ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

1814-1861

ДИТИНСТВО ТАРАСА ГРИРОГОВИЧА ШЕВЧЕНКА

Дитячі роки Т.Г.Шевченка 1814 - 1830

Народився 25 лютого (9 березня н. ст.) 1814 р. в с Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Звенигородський р-н Черкаської обл.).

Батько — Григорій Іванович Шевченко, по-вуличному Грушівський (1781 — 1825) — родом з с. Кирилівка , мати — Катерина Якимівна Бойко (1783 — 1823) — з с. Моринці.

В сім»ї кріпаків:

Вони були кріпаками великого магната В. Енгельгардта. Йому належали маєтки в різних частинах Російської імперії, в яких нараховувалося близько 160 тис. десятин землі і понад 50 тис. кріпаків, з них 18 тисяч чоловічої статі. Тільки на Київщині він мав понад 8 тисяч душ . До володінь Енгельгарда належали також села Моринці і Кирилівка.

Перші вісім років після одруження батьки Шевченка жили в Кирилівці у хаті діда Івана. Тут народилися старші сестри Тараса — Катерина (1804 — бл. 1848) і Марія (1808 — 1810). Родина була велика: в тісній оселі жили тринадцять чоловік.

Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці. Олівець. [Кирилівка].

1843 р. Село Кирилівка розкинулося в мальовничому куточку України. Відвідавши Кирилівку, Шевченко намалював в альбомі олівцем хату, в якій провів своє дитинство, а в повісті «Княгиня», написаній на засланні, дав докладний опис садиби: «И вот стоит передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем, а около хаты на прычилку яблуня с краснобокими яблоками, а вокруг яблуни цветник, любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки! А у ворот стоит старая развесис- тая верба с засохшею верхушкою, а за вербою стоит клуня, окруженная стогами жита, пшеницы и разного, всякого хлеба; а за клунею, по косогору, пойдет уже сад. Да какой сад!.. густой, темный, тихий... А за садом левада, а за левадою долина, а в долине тихий, едва журчащий ручей, уставленный вербами и кали -ною и окутанный широколиственными, темными, зелеными лопухами...»

Спогади ці відносяться, мабуть, до п’яти-шестиліт -нього віку Шевченка. Дивно тільки, що він не говорить тут нічого про свою матір, яка тоді ще була жива.

1810 р. Григорій Шевченко з сім’єю переїжджає у с. Моринці, де оселяється в садибі засланого у Сибір кріпака Колесника, прозваного за бунтарство Копієм. У Моринцях народився старший брат Тараса Микита (1811 — бл. 1870) і майже через три роки — Тарас. Хата ця не збереглася.

Наприкінці 1815 р. з сибірського заслання повернувся власник хати, Шевченки змушені були переїхати до Кирилівки. Оскільки в хаті діда жити було дуже тісно, куплено хату в селянина Тетерюка, де й оселилася сім’я Григорія Шевченка.Тут народилися молодші сестри Тараса: Ярина (1816 — 1865), Марія (1819 — 1846), яка в три роки осліпла від трахоми, і брат Йосип (1821 — бл. 1878).

Очі маленького хлопчика звикали до розмаїтих краєвидів. Уже тоді в його душі зароджувалася любов до природи рідного краю. Пізніше у своїх творах митець дасть неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і ранніх юнацьких літ.Ще в дитинстві виявилася незвичайна допитливість Тараса, намагання розширити свій кругозір. У тій же повісті «Княгиня» письменник створив автобіографічний образ селянського «кубічного білявого хлопчика», який починає мислити і запитувати:

«А что же там за горою? Там должны быть железные столбы, что поддерживают небо! А что если бы пойти да посмотреть, как это они его там подпирают? Пойду да посмотрю, ведь это недалеко»

Допитливий хлопчик

Перша спроба вийти за межі села була невдалою. Тарас заблукав і тільки надвечір зустрів валку чумаків, які, розпитавши хлопця, привезли його до Кирилівки. Інший варіант цієї пригоди розповів пізніше родич поета Варфоломій Шевченко .

Батьки тяжко працювали на панщині, а малих дітей доглядали їх старші брати та сестри. На все життя збереглися у Шевченка теплі спогади про ніжну, терплячу няню — Катерину. У згаданому епізоді першої мандрівки Тараса за межі села видно особливу її турботу про свого вихованця. Коли чумаки підвезли його до садиби, вся сім’я вечеряла на подвір’ї. Не вечеряла тільки Катерина. Зажурена, вона стояла біля дверей і ніби поглядала на перелаз. «Когда я высунул голову из-за перелаза, то она вскрикнула: Прыйшов! прыйшов! — и, подбежав ко мне, схватила меня на руки, понесла через двор и посадила в кружок вечерять, сказавши — Сидай вечерять, приблудо!» .

Тарасові не було дев’яти років, коли Катерина вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє с. Зелену Діброву.

В умовах напівнатурального господарства батько змушений був чумакувати, а також возити панську пшеницю до Одеси, Києва та інших міст. Коли Тарас трохи підріс, батько брав його з собою. Про одну з таких мандрівок Шевченко згадав пізніше в автобіографічному відступі в повісті «Наймичка»

...Як побачуМалого хлопчика в селі,Мов одірвалось од гіллі,Одно-однісіньке, під тином,Сидить собі в старій ряднині, — Мені здається, що се я,Що це ж та молодість моя... Т. Шевченко

Перші дитячі роки Тараса Григоровича минули непомітно. В його сім’ї зберігся переказ, що малий Шевченко дуже любив їсти землю: бувало, не доглянуть його — животик у Тараса і здується, ніби від якоїсь хвороби; розпитають, і виявиться, що він землі об’ївся.

Своєю першою опанованою книжкою поет назвав згодом «Граматку», тобто церковнослов’янський буквар. Другою книжкою був «Часослов» — збірник молитов і пісень для церковної відправи. Оскільки цей характер відправи звався «часами», звідси й назва: «Часослов». Третя книжка, освоєна Шевченком, — «Псалтир», або книга псалмів. Це була частина Старого завіту Біблії, що тоді часто видавалася окремо й правила на Русі за підручник для читання.

Через рік після вступу до школи померла його мати. На засланні поет пригадував: Там матір добрую мою, Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила.

Мати Шевченка померла 20 серпня 1823 р., коли їй було лише сорок років.

До смерті матері Шевченко, живучи під її опікою, не знав горя. Але після її смерті (1823 р.) у нього почалися ті життєві знегоди, які переслідували поета до самої могили.

Після смерті дружини у Шевченка-батька зосталося п’ятеро дітей: Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип. Останньому було десь півтора року. У селянському побуті вдівцю з такою сім’єю жити важко; потрібна жінка, яка б і по хазяйству поралась, і дітей доглянула. Тому природно, що невдовзі по смерті матері в сім’ю Шевченків увійшла мачуха. За народними поняттями, образ мачухи завжди пов’язується з чимось недобрим, егоїстичним: не добро внесла мачуха і в хату Шевченків...Лишившись з малими дітьми (Катерина тоді вже вийшла заміж), батько Тараса змушений був одружитися з вдовою Оксаною Терещенко, яка мала трьох своїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилося одинадцять років, 21 березня 1825 р. помер батько.

У Лисянці Шевченко знайшов собі вчителя малювання в особі диякона — «тоже спартанца» . Наука була короткою: «Терпеливо бродяга-школяр носил из Тикича три дня ведрами воду и растирал медянку на железном листе и на четвертый день бежал» .

Тарас змушений був повернутися до Кирилівки, де пас громадську череду. Пізніше в автобіографічному вірші «N. N.» («Мені тринадцятий минало») він тепло й зворушливо згадав подругу свого дитинства Оксану Коваленко.

З дитячих років у Тараса Григоровича особливо була помітна пристрасть до малювання: де тільки можна було, на стінах, дверях, воротях, Шевченко завжди малював вуглиною чи крейдою. У школі, коли він уже міг придбати папір і олівець, ця пристрасть розвинулася в ньому ще більше. Підтримуваний цією пристрастю і водночас втративши всяке терпіння зносити далі шкільне життя, Шевченко втік у Лисянку до диякона-маляра, але й тут йому важко було ужитися, як видно з автобіографічного листа до редактора «Народного чтения». У цьому ж листі Шевченко говорить, що з Лисянки він перейшов у Тарасівну, де сподівався знайти пристанище в іншого маляра-дячка; той визнав Шевченка нездатним до малярства і тим самим примусив його повернутися додому в Кирилівку.

Пристрасть до малювання

Вугликом Крейдою

СтіниДвері

ВоротаДорогаКомораСтайня

Коней,москалів,півнів, людей, церкву, київську дзвіницю .

Так минуло дитинство Тараса Григоровича. Ми бачимо, що маленький Шевченко багато з чим не мирився в середовищі, яке його оточувало, й помітно вирізнявся з-поміж своїх однолітків, все це треба віднести за рахунок особливої вразливості його натури, яка не зраджувала його до самої смерті. Уже з дитячих років Тарас Григорович виявляв надзвичайну допитливість розуму; особливо уважно прислухався він, коли, бувало, дід чи батько його на якесь свято починали розповідати про минувшину. Батько Тараса Григоровича був грамотний і для свого середовища досить начитаний; розповідь його відзначалась релігійним характером; він любив переказувати житія святих і всіляких подвижників благочестя.