографічну політику може йти мова, коли на державному рівні формується стратегія проти життя, оскільки під кожною не планованою вагітністю насправді слід розуміти небажання її прийняти, взявши відповідальність за нове життя... Чому в державному документі говориться не про зменшення не планованих сексуальних стосунків, адже очевидно, що відповідальне ставлення до статевості, як наслідком буде мати і зменшення усіх не планованих вагітностей... Стратегія роботи центрів планування сім’ї не передбачає виховання населення на принципі відповідального ставлення до статевості, але пропагує сексуальну розбещеність під назвою "статевого виховання", нівелюючи розуміння легітимності законного подружжя. Як наслідок, старанням IPPF (СФПС – Світової федерації планування сім'ї) УАПС (Української Асоціації Планування Сім’ї) – складовою СФПС), через реклами засобів контрацепції серед молоді невпорядковані статеві стосунки поширилися за останнє десятиліття, а разом з тим в різних регіонах України кількість захворювань, що передається статевим шляхом, зросла в 4–10 разів. Таким чином, робота центрів планування сім’ї не призведе до позитивних зрушень в сфері репродуктивного здоров’я, якщо базується на стратегії утилітаризму та гедонізму. Адже з позиції біоетики у факті аборту закладений неминучий дуалізм. Він розділяє людину на дві частини ”бажану” і "небажану", яку намагаються знищити, починаючи від засобів контрацепції, закінчуючи стерилізацією як "методу запобігання непланованій вагітності" (див. Державна програма "Репродуктивне здоров'я нації" на період до 2015 року). Висновки. Змінити стратегію роботи центрів планування сім’ї на основі засад персоналістичної біоетики. Важливо навчити молодих людей, що сенсом і метою статевої близькості є передавання життя, що шлюб є основною діючою причиною до єднання в любові і відкритості на розмноження. ПОСТАБОРТНИЙ СИНДРОМ (ПАС) В КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Магас Марта Лупій Уляна Львівський національний університет імені Данила Галицького Кафедра фармакології Завідувач кафедри – проф. О.Р. Піняжко Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Наукові керівники - проф. О.Р. Піняжко, доц. І.З. Держко, доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич Актуальність. Сьогодні великою проблемою біоетики є не лише масові добровільні аборти та їх причини в суспільстві, але і так званий “постабортний синдром” (ПАС), який дуже негативно змінює психологію, світогляд і все подальше життя жінки. Мета: дати оцінку причинно-наслідкового зв'язку між абортом та ПАС та вказати шляхи його подолання. Методи: статистичний, аналітичний. Результати: Відомо, що від абортів на планеті загинуло більше ненароджених людей, ніж за всі світові війни разом взяті. Після вчиненого добровільного аборту кожна жінка відкриває в собі спустошення, самотність, відчай. Цей стан ПАС може тривати роками або навіть залишається на все життя. Більшість жінок тривалий час після аборту відчувають вину і страх, у них виникають тяжкі депресії, а також фізичні недуги: мігрень, аритмії серця, шлунково-кишкові захворювання. Часто виникають проблеми у взаєминах з партнером: почуття ненависті та статевої байдужості. Замість очікуваного звільнення від проблем, з’являються нові: руйнуються стосунки з рідними, батьком дитини. Постабортний синдром негативно змінює психологію, світогляд і життя не лише жінки, що перенесла аборт, а й усіх причетних до нього: лікарів, родичів, знайомих. Проблема постабортного синдрому є дуже складною і для допомоги жінці потрібний адекватний підхід з урахуванням особливостей конкретної ситуації. Моральний обов’язок лікарів повідомити жінці правду про аборт, пояснити, що в лоні матері від моменту запліднення перебуває не “згусток клітин”, а розвивається живий організм з усіма ознаками індивідуальності людської особи і що аборт – це вбивство дитини, а також попередити вагітну жінку про всі можливі наслідки аборту – постабортний синдром. Для лікування тілесних недуг потерпілим від аборту та його наслідків — ПАСу необхідні реабілітаційні центри, забезпечені кваліфікованими лікарями та психологами з відповідною фаховою підготовкою. Проте фізичні та психічні проблеми у жінок після проведеного аборту, які базуються на пошкодженні цілісності жіночого організму (духовної, душевної та тілесної єдності), неможливо розв’язати лише тілесним лікуванням та психічним відновленням. Адже коренем хвороби, є порушення Божої заповіді "Не вбий". Тому найпершим і основним лікуванням післяабортних проблем є духовне зцілення людини через Покаяння. Висновок. Завданням держави є турбота про кожне людське життя: у школах необхідно виховувати відповідальність і пошану життя; у політичному житті поборювати несправедливі "проабортні" закони і створювати нові, які цілковито визнають гідність людини; вимагати заборони всіх світських законів, що руйнують материнство і дитинство. Необхідне таке законодавство, яке б не суперечило цінностям життя на будь-якому етапі його існування. Людина не має підкорятися законам, які за суттю є етично неприпустимими, зокрема законові, який дозволяє аборт. Знання про постабортний синдром – це профілактика аборту. СТАВЛЕННЯ МЕДПЕРСОНАЛУ ДО ХВОРИХ НА СНІД В КОНТЕКСТІ БІОЕТИКИ Ковальчук Софія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра організації та економіки фармації Завідувач кафедри – проф. О.Л. Гром Кафедра філософії та економіки Завідувач кафедри – доц. І.З. Держко Науковий керівник – доц. А.Й. Дацко, доц. с.Д.-Г.Т. Терешкевич, викл. о. Е.-А.Д. Гнатів

144

Актуальність. Служба охорони здоров’я у всіх країнах світу безсила перед проблемою СНІДу — стрімко зростають захворюваність і смертність населення. У 2006 р. загальна кількість офіційно зареєстрованих ВІЛ-позитивних осіб в Україні становила 91137, із них 11471 – діти. Сьогодні лікування коштовне і недосконале. У країнах, що розвиваються, лікувальні засоби переважній більшості інфікованих ВІЛ практично недоступні. Мета: вирішити проблему ставлення медперсоналу до хворих на СНІД. Методи: аналітичний, феноменологічний. Результати. Головним засобом, спроможним обмежити поширення вірусу, вважають дотримання норм соціальної поведінки. Соціальна марґіналізація населення, котре зазнає нестачі в освіті та в економічній спроможності, також збільшує ризик поширення захворювання у країнах, які розвиваються. І якщо ці люди стануть інфікованими, вони також можуть бути відчужені суспільством саме тоді, коли їм необхідні лікування та соціальна підтримка. Примусові заходи та масовий скринінг населення з приводу виявлення випадкових статевих стосунків викликають недовіру до системи охорони здоров’я. Розширення можливостей для анонімного обстеження сприятиме зростанню кількості обстежуваних і своєчасному виявленню інфікованих ВІЛ. Страх перед інфекцією призводить до дискримінації ВІЛ-інфікованих не лише громадськістю, а й медичним персоналом. Жертвами такої дискримінації хворих на СНІД стають насамперед в’язні, одинокі матері та наркомани — їх вважають винними, а не потерпілими. Поширений нині у світі вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) спричиняє синдром набутого імунодефіциту (СНІД). ВІЛ уражає імунну систему, позбавляючи її здатності захищати людину від захворювань. Якщо людина опинилась у ситуації, що пов'язана з ризиком інфікування ВІЛ, необхідно обстежитись, щоб не заразити інших і негайно розпочати лікування. За допомогою ліків можна тимчасово стримувати інфекції та злоякісність процесу. Імунна система людини поступово руйнується від нескінченних атак, і врешті-решт, людина помирає. З огляду на те, що ВІЛ передається через кров, статевим шляхом, від інфікованої матері до дитини (під час вагітності, пологів або через грудне молоко) та при використанні нестерильного медичного і перукарських інструментів, а також через те, що ліків від СНІДу поки що немає, найкращою профілактикою є використання одноразових медичних та перукарських інструментів, дошлюбна незайманість та подружня вірність. В аспекті біоетики необхідно наголосити на таких проблемах, як ставлення оточення, зокрема медперсоналу, до хворих на СНІД та профілактика самогубства, яке хибно постає у світогляді пацієнта єдиним шляхом "подолання" цієї хвороби. Необхідно всіма засобами поборювати хворобу, а не хвору на СНІД людину. “Dum spiro, spero” – казали у Древньому Римі. Справді, доки дихаю – надіюсь! Часто хворі на СНІД виявляють несподівані джерела сили та любові. Хворі на СНІД не можуть бути достатньо активними, відчуття самотності і депресія поступово призводять до розриву з оточенням, що поглиблює їх ізоляцію. Іноді такий стан спричиняється до психічного захворювання, насильства над іншими через намагання утекти від цього внутрішнього страждання. Соціальна стигматизація людей, хворих на СНІД, дуже виразна. Допомогти таким людям можна лише розуміючи їх потреби. Співчутливість є ознакою внутрішньої зрілості. Висновок. Біоетика твердить, що потрібно ставитися до хворих на СНІД з любов’ю та співчуттям, хоча СНІД – жахливе антигуманне явище.

145

СЕКЦІЯ СТЕНДОВИХ РОБІТ

П’ятниця ,11.04.2008р., 09:30 Наукова рада – проф. А.В. Магльований, проф. З.З. Масна, проф. Р.Я. Дутка, проф. О.О. Абрагамович, проф. О.Я. Скляров, проф. І.Г. Ільницький, проф. О.П. Костик, проф. В.В. Рудень, проф. Є.Я. Скляров, проф. В.Ф. Макєєв, проф. В.М. Бєсєдін, проф. Готь І.М., проф. В.М. Зубачик, проф. О.О. Сергієнко, доц. О.М. Зінчук, доц. О.П. Адамович, доц. Б.А. Пластунов, доц. Черкес Н.Д., доц. Фартушок Н.В., доц. Г.О. Потьомкіна, доц. О.В. Бесєдін, доц. В.В. Короткий, доц. Р.Я. Красний, доц. Т.Є. Баб`як, ст. викл. М.В. Цицько. Головуючі – Худа Марта, Турчин Юрій ДВОМОВНІСТЬ: БЛАГО ЧИ ЗАГРОЗА?... Лабінська Мирослава Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра українознавства Завідувач кафедри – доц. А.А. Снігур Науковий керівник – доц. Н.Д. Черкес Актуальність. Проблема двомовності в нашому суспільстві є дуже актуальна, зокрема в політичній ситуації. Питання введення другої державної мови, велика кількість сеперечок між політиками, що створює ворожі політичні табори. Мета. Охарактеризувати види білінгвізму. Визначити особливості індивідуальної та колективної двомовності і природу її впливу на суспільство, оскільки пересічній людині властиво ототожнювати колективну двомовність з індивідуальною. Розглянути питання комунікативних ситуацій спілкування двох носіїв різних мов. Матеріали та методи. Матеріалом для аналізу питання двомовності було історичне минуле України, підняття питання української мови. Зокрема, Сталінський терор, що страшною ціною мільйонів жертв поставив український народ на коліна.. У 70-х роках набула поширення практика русифікації видань через етап двомовності, коли українське видання паралельно дублювалось російською мовою з мотивацією "збільшення попиту" і поступово зменшувався тираж або й зовсім ліквідовувався україномовний варіант. Наприклад, випуск другого видання УРЕ у 12 томах, який було розпочато у 1974 р. і завершено в 1985 р., на відміну від першого видання, було здійснено паралельно українською і російською мовами з великою перевагою у тиражах російської версії. Цей принцип було застосовано до популярної газети "Вечірній Київ", наукових видань Академії наук тощо. На 1988 р. майже всі наукові журнали з точних і природничих наук виходили російською мовою. Комунікативна ситуація спілкування двох носіїв різних мов, у нашому випадку україномовного і російськомовного, передбачає два варіанти вибору мовної поведінки: або один із партнерів мусить перейти на мову співрозмовника — і тоді вони провадять діалог спільною мовою, або кожен говорить своєю мовою. Результати. Двомовність - практика поперемінного використання двох мов, а ті, хто нею користуються, це двомовні особи. Більшість дослідників білінґвізму, в тім числі й український учений Ю.Жлуктенко, вважають, що у переважній більшості ситуацій дві мови, якими володіє білінґв, перебувають у неоднаковому становищі. Висновки. Масовий, або тотальний, білінґвізм — явище, принципово відмінне від індивідуальної двомовності. Його спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову і використовувати її для спілкування у визначених обставинах. Якщо друга мова поступово переймає всі функції рідної, виникає небезпека зникнення рідної мови і перетворення двомовців на одномовців. Поширення двох мов у одній країні завжди є станом нестійкої рівноваги, що має тенденцію або до перетворення на одномовність, або до розпаду єдиної держави на частини за мовною ознакою. СТАН СИСТЕМИ АРГІНІН-ОКСИД АЗОТУ КРОВІ ХВОРОГО ТРАВМАТИЧНОЮ ХВОРОБОЮ, УСКЛАДНЕНОЮ СЕПСИСОМ Ступницький Мирослав Козак Г. Коцовська М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра біохімії Завідувач кафедри – проф. О.Я. Скляров Наукові керівники – доц. Н.В. Фартушок, ас. Ю.М. Федевич, доц. І.П. Федорович Актуальність. Травматичній хворобі притаманний перебіг з трьома періодами, що загрожують життю хворого (шок, поліорганна недостатність, сепсис). Основну роль у розвитку ускладнень політравми відіграє гіперпродукція оксиду азоту (NO). Проте доведено, що застосування блокаторів NO-синтази не призводить до покращення, а інколи спричинює підвищення ризику смертності. Мета роботи: дослідити активність NO-системи крові хворого травматичною хворобою, ускладненою сепсисом.

146

Матеріали та методи. Внаслідок автокатастрофи хворий 23 роки отримав пошкодження: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, розрив селезінки, перелом лобової кістки, правої променевої, обох кісток правої та лівої гомілок зі зміщенням, забій правої легені. На першу добу була проведена спленектомія, розпочата гемотрансфузійна, протишокова терапія, пролонгована штучна вентиляція легень. На шосту добу ампутували праву гомілку з приводу появи ознак некрозу та наростання інтоксикації. На 14-у добу у піддіафрагмальному просторі та у плевральній порожнині діагностували гнійні вогнища, а на 20-у добу з крові висіяли Pr. vulgaris, комплексне лікування призвело до покращення стану хворого і на 33-ю добу хворого перевели у хірургічне відділення. Гемодинаміку оцінювали методом Старра. У крові хворорго визначали молелули середньої маси (МСМ), циркулюючі імунні комплекси (ЦІК) сироватки, стабільні метаболіти NO (NOx), індуцибельну та ендотеліальну NO-синтазну активність гемолізату (iNOS, eNOS), вміст аргініну, активність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та аргінази спектрофотометричними методами. Контрольну групу склали здорових 5 осіб того ж віку. Результати:

Показник Контроль 21-а доба Вміст кисню,об.% 17,5-23,5 7,557 Серцевий індекс,л/хв/м2 2,5-4,2 3,652 Доставка О2,мл/хв/м2 437-987 294,42 МСМ,мг/мг білка 13,58±0,98 31,56 ЦІК,ООГ/мг білка 0,569±0,017 2,614 NOx сироватки,мкмоль/мг білка 76,3±3,45 329,9 NOx гемолізату,мкмоль/гHb 0,129±0,094 0,174 iNOS,ммольNADPH/хв/мгHb 3,65±0,47 3,729 eNOS,ммольNADPH/хв/мгHb 0,0652±0,006 0,3329 Глюкозо-6-фосфат-дегідрогеназа гемолізату,мкмольNADPH/хв/мгHb 13,367±0,43 32,993 Аргінін сироватки,мкмоль/г білка 0,82±0,021 1,025 Аргінін гемолізату,мкмоль/мгHb 23,8±0,38 39,9 Аргіназа гемолізату,мкмоль CON2H4/хв/мгHb 0,101±0,004 0,0834

Висновки. Достовірно збільшується активність eNOS. Розвиток гнійних ускладнень, під час появи ознак гіперзапалення (гіпертермія, лейкоцитоз, нейтрофільний зсув вліво), ймовірно, пов’язаний з функціональною недостатністю фагоцитів, а саме – інгібуванням активації iNOS всупереч масивної токсемії (зростання МСМ та ЦІК). Активність глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази та концентрація аргініну зростають для забезпечення синтезу NO; для зниження метаболізму аргініну знижується активність аргінази. Активація системи аргінін/NOS/NO, ймовірно, відбувається внаслідок масивної постгеморагічної гіпоксії для оптимізації доставки кисню, адже синтез NO на фоні посттравматичного сепсису та інтенсивного лікування відбувається за рахунок eNOS. ХІРУРГІЧНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ Путько З. Яковина В. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри − проф. В.М. Зубачик Науковий керівник − доц. О.О. Пасько У комплексному лікуванні генералізованого пародонтиту хірургічні втручання займають важливе місце. Вони приходять на зміну консервативному лікуванню в тих випадках, коли виникає необхідність видалення патологічного вогнища, а також у разі реконструктивних, пластичних операцій на пародонті та слизовій оболонці порожнини рота. Раціональне використання хірургічних методів підвищує якість і ефективність лікування, знижує кількість рецидивів. Запропоновано багато різних методів хірургічного лікування, які поділяємо на: кюретаж (відкритий кюретаж, вакуум-кюретаж, кріокюретаж); гінгівотомія; гінгівектомія (проста, радикальна); клаптикові операції (які корегують край ясен − гінгівопластика, операції із застосуванням засобів, що стимулюють регенерацію альвеолярної коміркової кістки − гінгівоостеопластика); операції для формування присінка порожнини рота (френулотомія, френулектомія, пластика присінка). Нами проведено обстеження і лікування хворих із генералізованим пародонтитом І-ІІ ступеня за наявності пародонтальних кишень до 4-5 мм. Найефективнішим є проведення кюретажу пародонтальних кишень. Ми проводили ясенний кюретаж, тобто видаляли патологічно змінені м’які тканини у межах епітеліального зубо-ясенного з’єднання без глибокого проникнення у сполучнотканинну основу ясен. Основними етапами кюретажу були: зрошення порожнини рота антисептиком, зокрема 3% перекисем водню; інфільтраційне знечулення; оброблення операційного поля йодовмісним розчином; видалення зубного каменю та зруйнованого цементу; кюретаж кісткової тканини альвеоли; видалення грануляцій та епітелію, який вріс у кишеню; промивання пародонтальної кишені розчинами антисептиків під тиском. Після кюретажу кишеню заповнили пастою, яка сприяє регенерації. Накладали пародонтальну пов’язку.

147

Після оперативного втручання пацієнтові рекомендували ретельно підтримувати раціональну гігієну порожнини рота. Через 8 год дозволено полоскання відварами лікувальних трав. Через 1-2 дні зняли пародонтальну пов’язку і провели гігієнічний догляд за операційною раною. Таким чином, успішно проведений кюретаж дає змогу ліквідувати пародонтальну кишеню і зумовлює її рубцювання. Внаслідок утворення кров’яного згустка під впливом біологічно активних речовин утворюються колагенові волокна сполучної тканини. ІНФОРМАЦІЙНО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ЛАБОРАТОРНИХ ПОКАЗНИКІВ ПРИ ДІАГНОСТИЦІ СПЕЦИФІЧНОГО ЗАПАЛЕННЯ ЛЕГЕНЬ Ільницький Григорій Рудницька Христина Петришин Марта Національний університет «Львівська політехніка» Кафедра комп’ютерних технологій і програмування Завідувач кафедри – проф. В.А. Павлиш Науковий керівник – проф. В.А. Павлиш Національний медичний університет ім.Данила Галицького Кафедра фтизіатрії і пульмонології Завідувач кафедри – акад. І.Г. Ільницький Науковий керівник – проф. О.П. Костик Актуальність. Доцільність запланованих досліджень базується на всебічному інформаційно-математичному моніторингу і моделюванні лабораторних параметрів при верифікації патологічного стану бронхолегеневої системи. Мета. В даній роботі подані комп’ютерне та математичне моделювання допоміжних критеріїв верифікації запального процесу органів дихання туберкульозного ґенезу при використанні лабораторних показників в залежності від етапу медичної допомоги населенню. Матеріали і методи. Набір лабораторних тестів передбачав визначення мікобактерій туберкульозу методом бактеріоскопії та посіву, зміни в периферійній формулі крові (збільшення ШОЕ, лімфоцитоз, лімфопенія), зрушення в клітинному імунітеті (зниження реакції розеткоутворення та активного розеткоутворення, пригнічення реакції бластоутворення з фітогемаглютиніном), інтенсивність туберкулінової чутливості (гіперергічна проба за реакцією Манту з 2 ТО ППД-Л, підвищення реакції імунного розеткоутворення та бластоутворення з туберкуліном), активація біохімічних показників (підвищення рівня гаптоглобіну і церулоплазміну). Результати. Визначені критерії нараховували 13 основних лабораторних ознак, інтерпретація яких проводилася шляхом бальної оцінки, при яких найінформативнішими були мікробіологічні (бактеріоскопія і посів), туберкулінопровокаційні імунологічні тести та біохімічні показники. Якщо бактеріоскопія і туберкулінодіагностика була доцільною на етапі первинної лікарської ланки, то імунологічні, мікробіологічні та біохімічні параметри застосовувалися, в основному, на шпитальному етапі госпіталізації, тобто в умовах профільної фтизіопульмонологічної клініки, що дало можливість оптимізувати діагностичний процес при туберкульозі та неспецифічних запальних захворюваннях легень. Висновки. Втілення в систему діагностичного процесу туберкульозу органів дихання новітніх комп’ютерних технологій та математичного аналізу з врахуванням етапу медичної допомоги населенню, дозволяє удосконалити своєчасне виявлення та терапію туберкульозу органів дихання як в амбулаторних, так і стаціонарних умовах. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КАФЕДРИ ОРТОПЕДИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ Цар Андрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ортопедичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.Ф. Макєєв Науковий керівник – ас. Т.Ю. Неміш Стоматологічний факультет був створений ще у 1958 році. Практичні заняття проводив стоматолог-ортопед С.Шмерцлер. Організаційно-методичну допомогу надав завідувач кафедри ортопедичної стоматології КДМУ ім.О.О. Богомольця професор Бетельман. Для читання лекцій запросили доцента С.Криштаб. Складністю викладання був брак наочних посібників. У 1961р. керівником кафедри на конкурсній основі обрано Якова Збаража, якому вчена рада ЛДМІ надала звання професора. Викладачами були запрошені досвідчені спеціалісти Д. Леонтович, Б. Мартинек. У 1965-66рр. на кафедру зачислені перші аспіранти, в минулому активісти наукових конференцій М. Халавка, В. Макєєв, Р.Гумецький. Кафедра працювала над питаннями застосування пластмас, які швидко тверднуть, в знімному і незнімному протезуванні, удосконалення конструкцій часткових знімних протезів, ортопедичних втручань при комплексному лікуванні захворювань пародонта, незнімного протезування, вивчення впливу гальванічних струмів у порожнині, протезування керамікою, лікування зубощелепових деформацій і дитячого протезування (С.Шмерцлер, Л.Чучмай, В.Макеєв). З 1972 року кафедрою завідував доктор медичних наук, проф. Евальд Варес. Це був період науково-критичної оцінки технології виготовлення зубних протезів, опрацювання нових технологічних удосконалень і проведення морфологічних досліджень, спрямованих на вивчення процесів перебудови зубощелеповолицевої системи при ортопедичних і ортодонтичних втручаннях. У 1981р. кафедру очолив кандидат медичних наук, доцент Валентин Макєєв – випускник першого набору на стоматологічний факультет Львівського медінституту. Навчальний і лікувальний процеси акцентовано на наданні стоматологічної допомоги на рівні світових стандартів виготовлення сучасних зубних протезів: керамічних, металокерамічних, металопластмасових, бюгельних, протезування на імплантатах тощо. Були встановлені тісні зв’язки з Університетом ім. Гумбольдта (м. Берлін, Німеччина), Люблінською медичною академією, Познаньською медичною

148

академією (Польща). Були запрошені й виступали спеціалісти США, Канади, Ізраїлю, Польщі, а також представники ряду закордонних фірм-розробників стоматологічного обладнання (Німеччина, Швеція). Успішно виконали та захистили кандидатські дисертації ас. Я. Заблоцький, А.Кордіяк, О.Завадка, Б.Заліський, Бахерлі Насер (Ліван), О.Матвійчук, Р.Ступницький, І.Чучмай, В.Годований, В.Кухта, П.Щерба. З 2004р. – професор Валентин Макєєв очолив стоматологічне товариство АСУ Львівщини. Прийнято основний статут редакції 2004р., переобрано керівний склад Правління і редакційної ради, разом з деканом стоматологічного факультету доц. Ступницьким Р.М., закладено організаційні основи створення музею стоматології. Продовжує видаватися всеукраїнський стоматологічний часопис «Новини стоматології», триває підготовка спеціалістів-стоматологів в магістратурі. Членами Асоціації видана низка монографій, підручників, посібників, словників та перекладів відомих у світі підручників. За редакцією професора Макєєва В.Ф. та д-ра Угрина М.М. у 2006р. видано монографію «Змінне протезування». Нарощується програма стоматологічних виставок, сертифікованого навчання, потужніє міжнародна співпраця стоматологів на повноцінних правах національної організації, як члена FDI. З ініціативи проф. Смоляр Н.І. та проф. Макєєва В.Ф. проведення львівських виставок «Гал-ЕКСПО» та «Дентал-Україна» вдало поєднано з проведенням міжнародних полівалентних науково-практичних конференцій «Сучасні технології в стоматології». Розпочато публікацію серії статей з історії стоматології західного краю України. ПЕРШИЙ ПРОФЕСОР ЗУБОЛІКУВАННЯ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ Турчин Юрій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.М. Зубачик Науковий керівник – проф. С.Й. Кухта Зародження Львівської стоматологічної школи номінально сягає 1661 р.- року створення університету й особливо пов’язане з відродженням медичного факультету у Львові 1784 р. Важлива подія відбулась у 1828 р., коли предмет „Дентіатрія” включили до переліку обов’язкових дисциплін навчальної програми для студентів медичних факультетів усіх університетів в Австрії, в тому числі і у Львівському . Викладання цієї дисципліни дозволялось лише університетським докторам з науковим ступенем із дентистики . В цей час до викладацького складу університету було введено нову штатну посаду професора дентіатрії . Життя та наукова діяльність перших Львівських професорів зуболікування висвітлена частково. За університетською хронікою першим професором дентистики в Львові у 1830 був призначений Прокіп Карл Каліґа (1785-18.11.1845) і перебував на данній посаді до 1842 р. П. Каліґа закінчив медичний факультет Віденського університету у 1829 р., виконав і захистив докторську дисертацію у Відні, де вона і знаходиться, під науковим керівництвом ректора Віденського університету проф. Йоганна фон Райманна . Після цього стає керівником кафедри дентіатрії медико – хірургічного інституту Львівського університету. За цей час написав перший вітчизняний підручник „ Про хвороби зубів і засоби їх лікування” державною тоді німецькою мовою , виданий у Відні 1838 р. Цей підручник віднайдений недавно в науковій бібліотеці ім. В. Стефаника Львова та копії знаходяться на кафедрі терапевтичної стоматології і у автора статті . Книга перевидана за редакцією наступника Каліґи К. П. професора дентистики у Львові впродовж 1842-72 рр. Вінцента Штраського у польському перекладі у 1840 р. На жаль оригінал перекладу ще невіднайдено. Ми розпочали переклад підручника Каліґи П. К. з німецької мови і наводимо титульну сторінку, зміст підручника та посв’яту своєму вчителю ректору Віденського університету професору Й. Райманну . В подальшому буде подовжений переклад підручника і публікація коментаріїв до нього . На жаль ми не маємо портретів Львівських професорів дентистики П. Каліґи та В. Штраського, але нами проводиться активний пошук серед невідомих полотен тих часів . Адже відомі портрети сучасників П. Каліґи таких як проф. Ф. Мазох , проф. Й. Беррес та інших . Своїми дослідженням ми намагаємось доповнити історію розвитку і становлення професійної стоматології на Львівщині. ПЕРЕВАГИ ВИКОРИСТАННЯ СКЛОВОЛОКОННИХ ШТИФТІВ ПОРІВНЯННО З ІНШИМИ ВНУТРІШНЬОКОРЕНЕВИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ Дацко В. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.М. Зубачик Науковий керівник – ас. О.Л. Личковська-Козак Після ендодонтичного лікування зуба необхідно відновити його втрачену функцію. Міцність зуба зменшується не лише внаслідок руйнування певної кількості твердих тканин, а й через зміну складу та структури його мінеральних та органічних компонентів, через зниження зволоженості дентину. З метою відновлення цілісності коронки зуба використовують різноманітні внутрішньокореневі конструкції штифтів у поєднанні з композиційними пломбувальними матеріалами. Впровадження в стоматологічну практику скловолоконних штифтів здійснило значний вплив на методики реставрації та реконструкції ендодонтично лікованих зубів. Волоконні штифти одночасно розподіляють навантаження при стискуванні, розтягуванні і зсувах, тим самим полегшуючи передачу навантаження на стінки кореня і відповідно знижуючи ризик перелому кореня зуба. Відсутність окислення і корозії забезпечує стабільність штифтів і їх біосумісність з дентином і композиційним цементом. Волоконні штифти прості у застосуванні, а при необхідності можуть легко видалятися з каналу кореня. Слід відзначити високі естетичні властивості скловолоконних штифтів завдяки їхній світлопровідності. Хоча необхідно пам'ятати, що ці штифти порівняно з іншими внутрішньокореневими конструкціями, мають свої недоліки, а саме скловолоконні штифти фіксуються лише пасивно і використовуються у реставрації зубів при частковому, тільки надясенному дефекті стінок. Метою нашої роботи було дослідження та порівняння модуля еластичності скловолоконних штифтів та інших внутрішьокореневих конструкцій, що застовуються при реставрації або реконструкції зубів. У результаті проведеної

149

роботи встановлено, що модуль еластичності анкерних штифтів становить 90 ГПа, титанових штифтів – 110-120 ГПа, коронково-кореневих вкладок (виготовлених з кобальто-хромової сталі) – 200-220 ГПа, а скловолоконних – 20-25 ГПа. А також нами була розроблена схема поетапного відтворення роботи з відновленням коронки зуба після ендодонтичного лікування за допомогою скловолоконного штифта. За результатом проведеного дослідження можемо стверджувати, що модуль еластичності скловолоконних штифтів є найбільш наближеним до модуля еластичності дентину (12-19 ГПа). А тому, при відновленні коронки зуба, використовуючи скловолоконні штифти, отримували високоякісну реставрацію зубів, як в естетичному, так і у функціональному відношенні. МЕТОД КОМПЛЕКСНОГО ТЕРАПЕВТИЧНО-ОРТОПЕДИЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ СЕРЕДНЬОГО СТУПЕНЯ ТЯЖКОСТІ Лещук Лідія Сорока Максим Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра терапевтичної стоматології Завідувач кафедри – проф. В.М. Зубачик Науковий керівник – доц. О.О. Пасько Комплексність при лікуванні хронічного генералізованого пародонтиту середнього ступеня важкості передбачає поєднання ортопедичних та терапевтичних методів, а також індивідуальний підхід до вивчення особливостей місцевого та загального стану організму хворого. Принцип індивідуалізації та комплексності включає етіотропну терапію, спрямовану на знешкодження причинних факторів, патогенетичну терапію, яка діє на патогенетичний ланцюжок запально-дистрофічного процесу, саногенетичну терапію з використанням методів і засобів підвищення захисно- пристосувальних механізмів. Здійснюючи ортопедичне лікування тканин пародонта необхідно: - перерозподілити жувальне навантаження серед зубів, що залишилися; - зняти з окремих зубів або з групи зубів надлишкове навантаження й усунути травматичний вузол; - відтворити функціональну єдність зубного ряду, з’єднати окремі групи зубів у єдину систему; - відтворити стан відносного спокою порушеного пародонта й усунути патологічну рухомість зубів, що залишилися. Об’єктом дослідження було 8 пацієнтів віком від 45 до 60 років, обстеження яких проводили згідно з розробленою схемою з використанням загальних(аналіз скарг хворих, анамнез захворювання та життя, наявність або відсутність супутніх захворювань.) та спеціальних(пробу Шиллєра-Писарєва, гігієнічний індекс, пародонтальний індекс, індекс кровоточивості, рухомість зубів та наявність виділень із пародонтальних кишень) методів дослідження.Поставивши перед собою мету вдосконалити лікування генералізованого пародонтиту середнього ступеня важкості, ми запропонували використовувати шину-протез, виготовлену з поєднанням акрилової та еластичної пластмас, для імобілізації зубного ряду на період застосування медикаментозного лікування. Виготовлення шини-протеза включає в себе наступні взаємо-доповнюючі етапи: 1.Підбір стандартної ложки для зняття відтиску.

2.Зняття відтиску, оцінка відтиску. 3.Формування каналів для настпуного введення лікарських препаратів 4.Відливання моделей.

5.Виготовлення воскових шаблонів з прикусними валиками. 6.Визначення центральної оклюзії. 7.Постановка зубів. 8.Заміна воску на пластмасу. 9.Здача шини-протеза.

Висновок. Проведені дослідження обґрунтовують доцільність застосування запропонованого терапевтичного методу та ортопедичного, який включає в себе застосування шини-протеза,виготовленого з поєднанням акрилової та еластичної пластмас, при лікуванні генералізованого пародонтиту ІІ-ІІІ ступеня важкості. КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНИХ ЗАПАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ ДОДАТКІВ МАТКИ Козар І., Жильчук С., Нонко О., Аббас Сабер Багги, Шахбазі Мохаммад Київський національний медичний університет імені О.О.Богомольця Кафедра акушерства і гінекології №3 Завідувач кафедри – проф. В.О. Бенюк Науковий керівник – доц. Л.Д. Ластовецька Актуальність. Інтерес до проблеми запальних захворювань статевих органів пов’язаний з їх частотою, можливостю передачі інфекції плоду, а також з “омолодженням”випадків. Несвоєчасне або неадекватне лікування запальних захворювань статевих органів призводить до хронізації процесу і є причиною як безпліддя, позаматкової вагітності, так і тазових болей, які спричиняють страждання і навіть інвалідизацію жінок у віці соціальної активності. Мета: оцінка результатів використання нових ефективних препаратів для патогенетичного лікування хронічних запальних процесів додатків матки. Матеріали та методи: нами обстежені і проліковані 64 жінки, що страждають на запальний процес додатків матки. Хворим було проведено комплесне клініко-лабораторне та гінекологічне обстеження. Всім жінкам в комплекс лікування, який складався з антибіотиків цефалоспоринового ряду (цефтріаксон, цефазолін, цифран, терцеф), метронідазолу (трихополу), гепатопротекторів (силібор, карсил, глутаргін), протигрибкових препаратів (фунголон, дифлюзол, флюконазол), ми включили нестероїдний протизапальний препарат мелоксикама МЕЛБЕК.

150

Враховуючи фармакокінетичні особливості, що характерні для всіх нестероідних протизапальних засобів (НПЗ) ми вперше використали таблетовану форму препарату Мелбек вагінально. Мелбек призначався у вигляді таблеток по 15 мг один раз на добу per vaginum. Результати: за результатами проведеного обстеження у 64 жінок з хронічним запальним процесом додатків матки, і які отримували комплексне лікування нами встановлено, що препарат Мелбек виявився ефективним для лікування хронічного запального процесу додатків матки у вигляді таблеток для застосування per vaginum у 78%. Висновки: 1. Вперше встановлена 78% ефективність використання нестероїдного протизапального препарата Мелбек у вигляді таблеток по 15 мг per vaginum в комплексі лікування сальпінгоофориту. 2. Вивчена ефективність впливу препарату „Мелбек” в комплексному лікуванні хронічних запальних процесів додатків матки. ЗАСТОСУВАННЯ ОРГАНОЗБЕРІГАЮЧИХ ОПЕРАЦІЙ ПРИ ЛЕЙОМІОМАХ МАТКИ Кухлевський Станіслав Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра акушерства і гінекології №1 Завідувач кафедри – проф. В.М. Бєсєдін Науковий керівник – доц. О.В. Бєсєдін Актуальність. В структурі онкогінекологічної захворюваності вагоме місце посідають лейоміоми матки. Останнім часом у світі простежується зростання поширеності даної патології до 20% серед жінок дітородного віку. Лейоміома є не лише першопричиною генітального геморагічного синдрому, порушень репродуктивної функції, проте характеризується високим відсотком рецидивування. Застосування радикальних оперативних втручань призводить до соціальної дизадаптації пацієнтів, а в майбутньому до розвитку психосоматичної патології. Особлива увага для збереження репродуктивного здоров’я жінок із лейоміомами належить застосуванню органозберігаючих операцій та впровадження діагностичних та лікувальних гістероскопій. Метою наших досліджень стало вивчення досліду застосування та характеристика потенційних діагностично-лікувальні можливостей методу гістероскопії для діагностики ранніх етапів розвитку лейоміом і доцільність використання органозберігаючих методик для відновлення функції органу. Матеріали і методи: інформаційні ресурси PubMed, MedScape за 2002-2007 рр. Результати: До органозберігаючих операцій з приводу лейоміом належить лапароскопічна міомектомія; гістероскопіческая міомектомія; лапаротомія с міомектомією; черезшкірна та черезкатетерна емболізація маткових артерій. Гістероскопія дозволяє візуально охарактеризувати стан порожнини матки та ендометрія, виявити патологічні вогнища, взяти матеріал для морфологічного дослідження, запровадити ефективне лікування, визначити його характер та об’єм, застосувати ряд ефективних органозберігаючих ендоскопічних методик. Вперше розроблена S.Duplay і S.Clado у 1898, постійно удосконалюється і стає все більш доступною. В залежності від речовини, що заповнює порожнину матки з метою кращої візуалізації, розрізняють гістероскопію газову (вуглекислий газ) і гістероскопію з використанням рідкого середовища (фізіологічний розчин, фурацилін, поліглюкін та ін.) свідчать про досить високу інформативність та достовірність застосування ендоскопічного методу в визначенні патології ендометрія. Проведення під час гістероскопії прицільної біопсії суттєво розширює її діагностичні можливості. Встановлено високу діагностичну значимість даного методу при диференціальній діагностиці субмукозної лейоміоми, поліпів та міом матки у порівнянні до трансвагінальної ультрасонографії. Проведення оперативних втручань в обсязі лейоміомектомії у поєднанні з допоміжними патогенетично обґрунтованими функціональними операціями на яєчниках дозволяє зберегти та відновити репродуктивну функцію, знизити частоту інтраопераційних та післяопераційних ускладнень, знизити частоту рецидивів лейоміоми матки у віддаленому після лікування періоді. При наявності інших причин неплідності застосування органозберігаючих операцій дає можливість на вагітність через проведення екстракорпорального запліднення з наступною трансплантацією ембріона у порожнину матки. Висновки: в сучасних умовах застосування органозберігаючих операцій для лейоміом оправдано, побажане використання гістероскопічних чи лапароскопічних ресурсів, оскільки вони дозволяють більш достеменно з'ясувати характер внутрішньоматкової патології та спланувати оперативне втручання. ЗАСТОСУВАННЯ БІОЛОГІЧНО-АКТИВНИХ ПРЕПАРАТІВ «БІОТРОФ» В КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ З АТЕРОСКЛЕРОТИЧНИЙ КАРДІОСКЛЕРОЗОМ ТА ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ Лозицька Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб Завідувач кафедри – проф. Р.Я. Дутка Науковий керівник – доц. В.В. Короткий Актуальність. Постійний ріст серцево-судинних захворювань, особливо атеросклеротичного кардіосклерозу та гіпертонічної хвороби, є основна причина зростання інвалідизації та смертності від інфарктів та інсультів дорослого населення. Складність патогенезу та включення в патологічний процес всіх органів і систем потребує застосування в основній патогенетичній терапії комплексних препараті з додатковим впливом на всі механізми метаболізму та органи і системи організму при цій патології. Мета. Дослідити вплив біологічно –активних препаратів «Біотроф» в комплексній терапії у хворих з атеросклеротичний кардіосклерозом та гіпертонічної хвороби. Матеріали і методи. В лікуванні атеросклеротичного кардіосклерозу та гіпертонічної хвороби нами був застосований препарат «Біотроф».

151

Нами спостерігалося 8 хворих (5 жінок і 3 чоловіки) віком від 50 до 70 років. У всіх хворих був встановлений діагноз: ІХС (Ішемічна хвороба серця). Дифузний атеросклеротичний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба І ступеня. Результати. Хворі отримували «Біотрон-3» протягом 9-12 місяців з періодичним включенням через 3 місяці «Біотрон-6»на 1 місяць. За цей час відмічено, що хворі, які отримували ці препарати на фоні основної патогенетичної терапії вже через 2-3 місяці відмітили покращення у порівнянні з періодом, коли вони не приймали ці препарати, а також зі станом хворих, які не вживали ці препарати. За цей час відмічено зменшення варіабельності артеріального тиску (10-15 мм.рт.ст.; контрольна група – 12-20 мм.рт.ст.); зменшувались дози препаратів основної патогенетичної групи (Лізиноприл приймався в дозі 10 мг 2 рази на день; контрольна група- 10 мг 2 рази на день; фурасемід – 40 мг 1 раз в 10-14 днів в комплексі з аспаркамом по 1 таблетці 3 рази на день, в день прийому фурасеміду; контрольна група – 40 мг 1 раз в 7-10 днів на фоні прийому аспаркаму по 1 таблетці 3 рази на день); покращувався ліпопротеїдний спектр (3-ліпопротеїди зменшувалися з 60-65 о. до 50-55 од.; контрольна група залишалася підвищеною – 60-65 од. норма 35-55 од.). Висновок. Проведені нами дослідження, навіть у невеликої групи пацієнтів, враховуючи багатокомплексність препаратів «Біотроф» дають нам змогу стверджувати, що вони впливають на різні ланки патогенезу атеросклерозу та гіпертонічної хвороби. Це, а також позитивний результат від прийому, дає нам підстави пропонувати «Біотроф» в комплексному лікуванні атеросклеротичного кардіосклерозу та гіпертонічної хвороби І ступеня. ПОСИНДРОМНА ДІАГНОСТИКА ЛЕГЕНЕВОЇ ПАТОЛОГІЇ ЗА АНАЛІЗОМ КРИВОЇ «ПОТІК– ОБ’ЄМ» Саноцький Р. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб Завідувач кафедри – проф. Р.Я. Дутка Науковий керівник – ас. Р.С. Івасівка Актуальність. Комп’ютерна спірографія дає можливість розглядати питання топічної діагностики обструктивних порушень. Інтерпретація форми кривої-діаграми «потік – об’єм» нерідко є єдиним методом діагностики деяких патологічних процесів у бронхіальному дереві. Мета. Топічна діагностика патології органів дихання на основі кількісного і якісного аналізу кривої «потік – об’єм». Матеріали та методи. Аналіз комп’ютерної бази даних міського діагностично-лікувального кабінету «Pulmis» (5-ї клінічної лікарні м. Львова). Опрацьовано 158 спірограм, проведених на комп’ютерному спірографі. Крива «потік – об’єм» – це одночасна реєстрація змін форсованої життєвої ємності легень (ФЖЕЛ) на осі абсцис в літрах і відповідних змін об’ємної швидкості потоку повітря на осі ординат в л/с при вдиху і головним чином при видиху. При аналізі кривої «потік – об’єм», окрім секундної ФЖЕЛ, визначаються пікова об’ємна швидкість (ПОШ) та максимальні об’ємні швидкості, коли в легенях знаходиться 25%, 50%, 75% від ФЖЕЛ (МОШ25%, МОШ50%, МОШ75%). Результати. На основі кількісного і якісного аналізу кривих «потік – об’єм» нам вдалося виявити декілька варіантів обструктивних синдромів. 1. Синдром ізольованої обструкції верхніх дихальних шляхів верифіковано у 3 осіб з діагнозами пухлини середостіння, дифузного токсичного зобу ІІІ ступеня та аневризми аорти. Чітке зниження показників першої третини форсованого видиху – ПОШ, МОШ25% – суттєво змінюють форму кривої: стабільна обструкція екстраторакальної локалізації проявляється формуванням плато на вдиху і видиху. 2. Синдром обструкції середніх бронхів виявлено у 8 осіб частохворіючих на ГРЗ без верифікованої легеневої патології. Порушення форми середньої третини діаграми проявляється зменшенням ОШ50%, ОШ25-75% при нормальному ОФВ1 і вказує на ураження бронхів середнього калібру. 3. Синдром ізольованої обструкції дрібних бронхів ми виявили при аналізі спірограм 36 пацієнтів з хронічним обструктивним бронхітом, зі стажем куріння понад 10 років і 15 осіб з бронхіальною астмою у фазі нестійкої ремісії. На діаграмі вказаний синдром проявляється втратою лінійності останньої третини видиху і зміщенням її до осі абсцис при збереженні ФЖЕЛ, МОШ 25-50%. 4. Синдром генералізованої обструкції ми простежили у 111 хворих на бронхіальну астму та хронічний обструктивний бронхіт. Крива має досить характерний вигляд. При збереженні швидкого лінійного підйому кривої МОШ не досягає нормальних величин, а низхідна її частина утворює дугу, ввігнуту до осі об’єму за рахунок значного зниження потокових показників, які характеризують прохідність середніх і дрібних бронхів. Як правило, реєструється зменшення ОФВ1 і індекс Тіфно; величини МОШ50% і МОШ75% – знижені більшою мірою, аніж ПОШ. При цьому синдромі ФЖЕЛ є як нормальною, так і зниженою. Висновки. За кількісним і якісним аналізом кривих «потік – об’єм» можна верифікувати варіанти обструктивних синдромів з метою підбору адекватного лікування хворих з бронхо-легеневою патологією. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЛІКУВАННЯ ДІАБЕТИЧНОЇ ПОЛІНЕЙРОПАТІЇ Мацьків Оксана Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра ендокринології та клінічної фармакології Завідувач кафедри – проф. О.О. Сергієнко Науковий керівник – доц. А.М. Урбанович Актуальність. Одним з найбільш поширених і таких, що важко піддаються лікуванню, ускладнень цукрового діабету (ЦД) є діабетична нейропатія (ДН). Частота розвитку цього ускладнення збільшується з віком хворих і тривалістю ЦД. На даний час лікування ДН вимагає комплексного підходу. Препарати вітамінів групи В використовуються давно для лікування діабетичних та алкогольних полінейропатій, причому позитивний ефект досягався лише при парентеральному

152

застосуванні у великих дозах. Відносно невелика клінічна ефективність водорозчинних вітамінів групи В пояснюється низькою біодоступністю. В зв’язку з цим особливий інтерес викликає жиророзчинна форма вітаміну В1 (бенфотіамін), який добре проникає через клітинні мембрани і накопичується в нервовій тканині. Мета: порівняти ефективність водорозчинних препаратів вітамінів групи В та препаратів бенфотіаміну у лікуванні діабетичної полінейропатії. Матеріали та методи. Було обстежено 24 пацієнта (15 з ЦД 1 типу і 9 з ЦД 2 типу) у стадіях суб- і декомпенсації, віком від 28 до 78 років (середній вік 53 роки), з ДН 2-4 ст. Середня тривалість ЦД у хворих становила 14 років. Пацієнтам проводилося комплексне обстеження, яке включало визначення показників глікемічного профілю, HbA1c, ліпідного обміну, стану очного дна, проведено кількісний аналіз неврологічних розладів. 12 пацієнтів отримували водорозчинні вітаміни групи В, 12 пацієнтів - препарат Мільгамма; протягом 14 днів. Результати. Проведено оцінку периносимості та клінічної ефективності терапії у всіх хворих. Ефективність терапії оцінювалася по зменшенню больового синдрому, покращенню вібраційної чутливості, зникненню/зменшенню набряків, а за умови наявності виразково-некротичних процесів, очищенням ран від гнійно-некротичних нашарувань, швидкістю загоєння рани. В групі пацієнтів, які отримували Мільгамму спостерігалось суттєве зменшення випадків парестезій (р<0,001), болю (р<0,001), печії (р<0,001), м’язевої слабкості (р<0,001), глибини (р<0,001), та площі рани (р<0,001). Висновки. Лікування діабетичної полінейропатії препаратами бенфотіаміну призводить до значного зменшення симптомів нейропатії. Зниження симптомів ДН призводить до покращення неврологічного статусу (позитивна динаміка темпаратурної, тактильної, вібраційної, болевої чутливостей). Відповідно, результати дослідження свідчать про високу терапевтичну ефективність препаратів бенфотіаміну при лікуванні діабетичної полінейропатії. Тому доцільно рекомендувати препарати бенфотіаміну для комплексного лікування ДН. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ УЛІКВІДАТОРІВ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС Томків Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра шпитальної терапії Завідувач кафедри – проф. О.О. Абрагамович Науковий керівник – ас. О.Я. Яцкевич Актуальність. Стан здоров’я ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) з плином років погіршується, особливо це стосується захворювань серцево-судинної системи, серед яких провідне місце займає гіпертонічна хвороба. Мета. Порівняння захворюваності і поширеності хвороб у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС з населенням, яке не зазнало впливу йонізуючого випромінювання; а також встановлення особливостей клінічного перебігу гіпертонічної хвороби у цих пацієнтів. Матеріали та методи. Були проаналізовані державні звітні форми № 15 та 16. Під нашим спостереженням знаходилось 60 хворих на гіпертонічну хворобу, які перебували на стаціонарному лікуванні в 2-му терапевтичному спеціалізованому відділенні 4 міської клінічної лікарні (Міському Чорнобильському центрі). Проведено анкетування хворих. Виділено 2 групи пацієнтів: I гр. – 30 хворих на гіпертонічну хворобу (контрольна група); II гр. – 30 хворих на гіпертонічну хворобу, яка розвинулась у пацієнтів-чорнобильців. Вік пацієнтів становив від 40 до 65 років. Тривалість захворювання на гіпертонічну хворобу коливалася від 10 до 20 років. Результати. Структура захворюваності згідно форм 15 та 16: 1) органи кровообігу: ліквідатори (хворобливість 998,2; захворюваність 77,8) та непостраждале населення (хворобливість 473,8; захворюваність 61,7); 2) органи дихання: ліквідатори (хворобливість 643,4; захворюваність 334,9) та непостраждале населення (хворобливість 405,1; захворюваність 356,9); 3) органи травлення: ліквідатори (хворобливість 643,5; захворюваність 73,6) та непостраждале населення (хворобливість 155,7; захворюваність 20,3); 4) ендокринна система: ліквідатори (хворобливість 548,2; захворюваність 29,2) та непостраждале населення (хворобливість 81,5; захворюваність 6,7); 5) новоутворення: ліквідатори (хворобливість 47,1; захворюваність 3,6) та непостраждале населення (хворобливість 23,1; захворюваність 3,6). За результатами наших досліджень встановлено, що у пацієнтів 2 групи частіше спостерігаються наступні симптоми: біль голови (на 50 % порівняно з контрольною групою), емоційна лабільність (на 66 %), метеочутливість ( на 47 %), серцебиття (на 50 %), кардіалгії (на 40 %), порушення сну ( на 45 %). Висновки. 1. Захворюваність і хворобливість у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС є вища по всіх класах захворювань; 2. В структурі захворюваності органи кровообігу займають 2-ге місце; 3. Серед захворювань органів кровообігу у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС гіпертонічна хвороба займає 1-ше місце; 4. Особливістю клінічного перебігу гіпертонічної хвороби у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС є те, що в них частіше спостерігаються певні симптоми (біль голови, емоційна лабільність, метеочутливість, серцебиття, кардіалгії, порушення сну).

153

NO-ЕРГІЧНА ЛАНКА РЕГУЛЯЦІЇ МІТОХОНДРІАЛЬНОГО ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕЧІНКИ ЩУРІВ ЗА УМОВ СВИНЦЕВОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ Василенко Тетяна Цар Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра гігієни та профілактичної токсикології Завідувач кафедри – доц. Б.А. Пластунов Науковий керівник – ас. Г.М. Ткаченко У реалізації протекторного ефекту за умов дії екстремальних чинників довкілля різної етіології (гіпоксія, стрес, холод, тепловий шок, динамічні навантаження тощо) значна роль відведена системі оксиду азоту. Тому з метою з’ясування його протекторної дії ми використали екзогенний попередник біосинтезу NO – амінокислоту L-аргінін (600 мг/кг, 30 хв), яку вводили за умов щоденного перорального введення нітрату свинцю (3,6 мг/кг, 30 діб) щурам із різною вихідною реактивністю. З метою з’ясування ефектів L-аргініну (600 мг/кг) ми використали блокатор синтази оксиду азоту, Nω-нітро-L-аргінін (L-NNA, 35 мг/кг). Одержані нами результати щодо впливу L-аргініну на функціонування мітохондрій засвідчують протекторний профілактичний ефект цього метаболіту і залежать від субстрату окиснення. Зокрема, за умов свинцевої інтоксикації нами досліджено вірогідне зниження процесів мітохондріального метаболізму (ефективності та швидкості фосфорилювання). Пригнічення НАД-залежного окиснення, яке сильніше виражене у низькорезистентних тварин, супроводжується більш сильним відновленням дихальних переносників цієї ділянки. Введення L-аргініну цій групі тварин за умов свинцевої інтоксикації супроводжувалося зниженням швидкості поглинання кисню в активному фосфорилюючому стані мітохондрій за окиснення α-кетоглутарату і корелювало із зростанням ефективності фосфорилювання за окиснення сукцинату. Інгібіторний аналіз ротенон- і малонат-чутливої компонент функціонування мітохондрій підтвердив наші результати. Підвищення стійкості низькорезистентних тварин за свинцевої інтоксикації на мітохондріальному рівні визначається й функціонуванням “швидкого” циклу Кребса і механізмам його “шунтування” через аспартат- і аланінамінотрансферазні шляхи постачання субстратів. Наші дослідження показують значну роль цього метаболічного шляху перетворень, що підтверджується використанням інгібітора переамінування, амінооксиацетату. Парентеральний вплив блокатора NO-синтази не викликав змін енергозабезпечення низькорезистентних тварин, що, ймовірно, обумовлене значним зниженням електрон-транспортної активності дихального ланцюга, яке не може повністю компенсуватися за цих умов. У тварин із високою резистентністю введення L-аргініну призводило до зростання швидкості та ефективності фосфорилювання за окиснення НАД-залежних субстратів, що може свідчити про вищий вихідний рівень NO-ергічної ланки регуляції цієї групи тварин порівняно із низькорезистентними. Введення блокатора обумовлювало лише зростання швидкості фосфорилювання до рівня інтактних щурів. Таким чином, у висококорезистентних тварин вплив NO-ергічної ланки регуляції проявляється за умов переважного окиснення α-кетоглутарату, викликаючи односпрямовану реалізацію ефектів на мітохондріальне дихання, що може бути пов’язане із впливом NO на різні ділянки дихального ланцюга, зворотною взаємодією з цитохром-с-оксидазою і I-III мітохондріальними ферментними комплексами. У висококорезистентних тварин не виключено реалізацію ефектів NO-ергічної ланки регуляції через компенсаторні метаболічні потоки, що дозволяє зберегти енергосинтезуючу функцію цитохромної ділянки за умов... МАТЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ В КЛІНІЦІ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ Вітик Роман Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра інфекційних хвороб Завідувач кафедри – доц. О.М. Зінчук Науковий керівник – ас. Д.Є. Телєгін Актуальність. Об’єктивна оцінка стану пацієнта деколи буває складним завданням, від вирішення якого залежить успіх лікування і саме життя хворого. Для вирішення цього завдання лікареві доводиться враховувати багато анамнестичних, клінічних та лабораторних даних. Тому нерідко на кінцевий діагноз можуть впливати суб‘єктивні враження і припущення лікаря. Для вдосконалення діагностики існує можливість стандартизації об’єктивної оцінки стану хворого. Мета. Ми спробували дослідити можливість та доцільність використання математичних моделей встановлення діагнозу та стадії хвороби в клініці інфекційних хвороб на прикладі хронічних вірусних гепатитів HBV та/або HCV етіології. Результати. Проведено порівняльний аналіз результатів визначення стадії цирозу печінки за даними медичних карт стаціонарних хворих та із використанням математичної моделі Child-Turcotte-Pugh Score. Проаналізовано 109 випадків захворювань на цироз печінки (медичні карти стаціонарних хворих за 2000-2007рр). З них у 28 хворих – цироз печінки HBV-етіології, 67 – HCV-етіології і у 13 – мікст етіології (HBV + HCV). З анамнезу життя встановлено, що у 19 хворих мало місце надмірне вживання алкоголю, у 19 – помірне вживання алкоголю; у 71 – зловживань алкоголем не було. Таким чином, в 11 осіб етіологія цирозу була змішаного генезу: вірусна та токсикоаліментарна. За стадією ЦП склад групи дослідження був наступним: – компенсований ЦП 5 4,59 % – субкомпенсований ЦП 17 15,59 % – декомпенсований ЦП 35 32,11 % – ЦП із невстановленим ступенем 52 47,71 % При ретроспективному аналіз цих випадків з використанням міжнародної шкали Child-Turcotte-Pugh встановлено, що до стадій А, В, С могли бути віднесені такі хворі: – стадія A 37 33,95 % – стадія B 45 41,28 %

154

– стадія C 1 0,92 % – із невстановленим ступенем 26 23,85 % Як бачимо, завдяки використанню математичної моделі, кількість хворих із невстановленим ступенем ЦП (навіть без використання додаткових обстежень) зменшилась вдвічі (з 47,71% до 23,85%). Більшість з числа хворих з невстановленим ступенем після математичного обрахунку потрапили до групи хворих з ЦП стадії В (зростаня з 15,59% до 41,28%). Водночас зменшилась кількість хворих з групи “декомпенсований ЦП” (з 32,11% до 0,92%). Згідно наших спостережень це не завжди свідчить про гіпердіагностику декомпенсованої стадії ЦП, а частіше є наслідком недообстеження хворих і відсутністю достатніх об’єктивних даних для математичного обрахунку. Висновки. Використання математичних моделей в клініці інфекційних хвороб, зокрема при діагностиці термінальних стадій хронічних вірусних гепатитів, дозволяє суттєво зменшити кількість неверифікованих стадій ЦП. Об’єктивна оцінка стану хворого, у свою чергу, дозволить оптимізувати схеми лікування та прогноз захворювання. ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ ЛИЦЕВОГО НЕРВА Кульбаба Роман Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра топографічної анатомії та оперативної хірургії Завідувач кафедри – доц. І.Я. Грицко Науковий керівник – доц. Р.Я. Красний Лицевий нерв (n.facialis) є в основному руховим нервом, але в складі його стовбура проходять також чутливі (смакові), і парасимпатичні (секреторні) волокна, що утворюють проміжний нерв (n. intermedius). Після виходу із шило-соскоподібного отвору стовбур нерва в привушній ділянці розділяється на дві основні гілки, які в товщі привушної слинної залози діляться на значну кількість гілок, а вони в свою чергу анастомозуючи між собою утворюють привушне сплетення лицевого нерва з якого формуються, в основному, 5 гілок, або так звану велику гусячу лапку. Це скроневі, виличні, щічні, крайова нижньої щелепи, та шийна гілки. Ці волокна і тільки ці іннервують всі без вийнятку мімічні мязи лиця та шиї. Пошкодження гілок лицевого нерва являється до цього часу частим ускладненням при оперативних втручаннях в області голови та шиї, особливо її лицевого відділу – операції на привушну слинну залозу, розрізи при запальних процесах в межах лиця, операції на сонні артерії, травми лицевої частини голови. Для попередження можливих ускладнень нами було проведено дослідження можливих варіантів галуження лицевого нерва і встановлено закономірності розташування основних гілок, а також місця найчастіших анастомозів віддалених гілок нерва. Матеріалом для дослідження являлись ділянки голови трупів дорослих людей, які використовуються як навчальний матеріал на кафедрі оперативно хірургії та топографічної анатомії, а також музейні препарати. В результаті досліджень нами було виявлено наступні варіанти галуження лицевого нерва: 1. стовбурово-магістральний тип галуження – коли основний стовбур нерва ділиться на дві гілки верхню і нижню, кожна з яких поступово віддає гілки з яких формуються основні гілки нерва. 2.стовбурово-радіарний тип галуження нерва – коли після поділу на 2 основні гілки кожна з них розгалужувалась па низку гілок, які йдуть радіарно і майже не анастомозували між собою, формуючи основні гілки лицевого нерва. 3.розсипний тип галуження нерва – коли основний стовбур зразу галузиться в привушній слинній залозі на 6-8 гілок, які по ходу анастомозували зразу формували 5 основних гілок лицевого нерва. 4. стовбурово-розсипний – коли основні 2 гілки нерва галузячись анастомозували між собою і таким чином утворювали основні гілки нерва. 5. сіткоподібний тип галуження – коли гілки основного стовбура тісно анастомозуючи між собою утворювали сітку нервових волокон в товщі слинної привушної залози і привушній ділянці. (рис 6) 6. стовбурово-сітчастий – коли кожна з двох основних гілок утворювала сітку анастомозів з якої вже формувались основні гілки лицевого нерва. Потрібно звернути увагу на те , що основна сітка формується поза межами слинної залози. Важливо відмітити що формування гілок лицевого нерва в основному пов’язана із проходженням тут скроневих судин, які майже в усіх випадках проходили в петлях анастомозів лицевого нерва. На наступних рисунках ми можемо побачити можливі варіанти розташування та проходження вискових артерії та вени і поперечної артерії лиця в петлях анастомозів лицевого нерва. Виходячи із отриманих результатів можна зробити висновки , що найбільш сприятливими для хір. втручань є стовбурово-радіарний, стовбурово-розсипний та розсипні типи галуження нерва всі розрізи в ділянці потрібно проводити радіарно – паралельно ходу основних гілок нерва. КОМП’ЮТЕРНІ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРОБ БРОНХОЛЕГЕНЕВОЇ СИСТЕМИ Ільницький Григорій Рудницька Христина Національний університет «Львівська політехніка» Кафедра комп’ютерних технологій і програмування Завідувач кафедри – проф. В.А. Павлиш Науковий керівник – проф. В.А. Павлиш Національний медичний університет ім.Данила Галицького Кафедра фтизіатрії і пульмонології Завідувач кафедри – акад. І.Г. Ільницький Науковий керівник – проф. О.П. Костик

155

Метою дослідження було створення комп’ютерної бази даних, яка передбачала реєстрацію 62 ознак захворювань бронхолегеневої системи з наявністю клінічних, інструментальних та лабораторних критеріїв. Матеріали та методи. При цьому вказані ознаки були розподілені на три структуровані рівні: перший рівень - уточнення діагнозу та лікування на дошпитальному етапі (поліклінічна мережа); другий рівень - верифікація захворювання і терапія на шпитальному етапі (в умовах загальнотерапевтичної клініки); третій рівень – опрацювання рекомендацій використання діагностичних та лікувальних критеріїв на етапі профільного стаціонару (в умовах фтизіопульмонологічної установи). Результати. На першому рівні до уваги приймалися в основному клінічні прояви патологічного стану: наявність скарг легеневого та загального профілю, анамнез життя та захворювання пацієнта, результати попередніх клініко-лабораторних та інструментальних досліджень. Крім цього певну увагу приділяли наявності супутніх захворювань інших органів і систем. В умовах шпитального етапу загальнотерапевтичної клініки (2-й рівень) акцентували увагу на діагностичній інформативності додаткових (проба Манту з 2 ТО ППД-Л, культуральні дослідження) та факультативних (ЕКГ, ЕЕГ, біохімічні та імунологічні дослідження) критеріїв. На етапі спеціалізованої медичної установи (3-й рівень) проводили профільні додаткові дослідження: бактеріоскопія та мікробіологічні дослідження матеріалу, рентгенотомографічні та патоморфологічні методи. Одержані дані оцінювали шляхом співставлення об’єму комп’ютерної інформації на кожному із указаних етапів. При цьому було установлено, що лікарями без використання комп’ютерних технологій правильний діагноз був верифікований тільки у 50,0 % випадків. Застосування комп’ютерного моделювання проявів захворювання дозволило підвищити ефективність діагностики хвороб органів дихання, визначити основні синдроми патологічного процесу та опрацювати оптимальні схеми лікування. Висновки. Створення єдиної автоматизованої інформаційно-пошукової системи посиндромної діагностики захворювань бронхолегеневої системи складає перспективні умови підвищення результативності діагностично-лікувальних заходів з врахуванням етапу медичної допомоги населенню. ДЗВІН НА СПОЛОХ Сабадаш Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра українознавства Завідувач кафедри – доц. А.А. Снігур Науковий керівник – доц. Н.Д. Черкес Актуальність теми зумовлена явно незадовільним станом державної мови, що негативно позначається і на розвитку держави в цілому. Поряд із питаннями безпеки військової, економічної, екологічної в Україні не менш гостро стоїть питання мовно-національної безпеки, яке чекає свого розв’язку. Мета: не допустити можливості асиміляції мови корінної нації України. Привернути увагу до одного з найболючіших питань культуротворчого процесу сучасності – мовного недбальства. Матеріали і методи. У роботі розглядаються мовні помилки у радіо- та телевізійних програмах, огріхи перекладу, перекручення та порушення норм літературної мови в законодавчих актах, справочинстві та інших друкованих джерелах. Окремо аналізується стан сучасної теле- та радіореклами, використання кальок. Складається враження, що жодний телеканал не має кваліфікованого редактора, який би відстежував стилістичні невправності значеннєвого характеру. Наприклад, програма на каналі 1+1 Називається «Монологи», а в її основі – діалог ведучого і гостя передачі. (Монолог – компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших(мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу). Подається динамічна таблиця кореляції правильних та неправильних словотворень, зокрема:

Неправильно Правильно

Національна валюта — гривна... Національна валюта — гривня...

Нічого гріха таїти... Ніде правди діти...

Ця страва — вишуканий делікатес... Ця страва — делікатес

Ясне діло... Ясна річ, зрозуміло

А також рекомендаційні схеми розуміння доцільності вибору правильного слова, наприклад:

Конкурентно – здібні технології

Конкурентно – спроможні технології

Паронімічна пара: здібний – «який має природні здібності; обдарований» і

здатний – «який має можливість, силу, певні дані щось зробити; спроможний»

Результати. На шляху до утвердження в різних сферах спілкування українська мова пройшла через цілий ряд труднощів: то не було умов для розвитку наукового стилю, то до краю звужувано рамки її офіційного використання, то ретельно під різними приводами винищувано її творців та плекальників. Це й зумовило появу тих проблем, які стали актуальними у наш час. Незважаючи на все це, українська мова ввійшла в коло найрозвиненіших мов світу, включаючи норми на всіх рівнях, які вимагають неухильного дотримання. Висновки. Ключем до цілковитої нормалізації ситуації в Україні є емансипація української мови. Коли вона функціонуватиме як мова повноправного державного народу, задовольнятиме всі потреби суспільного життя, - її

156

визнають і поважатимуть свої і чужі ігноранти, як принципові, так і ситуаційні. При цьому неминуче зникнуть непорозуміння і напруження. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПРОФЕСОРА МИХАЙЛА ТИМОЧКА Тимочко Олена Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я Зав. кафедри – проф. В.В. Рудень Науковий керівник – ст. викл. М.В. Цицько Актуальність. Значний вклад у розвиток медицини та фармації вносить науково-педагогічний колектив Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького – одного з найбільших вищих медичних закладів України. Свою частку до сучасної історії вклав, зокрема, його професор Тимочко Михайло Федорович (1935 – 1998) – уродженець села Кропивник, Долинського району, що на Івно-Франківщині. Мета. Поглиблення відомостей про життєвий і творчий шлях та вшанування пам’яті академіка, професора, завідувача кафедри біохімії Львівського медичногго університету Михайла Тимочка. Матеріали та методи. На підставі зібраних біобібліографічних матеріалів про професора Михайла Тимочка, узагальнених відомостей про постать вченого, зроблено спробу осмислити його місце і роль у розвитку науки та навчально-виховного процесу, участь у громадсько-суспільному житті. Статті у періодичних виданнях про нього та наукові публікації професора щодо нових концепцій біохімічних досліджень – свідчення високого рівня творчого піднесення вченого. Результати. Творчий доробок професора Михайла Тимочка представлений понад 450 друкованими працями, 10 авторськими свідоцтвами про винаходи, 27 методичними та інформаційними листами, рацпропозиціями, одним відкриттям. Він був керівником 20 кандидатських і науковим консультантом трьох докторських дисертацій, членом п’яти спеціалізованих Вчених рад із захисту дисертацій у нукових установах Львова, дійсним членом НТШ та Української національної спілки наукових та педагогічних працівників Львівщини; член українського фізіологічного та біохімічного товариств, лауреат премії фонду Сороса (1990 р.), кращий професор-науковець м. Львова (1997 р.). Висновки. Пам’ять про вченого, педагога Михайла Тимочка зберігають його учні, викладачі та студенти Львівського медуніверситету. Щороку на кафедрі біохімії організовують заходи на честь вшанування професора. У рідному селі ім’я Михайла Тимочка присвоєно Кропивницькій загальноосвітній школі І – ІІ ступенів Долинського району на Івано-Франківщині (1999 р.), тут відкрито краєзнавчий музей (2000р.), у експозиції якого представлені матеріали про життєвий і творчий шлях науковця. ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Тарнавська Наталія Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра епідеміології Завідувач кафедри – проф. О.О. Сергієнко Науковий керівник – доц. Р.Д. Макар Актуальність. На сьогоднішній день цукровий діабет (ЦД) є однією з найбільш актуальних проблем медицини, що зумовлено широкою поширеністю, клінічним поліморфізмом, важкістю ускладнень. З кожним роком його частота неухильно зростає. В Україні офіційно зареєстровано понад 1млн. хворих на цукровий діабет , що становить 2 % населення. Мета. Вивчити захворюваність на цукровий діабет у Львівській області, визначити території та групи ризику. Матеріали. Офіційна обліково-звітна документація Львівського обласного ендокринологічного диспансеру 2002 – 2006 рр., опрацьовано статистичні дані щодо поширення цукрового діабету в Україні та інформація Інтернет мережі. Результати. Встановлено, що захворюваність на цукровий діабет у Львівській області, як і в Україні в загальному, має тенденцію до зростання. У 2002 р. зареєстровано 10, 83 випадки на 10 тис. населення, у 2003 р. — 14,30 , у 2004 — 14,37, у 2005 — 18,10, у 2006 — 18,50 випадки на 10 тис. населення. Питома вага цукрового діабету другого типу у структурі захворюваності зросла від 78 % до 81 %. Найбільша поширеність на цукровий діабет на 10 тис. населення спостерігається у Радехівському (164, 20 випадки), у Золочівському (157,10 випадки), у Перемишлянському районах (149, 70 випадки). При аналізі розподілу захворюваності серед осіб із врахуванням статевої ознаки у віці 18 років і старше виявлено, що частіше хворіють жінки: у 2002 році — у 1,4 рази, а у 2006 році — у 2,7 рази. Результати вивчення кількості померлих від цукрового діабету показали, що летальність за 2002-2006 рр. знизилась на 15 %, що свідчить про ефективність вторинної профілактики. Встановлено, що групою ризику щодо захворюваності на цукровий діабет є респонденти із надмірною масою тіла, шкідливими звичками, гіподинамією. Висновок. За даними епідеміологічного дослідження захворюваності на цукровий діабет, виявлено, що найбільша поширеність хвороби у Львівській області є у Радехівському районі. За період 2002-2006 рр. інтенсивні показники захворюваності зросли на 7,67 випадків на 10 тисяч населення. Збільшилась питома вага цукрового діабету другого типу у структурі захворюваності. За останні 5 років смертність у Львівській області від діабету знизилась, що свідчить про ефективність вторинної профілактики. Виходячи з вище викладеного, необхідно: покращити проведення первинної профілактики цукрового діабету, а саме: боротьба з гіподинамією, проведення роз’яснювальної роботи серед населення про необхідність раціонального, збалансованого харчування та здорового способу життя. Необхідно створити динамічний моніторинг за групою ризику розвитку захворювання на цукровий діабет із залученням світових діагностичних досягнень.

157

СТАН ПЕЧІНКИ ТА ЖОВЧЕВИХ ШЛЯХІВ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНУ РЕЦИДИВУЮЧУ КРОПИВ’ЯНКУ Радченко Л. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра поліклінічної справи і сімейної медицини Завідувач кафедри – проф. Є.Я. Скляров Науковий керівник – доц. В.П. Бевз Актуальність. Відомо, що у переважної більшості (до 95%) хворих на хронічну рецидивуючу кропив’янку (ХРК) причина хвороби залишається невідомою, що створює труднощі в лікуванні. Мета роботи. Вивчити частоту ураження печінки та жовчевих шляхів у хворих на ХРК. Матеріали та методи. Обстежено 40 хворих віком 45±4 років (з них 33 жінки). Проведено ультрасонографію печінки та жовчевих шляхів, досліджено печінкові проби, гострофазові показники. Результати дослідження. У 4 хворих клінічно було виявлено збільшення печінки. Однак прицільне обстеження показало іншу картину: у переважної більшості пацієнтів виявились ознаки ураження печінки та жовчевих шляхів. Так, у 60% хворих були зафіксовані ультразвукові зміни будови печінки, з них найчастіше – підвищення ехогенності (45%) та ознаки гепатозу (33%). Сонографічна картина гепатиту та гепатомегалія були виявлені у 22%. Це супроводжувалось помірним підвищенням трансаміназ (26%) та осадкових проб (26%), менш часто – білірубіну (8%). У 36% хворих на ХРК констатовано зміни біліарної системи: жовчево-кам’яну хворобу (40%) та ознаки застою жовчі у міхурі (40%). Також у хворих на ХРК виявляли підвищення гострофазових показників запалення (лейкоцитів крові – у 40% випадків, СРБ – у 43% пацієнтів, серомукоїдів – у 21% вибірки). Висновки. Виявлено, що ХРК практично в усіх обстежених супроводжувалась ознаками ураження органів системи травлення, хоча анамнестично такі хвороби були відсутні. Множинність та частота виявлених змін печінки та жовчевих шляхів у хворих з проявами ХРК вимагають перегляду існуючих підходів до лікування та профілактики. ПОКАЗНИКИ МІКРО ЕКОЛОГІЧНОГО СТАТУСА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ Раско Мар’яна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології, вірусології та імунології Завідувач кафедри – проф. В.В. Данилейченко Науковий керівник – проф. О.П. Корнійчук Ротова порожнина – складний природний біотоп людського організму, сформований мікроорганізмами, що відносяться до різних таксономічних груп. Зміни в складі мікробного спектру рота є передумовою до розвитку патологічних процесів. Мета дослідження: визначити стан мікрофлори ротової порожнини практично здорових осіб для оцінки ризику розвитку патологічних станів. Проведено забір матеріалу (слина і вміст парадонтальних кишень) 8 осіб (студентів). Слину забирали кількісно ватним тампоном, який зважували до і після забирання матеріалу. Дослідження проводили в наступних напрямках : Цитоморфологічна характеристика вмісту парадонтальних кишень, оцінка активності карієсогенної мікрофлори, наявність золотистого стафілококу, наявність гнилісних мікроорганізмів та представників родини кишкових. Матеріал для дослідження – вміст парадонтальних кишень – забирали бактеріологічною петлею і відразу вносили на mutans-salivarius агар, на жовтково-сольовий агар, агар Ендо та на 2 предметні скла для приготування фіксованих препаратів. Результати та їх обговорення: у 4х осіб виявлено епітеліальні клітини, у3-х осіб – нейтроіфільні лейкоцити та в 3-х – лімфоцити та фогоцитуючі клітини. У 6-и осіб превалювала кокова мікрофлора, у решти – палочковина. В цілому цитоморфологічні показники відповідають нормальним рівням. Золотистого стафілококу та представників родини кишкових у досліджених осіб виявлено не було, що свідчить про відсутність гострих запальних процесів та виражених мікро екологічних змін. Оцінка ризику розвитку карієсу була проведена після аналізу росту бактерій на вибірковому середовищі mitis-salivarius-бацитрацин-агарі. Враховано кількість ізольованих карієсогенних стрептококів. Середній показник склав 1,6 106 КУО на 1 мл слини що визначає як зростання ризику розвитку карієсу у 1,5 рази. Висновки: проведеного иікробіологічного дослідження за вказаними показниками є інформативним і дозволяє з урахуванням отриманих результатів розробляти засоби профілактики крієсу та гнійно-запальних процесів у ротовій порожнині. СЕЗОННІ ЗМІНИ ДИСБІОТИЧНИХ ЗСУВІВ МІКРОФЛОРИ КИШЕЧНИКА В ДІТЕЙ ГРУДНОГО ВІКУ Дужий О. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології, вірусології та імунології Завідувач кафедри – проф. В.В. Данилейченко Науковий керівник – проф. О.П. Корнійчук, ас. С.Ю. Любінський Вступ. Людський організм є частиною природної екосистеми і, в свою чергу, являє собою екосистему для бактерій, носієм яких він є. В шлунково-кишковому тракті, зокрема в кишечнику, е всі сприятливі умови для росту мікроорганізмів. Склад цих мікроорганізмів визначається їх носієм; він значно розвивається протягом перших тижнів життя до відняття дитини від грудей, після чого залишається відносно стабільним. Але коливання в кількісних показниках дещо залежить від сезону, що визначається станом імунної системи, характером харчового раціону у даний період, загострення хронічних процесів.

158

Матеріали і методи. Проведено аналіз кількісних показників мікробного пейзажу кишечника дітей віком від 3-хмісяців до 1-го року, що перебували на змішаному годувуванні. Мікробіоценоз кишки дітей з порушеннями з боку функціонального стану травного тракту досліджено з використанням бактеріологічного методу протягом 2006– 2007 років у лабораторії кафедри мікробіології ЛНМУ. Аналізували зміни таких ланок мікроекологічного статуса дітей, як –популяційний рівень основних нормо симбіонтів – біфідо- та лактофлори, лактофлор, ешерихій, умовно-патогенних ентеробактерій, а також кокової ланки – стафілококу та ентерококів. В дослідну групу не було включено дітей, в яких було виявлено патогенні мікроорганізми. Результати дослідження. Сезонні зміни мікробного пейзажу в досліджених осіб торкалися лише кількісних зсувів. У весняно-літній період (квітень-червень) в 59% досліджених дітей спостерігалося підвищення кількості умовно-патогенних цитратасимілюючих мікроорганізмів. Середні показники склали 1,5 107 /г випорожнень В осінньо-зимовий період (жовтень-грудень) у більшості дітей (62%) зафіксовано зростання кількості стафілококів – епідермального стафілококу та ентерококу. Популяційний рівень стафілококу склав близько 4,8 104 /г випорожнень, ентерококів 1,8 108/г. Зміни з боку кількісного рівня ешерихій, які у дітей грудного віку не є основною ланкою, не виявлено закономірностей сезонного характеру. Кількість найважливіших представників нормофлори дітей біфідо- та лактофлори визначала лише ступінь дисбіотичних змін і не значно відрізнялася в залежності від пори року. Висновки. Встановлені сезонні особливості мікробного пейзажу кишок можуть бути використані при розробці заходів з метою попередження диспепсичних явищ у дітей і добору оптимальних еубіотичних чи пробіотичних препаратів. ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКЦІЇ ПОМІРНОГО КОЛІФАГА Р1 НА КЛІТИНАХ КИШКОВОЇ ПАЛИЧКИ Павлик Ярина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра мікробіології, вірусології та імунології Завідувач кафедри – проф. В.В. Данилейченко Науковий керівник – ас. Л.М. Бурова Актуальність: бактеріофаги досить широко використовуються в медицині з лікувальною та діагностичною метою. Особливо цікавим є вивчення окремих етапів взаємодії помірних бактеріофагів з клітиною-хазяїном. Мета дослідження: полягала у вивчені пізнього етапу взаємодії коліфага Р1 на клітинах кишкової палички (E.coli C600). Матеріали та методи: в якості індикаторної культури використовували штам E.coli C600. Вихідний титр культури складав 2,2×108 кл/мл. До клітин, які були взяті в об’ємі 1000 µl (1 мл) додавали бактеріофаг Р1 (1:1010 - 20 µl), при цьому множинність зараження складала 1 фаг на клітину. Проби були розлиті в мікропробірки по 100 µl і інкубовані в термостаті при 370С. В певний період часу проби відбирались, клітини осаджували в мікроцентрифузі при 12 000 об/хв. В надосадковій рідині визначали титр неадсорбованого фагу Р1 шляхом розкапування по 3 µl на газон індикаторної культури. Дослідження проводили на універсальному поживному середовищі – МПА. Результати: при дослідженні адсорбції коліфага Р1 на клітинах E.coli C600 встановили, що відбувається зміна титру фагу протягом певних періодів часу. Максимальна адсорбція фага досягалась на 30-50 хвилину. Після 50 хв спостерігається лізис клітин внаслідок репродукції бактеріофага, що є нехарактерним для більшості помірних фагів. Висновки: таким чином, хоча й бактеріофаг Р1 Escherichia coli є помірним фагом, він все ж таки виявляє кілерну активність, щодо індикаторної культури. Також він виступає зручним молекулярно-генетичним інструментом для дослідження екології представників родини Enterobacteriaceae на рівні адсорбційних рецепторів, лізису та лізогенії. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВІДЕОЛАПАРОСКОПІЇ У ДІАГНОСТИЦІ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ Тимочко Роксолана Комендант Христина Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького Кафедра факультетської хірургії Завідувач кафедри – акад. М.П. Павловський Науковий керівник – доц. Т.Є. Баб’як Актуальність. Незважаючи на широкий спектр лабораторних досліджень та високоінформаційних методів променевої візуалізації, своєчасна діагностика низки захворювань органів черевної порожнини та необхідність морфологічного підтвердження патологічних змін все частіше вимагають застосування інвазійних втручань, з-поміж яких чільне місце посідає відеолапароскопія. Мета. Вивчення результатів виконання діагностичної лапароскопії (ДЛ) у верифікації доброякісних та злоякісних захворювань органів черевної порожнини. Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на аналізі результатів виконання ДЛ у 115 хворих у хірургічному відділенні № 2 Львівської обласної клінічної лікарні. У стаціонарі пацієнти обстежувалися за традиційною програмою: фізикальні методи, загальноклінічний та біохімічний аналізи крові, аналіз сечі, коагулограма, ультрасонографія, рентгеноскопія органів грудної клітки та шлунково-кишкового тракту, комп’ютерна томографія тощо. Показаннями до виконання ДЛ вважали: складність у встановленні клінічного діагнозу, що зумовлено невідповідністю між симптомами захворювання, станом пацієнта і результатами лабораторних та неінвазійних інструментальних обстежень; морфологічне дослідження біоптату та біохімічний аналіз рідинного вмісту черевної порожнини; визначення стадії злоякісного новоутворення та операбельності хворого. При підозрі на гостру абдомінальну патологію ДЛ виконували на 1-3 добу після надходження пацієнта у стаціонар, при захворюваннях з тривалим, хронічним перебігом – на 3-15 добу.

159

Результати. На підставі відеолапароскопії доброякісні захворювання діагностовано у 73 (63,5 %) хворих, з-поміж них гостра абдомінальна патологія – у 38 (52,0 %). Домінуючими були: гострий панкреатит – у 20 (17,4 %) пацієнтів, цироз печінки – у 10 (8,7 %), гінекологічні захворювання – у 9 (7,8 %), тромбоз мезентерійних судин – у 6 (5,2 %), гострий апендицит – у 6 (5,2 %), спайкова хвороба – у 6 (5,2 %) та інші. Злоякісні захворювання верифіковано у 42 (36,5 %) хворих, зокрема рак шлунка – у 12 (10,4 %), канцероматоз з невідомим первинним вогнищем ураження – у 8 (6,9 %), рак підшлункової залози – у 6 (5,2 %). Серед інших захворювань цієї групи – це гінекологічна патологія, пухлини товстої кишки, первинний і метастатичний рак печінки, новоутвори заочеревинного простору, пухлини жовчного міхура, карциноїд печінки та рак дванадцятипалої кишки. В усіх пацієнтів зі злоякісним ураженням органів черевної порожнини виконували біопсію з наступним гістологічним дослідженням. Діагноз на етапі первинного обстеження пацієнтів перед виконанням лапароскопії не відповідав встановленому після втручання у 34 (29,6 %), з-поміж них при доброякісних захворюваннях – у 20 (17,4 %), при злоякісних – у 14 (12,2 %). Виконання ДЛ завершено конверсією та корекцією основного захворювання у 10 (8,7 %) хворих та у відтермінованому періоді до операційного лікування було кваліфіковано 17 (14,8 %) пацієнтів. Висновки. Відеолапароскопія, незважаючи на інвазійність втручання, є одним з методів вибору у комплексному діагностичному алгоритмі при абдомінальній патології, оскільки дозволяє достовірно об’єктивізувати зміни у черевній порожнині, отримати матеріал для гістологічного або біохімічного дослідження та окреслити подальшу лікувальну тактику.

160

ІІ тур Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт в галузі «Теоретична медицина»

Лекційна аудиторія кафедри нормальної анатомії П’ятниця,11.04.2008р., 09:00

Наукова рада – проф. О.Д. Луцик, проф. М.Р.Гжегоцький, проф. А.В.Магльований, проф. З.З.Масна, проф.Л.Р.Матешук-Вацеба, проф. А.М.Ященко, проф. Ю.О.Поспішіль, проф. М.С.Регеда, проф. В.В.Чоп’як, проф. О.Я Скляров, доц. Ю.Я.Кривко, доц. Е.І.Личковський, доц. О.С.Заячківська, доц. В.І.Вовк. Головуючі – Сафонов Анатолій, Адамович Олена ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ДООПЕРАЦІЙНОГО ЗАСТОСУВАННЯ АНТИБІОТИКІВ В ОФТАЛЬМОЛОГІЇ Мартінек Ольга Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького ОСОБЛИВОСТІ КАЛЬЦІЙ-ФОСФОРНОГО ОБМІНУ ТРАВМОВАНОЇ КІСТКИ ТА БІОХІМІЇ КРОВІ ПРИ ГІПЕРГІДРАТАЦІЇ ОРГАНІЗМУ Бончев Сергій Сумський державний університет ДИНАМІКА ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ ІНФІКОВАНИХ СЕРЕД ГРУП РИЗИКУ, ВАГІТНИХ ТА ДІТЕЙ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ Піддубна Анна Сумський державний університет АУТОІМУННИЙ ТИРОЇДИТ У ПОЄДНАННІ З ПРОЛІФЕРАТИВНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ Моторна Юлія Лисенко Назія Сумський державний університет РОЗВИТОК АДРЕНАЛІНОВОГО ПОШКОДЖЕННЯ МІОКАРДА У РІЗНОСТАТЕВИХ ЩУРІВ НА ФОНІ ДІЇ АТРОПІНУ Люта Ольга Підвишенна Тетяна Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського ОСОБЛИВОСТІ РОСТУ ТА ФОРМОУТВОРЕННЯ ДОВГИХ КІСТОК БІЛИХ БЕЗПОРОДНИХ ЛАБОРАТОРНИХ ЩУРІВ-САМОК ПРИ МОДЕЛЮВАННІ АЛОКСАНОВОГО ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ Герасимюк Максим Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського МОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ М’ЯКИХ ТКАНИН НИЖНІХ КІНЦІВОК ТА ПРОВІДНОЇ СИСТЕМИ СЕРЦЯ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ Козак Катерина Сас Вадим Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського МОРФОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕБІГУ ЛЮТЕЇНОВОЇ ФАЗИ ОВАРІАЛЬНОГО ЦИКЛУ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ГІПОТИРЕОЗІ ТА ЗА УМОВ ЙОГО ФАРМАКОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ Кузян Віра Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ КОН’ЮНКТИВИ ПТЕРИГІУМА ПРИ РІЗНИХ КЛІНІЧНИХ ФОРМАХ ЗАХВОРЮВАННЯ Горянова Ільїна Одеський державний медичний університет

161

ГІСТОГЕНЕЗ М’ЯЗОВОГО ТА СПОЛУЧНОТКАНИННОГО КОМПОНЕНТІВ МІОКАРДУ ЩУРІВ В ОНТОГЕНЕЗІ Потоцька Ольга Петрук Ніна Шаповал Катерина Дніпропетровська державна медична академія РЕАКТИВНО-МОБІЛЬНІ ПОТЕНЦІЇ МЕЗАНГІОЦИТІВ І ЇХ ВІДРОСТКІВ ПРИ ЕКСТРЕМАЛЬНОМУ НАВАНТАЖЕННІ НА НИРКУ Зітянюк Віталій Івано-Франківський державний медичний університет ЗМІНИ МІОКАРДУ НАЩАДКІВ ПІД ВПЛИВОМ БАТЬКІВСЬКОГО ТЮТЮНОПАЛІННЯ (ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Мірошниченко Михайло Харківський національний медичний університет РЕЗЕРПІН-ВИКЛИКАНА РИГІДНІСТЬ М’ЯЗІВ У ЩУРІВ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА МОДЕЛЬ ПАРКІНСОНІЧНОГО СИНДРОМУ, ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА ТА МЕХАНІЗМИ Шандра Олексій Одеський державний медичний університет РОЛЬ МІКРОХОЛЕЛІТІАЗУ В ҐЕНЕЗІ ГОСТРОГО БІЛІАРНОГО ПАНКРЕАТИТУ Савченко Аркадій Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНІСТЬ МАСИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ОСІБ ПРИКАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ З ЇХ КРАНІОМЕТРИЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ Кузьмич Уляна Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

162

Алфавітний авторський покажчик

А

Аббас Сабер Багги ..................................... 149 Адамович Олена .............................. 3, 18, 160 Аль-абайят Валід ......................................... 34 Антонюк Максим ........................................ 96 Антонюк Ростислав ....................................... 9 Арзуманян Давід ........................................ 109 Атаманюк Василь ...................................... 116

Б

Багнюк Андріан ........................................... 31 Базилеич Христина ...................................... 65 Байла Юлія ................................................... 32 Бандурко Андріан ........................................ 18 Баран Марія .................................................. 13 Бариляк Мар’яна .................................... 77, 82 Белозьоров Валерій ......................... 57, 62, 89 Білобривка Т. ............................................... 82 Білогуров С. ................................................. 71 Білуха Тетяна ............................................... 66 Бірова Олена .............................................. 117 Бічер А. ......................................................... 53 Бобак Юрій ................................................... 63 Боднарчук Марта ......................................... 50 Бойко Оксана ......................................... 24, 97 Бойчук Наталя .............................................. 89 Боніщук Уляна ............................................. 11 Борбулевич Христина ................................. 36 Брагарь Олександр ...................................... 51 Браун Ю. ..................................................... 108 Бурханов Олег ...................................... 45, 138

В

Вавак М. ....................................................... 11 Вакал С. ........................................................ 14 Вакшинська Наталія .................................. 139 Варивода Олена ............................................. 8 Василенко Тетяна ...................................... 153 Васькович Леся ............................................ 42 Величко Софія ............................................. 80 Веріго Валентина ......................................... 10 Верменічева Ірина ..................................... 124 Виговська Ольга .......................................... 81 Винницька Олена ......................................... 68 Витак Г. ........................................................ 91 Витак Галина ................................................ 74 Вишинська Віта ......................................... 114 Вітик Роман .................................... 57, 61, 153 Вовк Василь ................................... 3, 6, 35, 63 Вовк Володимир .................................... 3, 113 Войтович Лілія ............................................. 35

Войціцька Дарина ..................................... 103 Волошин М. ................................................. 83 Воробець Т. ................................................. 20 Воротняк Т. ................................................. 69

Г

Гавриш Роман ............................................. 15 Галамай Ніна ............................................. 133 Галькевич Марта ......................................... 48 Гарас Микола .............................................. 64 Гасюк Любов ............................................... 66 Гев Галина ............................................. 62, 89 Гегедиш Любов ......................................... 117 Гейко Марія ................................................. 77 Герман Олександр .................................... 117 Гіджак Галина ............................................. 71 Гладун Наталія ............................................ 97 Гончар Галина ............................................. 16 Горілик Артем ........................................... 124 Городнича Оксана ..................................... 131 Грабовська Ірина ......................................... 78 Григоренко Любов ...................................... 90 Грисьо Ірина ................................................ 42 Громко Андрій ............................................ 24 Грушецький Василь .................................... 42 Гутий Тарас ........................................... 64, 67

Д

Данилишин Христина .............................. 112 Дацко В. ..................................................... 148 Дацко Христина .......................................... 58 Дашко Христина ............................... 138, 139 Деберецька Наталя ................................... 100 Демідова Світлана ...................................... 20 Дзондза Юлія ............................................ 125 Добрянська Олена ..................................... 131 Драмбян Рузанна ....................................... 132 Дудаш Тетяна .............................................. 19 Дужий О. ................................................... 157 Думич Людмила .......................................... 17

Є

Єрченко Роксолана ..................................... 31

Ж

Жемела Наталія ..................................... 73, 76 Жильчук С. ................................................ 149 Жиравецький М. ......................................... 23 Журавель Тетяна ......................................... 88

З

Завадка Марія .......................................... 3, 27

163

Завгородня Наталія ...................................... 78 Зарума Ірина ............................................... 125 Засипкін І. ..................................................... 49 Зборовська Анна ........................................ 140 Звіздарик Ірина ............................................ 66 Зинич Василь ............................................... 92 Зубкович Л. .................................................. 18

І

Іванців Юлія ................................. 13, 102, 118 Івасівка Христина ........................................ 62 Іващак Кристина ........................................ 120 Ікава Мар’яна ............................................... 43 Ільків Назар .................................................. 63 Ільницький Григорій ................... 32, 147, 154 Іськів Мар’яна ............................................ 101

К

Кавка Марія .................................................. 87 Кадіжа Баррі ................................................. 33 Казішин Іван ................................................ 92 Калин Руслана .............................................. 89 Калінін Д. ..................................................... 28 Каменічна Мажена ...................................... 39 Кашаєва Г. .................................................... 20 Кисиличак Марія ............................... 141, 142 Кіндзерська Н. ............................................. 57 Кіхтяк Тарас ................................................. 46 Кіцула М. .................................................... 106 Кміть Андрій ................................................ 52 Кміть Володимир ......................................... 64 Коваль Ольга ................................................ 37 Ковальський Юрій ....................................... 14 Ковальчук С. ................................................ 22 Ковальчук Софія .................................. 47, 143 Ковнацький О. ........................................... 113 Ковтун С. ...................................................... 83 Козак Г. ....................................................... 145 Козак Наталія ............................................... 32 Козак Ольга .................................................. 96 Козак Христина ........................................... 33 Козар І. ........................................................ 149 Коземпел К. .................................................. 52 Колісник М. .................................................. 22 Комендант Христина ................................. 158 Косик Я. ........................................................ 22 Костенко Ростислав ................................... 119 Костюк Андрій ............................................. 79 Коцовська М. ............................................. 145 Країнська Наталія ........................................ 94 Кривецька Надія .......................................... 80 Кривко Соломія ........................................... 14 Кріль Мар’яна ............................................ 126 Крук Ірина .................................................... 65 Куваєв О. .................................................... 108

Кузик Євген ................................................. 87 Кузьма Єлизавета ...................................... 126 Кузьмак М. .................................................. 44 Кузьмич Уляна ...................................... 10, 73 Кузьмінська Ірина ....................................... 32 Кузьмінський Андрій ................................. 80 Кулик С. ....................................................... 82 Кульбаба Роман ........................................ 154 Кульчицька Наталія .................................... 71 Кухлевський Станіслав ............................ 150 Кучер Марія .............................................. 117 Кушко Яна ................................................. 108 Кушнір Тарас .............................................. 93

Л

Лабінська Мирослава ............................... 145 Лабінський Павло ....................................... 81 Лавренюк Павло ......................................... 23 Лешега Ярина .............................................. 39 Лещук Лідія ............................................... 149 Лисецька Олена ........................................... 79 Лисюк Ольга.............................................. 132 Литвин Андрій ...................................... 60, 67 Лишак Христина ......................................... 37 Лісна-Міськів Наталія ................................ 65 Логвиненко Ірина ....................................... 82 Лозинська Лідія ......................................... 127 Лозинський Андрій ................................... 133 Лозицька Оксана ....................................... 150 Лособик Ольга .......................................... 104 Лупій Уляна ...................................... 139, 143 Любімська Ірина ....................................... 128

М

Магас Марта .............................................. 143 Максимців Мирослава ................................ 30 Маняк Андрій .............................................. 85 Марків Ірина ................................................ 88 Мартінек Ольга ................................. 3, 77, 84 Марушкевич Ірина ........................................ 3 Мар'яна Мацейко ........................................ 86 Маслякевич Олена .................................... 128 Масяк Ярослав ............................................ 90 Матвійчук Юрій ........................................ 109 Мацьків Оксана ................................... 41, 151 Мелень Андрій ............................................ 47 Мелень Юрій ............................................... 47 Мелех Богдан ........................................ 14, 21 Мелех О. ...................................................... 22 Микитчин Соломія ................................... 120 Микичак Ярослав ........................................ 57 Міхалєва Галина ....................................... 133 Молчанова Олена ........................................ 75 Мороз Тетяна ............................................ 120 Морозович Ольга ........................................ 36

164

Музичка Ірина ............................................ 102 Муравйова Аліса ......................................... 55

Н

Нагусько Галина ........................................ 134 Наконечний Йосиф ........................................ 8 Наконечний Ростислав ................................ 58 Низ Роксана ................................................ 115 Новак Олена ................................................. 55 Новикова Тетяна .......................................... 61 Новікевич Соломія .................................... 137 Нонко О. ..................................................... 149

О

Обаранець Олег ........................................... 51 Оліярник Наталія ....................................... 141 Ольга Ковальчук .......................................... 26 Омеляш Уляна ............................................. 25 Онищак Галина .......................................... 105 Опалинський Юрій ...................................... 80 Осміловська Ірина ....................................... 90 Остроумова Юліана ................................... 103 Ошуркевич О. .............................................. 44

П

Павлик Ярина ..................................... 104, 158 Панас Марта ................................................. 24 Панас Олег ................................................. 121 Паньків Іван ................................................. 28 Перебийніс Вікторія .................................. 134 Петришин Марта ......................................... 32 Пилипів Леся ................................................ 47 Пиріг Андрій .............................................. 121 Підвальна У. ................................................. 18 Підвальна Уляна .......................................... 15 Підгірна Ірина ........................................ 45, 48 Підгорна Наталя .......................................... 19 Підлужна Ірина ............................................ 30 Підчеха І. ...................................................... 49 Піняжко Ореста ......................................... 135 Плюсква Ірина ............................................. 85 Пономаренко І.............................................. 53 Попович Олена ............................................ 74 Порохнавець Христина ............................... 54 Потапчук Ілона .......................................... 111 Пришко Андрій .......................................... 112 Пришляк Вікторія ...................................... 111 Процько Василь ........................................... 63 Путько З. ..................................................... 146 Пухка О. ....................................................... 69

Р

Радченко Л. ................................................ 157 Раско Мар’яна ............................................ 157 Рачкевич Н. .................................................. 41

Ревура А. ...................................................... 21 Ривак Тетяна ............................................. 129 Римар Сергій ............................................... 99 Роговик Марта........................................... 106 Родіна Є. ...................................................... 77 Романюк Лілія ........................................... 136 Романюк Ольга............................................ 48 Рудницька Христина .................................. 32 Рум’янцева Дарія ........................................ 30 Русановська Ганна ...................................... 17

С

Сабадаш Христина.................................... 155 Савицька Галина ....................................... 129 Савко У. ....................................................... 14 Савош Т ....................................................... 91 Салюк Данило ............................................. 39 Саноцький Р. ............................................. 151 Сафонов Анатолій .......................... 3, 35, 160 Свердан Ярослав ......................................... 38 Святенко Т. .................................................. 28 Святкевич Христина ................................... 93 Святоцька Лілія ........................................... 73 Семенова О. ................................................. 28 Семенюк Олександр ................................... 24 Сенкевич Олена ................................ 3, 64, 69 Сергійчук Тетяна ...................................... 122 Сивак Христина ........................................ 140 Синенько Марія ............................................ 8 Сітарчук Анастація ..................................... 40 Скальська Ніна ............................................ 95 Скиданов П. ................................................. 53 Славіогло Світлана ................................... 130 Сліпецький Р. .............................................. 20 Слободян Ореста ......................................... 64 Смольська Андріана ................................... 68 Сомик Ольга ................................................ 19 Сорока Максим ......................................... 149 Стегніцька Мар'яна ................................... 140 Стеник Роксолана ....................................... 66 Степан Я. ..................................................... 50 Степанський С. ........................................... 22 Стернат Роксоляна ...................................... 10 Стоянова М. ................................................. 49 Строгонов Олександр ....................... 137, 142 Ступницький Мирослав ........................... 145 Супрунова О. ............................................... 75 Сурма Ірина ................................................. 26

Т

Тарнавська Наталія ................................... 156 Телегіна Тетяна ........................................... 22 Телішевська Оксана .............................. 3, 110 Тєлєгіна Тетяна ........................................... 95 Тимочко Михайло ....................................... 70

165

Тимочко Олена .......................................... 156 Тимочко Роксолана ................................... 158 Тихонова Катерина ...................................... 76 Толстяк Ярослав .......................................... 42 Томків Ольга ........................................ 40, 152 Трутяк Юрій ............................................. 3, 45 Турчин Юрій ...................................... 137, 148

У

Улян Наталія .............................................. 101

Ф

Федечко Уляна ....................................... 46, 61 Федосюк Марта............................................ 94 Федько У. ..................................................... 35 Фейта Юлія .................................................. 99 Ференц Марта ...................................... 16, 137 Фирцович Іванна .......................................... 38 Філик Ольга............................................ 29, 70 Філіпський Антон ...................................... 112 Фірман Галина ........................................... 119 Фітьо Наталія ............................................... 96 Фуртак Богдан............................................ 137 Фуртак Іван ................................................ 140 Фурцева Ольга ................................... 131, 136

Х

Хилюк Дмитро ............................... 3, 116, 122 Хім’як Софія .............................................. 136

Ц

Цар Андрій ................................................. 147

Цар Ольга .................................................. 153 Цепінь Андрій ............................................. 59

Ч

Чапля Микола ............................................. 60 Чаповський Назар ....................................... 11 Черпак Михайло ....................................... 114 Чикайло Марта ................................ 45, 61, 84 Чорняк Назарій ........................................... 54 Чуловський Богдан ..................................... 31

Ш

Шалько Оксана ................................... 14, 105 Шахбазі Мохаммад ................................... 149 Швечков Д. .................................................. 59 Швидка Тетяна .......................................... 100 Шевченко Максим ...................................... 15 Шелухова Ірина .......................................... 20 Школьник Євгенія ...................................... 73 Штойко Роксолана ...................................... 29

Щ

Щоголєва Юлія ..................................... 90, 91

Ю

Юзич Іванна ................................................ 22

Я

Якимів Анна ................................................ 12 Яковина В. ................................................. 146 Ярошенко Н. ................................................ 43

166

Оргкомітет конференції

висловлює подяку видавничому дому “Наутілус”

в особі доцента Олександра Завадка

за багаторічну підтримку наукової діяльності студентів.