Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³”

Міністерство культури України

№6(46), листопад-грудень 2014р.

Газета Національного історико - культурного заповідника “Гетьманська столиця”

23 жовтня батуринці з великимпіднесенням зустрічали ПрезидентаУкраїни Віктора Ющенка (2005-2010рр.), людину, якій Гетьманськастолиця завдячує своїм відроджен-ням. Віктор Андрійович завжди наго-лошував на особливій ролі Батуринау вихованні української нації: «Кожен,хто приїде до Батурина, побачить цюземлю, вийде громадянином Украї-ни, який свідомо свою душу, своє тіломоже покласти за український на-род» - ці слова особливо актуальні вумовах сьогодення.

Віктора Андрійовича у поїздці доБатурина супроводжували Валенти-на Руденко, Ірина Ванникова, Михай-ло Дорошенко, діти Софія та Тарас.

Вшановуючи всіх борців за неза-лежність нашої України, поважнігості поклали квіти до Пам’ятникажертвам Батуринської трагедії 1708року.

Віктор Андрійович ознайомився зроботою колективу заповідника постворенню в палаці гетьмана К. Ро-зумовського Музею Гетьманськоїслави, оглянув експозицію БудинкуГенерального судді В. Кочубея,відвідав Воскресенську церкву, депоклонився могилі гетьмана К. Розу-мовського та поставив заупокійнусвічу.

Зацікавив Віктора АндрійовичаМузей відомого мандрівника М.Міклухо-Маклая, який відкрив своїдвері для відвідувачів в Батурині влипні цього року. Гостинні господаріНадія та Олександр Міклухо-Маклаїпровели захоплюючу екскурсію Пре-зиденту України та щиросердно по-дякували почесному гостю за йогоблагородні справи, за відновленийБатурин.

В книзі відгуків почесних гостейзаповідника Віктор Андрійович запи-сав: «Вже більше трьох з половиноюстоліть Українці борються за своюВолю та Незалежність зі своїмивічними ворогами. Сьогодні намважко. Але ми майже вже стали на-цією і ми переможемо! Слава Ук-раїні! Слава нашим Гетьманам!».

13 листопада - це святий деньдля кожного духовно нескаліченогоукраїнця - День пам’яті Батурина.Вже 23 роки поспіль відродженийБатурин збирає патріотичну громадуз усієї України і з-за кордону, щоб по-м’янути загиблих в нерівній боротьбіпроти Московії оборонців та мирнихмешканців Гетьманської столиці влистопаді 1708 року. Цьогоріч “Зі свя-тими упокой” заспівали і героям Не-

бесної сотні, і всім загиблим на украї-нсько-російській війні, яка триває.Молитви біля Пам’ятника жертвамБатуринської трагедії 1708 року про-вели митрофорні протоієреї — на-стоятель Батуринського Свято-По-кровського храму отець Роман (Крив-ко), настоятель Конотопського собо-ру Різдва Богородиці отець Павло(Кузь), клірик собору отець Степан. Взаході взяли участь керівники Бах-мацького району Людмила Рамот таГалина Рибальченко, делегаціяІнституту історії, етнології і правознав-ства ім.О.Лазаревського ЧНПУ начолі з Юрієм Ситим, керівникПівнічно-Східного регіональноговідділення Центру пам’яткознавстваНАНУ Сергій Зозуля, поетеса ІринаЛобовик, директор Чернігівського ху-дожнього музею Ірина Ральченко,директор Конотопського музею іменіО.Лазаревського Артур Мокроусов,директор Бахмацького районногоісторичного музею Тетяна Стрикун,делегація Ніжинського училищакультури і мистецтв ім.М.Заньковець-кої на чолі з Ольгою Синицею, пред-ставники наукових кіл, студентськоїта учнівської молоді, учні та вчителіБатуринських загальноосвітніх шкіл,козацькі громадські організації Чер-нігівщини, Сумщини, засоби масовоїінформації, в т.ч. центральні телека-нали.

Після урочистого виконання Дер-жавного Гімну України лягли квіти допідніжжя Пам’ятника жертвам Бату-ринської трагедії. В душі кожноговідгукнулися слова Тараса Шевченка,Богдана Лепкого, Романа Іваничука,Ірини Лобовик про страшну долю Ба-турина, процитовані ученицями Бату-ринської ЗОШ І-ІІІ ст. З болем у голосіговорили про історичні паралелі вис-тупаючі - Герой України Левко Лук’я-ненко, отаман Батуринської козаць-кої сотні Ф. Дем’яненко, Л. Рамот.

Захопили присутніх пісні навійськово-козацьку тематику фольк-лорно-сценічного колективу “Народ-на криниця” Ніжинського училищакультури і мистецтв, козацькі думи увиконанні кобзаря і лірника О. Тріусаз міста Ромни. Розчулила своїмвіршем та символом миру, випуще-ним у небо білосніжним голубом,першокласниця Альбіна Горбань.

У Музеї археології Батурина булопроведено презентацію книги Кате-

Калейдоскоп подій

Календарвизначних дат

10 листопада 1709 р.— день упокоєння Св. Дими-

трія Ростовського (Туптала)10 листопада 1764 р.

— указ Катерини ІІ про лікві-дацію гетьманства в Україні, утво-рення Малоросійської колегії

13 (2) листопада 1708 р.— знищення російським війсь-

ком під командуванням О.Менши-кова гетьманської столиці Бату-рина

22 листопада— День пам’яті жертв голо-

доморів в Україні1 грудня 1618 р.

— Деулінське перемир'я міжРіччю Посполитою і Московськимцарством, за яким Чернігово-Сіверщина відійшла до Польщі

24 грудня— День працівників архівних

установлистопад - грудень 1620 р.

— відновлення православноїмитрополії, ліквідованої рішеннямБерестейського уніатського собо-ру 1576 р.

Підпис на пам’ять В.Ющенка уКнизі відгуків для почесних гостей,

фото 23 жовтня 2014 р.

(Продовження на ст. 2)

2Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³” №6(45), 2014 р.

рини Липи та Людмили Білоус “Ко-зацька порохівниця”, виданої нещо-давно Київським видавництвом“LAURUS”. Це наукове дослідження,подане у яскравій ілюстрованійформі про важливий елемент ко-зацького бойового спорядження —порохівницю. Автори і видавці розпо-

віли про історію створення виданнята про подальші плани видання серії“Історія на власні очі”. Закінчивсязахід традиційною автограф-сесієюавторів.

22 листопада до Гетьманськоїстолиці, а саме до Батуринського бу-динку культури, завітав наш земляк,Герой Радянського Союзу, підвод-ник, почесний громадянин міста Ба-турин Валентин Євгенійович Соко-лов. Не дивлячись на поважний віквін знайшов можливість завітати дорідного Батурина, щоб поспілкувати-ся з земляками, вклонитися могиліматері та презентувати свою книгу“Проливом Дрейка”, яка вийшла не-щодавно в Одесі невеликим тира-жем. Під час розповіді про славетнуродину Соколових, про матір МаріюОлексіївну та батька Євгена Петро-вича, змахнув Герой скупу сльозу.Його батько загинув, обороняючиСевастополь, коли Валентину булолише 8 років. Біографія ж самого Ге-роя - це приклад того, чого може до-сягти кожен, хто любить свою Батькі-вщину, свою професію і постійно пра-цює над удосконаленням своїх знаньта навичок.Національний заповід-ник “Гетьманська столиця” підготувавта провів виставку із фондовогозібрання заповідника , яка розкрива-ла життєвий та професійний шляхГероя . Небагато залишилося одно-класників у Валентина Євгенійовича.Із спогадами про одне на всіх повоє-нне дитинство виступив СердюкФедір Іванович. Слово щирої подякипромовив Батуринський міський го-лова Душа Леонід Леонідович. Він по-бажав земляку міцного здоров’я,творчої наснаги і подарував на згадку

збірник матеріалів і документів “Ба-турин: сторінки історії” та картину збурштину “Палац К. Розумовського”.З гордістю і теплотою розповідалипро свого друга, про надважкий авто-номний навколосвітній перехід двохатомних підводних човнів Північногофлоту Радянського Союзу навколоПівденної Америки через дуже не-

безпечний пролив Дрейка заслуже-ний економіст України Васильківсь-кий Василь та Президент Одеськогоміського об’єднання письменників-мариністів Петро Чванов. Команди-ром одного із тих човнів був саме Ва-лентин Соколов. Таке плавання за

майже сорок років не наважилисьповторити жодна з потужних морсь-ких держав…

22 листопада біля пам’ятногознака «Жертвам голодоморів в Ук-раїні» відбувся мітинг-реквієм«Свіча, запалена від серця», приуро-чений до Дня пам’яті жертв голодо-мору 1932-1933 років. На заходізібралися представники інтелігенції

міста, працівники заповідника«Гетьманська столиця», учні Бату-ринської школи-інтернат І-ІІ ст., прац-івники міського будинку культури тамісцеві жителі.

Мітинг-реквієм розпочався висту-пом Батуринського міського головиЛеоніда Душі. Пам’ять загиблих підчас геноциду українського народувшанували хвилиною мовчання тазапалили свічки. Про великий голодна Бахмаччині всім присутнім розпо-віла науковий співробітник відділу«Будинок-музей Генерального суддіВ.Кочубея» Руслана Огієвська. Далінастоятель церкви в ім’я Юрія Пере-можця, що в м. Конотоп, митрофор-ний протоієрей отець Ярославвідправив панахиду за мільйонамизагиблих українців під час голодомо-ру в 1932-33 роках. Низько вклонив-шись пам’яті невинно убієнних, учас-ники мітингу поклали квіти до пам’-ятного знака «Жертвам голодоморівв Україні».

29 листопада Батурин відвідалиучасники хору «Вільтіс» Київськоготовариства литовської культури іменіМайроніса. Свій 20-літній ювілей ко-лектив вирішив відсвяткувати у ко-лишній гетьманській столиці – слав-ному Батурині.Справжнім подарун-ком для литовських гостей стализмістовні екскурсії об’єктами запові-дника «Гетьманська столиця», відяких вони отримали величезнукількість позитивних вражень.Нез-важаючи на прохолодну погоду, душіювілярів зігрів українською піснеюбатуринський колектив «Козацькадуша». Цього дня у міському будинкукультури лунали, як українські на-

родні пісні від господарів, так і ли-товські – від гостей міста. Колективбрав участь у п’яти традиційних Свя-тах пісень литовців світу в Вільнюсі, атакож неодноразово був учасникомфестивалів у Києві, концертів, при-свячених Дню Незалежності та ДнюКонституції України.

Підготували: Сердюк Н., Герась-ко М., Огієвська Р.

Хресна хода до Цитаделі в День памяті Батурина, фото 13 листопада 2014 р.

Презентація книги “Проливом Дрейка”,фото 22 листопада 2014 р.

Калейдоскоп подій(Закінчення, початок на ст. 1)

№6(45), 2014 р. Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³” 3

У 20-х рр. ХХ ст. літні табори в м.Батурин стали місцем літніх зборів 7-ї стрілецької дивізії, яка була сфор-мована у 1918 р. в Ярославльськомувійськовому окрузі. З червня 1921 р.7-ма стрілецька дивізія була переве-дена до складу Київського військово-го округу, а з 1923 р. переходить натериторіальну систему. У березні1924 р. 7-ма стрілецька Володи-мирська дивізія передислоковуєтьсяна Чернігівщину, а в жовтні отримуєназву “Чернігівська”, оскільки ше-фом дивізії став Чернігівський “губис-полком”.

Влітку 1924 р. дивізія провела своїперші територіальні збори в Бату-ринському таборі. Впродовж 1924 —1928 рр. перебування в Батурині си-лами дивізії здійснено значні буді-вельні роботи. Відразу військові роз-почали відновлювати старі та будува-ти нові приміщення: була збудованахлібопекарня з сараями для збері-гання хліба і театр для постановкиспектаклів, вистав. Театр був розра-хований на 2200 — 2500 чоловік.

Протягом 1926 — 1927 рр. у всіхполках дивізії збудували невеликісцени для постановки спектаклів,з’явились приміщення для штабів. У1927 р. для керівництва дивізії зі ста-рого дерев’яного бараку було об-лаштовано приміщення з 16 кімнат,майже у всіх полках зведено складидля зберігання речового та вогнест-рільного майна; проведено найне-обхідніший ремонт казарм на пер-ший час.

З метою покращення побутувійськових і зменшення використан-ня часу, були влаштовані водо-провідні системи для подачі води зколодязів до кухонь і спеціальні уми-вальники. Військові 19-го полку збу-дували нову їдальню на 2000 осіб ззалізним дахом та конюшню, розра-ховану на 80 коней. Цього ж року збу-довано нову їдальню для керівногоскладу на 300-350 осіб.

У 1927-1928 рр. було продовже-но прокладання вузькоколійки, такзваної “декавільки”, яка сполучаластанцію Бахмач з таборами. Почат-ком роботи послугував відпуск ваго-неток та рейок. Для прокладення“декавільки” була створена командаіз земляних робіт, а потім і монтуван-ня дороги. Проведення вузькоколій-ки дозволило значно економити зат-рати коштів і часу, які витрачалися наперевезення вантажу.

продмагу в м. Батурині був встанов-лений чіткий порядок. Кожнавійськова частина повинна мати двічекові книжки: по одній отримувавсяпродфураж для кадрової частини, подругій — для другочергової, але в ос-танній необхідно чітко вказувати “от-пустить 19 стр. полку для второоче-редн. полка по числу «.....» едоков,такие-то продукты». Отримати про-довольчі товари можна було виключ-но за умови надання атестату з вка-заною кількістю людей і коней, чеко-вої вимоги з талоном, виписки зстройового командування і На-чвійськгоспчастини. Видавалисяпродовольчі товари з 8 до 14 год., апісля 14-ї завідуючий відділенням вБатурині здійснював прийом фуражуз передавального відділення зі ст.Бахмач. До 15 числа наступного міся-ця всі війська табору повинні булинадавати звітність про використанняпродфуражу до Ніжинського військ-продмагу. Для зручності відпуску то-варів встановлювалися дні отриман-ня для кожного полку окремо. Заві-дуючий відділенням в Батурині кожні10 днів був зобов’язаний звітуватиначвійськкому Ніжинського військ-продмагу про стан складів.

Літні табори і Батурин — двіспівіснуючі і взаємозалежні інституції.Військові табори давали значний по-штовх до розвитку економіки міста,ставлячи її на значно вищий рівень,забезпечували робочими місцямимісцеве населення. З кожними збо-рами військових на території, відве-деній для них, з’являється та посту-пово оновлюється інфраструктура(кухні, хлібопекарні, купальні, вузько-колійка) для забезпечення важливихдля життя потреб, і безспосердньо, в1924 — 1928 - х рр. перебування 7-їдивізії.

У 1928 р. встановлено розкладдля пасажирів руху вагонеток від ст.Бахмач в табір і в зворотному на-прямку. Для перевезення керівногоскладу з табору в Батурин і у зворот-ньому напрямку рух вагонеток скла-ли “по особому расписанию, при чемна амортизацию вагонеток введенаминимальная плата в 2,5 коп. запроезд». Для завершення будівницт-ва вузькоколійки будувалися два но-вих мости і проводився капітальнийремонт всієї дороги.

Як згадують жителі Батурина,спочатку вузькоколійка сполучалацентр міста з таборами, а потім “де-кавільку” прокладають до Бахмача.Вірогідно, прокладення вузькоколій-ки було розпочате у 1925 р., і ваго-нетку рухали запряжені коні. У фон-довій колекції НІКЗ “Гетьманськастолиця” зберігається світлина з на-писом “разборка узкоколейки в Ба-турине. 28, V, 1931», яка може свідчи-ти про кінцеву дату її функціонування,але цьому суперечать спогади бату-ринців, в яких прослідковується 1935р.

Для харчування та забезпеченняпродовольством військ табірнихзборів при містечку Батурин у травні1925 р. за наказом начальникаНіжинського військово-господарсь-кого продовольчого магазину (далі -військпродмаг) відкривається двавідділення: одне — передавальне —при ст. Бахмач Пд. - Зх. залізниці, адруге — роздавальне в м. Батурин, аразом з ними — склади. Завідуючимвійськпродпунктом Ніжинськоговійськпродмагу у м. Батурин був А.Борисенко. У 1925 р. в Батурині булосім складів, завідуючими яких булиКисіль, Сухомлин, Бєлік, Карнаух,Мохна, Сердюк та Русаков.

Для отримання військовимипродфуражу з відділення Військ-

Ñüîìà ñòð³ëåöüêà äèâ³ç³ÿЮліяБлажконауковийспівробітникзаповідника„Гетьманськастолиця”

Розбирання вузькоколійки в Батурині, фото 1931 р.

Сучасне і минуле

4Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³” №6(45), 2014 р.

Господарські, економічні таорганізаторські здібності В.С.Кочу-бея (1860–1923 рр.) блискуче про-явилися в його родовому маєтку с.Ди-каньки Полтавської губернії. Ці земліналежали його роду з часів І.С.Мазе-пи. На території маєтку знайшлосямісце і великому палацу з домовоюцерквою, і затишному парку з ставка-ми, фонтанами і античними біломар-муровими скульптурами, привезени-ми з Італії та Греції, і фруктовому саду.Також розміщувався кінний завод порозведенню породистих англійськихскакунів, і спеціальні ферми, де хо-дили фазани і павичі, паслися олені,вирощувалися тонкорунні вівці, коро-ви молочних порід. Були свої май-стерні і електростанція, оранжереї іпарники. Віктор Сергійович вкладавкошти не тільки в успадкований має-ток, а й в пиво-медоварний завод«Диканька», пиво якого прослави-лось далеко за межами Полтави.

За даними книги «Фабрично-за-

водская промышленность по Пол-тавской губернии. 1905 г.» відомо, щопиво-медоварний завод був побудо-ваний ще в 1842 році. За часів князяВ.С.Кочубея завод «Диканька» заз-нав найвищого розквіту та приносивзначні прибутки. Наприклад, за 1904рік було вироблено 149073 відерпива та 3600 відер меду. Продано:142399 відер пива та 3420 відер медуна суму 125000 рублів. Пиво постав-лялося в Санкт-Петербург, Польщу,Фінляндію, Середню Азію, але голов-ним ринком збуту була Полтава та їїповіти.

Смак пива був особливим, хмільвирощувався тут же, на величезнихплантаціях, вода бралася із спец-іальних джерельних ставків, які отри-мали назву «пивоварські ставки» таз «абіссинського колодязя» – цесвердловина діаметром 2,5 см., мож-ливою довжиною до 30 м. Колодязьодержав свою назву від країни, де вінбув уперше застосований англійсь-кою експедицією у XIX столітті післявійни 1867–1868 років, яку велианглійці проти Абіссінії. Система пи-воваріння була проста: мед, відібра-ний у бджіл з дупел та дерев’яних ко-лод варили з хмелем, додаючи тудитрави і ягоди (особливо любили по-лин). Зварене місиво ставили броди-ти і через деякий час починали дегу-стацію. Кращим вважалося пиво, щобуло зварене навесні через йогоможливість зберегти оптимальнутемпературу бродіння.

Сам напій відрізняли якість ісмак, а упаковка, тобто пляшки, булисправжніми творами мистецтва. У тідавні часи форму пляшки створюва-ли художники, її макет обговорюва-ли, також увага приділялася окре-мим деталям пляшки – денцю, гор-лечку, кришці. Заводські пляшки при-крашалися спеціальним вензелем збуквою «ВК», що означали ініціаливласника заводу, а іноді і рельєфноюназвою «Диканька» – за місцем роз-ташування заводу. Крім того, пиво ви-пускалося в спеціальних видах посу-ду, що імітують куманці та глечики.

На заводі застосовувався одинпаровий котел з паровою машиноюпотужністю в 10 кінських сил. Опалю-вали завод кам’яним вугіллям, а осв-ітлювали керосиновими лампами.При заводі працювала аптека та існу-вав медичний персонал: лікар таодин фельдшер.

Треба відзначити, що пиво оціню-валося не тільки дегустаторами «впобуті», а й на ярмаркових конкурсахі, навіть, нагороджувалося медаля-

Ïèâî-ìåäîâàðíèé çàâîä Â. Ñ. Êî÷óáåÿ

Пиво-медоварний завод В.С.Кочубея в Диканьці, фото поч.ХХ ст.

ОксанаЛомконауковийспівробітникзаповідника„Гетьманськастолиця”

Віктор Сергійович Кочубей,фото ХІХ ст.

ми. За якісне пиво заводу «Дикань-ка» в 1893 році В.С. Кочубея було на-городжено шанованою у фахівців ме-даллю Полтавського сільськогоспо-дарського товариства.

У червні-липні 1906 року в селіДиканька відбувся страйк робітниківпивоварного заводу. Страйк, в якомубрали участь як самі робітники, так ібезробітні селяни, перекинувся насусідні волості і охопив майже 3 ти-сячі чоловік. Для керівництва страй-ком був обраний комітет у складі 25осіб, очолюваний місцевим свяще-ником. Страйкарі висунули вимоги:збільшення поденної плати чолові-кам до 1крб.20 коп., жінкам – до 80коп., строковим робітникам – на 50%. Також страйкарі вимагали замі-нити іногородніх робітників місцеви-ми, адже жителям Диканьки не вис-тачало робочих місць. Головною жвимогою стала віддача землі в орен-ду без обмежень по 5 крб. за 1 деся-тину. В.С.Кочубей відмовився задо-вольнити ці умови. Для наведенняпорядку в Диканьку прибув полтавсь-кий віце-губернатор з каральним за-гоном, і 24 учасників страйку в липні1906 року було заарештовано.Страйк припинився, а робота на за-воді відновилась. За даними книги«Революция 1905–1907 гг. на Украи-не. Сборник документов и материа-лов в двух томах», під редакцієюФ.Лося, І.Олійника, В.Шелудченка,яка була видана в Києві в 1955 році,Віктор Сергійович все ж таки пішовна поступки. Внаслідок переговорівбув встановлений десятигодиннийробочий день, а плата піднялась на30 %.

В 1909 році на заводі «Дикань-ка» трудилося 37 чоловік, пива ви-роблено на суму 175488 рублів. Проподальшу долю заводу мало що відо-мо – швидше за все, він припинив ви-робництво пива в 1914 році післявведення «сухого закону» у зв’язку зпочатком Першої Світової війни.

№6(45), 2014 р. Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³” 5«Ì³æãåòüìàíñüêèé» ïåð³îä Áàòóðèíà

Місто Батурин із своїми слобідка-ми: Підзамковою, Горбанівкою, Гон-чарівкою і Матіївкою за часів гетьма-нування Дем’яна Многогрішного,Івана Самойловича та Івана Мазепибуло вільним і мало Магдебурзькеправо. Після листопадової трагедії1708 року, населення, що пережилоці події, розселилось по навколишніхслобідках та хуторах. Проходив час ідо спаленого Батурина поступово по-вертались його жителі. Виконуючиуказ гетьмана І. Скоропадського, наспалених місцях нескореного Бату-рина, оселялись козаки. На той часБатуринським отаманом був ДанилоХаревський. Місто відроджувалось,ремонтувалися пошкоджені оселі,будувалися нові будинки.

У березні 1720 року князь О.Д.Меншиков відвідав Україну. У поїздційого супроводжував гетьман ІванСкоропадський. Шлях Меншиковапроходив через Ніжин, де він заночу-вав. Можливо, під час цієї подорожіМеншиков відвідав і Батурин, аджедослідниками криміналістики дове-дено, що злочинця завжди тягне намісце злочину.

Після смерті гетьмана України І.Скоропадського, нахабство Менши-кова дійшло до того, що він написавімператору Петру І листа: «Всенижай-ше у Вашого Императорского Вели-чества прошу милости для нынеш-ней всенародной о состоянии с ко-роной Шведскаго вечного мира ра-дости и на воспоминание Полтавс-кой баталии и Батуринскаго взятия,пожаловать мне во владение городБатурин, с предместьем его и с уез-дом, что к оному прежде принадле-жало и с хуторами, и с мельницами,и с землями, и с жителями, кои на

той поселяся, живут. Я ваше Величе-ство не хотел было сим прошениемутруждать. Но сего ради, что ВашеВеличество изволил повелеть повзя-тьи оный город разорить, дабы ник-то в ньом не жил; а ныне в предмес-тьи и в уезде онаго живут, поселяясьвсякаго чина люди; а именно Чече-ля, который во время ГетманстваМазепы был Наказным Гетманом,жена и дети, и который хотел с меняживого кожу содрать». Петро І про-хання Меншикова не задовольнив,Батурина йому не віддав.

Після смерті Петра I трон посілаімператриця Катерина I. У липні 1726року Меншиков «исходатайствовалсебе у сей Государыни в вечное и по-томственное владение город Бату-рин, в коем было тысяча триста двадвора», переважну більшість якихстановили незаселені будинки.

У власності Меншикова Батуринбув лише до вересня наступного року,оскільки він був заарештований івідправлений до Сибіру. «Имениябыли отобраны в казну, причем кре-стьяне Батуринской волости были«отписаны на ея величество».

МиколаТерехзавідуючийвідділом«Цитадель» запо-відника«Гетьманськаcтолиця»

Гетьманом України у 1727 роціобирають Данила Апостола, а влітку1729 року до імператора було пода-не прохання «за руками гетмана истаршины, о переводе резиденциииз Глухова в Батурин». Через двароки прохання було повторене, алевідповіді на відновлення гетьмансь-кої столиці не було отримано.

У 1734 році влада в Україні пере-ходить до так званого «ПравлінняГетьманського уряду», яке очолюва-ли троє росіян і троє українців. Фак-тично головну роль у ній став відігра-вати князь О. Шаховський. Він у 1734році направив до імператорськогодвору представлення про перене-сення гетьманської резиденції з Глу-хова до Батурина. Однак і воно зали-шилось без задоволення.

У 1735 році розпочинається рос-ійсько–турецька війна. Військовіполки з місць постійного розташу-вання вийшли в січні і тільки на по-чатку липня дійшли до Очакова. Мож-ливо, тривалі переходи до місцявійськових дій і були однією із при-чин, що 25 грудня 1735 року імперат-риця Анна Іоанівна видала Указ «Оросположении Кирасирских полковв Малороссии, и об отводе оным сен-ных покосов». Вперше у серпні 1737року, загін Лейб-Гвардії кінного полкубув направлений до Батурина длявідпочинку та лікування солдат і офі-церів. В наступні роки в місті зимуваві Преображенський полк.

11 липня 1740 року імператрицяАнна Іоанівна підписала Указ «Об устро-ении конного завода в Малой России, вБатурине и Ямполе и о бытии оному за-воду под дирекциею полковых коман-диров Лейб-Гвардии Конного полка».Для його функціонування були переданісела, слобідки, хутори і всілякі казеннібудівлі, млини з усіма доходами, що вхо-дили до Батуринського повіту.

У першій половині XVIII ст. Бату-рин побував і вільним містечком, і увласності Меншикова, і у віданні ка-зенної палати, десять років підпо-рядковувався військовим, в 1750 р.за гетьмана К. Г. Розумовського стаєзнову гетьманською столицею.

Іван СкоропадськийГетьман України 1708-1722 рр.

Нещодавно бібліотечну скарбни-цю НІКЗ «Гетьманська столиця» по-повнила повість Героя РадянськогоСоюзу, підводника, уродженця Бату-рина, почесного громадянина Бату-рина Валентина Євгенійовича Соко-лова “Проливом Дрейка», яка вийш-ла друком нещодавно в Одесі тира-жем 500 примірників. Відгукнувшисьна запрошення дирекції заповідни-ка, В. Соколов презентував свою кни-гу 22 листопада землякам, гостямміста у Батуринському будинку куль-тури. Повість “Проливом Дрейка» до-ступно і яскраво розповідає про под-виг екіпажу підводного атомного чов-на, який здійснив перехід з військо-во-морської бази Західна Ліца у Пет-ропавліськ-Камчатський.Підводний

човен за 70 діб преходу жодного разуне піднімався у надводне положен-ня, пройшовши 22 000 миль.Яксвідок і командир АПЧ К-469 за свої-ми записами і щоденниками Вален-ти Євгенійович виклав всю правду,без будь-яких вигадок, про мужність ігероїзм підводників. Під час презен-тації всі бажаючі отримали в подару-нок книгу з дарчим підписом автора -Героя. «Проливом Дрейка» - це вжедруга повість Валентина Соколова, у2004 р. вийшла друком і була презен-тована у Батурині повість «Подольдами Арктики». Сподіваємось, на-далі гетьманській столиці будуть пре-зентовані нові видання Героя Ра-дянського Союзу!

Підготувала Ю.Блажко

До вашої книжкової полиці

6Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³” №6(45), 2014 р.

Батурин із своєю величчю, таїноюі незбагненністю завжди приваблю-вав до себе митців різного масштабу,надто майстрів художнього слова.Як-от погожими днями 11-12 верес-ня 1971 року. Дводенну поїздку з ме-тою популяризації журналу “Дніпро”по знаковим місцям Борзнянщини,Батуринщини і Коропщини здійсни-ла група письменників, поетів, жур-налістів — подвижників української(радянської) літератури та грома-дянської активності. Борис Олійник,Станіслав Реп’ях, Вільям Лігостов,Борис Комар, Павло Загребельний,журналісти Лесь Мазур, Петро Пулі-нець, юна поетеса, уродженкас.Пальчики, другокурсниця факуль-тету журналістики Київського універ-ситету Т.Шевченка Наталія Матюх(разом делегація з 8 осіб). Лише відцих імен перехоплює подих! Прокожного можна написати не однумасштабну статтю. Вдивляючись уїхні ще молоді обличчя, замислюєш-ся — що їх тягло як магнітом до Бату-рина?

Всі ці митці, без перебільшенняхрестоматійні корифеї красногописьменства, довгий час були члена-ми Спілки письменників УРСР:П.Загребельний — головою Спілки,Б.Олійник — заступником. Дехто зних - членом Спілки письменниківРадянського Союзу. Всі вони вжетоді були живими популярними кла-сиками, активно видавалися, публі-кувалися у періодичних журналах,особливо літературних, т.зв. “товстих”,були їх позаштатними кореспонден-тами. Їх твори вивчали у шкільнійпрограмі.

Ідеологічна робота у Радянсько-му Союзі була поставлена на міцнірейки: із раннього дитинства в лю-дях виховували радянський патріо-тизм, формували нову спільноту -“радянський народ”. Всі творчіспілки, які існували не лише начленські внески, а й фінансувалисядержавою (зокрема і Спілка пись-меників), брали участь у популяри-зації і оспівуванні радянського спо-собу життя, рекламних акціях видав-ництв, журналів, особливо у передп-латний період, як-от у описуваномувипадку.

На той час дуже потужним і попу-лярним був журнал “Дніпро”, якийвидавався однойменним видавниц-твом художньої літератури під егідоюЦентрального комітету комсомолуУРСР. У відрядному листі посланцівзначились два пункти призначення -

м. Борзна і м.Короп. Поїздку здійсни-ли на двох автомобілях (один з них“Волга” Вільяма Лігостова), в Черні-гові до делегації долучилися Станіс-лав Реп’ях, автор світлин, журналіст -початківець Олександр Олійник, на-тоді зав.відділом масової роботиоргану Чернігівського обкому комсо-молу газети “Комсомольський гарт”,також Лесь Іванович Мазур, на тойчас власний кореспондент газети“Сільські вісті” по Чернігівській об-ласті. У Коропі до делегації при-єднався ще й кореспондент газети“Комсомольський гарт” Петро Пулі-нець.

У Борзнянському районному бу-динку культури зібралася дуже ши-рока аудиторія — учні-комсомольцісередніх шкіл, Борзнянськогосільськогосподарського технікуму,інтелігенція міста. Організуваваудиторію Борзнянський райкомкомсомолу. Захід проходив у формідуже популярних тоді зустрічей. По-ети і письменники декламувалисвої вірші і есе, новели, оповідан-ня, між рядками популяризуючи ви-щезгадані засоби масової інфор-мації. Наша землячка, 18-річнаНаталка Матюх, прочитала декіль-ка своїх віршів, один з них, як ніколиактуальний, про війну (якраз булачергова річниця визволення Черні-гівщини від нацистських загарб-ників):

О, люди! Вірте сонцю, віртезливам

І солов’ям, і грозам, і весні.Не вірте тільки тим, хто

став щасливим,Спаливши наше щастя на

вогні.Після промов відбувалося інте-

рактивне спілкування - виступаючимзадавали традиційні запитання уформі записок. Вони в основномустосувалися біографії митців, безпо-

середньо творчої дільності, планівна майбутнє.

Вже у другій половині дня вонивиїхали, нарешті, до Батурина. Особ-ливо наполягав на цьому незаплано-ваному візиті Павло Загребельний.Він розповідав про Батуринську істо-рію, запросив всіх на територію Цита-делі, до руїн будинку В.Кочубея, роз-повідав про загибель Батурина. Алеголовне зацікавлення у пишучоїбратії в Батурині на той час був, на-самперед, палац К.Розумовського.Спілка письменників УРСР активнопіднімала питання заснування в па-лаці К.Розумовського Будинку твор-чості письменників. Якраз почина-лась чергова спроба реставрації па-лацу. Це був вихідний день, шановнихгостей ніхто не зустрічав, реставра-торів на чолі з прорабом АнатоліємОльшевським (ба, навіть сторожа!)не було на території майданчика.Письменники походили по відчине-ному палацу, помріяли, роздивилисясамостійно. З високого пагорба Ци-таделі помилувалися чарівнимикраєвидами Присеймів’я та й вируши-ли далі на Короп.

Наступного дня, зранку, у залі зас-ідань Коропського райкому комсо-молу зібралися місцеві активісти, восновному молодь. І з новим натхнен-ням митці спілкувалися із потенцій-ними читачами і слухачами, декламу-ючи напам’ять свої твори. Особливорозчулив усіх Борис Олійник віршамипро матір та своє рідне село Зачепи-лівку, що на Полтавщині.

Минуло 43 роки...Багато з них вжепішли в засвіти, а ті, хто ще «топчеряст», вже й не пам’ятає, чи збільши-лася передплата на газети та журна-ли, які вони представляли?..Та щиреспілкування з простими людьми, кра-са поліської природи, велич і сум ка-меронівського палацу надихнули їхще не на один твір і залишилися яск-равим спогадом-спалахом у серці.

«Àëüôî é îìåãî, êîëèñêî ³ ìàâçîëåþ»НаталіяСердюкзавідуюча відділомнауково-просвітниць-кої роботи запо-відника ”Гетьманськастолиця“

Письменники на місці Цитаделі (справа ліворуч): С.Реп’ях, В.Лігостов,Б.Олійник, Л.Мазур, Б.Комар, фото О.Олійника, 11.09.1971 р.

№6(45), 2014 р. Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³” 7

Фрагмент спинки бронзової оправикниги з гравірованим орнаментом

Фрагмент бронзової оправи книгивирізана у формі чоловіка,

що сурмить

«Àíãåë ç ñóðìîþ» â Ìóçå¿ àðõåîëî㳿НаталіяЖеліхівськанауковийспівробітник запо-відника„Гетьманськастолиця”

У ході археологічних досліджень2012 — 2013 рр. заміської рези-денції Івана Мазепи на Гончарівцібули виявлені фрагменти бронзовихпластин, котрі можна інтерпретува-ти як уламки окладу оправи книг.Французький дипломат Жан де Ба-люз згадуючи відвідини Батурина у1704 р. писав, що в бібліотеці І.Мазе-

ви із гетьманським гербом, найкращікиївські видання, німецькі й ла-тинські інкунабули, багато ілюстро-вані стародавні рукописи...”. За йогооцінкою у тогочасній Україні не булорівних цій книгозбірні. Відомо також,що сам гетьман писав вірші та захоп-лювався античною літературою, знавнапам’ять Горація й Овідія. Під часпограбування садиби Мазепи у 1708р. московські солдати могли розбитиметалеві оправи книг і позабиратицінні камені, золоті чи срібні прикра-си та інші коштовності, а відламаніпластини залишилися на руїнах.

В експозиції Музею археології ек-спонується одна з таких пластинокрозміром 3,5 х 3,3 см, вирізана уформі оголеного чоловіка, що грає насурмі. Збереглася лише верхня час-тина фігурки. На лицьовій сторонізображення майстерно і детальновигравірувано, ймовірно, досвідче-ним італійським гравером обличчя,волосся, руки і пальці юнака. Рисилюдського тіла тонко й виразно пе-редані у реалістичній манері. У жи-

вописі й графіці доби Відродженнязустрічаються подібні образи ангелівз сурмами у вигляді оголених чо-ловіків без крил. Наприклад, саметак намальовані ангели на слав-нозвісній фресці Страшного суду навівтарній стіні Сікстинської капели уВатикані, розписаної Мікеланджелоу 1536 - 1541 рр. Інший фрагментбронзової пластинки, з гравірованимлінійним і геометричним орнамен-том, міг бути спинкою оправи книги.Можна висловити припущення, щознайдені бронзові пластини буливідламані від оправи якоїсь като-лицької релігійної книги, яку вигото-вили в Італії у добу Ренесансу чи ба-роко й подарували І. Мазепі.

В Україні ж окладні оправи відоміще з часів Київської Русі. Книжковийоклад - декоративне покриття палі-турки старовинної книги, що вико-нується з жорстких матеріалів. Особ-ливою розкішшю відзначалися опра-ви напрестольних Євангелій та Апос-толів, що були невід’ємною частиноюдекоративного убрання церковногопрестолу, та так звані “підносні опра-ви”, в які оправлялися книги, щопідносилися як вклад в церкву чипризначалися на дарунок коронова-ним та шляхетним особам. Окладніоправи ніколи не були масовими, їхробили тільки на індивідуальне за-мовлення та прикрашали золотом,сріблом, дорогоцінним камінням,карбуванням, гравіруванням тощо.Зазвичай їх цінність залежала відстатків замовника і, звичайно, вонибули визначними зразками ювелір-ного мистецтва. В оздобленні такихоправ використовувалися біблійнісюжети: “Воскресіння”, “Розп”яття” зрізною кількістю Предстоячих та“Деісіс” (Христос на престолі в образі“Архієрея” в оточенні Богородиці таІоанна Хрестителя або ангелів).

пи окрім найкращих українських ви-дань були латинські й німецькі ілюс-тровані стародруки і рукописи у до-рогоцінних оправах. Пилип Орлик,генеральний писар в уряді І. Мазе-пи, залишив опис книжкових скарбівйого бібліотеки: “...дорогоцінні опра-

Завершився ХІ тур акції «ПодаруйБатуринському заповіднику експо-нат». Він як завжди розпочався 18травня у Міжнародний день музеїв ібув вдалим, про що свідчать дарун-ки, які надійшли до заповідника про-тягом цього року.

Свою авторську картину «Сутін-ки» в фондову колекцію НІКЗ «Геть-манська столиця» передав художникз м. Києва Брєскін Олександр. Копіїбулави К.Г. Розумовського та печатки

Війська імператорського величествазапорожського низового подарованідиректором товариства «Купола»Сергієм Соколовим . Художниця Люд-мила Вітковська подарувала заповід-нику 3 картини: «Батуринський ко-зак», «А зоря на сході руки вгору зво-дила», «На Покровоньку – Покровустрічай долю, чорноброва». 13 листі-вок із марками зі спецпогашеннямпередав житель м. Чернігів В’ячеславМорськов. Житель м. Батурина ФедірРитченко – передав картину «Кінь встепу». У палаці К.Г. Розумовського вдень урочистого святкування Дня Дер-жавного Прапора України художни-ком з м. Конотоп Борисом Сердюкомбуло подаровано картину «Т.Г. Шев-ченко в Батурині». Фінал акції виявив-ся найбільш щедрим на подарунки. Ужовтні-листопаді 2014 року художникз м. Києва Анатолій Походенко пода-

рував картину «Чаша Мазепи», меш-канця м. Ніжин Сергій Пасічник – 179штук пічних кахлів кінця ХІХ – початкуХХ ст. Старший викладач кафедри об-разотворчого мистецтва Київськогоуніверситету ім. Б. Грінченка ГеннадійЗадніпряний подарував два ескізиконверта та марки «300 років Бату-ринської трагедії». Житель БатуринаВіталій Огієвський передав на пост-ійне зберігання НІКЗ «Гетьманськастолиця» частину клиноподібної арки– декору фасаду вікна першого по-верху палацу К.Г. Розумовського.

Дякуючи щедрості нашихспіввітчизників, які не байдужі доісторичного минулого українськогонароду, землі рідної, фондова колек-ція заповідника «Гетьманська сто-лиця» поповнилася 211 предметамимузейного значення.

ІринаМатущакголовний зберігачфондівзаповідника”Гетьманськастолиця“

ϳäñóìêè ïðîâåäåííÿ ХI òóðó àêö³¿

8Ñëîâî“Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³” №6(45), 2014 р.

Ãàçåòà «Ñëîâî Ãåòüìàíñüêî¿ ñòîëèö³»

Áàòóðèí î÷èìà ä³òåéНаціональний історико-куль-

турний заповідник «Гетьманськастолиця» вивчає, досліджує та до-носить до широкого загалу історіюрідного краю, щороку 13 листопадавшановує пам’ять жертв Бату-ринської трагедії 1708 року. Так укомплексі цьогорічних заходів, при-урочених до 306-ї річниці цих подій,заповідником було організованоконкурс малюнків «ГетьманськийБатурин очима дітей». Вік учасниківконкурсу - від 4-х до 16 років: БашукДіана, Прокопенко Ярослав, Білічен-ко Євгенія, Огієвський Володимир,Назар та Поліна Тинкалюки, Про-щенко Анастасія, Білогруд Станіс-лав, Олефіренко Дарина. 20 листо-пада в Гетьманській залі палацуК.Розумовського відбулося нагород-ження учасників конкурсу. Всі учасни-ки отримали свої заслужені нагоро-ди. Головний приз отримала ДіанаБашук. Окремо була відзначена ро-бота найменшої учасниці, чотири-річної Саєнко Поліни.

Також було проведено і конкурсписьмових творів під назвою «Мійрідний Батурин». Твори учнів -пере-можців публікуємо у цьому номері га-зети.

Башук Діана, учениця 11 класуКуди б не заносили нас крила

долі, куди б не мандрували, в яких бикуточках світу не бували, але в нашійдуші є ніби маленький, але дужесильний магнітик, який з небувалоюсилою притягує нас до міста, де минародились, де пройшло наше ди-тинство. Саме це місто є нашою ма-ленькою батьківщиною, найдорож-чим місцем на всій нашій планеті, недивлячись на те, яке воно та де вонознаходиться. Говорячи про свою«Батьківщинку», ми з гордістю додає-мо слово «моя», ніби підкреслюючинерозривність зв’язків між нами тарідною землею. Ці зв’язки настількисильні, що мабуть, легше було б зму-сити річку Сейм змінити напрям течії,ніж розірвати їх. Як говорить народнамудрість: «усі стежки до рідного краюведуть»— так це і є насправді. І кудиб ти не йшов, все одно хочеться по-вернутись до рідної домівки, де все

знайоме до болю, де кожна стежин-ка, або дерево, або вулиця про щосьнагадує. Як тільки людина почує на-зву свого рідного міста, серце її почи-нає радісно тремтіти, завмирати тавідчувати особливу ніжність. Думка їїлине до рідної хати, в якій колисьвона зробила перші невмілі кроки дозеленого саду, до синьої річки...

Коли довго десь мандруєш, то зособливим з нетерпінням очікуєшзустрічі з рідним містом, вдивляєшсяособливо пильно у вікно автобуса: чибува не промайне повз вікно одна звулиць Батурина? Чи не закриє яск-раве проміння сонця, що так рясносиплеться у вікно, парк Кочубея своєюрясною зеленню? Чи не промайнемаленька дерев’яна капличка? І ось,нарешті, бачиш знайомі вулиці і наобличчі мимовільно виникає усмішка.Як добре бути вдома! Виходиш на ву-лицю з автобусу і вдихаєш рідне по-вітря... Кожен знає, що вдома навітьповітря має особливий аромат, відякого відразу зникає втома після до-роги і серце наповнює життєдайнасила рідної землі, а груди — вечірнясвіжість і спокій рідного Батурина.Вечірнє сонце ласкаво посміхаєтьсяз-за високих яблунь та кленів, що ніби

привітно похитують своїм темно-зе-леним листям, і відразу розумієш: «Явдома! Це мій Батурин!»

Загорулько Єгор, учень 11 класуБатурин — моє рідне місто. Я тут

народився і живу. Батурин — цікаве,славне, історичне місто. Кирило Ро-зумовський, Іван Мазепа, Василь Ко-чубей — ці імена тісно пов’язані зісторією Батурина. Та і взагалі цемісто має досить цікаву історію. Ко-лись столицю гетьманів було по-вністю спалено і вбили великукількість людей, та незважаючи наце, Батурин знову височить над ве-личними берегами річки Сейм.

Кожен хто хоч раз побував тут, хочеповернутися знову. Зараз Батурин ту-ристичне місто. Дуже багато людейвідвідало його. Тут і справді є на щоподивитися: палац Розумовського,фортеця Цитадель, музей та паркКочубея. Особливо гарний парк во-сени, коли листя тільки починає опа-дати і весь Кочубей криється золо-тою доріжкою, яка веде до різних па-м’ятників і скульптур. Також вліткулюди приїжджають до річки. А вес-ною наше місто ніби розквітає і чаруєнас своєю красою. А взимку нашемісто звучить голосними колядками.

Малюнок учениці 11 класу Батуринської ЗОШ І-ІІІ ст. Діани Башук - одинз найкращих на конкурсі дитячих малюнків .

Редакційна колегіяКіяшко Любов Григорівна -редакторСердюк Наталія Федорівна -відповідальний секретарБондаренко В'ячеслав Олексан-дрович - версткаCаєнко Наталія АнатоліївнаНовік Оксана Андріївна

Розповсюджується безкоштовно*Відповідальність за подані матеріали несуть автори статей*Редакція газети "Слово"Гетьманської столиці" запрошує до співробітництва науковців, краєзнавців, любителів історії

Газета віддрукована в Конотопській міській друкарні,41600, м.Конотоп, вул. Красногірська,9

Засновник і видавець - Батуринський державнийісторико-культурний заповідник "Гетьманська столиця"Свідоцтво про реєстрацію№ ЧГ 352-08, від 28.07.2006р.Адреса редакції: 16512, м. Батурин, Чернігівська обл.,вул. Гетьманська,74 , факс 04635 48-4-37; тел. 04635 48-0-08e-mail: baturin-capital@ukr.net www.baturin-capital.gov.ua

Обсяг - 1 друкований аркушТираж - 1000 шт. Замовлення №1374

Конотопська міська друкарня