Права людини в інформаційному...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

ПРАВА ЛЮДИНИ

В ІНФОРМАЦІЙНОМУ

СУСПІЛЬСТВІ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до вивчення курсу

Львів – 2016

2

Права людини в інформаційному суспільстві : метод. вказівки до

вивчення курсу / уклад. П. М. Сухорольський – Львів: Видавництво

Львівської політехніки, 2016. – 64 с.

Укладач Сухорольський П. М., канд. юрид. наук, доц.

Відповідальний за випуск Сухорольський П. М., канд. юрид. наук, доц.

Рецензенти Гулай В. В., д-р політ. наук, проф.,

Густі М. І., канд. техн. наук, ст. наук. сп.

3

ЗМІСТ

Список скорочень .................................................................................................. 4

Вступ ....................................................................................................................... 5

Мета і завдання дисципліни ................................................................................. 6

Тематичний план ................................................................................................... 8

Тема 1. Основи теорії прав людини ..................................................................... 9

Тема 2. Інформаційне суспільство і права людини .......................................... 14

Тема 3. Свобода вираження поглядів ................................................................ 19

Тема 4. Політичні права в епоху Інтернету ....................................................... 24

Тема 5. Нові виміри права на приватність ......................................................... 29

Тема 6. Право на анонімність ............................................................................. 34

Тема 7. Персоналізація в Інтернеті та права людини ....................................... 39

Тема 8. Право бути забутим ................................................................................ 43

Індивідуальне завдання ....................................................................................... 50

Загальний список джерел .................................................................................... 54

4

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ЄКПЛ Європейська конвенція про захист прав людини і осново-

положних свобод 1950 р. (Європейська конвенція з прав

людини)

ЄС Європейський Союз

ЄСПЛ Європейський суд з прав людини

ЗДПЛ Загальна декларація прав людини

ЗМІ засоби масової інформації

ІКТ інформаційно-комунікаційні технології

ІТ інформаційні технології

КПЛ Комітет з прав людини ООН

МПГПП Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.

НУО неурядова організація

ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку

ООН Організація Об’єднаних Націй

ПД персональні дані

ПЛІС права людини в інформаційному суспільстві

РЄ Рада Європи

США Сполучені Штати Америки

ЦВК центральна виборча комісія

5

ВСТУП

Виникнення ідеї про права людини, їхній подальший розвиток і

концептуалізація є чи не найбільшими досягненнями людської цивілізації. Не

применшуючи значення культурних відмінностей, все ж можна цілковито

погодитися з твердженням, що саме визнання і забезпечення прав людини є

тими критеріями, за допомогою яких ми можемо формувати судження про

рівень розвитку і цивілізованості народу, суспільства, держави. Зневажання ж

і нехтування правами людини можуть призвести до жахливих варварських

актів насильства, які несумісні з людською гідністю та ідеалами, про що

зазначено й у преамбулі Загальної декларації прав людини. Український

народ, зважаючи на свою трагічну історію, вправі свідчити про це. Повер-

таючись до сьогодення, можемо зробити висновок, що лише утвердивши

права людини як головного орієнтира для діяльності держави та її інститутів,

ми зможемо вийти із цивілізаційного тупика посттоталітаризму і спрямувати

суспільну активність у конструктивне русло.

Водночас реалії ХХІ ст., важливими ознаками яких є швидкий розвиток

технологій, ослаблення ролі держави, виникнення впливових недержавних

політичних акторів, глобалізація у різних її проявах, створюють нові загрози

для прав людини. Вплив інформаційно-комунікаційних технологій поши-

рюється все глибше, заторкує найрізноманітніші аспекти людського існування

та є малопрогнозованим. Поряд із цим, з плином часу все більше розкри-

вається й потенціал і можливості ІКТ у справі гарантування прав людини.

Зазначені аспекти вплинули на формування пропонованого навчального

курсу, усі питання в межах якого можна умовно поділити на три групи:

1) ознайомлення із теоретико-методологічними засадами вивчення прав

людини, 2) детальний розгляд окремих громадянських і політичних прав, які

зазнають найбільших трансформацій в умовах інформаційного суспільства,

3) розкриття деяких актуальних проблем, виникнення яких зумовлене

розвитком Інтернету.

Остання частина навчального курсу складається із трьох тем, при-

свячених комплексним проблемам деанонімізації, персоналізації та

“необмеженої пам’яті”, які, хоч і мають корені у минулому, але в умовах

інформаційного суспільства набувають зовсім нового звучання. Кожна із

таких проблем позначається на забезпеченні цілої низки прав людини і не

може бути вирішена за допомогою мінімальних змін і доповнень до

законодавства. На прикладі цих проблем студенти повинні зрозуміти

гострі виклики сьогодення у сфері прав людини та способи реагування на

них, які пропонує сучасна юридична наука та практика.

6

Ефективному вивченню пропонованої дисципліни сприятиме наявність у

студентів базових знань з теорії права та держави, конституційного права

України і зарубіжних країн, окремих розділів міжнародного права (загальна

частина, міжнародне право забезпечення прав людини, право міжнародних

організацій, міжнародне інформаційне право), права Європейського Союзу, а

також дисциплін, які охоплюють розгляд питань впливу інформаційно-

комунікаційних технологій на суспільні процеси. Вивчення дисципліни

“Права людини в інформаційному суспільстві” передбачає активне вико-

ристання англомовної наукової літератури та правових актів. Зважаючи на це,

для успішного досягнення поставлених завдань студенти повинні знати

англійську мову на достатньому для опрацювання цих джерел рівні.

Методичні рекомендації розроблені із врахуванням навчальних планів

для студентів спеціальності “Міжнародні відносини, суспільні комунікації та

регіональні студії” і затвердженої робочої навчальної програми дисципліни. У

процесі підготовки до практичних занять студенти повинні ознайомитися та

врахувати методичні вказівки до вивчення теми, опрацювати джерела, на які є

посилання, і після цього розпочати виконувати зазначені завдання. Результати

навчальної діяльності студентів оцінюються із врахуванням поточного

контролю (до нього входять відповіді на практичних заняттях та виконання

завдань, а для студентів дистанційної форми навчання – виконання

індивідуального завдання) та підсумкового контролю.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Мета викладання дисципліни полягає в усвідомленні студентами

основних загроз і можливостей для реалізації прав людини в сучасному інфор-

маційному суспільстві, а також у розвитку вмінь реагувати на ці виклики.

Завдання вивчення дисципліни. У результаті навчання студенти

повинні:

- знати основні теорії, історію закріплення, зміст основоположних прав

людини;

- розуміти значення прав людини в розвинутому суспільстві;

- знати зміст основних теорій та правових джерел, які стосуються

реагування публічної влади та громадянського суспільства на новітні виклики,

зумовлені розвитком технологій;

- усвідомлювати загрози та знати способи забезпечення прав людини,

передусім інформаційних, у нових умовах;

- вміти формувати адекватну поведінку, спрямовану на мінімізацію

загроз для власних прав та прав інших людей;

7

- вміти визначати втручання у інформаційні права людини та

здійснювати правозахисну діяльність у цій сфері;

- вміти враховувати цінності прав людини у практичній та дослідницькій

діяльності.

Вивчення дисципліни сприятиме формуванню у студентів низки

загальних і спеціальних компетентностей, а саме:

загальні компетентності:

- вміння приймати рішення на основі етичних міркувань;

- здатність усвідомлювати рівні можливості та гендерні проблеми;

- повага до різноманітності та мультикультурності;

- здатність працювати в міжнародному та мультикультурному

середовищі в умовах європейської інтеграції України;

спеціальні компетентності:

- усвідомлення принципів і засад права та справедливості;

- здатність приймати рішення з урахуванням різноманітних індиві-

дуальних та суспільних інтересів;

- уміння аналізувати та використовувати джерела права;

- інтелектуальна незалежність та вміння формулювати обґрунтовані

судження з питань правового регулювання суспільних відносин;

- уміння оцінювати вплив нових технологій на суспільних розвиток та

права людини;

- здатність здійснювати правозахисну діяльність.

8

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№

Назва теми

Кількість годин

Раз

ом

Лек

ції

Прак

тич

ні

зан

ятт

я

Сам

ост

ійн

а

роб

ота

1 Основи теорії прав людини 10 1 1 8

2 Інформаційне суспільство і права

людини 10 1 1 8

3 Свобода вираження поглядів 11 2 2 7

4 Політичні права в епоху Інтернету 11 2 2 7

5 Нові виміри права на приватність 12 2 2 8

6 Право на анонімність 12 2 2 8

7 Персоналізація в Інтернеті та права

людини 12 2 2 8

8 Право бути забутим 12 2 2 8

Разом 90 14 14 62

9

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ

План лекції

1. Підходи до розуміння прав людини.

2. Еволюція теорії прав людини.

3. Права людини як виразник суспільних цінностей.

4. Універсальність прав людини та культурний релятивізм.

5. Права людини і кореспондуючі обов’язки.

Вказівки до вивчення теми

1. Насамперед необхідно задуматися над тим, що ми розуміємо під

словом “право”, які його основні значення, чим зумовлена така багато-

значність, яка етимологія цього слова. Потрібно порівняти його із відпо-

відними словами в іноземних мовах (наприклад, латинським jus, англійським

right), зрозуміти їхнє походження та значення1. Варто також згадати основні

теоретичні відомості щодо понять “права людини”, “суб’єктивне право”,

“об’єктивне право” та взаємозв’язків між ними, скориставшись одним із

авторитетних вітчизняних підручників з теорії держави і права2. Підходи до

визначення поняття “права людини” і окреслення основних їхніх ознак можна

розглянути на основі окремих наукових статей3.

2. Теорія прав людини розвивається протягом тривалого часу і значно

еволюціонувала з часу свого зародження у XVII ст. Проте витоки ідеї прав

людини простежуються з набагато давніших часів. Готуючись до цієї теми,

необхідно знайти міркування про наявність у всіх людей окремих невід’ємних

прав у релігійних, філософських і юридичних джерелах древності.

Німецький філософ Е. Тугендгат виділяє чотири етапи розвитку уявлень

про права людини: 1) починаючи від Магна Карта – основні права є лише

індивідуальним простором, який надається недемократичною владою, однак

люди позбавлені можливості впливати на цю владу; 2) демократія без

лібералізму – перехід до демократії означає визнання політичних прав, але без

індивідуальної свободи, замість якої індивід отримує можливість стати

частиною загальної волі у всеохопній державі; 3) ліберально-демократичний

1 Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: монографія. –

К.: “КМ Academia”, 2000. – C. 19–21. 2 Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник. – 9-те

вид., зі змінами. – Львів: Край, 2007. – С. 9–11; 79–82. 3 Там само. – С. 12–13.

Козюбра М. І. Право і людина: лінії взаємозв’язків та тенденції розвитку /

М. І. Козюбра // Наукові записки НаУКМА. – 2015. – Т. 168: Юридичні науки. – С. 4–5.

10

підхід говорить про небезпеки тиранії більшості, доцільність максимально

слабкої держави та дозволяє поєднати можливість особи впливати на

політичну владу із свободою у власному індивідуальному просторі; 4) критика

лібералізму, пов’язана з тим, що права людини захищають лише привіле-

йованих – тих, які мають можливості реалізовувати ці права; з урахуванням

цього говориться про необхідність утвердження прав незахищених людей, а

саме – соціально-економічних прав4. Ці етапи можна доповнити ще двома:

5) розгляд прав людини не лише в межах відносин особи з державою, а в

масштабах усього світу зумовлює усвідомлення того, що лише в умовах

справедливого міжнародного порядку та подолання глобальних проблем

можна забезпечити права мешканців усіх країн; вказана позиція зумовлює

становлення колективних прав; 6) подальші процеси глобалізації та інформа-

тизації призводять до розмивання державного суверенітету, виникнення

впливових недержавних суб’єктів, від яких значно залежить реалізація прав

людини; це породжує ідеї про те, що адресатами прав людини є не лише

держави, а й приватні особи.

Для поглиблення розуміння вказаних теорій варто розглянути праці

Ж. Ж. Руссо “Про суспільну угоду і принципи політичного права” (книга 1)5,

Дж. Локка “Другий трактат про правління” (глава 2 – “Про природний стан”,

глава 7 – “Про політичне чи громадянське суспільство”)6. Крім того, необхідно

згадати про становлення прав людини як проблеми у світовій політиці, теорію

трьох поколінь прав людини К. Васака, сучасні класифікації прав людини. Для

цього корисною буде монографія Дж. Донеллі “Права людини у міжнародній

політиці”7. У контексті питання класифікації прав людини заслуговує уваги

концепція поділу їх на: 1) негативні свободи, 2) позитивні права участі,

3) соціальні права частки8.

3. Чинна система прав людини відображає складний баланс різноманітних

індивідуальних і суспільних інтересів та втілює низку цінностей, серед яких:

гідність, життя, свобода, рівність, справедливість, мир, співпраця, прогрес

тощо. На основі Загальної декларації прав людини 1948 р., яка є найбільше

4 Тугендгат Е. Спір про права людини / Ернст Тугендгат // Філософія прав людини /

За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр, 2012. – С. 48–58. 5 Руссо Ж.-Ж. Про суспільну угоду, або принципи політичного права / Пер. з фр. та

ком. О. Хома. – К: Port-Royal, 2001. – 349 с. 6 Локк Дж. Два трактати про врядування. – К.: Основи, 2001. – 265 с. 7 Донеллі Дж. Права людини у міжнародній політиці / Пер. з англ. Т. Завалія. – Львів:

Кальварія, 2004. – С. 14–48. 8 Ломанн Г. Права людини між мораллю та правом / Георг Ломанн // Філософія прав

людини / За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр, 2012. – С. 60–63.

11

визнаним каталогом прав людини у світі, та інших міжнародних документів

(міжнародних договорів, рішень міжнародних організацій) необхідно

визначити, що мається на увазі під цими цінностями, які саме цінності втілені у

конкретних правах людини, яким чином вони поєднуються між собою.

Передусім потрібно вивчити питання сучасного розуміння людської

гідності як ціннісно-правової категорії9. Іншою головною цінністю, яка

лежить в основі багатьох прав людини, особливо тих, що належать до

першого покоління, є свобода. З метою усвідомлення ліберального підходу до

розуміння свободи, який не втрачає актуальності й у теперішній час, варто

розглянути роботу визначного британського мислителя XIX ст. Дж. С. Мілля

“Про свободу”10, у якій звернути увагу на: небезпеки тиранії більшості,

важливість кожної думки і слова, критики та відкритої дискусії у людському

суспільстві, значення свободи для прогресу цивілізації, напруження між

вдосконаленням і свободою, загрози невиправданої концентрації влади,

ресурсів та здібних людей у одному центрі. Важливою у цьому контексті є

також робота І. Берліна “Два розуміння свободи”, у якій автор детально

характеризує негативне і позитивне розуміння свободи, відмінності між ними

та їхнє значення для гідного існування людини і дотримання усіх осново-

положних прав. Іншим важливим аспектом є сформульована І. Берліном ідея

плюралістичної моделі цінностей, в межах якої люди змушені вибирати між

кінцевими цілями, які претендують на абсолютність, і реалізація однієї із них

неминуче призводить до жертвування іншими11.

4. Права людини визнані на міжнародному рівні як універсальні, тобто

такі, що належать усім людям на Землі. З такою позицією не погоджуються

прихильники культурного релятивізму, особливо у країнах, що належать до

цивілізацій, відмінних від західної. Питання поєднання універсалізму із

культурним релятивізмом, розмежування сильного та слабкого релятивізму,

переосмислення ідеї універсальності прав людини розкриті у монографіях

Дж. Донеллі12 та М. Антонович13.

5. Права людини можна реалізовувати на практиці лише, якщо вони

існують у поєднанні із відповідними обов’язками визначених суб’єктів.

9 Шишкіна Е. Розуміння людської гідності як ціннісно-правової категорії в рішеннях

Європейського суду з прав людини // Український часопис міжнародного права. – 2012. –

№ 1. – С. 63–68. 10 Міл Дж. С. Про свободу: Есе / Пер. з англ. – К: Основи, 2001. – 463 с. 11 Берлин И. Философия свободы. Европа / Предисловие А. Эткинда. – М.: Новое

литературное обозрение, 2001. – С. 180. 12 Донеллі Дж. – Цит. праця. – С. 50–55. 13 Антонович М. – Цит. праця. – С. 30–37.

12

Загальновизнаним є поділ прав людини на негативні і позитивні права. Перші

втілюють негативну свободу і передбачають повагу та невтручання з боку

держави чи приватних осіб у певний простір індивідуальних інтересів

суб’єкта. Отже, щодо негативних прав на державу покладається обов’язок не

втручатися у відповідне право та забезпечити його охорону і захист від

посягань третіх осіб. Для забезпечення ж позитивних прав, якими передусім є

соціальні права, необхідне вжиття зі сторони держави низки позитивних заходів.

Отже, щодо цих прав на державу покладаються позитивні обов’язки. Проте, у

останні десятиліття набуває все більшого визнання ідея про наявність у

держави і негативних, і позитивних обов’язків щодо практично усього пере-

ліку прав людини. Для вивчення цього питання рекомендовано скористатися

вказаними джерелами14. Цікавим у цьому контексті є також поділ суб’єк-

тивних прав на шість рівнів сили, залежно від різних конфігурацій відповід-

них їм обов’язків чи правомочностей, запропонований у роботі Р. Гібурга15.

План практичного заняття

1. Ліберальне розуміння свободи як основа громадянських і політичних

прав

На основі опрацювання роботи Дж. С. Мілля “Про свободу” дайте від-

повіді на наступні запитання:

1. Чому воля народу як основа влади може перетворитися у соціальну

тиранію, яка є гіршою ніж недемократичні форми гноблення? Як унемож-

ливити такий розвиток подій? Які можна навести приклади з новітньої історії

України, що демонструють нав’язування з боку більшості своїх ідей, які не

відповідають духу свободи?

2. Чим обґрунтоване твердження, що позбавлення голосу однієї людини

дорівнює позбавленню голосу усього людства, за винятком цієї людини? Яке

суспільне значення різноманіття думок і позицій? Що сприяє і що пере-

шкоджає формуванню у суспільстві різних переконань, суджень і практики?

Наведіть конкретні приклади з історії і власного досвіду. Чим важливе і як

14 Сухорольський П. Міжнародні стандарти забезпечення свободи вираження поглядів

в умовах утвердження концепції позитивних обов’язків держави // Український часопис

міжнародного права. – 2015. – № 1. – С. 146–148;

Шевчук С. Концепція позитивних обов’язків держави у практиці Європейського суду

з прав людини / С. Шевчук // Право України. – 2010. – № 2. – С. 55–64;

Христова Г. Типи позитивних зобов’язань держави щодо прав людини у світлі юрис-

пруденції Страсбурзького суду / Г. О. Христова // Юрист України. – 2013. – № 2 (23). –

С. 11–19. 15 Гібург Р. Про права // Філософія права і загальна теорія права. – 2013. – № 1. –

С. 99–109.

13

забезпечити різноманіття вихідних можливостей в умовах соціальної рівності

і масової культури?

Чим загрожує невідповідне зростання державної влади? Наведіть

приклади. Як розуміти твердження: що досконалішою є державна влада і

успішніше вона залучає до управління найобдарованіших людей, то у більшій

неволі опиняються всі, зокрема самі бюрократи? Який є ідеал держави на

думку Дж. С. Мілля? Проілюструйте прикладами твердження, що “з малень-

кими людьми неможливо здійснити нічого насправді великого”.

2. Плюралістична модель цінностей як основа системи прав людини

1. Опрацювавши роботу І. Берліна “Два розуміння свободи”, спробуйте

навести приклади конфлікту негативної свободи однієї особи з позитивною

свободою іншої. Знайдіть і розгляньте справи Європейського суду з прав

людини, у яких окремі цінності, що лежать в основі прав людини, вступають

між собою у конфлікт. Як Суд вирішує цю проблему та які цінності й інтереси

приносяться в жертву заради інших? Які аргументи потрібно враховувати у

таких ситуаціях?

2. Згідно з опитуванням, більше ніж 58% українців прихильно ставляться

до зосередження влади в одних сильних руках і лише 33% вважають, що це є

неприпустимим16. Які цінності, ідеї та уявлення стали визначальними під час

відповіді на це питання у обох груп? Чим обумовлене прихильне ставлення до

влади “сильної руки” і як його можна розцінити з позицій лібералізму? Чи

легітимним було б рішення референдуму, на якому 58% громадян

проголосували б за обмеження низки прав людини і наділення президента

надзвичайними повноваженнями на певний період? Прокоментуйте думку

І. Шіллера: “Мірою справедливості не може бути більшість голосів”17. Що ж

тоді може бути мірою справедливості?

Контрольні запитання

1. Чому одні права належать до прав людини, а інші – ні? Які суб’єктивні

права особи не належать до прав людини? Чи належить право на інтелек-

туальну власність до прав людини?

16 Громадський сектор і політика: взаємодія, нейтралітет чи боротьба? –

Загальнонаціональне та експертне опитування, 17-22 травня 2013 р. [Електронний ресурс] /

Фонд “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва”. – Режим доступу:

http://www.dif.org.ua/ua/polls/2013-year/gromadskii-sektor-i-politika-vzaemodija_-neitralitet-chi-

borotba_---zagalnonacionalne-ta-ekspertne-opituvannja.htm 17 Права людини і громадянина в афоризмах та прислів’ях / Редкол.: П. М. Рабинович

та ін. – К.: Атіка, 2001. – С. 27.

14

2. Які обов’язки покладають права людини і на кого? Які чинники

змушують цих суб’єктів виконувати ці обов’язки?

3. Які недержавні суб’єкти набули впливовості у сфері забезпечення прав

людини та які чинники сприяли цьому? Як саме недержавні суб’єкти можуть

вплинути на суспільні відносини з метою кращого забезпечення прав людини?

Наведіть приклади таких суб’єктів і діяльності.

4. Чи залежить наявність прав в людини від того, чи є вона членом

суспільства? Чи можуть реалізовуватися певні права поза межами суспільства?

Тема 2. ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ПРАВА ЛЮДИНИ


1. Інформаційне суспільство як утопія, ідеологія та реальність.

2. Вплив чинників інформаційного суспільства на права трьох поколінь.

3. Проблема виділення четвертого покоління прав людини.

4. Загрози забезпечення основних правових принципів.

5. Балансування прав та інтересів в інформаційному суспільстві.


1. Для того, щоб зрозуміти, які саме нові можливості і загрози для прав

людини з’являються в інформаційному суспільстві, спочатку необхідно

з’ясувати, що мається на увазі, коли говориться про саме інформаційне

суспільство. Відповідну концепцію розвивають вже протягом тривалого часу і

неодноразово піддавали критиці та переоцінці. Незважаючи на це, у правових

та інших офіційних актах термін “інформаційне суспільство” є поширеним,

несе певне ідеологічне навантаження та вживається без усебічного врахування

впливу технологій на суспільні відносини. Для студентів важливо навчитися

ідентифікувати ідеологічні та утопічні аспекти цієї концепції, скориставшись

роботою Д. Лайона “Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії”18. У

контексті міжнародної політики основні напрями критики концепції гло-

бального інформаційного суспільства полягають у тому, що: 1) воно не є гло-

бальним, зважаючи на цифрову нерівність, яка з удосконаленням технологій і

зростанням вимог до кваліфікованих спеціалістів лише збільшується;

2) незважаючи на твердження про зростаюче значення інформації і знань,

традиційні центри політичної, військової та економічної влади залишаються

набагато впливовішими, ніж інтелектуали і спеціалісти; 3) важливою є не сама

18 Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії // Сучасна зарубіжна

соціальна філософія. – К., 1996. – С. 362–380.

15

інформація, а ті, хто вдало її застосовує, причому останніми зазвичай є

“сильні світу цього”, що сприяє поглибленню суспільних розколів і

нерівності. Суб’єкти світової політики ініціюють міжнародне обговорення

проблем інформаційного суспільства (наприклад, під час Всесвітнього саміту

з питань інформаційного суспільства), однак основна увага акцентується на

економічних та безпекових питаннях, відтісняючи захист і забезпечення прав

людини на задній план. Ці та інші важливі аспекти розкрито у колективній

монографії “Права людини у глобальному інформаційному суспільстві”19, яку

варто використовувати для підготовки до цієї та наступних тем курсу.

2. Сучасний ліберальний підхід при обговоренні впливу інформаційних

технологій на права людини (виражений передусім у політиці США) полягає у

акцентуванні на проблемах свободи вираження і доступу до інформації. У

вітчизняній науці, натомість, найчастіше виділяють певний вузький перелік

так званих інформаційних прав (свобода вираження, право на доступ до

інформації, право на приватність, зокрема захист персональних даних), які

стають предметом пильної уваги. У країнах, які позиціонують себе як конку-

ренти Заходу, це питання зазвичай розглядається через призму концепцій

інформаційної безпеки та інформаційного суверенітету. Зважаючи на тісні

взаємозв’язки усіх елементів системи прав людини і на її неподільність, такі

часткові погляди не можна вважати продуктивними. Натомість, необхідно

розглянути вплив чинників інформаційного суспільства на усі права людини в

комплексі, зокрема й основні принципи, які лежать в їхній основі20. Особливу

увагу в межах цього питання варто звернути на еволюцію, обґрунтування і

проблеми реалізації прав другого та третього поколінь21.

3. Запропонована К. Васаком концепція трьох поколінь прав людини

ґрунтується на гаслі “свобода, рівність, братерство”, відомому ще з часів

Французької революції. Пропозиції про виділення наступних поколінь у

відповідь на новації у сфері технологій не набули значного поширення та

видаються недостатньо обґрунтованими, зважаючи на те, що запропоновані і

зафіксовані у правових актах так звані “нові права” втілюють ті самі цінності і

19 Human Rights in the Global Information Society / Ed. Rikke Frank Jorgensen. – The

Massachusetts Institute of Technology, 2006. – P. 1–50. 20 Сухорольський П. Проблеми забезпечення та розвитку прав людини в умовах

інформаційного суспільства // Український часопис міжнародного права. – 2013. – № 1. –

С. 18–23. 21 Госепат Ш. До обґрунтування соціальних прав людини // Філософія прав людини /

За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр, 2012. – С. 129–162;

Ейде А. Економічні, соціальні й культурні права як права людини // Економічні,

соціальні й культурні права / Під. ред. А. Ейде, К. Краузе, А. Розаса. – О.: АО Бахва, 2006. –

С. 19–42.

16

принципи, що й основні права людини, адаптуючи їх до нових реалій.

Детальніше вивчити це питання можна на основі джерел, присвячених

соматичним правам людини22. Також доцільно проаналізувати положення

Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології і

медицини 1997 р.23 Особливу увагу варто звернути на інформаційні права, про

які йдеться у Конвенції, а також на принцип, закріплений у її ст. 2: “Інтереси

та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами

усього суспільства або науки”.

4. В інформаційному суспільстві під загрозою опиняються не лише окремі

права, а й принципи, що лежать в основі усієї системи прав людини.

З-поміж них необхідно дослідити принципи рівності і гарантованості прав,

безсторонності і незалежності суду, недискримінації24. Щодо принципу

рівності і гарантованості прав для усіх варто пошукати і проаналізувати

матеріали, пов’язані із невиправданим обмеженням прав людини,

позбавленням можливості захисту таких прав у справедливому суді під

прикриттям гарантування безпеки, захисту інтелектуальної власності,

боротьби з тероризмом, кіберзлочинністю, а також розглянути положення

Конвенції про кіберзлочинність25, відповідних актів законодавства США

(передусім US Patriot Act26), законів Росії тощо.

Принцип безсторонності і незалежності правосуддя може опинитися у

небезпеці у разі винесення резонансних справ на розгляд громадськості,

перетворення судового процесу у шоу в умовах інформаційного суспільства.

Хрестоматійним і, водночас, неоднозначним є рішення Європейського суду з

22 Абашидзе А. А. Новое поколение прав человека: соматические права / Абашидзе

А. А., Солнцев А. М. // Московский журнал международного права. – М.: Международные

отношения, 2009. – № 1. – С. 69–82;

Завальнюк В. В. Соматичні права людини з позиції юридичної антропології /

В. В. Завальнюк // Наукові праці Національного університету “Одеська юридична

академія”. – 2011. – Т. Х. – С. 20–27;

Шишка О. Р. Соматичні права та перспективи розвитку їх в Україні / О. Р. Шишка //

Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – № 59. – С. 284–292. 23 Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології і

медицини, Ов’єдо, 1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.

rada.gov.ua/laws/show/994_334 24 Human Rights in the Global Information Society / Ed. Rikke Frank Jorgensen. – The

Massachusetts Institute of Technology, 2006. – Р. 197–234. 25 Конвенція про кіберзлочинність, 2001 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_575. – Ст. 19, 34. 26 H.R.3162 – Uniting and Strengthening America by Providing Appropriate Tools Required

to Intercept and Obstruct Terrorism Act of 2001 (USA Patriot Act) [Електронний ресурс] // US

Congress. – Режим доступу: https://www.congress.gov/bill/107th-congress/house-bill/3162/text

17

прав людини “Санді Таймз проти Великобританії” щодо обмеження свободи

вираження поглядів з метою підтримання авторитету і безсторонності суду27.

Також цікавим у контексті можливостей впливу на суд через Інтернет є

рішення Високого суду Лондона про засудження колишнього присяжного

засідателя за листування із підсудним через Фейсбук28. Забезпечення прин-

ципу недискримінації ускладнюється внаслідок непідконтрольності багатьох

інтернет-ресурсів, а також через нездатність інтернет-корпорацій адекватно

оцінити загрози (наприклад, щодо розпалювання ненависті, поширення

ідеології расизму, ворожої пропаганди) у кожному конкретному випадку,

особливо якщо їхнім джерелом є впливові державні та комерційні структури.

5. Як зазначає І. Берлін у розглянутій в межах минулої теми праці – “не

все добре є сумісним, а ідеали людства і поготів”29. Задоволення одного

важливого інтересу часто негативно позначається на інших. Система балансів

між різноманітними цінностями і інтересами у суспільстві складалася упро-

довж тривалої еволюції під дією багатьох чинників. Вплив інформаційних

технологій і постійне ускладнення суспільних процесів зумовлюють

необхідність удосконалення засад, правил і методів балансування інтересів та

розширюють коло суб’єктів, які повинні набути компетентності у цій сфері.

Зважаючи на це, студентам рекомендовано ознайомитися з методологією

зважування інтересів під час вирішення проблем, які стосуються прав людини,

запропонованою визначним німецьким філософом права Р. Алексі30.


1. Суперечності інформаційного суспільства

На основі опрацювання праці Д. Лайона “Інформаційне суспільство:

проблеми та ілюзії”31 дайте відповідь на наступні запитання:

1. Що ми маємо на увазі, коли говоримо про інформаційне суспільство?

Назвіть певний перелік ознак такого суспільства. Які з ознак, виділених

теоретиками інформаційного суспільства у минулому, не підтверджені у

27 “Санди Таймс” (The Sunday Times) против Соединенного Королевства, ЕСПЧ

[Електронний ресурс] // Інститут медіа права. – Режим доступу:

http://medialaw.org.ua/library/sprava-sandi-tajms-proty-spoluchenogo-korolivstva-2/ 28 HM Attorney General v Joanne Fraill and Jamie Sewart, Royal Courts of Justice, 2011

[Електронний ресурс] // British and Irish Legal Information Institute. – Режим доступу:

http://www.bailii.org/ew/cases/EWCA/Crim/2011/1570.html 29 Берлин И. Философия свободы. Европа / Предисловие А. Эткинда. – М.: Новое

литературное обозрение, 2001. – С. 180. 30 Alexy R. On Balancing and Subsumption. A Structural Comparison // Ratio Juris. – 2003.

– Vol. 16. – Is. 4. – P. 433–449. 31 Лайон Д. Цит. праця.

18

реальному житті? Чи є концепція інформаційного суспільства продуктивною

для аналізу в межах соціальних наук?

2. Знайдіть у правових та інших офіційних документах (наприклад,

рішеннях міжнародних організацій системи ООН), а також у науковій

літературі твердження про інформаційне суспільство, які мають ознаки

а) утопії, б) ідеології, в) реалістичної оцінки. Чи йдеться у вказаних доку-

ментах про права людини та чи враховано і позитивні, і негативні наслідки

впливу на них інформаційних технологій?

2. Перспективи розвитку системи прав людини

Проаналізуйте вищевказані наукові публікації, у яких розглянуто питання

виділення і закріплення групи соматичних прав людини.

1. Які права зазвичай зараховують до соматичних прав? Чи закріплені

такі права у законодавстві України та міжнародних договорах? Які чинники

впливають на закріплення цих прав у різних країнах?

2. Чи можна назвати цінності та індивідуальні й суспільні інтереси, які

лежать в основі позицій “за” і “проти” утвердження таких соматичних прав, як

право на евтаназію, право на аборт, право на зміну статі, право на клонування,

право на вибір статі дитини та інших? Які можна запропонувати підходи до

вирішення конфліктних питань у цій сфері?

3. У який спосіб розвиток інформаційних технологій впливає на

утвердження соматичних прав? Ураховуючи прогнози розвитку

інформаційних технологій на найближчий час, спробуйте визначити

потенційні проблеми у сфері прав людини та способи їхнього вирішення, які

незабаром можуть стати актуальними.

3. Формула зважування інтересів

Ознайомившись із методологією зважування конфліктуючих правових

принципів Р. Алексі32 та прикладами застосування33, спробуйте використати її

для аналізу одного із рішень Європейського суду з прав людини у справі про

порушення ст. 10 ЄКПЛ (наприклад, “Санді Таймз проти Великобританії”,

“Хендісайд проти Великобританії” чи “Лінгенс проти Австрії”).


1. Які можна виділити підходи до визначення і вирішення проблем

інформаційного суспільства, що притаманні для різних держав світу та

32 Alexy R. Цит. праця. 33 Klatt M. Positive Obligations under the European Convention on Human Rights //

Heidelberg Journal of International Law. – 2011. – P. 691–718.

19

міжнародних організацій?

2. Які особливості інформаційного суспільства можуть сприяти поглиб-

ленню проблеми нерівності у світі? Чи характерна концентрація влади для

інформаційного суспільства?

3. Як інформаційні технології впливають на зміну балансу між приватним

і публічним? Наведіть приклади. Для забезпечення яких прав людини це має

значення?

Тема 3. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ


1. Основні засади свободи вираження.

2. Обов’язки держави щодо забезпечення свободи вираження.

3. Свобода вираження поглядів як основа “права Інтернету”.

4. Обмеження свободи вираження в Інтернеті.


1. Свобода вираження поглядів є фундаментальним правом людини, яке

забезпечує і можливість зберігати та розвивати свою індивідуальність, і брати

активну участь у суспільному житті. Уже в перших документах, які

закріплюють перелік прав людини, відзначено особливе значення цього права.

У французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. зазначено, що

“вільне вираження думок і поглядів є одним із найбільш дорогоцінних прав

людини”, а у США свобода слова і преси закріплена у Першій поправці до

Конституції. Поглибленню розуміння значення свободи вираження і ціннос-

тей, що лежать у її основі – істини, самореалізації й розвитку та демократії,

сприятиме опрацювання роботи Е. Барендта “Три теорії свободи слова”34.

Проблему змісту та меж свободи вираження поглядів можна розглянути на

матеріалі судової практики Європейського суду з прав людини із застосування

ст. 10 ЄКПЛ35.

2. Ускладнення суспільних відносин зміщує увагу з простого закріплення

прав до проблеми їхньої деталізації та визначення кореспондуючих

обов’язків, передусім з боку держави. Розвиток правової теорії та практики

відбувається у напрямку визнання за державами певних позитивних обо-

в’язків і щодо традиційно негативних прав (зверніть увагу на формулювання

прав у Першій поправці до Конституції США), одним із яких є право на

34 Барендт Е. Три теорії свободи слова / Ерік Барендт // Лібералізм: Антологія /

Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – 2-ге вид. – К., 2009. – С. 1024–1037. 35 Дудаш Т. І. Практика Європейського суду з прав людини: навч.-практ. посіб. /

Т. І. Дудаш. – К.: Алерта, 2013. – C. 254–266.

20

свободу вираження. Концепції позитивних обов’язків держави, зокрема її

втіленню у практиці Європейського суду з прав людини, присвячені наукові

публікації С. Шевчука36 та Г. Христової37. Після опрацювання цих джерел

можна розпочати вивчення питання обов’язків держави щодо конкретно

свободи вираження, зокрема, таких із них, як: 1) захист і охорона свободи

вираження у горизонтальних відносинах, тобто від втручання приватних осіб;

2) створення і підтримка належної інформаційної інфраструктури та

можливостей користуватися перевагами, які надає свобода вираження;

3) забезпечення плюралізму інформаційного простору, зокрема різноманіття

ЗМІ, вільну конкуренцію ідей та співіснування культур; 4) надання доступу до

певних видів інформації, що є у розпорядженні держави38. Необхідно звернути

увагу на наявність відмінностей у підходах щодо визначення таких

позитивних обов’язків у різних правових системах (зокрема й щодо питання

зарахування права на доступ до публічної інформації до складу свободи

вираження). Для поглибленого вивчення питання дії міжнародних норм з прав

людини у горизонтальних відносинах можна ознайомитися зі статтею

Дж. Нокса39, а також із положеннями Зауваження загального порядку № 31

Комітету з прав людини ООН40. Важливо зрозуміти позицію щодо обов’язків

держави, які накладає ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні

права, виражену у Зауваженні загального порядку № 34 Комітету з прав

людини ООН41, а також розглянути практику реалізації ст. 10 ЄКПЛ на основі

відповідного звіту дослідницького відділу Канцелярії Європейського суду з

прав людини42.

36 Шевчук С. Концепція позитивних обов’язків держави у практиці Європейського

суду з прав людини / С. Шевчук // Право України. – 2010. – № 2. – С. 55–64. 37 Христова Г. Типи позитивних зобов’язань держави щодо прав людини у світлі юрис-

пруденції Страсбурзького суду / Г. О. Христова // Юрист України. – 2013. – № 2 (23). – С. 11–19. 38 Сухорольський П. Міжнародні стандарти забезпечення свободи вираження поглядів в

умовах утвердження концепції позитивних обов’язків держави // Український часопис

міжнародного права. – 2015. – № 1. – С. 146–155. 39 Knox J. Horizontal Human Rights Law / John H. Knox // The American Journal of

International Law. – 2008. – Vol. 102, No. 1. – P. 1–47. 40 Замечание общего порядка № 31 (80). Характер общего юридического

обязательства, налагаемого на государства-участники Пакта, CCPR/C/21/Rev.1/Add.13

[Електронний ресурс] / Комитет по правам человека. – Режим доступу:

http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyexternal/TBSearch.aspx – П. 3–8. 41 Замечание общего порядка № 34. Статья 19: Свобода мнений и их выражения,

CCPR/C/GC/34 [Електронний ресурс] / Комитет по правам человека. – Режим доступу:

http://www2.ohchr.org/english/bodies/hrc/docs/CCPR-C-GC-34_ru.doc 42 Позитивные обязательства государств-участников Конвенции по защите

журналистов и предотвращению безнаказанности в свете статьи 10. Отчет по результатам

исследования / Европейский Суд по правам человека. – Совет Европы, 2011. – 12 с.

21

3. З часу появи Інтернету можливості та умови реалізації свободи

вираження поглядів радикально змінилися. Однак, головні міжнародно-правові

інструменти у цій сфері розроблялися раніше і змушені адаптуватися до нових

реалій. Виправдано припустити, що Інтернет створює не лише численні нові

можливості для вираження людей, а й накладає нові обов’язки на держави та

інших суб’єктів щодо забезпечення мінімальних стандартів з доступу до цих

можливостей. У цьому контексті йдеться, передусім, про подолання цифрової

відсталості, підвищення рівня грамотності, відповідної цінової політики, яка

сприяє доступу населення бідних країн до технологій. Основними проб-

лемами, які актуалізуються у цифровий вік, є: конфлікт свободи вираження й

доступу до інформації із правом інтелектуальної власності; проблема

визначення юрисдикції; роль і відповідальність інтернет-провайдерів;

концентрація ресурсів та влади в руках великих корпорацій. Більшість із цих

питань розглянуті у посібнику “Свобода вираження поглядів та Інтернет”43 і у

відповідному розділі книги “Права людини в глобальному інформаційному

суспільстві”44. Важливим аспектом є те, що можливість контролю за свободою

вираження поступово вислизає з рук держав і це схиляє деяких із них до

вжиття радикальних заходів для обмеження діяльності в Інтернеті, що різко

негативно позначається на правах людей. З іншого боку, набуття приватними

структурами невластивих їм функцій (наприклад, визначати, яку інформацію

стирати чи блокувати у пошукових системах та соціальних мережах) також є

потенційно загрозливим для прав людини, оскільки ці функції не були деле-

говані таким суб’єктам населенням за допомогою демократичних процедур.

Що ж стосується питання розширення обов’язків держави у межах

чинних міжнародно-правових інструментів у відповідь на появу нових

технологій, цікавою є робота американської дослідниці М. Ленд “У напрямку

міжнародного права Інтернету”45. У ній робиться спроба сформулювати за-

сади міжнародно-правового регулювання Інтернету навколо прогресивного

тлумачення ст. 19 МПГПП. Опрацьовуючи цю публікацію, студентам необ-

хідно звернути увагу на проблему ролі, відповідальності і обов’язків приват-

них суб’єктів, які займають домінуюче становище на ринку інтернет-послуг.

4. Згідно зі ст. 10 ЄКПЛ держава може обмежити свободу вираження

поглядів, якщо дотримається трьох критеріїв: а) переслідування однієї з

43 Бенедек В. Свобода вираження поглядів та Інтернет / Вольфганг Бенедек, Маттіас

Кеттеман. – Видавництво Ради Європи, 2013. – 204 с. 44 Human Rights in the Global Information Society / Ed. Rikke Frank Jorgensen. – The

Massachusetts Institute of Technology, 2006. – P. 53–71. 45 Land M. Toward an International Law of the Internet / Molly K. Land // Harvard

International Law Journal. – 2013. – Vol. 54. – P. 393–458.

22

визначених цілей, б) передбаченості у законі; в) необхідності обмеження у

демократичному суспільстві. Поява нових технологій масової інформації та

комунікації створює певні труднощі у застосуванні такого трискладового

тесту. Важливими проблемами є: стирання межі між приватним спілкуванням

та поширенням інформації у публічному просторі; значне розширення кола

осіб і організацій, які можуть виконувати функції “сторожового пса

демократії”, тобто медіа; визначення відповідальної особи за правопорушення

внаслідок розміщення інформації в Інтернеті тощо. Цим питанням, серед

іншого, присвячений звіт дослідницького відділу Канцелярії Європейського

суду з прав людини “Інтернет: прецедентна практика”46. Крім того, студентам

необхідно розглянути невиправдані втручання у реалізацію свободи

вираження в Інтернеті на прикладах окремих країн. Для цього можна

скористатися звітом організації “Freedom House” “Свобода в Інтернеті 2015”47.

Важливо звернути увагу на законодавчі положення, що стосуються

обмеження свободи вираження поглядів, про які йдеться у Звіті.


1. Обов’язки держави щодо забезпечення свободи вираження

На основі опрацювання відповідної літератури і правових актів дайте

відповіді на запитання та виконайте завдання.

1. Обґрунтуйте позицію, що свобода вираження слугує інтересам істини,

вдосконалення і демократії. Наведіть відповідні приклади. Чи можливі

випадки, коли свобода вираження використовується на шкоду цим інтересам?

Чи варто її обмежувати у таких випадках? Як саме і на основі яких критеріїв?

2. Чи правильним є твердження, що негативним правам відповідають

негативні обов’язки держави, а позитивним – позитивні? Як співвідноситься

поділ прав людини на позитивні та негативні із теорією позитивної і

негативної свободи? Чи можна погодитися з твердженням, що свобода

вираження втілює лише позитивний аспект свободи?

3. Поясніть думку, що вплив нових технологій проявляється у появі

позитивних обов’язків у держави щодо традиційно негативних прав. Наведіть

конкретні приклади таких обов’язків на основі положень міжнародних

договорів, рішень міжнародних судових органів та документів міжнародних

організацій.

46 Интернет: прецедентная практика Европейского Суда по правам человека /

Европейский Суд по правам человека. – Совет Европы, 2012. – 41 с. 47 Freedom on the Net: Russia [Електронний ресурс] / Freedom House. – Режим доступу:

https://freedomhouse.org/sites/default/files/resources/FOTN%202015_Russia.pdf

23

4. Проаналізуйте практику Європейського суду з прав людини щодо

визнання наявності у держави позитивних обов’язків, які випливають із ст. 10

ЄКПЛ. Чим зумовлений саме такий перелік цих обов’язків? Як він може бути

розширений у перспективі та за яких обставин?

5. Якими аргументами підкріплюється позиція, що надмірна деталізація

позитивних обов’язків держави щодо забезпечення свободи вираження може

бути використана на шкоду самій свободі вираження? Як вирішити цю

проблему?

2. Особливості свободи вираження в Інтернеті

Проаналізуйте рішення Європейського суду з прав людини у справі

“Редакція газети “Правое дело” та Штекель проти України”48.

1. Чи повинні відповідати ЗМІ за зміст матеріалів, передрукованих з

сайтів в Інтернеті? Які положення законодавства України стосуються

правового регулювання таких питань? Чи є різниця у тому, де саме містився

первинний матеріал – в Інтернеті чи у іншому друкованому засобі масової

інформації?

2. На чию користь Суд вирішив справу та чому? У своєму рішенні Суд

вказує на “недостатність у національному законодавстві належних гарантій

для журналістів, які використовують інформацію, отриману з Інтернету”

(п. 66). Які гарантії Суд має на увазі? Які зміни і доповнення необхідно

зробити у законодавстві у відповідь на цю проблему?

3. Чи пов’язана ця справа з концепцією позитивних обов’язків держави?

Якщо так, то на який саме обов’язок вказав Європейський суд?

4. Як протидіяти замовним інформаційним кампаніям, що викорис-

товують поширення неправдивих і образливих відомостей про інших осіб,

якщо у них використовується посилання на інформацію в Інтернеті (зважаючи

на той факт, що відповідні сайти, на які робиться посилання, могли бути

створені спеціально з цією метою напередодні)?

5. Спробуйте адаптувати методологію зважування протилежних правових

принципів Р. Алексі для вирішення подібних справ, у яких свобода вираження

протистоїть праву на повагу до честі, гідності та ділової репутації.


1. Чому про свободу вираження часто говорять як про право меншин, а не

більшості? Які наслідки такого переконання?

48 Справа “Редакція газети “Правоє дело” та Штекель проти України” (2011),

Європейський суд з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_807

24

2. Які функції Комітету з прав людини ООН, та які акти він приймає?

3. Як співвідносяться поняття “свобода вираження поглядів”, “свобода

слова” та “свобода інформації”?

4. Чим цікаве для правової науки рішення Міжамериканського суду з

прав людини у справі “Claude-Reyes et al. v. Chile”49?

Тема 4. ПОЛІТИЧНІ ПРАВА В ЕПОХУ ІНТЕРНЕТУ


1. Особливості політичних прав.

2. Політичні права і демократія.

3. Використання Інтернету для реалізації політичних прав.

4. Загрози нових інформаційних технологій.


1. Політичні права не пов’язані безпосередньо з автономністю людини,

але там, де їх не дотримуються, важко говорити про забезпечення грома-

дянських прав. Саме тому і громадянські, і політичні права були одночасно

закріплені вже у перших документах з прав людини. Жертвою держав і

режимів, які не визнають пріоритетності прав людини, стають насамперед

саме політичні права, після ліквідації яких настає черга практично усіх

ліберальних свобод. У своєму крайньому варіанті – тоталітаризмі – правлячий

режим намагається проникнути у кожну сферу людського життя, знищуючи

особистий простір, свободу, індивідуальність, плюралізм та інші значимі для

вільної людини цінності. До політичних прав належать право брати участь в

управлінні своєю державою безпосередньо та через обраних представників

(зокрема право обирати та бути обраним і право рівного доступу до державної

служби), право на свободу мирних зібрань та асоціацій. Інколи до них

зараховують ще й свободу вираження, проте її значення, як було вже

зазначено у межах попередньої теми, все ж виходить далеко за межі

винятково політичної сфери. Крім того, в сучасних умовах певний зв’язок із

політичними правами має передбачене у Загальній декларації прав людини

(ст. 28) право на соціальний і міжнародний порядок, при якому всі інші права

і свободи людини можуть бути повністю здійснені. Детальніше про ознаки,

49 Claude-Reyes et al. v. Chile (2006), Inter-American Court of Human Rights

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oas.org/en/sla/dil/docs/iahr_court_

jurisprudence_Claude_Reyes_vs_Chile.pdf

25

особливості та значення політичних прав рекомендовано прочитати у

підручнику за редакцією Є. Лукашевої “Права людини”50.

2. Основою політичних прав можна вважати свободу людини у позитив-

ному розмінні або публічну автономію людини. Демократичні процедури

дають змогу збалансувати інтереси різних суб’єктів щодо втілення ними

їхньої позитивної свободи, застосовуючи принцип – “основним критерієм

обмеження свободи є свобода інших”. Проте демократія є не єдиним способом

реалізації позитивної свободи, а отже, й політичні права не повинні

розглядатися винятково в межах вузького переліку законодавчо визначених

механізмів безпосередньої і опосередкованої демократії. Необхідно пам’ятати,

що форма політичного режиму важлива не сама по собі, а зважаючи на цілі,

яким вона слугує. Інакше кажучи, демократія повинна обґрунтовуватися

правами людини51. З такого погляду неважко спростувати тези окремих

прихильників авторитаризму або культурного релятивізму, на зразок: “певні

права людини можуть бути обмежені за допомогою голосування в парламенті

або внаслідок референдуму” або “населення вправі відмовитися від

демократії, обравши на виборах недемократичний шлях розвитку”. З іншого

боку, функція демократії не вичерпується її значенням для забезпечення прав

людини. Не менш важливо й те, що інтерпретація та конкретизація прав лю-

дини усіх поколінь можлива лише через демократичний дискурс52.

Детальніше дослідити ці проблеми доцільно за допомогою вказаних джерел53.

3. Опрацьовуючи питання забезпечення політичних прав в епоху

Інтернету, важливо розуміти, що вплив ІТ на суспільні процеси відбувається й

на глибинному рівні, а його наслідки не обмежуються лише очевидними

змінами і можливостями. В українських реаліях, зважаючи на історію

останніх десятиліть, безумовно важливими є свобода асоціацій та право на

мітинги і демонстрації. Із появою Інтернету можливості реалізації цих прав

50 Права человека. Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева. – М.: Издательство

НОРМА, 2001. – С. 151–169. 51 Бьокенфьорде Е.-В. Чи є демократія необхідною вимогою прав людини? //

Філософія прав людини / За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр,

2012. – С. 169. 52 Веллмер А. Права людини та демократія // Філософія прав людини / За ред.

Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр, 2012. – С. 193. 53 Бьокенфьорде Е.-В. Цит. праця. – С. 163-171;

Веллмер А. Цит. праця. – С. 190–212;

Сухорольський П. Вплив Інтернету на реалізацію політичних прав людини: нові

можливості та загрози // Aktywizacja społeczeństwa obywatelskiego. Wydarzenia na kijowskim

Euromajdanie / Red. A. Wojtaszak. – Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Wydziału

Humanistycznego Uniwersytetu Szczecińskiego Minerwa, 2014. – S. 55–67.

26

набули нових вимірів, про що йдеться у низці наукових робіт54. Студентам

необхідно розглянути такі особливості свободи асоціацій в інтернет-просторі,

як: 1) необмеженість фізичним простором і часом, 2) легкість входу в

спільноти і виходу з них, 3) різні можливості щодо рівня залучення до діяль-

ності спільнот. З практичного погляду, слід проаналізувати події Революції

гідності 2013–2014 рр. щодо ролі інтернет-спільнот та використання ІКТ. З

іншого боку, не варто залишати поза увагою й вразливість нових технологій

до впливу недемократичної влади, спрямованого на невиправдане обмеження

прав людей. У контексті попереднього питання цієї теми цікавим для

осмислення є міркування, що Інтернет і технології дають змогу об’єднатися

людям з різними інтересами заради досягнення спільної мети у

короткостроковій перспективі (наприклад, для повалення авторитарної влади

чи скасування закону), але не сприяють реальному громадянському діалогу та

становленню громадянського суспільства.

4. Основним політичним правом можна вважати право на участь в

управлінні публічними справами, яке закріплене у всіх міжнародних доку-

ментах з прав людини. Зазвичай у межах державно-правового механізму воно

здійснюється за посередництвом права обирати та бути обраним до органів

публічної влади, а також права брати участь у прийнятті найважливіших

суспільно значимих рішень на референдумі. Однак, як зазначає у своїй

монографії Т. Еванс, для того, щоб ці політичні права могли реалізовуватися в

системі демократичної держави, необхідне дотримання певних умов,

основною з яких є автономність цієї держави і її здатність виконувати

покладені на неї суспільні завдання55. За допомогою цієї праці та інших

джерел необхідно проаналізувати ці умови, їхню важливість в контексті

проблеми забезпечення прав людини та визначити відповідні загрози, які

стають актуальними в розвинутому інформаційному суспільстві. Основну

увагу варто звернути на такі аспекти як: набуття політичної влади

транскордонними неурядовими суб’єктами; відмінності традиційних та нових

медіа; сумнівна легітимність міжнародних НУО; ілюзія демократичності

Інтернету; набуття квазізаконодавчих функцій глобальними ІТ-корпораціями;

висунення на перший план радикальних меншостей тощо.

Більшість із зазначених питань тісно пов’язані з проблемою забезпечення

державного суверенітету в умовах дії чинників глобалізації та інформатизації.

54 Human Rights in the Global Information Society / Ed. Rikke Frank Jorgensen. – The

Massachusetts Institute of Technology, 2006. – P. 151–196;

Klein H. Tocqueville in Cyberspace: Using the Internet for Citizen Associations // The

Information Society. – 1999. – No.15. – P. 213–220. 55 Evans T. The Politics of Human Rights. A Global Perspective. – London, 2005. – P. 101–103.

27

З одного боку, наявність впливових глобальних наднаціональних та неуря-

дових акторів, а також непідконтрольність Інтернету підриває державний

суверенітет. Це може негативно позначитися на сфері прав людини, оскільки

саме на держави покладається переважна більшість обов’язків із забезпечення

цих прав. З іншого боку, намагання окремих режимів “відновити контроль”,

“забезпечити інформаційний суверенітет”, зазвичай, або є вкрай не-

ефективними, або супроводжуються значними порушеннями громадянських

прав. Цю складну проблему необхідно осмислити, опрацювавши зазначені

джерела56.


1. Право на участь у веденні публічних/державних справ

Проаналізувавши ст. 25 МПГПП та рішення Комітету з прав людини у

справі Marshall v Canada57, дайте відповіді на запитання:

1. Що стало предметом розгляду КПЛ? Чи адекватне вимогам часу

розуміння права брати участь у ведення публічних справ, яке викладене в

матеріалах справи? Чому?

2. Якими способами (процедурами, механізмами), крім традиційних,

можна було б забезпечити право брати участь у веденні публічних справ в

інформаційному суспільстві?

3. Які переваги та недоліки таких способів? Чи можлива пряма інтернет-

демократія? Яке ставлення до такої ідеї формується в межах різних

політологічних теорій та шкіл?

Запропонуйте 3–4 варіанти прямої інтернет-демократії. Складіть

порівняльну таблицю, яка містить: а) опис варіантів, б) переваги, в) недоліки

кожного з них зважаючи на завдання якнайповнішого забезпечення прав

людини.

56 Sukhorolskyi P. Sovereignty and International Law in the Age of the Internet // Myśl

polityczna w XX i XXI wieku. Wybrane zagadnienia. Tom I / Red. A. Wojtaszak. – Szczecin:

Minerwa, 2015. – S. 225–237;

Giacomello G. “Cuius Regio, Eius Religio, Omnium Spatium?” State Sovereignty in the

Age of the Internet / G. Giacomello, F. Mendez // Information & Security. – 2001. – Vol. 7. –

P. 15–27;

Goldsmith J. The Internet and the Abiding Significance of Territorial Sovereignty // Indiana

Journal of Global Legal Studies. – 1998. – Vol. 5. – No. 2. – P. 475–491;

Gong W. Information Sovereignty Reviewed // Intercultural Communication Studies. –

2005. – Vol. XIV. – No. 1. – P. 119–135. 57 Marshall v. Canada, U.N. Human Rights Committee Communication No. 205/l986

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www1.umn.edu/humanrts/

undocs/html/dec205.htm

28

2. Загрози інтернет-технологій для реалізації політичних прав

Знайдіть норми Закону України “Про вибори народних депутатів

України”58 (розділи 1, 6, 8, 9), які стали масово порушуватися внаслідок

поширення ІКТ. Відшукайте конкретні приклади таких порушень під час

останніх виборчих кампаній.

1. Які інтереси захищають норми Закону, що найчастіше порушуються?

2. Яке майбутнє цих правових норм у розвиненому інформаційному

суспільстві?

3. Що можна зробити для того, щоб захистити законні інтереси та

виборчі права громадян?


1. У 2004 р. з ініціативи Президента Білорусі О. Лукашенка був

проведений загальнодержавний референдум, на якому (згідно з інформацією

ЦВК59) понад 79% внесених у списки громадян проголосували за відміну

конституційного положення про заборону одній особі бути президентом

більше ніж два п’ятирічні терміни. Чи легітимне таке рішення? Чи відповідає

воно засадам демократії та концепції ліберальних прав?

2. Чи можна забезпечити політичні права в недемократичній державі?

3. Як ідея позитивної свободи може бути проінтерпретована

тоталітарними режимами у вигідному для них світлі? Які вади такої позиції?

4. Які умови повного забезпечення політичних прав у системі

демократичної держави?

5. Чим відрізняються традиційні ЗМІ від інтернет-ЗМІ та агрегаторів

новин, зважаючи на їхнє значення для демократії і прав людини?

6. Що свідчить про ілюзорність демократичності Інтернету?

7. Як транскордонність Інтернету позначається на забезпеченні

політичних прав?

8. Чи виправданою є ініціатива усунення держав та міждержавних

організацій від контролю за Інтернетом і створення системи самоуправління

незалежного інтернет-простору?

58 Про вибори народних депутатів України: Закон України [Електронний ресурс] //

ВВР. – 2012. – № 10–11. – Ст. 73. – Режим доступу: http://zakon3.rada.

gov.ua/laws/show/4061-17 59 Постановление Центральной комиссии Республики Беларусь по выборам и

проведению республиканских референдумов, 21 октября 2004 г. № 268 [Електронний

ресурс] // Центральная комиссия Республики Беларусь по выборам и проведению

республиканских референдумов. – Режим доступу: http://www.rec.gov.by/sites/default/files/

pdf/Archive-Referenda-2004-Post268.pdf

29

Тема 5. НОВІ ВИМІРИ ПРАВА НА ПРИВАТНІСТЬ


1. Поняття і еволюція права на приватність.

2. Загрози приватності в інформаційному суспільстві.

3. Проблема надмірного збирання персональних даних з боку держави.

4. Злочини у сфері приватності.


1. Право на приватність є одним із головних прав, які втілюють свободу

людини у її негативному розумінні, тобто свободу від втручання ззовні. Без

забезпечення приватності під загрозою опиняються можливості людини

будувати власне життя на свій розсуд. Посягання на приватність часто є

загрозливими для гідності людини – тієї цінності, яка лежить в основі су-

часної системи прав людини. З іншого боку, критики приватності розглядають

її як право, що виникло не так давно і яке не входить у каталог основних прав.

Для вивчення теми спершу необхідно пригадати основні положення теорії

права на приватність, історію його закріплення у законодавстві різних держав

та у міжнародно-правових документах, види порушення приватності тощо.

Основні теоретичні відомості можна почерпнути з численних вітчизняних і

зарубіжних наукових праць60. Важливо зрозуміти місце приватності у

суспільному житті, а також особливості взаємодії публічного і приватного

начал у пострадянському суспільстві61. Основні позиції критики приватності,

а саме – комунітарна, феміністична, економічна та вторинності приватності,

охарактеризовані у роботі “Права людини в глобальному інформаційному

суспільстві”62. Обов’язково слід опрацювати статтю американських юристів

С. Воррена та Л. Брандейса “Право на приватність”, опубліковану у журналі

60 Право на приватність: conditio sine qua non / Харківська правозахисна група. –

Харків: Фоліо, 2003. – 216 с.;

Серьогін В. Зміст і обсяг права на недоторканність приватного життя (прайвесі) /

В. Серьогін // Вісник Академії правових наук України. – 2010. – № 4. – С. 88–97;

New dimensions in privacy law: international and comparative perspectives / Eds. Andrew

T. Kenyon, Megan Richardson. – Cambridge University Press, 2006. – P. 1–10. 61 Малес Л. Місце приватності в українському суспільстві – буття поміж традиціями /

Л. Малес // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства:

Збірник наукових праць. – Х.: Вид-во ХНУ ім. В. Каразіна, 2008. – С. 435–439;

Шкудунова Ю.В. Концептуальная основа “публичности” и “приватности” // Вестник

Омского университета. – 2007. – № 4. – С. 64–67;

Шкудунова Ю.В. Общество, государство, индивид в публичной и приватной сферах //

Вестник Омского университета. – 2011. – № 4. – С. 213–216. 62 Human Rights in the Global Information Society / Ed. Rikke Frank Jorgensen. – The

Massachusetts Institute of Technology, 2006. – P. 125–130.

30

“Harward Law Review” у 1890 р., значення якої для правової доктрини і

практики у цій сфері важко переоцінити63. Детальний аналіз багатьох цікавих

справ американських судів, що зачіпають проблеми приватності, міститься у

книзі Е. Олдермен та К. Кенеді64. Також важливо розглянути судову практику

Європейського суду з прав людини щодо захисту передбаченого у ст. 8 ЄКПЛ

права на повагу до приватного і сімейного життя65.

2. Новації інформаційного суспільства радикально позначаються на

можливості забезпечити приватність. Відомий викривач таємної інформації та

противник загального нагляду за людьми Е. Сноуден вважає, що людство

втрачає право на приватність, і застерігає, що дитина, яка народжується у наш

час, виросте без будь-якого уявлення про приватність та можливість незафік-

сованої думки66. Керівники великих ІТ-корпорацій часто переконані, що

приватність є лише ілюзією, та разом із державними чиновниками використо-

вують кожен привід, на зразок терактів 11 вересня, для запровадження чергових

систем і стандартів, які знищують приватність67. У своїй книзі високопосадовці

компанії Google розмірковують, що “як і у випадку з суспільним договором,

користувачі добровільно відмовляться від своїх цінностей у реальному світі –

конфіденційності, безпеки, персональних даних, – щоб скористатися перевагами,

що їх дає життя у віртуальному світі”68. Ті ж люди, які переймаються питаннями

приватності, не зареєстровані чи не активні в соціальних мережах та вживають

заходів з метою анонімізації в мережі мають багато незручностей і

неприємностей. Такий підхід, очевидно, вигідний з огляду на економічні та

безпекові інтереси, однак з погляду прав людини викликає обґрунтовані сумніви.

Описана проблема є показовою для розуміння того, як нові технології впливають

на існуючі баланси індивідуальних, групових і суспільних інтересів, що

складалися протягом тривалого часу, про які йшлося на попередніх заняттях.

Окремі загрози для приватності, які є актуальними в інформаційному

63 Уоррен С. Право на приватність / Уоррен С., Брандейс Л. // Право США. – 2013. –

№ 1–2. – С. 132–153. 64 Олдермен Е. Право на приватність / Е. Олдермен, К. Кенеді ; пер. з англ. М. Плесак. –

Львів : Ахілл, 2006. – 427 с. 65 Дудаш Т. І. Практика Європейського суду з прав людини: навч.-практ. посіб. /

Т. І. Дудаш. – К.: Алерта, 2013. – C. 225–240. 66 Сноуден: людство втрачає право на приватність [Електронний ресурс] // Крим.

Реалії. – Режим доступу: http://ua.krymr.com/archive/news-uk/20160101/16928/16928.html?id

=25345481 67 Lessons from the Identity Trail: Anonymity, Privacy and Identity in a Networked Society

/ Eds: Ian Kerr, Valerie Steeves, Carole Lucock. – Oxford University Press, 2009. – Р. XXV. 68 Шмідт Е. Новий цифровий світ / Ерік Шмідт, Джаред Коен. – Львів: Літопис,

2015. – C. 265.

31

суспільстві, описані у колективних монографіях “Права людини та ризики у

цифрову еру”69, “Права людини в глобальному інформаційному суспільстві”70 і

“Анонімність, приватність та ідентичність у мережевому суспільстві”71.

3. Одна з найвідоміших проблем у сфері приватності стосується надмірного

збору та опрацювання персональних даних з боку державних структур.

Декларованими цілями такої діяльності є: боротьба з тероризмом, запобігання та

розслідування злочинів (наприклад, таких як відмивання грошей, наркобізнес),

недопущення громадських заворушень, покращення у сфері надання послуг

тощо. Способами отримання даних є: збір з відкритих джерел, офіційні

звернення до розпорядників, прямий доступ до серверів, перехоплення

інформації, використання третіх осіб для отримання доступу. Така діяльність

породжує сумніви щодо її відповідності до чинних міжнародних стандартів і

норм (зокрема правил щодо обмеженості збирання, ненадмірності даних,

визначення цілі, знищення чи знеособлення даних у відповідний час,

забезпечення гарантій для суб’єкта даних). Основні аспекти цієї проблеми

висвітлені у вказаних публікаціях72. Важливо також ознайомитися з доку-

ментами ООН, прийнятими у відповідь на викриття Е. Сноудена, а саме

резолюціями Генеральної асамблеї ООН A/RES/68/16773 та A/RES/69/16674 під

назвою “Право на недоторканність приватного життя у цифрову епоху”, та

відповідним звітом Верховного комісара ООН з прав людини A/HRC/27/3775.

69 Human Rights and Risks in the Digital Era: Globalization and the Effects of Information

Technologies / Eds. Nicolaos Garipidis, Christina M. Akrivopoulou. – IGI Global, 2012. – 340 p. 70 Human Rights in the Global Information Society ... Цит. праця. – P. 135–145. 71 Lessons from the Identity Trail ... Цит. праця. – Oxford University Press, 2009. – P. 2–22. 72 Milanovic M. Human Rights Treaties and Foreign Surveillance: Privacy in the Digital

Age // Harvard International Law Journal. – 2015. – Vol. 56. – N. 1. – 81–146;

Two Years after Snowden: Protecting Human Rights in an Age of Mass Surveillance /

Amnesty International, June 2015. – 20 p.;

Гавловський В. Деякі аспекти незаконного збору персональних даних користувачів

мережі Інтернет / В. Д. Гавловський // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією

(теорія і практика). – 2013. – № 2. – С. 219–227. 73 Право на неприкосновенность личной жизни в цифровой век: Резолюция, принятая

Генеральной Ассамблеей 18 декабря 2013 года, A/RES/68/167 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/68/167 74 Право на неприкосновенность личной жизни в эпоху цифровых технологий: Резолю-

ция, принятая Генеральной Ассамблеей 18 декабря 2014 года, A/RES/69/166 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/69/166 75 Право на неприкосновенность личной жизни в цифровой век: Доклад Управления

Верховного комиссара Организации Объединенных Наций по правам человека,

A/HRC/27/37 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/ga/search/

viewm_doc.asp?symbol=A/HRC/27/37

32

4. Трансформація та віртуалізація суспільних відносин супроводжується

появою нових способів порушення прав та інтересів особи. Одним з них є так

звана “крадіжка особистості” (identity theft). Хоча подібне явище існувало у

суспільстві з давніх часів, в інформаційну епоху воно набуло нових ознак і

значення та стало предметом пильної уваги, у тому числі й у межах правової нау-

ки. Сьогодні за законодавством США крадіжка особистості – це свідома

передача, володіння чи використання без дозволу компетентних органів

засобів ідентифікації іншої людини або підроблених ідентифікаційних доку-

ментів з метою вчинення чи сприяння протизаконній діяльності (зокрема у

сферах державних фінансів, банківської діяльності, зайнятості, громадянства,

паспортів, віз, міграції тощо). Вивчення цього явища має на меті поглибити

розуміння процесів впливу технологій на правову систему та способів

реагування на них. Студентам необхідно засвоїти основні терміни, ознаки

крадіжки особистості, її види, особливості правової відповідальності та

елементи системи боротьби із цим явищем у США за допомогою

опрацювання актів законодавства76 та інших джерел77.


1. Еволюція права на приватність

На основі опрацювання статті С. Воррена і Л. Брандейса78 та інших

зазначених вище джерел дайте відповіді на запитання:

1. Чи відчувала людина потребу у приватності в усі часи? Чи є поняття

приватності культурно обумовленим? Якщо так, то чи може право на

приватність належати до переліку основних прав людини? Які цінності і блага

стануть недоступними у світі без приватності?

2. Питання захисту права на приватність щоразу актуалізуються у

відповідь на появу нових технологій збору і поширення інформації. Наведіть

приклади технологій та відповідних правових норм, прийняття яких було

зумовлене появою таких технологій. Чи можна право на приватність вважати

природним правом, зважаючи на те, що воно так тісно пов’язане зі складними

технологіями, а у доіндустріальну епоху цих технологій не існувало?

76 18 USC § 1028A: Aggravated Identity Theft [Електронний ресурс] // US Code. –

Режим доступу: http://www.law.cornell.edu/uscode/text/18/1028A 77 Сухорольський П. М. Система боротьби з крадіжками особистості у США /

Сухорольський П. М., Пачок Г. М. // Україна в системі глобального інформаційного

обміну: теоретико-методологічні аспекти дослідження і підготовки фахівців. Матеріали ІІ

Всеукраїнської наукової конференції. – Львів: Ліга-Прес, 2013. – С. 201–204;

Finklea K. Identity Theft: Trends and Issues [Електронний ресурс]. – US Congress: Cong-

ressional Research Service, 2014. – Режим доступу: https://www.fas.org/sgp/crs/misc/R40599.pdf 78 Уоррен С. Цит. праця.

33

3. Чи правильним є твердження, що в Інтернеті людина сама відмов-

ляється від приватності на користь зручності користування різноманітними

сервісами і це є новий вид суспільного договору? Висловіть свою думку та

влаштуйте в групі дискусію щодо цього питання.

2. Використання інтернет-ресурсів та електронних пристроїв для

несанкціонованого збору персональних даних

1. Одна з головних проблем щодо захисту прав осіб у зв’язку з

опрацюванням їхніх персональних даних полягає у довільності трактування

поняття “персональні дані” та правил поводження з ними з боку інтернет-

компаній (особливо тих, які перебувають поза межами юрисдикції держави).

Знайдіть і проаналізуйте положення ліцензійних угод, правил користування та

інших документів, пов’язаних з використанням інтернет-ресурсу, на сайтах

провідних пошукових систем, соціальних мереж тощо. Порівняйте їх з

нормами законодавства України, міжнародних договорів, законодавчих актів

ЄС (Директиви 95/4679, Регламенту 2016/67980).

2. Дослідіть існуючі програми на ваших мобільних пристроях щодо того,

які персональні дані вони збирають чи можуть збирати. Складіть якомога

детальнішу класифікацію таких даних. Яким чином розробники цих програм

можуть вдосконалити свої послуги, маючи такі персональні дані? Чи може

поведінка розробників програмного забезпечення зашкодити суб’єкту

персональних даних і як?


1. Які головні чинники унеможливлюють повноцінне забезпечення і

захист прав осіб щодо персональних даних у наш час?

2. Яка конституційна норма у США пов’язана з правом на приватність?

3. Чи потрібно встановлювати окрему відповідальність за крадіжку

особистості, чи достатньо існуючої відповідальності за шахрайство?

4. З порушенням яких прав людини пов’язана крадіжка особистості?

5. На основі яких законодавчих актів спецслужби США можуть здійс-

нювати збір персональних даних?

6. Які нові загрози для приватності з’являться у найближче десятиліття?

79 Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради Про захист фізичних осіб

при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних від 24 жовтня 1995

року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_242 80 Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27 April 2016

on the protection of natural persons with regard to the processing of personal data and on the free

movement of such data // Official Journal of the European Union. – 4.5.2016. – L119. – P. 1–88.

34

Тема 6. ПРАВО НА АНОНІМНІСТЬ


1. Поняття та суспільне значення анонімності.

2. Анонімність і свобода вираження поглядів.

3. Анонімність у політичному процесі та правоохоронній системі.

4. Анонімність і приватність.


1. Анонімність, тобто здатність залишатися неідентифікованим у певній

ситуації чи у певних відносинах, вважається важливим аспектом людського

життя у західній культурі. Право на анонімність, як і багато інших прав,

можна виводити із необхідності забезпечення індивідуальної автономії

людини. Незалежна поведінка часто є неможливою, якщо особа перебуває під

пильним оком людей, які її оточують. Постійний нагляд, фіксація усіх

вчинків, їхнє подальше публічне обговорення може значно обмежити свободу

людини, що передбачає, з-поміж іншого, й можливість переглядати своє

життя, змінювати власні цілі та орієнтири, починати нові справи, забувши про

попередні невдачі, мати достатню кількість альтернатив у виборі життєвого

шляху та самореалізації.

Сьогодні загальне право на анонімність не закріплене у правових актах.

Йдеться лише про право на анонімність у конкретних життєвих ситуаціях чи

відносинах – на виборах, під час публікації літературних творів чи

повідомлення специфічної інформації журналісту, у лікаря чи священика

тощо. Можна виділити два види анонімності: 1) людина (у разі її перебування

в публічних місцях) чи результати її діяльності (у разі таємниці голосування)

залишаються невідомими для всіх, 2) ідентичність людини є відомою для

конкретних осіб, які вступають із нею у відносини (лікар, журналіст,

священик, видавець, провайдер телекомунікацій, продавець), але вони

зобов’язані не розкривати її третім особам чи широкому загалу81. Окремі види

анонімності, а саме право на таємне голосування, захищалися й у давні часи.

Проте, як і у випадку з приватністю, захист анонімності часто пов’язаний із

загрозами, які спричинені розвитком суспільних відносин і нових технологій.

Сьогодні немає загальносвітових стандартів щодо більшості випадків, де

визнається потреба людини в анонімності, однак законодавство деяких держав

є значно розвиненішим у цьому сенсі.

81 Сухорольський П. М. Право на анонімність як суттєвий елемент прав людини //

Правова інформатика. – 2013. – № 1. – С. 39–48.

35

Основним завданням у межах цієї теми є навчитися знаходити адекватний

баланс індивідуальних та суспільних інтересів у справах, які стосуються

анонімності, на основі ідеології пріоритетності прав людини та передового

світового досвіду. Слід урахувати, що особливості посттоталітарного мислення,

характерного для нашої держави, часто перешкоджають усвідомленню людиною

справжнього значення громадянських свобод. У результаті, коли постає вибір

між анонімністю і безпекою чи анонімністю і матеріальною вигодою, він,

зазвичай, робиться зовсім не на користь анонімності. Проблему посилює й те, що

з погляду держави (навіть демократичної) чи бізнесу анонімність людини є

швидше перешкодою, а не благом. Отож, необхідно задуматися, яке суспільне

значення анонімності та які протилежні інтереси спричиняють необхідність

якомога більшого розкриття ідентичності людей. Можна спробувати уявити собі

майбутній світ без анонімності – які блага стануть загальнодоступними у ньому

та чим доведеться заради цього пожертвувати.

2. Необхідність забезпечення анонімності під час реалізації свободи

вираження поглядів традиційно визнається у правовій системі США. Тому для

вивчення цього питання студентам доцільно проаналізувати відповідну

американську судову практику, а саме рішення Верховного Суду США у

справах Talley v. California (1960)82, McIntyre v. Ohio Election Commission

(1995)83, Reno v. American Civil Liberties Union (1997)84. Також варто звернути

увагу на статтю М. Хайнс “Право бути залишеним у спокої: приватність та

анонімність у Верховному Суді США”85. У межах діяльності ООН зв’язки між

анонімністю та свободою вираження розкрито у доповіді Спеціального

доповідача з питань забезпечення права на свободу думки та вираження

Д. Кайе A/HRC/29/3286. Цікавий матеріал на основі аналізу законодавства

82 Talley v. California. – U.S. Supreme Court, 1960 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://itlaw.wikia.com/wiki/Talley_v._California 83 McIntyre v. Ohio Election Commission. – U.S. Supreme Court, 1995 [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://itlaw.wikia.com/wiki/McIntyre_v._Ohio_Elections_

Commission 84 Reno, Attorney General of the United States, et al. v. American Civil Liberties Union et

al. – U.S. Supreme Court, 1997 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.aclu.org/legal-document/supreme-court-decision-reno-v-aclu-et-al 85 Heins M. “The Right to Be Let Alone”: Privacy and Anonymity at the U.S. Supreme

Court. // Revue française d’études américaines. – 2010. – N 1. – P. 54–72. – Режим доступу:

https://www.cairn.info/revue-francaise-d-etudes-americaines-2010-1-page-54.htm 86 Доклад Специального докладчика по вопросу о поощрении и защите права на

свободу мнений и их свободное выражение Дэвида Кея, Совет по правам человека,

A/HRC/29/32 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.un.org/ga/search/viewm_doc.asp?symbol=A/HRC/29/32

36

різних держав зібрано у колективній монографії “Анонімність, приватність та

ідентичність у мережевому суспільстві”87, а також у інших публікаціях88.

Окремо слід розглянути право на анонімність у діяльності журналістів. З

цією метою необхідно, насамперед, звернути увагу на шведський Акт про

свободу друку 1949 р., що є складовою частиною Конституції Швеції, який

містить цілу главу під назвою “Право на анонімність”89. У ньому встановлено

права, обов’язки та відповідальність відповідних суб’єктів, що покликані

забезпечити анонімність журналіста. Крім того, можна проаналізувати акти

законодавства України, які закріплюють право журналіста на поширення

матеріалів під псевдонімом чи анонімно, право на збереження таємниці

авторства та право на збереження таємниці джерел інформації (ст. 25 Закону

України “Про інформацію”, ст. 26 Закону України “Про друковані засоби

масової інформації (пресу) в Україні”). Корисним також буде поглиблене

вивчення питання захисту журналістських джерел інформації та європейських

стандартів у цій сфері90. У цьому контексті можна розглянути справу ЄСПЛ

“Гудвін проти Великобританії”91.

3. Таємниця голосування на виборах уже стала загальновизнаним

принципом виборчого процесу в глобальному масштабі. Проте запровадження

технологічних новацій, на зразок використання електронних машин для

голосування чи створення спеціальних сайтів для віддаленого волевиявлення,

створює нові загрози у цій сфері. Окремі країни наражались на цю проблему ще

кілька десятиліть назад і вивчення їхнього досвіду є корисним, зважаючи на

сучасні виклики92. Для вивчення питання студентам варто відшукати приклади

порушення виборчого законодавства України, пов’язані з деанонімізацією

волевиявлення громадян у межах різних схем купування голосів на виборах,

особливо ті з них, які стали можливими внаслідок поширення нових технологій.

87 Lessons from the Identity Trail: Anonymity, Privacy and Identity in a Networked So-

ciety / Eds: Ian Kerr, Valerie Steeves, Carole Lucock. – Oxford University Press, 2009. – 575 p. 88 Daly M. Is there an Entitlement to Anonymity? A European and International Analysis //

E.I.P.R. – 2013. – V. 35. – № 4. – Р. 198–211. 89 Акт о свободе печати, принят Законом Швеции 1949:105. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.sweden4rus.nu/rus/info/juridisk/konstitucija_shvecii.asp 90 Костецька Н. М. Правовий захист журналістських джерел інформації /

Н. М. Костецька // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Україна в системі

глобального інформаційного обміну: теоретико-методологічні аспекти дослідження і

підготовки фахівців». – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2011. – С .216–221. 91 Дело “Гудвин (Goodwin) против Соединенного Королевства”, постановление суда

от 27 марта 1996 г., ЕСПЧ [Електронний ресурс] / Інститут медіа права. – Режим доступу:

http://medialaw.org.ua/library/sprava-gudvin-proty-velykobrytaniyi/ 92 Lessons from the Identity Trail ... Цит. праця. – P. 516–517.

37

Ще одним правом людини, яке не менш важливе для демократичної політичної

системи у сучасному світі, є право на доступ до публічної інформації. Питанню

забезпечення анонімного доступу до такої інформації надається зовсім мало

уваги у нашій країні. Зважаючи на це, необхідно вивчити відповідний досвід,

набутий у межах інших правових систем93. Іншими проблемами, які можна

детально розглянути, підготувавши індивідуальні доповіді, є небезпека

деанонімізації участі у мирних протестах, особливо із застосуванням відеонагляду

та систем розпізнавання облич, значення анонімності у спілкуванні з

правоохоронними органами, а також у судовому процесі тощо.

4. Найтісніший зв’язок права на анонімність є з правом на приватність, ці

права часто взаємодоповнюють одне одного. Анонімність нерідко є необхідною

для забезпечення приватності, особливо в публічному просторі. У зв’язку із

запровадженням систем загального відеонагляду та відслідковування перемі-

щень за допомогою персональних електронних пристроїв набуває актуальності

визнання права анонімно перебувати у публічних місцях. Однак, очевидно, що

таке право не можна тлумачити занадто широко, що змушує задуматися про

особливості балансування суспільних інтересів, зважаючи на рівень втручання,

коли йдеться про загрози для анонімності. Анонімність і приватність тісно

пов’язані у правовідносинах в Інтернеті. Природа мережі не тільки не сприяє

анонімності, а фактично унеможливлює її, допомагаючи фіксувати кожну дію

користувача. Для вивчення цього питання варто ознайомитися із чинними

нормами, які захищають анонімність, що містяться у законодавчих актах ЄС, а

саме Директиві 2002/58/EC від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних

даних та захист таємниці сектора електронних комунікацій94 та Директиві

2006/24/EC від 15 березня 2006 року про збереження даних, створених або

оброблених під час надання загальнодоступних послуг електронних повідомлень

або громадських мереж зв’язку, та внесення поправок в Директиву 2002/58/ЕС95.

З цікавим і передовим італійським досвідом правового регулювання у цій сфері

можна познайомитися у роботі Дж. Фінокіаро96.

93 Сухорольський П. М. Право на анонімність ... Цит. праця. – С. 43. 94 Директива № 2002/58/ЕС Европейского Парламента и Совета ЕС в отношении

обработки персональных данных и защиты конфиденциальности в секторе электронных

средств связи (Директива о конфиденциальности и электронных средствах связи)

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_b34 95 Directive 2006/24/EС of the European Parliament and of the Council of 15 March 2006

on the retention of data generated or processed in connection with the provision of publicly

available electronic communications services or of public communications networks and

amending Directive 2002/58/EC [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-

lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=uriserv:OJ.L_.2006.105.01.0054.01.ENG 96 Lessons from the Identity Trail ... Цит. праця. – Р. 523–537.

38


Загальний відеонагляд в публічних місцях як загроза анонімності

Ознайомтеся з ґрунтовним дослідженням цієї проблеми авторства

К. Слобогіна97, а також іншими джерелами98 та наведіть розгорнуті відповіді

на поставлені запитання.

1. Які є підстави для встановлення систем відеонагляду? Які події, що

трапилися в останні роки, сприяють утвердженню прихильності широких мас

населення до ідеї загального відеонагляду? Знайдіть заяви посадовців, які

наголошують на необхідності загального відеонагляду.

2. У яких місцях встановлюють системи загального відеонагляду? Де

встановлення відеокамер є неприпустимим? Розробіть власну класифікацію

місць, зважаючи на доцільність відеонагляду, за шкалою від “відеонагляд

доцільний у всіх випадках” до “відеонагляд абсолютно неприпустимий”.

3. Які права людини можуть бути порушені у разі загального

відеонагляду? Наведіть приклади. Чи усі з них пов’язані з правом на

анонімність? Складіть деталізований перелік прав людини (зокрема елементи

окремих прав), для забезпечення яких необхідна анонімність, та які можуть

бути порушені внаслідок запровадження систем загального відеонагляду. Які

додаткові загрози може спричинити вдосконалення технологій відеозйомки?

4. Чи виправданим є термін “публічна приватність”? Чим така “публічна

приватність” відрізняється від “приватної приватності” тобто від права на

приватність у власному приватному просторі?

5. Як вплине на життя людей наявність камер у абсолютно всіх публічних

місцях? Як можуть погіршити ситуацію інші суміжні технології? Що таке

паноптикон? Як може змінити життя суспільства та поведінку людей

тотальний відеонагляд?

6. Які вимоги до встановлення систем відеонагляду слід закріпити у праві з

метою запобігання порушень прав людини? Розробіть критерії доцільності

встановлення систем відеонагляду з врахуванням усіх вищерозглянутих аспектів.

7. Застосуйте методологію зважування конфліктуючих правових прин-

ципів Р. Алексі до вирішення питання доцільності запровадження у місті

єдиної системи загального відеонагляду (зокрема й приватні камери

97 Slobogin Ch. Public Privacy: Camera Surveillance of Public Places and the Right to

Anonymity // Mississippi Law Journal. – 2002. – Vol. 72. – P. 213–299. Режим доступу:

http://ssrn.com/abstract=364600 98 Резолюція ПАРЄ 1604 (2008) Відеоспостереження в публічних місцях

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/docs/769_1604.htm

Opinion on Video Surveillance in Public Places by Public Authorities and the Protection of Human Rights. – European Commission for Democracy through Law (Venice Commission)

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.statewatch.org/news/2007/aug/venice-

commission-video-surveillance.pdf

39

спостереження) із функцією запису та зберігання даних. Зобразіть

відповідну інформацію на графіках.


1. Для забезпечення яких цінностей важливим є визнання права на

анонімність?

2. Які є причини негативного суспільного ставлення до явища

анонімності?

3. Чому автори літературних творів інколи прагнуть анонімності?

4. Чи справді потрібна таємниця голосування на виборах і чому?

5. Чи існують випадки, коли анонімності недостатньо для забезпечення

приватності?

6. Що таке принцип мінімізації збирання персональних даних і де він

закріплений?

7. Чи є Інтернет публічним, або ж приватним простором? Наведіть

приклади різних сайтів та сервісів у цьому контексті. Як повинен

поєднуватися захист приватності та анонімності в Інтернеті?

Тема 7. ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ В ІНТЕРНЕТІ ТА ПРАВА ЛЮДИНИ


1. Поняття і механізми персоналізації.

2. Персоналізація як загроза для прав людини.

3. Персоналізація та політичні права.


1. Персоналізація товарів і послуг у сучасній комерції – це процес

створення чогось відповідно до потреб і вподобань споживача. Персо-

налізацію в Інтернеті можна визначити як видачу індивідуально підібраного

контенту на основі специфічного методу аналізу інформації, який ґрунтується

на вподобаннях користувача та інших осіб зі схожими інтересами.

Персоналізація веб-сайтів здійснюється з метою підвищення зручності і

привабливості ресурсу, залучення якомога більшої кількості користувачів та

збільшення часу, проведеного ними на сайті, подання релевантної реклами

для покращення її ефективності тощо. З історією, характерними ознаками,

цілями, рівнями персоналізації можна ознайомитися за допомогою вказаних

статей99. Особливу увагу необхідно звернути на механізм веб-персоналізації,

99 Сухорольський П. М. Персоналізація в Інтернеті та її вплив на забезпечення прав

людини / Сухорольський П. М., Хлібойко Г. П. // Правова інформатика. – 2013. – № 4. – С. 3–9;

40

який має три стадії – збирання інформації про користувача, її опрацювання та

видачу користувачу відповідного контенту. Для розуміння суті цих процесів

варто ознайомитися з інструментами персоналізації та методами збору і

використання персональних даних, зокрема такими, як персоналізація на базі

правил, колаборативна фільтрація та миттєва персоналізація100.

2. Веб-персоналізація є предметом численних досліджень, однак роз-

глядається у них, зазвичай, з погляду комерційної вигоди власників сайтів,

для збільшення якої слугують технологічні новації. Це призводить до

однобічної оцінки цього феномену – права та інтереси людини відступають на

задній план у порівнянні з технічними та економічними аргументами. Насам-

перед потрібно відзначити, що сам процес веб-персоналізації зазвичай

супроводжується порушенням прав людини, пов’язаних із поводженням з

їхніми персональними даними. Тому важливо пригадати собі вже розглянуту

тему про нові виміри права на приватність, а саме: питання щодо ставлення

великих ІТ-компаній до визначення поняття “персональні дані” та їхньої

політики у сфері збору та використання цих даних. Однак набагато

складнішим і цікавішим є порушення прав людини не під час, а внаслідок

реалізації механізмів персоналізації. Хоча загалом персоналізація не є новим

явищем у суспільстві, її запровадження в Інтернеті має принципово інші

масштаби та малопрогнозовані негативні наслідки.

Зосередимося на впливі веб-персоналізації на такі права людини, як

свобода вираження поглядів, право на доступ до інформації, право на

розвиток, право на освіту тощо. З цією метою варто ознайомитися із

всесвітньо відомою книгою Е. Парізера “Бульбашка фільтрів: що Інтернет

приховує від вас”101, а також скористатися іншими джерелами, які описують

цю проблему102. Основну увагу потрібно звернути на значення Інтернету для

життя і розвитку сучасної людини, її ставлення до отримуваної за допомогою

Dootz F. Personalization of Web Applications: Literature Review. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://chilloutsofa.com/wp-content/uploads/Personalization-of-Web-

Applications.pdf 100 Инструменты персонализации: web по индивидуальному заказу [Електронний

ресурс] // PCMag Russia. - Режим доступу: http://www.pcmag.ru/issues/detail.php?ID=6608

Ночевнов Д. Методы и средства сегментации web-сайтов [Електронний ресурс] //

XVth International Conference «Knowledge-Dialogue-Solution» KDS-2, 2009. – Режим доступу:

http://www.foibg.com/ibs_isc/ibs-15/ibs-15-p13.pdf 101 Паризер Э. За стеной фильтров. Что Интернет скрывает от вас? / Эли Паризер; пер.

с англ. А. Ширикова (Eli Pariser. The Filter Bubble: What the Internet Is Hiding from You). –

М.: Альпина Бизнес Букс, 2012. – 304 с. 102 Фісенко Т. В. Феномен “бульбашкового фільтра” у мережевих соціальних

комунікаціях // Наукові записки інституту журналістики. – 2014. – Т. 57. – С. 194–199.

41

веб-сервісів інформації, поняття і негативне значення так званої “бульбашки

фільтрів”, а також “самопетлі”, “надмірної стереотипізації” тощо. Вивчаючи

це питання, доцільно пригадати собі основи ліберально-демократичної думки,

яка була предметом розгляду в межах перших тем цього навчального курсу, та

замислитися, як співвідноситься феномен веб-персоналізації з ідеалами

свободи, рівності, конкуренції, громадської участі, істини. Детальніше варто

розглянути питання персоналізації сервісів новин, зокрема й проблему

створення і функціонування “ферм контенту”103.

3. Не менш важливою проблемою є вплив персоналізації в Інтернеті на

забезпечення політичних прав та функціонування демократичних механізмів.

Необхідно відзначити, що персоналізація зовсім не сприяє становленню

громадської (публічної) сфери, а, навпаки, фрагментує її, підпорядковує не-

гласним правилам і алгоритмам та підвищує рівень радикалізації104. Пов’я-

заним із цим є питання формування норм в Інтернеті та використання

програмного коду для соціального контролю, яке детально проаналізоване у

роботах американського науковця, політика та активіста Л. Лессіга105. Однією

із сфер, де вплив персоналізації може яскраво проявитися вже у найближчому

майбутньому, є виборчий процес. Персоналізована політична реклама і

передвиборчі обіцянки є загрозами для забезпечення підзвітності народних

представників та загалом для функціонування усієї системи представницької

демократії.


Опрацювавши книгу Е. Парізера106 та інші вищевказані джерела, дайте

розгорнуті відповіді на запитання і виконайте завдання.

1. Які механізми персоналізації є найефективнішими? Доведіть, що

дотримання існуючих у законодавстві правил збору і використання персо-

нальних даних є перешкодою для ефективних механізмів персоналізації. Чи

можуть інформаційні технології слугувати не лише інтересам власників

сайтів, але й для забезпечення права на приватність користувачів? Знайдіть

або ж запропонуйте відповідні алгоритми.

2. Чому критики персоналізації стверджують, що вона може мати

набагато більші наслідки в Інтернеті, ніж персоналізація товарів та послуг у

103 Thurman N. The Future of Personalization at News Websites: Lessons from a

Longitudinal Study / Neil Thurman, Steve Schifferes // Journalism Studies. – 2012. – # 13 (5-6). –

P. 775–790. 104 Паризер Э. Цит. праця. 105 Lessig L. Code Version 2.0. – Basic Books, 2006. – 410 p. 106 Паризер Э. Цит. праця.

42

матеріальному світі? Яка роль Інтернету у сучасному суспільстві? Як

забезпечити баланси індивідуальних, державних та комерційних інтересів в

Інтернеті? Що у цьому контексті означає афоризм Л. Сігела “Клієнт завжди

правий, але людина – ні”?

3. Яка функція традиційних ЗМІ? Чим нові сервіси новин в Інтернеті

відрізняються від традиційних ЗМІ? Як алгоритми персоналізації можуть

впливати на подання і сприйняття новин та які можливі наслідки таких

процесів для суспільства?

4. Що таке “бульбашка фільтрів” та в який спосіб вона визначає життє-

діяльність людини? Що означає відсутність у “бульбашки” функції “zoom

out”? Чим аргументоване твердження, що система персоналізації націлена на

слабкі місця людини? Що у цьому контексті означають словосполучення “a

bad theory of you”, “the you loop”, “friendly world syndrome”, “should vs. want”?

Як все це стосується прав та інтересів людини?

5. Що означає та чим обґрунтоване твердження “код – це право”? У чому

полягають основні недоліки механізму творення програмістами соціальних

норм в Інтернеті?

6. Запропонуйте юридичні засоби та механізми боротьби з негативними

наслідками веб-персоналізації.

Ознайомтеся з розділами сайту “Your Online Choices”107, зверніть увагу на

пропоновані на сайті визначення та принципи у сфері персоналізованої

реклами. Дослідіть активність компаній, які збирають персональні дані щодо

конкретної людини чи комп’ютера, та зробіть відповідні висновки108.

1. Чи є персоналізована реклама загрозою для прав людини?

2. Наскільки адекватними є правила, які пропонує засновник вищена-

веденого сайта – організація “European Interactive Digital Advertising Alliance”

щодо регулювання відносин у цій сфері?

3. Яка модель регулювання – “opt in” чи “opt out” реалізована у цьому

випадку?


1. Які можна навести приклади персоналізації у різні історичні періоди до

створення Інтернету?

2. Які є види збору інформації у процесі веб-персоналізації?

3. Що таке імпліцитна, експліцитна та гібридна персоналізація?

107 Your online choices: a guide to online behavioural advertising [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.youronlinechoices.com 108 Your ad choices [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.youronlinechoices.com/uk/your-ad-choices

43

3. Чи завжди декларовані цілі персоналізації відповідають реальним

цілям? Наведіть приклади.

4. Які функції традиційної політичної реклами та які недоліки персо-

налізованої політичної реклами?

5. Наведіть основні аргументи за і проти твердження ІТ-компаній, згідно

з яким користувачі свідомо погоджуються на участь у механізмах

персоналізації, користуючись відповідними веб-сервісами.

Тема 8. ПРАВО БУТИ ЗАБУТИМ


1. Поняття права бути забутим.

2. Концептуальні основи права бути забутим.

3. Право на стирання персональних даних у правових актах.

4. Право бути забутим і пошукові системи.


1. Право бути забутим у сьогоднішніх реаліях означає можливість

людини жити, здійснювати діяльність та розвиватися без втручання, осуду чи

упередженого ставлення з боку інших осіб і суспільства, зумовлених подіями

чи діями, які відбутися чи були вчинені цією людиною у минулому. У цьому

випадку йдеться передусім про здатність розпочати своє власне життя з

“чистого листа”, відмежуватися від колишніх помилок і невдач. Загалом

правова система дозволяє особам, які відійшли від загальнообов’язкових

норм поведінки, за умови дотримання ними певних вимог та після того, як

минув певний час знову стати повноправними учасниками суспільних

відносин (наприклад, за допомогою інституту судимості у кримінальному

праві). Те саме більшою чи меншою мірою стосується й інших суспільних

регуляторів. Суспільний тиск на порушника норм з часом слабкішає, а події,

які відбулися у минулому, поступово стираються із суспільної пам’яті. У

крайньому разі особа може змінити місце проживання і вибудовувати власне

життя серед інших людей. Розвиток інформаційних технологій і глобальне

поширення Інтернету істотно змінили ситуацію. Подія, яка трапилася з

людиною і набула розголосу в Інтернеті, може необмежено довго залишатися

визначальною для її репутації, а пошукові системи будуть видавати

інформацію про цю подію за запитом імені і прізвища особи й через кілька

десятиліть. Це й стало причиною виникнення і розвитку концепції права бути

забутим та закріплення цього права у правових актах різних країн, а також

Європейського Союзу.

44

Проте ставлення до права бути забутим у середовищі науковців та екс-

пертів є далеко не однозначним. У межах вивчення нашої дисципліни

особливо важливо те, що дискусії з цього приводу демонструють, з одного

боку, глибину впливу інформаційних технологій на суспільну сферу, а з

іншого – відсутність легкого та однозначного способу вирішення проблем

цифрової епохи. Суб’єктивне право особи вимагати стирання інформації про

неї (саме у такому вигляді, зазвичай, закріплюється право бути забутим у

правових актах) заторкує цілу низку інших прав та інтересів, а спроби його

забезпечити загрожують порушити існуючі баланси не менше ніж чинники,

що породили розмови про саме це право. Більше того – концепцію права бути

забутим можуть використовувати авторитарні режими для цілей, які є

несумісними з інтересами якнайповнішого забезпечення прав людини. Не

намагаючись сформувати певну конкретну позицію щодо необхідності закріп-

лення у законодавстві права бути забутим, визначимо завдання вивчення цієї

теми як усвідомлення аргументів (а також їхніх концептуальних витоків) за та

проти визнання цього права, а також розкриття способів його адекватного

забезпечення, зважаючи на необхідність балансування індивідуальних,

групових та суспільних інтересів.

2. У різних джерелах щодо вказаного права застосовуються різні назви,

серед яких: право бути забутим (right to be forgotten), право на забуття (right

to oblivion), право на видалення інформації (right to delete), право на стирання

даних (right to erasure), право забувати (right to forget). Окремі автори зосе-

реджують свою увагу на визначенні відмінностей між зазначеними правами109.

Незважаючи на це, найпоширенішими на теперішній час є терміни “право

бути забутим” та “право на стирання даних”, які в межах нового законо-

давства ЄС у сфері персональних даних вживаються як синоніми.

Для усвідомлення значення права бути забутим доцільно розглянути

праці, в яких досліджуються його філософські основи. Зокрема, варто

розглянути питання суспільного значення забуття, ролі пам’яті та забуття у

процесі формування ідентичності, виділення різних форм забуття110. У цьому

контексті заслуговує на увагу думка про те, що право бути забутим у своєму

корені зумовлене зовсім не намаганням поставити бар’єр між власним і

суспільним життям (на відміну від права на приватність, яке інколи форму-

109 Tamò А. Oblivion, Erasure and Forgetting in the Digital Age / Aurelia Tamò, Damian

George // JIPITEC. – 2014. – Vol. 5. – Is. 2. – P. 72–74;

Ambrose M. L. Speaking of Forgetting: Analysis of Possible Non-EU Responses to the

Right to Be Forgotten and Speech Exception / Meg Leta Ambrose // Telecommunication Policy. –

2014. – 38. – P. 800–802. 110 Pagallo U. Legal Memories and the Right to Be Forgotten / Ugo Pagallo, Massimo

Durante // Protection of Information and the Right to Privacy – A New Equilibrium? – Springer

International Publishing Switzerland, 2014. – P. 17–30.

45

люється як “право бути залишеним у спокої”). Навпаки – право бути забутим

виникає під впливом прагнення вільно самореалізовуватися у суспільстві,

творити свою історію, яка узгоджується зі сподіваннями, бажаннями і

страхами, які є актуальними у суспільстві чи у певній спільноті111. У інших

роботах це право виводиться із права на власну ідентичність, на яке необхідно

звертати окрему увагу, зважаючи на сучасні загрози112. Також цікавою є

позиція, що забуття є корисною рисою, а не недоліком людської пам’яті, і

комп’ютерні системи повинні вдосконалюватися, зважаючи на цей факт, для

того, щоб стати гуманнішими113. Не менш важливо ознайомитися із основ-

ними позиціями критики права бути забутим, зокрема у роботах амери-

канських авторів114.

3. Загальні положення, із яких можна виводити право на забуття у

сучасному розумінні, містяться у більшості правових актів у сфері захисту

осіб у зв’язку із опрацюванням їхніх персональних даних. Йдеться, насам-

перед, про право вимагати знищення, виправлення, поновлення даних, про яке

йдеться в Керівних принципах ОЕСР про захист права на приватність та

транскордонні потоки персональних даних 1980 р., Конвенції Ради Європи

№ 108 про захист осіб стосовно автоматизованої обробки персональних

даних 1981 р. Зважаючи на те, що найбільшого розвитку концепція права бути

забутим набула в межах правової системи Європейського Союзу, доцільно

проаналізувати положення Директиви 95/46/ЄС про захист фізичних осіб

стосовно автоматизованої обробки персональних даних та безпереш-

кодного руху цих даних115 та виділити ті норми, які дозволили Суду ЄС у

2014 р. зробити висновок про існування та необхідність захисту цього права.

111 Pagallo U. Цит. праця. – P. 24. 112 Andrade N. Oblivion: The right to be Different … from Oneself. Reproposing the Right

to Be Forgotten / Norberto Nuno Gomes de Andrade // IDP. Revista De Internet, Derecho Y

Política. – 2012. – № 13. – P. 122–137.

Eltis K. Breaking Through the “Tower of Babel”: A “Right to be Forgotten” and How

Trans-Systemic Thinking Can Help Re-Conceptualize Privacy Harm in the Age of Analytics /

Karen Eltis // Fordham Intellectual Property, Media and Entertainment Law Journal. – 2011. –

Vol. 22. – Is. 1. – P. 69–95. 113 Bannon L. J. Forgetting as a Feature, Not a Bug: The Duality of Memory and Implications

for Ubiquitous Computing / Liam J. Bannon // CoDesign. – 2006. – Vol. 2. – No. 1. – P. 3–15. 114 Larson R. Forgetting the First Amendment: How Obscurity-Based Privacy and a Right to

Be Forgotten Are Incompatible with Free Speech / Robert G. Larson III // Communication Law

and Policy, 2013. – No. 18. – P. 91–120.

Ambrose M. L. Цит. праця. 115 Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради Про захист фізичних осіб

при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних від 24 жовтня

1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_242

46

Після цього необхідно розглянути спеціальні норми щодо права на стирання

даних у Регламенті ЄС 2016/679 про захист фізичних осіб щодо обробки

персональних даних та вільного руху цих даних116, який прийнятий на зміну

Директиві 95/46/ЄС та буде застосовуватися, починаючи з 25 травня 2018 р.

Йдеться, передусім, про ст. 17 Регламенту під назвою “Право на стирання

(право бути забутим)”, а також ст. 8, 9, 21, 85, 89 та відповідні положення

преамбули.

4. Особливо цікавим та актуальним способом реалізації права бути

забутим є звернення зацікавлених осіб до компаній, які підтримують пошукові

сервіси в Інтернеті, з вимогою стерти посилання на певні інформаційні

ресурси. Ключовим у цьому плані, безумовно, є рішення Суду ЄС у справі

“Google Spain SL, Google Inc. проти Agencia Española de Protección de Datos

(AEPD), Mario Costeja González” (справа Маріо Костехи Гонсалеса)117.

Зазначене рішення чітко встановило право громадян вимагати у пошукових

систем видалення інформації про них, що спричинило бурхливі дискусії з

цього приводу. У межах цієї проблеми необхідно розглянути кілька важливих

питань. Першим із них є визначення правової природи пошукових систем в

Інтернеті – чи входить в їхню діяльність опрацювання персональних даних та

чи можуть вони розглядатися як контролери даних згідно з законодавством

ЄС118, чи є вони видавцями або ж лише дистриб’юторами контенту та чи

потрібно зважати на їхні права, як у випадку із ЗМІ, зокрема свободу

вираження119. Друге питання полягає у тому, чи можна вимагати у пошукових

систем видалення посилань на інформацію, яку законно опублікували видавці,

та чи не є доцільнішим обмежитися правом на звернення безпосередньо до

самих видавців чи власників відповідних сайтів120. Саме у відповіді на це

питання криється важлива відмінність між правом бути забутим та давно

116 Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27 April

2016 on the protection of natural persons with regard to the processing of personal data and on the

free movement of such data, and repealing Directive 95/46/EC (General Data Protection

Regulation) // Official Journal of the European Union. – 4.5.2016. – L119. – P. 1–88. 117 Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos (AEPD),

Mario Costeja González, Judgment of the Court of Justice of the European Union in Case

C-131/12, 13 May 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://curia.europa.eu 118 McGoldrick D. Developments in the Right to be Forgotten / Dominic McGoldrick. //

Human Rights Law Review. – 2013. – Is. 13:4. – P. 775;

Rees Ch. The “Right to Be Forgotten” or the “Principle That Has Been Remembered” /

Christopher Rees, Debbie Heywood // Computer Law & Security Review. – 2014. No. 30. –

P. 575–577. 119 Ambrose M. L. Цит. праця. – P. 805. 120 Rees Ch. Цит. праця. – P. 577.

47

визнаними правами, такими як право на честь і гідність чи право на

недоторканність приватного життя. У цьому контексті слід зважити на те, що,

якщо ми обмежимо коло адресатів звернень з вимогами стерти інформацію

лише видавцями, тоді право бути забутим залишиться фактично незахищеним,

зважаючи на аргументи забезпечення свободи самовираження, дотримання

справедливого балансу між суспільними інтересами та недопущення

переписування історії. Третє ключове питання полягає у тому, чи можна

покладати на приватні компанії, які надають послуги пошуку в Інтернеті,

повноваження вирішувати, яку саме інформацію видаляти, а яку залишати,

тобто здійснювати балансування суспільних та індивідуальних інтересів, яке

заторкує сферу прав людини. Крім того, такий підхід викликає сумніви щодо

того, чи будуть усі відповідні компанії дотримуватися однакових правил і

стандартів у процесі балансування та чи піддається контролю з боку

суспільства така їхня діяльність121. Останнє питання особливо актуальне у

авторитарних і перехідних країнах. У зв’язку з цим корисно також розглянути

відповідний російський закон, який встановив право користувача вимагати у

пошукової системи припинення видачі посилань на певну інформацію про

нього122, а також практику його застосування.


1. Право вимагати видалення посилань у компаній, які надають

послуги пошуку в Інтернеті

Проаналізувавши рішення Суду ЄС у справі Маріо Костехи Гонсалеса та

опрацювавши вказані джерела щодо цієї проблеми, виконайте завдання та

дайте відповіді на запитання.

1. Які філософські та ідеологічні міркування лягли в основу прийняття

цього рішення Судом ЄС?

2. Який висновок зробив Суд ЄС щодо того, чи підпадає діяльність

закордонних пошукових систем під регулювання законодавства ЄС у сфері

персональних даних, і чому? Ознайомтеся з позицією Генерального адвоката з

121 Frantziou E. Further Developments in the Right to be Forgotten: The European Court of

Justice’s Judgment in Case C-131/12, Google Spain, SL, Google Inc v Agencia Espanola de

Proteccion de Datos / Eleni Frantziou // Human Rights Law Review. – 2014. – No. 14. –

P. 769–771. 122 Федеральный закон от 13 июля 2015 г. N 264-ФЗ “О внесении изменений в

Федеральный закон «Об информации, информационных технологиях и о защите

информации” и статьи 29 и 402 Гражданского процессуального кодекса Российской

Федерации» // Российская газета. - Федеральный выпуск № 6725 (154). – Режим доступу:

http://rg.ru/2015/07/16/informacia-dok.html

48

цього приводу123 та прокоментуйте його міркування. Чи відрізняються позиції

Суду ЄС та його Генерального адвоката щодо цього питання? Сформулюйте

власну позицію стосовно того, чи є пошукові системи контролерами персо-

нальних даних.

3. Чому у російському законі щодо адресатів відповідних норм вжито

формулювання “оператори пошукової системи, що розповсюджують в мережі

Інтернет рекламу, яка спрямована на привернення уваги споживачів, що

знаходяться на території Російської Федерації”124?

4. Розкрийте позицію Суду ЄС та Генерального адвоката стосовно

обов’язків пошукової системи реагувати на вимоги видалити певні посилання.

Прокоментуйте слова Генерального адвоката про те, що видалення

пошуковою системою на вимогу користувача посилання на легітимну і

легальну інформацію є порушенням прав видавця такої інформації125. Яка

позиція Суду ЄС з цього приводу?

Розгляньте засоби, які створили популярні пошукові системи у відповідь

на рішення Суду ЄС у справі Маріо Костехи Гонсалеса, для того, щоб

забезпечити користувачам можливість реалізувати своє право бути забутим126,

а також статистику і приклади запитів та результати їхнього опрацювання, які

надає компанія Google127. На яких принципах повинна ґрунтуватися робота

служб, які розглядають звернення користувачів щодо видалення посилань з

результатів пошуку? Чи дотримуються пошукові системи цих принципів у

своїй роботі? Які критерії є визначальними для задоволення або відмови

виконувати запит на стирання інформації?

123 Opinion of Advocate General Jääskinen delivered on 25 June 2013, Case C‑131/12 Google

Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos (AEPD), Mario Costeja González

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu. – P. 76–100. 124 Федеральный закон от 13 июля 2015 г. N 264-ФЗ … Цит. джерело. – Ст. 1. 125 Opinion of Advocate General Jääskinen … Цит. джерело. – P. 133–134. 126 Search removal request under data protection law in Europe [Електронний ресурс] /

Google.com. – Режим доступу: https://support.google.com/legal/contact/lr_eudpa?hl=

en&product=websearch

Request to Block Bing Search Results In Europe [Електронний ресурс] / Bing.com. –

Режим доступу: https://www.bing.com/webmaster/tools/eu-privacy-request

Requests to Block search results in Yahoo Search: Resource for European Residents

[Електронний ресурс] / Yahoo.com. – Режим доступу:

https://uk.help.yahoo.com/kb/search/requests-block-search-results-yahoo-search-resource-european-

residents-sln24378.html 127 Запити на видалення результатів пошуку через порушення конфіденційності

користувачів із ЄС / Google.com. – Режим доступу: https://www.google.com/

transparencyreport/removals/europeprivacy/?hl=uk

49

2. Право бути забутим у системі балансів прав та інтересів

1. Розгляньте рішення Європейського суду з прав людини у справі

“Wegrzynowski та Smolczewski проти Польщі”128. Чому Суд відмовився

визнати право бути забутим у цьому випадку? Чи обґрунтованими є

побоювання про неузгодженість правового регулювання в межах

Європейської конвенції з прав людини, де ЄСПЛ зазвичай схиляється до

захисту свободи вираження поглядів, та в Європейському Союзі, зважаючи на

рішення у справі Маріо Костехи Гонсалеса та ст. 17 Регламенту ЄС 2016/679,

про що йдеться в окремих публікаціях129? У чому полягають істотні

відмінності між згаданою ситуацією, яку розглядав ЄСПЛ, та справою Маріо

Костехи Гонсалеса?

2. Визначте критерії, які потрібно брати до уваги при балансуванні прав

та інтересів у справах, що стосуються реалізації права бути забутим. Серед

іншого, зверніть увагу на такі чинники, як час, публічна значимість, істотна

загроза законним правам та інтересам. Що означає розмежування “pull” та

“push” сервісів130 і яке значення воно має у цьому випадку?


1. Які особливості реалізації права бути забутим у справах, що

стосуються медичної діяльності?

2. Що мають на увазі, коли говорять про шкідливість легкого забуття?

3. Що таке концепція “банкрутства репутації” та як вона пов’язана із

правом бути забутим?

4. Що означає концепція невідомості у контексті розгляду питань

приватності Верховним судом США131?

5. Які варіанти реагування на загрози приватності пропонує у своїй роботі

В. Майєр-Шонбергер132?

6. Які особливості реалізації права бути забутим з боку дітей? Наведіть

приклади і підтвердження, користуючись нормативно-правовими актами чи

судовими рішеннями.

128 Case of Wegrzynowski and Smolczewski v. Poland, European Court of Human Rights,

Application No. 33846/07. – 16 July 2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://ms.gov.pl/pl/orzeczenia-etpcz/download,359,1.html 129 Frantziou E. Цит. праця. – P. 772–775. 130 Weber R. The Right to Be Forgotten. More Than a Pandora’s Box? / Rolf H. Weber //

JIPITEC. – 2011. – No. 2. – P. 121. 131 Larson R. Цит. праця. 132 Mayer-Schönberger V. Delete: the Virtue of Forgetting in the Digital Age / Viktor

Mayer-Schonberger. – Princeton and Oxford: Princeton University Press, 2009. – 149 p.;

Weber R. Цит. праця. – P. 125–127.

50

7. Чи допустимим є культурний релятивізм у справах щодо права бути

забутим?

8. Які існують інші способи забезпечення можливості почати життя з

“чистого листа”, окрім стирання інформації?

9. Що таке кластерна концепція захисту персональних даних та чим вона

може бути корисною для забезпечення права бути забутим?

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Зміст – провести дослідження на обрану тему, охарактеризувати та

розкрити проблемні питання на основі опрацювання наукових та нормативно-

правових джерел, сформувати обґрунтовані рекомендації.

Мета роботи:

– поглиблення знань у сфері основних прав людини на прикладі

конкретного обраного права;

– проведення дослідження з метою виявлення особливостей змісту та

реалізації конкретного права людини в межах різних національних та

регіональних правових систем в умовах становлення інформаційного

суспільства;

– формулювання обґрунтованих рекомендацій у сфері правотворчості та

правозастосування, які стосуються теми роботи;

– підготовка тексту роботи та доповіді з метою захисту роботи.

Тема роботи повинна стосуватися одного із основних прав людини (чи

певних категорій осіб), особливостей його становлення і розвитку, а також

трансформації в умовах інформаційного суспільства під впливом

інформаційно-комунікаційних технологій.

Структура роботи: зміст, вступ, основна частина, висновки, додатки,

список використаних джерел.

Зміст повинен включати усі структурні елементи роботи із посиланням на

конкретні сторінки.

У вступі розкривається: актуальність теми, мета і завдання дослідження,

загальна характеристика досліджень, пов’язаних із обраною темою, опис

джерел дослідження (з відповідним поділом на наукові роботи, інформаційні

матеріали, нормативно-правові акти, а також поділом правових актів, залежно

від правової системи, до якої вони належать, та їхнього місця у ній), опис

методів дослідження (з обов’язковим вказанням прикладів їхнього застосу-

вання та посиланням на конкретні частини роботи, рисунки, додатки тощо).

51

Основна частина поділяється на розділи та підрозділи. Окремі розділи

чи підрозділи повинні стосуватися:

– ціннісно-теоретичних основ, умов історичного розвитку та за-

кріплення у історичних і правових документах обраного права людини;

– порівняння особливостей розуміння та реалізації досліджуваного

права людини у різних правових системах, зокрема регіональних;

– розгляду практики Європейського суду з прав людини, інших

міжнародних органів і структур, що стосується теми роботи;

– дослідження впливу чинників, які характерні для розвинутого

інформаційного суспільства (поширення інформаційно-комунікаційних техно-

логій, інформаційна глобалізація, соціальні та економічні особливості), на

розуміння, закріплення і умови реалізації конкретного права людини та на

його співвідношення із конкуруючими правами й інтересами.

Висновки містять узагальнене і стисле викладення результатів,

досягнутих у роботі, а також обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення

правових актів чи практики та огляд перспектив подальших досліджень.

Обсяг висновків: 2–3 сторінки.

Додатки – матеріали допоміжного характеру, а саме: таблиці, схеми,

ілюстрації тощо.

Список використаних джерел повинен бути оформлений згідно з чин-

ними вимогами центрального органу виконавчої влади України, що реалізує

державну політику у сфері освіти, та включати, як мінімум, дві складові –

літературу та правові документи (нормативно-правові акти, міжнародні

договори, рішення міжнародних організацій, проекти вказаних документів,

рішення національних та міжнародних судів). Нумерація є єдиною для усього

списку джерел. Порядок елементів списку літератури – за алфавітом (спочатку

українським, потім англійським). Порядок елементів списку правових

документів – за алфавітом, видавцями чи юридичною чинністю. Оформляти

джерела з Інтернету потрібно за загальними правилами: (за наявністю)

прізвище та ініціали автора, назва відповідальної організації, назва сайта та

інші необхідні елементи згідно зі стандартом. Використання інформації з

Інтернету, походження якої є невідоме, а також текстів без автора чи

відповідальної організації, не допускається.

Вимоги до обсягу і оформлення. Обсяг роботи – 30–35 сторінок, не

враховуючи додатків. Текст друкується на одному боці аркуша білого паперу

формату А4 через 1,5 інтервали шрифтом Times New Roman, розмір – 14 пт.

Поля: верхнє та нижнє – 20 мм, ліве – 25 мм, праве – 15 мм. Першою

сторінкою роботи є титульний аркуш, який, як і сторінка із змістом,

враховується при нумерації, але номер сторінки на ньому не ставиться. На

52

решті сторінках номер сторінки ставиться у правому верхньому куті аркуша.

Назви структурних одиниць роботи першого рівня (вступ, розділи, висновки,

список використаних джерел, додатки) друкуються великими літерами

посередині аркуша. Самі структурні одиниці першого рівня починаються із

нового аркуша. Нумерація підрозділів об’єднує два числа, причому перше з

них є номером відповідного розділу, а друге – порядковим номером

підрозділу в межах цього розділу.

На усі джерела, які були використані у роботі, та назви яких повинні

обов’язково міститися у списку використаних джерел, необхідні посилання в

тексті роботи. Посилання подаються у квадратних дужках, наприклад [34,

с. 125]. До того ж перше число відповідає порядковому номеру джерела у

списку використаних джерел, а друге – вказує на сторінку (с.), статтю

документа (ст.), пункт (п.) чи інший структурний елемент. Різні джерела в

межах одних квадратних дужок відокремлюються крапкою з комою. У випадку

посилань на правові документи, зазвичай, вказується стаття, пункт, за

необхідності підпункт документа. Якщо посилання робиться на джерело,

розміщене в Інтернеті, але яке містить нумерацію сторінок, посилання на

конкретні сторінки є обов’язковим.

Оцінювання роботи. Робота оцінюється з врахуванням текстової час-

тини, а також виступу під час захисту та відповідей на поставлені запитання.

Критерії оцінювання:

урахування вимог щодо структури та змістового наповнення

елементів структури роботи;

послідовність викладення матеріалу, що відповідає меті і завданням

та веде до висновків;

дотримання вимог щодо оформлення, грамотність та науковий стиль

формулювань, використання достатньої кількості належних джерел;

якнайповніше розкриття питання впливу чинників інформаційного

суспільства на сферу, яка досліджується;

відповідне застосування методів дослідження, графічне зображення

результатів застосування методів;

наявність елементів наукової новизни та обґрунтованих пропозицій у

висновках роботи.

Безумовними підставами незадовільної оцінки роботи та повернення

її студенту є:

наявність у роботі плагіату,

здебільшого компілятивний характер, невиправдане включення

великих за обсягом цитат,

відсутність чи невідповідність посилань на джерела.

53

ЗРАЗКИ ТЕМ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ

1. Концепція права людини на розпорядження власним тілом.

2. Право на приватність в умовах запровадження систем загального

відеонагляду.

3. Проблема розмежування публічного і приватного простору в

Інтернеті у контексті забезпечення прав людини.

4. Нагляд на робочому місці як загроза для прав людини.

5. Особливості реалізації права дитини на свободу вираження в

інформаційному суспільстві.

6. Становлення права на свободу наукових досліджень і творчості.

7. Проблеми ідентичності в епоху Інтернету у контексті забезпечення

прав людини.

8. Право на судовий захист власних прав в умовах інформаційного

суспільства.

9. Нові виміри дискримінації жінок в інформаційному суспільстві.

10. Потенціал Інтернету для реалізації права на доступ до публічної

інформації.

11. Новітні загрози для особистих прав дитини в інформаційному

суспільстві.

12. Вплив інформатизації на розуміння і забезпечення принципу рівності.

13. Право на повстання як останній засіб захисту власних прав.

14. Право на свободу віросповідання в інформаційному суспільстві.

15. Право на повагу до таємниці кореспонденції в умовах розвитку

технологій.

16. Право на визнання правосуб’єктності особи незалежно від місця

перебування.

17. Можливості та загрози нових технологій для реалізації свободи

мирних зібрань.

18. Вплив інформаційних технологій на реалізацію виборчих прав

громадян.

54

ЗАГАЛЬНИЙ СПИСОК ДЖЕРЕЛ

Література

1. Абашидзе А. А. Новое поколение прав человека: соматические права /

Абашидзе А. А., Солнцев А. М. // Московский журнал международного права. –

М: Международные отношения, 2009, № 1. – С. 69–82.

2. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини:

монографія. – К.: “КМ Academia”, 2000. – 262 с.

3. Барендт Е. Три теорії свободи слова / Ерік Барендт // Лібералізм:

Антологія. 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К., 2009. –

С. 1024–1037.

4. Бенедек В. Свобода вираження поглядів та Інтернет / Вольфганг

Бенедек, Маттіас Кеттеман. – Видавництво Ради Європи, 2013. – 204 с.

5. Берлин И. Философия свободы. Европа / Предисловие А. Эткинда. –

М.: Новое литературное обозрение, 2001. – 448 с.

6. Бьокенфьорде Е.-В. Чи є демократія необхідною вимогою прав

людини? // Філософія прав людини / За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. –

2-ге вид. – К.: Ніка-Центр, 2012. – С. 163–171.

7. Веллмер А. Права людини та демократія // Філософія прав людини / За

ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр, 2012. – С. 190–212.

8. Гавловський В. Деякі аспекти незаконного збору персональних даних

користувачів мережі Інтернет / В. Д. Гавловський // Боротьба з організованою

злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2013. – № 2. – С. 219-227.

9. Гібург Р. Про права // Філософія права і загальна теорія права. –

2013. – № 1. – С. 99–109.

10. Госепат Ш. До обгрунтування соціальних прав людини // Філософія

прав людини / За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр,

2012. – С. 129–162.

11. Громадський сектор і політика: взаємодія, нейтралітет чи боротьба? –

загальнонаціональне та експертне опитування, 17-22 травня 2013 р. [Електронний

ресурс] / Фонд “Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва”. – Режим доступу:

http://www.dif.org.ua/ua/polls/2013-year/gromadskii-sektor-i-politika-vzaemodija_-

neitralitet-chi-borotba_---zagalnonacionalne-ta-ekspertne-opituvannja.htm

12. Донеллі Дж. Права людини у міжнародній політиці / Пер. з англ.

Т. Завалія. – Львів: Кальварія, 2004. – 280 с.

13. Дудаш Т. І. Практика Європейського суду з прав людини: навч.-

практ. посіб. / Т. І. Дудаш. – К.: Алерта, 2013. – 368 с.

14. Ейде А. Економічні, соціальні й культурні права як права людини //

Економічні, соціальні й культурні права / Під. ред. А. Ейде, К. Краузе,

А. Розаса. – О.: АО Бахва, 2006. – 728 с.

55

15. Завальнюк В. В. Соматичні права людини з позиції юридичної антро-

пології / В. В. Завальнюк // Наукові праці Національного університету “Одеська

юридична академія”. – 2011. – Т. Х. – С. 20–27.

16. Инструменты персонализации: web по индивидуальному заказу

[Електронний ресурс] // PCMag Russia. - Режим доступу:

http://www.pcmag.ru/issues/detail.php?ID=6608

17. Интернет: прецедентная практика Европейского Суда по правам

человека / Европейский Суд по правам человека. – Совет Европы, 2012. – 41 с.

18. Козюбра М. І. Право і людина: лінії взаємозв’язків та тенденції

розвитку / М. І. Козюбра // Наукові записки НаУКМА. – 2015. – Т. 168:

Юридичні науки. – С. 3–8.

19. Костецька Н. М. Правовий захист журналістських джерел інформації /

Н. М. Костецька // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Україна в

системі глобального інформаційного обміну: теоретико-методологічні аспекти

дослідження і підготовки фахівців”. – Л.: Вид-во Львівської політехніки,

2011. – С. 216–221.

20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії / Д. Лайон //

Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К., 1996. – С. 362–380.

21. Локк Дж. Два трактати про врядування / Джон Локк; пер. з англ. – К.:

Основи, 2001. – 265 с.

22. Ломанн Г. Права людини між мораллю та правом / Георг Ломанн //

Філософія прав людини / За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.:

Ніка-Центр, 2012. – С. 59–86.

23. Малес Л. Місце приватності в українському суспільстві – буття

поміж традиціями / Л. Малес // Методологія, теорія та практика соціологічного

аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Х.: Вид-во ХНУ ім.

В. Каразіна, 2008. – С. 435–439.

24. Міл Дж. С. Про свободу: Есе / Пер. з англ. – К: Основи, 2001. – 463 с.

25. Ночевнов Д. Методы и средства сегментации web-сайтов [Електронний

ресурс] // XVth International Conference “Knowledge-Dialogue-Solution” KDS-2,

2009. – Режим доступу: http://www.foibg.com/ibs_isc/ibs-15/ibs-15-p13.pdf

26. Олдермен Е. Право на приватність / Е. Олдермен, К. Кенеді ; пер. з

англ. М. Плесак. – Львів : Ахілл, 2006. – 427 с.

27. Паризер Э. За стеной фильтров. Что Интернет скрывает от вас? / Эли

Паризер; пер. с англ. А. Ширикова (Eli Pariser. The Filter Bubble: What the

Internet Is Hiding from You). – М.: Альпина Бизнес Букс, 2012. – 304 с.

28. Позитивные обязательства государств-участников Конвенции по

защите журналистов и предотвращению безнаказанности в свете статьи 10.

Отчет по результатам исследования / Европейский Суд по правам человека. –

Совет Европы, 2011. – 12 с.

56

29. Права людини і громадянина в афоризмах та прислів’ях / Редкол.:

П.М. Рабинович та ін. – К.: Атіка, 2001. – 112 с.

30. Права человека. Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева. – М.:

Издательство НОРМА, 2001. – 573 с.

31. Право на приватність: conditio sine qua non / Харківська правозахисна

група. – Харків: Фоліо, 2003. – 216 с.

32. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. навч.

посібник. – 9-е вид., зі змінами. – Львів: Край, 2007. – 192 с.

33. Руссо Жан-Жак. Про суспільну угоду, або принципи політичного права /

Пер. з фр. та ком. О. Хома. – К: Port-Royal, 2001. – 349 с.

34. Серьогін В. Зміст і обсяг права на недоторканність приватного життя

(прайвесі) / В. Серьогін // Вісник Академії правових наук України. – 2010. –

№ 4. – С. 88–97.

35. Сноуден: людство втрачає право на приватність [Електронний ре-

сурс] // Крим. Реалії. – Режим доступу: http://ua.krymr.com/archive/news-

uk/20160101/16928/16928.html?id=25345481

36. Сухорольський П. Вплив Інтернету на реалізацію політичних прав

людини: нові можливості та загрози // Aktywizacja społeczeństwa

obywatelskiego. Wydarzenia na kijowskim Euromajdanie / Red. A. Wojtaszak. –

Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Wydziału Humanistycznego Uniwersytetu

Szczecińskiego Minerwa, 2014. – S. 55–67.

37. Сухорольський П. Міжнародні стандарти забезпечення свободи вира-

ження поглядів в умовах утвердження концепції позитивних обов’язків держави /

П. Сухорольський // Український часопис міжнародного права. – 2015. – № 1. –

С. 146–155.

38. Сухорольський П. Персоналізація в Інтернеті та її вплив на

забезпечення прав людини / Сухорольський П. М., Хлібойко Г. П. // Правова

інформатика. – 2013. – № 4. – С. 3–9.

39. Сухорольський П. Право на анонімність як суттєвий елемент прав лю-

дини / П. М. Сухорольський // Правова інформатика. – 2013. – № 1. – С. 39–48.

40. Сухорольський П. М. Проблеми забезпечення та розвитку прав

людини в умовах інформаційного суспільства / П. М. Сухорольський //

Український часопис міжнародного права. – 2013. – № 1. – С. 18–23.

41. Сухорольський П. М. Система боротьби з крадіжками особистості у

США / Сухорольський П. М., Пачок Г. М. // Україна в системі глобального

інформаційного обміну: теоретико-методологічні аспекти дослідження і

підготовки фахівців. Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції. –

Львів: Ліга-Прес, 2013. – С. 201–204.

42. Тугендгат Е. Спір про права людини / Ернст Тугендгат // Філософія

прав людини / За ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна. – 2-ге вид. – К.: Ніка-Центр,

2012. – С. 48–58.

57

43. Уоррен С. Право на приватність / Уоррен С., Брандейс Л. // Право

США. – 2013. – № 1-2. – С. 132–153.

44. Фісенко Т. В. Феномен “бульбашкового фільтра” у мережевих

соціальних комунікаціях // Наукові записки інституту журналістики. – 2014. –

Т. 57. – С. 194–199.

45. Христова Г. Типи позитивних зобов’язань держави щодо прав

людини у світлі юриспруденції Страсбурзького суду / Г. О. Христова // Юрист

України. – 2013. – № 2 (23). – С. 11–19.

46. Шевчук С. Концепція позитивних обов’язків держави у практиці Єв-

ропейського суду з прав людини / С. Шевчук // Право України. – 2010. – № 2. –

С. 55–64.

47. Шишка О. Р. Соматичні права та перспективи розвитку їх в Україні /

О. Р. Шишка // Актуальні проблеми держави і права. – 2011. – № 59. –

С. 284–292.

48. Шишкіна Е. Розуміння людської гідності як ціннісно-правової

категорії в рішеннях Європейського суду з прав людини / Е. Шишкіна //

Український часопис міжнародного права. – 2012. – № 1. – С. 63–68.

49. Шкудунова Ю. В. Концептуальная основа “публичности” и

“приватности” // Вестник Омского университета. – 2007. – № 4. – С. 64–67.

50. Шкудунова Ю. В. Общество, государство, индивид в публичной и

приватной сферах // Вестник Омского университета. – 2011. – № 4. – С. 213–216.

51. Шмідт Е. Новий цифровий світ / Ерік Шмідт, Джаред Коен. – Львів:

Літопис, 2015. – 368 с.

52. Alexy R. On Balancing and Subsumption. A Structural Comparison /

Robert Alexy // Ratio Juris. – 2003. – Vol. 16. – Is. 4. – P. 433–449.

53. Ambrose M. L. Speaking of Forgetting: Analysis of Possible Non-EU

Responses to the Right to Be Forgotten and Speech Exception / Meg Leta Ambrose //

Telecommunication Policy. – 2014. – 38. – P. 800–811.

54. Andrade N. Oblivion: The right to be Different … from Oneself.

Reproposing the Right to Be Forgotten / Norberto Nuno Gomes de Andrade // IDP.

Revista De Internet, Derecho Y Política. – 2012. – № 13. – P. 122–137.

55. Bannon L. J. Forgetting as a Feature, Not a Bug: The Duality of Memory

and Implications for Ubiquitous Computing / Liam J. Bannon // CoDesign. – 2006. –

Vol. 2. – No. 1. – P. 3–15.

56. Daly M. Is there an entitlement to anonymity? A European and

international analysis // E.I.P.R. – 2013. – V. 35. – № 4. – Р. 198–211.

57. Dootz F. Personalization of Web Applications: Literature Review.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://chilloutsofa.com/wp-

content/uploads/Personalization-of-Web-Applications.pdf

58. Eltis K. Breaking Through the “Tower of Babel”: A “Right to be Forgotten”

and How Trans-Systemic Thinking Can Help Re-Conceptualize Privacy Harm in the

58

Age of Analytics / Karen Eltis // Fordham Intellectual Property, Media and

Entertainment Law Journal. – 2011. – Vol. 22. – Is. 1. – P. 69-95.

59. Evans T. The Politics of Human Rights. A Global Perspective. – London,

2005. – 162 p.

60. Finklea K. Identity Theft: Trends and Issues [Електронний ресурс]. – US

Congress: Congressional Research Service, 2014. – Режим доступу:

https://www.fas.org/sgp/crs/misc/R40599.pdf

61. Frantziou E. Further Developments in the Right to be Forgotten: The

European Court of Justice’s Judgment in Case C-131/12, Google Spain, SL, Google

Inc v Agencia Espanola de Proteccion de Datos / Eleni Frantziou // Human Rights

Law Review. – 2014. – No. 14. – P. 61–777.

62. Freedom on the Net: Russia [Електронний ресурс] / Freedom House. – Режим

доступу: https://freedomhouse.org/sites/default/files/resources/FOTN%202015_Russia.pdf

63. Giacomello G. “Cuius Regio, Eius Religio, Omnium Spatium?” State

Sovereignty in the Age of the Internet / G. Giacomello, F. Mendez // Information &

Security. – 2001. – Vol. 7. – P. 15–27.

64. Goldsmith J. The Internet and the Abiding Significance of Territorial

Sovereignty // Indiana Journal of Global Legal Studies. – 1998. – Vol. 5. – No. 2. –

P. 475-491.

65. Gong W. Information Sovereignty Reviewed // Intercultural

Communication Studies. – 2005. – Vol. XIV. – No. 1. – P. 119–135.

66. Heins M. “The Right to Be Let Alone”: Privacy and Anonymity at the

U.S. Supreme Court. // Revue française d’études américaines. – 2010. – N 1. – P. 54–

72. – Режим доступу: https://www.cairn.info/revue-francaise-d-etudes-americaines-

2010-1-page-54.htm

67. Human Rights and Risks in the Digital Era: Globalization and the Effects

of Information Technologies / Eds. Nicolaos Garipidis, Christina M. Akrivopoulou. –

IGI Global, 2012. – 340 p.

68. Human Rights in the Global Information Society / Ed. Rikke Frank

Jorgensen. – The Massachusetts Institute of Technology, 2006. – 325 p.

69. Klatt M. Positive Obligations under the European Convention on Human

Rights // Heidelberg Journal of International Law. – 2011. – P. 691–718.

70. Klein H. Tocqueville in Cyberspace: Using the Internet for Citizen

Associations // The Information Society. – 1999. – No. 15. – P. 213–220.

71. Knox J. Horizontal Human Rights Law / John H. Knox // The American

Journal of International Law. – 2008. – Vol. 102. – No. 1. – P. 1–47.

72. Land M. Toward an International Law of the Internet / Molly K. Land //

Harvard International Law Journal. – 2013. – Vol. 54. – P. 393–458.

73. Larson R. Forgetting the First Amendment: How Obscurity-Based

Privacy and a Right to Be Forgotten Are Incompatible with Free Speech / Robert G.

Larson III // Communication Law and Policy. – 2013. – No. 18. – P. 91–120.

59

74. Lessig L. Code Version 2.0. – Basic Books, 2006. – 410 p.

75. Lessons from the identity trail: anonymity, privacy and identity in a

networked society / Eds: Ian Kerr, Valerie Steeves, Carole Lucock. – Oxford

University Press, 2009. – 575 p.

76. Mayer-Schönberger V. Delete: the Virtue of Forgetting in the Digital Age

/ Viktor Mayer-Schonberger. – Princeton and Oxford: Princeton University Press,

2009. – 149 p.

77. McGoldrick D. Developments in the Right to be Forgotten / Dominic

McGoldrick. // Human Rights Law Review. – 2013. – Is. 13:4. – P. 761–776.

78. Milanovic M. Human Rights Treaties and Foreign Surveillance: Privacy

in the Digital Age // Harvard International Law Journal. – 2015. – Vol. 56. – N. 1. –

P. 81–146.

79. New dimensions in privacy law: international and comparative

perspectives / Eds. Andrew T. Kenyon, Megan Richardson. – Cambridge University

Press, 2006. – 296 p.

80. Pagallo U. Legal Memories and the Right to Be Forgotten / Ugo Pagallo,

Massimo Durante // Protection of Information and the Right to Privacy – A New

Equilibrium? – Springer International Publishing Switzerland, 2014. – P. 17–30.

81. Rees Ch. The “Right to Be Forgotten” or the “Principle That Has Been

Remembered” / Christopher Rees, Debbie Heywood // Computer Law & Security

Review. – 2014. – No. 30. – P. 574–578.

82. Slobogin Ch. Public Privacy: Camera Surveillance of Public Places and

the Right to Anonymity // Mississippi Law Journal. – 2002. – Vol. 72. – P. 213–299.

– Режим доступу: http://ssrn.com/abstract=364600

83. Sukhorolskyi P. Sovereignty and International Law in the Age of the

Internet // Myśl polityczna w XX i XXI wieku. Wybrane zagadnienia. Tom I / Red.

A. Wojtaszak. – Szczecin: Uniwersytet Szczeciński, 2015. – P. 225–237.

84. Tamò А. Oblivion, Erasure and Forgetting in the Digital Age / Aurelia

Tamò, Damian George // JIPITEC. – 2014. – Vol. 5. – Is. 2. – P. 71-87.

85. Thurman N. The future of personalization at news websites: lessons from

a longitudinal study / Neil Thurman, Steve Schifferes // Journalism Studies. – 2012. –

# 13 (5-6). – P. 775–790.

86. Two Years after Snowden: Protecting Human Rights in an Age of Mass

Surveillance / Amnesty International, June 2015. – 20 p.

87. Weber R. The Right to Be Forgotten. More Than a Pandora’s Box? / Rolf

H. Weber // JIPITEC. – 2011. – No. 2. – P. 120–130.

60

Нормативно-правові акти,

офіційні документи, судова практика

Міжнародні договори

88. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування

біології і медицини, Ов’єдо, 1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


89. Конвенція про кіберзлочинність, 2001 р. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_575

ООН

90. Доклад Специального докладчика по вопросу о поощрении и защите

права на свободу мнений и их свободное выражение Дэвида Кея, Совет по

правам человека, A/HRC/29/32 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


91. Замечание общего порядка № 31 (80). Характер общего юридического

обязательства, налагаемого на государства-участники Пакта,

CCPR/C/21/Rev.1/Add.13 [Електронний ресурс] / Комитет по правам человека. –

Режим доступу: http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyexternal/TBSearch.aspx

92. Замечание общего порядка № 34. Статья 19: Свобода мнений и их

выражения, CCPR/C/GC/34 [Електронний ресурс] / Комитет по правам человека.

– Режим доступу: http://www2.ohchr.org/english/bodies/hrc/docs/CCPR-C-GC-

34_ru.doc

93. Право на неприкосновенность личной жизни в цифровой век: Доклад

Управления Верховного комиссара Организации Объединенных Наций по

правам человека, A/HRC/27/37 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


94. Право на неприкосновенность личной жизни в цифровой век:

Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей 18 декабря 2013 года,

A/RES/68/167 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/68/167

95. Право на неприкосновенность личной жизни в эпоху цифровых

технологий: Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей 18 декабря 2014

года, A/RES/69/166 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=A/RES/69/166

96. Marshall v. Canada, U.N. Human Rights Committee Communication No.

205/l986 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www1.umn.edu/humanrts/undocs/html/dec205.htm

61

Рада Європи

97. Резолюція ПАРЄ 1604 (2008) Відеоспостереження в публічних

місцях [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/mpz/

docs/769_1604.htm

98. Opinion on Video Surveillance in Public Places by Public Authorities and

the Protection of Human Rights. – European Commission for Democracy through

Law (Venice Commission) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.statewatch.org/news/2007/aug/venice-commission-video-surveillance.pdf

Європейський суд з прав людини

99. Дело “Гудвин (Goodwin) против Соединенного Королевства”,

постановление суда от 27 марта 1996 г., ЕСПЧ [Електронний ресурс] / Інститут

медіа права. – Режим доступу: http://medialaw.org.ua/library/sprava-gudvin-proty-

velykobrytaniyi/

100. “Санди Таймс” (The Sunday Times) против Соединенного Королевства,

ЕСПЧ [Електронний ресурс] // Інститут медіа права. – Режим доступу:

http://medialaw.org.ua/library/sprava-sandi-tajms-proty-spoluchenogo-korolivstva-2/

101. Справа “Редакція газети “Правоє дело” та Штекель проти України”

(2011), Європейський суд з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/974_807

102. Case of Wegrzynowski and Smolczewski v. Poland, European Court of

Human Rights, Application No. 33846/07. – 16 July 2013 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://ms.gov.pl/pl/orzeczenia-etpcz/download,359,1.html

Європейський Союз

103. Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради Про захист

фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких

даних від 24 жовтня 1995 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:


104. Директива № 2002/58/ЕС Европейского Парламента и Совета ЕС в

отношении обработки персональных данных и защиты конфиденциальности в

секторе электронных средств связи (Директива о конфиденциальности и

электронных средствах связи) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_b34

105. Directive 2006/24/EС of the European Parliament and of the Council of

15 March 2006 on the retention of data generated or processed in connection with the

provision of publicly available electronic communications services or of public

communications networks and amending Directive 2002/58/EC [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?

uri=uriserv:OJ.L_.2006.105.01.0054.01.ENG

62

106. Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council

of 27 April 2016 on the protection of natural persons with regard to the processing of

personal data and on the free movement of such data, and repealing Directive

95/46/EC (General Data Protection Regulation) // Official Journal of the European

Union. – 4.5.2016. – L119. – P. 1-88.

Суд ЄС

107. Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de

Datos (AEPD), Mario Costeja González, Judgment of the Court of Justice of the

European Union in Case C-131/12, 13 May 2014 [Електронний ресурс]. Режим

доступу: http://curia.europa.eu

108. Opinion of Advocate General Jääskinen delivered on 25 June 2013, Case

C‑131/12 Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos

(AEPD), Mario Costeja González [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://eur-lex.europa.eu

Міжамериканський суд з прав людини

109. Claude-Reyes et al. v. Chile (2006), Inter-American Court of Human Rights

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oas.org/en/sla/dil/

docs/iahr_court_jurisprudence_Claude_Reyes_vs_Chile.pdf

Законодавство держав світу

110. Акт о свободе печати, принят Законом Швеции 1949:105.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sweden4rus.nu/rus/info/

juridisk/konstitucija_shvecii.asp

111. Постановление Центральной комиссии Республики Беларусь по

выборам и проведению республиканских референдумов, 21 октября 2004 г.

№ 268 [Електронний ресурс] / Центральная комиссия Республики Беларусь по

выборам и проведению республиканских референдумов. – Режим доступу:

http://www.rec.gov.by/sites/default/files/pdf/Archive-Referenda-2004-Post268.pdf

112. Про вибори народних депутатів України: Закон України

[Електронний ресурс] // ВВР. – 2012. – № 10-11. – Ст. 73. – Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4061-17

113. Федеральный закон от 13 июля 2015 г. N 264-ФЗ «О внесении

изменений в Федеральный закон «Об информации, информационных

технологиях и о защите информации» и статьи 29 и 402 Гражданского

процессуального кодекса Российской Федерации» // Российская газета. -

Федеральный выпуск № 6725 (154). – Режим доступу:

http://rg.ru/2015/07/16/informacia-dok.html

114. 18 USC § 1028A: Aggravated Identity Theft [Електронний ресурс] // US

Code. – Режим доступу: http://www.law.cornell.edu/uscode/text/18/1028A

63

115. H.R. 3162 - Uniting and Strengthening America by Providing Appropriate

Tools Required to Intercept and Obstruct Terrorism Act of 2001 (USA Patriot Act)

[Електронний ресурс] / US Congress. – Режим доступу:

https://www.congress.gov/bill/107th-congress/house-bill/3162/text

Судова практика держав світу

116. HM Attorney General v Joanne Fraill and Jamie Sewart, Royal Courts of

Justice, 2011 [Електронний ресурс] / British and Irish Legal Information Institute. –

Режим доступу: http://www.bailii.org/ew/cases/EWCA/Crim/2011/1570.html

117. McIntyre v. Ohio Election Commission. – U.S. Supreme Court, 1995

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://itlaw.wikia.com/wiki/McIntyre_

v._Ohio_Elections_Commission

118. Reno, Attorney General of the United States, et al. v. American Civil Liberties

Union et al. – U.S. Supreme Court, 1997 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.aclu.org/legal-document/supreme-court-decision-reno-v-aclu-et-al

119. Talley v. California. – U.S. Supreme Court, 1960 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://itlaw.wikia.com/wiki/Talley_v._California

64

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ПРАВА ЛЮДИНИ

В ІНФОРМАЦІЙНОМУ

СУСПІЛЬСТВІ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до вивчення курсу

Укладач Сухорольський Петро Михайлович

Редактор Галина Клим

Комп’ютерне верстання Наталії Максимюк

Здано у видавництво 25.05.2016. Підписано до друку 30.06.2016.

Формат 60×84 1/16. Папір офсетний. Друк на різографі.

Умовн. друк. арк. 5,2. Обл.-вид. арк. 3,5.

Наклад 50 прим. Зам. 161095.

Видавець і виготівник: Видавництво Львівської політехніки

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 4459 від 27.12.2012 р.

вул. Ф. Колесси, 4, Львів, 79013

тел. +380 32 2582146, факс +380 32 2582136

vlp.com.ua, ел. пошта: [email protected]

Права людини в інформаційному...

Documents