«Сталін вирішив знищити кримських татар тому,

що це народ, який не раболіпствує, він ніколи не

знав рабства. А Сталін звик керувати рабами. Тому

йому дуже подобалися російські - колишні раби,

потомствені раби. Тисячолітнє рабство, нічого тут

не зробиш»

Зазначені в постанові Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 р.:

«в період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей».

• Те, що багато кримських татар брали участь в антинацистському руху опору;

• Не були колабораціоністами (особами, що співпрацювали з окупантами), або були евакуйовані за межі Криму

• Були військовослужбовцями радянської армії і воювали в її лавах проти нацистів.

Операція з депортації розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня, а завершилася – 20 травня о 16 годині. Здійснювалася підрозділами НКВС, чисельністю 32 тисячі осіб.

Лаврентій Павлович Берія – народний комісар внутрішніх справ СРСР

Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, дозволяли брати з собою до 500 кг. майна та продовольства, але в середньому, вдавалося зібрати 30-40 кг. продовольства, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

«Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип'ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав».

«Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей - у вікно...»

«Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. ... Ховати не давали».

В таких вагонах для худоби транспортували людей

У телеграмі НКВС на ім'я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб.

Після завершення війни в регіони заслання було відправлено демобілізованих солдатів Радянської Армії з числа кримських татар, чисельністю 8995 осіб, зокрема 524 офіцери і 1392 сержанти.

Окремих офіцерів з числа кримських татар не було вислано до місця депортації як спецпереселенців (наприклад, Ахмет-Хан Султан), проте їм було заборонено жити в Криму

Ахмет-Хан Султан – льотчик-винищувач, Двічі Герой Радянського Союзу

• Під час транспортування померло 191 особа;

• За перші 6 місяців перебування на спецпоселенні, зокрема в Узбекистані померло – 16052 людини (10,6 %)Але ці дані не повні. Альтернативні джерела оприлюднюють 30 тис. втрат протягом першого року депортації.

Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР(8 597 осіб), на Урал і в Костромську область.

• До 1957 року вони мали статус спецпоселенців (їм було заборонено залишати місця перебування) за самовільне залишення території передбачалося кримінальне покарання у вигляді 25 років таборів.

• В 1957 рік – статус спецпоселенців, для кримських татар, було ліквідовано, але повертатися в Крим заборонено.

• 1967 рік – офіційне визнання Президією Верховної Ради СРСР незаконності звинувачення кримських татар у співпраці з нацистами, але заборона повертатися до Криму залишилася.

• 1974 рік – влада дозволила кримським татарам повертатися до Криму, але спецслужби чинили перепони цьому процесу, тому більшість бажаючих повернутися на Батьківщину осідали в областях Південної України.

• 1989 рік – повне зняття заборони на повернення кримських татар до Криму

• 1991 рік – із здобуттям Україною незалежності, керівництво держави сприяло поверненню татар на Батьківщину.

• Знелюднення Криму (гірські та південні райони Криму залишилися практично без населення – так в Куйбишевському районі Криму залишилося тільки 272 особи)

• Занепад господарства регіону – переселені в Крим росіяни не вміли господарювати в посушливих умовах.

• Перейменування татарських населених пунктів (80 % від усіх поселень Криму) – укази 1945 і 1948 рр. Виняток зробили для Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Сак та Судака

Зараз Крим є суб'єктом Російської Федерації, а кримські татари знаходяться в опозиції до існуючого політичного режиму.

Сплюндрований портрет Ахмет-Хана Султана

• Переслідування керівництва Меджлісу кримськотатарського народу (зокрема одному з його очільників Мустафі Джамілєву заборонено ві’зд до Криму);

• Позбавлення Меджлісу приміщення;

• Закриття кримськотатарських засобів масової інформації (радіостанцій, телеканалів, періодичних видань)

• Зникнення активних борців з існуючим режимом – за період окупації безслідно зникли – 21 особа.

• Заборона відзначати 71- річницю депортації, посилаючись на відсутність вільних майданчиків для цього.

«Існує думка: залишати чи не залишати кримських татар, домовлятися з ними чи не домовлятися, чи потрібно домовлятися на тих умовах, які вони вважають можливими. Як нам повідомили, прибічників депортації та створення умов, які забезпечать максимально вихід кримських татар з Криму, більшість. Є ті, хто вважає, що це зашкодить іміджу Росії».