ВІСНИК -...

ISSN 2078-6107

В І С Н И КЛ Ь В І В С Ь К О Г ОУНІВЕРСИТЕТУ

СЕРІЯ ІСТОРИЧНА

ВИПУСК 47

2012

ВІСНИКЛЬВІВСЬКОГОУНІВЕРСИТЕТУ

Серія історична

Випуск 47

Збірник наукових праць

Виходить 1–2 рази на рік

Видається з 1962 р.

Львівський національнийуніверситет імені Івана Франка

2012

VISNYKOF THE LVIVUNIVERSITY

Series History

Issue 47

Scientific journal

Published 1–2 issues per year

Published since 1962

Ivan FrankoNational University of Lviv

Засновник: ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Друкується за ухвалою Вченої РадиЛьвівського національного університету

імені Івана Франка

Свідоцтво про державну реєстраціюдрукованого засобу масової інформації.Серія КВ № 14614-3585 Р від 28. 10. 2008 р.

Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. – Випуск 47 / За редакцією Володимира Галайчука. – 416 с. + вкл.До збірника включено статті, повідомлення, огляди та рецензії з актуальних проблем української енології. У науковий обіг вводиться чимало невідомих або ж маловживаних джерельних матеріалів.

Visnyk of the Lviv University. Series History. – Lviv : The Ivan Franko National University of Lviv, 2012. – Issue 47 / Edited by Volodymyr Halaichuk. – 416 p.The volume comprises articles, communications, review articles and book reviews dealing with the urgent problems of Ukrainian ethnology. Many unknown or scarcely used source materials are introdused into scientific practice.

Редакційна колегія:д-р іст. наук, проф. Костянтин Кондратюк (головний редактор), канд. філол. наук, доц. Володи-мир Галайчук (заступник головного редактора), канд. іст. наук, доц. Богдан Чума (відповідальний секретар), д-р іст. наук, проф. Валентина Борисенко, д-р іст. наук, проф. Леонтій Войтович, д-р іст. наук, проф. Михайло Глушко, д-р іст. наук, проф. Віктор Голубко, д-р іст. наук, проф. Ярослав Грицак, д-р іст. наук, проф. Леонід Зашкільняк, д-р іст. наук, проф. Степан Качараба, д-р іст. наук, проф. Микола Крикун, д-р іст. наук, проф. Михайло Кріль, д-р іст. наук, проф. Іван Крупський, д-р іст. наук, проф. Степан Макарчук, д-р іст. наук, проф. Степан Павлюк, д-р іст. наук, проф. Мирослав Романюк, д-р іст. наук, проф. Олексій Сухий, д-р іст. наук, проф. Михайло Тиводар, д-р іст. наук, проф. Оксана Франко, д-р іст. наук, проф. Михайло Швагуляк, канд. іст. наук, проф. Роман Шуст, канд. іст. наук, доц. Роман Сілецький, канд. іст. наук, доц. Григорій Рачковський, канд. іст. наук, доц. Юрій Овсінський, канд. іст. наук, асист. Галина Боднар.

Kostiantyn Kondratiuk – Editor-in-сhief,Volodymyr Halaichuk – Deputy editor-in-сhief,

Bohdan Chuma – Responsible secretary.Відповідальний за випуск Роман Шуст

Адреса редколегії:Львівський національний університет

імені Івана Франка, історичнийфакультет, вул. Університетська, 1,

79000 Львів, Україна.Тел.: +(38) (0322) 741 326, 964 148

Editorial office address:Ivan Franko National University of L’viv,History Faculty,1 Universytets’ka str.,79000 L’viv, Ukraine.Тel.: +(38) (0322) 741 326, 964 148

Е-mail: [email protected]://www.franko.lviv.ua

Англійські резюме Івана ФедикаКомп’ютерна верстка Наталії Буряк, Наталії Лобач

Адреса редакції, видавця і виготовлювача:Львівський національний університет імені Івана Франка.

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна.Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і

розповсюджувачів видавничої продукції.Серія ДК № 3059 від 13. 12. 2007 р.

Формат 70 х 100 1/16Ум.-друк. арк. 33,5 + 1.0

Тираж 100 прим. Зам.

© Львівський національний університетімені Івана Франка, 2012

СТАТТІ ТА ПОВІДОМЛЕННЯ

ARTICLES AND REPORTS

6

УДК 001-057.4 В. Доманицький : 061.2 (477.83-25) НТШ

СПІВПРАЦЯ ВАСИЛЯ ДОМАНИЦЬКОГО З НАУКОВИМ ТОВАРИСТВОМ ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ

Михайло ГЛУШКО

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра етнології

У пропонованій статті йдеться про знайомство Василя Доманицького з Михайлом Грушевським, Володимиром Гнатюком, Іваном Франком та іншими діяльними членами Наукового товариства імені Шевченка у Львові, співпрацю вченого з першим всеукраїнським академічним осередком, членство уродженця Звенигородського краю у Товаристві та його наукові здобутки.

Ключові слова: Василь Доманицький, Наукове товариство імені Шевченка у Львові, науково-творча співпраця.

Незважаючи на передчасну смерть через важку недугу, Василь Доманицький залишив по собі густо засіяну ниву наукових знань з української історії, літературознавства, фольклористики, бібліографії, етнографії тощо. Щонайважливіше, часто-густо ці ділянки знань учений освоював у рамках діяльності Наукового товариства імені Шевченка у Львові – першого всеукраїнського академічного осередку, який сягнув свого розквіту на початку XX ст. у період скоординованої праці Михайла Грушевського, Івана Франка та Володимира Гнатюка, тобто славетної “трійці НТШ”1.

Перше десятиліття XX ст. було єдиним періодом найбільших творчих звершень уродженця Звенигородщини та його тісної співпраці з Товариством. На жаль, су-часних науковців ця важлива для самого В. Доманицького грань життя і діяльності поки що не цікавила, у кращому випадку вони обмежувалися окремими загально вже відомими фактами з біографії вченого. Отож зупинимось на означеному в заголовку питанні більш докладно, використовуючи передусім архівні та маловідомі опублі-ковані джерела.

Перші контакти В. Доманицького з НТШ сягають ще кінця 90-х років XIX ст. Точніше, 17 (4) березня 1898 р. за його підписом на офіційному бланкові часопису “Киевская старина” був відправлений лист такого змісту Володимирові Гнатюку:

1 Романів О. Наукове товариство імені Т. Шевченка й українське національне відродження / О. Романів // Наукове товариство імені Т. Шевченка і українське національне відродження: Збірник наукових праць і матеріали Першої наукової сесії НТШ. Березень, 1990. Доповіді, повідомлення, матеріали. Львів, 1992. С. 24.

© Глушко М., 2012

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.Сер. істор. 2012. Вип. 47. С. 6–16 Ser. History. 2012. Vol. 47. P. 6–16

7

СПІВПРАЦЯ ВАСИЛЯ ДОМАНИЦЬКОГО З НАУКОВИМ ТОВАРИСТВОМ...

“Високоповажний добродію!По просьбі д[обродія] Науменка я маю честь надіслати Вам від редакції “Киевская

старина” шістьдесят пять (65) карбов[анців], які призначаються цілком на альманах, що має вийти в сім році перед ювілеєм д[обродія] Франка.

Лишаюсь з поважанням до ВасВ. Доманицький”1.

Як відомо, альманах “Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювилей літературної його діяльности складають українсько-руські письменники” представники української інтелігенції і студентської молоді підготували та опублікували в 1898 р.

Перша повноцінна самостійна публікація В. Доманицького у виданнях НТШ у Львові датується також 1898 р. Зокрема, тоді у “Записках” побачила світ його рецензія на одну з праць про Тараса Шевченка2, яку помістили тут, очевидно, з благословення самого М. Грушевського як відповідального редактора цього серійного видання.

Щоправда, незадовго до смерті (30 березня 1910 р.) у листі до М. Грушевського В. Доманицький назвав дещо іншу дату своєї першої публікації у славнозвісних “За-писках”: “Перші друковані рядки мої з’явилися у львівських “Записках” 1897 року”3. Однак це твердження не дає відповіді, про який саме матеріал ідеться, позаяк у жодній із шести книг “Записок” за 1897 р. підпису В. Доманицького (ні повного, ні ініціалами) немає4. Упорядники листування М. Грушевського вважають, що, ймовірно, В. Дома-ницький “був автором частини розділу “Огляд часописей за р. 1896”, який публікувався у “Записках НТШ” у кількох томах5. З таким припущенням важко погодитися, оскільки конкретні автори цього огляду добре відомі6. Сказане стосується і докладного опису опублікованих на сторінках журналу “Киевская старина” матеріалів, який зробили аж три особи – Денис і Олександр Коренці та В. Гнатюк7.

Загалом під час навчання у Київському університеті та праці у редакції “Киевской старины” контакти В. Доманицького з членами НТШ у Львові були лише спорадичними, причому спершу тільки з В. Гнатюком, і мали вони суто офіційний характер. Скажімо, у наступному (другому) листі уродженця Звенигородщини до В. Гнатюка, що зберігається

1 Володимир Гнатюк. Документи і матеріали (1871–1989) / Упоряд. Я. Дашкевич, О. Купчинський, М. Кравець, Д. Пельц, А. Сисецький. Львів, 1998. С. 41.

2 Д[оманицький] В. Григорова Е. Н. Т. Г. Шевченко, біографія для юношества / В. Доманицький. Москва, 1896. 34 с. + 4 рис. // Записки Наукового Товариства имени Шевченка (далі – Записки НТШ). Львів, 1898. Т. XXI. Кн. I. С. 27–29.

3 Листи Василя Доманицького // Листування Михайла Грушевського / Ред. Л. Винар; упоряд. Г. Бурлака, Н. Лисенко. Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2006. С. 390 (Серія: Епістолярні джерела Грушевськознавства. Т. 3).

4 Див.: Бібліографія Записок Наукового товариства імені Шевченка: Томи I–CCXL (1892–2000). Львів, 2003. С. 60–72.

5 Листування Михайла Грушевського. 2006. С. 600.6 Див.: Бібліографія Записок Наукового товариства імені Шевченка: Томи I–CCXL… С. 62, 64,

68–69, 71.7 Див.: К[оренець] Д., К[оренець] О., Г[натюк] В. Огляд часописей за р. 1896: Часописи видавані

на Українї росийській: Кіевская Старина / Д. Коренець, О. Коренець, В. Гнатюк // Записки НТШ. Львів, 1897. Т. XVII. Кн. III. С. 1–16.

8


у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, йдеться про підготовку до з’їзду української студентської молоді 1898 р.1 У третьому його листі, який датований 19 (6) грудня 1900 р.2, В. Доманицький пропонував В. Гнатюку як секретареві першого загальноукраїнського академічного осередку опублікувати на шпальтах одного зі серійних етнографічних видань Товариства (“Етноґрафічного збірника” чи “Материялів до українсько-руської етнольоґії”) наявні у нього особисто та у його знайомих фольклорні матеріали (зразки прислів’їв і приказок, народних оповідань “про різні народності” тощо)3.

З іншими діяльними членами НТШ В. Доманицький почав листуватися значно пізніше, ніж із В. Гнатюком. Першого листа до М. Грушевського він написав, мабуть, на початку 1901 р., але не пізніше квітня. Зміст цього листа стосувався архівного до-кумента про козацько-селянського ватажка Северина Наливайка, який співробітник “Киевской старины” пропонував опублікувати у “Записках”. “Вступні уваги, які я до нього (до документа. – М. Г.) подав, перегляньте, будь ласка, добренько, та батьківською рукою виведіть їх на путь істинну… Документ я переписав, задержуючи осібности оригінала…”4 – наголосив автор листа-прохання. Справді, документ і вступні уваги В. Доманицького дуже зацікавили М. Грушевського, і вже незабаром, виведені “на путь істинну”, вони були надруковані у найпрестижнішій рубриці “Наукові статті” найповажнішого видання НТШ5. Це була перша наукова стаття В. Доманицького і вже четверта за чисельністю публікація6 у серійних виданнях НТШ у Львові.

До речі, у 1901 р. В. Доманицький і М. Грушевський ще не зналися особисто, позаяк у другому листі до голови Товариства, відповідаючи на одне з його запитань, уродженець Звенигородського краю зазначив: “Мене кличуть Василь Миколаєвич”7. Учені познайо-милися лише через рік – під час зупинки В. Доманицького у Львові, коли він прямував на о. Корфу лікуватися. У листі до Федора Вовка від 30 жовтня 1902 р. М. Грушевський написав, що В. Доманицький безпосередньо навідувався до нього: “Дуже прикро, що пишете про своє нездоровля. Тут кілька інвалідів приїздило через Львів і у мене були – Лесевич на зиму до Риму, Доманицький на Корфу, Леся Косачівна до Сан-Ремо”8.

1 Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі – ЦДІАЛ), ф. 309, оп. 1, спр. 2268, арк. 57–57 зв.

2 Там само. Арк. 41.3 Володимир Гнатюк. Документи і матеріали… С. 87–88.4 Листи Василя Доманицького. С. 318.5 Доманицький В. Причинок до істориї повстання Наливайка / В. Доманицький // Записки НТШ.

Львів, 1901. Т. XL. Кн. II. С. 1–6.6 До 1901 р., крім згаданої раніше рецензії, В. Доманицький опублікував ще два матеріали, зо-

крема, на шпальтах “Літературно-наукового вістника”: вірш “Поезия двацятого віку (Посьвята Лесї Т-кій, людинї XX-го віку)” (Літературно-Науковий Вістник. Львів, 1900. Т. 9. Кн. III: За марець 1900 року. С. 232) та оповідання “Сільський верховод” (Літературно-Науковий Вістник. Львів, 1900. Т. 10. Кн. VI: За червень 1900 року. С. 302–305).

7 Листи Василя Доманицького. С. 319.8 Листування Михайла Грушевського / Ред. Л. Винар; упоряд. Р. Майборода, В. Наулко, Г. Бурла-

ка, І. Гирич. Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2001. С. 170–171 (Серія: Епістолярні джерела Грушевськознавства. Т. II).

9


Перебуваючи у Львові в 1902 р., В. Доманицький познайомився також з В. Гнатю-ком та І. Франком. У листі до М. Грушевського від 5 листопада (23 жовтня) з о. Корфу він просив професора “низько уклонитися” від його імені і “панові докторові” (І. Фран-ку), і “д[обродієві] Гнатюкові”1. Натомість І. Франко у листі від 29 грудня 1902 р. до В. Гнатюка, котрий тоді теж уже перебував на о. Корфу задля покращання свого здоров’я, дякував йому та “д[обродієві] Доманицькому за причинки до “Хроніки”2 у “Літературно-науковому вістнику”.

Стосовно перших автографів уродженця с. Колодистого Звенигородського повіту до І. Франка, то, за наявними у нашому розпорядженні даними, вони сягають лише 1903 р. Зокрема, у листі від 15 (2) червня, адресованому І. Франкові та В. Гнатюкові, йшлося про рукописи пісень брата Олександра Бодянського – Федора. Точніше, В. До-маницький повідомляв їх про те, що домовився з Миколою Василенком про передання цих рукописів для публікації у Товаристві3. Згодом (8 серпня (26 липня) 1903 р. він запитував І. Франка про те, чи дійшли до нього “попередні материяли”, серед них і “пісні Бодянського”4. Однак збірка ця, яку, за словами В. Доманицького, він “видер у О. Левицького і переслав до Науков[ого] товариства”, за життя вченого так і не була опублікована, що хвилювало його до самої смерті5.

Окремо доцільно торкнутися членства В. Доманицького в НТШ у Львові. Така потреба існує хоча б тому, що в деяких сучасних виданнях ученого вважають дійсним членом першого всеукраїнського академічного осередку6. Насправді ж цього високого наукового звання він не удостоювався7, хоча своєю невсипущою працею заслуговував його сповна. Інакше кажучи, уродженець Черкащини був лише звичайним членом Товариства, чим, до речі, дуже пишався.

Конкретна дата прийому В. Доманицького у члени НТШ у Львові поки що нам невідома. Найімовірніше, ця важлива для нього подія сталася у 1902 р., тобто під час першого відвідування Львова. Принаймні до такої думки спонукають нас рядки з його листа до М. Грушевського від 25 (12) грудня 1903 р. Зокрема, мовлячи про плату за виконану роботу, в цьому листі В. Доманицький просив голову НТШ і про таке: “Але перш за все дуже прошу сплатити мої довги у Товаристві (взноси за два роки (курсив автора. – М. Г.) і у Книгарню товариства щось з 5 гульденів)”8. Хвилювання Доманиць-кого стосовно заборгованості членських внесків не було безпідставним: інколи за це статутне порушення з рядів Товариства виключали по два-три десятки і більше осіб одночасно. Наприклад, на засіданні Виділу (Президії) 2 березня 1904 р. було “викрес-

1 Листи Василя Доманицького. С. 320.2 Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. / Іван Франко. Київ, 1986. Т. 50: Листи (1895–1916). С. 220.3 Володимир Гнатюк. Документи і матеріали… С. 125.4 http://www.lnu.edu.ua/istoryky/franko-letters/1629/1629_0477.JPG.5 Володимир Гнатюк. Документи і матеріали… С. 184.6 Листування Михайла Грушевського. 2006. С. 659.7 Перелік усіх членів (засновників Товариства, почесних, дійсних, звичайних) НТШ у Львові

станом на січень 1940 р. див.: Кучер Р. В. Наукове товариство імені Т. Шевченка: Два ювілеї / Р. В. Ку-чер. Київ, 1992. С. 104–111.

8 Листи Василя Доманицького. С. 324.

10


лено зі списку 45 членів, що не платили вкладок (внески. – М. Г.)[,] не вважаючи на упімненє (нагадування. – М. Г.)”1 про їхню заборгованість.

Загрозу виключення з рядів НТШ у Львові за несвоєчасну сплату членських внесків пережив і В. Доманицький, зокрема на початку березня 1908 р. У листі до М. Гру-шевського від 6 березня (22 лютого) він так описав цю подію: “…А тепер про справи особисті. Мені знову вийшло “огорчєніє” з рахунками Т[оварист]ва. …Прислано мені угрожающаго листа, що понеже я за 4 роки не заплатив вкладки членської, то або мушу заплатити зараз, або ж, як не буде відповіді на листа (почтову картку), то мене виключать з членів. Перш за все – гарне було б діло, як би була картка загубилася десь в дорозі і я опинився б за бортом (Товариства. – М. Г.), не відаючи в чім річ. А друге – я ніколи ні разу, одколи членом, не платив сам вкладки, пам’ятаючи слова д[обродія] Гнатюка ще на Корфу (р. 1903), що “міні припишуть” на рахунок з Т[оварист]вом. Так воно й робилося з года в год, що мені приписували по 10 корон, і кінець ділу. Через що ж в р.р. 1905–1908 мені перестали приписувати, я не знаю; про стан же своїх рахунків в подробицях не довідувався ніколи…”2

Те саме вчений писав у листі “До Світлого секретарияту Наукового Товариства імени Шевченка” від 15 (2) березня 1908 р.: “З великим жалем довідався з листа од 28/II.1908 [р.], що на міні залеглість з вкладком аж 40 кор[он]. Одколи я членом, ні разу я не платив сам, а все долічували їх до мого пассиву в рахунках з Товариством. Так само прошу зробити і сей раз – приписати міні усі 40 корон на рахунок праць”3.

Особисте звернення до М. Грушевського як до голови НТШ у Львові та вчасний лист до Президії, безперечно, зняли з порядку денного питання про членство В. Дома-ницького у Товаристві. До речі, на початку березня 1908 р. аналогічну ситуацію пере-жили й деякі інші відомі діячі української науки та культури. Скажімо, поштову карту з попередженням про можливе виключення з рядів першого всеукраїнського академічного осередку за несвоєчасну сплату членських внесків секретаріат Наукового товариства імені Шевченка надіслав тоді Сергію Єфремову4 – близькому другу й однодумцю В. Доманицького, теж уродженцю Звенигородщини. До слова: крім В. Доманицького та С. Єфремова, у 1907 р. Звенигородщину представляв у НТШ у Львові також дійсний член Філологічної секції Агатангел Кримський (обраний 18 лютого 1903 р.)5. Крім того, маємо всі підстави стверджувати: зі Звенигородським краєм пов’язував себе Василь Цимбал. Принаймні 15 січня 1899 р. як член НТШ у Львові повідомив він правління Товариства зі “Звенигородки у Київщині” про те, що свій голос на Загальних зборах передає І. Франку6. У 1908 р. В. Цимбал спілкувався зі секретаріатом НТШ також про деякі неясні моменти щодо сплати членських унесків7. Щоправда, тоді цей член

1 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1904. Ч. 18. Вип. II: 1904, сїчень-цьвітень. С. 7.

2 Листи Василя Доманицького. С. 379.3 ЦДІАЛ, ф. 309, оп. 1, спр. 208, арк. 33.4 Там само. Спр. 209, арк. 29.5 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1903.

Ч. 14. Вип. II: 1903, сїчень-цьвітень. С. 12.6 ЦДІАЛ, ф. 309, оп. 1, спр. 200, арк. 3, 6.7 Там само. Спр. 209, арк. 48–49 зв.

11


академічного осередку проживав уже в Києві й обіймав посаду “урядника акцизи”1. Так чи інакше, але серед представників НТШ у Львові, що походили з Наддніпрянської України, Звенигородський край мав тоді чи не найчисельнішу групу.

Знаменним для В. Доманицького було, мабуть, 13 червня 1905 р., коли його обра-ли членом Етнографічної комісії2. Знаменним хоча б тому, що повноправними членами цього наукового підрозділу Товариства у цей день стали також Михайло Грушевський, Степан Томашівський, Зенон Кузеля, Іван Крип’якевич, Михайло Зубрицький, Лука Гарматій та Володимир Левинський3, тобто найбільш дієві його представники. Сказане підтверджує і загальна кількість та персональний склад Етнографічної комісії. Напри-клад, у 1906 р. її членами були: Ф. Вовк (голова), І. Франко (заступник голови), В. Гна-тюк (секретар), Олександр Барвінський, Микола Біляшівський, Іван Верхрат ський, Л. Гарматій, Борис Грінченко, М. Грушевський, В. Доманицький, Юрій Жаткович, М. Зубрицький, Олександр Колесса, Філарет Колесса, А. Кримський, І. Крип’якевич, З. Кузеля, В. Левинський, Микола Лисенко, Володимир Охримович, Михайло Павлик, Михайло Пачовський, Осип Роздольський, Кирило Студинський, С. Томашівський, Володимир Шухевич, Володислав Федорович – усього 27 осіб4. Для порівняння: у 1907 р. у різних структурних підрозділах НТШ у Львові загалом числилось: членів-засновників – 23 особи, почесних членів – 7, дійсних членів Історично-філософської секції – 20, дійсних членів Філологічної секції – 16, дійсних членів Математично-природописно-лікарської секції – 14 осіб, звичайних членів – 181 особа5.

На засіданнях різних структурних підрозділів НТШ неодноразово йшлося про наукові дослідження В. Доманицького. П’ять важливих праць уродженця с. Колодистого розглянула і рекомендувала до друку Історично-філософська секція: 3 квітня 1904 р.6, 31 січня 1905 р.7, 12 червня 1905 р.8, 19 лютого 1908 р.9 і 13 липня 1908 р.10 Зокрема, у першому випадку мова була про його загальновідоме історичне дослідження “Козач-чина на переломі XVI–XVII в. (1591–1603)”, яке згодом опублікували у кількох книгах

1 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1908. Ч. 33. Вип. I: Справозданє за 1907 рік. С. 26.

2 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1905. Ч. 23. Вип. III: Другий квартал: май-серпень. С. 11.

3 Там само.4 Хронїка Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1907. Ч. 29. Вип. I: Справозданє

за 1906 р. С. 26–27.5 Підраховано за: Хронїка Наукового Товариства імени Шевченка… Ч. 33. С. 15–27.6 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка… Ч. 18. С. 14.7 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1905.

Ч. 22. Вип. II: 1905, сїчень-цьвітень. С. 20.8 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка… Ч. 23. С. 7.9 Хронїка Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1908. Ч. 34. Вип. II:

Справозданє за місяцї: сїчень-цвітень. С. 5–6.10 Хронїка Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1908. Ч. 35. Вип. III:

Справозданє за місяцї: май-серпень. С. 12.

12


“Записок”1. Зреферував цю монографічну працю В. Доманицького особисто М. Гру-шевський, котрий так узагальнив її наукове значення: “В праці В. Доманицького дано опис фактів із історії козачини починаючи від руху Косинського й кінчаючи регабілітацією козачини (1603). Автор звернув головну увагу на доповненнє фактичного матеріялу і значно доповнює суму фактів, зібраною в попереднїх розвідках[,] прись-вячених сьому часу; рівнож в осьвітленню козацьких рухів використовує він новійші погляди нашої історіоґрафії”2.

Члени Історично-філософської секції погодились із загальними висновками М. Грушевського і дозволили публікувати ще три відомі праці В. Доманицького: 31 січня 1905 р. – про Зоріана Доленгу-Ходаковського3; 19 лютого 1908 р. – про поезію суспільного діяча і письменника кінця XVIII ст. Данила Братковського4; 13 липня 1908 р. – про авторство творів Марка Вовчка5.

Історичну працю вченого “Про реформу Баторія” представляв на засіданні Історично-філософської секції С. Томашівський, який резюмував: “Автор подає пере-гляд і результати останнїх студій, що займали ся розслїдом питання, чи була справдї Баторієва реформа козаків, в яких розмірах і чи справді сей король перший займав ся воєнним орґанізованнєм української людности. Обговорено тут головно розвідки проф. Грушевського, Стороженка і Яроша й подано деякі критичні замітки”6. Відтак цю статтю опублікували у ювілейному збірнику на пошану М. Грушевського з нагоди його десятилітньої наукової праці у Галицькому краї, уточнивши лише її назву – “Чи була реформа Баторія?”7

16 січня 1908 р. на засіданні Філологічної секції НТШ у Львові І. Франко предста-вив працю В. Доманицького про невідому поетичну спадщину ієромонаха Климентія з початку XVIII ст.8, яку, за його рекомендацією, згодом опублікували в одному з випусків “Записок”9.

1 Доманицький В. Козаччина на переломі XVI–XVII в. (1591–1603) / В. Доманицький // Записки НТШ. Львів, 1904. Т. LX. Кн. IV. С. 1–32; Т. LXI. Кн. V. С. 33–64; Т. LXII. Кн. VI. С. 65–113; 1905. Т. LXIII. Кн. I. С. 114–136; Т. LXIV. Кн. II. С. 137–171. Крім того, друкарня НТШ випустила у світ окремий відбиток цієї праці вартістю дві корони за один примірник (Хронїка українсько-руського На-укового Товариства імени Шевченка у Львові. [Львів], 1905. Ч. 22. Вип. II: 1905, сїчень-цьвітень. С. 34).

2 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка… Ч. 18. С. 15.3 Доманицький В. Піонер української етноґрафії (Зоріан Доленґа-Ходаковский) / В. Домани-

цький // Записки НТШ. Львів, 1905. Т. LXV. Кн. III. С. 1–43.4 Доманицький В. Вірші Данила Братковського / В. Доманицький // Літературно-Науковий

Вістник. Львів; Київ, 1909. Т. XLV. Кн. II: За лютий. С. 339–348.5 Доманицький В. Авторство Марка Вовчка / В. Доманицький // Записки НТШ. Львів, 1908.

Т. LXXXIV. Кн. VI. С. 111–171.6 Хронїка українсько-руського Наукового Товариства імени Шевченка… Ч. 23. С. 7–8.7 Доманицький В. Чи була реформа Баторія? / В. Доманицький // Науковий Збірник присьвячений

професорови Михайлови Грушевському учениками й прихильниками з нагоди його десятилїтньої наукової працї в Галичинї (1894–1904). Львів, 1906. С. 237–248.

8 Хронїка Наукового Товариства імени Шевченка… Ч. 34. С. 10.9 Доманицький В. Невідомі вірші єромонаха Климентія (з початку XVIII віку) / В. Доманицький //

Записки НТШ. Львів, 1908. Т. LXXXI. Кн. I. С. 51–126.

13


Загалом, за нашими підрахунками, у “Записках НТШ” В. Доманицький опублікував 4 наукові статті, монографічне дослідження “Козаччина на переломі XVI–XVII в. (1591–1603)”, 5 матеріалів у рубриці “Miscellanea”1 та 60 рецензій. Понад два десятки його праць побачили світ на шпальтах “Літературно-наукового вістника”2. Серед них увагу науковців і досі привертають такі, як “Марія Олександровна Маркович – авторка “Народніх оповідань” (На основі нових матеріялів)”3, “Одна з “Катерин” (Матеріал для драми з життя “українофілів” 1860-их років)”4, “Марко Вовчок про Куліша”5, вже згадані “Вірші Данила Братковського” тощо.

В. Доманицький прилучився також до видання книжки “Посмертні писання Ми-трофана Дикарєва з поля фольклору й міфології”, яку підготували й опублікували зусиллями НТШ у Львові в 1903 р. Точніше, він переклав з російського рукопису україн ською мовою значну частину “міфологічних уривків” із записів унікального дослідника Кубані і Слобідської України, дійсного члена Товариства Митрофана Дикарєва6. Тоді ж В. Доманицький уклав бібліографію першого-двадцятого томів “Літературно-наукового вістника” (1898–1902)7, яку І. Франко назвав причинком “до історії нашої журналістики”8.

Водночас життєвий і творчий шлях ученого дає підстави сумніватися у тому, що він особисто записав “Народній калєндар у Ровенськім повіті Волинської ґубернії”, який завдяки В. Гнатюку побачив світ уже після смерті В. Доманицького9. Такий сумнів зумовлює хоча б те, що наявні у цьому дослідженні етнографічні та фольклорні матеріали стосуються понад чотирьох десятків населених пунктів10. Отож для відвідання кожного

1 Доманицький В. Ukrainica в альбомі Н. Гербеля / В. Доманицький // Записки НТШ. Львів, 1908. Т. LXXXIII. Кн. III. С. 176–184; Його ж. Вірша на київських ченців / В. Доманицький // Там само. Т. LXXXV. Кн. V. С. 135–140; Його ж. Лист Ксенофонта Климковича до Марка Вовчка / В. Домани-цький // Там само. 1909. Т. LXXXVII. Кн. I. С. 97–101; Його ж. Лист Т. Шевченка до Є. Ковалевсь-кого / В. Доманицький // Там само. Т. LXXXIX. Кн. III. С. 158–159; Його ж. Матеріяли до біоґрафії Е. П. Гребінки / В. Доманицький // Там само. Т. XC. Кн. IV. С. 165–168.

2 Див.: Ясінський Б. Літературно-науковий вістник : Покажчик змісту. Том 1–109 (1898–1932) / Б. Ясінський. Київ; Нью-Йорк, 2000 (Записки НТШ : Філологічна секція. Т. CCXIII).

3 Літературно-Науковий Вістник. Львів; Київ, 1908. Т. XLI. Кн. I : За сїчень. С. 48–75.4 Літературно-Науковий Вістник. Львів; Київ, 1909. Т. XLVII. Кн. VII : За липень С. 65–70.5 Літературно-Науковий Вістник. Львів; Київ, 1908. Т. XLIV. Кн. X : За жовтень С. 50–52.6 Франко І. Передмова [до книжки: “Посмертні писання Митрофана Дикарєва з поля фольклору

й міфології”. Львів, 1903] / Іван Франко // Франко І. Зібрання творів : У 50-ти т. / Іван Франко. Київ, 1981. Т. 34 : Літературно-критичні праці (1902–1905). С. 466.

7 Покажчик змісту Літературно-Наукового Вістника, томів I–XX (1898–1902) / Зладив В. До-маницький. З передмовою Івана Франка. Львів, 1903. XXXVII + 131 с.

8 Франко І. Передмова [до “Покажчик змісту “Літературно-наукового вістника”, томів I–XX /1898–1902/. Зладив В. Доманицький”. Львів, 1903] / Іван Франко // Франко І. Зібрання творів : У 50-ти т. / Іван Франко. Т. 34. С. 495.

9 Доманицький В. Народнїй калєндар у Ровенськім повітї, Волинської ґубернії / В. Доманицький // Матеріяли до української етнольоґії. Львів, 1912. Т. XV. С. 62–89.

10 Див.: Там само. За іншими даними, етнографічні та фольклорні матеріали, що зберігаються у фонді В. Доманицького рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України і стосуються народних традицій колишнього Рівненського повіту, зафіксовані аж у 55-ти поселеннях (Пархоменко Т. Календарні звичаї та обряди Рівненщини : Матеріали польових досліджень / Тетяна Пархоменко. Рівне, 2008. С. 5–6).

14


з них В. Доманицькому знадобилось би щонайменше стільки ж днів (40–50), що, зва-жаючи на незадовільний стан його здоров’я, є значним за тривалістю періодом. Більше того, нам не відомі факти про те, щоб дослідник особисто відвідував Рівненський повіт задля збору польових етнографічних матеріалів та усної народної творчості місцевих українців1. Нічого не згадував про свою участь у якій-небудь науковій мандрівці терена-ми Волинської губернії (до неї, власне, і належав Рівненський повіт) також у переписці з В. Гнатюком, зокрема й у листі від 30 червня 1908 р., у якому автор досить докладно описав стан різних рукописних фольклорних збірок2. Словом, конкретна причетність В. Доманицького до “Народного календаря…” потребує спеціального дослідження у майбутньому – із залученням нових документальних свідчень про головні віхи особи-стого життя та наукові зацікавлення народознавця.

Аналізуючи співпрацю В. Доманицького з НТШ у Львові, маємо пам’ятати ще про один важливий нюанс: зважаючи на великі матеріальні витрати, пов’язані з довготри-валим лікуванням важкої недуги, керівництво першого всеукраїнського академічного осередку (передусім М. Грушевський як його голова) намагалося підтримати урод-женця с. Колодистого фінансово, навмисно замовляючи у нього різні за характером матеріали для “Записок” та “Літературно-наукового вістника” – статті, рецензії, огляди, бібліографічні покажчики тощо. Матеріальну підтримку молодого перспективного дослідника керівництво Товариства започаткувало ще в 1902 р. – тоді, коли В. Дома-ницький прямував на о. Корфу. Принаймні саме тоді йому виділили 150 корон аван-су3, які він мав відпрацювати згодом, під час лікування за межами України. Відтоді ж члени НТШ регулярно висилали В. Доманицькому різні книжки і періодичні видання. Наприклад, у листі від 27 (14) листопада 1902 р. він повідомив М. Грушевського: “4 пакунки з книжками одержав учора. Дуже дякую. Карту Волині почав переглядати. За пропозицию що до грошей – дуже дякую: нехай-но перш зароблю та виплачу те, що належить з мене до Товариства”4.

Водночас В. Доманицький неодноразово уклінно просив М. Грушевського, В. Гна-тюка, І. Франка, Івана Кревецького, Всеволода Козловського, Миколу Залізняка та інших діяльних членів НТШ у Львові розшукати і надіслати йому конкретні книжки, журнали, статистичні матеріали тощо – залежно від наукових зацікавлень, що домінували у пев-ний період його творчої діяльності. Часто вченому допомагали безвідмовні працівники

1 Наприкінці XIX – на початку XX ст. південні терени Рівненського повіту належали до історико-етнографічної Волині, північні терени – до історико-етнографічного Полісся (Див.: Глушко М. Середнє Полісся у системі етнографічного районування України: локалізація, межі (За матеріалами науко-вих досліджень другої половини XX – початку XXI ст.) / Михайло Глушко // Вісник Львівського університету : Серія історична. Львів, 2008. Вип. 43. С. 15–33; Його ж. Етнографічне районування України: стан, проблеми, завдання (за матеріалами наукових досліджень другої половини XX – по-чатку XXI ст.) / Михайло Глушко // Вісник Львівського університету : Серія історична. Львів, 2009. Вип. 44. С. 179–214). До речі, напередодні 1906 р. у Рівненському повіті налічувалось понад 920 поселень (Див.: Список населённых мест Волынской губернии. Житомир, 1906. С. 188–212).

2 Володимир Гнатюк. Документи і матеріали… С. 183–184.3 Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894–1932 рр.). Львів; Нью-Йорк,

1998. С. 1.4 Листи Василя Доманицького. С. 321.

15


бібліотеки Товариства, які завжди з великою повагою ставилися до уродженця Зве-нигородщини, що засвідчує хоча б такий факт. У квітні 1908 р. до Закопаного, де він проживав і лікувався, навідався В’ячеслав Липинський, котрий якраз тоді готував статтю про Володимира Антоновича. Але для її остаточного завершення В. Липин-ському не вистачало декількох видань. По допомогу він звернувся до бібліотекарів НТШ. Гарантом повернення книжок виступив В. Доманицький, дописавши своєю рукою під листом В. Липинського: “За певність вищенаписаного і акуратний зворот книжок д[обродія] Липинського ручу ся власною головою (курсив автора. – М. Г.). З поважанням В. Доманицький”1.

Те, що книжка як джерело знань важила для В. Доманицького значно більше, ніж саме життя, підтверджує інший промовистий факт, пов’язаний також із бібліотекою НТШ у Львові. За три місяці до смерті (8 червня 1910 р.), опираючись зо всіх сил нездоланній недузі в далекому від України Аркашоні (Франція), він просить І. Кре-вецького вислати йому рекомендованою бандероллю часописи “Учитель” за 1909 р. (№ 22–23) та “Молода Україна” за 1910 р (№ 1), які зобов’язувався повернути до Львова “найближчою поштою”2. Про творчу працю на благо рідного народу В. Доманицький не припиняв думати і за місяць-два до відходу в інший світ, справді почуваючись дуже погано. Зокрема, 2 серпня він повідомив голову Товариства: “Книжку Барвінського одержав, але якраз в той час так мені кепсько зробилося було, що аж лікар був злякався. І досі (три тижні) нічогісінько не можу робити (навіть читати не дають), увесь час при мені garde-malade (доглядачка. – М. Г.)”3.

Словом, після передчасної смерті В. Доманицького, оцінюючи його життєвий шлях і творчість, зокрема і як діяльного члена Наукового товариства імені Шевченка у Львові, М. Грушевський мав достатньо підстав стверджувати: “Покійник зістанеть ся на завсігди характеристичним репрезентантом того молодечого бадьорого руху, що прокинув ся на Україні росийській з кінцем минулого столітя. Не розбираючи ідейних ріжниць чи гурткових рахунків, кидав ся він в найріжнійші сфери, несучи молодечий запал і незвичайну роботячість всюди, де лиш був “український дух”, не розбираючи дуже між точками приложення своєї енерґії, не дуже між ними ви-бираючи. Не зіставив тому таких трівких результатів своєї праці, які міг би лишити при своїх видатних здібностях і незвичайній робучости навіть за такий молодий вік, але скрізь покидав замітний слід своєї праці й свого одушевлення для розвою українського життя”4.

1 ЦДІАЛ, ф. 309, оп. 1, спр. 960, арк. 32.2 Там само. Спр. 989, арк. 60.3 Листи Василя Доманицького. С. 392.4 Грушевський М. Василь Доманицький [Некролог] / М. Грушевський // Літературно-Науковий

Вістник. Львів; Київ, 1910. Т. LI. Кн. IX : За вересень. С. 541.

16


VASYL DOMANYTS’KYY’S COOPERATION WITH THE SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY IN L’VIV

Mykhailo HLUSHKO

Ivan Franko National University of L’viv, Department of Ethnology

The article describes Vasyl Domanyts’kyy is relationship with Mykhailo Hruchevskyy, Volodymyr Hnatyuk, Ivan Franko and other active members of the Shevchenko Scientific Society in L’viv, scientific cooperation with the first nationwide academic centre, the membership of the one, who was born in Zvenygorod region in Society and his scientific achievements.

Key words: Vasyl Domanyts’kyy, Shevchenko Scientific Society in L’viv, scientific and creative cooperation.

СОТРУДНИЧЕСТВО ВАСИЛИЯ ДОМАНИЦКОГО С НАУЧНЫМ ОБЩЕСТВОМ ИМЕНИ ШЕВЧЕНКО ВО ЛЬВОВЕ

Михаил ГЛУШКО

Львовский национальный университет имени Ивана Франко, кафедра этнологии

В предлагаемой статье речь идет о знакомстве Василия Доманицкого с Михаилом Грушевским, Владимиром Гнатюком, Иваном Франко и другими влиятельными членами Научного общества имени Шевченко во Львове, о сотрудничестве ученого с первой всеукраинской академической ячейкой, о членстве уроженца Звенигородского края в Обществе и его научных достижениях.

Ключевые слова: Василий Доманицкий, Научное общество имени Шевченко во Львове, научно-творческое сотрудничество.

Стаття надійшла до редколегії 25.06.2011Прийнята до друку 20.07.2011

17

УДК 39-057 (=161.2) : 303 (477) “195/196”

ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОБУТУ РОБІТНИКІВ УКРАЇНИ В 50-х – 60-х рр. ХХ ст.

Степан МАКАРЧУК

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра етнології

У статті аналізується і узагальнюється досвід етнографів у вивченні побуту українських робітників у 50-х – 60-х рр. ХХ ст., зокрема громадського життя, сімейних відносин, житлових умов, якості їжі, культури одягу. Простежуються вияви традиційних форм духовного життя у побуті робітників, сімейної та календарної обрядовості, вплив на народні традиції комуністичної ідеології та радянської дійсності. Не-зважаючи на те, що багато явищ суспільного життя, труднощів побуту прикрашались суголосно з духовною атмосферою періоду, все ж, досвід тогочасних етнографів може бути корисним для дослідників сучасності.

Ключові слова: побут робітників, етнографічні дослідження 50-х – 60-х рр. ХХ ст., Д. Фіголь, Ю. Гошко, М. Мазюта, А. Поріцький, М. Приходько.

Журнал “Народна творчість та етнографія”, як гадаємо, з ініціативи свого голов-ного редактора Ганни Аркадіївни Скрипник, уже тривалий період надає свої сторінки вченим-етнологам окремих зарубіжних країн, найчастіше цілі номери. З-поміж інших, упродовж останнього часу вийшли друком номери, присвячені повністю тим проблемам етнологічної науки, частково фольклористики, що їх досліджують учені Угорщини (НТЕ, 2006, № 4), Франції (2006, № 6), Польщі (2007, № 1), Болгарії (2008, № 2), Ізраїлю (2008, № 4) та інших країн. Така практика полегшує прилучення українських науковців до світової етнологічної думки, її пошуків і досягнень, викликає певні рефлексії також на сучасні інтереси і праці вітчизняних етнологів. У номері, що його репрезентують французькі етнологи, привернуло увагу зауваження Крістіана Бромберже про те, що до 70-х рр. ХХ ст. основним предметом дослідження етнології Франції була традиційна культура і побут французького народу та репліка про те, що коли б освічений француз ХVІІІ ст. став вивчати праці вчених-етнологів Франції, наприклад, 60-х рр. ХХ ст., то міг би подумати, що то праці про Францію його епохи1. Тут же виникає запитання, а яку Україну – ХІХ чи ХХ ст. – досліджує більшість українських етнологів сучасності? І схиляємось до відповіді, що вони вивчають більше стару Україну: традиційну хату і вареники, картаті плахти і ярма, вишивані рушники і рала, уявлення про відьом і колядки, весільні короваї і толоки, громадський випас худоби і гагілки і т. п. Тобто, наша сучасна етнологія виявляє себе більше як історія традиційної етнічної культури і менше – як наука, що досліджує синхронну їй етносоціальну та культурну реальність. Автор зовсім не хоче сказати цим, що давня традиційна культура народу не є вже акту-

1 Бромберже К. Етнологія Франції та нові об’єкти її дослідження / К. Бромберже // НТЕ. 2006. № 6. С. 14.

© Макарчук С., 2012

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.Сер. істор. 2012. Вип. 47. С. 17–29 Ser. History. 2012. Vol. 47. P. 17–29

18


альним завданням науки, але хоче наголосити на необхідності значного посилення уваги науковців до вивчення, аналізу і узагальнення звичаїв, побуту і культури тих соціальних верств народу, які об’єктивно вже стали або стають найчисельнішими.

Згаданий автор К. Бромберже, зіставляючи тематичні інтереси французької етнології до 70-х рр. ХХ ст. і головні тематичні напрямки сучасності, пише, що у полі зору етнологів з’явилася людина, яка сидить в офісі, телефонує, ходить до супермаркету, їздить у відпустку, любить дружину, полюбляє аперитив, займається оздоровчим бігом, щось чула про твори П’єра Бурдьє*. У 1982 р. вийшов спеціальний номер “Etnologie fransuaise”, присвячений повністю етнографії урбаністичного середовища, зокрема таким темам, як плакати часу так званої студентської революції 1968 р., звичаєвим ритуалам серед робітників, естетичній хірургії, використанню телефона, клубу “Ротар” і т. д. Так само інші журнали етнологічного профілю друкують спеціальні статті на теми “промислової антропології”, “соціології міста”, сучасних ритуалів, родинного харчування, публічних виступів і заходів, форм вияву націоналізму, використання гро-шей, захоплення сьогоденням, соціальних зв’язків у міських околицях, використання міськими жителями сільської місцевості для облагодження побуту, зв’язку сучасних професій і технологій, упровадження інновацій на виробництвах, тенденції до зменшен-ня частки зареєстрованих шлюбів і трансформацій в інституті сім’ї та сімейному побуті, витіснення дружніми стосунками в побуті родинних зв’язків, що послаблюються, і т. п.

У низці публікацій розглядаються питання про використання вільного часу, станов-лення сучасного стилю мислення, вплив телебачення та серіалів на свідомість людини, “дідівщину” у внз, сприйняття свідомістю сучасної людини такого роду новацій, як штучне запліднення, сурогатне материнство, народження “повних близнюків” тощо.

Додамо, що етнологія міста, робітничого середовища, агресії суспільних процесів на традиційний уклад сім’ї та інших такого роду проблем стають у наш час предметом дослідження етнологічної науки скандинавських країн, Угорщини, Польщі, соціальної і культурної антропології Великобританії та США, інших країн.

На тлі таких реалій може скластися враження, що українська наука у наш час ніби перебуває поза тенденціями розвитку світової етнології. Бо й справді, наукових публікацій на означені нетрадиційні теми, принаймні у двох провідних профільних періодичних виданнях “Народна творчість та етнографія” та “Народознавчі зошити”, наприклад, у номерах за останні десять років, майже не знаходимо.

Але поглянемо на тематичний спектр та опубліковані наукові праці українських етнологів сорока-п’ятдесятирічної давнини і побачимо, що аналогічні сучасним світовим тематичним інтересам тенденції були властивими для етнографічної науки в Україні вже у 50-х рр. ХХ ст., тобто задовго до того, як відповідну проблематику почали опрацьовувати на Заході.

Особливо це стосувалося дослідження побуту робітничого населення міст та робітничих селищ. Розуміється, в умовах тоталітарної системи, домінування над усіма гуманітарними науками ідеології марксизму-ленінізму в її супердогматичній радянській упаковці творча думка науковців не була вільною. Насамперед, сильною була не лише партійно-державна цензура, але і самоцензура кожного науковця на дослідження та аналіз негативних явищ життя і побуту, що виступали як наслідок будь-яких супереч-

* Бурдьє П’єр (фр. Pierre Bourdieu, 1 серпня 1930 – 23 січня 2002) – французький соціолог і філософ, представник постструктуралістського напрямку соціальної теорії, творець теорії соціального поля.

19

ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОБУТУ РОБІТНИКІВ УКРАЇНИ В 50-х – 60-х рр. ХХ ст.

ливих ідеям комунізму форм громадського життя. Майже не можна було досліджувати і висвітлювати форми громадського опору соціальних груп молоді командній практиці управління суспільними процесами, діяльність парафіяльних громад при церквах і до-тримання пов’язаних з релігією обрядів, національної складової менталітету людей.

Необхідно було “доводити”, що діяльність усіх громадських об’єднань покликана служити так званому інтернаціональному вихованню трудящих, відбувається в дусі дружби великого російського і українського народів, у дусі атеїзму і голосного осу-дження ідеології “українського буржуазного націоналізму”.

Незважаючи на це, і міське, і сільське населення жило, в складних умовах тоталі-таризму формувало свій побут, мало культурні інтереси, не було позбавлене творчого начала. Українські етнографи, ніби відроджуючи традиції етнографічної науки 20-х рр., уже у 50-ті післявоєнні роки звернули свої погляди на дослідження синхронної їм сучасності, зокрема культури та побуту робітництва. Зробимо зауваження, що виник-нення наукового інтересу до дослідження робітничого класу, звичайно ж, схвалювалося та заохочувалося владними державно-комуністичними органами, що офіційно демон-стрували себе виконавцями всесвітньо-історичної визвольної місії пролетаріату.

Поряд з увагою до синхронної культури і побуту робітництва, а також селянства (О. Кравець, О. Кувеньова, В. Васьків, В. Маланчук, М. Паньків та ін.), новим предме-том в етнографії стало вивчення громадського і сімейного побуту робітників України до-радянського часу. Причому окремі дослідники висвітлювали культуру і побут робітників другої половини ХІХ – 20х–30-х рр. ХХ ст. як висхідний етап до формування на цій основі завдяки так званим соціалістичним перетворенням нового “соціалістичного” побуту, інші ж присвячували цьому старому побуту спеціальні дослідження.

Серед найпомітніших праць про культуру і побут робітників України в умовах капіталістичного ладу необхідно відзначити публікації В. Пастущина, Д. Фіголя, М. Приходь-ка, А. Поріцького, Ю. Гошка, М. Мазюти1 та деякі інші, при цьому праці окремих дослідників, зокрема Д. Фіголя, А. Поріцького та Ю. Гошка, були спеціально присвячені побуту дорадян-ського часу. У 60-х–70-х роках кілька праць на робітничу тематику опублікував також автор2.

1 Пастущин В. Ю. Быт рабочих Бориславского нефтяного района (1815–1953 годы) : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. ист. наук / В. Ю. Пастущин. Киев, 1954; Фіголь Д. І. До історії побуту робітників Львова в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Д. І. Фіголь // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. Київ, 1959. Вип. IV. С. 13–23; Приходько М. П. Житло робітників Донбасу / М. П. Приходько. Київ, 1964; Поріцький А. Я. Побут сільськогосподарських робітників України в період капіталізму / А. Я. Поріцький. Київ, 1964; Гошко Ю. Г. Громадський побут робітників Західної України (1920–1939 рр.) / Ю. Г. Гошко. Київ, 1967; Мазюта М. А. Быт рабочего класса Советского Закарпатья (историко-этнографическое исследование) / М. А. Мазюта. Киев, 1969.

2 Макарчук С. А. Нові риси в побуті робітників Прикарпаття / С. А. Макарчук // Матеріали з етнографії та мистецтво знавства. Київ, 1962. Вип. VІІ–VІІІ. С. 3–20; Його ж. Шлюб і весілля робітників Прикарпаття / С. А. Макарчук // НТЕ. 1962. №. 3. С. 96–102; Його ж. Сучасна робіт нича сім’я Прикарпаття / С. А. Ма-карчук // НТЕ. 1963. № 2. С. 21–26; Его же. Рабочая семья на украинском Прикарпатье / С. А. Макарчук // Этнографическое изучение быта рабочих. Москва, 1968. С. 79–95; Макарчук С. А., Гошко Ю. Г. Формиро-вание культурно-бытовых традиций западноукраинского рабочего класса при капитализме / С. А. Макар-чук, Ю. Г. Гошко // Материалы сессии АН СССР, новейшие исследования 1964 г. Тезисы докладов. Баку, 1965. С. 221–223; Макарчук С. А. Соціально-економічне становище робітничого класу Прикарпаття в 20-х– 30-х роках ХХ ст. / С. А. Макарчук // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1974. Вип. 10. С. 79–91.

20


Важливо відзначити, що хоча робітнича тематика у працях етнографів 50-х–60-х рр. була незвичайною, наукова методологія і методика досліджень життя, побуту і традицій робітників залишалася дуже близькою до традиційних в етнографічній науці. Такою була предметна тематика досліджень: матеріальна культура з її складовими, як житло, одяг, їжа; духовна культура з її традиційною сімейною та календарною обрядовістю, сім’я, її форми і родинні стосунки, виробничий побут, допоміжні промисли і заняття. Рівно ж і методика досліджень так само передбачала стаціонарні та експедиційні обсте-ження, опитування робітників та членів їхніх сімей, спостереження за явищами побуту, за звичаями та обрядами, опис обрядовості, у тому числі дуже часто деформованої у нових умовах буття, а також під негативним впливом тоталітарної системи. Дослідники побуту робітників ХІХ – початку ХХ ст. широко використовували писемні джерела, зокрема такі з них, як актові документи досліджуваних періодів та місцевостей, описові твори, статистичні матеріали, меморіальну літературу, зверталися до вивчення усної народної творчості.

Саме на базі писемних джерел В. Пастущин простежив динаміку чисельності робітників Бориславського нафтового басейну від 1857 р. і до 1931 р., умови праці на промислах, що відображені також у давньому афоризмі “В Бориславі кінська робота, а свинське спання”, види та облагодження жител (шопи, хліви, комори, хати), еволюційні зміни в одежі робітників – від традиційної селянської до спеціального виробничого одягу на виробництві та міського світського костюма у часі свят і дозвілля. Статистичні джерела дозволили досліднику зробити висновок, що переважна більшість робітників нафтових промислів була позбавлена можливості утримувати сім’ю, і через це серед них було всього 15 % одружених1.

Оригінальні етнографічні сюжети з побуту робітників Львова дорадянського періоду описав Д. Фіголь. Велика частина робітників міста походила з підльвівських сіл або ж винаймала там місце для проживання. Це були як села магістратського підпорядкування, так і не залежні від міста сільські громади. До магістратських відносились Білогорща, Брюховичі, Голоско Велике, Голоско Мале, Замарстинів, Зубра, Клепарів, Левандівка, Малехів, Пасіки, Персенківка, Сихів, Скнилівок. Окремими були Винники, Грибовичі, Збоїска, Знесення, Козельники, Кривчиці, Кульпарків, Лисиничі, Рясне, Сигнівка, Скнилів, Сокільники, Сороки Львівські, Яловець та інші. У зв’язку з цим розташовані близько до Львова села були населені майже як міські квартали. У с. Знесенні на 1 км2 припадало 1258 чол., в Клепарові – 1343, в Замарстинові – 21252.

Оплата житла в місті була, порівняно із зарплатою робітника, дуже високою. Ви-найняти кімнату з кухнею в міському будинку за австрійської влади коштувало 10–15 золотих ринських за місяць, при середній заробітній платі кваліфікованого робітника 20 ринських. Попит з

ВІСНИК -...

Documents