ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА...

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Науково-дослідний інститут фіскальної політики

ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ

У ФІСКАЛЬНІЙ СИСТЕМІ

УКРАЇНИ

Збірник матеріалів круглого столу

(Хмельницький, 12–13 травня 2017 року)

Мережеве електронне видання

Ірпінь

2017

Рекомендовано до друку як електронне видання

Вченою радою Науково-дослідного інституту фіскальної політики

(рішення № 6 від 08.06.2017)

Редакційна колегія: д.е.н., професор Мельник В. М.; к.пед.н., с.н.с. Нагорічна О. С.

Укладачі: Габорак Т. А., Гороховець Є. В., Ковтунович Н. Л.

І 71 Інституційні перетворення у фіскальній системі України: матеріали круглого столу,

м. Хмельницький, 12–13 травня 2017 р. Ірпінь: НДІ фіскальної політики, 2017. 107 с.

У збірник увійшли матеріали круглого столу «Інституційні перетворення у фіскальній

системі України», що проходив 12–13 травня 2017 року на базі Науково-дослідного центру

митної справи Науково-дослідного інституту фіскальної політики Університету державної

фіскальної служби України.

Видання розраховане на широке коло читачів, які цікавляться окресленою

проблематикою.

За точність викладеного матеріалу відповідальність покладена на авторів.

Мережеве електронне видання

Ум.-друк. арк. 6,15. Об’єм файлу – 3,5 МБ.

Виготовлювач

08200, Науково-дослідний інститут фіскальної політики

Університету ДФС України,

вул. Університетська, 31, тел.: (04597) 604-75.

© Науково-дослідний інститут фіскальної політики, 2017

© Університет державної фіскальної служби України, 2017

УДК 336.225(477) (043.2) ББК 67.301.141.1+65.261.4 (4Укр)я431

І 71

УДК 336.225(477) (043.2) ББК 67.301.141.1+65.261.4 (4Укр)я431

3

ЗМІСТ

Білецька Г. М.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ЕЛЕКТРОННИХ ПЕРЕВІРОК

В УКРАЇНІ: СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ ................................................ 6

Брехов С. С.

РОЗВИТОК ПОСТМИТНОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ ЗА РАХУНОК

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ............................................... 8

Борейко Н. М.

ОКРЕМІ ЕЛЕМЕНТИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОГО

АДМІНІСТРУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ ........................................... 12

Бундак М. М.

ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ

ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ................................................................................................... 15

Дейнека В. Ф.

ОРГАНІЗУЮЧА РОЛЬ КЕРІВНИКІВ ОРГАНІВ

ДФС У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ АНТИКОРУПЦІЙНИХ СТАНДАРТІВ .......................................... 18

Євсєєва І. О.

ЕЛЕКТРОННА СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗА ОБІГОМ

ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ: ПРАКТИКА ЄС ........................................................................... 22

Зоря О. В., Долгий О. А., Долгий О. О.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ

ПРАВОПОРУШЕННЯ: ОЦІНОЧНІ АСПЕКТИ ЗАКОНОДАВСТВА

ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ........................................................... 27

Капітанець С. В.

КАДРОВА ПОЛІТИКА ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ

В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ДФС .................................................................................. 30

Кармаліта М. В.

ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ У КОНТЕКСТІ

ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕВІРОК .................................... 34

Коротун В. І.

РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ПРОТИДІЇ ТІНІЗАЦІЇ РИНКУ

ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ В УКРАЇНІ .................................................................................... 38

Лисецька Н. М.

УЗАГАЛЬНЕНІ ПІДХОДИ ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ

МЕХАНІЗМУ ПЕРСОНАЛЬНОГО ОПОДАТКУВАННЯ

В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ....................................................................... 41

Медвідь Ю. О.

УПОВНОВАЖЕНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ОПЕРАТОР:

УМОВИ ОТРИМАННЯ МИТНИХ СПРОЩЕНЬ ..................................................................... 43

4

Мельник В. М., Товстенко Ю. В., Товстенко В. Ю.

РЕФОРМУВАННЯ ФІСКАЛЬНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ:

НАПРЯМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ............................................................................................... 45

Нагорічна О. С.

КВЕСТІЯ МИТНА ....................................................................................................................... 48

Неліпович О. В.

МИТНІ ФОРМАЛЬНОСТІ НА АВІАЦІЙНОМУ ТРАНСПОРТІ В

УКРАЇНІ ТА НАПРЯМИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ

ПОПЕРЕДНЬОГО ІНФОРМУВАННЯ ...................................................................................... 50

Новицька Н. В.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО СТАТИСТИЧНОЇ ОЦІНКИ ЧАСТКИ

ТІНЬОВОГО СЕКТОРУ РИНКУ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ ................................................ 54

Прус Л. Р., Попель С. А.

ІНФОРМАЦІЙНА ВЗАЄМОДІЯ МИТНИЦЬ ТА

ГРОМАДЯН В УМОВАХ ПЕРЕТВОРЕННЯ

ДФС УКРАЇНИ З ФІСКАЛЬНОГО ОРГАНУ У СЕРВІСНУ СЛУЖБУ ................................ 58

Решетніков Ю. М.

БЕЗПЕКОВИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТИ

ЗАСТОСУВАННЯ СКАНУЮЧИХ СИСТЕМ ПАСИВНОГО

ТИПУ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ МИТНОГО КОНТРОЛЮ ВАНТАЖІВ ....................................... 62

Рибачок В. В.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО РЕФОРМУВАННЯ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ..................... 65

Рибачок Н. П.

РЕФОРМУВАННЯ ЄДИНОГО СОЦІАЛЬНОГО ВНЕСКУ В УКРАЇНІ .............................. 67

Романенко В. В.

УПРАВЛІННЯ ПОДАТКОВИМИ РИЗИКАМИ В УКРАЇНІ:

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ................................................................................... 69

Руда Т. В., Артеменко А. В.

«CARGO TARGETING» ЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ АВТОМАТИЗАЦІЇ

ПРОЦЕДУР МИТНОГО КОНТРОЛЮ ТА МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ

ВОДНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ

ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ .............................................................................. 72

Селезень П. О.

ВПЛИВ ВЗАЄМОУЗГОДЖУВАЛЬНОЇ ПРОЦЕДУРИ НА

ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОГОВОРІВ ПРО ПОПЕРЕДНЄ УЗГОДЖЕННЯ

ЦІНОУТВОРЕННЯ В КОНТЕКСТІ КАМПАНІЇ АНТИ-БЕПС ............................................. 75

Скоромцова Т. О.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МИТНОГО ПОСТАУДИТУ В УМОВАХ

ТРАНСФОРМАЦІЙ СИСТЕМИ МИТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ ............................... 78

Сушкова О. Є.

НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПОДАТКОВИХ

ТА МИТНИХ ЕКСПЕРТИЗ В УКРАЇНІ ................................................................................... 80

5

Трубін І. О.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ

ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ..................................................................... 82

Трубіна М. В., Єфіменко Л. Л.

ПРАВОВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСАД ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ ............ 86

Туржанський В. А., Несторишен І. В.

ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ДЕРЖАВНІЙ МИТНІЙ СПРАВІ

В УМОВАХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ УКРАЇНА-ЄС ....................... 90

Фрадинський О. А.

«ЧОРНА СОТНЯ» МІНФІНУ, АБО КОЛИ НОВЕ – ЦЕ ДОБРЕ ЗАБУТЕ СТАРЕ ............. 94

Хома В. О.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ

ІЗ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ МИТНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ .............................. 97

Шавло І. А.

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ........................................................................ 101

Шкуренко Н. Г.

РОЛЬ КЕРІВНИКІВ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОРГАНІВ

ДФС УКРАЇНИ У ЗАПОБІГАННІ КОРУПЦІЇ ....................................................................... 104

Яковенко О. В.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІЧНИХ

СИСТЕМ МИТНОГО КОНТРОЛЮ ........................................................................................ 106

6

Білецька Г. М.,

к.ю.н.,

завідувач відділу

НДІ фіскальної політики

Університету ДФС України

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ЕЛЕКТРОННИХ ПЕРЕВІРОК

В УКРАЇНІ: СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ

Електронні форми контролю платників податків протягом останніх років

набувають усе більшого поширення у роботі фіскальних органів країн із

розвиненою ринковою економікою. Використання такого підходу істотно

заощаджує кошти та час органів державної влади і платників податків, що, у

свою чергу, спрощує організацію та проведення перевірок.

Держави по-різному підходять до питань контролю за діяльністю великих

платників податків, що відображає відмінності між категоріями платників

податків у різних країнах світу. Різноманітність механізмів також указує на

відмінності в організаційній структурі податкових відомств різних країн. Отже,

питання впровадження електронного аудиту (електронних перевірок) є

досить складним, оскільки передбачається використання комп’ютерів та

сучасних інформаційних технологій для організації аудиторської діяльності,

яка охоплює аудиторські перевірки фінансової звітності і підготовку

аудиторського висновку, а тому є предметом дискусій та всебічного аналізу

науковців та практиків. Така дискусія ведеться щодо теоретичних засад побудови

ефективної податкової системи, а також безпосередньо практичних заходів,

ефективне впровадження яких дозволить підвищити результативність

адміністрування податків в Україні. А. Л. Вільямсон в автоматизації аудиту вбачає

«використання інформаційних технологій з метою полегшення аудитору процесів

планування, контролю та документування бізнесу» [1]. Відомий американський

фахівець у галузі теорії і практики аудиту Дж. Робертсон підкреслює, що аудит –

це діяльність, спрямована на зменшення підприємницького ризику. І далі

стверджує, що аудит сприяє зменшенню до прийнятного рівня інформаційного

ризику для користувачів фінансових звітів [2].

Потрібно зазначити, що на сьогодні у провідних державах Європейського

Союзу, США та Австралії для здійснення перевірок дотримання суб’єктами

господарювання (особливо великими платниками податків) податкового

законодавства широко застосовують такий вид перевірок, як електронний

аудит. Він є невід’ємною частиною сучасної виїзної податкової перевірки.

У 2016 році запроваджено електронний аудит щодо великих платників

податків також у Республіці Казахстан. Для реалізації цього проекту в державі

було здійснено наступні кроки: прийнято відповідні зміни до нормативно-

правових актів, підготовлено відповідну систему бухгалтерського обліку для

платників податків, проведено навчальні семінари для платників податків та

податкових інспекторів, здійснено інші кроки. Отже, відповідно до вимог

Податкового кодексу Республіки Казахстан, великі платники податків, що

підлягають моніторингу, подають податкову звітність у терміни, встановлені

7

уповноваженими органами. Потрібно зазначити, що моніторинг проводиться

шляхом збору від платників податків інформації стосовно основних фінансово-

економічних та податкових показників через електронну систему передачі

даних у базу даних на центральному сервері уповноваженого органу, що

здійснює керівництво у сфері забезпечення надходжень податків та інших

обов’язкових платежів до бюджету. Податкова звітність з моніторингу

подається консолідовано. Під режимом консолідованого оподаткування

розуміється можливість сплачувати один або кілька податків материнської

компанії від імені групи взаємозалежних підприємств, така група

взаємопов’язаних підприємств розглядається як єдиний (консолідований)

платник податків [3, с. 77–82].

Необхідно зазначити, що проведення електронних перевірок

здійснюється на основі відповідного технічного оснащення та програмного

забезпечення. Зокрема, у 2005 році податкова адміністрація Португалії перша в

Європі розробила і впровадила у практику SAF-T, з 2008 року в Португалії

SAF-T є обов’язковим для всіх юридичних осіб, які ведуть бухгалтерський

облік в електронній системі. Застосування SAF-T рекомендовано ОЕСР та

використовується в більшості держав світу, зокрема у Великобританії, Швеції,

Болгарії, Норвегії, з 2012 року використовує SAF-T при податкових перевірках

великих платників податків Республіка Азербайджан, надання платником

податків стандартних файлів аудиту з 2016 року є обов’язковим для платників

податків Литовської Республіки. Таким чином, програмне забезпечення із

заповнення форм податкової звітності з моніторингу виконує функцію

оформлення всіх звітів платника податку в однотипні файли, записані в

єдиному стандарті. Електронна система передачі даних являє собою способи

доставки заповнених файлів встановленого стандарту до бази даних.

Отже, варто наголосити, що держава може отримати значні переваги від

створення спеціалізованих механізмів контролю за дотриманням податкового

законодавства найбільшими платниками податків. Досвід багатьох держав у

цілому показує, що створення спеціальних механізмів контролю за діяльністю

великих платників податків, зокрема проведення електронних перевірок, сприяє

більш дисциплінованому дотриманню норм податкового законодавства

платниками податків та підвищенню ефективності роботи податкових відомств.

Список використаної літератури

1. Williamson A. L. Audit Automation, Accountants Digest. London: ICAEW.

1994. № 318. P. 1.

2. Chambers A. D. Computer auditing. London: Pitman books ltd, 1981. 238 p.

3. Пислиця А. В., Камілов С. І. Особливості супроводження великих платників

податків у Казахстані. Фінансово-економічне регулювання. URL:

econom_2014_2_12%20(2).pdf

8

Брехов С. С.,

к.е.н., завідувач відділу



РОЗВИТОК ПОСТМИТНОГО АУДИТУ В УКРАЇНІ ЗА РАХУНОК

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ

Державна фіскальна служба України повинна забезпечувати сплату

митних платежів та сприяти розвитку зовнішньої торгівлі, що потребує

спрощення митних процедур. У межах виконання Закону України «Про

приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції

про спрощення та гармонізацію митних процедур» митний контроль повинен

обмежуватися мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного

законодавства, та при цьому має здійснюватися управління ризиками, у т. ч. з

метою організації та здійснення постмитного аудиту.

Відповідно, головною метою і завданням досліджень у митній справі є

визначення основних аспектів розвитку системи управління митними ризиками

в частині здійснення постмитного аудиту в Україні.

Статтею 361 Митного кодексу України визначено, що управління

ризиками є роботою органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та

оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на

мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих

заходів. Органи доходів і зборів використовують систему управління ризиками

для визначення товарів, транспортних засобів, документів та осіб, що

підлягають митному контролю, і форм митного контролю.

Під ризиком при цьому розуміється імовірність недотримання вимог

законодавства України з питань державної митної справи [1], об’єкт аналізу

ризику: 1) характеристики товарів, транспортних засобів, що переміщуються через

митний кордон України; 2) характер зовнішньоекономічної операції;

3) характеристика суб’єктів, що беруть участь у зовнішньоекономічній операції.

У Кодексі також ураховуються такі окремі аспекти діяльності з оцінки та

управління ризиками (ст. 361–363), як вибірковість перевірок (за результатами

застосування системи управління ризиками) (ст. 320), залучення спеціалістів та

експертів для участі у здійсненні митного контролю (ст. 327), спільний митний

контроль (ст. 328) з митними органами суміжних держав, що стосується лише

проведення митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон

України.

Так, наказом Міністерства фінансів України визначено Порядок здійснення

аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками

для визначення форм та обсягів митного контролю на основі Автоматизованої

системи управління ризиками, що охоплює окремі спеціалізовані модулі – для

митного оформлення, пунктів автомобільного, морського, повітряного,

залізничного сполучення [2]. Натомість Порядок формування плану-графіка

проведення документальних планових перевірок платників податків [3] визначає

обмежений перелік ризиків для відбору суб’єктів ЗЕД на наступний квартал/рік

9

(див. табл. 1), а періодичність таких перевірок не може бути частіше ні 1 раз на 12

місяців. Позапланова перевірка, згідно зі ст. 346 Митного кодексу України [1], має

обмежений перелік підстав для її проведення, до яких, зокрема, належить факт

виявлення та документального підтвердження правопорушення у митній справі, а

не факт виявлення ризику такого порушення за опосередкованими ознаками. У

разі наявності ознак про можливе порушення законодавства контролюючий орган

відповідно до ст. 351 Митного кодексу України може ініціювати документальну

невиїзну перевірку, але при цьому будуть відсутні важелі впливу та процедури

проведення перевірки у разі відмови керівників підприємств надавати необхідні

документи до перевірки. У цілому зазначені вище обставини зменшують

ефективність управління ризиками та ризиковими ситуаціями, які потребують

оперативного реагування.

Таким чином, наведені вище обставини підтверджують ряд висновків

окремих дослідників [5; 6], що система постмитного аудиту потребує

інституційного вдосконалення з метою отримання здатності здійснення

планового та позапланового контролю на основі багатоетапного аналізу та

управління ризикованими ситуаціями. У центрі уваги аудиту повинні

перебувати ризики, без докладного аналізу яких неможливо ефективно

визначити цілі аудиту для збору надійної інформації про такі ризики та

доказової бази щодо ймовірних порушень.

Таблиця 1

Перелік критеріїв для призначення постмитного аудиту* №

з/п

Підстави для проведення перевірок Тип

перевірки

1. Оформлення митних декларацій у митних режимах за кодами 31, 51

згідно з класифікатором митних режимів [4] (далі – наказ № 1011)

Планова

2. Оформлення митних декларацій зі звільненням від сплати митних

платежів за кодами пільг 014, 099, 102, 112, 120, 137, 149, 153, 202, 400,

401, 402, 403, 404, 500, 501, 502, 503, 517 згідно з наказом № 1011

Планова

3. Сплата «ліцензійних платежів» на рахунок нерезидента Планова

4. Митне оформлення товарів за ціною, що є нижчою, ніж митна вартість

ідентичних/подібних товарів попередніх митних оформлень

Планова

5. Митне оформлення товарів з ризиком неправильної класифікації згідно з

УКТ ЗЕД, що впливає на надходження митних платежів до бюджету

Планова

6. Декларування в одній партії товарів з високим податковим

навантаженням та незначною вагою разом з товарами з низьким

податковим навантаженням та великою вагою

Планова

7. Декларування складових митної вартості в декларації митної вартості з

ризиком недостовірності зазначення числових значень (витрати на

транспортування, навантаження, розвантаження, страхування, інженерні,

дослідно-конструкторські роботи тощо)

Планова

8. Виявлено факти або отримано документальну інформацію, які свідчать

про порушення підприємством вимог законодавства з питань державної

митної справи, якщо підприємство не надасть пояснення та їх

документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу

доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня отримання такого запиту

Позапланова

9. Наявність ознак про можливе порушення законодавства Невиїзна

*Джерело: складено на основі даних [1; 2].

10

Так, перегляд наявних критеріїв відбору суб’єктів ЗЕД до перевірок

(див. табл. 1) показує, що вони не враховують рекомендації Всесвітньої митної

організації (далі – ВМО), згідно з якими визначення та аналіз ризиків повинен

здійснюватися з урахуванням таких джерел інформації:

дані попередніх перевірок;

статистика імпортних операцій у минулому;

інформація з інших джерел, наприклад за внутрішніми податками.

Порядок аналізу та оцінки ризиків [2], яким керується ДФС України при

визначенні форм та обсягів митного контролю, не охоплює питання відбору

об’єктів для постмитного аудиту. Ураховуючи той аспект, що в зазначеному

Порядку заявлено, що ним встановлюється єдиний підхід до здійснення

органами ДФС (їх структурними підрозділами) аналізу та оцінки ризиків,

розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм

(однією з яких є митний постаудит) та обсягів митного контролю, необхідне

внесення змін до вказаного порядку у частині виокремлення підсистеми

управління ризиками постмитного аудиту як окремого напряму митного

контролю.

Отже, пріоритетним є розвиток системи постмитного аудиту за рахунок

удосконалення складової з управління митними ризиками, що потребує

реалізації таких кроків:

інституційного завершення становлення постмитного аудиту у

вітчизняному законодавстві;

перегляду нормативно-правових актів ДФС України щодо організації

роботи з митними ризиками, наповнення бази ризиків у частині виокремлення

та оцінки специфічних ризиків, які виявляються та актуалізуються після факту

митного оформлення;

забезпечення реалізації стратегічного та тактичного управління

ризиками на рівні спеціалізованого департаменту ДФС України, тактичного та

оперативного управління ризиками на рівні регіональних контролюючих

органів;

максимальної автоматизації процесів визначення ризиків та їх

поглибленої оцінки для постмитного аудиту з метою їх внесення до обов’язково

переліку питань (програм) перевірки;

розробки сценаріїв відпрацювання митних ризиків, за яких

періодичність, форми та процедури постмитного аудиту повинні залежати від

імовірності та рівнів значимості ризику, ризикованості платника податків.


1. Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/

2. Про затвердження Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків,

розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення

форм та обсягів митного контролю: наказ Міністерства фінансів України від

31.07.2015 № 684. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_6431

11

3. Про затвердження Порядку формування плану-графіка проведення

документальних планових перевірок платників податків: наказ Міністерства

фінансів України від 02.06.2015 № 524. URL: http://zakon2.rada.gov.ua

4. Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної

митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних

декларацій: наказ Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011.

URL: http://zakon2.rada.gov.ua

5. Пашко П. В. Митний аудиторський контроль // Вісник КНТЕУ. 2012. № 5.

С. 89–101.

6. Петруня Ю. Є., Туржанський В. А. Митні процедури в контексті здійснення

митного постаудиту // Вісник Національного університету «Львівська

політехніка». 2014. № 797. С. 117–125. URL: http://nbuv.gov.ua/

UJRN/VNULPM_2014_797_17

12

Борейко Н. М.,

к.е.н., старший науковий співробітник



ОКРЕМІ ЕЛЕМЕНТИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОГО

АДМІНІСТРУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ

Важливою проблемою при оподаткуванні електронної комерції (далі –

ЕК) є неможливість реалізації ефективного механізму податкового

адміністрування. Адже суб’єкти ЕК, здійснюючи свою діяльність, упевнені у

тому, що виявлення їх фінансових операцій з боку контролюючих органів

неможливе, тож не вважають за потрібне ставати на податковий облік, якщо

даний вид діяльності є основним. Або неправильно формують базу

оподаткування у випадку, якщо ЕК є додатковим видом діяльності, тобто

суб’єкти господарювання (далі – СГД), крім ЕК, здійснюють ще й традиційний

вид господарської діяльності. У другому випадку у контролюючих органів є

можливість відслідкувати рух коштів шляхом перевірки розрахункових

рахунків СГД. Проте специфічною особливістю ЕК є можливість отримання

платежів, оминаючи розрахунковий рахунок (наприклад, застосовуючи

платіжні системи webMoney, PayPal тощо) або готівкові розрахунки

(наприклад, при кур’єрській доставці товару за вказаною у замовленні

адресою).

Зауважимо, що чинне податкове законодавство має недостатньо

ефективні методи виявлення суб’єктів ЕК, які не стають на податковий облік,

занижують свої прибутки та ухиляються від оподаткування. Однак відсутність

спеціального податкового регулювання сфери ЕК не позбавляє суб’єктів

господарювання обов’язку сплачувати податки [1].

Підрозділи ДФС України не мають достовірних даних щодо кількості

суб’єктів господарювання у сфері ЕК, адже часто на початковому етапі в органах

фіскальної служби реєструється суб’єкт господарювання, який, наприклад, планує

займатися традиційною торгівлею, а насправді здійснює торгівлю фізичними або

цифровими товарами (роботами, послугами) у мережі Інтернет [1].

Як зазначають О. Тимченко та Ю. Сибірянська, дослідження

результативності податкового контролю підтверджує, що можливості

контролюючих органів щодо виявлення прихованих податків та платників є

обмеженими. Податкова система держави, що сформувалася в Україні з часів

незалежності, дає змогу реалізувати тільки близько 75 % її фіскального

потенціалу [3].

Оподаткування ЕК повинне базуватися на упровадженні позитивного

світового досвіду в національне законодавство України з одночасним

урахуванням вітчизняних особливостей і рівня інформатизації економічних

відносин. Пошук шляхів удосконалення законодавчого регулювання та

підвищення ефективності оподаткування ЕК є першочерговим для забезпечення

належного розвитку цієї сфери діяльності.

13

Як стверджують фахівці у сфері оподаткування, використання

традиційного поняття «стягнення податків за основним місцезнаходженням

бізнесу» сьогодні втрачає актуальність. Оскільки застосування ЕК дозволяє

суб’єктам господарювання займатися підприємницькою діяльністю

«віртуально, це спричинило своєрідну «дематеріалізацію» платника податків

[2]. Закономірно перед фіскальними органами постає проблема ідентифікації

платника податків.

Експерти компанії Українсько-європейського дорадчого центру з питань

законодавства (UEPLAC, Ukrainian – European Policy and Legal Advice Centre)

(далі – UEPLAC) у своєму дослідженні щодо регулювання ринку ЕК в Україні

зазначають, що регулювання останньої має базуватися на «розумному

використанні традиційних норм і правил, а також передбачати створення нових

спеціалізованих інституцій та процедур» [2]. Аналітики компанії наголошують

на необхідності в уніфікації законодавства й спрощенні правил і процедур, які

застосовуються урядами різних країн. Це підтверджує потребу у співпраці

урядів і бізнес-структур на міжнародному рівні, а не тільки в одній країні [1].

Сучасний стан регулювання ЕК та державної політики у цій сфері

перебуває на незадовільному рівні. Цілеспрямоване втручання держав у

функціонування мережі Інтернет не дає бажаного результату, а застосування

тотального контролю не спрацьовує у глобальному мережевому середовищі,

долучитися до якого може кожен бажаючий. У зв’язку з цим доцільно докласти

максимум зусиль для забезпечення чіткості й прозорості регулювання ЕК,

довіри її учасників, створення ефективних і уніфікованих правил поведінки.

Адже глобальний характер економіки в режимі реального часу робить

неможливим її регулювання ні урядом, ні державною установою [1].

Здійснення ЕК вимагає державної реєстрації СГД, тож потребує

вдосконалення система обліку операцій ЕК, як передумови створення об’єктивної

бази даних щодо їх обсягів і структури з обов’язковим урахуванням специфіки

такого виду господарських операцій. Зважаючи на те, що ця сфера перебуває на

початковому етапі становлення, в Україні важливо мати достовірну інформацію

щодо розвитку даної галузі з метою надання їй реальної оцінки.

Одним із запропонованих інструментів є внесення до Класифікатора

видів економічної діяльності (КВЕД) окремої позиції, яка б характеризувала

сукупність операцій з ознаками ЕК. Необхідність у цьому викликана тим, що

ЕК є новим видом діяльності і більшістю компаній застосовується як

додатковий спосіб збуту чи просування продукції на ринку.

У свою чергу, упровадження до положень ПКУ окремої групи платників

для суб’єктів господарювання у сфері ЕК, яка враховуватиме особливості

здійснення діяльності у цій сфері, дозволить створити передумови для поліпшення

розвитку ЕК і скорочення частки суб’єктів цієї діяльності, які не стають на

податковий облік, а отже, не сплачують податки до бюджету держави.

Офіційне визнання електронної комерції як господарської діяльності в

мережі Інтернет сприятиме вдосконаленню контролю за цим видом діяльності і

дозволить підрозділам ДФС України проводити ефективний податковий

контроль.

14


1. Борейко Н. М. Оподаткування електронної комерції: дис. … канд. екон. наук:

спец. 08.00.08 / Національний університет ДПС України. Ірпінь, 2015. 274 с.

2. Правове регулювання електронної комерції / European Union`s Tacis Programme.

Ukrainian – European Policy and Legal Advice Centre. Київ, 2000. URL:

http://www.ueplac.kiev.ua

3. Тимченко О. М., Сибірянська Ю. В. Фіскальні ефекти структурних зрушень у

податковій системі України // Економічний часопис ХХІ. 2014. № 1–2(1).

С. 69–73.

http://www.ueplac.kiev.ua/

15

Бундак М. М.,

провідний фахівець



ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ

СЛУЖБОВЦІВ

Ефективність діяльності державних органів відіграє важливу роль у

процесі вдосконалення системи державного управління. У свою чергу,

професійна кваліфікація державних службовців впливає на результативність

діяльності органів державної влади.

Тому застосування оцінювання результатів діяльності державних

службовців дозволяє забезпечити якісно новий рівень ефективності їх діяльності,

вирішення проблем, що стоять перед органами державної влади, та створює

основу для індивідуальної зацікавленості в ефективності виконання посадових

обов’язків, прийнятті оптимальних управлінських рішень.

Варто зазначити, що науковою спільнотою досліджуються оптимальні

критерії оцінювання результатів діяльності державних службовців в Україні.

Так, Шатун В. Т. наголошує, що оцінювання діяльності державного

службовця повинне відбуватися на основі аналізу результатів його діяльності з

урахуванням дотримання службовцем принципів державної служби, загальних

правил поведінки державного службовця, етики поведінки державного

службовця та профілю професійної компетентності відповідної посади. Крім

того, автор зазначає, що критерій результативності діяльності є визначальним,

він є тим фактором, який дозволяє здійснювати публічний контроль за

діяльністю органів влади та перевіряти узгодженість цілей уряду, органів влади

та працівників [1].

Не можна оминути увагою позицію О. А. Воронька, який указує на

важливе значення не лише професійних та ділових якостей державного

службовця, а і його моральної поведінки: відданості справі, чесності,

порядності, турботи про державні та громадські інтереси. З розвитком

суспільних відносин у сфері державного управління вчений розширив власне

бачення критеріїв, додавши до них професійні знання, якість зробленого,

прагнення до досягнення високих результатів, уміння та готовність приймати

рішення, здатність працювати з іншими, комунікабельність, оволодіння

професійною етикою, наявність політичної та правової культури [2; 3].

Цікавий підхід до визначення критеріїв оцінювання державних

службовців, розглядаючи останніх як динамічну структуру, що складається з

чотирьох підструктур, запропонував В. В. Сороко, а саме:

– соціально зумовлені риси (цілеспрямованість, морально-етичні якості,

ставлення до роботи, мотивації праці);

– ознаки кваліфікації (знання, навички, уміння та звички, отримані

працівником у процесі навчання та роботи);

– сукупність органічних рис (тип нервової системи, темперамент,

характер, емоційно-вольова сфера, здібність);

16

– соціально-психологічні особливості кожного працівника, пов’язані як з

його вродженими властивостями як особистості, так і здобуті ним упродовж

роботи у процесі взаємодії з іншими членами колективу [4].

Необхідно зазначити, що з прийняттям Закону України «Про державну

службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі – Закон № 889-VIII) стає можливою

практична реалізація принципів оцінки результативності діяльності державних

службовців. Законодавством створені нормативно-правові передумови

запровадження порядку проходження по службі та підвищення рівня

професійної компетенції [5].

Відповідно до ст. 44 Закону № 889-VIII результати службової діяльності

державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості

виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо

преміювання, планування їхньої кар’єри, виявлення потреби у професійному

навчанні [5].

Аналізуючи національну законотворчість, потрібно зосередити увагу на

проекті постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового

порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних

службовців». Зокрема, наголосимо, що розділ ІІ проекту Типового порядку

проведення оцінювання результатів службової діяльності державних

службовців містить перелік критеріїв професійної компетенції державних

службовців категорій «А», «Б» [6]:

1) результативність (ступінь успішності та якості виконання поставлених

завдань);

2) дисциплінованість (дотримання правил внутрішнього розпорядку та

трудової дисципліни);

3) професійна етика (дотримання етичного кодексу державного

службовця);

4) ініціативність (здатність державного службовця до нестандартного,

творчого підходу при плануванні та вирішенні поставлених завдань, у межах

компетенції, що дозволяє спростити та оптимізувати управлінські процеси,

збільшити ефективність та результативність виконуваної роботи).

Проте, на нашу думку, цей перелік критеріїв професійної компетенції

державних службовців при їх оцінці потребує значного розширення з

урахуванням наукових досліджень, оскільки об’єктивне оцінювання результатів

діяльності державних службовців – один з найважливіших процесів, що

впливає на професійну мотивацію державних службовців, яка, у свою чергу,

сприяє задоволенню потреб людини в самореалізації, визнанні з боку інших.

Таким чином, вбачається важливим створення гнучких систем

професійного оцінювання діяльності персоналу державних органів, що має

проводитися на підставі показників результативності, ефективності та якості,

визначених з урахуванням посадових обов’язків державного службовця, а

також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у

сфері запобігання корупції.

Критерій результативності діяльності є визначальним, він є тим

фактором, який дозволяє здійснювати публічний контроль за діяльністю

17

органів влади та перевіряти узгодженість цілей уряду, органів влади та

працівників.

Отже, застосування критеріїв оцінки результативності дозволяє у формі

конкретних значень якісних і кількісних параметрів зафіксувати цілі та

завдання, покладені на державних службовців. Оцінка ступеня фактичного

досягнення цільових значень критеріїв результативності дозволяє підвищити

якість роботи державних службовців і встановити зв’язок між ефективністю їх

діяльності та системою мотивації і стимулювання їх праці. Водночас

зауважимо, що в оцінюванні державних службовців не уникнути

суб’єктивності, як наслідок, участі людей (експертів) у застосуванні самої

процедури.


1. Шатун В. Т. Оцінювання та атестація державних службовців у руслі

європейського і світового тренду // Наукові праці. Державне управління. 2014.

Т. 235. № 223. URL: http://official.chdu.edu.ua/article/view/28277/25202.

2. Воронько О. А. Система навчання керівних кадрів України: проблеми її

становлення і розвитку // Вісник УАДУ. 1997. № 1. С. 3–10.

3. Воронько О. А. Керівні кадри: державна політика та система управління:

навч. посіб. Київ: Вид-во УАДУ, 2002. 152 с.

4. Сороко В. Побудова механізму оцінки ділових і професійних якостей

державних службовців // Вісник державної служби України. 2003. № 1.

С. 65–75.

5. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII. URL:

www.ligazakon.ua.

6. Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового

порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності

державних службовців». URL: http://www.guds.gov.ua/page/typovyy-

poryadok-provedennya-ocinyuvannya-rezultativ-sluzhbovoyi-diyalnosti-

derzhavnyh

http://www.ligazakon.ua/

18

Дейнека В. Ф.,

завідувач відділу НДІ фіскальної політики


ОРГАНІЗУЮЧА РОЛЬ КЕРІВНИКІВ ОРГАНІВ ДФС У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

АНТИКОРУПЦІЙНИХ СТАНДАРТІВ

Державна фіскальна служба України є складовою системи державної

служби України, а отже, процеси управління, визначення пріоритетів

діяльності, встановлення базових вимог, які характерні для державної служби

України, значною мірою притаманні і органам ДФС України, виходячи зі

специфіки її діяльності.

Розглядаючи особливості керівництва і лідерства в органах ДФС України,

необхідно зосередити увагу на нормативно-правових актах, які є підґрунтям

забезпечення виконання завдань і функцій, покладених державою на органи

доходів і зборів. Такими нормативно-правовими актами є Конституція України

[1], Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (із

змінами та доповненнями) [2], Закон України «Про запобігання корупції» від

14.10.2014 № 1700 [3], Правила етичної поведінки державних службовців,

затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 65 [4],

Положення про Державну фіскальну службу України, затверджене постановою

Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 (із змінами і доповненнями)

[5], Положення про функціональні повноваження структурних підрозділів ДФС

від 12.11.2014 № 265 [6], Положення про функціональні повноваження

структурних підрозділів територіальних органів ДФС (наказ ДФС від

19.10.2016 № 875) [7], Правила етичної поведінки та запобігання корупції в

органах ДФС, затверджені наказом ДФС від 01.01.2016 № 979 [8] та ін.

Адміністративно-правовий статус керівників органів та структурних

підрозділів ДФС тісно пов’язаний і відображає особливості діяльності органів

Державної фіскальної служби України, спрямованої на забезпечення фінансовими

ресурсами потреб держави, при проведенні виваженої податкової та митної

політики, здійсненні в межах повноважень, передбачених законом, контролю за

надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів,

митних та інших платежів, забезпечення контролю за виробництвом та обігом

спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, своєчасністю, повнотою

здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк тощо.

Усі ці функції не тільки підкреслюють і надають відповідний статус

посадовим особам органів ДФС, але і вимагають особливої відповідальності

щодо виконання покладених на фіскальну службу зобов’язань.

Ураховуючи, що сьогодні наша країна переживає період активних змін у

суспільному житті, процеси демократизації суспільства спонукають до

подолання кризових явищ, таких як непрофесіоналізм, безвідповідальність,

зловживання владою, корупція тощо. Виходячи з цього, державна служба, у

тому числі і фіскальна, може функціонувати адекватно суспільним викликам

тільки в разі орієнтації на ідеал керівника, який насамперед є патріотом своєї

країни, здатним ефективно виконувати покладені на нього функції, що, у свою

19

чергу, активізує проблему пошуку оптимальної моделі керівника в системі

державної служби.

Особливості роботи посадових осіб органів фіскальної служби,

ураховуючи умови криміналізації відносин в економіці України, у сфері

оподаткування, призводять до того, що вони найчастіше перебувають у стані

професійного корупційного ризику, ступінь якого надзвичайно високий, тому

суттєву роль у процесі забезпечення антикорупційних стандартів повинне

відігравати як найвище керівництво службою, так і керівники структурних

підрозділів зокрема.

Роль керівників органів і структурних підрозділів ДФС України має

особливо важливе значення в антикорупційній політиці держави, яка базується

на реалізації міжнародних антикорупційних стандартів і вимогах чинного

законодавства України.

Досліджуючи у 2016 році ННТР «Вдосконалення системи управління

корупційними ризиками в органах доходів і зборів України» (УДК 336.02

№ 0110U4968 від 07.11.2016), ми дійшли висновку, що корупційні ризики у

податковій та митній сферах мають законодавчі, зовнішні та внутрішні джерела

походження, тому оцінку корупційних ризиків в органах доходів і зборів

України доцільно розглядати як процеси у сфері виробничих відносин при

здійсненні повноважень працівниками ДФС.

Для успішного втілення в життя антикорупційних стандартів роль

керівника і лідера на етапі організаційного управління корупційними ризиками,

а саме: виявлення (ідентифікація) ризику, аналізу та оцінки (вимірювання)

ризику, контролю за ризиком, планування та реалізації заходів

усунення/мінімізації ризику, моніторингу ризику, має величезне значення.

Ураховуючи, що оцінка корупційних ризиків може здійснюватися за

певними стандартизованими правилами, що, звичайно, створюються та

застосовуються як цілісні методики виявлення та оцінки ризиків, пропонуємо

коротко зупинитися на ролі та відповідальності керівників фіскальної служби, її

посадових осіб у забезпеченні антикорупційних стандартів в органах ДФС

залежно від їх повноважень.

Розглянемо деякі аспекти вирішення антикорупційних стандартів на рівні

керівництва фіскальної служби та їх виконавців.

Ініціативи щодо нетерпимості і упередження проявів корупції у

фіскальній службі мають виходити та бути доведені вищим керівництвом до

відома всіх посадових осіб органів ДФС. На вищому рівні керівництва

необхідно забезпечити незмінне і постійне дотримання принципів професійної

чесності, добросовісності, прозорості, послідовності і безповоротності

антикорупційним проявам.

При здійсненні процедур контролю та аналізу оцінки корупційних

ризиків в органах доходів і зборів України, у ході виробничих відносин, а також

при проведенні аналізу законодавчих та підзаконних нормативно-правових

актів, що регулюють діяльність Державної фіскальної служби України, її

структурних підрозділів та інших розпорядчих документів, пов’язаних з

виконанням службою покладених на неї функцій і процедур, основними з яких

20

є Податковий кодекс України [9] (із змінами та доповненнями), Митний кодекс

України [10] (із змінами та доповненнями), Антикорупційна програма ДФС

[11], наказ ДФС «Про внесення змін до наказу ДФС № 265» від 25.04.2016

№ 367 щодо змісту функцій та процедур [6], роль і завдання вищого

керівництва Державної фіскальної служби України полягає в тому, що воно має

ставити перед собою та керівниками апарату ДФС завдання, які сприяють як

розбудові та реорганізації діяльності служби, так і стратегії і тактиці

забезпечення антикорупційних стандартів, розроблення Антикорупційної

програми ДФС. Неухильне дотримання цих стандартів, особистий приклад та

конкретні дії щодо запобігання корупційним проявам у фіскальній службі

мають посилити очікувані результати від проведеної роботи.

Що стосується процедур оцінки та моніторингу корупційних ризиків,

планування та реалізації дієвих антикорупційних заходів, то їх необхідно

проводити на рівні керівників органів та структурних підрозділів апарату ДФС.

Керівники органів ДФС, структурних підрозділів у межах своїх

повноважень, на наш погляд, мають здійснювати таке:

– сформувати перелік найбільш поширених корупційних ризиків,

пов’язаних з функціями і процедурами органів та структурних підрозділів ДФС,

систематизувати їх за напрямами, присвоїти ризикам коди та створити реєстр;

– визначити перелік посад у структурі органів ДФС, які є «ключовими»

під час здійснення корупційного правопорушення, а також перелік посад, за

допомогою яких правопорушення можуть бути скоєні;

– розробити та впровадити конкретизований перелік заходів,

спрямований на усунення визначених можливих правопорушень;

– звітувати перед уповноваженим підрозділом з питань запобігання та

виявлення корупції про результати проведеної роботи [12].

Підсумовуючи наведене вище, необхідно зазначити, що аналіз

вітчизняних та зарубіжних наукових джерел засвідчив, що проблема

керівництва і лідерства в державній службі ще не була предметом окремого

дослідження, оскільки у працях фахівців тільки фрагментарно розглядалися

різні аспекти цього явища. Разом з тим осмислення значимості керівництва і

лідерства є необхідною умовою реформування як системи державної служби,

так і сфери державного управління в цілому [13]. Виняток не становить і

Державна фіскальна служба України.

Особливістю сучасного керівника-лідера у фіскальні службі має стати

активізація його діяльності в очолюваному ним колективі державних

службовців. Пріоритетності має набути організація дієвого партнерства з усіма

і кожним підлеглим працівником. Керівник органів ДФС має передбачити

перспективу і, відповідно, визначити і чітко сформулювати цілі та завдання

підрозділу, з яким співробітники організації пов’язують свої особисті цілі і

амбіції, що змушує і стимулює їх ефективно досягати цілей і завдань, що стоять

перед службою.

21


1. Конституція України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254.

2. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII // Відомості

Верховної Ради. 2016. № 4. Ст. 43 (із змінами, внесеними згідно із законом

№ 1774-VIII від 06.12.2016).

3. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700 // Відомості

Верховної Ради України. 2014. № 49. Ст. 2056.

4. Правила етичної поведінки державних службовців: затв. постановою

Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 65. URL :

http://search.ukr.net/Fzakon.rada.gov.ua65-2016.

5. Положення про Державну фіскальну службу України: затв. постановою

Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236. URL: sfs.gov.ua/diyalnist-

/zakonodavstvo-pro-diyalnis/postanovi...

6. Про внесення змін до наказу ДФС від 12.11.2014 № 265: наказ ДФС України

від 25.04.2016 № 367. URL: http://sfs.gov.ua/

7. Положення про функціональні повноваження структурних підрозділів

територіальних органів ДФС : затв. наказом ДФС від 19.10.2016 № 875.

8. Правила етичної поведінки та запобігання корупції в органах ДФС: затв.

наказом ДФС від 01.01.2016 № 979.

9. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI // Голос України.

2010. № 229–230.

10. Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17

11. Про затвердження Антикорупційної програми ДФС на 2015–2017 роки:

наказ ДФС України від 18.08.2015 № 614. URL: http://sfs.gov.ua/

12. Шавло І. А. Шкуренко Н. Г. Деякі особливості визначення корупційних

ризиків в органах Державної фіскальної служби України // Реформування

інститутів права і держави: теоретичні та практичні підходи: збірник

матеріалів Міжнародної юридичної науково-практичної конференції

«Актуальна юриспруденція», м. Київ, 20 квітня 2016 р. Матеріали круглого

столу «Філософсько-правова концепція правового простору», м. Тернопіль,

18 березня 2016 р. Тези наукових доповідей. Київ: АртЕк, 2016. С. 37–39.

13. Словіцька Т. В. Лідерство – керівництво на державній службі: сучасні

підходи // Суспільство. Держава. Управління. Право. 2011. № 2. С. 170–180.

http://sfs.gov.ua/

22

Євсєєва І. О.,

науковий співробітник



ЕЛЕКТРОННА СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗА ОБІГОМ ПІДАКЦИЗНИХ

ТОВАРІВ: ПРАКТИКА ЄС

У Європейському Союзі для належного функціонування внутрішнього

ринку визначальними є положення Директиви Ради 2008/118/ЄС від 16 грудня

2008 року про загальний режим акцизних зборів, що закріплює вимогу, щоб

концепція та умови виникнення податкових зобов’язань стали ідентичними в

усіх державах-членах. Також Директива встановлює необхідність у визначенні

моменту, коли підакцизні товари вважаються реалізованими для споживання і

хто є платником акцизного збору.

Акцизний збір відповідно до статті 7 Директиви Ради 2008/118/ЄС від

16 грудня 2008 року про загальний режим акцизних зборів виникає у момент та

у державі-члені випуску для споживання. Моментом випуску для споживання є:

1) момент отримання підакцизних товарів зареєстрованим одержувачем;

2) момент отримання підакцизних товарів одержувачем;

3) момент отримання підакцизних товарів у місці їх прямої передачі.

Загальними принципами оподаткування акцизними зборами алкогольних

напоїв і тютюнових виробів у країнах ЄС є такі:

– акцизний податок сплачується у державі призначення, якщо товари,

випущені для споживання в одній державі ЄС, спрямовуються до іншої

держави ЄС для комерційного використання;

– акцизний податок сплачується у державі придбання товарів, якщо

товари купуються приватними особами для особистого користування та

перевозяться ними до іншої держави ЄС;

– обіг підакцизних товарів у режимі призупинення оподаткування

відбувається між податковими складами [1].

Необхідною умовою при використанні правил переміщення підакцизних

товарів відповідно до режиму призупинення оподаткування є застосування

єдиного супровідного (адміністративного або комерційного) документа, а у

разі, коли одержувач підакцизних товарів не є уповноваженим управляючим

складом або зареєстрованим торговцем, додається також документ, який

вміщує відомості про адресу офісу відповідних податкових органів держави-

члена призначення, а також дату та номер платіжного документа або

документа, що підтверджує одержання гарантії оплати таким офісом. Режим

призупинення оподаткування для підакцизних товарів, які відправляються на

експорт ліцензованим управляючим складом, що має постійне місце здійснення

своєї діяльності в державі-члені, припиняється підтвердженням, яке видається

митними органами щодо фактичного перетину кордону підакцизними

товарами.

23

У 2003 році було прийнято Рішення № 1152/2003/ЄC від 16 червня

2003 року про комп’ютеризацію пересування та нагляду за підакцизними

товарами. Директива Ради 2008/118/ЄС від 16 грудня 2008 року про загальний

режим акцизних зборів встановлює загальні заходи для продукції, що підлягає

акцизному збору, та зберігання, обіг та контроль таких товарів передбачає, що

продукти, які перевозяться між територіями держав-членів за домовленостями

про акцизну затримку, повинні супроводжуватися документом, заповненим

вантажовідправником. Регламент Комісії (ЄЕС) № 2719/92 від 11 вересня

1992 року про супровідні документи для руху підакцизних товарів у режимі

призупинення встановлює форму та зміст супровідних документів. У свою

чергу, створення комп’ютеризованої системи спростило рух підакцизних

товарів у режимі призупиненого оподаткування в межах Співтовариства.

Відповідно до Рішення № 1152/2003/ЄC комп’ютеризована система руху

та контролю за підакцизними товарами всередині Співтовариства (EMCS)

повинна бути сумісна та об’єднана з комп’ютеризованою транзитною системою

(NCTS) з тим, щоб полегшити адміністративні і комерційні процедури.

Фінансування системи було розділено між Співтовариством і державами-

членами, частка Співтовариства була спеціально введена в загальний бюджет

Європейського Союзу.

Комп’ютеризована система призначена для:

a) дозволу електронної передачі супровідних документів, передбачених

у Регламенті (ЄЕС) № 2719/92 щодо супровідних адміністративних документів,

а також поліпшення перевірок;

б) покращання функціонування внутрішнього ринку за рахунок

спрощення всередині Співтовариства руху підакцизних товарів у режимі

призупиненого оподаткування і шляхом надання державам-членам можливості

моніторингу потоків у режимі реального часу і проведення необхідної

перевірки в разі потреби.

Комп’ютеризована система складається з компонентів, що як належать

Співтовариству, так і не належать.

Комісія повинна забезпечити, щоб у роботі над компонентами

комп’ютеризованої системи Співтовариства увага приділялася використанню

NCTS, і те, щоб комп’ютеризована система, якщо це технічно можливо, була

сумісна та інтегрована з NCTS для створення інтегрованої комп’ютеризованої

системи з метою спостереження як руху підакцизних товарів всередині

Співтовариства, так і руху підакцизних товарів і товарів, що підлягають іншим

митам і зборам, що надходять з третіх країн.

Компонентами системи Співтовариства повинні бути загальні

специфікації, технічні вироби, послуги загальної мережі зв’язку, мережі

загальної системи інтерфейсу, послуги щодо координації, що

використовуються всіма державами-членами. Компонентами системи, що не

належать Співтовариству, виступають національні специфікації, національні

бази даних, що є частиною системи, мережі зв’язку між компонентами, що

належать і не належать Співтовариству, а також будь-яке програмне

24

забезпечення чи обладнання, яке держава вважає необхідним для забезпечення

повного використання системи протягом адміністрування акцизного збору.

До введення комп’ютеризованої системи переміщення підакцизних

товарів можна було здійснити тільки з податковою заставою та

адміністративним документом з 4 частин.

1. На прохання вантажовідправника податковий адміністратор

зобов’язаний дозволити рух товарів у режимі призупиненого оподаткування і

видати йому адміністративний документ з 4 частин.

2. Відправник зберігає першу частину документа; а друга, третя та

четверта частини документа супроводжують товари, що перебувають у режимі

призупиненого оподаткування.

3. Якщо товари будуть поставлені, одержувач зберігає другу частину

документа.

4. Одержувач зобов’язаний повідомити податкового адміністратора і

передати податковому адміністратору третю і четверту частини супровідного

документа.

5. Третя частина документа підтверджується податковим адміністратором

документально і повертається вантажоодержувачу, податковий адміністратор

залишає за собою четверту частину документа.

6. Одержувач відправляє третю частину документа відправнику, з

приміткою про припинення руху товарів.

7. Відправник посилає третю частину документа до його податкового

адміністратора і може просити про звільнення від оподаткування.

Ключовим елементом системи EMCS є електронний розпорядчий

документ (e-AAD), який прийшов на зміну паперового супровідного документа.

Схема використання електронного адміністративного документа (E-AAD)

виглядає таких чином:

1. Вантажовідправник представляє проект електронного документа e-

AAD до податкового адміністратора.

2. Податковий адміністратор відправки перевіряє електронний e-AAD і

відправляє його назад вантажовідправнику (у тому числі адміністративний

обліковий код – ARC).

3. Вантажовідправник відправляє товар вантажоодержувачу.

4. Податковий адміністратор вантажовідправника посилає електронний

документ e-AAD податковому адміністратору вантажоодержувача.

5. Податковий адміністратор вантажоодержувача відправляє електронний

документ e-AAD вантажоодержувачу.

6. Товари прибувають у місце призначення і приймаються

вантажоодержувачем.

7. Вантажоодержувач представляє звіт про отримання податковому

адміністратору.

8. Податковий адміністратор перевіряє звіт про отримання та відправляє

його назад вантажоодержувачу.

9. Податковий адміністратор призначення передає звіт про отримання

податку адміністратору відправки.

25

10. Податковий адміністратор відправки направляє звіт про отримання

вантажовідправнику і відразу можна повернути податковий депозит.

Усі платники податку повинні бути зареєстровані в системі для цього

виду податку і всі акцизні адміністратори всіх держав-членів ЄС.

З огляду на те, що Україна відповідно до Угоди про асоціацію взяла на

себе зобов’язання наблизити законодавство, зокрема податкове, до

законодавства ЄС, певні невідповідності вітчизняного законодавства

потребують дослідження та нормативного врегулювання.

В Україні податковим агентом зі сплати акцизного податку виступає

підприємство – виробник алкоголю, у Європейському Союзі – особа, яка

реалізує товар кінцевому споживачу. У Європейському Союзі увага

зосереджена на розповсюдженні підакцизної продукції, а в Україні під

контролем перебуває виробник. Зокрема, відповідно до норм Податкового

кодексу України об’єктами оподаткування акцизним податком є операції з

реалізації та/або передачі вироблених в Україні підакцизних товарів

(продукції), реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою

власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до

статутного капіталу, а також своїм працівникам, обсяги та вартість втрачених

підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат з

урахуванням пункту 214.6 Податкового кодексу України [2].

Статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і

обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та

тютюнових виробів» [3] встановлено, що вивезення етилового спирту з території

акцизного складу або транспортування такої продукції без відмітки представника

органу Державної фіскальної служби на товарно-транспортній накладній про

погодження відпуску передбачає застосування фінансової санкції – 200 % вартості

вивезеної або транспортованої продукції, але не менше 15 000 гривень.

Тож переміщення підакцизних товарів (продукції) підприємством –

виробником таких товарів (продукції) – з одного акцизного складу на інший

акцизний склад є об’єктом оподаткування акцизним податком і таке

переміщення без відмітки представника контролюючого органу на акцизному

складі на товарно-транспортній накладній «Виїзд дозволено» забороняється.

Водночас переміщення підакцизних товарів (продукції) підприємством-

виробником (з місця виробництва на склад або з одного складу на інший, якщо

такі переміщення здійснюються в межах одного акцизного складу) не є

об’єктом оподаткування акцизним податком.

Потрібно зосередити увагу на тому, що акцизні склади утворюються

відповідно до статті 230 Податкового кодексу України для посилення контролю

за обігом етилового спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів, однак

підакцизні товари не обмежуються алкогольною продукцією. У той самий час

між державами-членами ЄС для продукції, що підлягає акцизному збору,

передбачена комп’ютеризована система руху та контролю підакцизних товарів.

Відповідно до преамбули Рішення № 1152/2003/ЄС Європейського парламенту

та ради від 16 червня 2003 року про комп’ютеризацію пересування та нагляд за

підакцизними товарами визначено потребу у запровадженні комп’ютеризованої

26

системи для контролю за переміщенням підакцизних товарів, наприклад, такої,

що дозволить державам-членам отримувати інформацію в реальному часі про

ці переміщення і здійснювати необхідні перевірки, включаючи перевірки під

час руху продукції. Статтею 1 Директиви Ради 2008/118/ЄС від 16 грудня 2008

року про загальний режим акцизних зборів до підакцизних товарів віднесено

енергетичні та електроенергетичні товари, алкоголь та алкогольні напої,

тютюнові вироби. З наведеного робимо висновок, що комп’ютеризована

система для контролю за переміщенням підакцизних товарів розповсюджується

на всі види підакцизної продукції на відміну від України.


1. Excize Duties: Commission provides free on-line access to excise registration

number (SEED on-Europa) // IP/06/1400. Brussels, 16.10.2006. P. 1.

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755. URL:


3. Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,

коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон

України від 19.12.1995 № 481/95-ВР. URL: http://zakon2.rada.gov.ua

27

Зоря О. В.,

начальник відділу

військової прокуратури

Центрального регіону України;

Долгий О. А.,

д.держ.упр., професор,

головний науковий співробітник


Університету ДФС України;

Долгий О. О.,

д.ю.н., с.н.с.,

головний науковий співробітник

НДІ Національної академії

прокуратури України

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ

ПРАВОПОРУШЕННЯ: ОЦІНОЧНІ АСПЕКТИ ЗАКОНОДАВСТВА ТА

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

В Україні, незважаючи на активне вжиття антикорупційних заходів,

зокрема законодавчих, значного поширення набули корупційні схеми, прояви

корупції, за які передбачена адміністративна чи кримінальна відповідальність.

Це неодноразово підтверджено останніми науковими дослідженнями [1],

результатами оцінок думки української громадськості міжнародними та

вітчизняними антикорупційними організаціями. Так, за оприлюдненими

даними впливової міжнародної організації «Міжнародна гласність»

(«Transparency International») 2016 року, за індексом корумпованості Україна,

як одна з найбільш корумпованих держав світу, розмістилася на 131-му місці

серед 176 країн, де проводилося дослідження. За даними цієї міжнародної

організації, у попередні два роки – 2014–2015 рр. – наша держава впевнено

утримувала 142-гу позицію серед 175 країн, у яких у вказаний період

здійснювалося дослідження цього індексу (ІСК).

Зазначені та інші обставини вимагають підвищення ефективності,

насамперед антикорупційної попереджувальної діяльності, де чільне місце

посідають заходи адміністративно-правового характеру, передбачені Кодексом

України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Проте в антикорупційному законодавстві міститься ряд прогалин. Щодо

останнього, то звернемо увагу на наступний проблемний аспект законодавчого

регулювання протидії корупції в Україні.

Статтею 22 «Обмеження щодо використання службових повноважень чи

свого становища» Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня

2014 року № 1700-VII встановлено обмеження щодо використання службових

повноважень чи свого становища визначеними законом особами, на яких такі

повноваження покладені або які займають таке становище (далі – особи, особа).

Зокрема, особам, зазначеним у частині першій статті 3 «Суб’єкти, на яких

поширюється дія цього Закону» вказаного законодавчого акта, забороняється

використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов’язані з

28

цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших

осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно

або кошти у приватних інтересах. При цьому стаття 364 «Зловживання владою

або службовим становищем» Кримінального кодексу України передбачає

кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим

становищем за наявності ряду кваліфікуючих ознак (корисливий мотив для себе

чи іншої фізичної або юридичної особи, істотна шкода охоронюваним законом

правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи

громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб). Водночас як главою

13-А «Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією» КУпАП

адміністративна відповідальність за порушення обмежень, визначених статтею

22 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року

№ 1700-VII, не встановлена. Це значно зменшує попереджувальний потенціал

антикорупційних норм КУпАП.

Вважаємо, що КУпАП потребує доповнення відповідною статтею, а

враховуючи надзвичайно високий рівень суспільної шкідливості

адміністративно караної корупції, доцільним буде передбачити, щоб санкції за

її встановлені й доведені факти були максимальними за розміром і

безальтернативними.

Отже, пропонується главу 13-А «Адміністративні правопорушення,

пов’язані з корупцією» КУпАП доповнити статтею 172-10 «Порушення

встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень»

такого змісту: «Порушення встановлених законом обмежень щодо

використання посадовою чи службовою особою органу державної влади,

посадовою особою місцевого самоврядування, юридичної особи, їх

структурних підрозділів службових повноважень або свого становища та

пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди для

себе чи інших осіб, у тому числі використання будь-якого державного чи

комунального майна або коштів у приватних інтересах, тягне за собою...».

Проведене дослідження дає підстави ще раз наголосити на необхідності в

комплексному вдосконаленні вітчизняного законодавства, що регулює

протидію корупції в Україні.


1. Практичні аспекти оцінки схильності працівників органів доходів і зборів

України до корупційних діянь у розрізі галузей національної економіки,

притаманних відповідним регіонам: звіт про науково-дослідну роботу /

О. А. Долгий, О. М. Сидоренко, О. О. Долгий та ін. Ірпінь: НДЦ з проблем

оподаткування НУДПС України, 2014. 208 с. (державний реєстраційний

№ 0114U002297); Розробка методики визначення рівня корупції в органах

доходів і зборів та практичних заходів з попередження, виявлення і припинення

корупційних порушень з урахуванням світового досвіду: звіт про науково-

дослідну роботу / О. А. Долгий, О. М. Сидоренко, О. О. Долгий та ін. Ірпінь:

НДЦ з проблем оподаткування НУДПС України. 2015. 376 с. (державний

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T140746.html






29

реєстраційний № 0115U005630); Долгий О. А., Долгий О. О. Антикорупційні

положення Кодексу ООН щодо поведінки посадових осіб органів охорони

правопорядку: стислий коментар // Науковий вісник Національного

університету державної податкової служби України (економіка, право). 2015.

№ 1 (68). С. 248–253; Долгий О. О. Грошове забезпечення працівників

адміністративних органів України: порівняльний аналіз та антикорупційний

аспект гарантування режиму законності в діяльності фіскальної служби //

Фінансова безпека України на сучасному етапі: тези Міжнародної науково-

практичної інтернет-конференції, 25 березня 2016 р. / Університет ДФС

України. Ірпінь, 2016. С. 101–104.

30

Капітанець С. В.,

к.пед.н., доцент,

старший науковий співробітник



КАДРОВА ПОЛІТИКА ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ В КОНТЕКСТІ

РЕФОРМУВАННЯ ДФС

Невід’ємною складовою стратегічних перетворень, започаткованих в

Україні, є формування інституціональної основи сталого економічного

розвитку. Адже достатньо розвинена система державних інститутів та

інститутів громадянського суспільства, а також їх постійна взаємодія є

свідченням перспективності національної економіки в питаннях демократизації

економічних відносин, економічного зростання, інвестицій. Інституційні

перетворення, що тривають в Україні кілька років поспіль, мали б сприяти

подоланню кризових явищ в українській економіці, забезпечуючи тривале

економічне зростання. Ураховуючи те, що інституційні перетворення в Україні

відбуваються в умовах світової системної економічної кризи, виникає потреба у

швидкому оволодінні та використанні нових методів та принципів проведення

змін державної економічної політики на засадах ринкових економічних

перетворень відповідно до європейських та світових стандартів.

Сьогодні відбувається реформування всієї системи публічного

управління, у тому числі і Державної фіскальної служби України, адже потреба

така давно назріла. Зокрема, ще у 2014 році екс-керівник Міністерства фінансів

Н. Яресько заявила: «Реформа ДФС передбачає перш за все створення

справедливої, чесної, прозорої податкової та митної систем, що дозволять

забезпечити стабільність, передбачуваність та рівний підхід до бізнесу.

Унаслідок реструктуризації ДФС ми отримаємо збільшення надходжень до

держбюджету, підвищення якості послуг фіскальної служби для платників

податків та зміну податкової культури в нашій країні в цілому». Також пані

Н. Яресько анонсувала ключові зміни, які передбачає реформа ДФС, а саме:

1) зменшення кількості співробітників ДФС та підвищення

використання IT-систем, що дозволить мінімізувати вплив людського

фактору, знизить можливості для корупції та зменшить тиск на платників

податків;

2) об’єднання основних сервісів ДФС – податкових та митних систем

оцінки ризику, функцій податкового та митного аудиту, бухгалтерій та ІТ-

систем;

3) демілітаризація податкової поліції, що дозволить наблизити Україну до

європейських стандартів роботи;

4) підвищення прозорості та відкритості у роботі ДФС, що забезпечить

можливість для відбудови довіри до ДФС та змінить саму культуру сплати

податків в Україні;

31

5) створення системи стримувань та противаг – запровадження

перехресного контролю всередині організації, забезпечення внутрішнього

аудиту та нагляду за роботою ДФС з боку зовнішніх експертів [1].

Переформатування фіскального відомства загалом та зміна самої

філософії взаємовідносин між бізнесом та контролюючими органами мають

забезпечити сприятливий інвестиційний клімат в Україні для активізації як

іноземних, так і внутрішніх інвесторів. За словами очільника Міністерства

фінансів О. Данилюка, «динамічний соціально-економічний розвиток нашої

країни неможливий без суттєвого поліпшення умов ведення бізнесу. Проста,

справедлива, необтяжлива, конкурентоспроможна та сервіс-орієнтована

фіскальна політика є ключовим індикатором успішної економічної політики

будь-якої країни». На думку представників Європейського інформаційно-дослідницького

центру Ю. Дроговоз та Д. Чернікова, метою реформування ДФС є:

1) відновлення довіри платників податків до контролюючих органів;

2) добровільна сплата податків соціально відповідальним бізнесом;

3) перетворення ДФС у консультаційно-сервісну службу;

4) оптимізація всіх організаційних процесів ДФС;

5) забезпечення органами ДФС прав і законних інтересів громадян у

сфері оподаткування та митної справи, неухильного виконання Конституції

України та рішень судових органів;

6) зниження витрат на утримання апарату служби та державних

підприємств, що підпорядковані службі;

7) збільшення інвестиційної привабливості України та сприяння

створенню умов для розвитку бізнесу та економіки країни, пожвавлення

ділової активності [2].

Позитивним є те, що очікувані представниками влади та громадськістю

результати реформування ДФС практично збігаються.

Крім того, фіскальна служба як інститут публічного управління завдяки

своїй відкритості зможе забезпечити не лише зростання довіри до влади, а й

можливість надати громадську, альтернативну офіційній, оцінку діяльності

служби та перевести розгляд проблемних гострих питань у публічне поле з

приверненням уваги до них міжнародної спільноти. У цьому контексті досить

важливою є співпраця ДФС з технічною місією МВФ, за результатами якої

фіскальна служба отримує пропозиції МВФ з реформування служби [3].

У Концепції реформування ДФС, розробленій на основі рекомендацій

Міжнародного валютного фонду, Міністерства фінансів США, Прикордонної

служби США, Європейської комісії та схваленій Урядом України у березні

2017 р., визначені такі зміни у сферах роботи ДФС:

– упровадження нових інформаційних технологій та модифікація тих, що

вже використовуються;

– оптимізація структури ДФС;

– антикорупційні заходи для збільшення рівня довіри з боку платників

податків;

– розвиток професійних навичок персоналу, оптимізація оплати праці;

32

– комунікація реформи ДФС, її відкритість для платників податків.

Варто зазначити, що перетворення фіскальної служби у сервісно-

консультаційну та аналітичну службу прямо пов’язане зі зміною кадрової

політики у ДФС. Таку зміну можна цілком відповідально вважати вагомим

першим кроком на шляху реформування фіскального відомства. Нова кадрова

політика ДФС має передбачати не лише оптимізацію кадрового складу шляхом

скорочення чисельності посадовців служби, нову систему відбору претендентів

на посади до органів ДФС, а й розробку таких показників, що дозволяли б

прозоро та комплексно оцінити роботу посадових осіб ДФС. Кожен крок в

алгоритмі проведення кадрової політики має бути прозорим та вмотивованим.

Так, наприклад, щодо скорочення чисельності посадовців, то після ретельного

вивчення службового навантаження відповідно до посадових обов’язків кожної

особи у територіальних органах фіскальній службі вже вдалося обґрунтовано та

об’єктивно визначити чисельність персоналу у службі загалом та в її

підрозділах зокрема. А щодо системи відбору претендентів на посади в органи

ДФС, то тут насамперед ідеться про тестування як необхідний з-поміж інших

інструмент для визнання компетентності та фаховості працівників ДФС. З

оприлюдненої раніше фіскальною службою інформації відомо, що до

оцінювання кадрового потенціалу ДФС були залучені незалежні HR-експерти, а

за потреби посадові особи проходили додатково співбесіду в департаменті

внутрішньої безпеки і перевірку на поліграфі.

У контексті реформування ДФС шляхом автоматизації планується

максимально зменшити вплив людського фактора у роботі служби, зокрема

завдяки розвитку електронних сервісів. Наразі продовжується робота з

реалізації повнофункціонального електронного кабінету платника податків та

вдосконалення роботи центрів обслуговування податків.

Проте, незважаючи на позитивне оцінювання представниками МВФ

досягнутого ДФС прогресу у впровадженні електронних систем та сервісів, що

зводить до нуля корупційні ризики, та на створення антикорупційного сервісу

«Пульс», у ДФС досить болючим залишається питання корупції та зловживань

посадових осіб під час виконання їхніх функцій. У зв’язку з цим, на думку

аналітиків, єдиним шляхом змінити ситуацію на краще є встановлення [2]:

– сфери компетенції та повноважень кожної посадової особи, вимог до

посадових осіб у межах наданих повноважень;

– ідентифікації посадових осіб органів ДФС на всіх електронних

податкових документах, що надаються платникам податку (квитанціях,

повідомленнях, листах, витягах), якщо такі документи надходять із

порушенням строків або обмежують платників податку в реалізації їхніх прав

та обов’язків (зокрема блокують надання електронної звітності, податкових

накладних, свідчать про затримання в реєстрації податкових накладних);

– чітких критеріїв оцінки діяльності служби та кожної посадової особи;

– відповідальності кожної посадової особи за порушення вимог, що

висуваються до посадовця в межах наданих йому повноважень.

З огляду на викладене вище можна дійти висновку, що до кадрового

складу ДФС сьогодні висуваються якісно нові вимоги щодо результативного

33

виконання ним своїх функцій, повного і глибокого усвідомлення соціальної

відповідальності, розуміння, готовності та здатності адекватно прийняти

комплексну перебудову роботи свого відомства. Робота ДФС повинна бути

організована та відпрацьована таким чином, щоб громадськість та бізнес-

середовище повністю задовольняв процес адміністрування та сервіс, що

надаватиметься фіскальною службою. На нашу думку, інституційним

перетворенням ДФС жодним чином не повинні перешкоджати приховані

політичні домовленості та зволікання у покроковому динамічному

реформуванні. Адже це негативно впливатиме на економічне зростання

держави, що позначиться на життєвому рівні, цінах, безробітті, податкових

надходженнях, інвестиціях, а зрештою – на рівні соціального напруження та

обороноздатності держави [4].

Таким чином, реформування ДФС буде ефективним за умови досягнення

консенсусу між суспільством та державою, встановлення довіри бізнесу до

влади та укладання своєрідного суспільного договору між бізнесом та

контролюючими органами з визначенням прав та обов’язків сторін такого

договору.


1. Презентовано проект реформи Державної фіскальної служби. URL:

http://www.minfin.gov.ua/news/view/prezentovano-proekt-reformi-derzhavnoi-

fiskalnoi-sluzhbi?category=organi-v-kompetencii-mfu&subcategory=

derzhavna-fiskalna-sluzhba-ukraini-organi

2. Дроговоз Ю., Черніков Д. Як та навіщо реформувати Державну фіскальну

службу України (Policy Paper). URL: http://euinfocenter.rada.gov.ua/

uploads/documents/28826.pdf

3. Представники МВФ та ДФС обговорили процеси реформування фіскальної

служб. URL: http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/292359.html

4. Експерти Нової Країни: реформа ДФС є чи не єдиною можливістю Уряду

продемонструвати результат. URL: http://novakraina.org/opinion/eksperti-

novoi-kraini-reforma-dfs-ie-chi

34

Кармаліта М. В.,




ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ У КОНТЕКСТІ

ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕВІРОК

Стрімкий розвиток інформаційних технологій посилює ризики

порушення конфіденційності даних платників податків у зв’язку з

накопиченням такої інформації та подальшим використанням її органами

фіскальної служби. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність у розробці та

впровадженні надійного механізму гарантування захисту інформації платників

податків, зокрема у контексті проведення електронних перевірок.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію»

від 02.10.1992 № 2657-XII [1] інформацією є будь-які відомості та/або дані, які

можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному

вигляді, а у статті 16 цього самого нормативно-правового акта вказується на те,

що податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або

отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та

необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у

порядку, встановленому Податковим кодексом України. Правовий режим

такого її різновиду визначається Податковим кодексом України та іншими

законами.

Підпункт 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України

(далі – ПК України) [2] трактує податкову інформацію у значенні,

встановленому Законом України «Про інформацію». Згідно з пунктом 74.1

статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього

Кодексу, зберігається в базах даних інформаційних, телекомунікаційних та

інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої

влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Система захисту

податкової інформації, що зберігається в таких базах даних, встановлюється

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та

митну політику.

Захист інформації – це сукупність правових, адміністративних,

організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження,

цілісність інформації та належний порядок доступу до неї [1].

У контексті захисту інформації потрібно враховувати такі її властивості,

як конфіденційність (властивість інформації бути захищеною від

несанкціонованого ознайомлення), цілісність (властивість інформації бути

захищеною від несанкціонованої зміни або знищення) та доступність

(властивість інформації бути захищеною від несанкціонованого блокування).

Крім того, з практичного погляду інформація має бути цінною, достовірною,

актуальною та спостережною.

Серед основних загроз, що виникають в інформаційній сфері, у літературі

виокремлюється несанкціонований доступ і витік інформації обмеженого


35

доступу – тієї, яка є секретною і становить передбачену законом державну

таємницю, та власне конфіденційної, доступ до якої нормативно-правові акти

обмежують грифом «Для службового користування» [3, с. 141]. Класифікація

правового режиму інформації визначається законодавчими та іншими

нормативно-правовими актами, у тому числі Законом України «Про доступ

до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI [4], Типовою інструкцією

про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення

документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову

інформацію, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від

19.10.2016 № 736 [5] та ін.

Науковці, зокрема О. Мандзюк, до системи податкової інформації

відносить:

– відкриту інформацію, а саме загальну інформацію, що створюється у

процесі діяльності (та її частина, яка не містить конфіденційних відомостей),

податкову інформацію, яка надається та поширюється ЗМІ, офіційні документи;

– інформацію з обмеженим доступом, а саме конфіденційну та таємну

[6, с. 117].

На думку фахівців цієї сфери, податкова інформація, яка перебуває у

володінні, користуванні або розпорядженні контролюючих органів, їхніх

посадових осіб чи платників податків і не належить до податкової інформації з

обмеженим доступом, а також інформація про платників податків, на

поширення якої такі платники надали дозвіл, є відкритою.

Податкова інформація, яка може бути збережена на матеріальних носіях

або відображена в електронному вигляді, доступ до якої обмежено відповідно

до законодавства України її власником чи добросовісним користувачем

(суб’єктом владних повноважень, фізичною або юридичною особою) у зв’язку з

її особливою цінністю для них на законних підставах, належить до податкової

інформації з обмеженим доступом [7, с. 97].

До конфіденційної податкової інформації належить інформація: 1) про

платників податків – фізичних та юридичних осіб, одержана контролюючими

органами у зв’язку з виконанням покладених на них функцій, крім інформації

про невиконання ними податкових зобов’язань та вчинення інших

правопорушень у сфері оподаткування; 2) про зовнішньоекономічну діяльність,

фінансування валютних, експортно-імпортних операцій, одержана

контролюючими органами згідно із законодавством України; 3) про підготовку

та укладення міжнародних договорів України з питань оподаткування; 4) про

діяльність контролюючих органів, зокрема щодо стягнення податків; 5) інша

податкова інформація, що є власністю держави та включена до переліку

конфіденційної інформації Державною фіскальною службою України

[6, с. 118].

Про захист інформації можна вести мову щодо комп’ютерних систем,

автоматизованих систем, інформаційно-телекомунікаційних мереж тощо.

У наукових публікаціях під захистом інформації в органах Державної

фіскальної служби України розуміють широкий комплекс організаційно-

правових, технологічних, психологічних заходів, спрямованих на

36

попередження, усунення порушень і загроз податковій інформації, режиму

конфіденційності платників податків, здатних завдати шкоди цим органам,

суб’єктам оподаткування і державі в цілому [8, с. 106]. Системи захисту

інформації у сфері оподаткування функціонують із використанням модулів:

комплексної системи захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних

системах органів ДФС та комплексу технічного захисту інформації на об’єктах

інформаційної діяльності [9, с. 88].

У процесі документальної електронної перевірки платники податків

подають інформацію та документи в електронному вигляді, на підставі яких

здійснюється перевірка правильності та своєчасності обчислення податкових

зобов’язань.

Платник податків, згідно з підпунктом 17.1.9 ПК України, має право на

нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про

такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять

конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та

стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім

випадків, коли це прямо передбачено законами. У свою чергу, підпунктом

21.1.6 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючих органів

зобов’язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, яка

одержується, використовується, зберігається при реалізації функцій,

покладених на контролюючі органи [2].

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про доступ

до публічної інформації» розпорядники інформації, які володіють інформацією

про особу, зобов’язані вживати заходів із перешкоджання несанкціонованому

доступу до неї інших осіб [4]. Тому надання інформації можливе за умови

дотримання порядку, установленого чинним законодавством України.

Законом України «Про захист інформації в інформаційно-

телекомунікаційних системах» від 05.07.1994 № 80/94-ВР [10] та Постановою

Кабінету Міністрів «Про затвердження Правил забезпечення захисту

інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-

телекомунікаційних системах» від 29.03.2006 № 373 [11] визначені загальні

вимоги та організаційні засади забезпечення захисту державних інформаційних

ресурсів або інформації, вимога щодо захисту яких встановлена законом, в

інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних

системах. Встановлені загрози для інформації, такі як блокування, виток,

знищення, обробка інформації.

У сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства пропонується

поліваріантна класифікація засобів захисту інформації: від засобів захисту від

несанкціонованого доступу до системи моніторингу мереж та антивірусних

засобів. Чинне законодавство не завжди відповідає рівню розвитку

інформаційних відносин, що зумовлює складність вирішення проблем у цій

сфері. Наукові розробки обраної проблематики продовжуються.

37


1. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII. URL:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2657-12/ed20110106

2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755. URL: http://sfs.gov.ua/nk/

3. Електронне оподаткування: сутність та перспективи застосування:

монографія / Мельник П. В., Новицький А. М., Долгий О. А., Ріппа С. П. та

ін.; за заг. ред. П. В. Мельника. Ірпінь: Національний університет ДПС

України, 2010. 332 с.

4. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 № 2939.

URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2939-17/paran40#n40

5. Типова інструкція про порядок ведення обліку, зберігання, використання і

знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять

службову інформацію: Постанова Кабінету Міністрів України від

19.10.2016 № 736. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/736-2016-

%D0%BF/page#n11

6. Мандзюк О. Зміст правового режиму податкової інформації в Україні //

Публічне право. 2013. № 4 (12). С. 114–121.

7. Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим

доступом в Україні: монографія. Київ: ФОП «О. С. Ліпкан», 2013. 308 с.

8. Шакірова О. В. Інформація та її захист в органах ДПС в умовах

Євроінтеграційного поступу // Підприємництво, господарство і право. 2011.

№ 7. С. 104–107.

9. Шапка А. В. Щодо визначення поняття захисту інформації в органах

державної фіскальної служби України // Науковий вісник Херсонського

державного університету. 2015. Вип. 5. Том 3. С. 87–89.

10. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон

України від 05.07.1994 № 80/94-ВР. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/

show/ru/80/94-%D0%B2%D1%80

11. Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в

інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних

системах: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2006 № 373.

URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/373-2006-%D0%BF

38

Коротун В. І.,

к.е.н., с.н.с., заступник директора

з науково-організаційної роботи



РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ПРОТИДІЇ ТІНІЗАЦІЇ РИНКУ

ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ В УКРАЇНІ

Сфера виробництва та обігу підакцизних товарів є однією з найбільш

складних сфер державного регулювання в Україні. Специфіка даного об’єкта

управління зумовлена тим, що ринок підакцизних товарів має різний рівень

державного впливу – від державної монополії у спиртовій промисловості до

регламентації конкретних напрямів діяльності приватних виробників

підакцизної продукції, суб’єктів оптової і роздрібної торгівлі, адже останні є

економічно й організаційно відокремленими від держави [1, с. 270].

Відповідно, ринок підакцизних товарів є одним з найбільш важливих з

погляду пошуку оптимальної моделі його регулювання. Забезпечення

збалансованості розвитку окремих його сегментів вимагає як чіткої

регламентації діяльності окремих учасників такого ринку, так і

безпосереднього втручання держави в окремі економічні процеси, у тому числі

і шляхом використання комплексу інструментів державного регулювання,

зокрема суто фіскального характеру.

Про важливість даного ринку говорять і показники формування

податкових надходжень до бюджету країни. Так, лише надходження акцизного

податку, які були сплачені суб’єктами ринку, у 2016 році становили 14,6 %

загального показника податкових надходжень. Крім того, саме суб’єкти ринку

підакцизних товарів становили більшість у ТОП-10 найбільших платників

податків України.

Потрібно зазначити, що вітчизняний ринок підакцизних товарів є таким,

що динамічно розвивається. Однак на окремих його сегментах спостерігається

скорочення кількісних показників розвитку при досить стабільному зростанні

вартісних показників. Причиною такої динаміки стала й реалізація заходів

державного регулювання ринку підакцизних товарів, спрямованих на

скорочення рівня споживання шкідливих для здоров’я людини товарів через

зростання акцизної складової в ціні їх реалізації (особливо дане твердження є

справедливим для тютюнових виробів).

Водночас головною проблемою даного ринку є наявність значної тіньової

складової, що вказує на недосконалість застосовуваного механізму державного

регулювання та наявність значного потенціалу щодо збільшення як фіскальної,

так і регулятивної ефективності акцизного оподаткування. Зокрема, методичні

підходи, подані в дослідженні [1], дозволили визначити рівень нелегального

обігу алкогольних напоїв у 2015 році на рівні 38,9 % з наявною тенденцією до

подальшого зростання в перспективі.

Зважаючи на те, що проблема мінімізації тіньового сектору важлива не

тільки з економічного погляду (контроль і регулювання виробництва та обігу

39

підакцизних товарів, оподаткування тощо), але й у контексті забезпечення

здоров’я та безпеки життя населення, упровадження нових більш дієвих

інструментів контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів в

Україні є надзвичайно актуальним. Крім уже сформованих викликів, вирішення

даної проблематики ще більше актуалізується у світлі необхідності у реалізації

вимоги Угоди про асоціацію, яка передбачає як збільшення рівня акцизного

оподаткування, так і впровадження цілого ряду новацій, що потребують

відповідного контролю за їх цільовим використанням суб’єктами ринку.

На сьогодні в Україні застосовується комплекс регулятивних та

контрольних механізмів на ринку підакцизних товарів, у тому числі і таких, які

спрямовані на мінімізацію обсягу його тіньової складової. Зокрема, основні

засади державного регулювання виробництва та обігу спирту, алкогольних

напоїв та тютюнових виробів в Україні закріплено в законодавчому порядку [2].

Відповідно визначено й інструменти контролю, серед яких необхідно

виокремити ліцензування, сертифікацію, стандартизацію, атестацію

виробництва, ведення єдиних реєстрів, встановлення мінімальних та

максимальних цін, використання спеціального маркування, надання спеціальної

звітності, застосування адміністративних обмежень реалізації вказаних

підакцизних товарів та ін.

Однак все-таки використання фрагментарного підходу не дозволяє повною

мірою здійснювати контроль за рухом підакцизних товарів за всім ланцюгом

поставок від виробника (імпортера) до кінцевого споживача. У даному контексті

неможливо ігнорувати і наявний світовий тренд на впровадження інноваційних

інструментів електронного контролю, ефективність яких підтверджена

практикою провідних країн світу.

Україною вже зроблено окремі кроки щодо вдосконалення процедур

державного регулювання ринку підакцизних товарів, що було реалізовано

шляхом запровадження системи електронного адміністрування реалізації

пального. Наступним кроком має стати впровадження схожих підходів при

здійсненні контролю і за іншими сегментами ринку підакцизних товарів –

алкогольним та тютюновим.

Застосування такого підходу при реалізації трансформацій у сфері

реалізації державної політики щодо контролю за виробництвом та обігом

спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, поряд з власне

недопущенням надходження в роздрібну мережу фальсифікованої та

контрафактної продукції, дозволить знизити рівень застосування суб’єктами

господарювання схем ухилення від сплати акцизного податку, а також

сформувати інформаційну базу щодо якісних та кількісних параметрів розвитку

вказаних сегментів ринку підакцизних товарів. Наявність достовірної

інформації щодо розвитку об’єкта оподаткування акцизним податком також

може стати одним з чинників підвищення ефективності реалізації

трансформацій регулятивного характеру, зокрема це стосується диференціації

ставок податку, надання преференцій суб’єктам малого та середнього бізнесу,

розширення сфери застосування нульової ставки акцизного податку та ін.

Водночас особливого значення при цьому набуває розроблення довгострокової

40

та середньострокової державної політики у сфері державного регулювання

ринку підакцизних товарів, а також визначення тактичних заходів, спрямованих

на досягнення поставлених стратегічних завдань.

Реалізувати приведені вище заходи можна як уже в межах прийнятих

нормативно-правових актів, зокрема Плану заходів з реалізації Концепції

створення та впровадження автоматизованої системи контролю за обігом

підакцизних товарів (алкогольних напоїв та тютюнових виробів) «Електронна

марка», затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від

06.07.2016 № 497-р, так і прийняттям нових управлінських рішень у сфері

державної політики контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів.


1. Трансформація акцизної політики в Україні: монографія / Коротун В. І.,

Брехов С. С., Новицька Н. В. та ін.; за заг. ред. В. І. Коротуна. Ірпінь:

Національний університет ДПС України, 2015. 404 с.

2. Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового,

коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон

України від 19.12.1995 № 481/95-ВР // Відомості Верховної Ради. 1995.

№ 46. Ст. 345. URL : www.rada.gov.ua.

41

Лисецька Н. М.,

к.е.н., старший науковий співробітник



УЗАГАЛЬНЕНІ ПІДХОДИ ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ

ПЕРСОНАЛЬНОГО ОПОДАТКУВАННЯ В КОНТЕКСТІ

ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Податкове регулювання сфери фінансово-господарської діяльності в Україні

перебуває у процесі вдосконалення, спрямованого на оптимізацію структури

оподаткування, яка б відповідала ринковим умовам та дозволяла пришвидшити

входження нашої країни в європейський економічний та соціальний простір.

Ефективність системи податків і зборів в основному залежить від належного

нормативно-правового забезпечення, зокрема стабільного податкового

законодавства. В Україні на сучасному етапі, незважаючи на значні транзитивні

процеси в системі оподаткування, загальна структура податків та зборів залишається

складною та не зовсім прозорою, що пов’язане із заплутаною та двозначною

сутністю самих законодавчих актів. Ця ситуація створює підґрунтя для довільного

тлумачення законодавства, зокрема у справлянні та підвищенні ефективності

податкового контролю у сфері відносин платників податків і державної фіскальної

служби, а брак результативних механізмів урегулювання цих відносин призводить

до негативних наслідків. Фіскальні органи законодавчі норми застосовують так, щоб

мати змогу максимізувати податкові надходження до бюджетів різних рівнів.

Платники, у свою чергу, намагаються на законних засадах мінімізувати обсяг

податків, які необхідно сплатити.

Потреба у гармонізації відносин між платниками податків та державою в

нашій країні зумовлює пошук ефективних механізмів реформування системи

адміністрування податків. На сьогодні в Україні відсутній ефективний узагальнений

підхід до стимулювання сплати необхідних податків суб’єктами оподаткування,

тому реформування і консолідація механізму адміністрування персонального

оподаткування в Україні та трансформування його в більш прозору та справедливу

площину щодо суб’єктів оподаткування сприятимуть покращанню позицій України

у світовому та європейському рейтингу країн за рівнем підтримки умов для ведення

бізнесу, рівномірності розподілу податкового навантаження між платниками

податків, наповненню бюджетів різних рівнів та пенсійного фонду за рахунок

детінізації доходів громадян.

Важливу роль у функціонуванні системи адміністрування податків

відіграють простота і справедливість податкової системи, удосконалення

податкового законодавства з урахуванням принципів, на яких ґрунтується

оподаткування в зарубіжних країнах, послідовність у проведенні податкової

політики тощо. У країнах Європейського Союзу податкова система спрямована на

створення прозорих, збалансованих і рівноправних відносин між фіскальними

органами та платниками податків. Уряди цих держав головну умову забезпечення

зростання ефективності оподаткування вбачають у підвищенні добровільності та

простоті сплати податків [1].

42

Вагомим моментом, що впливає на систему справляння податків і зборів, є

інформатизація адміністративних послуг і процедур. Інформаційні технології, що

на сучасному етапі ефективно впливають на якісне обслуговування в

європейських країнах, сприяють здійсненню оперативного та якісного

взаємообміну необхідними даними як у межах країни, так і на території єврозони.

За їх допомогою платники податків європейських країн отримали можливість

спілкуватися з податковою службою безконтактно. Наприклад, у країнах Балтії

юридичні особи практично 100 % звітності подають через Інтернет. До того ж і

громадяни віддають перевагу саме такому каналу зв’язку з податковою.

Результати нещодавньої кампанії декларування засвідчили, що 95 % громадян

подали декларації електронною поштою. У Латвії вже запроваджено безкоштовне

підключення та використання платниками системи електронного декларування

он-лайн [2]. Повна інформатизація спілкування з платниками податків у

європейських країнах, безумовно, підвищила імідж і якість обслуговування

платників податковими службами.

У нашій країні системна складність проблематики програмного забезпечення

та відповідних регулятивних підходів вітчизняних інститутів, які повинні системно

взаємодіяти через інформаційну телекомунікаційну мережу, зокрема це

інформаційна взаємодія контролюючих органів платників податків, що контролює

банки даних, ефективно зберігає та сортує вiдповiдну інформацію платників

податків та здійснює обмін інформацією з іншими органами, не дозволяють

налагодити продуктивний інформаційний обмін. На сучасному етапі в Україні існує

нагальна потреба у мінімізації прямого контакту працівників державних установ з

клієнтами, зокрема працівників ДФС з платниками податків. Тому впровадження та

використання сучасних технологій у сфері якісного надання інформаційно-

консультаційних послуг підвищить збереження, управління i швидку обробку

інформації, що, у свою чергу, створить можливості для ширшого ділового

спілкування з клієнтами при мінімізації прямого контакту.

У даному контексті можемо наголосити на тому, що для формування дієвих

економічних процесів та налагодження ефективної діяльності вітчизняної

податкової системи держава повинна не тільки усунути бар’єри на траєкторії до

розвитку та імплементації інформаційних технологій, а й сприяти втіленню

конкурентної моделі правового механізму податкової сфери.


1. Крушельницька Т. Межі і результати вдосконалення адміністрування

податків в Україні. URL: www.nbuv.gov.ua/portal/.../11ktaapu.pdf

2. Міжнародний досвід організації податкового адміністрування. URL: http:

//www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4514.

43

Медвідь Ю. О.,




УПОВНОВАЖЕНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ОПЕРАТОР: УМОВИ

ОТРИМАННЯ МИТНИХ СПРОЩЕНЬ

Одним із напрямів сприяння зовнішньоекономічній діяльності є надання

суб’єктам господарювання певних спрощень при здійсненні митного контролю.

На міжнародному рівні базові основи щодо необхідності у наданні

митних спрощень визначені, зокрема, у Міжнародній конвенції про спрощення

та гармонізацію митних процедур 1973 року (Кіотська конвенція) [1], Рамкових

стандартах безпеки та полегшення міжнародної торгівлі ВМО 2005 року [2].

Надання пільг підприємствам, які дотримуються стандартів безпеки

міжнародного ланцюга поставок товарів, є одним із чотирьох основних

елементів Рамкових стандартів безпеки та полегшення міжнародної торгівлі

ВМО. Такими пільгами, зокрема, може бути прискорене оформлення товарів,

спрощення процедур випуску товарів за умов надання визначеної для цього

інформації.

При цьому, як показує вітчизняна та міжнародна практика, надання

суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності митних спрощень здійснюється у

випадку дотримання ними встановлених умов. Дані засади передбачені також

положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 [3] при запровадженні

інституту уповноваженого економічного оператора.

Залежно від виду сертифіката уповноваженого економічного оператора

суб’єкту господарювання можуть бути надані такі спрощення:

– зменшений обсяг відомостей, які необхідно надати органу доходів і

зборів до прибуття на митну територію України та/або вибуття за межі митної

території України товарів, транспортних засобів комерційного призначення;

тимчасове зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення,

що перебувають під митним контролем, у приміщеннях, на відкритих та критих

майданчиках уповноваженого оператора економічної діяльності; зняття

митного забезпечення без отримання дозволу митниці; відправка товарів з

приміщень, відкритих та критих майданчиків уповноваженого оператора

економічної діяльності без пред’явлення їх митниці відправлення (сертифікат

УЕО щодо надійності і безпеки).

– здійснення митного контролю в першочерговому порядку;

розміщення товарів на складі тимчасового зберігання закритого типу без

отримання дозволу органу доходів і зборів; звільнення від надання гарантії при

здійсненні внутрішнього митного транзиту товарів (крім підакцизних), якщо

декларантом є уповноважений економічний оператор; митне оформлення

товарів на об’єктах уповноваженого оператора економічної діяльності; подання

однієї митної декларації, якщо протягом певного часу, погодженого з органом

доходів і зборів, товари неодноразово ввозяться на митну територію України

44

або вивозяться за її межі однією особою за одним зовнішньоекономічним

договором (сертифікат УЕО щодо спрощення митних процедур).

Для отримання відповідних спрощень митних процедур суб’єкт

господарювання повинен відповідати визначеним критеріям (дотримання

положень законодавства України, у тому числі з питань державної митної

справи; платоспроможності; відповідності стандартам безпеки; наявності

системи звітності та обліку товарів, транспортних засобів) за умов: здійснення

зовнішньоекономічної діяльності протягом не менше трьох років до дня

звернення до митниці з заявою про надання статусу уповноваженого оператора

економічної діяльності; відсутності на день звернення до митниці невиконаного

зобов’язання із сплати митних платежів та пені; відсутності на день звернення

до митниці заборгованості відповідно до податкового законодавства;

відсутності протягом трьох років до дня звернення до митниці фактів

притягнення посадових осіб підприємства до адміністративної відповідальності

за порушення відповідних митних правил; наявності системи обліку товарів,

яка дає змогу порівнювати документи і відомості, що надаються органам

доходів і зборів при здійсненні митного контролю та митного оформлення, з

документами і відомостями про провадження господарської діяльності;

відсутності на день звернення до митниці суми непогашеного грошового

зобов’язання, визначеного за результатами документальної перевірки.


1. Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур.

URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_643.

2. Рамкові стандарти безпеки та полегшення міжнародної торгівлі ВМО,

червень 2005. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/976_003.


http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17.


45

Мельник В. М.,

д.е.н., професор,

директор



Товстенко Ю. В.;

Товстенко В. Ю.

РЕФОРМУВАННЯ ФІСКАЛЬНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ:

НАПРЯМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Необхідність у реформуванні фіскальної системи України є очевидною

протягом усіх 25 років незалежності. При цьому не можна сказати, що не

відбуваються певні трансформації. Однак їх хід та завершеність зумовлюють

ряд питань з боку фахівців-науковців. Зокрема, особливий інтерес на сучасному

етапі викликає інституційна структура фіскальної системи. Прийнято було

вважати, що на початку 90-х років вона містила дві служби – податкову (що

була складовою Міністерства фінансів) і митну. При цьому основним органом

адміністрування податків була державна податкова служба. Згодом до органів

адміністрування податків приєднався Пенсійний фонд та фонди соціального

страхування. Податкова служба була виведена зі складу Міністерства фінансів,

утворена ДПА України з підрозділами податкової міліції у своєму складі.

Роз’єднання процесів справляння податків на митному кордоні та

всередині країни (у зв’язку з віднесенням до компетенції різних служб), а також

соціальних зборів негативно позначалося на ефективності фіскально-

адміністративної діяльності. Особливо це відчувалося у питаннях стягнення

(спочатку було два органи справляння і стягнення (за компетенцією), що

вимагало посиленої взаємодії, забезпечення якої в умовах неузгодженості та

відвертої чванливості чиновників, призначених «за квотами», було

ускладненим; пізніше органів справляння залишилося два, а орган стягнення –

один (лише податкова служба), що також не вирішило проблеми взаємодії).

Частково ці питання були вирішені при створенні Міністерства доходів і

зборів та наступній його реорганізації у Державну фіскальну службу. Однак

складається враження, що, утворивши нову службу, чиновники недостатньо

скористалися теоретичними розробками, не поцікавилися значенням терміна

«фіск». Варто нагадати, що його європейське і слов’янське використання є

більш пізнім, а зі старотюркської – це «казна». Отже, до фіскальних потрібно

відносити також казначейську службу та ряд основних департаментів

Міністерства фінансів.

Досвід більшості розвинених країн доводить, що відповідні служби

дійсно є підрозділами одного міністерства (переважно фінансів або економіки і

фінансів), що дає можливість забезпечити єдність підходів до планування

показників надходження коштів до бюджетів, точність прогнозування і

зведення бюджету держави, статистичну та аналітичну єдність тощо, не

вимагає додаткових зусиль з координації та забезпечення взаємодії. Від початку

2000-х років ми постійно звертаємо на це увагу у своїх наукових працях [1; 2; 3;

46

4; 5]. Однак поки що така фіскально-адміністративна концентрація в Україні не

досягнута.

Проте навіть за сьогоднішніх умов існує ряд першочергових заходів, які,

на наш погляд, необхідно здійснити для належної трансформації інституційної

структури фіскальної системи з метою підвищення ефективності її

функціонування. Серед них:

– визначеність у питанні податкової міліції;

– зміна структури органів оподаткування.

Теперішній тимчасовий статус податкової міліції («до утворення служби

фінансових розслідувань» – відповідно до наявних заяв) означає лише чітко

необмежене відстрочення її ліквідації, адже зрозуміло, що повноцінно

функціонувати в умовах законодавчих змін вона вже не може, однак формально

існує і потребує немалих коштів на утримання. Держава має визначитися з тим,

чи реформувати наявний орган, чи створювати новий, але робити це

невідкладно.

Щодо зміни структури органів оподаткування, то, на нашу думку,

необхідно повернутися до розробок початку 2000-х стосовно об’єднання

обласних підрозділів та підрозділів базового рівня. Відомо, що обласні

підрозділи, на які офіційно покладено функції методичного і методологічного

забезпечення, де-факто є лише передавальною ланкою між центральним рівнем

та базовими підрозділами. Тому пропонувалося їх об’єднати і створити

податкові округи.

Вважаємо, що при створенні податкових округів потрібно спробувати

одночасно врахувати соціально-економічні, історичні та традиційно-ментальні

чинники. Виходячи саме з них потребує коригування методика роботи з

платниками в різних місцевостях, адже остання залежить від виду економічної

діяльності суб’єкта оподаткування, особистісних характеристик конкретної

людини (посадової особи підприємства чи підприємця – фізичної особи). На

основі поєднання соціально-економічних, історичних, традиційно-ментальних

чинників та з одночасним урахуванням взаємних товаро- і капіталопотоків між

областями ми розробили такий варіант мережі податкових округів на території

України: Галицько-Буковинський округ (Закарпатська, Львівська,

Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька області); Полісько-Подільський

округ (Волинська, Рівненська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька області);

Центральний округ (місто Київ, Київська, Чернігівська, Сумська, Полтавська,

Черкаська області); Східний округ (Харківська, Луганська, Донецька,

Дніпропетровська, Запорізька області); Південний округ (Кіровоградська,

Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим та

місто Севастополь). Дана структура не є кінцевою, однак може розглядатися та

додатково обґрунтовуватися.

Отже, фіскальна система України потребує більш глибокого

інституційного реформування, ніж передбачається нині, що дозволило б значно

підвищити ефективність її функціонування.

47


1. Мельник В. М. Досвід адміністрування податків у зарубіжних країнах //

Вісник податкової служби України. 2004. № 38–39. С. 124–128.

2. Мельник В. М. Формування ефективної структури служб адміністрування

податків // Науковий вісник Національної академії ДПС України. 2005. № 1.

С. 90–98.

3. Мельник В. М. Удосконалення системи адміністрування податків в Україні

// Вісник соціально-економічних досліджень. 2005. № 19. С. 176–181.

4. Мельник В. М. Оподаткування: наукове обґрунтування та організація

процесу: монографія. Київ: Комп’ютерпрес, 2006. 277 с.

5. Мельник В. М. До питання формування теоретичних засад адміністрування

податків // Фінанси України. 2008. № 9. С. 3–9.

48

Нагорічна О. С.,

к.пед.н., с.н.с.,

заступник директора з наукової роботи –

начальник НДЦ митної справи НДІ фіскальної політики


КВЕСТІЯ МИТНА

Розвиток України, як і будь-якої іншої держави, супроводжується

реформами у різних сферах життєдіяльності. При цьому реформування митного

напряму, особливо останнім часом, такої кількості змін у короткий період ще

не зазнавало. Експерти, працівники митниць, представники бізнесу та

громадських об’єднань зацікавлені у розвитку та вдосконаленні митної сфери,

але наявні вагомі квестії (питання, проблеми), без вирішення яких всі

починання зводяться нанівець, зокрема:

1. Неналежний механізм підготовки проектів нормативних актів.

Прийняття нових законів та змін у чинні законодавчі акти без належно

підготовленого комплекту проектів підзаконних актів, спрямованих на їх

реалізацію, спричиняє неможливість дії нових законодавчих норм після набуття

ними чинності. Згодом, після підготовки необхідних проектів підзаконних

актів, виявляється необхідність у внесенні змін у взаємопов’язані нормативно-

правові акти, оскільки вони не можуть бути реалізованими та також

потребують внесення відповідних змін.

Ураховуючи викладене вище та складні взаємозв’язки між нормативними

актами, пропонуємо у подальшому КМУ та ВР приймати на розгляд від

суб’єктів законодавчої ініціативи лише ті пропозиції щодо нових нормативно-

правових актів та змін у чинні законодавчі акти, які міститимуть необхідний

комплект проектів підзаконних актів.

Такий механізм дозволить також уникнути так званого законодавчого

спаму.

2. Реформування митного напряму, у т. ч. об’єднання з податковим

напрямом, здійснюється без урахування безпекової складової та питань

спрощення для зовнішньої торгівлі.

У грудні 2012 року Указом Президента України утворено Міністерство

доходів і зборів України шляхом реорганізації державної податкової служби

України та Державної митної служби України. 28 лютого 2014 року Верховна

Рада рекомендувала «Кабінету Міністрів України при реформуванні системи

центральних органів виконавчої влади здійснити комплекс заходів,

спрямованих на ліквідацію Міністерства доходів і зборів України та утворення

відповідних центральних органів виконавчої влади у сфері податкової та митної

політики».

Про помилковість рішення щодо об’єднання двох служб ішлося й під час

засідання Уряду у 2014 році. Зокрема, у пояснювальній записці до Постанови

Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 67 «Про ліквідацію Міністерства

доходів і зборів та відновлення діяльності обох служб» зазначалося, що

створення та діяльність Міністерства доходів і зборів України засвідчило свою

49

недосконалість, некерованість та можливість використання корупційних

складових.

Проте уже 21.05.2014 приймається протилежне рішення «Про утворення

Державної фіскальної служби» та попереднє рішення втрачає чинність.

Практика попередніх реорганізацій у податковій та митній службах України

засвідчила, що безперервні структурні зміни потребують ґрунтовного

попереднього наукового аналізу очікуваних результатів таких перетворень і

доцільності їх проведення. На жаль, об’єднання податкової та митної служб не

передбачалося ні концепцією Держмитслужби «Обличчям до людей», ні

Стратегічним планом розвитку Державної податкової служби України на період

до 2013 року.

Ця квестія набуває особливої актуальності в умовах проведення

антитерористичної операції на Сході країни, з одного боку, та

євроінтеграційних прагнень, з іншого.

3. Реформування митного напряму здійснюється з ефектом

«нашарування», коли одна реформа не завершена, а вже починається інша без

належного аналізу прорахунків, недоліків, успіхів та досягнень попередніх

результатів та зводиться насамперед до скорочення чисельності працівників.

4. Іншим негативним чинником реформування Державної фіскальної

служби є постійна зміна її структури. Так наказом ДФС від 09.07.2014 № 1 було

затверджено структуру, яка понад 14 разів змінювалася за 15 місяців 2014–2015

років, та цей процес продовжується і дотепер.

5. Нав’язливе формування негативного образу митника в умовах:

– відсутності нульової толерантності до корупції у суспільстві;

– незіставних вимог до обов’язків митників при одночасних високих

вимогах до рівня компетентності та дискримінаційному підході до оплати

праці;

– зарплатної компресії (маленька різниця між заробітними платами

рядового і керівного складу).

Таким чином, зазначені вище окремі квестії митні зумовлюють потребу у

більш виваженому, державницькому, підході до запровадження інституційних

перетворень у фіскальній службі.

50

Неліпович О. В.,




МИТНІ ФОРМАЛЬНОСТІ НА АВІАЦІЙНОМУ ТРАНСПОРТІ В

УКРАЇНІ ТА НАПРЯМИ ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ

ПОПЕРЕДНЬОГО ІНФОРМУВАННЯ

Державна митна справа в Україні рухається в напрямі уніфікації,

спрощення та гармонізації митних формальностей, у тому числі щодо

авіаційного транспорту. Але на цьому шляху виникають певні проблеми, які

необхідно вирішувати. Ефективним інструментом для їх розв’язання в сучасних

умовах є максимальна автоматизація та інформатизація процесів у митній

справі – створення багатофункціональної комплексної системи, важливим

елементом якої виступає попереднє інформування. Надання попередньої

інформації має на меті підвищити безпеку авіапольотів, при цьому скоротити

часові витрати на прийняття рішення в момент прибуття (вибуття) повітряного

судна. Необхідною умовою ефективного функціонування такої системи є

адаптація відповідних інформаційних систем, тобто вдосконалення та

оновлення потребують програмні засоби митниці, щоб вони дозволяли

приймати, передавати і опрацьовувати інформацію. Удосконалення також

потребує національна нормативна база.

Зважаючи на досить значні фінансові витрати при розробці та

впровадженні нових інформаційних систем, особливу увагу потрібно приділити

можливості використання державно-приватного партнерства. У світовій

практиці існує досить багато прикладів успішно впроваджених інформаційних

систем приватними організаціями під контролем і за фінансової участі держави.

За такої схеми взаємодії держава не потребує додаткових інвестицій у розробку

систем, тобто залучення технологій і рішень, які вже функціонують на ринку, з

подальшою адаптацією під конкретні завдання здатне скоротити часові і

фінансові витрати. Як ще одну перевагу державно-приватного партнерства

можна назвати прозорість процесу вибору виконавця і реалізації проекту в

цілому, що, у свою чергу, підвищить рівень довіри до органів влади.

Варто зазначити, що перспективним напрямом скорочення і уніфікації

митних формальностей на авіатранспорті в Україні може виступати

запровадження ініціативи ІАТА e-Freight, що дозволяє прискорити швидкість та

підвищити безпеку повітряних вантажних перевезень і слугує на користь

світовій торгівлі та економічній ефективності авіаційних перевезень.

Технологія e-Freight покликана вилучити паперовий документообіг з ланцюга

поставок вантажних авіаперевезень і замінити його більш дешевим, точним і

надійним обміном електронними повідомленнями. Стандарт e-Freight впливає

на широке коло областей, таких як урядові заходи правового регулювання і

контролю, підвищення ефективності підприємницької діяльності, транспорт,

інформаційно-комунікаційні технології, а також фінансовий сектор, що і

демонструє важливість застосування цієї системи на вітчизняному ринку.

51

Упровадження системи e-Freight дозволить стороні, що приймає, уже через 30

хвилин після виліту повітряного судна отримати повну інформацію про вантаж,

який прибуває. Крім того, це сприятиме інтегруванню вітчизняних

авіаперевізників, аеропортів та інших учасників вантажного ланцюга поставок

зі світовою транспортною системою, підвищить конкурентоспроможність

вітчизняних авіаперевізників і аеропортів, а також транзитний потенціал

України.

Зауважимо, що особливої актуальності набуває питання впровадження в

Україні системи попередньої інформації про пасажирів, яка являє собою

електронну комунікаційну систему, що дозволяє швидко й ефективно здійснити

митне оформлення пасажирів із мінімальним рівнем ризику. Це не тільки

пришвидшує контроль, але й посилює безпекову складову у пунктах пропуску

на державному кордоні. Відповідно до Порядку подання авіаперевізниками або

уповноваженими ними особами попередньої інформації про пасажирів,

імпортні та транзитні вантажі, які перевозяться повітряними суднами, органам

охорони державного кордону та митним органам, який був затверджений

наказом адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства фінансів,

Міністерства інфраструктури 27.04.2012 № 291/506/228, авіаперевізник або

уповноважена ним особа одразу після відправлення рейсу з аеропорту вильоту,

але не пізніше ніж за 30 хвилин до посадки повітряного судна в аеропорту

України, подає попередню інформацію про пасажирів, імпортні та транзитні

вантажі, які перевозяться повітряними суднами, Окремому контрольно-

пропускному пункту «Київ» Державної прикордонної служби України та

Державній фіскальній службі України [1]. Інформація надається щодо кожного

міжнародного рейсу, яким здійснюється перевезення пасажирів, вантажів та

який виконується до аеропортів України.

Інформація повинна містити такі дані:

загальну інформацію про рейс: номер рейсу; код перевізника; час та

дату вильоту повітряного судна;

під час перевезення пасажирів: прізвище, ім’я пасажира; стать;

громадянство; дату, місяць, рік народження; серію, номер паспортного

документа;

під час перевезення вантажу: серійний номер транспортної накладної

(авіаційної вантажної накладної); ім’я (назва) та адресу вантажовідправника;

ім’я (назва) та адресу вантажоодержувача; кількість вантажних місць; вагу

брутто (вага/одиниця виміру); найменування товарів та інших предметів;

характер вантажу; задекларовану цінність вантажу (якщо існує).

Інформація наводиться за відомостями з транспортної накладної

(авіаційної вантажної накладної) [1].

Крім того, у Повітряному кодексі України зазначено, що з метою

прискорення та спрощення процедур митного та прикордонного оформлення

авіаперевізник або експлуатант аеропорту, або суб’єкт наземного

обслуговування надсилає до органу охорони державного кордону та органів

доходів і зборів, які провадять діяльність у пунктах пропуску для повітряного

сполучення, попередню інформацію про членів екіпажу, пасажирів, імпортні,

52

експортні та транзитні вантажі, які перевозяться повітряними суднами.

Порядок, спосіб, форма та строки подання і зберігання такої інформації спільно

визначаються органом охорони державного кордону України, центральним

органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну

податкову і митну політику, та уповноваженим органом з питань цивільної

авіації [2].

Ще одним нормативно-правовим документом, що регламентує та

актуалізує впровадження системи попереднього інформування при

пасажирських переміщеннях через авіаційні пункти пропуску є Державна

програма авіаційної безпеки цивільної авіації, затверджена Законом України від

21.03.2017 № 1965-VIII [3]. Відповідно до зазначеного нормативно-правого

документа під час виконання міжнародних рейсів з/до України або транзитних

рейсів через аеропорти України авіаперевізник зобов’язаний надавати органу

охорони державного кордону, органам доходів і зборів та головному органу у

загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю інформацію

про пасажирів таких міжнародних рейсів (прізвище, ім’я пасажира, його стать,

громадянство, дата народження, серія, номер документа, що посвідчує особу).

Інформація надається авіаперевізником за 72 години до запланованого

часу виконання міжнародного рейсу, у разі зміни цієї інформації авіаперевізник

зобов’язаний надати оновлену інформацію не пізніше як за 30 хвилин до

посадки повітряного судна в аеропорту України або після завершення

реєстрації на міжнародний рейс, що виконується з аеропорту України.

Отже, варто зазначити, що нормативно-правовими документами

визначено основні засади подання попередньої інформації при пасажирських

переміщеннях через авіаційні пункти пропуску в Україні, разом з тим на

практиці в багатьох випадках попередня інформація надається із запізненням

або не надається взагалі. У різних аеропортах вона може надаватися лише в

паперовому вигляді та/або в обсягах, які менші, ніж визначені законодавством.

Поясненням такої ситуації може бути відсутність у законодавстві будь-якої

відповідальності та/або штрафних санкцій за неподання, невчасне подання

неточної/неякісної попередньої інформації.

Згідно з частиною першої статті 320 Митного кодексу України форми та

обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з

питань державної митної справи та міжнародних договорів України при

митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі

результатів застосування системи управління ризиками [4]. З урахуванням

відсутності спеціалізованого програмного забезпечення для аналізу ризиків

щодо пасажирів, невчасного/неповного подання відповідної інформації, аналіз

та оцінка ризиків щодо пасажирів здійснюється безпосередньо посадовими

особами в аеропорту в неавтоматизований спосіб, а саме аналізується наявна

інформація з використанням бази даних ДФС щодо громадян, які переміщували

валютні цінності, що потребують обов’язкового декларування, тощо.

З метою забезпечення ефективного функціонування системи контролю в

аеропортах та приведення її у відповідність з потребами сьогодення необхідно

запровадити штрафні санкції у разі несвоєчасного, неповного або/та подання

53

неякісної, неточної попередньої інформації; розробити та впровадити

спеціалізоване програмне забезпечення для автоматизованого аналізу та оцінки

ризиків у межах системи управління ризиками в повітряних пунктах пропуску.


1. Порядок подання авіаперевізниками або уповноваженими ними особами

попередньої інформації про пасажирів, імпортні та транзитні вантажі, які

перевозяться повітряними суднами, органам охорони державного кордону та

митним органам: затв. наказом адміністрації Державної прикордонної служби,

Міністерства фінансів, Міністерства інфраструктури від 27.04.2012

№ 291/506/228. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0740-12.

2. Повітряний кодекс України від 19.05.2011 № 3393-VI. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3393-17/page.

3. Державна програма авіаційної безпеки цивільної авіації від 21.03.2017 № 1965-

VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1965-19/page.


http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T124495.html.

54

Новицька Н. В.,

к.е.н.,




МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО СТАТИСТИЧНОЇ ОЦІНКИ ЧАСТКИ

ТІНЬОВОГО СЕКТОРУ РИНКУ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ

У період тривалих податкових трансформацій в Україні, які мають на

меті підвищення фіскальної ефективності податків та забезпечення

збалансованості бюджету, надзвичайно своєчасними є питання, пов’язані з

розробкою методики оцінки та шляхів скорочення тіньового сектору ринку

алкогольних напоїв України. Це дозволить, не збільшуючи загального

податкового навантаження, суттєво підвищити податкові надходження

акцизного податку. Крім того, проблема виявлення та скорочення тіньового

сектору важлива не лише з економічного погляду, але й з метою забезпечення

здоров’я та безпеки життя населення.

Нині розроблено значну кількість методів оцінки розмірів тіньового

сектору економіки в цілому [1; 2; 3] та ринку алкогольних напоїв зокрема [4; 5;

6]. Проте вся різноаспектність цих методів базується на аналізі лише окремих

та обмежених її проявів. Через це отримані результати аналізу часто піддаються

жорсткій критиці з огляду на об’єктивну реальність.

Для цілей даної роботи вважаємо за доцільне визначати обсяг тіньового

сектору алкогольних напоїв (ТС) як суму обсягів незаконного виробництва

(НВ), імпорту на митну територію України (НІ) та реалізації поза легальною

торговельною мережею (Рплтм).

ТО = НВ + НІ + Рплтм. (1)

А частку тіньового сектору алкогольних напоїв (Чтс) варто визначати як

Чтс = ТО

ЗС∙ 100 %, (2)

де ЗС – загальне споживання алкогольних напоїв.

Варто зазначити, що методологічною основою більшості методик оцінки,

основаних на макрометодах, є метод розбіжностей. Сутність цього методу

полягає в тому, що індикатор тіньової економіки розраховується як розбіжність

між витратами та доходами, а також різниця доходів, оцінених різними

способами. Наприклад, аналізується різниця між ВВП, розрахованим за

виробничим та розподільчим методами та методом кінцевого використання [8].

Джерелом даних про сукупний дохід є податкова інформація, а про витрати –

спеціально організовані дослідження.

Для адаптації методики, основаної на методі розбіжностей, до оцінки

тіньового сектору ринку алкогольних напоїв необхідно розглянути ланцюг

учасників ринку алкогольних напоїв (рис. 1).

55

Рис. 1. Ланцюг учасників ринку алкогольних напоїв* *Джерело: складено автором.

Зв’язок 1 відображає реалізацію вироблених алкогольних напоїв

оптовому покупцю. Варто зважати також на те, що частина продукції

передається на виробничі запаси. Також потрібно зазначити, що виробник може

бути одночасно і оптовим продавцем (покупцем), придбаваючи ліцензію на

оптовий продаж алкогольних напоїв (зв’язок 3). Зазвичай це відбувається перед

очікуваним підвищенням ставок акцизного податку та підняттям мінімальних

роздрібних цін на алкогольні напої. Зв’язок 2 показує реалізацію продукції

оптовими продавцями підприємствам роздрібної торгівлі (частина продукції

залишається у виробничих запасах), а 4 – кінцевим споживачам.

З використанням методу розбіжностей тіньовий обіг алкогольних напоїв

буде розраховуватися як сума розбіжностей, розрахована на кожному етапі

руху товарів між учасниками:

ТО = ТО1 + ТО2 + ТО4, (3)

де ТО1 – тіньовий обіг, оцінений як розбіжність між статистичними

даними щодо діяльності виробників та оптових продавців;

ТО2 – тіньовий обіг, оцінений як розбіжність між статистичними даними

щодо діяльності оптових покупців (продавців) та підприємств роздрібної

торгівлі;

ТО4 – тіньовий обіг, оцінений як розбіжність між діяльністю підприємств

роздрібної торгівлі та даними опитувань щодо обсягу споживання алкогольних

напоїв населенням.

Зіставляючи тіньовий обіг та загальне споживання алкогольних напоїв,

можна отримати частку тіньового сектору ринку алкогольних напоїв

вітчизняного виробництва.

Виробник

Оптовий покупець

(продавець)

Підприємство роздрібної торгівлі

Кінцевий споживач

(населення)

1

2 4

3

56

Відповідно з метою визначення обсягу тіньового споживання варто

зіставляти обсяги реалізації та обсяги споживання. На основі статистичної бази

Державної служби статистики України можна розрахувати такі показники:

1. Обсяги виробництва алкогольних напоїв (учасник 1): 1) дистиляція,

ректифікація та змішування спиртних напоїв – обсяг реалізованої промислової

продукції за видами діяльності (розділ «промисловість»); 2) обсяги

виробництва горілки, коньяків, бренді, лікерів та інших спиртних напоїв (млн

дал) – виробництво основних видів промислової продукції (стат. збірник:

промисловість); 3) обсяги виробництва алкогольних напоїв фізичними особами-

підприємцями (тис. дал) (стат. збірник: промисловість). Рух алкогольних напоїв

від учасника 1 до учасника 2. Рух алкогольних напоїв від учасника 2 до

учасника 3: 1) частка продажу горілки та лікеро-горілчаних виробів, які

вироблені на території України, через торгову мережу підприємств, у % (стат.

збірник: внутрішня торгівля); 2) частка горілки та лікеро-горілчаних виробів (у

вартісному виразі та відносному) у товарній структурі роздрібного

товарообороту підприємств в Україні – товарна структура роздрібного

товарообороту підприємств в Україні (стат. збірник: внутрішня торгівля);

3) обсяг продажу горілки та лікеро-горілчаних виробів у торговій мережі

підприємств в Україні, дал – продаж основних продовольчих товарів у торговій

мережі підприємств в Україні (стат. збірник: внутрішня торгівля); 4) обсяг

горілки та виробів лікеро-горілчаних у товарній структурі роздрібного

товарообороту (стат. збірник «Роздрібна торгівля України»; 5) обсяги експорту

та імпорту у вартісному (тис. дол. США) та у відносному вираженні

алкогольних i безалкогольних напоїв та оцту – товарна структура зовнішньої

торгівлі, динаміка структури експорту-імпорту товарів (зовнішньоекономічна

діяльність). Рух алкогольних напоїв від учасника 3 до учасника 4 відображає

показник: питома вага споживання алкогольних напоїв у структурі сукупних

витрат домогосподарств у % структури сукупних витрат домогосподарств (стат.

збірник: витрати та ресурси домогосподарств).

Наведена методика не позбавлена певних недоліків у використанні. Так,

ураховуючи застосування в розрахунках макропоказників, результати містять

значну похибку й відображають лише приблизні межі обсягів тіньового

сектору. Приведений перелік статистичної інформації щодо України не є

вичерпним і може (і повинен) бути розширений, у тому числі і завдяки

показникам, інформація за якими перебуває у розпорядженні фіскальних

органів, зокрема це стосується даних декларацій акцизного податку, форм, 1-

РС, 2-РС, 3-РС, 1-ОА, 1-ОТ та ін.


1. Про затвердження Методичних рекомендацій розрахунку рівня тіньової

економіки: наказ Міністерства економіки України від 18.02.2009 № 123.

URL: http://www.me.gov.ua

57

2. Schneider F. The Shadow Economy and Work in the Shadow: What Do We (Not)

Know? // IZA Discussion Papers 6423 Institute for the Study of Labour. (IZA).

2012. 73 р. URL: http://ftp.iza.org/dp6423.pdf

3. Лейфура М. В. Основні методики оцінки рівня тіньової економіки та її

динаміка в Україні // Економіка. Управління. Інновації. 2013. № 2.

4. Олефір В. Оцінка обсягів нелегального обігу підакцизних товарів //

Економіст. 2013. № 10. С. 4–8.

5. Попова М. Н. Методы оценки и государственного регулирования теневого

сектора виноградарско-винодельческой отрасли АПК Украины // Вестник

Полоцкого государственного университета. 2014. № 14. С. 119–122.

6. Исаров О. Б. Теневой сектор в сфере алкогольного бизнеса: оценка и

методы государственного воздействия // Экономическая наука современной

России. 2001. № 2. С. 111–124.

58

Прус Л. Р.,

к.е.н., доцент,

завідувач відділу НДІ фіскальної політики


Попель С. А.,

к.е.н.,




ІНФОРМАЦІЙНА ВЗАЄМОДІЯ МИТНИЦЬ ТА ГРОМАДЯН В УМОВАХ

ПЕРЕТВОРЕННЯ ДФС УКРАЇНИ З ФІСКАЛЬНОГО ОРГАНУ У

СЕРВІСНУ СЛУЖБУ

Сучасний етап розвитку митних адміністрацій характеризується новими

тенденціями реформування, що передбачають упровадження у діяльність

митниць ДФС новітніх інформаційних технологій, зорієнтованих на спрощення

митних процедур та налагодження комунікативної взаємодії між учасниками

митних правовідносин.

Незважаючи на позитивні тенденції у діяльності митниць ДФС,

подальшого розвитку й удосконалення потребують питання, що стосуються

особливостей пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються

(пересилаються) громадянами через митний кордон України. Поза увагою

залишаються і питання побудови ефективної системи інформаційної взаємодії

митних адміністрацій та громадян з питань державної митної справи.

Забезпечення в установленому порядку громадян інформацією з митних

питань є однією з найважливіших функцій митних адміністрацій. Зокрема, у

Кіотській конвенції, а саме розділі 9, зазначається, що митна адміністрація

забезпечує безперешкодний доступ будь-якої заінтересованої особи до всієї

необхідної інформації загального характеру стосовно митного законодавства [1].

Крім того, Угодою СОТ про спрощення процедур торгівлі визначено

таке: перелік даних, які кожен член організації має оприлюднювати у

недискримінаційний і легкодоступний спосіб з метою надання урядам,

торговцям та іншим заінтересованим сторонам можливості ознайомитися з

нею; обов’язок кожного члена надавати доступ та оновлювати, наскільки це

можливо та необхідно, зазначену інформацію через Інтернет; обов’язок

кожного члена організації створити і підтримувати один чи більше

інформаційних пунктів для надання відповідей на обґрунтовані запити урядів,

торговців та інших заінтересованих сторін з питань митної справи [2].

Незважаючи на досить прогресивні зміни, які на сьогодні

спостерігаються у діяльності митниць ДФС, подальшого розвитку потребує

норма статті 19 МК України щодо інформування заінтересованих осіб про

митні правила. А враховуючи можливість використання для доступу до таких

даних інформаційних технологій, безперечно, є потреба у деталізації механізму

швидкого та безперешкодного отримання громадянами інформації, що

стосується особливостей пропуску та оподаткування товарів, які

переміщуються (пересилаються) ними через митний кордон України.

59

Потребують ретельного дослідження питання, пов’язані з наданням

можливості фізичним особам отримувати із доступних офіційних джерел

інформацію, яка їм необхідна або може стати в нагоді при плануванні

закордонних поїздок із можливістю переміщення товарів та інших предметів

або пересиланні таких об’єктів через митний кордон.

Так, відповідно до ст. 19 Митного кодексу України (далі – МК України)

органи доходів і зборів зобов’язані інформувати зацікавлених осіб про митні

правила у встановленому законом порядку. Крім того, у ст. 20 МК України

зазначається, що органи доходів і зборів надають не тільки інформацію, яку

запитувала заінтересована особа, а й будь-яку іншу інформацію, яка стосується

запиту, якщо її доведення до відома заінтересованої особи вважається органом

доходів і зборів доцільним [3].

Потреба в удосконаленні інформаційної взаємодії «ДФС/митниці-

громадяни» корелюється із завданнями, визначеними у таких документах:

1) Положенні про Державну фіскальну службу України, затвердженому

постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, а саме:

– п. 77 в частині формування інформаційної політики ДФС та її

територіальних органів;

– п. 78 щодо формування інформаційної політики ДФС та її

територіальних органів;

– п. 79, у якому зазначається, що ДФС виступає засновником засобів

масової інформації з питань, що належать до її компетенції;

2) Стратегічному плані розвитку ДФС України на 2015–2018 роки,

затвердженому наказом ДФС України від 12.02.2015 № 80 (стратегічна ціль 2

«Формування інформаційного поля про діяльність ДФС України», зокрема

впровадження ефективних інноваційних інструментів комунікацій з

громадянами та бізнесом).

Крім МК України, інформування ДФС України громадян передбачено

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про

набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» від

21.10.2015 № 835. Зокрема, цією Постановою визначено обов’язок ДФС

України, як розпорядника інформації, оприлюднювати та оновлювати

визначену інформацію [4].

Незважаючи на нормативне врегулювання основних аспектів

інформування громадян з питань державної митної справи, недосконалими у

практичній площині є питання, що стосуються інформування громадян про

особливості переміщення транспортних засобів, допустимі обсяги продуктів

харчування, лікарських засобів, валюти, цінностей, товарів з урахуванням цілей

щодо їх переміщення та особливостей оподаткування. В умовах перетворення

ДФС України з фіскального органу у сервісну службу вирішення зазначеної

проблеми є особливо актуальним, адже надання якісних інформаційних послуг

дозволить суттєво підвищити якість митних сервісів та наблизить діяльність

вітчизняних митниць до міжнародного рівня.

60

У березні 2017 року Кабінетом Міністрів України було ухвалено

Концепцію реформування ДФС, яку Міністерство фінансів України

побудувало на [5]:

– Рекомендаціях технічних місій МВФ;

– Рекомендаціях Митно-прикордонної служби США;

– Рекомендаціях Міністерства фінансів США;

– Зведених митних стандартах ЄС (Customs Blueprints);

– Зведених фіскальних стандартах ЄС (Fiscal Blueprints);

– Рекомендаціях Європейської комісії.

Концепцією визначено конкретні кроки, які повинні бути здійснені в

усіх основних сферах роботи ДФС, у тому числі і щодо інформування

громадян з питань державної митної справи. Зокрема, реалізація зазначеної

Концепції передбачає вжиття заходів з метою вдосконалення інформаційних

технологій та комунікацій, а саме [5]:

1) комунікації:

– регулярне звітування перед громадськістю щодо цілей та результатів

реформи;

– формування іміджу ДФС як професійного та сервісного органу.

2) інформаційні технології:

– аудит та розробка стратегії розвитку ІТ;

– автоматизація процесів адміністрування податків, митного

оформлення.

Разом з тим на практиці отримання громадянами необхідної інформації

про правила переміщення товарів через митний кордон залишається досить

непростим процесом. Інформаційні стенди, що відображають порядок

переміщення товарів фізичними особами, містять інформацію, у тому числі

надлишкову і несистемно подану, в основному українською мовою. Ці стенди,

як правило, розташовуються тільки в міжнародних аеропортах, а на

залізничних станціях відсутні; розміщені в незручних для вивчення місцях, що

особливо помітно у зв’язку зі скупченістю фізичних осіб, які очікують

проходження митного контролю.

На вокзалах і в поїздах міжнародного сполучення відомості про митні

правила не побачиш серед іншої інформації для пасажирів. Ситуація щодо

інформування в аеропортах міжнародного значення не найкраща. Тут

демонструються застарілі пам’ятки для пасажирів з питань переміщення

товарів і грошових коштів, з посиланнями на акти, які давно втратили чинність,

накази Державної митної служби України, що вводить людей в оману,

дезорієнтує і без того у складному морі митної інформації.

Отже, удосконалення системи інформаційної взаємодії між митною

адміністрацією/митними органами та громадянами є необхідним питанням

сьогодення. Це дозволить суттєво підвищити якість митних сервісів і наблизить

діяльність ДФС та її територіальних органів – митниць ДФС – до міжнародного

рівня.

61


1. Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур

(Кіотська конвенція) від 18.05.1973 (у зміненій редакції). URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_643/

2. Угода СОТ про спрощення процедур торгівлі від 06.12.2013. URL:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56855

3. Митний кодекс України: Закон України від 13.03.2012 № 4495-VI. URL:


4. Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають

оприлюдненню у формі відкритих даних: Постанова Кабінету Міністрів

України від 21.10.2015 № 835.

5. Кабмін ухвалив Концепцію реформування ДФС. URL:

http://www.minfin.gov.ua

62

Решетніков Ю. М.,




БЕЗПЕКОВИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ

СКАНУЮЧИХ СИСТЕМ ПАСИВНОГО ТИПУ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ

МИТНОГО КОНТРОЛЮ ВАНТАЖІВ

Одна зі стратегій, що унеможливлює виробництво зброї масового

знищення, полягає в контролі за ядерним матеріалом на шляху його

транспортування. На особливу увагу потребує проблема виявлення його

контрабанди при перетині кордонів. З цією метою митні служби провідних

країн світу використовують радіаційні детектори і сканери, що працюють на

основі рентгенівських променів. Технологія сканування, на принципах якої

вони працюють, не забезпечує надійного виявлення прихованих спеціальних

ядерних матеріалів (СЯМ), оскільки їх випромінювання може бути зменшене

використанням відносно невеликої кількості речовини з більш високим

атомним номером (Z). Наприклад, свинець або вольфрам у поєднанні з

водневомісним матеріалом (поліетилен) дозволяє приховати ядерний матеріал і

він буде недоступним для виявлення системами сканування. Фотонна

(рентгенівська і гамма-променева) радіографія забезпечує метод огляду

вантажів на наявність приховуваного матеріалу, але застосування цієї методики

обмежене глибиною проникнення і фоном від розсіювання. Сучасні скануючі

системи фотонної радіографії з нейтронним розсіюванням можуть забезпечити

виявлення екранованих прихованих СЯМ, але потенційні дози отриманого

випромінювання для пасажирів і операторів скануючих систем обмежують

такий варіант оглядом лише невеликої частини транспортного потоку, що

перетинає кордон.

Технологія мюонної томографії здатна виявляти СЯМ за допомогою

багаторазового розсіювання мюонів космічних променів, що використовуються

для радіографічного сканування. Ця методика безпомилково працює для

матеріалів з великим значенням Z (як для СЯМ, так і для екрануючих

матеріалів). Земля безперервно бомбардується стабільними

високоенергетичними частинками – протонами. Серед них є багато частинок з

короткою тривалістю життя – піони. Піони розпадаються, утворюючи мюони.

Вони досягають земної поверхні у вигляді проникаючого випромінювання, при

цьому потік частинок становить близько одного мюона на 1 см2 за хвилину,

чого цілком достатньо для обробки детекторами [1].

Багаторічні дослідження і розвиток технологій у цьому напрямі, що

почалися з відкриття космічних променів та технології мюонної томографії в

Лос-Аламоській національній лабораторії США у 2006 році, дозволили вже у

2013 році одній з провідних американських компаній у галузі виробництва

скануючих систем «Decision Sciences International Corporation» (DSIC) створити

систему «Multi-mode passive detection system» (MMPDS) (рис. 1.) [2].

63

Рис. 1. Пункт догляду вантажу, обладнаний скануючою системою MMPDS

Ця скануюча система здатна здійснювати сканування на предмет

наявності широкого спектра речовин, у тому числі ядерних матеріалів,

вибухових речовин, зброї, наркотиків, приховуваних вантажів у цілому.

Можливість автоматичної ідентифікації матеріалів значно знижує потребу у

високій кваліфікації та навчанні операторів. Додатковою перевагою є те, що

система є пасивною, не створює небезпечного випромінювання. Водії і

пасажири можуть залишатися всередині транспортних засобів під час

сканування без ризику радіаційного опромінення. Рисунок 2 ілюструє

порівняльні характеристики пасивної системи MMPDS та найпоширеніших на

сьогодні у світі типів активних систем.

Рис. 2. Порівняльні характеристики скануючих системи MMPDS, Smiths HCVM-

4031, Smiths HCVM-6035, Smiths HCVM-9041 DV

64

Програмне забезпечення дозволяє отримати 3D-карту вмісту вантажу.

Цифрове зображення, що отримується в результаті сканування, дає змогу

диференціювати матеріали і об’єкти за рівнем розсіювання і ослаблення енергії

мюонів. Спеціально розроблені алгоритми роботи програмного забезпечення

дозволяють системі використовувати інформацію сканування для постійного

оновлення бази даних матеріалів, що міститься в каталозі матеріалів.

З огляду на це безпрецедентними є характеристики, які недоступні

скануючим системам активного типу, а саме: відсутність зони іонізованого

випромінювання, проникаюча здатність по сталі – до 1 000 мм, низька вартість

обслуговування через відсутність потреби у дороговартісних витратних

матеріалах, найвища пропускна здатність огляду – до 30 вантажівок (40 ft) за

годину, оператор системи – 1 людина. При цьому вартість такої системи

перебуває на рівні аналогічних активних скануючих систем.

Вибір такого типу скануючої системи при обладнанні пункту пропуску

через державний кордон дозволить значно підвищити якість та швидкість

митного огляду, суттєво зменшить витрати на обслуговування устаткування.


1. Tomographic Imaging with Cosmic Ray Muons C. L. Morris, C. C. Alexander,

J. D. Bacon, K. N. Borozdin, D. J. Clark, R. Chartrand, C. J. Espinoza,

A. M. Fraser, M. C. Galassi, J. A. Green, J. S. Gonzales, J. J. Gomez,

N. W. Hengartner, G. E. Hogan, A. V. Klimenko, M. F. Makela, P. McGaughey,

J. J. Medina, F. E. Pazuchanics, W. C. Priedhorsky, J. C. Ramsey, A. Saunders,

R. C. Schirato, L. J. Schultz, M. J. Sossong, and G. S. Blanpied Science and

Global Security, 2008, Volume 16, pp. 37–53.

2. URL: https://www.decisionsciences.com/

65

Рибачок В. В.,

молодший науковий співробітник



КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО РЕФОРМУВАННЯ ФІСКАЛЬНОЇ

СЛУЖБИ

Діюча в Україні податкова система наразі не влаштовує ані бізнес, ані

державу. Перший сплачує абсолютну більшість податків, здебільшого

виступаючи податковим агентом споживачів та найманих працівників, але при

цьому беручи на себе весь тягар адміністрування, яке він вважає більшою

перешкодою для діяльності та розвитку, ніж навіть податкові ставки. Інша

сторона скаржиться на масове ухиляння від сплати податків та їхню

мінімізацію всіма доступними засобами, що тягне за собою недоотримання

доходів бюджету, як називають це явище урядовці.

Зазначене вимагає податкової реформи, що сприятиме відновленню

економічного зростання, підйому незалежного підприємництва, а також

підвищенню стабільності та передбачуваності бюджетних надходжень. Усе це,

своєю чергою, у поєднанні з планомірним скороченням неефективних

державних витрат створить умови для зниження податкового навантаження [2].

Говорячи мовою інституційної економіки, реформа має торкнутися

інституцій, як власне правил гри, так і організацій, що покликані стежити за

дотриманням цих правил. Відповідно, необхідно почати з інституційного

аналізу перших та других. Потім проаналізувати запропоновані завдання та

цілі. Проблеми, такі як адміністрування ПДВ, спеціальні режими (зокрема,

спрощена система оподаткування), юридичні аспекти адміністрування тощо,

потребують більш детального розгляду. Також необхідно звернути увагу на

податки на видобуток корисних копалин, акцизи та інші податки і збори.

Якою б досконалою не була законодавча база, виконання законів

залишається в руках виконавців. Тому реформа органів Державної фіскальної

системи України є запорукою успішного проведення реформи податкової

системи, поступової зміни світогляду платників податків від правового

нігілізму до зростання соціальної відповідальності у формі добровільної та

сумлінної сплати податків.

Основною проблемою є відсутність довіри бізнесу до влади, зумовлена

супротивом старої корумпованої системи реформам, розбіжностями між

деклараціями й фактичними діями влади, збереженням старої системи

взаємовідносин між контролюючими органами та платниками податків [2].

Відповідно до Положення про Державну фіскальну службу України ДФС

є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і

координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну

податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи,

державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове

державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з

66

правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а

також законодавства з питань сплати єдиного внеску [1].

Питання відповідальності та розмежування повноважень органів

виконавчої влади та структурних підрозділів фіскальної служби є одним із тих,

що потребують першочергового вирішення. На сьогодні відсутнє чітке

визначення центрів відповідальності за кожне прийняте рішення. Така

відповідальність є нечіткою як між ДФС України та Міністерством фінансів

України, так і в самій службі. Фактично ДФС України має величезний вплив на

рішення у сфері формування податкової політики, але у формуванні податкової

політики підпорядковується Міністерству фінансів України, що дає можливість

службі кожного разу перекладати відповідальність за неякісні та хибні норми

податкового законодавства на Уряд та Верховну Раду України.

Статистичні показники діяльності служби не завжди публікуються, є

неповними, однобокими та демонструють лише видимий позитив у діяльності

служби, ретельно приховуючи негативні моменти.

Наявність відкритої інформації про діяльність ДФС дала б можливість

суспільству оцінити ефективність системи управління ДФС України,

здійснювати контроль за діяльністю служби, не допустити маніпулювання

даними та поширення викривленої інформації.

У такої реформи буде багато ворогів. Насамперед це ті, хто сьогодні має

доступ до «схем» або сам керує «податковими ямами». Найімовірніше, що

значна частина цих людей працює саме у податкових органах, адже без їхньої

зацікавленості «ями» та інші схеми можна було б ліквідувати досить швидко.

Далі потерпатимуть керівники та власники неефективних підприємств, що

звикли до пільгових умов, неформально створених завдяки «зв’язкам».

Особливо невдоволені мають бути власники підприємств із великими

ділянками землі (у разі оподаткування тільки землі та споруд) або з великими

основними фондами (у разі вибору більш широкої бази). Зможуть працювати

спокійно працемісткі підприємства. Але залишається ризик недовиконання

бюджету, навіть у разі фіскально-нейтрального підходу: щось може піти «не

так», і на виправлення недоліків знадобиться час, протягом якого буде втрачено

певну частину надходжень. Однак, на нашу думку, справа того варта.


1. Положення про Державну фіскальну службу України: затв. постановою

Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236. URL:

http://zakon5.rada.gov.ua 2. Державна служба: підручник: у 2 т. / Національна академія державного

управління при Президентові України; редкол.: Ю. В. Ковбасюк,

О. Ю. Оболенський, С. М. Серьогін та ін. Київ; Одеса: НАДУ, 2013.

67

Рибачок Н. П.,




РЕФОРМУВАННЯ ЄДИНОГО СОЦІАЛЬНОГО ВНЕСКУ В УКРАЇНІ

Економічні та соціальні перетворення, які реалізовуються у нашій країні,

також пов’язані з необхідністю у подальшій реформі української податкової

системи, податкового адміністрування та загалом у підвищенні його загальної

ефективності. У свою чергу, вимога спрощення процедур адміністрування

податків і платежів у частині податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) та

єдиного соціального внеску (далі – ЄСВ) зумовлює нагальність наукового

обґрунтування механізму уніфікації їх баз нарахування. Адже покладення функцій

щодо адміністрування обох видів обов’язкових платежів на єдину структуру –

Державну фіскальну службу України – вимагає їх ефективної реалізації,

уникнення дублювання повноважень та оптимізації. Дотримання чіткої і

послідовної політики у цьому напрямі матиме наслідком підвищення

ефективності реалізації податкової реформи в Україні та орієнтоване на

гармонізацію відносин між платниками податків і податковими органами,

спрощення ведення бізнесу, поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Питання уніфікації баз, з яких нараховуються ПДФО та ЄСВ, не є новим

як в юридичній, так і в економічній науці. До їх дослідження у різних аспектах

зверталися такі науковці, як О. М. Бондаренко, А. П. Зубченко, О. В. Покатаєва,

К. І. Швабій та ін. Разом з тим у вітчизняних наукових розвідках з відповідної

тематики недостатньо уваги приділено саме особливостям інтегрування баз для

нарахування ЄСВ та ПДФО як одного з перспективних напрямів для спрощення

і підвищення ефективності механізму декларування платниками податків своїх

доходів, узагальненню наявного світового досвіду щодо єдиного механізму

збору ЄСВ та ПДФО, зокрема, існуючих моделей передачі функції збору

внесків на соціальне страхування податковим органам, можливості повного

об’єднання ЄСВ та ПДФО в межах єдиного обов’язкового платежу [2].

Зазначимо, що у 2011 році Кабінетом Міністрів України з метою

підвищення ефективності діяльності фондів соціального страхування було

запроваджено систему єдиного внеску на загальнообов’язкове державне

соціальне страхування. Пенсійний фонд України з 1 січня 2011 р. визначено

органом, який відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску

на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» здійснював облік

платників єдиного внеску, забезпечував збір та облік страхових коштів,

контролював повноту та своєчасність їх сплати.

Зміна адміністратора з Пенсійного фонду на Державну фіскальну службу

України суттєво позначилася на підвищенні середньомісячної сплати ЄСВ. До

переваг здійсненого реформування потрібно віднести спрощення процесу

взяття на облік платників податків та платників ЄСВ. Нині він здійснюється в

одному органі за принципом єдності реєстраційних процедур. Крім того,

відбулося скорочення документообігу, спрощення звітності, витрат часу на

68

виконання процедур сплати, зменшення кількості перевіряючих, скорочення

помилок при нарахуванні ЄСВ, зменшення витрат на створення і підтримання

інформаційної системи реєстрації та обліку страхувальників і застрахованих

осіб, оптимізацію контролю за повнотою і своєчасністю сплати ЄСВ,

поліпшення платіжної і звітної дисципліни [1].

Стосовно уніфікації звітності з ПДФО та ЄСВ, то зауважимо, що дане

питання виникло ще у січні 2014 року. Було запропоновано два шляхи

уніфікації: 1) приєднання відомостей про сплату ЄСВ до загальної декларації

про доходи; 2) внесення записів про нарахування ПДФО до звітності зі сплати

єдиного внеску, причому шляхом створення окремої форми на кшталт 1 ДФ.

З метою залучення бізнесу для обговорення зазначених ініціатив триває

опитування платників податків. Станом на 1 травня 2017 року в опитуванні

взяло участь 39 926 суб’єктів господарської діяльності, з яких 99,3 %

висловилися за впровадження об’єднаної звітності з ПДФО та ЄСВ.

Отже, уніфікація звітності, зменшення кількості її форм та оптимізація

інформаційного наповнення звітних документів, зокрема з податку на доходи

фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне

страхування, беззаперечно, є актуальними питаннями реформування системи

адміністрування податків. Прийняття обґрунтованих управлінських рішень

щодо вирішення цих питань, дійсно, може призвести до скорочення часу, що

витрачається як платниками на заповнення та подання звітності, так і

працівниками фіскальних органів на зведення, обробку та аналіз даних, що

містяться у поданих документах. Удосконалення змісту звітних форм також

може мати наслідком спрощення контрольних процедур та підвищення їх

результативності й ефективності. Успішна уніфікація звітності сприятиме

більш повній реалізації принципу зручності оподаткування.

Вважаємо, що запровадження нової об’єднаної форми звітності з податку

на доходи фізичних осіб з ЄСВ сприятиме вдосконаленню механізму

адміністрування ЄСВ та ПДФО.


1. Покатаєва О. В. Правова природа єдиного внеску на загальнообов’язкове

державне соціальне страхування // Класичний приватний університет. 2012.

№ 1. С. 30–35.

2. Швабій К. І. Оподаткування доходів населення: проблеми науки та

практики: монографія. Ірпінь: Національний університет ДПС України,

2009. 296 с.

69

Романенко В. В.,




УПРАВЛІННЯ ПОДАТКОВИМИ РИЗИКАМИ В УКРАЇНІ:

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Оскільки основним джерелом доходів Державного бюджету України є

податкові надходження (до 72,5 % [2]), то актуальною є науково-практична

проблематика управління ризиками в оподаткуванні з метою забезпечення на

належному рівні надходжень до бюджетів відповідних рівнів. Урізноманітнення

та розширення економічних відносин, вади нормативно-правового, соціально-

психологічного та організаційно-технічного забезпечення адміністрування

податків є основними передумовами для формування ризиків зниження обсягів

податкових надходжень.

Перед Державною фіскальною службою України поставлені першочергові

завдання щодо забезпечення надходження податкових платежів до бюджетів усіх

рівнів, у тому числі за рахунок виявлення та зменшення обсягів тіньового,

неоподатковуваного сектору економіки. Отже, на перший план виходить робота з

ліквідації тіньового сектору, пов’язана з комплексним удосконаленням системи

відносин, які мають місце в економічній сфері між державою та суб’єктами

господарювання. Робота ця повинна спрямовуватися на усунення тих чинників,

які негативно впливають на економіку і зумовлюють її відхід у тінь. Це має

актуалізувати наукові дослідження щодо ризик-орієнтованого адміністрування

податків, адже запровадження сучасних концептуальних підходів до управління

ПР держави дає можливість не лише виявити та усунути нормативно-правові,

адміністративні та інші фактори ПР держави, але й оптимізувати відбір платників

для КПР – значно скоротивши кількість перевірок, зменшити підстави для

неправомірного тиску співробітників контролюючих органів на підприємців.

Запровадження цілісної системи державного податкового ризик-

менеджменту або управління податковими ризиками є важливим завданням з

інституційного вдосконалення податкової системи України.

Наукова проблематика податкових ризиків відображена у працях

В. Вітлінського, А. Скрипника, Т. Паянок, М. Степури, К. Швабія та інших

дослідників.

Відповідно до підп. 9 п. 4 Положення про Державну фіскальну службу

України від 21.05.2014 ця організація здійснює управління ризиками з метою

визначення форм і обсягів митного та податкового контролю [4].

У статті 361 Митного кодексу України (далі – МКУ) поняття «ризик»

визначається як імовірність недотримання вимог законодавства України з

питань державної митної справи, а поняття «управління ризиками» – як робота

органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків,

розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію

ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів [1]. Глава

52 МКУ містить описані цілі застосування системи управління ризиками, аналіз

70

ризику та його об’єкти, а також діяльність органів доходів і зборів з оцінки та

управління ризиками.

У Податковому кодексі України (далі – ПКУ) термін «ризик» визначено як

імовірність недекларування (неповного декларування) платником податків

податкових зобов’язань, невиконання платником податків іншого законодавства,

контроль за яким покладено на контролюючі органи (підп. 14.1.221 ст. 14).

Система управління податковими ризиками ПКУ не регламентується [3].

Варто зазначити, що і податковий, і митний ризик є комплексним

соціально-економічним явищем, яке полягає в можливості реалізації

несприятливої події у податковій чи митній сферах. Ця можливість має ряд

характеристик, серед яких основними, на думку автора, є ймовірність

реалізації, величина можливих негативних наслідків та сприйняття ризику

суб’єктами податкових чи митних відносин.

Управління податковими ризиками держави, або державний податковий

ризик-менеджмент (далі – ДПРМ), має бути цілісною узгодженою діяльністю

органів влади та посадових осіб, спрямованою на зниження до належного

мінімуму як можливих негативних наслідків податкових ризиків, так і

ймовірності їх появи, а також на формування негативного сприйняття факторів

податкових ризиків усіма суб’єктами оподаткування. ДПРМ повинен мати

належне науково-методичне, нормативно-правове, організаційно-технічне та

кадрове забезпечення.

Щодо нормативно-правового забезпечення ДПРМ, то необхідно

зауважити, що приведені вище визначення терміна «ризик» у МКУ та ПКУ

охоплюють лише можливості порушення митного та податкового

законодавства, причому джерелом податкового ризику визнається лише

поведінка платника. Якщо розглядати податкову систему як законодавчо

впорядковану сукупність оподаткування виробництва й розподілу матеріальних

і нематеріальних благ, а також законотворчості та суб’єктів зазначених

процесів, яка виконує фіскальну, розподільну, контрольну, стимулюючу та

регулятивну функції з метою сприяння сталому розвитку суспільства, то

поняття «податковий ризик» доцільно трактувати ширше – не лише у його

фіскальному аспекті. Приведені у МКУ та ПКУ визначення поняття «ризик» є

надміру звуженими.

На думку автора, зміст поняття «податковий ризик» у ПКУ має бути

визначений як комплексне соціально-економічне явище, що полягає в

можливості невиконання податковою системою фіскальної, розподільної,

контрольної, стимулюючої та регулятивної функцій унаслідок впливу на

процеси оподаткування суб’єктивних, об’єктивних, зовнішніх та внутрішніх

факторів і характеризується ймовірністю реалізації, величиною можливих

негативних наслідків та сприйняттям ризику суб’єктами податкових відносин.

Також до ПКУ повинні бути введені визначення термінів «ризик незаконної

мінімізації» та «корупційний податковий ризик». Ризик незаконної мінімізації

може бути розглянутий як можливість несплати належних податків до бюджету

внаслідок незаконного заниження сум податкового обов’язку платником.

Корупційний податковий ризик, на думку автора, є можливістю

71

необґрунтованого зниження обсягів надходжень коштів до державного та

місцевих бюджетів чи невиконання податковою системою її регулятивної,

стимулюючої та розподільної функцій внаслідок можливого впливу

корупційних злочинів на процеси справляння податків.

Також доцільним є внесення до ПКУ розділу «Управління податковими

ризиками», де передбачено виконання суб’єктами цього процесу всіх етапів

ДПРМ, до яких належать: 1) інформаційно-аналітичний – збір інформації про

всі можливі джерела податкових ризиків (далі – ПР) держави та класифікація

цих джерел; 2) ідентифікація, за якої встановлюються можливі параметри всіх

можливих ПР держави; 3) комплексний аналіз ризику (якісний і кількісний) з

розрахунком ступеня можливого впливу ризику на функціонування об’єкта

управління. Підсумком цього етапу ДПРМ має бути тривимірна матриця, де ПР

упорядковані та оцінені за такими вимірами: значення можливих негативних

наслідків ризику; імовірність реалізації ризику; сприйняття ризику причетними

до нього суб’єктами оподаткування; 4) планування дій як для профілактики, так

і при реалізації ризику; 5) контроль можливої чи наявної ситуації. Контроль

обставин, щоб на певній стадії адекватно відреагувати на їх зміни; 5) реалізація

програми дій з опрацювання ризиків у разі їх виникнення: політична, соціальна,

економічна, нормотворча, зовнішньополітична, контрольно-перевірочна та

антикорупційна діяльність держави; 6) аналіз, висновки і пропозиції на

перспективу. Оцінювання ефективності та подальше покращання ДПРМ.

Потрібно врахувати якнайширший спектр факторів ПР, до якого належать:

1) зниження мотивації платників виконувати свій податковий обов’язок;

2) схильність до корупції всередині ДФСУ; 3) переконаність про припинення

оподатковуваної діяльності в Україні; 4) вади нормативно-правового забезпечення

адміністрування податків; 5) організаційні недоліки у будові та функціонуванні

фіскальних органів; 6) неефективне операційне забезпечення адміністрування

податків; 7) висока витратність у роботі фіскальних органів; 8) зменшення

кількості й загальної вартості оподатковуваного майна; 9) зниження обсягу

оподатковуваних операцій; 10) природно-кліматичні та антропогенні надзвичайні

ситуації; 11) геополітичні – економічні санкції та військові вторгнення;

12) зниження обсягів міжнародної економічної діяльності.

На шостому етапі має бути передбачено та детально регламентовано

опрацювання суб’єктами ДПРМ усіх зазначених вище груп факторів ПР.


1. Митний кодекс України: Закон України від 13.03.2012 № 4495-VI //

Відомості Верховної Ради України. 2012. № 44–48. Ст. 552.

2. Національний банк України. URL: www.bank.gov.ua

3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 // Відомості Верховної Ради

України. 2011. № 13–17. Ст. 112.

4. Положення про Державну фіскальну службу України від 21.05.2014. URL:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/236-2014-п

72

Руда Т. В.,

к.е.н., с.н.с.,

провідний науковий співробітник



Артеменко А. В.,

заступник начальника

відділу контролю за переміщенням товарів

управління організації митного контролю

Одеської митниці ДФС

«CARGO TARGETING» ЯК ОДИН ІЗ НАПРЯМІВ АВТОМАТИЗАЦІЇ

ПРОЦЕДУР МИТНОГО КОНТРОЛЮ ТА МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ

ВОДНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ

ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Для посилення інституційних спроможностей системи управління

ризиками одним із пріоритетних напрямів у діяльності ДФС є розширення

функціоналу існуючої АСАУР та впровадження нових підходів до здійснення

аналізу та оцінки ризиків з використанням попередньої інформації до прибуття

товарів на кордон.

Незважаючи на те, що одним із стратегічних завдань розвитку Державної

фіскальної служби вже кілька років поспіль є розбудова АСАУР та формування

єдиного інформаційного простору, на сьогодні ці питання залишаються

відкритими. Крім того, у 2015–2016 роках планувалося налагодження

використання в АСАУР інформації, яка міститься у Інформаційній системі

портового співтовариства (ІСПС), що створена на замовлення та під

патронатом Державного підприємства «Адміністрація морських портів

України» у межах проекту «Єдине вікно – локальне рішення» на базі одного з

найбільших контейнерних портів України – Одеського морського

торговельного порту, проте і цей аспект залишається неврегульованим.

Варто зазначити, що ІСПС – це система, що призначена для електронного

обміну інформацією і документами між усіма зацікавленими суб’єктами у

морських портах та для прискорення проходження контейнерів через порт. При

цьому, ІСПС є за свою сутністю комерційним програмним комплексом, який не

враховує аспекти митної безпеки держави.

Також, за офіційною інформацією, ДФС спільно з ВМО (за фінансової

підтримки Програми експортного контролю США, EXBS) уже розпочато

роботу над приєднанням України до Системи націлювання по товарах (Cargo

Targeting System of WCO – WCO CTS), яка мала б бути розміщена в морських

портах для забезпечення можливості здійснення аналізу та оцінки ризиків до

прибуття товарів у контейнерах у порт.

WCO CTS – це система, розроблена ВМО з метою сприяння митним

адміністраціям у зборі, зберіганні, обміні інформацією, що міститься у

вантажному маніфесті. Застосування WCO CTS, зокрема, срямоване на

впровадження у роботу митних органів положень Рамкових стандартів безпеки

та Кіотської конвенції.

73

Так, наприклад, Рамковими стандартами безпеки [1] визначено, що

митним адміністраціям потрібно використовувати спеціальні методи, щоб

виявляти і цілеспрямовано перевіряти вантажі з потенційно високим ступенем

ризику, а для забезпечення адекватної оцінки ризиків митна адміністрація

повинна своєчасно вимагати попередню електронну інформацію.

Реалізація проекту WCO CTS в Україні мала б вагоме значення для

визначення форм митного контролю в портах, оскільки він передбачає

створення аналітичних груп для здійснення аналізу інформації та визначення

митних формальностей до прибуття судна в порт.

При цьому у подальшому ВМО планує розширювати функціонал WCO

CTS для забезпечення можливості обробки попередньої інформації, отриманої

завчасно від інших перевізників (авіакомпанії, експрес-перевізники тощо).

Надання доступу до нових можливостей WCO CTS відбуватиметься шляхом

оновлення програми.

На сьогодні ДФС підписано Угоду про використання Системи з

націлювання по вантажах (WCO CTS) з Всесвітньою митною організацією,

затверджено Дорожню карту приєднання до WCO CTS.

WCO CTS дозволяє митним адміністраціям отримувати, накопичувати та

обробляти попередню інформацію, отриману від морських агентів, з метою

здійснення завчасного (до прибуття товарів у порт на території України)

аналізу та оцінки ризиків безпеки (протидія незаконному переміщенню зброї,

наркотиків, прекурсорів та їх аналогів тощо). Крім того, WCO CTS передбачає

замкнутий алгоритм опрацювання попередньої інформації, отриманої від

морських агентів, починаючи від етапу відбору «ризикових контейнерів» до

прибуття вантажів у порт і до етапу внесення результатів заходів, проведених

після фактичного прибуття товарів.

У перспективі впровадження WCO CTS дозволить митницям посилити

потенціал щодо протидії незаконній діяльності за рахунок використання

зручного інструменту для аналізу інформації, а також сприятиме наближенню

практики здійснення контролю у морських портах України до відповідної

практики у портах найбільш розвинених країн (морські порти Європи та США).

Сьогодні розбудова системи управління ризиками в морських пунктах

пропуску, у тому числі щодо розгортання системи попереднього інформування,

здійснюється і на виконання Дорожньої карти реалізації ДФС рекомендацій

звіту Місії EUBAM «Дослідження процедур митного оформлення у портах

Одеси та Іллічівська». Дорожня карта серед іншого передбачає виконання

заходів щодо:

розроблення та/або впровадження програмних продуктів для

забезпечення можливості профілювання ризиків у морських портах;

розроблення, упровадження та оновлення профілів ризиків для

застосування в морських портах;

упровадження активного збору інформації/даних на місцевому рівні,

напрацювання механізмів аналізу та оцінки ризиків на місцевому рівні (у

морських портах) для посилення цільового підходу і селективності;

74

розроблення механізму використання зображень, отриманих за

допомогою мобільних митних рентген-сканерів, для цілей аналізу та оцінки

ризиків тощо.

Варто зазначити, що використання цього інструменту могло б сприяти

зниженню рівня ризику в морських портах, а також створити передумови для

скорочення тривалості митних процедур. Проте практичне застосування «Сargo

Targeting» в Україні перебуває на початковому етапі, а тому оцінити

ефективність його впровадження неможливо.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження доцільно

зазначити, що на сьогодні в Україні робляться спроби реформувати діяльність

органів доходів і зборів в аспекті підвищення ефективності їх функціонування

та напрацювання механізму надання митних спрощень учасникам митних

правовідносин, проте більшість із них мають здебільшого декларативний

характер та є різновекторними. Зокрема, з метою автоматизації митних

процедур у морських портах розпочато реалізацію проектів ІСПС, «червоний

контейнер» (локального значення), «Сargo Targeting», які діють окремо й від

програмних комплексів ДФС, а тому й не забезпечують високої

результативності їх використання. Ураховуючи наведене, вважаємо за

необхідне акцентувати увагу на необхідності у створенні програмного

комплексу, який би відображав цілісний комплекс процедур митного контролю

та митного оформлення водних транспортних засобів і товарів, що

переміщуються ними, і поєднував би в собі можливості ПІК «Інспектор» та

ЄАІС ДФС.


1. Рамочные стандарты безопасности и облегчения мировой торговли

Всемирной таможенной организации. URL: http://zakon2.rada.gov.ua

75

Селезень П. О.,

к.ю.н., доцент,




ВПЛИВ ВЗАЄМОУЗГОДЖУВАЛЬНОЇ ПРОЦЕДУРИ НА

ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОГОВОРІВ ПРО ПОПЕРЕДНЄ УЗГОДЖЕННЯ

ЦІНОУТВОРЕННЯ В КОНТЕКСТІ КАМПАНІЇ АНТИ-БЕПС

Крім напрямів 5 та 13 кампанії з анти-БЕПС (BEPS Project), договорам

про попереднє узгодження ціноутворення достатню увагу приділено і в межах

напряму 14. Основною метою, визначеною в контексті згаданого напряму,

стало «посилення ефективності і результативності процесу

взаємоузгоджувальної процедури», за допомогою чого планується «зменшити

ризики невизначеності та непередбачуваного подвійного оподаткування за

допомогою узгодженої і належної імплементації договорів про уникнення

подвійного оподаткування, включно з результативним і своєчасним

вирішенням спорів щодо тлумачення чи застосування положень останніх з

використанням взаємоузгоджувальної процедури» [1, c. 9].

Передбачається, що в межах кампанії з анти-БЕПС учасники

приєднаються до мінімального стандарту заходів, спрямованого на

вдосконалення механізму використання взаємоузгоджувальної процедури при

виникненні спорів щодо тлумачення чи застосування положень договорів про

уникнення подвійного оподаткування.

До елементів згаданого мінімального стандарту відносять такі

зобов’язання [1, c. 12]:

забезпечити належну та добросовісну імплементацію договірних

зобов’язань щодо взаємоузгоджувальної процедури, а також своєчасне

вирішення спорів у межах взаємоузгоджувальної процедури;

забезпечити впровадження адміністративних процедурних заходів, які

сприятимуть запобіганню і своєчасному вирішенню спорів, пов’язаних з

договорами про уникнення подвійного оподаткування;

забезпечити доступність взаємоузгоджувальної процедури для

платників податків, які відповідають вимогам, аналогічним тим, які закріплені у

п. 1 ст. 25 Модельної податкової конвенції ОЕСР.

Серед заходів, передбачених у межах реалізації кожного з елементів

мінімального стандарту, особливу увагу варто звернути на ті, які стосуються

другого елемента – «забезпечити впровадження адміністративних процедурних

заходів, які сприятимуть запобіганню і своєчасному вирішенню спорів,

пов’язаних з договорами про уникнення подвійного оподаткування». Пов’язано

це з тим, що окремі заходи, внесені до відповідної групи, мають безпосередній

стосунок до інституту договорів про попереднє узгодження ціноутворення.

Зокрема, передбачається, що «держави, які мають програми двосторонніх

договорів про попереднє узгодження ціноутворення, повинні забезпечити у

відповідних випадках можливість застосування положень таких договорів до

76

минулих періодів за умови дотримання наявних часових меж (таких як

законодавчі положення щодо обмеження оцінювання) та якщо відповідні факти

та обставини у попередні податкові роки є тими самими, а також за умови

верифікації таких фактів і обставин при проведенні аудиту» [1, c. 21].

При формулюванні відповідного положення експерти ОЕСР виходили з

таких позицій:

1) розширення часових меж двосторонніх договорів про попереднє

узгодження ціноутворення на періоди до вступу в дію їх положень «може бути

корисним для запобігання чи вирішення потенційних спорів з трансфертного

ціноутворення»;

2) обґрунтованим таке розширення часових меж двосторонніх

договорів про уникнення подвійного оподаткування за рахунок минулих

періодів може стати у тому випадку, якщо відповідні факти і обставини у таких

періодах не відрізняються та за умови верифікації згаданих фактів і обставин

під час аудиту;

3) можливість такого поширення сфери дії двосторонніх договорів про

попереднє узгодження ціноутворення на періоди до вступу в дію їх положень

обмежена встановленими вимогами, передбаченими як на договірно-

правовому, так і національному рівні. Зокрема, у цьому контексті необхідно

звернути увагу на положення, по-перше, договорів про уникнення подвійного

оподаткування, аналогічні тим, які закріплені у ст. 25 Модельної податкової

конвенції ОЕСР для випадків запиту на взаємоузгоджувальну процедуру щодо

минулих податкових періодів, по-друге, внутрішнього законодавства, які не

передбачають можливості надання запиту на взаємоузгоджувальну процедуру

щодо минулих податкових періодів;

4) понижуючі коригування можуть здійснюватися лише після

повідомлення чи консультацій з іншим компетентним органом з метою

запобігання наслідкам, які призводять до неоподаткування всіх чи частини

відповідного прибутку.

Зауважимо, що розширення часових меж двосторонніх договорів про

попереднє узгодження ціноутворення на періоди до вступу в дію їх положень

не є нововведенням у міжнародно-правовій практиці. Адже ще у Настановах

ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення для транснаціональних компаній та

податкових служб уже згадувалася подібна практика і визнавалася доцільність

подібного кроку: відповідно до договорів про попереднє узгодження

ціноутворення «можна також застосовувати узгоджену методологію

формування трансфертного ціноутворення для вирішення аналогічних проблем

трансфертного ціноутворення в попередні роки. Для цієї мети однак потрібно

отримати згоду податкової служби, платника податків, а в деяких випадках і

уряду договірної країни, яка виступає стороною за угодою про уникнення

подвійного оподаткування» [2, c. 202].

У межах напряму 14 кампанії з анти-БЕПС, поряд з обов’язковими

заходами для залучених держав, окремо висвітлюється і позитивний світовий

досвід, який рекомендується до використання. Зокрема, у цьому контексті

варто виокремити таку рекомендацію: «Оприлюднені настанови держав щодо

77

взаємоузгоджувальної процедури мають забезпечувати наявність настанов

щодо багатосторонніх взаємоузгоджувальних процедур та договорів про

попереднє узгодження ціноутворення» [1, c. 37]. Іншими словами, експерти

ОЕСР рекомендують розробити і прийняти вказівки для платників податків та

контролюючих органів, які визначали б процесуальні аспекти взаємозв’язку

взаємоузгоджувальної процедури та договорів про попереднє узгодження

ціноутворення.

Таким чином, зважаючи на викладене, можемо констатувати, що

приєднання у листопаді 2016 р. України до кола держав, які зобов’язалися

дотримуватися мінімального стандарту, визначеного у межах кампанії з

протидії БЕПС, може мати вплив, зокрема, і на функціонування у вітчизняних

реаліях інституту договорів про попереднє узгодження ціноутворення.

Особливу увагу в цьому контексті варто приділити рекомендаціям у межах

напряму 14, зокрема, тим з них, які присвячені можливості поширення

узгодженої в рамках договорів про попереднє узгодження ціноутворення

методології трансфертного ціноутворення на періоди, які передували його

укладенню.


1. Making Dispute Resolution Mechanisms More Effective, Action 14 – 2015 Final

Report. Paris: OECD Publishing, 2015. 47 p.

2. Настанови ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення для транснаціональних

компаній та податкових служб від 22.07.2010. Париж: ОЕСР, 2010. 439 с.

78

Скоромцова Т. О.,

к.е.н., с.н.с.,




ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МИТНОГО ПОСТАУДИТУ В УМОВАХ

ТРАНСФОРМАЦІЙ СИСТЕМИ МИТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

Серед актуальних завдань митниці України у XXI столітті можна

виділити введення нових процедур здійснення контролю за рухом товарів та

послуг, гарантування безпеки національних інтересів, активне сприяння

наповненню державного бюджету, адаптація вітчизняного митного

законодавства до європейських стандартів та міжнародних норм і правил. Від

формування чіткої та ефективної моделі діяльності митних установ буде

залежати оптимізація ресурсів митних органів та їх зосередження на найбільш

важливих напрямах. Поряд з цим з розширенням міжнародної торгівлі

особливої уваги потребує розвиток сучасних форм митного контролю,

спрямованих на спрощення та гармонізацію з міжнародними стандартами

митних правил і процедур, а також підвищення ефективності митного

контролю завдяки вдосконаленню національної системи митного постаудиту.

Тим більше, Всесвітньою митною організацією з метою спрощення митного

оформлення товарів та прискорення митних процедур на кордоні визначено, що

сучасні методи роботи митних адміністрацій світу повинні базуватися на

системі аналізу ризиків й методу контролю, який ґрунтується на аудиті.

Актуалізації митного постконтролю в Україні сприяло прийняття

Митного кодексу України у 2002 р., яким було закріплено права митних органів

на проведення перевірок системи звітності та обліку товарів як однієї з форм

митного контролю.

Однак механізм реалізації цієї форми митного контролю у законодавчому

полі був відсутній, що не давало можливості митним органам самостійно

проводити планові і позапланові перевірки після митного оформлення товарів.

І лише з прийняттям Кабінетом Міністрів України у грудні 2004 р.

Постанови № 1730 «Про затвердження порядку проведення митними органами

на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних

засобів, що переміщуються через митний кордон України» було започатковано

реалізацію заходів митного постаудиту. У цьому нормативному документі

вперше було визначено механізм проведення митними органами на

підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних

засобів, що переміщуються через митний кордон України, як у процесі митного

оформлення, так і після його закінчення, у частині дотримання ними вимог

законодавства з питань митної справи.

Водночас необхідною ланкою у ратифікації Україною Рамкових

стандартів безпеки та спрощення міжнародної торгівлі ВМО була і

реорганізація окремих елементів функціональної системи митних органів та

методів здійснення контрольних заходів. Одним із таких аспектів було

79

вдосконалення схеми організації митного контролю шляхом скорочення часу на

митне оформлення товарів та проведення митного постаудиту.

Підписання цієї угоди в подальшому відіграло головну роль у процесі

імплементації базових принципів формування державної митної справи і

реалізації митного контролю, зокрема постмитного контролю.

Кардинальні зміни у митному законодавстві та контролю за його

дотриманням, а також зміни у механізмі адмініструванні податків і зборів

позначилися і на організаційних аспектах податкових і митних органів. Так,

створення у 2012 р. Міністерства доходів і зборів України об’єднало функції

митної і податкової служб, основною ідеєю яких було спрощення

адміністрування податків, зборів і митних платежів та зменшення витрат на їх

здійснення.

Трансформація здійснення митного контролю і структури контролюючих

органів не могла не вплинути на делегування функцій здійснення митного

постаудиту від митниць до територіальних органів – Головних управлінь в

областях Міністерства доходів і зборів України. З метою координації

функціонування системи митного постаудиту у структурі міністерства було

створено окремий структурний підрозділ – Департамент податкового і митного

аудиту, основними завданнями якого було планування та координація

контрольно-перевірочних заходів, а також надання допомоги структурним

підрозділам митного аудиту при проведенні документальних перевірок.

Таким чином, розвиток постмитного контролю в Україні останніми

роками характеризується значними якісними змінами. Вагомим кроком у

наближенні митного законодавства до європейських стандартів стало

прийняття змін до Митного кодексу України, який на сьогодні відповідає

критеріям міжнародних договорів і практиці, а також європейським нормам

законодавства. Важливим аспектом у цьому напрямі стало і затвердження у

березні 2017 році Концепції реформування ДФС України, у якій виокремлені

блоки щодо змін у митних органах. У документах ураховано норми

Стамбульської, Кіотської конвенцій, Рамкових стандартів безпеки та

спрощення міжнародної торгівлі, а також регламентовано процедуру

проведення постмитного контролю у вітчизняній практиці.

80

Сушкова О. Є.,





НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПОДАТКОВИХ ТА МИТНИХ

ЕКСПЕРТИЗ В УКРАЇНІ

У сучасних умовах розвитку міжнародних економічних відносин

забезпечення сприятливих умов для вільного переміщення товарів через кордон

країни є запорукою її успішного входження до глобальних та європейських

економічних процесів. Але вільне переміщення товарів через митний кордон

країни завжди пов’язане з підвищенням рівня ризику ввезення

незадекларованого товару або з порушеннями митного законодавства, ризику

неповної сплати митних платежів тощо. Тому з метою забезпечення умов для

лібералізації зовнішньоекономічної торгівлі важливого значення набуває

питання побудови ефективної системи державного контролю, зокрема

податкового та митного, з метою запобігання зловживанням нормами

національного законодавства, з одного боку, та підвищення рівня фінансової

стійкості бюджету країни, з іншого.

Неоднозначність, складність, багатоваріантність, притаманні економічним

відносинам, особливо гостро проявляються при здійсненні зовнішньоекономічної

діяльності. Подрібнення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності деяких

операцій або формування багатоланкових операцій за участі посередників має на

меті мінімізацію сплати податків та інших платежів до бюджету країни.

Так, наприклад, з метою мінімізації сум митних платежів суб’єктом

зовнішньоекономічної діяльності може бути застосовано «неправильний» код

УКТЗЕД (не як для готової продукції, а як для сировини) у результаті заміни

напряму кінцевого використання товару, що імпортується. Якщо при цьому

така операція зовнішньоекономічної діяльності буде «подрібнена» за рахунок

участі в ній певної кількості посередників, то перевірка відповідності

зазначених декларантом даних (вартості, кількості, коду УКТЗЕД, країни

походження) фактичному напряму кінцевого використання товару викликає

певні перешкоди. Це пов’язано насамперед з тим, що сьогодні на кожному

окремому ланцюгу реалізації операції зовнішньоекономічної діяльності

контроль за дотриманням податкового та митного законодавства здійснює

окремий структурний підрозділ Державної фіскальної служби України. Це, у

свою чергу, не дозволяє контролюючим органам комплексно оцінити всі

обставини та фактори здійснення операції зовнішньоекономічної діяльності та

прийняти обґрунтоване рішення щодо застосування запобіжних заходів.

Отже, виникає необхідність у застосуванні комплексного підходу до

здійснення контрольних заходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що

буде охоплювати всі етапи торгово-виробничої операції суб’єктів

зовнішньоекономічної діяльності. Це, у свою чергу, потребує розробки

концепції розвитку системи податкових та митних експертиз в Україні з метою

81

запровадження комплексного підходу до здійснення контрольних заходів у

сфері зовнішньоекономічної діяльності та застосування сучасного

інструментарію здійснення експертної діяльності в податковій та митній

сферах. Розробка зазначеної концепції повинна базуватися на визначенні

шляхів та інструментів нівелювання основних недоліків здійснення експертної

діяльності у податковій та митній сферах в Україні, а також на оцінці

можливості та розробці заходів щодо імплементації в національну практику

проведення експертиз передового зарубіжного досвіду.

Таким чином, реалізація концепції розвитку системи податкових та

митних експертиз в Україні на практиці, з одного боку, дозволить проводити

ефективний контроль за дотриманням податкового та митного законодавства з

метою протидії застосуванню схем мінімізації оподаткування, а з іншого – буде

сприяти лібералізації торговельно-економічних відносин України з іноземними

партнерами через можливість застосування спрощених митних процедур при

перетині митного кордону країни.

82

Трубін І. О.,

к.ю.н.,




ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІВ

ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

У сучасних умовах належне упорядкування проходження державної

служби неможливе без атестації, оскільки у кожному конкретному випадку

воно має здійснюватися на підставі результатів оцінки діяльності працівника,

виконання ним службових обов’язків. Оцінці мають підлягати результати

роботи: її обсяги і терміни виконання, якість, самостійність, ініціативність,

співпраця з колегами, відповідальність, орієнтація на кінцевий результат, рівень

конфліктності, уміння висловлюватися усно і письмово [1, с. 316; 2].

Розробка практичних пропозицій безпосередньо пов’язана з теоретичним

осмисленням знань та ідей, що були сформульовані фахівцями відповідної

галузі науки. Розглянемо більш детально напрацювання вчених – представників

сучасної доктрини державного управління та управління персоналом.

Так, Н. Артеменко, досліджуючи оцінку державних службовців,

погоджується з Ф. Хмільом, що ефективне управління державними

службовцями вимагає періодичного їх оцінювання й атестування для вирішення

таких питань:

– планування потреб у залученні молодих державних службовців та

переміщення наявних всередині організації;

– звільнення державних службовців;

– підвищення їх кваліфікації і планування кар’єрного розвитку;

– створення кадрового резерву;

– підвищення ефективності мотивування праці та її якості;

– здійснення організаційних змін [1, с. 316; 3].

Оцінювання персоналу – виражений у письмовій або усній формі процес

оцінювання життєвої позиції, особистісних рис, поведінки і рівня виконання

державними службовцями завдань, важливих для досягнення місії та цілей

органу державної влади.

Метою оцінювання державних службовців є отримання об’єктивних

оцінок їхньої праці, які містять знання і досвід, ставлення до праці, внесок у

кінцевий результат діяльності.

Оцінювання персоналу виконує вимірювальну і розвиваючу функції.

Вимірювальна функція оцінювання персоналу полягає в отриманні даних про

державного службовця щодо рівня його попередньої і теперішньої праці, її

якості, виконуваних ним функціональних обов’язків, ступеня його

відповідності вимогам робочого місця. Розвиваюча функція оцінювання

персоналу реалізується під час аналізу його можливостей щодо розвитку

інтелектуального, ділового потенціалу, умінь підвищення рівня кваліфікації,

прагнення збільшувати свій внесок у загальні здобутки органу державної влади

83

[1, с. 319; 3].

У науковому дослідженні, присвяченому питанням рейтингової оцінки

державних службовців, О. Височина, з посиланням на праці О. Пастухової та

О. Слюсаренко, підкреслює, що сьогодні професійна діяльність державного

службовця, посадової особи місцевого самоврядування вимагає не тільки

підготовки у професійній сфері, але й обізнаності в різних галузях науки,

культури, економіки, широкого кругозору, певних людських якостей [4, с. 89; 5].

О. Слюсаренко зазначає, що кар’єрний розвиток державного службовця

означає, з одного боку, досягнення ним певної ефективності й продуктивності в

роботі (суб’єктивно-особистісний аспект), а з іншого – адекватне визначення

службових досягнень і заслуг працівника та найбільш раціональне його

використання (посадове просування) на державній службі (об’єктивний аспект)

[4, с. 89; 6].

Оцінку діяльності службовців не потрібно розглядати ізольовано від

усього комплексу завдань, які вирішуються у процесі управління персоналом.

Оскільки саме тісний зв’язок завдань, які вирішуються у процесі оцінки, з

іншими напрямами роботи з персоналом сприяє кращому використанню

людських ресурсів організації.

Оцінювання безпосередньо впливає на зацікавленість, мотивацію

досягнень, професійне самовдосконалення, рівень професійної освіти і

заробітної плати оцінюваного службовця. Оцінка діяльності службовців – це

процес визначення ефективності діяльності службовців у реалізації завдань

відповідних органів з метою послідовного накопичення інформації, необхідної

для ухвалення подальших управлінських рішень [7, с. 207; 8].

Оцінка діяльності службовців дає змогу встановити відповідність рівня

ефективності виконання посадових обов’язків, функцій встановленим вимогам і

нормативам. При цьому ця процедура допомагає виявити ті аспекти роботи

персоналу, які потребують поліпшення, а також встановити як індивідуальні

проблеми службовця, так і загальні, характерні для всього колективу. Крім

того, зазначена процедура дає можливість зібрати необхідну інформацію для

планування й організації професійного розвитку службовців, а також

підвищити їх мотивацію, скоригувати професійну поведінку службовців і

отримати підстави для їх матеріального заохочення.

Існують різні види оцінок залежно від цілей та завдань, а саме:

– контроль і управління (спрямовані на встановлення розміру заробітної

плати, нарахування премій, просування по службі, звільнення);

– керівництво й розвиток, які використовуються для мотивації,

покращання виконання роботи або оцінювання зворотного зв’язку;

– оцінювання потенціалу, спрямоване на виявлення максимально

важливої позиції, яку працівник може зайняти в управлінській структурі;

– критерій, спрямований на диференціацію працівника за будь-якою

ознакою у зв’язку з визначеними завданнями (наприклад, спрямування на навчання

і підвищення кваліфікації вимагає оцінки за певними параметрами) [7; 9].

Оцінка має бути такою: 1) об’єктивною, тобто незалежною від будь-якої

окремої думки; 2) надійною, тобто відносно вільною від впливу ситуативних

84

факторів (настрою, погоди, колишніх успіхів і невдач тощо); 3) достовірною

щодо діяльності, адже оцінюватися повинен реальний рівень володіння

навичками, те, наскільки успішно службовець справляється з покладеними на

нього обов’язками і повноваженнями; 4) з можливістю прогнозу оцінка

повинна надавати дані про те, до яких видів діяльності й на якому рівні

потенційно здібний службовець; 5) комплексною, оцінюватися має не лише

кожен службовець і його відносини з колегами, а також можливості організації

в цілому [7, с. 215; 10].

Компонентами системи оцінки діяльності службовців є такі: предмет,

цілі, критерії оцінки; методи, засоби та технології її проведення; період

проведення оцінки; орган, що оцінює.

Предметом оцінки діяльності службовців органів місцевого

самоврядування є його якості та здібності, відповідність займаній посаді.

До цілей оцінки діяльності службовців відносимо такі: 1) визначення потреб

у навчанні; 2) виявлення недоліків знань, умінь, що перешкоджають якісному

виконанню професійних обов’язків; 3) встановлення винагороди; 4) вибір методів

мотивації; 5) удосконалення використовуваних методів відбору кадрів [7].

На думку В. Грабовського, метою оцінки діяльності службовців є

виявлення чинників, що впливають на рівень ефективного виконання

посадових обов’язків.

Діагностична оцінка діяльності службовців дозволить отримати

інформацію, що допоможе оптимізувати роботу з виявлення потенціалу

службовців, їхнього професійного розвитку. За результатами оцінювання

проводиться якісна робота з кадрами за такими напрямами:

визначення потреб службовців у навчанні, що виявляє недостатність

професійних знань, навичок, необхідних службовцям для виконання

професійних обов’язків;

удосконалення використовуваних методів відбору кадрів, яке показує

можливість прогнозу професійної успішності кандидатів на основі

застосовуваних методів відбору, існування такого зворотного зв’язку дає змогу

вдосконалювати систему відбору;

вирішення завдань кадрового планування, планування кар’єри

службовців, формування резерву, що дає змогу оцінити потенціал службовця,

визначити показники якісних і кількісних потреб у персоналі, а також шляхи

формування та підготовки кадрового резерву;

удосконалення форм та методів професійного розвитку;

створення ефективних програм мотивації та стимулювання. Існування

зворотного зв’язку дає змогу підтримувати на належному рівні зацікавленість

службовців у досягненні поставлених цілей, оцінюючи їх внесок [7].

Проведений огляд публікацій, у яких оприлюднено авторські концепції,

що стосуються оцінки результатів діяльності, дає можливість узагальнити

основні ідеї, які становлять теоретичну базу, пов’язану з розробкою практичних

рекомендацій.

85

По-перше, учені вказують на важливість процесу оцінки для державної

служби та державних службовців. Це пов’язано з процесом підвищення

кваліфікації, кар’єрного зростання, матеріального стимулювання, звільнення з

роботи тощо.

По-друге, в умовах реформування державного управління та перебудови

цінностей вітчизняного громадянського суспільства державний службовець

розглядається як всесторонньо розвинена особа, знання якого не обмежується

лише напрямом його роботи в конкретному органі державної влади, його

структурному підрозділі на посаді.

По-третє, у сучасних умовах оцінка може бути класифікована залежно від

цілей і завдань, які ставляться для такої процедури, при цьому мають бути

враховані її умови або критерії.

У цілому в умовах реалізації положень нового законодавства, що регулює

відносини у сфері державної служби, рівень наукового забезпечення його

практичної реалізації не відповідає потребам державного управління.


1. Артеменко Н. Ф. Атестація та оцінка державних службовців як важливий

чинник управління їх професійним удосконаленням // Університетські наукові

записки. 2008. № 2. С. 315–321.

2. Павленчик П. Т. Проходження державної служби в Україні: організаційно-

правові засади: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з

державного управління. Київ, 2001.

3. Хміль Ф. І. Управління персоналом. Kиїв: Академвидав, 2006. 488 с.

4. Височина О. В. Рейтингова оцінка як показник професійної придатності

займаній посаді державного службовця // Форум права. 2008. № 3. С. 88–92.

5. Пастухова О. В. Критерії ефективності підвищення кваліфікації кадрів органів

державного управління // Теорія та практика державного управління. Вип. 2

(11). Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. С. 201–204.

6. Слюсаренко О. Структура та компонентний склад, показники і критерії

оцінювання професійної компетентності державного службовця як основи

його кар’єрного розвитку // Вісник Національної академії державного

управління при Президентові України. Харків: Вид-во НАДУ. 2006. № 2.

С. 123–143.

7. Грабовський В. А., Мустафаєва У. С. Оцінка діяльності службовців як шлях до

підвищення ефективності служби в органах місцевого самоврядування. URL:

http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Grabovskiy.pdf

8. Пашко Л. А. Людські ресурси у сфері державного управління: теоретико-

методологічні засади оцінювання. Київ: Вид-во НАДУ, 2005. 236 с.

9. Турчинов А. И. Управление персоналом. Москва: РАГС, 2002. 488 с.

10. Державна кадрова політика: теоретико-методологічне забезпечення:

монографія / В. М. Олуйко, В. М. Рижих, І. Г. Сурай та ін.; за заг. ред.

В. М. Олуйка. Київ: НАДУ, 2008. 420 с.

86

Трубіна М. В.,

к.ю.н.,




Єфіменко Л. Л.,




ПРАВОВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСАД ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В

УКРАЇНІ

Розвиток державної служби в Україні передбачає формування правового

забезпечення підвищення рівня професійної компетентності державних

службовців. З метою більш повного та всебічного аналізу особливостей

підвищення рівня професійної компетенції державних службовців необхідно

розглянути дане питання крізь призму його правового регулювання, яке

встановлювало основи системи підготовки, спеціалізації та підвищення

кваліфікації державних службовців в Україні.

Сучасний етап реформування державної служби України розпочався з

прийняття у 2011 році Закону України «Про державну службу» № 4050-VI, що

було зумовлено недосконалістю Закону України «Про державну службу»

№ 3723-XII від 16.12.1993 (які на сьогодні втратили чинність), який спромігся

створити міцні правові засади розвитку держави, проте не вирішив основних

проблем формування сучасної державно-правової системи.

У Законі України № 4050-VI значно більше приділялося уваги правовим та

організаційним засадам професійної освіти державних службовців. Принциповою

відмінністю від попереднього акону у досліджуваній сфері є, по-перше,

застосування компетентнісного підходу до оцінювання здатності державних

службовців виконувати посадові обов’язки, визначені у посадовій інструкції, що

передбачає серед іншого встановлення невід’ємного зв’язку між професійним

навчанням та рівнем професійної компетентності особи, яка претендує на зайняття

посади державної служби, по-друге, наявність окремих нововведень щодо

професійного навчання державних службовців [1]. На думку М. О. Германюк та

Т.О. Коломоєць, це свідчить про певне забезпечення дотримання принципу

конкурсного відбору кандидатів для заміщення вакантних посад державних

службовців, принципу об’єктивної атестації та оцінювання державних службовців

та принципу прозорості державної служби в Україні, оскільки деталізація

вказаних положень забезпечить доступність та відкритість здійснення професійної

діяльності державних службовців у цілому [2].

Питання підготовки та перепідготовки кадрів державної служби

регулювалися в окремій ст. 30 з характерною назвою «Підвищення рівня

професійної компетентності державного службовця». Важливим значенням

цієї статті стало закріплення на законодавчому рівні ряду ключових положень

з питань підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних

http://zakon.rada.gov.ua/go/4050-17

87

службовців, які містяться в основних підзаконних нормативно-правових

актах, прийнятих за весь період існування незалежної Української держави.

Можна зробити висновок, що зазначені вище законодавчі акти

вичерпали свій ресурс, є морально застарілими та потребували оновлення,

зокрема і щодо регулювання механізмів державної політики у сфері

підготовки державних службовців. Оскільки європейська модель державної

служби, до якої прагне Україна відповідно до Угоди про асоціацію з

Європейським Союзом, вимагає чіткої систематизації держслужби, а отже,

пріоритетним постає питання інституціоналізації системи державної служби,

створення загальних принципів побудови та взаємодії всіх рівнів і гілок

державної служби [3].

Л. Стельмащук слушно вважає, що із набуттям чинності Закону України

«Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII з’явилася юридична підстава

розглядати державну службу як специфічну професійну діяльність. Цей вид

діяльності є професією для державного службовця, а отже, вимагає певної

кваліфікації й отримання спеціальної освіти [4].

За таких умов професійна підготовка державних службовців набуває

особливого значення. Водночас чимало питань щодо її організації досі є

неврегульованими. Так К. Г. Сидорова наводить неузгодженості нормативно-

правових актів з чинним Законом України № 889-VIII [5].

По-перше, викликає певні запитання положення п. 8 ст. 48

досліджуваного Закону, що стосується такої форми підвищення професійної

компетенції державних службовців, як стажування. Дані норми не корелюються

з положеннями інших нормативно-правових актів у сфері підвищення рівня

професійної компетенції державних службовців, оскільки останні не приведені

у відповідність з положеннями даного Закону.

Наприклад, не співвідносяться між собою вимоги про строк підвищення

кваліфікації державних службовців з відривом від служби у даному Законі та

Положенні «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого

самоврядування» від 07.07.2010, в останньому документі відповідно до п. 8

підвищення кваліфікації з відривом від служби обмежується чотирма тижнями,

а в новому Законі України «Про державну службу» та новому Порядку

стажування державних службовців, затвердженому наказом Нацдержслужби

України від 03.03.2016 № 48, стажування державних службовців проводиться з

відривом від служби строком від одного до шести місяців.

Оскільки стажування згідно з чинною нормативно-правовою базою

визнається складовою підвищення кваліфікації, то у даному випадку виникає

колізія: мінімальний строк стажування може дорівнювати максимальному

періоду підвищення кваліфікації. А отже, про які 6 місяців стажування може

йти мова? Не говорячи про те, що за період у чотири тижні державному

службовцю необхідно ще пройти оновлення знань за іншими формами

підвищення кваліфікації. Таким чином, Положення про систему підготовки,

спеціалізації та підвищення кваліфікації державних службовців потребує

88

внесення змін щодо збільшення строків підвищення кваліфікації з відривом від

служби до 6 місяців у Законі України «Про державну службу».

По-друге, недостатньо зрозумілим є і п. 9 ст. 48 Закону України № 889-

VIII щодо можливості стажування фахівців з числа молоді, які не перебувають

на посадах державної служби, строком до шести місяців. Тут знову можлива

подвійна інтерпретація норми Закону.

Перший варіант: мова не йде про стажування студентів, що здійснюють

підготовку, тобто здобувають профільну освіту у галузі знань «Державне

управління» у вищих навчальних закладах, що належать до системи підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Адже строк

стажування слухачів головного навчального закладу у відповідній системі

профільного навчання – Національної академії державного управління при

Президентові України (далі – НАДУ), згідно з п. 4. Положення про стажування в

органах державної влади і органах місцевого самоврядування слухачів

Національної академії державного управління при Президентові України,

затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2013 № 255,

проводиться строком до двох місяців відповідно до графіка навчального процесу.

Таким чином, не зрозуміло, які саме категорії молодих фахівців маються

на увазі: випускники вищих навчальних закладів, що не належать до системи

підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;

молоді спеціалісти, які працюють у приватному секторі, зокрема сфері бізнесу;

фахівці з молоді, які мають роботу у державному секторі економіки тощо? Не

прописані у профільній нормативно-правовій базі і механізми проходження

подібного стажування.

Згідно з другим варіантом, у цій нормі мова йде про стажування слухачів

(студентів) навчальних закладів освіти, що належать до системи підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. У такому

випадку маємо нечітко сформульовану норму щодо суб’єктів стажування. Якщо

це так, то нормативно-правові акти, які регулюють дане питання, зокрема

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про

прийом, стажування в органах державної влади і органах місцевого

самоврядування слухачів, працевлаштування випускників Національної

академії державного управління при Президентові України, а також переліку

органів державної влади, органів місцевого самоврядування, у яких

проводиться у 2013–2018 рр. стажування слухачів Національної академії»

№ 255 від 02.04.2013, та Постанова Кабінету Міністрів України «Про

затвердження порядку прийому на навчання за освітньо-професійною

програмою підготовки магістрів за спеціальністю «Державна служба» галузі

знань «Державне управління» та працевлаштування випускників № 789 від

29.07.2009, мають пройти відповідне коригування на предмет узгодження своїх

норм із даної нормою Закону «Про державну службу» № 889-VIII

від 10.12.2015 [5].

Таким чином, дослідження вітчизняного законодавства із зазначених

питань та врахування наукових розробок з даної проблематики дозволяють

окреслити й виділити основні напрями вдосконалення законодавчого

89

забезпечення реформування системи професійного навчання державних

службовців в Україні.


1. Сидорова К. Г. Особливості інституційно-правового забезпечення

підготовки та перепідготовки державних службовців в Україні // Державне

управління. 2013. № 4. С. 120–122.

2. Коломоєць Т. О. Система принципів державної служби як базових положень

підгалузі адміністративного права: теоретико-правовий та нормативний

аспекти: монографія. Запоріжжя: ЗНУ, 2012. 216 с.

3. Європейський досвід державного управління: курс лекцій / уклад.:

О. Ю. Оржель, О. М. Палій, Ю. Д. Полянський та ін.; за заг. ред.

О. Ю. Оболенського. Київ: Вид-во НАДУ, 2007. 76 с.

4. Стельмащук Л. С. Організаційно-правові засади відкритості державної

служби. Івано-Франківськ: Вид-во ІФНТУНГ, 2015. 295 с.

5. Сидорова К. Г. Деякі аспекти удосконалення нормативно-правового

регулювання підготовки та перепідготовки державних службовців в Україні

на сучасному етапі // Інвестиції: практика та досвід. 2013. № 21. С. 148–152.

90

Туржанський В. А.,





Несторишен І. В.,





ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ У ДЕРЖАВНІЙ МИТНІЙ СПРАВІ В

УМОВАХ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ УКРАЇНА-ЄС

У 2014 році Україна та ЄС підписали Угоду про асоціацію, що передбачає

новий етап розвитку україно-європейських договірних відносин, маючи на меті

політичну асоціацію та економічну інтеграцію. Ця Угода містить положення

про Глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі, що дозволяє нашій країні

створити умови для модернізації торговельних відносин, економічного

розвитку шляхом відкриття ринків та поступової ліквідації митних тарифів і

квот, а також всеохоплюючого процесу гармонізації законів, норм та правил у

різних сферах, пов’язаних із торгівлею. Це також дозволяє створити умови для

приведення державної митної справи у відповідність до стандартів ЄС.

Глава 5 «Митні питання та сприяння торгівлі» визначає митну справу як

один із важливих чинників побудови сприятливого торговельного середовища.

Вона встановлює загальні принципи розвитку законодавства та процедур у

митній сфері, визначає положення щодо транзиту, взаємодії митних органів з

бізнес-спільнотою, адміністрування додаткових зборів та платежів, оцінки

митної вартості тощо. Також окреслює положення щодо митного

співробітництва між Україною та ЄС з метою досягненням балансу між

спрощенням і сприянням торгівлі та ефективним контролем і безпекою.

Угода про асоціацію з ЄС вимагає впровадження ряду положень митного

законодавства ЄС. Зокрема, до митного законодавства України має бути

імплементовано 70–80 % положень Митного кодексу ЄС. У цьому напрямі

необхідно розпочати реалізацію митної реформи, яка повинна містити такі

елементи: спрощення процедур та автоматизацію митної справи; скорочення

часу митного оформлення товарів; розроблення механізму забезпечення

можливості надання громадської оцінки керівникам митних органів з боку

бізнес-спільноти та представників громадськості; запровадження ефективної

системи обміну інформацією між митними органами та компаніями; створення

у структурі митних органів підрозділів митного постаудиту та посилення ролі

відповідного напряму роботи митних органів; формування системи

оперативного реагування на випадки порушень у зоні діяльності митниць;

забезпечення ефективного здійснення «громадського контролю»; вжиття

заходів, спрямованих на недопущення та профілактику корупційних проявів

серед працівників митних органів [3].

Основною метою даних заходів є таке:

91

– створення комплексної та стабільної законодавчої системи, яка

забезпечить належне, гармонізоване застосування національного та європейського

законодавства в митній сфері;

– розвиток сучасної митної адміністрації, яка буде відповідати

європейським стандартам і задовільнить потреби зацікавлених сторін за

допомогою ефективного планування митної справи та управління;

– становлення такого інституту митниці, який забезпечить дотримання її

персоналом правових норм та виконання ним обов’язків чесно, об’єктивно,

достовірно та професійно.

Після ратифікації Угоди Україна-ЄС Урядом здійснено ряд заходів із

імплементації її положень і, як наслідок, – розробку та схвалення Стратегії

сталого розвитку «Україна-2020» [6]. Серед 62 реформ і програм розвитку

пріоритетною визначено реформу державної митної справи та інтеграцію з

митною спільнотою ЄС. При цьому основними напрямами реформування

державної митної справи є такі:

1) імплементація законодавства ЄС (спрощення процедур та

автоматизації митної справи; скорочення часу митного оформлення товарів;

розроблення механізму забезпечення можливості громадської оцінки

керівникам митних органів з боку бізнес-спільноти та представників

громадськості; запровадження ефективної системи обміну інформацією між

митними органами та компаніями);

2) удосконалення положень щодо захисту прав інтелектуальної власності

при переміщенні товарів;

3) упровадження концепції «Єдиного вікна», що покликане забезпечити

у вітчизняному митному просторі суттєве спрощення та прискорення

зовнішньоекономічних операцій з товарами, ефективний розподіл ресурсів,

зручний контроль за повнотою справляння податків і зборів, зменшення витрат

для бізнесу та зниження рівня корупції;

4) запровадження принципу «мовчазної згоди» [8].

Відтак 29.03.2017 на засіданні Уряду схвалено Концепцію реформування

ДФС, зокрема митного напряму. Дана Концепція підготовлена Міністерством

фінансів на базі рекомендацій МВФ, митних стандартів ЄС і рекомендацій

митно-прикордонної служби США та передбачає близько 20 напрямів

реформування митниці. Це і організаційна структура, принципи управління,

удосконалення кадрової політики, інфраструктури, процедур контролю (тобто

ризики та баланс контролю на кордоні та всередині країни), і, звичайно,

сприяння торгівлі та безпечність ланцюгів постачання [4].

Для ефективної реалізації Концепції Урядом було прийнято нову

структуру митниці. З метою централізації функцій будуть ліквідовані юридичні

особи на обласному рівні, і по факту з існуючих 27 митниць залишиться одна

міжрегіональна митниця з 01.05.2017. За статусом міжрегіональна митниця

буде територіальним органом ДФС України. Начальник митниці і заступники

будуть призначені Головою ДФС на конкурсній основі відповідно до чинного

законодавства про державну службу. При цьому кількість профільних

заступників начальника митниці буде визначена виходячи з функціональної

92

необхідності. На рівні області передбачається створити представництва

центральної митниці з метою полегшення проведення адміністративних

процедур і здійснення нагляду. А на міському та районному рівнях залишаться

митні пости з розширеними оперативними повноваженнями, напряму

підпорядковані центральній митниці [1].

На центральному рівні у структурі митниці буде відновлено діяльність

аналітичного і моніторингового центрів, які забезпечать цілодобовий контроль

за діями працівників митниці під час процесів митного контролю та

оформлення. Функціонування таких центрів сприятиме дотриманню

керівниками митних постів та іншими працівниками вимог законодавства і

створить умови для оперативного виявлення та реагування на спроби

переміщення товарів з порушенням законодавства. Отже, контроль

здійснюватиметься на трьох рівнях: місто/район (митний пост), область

(департамент) і Київ (аналітичний і моніторинговий центр). Однак буде і

четвертий – Міністерство фінансів, де також буде створено центр для роботи з

митною інформацією.

Проте в умовах децентралізації запровадження даної Концепції матиме і

негативні наслідки як для місцевих бюджетів, оскільки не визначено питання,

куди будуть сплачуватися митні платежі, які раніше спрямовувалися у місцеві

бюджети, так і для суб’єктів ЗЕД – чи не постраждає швидкість розмитнення;

яка оперативність та можливість ухвалення рішень керівником єдиної митниці;

куди подавати скарги на дії та рішення митників; який суд розглядатиме справи

про митні порушення [5].

При цьому у звіті Міністерства фінансів за 2017 рік [2] за напрямом

реформування митниці визначено таке: запуск автоматичної системи «Єдине

вікно»; упровадження фото- і відеофіксації митних формальностей;

запровадження автоматичного розподілу митних декларацій; створення

Міжвідомчого цільового центру та 20 мобільних груп; подання в Парламент

законопроекту щодо запровадження УЕО.

Заслуговує на увагу законопроект № 4777 щодо запровадження в Україні

інституту УЕО [7], який відповідає концептуальним європейським нормам.

Основні новації цього законопроекту такі:

– критерії для надання статусу УЕО приведені у відповідність до

європейських; оцінка критеріїв відкоригована згідно з видом сертифіката;

визначено процедуру оцінки та моніторингу; закріплено випадки здійснення

переоцінки, зупинення дії та анулювання сертифікатів УЕО;

– спрощення митних формальностей, які є ідентичними спрощенням у ЄС

та приведено їх у відповідність до виду сертифіката (уповноважений

вантажовідправник; уповноважений вантажоодержувач; митне оформлення за

місцезнаходженням; процедура спрощеного декларування; зниження

гарантійної суми при застосуванні загальної фінансової гарантії);

– обов’язкове подання до митниці короткої ввізної декларації (містить

інформацію, необхідну для проведення аналізу ризиків до перетину товарами

митного кордону України);

– застосування принципу мовчазної згоди;

93

– обов’язковий облік усіх підприємств (у тому числі нерезидентів), які

здійснюють операції, що регулюються митним законодавством;

– нова для України форма митного контролю (постмитний контроль).

У подальшому необхідно розробити форму короткої ввізної декларації,

вітчизняну програму УЕО та ряд інших підзаконних актів щодо

функціонування інституту УЕО відповідно до норм законодавства ЄС.

Таким чином, згідно з Планом імплементації Концепції реформування

митниці, що розробляється Мінфіном України, головним напрямом

реформування державної митної справи в короткостроковій перспективі є

сприяння безперервному руху вантажів безпечним міжнародним ланцюгом

постачань. Цей напрям передбачає запровадження таких заходів, як аналіз

ризиків до моменту прибуття товарів; митний контроль та оформлення на

кордоні лише щодо «ризикових» груп товарів; прості та чіткі процедури

надання статусу УЕО; спеціальні митні спрощення для доброчесного бізнесу;

сучасні доглядові технології та обладнання; інтелектуальний відеонагляд тощо.


1. Драганчук Ю. Розімкнути корупційні ланцюги. Як і для чого буде

реформовано митницю. URL: http://gazeta.dt.ua/internal/rozimknuti-korupciyni-

lancyugi-yak-i-dlya-chogo-bude-reformovano-mitnicyu-239462_.html.

2. Звіт Міністерства фінансів за рік діяльності. URL: http://www.minfin.gov.ua

3. Імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у торговельній та

бюджетно-податковій сферах. URL:

https://www.slideshare.net/ivanovua/block-implementation-20160324.

4. Мінфін запрошує долучитись до розробки детального плану імплементації

Концепції реформування ДФС в митному напрямку. URL:

http://www.minfin.gov.ua

5. Острікова Т. Митна централізація. URL: http://www.epravda.com.ua/

columns/2017/04/19/623993/.

6. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»: Указ Президента України

від 12.01.2015 № 5/2015. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/

show/ru/5/2015#n10.

7. Про внесення змін до Митного кодексу України щодо уповноваженого

економічного оператора та спрощень митних формальностей: проект закону

України, реєстраційний № 4777 від 03.06.2016. URL:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59320.

8. Реформа державної митної справи та інтеграція в митну спільноту ЄС. URL:

https://prezi.com/jt9iuidep1rc/presentation/.

94

Фрадинський О. А.,

к.е.н., доцент, с.н.с.,




«ЧОРНА СОТНЯ» МІНФІНУ,

АБО КОЛИ НОВЕ – ЦЕ ДОБРЕ ЗАБУТЕ СТАРЕ

Серед урядових ініціатив, спрямованих на боротьбу з контрабандою,

порушеннями митних правил, корупцією на кордоні, варто виділити утворення

влітку 2016 року при Міністерстві фінансів України Міжвідомчого цільового

центру із запобігання та виявлення порушень законодавства з питань державної

митної справи та 20 спільних мобільних груп з представників Державної

фіскальної служби (далі – ДФС), Державної прикордонної служби (далі – ДПС)

та Національної поліції (далі – НП) [2].

Основними завданнями Центру є такі: організація взаємодії між

службами з метою запобігання та виявлення порушень законодавства з питань

державної митної справи; забезпечення прийняття рішень, узгоджених з

представниками служб, що входять до складу Центру; узагальнення

оперативної та аналітичної інформації про можливі порушення законодавства з

питань державної митної справи, отриманої з будь-яких джерел, обробка та

аналіз такої інформації; організація діяльності мобільних груп шляхом надання

обов’язкових до виконання ними доручень щодо здійснення заходів,

спрямованих на запобігання та виявлення порушень законодавства з питань

державної митної справи; визначення порядку роботи мобільних груп,

координація їх діяльності; здійснення контролю за діяльністю мобільних груп;

узагальнення інформації про результати роботи мобільних груп, підготовка

відповідних аналітичних матеріалів; проведення аналізу ефективності заходів,

що вживаються для протидії митним правопорушенням; інформування

Міністра фінансів про результати діяльності Центру та мобільних груп. У

складі Центру утворюється аналітична група у кількості до шести посадових

осіб служб; упроваджуються чотири зміни з цілодобовим режимом роботи,

кожна з яких складається з представників служб у кількості п’яти осіб (з ДФС –

три особи, з ДПС та НП – по одній особі).

Основними завданнями мобільних груп є такі: запобігання та виявлення

порушень законодавства з питань державної митної справи; виконання

доручень, наданих Центром, у межах своїх посадових обов’язків та визначених

завдань; організація процесу документування виявлених порушень;

інформування Центру про результати проведених заходів, виконання доручень.

Мобільні групи мають право безперешкодного доступу до всіх зон

митного контролю та пунктів пропуску; за погодженням з Центром приймати

рішення про проведення огляду (переогляду), створювати тимчасові зони

митного контролю, здійснювати огляд (переогляд) членами мобільної групи

та/або із залученням посадових осіб органу доходів і зборів, у зоні діяльності

якого вживаються заходи; залучати у разі потреби до проведення заходів із

95

запобігання та виявлення порушень законодавства з питань державної митної

справи представників територіальних органів служб; використовувати засоби

зв’язку, технічні засоби митного контролю, засоби фото-, відеофіксації;

ініціювати складення за наявності ознак порушення митних правил протоколів

про порушення митних правил митницею, у зоні діяльності якої виявлено такі

порушення; складати за наявності ознак порушення митних правил протоколи

про порушення митних правил за погодженням з Центром.

Мобільні групи функціонують цілодобово. Зоною діяльності мобільних

груп є митна територія України. Кожна мобільна група формується з

представників служб у кількості чотирьох осіб (з ДФС – дві особи, з ДПС та НП

– по одній особі). Керівництво мобільними групами покладається на старших

таких груп, яких визначає керівник Центру серед посадових осіб ДФС.

З метою забезпечення гідної оплати праці розмір нарахованої заробітної

плати (грошового забезпечення) осіб, з урахуванням додаткової премії,

встановлено з розрахунку на місяць: керівника Центру – 50 000 грн; старшого

зміни Центру – 40 000 грн; старшого мобільної групи – 40 000 грн; інших

членів Центру та мобільних груп – 30 000 гривень [2].

Своє функціонування Центр розпочав із 29 серпня 2016 року, а перші

10 мобільних груп вирушили на місця своєї постійної дислокації в Київській,

Львівській, Одеській, Закарпатській та Волинській областях [3].

Необхідно зазначити, що ідея створення мобільних груп для протидії

контрабанді не є новою. Практика створення таких груп в Україні сягає червня

2005 року, коли для реалізації державної програми «Контрабанда – СТОП»

було прийнято Постанову КМУ від 10.06.2005 № 439 «Про утворення

міжвідомчих мобільних груп з питань боротьби з контрабандою». При цьому

мобільні групи формувалися на 2 рівнях – загальнонаціональному та

місцевому, а підпорядковувалися Службі безпеки України (СБУ) [1].

На загальнонаціональному рівні до групи входили заступник начальника

Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю

СБУ (керівник групи); посадові особи ДМСУ; військовослужбовці

Адміністрації ДПС; працівники департаменту ДАІ МВС; працівники

Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС;

посадові особи Державної податкової адміністрації; посадові особи Державного

департаменту ветеринарної медицини; посадові особи Головної державної

інспекції з карантину рослин.

Регіональні групи формувалися із заступників начальників відділів по

боротьбі з корупцією та організованою злочинністю регіональних органів СБУ

(керівники груп); співробітників СБУ зазначених відділів; посадових осіб

підрозділів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил

митних органів; військовослужбовців територіальних органів Адміністрації

ДПС; працівників управлінь (відділів) ДАІ головних управлінь МВС справ в

АРК, місті Києві та Київській області, управлінь МВС в областях і місті

Севастополі; працівників управлінь, відділів, відділень Державної служби

боротьби з економічною злочинністю головних управлінь МВС в АРК, місті

Києві та Київській області, управлінь МВС в областях і місті Севастополі;

96

посадових осіб державних податкових адміністрацій в АРК, областях, мм. Київ

та Севастополь; посадових осіб державних інспекцій з карантину рослин АРК,

областей, мм. Київ та Севастополь; посадових осіб територіальних органів

Державного департаменту ветеринарної медицини АРК, областей, мм. Київ та

Севастополь, регіональних служб державного ветеринарно-санітарного

контролю та нагляду на державному кордоні і транспорті.

Проводилися заходи мобільними групами на підставі висновків за

результатами аналізу відповідної інформації експертно-аналітичних груп та

аналітичного центру, а також рішень Міжвідомчої координаційної ради з

питань боротьби з контрабандою. Практика роботи таких груп показала їх

невисоку ефективність, нескоординованість діяльності і надмірне втручання у

процес митного оформлення, що значно затягувало його у часі та процедурі. А

це, у свою чергу, викликало нарікання у бізнес-спільноті стосовно дотримання

принципу чесності в роботі таких мобільних груп, що, урешті-решт, призвело

до відмови від їх використання.

Узагальнюючи викладене, потрібно підкреслити, що новітня урядова

ініціатива не є реформаторською за своєю формою, оскільки подібне Україна

вже проходила у 2005 році, при цьому склад таких груп був більш

різноплановим – якщо нині до складу МЦЦ та мобільних груп входять

представники 3 структур (керівництво – ДФС), то раніше – 7 структур

(керівництво – СБУ). Проте є надія, що за своїм змістом функціонування МЦЦ

та мобільних груп буде більш ефективним, оскільки базується на використанні

результатів аналізу оперативної та аналітичної інформації, підвищеному рівні

оплати праці та великій суспільній увазі до роботи фіскальних органів.


1. Про утворення міжвідомчих мобільних груп з питань боротьби з

контрабандою: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.06.2005 № 439.

URL: http://sfs.gov.ua/diyalnist-/zakonodavstvo-pro-diyalnis/postanovi-km-

ukraini/54200.html

2. Питання протидії незаконному переміщенню товарів через державний

кордон України: Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016

№ 371. URL: http://xn--80aagahqwyibe8an.com/ministriv-kabineta-

postanovi/postanova-vid-chervnya-2016-371-pitannya-2016-3160.html

3. При Міністерстві фінансів розпочав роботу Міжвідомчий цільовий центр

для боротьби з корупцією на митниці. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/article?art_id=249268461&cat_id=244

276429

97

Хома В. О.,

к.ю.н, доцент,




КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ІЗ

ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ МИТНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

Сучасний світ характеризується глобалізацією всіх сфер суспільного

життя. Країни загалом, їх економічні, правові та інші внутрішньодержавні

системи стають усе більш залежними від загальносвітових процесів. Кількість

взаємозв’язків між різними сферами життєдіяльності суспільства, між

політичними, економічними, соціальними, культурними процесами на

міжнародному рівні та всередині країн постійно зростає. Ефективність

результатів роботи механізмів у цих сферах залежить від значної кількості

чинників. Це повною мірою стосується сфери економічної безпеки, зокрема

захисту митних інтересів засобами митної безпеки. Порушення митних правил

завдають суттєвої шкоди економіці України загалом, а також інтересам

доброчесних суб’єктів ЗЕД та інтересам споживачів зокрема. А тому для

підвищення ефективності діяльності системи із запобігання та протидії митним

правопорушенням необхідно усвідомити, які саме чинники впливають на цей

процес, яка їх ієрархія, результат впливу тощо.

Система із запобігання та протидії митним правопорушенням є

складовою більш розгалуженої системи забезпечення законності в економіці та,

відповідно, забезпечення законності в інших сферах суспільного життя. У

нашому випадку будемо розглядати законність як певний режим (режим

законності), що в перекладі з англійської (regime) дослівно означає режим,

процедуру, порядок, умови, правила. І під цим прийнято розуміти певні умови,

реально існуючі або необхідні для забезпечення роботи, функціонування,

існування чого-небудь, або сукупність правил, заходів, норм для досягнення

якої-небудь мети [1].

Загальновідомо, що рівень підтримання режиму законності залежить від

системи засобів-гарантій, за допомогою яких запроваджується, захищається,

охороняється та в разі порушення відновлюється правопорядок та режим

законності. Серед таких засобів виділяють економічні, політичні, ідеологічні,

соціальні тощо [2]. Зокрема, це повною мірою стосується порядку переміщення

через митний кордон України товарів, вантажів, транспортних засобів тощо.

Ігнорування цих засобів призведе до блокування самих ефективних методів

боротьби з правопорушеннями. Наприклад, високий рівень безробіття у

прикордонних районах спонукає місцевих жителів до пошуку джерел заробітку.

Найпоширенішим джерелом такого заробітку є трудова еміграція, а також

незаконне переміщення товарів, зокрема цигарок, алкоголю, паливно-

мастильних матеріалів, інших товарів через митний кордон України та суміжної

держави. І ніякі «суперефективні» методи боротьби з «товарною» чи

кримінально карною контрабандою не спрацьовують, коли людина не має

98

правомірних засобів існування. Тому на рівень дотримання митних правил

впливає рівень економічного розвитку суспільства та окремих регіонів. І,

відповідно, наявність економічних засобів забезпечення правового порядку

набуває першочергового значення. Серед них такі, як багатоманітність і

рівність усіх форм власності; рівність економічних можливостей суб’єктів

суспільних відносин, ступінь; зростання продуктивності праці та обсягу

виробництва, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, адекватне

податкове та митне навантаження на бізнес тощо.

На рівень забезпечення правомірності переміщення через митний кордон

товарів та багажу також впливають політичні чинники, такі як дотримання

принципу поділу влад, чітке розмежування їх функцій, наділення їх

відповідними повноваженнями шляхом законодавчого визначення за наявності

політичного плюралізму та демократичних, підконтрольних форм прийняття

рішень, ефективної взаємодії інституцій держави та громадянського

суспільства тощо. Для нашої держави вагомий вплив на стан боротьби з

правопорушеннями на митному кордоні має такий чинник, як наявність

політичної волі запроваджувати дієві, спрямовані на забезпечення інтересів

громадян реформи.

Також на рівень дотримання митних правил суттєво впливають

ідеологічні чинники, до яких відносять рівень розвитку правової свідомості у

суспільстві, рівень правосвідомості як посадових осіб держави, так і суб’єктів

ЗЕД та пересічних громадян. У свою чергу, рівень правосвідомості прямо

залежить від стану забезпечення ідеологічного плюралізму у державі,

забезпечення дієвості та превалювання принципу «верховенства права» над

принципом «політичної доцільності», забезпечення рівності всіх перед законом,

невідворотності відповідальності за правопорушення, підвищення рівня

правової культури; рівня організації правового виховання, рівня

інформованості населення, забезпечення свободи слова та ін.

Свою роль відіграють соціальні чинники, зокрема: рівень соціального

забезпечення, рівень розвитку соціальних послуг, рівень допомоги

малозабезпечених, рівень розвитку сфери охорони здоров’я, доступність та

якість освіти, доступ громадян до культурних цінностей.

На зламі ідеологічних та соціальних чинників перебувають духовні,

релігійні чинники. Адже порушення правових норм, встановлених державою,

вважається гріхом. І Біблія закликає до свідомої правомірної поведінки.

Зокрема, про це говориться у посланні до римських християн. Апостол Павло

пише про це так:

«3. Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися

влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї,

4. бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо

недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!

5. Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління.

6. Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди

зайняті.

99

7. Тож віддайте належне усім: кому податок податок, кому мито мито,

кому страх страх, кому честь честь (До римлян 13:3–7)».

У Біблії забороняється обман при здійсненні торгових операцій,

укладенні та дотриманні інших цивільно-правових угод. Також Біблія закликає

осіб, наділених владними повноваження та правоохоронними функціями, не

зловживати своїм становищем собі на користь. Так, у Євангелії від Луки

записано слова Івана Христителя:

«8. Отож, учиніть гідний плід покаяння. І не починайте оправдовувати себе…

12. І приходили й митники, щоб христитись від нього, і питали його:

Учителю, що ми маємо робити?

13. А він їм казав: Не стягайте нічого над те, що вам звелено.

14. Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм

відповів: Нікого не кривдьте, та не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь

платнею своєю. (Від Луки 3:12–14) [3].

Сучасні наукові дослідження доводять, що найвищий рівень

економічного розвитку, сприяння малому і середньому бізнесу, найнижчий

рівень корупції та інших правопорушень демонструють країни, де свого часу

активно пройшла протестантська реформація, що ознаменувалася свідомим

ставленням до біблійних норм та активним використанням їх у повсякденному

житті та трудовій діяльності. Відповідно до результатів досліджень від 70 до 90

відсотків українців визнали належними себе до релігійних спільнот. Тому

релігійно-ідеологічний чинник для українського середовища має надзвичайно

високий рівень впливу [4].

Отже, маємо таку модель співзалежності чинників, які впливають на стан

забезпечення законності та правопорядку, на ефективність системи протидії

правопорушенням на митному кордоні під час переміщення товарів і

транспортних засобів та здійснення при цьому митного контролю. Ці чинники,

у свою чергу, детермінують застосування комплексного підходу до

забезпечення системи із запобігання та протидії митним правопорушенням.

Стан законності та правопорядку у країні

Ефективність системи

запобігання та протидії

ПМП

економіка

політика

ідеологія

духовність

соціальна

сфера

100


1. Новий тлумачний словник української мови : в 4 т. / укладачі:

В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. Київ: Аконіт, 1998. Т. 3. 928 с.

2. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: навч. посіб. Київ: Атіка, 2005.

592 с.

3. Біблія – книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / переклад

І. Огієнко. Київ, 2003. 1375 с.

4. Хома В. О. Цінності як засадничі фактори ефективного реформування

українського суспільства // Формування основ християнської моралі в

процесі духовного відродження нації: збірник статей VI Всеукраїнської

міжконфесійної християнської науково-практичної конференції /

Кам’янець-Подільський національний педагогічний університет імені Івана

Огієнко. Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2016. С. 247–251.

101

Шавло І. А.,




НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОЦІНЮВАННЯ

РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Невід’ємною складовою стратегічних перетворень в умовах соціально-

економічного розвитку України та поступового входження її до європейської

спільноти є наближення державної служби до європейських принципів.

Великого значення при цьому набуває підвищення ефективності виконання

органами державної влади визначених їм завдань та функцій.

Успіх функціонування органів державної влади залежить від того,

наскільки ефективно буде організована діяльність кожного державного

службовця в межах структурного підрозділу і органу влади та від його

особистих результатів. Тому сьогодні оцінювання діяльності державних

службовців є актуальним та одним із важливих питань державного управління.

У різні часи ним постійно опікуються науковці, які досліджують проблеми

державної служби та практики, ефективності діяльності персоналу та

використання кадрів державного управління.

Водночас недостатньо розробленим залишається питання формування

системи оцінки персоналу в органах влади, яка б дозволила сформувати

підходи до створення на практиці ефективної системи управління персоналом

державної служби.

На наш погляд, система оцінювання діяльності державних службовців

повинна стимулювати роботу персоналу, давати можливість отримувати

інформацію про рівень професійного розвитку персоналу державної служби,

спостерігати за динамікою змін показників персоналу, що оцінюються, та

порівнювати їх з аналогічними показниками відповідних груп посад;

справедливо співвідносити матеріальну винагороду службовця з результатами

його діяльності.

Необхідно зазначити, що дослідники зміст терміна «оцінка персоналу»

пов’язують:

з процесом визначення ефективності діяльності співробітників у

реалізації завдань з метою послідовного накопичення інформації, необхідної

для прийняття подальших управлінських рішень [1];

з проведенням покращеної розстановки кадрів і використанням

управлінської праці, удосконаленням апарату управління, інтенсифікації

соціально-економічного розвитку колективу [2];

з результатом зіставлення, результатом порівняння досягнутого з тим,

що може виступати як критерій оцінки, тобто відомого, пізнаного або

представленого людиною [3].

На думку С. Зелінського, сам процес оцінки результативності та

ефективності діяльності державних службовців повинен містити такі елементи [4]:

102

опис чітких стандартів діяльності для кожної посади і критеріїв

оцінки ефективності цієї діяльності в посадових регламентах та інструкціях

державних службовців;

створення процедури оцінки якостей державних службовців та

ефективності їх діяльності (періодичність, методи оцінки, органи, що

відповідають за її проведення);

обговорення з державним службовцем результатів його оцінки;

прийняття рішення за результатами оцінки і документування оцінки.

Ураховуючи вимоги Закону України «Про державну службу» [5],

оцінювання діяльності державних службовців повинне здійснюватися у таких

напрямах: оцінювання результативності, визначення ефективності та якості

його діяльності.

Для створення відповідної системи оцінки, що комплексно могла б

охопити всі ці напрями, необхідно сформувати набір критеріїв, які б

передбачали соціально-психологічну модель діяльності державного службовця

з повним описом нормативних вимог до його посади [4].

Поряд з цим оцінка результативності службової діяльності державних

службовців повинна проводитися згідно з розробленими показниками

результативності структурного підрозділу державного органу, у якому працює

державний службовець, та його особистим планом роботи на відповідний

період.

На нашу думку, показники результативності, які визначаються

державним службовцем в особистому плані роботи, мають передбачати та

відображати як результати виконання поточних завдань, так і його досягнення в

реалізації професійного досвіду на займаній посаді та виконання додатково

взятих на себе зобов’язань.

При цьому для кожної категорії службовців необхідно виокремити

показники і критерії оцінки, які б найбільш точно характеризували ділові якості

та кваліфікацію працівників. Такий набір показників і критеріїв для

комплексної оцінки результатів діяльності державних службовців окремого

державного органу повинен бути розроблений цим органом з урахуванням

специфіки його роботи, відповідно до Типового порядку проведення

оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, який

затверджується Кабінетом Міністрів України. На сьогодні відповідного

типового документа не розроблено, а оприлюднено лише його неофіційний

проект. Тому заслуговують на увагу в даному напрямі затверджені Державною

фіскальною службою ключові показники ефективності для служби на період з 1

жовтня 2016 року до 31 грудня 2017 року (наказ ДФС України від 20.10.2016

№ 880). Показники розроблені відповідно до плану пріоритетних дій Уряду на

2016 рік та з метою здійснення оцінки результативності та ефективності

діяльності ДФС у процесі впровадження реформ у податковій та митній сферах.

Ключові показники ефективності розроблені з урахуванням організаційної

структури органів ДФС України та функціональних повноважень структурних

підрозділів. За кожним напрямом визначено відповідальних виконавців в особі

структурних підрозділів та цільове значення показника, що, у свою чергу,

103

сприятиме розробці індивідуальних показників і критеріїв оцінювання

результативності та ефективності діяльності конкретного службовця в органах

ДФС.

Таким чином, реформування системи оцінювання державних службовців,

на нашу думку, має здійснюватися за такими напрямами:

1) розробка комплексу нормативно-правових актів системи оцінювання

державних службовців, зокрема визначення та оцінювання результативності й

ефективності їх діяльності;

2) розробка критеріїв оцінювання результативності та ефективності

діяльності державного службовця;

3) розробка індивідуальних методик оцінювання для відповідних категорій

посад, визначених законом України «Про державну службу»;

4) упровадження системи співвідношення рівня оцінювання з кар’єрним

просуванням та рівнем заробітної плати.


1. Борисова Е. А. Оценка и аттестация персонала. URL: hptt: // www.klex.ru/7dg

2. Щекин Г. В. Организация и психология управления персоналом: учебно-

метод. пособие. Киев: МАУП, 2002. С. 148. URL: hptt: // www.tourlib.net/

books_men/schekin_pup.pdf

3. Управление персоналом: учебник. изд. 2-е, доп. и перераб. / под общ. ред.

А. И. Турчинова. Москва: Изд-во РАГС, 2008. С. 170. URL: hptt: / at-

28upz.narod.ru/olderfiles/1/Turchinov_Upravlenie_personalom.docx

4. Зелінський С. Е. Теоретико-методологічні засади комплексного оцінювання

державних службовців: монографія. Київ: НАДУ, 2016. 296 с. URL: hptt:

//www.uk.x-pdf.ru/5istoriya/2307220-1-s-zelinskiy-teoretiko-metodologichni-zasadi-

kompleksnogo-ocinyuvannya-derzhavnih-sluzhbovciv-monografiya-kiiv-2016.php

5. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII // Відомості

Верховної Ради України. 2016. № 4. Ст. 43.

104

Шкуренко Н. Г.,




РОЛЬ КЕРІВНИКІВ СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ОРГАНІВ ДФС

УКРАЇНИ У ЗАПОБІГАННІ КОРУПЦІЇ

Інституційний підхід до організації антикорупційної діяльності у сфері

державного управління передбачається міжнародними нормативно-правовими

актами. Зокрема, рекомендується визначення відповідних інституцій, їх

спеціалізації, функцій, завдань, повноважень, юридичного статусу і місця в

загальнодержавній або внутрівідомчій інституційній системі запобігання та

протидії корупції. Тобто для боротьби з корупцією можуть утворюватися

спеціалізовані державні органи або спеціалізовані підрозділи в органах

державної влади. В окремих державних установах можуть призначатися

відповідальні особи, з покладанням на них відповідних функцій та визначенням

відповідних повноважень із запобігання корупції.

Крім того, при встановленні ступеня відповідності організації

інституційного забезпечення антикорупційної діяльності Державної фіскальної

служби України суттєве значення має незалежність та підзвітність

спеціалізованого підрозділу у фіскальних органах.

Фахівці із запобігання корупції та інші уповноважені співробітники, що

обіймають керівні посади, повинні тісно взаємодіяти. Реалізація ініціатив із

запобігання корупції найбільш успішна, коли в організації є виділені

уповноважені фахівці, основним завданням яких є запобігання корупції.

Так, в органах Державної фіскальної служби України утворені

внутрівідомчі підрозділи з питань запобігання та виявлення корупції. Зокрема,

Головне управління внутрішньої безпеки, основними завданнями і функціями

якого є розробка, проведення та забезпечення заходів щодо запобігання

корупційним, пов’язаним з корупцією правопорушенням і контроль за їх

реалізацією у сфері службової діяльності посадових осіб в апараті Державної

фіскальної служби України, її територіальних органах, на підприємствах, в

установах та організаціях, що належать до сфери її управління, у межах

передбачених законом повноважень; надання методичної та консультаційної

допомоги з питань дотримання вимог антикорупційного законодавства; розгляд

та перевірка звернень щодо можливих корупційних, пов’язаних з корупцією та

інших правопорушень у сфері службової діяльності працівників ДФС України

та її територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать

до сфери її управління тощо.

Крім того, відповідно до Правил етичної поведінки та запобігання

корупції в органах ДФС України уповноважені підрозділи з питань запобігання

та виявлення корупції – підрозділи ДФС України, які відповідно до покладених

на них завдань та функцій здійснюють заходи щодо запобігання корупції та

контроль за їх реалізацією в апараті органів доходів і зборів, територіальних

органах, відповідних підприємствах, установах та організаціях [1].

105

Проте у правилах не прописано дії керівників структурних підрозділів

щодо запобігання корупції. Саме керівники мають вагомий вплив на підлеглих

та відіграють не останню роль у запобіганні та виявленні корупції.

Так, саме керівникові структурного підрозділу доводиться виконувати

різні ролі та, відповідно, функції. Роль в управлінській діяльності – це набір

певних поведінкових правил, які відповідають конкретній установі або

конкретній посаді. Визначальна роль керівника випливає з того, що він

наділений повноваженнями приймати рішення та координувати діяльність

персоналу [2].

У свою чергу, зміст діяльності керівника полягає у спрямуванні та

координації діяльності підлеглих шляхом виконання його наказів,

розпоряджень завдань. Крім того, керівник повинен сприяти їх подальшому

розвитку і здійснювати вплив на їхню поведінку, а цьому сприятиме не лише

професійна підготовка керівника, а й досвід роботи з людьми та знання основ

психології [3].

У контексті зазначеного вище постає нагальна потреба у запровадженні

таких відомчих стандартів антикорупційної політики у фіскальних органах, які

б визначали роль керівника у запобіганні корупції. Зокрема, шляхом

зобов’язання керівників структурних підрозділів здійснювати ідентифікацію,

визначати чинники та оцінювати наслідки корупційних ризиків.

У зв’язку з цим стратегічними завданням, яке і на сьогодні залишається

вкрай актуальним для ДФС України, є системне упередження фактів корупції,

виявлення і ліквідація причин та умов її існування, ефективний захист процесу

наповнення бюджету від корупційного впливу.


1. Про затвердження Правил етичної поведінки та запобігання корупції в органах

ДФС: наказ ДФС від 01.12.2016 № 979. URL: http://sfs.gov.ua/diyalnist-

/zakonodavstvo-pro-diyalnis/nakazi-pro-diyalnist/page3

2. Майський Д. І. Менеджмент персоналу. URL: http://lubbook.org/book_358

_glava_45_47.Sutn%D1%96st_funk%D1%81%D1%96jj_%D1%96_ro.html

3. Саврук О. Ю. Систематизація та класифікація стилів керівництва // Вісник

Національного університету «Львівська політехніка». 2009. № 657. С. 74–82.

106

Яковенко О. В.,





ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІЧНИХ СИСТЕМ

МИТНОГО КОНТРОЛЮ

Здійснення митного контролю належить до функцій Державної

фіскальної служби України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів

України «Про Державну фіскальну службу України» від 21 травня

2014 року № 236 [1]. Для її реалізації потрібно забезпечити працівників

технічними засобами/системами митного контролю, які дозволяють підвищити

його результативність та зменшити витрати часу на митне оформлення товарів.

Зважаючи на це, будь-які якісні перетворення у митній складовій ДФС

неодмінно мають ураховувати необхідність у забезпеченні митного контролю

сучасними технічними системами. У свою чергу, використання технічних

систем при здійсненні митного контролю є складним процесом, що перебуває

під впливом різноманітних факторів зовнішнього середовища.

Під застосуванням технічних систем при здійсненні митного контролю

потрібно розуміти безпосередню дію працівника органу ДФС, що здійснює

митний огляд за допомогою технічного засобу/системи. Водночас

використання технічних засобів охоплює не лише фізичну дію, але й усі

передумови цього процесу. При аналізі факторів впливу зовнішнього

середовища будемо розглядати ширше за змістом поняття «використання

ТСМК», що охоплює завдання їх вибору, придбання, розподілу та

безпосереднього застосування.

До факторів опосередкованого впливу, але водночас досить вагомих в

українських реаліях, належить група політичних факторів, до яких можна

віднести такі:

– загальну політичну ситуацію в державі, що впливає на швидкість та

послідовність прийняття важливих для суспільства рішень, у тому числі тих,

що стосуються реалізації фіскальної функції;

– рівень політичної одностайності та коректності у межах управлінського

ланцюжка – Кабінет Міністрів України → Державна фіскальна служба України

→ керівництво окремих структурних підрозділів. Це також впливатиме на

злагодженість у роботі органів ДФС різноманітних ТСМК;

– зовнішньополітична ситуація, що виражається у стані та рівні співпраці

з іноземними партнерами в певних політичних ситуаціях. Це проявляється у

підписанні багатосторонніх та двосторонніх угод, що впливають на

ефективність здійснення державної митної справи та на обсяги технічної

допомоги, у тому числі придбання ТСМК.

Суттєво впливають на ефективність використання ТСМК як прямо, так і

опосередковано економічні фактори, до яких пропонуємо віднести такі:

107

– рівень доходів державного бюджету у конкретний період, що

визначатиме загальний обсяг можливих витрат держави на матеріальне

забезпечення здійснення державної митної справи, у тому числі придбання та

експлуатацію ТСМК;

– пріоритетність фінансування окремих потреб суспільства у певний

часовий проміжок, що визначатиме розподіл видатків держави, а отже,

можливості придбання і утримання ТСМК. Зазначений фактор за своїм змістом

є політичним, але водночас має яскраво виражений економічний прояв;

– рівень доходів населення, що впливатиме на загальну кількість

правопорушень, як з позиції суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, так і

працівника органу ДФС;

– рівень оплати праці та соціального забезпечення працівників ДФС, що

впливатиме на зацікавленість їх у виявленні правопорушень, у тому числі із

застосуванням ТСМК.

До групи адміністративних пропонуємо відносити фактори

управлінського характеру, які опосередковано впливають на використання

ТСМК, а саме:

– рівень нормативного забезпечення використання ТСМК, що впливає

на весь процес: від визначення потреби до фіксації результатів їх застосування;

– рівень методичного забезпечення процесу використання ТСМК, що

впливає на рівень усунення проблем і відновлення та підтримання їх

нормальної роботи. Крім того, методичне забезпечення важливе з погляду

навчання працівників роботі з ТСМК, оцінкою її результатів;

– складність управління ТСМК, що проявляється у кількості задіяних у

прийнятті рішень підрозділів та осіб, а отже, погана керованість та інертність

управлінської ієрархії;

– рівень застосування сучасних інформаційних технологій, що

важливий з погляду обміну інформацією та її обробки для цілей управління.

Перелік перерахованих вище факторів не є вичерпним і може бути

розширеним, але у ньому розкрито характер їх впливу на процес використання

технічних систем при здійсненні митного контролю. Ідентифікація їх дозволяє

комплексно оцінити можливості забезпечення технічними системами митного

контролю за певних політичних та економічних умов.

Таким чином, планування та реалізація будь-яких перетворень у

здійсненні державної митної справи передбачає і відповідні якісні зміни у

технічному забезпеченні проведення митного контролю.


1. Про Державну фіскальну службу України: Постанова Кабінету Міністрів

України від 21.05.2014 № 236 (із змінами та доповненнями) URL:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/236-2014-%D0%BF.

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА...

Documents