1

Анатолій Бараннік

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

СЕЛО ТРЕБУХІВ (XVI СТ. – 1960 Р.)

Требухів, 2014 р.

2

ЗМІСТ

Вступ. Історіографія. Огляд джерельної бази.

І. Поява та перше століття існування (кін. XVI – поч. XVIІІ ст.).

1.1 Перші поселення (Горочани) на теренах теперішнього села. Проблема

датування появи власне с. Требухів.

1.2 Село у першій половині XVII ст. Вплив Української революції 1648-

1676 рр. на соціально-економічний розвиток.

1.3 Требухів у складі Лівобережної Гетьманщини (друга половина XVIІ

ст. – 1765 р.).

ІІ. Требухів у складі Російської імперії. (кін. XVIIІ ст. – 1917 р.).

2.1 Остання чверть XVIІІ ст. зміни у становищі. У межах Остерського

повіту Чернігівської губернії. Перипетії ХІХ ст.

2.4 Аналіз спогадів односельчан, які дозволяють реконструювати

особливості існування села в останній чверті ХІХ – початку ХХ ст.

2.5 На початку «ХХ віку». Участь односельчан у подіях революції 1905

року та Першої світової війни.

ІІІ. «Важке століття». Требухів у ХХ столітті.

3.1 Требухів в роки Визвольних змагань українського народу за

національну державність 1917-1923 рр.

3.2 У складі радянської України (1922-1960 рр.). Геноцид українського

народу, локальний вимір: село Требухів у роки Голодомору 1932-1933.

3.3 Вивчення історії села Требухів на уроках Київщинознавства на основі

відомої і нововідкритої джерельної бази.

Висновки.

Додатки.

Список використаних джерел і літератури.

3

ВСТУП

Актуальність цієї роботи полягає у тому, що вивчення локальної

(місцевої) історії нині де-факто лише розпочинається. Це важливо з цілої низки

причин. Насамперед, дослідження історії с. Требухів (рівно як і будь-якого

іншого населеного пункту) дає змогу дослідити історичний процес більш

ґрунтовно на "нижчих" щаблях, що дозволяє повніше розкрити те чи інше

явище як локальної так і загальноукраїнської історії.

Дослідження і популяризація минулого свого рідного краю сприяє

посиленню патріотизму, національної самосвідомості. Неупереджене

висвітлення подій минулого дає змогу подолати національні, релігійні чи

політичні суперечності в суспільстві.

Зрештою, звернути увагу на цю тематику нас спонукає загроза втрати

величезного джерела усної історії з різних актуальних нині тем минулого

століття.

Об’єктом дослідження даної праці є історія населених пунктів України.

Предметом – є соціально-економічна історія села Требухів, Броварського

району, Київської області.

Хронологічні рамки дослідження – кінець XVIст. –1960 рік. Нижня

межа обумовлена появою поселення Требухів на землях сучасного села. Верхня

– часом, коли село в своєму розвитку остаточно набуло сучасних рис.

Територіальні межі – охоплюють межі сучасного с. Требухів.

Мета – аналіз соціально-економічного розвитку села Требухів, виявлення

характерних рис притаманних ключовим періодам розвитку із залученням

широкої джерельної бази.

Завдання роботи:

• Проаналізувати і доповнити наявну джерельну базу, рівень

наукової розробки даної теми;

• З’ясувати обставини виникнення населеного пункту;

• простежити його розвиток впродовж наступних століть;

4

• проаналізувати вплив соціальних, політичних, релігійних,

адміністративних загальноукраїнських змін на розвиток с. Требухів;

• обґрунтувати важливість використання відомих і нововідкритих

джерел при вивченні історії с. Требухів на уроках

Київщинознавства.

Джерельна база:

• Велика кількість неопублікованих архівних документів XVII – ХХ

ст. та записів спогадів односельчан були люб’язно надані старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею.

• Опубліковані збірники документів: Волинська (Руська) метрика

містить чотири актові документи, які стосуються поземельних

відносин в с. Требухові у першій половині XVII ст.1; ПСЗРИ,

містить 2-ва документи, датовані1680-м й 1720-м рр., які свідчать

про офіційне визнання за Києво-Печерською Лаврою прав на землі

с. Требухів;

• Праці, що містять статистичні дані різних періодів: Россия. Полное

географическое описание нашего Отечества2, Опис Київського

намісництва 70-80-х. рр. XVIII ст3., Історично-географічний

збірник4, Список населенных мест Черниговкой губерниипо

сведениям ревизии1859 года5, Первая всероссийская перепись 1897

года. Черниговская губернія6, Чернигавскаго намесничества

топографическое описание7. Також Спомини М. Ґалаґана, що

містять багато різноманітної інформації про Требухів останньої

третини ХІХ століття.

Історіографія. В радянський період була лише одна спеціалізованої

праця з історії с.Требухів – коротка стаття в Історії міст і сіл УРСР. В ній було 1 Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673. – К.,2002. – С. 692, 699, 739, 758. 2 Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. Т. VII. – Санкт-Петербург, 1903. – 376 с. 3 Опис Київського намісництва 70-80-х. рр. XVIII ст. – К., 1989. – 242 с. 4 Историко-географической сборник. – К., 1928. – с.146. 5 Список населенных мест Черниговкой губерниипо сведениям ревизии1859 года. – СПБ., 1866. 6 Первая всероссийская перепись 1897 года. Черниговская губерния. – СПБ., 1905. 7 Шафонський А. Чернигавскаго намесничества топографическое описание. – К., 1851.

5

зазначено, що сучасне село було засноване на місці спаленого татарами

давньоруського поселення Іваничі8 (писемних згадок про яке немає), при цьому

автори статті не вказали жодного посилання на джерело такої інформації.

Ймовірно вони використали один з численних переказів про заснування села,

але перекази орієнтовно були складені у XVI-XVII ст. Крім того, у статті було

вказано, що перша писемна згадка датована 1633 роком, нині ж вже відомий

писемний документ 1629 року.

В часи незалежності України, активізувався краєзнавчий рух, який

вилився в серію публікацій у місцевій персі. Автори статей висвітлювали певні

актуальні теми з історії села, здебільшого в контексті минулого всієї

Броварщини9. Найґрунтовніша праця про історію с.Требухів міститься в

краєзнавчих нарисах В.Гузія про населені пункти Броварського району10.

Вперше видані у 1997 році, вони були перевидані 2012-го. Автор, на основі

архівних та опублікованих джерел фрагментарно описав історію села,

акцентуючи увагу на періоді XVIII- початку ХХ ст. Радянський період В.Гузій

майже не висвітлював. Суттєвими недоліками праці є: відсутність посилань на

джерела, неточність у датах та назвах, сумнівний аналіз витягу з книг

київського воєводи за 1629 рік та фрагментарність. Вони пояснюються тим, що

спеціально історією Требухова В.Гузій не займався.

У 2003 році виходить третя книга з серії «Броварська минувшина» за

редакцією історика-краєзнавця І. Доцина11, в ній було поміщено статтю про

історію с. Требухів написану секретарем сільської ради В. Дьоміною.

Особливістю її праці було висвітлення радянського періоду існування села, але

їй були притаманні всі ті самі недоліки що і праці В. Гузія.

8 Історія міст і сіл Української РСР: Київська область / Ф.М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. – К.: Гол. ред. УРЕ,

1971. – С. 225. 9 Бурбон М. До історії Броварщини.// Нове життя. - №68. – 03.09.1997. – с.2.; Бурбон М. З минулого Броварів. // Нове життя – №436. – 16.05.2001. – с.4.; Гамалій Д. Броварчани. // Нове життя. – №87. – 22.10.1992. – с.3.; Гамалій Д. Як дістатися до Києва. //Нове життя. – №137. – 26.12.1991. – с.3.; Іванов А. Джерела до вивчення історії Броварщини. // Нове життя - №13. – 13.02.1992. – с.2.; Кухарський А. Броварщина у визвольній війні 1648-1667 рр. // Нове життя. - №69. – 26.08.1998. – с.2.; Сом М. Требухівський Голодомор - 33 / Микола Сом // Нове життя. - 4 серпня. - С.3 та інші. 10 Гузій В. Золота очеретина: Броварщина. Історично-краєзнавчі нариси. – Броварі: Українська ідея, 1997. – 400 с. 11 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари: Водограй, 2003. – 640 с. / Броварська минувшина; книга 3/.

6

Нині, дослідженням історії села Требухів професійно займається старший

науковий співробітник Броварського краєзнавчого музею Марія Григорівна

Овдієнко.

Практичне значення: представлена робота може бути використана при

вивченні історії с.Требухів на уроках Київщинознавства, її висновки можуть

бути використані при створенні краєзнавчих нарисів. Використані джерела

ляжуть в основу збірника документів про с. Требухів.

Наукова апробація результатів дослідження (часткова). Головні

положення, результати та висновки дослідження про Голодомор в с. Требухів

були 28 листопада 2012 р. оприлюднені у формі доповіді під час проведення

«круглого столу» «Голодомор – геноцид 1932-1933 років як наслідок

антиукраїнської політики сталінського режиму в СРСР» (До 80-річчя трагедії –

масового винищення українського народу). Захід відбувся в Інституті

історичної освіти НПУ ім. Драгоманова.

7

РОЗДІЛ І

ПОЯВА ТА ПЕРШЕ СТОЛІТТЯ ІСНУВАННЯ (XVI – ПОЧ. XVIІІ СТ.).

1.1 Перші поселення на теренах теперішнього села.

Проблема датування появи власне с. Требухів.

Історія села Требухів вельми цікава і все ще мало вивчена. Останнє

особливо стосується питання появи власне населеного пункту з такою назвою.

Проблем тут декілька. Насамперед брак писемних джерел, що змушує нас, при

реконструкції раннього етапу розвитку села, спиратись головно на місцеві

легенди та родові перекази. Наступна проблема почасти витікає з першої і

суттєво ускладнює використання джерел усної історії. Річ у тім, що на теренах

сучасного с. Требухів у різні періоди історії існувало декілька поселень на що

опосередковано вказують місцеві перекази (Городчани – Іваничі – Вольниця),

водночас не можна стверджувати, що ті давні поселення часів Київської Русі то

вже був Требухів. Адже під впливом різних обставин життя в цих поселеннях

припинялося і то на довгі проміжки часу (наприклад, давньоруське містечко

Іваничі знищили татари ще в середині XIII ст., на його місці поселення

відновилось як мінімум через два століття). Тож народні перекази та легенди,

які стосувалися різних періодів існування поселення на требухівських землях,

добряче переплелися між собою, що викликає труднощі при їх використанні.

І нарешті остання, але ключова проблема – це питання про те, чи всі ці

перекази стосується різних поселень, чи одного. Біда в тому, що на території

теперішнього села є декілька урочищ: Городчани, Іваничі, Вольниця. Є і деякі

писемні згадки, які вказують на заснування тут декількох слобід з іменами цих

урочищ у XVII ст. Тож виникає закономірне питаня: а чи не могли ці всі

перекази, які нині відносять до часів Київської Русі, бути насправді значно

молодшими і стосуватися лише кінця XVI – початку XVII століть. Ця наша

гіпотеза не може ані остаточно бути доведеною, ані спростованою. Адже, з

одного боку, археологічні розкопки, проведені в кінці 1950-х свідчать, що в

часи Київської Русі тут справді було якесь поселення (жодної тогочасної

8

писемної пам’ятки про яке не збереглося), а з іншого – скоріш за все, воно, як

свідчить Історія міс і сіл УРСР, було зруйноване монголами у середині XIII ст. і

до кінця XV століття постійних поселень тут не було.

Ми схиляємось до останньої версії. Адже малоймовірно, що опісля

знищення татарами того поселення його мешканці (якщо такі лишилися в

живих) наново повернуться на «свої» землі через майже два століття, так само

малоймовірно, що нечисленні жителі тих сіл, які справді виводять свою

майже неперервну історію з часів Київської держави, зберегли і потому

передали перекази про минуле тих зруйнованих татарами «Іваничів» новим

мешканцям цих земель у кінці XV століття. А величезна кількість

язичницьких «пережитків» у місцевих переказах (власне завдяки яким їх і

відносять до давньокиївської доби), так само може свідчити й про те, що

насправді тут у Броварських лісах і важкодоступних болотах значно довше

затрималась віра предків, рудименти якої ще донедавна можна було тут

спостерігати (не тільки загальновідоме свято Купала, а величезна кількість

обрядів землеробської магії, які тут повсюдно практикувалися). Як відомо,

остання писемна згадка про практикування культу Перуна відноситься до

1620 року у відносно сильно залюдненому Подільському воєводстві, тож

цілком могло бути, що в кінці XV – на початку XVI ст. (коли ймовірно й

виникають перші поселення на території теперішнього села у Новому часі) й

тут могло ще практикуватися язичництво. Адже ще наприкінці ХІХ ст.,

М.Ґалаґан записав у свому щоденнику: «наші люди точно додержувались

стародавніх українських звичаїв і справно виконували, поруч з церковно-

релігійними, також і давні поганські обряди й ритуали; вішали в стайнях

забитих сорок, щоб на них, а не на кінських гривах «вихався домовик»; не

працювали на «паликопи», щоб блискавка не попалила кіп жита; вірили, що

жінки «відьмують» і перекидаються на сучок; боялись русалок, щоб не

«залоскотали» під час купання; на «купайла» дівчата пускали на воду вінки;

ворожки «виливали переполох»; після Іллі не купались, бо Ілля, мовляли, «у

воду, на...яв»; з усіма стародавніми ритуальними подробицями справляли

9

весілля, їздячи «бесідою» впродовж цілого тижня; колядували під Різдво;

«водили козу» під Новий рік, а на Новий рік хлопці «засівали»; щедрували,

святкували «щедру» й «голодну» кутю; ходили «з процесією» на поле правити

молебень, коли довго не було дощу або насувалась сарана. І ще багато різних

інших звичаїв, ритуалів і всяких традиційних актів виконували мої

співгромадяни у 80-х і 90-х рр. минулого століття»12.

Крім того, особисто в автора даної праці виникає глибокий сумнів у тому,

що оте давньоруське поселення на території теперішнього с. Требухів

називалося «Іваничі». По-перше, це назва одного з урочищ, за якими називали

поселення у XVII ст., по-друге, автори Історії міст і сіл УРСР (які власне і

висунули цю гіпотезу) ніде не вказали джерела на основі якого вони зробили

такі висновки (скоріш за все, вони використали один із місцевих переказів, який

так само можна припасувати до XVII ст., ба більше, це підтверджується навіть

письмовим джерелом, яке ми розглянемо трохи далі).

Отже, ми окреслили коло тих проблем, з якими стикається дослідник,

коли намагається дослідити витоки села Требухів, висвітлили провідні гіпотези

виникнення першопоселень. А зараз звернемось безпосередньо до джерел –

переказів та писемних пам’яток і спробуємо їх проаналізувати і встановити

приблизний час появи того поселення, яке вже можна назвати власне с.

Требухів.

Один із місцевих переказів називає першим жителем села Сергія

Глухенького. Це ім'я справді історичне. Серед Бориспільських козаків

(Требухів належав до Бориспільської сотні) у 1649 році згадується Семен

Глущенко, у 1726 році – требухівський козак Мойсей Глух, пізніше –

Глущенко. У сусідньому Оглаві (нині – Гоголеві) у 1648 році жив полковник

Осип Глух, а за переписом 1666 року там було три двори Глушаків13.

Інший переказ називає групу переселенців-утікачів, ключника Требу,

Хромця, Шуляка, Кривенка, Корнійка, Мельниченка, Дідуся. Усі прізвища –

12 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 51. 13 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – С. 534.

10

давні, історичні і сьогоднішні, крім ключника Треби. Хромці жили в Борисполі

ще в 1614 році. Відомо, що посада ключника була в Борисполі й, звичайно, в

Києві14. Звідки ж узявся та куди подівся Треба?

Треба – прізвище утворене від язичницького імені, що означає бажана

дитина». Його сьогодні немає взагалі, поширене ж волинське прізвище Нетреба

(у селах Літки, Світильне того ж Броварського району). У кожній легенді є

історичне зерно. Дослідник минулого Броварського району Володимир Гузій

вважає, що в цій легенді переплелись відомості до татарського й після

татарського періоду поселень Горочани – Іваничі15.

За офіційною «Історією міст і сіл УРСР», на місці Требухова було

поселення Іваничі, яке зруйнували татари. 1633 року тут засновано

Требухівку16. Але в книгах київського воєводи це село згадується ще раніше:

«1629 р. воєвода поосаджував села-селища Трибухов над Старицею-рікою,

назвавши слободою, і на двох урочищах Горочани і Іваничі». Того ж 1629 року

відбувся судовий процес Даниловича з ігуменом Бєльським за ці землі. З чого

В.Гузій робить висновок, що: «Письмові джерела засвідчують двоваріантне

давнє заселення Требухова в урочищах Горочани й Іваничі. Новоутворена

слобода не успадкувала назви від давніх урочищ-поселень, а дістала третю

назву – Требухов, від власного імені Треба. Відоме й четверте урочище-

поселення – Вольниця» 17.

Що ж до річки Стариці, згаданої в писемному джерелі, то це мала

требуівська річка, що витікала з урочища Трепетник, проходила через озеро

Горочани і болото Маковій, далі протікала повз Сотницький хутір (нині

поселення Переможець) і впадала в річку Рудка (Красилівка). За переказом по

14 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – С. 534. 15 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – С. 534. 16 Історія міст і сіл УРСР. Київська область. - С. 225. 17 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – С. 534.

11

Рудці човни плавали до Трубежа. Річка Красилівка й зараз у нижній течії має

назву Стариця. Стариця – стара річка, річка старого часу18.

До початку XVII століття ці землі належали княжицьким власникам і

київським монастирям. 1634 року Данилович, родовитий руський боярин із

роду короля Данила Галицького, володар Борисполя та Олеського замку на

Волині, засновує тут поселення19. На місці спаленого в давнину села Вольниця

стояли дві хати і два городи. Важко знайти достеменні витоки Требухова, але

зрозуміло, що виник він задовго до XVII ст. Адже сусіднє село Дударків, яке

також належало до Остерського повіту, відоме за письмовими джерелами від

1615 року. Руська (Волинська) метрика наводить королівські декрети 1641 р. –

спір за кордони требухівських земель; 1643-го й 1645 рр. – на села Требухів і

Дударків20.

А Микола Ґалаґан, який народився в Требухові 1882-го і провів тут свої

дитячі та юнацькі роки, писав у свому щоденнику: «Про минуле свого рідного

села в дитячих і юнацьких роках я чув мало. Назву його — Требухів —

зв'язували з іменем якогось козака Треби. Оповідали, що озеро за селом

Городчане утворилось на тому місці, де стояв колись «город» і що «старі

люди бачили» під водою шпилі того «города»; так само й походження

другого озера, власне болота (Шолуха – А.Б.), народне повір'я зв'язувало з

колишнім існуванням на тому місці якогось замку, котрий «провалився» тут

так, очевидно, давно, що навіть уже й «старі люди» нічого про це не могли

сказати. Положення цих двох пунктів на південний схід від села могло справді

відповідати колишній лінії оборонних укріплень Лаврських маєтків

Пам'ятаю, що в тих місцях наші більш спритні селяни шукали «клади»;

балакали люди, що дехто «клади» знаходив. Я особисто бачив кілька

старовинних мідних монет, знайдених хлопцями коло Городчаного, і одну

срібну з якимись, для мене тоді незрозумілими, написами. Назва одної козачої

ділянки з невеличким ліском — Сотницьке — свідчила про те, що колись біля

18 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – С. 534. 19 Зиль А. Історія Бориспільщини. – Бориспіль, 1993. 20 Местечко Борисполь в XVII веке. – К., 1892.

12

нашого села були земельні маєтки котрогось козачого сотника. Про Рудку за

нашим сінокосом оповідали, що «старі люди знають», як по ній плавали

великі човни аж до Трубайла (Трубіж – А.Б.); але за моїх дитячих років Рудка

текла з рову до рову маленьким потічком, місцями утворювала болота і

таким лише шляхом доходила до Трубайла. Однак навесні можна було

бачити ясно означене річище колишньої річки»21.

Отже, аналіз усних і передусім письмових джерел засвідчує те, що власне

село Требухів (в сучасному розумінні, себто поселення на сучасній території, з

такою назвою і подальшими безперервним розвитком) виникає не пізніше кінця

XVI – початку XVII сторіч. Усні джерела, до яких ми звернемося далі,

засвідчують, що з часів монголо-татарської навали і до початку XV ст.

постійних поселень на цих землях не було. А з часів Приєднання Київського

князівства до ВКЛ тут, скоріш за все, декілька разів виникали непостійні

поселення, засновувані, в тому числі і втікачами (як було свого часу з

ключником Требою), але, схоже, ці поселення або довго не проіснували, або не

були відомі владі (що не було дивиною, якщо зважити на те, що в XVI ст.

Броварські ліси були своєрідною вольницею, куди втікали від закону або від

хвороб – зокрема, декілька сіл виникли з общин прокажених тощо). Тож влада,

в особі місцевої шляхти на початку XVII ст. заклала тут декілька слобод по

місцевих урвищах, які об’єднавшись і стали власне селом Требухів.

Що ж до отих перших «нелегальних» поселень у XVI-XVII ст., які і

дадуть початок пізнішому Требухові, то їх заснування можна реконструювати

лише за численними місцевими переказами. Один із них називає тут хутір

Требин, де жив перший поселенець. Броварський краєзнавець Дмитро Гамалій

стверджував, що на місці села було місто Требин22. До речі місто Требин є в

Чехії та Італії, і село Требухи біля Могильова. В основі назви – корінь «треба»,

слово, що означає місце, або обряд релігійного язичницького культу. Про це

21 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 52. 22 Гамалій Д. Матеріали з історії Броварського району.-Бровари: Нове життя, 1991.

13

нечітко згадується в місцевих переказах: «Там водилися олені. Один мисливець

попав у требуха. Звідси й назва Требухи»23.

В іншому переказі згадується «бійня кочівників», яка була тут і церква з

півмісяцем замість хреста, збудована «якимось татарином». Певно тут ідеться

про одне з місцевих поселень, засноване татарами, що у XV ст. не було

дивиною. Так, історик В.Щербак, вивчаючи ґенезу українського козацтва,

аргументовано стверджує, що в XV ст., на Київщині в етнографічному складі

населення найбільший відсоток після українців становили татари24. В.Гузій

вважає, що то була не мечеть, а язичницький храм25. Цікаво, що ця легенда

отримала певне продовження в іншому переказі про церкву «з півмісяцем», яка

провалилася під землі, і стало на тому місці озеро Горочани. Існує декілька

варіантів такого переказу і навіть декілька місць, куди провалювались церкви,

при цьому в інших місцях ішли під землю вже звичайні церкви. Таке явище в

давнину не було поодиноким і цілком могло відбутися, адже церкви (чи інші

ритуальні споруди) засновувались спершу на місці старих язичницьких капищ,

пронизаних підземними тунелями, чи природними хибами. А на Броварщині

варто зважити ще й на ту обставину, що місцевість була болотистою, а на

пагорбах – здебільшого нестійкі лесові ґрунти. До того ж територію сучасного

Требухова перетинало дві річки, а саме село ще 50 років тому навесні більше

нагадувало групу островів. Тож не дивно, що за особливо великих повеней

могло знести і церкву, або верхній шар ґрунту, підмитий підземними течіями не

витримував, і споруда «йшла під землю».

Повернемось до озера Горочани, нині це воістину легендарна місце в

Требухові. По-перше, в цьому, нині вже урочищі, у 1957 році проводилися

археологічні розкопки, які засвідчили існування тут давньоруського поселення і

ймовірне знищення його татарами. По-друге, значна частина місцевих переказів

так чи інакше пов’язана з цим місцем (нині там вже усе засипали привізним

ґрунтом, коли збиралися будувати військове містечко, а потім забудували

23 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 535. 24 Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVII ст. – К.: Видавничий дім «КМ Academia» , 2000. – С. 32. 25 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 535.

14

звичайними будинкам, тож археологам туди вже не дістатись). Точний опис

колишнього урочища Горочани подається в давньому переказі: «Було поле,

посеред поля –озеро, а на ньому острів. Там поселився чоловік, і звали його

Требушок». За іншим переказом, тут був церковний град Чан. В.Гузій з

останнього виводить гіпотезу про церковне поселення в Градчанах-Горочанах і

ставить таким чином село в один ряд із сусідніми монастирськими поселеннями

часів Київської Русі – Красилівкою, Броварами та іншими26. Саме слово

«Горочани» може означати «град» – тут простежується схожість із чеськими

Градчанами або ж із назвою дерев’яних веж – городниць, горочан.

Також, у іншому переказі стверджується, що село виникло на місці

давнього спаленого поселення Вольниця (Горочани), де і досі знаходять

численні уламки кераміки і навіть цегли. В.Гузій вважає, що той град в урочищі

Горочани міг мати назву Вольниця27.

У переказі, записаному від Євдокії Дідусь, розповідається: «Був

землетрус і наплив піску й мулу, який знищив город Чан. Після землетрусу жив

у Києві король, і держав у тюрмі 6 чоловік. А ключником був Треба, який і

випустив їх. Забралися вони в глухе місце, що лісом поросло, і там оселились.

Коли король помер, то забрали вони з Києва і свої сім`ї. До них стали

прибувати люди, і поставили вони маленьку церкву. Прізвища

першопоселенців були: Хромець, Шуляк, Кривенко, Корнійко, Мельниченко,

Дідусі і Треба. Найстарішим серед них був Дідусь». Достовірність даного

переказу дуже висока, можливо він свідчить про одне з «нелегальних поселень»

у XV ст., яке схоже й дало початок власне сучасному Требухові. На це вказує

дві обставин:

1. Глухі болотно-лісові землі були броварським «Сибіром», куди втікали

люди на вільні землі, це була Вольниця.

2. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея 1482 року литовці

звезли до міста на відбудову замку до 20 000 людей. Серед них було

багато втікачів із-за Дніпра, з білоруських земель. Очевидно,

26 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 536. 27 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 536.

15

втікачами були головні «герої» місцевих переказів – Сергій

Глуховський, Іван (за одним з переказів – засновник Іваничів) і,

нарешті, сам Треба.

З огляду на ці обставини, краєзнавець В.Гузій висунув думку, що село

заснували нетутешні. І при цьому вказує на те, що ще й донині село Требухів

виділяється своїм специфічним діалектом: «кунь», «вул», «пул», «ведро»…

Краєзнавець вважає, що це ознаки поліського північно-українського діалекту.

Цікаво, що майже століття тому, М. Ґалаґан писав, що кілька сіл належать до

островів архаїчного діалекту, а наш – найвиразніший: «З погляду

лінгвістичного мова наших людей відзначається деякими особливостями;

між іншим, наше село належить до одного з тих островів української мови,

де зберігся архаїчний діалект з вимовою «у» замість «і». (Власне, це не є

чисте «у», а є звук, середній між «у» і «е»; отже, слово «кінь» або «віз» у нас

вимовляють «куиень», «вуиез».) Навкруги нас було кілька сіл з таким

діалектом, але здається, у нас він був найвиразнішим. …Наш лінгвістичний

острівець, що складався з невеликої кількості населених пунктів, не підпадав

впливам мови своїх сусідів і твердо додержувався свого діалекту; більше

того, мову «поріччанську» (Подесення і Подніпров'я Чернігівщини) і «за-

київську» (Київщина), й «переяславську» (Полтавщина) наші люди вважали за

якусь нібито перекривлену і трохи навіть «чудну»...»28.

Але ця безперечно вельми цікава і незвична гіпотеза має певні слабкі

сторони. Так, старший науковий співробітник Броварського краєзнавчого

музею М.Г. Овдієнко, спираючись на дані лінгвістичного аналізу, стверджує

що требухівський діалект цілком місцевий, просто зберіг архаїчні елементи

староукраїнської мови, притаманні у XVII–XVIII століттях, цьому регіонові.

У свою чергу, нами, в процесі аналізу історичних джерел, було віднайдено

дані сучасника середини XVIII століття, які цілком підтверджують думку

М.Г.Овдієнко. Так, О.Шафонський у своїй праці «Черниговскаго

намесничества топографическое описание», написаній 1786 року, вказує на те,

28 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 49.

16

що «кунь, нужъ, вулъ» – це типова вимова для Глухова і Ніжина29, себто для

серединних полків Гетьманщини, до яких відносився і Київський полк.

Отже, підсумовуючи все вище написане, ми дійшли висновків, що:

1. Попри заплутаність і перекрученість, властиву народним переказам та

легендам про заснування села Требухів, ми дійшли висновку, що

здебільшого вони відносяться до XV–XVII ст. І по суті ілюструють

багатоваріантність виникнення Требухова.

2. Ці ж перекази та нечисленні писемні свідчення, дозволяють з великою

вірогідністю припустити, що після монгольської навали, більш-менш

постійні поселення тут виникають аж у литовську добу. Їх засновниками

були (як видно з переказів) насамперед втікачі, від імені одного з яких і

названо сучасне село. Також, у певні періоди тут, схоже, проживали

татари та монахи.

3. Нами була висунута й обґрунтована гіпотеза, про те, що з XV і до початку

XVII століття, на цих землях існувало декілька непостійних поселень,

одне з яких (засноване ключником Требою) зрештою і дало початок

власне Требухову. Орієнтовно це поселення виникло у середині XVI ст.

Але, будучи малолюдним, заснованим втікачами воно не помічалося

владою до 20-х років XVII ст., коли київський воєвода активізував

колонізаційний рух на Броварщині. Тоді ж, у 1629 році ми і знаходимо

першу письмову згадку про Требухів.

1.2 Село у першій половині XVII ст.

Вплив Української революції 1648–1676 рр. на соціально-економічний

розвиток

Отже, як ми вже знаємо, офіційна історія села Требухів розпочинається

1629 роком, коли київський воєвода засновує тут слободу під давнішою

місцевою назвою Трибухов. Скоріш за все, ця обставина дозволила за короткий

29 Шафонський А. Чернигавскаго намесничества топографическое описание. – К., 1851. - С. 26.

17

час суттєво збільшити місцеве населення. Адже статус слободи звільняв від

податків та повинностей на доволі тривалий час (інколи навіть на 15–30 років).

Водночас, майже відразу ми натрапляємо в писемних джерелах на

суперечку між згадуваним вже нами магнатом Даниловичем та ігуменом

Бєльським. Річ у тім, що хоча й землі вважалися незаселеними, у них все ж був

власник, вони належали «до добр шпитальних (Троїцько-Больничного

монастиря – А.Б.) Проворов (Броварів) належачих»30. Суд відбувся в тому ж

1629 році, однак про його результати нам достеменно невідомо, скоріш за все

Данилович відступився, але слобода лишилася.

У 1632–1636 рр. вже бєльська воєводина Теофіла Собєзька поклала руки

на ці землі, заснувавши тут свою слободу. Знову дійшло до судового процесу,

про який ми маємо значно більше інформації. До нас дійшов декрет

Люблінського трибуналу, який приписував Т. Собєзькій знести осаджені села

Требухів і Тудорків (Дударків – сусіднє село)31. Требухів остаточно стає

монастирським володінням.

У першій половині XVII століття село активно розвавається, ті

нечисленні письмовы пам’ятки, які до нас дійшли, дозволяють зробити

висновок про інтенсивний розвиток монастирських (здебільшого лісових)

промислів. До наших днів дійшла назва сільського кутка Дьогтярина, яка

свідчить про промисел в урочищі, де росли березові ліси. В цей час Требухів

стає одним із найбільших сіл. До монастирських людей підселяються й козаки.

Село стає монастирсько-козацьким. Требухів активно заселяли нащадки

бориспільської міської старшини – Безлюда, Максименко, Буняк, Шкурка.

Відповідно, між київським Троїцько-Больничним монастирем, який вважався

офіційним власником земель, та козаками починаються майже безперервні

суперечки за землю, сіножатні та інші природні ресурси. Ця боротьба лишила

пособі численні судові постанови, які є чи не єдиними писемними джерелами

про Требухів аж до другої половини XVIII ст.

30 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 537. 31 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 537.

18

Монастирські селяни Требухівської вотчини платили хлібний податок за

землю, за пасовиська, за вінчання в церкві, за переїзд через монастирські річки,

за помел у млині. А ще платили подушну подать і податок на утримання

кварцяного війська. Та загалом монастирські повинності не були дуже

обтяжливі – село росло й розвивалося32.

Будучи монастирським, село не брало активної участі у козацьких війнах

1625–1637-х рр. Не було воно залежним ні від Вишневецького, ні від Аксакова

(наймогутнішого магната на Броварщині у пер. пол. XVII ст.). Частково

належало до бориспільських володінь Даниловича. У ці часи і сформувалися

давні требухівські роди – Оксюти, Бабичі, Грінченки, Каленченки, Соми,

Осначі, Криськи, Харченки, Овдієнки, Борисенки, Нестеренки, Кривенки,

Корнійки, Шуляки, Білоуси, Куці. Монастирські майстрові люди, заможні

виборні козаки, козаки-підпомічники, голодна голота33.

Навесні 1648 року вибухнуло козацьке повстання на Запоріжжі, яке

поклало початок Українській революції 1648–1676 рр. Власне бойові дії на

Броварщині майже не велися. Лише в травні 1648 року лісами понад Трубежем

пройшло через Броварщину на захід військо князя Яреми Вишневецького –

наймогутнішого зі спольщених українського магната, котрий володів землями

сусідніх Прилуччини та Полтавщини. Потому, протягом весни-літа 1648 році

т.зв. «Смерч» – масовий рух повсталих селян геть змів з Лівобережжя (в тому

числі і з Броварів) магнато-шляхетську власність. Таким чином Требухів

опинився в тилу армій гетьмана Б.Хмельницького34.

Але у визвольній війні на інших фронтах брали участь і требухівські

козаки. Так, у Зборівському реєстрі 1649 року, зустрічаємо Семена Глущенко –

требухівця, який перебував у складі Бориспільської сотні. Ймовірно, частина

требухівських козаків була і у складі недовговічної але славної Броварської

сотні. Ця бойова одиниця відома тим, що героїчно загинула майже в повному

складі у останньому для себе бою 21 липня 1649 року під Лоєвим (Білорусь),

32 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 537. 33 Гузій В. Золота очеретина: Броварщина. Історично-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997. – С.345. 34 Кухарський А. Броварщина у визвольній війні 1648-1667 рр. // Нове життя. - №69. – 26.08.1998. – с.2.

19

вона перебувала у складі військ київського полковника Михайла Кричевського.

Тоді козацьке військо у нерівному бою зуміло зупинити литовського князя

Радзивілла, який йшов походом на Україну35.

Козацьке повстання, доповнене селянською війною (1648–1652 рр.)

знищило велику власність на землю і поділило землю між малими

господарями-козаками. У Требухові козаки, певно, зайняли ті землі, що

належали Даниловичу й іншій шляхті, то ж це на деякий час послабило

напруження у відносинах з Київським Троїцько-больничним монастирем.

Водночас, знищення великої власності, магнато-шляхетського свавілля сприяло

поступу сільського господарства, зростанню промислів, особливо млинарства і

гуральництва.

Боротьба різних старшинських угрупувань за владу по смерті

Б.Хмельницького започаткувала добу Руїни (1659–1676). В цей час Броварщина

остаточно відходить до Лівобережної Гетьманщини. Через її територію під час

українсько-московської війни (1658–1659 рр.) рухалися московські війська на

Київ, при цьому спаливши більшість містечок, зокрема Оглав (Гоголів), та

розграбувавши села, у тому числі й Требухів36.

Тогочасних письмових пам’яток, в яких би згадувався Требухів дуже

мало, фактично до закінчення Української революції (1648–1676 рр.), ми майже

нічого достеменно не знаємо про с.Требухів. Єдине, що можна стверджувати,

але вже на основі документа 1680 року, що Требухів не загинув у вирі Руїни, а

населення остаточно поділилося на дві нерівні верстви – вільне козацтво і

залежне (від Свято-Троїцького шпитального монастиря) селянство. Цікаво, що

цей поділ збережеться аж до кінця XIX ст.

Отже, повноцінно поставши у першій половині XVII ст., село Требухів до

середини цього сторіччя перетворилося на одне з найбільших монастирських

населених пунктів Броварщини. Одночасно в цей час село активно заселяє

козацтво, яке в судовому порядку виборює в монастиря право на особисте

землеволодіння. В цей час формуються найдавніші требухівські роди. До 1648

35 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.37. 36 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари: Водограй, 2003. – С. 42.

20

року в селі були володіння лише одного великого шляхтича –Даниловича. З

початком Української революції (1648–1676 рр.) село остаточно звільняється

від шляхетського землеволодіння, зростає роль козацтва. В ході визвольної

війни требухівські козаки брали активну участь у боях по всій Україні.

Одночасно Революція сприяла пожвавленню економічного життя населення,

активно розвивається с/г та промисли. Доба Руїни негативно позначилася на

історії села, до нас дійшли писемні дані про розграбування його московськими

військами під час українсько-московської війни 1658–1659-х рр. Потому, село

разом з усією Броварщиною остаточно відходить до складу Лівобережної

Гетьманщини (за винятком короткочасного об’єднання Козацької України

гетьманом Петром Дорошенком у 1668 році). Але село вижило у цей нелегкий

час, воно зберегло свій традиційний поділ на монастирську й козацьку частини

і продовжувало активно розвиватися.

1.3 Требухів у складі Лівобережної Гетьманщини

(друга половина 17 ст. – 1765 р.).

1676 року, з падінням Правобережного Гетьманату, Українська

Революція середини XVII ст. зазнала поразки. Правобережжя згодом знову

відійшло до Польщі (остаточно у 1699 році), а Лівобережжя, зберігши рештки

державності у формі автономії – до Московського царства (з 1721 року –

Російської імперії). Але, як слушно зауважують історики В.А. Смолій та В.А.

Степанков: «…протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни й

міщани Лівобережної України користувалися плодами її соціально-

економічних завоювань…»37. Особливо це було актуальним для Требухова, тут

так і не відродилося кріпацтво.

У травні 1680 року, після неодноразових звернень Київський Троїцький

Больницький монастир Києво-Печерської лаври нарешті отримав від царя

Олексія Михайловича жалувану грамоту, якою поновлювалися

(підтверджувалися) права монастиря на володіння «містечком Бровари з усіма

37 Смолій В.А., Степанков В.А. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.) – К.,1999. – С.339.

21

угіддями і доходами да селом Требуховим, да селом Дударкою, да деревнею

Красиловкою». Тоді ж, у 1680 році, гетьман Іван Самойлович також офіційно

підтвердив, що Бровари з названими селами є власністю Києво-Печерської

лаври38. Аналогічні підтвердження у 1720 році зробили гетьман І.

Скоропадський та московський цар Петро І, зроблено це було через те, що під

час пожежі у лаврі 1718 року згоріли майже всі монастирські документи39. Тож

монастир таким чином отримав вагому зброю в боротьбі із самовільною

займанщиною козаками своїх земель. Але, як свідчить подальший перебіг

подій, козацтво, відчуваючи свою силу і вагу в державі, мало зважало на

заборони й перестороги. Лише в наступному столітті земельне питання більш-

менш було вирішеним.

Про реальний стан речей у селі більш-менш повне уявлення нам дають

дані ревізій, проведених у 1726, 1737 та 1786 роках. Так, за переписом 1726

року (Див. додаток №1.) населення складалося з «можних (заможних – А.Б.)

посполитих» - 21 двір, убогих посполитих – 35 дворів, удів посполитих – 6

дворів. Заможні козаки мали 4 двори, убогі – 12, вдови козацькі – 2. Усього – 71

двір40. В цей час село умовно поділялося на два нерівні «кутки»: посполитих

селян і козаків. Кожен з них мав своє самоврядування – селян очолював війт,

козаків – сільський отаман. Населення, окрім традиційного с/г, займалось не

менш традиційними тутешніми промислами, особливо гуральництвом,

гончарством та обробкою лісових ресурсів.

Про інтенсивний ріст та розвиток села, свідчить наступна ревізія,

проведена через 11 років. У 1737 році в селі було вже 100 дворів, із них

монастирських селян – 77, 20 – козацьких та 3 – церковнослужителів. А через

чотири роки, в 1741 році, в селі проживало 799 душ населення, з них

монастирських селян – 598, козаків – 189, наймитів (холопів) – 12141. Зрозуміло,

що таке швидке зростання населення, знову породило земельні суперечки між

козаками та монастирем. Так у 1732 році розглядалася справа про захоплення

38 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари: Водограй, 2003. – С.43. 39 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.528. 40 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.538. 41 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 529.

22

козаками Яковом, Микитою і Левком Овдієнком монастирських земель. Ця ж

справа вперше донесла до нас імена представників місцевого самоврядування, а

саме требухівського війта – Григорій Калениченко та отамана – Каленик

Компанієць42.

Рум`янцівський опис Малоросії 1784 року, доповнює яскравими

статистичними даними інтенсивність зростання і розвитку Требухова. Станом

на той час у селі налічувалося 185 хат, було 44 козацькі двори43.

Жителі Требухова були учасниками повстань гайдамаків проти польської

шляхти на Правобережній Україні в 30 – 40 рр. XVIII ст. Про це свідчать

матеріали допитів польських військових заарештованих за участь у повстанні за

1747 рік. Із цих матеріалів відомо, що в числі заарештованих був житель

Требухова Влас Никоненко, котрий помер під час допиту44.

Окремого висвітлення заслуговує питання культурного та духовного

розвитку села. Требухів має давні й сильні традиції – язичницькі, церковні,

освітні. Ще донедавна селяни Требухова святкували якесь язичницьке свято

Праву Середу, ходили до лісу й робили з березових гілок снопик. Права Середа

– це Рахманський Великдень, коли шкарлупу яєць пускають за водою і вона

допливає до людей-рахманів, які живуть за морем. Певно в часи Гетьманщини

селяни виконували значно більше ритуалів та обрядів прадідівської віри.

Питання часу побудови першої церкви в Требухові не менш дискусійне і

заплутане, аніж питання про час його виникнення. Згідно з даними

археологічних розкопок 1957 року, на поселенні часів Київської Русі існувала

церковна споруда, на що опосередковано вказували специфічні знахідки. Якщо

вірити народним переказам, першу церкву збудував напівлегендарний

ключник Треба. У документах бориспільського магістрату від лютого 1662 року

згадується требухівський священик Симеон. Це означає, що церква була тут ще

до 1662 року. А 1714 року, як свідчить дослідження В. Гузія, збудовано церкву

святої Трійці. 1741 р. датоване письмове прохання місцевого священика на 25

42 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.538. 43 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 539. 44 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.529.

23

колод із Пухівської пущі. У 1761 році стараннями ктитора Євстафія Вергуна на

церкві було змінено покрівлю45. Подальше перебудування церви відбувалося

вже в часи після покасування Гетьманщини.

У той час серед тербухівців освіту поширював дяк при церкві святої

Трійці. Рівень освіти був доволі низький, здебільшого люди вміли лише читати

і рахувати, рідше – писати. Але були і винятки, так в 1745 році в Требухові

народився син священика Степан Григорович Філіпович. Він навчався в Києво-

Могилянській академії, а пізніше був співаком при дворі імператриці Єлизавети

Петрівни46.

Про те якими, можливо, були требухівці в ті далекі від нас часи,

опосередковано може дати уявлення праця А.Шафонського, написана вихідцем

з козацтва у 1786 році. У ній автор подає коротку характеристику всієї

Лівобережної України - Гетьманщини (в тогочасному розумінні – Малоросії), а

також розлогу характеристику Чернігівського намісництва. А.Шафонський так

описує тогочасних українців: «Малоросійскій народь вообще, оть самого

знатного до посльдняго человека, имеет нравь тихий, робкій, застенчивий и

ненахальний, на немецкой похожий, так что малоросіяніна можно … между

великим числомь великоросіянь по обращению узнать. Онь в обхождении

ласкав, благосклонен, учтив, болем невесел нежели весел, набожне и суееверен,

ленив, неподвижен, к тяжбам и ябедам склонен, мстите лен и нетрезв, телом

сановит, бьль, здоров. Женщини многия лицом пригожія…склонни к музике…

Ниодной простой свадьби без музики не бивает»47. Також, Шафонський

звертає увагу на ту обставину, що працьовитість населення напряму залежить

від рівня сприятливості природних умов, там де отримати хороший врожай

важче – люди більш працьовиті. За цим критерієм він поділяє всю

Гетьманщину на три зони, найлінивішими називає південно-східну частину,

найпрацьовитішими – північну, серединна ж (до якої географічно відноситься й

Требухів) – люди за працьовитістю стоять вище південних полків, але нижче –

45 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 539. 46 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 539. 47 А.Шафонский. Черниговское намесничество. – К., 1851. – С. 25-26.

24

північних48. Що ж, вірити цьому, чи ні, але Шафонський був сучасником

останніх років існування Гетьманщини, в урядових справах часто бував в

різних її частинах, тож ступінь достовірності його праці вельми висока.

Отже, у складі Гетьманщини розвиток села Требухів характеризувався

домінуванням таких тенденцій:

1. постійне зростання населення села, збільшення кількості дворів,

інтенсивний розвиток с/г та промислів;

2. поділом села на дві самоврядні частини (кутки) – монастирських селян

на чолі з війтом і козаків на чолі з сільським отаманом;

3. боротьба козаків із Києво-Печерським монастирем за земельні угіддя,

яка тривала маже півтора століття.

Одночасно, протягом періоду існування Лівобережного гетьманату, в селі

відбулися якісні зрушення в культурній сфері, було побудовано нову церкву

(1714, святої Трійці), функціонувала церковна школа, в якій викладав

церковний дяк. Брак відомих писемних джерел не дозволяє більш детально

висвітлити цей безперечно цікавий період в існуванні села (чого тільки варта

згадка про участь требухівців у гайдамацькому русі).

48 А.Шафонский. Черниговское намесничество. – К., 1851. – С.26.

25

РОЗДІЛ ІІ

Требухів у складі Російської імперії (кін. XVIIІ ст. – 1917 р.)

2.1 Остання чверть XVIІІ ст. зміни у становищі. У межах Остерського

повіту Чернігівської губернії. Перипетії ХІХ ст.

Як відомо, 1765 року указом імператриці Катерини ІІ, була зліквідована

Гетьманщина. До кінця ж цього століття, українські землі були сповна

інкорпоровані Російської імперією. Були піддані уніфікації всі сфери

офіційного життя Лівобережної України. Припинили існування давня козацька

полково-сотенна система, натомість, спершу, 1782 року, були створені три

намісництва – Київське, до складу якого входив і Требухів, Чернігівсье та

Малоросійське. Трохи згодом – стандартні 9-ть губерній, село Требухів

увійшло до складу Остерського повіту Чернігівської губернії49.

Унфікаційні зміни на українських землях припали головно на останню

чверть 18 століття. Завдяки зрівнянням у правах української козацької

старшини з російським дворянством (указ Катерини ІІ-ї 1785 року) ці зміни

майже не зустрічали опору в середовищі тогочасної української еліти. Так само,

майже непомітно, вони минули й на локальному рівні, типовим прикладом чого

є й предмет нашого дослідження. Село Требухів в останній третині 18 століття

продовжувало поступальний розвиток. Завдяки близькості Києва та відсутності

кріпацтва, тут розвинулося сильне одноосібне с/г та традиційні промисли. За

даними Рум`янцівського опису Малоросії, у 1784 році в селі налічувалося 185

хат монастирських селян та 44 козацькі двори50.

1786 року Катерина ІІ указом секуляризувала земельні володіння 61

монастиря України51, в тому числі й Києво-Печерської лаври. Для Требухова це

означало, що монастирські селяни ставали казенними, себто державними. Тож

повноцінного кріпацтва селу вдалося уникнути, державні селяни не були

особисто вільними, але були в значно кращому становищі за панських. Це

49 А.А. Русов. Описание Черниговской гебернии. Том 1. – Чернигов, 1898. – С. 20. 50 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С538. 51 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.529.

26

прискорило розвиток села, про що свідчать дані ревізій, наведені в праці О.О.

Русова. Так станом на 1858 рік тут було 371 дворів, 1892 року – 595 дворів,

1896 року – 664 двори, а під кінець століття, у 1897 році – 672 двори і 3417 душ

населення52. За кількістю населення (якщо брати в межах теперішнього

Броварського району) на той час Требухів поступався лише Броварам, Оглеву

(Гоголеву) та Димерці (Велика Димерка)53.

Майже все ХІХ ст. характеризувалося відносно швидким та успішним

соціально-економічним розвитком. Особливо в економічній сфері. Вражає, що

до появи залізниць Требухів славилися добрими чумаками, М.Ґалаґан у своїх

записах звертає увагу на це явище, зазначаючи, що у 80-ті рр. ХІХ ст.:

«Спомини про чумаків і чумакування були ще зовсім свіжі. Проти нашої

садиби, через майдан, жив дядько Карпо, який хлопцем їздив з батьком в

Крим по сіль; у нього були найкращі воли на все село — чумацька традиція»54.

Але було й чимало проблем. Так більшість селян займалося традиційним с/г, і

вже в другій половині ХІХ ст. виник «земельний голод». Водночас, реформа

1861 року, хоч і не стосувалася власне Требухова (бо кріпацтва тут не було),

але дуже сильно стимулювала економічний розвиток усієї Броварщини,

частина сіл якої до того була під панською економією, тож певний імпульс до

розвитку отримало і наше село. Реформа в переважній більшості залишила

земельні наділи за державними селянами, при цьому вони мали сплачувати

гроші за викуп. Це змушувало займатися їх дрібною торгівлею на ринках

Києва та на місцевому ярмарку, розширювати власне господарство.

Збереглися дані про розведення тут овець, ковальського ремесла, ткацтва,

млинарства, гончарства55. Але на кінець століття нестача земель стала

серйозною проблемою, М.Ґалаґан писав, що через це багато селян ходили

навіть у Таврію на заробітки. В. Гузій наводить дані, що напередодні 1905

52 А.А. Русов. Описание Черниговской губерній. Том 2. – Чернигов, 1899. – С. 53 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С539. 54 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 51. 55 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.529.

27

року на одне господарство припадало в середньому по дві десятини землі56.

Про те настільки цього було мало, яскраво свідчать слова Кривошеїна

(помічника П.А. Столипіна), той зазначав, що: «...в умовах Лівобережної

України лише 4-5 десятин землі могло забезпечити пристойне існування

родини…»57. Також, за свідченнями М. Ґалаґана, селяни мали давні і міцні с/г

традиції, одну з яких він так описував: «Господарювали на полі й дома силами

власної родини і найманих робітників не держали. Коли ж траплялась в

господарстві потреба більшої сторонньої помочі, то скликали толоку. За

участь в толоці не платилось ніколи грішми; люди працювали з почуття

солідарності, за харч і горілку. Пригадую, що й у нас, коли ставили нову

клуню, була толока. А щороку толокою чоловік 15—18 косили сіно на нашому

сінокосі. Якось особливо урочисто наш робітник-кучер відчиняв ворота з

вулиці у двір, коли вже смерком косарі з піснями та лясканням по косах ішли

до нас вечеряти. Обрахунки показували, що з погляду господарської

раціональності було б вигідніше просто найняти робітників на косовицю. Але

традиція мала свої права...»58.

У Середині ХІХ століття продовжилася історія требухівської церкви, в

джерелах ми натрапляємо на згадку, що в 1851 році церкву святої Трійці було

перебудовано (нагадаємо, що її було зведено 1714 року), а 1869 року –

добудовано дзвіницю. Цікаво, що за переказом на дзвінниці було встановлено

золотий хрест зі старої горочанської церкви, яка затонула в озері. Головою

опікунської церковної ради 1874 року був козак Герасим Прудкий, членами

ради – козаки Ігнат Мельниченко, Григорій і Тимофій Харченки, селянин

С.Ковбасинський59. 1880 року, давній мідний складень із зображенням святого

Дмитрія було перенесено до зібрання чернігівських церковних старожитностей.

56 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 540. 57 Реєнт О.П. Україна ХІХ-ХХ ст. Роздуми та студії історика. – Корсунь-Шевченківськ, 2009. – С. 150. 58 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 51-52. 59 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 539.

28

З 1898 року в селі відома покровська церква60. Краєзнавець В.Гузій

вважає, що зміна назви була спричинена церковною реформою, що мала на меті

знищити українські козацькі церкви, натомість впровадити – московського

обряду61. Сучасна красива дерев’яна церква побудована в 1905-1911 рр.

Будівничий – Гарденін М.М62. За архітектурним стилем це традиційна козацька

церква. Легендарний хрест із малої Троїцької церкви був перенесений на нову.

Покровська церква пережила всі лихоліття військових часів та антирелігійну

політику комуністів. За даними В.Гузія, при церкві вівся давній літопис, який

зник в роки війни. А знаменитий хрест у 1930-х рр. був знятий з церковної

будівлі місцевими «комсомольцями і євреями»63. Біля церкви є давня криниця,

яка згідно з даними «Кадастру місцевих святинь» була викопана в часи

спорудження самої церковної споруди. Легенди пов’язують її появу з

будівництвом церкви.

Друга половина ХІХ століття, ознаменувалася також і відкриттям однієї з

перших на Броварщині земських шкіл – Требухівського сільського

початкового народного училища. Ця школа розташовувалася біля другого за

величиною требухівського озера – Шелухи64. Сучасник М. Ґалаґан так

описував своє навчання в цьому закладі: «На сьомому році почав я

відвідувати сільську школу. Учив нас у першій групі Степан Васильович

(Корсаеквич – А.Б). Це був учитель старих правил: ставив «на гречку»,

«давав палі» лінійкою по долоні, скуб за чуба і взагалі примінював методи

навчання з погляду модерної педагогіки не зовсім наукові. Зрештою, був

людиною непоганою і навіть доброю. Наші селяни його любили и казали, що

він «добрий учитель, добре навчає дітей и не балує». Учив він нас «по-

руськи», але всі пояснення давав «малоросійською» мовою, бо інакше ми б

нічого не зрозуміли. Він на другий рік моєї науки пішов у попи, а на його місце

прийшла до нас учителька Матрона Карповна (Нестеровська – А.Б.) вона

60 Гузій В. Золота очеретина: Броварщина. Історично-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997. – С.346. 61 Гузій В. Золота очеретина: Броварщина. Історично-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997. – С.346. 62 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 539. 63 Гузій В. Золота очеретина: Броварщина. Історично-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997. – С.346. 64 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 53.

29

поводилась з дітьми гуманно, що для нас було дуже дивно. Була вона з

освітою жіночої гімназії. Матрона Карповна вчила нас у другій і третій

групі школи65.». М.Ґалаґан зазначав, що більшість вчителів були з тутешніх,

дуже рідко хто був з російських губерній. Сучасник згадував, що педагоги за

ідеєю мали зросійщувати селян, хоч при цьому рідко хто з них вмів правильно

російською говорити. Тож виходило якраз навпаки, місцеві вчителі своїм

підкреслено окремішнім ставленням до заїжджих педагогів з російських

губерній, давали дітям приклад що вони окремішні, себто, іншого народу66.

Першими вчителями в цій школі були Степан Васильович Корсакевич,

Мотрона Карпівна Нестеровська та Юхим Васильович Буяло. У 1901 році тут

навчалося 78 хлопців і 6 дівчат. При школі діяв хор із 17 учнів. Опікунську

раду очолював дворянин Олександр Георгійович Вишневський. До 20 рр. ХХ

ст. в структурі школи ніяких змін не відбулося67.

Водночас, за даними чернігівського земського комітету, у 1899 році, в

Требухові також діяла сільська бібліотека та був ярмарок68.

Сучасник, наприкінці ХІХ століття свідчив, що як і кожне «порядне» село,

Требухів мав посередині озеро, навколо якого і розміщувалися головні

громадські та комерційні споруди69.

Як свідчать «Спомини…» М.Ґалаґана, у ті часи наше село не оминули і

деякі загальноімперські процеси, такі як рух Народництва, зокрема «ходіння в

народ» здійснювалося і в с. Требухів: «Я пригадую оповідання моєї матері

про те, як десь в кінці 70-х років до них приїздили «студенти».Чи були вони

всі студентами, чи це було тільки загальною назвою цілого руху – не знаю.

«Студенти» приїздили волами на великому возі; носили довге волосся;

одягнені були «по-простому»: широкі солом’яні брилі, вишивані сорочки й

65 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 59. 66 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 62. 67 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 540. 68 А.А. Русов. Описание Черниговской губерній. Том 2. – Чернигов, 1899. – С. 69 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 52.

30

широкі штани та чоботи. Вони працювали разом з селянами, помагаючи їм

косити, жати, возити копи і т.д.70»

Отже, за невеликими винятками, кінець XVIII ст. і все ХІХ ст. минули для

с. Требухів відносно спокійно. Село щасливо уникнуло кріпацтва,

демонструвало стабільне зростання, досягши станом на 1897 рік 3417 душ

населення (672 двори). Як і для решти Північного Лівобережжя, відчувалася

певна нестача земель, що змушувало селян «ходити у Таврію» на заробітки.

Водночас, малоземелля та близькість ринку збуту – Києва, стимулювало

розвиток промислів. У ці часи було перебудовано церкву святої Трійці,

відкрито одну з перших на Броварщині земських шкіл із сільськогосподарським

нахилом. Загалом, оцінюючи наслідки того «тихого» століття, можна зробити

висновок, що це був дуже сприятливий час існування Требухова.

2.2 Аналіз спогадів односельчан, які дозволяють реконструювати

особливості існування села в останній чверті ХІХ – початку ХХ ст.

У 1882 році в с.Требухові у родині місцевого священика Ґалаґана

народився син Микола71. В подальшому він стане відомим українським

громадсько-політичним діячем, активним учасником Української революції

1917-1920-х. рр. Внаслідок поразки українських національно-демократичних

сил, він емігрував і міжвоєнний період провів закордоном, здебільшого у Празі.

Після війни його сліди губляться у в’язниці НКВС. Але пособі він залишив

неоціненний спадок – чотири томи спогадів, у тому числі і про своє дитинство

та юність у селі Требухові. Довгий час ці спогади, були недоступні в Україні,

але у 2005 році київське видавництво Темпора нарешті їх випустило «З моїх

споминів… 1880-ті – 1920-ті»72. Цікаво, що з понад 600 сторінок тексту, майже

50 так чи інакше стосуються с. Требухів. Сам автор так характеризував свою

працю: «Ці уривки моїх споминів склались із окремих розділів, у яких я записав

70 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 63. 71Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 6. 72 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – 656 с.

31

собі переживання з різних періодів свого життя й громадсько-політичної

чинності… Пишучи їх, я не ставив своєю метою робити оцінку або давати ха-

рактеристику цілих періодів чи окремих моментів історії… Я тільки записав

колишні свої враження й переживання, описав явища і події, учасником чи

свідком яких мені свого часу довелося бути. Я старався записати все це по

змозі більш об'єктивно…73».

М.Ґалаґан у своїх споминах дає широку панораму життя односельчан у

80-90-ті рр. ХІХ ст., більш-менш детально описуючи ледь не всі сторони життя

тогочасного Требухова. Він зазначає, що хоча селяни поділялися на дві нерівні

частини: «казенных крестьян» і козаків, насправді суттєвої різниці між ними не

було. І ті й ті жили головно зі своїх господарств, хоча при цьому козаки були

трохи багатшими74.

Реальна різниця проступала у правовому становищі. Як відомо, реформа

1861 року в Требухові здебільшого залишила за державними селянами

земельні наділи, але у общинній формі. Козацтво ж володіло своїми наділами

на правах приватної власності. Також, кожна з цих громад мала власні органи

самоврядування, Ґалаґан писав: «був окремий «сільський» староста і окремий

«козачий»; так само було й дві «зборні» — одна «сільська», а друга «козача».

Козачий стан уважався нібито за вищий, бо козаки, наприклад, не радо

віддавали дочок за «казенных крестьян»75.

Своїх земляків, Ґалаґан описував як загалом спокійних, але нетерпимими

до злодіїв. До бійок доходило здебільшого на свята, або за землю, коли хтось

посягав на чуже «в таких випадках колізії легко кінчались тим, що сусіди

колами провалювали один одному голови»76. Попри близькість Києва, майже

всі займалися хліборобством, навіть ті хто був пов'язаний з торгівлею.

Достаток був загалом середній, найманих робітників не тримали, коли було

73 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 46. 74 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 48. 75 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 48. 76 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С.49.

32

необхідно – скликали толоку. Саме ж господарство мало напівнатуральний

характер, гроші збиралися головно на сплату податків. Вражає, але в ті часи

попри появу фабричних тканин, багато требухівців носили одяг (особливо в

будні) з домотканого полотна, з цього приводу Микола Михайлович зазначав:

«Коли значно пізніше я побачив на малюнку полковницю Паліїху з онуками, то

її одяг дуже нагадував мені одяги старих жінок нашого села за моїх дитячих

років77». Тільки в кінці 90-х рр. позаминулого століття серед молоді почала

поширюватися «броварська мода» на одяг.

Требухів у ті часи мав вигляд типового українського села. Хати – побілені

мазанки, вкриті соломою, з вікнами, що виходили тільки в середину двору.

Самі двори були оточені садками. Сучасник писав, що: «Коли дивитись було

на нього з поля, то це був нібито один великий зелений парк, серед якого

високо підносились своїми шпилями церква й дзвіниця та в прогалинах якого

між деревами виглядали біленькі хатки78». Зі зрозумілих причин, вітряки

(яких було чимало) розміщували на околицях. В центрі села традиційно було

озеро, навколо якого розміщувалися всі важливі споруди: церква, кузня,

шинок, громадська крамниця.

Саме ж село в ті часи поділялося на кутки, М.Ґалаґан вважав, що це пішло

від родів що там жили і з часом сильно розрослися. Цей «адміністративний

поділ» був важливий насамперед для молоді, вечорниці проводили лише у

свому кутку і не дай Боже якому хлопцю потягнутись на дівчину з іншого, бо

«свої» парубки били «чужого»79.

Щодо етнічного складу, то за даними очевидця, село було майже суцільно

українським, мешкали лише дві єврейські родини, що займалися

посередницькою торгівлею, під кінець століття з’явився один «русський», теж

77 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 49-50. 78 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 52. 79 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 50.

33

пов'язаний з торгівлею80. При цьому, требухівців по-особливому ставилися до

євреїв, їх вважали «своїми чужими»81, вони так довго жили в селі, що деякі

требухівців (як от дід М.Ґалаґана) навіть вміли по їхньому «ґерґотіти»82.

Найкраще ілюструє таку ситуацію одна історія, що сталася в селі відразу по

вбивстві Олександра ІІ. Тоді з санкції влади почалися страшні єврейські

погроми, представників цього народу підозрювали в «нігілізмі» (так тоді

називали революціонерів), на них же поклали і вину за вбивство царя. А в

нашому селі тоді: «У одного селянина жид Куцовський …наймав хату під

шинок. Коли цей селянин почув, що «приказано бить жидів», то прибіг до Ку-

цовського і заявив, що зараз же його битиме, а на запитання жида, за що він

його битиме, відповів; «Та воно нізащо... Жид ти нічого собі — добрий жид.

А як з села прийдуть люди тебе бить, то вони ж мені хату розвалять. Я вже

лучче сам тебе попоб'ю». Мабуть, і жид був тої думки, що так лучче буде, бо

сказав: «Ну, то лучче вже бий сам». Дядько трохи «повредив» свою власну

піч, побив кілька шибок у власній хаті і трохи подрав на жидові лапсердак. Як

«рекомпенсацію» за шкоду, яку дядько власними руками зробив у власній хаті,

жид поставив йому півкварти. Поки з села прийшли інші ретельні виконавці

«царського приказу», справа була полагоджена83». Сучасник звертає особливу

увагу також і на мову тогочасних требухівців, зазначаючи що односельчани

говорили архаїчним діалектом вимовляючи «у» замість «і», прикладами чого

було використання таких слів як «куиень» - кінь, «вуиез» - віз84. Характерно,

що й нині старі люди подекуди використовують у розмові цей діалект.

М.Ґалаґан лишив нам приклади таких цікавинок тогочасного життя як

забобонів та пліток. Так про «таємниче болото Лиходідівка» оповідали, що:

«звідти «нечистий» ходив до діда ... Паненка, носив йому червінці, бо дід той

80 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 48. 81 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 55. 82 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 55. 83 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 64. 84 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 49.

34

йому «душу продав»; так само якісь зносини з «нечистим» мав і останній

представник старого місцевого священичого роду Корців. За це обидва вони

були, очевидно, дуже суворо покарані. Корець умер, не залишивши нащадків, і

пам'ять про нього збереглась тільки через те, що ґрунт, де стояла його хата,

після припинення роду Корців ще й за моїх дитячих років звався Корцівщиною.

Нащадки старого Паненка ... також покутували, очевидно, гріхи свого діда

— приятеля «нечистого», бо стали бідніти та продавати землю й ґрунти85.».

Таким постає село Требухів у останній третині ХІХ сторіччя зі спогадів

сучасника, требухівця, дипломата УНР Миколи Ґалаґана.

2.3 На початку «ХХ віку». Участь односельчан у подіях революції

1905 року та Першої світової війни.

Перша російська революція (1905-1907 рр.) розпочалася жахливою

бійнею в столиці Російської імперії, коли 22 січня було жорстоко розігнано

мирну демонстрацію (чи то б пак, похід до царя) робітників, які «йшли з

іконами й портретами царя на чолі з попом-українцем Георгієм Гапоном»86.

Безглузда жорстокість царської влади і стала приводом до початку революції.

Спершу революція охопила міста, які буквально «зупинилися» через

величезну хвилю страйків, для прикладу, у найбільшому жовтневому

робітничому страйку взяло участь близько 2-х млн. підданих імперії, в тому

числі 120 000 в Україні. Майже відразу революційний рух поширився на селі,

де він набув радикальних форм, так званих «аграрних безладів». Селяни

розграбовували і спалювали маєтки ненависних поміщиків, а їх землю

розподіляли між собою.

Під тиском цих та інших подій, цар Микола ІІ пішов на поступки.

Імператор видає Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував своїм підданим усі

громадянські права, пообіцявши скликати народне представництво (Думу). Це

була по суті конституція. Але протрималася вона недовго, царському уряду,

85 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 53. 86 Орест Суптельний. Україна: історія. – К., 1993. – С. 369.

35

завдяки енергійним заходам нового прем’єр-міністра П.А. Столипіна, вдалося

взяти ситуацію під свій контроль. Тож, скориставшись відверто

сфальсифікованим приводом, 3 червня 1907 року було розігнано ІІ-гу Думу і по

суті реставровано режим самодержавства.

Це так би мовити загальний контекст на тлі якого відбувалися

революційні події і в самому с. Требухів. Насамперед, маємо зазначити

відвертий брак джерел про ті події, в краєзнавчих нарисах зустрічаємо

буквально 2-3 речення стосовно реакції на революцію в селі. Нами було

проаналізовано спогади М.Ґалаґана і віднайдено певні, невідомі раніше дані.

Зокрема, він, як активний учасник тих подій у складі РУП, організував на

Броварщині революційний гурток з осередком і в с. Требухів. Але його було

швидко розгромлено поліцією87.

Отже, як ми вже зазначали, напередодні 1905 року село жило не надто

заможно (деякі селяни ходили навіть у Таврію на заробітки). За даними В. Гузія

перед тою революцією, на одне господарство припадало в середньому по дві

десятини землі88. Про те настільки цього було мало, яскраво свідчать слова

Кривошеїна (помічника П.А. Столипіна), той зазначав, що: «...в умовах

Лівобережної України лише 4-5 десятин землі могло забезпечити пристойне

існування родини…»89.

. Найбільшим землевласником був місцевий священник Михайло Ґалаґан

(батько М.Ґалаґана), він розпоряджався 70 десятинами землі, але значна

частина була не його, а церкви90.

Про початковий етап революційних подій в нашому селі відомо мало, у

збірнику краєзнавчих нарисів «Броварська минувшина», наводяться дані (без

посилання на джерела), що у 1904-1905 рр. у селі був утворений соціал-

демократичний гурток, який приєднався до більшовиків. Гуртком керував

Федір Захарович Каленченко, який «завжди читав гуртківцям газету «Искра»,

87 Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К., 2005. – С. 102. 88 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 540. 89 Реєнт О.П. Україна ХІХ-ХХ ст. Роздуми та студії історика. – Корсунь-Шевченківськ, 2009. – С. 150. 90 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. - С. 540.

36

до складу того гурту входили: Чуприненко, Яким Мельниченко, Харитон

Швидак, Федір Бабич, Кирило Корнійко, Федір Оснач та деякі інші91. А В.

Гузій наводить дані, що 15 листопада 1905 року сільський писар Харитон

Швидак зібрав сільський сход, на якому требухівці вирішили не платити

податків, перерозподілити порівну землю, а уряд і царя не визнавати92. Але по

тому, поліція здійснила каральний рейд і все стало так як було напередодні

1905 року.

В подальших роках, Требухів, оговтавшись від революційних потрясінь,

продовжив активно розвиватися, демонструючи високі економічні показники.

Не відставала й соціальна сфера.

На всеросійській виставці 1913 року требухівські кустарі показали

вишивки, а взуття требухівці Шуляка отримало кілька відзнак93.

Про участь односельчан у Першій світовій війні інформації віднайти не

вдалося. Відомо, що на фронт пішло чимало требухівців, які вже пізніше у 20-ті

роки, будуть головною рушійною силою антибільшовицьких повстань.

Отже, на початку ХХ століття, селяни с. Требухів активно втягнулися у

революцію 1905-1907 рр., в селі активно діяли прихильники українських і

російських (більшовиків) соціалістичних партій. За час революції в селі

відбувся сильний антиурядовий виступ, але він був придушений поліцією. До

Першої світової війни село активно економічно розвивалося. А на саму війну

було мобілізовано чимало требухівців.

91 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.530. 92 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. - С. 540. 93 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. - С. 540.

37

РОЗДІЛ ІІІ

«Важке століття». Требухів у ХХ столітті

3.1 Требухів в роки Визвольних змагань українського народу за

національну державність 1917-1923 рр.

Достеменно відтворити всю палітру тогочасних подій ми нині не можемо

через елементарний брак місцевих джерел. Але, по-перше, масштаб курсової

роботи не дозволяє нам використати корпус джерел чернігівських архівів

(автор просто не встигне це зробити), по-друге, із загальних праць історії

визвольних змагань 1917-1921(23)рр. вимальовується загальна картина,

властива у той час і с. Требухів. Краєзнавці, досліджуючи історію села у ХХ ст.

звертали увагу головно на найбільш яскраві сторінки історії, такі як

антибільшовицькі повстання, колективізацію і розкуркулення, голодомор, війну

тощо, при цьому приділяли увагу і подіям тої доби. Себто, із вже виданих праць

та опублікованих джерел (свідчень очевидців), ми більш-менш точно можемо

реконструювати становище села в роки Української революції.

Своєрідним підсумком Національного Відродження українців

позаминулого століття стали події 1917–1921 рр. А саме, становлення УЦР,

Української Держави, Директорії та, з грудня 1917 року, існування радянських

урядів України (псевдо-урядів, цілком керованих з Москви). Ті події,

увійшовши в національну історіографію під назвою «Визвольні змагання» хоч

вони і зазнали поразки. Свою власну національну державу українці так і не

спромоглися відстояти, але того державотворчого пориву більшовики не могли

не врахувати, – так виник феномен радянської України. Державою та країна

вважалася лише на папері і була цілком залежною і керованою з союзного

центру. Але важливим був саме факт визнання українців як окремої нації з

правом на свою державу.

На фоні тих подій, протягом ХХ століття відбувалися важливі зрушення і

на локальному місцевому рівні. Саме висвітлення цих змін в с. Требухові і

присвячений даний пункт нашої роботи.

38

Весною 1920 року в Требухові відбулося масштабне антибільшовицьке

повстання94, - складова частина великої селянської антибільшовицької війни

1920-х років.

Вогнище тоді спалахнуло в селі Зазим`є колишньої Броварської волості

Остерського повіту Чернігівської губернії, тоді зазимці відмовилися надати

комісару від 12-й червоній армії (її штаб містився у Броварах) підводу та коней,

комісар від’їхавши за межі села почав стріляти по селянам. А у селі в той часу

було багато зброї полишеної свого часу денікінцями, а також багато селян були

учасниками Першої світової війни, тож не дивно, що відповівши комісару, один

селянин (повний георгіївський кавалер Калініченко) влучив. Мешканці того

села вирішили оборонятися й закликали до повстання сусідні села, їх

підтримали села Літки та Требухів95.

Як свідчить розвідка краєзнавця Миколи Барбона, у требухівців була

власна причина повстати. Під час неодноразового встановлення радянської

влади с. Требухів піддавалося великому мародерству з боку червоних, які,

наприклад, просто на вулиці знімали з жінок золоті сережки та каблучки96.

На село вирушив каральний підрозділ, в обороні взяло участь близько 300

селян, озброєних обрізами, вилами та всім іншим чим можна було битися. У

відповідь село обстріляли з гармат. Ті нечисленні свідчення, які були записані

на початку 90-х від поодиноких очевидців, вказують на те, що загинув кожен

десятий житель села97, вірніше, кожного десятого було розстріляно червоними

в покарання за повстання. Трохи пізніше тих червоних карателів майже всіх

(окрім одного – Сергія Кожаніна*) знищать у бою в с. Зазим`є місцеві

повстанці98.

94 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. - С. 540. 95 Літописна скарбниця: нариси історії Броварського краю (радянський період та доба незалежності України). Уклад. І .Доцин. – Бровари, 2003. – С. 98-99. 96 Літописна скарбниця: нариси історії Броварського краю (радянський період та доба незалежності України). Уклад. І .Доцин. – Бровари, 2003. – 100. 97 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. - С. 540. 98 Літописна скарбниця: нариси історії Броварського краю (радянський період та доба незалежності України). Уклад. І .Доцин. – Бровари, 2003. – 102. *Ця людина опублікує у радянській пресі 1920-х років низку спогадів про ті події.

39

Ось свідчення очевидця Федори Остапівни Корнійко: «Мені тоді було

тільки шість років, але я назавжди запам`ятала це криваве побоїще.

Вранці наш батько наказав моїм братам Федору та Миколі, аби вони

вигнали корів на пасовище. Невдовзі брати прибігли додому захекані й

перелякані... Вони розповіли батькові, що на пасовище налетіли якісь

розбійники у військовій формі і забрали все стадо корів.

Батько вийшов на подвір`я і побачив, що на красилівській дорозі горять

требухівські хати. А довкола уже бігли наші односельці, озброєні гострими

вилами і замашними дрючками. Били церковні дзвони, скликаючи скривджених

требухівців до повстання...

Відчувши небезпеку, наш батько хутенько повернувся до хати і разом з

матір`ю почав зодягати на дітей найкращу одежину. Потім із братом

Миколою почав виносити з хати скриню з домашнім майном. Адже загребущі

руки могли б забрати усі наші пожитки.

Через деякий час у нашому дворі вже гарцював на коні нахабний і

саженний вояка. Ми зрозуміли, що він буде палити нашу хату. І тоді

навперейми до нього кинувся батько і почав просити зайду, аби той

змилостився над ним. Тут же на призьбі сиділо шестеро заплаканих дітей...

На наше щастя, у працьовитого батька водилися сякі-такі гроші, і він до

останньої копієчки віддав їх розлюченому мародеру.

Десь під вечір із кривавого требухівського побоїща почали вертатися

наші сусіди і родичі. Серед наших селян були убиті, поранені, пограбовані й

спалені. Через батьків двір несли кудись двох убитих требухівців. Але перепало

також і непрошеним гостям. Серед червоноармійців теж були убиті й

поранені...

Ось яка страшна подія відбулася у нашому тихому і мирному Требухові у

1920 році»99.

99 Про повстання 1920 року в селі Требухові//Нове життя – 1993 – №35 – С.4.

40

3.2 У складі радянської України (1922-1960 рр.)

З часом забувається все, адже треба жити. Приблизно таке сталося у 1920-

х роках і в Требухові. Переживши всі лихоліття 1914-1920-х років, село

поступово пристосовувалося до нових умов.

У 1920 році (ймовірно відразу по придушенні повстання) в селі був

організований комнезам. Його очолив В.М. П`ятниця100.

Сільська рада була вперше організована ще в 1918 році на чолі з К.

Корнійко. У 1921-22 роках нею керував К.Х. Листопад101.

У 1922 році утворено поселення на землях Сотницького хутора.

Землевпорядники Ф.Шевченко, Й. Шостак перерозподілили, конфісковані у

великих місцевих землевласників землі, й передали їх поселенцям. Якими були:

І. Рогач, П. Ковбасинський, Д. Ганжа, Р. Бабич, С. Ігнатенко, Д. Швидак, Ю

Бабич, Д. Мельниченко. Цей хутір поступово зростав і станом на 2003 рік мав

уже 45 дворів (162 особи)102, а нині – значно зріс.

Сільська рада і комнезам регулювали перерозподіл земельних угідь; вони

вирішували, в кого відібрати і кому наділити чи додати землі. В середньому

дотримувалися таких пропорцій: на сім’ї з 2-3 особи – по 5,5 десятин, на 4-5 –

7, більша сім`я – 9 десятин. Головою земельного комітету був Захар

Максимович Голець, а потім - Андрій Андрійович Пасічний103.

У 1921 — 1922 роках налічувалося близько 800 дворів з населенням

майже 3,5 тис. осіб.

Село активно розвивалося в роки НЕП, так вже у 1927 році коні були

майже в кожного селянина, всього близько 1200 голів. Майже стільки ж

утримували й корів. Овець у селі на той час нараховувалося 5 — 7 тисяч.

Щоденно налагоджувався зв’язок села з містом, щороку розвивалась торгівля.

Виникло багато приватних лавок, понад 20 магазинів. Більшість магазинів

торгували рибою, крупою, пряниками, цукерками тощо. Частина лавок

100 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.530. 101 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.530. 102 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.530-531. *Комітет незаможних селян 103 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С.531.

41

пропонували мануфактуру та взуття. Багато сільськогосподарської продукції

постачалося у Київ, Слобідку, Дарницю, Бровари: переважно картопля,

капуста, цибуля, овес, сіно, солома, кури, борошно, м’ясо, молоко, сир, яйця,

масло та інше104.

Дещо складнішим було транспортне питання, були випадки, що ті

селяни, які не мали коней пішки ходили до Києва на базари. Звичайно на плечі

багато не візьмеш, тож часом требухівці користувалися п’ятнадцятимісним

диліжансом, який з Броварів у Київ на Поштову площу ходив. Коштувало те

«диво техніки» 10 копійок в одну сторону105. В самому селі щосереди був

базар. Нерідко на нього приїжджали з навколишніх сіл. А один раз на рік, перед

релігійним святом Покрови на так званого Покрівного Івана, в селі збиралася

ярмарка, куди приїжджали торговці з міст та навколишніх селищ106.

У період непу в селі нараховувалося 85 млинів-вітряків, де

господарювали Симон Мельниченко, Данило Кузьменко, Григорій Кузьменко,

Гордій Кузьменко, Матвій Кузьменко, Степан Грінченко, Іван Грінченко, а

також дві крупорушки у Самійла Шуляка і Клима Гольця. Олійниця була у

Якова Бабича. У 1922 рік група заможних селян-родичів (Г.С. Мельниченко,

Н.І. Грінченко, І.С. Заєць, B.C. Заєць) на кооперативних засадах купила

потужний нафтовий двигун. Наступного року навпроти кладовища побудували

млин. У 1922 році була організована сільськогосподарська артіль «Безвірник».

Через 2-3 місяці назву змінили на «Геть межі». Усього в ній налічувалося

десять господарств. Головував Грицько Опанасович Дем’яненко107.

Але НЕП радянська влада згортає фактично в 1928 році, по тому і

розпочинається масова колективізація і породжений нею Голодомор.

Геноцид українського народу, локальний вимір: село Требухів у роки

Голодомору 1932-1933

104 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 531. 105 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 531. 106 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 531. 107 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 532.

42

На початку 30-х років ХХ століття Україна пережила чи не

найстрашніший злочин за свою історію – штучно створений голод. В історію ті

події увійшли під назвою Голодомор 1932-1933 років. Ця трагедія торкнулась

майже кожної родини, а кількість її жертв нині можна підрахувати лише

приблизно. За радянських часів про це замовчували, лише у перебудовному

1987 році в УРСР вийшли друком перші дві статті у яких голод згадувався як

загальновідомий факт108. В роки незалежності, науковці нарешті отримали

змогу всесторонньо дослідити Голодомор. Їх висновки та підрахунки жахають,

так згідно з даними судової науково-демографічної експертизи інституту

демографії та соціальних досліджень ім. М.Птухи НАН України, від голоду

1932-33 рр. померло 3941000 осіб, а непрямі втрати становили 6122000109.

Найсмертоноснішим був червень 1933 р., коли щодоби в середньому помирало

34171 людина. Історики віднайшли в архівах 1022 кримінальних справ за

фактом людоїдства, скоєних у областях України в 1932-1933 рр110.

Ще сучасники, які лишили спогади про той злочин, стверджували, що він

був спланований державою. Теперішні ж дослідники відшукали і ввели в

науковий обіг велику кількість доказів того, що Голодомор був за своєю суттю

геноцидом української нації. Так, С. Кульчицький вказує на ту обставину, що

голод дійсно був у багатьох зернових районах СРСР, але: «на національну

спрямованість геноциду вказує та обставина, що заблокованою з метою

організації повального голоду територією були два адміністративно-політичні

утворення в яких чисельність українців переважала 2/3-х, УРСР і Кубань»111.

Й понині є чимало дослідників, які відкидають тезу про штучність цієї

трагедії, їхні аргументи полягають в тому, що: голод був скрізь на південному

заході СРСР; що необхідно було нагодувати голодні сім`ї робітників; що були

несприятливі погодні умови. Але й ці дослідники не знають як інакше пояснити

108 Кульчицький С. В. Голодомор 1932—1933 pp. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К.: Наш час, 2007. – С. 249-250. 109 Зарова Т. Голодомор / Тетяна Зарова // Країна. – 2011. - № 45(98). – С. 14. 110 Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про геноцид в Україні у 1932-1933 роках. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.memory.gov.ua/ua/509.htm 111 Голодомор 1932—1933 pp. як геноцид: труднощі усвідомлення. — К.: Наш час, 2007. — С. 229.

43

те, чому: «у зимові місяці 1932-1933 рр. у селян відбирали останній мішок

картоплі, пляшку молока, склянку пшона, в’язку цибулі, словом все, що

надавалося до їжі»112? І це при тому, що зібраного врожаю в УРСР цілком

вистачало на потреби республіки.

Зрештою, з огляду на всі ці та інші обставини, Голодомор 1932-1933 років

був визнаний актом геноциду українського народу здійсненого тоталітарним

репресивним сталінським режимом113.

Підсумки і наслідки Голодомору ввесь час корегуються й уточнюються.

Загальна картина відповідних подій нині вже більш-менш зрозуміла. Водночас,

потребує ґрунтовнішого дослідження питання Голодомору на місцевих рівнях.

Ця стаття має на меті розкрити перебіг Голодомору в селі Требухів

Броварського району Київської області.

За минулі 21 рік незалежності, питанням голоду в с. Требухові займалися

головно місцеві краєзнавці: робили записи свідчень очевидців, писали

розвідки114. Здебільшого пік інтересу припав на ранні 90-ті, в 60-літню річницю

трагедії.

Наша праця головним чином базована на неопублікованих свідченнях

очевидців трагедії, зібраних старшим науковим співробітником Броварського

краєзнавчого музею М.Г. Овдієнко, і які були люб’язно надані нам в

опрацювання. Також, ми опрацювали опубліковані свідчення очевидців та ті,

що зберігаються в фондах Броварського музею. Даних про голод в Обласному

архіві Київської області, де зберігається більшість актових джерел місцевої

влади, поки що не виявлено.

Напередодні голоду, село було одним із найбільших на Броварщині,

маючи у 1927 році 993 домогосподарств, нараховувало 4701 жителів115. Поряд

із селом розміщувалася військова частина на якій працював дехто з селян (в

112 Кульчицький С. Голодомор-33: сталінський задум та його виконання // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — № 15 — Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. — C. 194. 113 Закон України Про Голодомор 1932-1933 років в Україні. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/376-16 114 Мельник В. Голод - 33. До 60-річчя національної трагедії / Володимир Мельник // Нове життя. - 1993. - 21 січня. - С. 3.; Сом М. Требухівський Голодомор - 33 / Микола Сом // Нове життя. - 4 серпня. - С.3. 115 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – С. 541.

44

подальшому та робота врятує їхнім родинам життя). Проголошеному державою

курсу на колективізацію, селяни пасивно противилися. Не бачачи в такому

об’єднанні ніяких переваг, требухівці не охоче йшли туди. Перший колгосп був

створений в Требухові у 1930 році на основі місцевої артілі, до нього увійшло

тільки 9-ть бідних господарств, які зібрати врожай, попри сильну протекцію

влади, так і не спромоглися, – пшениця згнила на полях116. Після цього влада

вдається до збільшення норм хлібозаготівель та відвертих репресій. Так,

краєзнавець В.Гузій знайшов дані про початок розкуркулення: «…газета

«Пролетарська правда» писала, що голова сільради…Кривенко захищає

куркулів…тим, що хлібозаготівлю в 5 690 пудів голова розподілив не на 70

куркульських господарств, а на 217117.» Після цього розпочинається масове

розкуркулення заможних селян і виселення їх за тодішні межі Требухова, або їх

взагалі «забирали»118. В розпал цього процесу й розпочинається Голодомор.

При цьому у селян був лиш один вихід – йти до колгоспу. Влада, в особі голови

сільської ради й голів колгоспів, нічого не робила щоб допомогти голодуючим,

колгоспники й ті отримували на день «варене пійло і по шматку хліба»119 і з

цього треба було дати щось ще й дітям.

За свідченням очевидців, голод у Требухові розпочався у 1932 році.

Спровокований він був тим, що у людей відібрали всі їстівні припаси. Ф. Ю.

Лук’яненко, зазначав: «У 1932 — 1933 рр., коли велася масова колективізація,

урожай був звичайний, як і в інші роки. Засухи не було. Хліб здали державі до

зернини, не залишили ні на посів, ні для виплати на трудодні»120. Процедуру

відбирання всього їстівного яскраво описувала О. П. Голець: «Картоплю в нас

забрали всю з погреба і дві ями з города. І квасолю забрали — все забрали»121.

Майже всі очевидці звертали увагу на цей факт, забирали дійсно геть усе що

надавалося до їжі. Але була тут і особливість, а саме: тих хто рано пішов у

116 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари: Водограй, 2003. – С. 532. 117 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – С. 541. 118 Зі спогадів жительки села Требухів Борисенко Уляни Петрівни, 1922 р. н. 119 Спогади Гладкої Катерини Василівни, 1927 р. н. 120 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 121 Зі спогадів жительки села Требухів Ольги Павлівни Голець, 1929 р. н.

45

колгосп (таких було дуже мало, здебільшого бідняки) їх не обирали до нитки122,

а хто не вступив до 1932, - в тих «забирали навіть одяг»123.

При цьому, забирали місцеві, Ф. Ю. Лук’яненко згадував: «Активісти села,

переважно з бідняків, від імені сільради без документів і повноважень ходили

по селу бригадами чоловік по п’ять. Заходили майже в кожну хату і нишпорили

по закутках, по коморах, штрикали прутами по городах, забирали всі продукти,

не тільки картоплю, зерно, а й квасолю. Якщо в печі було щось варене в

горщиках, також забирали»124. Після навального розкуркулення та виселення,

страх перед владою був такий, що люди не боронили свого майна, дехто навіть

тікав під час обшуків125. Такій поведінці людей ймовірно сприяла й пам'ять про

звірства більшовиків у 1920 році (тоді в помсту за антибільшовицьке повстання

розстріляли кожного десятого требухівця)126. Хто був сміливіший – ті ховали

збіжжя (закопували, між дошками на горищі, ховали під піччю, навіть

замазували глиною в стіну). Але більшість й цього не робили, бо як свідчать

спогади Оксюти Ольги Архипівни: «Боронитися чи щось заховати було

неможливо, адже грабували односельці. А в селі всі знали одне одного і втаїти

щось не можна було»127.

В цей час селяни рятувались тим, що спродували все що було на ярмарках

у сусідніх селах: Димерці та Оглаві (Гоголеві), придбати ж щось у сусідньому

місті Бровари було неможливо, там і самі потерпали від голоду128, але якщо

було молоко – його можна було продати в Києві, до якого ходили пішки

(щонайменше 20 км.), там же можна було придбати хліб (продавали тільки одну

хлібину на руки)129. Дехто з требухівців відважувався навіть на поїздки у

«кацапщину»130, зазвичай у Вороніж, де хліб був. Одним із таких був Федір

Юхимович Лук’яненко, 1908 р. н., він неодноразово здійснював такі поїздки,

122 Зі спогадів жительки села Требухів Борисенко Уляни Петрівни, 1922 р. н. 123 Спогади Оксюти (Бабич) Ольги Архипівни, 1924 р. н. 124 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 125 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 126 Літописна скарбниця: нариси історії Броварського краю. – Броварі, 2003. – С. 105. 127 Спогади Оксюти (Бабич) Ольги Архипівни, 1924 р. н. 128 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 129 Зі спогадів жительки села Требухів Чуняк (Крисько) Ганни Ничипорівни, 1922 р. н. 130 Зі спогадів жительки села Требухів Федори Андріївни Овдієнко, 1914 р. н.

46

ще й брав з собою односельчан. Це дало змогу вижити багатьом. Він же

зазначав: «А в селі людей мерло дуже багато. Умер сусід — Рульовий пацан.

Викопали яму. Доки принесли на грабовище покійника, а в тій ямі вже двоє

лежать. Не було кому ям копать для покійників»131. Вражає, але була принаймні

одна людина (нам відомо про Марина Шуляк) яка неодноразово ходила навіть

на Західну Україну132. Також, щоб вижити багато хто ходив жебрати по селу

(виникла навіть спеціальна назва для цього - «ходить по клинки» - маленькі

різані шматочки хліба133, цим займалися здебільшого діти, але давали мало, бо

голод був скрізь. Тож більшість йшла в колгосп, там «усім, хто записався до

колгоспу, давали обіди і шматок хліба. За обідами колгоспники вистоювали в

довжелезних чергах»134 Ф.Ю. Лук’яненко згадував: «Хто не сидів склавши

руки, а крутився і вдома, і в колгоспі, ті вижили»135.

Окреме питання, яке ми намагалися дослідити, було про те що люди

вживали до їжі в період 1932-1933 років. Про харч колгоспників ми більш-

менш маємо уявлення (миска «варива» і шматок хліба), але й вони майже не

мали чим годувати своїх дітей. Спогади очевидців рясніють подробицями що та

як тоді їли. Найтяжчим періодом виявилась зима 1932-33 років, під час неї

рятувались всім чим могли, якщо було борошно з нього варили ріденьке пійло

(затірку)136, ловили котів, псів, пацюків, тхорів. Як тільки наступила весна, ті

хто вижили, кинулись їсти все зелене. Сучасник так про це згадував: «навесні

1933 р. поїдали все…траву, кропиву, дикий щавель, на болотах шукали ситняг.

Їли котів, собак, рибу, птахів»137. Чуняк Ганна Нечипирівна так описувала

повсякденне життя родини в той час: «мати і батько, щоб якось прогодувати

сім’ю, ходили на базар: у понеділок в Оглев, у середу в Димерку, а в вівторок і

в четвер — на базар у Київ. Я, як найстарша, варила їсти. У нас був 10-

літровий чугун, що ледве влазив у піч. Я варила в ньому горобиний щавель,

131 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 132 Зі спогадів жительки села Требухів Ковбасинської (Сом) Ольги Володимирівни, 1930 р. н. 133 Зі спогадів жительки села Требухів Чуняк (Крисько) Ганни Ничипорівни, 1922 р. н. 134 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 135 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 136 Зі спогадів жителя села Требухів Григорія Калениковича Овдієнко, 1914 р. н. 137 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н.

47

нарваний у Трепетнику. Тоді щавлю ще не сіяли в городах — не мали поняття,

а горобиний щавель був дрібний, як пальчик. У той чавун я дрібно кришила

штук три картоплини і забіляла молоком. Така була їжа. Варили ще бадилля з

редьки, бурячиння»138. Діти їли хрущів і набивали животи зеленими вишнями,

яблуками, грушами тощо. Селяни примудрялися із бур`яну варити навіть щось

схоже на борщ139, також варили «горобиний щавель, лободу»140. При цьому,

фахівці із проблем голоду стверджують, що без їжі людина живе близько 2-3

місяців. Якщо ж вона вживатиме одну страву, котра не містить жирів та білків,

а лише невелику кількість вуглеводів та значну кількість клітковини, яка не

засвоюється організмом. То процес підтримки життєво-важливих функцій

продовжиться на незначний термін, - максимум на 0,5 – 1 місяць141. Тож, т.зв.

«борщик» врятував життя багатьом.

При розкуркуленні в селян відбирали майже всю худобу, коли почався

голод, деяким вдавалося придбати корову на ярмарку в Оглаві (Гоголеві) чи

Димерці, але по дорозі з ярмарку знесилених голодом селян часто грабували,

тож намагалися йти до села манівцями, ховати худобину десь на краю села, а в

двір заводили лише в ночі142. Майже всі очевидці вказували на той факт, що

наявність корови давала можливість вижити. Селяни варили собі кашу з

подрібненої лободи яку заливали молоком143.

Коли ж вдавалося нарешті дістати борошна на хліб, то люди вмирали, коли

відразу його з`їдали, Голець О.П. описувала випадок, коли в її дядька Грінченка

О.С. померло відразу троє дітей, які з’їли гарячих випічок бо: «були такі

голодні, що не дали, щоб прохололо, а стали їсти гаряче»144.

Переказували навіть про випадки канібалізму. Так, Куць Надія Миколаївна

переповідала почуте від своєї матері: «від голоду люди їли родичів, які тільки-

тільки померли. Як тільки помер хтось, відрізали шматки м’яса, варили і

138 Зі спогадів жительки села Требухів Чуняк (Крисько) Ганни Ничипорівни, 1922 р. н. 139 Зі спогадів жительки села Требухів Федори Андріївни Овдієнко, 1914 р. н. 140 Зі спогадів жителя села Требухів Григорія Калениковича Овдієнко, 1914 р. н. 141 Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. — К.,2008. — С. 23. 142 Зі спогадів жительки села Требухів Ольги Павлівни Голець, 1929 р. н. 143 Зі спогадів жителя села Требухів Павла Пантелійовича Голець, 1919 р. н. 144 Зі спогадів жительки села Требухів Ольги Павлівни Голець, 1929 р. н.

48

їли»145. А Никаноршина Софія, втратила свого батька під час голоду в Києві,

куди він ходив торгувати, вона переказувала чутку, що він став жертвою банди,

що полювала на людей і потім робила з них ковбасу й холодець146. Та

найжахливіший випадок переказувала Каленченко Олександра Федорівна:

«мені розповідали, що дві дочки зарубали і з’їли свого безсилого батька. А

потім старша сестра зарубала меншу і теж з’їла, але й сама померла під

парканом на сільській вулиці»147. Подібне зазначали й деякі інші сучасники тих

подій, але всі з ремаркою «казали люди», проте, кількість подібних згадок

свідчить про те, що людоїдство таки було.

Голод сприяв буквально здичавінню людей, за найменшу крадіжку могли

забити до смерті (є один зафіксований випадок у спогадах)148.

За таких умов намагалися порятувати бодай дітей, коли вже не було чим

годувати їх, то зважувалися навіть на те, що відвозили їх до Броварів і там

лишали щоб дітей забрали до притулку149. Але й у тих притулках діти сильно

мерли. Все ж, багато свідчень вказують на те, що було багато родин в яких від

голоду вмерли всі діти, як от у родин Шуляків, Мельниченків, Рябенчуків150.

Померлих було стільки, що ховали або в спільних могилах, або – взагалі,

прямо на городі під хатою151. Часом люди були настільки знесилені, що й ями

не копали, трупи лежали просто там де людина померла152. Прокопенко

Єлизавета Петрівна згадувала: «У голодовку мерло стільки людей, що не

вправлялися копать ями. Вкидали в одну яму по двоє, троє, четверо людей.

Бувало, копали ями наперед — сьогодні, щоб завтра не копать, бо надоїдало. А

на другий день прийдуть, а яма вже повна. Хоронили без трун, а просто так —

скидали мертвих як попало в землю, прикидали землею і все»153. Її свідчення

підтверджують інші очевидці, при цьому уточнюючи, що сільська рада навіть

145 Зі спогадів жительки села Требухів Куць Надії Миколаївни, 1957 р. н. 146 Зі спогадів жительки села Требухів Никаноршиної Софії. 147 Спогади Каленченко Олександри Федорівни. 148 Зі спогадів жительки села Требухів Федори Андріївни Овдієнко, 1914 р. н. 149 Зі спогадів жительки села Требухів Прокопенко Єлизавети Калениківни, 1922 р. н. 150 Зі спогадів жительки села Требухів Ковбасинської (Сом) Ольги Володимирівни, 1930 р. н. 151 Зі спогадів жительки села Требухів Овдієнко Софії Іванівни, 1928 р. н. 152 Зі спогадів жительки села Требухів Овдієнко Надії Іванівни, 19.. р. н. 153 Зі спогадів жительки села Требухів Прокопенко Єлизавети Калениківни, 1922 р. н.

49

виділяла спеціальні підводи, які їздили селом і забирали померлих: «Трупи

звозили на грабовище. Ніхто за підводою не йшов, ніхто не плакав. Копали

неглибоку яму, підважували плечима підводу, перевертали. Трупи безладно

падали в ямку, викопану з таким розрахунком, щоб трупи заповнювали її врівні

із землею. Потім над трупами насипали невеличкий горбочок землі і знову

їхали збирать трупи154», згадував про те Прудкий Петро Єгорович. Ще й по

нині в селі збереглися сліди двох цвинтарів, на яких ховали в спільних могилах

жертв Голодомору, одне з них, т.зв. «Варченкове» було навіть спеціалізоване,

на ньому ховали тільки дітей.

На літо 1933 року Голодомор в селі припинився, на той час майже всі

селяни (99 %) були в чотирьох колгоспах: «Геть межі, ім. десятиріччя

«Пролетарської правди», «Жовтень», «Переможець»155. Відповідь на одне з

найважливіших питань, а саме про кількість жертв Голодомору в с. Требухів,

можна дати лише приблизну. Очевидці трагедії свідчать що померло дуже

багато людей, їхні оцінки конкретнішої кількості не сильно різняться, Василь

Іванович Колко згадував, що: «помер приблизно кожен четвертий житель

села»156, Федір Юхимович Лук’яненко, 1908 р. н. - : «вимерло третя частина

населення»157. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в

Україні подає дані, що за свідченням очевидців від голоду померло близько 400

людей158.

Ця трагедія назавжди увійшла в пам'ять требухівців. Нині на головному

цвинтарі села стоїть пам’ятний хрест всім жертвам Голодомору, а щороку в

останню суботу листопада на вікнах требухівців мерехтить вогник свічі, -

символ пам’яті і скорботи за всіма, хто став жертвою геноциду.

Корені тої трагедії, на нашу думку, варто шукати в подіях 1917-1921-х

років, коли українці зазнали поразки у визвольних змаганнях і втратили свою

154 Зі спогадів жителя села Требухів Прудкого Петра Єгоровича, 1934 р. н. 155 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 533. 156 Колко Н. Спогади В.І. Колка про Голодомор в селі Требухів 1932-1933 рр./ Наталія Колко //Нове життя – 1993. – 4 серпня. – С. 3. 157 Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р. н. 158 Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. — К.: «Буква», 2008. — С. 234.

50

національну державу. По тому, більшість українських земель спершу

опинилися під де-факто більшовицькою окупацією, а потім увійшли до складу

УСРР, яка перебувала по-суті у напівколоніальному становищі квазідержави,

себто – держави-муляжу159. На думку професора О. Мотиля, створення СРСР

довершило реінкарнацію Російської імперії160. При цьому, за образним

висловом С. Кульчицького в Радянському союзі було створено: «парадоксальну

форму народної влади, яка робила громадян безправними і недієздатними»161.

Як і кожна імперія, СРСР ґрунтувався на над централізації162, але була своя

ключова особливість, - зрощення державного механізму з партією, що

функціонувала за принципом диктатури. Ще однією особливістю радянської

держави було те, що вона не височіла над суспільством, а занурювалася в нього

своїм кістяком, побудованим як «передавальні паси». Завдяки такій системі,

людина, що перебувала на верхівці («вождь»), могла ініціювати масштабні

суспільні рухи – від стаханівського, до «руху спрямованого на ізоляцію або

винищення ворогів народу»163. Себто, підсумовуючи все вище сказане,

вважаємо, що Голодомор, рівно як і інші злочини вчинені державою в СРСР,

стали принципово можливими внаслідок реалізації нової моделі держави, як

комуністичної диктатури.

Диктатура Сталіна була тим, чим і задумував її «великий» Ленін: «нічим не

обмежена, жодними законами, жодними правилами не зв’язана влада, що

безпосередньо спирається на насильство»164.

159 Єфименко Г. Так звана незалежність так званих республік / Генадій Єфименко // Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 40-43. 160 Мотиль О. СРСР як Російська імперія/Олександр Мотиль//Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 44-45. 161 Кульчицький С. Російська партійна диктатура / Станіслав Кульчицький // Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 46-49. 162 Мотиль О. СРСР як Російська імперія/Олександр Мотиль//Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 44-45. 163 Кульчицький С. Російська партійна диктатура / Станіслав Кульчицький // Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 46-49. 164 Кульчицький С. Російська партійна диктатура / Станіслав Кульчицький // Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 46-49.

51

У січні 1933 року утворилося чотири колгоспи: «Геть межі», ім.

десятиріччя «Пролетарської правди», «Жовтень», «Переможець». У 1936 році

колгосп ім. десятиріччя «Пролетарської правди» перейменовано в колгосп ім.

Сталіна, колгосп «Геть межі» — в колгосп ім. Постишева, а в 1937 році — на

колгосп ім. Леніна165.

Напередодні війни, с/г в Требухові розвивалося дуже сильно,

представники села навіть брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській

виставці в Москві166.

Продовжилася історія требухівської школи. У 1932 році початкова

школа була перетворена в семирічну. Перший випуск учнів 7 класів відбувся

у 1934 році, а перший випуск десятикласників — у 1939 році. У 1940 році в

школі вже навчалося 720 учнів167.

Як тільки почалася Друга світова війна, більшість дорослого чоловічого

населення було мобілізовано до війська. Колгоспна худоба і сільські машини

були евакуйовані, але частина з них потрапила в оточення і змушена була

повернутися в село.

Восени 1941 року, прикриваючи Бориспільську дорогу, тут, на Рудці,

стояв у обороні харківський партизанський загін. Та хіба могли 90

партизанів затримати чотири німецькі дивізії? Половина тих харків’ян

загинули й поховані в братській могилі в центрі села. У роки німецької окупації

з села на роботи до Німеччини було вивезено 330 молодих людей, 23 з них

не повернулися. Із 916 требухівців призову 1941 року з війни не повернулося

понад 400. Загинули майже всі хлопці з випуску Требухівської школи 1939-

1941 рр168.

Збереглися численні спогади односельчан, про діяльність в селі

підпільників і про каральну операцію німців, яка закінчилася повішання

частини учасників руху Опору169.

165 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 533. 166 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 533. 167 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 540. 168 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 540. 169 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 534-535.

52

23 вересня 1943 року радянські війська звільнили село від німців.

Останні, при відступі, спалили частину села і хутір Переможець.У вересні —

жовтні 1943 року, у Требухові дислокувався штаб командуючого військами

1-го Українського фронту генерала армії М.Ф. Ватутіна і члена Військової

ради генерал-лейтенанта М.С. Хрущова. Крім того, в цей час знаходилися

штаби 38 армії, якою командував генерал К.С. Москаленко і 3 гвардійської

танкової армії під командуванням генерала Н.С. Рибалка170.

Голови колгоспів, особливо в перший післявоєнний період, часто

мінялися. Першим повоєнним головою був обраний Яків Михайлович

Ковбасинський171.

У 1950 році всі колгоспи об'єднали в один загально-сільський колгосп ім.

Хрущова, що пізніше був перейменований в колгосп «Жовтень»; головою

об’єднаного колгоспу працював Іван Михайлович Ковбасинський. Після

реорганізації колгоспу в радгосп (квітень 1963 р.) І.М. Ковбасинський був

призначений директором радгоспу «Требухівський». На той час, у фермах

колгоспів села налічувалося: великої рогатої худоби — 1127 голів, у т. ч. дійних

корів — 389; свиней — 864, в т.ч. свиноматок — 224; птиці— 2397, в т.ч.

несучок — 2000; овець — 727, в т.ч. вівцематок — 326; коней — 397;

бджолосімей — 416.Сади та ягідники займають нині понад 400 га. Через 10

років зросло до 2000 — 3000 голів великої рогатої худоби, свиней — до 3000,

птиці— до 12000, бджіл — 300 — 350 сімей. Усього землі в обороті 5552

гектари, в т. ч. сіножаті — 894 га, ріллі — 3865 га172.

Багато уваги у післявоєнні роки приділялося будівництву. Крім

спорудження тваринницьких приміщень та інших будівель, починаючи з 1953

року, в селі широко розгорнулося зведення житлових будинків для робітників і

службовців. Силами й коштами колгоспу з 1953 по 1963 роки у Требухові

збудовано лазню, шосейну дорогу довжиною 15 км, лікарню на 50 ліжок,

медамбулаторію. У 1961 році також силами і коштами колгоспу розпочато

170 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 535. 171 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 536. 172 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 536.

53

спорудження будинку культури на 650 місць та школи на 450 місць. У зв’язку з

тим, що в колгоспі не було спеціалістів з будівництва, усі споруди, крім школи,

зводилися за власними проектами Івана Михайловича Ковбасинського173.

Отже, соціально-економічний розвиток с. Требухів у складі радянської

України характеризувався певною еволюцією. Спершу, селяни не сприйняли

більшовиків і підняли повстання, але зазнавши поразки і переживши криваву

каральну операцію, требухівці змирилися. В часи НЕП село демонструвало

сильний соціально-економічний розвиток, зокрема у с/г завершився

промисловий переворот локального рівня. У ті часи Требухів став одним із

найбільших сіл Броварщини. Колективізацію селяни не сприйняли, відповідно,

сильно постраждали від розкуркулення та Голодомору, якими влада загнала їх

до колгоспів. В роки Другої світової війни, в Требухові діяла група

підпільників, понад 300 юнаків та дівчат було вивезено до Німеччини на

роботи. Загальні втрати серед требухівців – 400 (тільки військові втрати). Після

війни, село відродилося досить швидко, і вже в 1950-х демонструвало

традиційно високі соціальні та економічні показники. У 1960-х село славилося

насамперед своїми садами, а врожай йшов на продаж до столиці.

Подальша історія села Требухів – це вже новітня історія. Активне

дослідження якої тільки розпочинається.

3.3 Вивчення історії села Требухів на уроках Київщинознавства на основі

відомої і нововідкритої джерельної бази.

Як відомо, Київщинознавство – курс за вибором, розроблений як

структурний компонент варіативної частини базового навчального плану

загальноосвітніх навчальних закладів. Його було запроваджено згідно з

Постановою Кабінету Міністрів від 10 червня 2002 року №789174. Відповідно до

того акту, у всіх загальноосвітніх навчальних закладах Київської області

введено курс "Київщинознавство" та розроблено навчально-методичне

173 Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. – Бровари, 2003. – С. 536. 174 Кабінет міністрів України. ПОСТАНОВА від 10 червня 2002 р. N 789 Київ Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року. Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1051.755.0

54

забезпечення у вигляді видання посібників і підручників "Київщинознавство"

для учнів 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11 класів та географічного атласу Київської області.

В.М. Гудима, методист навчально-методичного кабінету регіонального

краєзнавства КОІПОПК, вважає, що основними завданнями курсу

"Київщинознавство" є:

- розширення знань школярів про Київську область, свій район, місто, село

де проживає учень;

- формування в учнів уявлення про Київщину і конкретний населений пункт

як цілісний об’єкт пізнання, що має свою природу, історію, економічний та

соціально - культурний розвиток;

- виховання в учнів глибокої поваги до своєї малої батьківщини;

- удосконалення дослідницько-краєзнавчої роботи в конкретному регіоні175.

У 2011/2012 навчальному році викладання курсу буде здійснюватися за

навчальною програмою "Київщинознавство. 1-12 класи", рекомендованою

Міністерством освіти і науки України (лист № 1/12 – 1717 від 30.04.2009 року.).

Структурних змін у програмі не передбачено. У кожному класі на вивчення

курсу "Київщинознавство" відводиться 35 годин на рік (1 година на

тиждень)176.

Київщинознавство включає такі компоненти змісту:

1. Київська область – адміністративно-територіальна одиниця; історія її

формування.

2. Природно-географічні особливості Київщини, їх вплив на розселення та

господарську діяльність.

3. Розгортання історичних подій на даній території.

4. Населення краю та його господарська діяльність.

5. Культурно-побутова сфера населення Київщини в контексті

загальнонаціональної культури.

6. Проблеми та перспективи розвитку Київщини.

175 Гудима В.М. Київщинознавство. Електронний ресурс. Режим доступу: http://kristti.com.ua/index.php 176 Гудима В.М. Київщинознавство. Електронний ресурс. Режим доступу: http://kristti.com.ua/index.php

55

У процесі навчання необхідно показати зв'язок між історією свого краю та

історією України, природними особливостями території Київщини і

географічною оболонкою, між господарством і культурною спадщиною нашого

краю та загальноукраїнською економікою і культурою.

У 1-му класі необхідно впроваджувати ігрові форми навчальної

діяльності з використанням наочності, враховуючи ознайомлюючий характер

курсу для даної вікової категорії дітей. Провідними є теми "Моя родина",

"Твій населений пункт", "Люби і знай свій рідний край", "Твоє духовне

коріння".

У 2 класі учні повинні глибоко вивчити дерево свого роду і через це

осмислити себе частинкою населення свого міста чи села, Київщини, України.

Провідними є теми "Твоє духовне коріння", "Моя родина", "Твій населений

пункт".

У 3 класі основною повинна стати тема "Твоє духовне коріння". Вона має

народознавче спрямування під час вивчення якої учні знайомляться з

народними звичаями, обрядами, святами.

У 4 класі провідними повинні стати теми "Мій рідний край", "Мій

населений пункт", "Моя родина". Курс "Київщинознавство" у 4 класі має

пропедевтичний характер, оскільки є основою для засвоєння матеріалу курсів

"Природознавство" та "Географія" у середніх та старших класах.

Значна увага у 1-4 класах має приділятись проведенню екскурсій, уроків-

мандрівок, пізнавально-дослідницьких занять на відкритій місцевості з метою

більш глибокого вивчення рідного краю.

У 5 класі курс "Київщинознавство" має природничо-географічне

спрямування. Особливу увагу необхідно приділити вивченню природних,

економічних, культурно-історичних особливостей своєї місцевості.

Провідними у 6 класі є теми "Розвиток історичних подій на території

Київщини", "Література рідного краю", "Мистецтво Київщини", "Мова та топо-

німіка рідного краю".

56

У 7 класі треба приділити увагу вивченню історії освіти і науки рідного

краю від найдавніших часів до сьогодення, системи охорони здоров’я, розвитку

засобів масової інформації на території Київщини – періодичних видань, радіо,

телебачення, поштового зв’язку, книгодрукування, висвітлити екологічну

ситуацію.

У 8 класі курс "Київщинознавство" має народознавчий характер. Головну

увагу треба приділити вивченню основних етапів розвитку традиційного

господарства, давати характеристику основним видам промислів і ремесел

Київщини, звичаям та обрядам населення нашого краю, характеризувати

історико-етнографічні особливості свого населеного пункту та основні види

господарської діяльності рідного краю.

У 9 класі. Учні повинні ознайомитись з основними етапами формування

української нації та їх відображенням в історії Київщини, етнічним складом

населення Київської області, свого району, міста, регіональними особливостями

одягу та житла Київщини, правилами народної моралі, рисами сімейного

побуту та родинного виховання на Київщині.

У 10 класі учні вивчають особливості природи Київщини. Соціально-

економічну, демографічну і культурну ситуацію.

У 11 класі при вивченні тем "Економічний розвиток рідного краю",

"Розвиток науки", "Освіта Київщини". Особливу увагу треба приділити

профорієнтаційній роботі з учнями177.

Отже, як видно з вищенаведених фактів, історія рідного населеного

пункту проходить червоною ниткою крізь увесь курс «Київщинознавство»,

себто в 1-11 класах учні, окрім всього іншого, вивчають й безпосередньо

історичний розвиток свого населеного пункту.

Так, у 1-4 класах це відбувається пропедевтично й, відповідно,

фрагментарно. Учні отримують загальні знання з історії рідного населеного

пункту. З документальних джерел вчитель залучає лише перекази про

заснування села.

177 Гудима В.М. Київщинознавство. Електронний ресурс. Режим доступу: http://kristti.com.ua/index.php

57

Протягом 5-9 класу, учні систематично вивчають історію с. Требухів, у

контексті регіональної та загальноукраїнської історії. При цьому, головним

принципом подання матеріалу учням є хронологічний. З огляду, на відсутність

спеціального збірника документів про с. Требухів, складність пошуку джерел та

невелику кількість відомих (окрім переказів про заснування села, достатньо

відомими є лише свідчення про Требухівське повстання 1920 р. та про

Голодомор), вчителі місцевої школи на уроках Київщинознавства рідко

використовують методи роботи з документами.

На нашу думку, незначне використання документальних джерел на уроках

Київщинознавства не дозволяє сповна висвітлити минуле села. Адже

використання документальних джерел дозволяє: ілюструвати, конкретизувати

теоретичний матеріал; подавати інформацію про нові факти, події; слугувати

засобом здобуття історичних знань учнями і допомагати вирішувати

пізнавальні , проблемні, практичні завдання.

Щоб вирішити цю проблему, нами готується хрестоматія з історії с.

Требухів (поки що лише до середини 1930-х рр.), де зібрані документи, які

ілюструють розвиток села в різні періоди його існування. Текст збірника буде

знаходитися у вільному доступі в мережі. Ми пропонуємо вчителям, які

викладають курс «Київщинознаство» в с. Требухів, використовувати ці

документи при висвітленні різних етапів історичного розвитку села.

Пропонований нами збірник містить фрагменти і повні версії документів,

які розкривають важливі відомості про минуле села Требухів. Відповідно до

хронологічного принципу збірник містить такі документи:

• Кін. XVI – кін. XVIІ ст. – перекази про заснування села (в тому числі

й версія переказана М.Ґалаґаном); виписки з книги Київського

воєводи за 1629 рік; актові джерела з Волинської (Руської) метрики,

які стосуються села; жалувана грамота Олексія Михайловича 1680

року про підтвердження прав Києво-Печерської Лаври на землі с.

Требухів.

58

• XVIII ст. – указ Петра І про підтвердження прав Києво-Печерської

Лаври на землі…; дані ревізій 1726, 1737, 1741 років; матеріали

судової справи 1732 року про захоплення козаками Яковом, Микитою

і Левком Овдієнком монастирських земель; дані Рум`янцівського

опису Малоросії 1784 року; указ Катерини ІІ про створення

Київського намісництва; указ Катерини ІІ 1786 року про

секуляризацію церковних земель.

• ХІХ ст. – указ Олександра І 1805 р. про створення губерній

(Чернігівської); дані ревізій 1858 та 1892 років; витяги з спогадів

М.Ґалаґана; витяги з праці А.А. Русов. Описание Черниговской

губернии.

• ХХ ст. – спогади односельчан про Требухівське повстання 1920 р.;

витяги з преси 1920-х – поч.1930-х рр.; спогади односельчан про

Голодомор.

Праця над пошуком невідомих джерел триває. Нами свідомо не бралося

до уваги все ХХ століття, воно потребує окремого ґрунтовного дослідження

базованого на архівних джерелах, а обсяги і завдання не дозволяють зробити це

в межах цієї праці.

Інше питання, яке ми вважаємо за потрібним розкрити в цьому параграфі

курсової роботи, є методика використання документів на уроках

«Київщинознавства». На нашу думку, однією з найкращих методик – є

запропонована Л. Задорожньою. Вона передбачає реалізацію трьох основних

етапів:

І. Ознайомлення з історичним документом:

1. Яка назва документа?

2. Хто автор, яка його життєва, політична та соціальна позиція?

3. Де і коли написаний документ?

4. Для кого він призначений?

5. З якою метою написаний?

6. Чи поділено документ на частини, які назви вони мають?

59

7. Чи має документ невідомі слова, значення яких слід одразу

з’ясувати?

8. Чи зможете переказати зміст документу вголос?

ІІ. З’ясування характеру поданої інформації:

1. Яка вона (економічна, політична, технічна, наукова, релігійна,

культурна, особиста)?

2. Учитель повинен навчити старшокласників розрізняти інформацію

(відкриту і закриту, приховану і неприховану, пряму і непряму,

актуалізовану і потенційну).

ІІІ. Поглиблений аналіз документу шляхом різнорівневих завдань, які

впроваджуються в навчання евристичною бесідою:

І.-й під етап «Інформаційний»:

1. Які знайомі вам події, факти, явища описані в документі?

2. На вашу думку, які головні думки автора документу ви

виділили б з тексту?

3. Чи згодні ви з тим як автор описує відомі вам події, явища,

факти?

4. Як ви зрозуміли окремі частини документу, чи можете їх

пояснити?

ІІ-й – «Аналітичний». Аналіз ведеться за евристичною бесідою і

будується за допомогою серії взаємопов’язаних питань,

спрямованих на пошук розв’язків поставленої проблеми. Завдання

полягає у побудові питань за допомогою таких конструкцій:

• Який вплив мало на те…?

• Чи правий був автор, коли стверджував що…?

• Як відбувалося…?

• Який буде ваш власний аналіз ситуації…?

• Поясніть…

• Прокоментуйте…

• Дайте оцінку…

60

• Чи можна вважати…?

• Які причини…?

• Які позитивні та негативні риси ви могли би виділити?

• Чи можна було…?

• Що намагалися зробити…?

• Яке історичне значення має…?

• Чи була досягнута мета?

ІІІ-й – «Творчий»:

1. Висловіть власну думку щодо позицій, тверджень,

характеристик відображених у документі.

2. Порівняйте думки висунуті в документах з іншими

матеріальнми документами.

3. Проаналізуйте відображення проблематики документа в

інших джерелах історичних знань.

4. Зробіть висновки настільки об’єктивною є інформація подана

в документі.

Отже, в даному параграфі курсової роботи нами було показано наскільки

важливим є значення історії рідного населеного пункту в курсі

«Київщинознавство». Ми розглянули питання використання документів при

вивченні історії с. Требухів, при цьому з’ясували, що наявних в широкому

доступі документів є дуже мало, щоби сповна повноцінно використовувати їх в

навчальній діяльності. Тож нами була розпочата робота над створенням

відповідного збірника документів. Також, як приклад, ми навели методику

роботи з історичними документами на уроках історії Л. Задорожньої.

61

ВИСНОВКИ

В процесі наукового вивчення проблеми, нами було досліджено

історичний розвиток села Требухів за період від кін. XVI ст. до 1960 р.

Відповідно до мети і завдань цієї роботи, нами було зроблено

нижченаведені висновки:

Джерельна база, представлена нечисленним архівними й опублікованими

документами та спогадами є цілком достатньою для розв’язання обраної

проблеми. В процесі проведеного дослідження нами було введено в науковий

обіг понад 30-ть раніше неопублікованих джерел з різних історичних періодів,

які стосуються обраної теми.

Аналіз історіографії показав, що історичний розвиток с. Требухів

досліджений мало. Відомо лише 2-ві спеціалізовані краєзнавчі праці, проте, там

історичний поступ висвітлений фрагментарно, а головна увага акцентована на

3-х подіях: проблемі появи села (кін. XVI – поч. XVII ст.), Требухівське

антибільшовицьке повстання 1920 р. та на Голодоморі 1932-1933 рр. Тож, дана

тема потребує ґрунтовного наукового дослідження.

Критичний аналіз усних і передусім писемних джерел засвідчує те, що

власне село Требухів (в сучасному розумінні, себто поселення на сучасній

території, з такою назвою і подальшими безперервним розвитком) виникає не

пізніше кінця XVI - початку XVII сторіч. Усні джерела, засвідчують що з часів

монголо-татарської навали і до початку XV ст. постійних поселень на цих

землях не було. Відповідно, нами була висунута і обґрунтована гіпотеза, про те,

що з XV і до початку XVII століття, на цих землях існувало декілька

непостійних поселень, одне з яких (засноване ключником Требою) зрештою і

дало початок власне Требухові. Орієнтовно це поселення виникло у середині

XVI ст. Але будучі малолюдним, заснованим втікачами воно не помічалося

владою до 20-х років XVII ст., коли київський воєвода активізував

колонізаційний рух на Броварщині. Тоді ж, у 1629 році ми і зустрічаємо першу

писемну згадку про Требухів.

62

Повноцінно поставши у першій половині XVII ст., село Требухів до

середини цього сторіччя перетворилося на одне з найбільших монастирських

населених пунктів Броварщини. Одночасно в цей час село активно заселяє

козацтво, яке в судовому порядку виборює в монастиря право на особисте

землеволодіння. В цей час формуються найдавніші требухівські роди. До 1648

року в селі були володіння лише одного великого шляхтича –Даниловича. З

початком Української революції (1648-1676 рр.) село остаточно звільняється від

шляхетського землеволодіння, зростає роль козацтва. В ході визвольної війни

требухівські козаки брали активну участь у боях по всій Україні. Одночасно

Революція сприяла пожвавленню економічного життя населення, активно

розвивається с/г та промисли. Доба Руїни негативно позначилася на історії села.

По тому, село разом з усією Броварщиною остаточно відходить до складу

Лівобережної Гетьманщини.

У складі Гетьманщини розвиток села Требухів характеризувався

домінуванням наступних тенденцій:

1. постійне зростання населення села, збільшення кількості дворів,

інтенсивний розвиток с/г та промислів;

2. поділом села на дві самоврядні частини (кутки) – монастирських селян

на чолі з війтом і козаків на чолі з сільським отаманом;

3. боротьба козаків з Києво-Печерським монастирем за земельні угіддя,

яка тривала маже півтора століття.

Одночасно, протягом періоду існування Лівобережного гетьманату, в селі

відбулися якісні зрушення в культурній сфері, було побудовано нову церкву

(1714, святої Трійці) при якій функціонувала школа.

Кінець XVIII ст. і все ХІХ ст. минуло для с. Требухів відносно спокійно.

Село щасливо уникнуло кріпацтва, демонструвало стабільне зростання,

досягши станом на 1897 рік 3417 душ населення (672 двори). Як і для решти

Північного Лівобережжя, відчувалася певна недостача земель, що змушувала

селян «ходити у Таврію» на заробітки. Водночас,малоземелля та близькість

ринку збуту – Києва, стимулювало розвиток промислів. В ці часи було

63

перебудовано церкву святої Трійці, відкрито одну з перших на Броварщині

земських шкіл із сільськогосподарським нахилом. Загалом, оцінюючи наслідки

того «тихого» століття, можна зробити висновок, що це був дуже сприятливий

час існування Требухова. Що підтверджується й свідченнями очевидця – М.

Ґалаґана.

На початку ХХ століття, селяни с. Требухів активно втягнулися у

революцію 1905-1907 рр., в селі активно діяли прихильники українських і

російських (більшовиків) соціалістичних партій. За час революції в селі

відбувся сильний антиурядовий виступ. До Першої світової війни село активно

економічно розвивалося. А на саму війну було мобілізовано чимало

требухівців.

Соціально-економічний розвиток с. Требухів у складі радянської України

характеризувався певною еволюцією. Спершу, селяни не сприйняли

більшовиків і підняли повстання, але зазнавши поразки і переживши криваву

каральну операцію, требухівці змирилися. В часи НЕП село демонструвало

сильний соціально-економічний розвиток, зокрема у с/г завершився

промисловий переворот локального рівня. У ті часи Требухів став одним із

найбільших сіл Броварщини. Колективізацію селяни не сприйняли, відповідно,

сильно постраждали від розкуркулення та Голодомору, якими влада загнала їх

до колгоспів. Жертвами організованого комуністичною владою штучного

геноциду стала майже третина мешканців чотиритисячного села. В роки Другої

світової війни, в Требухові діяла група підпільників, понад 300 юнаків та дівчат

було вивезено до Німеччини на роботи. Загальні втрати серед требухівців – 400

осіб (тільки військові втрати). Після війни, село відродилося досить швидко, і

вже в 1950-х демонструвало традиційно високі соціальні та економічні

показники. У 1960-х село славилося насамперед своїми садами, а врожай йшов

на продаж до столиці.

В останньому пункті третього розділу курсової роботи нами було

показано наскільки важливим є значення історії рідного населеного пункту в

курсі «Київщинознавство». Ми розглянули питання використання документів

64

при вивченні історії с. Требухів, при цьому з’ясували, що наявних в широкому

доступі документів є дуже мало, щоби сповна повноцінно використовувати їх в

навчальній діяльності. Тож нами була розпочата робота над створенням

відповідного збірника документів. Також, як приклад, ми навели методику

роботи з історичними документами на уроках історії Л. Задорожньої.

65

ДОДАТКИ

Додаток №1

Ревізія маєтностей Переяславського полку 1726 року. Село Требухів

Можні посполиті:

Кирило Бабич

Гаврило Мельниченко

Марко Хромець

Петро Солодченко

Іван Солодкий

Петро Калениченко

Антон Броваха

Юрко Юрченко

N. Царенко

Каленик Старий

N. Шуляк

Калинко?

Дежченко?

Василь Ігнетенко

Убогі посполиті:

Левко Царик

Павло Нестеренко

Антон Гончар

Іван Колко

Василь Скоробагатько

Андрій Коломійченко

Іван Заєць

Семен Рогач

Грицько Швидак

Левко Петренко

Ярема Петренко

66

Хвесько Куць

Василь Руденко

Василь Гресь

Грицько Жеребченко

Каленик Якушенко

Конон Солодченко

Данило Соменко

Семен Сохач

Василь Мизюк

Лесько Соменко

Никон Залозний

N. Іваненко

Удови посполиті:

Бабичиха

Олена Мельничка

Марія Веребиха

Шилиха

Олена Янчиха

Христя Кищиха

Козаки можні:

Овдій Дем`яненко

Іван Прудченко

Яків Лошенко

Марко Онопрієнко

Козаки убогі:

Іван Лук`яненко

Федір Никоненко

Конон Лошенко

Гаврило Листопад

Андрій Богданенко

67

Мойсей Глух

Семен Ганджа

Павло Горкун

Юхим Безлюда

Іван Плющ

Ювко Нижник178

Додаток №2

Геральдичні символи с. Требухів

178 Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне дослідження. – Київ, 2012. – С. 537.

68

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

ДЖЕРЕЛА

Неопубліковані:

1. Зі спогадів жительки села Требухів Борисенко Уляни Петрівни, 1922 р.

н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

2. Зі спогадів жителя села Требухів Федора Юхимовича Лук’яненко, 1908 р.

н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

3. Зі спогадів жительки села Требухів Ольги Павлівни Голець, 1929 р. н. про

Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим

співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і

люб’язно наданих на опрацювання.

4. Зі спогадів жительки села Требухів Чуняк (Крисько) Ганни Ничипорівни,

1922 р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

5. Зі спогадів жительки села Требухів Федори Андріївни Овдієнко, 1914 р.

н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

6. Зі спогадів жительки села Требухів Ковбасинської (Сом) Ольги

Володимирівни, 1930 р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр.,

записаних старшим науковим співробітником Броварського краєзнавчого

музею Овдієнко М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

7. Зі спогадів жителя села Требухів Григорія Калениковича Овдієнко, 1914

р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

69

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

8. Зі спогадів жителя села Требухів Григорія Калениковича Овдієнко, 1914

р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

9. Зі спогадів жителя села Требухів Павла Пантелійовича Голець, 1919 р. н.

про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим

співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і

люб’язно наданих на опрацювання.

10. Зі спогадів жительки села Требухів Куць Надії Миколаївни, 1957 р. н. про

Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим

співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і

люб’язно наданих на опрацювання.

11. Зі спогадів жительки села Требухів Никаноршиної Софії про Голодомор в

с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим співробітником

Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і люб’язно наданих на

опрацювання.

12. Зі спогадів жительки села Требухів Прокопенко Єлизавети Калениківни,

1922 р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

13. Зі спогадів жительки села Требухів Овдієнко Софії Іванівни, 1928 р. н.

про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим

співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і

люб’язно наданих на опрацювання.

14. Зі спогадів жительки села Требухів Овдієнко Надії Іванівни, 19.. р. н. про

Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим

співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і

люб’язно наданих на опрацювання.

70

15. Зі спогадів жителя села Требухів Прудкого Петра Єгоровича, 1934 р. н.

про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим

співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і

люб’язно наданих на опрацювання.

16. Зі спогадів жительки села Требухів Костяної (Мельниченко) Ксенії

Миколаївни, 1924 р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр.,

записаних старшим науковим співробітником Броварського краєзнавчого

музею Овдієнко М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

17. Зі спогадів жительки села Требухів Хромець (Сом) Віри Іванівни, 1948 р.

н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

18. Зі спогадів жительки села Требухів Сом Уляни Федорівни, 1919 р. н. про

Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим науковим

співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко М.Г. і

люб’язно наданих на опрацювання.

19. Зі спогадів жительки села Требухів Ковбасинської Проні Костянтинівни,

1922 р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського Музею Овдієнко М.Г. і люб’язно

наданих на опрацювання.

20. Зі спогадів жительки села Требухів Мельниченко Пелагеї Лазарівни, 1918

р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр., записаних старшим

науковим співробітником Броварського краєзнавчого музею Овдієнко

М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

21. Зі спогадів жительки села Требухів Прудкої (Голець) Надії

Олександрівна, 1932 р. н. про Голодомор в с. Требухів 1932-1933 рр.,

записаних старшим науковим співробітником Броварського краєзнавчого

музею Овдієнко М.Г. і люб’язно наданих на опрацювання.

71

22. Спогади Гладкої Катерини Василівни, 1927 р. н. про Голодомор в селі

Требухів. Матеріал з Броварського краєзнавчого музею, люб’язно

наданий старшим науковим співробітником Овдієнко М.Г.

23. Спогади Оксюти (Бабич) Ольги Архипівни, 1924 р. н. про Голодомор в

селі Требухів. Матеріал з Броварського краєзнавчого музею, люб’язно

наданий старшим науковим співробітником Овдієнко М.Г.

24. Спогади Каленченко Олександри Федорівни про Голодомор в селі

Требухів 1932-1933 рр. Матеріал з Броварського краєзнавчого музею,

люб’язно наданий старшим науковим співробітником Овдієнко М.Г.

25. Спогади Костяного Василя Петровича про Голодомор в селі Требухів

1932-1933 рр. Матеріал з Броварського краєзнавчого музею, люб’язно

наданий старшим науковим співробітником Овдієнко М.Г.

Публікації документів:

26. Закон України Про Голодомор 1932-1933 років в Україні. [Електронний

ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/376-16

27. Кабінет міністрів України. ПОСТАНОВА від 10 червня 2002 р. N 789

Київ Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до

2010 року. Електронний ресурс. Режим доступу:

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1051.755.0

28. Колко Н. Спогади В.І. Колка про Голодомор в селі Требухів 1932-1933

рр./ Наталія Колко //Нове життя – 1993. – 4 серпня. – С. 3.

29. Мельниченко А. Спогади М.К. Чечотки про Голодомор в селі Требухів

1932-1933 рр./Аліна Мельниченко //Нове життя – 1993. – 4 серпня. – С. 3.

30. Микола Галаган. З моїх споминів (1880 – 1920 р.): Документально-

художнє видання/Передмова: Т.Осташко, В.Соловйова. – К.: Темпора,

2005. – 656 с.: іл.

31. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами

генерального штаба. Черниговская губерния. Составил М. Домонтович. -

Санкт-Петербург, 1865. – 686 с.

72

32. Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. Т. VII. –

Санкт-Петербург, 1903. – 376 с.

33. Русов А.А. Описание Черниговской губернии. Составлено по поручению

Губернского Земства членом Императарскаго Русскаго Географического

Общества А.А. Русовим. Том І. Чернигов: Издание редакции «Земскаго

Сборника Черниговской губернии, 1898.

34. Опис Київського намісництва 70-80-х. рр. XVIII ст. – К., 1989. – 242 с.

35. Историко-географической сборник. – К., 1928. – с.146.

36. Обозрение Румянцевской описи Малоросии. – К., 1885.

37. Список населенных мест Черниговкой губерниипо сведениям

ревизии1859 года. – СПБ., 1866.

38. Сом М. Требухівський Голодомор - 33 / Микола Сом // Нове життя. - 4

серпня. - С.3.

39. Первая всероссийская перепись 1897 года. Черниговская губерния. –

СПБ., 1905.

40. Постанова Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2010 року у

розслідуваній Службою безпеки України кримінальній справі про

геноцид в Україні у 1932-1933 роках. [Електронний ресурс] – Режим

доступу: http://www.memory.gov.ua/ua/509.htm

41. Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для

українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське

воєводства) 1569-1673. – К.,2002. – С.

42. Шафонський А. Чернигавскаго намесничества топографическое

описание. – К., 1851.

Праці:

43. Гузій В. Золота очеретина: Броварщина. Історично-краєзнавчі нариси. –

Броварі: Українська ідея, 1997. – 400 с.

44. Гузій В. Про золоту очеретину: Броварщина. Науково-популярне

дослідження. – Київ: Світ Успіху, 2012. – 608 с.

73

45. Голодомор 1932—1933 pp. як геноцид: труднощі усвідомлення. — К.:

Наш час, 2007. — 424

46. Історія поселень броварського краю: Від стародавніх часів і до

сьогодення. – Бровари: Водограй, 2003. – 640 с. / Броварська минувшина;

книга 3/.

47. Історія міст і сіл Української РСР: Київська область / Ф.М. Рудич (голова

ред. колегії) та ін. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. – 792 с.

48. Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ-початку ХХ століття.

– Біла Церква: Видавець Пшонківський О.В.,2008. – 672 с.:іл.

49. Зиль А. Історія Бориспільщини. – Бориспіль, 1993.

50. Заклади освіти Київщини. Минуле та сучасне. – К.: (Вид.О.М. Ешке),

2002. – 528 с.

51. Кодола (Требухівська книжка). – К., 2006. – 58 с. (Головне управління

культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації; Публічна

бібліотека ім. Лесі Українки).

52. Київщина. Із минулого в майбутнє / Упорядник Г.А. Теремко. – К.

"Академія", 2002. – 200 с.

53. Кульчицький С. В. Голодомор 1932—1933 pp. як геноцид: труднощі

усвідомлення. – К.: Наш час, 2007. – 424 c.

54. Літописна скарбниця: нариси історії Броварського краю (радянський

період та доба незалежності України). Уклад. І .Доцин. – Броварі:

Водограй, 2003. – 640 с. /Броварська минувшина; книга 2/.

55. Марзюк І. Гоголівська сотня Переяславського полку за Рум`янцівською

ревізією. Студії науково-дослідної катедри історії України. Вип. 1. – К.,

1929.

56. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Київська область. — К.: «Буква», 2008. — 1374 с.

57. Реєнт О.П. Україна ХІХ – ХХ ст. Роздуми та студії історика. – Корсунь-

Шевченківський: ФОП Майданенко І.С., 2009. – 486 с.

74

58. Смолій В.А., Степанков В.А. Українська національна революція XVII ст.

(1648-1676 рр.) – К.,1999. – 352 с.

59. Субтельний О. Україна: історія/ Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. ст.

С.В.Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.

60. Требухів у війні 1941-1945 рр. Гол. ред. Оснач І.М. – Бровари, 2005. – 27

с.

61. Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга

половина XV – середина XVII ст. – К.: Видавничий дім «КМ Academia» ,

2000. – 300 с.

Статті з історичних збірників та періодики:

62. Бурбон М. До історії Броварщини.// Нове життя. - №68. – 03.09.1997. –

с.2.

63. Бурбон М. З минулого Броварів. // Нове життя – №436. – 16.05.2001. – с.4.

64. Історично-географічний збірник. – К., 1928. – с.146.

65. Гамалій Д. Броварчани. // Нове життя. – №87. – 22.10.1992. – с.3.

66. Гамалій Д. Броварчани. // Нове життя. – №98. – 12.11.1992. – с.3.

67. Гамалій Д. Броварчани. // Нове життя. – №108. – 10.12.1992. – с.4.

68. Гамалій Д. Як дістатися до Києва. //Нове життя. – №137. – 26.12.1991. –

с.3.

69. Гудима В.М. Київщинознавство. Електронний ресурс. Режим доступу:

http://kristti.com.ua/index.php

70. Зарова Т. Голодомор / Тетяна Зарова // Країна. – 2011. - № 45(98). – С. 14.

71. Іванов А. Джерела до вивчення історії Броварщини. // Нове життя - №13.

– 13.02.1992. – с.2.

72. Кульчицький С. Голодомор-33: сталінський задум та його виконання //

Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — № 15 — Київ:

Інститут історії України НАН України, 2006. — C. 190—264.

73. Кульчицький С. Російська партійна диктатура / Станіслав Кульчицький //

Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 46-49.

75

74. Кухарський А. Броварщина у визвольній війні 1648-1667 рр. // Нове

життя. - №69. – 26.08.1998. – с.2.

75. Мельник В. Голод - 33. До 60-річчя національної трагедії / Володимир

Мельник // Нове життя. - 1993. - 21 січня. - С. 3.

76. Мотиль О. СРСР як Російська імперія / Олександр Мотиль // Український

тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 44-45.

77. Єфименко Г. Так звана незалежність так званих республік / Генадій

Єфименко // Український тиждень. – 2012. – №46(263) – С. 40-43.