commongoal.org.uacommongoal.org.ua/wp-content/uploads/2015/01/1.pdf · 2 УДК 342.841 ББК 67.9...
TRANSCRIPT
------------------------------------------------------------------------------------
Державна служба: запобігання корупції / посібник для
працівників служб персоналу та уповноважених підрозділів (осіб) з
питань запобігання та виявлення корупції в державних органах:у 2 т. -----------------------------------------------------------------------------------------
Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах
місцевого самоврядування
Навчальний посібник
Професійний довідник державного службовця та посадової
особи місцевого самоврядування, 2013
2
УДК 342.841 ББК 67.9 Б 24
Рецензенти:
Т.Є. Мироненко, директор Інституту підготовки кадрів Національної академії прокуратури України, кандидат юридичних наук, старший радник юстиції
О.М. Ковбаско, завідувач Центру підвищення кваліфікації державних службовців ІПК ДСЗУ, кандидат технічних наук, доцент
Схвалено Вченою радою Інституту підготовка кадрів державної служби зайнятості України, протокол № 7 від 24 вересня 2013 року
Баришніков В.М.
Б24 Державна служба: запобігання корупції / посібник для працівників служб персоналу та уповноважених підрозділів (осіб) з питань запобігання та виявлення корупції в державних органах: у 2т. / В. М. Баришніков. – К.: Професійний довідник державного службовця та посадової особи місцевого самоврядування, 2013. Т.1: Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування / Навчальний посібник. – 2013. – 160с.
Навчальний посібник містить програму спеціалізованого короткострокового навчального курсу “Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування”, затверджену Національним агентством України з питань державної служби. У посібнику наведено конспект лекційного та теоретичного матеріалу для вивчення навчального курсу, методичні матеріали для контролю і оцінки якості навчання, а також перелік корисних ресурсів Інтернету.
Призначений для державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, які підвищують кваліфікацію з питань запобігання та протидії проявам корупції.
© В.М. Баришніков, 2013
3
ЗМІСТ ПРОГРАМА СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО КОРОТКОСТРОКОВОГО НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ ”Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування ” .............................................................................................. 4
Пояснювальна записка .................................................................................... 4 Орієнтовний тематичний план ....................................................................... 7 Зміст навчального матеріалу .......................................................................... 7 Рекомендована література ………………………………………………….. 9
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ ”Нове антикорупційне законодавство. Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” ..............................26
План лекції…………………………………………………………………... 26 Вступ ………………………………………………………………………… 27 Сутність та поняття корупції .........................................................................28 Основні методи та заходи запобігання корупції .........................................33 Формування державної антикорупційної політики .....................................45 Участь України у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії корупції....................................................................53 Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” (№ 3206-VI від 07.04.2011 р.) .........................................................................57 Зміни до нового антикорупційного законодавства України………......... . 62 Заходи, спрямовані на запобігання і протидію корупції .............................64 Участь громадськості у засадах щодо запобігання корупції .....................92 Відповідальність за корупційні правопорушення державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування………………..94 Усунення наслідків корупційних правопорушень ...................................... 96 Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції ………………………………………………………….....98
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОНТРОЛЮ І ОЦІНКИ ЗНАННЯ НОВОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ “Про засади запобігання і протидії корупції...……………………………………………………………………….98
Контроль якості засвоєння знань при організації підвищення кваліфікації за програмою курсу……………………………………………98 Організація проведення підсумкового контролю знань слухачів, які навчаються за програмою навчального курсу ………………………..102 Постатейні тестові завдання та контрольні питання для організації самостійної роботи слухачів та контролю знань Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”………………………………….. 102 Перелік контрольних питань для проведення письмового підсумкового екзамену слухачів, які навчаються за програмою навчального курсу “Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування”……156
4
ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ІНТЕРНЕТ ДЛЯ ПОГЛИБЛЕННЯ ЗНАНЬ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ ………… 157 Сайти органів державної влади України………………………………….157 Правові інформаційні ресурси Інтернет…………………………………..158 Інтернет-ресурси міжнародних організацій щодо запобігання і протидії корупції…………………………………………………………..158
Корисні інформаційні ресурси Інтернет…………………………………..159 ПРОГРАМА СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО КОРОТКОСТРОКОВОГО
НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ ”Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування ”
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Програма спеціалізованого короткострокового навчального курсу (далі – Програма курсу) розроблена Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості України на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України “Про підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з питань запобігання і протидії проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування” від 6 липня 2011 року № 642-р.
Мета курсу – засвоєння знань про зміни в антикорупційному законодавстві та шляхи реалізації антикорупційної політики в Україні; розвиток системи знань і умінь, які забезпечують здатність запобігати виникненню корупційних діянь, протидіяти проявам корупції і усувати наслідки правопорушень, пов’язаних з корупцією.
Програму курсу розроблено з урахуванням результатів вивчення навчальних потреб та інтересів керівників структурних підрозділів органів державної влади і органів місцевого самоврядування відповідно до вимог нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, організації і функціонування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Такими нормативно-правовими актами є:
Конституція України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року;
Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3659-ХІІ;
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. № 280-ВР;
Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІV;
5
Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 р. № 2493-ІІІ;
Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 р. № 2984-ІІІ; Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” від 7 квітня
2011 р. № 3206-VI; Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” від 7 квітня 2011 р. № 3207-VІ;
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування” від 7 липня 2010 р. № 564;
наказ Міністерства освіти України “Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах” від 2 червня 1993 р. № 161;
наказ Міністерства освіти України “Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів” від 7 серпня 2002 р. № 450;
наказ Головного управління державної служби України “Про затвердження методичних рекомендацій щодо розробки тематичних постійно діючих і короткострокових семінарів, тренінгів, спеціалізованих короткострокових навчальних курсів” від 25 травня 2011 року № 134.
Програма курсу передбачає засвоєння питань реалізації антикорупційної політики в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на основі опрацювання відповідних нормативно-правових актів, наукових праць, навчальної літератури та матеріалів періодичних видань.
Навчальній роботі слухачів у процесі застосування різних форм організації навчання передбачається надавати проблемного та комплексного характеру, що полягає у поєднанні змісту теоретичного матеріалу та завдань і технологій, пов’язаних як з його вивченням, так і з оволодінням уміннями виконувати практичні завдання, спрямовані на формування навичок, необхідних для забезпечення ефективності підвищення кваліфікації.
Для успішного оволодіння навчальним матеріалом передбачається добирати методи проведення занять з урахуванням специфіки завдань кожного етапу курсу.
На етапі сприймання, осмислення та запам’ятовування навчального матеріалу доцільним є використання таких форм організації навчальних занять: лекція, круглий стіл, дискусія, семінарське заняття, самостійна робота з літературою та іншими джерелами інформації тощо. На етапі формування умінь планується використовувати такі форми: тренінг, аналіз професійних ситуацій, розв’язування професійних завдань, вправи, ділові ігри тощо.
6
Опрацювання навчального матеріалу короткострокового курсу супроводжується попереднім та підсумковим видами контролю із застосуванням тестування та завершується письмовим випускним екзаменом.
У результаті опрацювання навчального матеріалу Програми курсу слухачі повинні знати:
- сутність Національної антикорупційної стратегії на 2011–2015 роки та напрями її реалізації;
- сутність державної антикорупційної політики України, пріоритети, шляхи і принципи її реалізації;
- нормативно-правове забезпечення й інші умови діяльності щодо запобігання корупцією в Україні;
- передумови виникнення корупції; - механізми протидії поширенню службових зловживань в органах
виконавчої влади і місцевого самоврядування; - особливості організації контролю в органах виконавчої влади як
засобу запобігання та протидії корупції; - підстави і порядок здійснення адміністративних дій у разі виявлення
корупції; - правові засади відшкодування збитків, завданих вчиненням
корупційних діянь; - механізми оскарження і скасування неправомірних рішень; - етичні засади державної служби; - шляхи запобігання й врегулювання конфлікту інтересів у діяльності
державних службовців; - шляхи налагодження взаємодії і співпраці органів виконавчої влади з
громадськими організаціями у сфері запобігання та протидії корупції; - досвід зарубіжних країн у здійсненні заходів щодо боротьби з
корупцією; уміти: - планувати та організовувати заходи, спрямовані на запобігання та
протидію корупції; - вживати заходів щодо виявлення фактів корупційних діянь, усунення
наслідків правопорушень, пов’язаних з корупцією; - організовувати та здійснювати в органах виконавчої влади контроль
за дотриманням антикорупційного законодавства; - налагоджувати зв’язки з громадськістю та засобами масової
інформації з метою запобігання та протидії корупції.
ОРІЄНТОВНИЙ ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
Загальна кількість годин – 12, із них: аудиторні заняття – 8 год., самостійна навчальна робота слухачів – 4 год., консультування – 2 год.
Кількість годин № за/п
Вид та тема заняття аудиторних самостійної
7
занять роботи 1 Лекція: Нове антикорупційне законодавство. Закон
України “Про засади запобігання і протидії корупції” 2 1
2 Тематична дискусія: Проблемні аспекти застосування нового антикорупційного законодавства
2 1
3 Практичне заняття: Заходи щодо запобігання та протидії корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування, відповідальність за корупційні правопорушення
2 1
4 Практичне заняття: Використання ресурсів Інтернет для поглиблення знань щодо запобігання та протидії проявам корупції
2 1
Консультація – 2 години Випускний контроль знань
Види занять: лекція, тематична дискусія, практичні заняття у вигляді ділової гри в малих групах, в комп’ютерному класі тощо.
Випускний екзамен: під час проведення консультації до екзамену.
ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Тема 1. Нове антикорупційне законодавство. Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції”
Сутність та поняття корупції. Об’єктивні причини поширеності корупції в Україні. Суб’єктивні причини поширеності корупції. Наслідки корупції в системі державного управління.
Основні методи та засади запобігання корупції. Необхідність нових підходів до формування державної антикорупційної політики. Мета і завдання Національної антикорупційної стратегії на 2011–2015 роки. Основні завдання Національного антикорупційного комітету з питань запобігання та протидії корупції.
Основні міжнародні акти у сфері протидії корупції. Використання Україною положень Конвенції ООН проти корупції, рекомендацій Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO), Стамбульського плану дій ОЕСР з боротьби проти корупції.
Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” (№ 3206-VI від 07.04.2011 р.) – базовий законодавчий акт в Україні щодо нової антикорупційної політики. Загальні положення та його основні розділи.
Тема 2. Проблемні аспекти застосування нового антикорупційного законодавства
Провадження у справах про адміністративні корупційні правопорушення. Строки провадження в адміністративному судочинстві. Обов’язкова участь прокурора і посадової особи в судовому засіданні.
Організація діяльності органів прокуратури у сфері запобігання та протидії корупції. Контроль і нагляд за використанням законів у сфері запобігання і протидії корупції. Усунення наслідків корупційних правопорушень.
8
Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” (№ 3207-VI від 07.04.2011 р.). Внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України.
Кримінальні корупційні правопорушення. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Правозастосовна практика адміністративної відповідальності за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунків, вимог фінансового контролю, вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів тощо.
Тема 3. Заходи щодо запобігання та протидії корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування, відповідальність за корупційні правопорушення
Обмеження щодо державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, спрямовані на запобігання та протидію корупції. Особливості відповідальності за порушення обмежень.
Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.
Фінансовий контроль. Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Вимоги щодо прозорості інформації. Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Правила професійної етики та запобігання конфлікту інтересів. Загальні правила поведінки державних службовців. Впровадження етичних стандартів у роботу державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Кодекси поведінки державних службовців. Конфлікт інтересів як джерело корупційних правопорушень.
Відповідальність за корупційні правопорушення. Види відповідальності за корупційні правопорушення. Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Тема 4. Використання ресурсів Інтернет для поглиблення знань щодо запобігання та протидії проявам корупції
Проведення інформаційної та роз’яснювальної роботи з питань застосування норм нового антикорупційного законодавства. Нормативно-правові акти: міжнародні документи, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств і відомств щодо запобігання та протидії корупції.
Діяльність Нацдержслужби України щодо запобігання та протидії корупції. Підготовка аналітичних матеріалів, проектів нормативно-правових актів, планування та реалізація заходів щодо запобігання корупції. Організація роботи гарячих ліній та проведення перевірок Нацдержслужби України та її територіальними підрозділами.
9
Діяльність суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції. Пошук інформації на веб-сайтах Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Національного антикорупційного комітету.
Участь громадськості у заходах щодо запобігання корупції як запорука успішної антикорупційної політики. Інформування громадськості про результати роботи у сфері запобігання корупції. Запровадження громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції. Використання соціальних мереж. Інформація про журналістські розслідування, новини щодо реалізації антикорупційних заходів.
Формування в державних службовців, усього населення України негативного ставлення до проявів корупції, створення єдиного веб-порталу з питань антикорупційного законодавства. Антикорупційний портал. Запровадження соціальної реклами з питань запобігання та протидії корупції.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Законодавче і нормативно-правове забезпечення
Міжнародні документи, ратифіковані Законами України
Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173): Міжнародний документ Ради Європи, підписаний у Страсбурзі 27.01.1999 (Конвенцію ратифіковано із заявою Законом № 252-V від 18.10.2006 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – № 50. – ст. 497). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_101.
Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією: Міжнародний документ Ради Європи, підписаний у Страсбурзі 04.11.1999 (Конвенцію ратифіковано із заявою Законом № 2476-IV від 16.03.2005 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. – № 16. – ст. 266). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_102.
Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 191): Міжнародний документ Ради Європи, підписаний у Страсбурзі 15.05.2003 (Протокол ратифіковано Законом № 253-V від 18.10.2006 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – № 50. – ст. 408). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_172.
Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції: Міжнародний документ, прийнятий на 58 сесії Генеральної Асамблеї ООН у жовтні 2003 року (Конвенцію ратифіковано із заявою Законом № 251-V від 18.10.2006 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – №50. – ст. 496). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_c16.
Кодекси України
10
Кодекс законів про працю України (затверджений Законом № 322-VIII від 10.12.71, ст. 375 // Відомості Верховної Ради УРСР. – 2000. – Додаток до № 50 від 17.12.2000. – ст. 37). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08.
Кодекс України про адміністративні правопорушення: (Прийнято Вер-ховною Радою Української Соціалістичної Республіки 7 грудня 1984 року № 8073-Х) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51 від 18.12.1984, ст. 1122. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.
Кримінальний кодекс України: (Прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 року № 2341-III) // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25 від 29.06.2001. – ст. 131). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2013. – № 9–10, № 11–12, № 13, ст. 88. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 4651-17.
Закони України
Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23.12.1993 № 3782-ХІІ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3782-12.
Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-ІІІ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2493-14.
Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 № 93-IV. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/93-15.
Закон України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» від 21.12.2010 № 2808-VI. – [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/ 2808-17.
Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 № 3206-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3206-17.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 № 3207-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3207-17.
Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 № 4050-VI. – [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4050-17.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Митного кодексу України» від 13.03.2012
11
№ 4496-VI. – [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/4496-17.
Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо впорядкування податкового декларування» від 24.04.2012 № 4661-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/4661-17.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 17.05.2012 № 4711-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4711-17.
Закон України «Про правила етичної поведінки» від 17.05.2012 № 4722-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/4722-17.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” від 18.04.2013 № 221-VII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/221-18. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” від 18.04.2013 № 221-VII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/221-18.
Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України” від 18.04.2013 № 222-VII. – (Набрання чинності 15.12.2013) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 222-18.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики” від 14.05.2013 № 224-VII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/224-18.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України від 16.05.2013 № 245-VII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/245-18.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб” від 23.05.2013 № 314-VII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/314-18.
Укази Президента України
12
Про утворення Національного антикорупційного комітету: Указ Президента України від 26.02.2010 № 275/2010. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/275/2010.
Питання управління державною службою в Україні: Указ Президента України від 18.07.2011 № 769/2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/769/2011.
Питання Національного антикорупційного комітету: Указ Президента України від 01.09.2011 № 890/2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/890/2011.
Про першочергові заходи з реалізації Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" : Указ Президента України від 05.10.2011 № 964/2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964/2011.
Про Національну антикорупційну стратегію на 2011–2015 роки: Указ Президента України від 21.10.2011 № 1001/2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1001/2011.
Про Порядок організації проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування: Указ Президента України від 25.01.2012 № 33/2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/33/2012.
Про деякі питання Національного антикорупційного комітету: Указ Президента України від 16.03.2012 № 201/2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/201/2012.
Про внесення змін до Положення про Національний антикорупційний комітет: Указ Президента України від 30.05.2012 №362/2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/362/2012.
Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна–НАТО на 2013 рік: Указ Президента України від 05.07.2013 № 371/2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/371/2013.
Постанови Кабінету Міністрів України
Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950: постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2011 № 1044. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1044-2011-п.
Питання запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади: постанова Кабінету Міністрів України від 08.12.2009 № 1422. – [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1422-2009-п.
Про затвердження Порядку інформування Національного агентства з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення: постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2011 № 1072. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1072-2011-п.
13
Про затвердження Порядку підготовки та оприлюднення звіту про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції: постанова Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1094. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1094-2011-п.
Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України: постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.2011 № 1126. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1126-2011-п.
Про затвердження Порядку передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям: постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1195. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1195-2011-п.
Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011–2015 роки: постанова Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 № 1240. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1240-2011-п.
Про затвердження Порядку зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, та відомостей щодо відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента: постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 № 16. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/16-2012-п.
Про виготовлення бланків декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру: постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.2012 № 64. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/64-2012-п.
Про затвердження Порядку проведення службового розслідування: постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 № 666. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/666-2012-п.
Питання Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики: постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 р. № 484. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/484-2013-%D0%BF.
Розпорядження Кабінету Міністрів України
Про підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з питань запобігання і протидії проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування: розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 642-р. – [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/642-2011-р.
Накази та роз’яснення Міністерства юстиції України
Про затвердження Методології проведення антикорупційної експер-тизи проектів нормативно-правових актів: наказ Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5. – [Електронний ресурс]. – Режим
14
доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v1380323-10?test=NOaMfL2dtr584ry6Zi8QhG29HdlDAsFggkRbI1c.
Взаємодія держави та інститутів громадянського суспільства: роз’яснення Міністерства юстиції України від 03.02.2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0018323-11.
Корупційні ризики в діяльності державних службовців: роз’яснення Міністерства юстиції України від 12.04.2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0026323-11.
Участь України в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії корупції: лист Міністерства юстиції України від 22.06.2011. – [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0042323-11.
Одержання подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: роз’яснення Міністерства юстиції України від 28.07.2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0053323-11.
Участь громадськості у заходах щодо запобігання корупції як запорука успішної антикорупційної політики: роз’яснення Міністерства юстиції України від 26.08.2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0059323-11.
Относительно разъяснений положений Закона Украины "О принципах предупреждения и противодействия коррупции" : письмо Министерства юстиции Украины от 12.10.2011 № 612-0-2-11/11. – [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0612323-11.
Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення: наказ Міністерства юстиції України від 11.01.2012 № 39/5. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0028-12.
Антикорупційні обмеження щодо осіб, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування: роз’яснення Міністерства юстиції України від 25.01.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0001323-12.
Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення: роз’яснення Міністерства юстиції України від 08.02.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0003323-12.
Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки наявності в осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, корпоративних прав: наказ Міністерства юстиції України від 23.03.2012 № 448/5. – [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0449-12.
Про внесення змін до Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів: наказ Міністерства
15
юстиції України від 02.04.2012 № 516/5. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0516323-12.
Основні напрями реалізації у 2012 році Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011–2015 роки: роз’яснення Міністерства юстиції України від 13.04.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0009323-12.
Стосовно обмежень сумісності діяльності заступника селищного голови з діяльністю депутата районної ради: роз’яснення Міністерства юстиції України від 13.04.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0013323-12.
Антикорупційна експертиза як засіб запобігання корупції: роз’яснення Міністерства юстиції України від 21.05.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0018323-12.
Проблемні питання застосування Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" : роз’яснення Міністерства юстиції України від 10.07.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0026323-12.
Запобігання корупції в органах державної влади шляхом проведення спеціальної перевірки: роз’яснення Міністерства юстиції України від 19.07.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0028323-12.
Вимоги щодо декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру та оприлюднення декларацій: лист Міністерства юстиції України від 05.12.2012 № б/н. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0036323-12.
Щодо запобігання і протидії корупції [Вирішення питання щодо визначення поняття "посадова особа"]: лист Міністерства юстиції України від 22.02.2013 № 1332-0-26-13/11. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v13_1323-13.
Деякі питання проведення антикорупційної експертизи: наказ Міністерства юстиції України від 05.08.2013 № 1608/5. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1325-13.
Накази та роз’яснення Національного агентства України з питань державної служби
Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця: наказ Головного управління державної служби України від 04.08.2010 № 214. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1089-10.
Про затвердження Загального порядку проведення іспиту кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців: наказ Головного управління державної служби України від 08.07.2011 № 164. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0930-11.
16
Про внесення змін до Загальних правил поведінки державного службовця, затверджених наказом Головдержслужби від 04.08.2010 № 214: наказ Головного управління державної служби України від 19.07.2011. – [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0973-11.
Про Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців: наказ Національного агентства України з питань державної служби від 13.09.2011 № 11. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.48071.0.
Про затвердження Примірного положення про комісію з питань оцінки вартості, вирішення питання щодо можливості використання, місця та строку зберігання дарунка, одержаного уповноваженою особою як подарунка державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державній або комунальній установі чи організації: наказ Національного агентства України з питань державної служби від 26.12.2011 № 86. – [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://nads.gov.ua/control/publish/article?art_id=556375.
Роз'яснення з питань запобігання проявам корупції (витяг): роз’яснення Національного агентства України з питань державної служби від 03.03.2012 № 1005/23-12. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.49219.0.
Про затвердження Порядку ведення, обліку та зберігання особових справ державних службовців: наказ Національного агентства України з питань державної служби від 05.03.2012 № 44. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0651-12.
Про затвердження Типового порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби: наказ Національного агентства України з питань державної служби від 05.03.2012 № 43. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0709-12.
Про внесення змін до Загальних правил поведінки державного службовця, затверджених наказом Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010 року № 214: наказ Національного агентства України з питань державної служби від 28.09.2012 № 194. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1768-12.
Наказ Державної судової адміністрації України, Міністерства юстиції України
Про затвердження Порядку надсилання електронних копій судових рішень щодо осіб, які вчинили корупційні правопорушення: Наказ Державної судової адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26.01.2012 № 12/152/5. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012750-12.
Роз’яснення Міністерства фінансів України
17
Декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру особами, які займають посади, пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також які претендують на зайняття відповідних посад: роз’яснення Міністерства фінансів України від 30.01.2012 № 31-08310-3-8/520. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://court.gov.ua/tu09/legislation/law/Rozyasn/.
Наказ Міністерства охорони здоров’я України
Про порядок проведення медичного огляду та спеціальної перевірки особи, яка претендує на зайняття посади, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 30.07.2012 № 578. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1405-12.
Інструкція щодо порядку заповнення форми первинної облікової доку-ментації № 123-1/о "Картка про стан здоров’я особи, яка претендує на зай-няття посади, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого само-врядування" : наказ Міністерства охорони здоров’я України від 30.07.2012 № 578. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1407-12.
Інструкція щодо порядку заповнення форми первинної облікової документації № 133/о "Медична довідка про стан здоров’я особи, яка претендує на зайняття посади, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування" : наказ Міністерства охорони здоров’я України від 30.07.2012 № 578. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1408-12.
Інструкція щодо порядку заповнення форми первинної облікової документації № 133-1/о "Журнал реєстрації виданих медичних довідок про стан здоров’я особи, яка претендує на зайняття посади, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування" : наказ Міні-стерства охорони здоров’я України від 30.07.2012 № 578. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1409-12/paran3#n3.
Наказ Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України
Про затвердження Інструкції про взаємодію правоохоронних органів у сфері боротьби з організованою злочинністю: наказ Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 10.06.2011 № 317/235. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0822-11.
Наказ Міністерства оборони України
Про затвердження Інструкції про порядок надання доповідей і донесень про злочини, порушені кримінальні справи, події, адміністративні корупційні правопорушення, грубі порушення
18
військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України: наказ Міністерства оборони України від 22/03/2012 № 160. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0559-12.
Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Про Порядок проведення спеціальної перевірки відомостей щодо освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання у осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування: наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 10.09.2012 № 986. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1664-12.
Накази і розпорядження Генеральної прокуратури України
Про організацію діяльності органів прокуратури у сфері запобігання і протидії корупції: наказ Генеральної прокуратури України від 21.06.2011 № 10гн. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=v0010900-11.
Про встановлення в органах прокуратури єдиних критеріїв віднесення кримінальних справ про корупційні злочини до категорії резонансних: розпорядження Генеральної прокуратури України від 21.06.2011 № 85. – [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.45110.0.
Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та корупцією: наказ Генеральної прокуратури України від 04.05.2012 № 1/1гн. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1041.49257.0.
Рішення Конституційного Суду України
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII « Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-12.
Постанова пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за окремі корупційні правопорушення: Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 14.06.2012 №9. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009740-12.
19
Про деякі питання зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків у постановах по справах про адміністративне правопорушення: Лист Вищого спеціалізованого суду України від 15.05.2013 № 101-739/0/4-13. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v-739740-13.
Проекти, програми, пропозиції аналітиків-експертів
1. Актуальні питання удосконалення антикорупційного законодавства щодо професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів [Текст] : засід. "Круглого столу" / Ком. Верховної Ради України з питань боротьби з організ. злочинністю і корупцією. - К. : Москаленко О. М., 2011. - 75 с.
2. Волошина А.В. Корупція – виклики для України: за матеріалами шостого “Київського Діалогу” 28–30 жовтня 2010 року “Корупція в політиці, економіці та управлінні – стратегії громадського суспільства та світової спільноти щодо її подолання” / А.В. Волошина. – Кіровоград, 2011. – 79 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.toro.org.ua/library/33.html.
3. Кращі приклади з практики проекту “Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні “Гідна Україна” : посіб. Management Systems International (MSI). – K., 2009. – 100 c.
4. Керований хаос із поняттями злочинів держслужбовців !!! / Спільнота кращих державних службовців України: Блог Дейниченко Володимир, 2013-04-20. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kds.org.ua/blog/kerovanij-haos-iz-ponyattyami-zlochiniv derzhsluzhbovtsiv.
5. «На шляху інтеграції України до ЄС» // Інформаційний бюлетень з євроінтеграційних питань: Електронний Інформаційний бюлетень .- 2013. - № 5 (липень). – 40 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/docs/Euro_bulletin-5.pdf
6. Національний антикорупційний комітет. Для чого він потрібен? / Микола Хавронюк / Центр політико-правових реформ, 01 лютого 2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.org.ua/protydiia-koruptsii/praktyka-zapobihannia-i-protydii-koruptsii.html.
7. Нові підходи до боротьби з корупцією: законодавче забезпечення та проблеми реалізації [Текст] : матеріали засід. [1-го] круглого столу, [30 листопада 2011 р., Херсон. нац. техн. ун-т] / Нац. агентство України з питань держ. служби [та ін.] ; [за заг. ред. Ю. М. Бардачова, І. П. Лопушинського]. - Херсон : Грінь Д. С., 2011. - 116 с.
8. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь / За заг. ред. В.М. Гейця. – К. : НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.
9. ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ В УКРАЇНІ: СУБ’ЄКТИ, ПРОЯВИ, ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ: Інформаційно-аналітичні матеріали до фахової дискусії “Політична корупція в Україні: стан, чинники, засоби протидії” / Проект “Політична корупція в Україні: стан і шляхи
20
протидії”. - К. : ЦЕНТР РАЗУМКОВА, листопад 2009р.. - 90с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/files/news_project/ PRZH_Corruption_2009.pdf.
10. Проблеми вдосконалення законодавства про протидію відмиванню злочинних доходів і корупції (Донбаські правові читання): матеріали міжнар. наук. конф., 15 трав. 2009 р., Луганськ / ред.: В. М. Комарницький. - Луганськ, 2010. - 295 с. - (Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка; Спец. вип. 8, ч. 1).
11. Проблеми української політики: аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. – К., 2010. – 410 с.
12. Проект річного звіту про реалізацію в Україні Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» / Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України, рубрика «Антикорупційні ініціативи» – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/43275
13. " Розвиток механізмів залучення громадськості до заходів протидії корупції в Україні". Аналітична записка / Веб-сайт Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України: громадянське суспільство – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/266/.
14. Спеціалізовані інституції з боротьби проти корупції: огляд моделей / Організація економічного співробітництва і розвитку/ Мережа боротьби проти корупції для країн Східної Європи і Центральної Азії. – К.: ОЕСР, 2007. – 131 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecd.org/corruption/acn/39972270.pdf
Навчально-методичні матеріали
1. Баришніков В.М. Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування : навчально-методична розробка. – К. : ІПК ДСЗУ, 2011. – 100 с. . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://profdov.org/files/ peredmova/rozrobka.pdf
2. Баришніков В.М. Запобігання та протидія корупції у підрозділах державної служби зайнятості : навч.-метод. посіб. /В.Н. Баришніков. К. :ІПК ДСЗУ, 2010. – 124 с.
3. Баришніков В.М. Тестовий контроль рівня знань керівних працівників та спеціалістів державної служби зайнятості навч.- метод. посіб. / В.М. Баришніков. – К. : ІПК ДСЗУ 2010. – 48 с.
4. Баришніков В.М., Маршавін Ю.М., Туленков М.В., Храмов В.О. Державне управління та державна служба: Навч. посіб. За заг. ред.. М.В. Туленкова, В.О.Храмова. – К.: ІПК ДСЗУ, 2003.
5. Банчук О. Запобігання і протидія корупції в органах місцевого самоврядування: практ. посіб. / О. Банчук / Швейцарсько-український
21
проект «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO. – К.: ТОВ «СОФІЯ – А», 2012. – 88 с.
6. Беген Є. І. Виявлення закономірностей вчинення корупційних діянь в економіці України на підставі методів "data mining" / Є. І. Беген, І. П. Твердохліб //Актуал. пробл. економіки . - 2011. - № 2. - С. 192-200.
7. Болдуєва О.В. Заходи протидії корупції в аудиті фінансової звітності суб'єктів фондового ринку України / О.В. Болдуєва // Держава та регіони. Сер. Економіка та підприємництво . - 2011. - Вип. 5. - С. 15-20.
8. Боротьба з корупцією: елементи системи державної непідкупності [Текст] / Джемі Поуп ; [пер. з англ. Ю. Ведмідь] ; Всеукр. молодіж. орг. "Молодь проти корупції". - Рівне : Планета-друк, 2011. - 488 с.
9. Бубало, О. Про деякі нововведення в антикорупційному законодавстві України / О.Бубало // Вісник ДСУ. – 2011. - № 3. – С. 85 – 88.
10. Гвоздецький В.Д. Організаційно-правові засади запобігання і протидії корупції в Україні [Текст] : монографія / В. Д. Гвоздецький ; Укр. держ. ун-т фінансів та міжнар. торгівлі. - К. : Леся, 2011. - 591 с.
11. Гринчак О. О. Проблеми подолання корупції в Україні / О. О. Гринчак // Держава та регіони. Сер. Держ. упр . - 2011. - Вип. 4. - С. 18-23.
12. Демський, Е. Про деякі питання процедурного забезпечення заходів запобігання й протидії корупції / Е.Демський // Віче.-2012. - № 4. – С.11 – 13.
13. Дзвінчук, Д. Вивченя «ДНК» корупції – один із напрямів ефективної антикорупційної політикидержави / Дзвінчук Д., Баран М. // Вісник ДСУ. – 2012. - № 3. – С. 32 – 37.
14. Длугопольський О. В. Сучасні погляди на корупцію та мінімізацію її негативного впливу на економіку України / О. В. Длугопольський, Ю. П. Івашук // Економіка України . - 2012. - № 9. - С. 13-23.
15. Длугопольський О. В. Корупція і соціальні реформи: аспекти взаємовпливу / О. В. Длугопольський, А. Ю. Жуковська // Актуал. пробл. економіки . - 2010. - № 8. - С. 229-240.
16. Дмитрик Ю. І. Протидія корупційній злочинності в Україні: навч. посіб. / Ю. І. Дмитрик, Д. І. Йосифович, І. В. Красницький, С. І. Мельник, Є. В. Пряхін, С. В. Якимова; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л., 2010. - 307 с.
17. Заброда Д.Г. Державна антикорупційна політика в Україні: теорія, правова основа, інституціалізація [Текст] : монографія / Д. Г. Заброда ; Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. - Сімф. : Кримнавчпеддержвидав, 2013. - 367 с.
18. Запобігання та протидія проявам корупції (для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування I–VI І категорії посад) [Текст] : [посіб.] / Братель С. Г., Василевич В. В., Золотарьова Н. І. та ін. К. : Нац. акад. внутр. справ, 2012. – 376 с. –
22
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.naiau.kiev.ua/nniu_site/files/1/korrup_2012.doc.
19. Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" [Текст] : наук.-практ. комент. / [Бандурка О. М. та ін.] ; за заг. ред. акад. НАПрН України О. М. Бандурки ; наук. ред. д-ра юрид. наук, ст. наук. сп. В. В. Ковальської, д-ра юрид. наук, проф. О. М. Литвинова. - Х. : НікаНова, 2012. - 224 с.
20. Законодавче та нормативно-правове забезпечення запобігання і протидії корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування [Текст] : зб. навч.-метод. матеріалів : [у 2 т.] / за заг. ред. В. А. Гошовської ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т підвищ. кваліфікації кер. кадрів. - К. : НАДУ, 2011 . - (Бібліотека державного службовця). Т. 2 : Професійна програма та програми тематичних короткострокових семінарів з питань запобігання і протидії корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування / [уклад.: В. А. Гошовська та ін.]. - 2011. - 359 с.
21. Запобігання корупції в oрганах місцевого самоврядування [Текст] : [посібник] / [С. І. Чернов та ін.] ; Укр. асоц. район. та обл. рад [та ін.]. - Х. : Фактор, 2011. - 78 с.
22. Збірник законодавчих актів з питань протидії корупції [Текст] / [упоряд.: В. В. Бєлєвцева та ін.]. - Х. : Право, 2012. - 307 с.
23. Ільєнок Т. В. Особливості провадження у справах про адміністративні корупційні правопорушення / Т. В. Ільєнок // Держава та регіони. Сер. Право . - 2012. - Вип. 2. - С. 35-39.
24. Клименко, Ніна. Щодо сутності корупції та антикорупційних судових експертиз / Ніна Клименко // Віче.-2012. - № 6. – С. 15 – 17.
25. Клименко, Наталия. Окремі аспекти відповідальності за порушення бюджетного законодавства в Україні / Наталия Клименко // Вісник НАДУ. – 2012.- №1. – С. 139 - 146.
26. Клімова С.М., Ковальова Т.В. Організація запобігання та протидії корупції в Україні: Навч. посіб./ С.М. Клімова, Т.В. Ковальова. – X. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. - 200 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vodolaga.org/2012/Korupcia/posibnyk_part_1.pdf.
27. Козіна, В. Невизначеність статусу посадових осіб місцевого самоврядування як передумова вчинення правопорушень у сфері службової діяльності / В. Козіна // Вісник ДСУ. – 2011. - № 3. – С. 25 – 26.
28. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження [Текст] : монографія / [авт. кол.: І. О. Ревак та ін. ] ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л. : ЛьвДУВС, 2011. - 219 с.
29. Корупція і тіньова економіка: політекономічний аспект [Текст] : монографія / кер. авт. кол. і наук. ред., д-р екон. наук М. В. Фомін ;
23
30. Кравченко, Сергій. Напрями формування антикорупційної культури українського суспільства / Сергій Кравченко, Ipuнa Пантелейчук // Вісник НАДУ. – 2012.- №2. – С. 5 - 13.
31. Кравченко Т. А. Особливості формування комплексного механізму протидії корупції в органах місцевого самоврядування в Україні / Т. А. Кравченко // Держава та регіони. Сер. Держ. упр . - 2012. - Вип. 2. - С. 164-168.
32. Ляхович, У. Соціально-правова характеристика корупції / У. Ляхович // Вісник ДСУ. – 2011. - № 4. – С. 38 - 42.
33. Лациба M. Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади: крок за кроком / М. Лациба. – К. : Україна, 2010. – 96 с.
34. Максимович Р.Л. Коментар Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" [Текст] / Р. Л. Максимович ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л. : ЛьвДУВС, 2012. - 279 с.
35. Мельник О.М. Науково-практичний коментар Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" [Текст] : станом на 1 січня 2012 р. / [Мельник О. М., Руснак Ю. І., Шамрай О. В.] ; за ред. д-ра наук з держ. упр., засл. діяча науки і техніки України, проф. Шамрая Василя Олександровича. - К. : Професіонал, 2012. - 461 с.
36. Міжнародно-правові акти у сфері протидії корупції [Текст] : [зб. док. : пер. з інозем. мов] / Верховна Рада України, Ін-т законодавства, Нац. акад. наук України, Секція сусп. і гуманіт. наук ; заг. ред. Голови Верховної Ради України, акад. НАН України В. М. Литвина ; [упоряд.: В. О. Зайчук та ін. ; пер. О. В. Київець та ін.]. - К. : Парламентське вид-во, 2012. - 623 с.
37. Михальский Ю.А. Разработка проблем противодействия коррупции [Текст] / Всеукр. профсоюз правоведов ; [авт.-сост.] Михальский Ю. А. ; общ. ред. Дубровский М. Л. - К. : В. Ф. Коваленко, 2013. - 131 с.
38. Михненко, Анатолій. Антикорупційна політика держави як передумова суспільного розвитку / Анатолій Михненко // Актуальні проблеми державного управління: збірник наукових праць. - 2011. – випуск 3. – С. 179 – 182.
39. Михненко А. М. Запобігання та протидія корупції: навч. посіб. / А. М. Михненко, Р. П. Марчук, А. М. Мудров, В. Ф. Мартиненко, С. О. Кравченко, В. В. Коишнець, Е. М. Макаренко, Т. П. Попченко, М. П. Месюк; ред.: А. М. Михненко; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - К. : НАДУ, 2010. - 359 с.
40. Невмержицький, Євген. Політико – правовий аналіз механізмів протидії зловживанням у державному апараті / Євген Невмержицький // Віче. – 2012.- С. 12 – 15.
41. Невмержицький С.В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії : моногр. / Є.В. Невмержицький ; Акад. прокуратури України. – К. : КНТ, 2008. – 368 с.
42. Нуруллаєв І. С. Міжнародно-правове співробітництво в системі Ради Європи у боротьбі з корупцією: монографія / І. С.О. Нуруллаєв;
24
Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - К. : Прав. єдність, 2009. - 158 с. - (Б-ка каф. міжнар. права і держ. права зарубіж. країн Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого під ред. проф. М.В. Буроменського).
43. Перен, М. Запобігання корупції в системі політико-владних відносин сучасного українського суспільства / М. Перен, В. Ребкало // Вісник НАДУ. – 2011. - № 4. – С. 191 – 200.
44. Позняк, Наталія. Щоб подарунок не став криміналом / Наталія Позняк // Фінансовий контроль. - 2012. - № 5.- С. 14 – 15.
45. Посібник для державного службовця з питань запобігання корупційних діянь / уклад. С.М. Серьогін, О.Л. Молошна, В.В. Баштанник, О.А. Тертишна, Н.А. Липовська, І.І. Хожило, О.В.Антонова, В.В. Лола, І.В. Письменний, О.С. Петренко, С.С. Серьогін. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2009. – 136 с.
46. Правові засади державної служби та протидії корупції в Україні [Текст] : зб. законодав. та ін. нормат.-прав. актів (станом на 01.05 2012) / Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка ; [упоряд.: А. С. Кравцов, В. І. Маценко] ; за заг. ред., д-ра юрид. наук, доц. В. М. Комарницького. - Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2012. - 775 с.
47. Практичний порадник для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування з питань запобігання корупційних діянь відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" [Текст] : [метод. рек.] / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Дніпропетр. регіон. ін-т держ. упр., Голов. упр. держ. служби України ; [уклад.: С. М. Серьогін та ін.]. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2011. - 213 с.
48. Про засади запобігання і протидії корупції [Текст]. - Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму : закони України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 берез. 2012 р. : (офіц. текст). - К. : Паливода А. В. [вид.], 2012. - 79 с.
49. Професійна етика публічної служби та запобігання конфлікту інтересів [Текст] : навч. посіб. / Голов. упр. держ. служби України, Порог. прогр. корпорації "Виклики тисячоліття" (МСС) щодо зниження рівня корупції в Україні. - К. : [Шк. вищ. корпусу держ. служби], 2010. - 67 с.
50. Ревак І. О. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження: монографія / І. О. Ревак, В. І. Франчук, Ю. А. Коміссарчук, В. Ю. Прокопенко, З. Б. Живко; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л. : ЛьвДУВС, 2011. - 219 с.
51. Романюк Б. В. Законодавство України та зарубіжних країн щодо протидії корупції. Міжнародний досвід боротьби з корупцією: монографія / Б. В. Романюк, О. Ю. Бусол; Рада нац. безпеки і оборони України, Міжвідом. наук.-дослід. центр пробл. боротьби з
25
організованою злочинністю. - К. : ТОВ "Поліграф-Сервіс", 2010. - 627 с.
52. Савчук О. П. Корупція: багатоаспектність явища: навч. посіб. / О. П. Савчук, В. Л. Бабич, В. А. Бабич; Держ. податк. адмін. України. - Ірпінь, 2009. - 65 с.
53. Світлий Дарій. Про найвищий ступінь корупції і так званий тероризм [Текст] / Дарій Світлий. - Дрогобич : Коло, 2012. - 87 с.
54. Скіць, С. Роль Президента України у здійсненні антикорупційної діяльності / С.Скіць // Вісник ДСУ. – 2012. - № 1. – С. 27 – 30.
55. Скрипник А. Освіта, індекс сприйняття корупції та мотиваційні моделі корупційної поведінки / А. Скрипник // Економіка України . - 2010. - № 2. - С. 59-71
56. Соловйов В. Теорія " раціонального злочину" як підґрунтя для антикорупційної політики / В.Соловйов // Вісник НАДУ – 2011.- №4. – С.39 – 48
57. Сторожев С.В. Класифікація корупційних дій і методів боротьби з корупцією / С.В. Сторожев, Д.В. Каніболотський // Держава та регіони. Сер. Економіка та підприємництво . - 2011. - Вип. 6. - С. 107-113.
58. Фомін М.В. Корупція і тіньова економіка: політекономічний аспект: монографія / М. В. Фомін, В. В. Приходько, М. Г. Каптуренко, В. В. Кузьменко, І. Г. Мішина; ред.: М. В. Фомін; Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2012. - 332 с.
59. Чаркіна, Анастасія. Деякі питання стану хабарництва в судовій гілці влади та можливі шляхи його подолання / Анастасія Чаркіна // Віче.-2012. - № 12. – С. 29 – 32.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ ”Нове антикорупційне законодавство. Закон
України “Про засади запобігання і протидії корупції”
ПЛАН ЛЕКЦІЇ Вступ • Сутність та поняття корупції
- Об’єктивні причини поширеності корупції в Україні - Суб’єктивні причини поширеності корупції в Україні
• Основні методи та заходи запобігання корупції • Формування державної антикорупційної політики
- Національна антикорупційна стратегія на 2011–2015 роки - Національний антикорупційний комітет
• Участь України в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії корупції - Основні міжнародні документи у сфері протидії корупції
26
- Співпраця України у сфері запобігання та протидії корупції з міжнародними організаціями
• Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” (№3206-VI від 07.04.2011 р.).
• Заходи, спрямовані на запобігання і протидію корупції - Обмеження щодо використання службового становища - Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами
діяльності - Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) - Обмеження щодо роботи близьких осіб - Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили
діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування
- Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із викоyанням функцій держави або місцевого самоврядування
- Фінансовий контроль - Кодекси поведінки - Урегулювання конфлікту інтересів - Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів - Вимоги щодо прозорості інформації - Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та
органами місцевого самоврядування • Участь громадськості в заходах щодо запобігання корупції • Відповідальність за корупційні правопорушення державних службовців
та посадових осіб місцевого самоврядування - Види відповідальності за корупційні правопорушення - Особливості звільнення з роботи осіб, що вчинили корупційні
правопорушення • Усунення наслідків корупційних правопорушень • Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції.
ВСТУП
Корупція руйнує політичну систему будь-якої країни. Проблема корупції привернула до себе увагу після того, як у багатьох країнах стало відомо про використання деякими нечистоплотними політичними діячами і посадовими особами у власних цілях результатів приватизації, лібералізації, реформ у сфері зовнішніх позик та в соціальній сфері. Ці випадки можна назвати головними причинами провалу політики реформ, спрямованих на досягнення економічного прогресу, створення вільного ринку і розвиток демократичних традицій у суспільстві. Жодна країна не захищена від корупції, в тому числі Україна.
27
Корупція, особливо в умовах поглиблення соціально-політичної та фінансово-економічної кризи в державі, становить серйозну загрозу національній безпеці України. Вона є одним із негативних чинників, який суттєво впливає на ефективність діяльності органів державної влади, підриває стабільність і систему правопорядку, порушує права, свободи і законні інтереси громадян.
Протидія корупції в Україні ускладнюється тим, що більшість членів українського суспільства розглядають корупцію як соціальний механізм “прискорення” вирішення власних проблем і вважають корупційну поведінку цілком виправданою. Як правило, громадяни, які стикалися з корупцією, не намагаються відстоювати власні права в законний спосіб через упевненість, що такі спроби будуть марними.
СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ КОРУПЦІЇ
Корупція – це явище, яке можна пояснити людськими слабкостями, через які особи, що за посадою наділені повноваженнями виконувати функції держави, свідомо здійснюють неправомірні діяння, в тому числі зловживають своїм службовим становищем з метою одержання особистих переваг. Вирізняють також політичну корупцію, таку, наприклад, як придбавання голосів виборців, отримання незаконних надходжень у виборчі фонди, лобіювання власних інтересів в законодавчій сфері шляхом пожертвування деяких сум парламентським фракціям тощо.
Корупція може мати різні форми: одержання хабарів, подарунків, розкрадання бюджетних коштів, шантаж на сексуальному підґрунті, так звана моральна корупція (зловживання особистим впливом), а також зловживання владою або службовим становищем. Інколи говорять: “Кожна людина має свою ціну. Питання в тому, як примусити людину боротися зі спокусою”.
Розглядаючи поняття корупції, слід виходити із такого: • корупція – соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне
діяння; це явище характерне для всіх держав світу, невід’ємний атрибут публічної влади. Державний апарат будь-якої країни, на жаль, не може забезпечити свого функціонування без зловживань представників цього апарату. Відмінність різних держав у цьому плані полягає не в наявності чи відсутності корупції як такої, а в її масштабах, характері корупційних проявів, впливу корупції на соціальні, економічні та політичні процеси;
• у правовому значенні корупція – це збірне поняття, яке охоплює сукупність (систему) взаємопов’язаних правопорушень, за вчинення яких особи притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності. Реально ці правопорушення мають різні форми (види). До них, насамперед, належать хабарництво, зловживання владою або посадовим становищем та інші посадові злочини, які вчиняються для задоволення корисливих та інших особистих інтересів чи інтересів третіх осіб.
28
Корупція, безумовно, негативне явище для будь-якого суспільства, вона стримує інвестиції та уповільнює економічне зростання. Це одна з причин того, чому ця проблема привертає увагу міжнародних інституцій, чому її досліджують міжнародні рейтингові агентства типу Тransparency Іnternational (ТІ). За оцінками Всесвітнього банку, корупція обходиться світовому співтовариству у 80 млрд. дол. на рік. Багато іноземних компаній, що здійснюють фінансову допомогу іншим країнам, занепокоєні тим, що їх гроші можуть бути викрадені і не надійдуть до конкретних адресатів.
Визначаючи, в чому полягає шкода від корупції, експерти виділили такі моменти: по-перше, бюрократичні домагання – це зашморг на шиї малих підприємців; по-друге, корупція заважає припливу іноземних інвестицій; по-третє, в усьому світі є певний зв’язок між корупцією та незалежністю банків, а також між корупцією та незадовільним рівнем нагляду за фінансовими установами; по-четверте, корупція призводить до значного підвищення витрат на державні капіталовкладення і зниження їх якісного рівня (наслідками корупції в цілому є зниження прибутковості державних капіталовкладень та інфраструктури); по-п’яте, корупція призводить до зменшення податкових надходжень, оскільки впливає на здатність уряду збирати податки.
Чим більш корумпована країна, тим повільніше вона розвивається економічно. Корупція посилює бідність і значно обмежує можливості боротьби з нею. Іноземні інвестори віддають перевагу країнам, які є менш корумпованими. Боротьба з корупцією збільшує їх інвестиційну привабливість для компаній, які займаються високими та інформаційними технологіями. Такі компанії найімовірніше вкладуть свої капітали в економіку країн з мінімальним рівнем корупції, де забезпечується безумовний захист інтелектуальної власності.
З’ясування причин і умов корупції необхідно для розробки засобів і методів протидії корупції. Виходити при цьому потрібно з того, що соціальні передумови корупції існують як у кожній окремій державі, так і в певних типах країн (наприклад, у країнах перехідного типу).
Це дозволить, по-перше, позбутися досить поширеного примітивного підходу до розуміння корупції; по-друге, визначити реальні завдання у сфері протидії корупції; по-третє, визначити дієві заходи щодо запобігання і протидії корупції. Все це повинне базуватися на однозначному розумінні того, що жодна із соціально-політичних і економічних систем не має повного імунітету проти корупції. Отже, ставити питання про повне викоренення корупції (що має місце не лише на рівні політичних заяв, а й міститься в окремих нормативно-правових актах) неправильно. Корупцію як явище викоренити неможливо. Підривом живильної основи корумпованості державного апарату (вплив на соціальні передумови корупції, причини та умови корупційних діянь, а також застосування адміністративних та репресивних заходів щодо конкретних корупціонерів) можна лише зменшити масштаби корупції, змінити характер корупційних проявів, обмежити вплив корупції на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві,
29
мінімізувати наслідки корупційних діянь. Це той максимум, якого можна досягти.
Причини поширеності корупції лежать в економічних, політичних, правових, соціально-культурних, моральних і навіть у психологічних площинах.
Об’єктивні причини поширеності корупції в Україні
1. Становлення нової державності й руйнування старої. Стара система державного управління, що діяла в радянські часи, практично вся зруйнована. Розпущена система партійних комітетів, що була стрижнем системи державного управління. Поступово складалася нова вертикаль державного управління, яка почала частково стабілізуватися й зміцнюватися після прийняття Конституції України. Але повної стабільності ні в кадровому складі державних службовців, ні в структурі органів державної влади ще не досягнуто. Досить частим реорганізаціям піддається система центральних органів влади – міністерств, відомств. Відбувається їх скорочення, об’єднання, реорганізація, потім їх поновлюють, відроджують. Зрозуміло, що в умовах нестабільності органів влади імовірність корупційних діянь значно зростає.
2. Перерозподіл державної власності. Після проголошення незалежності України розпочався процес зміни форми власності державних підприємств тощо: передача їх в оренду трудовим колективам, створення акціонерних товариств, розпродаж і передача в приватну власність. Цей процес супроводжується численними корупційними діяннями, пов’язаними як з оцінкою вартості об’єктів, так і з передачею (продажем) їх новим господарям.
3. Занепад економіки, розгортання економічної кризи. За роки незалежності України в усіх галузях народного господарства із року в рік падало виробництво, скорочувалися обсяги продукції, не оновлювалися основні фонди. Все більше підприємств потребували кредитів, позик, дотацій, їхнє керівництво вимушене оббивати пороги міністерств і відомств у пошуках підтримки. Чим більше звертань по допомогу до чиновництва, тим більша імовірність корупційних діянь. За цих обставин простежується певна закономірність: чим гірше працює народне господарство, чим гірші економічні показники, тим більш поширеною, усеосяжною стає корупція, охоплюючи все нові й нові сфери суспільства.
4. Тінізація економіки. Тіньовою економікою називають економічну діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами або спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. З ряду причин частка тіньової економіки в Україні досягла 30-50% реального ВВП. Однією з умов існування тіньової економіки є широкий підкуп державних службовців.
5. Зменшення надходження податків. Наявність тіньової економіки знекровлює офіційну економіку, підриває основи існування держави, розкладає державний апарат. У результаті приховування доходів до державного бюджету не надходять величезні кошти, що спричиняє соціальну
30
напруженість у суспільстві, оскільки перекривається джерело для виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери.
6. Різке скорочення надходжень до державного бюджету, зменшення асигнувань на утримання бюджетної сфери та заборгованість із виплати бюджетникам заробітної плати, яка сягає декількох місяців. Людина, яка отримує значно меншу заробітну плату порівняно зі своїми клієнтами (для багатьох чиновників їхніми клієнтами є працівники приватних підприємств, фірм, де середня зарплата у декілька разів вища за зарплату державних службовців), до того ж виплата якої затримується на декілька місяців, дуже легко може прийняти запропонованого їй хабара.
7. Незавершеність формування правового поля в Україні, суперечливість норм різних законів стають причиною намагань господарників, керівників підприємств різних видів власності захиститись від податкового тиску, різноманітних штрафів, стягнень тощо, а звідси – підбурювання працівників державних органів до корупційних правопорушень.
8. Монополізація державними службами багатьох послуг для населення. Відсутність у населення альтернативи вибору суб’єкта послуг ставить їх у повну залежність від чиновника. Розуміючи це, він чинить всілякі перешкоди для швидкого позитивного розв’язання справи і створює ситуацію, коли для того, щоб не втратити більше, клієнт вимушений давати хабара.
9. Різке зростання в суспільстві злочинності, поширеність особливо тяжких злочинів. У цих умовах, по-перше, у правоохоронних органів не вистачає сил для розкриття справ, пов’язаних з корупцією, оскільки вони важко піддаються розкриттю; по-друге, боротьба з корупцією за важливістю поступається місцем перед необхідністю розкриття таких кримінальних злочинів, як замовні убивства, розбійні напади тощо.
Суб’єктивні причини поширеності корупції
1. Перехідний період у житті суспільства пов’язаний із розпадом старої системи моральних та духовних цінностей. Нова система цінностей ще не утвердилася. Втрата значною частиною населення моральних орієнтирів, духовних опор призводить до стану розгубленості і одночасно до поширення в суспільстві цинізму, аморальності. Утягнутість вищих посадових осіб у напівкримінальний розподіл державної власності, зрощення певного прошарку політиків із злочинними угрупованнями створює атмосферу, коли рядові державні службовці починають діяти за принципом: “Якщо їм (тобто начальникам, керівництву) можна, то чому не можна мені?”
2. Новим моментом у житті суспільства стало проголошення політичного, ідеологічного, духовного плюралізму позитивною цінністю. Якщо в часи тоталітарного режиму громадяни повинні були орієнтуватись і в суспільстві в цілому, і на рівні великих чи малих соціальних груп на єдину для всіх систему духовних цінностей, то в нових умовах цей канал контролю руйнується. Засади плюралізму почали укорінюватися в трудових
31
колективах, організаціях тощо. Це веде до роз’єднаності людей в організаціях, байдужості державних службовців до справ колег по роботі, індивідуалізації поведінки особистості на службі, втрати неформального контролю за поведінкою особистості з боку групи. У людей, які звикли до зовнішнього контролю, слабо розвиненим є внутрішній, особистісний моральний контроль. У цих умовах вони більше піддаються спокусі брати хабара, зловживати службовим становищем.
3. Відсутність ясно проголошеної державою мети, яка об’єднувала б суспільство, позбавляє окремого державного службовця високих суспільних орієнтирів, не розвиває почуття патріотизму. Відчуття й переживання особистістю тимчасовості всього, чим вона займається, робить її більш піддатливою до корупційних правопорушень.
4. Поширення корупції у різних сферах життя, перетворення її на масове явище робить її елементом повсякденності, звичаю, традиції. Звиклість до неї населення, особливо в деяких сферах суспільного життя, діє на окрему особистість як культурна норма. Знаючи про те, що в тій чи іншій установі всі дають хабарі, людині дуже важко психологічно перебороти в собі конформістську схильність і вчинити не так, як це роблять інші. Вона може добре розуміти на раціональному рівні, що давати хабара – це принизливе, аморальне і навіть протиправне явище, але на рівні психологічних чинників, що зумовлюють її поведінку, діє за традицією.
Всі ці симптоми є в українському суспільстві, хоча поширеність корупційної поведінки, перетворення її для значної маси населення на норму зовсім не означає, що не залишається людей, які не сприймають корупцію, хабарництво у будь-якому вигляді.
Залежно від обсягів і масштабів тих об’єктів, які є предметом злочину чи правопорушення, розрізняють корупцію “ верхівкову” і “ низову”. До першої належать протизаконні дії, вчинки чиновників вищих та середніх рангів, що пов’язані з розподілом державних замовлень, виділенням бюджетних коштів, великими кредитами, зміною форм власності, розподілом коштів іноземних позик, наданням пільг великим компаніям, наданням права на безакцизну або безмитну торгівлю тощо. Одним із таких видів протизаконних дій є лобіювання державними службовцями високого рангу інтересів певних промислових або фінансових груп і тиск, дискредитація, упереджені перевірки конкурентів цих груп з боку державних органів.
Втім, деякі види корупційних діянь повторюються і в “низовій”, і у “верхівковій” корупції. До таких належить, скажімо, влаштування на певну посаду за хабар. Зрозуміло, що за влаштування на досить прибуткову посаду працівника ринку беруть хабар менший, ніж за влаштування на не менш прибуткову, з точки зору корупціонера, посаду в обласній податковій службі.
До “низової” корупції належать правопорушення державних службовців середніх та нижніх рангів: отримання хабарів за надання послуг, що входять до кола функціональних обов’язків цих державних службовців – розподіл житла, візування чи реєстрація документів громадян, видача довідок, відомчий контроль за роботою підприємств і організацій
32
(санепідемслужба, пожежники, представники міських електромереж, теплових мереж) тощо.
Звертає на себе увагу так звана внутрішня корупція, яка поширена всередині державних органів. На відміну від “зовнішньої” корупції, коли хабародавець приходить ззовні, з іншої організації, цей вид корупції полягає в тому, що державний службовець дає хабара своєму начальнику за те, що останній прикриває корупційну поведінку цього чиновника. Внутрішня корупція ускладнюється, уражає декілька або навіть і всі рівні державної організації, коли хабар не лише надходить до того чиновника, який безпосередньо його бере, але розподіляється нагору для вищих чиновників. У таких випадках вибудовується паралельна з офіційною система корупційної організації, яка передбачає, хто кому передає хабар, який його розмір тощо. Цей тип корупції склався ще в радянські часи і набув тоді великого поширення в торгівлі. Але тепер він проник і в інші сфери, у тому числі в органи державного управління, в податкову і митну служби, в міліцію, в громадські організації, банки. У цьому разі жертви корупції самі є корупціонерами, і навпаки – корупціонери є одночасно і жертвами корупції. Це створює специфічну атмосферу в суспільстві: корупція стає поширеним і повсякденним явищем, до неї звикають.
Найбільш грубі й примітивні види корупції, наприклад, отримання матеріальних благ державними службовцями за невиконання ними своїх прямих обов’язків, можливі в умовах “внутрішньої” корупції. Такі види правопорушень поширені в митній і податковій службах, в міліції, прикордонних військах, в держадміністраціях різних рівнів тощо. Причому ці види корупційних правопорушень часто мають характер складних групових дій, в які втягнуті посадові особи різних рівнів. Ще одним видом корупційних правопорушень є навмисне створення державними службовцями ситуації, яка підштовхує рядових громадян або посадових осіб до пропонування хабара. Одним із таких способів є часті перевірки підприємств, установ, закладів різних форм власності, що ініціюються самими державними службовцями. Перевіряють усе – санітарний стан, протипожежний стан, стан сплати податків, облік державного інвентарю тощо. Результати перевірок можуть коригуватися цими держслужбовцями залежно від “гостинності” тих, кого перевіряють.
Стан корупції в Україні на вересень 2011 року був досліджений громадською організацією “Європейська дослідницька асоціація” у співпраці з Київським міжнародним інститутом соціології за підтримки проекту UNITER PACT inc.
Попри загалом невисокий рівень довіри до інститутів влади населення України здебільшого продовжує розглядати вищі органи влади як найбільш відповідальні за боротьбу з корупцією.
Найкорумпованішими інституціями та сферами життя наші громадяни вважають ДАІ, медицину, судову систему та міліцію (без ДАІ). Поряд зі сталим уявленням про поширення корупції загальною тенденцією 2011 року вважають прояв її в дедалі більшій кількості сфер людського життя.
33
У цілому все ще не більше 17,6% населення називають будь-які антикорупційні заходи в Україні ефективними, і це – відсоток лише з-поміж поінформованих громадян, кількість яких коливається від 10 до 30% залежно від того, про чиї антикорупційні ініціативи йдеться (Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради України тощо).
ОСНОВНІ МЕТОДИ ТА ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ
Характерною рисою сьогоднішнього стану справ у сфері боротьби з корупцією в Україні є те, що заходи, які здійснюються, не дають бажаного результату. Корупція залишається одним із найпоширеніших і найчисленніших правопорушень у нашій державі. Проте це не означає того, що боротися з нею не можна або що це заздалегідь програшна справа. І в сьогоднішніх умовах залишається багато засобів і методів боротьби з корупцією, які ще не повною мірою використовуються або використовуються некомплексно, непланомірно й непослідовно. Ефективність їх зростатиме в процесі проведення адміністративної реформи.
Розглянемо основні засоби й методи боротьби з корупцією, які застосовуються відповідно до українського права, а також зупинимось на тих його недоліках, які негативно впливають на цей процес. Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути попередження корупційних проявів. Характер профілактичних заходів зумовлюється глибиною з’ясування соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь. Одне із основних завдань, які постають у цьому зв’язку, – зробити корупцію справою ризикованою й невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус службовця, для якого завжди є спокуса використати надані йому владні або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати його до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим (“спійматися на гарячому”), а свідоме розуміння наслідків учиненого корупційного діяння повинне лягти в основу правомірної поведінки державного службовця.
Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створити нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо. Але якщо серйозно братися за боротьбу з корупцією, розраховувати на реальні результати антикорупційної діяльності в органах державної влади, то вибору немає: лише застосування системних, комплексних профілактичних заходів може змінити обсяги й характер корупційних проявів в Україні.
Ефективна протидія корупції неможлива без забезпечення реальної відкритості влади. Діяльність державних структур та їх посадових осіб має стати прозорою для громадян України. Мова йде про висвітлення “темних кутів” діяльності вітчизняного чиновництва, які є сприятливими для процвітання корупції. І хоча останнім часом у нашій країні зроблено величезний крок у напрямі відкритості влади (це зумовлене об’єктивними процесами демократизації суспільства), слід констатувати, що звичка утаємничувати геть усе ще міцно сидить у психології української бюрократії.
34
Адекватною є реакція громадян України, більшість яких (за результатами соціологічних опитувань приблизно 70%) вважає, що рішення в органах влади приймаються “корумповано й нечесно”. Це є одним із показників того, що рівень довіри громадян до обраної ними ж влади досяг критичної межі.
Забезпечивши відкритість діяльності владних структур, влада зможе вирішувати три надзвичайно важливих для себе і суспільства завдання:
• повернути довіру громадян до офіційної влади; • створити несприятливі умови для корумпованості суспільства; • забезпечити реалізацію конституційних прав громадян в
інформаційній сфері (статті 32 і 34 Конституції України). На виконання Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи та з
метою забезпечення реалізації положень статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рада Європи, 1950 р.), статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ООН, 1966 р.), а також для забезпечення ефективної реалізації права кожного на вільне вираження своїх поглядів та доступ до інформації, права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб Верховною Радою України 13 січня 2011 року були прийняті Закони України “Про доступ до публічної інформації” та “Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” (нова редакція), які набрали чинності 10 травня 2011 року.
Слід зазначити, що ці два закони тісно пов’язані між собою. Так, у новій редакції Закону України “Про інформацію” визначено,
зокрема, основні принципи, суб’єкти, об’єкти інформаційних відносин в Україні, а також, що є інформацією, її види.
В свою чергу, Законом України “Про доступ до публічної інформації” (далі – Закон) визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Перш за все слід звернути увагу на те, що всі вимоги цього Закону поширюються лише на органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інших суб’єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання. На юридичних осіб, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, осіб, що виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, суб’єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, та суб’єктів господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів
35
побуту, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян, і іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно значущою інформацією), вимоги цього закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації, визначені статтею 13 цього Закону, зобов’язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію – відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
При цьому Законом встановлено, що зазначена інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом, а доступ до неї забезпечується шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання її за запитами на інформацію.
Крім цього, Законом передбачається, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, якщо оприлюднення або надання такої інформації не може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Також дуже важливим є положення Закону стосовно того, що декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади або обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії, є відкритою інформацією, а також стосовно того, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ, і в разі, якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Таким чином, результатом запровадження чітких підстав щодо обмеження доступу до публічної інформації має стати перегляд суб’єктами владних повноважень списків документів, доступ до яких був обмежений до набрання чинності Законом, а це вже величезне досягнення в розбудові ефективної та прозорої влади в державі.
Слід враховувати, що розпорядник інформації має дати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, інформації щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть
36
статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту, але клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
Разом із цим, у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Важливою гарантією реалізації права на доступ до публічної інформації за інформаційним запитом є безоплатний характер надання такої інформації.
Проте в разі, якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, Закон передбачає обов’язок запитувачів відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Крім цього, слід звернути увагу на те, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише у випадках, коли він не володіє інформацією і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, або коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, або особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком, а також у разі недотримання вимог до запиту на інформацію.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд інформаційного запиту, дату відмови, мотивовану підставу відмови, порядок оскарження відмови та підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
Водночас Законом передбачається, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:
- ненадання відповіді на запит; - ненадання інформації на запит; - безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;
37
- неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; - надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної
інформації; - несвоєчасне надання інформації; - необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим
доступом; - нездійснення реєстрації документів; - навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Особи, які вважають, що їхні права та законні інтереси порушені
розпорядниками інформації, мають право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду, яке здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, а також на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.
Фактично, громадяни України завдяки прийнятому Верховною Радою України Закону “Про доступ до публічної інформації” отримали право легко і швидко отримувати інформацію, зокрема про те, як працюють органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Ще одним заходом, спрямованим на забезпечення відкритості влади, повинне стати вдосконалення механізму декларування державними службовцями майна та доходів.
Суттєвим моментом забезпечення відкритості влади в Україні є становлення й розвиток незалежної преси. У будь-якій демократичній державі (а Україна, як проголошено в Конституції, є демократичною державою) ефективне функціонування владних структур неможливе без незалежної преси – своєрідної “опозиції” до влади, соціального інституту, який не дає можливості владі “іржавіти”. Корупціонери, які, використовуючи владні повноваження, зв’язки в структурах влади тощо, можуть легко “вирішити питання” – загасити пожежу, що розгорілася через учинення ними корупційних діянь, – бояться розголосу про свої протиправні дії чи неетичні вчинки. У розвинутих цивілізованих країнах засоби масової інформації є одним із найпотужніших антикорупційних соціальних інститутів: встановлення і оприлюднення журналістами фактів зловживання владою з боку державних чиновників здебільшого стає початком кінця їхньої кар’єри. У нашій країні, де правоохоронні органи працюють у “ручному” режимі, притягнення корупціонерів до встановленої законом відповідальності здійснюється з позицій політичної доцільності.
Одним із головних методів очищення суспільства від корупції є запровадження демократичних засад у всі сфери суспільного життя та дерегуляція економіки, скорочення обсягів державного регулювання економікою.
У політичній сфері запобіганню корупційних діянь сприятиме політичне структурування суспільства, зміцнення політичних партій, формування уряду на базі однієї партії чи блоку партій, підвищення їхньої
38
відповідальності перед суспільством за наслідки діяльності уряду. Разом із тим процес формування політичних партій не повинен стати ще одним напрямом корупційної діяльності. Тому необхідно розробити й прийняти такі нормативно-правові акти, які забезпечували б прозорість фінансування політичних партій, відкритість використання коштів під час виборчих кампаній.
Корупція пронизала всі гілки й поверхи влади без винятку. Своє службове становище використовують для наживи як чиновники найнижчого рівня в системі виконавчої влади, так і найвищі посадові особи в уряді. Високий рівень корумпованості посадових осіб, у тому числі й державних службовців найвищих рангів, робить привабливою ідею позбавлення всіх, у тому числі й народних депутатів, імунітету. Ця ідея є дуже суперечливою, адже відсутність у нашому суспільстві традицій демократії та парламентаризму, вкоріненість на рівні буденної свідомості авторитарних установок та стереотипів загрожують (у разі скасування імунітету) тиском на суддів, слідчих, депутатів із боку представників вищих ешелонів державної влади, особливо виконавчої. Тому скасовувати імунітет для названих категорій державних службовців у нинішніх умовах недоцільно. Проте деякі зміни до законодавства, пов’язані з наданням імунітету певним категоріям державних службовців та межами дії імунітету, необхідно прийняти.
Як відомо, корупція є зворотним боком тіньової економіки. Тому стратегія профілактики корупційних діянь в економічній сфері полягає у виведенні такої економіки з тіні. Ця стратегія може розгортатися за умови вдосконалення системи оподаткування, зменшення податкового тиску на підприємців та інших фізичних осіб, спрощення порядку стягнення податків.
Корупція розквітає там, де є монополія. Тому в економічній сфері необхідно сприяти конкуренції і позбавлятись монополії. Для України це дуже складне питання, оскільки в попередні десятиліття в умовах планової економіки керівники підприємств звикли до свого монопольного становища і тепер всіляко гальмують перехід до конкурентної економіки.
Особливо сприятливі умови для великих корупційних діянь створюються в процесі приватизації державних підприємств. Втягуючи в корупційну діяльність державних службовців, деякі ділки скуповують величезні підприємства, нерухомість за мізерні суми. Тому саме у сфері приватизації потрібні гласність, прозорість, контроль. Цей процес повинен бути в центрі уваги всієї громадськості, його повинні широко висвітлювати засоби масової інформації.
Досить поширеним порушенням в Україні є ігнорування державними службовцями заборони на господарську та підприємницьку діяльність. Особливо часто цю норму Закону “Про державну службу” порушують народні депутати України. Тому необхідно вдосконалити законодавство, розробити підзаконні акти та інструкції, які виключали б такі протизаконні дії.
Серед економіко-правових заходів, спрямованих на зниження рівня корупційних правопорушень, слід виділити такий напрям роботи, як
39
створення дійової економічно-фінансової системи контролю та протидії легалізації “брудних” грошей.
Найбільш масовою є корупція державних службовців нижчого та середнього рівня, які працюють у контролюючих органах. У зв’язку з цим слід спростити процедури видачі різних ліцензій, реєстрації підприємств. Взагалі, найефективнішим засобом боротьби з корупційними правопорушеннями державних службовців нижніх і середніх рівнів є скорочення їхніх дозвільно-розпорядчих функцій. Важливим кроком могло б стати скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. Необхідно зробити прозорими і спрощеними механізми митного, прикордонного, екологічного, санітарного, протипожежного та інших видів контролю.
Економічна криза і її наслідок – зубожіння державного бюджету – підштовхнули до створення різноманітних недержавних служб, фірм, агентств, які за плату, але в коротші терміни, надають окремим громадянам та юридичним особам послуги, що виконуються і державними органами. Це часто породжує корупційні правопорушення державних службовців, призводить до змови представників цих недержавних фірм і державних службовців, гальмує й дезорганізує роботу державних органів. Тому потрібно вдосконалити законодавство, яке регулює створення подібних фірм та агентств, чітко визначити їхні функції, створити належні бар’єри для розвитку корупції.
У практиці роботи державних службовців ще мало застосовується такий профілактичний засіб боротьби з корупцією, як детальна регламентація умов і порядку отримання подарунків, гонорарів, винагород, послуг, а також використання ними засобів транспорту, зв’язку тощо.
Останніми роками досить помітним явищем стала прозора чи прихована участь державних службовців у підприємницькій діяльності. Особливо велику шкоду державі й суспільству в таких випадках завдають державні службовці високого рангу, від яких залежать різноманітні управлінські рішення, видача кредитів, пільг, ресурсів тощо.
Багатьох корупційних діянь можна було б не допустити, усунувши суперечності та прогалини в чинному законодавстві, зокрема у тій його частині, яка стосується регулювання підприємницької, господарської, фінансової, кредитно-банківської діяльності. Для того щоб у майбутньому уникати суперечностей в антикорупційному законодавстві, а також позбутися прогалин, неврегульованих законодавством ситуацій у діяльності суб’єктів господарчої та адміністративної діяльності, усунути розбіжності в тлумаченні статей законів та правових норм, необхідно запровадити спеціальну антикорупційну експертизу законопроектів.
Необхідно також позбутися дублювання в роботі контролюючих державних органів і підвищити координацію контрольних дій Державної фінансової інспекції України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, Міністерства економічного розвитку і
40
торгівлі України, Міністерства внутрішніх справ України та інших контролюючих державних органів.
Аналіз чинного законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає цілий комплекс заходів, який дозволяє притягнути до того чи іншого виду відповідальності – кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної – практично будь-яку посадову особу органів державної влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем. В окремих випадках, як зазначалось вище, така відповідальність є надто суворою. Таким чином, твердження про те, що відсутність відчутних результатів боротьби з корупцією в нашій державі зумовлюється недосконалістю законодавства про відповідальність за корупційні діяння, не мають достатніх підстав. Проблема полягає не у відсутності належної законодавчої бази, а в її неефективному застосуванні. Разом із тим це не означає, що законодавство про відповідальність за корупційні правопорушення є цілком досконалим.
Важливим фактором запобігання проявам корупції є вдосконалення діяльності відповідних органів. Суттєвим недоліком поточного стану боротьби з корупцією є те, що правоохоронні органи нейтралізують лише безпосередніх виконавців, а центральні фігури, які розробляють схеми і сценарії корупційних правопорушень, посадові особи, які сприяють утворенню, прикриттю й захисту цих злочинних груп, залишаються поза увагою. Тому при розслідуванні справ, пов’язаних із корупцією, треба розслідувати весь ланцюг злочинних зв’язків. Необхідно більше уваги приділяти своєчасному реагуванню на повідомлення громадян, засобів масової інформації, результати соціологічних досліджень про корупційні діяння та інші протиправні дії посадових осіб, поширеність корупції в окремих відомствах.
І, нарешті, ще один дуже важливий чинник, від якого великою мірою залежить успіх у боротьбі з корупцією. Це – кадри. Для підрозділів, які займаються боротьбою з організованою злочинністю і корупцією, необхідно підбирати найбільш чесних і відданих справі працівників. Адже не секрет, що корупція проникла і до правоохоронних органів. Тому необхідно розробити й запровадити в практику нові кваліфікаційні вимоги до працівників органів боротьби з корупцією, методики професійного відбору співробітників підрозділів, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією.
Національним агентством з питань державної служби України запропоновані такі критерії для оцінювання ефективності роботи органів виконавчої влади, спрямованої на боротьбу з корупцією та запобігання її проявам серед державних службовців:
1) наявність законодавчих та нормативних документів із питань боротьби з корупцією, їх знання та навички практичного застосування;
2) наявність підрозділу з питань запобігання проявам корупції; 3) якість планування роботи з питань запобігання проявам корупції
41
(наявність відповідних програм, власних планів дій, заходів, передбачених директивними документами);
4) розгляд на колегії органу виконавчої влади ходу реалізації планів (глибина аналізу, причини невиконання окремих заходів у встановлені терміни, конкретність прийнятих рішень);
5) організація контролю за виконанням документів директивних органів, власних планів та рішень (протоколи оперативних засідань, накази, доповідні записки тощо), результативність роботи, аналіз причин невиконання за термінами;
6) інформування директивних органів про хід виконання їх документів (дотримання термінів, аналітичність, пропозиції);
7) дотримання чинного законодавства при прийнятті на державну службу;
8) дотримання державними службовцями обмежень, передбачених статтею 16 Закону України “Про державну службу”;
9) наявність випадків виявлення керівником органу виконавчої влади порушень Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” з боку підлеглих, прийняте ним рішення (чи направлялись матеріали до правоохоронних органів);
10) кількість державних службовців, притягнутих до відповідальності; за якими статтями закону;
11) кількість державних службовців, звільнених із посад за порушення вимог Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”;
12) наявність спільних і малих підприємств, товариств з обмеженою відповідальністю (закритих, відкритих), банків та інших недержавних, благодійних організацій, засновником (одним із засновників) яких є орган виконавчої влади; державних службовців органу виконавчої влади, які входять до складу керівних органів (займають посади) зазначених підприємств, установ і організацій;
13) організація декларування доходів державних службовців; 14) проведення атестації державних службовців; 15) практика реагування керівника органу виконавчої влади на факти
порушень підлеглими державними службовцями Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”;
16) організація роботи з аналізу дотримання Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”;
17) умови й рівень оплати праці державних службовців органу виконавчої влади;
18) система навчання та підвищення кваліфікації державних службовців.
З усього наведеного можна зробити такі висновки: 1. Визначаючи поняття корупції, слід виходити з трьох важливих
моментів. По-перше, корупція – соціальне явище, притаманне всім державам світу, як невід’ємний атрибут публічної влади. Питання не в тому, чи є
42
прояви корупції як такої в різних державах, чи їх немає, а в її масштабах, характері корупційних проявів, впливу корупції на соціальні, економічні та політичні процеси в країні. По-друге, у правовому значенні корупція – це збірне поняття, яке охоплює сукупність (систему) взаємопов’язаних правопорушень (кримінально-правових, адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових). По-третє, прикладний характер законодавчого визначення такої правової категорії, як “корупція”, полягає в тому, щоб зробити антикорупційну діяльність більш цілеспрямованою.
2. Постановка питання про повне викоренення корупції (що має місце не тільки на рівні політичних заяв, а й в окремих нормативно-правових актах) є хибною. Нерозуміння цього аспекту призводить до постановки нереальних завдань перед державними, в першу чергу правоохоронними органами. Корупцію як явище викоренити неможливо. Шляхом підриву живильної основи корумпованості державного апарату – впливу на соціальні передумови корупції, причини останньої та умови, що сприяють її появі, а також застосуванням адміністративних та репресивних заходів щодо конкретних корупціонерів можна досягти лише одного, а саме: зменшити масштаби корупції, змінити характер останньої, обмежити її вплив на соціально-економічні, політичні та інші процеси в суспільстві, мінімізувати наслідки корупційних діянь.
Масштаби корупції не зменшуються (хоча слід було б сказати – збільшуються), протидія їй здійснюється без певної системи і без належної вимогливості, головні зусилля у протидії корупції витрачаються на реагування на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їм. Це стало можливим через те, що в Україні навіть на концептуальному рівні не визначено стратегії запобігання та протидії корупції.
Інакше кажучи, влада визнала те, що весь цей час системної протидії корупції як такої не існувало. Вона замінювалася гучними політичними заявами про посилення протидії корупції, прийняттям на їх підтвердження відповідних актів.
Такий висновок свідчить про необхідність зміни державної політики у сфері протидії корупції і насамперед зміни стратегічного напряму протидії корупції.
3. Аналіз антикорупційної діяльності органів державної влади України дає підстави констатувати, що основна ставка у протидії корупції робиться на посилення репресивних і адміністративних заходів, а головні зусилля правоохоронних органів витрачаються на виявлення далеко не найнебезпечніших корупційних правопорушень. Разом із тим очевидним є те, що посилення репресій – це зовсім не той шлях, який може привести до позитивних результатів у боротьбі з корупцією.
Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути запобігання корупційним проявам. Характер профілактичних заходів зумовлюється глибиною з’ясування соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь. Якщо серйозно поставитися до підвищення ефективності
43
антикорупційної діяльності, то вибору, власне, не існує: системні комплексні профілактичні заходи – це шлях, який може змінити масштаби корупції, її характер, зменшити її вплив на найбільш важливі соціально-економічні процеси.
4. У будь-якій країні корупція є своєрідним відображенням політичних, економічних, соціальних процесів, які відбуваються в суспільстві, результатом недосконалого функціонування державної влади. У своєму соціальному розвитку Україна дійшла до стану, коли корупція стала невід’ємним атрибутом державного управління, його системним елементом. Така ситуація є насамперед наслідком тих радикальних економічних, політичних та соціальних змін, які впродовж останніх двох десятків років відбувалися в Україні. На думку багатьох дослідників, різке зростання рівня корупції завжди спостерігається при зміні фундаментальних умов життя.
При цьому слід підкреслити, що причиною зростання масштабів корупції є не самі по собі реформи, не самі по собі фундаментальні зміни, а їх характер, порядок здійснення тощо. Якщо говорити про держави, які виникли на пострадянському просторі, і про Україну в тому числі, то надзвичайна поширеність корупції в них, як і більшість інших соціальних проблем, є результатом помилкового підходу до вибору моделі реформування суспільства і її впровадження в життя.
Реформування системи управління – один із магістральних шляхів ліквідації підґрунтя корупції. Між реформою державного управління й результативністю протидії корупції є безпосередній причинний зв’язок. Фрагментарні рішення щодо змін у системі державного апарату навіть за умови їх зовнішнього ефекту в плані боротьби з корупцією не можуть змінити ситуацію у цій сфері в цілому.
5. З адміністративною реформою безпосередньо пов’язане ще одне надзвичайно важливе питання, що потребує свого розв’язання у контексті антикорупційної діяльності в нашій країні. Мова йде про формування ідеології державної служби. Ця проблема стосується глибинних засад останньої і є надзвичайно актуальною для України, яка втратила (офіційно) комуністичні державні цінності і в якій у принципі не визначеним залишилось питання про те, які цінності має сповідувати сучасний державний службовець. Вона випливає з невизначеності сутності існуючої держави і того, на будівництво якої держави спрямовані зусилля українського народу. Положення статті 1 Конституції України про те, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, лише в найзагальніших рисах дає можливість уявити контури такої держави.
Формування принципів і цінностей державної служби має бути визнане одним із найбільш актуальних завдань у сфері державного будівництва, оскільки основу поведінки будь-якої особи, у тому числі державного службовця, становлять саме моральні принципи. Відсутність чітко сформульованої системи цінностей держави (державної служби), невизначеність й невпевненість у завтрашньому дні, що поширені серед
44
значної частини чиновництва, слід віднести до основних соціальних передумов корупції в Україні.
6. Ефективна протидія корупції неможлива без забезпечення реальної відкритості влади. Діяльність державних структур та їх посадових осіб має стати прозорою для громадян України. Мова йде про висвітлення, образно кажучи, “темних кутів” діяльності вітчизняного чиновництва, які є сприятливими для проростання й процвітання корупції. І хоча останніми роками в нашій країні порівняно з радянським періодом зроблено величезний крок у напрямі відкритості влади (це зумовлено об’єктивними процесами демократизації суспільства), все ж слід констатувати, що звичка утаємничувати геть усе ще міцно сидить у психології української бюрократії.
7. В Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної протидії корупції, яка, зокрема, дає правоохоронним органам можливість адекватно реагувати на будь-які корупційні прояви, починаючи з неетичної поведінки державного службовця і закінчуючи його участю у завуальованому хабарництві, діяльності організованих злочинних угруповань. Підкреслюючи той факт, що недосконалість існуючої антикорупційної законодавчої бази не є основною причиною неефективної антикорупційної діяльності, необхідно визнати й те, що така база потребує вдосконалення.
У будь-якій країні, а особливо у країнах із недостатньо розвинутими демократичними інститутами, залежною судовою владою, вирішальним чинником ефективної протидії корупції є політична воля.
8. Протидія корупції – це не стільки проблема правоохоронних органів, скільки проблема політичного управління в державі. Ставлення перших осіб держави до розв’язання цієї проблеми визначає суть здійснюваних у державі антикорупційних заходів. Правоохоронні органи є лише інструментом політичного управління, який може бути використаний по-різному залежно від його інтересів. За відсутності політичної волі найдосконаліше антикорупційне законодавство приречене на декларативне існування, а діяльність елітних спеціальних правоохоронних структур – на імітацію протидії корупції.
9. Одне із основних завдань, яке постає перед державою і суспільством у сфері протидії корупції, – усіма засобами, які є в їх розпорядженні, зробити корупцію справою ризикованою й невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус осіб, уповноважених на виконання функцій держави, діяльність яких завжди пов’язана із спокусою використати надані їм владу або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати їх до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим (“попастись на гарячому”), а свідоме розуміння наслідків учиненого корупційного діяння повинне лягати в основу правомірної поведінки державного службовця. Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створивши нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо.
До тих пір, поки державному чиновнику буде вигідно брати хабарі, красти, зловживати владою або посадовим становищем, поки ризик
45
понесення відповідальності за допущені зловживання буде мінімальним, ніякі, навіть найжорстокіші заходи репресивного та іншого характеру не дадуть позитивного ефекту у протидії корупції.
Збільшення ризику бути притягненим до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, підвищення соціальної ціни державної служби (престиж, соціальна забезпеченість) і зменшення передумов корупції – це ті три складові, які повинні становити основу антикорупційної політики.
Ефективна протидія корупції потребує системного підходу, чітко визначених пріоритетів та її належного забезпечення, у тому числі наукового. Ігнорування хоча б однієї з цих складових зводить ефективність антикорупційної політики до нуля.
ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
Корупція в Україні на сьогоднішній день перетворилася на одну із загроз національній безпеці. Вплив корупції на українське суспільство має комплексний та системний характер, зокрема, йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні та міжнародні аспекти цього впливу.
Через високий рівень корупції в країні існує значний вплив організованих злочинних груп на процеси державного управління, значна частина економіки перебуває “в тіні”. Все це підриває економічні основи держави, блокує надходження іноземних інвестицій. Корупція також заважає міжнародним контактам, налагодженню міжнародних зв’язків і може призвести до відчутної ізоляції країни на міжнародному рівні.
Корупція в Україні давно сприймається як органічна частина нашого життя. Було б неправильним вважати, що корупція – явище останніх років чи навіть десятиліть.
Корупція розглядається як складне соціальне явище, що негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку суспільства і держави, загрожує демократії та правам людини, реалізації принципу верховенства права, підриває соціальну справедливість, легітимність публічних інститутів, добробут, завдає шкоди суспільству, соціальному прогресу та національній безпеці.
Корупція стала універсальною проблемою, яка впливає на всі сфери суспільного життя, а найбільше вражає сферу взаємовідносин громадян з органами державної влади та місцевого самоврядування, з якими найчастіше стикаються громадяни при реалізації своїх конституційних прав. Така ситуація найчастіше підриває ідеологію суспільства, оскільки громадяни починають сприймати корупцію як “спрощену форму” отримання адміністративних послуг. За останні роки корупція в Україні набула значного поширення, стала небезпекою як для держави, так і для громадян. Населення держави стає заручником корупції.
Україна посіла 144 місце за індексом корупції, розрахованим глобальною антикорупційною неурядовою організацією Transparency International за 2012 рік.
46
Про це сказано у звіті, розміщеному на сайті організації. Усього в рейтинг корумпованості входить 176 країн. Оцінка проводиться за шкалою від 0 (найвищий рівень корупції) до 100 балів (фактично відсутність корупції), і за результатами розрахунку присвоюється рейтинг. Результат України в 2012 році - 26 балів. У підсумку на 144 місці в рейтингу разом з Україною також перебувають Сирія, Конго, Бангладеш, Камерун і Центрально-Африканська республіка. При цьому Росія посідає в рейтингу 133 місце, Білорусь - 123, Молдова - 94, Грузія - 51. Найменш корумпованими країнами визнано Данію, Фінляндію й Нову Зеландію, а найбільш корумпованими - Сомалі, Афганістан і Північну Корею.
В цьому ж документі вказується на причини високого рівня корупції в Україні, а саме: “бездіяльність Національного антикорупційного комітету при Президенті України, державна програма протидії корупції коштує не дорожче за папір, на якому вона надрукована, зміни у законодавстві про державні закупівлі вивели в тінь десятки мільярдів державних коштів”, - наголошують експерти Transparency International Україна.
Отож, картина доволі сумна. Незважаюч на заходи, які влада приймала у боротьбі проти корупції, все ж таки вони не є настільки ефективними, як би нам цього хотілось. Оцінюючи методи боротьби проти корупції, та повідомлення, які з'являються у ЗМІ, складається враження, що сам процес боротьби носить радше точковий характер, а ніж системний, загальнонаціональний. В Україні під брендом “боротьба проти корупціонерів” розправляються з тими, хто не хоче ділитись своїм бізнесом. Інколи такими методами переслідують політичних опонентів. Проте не вирішується проблема загалом і виходить, що такі старання більше подібні до презентаційної, показової боротьби.
Останнім часом все частіше звучать заяви про те, що боротьба з корупцією у всіх сферах її прояву є пріоритетним напрямом для української влади. На тому, що корупція є “надзвичайною проблемою” для країни, наголошував Президент України Віктор Янукович.
Таким чином, загрозливий рівень корупції в Україні, неефективні заходи запобігання та протидії корупції, бажання України інтегруватися до інституцій Європейського Союзу і необхідність приведення законодавства до стандартів ЄС спрямовують Україну та її владних чинників до розробки нових підходів до формування державної антикорупційної політики та реалізації Національної антикорупційної стратегії.
Національна антикорупційна стратегія на 2011–2015 роки
Указом Президента України від 21 жовтня 2011 р. схвалено Національну антикорупційну стратегію на 2011–2015 роки. У стратегії наголошується: “Метою Національної антикорупційної стратегії є зменшення рівня корупції в Україні шляхом усунення передумов її виникнення через впровадження превентивних заходів, зміцнення режиму законності, а також формування у суспільстві нетерпимого, негативного ставлення до корупції як
47
суспільно небезпечного явища з допомогою спільних зусиль державних і громадських структур, за участю міжнародних організацій”.
Успішна протидія корупції можлива за наявності таких складових: належного антикорупційного законодавства, ефективного його застосування відповідними органами державної влади і органами місцевого самоврядування, координації їх діяльності; ефективної системи протидії корупції в усіх сферах діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування та на всіх рівнях; відкритості та поінформованості громадськості про здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції; взаємодії об’єднань громадян з органами державної влади і органами місцевого самоврядування у сфері формування та реалізації державної антикорупційної політики, підтримки антикорупційних заходів держави громадянським суспільством.
Реалізація Національної антикорупційної стратегії повинна здійснюватися з дотриманням таких основоположних принципів:
- рівність усіх перед законом; - забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина у
відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
- дотримання правових норм у сфері запобігання і протидії корупції; - невідворотність юридичної відповідальності за вчинення
корупційного правопорушення; - надання пріоритету превентивним антикорупційним заходам; - відкритість і прозорість діяльності органів державної влади та
органів місцевого самоврядування щодо реалізації Національної антикорупційної стратегії;
- поєднання зусиль держави і громадськості у подоланні корупції як системного явища в усіх сферах суспільного життя.
Для реалізації Національної антикорупційної стратегії необхідні узгоджені дії державних органів та органів місцевого самоврядування щодо:
1) реформування системи державного управління та адміністративних процедур:
а) завершення процесу розмежування функцій органів державної влади з надання адміністративних послуг та контрольно-наглядових (інспекційних) функцій;
б) застосування інноваційних технологій, що підвищують об’єктивність та забезпечують прозорість прийняття органами державної влади рішень, у тому числі прискорення впровадження системи електронного документообігу та електронного цифрового підпису на загальнодержавному і місцевому рівнях;
в) розширення сфер застосування принципу “мовчазної згоди” при наданні погоджень, висновків, дозвільних документів тощо;
г) надання адміністративних послуг виключно органами державної влади та бюджетними установами;
48
д) визначення на законодавчому рівні вичерпного переліку адміністративних послуг, платності чи безоплатності їх надання, а також обгрунтованих (адекватних) строків надання таких послуг;
е) припинення практики дроблення адміністративних послуг на окремі платні послуги, забезпечивши орієнтацію на результат;
є) встановлення заборони органам державної влади та органам місцевого самоврядування надавати платні послуги господарського характеру;
ж) відмова від територіального монополізму при наданні адміністративних послуг та створення альтернативних можливостей щодо вибору органу для отримання адміністративної послуги;
2) зменшення адміністративного тиску на підприємців, запобігання тінізації економіки:
а) суттєве зменшення кількості ліцензій і дозволів у сфері підприємницької діяльності, максимальне спрощення та скорочення тривалості дозвільних процедур;
б) усунення технічних бар’єрів, запровадження “єдиного вікна”, максимальна комп’ютеризація документообігу;
в) обмеження кількості перевірок з боку податкових та контролюючих органів;
г) запобігання неправомірному тиску на підприємців з боку правоохоронних та контролюючих державних органів;
3) забезпечення доброчесності на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування:
а) системне вдосконалення державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, зокрема в частині процедури конкурсного добору кандидатів (механізму визначення переможця), розстановки кадрів, проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування;
б) визначення на законодавчому рівні засад етичної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та механізму врегулювання конфлікту інтересів в їх діяльності, що мають базуватися на положеннях Модельного кодексу поведінки державних службовців країн Ради Європи та враховувати інші міжнародно-правові стандарти в цій сфері;
в) оптимізація співвідношення рівня базової (фіксованої) заробітної плати (посадового окладу) залежно від складності роботи і рівня відповідальності за конкретною посадою та додаткової заробітної плати (премій, надбавок), яка встановлюється за результатами оцінки діяльності на розсуд керівництва;
4) поліпшення умов доступу фізичних, юридичних осіб та об’єднань громадян без статусу юридичної особи до інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування:
а) продовження формування ефективного механізму доступу фізичних, юридичних осіб та об’єднань громадян без статусу юридичної особи до
49
інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
б) активізація інформаційного обміну між об’єднаннями громадян, засобами масової інформації та органами державної влади і органами місцевого самоврядування;
в) забезпечення прозорості в роботі органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
5) удосконалення системи використання державного майна та бюджетних коштів:
а) удосконалення проведення зовнішнього незалежного аудиту в частині здійснення контролю за використанням коштів місцевих бюджетів;
б) завершення проведення інвентаризації державних підприємств і організацій та формування Єдиного реєстру об’єктів державної власності;
в) удосконалення законодавства щодо процедур державних закупівель та впровадження системи їх зовнішнього аудиту, забезпечення прозорості процесу державних закупівель;
г) удосконалення системи контролю за використанням державного майна з метою недопущення фактів одержання прихованих прибутків державними службовцями або, за їх сприяння, іншими особами чи угрупованнями;
д) створення дієвого механізму детінізації ринку цінних паперів, проведення розрахунків з цінними паперами за угодами;
е) здійснення Рахунковою палатою моніторингу ефективності використання коштів державного бюджету при виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
є) удосконалення механізмів залучення громадськості до контролю за законністю та ефективністю використання державного майна, бюджетних коштів;
6) оптимізації фінансування політичних партій та виборчих кампаній шляхом установлення чітких правил їх фінансування, а також забезпечення ведення ефективного незалежного контролю за таким фінансуванням;
7) удосконалення антикорупційної експертизи шляхом запровадження багатоступеневої методики оцінки корупційних ризиків у законодавстві:
на рівні розробників проектів нормативно-правових актів (як формалізована самооцінка);
на рівні Міністерства юстиції України (як офіційна антикорупційна експертиза проекту нормативно-правового акта);
на рівні громадської експертизи, яка забезпечується наявністю прозорої процедури нормопроектування та доступністю інформації для громадськості;
8) формування громадської підтримки дій влади у запобіганні і протидії корупції:
а) сприяння засобам масової інформації в широкому висвітленні заходів щодо протидії корупції, які вживаються державними органами та органами місцевого самоврядування;
50
б) визначення порядку періодичного звітування державних органів, відповідальних за реалізацію державної антикорупційної політики, про ситуацію у сфері запобігання і протидії корупції;
9) удосконалення системи спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції:
а) проведення аналізу діяльності спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції та вжиття за його результатами заходів щодо підвищення ефективності їх роботи;
б) формування єдиної правозастосовної практики правоохоронних та судових органів у справах, пов’язаних із корупцією;
в) запровадження спеціалізації прокурорів та слідчих у справах про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг;
г) розвиток співробітництва правоохоронних органів із громадськими організаціями та засобами масової інформації;
10) підвищення кваліфікації суддів, працівників прокуратури та правоохоронних органів:
розроблення і впровадження системи навчання на постійній основі професійних суддів та кандидатів на посаду професійного судді, особового складу правоохоронних органів та органів прокуратури щодо застосування нового антикорупційного законодавства;
11) запобігання проявам корупції у правоохоронних органах: а) проведення інституційної реформи органів, що здійснюють дізнання,
досудове слідство та кримінальне переслідування; б) удосконалення системи професійного добору та підготовки кадрів
правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу з корупцією; в) зміна критеріїв оцінювання ефективності роботи правоохоронних
органів – перенесення акценту з кількісних показників на якість отриманих результатів;
г) розроблення системи заходів для забезпечення ефективного і об’єктивного нагляду прокуратури за діяльністю правоохоронних органів;
12) удосконалення інституту відповідальності за корупційні правопорушення:
а) встановлення відповідальності юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень;
б) удосконалення інституту конфіскації; в) перегляд процедури надання згоди на притягнення до кримінальної
відповідальності, затримання чи арешт осіб, які користуються недоторканністю, у випадках затримання їх на місці вчинення тяжкого злочину (in flagrante delicto), включаючи корупцію;
г) розроблення механізму відшкодування майнової шкоди та збитків, завданих внаслідок вчинення корупційного правопорушення фізичним та юридичним особам;
51
д) розроблення механізму захисту осіб, які в разі виявлення корупційного правопорушення вжили заходів щодо його припинення та негайно повідомили про вчинення такого правопорушення;
13) зниження рівня корупції у приватному секторі: а) формування антикорупційної правосвідомості громадян шляхом
запровадження соціально-просвітницьких програм, створення системи антикорупційної освіти в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах незалежно від форми власності;
б) сприяння в забезпеченні прозорості діяльності громадських організацій, юридичних осіб приватного права;
в) сприяння у створенні внутрішніх механізмів контролю та запобігання (виявлення) корупційним правопорушенням у приватному секторі;
14) зниження рівня корупції в зонах підвищеного корупційного ризику, зокрема в правоохоронній, медичній, земельній, освітній, податковій, митній сферах, у сферах державних закупівель та державної служби:
а) вдосконалення законодавчого забезпечення відповідних сфер суспільних відносин;
б) підвищення рівня заробітної плати та соціального забезпечення працюючих;
в) підвищення професійного рівня та проведення більш жорсткого професійного добору кадрів;
г) зменшення кількості формальних процедур; 15) активізації міжнародного співробітництва у сфері запобігання і
протидії корупції: а) приведення антикорупційної політики України у відповідність із
міжнародними стандартами у сфері запобігання і протидії корупції; б) здійснення підготовки та підписання міждержавних (міжвідомчих)
дво- та багатосторонніх угод про співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції;
в) поглиблення співпраці з партнерськими спеціальними службами та правоохоронними органами у сфері боротьби з корупцією;
г) впровадження в Україні найкращих практик іноземних держав у сфері запобігання і протидії корупції, насамперед щодо запровадження інституту захисту доброчесних інформаторів;
д) формування іміджу України як держави, що активно протидіє проявам корупції, та отримання міжнародної підтримки цієї діяльності.
Реалізація Національної антикорупційної стратегії дасть змогу забезпечити:
- розвиток вітчизняного законодавства в контексті відповідності світовим антикорупційним стандартам, передбаченим Конвенцією Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією, Додатковим протоколом до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Цивільною конвенцією про боротьбу з корупцією, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України,
52
рекомендаціями Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) та інших міжнародних інституцій;
- підвищення ефективності системи запобігання і протидії корупції; - зниження рівня корупції в системі правоохоронних органів, інших
органів державної влади та органів місцевого самоврядування; - скорочення обсягів тіньової економіки; - формування в громадськості активної позиції із запобігання і
протидії корупції. Конкретні заходи щодо виконання визначених Національною
антикорупційною стратегією завдань, строки їх виконання та безпосередніх виконавців планується закріпити у Державній програмі щодо запобігання і протидії корупції на 2011–2015 роки, яка має бути розроблена урядом.
Координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії, відповідно до положень частини четвертої статті 5 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, має здійснювати спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, повноваження якого покладатимуться згідно з рішенням Президента України на Міністерство юстиції України із залученням ресурсів Служби безпеки України.
Здійснення моніторингу та оцінювання реалізації Національної антикорупційної стратегії покладатиметься на Національний антикорупційний комітет, оскільки саме цей орган здійснює свою діяльність на найвищому державному рівні, а до його складу входять представники всіх державних інституцій, наукових кіл, а також громадських організацій, залучених до формування та реалізації державної антикорупційної політики. Такий підхід забезпечить комплексну, об’єктивну та різносторонню оцінку реалізації національної антикорупційної стратегії, що стане своєрідним підсумком діяльності держави у сфері запобігання і протидії корупції.
Національний антикорупційний комітет
Національний антикорупційний комітет створений Президентом України як консультативно-дорадчий орган. Основні завдання комітету: здійснення системного аналізу стану протидії корупції в Україні, ефективності реалізації антикорупційної стратегії, заходів, що вживаються для запобігання та протидії корупції; розробка антикорупційних заходів, зокрема спрямованих на гармонізацію законодавства і усунення суперечностей, які є в ньому; підготовка пропозицій щодо спрощення дозвільних та інших процедур ведення малого і середнього бізнесу та ліквідації причин, що викликають порушення в цій сфері; розробка з урахуванням вітчизняного й міжнародного досвіду рекомендацій провідних світових організацій проектів нормативно-правових актів з питань посилення боротьби з корупцією.
Комітет має здійснювати моніторинг виконання законодавства у сфері запобігання та протидії корупції; братиме участь в підготовці для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради законопроектів у сфері
53
запобігання та протидії корупції; готуватиме пропозиції по законопроектах, проектах інших нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії корупції; братиме участь у підготовці проектів актів та доручень Президента України з питань запобігання та протидії корупції; братиме участь в підготовці послань Президента України до народу, щорічних та позачергових послань до Верховної Ради щодо внутрішнього та зовнішнього становища України; організовуватиме вивчення громадської думки з питань, що розглядаються комітетом, забезпечує висвітлення в засобах масової інформації результатів роботи комітету.
Комітет має право: запитувати й отримувати у встановленому порядку від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян інформацію, матеріали і документи, необхідні для виконання покладених на нього завдань; залучати у встановленому порядку до участі в роботі комітету посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, працівників підприємств, установ та організацій, провідних вітчизняних та іноземних науковців і фахівців, у тому числі експертів міжнародних організацій, представників об’єднань громадян; створювати робочі групи, в тому числі тимчасові, для опрацювання окремих питань діяльності комітету; запрошувати на свої засідання працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, представників підприємств, установ, організацій, а також об’єднань громадян, залучати запрошених осіб до обговорення відповідних питань; ініціювати проведення суспільного обговорення проектів законів, актів Президента України з питань антикорупційної політики; організовувати і проводити конференції, круглі столи, наради з питань, віднесених до його компетенції.
Передбачено, що головою комітету є Президент України, виконавчим секретарем – міністр юстиції.
Персональний склад комітету затверджує Президент України за поданням виконавчого секретаря комітету.
Засідання комітету – відкриті й гласні. Відкритість засідань комітету має забезпечуватися шляхом створення
умов для присутності на них представників засобів масової інформації, гласність – шляхом розміщення інформації про діяльність комітету, підготовлені ним матеріали на сайті офіційного інтернет-представництва Президента України.
Передбачено, що комітет систематично інформуватиме громадськість про свою діяльність.
УЧАСТЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
Основні міжнародні документи у сфері протидії корупції
Одним з перших міжнародних документів, яким засуджуються всі види корупції, включаючи хабарництво, є ухвалена 15 грудня 1975 року резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3514(XXX). Зазначений документ закликає уряди
54
всіх країн вжити на національному рівні всіх необхідних заходів щодо запобігання та протидії корупції, які вони вважатимуть доцільними, включаючи законодавчі.
На восьмому конгресі ООН, який відбувся в Гавані у 1990 році, ухвалено “Практичні заходи боротьби з корупцією”, в яких визначаються найбільш важливі завдання для подолання корупції. А саме, уряди мають: проаналізувати адекватність свого кримінального законодавства, включаючи процесуальні норми, з тим щоб реагувати на всі види корупції; розробити адміністративні та регулятивні механізми попередження корупції; встановити процедури виявлення, розслідування та засудження корумпованих посадових осіб; розробити правові положення для конфіскації коштів та майна, набутих в результаті корупції; вжити відповідних заходів щодо підприємств, причетних до корупції.
Від того часу визначені завдання не змінювалися. Вони уточнювалися, деталізувалися в різних документах, прийнятих в рамках ООН. Зокрема, це резолюція Генеральної Асамблеї ООН “Боротьба з корупцією” від 12 грудня 1996 року (A/RES/51/59), Декларація ООН “Про боротьбу з корупцією та хабарництвом в міжнародних комерційних операціях” (1996 р.), Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб (1996 р.), Керуючі принципи для ефективного виконання Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (1989 р.).
Зазначені документи мають рекомендаційний характер. Водночас саме вони відіграли ключову роль в підготовці міжнародно-правових актів, які закріпили міжнародні стандарти протидії та запобігання корупції. Одним з головних документів у цій сфері є Конвенція ООН проти корупції, прийнята на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у жовтні 2003 року. Конвенція визначає пакет стандартів, заходів та правил, які всі країни можуть застосовувати для зміцнення своїх правових норм та режимів державного регулювання у сфері боротьби з корупцією. Дослідники права розцінюють Конвенцію ООН проти корупції як “антикорупційний документ глобального значення”, який може стати “ефективним інструментом міжнародного співробітництва в боротьбі з корупцією”.
Співпраця України у сфері запобігання та протидії корупції з міжнародними організаціями
Не менш плідною та активною є діяльність у сфері запобігання та протидії корупції на рівні регіональних організацій. В першу чергу це стосується Ради Європи. Підхід цієї організації до боротьби з корупцією має три взаємопов’язаних аспекти: вироблення загальноєвропейських норм та стандартів, контроль за їх дотриманням, а також надання технічної допомоги державам та регіонам.
Рада Європи розробила кілька міжнародно-правових документів у цій сфері: Кримінальну Конвенцію Ради Європи про боротьбу з корупцією (1999 р.), Цивільну Конвенцію Ради Європи про боротьбу з корупцією (1999 р.), Двадцять принципів боротьби з корупцією (1997 р.), Модельний
55
кодекс поведінки для державних службовців (2000 р.), Єдині правила протидії корупції при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній (2003 р.).
Контроль за реалізацією зазначених документів доручено Групі держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО). На сьогодні до ГРЕКО входять 49 держав Європи, у тому числі й Україна.
Не залишають поза увагою проблему корупції і Європейський Союз (Комюніке Європейської комісії від 28 травня 2003 р. щодо комплексної політики Європейського Союзу з протидії корупції, Рамкове рішення Ради Європейського Союзу № 568 від 22 липня 2003 р. “Про боротьбу з корупцією в приватному секторі”), а також такі міжнародні організації, як Організація американських держав (Міжамериканська конвенція по боротьбі з корупцією, 1996 р.), Глобальна коаліція для Африки (25 принципів боротьби з корупцією, 1999 р.) тощо.
Аналізуючи діяльність у сфері запобігання та протидії корупції в рамках згаданих вище міжнародних організацій, можемо окреслити одну з найважливіших тенденцій: антикорупційні угоди посилюють політичні зобов’язання в боротьбі з корупцією і визначають основоположні міжнародні норми і процедури протидії цьому явищу. Це свідчить на користь того, що міжнародне співтовариство реально зацікавлене в протидії корупції як на національному рівні, так і в глобальному масштабі.
Україна, яка досить активно і широко залучена до цього процесу, підписала низку важливих міжнародних антикорупційних угод. Зокрема, Конвенцію ООН проти корупції, Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією, Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією, Додатковий протокол до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією.
У зв’язку з набуттям для України чинності Цивільної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією з 1 січня 2006 року Україна стала сороковим членом ГРЕКО.
Приєднавшись до ГРЕКО, Україна зобов’язалася брати участь у процесі взаємної оцінки у рамках Групи. У травні 2009 року на пленарному засіданні ГРЕКО затверджено звіт щодо виконання Україною антикорупційних рекомендацій цієї міжнародної організації. Ці рекомендації надано Україні за результатами першого та другого раундів оцінки. Зазначені раунди оцінки були присвячені діяльності спеціалізованих органів, які займаються попередженням корупції, питанням імунітету посадових осіб щодо кримінального переслідування, а також питанням виявлення, вилучення та конфіскації доходів та іншого майна, отриманих внаслідок корупції, попередження корупції в системі державного управління, відповідальності юридичних осіб за корупційні злочини.
У рамках Третього раунду оцінювання України у квітні 2011 року відбувся візит експертів ГРЕКО до України, в ході якого вивчалася ситуація стосовно імплементації в українське законодавство положень Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та Додаткового протоколу до неї, а також рекомендацій Ради Європи щодо фінансування політичних партій.
56
Аналогічний механізм взаємної оцінки використовується для контролю за дотриманням та імплементацією положень Конвенції ООН проти корупції. Відповідно до графіка проведення оцінювання Україна є однією з перших країн, щодо якої проводиться оцінка стану імплементації згаданої Конвенції ООН.
Ще однією платформою співробітництва у сфері запобігання та протидії корупції є Організація економічного та соціального розвитку (ОЕСР) і, зокрема, її Антикорупційна мережа для Східної Європи та Центральної Азії. В рамках роботи ОЕСР у 2003 році представниками урядових делегацій Вірменії, Азербайджану, Грузії, Російської Федерації, Таджикистану та України схвалено Стамбульський план дій по боротьбі з корупцією Антикорупційної мережі для Східної Європи та Центральної Азії ОЕСР. Основними принципами Стамбульського плану дій є розвиток ефективної і прозорої системи державної служби, посилення боротьби з хабарництвом та забезпечення чесності в бізнесі, підтримка активної участі громадськості у реформах.
Не можна не згадати участь України і в зовнішньополітичній ініціативі держав – членів ЄС “Східне партнерство”, яку було започатковано у 2009 році з метою створення необхідних умов для прискорення процесу політичного об’єднання й подальшої економічної інтеграції між Європейським Союзом і зацікавленими країнами-партнерами.
Наведені приклади участі України в міжнародному співробітництві свідчать про активну позицію України щодо запобігання та протидії корупції. Міжнародні документи в цій сфері, як правило, не передбачають конкретних санкцій за порушення домовленостей чи ігнорування рекомендацій. Водночас працюють інші два стимули: зовнішній – імідж держави на міжнародній арені та внутрішній – розвиток національної економіки.
Звіти міжнародних експертів мають суттєвий вплив на привабливість держави для іноземних інвесторів. І це є головним стимулом. Для України позитивна оцінка з боку експертів Ради Європи, ООН, ОЕСР та інших організацій є особливо важливою в контексті прагнення нашої держави інтегруватися до європейського простору.
Міністерство юстиції України відіграє ключову роль в процесі міжвідомчої координації міжнародного співробітництва у сфері протидії та запобігання корупції. Зокрема, Міністерство юстиції є відповідальним за співпрацю з ГРЕКО, представник Мін’юсту очолює делегацію України в ГРЕКО. Окрім того, Міністерство координує проведення Україною самооцінки щодо дотримання положень Конвенції ООН проти корупції, співробітництво в рамках тематичної платформи № 1 ініціативи ЄС “Східне партнерство”, присвяченої боротьбі з корупцією. Зважаючи на досвід Міністерства юстиції у співпраці з міжнародними організаціями у цій сфері, також планується визначити його координатором реалізації заходів, передбачених Стамбульським планом дій.
57
ЗАКОН УКРАЇНИ “ПРО ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ” (№ 3206-VI від 07.04.2011 р.)
Про послідовність в реалізації антикорупційної політики в Україні свідчить прийнятий Верховною Радою ще 7 квітня 2011 року Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” № 3206-VI, відповідне рішення підтримали 277 народних обранців. 7 червня 2011 року зазначений Закон підписав Президент України, а 1 липня 2011 року він набрав чинності, окрім статей 11 та 12, які регламентують питання проведення спеціальних перевірок та декларування доходів державних службовців, зазначені статті набрали чинності з 1 січня 2012 року.
Цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Метою Закону є визначення загальнодержавного механізму запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних стандартів та загальносвітової практики.
Вищезазначений Закон покликаний стати базовим законом у сфері запобігання та протидії корупції в Україні. У новому законі більш широке тлумачення надане терміну “корупція”. Так, якщо раніше під корупцією розумілася лише діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, то з 1 липня 2011 року під це поняття підпадає також відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей.
Крім того, дається визначення термінам “безпосереднє підпорядкування”, “близькі особи”, “ конфлікт інтересів”, “ корупційне правопорушення”, “неправомірна вигода”, “члени сім’ ї” (застосовується при декларуванні доходів державних службовців):
- безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;
- близькі особи - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 4
58
цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
- конфлікт інтересів - суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;
- корупційне правопорушення – умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність;
- неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;
- суб’єкти декларування - особи, зазначені в пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, які зобов’язані подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;
- уповноважені підрозділи - уповноважені підрозділи (особи) з питань запобігання та виявлення корупції, які утворюються (визначаються) в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, їх апаратах, органах місцевого самоврядування та юридичних особах публічного права за рішенням керівника органу або юридичної особи публічного права в порядку, визначеному законодавством;
- члени сім'ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Значно розширився перелік осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Серед них розрізняють:
1) осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. До них належать:
- Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
- державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
59
- військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;
- судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);
- особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;
- посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, доходів і зборів;
- члени Центральної виборчої комісії; - посадові та службові особи інших державних органів, органів влади
Автономної Республіки Крим; 2) осіб, які для цілей Закону України “Про засади запобігання і протидії
корупції” прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме:
- посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті;
- особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);
- посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;
- посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;
4) посадові особи та працівники юридичних осіб - у разі одержання ними неправомірної вигоди, або одержання від них особами, зазначеними у
60
пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;
5) фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.
У новому Законі значно розширено перелік суб’єктів, які діють у напрямі запобігання та протидії корупції. Крім тих органів, які були раніше перелічені у відповідній статті старого Закону, також визначено напрями діяльності в цій сфері Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органів прокуратури України. Здійснено їх функціональне розмежування на суб’єктів, відповідальних за формування, розробку, реалізацію, координацію антикорупційної політики держави, тих, що здійснюють безпосереднє виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, а також тих, що беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні корупційних правопорушень.
Відповідно до положень статті 5 Закону до суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, віднесено Президента України, Верховну Раду України, а також органи прокуратури України в межах повноважень, визначених Конституцією України. Визначення Президента України, Верховної Ради України суб’єктами протидії корупції пов’язане із тим, що саме вони наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямів та загальної стратегії розвитку.
Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами (для прикладу: процедура здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових норм, яка покладається на Міністерство юстиції України, участь органів влади у проведенні спеціальної перевірки під час процедури добору на публічну службу, інше). Кабінет Міністрів України покликаний реалізовувати антикорупційну стратегію, визначену Верховною Радою України та Президентом України, спрямовувати і координувати у цьому напрямі роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють координацію роботи правоохоронних органів у напрямі боротьби з корупцією. Крім того, новим положенням є й те, що у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень можуть брати участь не тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, а й підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їхні посадові особи, а також громадяни, об’єднання громадян за їх згодою. Таким чином влада намагається офіційно “залучити” до боротьби з корупцією і приватний сектор, покладаючи на простих громадян обов’язок інформувати про корупційні діяння та вживати заходів для їх усунення.
61
З метою запобігання проявам корупції та їх попередження в Україні іншими положеннями нового антикорупційного Закону:
- запроваджено спеціальну перевірку при прийнятті на роботу. Під час перевірки встановлюється достовірність відомостей про притягнення кандидата на посаду до відповідальності за корупційні правопорушення, щодо даних, зазначених у фінансовій декларації, наявності корпоративних прав, стану здоров’я, освіти, наукового ступеня;
- встановлено вимоги щодо фінансового контролю за майном, доходами, витратами осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Разом із тим реалізація цієї статті потребує прийняття законопроекту про фінансовий контроль за доходами та видатками осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в якому буде передбачено, зокрема, механізм перевірки декларацій;
- передбачено обов’язок публічних службовців вживати заходів щодо запобігання конфлікту інтересів. Реалізація цієї норми потребує прийняття спеціального закону, у якому має бути визначено способи врегулювання конфлікту інтересів, а також механізм контролю за дотриманням цих правил службовцями;
- законодавчо закріплено здійснення Міністерством юстиції антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. Фактично Міністерство юстиції таку експертизу здійснює з липня 2011 року;
- передбачено вимоги щодо звітування державних органів перед громадськістю: спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики щороку готуватиме та оприлюднюватиме звіт про результати проведення заходів із запобігання та протидії корупції;
- заборонено обмежувати доступ до інформації щодо розмірів та видів благодійної допомоги, що надається чи одержується публічними службовцями, а також розміри та види оплати праці публічних службовців, дарунки отримані ними;
- встановлено заборону на одержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку;
- передбачено обов’язкове звільнення з посади особи, яка вчинила корупційне правопорушення, пов’язане із порушенням антикорупційних обмежень, встановлених цим Законом. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, фіксуватимуться у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення;
- встановлено, що акти та рішення, прийняті внаслідок вчинення корупційного правопорушення можуть бути скасовані, а угоди, укладені внаслідок таких правопорушень не тягнуть за собою правових наслідків (є нікчемними).
62
В цілому Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції” є більш прогресивним, ніж попередній Закон України “Про боротьбу з корупцією” і внесе позитивні зрушення у боротьбі з корупцією. Важливим для цього є також його сумлінне виконання усіма державними органами, інститутами громадянського суспільства.
ЗМІНИ ДО НОВОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
Нове антикорупційне законодавство, яке повністю вступило в силу і діє в Україні з 1 січня 2012 року, суттєво оновилося у зв’язку з прийняттям пакету законодавчих актів України, якими були внесені зміни до базового для антикорупційної сфери Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів і Кодексу України про адміністративні правопорушення:
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” від 18.04.2013 № 221-VII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/221-18 (далі – Закон № 221).
Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України” від 18.04.2013 № 222-VII. – (Набрання чинності з 15.12.2013).– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/222-18 (далі - Закон № 222).
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики” від 14.05.2013 № 224-VII. – (Набрання чинності окремих норм закону з 01.01.2014 року). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/224-18 (далі – Закон № 224).
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України від 16.05.2013 № 245-VII.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/245-18 (далі – Закон № 245).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23.05.2013 № 314-VII. – (Набрання чинності з 01.09.2014). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/314-18 (далі – Закон № 314).
Нові законодавчі акти створили нову правову реальність – як для корупціонерів, так і для тих, хто покликаний з ними вести боротьбу, пише народний депутат Віктор Чумак, який в грудні 2012 року очолив
63
парламентський комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, у статті для газети «Дзеркало тижня»:
Методичка для чиновника, или Почему нужно начинать бояться коррупции / Виктор Чумак // Дзеркало тижня, 26.06.2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/internal/metodichka-dlya-chinovnika-ili-pochemu-nuzhno-nachinat-boyatsya-korrupcii-_.html.
Цей пакет законів був ініційований насамперед у відповідь на критичні зауваження Ради Європи з приводу виконання Україною своїх міжнародних антикорупційних зобов’язань. Але при розробленні проектів зазначених законів був врахований і досвід практичного застосування нового антикорупційного законодавства, і робота політиків, і дворічний тиск громадянського суспільства, яке не раз демонструвало свою тверду позицію на безлічі круглих столів, конференцій та зустрічей.
Суттєві зміни до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» вносяться Законом № 224. Однією з найрезонансніших у цьому законі є норма про публічність Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
Завдяки Закону № 224 з 2014 року в Україні майже вдвічі знижується мінімальна сума покупки, за яку чиновники мають звітувати в деклараціях. Раніше вони повинні були декларувати покупки від 150 тис. грн, тепер сума зменшена до 80 тис. Крім того, за новим законом чиновники повинні вказувати не тільки суми на банківських рахунках, а й банківські установи (у тому числі і за кордоном), де вони розміщені. А також – найменування підприємств, установ, товариств тощо, частками статутного капіталу яких володіють як декларант, так і члени його родини. За рішенням керівників органів влади будуть створюватися так звані уповноважені підрозділи з питань запобігання та виявлення корупції. Вони зможуть контролювати своєчасність подання декларацій, перевіряти їх на наявність конфлікту інтересів, здійснювати «логічний та арифметичний контроль» декларацій.
Чималу роль у боротьбі з корупцією та корупціонерами має відіграти реформування антикорупційної експертизи. Відтепер у профільного парламентського комітету з'являється обов'язок здійснювати антикорупційну експертизу всіх проектів законів, які реєструються у парламенті. Потенційно ця процедура дозволяє в рази зменшити рівень корупціогенності законопроектів і, відповідно, майбутнього законодавства.
Взагалі, відповідно до пункту 23 Закону № 224 до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» вносяться зміни і доповнення до статей: 1, 4, 5, 7, 9, 10, 11, 12, 14, 15, 21, 22 та додатку.
Не менш важливими є закони № 221 та 222, розроблені на виконання умов антикорупційних конвенцій ООН і Ради Європи.
Закон № 221 нарешті вирішує проблему подвійної відповідальності за корупційні правопорушення. Якщо раніше різниця між адміністративною і кримінальною відповідальністю за корупцію була досить умовною і могла залежати від ставлення прокуратури, то тепер, з прийняттям цього закону, відповідальність за корупційні правопорушення стає виключно
64
кримінальною. Змінено також усталений у Кримінальному кодексі України термін «хабарництво» на більш широкий – «неправомірна вигода». Суттєво збільшено розміри штрафів за корупційні правопорушення.
Закон № 222 запроваджує інститут спеціальної конфіскації, яка буде застосовуватися виключно до посадових корупційних злочинів. Нові правила конфіскації та арешту доходів, одержаних злочинним шляхом, дозволяють застосовувати санкції не тільки до прямих, але й непрямих (конвертованих) доходів. Крім того, з’являється норма про конфіскацію доходів третьої особи, якій в певній формі передані матеріальні цінності, отримані корупційним шляхом.
Не менш важливим є прийняття закону № 314, яким вводиться кримінальна відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення, пособництво тероризму і відмивання брудних грошей. Тобто, якщо раніше за корупційні злочини притягали до відповідальності окремих фізичних осіб, то тепер доведеться відповідати і установам, в інтересах яких вони діяли.
У зв’язку з прийняттям нової редакції Кримінально-процесуального кодексу України: Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2013. – № 9–10, № 11–12, № 13, ст. 88. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до статей 19, 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» внесені зміни, пов’язані із застосуванням поняття «особи, яким повідомлено про підозру у вчиненні злочину»: Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України від 16.05.2013 № 245-VII.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/245-18.
Важливо відмітити, що відповідно до указу: Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна–НАТО на 2013 рік: Указ Президента України від 05.07.2013 № 371/2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/371/2013 запобігання та протидія корупції залишаються складовою державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян.
ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЮ КОРУПЦІЇ
Обмеження щодо використання службового становища
Державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:
- неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій,
65
кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
- неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; - неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів
місцевого самоврядування або посадових осіб; - неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у
зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.
Неправомірне використання службового становища має місце тоді, коли особа реалізує повноваження відповідно до закону, але взамін отримує неправомірну вигоду або обіцянку (пропозицію) такої вигоди.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” (далі – Закону) неправомірні вигоди можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні.
При цьому матеріальні вигоди (грошові кошти, майно, послуги) можуть одержуватися безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Наприклад, йдеться про квартири, будинки, транспортні засоби, послуги дизайнера тощо.
А неправомірні нематеріальні вигоди (переваги, пільги, нематеріальні активи) можуть отримуватися лише безоплатно, оскільки вони не мають ринкової ціни. Наприклад, може йтися про необґрунтовані переміщення в “черзі” на пільгове придбання житла або визнання особи володільцем нематеріального активу у вигляді авторського права, права на об’єкт промислової власності тощо.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 № 3207-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3207-17 державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування мають нести за порушення обмежень, встановлених статтею 6 Закону, як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.
Статтею 172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) донедавна було передбачено відповідальність за порушення обмежень щодо використання службового становища державними службовцями і посадовими особами місцевого самоврядування, а статтею 172-3 КУпАП було передбачено адміністративну відповідальність за пропозицію або надання неправомірної вигоди.
В науковій літературі відмічається, що протягом дев’яти місяців дії Закону найбільша кількість справ щодо порушень антикорупційного законодавства припадала саме на статтю 172-2 КУпАП.
Ризик потрапити під кримінал за порушення обмежень щодо використання службового становища значно зріс у зв’язку з посиленням відповідальності за корупційні дії.
18 травня 2013 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення
66
національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” від 18.04.2013 № 221-VII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/221-18.
Закон посилює відповідальність за вчинення окремих корупційних дій та розширює сферу застосування антикорупційних заходів.
Зазнав суттєвих змін розділ Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Зокрема, уже немає серед злочинів такого поняття як «хабар». Цей термін замінено на «неправомірна вигода», що означає грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги або нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав.
Корупційні правопорушення, пов’язані з наданням та отриманням неправомірної вигоди, внесено до числа злочинів, як це передбачено положеннями Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. Тобто, якщо раніше за порушення обмежень щодо використання службового становища, а також за пропозицію, надання або одержання неправомірної вигоди у незначному розмірі особи несли адміністративну відповідальність, то з прийняттям Закону – це вже відповідальність кримінальна. Відтак з Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» виключено статті 172-2 "Порушення обмежень щодо використання службового становища" та 172-3 "Пропозиція або надання неправомірної вигоди".
Закон передбачає криміналізацію всіх елементів активного та пасивного хабарництва, у тому числі обіцянку неправомірної вигоди, а також встановлення кримінальної відповідальності за прийняття пропозиції чи обіцянки неправомірної вигоди.
Так, за пропозицію посадовій особі неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення ним тієї чи іншої дії в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, передбачається покарання – від штрафу (250–500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) до позбавлення волі на строк від 3 до 6 років з конфіскацією майна.
За ухвалення посадовою особою пропозиції неправомірної вигоди встановлено покарання у вигляді штрафу від 750 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Одержання неправомірної вигоди посадовою особою з використанням наданої їй влади чи службового становища карається штрафом від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від 3 до 6 місяців, або позбавленням волі на строк від 2 до 4 років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Одержання службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі або отримання такої вигоди посадовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, карається позбавленням волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.
67
Неправомірною вигодою в особливо великому розмірі вважається вигода, яка в 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
У той же час закон установив кримінальну відповідальність за пропозицію чи обіцянку надання неправомірної вигоди не тільки службовій особі, а й будь-якому працівнику державного підприємства, установи чи організації. Особу, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, звільняють від кримінальної відповідальності за наявності двох обов’язкових підстав. По-перше, це наявність факту вимагання у неї неправомірної вигоди. Другою умовою звільнення від відповідальності є добровільне звернення до правоохоронних органів із заявою про те, що сталося. Проте слід зазначити, що така заява можлива лише до повідомлення їй про підозру у вчиненні злочину.
Законодавець передбачив: людина може бути поставлена у такі умови, що просто вимушена, як кажуть, підплатити. А тому з метою протидії провокації підкупу Кримінальним кодексом України передбачено відповідальність за свідоме створення службовою особою обставин, які зумовлюють пропонування (надання) або прийняття (одержання) неправомірної вигоди (ст. 370 КК).
Також Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України” від 18.04.2013 № 222-VII. – (Набрання чинності 15.12.2013). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/222-18.
Цим законом внесено зміни та доповнення до Кримінального кодексу України: вводиться поняття «спеціальна конфіскація» та запроваджується можливість її застосування за вчинення злочинів, передбачених статтями 364, 366, 368, 3682, 369 та 369-2 Кримінального кодексу України. Спеціальна конфіскація полягає в примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна за умови вчинення злочину, в якому фігурувала неправомірна вигода.
Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності
Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності встановлені у частині першій статті 7 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон) для осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 7 Закону, в тому числі – державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.
Обмеження, передбачені частиною першою статті 7 Закону, не поширю-ються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.
68
Частина перша статті 7 Закону містить три спеціальні форми обмежень для осіб, зазначених у частині першій статті 4 Закону, якими забороняється:
займатися підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
займатися іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Статтею 172-4 (Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності) КУпАП визначено:
Порушення особою встановлених законом обмежень щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту) –
тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом.
Порушення особою встановлених законом обмежень щодо входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), –
тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності.
Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)
Конвенцією ООН проти корупції (частина четверта статті 7) встановлюється необхідність створення, підтримки та зміцнення таких систем, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів. Одним із ефективних інструментів запобігання виникненню конфлікту інтересів є й обмеження щодо одержання дарунків.
Статтею 8 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон) особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах "а", "б" пункту 2
69
частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб.
Тому зазначимо, що статтею 8 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон) встановлено:
Заборону відповідно до частини першої статті 8 Закону особам, уповноваженим на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування та деяким прирівняним до них особам, приймати дарунки (пожертви) від певних суб'єктів – юридичних або фізичних осіб (тобто дарунки і пожертви від держави Україна та інших держав, АРК, територіальної громади допускаються) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами, тобто у формі так званого "завуальованого" хабара.
Крім того, категорично забороняється приймати будь-який дарунок (пожертву) від підлеглої особи. На відміну від обмежень щодо роботи близьких осіб (родичів), закон не вимагає, щоб підпорядкування між дарувальником-службовцем і обдарованим було безпосереднім. Тобто, існує заборона здійснювати подарунки підлеглими службовцями будь-кому із керівництва органу державної влади, місцевого самоврядування чи юридичної особи публічного права.
Обмеження відповідно до частини другої статті 8 Закону, які дозволяють особам, уповноваженим на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування та деяким прирівняним до них особам, приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті 8 Закону, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, – однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.
У частині другій статті 8 Закону встановлено два критерії обмеження на прийняття подарунків. Першим є те, що подарунок повинен відповідати загальновизнаним уявленням про гостинність, а другим – його вартість: вона не повинна перевищувати 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка, одноразово, а сукупна вартість таких дарунків, отриманих з одного джерела протягом року, – однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року. Ці два критерії стосовно подарунків застосовуються одночасно, тобто особа не повинна приймати подарунок, який суперечить загальноприйнятим уявленням про гостинність, навіть якщо його вартість і не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день його прийняття. Другий критерій поширюється також і на пожертви.
До дарунків, що відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, можуть бути віднесені ділові дарунки (сувеніри) та інші подарунки, одержані від знайомих з нагоди, наприклад, дня народження,
70
загальновизнаного чи релігійного свята і прояви гостинності (запрошення на каву або вечерю) у скромних масштабах, які широко використовуються для налагодження добрих ділових відношень і зміцнення робочих стосунків. Однак умовами прийняття таких подарунків та проявів гостинності є знову ж таки те, що такі подарунки та прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття публічними службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.
Виходячи із встановленої Законом абсолютної заборони приймати подарунки за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, особа у разі прийняття подарунка навіть незначної вартості повинна пересвідчитися у тому, що він насправді є виявом гостинності, а не підкупом. За щонайменшої підозри підкупу посадова особа повинна відмовитися від подарунку.
Обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які даруються близькими особами. Близькими особами в статті 1 Закону визначені: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 4 Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Отже, в даному випадку мова йде не тільки про близьких осіб суб'єкта відповідальності за корупційні правопорушення, з якими він перебуває у офіційному родинному зв'язку, а й про інших членів його сім'ї, за умови, якщо вони проживають разом та ведуть спільне господарство, як це передбачено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України, відповідно до якої сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Крім того, дарунками не вважаються загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
Наявність таких винятків у законодавстві пояснюється тим, що обмеження для осіб під час проходження служби в органах державної влади або місцевого самоврядування повинні бути пропорційними. Факт перебування на службі не повинен ставати причиною для перешкод в отриманні подарунків від своїх родичів (наприклад, під час привітання з днем народження, одруження, народження дитини тощо) або участі в розіграші призів і т.д.
Норми поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо запобігання одержанню неправомірної вигоди або дарунка ( у випадку порушення обмежень згідно із частиною другою статті 8 Закону) встановлені у статті 16 Закону України «Про правила етичної поведінки» від 17.05.2012 № 4722-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4722-17.
71
Частиною третьої статті 8 Закону визначено правовий режим дарунків, одержаних особами, зазначеними у п. 1 та підпунктах «а», «б» п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону, як подарунки державі, АРК, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям (вручені під час візитів, урочистостей, інших офіційних заходів) – вони є відповідно державною або комунальною власністю. З огляду на це вони повинні бути передані відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України: Про затвердження Порядку передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям: постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1195. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1195-2011-п.
Відповідальність за порушення встановлених Законом заборони та обме-жень щодо одержання дарунка (пожертви) встановлена статтею 172-5(КУпАП):
Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого дарунка (пожертви).
Порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка (пожертви) тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого дарунка (пожертви).
Примітка. Суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Необхідно відзначити можливі складності при кваліфікації адміністративних корупційних правопорушень (передбачених статтею 172-5 КУАП) із злочинами, пов’язаними з отриманням неправомірної вигоди (Стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою; Стаття 368-2. Незаконне збагачення)
Схожість корупційних правопорушень, передбачених статтею 172-5 і злочинів, пов’язаних з отриманням неправомірної вигоди, полягає у тому, що один об’єкт може вважатися і дарунком і неправомірною вигодою. Одержання подарунка (стаття 172-5 КУАП) і одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 ККУ) вважаються завершеними з моменту отримання цих об’єктів, незалежно від факту здійснення службових повноважень.
Різниця між цими корупційними правопорушеннями полягає у тому, що дарунок завжди має матеріальне вираження, а неправомірна вигода може мати нематеріальний зміст.
Одержання подарунка не завжди пов’язане з використанням службових повноважень. Наприклад, адміністративним корупційним правопорушенням є отримання подарунка від підлеглих службовців,
72
незалежно від мети цих дій. Що стосується вартості подарунку, то цей критерій для розмежування чітко не випливає із законодавства.
Обмеження щодо роботи близьких осіб
Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» (далі – Закон) встановлено жорсткі обмеження щодо роботи близьких осіб.
Обмеження, передбачені частиною 1 статті 9 Закону, полягають в тому, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (окрім народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад), а також посадові особи юридичних осіб публічного права, які отримують заробітну плату за рахунок державного бюджету, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Відповідно до статті 1 Закону: безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або
правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;
близькі особи – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі
Вищезазначені обмеження не поширюються на: 1) народних засідателів і присяжних, оскільки вони природно не
можуть мати нікого в своєму підпорядкуванні і самі нікому не підпорядковані;
2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді. Даний виняток є необхідним, оскільки, наприклад, статтею 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачені виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою і на які обираються або затверджуються відповідною радою;
3) осіб, які працюють у сільській місцевості (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах. Такий виняток обумовлений соціальними та природними умовами. Оскільки населення у сільській та гірських населених пунктах складається із сімей, які живуть споріднено, тому витримати обмеження у цих випадках може бути неможливим;
4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, соціального захисту, крім державних
73
органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
У разі виникнення обставин, що порушують обмеження щодо роботи близьких осіб, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів для усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Обмеження, передбачені частиною 3 статті 9 Закону, полягають в тому, що особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (окрім народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад), а також посадовим особам юридичних осіб публічного права, які отримують заробітну плату за рахунок державного бюджету (крім народних засідателів і присяжних) забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.
Відповідальність за неповідомлення про конфлікт інтересів, що стосується і неповідомлення про спільну роботу близьких осіб, передбачена статтею 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування
Відповідно до пункту «е» частини другої статті 12 Конвенції ООН проти корупції, заходи, спрямовані на запобігання виникненню конфлікту інтересів, можуть включати «встановлення обмежень, у належних випадках і на обґрунтований строк, стосовно професійної діяльності колишніх державних посадових осіб у приватному секторі після їхнього виходу у відставку або на пенсію, якщо така діяльність або робота безпосередньо пов'язана з функціями, що такі державні посадові особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за виконанням яких вони здійснювали нагляд».
Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з використанням функцій держави, місцевого самоврядування встановлені в статті 10 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон).
Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 Закону, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:
74
1. Укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій.
Наявність у Законі такого обмеження спрямована на запобігання випадкам, коли особа, перебуваючи на посаді, заздалегідь готує для себе робоче місце у підприємстві чи організації, які вона контролює чи іншим чином впливає на їх діяльність. Крім цього, дане обмеження має запобігати необ'єктивності в діяльності державних службовців.
2. Розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом.
Таке обмеження запобігатиме недобросовісному використанню особою конкретної інформації, отриманої при виконанні службових обов'язків, в приватних інтересах. Адже не виключені випадки, коли перебуваючи на службі, особа отримує певну офіційну інформацію, яка в подальшому може бути використана нею на користь майбутнього роботодавця або в процесі безпосереднього здійснення тієї чи іншої приватної практики.
3. Представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.
- Зазначене обмеження сприятиме запобіганню недобросовісному використанню колишнім службовцем своїх зв'язків при здійсненні ним представницької діяльності. Це правило, наприклад, є досить актуальним для юристів, серед яких поширеною є практика представництва інтересів громадян чи юридичних осіб після припинення державної служби чи роботи у правоохоронних та контролюючих структурах, у тому числі в процесі здійснення адвокатської діяльності.
Характерною особливістю української моделі обмежень для осіб, які припинили публічну службу, є відсутність окремо встановленої відповідальності за їх порушення.
Таким чином, порушення обмеження на укладання трудових угод та правочинів у сфері підприємницької діяльності може тягнути за собою правові наслідки у вигляді визнання відповідної угоди чи правочину недійсним.
Що стосується порушення обмеження щодо представництва інтересів тієї чи іншої фізичної юридичної особи, то у даному випадку може йти мова про певні процесуальні наслідки (якщо мало місце представництво інтересів у суді) або знову ж таки про недійсність досягнутих під час такого представництва домовленостей.
Суб'єктами адміністративної відповідальності за порушення заборони, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 10 Закону, є лише особи, які
75
перебувають на службі. За незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень відповідальність передбачена статтею 172-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення:
Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Суб'єктом правопорушень у статті 172-8 КУпАП є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Також треба мати на увазі, що за незаконне використання інформації, що стала відома у зв'язку з виконанням посадових повноважень, відповідальність, залежно від конкретного виду інформації, може настати також за статтями 132, 182 і 359 (конфіденційна інформація про особу), 231 (комерційна та банківська таємниця), 232-1 (інсайдерська інформація), 328 і 381 (державна таємниця), 330 (конфіденційна інформація, що є власністю держави), 387 (дані досудового слідства) та деякими іншими КК України.
Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування
З 1 січня 2012 року набрала чинності стаття 11 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі-Закон), якою запроваджено новий превентивний захід по запобіганню корупції, такий як спеціальна перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (далі - спеціальна перевірка).
Спеціальну перевірку запроваджено з метою підвищення якості відбору кандидатів на зайняття посад, пов'язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.
На сьогодні спеціальній перевірці підлягає широке коло осіб, тобто всі особи, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів, для яких така перевірка визначена виборчим законодавством.
Законом України “ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики” від 14.05.2013 № 224-VII.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/224-18 стаття 11 Закону доповнена нормами:
Спеціальна перевірка не проводиться щодо кандидата на посаду, який перебуває на посаді в державному органі, органі місцевого
76
самоврядування та призначається в порядку переведення на посаду в іншому державному органі, органі місцевого самоврядування.
Кандидат на посаду, стосовно якого спеціальна перевірка вже проводилася, при призначенні, переведенні на посаду до іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, повідомляє про це відповідний орган, який в установленому порядку запитує інформацію щодо її результатів.
Порядок організації проведення спеціальної перевірки відповідно статті 11 Закону з метою чіткого визначення механізму проведення такої перевірки затверджений Президентом України:
Про Порядок організації проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування: Указ Президента України від 25.01.2012 № 33/2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/33/2012.
У роз’ясненні Міністерства юстиції України: Проблемні питання застосування Закону України "Про засади
запобігання і протидії корупції" : роз’яснення Міністерства юстиції України від 10.07.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0026323-12 йдеться про те, що при опрацюванні результатів спеціальної перевірки виникають проблеми. Зокрема, зустрічаються випадки різного розуміння терміна "неправдиві відомості", подання яких згідно із частиною третьою статті 11 Закону є перешкодою для прийняття на роботу (службу). Особливо це є актуальним з огляду на поширені випадки виявлення фактів подання таких відомостей (як правило, внаслідок помилки) у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру претендентів на зайняття посади.
Стосовно цього слід зауважити, що при визначенні неправдивості поданої інформації необхідно виходити із свідомого приховування чи перекручування тієї чи іншої інформації.
Тому в разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання кандидатом на зайняття посади у вказаній декларації неправдивої інформації, насамперед має враховуватися характер виявлених розбіжностей. При цьому незначні описки чи технічні помилки в декларації не варто розцінювати як недостовірні відомості.
Наприклад, достатньою для відмови у прийнятті на службу підставою можна розглядати виявлення суттєвих розбіжностей між поданими кандидатом відомостями в декларації та фактичними його доходами або ж наявність даних, які б підтверджували їх умисне приховування.
Таким чином, у разі виявлення за результатами спеціальної перевірки в деклараціях розбіжностей між відомостями про доходи, зазначеними кандидатом, та відомостями, наявними в органах державної податкової служби, кандидат має право звернутися до відповідного органу державної податкової служби з поясненням причин виникнення такої розбіжності та/або
77
з доданням копій наявних у кандидата документів, які підтверджують відомості, зазначені ним у декларації.
В частині третій статті 11 Закону, яка викладена в редакції Закону України “ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики” від 14.05.2013 № 224-VII.– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ualaws/show/224-18 вказано, що у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік посадовою особою (органом), яка (який) проводить спеціальну перевірку, надається можливість претенденту на посаду протягом п’яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.
У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки та розгляду вищезазначених пояснень претендента на посаду факту подання ним підроблених документів або неправдивих відомостей, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.
Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду може бути оскаржено до суду.
Орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.
Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подавати зазначеним органам свої зауваження у письмовій формі.
Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, що становлять державну таємницю. Такі документи зберігаються в порядку, встановленому відповідно до закону.
Фінансовий контроль
Об'єктом фінансового контролю, передбаченого статтею 12 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі- Закон), є:
1) майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік, відображені у відповідній декларації цієї особи, що складається за формою, яка додається до цього Закону (ч. 1 ст. 12). Відповідно до форми Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 20 ... рік, розміщеної в Додатку до Закону, декларуванню підлягають:
а) відомості про доходи декларанта і членів його сім'ї, одержані (нара-ховані) з усіх джерел в Україні і за межами України, зокрема: заробітна плата, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) декларанту від-повідно до умов трудового або цивільно-правового договору; дохід від викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструк-
78
торської та суддівської практики із спорту; авторська винагорода, інші доходи від реалізації майнових прав інтелектуальної власності; дивіденди, проценти; матеріальна допомога; дарунки, призи, виграші; допомога по безробіттю; аліменти; спадщина; страхові виплати, страхові відшкодування, викупні суми та пенсійні виплати, що сплачені декларанту за договором страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійного вкладу; дохід від відчуження рухомого та нерухомого майна; дохід від провадження підприємницької та незалежної професійної діяльності; дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав; дохід від передачі в оренду (строкове володіння та/або користування) майна; інші види доходів;
б) відомості про нерухоме майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта і членів його сім'ї, та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним: земельні ділянки; житлові будинки; квартири; садовий (дачний) будинок; гаражі; інше нерухоме майно;
в) відомості про транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта і членів його сім'ї, та витрати декларанта на їх придбання (користування): автомобілі легкові; автомобілі вантажні (спеціальні); водні засоби; повітряні судна; інші засоби;
г) відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи, що пе-ребувають у власності декларанта і членів його сім'ї, та витрати декларанта на придбання таких активів: сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах; номінальна вартість цінних паперів; розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації;
ґ) відомості про фінансові зобов'язання декларанта і членів його сім'ї та інші його витрати: добровільне страхування; недержавне пенсійне забезпечення; утримання зазначеного у декларації нерухомого майна, у транспортних засобів й активів; погашення основної суми позики (кредиту); погашення суми процентів за позикою (кредитом); інші витрати
2) валютні рахунки згаданої особи в установах банків-нерезидентів (ч. 3 ст.12).
Суб’єкти декларування (відповідно до статті 1 Закону) - особи, зазначені в пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, які зобов’язані подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.
Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду також подає в установленому законом порядку декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до Закону.
У разі відкриття суб’єктом декларування або членом його сім’ ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента така особа зобов'язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.
79
Питання правових наслідків подання недостовірних відомостей про майно, доходи і зобов'язання фінансового характеру при прийнятті на службу врегульовано статтею 11 Закону:
У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки та розгляду пояснень претендента на посаду факту подання ним підроблених документів або неправдивих відомостей, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.
У разі неподання або несвоєчасного подання декларації при проходженні служби особа підлягає адміністративній відповідальності за статтею 172-6 КУпАП, що згідно із статтею 22 Закону тягне звільнення її з роботи:
Неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, передбаченої Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Відповідальність за подання у декларації недостовірних відомостей не передбачена, але слід мати на увазі, що ст. 164-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, для яких доходів і даних законами України встановлено обов'язкову форму обліку, а статтею 208 КК України – кримінальна відповідальність за незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене громадянином України, що постійно проживає на її території, а так само валютних рахунків юридичних осіб, що діють на території України, вчинене службовою особою підприємства, установи чи організації або за її дорученням іншою особою.
Відомості, що містяться в декларації, є конфіденційною інформацією (з обмеженим доступом). Згідно із Законом України "Про інформацію", під конфіденційною інформацією, як одного з видів інформації з обмеженим доступом, розуміють відомості, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Організацією, де працює декларант, мають бути вжиті заходи для обмеження доступу до декларацій, а також недопущення розголошення відомостей, що містяться у декларації.
80
28 квітня 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо впорядкування податкового декларування" від 24.04.2012 № 4661-VI . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4661-17, згідно якого державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, особи, які претендують на зайняття посади державного службовця або в органах місцевого самоврядування; кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови декларують свої доходи один раз за місцем роботи (служби) за формою, що додається до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
З 1 січня 2014 року набувають чинності доповнення статті 12 Закону частинами шостою - десятою такого змісту:
"6. З метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, уповноваженими підрозділами проводяться:
1) перевірка фактів своєчасності подання декларацій; 2) перевірка декларацій на наявність конфлікту інтересів; 3) логічний та арифметичний контроль декларацій. 7. Перевірка факту своєчасності подання декларації здійснюється
протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня, у який така декларація повинна бути подана.
8. Перевірка декларації на наявність конфлікту інтересів суб’єкта декларування здійснюється протягом тридцяти днів з дня подання декларації і полягає у порівнянні службових обов’язків суб’єкта декларування з його та членів його сім’ ї фінансовими інтересами.
9. Логічний та арифметичний контроль декларації здійснюється протягом тридцяти днів з дня подання декларації у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, відповідальним за формування державної податкової політики, та Міністерством юстиції України.
У разі виявлення під час перевірки декларації арифметичних або логічних помилок уповноважений підрозділ невідкладно письмово повідомляє про це відповідного суб’єкта декларування, який має право протягом п’яти днів з дня отримання такого повідомлення подати уповноваженому підрозділу письмове пояснення та/або виправлену декларацію.
У зв’язку з проведенням логічного та арифметичного контролю декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру суб’єкта декларування уповноважений підрозділ має право робити запити до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності щодо зазначених відомостей.
Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яким надіслано запит уповноваженого підрозділу, зобов’язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту подати копії необхідних документів або відповідну інформацію.
81
10. У разі встановлення за результатами передбачених цією статтею перевірок ознак правопорушення уповноважений підрозділ письмово повідомляє керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, його апарату, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права та правоохоронні органи".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції":
уповноважені підрозділи - уповноважені підрозділи (особи) з питань запобігання та виявлення корупції, які утворюються (визначаються) в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, їх апаратах, органах місцевого самоврядування та юридичних особах публічного права за рішенням керівника органу або юридичної особи публічного права в порядку, визначеному законодавством.
Кодекси поведінки
Загальні вимоги до поведінки державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, якими вони зобов’язані керуватися під час виконання своїх службових повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих вимог установлюються законом.
Законами та іншими нормативно-правовими актами, що визначають організацію і порядок діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, надання окремих видів державних послуг або порядок діяльності категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, місцевого самоврядування, можуть установлюватися спеціальні вимоги щодо поведінки таких осіб.
Щодо державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування діють Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом Головдержслужби України від 04.08.2010 р. № 214.
Ці Загальні правила є узагальненням стандартів етичної поведінки, доброчинності та запобігання конфлікту інтересів у діяльності державних службовців та способів врегулювання конфлікту інтересів. Вони ґрунтуються на Конституції України та визначених Законом України “Про державну службу” принципах державної служби, спрямовані на підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформування громадян про норми поведінки, яких вони мають очікувати від державних службовців.
На сьогодні діють: Кодекс професійної етики працівника державної податкової служби; Кодекс поведінки працівників, до функціональних обов’язків яких належать оформлення та видача документів, що засвідчують особу; Кодекс поведінки працівників, до функціональних обов’язків яких належить здійснення управління кордоном, тощо.
Слід звернути увагу на те, що перше місце серед корупційних ризиків не випадково посідає недоброчесність у поведінці державних службовців.
82
Етично-психологічні аспекти та соціально-правові фактори мають досить великий вплив на сумлінність державних службовців при виконанні останніми посадових обов’язків, оскільки державний службовець завжди приймає рішення у першу чергу на підставі власного досвіду, психологічного ставлення до виконуваної роботи, а також ґрунтуючись на особистих переконаннях і персональному соціально-матеріальному становищі.
До того ж, під час добору осіб на посаду державного службовця одним із вагомих критеріїв є, зокрема, така моральна риса, як доброчесність (чесність, моральність, добропорядність).
Ще одним з не менш суттєвих корупційних ризиків є виникнення конфлікту інтересів, тобто наявність реальних або таких, що видаються реальними, суперечностей між приватними інтересами особи та її службовими повноваженнями, які можуть вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
Розглядаючи зазначені питання, слід нагадати низку положень міжнародних актів, які спрямовані на встановлення правил доброчесної поведінки.
Зокрема, це стаття 8 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, яка встановлює вимогу щодо розробки та прийняття країнами – учасницями Кодексів поведінки державних посадових осіб, а також рекомендацію щодо запровадження заходів і систем, які:
- сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх функцій;
- зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи та про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб;
- встановлюють відповідальність державних посадових осіб, які порушують кодекси або стандарти.
Варта також уваги Рекомендація Ради Організації економічного співробітництва та розвитку по покращенню етики поведінки на державній службі, прийнята 23 квітня 1998 року, яка встановлює, що етичні норми для державної служби мають бути чіткими і зрозумілими. Державні службовці повинні знати основні принципи і норми, якими вони мають послуговуватися в повсякденній роботі, та межі допустимої поведінки.
Цього можна досягнути шляхом постійного інформування та викладення зазначених етичних норм і принципів державної служби. Зокрема, це кодекс доброчесної поведінки, що дозволить досягнути єдиного розуміння зазначених принципів і норм як на всіх рівнях державного управління, так і в більш широких колах суспільства.
Крім того, етичні норми мають бути відображені в правовій системі, яка є основою для доведення мінімальних обов’язкових норм і принципів
83
поведінки до відома кожного державного службовця. Закони та нормативні акти можуть та повинні створювати основу для здійснення керівництва, розслідування, дисциплінарних заходів і судового переслідування.
Державні службовці повинні знати свої права та обов’язки при виявленні ними фактичних або можливих правопорушень у сфері державної служби. Для таких ситуацій повинні бути передбачені чіткі правила і процедури, яких мають дотримуватися державні службовці та посадові особи, та офіційно затверджена ієрархія відповідальності. Державні службовці також мають знати, який захист їм надаватиметься у разі виявлення ними таких правопорушень.
Процес прийняття рішень має бути прозорим та відкритим для його ретельного розгляду. Суспільство має знати, яким чином державні інститути розпоряджаються даними їм повноваженнями і ресурсами. Інформаційна прозорість може бути підкріплена такими заходами, як застосування систем розкриття відомостей та визнання ролі активних та незалежних засобів масової інформації.
Керівники повинні демонструвати та заохочувати етичну поведінку, зокрема, шляхом створення адекватних умов роботи, надання дієвої оцінки показників роботи.
Умови державної служби і робота з кадрами також мають заохочувати етичну поведінку (умови прийняття на роботу, перспективи просування по службі, можливості підвищення кваліфікації, адекватна оплата праці та політика у сфері роботи з кадрами).
В рамках державної служби мають діяти адекватні механізми підзвітності. Державні службовці мають бути підзвітні не лише керівництву, а і суспільству. Засоби реалізації підзвітності можуть бути як внутрішніми по відношенню до установи або відомства, так і діючими у масштабах усього державного апарату.
Для боротьби з неправомірною поведінкою мають передбачатися відповідні процедури та санкції. Тобто необхідно створити надійні процедури та ресурси для відслідковування, доповіді про розслідування випадків порушення правил державної служби, а також співрозмірні адміністративні або дисциплінарні санкції.
В травні 2000 року Комітет Міністрів Ради Європи схвалив Рекомендацію європейським країнам “Про кодекси поведінки для державних службовців”, відповідно до якої Комітет Міністрів, будучи впевненим, що зосередження уваги суспільства і підвищення етичних цінностей є важливими засобами у попередженні корупції, рекомендує урядам всіх країн сприяти прийняттю національних кодексів поведінки, керуючись при цьому Модельним кодексом поведінки державних службовців.
Згідно із вимогами цього Модельного кодексу державні службовці при виконанні службових обов’язків повинні, зокрема:
- сумлінно виконувати свої службові обов’язки, проявляти ініціативу і творчі здібності, постійно підвищувати професійну кваліфікацію та удосконалювати організацію своєї роботи;
84
- виконувати свої посадові обов’язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян;
- сумлінно виконувати свої посадові обов’язки, дотримуватися високої культури спілкування, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, інших осіб, з якими у нього виникають відносини під час виконання своїх посадових обов’язків;
- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам суспільства та держави чи негативно вплинути на його репутацію.
Комітет Міністрів Ради Європи доручив Групі країн проти корупції (ГРЕКО) слідкувати за виконанням цієї рекомендації.
В свою чергу, Групою держав Ради Європи проти корупції (GRECO), за результатами спільного першого та другого раундів оцінювання, Україні рекомендовано створити новий модельний кодекс поведінки/етики для службовців публічної сфери з метою посилення їх навчання щодо виконання ними відповідних зобов’язань, пов’язаних з дотриманням певної поведінки відповідно до їх служби, зокрема щодо повідомлення про ймовірні корупційні діяння, виникнення конфлікту інтересів і добросовісного служіння суспільству.
З огляду на зазначене, правила поведінки (етичні норми) для державних службовців, які встановлюють їх права та обов’язки, є дуже необхідними, оскільки дозволяють не лише карати державних службовців, а й захищати їх.
Урегулювання конфлікту інтересів
Конфлікт інтересів може бути визначений як ситуація, за якої особа в позиції довіри має протилежні професійні або особисті інтереси. Такі протилежні інтереси можуть ускладнити виконання обов'язку неупереджено. Конфлікт інтересів існує навіть тоді, коли він не стає наслідком яких-небудь неетичних чи неправомірних дій. Конфлікт інтересів може створити враження нечистоти, що може підірвати довіру до особи в професіональній сфері. Конфлікт інтересів на державній службі виникає внаслідок існування можливостей для зловживання владою. Розпорядження владою та участь в управлінні надають державним службовцям можливості управляти значними матеріальними та людськими ресурсами, вони мають широкий доступ до інформації, можуть кардинально впливати на долю конкретної людини, тобто в державному управлінні потенційно існують умови для виникнення конфлікту інтересів.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов'язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів. Питання конфлікту інтересів регулюється наступними законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами:
85
Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 № 3206-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3206-17 . Закон визначає поняття конфлікту інтересів (стаття 1), встановлює обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 7), обмеження щодо роботи близьких осіб (стаття 9) та визначає порядок врегулювання конфлікту інтересів (стаття 14). Конфлікт інтересів - суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
Закон України «Про правила етичної поведінки» від 17.05.2012 № 4722-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4722-17.
Відповідно до статті 1 Закону термін "особисті інтереси" вживається в такому значенні - будь-які інтереси особи, зумовлені особистими, родинними, дружніми чи будь-якими іншими позаслужбовими стосунками з іншими особами, у тому числі особисті майнові та немайнові інтереси, а також ті, що виникають у зв’язку з членством особи або з її діяльністю, не пов’язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, у громадських, релігійних чи інших організаціях.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про правила етичної поведінки» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незважаючи на особисті інтереси, вживають вичерпних заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а також не допускають вчинення дій чи бездіяльності, що можуть спричинити виникнення конфлікту інтересів або створити враження його наявності. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчиняти дії або бездіяльність на користь своїх особистих інтересів та/або інтересів третіх осіб.
Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723-XII. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3723-12. Закон містить норми, які спрямовані на шляхи запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (статті 12, 16, 16-1).
Статтею 16-1 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі виникнення конфлікту інтересів під час виконання службових повноважень державний службовець зобов'язаний негайно доповісти про це своєму безпосередньому керівникові. Безпосередній керівник державного службовця зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншому державному службовцю, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб, передбачений законодавством.
86
Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця: наказ Головного управління державної служби України від 04.08.2010 № 214. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1089-10 (далі – Загальні правила), у яких наведені рекомендації щодо врегулювання конфлікту інтересів. Державний службовець зобов’язаний у межах своїх повноважень вживати заходів щодо недопущення конфлікту інтересів, а саме суперечності між особистими інтересами та службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих йому службових повноважень. Обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, повинні бути усунуті до того, як державний службовець буде призначений на посаду. У разі коли обставини, що можуть призвести до виникнення конфлікту інтересів, склалися після призначення на посаду, державний службовець повинен невідкладно повідомити в письмовій формі про це свого
безпосереднього керівника та терміново вжити заходів щодо усунення таких обставин. У разі виникнення конфлікту інтересів або за наявності підстав, за яких він може виникнути, державний службовець повинен дотримуватися цих Загальних правил. Якщо державному службовцю стало відомо про наявність конфлікту інтересів у інших державних службовців, йому необхідно повідомити про це свого безпосереднього керівника. Державний службовець, який повідомив про конфлікт інтересів свого безпосереднього керівника і вважає, що вжиті заходи є недостатніми, може повідомити про це в письмовій формі керівника органу державної влади. Безпосередній керівник зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів, шляхом доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі, особистого виконання службового завдання чи в інший спосіб, передбачений законодавством. У разі виникнення конфлікту інтересів у державного службовця, який входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії, ради тощо), такий державний службовець не повинен брати участь у прийнятті рішення, якщо його неучасть не впливає на повноваження цього органу. У разі якщо неучасть державного службовця, у якого виник конфлікт інтересів і який входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати повноважень цим органом, участь такого державного службовця у прийнятті рішень має здійснюватись під контролем. Державному службовцю рекомендується позбутись приватного інтересу, з приводу якого може виникнути конфлікт інтересів, шляхом відчуження корпоративних прав, майна або майнових прав, передачі їх у довірче управління або в будь-який інший спосіб.
87
У разі неможливості усунення конфлікту інтересів шляхом заміщення державного службовця іншою особою та відсутності можливостей для його переведення на іншу посаду відповідної категорії посад державних службовців керівник органу, де працює державний службовець, або його заступник відповідно до розподілу повноважень у найкоротший строк, але не більше ніж протягом одного робочого дня, приймає рішення про здійснення контролю за рішеннями, що приймаються цим державним службовцем. У рішенні зазначаються форма контролю, відповідальна особа та вимоги до державного службовця щодо прийняття рішень стосовно предмета конфлікту інтересів. Державний службовець не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення про застосування контролю ознайомлюється з таким рішенням. Якщо конфлікт інтересів виникає у зв’язку з діяльністю державного службовця у складі колегіального органу, рішення про запровадження контролю над таким державним службовцем надсилається усім членам колегіального органу. Контроль здійснюється у такій формі:
- перевірка особою, визначеною керівником державного органу, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються державним службовцем або відповідним колегіальним органом з питань, пов’язаних ізпредметом конфлікту інтересів;
- розгляд справ та прийняття рішень державним службовцем у присутності особи, визначеної керівником державного органу.
Згідно із Загальними правилами обов’язковою складовою для врегулювання конфлікту інтересів є саме контроль з боку керівництва.
Відповідно до статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів:
Неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених законом, про наявність конфлікту інтересів -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. 1. Суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "б" пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
2. У цій статті під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.
Арсенал антикорупційних інструментів з 1 січня 2014 року планується розширити шляхом внесення доповнень до статті 14 Закону відповідно до норм Закону:
88
Закон України “ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики” від 14.05.2013 № 224-VII. – (Набрання чинності окремих норм закону з 01.01. 2014 року). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/224-18
Статтю 14 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» доповнити частинами третьою - сьомою такого змісту (з 1 січня 2014 року згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013:
"3. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону зобов’язані протягом десяти днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.
У такому випадку особам, зазначеним у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється передавати в управління належні їм підприємства та корпоративні права на користь членів своєї сім’ ї.
4. Методичне забезпечення діяльності уповноважених підрозділів з питань запобігання, виявлення та урегулювання конфлікту інтересів у діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби.
5. Контроль за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників здійснюється Радою суддів України.
6. Контроль за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Голови Верховної Ради України та народних депутатів України здійснюється комітетом, визначеним Верховною Радою України.
7. Контроль за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів осіб, зазначених у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, за винятком осіб, зазначених у частинах п’ятій і шостій цієї статті, здійснюється уповноваженими підрозділами".
Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів
Однією з умов виникнення корупції в Україні є недосконалість законодавства, що дозволяє хапким на руку посадовим особам використовувати надані їм службові повноваження та пов'язані з цим можливості для одержання неправомірної вигоди або приймати обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб, уникаючи при цьому покарання. Зменшити масштаби проблем, що виникають внаслідок недосконалості законодавства, покликана антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів, обов'язковість проведення якої передбачено статтею 15
89
Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі -Закон), оскільки саме цей інструмент є одним із шляхів протидії корупції, що дозволяє викорінити корупціогенні норми ще на етапі підготовки проектів нормативно-правових актів. Деякі питання проведення антикорупційної експертизи: наказ Міністерства юстиції України від 05.08.2013 № 1608/5. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1325-13.
Антикорупційна експертиза як засіб запобігання корупції: роз’яснення Міністерства юстиції України від 21.05.2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/n0018323-12.
Відповідно до Методології Міністерства юстиції України дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження мають низку загальних ознак, а саме: - дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій
держави) на власний розсуд оцінювати юридичний факт (фактичний склад), внаслідок чого можуть виникати, змінюватись або припинятись правовідносини;
- дозволяють на власний розсуд обирати одну із декількох, запропонованих у проекті нормативно-правового акта, форм реагування на даний юридичний факт;
- надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави) на власний розсуд вибирати міру публічно-правового впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації;
- дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави) обрати форму реалізації своїх повноважень – видання нормативного або індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення) адміністративної дії;
- наділяють орган (особу, уповноважену на виконання функцій держави) правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення;
- надають можливість органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави) на власний розсуд визначати спосіб виконання управлінського рішення, у тому числі передавати виконання прийнятого рішення підлеглим особам, іншим органам державної влади та місцевого самоврядування, встановлювати строки і процедуру виконання.
Під поняттям "корупціогенний фактор" відповідно до положень Методології слід розуміти здатність нормативно-правової конструкції (окремого нормативного припису чи їх сукупності) самостійно чи у взаємодії з іншими нормами створювати ризик вчинення корупційних правопорушень.
90
До корупціогенних факторів Методологія відносить: • нечітке визначення функцій, прав, обов'язків і відповідальності органів
державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
• створення надмірних обтяжень для одержувачів адміністративних послуг;
• відсутність або нечіткість адміністративних процедур; • відсутність чи недоліки конкурсних (тендерних) процедур.
До кожного зазначеного корупціогенного фактора у Методології визначено поняття такого фактора, критерії та способи його оцінки та можливі способи його усунення.
З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення Міністерство юстиції України проводить антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів.
Порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та порядок оприлюднення її результатів визначаються Міністерством юстиції України.
Результати антикорупційної експертизи підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
Обов’язковій антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади.
За ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів.
Проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.
Група громадських експертів розробила методичні рекомендації з проведення громадської антикорупційної експертизи. Рекомендації покликані допомогти особам, які мають мінімальний досвід у здійсненні громадського моніторингу чи громадської експертизи, навчитися максимально ефективно планувати і проводити власні експертизи проектів нормативно-правових актів: Розроблено методологію проведення громадської антикорупційної експертизи / Веб-сайт: Центр політико-правових реформ (ЦППР), 25 січня 2013. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravo.org.ua/files/ Corruption/Anticorruption_expertise.pdf Як провести ефективну громадську антикорупційну експертизу?: [ Методичні рекомендації для членів громадських рад ] . – Кіровоград, 2011. – 50 с. . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gromrady.org.ua/wp-
91
content/uploads/2011/05/Guidelines-for-Civil-Cunsils_Anticorruption-expertise_ 18.04.2011_copy.pdf. Як унормувати проведення громадської антикорупційної експертизи на рівні місцевої державної адміністрації?: Рекомендації для членів громадських рад / Т. Яцків, О. Хмара. – Кіровоград, 2011. – 16 с. . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kharkivoda.org.ua/?page_id=868.
Вимоги щодо прозорості інформації
Право на доступ до інформації є конституційним правом людини, передбачене і гарантоване статтею 34 Конституцією України, яка, в свою чергу, ґрунтується на положеннях Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 10), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (статті 18, 19) тощо. Закріплене Конституцією України право на інформацію передбачено, насамперед, Законами України "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", "Про звернення громадян", "Про доступ до судових рішень", "Про засади запобігання і протидії корупції"та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 16 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" передбачена заборона вчиняти такі два діяння:
1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;
2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону,–
у т. ч. якщо вони вчинені шляхом віднесення до інформації з обмеженим доступом інформації про:
- розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону;
- розміри, види оплати праці осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону;
- дарунки (пожертви), одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Статтею 212-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення права на інформацію:
Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію", "Про доступ до публічної інформації", "Про звернення громадян", "Про доступ до судових рішень" та "Про засади запобігання і протидії корупції", або на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"-
92
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
{Примітку статті 212-3 виключено на підставі Закону № 3207-VI від 07.04.2011}
{Кодекс доповнено статтею 212-3 згідно із Законом № 676-IV від 03.04.2003; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3262-IV від 22.12.2005, № 2938-VI від 13.01.2011, № 2939-VI від 13.01.2011, № 3207-VI від 07.04.2011, № 5076-VI від 05.07.2012}.
Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування
Органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.
УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У ЗАХОДАХ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ
З корупцією можна боротися, використовуючи різні заходи: суто репресивні, які полягають у виявленні, розслідуванні та розкритті корупційних правопорушень і притягненні винних осіб до відповідальності, або превентивні, серед яких такі, як покращення прозорості, підзвітності і доброчесності державних структур, правовий захист громадян та підвищення правової обізнаності, підвищення етичних стандартів у діяльності публічних службовців, просвітницька робота з населенням та окремими цільовими групами, виховання молоді у дусі неприйняття корупції.
Але жоден з цих заходів не буде успішним, якщо під час їх реалізації не буде підтримки з боку суспільства. Досвід багатьох країн свідчить про те, що активність громадян, зацікавлених у подоланні корупції, є головною передумовою її подолання.
Саме тому про обов’язкову участь громадськості у подоланні корупції зазначено у Конвенції ООН, підписання якої 9 грудня 2003 року міжнародною спільнотою стало однією з найбільш визначних подій в історії сучасних міжнародно-правових відносин у сфері запобігання та протидії корупції.
Так, стаття 13 Конвенції визначає необхідність участі суспільства у заходах щодо запобігання і протидії корупції, а для цього необхідно сприяти активній участі окремих осіб і груп за межами державного сектору, таких як громадянське суспільство, неурядові організації та організації, що
93
функціонують на базі громад, у запобіганні корупції й боротьбі з нею та для поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і небезпечного характеру корупції, а також загроз, що створюються нею. Цю участь слід зміцнювати за допомогою таких заходів:
- посилення прозорості й сприяння залученню населення до процесів прийняття рішень;
- забезпечення для населення широкого доступу до інформації; - проведення заходів щодо інформування населення, які сприяють
створенню атмосфери неприйняття корупції, а також реалізація програм державної освіти, у тому числі навчальних програм у школах й університетах;
- повага, заохочення та захист свободи пошуку, отримання, опублікування та поширення інформації про корупцію.
Так, Законом “Про засади запобігання і протидії корупції” (№ 3206-VI від 07.04.2011 р.) розширено коло суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції в Україні, та виокремлено серед них групу суб’єктів, що беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері (стаття 5 зазначеного Закону). До таких суб’єктів, крім місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій та їх посадових осіб, вперше віднесено громадян та об’єднання громадян.
Додаткові права громадян та громадських організацій щодо запобігання та протидії корупції містяться у статті 18 цього Закону. Згідно з цією статтею громадяни в діяльності щодо запобігання, виявлення та протидії корупційним правопорушенням мають право:
- повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції, іншим органам, зазначеним у статті 5 цього Закону, керівництву та колективу підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення, а також громадськості;
- запитувати та одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання і протидії корупції;
- проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади;
- брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання і протидії корупції;
- вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції;
94
- проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання і протидії корупції;
- проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання і протидії корупції;
- здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.
Об’єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.
Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб’єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше дня, наступного за днем їх внесення належним суб’єктом до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Крім цього, статтею 19 Закону передбачено звітування спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції щороку не пізніше 15 квітня.
Таким чином, цей Закон створює умови участі інститутів громадянського суспільства у реалізації громадського моніторингу за діяльністю органів державної влади, в тому числі, у сфері запобігання і протидії корупції, що дозволить посилити можливості суспільства в сприянні зниженню рівня корупції в державі.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Види відповідальності за корупційні правопорушення
За вчинення корупційних правопорушень особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.
Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення,
95
порядок формування та ведення цього реєстру затверджується Міністерством юстиції України.
Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення
Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України.
Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.
У разі закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням.
Особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.
Про звільнення особи з посади у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужбу). Порядок інформування Нацдержслужби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 р. № 1072.
З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 “Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб,
96
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування”.
Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.
УСУНЕННЯ НАСЛІДКІВ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
Збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.
Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) внаслідок вчинення корупційного правопорушення, можуть бути скасовані органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.
Правочин, укладений внаслідок корупційного правопорушення, є нікчемним.
Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.
Збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб’єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб’єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди).
Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а кошти у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг – стягненню на користь держави.
Статтями 23–26 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон) встановлено такі можливості усунення наслідків правопорушень:
1) відшкодування державі збитків, шкоди, завданих внаслідок вчинення корупційного правопорушення;
97
2) відшкодування фізичним та юридичним особам збитків, моральної або майнової шкоди, завданих внаслідок вчинення корупційного правопорушення;
3) скасування нормативно-правових актів, рішень, виданих (прийнятих) внаслідок вчинення корупційного правопорушення, органом або посадовою особою, уповноваженою на їх прийняття чи скасування;
4) визнання актів, рішень незаконними в судовому порядку; 5) визнання нікчемними правочинів, укладених внаслідок корупційного
правопорушення; 6) конфіскація майна, одержаного внаслідок вчинення корупційного
правопорушення і стягнення на користь держави коштів у розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг.
Важливе значення для правильного вирішення в справах про відшкодування шкоди має судова практика.
Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, задіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014700-92.
Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайно- вої) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws show/ v0004700-95.
Відповідно до статей 22, 23 Цивільного кодексу України (ЦК України) особа, якій завдано збитків, моральної шкоди у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Не можуть бути визнані, а отже, і відновлені права, котрі здійснюються юридичними і фізичними особами з порушенням закону. Право, одержане особою в обхід закону, не може бути відновлено судом.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України, а особливості її відшкодування в різних випадках, способи її відшкодування тощо – в інших статтях глави 82 ЦК України.
Одним із видів відновлення становища, що існувало до порушення права, є поновлення на роботі незаконно звільненої особи, що регламентовано відповідними нормами КЗпП України та ст. 22 Закону.
Статтею 26 Закону визначено два види заходів щодо усунення наслідків корупційних правопорушень:
1) конфіскація за рішенням суду в установленому законом порядку коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення корупційного правопорушення;
2) стягнення на користь держави коштів у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг.
Природа цих заходів є різною: якщо конфіскація – позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення – здійснюється лише щодо майна, яке належить особі, є в її власності (ст. 354
98
ЦК України), то стягнення стосується вартості незаконно одержаних особою послуг чи пільг.
Особливістю конфіскації майна як покарання за злочин є те, що вона: 1) може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених у
санкціях норм Особливої частини КК; 2) може бути встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.
Таким чином, КК України не допускає можливості конфіскації майна за будь який злочин, що є корупційним правопорушенням.
Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину, передбаченого ст. 388 КК України.
КУпАП передбачає лише конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. У разі вчинення адміністративних корупційних правопорушень правомірною є конфіскація: незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру (у тому числі дарунка (пожертви)) (стаття 172-5 КУпАП);
отриманого доходу від підприємницької діяльності, винагороди від роботи за сумісництвом (ч. 1 ст. 172-4 КУпАП), а також отриманого доходу від діяльності, яка полягає у входженні до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (ч. 2 ст. 172-4 КУпАП).
КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у сфері запобігання і протидії корупції в межах, визначених Конституцією України.
Інші органи державної влади здійснюють контроль у сфері запобігання та протидії корупції у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції здійснюється на підставі та в порядку, визначеному законом.
Нагляд за додержанням законів у сфері запобігання і протидії корупції здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОНТРОЛЮ І ОЦІНКИ ЗНАННЯ НОВОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ “Про засади запобігання і протидії корупції”
КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗА ПРОГРАМОЮ КУРСУ
99
Програма спеціалізованого короткострокового навчального курсу “Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування” передбачає, що більшу частину теоретичної складової навчального матеріалу слухачі мають опанувати самостійно.
Якісно підготуватись до практичних занять, а також до підсумкового контролю знань за програмою курсу слухачам мають допомогти тестові завдання та перелік контрольних питань, які використовуються для оцінювання рівня знань, умінь і компетенцій, якого слухачі досягли при вивченні тем програми курсу.
Контроль якості засвоєння знань, оцінювання ступеня досягнення навчальних цілей є важливими складовими навчального процесу і запроваджуються при підвищенні кваліфікації державних службовців відповідно до “Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах”, затвердженого наказом Міністерства освіти України № 161 від 02.06.1993 р.
Основними завданнями контролю якості навчання державних службовців – слухачів, які навчаються за програмою підвищення кваліфікації, є:
- визначення рівня знань, навичок та вмінь слухачів та якості засвоєння ними навчального матеріалу, виховання почуття відповідальності за якість навчання та сприймання навчання як виконання службового обов’язку;
- оцінка відповідності змісту, форми, методів і засобів навчання цілям і завданням підвищення кваліфікації державних службовців відповідно до професійно-кваліфікаційних характеристик;
- визначення наукового, методичного й організаційного рівня викладання;
- стимулювання пізнавальної активності слухачів; - оцінювання ефективності самостійної роботи слухачів; - вироблення і реалізація пропозицій щодо вдосконалення навчального
процесу на основі використання нових інноваційних технологій. Організація контролю якості засвоєння знань слухачами має забезпечити
максимальну достовірність та конкретність. Оцінювання результатів контролю має здійснюватись за єдиними критеріями. Умови проведення контролю рівня знань мають бути ідентичними для всіх слухачів.
Педагогічний контроль є невід’ємною частиною процесу професійної підготовки фахівців і має бути органічно пов’язаний з іншими елементами педагогічної системи. Він не замінює дидактичних засобів навчання, а повинен допомогти виявити досягнення та недоліки навчального процесу. Це можливе тільки за наявності науково обґрунтованої системи перевірки результатів професійної підготовки і означає виявлення, вимір та оцінювання знань, умінь та навичок.
Відомо, що кожний засіб діагностики, який використовується сьогодні в педагогіці вищої школи, має як переваги, так і недоліки, що значною мірою впливають на результати контролю. Застосування таких найбільш поширених
100
форм контролю, як усні та письмові контрольні роботи, реферати, колоквіуми тощо, при визначенні рівня знань, умінь та компетенцій призводить до значних втрат навчального часу, пасивності, слабких відповідей тих, хто складає іспити. Насамперед іспити створюють значне навантаження на психіку слухачів та негативно впливають на стан здоров’я. Крім того, на об’єктивність оцінок великий вплив мають особисті риси та суб’єктивізм викладачів.
Головною метою оцінювання під час педагогічного контролю є вплив на поточний процес навчання для його покращення за рахунок встановлення зворотного зв’язку між слухачем і викладачем, а також одержання підсумкових результатів навчання.
На відміну від оцінки та оцінювання вимір являє собою конкретну процедуру кількісного зіставлення досліджуваної відзнаки з деяким еталоном, що прийнятий за одиницю виміру.
Основною метою виміру є одержання чисельних еквівалентів ступеня вираженості відзнаки, яка цікавить. За педагогічного виміру відзнакою є зміст знання та уміння. За одиницю виміру правлять контрольні завдання, що відібрані для визначення рівня знань або умінь, носієм яких є суб’єкт навчання.
Світова практика підготовки висококваліфікованих фахівців свідчить про те, що найбільш коректним засобом виміру характеристик особистості суб’єкта навчання є тести досягнень – психодіагностичні методики вимірювання та оцінювання досягнутого рівня розвитку здібностей, умінь та знань.
Тести досягнень не стільки віддзеркалюють вплив накопиченого досвіду і загальних здібностей на поведінку осіб при розв’язанні тих чи інших завдань, скільки вимірюють вплив спеціальних програм навчання, професійної та іншої підготовки на ефективність навчання тому чи іншому комплексу знань, формування спеціальних умінь. Таким чином, тести досягнень орієнтовані на оцінку досягнень суб’єкта навчання після завершення навчання. Крім того, особливістю тестів є їх спрямованість на вимірювання досягнень суб’єктів навчання у досліджуваній галузі безпосередньо в момент тестування.
Тести досягнень є найчисленнішою (виходячи з кількості конкретних тестів та їх різноманітності) групою психодіагностичних методик. До них належить і найбільш коректний засіб педагогічних вимірювань – педагогічний тест, а також найбільш досконалий засіб комплексного оцінювання якості підготовки фахівця – тести професійної компетенції, які можуть використовуватися не тільки для атестації фахівців, а й для добору кандидатів на заміщення посад тощо.
Під педагогічним тестом розуміється система взаємопов’язаних предметним змістом завдань специфічної форми, що дозволяють оцінювати структуру і вимірювати рівень знань та інші характеристики особистості.
Тільки підготовлений відповідним чином набір завдань дозволяє за допомогою певних статистичних методів надійно оцінити знання суб’єктів
101
навчання. Основна причина цього пов’язана з тим, що викладачі, як правило, не здатні оперувати якісними ознаками суб’єкта навчання. У той же час оперування числами, які певною мірою описують суб’єктів навчання, не викликає особливої складності. Ось чому в педагогіці вищої школи останнім часом виникла тенденція до використання кількісних методів педагогічного контролю.
Оцінювання знань дає можливість викладачам отримувати уявлення про якість та кількість опанованого матеріалу навчальної програми тими, хто навчається. Оцінювання впливає й на організацію подальшого навчального процесу, веде до перегляду тематики лекцій, практичних занять, підготовки додаткового наочного матеріалу з тих тем, які недостатньо добре засвоєні, та ін. Важливою функцією оцінювання є перевірка нових методів навчання, які впроваджуються в практику навчального процесу. Для перевірки ефективності нових методів навчання треба мати точні методи вимірювання. До таких методів належать педагогічні тести, які нейтралізують особисті інтереси та вплив досвіду екзаменатора, так або інакше зацікавленого в отриманні певних результатів.
Оцінювання знань дає зворотну інформацію тим, хто навчається, і адміністрації про їх спільну діяльність у процесі навчання.
Оцінювання знань за допомогою об’єктивного тесту порівняно з традиційним усним іспитом має ряд переваг:
- об’єктивність – правильна відповідь на кожне з питань тесту заздалегідь встановлюється комісією розроблювачів;
- перевірка великого обсягу знань одночасно в усіх, кого екзаменують за відносно невеликий проміжок часу.
Але тестовий іспит має і деякі вади: - складання тестових завдань потребує певної кваліфікації; - вибіркові відповіді можуть мати елемент підказки; - тестові питання дозволяють досить надійно перевірити знання, а рівень
сформованості умінь, професійного мислення майбутнього фахівця за допомогою педагогічних тестів можна перевірити тільки опосередковано.
Тому об’єктивний тестовий іспит є одним з методів, які використовуються для комплексного оцінювання компетентності тих, хто навчається.
Тестові іспити підвищують якість оцінювання знань тих, хто навчається, а також підвищують рівень навчальної і методичної роботи навчального закладу. Введення підсумкового тестування потребує певних змін у викладанні: тих, хто навчається, необхідно готувати до такого іспиту вже в процесі навчання, проводячи паралельно з підготовкою підсумкового тестового іспиту тестовий контроль знань відповідних тем.
Інформаційну базу, на основі якої формуються тести об’єктивного контролю рівня знань матеріалу програми навчального курсу, становлять найбільш важливі аспекти нового антикорупційного законодавства України та основні статті Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” (№3206-VI від 07.04.2011 р.).
102
Тестові завдання, які наведені в цьому розділі, рекомендуються для використання слухачами при самостійному вивченні тем програми навчального курсу для перевірки рівня засвоєння навчального матеріалу, а також при підготовці до підсумкового екзамену на заключному етапі навчання.
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СЛУХАЧІВ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ ЗА ПРОГРАМОЮ
НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ
Підсумковий контроль знань слухачів за програмою цього навчального курсу враховує активність і знання, які слухачі виявили під час проведення практичних занять, тематичної дискусії тощо, та оцінку, яку слухачі отримали під час підсумкового екзамену. Підсумковий екзамен може бути проведений у письмовій формі або шляхом тестування.
При проведенні підсумкового екзамену шляхом тестування слухачі мають враховувати таке:
1) кожний тест об’єктивного контролю знань нового антикорупційного законодавства містить до 20 тестових завдань різної складності;
2) середній час, який надається для відповіді на тестове завдання, – 2 хвилини, тобто загальний час, відведений для тестування, не перевищує 40 хвилин;
3) під час тестування слухачі можуть використовувати нормативно-правові документи та довідкову літературу без обмежень;
4) під час тестування слухачам не дозволяється розмовляти з колегами, які працюють над тестами;
5) під час тестування викладач дає консультації тільки з питань проведення тестування;
6) кожне тестове завдання містить тільки одну правильну відповідь, яку слухачі відмічають ручкою (не олівцем) будь-яким способом;
7) виправлення при визначенні правильної відповіді допускаються як виняток. Якщо виправлень багато, то два виправлення вважаються однією помилкою;
8) перевищення часу тестування вважається порушенням об’єктивних умов проведення тестування і є неприпустимим;
9) оцінка за результатами тестування не є самостійною, а враховується при визначенні підсумкової екзаменаційної оцінки разом з оцінкою, яка враховує активність і знання, що їх слухачі проявили під час практичних занять, тематичної дискусії тощо;
10) кожний слухач перед початком виконання тестових завдань ідентифікує тестовий бланк (вказує прізвище, ім’я, по батькові, групу), а по закінченні тестування в кінці тестових завдань проставляє дату тестування і ставить підпис.
Одним із проблемних питань об’єктивного тестового іспиту є вирішення питання: виконаний чи не виконаний тест, тобто складений чи не складений іспит. У вітчизняній практиці використовується абсолютний стандарт
103
(критерій) підраховування результатів тестування – мінімальна кількість тестових завдань, правильні відповіді на які дозволяють вважати, що слухач склав іспит. Таким критерієм у більшості випадків є правильні відповіді на 2/3 тестових завдань. Тобто при проведенні тестування з оцінювання рівня знань курсу програми підвищення кваліфікації слухачі мають правильно відповісти не менш як на 12 тестових запитань із запропонованих 20.
Кожна правильна відповідь оцінюється в 2,5 балу. Всього за 20 правильних відповідей слухач може одержати 50 балів.
Отримана внаслідок виконання тестових завдань кількість балів відповідає оцінкам за 5-бальною шкалою: до 30 балів – незадовільно. Диференціація оцінки між незадовільно і відмінно здійснюється відповідно до європейської системи оцінювання рівня знань, що використовується у країнах – учасницях Болонського процесу, і передбачає 7 градацій оцінки.
Підсумковий контроль знань слухачів за програмою навчального курсу має дві складові: оцінка підсумкового екзамену та оцінка активності слухача під час проведення практичних занять, тематичної дискусії тощо. Шкала оцінювання при проведенні підсумкового контролю знань в діапазоні (0–100 балів) подана в таблиці.
Шкала оцінювання знань
Рейтинговий показник
Оцінка відповідно до національної шкали Оцінка ECTS
90 –100 5 (відмінно) А (відмінно) 82 – 89 В (добре) 75 – 81
4 (добре) С (добре)
68 –74 D (задовільно) 60 – 67 за
рахо
вано
3 (задовільно) E (задовільно)
35 – 59 FX (незадовільно) з можливістю повторного складання
1 – 34
не зар
ахов
ано
2 (незадовільно) F (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням
ПОСТАТЕЙНІ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ТА КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СЛУХАЧІВ ТА КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ ЗАКОНУ УКРАЇНИ “ПРО ЗАСАДИ
ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ”
ПРЕАМБУЛА Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
(від 07.04.2011 р. № 3206-VI)
Цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування
104
завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
П-1). Обмеження щодо використання службового становища, одержання дарунків (пожертв) встановлено Законом України (вкажіть одну правильну відповідь):
1. «Про правила етичної поведінки». 2. «Про засади запобігання і протидії корупції». 3. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за антикорупційні правопорушення». 4. «Про доступ до публічної інформації».
П-2). Термін «особисті інтереси» визначено в Законі України (вкажіть одну правильну відповідь):
1. «Про засади запобігання і протидії корупції». 2. «Про правила етичної поведінки». 3. «Про доступ до публічної інформації». 4. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за антикорупційні правопорушення».
П-3). Відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу відстороненій від виконання службових повноважень особі у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення, передбачено статтею Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (вкажіть одну правильну відповідь): 1. Види відповідальності за корупційні правопорушення
2. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення 3. Незаконні нормативно-правові акти та правочини 4. Контроль у сфері запобігання і протидії корупції
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
безпосереднє підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;
близькі особи - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою
105
або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
{Абзац третій частини першої статті 1 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013}
конфлікт інтересів - суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;
{Абзац четвертий частини першої статті 1 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013}
корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність;
корупція - використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей;
неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;
{Абзац сьомий частини першої статті 1 в редакції Закону № 221-VII від 18.04.2013}
суб’єкти декларування - особи, зазначені в пункті 1, підпункті " а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, які зобов’язані подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;
{Частину першу статті 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
уповноважені підрозділи -, уповноважені підрозділи (особи) з питань запобігання та виявлення корупції які утворюються (визначаються) в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, їх апаратах, органах місцевого самоврядування та юридичних особах публічного права за рішенням керівника органу або юридичної особи публічного права в порядку, визначеному законодавством;
{Частину першу статті 1 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
106
члени сім' ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
{Абзац десятий частини першої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
Перелік контрольних питань до статті 1 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. В якому значенні відповідно до статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» в цьому Законі вживаються наступні терміни: “безпосереднє підпорядкування”, “близькі особи”, “ конфлікт інтересів”, “ корупційне правопорушення”, “ корупція”, “неправомірна вигода”, “члени сім'ї ”?
2. Які злочини розділу XVII (ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ) Кримінального кодексу України віднесені до корупційних правопорушень?
3. В чому полягає сутність таких злочинів, як: Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем; Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень; Стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою; Стаття 368-2. Незаконне збагачення; Стаття 368-3. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; Стаття 368-4. Підкуп особи, яка надає публічні послуги; Стаття 369. Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі; Стаття 369-2. Зловживання впливом, відповідно до ККУкраїни?
4. Про кого надають відомості державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування в Декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру
1-1). Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав, є (виберіть одну правильну відповідь):
1. Конфліктом інтересів. 2. Корупцією. 3. Неправомірною вигодою. 4. Корупційним правопорушенням.
1-2). Відповідно до статті 369-2 КК України пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття
107
рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,є (виберіть одну правильну відповідь):
1. Комерційний підкуп. 2. Підкуп особи, яка надає публічні послуги. 3. Зловживання впливом. 4. Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі
Стаття 2. Законодавство у сфері запобігання і протидії корупції
1. Відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються цим Законом, іншими законами і міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
2. Дія цього Закону та передбачені ним обмеження поширюються на всіх осіб, визначених суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, у межах, установлених цим Законом.
Перелік контрольних питань до статті 2 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Яким чином регулюються відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції відповідно до статті 2 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції” ?
2. Якими міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, регулюються відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції відповідно до статті 2 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції”?
3. Які закони та інші нормативно-правові акти були прийняті в Україні на виконання Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції” ?
4. Який із перелічених законів був прийняті після Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», у відповідності до Розділу VIII (ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ) цього Закону:
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 № 3207-VI. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 17.05.2012 № 4711-VI. «Про правила етичної поведінки» від 17.05.2012 № 4722-VI. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” від 18.04.2013 № 221-VII.? 5. На кого не поширюються обмеження, передбачені Законом України "Про
засади запобігання і протидії корупції”: щодо сумісництва та суміщення з
108
іншими видами діяльності (стаття 7 Закону, стаття 172-4 КУпАП) ; щодо роботи близьких осіб (стаття 9 Закону)?
2-1). Відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції” відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються (виберіть одну правильну відповідь):
1. Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". 2. Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" та
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення".
3. Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", іншими законами і міжнародними договорами.
4. Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", іншими законами і міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
2-2). Серед перелічених нижче осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, всі обмеження, встановлені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не поширюються на (вкажіть одну правильну відповідь):
1. Державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. 2. Осіб рядового і навчальницького складу органів внутрішніх справ. 3. Членів Вищої ради юстиції. 4. Посадових та службових осіб Фонду державного майна України.
Стаття 3. Основні принципи запобігання і протидії корупції
1. Діяльність із запобігання і протидії корупції ґрунтується на принципах:
верховенства права; законності; комплексного здійснення правових, політичних, соціально-
економічних, інформаційних та інших заходів; пріоритетності запобіжних заходів; невідворотності відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень; відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та
органів місцевого самоврядування; участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції,
державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів;
забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.
Перелік контрольних питань до статті 3 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
109
1. Які принципи відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання і протидії корупції» належать до основних принципів запобігання і протидії корупції? 2. В якому міжнародному документі окреслені Двадцять керівних принципів боротьби з корупцією, які з цих принципів співпадають з основними принципами запобігання і протидії корупції відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання і протидії корупції»? 3. Які з принципів, яких треба дотримуватись у боротьбі з корупцією, що наводяться у Стамбульському плані дій по боротьбі з корупцією (розвиток ефективної і прозорої системи державної служби; чесність на державній службі; підзвітність та прозорість; підсилення боротьби з хабарництвом і забезпечення чесності у бізнесі; підтримка активної участі громадськості в реформах) співпадають з основними принципами запобігання і протидії корупції відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання і протидії корупції»? 4. Які принципи державної служби відповідно до статті 3 Закону України “Про державну службу” співпадають з основними принципами запобігання і протидії корупції відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання і протидії корупції»?
3-1). До основних принципів запобігання і протидії корупції відповідно до Закону України «Про запобігання і протидії корупції» відноситься принцип (виберіть одну правильну відповідь):
1. Дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування.
2. Гуманізму і соціальної справедливості. 3. Відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та
органів місцевого самоврядування. 4. Пріоритету прав людини і громадянина.
3-2). Серед перелічених основних принципів запобігання і протидії корупції відповідно до Закону України «Про запобігання і протидії корупції» співпадає з принципами, яких треба дотримуватись у боротьбі з корупцією, що наводяться у Стамбульському плані дій по боротьбі з корупцією (виберіть одну правильну відповідь):
1. Верховенство права. 2. Відкритость та прозорость діяльності органів державної влади та
органів місцевого самоврядування. 3. Пріоритетность запобіжних заходів. 4. Невідворотность відповідальності за вчинення корупційних
правопорушень;
Стаття 4. Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення
1. Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:
110
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування; г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших
утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;
{Підпункт "г" пункту 1 частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);
д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;
{Підпункт "д" пункту 1 частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно ізЗаконами № 5083-VI від 05.07.2012, № 224-VII від 14.05.2013}
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, доходів і зборів;
{Підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 406-VII від 04.07.2013}
є) члени Центральної виборчої комісії; ж) посадові та службові особи інших державних органів, органів
влади Автономної Республіки Крим; {Підпункт "ж" пункту 1 частини першої статті 4 із змінами, внесеними
згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013} 2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб,
уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті;
111
{Підпункт "а" пункту 2 частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);
в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;
г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;
{Пункт 3 частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
4) посадові особи та працівники юридичних осіб - у разі одержання ними неправомірної вигоди, або одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;
{Пункт 4 частини першої статті 4 в редакції Закону № 221-VII від 18.04.2013}
5) фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.
{Пункт частини першої статті 4 в редакції Закону № 221-VII від 18.04.2013}
Перелік контрольних питань до статті 4 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Кого відносять до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
112
2. Які особи, для цілей Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» відповідно до статті 4 цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ?
3. Чи можуть фізичні особи бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» ?
4. Чи є суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» : Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад ?
4-1). Державні службовці не можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення (виберіть одну правильну відповідь):
1. Якщо вони перебувають на посаді без присвоєння рангу державного службовця.
2. Під час стажування державного службовця. 3. Під час роботи на посаді з терміном випробування. 4. Якщо вони не ознайомлені під розпис із Загальними правилами
поведінки державного службовця.
4-2). До осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не відносяться (виберіть одну правильну відповідь):
1. Народні депутати України 2. Члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є
Україна 3. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини 4. Члени Центральної виборчої комісії
Стаття 5. Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції
1. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України.
113
2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.
3. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України.
4. Координацію реалізації визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України.
{Частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
5. Спеціально уповноважені суб'єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі - спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції).
Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, якщо інше не передбачено законом.
{Абзац другий частини п'ятої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4496-VI від 13.03.2012, № 224-VII від 14.05.2013}
Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
6. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках - у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:
1) уповноважені підрозділи органів державної влади; 2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування; 3) підприємства, установи, організації незалежно від
підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.
7. Посадові і службові особи державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про
114
вчинення такого правопорушення працівниками відповідних державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.
{Частина сьома статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
Перелік контрольних питань до статті 5 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції
1. Які повноваження мають Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України для дійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції відповідно до відповідно до статті 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
2. Які завдання відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» покладені на спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який центральний орган виконавчої влади тимчасово визначено таким органом відповідно до Указу Президента від 05.10.2011 № 964/2011.?
3. Які завдання відповідно до повноважень, визначених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» покладені на Кабінет Міністрів України у сфері запобігання корупції?
4. Які органи і підрозділи відповідно до статті 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» є спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції. Хто здійснює кординацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції ?
5. Відповідно до частини 7 статті 5 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» посадові і службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції: Яка відповідальність передбачена для осіб, уповноважених на виконання функцій держави за порушення вказаної вимоги; на кого вказана вимога не розповсюджується?
5-1). Державну антикорупційну стратегію в Україні відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" визначає (виберіть одну правильну відповідь):
115
1. Верховна Рада України. 2. Президент України. 3. Кабінет Міністрів України. 4. Національний антикорупційний комітет.
5-2). Посадові і службові особи органів державної влади у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, їх структурних підрозділів зобов’язані в межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення (виберіть одну правильну відповідь):
1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.
2. Спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції. 3. Уповноважений підрозділ органу виконавчої влади. 4. Спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики.
5-3). Невиконання посадовою чи службовою особою органу державної влади, посадовою особою органу місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів обов’язку вжити передбачених Законом (ч.7 ст.5) заходів у разі виявлення корупційного правопорушення тягне за собою відповідальність (виберіть одну правильну відповідь):
1. Адміністративну. 2. Адміністративну або дисциплінарну. 3. Дисциплінарну. 4. Кримінальну.
РОЗДІЛ II. ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЮ
КОРУПЦІЇ
Стаття 6. Обмеження щодо використання службового становища
1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:
1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);
2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; 3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади,
органів місцевого самоврядування або посадових осіб;
116
4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.
Перелік контрольних питань до статті 6 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Які заборони встановлені статтею 6 (Обмеження щодо використання службового становища) і яка за порушення цих заборон встановлена юридична відповідальність відповідно до статті 21( Види відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
2. Хто являється суб'єктами відповідальності відповідно до статті 4 (Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення) за порушення обмежень, встановлених статтею 6 (Обмеження щодо використання службового становища) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
3. В чому полягає сутність незаконного збагачення відповідно до статті 368-2 (Незаконне збагачення ) КК України, зміни до якої внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення“ та Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” ?
4. В чому полягає сутність прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою відповідно до статті 368 (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою ) КК України, зміни до якої внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” ?
6-1). Одержання державним службовцем або посадовою особою місцевого самоврядування неправомірної вигоди передбачає відповідальність (виберіть одну правильну відповідь):
1. Адміністративну. 2. Адміністративну та дисциплінарну. 3. Адміністративну або кримінальну. 4. Кримінальну та дисциплінарну.
6-2). Порушення обмеження (ст. 6 Закону) щодо неправомірного втручання в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб передбачає додаткову (виберіть одну правильну відповідь):
1. Дисциплінарну відповідальність. 2. Цивільно-правову відповідальність.
117
3. Адміністративну відповідальність. 4. Кримінальну відповідальність.
Стаття 7. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності
1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:
1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
{Пункт 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
{Пункт 2 частини першої статті 7 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013}
2. У разі якщо Конституцією і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами.
3. Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.
Перелік контрольних питань до статті 7 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. На кого із суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до статті 4 не поширюються обмеження, передбачені частиною першою статті 7(Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
2. Яка відповідальність відповідно до статті 172-4 (Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена за
118
порушення обмежень, встановлених статтею 7(Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
3. Який порядок накладання дисциплінарного стягнення щодо державних службовців, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, відповідно до статті 21 цього Закону?
4. Чи мають право державні службовці розпоряджатися своєю власністю і чи дозволено їм набувати акцій (часток, паїв) господарських товариств та отримувати на них дивіденди?
5. Який порядок роботи державних службовців на умовах сумісництва (в тому числі в робочий час) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 (Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій ) і при виконанні робіт, визначених в Переліку робіт, які не є сумісництвом, затвердженому наказом Мінпраці України (до1997р.), Мін'юсту України, Мінфіну України від 28.06.1993 № 43 (Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій)?
7-1). Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» заборона займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України, не поширюється на (виберіть одну правильну відповідь):
1. Суддів Конституційного Суду України. 2. Депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження
у відповідній раді на постійній основі). 3. Державних службовців. 4. Народних депутатів України
7-2). Порушення заборони на зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) передбачає щодо державних службовців відповідальність (виберіть одну правильну відповідь):
1. Адміністративну. 2. Дисциплінарну. 3. Водночас адміністративну і дисциплінарну. 4. Адміністративну або дисциплінарну
Стаття 8. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв)
119
1. Особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах " а", " б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:
1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;
2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.
2. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах " а", " б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, - однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.
Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви), які:
1) даруються (здійснюються) близькими особами; 2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги,
загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси. 3. Дарунки, одержані особами, зазначеними у пункті 1 та підпунктах
" а", " б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Перелік контрольних питань до статті 8 Закону України “Про засади
запобігання і протидії корупції”
1. Яка відповідальність передбачена щодо державних службовців за одержання дарунків (пожертв) з порушенням вимог статті 8 (Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
2. Хто є суб’єктами відповідальності за порушення встановлених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції” обмежень щодо одержання дарунків (пожертв) відповідно до статті 172-5 КУпАП?
3. Хто затверджує і який Порядок передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям ?
120
4. Які існують обмеження для державних службовців щодо одержання дарунків. Від кого державні службовці можуть приймати подарунки без обмежень?
5. Які заходи має вжити державний службовець у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) відповідно до статті 16 (Запобігання одержанню неправомірної вигоди або дарунка (пожертви)) Закону України “Про правила етичної поведінки”?
8-1). Одержання державним службовцем дарунків (пожертв) на порушення вимог Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” тягне за собою відповідальність (виберіть одну правильну відповідь):
1. Кримінальну. 2. Дисциплінарну. 3. Адміністративну. 4. Цивільно-правову.
8-2). Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) не розповсюджуються на суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення (ст. 4 Закону) (виберіть одну правильну відповідь):
1. Народних депутатів України. 2. Посадових осіб міжнародних організацій (працівники міжнародної
організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).
3. Головних редакторів та їх заступників державних та комунальних засобів інформації.
4. Осіб, які надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі).
8-3) Якщо державний службовець виявив неправомірну вигоду або дарунок (пожертву) у своєму службовому приміщенні чи отримав його в інший спосіб, він зобов'язаний (виберіть одну правильну відповідь):
1. Негайно письмово повідомити про це спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.
2. Повідомити про цей факт керівництво органу, в якому він працює. 3. Невідкладно письмово повідомити про цей факт свого
безпосереднього керівника, але не пізніше одного робочого дня. 4. Повідомити про виявлений факт правоохоронні органи для
реагування в установленому законом порядку.
Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб
1. Особи, зазначені у підпунктах " а", " в"-" ж" пункту 1 та підпункті " а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
121
Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах " а", " в"-" ж" пункту 1 та підпункті " а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.
{Абзац другий частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:
1) народних засідателів і присяжних; 2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у
зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді; 3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є
районними центрами), а також гірських населених пунктах; {Пункт 3 частини першої статті 9 в редакції Закону № 224-VII від
14.05.2013} 4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони
здоров'я, фізичної культури та спорту, соціального захисту, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
{Пункт 4 частини першої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
{Пункт 5 частини першої статті 9 виключено на підставі Закону № 224-VII від 14.05.2013}
2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
3. Особам, зазначеним у підпунктах " а", " в"-" ж" пункту 1 та підпункті " а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону (крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.
Перелік контрольних питань до статті 9 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Які суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення, перелічені в статті 4 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких
122
їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам відповідно до статті 9 цього Закону?
2. На кого не поширюються положення абзаців першого та другого частини першої статті 9 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
3. Яким особам із числа перелічених в статті 4 (Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення відповідно до частини третьої статті 9 цього Закону?
4. Які особи відповідно до статті 9 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб?
9-1). Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення (виберіть одну правильну відповідь):
1. Особам, які працюють у сільських та гірських населених пунктах. 2. Народним засідателям і присяжним. 3. Депутатам Верховної Ради АРК. 4. Народним депутатам України.
9-2). Відповідно до ст. 9 Закону не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам (виберіть одну правильну відповідь):
1. Особи, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, соціального захисту, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
2. Депутати місцевих рад. 3. Народні засідателі і присяжні. 4. Військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених
відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби.
Стаття 10. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування
123
1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:
1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій;
2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом;
3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.
Перелік контрольних питань до статті 10 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Яка відповідальність передбачена для осіб, зазначених в пункті 1 частини першої статті 4 (Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” за незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень відповідно до статті 172-8 КУпАП?
2. На кого із осіб, зазначених в частині першій статті 4 (Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” не розповсюджується відповідальність за незаконне використання інформації, що стала відома особі, у зв’язку з виконанням службових повноважень відповідно до статті 10 цього Закону?
3. Кого відносять до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до статті 4 (Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
4. Що саме забороняється особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення відповідно до статті 10 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
124
10-1). Особам, уповноваженим на виконання функцій держави, забороняється розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, - відповідно до заходу, спрямованого на запобігання корупції (виберіть одну правильну відповідь):
1. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування.
2. Обмеження щодо використання службового становища. 3. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльно 4. Урегулювання конфлікту інтересів.
10-2). Розголошення або використання в інший спосіб у своїх інтересах інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень передбачає для цієї особи відповідальність (виберіть одну правильну відповідь):
1. Кримінальну. 2. Адміністративну. 3. Цивільно-правову. 4. Дисциплінарну.
Стаття 11. Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування
{Стаття 11 набирає чинності з 1 січня 2012 року - див. п.1 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону}
1. Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.
Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом.
До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби - інші центральні органи виконавчої влади.
Спеціальна перевірка не проводиться щодо кандидата на посаду, який перебуває на посаді в державному органі, органі місцевого самоврядування та призначається в порядку переведення на посаду в іншому державному органі, органі місцевого самоврядування.
{Частину першу статті 11 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
125
Кандидат на посаду, стосовно якого спеціальна перевірка вже проводилася, при призначенні, переведенні на посаду до іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, повідомляє про це відповідний орган, який в установленому порядку запитує інформацію щодо її результатів.
{Частину першу статті 11 доповнено абзацом п'ятим згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
2. Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), зокрема щодо:
1) притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;
2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення;
3) достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру;
4) наявності в особи корпоративних прав; 5) стану здоров'я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого
звання, підвищення кваліфікації. 3. Спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка
претендує на зайняття посади у строк, що не перевищує п’ятнадцяти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки.
У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається.
Порядок проведення спеціальної перевірки затверджується Президентом України.
У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік посадовою особою (органом), яка (який) проводить спеціальну перевірку, надається можливість претенденту на посаду протягом п’яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.
У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.
У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки та розгляду вищезазначених пояснень претендента на посаду факту
126
подання ним підроблених документів або неправдивих відомостей, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.
Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду може бути оскаржено до суду.
{Частина третя статті 11 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013} 4. Для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на
зайняття посади, подає до відповідного органу: 1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки; 2) автобіографію; 3) копію документа, який посвідчує особу; 4) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового
характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону; 5) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені; 6) медичну довідку про стан здоров'я за формою, затвердженою
Міністерством охорони здоров'я України; 7) копію військового квитка (для військовослужбовців або
військовозобов'язаних); 8) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності). 5. Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття
посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних органів державної влади, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених у частині другій цієї статті, запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади.
Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності - особа, яка виконує обов'язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
До запиту додаються копії документів, зазначених у частині четвертій цієї статті.
6. Інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що здійснював перевірку, а в разі його відсутності - особою, яка виконує його обов'язки, або заступником керівника органу відповідно до розподілу функціональних обов'язків, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.
Орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.
Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подавати зазначеним органам свої зауваження у письмовій формі.
127
7. Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, що становлять державну таємницю. Такі документи зберігаються в порядку, встановленому відповідно до закону.
Перелік контрольних питань до статті 11 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Стосовно яких осіб проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто, відповідно до статті 11(Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
2. Які права мають особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, відповідно до статті 11 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
3. Які відомості про особу, яка претендує на зайняття посади державного службовця, підлягають спеціальній перевірці відповідно до статті 11 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
4. Який порядок організації проведення спеціальної перевірки особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця, відповідно до Указу Президента України від 25.01.2012 № 33/2012?
5. Яка відповідальність за непроведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад (ст. 11 Закону), може бути застосована щодо керівника органу, на зайняття посади в якому претендує особа?
11-1). Особами, стосовно яких проводиться вказана в ст. 11 Закону спеціальна перевірка, є всі претенденти на зайняття посад, зазначених у п.1 ч.1 ст.4 Закону, за винятком кандидатів на посаду (виберіть одну правильну відповідь):
1. Міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади. 2. Сільських, селищних, міських голів. 3. Державних службовців. 4. Членів Центральної виробної комісії.
11-2). Об’єктами перевірки відповідно до ст. 11 Закону є відомості, що становлять конфіденційну інформацію про особу, зокрема щодо (виберіть одну неправильну відповідь):
1. Достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.
2. Стану здоров’я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.
3. Громадянства.
128
4. Інших відомостей, вимога щодо подання яких установлена керівником державного органу, на посаду в якому претендує особа.
Стаття 12. Фінансовий контроль {Стаття 12 набирає чинності з 1 січня 2012 року - див. п.1 розділу VIII
"Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону} 1. Суб’єкти декларування, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати
за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
{Абзац перший частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
Суб’єкти декларування, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку декларацію за звітний рік до 31 грудня. Суб’єкти декларування, які звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Суб’єкти декларування, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані протягом одного року подавати за своїм останнім місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, визначеними цим Законом.
{Абзац другий частини першої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
2. Відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, голів та суддів вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України та його заступників, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Голови та членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої комісії, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, перших заступників та заступників міністрів, заступників міністрів - керівників апаратів, керівників інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та їх заступників, членів колегіальних державних органів (комісій, рад), сільського, селищного, міського
129
голови, голови районної у місті (у разі її утворення), районної, обласної ради та їх заступників, керівників виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад та їх заступників, секретаря сільської, селищної, міської ради підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах або опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування. Відповідні відомості, розміщенні на офіційних веб-сайтах державних органів та органів місцевого самоврядування, оприлюднюються на термін не менше одного року.
Відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, а також реєстрації місця проживання, дати народження декларанта, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, є інформацією з обмеженим доступом та оприлюдненню не підлягають.
{Частину другу статті 12 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
{Частина друга статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
3. У разі відкриття суб’єктом декларування або членом його сім’ ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента така особа зобов'язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган доходів і зборів за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.
{Частина третя статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законами № 224-VII від 14.05.2013, № 406-VII від 04.07.2013}
4. Порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, та відомостей, передбачених частиною третьою цієї статті, затверджується Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог, встановлених законом.
5. Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 та підпункті " а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому законом порядку декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.
Перелік контрольних питань до cтатті 12 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Які форми фінансового контролю встановлені статтею 12(Фінансовий контроль) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
130
2. Хто встановлює і який порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, та відомостей щодо відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента (Постанова КМУ від 11 січня 2012 р. № 16)?
3. Що зобов’язаний зробити державний службовець у разі відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента (Стаття 12 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”)?
4. Яка відповідальність встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення (Стаття 164-1 та стаття 172-6) : за неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру; подання у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру недостовірних відомостей; за неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента ?
12-1). До Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, заносяться відомості про державних службовців у разі порушення ними (виберіть правильну відповідь):
1. Правил фінансового контролю: неподання або невчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру.
2. Фінансового законодавства: нецільове використання бюджетних коштів.
3. Законодавства у сфері державних закупівель. 4. Законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом.
12-2). Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування зобов’язані письмово повідомити орган державної податкової служби про відкриття валютного рахунку в установі банку – нерезидента (виберіть одну правильну відповідь):
1. За звітний рік до 31 грудня. 2. Щорічно до 1 квітня за минулий рік. 3. Протягом 30 днів з дня відкриття рахунку. 4. В десятиденний строк з дня відкриття рахунку.
12-3). Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон) встановлена (виберіть одну правильну відповідь):
1. Ст. 12 (Фінансовий контроль) Закону. 2. Ст. 13 (Декларування майнового стану та доходів державних
службовців та осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця) Закону України «Про державну службу».
131
3. Ст. 164-1 (Порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів і витрат) КУпАП.
4. Ст. 172-6 (Порушення вимог фінансового контролю) КУпАП.
Стаття 13. Кодекси поведінки
1. Загальні вимоги до поведінки осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, якими вони зобов'язані керуватися під час виконання своїх службових повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих вимог установлюються законом.
2. Законами та іншими нормативно-правовими актами, що визначають організацію і порядок діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, надання окремих видів державних послуг або порядок діяльності категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, місцевого самоврядування, можуть установлюватися спеціальні вимоги щодо поведінки таких осіб.
3. Держава сприяє закріпленню норм професійної етики та інших вимог щодо здійснення окремих видів діяльності в кодексах поведінки підприємців, представників відповідних професій.
Перелік контрольних питань до cтатті 13 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Який Закон в Україні визначає керівні норми поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, під час виконання ними службових повноважень та порядок притягнення їх до відповідальності за порушення таких норм?
2. Що визначено в статті 5 Закону України “Про правила етичної поведінки” правовою основою для кодексів чи стандартів поведінки?
3. Держава сприяє закріпленню норм професійної етики та інших вимог щодо здійснення окремих видів діяльності в кодексах поведінки. Які кодекси етики, поведінки працівників діють сьогодні?
4. Якою має бути поведінка державних службовців згідно з вимогами Модельного кодексу поведінки державних службовців, рекомендованого Комітетом Міністрів державам-членам Ради Європи щодо кодексів поведінки державних службовців?
13-1). Правила поведінки (етичні норми), які регламентують права та обов’язки для державних службовців в Україні, встановлені (виберіть одну правильну відповідь):
1. Модельним кодексом поведінки державних службовців відповідно до рекомендацій Кабінету Міністрів Ради Європи.
2. Кодексами поведінки, які приймаються в окремих галузях діяльності державних службовців.
3. Законом України "Про правила етичної поведінки" 4. Міжнародним кодексом поведінки державних посадових осіб.
132
13-2). Узагальненням стандартів етичної поведінки, доброчесності та запобігання конфлікту інтересів у діяльності державних службовців та способів врегулювання конфлікту інтересів зроблено у (виберіть одну правильну відповідь):
1. Загальних правилах поведінки державних службовців 2. Законі України "Про правила етичної поведінки" 3. Міжнародному кодексі поведінки державних посадових осіб 4. Законі України " Про засади запобігання і протидії корупції"
Стаття 14. Урегулювання конфлікту інтересів
1. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах " а", " б" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані:
1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;
2) невідкладно у письмовій формі повідомляти безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.
{Пункт 2 частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов'язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів.
Перелік контрольних питань до cтатті 14 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Що треба розуміти під конфліктом інтересів відповідно до примітки 2 статті 172-7 (Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів) Кодексу України про адміністративні правопорушення?
2. Як зобов’язаний діяти державний службовець для урегулювання конфлікту інтересів відповідно до статті 14 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
3. Яка відповідальність передбачена за неуживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та неповідомлення особою безпосереднього керівника у випадках, передбачених статтею 14 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, відповідно до статті 172-7 КУпАП?
4. Хто визначен суб’єктом правопорушень у статті 172-7 (Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів) КУпАП?
5. Які заходи зобов’язаний вжити керівник державного службовця для запобігання конфлікту інтересів, відповідно до “Загальних правил поведінки державного службовця ”
133
6. Яка відповідальність передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення за неповідомлення про спільну роботу близьких осіб, повідомлення про яку повинно було б бути зроблено відповідно до статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
14-1). Відповідно до «Загальних правил поведінки державного службовця», безпосередній керівник державного службовця, зобов’язаний вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання конфлікту інтересів шляхом (виберіть одну неправильну відповідь):
1. Доручення виконання відповідного службового завдання іншій посадовій особі.
2. Особистого виконання службового завдання. 3. Прийняття рішення про здійснення контролю за рішеннями, що
приймаються державним службовцем. 4. Надання пропозицій керівнику органу про переведення державного
службовця на іншу посаду.
14-2). За неповідомлення про спільну роботу близьких осіб, повідомлення про яку повинно було б бути зроблено відповідно до статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», відповідальність (виберіть одну правильну відповідь):
1. Адміністративна чи кримінальна не передбачається. 2. Передбачається за порушення обмежень щодо використання
службового становища (ст.172-2 КУпАП). 3. Передбачається за неповідомлення про конфлікт інтересів (ст.172-7
КУпАП). 4. Передбачається дисциплінарна відповідно до КЗпП або Закону
України «Про державну службу».
Стаття 15. Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів
1. З метою виявлення в чинних нормативно-правових актах та проектах нормативно-правових актів факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення проводиться антикорупційна експертиза.
Порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи та порядок оприлюднення її результатів визначаються Міністерством юстиції України.
2. Антикорупційна експертиза здійснюється Міністерством юстиції України, крім антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, внесених на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України, яка здійснюється комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належить питання боротьби з корупцією.
134
3. Обов’язковій антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади.
Результати антикорупційної експертизи проекту нормативно-правового акта підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.
4. Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів здійснюється щодо законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України згідно із щорічним планом, що затверджується Міністерством юстиції України, у таких сферах:
1) прав та свобод людини і громадянина; 2) повноважень органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) надання адміністративних послуг; 4) розподілу та витрачання коштів державного бюджету та місцевих
бюджетів; 5) конкурсних (тендерних) процедур. Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів державних
органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації, здійснюється під час такої реєстрації.
5. Результати антикорупційної експертизи у разі виявлення факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, підлягають обов’язковому оприлюдненню.
6. Результати антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають обов’язковому розгляду суб’єктом їх видання (прийняття).
7. За ініціативою фізичних осіб, громадських об’єднань, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза чинних нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів.
Проведення громадської антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів, а також оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, громадських об’єднань, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.
{Стаття 15 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013}
Перелік контрольних питань до cтатті 15 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. З якою метою Міністерство юстиції України проводить антикорупційну експертизу нормативно-правових актів (стаття 15 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”)?
135
2. Ким визначається порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та порядок оприлюднення її результатів?
3. Як відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (наказ Мін’юсту України від 23.06.2010 № 1380/5) визначаються такі терміни, як: Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів; Корупціогенний фактор (в широкому розумінні); Індикатор корупціогенності; Дискреційні повноваження?
4. Які корупціогенні фактори виявляються та оцінюються під час проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів відповідно до Методології ?
5. Відповідно до Методології всі нормативно-правові акти поділяються на чотири групи (залежно від загрози породження корупціогенного фактора). Чи співпадають ці групи із проектами законодавчих та інших нормативно-правових актів, які підлягають обов’язковій антикорупційній експертиз відповідно до статті 15 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
15-1). Посадові особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, позбавляються дискреційних повноважень при проведенні (виберіть одну неправильну відповідь):
1. Фінансового контролю. 2. Заходів щодо обмеження використання службового становища. 3. Антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. 4. Спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад,
пов’язаних із виконанням функцій держави.
15-2). Відповідно до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів проводиться (виберіть одну правильну відповідь):
1. Міністерством юстиції України. 2. Уповноваженими підрозділами органів державної влади. 3. Спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної
політики. 4. Спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції.
Стаття 16. Вимоги щодо прозорості інформації
1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:
1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;
2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.
136
2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:
1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону;
2) розміри, види оплати праці осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).
Перелік контрольних питань до cтатті 16 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. На яких осіб поширюються вимоги щодо прозорості інформації відповідно до статті 16 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
2. Що заборонено особам, зазначеним в пунктах 1-3 частини першої статті 4 (Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” відповідно до статті 16 (Вимоги щодо прозорості інформації) цього Закону?
3. Яка відповідальність за порушення права на інформацію встановлена статтею 212-3 КУпАП?
4. Яка інформація відповідно до статті 16 (Вимоги щодо прозорості інформації) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом?
5. Чи може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 4 (Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення) Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
16-1). До корупційних правопорушень відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" відносять (виберіть одну правильну відповідь):
1. Здійснення незаконного доступу до інформації, яка зберігається, обробляється та передається в інформаційних (автоматизованих) системах.
2. Недодержання встановлених законодавством строків надання інформації Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини чи Рахунковій палаті.
3. Відмову фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом.
137
4. Засекречування інформації про факти порушення прав і свобод людини і громадянина.
16-2). Статтею 16 Закону не забороняється відносити до інформації з обмеженим доступом інформацію про розміри, види оплати праці (виберіть одну правильну відповідь):
1. Державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. 2. Керівників державних та комунальних підприємств, установ та
організацій. 3. Народних засідателів і присяжних. 4. Народних депутатів України, депутатів Верховної Ради АРК,
депутатів місцевих рад.
Стаття 17. Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування
1. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.
Перелік контрольних питань до cтатті 17 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. В яких випадках органам державної влади, органам місцевого самоврядування дозволяється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно ?
2. Чи відносяться до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, яким забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; підприємствам, установам і організації державної та комунальної форми власності; сільські, селищні та міські ради; суди та правоохоронні органи; органи місцевого самоврядування, які є суб’єктами соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю; центри зайнятості; Центральна виборча комісія; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Державна інспекція України з питань праці; Державна нотаріальна контора?
3. Хто має нести і яку відповідальність за одержання органами державної влади, органам місцевого самоврядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України у супереч вимогам статті 17 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”?
4. Чи не забороняється органам державної влади, органам місцевого самоврядування одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно: пільги, переваги та нематеріальні активи; послуги та майно; благодійні внески; гранти та дарунки?
138
17-1). Відповідно до ст. 17 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» органам державної влади та місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних та юридичних осіб безоплатно (виберіть одну правильну відповідь):
1. Пільги, переваги та нематеріальні активи. 2. Послуги та майно. 3. Благодійні внески. 4. Гранти та дарунки.
17-2). Не буде порушенням вимог ст. 17 Закону безоплатно одержання від фізичних і юридичних осіб послуг та майна (виберіть одну правильну відповідь):
1. Державною нотаріальною конторою. 2. Державною реєстраційною службою України. 3. Державною виконавчою службою України. 4. Міністерством юстиції України.
Розділ III УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ЗАХОДАХ ЩОДО
ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
Стаття 18. Участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції
1. Об'єднання громадян, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання, виявлення і протидії корупційним правопорушенням (крім випадків, коли це віднесено законом до виключної компетенції спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції) мають право:
1) повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, іншим органам, зазначеним у статті 5 цього Закону, керівництву та колективу підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення, а також громадськості;
2) запитувати та одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання і протидії корупції;
3) проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади;
4) брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання і протидії корупції;
5) вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції;
139
6) проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання і протидії корупції;
7) проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання і протидії корупції;
8) здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.
2. Об'єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.
3. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше дня, наступного за днем їх внесення належним суб'єктом до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування узагальнюють результати громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, передбачених частиною третьою цієї статті, та оприлюднюють їх у засобах масової інформації.
Перелік контрольних питань до статті 18 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції
1. Які права мають об'єднання громадян, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання, виявлення і протидії корупційним правопорушенням (крім випадків, коли це віднесено законом до виключної компетенції спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції) відповідно відповідно до статті 18 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
2. Які законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах органів державної влади, органів місцевого самоврядування невідкладно, але не пізніше дня, наступного за днем їх внесення належним суб'єктом до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування?
3. Що мають здійснити відповідно до ст. 18 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» органи державної влади та місцевого самоврядування з метою громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових ?
140
4. Яке стягнення може бути накладене на посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, винних в порушенні вимог ст. 18 Закону щодо громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів?
18-1). Об'єднання громадян, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання, виявлення і протидії корупційним правопорушенням не можуть відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (виберіть одну правильну відповідь):
1. Брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання і протидії корупції.
2. Запитувати та одержувати в установленому порядку від органів державної влади інформацію про діяльність щодо запобігання та протидії корупції.
3. Вносити подання керівнику органу, в якому працює особа, яка вчинила корупційне правопорушення, про проведення службового розслідування.
4. Проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання та протидії корупції.
18-2). Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, з метою громадського обговорення розміщують на офіційних веб-сайтах (виберіть одну правильну відповідь):
1. Органи державної влади і місцевого самоврядування. 2. Спеціально уповноважений центральний орган з питань державної
служби. 3. Спеціальний уповноважений орган з питань антикорупційної
політики. 4. Спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції.
Стаття 19. Інформування громадськості про заходи щодо запобігання і протидії корупції
1. Спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції зобов'язані щороку не пізніше 10 лютого оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції та про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
2. Спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики щороку не пізніше 15 квітня готує та оприлюднює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку звіт про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції.
У звіті мають відображатися такі відомості:
141
1) статистичні дані про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з обов'язковим зазначенням таких даних:
а) кількість осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні злочину або щодо яких складено протоколи про вчинення адміністративних корупційних правопорушень;
{Підпункт"а" пункту 1 частини другої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013}
б) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду та на яких накладено адміністративне стягнення за корупційне правопорушення;
в) відомості окремо за категоріями осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;
г) відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;
2) узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;
3) інформація про результати виконання органами державної влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва;
4) результати соціологічних досліджень, що проводяться державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань поширення корупції;
5) інформація про стан реалізації визначеної Президентом України антикорупційної стратегії.
Перелік контрольних питань до статті 19 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції
1. Які органи державної влади зобов'язані щороку не пізніше 10 лютого оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції та про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень відповідно до статті 19 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
2. Який звіт з метою інформування громадськості про заходи щодо запобігання і протидії корупції щороку не пізніше 15 квітня готує та оприлюднює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики відповідно до статті 19 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
3. Які відомості мають відображатися у щорічному звіті спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики відповідно до статті 19 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
142
4. Які данні обов’язково мають бути зазначені у статистичних даних про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції щорічного звіту спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики відповідно до статті 19 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
5. До якого розділу щорічного звіту спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики належать відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування: статистичні дані про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з обов'язковим зазначенням таких даних; узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів; інформація про результати виконання органами державної влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва; результати соціологічних досліджень, що проводяться державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань поширення корупції; інформація про стан реалізації визначеної Президентом України антикорупційної стратегії?
19-1). Відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції зобов'язані щороку не пізніше 10 лютого оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції та (виберіть одну правильну відповідь):
1. Про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
2. Відомості про розміри завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування.
3. Узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.
4. Результати соціологічних досліджень, що проводяться державними та недержавними науково-дослідними установами з питань поширення корупції.
19-2). З метою інформування громадськості про заходи щодо запобігання і протидії корупції спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики щороку не пізніше 15 квітня готує і опубліковує звіт, у якому відображаються відомості про (виберіть одну правильну відповідь):
1. Розміри завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан і обсяги їх відшкодування.
2. Осіб, занесених до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
3. Осіб, звільнених з посади у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення.
4. Проекти нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим об’єктам господарювання.
143
Стаття 20. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції
1. Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, житло та інше майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, а також близьких їм осіб.
2. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві".
3. Особа не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв’язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.
{Статтю 20 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
Перелік контрольних питань до статті 20 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції
1. Відповідно до якого Закону України здійснюється державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції згідно з статтею 20 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
2. Які учасники кримінального судочинства у справі про корупційне правопорушення мають право на забезпечення безпеки згідно із Законом України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”: потерпілий, його представник у кримінальній справі; підозрюваний, обвинувачений, захисник; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; судді, працівники правоохоронних органів?
3. Чи має право особа на державний захист відповідно до статті 20 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», якщо вона повідомила правоохоронні органи про факти адміністративних корупційних правопорушень (Глава 13-А КУпАП): стаття 172-4 (Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності); стаття 172-5(Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)); стаття 172-6(Порушення вимог фінансового контролю); стаття 172-7 (Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів); стаття 172-8 (Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з
144
виконанням службових повноважень); стаття 172-9 (Невжиття заходів щодо протидії корупції)?
4. Чи забезпечує держава здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров'я, житло та інше майно близьких родичів (подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки з особами, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції) згідно з статтею 20 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
20-1). В якому випадку особа не має права на державний захист відповідно до ст. 20 Закону, якщо вона повідомила правоохоронні органи про факти корупційних правопорушень (виберіть одну правильну відповідь):
1. Незаконного збагачення державного службовця. 2. Зловживання впливом службової особи органів прокуратури. 3. Порушення правил фінансового контролю посадовою особою міської
ради. 4. Одержання неправомірної вигоди суддею.
20-2). Чи має право рідний брат особи, яка повідомила правоохоронні органи про факт корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням обмежень щодо використання службового становища (ст. 6 Закону) на державний захист відповідно до ст. 20 Закону (вкажіть одну правильну відповідь):
1. Ні, не має, тому що він не є членом сім’ ї особи. 2. Так, має право, при умові відкриття провадження у справі про
корупційне правопорушення. 3. Ні, не має, тому що порушення обмежень ст. 6 Закону не передбачає
кримінальної відповідальності. 4. Так, має право, як близька особа учасника кримінального
судочинства.
Розділ IV ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Стаття 21. Види відповідальності за корупційні правопорушення
{Назва статті 21 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013} 1. За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені
в частині першій статті 4 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.
2. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, крім відомостей про особовий склад органів, що провадять оперативно-розшукову або розвідувальну
145
чи контррозвідувальну діяльність, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відомості про осіб, яких притягнуто до кримінальної, адміністративної або цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, протягом трьох робочих днів з дня надходження з Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відомості про накладення дисциплінарного стягнення за корупційне правопорушення вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, протягом трьох робочих днів з дня надходження до Міністерства юстиції України від кадрової служби державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації, посадові особи яких є суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, електронної та завіреної в установленому порядку паперової копії наказу про накладення дисциплінарного стягнення.
{Частина друга статті 21 в редакції Закону № 224-VII від 14.05.2013} 3. Інформація з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили
корупційні правопорушення, про внесення відомостей про особу до зазначеного Реєстру або про відсутність відомостей про таку особу подається:
на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення спеціальної перевірки відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційні правопорушення, з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення;
у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
{Статтю 21 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
146
4. Міністерство юстиції України забезпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, протягом трьох робочих днів після їх внесення до реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, яку притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення:
1) прізвище, ім’я, по батькові; 2) місце роботи, посада на час вчинення корупційного
правопорушення; 3) склад корупційного правопорушення; 4) вид покарання (стягнення); 5) спосіб вчинення дисциплінарного проступку; 6) вид дисциплінарного стягнення. {Статтю 21 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 224-
VII від 14.05.2013 - зміна набирає чинності з 1 січня 2014 року - див. пункт 1 розділу II Закону № 224-VII від 14.05.2013}
Перелік контрольних питань до статті 21 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції
1. До яких видів відповідальності згідно із статтею 21 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" притягаються державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування за вчинення корупційних правопорушень?
2. Яка відповідальність передбачається за: пропозицію або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за такі вигоди вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (зловживання впливом); провокацію підкупу; пропозицію службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду; одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак, зазначених у статті 368 цього Кодексу, (незаконне збагачення); прийняття службовою особою пропозиції чи обіцянки надати їй або третій особі неправомірну вигоди?
3. Яка відповідальність ( кримінальна або адміністративна) передбачена законодавством України за порушення обмежень,встановлених статтею 6, статтею 7, статтею 8, статтею 9, статтею 10 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"?
4. Чи допускає законодавство України можливість притягнення за одне і те саме діяння водночас до адміністративної та кримінальної відповідальності?
5. Який центральний орган виконавчої влади затверджує Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок формування та ведення цього реєстру, формує та веде цей реєстр відповідно до статті 21 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"?
147
6. Який порядок занесення до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, відомостей про осіб, яких притягнуто до відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до пункту 2 статті 21 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"?
21-1). Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" встановлено, що за вчинення корупційних правопорушень державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування у встановленому законом порядку притягаються до відповідальності (виберіть одну правильну відповідь):
1. Кримінальної, адміністративної, фінансової або дисциплінарної. 2. Кримінальної або адміністративної. 3. Кримінальної, адміністративної, цивільно-правової або матеріальної. 4. Кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та
дисциплінарної.
21-2). До Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, відомості про осіб (ст. 21 Закону) вносяться у триденний строк з дня (виберіть одну неправильну відповідь):
1. Притягнення до цивільно-правової відповідальності. 2. Накладання дисциплінарного стягнення. 3. Накладання адміністративного стягнення. 4. Набрання рішенням суду законної сили.
Стаття 22. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення
1. Особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.
{Абзац перший частини першої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013}
Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.
У разі закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням.
2. Дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з
148
військової служби у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України.
{Абзац перший частини другої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
Інші особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з роботи (служби) у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.
{Абзац другий частини другої статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
3. Про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби. Порядок інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної служби, про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Частина третя статті 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 224-VII від 14.05.2013}
4. З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
5. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.
149
Перелік контрольних питань до статті 22 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. В яких випадках дисциплінарна відповідальність у вигляді звільнення з посади застосовується щодо державного службовця як додаткова до адміністративної або кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення відповідно до частини 2 статті 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
2. Яким законом встановлений порядок відшкодування особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі: закриття провадження у кримінальній справі; закриття впровадження у адміністративній справі відповідно до статті 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
3. В яких випадках особа підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом відповідно до статті 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
4. Ким встановлюється і який Порядок інформування Національного агентства з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення відповідно до статті 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
5. З якою метою за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила корупційне правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 22 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
22-1). У разі закриття провадження у кримінальній справі відстороненій від виконання службових повноважень особі середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням, відшкодовується в порядку, передбаченому (виберіть одну правильну відповідь):
1. Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». 2. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». 3. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої
громадянинові незаконними діями органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
4. Кримінально-процесуальним Кодексом України. 22-2). Керівник органу державної влади у триденний строк після
одержання відповідного судового рішення про притягнення державного службовця до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення
150
корупційного правопорушення зобов’язаний (виберіть одну неправильну відповідь):
1) Звільнити з відповідної посади державного службовця. 2) Письмово повідомити суд, який ухвалив відповідне рішення, про
звільнення особи з посади. 3) Письмово повідомити Нацдержслужбу України про звільнення
державного службовця з посади. 4) Призначити службове розслідування з метою виявлення причин та
умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення.
Розділ V УСУНЕННЯ НАСЛІДКІВ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
Стаття 23. Відшкодування збитків, шкоди, завданих державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення
1. Збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.
Стаття 24. Незаконні нормативно-правові акти та правочини 1. Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) внаслідок
вчинення корупційного правопорушення, можуть бути скасовані органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.
2. Правочин, укладений внаслідок корупційного правопорушення, є нікчемним.
Стаття 25. Відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення
1. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.
2. Збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб'єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб'єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім
151
відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди).
Стаття 26. Вилучення незаконно одержаного майна 1. Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного
правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а кошти у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг - стягненню на користь держави.
Перелік контрольних питань до Розділу V Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. Які можливості усунення наслідків корупційних правопорушень передбачені статтями 23–26 (Розділу V ) Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
2. Який порядок скасування або визнання незаконними нормативно-правових актів, рішень, виданих (прийнятих) внаслідок вчинення корупційного правопорушення, відповідно до статті 24 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
3. Який порядок відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення встановлений статтею 25 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
4. Які особливості вилучення коштів та іншого майно, одержаних внаслідок вчинення адміністративного корупційного правопорушення згідно статті 26 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
5. В чому полягає сутність зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди)згідно із статтею 25 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»?
V-1). Статтею 26 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» визначено такі види заходів щодо усунення наслідків корупційних правопорушень (виберіть одну неправильну відповідь):
1. Конфіскація за рішенням суду в установленому законом порядку коштів, одержаних внаслідок вчинення корупційного правопорушення
2. Конфіскація за рішенням суду в установленому законом порядку майна, одержаного внаслідок вчинення корупційного правопорушення
3. Поновлення на роботі незаконно звільненої особи 4. Стягнення на користь держави коштів у встановленому судом розмірі
вартості незаконно одержаних послуг чи пільг
V-2). Згідно статті 25 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок
152
незаконних рішень, дій або бездіяльності суб'єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються в установленому законом порядку (виберіть одну правильну відповідь):
1. З Державного бюджету України 2. Не відшкодовується Державою 3. За рахунок коштів державного органу або органу місцевого
самоврядування 4. Особою, яка завдала збитків, шкоди
Розділ VI КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ У СФЕРІ
ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
Стаття 27. Контроль у сфері запобігання і протидії корупції
1. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у сфері запобігання і протидії корупції в межах, визначених Конституцією України.
Інші органи державної влади здійснюють контроль у сфері запобігання та протидії корупції у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Стаття 28. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції
1. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції здійснюється на підставі та в порядку, визначеному законом.
Стаття 29. Прокурорський нагляд 1. Нагляд за додержанням законів у сфері запобігання і протидії
корупції здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.
Перелік контрольних питань до Розділ VI Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
1. На кого покладений контроль у сфері запобігання і протидії корупції відповідно до статті 27 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"?
2. Які функції у сфері запобігання і протидії корупції покладені на Національне агентство України з питань державної служби згідно з Положенням про ЦОВВ та постанов КМУ від 29.04.2011 № 116, 05.07.2004 № 842, від 12.10.2011 № 1072?
3. Яким чином Верховна Рада України може здійснювати парламентський контроль у сфері запобігання і протидії корупції згідно з Конституцією України, статті 14 та статей 24–33 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.1995 № 116/95-ВР, статей 15–19
153
Закону України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-ХІІ?
4. Яка роль Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією у проведенні контролю за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції (веб-сайт Комітету)?
5. Які можливості надає громадськості для контролю у сфері запобігання і протидії корупції Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" згідно із статтею 18, статтею 15, статтею 20, статтею 19 цього Закону?
6. Ким здійснюється відповідно до статті 29 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" нагляд за додержанням законів у сфері запобігання і протидії корупції в Україні?
27-1). Контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" здійснюється (виберіть одну правильну відповідь):
1. Спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики.
2. Верховною Радою України в межах, визначених Конституцією України, а також органами державної влади у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
3. Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.
4. Кабінетом Міністрів України.
27-2). Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у сфері запобігання і протидії корупції безпосередньо (виберіть одну неправильну відповідь):
1. Шляхом проведення днів Уряду 2. Через комітети Верховної Рада України 3. Шляхом створення тимчасових слідчих комісій 4. Внесенням відповідних змін до законів 5. Заслуховуючи на пленарних засіданнях доповіді керівників відповідних міністерств
28-1). Закон України "Про засади запобігання і протидії корупції" надає громадськості можливості для контролю у сфері запобігання і протидії корупції (виберіть одну неправильну відповідь):
1. Участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції 2. Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів 3. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії
корупції 4. Інформування громадськості про заходи щодо запобігання і протидії
корупції
154
29-1). Нагляд за додержанням законів у сфері запобігання і протидії корупції здійснюється в Україні (виберіть одну правильну відповідь):
1. Органами державної влади в межах їх повноважень у встановленому законом порядку.
2. Спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики.
3. Об'єднанням громадян та їх членами або уповноваженими представниками.
4. Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами
Розділ VII МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 30. Міжнародне співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції
1. Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів здійснює співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції з іноземними державами, міжнародними організаціями, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.
2. Міжнародна правова допомога та інші види міжнародного співробітництва у справах про корупційні правопорушення здійснюються компетентними органами відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Стаття 31. Міжнародні договори України у сфері запобігання і протидії корупції
1. У разі якщо міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про запобігання і протидію корупції, застосовуються правила міжнародних договорів.
Стаття 32. Міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання і протидії корупції
1. Компетентні органи України можуть надавати відповідним органам іноземних держав та одержувати від них інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, з питань запобігання і протидії корупції з додержанням вимог законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
2. Надання органам іноземних держав інформації з питань, пов'язаних з запобіганням і протидією корупції, можливе лише в разі, якщо ці органи та відповідний компетентний орган України можуть установити такий режим доступу до інформації, який унеможливлює
155
розкриття інформації для інших цілей чи її розголошення у будь-який спосіб, у тому числі шляхом несанкціонованого доступу.
Стаття 33. Заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджання вилученими коштами та іншим майном, одержаними внаслідок корупційних правопорушень
1. Україна здійснює заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджається цими коштами та іншим майном відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2011 року, крім статей 11 і 12, які набирають чинності з 1 січня 2012 року.
2. У декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011 рік відомості про витрати надаються з дня набрання чинності цим Законом.
{Положення пункту 2 розділу VIII „ Прикінцеві та перехідні положення“ втратило чинність, як таке, що є неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2012 від 13.03.2012}
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Правильні відповіді на тестові завдання:
П-1)– 2; П-2)– 2; П-3) – 2; 1-1) – 3; 1-2) – 3; 2-1) – 4; 2-2) – 3; 3-1) – 3; 3-2) – 3; 4-1) – 2 4-2) – 2; 5-1) – 2; 5-2) – 1; 5-3) – 1; 6-1) – 4; 6-2) – 1; 7-1) – 2; 7-2) – 3; 8-1) – 3; 8-2) – 2; 8-3) – 3; 9-1) – 1; 9-2) – 4; 10-1)– 1; 10-2)– 2; 11-1)– 1; 11-2)– 4; 12-1)– 1; 12-2)– 4; 12-3)– 4; 13-1)– 3; 13-2)– 1; 14-1)– 3; 14-2)– 3; 15-1)– 3; 15-2)– 1; 16-1)– 3; 16-2)– 2; 17-1)– 2; 17-2)– 1; 18-1)– 3; 18-2)– 1; 19-1)– 1; 19-2)– 1; 20-1)– 3; 20-2)– 4; 21-1)– 4; 21-2)– 3; 22-1)– 3; 22-2)– 4; V-1)– 3; V-2)– 1; 27-1)– 2; 27-2)– 2; 28-1)– 2; 29-1)– 4;
156
ПЕРЕЛІК КОНТРОЛЬНИХ ПИТАНЬ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ПИСЬМОВОГО ПІДСУМКОВОГО ЕКЗАМЕНУ СЛУХАЧІВ, ЯКІ НАВЧАЮТЬСЯ ЗА ПРОГРАМОЮ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ
“ Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування”
Текст із Закону України “ Про засади запобігання і протидії корупції” від 07.04.2011 р. № 3206-VI у відповіді не враховується.
У відповіді на запитання обов’язково мають бути три таких складових:
1) Яке місце в системі заходів щодо запобігання та протидії корупції займає предмет розгляду і який його механізм?
2) Які аналогічні норми законодавства про боротьбу з корупцією діяли в Україні до 1 липня 2011 року? Що нового приніс Закон України “ Про засади запобігання і протидії корупції”? Як підвищиться ефективність нового законодавства?
3) Яке Ваше особисте ставлення до заходу щодо запобігання та протидії корупції в системі державної служби зайнятості? Як має змінитися поведінка державного службовця під впливом тієї норми законодавства, що розглядається на екзамені?
1. Терміни Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”. 2. Основні принципи запобігання і протидії корупції. 3. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення. 4. Суб’єкти, що здійснюють заходи щодо запобігання і протидії
корупції. 5. Обмеження щодо використання службового становище як захід,
спрямований на запобігання і протидію корупції. 6. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами
діяльності як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції. 7. Обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) як захід,
спрямований на запобігання і протидію корупції. 8. Обмеження щодо роботи близьких осіб як захід, спрямований на
запобігання і протидію корупції 9. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили
діяльність, пов’язану із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції.
10. Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції.
11. Фінансовий контроль як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції.
12. Кодекси поведінки як норми професійної етики та інші вимоги щодо здійснення окремих видів діяльності.
157
13. Урегулювання конфлікту інтересів як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції.
14. Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції.
15. Вимоги щодо прозорості інформації як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції.
16. Участь громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції як передумова їх успішності і дієвості.
17. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції.
18. Відповідальність за корупційні правопорушення відповідно до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”.
19. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення.
20. Контроль і нагляд за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції.
21. Декларування про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру як захід, спрямований на запобігання і протидію корупції.
22. Законодавство у сфері запобігання і протидії корупції в Україні.
ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ІНТЕРНЕТ ДЛЯ ПОГЛИБЛЕННЯ ЗНАНЬ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ
І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ Сайти органів державної влади України Правові інформаційні ресурси Інтернет Інтернет-ресурси міжнародних організацій щодо запобігання і протидії корупції Корисні інформаційні ресурси Інтернет
САЙТИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ www.president.gov.ua/ Офіційне інтернет-представництво Президента
України http://portal.rada.gov.ua/ Офіційний веб-сайт Верховної Ради України
www.kmu.gov.ua/ Урядовий портал (Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України)
www.nads.gov.ua
Офіційний веб-сайт Національного агентства України з питань державної служби
www.minjust.gov.ua/ Офіційний сайт Міністерства юстиції України court.gov.ua/dsa/
Офіційний веб-портал Державної судової адміністрації України
www.ccu.gov.ua/
Офіційний веб-сайт Конституційного Суду України
www.scourt.gov.ua/ Інформаційний сервер Верховного Суду України www.vasu.gov.ua
Офіційний веб-сайт Вищого адміністративного суду України
www.arbitr.gov.ua/
Офіційний сайт Вищого господарського суду України
158
www.rainbow.gov.ua
Сайт Ради національної безпеки і оборони України
www.gp.gov.ua/
Офіційний інтернет-портал Генеральної прокуратури України
www.mvs.gov.ua
Офіційний веб-сайт Міністерства внутрішніх справ України
www.dkrs.gov.ua/
Офіційний веб-сайт Державної фінансової інспекції України
www.sta.gov.ua/ Офіційний сайт Державної податкової служби України
www.customs.gov.ua/
Офіційний веб-сайт Державної митної служби України
www.dssu.gov.ua
Офіційний веб-сайт Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів
www.sdfm.gov.ua/
Офіційний веб-сайт Державної служби фінансового моніторингу
www.ac-rada.gov.ua/ Офіційний сайт Рахункової палати України www.ssu.gov.ua/ Офіційний веб-сайт Служби безпеки України www.mil.gov.ua/ Офіційний веб-сайт Міністерства оборони України
ПРАВОВІ ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ІНТЕРНЕТ http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
Законодавство України
www.nau.ua/ Професійна юридична система Мега-НАУ www.ligazakon.ua Портал ЛІГА:ЗАКОН www.reyestr.court.gov.ua/ Єдиний державний реєстр судових рішень http://irc.gov.ua/
Державне підприємство “Інформаційно-ресурсний центр”
www.center.gov.ua
Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського союзу
http://nplu.org/ Національна парламентська бібліотека України
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ
www.coe.kiev.ua/ Офіс Ради Європи в Україні http://transparency.org/
Transparency International the global coalition against corruption
www.coe.int/t/dghl/monitoring/greco/default_en.asp
Група держав Ради Європи проти корупції (GRECO)
www.un.org.ua/ua Представництво ООН в Україні www.un.org/ru/events/anticorruptionday/ Международный день борьбы с коррупцией
9 декабря http://pdp.org.ua/ Програма сприяння Парламенту ІІ. Програма
розвитку законотворчої політики http://transparency.org.ru/
Центр антикоррупционных исследований и инициатив “Трансперенси Интернешнл – Р”. TRANSPARENCY INTERNATIONAL RUSSIA
www.oecd.org/pages/0,3417,en_36595778_36595861_1_1_1_1_1,00.html
Anti-Corruption Network for Eastern Europe and Central Asia
www.business-anti-corruption.ru/ Антикоррупционный деловой портал www.khpg.org/ Права Людини в Україні. Інформаційний
159
портал Харківської правозахисної групи
КОРИСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ІНТЕРНЕТ http://stop-corruption.com/
Stop-Corruption: Всеукраїнська громадська організація “Комітет по боротьбі з корупцією в органах державної влади, правоохоронних органах, прокуратурі та судах”
http://crimecor.rada.gov.ua
Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією
www.acrc.org.ua/ Антикорупційний портал www.toro.org.ua/ Творче об’єднання “ТОРО” (Контактна група в
Україні Transparency International) www.komitet-k.org.ua/ ВГО Комітет по боротьбі з корупцією www.irf.ua/ Міжнародний фонд “Відродження” www.csi.org.ua/ Інститут громадянського суспільства
Місія організації: http://transparentukraine.org Антикорупційна Рада України
ПРОЗОРА УКРАЇНА http://nashigroshi.org/ Портал “НАШІ ГРОШІ” http://umdpl.info/ Асоціація українських моніторів дотримання прав
людини в діяльності правоохоронних органів http://cdr-ukraine.org/projects/stream-projects.html
Інформаційна кампанія проти корупції в університетах
www.kpk.org.ua/
Комитет противодействия коррупции и организованной преступности
http://antycorupcia.at.ua/ Спілка безпеки управління “Антикорупція” www.toro.org.ua/inf-buleten/ Щомісячний антикорупційний інформаційний
бюлетень “На шляху до доброчесності” http://integrity.pp.ua/ua/
Громадське партнерство “За доброчесні державні закупівлі”
http://www.studrespublika.com/vmgo/teatr.php
ПРОЕКТ “Антикорупційний молодіжний театр”
http://univd.edu.ua/_projects/ezloch_kor/
Протидія економічній злочинності і корупції. Ресурс сумісного проекту Національного університету внутрішніх справ і Чикаго-Кент коледжу права Іллінойського технологічного інституту
http://svobodnaya.odessa.ua/ Свободная Одесса http://nocorruption.com.ua/
Національний Координаційний Комітет сприяння протидії корупції
www.vsk.kiev.ua/
Всеукраїнська громадська організація “Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю”
http://komitet.in.ua/ Комітет по боротьбі з корупцією та захисту прав www.alliance-ua.org.ua/index.htm ГО Антикорупційний альянс “Україна” http://uspishnaukraina.com.ua/
Всеукраїнське громадське об’єднання “Успішна Україна”
160
Навчальне видання
Баришніков Володимир Миколайович
Запобігання та протидія проявам корупції на державній службі та службі в органах
місцевого самоврядування
Навчальний посібник
Відповідальний за випуск М.М.Руженський Комп’ютерний набір В.М.Баришніков
Інформаційно-технічне супроводження А.С.Сорочинська