НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ УЧНІВ У

ПТНЗ

План

1. Вступ …………………………………………………………………..3-42. Принцип національної свідомості……………………………………5-63. Напрямки виховних годин…………………………………………...7-134. Заходи для розвитку національної самосвідомості учнів………….....145. Список використованої літератури ……………………………………15

2

Учітесь, читайте,І чужому навчайтесь,Й свого не цурайтесь,Бо хто матір забуває,

Того бог карає,Того діти цураються,В хату не пускають…

Т. Шевченко

1.ВступНаціональне виховання української молоді визначено одним із

стратегічних завдань реформування сучасної української освіти. Це знайшло відображення у Національній доктрині розвитку освіти, Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, низці нормативних документів. Його успішна реалізація є провідною умовою розвитку всіх сфер суспільного життя в Україні, забезпечує їй високий рівень самопрезентації у світовому співтоваристві. З огляду на це особливого значення набуває виховання національної самосвідомості старшокласників, формування у них здатності до толерантних взаємин у полікультурному світі.

У працях М.Головатаго, Б.Кравенка, В.Шевченка та ін., підкреслюється, що національна самосвідомість формує особистість як носія етно-національних цінностей, визначає її духовні орієнтири та цілі життєдіяльності, є показником громадянської зрілості. Виховання національної самосвідомості у старшому шкільному віці відбувається в умовах активізації потреб та мотивів старшокласників: професійного та життєвого самовизначення; утвердження світогляду, стійкої системи ціннісних орієнтацій та ідеалів; пошуків власної ідентичності. Проте значна частка старшокласників, насамперед ті, які проживають в урбанізованих центрах, мають низький рівень національного самоусвідомлення, нерідко й зовсім не ідентифікують себе з українською нацією. Етнонаціональне відчуження виявляється у таких якостях як національний нігілізм, почуття національної меншовартості, байдужість до долі рідного народу, небажання

3

реалізувати творчий потенціал та знання для примноження здобутків своєї країни.

Виховання національної самосвідомості особистості досягається засобами рідної мови, історії України, українознавства, фольклору, народних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, мистецтва, родинно-побутової культури, краєзнавства, рідної природи, економіки, характеру господарювання, національної символіки тощо. Виховання – діяльність з метою передачі новим поколінням суспільно – історичного досвіду: планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності.В справі організації виховання насамперед треба виходити з ідеї нації, що національне виховання найтісніше пов’язане з рідною мовою. Національне виховання молоді – це наше право і наш обов’язок. Воно буде успішно здійснюватись тоді, коли педагоги глибоко пізнаватимуть національну свідомість і самосвідомість народу, з його вдачею, ідеалами, бажаннями й прагненнями, шлях національного вихованя буде для нас ясний і простий.

Саме тому у педагогічній теорії і практиці дедалі більше уваги приділяється і формуванню в учнів національного характеру, який виробляється також усім ладом і способом життя українців. Вічне правдошукання, щедрість і довірливість, порядність і доброзичливість, працьовитість і талановитість, пісенність і доброзичливість, глибокий ліризм і задушевність, мирість і глибока волелюбність – лише деякі типові риси українського характеру, які треба формувати в учнів.Український народ, як і інші народи, надає перевагу моралі, її цінностям перед іншими сферами духовного життя. На основі вірності заповітам батьків і дідів, високоморальними поривам рідного народу в минулому і сучасному національне виховання культивує моральні чесноти особистості, які становлять, як вважає частина дослідників, моральний характер, що є серцевиною національного характеру.

Правильно організоване навчання і виховання формують у кожного учня і філософські, ідеологічні, світоглядні компоненти духовності, без яких вона не може бути цілісною, глибокою, стійкою до негативних чужорідних впливів.Принцип національної свідомості й українсько-громадських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовність стати на захист незалежності державних символів – тризуба, синьо-жовтого прапора, гімну “Ще не вмерла Україна”. Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою і мовою українського народу, нації, - істинні патріоти незалежної України.З метою втілення ідеї державності треба інформувати молодь про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі

4

та за рубежем. І в цьому велика роль належить саме класним керівникам.Весь виховний вплив вони повинні спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття прилежності доУкраїни, її народу.

2.Принцип національної самосвідомості

Молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою і мовою українського народу, нації, - істинні патріоти незалежної України.З метою втілення ідеї державності треба інформувати молодь про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за рубежем. Весь виховний вплив класні керівники повинні спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття прилежності до України, її народу.Принцип національної самосвідомості й патріотизму передбачає розв’язання виховних завдань у контексті становлення вільного, активного громадянина, патріота незалежної, демократичної Української держави. У зв’язку з цим національне питання трактується як основа буття й розвитку української нації, етнічних груп та меншості України, їхньої інтеграції в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй національній державі . Молодь повинна шанувати своє, національне.

Націоналізм – це усвідомлення, благородне ставлення до свого народу, при якому інтереси нації свідомо ставляться вище власних. Це почуття відповідальності за долю свого народу, при якому індивід діє не за логікою самозбереження, а за логікою жертовності в ім’я інтересів нації. Це високе патріотичне почуття збуджене внутрішніми переживаннями за долю народу.Націоналізм – це форма свідомості патріота, яка опирається на одвічне внутрішнє відчуття зв’язку людини з духом нації – духом одвічної стихії. Це почуття формували українці віками у боротьбі за волю, а формували його упродовж нашої історії вороги українського народу. Брак національної самосвідомості є потенційною загрозою для національної державності. Це триватиме доти, доки українська більшість потужно не зіпреться на здоровий етноцентризм, основу якого становить не менш здоровий український націоналізм. Класні керівники не повинні боятися слова «націоналізм». Саме від них залежить, як будуть трактувати термін «націоналізм» учні.

Слід зрозуміти, що тільки освіта може відродити націю, утвердити

5

національну ідею, формуючи національну свідомість своїх вихованців. Зцією місією можуть впоратися тільки національно свідомі, високоморальніі професійні педагоги. Освіта є тією силою, яка може і повинна зробитисвоїх випускників спроможними компетентно й відповідально брати участь ужитті суспільства. Учні , проявляючи національну самосвідомість, мають бути не пасивним, а повноправними, відповідальними і активними учасниками вирішення політичних, соціально-економічних, морально-етичних, культурно-освітніх, екологічних та інших проблем. З метою виховного впливу, класні керівники ліцею роблять все можливе, аби показати пріоритетні здобутки нашого народу в різних галузях.

З метою поширення кращих здобутків національної культури та духовноїСпадщини на протязі навчального року проводються фестивалі та конкурси, національні свята та обряди, популяризуються притаманні українськомународу духовні й моральні цінності.Тому сааме класним керівникам належить велика роль в формуванні національної самосвідомості учнів. Жити в Україні і не знати її мову, культуру, історію – це зневага до народу, хліб і здобутки праці якого ми пожинаємо. До „внутрішніх емігрантів” відносяться слова К. Маркса: „Якщо ти не знаєш мови народу, на землі якого ти живеш, то ти або гість, або наймит, або окупант”. Ще гостріше висловився словак Петро Безруч: „Якщо ти неписьменний і не знаєш мови свого народу, то ім’я тобі раб. А якщо ти письменний і не знаєш мови свого народу, то ім’я тобі падлюка”. Ці слова знає кожен громадянин колишньої Чехословаччини, а тепер – незалежних національних держав – Чехії і Словаччини. Побудувати сучасну національну державу можуть лише патріоти. Головною ознакою нації і основним засобом виховання молоді є національна самосвідомість. Тому за допомогую викладачів української мови та літератури проходять тижні української мови, конкурси творчих робіт учнів ліцею Слід також пам’ятати слова В.О. Сухомлинського: „Школа стане вогнищем культури, коли в ній запанують чотири культи: культ батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова...”.Тож очевидно, що питання національного виховання,національної самосвідомості та її формування у молодого покоління є одним ізнайактуальніших у нині дуже відповідальний період розвитку Української держави. Класні керівникі враховують те , що однією з найпоширеніших форм організації фронтальної виховної роботи є класна година. Класна година, звичайно, не урок, але проведення її має дуже важливе значення.

6

3. Напрямки виховних годинСаме на виховній годині, класний керівник має можливість розвивати національну самосвідомість учнів. Напрямок таких виховних годин може бути досить різноманітним: 1. Рідна мова. Українська мова має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних заходів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна. за ступенем поширення на планеті українська мова перебуває у другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов’янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народнотворчу історичну роль. Засвоюючи рідну мову з найбільш раннього віку, діти поступово стають носіями національного змісту, духу: засобами рідної мови в них найефективніше формуються національна психологія, характер, світогляд, свідомість і самосвідомість та інші компоненти духовності народу. Українська система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючих поколінь забезпечується лише рідною мовою.2. Родовід. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної самосвідомості і повноцінності, громадянської зрілості.3. Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного народу. Всебічне знання рідної історії – невичерпне джерело історичної пам’яті і мислення учнів. Великий виховний потенціал містить у собі історія української козаччини, гетьманщини. Психолого-педагогічне дослідження таких, на перший погляд незвичайних явищ життя наших предків, як козацтво. побратимство, братство, товариство, громада. характерництво, чаклунство та ін. поглиблює духовність, збагачує душу кожного учня національними способами, прийомами саморозвитку і самовдосконалення.

7

4. Краєзнавство. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам’ятні місця занедбувалися, національні герої зневажалися.5. Природа рідного краю. Виховна мудрість народу стверджує, що любов до всього живого на землі починається з раннього дитинства: чуйного ставлення до кожної билини і комашки, тонкого сприймання великої тайни розвитку флори і фауни рідного краю, пізнання втаємниченої душі природи, її одухотворення. Народ має величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатств.6. Національна міфологія. Українські легенди, притчі, міфи є найпоширенішими жанрами народної міфології, що втілює в собі могутній пізнавальний і виховний потенціал. Давньоукраїнські міфи розповідають про Бога Світовида (Сварога) і його сина Дайбога (Дажбога), або Бога Сонця, про богів і богинь Ладу, Леля, Купала, Коляду, Перуна та інших, про походження Всесвіту, Землі, про добро і зло тощо. Стародавня українська міфологія багата і розмаїта, розкішна і чарівна, вона споріднювала Людину і Природу, Землю і Космос. Міфологія – чисте і незамулене пізнішими нашаруваннями, політичними віяннями джерело, що буде вічною скарбницею знань про найбільш ранні етапи історичного розвитку народу.7. Фольклор. У думах, піснях, прислів’ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високопоетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. У фольклорі вся минувшина і доля України: періоди високих піднесень і трагічних падінь, національно-визвольних і соціальних збурень, відчайдушної гайдамаччини і звитяжної козаччини, сторінки масового героїзму, епохи творчої праці і мистецького пізнання дійсності, оманливих надій та ілюзій, зневіри і зради тощо.8. Національне мистецтво. Народний досвід естетичного виховання полягає в тому, що діти навчаються мистецьких умінь, смаків у практичній діяльності, шляхом продовження творчих традицій батьків, дідів і прадідів. Оволодіваючи мистецтвом, народними ремеслами, діти засвоюють духовність, ідейність, моральність, естетику рідного народу.9. Народний календар. Народний календар – це система історичного обумовлення дат, подій, свят, традицій, звичаїв та обрядів, які в певній послідовності відзначаються всім народом протягом року. Народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь. Щодо молоді народний календар виконує роль серцевини природовідповідної програми національного виховання.10. Національна символіка. Національні символи України – герб, прапор, гімн, в історичній пам’яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України.Такі поняття, як Запорозька Січ, Хортиця, булава, бунчук, пернач, козацький прапор, образи вічно живих у пам’яті народній козаків-витязів Байди, Мамая,

8

Тараса Бульби символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу.Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам’яті, калина, верба тощо) в свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи дитинства, рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища. Народна символіка має велике значення в етнізації дітей, формуванні в них історичної пам’яті, свідомості.11. Народні прикмети, вірування. В народних прикметах, віруваннях відображено зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функції. Накопичені народні спостереження, передбачення часто зафіксовані в крилатих виразах, усталених висловлюваннях.У прикметах та віруваннях сконцентровано результати багаторічних спостережень дідів і прадідів над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю.Народні прикмети та вірування одухотворюють природу, вчать дітей берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань – народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової. господарської діяльності в майбутньому.12. Релігійні виховні традиції. Християнство, зокрема православна релігія, віра наших предків утверджує загальнолюдські ідеї та ідеали добра, правди, краси, справедливості, благородства, милосердя тощо. Під впливом релігії в учнів, як правило, формуються гуманні погляди на людину, природу, суспільство. Такі учні не можуть зробити зла, шкоди іншій людині. При цьому батькам, педагогам, громадськості необхідно проявляти високу тактовність, толерантність у ставленні до учнів, батьки яких належать до різних релігійних конфесій, церковних громад.13. Родинно-побутова культура. Одне з найважливіших і невідкладних завдань – відродження багаточисленних традицій української родинно-побутової культури. Її основу складають глибока і всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до дітей, шанобливе ставлення до бабусі і дідуся, інших родичів, прив’язаність до отчого дому, специфічне, у відповідності з традиційним розумінням українцями краси і затишку, оформлення хати (кімнати, квартири), садиби, дбайливіше ставлення до природи, людей інших національностей. 14. Національні традиції, звичаї і обряди. В основі понять “народ”, “нація” лежать стійкі віковічні традиції – трудові, моральні, естетичні та ін. Традиції, звичаї й обряди об’єднують минуле і майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь вбирає в себе їхній філософський, ідейно-моральний, психологічний і естетичний зміст, поступово стаючи невід’ємною частиною рідного народу, нації.

9

15. Національна творчість. Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися нахили, здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал. Кожен вихованець залежно від природних задатків, ступеня їх розвитку, стає співучасником, творцем культури, історії рідного народу, його державності.

В нашому навчальному закладі працюють досвідчені класні керівники. На протязі навчального року ними проводиться ціла низька виховних годин, присвячена саме розвитку національної самосвідомості учнів. Виховні години допомогають учням зрозуміти значущість проблем, що відбуваються в житті. Сучасні діти потребують різноманітної діяльності. Щоб виховний захід був ефективним і учні усвідомили його ідеї, важливо відчути, визначити ступінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, положень, понять. Якщо вони вже відомі учням, ураховують їх розуміння, погляди на них, щоби внести потрібні корективи. Виховна година- це форма виховної роботи, при якій учень під керівництвом классного керівника включаються в спеціально організовану діяльність, яка сприяє формуванню системи відносин до навколишнього світу. Такими класними керівниками , як Бауман Т.І., Балан С.В., Кравцева Л.М., Ірочко Л.В. проводяться виховні заходи національно-патріотичного напрямку. Виховна діяльність класного керівника складна й багатогранна. Він проводить різноманітну виховну роботу з колективом учнів, з учителями свого класу, з батьками та громадськістю. Завдання його виховної діяльності визначаються загальними завданнями виховання та конкретними умовами життя класу. Він дбає про всебічний розвиток учнів, про виховання у них переконань, працьовитості, колективізму, про підвищення успішності та зміцнення дисципліни, про підготовку до праці. Діяльність класного керівника досягає своєї мети і дає найкращі результати за умови, якщо вона проводиться за певною системою. Система роботи класного керівника — це сукупність взаємозв'язаних виховних заходів, що випливають з мети та завдань виховання. Вона передбачає продуманий добір посильного для учнів виховного матеріалу та вміле використання найефективніших засобів і методів впливу. Головною темою діяльності классного керівника повинно бути національне виховання Поняттям «національного виховання», вимагає у нинішній Україні важкої, щоденної та чесної праці кожного на своєму місці. Сьогодні замало тільки говорити про «виховання любові до рідної землі, її історії, відновлення і збереження історичної пам'яті». Ці високі слова треба врешті-решт перевести у площину практичних кроків. Бо що таке національне виховання? Це складний (часто повний суперечностей і розчарувань) шлях молодої людини до того місця, на якому вона зможе принести найбільше користі для свого народу, не розриваючи з тим народом зв'язку, але й водночас відчуваючи з його боку (в особі громадських чи державних інститутів) повагу й турботу про себе як особистість. Саме тому в діяльності классного керівника повинна існувати певна система. Що стосується національного виховання, то це не тільки

10

проведення певних, запланованих виховних заходів, але і наявністьв спілкуванні з учнями індивідуальних бесід з даної тематики, проведення і обговорювання анкетування, перегляд відеофільмів, обговорювання літератири з даної теми.

4. Заходи для розвитку національної самосвідомості учнівЧому так важливе саме національне виховання учнів? В Україні

чисельно зростає середовище молодих людей, які культивують чистий інтелектуалізм, зорієнтовані на глибоке наукове вивчення навколишнього світу та вміння його перетворювати задля власної користі. Вони мислять категоріями результату, а не процесу. З іншого боку, виховання часто сприймається без контексту знань і вмінь, головними в ньому проголошуються чисті бажання чи переконання. Навчання і виховання існують ніби паралельно, а простір між ними заповнений словесною риторикою. В основу концепції «національного виховання», а в цьому контексті - й історичної освіти, треба покласти увагу й повагу до особистісного світу людини. Чи може національного виховання бути забагато? Може, якщо його більше, ніж виховання людини. «В епоху недіючих законів і потоптуваних моральних імперативів треба передусім рятувати людину. А вже потім людину національну. Без порятунку першої неможливий порятунок другої», - пише Володимир Базилевський в есеї «Отруєння міфом». Нав'язуючи молодій людині віру в гасла, які розбиваються при першій зустрічі з реальністю, ми цю людину не виховуємо, а принижуємо, зневажаємо, змушуємо вдаватися до подвійних стандартів. Тому класні керівники нашого ліцею роблять все можливе, щоб учні дійсно навчилися любити свою Батьківщину з її минулим та сучасним, без навязування різноманітних політичних поглядів.

Велику увагу класні керівники надають минулому нашій Батьківщині. Вони проводять виховні заходи присвячені Дню козаків, памяті загиблим під Крутами, памяті трагедії на ЧАЕС та інші. Національне виховання неможливе в сучасному світі без усвідомлення «вигоди» від знання минулого. Іншими словами, знання минулого має бути усвідомлене людиною як власний інтерес, і тільки після того - як інтерес суспільний. Тому виховні

11

програми спрямовуються в русло віднайдення зв'язку між інтересом особистим та інтересом суспільним. А це означає відмову від тотального підходу до національного виховання. Воно не може й не мусить стосуватися всіх, та ще й однаковою мірою. Навіть в цьому питанні повинен бути присутнім індивідуальний підхід. Організовуючи та проводячи виховну роботу, в першу чергу класні керівники враховували особливості учнівського колективу, працювали над пошуком нових форм і методів виховання. Завдяки новаторським баченням, творчій праці класних керівників Ірочко Л.В., Бауман Т.І., Кравцевой Л.М., Пилипенко Ю.Л., Балан С.В.,Довгополому Л.О. змінились плани виховної роботи, розроблені практичні заходи по реалізації Програми національного виховання учнівської молоді . Маючи програми та орієнтовні напрямки виховної роботи, класні керівники розгорнули творчі пошуки шляхів їх втілення в життя. Провідною ознакою кожного місяця було те, що виховна робота зосереджена навколо певної ідеї. Майже всі класні керівники активно впроваджували елементи інтерактивної технології. Одним із важливих завдань реалізації Програми національного виховання учнівської молоді є виховання в учнів суспільної активності, відчуття відповідальності.

Усвідомлюючи це, педагогічний колектив проводив роботу таким чином, щоб вихованці уяснили, що великі справи починаються з маленьких вчинків (посадженого дерева, упорядкованої території, закріпленої за групою, очищеної від сміття прилеглої території, волонтерської діяльності, допомога Тим, хто її потребує. Класні керівники планують таку роботу, в якій взяли би участь всі без виключення учні гшрупи. Це досить кропітка праця класного керівника, співпраця його із учнівським самоврядуванням, але вона варта зусиль, бо сприяє не лише конкретним діям, а й набуттю позитивного досвіду громадської співпраці.

Таким чином збільшується у групах кількість небайдужих дітей, дітей, які люблять і цінують землю, де живуть. Вся робота проводилась на засадах виховання патріотів, відданих громадян України, гармонійного поєднання завдань виховання і самовиховання, формування духовного світу з впровадження національних і загальнолюдських цінностей у всі сфери життя ліцею, групи. Розглядаючи проблему національного виховання, доцільно підкреслити, що одна із головних фігур у виконанні поставлених завдань - класний керівник - безпосередній наставник, вихователь, консультант учнівської молодів. Він в тісному співробітництві, співтворчості з учнями, батьками, керівниками гуртків і секцій, вихователями груп продовженого дня, вчителями-предметниками, громадськістю організовує і спрямовує навчально-виховний процес у групі.

В своїй практичній діяльності класні керівники ліцею керуються законом України "Про освіту", в якому чітко сформульовані обов'язки педагогічних працівників, зокрема: вчитель забезпечує умови для засвоєння програм; утверджує принципи загальнолюдської моралі, правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості та інших доброчинностей, виховує повагу до

12

батьків, жінки, культурно-національних духовностей, історичних цінностей України, походження державного і соціального устрою, цивілізацій, відмінних від власних, дбайливе ставлення . до навколишнього світу; готує до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; дотримується педагогічної етики, моралі, поважає гідність дитини; захищає підростаюче поколінні від будь-яких форм фізичного" або психічного насильства, запобігає вживанню ними алкоголю, наркотиків, інших шкідливих звичок; постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуруРозбудова Української держави на демократичних і гуманістичних засадах вимагає вдосконалення системи виховання молоді, зміни світоглядних орієнтацій, розширення громадянської та національної самосвідомості, підвищення духовності вчителя-наставника.

Форми позакласної і позанавчальноїої роботи класних керівників ліцею, які спрямовані на розвиток національної самосвідомості учнів ліцею:1. Уроки Пам'яті, Скорботи, Матері, Рідного краю, Вітчизни, народознавства, громадянськості, духовності, історії минулого;2. Мандрівки, лекції, історичні розповіді,зустрічі;4. Години класного керівника ;5. Години творчості, колективу, знань і переконань, сім'ї і вулиці;6. Диспути, дискусії, бесіди, ранки, народні свята, історичні вечори памяті, колядування, щедрування, соціальні ринги, поетичні свічки, ярмарки, зустрічі, турніри, вікторини, живі газети та інше7. Молодіжні дискусійні клуби .

13

5.Висновок

Проголошення і розбудова незалежної Української Держави створила можливість для відображення й розвитку автентичної педагогічної думки в галузі національного виховання, що є органічною потребою кожного народу, нації. Тому, наприклад, у Франції ростять француза, в Німеччині – німця, в Японії – японця і т.д.То ж цілком закономірним є те, що Україна повинна дбати про формування українця, а науковці – зосередити увагу на теоретичному розв’язанні проблем сама національного виховання.Українською національною називається ту систему виховання, яка історично склалася на українському національному грунті й своїми цілями і змістом та засобами підпорядкована самобутній природі української дитини, потребами забезпечення її належного тілесного, інтелектуального, освітнього, духовно-морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних та загальнолюдських цінностей.Отже, кровний обов’язок класних керівників – забезпечити дальший теоретичний і практичний розвиток теорії національного виховання, що репрезентує автентичну педагогічну думку України й виражає святу місію благородства й любові до українського народу й українства, пошанного ставлення до культур та людей інших національностей, консолідує здорові суспільні сили в розбудовів самостійної Української Держави, визначить прекрасні наукові перспективи.

14

Список використаної літератури

Гнатюк В. Особливості національного виховання школярів // Трибуна. – 1997.

Дорогань С. Національне виховання як світоглядне завдання: філософський і педагогічний аспект//Вища освіта України. – 2004. - №2.

Іванченко Д. Національне виховання – це виховання українця (Про науково-практичну конференцію, система національного виховання...) // Галичина. – 1995. – С.4.

Ращенко А. Особливості формування національної самосвідомості підлітків у позашкільних закладах // Рідка школа. – 2003. - №7

Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ. – 1996 р.

Трусова А. Формування національної самосвідомості // Освіта України. – 1996. - №25

Чорна К.Г. Основні пріоритети у вихованні національної самосвідомості і громадської культури старшокласників / Педагогіка і психологія. – 1994. -№1.

15

додатки

16