1

Анатолій Віннік

Мініметаполірефлексії

лірика

есе

поетична проза

Видання 2-ге, доповнене

та виправлене

2018

2

УДК 821.161.2-1

ББК 84 (4УКР) 6-5

В 48

Віннік А.

В 48 Мініметаполірефлексії: Вірші. – 2018. – 752 с.

До другого, як і першого видання, увійшли поезії різні за обсягом, тематикою та формою. Представлені вірші наповнені як запитами й тривогами вітчизняного сьогодення, так і широкою палітрою різнобічних особистих переживань поета. Для значної їх кількості характерна лірико-епічна форма зображення багатогранного життя, що заряджена філософічною сконцентрованістю думок, ідеалами громадянськості, людяності, морально-етичними аспектами сучасного світового розвитку.

ISBN

Віннік А.В., 2018

3

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Для кожного поета його шлях у поезію – це окрема сповідь. Для автора даної книги поезія постала особливою, розширеною проекцією власного «Я» на оточуюче середовище, розвідкою бездонного внутрішнього світу ліричного мандрівника.

Швидше за все, ці складові і заводили поступово у філософічні екскурси ліричних переживань та осмислення всього багатогранного життя.

У даній збірці автор помістив різнорідні за тематикою вірші, більш прозаїчні від попередніх збірок, які тонізують певні філософські аспекти бачення історичних подій, процесів, явищ, віддзеркалюють життєві ситуації мовленнєвої культури спілкування тощо.

Поза увагою не могли залишатися і деякі побічні тенденції сучасного життя. Лавиноподібний розвиток науки і техніки впритул до небезпечної межі спричинив помітне падіння віковічних норм моралі, святості перевірених віками життєвих традицій, зрештою, навіть самого етикету у повсякденному спілкуванні.

Сьогоднішнє життя уже нічим не здивуєш. Але в теперішніх його проявах, як ніколи раніше, стільки намішано хитрощів і лукавства, брехні і цинізму, пихи і самозадоволення, скільки переплелося добра і зла, що теж даєшся диву. До речі, зла стає все більше і більше з усіма тими нечистотами, які воно, те зло, представляє. Таке багатолике, ще більш осучаснене зло продовжує продукувати нові злоякісні пухлини в духовно-моральній, культурній, техногенній сферах тощо. Це все ознаки тої межі, яку ми переступили.

Те, що в недалекому минулому вважалось за аморальне, нині все більш постає своєрідною нормою

4

життя. Єдині духовні цінності позбуваються свого спільного знаменника. До того ж, зростаючий поділ на багатих і бідних, заможних і обездолених, активних і пасивних, свідомих і несвідомих, патріотів і манкуртів спонукає до мислення відмінними категоріями, ще більш драматизує сьогоднішнє життя.

Чесність і порядність, гідність і громадянськість у своїй активнодіючій формі стають все менш затребуваними для більшості індивідів. За клятих товарно-грошових відносин зростає агресивність, експансія, зажерливість, підступність, блюзнірство, а також пасивна споглядальність аж до зникнення чеснот, які, як не прикро, на сьогоднішній час, постають як нерентабельні і збиткові. Хто зараз обстоює морально-етичні цінності? Чи входить це до одних із стратегічних завдань демократичної, правової, соціально розвиненої держави? На якому векторі перебувають нинішні можновладці різних рівнів?

Автор намагається зосередити увагу, свідомість читача на злощасних метаморфозах нашого буття, навертає до роздумів про брак індивідуального духовного самовизначення, нагадує про його особисту відповідальність за спільне і краще майбутнє.

Спроби осмислити філософський зміст Буття, проблеми життя і смерті, війни і миру, гостроту соціальної несправедливості, суперечностей особистого і суспільного життя породжують різноманітні рефлексії, думки, від яких не відсторонишся, які постійно пересичують свідомість, збуджують уяву і загострюють душу, розкріпачують усталений розум. У цьому найхарактерніша особливість цієї книги.

5

Наскільки вдалося автору донести свої думки, почуття, переживання, громадянську позицію судити, звісно, читачеві і тільки йому.

6

НА

ТЯТИВІ

СВІДОМОСТІ

7

* * *

Моя любов, палка стихія,

супутниця на все життя –

постійна в часі рефлексія,

що поряд із серцебиттям.

Вона, мов допінг своєрідний,

сенс задавала у житті:

що помилятися – негідно,

йти треба з честю до мети.

Прочитано джерел немало.

Лиш одиниці з них «месії».

Думки переплавлялись плавно

у метаполірефлексії.

Як оберіг у морі чтива

і антидоти проти брехень,

вони – мов компас і вітрила

в досягненні духовних звершень.

На божий суд йдуть не агітками.

Тому повчальні і безцінні.

Зі мною завжди мої дітки –

самокритичні рефлексії.

2009

8

* * *

Хто художнє слово любить

і з Поезією дружить,

той виховує в журбі,

радощах, в буденні дні,

любий мій читачу, друже,

душу ангела в собі,

істині і благу служить

на життєвім кораблі.

2012

* * *

Хай із віршів тих, що в книзі стрінете,

стане щось частиною душі.

І тоді у інший світ полинете –

у морально чисті віражі.

2011

* * *

Хто поезію не любить, не читає,

Той проникливо прекрасне не сприймає.

Та й душа того не вимагає,

Бо її осердя не злітає.

Дива не нап’ється досхочу:

Глибини немає почуттю,

Хоч із ним весь час і днюй, ночуй

І церковну запали свічу.

Розум – перекошений, кульгає,

Хоч того ніяк не помічає.

9

Інтелект осліплений добробутом:

Статками, грошима, різним побутом.

Хто пройшовся верхоглядом по життю,

Той поезії життя і не відчув.

2012

* * *

Любіть поезію!

Там є що почитати,

над чим замислитися.

То – душі урок.

В ній чистота метафор

і епітетів крилата,

заніжений до пальчиків

і нігтиків клубок

ліричних почуттів

запалюють багаття

натхнення

жити правдою у чистоті думок;

не фальшувати виправданням

кожен хибний крок,

а стверджуватися саморозп’яттям

гріховних,

негріховних помилок.

Поезія – то є душевні шати

і квінтесенція зародження ідей...

Опісля них з’являлись артефакти –

як творча вдача

всіх адамових дітей.

10

Поезії немеркнучі перлини –

то як фундаменти художні

для пісень,

чутливі і надійні думи – стіни

і вікна у коханні – як родинні,

життя душі

на кожен божий день.

Любіть поезію!

Читайте, пізнавайте!

Вона – немов духовний,

інтелектуальний Йог.

І формою, і суттю упивайтесь.

І хай нам всім

у поміч буде Бог.

2013

* * *

Вмістивши в грудях видиме й незриме,

Ти соком зір напоєний міцним,

Забудь про ямби, про сонети й рими,

А просто Словом стань…

І тільки Ним!

Микола Руденко

Поет – не той, хто написав багато.

Крім того, мріє стільки ж написати.

І береже себе й лягає рано спати,

воліє за пророка себе в собі тримати.

11

Поет – не той, хто, як робочу зміну

відпрацював і йде на відпочинок,

і лікувально-оздоровчі фірми

відвідує і справно, й без заминок.

Поет – не той, хто римами торгує

і не порушить жодної стопи,

торкається надуманого всує.

І те вважає за поезії стовпи.

2009

* * *

Велика, життєдайна Україна.

І ми, малесенькі поети і поетики

глаголимо осанну їй незмінно

на рівні примітивних арифметик.

Засвідчити свою любов до неї

премося у газетки і журналики.

А йти у люди і у бій не фарисейно, –

так відлітаємо кудись, немов журавлики.

Сором’язливо, тихо і завбачливо

себе любити в ній – комфортніше душі.

І скніємо у серці однозначно,

мов нишком на печі їмо коржі.

2009

12

* * *

Не чути голосів поетів,

як і не чути солов’їв.

Забруднена природа вмерти

цей шанс дає й для горобців.

Але допоки пташка в’ється

у небі чистоголубому

і з крилами їх серце б’ється,

вони співають до невтоми.

І для поетів теж, здається,

умови не екологічні.

Загал художнє слово в серці

вже не тримає. Це трагічно.

Та до кінця робити справу,

йти у народ поети мусять.

Не ждіть підтримки від держави.

Христос крізь побиття, неславу

йшов на Голгофу ради людства.

2009

* * *

Пророки гинули не тільки у вогні

чи на хрестах, від куль, заслань, у тюрмах.

І після смерті поставали у борні.

Їх знав, хоча й не весь народ,

але й людей – не юрми.

13

А нинішніх не чують. Віри їм не ймуть.

На авансценах шоу – лжепророки.

На них байдуже дивляться

і подумки плюють.

У їхніх головах грайливих слів толока.

Є серед них талановиті.

Дуже.

І головне, що щирі кожен раз.

Громадським діячем, державним мужем

у кожну владу заповзають вужем…

І не бере їх совість, розпач. . . сказ.

2010

* * *

Дивує середня тривалість життя

письменників різних, поетів.

Себе пережили і без каяття,

і скільки подій на планеті!

А стануть в ряди тих бійців, що за мир

готові боротись, себе не жаліти?

Чи підуть колонами до страйкарів,

щоб справу практичну зробити?

Проблем у суспільстві завжди – як людей.

І хід свій ніколи не стишують.

Поетів, письменників теж – як ідей.

Повчають чомусь... душі тішать.

14

А маси народні вирують щоднини.

Зайти б хоч в одну їхню нішу.

Хотілось би бачити їх поряд з ними.

Їм ніколи буде:

все пишуть.

2011

* * *

Ми руки миємо, як беремось за вірші.

І чистий лист паперу у очах.

Стаємо кращими, створивши щось.

Не гірші.

Пророк прокльовується, як у яйці курча.

Згадаймо і минуле, і вчорашнє.

Що, як поет, ти думав, що робив?

Чи не текла у жилах кров ледача,

як голос Лесі Українки говорив?

Ти дифірамбів не складав сумлінно.

Були лиш лірика і філософія життя.

В душі підспівував всім тим, через коліно

яких ламали, позбавляли їх життя.

Ось я, на комуністичній ниві зріс.

Захоплювався. Часом дивувався.

І лише згодом потайки вже сумнівався.

Але все рівно, як не помічав свій ніс,

неначе стверджувався. Та чогось боявся.

А головне: не знав про море сліз…

Ми руки вимили.

15

І знов взялись за вірші.

А душі чистимо? Чи клеїмо нові?

Чи йдуть до читача вони пречисті?

І чи служитимуть у будь-якій борні?

2010

ПРИСВЯТА ДУХУ

Сосюра – велетень духу, не сцени,

сократівських дум, голосних почуттів

і потяг експресій шалений

зальотних радянських часів.

Ввірвався укотре,

як ніби з провулку, крізь моди сучасні і гам.

Волошки пісень його

образно лунких

в мені добудовують храм

великої му-че-ни-ці України...

Він з нею вмирав, воскресав.

Сильніше за інших в свій час швидкоплинний

так чисто й прозоро писав. В періоди світло-єлейної днини

ішов як глашатай – поет до людей

в той час, коли грілися інші під стінами

«безсмертних» комуноідей.

16

Хоч став і радянським,

і комуністичним,

але видавав такі «ноти»,

що образна влучність,

ідейна величність вражала –

як вихром кіннота.

Коли затопляли найкращії землі,

людей висилали,

губили природу,

він зайдам партійним у роки буремні

злим віршем стріляв їм

у морди.

А як про святу,

рідну мову писав!

Не гірше Тичини і Рильського.

Що крила їй ріжуть –

тоді ще горлав!

Молився всьому українському!!!

Розгледів

за стягами Жовтня руїну,

як дихає несправедливість.

І ставила влада

не раз на коліна

його за козацьку сміливість.

Ще й брали в лещата його партократи.

Тож, скільки було не друковано.

Лиш він міг сказати:

мара ви проклята.

17

Народ мій іще не звойовано.

Ламали і Сталін (відомо за що)

і стримано дещо, можливо, Хрущов

поезій його осереддя...

Напевно, сприймав їх в душі

за ніщо

і слав матюки спересердя.

Поем історичних не відав народ.

А то були бомби водневі.

Сосюра з «Мазепою» –

як патріот

давав прикурить москалеві.

Обстоював гідність народу,

права.

Не дивлячись на заборони,

творив свої вірші

мов Сковорода.

Тож, скільки їх зниклих?...

Вагони!

Шевченкова сила у віршах його.

У них – України о-сер-дя.

Нізащо

не хочу повірити, що

розстріляне наше безсмертя.

2001. 2012

18

СПАСИБІ

Спасибі Сосюрі.

Розумний все бачить.

Він йшов по життю щиро й прямо.

Мов кулею мчиться

в майбутнє той м’ячик

поезій. А в ній

скільки мрій… мури плачу!

Вони надавали снаги у невдачах.

Приводили більшість до тями.

Він був за радянських

жорстоких часів

партійним співцем

і трибуном.

В прекрасних ідеях за рівність горів

і вірив у диво-комуну.

Але й неслухняним комунобійцем

у партії був...

заривався

відмінним, критичним

і гострим слівцем.

І був України великим співцем!

Вже в цьому –

ніяк не здавався.

19

Любив Україну

весь час – без упину!

Борги перед нею – на ціле життя.

А визнані помилки

щиро й постійно

у віршах викрешують

вічно і вільно

безсмертним своїм каяттям.

2002

***

Коли, мов еврика,

злітає перший вірш

і ти свою відчуєш унікальність,

і щиро намагаєшся скоріш

нести слова до читача

і сповідальність,

подумай тут же,

хоч на хвильку лиш

і думку власну загостри як ніж:

яка то є…від-по-ві-даль-ність!

2014

20

* * *

Поезія...

як глибина

і висота ідеї,

розмірена

об’ємна

широчінь

художніх образів

і духу епопея,

і найвідрадних

щирих

почуттів.

Поезія...

як альфа і омега

параболічних

ейдосів-думок:

акумульований

потенціал

в один

безмежний крок.

Тому, без неї

декому –

немов без оберега.

Поезія...

то - як краси дорога,

оформлена

в театри

21

ємких почуттів

і тих

переживань,

які ведуть до Бога

і

до утвердження

в душі

омріяних світів.

2011

* * *

Поезія завжди була на вістрі

всього чого б на світі не було:

любові,

почуттів,

емоцій,

пісні,

того, що мріялось, того, що не збулось.

Тож, витоків – діапазон безкрайній.

Здіймає в славі.

Тішить у поразці.

З поезією – вся душа в розмаї.

Стає прекрасною.

Ще більше, ніж у казці.

2011

22

* * *

Вперед іде поезія,

а то й біжить вперед.

Все більше в ній

стає тепер поетів.

Усе худіший і худіший

читачів портрет

на від-циф-ро-ва-ній

планеті.

Беруться за перо

і нові легіони.

Та швидше рідшають

читацькі батальйони.

І усвідомлюючи все оце

сильніше,

я з читача тавром

стаю собі миліше.

Все більше перечитую найкраще.

Воно стає незмінним опертям.

Життя, не сфокусоване як на минуле

й час цей,

міліє сенсом справжнього життя.

2010

23

* * *

Мчимось кудись,

чогось,

неначе так годиться,

здіймаючи емоцій куряву,

що у душі клубиться,

надій і сподівань

минулих поколінь,

ідей, запліднених

у кабінетах дум.

А вже нових солодких мрій

майбутня тінь,

що прокрадається

на черговий

повчальний глум.

І знов ідеї, ідеали,

думи – маяки.

Вони іще не раз, не другий

дадуться всім взнаки.

Не вивірений плід історією,

як завжди,

манить нас.

А все, що станеться,

відверто

покаже нам лиш час.

2004

24

* * *

І

І знову я в Одесі.

У чергових справах.

І жадібно ковтаю

вражень плин.

У вільний час

ходжу мов по заплавах,

Пливу в історію,

що гріє до колін

Від тих бруківок,

по яких неслись на конях,

Задовольняючи

щем клопотів щодня,

Буденний світ людей

у фаетонах...

І уявляється вся інша маячня...

..........................................................................

Хай непомітно

пропливли століття,

А нам лишилася

архітектоніка дворів.

Розігрівають серце

скалки зниклих миттів,

В які себе

я мимоволі помістив...

25

ІІ

Та знову

в сьогодення повертаюсь.

І ніби

від минулого ховаюсь.

Немає вже коней,

птах вільно не літає,

Тварин

не запримітити з вогнем.

То тут, то там

реклама вслід палає,

І плеще в очі

електроніка «дощем».

Стовпотворіння,

метушня навколо.

Поважно

перегукуються люди.

Вокзал, Привоз –

не розімкнути коло.

Машин і краму,

певно, відусюди.

Повільно пробираюся

дворами

З оглядками

на час і манівці.

Пірнаю

заворожений

у Храми,

Де душі,

поза часом, –

у Христі.

26

Виблискує усе,

що є на видноті.

Та свердлять думку

викиди з труби

І те, що з масляних калюж,

як у безвиході,

Ковтають спрагло

«воду» голуби.

III

І все-таки

закоханий в Одесу!

У череді прохожих

я ловлю Ті світлі тіні

від технічного прогресу,

Які ніколи до кінця

не полюблю.

Ті думи душу

вщерть прополоскали. І ніби

на підтвердження небес

На площі

залізничного вокзалу

Поодиноко

гавкав старий пес.

2006

27

ПАНІ ПАМ’ЯТЬ

Дивна річ ця:

пані Пам’ять!

У вікно свідомості

пошкребеться спозарання

Вітром

тої молодості,

Що майнула,

наче пісня,

Мов весна

з лелеками

Десь за обрій,

наче дійсно

є,

Але далеко.

То всміхнеться

пані Пам’ять

Мріями минулими,

Солодко

ще раз поранить

Згадками розчуленими.

Закружляє

вихром в серці –

І помолодієш.

Знов бадьорим,

як на герці,

Думаєш і дієш.

То постукає у скроні,

сорому підсипить

28

За незграбні

вчинки, сонні

Чи свідомо мстиві;

Необачні,

дурнуваті,

Хоч і без користі.

Пані Пам’ять

все тримає

У своїй колисці.

Дивна річ ця:

пані Пам’ять!

Влучна,

як прислів’я.

Нагадає

не в останнє

За багатослів’я.

Дорікне

за супер «Его»,

За амбітні кроки,

Що розтанули миттєво,

Може,

через роки.

Пані Пам’ять,

як Богиня,

Совість підживляє.

Хай її завжди

і всюди

Бережуть,

не крають.

29

Хай ідуть вони

у парі

Все життя зі школи.

Хай не підводить Совість,

Пам’ять

Нам ніде

й ніколи!!!

2007

РОЗДУМИ ПРО ВІТЕР

В холодочку з вітерцем

у спекотну днину

розмовляю.

Він живцем

взяв мене в обійми.

Пам’ятаю, як колись

з батьком і частенько,

ніби Богу ми молились

все тобі зраненька.

Спека очі виїдала.

Степ німів засмаглий.

І душа тебе благала,

наче друга, спрагла.

30

Зла на тебе я не мав

і в морозну зиму,

хоч і жорстко допікав,

проявивши силу.

Може, дійсно, ти Стрибог -

предків дух завзятий,

і повчаєш багатьох

їхній дух тримати?

А від гніву вітряного

у горах, долині

з часом стерлися дороги

і палаци не убогі –

як на морі хвилі.

Над курганами ж кружляв

(їм тисячоліття),

не зітер їх, не зім’яв –

найстаріших в світі.

І проносишся над ними

і постійно, й вічно.

Спиш лиш

для пе–ре-по–чин–ку...

В цьому щось магічне.

2012

31

ЕКСКУРСІЯ

І

Кидаю все:

газети, книги, радіо,

театр, телевізор

і… комп’ютер.

І їду на екскурсію,

очікувану радо,

відвідати кургани,

яких немало всюди.

Ще не було

ніяких пірамід,

а ось кургани

вже давно стояли.

Зійшовши на вершини їх,

стою немов Овідій:

ліричні і дослідницькі

мотиви забуяли.

Можливо, той же давній вітер

чепурив волосся,

і дув в чоло,

і в душу залітав.

Кургани і вітри –

це те, що збереглося.

Але достатньо і цього,

щоб в чомусь іншим став.

32

ІІ

Музейні експонати.

Я на узбіччі часу

того, що був колись,

того, що зараз є.

Постійна творчість –

розуму окраса,

нову культуру

й віру подає.

Старе зникає

тихо, поступово,

як і тваринний

і рослинний світ.

І мається душа,

і серце крає втома:

обмежений

життя людей політ.

ІІІ

А вихід лиш один:

звертаємось до Бога,

хоч розуміємо

по різному Його.

І наряджаємося

в ту чи іншу тогу,

спасіння прагнучи...

ще й вічного свого.

Та зникне все.

Не зникне тільки вітер.

33

Від цього

радістю проймається душа.

У всьому і завжди

ми тільки діти, діти,

що пройняті любов’ю

до тих небес–стожар.

2011

* * *

Лікують сходжені степи.

Не до спочинку.

Батьки-степи

беру в «снопи»...

Відгукуються враз вони:

– То добре, синку.

Ми всі тут

пращури твої

тебе чекали. –

Беру

в обійми дорогі

чуттям–лекалом.

То кодів пам’яті

кущі

такі не смертні.

І тайни радощів

в душі

такі нестерпні.

34

Вінчально

небом понеслася

душа арійська,

від діда-прадіда

любов

праукраїнська.

2011

* * *

Весь час чарує, полонить

і віра, і любов.

З дитинства учать нас

добро творити,

природу, мову, ідеал любити

і вірити в людей...

Та спішимо ми жити.

Надія також і у всьому

зігріває кров.

Коли підводить віра

і любов,

(в житті трапляються не раз такі події),

нейтральною лишається надія

і невеличка

вимушена мрія,

що ще повернуться вони,

напевно, знов.

35

Коли ж любов втрачалася

і віра,

ще й позолота брехень проіржавіла,

прагматика смоктала нас

засалена,

надія пам’ять–совість

серце жалила –

душі єдина непохитна ліра.

2012

* * *

Ми живемо, аби прожити.

А хто прийняв цю вбогу суть,

Для того вже не вродить жито

І сонце не осяє путь.

Микола Руденко

Ви живете? Живіть,

діставшись свого віку.

Час у свідомості то є, а то не є.

Він не учитель-радник і не лікар.

Задаром мудрості нікому не дає.

Цяцьки видовищні,

уїдливі, технічні.

Пихатість за кермом.

Бундючність у грошах.

І тяга до адреналіну вічна

у бідності й багатстві –

просто жах.

36

Скляному богу молимося спритно.

Життєвих негараздів череда.

Життя без справжньої ідеї йде на вітер.

А єрихонська вже звучить труба.

Ви живете? Живіть,

а я ось так не хочу.

І гайте час у лоні гральних слів.

Багато їх пустих у нас...

і виїдені очі.

О! Ми, трансформери

технократичних днів.

Ви живете? А чи спите?

Прокиньтеся!

Навряд чи стане так.

Реакція моя,

як пульс-надія,

як прозріння спринтера

у океані стереотипних пристрастей

і синтезів всіх артефактів дня.

Ви живете? Живіть.

Але молітеся!

І не тоді, коли накриє всіх сльота,

коли у душах визріють юпітери

війни – всепоглинаюча біда.

2010

37

ПЛАТА

Все сняться:

і коні, вози і човни...

Тоді люди ще не літали.

В обіймах природи кохались вони.

І вдосталь життя вистачало.

Що дав Бог, те й взяв.

Та думки кожен раз

сягали небес.

Не минали.

Церкви, мов духовно-стрімкий перелаз,

до вічності їх готували.

То так є у вірі.

А ще є знання.

Зростали вони поступово.

В науці і техніці, хай не щодня,

з’являлось немало нового.

В церквах, крім електрики,

вдосталь всього,

сучасного техноначиння.

Не тільки служителі в модних авто –

в технічному всі павутині.

Піднялося високо людство в прогресі.

Аварій–пригод смертоносних

занадто багато.

А війн перехресних?

І, схоже, усе це не просто.

38

А мова сучасна людей пересічних?

Хіба її можна любити?

У світі земному,

далеко не вічному,

за все треба чимось платити.

2012

* * *

О, Земле,

як праматір перша і остання,

відчуй в собі

мої поважні кроки.

Не за кермом автомобіля

чи потягами зрання

розбуджую тебе

безмежнооку.

Тобі молюся

всім своїм єством,

а ще за всіх отих,

що розпанахують

всі нутрощі твої уперто

«божеством»

бездумно науковим

без жалю і страху.

І ти віддячиш.

І прийде цей час.

І зробляться нікчемними

усі,усі досягнення.

39

І не від зла твого,

бо твій гомеостаз

людина знищить

в егоїстичнім прагненні.

О, Земле рідна!

Квітни і буяй

усім рослинним

і усім тваринним.

А ти, людина, знай,

не забувай,

що на землі

ти не одна єдина.

2011

* * *

Були чи не були фальсифікації?

Були. Були. Всі знають, що були.

Люд, замордований ідеологічними новаціями,

Здіймав у небо різні прапори.

А згодом ще були нові, іще нові.

І відчуття таке, що ось заплачу.

Удосконалюють російську далебі.

І українців я все менше бачу.

А більше «азії», «кавказу», «китайчан».

І «кака разница» звучить усе частіше.

І сущу правду не змахнеш з плеча,

Бо і зневажать, і дедалі голосніше.

40

О, Україна – дивний полігон.

І що це вигідно комусь, не є питанням.

І ідеалів не буває теж мільйон.

А справжня Україна – у єднанні!

2010

* * *

Весь час живу,

мов безперервно їду,

іду, лечу, біжу,

повзу, пливу

до громадян,

що вже позбулись сліду

усього українського,

мов гніту…

Так прикро на душі

і наяву.

І переконую

своїх колег, сусідів

за їхніх батька, матір,

навіть діда,

що це не приведе їх

до ладу.

За себе і за них

караюсь і молю

Всевишнього,

що не дарує розум

41

нам Україну

в світі берегти.

Поезія у душах ніби,

а у справах – проза,

нищівна, чорна проза,

що хилить до біди.

Підступне зло

імперського проміння

плекає душі

нових поколінь

отим

російськомовним божевіллям,

зомбованих для зручності

створінь.

Мораль тут ні до чого.

Їй, косоокій – байдуже.

Є вікопомний принцип,

що, хто сильніший – той правий.

І скільки сотень етносів

немає вже!

Прямує думка

вже до нової заповіді,

що і народ,

як і людину,

теж таки не вбий!!!

2010

42

* * *

І знову совість нації мовчить.

Виходить, що нічого вже не може.

Зі сторінок підручників

державницькому вчить.

На практиці щось робиться негоже.

2010

* * *

Сидять у столиці «пророки».

І елітарна челядь з ними.

І «совість» нації нівроку.

І сателітів повно збоку.

Кар’єри досягнувши, гріють спини.

2010

* * *

Не треба слів.

Вони давно бездомні.

А вчинків, –

як порубаних дрівець!

І серце душать

запізнілі усвідомлення…

І важко зізнаватися,

що це уже кінець.

2010

43

* * *

Розчарувань стає все більше,

як тої піни в морі.

Але й розкаянь теж не буде.

Чи вчить чомусь історія?

2010

* * *

Усе фатальніше й частіше

приходять кафкіанські сни.

А в них –

підступні, хитрі ніші,

холодні, злобні вчинки грішні,

тепла відсутність... і весни;

злорадні капості мордують

мораллю сповнене життя;

перевертні немов чергують,

гризуть, пильнують і мінують

національні почуття;

ґвалтують істини пророчі

спочатку тихо, потайки;

штрикають в мозок, серце, очі

оскалом підлим і охочим,

мов ненароком, невтямки.

Пігмеї капосні, ординці

чомусь напрошуються в сни.

Ще ходять вільно українці,

44

немов релікти ті – індійці,

з ножем у серці поодинці

і обливаються слізьми.

Попереду, позаду, збоку

байдужі юрби хліб жували.

Немов опльований нівроку

злом і байдужістю високою,

знов прокидаюсь.

Ціле око.

Нема ні рани, ні кинджала.

Душа ж не спала.

Все благала

щораз, щодуху і щокроку,

щоб Україна не вмирала.

2012

* * *

I

Багато знань лиш суму додає.

Ця думка змолоду була мені відома.

Та розум віри щось цьому не йме,

все осягає дійсність аж до втоми.

Все більше знань і досвіду стає.

Чи вдасться віднайти або відкрити

гармонію суспільну

і чи є

для цього необхідні алгоритми?

45

ІІ

Невже без війн історія бліда?

Походи. Завойовування. Смерті.

Свої, чужі боги і перемоги, і біда –

все разом, поряд

в історичній круговерті.

Пізніше й спільні додавалися боги,

та не щезали розбрати і війни.

Коктейлі історичні на крові,

насильствах, зрадах

актуальні й нині.

ІІІ

Приходив і революційний час.

Душі і розуму плекалися надії.

Гармонію суспільну раз у раз

тримали в серці,

в непродажній вірі.

Але не скрізь однаково виходило.

Ось замаячив комуністичний світ,

що вів до щастя

голодом і холодом,

війною громадянською услід.

IV

У переважній більшості своїй

були всі в чергах і достатках рівні,

більш односортні

і наївні, й милі...

Зростав добробут плавно по прямій.

46

Недоліків було завжди немало

(воно без них нікуди і ніяк),

всього конкретного весь час не вистачало,

та комунізму вів вперед маяк.

V

А скільки на шляху до нього

злочинів!!!

(Сама ідея милою була).

Для блага всіх нам голови морочили

про вільне слово

і людські права,

про капітал, який у всьому винний,

несправедливість у чужих світах...

Все обвалилося умить і докорінно.

До справжнього прогресу –

вільний шлях.

VI

З’явились хутко супербагатії

(обкрадені низи не мають значення),

жахливе безробіття... і повії,

злочинство для тотального збагачення.

Померли гасла за гармонію суспільну.

Огидна розкіш не зупиняє меж.

І про людську природу,

ту – незмінну

не забувати необхідно теж.

47

VII

Не ці шукав, хотів відкрити алгоритми.

В суспільствах інших,

більш здорових, є прогрес.

А в деяких і рівності, і світла

все ближче до гармонії чудес.

.........................................................................

Не покидає сум. Знання історії нам треба заново, по-справжньому пройти. Для українців, приспаних чи зморених, час шанс іще дає для даної мети.

2013

* * *

Одним життя – немов сніданок,

що на часі.

Для других те життя –

мов під обідню пору.

Для декого уже й вечеря відбулася

і погляди повернуті усе частіш угору.

І час розтринькувати зовсім не годиться

на ті пустопорожні балачки.

Із багатьма приходилось возиться,

просвітлювати їх свідомість,

якщо розум вчиться…

48

Але виходило частенько навпаки.

Давав книжки правдиві почитати.

А скільки вів розмов про істини святі!

Погоджувалися до серця їх приймати.

А в діях зраджували.

Ниці – як прості.

Їх душі підкував інформаційний простір –

програми шоу, серіали,

гумор від колін.

На чарку «помайданити» запрошували в гості.

Це богохульство підсвідоме, мабуть, вже в крові.

І люди ж грамотні:

викладачі учені…

Синдром совка нікуди не щезає.

Ще й сталінський інтегрувався в гени.

Але ж бажання кращого давно уже палає.

З людьми хорошими постійно спілкувався.

Але змінився час, а з ним змінились люди.

Процес прихватизації,

як тільки враз здійнявся,

повів до продажу, що започаткувався…

чеснот, моралі… аж до комплексів іуди.

До того ж, мова…

як спростилась мова!

Стає і гидко й соромно за них.

Якась і примітивна, й нездорова…

І вийшов з кола спілкування…

Чи й не гріх.

……………………………………………..

49

Той час, що маємо, по різному проводимо.

Життя розставило всіх на свої місця.

Питання: до якого ми прямуємо

морального,духовного вінця?

2013

* * *

У чому штука і чи є вина?

Ми живемо.

І є, і ніби нас нема.

Існуємо немов оті фантоми.

То йшли туди,

куди нас партія вела,

То стали правити самі собі діла…

в мозаїці псевдопрограм до втоми.

Самі ж дали себе і затоптати.

Навколо всі освічені і вчені.

Прийшла пора чудові справи мати

і Україну вільну будувати.

Але мара інерції…

Як ніби – убієнні.

А ще яким гіпнозам

піддавались демократів?!

З довірливим народом сила в них була!

Але себе рубали, один одного завзято.

Знов створювали партії – декоративні шати.

А економіка, мов сирота, сама собі гнила.

50

Іще по є-зу-їтсь-ки

нас постійно розкодовували:

що Україна – не найперше, не твоє.

І ні від кого все це не приховували.

Чужий інформаційний простір

нам вбудовували.

Кількастолітній досвід –

як талант. Бере своє.

Як сумно, прикро, та прозріння, хай запізно,

все ж приходять.

Огляньмося на все, що відбувається.

Чому ворожі сили монолітно хороводять?

А інші роз-ме-жо-ву-ван-ня-ми займаються.

Не пізно голови у руки взяти.

Де вони?

Невже з наступним поколінням ми згасаємо?..

Не войовничі ми. Не шовіністи.

Не фантоми ми!

Гірким минулим переповнені

з судомами.

Це достеменно те, що завжди мали й маємо.

2014

* * *

Хто б не переміг чи не загинув,

слава Господу, собі і ворогам.

Хто не завоює Україну,

будуть храми знову

тут і там.

51

Потоптали ноги чужинецькі

вірою чужою землю рідну

і монгольські орди, і турецькі,

кримське ханство войовниче слідом.

І при цьому завжди з Богом в серці!

Бо ж замало власної землі.

Все вирішувалося на герці.

Слава Богу, перемозі і війні!

Християнські теж єдиновірці:

братик во Христі найближчий польський,

маючи за бидло нас і вівців,

ласо з братом–клоником московським

шматували землі українців...

на додачу і сусід австро-угорський.

Завжди з Богом і мечем у серці!

І щодалі, то все більше й більше.

Україну довести до смерті

нині ще й

і із се-ре-ди-ни найліпше.

…………………………………………..

Думкою історію окинув...

Знов набудовано церков

то тут, то там!

Хто б не переміг або загинув,

слава Богу і собі, і ворогам.

2013

52

СКАНУВАННЯ

Чудово ринок, капітал усе розставив.

І інші цінності постали на кону.

Хто вдачу, спритність власну не проґавив,

закони обійшов чи обманув –

заможним став у бізнесовій справі.

Життя ідейне відійшло,

бо не годує.

Формується нових понять система.

Рятує тільки та чи інша тема...

І прагматичний розум вже міркує,

яка із того вигода для мене.

Нові можливості і до життя підходи

формують бачення нове, його культуру.

Імунітет ослабнув до халтури.

Моральні цінності, ідейні

вийшли з моди.

Усе відкинуто свідомо...

може з дуру.

Шокують і картини прозаїчні:

безвихідь безробітних пересічних,

безхатченків –

анклави громадян,

невпевненість селян і городян...

Байдужість, розпач –

тля катастрофічна.

53

Хто на плаву –

в престиж–автомобілі,

гартує депозити з року в рік,

пильнує шлунок, настрій, кишківник;

і в мові діловій,

чимраз посильній

вже професійно оголяє свій язик.

Багаті мови нищаться каліками:

розмножуються одномірні люди.

Їх переповнено внизу, вгорі, усюди.

І вже течуть фекальномовні ріки...

Ще і мас-медіа

тих перл транслює груди.

А ось розумні «видри»

про державну,

не рідну мову їм і не бальзамну

мовчать!

На ній і мислити ніяко.

В очах читається:

вона для них мов кака.

Таку позицію сповідують «моральну».

Обтяжені званнями науковими,

в галантність неабияку заковані,

«інтелігентністю»,

немов духами пирскають.

А проімперські видають підкови!

54

Та їм це байдуже.

Моральні диво–гноми!

Укотре, знову

словоблуддям грішним блискають.

Штрихи структур провладних

теж скановуються.

Тут, як в кіно, – захоплююча тема:

як олігархи ловко припасовуються

до них і вже ніяк не випаровуються...

Картина ця і епохальна,

і окрема.

Чудово ринок, капітал усе розставив.

Але відносини ринкові тут не винні.

Базар в політиці – десятилітні міни

люд роботящий,

поступ наш знеславив...

Тож правлять бал карикатурні зміни.

2013

* * *

Невже щасливі ті, які загинули

у перший день війни чи революції?

Сміливо їх в жертовний млин закинув

ідеологічний бум

ідей–полюцій.

А ті, що вижили, невже щасливі стали?

Період миру – тимчасовий транш.

55

У переможців – свято вакханалії.

У інших – відчай

і задуманий реванш.

Конфігурація історії змінилася.

Невже позаду

море крові і страждань?

Митці історії ще крові не напилися.

Їм треба ворог,

ґрунт протистоянь.

Нові втовкмачать цілі,

інтереси.

Державний запрацює механізм.

А єзуїтська влада – «поетеса»

з пропагандистською

ліричністю словесною

сформує черговий патріотизм,..

ще з прагматичною логічністю «дантеса»

підступно вбивчий

свій

нав’яже «моралізм».

І гинуть кращі за ідеал небесний.

А для Історії – то чистий емпіризм.

2013

56

РОЗДУМИ ПРО 24 СЕРПНЯ

Ось і стали ми дорослі

ще на один рік.

Україна! Мова рідна!

Не щезай повік!

Сотні років.

Сотні років йде одне і теж.

Боротьба за Волю, Спокій.

Боротьба без меж.

Скільки люду крізь століття

зазнавали утисків!

Непокори і повстання.

Різні збройні сутички.

Доля випала смертельна

багатьом народам.

Скільки зниклих їх тепер

без імен і роду?

Що ж воно надалі буде?

Нації зникають.

Це також глобальна криза –

як вони вмирають.

Скільки люду перебуде

у житті своєму –

світла магія Свободи

глибоко у генах!

2014

57

* * *

А чи не соромно дивитися у вічі

не тільки іншим, а іще в свої,

які немало бачать у житті?

Якби ми жили

не одне сторіччя,

мудріші голови були би ті.

А то на всі і мислимі й немислимі

укотре наступаємо граблі.

Усю історію нараз рядками стислими,

звичайно, тут не пе-ре-по-віс-ти.

І знову те, що пройдено, повторюється.

Знання історії не йде

і силоміць.

Десятки партій,

наче кишла зводяться.

І їх стає, як у театрі місць.

Та є й нове.

Політиками робиться

відкритий і пришвидшений аврал:

мов до мікробних рівнів

швидко зводиться

своє кіно, газети і журнал.

О, Боже!

Ми на іспиті Історії?..

Продовжуй розум відбирати

і ...карай.

58

Чи все то Сатана смакує глорії?

Свобода антиукраїнського – як рай.

Хай віра першою не вмре,

надія також!

Дай сили, розуму

і совісті всім нам!

А може нам,

дажбожим внукам,

вже однаково?

Хай править бал сам Сатана і Хам???

2012

* * *

Хто не живе

серед «зайців» і «вівців» –

людей із споживацькими смаками,

колег, сусідів із телячими серцями?

Напевно, й сам такий,

хоча б на пів мізинця.

Перевернувся час.

Товарні цінності

свідомість оскопили і серця.

Усе помітніше,

як через гроші, лінощі

шлях патріота став не до лиця.

Немало тих,

хто на ідеях грівся.

А як у купі ми – немов якась отара.

59

Вожді-герої вабили по вінця.

Насправді виявлялося: примара.

А потім лідери нові з’являлись,

свіжі,

ще більше ті,

які орудують кінцівками.

М’ясистим голосом,

словами наче сливками,

електорат розводили маніжно.

Як помаранчеві надії гріли спільно

свідомий люд на землях українських!

Але у скупченнях азартних,

чорторийських

щось упустили те важливе

і прицільне.

Розчарувалися.

Забилися в кошари,

знов обернувшись на «зайців» і «вівців».

Синдром тридцятих –

генетична кара.

І він, виходить, нікуди не дівся.

І все ж, прадавні коди – не знищенні!

І вільний дух живе

в серцях телячих.

В них душі предків, що не убієнні,

постійно світять,

провокують вдачі.

2012

60

* * *

У єдності будь-яка сила:

Чи біла, чи чорна вона.

Історія вкотре молила:

Добро, не забудь ці слова,

Гординю відкинь і амбіції,

Що істина тільки в тобі.

І пиху. Така амуніція

Підходить лиш злу далебі.

Інакше до неоднозначності

Веде це у різних мізках.

Бракує, як завжди, завбачливості.

А пихи, амбіцій – ріка.

Всеблаго – воно в ідеалі.

Добро ж є конкретне в житті,

Жертовне, без різних регалій.

Йому не потрібні вожді.

Добро не сприймає ніякий бедлам.

Цих істин – бетонна стіна.

Та люд, мов розведений по берегам.

Ріка ж поміж ними – одна.

2011

61

УКРАЇНСЬКИЙ КОРАБЕЛЬ

І

Пливуть по морю кораблі, по океану.

Державні кораблі

пливуть в Історії.

Одні зникають – наче у тумані

від різних чвар,

яких бува доволі.

А Український корабель

куди прямує?

В Історії не раз він потопав.

Тим катастрофам завжди передує

то зрадництва удар,

то розбрату стопа.

ІІ

І піде знов на дно?

Бо – не одна пробоїна.

Він ще триматись може на плаву.

Пробоїни невидимі.

Лише мізками скоєні.

Чи усвідомлюють мізки свою вину?

Їх треба, і негайно, залатати.

Щось робиться у трюмах,

на борту.

Але стає занадто їх багато.

Хтось править пиху.

І не один...завзято,

не усвідомлюючи до кінця біду.

62

ІІІ

Врятуймо корабель.

Врятуймо пасажирів.

Не тільки їх тіла,

свої і інші душі.

Давно пора нам

жити всім у мирі.

У чисто особистому житті –

себе й задушимо.

Рятуймо корабель.

Історію рятуймо.

Хоча вона нікуди і не зникне.

Яка не є – вивчаймо

і шануймо.

Але ж яка вона буває прикра!

2012

* * *

Завжди в купі будьмо!

Ні.

Оце не наше.

Дії – словоблуддя.

Чвар преповні чаші.

Зверху і до низу

в кожнім – особистість.

В ній немало й хмизу.

Є зате окличність.

І гріхів удосталь.

63

Їх нема в рабів.

Особистість – острів

кращих почуттів,

творчого натхнення,

пошуків добра;

думка сьогодення

і амбіцій гра.

Тільки Зло чатує

на помилки скрізь.

Спільність дій ночує.

Горе! Зупинись!

Вільні українці!

Доля вмре в біді.

Розіпнуть ординці

знову нас на пні.

2012

* * *

У річки кожної є витоки –

джерельце.

Є найрідніша у птахів земля,

яка їм із народження дається.

Не зрадить пташка їй

стара й мала.

Є у дитини із народження батьки.

Її обходжують і люблять, бережуть.

64

Хоч часом не буває навпаки –

до них відома у дитини путь.

У кожної душі

своє єдине серце,

як в українця – Україна теж.

От тільки серце України

важко б’ється

з бідою тою - головою вже.

А голова та – влада безпорадна,

хоч знає, відає, що зло своє вершить:

до владних задоволень дуже жадна,

до самолюбства,

капіталів, баришів.

О, люди, пересічні чисті люди,

своє джерельце –

Україну бережіть!

Нема надій на владу, що Україна буде.

Вона жила, живе

не в зрадниках-іудах,

у вірних українцях

протягом століть.

2012

65

* * *

Від кобзаревих дум

крізь прозу і поезію,

крізь роки і століття я іду,

неначе на «голгофу»,

із головними тезами,

що Україна є і буде,

що Україна є і буде

усім, усім «пілатам» на біду.

На тих синів народу я спираюсь,

що торували краще майбуття.

Які не загравали, не вагались,

не йшли у землі ворогів,

а вдома захищались,

за неї віддали своє життя.

І чи я зараз так живу?

Чи в чомусь помиляюсь?

З політиками нинішніми

правильно пливу?

На тятиві свідомості

караюсь.

На тятиві свідомості

живу.

2010

66

* * *

Стоїш, сидиш, Тарасе, Ти

у бронзі і граніті

в столиці,

в кожнім місті і селі.

Несуть до Тебе квіти

раз на рік чи двічі

мужі державні,

школярі малі.

Тобі це треба?

Думаю, що ні,

коли зникає мова українська,

потреб нема

до віршів до твоїх,

а є лише хода

параднокомпанійська.

2011

* * *

Не можна вірити у Бога

і зневажати інші віри.

Немає вірної дороги

і без любові, і довіри.

І під яким би небом синім

не обрано було би місце

для проживання, є святині,

яких триматись треба міцно.

Не можна сліпо віддаватися

тому, що модно й перспективно,

67

і від класичного ховатися,

бо то обтяжливо чи дивно;

і тільки вигодами жити,

на них звірятися в житті.

Щасливим неможливо бути,

коли один на самоті.

А також перекотиполем

байдуже ставитись до всього.

Це б завдавало ближнім болю.

Державі також зле від того.

Не можна забувати нині,

що «я» – народу теж корінце.

Не можна жити в Україні

і бути антиукраїнцем.

2010

* * *

В молодому віці

про істини не думають.

Швидше про кохання

чи хоча б любов;

про достаток, гроші –

ті, що душу мулять,

про престиж і моду,

і… про гроші знов.

Тільки поступово

танці вже відходять,

так курорти кличуть

у краї далекі.

68

Тут уже й реклами

спритно хороводять.

Що навколо, рядом –

нецікава «мекка».

Вже сім’я і діти

з часом на плечах.

А турбот щоденних –

ніколи й гадати.

Вже чогось не бачиш

у своїх очах.

Істини ж великі

прагнеш розгадати.

Тільки знань не вдосталь.

Ті, що є – повії.

Верх беруть емоції.

З ними – почуття.

Підсвідомо, вимушено

спрощуєш події.

Ніби й так все ясно.

Щось не до пуття.

А приходить старість –

внукам дай цукерку.

Літнім людям гратись

з ними залюбки.

Істини пророчі

вже приходять в церкві.

Тож, життя прекрасне!

Хоч не на віки.

2011

69

* * *

Не скотиться сльоза,

коли помру,

ні в кого.

Хіба що зморшка-думка

і спогад промайнуть.

Життя – егоїстичне,

їй же богу.

Ми ладні

крити інших від порогу

за їх конкретну

недосконалу суть.

Відкинувши

монблан цинізму строго,

а звідки в нас

печаль, любов,

самопожертва?

Життя також віддати ладні,

коли потрібно Богу,

заради честі і свободи,

а не тільки жерти.

Воістину ми мало живемо,

не сотні років,

встигаючи уздріти суть

все тих же помилок

всіх попередніх поколінь,

а також власних кроків.

70

Життя почати із початку

не дозволяє строк.

Всім зрозуміла ця

біологічна норма.

Та впоратися з істиною

вкотре не дає

нам за життя

якась політплатформа.

А влада-деміург

експерименти подає.

І скільки жертв

від тих експериментів?

Одних закопують із почестями,

інших – як сміття.

І хилить кожна до добра

і вдруге, втретє…

Нема гармонії в ідеологіях,

у влади – каяття.

І мріємо, і скніємо,

і боремося.

Майструємо

новітній ідеал.

І разом з тим

потроху розчаровуємося.

І зморені

чекаємо причал.

Хай скотиться сльоза,

якщо вона путяща.

71

Вона й за себе

поки ти іще живий.

Життя пізнати –

то найвище щастя.

У протиріччях дійсності

люби і не убий!!!

2010

НЕПЕРЕСІЧНІ РЕФЛЕКСІЇ

По лоскуткам, по ломтикам

Россию собирали вы.

Стрелецких копий готика

Была опорой царевой.

Леонід Кисельов

І

В роду у моєму,

немов від природи,

чомусь довгожителів

і не було.

Прапращури гинули

часто в походах,

а дехто боронячи

край свій, село.

А був серед предків і той,

що був змушений

коритись до часу,

бо паля ждала,

чи битися з ляхським орлом

незворушливо.

72

Злетіла з плечей

не одна голова.

А був і такий,

що на Сході Далекім

за двоголового

згинув орла.

Ті звістки летіли –

як чорні лелеки.

Тоді не привозили

мертвих тіла.

Той край зауральський,

ще й пак, сахалінський,

забрав багатьох взагалі

й зокрема.

Та я не вважаю

той Схід українським,

до того ж російським

частково... й сповна.

II

А що з недалекими

сталось дідами?

Початок двадцятого віку іде.

Дивлюсь на світлину,

де дід із братами.

Їх цар на війну

в уніформі веде.

Не всі повернулися

із світової.

73

Кого в громадянську

штиками добили.

А тих, що лишилися,

в смертнім двобої

з голодомором

у ями зарили.

Лишились: Степан козарлюга –

по матері,

Федько майстровитий –

по батькові дід.

У будь-якій праці

були у фарватері.

І знов світова

загубила їх слід.

А дядько Арсеній, –

улюбленець враз

дівчат, парубків

із села Петриківки, –

який працелюб,

гармоніст, богомаз!

А вже як співав,

йшла луна до Балівки.

І всіх парубків молодих –

до одного,

послали на «фінську»...

і щезли потому.

Жіноцтво таємно

зверталось до Бога...

74

Чув, тільки один

повернувся додому.

Та й той у наступній війні,

в сорок третім,

навіки із вічним Дніпром

обійнявся…

.............................................................................

Читачу мій!

Може достатньо портретів

історії крові,

біди круговерті,

щоб підлий інфаркт

із тобою не стався?

III

У кожного, звісно,

свої рефлексії

і переповнених знань

перевесла.

Не треба мені

панахид, літургії,

бо пам’ять моя

історична воскресла!

75

IV

Читачу мій!

Згадуй свій рід.

Він величний.

По ньому вивчай

кровожерність історії.

І ти розберешся у ній

блискавично.

Тебе не обдурять

ніякі апорії.

V

Попереду завтрашній день

і сьогоднішній.

Як будемо жити?

На що сподіватися?

Чи знову служити комусь?

Мабуть, досить вже?!

Пора

УКРАЇНЦЯМИ

нам називатися!!!

2009

76

БАБУСЯ ХИМА

Пішла бабуся

у вісімдесятому

за межу.

Мені було лиш тридцять.

Студентом я

у настрою крилатому

чомусь частенько

уявляв її обличчя.

Отримав телеграму.

І лечу додому

з Москви до Петриківки

що є духу.

Я наче мав отримати

останню настанову

від неї на життя подальше,

істинну науку.

Хоча листи не часто

я їй слав,

бо їх зачитували

люди інші.

Я академікам

не вповні довіряв,

а їй, неграмотній бабусі,

якнайбільше.

Своїми вчинками

мене учила мислити,

запобігати бруду

у житті.

77

І від невдач

не скніти і не скиглити,

ходити в церкву,

сповідатись на хресті.

І про майбутнє

мислити інакше.

То тимчасове все,

що зараз є.

Комуністична хроніка –

то «клякси».

Та не дай Бог

висловлювати це.

Вона, немов

із прототипу Ванги,

нараз зійшла

взірцем в моїй душі.

І на існуючі

у буднях противаги

видавлював я

крайнощів прищі.

Бувало, по приїзду,

все розпитує,

що нового

у Кам’янському є.

І ледь помітно

голова похитує,

в якій сприймається

щось вічне і своє.

78

Як не усі,

я мав дві назви міста,

які використовував

з дитинства:

Дніпродзержинськ і Кам’янське.

Та урочисто

носив у серці друге –

мов намисто.

Від неї вірив,

вірю, що повернеться

первинна назва.

То – як корабель,

її змінивши,

в майбуття повернеться.

І прикладів таких

уже немало стелиться.

І стане непотрібною

минула паралель.

Колись про той

голодомор питаю.

Бо чув про нього

від «ворожих голосів».

Але чи був він дійсно?

Я не знаю.

У неї відповідь секретну

я просив.

– О, Толю! Не питай.

Біда велика буде

на відчайдушну

голову твою.

79

Не хочу я біди цієї. –

Розвіялась облуда

від тих гробків, що поряд хати,

а іще в саду.

І, як «останній з могікан»,

приїду на могилу.

Хоча в живих дітей її

залишились не всі,

давно нема слідів

онуків, їй так милих,

в мені ж частина її «Я»

живе у всій красі.

2009

* * *

Я вас любив, люблю,

любити буду

мої ви, доні, рідні, золоті.

Без вас минуло

десять тисяч буднів,

а я так само вас люблю,

як і тоді,

коли водив у дитсадок уранці,

а потім вас моторних забирав

в гуртки на аеробіку чи танці...

під колискову з вами засинав.

Ви вже дорослі, стали матерями.

80

Про батька й діда

не вистрибують думки.

Лишилося минуле давнє з нами –

фундамент на майбутні всі роки.

2013

* * *

Діди і внуки, що взялися

впевнено за руки,

діди і внуки, що разом

і монолітно йдуть –

якої кращої ще уявляти злуки

і естафети поколінь,

що майорить.

Та час іде і підростають внуки,

відходить світ дитинства і діди,

патріотична мова їх,

родинні звуки;

засліплює нове чуже,

на всі, на всі лади.

Все це не всюди...

тільки в Україні:

смерть українській мові, як і Їй.

Природі українській

теж дістається нині

конгломератом яничарських дій.

2013

81

РЕЛІКВІЇ

Сковорідка від матері краща

від усякого посуду є.

Я її на світлині побачив.

Мати страву у ній подає.

Їй було тоді, певно, за двадцять.

То були повоєнні роки.

Пригощала сестер своїх, значить.

Ті сиділи, немов, голубки.

Ще мене на цім світі немає.

Ще не зналася з батьком моїм...

Сковорідка, мов придане, стане

у сім’ї аж до смерті її.

Той стілець, що від батька дістався,

найдорожчий за меблі усі.

Він його майстрував, ніби грався

у величній робочій красі.

Вчив ізмалку мене майструвати:

«Інструмент, що обрав, ти не муч.»

Речі створені сяяли святом,

бо народжував їх власноруч.

Ці предмети домашнього вжитку,

мов епоха дитинства в мені.

З ними я, як немов, напідпитку...

І кружляють минулого дні.

Ті реліквії – дихання часу.

В них присутність батьків назавжди.

То духовнопредметні окраси,

пам’ять серця й любові сліди.

2010

82

* * *

І ніби бачу всіх

і кожного в обличчя,

впритул, здаля,

з пташиного польоту.

Напевно, сам такий,

хоча б в думках на йоту.

На те й думки,

щоб не робити спротив.

Та тільки вчинки

викривають нас зазвичай.

Життєвий простір

випікає вади звичні.

Змагання їх

порівнюєш зі спортом.

Чи не у кожного

своя цинізму квота

і фарисейства

вишукана нота,

ще й виконані в лад

і блискавично.

Усі по своєму

цікаві й неповторні.

Усе життя

немов себе малюємо,

на вірність, зраду

і любов полюємо

83

і наодинці з совістю

ночуємо.

У кожного звучить

своя валторна.

А ще й зелена жаба

не дрімає.

Її не виявиш відразу,

не «застукаєш».

А скільки зла

вона приносить в душі?!

З’їдає заздрість нас,

як свині груші.

Неначе щось таки

від того має.

І знову бачу всіх

і кожного в обличчя.

Час розставляє нас,

немов на дошці шаховій.

Знов брешемо уже собі...

Від жаху в ній,

в цій ямі нечистот

бува й спалахуємо...

та віртуозно

дограваємо капричо.

2011

84

* * *

Себе у власній шкурі почувати

доволі затишно,

коли таких як ти –

не кілька і не сотні,

а багато

ідуть до кон’юнктурної мети.

Кар’єру взяв за бороду

і з владою здружився,

і подолав усі слизькі доріжки.

А тих, хто заважав,

уперто не лінився

усунути

чи шматував на дрізки.

І став господарем життя, своєї справи.

Але не гоже почивати в тиші.

Потрібно здійснювати

кожен раз облави,

щоб не підточували бізнес

різні «миші».

Та все ж, угледівши у дзеркалі себе,

жахаєшся:

ким був, ким став

і що надалі буде?

Невже цього хотів?

Та те, чим переймаєшся,

життя оцінить

і оцінять люди.

2012

85

* * *

У кого їх немає тих недоліків.

Але крім них іще існує гріх.

Всього так повно,

що не вистачить істориків

переписати, виявити їх.

Немало знайдеться крім того

і екзотики.

Та є маяк, що світить для усіх.

Ті розлетілися – як літаки у небі.

Ті розійшлися – як у морі кораблі.

Пізнати, що отій людині треба –

ходити Богом треба по землі.

Себе пізнати – то наук мистецтво.

У цьому є призначення людини.

А в ній маяк – те непізнане серце,

яким ми нехтуємо у житті щоднини.

2011

* * *

Ще з дитинства

(пам’ять не підводить)

вдача від народження була:

друзів полюбляти

як природу.

Вдача ця усе життя вела.

86

А вони приходили

й відходили,

бо період кожний у житті

зношувався,

як одежі з модою.

Та не зітруть фото тих слідів.

Переглянув знайдені світлини...

Ніби хмари розійшлися ми.

Де мої колеги,

побратими?

Головне, лишились би людьми.

Дружба ж,

як і та любов магічна,

перевірку часом надає.

І когось кидає на узбіччя

зрада, що хороше все псує.

Що ж,

в людині негараздів вдосталь

і принад свідомих, і гріхів.

Цінності матеріальні вносять

дух речей, грошей,

не почуттів,

виважених цінностей глибоких.

Цих духовних досягти б висот!

Повсякденні низькорослі кроки

з кожним суто календарним роком

плодять тільки їх коловорот.

87

Є умовна вірність

як принада.

Без умовностей міркую і живу.

Хай бреде позаду

відьма–зрада,..

що ніколи не бува відрадною.

Я в біографію її

не запущу.

2012

* * *

Думок розкішна далина...

І прагнеш божих вчинків.

Та не чиясь, своя вина,

що мало дій, а більш вина,

образ і пихи купина,

смачних гріхів «обжинки».

І нас – велика множина.

А спільна радість поглина

лише навкруг ялинки.

В ніч новорічну ми єдині.

Шлемо всім побажання світлі

собі, родині і країні.

Всі – добрі, щирі і привітні.

Але нові приходять будні.

Свята лишаються у казці.

І знов гармонії не буде.

88

Користь у голову прибуде,

а з нею успіхи і... трясця.

А божі вчинки завжди, всюди

робити щиро і сповна

спроможні всі від Бога люди.

Але не божа в тім вина.

2012

* * *

Рік новий.

Думок – мурашник.

І ліричний песимізм.

І піднесено, і страшно:

за технологічним маршем –

надзвичайний оптимізм.

Чудо відкриття – все кращі.

Людства – впертий нарцисизм,

споживацького центризм

все нові плетуть задачі.

Поступ дещо необачний...

перманентний егоїзм...

На природу б не начхати.

Бо Земля планета–Мати

шле черговий катаклізм...

..................................................

89

Ну, а календарні дати

ми навчились відмічати

як єдиний організм.

Рік новий...

Чи буде кращим

для життя усіх, чи важчим –

не врятує глобалізм.

Тости. Побажання щастя

і здоров’я, і грошей...

Рік новий не дасть причастя.

Час – не проти всіх людей.

Перегляньмо суть ідей,

цінності на кожний день.

Пізно буде як не вдасться...

Розум хай не підведе.

Нам, нащадкам –

всім воздасться!

2013

* * *

Є ангели – люди у білих халатах,

яким хочеш вірити... всім –

як кожна дитина своїй рідній матері

радіє появі отій.

Є люди у мантіях: вчені і судді.

І кастам цим – красна ціна.

Вони ради істини всякій полуді

учинять весь спротив сповна.

90

Є люди – провісники божого слова.

Тлумачать, що благо є, гріх, божий гнів.

Ждуть благословення від них у розмові,

як села – врожай на посів.

Є люди–політики, мов педагоги.

І хочеться вірити їм,

солодким програмам... та дійсність убога:

чим більше палаців – тим більше руїн.

Що ж, люди – не ангели.

Люди – не ангели!

Усе починається з кожного, з себе.

В яких почуттях і думках ми обкрадені,

у вчинках щоденних неправдами латані?

Свята справедливість не звалиться з неба.

.........................................................

Багато є різних у світі професій.

У будь-якій праці є майстри від Бога.

От тільки би совість, мораль, як поезія

в душі вирували, у серці – не десь,

вела до любові в тій праці дорога...

Тож, кожній професії – гідність і честь!

2012

91

* * *

Чого ми прагнемо

й чого не досягаємо –

у сни приходить

милими цяцьками,

і що збулося миле серцю,

не втрачаємо,

бо знов у снах оцінюємо,

вже з віком і роками.

І сниться кожному,

мов гойдалка, дитинство.

І чим чарівніше,

ласкавіше було –

воно, як справжнє

друге материнство,

нам на підтримку

заглядає у вікно.

Коли батьками стаємо

і дітьми бавимось –

немов проходимо дитинство

вдруге, втретє.

До світу їхнього,

іще малого, ставимось

немов казковий поводир,

добра і духу велетень.

Тож сняться інколи

й мені подвійні сни:

і про моє дитинство,

і про моїх діток.

92

Наскільки я примножив

їх зростаючі світи,

маленький всесвіт

почуттів, думок.

Від цього

те майбутнє особистості зростає,

патріотичність і духовність українства.

Виховуймо дітей в любові.

І нехай їм сяє

ласкаво–поетичне,

сонячне дитинство.

2011

ПОШУКИ

І

Промови їхні запальні,

але людей не зцілюють.

Бо у минулому були

Номенклатурні цілі.

Вони державницьке кермо

несамовито славили.

За прославляюче перо

їх влада дуже жалувала.

А ті колеги по перу,

що в таборах згнивали,

від «побратимів» на біду

ще й дулю з маком мали.

93

ІІ

Хай то були колись. Бог з ним.

Час всіх вперед штовхає.

Та завдяки мужам отим

Номенклатура знов сіяє.

І знову класики вони,

Хоча давно їх не читають.

А дисидентів, як Руденко,

так майже всі й не знають.

Поет від Бога і зірок,

від духу українського…

……………………………

Якщо й зробили ми стрибок,

то на одному місці.

І все таки глашатаїв

час уперед штовхає.

Та український дух з’єднати

щось знову заважає.

………………………….

ІІІ

Пошуки причин поразок –

Наша спільна справа.

А виходить, що наразі,

той – центрист, той – правий!

Обвели нас, як котят,

ті політикани.

В’ївся в мозок їхній чад.

Нам лишились рани.

Тих – на косичку повело,

94

Тих – на ліберала.

Помічали ми це зло?

Головне ж втрачали.

Не додумались почати

й з власної люстрації.

Не пішов ніхто б за грати.

Не було б кастрації.

Тож, виходили нагору

інші різні сили.

Патріотам всім – на горе.

Це вони й хотіли.

Сформувався змови плин.

Не пройде він краєм.

Чи минулого картин

нам не вистачає?

……………………….. Вихід завжди був і є.

Без строкатих спічів.

Треба спільний нам один

фронт патріотичний.

2010

ЯКБИ

Якби свідомістю, думками і душею

ми всі були б спрямовані на те,

що щастя вповні

не бува без Неї,

без України – доленосної алеї,

95

що це поняття, слово – золоте!

Себе любили би

не більше ніж країну,

її підтримували не одним слівцем,

а мову чудотворну, солов’їну,

як рідну, найдорожчу нам дитину,

любили з гордо піднятим лицем.

Якби свідомі й несвідомі громадяни

знайшли знаменник –

спільний інтерес,

чи то етнічні білоруси, росіяни,

грузини і корейці, і цигани

вже не звертали

на сумнівний маргінес.

А українські з гострим розумом євреї!

Чи Україна вже не рідна,

не жива?

Усе окремішньо живуть, мов садукеї,

свобідно, тихо,

впевнено без Неї.

У них своя є мова і права.

А влада – найманець народу

не сонливо

державний розвивала інтерес,

а так, як власний, кровний дуже хтиво.

До того ж, професійно і сміливо

його підносить майже до небес.

Якби інтелігенція строката,

мужі учені вийшли би з піке

96

інерції, яка завжди зубата

і провокує розум глузувати

над тим, що є на часі –

не таке!

Хоча б для прикладу вправлялися завзято

одвічні цінності нести, пропагувати

не на одному лиш «российском языке».

А ще церкви,

які не безпорадні,

священники, що –

за одну мораль,

у етиці міжконфесійній славні,

державній мові

розчахнули б «ставні».

Вона ж як спільний,

своєрідний наш «грааль».

...................................................

І недоречні зайві різні квоти.

Як громадяни – у однаковій ми ролі.

І кожен вчинок, помисел – істотний.

Побільше віри і надії, і любові,

патріотизму, вірності усоте.

Історія благає, щоб доволі

і єдності було,

і сили волі...

Який би поступ засвітив добротний

і шлях демократичний,

незворотний,

усім і Україні світла доля!!!

2013

97

* * *

Йдемо вперед до кращого майбутнього.

До нього вистражданий шлях

у поміч нам.

Все, що історія залишила нам путнього, -

дороговказ,

на успіх криголам.

Хоча теперішнє ще з запахом минулого,

медальками-цяцьками в голові,

із нафталінами модерними,

намуленими.

Та сяйво вже нового не в імлі.

Минуле, мов дамоклів меч над нами,

тяжіє, відтинаючи порив

до кращого,

що є не за горами,

тримає наче залікований нарив.

Його позбутися – потрібна хірургія.

Пластична рудименти не змете.

Щось варта лиш озброєна надія.

Душі реформа ладу наведе.

Не по дорозі нам

з Росією імперською!

Вона нашпигувала стільки ЗЛА,

щоб мислили, жили її лиш мірками!

Скільком народам смерті принесла!!

Цей шлях сусіда-гаспида підступний.

Для нього наддержава – вищий плід:

98

щоб родовід був в багатьох забутий.

У всьому свій залишив підлий слід.

Тож, душі в багатьох іще замулені.

Прозріти пропаганда не дає

кремлівська.

Від народження задурені

ті, що не бачать: де воно – СВОЄ!!!

Іти із торбами

триклятих атавізмів,

яких давно Історією здуло,

то є не шлях для нашої Вітчизни!

Набій майбутнього заряджений у дуло!

Йдемо вперед до кращого майбутнього.

До нього вистражданий шлях

у поміч нам.

У незалежності ми станемо могутніми,

більш гідними себе

в найпершій сутті.

В душі, свідомості нам необхідний ЗЛАМ!

2017

99

* * *

У нас попереду віки й віки –

Історія не сповільнила кроків.

Не раз іще з космічної ріки

І Світло, й Тьма пришлють своїх пророків

Микола Руденко

Ідуть повз люди Двоє.

Вічно Двоє.

Але не разом.

Тільки поокремо.

Вони невидимі усім

і не герої,

але у всьому й повсякчас –

найперша тема.

Один із них –

начало всіх начал.

І водить Він людей,

мов небо – зорями.

Прихисток наш у Ньому

і причал,

Надія, Віра

і Любов нескорені.

А Другий –

інтереси і смаки,

потреби, користь,

заздрість і гординя,

багатство... –

все, що тисне на мізки.

100

Спокус багато йде від Нього,

як лушпиння.

Хоч істина, як кисень,

надається всім,

та рідко хто

на це весь час зважає.

Від Бога правда –

наш єдиний дім.

А кожен «власну правду»

відмічає.

Щоб не казали

і не думали усі,

зітерши весь

стрімкий словесний пил,

я розмірковую,

неначе уві сні:

царює Бог!

А править хто? Сатанаїл?

2009

101

* * *

Коли черговий вірш пишу,

то відчуваю Бога.

Це Він мені писати так велить.

А також Сатану, немов пересторогу,

який позаду із ножем стоїть.

Не захистить Верховний,

хоч, безсумнівно, може.

І Син Його пішов на хрест тисячоліть.

Сидіть без діла Сатані негоже,

хіба що інколи і тільки мимохіть.

Бо всі недосконалі ми,

хоч і Його створіння.

Гриземо один одного

лише на свій копил.

Це так пішло з часів гріхопадіння.

З тих пір, де Бог, – там і Сатанаїл.

Звичайно, є релігії більш вдалі.

Але у всій динаміці життя

нас стверджує одвічний дух моралі

і невмирущі духи каяття.

Тому, коли я щось творю,

то відчуваю Бога.

Це Він мені творити так велить.

І не страшна вже сатанинська тога.

І тінь його... і, навіть, смерті мить.

2009

102

РОЗМОВИ ПРО МОВИ

103

* * *

Слова, як і людей,

потрібно раз вінчати.

Не перехрещувати їх,

не позбавляти долі.

Та ще страшніше,

коли їх неволять,

вживають не за змістом,

причиняють болі.

Такі слова без визначень

не можуть не кричати.

Бо їх, мов м’ячики,

без розуму футболять..

2009. 2010

* * *

Одні і ті ж слова –

правдиві і брехливі

в залежності від того,

в чиїх вони вустах.

Буває, топлять нас,

мов океанські хвилі,

а то підносять,

мов небесний птах.

Одні і ті ж знекровлюють,

принижують,

коли їх промовляють вороги.

104

Вустами ж чистими

об’єднують і зцілюють,

нас роблять вічними,

немов вони боги.

2009

* * *

Ті вірші, що не випрані граматикою,

стилістикою вповні не причесані,

а на зв’язок з життям немає натяку,

позбавлені духовності небесної,

лиш римами виблискують строкатими

і громадянськістю у серці не окреслені –

не будуть в храм поезії занесені.

2010

* * *

У кожній мові є полова:

слова, сипучі як пісок.

Остерігайтесь в кожнім слові

нікчемних і брудних думок.

2009

* * *

Треба «пити українську мову»,

як нектар цілющий чи компот.

Лиш тоді самі собі на диво

будемо єдині і один народ.

2011

105

* * *

І по відношенню до мови

оцінювати слід людей.

Якщо не мова, а полова:

матюччя, сленг, жаргон – основа,

а іншомовних слів – гостей

стає все більше день у день,

втрачає сенс сама розмова.

Крім того, слів таких коктейль

засвідчує думок бордель.

2010

* * *

Скільки слів непроханих

сприймаєш.

А куди ж ти дінешся в юрбі?

Відкидаєш їх і відкидаєш.

Хляскають вони по голові.

Вирвешся від неї, поберешся

з книгами

й пливеш в книжковий світ.

Та не зовсім радісно на серці:

мови чистої

уже пропав і слід.

2011

106

* * *

Всі ті, хто українську мову

в Україні знають,

переваги у житті

вже давно не мають.

Ну а ті, хто і не знає,

і не хоче знати,

певні переваги має.

Їх не будуть звати

націоналістами,

а іще хохлами.

Ось така історія

діється із нами.

2009

* * *

Заходжу у бібліотеку –

працівники всі любі.

Українську, як почують,

кривлять погляд, губи.

2009

107

ПЕРЕЧИТУЮЧИ Т. Г. ШЕВЧЕНКА «Гірше ляха свої діти

її розпинають»

Розпинаємо і ми мовою чужою.

«Кака разница» – лунає,

«Мы свободны в слове».

Живимо для чого, як?

І куди прямуємо?

І в ім’я чого своє

вітчизняне хулимо?

2004

* * *

Поетів, співаків,

письменників чужинців

Чути скрізь, щодня

без зайвих меж!

На милих серцю

справжніх українців

Не вистачає

телерадіомереж.

2004

* * *

Як на папері, – пишемо одне.

А у житті говоримо щось інше.

Ми від прапрадідів не кращі і не гірші.

Та у нащадків наше реноме

зайняти може найостанню нішу.

2009

108

* * * Народним депутатам

усіх рівнів щирі побажання

Любіть Україну і мову любіть

Шевченка, Франка, Українки.

Без дулі в кишені на світі живіть.

Служіть Україні і тільки!

2006

* * *

Як швидко з почуттів,

думок зринає слово!

Перші – суть.

А слово – як одежа.

Нехай воно затемнює,

як суть є нездорова.

Але і окриляє,

сяє у основі,

якщо є суть,

як сили духу вежа.

2009

* * *

Добре знати мови іноземні,

та краще рідну мову берегти.

2007

109

* * *

Коли почав вивчати інші мови,

то українську вкотре полюбив.

2005

* * *

Спочатку було Слово.

У витоках – число.

Для українця рідна мова -

як ангельське крило.

2005

* * *

Без тактильних відчуттів,

дотику до книжки

я б прожити не зумів,

хоч комусь це смішки.

Чудова розмислами книжка

упорядковує мозки.

Комп’ютер створює задишку,

бо так вражає залюбки.

2007

110

* * *

А прози справжньої

не так уже й багато.

Та й ту тепер читати

майже ніколи.

Так ось поезія —

як квінтесенція багаття

Думок, що безперервно

хлинуть ріками.

2011

* * *

Мораль починається з мови.

А мова – з батьківських книжок.

Я йшов до книгарні за словом.

А хтось купував пиріжок.

2006

* * *

Мови із життя зникають

не від вогню, меча;

не так, як листя опадають

чи голова з плеча.

Не від насилля зникнуть мови,

а від совковості душі,

в якій все рідне – то полова...

а ще від «зручності».

2007

111

АРГУМЕНТАЦІЇ МАНКУРТІВ

Ми не для того в Україні живемо,

щоб полюбити українське слово.

Ми і народжені для. . .

мабуть, більш святого.

Воно нам повсякденністю дано.

Ми, трохи згодом, скажемо крутіше.

Ось ложкою їмо не з рук обох.

Якщо висловлюватися точніше,

російська нам, як ложка, кисень, бог.

2010

* * *

Як легко

не дотримуватись слова.

Воно, мов кинуте

на вітер, на смітник.

І витікає з вуст

одна полова.

Чимало хто в житті

до того звик.

А ось тримати міцно

своє слово,

то справді, зазвичай,

нелегко в дійсності.

Людини суть

є вчинки, її мова.

В них проявляються

ознаки особистості.

2009

112

* * *

У слові пустому

брехня і омана.

В словах легковажних

лукавства печать.

Вони – мов предмети

і вчинки між нами,

як ті кораблі,

що пливуть чи стоять.

2009

* * *

Слова, усвідомлені двічі і тричі,

ще й проголошені кілька разів,

не порівняти з банальною річчю.

Вони постають в своїй силі й красі.

2009

* * *

Гряде новий, стократ привабніший звичай

Старому, бусурманському на зміну.

Де мова тішить слух, там Борисфенів край

Початок здвигам покладе, злама рутину.

Нострадамус, ІІІ, 95

З часів трипільських світовідчуттям

злітав у космос праукраїнський голос.

Прості слова, мов виструнчений колос,

які пов’язані змістовно із тертям

113

природних звуків, обрисів предметних

і з передзвонами споріднених сердець,

якими наділив нас Первісний Отець

невипадково. Вдало. Іскрометно.

Та магія невичерпного слова

примножувала внутрішній політ.

Сама природа виплекала мову

на той подальший в історичнім марші

весь і н - д о - є в р о - п е й - с ь к и й

божий світ.

2009

* * *

Що то українська мова!

Диво-радість, диво слів.

Все, що тільки є довкола –

В ній позначено від Бога

Ореолом вдалих слів.

Що то українська мова!

Вишуканий смак морфен,

Чіткість звуків, літер, слова,

Звуковий еквівалент,

Що співзвучний в нашій мові

З явищами, що в природі,

Звуками, що хороводять

В ній, – немов одвічний ген.

І усе це із давен...

Дивовижно вдала мова!

Бога – посланий агент.

2017

114

* * *

Всі ми різні. Та прикмета

Українці є одна.

Живемо ми на планеті:

Україна їй ім’я.

Гарно жити в ній, спокійно.

Любить і вітає всіх.

Не любити її мову –

То найтяжчий гріх.

1993

* * *

Я себе не сховаю у тіні

і від сорому буду палати,

якщо мову в своїй Україні,

що віками цвіла у родині,

я забуду, як стежку до хати.

Що, за це себе ще й поважати?

Другий, поряд зі мною, завзято

пащекує, що це вже прийнятно.

В нього батько – вірмен, мати – комі.

В українській – неначе у комі.

Ще й по батькові бабця – башкирка,

а дідусь, що по матері, – чех,

і російська йому, наче «ширка».

Додає, окрім того, іще:

«Подивись на політиків наших.

115

Як оту українську вже мучають!

На російській, хизуючись, «пашуть».

Їм приємно від того. Так зручно.

«Все в одном направлении пляшут».

Прикусивши укотре губу,

бо не знаєш, на що й відповісти,

натякнув дуже щиро йому:

«Вже додому пора. Треба їсти...»

2011

* * *

Якщо у народу є мова,

є й дух.

Це кожний путящий

гомо сапієнс знає.

Якщо подивитися

зараз навкруг,

у державах яких

різні мови зникають?

Поїдеш на Захід,

поїдеш на Схід

і різні, напрочуд,

картини побачиш.

Десь мови цвітуть,

як той бажаний плід.

А десь пророкують

їм тільки невдачі.

2009

116

* * *

Прихована огида

і єзуїтська посмішка...

І хоч кілок на голові теши –

чужа їм мова українська:

не наймичка, не родичка,

мов зайвий атавізм якийсь в душі.

Якщо з дитинства

нас цілує лиш російське,

п’ємо його, мов материнське молоко,

то ген відрази на своє,

на українське

стає духовно самовбивчим молотком.

2012

* * *

Від прізвищ до імен, яких не знав недавно,

від мов до діалектів, яких також не чув,

до розуміння і сусідства чимчикую прямо.

Тепер я з ними поряд, співісную славно.

А українською частенько вже мовчу.

У цих новоприбульців українській – спротив.

За прикладом циган самі собі живуть.

Державна, схоже, як більмо на оці.

Російську мову також лагідну, пророчу,

немов парнокопитні, як траву жують.

117

На мене нацменшини поглядають,

щоб, мабуть, швидше здох в своїй борні.

І маргінали потихеньку лають,

себе образливими в міру почувають

за ту любов мою таку пречисту

і самовіддану до рідної землі.

2012

* * *

Як справжній панотець повчав дитину.

– Хай біда оця нас омине.

– А яка? – питала без упину.

– Виростеш – злетиш, як та пташина

з рідного гнізда, і понесе

засвіти чи у чужу країну,

мову рідну не забудь – душі перлину,

як материнське молоко грудне.

Рідну мову нам Господь дає!

– Тату, я люблю її єдину.

І люблю її понад усе.

– Тож, люби, люби у всяку днину.

Зрадиш батька – зрадиш Україну!

Зрадиш Україну... – і мене!

2015

118

* * *

Живемо наче в різних країнах.

Я живу в Україні. А ти?!

Я в народних піснях солов’їних.

Там сердець українських – світи!

Я люблю нашу мову казкову,

чисту, світлу – як першу любов.

А тобі заважає щось знову,

хоч немає в житті заборон.

Я дві мови люблю і шаную.

А тобі це робити за сором.

І гидуєш відверто «розплюєм»…

Ходиш в білому.

Сам – чорний ворон!

2012

* * *

Якщо вже мова гине,

то гине і народ.

Нас наче ліплять з глини.

Заносять інший код.

Змілів народ наживо

у всьому і без меж.

І зрозуміти неможливо,

і пережити теж.

2010

119

* * *

Та я сказав: що хочеш, Часе,

Усе віддам тобі по край –

І юність, й молодості чашу,

Життя сьогоднішнє й вчорашнє,

Лиш Слова мого не чіпай!

Микола Вінграновський

У всіх людей

є дороге й святе.

Це – мова! Не держави,

які народи крають,

шовінізують душі

громадян, проте

патріотизмом

все це називають.

І твориться

прислів’я непросте.

Як відчай і докір

слова ці лунають:

російську, англійську

забув би за те,

що інші, які поряд з ними,

зникають.

2010

120

* * *

Цигани не мають

своєї держави.

Держава у них –

рідне слово.

Вже тисячоліття

без всякої слави,

за звичаєвим

усталеним правом,

святою мораллю

живе їхня мова.

І зрада їй теж

невідома.

2012

ПІЗНАВАЙМО МУДРІСТЬ МОВ

Ясність думки, точність слова

для людини, як істоти –

то найперша є основа,

духу бажані висоти.

Де слова безпонятійні,

там немає суті, змісту.

І знання в них ненадійні,

і нема шляху до істин.

121

Ще й зростає словоблуддя.

Це калічить почуття,

справжнє свято, чисті будні.

Звідки взялося приблудне

словоблуддя неосудне?

І катма в тім каяття.

Тільки в людях є чесноти,

совість, віра і любов,

їх відсутність і марнота,

чисті і фальшиві ноти,

і на сором вдосталь квоти...

Пізнаваймо мудрість мов.

2011

ВЕРБАЛЬНА НОТА

Є слово вербальне, живе

і друковане.

Ми маємо справу

спочатку з живим

від самої першої

миті народження.

Це – голос Вітчизни

і запах... помножений

на мову,

що нею народ дорожив.

Вчимося це таїнство слів промовляти,

122

вже потім натхненно

читати, писати,

досягши художнього рівня красот;

і мову як рідну,

як душу сприймати,

а ще відчувати,

що ти – теж народ.

2012

* * *

Зникає мова рідна.

Вщент зникає.

Вивітрюється як осіннє листя.

Мужі державні

опаскудились до краю.

Їй в їх серцях

вже геть немає місця.

Сигнали подані.

Закони ні до чого.

Русифікація роз’їла всі мізки.

І вже видніються в очах

кремлівські щогла.

Відчутно запах зрадницько різкий.

Але були ще вчора

українцями.

Тоді у них іще були серця

і совість, честь,

наповнені по вінця,

123

і сором, що пасує до лиця.

Нараз розбиті

компаси моралі.

Нажива, бідність

переповнюють серця.

Взамін мікстура

у форматі серіалів,

фокстроти–шоу

і приколи без кінця,

різноманітного розтління піруети...

В цій вакханалії,

мов вершник на коні,

я пробираюся

крізь юрби силуетів,

мов «дон–кіхот» той утопічний

перед смертю,

щоб совість жалила

манкуртів тих упертих

і лікувала аж до судних днів.

2013

***

Який цинічний витвір

про «другу державну»

мені на думку кожен раз спадає!

Всі ті, хто ратує за «другу»,

шанує першу,

полюбляє?!

2010

124

***

Терпить ненька Україна без кінця і краю

тих, що Їй немилосердно

смерті лиш бажають.

Ці не відають, не хочуть знати своїх коренів.

Їм і так…аби жилося,

щоб достатку – повені.

А на мову їм начхати.

Зараз інша в моді:

не буває ж пустоти зовсім у природі.

Ось англійську іноземну – як обов’язкову

наші діточки вивчають

в кожній, кожній школі.

А про українську мову влада вже й не згадує,

бо її законодавство за російську сватає.

Збайдужілих, зманкуртілих громадян упору

вже і Совість-Бог благає

соромітних знову,

нашу владу непутящу з розумом корови –

повернутись в Україну світлу і здорову.

І до справжнього життя,

до джерел основи

можна тільки через мову,

тільки через мову,

тільки через українське життєдайне слово.

2014

125

ВРЯТУЙМО СУТЬ

Яке прекрасне рідне слово!

Воно – не світ, а всі світи...

Шевченка мову і Франкову

Невже під ноги кинеш ти?

У небуття підеш, в нікуди,

Сліпим до сонячних висот.

Невже народ мій мову гудить!?

Не вірю я! Це не народ!

Володимир Сосюра

Бог є один.

Один Сатанаїл.

Добро від Першого

вагоме і величне:

воно несе любов

усім зустрічним,

Надію, Віру

в полум’ї своїм.

У Другого

виразно інший спів:

у нього є також

своя мораль.

Від зла останнього,

на превеликий жаль,

достатньо з залишком

на кожного паїв.

Ще більше любить зло

продажних і сліпих,

126

і тих, для кого

вищий сенс – утроба.

Для них байдужий

перший Бога штрих –

народу рідне слово

аж до гроба.

І ось серед добра і зла боїв

з’явилася,

як пандемійна змова,

найвища зрада –

зрада рідній мові...

Не зрадь дідам

і прадідам своїм!!!

Імперське зло

нас непомітно душить.

Усі народи

повноцінно бережуть

своє єство,

у рідному живуть.

Розплющіть очі,

реанімуйте душі.

Врятуймо Україну,

її суть!!!

2012

127

* * *

Чи навчимося

один одного

любити й поважати,

хоча б на відстані

прекрасних рідних мов,

північний самозваний

«старший брате»?

Чи буде це взаємно?

Приходиться зважати:

що українська – не сестра,

а як у горлі кістка та.

Так у минулому було.

І на майбутнє знов.

2012

* * *

Нашим громадянам

в будь-якому віці

не завадить етикету,

шани у розмові.

Не принижуйте усіх

чистих українців

незнанням державної,

рідної їх мови.

2012

128

* * *

Майбутнє держави

свобода врятує.

Є ключик один.

Він на схилах Дніпра.

Коли українська

в Москві заквітує,

тандем рідних мов

призведе до добра.

2010

* * *

Як Слово було початком,

Настане у Ньому й кінець.

Все інше – одні видатки.

Це правда, Божий Отець?!

2002

* * *

Нам вірші дивляться у вічі.

Думки ж по різному снують.

Читайте щонайменше тричі,

щоб зрозуміти справжню суть.

2009

129

* * *

В голові сучасної людини

хай, як мінімум,

панує дві, три мови.

Може й більше,

хто до цього є готовий.

Інтелект віддячить неодмінно.

На землі, яка є рідною, святою

і того народу, що в двобої

мову захищав

життям і кров’ю,

поважати слід її уклінно.

Хай достатньо буде розуміння,

що землі цієї рідна мова

є душі

й ментальності основа

і зв’язок із кожним поколінням.

2012

***

Що за мова накриває нас?

Не українська.

Як прямо з Вологди,

Москви чи Костроми.

А може душі опаскудились російською?

На рідну ж мову – ніби як німі.

130

І справа не в російській мові чистій.

Її також не чути.

Частіше – то базар.

Манірно вихолощена

у лексиці і пісні.

Суєтне словоблуддя.

Брехливості гроза.

2014

* * *

Якщо із вуст сяких-таких політиків

вже не лунає рідна

українська мова –

тут зайві аналітики і критики:

у них мораль підступна,

нездорова...

Ще й мовчазна якась

і безсоромна змова.

Остерігайтесь цих

манкуртів-паралітиків

і їх акторського, улесливого слова.

2012

131

АСОЦІАЦІЇ

І

Не кажіть «больница» мов каліки.

В цьому слові підсвідомо – біль.

Є лікарня – як зв’язок із ліками,

як надія сонця в заметіль.

Не кажіть «розкрийте» очі–вії,

вікна, двері, рот, газету, книгу.

Дієслово тут одне, а різні дії.

Ним частенько твердять без упину.

Оченята – очі... їх розплющують.

Двері відчиняють, рот розтулюють.

Будь-яку лузгу не чистять, – злущують.

Книгу, зошит розгортають –

як малюють.

ІІ

Не мисліть «мир» – асоціація з війною.

Є українське диво слово – «світ».

Це – що освітлене свідомістю без бою.

У ньому щастя пізнання політ.

А ще болить душа при слові «труд»,

що з неприємністю пов’язане,

із труднощами.

«Работа» – теж нейтральний термін тут.

Недосконалих слів у нашій мові –

урвище.

Глибинний шар ментальності народу,

її національної субстанції

породжував святу, велику мову.

132

Їй не відмовиш у глибокій рації.

І тільки в нашій мові калиновій

лиш є нагода для святої праці.

ІІІ

Іще багато тих пересторогів.

І сквернити не будемо вуста.

То тільки з мови, лексики убогої

таке невігластво, їй–богу, пророста.

І дуже прошу, не кажіть мені «больница».

У мене тут же виникає біль...

Є наша мова – мила чарівниця.

У ній що слово – то як мед...

чи сіль.

Ще наша мова – чистая водиця

і як весни надія – березіль.

2013

СВІТОЧ

Затьмарився розум…

Ментальність зникає?..

Основа її – в ріднім слові.

Душа її прагне як русла ріка,

Як жданого меду любові.

Хай мова російська

нам всім не чужа.

На неї ми в більшості хворі.

133

Але українській –

як ніби межа

поставлена кимсь у покорі.

Хай будуть і ліва, і права рука,

дві мови цвітуть у розвої.

Але українська –

небесна така!

То – істини світоч і волі!

2014

* * *

З дитинства чарувало кожне слово.

Чим більше знав їх – більше й подумки літав. Як Всесвіт, що розширюється, розросталась мова.

Світ внутрішній зростав, зростав, зростав.

Цікавили слова, їх значення, поняття,

предмети – менше,

ще найменше – гроші.

Хіба книжки за них в книгарні купувати,

які – нові, пахучі, ваблять очі.

Словами управляти – то не волами, кіньми.

Чому розмовний жанр не зачаровує людей?

Простіше не читати, а дивитись фільми?

Іще грошей побільше мати

і речей, речей.

Словник активний і пасивний накопичуєш і далі.

І їх привласнюєш як антикваріат.

Лексичний мінімум, що чуєш – примітивне ралі,

134

що з кожним днем і роком не зменшує печалі.

Спілкування збіднюється до жахливих втрат.

З дитинства чарувало більше СЛОВО,

аніж коштовності, цяцьків – предметів ряд.

Лиш МОВА нас єднає всіх позачасово,

всі покоління, весь народ. Їй і віват!!!

2014

* * *

Мова рідна, чиста і медова,

Світанкова радосте моя!

В тебе я закохуюся знову

З кожним твоїм словом і щодня.

Різні світять нам в житті дороги.

Вдачі і невдачі стережуть.

Я в тобі – багатий, не убогий.

А ще більш щасливий я від того,

Як тебе шанують, бережуть.

2015

* * *

Рідна наша мова – українська!

У душі й російська – не чужа.

Місце в ній знайдеться й для англійської.

В час теперішній це також не межа.

2012

135

* * *

Мені позаздріть, що люблю

найкраще в світі диво:

пісенну мову з перших слів

і чисту – як дитина!

В ній рідний материнський спів,

єство від прадідів-дідів,

ім’я моє!

Вродливе!

Я – українець.

І люблю,

хоч через край, все рідне,

природу – писанку таку

і людність принагідно.

Тому, благаю і молю

усіх, хто нищить без жалю

своє коріння, честь свою,

своє любити,

поважати,

захищати

гідно!!!

2014

136

* * *

Я хочу чути українську мову!

Ми ж в Україні живемо усі.

На кожну голову чи хвору, чи здорову

є усвідомлення: вона в усій красі!

Наскільки чиста – як вода джерельна,

без блудних слів, у щирості – жива

і не сласна, як та сусідка кревна,

нудно-солодка, в помислах крива.

Я хочу чути українське слово!

І маю право – я на своїй землі.

А хто її вважає за полову,

людина та є дуркою собі.

Живе на Богом даній Україні,

удосконалює російський дух і мат,

і думка не мигне хоча би тінню,

що ти лиш іномовний імплантат.

Я хочу чути українське слово!

Російське – поряд. Ми – завжди сусіди.

Себе не знищуймо так тупо й достроково!

Не дай нам, Господи, державні й мовні біди!

Народ мій, не зникай! Тебе одурюють.

Прошу, молю, благаю безстроково

перед русифікаторською бурею –

у душі вернемо прарідне наше слово!!!

2014

137

* * *

Звертаюся найперш до українців.

І від учених, і дослідників скажу,

що корені ведуть нас від арійців.

Всі індоєвропейські мови –

у єдиній спілці.

Але свою одежу сучасну бережуть.

Тож, бережемо й ми чудову мову нашу.

Індуси також знають, звідкіля прийшли.

І справжню Русь –

цю Україну нашу

всім серцем бережи і дорожи.

2014

* * *

Які дзвінкі, співучі голосні!

І приголосні голосисто чисті!

Виразні звуки стелються ясні.

Слова – неначе перла у намисті.

Краса природи – мова українська!

Від пращурів нам оберіг вона.

Її початки ще з часів трипільських.

У ній – ментальність

і душі – весна!

2012

138

РІДНА МОВА

Українська колискова

і пісні дитячі,

мрійно-мелодійні вірші, –

мов сама природа,

храм дитячої душі

зводять,

її вдачу

і формують добрі риси

нашого народу.

Ще дитинка від батьків,

вчителів дізнається:

що говориться на ній,

так воно і пишеться,

а як пишеться, то так

все воно й читається.

З мовою такою, дійсно,

легше й краще дихається.

До вподоби ті думки,

чисті

і без фікції,

які висловлювати легко,

вимовляти їх.

Слова і звуки є чіткі

і зайві їм транскрипції.

Якщо вже першим було слово,

то цінний кожен штрих.

139

Наша мова українська –

світе всеозорий.

Ти життя даєш народу.

Він з тобою вічний!

Йдеш від тих часів прасивих,

легендарних оріїв.

Ти такою є від Бога!

Чарівна!

Магічна!

Бережімо нашу мову –

диво калинове.

Життєдайна!

Ствердно файна!

І не-пе-ре-січ-на!!!

2016

140

ФІЛОСОФІЧНІ

ЕКСТРАВЕРТИ

141

* * *

Свідомість з’являється з пам’яті

про перші дива із казок,

зі слів, що лунають від матері

і ближніх, як перший урок.

Любов починається з іграшки,

із див, що формують місток

до серця, з грайливої ніжності

і перших малечих думок.

Надія приходить із певності

за кожний подоланий крок.

А Віра з дитячої ревності

маленького «я» до зірок.

2007

* * *

В дитинстві й сонце

світить несподівано,

Як несподівані

всі радощі земні.

Хода на будь-які дистанції

омріяна.

Свідомість

не знаходиться в ярмі.

2006

142

* * *

Світлини нам не тільки щось нагадують.

Ворушать пам’ять,

те минуле в далині.

В зв’язках нейронних так вони закладені,

що можна відтворити в голові.

Перебираючи, вдивляюся у кожну,

напружуючи згадки тих років.

І повертається якесь чуття тривожне

із тих моментів

і конкретних днів.

Чим більш суворі будні –

тим більш яскраве свято,

та магія, що брала у полон,

а ще вожді, які,

мов мама й тато,

любили нас з портретів в унісон.

Любив нас Ленін

і любив нас Сталін.

Живого Сталіна я подумки благав,

як замерзав під ковдрою в печалі,

щоб він мені хоч казку розказав.

І він почув дитячі забаганки:

бо в дитсадку під свято новорічне

нас розсадили дітлахів

чудовим ранком

під тим портретом на стіні

таким величним.

143

Я, що прикметно,

перед тим портретом

живого бога – Сталіна сидів

прямісінько, рівнесенько по центру,

бо у мундирчику був,

мов майбутній метр...

.........................................................................

Радянський час свого бійця ліпив.

2012

* * *

За що вітати всіх з весною?

Хоча б за те, що даність є

весняних подихів настою,

що Сонце скніти не дає,

що всіх марнот весняна повінь

нам знов надію подає.

За що нам березень любити

без точно визначених дат?

Він не дає душі змарніти

від різних негараздів, втрат.

Весна-сестра вагітна літом!

Ми побажаннями, привітами!

Тож хай цвіте любові сад!!!

2010

144

О П О В І Д К А

Хто любитиме природу,

пори року, красень-час,

все живе від свого роду,

те, що є навколо нас?

Тільки люди на землі,

всі дорослі і малі.

А тому, всім любим діткам

ця маленька оповідка.

Ніч – магічна.

День – прекрасний.

Вечір, ранок – заодно.

Пори року теж на щастя

нас дивують, як - кіно.

У Весни є свій початок.

То – повернення птахів,

їхні співи на додаток

до солістів-солов’їв.

Буйнотрав’ям розквітає

рідна матінка Земля.

Всі цвітіння – у розмаї

чисто білого вбрання.

Час це диво не спиняє.

Розправляє плечі літо.

І плодами пригощає,

щоб було всім добре жити.

Все живе із літом знається.

145

Досвіт люди прокидаються,

гарний щоб врожай зростити.

Далі що потрібно, діти?

Кожен, певно, здогадається.

Треба добре відпочити.

А про це й земелька просить,

все, що тільки плодоносить.

Сплячку звірів не спинить.

Тож, бабуся – пізня Осінь

на спочин благословить,

щоб усе живе поспало,

від морозу не пропало.

Дощ осінній втому змиє.

Зимка–зимонька покриє

білим снігом все умить.

Хай природонька поспить!

2013

* * *

Все зеленіє – як сміється.

Весна дитинно, мов лоша,

стрибає в літо й палко рветься

в дорослі далі. Поспіша.

Та й літо, втомлене плодами,

хоч не востаннє майорить,

уже повільніше стопами

перетинає щастя мить.

146

І рання осінь ще ласкаво,

поблажливо, учувши це,

дає погрітись літу снами,

потішити його винцем.

2009

* * *

Недалеко до осінньої пори.

Перші кроки відміряє вересень.

Він мені близький

як місяць березень,

що скидає білі прапори.

На порозі інші кольори.

Насолоджуюся

літнім вітаміном

від плодів

із смаком їх безцінним

в сонячні, погожі, вересневі

павутинні

тихі вечори.

2011

147

* * *

У перші чи останні дні жовтневі,

коли дощі свою ходу спиняють,

щемливі почуття, чимраз шалені,

на філософські мислі спонукають.

Молочними туманами повитий,

іду-пливу повз тишу чарівну.

Осіннім сонцем, вмитий і зігрітий,

свою й небесну гладжу сивину.

Погожі дні – метелики відходять.

Зимові дні – вовки заскавучать.

Але прийде весна… і все відродить –

природи вічної божественна печать!

2014

ПОРИ РОКУ

* * *

О, очікувана Весно!

Повертаєшся мов месник.

Тільки поведеш «бровою» –

все живе йде за тобою.

* * *

Кожен раз, немов дитинство,

пролітає літо

швидко і казково,

майже непомітно,

148

як шкільний і неповторний

той любовний вальс...

І розчулить незабутніх

і минулих нас.

* * *

Рання осінь – пізнє літо.

Всім багатством оповите.

Ніби колами в житті

помилки рахуєш ті.

Повертаєшся до тями

золотими почуттями.

І оцінюєш себе

від землі і до небес.

* * *

З кожною зимою

і наступним роком

знов надії цінні

і бажань неспокій.

Згадуєш вчорашнє.

Віриш у майбутнє.

Все суттєве в пам’ять

піде незабутню.

2011

149

* * *

Скільки дива нам приносять

Зими, весни, літа, осінь!

Вкриють землю всю сніги,

То й поверхні – мов німі

В горах, лісі і у полі.

І гуля мороз у волю.

Раді дітки на санчатах.

Більше снігу – більше свята.

Щоб не змерзнути в дорозі,

Рух тепло дає поволі.

Лиш дерева в повній смозі

Тихо сплять собі,.. ще й голі.

А прийшла весна жадана –

Прокидатись тягне рано.

Чи не диво нам в житті

Перелітні ті птахи?!

Прилітають, де зросли.

Збуджують чуття весни.

Вся рослинність дощик просить.

Розпускає зелень коси.

І розквітчана весна

Вмить до серця прироста.

І замріє швидко літо

Ягодами оповите.

Диво-ранки, дні і ночі,

Мов парфумами лоскочуть.

150

Все навкруг як диво-казка.

І бажань чудових в’язка.

Насолоджуємось літом

Ненаситно, непомітно.

Цю п’янку, медову пору

Проживаємо ми скоро.

Знов попереду дива:

Осінь в мандри зазива,

В різнобарвні килими.

Буйний вітер з далини.

Птаство перелітне – в зграях!

До весни нас покидає.

Шле нам матінка природа

Листопадову негоду:

Дивний холод, а іще

Дощ зі снігом, сніг з дощем.

Знов дерева до весни

Побрели в зимові сни.

Тільки ягідки калини –

Ніби очі України.

А привабливі які

У осінньому вбранні!..

Скільки див дає природа!!

І життя – як нагорода!!!

2017

151

* * *

Проходить рік неначе день минає.

Мерщій до школи чи на двір гуляти.

Весна цнотливість юну омиває.

Зарано про гріхи іще гадати.

Проходить рік – як у вінчанні кроки.

Від моря сонця очі не болять.

Щасливий час – мов місяць повноокий.

Попереду багато ще понять.

Проходить рік – мов вересневі ночі.

Душа лишає літо у собі.

Опалені минувшиною очі

доповнюють його в короткім сні.

Проходить рік. Дай Боже не останній.

Пережилось – як переснилось у житті.

Вже духові оркестри, мов в тумані,

готують коми й крапку на путі.

І всі роки, мов птахи в спільній зграї,

летять в одну єдину далечінь.

Цікаво: генетично відчувають

птахи свого життя хоча би тінь?..

Проходить рік неначе вік минає.

2012

152

* * *

Ми всі мандруємо

в дитинстві по казках.

І кожний віршик

дивосвіт малює.

Життя доросле,

мов гірська ріка,

Дитячу душу,

лірику замулює.

Та лірика безсмертна –

як душа.

Обійдеться без реанімацій,

спецій.

І в чисті, світлі

душі поспіша

Поетів, мов отой

пегас–лоша.

І там вона квітує

в їхнім серці.

2011

* * *

На вулиці укра ́їнській1

я мешкав з перших днів.

Тож, українцем змалечку зростав.

І посеред боліт, канав, копрів

в дитячі війни з хлопчаками грав.

Металобрухту гори – небезпечні.

Та хто в дитинстві на оце зважав?

1 Саме так, з наголосом на другому складі вулиця носила свою назву у мешканців міста.

153

Мов сопки брала їх захоплена малеча.

І кожен тільки перемог бажав.

В той час післявоєнний самі цяцьки робили

і зброю іграшкову – неначе йшла війна.

Серця дитячі «гітлерівців» били

і мстилися за тих, кого в сім’ї нема.

І захищали вулиці «до крові»,

бабусь і матерів від лиха, зла.

А ще країні помогти були готові.

Та вулиця укрάїнська –

центральною була.

2012

Є НАГОДА ДЛЯ СВЯТОЇ ПРАЦІ

Може магією дивною повитий

чи прекрасною хворобою зігрітий,

ну, ніяк себе не можеш відірвати

від нагоди ще помайструвати

від самого вихідного ранку

і до вечора, а може й до світанку

пилкою, ножівкою, рубанком...

Звідки невичерпна до останку

ця любов до копіткої праці?

В ній – натхнення, творчість,

сила рації.

Власними руками диво дивне

ти витворюєш упевнено, всесильно,

сам собі говорячи сміливо:

є нагода для святої праці!

Вибігаєш чи виходиш з дому,

154

йдеш у люди, де не все відоме,

на роботу, щоб творити – жити

і себе у праці знов любити,

і не заздрити ні в чому і нікому:

задоволення отримуєш у тому.

Любиш не крапки, а тільки коми

й до солодкої весь час

прямуєш втоми.

І для всіх,

в усьому день сьогоднішній

пропонує кожному сенсації:

словом, ділом

внутрішнім і зовнішнім

за законом Божим

і не програшним

рай в серцях творити – мирне вогнище!

Є нагода для святої праці!!!

2011

* * *

Отака вона життєва вдача:

кожен день підносить нам задачу.

Вирішиш одну, підходить інша.

І вона не краща, і не гірша.

А якщо задачі не вирішувати –

так вони нікуди не зникають.

То не одежі, що їх можна вішати.

З вирішенням їх стаємо ліпшими,

душі наші радість, щастя мають.

2011

155

ПОБІЛЬШЕ У ДУШІ ВЕСНИ

Побільше у душі весни,

сценаріїв любові

і гострих відчуттів краси

у вчинках і у слові!

Побільше сонця і дощу

і одночасно квітів.

Та не в руках, а на полях

в єдине сяйво злиті.

Якщо усе це є в тобі,

ти – велетень у світі.

А алгоритми всіх подій –

як нерозумні діти.

А їм ні глузду, ні числа.

У всьому – інтереси.

І від такого «ремесла»

ідуть усі прогреси.

Лише прогрес душі ніколи

серйозно не вивчався.

Бо суб’єктивне це є коло.

Так вважалось завше.

Пірнаймо в душу, заодно

без зброї – інтересу,

потреби, змащеної злом...

Душа, вона – як меса.

156

Бажає сонця і тепла

серцям людей у всьому.

Від цього радісного тла

все рідне, як знайоме.

А світ речей – то як одежі.

Вони також прекрасні.

Та недалеко до пожежі,

якщо до них ми ласі.

Тож епіцентр всіх подій

життя – в духовнім злеті.

Підняти «я» своє зумій.

Побільше щирих злетів сій

в життєвій круговерті.

Побільше у душі весни,

сценаріїв любові

і гострих відчуттів краси

у вчинках і у слові!!!

1980. 2010

157

* * *

Торкнувся до кохання

Як до Вічності.

Яка чудова, фантастична мить.

І відповідь взаємна

не із ввічливості.

І зайва Вічність.

Нею стала Мить.

Торкнувся ніжністю

пречистою до серця

думок взаємних,

спільних почуттів.

Свідомо байдуже,

як стан цей милий зветься,

коли знаходишся

у центрі всіх світів.

І магія кохання

невгамовна

породжує усе

в новій красі.

Настільки

життєдайно – невимовна,

що зайві всі корали

моря слів.

2012

158

* * *

У диво коханні –

як в казку заносить.

Ця істина дуже проста:

Єдині на Всесвіт

чаруючі коси,

удень, опівночі

коханої очі,

магнітно-медові

вуста.

2013

НЕ ЗІСТАРЯТЬСЯ ВІРШІ КОХАННЯ

Вірш, народжений

сильним коханням,

почуттями у серці горить.

Спалахнувши у юності ранній,

час від часу свідомість ятрить

чистотою цнотливою в тайні,

у якій найдорожча та мить.

.................................................

Не зістаряться вірші кохання

і поезії світла блакить!

2013

159

* * *

Не так із раннього дитинства

квіти я сприймав.

Вони в душі моїй намисто

почуттів і барв.

Тому в житті, як тільки бачу

дарунки з квітів, в той же час

щось обривається і плаче

в порталах серця кожен раз.

І зрізані вкрай елегантно,

загорнуті, немов в труну,

з-під целофану з пишним бантом

не запитають про вину,

через яку їх омертвили.

Я ж, подумки, від них кажу:

«Щоб ви щасливо й довго жили,

як квіти ці... без куражу».

2008

ФЛОРИСТИЧНІ РЕФЛЕКСІЇ

Якби я жив

серед гвоздик, тюльпанів,

то, певно, і любив їх,

як букети–бантики.

Але в дитинстві виріс

серед плавнів,

160

ромашкового степу,

того, що відкривав мені

вікно у світ щемливої романтики.

Тяжів не до нарцисів,

хризантем чи калів:

квітневим спалахом буяла

подруга весна.

Як часто мружив очі

від полян конвалій,

щоб їх запам’ятати,

бачити у снах...

А ще залиті сонцем

волошкові далі

мене здіймали в чисті небеса.

Оранжерейні квіти теж,

напрочуд, гарні:

дегустаційні погляди

заносять у політ.

Та я в дитинстві

виріс серед плавнів,

гаїв, озер з лататтями...

І вони, мов ставні,

відкрили вікна у казковий

український світ.

2011

161

* * *

Коли виходжу із під’їзду –

уже зібрались голуби.

Коли підходжу до зупинки –

уже злетілись голуби.

Чи стежкою іду, алеєю –

летять до мене голуби.

Годую із руки своєї

і серед літа, і зими.

Які нюхливі!

Чи то пам’ять

закарбувалась в них така?

І манить їх до мене, манить

протягнута до них рука.

З їх боку: насолода – їжа.

З мого – не вичерпна до краю

любов до птаства щира й ніжна,

в яку щоразу поринаю.

2010

* * *

Ні, ні – не смерті

відчуваю жах,

а від уявлення того,

що в цьому світі,

не дай Бог, зникнуть звірі,

кожен птах,

162

і сенс життя –

він зникне тої ж миті.

І до братів найменших

я іду

душею, словом,

як до себе рівних.

Щоб не накликати

собі і їм біду,

дивлюсь їм в очі

богом своєрідним.

Одні в довірливості

крила розгортають,

немовби починають

шлюбний танець;

зазвичай, інші

лапи підіймають,

бо вірять: я є

ве-ге-та-рі-а-нець.

2007

МОРАЛЬНА СМЕРТЬ

Жорстокий світ тваринний.

Що й казати.

Не сходять з голови такі думки.

Наприклад, пси

готові розірвати

колегу пса чужого на шматки.

163

«Інтелігентний» пес

облаштувався в буді

і вже давно у цьому місці жив.

То зграя варварів–собак

була приблудна:

вожак їх нову територію ділив.

А пес цей патріотом був

освоєного місця.

Невдовзі згинув, наче на посту.

Моральна смерть.

Він боронив «обійстя»

родинне, може, на його віку.

2011

* * *

А жалко метелика.

Б’ється об скло.

До світла, яке за столом.

Невже не напився він Сонця?

Воно

за обрій сховалось,

стомившись давно.

Спочив би. Поспав би.

Так ні. Не дано.

Життя вкрай коротке,

щоб бавитись сном.

164

Інстинкти до світла

прямують в пітьмі.

І скло – як єдина межа.

....................................... Ми прагнемо

світлого також в житті.

У душах, напевно,

більш добрі, не злі.

На практиці часто – олжа!

2012

* * *

А все ж, незатишно і млосно на душі.

І їй немає спокою, спочинку.

Пройшли травневі в розкошах дощі.

Радій і веселися, божий синку.

Ходжу щодня по стежці чарівній.

Навколо зелені пахучої розмай.

Десятки, сотні равликів на ній.

Творіння божі – як чудовий май.

Лежать на стежці втоптаній

розчавлені підошвами байдужих дикунів.

Ось тут горобчики

і жертв своїх стрічали:

таких, напрочуд, мало вдалих днів.

165

Проворні, невсипущі

та тямущі.

Можливо, ми для них

також боги,

які можливість дали загребущу

наїстися...

а равлик до снаги.

Тут зла ніякого

ні в перших, других, третіх.

Відсутня радість, думка і печаль...

А я обходжу равликів,

їх несвідомі смерті.

І це мої права.

Моя мораль.

2013

* * *

То ж то бо воно і є:

вже зозуля не кує,

не співають солов’ї

в лісі, парках міст, селі.

На людей, напевно, злі.

Чи існують?

Ще живі?..

Екологія зіпсована.

Смертна доля уготована

багатьом живим істотам

у технічному болоті.

166

Треба б розуму набратися.

Де ж тій мудрості узятися?!

Всі наввипередки йдуть

в техногенну, смертну путь.

Грішні люди на землі!

Дуже соромно мені.

2014

* * *

Жива клітина

не існує у самотності.

Загине, коли іншої нема.

Тож, самотужки

і у всій турботливості

клонується і множиться сама.

Усе живе

назовні стрімко проситься,

немов на волю,

все статичне поборов.

Життя квітує,

розростається,

розноситься.

В глибинній суті це і є любов.

2013

167

РИКОШЕТ

Як наче засипані очі піском

і біль не покине до смерті:

ставки заростають,

міліють кругом

з чаруючим

кожним своїм бережком.

Ди-ча-ві-ють від очеретів.

Не радісно розуму,

оку людському.

Ще боляче серцю поета

тому,

що вина є людини у тому...

Прогрес запопадливий,

впертий без втоми,

байдужість людська,

егоїзм не фан-том-ний

тепер віддають рикошетом.

2012

168

* * *

Ось глянь лишень! Чудова, ясна ніч!

На небі зорі ярко так палають –

се безконечність нам морга до віч!

Іван Франко

Як зірки лоскотять нічку темну!

Як підігрує пава–луна!

І мене у полон потаємний

Шлях Чумацький кудись зазива.

А думки – мов комети гасають.

І нема для них стелі і дна.

В чулім серці світи воскресають:

Ніби з Вічністю випив вина.

2010

* * *

Душею схильний до живого спілкування,

не до мобільних теревень і перемов,

хоч за технічних нинішніх умов,

немов на власні очі, ти маєш споглядання.

Це вже потрібна необхідність.

Але нема займання

відкритих почуттів

чи дихання кохання...

Лиш до живого тільки й прагне

у душі любов!

2012

169

* * *

Скрізь стояли в кабінеті,

як у книгарні, книги.

І охайно всі протерті.

Тільки нещасливі.

Чи немає у господарів

справжньої вини?

Книги нещасливі в тому,

що недоторкані вони.

1997

* * *

Друковані видання

уже стають пропащі

на стелажах бібліотечних

справа, зліва.

На зміну книгам

запашним, домашнім

іде, приходить

електронна злива.

Тоді для книг живих

є значно кращим

похованими бути

у архівах.

2012

170

* * *

Свобода творчості і праці –

відповідальні поняття.

Та без духовної санації

вони спотворюють життя.

Не усвідомлена свобода

кує і множить профанації,

фальшиві цінності від моди,

фальшиві і овації!

2007

* * *

Поезія втрачає статус свій,

якщо в свідомості мас-медіа засів.

Коли постійні шоу

і кривлянь цяцьки,

які без перешкод засмічують мізки,

тоді в смаках художніх – перебій,

слова втрачають

справжній статус свій.

Душа всихає,

розум «зручно» зморщується,

мерщій індиферентно вихолощується.

А всесвіт слів – чудовий і повчальний.

Невже його вживати – клопіт зайвий?

Все більш панують інші режисери душ.

171

Поезія, театр, живопис

стали крайні.

Куди не кинь – прагматика,

прагматика довкруж…

…………………………………………..

Зосталась віра, віра в глузд – куди не руш,

в математичному хіба що сподіванні.

2014

* * *

Поети нині – мов за маргінесами:

відсутні у свідомості загалу.

Заполонився світ

другими «веснами»,

що спільного не мають із словесними,

а тільки

із вражаючи окресленими

технічно дивовижними «вокалами».

Та прийде час

з поетами воскреслими,

художня мова, що – душі оркестр.

Засвітяться поезії причали.

І наздогін відкриються улесливо

інформаційні шлюзи і канали…

Чи, дійсно, стане так?

Душа заблудла скресне?

Поети йдуть своїм шляхом небесним!

Дай Бог, щоб був досяжний

маргіналам.

2014

172

* * *

Книг живих зібралось так багато –

залюбки потрібну відшукати.

А для когось книги –

експонати.

Віртуальну з Інтернету краще мати.

Зручно. Швидко. Все перед очима.

Технології нові у далі кличуть.

Все теперішнє, майбутнє

лиш за ними.

Тільки ностальгія душу мучить.

Та не гріє серце електронна книга,

як і лист мобільний.

З Інтернету теж.

Милі книги – ви моя родина.

Ви – моя любов до вас без меж.

2013

З Н А Н Н Я

І

Знання – як батька поважав.

Від нього вперше дізнавався

про те, чого іще не знав.

І книги, книги купував.

В бібліотеках «випасався».

173

А ще були учителі

у школі, університеті.

Немов від Бога на землі,

культурні і авторитетні.

Їх світлий слід завжди в мені.

ІІ

Все те, що в книгах, – не спроста.

І вчитуватися – потрібно.

Пора читання – золота!

І мова книжна – як свята,

розумна, чиста, світла, плідна.

І радість, радість пізнання,

що безперервно імпліцитна.

ІІІ

Удосконалюю в житті

думки, ідеї, мови, мрії.

Душа – вона постійно в дії...

Чи це і в інших на меті?

Чи може спрощені надії:

пристосування до події,

кар’єрний писк на самоті?

Прагматика. Експромт. Стихія.

IV

І оглядаючи сповна

людей, буває дуже прикро:

воліє більшість і вина,

і самовпевненості дико.

174

І сцена відчаю німа:

самовдоволені – не крикнуть,

як ніби й часу вже нема.

Безпечність душі роз’їда.

Лишилася одна відкрита

лиш за комфортністю гонитва,

що затулила нам всі вікна...

До мови та душа сліпа.

V

Настали ночі серед дня:

розмовна лексика, вагітна

задухою вульгарних ритмів,

жаргоном сипить навмання.

Слова брудні – немов рідня.

І брехні, брехні несусвітні.

Мораль – спустошена макітра...

А як потрібно всім повітря,

такого чистого повітря!..

Воно ж приходить із знанням!!!

2012

175

* * *

І знов вертаюсь до Сократа, Діогена

і тих філософів Античності, які

і істину шукали, і щоденно

і душу розвивали, і думки.

У час теперішній чи то змінились гени,

чи може ще щось, ріжуть слух і зір

всім вимогам прогресу, мов наперекір,

бездушні постаті ходячих манекенів.

Їх сленг, хода, упевненість манірна,

духовність показна, позірна…

Таких сучасників багатий є набір.

2010

* * *

З тих пір, як людина

взяла в руки спис,

вона «піднялась»

над природою:

і луком-стрілою,

мечем для двобою,

прикрасами першими,

модою.

Відчула подальші

бажання нестримні,

щоб владарювати

над всім, що оточує.

176

І до майна тих,

що їй так подібні,

вже стала, напрочуд,

охочою.

І краю немає

інстинктам отим,

та, мабуть,

ніколи й не буде.

Виходить, їх більше,

аніж у тварин?

І цим

відрізняються люди?

2007

* * *

Чужих встигаємо помітити –

як вітер:

на те і є чужі... чи вороги.

Це дане явище не важко зрозуміти

і оцінити також до снаги.

Бо протилежності

нікуди не подіти.

Відмінність теж грайлива –

наче діти,

як хвилі на воді або круги.

Бува, готові ми

чужих простити

за їхнє зло і агресивну прямоту,

177

ще більше –

підозріло на своїх глядіти,

що злегка дихають

відмінно і відкрито,

хоч рідний дух відчутно за версту...

Коли помисливість

амбітністю повита,

тоді усе це – тільки на біду.

2013

* * *

Ідеш усе життя з добром у люди.

Його ж сприймають ніби як кольє.

А власне що? Затиснуте у грудях?

Назовні вийти себелюбство не дає.

Але то – виклик!

Жалюгідний, зашкарублий.

Не вірю в те, що кожен тільки «про своє».

Немов дитину рідну цей інстинкт голубить

і залишки моралі продає.

Ми – не тваринний світ. Там досить ясно все.

Але не тане відчуття: душі печать загуби…

Затехнізовані ідеологічним блудом.

Глибинна віра в завтра розтає.

2014

178

* * *

І

Не мріяв бути я

чужим серед чужих.

Серед своїх я також був не радий.

Хоч не водив мене за носа гріх,

зате дісталося напитись

вдосталь зради.

Проживши все життя без ворогів

(заносили ідеї в світ казковий),

по-справжньому ніде не був своїм –

така на долю

випала підкова.

ІІ

Минають спільні інтереси –

і ти уже чужий.

Вузькі світогляди у інших

формували спротив.

Намарно прагнув я розширити

їх межі чи ворота,

як і намарно силилися дати щось мені

грошей, достатку,

задоволень сторожі

вкрай обивательського всякого болота.

Широким поглядам суспільним

пропонував служить.

Мене ж сприймали у душі

за ідіота.

179

ІІІ

Та головне, найвищий дар,

що є в житті мені:

світили родоводу,

України маяки

і не давали збитися з дороги,

не зраджувати мові прабатьків,

не продаватися на вигідних умовах;

не покидати, забувати

рідної землі,

як той міняйло

хитрий, спритний,

мушлевий;

і не тікати у чужі

і вигідні краї...

Така душа людська уже задушена.

IV

Cиндром продажності –

він спопеляє душі,

відчужує серця

і совість душить.

І один одному тоді вони чужі.

Своїх нема.

Нема ніде.

Навкруг – чужі.

Єдиний, справжній ворог – у собі.

Таке єство себе постійно глушить.

180

V

Всьому час–красень

мітить рубежі.

Підійде кожен

до останньої межі.

Чи не важливо, як життя прожив:

чужим собі,

народу,

ближнім, всім?

І чим найбільше в серці дорожив?

Ким, як людина, був передусім?!

2013

* * *

Є очі хижі, підлі,

«рабовласницькі»,

які воркують, а наврочать зле.

У них є щось від тої злої класики:

підступне, хитре,

зрадницьки масне.

Виважуючи думку

власним почерком,

я в очі ті нейтрально подивлюсь.

Куди ж ти дінешся.

Хоч бачити не хочеться.

Та зрозуміти дам, що не боюсь.

2012

181

ЖАДОБА

Псує споконвічно частину людей

жадоба до влади і слави,

до тих, до триклятих великих грошей,

а далі уже й для забави.

Огида до цього у серці ятрить

у більшості всіх поколінь.

Презирство, відраза весь час майорить...

і без-ре-зуль-тат-ність молінь.

Відраза до дуже великих грошей,

рахунків, приватних заводів,

великих приватних маєтків, земель,

багатства, що вічно у моді.

Зароблений чесно мільйон чи мільярд

можливий. І це безумовно.

І без казино: без рулеток і карт.

Лото, лотерей також повно.

Але на сьогодні ще більші жахи:

тотальне в багатстві розтління!

Пронизує владні низи і верхи

духовно-моральне падіння.

Чи цій вакханалії прийде кінець

по владній усій вертикалі?

Найвищий добробут – в єднанні сердець,

у чесній і чистій моралі.

2012

182

* * *

По своєму розумна

тварина, мабуть, кожна.

Та їй далеко дуже

до людини.

Але дурнішою людину

теж зробити можна

і від істоти будь-якої,

і, може, від рослини.

Дурних немає

звичок у тварини.

Що необхідне –

максима для них.

І мові теж не зраджують,

бо є вона єдина,

і заздрощів немає...

тож і відсутній гріх.

2011

* * *

Задаєш собі питання,

чом так відбувається,

що, хто чесність, совість має,

зазвичай, стидаються

будь-яких посад від влади,

йти на керівництво?

Не тому, що потрапляєш

в інше товариство?

183

Чи, напрочуд, дана влада

в таїні не чиста?

А активні ловкачі –

до кар’єри бистрі.

Ті ж, порядні і наївні

(всіх, кого обрали),

мов мозолі на шляху

кар’єристів стали.

Чи достатньої підтримки

чесним надають?

Поодинці всі торують

свій життєвий путь.

Тож, громада чи загал,

як було і завше,

громадянство проявляє

лиш в протестних маршах.

2014

ДОДАТКИ

Із чого

починається людина?

Людина справжня?

Може – з самокритики?

Серйозно розмірковую.

І не одну годину...

А тих думок –

як обіцянок у політиків.

184

Думок

задавнених

і свіжих,

і чистокровних,

і побіжних –

живильні,

невичерпні

й досі витоки.

Так от:

себе любити треба?

Безперечно.

Це наш

найперший

генетичний код.

Його

не заперечить

навіть ідіот.

А як позбутися,

хоча б в роки статечні,

всіх

заздрощів

і мстивості,

і ненависті,

підлості?..

Цих рис –

зав’ючений

і спаяний

ескорт.

185

Себе любити треба.

Безперечно.

Та себелюбство,

честолюбство

досягло висот

таких,

що зізнаватись

в цьому

й недоречно:

а як відреагує

хтось?

А – преса?

А – народ?

Але числом

далеко заднім

зрідка

визнаємо

свою вину

торішню,

та не публічно,

а в собі –

без свідків.

В таких

«зізнаннях»

теж

ми – додатково

грішні.

2012

186

* * *

Відчуття чужого –

не зникає.

Розуміння ворога –

не в’яне.

Пропаганда вкотре розцвітає

мов осіннє жовте листя раннє.

Смак озброєнь

знов гіпофіз тішить.

Вкотре відчуття –

не до добра.

Розказні мораль псують, калічать.

І завис прикріплено

Армагеддон...

мов бра.

2013

* * *

Світ переповнився цинізмом.

Чи він божий?

Намножилося храмів на планеті!

Вона – як те одне рядно.

Не гоже

Кроїти лиш для себе.

І уперто.

Світ вже напився лицемірства.

Досить!

187

Вервечки війн приносять

тільки перемир’я.

І божі храми,

як про мир не просять,

Марс до війни

шикує знов сузір’я.

Стріляють,

дивлячись в обличчя один одному.

Ворожі дії ці в історії

вже звичні.

А ось у спини –

це й не по природньому,

не так, у тварин,

не по хижацьки скоєні...

І навіть в цьому

люди підло грішні.

Амбітна зрілість людства

заморочила

природу і себе

експериментами.

І їм кінця не буде,

мабуть, точно.

Хіба для людства

скінчиться оренда.

2011

188

ШТРИХИ ДО ОБРАЗУ ХРИСТА

* * *

Що такого Він зробив?

Він просто чесно вік прожив.

Був справедливим і відвертим.

Любив, як ближніх, ворогів.

Любив усіх. Добром горів.

Тому лишився поза смертю.

2005

* * *

Він, розіп’ятий на хресті,

дивився всім услід

і очі говорили:

Я ваша совість ненароджена на світ,

Я – ваша совість...

2005

* * *

Його цькували і за те,

що Він любив усіх.

І розіп’яли за просте:

того ніхто не міг.

2006

189

* * *

Хтось цілував Його сліди.

Наслідували й інші.

Коли Він був іще живий,

услід плювали... і у вічі.

2010

* * *

Він у час критичний жив.

Богом–Ангелом ходив.

Попередження імперії,

можновладцям Іудеї

краще ніж Спартак робив.

2011

НАСТРІЙ

Настрій вкрай піднесений на свято.

Відчуття здіймаються рікою.

Що немало. І душа крилата

прагне миру, злагоди, не бою.

Наче Боги ходять по подвір’ю

у сорочках, вишитих святково.

Манять душу, розум благом Віри.

Лину почуттями достроково

у безмежні далі Духу Всесвіту.

І не треба зайвих мудрих слів.

На душі так сонячно, піднесено...

І лунає духів предків спів.

2007

190

* * *

Життя все по думах

спроквола носило.

Все вчився чомусь, пізнавав.

Хоч Дама–Історія

душу гнітила,

за нею весь час вболівав.

А скільки неправди від влади

про неї:

брехнею оскоплені люди –

заручники часу,

якоїсь ідеї...

і жертви ідеї–іуди.

Прийшли ми на зміну

одним поколінням.

Звільняємо місце для нових.

Плин часу.

І все?

Яснобачення плину

Історії треба

без духу доктрини

якої завгодно,

а чесної днини,

загальнолюдської основи.

2011

191

* * *

У кожної історії

поразки, перемоги,

зневіра, сором, глорія,

безвихідь чи дорога.

За кожною історією –

амбіцій череда.

До Бога кличуть зорі.

До хіті – Сатана.

А хіть – в палітрі різній.

І важко оминути.

Вона – в людині грішній,

що прагне все творити.

Історії, історії...

В них істина німа.

Всі правди, як апорії...

Коментарів нема.

2010

ВІДЦЕНТРОВІ РЕФЛЕКСІЇ

Імперії

народів честь ґвалтують,

принижуючи

гідність їхню, гордість

і пам’ять історичну

ампутують...

Ця логіка імперій –

в їх природі.

192

Спотворення історії, ідей

формують лінощі

по всій імперській суші,

синдром обломовщини

у людей.

Як наслідки –

живі, як мертві, душі.

Та, час від часу,

у перезомбовану

їдку свідомість

ідеологічну,

розхожими стереотипами

підковану,

вривається, мов ескулап,

магічно

до українських

(і не лише) людей,

посланець Бога

наш Шевченко–Прометей...

А хтось ховається за тим,

що стало звичним.

І Бог карає тих,

хто вже відрікся волі,

віднявши розум –

перспективу долі.

2011

193

* * *

День і ніч відмічає природа.

І вирує життя день і ніч.

Все живе прагне волі, свободи.

У свободи багато облич.

Що утверджує нас у народі?

Тільки прагнення встати з колін.

І свобода, свобода, свобода –

та, що в сотнях людських поколінь.

Крізь нашестя і розпач, незгоди

Треба правду нести з каяттям.

Тільки справжня свобода, свобода

Робить вільних із нас громадян.

2012

* * *

Буває, деспот милосердний

у своїй жорстокості,

вбиває

без принижень і знущань

і ввічливий

у всій своїй високості –

не застосовує

ніяких катувань.

194

Без образу

великих перешкод

чи ворогів,

пігмеї-можновладці

не можуть жити.

Їм подавай народ,

мов дошку шахову –

підлеглих домочадців.

2008

* * *

Заходить сонце – місяць в небі сходить

і навпаки: природи вічний знак.

Закономірності суспільні хороводять

відмінно, плинно, інколи ніяк.

До суб’єктивних факторів призводять.

Тут розум – вправний, самовпевнений мастак.

Чи по спіралі висхідній

гуляє, ходить?.

Багато дечого чомусь іде не так.

Крім констатації нічого не виходить.

Моральна сторона життя – не без уродів

ідей, теорій, що псують народи.

Нацьковують одних на одних наче ідіотів.

Воюють за правителів за ломаний п’ятак.

…………………………………………………

Не-пе-ре-січ-на одіозна мода!

Держави деякі існують тільки так.

2014

195

КУТ ЗОРУ

Брехня – це гра така.

Ще від часів створіння.

Можливо, то найперше ремесло,

яке з’явилося під час гріхопадіння.

До того сатанинського хотіння

ніякого мотиву не було.

Але з’явилася спокуса щось пізнати:

не існувати ж вічно, як вівця.

І додатково щось для себе мати.

Тож, обманули, зрадили Отця.

Адама з Євою

(дорослі, повнолітні)

не вабив божий рай одноманітний,

що їх лиш на об’єкти обернув.

Світ цікавіший той, що похітливий...

По суті кожен Бога обманув.

А як інакше?

Безкінечність існування

без всяких змін?

То, певно, не життя.

Не зайві ж розуму

постійне програвання,

тяжіння страдницькі до древа пізнання.

І розгорнулася динаміка, інтрига.

І люди вже не покладалися на небо.

Зростали інтереси і потреби.

196

Поволі з ними непомітно, стиха

обман, брехня, як спаяні моменти,

давали вигоду, постійні дивіденди.

І захист ними – також аргументи.

Від першого гріха зростало лихо.

Колись з невинного на перший погляд

вчинку

зростала діалектика всього.

Чи хай простіше –, ніби як на ринку,

де краму повно, і того й того,

постійно поряд:

і добро, і зло,

жадоба, щедрість,

тут брехня і правда,

заможність, бідність,

вірність, підла зрада –

всього багато, ще й на додаток дечого...

........................................................................

Брехня – це гра така:

прихована, таємна,

відкрита,

ще для когось і приємна,

нейтральна і отруйна,

часто не осудна...

Бува, наважитись на неї

сором не дає.

Та ненароком, подумки – паскудна:

вона захоплює і у полон бере.

2013

197

* * *

Одна брехня кричить на іншу:

«Ти і є брехня!»

Перемогла.

І вже сидить на троні.

І солодко в державницькій короні.

І хочеться, щоб так було щодня.

Але ж нічого вічного нема.

Набридло більшості

оті діла зловонні.

Та знов на правду історичну

крадькома

нова брехня – їй посестра,

як рідна сторона,

розбещує свідомість безборонну.

Багато брехень проти правди.

Багато. Хоч вона,

та правда, остаточно

і назавжди не вмира...

Як не вмирає благо віри

в істини господні.

2013

* * *

На сцені правда, «істина» одна,

а за лаштунками, як не кривіться, інша.

І тут система!

І нічия вина.

Багатолика є вона.

Без перебільшень.

198

Із бюрократії вилуплюється, схоже.

Стає всесильною,

немовби Сатана.

Тут революція ніяка не поможе.

Без бюрократії безсильна є вона.

Контроль громадський теж –

бюрократичний,

коли всі інші громадяни у кущах.

Лиш стовідсоткова активність

блискавично

систему ту підірве

у центрі й на місцях.

2014

* * *

Думки народжуються з мислення.

Якісь – сумірні із життям.

Одні стрункі, другі розхристані.

Із суб’єктивним відкриттям.

І апелюють всі до істини.

Вона ж – процес.

І десь на відстані.

Ще й шлях до неї густо вистелений

словоблудливим покриттям.

Якщо на істину оту є попит, звісно,

олжі завжди знайдеться викриття.

2014

199

* * *

Все починається

із першого рядка,

із думки про добро

і вічне зло.

Як брехні змінюють людину?!

Заодно

зникає істина

солодка і гірка.

І тільки правда

в кожного своя

маячить

один одному навстріч.

Все знову починається

з нуля:

як кожен божий день

і божа ніч.

2011

* * *

Ідеї є природного начала:

національного відродження, буття,

начала штучно інтелектуального –

покращення людського майбуття.

Та, інколи, ідеї, як дияволи,

що сплять собі невинно у мізках

з благими і міфічними їх намірами,

мов привиди у різних закутках.

200

Бувало, що виходячи із гавані,

теорії, що вийшли із ідей,

не завжди є достатньо прогнозовані.

Як вплинуть на спільноти і людей?

І казуси траплялися в історії:

життя ідей у прірву занесло.

Бо, позаяк, у профілі ідеї

було закладене несамовите зло.

2007

* * *

От були б ми всі розумні,

справжню совість мали,

не фарисействували всує –

«вченість подавали»,

перед собою не лукавили,

ворогами, браттями,

а стосунки би ставали

однозначно братніми;

справжню чесність, далебі,

берегли, як треба,

Бога мали у собі

завжди і попереду

не для красного слівця

перед різним людом,

щоб Всевишнього Отця

гідним бути всюди;

201

і не заздрили нікому

у багатстві й славі,

і з любов’ю жили всі

в будь-якій державі;

підозріло не гляділи

на відмінні віри,

поважали мови всі

у належній мірі;

щоб не

виставляли інших

меншими за себе,

відмічали кращих, гірших,

бо одне в нас небо,

щоб і в думці не було

зародків паскудства. . .

То Історії тоді б

не було у людства.

2010

* * *

Куди Історії спішити?

Попереду її Величність,

Яку не обійти – прожити...

Грайлива і томлива Вічність.

Куди Історії спішити

З ознаками питально-вічними?

Буття потроху ворушити

З причалами трагікомічними.

202

Та все ж Історія спішить!

Повсталий Кронос в ролі Мага:

Добро – і – зло, як рівновага,

Не стримуючись, майорить.

Куди Історії спішити?

Попереду її Величність,

Яку не обійти – прожити

Грайливу і томливу Вічність...

2006

* * *

Історія – мітла все замітає й замітає.

І кожним, водночас, новим засмічує.

Близьким що стало, рідним –

зачищає.

Скороминучий сенс життя засвідчує.

О, це театр – диво

із оркестром зведеним,

і декорацій в ньому вистачить на всіх.

Народам, поколінням, зазвичай, відведені

лиш одноактні ролі

і ледь помітний гріх.

Епізодичні, одноактні ролі.

На авансцені – можновладців хор.

Така в них функція

на владному престолі

і влади творчої, амбітної зазор.

203

Отак і твориться Історія, і мелеться.

А потім під мітлу... і в небуття.

Минуле вже ніколи не повернеться.

Іде вперед Історія життя.

2013

* * *

Життя і смерть.

Між ними… що?..

Нічого.

Лише ідея варта ще чогось.

Ота ідея, чиста, як лілея,

Що стверджує й спрямовує когось.

У вирію часу і сяйві простору…

Мчимось, не помічаючи межу

Дистанції, що має назву

ГОСПОДА –

Субстанцію людського міражу.

1999

* * *

Високо вдивляюся

в твої очі, Вічність!

Я ввійшов життям

в твоє стремено,

Хай на мить,

яка благословенна

Людям воєдино –

днем і ніччю.

204

Скільки б не було

у тебе вікон-сонців,

У людей в душі

більше квітів.

Бо малюємо життя

своє серцем.

Ми без них,

як ти без нас - безплідна.

1971

* * *

Зірок безмежжя апріорно

назавжди душу полонило.

Хоча від них украй мінорно

холодом несе.

Зірок безмежжя розлюбити,

поділити неможливо,

як наступити поглядом на все.

І скільки часу, вічності проплине,

усі під дах твій підуть напрямки.

О, вічне небо!

Ти одне єдине.

До тебе погляд наш останній навіки.

1971

205

РОЗДУМИ ПРО АНТИАБСТРАКЦІЇ

Життя і смерть

рослин, тварин, людей,

племен, народностей,

народів, націй.

Життя і смерть теорій та ідей,

художніх творів,

гасел, прокламацій;

доріг, палаців,

кораблів, мостів.

Примари «Вічності» –

фантоми і абстракції.

Як прагне розум все нових світів!

Життя – фантастика

і диво, і сенсація!

Дурити мощами святими –

це не вихід.

І загравати із безсмертям – не годиться.

То примітивний, недолугий виплід.

То розуму й бажання

є блудниця.

Є усвідомлення минущості життя –

і прославляй його у різних проявах,

своє і інших

аж до забуття

на користь благ усіх…

і безкорисно скоєних.

2014

206

* * *

Це було б на душі дивне свято.

Філософське, що час обнімає.

Я б прийшов на могилу Сократа.

Та тієї могили немає.

Я б прийшов на могилу Ісуса.

Набагато пізніше він жив.

Чув про вчення Сократа не вухом.

І Платона читав чи учив.

Як відомо, Ісус був освічений.

Різних знань за життя здобував.

Тих, хто жив в попередні сторіччя, –

Стагіріта, наприклад, теж знав.

Порівняти Сократа й Ісуса

Не завадило б кожному з нас.

На їх факти життя подивлюся,

То у другого – мов «парафраз».

Своїм вченням, добром душі тішили.

Близьких друзів собі здобули.

Після себе і ком не залишили.

На безсмертну ж суть істин – вели!

Ще могли б в білім світі пожити.

Компроміси в моралі – огидні.

А без неї життя – мов убите.

Зберегти своє «Я» треба гідно.

207

Добровільно на смерть, як на кому,

Йшли свідомо без крапки в житті.

І взірцем стали в роді людському

І о-рі-єн-ти-ром в путі.

2016

КОНСТАТАЦІЯ

Поезія краси – кохання – творчості.

Поезія молитви,..

каяття.

Існує ще й поезія відносності

І небайдужості –

як стимул до життя,

Глибокого,

ідейного звучання,

Високих поривань –

душі весло.

Поезія – завжди переживання

І вічний поклик

до добра

(хай зникне зло)...

Поезія осяжно романтичних,

Пригодницько щемливих відчуттів,

Виразно різних

і не прозаїчних –

Як вічний корабель людських світів.

Переживання – дискомфорт.

І допінг:

Душа добра безхмарного бажає.

208

Зло вперто демонструє чорний смокінг.

В одежах різних душі проживають,

Які не зношуються

як і душ взуття.

Оголені і босі

чеканять свої кроки

Повз всю історію

і не до забуття.

Хоч є й байдужість

як позаду,

так і збоку.

Поезія – у чудесах натхнення.

І інколи не білі має крила.

Непозитивне –

поза цим іменням,

Хоч і існує як окрема сила.

Вирує біло – сіро – чорно – ока

Поезія у-с-я-к-о-г-о життя.

Все з неї починалося,

з неспокою.

І буде вічно,

вічно так допоки

Існує людство, шанс його буття.

2017

209

* * *

Роз-чи-ню-ся в просторі і часі,

як і все,

що тільки в світі є.

Тіло в іншій буде іпостасі,

в а-т-о-м-н-о-м-у супер-олів’є.

Ще, як глибше, –

в к-в-а-н-т-о-в-о м-е-з-о-н-н-о-м-у.

Перетвориться усе в одні поля.

Енергетика

у безкінечно

повному

В-с-е-с-в-і-т-і –

всьому і вся сім’я.

Тільки душу в ній не помістити,

душі всіх,

що є,

були

і будуть.

Ця субстанція –

окремішня,

повита

ноосферами всепланетарних буднів.

2017

210

АНТИОДА

Одну соту прожили століття.

Час невпинно в майбутнє несе.

Одну тисячну тисячоліття

теж прожили. Відмітимо це.

Знов вітання п’янкі з новим роком.

Знов чарки. І п’ємо не по «сто».

Що очікує всіх ненароком –

те дізнатись не в змозі ніхто.

І без всякого перепочину

йде Історія днями й роками,

перемелює їх наче млином.

Ми ж життям одноактним, єдиним

ощасливлені, а не покарані.

Хай воно – як політ нетривалий.

Кожен бачить у ньому своє.

Для Історії ми, мов кресало,

як цеглинки, активне начало,

те начало, що сенс надає.

Тож, не жевріти треба, не пити,

відмічати салютами рік,

а Історію глибоко вчити

і уроки для себе робити,

а не тільки вести часу лік;

для нащадків хороше творити,

бути прикладом нині й повік.

2012

211

ЕЙФОРІЯ

І тільки те,

і тільки те,

що є на дану мить –

живе і дійсне –

має перше значення.

Бо неповторним

дивом майорить.

Від того, певно,

і кортить

щасливим бути

в дану мить

ось від такого

унікального побачення.

Оскільки мить

і Богу не спинити,

божественно цінити

треба кожну дію.

Є змога правити її,

добро творити,

щасливим бути

від цієї ейфорії.

2011

212

* * *

Багатства, бідності провалля –

пунктири у житті спільнот.

А ось до Бога поривання –

постійне у житті бажання

моральних, страдницьких істот.

………………………………………. Згадав із Біблії сказання:

як, чим Іов в житті платив.

Постійні сумніви. Страждання.

І скільки втрат поніс останніх.

У Бога був на те мотив.

І знову віри намагання

крізь терни – до переконання.

Так йшов до Бога на прорив.

……………………………………… Пунктири щастя і страждання

не для німого споглядання

в порталах серця Бог створив.

2007. 2011

* * * Все більше стає особистостей,

а також людей одномірних.

Все більше і більше можливостей,

щоб рівними будь серед рівних.

Але люди різні: моральні,

байдужі і песимістичні,

свідомі і відповідальні,

ще є турбулентно критичні.

213

Не меншає й асоціальних,

злостивих, не зовсім нормальних.

І їх не відправиш до гавані.

Зростає і кількість брутальних,

уперто злочинних, безжальних…

Хоча вони, звісно, не дауни.

………………………………….

Та більше за всіх – одномірних,

відчужених, дивно покірних.

Їх множать умови з життєвим уставом.

Не маючи рис з ними спільних,

весь час співіснуєш на рівних

з тією одною обставиною,

що ти розумієш – нічого не вдієш

з людиноподібною фауною.

2013

НИЦІСТЬ

Досягти розуміння,

досягти пізнання,

досягти початкової мудрості

нам дано не відразу,

та кожного дня

є можливостей різних

велика рідня

і багато ресурсів із юності.

Вчать моралі казки

в чому зло і добро,

214

вчать мультфільми,

домашнє подвір’я;

вчать, напевно, батьки,

а іще дитсадки,

потім школа,

а також не мертві книжки...

Ще найбільше – постійне сумління.

Ось останнього бачити не довелося

часто-густо в житті і історії.

Бо панують частіше у власного носа

більше пристрасті, хитрощі,

те, як вдалося

обійти ближніх, інших...

Тих вад - як колосся:

камертон егоїзму настроєний.

Не завдячити Богу,

не в церкви ми премося –

а по-глад-жу-є-мо

власну спритність.

Це коли інше зло

з нами так обійшлося –

то до Нього взиваємо,

рвемо волосся,

у-сві-дом-лю-ю-чи

власну ницість.

2012

215

* * *

Куди й до чого ідемо, прямуємо?

Чим білий світ,

людей, себе дивуємо?

Якої чистоти життя ріка?

«Я» донести своє комусь плануємо,

щоб той зв’язок зворотній виникав?

Собі цікавими бажаємо ми бути?

Добро – як благо

прагнемо нести,

якусь несправедливість відвернути,

зло спровоковане в душі кимсь –

пе-ре-тну-ти?

Чи краще хай вже Бог

за те простить?

Не надокучило

дурити і брехати,

про всякий випадок,

немов якийсь інстинкт,

хоч камінець за пазухою мати;

і виправдання у собі тримати,

як власний, обумовлений вердикт?

Чи егоїзму апогей уже подолано,

жадоба до грошей хоч трохи скована –

у першу чергу надбагатих, ситих?

За чесних–бідних не берусь судити.

216

Іще багатств не досить завойовано, які прокляттям більшості опльовані?

Чи краще й далі в розкошах жиріти

з новими, більш казковими обновами,

але на грудях хрестики носити?

Куди й до чого ідемо, прямуємо?

Якої глибини життя ріка?

Наскільки божий дар оцей

малюємо? Шануємо життя і не плямуємо?..

Ми во Христі єдині – каяттям!

2013

* * *

Що необхідно,

мінімум як треба

усім, щоб жити в злагоді і мирі

з єдиним, спільним,

милим сонцем, небом?..

Думки укотре нависають гирями:

щоб справедливість у житті була!!!

Так, ні.

Живуть одні із фантастичним медом.

І множать іншим і побільше зла.

Невже це вічний стан?

І вимушене кредо?

217

А може кілька тисяч років

недостатньо?

Воно і справжніх спроб за рівність не було.

А скільки всякого у вірі тупо ратній

за всю історію-кривулю відбулось?

…………………………………………….. Мозаїка ансамблів

владного терору!

А релігійний опіум які дива творив!

Для різних виправдань знаходились теорії.

І корабель історії собі повільно плив.

Пливе і далі мандрівним театром,

обновлюючи форму і статут.

І все активнішим стає

із кожним актом,

використовуючи декорацій спрут.

……………………………………………… Неприпустимі виправдання нині

для існування надбагатих, бідних.

Невже ці явища ґрунтовно необхідні

і не існує справедливих, гідних?

……………………………………………… По тій дорозі людство шкутильгає

в часи погожі і в часи негожі???

Невже для справедливості

і вічна, і одна є –

та, що в далекім,

недосяжнім царстві божім?!

2014

218

* * *

У лабіринтах,

катакомбах

мислення,

в западинах душі

напівсвідомих

і свідомих

безкрайні

внутрішні світи,

бажаннями затиснені,

не визнають

ні крапки,

ані коми.

Мандрують у житті

«святими», грішниками

без всякої прописки

і не виснажені.

(Світ внутрішній не відчуває втоми.)

Сам у собі

віддалений,

наближений,

всебічний,

неосяжний

чи занижений...

Лише людські серця

є не бездомні.

В собі від дня народження

прописані.

2015

219

ПРОТИЛЕЖНОСТІ

І

Історією

бідність і багатство

перетравлюються.

Та йде незвична зміна

попередніх всіх епох.

Хтось за короткий час

мільярдами прославиться.

А більшість наче як карає Бог.

ІІ

Немислимо інакше уявити

цей світ людський.

Куди ж його подіти?

Бо люди не окрéмішне є стадо.

Скрізь бідність і багатство, як відрада

для протилежностей,

які снують відкрито.

Але чи зможе міра зупинити,

та мудра міра надбагатих, ситих

небесним голосом?

Цьому немає ради.

ІІІ

Не гірше королів живуть окремі.

І в космос залітають.

Гроші Є!

Мільярди бідних до уваги не беремо.

Невже ця тема є не злободенна?

Вона уже й природу дістає!!!

220

IV

Всі диспропорції – як за межею рації.

Самодостатнім і добрішим буде світ,

коли побільше совісті

прокинеться в багатстві.

Ми ж вище разом всіх узятих

різних популяцій.

Хай переважить мудрості магніт!

V

Хай... Хай...

А що для того робимо?

Укотре відчай душу розрива.

Лиш одного свого ми Бога молимо.

До інших ставимося із пересторогою.

Взаємовигідного договору спільного нема!

VI

Нагріти руки в боротьбі з сусідами

можливо тільки їх позбавив гідності,

залишивши їх наодинці з бідами.

Собі багатства, їм побільше бідності.

Таке було б немислимо

при всезагальній рівності.

VII

Стан надбагатих і надбідних не розгромлено,

як не подолано і Богом Сатану.

Кінець очікуємо, мабуть, світу стомлено?

Так ні.

І носимо надію…

ще живу.

2011

221

* * *

Відчуття якоїсь безпорадності,

ніби постріл зрадницький у спину,

викликала з юності до старості

смерть окремо взятої людини.

За життя пізнав багато дечого,

що буває смерть іще страшнішою:

смерть народу,

що украй доречна

на догоду і на втіху іншому.

І хоча до смерті – лихоліття

хай не крок, не місяць і не рік,

за одні лише десятиліття

весь народ,

як вид етнічний, зник.

Чи вина у тому тільки влади,

деяких політиків і вчених?

Струюють ідеологічні гади

у людей свідомість,

навіть гени.

Смерть народів,

їх культур – в імперіях.

Це відомо вже давним давно.

Мій народ!

Невже така трагедія

і тебе спіткає заодно?

2013

222

КОНСЕНСУС

В обіймах фарисейських,

іудських поцілунків

вже майже захлинається

людський сучасний світ.

Наввипередки гра цинічна.

То одні дарунки

гомеостазу мислення.

Його достойний слід.

Не всім це хутко видно.

Чи очі повилазили?

Куди прямуємо?

В імперську далину?

В локальні війни, світові

заходимо, як в лазню.

Всі жертви на вівтар історії...

безглузду множину.

Одні, хоча братами інших

в голос називають,

та одночасно дурять.

Все завойовують собі.

З церковним задоволенням

смакують і літають

в імперській славі

на привласненій землі.

223

Протистояння виправдовує усе

завжди і досі.

Є переможці, переможені.

Немає інше сенсу.

Кінець кінцем знайшовся супердосвід:

то вирішення всіх проблем

кон-сен-су-сом!

Та будь-яке протистояння

знову не зникає.

Ті атавізми вкотре шкодять,

не відходять просто так.

І знов іудські, фарисейські

і цинічні сурми грають.

І лиш консенсусам нам треба

сказати твердо – «так»!!!

2012

СПІВВІДНОШЕННЯ

Є близьким усе, що пережито.

І минуле вабить недарма.

А ще більше те далеке, вкрите

часом тим, що був і вже нема.

І думки все більше навертають

до дідів і прадідів своїх.

Про майбутнє ще ніхто не знає,

а минулого цуратися – то гріх!

224

Тож, в Історію постійно заглядаю,

ніби я там був уже колись.

Тільки про одне весь час гадаю,

як без літописців обійтись...

Світоглядно дивовижний спокій.

Небеса – космічний мікрофон.

Скільки здійснено безмежних

людством кроків!

Записав їх той «магнітофон»,

нарекли якого здавна Всесвітом?

Переглянути б минулі всі часи.

З пращурами розгорнув би бесіди.

Душі віддали б на терези.

Порівняли б почуття, емоції.

Хто був відданішим роду і землі?

Більше зрадників було

чи патріотів?

Продавалися в полоні чи ярмі?

Вже і відповідь приходить однозначна.

Ніяково є:

за багатьох

нас, теперішніх, закинутих у льох

технологій царства, споживацтва;

тут і гроші – абсолют раніш небачений,

світ чеснот чи зайвий, чи розтрачений;

факторів людських суцільний смог...

В космос теж рвемося необачливо,

що стає безсилим навіть Бог.

2012

225

ПОЗАЧАСОВІ РЕФЛЕКСІЇ

І

Майбутнє – таїни константа,

Манірна, віртуальна вічність

У дивній ролі надгіганта

Усім нам дивиться у вічі.

Теперішнє – облоги стан,

Що не повторюється двічі.

І то, напевно, неспроста.

Це не якийсь там код да Вінчі.

Минуле – тема не нова.

Так є воно, а чи немає?

Є тільки модус – час теперішній.

Та він постійно зазиває

До нього.

Тільки там жива

Та дійсна істина окремішна.

ІІ

Минуле – пам’яті колосся.

Близьке і миле:

Що збулося,

Але не те, що може бути,

Не те, що пропонують, просять

Чи має в душу заглянути;

А те, що сталось, далебі,

Той слід,

що носиш у собі,

226

Що пережив

не раз, не два,

Як ніби знятий із хреста...

Минуле

пам’ять, совість, віру,

Любов і втрачену надію,

Уламки честі

повертає.

Минуле в «часі» вироста.

ІІІ

Майбутнє – дивиться у вічі.

Минуле – совість повертає.

Якщо не так, тоді ми вівці,

Нас не врятує Божа Трійця:

Накриє внутрішня сльота.

2012

САГА ПРО ШОУ

І

Свій формат завжди тримало шоу.

Необтяжливо доступне й побутове.

А ще найбільше в кризові часи.

У Давнім Римі це розуміли всі.

Людей привчили лиш до хліба і видовищ –

так владі легше управляти

у керма, натомість.

Якби ж читали більше Аристотеля, Платона,

Сенеку, Демокрита, Цицерона…

Мізки наповнювати розумом. Так – ні.

Давайте шоу: гладіаторські бої.

227

ІІ

Обтяжливі і утопічні «дон-кіхоти».

Їм надавалось у житті найменше квоти.

Симпатій більше мали «дон-жуани»,

пройдисвіти, хоча і без пошани:

як «хлєстакови» різні, «голохвастови».

Кого до цього занести іще кадастру?

Кмітливі «бендери», «корейки», «бені крики»…

Невже вони кудись сьогодні зникли?

ІІ

Якщо вже час такий, дивіться «кримінали»,

життя «зірок» різноманітних, секс-скандали;

як їсти, готувати різні страви,

попсові шоу і приколи для забави;

про хіромантію і дивних екстремалів,

захоплюючі і смертельні ралі;

про катастрофи, ще й побільше спорту,

про розважальні ігри і курорти;

про «дивовижні» і смішні курйози…

Не навертаються від цього сум і сльози?

ІV

Все збільшується відстань

до філософів, поетів.

Скорочується шлях до туалетів.

2011

228

* * * Бог є вища, або чиста «форма»;

реальність, до якої не додається

ніщо матеріальне, ніяка

можливість; чисте мислення

(за Аристотелем)

Форми, форми...

вишукані форми.

Тільки тінню суть, бува, мигне.

Форма вабить в часі просторово.

Треба Бога.

Форма і дає.

2013

* * *

Бог – простір скрізь: в тобі і всюди.

Започаткований Всевишнім.

І серед всіх людей, повсюди,

Речей потрібних в міру,

лишніх

«Я» не штовхай своє до згуби

Синдромом спраглого іуди

Привласнити,

що можна лишнє.

Рівняйся на Христа,

Аллаха,

Будду.

2011

229

* * *

Бог – час –

мов дзеркало дзеркал.

Ніхто у ньому

не сховається.

Які б думки

ти не плекав,

Які би дії

не вмикав, –

У душу

все вкладається.

Він – сцена,

на якій усі

І кожен

розкривається.

Хоч справжнє «я»

сховай в собі,

Усе у часі

викривається.

2011

* * *

Бог – один. Церков – багато.

Кожна править на своє.

Та без Віри жити, брате,

щось на світі не дає.

Хоч берешся за роботу

у житті яку-небудь,

230

чи іти зібрався просто

у коротку, довгу путь –

маєш віру в те, що зробиш,

чи здолаєш труднощі,

чи перейдеш ту дорогу,

не допустиш дурощів.

Як там рішення поспіє,

діло поведеться –

тільки з вірою у дію

щось та й заманеться.

Тож, воно і Віра в Бога –

як свята задача.

І без Неї – нікуди.

Не поможе й вдача.

Лиш осмислена діяльність

у належній мірі

і породжує нагальність:

всякої любові справжність,

всіх надій і віри.

Бог – один.

Та складових в Нього є багато.

Тож, в релігіях одних

Він у різних шатах.

Не людські то відкриття.

То є Божі покриття.

То – як модуси Буття,

Божого завзяття!

2014

231

* * *

Об’єм життя – як на початку безкінечності.

А суть його прямує до нуля.

А що душа? Палає у сердечності

надії, як довірливе маля.

Очікує надія пригубити вже востаннє

присутність інших душ, як бажаного трунку,

а ще щемливі радощі бажані

тих щирих і останніх поцілунків.

2013

* * *

Хто б ти не був, коли б і де не жив

чи час не помічав, чи з ним дружив,

засвоїти потрібно як урок:

життя не є безодня і Всесвіт не безодня.

Воно є перспектива в один єдиний крок

за-про-гра-мо-ва-но природня.

І Всесвіт розширяється лиш на один свій крок.

Однак Буття свої сліди лишає,

як перспективу для чергових «епох».

Йому ніщо ніяк не заважає:

Воно собі і Абсолют, і Бог.

Людське життя також не випадкове.

Його інстинкт самозбереження веде

лише до вічного оновлення людського,

а не до само-зни-ще-ння сліпого.

Воно ж Єдине, неподільне і святе!

Життя – як подих неповторний, світанковий!!!

2012

232

* * *

За день чи два, чи кілька днів до Вічності

по кісточкам перебереш своє життя.

Суть оцінив своєї особистості?

Що натворив в житті без каяття?

Штовхає час вперед – куди там зупинятися!

Надії, мрії, плани рухають вперед,

ще й провокують нас не оглядатися.

І без упину шлях життя кудись веде.

З роками й розум набирається потрошку.

Здається, що достатньо і того, що є.

Надмірність, самовпевненість...

Все більше їхніх зморшок,

рубців обмеженого мислення стає.

Подолані чи ні всі обрані вершини?

Вантаж минулого формує образ наш.

Щоб вдосконалюватися – так ні,

ховаємо причини,

немов життя залишилось на час.

І живемо старіючи, частково духом мертві.

У кожного по різному таке... і не таке.

Лише у деяких до нового всі думи не заперті.

Їм не загрожує – особам

у життєвій круговерті

згасання дум, пізнань, бажань піке.

2016

233

* * *

Чим більше у житті ходив стежками,

з думками історичними ходив,

тим більш впивався в небо, що любив.

Якби всі ті, хто теж його любили,

коли і де, і як би там не жили,

не днями мислили би, а віками,

то і закон моральний був би з нами

один на всіх... між різними серцями

в житті була би згода... І ночами

в душі у снах диявол не кружив.

2012

* * *

У злі потопає

й не тоне життя.

Чому воно квітне,

а спить каяття?

Тому, що прощаємо

різному злу?

Що кожен є грішний?

І кожний лизнув

його у житті

і не раз, і не два?

Невідворотна

його булава?

234

Прощати й любити

своїх ворогів?

Це значить їх пестити,

хоч вони й злі.

Так зло і виходить

на полювання,

допоки не буде

йому покарання.

Та тільки карати

хай Бог буде всіх.

Прокинеться Совість –

оцінить і гріх.

А множення зла

і гріхів – від прощення.

І в цьому – історії

прикре знамення.

Я дітям прощаю,

прощаю дорослим.

Прощаю високим

і низькорослим.

І навіть освіченим,

і без освіти.

Не бездуховним,

морально не вмитим;

мстивим, підступним,

лихим ворожбитам,

зрадникам і брехунам,

і бандитам;

235

різним дворушникам

і ловкачам,

рабським послушникам

і крадіям.

1995. 2010

* * *

Будь-яке насилля гірше смерті.

Смерть життя підстерігає скрізь.

Жах у тому,

що живою жертвою

стаємо,

молись хоч не молись:

у принижень підлих круговерті,

у знущаннях без жалю –

немилосердних,

ще коли панує

помста, злість

і особиста гідність – як роздерта...

Заслуговують,

міркуючи відверто,

злотвóрці

хоч м’яких тюремних місць?

Будь-яке насилля гірше смерті.

А коли воно спрямоване на горе

Богом даного народу

чи народам,

тоді:

236

численні і мільйонні жертви,

немає місця Богу – прокурору,

і мораль від Бога безборонна

в диявольсько-всевладній круговерті.

Всевишня праведність

під час насильств німує.

Добра, любові прояви розтерті.

Ідейно зло само себе «кришує»…

Невже злодійство отаке існує

ще на якійсь у Всесвіті планеті?!!

2013

* * *

Виходить Зло на фінішну пряму.

Там із Добром на фініші зустрінеться.

Вбачає сцену супротивника німу.

По ходу силою пишається і міряється.

Прийшло нахабне і всесильне, і бридке.

Не відбулося зустрічі. Противник не з’явився.

І враження у Зла було таке,

Що ніби в небуття той провалився.

У передсмертному стані Добро.

Без нього, ну ніяк. Навіщо й сила?

Без нього і не жити. Де воно?

І Зло уперше із Створіння помарніло.

237

– Віддати хочу, хоч частину сили, всю!

Ще наберусь бридкого я у світі. –

І стало із собою Зло на прю.

І почало хоч щось з добра робити.

Як хворий з ліжка – піднімається Добро.

Одужувати вистачало стимулу.

У рівновазі сенс Буття – твердить Воно.

Не треба брати верх над іншим силою.

2011

* * *

Твій кожен день життя —

як позначка для Бога.

Добро чи зло

зробив ти на землі?

Яка запліднена тобою

є дорога –

Любові, зради,

правди чи брехні?

Життя – вмістилище

для раю і для пекла.

Усе залежить

виключно від нас.

Тому я жити

не хотів у інший час.

238

В минулому – діди і прадіди,

в майбутньому лелеки –

Онуки, правнуки.

До них ще прийде час.

Цей вибрав нас.

І ми відповідальні

За те, що дозволяємо собі

немов пани.

В епосі будь-якій

ми є лише днювальні.

І хтось – у Бога черговим,

а хтось – у Сатани.

2011

* * *

Кожен день молюсь на справедливість

в свято,

день буденний,

вихідний.

Є така у кожного можливість

і не заспаний

цього в душі прибій.

Тільки вигода егоїстична править

проти справедливості.

Проте

спрагу цю ніколи не задавить.

Зло таке не заперечить те.

239

Тож, і карти плутає строкато.

У грі життя –

відсутній вихідний.

Егоїзм теж

на милість здатний:

кісточку добра подасть по блату...

Він, мов туз, –

і правий, і завзятий,

у житті – постійний прохідний.

2012

* * *

Хто б не хотів боротися зі злом?

На це життя уповні вистачає.

Та більшості на те снаги не має.

Тож, боремось зі злом зворотнім злом.

Йдемо на нього вперто, напролом.

Добро відносне те не помічає.

Бо виступає із подвійним дном.

«Добро» корисливе чатує інтереси.

Такого схвально не оцінить Бог.

Які б не вирували літургії, меси,

не буде щастя для усіх чи багатьох.

Яку діяльність за добро прийняти?

Яке життя висвічує добро

відповідальне, щоб його прийняти,

щоб не було воно з подвійним дном?

240

І як боротися з постійно вічним злом?

І як порядність, чесність в серці мати?

Ось, іменем добра все витворяємо.

Хто проголосить зло?

Нема дурних!

Піднімемось до витоків добра

чи погуляємо

іще крізь матінку–історію,

пограємось,

замолюючи кожен новий гріх?

2013

* * *

Думки стискають

завантажену свідомість.

Вона побита –

мов футбольний м’яч.

Але і адаптована,

натомість,

до всіх ударів,

зрад,

брехні,

невдач.

Думки – провісники

того, що ще

є совість.

2012

241

* * *

Бувають сни

миліші від романів,

Художні твори

кращі від життя,

Сувора правда

гірше за оману

І час теперішній

від майбуття.

Світ артефактів,

їх нові проекції

В свідомості буяють.

Тільки я

На світ комп’ютерів

і віртуальні "спеції"

Не проміняю

співи солов’я.

2007

* * * Ми потопаємо у снах,

що виступають суддями.

І різні марення пливуть

лише відлуннями

думок і дій,

моральних нечистот.

Вони терзають душу

до небесного пробудження.

242

І тільки совість

нас врятовує і збуджує

почати день з нових і чистих нот.

Можливо, хтось при цьому припускає,

що це не випадково, недарма.

Бо в серці хоче квітнути весна.

То Совість-Бог

в душі у снах зринає.

2009

* * *

Мене дитина привітала СМС-кою.

Що ж, є у ній

частиночка моя.

У мегаполісі московському

я теж колись

вітав батьків із ювілеєм

серед дня.

Але душа вела

в аеропорт, до Внуково.

І через три години поспіль

вдома я.

І батько вкрай щасливим був

після розлуки.

Така була романтика моя.

Тепер суцільний прагматизм

до піднебесся.

243

Воно і ніколи

в думках

і наяву.

Є засоби зв’язку.

І серед них є

десь я.

Родинність стала схожа

на вдову.

Спілкуємося впевнено,

мобільно,

не відриваючись

від власного житла.

Та певна сухість слів

відчутна спільно,

яка ще не роз’їла нас дотла.

Живого дихання душі

стає все менше.

Ми мов розкидані

по спалених світах.

Я усвідомлюю

цей прикрий стан

не вперше

без слів

із відчаєм суворим

на устах.

2010

244

МЕТАМОРФОЗИ «ТАК» І «НІ»

Якщо серед нових машин

Поезії не буде, –

До кібера зведеться син,

До автоматів –

Люди

Микола Руденко

Чи стали душі і тіла

від техніки крилатими?

Засмоктані комфортністю

премося у глашатаї

невпинної

геометричної прогресії

надзручностей, надшвидкостей…

без лірики, поезії.

Немов напівбогам

стає нам все доступне.

А принцип той самодостатності

не править за гальмо.

Коли до людства

увірветься день той судний,

есхатологічні марення

не будуть вже більмом.

Вичерпуємо

не безмірні надра.

Перелицьовуємо також ноосферу.

І з кожним кроком

маршируємо парадами

і пе-ре-мож-ця-ми

природи, стратосфери...

245

По всіх усюдах

горе–катастрофи,

аварії постійно день у день.

І навіть клімат

поглядає скоса,

та ще й погода

зменшує людей.

Зростає кількість жертв

комфортного прогресу

в сучасній

а - п о - к а - л і п - т и ч - н і й

хаті.

Статистика – уперта річ,

наука скаже, преса.

Тож у якому далі

розвиватися форматі?!

2010. 2013

* * *

Поступ – стрімкий, не зворотний.

Люди до нього охочі.

Розум такий від природи.

Діє щоденно, щоночі.

Линуть роки і століття.

Поступ не стишує кроки.

Множиться,

множиться різноманіття.

Радує сенсом глибоким, високим.

246

Розвиток техніки – не побороти.

Машинізація стрімко у моді.

Все більш жорстокіші коловороти

Війн смертоносних,

воєнних походів.

Бог хімізації... (може диявол)

Перелицьовує матір-природу.

Згідно відкритих,

омріяних правил

Створює іншу предметів породу.

Модифіковані фрукти і овочі.

Поступ у космосі цивілізації.

Війни з мікробами, людство боронячи.

Урбанізація. Глобалізація.

Перемішалися люди, народи.

Фарш інтернетний

дарує новації.

Змінення статі вже стали «природні».

Йде трансформація люду і націй.

....................................................................

Поступ – стрімкий,

висхідний,

не зворотний.

2014

247

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Усе частіше подумки, набатом

у день буденний, вихідний чи свято

тривожна думка серце дістає:

суспільна сліпота – така крилата,

технічними новинками пихата,

себе розкрити не дає.

Штовхає збоку, спереду, у спину

тим, хто з прогресом в ногу не іде.

Технічно смаковите «карате»

у головах жонглює без упину.

Але турбує більш за все одне –

як в мирний час

безглуздо люди гинуть!

Калічаться, страждають – до кінця.

Людський побіжний фактор

безупинно

зло спричиняє, нівечить серця

і безвідповідально, і активно.

Чи то вже кара Божа до вінця?!

Відповідальність в сто разів сильніше,

ніж це було недавно,

ще раніше,

повинна особистість огортати,

прекрасну мить життя оберігати,

як люблячу дитину кожна мати;

в епоху техногенну значно більше

за вчинки і думки відповідати,

248

ніж потім каятися і себе картати

і голосити на весь світ,

що всі ми грішні...

Нема гріхів і злочинів колишніх.

Дай, Боже, зрозуміти всім

і пам’ятати:

ми тимчасові...

відповідальність – вічна!

Лише у ній ми будемо багаті.

2012

* * *

Чи ми шукаємо,

знаходимо красу

у різних сферах, жанрах,

різних мовах?

Призвичаїлися до тих,

що піднесуть,

розрекламують.

Споживай, небого.

Ажіотаж на поп-модерн

і стильний сленг:

«коротше», «просто»,

«ніби», «для прикола».

А з чого почалось?

Чи не із спрощення проблем?

Фривольних почуттів?

І навіть... рок-н-ролла???

2009

249

* * *

Слухав я усі музичні стилі,

хоч не кожен впевнено сприймав.

В юності любив прості і милі

поп і рок. Вражаючі і сильні.

І до класики чуттями припадав.

Та спливали швидко роки зрілості,

як пора студентська із семестрами.

Завдяки, можливо, божій милості,

розумово зваженій чутливості

джаз полюбив і духові оркестри.

А для декого, зістарившись, прикольні,

незважаючи на шал прийдешніх мод,

залишаються, як і колись у школі,

парубоцькі ритми рок-н-рольні

і хард-рок, як бажаний компот.

2010

СМАКИ

Попса уїдлива безцеремонно лине

так, що й втекти

не завжди удається.

Фальшивій їй

ще й зубоскалити вдається,

пускаючи свою сопливу слину.

250

«Ла-ла», «на-на»

кружляє без упину.

Стрімкий, протестний

від хвилюючого серця

старий дружище рок

віддав себе до згину.

Новітній із потугами

до нього вперто пнеться.

У сфері внутрішній,

чуттєво емоційній

знов вирвався, неначе парафраз,

музичний до душі,

думок прицільний

той сонячний

і соковитий джаз.

В поетиці мелодій і пісень,

народних мелосів

рятуюсь, очищаюсь...

і від Мацуї Кейко заряджаюсь –

бальзаму справжнього

музичного басейн...

І в хвилях симфонічних умиваюсь.

2012

251

* * *

Напівтаємно слухаю,

читаю все оте

що вже віджило вчора,

на сьогодні.

Як буде завтра?

Там також безодня.

Та вивірене часом

мода не змете.

Воно відкрито, мудро

руку подає.

Але дорога та завідомо – зворотна.

2012

* * *

Нікого не збираюсь осоромлювати.

Хай роблять це соціологічні дані.

Наскільки здатні ми

сьогодні усвідомлювати:

зміліла лексика у горе-спілкуванні!

Нічого з неї вже порядного не виникне.

Словник активний переповнений цунамі

крутого сленгу на адресу мами,

ще й не одним завзятим

словом–викиднем.

Яка «культура» оволоділа нами?

252

Мобільне свинство

у місцях громадських.

Жаргон дурманний –

як заворожив.

І репліки нікчемні від злорадства...

Невже цього наш розум заслужив?

2013

РЕФЛЕКСІЇ ВИМУШЕНОГО ПРАГМАТИКА

Поезія – із галузі фантазії.

Навіщо нам, прагматикам, вона?

Від неї можуть бути лиш оказії.

Це може кожен відчувати і сповна.

Наразі світ не той, не поетичний.

Він завжди ринковим був, хоч і не увесь.

Тепер іще акторський і цинічний...

Можливо, і існує інший десь

у внутрішній локально еміграції?

Свою потребу у собі справляє.

Панують зараз інші комбінації.

Мамона на усьому заробляє.

2011

253

* * *

Чуєш кожен день одне:

«Ти дивився фільм про те?

І залазив в Інтернет?

Є програми «тет-а-тет».

А в анонсах інформація –

відірватись неможливо.

І ведуча: супер грація

глядачам на диво.

Погляди, слова – інтрига.

Дистанційний пульт – як шприц.

Кадри шмигають і шмигають.

І уже бува не сила

відірватись силоміць.

Телевізор став, мов школа.

До смаку й канали.

Мастурбують душу шоу,

те-ле-се-рі-а-ли.

2010

* * *

Зір, очі можна обманути.

Обманить слух акторський голос.

Ще вдало можна оминути

і розуму «логічний колос»

і навіть душу підманути,

щоб не прокинулась на сполох.

254

Лиш бідолашне серце чує

і фальш, і бід передчуття.

Воно над нами не панує,

як компас той щось пропонує

в сум’ятті дум і каяття.

Тож, паралельно хай керує

ця інтуїція буття.

2012

* * *

Близький вчорашній день.

Він ще в думках і поряд.

Його сліди лишились наяву.

Якщо він чорним став,

приніс біду чи горе,

то з попелом продовжує «війну».

Якщо був радісним, щасливим,

чистим, цінним,

щось добре збудував

на все прийдешнє,

він не помер. Віддав усе належне.

Продовжиться у світі швидкоплиннім.

2012

255

* * *

Час так летить –

зі звуковою швидкістю,

що не встигаєш

усвідомити його.

Позавчорашній день

братається

з Античністю.

Майбутнє завтра

з фантастичною магічністю

впритул стріляє –

прямо у вікно

теперішнього дня

з відвертою відкритістю.

І ось нових принад

з вабливою розкішністю

солодке

і підступне «доміно».

Світи комп’ютерні

дають нам розігрітися

до карколомних меж

в мобільному зв’язку.

На обширах планети

дедалі легше стрітитися

чи мандрувати

у країну будь-яку.

256

Час усвідомлення досягнень,

катастроф

також намітився.

І сни плетуть

диявольське мереживо видінь.

І все одно нелегко нам

стає порозумітися

на відстані найближчих поколінь.

2012

* * *

Білизну, сорочину

вже не премо руками.

Вручну не створюємо багатьох речей.

Не бачимося, інколи, роками.

Є Інтернет і відео.

Все інше – не пече.

Згадалось те, як мати говорила

про ту машину пральну,

котру не любила:

«Хоч з нею швидко, зручно,

та вона німа.

Усе, що ми руками не зробили,

вже є не те: слідів душі нема».

2011

257

* * *

Близьке й дорожче тільки те,

що зробиш власноручно.

Воно, до того ж, ще й і унікальне.

Все інше, хай воно і краще –

штучне,

у чомусь «потойбічне»,.. театральне.

2012

* * * О, то були часи,

коли слова щось значили!

Поетів і письменників

сприймали як князів.

Художнє мислення

не ставило задачі.

По висхідній суспільство йшло стезі.

А панував який ліризм в душі!

Яка магнетика

в простих, живих словах!

Які не штучні, а живі пісні!

Народу цілісність була у тих піснях.

За кожним словом Бог.

У слові – дух.

(І без нотаріусів слово мало силу.)

Гидкі ж слова, щоб їх

сприймали всі на слух –

то рити власноруч душі могилу.

258

Колись буквально все

робилося руками.

Тому, й конкретика була

в словах, ділах.

Собі і іншим більше довіряли.

Тепер у пошуках себе –

як у бігах.

Замало техніки було,

не кажучи про крайнощі.

Зате співало місто і село.

Не знали про приколи

і модальності.

І більше все-таки було відповідальності...

А словоблуддя – точно не було.

О, то були часи,

коли слова щось значили!

Поетів і письменників

сприймали як князів.

І так було повсюди однозначно

до тих майбутніх – нинішніх часів.

2012

259

* * *

Час так летить,

що ніколи й читати.

Ще й швидкість набирається щомиті.

А прози стільки

– як на Сатурн злітати.

Так є поезія, що на близькій орбіті.

Читайте Лесю Українку і Франка,

І велетня із велетнів – Шевченка,

Тичину, Рильського, Сосюру –

в них справжні відкриття,

Любов і честь, і відданість міцна –

До Стуса, Симоненка і Костенко.

Не треба моря слів і речень океан.

В житті для вчинків,

щоб алгоритм мати,

Чарівну стислість думки –

як бальзаму жбан,

В поезії природно відшукати.

Звертайтесь до поезії:

в ній поетична Біблія.

Там все для розуму, емоцій, почуттів,

Моралі чиста, незрадлива лінія,

Монблан ще не розкритих,

внутрішніх світів.

2014

260

* * *

Чого гріха таїти.

Ми класику забули.

А скільки не торкалося її і взагалі.

Невже перемогли її в культурі

сучасний Інтернет і різні ЗМІ?

........................................................................

Трапляються з колегами, знайомими розмови.

Свідомо часто провокую їх.

Ну, почитайте в ювілейний рік

Шевченка знову.

Суб’єкт розмови знітився

і винувато стих.

А я поезію Шевченка і Франка люблю!

Зворушливо читаю Українку.

Стою із Нею й слухаю Весну.

І на душі так сонячно і дзвінко.

Та почитали би (у відповідь),

але каналів стільки

телевізійних

і підкупний Інтернет,

що часу не знаходиш аніскільки.

Ще серіали пропагують як малинку.

А що поети і письменники?

То зараз не родзинки.

Без них малюється сучасності портрет.

261

Програм, каналів, файлів – море.

Різні веб-сторінки.

Доступно віртуально майже все.

Якщо розхристана свідомість

у рідне не несе –

такі невтішні будуть і обжинки.

Отак пройде життя

і не про-ку-ку-є

в душі під серцем

поетичний образ жінки,

всієї України, що нам усім дає

свободи, волі сенс.

То – цінності великі!

Поетів наших українських –

як зірок на небі.

В них сила духу, лірики жива –

велична, життєдайна кропива,

прийшлася б кожному...

Не зрощена потреба?!

Невже не зменшиться байдужості у нас?

Спокуси, інтерес – на прибуткове.

Марнот марнота губить дух якраз.

Сприймається видовищне,

просте і поверхове...

Чи прогримить час каяття,

покути грізний час?!

2014

262

ПЕСИМІСТИЧНІ РЕФЛЕКСІЇ

Епохи електронних чисел –

молодість!!!

Цяцьками електронними

покорена душа.

Вертеп ляльок технічних

заполонив свідомість.

Прогрес комп’ютерний –

ще молоде лоша.

Як стверджував ще Піфагор,

лежать в основі числа.

Було це все задовго,

ще до ери нашої.

Вони Буття –

як рівноваги коромисла.

І навіть числа в етиці

марширували стражою.

Можливо це і містика.

Доведено, що містика.

Та тільки містики

чимало і тепер.

Її істотно не розгледіти

в житті сучасних сфер.

Як потрактує це

«комп’ютерна балістика»?

263

Не додають нам мудрості

сучасні технології.

В них мудрість філософії німа.

Повз всю історію

вистрибують апорії.

Душі ж прогрес –

закладена стіна.

2011

* * *

Зростає кількість храмів

і аптек, і стадіонів

не пропорційно віруючим, дужим

і спортсменам.

У павутинні різного комфорту –

як в полоні.

Все більш нового

закладається у гени.

Та я не технофоб

і ним не був ніколи:

мораль від техніки

безсило відстає.

Вона не зайва,

та неначе на припоні,

ні їсти, ні багатства не дає.

Збідніло мислення:

для цього є машини.

Вони все можуть:

і писати, й креслити.

264

Але для них немає наслідку, причини.

Тому, що вже відсутнє –

не дадуть воскреснути.

І рідну мову не замінять –

божу тогу.

Вона – симфонія душі, не вар’єте.

Не вбиймо Бога у собі –

одвічне Слово!..

Бо є загроза прикра, що до цього

уперто, струнко ніби все і йде.

2012

* * *

Життя промчиться,

мов футбольний матч.

І кожен рух,

і вчинок не повернеш.

І гіркоти достатньо

від помилок, невдач.

Це усвідомлення

сприймаєш як належне.

А ще є відчуття,

що ти як круглий м’яч.

І вільно котишся в житті,

що є приємно.

Та все частіше потрапляєш

в коло передач,

і б’ють тебе ногами,

мов лицем об землю.

2012

265

* * * Життя є під ногами, між ногами, у голові і поза головою. Якими не мандруємо шляхами, а жити хочеться з любов’ю і красою. А є життя іще над головою: стрімкі, ревниві погляди у небо, як вічні прагнення духовного настою. Вони не зникнуть. Так людині треба. І як зерно у будь-якому полі відчує сонце в кожну пору року, так і людина, часом мимоволі, відчує Бога у собі... чи поряд, збоку.

2011

266

* * *

Чи варто жити в цоканні годин

Кухонно-спальним щастям невисоким?

У цьому світі сенс лише один:

Побачити Творця духовним оком.

Микола Руденко

Очима Бога, тобто з висоти,

і з думкою прасивою, земною

людей вивчаю внутрішні світи,

їх прагнення буденного настою.

Хоч зрозуміла предковічна суть

осіб заінфікованих грошима

та інші, дехто, простеляють путь

духовності, в якій нема вершини.

Є розрахунок, вартість. Є мамона.

Ідей безмежжя. Як їх величати?

А головну ідею Бога, не з амвона,

несила, як єство своє кохати.

Нам не зірки життєвий шлях плетуть.

І з тими йду, хто крізь стерню і терня

в конфуціанській мудрості живуть,

в простих сковородинських одкровеннях.

2009

267

* * *

Скільки цвіту у повінь весняну –

магії рослинного буття!

Маточки з тичинками рахманно

множать тайну вічного життя.

Скільки незапліднено вінчального

тополиного уїдливого пуху

ненароком грально-сексуально

залоскоче очі, ніздрі, вуха.

Скрізь, у всьому є жага вінчальна

до життя і тільки до життя,

мрійний поклик перший і останній,

крок до вічності німий – без вороття.

У природі не буває спротиву.

У тварин інстинкт вершить діла.

Хто підсипав до любові сорому?

Кожна віра щось своє внесла.

Ні, немає сорому в коханні.

У статевих потягах – краса,

що людину до висот безкрайніх

завжди серцем до зірок несла.

2011

268

* * * Невже в Радянському Союзі

сексу не було? Та, звісно ж, був.

Хай не такий – як нині.

Але його на подіум,

зазвичай, не несло.

ЗМІ не розкручували нас

на цій малині. Інтимні почуття

в поезіях зростали,

в моральній вірності

і у подружній цноті.

Нема де правди діти – всякого бувало і на любовному, пильнуючому фронті. Нічого злого розкріпачення не мають

у революції сучасній сексуальній. Але коханці –

як «достойники» зринають.

На них покластись можна

тільки в роздягальні. Вони, до того ж, і замінники чудові...

Хоча не в цьому камінь спотикання.

Відходять духу рицарі

від справжньої любові.

Нараз все більш абітурієнти у коханні.

2013

269

* * *

А то – святі місця на тілі,

божі.

Хоч часто кажуть,

ніби сороміцькі.

І їх ніяк паплюжити

негоже.

І навіть спересердя

у спілкуванні світськім.

А у інтимному, крий боже,

і тим паче.

Ми, загалом, як люди,

так і робимо.

То звідки ж матюки

лайливі, як – собачі.

Паплюжать душу, мову...

і без спротиву?

2011

* * *

Леліємо себе в собі,

караємо природу.

Зарозуміло, оніміло

ставимось до неї.

Піклуємося лиш

про власну вроду.

Позуємо

пихатістю своєю.

А що передамо

нащадкам далі?

270

Лиш зброю гумову,

що у коханні застосовуємо?

Які передамо

нащадкам дані?!

Того ніяк,

ніскільки не з’ясовуємо.

Поспілкуватися з майбутнім

не хизуємося.

Відповідальності нема,

чи просто лінь?

Лише в статевих актах

і спілкуємося

Із ембріонами

майбутніх поколінь.

2009

* * *

За помилкою – помилка.

В’ється стрічка помилок.

А життя проходить стрімко,

а до істини – не крок.

Потрапляємо в тенета

різних ідолів-думок.

Алгоритмів рішень – спектри.

Кожен має свій куток.

271

Ті думки хуткі, мов мишки.

І у кожної свій строк.

Істина десь ходить нишком,

ніби зведений курок.

2009

* * *

Усе життя щось нудить, заважає.

Не вибираємося

з ями помилок.

Егоїстичність намірів вражає.

Свідомість на характер,

почуття зважає,

не піднімається до істини –

як віра до зірок.

На мілководді мислення. «Рятуємося»

прихованою пихою.

А воно ж – не те.

Себе у заздрощах з’їдаючи, все дуємося,

як жаби ті...

з інстинктами прогулюємося

по життю–театру...

в стилі вар’єте.

2013

272

* * *

Чи випадкові в світі ми?

Нас мати вчасно народила?

Ми зрозуміємо тоді,

коли залишимо сліди.

А ще оцінимо в собі

те, що душа в житті робила.

І на людських сердець світи

чи не засіяли біди?

Ну і, до речі, без вини –

себе в житті знайшли, відкрили?!

2014

* * *

В житті ми здійснюємо

безліч вчинків, кроків.

Та серед них

знайтися може не один,

що непродумано здійснивши,

ненароком,

примусить нас зніяковіти,

чи зганьбить нівроку.

Крізь призму кожної

грядущої із днин

на них дивитись треба

рефлективно, збоку...

273

І щоб не дати привиду

узяти нас на кпин,

слід обирати вчинки ті

і виважені кроки,

які утверджують особу

на роки, віки.

2010

* * *

Хто ні разу не хворів

сумнівами?

Мав порив.

І картав себе думками:

Що учора не зробив?

Полінився?

Не зумів?

Чом життя із помилками?

Скільки їх ти наплодив?

Чи по-справжньому любив?

Гідність не носив з дірками?

Не байдужив?

Не коптів?

Вірою в житті горів?

І чого б досяг з роками?!!

2014

274

* * *

У кожного внутрішнє дзеркало є:

прихований «скарб» від сторонніх.

І бачиться в ньому все справжнє, своє:

недоліки, вади бездонні,

які ще спрацюють неначе реле;

і здійснені злочини,

і заплановані,

відразні, свідомі гріхи – не фантомні,

ще пакості, що заміновані…

Одним словом, вичерпне

власне досьє.

А ось, напоказ щось хороше таке

(що є потенційне чи згодом) –

мерщій виставляти,

як ніби кольє,

дурити всіх інших, але не себе…

А власна душа – десь під сподом.

Гніздиться в житті нашім

принцип один.

До часу його не сповідують.

Він ніби завішений димом якимсь.

Його з бумерангом порівнюють.

275

Скоріш відчувають,

коли вдарить грім –

то помста за все нехороше…

А в тім,

хай прикро, та в цій запізнілій порі

у нього серйозно й увірують.

2014

* * *

Поки живеш, душа ще щось поправить.

Підкаже розум

і чужий, і свій.

Можливо, новий гріх вже не заманить,

але й старих позбутися посмій.

Іще не пізно.

Так, іще не пізно.

Хай тій інерції

медаль, звання сприяли,

минуле і теперішнє нарізно...

Мовчать літературні генерали.

Історія частинку б вам пробачила.

Але відмовитися тяжко

від регалій.

Невиліковна ця хвороба – вдача?!

Отямтеся майори, генерали!

2013

276

* * *

Не боїмося, не соромимося

чесно визнавати,

що ми у чомусь

зовсім є не праві,

за помилки,

за зроблене невдало,

що дечого

ми можемо не знати.

Як є бажання

щире, не облудне

для виправлення

різних помилок,

тоді до нас

завжди відкритим буде

душі людської

не один місток.

2012

* * *

На чисті, світлі, добрі вчинки є

завжди хтось той, що мріє про підніжки.

На будь-яку мораль є антиподу трішки...

Мораль ціннішою від того лиш стає.

На кожний творчий крок, що постає,

той хтось влаштовує невидимі підніжки.

Але знаходиться і той, який доріжки

всіх божих заповідей стерти не дає.

2012

277

* * *

Чи більше «фаустів» стає,

чи «мефістофелів»?

Стрічаються мені частіше

лиш останніх профілі.

Прудкі пустопогонники всіх обійшли.

Це точно.

Невже їх час вирує і гримить?

Господарями стали

ніби остаточно...

Але не більше,

ніж на довгу мить.

В історії і не таке

траплялося.

Народ навряд,

що зможе це простити.

Як усвідомить,

що з його вини те сталося,

Поправить владу...

І його вже не спинити.

2010

* * *

У чому задавнена людства є місія?

Себе пізнавати як божу породу?

Чи швидше глумитися, як над природою,

так і собою? Виходить колізія.

278

Із іменем Бога у космос летіти?

Хоч космос є Бог. Він завжди у порога

людського буття. Тут себе не прогледіти,

ой як важливо, і сущу дорогу.

2010

* * *

Слід поважати Бога й Сатану.

Всі скажуть, що я Першого люблю.

Проблема в тому,

щоб не піддаватися

спокусам Другого

і несвідомо поклонятися,

як тій Мамоні,

від якої не втекти.

Зате в обладнаних покоях

невтомно так благати:

О, милий Боже, Боженьку, прости!

Ось від такого фарисейства,

Всевишній, борони і захисти!

2010

* * *

Дехто прагне вчасно й одночасно

бути і з дияволом, і з Богом.

Досягає і багатства, й щастя,

влада теж, бува, не за порогом.

279

Перебачив за життя немало

зовні як порядних, так і «чистих».

І свою кар’єру роблять справно

тихі, смирні, вмілі конформісти.

А до владного керма як дотягнулись

(влада будь-яка, відомо, є від Бога),

в інші шати впевнено вдягнулись...

І диявол теж стоїть за рогом.

2012

* * *

Письменник чи поет,

нехай хоч навіть славний –

а перед ними мов якась стіна:

сучасні люди до читання стали крайні.

Це ситуація і дивна, і нова.

Затиснуті вони

в літературні стайні.

Як для митців –

досяжність майже нульова.

Сучасні технології нові прядуть дива:

потреби більші у речах матеріальних.

В цейтноті все частіш

свідомість сповідальна.

Дивує повсякчас (уже й не дивина)

не інтелектуальне спілкування,

а оральне.

280

І вимальовується істина одна:

на авансцені балаган

культур напівфекальних.

Того народу, що він був,

напевно, вже нема.

2014

* * *

Хай будуть боги–академіки в поезії, князі,

але морально чисті особистості.

Якщо у помислах –

амбіцій віражі,

між декларованим і дійсним є розбіжності,

відчутні пиха,

зверхності ножі

і крапельки нема самокритичності,

а ще й приховані до позування

пристрасті –

я не купуюся

як на ліричні ніжності,

так і на їхні

вірші «їстівні».

2011

281

* * *

Через багато років...

після моєї смерті

Хтось скаже: «А поет цікавий був.

Писав прозоро, чисто,

постійно був на злеті

Думок і почуттів,

людей і час свій чув.

Чому його обходили,

як і багато інших?

Епоха та заразною була.

Багато змін прийшло небачених раніше.

Тягнуло вже на другі

і нові дива.»

І може той, хто так промовить,

буде тим філологом.

Він глибше розумітиме

і суть, і стан речей.

Бо сам ставатиме

все більше археологом.

............................................................................

Слова втрачають статус свій.

Це більшість – не пече.

2014

282

КОНТАКТ

До батька й матері з дитинства прислухався.

Вони найперші вчителі були.

На Бозю не зважав:

маленьким з Ним не знався.

Бабуся Ним лякала, щоб шкоди не робив.

Впливають на людину, звісно,

люди, що – найближчі.

І всім їм дякую, що у житті були.

Живі контакти завжди цінні, вищі.

Недооцінюємо їх

(і в цьому також грішні),

коли близькі і рідні ще живі.

Знайомство з творчістю

письменників, поетів

то ін-те-лек-ту-аль-ний

є потенціал.

Але, коли спілкуєшся із кимсь

та ще й відверто –

ось твій духовний і найвищий капітал.

Коли наживо слухаєш відомого поета

і кожен забуває про своє, –

дух український віддає безсмертям,

народ розбуджений величнішим стає.

283

Поети різні. Різне в них минуле.

Один при владі,

другий в дисидентах.

Поезія їх поетичним гулом,

набатом славить мову,

рідну землю.

Вони і на майданах,

серед люду є не гості.

Єство їх духу заряджає націю.

І вірші їх – як правда у високості.

Гартують дух до бою,

миру, праці!..

Є і поети, у яких мізки замулені.

Теперішнє їх вповні видає.

Ці залишилися позаду,

у минулому.

Відпочивають у його фойє.

Поет народу є не той,

якого лиш читають,

а той, якого ще і люблять,

поважають

за вчинки всі громадські

і патріотичні.

Вони на правду, чесність, гідність,

справедливість надихають.

Нехай це не для всіх.

Такі поети – вічні!

2014

284

* * *

Ну, не переживай, поете, за людей.

Вони самі без тебе розберуться.

А вже як ні, то як ці речі звуться?

Вони – самодостатні. Ти зайвий тут «Персей».

Але переживай за всіх отих дітей,

яких батьки годують, а вулиця їх вчить.

Воно чи невтямки, куди дитя росте,

чи взяти голову у руки не кортить?

Ну, не переживай за тих, що вже заведені,

неначе під програму із ЕОМ;

живуть стереотипами, новинками – як медом...

і на додачу ще ТБ – синдром.

Ну, не переживай за світ великий, грішний.

Хоча нікого і ніщо не хочеш обминуть.

А втім, тобі, поете, може і видніше.

Своїми болями висвітлюєш усім належну путь.

2011

* * *

Що є Воно оте Буття?

Томлива Вічність нам не мила.

У чому кредо, сенс життя:

Томління духу і томління тіла?..

Що є Воно оте Буття?

Його збагнути нам несила.

Грайлива Вічність – як сміття.

В ній смерть – на прах.

Життя – мов птах, Як Віра,

що злетіть зуміла.

2004

285

* * *

Дерев верхів’я – мов у позолоті.

Вечірнім сонцем бавляться. Смерка.

Кінець підходить будь-якій роботі.

Спочинку жде робоча дня рука.

Усі тварини до найменших змін

Біологічно дуже надчутливі.

Вже спочивають. В них годинник вірний.

У нас, людей, не так. Дозвілля дзвін.

Як по сучасному — ще більше гомінливий.

За північ – тиша. Ніч бере своє.

Примушують природні біоритми.

Лиш Кронос всюдисущий не дає

Себе й на мить найменшу зупинити.

Пульсація Всесвітнього Буття.

А спокій – лиш у проміжках. Відносний.

Все суще віддає серцебиттям,

Засвідчує життя в собі і Космосі...

Дерев верхів’я – знов у позолоті.

Ранковим сонцем бавляться. Світає.

У всього сущого попереду робота,

Яка земне життя благословляє.

2014

* * * Безмежне диво Всесвіту: Магніт

Життя, Яке вже вибухнуло,

але ще не смеркло. Його сегменти – як політ. І тому, вимушено смертні.

286

Життя окреме зникне, наче лід.

Залишаться від нас одні молекули.

Але зірки усім світитимуть услід

Стожарами – небесними смереками.

2006

* * *

З Вічністю німію, ворушуся.

А навколо, мов птахи небесні,

обертаються планети, кружаться.

Серед них весь час знаходжусь десь я.

Мов пустеля переповнена кущами –

кам’янистими метеоритними дощами,

Космос вбрався в їх одежі, бавиться,

пострілами астероїдними славиться.

І проносяться повз мене всі сузір’я.

Не дванадцять, вісімдесят вісім.

Неважливі тут ні відстані, ні міри,

як і кількість зелені для лісу.

А крізь мене мчать зірки й галактики.

І туманності об мене також труться.

І ніби полководець я, а інше все – солдатики.

І не важливо, як всі речі звуться.

287

Усе це сон, який торкнувся Абсолюту.

Тільки сон.

Але чому на мене

так раптово він зійшов?

Щоб я відчув всю велич його руху?..

Безмежне боже таїнство!

Безмежна сила Духу!!!

2010

* * *

На те і Вічність,

що її не огорнути.

Вона й сама собі не «по зубам».

Що то за дійсність і Буття?

І як збагнути

(цим переймався, може, й сам Адам)

чарівних привидів–абстракцій

нам, рабам,

залежних від міфічних категорій.

За Кантом розум наш

ніскільки не спинить!

Хоч не позбавлений оман,

фантасмагорій,

він ствердно у свідомості іскрить.

Ще може обійтися

і без антиномій.

Важливо те,

що за життя п’янить.

288

І нащо Вічність,

якщо з нею нам не жити?

Що не існує –

з тим і не дружити.

Прекрасна тільки дана,

довгождана,

мов подруга,

близька

і цінна мить.

2012

* * *

Обмежені думками,

часом,

простором,

«технічним інтелектом»

і майном,

йдемо, повземо

на одному острові

повз лінію життя

в одне вікно.

За ним і перед ним

безмежні далі

усіх матеріальних форм буття

і дух безмежний

Всесвіту надалі,

коли започатковує життя.

289

Тут наше «я» метеликом літає,-

усотуючи Вічність

в кожну мить. Лиш рефлексивне «я»

перемагає матеріальну форму,

тіла суть. 2010

* * *

На неймовірну висоту

технологічно небезпечну

піднялось людство,

безперечно.

Уже і Всесвіт дістає.

А далі що? Себе не вб’є?

…………………………….

Були минулі покоління

і до природи більш сердечні,

до неї, як до пуповини,

їх душі – жалісливі, гречі.

Буденні і святкові справи

були природні – як доречні.

А ще відношення до всього,

і до живого й неживого

таке розважливо статечне.

Мораль із нього поставала,

залежність віри надавала.

290

Тепер цього нема. Не те.

Чомусь усе частіше з того

мене, учасника такого,

закутого в технічні тоги,

проймає сором, в серце б’є.

2014

ЄДНІСТЬ

Хотілось Вічності.

Така не проживає.

Плин Часу зводить поступово нанівець

все, що з’являється.

В обнімку з Ним зникає.

Окреме і конкретне

певний статус має:

початок з’яви, існування і кінець.

Заглянути в минуле так хотілось би!

Минуле – наші батько,

дід і прадіди.

Як серце від минувшини забилось би!

Та чи були би пращури нам раді?

Які б пісні ми разом заспівали?!

Які б чуття у вирій піднялися?!

Та нас єднала б

мова величава!

Відмінна дещо,

але все ж – як пісня!

2014

291

* * *

Життя знецінюється вкрай

глобалізацією,

всіма речами,

що ведуть до неї.

Уніфіковане життя

руйнує нації,

родини,

всіх патриціїв, плебеїв

іще жахливіше

ніж землетрус Помпею.

А заспокоюються люди

декораціями.

Невже оце

як на утіху здача?

.........................................................................

Для людства, певно,

вже не буде вдачі,

як станемо

глобалізації лакеями.

2011

292

* * *

Є дуже різні спеції, приправи,

що люди винайшли,

формуючи смаки.

Смак м’яса і вина.

Смак переможця...

це – війна.

Суспільні теж смаки давалися взнаки.

Смак самолюбства –

як достойне право.

Воно формує особистість залюбки.

Хоч інколи породжує заграви

щемливих заздрощів.

А ті – завжди стійкі.

Смак до брехні, користі, лицемірства,

хижацького інстинкту злого – вбивства

уже історію ніскільки не здивує.

Смак до грошей, кар’єри,

влади, слави

багато дечого в людині стимулює.

У прагматичній виключно оправі

це щось дає, водночас нівелює.

Постійна боротьба її єство вінчає –

людина над природою літає,

постійно Бога згадуючи всує.

Душа ж

господню суть свою втрачає...

Зате динаміка історії вирує.

2013

293

* * *

Скільки не дивись на світ, все замало буде.

Скільки літу не радіти, а зима прибуде.

Тож, вирують відчуття,

що життя – це свято.

З усвідомлення цього ти уже багатий.

Інші, різні, спільні свята

як не відмічали б,

після них іще ні разу кращими не стали.

Ще й вриваються думки,

що ти в чомусь трутень.

Звідси, ближче і миліше повноцінний будень.

Якби сонцю не світити, дуже хочуть очі

тимчасово відпочити,

а на те є ночі.

Зранку знов любити-жити,

сповідатись щиро

на взаємність безкорисну кожного із миром.

Тільки невзаємність в світі

створює полярність,

амбіційність індивідів… їх пасіонарність.

Невзаємні дні і ночі,

череда років.

В протиборствах пропливають айсберги віків.

Крізь століття марширують

мир з війною строєм.

Вся Історія ятрить перекоти боєм…

294

у мозаїці ідей, вірності і зради.

У церковному вертепі теж немає ради.

Як-не-як ідуть знання, досвід не останній.

Справжнє свято інтелекту – у такому стані.

Розмірковуєш про третє –

це тисячоліття,

що, здається, принесло людству повноліття.

На слизьку воно вершину піднялось у часі

і не має права бути

в помилках нещасне.

Та постійно сум пече: чом не досконалі

люди в більшості своїй,

по той бік моралі?

Тут багаті і не зовсім,

бідні і бездомні.

В усвідомленні цих вад ми усі притомні.

Все, що діється – на те,

схоже, Божа воля?!

Все в єдиному букеті:

мир, війна і доля…

Скаракудились в мені різних мислів груди.

Скільки світ не пізнавай, все замало буде.

2014

295

* * *

Життя – миттєве.

Тільки довга мить.

Відрізок миті має скромне значення.

Живеш допоки віриш

і кортить

дожити до прийдешнього побачення.

Але ж приходить і життю вінець.

І сам собі кричиш:

«Пожити б вдруге!..

І світ зробив би кращим врешті-решт.»

Пухлиною зростає гнида-туга.

А що зробив в одноразовому житті?

Угледів в ньому

лиш одне звичайне.

Життя по-справжньому

достойне лиш тоді,

коли у ньому бачиш величальне!

2014

* * *

Армагеддон запліднюється

тихо із середини.

В якійсь частині мозку

думки давно шикуємо.

І душі розтинаються,

немов мости розведені.

Спиною уперед

до прірви чимчикуємо.

296

І не минеться

тій цивілізації,

Що вимушено прийде

нам на зміну.

Прокинеться Біда

від усебічних операцій –

Запрограмовані на смерть

тотальні міни:

Ідеологічні і військові,

торгівельно-наукові…

Вже не відмовиш їй

в страшній тій рації.

І ми, за метриками,

хоч іще живі,

Але, напевно, вже давно

духовно смеркли.

А деякі, немов фантоми,

як в імлі,

Непереконливо існують,

ніби мертві.

За межі вийти свого «я»,

хоч недалеко,

Синдром егоїстичний не дає.

Біда у тому!!!

Зате все більш вражаючі

щороку феєрверки,

Мов ембріони і провісники –

гінці Армагеддону.

2011

297

* * *

Тривожно зорі посміхались

перед ранком.

І сумно й солодко,

розпачливо мені.

Чумацький шлях

своїм шарфом–серпанком

поволі розтає у вишині.

Віз повернувся дишлом.

Час – до праці.

Не спавши ніч, –

така поета доля, –

в мені на зміну

інший йде «Горацій»,

більш прозаїчний,

без романтик, меланхолій.

Знов заторгує світ

товарами і грішми.

Хижак вб’є жертву

і без всяких катувань.

Тож, день новий

безвинний ще, негрішний

вже прокидається

до нових полювань.

2011

298

ТЕХНОДУШІ

Зацікавлюють людських життів перетини.

Справжнє, не придумане кіно.

І в гущавині життя,

в середині,

відкриваєш кожне його дно,

на яких усі гріхи тримаються,

і гіркі, солодкі,.. хоч які.

Зрілі душі маються – як граються,

перетравлюють життя роки і дні.

Все нові гортаються сторінки.

Все нові сценарії в путі.

Все нові потреби, мов родзинки,

ніби як причепи на меті.

Більшість (так було завжди чи вперше?)

зачаровує товарний дивосвіт.

Більш цікавішим життя стає і легшим...

Та мілішає духовності політ.

Вже давно нічому не дивуєшся.

Бог обставин впорядковує життя.

Поверхнево з іншими спілкуєшся.

Їм болить лише своя матня.

Технодуші самі віддаляються:

самовпевненість стає немов героєм.

І моя душа, чимраз, тримається

тим, напіввдоволеним ізгоєм.

299

Мчить життя.

Ти як у ролі слідчого. Не суддя. Не прокурор. Не піп.

До життя, напрочуд, прозаїчного

ніби ще із юності прилип.

Внутрішнім багатством було змащене...

..........................................................................

В павутинні днів зника мій слід.

Відчуття – немов напризволяще

покидаєш невгамовний світ.

2016

* * *

Вбиваєм один одного.

Вбиваємо.

На те знаходимо хоч тисячі причин.

І привидів також не менше маємо.

А ще з’явились вбивства

без причин.

Раніш на конях їздили, підводами.

В дорозі думали чи мріяли собі.

Мчимося нині із комфортом.

Мило й добре нам.

В житті ще маса різних справ...

І на ́ тобі!..

Все обривається умить. Життя калічиться.

Якась безглуздість перед біди лицем.

300

З природою крилата швидкість міряється:

ракетою помчати, з вітерцем.

Відповідальність рідко хто розкриє

свою стовідсотково. Як і всі.

Ніяка влада більшого не вдіє:

прогресія уже нових часів.

Гріх у квадраті карколомно виріс.

І не зупиниться процес, коли біжить.

Ніхто упевнено сказати не посміє,

кому і скільки в світі жити – жить.

2016

* * *

Вже не гряде суцільна деградація,

не на порозі – в розпалі вона.

Її прикмети? Гляньте на овації

від різних шоу «в лоб», не крадькома.

Спотворений ефір і телепростір.

У фокусах «зірки» і капітал.

А вивірене часом майже зовсім,

як неформат, зіштовхнуте в підвал.

Балаканина, лицемірство, конформізми.

Багатство меншості хизується оскалом.

Пора робити запізнілі клізми

всім аморальним нечистотам...

і загалом.

2011

301

* * *

Чудовий орган тіла – голова.

Вона усе щось думає і думає.

Як той комп’ютер, щось перебирає,

сортує. Тільки з радістю чи тугою.

Але у голови також іще закладені

програми різні, цінності, емоції.

І ось ведуть вони кудись нас всіх парадами,

як кораблі ведуть по морю лоцмани.

А перед нами – океан буття.

У ньому тільки сонце. І не буває затінку.

Раз на одній ми палубі життя,

то нам годиться йти в одному напрямку.

І бачачи, які навкруг ми люди

запрограмовані, ідеями замучені

від можновладців до простого люду,

у всьому, скрізь, мов вірус, спритний гріх,

приходиш висновку, що прикро за усіх...

Фатальні помилки в свідомості допущені.

На цій планеті толку вже не буде,

якщо ходитимуть і далі різні блуди.

Але Надія – краля все ж тримає нас.

Для виправлень ще не скінчився час.

2010

302

* * *

Себе пізнавати ніколи не пізно.

Якої любові і віри ми гідні?!

На хвилях високих частот егоїзму

усе не своє – непотрібне.

Добробут, багатство, комфорт – то назовні.

Розгардіяш у душі не пече?

Лише проживання у світі господнім

і фатум – надія на вдачу іще.

Розширити власну любов поза межі

маленького «я» з усіма одночасно –

утопія вічна, у часі – безмежна.

Та все починається з мрії належної.

І кроки до мрії цієї – прекрасні!

2014

* * *

На кожен день наступний

грішного життя

готовим треба бути,

що, можливо,

обірветься воно і кане в небуття.

Яке залишиш після себе диво?

Жив як травинка непомітно в світі

чи хитрим звіром у полоні днів?

Що віддавав народу, людям,

дітям?

Зла чи добра багато залишив?

Не зайві ці питання, хоч не хлібні.

303

І кожним задаватися в житті

доречно. Ми того, як люди, гідні.

Що заважає?

Життя од-но-ра-зо-вість ця на білім світі?!

Егоїстичність душ людських світів?!

2014

* * * Позбиралися хмари.

І сунуться... Впору вимолений дощ періщить. Я у зливу

виходжу на вулицю. Все завмерло –

як на кладовищі. Бруд змиваю в собі

і відкопую в серці чисте,

нове і магічне. І, немовби оголений,

кроками відміряю прийдешнє сторіччя. Скрізь – нікого.

Усі поховалися. Я змиваю в собі

їхній бруд. Що наснилося,

зроблено, сталося – все в мені.

Я і Цезар, і Брут.

2010

304

* * *

Останній день зими не за горами.

Весна буяє в серці бунтарем.

Мов лірики, ми все переживаємо,

Що є, було і буде з кожним днем.

Ми живемо, поки переживаємо,

Бо Бог нам душу дав, не тільки плоть.

Ми мріємо і грішимо, як знаємо.

То ж першим мрійником лишається Господь.

2009

НЕ МОЖНА БЕЗ МОРАЛІ ЖИТИ

Не можна без моралі жити.

А як історію творити?

Людське життя відмінне від тваринного.

І один одного дурити

іще із сотворіння світу –

це як динаміка у часі швидкоплинному.

Не можна без моралі жити.

Чому не можна?

Живемо.

І не одне тисячоліття.

Вони лиш війнами і ситі.

Народу скільки перебито!..

А висновки умовно беремо.

305

Ринковий світ – мінливий... і продажний.

Бува цинічний.

Аж по вінця епатажний.

Немає сенсу і волати.

Прокляття також не поможе.

І навіть славнозвісний Боже,

Якщо він є –

Йому лише мовчати.

Його пояснять мудреці,

сановні і прості ченці

у різних балахонах.

Все – кара Божа за гріхи.

Недосконалі ми усі –

лунає у промовах.

Не можна без моралі жити.

На ній тримається усе.

Вона лиш позитив несе.

Формує людяність, гуманність, віру в світі.

Була колись недосконала як і діти...

Історія учила перш за все.

Її жнива в скорботі надвеликі!

........................................................

Нараз століття двадцять перше.

А в ньому знов хтось вперто бреше.

І це окремих можновладців не гризе.

306

Імператив етнічний знов

цілеспрямовано здешевшав.

І знов зневажена, потоптана любов...

Диявол свої справи не завершує.

2014

* * * Звичайно, можна жити

і без рефлексій. Це все одно,

що не дістатись яблук, які звисають

у своїй красі, краси не відчувати

у хореїв, ямбів. Аналізуйте у житті

свій слід, постійно йдіть,

мов за водою, в люди. Любовно прагніть

бачити весь світ, не тільки, що навколо

й власні груди.

2009

* * *

Коли людині не бракує мудрості

і вона співає ще пісень,

і, незважаючи на всі життєві труднощі,

розпочинає чесно кожен день,

307

то це від Бога... і від особистості,

яка торує власний шлях в житті,

не забуваючи

про вічний поклик гідності,

який запрограмований в душі.

2010

* * *

Успокоїлась твоя душа сердешна?

Не було такого.

І не буде.

Тілу не засвітить вже прийдешнє.

А душа, яка є справжня, – всюди.

У минулих дальніх поколіннях,

в тих, що є

і прийдуть їм на зміну.

Душі справжні

завжди є нетлінні.

У тілах вирують без упину.

Борються, нарощують духовність.

Маються, немов птахи у часі.

Хай підводить часто «безбородість»,

мудрість – кома,

а не крапка щастя.

2012

308

* * *

Перші півні вже сон покидають.

А мені не до того спання.

Рефлексії в минуле пірнають.

І тривожить майбутнє щодня.

Пережите минуле хотілося

повернути у завтрашній день.

Що збулося – неначе наснилося

з неповторним театром людей.

Дорогих і близьких, і знайомих,

випадкових, ворожих, німих

і у часі простих перехожих,

і коханих у серці – «святих».

Тих фізично давно вже немає.

Ті, що є, вже давно є не ті.

Позабути ніщо не бажає

лиш душа, що зростає в житті.

І живу, поки пам’ять палає.

В швидкоплиннім поході буття

неповторність життя окриляє

те, що в сумі складає життя.

Перші півні вже пісню співають.

Чи було для них вчора, як знати?

День чимдалі новим окриляє...

Я виходжу окриленим з хати!

2010

309

* * *

Знову перегукуються на гілках круки.

Безперервно вертяться страдницькі думки.

Знову жах воєнного, смертного клює.

Час моралі скінчився. Підлий настає.

Знову він охоплює маси міліонні.

Піддані. Осліплені. Ниці. І без волі.

Знов ідея кинута їм як той кістяк.

Глузд здоровий відімкнувся.

Не ввімкнуть ніяк.

Час – пірнати в ненависть. Проливати кров.

Величати цезаря. Час війни прийшов.

Що з часів Еклезіаста відбулось у світі?

Скільки миру і війни за тисячоліття?

Що було і буде. Знову війн дощі.

Сурми пекла грають в дійсності, в душі.

2014

* * *

Які ж ми, люди, неповторні

в земному диво–пеклі–раю!

Ця істина, як світло повне,

усім відома... і німа.

Я всіх стоїчно обіймаю

в думках руками обома.

Хоч дехто подумки і в слові,

відкрито, хто і крадькома,

310

у вчинках часто завдавали

мені, ідеалісту, шкоди.

Можливо, навіть, і тому,

що йшов до мудрості, любові

не так як більшість, мов заброда –

у філософському диму.

Ще мріяв бути в кожнім домі,

радіти, сумувати з долі,

яка, мов карта із колоди,

нам випадає мимоволі,

а може, може й за вину.

І все ж, в думках перебираю

все людство і людей без краю...

все знову, знову, знову, знову,

хоч ця утопія – пряма.

Усіх стоїчно обіймаю,

немов в останнє з чистим словом,

розкривши всі духовні дверці

якимсь ге–о–гра–фіч–ним серцем...

та ще й руками обома.

2008. 2013

311

* * *

Створивши вірші серед ночі,

як знов народжений живу.

Ідеї висловив пророчі,

думок здійнявши куряву.

Світ спить. Ніде ані душі.

Воно природі так потрібно.

Витає Бог у вишині.

Хоча Він скрізь!..

І, принагідно,

неначе ненароком стрівши

(а це проходить не безслідно),

Він, духом праведним зігрівши,

оцінює мене…

і вірші.

2009

* * *

Стежками стоптаних думками рефлексій

ідеш вперед, вертаєшся назад.

В житті людини мислення – носій

утвердження, помилок, різних вад.

Предтеча волі, вірності чи зради.

Обдумувати треба кожен крок.

За нами вибір бути гідним,

а чи гадом.

Це, мабуть, перший, головний урок.

312

Допоки мислиш – не існуєш,

а живеш!

І перевагу віддаєш окремим вчинкам.

Піднімешся в житті

чи упадеш –

відповідальний за свої обжинки.

Та ще є фатум, що не передбачиш.

Сучасний – як модерний...

і підступний.

Людський, зловісний фактор.

Як на здачу.

Він скрізь.

У всьому.

І багатокутний.

Життя обірветься умить від водія,

що міркував собі – як заманеться,

від терористів

чи диктатора Кремля...

Злочинці теж собі міркують...

та без серця.

Постійно мислимо.

І трохи розум є.

А самовпевненості – як весни розмай.

Вона найбільше помилок дає.

А ще оцінок поверхових через край!

313

І серед тих, що вже були,

майбутніх дій

зло, тут як тут, в огидливій «красі».

І з тими усіма, що на Землі перебуло,

іду з серцями їхніми,

цілуючи добро

стежками стоптаних думками рефлексій.

2016

ОСІННІ РЕФЛЕКСІЇ

Посивіло, притомилось літо.

Пробудилась, позіхнувши осінь.

Листя в різнобарвних віях-квітах

На гіллях лишатися не просять.

Жовті пасма – ніби відблиск сонця.

Червоніє хміль – уже червоний.

Зе ́лені ще не одне віконце.

Кольори у опіум-мажорі.

Вітри буйні вже набрались сили.

Для птахів – то тяга на путі

Перельотів. Тільки б не дощило.

Чи зустрінеш знову їх в житті?

Линеш в стан осінньої нірвани.

Зайвий поряд будь-хто, хто б не був.

Час найбільш вагоміший у стані,

Як зненацька старість перетнув.

314

Скарб-душа прямує без укосів,

Серце невсипуще заодно.

І благословенна кожна осінь –

Творчості знаменне полотно.

Поринаєш у тумани – роси.

Згадок про минуле – буревій.

Край – самотність одкровення просить.

Про майбутнє – розмислів розвій.

За життя всі думи перегрілись,

Як і правди різні і неправди.

Друзі в старості птахами розлетілись.

Дехто без повернень і назавжди.

Переливи туги – на всі боки.

Друзів – книг зате нажив під стоси.

Живить друг-мораль осінні кроки.

Друзі-істини стають все більш розкосі...

..........................................................................

Рефлексії правлять курс зворотний.

Справ в житті достатньо ще ряснить.

Вже в такому щасті не самотній

Йти крізь осінь, зиму – до весни!

2016

315

* * *

Не надивуюся на світ.

Всьому живому шлю привіт.

Усім, хто є, хто був і буде.

Ми всі з одних і тих молекул,

люди.

Розчавимо в собі останній слід

гордині, пихи – ми ж є божий рід.

Все неповторне: світ і простір, час,

молитва, мить, кохання...

Кожен з нас –

Любові неповторний поводир.

Цінуймо унікальний божий мир!!!

2012

316

ТИЧИНКИ

НЕВГАМОВНИХ

ДУМ

317

* * *

Коли життя багате смислом,

то краще жити у селі,

в якому від природи, звісно,

вирує щирість від землі.

2005

* * *

Міськими знов проходжуюсь

дворами.

Немало тут залишено слідів.

І те минуле,

що не за горами,

відходить, як епоха погребів.

2012

* * *

Вода, що закута в трубі –

не жадана,

не пахне криницею,

плесом, рікою.

Ніколи не вскочить туди

зірка рання,

не схилиться

птах головою.

2010

318

* * *

Одне відкриття, що зробила людина

за тисячоліття, віки

мене якнайбільше завжди полонило –

це винайдені сірники.

2014

* * *

Чи можна жити все життя,

не наближаючись до річки?

Не наближаючись до істин?

Не виявляючи в собі

нікчемних слів, облудних фраз,

матюччя, хай і невеличкого?

Невже цього не вимагає час?

1995

* * *

«СМС-ки» – дум ескізи

вмить летять далеко.

В них слова, як жменька «хмизу»,

– не душі лелеки.

У листах – палітра мови,

почерк, зближуючий нас,

розмислів сердечних море,

мандрівної думки час.

2007

319

* * *

І знов, і знов спілкуюся з Шевченком,

Сковородою, Чаадаєвим і Герценом.

Як полікую ними виснажене серце,

То і очищується грішний шлях до Бога.

2011

* * *

Давайте вчитися у матінки Історії.

Якби політики у неї теж навчалися,

То не об’єднувалися лише у горі.

Народів доленька цвіла б, а не мовчала.

2011

* * *

Батурин залишиться вічно в душі

свідомих, стійких українців.

Вони пам’ятатимуть кривди усі

москвинів – як хижих ординців.

2013

* * *

Якби не в шоу, а в театр заглядали,

Якби побільше класиків читали,

За мовою своєю слідкували,

То ми б солодощі інтелектуальні мали.

2011

320

* * *

Чутки, плітки ніколи не цікавили,

Також інтриги і скандали,

а про те,

Хоч тягне, час від часу, до людей,

Але частіше вже до флори

й фауни.

2011

* * *

Не витрачай на різні шоу час.

То є інтриги.

А ще на балачки знічев’я.

Їм немає меж.

А з кожною серйозною

прочитаною книгою

на бал один

розумнішим стаєш.

2012

* * *

Ми у щось таки вступили,

у час якогось неоліту,

у час інстинктів здичавілих,

аморальне довголіття.

Звідки взялися секс-символи,

педофіли, наркомани

з діями чимраз насильними,

трансвестити, екстремали? . .

321

Вже чогось не вистачає

різним гріховодникам.

Та поводяться вони,

ніби перші модники.

2004

* * *

Одностатеві шлюби

навіть і у снах

Ніколи б нам

раніше не приснилися.

Природні укладаються

весь час на небесах.

А звідки і від кого

ці з’явилися?

2011

* * *

Є вища правда!

І вона в народі,

у першоджерелах

і пам’яті людській,

які спотворюють

і нищать при нагоді

і псевдовчені,

і ідеологи убогі.

Але не знищать

у ментальності своїй.

2009

322

* * *

Немало тих, в яких уже немає

і свого роду справжнього в крові,

Вітчизни, мови чистої в душі,

і ні за кого не переживають.

Живуть-існують самі по собі.

2014

* * *

Зру-си-фі-ко-ву-є-мо-ся, мов хлібчик той жуємо.

І вже знаходимось в полоні остракізму

бездумно, легко, що для душі від’ємно.

Нема ні розуму, ані патріотизму.

2012

* * *

Помирають українці.

І щодня, і всюди.

Помирають не фізично.

Від брехні й облуди.

В мовному оточенні

повний нігілізм.

Може це й не зовсім точно.

Та якийсь занадто точно

тут працює механізм.

2009

323

* * *

Ходять люди,

мов байдужі тіні,

піддані гіпнозу із Кремля,

у здоровій, вільній —

тій країні,

що колись

щасливою була.

2012

* * *

І допоки віра не згасає

у державу, що з колін встає,

у людей, що громадянство мають,

історичну справедливість знають,

є надія.

Є надія!

Є!!!

2004

ПОЛІТИКУ

Твій портрет в інтер’єрі історії

тільки мить. І про це пам’ятай.

Не шукай за життя собі глорії.

Ти службовець народу. І край!

2005

324

* * *

Масні політики, безжальні.

Їм би в голови думки відповідальні

і державу в серці берегти,

і відповідати за свої гріхи

діяльності, що може роз’єднати

люд український, Україну-мати.

Свідомість не повинна бути капосною,

а думки пухлиною злоякісною.

2008

* * *

Раз збрехав – і з рук зійшло.

Вдруге, втретє, вп’яте.

Зрозумівши це, Воно

у політику пішло

кожен раз брехати.

2011

* * *

Політиків чимраз вражає

одіозна мі-сі-я.

Чого між ними вистачає, -

це жовчі на усіх і вся.

2010

325

* * *

І протягом скількох років,

немов зібравшись у купину,

гарцює зло з усіх боків!

І точить, точить без упину,

позбувшись глузду чи мізків,

добром врунисту, голубину

і миролюбну Україну.

2010

* * *

Актори ми усі, маніпулятори.

І відчуваємо, куди усе іде.

Але зворотній бік медалі уявляти

свідомість споживацька не дає.

А там і відповідь,

що всі ми гладіатори...

І тільки дехто тимчасово виграє.

2008

* * *

Свободи сонце промайне, немов комета

над Україною всією, якщо ми

Її погубимо у міжусобиць злеті.

О, Боже, якщо можеш, нас прости.

2009

326

* * *

Іще з часів всевишнього створіння

усе живе в постійній боротьбі,

яка одна лишається нетлінною.

Все інше переходе до пітьми.

І ворожнеча між людьми також нетлінна.

Крізь всю живу історію стирчать

одні лиш крокви непорозуміння...

Все інше, ніби зайвого печать.

2007

* * *

Мене дивують бур’яни.

Ох, невибагливі вони.

Ростуть по берегах і в полі,

там, де пісок, каміння і рови.

І невідома їм неволя.

Вкрай невибагливі вони!

2010

* * *

Усе життя постійні зради,

ненависть, заздрість залюбки,

амбіції та інші вади,

злорадних посмішок крапки.

327

Хижацька "мудрість" йде угору,

цинізм, підступність разом з нею.

Таке воно житейське море.

А в ньому хтось, як непокору,

засаджує добра алеї.

2009

* * * Критикувати вже нікого не беруся.

Народний мелос з почуттями разом зник.

Попса і реп, і рок-н-рол у вусі.

Слухач, що чує, то до того й звик.

2014

* * * Як проживаємо ми мить свого життя?

Чи усвідомлюємо ми її величність?

Які думки снують про майбуття?

І наше супер – «Я» приходить не здаля.

Живемо так, немов би з нами Вічність.

2006

* * * Не справедливо

Ми з’являємось у світ.

Ніхто про це нас не питає.

Чи тіло і душа

Сюди бажає?

Чи все то

Волі Божої політ?!

2001

328

* * *

Життя – то неймовірне, сакраментальне диво,

єдиний, неповторний алгоритм

свідомості і пам’яті блудливої,

від Бога незрадливий серця ритм.

2013

* * *

Тут уже нічого не поробиш:

Якби доля не крутила нас,

Що життя і смерть завжди у моді,

Поза модою лиш тільки простір, час.

2016

* * *

Життя без втрат,

Без боротьби за краще

Вкрай вихолощує останні почуття.

Німа подоба не пізнає щастя

Тих кроків,

Що вирують в майбуття.

2006

* * *

Нам батьків завжди не вистачає.

І коли ми юні, молоді,

і коли в задумі чашку чаю

ми п’ємо у старості одні.

2007

329

* * *

Яке життя прекрасне, кожен знає,

без тих пігулок різних і мікстур.

Нас будять в юності то півні, то трамваї.

У старості лиш болі... та січовий міхур.

2008

* * *

Відвідуйте могили близьких, друзів,

бо там приходять справжні почуття,

не ностальгії за калиною у лузі,

а самокритичність, каяття.

2007

* * *

Допоки по серцю і духу

людина близька нам в усіх іпостасях,

давайте про неї весь час говорити

не у минулому часі.

2007

* * *

І тільки зло не знає смерті

ніде, ніколи, в дану мить.

По всій олюдненій планеті

і нападає, і не спить.

2011

330

* * *

Поетів в минулому мало було.

Їх сила рівнялася раті.

Тепер, як дерев, їх багато зросло.

Не в змозі, не в моді боротись зі злом...

Хоч ди-ві-зі-он тої братії.

2015

* * *

Добро одностороннім не буває.

Коли одним добро, а іншим зло…

Таке «добро» в середині вмирає

Свого єства, лишивши тільки тло.

2004

* * *

За добром і злом невже ходити треба?

Вони завжди в середині у нас.

Їх не хапають нізвідкіль, ні з неба,

Їх не вирощують, як зовнішню потребу.

Плекають і кують у кожну мить і час.

2004

* * *

В душі є затаєне зло у кожного.

Але в душі є і добра печать.

Коли чесноти не задіяні, мовчать,

Добру запобігає зло, як тільки може.

2011

331

* * *

Якщо в думки, хай зрідка, зло прорветься,

Розчав його негайно, не барись.

Бо вразить цей мікроб не тільки серце –

Тебе з душею виплюне чи з’їсть.

2011

* * *

І мислимо, і живимо, немов гуляємо,

гріховних помилок не покидаючи рубіж.

Бо вічну скалку-заздрість в серці маємо

і під пахвою підсвідомо ніж.

2010

* * *

Всіх нас сформувала так природа:

Все живе лиш на короткий час.

Розум прагне йти до Вічності, до Бога –

Як на з’яву в світ здійснився шанс.

Це бажання у людей – як особистостей.

У рослин, тварин цього нема.

Не буває Вічності як дійсності.

У людей вона ідеєю жива.

2016

332

* * *

Як ходимо сміло у різних одежах,

хутчіш на замін тих, що скинуті.

Думки свої, дії не зайво простежити,

душі не дозволити згинути.

Брехнею научені, хитрими буднями

ховаємо автопортрети.

І власною зрадою змучені, згублені

всю совість штовхаємо в нетрі.

2012

* * *

Самодостатня кримінальна хроніка.

Про це в художніх творах ще читати?

У телесеріалах споглядати?

Мізкам, як шлунку, не вистачає тоніка?

Воістину перевернувся світ.

Все на продажу, навіть зло і совість.

На виході ж чатує прибутковість,

Жаданого видовиська політ.

2010

* * *

Не все, що кидають нам в очі,

потрібне, щоб бачити це

і те, що на слух нам торочать,

цікаве й корисне несе.

2017

333

* * *

Прощаємо чужі гріхи, свої і поготів,

Щоб кожен знов за ті чи інші взявся.

Інакше би театр тоді не відкривався

Історії в динаміці усіх людських світів.

2013

* * *

Моральні люди маються духовністю,

а прагматичні — вигодами, статками.

Учені — еврикою, науковістю,

а бюрократи — формами, краватками.

2010

* * * Ми наше справжнє перше «я» тримаємо в шухляді. Можливо потім

десь, колись і виймемо його,

проявимо на святі чи параді. В очікуванні ж тішимося … і п’ємо, спимо. 2012

* * *

Зрада в дрібницях, маленьких речах

Породжує зради великі.

Легше боротися проти меча.

Від зрад ще не винайшли ліків.

2014

334

* * *

Зло не на Марсі десь, а на Землі

і не за обрієм, – у нас воно, в мені.

Якщо в собі його не бачиш – не лукав,

не стверджуй, що цьому нема підстав,

що вітер зла у когось, поряд, десь...

Спочатку він вирує в думці весь.

2010

* * *

Зрада – то «не страшно».

Зрада – то «приємно».

З нею ти отримуєш завжди

щось «солодко-смачно-

грошовито-чемне»,

хоч треба пам’ятати,

що це не назавжди.

2002

* * *

Тільки той, хто має владу,

може суд вершити?

Хто нагріб грошей багато,

може согрішити?

І проста людина, часом,

навіть і не гірше,

гріховодить, блуд розводить,

може і частіше.

1993

335

* * *

Де є повітря – там можливий вітер.

Де є людина – там можливе зло.

І що ми за істоти в цьому світі,

якщо сердець єднання не дано?

2009

* * *

Той знаменник,

що всі люди – браття,

заперечує кожен наш крок.

Віддаю себе знов

на розп’яття

нескінчених критичних думок.

2010

* * *

Амбіції, заздрість, гординя,

цинізм із блудливим слівцем

з’їдають себе і других щогодини...

і всю Україну живцем.

2010

* * *

Добро повинно бути наступальним,

тримати зло в облозі без упину.

Історія оцих думок повчальна.

Історія реальна гріє «спину».

2003

336

* * *

Чим більше совісті в людині –

частіше кольорові сни.

А драматичні в них події

лікують «я» своє в житті.

Всіх тих, у кого снів немає,

я сторонюся потайки.

Їх мова, вчинки викривають,

що то – лиш поза, гра, байки.

2009

* * *

Совісті пречистої ніколи не буває.

Там де інтерес, присутній завжди гріх.

І уявляю, якщо хтось спитає:

– Ну, і як там совість ваша поживає?

– Та хворіє трішечки, напевно,

як у всіх.

2013

* * *

Все нове захоплює

розум і очі,

і гармонійно вуста.

Минуле нам серце

і душу лоскоче,

щодалі у пам’ять вроста.

2011

337

* * *

День гумору.

До нього всі готуємося.

Щодня на сміх і регіт не лінуємося.

Ще б день сатири спеціально запровадили,

то й почали б боротися із вадами.

2011

* * *

Як заворожують нові, сучасні швидкості

машин і потягів, ракет і літаків!

Душі ж миліше час в уяві Вічності,

Коли на яхті пропливає вздовж ріки.

2015

* * *

Не скільки слухаєш пісні,

скільки кліпаєш очима.

У тому, мабуть, і причина,

що назву кліпів їм дали.

2004

* * *

В обіймах кліпів задихаються пісні.

Слова зміліли, від наруги гинуть.

І душі не палають уві сні,

бо відеодекор не стверджує людину.

2004

338

* * *

І куди ото туристів за моря несе?

Їх цікавість розбирає.

Там не так усе.

Тут під власним носом вражень

не перемолоти.

Тільки б в голові було

розуму на йоту.

2008

* * *

Таксі маршрутне пролітає

і холодком мене проймає.

Чомусь, коли трамвай іде,

він впевненості додає.

2007

* * *

Упевнено мчаться,

немов «вагонетки»,

з солідною швидкістю

транспортні засоби.

Шляхи, автобани,

дороги — рулетки

із водіями простими…

і а-са-ми.

2012

339

* * *

Природа людська невгамовна.

Шукає незнані світи.

Світ знаний, хворобами повний,

вже може кудись відійти.

2005

* * *

Коли очиститься свідомість

від маттючих фраз,

ми розчавимо, натомість,

безкультурний час.

1998

* * *

Нічого складного немає в житті

на всезагальному рівні.

Всі складнощі наші лише в голові

на вселюдському подвір’ї.

2009

* * *

Ми можемо бути духовно єдині

у просторі, часі, історії.

Від Бога такими призначені бути

у Вірі, Надії, Любові.

2012

340

* * *

Коли вітаєшся за очі,

то кривдиш інших і себе.

Пиха не прибавляє мочі,

до розладу душі веде.

Коли ти тиснеш іншим руку,

то відчуваєш і свою.

А щирість прибавляє духу

і впевненості наяву.

1993

* * *

Якщо людина на дев’яносто дев’ять

відсотків щира, чесна і порядна,

то Бог замітить і оцінить не знічев’я.

А той один відсоток – не відрадний.

2010

* * *

Всі органи чуття у нас однакові.

Але по різному ми дивимось на світ.

Хтось скніє у житті, тремтить від страху,

А хтось вершить свого життя політ.

2011

341

* * *

Якщо вже техніка і полонила

наш мозок, очі, почуття

і артефактами, як смородом, накрило,

заворожила віртуальна маячня,

то ж не благаймо милості у Бога.

Він нам уже не як пересторога:

бо віри справжньої немає й каяття!

2009

* * *

Сучасний світ технологічно нині

є майже фантастичний у своїй красі.

Та не дають нам спокою у осах-сновидіннях

майбутні магістралі пекельних потрясінь.

2002

* * *

Навіює, часом,

думок дивних щем:

Чи ми — з черговою бідою?

Усі в електроніці —

як під дощем.

Чи будемо ще й під водою?

2011

342

* * *

Мікроби скрізь!!! Зате чудово,

що не впливають на свідомість,

а лише на плоть живу і мертву.

Тоді від чого роз’їдається духовність

і висновки не робляться уперто?

2010

* * *

Наше «я» – як вбрання,

культивує знання,

ще й ховає за пазуху Бога.

Що є наше життя,

як не те кошеня,

що наосліп долає дорогу.

2009

* * *

Мудрість народна – то мудрість природна.

Ствердна, вичерпна і точна.

Їй на відміну ввірвався замінник,

Отой балаган, що із шоу-картинок,

Розв’язність думок, інтелекту одвірок,

Що РОЗУМ і ДУШУ вбивають наочно.

2014

343

* * *

Живуть же деякі, мов щось застрягло в вусі.

Лиш пиво, їжа в животі журчить.

Байдужі їм суспільні дії в русі.

Мураха й та піклується за всіх своїх – як друзів.

Не зрадить ні на йоту, ні на мить.

2014

* * *

Душа бажає повного життя –

Духовного й тілесного у світі.

Хоч ненароком, хоч на митті.

А час нещадно поспішає

і на особу не зважає.

Бо не одна вона на цьому світі.

2006

* * *

Думки і мрії

Нас в собі примножують.

Та головне –

Не відриватись від землі.

Думки безболісні.

Та, інколи, народжують

Невиліковні вавки

В голові.

2006

344

* * *

Є гра на публіку.

Є - на життя.

На смерть.

В залежності від того,

яку обрали «рубрику».

Усе ілюзія

і справжнє

наперед.

А ще, точніше,

схоже на дифузію.

2011

* * *

Не дивина, що люди брешуть.

Не брешуть тільки сни.

То — зашифровані депеші,

Совісті сини.

2009

* * *

За одного битого двох дають небитих.

Прислів’я давнє. Зараз в моді інші.

Від себе лиш додав би, досвідом зігрітий,

Не тільки двох, а навіть, значно більше!

2014

345

* * *

Ніщо в житті

не відбувається даремно.

Усе приходить

рано,

вчасно,

пізно.

А також істина,

хоч нарізно,

та грізно…

Хіба що ми

її не застаємо.

2011

* * *

Незлими фібрами душі

і біополем тіла

шукали ми свої світи…

Себе знайшли? Відкрили?

2010

* * *

Як не натискуй на життя педалі,

щоб ухопитися за істини кермо,

вбачати треба й третій бік медалі.

Не тільки, як говорять, дві…

Всі троє одночасно й заодно.

2011

346

* * * Душа зірвалась з місця

і вже мандрує в світі: по селах і містах, по континентах, фіксуючи, лишаючи

у пам’яті-графіті не екзотичні, а близькі душі моменти.

2015

* * *

Початок ще не битого путі

до розуміння непростої істини

з’являється, напевно, у біді,

коли любов утратиш в боротьбі,

зміліють, омертвіють голі пристані,

коли у владу вскочиш… і тоді

засяє усвідомлення до неї й тої відстані.

2011

* * *

В кінці тунелю видно тільки сутінки.

Хоча молитися за світло не зашкодить.

Молитви – не єдині нам супутники.

Є воля, що веде і не підводить.

2014

* * * Скільки «істин» мудрагелі

пруть до відкриття.

Істина — в кінці тунелю,

а тунель — життя.

2006

347

* * *

Він був не просто асистент –

викладач убогий.

Йому підходив комплімент:

асистент від Бога.

2014

* * *

Сльоза, не окроплена

розпачем, горем,

а радість не вимита

щастям-дощем,

облуди, цинізму

породжують море,

потворність і фальш

під акторським плащем.

2010

* * *

Весь світ людський –

Метаморфози втоми.

Огидне і чудове без прикрас.

Весь смак життя

Лише у тому,

Що ми чужі і рідні

Водночас.

2002

348

* * *

У часі є така закономірність,

що кожен народився у свій час?

Життя людське, можливо, є та місія,

яку, неначе код, розшифрувати час.

2013

* * *

Оскільки Бог – творець,

Він не вбиває.

Ця місія дияволу передана.

Але диявола і Бог не призначає.

Він в душах наших

визріває, виринає.

Гріхами власними

багатолике зло заведено.

2014

* * *

Ми всі під Бога й Сатану наврочені.

Без виключень. І навіть ті, що в рясі.

Думки, що висловлені, лжою позолочені.

Така фатальна діалектика у часі.

2009

349

* * *

Боротися із Сатаною неможливо.

Йому ми можемо лише протистояти.

На протязі всього життя важливо

Любов, Надію, Віру, Совість мати.

2010

* * *

Межу для злетів і падіння

підстерігає не земне тяжіння:

корозія підступна у душі,

одвічних вад постійні віражі.

2006

* * *

Усе, що відбувається в душі:

чи сяє сонце, сходить місяць вповні,

у вчинках, славі, все, що у крові,

обов’язково винирне назовні.

2009

* * *

Як тільки приходить яка-небудь думка,

вона відкриває до вірша свій шлях.

Якщо він тернистий, то є і милішим

той вірш, що здійнявся, мов птах.

2010

350

* * *

Вгодованих поетів не шаную,

що заманила влада калачем.

Не йму їм віри. Їх талант – як збруя,

виблискує крізь нагород плече.

2009

* * *

Не використовуйте у якості епіграфів

слова з рядків іще живих поетів.

Можливо, деякі із них займались іграми.

Ще й протилежне видадуть до смерті.

2012

* * *

Суспільство йде не за поетами.

Коли моралі гріш ціна,

свідомість у грошах-тенетах,

душа до лірики – сліпа.

2009

* * *

Є вірші, що їх вдруге, втретє хочеться читати.

В них лірика і думка — двоє крил.

Якщо таке душі намисто мати —

Ти світ краси й духовності відкрив!

2015

351

* * *

Колись поетів полюбляли, а тепер – акторів.

Чи ту любов насаджують з екрана?

На всі смаки про них анонси і програми,

ще й доберуть скандальних фактів море.

У вигоді сторін найменше – троє.

В одних – прибутки, в інших – гонорари.

І попит глядача – він не примарний.

І всі актори – ніби як герої.

2012

* * *

Поети – це порода є така

серед людей.

Вони за все переживають

і хвилюються.

Несуть мораль і поклик серця

від своїх грудей.

Їх значно більше, окрім тих,

які друкуються.

2008

* * *

Самопародій спеціально не писав,

хоч елементів запримітив їх немало.

Вони виходили невимушено вдало.

Але чи виправлятися я став?

2012

352

* * *

Люблю поезію за магію душі,

красу епітетів, метафор і думок.

У віршах стільки сконцентровано її,

що в прозі вистачить на сотні сторінок.

2013

* * *

Якщо полюбимо усі художнє слово –

зросте свідомість, виросте душа.

Заживемо духовно не убого

і буде без кінця добра межа.

2014

* * *

Краса красот – це не солодка груша.

Красу не кожну легко усвідомити,

а ще духовність в ній – краси барометр,

яка звеличує, лікує, тішить душу.

2014

* * *

Підписана книга – як марка поштова

приклеєна, хутко погашена.

І пилиться, часом, у шафі книжковій,

а може й в забутих загашниках.

2015

353

* * *

Люблю читати – мов співати

вірші як молитви.

Добротний, вишуканий вірш

молитвою і є.

Відсутня в ньому від природи

будь-яка гонитва.

Душа і думка концентрована

відразу постає.

2013

* * *

Коли натхнення не проходить

і муки творчості палають,

то це також моя природа.

І я її благословляю.

2011

* * *

Багато поетів прекрасних і сильних,

майстрів поетичного слова

приймаю як рідних, близьких...

і посильних.

І честь їм віддати готовий.

2013

354

* * *

Зростала б кількість читачів як і поетів,

То й світ сучасний би не огрубів.

Потрібна також якість у поезії

конкретна.

Її ж не випускають наче голубів.

І хай вона на ринку

є не конкурентна,

Поезія, як і душа –

завжди без берегів.

І прийде час колись,

що стануть всі поетами.

Ще й термін до кінця століття є.

Інакше вже ніяким воно стане.

Смертним.

І не лише зозуля вже не закує.

Замислитись не пізно

і оживити серце.

І хай нам Бог снаги і мудрості дає.

2013

* * *

Мені достатньо спілкуватися

через книжки із усіма,

хто жив, живе... мене не зна,

хто дух свій виніс випасатися

публічно, а не крадькома

у творах тих, що написав,

355

всім поколінням передав.

З їх духом радо і вітатися,

і жити поряд – не прощатися...

і трішки випити вина.

2012

* * *

Пастельно-сонячний,

дозрілий,

тихий,

лагідний

день вересневий

на поезію штовхав.

І сніп думок,

немов букет

від прадідів,

на вірш меланхолійний

надихав.

2012

* * *

Ограновуючи думку,

у останню чергу

думаю про стопи, розмір,

блиск і звук строфи.

Тут нема дилетантизму.

Це — по-перше.

По-друге –

жодної також його графи.

2012

356

* * *

Немало власних віршів

проперчених мораллю,

ліризмом почуттів,

емоцій і думок,

патріотизмом бойовим,

не спальним

я виніс на суди

людей, епох.

2012

* * *

Невже прорвало на поезії і вірші?

Так я давно уже не молодий.

А може це тому, що стало жити гірше.

Тут Стус Василь, напевно, був правий.

2011

* * *

Поети, зазвичай, живуть не довго.

Не особиста їх вина у тому.

Хай безкінечна їх поезії дорога –

Вони ідуть по ній немов додому.

2010

357

* * *

Повертаймось на круги своя.

Поезія врятує наші душі:

Лиш небагатослівна течія

Духовність омертвілу з місця зрушить.

2011

* * *

Добре бути читачем удвічі, вп’ятеро

закоханим у літературний світ.

Художню цінність творів пізнавати –

це незалежного співавтора політ.

2010

* * *

Хто з раннього дитинства до книжок торкався,

Відчув, що диво є у них живе,

Який би потім шлях в житті не склався –

Той з духом книги гідно й проживе.

2014

* * *

Знов живемо в часи напружені

без краю і кінця.

По-чужинськи «відутюжені»

голови, серця.

2007

358

* * *

Постійно треба бути

на зв’язку з Історією,

щоб вже не припускатись помилок.

Їх нам і так нав’язують

чужі, свої «добродії»,

щоб кожен визвольний

спаплюжити наш крок.

2012

* * *

Якась продумана стратегія

підступна режисерська

впливає на симпатії,

мізки.

І водить вправно

здалеку і зблизька.

А більшості

усе це невтямки.

2010

* * *

Часу в нас залишилося обмаль,

щоб не зникла Україна вщент.

Недруги її оцей момент

правлять і нахабно й з осторогою.

2012

359

* * *

Мені немає прощення й не буде,

я сам себе ніколи не прощу,

що кров і плоть, ментальність мого роду

пішли у інші землі і світи.

2006

* * *

Породив своїх дітей,

дочок-українок.

Дочки породили внуків.

Тільки – росіян.

А продовження моє

дивним чином зникло.

І блукає рід мій бідний

вже то там, то сям.

Дочок, внуків, правнуків

дух московський, спритний

з легкістю

до себе їх прийняв.

2014

* * *

Дивує і бентежить, як в теперішні часи

до зла й неправди тисячі,

а то й мільйони тягнуться,

комфортною байдужістю все бавляться.

Але розстріляні байдужістю не всі.

2004

360

* * *

Рік мине чи другий,

люди зрозуміють,

що то був за вибір

та іще який?!

Залишкова совість

десь під серцем виє.

І пливуть нікчемні

у житті роки.

2010

* * *

Жах!..

Ситуація якогось нігілізму

на кшталт

вівцеподібно налаштованого

чи примітиву

вкрай неусвідомленого

і впаяного в мозок

конформізму.

Із повною байдужістю і досі

до побутового якогось шовінізму

слухняно маршируємо

розумні і дорослі

справляти українському

свою останню тризну.

2011

361

* * *

По-російському учили

всіх з дитинства блямкати.

Хоч тепер нема й причини,

а на ній як замкнуті.

Так іде по дітях, внуках

«рускій мір» в утробі.

Споконвічних українців

скільки ще угробить?!

2017

* * *

Не вірять злодії і грішники у пекло.

Казки релігії не зачіпають їх.

Тому й злочинствують, поки життя не смеркло.

На шиї ж – хрестик! То нехай,.. як оберіг.

2017

* * *

Чи то свідомість мстить за те,

що все не вічне,

бажанням жити в розкошах – тепер!!!

Духовність десь позаду, не зустрічна.

Але до неї потяг ще не вмер.

2017

362

* * *

Яка ж таки політика німа.

Некомерційним жанрам місця вже й нема.

Розрісся примітивний шоу-сморід.

Імунітет до фальші втрачено сповна,

як і снага до мандрів у поетичне море.

2009

* * *

Прийшло нове, маскультне кредо

в сучасне шоу-телебачення.

Є в ньому , звісно, крапля меду,

а загалом ка-на-лі-за-ці-я.

2013

* * *

Який масив культури, інформації!

Але розкручується тільки поп і кітч.

І маси не гидують.

Чи то вони – в прострації? Зміліли душі… Ось у чому річ.

2014

* * *

Є українське радіо: перлина інтелекту,

суттєвих інформацій, зустрічей, програм;

калейдоскопи записів архівних, не зітертих,

культури справжньої, нетлінної бальзам.

2014

363

* * * Тим, хто сповідує високі ідеали,

люди виставляють вищі бали.

Хто втілює в життя їх світлу путь,

ідеалістами, фанатами їх звуть. ї

2009

* * *

Кожен провокує й носить

свій життєвий хрест.

Одні долають пагорби,

інші Еверест.

2000

* * *

Громадяни Всесвіту

розділені на два шляхи:

один – то шлях до чесності,

інший – до брехні.

2007

* * *

За століттями – століття.

За зірками – знов зірки.

Все в одному: вічність, митті.

За Буттям – Буття таки.

Гра думок і слів неспинна.

Безліч духу забудов.

В чому тайна, сенс творіння?

За любов’ю йде Любов!

2009

364

* * *

Невже, де є влада, присутня брехня?

З брехнею біда ходить швидко.

Пройде вздовж і впоперек, не навмання,

Крізь все і усіх ще до судного дня.

Та людям без влади теж гидко.

2011

* * *

Народ такий, який він є,

немов ота дитина щира.

Його весь час обробці піддає

чи та, чи інша політична сила.

2014

* * *

Дивлюся на політика. Розумний – як «рояль».

Партійні істини нам у життя заносить.

І у мораль. Не треба про мораль...

Душа електоральна дуже просить.

2014

* * *

З’являємося ми на енну кількість миттів.

Їх називаємо упевнено життям.

Іще важливіше усім нам зрозуміти:

ми є для Вічності постійно тільки діти,

її фрагмент, момент серцебиття.

2009

365

* * *

Найвища в світі нагорода,

якій не буде покриття –

це, що батьками, самим Богом

подаровано: ж-и-т-т-я!!!

Але його могло й не бути.

А вже як є, то завдання

найперше: «Я» своє здобути

гуманне, чисте. Без прання.

2016

* * *

Краще люди пізнаються не в святкові дні,

А коли ви захворіли чи в якійсь біді.

Тож, не спішимо у друзі швидко зачисляти

Тих, кого душа бажає біля себе мати.

2016

* * *

Подивлюся зрідка

на свої світлини –

пам’ять омолоджується грішна.

Стрімко весни журавлинні плинуть...

А мене в минуле тягне трішки.

Цінне те, що серцем пережите.

То – фундамент нашого життя.

А теперішнє – немов стіна,

не вкрита

остаточно дахом майбуття.

2013

366

* * *

В світлинах – мить життя,

сім’ї,

родини,

минулої епохи,

часу – мить.

Зворушимо свідомість,

пам’ять плинну...

І хай минуле

знов замайорить!

2012

* * *

Все збудеться не так, як запланується.

П’янкі надії відкружляють сном.

Роздягнуться, мов осінь, і роззуються

В добрі і злі із їх подвійним дном.

2005

* * *

Не всі приходять з небуття

у мить, якою є життя.

Є усвідомлення цього?

Якби… Інакше б все було.

2014

* * *

Ми всі народжуємося як ненароком.

Життя у Всесвіті дискретністю кує.

Живе в Природі їй – як та морока!

Тому і вічності живому не дає.

2017

367

* * *

Залетять немов боліди

несподівано прудкі

сни

і протаврують слідом

совість схудлу у душі.

У якій гріхи товстіють

і товстіють повсякчас.

Очну ставку пропонують

неочікувано враз.

Та нічого не виходить.

Милі ті гріхи

й близькі

в снах-болідах хороводять...

Сни ж горять – як сірники.

2017

МІТИ. МІТИ. МІТИ.

Міти. Міти. Міти.

А куди ж їх діти?

Міти окриляють нас.

Ми їх батьки і діти.

І без богів – як нікуди

Чи одного вже Бога.

До них, як і від них, веде

Людських життів дорога.

2017

368

* * *

І те, і те – усе минеться.

Коли це знаєш загодя,

Спокійніше і серце б’ється:

Цінуєш кожну мить життя.

2017

* * *

Випробування, як і ревнощі,

в житті постійні, як і вади.

Як від любові до ненависті,

так і від вірності до зради.

2017

* * *

В політрекламі щирі в безкорисливості

«відмінні» в депутати претенденти.

Є серед них плямисті особистості,

політіуди легітимні, перманентні.

2017

* * *

Кожна мить життя – як щастя,

що дарована тобі.

Різні митті – наші браття,

і не мертві, а живі.

2004

369

* * *

Час промине – як ніби й не було його.

Що зосереджено у пам’яті своїй,

Що пережив (а не проїв) не в ролі крайнього -

Ото й життя твоє. Хоч тричі пересій.

2016

* * *

Буває так, що скільки б ти не стукав,

тобі (без злих причин?) не відчиняють,

із черговою спробою лише спостерігають...

Що ж, і така в житті буває штука.

2017

* * *

Дійсність,.. вона набагато хитріша

від нашого особистого, колективного розуму –

виграємо ми чи програємо невтішно

з життєво невдалою чи вдалою прозою.

2013

* * *

Немов самотній корабель

пливу у океані людства.

Доволі в ньому є паскудства,

як і піднесених пісень.

2012

370

* * *

Лягаю спати з Музою у ліжко.

Душа плекає поетичні сни.

А зранку, мов солдат, крокую чітко

Із вчинками добра – моїми дітками.

І так, як в юності, – з весни і до весни!

2010

* * *

Не раз, не два, бувало, жалкував,

що тексти деякі уповні прочитав.

Їх швидко забуваєш та, натомість,

час втрачений свердлить мою свідомість.

2014

* * *

Поезії і лірики багато не буває!

Я наголошую на цій,

хай нетиповій фразі.

І взагалі, коли її немає,

здається, всі у комі чи у сказі.

2007

* * *

Хто поезію не любить, не читає,

той чудове і прекрасне не пізнає:

таїну найвищого ґатунку –

духом даного нам божого дарунку.

2014

371

* * *

Що то є чисто справжні,

не повторні

музика, поезія і пісня?

Те, що наразі неформат.

Вони затворні.

Душа сучасна,

скорельована і грішна,

обирає мікси економні,

стає чи стала

більш проста і закулісна.

Вітри попсові в душах і надворі.

2017

* * *

Якщо ти, дійсно, справжній є поет,

крім того, ще не загравав із владою,

колеги по перу не підпускали ні на метр,

не визнавали й тішились злорадно,

хоч дехто з них і справжній є талантище,

але талант – то, звісно, не мораль;

він може бути й наслідком піарища,

як розтає на превеликий жаль;

якщо ти, дійсно, справжній є поет,

тебе піар і слава не обходить.

Собі ціну ти знаєш не з газет.

Хай дух поезії із віршами

ятриться й вічно бродить!

2017

372

* * *

На різних щаблях атомарних досліджень,

а далі ще глибше у квантові прірви

процес пізнання заворожено свідчить:

немає Буттю всеосяжної міри.

Можливо і є, та вік людства обмежений.

Стоять перед ним, як укопані, виклики.

Все більше із того, що є, не збережено.

І до самознищення шлях неабиякий.

2017

* * *

Кохаємось з поезією в ранньому дитинстві.

Ми в цей період дітки всі її.

З поезією – потягом розходимось пізніше.

Романтика лишається у сні.

Та в глибині сердець не гасне міра

краси у почуттях і розуму тверезому.

І скільки міг, хоч віршами, вселяв і пестив віру

в любов-життя... і рятував поезію.

2016

* * *

Нехай у всіх колег-поетів

Іскра Божа виринає.

В складній суспільній круговерті

«Душа поетова святая»

І пломенить, і не згасає,

Усі прекрасні творчі злети

В єдине ціле обрамляє.

2014

373

* * *

Прокрадеться старість в тіло,

та душа розквітла,

творчо невсипуща, зріла

піде білим світом,

не опустить свої крила:

для нащадків, що зробила, –

стане заповітом!!

2017

ПОБАЖАННЯ

Здоров’я побільше,

нехай невеличкого,

надія із ним

буде завжди сестричкою

і бажаний настрій

літає синичкою.

Багато не треба в житті.

Щоб міцно й постійно

душею трималися,

у слові художньому

радо кохалися,

моралі пречистої

теж не цуралися.

І хай світять мирні,

щасливії дні!

2013

374

АТОМАРНІ

РЕФЛЕКСІЇ

375

* * *

Віра в будь-якого Бога упорядковує життя.

* * *

Любіть робити усе із любов’ю —

і вам відкриється поезія життя.

* * *

Лелеками духовні гени вічності

літають у свідомості століть.

* * *

Душі зобов’язані світитися.

Тоді вони лишають в інших слід.

* * *

Скільки у світі потенцій,

які розійшлися з буттям!

* * *

Невловима мить буття,

бо їй немає вороття.

* * *

Коли свідомість пробує заглянути у Вічність,

тоді вона формує вищий сенс життя.

* * *

Коли ми не можемо щось пояснити,

то вихід є: звертаємось до Бога.

376

* * *

Віруюча людина усвідомлює свою гріховність.

Невіруюча позбавлена цього гальма.

* * *

Істини момент приходить ненадовго,

бо на те він моментом і є.

* * *

Усе, що вже існує, має право існування.

Та не до всього бажано торкатися.

* * *

Мріють всі, та не у всіх

обрії крилаті.

* * *

У храмів відкриті і чисті обличчя.

Не завжди такі вони є у попів.

* * *

Іще не всі на світ цей народилися,

щоб думати весь час про Апокаліпсис.

* * *

Відчуваєш присмерки здоров’я —

гостріше ранки зустрічаєш навесні.

* * *

Якби ми всі не помирали,

то нас не втримала б Земля.

377

* * *

Я смерті оду не співаю.

Її, мов крапку, поважаю.

* * *

Чимало хто комусь бажає смерті,

а ще більше — перед нею мук.

* * *

А ті, що добиваються чогось — і добиваються.

Іще багато ще когось і щось доб’ють.

* * *

Кремація душі була б можливою,

якби матеріальною була.

* * *

Є речі, які треба бачити розумом.

Їх стільки — як світу цього.

* * *

Кожен мислить тим рівнем культури,

якої досяг у собі.

* * *

Художні твори атомізації не піддаються.

* * *

Чудова інтелектуальна музика

стимулює багаття думок.

* * *

Ліричні формули душі:

відкрийся світу й не гріши.

378

* * *

Якщо не живеш на ліричних синусоїдах,

сіра буденність дається взнаки.

* * *

Диво натхнення, яке не зникає —

незрадливе дитинча таланту.

* * *

І тільки поняття і завжди, і всюди

дають людську присутність нам у світі.

* * *

Найбільш проникливим є життєдайне слово,

коли знаходимо у ньому справжній зміст.

* * *

Бувають тексти, що жалкую,

що вповні їх перечитав.

* * *

В житті моєму є свої ікони:

аналіз, синтез, умовивід, коми…

* * *

У когось світять вірші муками поета,

у інших — тільки кількістю рядків.

* * *

Якщо вам вірші сняться,

душа у вас — прекрасна!!!

* * *

Поезія — це іскрометна думка

і мовний образ, що захоплюють в полон.

379

* * *

Одна лише поезія мене не зраджує.

Я їй не зраджую усе своє життя.

* * *

Мріяв все життя писати прозу,

а вона у віршах відбулася.

* * *

Наше авторство — лише координата,

на яку вказав сам Бог Господь.

* * *

Несемо у життя вічні цінності…

і не доносимо.

* * *

Земля також вразлива, як і сама людина,

тільки вік людини замалий.

* * *

Які марширують думки в голові,

такі і сліди за собою.

* * *

Поодинці ніби всі й розумні.

Як гуртом — то краще промовчати.

* * *

Розуму великому, малому

конче необхідно мати совість.

380

* * *

Багато слів, а думка – куца.

* * *

Думками — кісточками вдосталь ситий

переступав через віки — корита.

* * *

Є щось від мудрості у прагненні

хоча би жити так,

щоб власні труднощі

не переносити на інших.

* * *

Думки звисали гирями над Вічністю.

* * *

Звичайно, і до людства є питання.

* * *

Так у білім світі не буває,

щоб відповіді зовсім не було.

* * *

Життя — як та більярдна кулька,

стрімко котиться у лузу пітьми.

* * *

Життя, мов вишукана гра.

Чи кожен хоче грати?

* * *

Життя підступне лиш одним:

воно скороминуче.

381

* * *

Життя коротке — скільки не живи.

Воно немов від Бога —поцілунок.

* * *

Життя — воно, як той самотній лебідь,

не усвідомлює останній переліт.

* * *

Життя знецінюється швидко й пропорційно

тому, як постає заручником у техніки.

* * *

Життя людське одне, а скільки документів,

що регулюють те людське життя!

* * *

Життя — це річ така,

в якій все має значення.

* * *

Життя підсовує постійно ворогів.

Убережи, Господь, хоча б від зрадників.

* * *

Якби життя у всіх було однакове,

то злочинів, напевно, не було б.

* * *

В житті і так багато зла,

щоб додавати солі.

382

* * *

На зло є право чи нема —

йому однаково,

оскільки завжди, всюди воно є.

* * *

В житті існує різноманітне зло.

Найлегітимніше – із політичним дном.

* * *

Ті випадковості в житті, що відбуваються,

вже є як дані, а тому — свої.

* * *

Одні намагаються жити,

а інші прагнуть бути.

* * *

Дуже швидко стали жити,

швидко й помирати.

* * *

Якби ми пам’яті не мали,

то й не була би смерть страшна.

* * *

У кожного свої пін-коди мислення

і бачення процесів і подій.

* * *

Плетешся з мудрістю своєю у самотності.

А навколо — марнота марнот.

383

* * *

Тільки той, хто має ціль,

може промахнутися.

* * *

Але курок уже було натиснуто.

І вдалий постріл лунко пролунав.

* * *

Після себе більше наслідив,

ніж на світі білому прожив.

* * *

При всій нікчемності і марності життя

безглуздим не здавалось поховання.

* * *

Потяг пущено вже під укіс…

Пасажири про це ще не знають.

* * *

Один єдиний вчинок

про людину скаже більше,

ніж десятки років спілкування.

* * *

Йшов по життю простим солдатом

з думками полководця у душі.

* * *

Зірочки полковника у нього вже були.

«Генерал» же випирав з-під пояса.

384

* * *

За часи від божого створіння

заздрість ще ніхто не відміняв.

* * * Хтось когось мав на увазі, та посміхався «щиро».

* * * Якщо змалечку навчити соловейка кукурікати, то це в житті його єдиний буде спів.

* * * Якщо збрехали раз і другий, брехня у вас уже в крові.

* * * Той хто бреше – легко обіцяє і слизьку, нечисту душу має.

* * * У кожного своя ціна даного ним слова.

* * * Далеко на підводі не поїдеш. Зате нікого і не зіб’єш… і вцілієш.

* * * Ловко завжди плаваєш тоді, коли знаходишся частіше у воді.

* * * Якщо діти в далекі краї від’їжджають, то батьки поступово вмирають.

* * * Всі потяги життя в депо прямують, та краще їхати незнаним пасажиром.

385

* * * Іронія у всьому є, окрім надії, віри і любові.

* * *

Політикам не треба вірити. Їх потрібно знати.

* * * Є при кожній владі алілуйщики.

Не зайвим є остерігатись їх.

* * *

Хоч в голові не бракувало слів —

переважали «воші»,

оратор-популіст

майстерним був за гроші.

* * *

Влада, політика є завжди голгофою

загальнолюдської моралі.

* * *

Коли народ усувають від влади,

йому підсовують то шоу, то паради.

* * *

Я владу поважав би ту,

яка була би непомітна.

* * *

Є віруси у виборчій компанії —

побільше заразити всіх своєю манією.

386

* * *

«Квартал вечірній» також грішний.

Зате прикольно всім і смішно.

* * *

Переговори постійно затягувалися

до смерті однієї із сторін.

* * *

Погони є — немає полководців.

* * *

В руках Маккартні я любив гітару.

В руках Кучми відразу розлюбив.

* * *

Київ і Москву не порівняти,

як і пісні, що складають про них.

* * *

Історія не тільки є, але і пишеться.

* * *

Історія з нашим життям не закінчується.

* * *

Історія тримається весь час на правдолюбцях.

Із боязливими, байдужими - інертна.

* * *

Якщо на щось ви спокусились,

то рідний брат вам Сатана.

387

* * *

Диявол вкотре виграє під прапором Христа.

* * *

У профілі чудової ідеї

було закладене несамовите зло.

* * *

Яка ціна захожої ідеї —

лише історія узнає їй ціну.

* * *

Як піднімешся вище ідей,

то і сенсу життя - як немає.

* * *

Імперій добра не буває.

Є тільки імперії зла.

* * *

Імперії без образу ворога

існувати в принципі не можуть.

* * *

Все на догоду і славу імперії.

А народи — як поживний корм.

* * *

Мораль, політика — їстівні,

коли до них є слушний апетит.

* * *

Від політиків таким «добром» повіяло,

що треба готуватися до зла.

388

* * *

Безглузда поміркована політика,

що зраджує державний інтерес.

* * *

Знов ситуація неначе на війні.

Відкритому російському шовінізму — так.

Патріотичному українському націоналізму — ні.

* * *

Здебільшого, ми граємо свої каліки — ролі

і хто цинічніше і вправніше — той пан.

* * *

Він вибивався в люди

різним словоблудом.

* * *

Зло непокараним залишиться доти,

допоки символ зла на п’єдесталі.

* * *

Гніт вже втомився, але все чекав.

І врешті-решт його було підпалено.

* * *

Якщо духовний хліб із закордону беремо,

виходить, що у нас не повно розуму.

* * *

Як навчились дивитися «шоу» –

розучились читати книжки.

389

* * *

Чим більш епоха не пісенна,

тим більш мусуються пісні.

* * *

Хто із раннього дитинства книги нюхав,

той з духом книги гідно й проживе.

* * *

Ви іще себе не загубили?

Спішіть мерщій. Для цього все навколо.

* * *

Не оглядаючись вперед,

тупцюємо весь час на місці.

* * *

Рубікон перейдено.

Не зовсім вчасно і не в тому напрямку.

* * *

Одні — переконані «глибоко»,

а деякі — «просто» переконані.

* * *

Дурниці — то як молодиці,

в полон захоплюють ущент.

* * *

Їм занадто соромно не красти,

бо байдужі до химер — чеснот.

* * *

Якщо в людині совість є,

вона себе оцінить.

390

* * *

Як ранок мудріше від вечора,

так і весна від зими.

* * *

Не наступайте на поріг.

Це своєрідний оберіг.

* * *

Хто рідну матір-Батьківщину продає,

той і себе, і всіх, і все продасть.

* * *

З гріховного зійшовши п’єдесталу,

сліпа душа розвиднюватись стала.

* * *

Життя людське втрачає статус свій,

коли зникають ідеали духу.

* * *

Вони любили батьківщину,

ще більше як уберегти себе у ній.

* * *

Витоптуємо залишки слідів від українства

і не вважаємо все це за одержиме свинство.

* * *

Глибоко е-ше-ло-но-ва маршируюча зрада

під соусом сором’язливого патріотизму.

391

* * *

Десь слово «кацапи» ніде не звучить,

«хохол» же — як та насолода.

* * *

Він абстрактно любив Україну,

окрім духу хохляцького в ній.

* * *

Рефлекс підкорення нікуди не зникав.

І всі швиденько позгинали спини.

* * *

Вони так любили дідів і бабусь,

як і мову їхню українську.

* * *

Якщо забули мову українську,

помоліться. Хай вас Бог простить.

* * *

В обіймах мильної, егоїстичної любові

не буде квітнуть Україна, її цвіт.

* * *

Орденоносців та героїв України — більше,

України, її мови — менше, менше, менше.

* * *

Мріяли ми про таку рідну Україну,

щоб не стало в ній свого навіть гуталіну?

* * *

Як не буде в нас хоч грама протекціонізму,

то ніколи не врятує шлях демократизму.

392

* * *

Не дихайте чужим повітрям з півночі

чи заходу, а дихайте своїм.

* * *

Дихаємо ми одним повітрям.

У небо погляди у кожного свої.

* * *

Коли у зоряний простір зазираєш,

якийсь предивний спокій в серці маєш.

* * *

Коли багато чого розумієш,

Ніби вдвічі багатшим живеш.

* * *

Життя волів прожити прямо,

дивлячись не скоса.

І воно мені, напрочуд, удалося.

* * *

Вони любили один одного на відстані

показних, привітно виставлених рук.

* * *

Не обов’язково ближче той,

Хто крутиться постійно біля носа.

* * *

Тіло прекрасне жіноче не маринують у сні.

393

* * *

Крашені губи помадні

асоціювались з парадом.

* * *

Хто не зраджує речам —

не зраджує і людям.

* * *

Речі треба називати іменами,

якими ті у словниках позначені.

* * *

Любов наздогін не приходить.

* * *

Якщо комусь приємне і добре не зроблю,

то маю сумнів в тому, що живу.

* * *

Ми народжені любити й помилятися,

втрачати і находити себе.

* * *

Лише в коханні, від природи,

над Вічністю панує Мить.

* * *

Коли кохаєш мить життя,

то всі вони підряд — як друзі.

* * *

Без перебільшень щастя там,

де люблять нас, де світять нам.

1988—2017

394

СИНДРОМ

РАНКОВОЇ

ЗОРІ

395

* * *

Початок життя

віддає молоком,

дитинство –

птахами над стріхами.

Гойдається юність

веселим вином,

виплескує зрілість

надії крилом,

а старість. . .

аптечними ліками.

2010

* * *

Хай йому трясця тому довголіттю.

Навіщо в світі стільки жити?

Надихайся, наїжся солі,

солодощів, п’янких думок,

напийся спраглої любові

і почерпай святої волі…

та й доста! Бо життя – димок,

короткий, довгий – все ж гудок!

2008

396

* * *

Все ближче старість

підступає анакондою.

І тануть різні теми у житті.

Кмітлива старість так побіжно

в стилі рондо

не надокучливо нагадує мені,

що зроблено, що ні,

що не заспівано

і чи на тому

їздив я коні.

По материнському і ніжно,

й не розгнівано

і журить, і втішає…

без «пені».

Та не задушить

старість — анаконда,

бо у душі поезія — весна.

Як погляд той

утаємничений Джоконди,

вона зі мною

наяву…

і в снах.

2011

397

* * *

А десь на тому світі

місця всім

уповні вистачить,

та не дадуть творити.

Там всі зустрінемося

Вічністю повиті.

Часу не бракуватиме. . .

і слів.

Десь там, на тому світі,

ще зустрінемося

й нагода буде

вщерть поговорити.

На цьому – досить скніти.

Не полінимося,

поки живі,

одне добро творити!

2010

* * *

Синдром ранкової зорі

в свідомості нуртує

і тверезити кожну мить життя

допомагає.

Запізно ми о цій порі

свої думки гуртуємо.

Та наостанок справжнє «я»

живе й перемагає.

398

Достойним вчинкам

честь віддавши,

полосує інші.

А для чого і навіщо?

То – як таїна.

І душа, нехай і грішна,

із собою розібравшись,

і себе, і всіх прощає...

На суді вона.

2009

* * *

Коли помреш, не всі проблеми зникнуть.

Бо поминки ще витримати треба.

Хтось говоритиме, що ти ще міг би жити,

хоч ті слова до Бога і до неба.

І згадки молотитимуть поволі,

і чарку вип’ють не одну за упокій.

А будуть і такі: при кожнім слові

мовчатимуть, радіючи мерщій.

А потім спадщину розтаскувати будуть

і навіть Бога згадувати всує.

Тінь вмерлої людини довго блудить

по цвинтарю, поки він ще існує.

А вже якщо відомим був усюди,

то ще не раз прокляття, а чи шана проросте.

Особа не зникає геть, живе і йде у люди.

Тож пам’ятаймо за життя про це.

І хай воно одним добром цвіте.

2009

399

* * *

Смерть є доволі неприємна річ.

Думки, промови

всяко замережать:

у тих, хто знав тебе

чи за тобою стежив,

словесно-емоційна розпочнеться січ.

Хто був ти за життя?

Оцінки день і ніч.

Сам Бог, що вічно у роботі,

стріне потойбіч.

Тобі твоя особа

вже більше не належить.

Тож, за життя

себе відстоювати треба.

І тільки вчинками

прозорими і чистими.

І щоб були, як вірні обереги,

думки, чесноти,

кроки променистими,

духовні цінності

і почуття хористими…

…………………………………………..

І все частіше поглядати в небо.

2012

400

* * * У хвилинних радощах

і горі навертаю згадок

буревій. Серед ночі

кличуть мене зорі: звідти світять,

як ромашки в полі, очі батька й матері

живі.

Ваше все життя у боротьбі

за виживання проти голоду й війни

пройдене без відпочинків в санаторіях,

в битвах за держплани-ораторії...

На віддяку – пенсії сумні.

Як старе, побите градом листя,

відійшло життя у небуття.

Образ Ваш – в моїй душі намисто,

дороговказ, як жити гордо, чисто,

честі роду світле опертя.

2006

401

* * *

Як востаннє, перед смертю

свічка трепетно горить.

У душі ідуть концерти

реквієм в останню путь.

Режисером посивілим

відмічає кожну мить,

де в житті не так вчинила

і який лишила слід.

Хай беззоряне, темне вже небо,

мов зашторене чорним вікно.

Та душі вже нічого не треба,

тільки б встигнути, як на потребу,

що в житті визрівала давно,

суд вчинити собі, заодно

не розтікаючись мислію по древу.

..................................................................

Під кінець, востаннє, перед смертю

свічечка ласкаво мерехтить.

І ясна душа ступає твердо

і безстрашно, і смиренно у блакить.

1975

402

* * *

Не сприйнятий

і не почутий зовсім

Навколо

лицемірного буття

Ти за ранковою зорею

йшов у роси

Людських чеснот,

людського каяття.

І в океані

підлості, підступності,

Брехні і заздрощів,

амбіцій і омани,

Не задихаючись від злоби

і незручностей,

Все йшов вперед,

не вибираючись з туману.

Твій світ в тобі

не вирвався назовні,

Не розірвав

буденності сміття,

Не зменшив зла

і не примножив совісті,

Хоч ти і друкувався

все життя.

2006

403

* * *

Проповзли, мов вужі, непомітно роки.

Час стає все дорожчим і милим.

Всі знання

не томливо віддам залюбки,

цінний досвід.

Охочих нема.

Навпаки.

Юнь достатньо й без того щаслива.

Я частково також молодим був такий.

Бо важливі

свої надбання, помилки,

почуттів, як і знань,

власних крила.

Так, напевно, бувало у різні віки.

Тож, несеш їх з собою в могилу.

2013

* * *

Усе у цьому світі тимчасове.

Життя і смерть.

Буття і небуття.

І навіть цвинтарі живуть

поки відомі.

І теж зникають вщент без вороття.

Прекрасне все, що в світі тимчасове:

і райдуга, що в небі майорить,

надій і сподівань грайливе коло.

Прекрасні день і ніч.

Прекрасна мить.

1985

404

* * *

Моя особа

за порогом смерті.

I дні ідуть без мене

все туди ж.

І в заяложених

процесах круговерті

Манлива Вічність

вже скривила свій розбіг.

2006

* * *

На схилах гір,

на схилах літ,

на схилах сутінок

Гостріше відчуваєш

вир часу

І біг життя,

гостинцями притрушеного,

Його спізніло

усвідомлену красу.

На схилах

устремлінь

і задоволень

Відходить шал

статевих почуттів.

І в нових вікнах

інший світ

без болі

Стартує в храм

духовних відкриттів.

405

На схилах літ,

на схилах мрій,

на схилах марення

Стліває осінь

спраглого життя.

Прийшла зима...

І скрипнув

засув пам’яті

І біль безвиході

напередодні

небуття.

2006

* * *

Коли вже сам собі не рад

І забуваєш, нащо жити,

Перед очима тільки сад...

I не з живих, а мертвих квітів.

2005

* * *

В пасхальні дні

Ми всі зустрілись:

Живі і не живі.

Апофеоз життя – не тіла,

А вічної душі.

2005

406

* * *

Вже несила організм тримати.

І уклінно звертаюсь до Бога...

Йду на смерть, як глядач у театр.

Бо цікаво, а що ж там нового?

2009

* * *

Схиляюся частіше

до трави,

яку всі топчуть,

та вона не журиться.

І знову відросте.

І буде так завжди.

Бо нею і годуються,

й милуються.

2006

* * *

Згасає день. Хоч зовсім ще не згас.

Спішу читати, аналізувати.

Вдивляюся у світ, як про запас,

Щоб щось на тому світі передати.

2005

407

* * *

Істина, мов іскрометна дама,

за настирні пошуки її

декому з’являється в потрійній вуалі

перед смертю і то... уві сні.

2001

* * *

Померти я волів би уві сні,

помітно посміхаючись весні,

у вільному польоті як той птах,

для якого небо — то не дах.

2007

* * *

Моїм батькам

Я з Вами серцем і душею.

Я ваше сім’я, кров і борг.

Без Вас не стрітився би з нею —

Життям, що дарував нам Бог.

2005

408

* * *

Хоч день залишиться до смерті —

захочеться знову читати,

одна година до її приходу,

а прийде прагнення

іще помайструвати.

І тут скажу їй —не спіши.

А може й більше:

нахлинули на мене знов,

мов з неба, —вірші.

2008. 2012

* * *

В житті накопичив багато чого.

Волів би усе передати.

То – вибрані речі і тільки всього.

Хоча їх немало. Багато.

Волів би найкраще, що є, подарити

в знаннях, почуттях – як ту матрицю.

Людині ж властиво найбільше любити

свої пізнання, свою працю.

2015

* * *

Коли батьки відходять за межу,

життя стає оберненим в минуле.

Вже не з дітьми,

а з ними я живу.

Хоча дітей і внуків всі ми любимо.

409

Віддаємо онукам жар сердець.

А їм і невтямки, – ми теж не вічні.

Для них життя,

мов свята новорічні:

все, що попереду,

не зійде нанівець.

Бо ми для них, мов тил,

що предковічний.

Життя коротке.

Хай тішаться без краю

у тому, що для них вирує світ...

І ми, уже діди,

їх в цьому окриляємо.

І вже стає небоязко за власний родовід.

2008

* * *

Життя, що розквітає,

бурхливе і стрімке,

як сонце до зеніту

упевнено іде.

Моє коханнями

і зрадами обсмалене

невдовзі, як в печеру,

заховається.

Етичними імперативами,

чеснотами «засалена»

душа вже подумки

із Вічністю вітається.

410

Хоч в гості завітали

сивина й хвороби,

і мудрість, завойована життям –

широколоба,

але останнє передати естафетою –

облиш.

Коли і сам був молодим,

старих не дослухався.

Тепер сидиш, немов на припічку,

хитаєшся й мовчиш.

Яке ж воно стрімке життя,

хоч в ньому й не ховався!

Добро доносив, жив не скоса,

на чесноти напирав.

Наскільки міг, як педагог,

всі аргументи добирав.

Свідомість все стрімкіше дивувалася:

багатство особистих знань,

історії змагань

зі злом

нікому так і не дісталося.

Коли душа у почуттях

і подумки уже

із Вічністю, цілуючись,

вітається,

то ти до неї йдеш не в гості, –

як Бога протеже.

Душа до висхідного пункту

повертається.

2011

411

* * *

Заскочить смерть до мене

невблаганна, –

хоч можна ще пожити

досхочу, –

щоб я принизливо

їй заспівав осанну,

просив відстрочки,

плазував... ще й справно.

Не то мерщій

готуй собі свічу.

Людина принципів пророчих

нездоланна.

Їй не ховатися

від смертного дощу.

Хтось інший візьме естафету

славно.

Якщо обрала ти мене

така сіяна,

Ну, що ж, заходь.

Не радо, а впущу.

Щоб подивитися в очиці твої,

панно.

Та діалогу теж не бути...

Хоч я і не спішу.

2010

412

* * *

Гарцює смерть конем

і на коневі.

Не панікує

за неповний урожай.

Хто породив її?

Які пігмеї?

У них також

амбіцій через край?

А чи вони, як та малеча,

що майструє,

будує власний

іграшковий світ?

А потім залюбки

його руйнує.

Ось перманентного конструктора

політ!

Життя – безмежна,

невичерпна лиш миттєвість.

Весільна гра

із іграшкою – часом.

Гарцює смерть,

як нагорода за життєвість.

І диво найвеличніше:

Бог – Красень!

2010

413

* * *

Ночі вже мені не колисати.

Ранки дивні серцем не кресати.

Дні погожі та й не ворушити.

І надії вечорові не живити.

Відлітаю у краї далекі,

Звідки не вертаються лелеки.

Тільки тиша там в німій подобі,

Тільки темрява в чужій, сирій утробі.

А думок, як завжди, так багато.

Кожна з них, немов безсмертя мати.

Вміє спраглу душу лоскотати…

Йде душа у вічності палати.

2011

* * *

Осінньою ходою

уповільнено

вдивляюся у все

що навкруги:

дерева, від плодів

і листя звільнені,

і як усілись

на гілках круки.

А ще вражають

яблука, горіхи,

але не ті,

що розтелились на землі,

414

а ті, що зачепилися

на дахах, у стріхах –

красиві, повноцінні, їстівні.

Не хочуть

стрімко падати додолу

плоди маслини,

глоду і шипшини...

Я – теж іти у землю,

як додому,

до вічної,

останньої дружини.

2010

* * *

Не можу свого існування збагнути.

Раніше мене не було.

І знову ніколи мені вже не бути.

Тож перше і третє – немов все одно.

І тільки той час, у якому існуєш,

Бери й не розтринькуй його.

Продовженням власного «я» не здивуєш

Природу і Бога свого.

Життям не фізичним, відкрито духовним

Лишаємо слід на межі.

Бо тільки всесильним магнітом любовним

Душа – поза часом,

А час – у душі.

2010

415

* * *

Остання кома виглядає із-за обрію,

Хоча вирують вірші ще в душі.

Прийму як данину її, без спротиву.

Останню крапку і підступну – ні!

2009

* * *

О, скільки би ми тем обговорили,

якби він був живий,

а ще і я, і ти.

Коли були живі, як мало ми цінили

хвилини зустрічей чи спілкувань роки.

Відходимо легендою у Вічність.

Або зникаємо, як нас і не було.

Частіше друге. Так природно, звично.

Бо родовід свій втрачено давно.

Себе нічим прекрасним не дивуємо.

Все спрощено. І цінності в житті

на плані першому лиш ті,

які купуємо.

Такі відношення товарно-грошові.

І швидко нас відвозять в путь останню.

Бракує часу вже й посповідатися.

Договорити щось,

мов вдруге побратися.

Не так, як в давнину було,

коли везли на санях…

416

О, скільки би ми тем обговорили

і істини б відкрилась справжня суть,

якби були на кожен час живими…

Та заважає нам остання путь.

2011

* * *

Коли втрачає сенс все навкруги

І забуваєш ти навіщо жити,

Згадай свої надії – вітражі

Вчорашнім подихом душі зігріті.

Відкинь від себе марнотратства час

І відштовхнись від відчаю назустріч

Минулому. Згадай дитинства шлях

І хай ніщо прискіпливо не мучить.

Якщо ти чесно жив, співав пісні,

Які в тобі відрощували крила,

Щоб долітати до п’янких світів

Прекрасного, людського всім на диво –

То велич духу ти в собі створив.

І хай не мулять душу негаразди.

Твій марш життя планету обігрів.

Цей сенс життя лишається назавжди!

2005

417

* * *

Наскільки усвідомлюємо ми,

що нас не стане,

хай завтра, післязавтра

чи колись?

Тому, вітайся із любов’ю,

як востаннє.

А ще віддай себе…

і посміхнись.

Не варто марно,

лиш для себе жити.

Для цього й став потрібен Бог.

Хоч Він і є!

Бо всі ми люди.

В той же час – мов діти:

як кисню нам когось, чогось

весь час не достає.

2011

* * *

І знову океани не–бут–тя:

відсутність будь-якого від–чут–тя,

тепла і холоду, ваги і світла, часу,

і простору жит–тє–во–го каркасу.

Прийшли в життя, щоб знову відійти

з невидимих в невидимі світи,

із першого у друге не–бут–тя

через місток величного життя;

418

щоб божим світом цим насолодитися,

добра і зла, неправди, зрад напитися

і від гріхів, які не замести,

ховаємось за небуття світи.

Тож, більше вже не буде зла від нас.

Буття повернеться до інших в їхній час.

І Совість–Бог, поки ми ще живі,

дає оцінки... А вони ж – праві.

2013

* * *

Що не кажіть, але під старість поминки –

це та нагода стрітитись ще раз,

поспілкуватися із друзями-однолітками,

колегами, ріднею для екзотики

не у вечірній, а у денний час.

Ми в глибині душі всі напівциніки.

Життя сучасне провокує нас на те.

Можливо, й ще щось в душах напряде.

Бувають виключення. Але то вже лірика

в епоху галопуючих смертей.

2011

419

ЖИТТЯ І СМЕРТЬ

Одні калічаться,

фатально розбиваються

при зіткненнях на швидкісних авто.

Другі живуть не поспіхом –

мов каються.

І смерті не очікують і в сто.

Підстерігають смерті

у зловісних кратерах

модерного, казкового буття.

Одні загинуть ще в утробі матері,

для інших «шанси» –

у технічному фарватері:

Такі ж самі… але перегодя.

Тож, бережемо кожного життя.

А ще, бува, підступно

нас підстерігають

зловісні, неочікувані тромби

і зовсім підло серце зупиняють,

сховавшись у судинах – катакомбах.

Несправедливий фатум.

Думку точить

невідворотна пауза – змія.

Як я бажав би подивитись в очі

Тобі – о, Боже! І не тільки я.

Я вірю в тебе.

Та чи в повну міру?

Можливо, в цьому мій пекельний гріх.

420

Ми створені із Божого ефіру.

Цього ефіру вистачить на всіх.

Єдиний Боже!

Я лише людина,

що за Твоєю створена подобою.

Як особистість – я також єдина.

Є унікальною,

а значить – неповторною.

Тож, відверни всі передчасні муки.

І дай напитися свого життя ущерть.

Якщо з Тобою нам нема розлуки,

то хай частковою

нам буде наша смерть.

А поки ще живі, хай віра збудеться,

і збудуться всі наші каяття.

По вірі в благо –

хай нам всім розсудиться…

І бережемо кожного життя!

2013

* * *

Пройшов світами

ніби скошеними травами.

Травинка кожна – як окремий світ.

Що відбувається зі мною,

з ними, з вами?

Життя закінчує своє буття – політ.

Траву коса скосила, літня спека.

Людину скошує аж понад сто причин.

421

Чатує скрізь постійна небезпека,

а з технікою – то і поготів.

А очі в мертві електронні далі

все поспішають.

Швидкість – хоч яка!

І душі стали, мов сніги розталі...

Ще тліють, тліють

крізь якісь вуалі...

А Деміург все креше гопака.

2013

І ПРИСНИЛОСЯ МЕНІ

І приснилося мені

в думці посивілій,

що немає домовини

у моїй могилі…

І до того ж, невідомо

де моя могила…

Головне, аби душа

не втрачала крила!

Грець з тим тілом.

Україна – ось моя месія!

Хай у душах українців

дух свій вічно сіє!..

Далі сниться ще страшніше,

(голова німіє):

що моя могила, смерть –

то Москва – Росія.

2014

422

* * *

Насичуєш себе, перенасичуєш

культурою, знаннями поколінь.

І відлітаєш на той світ у відчаї,

немов осіннє листя непомічене

у землю тілом,

серцем в Бога тінь.

2011

* * *

Подивись на світанкове небо,

Незвичайну куряву зірок.

Чи тобі нічого вже й не треба,

Як в житті лишився тільки крок?

Твої думки ще пересолять діти,

Нащадки їх не вичерпають вщерть.

Це значить, що твій дух ще буде жити

I йому вже непідвладна смерть.

2005

* * *

Кіно скінчилося під назвою життя.

Та не виходили з кінотеатру люди.

Неначе сподівались – знову буде.

Хоча нічому не буває вороття.

423

Думки тісняться, з ними відчуття –

Наскільки все живе є неповторним.

Душа у просторі і часі лине горном

І обнімає все своє життя.

Відходить в безіменне потойбіччя.

Замкнуте коло віддає вінком.

Але красується природа за вікном.

Онтологічно в ній немає протиріччя.

2014

* * *

Життя – то незбагненно файна річ,

фатально неосяжна випадковість.

Перед могилами батьків

стою немов би віч-на-віч.

Скрізь, поряд – смерть

замість життя, натомість.

Впорядкував могили. Заросли

травою, бур’янцем

із паростком шипшини.

Позбавив їх життя, яке вони несли,

завдавши смерть

живим, малим рослинам.

Засвідчує всього живого клич:

зародження його – свята казковість.

Життя окреме – незбагненна річ,

фатально неосяжна випадковість.

424

А втім, це може характерно для людей,

коли, як вибухом,

вривається свідомість.

І кожен з них в душі собі «Антей»,

одна земна, космічна неповторність.

2016

* * *

Якась предивна амбівалентна мрія

посеред сну явилася мені.

Зі мною Віра спить, Любов, крихка Надія. . .

І пестять думи, почуття мої.

І на душі так тихо і безсмертно.

І ніби думається в сонячній імлі,

що стане саме так, коли всі думи смеркнуть

і опинюся в пелені, як і колись, богів.

2010

* * * Vita somnium breve**

Знов повертаєшся у сни.

Вони – мов весни.

Немов русалки

залоскочуть трон душі.

І вкотре Совість-Бог

мене воскресне

і на реалії усі і міражі.

* Життя короткий сон (лат.)

425

І не соромимося снів –

в них не збрехати.

Вони все вчать напівтаємно,

мов Господь.

Сон – той прихисток,

правдою піднятий.

І залишок життя із ним погодь.

2012

* * *

Я познайомився із нею

у сімнадцять.

З тих пір вона для мене стала раєм.

Тут схили гір таїли

дух карпатський

з джерельно чистим

у мініатюрі краєм.

Озерце, небом випране,

доріжки капілярні,

галявин п’ятачки,

з прадавніх пір струмок.

І краєвиди –

неймовірно гарні.

Пастельно-вранішній,

мов ладанний, димок.

Такий релікт посеред міста –

балка

Самишина

взяла мене в полон.

426

Вона – неначе

ключова приставка

в моїй душі,

осердя медальйон.

На схилі літ

мені хто що казав би, –

тут виринала

лірики алея.

Навіки обвінчатися

бажав би,

хоча би, навіть,

власним прахом

з нею.

2010

* * *

Друге життя особистості

почнеться уже після смерті.

Яким воно буде?

Чи довгим?

Залежить від першого все.

Якщо жив для власної шкури,

за-тис-ну-то-ї у корсеті,

крім обміну,

зміни самих речовин

життя вже ніщо не несе.

Невже сперечатись тут хтось

забажав би?

Напевно, знайдуться й такі.

427

Життя повноцінне людини

є справжнім,

коли на загальне спрямоване завжди –

на Бога,

мораль,

на небесні зірки.

2012

* * *

Не спішимо поперед діда на той світ.

Усі туди повернемось снопами.

І ті, хто зараз є живі, там побували:

із небуття правічного, що мали,

прийшли в цей світ лишити божий слід.

Але, якщо порушені закони,

закони Божі, праведні –

у злі,

одні молитись годні аж до скону,

другі боротись, помирати годні

за правди дух

на згрішеній землі.

Наскільки наше тіло тимчасове!

Дух Вічності все мулить душі нам.

Немає виходу, крім думати,

що там,

у ньому наше «я» цілком знайоме…

і вірити у Вічний Дух

із втраченим життям.

2014

428

* * *

Себе не зайво уявити поза смертю.

Дійсно.

І звідти мірками позачасовими

і широко, й відкрито

один — єдиний ультиматум

виставити грізно:

живу з душею і якою...

чи без неї непомітно?

Себе не зайво уявити за порогом смерті.

І звідти подивитися прискіпливо,

питання різні в лоб поставити відверті

собі, живому,

до існування звиклому.

Представити себе у якості судді.

Не адвоката, що за життя ми робимо.

Вести не зайво внутрішні бої:

чи вірні ми лишаємо сліди,

до згуби ближніх, дальніх

не доводимо?!

Не зайво уявити, оцінити

всі наслідки щоденного життя,

щоб не спізнитися любов,

добро творити...

і не доводити себе до каяття.

2015

429

* * *

І що хотів би перед смертю я собі?

Чомусь думки ці дивно невблаганні.

Своє народження побачити у сні

і матір пресвяту, щасливу Анну;

відчути запах снігу вже підталого

і смак березового соку у весни,

і дим цигарки батька, щастям раненого,

і запах скошеної свіжої трави;

об’єми простору і часу, закарбовані

в готовій до відчалення душі;

обняти всі картини намальовані,

усі симфонії і вірші, і пісні.

2010

ПОКОЛІННЯ

Батьки. Діди. Прапрадіди. Прапращури.

У кожнім поколінні щось своє.

Тут покоління і моє. Чи кращим є?

На те Господь оцінки не дає.

Ось, обриваються життя як ті старі нитки,

як та поношена сорочка люба, дорога.

Моє відходить покоління, як естафетою віки.

Вже не топтатиме історію і час його нога...

Не хочуть люди жити вічно. Маятися? То навряд.

430

Всього цього душа ніяка би не витримала.

А ось протриматися рік чи кілька...

хоч і п’ятдесят – такі бажання Богу вже повідала.

Ще трохи потоптатися на грішній цій землі?

Все, що змогло чи не змогло, зробило покоління.

І, як свідомі ми істоти, від-да-є-мо ключі життя нащадкам... Їм не забракне вміння

топтати й далі, що у природи є.

Можливостей для цього стали гори.

Що більш вартує: те близьке своє,

а чи вселюдське, всезагальне горе?!?

Лише сьогоднішніми днями живемо.

Ні, не майбутніми. Вони нам не належать.

Достатньо робимо, що лю-би-мо, ко-ха-є-мо

не тільки внуків, правнуків – прийдешнє??!

2015

* * *

Ми не ловили один одного.

Ні світ мене, ні я його.

Він був в мені.

Я в ньому жив.

Ото й всього.

Та то було таке коротке замикання!

Мене, мов струм, в усі поля несло,

у просторові, часові обрамлення.

Життя вдалося!!

Диво – ремесло!!!

431

І дякувати Богу, що воно було,

як надзвичайне

унікальне

явлення!

А далі – досить.

Досить.

Завело б

томління тіла й духу

в антипрагнення.

2015

* * *

Виникне бажання пом’янути, –

є для того і німі слова,

подумки у душу зазирнути, –

почитайте вірші: там душа.

Пломеніє вічна і жива.

І вона не дасть про всіх забути,

бо вона на те і є ДУША.

Нам належить всім і жити,

й БУТИ!

Кожен неповторний, самобутній.

Ми на світ родились неспроста…

Вкрай важливо у житті збагнути:

смерть розімкне лиш тілесні пута.

І бла-го-сло-ви-мо

у серцях не лютих

Богом нам відпущені літа.

2012

432

ВИМУШЕНА ПРОЗА

432

* * *

Сиджу біля вікна.

Читаю рідну пресу.

Її вже і не купиш.

Спішу передплатить

Газет, журналів

Так, хоча б із десять.

І мушу, щоб дізнатися:

Хто правду каже, бреше,

Як далі може статися,

Як Україні жить.

2006

* * *

Як тридцять днів –

всі тридцять років.

Тридцять років,

наче днів,

прокурив, забувши спокій

з тютюном.

А скільки кроків

з ним зазвичай

у день робив?!

Починалось випадково.

Та не зовсім.

В день ясний

я студентом будзагону

433

працював до злої втоми:

з усіма робив прорив.

І на фронті трудовому,

як завжди, переживав:

– «План виконати достроково!»

Тож на себе не зважав.

Як марксист, студент ідейний,

а для більшості дивак,

переживав за мир непевний

як останній неборак.

Рвався на сільгоспроботи.

Колектив, як рай, любив.

Вистачало насолоди

від отих комуноднів.

Досі в пам’яті вони,

хоч здоров’я і згубив…

Подяки, грамоти були.

Тож, кайф з цигаркою ловив.

І дивлюсь на себе збоку:

тридцять років,

наче днів,

прокурив, мов ненароком.

Хто заразу цю глибоку

і відколи нам привив?

2006

434

* * *

Викурив цигарку,

ніби сливку з’їв.

Для легень припарка.

Дим в мізках осів.

Звичка ця нетлінна.

Згубна насолода.

Заразила покоління

індіанська мода.

2010

* * *

Я твоя цигарка

і служу за друга.

Ти береш до губ своїх,

бо тобі я люба.

В цей момент від інших всіх

я тобі найближча.

Я не муза і не річ,

а як штрих – найліпша.

Догораю у руці,

бо життя коротке.

Лишу смак на язиці

терпкий і солодкий.

Ти, можливо, пишеш вірші,

чи приймаєш рішення.

Я бальзам курцю на душу,

тілу – на погіршення.

435

Дотліваю у затяжці

я останній у курця,

як допита кава в чашці,

висмоктана до кінця.

У життєвій круговерті

видумана штука ця.

Я народжена для смерті

і хвороб курця...

2006

ЕТНІЧНА МОРАЛЬ

Я так любив, люблю російську мову,

англійську теж учив і полюбив.

Коли солдатом молодим, здоровим

служив у Польщі, привезли із дому

мені той самовчитель, як обнову.

І польську мову також покорив.

Бувало, що «діди» мене попросять,

щоб я за самогонкою сходив

в село сусіднє, а воно не досить

близьке, і лісом шлях до нього вів.

Ще й назву пам’ятаю: звалось Бучек.

І йшов вночі упевнено, як франт.

І не тремтіли ніженьки і ручки:

був для поляків – свій, не окупант.

Журнал виписував цікавий: «Панораму».

Собі й солдатам з нього щось читав.

436

Запам’ятав трансляцію: як вдало

Луї Армстронг по Місяцю ступав.

В Зеленій гурі, Легніці бувавши,

переступаючи крамниць лише поріг,

з поляками ледь-ледь поспілкувавшись,

з’являлось відчуття – я у своїх.

Товариші ледь скоса поглядали.

А потім заздрили весь час. Та поодинці.

Щось більше розуміли чи гадали

ті, хто були зі мною українцями.

Як до людей, народів інших ставитися,

коли ти серед них весь час живеш?

Шануй їх не для того, щоби бавитися.

Найперше – друзів вірних обереш.

Якщо живеш в одній, другій країні,

люби її і мову, і народ.

Чому у нашій милій Україні

багато громадян іще понині,

мов стадо яничарів і заброд?!

Немов якісь чужинці, шовіністи,

байдуже добиваємо себе.

І як з цієї «голки» сміло злізти,

синдром хохляцький вичавити злісний?

Інстинкт самозбереження

нехай хоч поведе!

2012

437

ЗАПІЗНІЛІ РЕФЛЕКСІЇ

І

З колишніх друзів

строкової служби,

років студентських

за направленням райкому

чимало їхало,

щоб зміцнювати дружбу

народів

згідно квоти комсомолу

як на будови

різних п’ятирічок,

так і заради

іншого життя.

Батьки, бабусі

залишалися навічно

без близькості ріднесеньких,

утративши дитя.

ІІ

Зростали

міжнаціональні сім’ї.

А діти в них

манкуртами росли.

Інфікувалися бацилами

ідеологічних «ізмів».

438

Партійні вчені

інтернаціоналізм знайшли.

Їм не ставала рідною природа,

місцеві звичаї

і мови, і пісні.

Хоча, зістарившись,

в їх пам’яті спроквола

все ж б’ються згадки про батьків

і рідний край вві сні.

Але вже їхнім,

власним дітям,

згадки ті – чужі.

Їм не потрібен

список родоводу.

Вони собі самодостатні,

ба, більше – нічиї.

На превеликий жаль

є і така порода.

В цих шлюбах змішаних

немало і розлучень.

Щасливі також є.

Не в тому річ.

А скільки українських душ

та чужина замучить?

І совість їх трощитиме

і кожен день, і ніч.

439

ІІІ

У мене вже не буде

з чужих земель дружини,

як і не щирої,

не люблячої теж

чи іноземки

з іншої країни.

Хоч шлюбів змішаних

вже не один кортеж.

Чи очі повилазили,

спростились душі

шукати пару

десь на чужині?

Про це писати,

говорити мушу.

Був сам таким

в далекі юні дні.

2011

* * * Деяким колегам

по педагогічній праці

Солідно постарів,

а все не надивуюся:

епоха інша

і повітря наче інше.

Якими сподіваннями

я не окрилююся,

смердить позавчорашнім,

ніби воно вічне.

440

Інтелігенція,

підірвана злиденністю,

із сумом ностальгує

за часами,

коли вона була

наполовину посередністю

і звучно, смачно

«одобрямс» кричала.

І викладає, як колись,

у різних вишах,

змінив лише одежі,

а не суть.

І заробляючи при цьому

лиш на грижу,

самі тій вірі

повністю не ймуть.

У них свідомість

ще у школі сформувалася

із видом

на одну Москву-ріку.

Свідомість та

«совєтской» називалася.

І вже «нє кукарєку»,

ні кукуріку.

2009

441

* * *

Закуті брухтом ностальгії

на все, що лине із Росії,

знаходимося під дощем

вчорашніх ідеологем.

До послуг тут і ЗМІ зміїні –

розкручують нам апетити.

Жуємо ми, як ті повії,

продукт завбачливо зігрітий.

На рідне голоду немає.

Нам ніби зручно. Хай блукає

під серцем невиразний щем

своїх святих, проукраїнських,

прабатьківських ідеологем.

2008

* * *

Ранком в осінню погоду,

вітряну і дощову,

парубок гарний на вроду

йде собі, як на біду.

В лівій руці – пляшка пива,

в правій – цигарки престиж.

З поглядом куцим на диво.

А на душі ніби ніж.

Подумки перебираю,

йдучи назустріч йому:

«Є в нього батько? Немає?

442

Інші питання – «меню».

Синку, чому ти навчився?

Шлях у житті вже обрав?»

Погляд його волочився.

Шлунок, напевно, волав.

– Батя, добридень! Підкажеш,

зараз вівторок? Четвер?

Ти собі не уявляєш,

як мені гірко тепер.

Вкотре з роботи звільнили.

Вкотре скорочення йдуть.

Далі триматись несила

і на душі каламуть. –

Це той випадок, що скорше

з ним не стикався в житті.

Я зупинився на довше –

грім полоснув по душі.

Радив про відчай забути:

скільки роботи навкруг

і алкоголь оминути.

То – не соратник, не друг.

Він оцінив мою чулість.

Вдячно кивнув головою.

Далі, йдучи, кляв я дурість

«політреформ» із бідою.

2009

443

* * *

Вертаючись щодня додому,

заходячи у свій під’їзд,

немов знімаю з серця втому,

коли в поштовій скриньці лист.

Газети, інколи журнали

виписую, як і завжди.

Рядки їх вправно лікували,

мов чиста магія води.

Та інші скриньки проіржавіли,

немов байдужістю їх вжалили.

Матеріальна скрута, схоже,

так охопила всіх негожа.

Скрізь безгрошів’я, а проте,

тут євровікна, там біде.

А скільки іномарок, скутерів,

а у діток нових комп’ютерів!

І на мобільні перемовини

течуть грошей великі повені.

На мене, як на дивака,

глузливих поглядів ріка...

Що ж, бездуховність верх бере.

Словечка люті, мов каре,

заполонили мовний простір

чи то від куражу, чи злості.

Літературна мова мре.

І повз сусідів, перехожих,

незлобно вислизнув, мов вуж,

проходжу, як востаннє, може.

Лишаю у думках негожі

під’їзди «чічікових» душ.

2009

444

* * * Пожовклі сторінки газет, журналів знов перечитую. Події воскресають: прихватизація, калейдоскоп скандалів; блуд розповсюджується, бій за капітали. Бідніє більшість – владу проклинаємо. О, хитра влада! Хто ж її полюбить? Хіба що ті, що нею і орудують. Так знову ж «бе ́ндерів» до влади обираємо. А ті щось обіцяють, знову дурять. Ресурс довіри тане у людей. І один одному частіше крутять дулі на всіх щаблях охочі до грошей. А той, хто совість, честь з собою носить, за справжню Україну чистив душу, – у всьому залишався тільки з носом, але у краще вірити все ж мусив. Поета слово вже ніщо не значило. А класиків-поетів хто хотів? Та й з чим іти в народ було б завбачливо? Очікували, певно, кращих днів. Пріоритети інші стали в моді. Новітні технології грядуть. Телепрограм – як тих човнів на морі. Комп’ютер. Інтернет. Видовищ спрут. А ще крилата споживацька мода. Кортить комфортно жити вже тепер. Одні крадуть мільярди у народу поки народ ще зовсім не помер. Їм зайва вже і мова та державна, мораль уже немає перспектив... Вони і так герої часу славні . Невже до цього прямували всі роки?!

2012

445

* * *

Ми з покоління яничар,

Що – інтернаціоналісти.

Спаплюжив право – божий дар,

Жадали Землю всю обсісти.

Одурені і зверху й знизу

Дияволу тому на милість,

Ми у котлі ідей варились

I директив, яких, як хмизу,

Не бракувало. Всі лінились

Наввипередки йти туди,

Де віртуальні маяки

Від комунізму нам світились.

Ось я, наївний комуніст,

Жив чесно, скромно, благородно.

Свою кар’єру слав під хвіст,

Хоч це ніяк було не модно.

Збагачував знаннями людства

Себе, як Ленін говорив.

А інші з багажем неуцтва

У владу пхались на прорив.

Та дійсність вносить корективи.

I запримітив пізно я:

Народів «вольная сім’я»

Зникає. Їй на зміну хтива

Прийшла, як «старшая сестра» –

Та, що давно всіх затулила.

446

Хоча вона нам є «близька»,

Та ми від іншого зразка.

До неї ставимось поштиво.

У нас свій рід, своя «Москва».

I кожна мова – солов’їна.

1991

* * * Так мало непогорблених, прямих,

Окрилених високою метою.

І хто нас визволить від нас самих –

Від страху перед правдою святою?

Микола Руденко

Вони самі собі пророки

І вже нема на них Христа...

Минають дні, проходять роки,

А Україна вже не та.

Її приспали Леоніди

I тимократи за кермом,

В гонитві лиш за владу лідери

І «рідна братія» з пером!

А нащо їм та Україна?!

Їм треба капітали дерти.

А там, дивись, в погожу днину

Усе вчорашнє можна стерти.

Думки порожні та нікчемні

Шлють нам політики та «вчені».

І чахне, поступово гине

Славетне вчора України.

447

А волохаті руки брата

Так манять на північний схід...

Колона п’ята – не розп’ята,

По всіх усюдах її слід.

І множиться, і процвітає...

Про справедливість торохтить.

І офіційний статус має,

А вже державного кортить!

І дух книгарень відлітає,

І український друк згасає...

Ох,.. не приведи Господь

Розвивати тільки плоть.

І діти, наші рідні діти,

Цураються своїх основ,

Бо не престижно говорити

Їм на одній із кращих мов.

Куди модніші європейські,

ООН-івські, чи ще якісь.

Не мислення, а фарисейство

В державних органах і скрізь.

Пивбарів, як зірок на небі.

На кроці кожному стоять.

Населенню чого ще треба?

В загулі від душі до п’ят.

448

Думки... і ті приватизовані,

Крім тих, хто честь і совість має.

Але й вони так розтасовані,

Що знов амбіції лунають.

Щось скавучать «нові пророки»

В погонах, мантіях, званнях.

Від їхніх слів одна морока...

Я забиваю в дошку цвях!

2004

* * *

Відійшла епоха Леонідів.

Два Віктори – два вектори

на тілі України.

Вікторів епоха теж відійде.

А чи сонце, справжнє сонце

України зійде?

2004. 2010

* * *

Фельдфебелі від влади і моралі

Засліплені синдромом: «Моnеу, Моnеу»...

Невже вони усі спокійно сплять,

Чи в них заведені годинники стоять?

Сусіди західні влаштовують достойне

І одновекторне на позитив життя,

Відстоюючи національно кровне

Своє теперішнє і майбуття.

449

А що до цього вчені, академіки?..

Багацько їх віднині розвелось.

Не дуже чутно серед них полеміки.

Чи у мізках щось інше завелось?

Цвірінькають: ідемо до Європи!

А кроки відміряються на схід.

В свідомості, мов павутиння стропи,

Які плекає ближчий наш сусід.

І знову наяву фантасмагорії

Минулого… відлунням загули.

Були каліки у твоїй історії,

Але такі, як зараз, – не були!

2004

* * *

Не проходять люди

перевірку владою.

І не поодинокі

приклади цього.

Власний досвід

теж засвідчив

цю

страшенну ваду.

Океан цинізму,

зради…

тільки і всього.

450

Не життя стрімке,

коротке

так людей мордує.

Егоїзм

той триклятий

до гріхів несе.

Дуже рідко із собою

хтось весь час воює,

щоб гріхи долати,

вади

різні над усе.

2012

* * *

Частина людей в дивовижній країні –

у милій і вистражданій Україні

свідомо чи ні серед ясної днини

отак підірвались, мов ляльки, «на міні».

А вздовж, як і впоперек – мін тих немало

по політичним строкатим полям.

Найгіпнотичніша, що чарувала,

була під прихованим грифом: «грігян».

2009

451

* * *

Коли б’є себе в груди відома мадам:

«Я – не перша, не буду і другою»,

то спаплюжені віра жадана,

майдан

і надії покриті наругою;

якщо ми проковтнули

солодку брехню

і слова–обіцянки політика,

що у тумбочці,

ніби звичайну фігню,

він мільярди знайде,

що потрібні так;

через те, що в команді

колег і розумників

кожен думку свою – «булаву»

викидає, мов кільця від бубликів, –

не сховати цей сором за них у траву.

2013

РОЗДУМИ ПРО НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ

Руку відрубати?

В чому ж вона винна?

Голова їй наказала:

руку підіймай.

Завжди і у всьому

швидко й неодмінно,

рішення потрібне

кожен раз приймай.

452

Голову зрубати?

Що із того вийде?

На вакантне місце –

нова голова.

І голосування

знов по колу піде.

Треба відробляти

надані права.

Знову перед виборами

голова мотає:

дайте мені владу –

лад я наведу.

Потім в інтересах

власних переймає

все, що їй потрібно.

Людям – на біду.

Є альтернатива.

Треба її знати.

Вартий ваших голосів

цей чи той політик?

І його минуле

варто пригадати.

І у пам’яті немало

знайдеться заміток.

2010

453

* * *

Я для чогось живу

чи живу просто так?

Егоїзм мені невідомий.

Хай кепкують із того,

що мучаюсь всяк,

вболіваю за те,

що в країні не так,

просвіщаю байдужу «солому».

Не жалійте мене,

я не є неборак.

Я живу в Україні –

як вдома!

В українському небі

я птах і літак.

На землі українській

я – вільний козак.

Рідна мова батьків,

всіх колись козаків –

то єдина моя рідна мова.

Ще й історія справжня,

що - духу кістяк,

стала дуже і дуже відома.

Дуже болісно, прикро

не тільки мені,

що манкурти забрались

на різні щаблі

тимчасової, думаю, влади.

454

Покріпачити хочуть нас,

як москалі…

Це не рідна,

а зрадницька влада.

Єзуїти, хапуги,

вчорашній босяк

обкрадають народ і державу.

Не годиться байдуже

дивитись ніяк

на цю драму

неначе сторонній сліпак,

мов майбутній

підсудний на лаві.

2013

* * *

Приходили до влади і порядні люди.

Але порядність в моді не була.

А все авантюристи та іуди.

А ще чужинці прилипали, як смола.

І стоїть, мов всохла, Україна.

І корінь вже зачахлий недарма.

І за ту відкритість, що робила,

Ти тепер отримуєш сповна.

2010

455

ВІДПЛАТА

Бува, сидиш на унітазі

й подумаєш, що в дану мить

на ньому впевнено сидить

пахан в природному екстазі,

той Янукович – аж горить!

Цей любить солодко поїсти.

Із кращих страв – вагомий плід.

Сидить у позі піаніста.

Нейтральний тут лишає слід.

У розкошах приємно жити

і їсти те, що іншим – зась!

Хто проти – будуть хай убиті.

Свідомість зека – вищий клас.

Диктатор із бандитським жалом

людей багато отруїв.

Злочинним з юності началом

доволі лиха натворив.

Собі ж збирається ще жити,

як у портретах тих – в віках.

Йому іще «книжки творити».

Вже «напрацьована» рука.

І Україну вщент добити.

Взяв з неї мало «молока».

А планував його ще більше.

Тож, прокляла його Держава.

За це він робить Їй ще гірше:

«І крові, крові!» – на забаву.

456

На голови нам горе сіє.

Зібрав бандитів всіх мастей.

Та не врятує їх Росія.

Немає прощення статей.

І час відплати рано-пізно

прийде до кожного із них.

Настигне кара всіх по-різному

за кожний злочин, кожен гріх!

2014

* * *

Я теж висловлювався

інколи невдало.

У юності було

і поготів.

Якби я головою був держави...

Але того ніколи не хотів.

Бо це відповідальність

надвисока.

І треба мати

надвисокий інтелект,

всебічний якомога

і глибокий,

і щоб морально чистим був портрет.

2010

457

* * *

Заговорили про мораль,

коли біда настала.

Коли її кидало, наче в шторм,

ми, більшість знали це

чи відчували,

але уже лунав повсюди горн

пройдисвітів і ловкачів,

усіх ворів в законі.

А дисидентський авангард

завчасно був

посаджений у тюрми.

Духовність – на приколі.

І час моралі проминав…

Вже проминув?

Ні, зараз також є мораль.

Існує. Тільки інша.

Ніщо не вічне.

Вічний – інтерес.

І правлять бал

нечесні, спритно-грішні.

В історії – хоч відбавляй чудес.

Хто верховодить –

той мораль тасує,

хоч влада плинна, як ота ріка.

Одне лише нетлінне – «Алілуя!» –

лунає у церквах і у віках.

2012

458

* * *

Чудова мова влади.

Про що у ній ідеться?

У вікна заглядаю

завтрашнього дня.

І, щоб там не було,

усе минеться.

У владу вскочать інші,

як вершник на коня.

Укотре переписується

чимраз заміжня правда.

Народ їй – ні до чого.

Стоїть як та стіна.

Бо можновладці переймають

ту незмінну ваду:

Не радитися, а повчати

мухою слона.

2010

* * *

Хоч Бог і бачить все,

та є також і люди,

що у своєму розумі далеко не сліпі.

Але сумують з Ним, бо фарисеї –

всюди!

І не обтяжені знаннями,

і в паранджі облуди.

Чарують фокусами, мов факіри блудні.

Які завгодно – тільки не німі.

459

Є серед них і вищий ранг –

політики марудні.

Купують маси на словесному «вині».

Жреці – пройдисвіти.

А ще гравці – іуди.

То війни виграють, то програють.

Одна ідея не спрацює – інші будуть.

Немов у цій професії

то – визначальна суть.

Політика – як бізнес: на неї не плюють.

Ні покаянь, визнань вини.

У помилках – праві.

Гріхи замолювати теж вони не будуть.

Замулюють усе що можна

під свої «пісні».

Для них завчасного не винайдено суду.

Професія політиків – як золото в ціні.

……………………………………………..

І лиш історія життя

усіх і все розсудить.

2014

* * *

Іуди і були, і завжди будуть.

То, певно, від природи так вже є.

Вони розумні, делікатні, не зануди.

Їх перше, друге, третє «я» прямує до «моє».

460

Вони підживлюють історію століттями,

додаючи і молока, і крові.

Чумі подібні з різними страхіттями,

цинічній вишуканості у мові.

Вони і «друзі», й вороги у часі,

мов вірні ординарці у подій хвості.

Як незамінний, слушний гвинтик часто.

Але бридкішого немає у житті.

2010

* * *

І буде правда на Землі

Тарас Шевченко

Буде правда на Землі,

а чи не буде?

Правлять бал історії

зрадники, іуди,

амбівалентні і привітні

гномики – політики

і у власній грі амбітні

з ними сателітики.

2010

* * *

Політика із тої сфери,

Що не матеріальна.

Та нам такі підносить перла,

Що розгадати марно.

461

Речистих діячів сьогодні

Політичних досить.

Підстригають один одного,

Наче самі просять.

Як вовчі ягоди виблискують,

Китицями манять,

Суперечки їх їдкі,

Душу й серце ранять.

Чи ті політики – малята?

Розхитують у всі кінці

Україну. Бісенята…

Відповідальність – в язиці.

Потруїли нам мозки.

Все – як по закону …

Залишаються надії

До самого скону.

2006

* * *

Разом всі ви молодці –

Юрії, Олеги.

Не торгуєте ідеями.

Духу обереги.

Разом всі ви молодці

шахматного поля:

В’ячеслави і Романи

без облуди і омани,

щирі Анатолії.

462

А у партіях – гравці:

перемоги чи «синці».

Там достатньо волі.

І стратеги блискавичні.

Від промов і справ

зцілюватись ідеологічно

майже кожен мав.

Серед них прекрасна стать –

Анни, Інни, Юлії.

Часом – як окрема рать

з домішками фурії.

Об’єднатися востаннє

знов бракує сили.

І з’являється питання:

чи далеко до руїни?

Є програма максимум.

Але спільна – мінімум.

Та вражають астмою

політичні війни.

Чи на дух державницький

щирі не усі?

Шлях такий – не страдницький

у своїй красі.

Гра веде до розпаду.

Ті розколи – міни.

Об’єднайтесь ради Господа.

Ради України!

2004. 2009

463

БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА ЛЕСІ УКРАЇНКИ

(м. Київ, 25 травня, 2007 року)

Буваючи проїздом у столиці

знов нівроку,

(можливо, в тім любов моя палка),

своїм маленьким «я»

вшановую пророків –

Шевченка, Українки і Франка.

Відлічую тролейбусні зупинки.

Кияни вздовж і впоперек

кудись собі спішать.

Аж ось підходжу

і до Лесі Українки,

а тут якісь намети

що загрозливо стирчать.

З міцними м’язами,

а хто з татуюваннями

на витоптаній майже вщент траві

навколо клумб

із висохлими півниками

сиділи браві хлопці,

засмаглі і живі.

Хоч спека вповні очі виїдала,

(під сонцем плавилися

не одні мозки),

вони були неначе із металу.

І це таки давалося взнаки.

464

Йшла безстрокова акція протесту

супроти президента,

«хай буде йому чорт»,

але за Конституцію,

яка не буде мертвою,

а, значить, за державність

і за один народ.

Бійці за Україну і ідею!.. –

Думки похвальні в голові моїй.

Якщо, не приведи Господь,

щось станеться із нею,

вони за Україну підуть в бій?!

Поодинокі транспаранти.

Стиль «окличний»:

«За уряд і парламент!»

І ледь ступивши крок,

прем’єру дифірамби,

що якось і незвично...

Згадав і шлях його

життєвий і величний.

Можливо, він і дійсно їхній бог?

Читаю «распорядок дня»

пікетувальників.

Є дисципліна тут і «оргмероприятия».

Не вистачає тільки поливальників, –

не жаль чомусь

усохлих клумб цій братії.

465

Зажурено і втомлено дивилася

на них в задумі

поглядами стрімко,

ображена, принижена

пряма і горда, як завжди,

велична наша

Леся Українка.

Вінок непотребом лежав на п’єдесталі.

Стоїш самотня Леся ти.

Вся у пилу.

Цинізмом вдарило у скроні.

Як в опалі

у хлопців «дужих» Ти,

у скверному тилу.

Враз підійшов.

Вінок поставив.

Поклонився.

І разом із тобою помовчав.

І погляд твій і мій

на хлопців тих дивився,

як на страшенну небезпеку

від ватаги яничар.

2007

466

В ПАМ’ЯТЬ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ

Історію не можна ні любити,

чи ненавидіти, бо вона була.

У світі стільки людства перебито

і скільки доль скалічено, хто зна?!

Не приведи, Господь, планеті втретє

Пережити незліченних ран.

Тут не молитися прошу, завмерти...

Невже Історія така є божий стан?

Чи зможемо, нарешті, всі навчитися

У полоні віри й каяття,

Що із криниці чистої напитися,

З криниці миру подавать правицю

Ми можемо, коли одна сім’я.

1999

ДЕВ’ЯТЕ ТРАВНЯ

Свят у житті багато не буває.

Бо з часом зайві дати відійдуть:

Потьмаріють, зміліють і сконають.

Лише одну з них дату не забудь.

І Новий рік, і свято Валентина,

І календарних історичних дат

Чимало є. Але одна єдина

У серці сяє, мов квітучий сад.

467

Я нею все минуле відмічаю,

Як гинули у тій страшній війні,

Боронячи любов – святих святая –

I до свободи, і до рідної землі.

У Другій світовій від зла навали

Здригались континенти. У ярмі

Диктаторів – провісників Шамбали

Зростали сили божі, неземні.

У тій війні загинуло чимало.

В День Перемоги бракувало слів...

Народи людства так її стрічали,

Немов Христа Пришестя на Землі.

Нехай надії людства зірка рання

Святою вірою запломеніє знов.

Пересторога свят – Дев’яте травня –

Весну народів будить на любов.

2005

* * *

Настала тиша на землі після війни.

Вона найбільше гоїть ветеранів.

Але допоки залишаються вони іще живі,

їх пам’ять буде надривати рани.

Ціну війни таки пізнали, мабуть, всі сповна.

Але приходять нові, інші покоління.

Не бачать очі – серце не болить від зла.

Імунітет до війн стає все більше тлінним.

468

І по відношенню до ветеранів планка падала.

У день народження у гості йдуть до них?

І чи прописані для мерів гідні правила,

щоб привітати власноручно їх?

Мій дядько, що усю війну пройшов,

прикутий був останній час до ліжка.

Йому порадив і номерок знайшов,

щоб подзвонити тим, хто править містом.

Піднявши слухавку, хтось щиро відповів,

що зайняті усі, кому належить.

А більше він дзвонити не посмів,

бо враження таке, що всіх здолала нежить.

Були від влади і якісь підношення.

Подумалось мені надалі, то формальна ноша.

Не з руки їм, не з руки на його запрошення.

Докурюй, дядьку, цигарки

на свій день народження.

2008

469

* * *

Ідеї із насильницькою зброєю

перемагають кожен раз тоді,

коли стають підлеглі на коліна,

коли духовність родоводу стліла,

коли народи нищать в мовній грі,

чи лінгвоцидом обрізають крила,

коли ідея зверхності, як сила,

глузує день у день усім на диво

і чередою яничар привласнює собі

усе, що їхні предки породили.

Тоді ідеї із насильницькою зброєю

крокують впевнено до нової біди.

Ідеї із насильницькою зброєю

всебічно зникнуть, як диявол у пітьмі,

у громадянському суспільстві і без бою.

І їм не буде місця на Землі.

Інстинкти честі, совісті, любові

їх подолають у законній боротьбі

за ідентичність витоків у мові,

за істинну красу у ріднім слові, …

а, до того, боляче мені,

що ті, хто не байдужі, не сліпі,

ще неспроможні власне згуртувати

всіх обивателів i вчасно подолати

анахронічні всі ідеї злі.

2008

470

РОЗДУМИ ПРО ТУЗЛУ... І НЕ ТІЛЬКИ

Історія не є ракетний жах,

Вона мов шлях від чужини до хати.

І щастя буде. Тільки ви не дайте,

Не дайте, щоб впилася від ножа.

Леонід Кисельов

І

Ми сидимо на унітазах

всі однаково –

Малі, старі,

жінки, чоловіки,

Багаті й бідні,

та мені ніяково:

Що прагнемо

зробить ми на віки?

ІІ

Бо ми всі люди,

люди, а не звірі,

I думаємо в «кабінетах» тих

По-різному,

відкинувши зневіру,

Що голос величі людської

вже утих.

Є Божий поклик

до вселенських зрушень.

І головний з них –

душі об’єднати,

Користі особисті

вгамувати,

Якщо ми є людське єство, –

ми змушені!

471

ІІІ

Держави і народи –

вічна тема!

Чого хапатися

за цей чи той шматок?

Хоч він і ласий.

В інтересах неба???

Який залишиться

для інших той урок?

То від моральності,

що надана Всевишнім

і та експансія, що у мізках загрузла?

Звичайно, ні!..

Історія ж не вийшла.

I знов чиїсь походи,..

вже на Тузлу.

IV

Я вірю в Бога.

Та не вірю в долю

І що життя

у Господа в руках.

Він дав нам душу,

розум, совість, волю.

А інше все, воно

в чиїх руках?

Політиків отих,

що мають владу,

472

Діставшись

до самих її вершин?

Чи з вуст їх

більше лине правда,

Хоч на один аршин?

V

О, божі люди,

не годиться звіритися,

У тому, що добро зі злом

не може мірятися.

Ми всі живемо

для добра й любові.

То звідки ж зло,

від атрофії волі?!

Чому добро

ніяк не поспішає?..

А треба

терміново поспішати.

Історія сьогодні

вже така є,

Що є усім

чого й кого боятись.

2004

473

РОЗДУМИ ПРО ЛОКАЛЬНІ ВІЙНИ

Прокляття будь-якій війні

великій і маленькій,

політикам, що у вогні

ідей торгують смертю.

Прокляття тим професорам

і про-фе-сі-о-на-лам,

які і відали про це,

а ще й допомагали.

Прокляття всім отим із нас

байдужим і «невинним».

У нашій згоді мовчазній –

нові злочинні зміни.

2008

* * *

Від війни до війни проживали усі.

Та весь час готувались до неї

пелікани-вожді

та індики-царі.

Мов гадюки

труїли народам мізки,

висуваючи різні ідеї.

До нової війни рани ледь зажили.

Виростали нові покоління.

Та поняття про те:

де свої, де чужі,

474

те, що мир не тривкий,

як завжди – на межі,

влади знов пропагують сумлінно.

Досить – війнам, біді!

Не потрібні вони!

Але армії – напоготові!!!

Значить, є

на майбутнє – також

вороги.

Будуть блоки, союзи і… змови.

І потонуть в крові

і чужі береги,

натепер захлинуться у ній і свої.

І лунатимуть грізні промови.

На консенсус всесвітній

не буде пори.

Все укотре запізниться знову.

Не дай Боже новітні данайські дари!!!

І коли ж буде дійсність здорова?!!

2013

* * *

Диктаторів – вождів в історії

було – як через край.

А від ідеології –

то теж, хоч відбавляй.

Загублено людей – не море.

І – океани сліз.

475

Страждань людських –

до неба гори.

Не заважав їм піст.

Людей вернути неможливо –

як пройдені дощі.

Та випираються наживо

десь знов нові вожді.

2014

* * *

Відновлені паради

демонструють міць військову,

неначе нові «гітлери»

на відстані руки

запалять вогнища смертельні

дуже скоро.

І в’яжуться бридкі,

страшні думки.

І чуєш розповідь

бувалого солдата,

якому пощастило

вибратись з війни:

– «Політики сучасні

і уперто, і завзято

мир пропагують так,

що не минути знов біди.»

2009

476

НОВАЦІЇ

До тих, вкрай довголітніх,

яким під дев’яносто,

уже цікавість не бере.

Тут щось не зовсім просто.

До ветеранів тих величних,

що ще живуть і досі,

так прудко в’яжуться думки

підпідозрілі, скосі.

Бо піхотинців рядових

давно-давно немає.

Лишились смершівці, гебісти.

Їм слава, честь лунає.

Лунає слава всім загиблим

кожного народу,

а ось «російському» найбільше:

знов ввійшло у моду.

І перемога би була все одно на часі,

і без союзників, ленд-лізу,

без попів у рясі;

і без грузинів, білорусів,

навіть українців…

а їхня поміч – все одно,

що крихта на мізинці.

Що ж, у політиці, зазвичай, всякого буває,

а особливо коли влада

думку представляє.

А ще більше не простої –

супер наддержави.

477

Тож, всі інші, хоч-не-хоч,

хай ковтають гави.

І з такими ось новаціями

(чи забулись рани?)

згодні деякі також супер ветерани.

2013

* * *

Яка нестерпна біль на серці.

Немає щастя через край.

І скільки не живеш до смерті

В житті і пекло є, і рай!

Але життя одне у тебе.

І скривдив ти когось чи ні,

Чи злом своїм закрив пів неба,

А гріх свій носиш на землі,

В своєму серці і у сні.

Добра людині треба!

Склепінням Всесвіту байдуже,

Кого, хто любить, судить, друже.

Та власним інтересом дужі

Собі ми часто осоружні.

Понівеченій вкрай землі

Немає ради, бо по ній

Від зла людського ходять люди.

Не Богом скривджені вони.

Від зла два кроки до війни.

Добро ж людину будить!

2010

478

* * *

Пам’ятайте серцем: наша мова – пісня,

І в словах – любов

Леонід Кисельов

Шляхами спраглої душі

і біополем тіла

пульсує вдень, пульсує уночі

у ритмі серця совість посивіла.

Ні спокою, ні сну, ні забуття.

І кровоточить пам’ять. У свідомості

пульсує правда історична з каяттям

у тім, що не бракує нам совковості.

І що усе, що для дідів колись

було святим, непересічним словом,

наразі викликає глум і злість,

відразу до прабатьківської мови.

Все менше шансів нею спілкуватися.

Зате ще можна радіо послухати.

Красиві, добрі люди,

чим можна і пишатися.

Та українським словом

краще і не дмухати.

Розумні, мирні, лагідні, мов гулі.

І в той же час закомплексовані натури.

На виклик мій, патріотичний, кривлять губи

і погляди, мов виставляють дулі…

Ну, що ж, немає совісті –

немає і культури.

2010

479

* * *

Чи ми усі разом,

а ще й окремо кожен

собі – як непотрібні,

собі – як вороги.

Чи показились ми

шукати все, що можна

десь вдалині?

Своє не до снаги.

В півсили думаємо

і на чверть працюємо.

П’ємо із повною віддачею,

з підтримкою реклам.

Товари не свої,

з Європи все купуємо,

китайський і турецький

різний крам.

А йти в Європу

не спішить душа бедламська.

Бо ген утриманства

привили комуністи.

Ох, їм далеко до колег

своїх китайських.

Бо їх мозки,

як ті пусті каністри.

І навіть дивні

з ними сателіти –

мільйонери

з комуністичним «па»

частково ратують за те,

що вже віджито.

480

В них інтелекту і культури

вже чортма.

Скрізь переймаються

складною економікою.

У нас же історично

ідеологію сують.

Тому в байдужості

і пливемо рікою ми.

Вони ж горланять нам

позавчорашню путь.

2009

* * *

І багатьом письменникам приходилось брехати

не раз, не два і, звісно, що не три.

Інакше наша Україна – мати

в культурі втратила багато назавжди.

Пісні чудові, вірші і поеми,

і прозу створювали правильну вони.

Прийшлось оспівувати ідеологеми,

що їх насаджувала партія в уми.

Я не підтримую затятих ортодоксів,

що треба було бути всім як Стус.

Якщо вони живуть сьогодні досі,

то в них також таївся боягуз.

Не в кожного були відвага, воля.

Якщо й були, ламали і таких.

Спіткала їх також якась недоля.

У багатьох був неповторний штрих.

481

Та головне, що рятувалася культура.

І мова українська все ж жила.

І незважаючи на тиск кремлівських мурів,

національність теж у нас була.

А ось покаятися треба було вчасно,

коли час незалежності пробив.

І відріктися від минулого злощасного.

А тут питань цих – цілий горб назрів.

Багато що натворено в минущості.

Так чи інакше всі ми не безгрішні.

Покаятися ж не вистачає мужності.

Виходить, що мораль – то сніг торішній.

Напівхаос в свідомості суспільній.

Раз так – не все серйозно те, що є.

Мовчать плеяди в Україні вільній.

І хто від того виграє? Чи виграє?!

2014

ПАДІННЯ

Чи під Дияволом вже ходимо?

Напівсвідомо ним оброблені,

наприклад, як зру-си-фі-ко-ва-ні

у не найгірші світлі дні.

Порядність не дає прибутку.

Грошей що більше – менше смутку.

Постійні в часі оборудки.

Такий став розум у ціні.

482

Моральний принцип вже не діє.

Душа від того не німіє.

І той, хто хутко став повією,

кар’єру робить не у сні.

А те, що вкрай не продається,

мерщій знецінюється в серці,

перетравивши шоу – спеціями,

на випорожнення пішло.

Весь світ речей замулив очі.

І мало хто ту правду хоче.

Хіба вночі щось пробурмоче

душа засватана за зло.

Побільше б патріотів! Тіні

якість снують. Думки розтлінні.

Паршивий сленг в словесній піні

на розчепіреному тлі.

2012

НАБОЛІЛЕ

Із крейсерською швидкістю

календарі минають.

Із крейсерською швидкістю

зникають ті пісні,

які свідомість і духовність

піднімають.

Вони не у форматі.

Інші у ціні.

483

Із крейсерською швидкістю

зникає Україна.

Із крейсерською швидкістю

втрачається усе,

що ще недавно

радіо, газети говорили

і що майбутнє

вдачу нам несе.

І стартові умови

якнайкращі,

і економіка врятує нас

ринкова.

Розквітне Україна –

люди ж не ледащі...

хай не в один момент

і наша рідна мова.

Із крейсерською швидкістю

у політичне плавання

пішли спортсмени, а не вчені,

декласований загал.

І їм не треба Маркса.

Нехай дрімає в гавані.

Навколо все для того,

щоб робити капітал.

Інтелігенція,

минулим добре вишколена,

із крейсерською швидкістю

пішла собі на дно.

484

Якась частина

безгрошів`ям виснажена,

пішла в комерцію,

як карти в казино.

А патріоти де?

Вони також в політиці.

Відстоюють

національний інтерес.

Немов каліки

розмірковують на милицях

про незалежність,

демократію, прогрес.

Найбільш кмітливі,

підприємливі і сильні,

вдягнувши хутко

політичні ризи,

олігархічні, праві,

ліві сили

усе рятують перманентно

кожну кризу.

Із крейсерською швидкістю

стушовується

жаданий потяг

до європейських змін.

Жага до українського

вгамовується.

Це видно від китайських

до кремлівських стін…

485

Із крейсерською швидкістю

зникає Україна.

Із крейсерською швидкістю

втрачається усе,

що ще недавно

радіо, газети говорили

і що майбутнє

вдачу нам несе.

2010

* * *

За межами школи, а ще й в межах школи моралі другої вбудована ніша.

Агіток, брехні і цинізму доволі.

І це стає звичним, не грішним.

Невже не уникнути тої біди,

що діти кінчають життя самогубством.

А деякі дуже прадавні діди

за неї так трусяться, що перелюбством

займаються з Богом...

мов просять води. І що важливіше: церкви, що збудовані у позолоті ікон, стін і бань.

Відвідини їх є для влади премодні!

Будинки під школи руйнуються, зношені. Потрібен ремонт, а на гроші – аврал.

486

Буває, що й за–дек–ла–ро–ва–ні гроші.

А тільки для себе їх брав хтось

чи крав. Під себе гребти, як удасться – доволі. Навчилися швидко. Чортівська політика. Чому дітки вчаться у школі й не в школі,.. Відразам, жорстокості… Ось перша мітка.

2013

* * *

Переглядаю пресу

з початку дев’яностих.

І знову перечитую усе.

На пенсії

з’явилось часу досить.

І ось в минуле подумки несе.

Ті ж самі теми,

мов сьогодні писані.

І заклики до влади берегти

віднині Україну навіки.

З’явились партії, що войовничо списами

штрикають один одного.

Всі чисті і святі.

Все ті ж проблеми газу із Росією,

невизнання кордонів, Крим і флот.

Політики становляться повіями:

заручниками економіка,

добробут, весь народ.

487

А ще б побільше тем,

які б відволікали

від шляху самостійного туди,

який народи інші вже обрали

і йдуть в Європу

від можливої біди.

А скільки публікацій про історію!..

Читач би кожен патріотом став.

Та скриньки спорожніли всі поштові:

люд самотужки

ледве виживав.

Одні збагачуються

дико і швиденько.

У других вже

байдужість проростає

до мови, партій,

України-неньки,

а треті Неньку спішно покидають.

Пігмеїв – патріотів політичних

зростає з кожним роком

більше й більше.

Всі люблять Україну по дотичній.

А їй стає від того тільки гірше.

І за десятки років незалежності

навалюється шквал

сумних думок:

від зайвої, можливо, обережності

ми не готові

на історичний крок.

2012

488

* * *

Нездужаю постійно.

Перш за все

від сорому за владу і політиків.

Їм у державі незалежній наче зле.

Значну частину їх і криза не гризе:

одна словесна перманентна казуїстика.

Немов у прірву знову нас несе.

А їм до того і не те, не се.

Це розум бачить і без аналітиків.

Їм до вподоби стан прихватизації –

швидка і вигідна приватизація.

І залучаються до неї – як воюють.

Перерозподіли малюють і сортують.

На сталу меншість

заслабку, демократичну

нацьковують орду комуністичну.

Набрались сили. І керують, і керують...

І грошенята, як капусту ту – шаткують.

Їм Україна і не мати,

і не родичка –

не спокушаються національною ідеєю.

За ними й конформістська

армія чиновницька

так запопадливо обходиться без неї.

А що бюрократична – годі й бачити.

Закони втілювати у життя –

не борщ варити.

489

Все може професійно напартачити,

закон невигідний

неначе обнулити...

Якийсь вертеп з нігілістичним боєм,

з русифікаторськи заплідненим настроєм.

Ростуть палаци.

І ростуть руїни.

Душа і тіло чахне України.

Продовжуються і цинічні спічі.

.............................................................

Дай Бог, аби минулося без січі.

2013

* * *

Ви служите собі,

не Україні,

своєму імені,

своїй гордині,

все більше набиваючи живіт,

благословляючи себе на много літ.

А їздячи до церкви, граєтесь у Бога...

Все більшими грошима стелиться дорога.

Мільйонами,

мільярдами вкривається.

Воно й нічого.

Тільки люд спивається...

Не від достатку.

В безпросвітнім відчаї

мільйони зубожіють, помирають.

490

І стільки ж за кордон кудись тікають...

А може, більше треба

«Лакшмі Мітталів»?

Невже багатство патріотизм вбиває?

Сучасні нувориші

й рідну мову забувають.

Що толку з тими мільйонерами преситими,

з політиками тими – сибаритами?

І не пружинить сором,

не лоскоче, не палає

той сором – мов заїдений молитвами.

2010

* * *

Іще не всі палаци добудовано.

Не все дощенту приватизували.

Не всі ще знічені, пасивні і покорені.

Іще не всіх до нігтиків прибрали.

Алмазні землі ще не поділили.

Дух український ще не вповні викорчували.

Європу онімілу ще не додурили.

Не всі іще іуди із «моралі» вискочили.

Не всі ще двері до війни відімкнуті.

А там… Театр знов напоготові

чумою горя, сліз, що будуть кинуті

в провалля всіх гріхів, у море крові.

2014

491

З АНТИУКРАЇНСЬКОГО ВЕРТЕПУ

Заговорили неньку Україну.

Завіршували в показовості своїй.

Погляньмо на іудів,

що і були, і нині,

які плювали в душу Їй сміливо, –

топтали, топчуть

і топтатимуть Її.

А ось, ряди чиновників

у лад зрусифіковані:

шиковані за вітром і носи, й мізки.

Все українське

у душі уже зруйноване,

хіба що деякі залишились мазки.

А ось, і антиукраїнська

«нова нація»

єхидно проявляє свій «демократизм».

Своєю зверхністю хизується

відкрито, сито, з грацією,

сміливо дмухає

продажний свій лібералізм.

А ще шеренги

і тусовки вчених.

Живуть чи скніють самі по собі.

У них відмінні

педагогічні гени:

у споглядальній заховалися броні.

492

А ось художні кадри від культури.

Хоч тут би бути всім разом –

на спільному ж човні!

Є серед них і величі.

Та більшість – балагури.

А щодо українського

презирливо похмурі.

Мовчазномудрі …

мудромовчазні.

З останньою сліпою прямотою

справляємо лише свої потреби.

Вертеп нігілістичного настою

вкриває землю,

українське небо.

2012

БІДИ

Як вони уже осточортіли

ті мозаїчно політичні сили

з сотнею і більше

політичних партій.

До Історії сліпі чи глухуваті?

До уроків всіх поразок – не завзяті.

Де у них народ і Україна?

Діляться, клонуються щоднини.

І якась короста на амбіції.

Українці ж – скривджені, у відчаї.

В гетьмани – стрибком балотуватися,

493

патріотом кращим називатися.

І від кого вимагати припинити

перманентний розбрат свій чинити?

Очі розбігаються як у гусака.

Бути монолітом –

кишка в них тонка.

Водять свій віджилий старий хоровод.

Вкотре розчаровують

електорат, народ.

Знов себе звойовуємо.

Бідам не навчилися.

Дітки – пустоцвітки.

Ніби показилися.

2012

* * *

В свої всього шістдесят два

прожитих роки

і плюс шістдесят два чи три

нажитих дні

відчув майбутнє зло,

новий неспокій,

які прокотяться по рідній всій землі.

Ще буде зло,

ще будуть різні люди

паплюжити державу,

мій народ,

шовіністичні нелюди, іуди –

продажно-епатажний хоровод.

494

Їх за радянської доби

зліпили дуже вправно.

Тих, хто молодше, обробляють

і щосили, і щодня.

Невже відійдуть у минуле

українці славні,

а бал вершитиме манкуртівська рідня?!

На поміч прийдуть і мужі державні

з чужих країн.

Достатньо і своїх!

Допоки Ти не щезнеш,

Україна життєдайна,

вони носитимуть,

мов золото,

свій гріх.

2012

* * *

Ох, які ж ви гидкі,

нерозумні дітки.

Дітки нерозумні.

Болісно і сумно.

Розідрали знову

матір Україну.

Патріоти – зовні.

Разом – не єдині.

Бо у владу пруться

«лідери» як пави.

І за неї б’ються:

самолюбство давить.

495

Здавить і задушить

кожного окремо.

Патріотів дужих,

чистих оберемо.

Тільки обирати

патріотів істих

важко. Забагато

лідерів речистих.

Очі розбігаються,

плавляться думки.

Серце вкотре крається.

Їм же – невтямки.

Всі керують нібито

віддані і видні.

Голова йде обертом:

більшість люду в злиднях.

Те, що відбувається

і до чого йде,

вже й простій людині

зрозуміло те.

Ой, які ж ви гидкі,

нерозумні дітки.

Дітки нерозумні.

Гір-ко.

Тяж-ко.

Сум-но.

2012

496

НЕ БУВАЄ ЗЛА З НІЧОГО

Не буває зла з нічого.

Україні тяжко.

То колись її губили

гордовиті ляшки,

то підступні московити.

Цим не угодити.

Зараз – більше власні діти.

Вкрай байдужі діти.

Не глуміться наді мною,

дітки. Я благаю.

Україна плаче, стогне:

дітки розпинають.

«Кака разница» – лунає.

«Ведь вокруг и с детства

учит мамка нас другая.

Никуда не деться.

Малако на языке –

русского разлива.

Я одно его люблю.

И оно мне мило.

Не на то ты, мать смотрела.

Нету равноправия.

Тот милее, кто сильнее,

даже православие».

У сім’ї не без уродів.

Та вина тут спільна.

497

Власна влада від народу

примхами всесильна.

Скільки лідерів і партій

у тигровій шкурі!

Програємо всі, як в картах, –

в невгамовному азарті…

Лишимось в зажурі.

Наче скверною якоюсь

вкрита Україна.

Її мова і культура

йде у домовину.

За помилки і безпечність,

мабуть, Бог карає.

І при цьому, безперечно,

розум відбирає.

2012

* * *

Прозрімо ж! Люди ми чи ні?

Чи ми раби борщу і сала?

І наша воля нас зассала,

Нас, та у нашому ж човні.

Микола Вінграновський

Хто ж нам, українці, винен,

що інші впоралися краще

з власною історією у свій час? Неначе

ми не хотіли чи лінились розгинати спини?

З гідністю боролися, сміло і невпинно!

Чи може нам не вистачало вдачі?

498

Чи може мозок наш такий ледачий

своє відстоювати щиро й неухильно?

Ні! Нас сусіди й вороги любили лячно

і, в той же час, принижували… плідно.

Вишукували зрадників негідних.

І ці історії ще ждуть на розкриття.

І вже не буде яничарам укриття.

Майбутнє завтра нам засвітить вдачею.

2009

* * *

Хулять нашу і мову, й

свідомість

і з’їдають нахабно живцем.

Ми ж, як ті мазохісти, натомість,

соромливо нагадуємо

їм про совість,

справедливу мораль,

що для них – одіозність,

ще й з жертовно відкритим лицем.

Чи всі тайми і матчі

вже програно,

хоч фізично ми досить живі?

Доля теж остаточно,

байдуже запродана

на зґвалтованій нами ж землі?

Всі причини в реєстри занесені.

Об’єктивні відомі усім.

499

Суб’єктивні, укотре воскреслі,

підіймаються знову з колін;

доруйновують, душать уперто

те, що в дітях

і внуках вже мертве...

Злу й Неправді – фатальний уклін?!

Дай Бог вирватись нам

із тих нетрів

шовінізму.

Прокинеться й гнів –

гідність наша,

батьків і дідів!

2013

* * *

Манкуртам-мазохістам

Хто ми такі?

Собі ж і вороги!

Кого і що із себе представляємо?

Лише на мові окупанта й розмовляємо.

Діди і прадіди за це нас прокляли б.

Зомбовані неправдою гуляємо,

За статки й шлунки лиш переживаємо.

А де моралі, совісті сліди?

Яких фекалій в душі нагребли?

Лиш пластилін один і виробляємо.

Манкурти-шовіністи…

Сучини сини!

2014

500

НЕНАВИДЖУ

Ненавиджу запроданців

і зрадників.

Вони страшніші різних ворогів.

Заглянеш в душі їх, а там

одні лиш пряники:

кар’єра, шлунок, гроші, влада,

страх і поготів…

Все зажирають капітали,

підприємства,

будівлі кращі, пансіони,

берега річок,

ліси, родючі землі із реєстра…

Від жодної наживи – ні на крок.

Ото колишні комсомольці,

комуністи!

Новітні приклади і іншим подали.

Зуміли так структури всі обсісти,

що стали гегемонами вони.

І мова українська і ворожа їм,

і зайва.

Віднині хай її не чує кожне немовля.

Усе, що треба продадуть

ці нувориші, зайди

на будь-які замовлення Кремля.

О, хлопці ці занадто вже моторні.

Для них і правосуддя вже «мажорне».

Так розвиватися суспільству далі –

годі!

Вони ж себе вважають непоборними.

2012

501

ПОТРЕБА

Параліч, атрофія,

смерть як на біду

іде не від чужинців – ворогів:

їдких політиків – продажних холуїв,

від чвар взаємних,

що постійно на кону,

зрусифікованих

священників, ченців;

тих у-кра-ї-но-фо-бів,

що плетуть війну,

ватаг манкуртів

і природжених сліпців,

які не визнають свою вину;

від кола непорозумінь

злодійського…

Огляньмося!

Біда впаде не з неба.

І не до Бога вже взивати треба.

Безпечність душ

не множить українського.

………………………………………………

Хай Україна стане нам

найпершою потребою!

2012

502

ПРОЗРІННЯ

І

З дитинства намагався бути чистим.

Як бути ним – у книгах це читав.

Найкращий університет – дитинство.

Багато «друзів» в ньому поховав.

Бо справжнього хотілося, книжкового.

Світ має бути кращим ніж він є.

Кохання теж не вистачало світанкового.

Бо ж ідеал вперед не всіх веде.

ІІ

Ще в школі відчував,

як заздрісно дивитися

було на мене,

у навчанні дуже правильного.

Зате у дітях більше справжньої відкритості,

ніж трохи далі, за дитинства пагорбом.

В строковій службі відшліфовував чесноти,

яких триматись треба у житті,

встигати все робити без цейтнотів.

Безхмарна молодість була на видноті.

ІІІ

Усталене життя без всяких «тендерів»

плекало чесність, скромність. А проте,

приховані симпатії до «брендів»

таки робили діло руйнівне.

Тотальний дефіцит псував радянські душі.

Життя з подвійним дном

вело до прагматизму.

503

Хтось відставав від тих,

хто в комерційній тиші

йшов до свого якогось «комунізму».

ІV

І все таки хотілось бути чистим,

моральним –

так трубив книжковий світ.

І вірив діячам таким речистим.

У них, що виступ – то як заповіт.

Та то – не весь цинізм.

Чимдалі – більше.

В свідомість закрадалася печаль

і дьоготь песимізму у ідейній ніші,

а з іскор правди справжньої

і не одна деталь.

І став сивіти швидко у аритмії буднів.

А як себе особі зберегти,

коли навколо стільки словоблуддя,

що на шляху до вікопомної мети?

V

Початок дев’яностих. Ейфорія.

І незалежність. Красна їй ціна.

Національний прапор майоріє.

Уже державний.

На душі – весна!

Чи українцям знову, наче дітям,

що завжди миролюбні, невтямки

відоме ще із сивини віків:

не в релігійній вірі, у Христі,

а тільки в єдності є сила в цьому світі.

504

VI

Ось дев’яносто другий рік.

Пузатий

на декларації, програми, партій бум.

Політики у нас такі завзяті.

Та економіка не терпить їхній глум.

Беруться люди: хто за власну справу,

а хтось поїхав,

мов звитяжець, за кордон.

А ті, що залишилися,

немов у пастці, «славно»

буцають той купон, що у мільйон.

І виживає

хто як тільки може.

Немає спільних підприємств,

а власні мруть.

Комуністичній більшості негоже

поїхати в Китай,

щоб перейняти путь.

VII

Хай вище всякої моралі є закон.

А ті закони, звісно, – не скрижалі.

Хоч недолугі, часом, досконалі,

та головне, щоб був у них резон.

Вже й про мораль в політиці говорять.

Чи не запізно тема ця звучить?

Потенціал педагогічно-науковий

Теж якось виживає… І мовчить.

505

VIII

Морально чистим бути – то від Бога.

В житті інакше, ще й в епоху змін.

Епоха змінюється…

Їй пересторога,

напевно, зайва. Інший їй уклін.

Він прагматичний,

солодко-цинічний.

Одні і ті ж одежі від брехні.

І в еміграції лиш внутрішній,

стоїчній

хтось почувається

неначе «на коні».

IX

Немає винних. Ми усі – заручники.

І колективне «я» дає укотре збій.

Всевишній записав нас всіх у мученики.

Та говорити в голос це не смій.

Бо си-ну-со-ї-даль-ні зміни

виправляться.

Так мусить бути.

Тільки не скоріше,

ніж всі чесноти у реальність втіляться…

Хай нове покоління

свій чистий час напише.

2012

506

ТАК ТОЖ – ЯКБИ!

Якби ж хоч трішки «Біблію» читали,

прокинувшись ізранку. «Кобзаря».

Хоча б по віршику одному.

В серці мали б

не тільки прищ самозакоханого «я».

В одне б вікно дивилися – на Захід.

Не бачив тих, кого тягнуло би на Схід,

а ще в минуле

до імперії бараків.

У душах ми – не кріпосні, не небораки.

Тому і тягне багатьох у вільний світ.

Ментально рівні ми

і волею завзяті.

За це і нищила ординська, хижа братія

голодомором український світ,

репресіями, виселенням з хати

селян-господарів козацьких кращих літ.

Ще більш жахливішого важко уявити.

А скільки зла було ще до часів Батурина!

Бог православний нам поміг себе творити?

На споді серця був народ таки одурений.

Хто християнство не приймав,

жорстоко був побитий,

зарізаний, потоплений,.. обійстя – спопелити!

А рішення приймав один, занурений

у велич влади князя,

у добрий намір взутий.

507

В дажбожих внуках мліли душі і обличчя.

І так тягнулися і тягнуться сторіччя.

Інтернаціональний Бог піклується про всіх.

Ще й учить ворогів любити з голови до ніг.

Така парадоксальна християнська притча.

А буде Україна-Русь чи ні,

аби Христос був у церквах навічно.

Ці відступи в історію – не зайві.

Не бачать очі – серце не болить.

А ще, коли не знаєш –

у всьому наче крайній.

Вини своєї не вчуваєш ні на мить.

Всі речі треба називати лиш своїми іменами.

Задіювати серце, розум, загальнолюдські цінності.

І больовий поріг низький

назавжди стане з нами,

і справедливості поріг

теж без різких відмінностей.

Якщо іще реалії життя відчути кожного

з покривджених, загублених,

що Бог війни робив,

їх біль і розпач від орієнтирів божих:

«то йду з мечем», а то «люби і не убий» –

перепровірили б усю історію.

Ми можемо!

Час вже давно такий!..

Так тож – якби! Якби!!!

2014

508

КАРТЕЗІАНСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ

Єдина незалежна держава у світі, що не має власного інформаційного національного простору, – це Україна

Юрій Іллєнко

Про те, чи політика

справді брудна,

ще в юності я переймався.

У щось точно вірив,

але не сповна,

хоч вірі тій весь віддавався.

Друковане слово,

газети, книжки

робили свою гідну справу.

І все таки сумніви,

хай потайки,

на дійсність робили облаву.

І вчився поволі усе пізнавати –

Декарта в дев’ятому класі читав.

І сумніви – роздуми

вже поставати

як альфою стали.

Немовби й чекав.

Хоч першоджерела і мріяв дістати,

та де ж ти їх візьмеш,

скрізь о-фі-ці-оз.

І став я людей

дуже літніх питати.

Частенько від того траплявся курйоз.

509

Ділитися сумнівом,

власним курйозом

уже відчував,

що це є небезпечно.

І щось на душі віддавало морозом.

Думки ж дисидентські

робили статечним.

Минали роки,

з ними де-ся-ти-лі-ття.

Щоб вкотре розвіяти сумнівів пліт

мене, як кмітливого,

ті протиріччя

штовхали до першоджерел у політ.

Хоч поряд ковбасне життя розквітає,

пахучими шоу згодовують всіх,

я знаю лиш те,

що багато не знаю.

Всі істини знати –

для влади то гріх.

З такою же владою,

як в Україні –

желейно аморфною,

суто віктимною –

і бруду багато,

і все в павутинні.

Патріотизм –

на рівні інтиму.

510

Чому б першодруки

не надрукувати,

хоча б того Гоголя повість відому?

А фільм той, Іллєнка,

щоб протранслювати,

так дозвіл потрібен…

ще й із закордону.

Щодалі – не краще.

Знайти в Інтернеті

те справжнє і рідне –

так годі й шукати.

Сліди від політики тої

не стерті.

І як це все довго

ще буде тривати?

2012

ПАМ’ЯТІ ЮРІЯ ІЛЛЄНКА

Немов останні з могікан

відходять лицарі мистецтва.

До всіх глибин душі і серця

один із них нас всіх вражав.

У творчості своїй любов’ю

до всіх прабатьківських чеснот,

до вищих цінностей без крові

з відсутністю фальшивих нот.

511

Один з достойніших синів

святої неньки України

молив любити в кожну днину

її, найкращую із див.

Як полководець у мистецтві

суворій, чистій правді вчив.

Дух українського братерства

Іллєнко Юрій збагатив.

2010

* * *

Лише думки не заборониш.

Дійсно.

Дошукуюсь до істин.

І – щодня.

Бо щодо справжнього минулого

навмисно

справляє бал

відточена брехня.

Набридла фурія оця

кількастолітня:

спотворені історії подій,

осіб, їх твори…

навіть суть освітня:

все сформувати

за зразком імперських мрій.

512

Усього Пушкіна,

яким він був, не знаємо.

А Гоголя того – і поготів.

І не чекаємо уже,

не виглядаємо

своїх пророків

на подальші дні.

Олімп провладний

все достоту знає.

І до приховувань,

утаємничень звик.

Коли весь час ідеологія кружляє,

обман, брехня

висовує язик.

2011

* * *

По-дитячому любили рідну Україну –

цілували, підкидали,

як свою дитину.

Випустили вкотре,

майже ненароком,

бо підштовхували й ті,

що завжди поряд, збоку.

А ідею пильнувати волі бракувало.

Знову перед цим дев’ятим

і триклятим валом!

2012

513

РЕТРОСПЕКТИВИ

Благими намірами вимощені всі шляхи до пекла. Ця істина чи аксіома вже давно відома. Ось з’явились комуністи чорною лелекою. Полонив народи розбрат, розпач… і судома.

Без образу ворога

комунізм не збудуєш.

А тому потрібні

весь час вороги.

Тож з першого дня

більшовизм воює.

Червоній комуні

безликість пасує.

Де є особистості –

там вороги.

Де вільний козак, селянин –

там і ворог.

Де є незалежний учений –

він теж.

Поет і митець – духу вільного сторож.

На них заготовлений

також арешт.

І куль вистачає на інтелігенцію.

А ось на селян, їх дітей –

не знайшлося.

514

План го-ло-до-мо-ру –

прообраз Освенціму –

осяяв вождя,

його мудре волосся.

А голод – не тітка.

А голод – не тітка…

Тривка параноя вусатих вождів

фантом комунізму

впровадила швидко

під гаслом:

«Добити усіх ворогів!»

І тому усе,

що творилось навколо,

гнітило і краяло

«мирне» життя.

Колеги і друзі,

прохожі, знайомі

знаходились ніби постійно у комі,

ховали думки свої,

справжні серця.

Скрізь вогнища страху.

Тож, совість мовчала.

Ще більш непотрібна вона

комуноїдам.

Бо партія твердо пообіцяла:

«Ко-лек-ти-ві-за-ці-я сіл

буде пройдена!»

515

І як би худоба

і люд не кричали,

і скільки родинами не помирали, –

Ко-лек-ти-ві-за-ці-я сіл

була пройдена.

Жахливі історії.

Людство здригалося.

Смерть над-міль-йо-нів!!!

Реальність – як містика.

Людей, як сміття,

як непотріб –

на звалища…

Який комунізм –

така і статистика.

……………………………………………

А скільки надалі

репресій тих сталося?!

Який комунізм –

така і політика!!!

……………………………………………

Ще й Східній Європі

пізніше дісталося.

Така більшовицько-диявольська лірика!

2011

516

У ШПИТАЛІ

І

Мого батька давно,

як давно вже нема!..

Я лежу, – як стою, – у палаті.

І від пам’яті хмуриться, скніє стіна,

і думки обнімають кошлаті.

Поряд, зліва і справа,

пристойні дядьки,

що зі мною лежать у шпиталі.

Все торочать віджилі радянські казки,

як жилося

за Леніним, Сталіним.

Делікатні, кмітливі, середнього зросту.

Зір не відає про окуляри.

Їм обом уже за дев’яносто, –

мов безсмертні, живі комісари.

ІІ

Перебрав всю рідню:

розфасовані

(їх було би на ціле село),

хто під розстріл, а хто репресовані,

тих на фронт чи у тил занесло.

Ті, що вижили,

мало прожили.

«Вилітали» немов в доміно.

Не ходили вони в старожилах.

Тих, що знав, вже немає давно.

517

ІІІ

Та набачився я й старожилів,

що пройшли крізь негоди і смерч.

Їхні погляди сильні, стожилі

і вогонь із очей –

як той «смерш».

Біди всі, негаразди прожиті

тих далеких зловмисних нашесть.

Чи зустрінуться всі на тім світі,

взявши совість, порядність і честь???

2012

* * *

Огидно… Прикро… Соромно

за наших ворогів.

І виходу немає.

Потрібно їх любити.

А скільки ними

люду перебито

за те, що все своє

і рідне берегли?!

Мечем-вогнем,

обманами відкрито

звойовували.

Все йшло до снаги.

Мов шприцем, коли треба, вороги

отруту вводили

весь час несамовито,

518

благословляючи

церковно-нарочито,

немов єдиноправні,..

як боги.

О, їхній мир завзятий,

довгорукий

викошував народи, як траву.

У боротьбі до повної розпуки

культура, мова їх

зникали наяву.

І голкою імперською

постійно інфікуються.

Зникає самобутність їх щоднини…

Були би мусульманами,

що у собі гуртуються,

можливо б ще трималися

народи і родини.

………………………………………….

Експансія

підступна і бридка

породжує універсальне свинство.

Мовчить імперська совість.

Напевно, є й така.

Приховане, відкрите

і лицемірне вбивство.

2012

519

* * *

Без України

не буде Росії

тому, що існує

поки та жива.

Москві не поможе

синдром візантії,

Хоч кон-ти-нен-таль-но

й розпухла вона.

Ординські замашки

столітні, зміїні,

які вже ніколи

не всохнуть сповна,

обернуться проти.

Але запізнілі

вже будуть і є

українські слова.

2013

* * *

Була би Україна далеко десь на Заході –

Московської імперії, напевно, не було б.

Поляки, шведи не дали б їй розширятися

До чорноморських і балтійських вод.

А українці, з ними німці стали продаватися.

І до Москви за пряник-харч найматися.

Чого гріха таїти. Було таке. Було.

520

Завжди хотілось рівноправ’я.

Ми ж – православні браття.

Що заважало йти у дружньому фарватері?

Ще й український інтелект їй надавав завзяття.

Вона ж ссе соки на віддяку з України-матері.

І що в ній достеменно є свого?

Хіба одні лиш «матюки крылатые».

Собі і назву причепила теж злодійкувато.

Ще й мову ту переінакшила.

Ото й всього!

2014

* * *

Якесь постійне і гнітюче відчуття,

що все, що відбувається зі мною,

спіткає кожен день на небуття.

Так само Україна день від дня

в своєму розтає розвої.

Стає все більше не потрібна для людей.

Немов Її вина лише у тому,

що не в той час існує, не в тому місці, де

спланована імперія під себе все гребе,

господарюючи як у своєму домі;

свідомість українців ампутує день у день,

лишаючи лиш відчуття фантомні.

2012

521

РОЗДУМИ ДІДА ПРО ДОЧОК І ВНУКІВ

Колись були ви українками.

Дитинство срібно-золоте

було уквітчано «Барвінком»,

«Малятком» любим, «Зіркою»

і «Соняшником» – квіткою.

Забулося все те.

Які пісні і вірші

ви вчили залюбки!

А ту Мігай – найбільше.

А ще... казки, книжки.

Забули все. І мову.

Сльоза чимдуж стікає.

У інших ви підковах.

У інших слів розвої.

Щось у душі смеркає.

«Скажите нам по русски.

Нам трудно вспоминать.

Внучата дуют губки.

Им трудно понимать.

Ребята, ваший дедушка,

он добрый, но смешной.

И спойте деткам ладушки.

Им скоро на покой.»

Чудова кожна злука

суміжних поколінь.

А ще найбільше з внуками.

Та не втихає біль.

Дитячі видання: газета «Зірка», журнали «Малятко»,

«Барвінок», «Соняшник»

522

Про край розповідає

свій рідний їхній дід.

Казково відкриває

їм український світ.

І добрим вчить манерам.

Онуки – чистий лист.

А діти: «Вы Бандера,

законченный фашист.»

Укотре засмутився дід.

Украли в нього все.

Найбільше – український рід.

А це біду несе.

2014

* * * Відчуття чужого – не зникає.

Розуміння ворога – не в’яне.

Пропаганда вкотре розцвітає

мов осіннє жовте листя раннє.

Смак озброєнь – знов гіпофіз тішить.

Вкотре відчуття – не до добра.

Розказні мораль жують, калічать.

І завис прикріплено

Армагеддон...

Мов бра.

2013

523

ТАК НЕ ХОТІЛОСЯ Б ВІЙНИ!

Так не хотілося б війни!

А дихає вона у вічі

брутально, виключно цинічно

імперським жалом віковічним

без усвідомлення вини.

Волає Совість: «Ні – війні!»

Та вчасно слушний привід визрів.

Здійнявся маніфестом вислів:

«велику мову душать, пісню,

«родноязычные» – в біді!»

А їх на всі світи розгонила

імперія, але промовила

диявольським законом всім,

що захищатиме їх знову,

а ще російську бідну мову

по кулі по Земній усій.

І є на це законодавство,

що прийняте заздалегідь,

що провокує тільки хіть,

відверте і бундючне чванство,

імперське зрощувать державство.

А там… хай хоч земля горить!

Таке воно христопродавство!!

Хуцпізм кремлівський майорить!!!

І маса громадян чи підданих,

немов об’їлись блекоти –

інформаційної хуцпи,

524

стають у лави упосліджених:

свідомі кроки до вини!

Ми всі зґвалтовані, принижені!!

Одурені авторитарним іміджем!!

………………………………………..

Так не хотілося б війни!!!

2014

* * *

Дивна і тиха війна громадянська.

Кожен вважає, що правий.

Люди, що зліва –

вчорашні, радянські

і шовіністи – що справа.

А як напирають,

неначе те стадо,

безрідні, прудкі конформісти

і тьма інородців – присосок позаду…

Попереду в меншості

світлі і чисті

всі ті українці,

що дружать з мораллю.

З любов’ю святою,

постійною вірою

і тіло, і душу,

життя своє правлять

із тим найдорожчим, що є –

У к р а ї н о ю !

2013

525

* * *

Не буде спокою сучасній Україні,

як і в минулому ніколи не було.

Портрет Їй пишуть різні,

різні сили –

як буде, є і як воно було.

Але не в цьому справжня дивина.

Свій інтерес шукає кожна сторона.

Дивують внутрішні оті скоробагатьки.

В літературі бузина зростає.

Фальсифікат історії

знов сили набуває...

Посади владні множать власні статки.

Паскудяться моральність,

справедливість і права.

При цьому

кожна суча голова

патріотично хліб і мед

вживає без оглядки,

без України – матері,

як і без роду – батька.

2012

526

БРАТАМ – СУСІДАМ

Що то за брати сусіди

ще й найближчі, рідні,

що завжди

лише собі і любі?

Мова наша має бути

також дуже гідною

в лексиконі вашім.

А інакше – згуба.

Що це за брати такі

із минулим спільним,

що у старшого

роздутий нарцисизм?

Наші мови підіймемо,

бо величні, вільні.

Отакий і має бути

спільний наш русизм.

І до того боляче дивитися:

вам українські біди –

задоволень стан.

І ніколи в цьому

не збирались критися.

Чорною вдовою

добре бути вам!

527

Всі під небом ми одним.

І нікуди подітися.

Тож підтримайте народи,

а не нищіть їх.

Скрізь у світі квітнуть етноси

і є чим поділитися…

І немає шовінізму серед них.

2011

* * *

Ну хто сказав і хто весь час говорить,

що українська мова росіянину чужа,

не зрозуміла – плюньте їм під ноги,

але не в очі. Українська ще жива.

Ще, ой як можна почитати сотні

і тисячі письменників, поетів.

Хоча, звичайно, зараз інша в моді,

бо пропагується. І ось тому не злеті.

А ще пісні! Від них добрішає душа.

Невже вам українські є нестерпні?

Література наша – теж чужа?

Ментально все це у свідомості вже стерто?

Ми один одного повинні розуміти,

якщо по крові є й були брати,

що головне – себе не загубити

в інформаційній і підступно злій війні.

2010. 2014

528

* * *

Думка серце, душу точить.

Жити як тепер?

Мир свого єства позбувся.

Світ немов завмер.

Заплющив очі.

Відімкнувся.

Ненадовго вмер.

.................................................

Йде війна.

Життя волочить

багатьох на смерть.

До війни були охочі

завжди і тепер

владні фюрери – як збоченці,

чи то «гер», чи «сер».

Винні люди.

Всі дорослі.

А за що дітей?!

Смерть усіх нещадно косить.

Раз війна, то мира досить.

Світ, що був іще недавно,

остаточно вмер!

2014

529

* * *

Всім хочеться бачити фільму кінець.

А далі...

А далі що буде?

Початок нового.

Не лусне терпець?

Такі від природи ми люди?

Напівманекени?

Дивитися, чути,

робити свої звичні справи.

Невже тільки жити?

А бути?!

Лиш хай кишківник діє справно?

Пігмеїв затурканих,

що на Донбасі,

з убогим світоглядом рабським

карають Господь,

терористи у «рясі»,

мізки горобині – радянські.

На що повелися?

«Кіна» захотілося?

Мир, злагоду, спокій відкинули.

Немало із вас у житті загубилося.

Чи мало в минулому гинуло?

Так то у минулому.

Очі не бачили.

530

«Мораль» корупційна

всю совість повиїла.

Яке розгорається пекло на здачу

від того, що душі з помиями!!!

Ідуть спільне горе

і дітям, і внукам,

руїна своїй стороні і Державі.

Не пізно узяти себе на поруки!

Тим паче, коли опинилися в муках:

на себе самих ви в облаві.

2014

* * * Ортодоксальним росіянам, що забамбулені, в омані.

Простіть за те, що не люблю

цю дійсність нездорову.

Усе густіше пророста

в свідомості полова.

Навіщо язиками плескати

про хохляцьку вроду

і постійно бекати,

ніби бидлу в морду,

що вам відразна мова ця,

ми ж – когути й недолюдки.

І жах вселяється в життя.

І то уже не подумки.

І сили набира рашизм.

Впроваджується в моду.

531

І не придатний плюралізм.

Один російський лиш монізм –

імперського він роду.

Ваш «Русский мир»

йде на Європу,

на Кавказ і Азію.

І активно інспірує

ненависть, інвазію.

Вільну Грузію бігом

гнути і карати.

Україні – тій найбільше

роги обламати.

Ну, а де зрусифіковано

вдало регіони,

там кують сепаратистів

цілі легіони.

І на Захід (це святе),

як сплановано, іде

вже сучасний «Невський».

Захід кволо де-не-де

вухом ніби і веде...

(Мрія Достоєвського).

Повелів московський вождь –

піддані підтримують.

Ллє конфліктів збройних дощ.

Мирні люди гинуть.

Де й поділися казки

про братерство й дружбу

тих народів, що близькі.

532

Вже й попи, такі слизькі,

правлять іншу службу.

Забамбулені, сліпі

ви давно в омані.

Чи невже ви вірите

в те, що ми погані?!

Що бандерівці ми грізні

і головорізи.

Одягнути всіх не пізно

у московські ризи.

Тож, простіть, що не люблю

дійсність нездорову,

що ніколи не згублю

рідну свою мову.

Що не хочу я співати

з вами по-російські.

Хочу тільки зберігати,

як і ви свою багату,

душу українську!

Як не вдасться вам прозріти,

хворі чи здорові,

правди нікуди подіти –

будемо усі ми биті...

З вашим головним бандитом

мовчки – ви у змові!

2014

533

МИСЛЕННЯ ІМПЕРІАЛІСТА

Він навіть посміхався

ніби насміхався.

Наскільки штучно, неприродно це було.

В думках своїх, як декораціях, ховався.

Закони запускав, імперією грався.

Почав з герба і гімну.

До війн попутно йшло.

Кавказ – вже звичний клопіт.

Та то – самі молюски.

І зітремо його на порошок.

Ось, Україну розідрать на друзки –

Тут важче.

Забезпечимо їй шок!

Ну, майже все уже зрусифіковано.

І вже своїх до влади привели.

Для успіху усе відрежисовано.

І всі ін’єкції, що треба, увели.

.............................................................

Хай Україна трошки попручається.

Побачимо яка ти у війні.

Частина депутатів розбігається.

Частина люду за задки хапається.

Якою жалібною будеш у зимі.

Хай щось не так, що тимчасово діється.

Куди збираєшся?

На Захід не втечеш.

534

Ми з ним домовимося врешті-решт.

Куди він дінеться.

Його сама ти потім проклянеш.

Він лиш розпалює всі наші апетити.

Живи, Європа, поки ще жива.

Ти розбирайся зі своїми дітьми.

У кого сила – в того і права.

Із санкціями тужаться, хитаються.

Наївний ваш, хиткий ідеалізм.

Роз’яснень потребують, вкупі маються.

Гармошкою розводять плюралізм.

За океаном голови сахаються.

Їм сказано було,

що в Україні рій нікчем.

Вона – ніщо. І прийдемо з мечем.

І плани ці чимраз «випорожняються»:

Все буде тільки як за першим,

другим Іллічем.

2014

* * *

Вставай, піднімайся моя Україна!

Укотре покривджена, зраджена «братом».

Твоя всепрощенська любов на колінах

тебе ж і підводить. Сама й винувата.

Тебе пе-ре-трав-лю-ва-ти методично

він навчений протягом цілих століть.

535

Виходить успішно. А ще й блискавично.

Злодійський театр пульсує. Шкварчить.

І милих дітей твоїх у яничарів

перевиховують, роблять чужими.

Якби терпимо ти їх не стрічала,

рідних за коренем не величала,

штрикають в серце, вдаряють у спину:

різні кобзони-щури, матвієнки,

що запродалися іншій землі;

ще більш страшніші ті колісніченки,

пшонки, царьови ворожі і злі.

Не інтегруються в дух твій і тіло

різні мікроби із інших земель.

В них не було і нема України.

З гімном чужим починається день.

Скільки мільйонів простих українців,

тих, що розсіяні, є на планеті,

вже не зібрати. Не вернуться більше.

Хіба що підтримка моральна, в монеті.

Як сліпнуть напружені очі в читанні,

так сліпнуть політики у обіцянні

країн провідних за рішучість твою

позбутися зброї.

І дулі гарантії.

На втіху дурепі стурбованість, санкції...

536

Себе, інтерес свій і дім бережуть.

І кров’ю стікаєш...

Але піднімайся!

Померти на радість сусіду своєму,

а іншим на сум

Ти

і не сподівайся.

Ти совісті Зірка для всіх Віфлеєма.

2014

* * *

До нагород відношуся скептично,

як і до будь-якої слави.

Є грамот тих півлантуха.

Напевно для забави.

Хоч в чомусь гріли душу

по дотичній?

А може ще нагородити Бога?

І саме цим задобрити Його?

Досягнення в житті

йдуть і від Нього.

А я такий, як всі.

І в нас одна дорога.

А добрі всі діяння

хай як пересторога

нам будуть від Лукавого того.

2011

537

* * *

Поет не той, хто тільки пише вірші.

І майже зовсім не читає інших.

Поет – не той, хто радіо не слухає:

канал «Культура»…

Лиш на аркуш дмухає.

А ще у метри, зазвичай, дереться.

Того не знає і не чув, і не читає…

З таким, спілкуючись,

виразний сум проймає.

За багатьма таке уже ведеться.

Йдуть прикрощі ще й від авторитетів.

Пообіцяв… і не зробив.

Виходить, бреше.

Пізнав я їхні внутрішні портрети.

Хай інші їх не знають. Буде легше.

2012

* * *

Провісники, гінці святого слова, –

То карма в них така, – йшли завжди в люди.

Ще довго радіо і телебачення не буде...

Але живий зв’язок з народом – то основа.

І не про себе думали. Про долю

Усіх стражденних, упокорених в ярмі.

І закликали до святої волі,

Моралі справжньої від Бога на землі.

538

Та з часом стишується цей зв’язок з народом.

Потреба меншає у цьому? Мабуть, ні.

У храми і церкви ідуть походом.

Там почуття і душі «на коні»!

Невже піклуються про власне майбуття,

Їх історичну роль в літературі?

Маніпулюють на кла-ві-а-ту-рі

Державних установ, громадського життя.

Поближче до людей. Йти в колективи треба.

Так ловко роблять це за гроші співаки.

Але там більше шоу на потребу –

Не завантажуються в них одні мізки.

Отож, розбуджувати необхідно розум.

То карма вже така. У цьому – суть.

Якщо вони є справжні й дійсно можуть –

Незамінована до люду їхня путь.

2011

* * *

На день народження чи смерть

тих віршів – гори.

У першому випадку,

як зазвичай, зрозуміло: то радість. А у другому – то невимовне горе

Хоч писані від серця,

до того ж, і уміло.

539

Від трауру

в печалі серце б’ється.

Прийняти не готове

кожну втрату.

Усе проходить.

І усе минеться.

І розум вимушений

фатум цей прийняти.

Хай вірші ось такі

під епітафії підходять.

Тож, відокремлена від них

поезій суть.

Остання як надія, дія –

душу живородить.

І їй, безсмертній, невідома

та остання путь.

2011

* * *

О, літератори, в своїй красі і грації,

викладачі, партійці і артисти!

Ми не прості – публічні люди в нації,

не лісники, не копачі, не трубочисти.

А як себе ми любимо в мажорі,

себе у серці, в Україні перш за все!

З людьми, народом – ніби як із зорями

спілкуємося. Ось воно і все.

540

Себе зітерти треба до цеглини

на славу, гордість неньки України.

Вона уразлива, беззахисна, німа

без нас – фундаменту.

А може вже й нема?

Жертовність в почуттях, думках і вчинках

сприймемо правилом в житті і боротьбі.

Інакше рабством стануть нам обжинки

при повних шлунках у свідомості пітьмі.

2012

ОБЛУДА

Хоч вірші цікаві, хороші,

Та автор їх був фарисей.

Дияволи снились щоночі

І десь поміж ними Персей.

Прокинувшись, йду на роботу.

Студентам читаю мораль

І етику Канта, хоч квота

Годин провокує печаль.

Здається, що кантівська етика

Під силу одному Христу.

У всьому лиш апологетика. Це видно не всім за версту.

541

Підступність в динаміці вчинків,

Нещирість, облуда в словах.

Такі вже людські є обжинки

В ідеях, думках і устах.

Колег по перу розглядаю:

Поетів, письменників – рій!

Митців, режисерів вивчаю.

За що йдуть вони в творчий бій?

Ім’я виставляти на плаху

Історії

чи п’єдестал?

Злітати у творчості птахом?

Будити до правди загал?

Ось тільки не треба брехати.

Собі – в першу чергу, душі.

Замурзані вірші

чи фільми-плакати

Примножують хитрощів,

лжі віражі.

2011

542

* * *

Приснився діалог.

Про правду, істину

і невід’ємну їх сестру – брехню.

Один другого колупав речисто

і вдало так, немов комар броню.

– Так, я збрехав, але брехня,

відчуй, така солодка.

А ще існує і брехня гірка.

До зла і підлості швиденька,

поворотка.

– Але ж брехня, яка не є, брехня!

– Воно і істина, відомо, є відносна.

Що з того, що вона на світі є.

Не завжди стала.

З часом переносна.

А ще надії, віри не дає.

Бо дива хочеться якогось чергового.

Штовхає нас вперед ріка бажань.

І чути хочеться, і бачити нового.

Гра інтересів – задоволень стан.

– І все ж, є сталі істини.

Вони незаперечні.

Як той же день і ніч. Як верх і низ.

Чи наукові.

– Але й вони не вічні.

Хоча їх відкриття для людства є магічні.

543

І кожне з них для людства – наче приз.

Тут головне: у істини немає словоблуддя.

А правда і брехня – то як

людини знак.

Ми брешемо й собі,

а що вже людям!..

Воно й в політиці без брехень аж ніяк.

А скажеш правду в вічі –

станеш ворогом.

А ще, якщо публічно, то – скандал.

– Виходить, що мовчання,

дійсно, – золото?

– Тотальна правда – утопічний ідеал.

Сни не закінчуються.

Мудро обриваються.

І знову сушить голову брехня,

що у житті людей

весь час гойдається.

Бува потрібною як носовик,

що враз виймається,

а то й відкрито,

мов напоказ матня.

2014

544

ПРОСТІ ІСТИНИ

Все розмаїття вирію життя

диктує і прості, і вічні істини.

Та спотикаємося ми від незнання,

знов наступаємо

на ті ж граблі всі мислимі.

У багатьох мізки іще замулені.

Та й воля декому уже не до снаги.

Укотре українці знов одурені.

В російськім «братстві» – знов ми вороги.

Такі державний, політичний інтерес,

московські виправдання ідеологічні.

Цькують людей.

Їх зводять нанівець.

І косять наших і своїх в донбаській січі.

Російський соціум

в імперській впав нацизм,

зомбований, застрашений брехнею.

Не обійтись без оздоровчих клізм.

Та це окрема буде епопея.

Свободу, честь свою відстоювати будемо

на рідній, Богом даній нам землі.

Про чвари внутрішні,

відмінності забудемо,

щоб знов не стати ні на які нам граблі.

2014

545

* * *

Давайте всі разом подивимось на небо.

Воно у нас невичерпно одне.

Але не так, щоб із-під лоба,

спересердя

чи думати при цьому лиш своє;

не краєм ока, ніби завжди ніколи ,

чи заважає там якийсь поріг,

не криючись в душі,

примруживши повіки,

один втамовуючи благо, інший – гріх.

Давайте всі задивимось на небо.

Уявимо, як з Нього ми усі

на Землю глянемо – Богиню нашу.

Ствердно.

Мільярди поглядів розкрились би в красі.

Відчули би себе дітьми. І грішними.

Єдиним цілим. І свідомим злом.

І полюбили би і дальнього

і ближнього.

Так тож – якби разом. Якби разом!

2014

546

НЕГАРАЗДИ

І

Як рідну матір

ми не помічаємо,

коли та поряд,

світить повсякчас

єдиним життєдайним сонцем,

знаємо,

що більше друзів

в серці виглядаємо,

немов навіяний

нам звідкілясь наказ.

Насправді «я» своє

неосоружне виставляємо,

амбітне честолюбство колисаємо…

Чи виглядає все це

на гаразд?

ІІ

Не повернути час.

А розум – можна?

Підводні течії

вже вийшли з берегів.

Хай материнським історично

словом кожним, ментально рідним

ще поласувати можна,

та пандемія спрощень,

ніби огорожа… У мовнім морі –

о-ке-а-ни бур’янів.

547

ІІІ Погоду робить в Україні не українська мова. Північні прянощі

купує, певно, й Львів. Ялозить душу сленгова основа, розв’язність думки

і убогість слів.

IV

Якоюсь чахлою

і зовсім нездоровою,

не українською, звичайно, мовою

ідуть повз мене тьмуща тьма отар,

оскоплених, байдужих яничар. І натовпом відринутий,

в журбі упевнено ховаюсь у собі,

в бібліотечній тиші – вишині…

Які наразі ідеали у ціні?!

2011

* * *

Є відчуття, що ти в своїй державі?

Що всі закони побудовані на праві?

І нею ти пишаєшся, живеш?

Всі громадяни люблять її теж?

І не плюють на українську мову?

Колись за неї не жаліли і життя.

І чи повернеться мораль пречиста знову?

Того і іншого немає відчуття…

2011

548

* * *

Від всього, що нове, не відрікаюсь.

Старе, що пережите, все ж люблю!

У ньому «я» моє

у почуттях здіймалось,

по естафеті рідне формувалось,

вселяло в душу мову золоту;

вся Україна в серці розросталась.

Тепер усе російське заграється

із усіма, немов воно в раю.

Рекламно, безсоромно, як здається,

твердить: живи в мені –

і без жалю.

І вже у багатьох таке ведеться:

імперських не витримують ін’єкцій.

Своє з дитинства гине

ще на кореню.

Моє ж, національне – не здається.

Воно вирує, пломеніє в серці.

І перед іншими відстоювати треба –

як в бою.

Совки гидують українським спересердя.

Зрусифіковані всі сфери, міністерства…

Моя ж свідомість патріотична

з ними б’ється.

І втримати цей ідеал себе молю.

2014

549

ІМУНІТЕТ

Я ще застав той неповторний час,

коли у спрагу із Дніпра міг пити воду,

коли по місту, селах, раз у раз,

іще ходили коні із підводами.

Коли в театр як на свято йшли,

по радіо класичні йшли програми,

пісні поезією справжньою були

і цінності непересічні з нами.

Коли книгарні, мов церкви були,

а тих книжок – як місць на стадіоні.

І разом із російськими тоді

здавалось українських книг – мільйони.

Тепер аж сумніви беруть, чи так було,

чи то з казок лишилося повір’я.

Чом з вуст зникає мови джерело,

чому народ мій розвівають наче пір’я?

Уже мільйони в зарубіжжя понесло.

Людей все більше з Азії, Кавказу.

Ще антиукраїнське ремесло

мене доводить інколи до сказу.

Життя прожив із вірою у те,

що наверху керують мудрі люди,

чи справжні академіки, проте –

представники народу, не іуди;

і що у всіх є спільний інтерес,

що неможливо не любити Україну;

550

час унікальний незалежності воскрес

і що не бути більше вже руїні.

Але чим далі, знов нові йдуть біди.

Розхристаність у владі добиває.

Якісь зростають україноїди.

І їх північний вектор окриляє.

Який продажний, єзуїтський бум!

І люд російськомовний ним хизується.

Прийде біда до нас. Досита налюбується.

І зрозуміємо весь над собою глум.

Час все лікує – приказка стара.

Але дифузія тепер якась у всьому.

І шириться, мов снід, нова мара.

Імунітет втрачається при цьому.

Та не зникає зломлена надія.

І віра поглядає на любов.

Полюбимо себе в належній мірі

і буде українське свято знов.

2014

УЖИНОК

Колись бувало, як побачу я бібліотеку

велику у господаря книжок,

мені здавалось:

до моралі, знань його – далеко,

немов до місяця,

а може й до зірок.

551

Це ж треба стільки книг чудових мати

і кожну з них уважно прочитати,

і набиратись розуму із кожною сторінкою...

Пізніш переконався

(прикро помилятись!),

що головне – це совість, честь

і справедливість,

вчинки.

А скільки тих було щодня розчарувань

серед колег викладачів-гуманітаріїв!

І без першоджерел у них достатньо знань.

Приходилось давати їм баталії.

Усе життя провикладали,

театр, музики не знали,

виконували спущені сценарії;

ідеології навчали

і про історію мовчали –

партійні, мовчазні, німі «аграрії».

І я також був, звісно, серед них.

Хоч мав і своєрідний, власний штрих:

багатотомну «біблію» марксизму

в своїй бібліотеці скромну мав,

і кожний, кожний том опанував –

чудовий сплав теорій

і етичних пароксизмів.

Як щирий і упертий той максималіст

свій кожний крок життя під Маркса чистив.

552

А поряд рясно множилися,

густо кар’єристи.

Архіпелаг учених був таким речистим.

Куди не кинь –

навколо дипломовані пройдисвіти...

І цю теорію, науку я послав під хвіст.

Чого досяг?

Не втратив грама совісті.

Мораль із всесвіту книжок давалася взнаки.

Розпізнавати принципово став,

без скромності

в свої статечні без іронії роки

облуду і облудки,

і облуденки.

Звичайним людям, дещо, невтямки,

як професійно дурять їх

семиіуденки.

А час іде... Ідуть роки й роки.

Життя на чистий аркуш не переписати.

Але з самолюстрації потрібно,

як і гріхи давити, – починати!

І починати жити чесно, гідно.

За стільки років,

мов води у рот набравши,

немає внутрішніх розкаянь і публічних.

Нові реалії базарні, хором підібравши,

сповідують дворушно і цинічно.

553

Балачки про люстрацію,

як ніби про кастрацію,

десятиліттями не заважають жити, їсти.

В усі часи для себе жити

для них – це вища рація.

І зняти не збираються минулого намисто.

Аби не згодитися на самолюстрацію.

Невже готові хоч на палю сісти?

................................................................................

Перебираю поступу ужинок далі й далі.

Лишились за кордоном співвітчизників

мільйони.

І пам’ятаю, як вони неначе утікали.

І серед них були мої знайомі.

Вони із другим президентом

вже надій не мали.

Не вірили і гаслам – медальйонам.

І прижилися до нових реалій спішно.

Очистилась свідомість їх.

Там інших цінностей парад.

Наскільки склалося життя у них успішно?

Приїхавши, побувши трохи,

вертаються назад...

..................................................................................

Отож, у кожного своя бібліотека,

скелет у шафі,

«слушний» компроміс

і відчуття недоброго в собі на звичний гріх,

554

природне прагнення добра, яке не смеркло,

бажання кращого для всіх на повний зріст...

Хай пагінець життя нового

виросте смерекою.

Аби на цінностях він європейських ріс.

2014

ЛЮБОВ І СОВІСТЬ

І берегло мене, й ласкало

українське слово

від самого зачаття

і утроби матері.

Немов життєве сяйво,

магія казкова

світилась батьківська

і материнська мова.

Життю назустріч плив

щасливий і здоровий

з дитячою, юнацькою любов’ю

по україномовному фарватеру.

І гартувало й підіймало

українське слово

піснями, книгами,

національним радіо.

Російське, а також

англійське слово

зі школи теж близьким

ставало і чудовим.

555

Закохувався в інші різні мови

з цікавістю і трепітно… і радо.

І розширявся світ мені довкола.

Не відчував в душі своїй при цьому

ні рідній мові, ні Україні зради.

І ось, на диво, бачу стільки зради!

І прикладів таких стає багато,

що Україну важко й розпізнати.

Можливо, і не зради –

не зрозумілої байдужості.

Чи ми народ такий

відкритий до співдружності

із усіма

по всій земній окружності

готовий підсвідомо

і без осоружності

в культурах, мовах інших

розчинятись?

Ні! В Україні збереже нас

тільки рідна мова!

А ті, хто стали мертвими,

байдужими до неї,

живими трупами,

бездушними лакеями –

існують. Не живуть:

гірка полова.

Ця вакханалія

свідомість роз’їдає.

556

Навколо майже і не чути

українське слово.

А це – як катастрофа!

Вже навіть не біда є.

Виходить, живемо від Бога

і в той же час без Нього.

Моральна істина

і вічна, і свята.

Нас кличе Совість!

А вона – проста:

Як Божа заповідь нам –

у-кра-їн-ська мова!!!

2013

* * *

Забракло чистої води,

повітря чистого і розуму.

Моралі чистої сліди

брудною стерті прозою.

Забракло навіть почуття

тривкого – громадянства!

Розберемося з цим сміттям,

так з нас ще вийде панство.

2011

557

* * *

В ім’я, на благо

люду і країни

гриземо один одного,

з’їдаючи живцем. Все той же егоїзм

письменницький,

уїдливий,

партійно-вузьколобий

і з проперченим слівцем.

Вже й корабель розгойданий

стає напівкерованим.

Ідуть же поряд інші.

Команда й капітан

там як єдине ціле:

йдуть океаном, морем

проблем,

долаючи їх виклики і стан.

А ми так щиро, самовіддано, уперто

відстоюємо свій і автономний курс.

Завбачити тверезо і відверто

свою поразку

не дає мізків ресурс.

А корабель ще на плаву.

Не пізно

в єдине ціле об’єднатися гуртом.

Окремий розум же

продовжує нарізно

волати про своє...

Вже за бортом.

2011

558

* * *

Невже прийшла пора лише для сповіді?

Якась зневіра зокрема і взагалі.

До того ж, досвід є не заморожений:

кількастолітній і за кілька літ.

Передчуттів було на успіхи немало.

Поразок внутрішніх – ще більше на ходу.

Боролись, сперечались всім загалом

в човні одному між собою, як в диму,..

не бачачи, чимраз не помічаючи,

що це до згуби приведе усіх,

і на минуле теж не озираючись,

не усвідомлюючи кожний власний гріх.

Але не час для сповіді.

Не безнадійні відстані.

Єднаймося у діях і меті.

Є точні, вже давно відомі відповіді,

що без Свободи – бути знов в біді.

2013

ЄВРОМАЙДАН

Існують різні акції, майдани.

Виходять люди за покращення життя.

То є найбільш активні громадяни.

Вони виборюють світліше майбуття.

Їх як десятки, так і сотні тисяч.

І їх підтримують громадські діячі,

всі українці Заходу пліч-о-пліч.

І солідарні – вдень і уночі.

559

Стояти ладні тиждень, другий, місяць,

в негоду і мороз серед зими.

І провокаторам готові дати відсіч.

То хлопці браві. Штурмовики вони.

Опоясали страйкарів, немов тенетами,

під мовчазливим захистом міліції,

спецформувань із характерними беретами

у відповідно повній амуніції.

Підтримки треба: більш протестних злетів

і голосу учених, їхніх слів.

Не вистачає й багатьох поетів

і глибоко моральних королів.

Та деякі сидять немов укопані.

А скільки молоді рівнялося на них!

І нишком споглядають перископами…

Невже не відчувають власний гріх?!

Вселяє віру всім Дмитро Павличко:

не полишати віковічних мрій

і рухатися шляхом тим величним,

який Шевченко всім нам заповів.

Матеріальна сила – все ж у масі.

Письменників у нас – бджолиний рій.

Знаходимося ми в одному часі,

в горнилі обнадійливих подій.

Злі сили хочуть, щоб усе ішло навиворіт.

560

Заінфіковано ж усе що тільки є.

Знов влада хоче все в народу видурить,

представить тільки бачення своє.

У кого влади джерело? Себе, запитуємо.

Лише в народу!

Ми народом є!!!

2013

СУМНІ ДУМКИ

І

Немов пройшов Чумацький шлях ходою

сповільнено, але лише вперед.

Бували на шляху моїм простої.

Орієнтирів – море.

Як планет.

Обставин різних у житті –

немов пилюки,

ідеологій псевдо –

як на ринку краму.

Усі релігії, конфесії – без злуки.

Шляху немає спільного до Храму.

Немає спільного знаменника.

А треба.

Ото є божий нам орієнтир.

Час не смеркається.

Але хода втрачається.

Нарізно приведе до чорних дір.

561

ІІ

Поспілкувавшись з багатьма пророками,

думками їхніми, що друком збереглися,

з художніми думками і науками,

моя голівонька на півжиття замислилася.

Яка фантастика?!

Сучасному загалу

з доступним кишеньковим Інтернетом

оцими збагатитися знаннями дійсно, вдало

і ніколи й обтяжливо. Але ж відсутнє вето!

Оце і є перевантаження?

Благає мозок спрощень?!

Розмовна лексика –

формат «шаляй-валяй».

Від мислення поняттями

якісь лишились «мощі».

Жаргони, сленг – мов кізяковий рай.

ІІІ

Знов, ухопивши голову,

тікаю в світ книжковий.

Самотності нема…

Відвідують птахи.

Вертаюсь астрономом

в космос цей просторий

під неблудливі зоряні дахи…

Хоч ці рядки, читач, не дуже втішні,

а ще комусь це може невтямки,

та вибач за такі сумненькі вірші

і що осилюють мене сумні думки.

2012

562

ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА СІРЕНКА

Він не сидів, немов на сонці грівся.

Він, син народу, правду поважав.

За справедливість з юних років бився.

Совєтській владі жити заважав.

Пройшов, як міг, випробування часом

в комуністично-більшовицький вік.

І не піарився із класиками красно

оцей не ліберальний чоловік.

Він, генетично на Сірка похожий,

на Святослава, волелюбця Гонту,

усе життя противився безбожно

несправедливості на будь-якому фронті.

Його поезія – то як урок Шевченка,

проста, магічна, сильна, дальнобійна,

веде з Холодним, Стусом, Симоненком

до України вічної і вільної.

За будь-якої влади йшов до люду.

На Україну тільки і молився.

Безкомпромісним був до масок та іудів...

Він не сидів, немов на сонці грівся.

2015

563

МОНОЛОГ

(в День Незалежності 24 серпня 2015 року, м. Кам’янське (Дніпродзержинськ))

Святковий день.

Державне свято.

Свято Незалежності!

Ідуть колони патріотів, майданівці,

бійці, їх діти...

Портрети тих, хто за Вкраїну

віддав усе належне,

життя, що – найдорожче,

щоб Україні жити!

Тут політичні сили: «Свобода», «Правий сектор»,

представники церков патріотичних в мантіях.

Де інші сили?

Поховалися – мов секти.

Парламентські також відсутні партії.

Державне свято їм, напевно, дещо зайве.

У час війни Росії з нами –

разом треба бути!

І так ведуть себе не вперше, ніби зайди...

Окремо десь проводить захід «Батьківщина» круто.

.................................................................................................

У часі він проводився пізніше.

Гайда туди.

«Смачний» там був концерт.

Звук від динаміків ставав все голосніше.

Майдан святковий –

мов зіжмаканий конверт.

564

Оскільки вибори місцеві дуже скоро –

розважити не гріх електорат.

Партійні прапорці і усмішки бадьорі.

Затрати вернуться, напевно, і стократ.

Всім календарики, кіно...

Комусь місця у владі.

День незалежності в календарі

маячить чорним днем.

Та помилка задумана?

Чи може другорядна?

А викриває партію, цей популізм живцем.

2015

* * *

Можливість говорити, бути чутим

на великі відстані,

весь огром загалу,

записаним, розтиражованим,

відомим стати, бути

властиво багатьом.

Але й цього замало.

Переживати власну популярність

і тішити себе новим ім’ям,

претендувати на пасіонарність

чи значимість, нехай і одинарну,

коли вже геть заповнені місця –

потрібно бути у привабливості гарним.

Ще й про своє минуле розповісти,

причетність до великих, добрих справ,

565

що був, хай не завжди,

в потрібнім місці.

Така вже вдача. Мабуть, Бог послав.

Переживав за те, що конче діялося.

В епоху змін підстав на те удосталь.

Переживали й інші.

Та творилися

діла, історія лиш тими,

хто практикою одержимі,

хто значимий був у діяннях ростом.

Хто у діяльності за краще майбуття

і душу віддавав і грішне тіло,

хто не піарився чимраз до забуття

і не відсиджувався

у домашніх стінах.

Вони в усі часи – той мед історії.

Вони складають націю, народ.

Лише вони і є її достойні,

Ніяк не ті, що говірливі і проворні,

ґвалтують владу із її висот.

Співати практикам не треба алілуя,

вагітнити підтримкою,

мов життєдайне тло

і жевріти, жиріти, і існувати всує.

Пора приєднуватися – поки життя існує!

Тоді і час, і інше запрацює

по іншому, не так як є, було.

2015

566

РОЗДУМИ ПРО ТЕРОРИЗМ, ТЕРОРИСТИЧНІ АКТИ

Життя людини абсолютно цінне!

Та не для тих обмежених людей,

людеподібних

і тваринно інстинктивних,

коли вбивають мирних і невинних,

гірше диявола в собі –

дітей,.. дітей!

Є терористи хворі і здорові.

Їм біль і горе інших не пече.

Такі, як Брейвік,

не покінчать із собою,

своє життя дорожче світу всьо ́го,

і мило дивляться самі собі в лице.

О!.. То плеяда забамбулених людей.

Ідейно фанатичні терористи.

Не згодні з владою

на кожен час і день –

висловлюйте всю суть своїх ідей

і переконуйте суспільство.

Лиш публічно!

Та в жертви не приносьте мирний люд.

Гірник Олекса сам себе спалив.

І смертю власною

вчинив системі суд.

А головне, яка мораль отут:

він зла людині жодній не зробив!

Ці приклади поодинокі є.

567

А в терористів некрофільні марення.

Їм праця мирна кайфу не дає.

Життя для них ніщо чуже, своє.

То злобні, чорні пси – «пасіонарії».

2016

ПОВЕРНЕННЯ

Є і міста, і села, і містечка,

які первинну назву зберегли.

Крізь покоління і віків вервечки

пишались нею, як ім’ям своїм.

І так воно було у всьому світі,

серед усіх народів і держав.

В одній імперії на владному олімпі

немало з них хтось перейменував.

В нових виховували цінностях людей:

через репресії і вир голодоморів,

з новими назвами і вулиць, і алей.

Вели до комунізму – як у гори.

Та врешті-решт він спочиває в Бозі.

Час повертатися в житті на вірний шлях.

Але його пігментних плям в дорозі

іще багато. Хтось забиває цвях

іржавий істерично із минулого.

Не збайдужімо ми до проявів його.

Повернемо містам їх дух замулений,

достойну назву – як очищене чоло!

2015

568

РОЗДУМИ

Радощів в житті не так багато.

Дій і вчинків – більше,

як і дум.

В щастя заміноване, строкате

прокрадеться невгамовний сум.

Особисте щастя – тимчасове.

Одиничне співвідноситься з загальним.

І неспокій перманентний знову

переслідує

і повсякчас навально.

Це типово для ідеалістів.

В реалістів дещо інший дискурс.

А в успішних, спритних прагматистів

то пусте: нема ґешефту, зиску.

Як пройти алеями Історії,–

два чи три відсотка від людей,

переймаючись думками

вкрай моторними,

прагнуть жити в царині ідей

кращого життя-буття, добробуту

не для себе тільки, – для усіх.

Мається така душа ще змолоду.

Є й такі, хто за життя не встиг.

Плебсу (із нейтральними акцентами!)

в будь-які епохи і часи

то не звідати

і не дійти моментами

тої надвисокої краси.

569

А за неї клали долі, голови.

І не сподівались на загал.

Так було ще з ери дохристової.

І Христос на все це не зважав.

Відійшли епохи неписьменності.

Громадянськість створює осіб.

Підсвідомість, як і розмахи чуттєвості,

не послаблюють у помилках свій слід.

Безвідповідальність, відстороненість

скільки раз до Лиха-Зла вела!

Потім каємось, караємось за зроблені

чи не зроблені, покинуті діла.

І підводить нас сучасний розум,

дуже самовпевнений, глухий.

Легковажно і дурнішаємо може.

І загал, що був колись,

знов теж такий.

Йдуть у президенти випадкові.

І перемагають. Час такий?

І подібних прикладів доволі.

Застарілих конституцій збій.

І недосконалі, й застарілі –

як ота утоптана земля.

Тільки в спорті можуть

вправні й сильні

перемог дістатись, як двожильні,

де лиш номінація – одна.

Щоб іти у владу, номінацій

570

значно більше треба і не тих:

популістські рейтинги, овації...

Що зробить на даній ниві зміг?!

Як не міркувати – ну, не може

у сучаснім світі катастроф,

диво-знань і технологій гожих,

без достатніх ще й пересторог,

що на карколомні дуже схожі,

керувати в самодостатній позі

політичний маргінал, мов «лох».

Слід сюди додати ще етичне

і культури рівень, інтелект...

Голосує ж бо електорат –

як звично.

Має бути вимогів к-о-м-п-л-е-к-т!

І активні кожен раз відсотки

знов у меншості весь час.

У боротьбі.

Для ідеалістів – тьма роботи

на постійно грішній цій землі.

Розрослися маргіналів групи.

Знов популісти їм у поміч будуть.

Як зберуться всі отак докупи,

то багато, як не все, погублять.

2017

571

* * *

Від запитань немало теж залежить.

Свідомість шириться, впливає на знання.

Дивлюся на політиків:

ну як словами крешуть

за Україну і народ!

Питань нема.

І за майбутнє теж переживають,

за нього борються немало не щодня.

А ось дітей своїх в Європу посилають

не тільки вчитися...

Тож, хай їм Бог суддя?

Було б таких побільше запитань –

в черговий раз не так голосували б.

Реформи здійснювалися і без вагань,

бо справжню владу патріотичну мали б.

Задатися питаннями: чому

ми суперечимо собі у власних розмислах,

на інших звалюємо всю свою вину,

свою же

за дужками нишком носимо?

Задатися питаннями упору,

чому так інерційно живемо?

При цьому усвідомлюємо скоро:

а щоб не гірше,

гірше не було б.

Задатися питаннями не гріх.

Чи більш за все себе і боїмося?

572

Синдроми шкурні розпирають міх:

аби єству спокійніше жилося.

Від запитань багато що залежить.

Їх не за гроші,

не звідкіль береш.

Свідомість іншою стає

і не мережить,..

і від всебічних відповідей теж.

2017

* * *

Олігархи з неба нам не впали,

як і всі при владі гризуни.

Тих обіцянок гори надавали.

А збагачувались

як тільки могли.

Ну, а люди пересічні – що?

Моргали.

Тож, великої немає і вини.

Про мораль – так годі й говорити.

Про народ їм серце не болить,

як і про державу.

Їхні діти –

по Європах. Там їх щастя мить.

Там рахунки, статки,..

мови світу,

ті, що варто, наче рідні, вчить.

Все життя у жмурки не пограють,..

щоб зривати ще й постійний куш.

573

Зовсім від народу не сховають

інтер’єри корозійних душ.

Та вони на те і не зважають:

віри їм ніякої не ймуть.

Ну, а люди пересічні – що?

Моргають.

І все тих же знову оберуть.

Враз переродилася свідомість

в ієрархії чиновників-панів.

Вслід за мільйонерами, натомість,

багатіти кожен захотів.

Десь у небі зависала совість.

Розкрадалось все за сотні днів.

На нові, передові позиції,

наче сонечко, корупція взійшла.

Боротьба із нею дуже ввічлива, –

ніби перманентна, вічна гра.

Жодна партія,

чи в купі коаліція

подолати біди не змогла.

Дякувати треба й комуністам,

і соціалістам заодно.

Як завітрогонив їх нечистий

до союзу вже з новітнім Злом.

Там, де їх немає норовистих,

жити завжди краще скрізь було.

Хай би зникли на політичній сцені,

але люди вірять у кіно,

у казки,..

їх політичні трелі.

574

Варто знати всім про їх нутро.

Стало втричі більше й популістів.

Дії їх – як сотня літ назад.

Як говорять – то такі пречисті,

Хоч цілуй у всі боки і в зад.

Як зникають – на їх місце інші.

Мабуть, теж закономірний ряд.

..........................................................

Певні зрушення набрякли у свідомості.

Ох, важка епоха перемін!

І народ без зайвої вже скромності

вимагає кардинальних змін.

Треба владу обирати

не по зовнішності,

не купуватися на всякі пишномовності

і не триматись осторонь подій.

І в часи російської ворожості

варто не втрачати всіх надій.

За усіх, що тільки є,

умовностей

дітись нікуди від кращих, світлих мрій.

2017

* * *

Чи не втомилось людство існувати?

Без війн і-де-о-ло-гіч-них вже не може жить.

Майже кожна з нутрощами влада є пихата.

Логіку смертельну цю ніяк не зупинить.

575

Показуха у старих і більш новіших латах.

Повсякчас державні,

сталі егоїзми верх беруть.

В епоху ядерної зброї,

що розвелось багато,

пересічні люди в світі

віри їй не ймуть.

Потрясінь позалокальних

закономірно збільшується.

Перманентні відкриття сильніші за гіпноз.

У далеке майбуття,

більш фантастичне віриться.

На найближче вже невтішний

є вердикт-прогноз.

Поступ йде наввипередки

з Матір’ю-Природою

у прогресії геометричній

і не навмання,

дуже самовпевнено, стрімко

і з погордою.

Ще до кінця не виїдено яблук пізнання.

Чи не втомилось людство існувати?

Перманентні катаклізми –

як гриби ростуть.

Ознак для самогубства поз’являлося багато.

Цю головну не заперечити вже суть.

2017

576

БЕНТЕЖНІСТЬ

Бог і природа подарували людям

планету, на якій ми живемо.

Хіба для чергового і страшного суду?

Невже його ми знов оберемо?

А ось яке подарували небо

у сяйві безкінечності зірок!..

Ну що іще отій людині треба?

Від Бога є мораль і чистота думок!

Так, ні. Побільше власності і влади

і хоч якогось достеменно впливу.

Гордині провокують різні вади,

а там… і до війни для розігріву.

І відчуття постійне небезпеки

від якнайвищих владних кабінетів.

З’їдають інтереси чужих, своїх у спеку

ідейно розігрітих державотворчих злетів.

Історія всіх позбавляє спокою.

Надія лиш у релігійній вірі.

Її експлуатують теж нівроку,

нав’язуючи роль судді – валькірії.

У наукових пізнаннях – озброєні!

Здається, нам нема ніяких меж.

І душі лиш молитвами загоєні.

А їх в свідомості – невичерпний кортеж.

577

Гріховними крокує людність кроками.

Землі під силу змовчати.

А тіло вже кричить.

Та ще й віддячить новими хворобами.

А це вже суд маячить.

Маячить!

Такі думки іще комусь приходили.

Та не наповнювали мудрості по вінця.

Ось і мене вони бентежать змолоду –

звичайного, простого українця.

2012

* * *

Чи не занадто ти зарефлексований?

Поете!

В якій ти виступаєш іпостасі?

Все випираєшся вперед,

вперед у часі.

Минуле теж для тебе не заперте.

Багато знати –

це не зовсім щастя.

Теперішнє покращити збираєшся

чи мрієш?

І моралістом ходиш у душі.

Та до людей тобі вже не піти…

У почуттях, думках

висповідально червонієш.

А світ людський

уже зайшов в глухі кути.

'

'

578

Що може дати світ оцей

сучасний для відради

у прогресивній дивозміні

і солодкій,

і страшній?

Засмоктаний від шоу, поп

і секс,

і кіч парадів…

загруз по повній

в електронно-дивовижній комашні.

Все та ж всевладність демагогії.

Вона пройшла свій пік?

А як кортить їй

ма-ні-пу-лю-ва-ти!

Для розголосу вміє

маси лоскотати

і панівних еліт

підтримку здобувати,

точніше, мабуть,

тих чи інших клік.

Моральний пряник – ідеал

протухнув і зачерствів.

І вільний дух не зовсім чистий.

Вічний егоїзм.

Між правдою й неправдою

усі паркани стерто.

579

Від цих сумнівних вигод

розум впав в релятивізм…

До того ж,

і софістика – механіка

не мертва.

Лишилася тривога –

праматерія душі

і мислення обов’язок –

собі казати правду.

Критичне усвідомлення,

що ясно це тобі –

то теж не радість,

сам собі сказав би…

І може Шпенглер був правий,

коли він думку вів,

що дух культури вмер?

Це не була патетика.

Накрила всіх дияволиця – техніка…

Не з волі чи призначення богів.

У цьому перша та сумна,..

але уже не еврика.

2012

580

* * *

Ми віримо комусь, в майбутнє, щось.

І любимо. Любов нас зігріває.

Хитнеться віра, зрадить – потішає

Надія ствердна чи надія – млость.

Вона в остатку жити помагає.

Людське єство вирівнює.

Жадає

Вернути щось. Живе, але дрімає,

Вирує, замирає, воскресає,

В собі продовжується,

як життєдайна рость.

Себе жаліючи і інших, відмічає:

Чому, що мріялося, досить не збулось.

Життя – як казка. Без вини повчає.

У прозі вимушеній

все водночас зрослось.

2015

581

* * *

Хай вірші множать дух, поете!

Вірш – не графічний документ.

За ними мусять бути злети

на все життя. Не на момент.

Рядки, віршовані чудово,

думки розстелять поміж слів.

Та з читачем вести розмову

ох, як не кожен те зумів.

Багато пишемо, друкуємо.

Живемо ж, наче осторонь.

Втішаємося чи нудьгуємо –

де дія? Хоч якась либонь?

Бо вірш – не головне, поете.

Відповідальність перш за все!

Щоб з ним хоч трохи на планеті

поменшувалося все зле.

Із віршів не роби портрети.

Не бався ними залюбки.

Не розглядай їх, як кларнети

душі ліричної,… цяцьки.

Бо вірш – не головне, поете!

Відповідальність – над усе!

Хай на затьмарену планету

твій вірш погоду принесе.

582

Надію – у свідомість, пісню,

навіки обігрівши всіх,

і душу праведну і грішну

об’єднують твої рядки!

І кличуть битись до останку,

гострять і розум, зір і слух.

Не сплять поети до світанку…

Вони народу совість, дух!

2005. 2012

583

СПОВІДАЛЬНІ

МАГІСТРАЛІ

584

* * *

Чому з дитинства дивно хворий я?

Люблю поезії чарівний світ глибокий.

Звідкіль, від чого та лірична течія,

парадоксальний у душі неспокій?

Постійний, перманентно-заводний.

Напевно, від тривог за все на світі,

від небайдужості до всіх красот земних,

від радощів, що в кожну мить відкриті.

І майорить феєрія життя.

І потребує слів – світлин у мові.

Для ствердження себе у всіх речах

бадьорить чисте поетичне слово!!!

2013

* * *

Любив з дитинства у вікно дивитися,

на вільне небо і політ птахів.

А тих, що в клітках змусили прижитися

звіринців, щиро, лагідно жалів.

А ще, коли з’являлися на очі

решітки, дріт колючий і хрести,

якесь сум’яття снилось серед ночі…

Але того не переповісти.

Вже згодом, як дорослим став, дозрілим,

я тайну ту непевну зрозумів,

чому любив лиш аркуш чисто білий,

чому в клітинку зошит не злюбив.

2014

585

НАЙПЕРШІ ШКОЛИ

І

Я ріс, як всі.

А дивина у тому,

як речі пізнавав, предметний світ.

І мацав їх до першої «оскомини».

Вони є справжні чи – як перший сніг?

Батьки ось справжні — завжди і усюди,

той кожен, хто мене не прожене.

Всі речі ніби залітали в груди

і покидали сонного мене.

ІІ

А поряд з ними ще слова існують.

Їх не помацаєш, але вони живі.

Не візьмеш в руки їх, але відчуєш:

прозорі, чисті, не предметно-їстівні.

І кожним новим словом красувався.

А вже коли почав дружити з книгами,

з криниці слів до річки вибирався,

до моря слів з дитинства доривався…

Вони в мені росли,

бо не були веригами.

А ще були слова, які речей не мали.

Уздріти це тоді я ще не міг.

Пізнав студентом: денотатами їх звали.

І складом слів, понять

зачаруватись встиг.

586

ІІІ

У малорослому дитинстві якось

прабабця й прадід брали на нічліг.

Напевно, бачили мене

у чомусь наскрізь,

коли переступав я їх поріг.

Всі стіни в двох кімнатах — у іконах.

Прапрадід в церкві працював колись.

І, може, відчував:

закриють церкву скоро.

Багато їх додому переніс.

Але козацьку церкву не закрили.

Її знесли, мов Карфаген, Батурин.

На власні очі бачив, як крушили…

немов татари київськії мури.

Так ось, коли прабабця

розмовляла в хаті,

хоча в той час там не було нікого,

на запитаннячко моє «крилате»

відповідала коротко:

«із Богом».

Так ось воно яке

найбільше слово!

За ним — не річ,

а весь безмежний світ.

Я відчував себе у настрої святковім,

якийсь невидимий і внутрішній політ.

587

IV

Немов наряджений на вулицю виходив.

Всі друзі й хлопці — із сусідніх хат.

І починався сленг, який у моді

був на той час,..

можливо, й перший мат.

Я довго матюків не знав,

погане, скверне слово.

«У нас колись їх зовсім не було.

Вони прийшли з Москви, немов татари знову…!» –

вже баба Галя так казала, й хрестилась заодно…

А матюків наслухався у школі,

коли з м’ячем гасали хлопчаки,

а ще на стадіоні: на футболі.

І це таки давалося взнаки.

На стадіони не любив ходити,

словесний чути бруд і бачити сміття.

Хоч у футбол і грав, але любити

спішив поезію життя до забуття!

V Людини стільки —

скільки слів у неї. Де дух понять –

там поряд Божество. Без духу ми – пігмеї і плебеї, диявола безмірне ремесло.

2011

588

* * *

Я не кину тебе, Україна!

Усвідомлюю в чомусь свій гріх.

Не забуду степи і хатини,

Чайний запах солом’яних стріх.

І нічого повік не забуду,

І нікого не лишу в біді.

І негайно вернусь, коли буде

Щось недобре в моїй стороні.

Я тебе вже лишав на два роки.

Слава Богу, що був у слов’ян.

Там вивчав їхню мову глибоку

І близьку для дніпрян і львів’ян.

Їду вчитись в Москву ніби обраний.

Там також наші сестри й брати.

І приймуть, як поляки, по-доброму.

Я на це сподіваюсь. А Ти!?

Все одно я весь час буду поряд.

За відсутність мою не карай.

Почуттів переповнених — море.

За крилом літака — РІДНИЙ КРАЙ.

1973

589

ЗВ’ЯЗОК

І

В дитинстві вчився і співати й плавати…

У світ казок, книжок, пісень пірнав…

Зв’язок із дійсністю щось твердив

і нагадував.

А ще,.. як в церкву, в строфи заглядав.

Зростали у душі ліричні пагорби,

Здіймались гори почуттів, любов’ю надані.

З поезією за моря і до небес літав.

І до митців в їх душі прокрадався:

Портрети творчі малював в уяві.

І вкотре перед Богом в цьому зізнавався,

Що близькості родинних душ шукав

чи намагався,

Бо був з їх творами – немов на переправі.

ІІ

Але весь час виходить так,

що скільки б не прожили,

Життя завжди замало наперед.

Тому і прагнеш більшого щосили.

Та прикро за не зроблене, поет.

Не стрівся із Миколою Руденком.

І з Вінграновським чаю не попив.

В дитячі роки йшов до Симоненка…

Не пощастило. Рано він згорів.

Не зустрічався з Григором Тютюнником.

З Євгеном Гуцалом про щось не гомонів.

Не стрівся з багатьма, від чого сумно так.

Не слав листів поштових, а хотів.

590

Стикався й з класиками. Та було ніяково.

Виходить, кожен власним шляхом йде.

Тулився серцем я до всіх однаково.

Бо Україна всіх вперед веде.

ІІІ

На видноколі юності лелекою

З них кожен в мою душу завітав.

Як мандрівник-читач не був далеким їм,

І кожен з них мені чогось додав.

До світлих їх осель сягала думка —

Зв’язок зворотний в серці виринав.

І, випроставшись впевнено і струнко,

Пішов у світ поезії заграв.

Пізнав магічну, вишукану прозу,

Заплетену у правду і красу,

Поезії вершини, що морозом

Мурашок не давали мені сну.

Жертовний їх ідеалізм безкорисний

В мою свідомість паростки пускав.

І не давав забути диво: мову українську!..

І совість, як субстанцію, тримав.

У незбагненно радужній красі

Усе життя надалі без упину

Не зміг у них не бачити месій,

Голгофи мук, духовного нетління;

Забути жар сердець їх на хресті

Любові до святої України…

…………………………………. У часі, просторі, історії — єдині

Ми всі із неї – із прадавньої Русі!

2006; 2012

591

* * *

Знов проза вимушена, біла

мене за вуха потягла.

Затисла крила.

Жваво сіла.

Розмову дружню повела.

А я не вперше їй пручався.

Поетом був усе життя.

Поезії носив ім’я.

Тож, ніжно, любо вибачався.

До того ж, ми одна сім’я.

Але спроквола піддаюся.

У дружбі – зайвий жодний гнів.

Ледь переконаний «стрижуся».

Вінчатись з прозою беруся:

готовий пролунати спів.

Домовились.

Що з того вийшло,

сказати певно не беруся.

Злітали вірші наче гуси

над степом – прозою…

Не більше.

Обнявши степ, малюю вірша.

Тож, до поезії вернувся.

2012

592

* * *

І слава Богу, що Поезія

мене не покидає

і дітки – вірші теж мене відвідують.

Без вихідних.

Лікують.

Щось навіюють.

І знов душа не втрачена палає.

І слава Богу,

що поезія рятує.

Я прозі честь віддав.

Хоча не в тому суть.

Багато говорити і писати всує

події перманентні не дають.

Цей кайрос стався

ще в далекій юності.

Поезія – як компас, талісман.

І нею

чистилися

різні думи – вулиці

від плевелів життя,

що хитро крутяться,

розпізнавав усяких мод дурман.

Духовний вимір для поезії – питомий.

Ніщо не заважає цій прямій.

Це для душі моєї – камертони,

те щастя внутрішнє, яке – по висхідній.

2011

593

СПОГАДИ

Нехай від зрад колишніх друзів

спогади розтерті.

Від їх адрес лишились тільки

пам’ятні конверти.

Але мені поталанило

на лірику життя,

яка в душі відкрилась дивом,

коли ще був дитям.

Нехай від прикрощів кохання

вервечка непорозумінь.

Та я упевнено щасливий,

що в почуттях не тлів.

Калейдоскоп стосунків, вчинків

не завжди залишає слід.

Я щирих злетів не цурався

і випускав у світ.

В студентські роки жвавим кроком

мчався до театрів.

В знання про світ вкладав не тільки

душу. Ще й любов.

Спокус у юності переживав багато.

Та майже всі їх вкупі поборов.

І з ким не зводила мене

звичайна доля!

І серед знатних я не грівся немовлям.

Ні з ким пізніше не ділився

тими спогадами.

594

Бо все інакше, ніж з афіш

чи інтерв’ю, реклам.

І чесно жив, і з радістю трудився.

Щасливий, що на цій землі родився.

Погонів не любив, посад, грошей, хвали.

А щоб когось підвести? – Боже борони!

Нехай від зрад колишніх друзів

спогади розтерті.

І кожен третій, чи дев’ятий –

у прозі почуттів.

Та я іду своїм шляхом

аж до самої смерті...

Крізь всі поля, сади, зірки

до праведних світів!

2004

* * *

У поезії – з дитинства.

Більше півстоліття.

То – сакральний стан душі.

Певно, Бог заклав.

Море слів як тих зірок, розуму суцвіття

розбудовують думок, почуттів овал,

образів, метафор рій і художніх істин,

наукових і духовних чарівний анклав.

Поетичної душі космос стільки містить

у собі прекрасного

неповторний сплав!

2015

595

* * *

Брехню з дитинства і ненавидів

і як чуми боявся.

Воліли розум і душа

про факт брехні кричати.

То виховали так батьки.

А ще мені здавався

І світ був чистим:

вчителі, суди... вожді на чатах.

Життя доросле у поході

сяяло випробуваннями.

А я, дивак-ідеаліст,

книжковим жив життям.

«Корейками» і «бендерами»,

іншими пародіями

наповнювалося ринкове,

мов еврика, буття.

Яке воно було минуле –

немало хто забув.

Від недотримання чеснот

багато хто ламається.

Хтось від тотальної брехні

давно пішов в загул.

А хтось на ній

в житті прекрасно наживається.

Але ніщо не заважає

чесно й важко жити,

з красою і добром

йти до усіх речей

і благородство, честь свою

тримати і любити,

596

і, щоб вони підносили

твій дух плече в плече.

Брехню з дитинства і ненавидів,

і як чуми боявся.

Воліли розум і душа

про факт брехні кричати.

Ніколи їй не поступався,

як і не здавався.

Хоч більшості це все одно,

немов би мед качати.

2009

* * *

Я ніколи не брехав,

звісно, і не буду.

Батько так мені казали

завжди і усюди:

«Ти на інших не дивись.

Ти собі – основа.

Раз збрехав, що вирвав зуб,

що спаплюжив слово.

Синку, я в житті також

не збрехав ні разу.

Краще відповідь не дати,

змовчати наразі.

І цьому твій дід учив,

дід мій і твій прадід.

Чистота душі твоєї

перейде на нарід.»

2010

597

* * *

Як за покликанням – поет,

а за освітою – філософ,

усе життя

удосконалюю себе.

Без перебільшень

накопичив стоси

книг мудрості,

які, мов божі роси,

мою свідомість

рухають вперед.

Чомусь свого дитинства

друзів згадую.

Зростали ми

однаково у бідності.

Як книги ті,

прочитані так радо,

в свідомості

проходили парадом,

учили честі, гідності

і вірності!

У кожного свій шлях життєвий склався.

Відсидів двічі хтось

в місцях віддалених.

Один зі смертю

в Празі побратався.

Той – потягнувся за рублем

в далекі гавані.

Я, де не був, –

вернувся і зостався.

598

Часи луною

проминули швидко.

Я радо, з гідністю

продовжую життя.

Той хтось

з новою мудрістю так спритно

вже двічі мільйонер!

Беруть із нього приклад.

В новій свідомості –

то слушне опертя.

2011

* * *

У кожній зрілій жінці

бачу матір.

У кожній дівчинці –

своїх прекрасних дочок.

У дідусях –

синівський образ баті…

Бабусі також сняться

серед ночі.

Людська свідомість –

диво серед див.

Моя ще й преться

в далину космічну.

Життя таке стрімке

й філософічне

витворює

чіткий імператив:

ніколи в пам’яті своїй

не забувати

599

і пам’ятати власний родовід.

Інакше я від сорому палати

почав би аж до скону своїх літ.

2010

* * *

Як був малим,

я смерті не боявся.

У лик посмертний прадіда,

прабабці задивлявся.

Бо баба Галя пошепки кивне:

запам’ятай!

Я першу тугу відчував

і невідомий край.

Про смерть із молодості

написав немало.

А скільки я про неї

прочитав!

Задумливо, філософічно

дивувався спрагло

магічним маревом життя…

і без хреста.

Окремий вид життя

прямує до межі.

І безліч проявів його,

чаруючих стежин.

Та залишається спадковість

у керма.

600

Ця істина онтологічно

нам дана недарма.

Тому й немає страху

перед смертю.

Вічність, слався!

І я також,

як представник народу,

загального, є вічним.

Аж ось під старість,

мабуть, вперше

«забоявся»:

як я ж помру,

то стане менше України.

Це – трагічно.

2010

* * *

Мій потяг стрімкий –

світозоре життя

прямує без дат і зупинок.

Маршрут одноразовий, без каяття

у тому, що безліч помилок.

Життям дорожу,

та не кількістю літ,

прожитих чим більше, тим краще.

А тим, що калиновий

встелюю цвіт

любові,

вербовий у небо політ…

Тож, в серці

воно не пропаще!

601

Хай потяг стрімкий

дорогого життя

дивує лиш гарними вчинками,

щоб далі транзитом

ввійти в небуття

безсмертно духовним обжинком!!!

2010

* * *

О, мамо, мамо!

Що Ви наробили?

Навіщо народили Ви мене?

Так я казав собі,

коли втрачались сили

у боротьбі за чисте і святе.

Коли оточення мій ідеал дражнило,

з’їдала споживацька простота,

все ж набирався я

у протиборстві сили,

як та трава, яку весь час косили,

а вона уперто пророста.

Молюся на батьків – як на ікони.

Давали приклад як достойно жити.

Назавжди Ви мої духовні дзвони.

І як мені Вас не боготворити!

2011

602

* * *

Коли ще підлітком

захоплювався «Beatles»,

досяг в шістнадцять років повноліття,

загадував собі

(як в їхній пісні):

який навколо буде світ

в своїй палітрі.

Ким буду я, яким,

чи доживу?

Бо шістдесят чотири - це далеко.

Якщо вже чверть прожив –

як на бігу,

три четверті теж пролетять лелекою.

Летіли поступом…

і швидко приземлились.

Весь час гадав, якою буде Україна?

На неї подумки, як і в душі, молились

десятки тих мільйонів

по всьому світу білому.

Довірлива – як те ягня у всьому.

Тому і кров пускали,

різали ягня.

Любили споживати наче сьомгу…

І так до нинішнього, рокового дня.

І власний день народження

є драматично чорний.

Його відмітив на майдані…

Там моя рідня.

603

Ті шістдесят чотири роки –

чотири повноліття –

пішли на те, щоб Україна відбулась.

Не дасть нам Бог

іще одне життя

на цьому світі.

Виборювати Україну треба вічно, повсякчас.

2014

* * *

Я світ ловив,

а він зі мною грався.

Ціною гри було

лише життя.

Одні все заздрили.

Повчали інші – кайся:

всі спроби мудрості твої

не до пуття.

Отямся від фантазій

все покращити.

Живи як всі.

Не будь таким речистим.

Цей світ давно

і безнадійно занепащений.

Та я би вмер,

якби не був ідеалістом.

2008

604

* * *

Україно! Із твоїм іменням

і хворіти мені, і одужувати.

Прагну у совковому оточенні

і повагу, і любов до Тебе збуджувати.

З кожним ранком меншає Тебе.

І немало тих, хто і не журиться.

Бо зручніше жити так стає,

щоб в українській мові не замулитися.

Новий ранок. Знов молюсь на Тебе.

Не розчиняйся! Я розчинюсь за Тебе.

Неначе переселення народу

в мову іншу на чужі потреби.

Україно! Із твоїм іменням

до невігласів і темнозрячих йду.

У желейно-ліберальнім сьогоденні

крізь українофобські теревені

я твою утверджую ходу.

2008

* * *

І Бог мій, і церква моя —Україна,

Народ, на який йшли не раз на таран.

Він мирний, святий, але й грішний в руїні.

Одурений був і чужими, й своїми...

Але він для інших не раб і не пан!

2004

605

* * *

Прокидаюсь справжнім українцем.

Симоненка допізна читав.

Відчуттів пречистих — аж по вінця!

І свідомим патріотом став.

Не второпаю ніяк.

Це дуже прикро.

І мільйони отаких, як я.

Українська мова майже зникла.

Інша культивується щодня.

Інформаційний простір — вже не наший.

І своєю головою вже не мислимо.

І спиваємось не чарками, а чашами,

ще й спілкуємося вигуками стислими.

Досить з мене!..

Я якого роду?

Хто мій прадід?

Де мій родовід?

Відкидаю на російську моду,

на англійську – заодно услід.

І не буде вибачень до того.

Не хохол я більше, «старший брат!»

І в мені російська – не від Бога.

Хай в душі іде собі на спад.

Я культури й мови поважаю.

Їх люблю не мертві, а живі.

Та своє віднині прославляю.

Хай воно квітує у мені!

2011

606

* * *

Я уявляю свій останній сон

і бачу.

Він стане зрозумілим всім,

хто вийшов на межу.

Його не важко оцінити,

розтлумачити.

І я його у вірші збережу.

Допоки ми живі

і пам’ять майорить,

вчорашнє і минуле

не зникає.

Можливо тліє,

інколи горить

і нас в теперішньому часі обнімає.

Все дороге з дитинства:

отчий дім,

бабусі, дідусі,

батьки і діти;

пейзажів і ландшафтів

зниклий дим

нікуди не сховати,

не подіти.

Це наш альбом

короткого життя,

який дорожче

майнового світу.

І я, старий,

п’ю знову, мов дитя,

всі щирості добра і зла,

привітів,

607

які траплялися

зі мною повсякчас

і душу гріли,

краяли навиворіт.

І все минуле

край мого плеча

хотів би знову пережити

на десятки літ.

Я уявляю свій останній сон.

На здачу,

дай Бог, розрахуватися

мені не крізь сльозу.

І вже, напевне,

не тривожним себе бачу.

Бо йшов колись

тривожним під грозу.

2009

* * *

Звичайно, я щасливий тим,

що в світ прийшов людиною,

що народився не під тином,

і не дай бог, твариною.

Що не байдужий, не злостивий,

йшов по життю не принцом.

А ще божественно щасливий,

що уродився українцем.

2009

608

* * *

Бува, відчутні погляди зі списами

на мене й прізвище моє.

Така оказія.

Колись у метриці

не так було записано.

А ще погоджуся,

що то була інвазія.

Таке в бабусі прізвище і в батька.

Тих документів набереться стоси.

Чому так сталося –

тут, мабуть, зайва гадка.

Та згідно правил

українського правопису

у ньому помилка, а може й дві.

Так сталося…

Та я не пе-ре-пи-су-ва-ти-му

свій родовід.

Але цікаво,

звідки погляди ті взялися,

думки,

які плюють мені услід?!

2012

609

* * *

Я вдячний всім в житті моєму

За мильну вірність, гру у дружбу,

За зради дуже неприємні,

Які були немов на службі

Ідей, емоцій, інтересів,

Амбіцій заздрісних істот.

Інакше не було би стресів,

Переживань,.. а ще в поезії

Тих тем, які етичним лезом

Утверджували дух чеснот.

2010

* * *

Самотності не відчуваю гріх.

Провідую колег і друзів всіх.

Мене відвідують птахи, зірки…

і вірші,

а ще багато «я» моїх

з минулого –

тодішні.

2011

* * *

Дивлюся на життя

через світи минулого

і як теперішнє із нього випливає.

Себе оцінюю

у якості прибулого

і скільки не здійснилося задуманого,

і скільки пекла на Землі і раю?!

610

Ще, заодно, думки снують

нечувані:

чи, дійсно, Хтось із верху споглядає,

чи душі вмерлих

тих прийдешніх виглядають?

………………………………………………….

Стає багато зрозумілого

з прибулими,

з їх генами спадковості

нечулими…

І як майбутнє рота розтуляє.

2012

* * *

Життя в мені буяло й посміхалося.

Чи випадково я родився в даний час

(а може ні) – так інколи здавалося.

Оце під сумнів ставив кожен раз.

Помислити, що то є випадковість,

а чи закономірність, я волів.

Думки були замішані на слові,

та вже залишили своє обійстя слів.

І розмірковуючи чисто інтуїцією

і надсвідомістю, що без координат,

вичавлюю всі залишки амбіції

без зайвих переваг і зайвих втрат.

А що, як в цьому Всесвіті розкутому

не може бути координат Буття?

611

Не повторити щось, не оминути.

Є час і простір, до яких прикуті

фрагменти дійсності. Це все одна «сім’я».

Акселерон життя і є, й зникає.

Йому початку і кінця немає.

Так може я вже був?

Ще буду в цих краях?

Координати – Бог.

І там – десь я.

2009

* * *

Буває, що

не хочеться і жити

серед люду

німих, «рослинних»,

вкрай байдужих душ.

Їм чисту

вищу

правду

говорити всюди..

Так і тягти нема з ким

в один гуж.

І нікуди подітися.

Марнотно.

Гидко.

Душно.

Лишилося хіба що розговітися…

– сучасна гіпотеза деяких вчених фізиків про існування невідомої науці субатомної частки – акселерона

612

За себе й інших прикро,

осоружно. В позавчорашнє, більш чистіше, на рідне слово

вже не повернутися. І подумки кричиш. І подумки кричиш. Із нігілізмом інших

прагнеш розминутися. Іще жахливіше:

минулому не збутися. І все частіш сам із собою вже мовчиш.

А все ж, для сонця у душі

потрібно небагато і, зокрема,

для спраглої, не вмерлої душі…

Щоб українська в Україні була буденним святом.

Як і для вічних прадідів

і прабабусь багатих

оцим дарунком божим

на Землі.

2011

613

* * *

Приємно бачити з вікна

у темну ніч зимову,

(коли не спиться)

як іде

хоч хтось собі додому;

що ти на світі не один,

який не спить в зимову,

морозну, тиху,

сніжну ніч

і зоряно бездонну.

Думки-сніжинки правлять бал,

вриваються знадвору.

І відчуттів п’янкий бокал

поволі п’ється,..

впору.

Не спиться.

Підсумуєш щось.

Відзначиш...

Хилить втома.

І вже впадеш

у небуття,

у сон...

Що теж – додому.

2017

614

* * * За інших став надміру хвилюватися.

Тож, ще живий,

не в комі, не помер.

Як важко більшості

свідомо опиратися

на тлі антидуховних шоу – сфер,

які заполонили інформаційний простір.

Хто б що не слухав,

не дивився, не вмикав,..

так ще й сусідські стіни,

вулиця торочать

словесний і музичний

кітч і кал.

Ще більша прикрість,

що театр невідомий

для багатьох колег професорів.

Хоч цей синдром

мені давно відомий –

на все життя образливий

аж до останніх днів.

2013

ПРО РІДНЕ І БЛИЗЬКЕ

Я китайський часник не купую

і картоплю єгипетську також.

Всіх знайомих і ближніх дивую:

на товар вітчизняний полюю –

більше в ролі того неборака.

Все, що рідне, люблю і шаную.

Не відношусь до нього двояко.

615

Український з кераміки посуд

завжди ближче до серця мені.

Та товар з-за кордону дешевше в ціні.

Тож, вдалися до імпорту на бистрині

всі в азарті, як ніби до кросу.

Економіка ж чахне на мілині,

як і мова казкова і рідні пісні…

І до тих меркантильних, відразних мені –

у душі і зневага, і осуд.

У словах і ділах не блефую.

І свідомістю враз не торгую.

Як багато чого в нас нема!

Може й добре все те, як доступна ціна

і мандрівки по всій Земній кулі.

Я ж з любов’ю по рідній країні мандрую.

Бо мені найдорожча вона!

2014

МЕНТАЛЬНИЙ ГЕН

Сьогодні вся планета геть доступна.

Куди бажання є, туди й лети.

Були би гроші у туристів блудних.

Відвідуй континенти і світи.

Там море особливе,

схід і захід сонця,

чудові пляжі, клімат в тому краї,

до того ж і екзотики,

і не одне віконце,

величні хмарочоси у Дубаї.

616

А ще, якщо грошей багато мати,

десь можна оселитись, проживати.

І мову вивчити. І полюбити.

Не проблема.

А там іще якась захопить тема.

Мандруй і далі. До пірамід і Ніла,

щоб різних мавп побачити,

слонів і крокодилів.

Немало дивного існує на планеті.

Але усе це є і в Інтернеті.

Не будь-який чудовий краєвид,

ландшафт

мені є до душі чи до вподоби.

Високі мертві гори,

в низинах водоспад

вражають, дійсно,

викликають подив.

Хай гори, скелі зачарують око

чи озеро гірське, яке без риб.

Без перспектив прямих –

степів широких,

душа не розростається углиб.

Ще: навіть подумки

не ваблять і субтропіки

із тиграми, і зміями... мусонами.

Як степовик, не уявляю своїх кроків

по інших землях.

Є своя на усі боки

дорожча рідна сторона з її «таксонами»!

617

Воно й пустеля не вражає,

в якій відсутня птиця.

Душа без квітів польових – немов без слів.

Тут не росте ні гречка, ні пшениця,

ставки відсутні, соловейка спів,

медові запахи бузку, акацій, липи...

П’янить думки дніпрових вод блакить.

Кургани і байраки до душі прилипли.

Цей ген минувшини в віках не відболить.

Ментальний ген.

Він в наших хромосомах.

Дух плодотворить на життя, віки.

Лиш на своїй землі

ми, українці, – вдома

із вдачею своєю і піснею, і мовою.

На чужині ми, хоч багаті, – байстрюки!

2015

* * *

Не хочу я лягати в землю.

Не хочу гнити до кісток,

усе життя горівши серцем

у полум’ї думок.

І зігріваючись під сонцем,

в засмаглих почуттях горів.

І в степових вітрах зимових

до Бога-Сонця я молив:

тепла душі, вогню коханню,

гарячих співів солов’їв;

618

і не в останнє зірку ранню

на небі щоб зустрів.

Горів від сорому, бувало,

та все за інших в смутках мрій.

А власна совість вирувала

весь час, мов буревій.

Душа від сорому пашіла

за тих політиків сліпих,

що, б’ючи в груди, скаженіли,

немов у дзеркалах кривих.

Палав від сорому: за брехні,

що зліва, справа, вдень, вночі;

за формалізм, який, мов клешнями,

мораль і працю підточив;

за тих піжонів від науки,

яких багато розвелось;

за зради друзів... Від розпуки

в солодкі, творчі, милі муки

пірнав у спеку і мороз.

Любив варитися в печалях

невідворотності років,

стрічати хвилі на причалах.

Кипів в оргазмах відкриттів...

Не хочу я лягати в землю,

не хочу гнити до кісток,

усе життя горівши серцем

у полум’ї думок.

2005. 2010

619

* * *

Відколи став я мислити

тим розумом дитячим –

він чарував, та не задовольняв.

Можливо, в деяких речах

був і ледачий,

але весь час читав

і пізнавав,..

і уявляв.

В одежах слів, думок

являвся космос

усеосяжних образів і дій.

Ставав чимдалі в мудрості дорослим

і безпорадним

до покращення подій.

Звірявся

з судженнями, мислями

філософів,

письменників,

поетів,

діячів.

Приймав з подачі їх сентенції – м’ячі.

І подумки,

інтелектуально зморщений,

їх на арену логіки запрошував –

шукання істини

завзятих копачів.

Що з того вийшло?..

А життя – на сході.

620

І скільки знов себе не муч,

і не питай –

письмова мудрість нині не в пригоді,

реальна мудрість

розчиняється в природі…

Існує десь

як недосяжний небокрай.

2014

* * *

І скільки в світі правд не мати,

а їх – як тих людей в реєстрі,

знаменник спільний не пізнати.

Це все одно, що глузд шукати

і сенс якийсь у Всесвіті.

Величину одну постійну

вкрай як потрібно всім пізнати,

на все життя таку безцінну,

що буде вічністю палати;

яка не дасть людське єство

своє губити чи втрачати,

собі подібних, навіть в думці,

принижувати чи вбивати.

Перебирав і пізнавав я різні величини.

Світ філософії немало засвітив.

А починав, коли ще був хлопчиною.

Світ Стагіріта Арістотеля

в захмарні далі вів.

621

Пройшовся до мислителів сучасних.

Начитався.

Із багатьма із їх думками загравався.

І, все ж, знаменник спільний

вимальовувався.

Той ореол величини накльовувався.

І що то за величина,

що конче треба її мати,

життям своїм єдиним

міцно покохати?

Вона – не в фізиці, звичайно,

і не в арифметиці.

Запрограмована вона

в духовній всім нам метриці.

Її тримати треба вірно, а не величати!

То – Бога суть

в собі, у нас, у всіх,..

у спільній етиці!

2015

* * * Після народження ми всі такі маленькі!

Зростаємо по дням і місяцям.

По місяцям лікує вік нам ненька.

Прогрес життя іде по місяцям.

Роки свої, як ті етапи, відмічаю.

Хоч більше відмічав по місяцям.

Чого досяг, зробив, душа бажає,

Які відвідав пам’ятні місця?

622

Прожито їх уже немало сотень.

Фарбую дні у життєдайний плин.

І ці відрізки часу спрагло всотую.

По-справжньому щасливий – за роботою!

Цим відрізняємось найпаче від тварин.

2014

* * *

Як любо бути наодинці із природою.

Немає заздрощів у ній і ворогів.

Священне споглядання,..

мислі-броди…

Знаходишся, немов, серед богів.

Ніщо не зрадить: дерево, травинка.

Озерце не одурить,

степ чи гай.

Не збреше птаха в небі і тваринка.

Лише дарма нічого не займай.

А ще – незвично мислиш на природі!

І час переживаннями пливе.

Іде й прозріння у її утробі:

Тут все єдине –

і живе, і неживе.

Немає в ній добра і зла, моралі.

Всі протилежності в гармонії існують.

Всі за рахунок інших виживають.

А деякі за це іще й «воюють».

623

Усе – як у людей.

Але відсутні

Брехня, цинізм, улесливий обман.

У цьому, певно,

найважливіша суть та:

Нема принижень тут,

знущань і катувань.

Тож і померти краще

на природі.

В казках ця тема також не страшна.

Нехай вже тіло буде у пригоді.

Та не ображеною

відійде душа.

2014

ВЕРТАЮСЬ ЗНОВ В ІСТОРІЮ

Припала пам’ять дивосивим снігом.

Пливу уздовж життєвої ріки

до гирла. Час спішить.

А обриси застиглі

минулого

скорочують віки.

Перечитавши те,

на що в свій час спромігся,

думки філософів усіх тисячоліть,

мій розум незатребуваний спікся:

бо, схоже, зайвим став

на кожну дану мить.

624

Були близькими

мешканці Античності,

як ніби з ними по сусідству жив;

вчорашні Гегель, Кант

з потугами безгрішності,

а ще Сковорода:

з ним стільки місць сходив!..

З Сенекою про істину

і мудрість сперечався.

Напився сумнівів, мов чистої води,

в Декарта, Протагора…

У багатьох навчався.

І з П’єром Абеляром дискусії водив.

Ще спілкувався з багатьма диктаторами.

Думками їхніми і власними горів.

Дискутував з царями, імператорами,

по їх казкових вештався палатах…

І з гетьманами тішився,

і теж себе дурив.

Вертаюсь знов в Історію.

Без неї скучно жити.

Екскурсії. Візити. Уявний діалог.

Немовби після бою

живий і не розбитий.

І ненароджений віками епілог.

2012

625

* * *

Весь час перед очима і душею

я бачу, чую Україну-неню,

в якій родився

від Всевишнього людиною.

Зростав особою.

Їй завдяки – нетлінною.

Помру людиною.

Лишуся особистістю.

Дух України пломенить величністю.

В тій небезпеці, що перебуває

вона постійно,

хай перемагає!

Феномени її буття етнічного

порівнюю із іншими народами.

Чудовий сад різноманіття родів,

культур

людей збагачує, звеличує.

Країн, народів на планеті досить.

Відвідати їх турагенства просять.

Та хай не губиться у душах самобутність,

лишається виразнішою людність.

Блукати досить серед егоїзмів,

їдких стереотипів чи ідей.

Немає кращого нічого

від Вітчизни,

у мові рідних і близьких людей.

626

Себе в суспільстві оцінити

(від природи)

по-справжньому можливо серед інших.

Загальні щастя, гідність –

в спільній згоді.

Хай квітнуть нації, народи

вільно,

вічно!

2014

* * *

Роки минулого цікаво рахував.

І заглядав у кожний рік окремо.

В них біди, утиски нові пророкував

кремлівських щоглів-кігтів оберемок.

Братерська рівність сумніви вселяла

у те, що українці – то навік брати.

То тільки безупинно мусувала

кремлівська влада для сакральної мети.

І думалось, чи є в Європі, Азії,

Америці чи Африці таке,

що пропагується весь час така оказія.

Нарівні всі існують. От і все.

Не проявляють зверхність італійці,

французи, шведи, португальці, німці,

поляки, турки і японці, і англійці,

американці, австралійці, канадійці.

Хоча в минулому не так усе було.

Так то уже давно і відгуло.

627

Ті, хто позбулися імперської закваски,

сусідів дружніх і надійних здобули.

Хто ні, лишилися в цинічних, підлих масках.

Це – не до миру. Завжди – до війни.

І війн, конфліктів вже назбиралась в’язка,

і стільки ж їхньої імперської вини.

А підданим своїм постійна казка:

Європа, США... та всюди – вороги.

І виправдання крові для розв’язки

без всякої імперської вини.

2015

ТАКОГО НЕ ПРОСТИТИ І НІКОЛИ НЕ ЗАБУТИ!

Я народився, жив, співав

в Радянському Союзі.

І вірив в те, чому учили школа, комсомол. Що всі його народи-браття.

В обіймах партії – як друзі.

А в анекдотах – другорядні,

мов каліки, недолугі:

кавказці, азіати, чукча, молдован, хохол.

І більшість подумки вважала,

що йшло усе це зверху.

Імперський гонор брав верхи.

Нікуди не зникав.

Ліпила штучних росіян

держава-партія уперто.

Зростали думи дисидентські.

Стала їх – ріка.

628

З очей змивалася полуда

вільно, поступово.

Події у Новочеркаську...

Саблін... Григоренко...

Як сум проймав жахливо невимовний,

коли у Благовіщенську, не повністю притомний,

я бачив українські вулиці...

А це ж бо – Схід Далекий!

Поїздив по Прибалтиці. Душа – як оживала.

Мене з моєю мовою приймала там земля

і люди, чисті люди.

Це віри додавало,

що нація – це сила. Ще жива!

В Кремлі там знали:

до Європи

прибалтійці схильні.

Вони, до того ж, не слов’яни.

До волі потяг сильний.

Ось українці – це найменші братики-хохли.

Їх приручили. Хоч народ спесивий.

За два століття підрубати їх змогли.

Зрусифіковувати треба їх щосили.

Ще як студентом був в Москві,

ходив як онімілий:

не дозволялись українцям сходки підозрілі

на день народження Шевченка,..

хоч які малі.

...................................................................................

629

Коли Союз розпався – теж не вірилось, що пута

Москви розірвано. За вплив пішли конфлікти...

І війни за збереження реліктів.

Та щоб на нас пішов війною

у нахабності роздутий

московський «старший брат» –

народ чи сурогат?

Такого не простити і ніколи не забути!

Їм окаянним, підданим

вже прийдеться збагнути:

віднині вам ніхто ні сват, ні брат.

2014

* * *

Філософічні відчуття, як перші сходинки,

стежки, доріжки – не прямі алеї,

втавровували в мозок

інтелектуальні родинки,

ліпили з мене дитинча-пігмея,

то рефлексивно мандрівного гладіатора думок,

то, поза часом, «дон-кіхота» мандрівного.

Осмислюючи черговий

чи необхідний крок,

я статуса в собі досяг, який поміж зірок –

постійного, прямого співбесідника

із Богом.

2011

630

* * *

На диво собі по життю поносило

з ліричними нішами – келіями.

Дощило і парило,

навіть сніжило

думками,

мов ен-цик-ло-пе-ді-я-ми.

А нащо, як Всесвіту,

їм розширятися,

пускатися у одіссеї?

І думи – ідеї,

і розмисли – шати

стискались до мікроесеїв.

В таких поетичних

і пробних «вольєрах»

вродливі думки висувалися

назовні уперто, мов весла галерів.

Потворні –

ті також траплялися.

Але у душі,

зазвичай, не барилися.

Активної дії шукали.

До Бога

і совісті люду молилися.

На практиці – перевірялися.

2011

'

631

СПОВІДЬ ВІД HOMO DIVINANS

Якби жили ми довго так,

як ті дуби тисячолітні,

напевно, й розум,

з ним і досвід

до небес зростав.

Та жити спішимо –

як ті неповнолітні.

Грішили б менше,

може Боже нам додав

років життя побільше.

А так того і досить,

що Він заклав нам в генетичний код.

Бо будь-чия свідомість

собі постійно просить

того чи іншого.

І – плем’я. І – народ.

А є іще вожді, верховні можновладці.

І у керма – як в шахи,

хоч-не-хоч, а грай.

Процес життя прискорюють

думки, ідеї – братці.

Цікаво Богу: спочивай і споглядай.

І досягнути бажаного хочеться бистренько,

як та трава,

що проростає на очах у всіх.

від. лат. – людина, що передчуває

632

Дуби ростуть повільніше

від тих рослин маленьких,

немовби пережовуючи кожен власний вдих.

А втім, усе живе –

у тимчасових рамках.

І існувати пружиться:

вбудований інстинкт.

Піднявся рід людський

вже й на найвищу планку.

Який собі підготовляє в підсумку вердикт?!!

Дай, Боже, відчуття того нагального

і усвідомлення

людського всезагального:

пережувати всі досягнення

за свій короткий вік.

2014

* * *

До зла відчинені усі, усі ворота.

І скільки їх під іменем добра!

Знов віримо словам, які із рота

ораторів виходять «на гора».

Одні відходять. Заступають інші.

Я вчуся з помилок і мій народ?

Бо за воротами у зла завжди є ніші,

в яких брехня – як золото, компот.

2015

633

РАПТОВІ СПОГАДИ

Дивлюся на світлину: є одна така.

Студенти ми, всі як один,

знаходимось на лекції.

І зайнята у всіх одна рука,

і невідривні погляди на лектора.

Одні і ті ж всім теми й дисципліни.

Але оцінки різні і знання.

Роз’їхались з дипломами

ми по усій країні.

І різні долі в кожного,

і цінностей рідня.

Згадався випадок один.

В студентську пору

зустрівся якось з дідусем одним.

Сидів на лавці з книгою,

немов убитий горем.

Чомусь магнітом він до мене і підсів.

Якийсь контакт відбувся всеосяжний.

Торкались різних тем.

Дійшли й до історичних.

Увесь інтелігентний

і знаннями важний.

У нього декілька газет в руці було.

Незвичних.

За рік 14-й і на німецькій мові.

634

Газета повністю німецькою була.

Пішли і теми відповідні у розмові:

що принесла всім Перша світова.

Та вразила мене студентська клятва.

Та, про яку дідусь розповідав:

що поклялись вони,

хто б не потрапив в ятір,

за честь звільнити, врятувати мав.

Той опинився серед білих, той червоних,

той серед третіх –

як між тим і тим.

Домовилися: як не складеться доля,

а натякати в тому,

що вчився в «пі-куб-прім».

Ось так від смерті він і врятувався,

і рятував своїх колег від смерті,

якими би ідеями

хто б з них не перейнявся

у тих безглуздих і кровавих круговертях.

Пізніше думав я, всебічно розмірковував

про вищі цінності.

Ті цінності – ЖИТТЯ!

Двадцяте все століття залите жахом, кров’ю.

І в двадцять першому пішло, немов з нуля.

Horwärts: 29.06., 30.06., 01.07. – 1914. (№№ 174–176).

13 – Петербургський політехнічний ім. Петра Першого.

635

Конфлікти збройні,

війни смертоносні.

На Україну знов пішла Москва.

А як колеги бувші,

студентські друзі зрослі?

Від вакханалії хижацької їм затишно?

Не млосно?

По всьому видно: ми по різні боки.

А в тих, що з України там лишилися,

в Росії,

відчувався їхній спротив.

І деякі із ФСБ кудись поділися.

Скоріш за все, вони ще мали честь

і не згубили генетичну совість.

Вернувся сталінський вертеп,

хоч ще не весь,

та принцип повернувся той, натомість.

І чарку випивши за упокій,

знов на світлину подивився.

Невже в прийдешніх поколіннях

будуть знов повторення?

Виходить, світ ніскільки не змінився?

Коли від тих ідеологій

ненависницьких, убогих,

упосліджених, розлогих – людство буде зморене?

2017

636

ХВАЛА

Усі релігії вивчав і вірування різні.

Багато дивного пізнав

і «камені наріжні»:

що щастя, горе (від природи) –

тільки у людей.

А Бог нам завжди у пригоді,

як мати для дітей.

Якби ж Він ще переживав

за те, що все створив,

поправив щось би чи додав

до того, що зліпив.

Його створіння: простір, час,

буття і все що в ньому.

І Він – константа повсякчас,

Господар цього дому.

І, дійсно, може щось змінить.

Невже Йому не вільно?

Але йому і так звучить

хвала і слава в кожну мить

за долю, за життя,

удачу в переможних війнах.

2015

637

* * *

Ось, мріяв я колись ходить по світу.

З героями тих книг, що прочитав.

І мандрував.

І був в Історії побитий і убитий.

В ній роль солдата, полководця грав.

І жив серед індійців

за Фенімором Купером,

жрецем за Болєславом Прустом був.

Чомусь у мандри

кораблем – «космічним хутором»

мене дитячий розум не тягнув.

Усе, де є життя, лише й цікавило.

З піснями Радж Капура мову вчив.

Не тільки мова хінді душу вабила,

любовна вірність, що душі – ключі.

Ще був в Японії японцем,

в Бразилії – бразильцем.

Вражало їх національне кредо.

В Союзі не годилось бути

справжнім українцем.

Невже через Мазепу

з тим північним шведом?..

...................................................................................

Хто все життя читає, істини шукає,

дізнається: було все навпаки.

Та довести оце отій бездумній зграї

совків не просто важко.

У них прострелені мізки!

638

Хоча й мандрують по програмам

теле й Інтернету,

сміття стає не менше в голові.

Потрапили совки в такі

липкі тенета,

що істина, не приведи Господь,

засяє лиш в біді.

2015

* * *

Біда вривається нахабно й непомітно.

Стрілою-фатумом окреслює життя.

В одежах-невидимках

майорить несамовито.

Від неї не знайдеться укриття.

Біда вривається нахабно й непомітно.

Бува й відкрито

і настирливо скрипить.

Та, зазвичай, підступна, жалить скритно.

Бува горлає,

спить

чи тихо скавучить.

Приходить особиста, колективна

і суспільна.

Хтось кожну з них хоч раз переживав.

Хай перша майже завжди непомітна,

але суспільна,

як чорнобильська – могильна,

одна із тих, яку ще світ не знав.

639

А що з бідою нинішньою буде?

Війна гібридна – все одно війна!

Підступно, підло гинуть

мир і люди.

Ох, не бува гібридною біда.

Запізно чутна, зрозуміла, очевидна.

До дзеркала біди ми всі немов сліпі.

І розум,

що на зраду дуже плідний,

хамелеоном тужиться в біді.

У самозрадництві себе не звинуватить.

Так думалось, вважалось...

Стереглось

обійстя розуму думками і поняттями.

Все те, що вийшло,..

що ж, воно збулось.

А душі праведні й спотворені вирують

по різні боки.

В них своя мораль.

Ідеології-підпірки душі мулять.

І так без винятку...

На превеликий жаль.

Ми біди тільки лиш спостерігаємо.

Щось можна відвернути лиш гуртом.

Когось і щось...

І навіть мир втрачаємо.

А ще себе,.. щоб бути за бортом.

2015

640

* * *

Згадались ті часи, що у житті застав,

усе, що пережив і прочитав,

передивився, знав і пам’ятав,

свої кар’єрно-жалюгідні сходи;

а головне людей – чарівний капітал,

людей, яких любив –

як воду пив, як воду;

і тих також, хто болю завдавав,

їх ненависті, заздрощів

і зрадництва овал,

і дивувався всесвіту

людських сердець природи.

Життєвих всіх портретів,

як колосся, назбирав.

Крізь них на дійсність невгомонну позирав:

які в житті мені іще світитимуть походи!

Все ж, жалко розлучатися із тими, хто пішов,

якими б не були (у кожного свій шов),

пішов у засвіти раптово чи природно.

Наскрізь виразний, не акторський щем

не полишає під сумним дощем

скакалки часу,

що під серця сподом.

І власне своє «я» беру, немов дитя,

і цінне одночасно, і негоже.

641

У кожного попереду і вічна, і німа

фатально справедлива без виключень зима,..

і не скупа, не заздрісна,

ніскільки не ворожа.

Чи буде за зимою нове життя-весна?

І розум віри утішається. А може...

2015

СНИ – ПІДКАЗКИ

Потаємні сни, напівтаємні –

Ніби ті ворожки вдалині.

Інколи такі смачні й приємні,

що буває солодко у сні.

На діяння,

рефлексивне мислення –

ніби потайки відгукуються сни.

Совістю (що – запобіжник!) стиснений,

прагнеш у житті лише весни.

Та у старості прокинешся розбитим,

ніби дуже тяжко працював.

Різні сновидіння на орбіті

пам’яті вінчають те, що мав.

Що було близьким

чи по дотичній...

......................................................................

642

Не дарма й Гальпєріна згадав.

Пам’ятаю, як його я тричі

аж додому вільно проводжав.

Він, крім лекцій – відкриттів

глибоких,

і від себе дещо додавав,..

а іще про два листи від Блока,

що у себе вдома зберігав.

Ще замолоду,

у пору ту далеку,

снів було, як вражень, через край.

Стали більш чіткими, яснобокими,

як від нього купу знань ввібрав. ...................................................................

Пролетіли роки непомітно.

Задзеркалля снів – предивний світ.

І загрозливі, нейтральні і привітні

в підсвідомості, немов живий магніт.

Вік двадцятий відійшов в минуле,

як і всі століття перед ним.

І по них мандрую, мов замулений,

в снах

і ніби наяву затим:

від книжок прочитаних і хронік,

наукових розвідок нових.

Серіали снів сріблили скроні,

душу кантівський закон-імператив...

643

Хай, комусь їх сни

на свята сняться

чи не допікають все життя.

Сни – підказки – то лиман багатства,

ввібраних думок (інтимне братство),

драм життєвих,

щастя й каяття.

2016

* * * В поезії по різному складалося. Останні вірші йшли найлегше. І так писав, щоб всім дісталося. А вже собі – найперше!

2009

* * *

Мені чомусь немає місця

в літературі офіційній.

В ній пантеон такий осівся:

Класичний…

ще й і амбіційний.

Хоч і дожив до того віку,

що знаю віршам тим ціну,

які створив. То – не каліки.

І душу віддають живу.

644

А при нагоді дарував

поезії й відомим класикам.

І кожен з них щось обіцяв.

Лежать у них

десь у запасниках.

В «Літературну Україну»

не раз заносив, висилав.

Вже друге п’ятиріччя мав

в очікуваннях.

Вірогідно

чужак тут зовсім непотрібний.

Хоча й на злобу дня писав.

Напевно, так мені пороблено.

А вірші ті мої – бійці

дали би користь

непідроблену.

Не вірю в те, що й там – сліпці.

2014

* * *

Згадав образи несусвітні:

«Ти ж був у владі. Розум мав.

Із більшості колег, вкрай спритних,

Напевно, кожен мав, що крав.

І різний бізнес збудували,

вертілися, як і колись.

Ти ж ніби – голий, що на лаві.

На гроші зовсім не моливсь.»

645

«Для мене гроші – як повітря,

яке в легені набирав.

При цьому вірте чи не вірте –

на більше і не заробляв.»

Вони ціну бюджетну мали.

Нечесні гроші відкидав.

Душа від того не страждала.

В духовність кожен раз злітав.

Любив з дитинства дні і ночі.

Всю класику перечитав.

І вектор честі, що без збочень,

на терези життя поклав.

Мені казали: «Ти невдаха,

кар’єри зовсім не зробив...»

Був в глибині душі монахом,

простим, відкритим, вільним птахом.

І працю – як життя любив.

2015

* * *

Любив Історію з дитинства. І так усе життя.

Для всіх малят

все починається з казок.

І розвивалася уява, дивні пізнання.

А ще бажання стрітити той справжній колобок.

Були пізніше оповідки,

історичні повісті,

різних класиків романи,

фільми, монографії.

646

Поступово розросталися і цвіли в свідомості

різні будні і події,

їхні географії.

І з’являлось розуміння сьогодення нашого,

не ідеологічного,

ні зі шпальт газет.

Мулять очі, душу, розум стільки пересічного!

Багатьох в оману вводить го-ро-скоп планет.

Виникало відчуття: що назавтра буде,

на від-да-ле-ну

і ближчу перспективу.

Зізнавався сам собі:

йшли ж до цього люди,

і на те, що сталося, їх штовхали в спини.

Жити тим, що перед носом і перед очима,

не замислюватися про майбутнє кряж,

отаке життя – наруга,

мов зґвалтована дівчи ́на.

І сліпе життя – як злочин, як баласт-вантаж.

Без знання Історії справжньої, посутньої

нецікаво жити, на душі – порожньо.

Достеменно вичислити,

бачити майбутнє

неможливо, а відчути, зазирнути – можна!

2015

647

* * *

Бува, не почуєте жодного слова

про вірші, поезію, прозу свою,

похвального, доброго, може і злого,

куль критики з фронту пе-ре-до-во-го,

лі-те-ра-тур-но-го, не молодого

і різних колег по перу.

То певна оцінка, що все невагомо,

що в творчості вашій немає нічого,

краплин необхідних в художнім раю...

А може вона розбиває пороги

і подіум сте-ре-о-ти-пів старого,

меткий і найвдаліший постріл в бою.

2015

* * *

І кожному із читачів у цьому вірші

та й доброго чогось наворожу.

Можливо дехто передасть і іншим.

І ось, що так давно болить,

в душі кричить, скажу

банальну істину удруге, втретє, вп’яте:

життя, що бездуховністю

і споживацтвом розіп’яте,

немов до біологічного належить вантажу.

Прекрасний день життя – коли у вільній праці,

у відпочинку творчому, в думках:

що бруду не було й не буде на руках

і совість чиста у житті тим паче.

Невже цікаво жити індивідом,

в собі самому не залишати слід?

648

Пізнаймо краще з того,

що нам дарує світ.

Навернеться багатство духу слідом.

Відволікаючих від справжнього

речей стає все більше.

Все, що блищить, підроблене під золото.

Новітні технології зондують наче молотом.

Моральне в нас благополуччя

теж стає не ліпшим.

Спрямуємо свою свідомість

на формати класики,

свій інтелектуальний фокус

на багатство мови.

Чи не пора, щоб вже занудило

від тих переїдань прагматики,

від серіалів, мильних опер, плоскостопих шоу.

Який літератури всесвіт нині людство має!

Про це багато хто не відає. Не хоче. Забуває.

Катастрофічна ситуація оця така невтішна.

А твори той моральний досвід

людства розкривають,

щоб шлях до істини моральної

коротшим був, успішним...

Усі ми смертні. Тимчасові.

Твори ж – не вмирають.

Вони – мов компаси у світі поцейбічному.

Існують недалеко.

Чи поряд блискавично.

З бібліотечних, інтернетних

лабіринтів виглядають.

І поклик наш очікують зустрічний.

2015

649

* * *

На додачу різним темам

напрошуються знов рядки.

Як інформаційний простір всотує людину!

Хутко дійсність заплітається у нові вінки.

Ро-зум-ні-ша-є-мо

па-ра-лель-но ми щоднини?

В’яжуться останнім часом все частіш думки:

як життя суспільства нині плине?

Як раніш захоплювались безпосередньо творами –

книгами, театрами,

фільмами, піснями,

співаками, музикантами,

поетами, акторами,

режисерами, спортсменами,

митцями!

І з етичних міркувань

зовсім не цікавило

особисте їх життя, хто, коли і з ким,

як живуть, чим дихають,

їхні кредо, правила,

хобі, що їдять, що люблять,

скільки в них машин.

Зараз дещо інше. І бува, спитаю,

твір який Чайковського любите найбільше?

Щось у відповідь мурмочуть...

Але точно знають

сексуальні нахили його, деталі інші...

650

Нині сотні передач, різних публікацій.

Побувати в Інтернеті можна –

як у лазні

і дізнатись про приватне в різних варіаціях.

Добровільні інтерв’ю це теж дають наразі.

Анекдоти, секс-скандали,

фейки і чутки

відбирають час життя,

нас перетворюють на вівців.

Якщо його уже немає на театр і книжки

і дружити з першотворами

весь час і залюбки,

то ради тим уже нема,..

моліться – не моліться.

2015

* * *

Бува, у вільний час і навіть за роботою

думки, мов іскри, розпочнуть палати:

хотів би бути біологічною істотою,

за вітром дихати і вправно ніс тримати,

пасивним спогляданням,

з напіввідкритим ротом

за плином часу лиш спостерігати?

Таких як я – мільйони і мільярди.

Це особливий, не тваринний світ.

651

В тваринному відсутні друзі, зради,

бажання кращого і почуттів політ,

чудових відкриттів, яких вже міріади,

знарядь комфорту, пізнавання плід.

Для творчості відкриті всі простори,

але найбільше й повсякчас

для боротьби,

для війн, завоювань, біди і горя.

А скільки крові вже пролито? Море?

А може як і на Землі води?

Немає миру вічного у світі.

А між народами, ідеями тим паче.

Та є у популяції людській

прекрасні міти,

релігії – душі прекрасні квіти.

І з ними більшість прагне далі жити

і сподіватись на любов взаємну,.. вдачу.

2015

* * *

Опоетизувавши прозу

ще із казок, як був дитям,

як двох коней запряг в дорогу,

іду не повз, а крізь життя.

І дякувати, слава Богу,

ця драма – колія моя.

І кожна лінія розлога.

Із слів і образів – поля.

652

Духовний світ із оберемка

кількох книжок весь час зростав.

Той, що технічний перманентно,

мене, як інших, не украв.

Бо мова – як душі лелека,

багата, рідна і тривка

вела, веде з часів Шевченка

до Українки і Костенко,

Від Симоненка до Франка.

2016

* * *

Звичайно, хотілось багато чого.

По суті – воно й небагато:

щоб діти і внуки з відкритим чолом

могли свого роду пишатись.

І щоб Україна – Богиня вінця

і сенсу мого існування –

не зникла в зросійщених тупо серцях,

не щезла в імперсько-кремлівських

к-і-г-т-я-х…

і вижила вкотре в стражданнях;

свободи собі забезпечила шлях,

сильнішою стала у всіх на очах

із підлим сусідом в змаганнях!

2014

653

* * *

І що найбільше побажав би я собі?

Щоб вірші постаріли дуже швидко,

якісь не справдилися у біді.

Та поки що біда влучає мітко;

Ім’я поета стерлося…

А що?

Хай лиш гуляють вірші серед люду.

Я без прапрадідів своїх ніхто й ніщо:

немов якась молекула – приблуда.

2011

* * *

Моє ім’я на збірках віршів

зітріть, або заклейте.

Читайте вірші, тільки вірші:

знайдіть в собі поета.

Вони не писані з руки –

із долі виростали.

В них ваші страдницькі думки,

читач, моїми стали.

І це, насправді, дійсно так.

Хоч ми недосконалі, –

у нас єдиний божий знак

втаврованих скрижалів.

2013

654

* * *

Більше віршів, ніж двохсот,

може і не треба.

Народилося сімсот.

Отака потреба.

І ніяк не вийдеш з кола

різних дум і тем.

Знов поета поборола

віхола проблем.

Не зникає біль на серці

і натхнення шал.

Певно, буде так до смерті.

Сам собі сказав.

2014

* * *

Не прошу я пробачення

ні в кого,

що намагався зблизити

поезію і прозу.

В житті достатньо солі,

а до того,

в душі не раз гриміли

й поетичні грози.

Поезії душа завжди бажає.

Життя ж підсовує свинею

прози суть.

І мало вже кого отак вражає

багатство слова,

як і моралі суть.

655

Інстинкти зручності до прози навертають

і навпростець до спрощень,

до «коротше».

Ідеалізм поезії вмирає, бо він обтяжливий

та й недостатньо мочі. Словник активний жалюгідно куций. Слів паразитів і доволі, й через край. Невігластво до примітиву

так розкручене, що неймовірно гидко, хоч вмирай. Але чому всі туляться

до будь-яких пісень? Бо іскра божа у людей,

якщо не днює, то ночує. Пиши, твори, митець,

невтомно, як Персей, якщо у творчості твоїй хоч щось вартує.

2010

* * * Під настрій чи погоду вірші не писалися. Поезія не йшла,

мов дим із димаря. Слова, як кров із серця, розливалися, мов зерна, сіяли свідомості поля. Писав і стверджувався, ніби на суді у якості підсудного

чи не німого свідка. Мій кожний вірш –

не рекламована агітка. Їм пломеніти в душах чи вогні.

2009

656

* * *

І піде прахом все, що змайстрував:

полички для книжок,

стіл, ліжко, антресолі,

дрібнички неповторні.

В квартирі їх доволі.

До творчості з дитинства вдачу мав.

Все власними руками поробив.

За якість сам Всевишній поручився б.

Хто був в гостях, на те усе дивився

і компліменти,

і не раз наговорив.

Бібліотека із найкращих, різних книг.

Відбірна музика, як дзеркало душі, –

в моєму домі.

Така, що від буденності життя

знімає втому, –

від примітиву, сірості,

убозтва оберіг.

Помешкання – без зайвого,

просте і неповторне.

Дизайн кімнат господаря –

мистецький ексклюзив.

Коли його не стане,

усе, що ним і створене,

і придбане, зруйнується

отим нащадком-вороном.

У нього інший світ, естетика краси.

2015

657

* * * Мене не стане завтра.

Життя спливе мов лід. А я чомусь вдивляюся

в майбутнє. Невже у ньому

зникне родовід – мій власний,

український, незабутній?

Бо виховавши гарних

двох дівчат, й не запримітив,

як перехрестили їх у інше. І корінь батьківський

ще за життя всихає наче сад,

який отрутою завбачливо политий...

І не більше.

Хтось виграє. Хтось програє.

Так є. І має бути?

У всьому гра: від спорту до політики.

А я все прагну щиро з кожним,

як з ріднею жити з любов’ю в серці

до небесної екліптики. 2008

658

СПОВІДАЛЬНІ МАГІСТРАЛІ

Не з жахом, ні,

не з інтересом,

задоволенням –

у почуттях уже давно знеболених

із сумом відмічаю у думок розвої:

нема людей негрішних перед Богом

і собою.

Не мучимось гріхами –

мов частково задоволені.

Досліджую й себе проучений до болі.

Нема людей, життя з якими зводило,

в яких би не було гріха й переді мною.

Можливо сам провокував.

Їх самолюбство поїдало.

То вади, що завжди були і є.

Й зернинки макової злості

у мене не бувало.

Якщо і вирветься, відразу розтає.

Ще від дитинства, як в життя пірнаєш

(а воно ж не море – океан!)

і власні маяки у ньому розставляєш,

орієнтири ті –

то твій належний стан.

Витримувати принципи життєві –

то зберігати своє власне «я»,

одне обличчя на життєвій сцені.

Хоча роздвоюватися

постійно вчить життя.

659

Ще Біблії не знав.

Зате в казках народних,

фольклорі – стільки «біблій» правильних понять,

що душу, совість чисту живородять,

моралі християнської, її свічок – багать.

Це, дійсно, так.

Історія засвідчила.

Чому б нам у житті не всім злітать?!

Та ми в житті не тільки Богом,

ще й Дияволом помічені...

І борсаємось у житті без визначень понять.

Хоч берег істини він поряд.

І пропонуєш ввічливо.

Але тебе сприймають, мов якусь опричину.

І прагне більшість лиш своє копать.

І все ж, перебираю у думок розвої

усіх сердечно,

сентиментально зморений,

тих неповторних, що життя із ними зводило.

Без них була би пустка,

пам’ять гола.

Життя б не надавало мудрості і солі.

Світ не пізнав би цей людський,

непередбачливий,

навдивовижу театральний у своїй основі...

Хай всім їм спиться солодко і смачно

на тихому моєму

і не злому слові.

2014

660

* * *

Згадаймо читачі зі стажем

про художні твори,

яких було прочитано кургани, може гори.

Культ книги був достатньо сильний...

І незаперечний.

Хоч книги числились не всі

у фондах картотечних.

Якісь були і заборонені,

їх автори розстріляні.

Перелік творів тих, до того ж,

нами був не міряний.

Ми, читачі, ще й задавались

подумки питаннями,

невже у світі іншому такі ж були змагання

по травленню, по знищенню

письменників, поетів,

з уславлення вождів,

ти-ра-жу-ван-ня їх порт-ре-тів?..

І все ж, були бібліотеки храмом в певній мірі.

І скільки падало із нас в літературні ями.

Бувало часто і злітали

у поетичний вирій.

І піднімали як не пісня,

то хореї, ямби.

Тепер до послуг Інтернет –

світ цей неозорний.

Інформацій, книг, газет –

космосу простори.

661

Ще й і відео заводить більшість увсебіч:

І доступна, дивовижна і грайлива річ.

Літературні тексти, слово йдуть на задній план.

Космос мови відцвітає. Квітне балаган.

Як на мене, це жахливо. Загноїться світ.

І обніме всіх безвихідь – рукотворний плід.

2015

* * *

Все рідше й рідше як відвідую застілля

родинні, товариські, хоч які,

де після чарки, другої постійно

шикуються на теми язики.

Коли, нарешті, буде справедливість

і Божі заповіді будуть за кермо;

що влада не така, яку б хотілось,

патріотизму, мудрості їй конче не дано;

і хвацькі у чиновників інстинкти,

суди продажні, прокурори заодно...

На злобу дня іще якісь новинки.

Так, зовні «професійно». Як в кіно.

Аналітичну, хоч мінімальну дозу

на мислення, на логіку

украй непередбачено.

Ток-шоу зараз розвивають розум,

напрочуд, і оцінки запальні,

і передбачувані.

662

Зазвичай, співбесідники якраз не випадкові.

Торочать кожен раз одне і теж.

І термінологічно кострубата мова.

Відсутності понять немає меж.

Що ж, науково аналітичні дози

на мислення відсутні. Необачно!

Нема предмета логіки у школах і у вузах,

як не було й раніше. Не ті стоять задачі.

Увагу звернеш на помилки мислення –

і зріють «змії» в їх амбітних душах.

А винний, принагідно, в тому, звісно, я.

І дуже сумно.

Зараз вже не дуже.

2016

663

ЗГАДКА

Згадав. Бо пам’ятав, як якось у дитинстві

покликала бабуся до сусіда-діда, що помирав.

Я вражений був. Дійсно. Той дід був Власенко...

Було грайливе літо. Хотів востаннє бачити.

Любив цього я діда. Він заворожував мене.

Не бородою, звісно. Я взагалі любив, немов призначених для всіх дітей, старих людей... І різних. Йому було за сотню років.

Дізнався я вже згодом. Він до останнього читав

усе без окулярів. Мене з книжками часто бачив

десь на огороді. Тому й увагу привертав

такий малий школярик. Дідусь, вірніше прадідусь,

вже був слабий на ноги. Його виносили надвір

погрітися на сонці. Злегенька ковдрою укутаний –

як для перестороги. В руках не то журнал, газета.

Ступні на соломці. Мене до нього підвели.

Я думав, що спитати.

664

Сказав по простоті малечій, чи важко помирати?

Ви прожили багато років. Чи вволю нажилися? Він лиш поглянув на ікони,..

в серці помолився. І, лежачи, на всіх дивився,..

тихо так відповідає: «О,.. смерть – як горе.

Я неначе жити по-чи-на-ю»...

2016

* * *

Готувалась моя бабця до своєї смерті.

І сказала мені мати (важко їй на серці),

що бабуся дуже прагне у село, до себе.

Там і простору побільше, навіть інше небо.

Привезли. Допомагали разом прибирати

все, що видно на подвір’ї,

в першу чергу хату.

І промовила бабуся тихо й нарочито,

щоб було, як завжди, всюди затишно і чисто,

що потрібно полатати трішечки і призьбу.

«Відчуваю, що піду я вже на цьому тижні.

Як помру – сусіди прийдуть.

То близькі всі люди.

Що подумають про мене?

Соромно же буде...»

2017

665

* * *

Прожив не хитро, з часом не лукавив

і не водив любов з ідеологією,

були симпатії з підозрами-лекалами,

хоч суть ідеологій і проста, й убога.

Прозріння запізнілі є виною.

Занадто в багатьох вона була.

І внутрішньо звільнявся від застою.

Цариця-логіка вперед мене вела.

2017

СИМПОЗІУМ

Коли ти вже на пенсії

і далі не працюєш,

скучаєш за роботою, що канула мов в Лету,

день вибереш якийсь передсвятковий,

помандруєш

до рідного, як альма-матер, університету.

Один професор, другий, третій, п’ятий,

викладачі, колеги – всі свої.

Так рідко бачимось, а тут переддень свята.

Ми по чарчині й випили усі.

У кожного дорослі діти й внуки.

Як влаштувалися, працюють і живуть?

У них і розум золотий, і вправні руки.

Чудово визначили свій життєвий путь.

В Нью-Йорку, Сан-Франциско, Філадельфії.

Є програмісти, що в Берліні, десь в Британії.

666

Прикметно: той, хто музикант,

знайшов роботу в Бельгії,

ще додатково підробляє і в Голландії.

Ще є племінники.

Один, так той в Кейптауні.

Там в університеті право викладає.

Філософа-колеги дочка,

так та уже в Китаї.

Теж музикант: на віолончелі грає.

Приємно те, що шлюби є й не змішані.

Вона і він – із України.

Наші душі.

Було відчутно голоси колег ледь стишені.

Від їхніх слів я дещо був зворушений.

– Ми їздимо туди.

Вони теж приїжджають.

Війну країна жодна з нами не веде. –

Подумав я про внуків.

В них України вже немає.

Наш генофонд в країнах тих не пропаде.

А подумки проймає жах:

цих прикладів ще більше.

Серед моїх знайомих досить

тих, хто за кордоном.

Населення на десять вже мільйонів стало менше.

От, Україна – молодець!

Людський потенціал бездонний.

Серед сусідів по будинку немало хто в Туреччині.

Як правило, всі молоді.

Робоча сила – «во»!

667

А що ж у рідній стороні? Подумалось доречно,

хоч на політиків плювався вже давно.

Вони й самі неначе за кордоном:

із нерухомістю, палацами, рахунками.

До української землі набили вже оскому.

Ось там ж-и-т-т-я – найвищого ґатунку!

Пішли питання і про моїх дітей.

Ну, як вони живуть?

Кажу «померли» діти.

Поступово – як розтанули.

Духовно: вприснули їм проімперську суть.

Закрили Україну – наче ставнями.

Їм перелили дуже швидко кров:

тепер в них інша мова, інше бачення

і до російської історії – любов.

Все українське вже немає значення.

Важка їм мова українська

вже й на слух.

На тексти і пісні – суцільні викреслення.

Нема і згадок про український дух

і навіть кілька слів – молекул мислення.

Торкнулися і внуків.

Вже трійко внуків є.

Ті остаточно з іншої планети.

Від них такою піонерією дме,

хоч стій, хоч падай,.. впору і померти.

....................................................................................

Цікаве спілкування. У душевному йшло русі.

В симпозіумі тости всі,

як і чарки – на «ти».

Були і інші теми, міркування і дискусії.

668

Хоч ні до чого істинного ті не привели.

....................................................................................

Проте, що щось було не так,

казати не беруся.

Але якийсь мінорний присмак

відчували ми.

...А ще мелодія сумна мені свердлила в вусі:

«під старість отакого щастя в купі нажили»!

Отак почаркувавши трішки,

швидко й розійшлися.

Без чарки може й мови не було б.

І кожен повернувся у власну свою нішу.

«Симпозіум» відбувся – як смартмоб.

2017

МІЖ ІНШИМ

В критично пізнавальному розвої

ішов углиб життя – немов вперед.

Всі справжні істини

даються не без бою,

а особливо більш загальні посеред.

Які невидимі, хоч завжди на поверхні.

Їх особисто не помацаєш за раз.

А ще немов абстрактні,

дуже зверхні,

хоч часто чути їх – як парафраз.

А є й такі, які немов забуті

(вважай банальні)

чи в минуле відійшли.

Світ найсучасніший, сьогоднішній – розкутий

на суто різні мислі-віражі.

669

Сковорода був в сотий раз правий:

добро і щастя – тільки в сродній праці.

Світ справжніх істин – не великий.

Він малий.

І пізнається без вичитувань нотацій.

І Кант, між іншим, також був правий.

Одна лиш етика обов’язку не діє

від тих біблійних істин «не убий!».

Від добрих намірів лише мораллю віє.

Воно і Маркс багато в чому був правий.

Відносно злочинів можливих і реальних

від надприбутків.

А аналіз був який

Історії – у чомусь теж повчальний.

Про роль особи у історії держав

на всі процеси політичні, соціальні.

Тут безліч прикладів.

Хоча б кремлівський мавр –

сучасний фараон при владі і на лаврах.

З Росії робить все, що заманеться.

Немов інтелігенції нема.

А та, що є,

так іншим словом зветься.

Народна маса у страху німа.

А про минуле –

що дамоклів меч над нами,

що не зникає для прийдешніх поколінь.

Історія вчить тих,

хто має рани

і робить висновки із бувших потрясінь.

Мислителі весь час жили в борні

за різні істини. Честь, благородство мали.

670

Якщо були у чомусь не праві,

свої помилки вчасно визнавали.

Немало їх величних

і критичних

Історія нащадкам надала.

Та що ми знаємо про них непересічних?

Хіба що тільки їхні імена.

Спресовані теперішнім сум’яттям.

Досягнення всілякі – аж до неба.

У надра їхніх творів заглядати –

немає часу,

інтересу і потреби.

П’янить товарно-споживацький космос.

Спеціалізацію гострить розподіл праці.

Тож, науково пізнавальний колос

звільняється від різних варіацій.

Знання всебічні – не підйомний кран.

Інформаційна ера хутко диха.

Чи наведе цей карколомний стан

на запізнілу мудрість?

(Буде ж лихо!)...

.........................................................................

Із праць мислителів

ліпив свою свідомість.

В собі свою «державу» будував.

Та небагато досягнув натомість.

Кого іще на шлях цей зчарував?..

І непомітно постарів з роками.

Глибокого буріння досягнув

окремих істин.

Те, що коїться із нами,

на особисті рефлексії обернув...

671

Спішить людина жити, людство також.

Два-три відсотка думають про все.

І те, що є, – пе-ре-жи-веть-ся якось.

Майбутній день нове щось принесе.

Та й не годиться критикувати світ,

що він саме такий, ніяк не інший.

Спіраль Історії нагадує політ

в щось дивовижне,

надтривожне,..

може й більше.

2017

МЕТАМОРФОЗИ СНІВ

Сняться у дитинстві сни дитячі,

у юнацтві

парубочі і дівочі,

драматичніші у зрілості

на здачу

за усі діла її охочі.

Для людей начитаних свідомо,

ще й відповідальних у житті

сни-переживання –

як питомні,

не покидають поки ті живі.

Явища суспільно-політичні

теж відображаються у снах.

Образи спливають блискавичні,

риси спритних діячів у їх ділах.

672

Снились сни й мені,

немов пророчі.

В голові-комп’ютері знання

плавилися в снах посеред ночі,

чудувалися,

як піна від прання:

наприклад,

як проник у владу Путін.

Певна настороженість була.

Пам’ятник Шевченку в Петербурзі

відкривав він.

Нелогічна гра.

Так іуди починають з поцілунку.

Відчуття таке було

не в багатьох.

Ось і конфліктам почались рахунки.

Тривожні сни

не відзеркалюють всього.

І на братерство напирав народів,

хоча один народ мав на увазі.

Скільки палиць постромляв відтоді

незалежності держав.

Почав з Кавказу.

Тільки став крутіше попередника.

Жертв все більше за кордоном

і в Росії.

Смерть ворогам і неугодним.

Плебсу – «еврика!»

673

В історії диктаторів

одні і ті ж посіви...

Снилися одні,

другі диктатори.

Все частіш Калігула спливав:

схожість зовнішня вражала.

Небагато

років цей диктатор царював.

Прізвисько таке собі, принизливе,

певно, травмувало: «Чобіток».

Чи могло би викликати, дійсно,

травму більш зневажливе: «Шнурок»?

..........................................................................

Сняться «чобітки»,

«шнурки»,

корони,

в кітелях вожді і не вожді,

фюрери,

авторитарні дони

і як незатишно буває у житті;

і як одурений масив електорату,

як жалко, і не тільки в снах, дітей,

усіх заручників

тих одіозних, клятих

імперських, вкрай оманливих ідей...

.............................................................................

Калігула – Гай Цезар Германік. 12-41 рр. н.е. Римський імператор 37-41 рр. н.е. Прізвисько Калігула (Чобіток) Гай Цезар придбав дякуючи табірному жарту воїнів, серед яких ріс і носив одежу рядового солдата.

674

Американський президент

на зло приснився

у парі з Януковичем:

дві «тумби».

Якби цей перший в Україні народився,

то вірогідно

паханом не гіршим був би.

А Янукович міг би стати

також Трампом.

Чеснот однакових,

вважай, один багаж.

До того ж, і мільярди

зароблялись справно.

У них і менеджер один

і хватка та ж.

По інтелекту не берусь судити,

хто більше з них книжок в житті читав.

Але манери поведінки, говорити

виказують життєвий їх устав.

Грець з ними.

Хай із снів моїх зникають.

Але в політиці немало ще персон,

що легітимно на життя впливають,

на свою ноту,

як керманич, упирають...

І власні роздуми знов переходять в сон...

................................................................................

Метаморфоз життя весь час вирує.

Метаморфози снів в душі бурлять.

675

(Сни – то не зуби, що бува болять).

Частина людства бідкається всує.

Частина людства

протестує чи воює.

Частині (меншій!) зло перемагать.

2017

1917 – 2017

Згадаємо про ті події.

.........................................

Ще півстоліття тому я

цікавився і мав надії:

розкаже хро-но-ло-гі-я.

Виходило все поверхово.

Багато виникло питань

(розв’язував їх дід Микола,

мені чомусь він довіряв)

про Лютий, Жовтень –

не як в школі,

щиросердечно й без вагань.

Студентом у бібліотеці

(яка центральною була)

відкрив до істини я дверці:

там пе-рі-о-ди-ка була.

Щось співставляв з офіціозом,

логічно аналізував

і відкидав метаморфози

комуністичних диво-справ.

676

Переворот став революцією

великою на горе всім:

репресії і екзекуції,

війна у ленінському дусі,

у сталінському й поготів.

Червону дату революції

демократичної, Лютневої

враз скасували, як і дату

червону розстрілу січневого.

Щоб не поніс чутливі втрати

робочий клас

(дні ж вихідні!)

перенесли на інші свята –

жовтневі і травневі дні.

Брехня, цинізм, маніпуляції!..

Отак всі сім десятиліть.

Та й зараз ця каналізація

в Росії не зника й на мить.

Нові про штучну єдність дати.

Синдром імперський не стихає.

Населення знов у лещатах.

Сусідів і весь світ лякає.

А як жонглює хвацько, вправно

Історією президент!

Як ніби цар дивує славно

науковців контингент.

Як циган той, що крутить сонцем,

цар-президент всьому «навчить».

Еліта різна крізь віконце –

мов благоденствує... й мовчить.

677

Смерть наближається імперії!

Бо старість вже пережила!!

І ось тому така феєрія:

беруться дати, імена,

чуже освячують в російське.

Цим визнають, воно фантом,

з’являлось штучно, компанійсько,

весь час трималось кулаком.

У кого сила, в того й правда.

Було так протягом століть.

Люд зомбували дуже ладно,

що він величний на весь світ.

І ось дві тисячі сімнадцятий.

І скільки ще потрібно літ,

щоб злікувати дивну «націю»,

отямитись від профанацій??

Коли Росії зникне слід???

2017

678

* * *

Наскільки я щасливий, розумів

з роками,

як ставав все більш обізнаним,

коли все більше прочитав томів

і різних сфер життя здійснив розвідини;

коли на різних мовах вчився мислити

в студентсько пізнавальному розмаї

і з іноземними студентами по їхньому

казати.

І вони також навзаєм.

Наскільки я щасливий, розумів,

коли занурювався в таїну лексем.

Аналіз порівняльний далі вів

в чарівність мови,

висхідних морфем.

Коли Красуського, як з медом, прочитав

у перші незалежності роки,

тоді щасливим ніби втричі став,

а від принижень мови – навпаки.

Всі мови від природи – золоті.

Та вироби із золота

в користуванні є окремі.

І завжди ближчі ті і дорогі,

які ми носимо у серці достеменно.

Тому, на тій землі, де виростав,

яку леліяли прапрадіди

у радощах, біді,

лиш українська мова – наш устав.

Де українська – там наш справжній дім!

2016

679

* * *

Я на російській «грішній» мові

віднині віршів не пишу.

Як виникала, створювалась, ширилася?!

Немов модерна іграшка

вона була Петру,

як і Росія – назва

теж йому намилилася.

Не йшов він до Європи,

а здійснював підкоп,

прорубував, мов ліс,

шлях за-во-йо-ву-вань

і голови рубав в режимі ля-мажор,

нон-стоп

усім незгодним аж до сина без вагань.

А що вже витворяла Катерина –

то концерт:

і загравала із Європою, й крутила,

замилювала очі українцям

на десерт;

зробили маври її діло,

їх і полонила.

Із мови русько-української

«дар речи обрела»

Московія.

Тму слів, немовби спеції,

від інших запозичила,

бо голою була.

Інакше їй світив би

вічний вечір.

680

Тож, безперервна пропаганда,

що велика і нова...

До українця кожного звертаюся:

щоб рідна мова від природи

світла, чиста і жива

у наші душі з перемогою верталася.

2017

* * *

Докорінно світ змінився.

Як було усюди?

Породили батько й мати –

з ними йшли у люди.

З рідним містом чи селом

кожен родичався.

Рідний край – як те вікно,

у яке вдивлявся

у грядущі дні і путь.

І свою країну

відчував – як власну суть:

ти ж бо українець!

То від влади короля

чи царя тікали

в інші землі, Дике поле,

волю зберігали.

Але щоб в країни інші,

хай і в злу годину –

значить зрадити себе,

Матір-Батьківщину.

681

В незалежній Україні

(в світі так годиться?!)

вибираєш ті країни,

де б хотів прижиться.

Характерно це й для інших,

будь-яких народів.

Це тепер права людини.

Стали дуже модні.

Там, де краще, там тобі

буде й батьківщина,

навіть кілька громадянств.

І ніщо не спинить.

Як на мене, є тут зрада?

Хай хтось сам гадає.

Та огиду до таких

я у серці маю.

Їх, якщо порахувати,

то мільйони набереш.

Гроші у житті не пахнуть,

їм Батьківщина теж.

2017

682

* * *

Не віддам я свої сімдесят

за чиїсь молоді двадцять три.

Що було у житті – моя п’ядь.

Неповторні і дні, й вечори,

і безмовна безвиході гладь...

Підкрадалась і смерть. Не вночі.

Втрат, досягнень – як сотні багать...

Не рахуєш в житті ідучи.

Час випробує внутрішнє «я».

Так виходить у різні часи,

хоч лелека воно, хоч змія,

хоч неси його, хоч не неси.

Ми у кожній епосі сім’я.

Хтось в ній Каїн, хтось Авель єси.

І життя розпочни хоч з нуля,

ти нового йому не даси.

В різний час живи, в різних краях –

Ти чи Авель, чи Каїн в душі.

2016

683

ЩО ТО Є ДИВО – ПОЧУТТЯ!

Що то є справжні, чисті, світлі,

сильні диво-почуття!

Солодкі і щемливі ніби спеції.

На кожен день в собі тримаєш

їх усе життя.

Вони в надійнім ореолі – в серці.

І подумки у розмислах

присутні як тертя,

як ніжно-світло-мелодійне

скерцо.

Розходяться чимраз ін-тер-фе-рен-ці-є-ю.

В душі їм не буває забуття.

Вони частинки внутрішнього «я».

Стареча також не підвладна їм деменція.

Та є, крім того, як магічне

і для кожного зустрічне,

перманентно підопічне

вище диво-почуття.

Те, що згортає нас в єдине,

як окремішнє і спільне,

дуже, нерозривне ціле:

дух у-кра-їн-сь-ко-го буття;

що всі століття нам світило,

а в останнє ще й боліло,

бо північне ЗЛО

гнітило,

щоб не було нам майбуття.

684

Все ж, в серці ВІРНОЇ людини

є та любов одна, незмінна

до краю рідного, країни...

Без неї ми

живе сміття...

Закон всього живого в світі:

Батьків дано любити дітям.

Одною ж мовою повиті.

(Інстинкт підказує чуттям).

Ми, люди,

завжди в цьому світі

чиїсь,

у всьому, дійсно, діти,

свого з дитинства етносвіту.

Хай не бракує ще й знання.

Ми тільки України діти!

Нам жити в Ній,

Її любити!!

Не розбігаймося по світу!!!

І не втрачаймо це звання!!!

2017

685

* * *

Життя людське, окреме – випадкове.

А смерть...

вона завжди закономірна.

Тож, прагне розум Бога поступово.

Хоч з Ним до Вічності полинути покірно.

Чи в пекло, рай...

Вже там безсмертним будеш.

Але невже земне життя забудеш?

Там часу вистачить згадати, пережити

все те, що у житті встиг наробити.

Напевно, вочевидь

про це ніколи

не розмірковували релігійні школи.

А розум так влаштований людини,

що пам’ять є на чатах щогодини.

Чи обнулиться там?

І буде інший відлік?

То, певно, не життя.

Якийсь замінник.

Життя – єдине, неповторне, як і роди.

Ніщо не дасть цієї величі й краси.

Життя земне –

як Божа нагорода.

І Божі заповіді, як себе, неси.

2016

686

* * *

Свята любов любов’ю пророста.

В ній сонячною стелиться дорога

Від сьогодення і до майбуття

Весни і літа, осені життя

Аж до останнього порогу.

Любов – найбільше в світі почуття:

Всі паростки душі струмлять назовні,

Всім серцем і єством до забуття.

То справжній, божий стан без вороття.

Без неї дихання життя не буде вповні.

2016

* * *

Згадувати зайвого не варто.

Кожен день життя, який летить,

бумерангом не повернеш в завтра.

Їх калейдоскоп – чудова мить.

Зникнуть різні радощі, печалі,

всі події, що в житті були.

Що єдине те тримає далі,

душу і карає, й боронить?

Хай було від чого порадіти.

Обійшовся тим, що мав в собі...

І без церкви я ще міг прожити.

Чи напевно. А без Бога – ні!

2015

687

ПОЕЗІЯ ДОРІГ

На кожен будень,

вихідний

обов’язково зрання

люблю іти,

цвісти в ході

з німим зачаруванням;

долати різні, –

мов навмисно

до душі притиснуті,

такі знайомі й незнайомі

милі

відстані.

Долати простір –

ніби гостем

і в-д-и-х-а-т-и час.

В цілому,

більш ніж підсвідомо,

це любить кожен з нас.

Звичайні миті.

Рефлекторно

не вловити їх.

В житті ж вони

без перебільшень –

поезія доріг.

2017

688

* * *

Особисті сповіді іншим нецікаві,

якщо власний в них аспект наче у заставі.

Та коли живеш свідомим ти громадянином,

а не тільки сам для себе,

ніби спиш під тином,

і переживаєш щиро за свою країну,

з чистим серцем і думками

до народу линеш –

щирі сповіді,

за Божим прийняті законом,

сприймуться обов’язково у читацькім колі;

душі одізватись можуть, серце камертоном,

вірним компасом етичним

з резонансним дзвоном.

Про вчорашнє недостойне

совість нагадає.

І нехай воно поволі, швидко догорає.

Спільний наш тоді знаменник сонцем засіяє.

Єдність правди, віри, духу може стати раєм.

2014

689

САМ СОБІ

Ось так от, невгамовний,

і створюються вірші.

Не без натхнення, волі,

ще й уночі,..

в дорозі,

подумки,

у чистій тиші,

в строкато емоційному ключі.

На хвилях затяжних думок,

в час божого світання,

від гіркоти новин,

у спраглості кохання

і від переживань таємних,

відкритих потім для людей,

без різних пафосів шалених,

амбітних при-стра-стей.

Ось так, собі сякий-такий,

життєві вірші й пишуться.

Але не думай хоч одним

із них любовно тішитися.

Лише духовність,

втілена в життя,

по-справжньому

людину

окриля.

2017

690

* * *

Не маю слова жодного неправди за собою.

Що від життя собі бажав?

У всьому чистоти.

У почуттях, думках, словах

весь час без перебою.

Себе в собі як істину, що є одна, нести.

З одним лицем без маски і амбіцій,

без злої, віроломної, корисливої волі,

без справ брудних – немов потрібних амуніцій...

То – щастя, що нічого не накоїв. Собі – суддя найвищого ґатунку. Тож, вірші – не піарного покрою. І по великому,

по-справжньому рахунку буденна правда в них не штучного настою. Від шляху вірного

не відчуваю втоми. Що перед Вічністю життя?

Дар тимчасовий. І прикро усвідомлений до неї йду, «додому». Негоже з вчинками брудними

і нечистим словом. Чи заздрю сам собі?.. Ну, що із того, що ти схопив себе,..

пізнав,.. добром горів... Хай наближав себе, як тільки міг,

до Бога,.. а інших із собою не повів.

2016

691

* * *

Гори, річка, поле, гай...

Птаство в небі маячить...

Скільки це не споглядай –

насолод не вистачить.

Ліс-сусід, сусід ставок,

що з дитинства мічені,

і стежинки килимок –

пам’яттю уквітчані.

Виднокола дня – розмай!

Солодко на серці.

Краю рідному, гай-гай,

серце віддається.

Неозора фея-ніч

зорями освічена.

Тиші магія навстріч

обнімає ввічливо.

Яв свідомість пробирає:

це Природа-мати!

І щодалі – більш кохаю.

В цьому і багатий.

Віддаюсь простим речам.

Вся краса нам подана.

Чим триваліше життя,

тим все більше подиву.

2017

692

* * *

Листя, честь віддавши, опадає.

Зорі-свердла світять уночі.

Осінь, ще не стомлена, палає.

І птахи збираються в ключі.

Стежкою ідеш чимраз замислений:

Збулось те, що малось на меті?

І думками пізніми і стислими

П’єш спонтанну мудрість по путі.

Входиш в стан ліричної нірвани.

Нездійсненне викликає щем.

Помилки рахуєш пізні, ранні.

Чи невже попереду іще?

Гай – душа! Немов жива сопілка.

Прагне чисту ноту зберегти.

Час іде. Іде переоцінка.

Певно, не остання у житті.

2015

693

МІСІЯ

I

Життєвий шлях мій на долоні

тривкої диктатури часу,

епохи змін, в якій доволі

надій і радощів, і болі,

піротехнічних викрутасів

і фантастично злої зброї –

букет судом з медовим квасом!

II

Чи Бог помилував мене,

щоб не родився я раніше,

а чи обрав на цей момент

до колісниці часу … Ліпше

відстрочив мій квиток життя

ще на майбутнє в час погожий,

щоб вільно жив, не на сторожі

маєтків, статків,.. щоб не гроші

були надійним опертям.

III

Не обираємо життя ми.

За нас це робиться Всевишнім.

Нам тільки вистачає тями

плодити смерті в світі грішнім.

Топтати ворога і брата,

церкви відмінні «каструвати»

під впливом влади й поглядати

на божий перст … і зло смоктати.

694

IV

Не обираємо життя ми,

як у Буття свою сторінку

і ту епоху із піснями,

в якій кохаємося стрімко.

Якщо нам надано цей шанс

і народитися, і жити –

то це від Бога як аванс,

щоб лиш одне добро творити.

Вичавлювати егоїзми,

не піддаватися брехні,

що інфікують катаклізми

у душах,.. ще й по всій землі.

V

Якщо ми зараз є, то схоже,

що Бога воля вже така.

Ця місія життя положена –

як плата нам зробить (що можемо!)

чергову спробу розтривожити

христову суть свого єства.

На крилах часових розбіжностей

пульсуємо ми в різний час.

І кожен час для цих можливостей

і обирає, й мітить нас.

2011

695

ЖИТЕЙСЬКЕ КРЕДО

У кожного своє житейське кредо.

І повз життя з ним

з днем у день ідеш.

Його не визначають зорі, небо.

Воно формується в душі,

з ним і зростеш.

Прожив усе життя з самооцінкою

заниженою. (Тільки не від Бога).

Коли вже не малою був дитинкою,

весь час спостерігав (чи не з-під лоба),

як дехто із ровесників хвалився,

той зазнавався, йшовши напролом.

Були і казуси,

та рідко хто гнітився,

коли виходив інколи облом.

І ставив подумки себе на їхнє місце,

і власний сором уявляв як каяття.

З’являлось відчуття:

ти в цій команді лишній.

Але не думав, що так буде все життя.

Був в активістах: часто обирали

у школі, армії і університеті,

на виробництві.

Мило поважали.

Кар’єра, схоже, теж була на злеті.

А там де є хоч крапля влади,

тут як тут і заздрість.

За нею й інші йдуть гріхи

в далеке плавання.

696

Подалі бути від гріхів – то серцю радість!

Поезія пізнань – як рай!!!

Тож, геть від влади-гавані!

Яке б життя у кого не було,

але людське вже так воно влаштоване,

що пам’ять – як розчинене вікно,

висвітлює всі вчинки нами зроблені.

Якщо у власній пам’яті щось вивітриться

з добра чи зла,

що зроблені колись,

у пам’яті других людей вкоріняться,

а може ще й і виростуть увись.

Брехня, підступність і цинізм

все більше набирають бали.

У всьому їх ін-тер-на-ці-о-на-нал.

За злими силами лиш люди – («канібали»?),

маніакальний егоїзм їхніх справ.

Так як було весь час –

воно й надалі буде.

Об’єднує усіх людей лише велике горе.

А потім знов на старт.

І копошаться люди.

І більшість з них від вдачі, вад

їх черговий насадять сад,

нові свої спланують «нори», «гори»...

2017

697

* * *

Завантажений думками,

знову подумки пливу

над віками-кораблями

і у снах, і «наяву».

Уявляю всіх дорослих,

їх буденну суєту,

в мирний час їх за роботою

і коли йдуть на війну;

і церкви, які полюють

на незгодних з вченням їх;

спалюють і четвертують

їх за єретичний гріх;

як всі Бога прославляють

денно, нічно – як в раю,

мов велику справу мають

і святу любов свою.

Миру хочуть всі й воюють.

Бог також у них один.

А на що вони полюють?!

З часом піде все на дим!

Лиш підкорений любов’ю

(тільки МИР в ній – поводир)

носить в серці із собою

потаємний «монастир».

В ньому «я» своє кружляє

і радіє, і страждає.

Та в суспільному житті

ти підкорений, як всі.

698

Хоч і вийдеш із театру

різних політичних дій,

доженуть тебе трикратно:

як ти утекти посмів?

З пацифістської любові?

Будеш перший ти невдаха.

Не бажаєш війн і крові?

Всеодно іди на плаху.

Смерть – ніщо.

Бо вічна цінність –

то людська подоба Божа.

Йдуть на плаху вищі цілі –

праведні, у всьому гожі.

В дружнім колі лицемірства

марширують майже всі

вже заручниками дійства

на державнім кораблі.

Так в історії бувало

і повсюди, і завжди.

Влада – то законне жало

щодо миру і війни.

А відлюдником прожити

теж не вдасться залюбки...

Знову, у думках побитий,

перелічую думки.

2018

699

* * *

Народжуються люди, як і все живе.

І є інстинкт самозбереження,

що організм «веде».

Але у гомо сапієнс існують ще ідеї,

які ведуть за обрії фізичного життя,

строкаті віри, релігійні паралелі,

бажання зазирнути в потойбіччя, майбуття.

Я ж від Минулого весь час не маю спокою.

Воно Історію майбутню, мов «каліка», вчить.

І йде Теперішнє упевнено,

як той юнак нівроку,

як ніби свіжий лист у завтрашню блакить.

І списується лист,.. і календарні дати.

Перетікає у Минуле час.

І опиняємось чимраз за його гратами,

життя реалізувавши диво-шанс.

Але й майбутнє непокоїть,..

його лоно.

Якщо серйозно вдуматися, що воно таке,

майбутнього картини-ембріони

від того, що було і зараз є.

Втручаючись у організм природи,

природу власну,.. хромосоми суть,

формуємо майбутнє свого роду.

Що з того вийде?..

Не дай Боже муть!

Майбутнє – то не закуток у хаті

і до якого згодом прийде час,

який не в полі зору, ще не вартий,

700

щоб хутко перейматись ним нараз.

Теперішнє ще більше непокоїть,

його досягнень техніки багаж,

і що з ним коїть, а іще накоїть

звабливо, вичерпно,

та ще й вступивши в раж.

.........................................................................................

Народжуються люди, як і все живе.

І хай усе живе собі квітує.

Прогрес людський не встоїть, сам себе змете,

якщо беззастережно галопує.

2018

САМОТА

Із друзів багатьох, що вже не друзі,

які мов хмари, пропливли в житті,

ключі душі я віддавав подрузі –

незнаній в юності чарівній самоті.

То поверховою була, то, часом, зливою

із повінню думок і почуттів,

штовхала бути все частіше з книгою,

із науковим пізнанням світів.

Без образу чіткого, невидима

була немов би, – як душі вуста.

Моя постійна, вірна, незрадлива

супутниця – розрадниця свята.

2018

701

Retro Love

Люблю магнітофон бобінний.

З ним світлі, милі відчуття.

Лишились з юності нетлінними.

І їм немає забуття.

Такі чуття поодинокі.

Бо незрадливі.

Не типові.

Нові технологічні кроки

не відвертають від любові

до різних платівок вінілових

і компакт-дисків цифрових,

ще більше

(що в предмети втілені) –

до паперових, справжніх книг.

Прогрес!!! Стрімкий і блискавичний

не зупинити ні на мить.

В прогресії геометричній

кудись занадто він спішить.

Нове чарує око, розум.

Як більш зручніший «провіант»

весь космос музики і прози

дасть електронний варіант,

що на відміну від субстрату

матеріального, тривкого

доступніший.

702

Тепер багато

чого вдихаємо завзято

із Інтернету,.. мов від «бога».

Та сам предмет – мов розпливається,

мов віртуальна колія,

і імпліцитно відчувається

при цьому «меланхолія».

Над всим керує часу плин.

Грядуть нові конструкції.

Душа ж тяжіє до картин

живих,..

не репродукцій,

до тих уже класичних стилів,

в культурі визнаних стандартів,

одухотвореної хвилі –

тобою вибраних форматів.

Від того й потяг (через кому)

до тих живих, п’янких театрів...

У ВИБРАНОМУ,

більш близькому

стаєш піднесено крилатим.

2018

703

* * * Хай інтуїція і відчуття, на жаль, засвідчують:

мчить метеором до кінця

життєва місія.

Але поезія і проза віршів,

що «полки» налічують,

не зникнуть.

В них енергія духовної трансмісії.

Поезія – як лірика з дитинства заворожувала.

Ліричний компас цей в житті

є не у всіх, – небагатьох.

Поезій шарм, красу,

добро примножує –

духовний стрингер часу всіх епох.

Творились вірші

без донкіхотства,

в ролі слідчого

і на терапевтично безкомпромісній вісі.

Відсутні вірші,

що палінодію засвідчують...

Глибинна лірика вівшара – перша місія!

Що карбувалося в душі,

те і писалося.

Знайде і відгук, переплавившись в думки.

Це те, що завжди

духом називалося.

Це те, що не погасне і навік-віків.

2018

704

* * * Спішіть,

спішіть добро робити

зараз і негайно,

багаті ви чи бідні –

у міру своїх сил.

Коли душа і чиста, й життєдайна,

вона велична

у своїй красі.

З душею у житті не розминутися.

Коритиме, якщо є в тебе гріх.

А з їх чисельністю

і совісті позбутися

так легко,

а вона ж одна,

одна на все своє життя,

на всяку поведінку, вчинки всі.

Спішіть,

спішіть добро робити

зараз і негайно.

Усі ми не безгрішні, –

не всі із каяттям.

Добро, що йде від серця,

є у щирості без-край-нє...

і мудрістю оцінює життя.

2018

705

* * *

Багато знань ще не навчає розуму.

За Гераклітом

Від пізнання ще більш життю радієш,

Цінуєш всю природу навкруги.

І покалічену людьми її жалієш...

Останніх потім. Чи не навпаки?

Природа, що вторинна, наступає

Все далі, глибше, підім’явши першу,

Яка уже і скиглить, і волає.

Та Розум ще себе не перевершив.

П’янкий добробут сумніви вселяє.

Розкручений прогрес не зупинити.

Космічний рівень техніки вражає.

Комфортно й небезпечно стало жити.

Все ж, як людина, і живеш, і мрієш.

Дай Бог нам всім добра і всім любов.

Та як природу ринку не відміниш,

Так і побічно зло, що преться знов.

Рік проживав за два, а може й більше.

Пізнати неможливо все, не встигнеш

І власним прикладом переконати інших...

Як війн не відвернути – нічого тут не вдієш.

У пізнаннях усе життя проводиш.

Дійти до мудрості – це не знайти причал.

І головне на схилі літ знаходиш –

Ту сонячно одягнену печаль.

2017

706

* * *

Душа, мов птаха,

не сидить на місці.

Мандрує в світі

по містам

і континентам,

зворушливо лишаючи

у пам’яті – графіті

близькі до серця

обриси, моменти.

Ось і птахи всі перелітні

щорічно

в рідний край летять.

Одвічні генетичні коди

не зраджують землі,

в якій з’явилися на світ.

Їх крила

ло-по-тя-ть...

А навесні – так з радістю.

Як близько це мені!

2017

707

* * *

З дитинства ріс із чистими очима.

Жив по прямій чеснотами розпалений.

Не раз, бувало, дорікне дружина,

Що я в усьому вже занадто правильний.

Нові вітри не лоскотали душу.

Все спрощувалося до наготи.

І відчував, і знав – тримати мушу

Філософічне «я»... і зберегти.

Переживав за діячів гріховність,

Яка висвічувала їх, як «маяки».

За них чомусь мене чіпає совість,

За диво-підлі інших «помилки».

Дурило невиправний. (Погляд збоку).

Сам із собою я в ніякому бою.

Як на роду написаний неспокій.

Себе ніза ́що не перероблю.

2017

* * *

Про себе відмітиш прожиті роки –

виходить, що їх вже не так і багато.

Переведеш їх на мі-ся-ці,

неначе в знаменник. Почнеш рахувати

всі різні пожитки, досягнення, втрати,

корисної дії коефіцієнт,

нажиті у праці активи і досвід.

Став більш цінувати життєвий момент –

як долі секунди у кросі.

708

Тож, дні, що буденні, – як свято життя!

Які вихідні?! Все, що робиш – як свято!

Із самодостатністю, – скарбом в душі,

палають чуття, що щасливо багатий!

2017

ПРО ЛІРИКУ – ПОЕЗІЮ ДУШІ

Поезія

усіх

найглибших впадин

ліричної, щемливої

душі

в ладах

мажорно пасторальних

радо,

мінорно сумно

виплітає віражі

затятих дум

сердечно пережитих,

сердечно бажаних,

наявних почуттів...

В її обіймах,

внутрішньо зігрітий,

мандрую безліччю

існуючих

світів.

2018

709

POST SCRIPTUM

І

Книги, музика, поезія –

з ними скрізь i завжди.

А без них, то вже не десь я,

не в собі... Це правда.

Творча думка в кожну мить

робить нас людиною.

І зростає наше «я»

з кожною хвилиною.

«Я» у кожного своє.

І воно – як птаха.

А куди ж воно летить,

крилами розмахує?

«Я» у кожного квітує.

Дивина не в тому:

хто і як його трактує

зокрема й в усьому.

ІІ

Без цікавих відкриттів,

потягу до істин

смирно жити не умів,

не бажав і їсти.

В рефлексіях обіймаюсь

з Вічністю і Миттю.

Перед читачем зізнаюсь

щиро і відкрито.

710

Не обов’язково нам

кожного читати

і надбання інших праць

у собі тримати.

Невідомий чи далекий,

молодий, а чи в літах,

у морози, дощ і спеку –

кожен у моїх світах.

Хай я і не твій, читачу,

але є потреба

в нелегкій і творчій вдачі

думати про тебе.

ІІІ

Щоб я читачу бажав

без слівців банальних:

менше прикрощів душі,

пусток карнавальних;

i побільше світлих снів,

рефлексій повчальних;

щоб не гриз тягар брехні,

дій паранормальних;

чистоти думок, моралі,

совісті – не згинути;

щоб на них була потреба,

серцем не відкинута.

2009

711

ВІД ЕПІЛОГУ

ДО ПРОЛОГУ

712

НЕ МИМОХІДЬ

Не спиться

на старості літ,

не сидиться

думкам-журавлям,

їх фрагментам – «шпакам».

Ширяють, мов ластівки,

чи як синиці.

І простору повно, –

як в небі,

думкам.

Короткочасні,

як ті блискавиці,

часом, несуться,

немов колісниці,

і полишають

в свідомості шрам.

Топчуть її,

ніби так і годиться.

І забажаєш, бува,

зу-пи-нить-ся...

Мислі – цеглинки –

то розуму храм.

Не покидають

думки і тягучі,

ши-ро-ко-по-лі,

старі,

неминучі.

713

Їх, зазвичай,

не бракує в житті.

Ще й додаються

під час революцій

різноманітних

в людському бутті.

Ці ж, – як суспільні,

в свідомість уткнуться:

більшості з ними

лиш в ногу іти.

Стільки досягнень

технологічних

від електронних

до генетичних

вяжуть-розкручують

в пору думки!

Від багатьох їх

і не відвернутися.

І витікають,

як ніби полюції,

вже мимовільно

птахами думки.

Інше життя і нові береги

ди-во-каз-ко-ві:

комфорту круги

і ризики,

ризики, що – навпаки.

Вяжуть-розкручують

впору думки

різні ідеї – до фантастичних

714

меж, берегів

і чимдуж блискавично.

Втілення їх вже даються взнаки

на покоління прийдешні, віки.

Тільки б гріховними,

злими не стали

і самолюбство

не величали;

чисті були

ще і відповідальні

започатковані

скалки-думки.

Бо почуття,

що частенько, як ставні,

криють свідомість

в емоціях «славні»,..

тож, і півкроку

до горя, біди.

Прагне наш розум

від бід захиститися.

Дійсність сучасна

їх множить лише.

І недостатньо

щоденно молитися.

І від випадковості

не захиститися:

це як теперішня даність уже.

715

Тільки на зорі

не надивитися...

«Я» своє Всесвіту

хоче відкритися.

Дехто встигає

в житті засвітитися.

Може то Бог

до пори береже.

2017

716

* * *

Життя щасливого, напевно, не наїжся.

Як і солодкого.

Захочеться іще.

І горя, що завжди гірке, боїшся,

бо не позбудешся, як гною із прищем.

Своя душа – оселя і фортеця,

непізнана чи пізнана димить,

горить чи тліє, тілу віддається.

Буває протягом життя,

бува на мить.

Є усвідомлення того, що неповторне, –

так споювати благами життя!

Але в контексті спільному потворне,

як бачиш лиш себе до забуття.

Людський, наочний фактор так розрісся,

без нього вже й не здійснюється

кожен другий крок.

День черговий, що над планетою пронісся,

збира людськими жертвами оброк.

Людська спільнота теж – як мінне поле.

Гніздяться в ній неадеквати-гноми...

До того ж, злодіїв і терористів повно,

як епідемія – емоцій «метрономи».

Стабільний світ спливає у минуле.

Свідомість звикла

призвичаїлась, натомість.

717

Імператив в цілому теж, мов вітром, здуло,

хіба що скалкою проникнув в підсвідомість.

А самолюбство!

Всує легковажимо.

«IQ» втрачається: стаєш – як індивід.

Своєю правдою не лиш себе виснажуємо,

в житті продовжуючи егоїстичний слід.

Себе за злочини карати неспроможні,

вчинити суд собі

за капості, провини.

Молитвами очиститися можна!

Лиш в покаянній практиці!!

Щоднини!!!

І завдаємо іншим горе, біди

по-всякому і ненароком теж.

І «я» своє приховуємо слідом

цинічно, підло,

інколи без меж.

Життя «щасливе» поспіхом будуємо.

Когось до смерті вдача пронесе.

І в незатребуваній совісті нудьгуємо...

Та то – деталі: хай собі гризе.

2017

718

* * * Усим своїм життям

дійти

до істини

призначенням людини

не дано.

Було б інакше –

зменшувались відстані

між ними

в різних почуттях,

дотичних,

а також в сферах

гносеологічних...

І то було б

уже

давним

давно!!!

2017

719

* * * З височини якогось метарівня,

вдивляючись в досягнення ідей,

в усі гріхи своїх землян-людей

від Заходу до Сходу,

від Півночі до Півдня,

які лиш розширяються

із кожним поколінням,

тяжіє думка-бомба, думка-шумка:

чи людства не скорочується день?

При всіх трагедіях

і драматичних зрушеннях,

несправедливих, справедливих війнах,

від злочинів праісторичних, спільних

і тектонічних зрушеннях у душах,

постійно пирхаємо вільно і невільно.

Від всіх цих фактів безупинних

вкрай зворушений.

І про майбутнє, мов готове, знаємо.

Насправді ж відсторонено гадаємо.

В одній колисці, як в однім човні,

своє життя-буття у плині днів

у ній себе,

на жаль, не відчуваємо.

Озброюємося і нападаємо.

Як в давнину.

А на сьогодні й поготів.

720

Тож, крізь віки не припиняється зустрічний,

близький свідомості

сон апокаліптичний,

той есхатологічний плач чи спів...

А ще й продовжується змаг.

Ще більш критичний.

Церкви освятять сонмище боїв.

Словами душі потім також краємо:

(наскільки щиро – тільки Бог уздрів)

«Простіть нам, як і ми

вам всім прощаємо...»

...................................................................................

...................................................................................

...................................................................................

Гріхи наступні знову наживаємо.

І так, напевно, до останніх днів.

Вистава, дійсно, довжиною в Вічність

продовжується перманентно

й з лепетом...

І зберігаючи виразну динамічність,

і одночасно

розширяючись із Всесвітом.

2017

721

* * * Дай Бог, щоб у наступному житті

були моральнішими ми

і більш мудрішими,

читали непрочитані книжки,

словник активний був набагато більшим;

чесноти вирували день за днем,

гріхів і зрад ніколи би не мали,

марнота не з’їдала нас живцем,

ворожості ніякої не знали;

багатство, влада не сліпили душі.

Життя повторне не відкине досвід:

бажанням вже не бути загребущим,

помилкам і свідомим, і наосліп.

Хай заодно в наступному житті

інстинкт самозбереження пошириться

взаємно між людьми на їх світи:

в самотності людська душа при-пи-нить-ся!

А ще щоб у наступному житті

не легковажили своїми почуттями,

за злочини, які б ті не були,

по совісті себе судили самі.

І все ж, на потойбічність розраховувати,

на пекло, рай чи ще одне пришестя –

то марна справа, а себе виховувати

для справжньої особи є почесно.

722

Себе, як частку Духу, усвідомлювати –

то диво-щастя у житті,

її сакральність.

Нам, кожному з людей, лише поновлювати

єдине, спільне: нашу унікальність,

але не в підлості і злі,

без різних капостей.

Життя без них прожити – справжній подвиг.

Поки живеш, воно все має значення,

як і останній, неповторний подих.

2017

723

ВІД ЕПІЛОГУ ДО ПРОЛОГУ

В епілозі знов душа

жадала би прологу,

удруге (най останній раз!!!)

без помилок прожити.

Та душа, лукава, – ні,

не звернеться до Бога,

бо слід такий лишила дітям,

яким їх час грішити.

Дихають на повні груди,

ніби скарб, надії:

слідом внуки (чистий аркуш!) –

без кінців дороги.

Тож, лишаються, як вічні,

заповзяті мрії.

Від епілогів в дивний світ

вернуться прологи.

2017

724

POST POST SCRIPTUM

Дивлюсь на себе за порогом смерті.

Чомусь така уява до снаги.

Ведеш там мову

безкінечну і відверту

сам із собою про досягнення,.. борги.

І як своїм життям розпорядився,

з моралью і чеснотами дружив,

над ними ненароком не глумився,

пізнав всі істини одвічні, ними жив?

Була спрямованість на різні пізнання,

дійти в знаннях до Абсолюту вчасно.

В житті своєму жив не навмання,

але й на пустощі час витрачався часто.

Пройшов всю вищу математику

ще в школі,

курс фізики у чотирьох томах.

Питань росло все більше до Історії,

про світ, що на релігії стовпах.

Без різних знань – ніяк.

Тут не рятує віра.

Досягнень теж ніяких не було б.

Сама Історія себе б не проявила.

Зате без сумніву було б добро і зло.

Про істини не існувало би поняття,

не чубилися в розумінні їх,

тлумачень Бога-Абсолюта, (впертість – братня!):

у вірах рідко випадає збіг.

725

Дивлюсь на Землю за порогом смерті,

«долічую» усі, усі гріхи,

що наробили й робляться уперто.

Минають з ними і роки, й віки.

Жадані погляди з майбутнього – проекції

на те, що влади, люди наробили

в чомусь ідейно,

підсвідомо,

по інерції,..

але в усьому – всмоктані мотиви!

В насиллі, злі сильніший не карався.

Собі подібних відправляли за поріг.

Хоч Бог ніколи

і ніскільки не втручався,

просили вибачити, ніби діти, гріх...

...........................................................................

Мене давно в земному світі вже нема.

Із надр Вічності (як і в житті) хотілося

на повсякчас, щоб спільною була

концепт-ідея Бога у керма

такого нетривалого життя

і люди краще між собою розумілися.

Назад вертаюся в уяві – як від Бога.

Враховуючи свій поважний вік,

стою без черги знов перед порогом,

років останніх

сти-шу-ю-чи біг.

726

Такий в уяві реверс конче плідний:

покращить перед Вічністю портрет.

Піти з життя

з оновленим більш гідно –

теж щастя мить і свого духу злет.

2017

727

ЗМІСТ

СЛОВО ДО ЧИТАЧА .............................................................. 3

НА ТЯТИВІ СВІДОМОСТІ. .................................................. 5

«Моя любов, палка стихія…». ................................................ 6 «Хто художнє слово любить…» ............................................. 7 «Хай із віршів тих, що в книзі стрінете…» ......................... 7 «Хто поезію не любить, не читає...» .................................... 7 «Любіть поезію!» ....................................................................... 8 «Поет – не той, хто написав багато…» ................................ 9 «Велика, життєдайна Україна…» ......................................... 10 «Не чути голосів поетів…» ..................................................... 11 «Пророки гинули не тільки у вогні…» ............................... 11 «Дивує середня тривалість життя…» .................................. 12 «Ми руки миємо, як беремось за вірші…» ......................... 13 Присвята духу ............................................................................ 14 Спасибі ........................................................................................ 17 «Коли мов еврика…» ............................................................... 18 «Поезія…» ................................................................................... 19 «Поезія завжди була на вістрі…" .......................................... 20 «Вперед іде поезія…» ............................................................... 21 «Мчимось кудись…» ................................................................ 22 «І знову я в Одесі…» ................................................................. 23 Пані Пам’ять .............................................................................. 26 Роздуми про вітер ..................................................................... 28 Екскурсія ..................................................................................... 30 «Лікують сходжені степи…» .................................................. 32 «Весь час чарує, полонить…» ................................................ 33 «Ви живете? Живіть…» ............................................................ 34 Плата ............................................................................................ 36 «О, Земле…» ............................................................................... 37 «Були чи не були фальсифікації?» ...................................... 38 «Весь час живу…» ..................................................................... 39

728

«І знову совість нації мовчить…» ......................................... 41 «Сидять у столиці пророки…» .............................................. 41 «Не треба слів…» ...................................................................... 41 «Розчарувань стає все більше…» .......................................... 42 «Усе фатальніше й частіше…» .............................................. 42 «Багато знань лиш суму додає…» ........................................ 43 «Одним життя – немов сніданок…» .................................... 46 «У чому штука і чи є вина?» ................................................. 48 «Хто б не переміг чи не загинув…» ..................................... 50 Сканування................................................................................. 51 «Невже щасливі ті, які загинули…».. ................................... 54 Роздуми про 24 серпня ............................................................ 55 «А чи не соромно дивитися у вічі…» .................................. 56 «Хто не живе серед «зайців» і «вівців»…» .......................... 57 «У єдності будь-яка сила…» ................................................... 59 Український корабель ............................................................. 60 «Завжди в купі будьмо!» ......................................................... 61 «У річки кожної є витоки…» ................................................. 62 «Від кобзаревих дум…» ........................................................... 64 «Стоїш, Тарасе, Ти…» .............................................................. 65 «Не можна вірити у Бога…» .................................................. 65 «В молодому віці про істини не думають…» .................... 66 «Не скотиться сльоза…» .......................................................... 68 Непересічні рефлексії ............................................................. 70 Бабуся Хима ................................................................................ 75 «Я вас любив, люблю…» ......................................................... 78 «Діди і внуки…» ........................................................................ 79 Реліквії ......................................................................................... 80 «І ніби бачу всіх і кожного в обличчя…» ........................... 81 «Себе у власній шкурі почувати…» ..................................... 83 «У кого їх немає тих недоліків…»......................................... 84 «Ще з дитинства…» .................................................................. 84 «Думок розкішна далина…» .................................................. 86 «Рік новий…» ............................................................................. 87

729

«Є ангели — люди у білих халатах…» ................................ 88 «Чого ми прагнемо…» ............................................................. 91 Пошуки ........................................................................................ 91 Якби .............................................................................................. 93 «Йдемо вперед до кращого майбутнього…» .................... 96 «Ідуть повз люди Двоє…» ....................................................... 98 «Коли черговий вірш пишу…» ............................................. 100

РОЗМОВИ ПРО МОВИ ......................................................... 101

«Слова, як і людей…» .............................................................. 102 «Одні і ті ж слова…» ................................................................ 102 «Ті вірші, що не випрані граматикою…» .......................... 103 «У кожній мові є полова…» .................................................... 103 «Треба “пити українську мову”…» ...................................... 103 «І по відношенню до мови…» ............................................... 104 «Скільки слів непроханих сприймаєш…» ......................... 104 «Всі ті, хто українську мову а Україні знають...» .............. 105 «Заходжу у бібліотеку…» ....................................................... 105 Перечитуючи Т. Г. Шевченка ................................................ 106 «Поетів, співаків…» .................................................................. 106 «Як на папері, – пишемо одне…» ......................................... 106 «Любіть Україну і мову любіть…» ....................................... 107

«Як швидко з почуттів, думок зринає слово…» ................ 107 «Добре знати мови іноземні…» ............................................ 107 «Коли почав вивчати інші мови…» ..................................... 108 «Спочатку було Слово…» ....................................................... 108 «Без тактильних відчуттів…» ................................................ 108 «А прози справжньої не так уже й багато…» .................... 109 «Мораль починається з мови…» ........................................... 109 «Мови із життя зникають…» ................................................. 109 Аргументації манкуртів .......................................................... 110 «Як легко не дотримуватись слова…» ................................. 110 «У слові пустому брехня і омана…» .................................... 111 «Слова, усвідомлені двічі і тричі…» .................................... 111 «З часів трипільських…»......................................................... 111

730

«Що то українська мова!..» ..................................................... 112 «Всі ми різні…» .......................................................................... 113 «Я себе не сховаю у тіні…» ..................................................... 113 «Якщо у народу є мова, є й дух…» ....................................... 114 «Прихована огида…» ............................................................... 115 «Від прізвищ до імен…» .......................................................... 115 «Як справжній панотець повчав дитину…» ...................... 116 «Живемо наче в різних країнах…» ...................................... 117 «Якщо вже мова гине…» ......................................................... 117 «У всіх людей є дороге й святе…» ........................................ 118 «Цигани не мають своєї держави…» ................................... 119 Пізнаваймо мудрість мов ........................................................ 119 Вербальна нота .......................................................................... 120 «Зникає мова рідна…» ............................................................. 121 «Який цинічний витвір про «другу державну»...» ......... 122 «Терпить ненька Україна…» ................................................. 123 Врятуймо суть ............................................................................ 124 «Чи навчимося один одного любити…» ............................ 126 «Нашим громадянам в будь-якому віці…» ........................ 126 «Майбутнє держави свобода врятує…» .............................. 127 «Як Слово було початком…» ................................................. 127 «Нам вірші дивляться у вічі…» ............................................. 127 «В голові сучасної людини…» ............................................... 128 «Що за мова накриває нас?» ................................................. 128 «Якщо із вуст сяких-таких політиків...» ............................. 129 Асоціації ...................................................................................... 130 Світоч ........................................................................................... 131 «З дитинства чарувало кожне слово...» ............................... 132 «Мово рідна, чиста і медова...» .............................................. 133 «Рідна наша мова – українська!» .......................................... 133 «Мені позаздріть, що люблю...» ........................................... 134 «Я хочу чути українську мову!» ........................................... 135 «Звертаюся найперш до українців...» ................................ 136 «Які дзвінкі, співучі голосні!» ................................................ 136

731

Рідна мова ................................................................................... 137

ФІЛОСОФІЧНІ ЕКСТРАВЕРТИ ......................................... 139

«Свідомість з’являється з пам’яті…» .................................... 140 «В дитинстві й сонце світить несподівано…» ................... 140 «Світлини нам не тільки щось нагадують…» ................... 141 «За що вітати всіх з весною?» ................................................. 142 Оповідка ...................................................................................... 143 «Все зеленіє, як сміється…» .................................................... 144 «Недалеко до осінньої пори…» ............................................ 145 «У перші чи останні дні жовтневі…» .................................. 146 Пори року .................................................................................. 146 «О, очікувана Весно!» ............................................................ 146 «Кожен раз, немов дитинство…» ...................................... 146 «Рання осінь – пізнє літо…» ................................................ 147 «З кожною зимою…» ............................................................ 147 «Скільки дива нам приносять…» ......................................... 148 «Проходить рік неначе день минає…» ............................... 150 «Ми всі мандруємо в дитинстві по казках…» ................... 151 «На вулиці укрάїнській…» ..................................................... 151 Є нагода для святої праці ....................................................... 152 «Отака вона життєва вдача…» ............................................... 153 Побільше у душі весни ............................................................ 154 «Торкнувся до кохання…» ..................................................... 156 «У диво коханні…» ................................................................... 157 Не зістаряться вірші кохання ................................................ 157 «Не так із раннього дитинства…» ........................................ 158 Флористичні рефлексії ........................................................... 158 «Коли виходжу із під’їзду…» ................................................. 160 «Ні, ні – не смерті відчуваю жах…» ..................................... 160 Моральна смерть ...................................................................... 161 «А жалко метелика…» ............................................................. 162 «А все ж, незатишно і млосно на душі…» .......................... 163 «Тож то бо воно і є…» .............................................................. 164

732

«Жива клітина не існує у самотності…» ............................ 165 Рикошет ....................................................................................... 166 «Як зірки лоскотять нічку темну!» ....................................... 167 «Душею схильний…» .............................................................. 167 «Скрізь стояли в кабінеті…» .................................................. 168 «Друковані видання…» ........................................................... 168 «Свобода творчості і праці …» .............................................. 169 «Поезія втрачає статус свій…» .............................................. 169 «Поети нині – мов за маргінесами...» ................................. 170 «Книг живих зібралось так багато…» ................................. 171 Знання .......................................................................................... 171 «І знов вертаюсь до Сократа, Діогена…»............................ 174 «З тих пір, як людина взяла в руки спис…» ...................... 174 «Чужих встигаємо помітити – як вітер…» ........................ 175 «Ідеш усе життя з добром у люди…» .................................. 176 «Не мріяв бути я чужим серед чужих…» ........................... 177 «Є очі хижі, підлі, рабовласницькі…» ................................. 179 Жадоба ......................................................................................... 180 «По своєму розумна тварина, мабуть, кожна…».............. 181 «Задаєш собі питання…» ........................................................ 181 Додатки ....................................................................................... 182 «Відчуття чужого – не зникає…» .......................................... 185 «Світ переповнився цинізмом…» ......................................... 185 Штрихи до образу Христа ..................................................... 187 «Що такого Він зробив?» ..................................................... 187 «Він, розіп’ятий на хресті…» .............................................. 187 «Його цькували і за те…» .................................................... 187 «Хтось цілував Його сліди…» ............................................. 188 «Він у час критичний жив…» ............................................. 188 Настрій ........................................................................................ 188 «Життя все по думах спроквола носило…» ....................... 189 «У кожної історії поразки, перемоги…» ............................. 190 Відцентрові рефлексії .............................................................. 190 «День і ніч відмічає природа…» ........................................... 192

733

«Буває, деспот милосердний…» ........................................... 192 «Заходить сонце – місяць в небі сходить…» ...................... 193 Кут зору ....................................................................................... 194 «Одна брехня кричить на іншу…» ...................................... 196 «На сцені правда, «істина» одна…» ..................................... 196 «Думки народжуються з мислення…» ................................ 197 «Все починається із першого рядка…» ............................... 198 «Ідеї є природного начала…» ................................................ 198 «От були б ми всі розумні…» ................................................ 199 «Куди історії спішити?» .......................................................... 200 «Історія – мітла все замітає …» .............................................. 201 «Життя і смерть…» ................................................................... 202 «Високо вдивляюся в твої очі, Вічність…» ......................... 202 «Зірок безмежжя апріорно…» ............................................... 203 Роздуми про антиабстракції .................................................. 204 «Це було б на душі дивне свято…» ...................................... 205 Констатація ................................................................................ 206 «Розчинюся в просторі і часі…» ............................................ 208 Антиода ....................................................................................... 209 Ейфорія ....................................................................................... 210 «Багатства, бідності провалля…» ......................................... 211 «Все більше стає особистостей…» ........................................ 211 Ницість ........................................................................................ 212 «Куди й до чого ідемо, прямуємо?» ..................................... 214 «Що необхідно, мінімум як треба…» .................................. 215 «У лабіринтах, катакомбах мислення…» ........................... 217 Протилежності .......................................................................... 218 «Відчуття якоїсь безпорадності…» ....................................... 220 Консенсус .................................................................................... 221 Співвідношення ........................................................................ 222 Позачасові рефлексії ................................................................ 224 Сага про шоу .............................................................................. 225 «Форми, форми...» .................................................................... 227 «Бог – простір скрізь…» .......................................................... 227

734

«Бог – час – мов дзеркало дзеркал…» .................................. 228 «Бог – один. Церков – багато…» ........................................... 228 «Об’єм життя – як на початку безкінечності...» ............... 230 «Хто б ти не був…» ................................................................... 230 «За день чи два, чи кілька днів до вічності...» ................... 231 «Чим більше у житті ходив стежками…» ........................... 232 «У злі потопає й не тоне життя...» ........................................ 232 «Будь-яке насилля гірше смерті…» ..................................... 234 «Виходить Зло на фінішну пряму…» ................................. 235 «Твій кожен день життя…» .................................................... 236 «Кожен день молюсь на справедливість…» ....................... 237 «Хто б не хотів боротися зі злом?» ....................................... 238 «Думки стискають завантажену свідомість…» ................. 239 «Бувають сни миліші від романів…» ................................... 240 «Ми потопаємо у снах…» ....................................................... 240 «Мене дитина привітала СМС-кою…» ............................... 241 Метаморфози «так» і «ні»....................................................... 243 «Поступ – стрімкий, не зворотний...» ................................. 244 Відповідальність ........................................................................ 246 «Чи ми шукаємо, знаходимо красу…» ................................ 247 «Слухав я усі музичні стилі…» .............................................. 248 Смаки ........................................................................................... 248 «Напівтаємно слухаю…»......................................................... 250 «Нікого не збираюсь осоромлювати…».............................. 250 Рефлексії вимушеного прагматика ..................................... 251 «Чуєш кожен день одне…» .................................................... 252 «Зір, очі можна обманути…» ................................................. 252 «Близький вчорашній день…» .............................................. 253 «Час так летить…» .................................................................... 254 «Білизну, сорочину вже не премо руками…» ................... 255 «Близьке й дорожче тільки те…».......................................... 256 «О, то були часи, коли слова щось значили…» ................ 256 «Час так летить, що ніколи й читати...» ............................ 258 «Чого гріха таїти...» ................................................................. 259

735

Песимістичні рефлексії........................................................... 261 «Зростає кількість храмів …» ................................................. 262 «Життя промчиться мов футбольний матч…» ................ 263 «Життя є під ногами…» .......................................................... 264 «Очима Бога, тобто з висоти…» ............................................ 265 «Скільки цвіту у повінь весняну…» ..................................... 266 «Невже в Радянському Союзі сексу не було…» ................ 267 «А то – святі місця на тілі, божі…» ....................................... 268 «Леліємо себе в собі, караємо природу…» ......................... 268 «За помилкою – помилка…» .................................................. 269 «Усе життя щось нудить, заважає…» ................................... 270 «Чи випадкові в світі ми?!» .................................................... 271 «В житті ми здійснюємо безліч вчинків, кроків…» ......... 271 «Хто ні разу не хворів…» ........................................................ 272 «У кожного внутрішнє дзеркало є…» ................................. 273 «Поки живеш, душа ще щось поправить…» ..................... 274 «Не боїмося, не соромимося…» ............................................ 275 «На чисті, світлі, добрі вчинки є…» ..................................... 275 «Чи більше «фаустів» стає, чи «мефістофілів»?…» ......... 276 «У чому задавнена людства є місія?» ................................... 276 «Слід поважати Бога й Сатану…» ........................................ 277 «Дехто прагне вчасно й одночасно…» ................................ 277 «Письменник чи поет, нехай хоч навіть славний…» ...... 278 «Хай будуть боги-академіки в поезії…» ............................. 279 «Через багато років...» ............................................................ 280 Контакт ........................................................................................ 281 «Ну, не переживай, поете…» ................................................. 283 «Що є Воно оте Буття?» ........................................................... 283 «Дерев верхів’я – мов у позолоті...» ...................................... 284 «Безмежне диво Всесвіту…» ................................................... 284 «З Вічністю німію, ворушуся…» ........................................... 285 «На те і Вічність, що її не огорнути…» ............................... 286 «Обмежені думками, часом, простором…» ....................... 287 «На неймовірну висоту…» ..................................................... 288

736

Єдність ......................................................................................... 289 «Життя знецінюється вкрай...» ............................................. 290 «Є дуже різні спеції, приправи…» ....................................... 291 «Скільки не дивись на світ, все замало буде…» ................ 292 «Життя миттєве...» ................................................................... 294 «Армагеддон запліднюється...» ............................................. 294 «Тривожно зорі посміхались перед ранком…» ................ 296 Технодуші ................................................................................... 297 «Вбиваєм один одного. Вбиваємо...» .................................... 298 «Вже не гряде суцільна деградація…» ................................ 299 «Чудовий орган тіла – голова…» .......................................... 300 «Себе пізнавати ніколи не пізно…» ..................................... 301 «На кожен день наступний…» .............................................. 301 «Позбиралися хмари…» ......................................................... 302 «Останній день зими не за горами…» ................................ 303 Не можна без моралі жити ..................................................... 303 «Звичайно, можна жити і без рефлексій…» ...................... 305 «Коли людині не бракує мудрості…» ................................. 305 «Успокоїлась твоя душа сердешна?» .................................. 306 «Перші півні вже сон покидають…» ................................... 307 «Знову перегукуються на гілках круки...» ......................... 308 «Які ж ми, люди, неповторні…» ........................................... 308 «Створивши вірші, серед ночі…» ........................................ 310 «Стежками стоптаних думками рефлексій...» .................. 310 Осінні рефлексії ........................................................................ 311 «Не надивуюся на світ…» ....................................................... 314

ТИЧИНКИ НЕВГАМОВНИХ ДУМ ................................... 315

«Коли життя багате смислом...» ........................................ 316 «Міськими знов проходжуюсь дворами…» ................... 316 «Вода, що закута в трубі – не жадана…» ........................ 316 «Одне відкриття, що людина зробила…» ...................... 317 «Чи можна жити все життя...» ........................................... 317 «“СМС-ки” – дум ескізи…» ................................................ 317 «І знов, і знов спілкуюся з Шевченком…» ...................... 318

737

«Давайте вчитися у матінки Історії...» ............................ 318 «Батурин залишиться вічно в душі…» ........................... 318 «Якби не в шоу, а в театр заглядали…» .......................... 318 «Чутки, плітки ніколи не цікавили...» ............................ 319 «Не витрачай на різні шоу час…» .................................... 319 «Ми у щось таки вступили…» ........................................... 319 «Одностатеві шлюби...» ....................................................... 320 «Є вища правда!» .................................................................. 320 «Немало тих, в яких уже немає...» .................................... 321 «Зрусифіковуємося...» ......................................................... 321 «Помирають українці…» .................................................... 321 «Ходять люди, мов байдужі тіні...»................................... 322 «І допоки віра не згасає…» ................................................. 322 Політику .................................................................................. 322 «Масні політики, безжальні...» .......................................... 323 «Раз збрехав – і з рук зійшло…» ........................................ 323 «Політиків чимраз вражає…» ............................................ 323 «І протягом скількох років…» ........................................... 324 «Актори ми усі, маніпулятори...» ..................................... 324 «Свободи сонце промайне, немов комета…» ................ 324 «Іще з часів всевишнього створіння…» .......................... 325 «Мене дивують бур’яни...» ................................................. 325 «Усе життя постійні зради…» ............................................ 325 «Критикувати вже нікого не беруся...» ........................... 326 «Як проживаємо ми мить свого життя…» ...................... 326 «Не справедливо ми з’являємось у світ ...» ..................... 326 «Життя – то неймовірне…» ................................................ 327 «Тут уже нічого не поробиш...» ........................................ 327 «Життя без втрат…» ............................................................. 327 «Нам батьків завжди не вистачає...» ................................ 327 «Яке життя прекрасне, кожен знає…» ............................ 328 «Відвідуйте могили близьких, друзів…» ........................ 328 «Допоки по серцю і духу…» .............................................. 328 «І тільки зло…» ...................................................................... 328

738

«Поетів в минулому мало було…» ....................................... 329 «Добро одностороннім не буває…» ................................. 329 «За добром і злом невже ходити треба?» ....................... 329 «Зло є затаєне в душі у кожного...» .................................. 329 «Якщо в думки, хай зрідка, зло прорветься...» .............. 330 «І мислимо, і живимо, немов гуляємо...» ........................ 330 «Всіх нас сформувала так природа...» ............................. 330 «Як ходимо сміло у різних одежах...» .............................. 331 «Самодостатня кримінальна хроніка…» ........................ 331 «Не все, що кидають нам в очі…» .................................... 331 «Прощаємо чужі гріхи, свої і поготів…» ........................ 332 «Моральні люди маються духовністю...» ....................... 332 «Ми наше справжнє перше «я»…»................................... 332 «Зрада в дрібницях, маленьких речах...» ....................... 332 «Зло не на Марсі десь, а на Землі...» ................................ 333 «Зрада – то “не страшно”…» ............................................ 333 «Тільки той, хто має владу…» ........................................... 333 «Де є повітря – там можливий вітер...» ........................... 334 «Той знаменник, що всі люди – браття…» ..................... 334 «Амбіції, заздрість, гординя…» ........................................ 334 «Добро повинно бути наступальним…» ........................ 334 «Чим більше совісті в людині...» ....................................... 335 «Совісті пречистої ніколи не буває…» ............................ 335 «Все нове захоплює розум і очі…» .................................... 335 «День гумору…» ................................................................... 336 «Як заворожують нові, сучасні швидкості…» ............... 336 «Не скільки слухаєш пісні...» ............................................. 336 «В обіймах кліпів задихаються пісні…» .......................... 336 «І куди ото туристів за моря несе?» ................................. 337 «Таксі маршрутне пролітає…» .......................................... 337 «Упевнено мчаться…» ......................................................... 337 «Природа людська невгамовна...» .................................... 338 «Коли очиститься свідомість…» ....................................... 338 «Нічого складного немає в житті…» ............................... 338

739

«Ми можемо бути духовно єдині…» ............................... 338 «Коли вітаєшся за очі...» ...................................................... 339 «Якщо людина на дев’яносто дев’ять…» ........................ 339 «Всі органи чуття у нас однакові...» ................................. 339 «Якщо вже техніка і полонила…» .................................... 340 «Сучасний світ технологічно нині…» ............................. 340 «Навіює, часом, думок дивних щем...» ............................ 340 «Мікроби скрізь!!!» ............................................................... 341 «Наше “я” – як вбрання…» ................................................ 341 «Мудрість народна – то мудрість природна...» ............ 341 «Живуть же деякі, мов щось застрягло в вусі...» ........... 342 «Душа бажає повного життя...» ......................................... 342 «Думки і мрії…» .................................................................... 342 «Є гра на публіку...» ............................................................. 343 «Не дивина, що люди брешуть…» ................................... 343 «За одного битого двох дають небитих...» ..................... 343 «Ніщо в житті не відбувається даремно…» ................... 344 «Незлими фібрами душі...»................................................ 344 «Як не натискуй на життя педалі…» ............................... 344 «Душа зірвалась з місця...» ................................................. 345 «Початок ще не битого путі...» .......................................... 345 «В кінці тунеля видно тільки сутінки...» ........................ 345 «Скільки «істин» мудрагелі…» ......................................... 345 «Він був не просто асистент…» ......................................... 346 «Сльоза, не окроплена розпачем, горем...» .................... 346 «Весь світ людський…» ........................................................ 346 «У часі є така закономірність…» ....................................... 347 «Оскільки Бог – творець, Він не вбиває...» .................... 347 «Ми всі під Бога й Сатану наврочені...» ......................... 347 «Боротися із Сатаною неможливо…» .............................. 348 «Межу для злетів і падіння…» .......................................... 348 «Усе, що відбувається в душі…» ....................................... 348 «Як тільки приходить яка-небудь думка…» ................. 348 «Вгодованих поетів не шаную…» ..................................... 349

740

«Не використовуйте у якості епіграфів…» .................... 349 «Суспільство йде не за поетами...» ................................... 349 «Є вірші, що їх вдруге, втретє хочеться читати...» ....... 349 «Колись поетів полюбляли, а тепер – акторів…» ......... 350 «Поети – це порода є така серед людей…» .................... 350 «Самопародій спеціально не писав…» ........................... 350 «Люблю поезію за магію душі…» ..................................... 351 «Якщо полюбимо усі художнє слово…» ......................... 351 «Краса красот – це не солодка груша…» ........................ 351 «Підписана книга – як марка поштова…» ..................... 351 «Люблю читати – мов співати…» ..................................... 352 «Коли натхнення не проходить…» .................................. 352 «Багато поетів прекрасних і сильних…» ........................ 352 «Зростала б кількість читачів як і поетів…» .................. 353 «Мені достатньо спілкуватися…»..................................... 353 «Пастельно-сонячний…» .................................................... 354 «Ограновуючи думку...» ..................................................... 354 «Немало власних віршів...» ................................................ 355 «Невже прорвало на поезії і вірші?» ................................ 355 «Поети, зазвичай, живуть не довго…» ............................ 355 «Повертаймось на круги своя...» ...................................... 356 «Добре бути читачем удвічі, вп’ятеро…» ...................... 356 «Хто з раннього дитинства до книжок торкався...» ..... 356 «Знов живемо в часи напружені…» ................................. 356 «Постійно треба бути на зв’язку з Історією…» ............. 357 «Якась продумана стратегія...» .......................................... 357 «Часу в нас залишилося обмаль…» ................................. 357 «Мені немає прощення й не буде...» ............................... 358 «Породив своїх дітей...» ..................................................... 358 «Дивує і бентежить…» ......................................................... 358 «Рік мине чи другий…» ...................................................... 359 «Жах!..» .................................................................................... 359 «По-російському учили всіх з дитинства блямкати…» 360 «Не вірять злодії і грішники у пекло…» ........................ 360

741

«Чи то свідомість мстить за те…» ..................................... 360 «Яка ж таки політика німа…»........................................... 361 «Прийшло нове, маскультне кредо...» ............................ 361 «Який масив культури, інформації!» ............................. 361 «Є українське радіо: перлина інтелекту...» .................... 361 «Тим, хто сповідує високі ідеали…» ................................ 362 «Кожен провокує й носить…» ........................................... 362 «Громадяни Всесвіту...» ....................................................... 362 «За століттями – століття…» .............................................. 362 «Невже, де є влада, присутня брехня?» .......................... 363 «Народ такий, який він є…» .............................................. 363 «Дивлюся на політика...» ................................................... 363 «З’являємося ми на енну кількість миттів...»................. 363 «Найвища в світі нагорода...» ............................................ 364 «Краще люди пізнаються не в святкові дні...» .............. 364 «Подивлюся зрідка на свої світлини…» ......................... 364 «В світлинах мить життя…» ............................................... 365 «Все збудеться не так…» ..................................................... 365 «Не всі приходять з небуття…» ........................................ 365 «Ми всі народжуємося як ненароком…»........................ 365 «Залетять, немов боліди…» ................................................ 366 Міти. Міти. Міти. .................................................................. 366 «І те, і те – усе минеться…» ................................................ 366 «Випробування, як і ревнощі…» ...................................... 367 «В політрекламі – щирі в безкорисливості…» .............. 367 «Кожна мить життя – як щастя...» .................................... 367 «Час промине – як ніби й не було його...» ..................... 368 «Буває так, що скільки б ти не стукав...» ........................ 368 «Дійсність,.. вона набагато хитріша…» .......................... 368 «Немов самотній корабель…» ........................................... 368 «Лягаю спати з Музою у ліжко…» .................................... 369 «Не раз, не два, бувало, жалкував…» ............................... 369 «Поезії і лірики багато не буває!» .................................... 369 «Хто поезію не любить, не читає…» ................................ 369

742

«Що то є чисто справжні, не повторні…» ...................... 370 «Якщо ти, дійсно, справжній є поет…» .......................... 370 «На різних щаблях атомарних досліджень…» ............. 371 «Кохаємось з поезією в ранньому дитинстві...» ............ 371 «Нехай у всіх колег-поетів...» ............................................. 371 «Прокрадеться старість в тіло...» ...................................... 372 Побажання .............................................................................. 372

АТОМАРНІ РЕФЛЕКСІЇ ................................................... 373

СИНДРОМ РАНКОВОЇ ЗОРІ .......................................... 393

«Початок життя віддає молоком...».................................. 394 «Хай йому трясця тому довголіттю…» ........................... 394 «Все ближче старість підступає анакондою...» ............. 395 «А десь на тому світі...» ....................................................... 396 «Синдром ранкової зорі…» ................................................ 396 «Коли помреш, не всі проблеми зникнуть...» ............... 397 «Смерть є доволі неприємна річ...» .................................. 398 «У хвилинних радощах і горі...» ....................................... 399 «Як востаннє, перед смертю...» .......................................... 400 «Не сприйнятий і не почутий зовсім...» ......................... 401 «Проповзли, мов вужі, непомітно роки...» ..................... 402 «Усе у цьому світі тимчасове...» ........................................ 402 «Моя особа за порогом смерті...» ...................................... 403 «На схилах гір…» .................................................................. 403 «Коли вже сам собі не рад...» ............................................. 404 «В пасхальні дні...» ................................................................ 404 «Вже несила організм тримати…» ................................... 405 «Схиляюся частіше до трави...» ........................................ 405 «Згасає день…» ...................................................................... 405 «Істина, мов іскрометна дама…» ...................................... 406 «Померти я волів би уві сні...» ........................................... 406 «Я з Вами серцем і душею…» ............................................ 406 «Хоч день залишиться до смерті…» ................................ 407 «В житті накопичив багато чого…» ................................. 407 «Коли батьки відходять за межу...» .................................. 407

743

«Життя, що розквітає...» ...................................................... 408 «Заскочить смерть до мене невблаганна...» ................... 410 «Гарцює смерть конем...» .................................................... 411 «Ночі вже мені не колисати...» .......................................... 412 «Осінньою ходою…» ............................................................ 412 «Не можу свого існування збагнути...» ........................... 413 «Остання кома виглядає із-за обрію...» ........................... 414 «О, скільки би ми тем обговорили…» ............................. 414 «Коли втрачає сенс все навкруги...»................................. 415 «Наскільки усвідомлюємо ми...» ....................................... 416 «І знову океани не–бут–тя…» ............................................ 416 «Що не кажіть, але під старість поминки...» ................. 417 Життя і смерть ....................................................................... 418 «Пройшов світами ніби скошеними травами…» ......... 419 І приснилося мені ................................................................. 420 «Насичуєш себе, перенасичуєш…» ................................. 421 «Подивись на світанкове небо…» ..................................... 421 «Кіно скінчилося під назвою життя…» ........................... 421 «Життя – то незбагненно файна річ...» .......................... 422 «Якась предивна амбівалентна мрія...»........................... 423 «Знов повертаєшся у сни…» .............................................. 423 «Я познайомився із нею у сімнадцять...» ........................ 424 «Друге життя особистості…» ............................................. 425 «Не спішимо поперед діда на той світ…» ...................... 426 «Себе не зайво уявити поза смертю...» ............................ 427 «І що хотів би перед смертю я собі?» ............................... 428 Покоління ............................................................................... 428 «Ми не ловили один одного...» ......................................... 429 «Виникне бажання пом’янути...» ..................................... 430

ВИМУШЕНА ПРОЗА ......................................................... 431

«Сиджу біля вікна…» ........................................................... 432 «Як тридцять днів …» .......................................................... 432 «Викурив цигарку…» .......................................................... 434

744

«Я твоя цигарка…» ............................................................... 434 Етнічна мораль ...................................................................... 435 Запізнілі рефлексії ................................................................ 437 «Солідно постарів...» ............................................................ 439 «Закуті брухтом ностальгії...» ............................................ 441 «Ранком в осінню погоду...» ............................................... 441 «Вертаючись щодня додому...» ......................................... 443 «Пожовклі сторінки газет, журналів...» .......................... 444 «Ми з покоління яничар...» ................................................ 445 «Вони самі собі пророки...» ................................................ 446 «Відійшла епоха Леонідів...» .............................................. 448 «Фельдфебелі від влади і моралі...» ................................. 448 «Не проходять люди перевірку владою...» .................... 449 «Частина людей в дивовижній країні…» ....................... 450 «Коли б’є себе в груди відома мадам…» ......................... 451 Роздуми про народних депутатів ..................................... 451 «Я для чогось живу...» .......................................................... 453 «Приходили до влади і порядні люди...» ....................... 454 Відплата ................................................................................... 455 «Я теж висловлювався інколи невдало...» ....................... 456 «Заговорили про мораль…» .............................................. 457 «Чудова мова влади...» ......................................................... 458 «Хоч Бог і бачить все…» ...................................................... 458 «Іуди і були, і завжди будуть...» ........................................ 459 «Буде правда на Землі...» .................................................... 460 «Політика із тої сфери…» ................................................... 460 «Разом всі ви молодці...» ..................................................... 461 Біля пам’ятника Лесі Українки ........................................ 463 В пам’ять про Другу світову війну .............................. 466 Дев’яте травня ...................................................................... 466 «Настала тиша на землі після війни...» ........................... 467 «Ідеї із насильницькою зброєю...» .................................... 469 Роздуми про Тузлу... і не тільки.................................... 470 Роздуми про локальні війни ........................................... 473

745

«Від війни до війни проживали усі…» ............................ 473 «Диктаторів-вождів в історії було – як через край…» 474 «Відновлені паради…» ........................................................ 475 Новації ..................................................................................... 476 «Яка нестерпна біль на серці...» ....................................... 477 «Шляхами спраглої душі...» ............................................... 478 «Чи ми усі разом...» .............................................................. 479 «Їм у житті приходилось брехати…» .............................. 480 Падіння .................................................................................... 481 Наболіле .................................................................................. 482 «За межами школи…» ......................................................... 485 «Переглядаю пресу...» ......................................................... 486 «Нездужаю постійно…» ...................................................... 488 «Ви служите собі, не Україні...» ....................................... 489 «Іще не всі палаци добудовано…» ................................... 490 З антиукраїнського вертепу ............................................... 491 Біди ........................................................................................... 492 «В свої всього шістдесят два...» .......................................... 493 «Ох, які ж ви гидкі...» ........................................................... 494 Не буває зла з нічого ............................................................ 496 «Хто ж нам, українці, винен...» ......................................... 497 «Хулять нашу і мову, й свідомість…» .............................. 498 «Хто ми такі?» ....................................................................... 499 Ненавиджу .............................................................................. 500 Потреба.................................................................................... 501 Прозріння ............................................................................... 502 Так тож – якби! ...................................................................... 506 Картезіанські рефлексії ....................................................... 508 Пам’яті Юрія Іллєнка ........................................................ 510 «Лише думки не заборониш...»......................................... 511 «По-дитячому любили рідну Україну...» ...................... 512 Ретроспективи ....................................................................... 513 У шпиталі ................................................................................ 516 «Огидно… Прикро… Соромно...» .................................... 517

746

«Без України не буде Росії…» ............................................ 519 «Була би Україна далеко десь на Заході...» ................... 519 «Якесь постійне і гнітюче відчуття...» ............................. 520 Роздуми діда про дочок і внуків ....................................... 521 «Відчуття чужого – не зникає...» ...................................... 522 Так не хотілося б війни! ..................................................... 523 «Дивна і тиха війна громадянська…» ............................. 524 «Не буде спокою сучасній Україні…» ............................ 525 Братам – сусідам .................................................................... 526 «Ну хто сказав і хто весь час говорить...» ........................ 527 «Думка серце, душу точить...» ......................................... 528 «Всім хочеться бачити фільму кінець...» ....................... 529 «Простіть за те, що не люблю...» ...................................... 530 Мислення імперіаліста ....................................................... 533 «Вставай, піднімайся моя Україна!» ............................... 534 «До нагород відношуся скептично...» ............................. 536 «Поет – не той, хто тільки пише вірші…» ...................... 537 «Провісники, гінці святого слова...» ................................ 537 «На день народження чи смерть...» ................................. 538 «О, літератори, в своїй красі і грації...» ........................... 539 Облуда ..................................................................................... 540 «Приснився діалог...» ........................................................... 542 Прості істини ......................................................................... 544 «Давайте всі разом подивимось на небо...» .................... 545 Негаразди ................................................................................ 546 «Є відчуття, що ти в своїй державі?» ............................... 547 «Від всього, що нове, не відрікаюсь…» ........................... 548 Імунітет .................................................................................... 549 Ужинок .................................................................................... 550 Любов і совість ....................................................................... 554 «Забракло чистої води...» .................................................... 556 «В ім’я, на благо люду і країни...» .................................... 557 «Невже прийшла пора лише для сповіді?» ................... 558 Євромайдан ............................................................................ 558

747

Сумні думки ........................................................................... 560 Пам’яті Володимира Сіренка ............................................ 562 Монолог ................................................................................... 563 «Можливість говорити, бути чутим...» ........................... 564 Роздуми про тероризм, терористичні акти ................... 566 Повернення ............................................................................ 567 Роздуми ................................................................................... 568 «Від запитань немало теж залежить…» .......................... 571 «Олігархи з неба нам не впали…» ................................... 572 «Чи не втомилось людство існувати?» ............................ 574 Бентежність ............................................................................ 576 «Чи не занадто ти зарефлексований?» ........................... 577 «Ми віримо комусь, в майбутнє, щось...» ....................... 580 «Хай вірші множать дух, поете...» .................................... 581

СПОВІДАЛЬНІ МАГІСТРАЛІ ......................................... 583

«Чому з дитинства дивно хворий я?» ............................. 584 «Любив з дитинства у вікно дивитися…» ...................... 584 Найперші школи .................................................................. 585 «Я не кину тебе, Україно...» ............................................... 588 Зв’язок ...................................................................................... 589 «Знов проза вимушена, біла...» ......................................... 591 «І слава Богу, що Поезія мене не покидає...» ................. 592 Спогади ................................................................................... 593 «У поезії – з дитинства...» .................................................... 594 «Брехню з дитинства і ненавидів…» ............................... 595 «Я ніколи не брехав...» ......................................................... 596 «Як за покликанням – поет...» ........................................... 597 «У кожній зрілій жінці бачу матір...» .............................. 598 «Як був малим, я смерті не боявся...» .............................. 599 «Мій потяг стрімкий...» ....................................................... 600 «О, мамо, мамо!» .................................................................... 601 «Коли ще підлітком захоплювався «Beatles»...» ............ 602 «Я світ ловив, а він зі мною грався...» .............................. 603 «Україно! Із твоїм іменням...»............................................ 604

748

«І Бог мій, і церква моя – Україна...»................................ 604 «Прокидаюсь справжнім українцем...»........................... 605 «Я уявляю свій останній сон…» ........................................ 606 «Звичайно, я щасливий тим...» ......................................... 607 «Бува, відчутні погляди зі списами...» ............................. 608 «Я вдячний всім в житті моєму...» .................................... 609 «Самотності не відчуваю гріх…» ...................................... 609 «Дивлюся на життя через світи минулого...» ................ 609 «Життя в мені буяло й посміхалося...» ............................ 610 «Буває, що не хочеться і жити...» ...................................... 611 «Приємно бачити з вікна…» .............................................. 613 «За інших став надміру хвилюватися...»......................... 614 Про рідне і близьке .............................................................. 614 Ментальний ген .................................................................... 615 «Не хочу я лягати в землю...» ............................................. 617 «Відколи став я мислити…» ............................................... 619 «І скільки в світі правд не мати...» .................................... 620 «Після народження ми всі такі маленькі!» ..................... 621 «Як любо бути наодинці із природою…» ...................... 622 Вертаюсь знов в Історію ...................................................... 623 «Весь час перед очима і душею...» .................................... 625 «Роки минулого цікаво рахував...» ................................... 626 Такого не простити і ніколи не забути! .......................... 627 «Філософічні відчуття, як перші сходинки...» .............. 629 «На диво собі по життю поносило...» .............................. 630 Сповідь від homo divinans .................................................. 631 «До зла відчинені усі, усі ворота...» .................................. 632 Раптові спогади ..................................................................... 633 Хвала ......................................................................................... 636 «Ось, мріяв я колись ходить по світу...» .......................... 637 «Біда вривається нахабно й непомітно...» ...................... 638 «Згадались ті часи, що у житті застав...» ......................... 640 Сни – підказки ....................................................................... 641 «В поезії по різному складалося...» ................................... 643

749

«Мені чомусь немає місця…» ............................................ 643 «Згадав образи несусвітні…» ............................................. 644 «Любив Історію з дитинства…» ....................................... 645 «Бува, не почуєте жодного слова…» ................................ 647 «І кожному із читачів у цьому вірші...»........................... 647 «На додачу різним темам...» .............................................. 649 «Бува у вільний час і навіть за роботою...» .................... 650 «Опоетизувавши прозу...» .................................................. 651 «Звичайно, хотілось багато чого…» ................................. 652 «І що найбільше побажав би я собі?» .............................. 653 «Моє ім’я на збірках віршів…» .......................................... 653 «Більше віршів, ніж двохсот…» ......................................... 654 «Не прошу я пробачення ні в кого...» ............................. 654 «Під настрій чи погоду вірші не писалися…» .............. 655 «І піде прахом все, що змайстрував...» ............................ 656 «Мене не стане завтра…» ................................................... 657 Сповідальні магістралі ........................................................ 658 «Згадаймо читачі зі стажем...» ........................................... 660 «Все рідше й рідше як відвідую застілля...» ................... 661 Згадка ....................................................................................... 663 «Готувалась моя бабця до своєї смерті…» ...................... 664 «Прожив не хитро, з часом не лукавив…» ..................... 665 Симпозіум ............................................................................... 665 Між іншим .............................................................................. 668 Метаморфози снів ................................................................ 671 1917 – 2017 ............................................................................... 675 «Наскільки я щасливий, розумів...» ................................. 678 «Я на російській “грішній” мові...» .................................. 679 «Докорінно світ змінився...» .............................................. 680 «Не віддам я свої сімдесят...» ............................................. 682 Що то є диво – почуття!....................................................... 683 «Життя людське, окреме – випадкове...» ........................ 685 «Свята любов любов’ю пророста...» ................................. 686 «Згадувати зайвого не варто...» ......................................... 686

750

Поезія доріг ............................................................................ 687 «Особисті сповіді іншим нецікаві...» ............................... 688 Сам собі ................................................................................... 689 «Не маю слова жодного неправди за собою...» ............. 690 «Гори, річка, поле, гай...» .................................................... 691 «Листя, честь віддавши, опадає…» .................................. 692 Місія.......................................................................................... 693 Житейське кредо ................................................................... 695 «Завантажений думками...» ............................................... 697 «Народжуються люди, як і все живе...» ........................... 699 Самота ...................................................................................... 700 Retro Love ................................................................................ 701 «Хай інтуіція і відчуття, на жаль засвідчують...» .......... 703 «Спішіть, спішіть добро робити...» .................................. 704 «Від пізнання ще більш життю радієш…» ..................... 705 «Душа мов птаха...» .............................................................. 706 «З дитинства ріс із чистими очима...» ............................. 707 «Про себе відмітиш прожиті роки...» .............................. 707 Про лірику – поезію душі ................................................... 708 Post scriptum ........................................................................... 709

ВІД ЕПІЛОГУ ДО ПРОЛОГУ ........................................... 711

Не мимохідь ........................................................................... 712 «Життя щасливого, напевно, не наїжся…» .................... 716 «Усим своїм життям дійти до Істини...» ......................... 718 «З височини якогось метарівня...» .................................... 719 «Дай Бог, щоб у наступному житті…» ............................ 721 Від епілогу до прологу ........................................................ 723 Post Post scriptum .................................................................. 724

Віннік А.В.

В 48 Мініметаполірефлексії: Лірика, есе, поетична проза. – 2018 – 752 с. ISBN

До другого, як і першого видання, увійшли поезії різні за обсягом, тематикою та формою. Представлені вірші наповнені як запитами й тривогами вітчизняного сьогодення, так і широкою палітрою різнобічних особистих переживань поета. Для значної їх кількості характерна лірико-епічна форма зображення багатогранного життя, що заряджена філософічною сконцентрованістю думок, ідеалами громадянськості, людяності, морально-етичними аспектами сучасного світового розвитку.

УДК 821.161.2-1

ББК 84 (4УКР) 6-5

752

Літературно-художнє видання

ВІННІК Анатолій Васильович

МІНІМЕТАПОЛІРЕФЛЕКСІЇ

Лірика, есе, поетична проза

Комп’ютерний набір Л.В. Самсонова, Л.Ю. Кравець

Підписано до друку

Формат 6084/32. Папір офсетний Друк офсетний. Ум. друк. арк. .