Газета видається з 1955 року ОБОВ’ЯЗОК obovyazok_34_3.pdf ·...

ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОКi

26 серпня 2016 рокуп’ятниця

№ 34 (3284)

СВЯТО

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

УКРАЇНИ!ШАНОВНІ КОЛЕГИ, СПІВГРОМАДЯНИ!

Від імені колегії Державної пенітенціарної служби України та особисто від себе щиро вітаю Вас з Днем Державного Прапора України та 25-ю річницею Незалежності України!

Під стягом, що визнано державним символом нашої Батьківщини, творилася багатовікова історія боротьби українського народу за державність, соборність і самостійність. Тож у серцях народу України серпнева блакить неба і жовтогарячий зерновий лан зливаються барвами української державності в символ свободи та праці.

День Незалежності України – це свято пам’яті про цілі покоління наших предків, що творили націю і бо-ролися за державність, а також день, коли варто подумати про день завтрашній, про майбутні покоління, про нашу відповідальність перед ними та історією в цілому.

Це день, в якому нероздільно сплітаються минуле і майбутнє України. У минулого нам варто вчитись ці-нувати нашу землю і людей, боронити інтереси Держави, а задля майбутнього відповідально виконувати свою роботу, виховувати дітей і в міру своїх можливостей робити внесок у розвиток громадянського суспільства.

З нагоди найбільших державних свят бажаю всім миру, добра, благополуччя, міцного здоров’я, професійного росту та здійснення задумів!

З повагоюГолова Державної пенітенціарної служби України

Володимир ПАЛАГНЮК

2 серпень 2016 року № 34ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

НА ПУЛЬСІ

ТЕПЛІ РЯДКИ

“ВИ ВСЕЛЯЄТЕ У НАС НАДІЮ...”

“Я відбуваю покарання в Олексі-ївській ВК № 25 Харківської

області і звертаюся до Голови ДПтС Укра-їни Володимира Палагнюка із величезною подякою на адресу співробітників колонії № 25. З усіх питань надається максимальна допомога у стислі терміни, за що щиро дякую начальнику установи Едуардові Риженку і його заступнику із соціально-виховної та психологічної роботи Сергію Дмитренку. Окрім цього, щиро дякую за організацію великої кількості різно-манітних виховних, спортивних і інших заходів, що дає можливість нам змістовно проводити свій вільний час. А нещодавно пішли нам на- зустріч і дозволили перегляд трансляції чемпіонату з футболу. Таке став-лення до нас вкотре доводить, що персонал з повагою ставиться до наших інтересів і до нашого життя, а це вселяє у нас надію. Щира подяка також Володимиру Гучєнку за увагу до кожного засудженого – це фахівець своєї справи, дуже чуйна і ввіч-лива людина. Окремо дякую Володимиру Ващуку, до якого ми всі звертаємося за порадами і допомогою. За його підтримку у нашій нелегкій життєвій долі, за його ко-рисні поради, які дають нам змогу знайти шлях до виправлення та якнайшвидшого повернення додому і бажання жити в добрі і злагоді, – низький мій уклін!

Я бажаю всім співробітникам Олек-сіївської ВК № 25 натхнення і успіхів у нелегкій роботі і обіцяю зі свого боку зро-бити все можливе, щоб достойно відбути покарання і звільнитись законослухняним громадянином незалежної України.

Олександр ЗОРІН, м. Харків”

Цими днями на базі Дніпропетровської об-ласної станції переливання крові та її філій у

інших містах області співробітники органів і установ виконання покарань управління Державної пенітен-ціарної служби України у Дніпропетровській області здали крові для поранених у зоні АТО бійців.

Щодня поранених бійців привозять до Дніпро-петровського військового шпиталю та лікарень міста, які відчувають гостру потребу у донорській крові. Ро-зуміючи це, пенітенціарії звернулись до керівництва управління з проханням організувати здачу крові. За тиждень понад сто співробітників здали кров для на-ших захисників, які отримали тяжкі поранення під час антитерористичної операції. Під час реєстрації охочих з’ясувалось, що багато хто із сьогоднішніх донорів протягом останніх двох років вже самостійно здав кров для поранених, а дехто навіть має посвідчення “Почесний донор України”.

У цей непростий для нашої країни час кожен свідо-мий громадянин прагне надати хоч якусь допомогу тим, хто стоїть на варті цілісності та суверенітету України.

Анна ТРУШОВА

КРОВ ДЛЯ ПОРАНЕНИХ У ЗОНІ АТО

ДОБРА СПРАВА

ОФІЦІЙНО

ПРЕЗИДЕНТ ПРИВІТАВ УКРАЇНЦІВ ЗІ СВЯТОМ

В урочистих заходах до Дня Незалежності взяв участь

Президент Республіки Польща Ан-джей Дуда, який прибув з візитом в Україну. На центральній трибуні також були присутні Голова Верхов-ної Ради України Андрій Парубій, Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.

На початку заходу відбулася урочиста церемонія підняття Дер-жавного Прапора України. Під-няття головного Українського стяга виконала прапороносна група 3-х родів військ. Зведений оркестр ЗСУ виконав Державний Гімн. Під час виконання Гімну пролунав артиле-рійський салют із 10 залпів.

Після урочистого підняття Дер-жавного Прапора та виконання Гім-ну Міністр оборони України, генерал армії Степан Полторак прийняв рапорт командувача Параду Неза-лежності – командувача Сухопутних військ Збройних Сил України Сергія Попка та доповів про готовність до параду Президентові України.

Глава держави звернувся до військових – учасників параду: “Ви героїчно проявили себе, обороняючи рідну українську землю. Ви щоденно демонструєте приклади мужності і самопожертви. Зараз ви будете впевнено крокувати Хрещатиком. Демонструючи виправку, випромі-нюючи силу і звитягу, ви вселите в мільйони співвітчизників ще більшу віру в боєздатність нашого війська, у його спроможність захистити країну”.

Учасники параду вшанували загиблих українських героїв, які полягли в боях за вільну, незалежну Україну. Хвилина мовчання су-проводжувалась виконанням пісні “Пливе кача”.

Президент України вручив ви-сокі державні нагороди – Золоту зірку Героя України двом офіцерам ЗСУ, присвоїв військове знання генерал-майора Ігорю Гордійчуку – начальнику Київського військо-вого ліцею ім. Івана Богуна та вру-чив бойові прапори командирам 18 військових частин, які беруть участь та відзначилися в бойових діях на сході України.

Після церемонії передачі бойо-вих прапорів Глава держави дав старт військовому параду на відзначення 25-ї річниці Незалежності України.

Першими пройшли піші коло-ни парадних розрахунків під музику у виконанні зведеного духового

оркестру та військового хору. Парад продовжила зведена мезханізована колона, яка проїхала Хрещатиком під оплески глядачів.

Після завершення параду Глава держави поспілкувався з військовос-лужбовцями, які пройшли маршем по Хрещатику. Він подякував їм за високий професіоналізм та зазна-чив, що українська армія користу-ється високою довірою суспільства. “Ті часи, коли Україна залишилися без армії, ніколи більше не повер-нуться. Вони залишилися в минуло-му. Армія буде завжди моїм першим пріоритетом”, – сказав Петро По-рошенко.

http://www.president.gov.ua

У ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЮ ВУЛИЦЕЮ СТОЛИЦІ ДЕРЖАВИ – ХРЕЩАТИКОМ – ПРОЙШОВ ВІЙСЬКОВИЙ ПАРАД НЕЗАЛЕЖНОСТІ, ЯКИЙ ПРИЙНЯВ ПРЕЗИДЕНТ – ВЕРХОВНИЙ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ПЕТРО ПОРОШЕНКО.

ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ ПРИСВЯТА…19 серпня в Сумській виправній колонії №116 на замовлення

першого заступника голови Сумської обласної ради Ана-толія Річкаля було виготовлено стелу з написами: “Алея захисників Батьківщини” та “Від волонтерів”.

Військово-цивільна адміністрація Донецької області на чолі з Павлом Жебрівським встановлять цей монумент, приурочений до 25-ї річниці Незалежності України, на відстані 800 метрів від лінії зіткнення в м. Красногорівка Донецької області.

Стела присвячена вшануванню пам’яті боротьби героїв сучасності за незалежність України.

Засуджені установи підійшли до виготовлення цього замовлення з особливою відповідальністю, адже жодна людина не залишиться байдужою до того, що, на жаль, наші співвітчизники гинуть на сході України.

Для Сумської виправної колонії стало великою честю долучитися до справи миру і пам’яті загиблих в зоні антитерористичної операції на сході України.

Слава Україні! Героям слава!Анна ПОПОВА

серпень 2016 року № 34 3ОБОВ’ЯЗОК


АКЦЕНТИ

НАШ СТЯГ НАД УКРАЇНОЮ

ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ ВЕЛИКУ ПОПУЛЯРНІСТЬ МАВ АНЕКДОТ, ГЕРОЙ ЯКОГО НА ДОПИТІ В КДБ, ДЕ З’ЯСОВУВАЛИ, ХТО ІЗ СЕЛЯН ПОВІСИВ НАД СІЛЬРАДОЮ “НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ” ПРАПОР, ПОЯСНЮВАВ СЛІДЧИМ: “НІЧОГО НЕ ЗНАЮ. КОЛИ ЗАХОДИВ ДО КРАМНИЦІ, НАД СЕЛОМ ЩЕ ЧЕРВОНИЙ ПРАПОР ВИСІВ, А КОЛИ ВИЙШОВ – УЖЕ НАШ МАЙОРІВ”.

Сміх сміхом, однак для критичної кіль-кості українців молоткасто-серпастий

символ, під яким заганяли до колгоспів і ви-морили голодом мільйони хліборобів, розстрі-лювали і відправляли до Сибіру, а в роки війни масово гнали на ворожі кулемети не навчених воювати і часто навіть не обмундированих підлітків і чоловіків, ніколи не був своїм. Отож коли Києвом поширилась інформація про плановане встановлення на флагштоку біля будівлі міськради синьо-жовтого національного прапора, весь центр столиці заповнили десятки тисяч небайдужих киян і гостей міста.

Однак офіційно рішення міськради про зміну символіки досягнуто не було. Натомість у дворах адміністративних будівель у районі Хрещатика за наказом ще комуністичної влади зосередили спецпідрозділи міліції, які, на щастя, не задіяли проти народу. Втім, не з підстав гума-нізму, а через доповіді генералів “внутрішньої служби”, що не раз звучатимуть в новітній історії України, про “неефективність застосування сили проти такої великої кількості людей”.

Відтак фактично явочним порядком над столицею ще Української РСР вперше за багато десятиріч злетів у небо національний прапор України. Для законодавчого визнання цього факту Верховній Раді знадобилося більше року – лише 24 серпня 1991 року разом із про-голошенням незалежності України до сесійної зали урочисто внесли синьо-жовте полотнище одного із найважливіших символів держави, 4 вересня парламентарі дозволили його викорис-тання у “протокольних заходах”, а 28 січня 1992 року депутати нарешті затвердили постанову “Про державний прапор України”. Як наслі-док, народні обранці вкотре опинились у ролі тих, хто біжить за возом, бо синьо-жовтий стяг дефакто вже став державним символом неза-лежної української держави.

Варто нагадати, що рішення про паралель-не використання радянського і національного прапорів України першими ухвалили депутати Тернопільської міськради ще в березні 1990 року. В квітні цей почин підтримали у Львові та Івано-Франківську, а в червні 1990 року і в Житомирі над будівлею міськради офіційно встановили синьо-жовтий стяг.

До речі, житомиряни до цього вже бачили його над будівлею облвиконкому, де він зама-йорів 22 квітня 1990 року – в день 120-річчя з дня народження Леніна! Двох молодих хлопців – Володимира Дубовика і Віктора Корнійчука, затриманих міліцією за “використання націо-налістичної символіки”, засудили до двох років ув’язнення, яке патріоти відбули від дзвінка до дзвінка, добувши термін покарання вже у не-залежній Україні.

Майже за аналогічним сценарієм розвива-лись події в Дніпропетровську, де у день першої річниці з дня проголошення Декларації про державний суверенітет України місцеві рухівці вирішили встановити синьо-жовтий прапор на Театральній площі. Піднятий 16 липня 1991 року під час багатотисячного мітингу, “націона-лістичний” символ завдяки постійній охороні активістів протримався аж чотири доби, доки під прикриттям нічної темряви дві сотні міліці-онерів не зачистили майдан, знищивши прапор і жорстоко побивши його захисників.

Віктор ШПАК,“Урядовий кур’єр”

НАШІ СИМВОЛИ

Видатний авіаконструктор, гелі-коптерами фірми якого донині

літають президенти США, для одних – росіянин, для інших – поляк. Утім, насправді дід майбутнього піонера літа-ко- та вертольотобудування служив пра-вославним священиком у селі Антонівка на Сквирщині, а для його сина Івана, професора медицини, та онука Ігоря рідним містом став давній Київ.

До речі, лише фахівці знають, що не Санкт-Петербургу чи Москві, а столиці України судилося стати колискою авіа-ційної галузі на теренах тодішньої Ро-сійської імперії. Саме в Києві 23 травня 1910 року злетів у небо перший аероплан вітчизняної конструкції. Його творець – професор Політехніки Олександр Кудашев – буквально на день випередив Якова Гаккеля, чий літак піднявся у по-вітря над Гатчинським аеродромом під Петербургом.

Та вже 11 червня 1910 року естафета знову перейшла до Києва, де 21-річний Ігор Сікорський успішно випробував наступний вітчизняний аероплан, який створили уже не маститі професори, а троє студентів Політехніки – Федір Би-лінкін, Василь Іордан і майбутній знаме-нитий авіаконструктор. БІС-2, названий за початковими буквами прізвищ його творців, став першим літальним апара-том із понад шістдесяти у долі видатного киянина, які прославили свого творця.

Зазвичай біографи Сікорського не

забувають згадати, що перші гелікоптери (С-1 і С-2), які він створив у Києві, на-віть не злетіли у повітря, однак чомусь не говорять про те, що з 1906 року при Політехніці вже діяв студентський по-вітроплавальний гурток із чотирма від-ділами – аеропланів, гелікоптерів, авіа-моторів і орнітоптерів. Члени останнього намагалися створити літальні апарати за принципом польоту птахів, що нині викликає лише поблажливу посмішку, хоча сучасникам народження авіації не меншим дивом видавався підйом у небо будь-якого механізму, важчого за повітря.

Втім, уже навіть перші недосконалі “етажерки”, як іронічно називали аеро-плани, довели свою перспективність. Отож із 1909 року в Києві запрацюва-ло Товариство повітроплавання, що об’єднало всіх ентузіастів – від студент-ської молоді до професорів і офіцерів. Не дивно, що коли росіяни буквально моли-лись на іноземні “Фармани”, “Вуазени”, “Ньюпори”, “Морани” і “Блеріо”, то кияни заслужено пишалися плеядою віт-чизняних авіаконструкторів, серед яких, крім Сікорського, брати Касьяненки, Олександр Карпека, Федір Терещенко, Дмитро Григорович. Тим часом як спроба створити перші вітчизняні аероплани у військовому центрі повітроплавання під Петербургом обернулася повним кон-фузом – серед майже десятка так званих “гатчинських конструкцій” жодна(1) не змогла піднятись у повітря.

Натомість на завершеному в травні 1911 року аероплані Сікорського С-5 із двигуном у 50 кінських сил конструктор не лише склав екзамен на звання пілота, а й встановив чотири всеросійські ре-корди – з висоти підйому (500 метрів), дальності польоту (85 км), тривалості перебування у повітрі (52 хвилини) та швидкості (125 км/год). У листопаді того самого року вже на С-6 наш земляк добився першого в історії вітчизняної авіації світового рекорду – зі швидкості польоту на аероплані з пілотом та двома пасажирами. Власне, саме після цього Сікорський, який ще навіть не закінчив навчання у Політехніці, став головним конструктором авіаційного відділу зна-менитого “Русько-Балтійського вагон-ного заводу”.

Не зайве згадати, що тоді до Петер-бурга переїхали щонайменше десятеро провідних авіафахівців із Києва, які під керівництвом свого ще зовсім молодого талановитого колеги добились надзви-чайних досягнень. Утім, щоб не бути голослівним, звернімося до фундамен-тального дослідження В.Шаврова ще радянських часів “История конструкций самолетов в СССР”, де автор прямо констатує: “Творческий путь от первых под-летов в 1910 году привел киевских конструкторов через три года к созда-нию невиданных в то время самолетов – гигантов “Русский витязь” и “Илья Муромец”.

Йдеться про чотиримоторні аеро-плани, які заслужено здобули назву “по-вітряних кораблів”. Досить сказати, що довжина верхнього крила цих гігантів, розміри яких досі вражають уяву, від 24 до 34,5 м, вага літака – до 4,2 тонни, висота польоту – до 3,5 км, час безперервного перебування у повітрі – до 6,5 год. Менш відомо, що знамениту модифікацію. “Іллі Муромця” з потужнішими двигунами, на якій 16-17 червня 1914 року здійснено рекордний переліт Петербург – Київ і назад з однією проміжною посадкою на прямому і зворотному маршрутах, офі-ційно іменували “Корабель Київський”. Не менш красномовне визнання самого Сікорського, увічнене на встановленому йому пам’ятнику біля рідної Політехніки: “Знімаю капелюха перед альма-матер, яка підготувала мене до підкорення неба”.

Віктор ШПАК,“Урядовий кур’єр”

27 СЕРПНЯ – ДЕНЬ АВІАЦІЇ УКРАЇНИ

“РУСЬКИЙ ВИТЯЗЬ” КИЇВСЬКОГО РОДУ

Екскурсовод розповів, що підприємство за-

сноване у 1931 році як авіа-ційні майстерні у складі 18-го авіапарку 18-ї авіабригади, у яких ремонтували літаки.

Підоблікові КВІ дізна-лися, що з початком війни потужності заводу увійшли до складу діючої армії і були єдиним ремонтним підпри-ємством Південного фронту,

яке відновлювало пошкоджені у боях літаки і двигуни, а також надавало технічну допомогу безпосередньо у військових частинах.

З 1996 року і донині “Авіа-кон” виконує капітально-від-новлювальний ремонт верто-льотів сімейства МІ виїзними бригадами ДП “Авіакон” на базі замовників – експлуатан-тів літальних апаратів в країнах

Східної Європи, Африки та Латинської Америки.

У 2007 році завод почав здійснювати капітально-від-новлювальний ремонт і пере-обладнання вертольотів MD-500, 2009 технічне обслуго-

вування вертольотів Alouette. 2011 року ДП “Авіакон” роз-почав виробництво перших вітчизняних гелікоптерів.

Учасники екскурсії зали-шились задоволеними.

Сергій МИСНИК

ЕКСКУРСІЯ ДО МУЗЕЮ АВІАЦІЇПРАЦІВНИКИ КОНОТОПСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО ВІДДІЛУ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ІНСПЕКЦІЇ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ З МЕТОЮ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЗАСУДЖЕНОЇ МОЛОДІ ОРГАНІЗУВАЛИ ОЗНАЙОМЧУ ЕКСКУРСІЮ ДО МУЗЕЮ АВІАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА УКРОБОРОНПРОМ, ЯКЕ РОЗТАШОВАНЕ В МІСТІ КОНОТОП НА ТЕРИТОРІЇ ЗАВОДУ “АВІАКОН”.


ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК


ПАЛІТРА

ЗІ СВЯТОМ, РІДНА ДЕРЖАВО!ДО 25-РІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯДвадцять п’ять років наш народ ідеШляхом державної самостійності.І зараз ювілей поважний святкуєНашої української сили і гідності.Нелегко було будувати новуДержаву – міцну та незалежну,Та воскресив Отець їїІ непохитну прибрав вежу.Як важко було на Майдані взимкуВідстояти честь нашу та гідність,Загинули герої за країну рідну,Бо справжні були українці.І в час випробувань для нас,Коли гинуть патріоти на сході,Збережемо незалежність своєї країни,Гідно зустрінемо виклик долі!

Олег ГУРТОВИЙ,Хмельницька область

“Україна повертає віру та втраче-не поверне обов’язково, тому

що її діти мають любов та силу від Бога, яка непереможна.

Чудес на світі не буває,Якщо не вірити у чудеса.Хто віру в серці має –Тому відкриті небеса!Лише у небо зазирніть,Щоб голос Всесвіту почути,Душею щиро полюбіть –І диву неодмінно бути!Не баріться та не зволікайтеІ мріями у дійсності живіть,Чуже як власне покохайте,Своє для інших збережіть!Бажаю всім відверто я,Даруючи свої вірші,Що ми разом – одна сім’яДля української душі!

Валерій ІВАНІЧЕНКО,м. Біла Церква

ГОРДО КРОКУЮТЬ ПЕНІТЕНЦІАРІЇ ГОЛОВНИМ ПРОСПЕКТОМ ЗАПОРІЖЖЯ ПІД ЧАС СВЯТКОВОГО ПАРАДУ ЗА УЧАСТЮ СИЛОВИХ СТРУКТУР РЕГІОНУ. 24 СЕРПНЯ 2016 РОКУ В ЗАПОРІЖЖІ ВІДБУЛИСЯ УРОЧИСТІ ЗАХОДИ, ПРИСВЯЧЕНІ 25-Й РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. СЛУЖБУ ПРЕДСТАВЛЯЛИ НАЙКРАЩІ СПІВРОБІТНИКИ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ТА, ВПЕРШЕ, СПІВРОБІТНИЦІ ПІДРОЗДІЛІВ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ІНСПЕКЦІЇ.

ВИХОВАНЦІ КРЕМЕНЧУЦЬКОЇ ВИХОВНОЇ КОЛОНІЇ ВІДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА. АДМІНІСТРАЦІЯ ТА ЮНАКИ КОЛОНІЇ ВЛАШТУВАЛИ АКЦІЮ “ПОДАРУЙ ПРАПОР ВОЇНАМ АТО”. СПІВРОБІТНИКИ ТА ВИХОВАНЦІ, НЕБАЙДУЖІ ДО ДОЛІ ЗАХИСНИКІВ, В ЄДНОСТІ НАД ВІРОЮ У ПЕРЕМОГУ РОЗГОРНУЛИ ДЕРЖАВНИЙ СТЯГ, ДЕ ЗАЛИШИЛИ ВОЇНАМ ПОБАЖАННЯ СИЛИ, ТЕРПІННЯ, ЗДОРОВ’Я ТА ВІРИ У ПЕРЕМОГУ. НА ВЕЛИКОФОРМАТНІЙ СВЯТКОВІЙ ЛИСТІВЦІ З ПОЧУТТЯМ НАЦІОНАЛЬНОГО ЄДНАННЯ, ЛЮБОВ’Ю, ТЕПЛОМ, ТУРБОТОЮ, ДОБРОТОЮ ЗАЛИШИЛИ СВЯТКОВІ ПОБАЖАННЯ РІДНІЙ НЕНЬЦІ- УКРАЇНІ, СПОДІВАЮЧИСЬ, ЩО СТЯГ ТА ЛИСТІВКА ЗІГРІЄ, ЗБЕРЕЖЕ ВІД БІД І НЕЩАСТЬ НАШИХ ВОЇНІВ.

ФОТОФАКТ

ПАРАДНИЙ РОЗРАХУНОК ПІД ЧАС ПАРАДУ ОЧОЛИВ ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ ВОЛОДИМИР ЖАБІНСЬКИЙ.

НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА В АПАРАТІ ДПТС УКРАЇНИ ВІДБУЛИСЯ УРОЧИСТІ ЗБОРИ З НАГОДИ 25-Ї РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

В АКТОВІЙ ЗАЛІ МАРІУПОЛЬСЬКОГО СЛІДЧОГО ІЗОЛЯТОРА ВІДБУЛОСЬ ВІДКРИТТЯ ІНСТАЛЯЦІЇ “МІЙ ДІМ – УКРАЇНА, УКРАЇНА ЄДИНА”, ЩО ПРИСВЯЧЕНА ЄДНОСТІ, ЦІЛІСНОСТІ ТА БЕЗПЕЦІ НАШОЇ ДЕРЖАВИ.

Почесними гостями свята стали керівни-

цтво управління ДПтС Укра-їни в Харківській області, представники місцевої влади, громадськості, духовенства та понад 70 артистів з Дергачів-ського району. Вони приві-тали глядачів, серед яких були батьки та родичі вихованців, та вручили подарунки дітям.

Цього року Курязька ви-ховна колонія імені А. Ма-каренка прийняла естафету свята останньою (від виховної колонії міста Гояни Республіки Молдова) та закрила фести-валь.

Концертна програма була дуже насичена: хорова та соль-ні патріотичні пісні, вірші,

театральна сценка, танцюваль-ні номери на тему козацтва. Між виступами вихованців на імпровізовану сцену, при-крашену символом фести-валю – червоною калиною, також виходили творчі ко-лективи та виконавці центрів культури Дергачівщини. У концерті взяв участь і учасник цьогорічного передкастингу Всеукраїнського вокального шоу “Х-фактор” засуджений Микита Мерзеханов, який ви-конав п’ять пісень. Окрім того, гості мали змогу ознайомитись з виставкою традиційних укра-їнських ремесел – роботами засуджених, вишитих ниткою і бісером, а також живописом.

По закінченню концерт-

ної програми засудженим в урочистій обстановці вручили паспорти громадян України, а одного вихованця за зразкову поведінку звільнили умовно-достроково.

Начальник Курязької ви-ховної колонії Олексій Ша-

повалов подякував юнакам за участь у фестивалі, а гостям за подарунки і увагу до події, на яку хлопці чекали цілий рік.

На завершення свята ви-хованців чекали святкові пи-роги та фейєрверк із конфетті.

Галина ЛЕГКОДУХ

20 СЕРПНЯ В КУРЯЗЬКІЙ ВИХОВНІЙ КОЛОНІЇ ІМЕНІ А. МАКАРЕНКА ВІДБУВСЯ XХV МІЖНАРОДНИЙ ЮВІЛЕЙНИЙ ФЕСТИВАЛЬ САМОДІЯЛЬНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ “ЧЕРВОНА КАЛИНА”.

ФЕСТИВАЛЬ “ЧЕРВОНА КАЛИНА” – ДО НАСТУПНИХ ЗУСТРІЧЕЙ!


ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi ОБОВ’ЯЗОК


ЧИТАЧ – ГАЗЕТА – ЧИТАЧ

ВИСТАВКИ

Співробітники установи кажуть, що засудженим

жінкам дуже подобається, коли їх роботу відзначають, звертають ува-гу саме на їхню творчість. А схваль-ні відгуки для жінок є надзвичайно

важливими, бажаними, тому вони стараються, щоб хрестики на ви-шивці лягали рівно, кольори гар-моніювали і весь свій вільний час присвячують улюбленому заняттю.

Ксенія ЛОГВІНЕНКО

У ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №44 ЗА ПІДСУМКАМИ РОБОТИ САМОДІЯЛЬНИХ СЕКЦІЙ ПРИКЛАДНОЇ ТВОРЧОСТІ, ЯКІ ФУНКЦІОНУЮТЬ В УСТАНОВІ, ПРОВЕДЕНА ВИСТАВКА-КОНКУРС ТВОРЧИХ РОБІТ ЗАСУДЖЕНИХ ЖІНОК. КОНКУРСАНТКИ ВИЯВИЛИ ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ВИГОТОВЛЕННЯ КОЖНОЇ РОБОТИ ТА УМІЛО ПРЕЗЕНТУВАЛИ ЇХ.

ВІЛЬНИЙ ЧАС – УЛЮБЛЕНІЙ СПРАВІ ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

З нагоди двадцятип’ятиріччя Неза-лежності України – свята, яке має

завітати до кожної оселі українців, неза-лежно від їхнього тимчасового або фізич-ного перебування за межами держави.

З нагоди свята Незалежності, Яку увесь народ святкує,Сягнули ми безмежності,Котру нам Бог дарує.Вона – велична і свята,Бо наша ненька-Україна –Щира, лагідна, проста,Мов найцнотливіша дівчина.Так збережемо ж цілісність їїІ землі Україні повернемо,Для кожної людини і сім’їВ оселі незалежність принесемо.Зустрінуть з хлібом-сіллю насІ завжди будуть раді.Так було й буде повсякчас –Ніхто не стане на заваді.Святкуйте, браття, відзначайтеДень незалежності землі,Мої слова запам’ятайте –З днем незалежності душі!

Валерій ІВАНІЧЕНКО,м. Біла Церква

“УСІХ ВІТАЮ ЗІ СВЯТОМ! ІЗ 25-РІЧЧЯМ!

З днем народження, люба країно –Незалежність тобі на віки!Громадяни хай будуть єдині, Об’єднавши серця і думки.Хай на землях твоїх буде воляДля усіх, хто кохає тебеІ плекає завжди твою долю,Бо для люблячих ти над усе!Щоб розквітли усі покоління,Прославляючи рідний cвій край.Ти для нас дане Богом творіння,Мов квітучий та лагідний рай!

Павло БОЛЬШОВ, Харківська область”

НОВИХ

ТВОРЧИХ УСПІХІВ!

Пишу вам в очередной раз и хочу предоставить несколько своих

новых творений. Читая вашу газету, об-ратила внимание, что появились новые таланты – это очень радует. Что ж, так держать и новых творческих успехов!

Україно моя, ти найкраща країна,Ти квітучі сади, ти ліси і долини,Наче райдуги цвіт, ти чарівна перлина,Сяє сонцем завжди – це моя Україна. Прославляю в піснях

рідну неньку-країну,В писанках-рушниках –

це моя Україна.У купальських вінках,

у весняних танках,В світанковому промені,

що несу на долонях я.Прославляю завжди,

прославляю усюди,У молитві прошу:

нехай мир завжди буде,Щоб не плакали діти,

щоб завжди посміхались,Щоб могли ми радіти,

щоб ти в мирі зосталась.Україно моя, ти для мене єдина,В росах ранніх у лузі,В колискових матусіІ в піснях солов’їних.Щастя й долі бажаю я твоєму народуЗа щасливії сни твої,

за казковую вроду.Дні і ночі молюсь лиш за тебе я щиро –За мою Україну, за мою Батьківщину.

Оксана МЕРТВЯКОВА,м. Одеса

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ ДЗЕРКАЛО ”

ТРАДИЦІЇ

Знагоди свята до установи заві-

тав настоятель храму

“Святих мучениць Віри, Надії, Любові” протоіє-рей Української право-

славної церкви отець Володимир, який провів святкове богослужіння.

Перед початком літургії отець Володимир звер-нувся до присутніх зі словами: “У день най-головнішого з трьох спасів – Яблуневого, найулюбленішого літ-нього свята, у кожного вірянина є можливість, подібно до Христа, пе-ретворитися духовно: очиститися від мирських переживань, піднести

молитву про світ, мир і щастя України”.

У б о г о с л у ж і н н і взя ли участь засуджені відділення соціально-психологічної служби, а також співробітники установи. Після літур-гії усі охочі мали змогу освятити літні плоди – яблука, груші, виноград, сливи та мед.

Наш кор.

19 СЕРПНЯ В МАРІУПОЛЬСЬКОМУ СЛІДЧОМУ ІЗОЛЯТОРІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ ВІДСВЯТКУВАЛИ ОДНЕ З 12 НАЙБІЛЬШИХ ХРИСТИЯНСЬКИХ СВЯТ – ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ, ЯКЕ У НАРОДІ НАЗИВАЮТЬ ЯБЛУНЕВИМ СПАСОМ.


Мені здається, нема більш пре-краснішого куточка, ніж село,

в якому я народився, прожив свої дитячі роки: перший спів солов’я, щедре літо з золотими врожаями, пахощами кольорових трав, перший сніг на полях, жалібний крик журавлів, що залишають рідний край. Я люблю своє село за все, що в ньому було й сто років тому.

Шумить теплий літній дощ. Виглядає з-за хмар сонце, освічуючи усе ласкавими променями. Навколо пустий степ. Немає мого села, людського гомону, дитячого сміху. Залишила цей край людська турбота, що з діда-прадіда, обігріта обіймами землі, прославляла цей край. Тут все рідне й дороге моєму серцю: я бачу тих людей-трудівників, своє босоноге дитинство, я чую спів одно-сельців тихими вечорами про рідний край, його красу і зіроньки, що сяють над ним. А ось троїста музика – гуляє весілля, сміх і, повінчавшись, молодість стає на рушник…

Село назване на честь прабабусі Мико-ли Гоголя – Косарівщина. Тут жила родина Косарівських, свого часу була господарем цих земель.

У цьому селі я вперше сказав слово “мама”, пішов до школи, вивів перші у своєму житті слова. Тут минуло моє дитин-ство і розцвіла юність. Боже ти мій! Скільки минуло років! Посивіли скроні – а пам’ять жива. ..

Село потопало в квітучих садах. П’янкий запах квітів черемхи заповнював все навколо, а спів жайворонка, що, мов на парашуті, завис над полем, мелодійно линув з неба.

У моєму селі жили славні люди, що на-віки в історії прославили свій край добрими справами, тяжкою працею, залишивши після себе життєві спогади односельців та підростаючого покоління.

Де б я не був і як би добре мені не було,

завжди мене вабить у свій рідний край, у своє дитинство, у своє село.

Село було дуже гарне. За ним навкруги широчився, розправивши плечі, степ. До-стиглі колоски вклонялися всім селянам, а вітерець, дмухнувши на колоскове поле, утворював хвилі достиглого пшеничного моря. І все це – моє село.

На нас вдивляються з фотознімку люди, наші односельці-трудівники. Вдив-ляються в наші очі, в нинішню днину і мов запитують: “А як нам всім живеться в тому майбутньому, яке ми наближали тяжкою працею своїх рук, волею своєю і розумом, невсипущим ентузіазмом та гарячою вірою в краще життя?”

Стугонить у голові ударами коваль-ського молота у ковадло серце. Сопуть, мов ковальські міхи, легені, а в горлі – пересохла грудка завбільшки з кулак. Спрага і тиша. Нічого сказати нам тим, що на фотографії. Мовчу і я, відводячи очі від очей діда та батька. Дід був хорошим теслею. Ліжко, зроблене з дерева без жодного цвяха, – це витвір мистецтва мого діда, що я зберігаю вже понад півсторіччя.

Тяжко жилося після війни. Фашисти спалили моє село. Жили в землянках, в яких і визрівала нова соціалістична свідомість,

нові стосунки, мораль, що виднілася рубця-ми на пораненому тілі, що в очах палала від-блисками тих червоних зірок, які загорілись у жовтні 1917 року, – мріяли і будували нове життя. Село народжувалося знову, жило, приходили нові люди. Із кожним роком воно змінювало свій вигляд, свою особистість, свою історію, що закарбована трудовими мозолями на руках моїх односельців…

Я стою один. Немає села, не прилі-тають в село лелеки. Тиша огорнула степ. Не навідується сюди щастя та сміх. Нікому творити історію села, що жило в одній епосі та було знищено іншою – саме тією епохою, яку будували, про яку мріяли та вірили в оте майбутнє, що й стало сьогоденням на-щадків…

І стою я серед степу, де чепурилось садками село, дозрівало незвичайною вродою груш, яблунь, вишень, золотавим соняшником на городах та біліло лагідно-рожевими пелюстками цвіту лілій на річці Голтві. Біло-рожевий цвіт солодко пахне, тривожачи не приспані спогади, будячи мрії. Немає його на мапах, але воно при-писане навічно в моєму серці і залишиться там назавжди жити…

Борис БОРОДАЙ, Чернігівська область

МОЄ СЕЛО



СВІДОМІСТЬ

Володимир Кирилович Винниченко народився в селі Веселий Кут Єли-

заветградського повіту на Херсонщині (нині Знам’янського району Кіровоградської обл.) в родині малоземельних селян. Після закінчення сільської народної школи Воло-димир вступив до місцевої гімназії, яку після сьомого класу змушений був залишити через конфлікт із педагогами та її керівництвом. Протягом року він мандрував Україною, заробляючи на життя працею в поміщиків, на заводах і залізницях. Постійно займався самоосвітою, 1900 року екстерном блискуче склав іспити й дістав атестат за повний курс гімназії.

Наступного року вступив на юридич-ний факультет Київського університету св. Володимира. Під час навчання брав активну участь в українському революційному русі, належав до членів київської Громади, де був одним із засновників Революційної української партії (РУП). Проводив пропа-гандистську й агітаторську роботу, а також займався літературною діяльністю. Невдовзі на сторінках журналу “Киевская Старина” вийшло одне з його оповідань “Краса і сила”. Це була перша публікація Винничен-ка, якою він заявив про себе як талановитий український письменник.

У лютому 1902 року Володимира Кири-ловича заарештували за революційну діяль-ність, виключили з університету без права навчання в будь-якому іншому навчальному закладі й згодом призвали до діючої армії. Царська “охранка” стежила за неблаго-надійним солдатом, про що красномовно свідчить “Довідка” Київського охоронного відділення…

Після звільнення з в’язниці він брав участь у створенні на базі РУП Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), входив до складу її Централь-ного комітету, редагував партійний орган “Боротьба”.

1906 року Володимир Кирилович склав екстерном іспити за університетський курс і здобув диплом юриста. Невдовзі втретє був заарештований, але наступного року, в травні, звільнений до суду під заставу. Та оскільки йому загрожувала довічна каторга, він разом зі своїм товаришем у партії В.Степанковським утік за кордон. Проживав у Львові, Відні, Женеві, Берліні, Флоренції, Парижі. У березні 1910 року Винниченко входив до складу “Паризької Української Громади”.

У подальші роки Володимир Кирило-вич не раз нелегально бував в Україні, до-ставляючи революційну літературу. У травні 1914-го разом із дружиною таємно прибув у Київ, щоб узяти участь у з’їзді УСДРП. Початок Першої світової війни, що застав їх у Катеринославі, не дав їм можливості виїхати за межі країни. Тому, переховую-чись від жандармів, Винниченко постійно міняв місця проживання. Перебуваючи в Москві, редагував тижневик “Промінь”, “Робітничу газету”, а також співпрацював з видавництвом “Дзвін”, часописом “Укра-инская жизнь”.

Після Лютневої революції 1917 року Винниченко повернувся до Києва. На початку квітня організував конференцію УСДРП, на якій був визнаний офіційним лідером партії та редактором її друковано-го органу – “Робітничої газети”. Керував роботою Українського національного конгресу, який проголосив створення Української Центральної Ради (УЦР), по-кликаної очолити національний рух. Був

обраний заступником голови УЦР і членом її виконавчого комітету – Малої Ради. Про-тягом травня-липня організував проведення всеукраїнських військових, робітничого й селянського з’їздів, виступив на них із по-літичними доповідями. Наприкінці травня очолював українську делегацію, що прибула до Петрограда, передавши Тимчасовому уряду вимогу Центральної Ради про надання Україні автономії у складі Росії.

28 червня 1917 року В. Винниченка призначено головою першого українського уряду – Генерального секретаріату УЦР. Водночас він обіймав посаду генерального секретаря внутрішніх справ, компетенція й обов’язки якого вперше були визначені в Декларації Генерального секретаріату, затвердженій V сесією Центральної Ради. Згідно з цією Декларацією, на Генерального секретаря внутрішніх справ покладались справи організації, агітації та пропаганди, керівництво різноманітними громадсько- адміністративними закладами, перебудова місцевої й загальнокрайової адміністратив-ної влади, що забезпечувало б “пристосу-вання всього адміністративного механізму до потреб організованої, усвідомленої де-мократії і підготовку за допомогою цього самого апарату організації єдиної крайової автономної влади в порозумінні з демокра-тіями інших національностей в Україні”.

Наприкінці червня 1917-го Винниченко разом із М. Грушевським вів переговори в Києві з делегацією Тимчасового уряду в складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. Досягнуті домовленості були відо-

бражені в “Декларации Временного прави-тельства к Украинской Раде” від 2 липня і в II Універсалі УЦР, виданому 3 липня.

Під кінець серпня Винниченко змуше-ний був подати заяву про відставку свого кабінету й скласти обов’язки глави уряду та генерального секретаря внутрішніх справ. Таке рішення пояснювалось кризою, яка виникла в результаті загострення політичної ситуації в Україні та між партійними супер-ечками лідерів українського національного руху. Сформувати новий склад уряду запро-понували Д. Дорошенку – українському історику й публіцисту. Він також мав ви-конувати, за сумісництвом, обов’язки ге-нерального секретаря внутрішніх справ. Але через розбіжності в поглядах щодо шляхів становлення української державності з М. Грушевським Дорошенко відмовився від цієї пропозиції. Зважаючи на особистий авторитет і популярність Винниченка, Центральна Рада знову призначила його

генеральним секретарем внутрішніх справ і керівником нового складу Уряду.

29 вересня Винниченко виступив на засіданні Малої Ради з програмною Де-кларацією Генерального секретаріату, в якій визначалася структура й компетенція уряду, основні принципи та напрями його діяльності як найвищого органу виконав-чої влади. Що стосується Генерального секретарства внутрішніх справ, то перед ним ставились такі першочергові за-вдання: всіма силами і рішуче боротися з “проявами безладдя і контреволюційними замахами за допомогою демократичних органів місцевого самоврядування”; пере-творити організації Вільного козацтва, що стихійно виникали на місцях, на активну, правильно організовану самодіяльність і самооборону населення; створити в складі секретарства мобілізаційний відділ для організованого проведення мобілізації військовозобов’язаного населення та бюро стосовно виборів тощо.

У жовтні Винниченко, щоб зміцнити місцеву владу, провів збори губернських та повітових комісарів УЦР, а також брав участь у роботі III Всеукраїнського військо-вого з’їзду. До того ж, його обрали делегатом Всеросійських Установчих зборів від Київ-ського округу.

Після проголошення в листопаді 1917 року Української Народної Республіки (УНР) Володимир Кирилович став іні-ціатором відхилення ультиматуму Ради народних комісарів (РНК) більшовицької Росії. У січні 1918-го, після проголошення

IV Універсалу УНР, він очолив Раду Народ-них Міністрів УНР і Народне міністерство внутрішніх справ, але згодом склав свої повноваження під тиском партійних незгод. Слід зазначити, що Винниченко був співав-тором майже всіх універсалів та інших кон-ституційних документів Центральної Ради.

За доби Гетьманщини Володимир Ки-рилович був в опозиції до режиму Павла Скоропадського, продовжував редагувати “Робітничу газету”, залишаючись у керів-ництві УСДРП. У червні 1918-го за роз-порядженням міністра внутрішніх справ І. Кістяківського його заарештовували за антигетьманську діяльність, але невдовзі звільнили за вказівкою гетьмана. А у ве-ресні того ж року він очолив Український національний союз (УНС), який ставив за мету боротьбу “за законну владу в Украї-ні” та “захист прав українського народу”. 14 листопада його обрали головою Дирек-торії – тимчасового революційного органу

для керівництва повстанням проти геть-манського режиму та німецької окупації, а після перемоги – верховного державного органу УНР. Цю посаду він обіймав майже три місяці, але 10 лютого 1919-го змушений був її залишити, не погодившись із полі-тикою орієнтації керівництва Директорії на Антанту.

У березні Винниченко виїхав за кор-дон, а у вересні вийшов зі складу УСДРП і разом з групою однодумців організував у Відні закордонну групу Української комуністичної партії (УКП), створив друкований партійний орган – тижневик “Нова Доба”, на сторінках якого виступав із гострою критикою політики Головного ота-мана Директорії Симона Петлюри й голови уряду Ісаака Мазепи. Опублікував лист-маніфест “До класово несвідомої україн-ської інтелігенції”, у якому повідом ляв про свій перехід на комуністичні позиції.

На початку 1920 року колишній лідер Директорії вів інтенсивні переговори з радянським урядом про можливість по-вернення до України для участі в соціа-лістичному будівництві. Діставши згоду, у травні прибув до Москви, де мав зустрічі з комуністичними лідерами Росії та України. Після тривалих переговорів Постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 7 вересня 1920 року Винниченко призначений і затверджений заступником голови РНК і наркомом за-кордонних справ УСРР, а через два дні рішенням Політбюро ЦК КП(б) України прийнятий до лав більшовицької партії. Але головна умова Винниченка – ввести його до складу Політбюро ЦК КП(б)У, де, на його думку, він міг би реально впливати на хід державних справ, не була виконана. Відмовившись від усіх запропонованих посад і членства в КП(б)У, він знову виїхав за кордон.

Повернувшись до Відня, виступив із гострою критикою соціальної й націо-нальної політики Комуністичної партії і більшовицького уряду в Україні. За його антирадянські виступи V Всеукраїнський з’їзд Рад 3 березня 1921 року оголосив Винниченка “поза законом” і “ворогом народу”.

З 1922-го він жив у Німеччині, а з 1925 року переїхав для постійного проживання до Франції. Через рік випустив брошуру “Повернення на Україну”, в якій закликав українських емігрантів повертатися на Батьківщину. Звертався Володимир Кири-лович до радянського уряду з таким про-ханням і сам, але йому в цьому відмовили.

Проживаючи в Парижі, Винниченко тривалий час перебував під таємним на-глядом агентів закордонного відділу ГУДБ НКВС УСРР. Під час фашистської окупації Франції він був запроторений до концтабо-ру за відмову співпрацювати з нацистами. В останні роки життя він із симпатією ставився до СРСР. Помер В. Винниченко 6 березня 1951 року на півдні Франції, у м. Мужен (департамент Приморські Альпи).

Володимир ЧИСНІКОВ,м. Київ

З КОГОРТИ ПЕРШИХ МІНІСТРІВ28 (15) ЧЕРВНЯ 1917 РОКУ У КИЄВІ БУВ СТВОРЕНИЙ ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ –

ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ. ДО ЙОГО СКЛАДУ СПОЧАТКУ ВХОДИЛИ ВІСІМ ГЕНЕРАЛЬНИХ СЕКРЕТАРСТВ І ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР. СЕРЕД НОВОСТВОРЕНИХ ВІДОМСТВ БУЛО Й ГЕНЕРАЛЬНЕ СЕКРЕТАРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ – ГАЛУЗЕВИЙ ДЕРЖАВНИЙ ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН ІЗ ШИРОКИМИ ПОВНОВАЖЕННЯМИ. ГОЛОВОЮ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ Й ОДНОЧАСНО ГЕНЕРАЛЬНИМ СЕКРЕТАРЕМ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ОБРАЛИ ОДНОГО З НАЙВПЛИВОВІШИХ ДІЯЧІВ УЦР, ПИСЬМЕННИКА В.К.ВИННИЧЕНКА.

ПРОПОНУЄМО НАШИМ ЧИТАЧАМ МАТЕРІАЛИ, ПРИСВЯЧЕНІ МІНІСТРАМ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917 – 1920 РР.).



ЗЕМНЕ І ВІЧНЕ

“ПЕРША ПРЕЧИСТА ЖИТО ЗАСІВАЄ...”

28 СЕРПНЯ ХРИСТИЯНСЬКА ЦЕРКВА ВІДЗНАЧАЄ СВЯТО УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.

Найраніші пам’ятки, які дійшли до нас і які оповідають про Успіння

Пресвятої Владичиці нашої і Приснодіви Марії, датуються ІV століттям. Згідно з пере-казом, який є у богослужебних текстах, за три дні до смерті Діви Марії на Елеонській горі – місці вознесіння її Сина – явився архангел Гавриїл. Він сповістив Пречистій, що Хрис-тос чекає на неї у своєму Царстві Небесному, де вона буде з ним довічно. На підтвердження своїх слів він підніс гілку райського фініко-вого дерева – символ нетління та благодаті.

Перед тим, як піти у вічність, Пречиста виявила бажання побачити всіх апостолів. І Бог здійснив чудо: над домом нависло ба-гато хмар, на яких із різних країн зібралися апостоли. Богородиця благословила кожного з учнів Христа. У призначений архангелом день перед Богоматір’ю та апостолами з’явився Христос із великою кількістю не-бесних сил і пророків.

Тіло Божої Матері поховали у Гефси-манії, у печері, вхід до якої був завалений величезним каменем. Апостоли біля гробниці пробули три дні. На третій день прийшов апостол Фома. Він дуже засмутився, що не зміг бути біля Богородиці в останні хвилини її земного життя і не отримав благословення Богоматері. Співчуваючи Фомі, апостоли вирішили відкрити гробницю. Але, відва-ливши камінь у печеру, побачили, що вона порожня. Того ж дня увечері, під час обряду переломлення хліба на пам’ять про померлу, апостоли побачили Богородицю, яка їм ска-зала: “Радійте! Я з вами назавжди”.

На Успіння Пресвятої Богородиці в усіх храмах відправляється Єрусалимська утрення – богослужіння, яке відбувається двічі на рік і ще у Страсну п’ятницю.

У народі Успіння Пресвятої Богородиці іменують першою Пречистою. Загалом про-тягом осіннього періоду є три Пречисті – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Кажуть : “Пер-ша Пречиста жито засіває, друга – дощем по-ливає, а третя – снігом покриває”. З першої Пречистої селяни починали засівати ниви і промовляли: “Роди, Боже, і благослови!” А в дівчат на селі на той час роботи значно поменшало. Родини, в яких були діти відпо-відного віку, починали активно готуватися до весільного сезону.

За народними прикметами, яка перша Пречиста – така й осінь: якщо падає дощ, то й осінь буде дощова та холодна.

Зоряна НАГІРНЯК

ХРИСТИЯНСЬКІ ТРАДИЦІЇ

Звертаючи погляди до біблійного Мойсея, українство різних ча-

сів шукало зі свого середовища такого провідника, який вивів би нашу націю до власної землі обітованої, зазначає доктор історичних наук, професор Київ-ського національного університету імені Т.Г.Шевченка Володимир Сергійчук. І коли після смерті Тараса Шевченка треба було перейняти естафету духовного про-воду української нації, то на цей рівень піднявся титан думки, велет духу, поет і публіцист Іван Франко, той, хто най-більш чітко означив моральні критерії українського Мойсея:

Блаженний муж, що йде на суд неправих

І там за правду голос свій підносить,Що безтурботно в сонмищах лукавихЗаціплії сумління їх термосить.Блаженний муж, що в хвилях занепаду,Коли й заглухне й найчіткіша совість,Хоч диким криком збуджує громаду,І правду й щирість відкрива

як новість.Блаженний муж,

що серед ґвалту й гукуСтоїть, як дуб посеред бур і грому,На згоду з підлістю не простягає руку,Волить зламатися,

ніж поклонитись злому.Тільки справжній провідник свого

народу постійно живе його проблемами, без них він не уявляє свого життя.

Кредо українського Мойсея вивів Іван Франко і в поезії “Каменярі”. При-куті залізними ланцюгами до скелі каме-нярі знають, який тягар, яку неймовірно важку працю взяли на себе.

Титанічний вибух народної віри в майбутнє заповів авторові цих слів

сказати, що народжується зовсім нова генерація еліти, яка твердо стоятиме на шляху до світлого майбутнього, бо всі вірять, що своїми руками:

Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,Що кров’ю власною

і власними кісткамиТвердий змуруємо гостинець і за намиПрийде нове життя, добро нове у світ.Але найбільш повно, наголошує В.

Сергійчук, чин українського Мойсея постає перед нами в однойменній поемі Івана Франка, написаній 1905 року.

Маємо стверджувати, що Іван Фран-ко не тільки виклав нам своє бачення чину українського Мойсея в багатьох власних творах. Він утверджував його і своїм щоденним українським здвигом. Так, саме він разом зі своїми товаришами і за допомогою вихованого ним молодого покоління викликав і зорганізував новий рух молодої України з новими ідеями про всебічне визволення українського народу. Він уперше в новітній історії підготовив і зорганізував модерну українську полі-тичну організацію на масових підставах з упорядкованою програмою суспільної і національної боротьби (Українська ра-дикальна партія). Він дав їй програму та провід як голова.

Франко витворив новий тип все-українського громадянина і борця. Він дав у поетичній формі три нові українські гімни: гімн революціонера, гімн укра-їнської робітничої маси і гімн боротьби національної консолідації за визволення від Московії і Польщі. Бо декалогом мав кожної миті: “Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається руський народ!”

Іван Франко пройшов довгий шлях

праці, боротьби й літературного по-движництва. У його поезії ми відчуваємо і скорботу співця, і пророка. Є ще один цінний здобуток від Франкової творчості. “Франко – не тільки співець прекрас-ного і не тільки віщун національного оновлення, – писав публіцист Симон Петлюра. – Він – “муж світла”, мудрий, бо знає людську душу взагалі і, зокрема, українську душу. Він зрозумів цю душу і в минулій долі українського народу, і в виявах її сучасності. Через це Франкові ідеї, як глибоко продумав він їх та усві-домив і як палкість та пристрасність на-строїв гармонійно злилися зі зрілістю та психологічною обґрунтованістю думки”. Від Франка справді багато чого вчишся і багато чим себе збагачуєш. Його місія – це місія народного співця, виразника його думок і почувань.

Поезія Івана Франка мов іскра, яка підпалює почуття національної свідомос-ті. Великий мислитель з’єднав українську національну ідею з прагненням широких мас до соціальної справедливості, чітко вказав засади для повного національного визволення – “від Кубані аж до Сяну-річки – одна нероздільна”.

Франко вказав європейський шлях розвитку, застерігаючи від однобічної орієнтації на схід. “Він, – наголошував Роман Смаль-Стоцький, – був і є нашим Мойсеєм, що провадить нас разом з Та-расом Шевченком і Лесею Українкою до Соборної України – дійсно новітньої на-ції, в якій буде забезпечена воля і гідність людини та соціальна справедливість”.

Великий мислитель назавжди зали-шиться співцем гордості і честі нашого народу.


ДО 160-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ФРАНКА

“ВІН БУВ І Є НАШИМ МОЙСЕЄМ...”

Першими, хто підняв свій голос на захист знедолених на західноукраїнських землях у 80-х роках ХІХ століття,

були С. Ковалів, Н. Кобринська, Т. Бордуляк та О. Маковей. З-поміж них український письменник І. Франко особливо ви-діляв Осипа Маковея як “талановитого новеліста і поета”. Це був письменник і літературний критик, публіцист і журналіст, фольклорист і мовознавець, історик літератури і дослідник творчості П. Куліша, Ю. Федьковича, С. Воробкевича, а також вдумливий педагог, що виховував у своїх учнів любов до рідного краю, рідного слова.

Осип Маковей народився у м. Яворові на Львівщині. У груд-ні 1885 року Осип Маковей познайомився з Іваном Франком і з того часу спілкувався з ним досить часто, бо “чув симпатію до нього”. За допомогою І. Франка у 1885 році в журналі “Зоря” О. Маковей друкує переклад з Гейне “Посланець”, а наступ-ного року – з Овідія “Орфей і Еврідіка” та свій вірш “Заказані яблука” – це був початок його літературної творчості. Цього ж року Маковеєм була написана і поема “Молох”.

Цікавий факт подає науковець Микола Кучинський. У травні 1889 року Осип Маковей приїздить до Івана Франка в с. Карлсдорф, а в липні разом з Іваном Яковичем та дітьми гене-рал-майора Дегена їдуть на тиждень до отця Кузіва в Карпати. Через півтора місяця арештували всіх, хто приїздив зі Східної України в Галичину, серед них – Франка, Павлика, Маковея та інших, хто прибув з Києва, яких запідозрили в антиурядовій діяльності. Після двомісячного слідства за відсутністю доказів їх було звільнено. З цього приводу Маковей іронічно зауважив: “Вийшов скандал, про котрий потім в Росії багато писалось. А я тоді перший раз придивився ближче до цісарської “спра-ведливості”.

В університетські роки Маковей і далі писав вірші й опо-відання. З 1889 року по 1890 рік він відбував службу у війську, одночасно готуючи збірку фольклорних записів “Руські вояцькі пісні з Австрії”, яка так і лишилася неопублікованою. 1891 р. майбутній поет влаштовується помічником редактора народов-ської газети “Діло”, через рік обіймає таку ж посаду в урядовому виданні “Народна часопись”, через що йому й закидали непо-слідовність у поглядах.

По закінченні університету в 1893 році Маковей працює в газетах “Діло”, “Буковина”, журналі “Зоря”, а з 1898 року – у “Літературно-науковому вістнику”. Його цикли публіцистич-них статей у пресі під назвою “З життя письменства”, “Світла

й тіні” були своєрідними каталізаторами громадської думки. Одночасно друкує збірку поезій, оповідання, повісті тощо. Як редактор “Зорі” прагне донести до українського читача твори світової літератури, допомагає увійти в літературу О. Кобилян-ській, Марку Черемшині, Т. Бордуляку, С. Коваліву, твори яких друкувалися в часописі.

У 1897 році Маковей приїздить до Києва (настрої того часу відбиті в збірці поезій “Подорож до Києва)”. Цього ж року жур-нал “Зоря” реорганізується в “Літературно-науковий вістник”, де О. Маковей працює до весни 1899 року.

Як зазначає М. Кучинський, прагнення здобути науковий ступінь приводить літератора 1899 року до Відня, де він вчиться у професора-славіста В. Ягича, після чого їде до Чернівців і влаштовується викладачем в учительській семінарії. У 1901 році за дослідження творчості П. Куліша Маковею присуджують ступінь доктора філософії, тоді ж він складає учительський іс-пит і дістає посаду головного викладача семінарії. Одночасно він збирає документальні матеріали про Ю. Федьковича і ви-дає про нього дві монографії (1910 та 1911 роки). О. Маковей цікавиться й історією України, зокрема, постаттю гетьмана Петра Сагайдачного, свого земляка, видає повість “Ярошенко” (1905 р.) про похід Сагайдачного під Хотин. Не менш цікавою була і сатирична поема “Ревун”, де висміяно вади тодішнього суспільства.

А у 1910 році О. Маковей переїздить до Львова і працює в жіночій учительській гімназії, яку залишає 1913 року і від’їздить до м. Заліщики на Тернопільщину, де одержує посаду директора учительської гімназії. Та невдовзі почалася Перша світова війна, і письменник був мобілізований на фронт: служив 2 роки пере-кладачем з російської мови, потім у поштовій цензурі, радіогрупі тощо. Тільки в липні 1918 року він повернувся в Заліщики на свою директорську посаду. Але “недремне око” постійно стежи-ло за Маковеєм. Коли Галичину захопили поляки, письменника запідозрили в “зраді держави” і в лютому 1921 року посадили до в’язниці у Чорткові.

В останні роки свого життя письменник часто хворів, хоч і продовжував педагогічну та літературну діяльність. Проте далося взнаки підірване здоров’я. Незадовго до смерті, підсумовуючи свій сорокарічний шлях в літературі, Осип Маковей зізнався: “Серед інших обставин життя, може, дав би більше і краще, – а так, добре, що хоч те дав, що міг дати”.


З ЖИТТЯ ЛІТЕРАТОРІВ

“...ДОБРЕ, ЩО ХОЧ ТЕ ДАВ, ЩО МІГ ДАТИ”



КАЛЕЙДОСКОПОБОВ’ЯЗОК


ЦІКАВО ЗНАТИ

ГРЕЦІЯ

В Греції День незалежності, він же День національного відродження,

святкується 25 березня. В цей день греки згадують героїв Революції 1821-1829 ро-ків. По вулицям міст урочисто крокують святкові паради, адже це свято прийнято відзначати з неабияким розмахом та пом-пезністю. Особливо урочисто цей день в своїй історії святкують на островах Тінос та Гідра. Саме вони були прихильниками та приймали особливо гарячу участь у війні за незалежність. На згадку про перемогу острівчани 25 березня проводять власний морський парад, який привертає увагу багатьох туристів.

Прикрасою свята є і парад евзонів – гвардійців президентського полку в пов-ному обмундируванні, до речі, саме їхній військовий одяг вважається найцікавішим у світі. Зміна почесної варти біля могили Невідомого солдата проходить щогодини, участь в ній бере увесь особистий склад, всі 150 чоловік.

Окрім того, саме в цей день право-славні греки святкують свято Благовіщеня Богородиці, тому святкування там дійсно помпезне як на державному, так і на цер-ковному рівні.

ОБ’ЄДНАНІ АРАБСЬКІ ЕМІРАТИ

Свій день незалежності має і ця арабська країна. 2 грудня ОАЕ

святкує вихід з протекторату Великобрита-нії, після якого сім еміратів об’єднались в одну державу. Святкування триває два дні, щоб вистачило часу на різноманітні кон-курси та урочистості. Одним з популярних є конкурс живопису, під час якого учасники намагаються передати дух нації та самобут-

ність своєї країни. Окрім того, досить часто проходить фотоконкурс на національну тематику та влаштовуються театралізо-вані дійства. Обов’язково проводиться і

виставка сувенірних та ремісницьких ви-робів. Увечері небо над Абу-Дабі та іншими великими містами спалахує фантастичним феєрверком. На головних вулицях Дубаю можна зустріти людей, вбраних в одяг ко-льорів національного прапора – чорний, червоний, білий та зелений. Вони беруть участь під час маршу центром міста.

Святкують День незалежності ОАЕ і приватні компанії. Вони випускають ексклюзивну святкову продукцію. А в закусочній в арабському стилі Just Falafel в цей день безкоштовно пообідати може кожен військовий, співробітники право-охоронних органів та рятувальних служб. Святкують цей день навіть любителі тату – вони прикрашають своє тіло логотипом свята. Не залишаються осторонь і арабські красуні. До цього дня багато хто замов-ляє собі манікюр у кольорах державного прапора.

І головне – кожен житель Дубая отри-мує від правителя емірата, шейха Мухам-меда бен Рашида Аль Мактума, привітання по SMS арабською та англійською мовами.

ІНДІЯ

День незалежності в Індії святкують 15 серпня. Саме в цей день в 1947

році під стінами Червоного форту вперше був піднятий триколор незалежної Індії. Церемонія підняття прапора та осипання його пелюстками троянд проводиться абсолютно в усіх куточках країни, по-чинаючи від великого міста і закінчуючи маленькими поселеннями. Всі державні будівлі прикрашаються прапорами, а при-ватні оселі – гірляндами. В індійських СМІ проводяться спеціальні конкурси, а теле-бачення транслює фільми про видатних індійців, які боролися за незалежність своєї країни. В столицях штатів проводяться урочисті розважальні програми, проте

головною залишається церемонія підняття державного прапора. Окрім того, прово-дяться різноманітні культурні програми, до участі в яких обов’язково долучають школярів. І, безумовно, головною окрасою цих торжеств є яскраві індійські танці, які давно стали візитівкою Індії у світі.

ІСПАНІЯ

Дня незалежності в Іспанії як такого не існує, адже сама Іспанія декіль-

ка століть поспіль володіла територіями інших держав. Проте іспанці дуже люблять святкувати День Іспанії, він же Іспанідад. Щороку 12 жовтня кожне місто та містечко країни перетворюється на справжній феєр-верк веселощів, адже це свято співпадає ще з одним вельми шанованим серед іспанців днем – святом Діви Пілар.

За легендою Богородиця явилася апостолу Сантьяго на березі річки Ембро і підтримала його у поширенні християнства на іспанських землях. А з’явилась вона на колоні (у перекладі на іспанську pilar), тому й відома вона тепер саме під ім’ям Діви Пілар. Не дивно, що коли Колумб 12 жовтня 1492 року, очолюючи іспанську експедицію, відкрив землі Нового Світу, іспанці свято повірили в те, що відбулось це саме з допомогою Діви Пілар. Отже, цей день для іспанців має велике не лише дер-жавне, а й духовне значення. Окрім того, 12 жовтня вони вважають днем народження співдружності народів іспанської мови, днем іспанської цивілізації.

Як бачимо, кожна країна має особливі, притаманні саме їй традиції та звичаї свят-кування цього державного свята. Проте всіх їх, як і наш народ, об’єднує одне – любов до Батьківщини, її віри та традицій.

Підготувала Людмила ТОМІНА

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ІНШИХ КРАЇН

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДПтСУ, р/р №31250227201887 в ДКСУ

в м. Києві, код банку 820172, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

пенітенціарної служби України

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: [email protected]

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів публікацій

не завжди збігаються з точкою зору редакції. Редакція залишає за собою право редагувати матеріали. За

точність викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мо-вою оригіналу. При використанні наших

публікацій посилання на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005 р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертаються і не рецензуються. Відповідальність за достовірність

реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс: 23102Наклад: 30000

Замовлення № 49343ТОВ “МЕГА-ПОЛІГРАФ”,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi


ВСТРЕЧАВозле тихих улочек селенья,На виду у солнечного дня,С радостью душевного волненьяМоя мама встретила меня.Искренне обнялись наши руки,Тешились и взгляды, и сердца,Словно вовсе не было разлукиИ не гасла в час ночной свеча.Мы стояли под открытым небом,О грядущем разговор вели,Пахло свежим, ароматным хлебом,Над селом кружили журавли.И от нас ушли все наши боли,Душу излечила нежность словИ любовь, что счастьем доброй волиНашу встречу окрылила вновь.

Николай ДЗУДЗЕЛО,Николаевская область

В объятьях ночи город спит – Его дыханье чуть заметно.Свет в окнах кое-где горит,И убаюкиваются ветромДеревья в стареньком саду.Он звезды в небе рассыпает,Да круглолицую лунуЗа небоскребы все цепляет,Как-будто хочет привязать,Чтобы она не убежала.А город продолжает спатьПод колыбельную вокзала,Где скоро “скорый” отойдетИ, может, грузовой промчится,Да встреча вновь произойдетДвух тех, кому сейчас не спится.

***Не сомневайся. Просто верь, люби,Надейся, даже если силыПокинули тот уголок души,В котором чувства эти все хранились.

Не отрекайся от любви. И словТы не бросай легко на ветер,Ведь жизнь спасет твою любовь,С которой ноша будет легче.

Всех трудностей в твоем пути, Быть может, их ты с нею не заметишь.Ее как драгоценность сохраниВ своей душе. Такой иной не встретишь.

Не сомневайся, ведь она однаНеповторима, пусть не идеальна,Но все-таки надежда и – твоя,Пускай на миг, но счастье колоссально.

Всё то, что создает она,А впрочем – безгранично дарит,Бери ее, и пусть хранит душаЛюбовь, как бриллиант в оправе.

Не сравнивая с корыстью иной,С пороками – она ведь не такая,А лучшая – твоя навек любовь,Как океан – ей нет конца и края.

Наталия ДУБОВАЯ,г. Харьков

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ Є ГОЛОВНИМ НАЦІОНАЛЬНИМ СВЯТОМ КОЖНОЇ КРАЇНИ, ЇЇ ГОРДІСТЮ ТА ОКРАСОЮ, БО САМЕ ЦЕЙ ДЕНЬ МОЖНА НАЗВАТИ ЯКЩО Й НЕ ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ТО ДНЕМ ПОВНОЛІТТЯ, АДЖЕ ДЕРЖАВА ОБИРАЄ ВЛАСНУ ДОРОГУ ТА НАПРЯМОК, СВІЙ ШЛЯХ В ІСТОРІЇ. НАША КРАЇНА ТА МИ, ЇЇ ГРОМАДЯНИ, СВЯТКУЄМО ЦЕЙ ДЕНЬ 24 СЕРПНЯ – ТОДІ, КОЛИ УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА СТУПИЛА НА ШЛЯХ САМОСТІЙНОСТІ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ. ЦЬОГО ДНЯ В БАГАТЬОХ МІСТЕЧКАХ ПРОХОДЯТЬ УРОЧИСТІ ДЕРЖАВНІ ЗІБРАННЯ ТА СВЯТКОВІ КОНЦЕРТИ. СВЯТКУЮТЬ СВІЙ ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ Й ІНШІ ДЕРЖАВИ. І СЬОГОДНІ МИ ХОЧЕМО РОЗПОВІСТИ ПРО НАЙЯСКРАВІШІ ТРАДИЦІЇ СВЯТКУВАННЯ ЦЬОГО ДНЯ В ІНШИХ КРАЇНАХ СВІТУ.

Газета видається з 1955 року ОБОВ’ЯЗОК obovyazok_34_3.pdf ·...

Documents