УДК 316.6/77ББК 88.5

В 18

У книзі розкриваються психологічні аспекти впливу наелекторат у ході передвиборчих кампаній різних рівнів, атакож сутність виборчих технологій, форм, методів, прийоміві способів.

Книга адресована насамперед тим, хто займаєтьсяорганізацією й проведенням виборчих кампаній різнихкандидатів (окремих осіб, партій, блоків), а також політикам,політологам, психологам, соціологам та усім тим, хтоцікавиться даною проблемою.

Рецензенти:доктор біологічних наук Л. Д. Кизименко;доктор психологічних наук М. Е. Савчин

I8ВN 966-665-009-6> Варій М.Й., 2002І В-во "СПОЛОМ", 2002

ПЕРЕДМОВА

Будь-яка виборча кампанія спрямована на завоювання, яккажуть, душ і сердець електорату, а ще конкретніше-йогоголосів. І весь спектр діяльності команд кандидатів (окремихосіб, партій, організацій, блоків) має за мету виконатинеобхідний (вигідний для себе) вплив на психіку окремихіндивідів (громадян) і соціальну психіку різних людськихспільнот (соціальних, етнічних, релігійних, політичних та ін.)для отримання їх голосів на виборах. Іншого шляху впливупросто не існує. Але коли мова заходить про психологічнийвплив, то значна частина людей розуміє під цим якісь таємничі,магічні слова й жести, чари, заклинання, заговорювання тощо.Насправді все дещо простіше і водночас дуже складно.Простіше тому, що цього всього використовувати не потрібно.А складно тому, що виконання цілеспрямованого впливу налюдей (електорат) пов'язано з великими труднощами різногохарактеру.

Зараз багато людей зараховують себе до фахівців«виборчих технологій», але насправді особливості цієї роботиправильно розуміють тільки спеціалісти, насамперед ті, якізнають і саму сутність психіки, і закономірності виконанняпсихологічного впливу.

Що значить «спонукати » електорат віддати свої голосиза того чи іншого кандидата? Це значить змінити (сформувати)у людей погляди, думки, переконання, цінності, ідеї, почуття,стереотипи, установки, мотиви та інше на такі, які відповідаютьзадуму кандидата. Однак було б наївно думати, що організаціявпливу на електорат за своїм змістом має бути вузькоспря-мованою. Насправді вона розгортається широким спектромзавдань, які відображають широке коло проблем.

Кожен кандидат старається «вкласти» у свідомістьелекторату тільки йому вигідні ідеї, погляди, цінності,переконання тощо. Це важко зробити, бо, як правило, полевиборчої боротьби настільки насичене інформацією, різною зазмістом і характером, що на свідомому рівні вона вже

З

сприймається з малою ефективністю. У цьому випадкудоцільніше активізувати »вплив на підсвідомий рівеньіндивідуальної та соціальної психіки. Але для цього потрібнознати відповідні механізми.

Слід мати на увазі, що сьогодні способи впливу наіндивідуальну й соціальну психіки стали більш різноманітними,дієвими й витонченими, дякуючи накопиченому за тисячоліттяпрактичному досвіду, а також розвиткові сучасної психологічноїнауки.

Які б заходи, методи, форми, прийоми й засоби незастосовувались - всі вони спрямовані на виконання відповідноговпливу на індивідуальні й соціальні психіки. Успішно вирішитице завдання можуть лише ті, хто знає, по-перше, закономірностіфункціонування людської психіки як цілісної системи, а такожїї несвідомого, підсвідомого, свідомого і надсвідомого рівнів; по-друге, сутність і зміст соціальної психіки різних людськихспільнот; по-третє, механізми та особливості психологічноговпливу на електорат. /

Дана книга" включає три розділи. У першому розділірозкривається наукове підґрунтя організації та проведеннявиборчої кампанії. Особлива увага тут приділена висвітленнюпсихіки й психічного, а на цій основі психології особистості-громадянина, засадам і принципам проведення виборчої

кампанії.У другому розділі обґрунтовується сутність і зміст

психологічного впливу на електорат, а також форми, методи,способи й прийоми, які використовуються. Виявленіпсихологічні особливості впливу на різні спільноти, в томучислі натовп.

У третьому розділі обґрунтовується сутність самоїтехнології виборчої боротьби й робиться їх класифікація.Розкривається сутність основних базових і диференційованихвиборчих технологій. Як специфічна виборча технологіярозглядається психологічна операція.

РОЗДІЛ 1НАУКОВЕ ПІДҐРУНТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЙПРОВЕДЕННЯ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ

1.1. Психіка й психічне

Люди завжди задумувались не тільки над сутністю свогосоціального буття, а й над тим, хто вони є на цій планеті Земля, якемісце посідають у Всесвіті (Космосі), яку роль відіграють у ньому,яким чином пов'язані з ним та ін. Ще з давніх-давен земляни набезсвідомому рівні відчували свою єдність із Всесвітом та прагнулипо-різному пояснити її.

Так, поняття "Космосу", тобто всезагального, початкового іскеровуючого виступало у Платона у формі ідеї "скритого знання" і"Логосу", в Р.Декарта, І.Канта, Д.Г. Лейбніца, Л.Фейєрбаха,О.Конта, Е.Дюркгейма та інших - як щось "чудесне", "тайне" або"стихійне" у людині і в суспільстві, у Фіхте - як "емпіричне" і"абсолютне Я", в Регеля - як "абсолютний дух", що втілений у"світову душу" і "божий розум" і т.д. Отож розуміння того єдиногой вічного уособлювалось, як щось вище, розумне, всезагальне, котренепідвладне людині, але здатне організовувати життя Всесвіту,скеровувати рух і розвиток природи та людства.

З давніх-давен людина вірила у феномен єдності Всесвіту, вте, що він має якесь єдине першоджерело, яке організовує йзабезпечує цю єдність. Наш час, який асоціюється з проривом укосмос, з атомною енергією та іншими новими глобальниминауковими відкриттями ще більш переконує в тому, що у Всесвітівсе дуже розумно облаштовано й організовано. А якщо існує єдністьВсесвіту, то повинна існувати й деяка сутність, субстанція, якавиконує його єдність. Тому зазвичай уводились та існували улюдській свідомості поняття, аналогічні світовій душі. Людиінтуїтивно та в станах зміненої свідомості відчували, що включені вякусь глобальну пов'язаність світу, є якоюсь глобальною ланкоюсвітових подій. Факт включеності у світові зв'язки і процеси, якізамикаються в якійсь єдності, що існує і всюди, й ніде (так само, якнаша психіка у відношенні до нашого тіла), сприймається, якприналежність до чогось єдиного, глобального, вічного. Відомо , що

5

Гегелем, як початкове, найбільш абстрактне визначення психікивзагалі вводилось поняття в^сезагальної або світової душі, яка, по .суті, є всезагальною сутністю, субстанцією, тобто первинноюосновою світу, з якої все виходить і куди все повертається. Гегельтакож підкреслював, що душа (як сутність природного життя, їїсубстанція) є "імматеріальність", тобто істина всякої матеріальності.

Тому і людську психіку (психіку окремого індивіду), ісоціальну психіку ( психіку окремих людських спільнот) ми повиннірозуміти й вивчати у зв'язку з єдністю Всесвіту.

Нині класичне вчення про мозок і його діяльність підлягаютьпереосмисленню, бо в науці накопичилось дуже багато фактів, якізаперечують його "верховенство" у відношенні до психіки. Вонитакож примушують визнати мозок важливим людським органом,специфічним апаратом, але таким, який підпорядкований вищійсутності - психіці. Мозок людини є матеріальним інструментом,який забезпечує її взаємодію з реальним світом, у тому числісприйняття й ретрансляцію психоенергії із зовні (космосу,

соціальної психіки).Всесвітньо відомий нейрофізіолог, лауреат Нобелівської

премії Шеррінгтон заявив, що психіка, індивідуальність локалізованіза межами головного мозку. Його учень Екклс ( теж лауреат цієї жпремії) у своїй монографії "Свідомість і мозок" зробив висновок, щомозок не є місцем, де перебуває свідомість, а допоміжним засобом,немовби обслуговуючим комп'ютером. В.Полікарпов заявляє, щомозок людини - це інтегратор розуму, уяви й пам'яті, які вжеіснували в природі до появи людини [1]. Великий хірург М.І.Пирогов теж указував на те, що мозок окремої людини служить

органом мислення Космічної Думки.Учений Г.Х. Шингарьов висунув ідею, що людський мозок -

це лише насос, який проштовхує в тимчасово існуючий організм

струмінь космічної свідомості [2].Для нас важливо, що свідомість також може існувати

незалежно, поза межами головного мозку. Такий висновок даєможливість одним із чотирьох рівнів індивідуальної й соціальноїпсихіки виділити свідомість (індивідуальну й колективну).

Цікавими й необхідними для підтвердження наших поглядівє дослідження С.Грофа в області аспектів трансперсональноїпсихології - науки, яка спирається на найновіші відкриття фізики,теорії хаосу, кібернетики, психології та багатьох інших дисциплін.

6

Його результати й висновки викладені вченим у книзі "Поза межамимозку", яка була передрукована в Росії у 1993 році, фактичноздійснили переворот у самій психології, психіатрії й психотерапії.Можна вважати, що це початок нової науки про психіку, психічне ілюдину [3].

Ми лише зупинимось на тих положеннях і аспектах, якімають пряме відношення до теми нашого дослідження.

Насамперед С.Гроф вірно заявляє, що дарвінівськагенеалогія прийняла нічим не підтверджене положення про те, щоще в давнину настала ефектна (і до цього часу не пояснена) подія:несвідома інертна матерія стала усвідомлювати себе і довколишнійсвіт. Правильність такого метафізичного припущення вважаєтьсясамо собою зрозумілою. Однак щодо того, на якій стадії еволюціївиникла свідомість, одностайної думки немає. Свідомістьрозглядається як продукт високоорганізованої матерії (центральноїнервової системи) і як епіфеномен (надфеномен) фізіологічнихпроцесів головного мозку. Це витікало, нечебто, з того, щозахворювання мозку або його експериментальне пошкодження чиподразнення, закономірно спричиняє порушення психіки йсвідомості. А медикаментозна терапія або нейрохірургічнівтручання на головному мозку дають чітке клінічне поліпшення. Наперший погляд усе логічно спирається на величезний фактичнийматеріал, який до того був експериментальне підтвердженийвідомим науковим авторитетом Х.Дегальдо в монографії "Мозок ісвідомість"(1971).

Загалом погляди Х.Дегальдо на психіку, душу, свідомістьвзагалі повторюють матеріалістичну парадигму з особливимурахуванням впливу зовнішнього середовища і соціальних чинниківна формування психіки людини. Вчений розглядає душу якбогословську концепцію і тому вказує, що вона не може підлягатинауковому аналізу природознавця. Свою головну думку авторформулює так: "Свідомість - це деяка функціональна сутність, якасама собою не має метафізичного й релігійного змісту і пов'язанатільки з існуванням мозку та сприйманням сенсорної інформації"(с.34). На основі цього ним робиться наступний висновок: "Думкай переконання невід'ємно зумовлені нейрофізичною діяльністю.-.Мине можемо вірити у вічне життя чи в іншу релігійну концепцію,якщо наш мозок не функціонує або його збудливість блоковананаркозом. І, нарешті, - без мозку немає свідомості". Тут ніби все

7

ясно і зрозуміло. Але власне, що зрозуміло?! Те, що без мозку немає

свідомості,Отож дослідження С.Грофа досить переконливо заперечують

всі ці давно закріплені в нейрофізіології й психології аксіоми. Вінвивчав психічні зміни в людей, що виникали внаслідок діїпсиходеліка ЛСД. А для контролю, щоб уникнути підозри, що підйого впливом виникає токсикоз мозку з психопатологічнимипроявами, вчений застосував й інші, розроблені ним, немедикаментозні психотехнічні засоби, які давали такий самий

результат.Дослідник виявив, що внаслідок використання наведених

методик у людей виникають своєрідні зміни свідомості, які носятьперсональний і трансперсональний характер ретроградної регресії.Унаслідок цього виникла необхідність у новій концепції свідомостіврахувати добіографічний період існування індивіда (пре- іперинальний), який має суттєве (як правило, травмуюче) значення уформуванні психіки кожної особистості.

У ході досліджень вияснилось, що пам'ять особи, введеної устан зміненої свідомості, ретроградко сягає дна глибокоїнесвідомості, яка відкриває далекі горизонти в минуле, доембріонального стану і навіть іноді до спогадів про існування уформі сперми або яйцеклітини, в момент зачаття та ін.

У цих переживаннях чітко став наявним феноментрансценденції часу і простору. Як пояснює С.Гроф, пам'ять про цідалекі події поширяться на тканини й клітини тіла дитини. Такатрансценденція не обмежена ні часом, ні простором, тому сеансиЛСД можуть супроводжуватися переживанням різного потоку часу(сповільнення, прискорення, зворотній його плин), а простір можепідлягати різноманітним трансформаціям, наприклад, викривленнямабо значним зростанням його вимірів (4-5 і більше). Трасценденціяпростору може проявлятися синхронним сприйманням різних йогопланів, що виражається одночасним їх переживанням від космічногодо мікроскопічного (молекулярного) рівня включно. Саме тому підчас психоделічного сеансу людина може себе відчувати єдиною

клітиною, ембріоном і галактикою.У цьому випадку ми легким пунктиром окреслили великий

обсяг матеріалу транс персональних переживань, які булидосліджені С.Грофом та іншими вченими-однодумцями. Хочазагалом монографія С. Грофа «Поза межами мозку», по суті,

8

присвячена проблемі свідомого й несвідомого, однак сама їїназва свідчить про певну його позицію. Насправді це так, боавтор вважає, що всі складні людські переживання на різних рівняхсвідомості їх дослідження МУСЯТЬ БУТИ ВИЗНАНІ, ЯКПРОЦЕСИ, ЩО ВІДБУВАЮТЬСЯ ПОЗА МОЗКОМ.

Що тут є важливим для нас? По-перше, якщо свідомістьрозширюється за межі феноменального (реального) світу, то - церозширення можливе через психоенергію. По-друге, визнанняіснування свідомості поза межами мозку є фактом визнанняіснування психіки поза індивідом та локальних джерелпсихоенергії. Для нас також набуває особливого сенсу те, щоавтори цього напрямку в психології допускають можливістьіснування пам'яті й свідомості навіть на рівні однієї клітини. Цедає нам право сказати, що вони є окремим психічним із своїмокремим потенціалом.

Подолання просторових бар'єрів в окремих випадкахпсиходелічних сеансів проявляється в переживаннях людиниототожненням себе з тваринами, предками філогенетичноїродословної (варіант еволюційної регресії, тобто інволюції). Отожтака ретроградна регресія свідомості може спускатися ще нижче йглибше, наприклад, до рослин і навіть неживих об'єктів (предметів)і процесів. Значить можлива об'єктивізація і розоб'єктивізаціяпсихічної енергії.

За цим неважко побачити, що нова наукова парадигмавідносно ПСИХІКИ і ПСИХІЧНОГО наблизилася впритул до такихконцепцій, як ПАНТЕЇЗМ, КОСМОФОБІЯ та інших екзотичнихпоглядів і філософсько-релігійних шкіл.

Багатьом відомі імена екстрасенсів Джуни, Кулагіної,Ванги, Геллера та інших, перевірка яких підтвердила наявність уїхніх спрямованих діях парапсихічних феноменів. Нині визнаноможливість переселення (реінкарнації) душі померлого в тіло іншоїлюдини, так як у світі в різних країнах зафіксовано близько 1000таких перевтілень, серед дослідників реінкарнації, які заслуговуютьдовіри, можна назвати Яна Стівенсона. Він вивчив таких 20 недавніхвипадків й описав їх у науковій праці "Двадцять випадків, якідопускають можливість реінкарнації"".

Наприклад, відома Ванга "бачила" не тільки те, що буде вмайбутньому, але й те, що було давним-давно. Вона, перебуваючи втрансі, немовби непритомності, чує розмови древніх людей, що

9

жили там, де нині живе сама. Джуна вказує на своєрідні зустрічі зпомерлим батьком, який їй підказує правильні рішення.

Все це говорить, по-перше, про існування в просторі і часі(Всесвіті) різних видів й форм психоенергії, які коли-небудь були"викиненими" їхніми носіями; по-друге, про її здатністьоб'єктивуватися і розоб'єктивуватися; по-третє, про можливістьвзаємодії з іншими видами і формами психоенергії; по-четверте,миттєво передаватись і сприйматись в просторі й часі; по-п'яте, проїї здатність зберігати змістовно-інформаційний та енергетичнийпотенціал.

Мозок людини - це один із найбільш досконалихприладів, витворений природою (і ще до кінця не вивченийлюдиною), не породжує психіку індивіда, а лише є тимінструментом, на основі якого можливі відчуття, сприйняття йтрансформація зовнішньої психічної енергії, її розкодування ітрансформування та зворотній зв'язок, а також "пробудження","запуск" психічної наслідковості.

Ми визнаємо окреме й незалежне від людськогомозку існування психіки та психічного. Психіка індивіда - цебагаторівневе, багатосистемне цілісне суще утворення, якеполягає у відображенні зовнішнього світу, минулого людства,етносу і роду; визначенні його внутрішньої сутності та картинисвіту; в регулюванні на цьому підґрунті поведінки й діяльності.

Психічне відображення не є дзеркальним, механічнопасивним копіюванням світу. Воно пов'язано з пошуком, вибором упсихічному відображенні інформації, що надходить, піддаєтьсяспецифічній обробці. Отож психічне відображення — це активневідображення світу у зв'язку з якоюсь необхідністю, із потребами, цесуб'єктивне вибіркове відображення об'єктивного світу, тому щоналежить завжди суб'єкту, суб'єктивних особливостей.

Хоча головний мозок • • це орган, діяльністю якогообумовлена психіка, але зміст цієї психіки виробляється не самиммозком, його джерелом є зовнішнє і внутрішнє психічне. Психічнівластивості є результатом нейрофізіологічної діяльності мозку,однак містять у собі характеристики зовнішніх об'єктів, а невнутрішніх фізіологічних процесів. Перетворення сигналів, щовідбуваються в мозку, сприймаються людиною як події, щорозігруються поза ним, у зовнішньому просторі й світі. Звідси

10

зрозуміло, що характеристики психічних процесів не виводятьсятільки із закономірностей функціонування мозку.

Психічне відображення характеризується рядомособливостей:

- воно дає можливість правильно відображати навколишнюдійсність, причому правильність відображення підтверджуєтьсяпрактикою;

— сам психічний образ формується в процесі активноїдіяльності людини;

психічне відображення поглиблюється йудосконалюється;

— забезпечує доцільність поведінки й діяльності;— переломлюється через індивідуальність людини;— носить випереджальний характер.

Психіка людини — якісно більш високий рівень, чим психікатварин. Свідомість, розум людини розвивалися в процесі трудовоїдіяльності, що виникає в силу необхідності виконання спільних дійз метою добування їжі при різкій зміні умов життя первісноїлюдини. І хоча видові біологічно-морфологічні особливості людинистійкі вже протягом 40 тисячоріч, розвиток психіки людинивідбувався в процесі трудової діяльності, яка має продуктивнийхарактер. У ході праці, виробництва внутрішнє психічнеоб'єктивується у своєму продукті. Таким чином, матеріальна,духовна культура людства -— це об'єктивна форма втіленнядосягнень психічного розвитку людства.

Праця— це процес, що пов'язує людину з природою, процесвпливу людини на природу. Для трудової діяльності характерно:1) вживання й виготовлення знарядь праці, їхнє збереження длянаступного використання; 2) продуктивний характер і цілеспря-мованість процесів праці; 3) підпорядкованість праці духовнимпотребам; 4) суспільний характер праці; 5) праця спрямована наперетворення зовнішнього світу. Виготовлення, застосування йзбереження знарядь праці, поділ праці сприяли розвитку абст-рактного мислення, мови, розвитку суспільно-історичних відносинміж людьми. У процесі історичного розвитку суспільства людиназмінювала способи і прийоми своєї поведінки, трансформувалаприродні задатки й функції у психічні функції — специфічнолюдські, суспільне історично обумовлені форми пам'яті, мислення,сприйняття (логічна пам'ять, абстрактно-логічне мислення),

11

опосередковані застосуванням допоміжних засобів, мовних знаків,створених у процесі історичного розвитку.

Мотиви і цілі дальності можуть не збігатися. Те, чомулюдина діє певним чином, часто не збігається з тим, для чого вонадіє. Коли ми маємо справу з активністю, в якій відсутня усвідомленамета, то має місце імпульсивна поведінка, яка часто скеровуєтьсядобре організованим впливом, що спостерігається у ходівиборчої боротьби.

Учинок (голосування за того чи іншого кандидата) — дія,виконуючи яку, людина усвідомлює її значення для інших людей,тобто її соціальний зміст.

Багаторівневість психіки виражається в наявності у нійнесвідомого, підсвідомого, свідомого і надсвідомого рівнів.Несвідомість вказує на наявність у людській психіці сукупностіявищ, процесів і станів, які проявляються на глибинному рівніфункціонування психіки й повністю залишають суб'єктаможливості впливу, оцінки й звіту у вчинках і діях, а такожмовного регулювання. Значить, свідомість не є єдиним рівнем, наякому представлені психічні процеси, властивості й стани людини.Крім свідомості, у людини є й несвідоме. Це — ті явища, процеси,властивості й стани, що за своїм впливом на поведінку схожі наусвідомлювані психічні, але актуально людиною не рефлексуються,тобто не усвідомлюються.

Несвідомий початок так чи інакше має місце практично увсіх психічних процесах, властивостях і станах людини. Є несвідомівідчуття, до яких відносяться відчуття рівноваги, пропріорецептивні(м'язові) відчуття. Є неусвідомлювані зорові й слухові відчуття, щовикликають мимовільні рефлексивні реакції у зоровій і слуховійцентральних системах.

Неусвідомлювані образи сприйняття існують і виявляються уфеноменах, пов'язаних із пізнаванням раніше баченого, у відчуттіякоїсь знайомості, що іноді виникає в людини при сприйняттіякого-небудь об'єкта, предмета, ситуації, явища.

Несвідома пам'ять — це та пам'ять, що пов'язана здовготривалою й генетичною пам'яттю. Це та пам'ять, що керуємисленням, уявою, увагою, визначаючи зміст думок людини в даниймомент часу, її образи, об'єкти, на які спрямована увага. Несвідомемислення особливо чітко виступає в процесі вирішення людиноютворчих завдань, а несвідома мова — це внутрішня мова.12

Є і несвідома мотивація, що впливає на спрямованість іхарактер учинків, багато чого іншого, неусвідомлюваного людиноюв психічних процесах, властивостях і станах. Але головний інтересдля психології мають так звані особистісні прояви несвідомого, вяких, крім бажання, свідомості й волі людини, вона виявляється усвоїх найбільш глибоких рисах. Великий внесок у розробкупроблематики особистісного несвідомого вніс З.Фрейд.

Несвідоме в особистості людини — це ті якості, інтереси,потреби і ін., що людина не усвідомлює в собі, але які їй властиві йвиявляються в різноманітних мимовільних реакціях, діях, психічнихявищах. Одна з груп таких явищ — помилкові дії: застереження,описки, помилки при написанні слів. В основі другої групинесвідомих явищ лежить мимовільне забування імен, обіцянок,намірів, предметів, подій і іншого, що прямо чи побічно пов'язанодля людини з неприємними переживаннями. Третя група несвідомихявищ особистісного характеру відноситься до розряду уявлень іпов'язана зі сприйняттям, пам'яттю й уявою: сновидіння, мрії,фантазії.

Несвідомі явища разом із підсвідомими керують поведінкою,хоча функціональна роль їх різна. Свідомість керує найбільшскладними формами поведінки, що вимагають постійної уваги ісвідомого контролю, та включається в дію в наступних випадках: а)коли перед людиною виникають несподівані, інтелектуально складніпроблеми, що не мають очевидного рішення; б) коли людиніпотрібно перебороти фізичний чи психологічний опір на шляху рухудумки чи тілесного органа; в) коли необхідно усвідомити і знайтивихід із якої-небудь конфліктної ситуації, що сама собоюрозв'язатися без вольового рішення не може; г) коли людиназненацька виявляється в ситуації, що містить у собі потенційнупогрозу для неї у випадку неприйняття негайних дій.

Подібного роду ситуації виникають перед людьми практичнобезперервно, тому свідомість ніби їх контролює. Поряд з неюбагато поведінкових актів здійснюються на рівні несвідомої іпідсвідомої регуляції, так що в реальній дійсності одночасно вуправлінні поведінкою беруть участь усі чотири рівні психіки.

Однак взаємодія між різними рівнями психікизалишається складною проблемою. Основною причиною цього єтой факт, що різні типи несвідомих психічних явищ по-різномуспіввідносяться зі свідомістю, підсвідомістю і надсвідомістю. Є

13

несвідомі психічні явища, які знаходяться в області підсвідомості,пов'язані з більш низьким рівнем психічної регуляції поведінки, ніжсвідомість. Такими є несвідомі відчуття, сприйняття, пам'ять,мислення, установки. Інші несвідомі явища являють собою такі,котрі раніш усвідомлювалися людиною, але згодом перейшли усферу несвідомого. До них відносяться, наприклад, рухові уміння йнавички, що на початку свого формування являли собою свідомоконтрольовані дії (ходьба, мова, уміння писати, користатися різнимиінструментами тощо).

Третій тип несвідомих явищ — ті, що стосуютьсяособистісного несвідомого. Це — бажання, думки, наміри, потреби,які витиснуті зі сфери людської свідомості під впливом цензури.

Кожний з типів несвідомих явищ по-різному пов'язаний зповедінкою людини у ході виборів. Перший тип несвідомого єпросто нормальною ланкою в загальній системі психічноїповедінкової регуляції і виникає на шляху просування інформаціївід органів чи почуттів із сховищ пам'яті до свідомості (кориголовного мозку). Другий тип несвідомого також можна розглядатияк визначений етап на цьому шляху, але при русі ніби у зворотномунапрямку по ньому: від свідомості до несвідомого, зокрема, допам'яті. Третій тип несвідомого відноситься до мотиваційнихпроцесів і виникає при зіткненні різноспрямованих, конфліктних, ізпогляду моралі, мотиваційних тенденцій.

Надсвідомість утримує в собі і ті уявлення, бажання, дії,устремління та інше, які вже були у свідомості, і те психічне,яке трансформується з несвідомого рівня.

Свідомість є внутрішньою моделлю, яка відображаєзовнішнє середовище людини та її власний світ в їх відносностабільних властивостях і динамічних взаємозалежностях,зв'язках. Вона виражається сукупністю чуттєвих і розумовихобразів, що з'являються перед людиною в її "внутрішнімдосвіді" при виконанні будь-яких дій чи вчинком. Свідомість євищим рівнем відображення людиною дійсності, якщо психікурозглядають із матеріалістичних позицій, і власне людськоюформою психічного початку буття, якщо психіку трактують зідеалістичних позицій. В історії психологічної науки свідомість єскладною проблемою, що до тепер не вдалося вирішити зматеріалістичних чи ідеалістичних позицій, але на шляху їїматеріалістичного розуміння виникало безліч складних питань.14

Незалежно від того, яких філософських позицій дотримувалисядослідники свідомості, із ними неминуче пов'язували так званурефлексивну здатність, тобто готовність свідомості до пізнаннянавколишнього світу, інших психічних явищ і самого себе.

Перша психологічна характеристика свідомості людинивключає відчуття себе суб'єктом, що пізнає, здатність думкоювиражати існуючу й уявлювану дійсність, контролювати власніпсихічні і поведінкові стани, керувати ними, здатність бачити йсприймати у формі образів навколишню дійсність.

Відчуття себе суб'єктом, що пізнає, означає, що людинаусвідомлює себе як відділену від іншого світу істоту, яка здатнавивчати й пізнавати світ, тобто до одержання більш-меншдостовірних знань про нього. Людина усвідомлює ці знання якфеномени, відмінні від об'єктів, до яких вони відносяться, можесформулювати ці знання, виразивши їх у словах, поняттях,різноманітній іншій символіці, передати іншій людині і майбутнімпоколінням людей, зберігати, відтворювати, працювати зі знаннямияк з особливим об'єктом. При втраті свідомості ( гіпноз, хвороба таін.) така здатність губиться.

Уява раніше небачених образів й уява дійсності — другаважлива психологічна характеристика свідомості. Вона, як ісвідомість у цілому, тісно пов'язана з волею. Про свідоме керуванняуявою говорять, зазвичай, тоді, коли вона породжується йзмінюється зусиллям волі людини.

Однак уявлення не завжди знаходяться під свідомимвольовим контролем, і в цьому зв'язку виникає питання: чи маємоми справу зі свідомістю у тому випадку, якщо вони являють собою«потік свідомості» — спонтанний плин думок, образів і асоціацій.Здається, що в даному випадку вірніше було б говорити не просвідомість, а про підсвідомість — проміжний психічний стан міжнесвідомим і свідомістю. Іншими словами, свідомість майже завждипов'язана з вольовим контролем з боку людини своєї власноїповедінки й діяльності.

Уява дійсності, відсутньої у даний момент, чи часом зовсімне існуючої (мрії, фантазія), виступає як одна з найважливішихпсихологічних характеристик свідомості. У даному випадку людинадовільно, тобто свідомо, відволікається від сприйняттянавколишнього, від сторонніх думок і зосереджує всю увагу на якій-небудь ідеї, образі, спогаді та ін., малюючи й розвиваючи у своїй

15

уяві те, що в даний момент він безпосередньо не бачить узагалі.Вольове керування психічними процесами і станами завждипов'язувалося зі свідомістю. Свідомість тісним образом пов'язана змовою і без неї у вищих своїх формах не існує. На відміну відвідчуттів і сприймань, уявлень і пам'яті свідоме відображенняхарактеризується певними специфічними властивостями. Одна з нихполягає в тому, що свідомість виражається словесно-понятійнимзначенням, змістом, пов'язаним із людською культурою.

Інша властивість свідомості полягає в тому, що у свідомостівідображаються не всі і не випадкові, а тільки основні, головні,сутнісні характеристики предметів, подій і явищ, тобто те, щохарактерно саме для них і відрізняє їх від інших, ззовні схожих наних предметів і явищ.

Свідомість майже завжди пов'язана з уживанням дляпозначення усвідомлюваного слів-понять, що, за визначенням,містять у собі вказівки на загальні й відмінні властивостівідображених предметів та явищ.

Третя характеристика людської свідомості — це її здатністьдо комунікації, тобто передачі іншим того, що усвідомлює даналюдина, за допомогою мови й інших знакових систем.Комунікативні можливості є в багатьох вищих тварин, але відлюдських вони відрізняються однією важливою обставиною: задопомогою мови людина передає іншим не тільки повідомленняпро свої внутрішні стани (саме це є головним у мові й спілкуваннітварин), але і про те, що знає, бачить, розуміє, уявляє, тобтооб'єктивну інформацію про навколишній світ.

Ще однією особливістю людської свідомості є наявність уній інтелектуальних схем. Схемою називається визначена розумоваструктура, відповідно до якої людиною сприймається,переробляється й зберігається інформація про навколишній світ іпро саму себе. Схеми включають правила, поняття, логічні операції,які використовуються людьми для приведення наявної у нихінформації у визначений порядок, включаючи добір, класифікаціюінформації, віднесення її до тієї чи іншої категорії.

Обмінюючись один з одним різноманітною інформацією,люди виділяють у повідомленні головне. Так відбуваєтьсяабстрагування, тобто відхід від усього другорядного і зосередженнясвідомості на найістотнішому. Відкладаючись у лексиці, семантиці впонятійній формі це головне потім стає надбанням індивідуальної

16

свідомості людини по мірі того, як вона засвоює мову і навчаєтьсякористуватися нею як засобом спілкування й мислення.Узагальнене відображення дійсності і складає зміст індивідуальноїсвідомості. Мова і мовлення ніби формують два різних, алевзаємозалежних у своєму походженні й функціонуванні шарівсвідомості: систему значень і систему змістів слів. Значенням слівназивають той зміст, що вкладається в них носіями мови. Значеннямістять у собі всілякі відтінки у вживанні слів і найкраще виражені врізного роду розумних загальновживаних і спеціальних словниках.Система словесних значень складає шар суспільної свідомості, що узнакових системах мови існує незалежно від свідомості кожноїокремо взятої людини.

Свідомість — одне з основних понять філософії і психології,що позначає здатність ідеального відтворення дійсності, а такожспецифічні механізми й форми такого відтворення на різних йогорівнях. Свідомість виступає у двох формах: індивідуальної(особистої) і суспільної. У силу складності феномена свідомостікожна з комплексу вивчаючих його наук вносить визначенуспецифіку в самий підхід до визначення свідомості.

У філософії свідомість розглядається як усвідомлене буття,як відношення «Я» до «не Я», як властивість високоорганізованоїматерії, що полягає в психічному відображенні дійсності, яксуб'єктивний образ об'єктивного світу, як ідеальне на противагуматеріальному й у єдності з ним.

У психології свідомість трактується як психічна діяльність,що забезпечує: узагальнене і цілеспрямоване відображеннязовнішнього світу, здійснюване в знаковій формі; пов'язування новоїінформації, отриманої індивідом, з його колишнім досвідом(пізнання, розуміння); виділення людиною себе з навколишньогосередовища і протиставлення себе йому як суб'єкта об'єкту;діяльність щодо визначення цілей, тобто попередня уявна побудовадій і передбачення їхніх наслідків; контроль і управлінняповедінкою особистості, її здатність усвідомлювати собі те, щовідбувається як у навколишньому, так і у своєму власномудуховному світі. Оскільки предметом свідомості є не тількизовнішній світ, але й сам суб'єкт — носій свідомості, остількиодним з істотних моментів свідомості є самосвідомість. Ознакисвідомості, що конституюють, відображення, ставлення,управління та ін.

17

Істотним моментом свідомості є самосвідомість, що виражаєсвідомість у її актуальній даності суб'єкта. Самосвідомість --цеусвідомлення, оцінка людиною свого знання, морального стану таінтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе якдіяча. Самосвідомість властива не тільки індивіду, але й соціальнійгрупі, коли її члени підносяться до розуміння свого становища всистемі виробничих відносин, своїх загальних інтересів та ідеалів. Усамосвідомості людина виділяє й протиставляє себе всьомунавколишньому, визначає своє місце в круговороті природних ісуспільних подій. Самосвідомість дає «..людині можливістьвідноситися до актів власної свідомості критично, тобтовідокремлювати все своє внутрішнє від усього привхідного ззовні,аналізувати його і зіставляти (порівнювати) із зовнішнім, — словом,вивчати акт власної свідомості» [4]. Усвідомлення суб'єктом своєїпсихічної діяльності може здійснюватися на різному рівні: відглибокої і ясної самосвідомості до неясного й невизначеногорозуміння того, що відбувається в «душі». Самосвідомість тіснопов'язана з рефлексією, де вона піднімається на рівень теоретичногомислення.

Отож, поняття психіки ширше від поняття свідомості. Підпсихічними явищами маються на увазі всі усвідомлені йнеусвідомлені пізнавальні процеси й утворення (відчуття,сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення), психічні стани (емоції,настрій, бадьорість, утома та ін.), а також психічні властивостіособистості (спостережливість, спритність, риси характеру, типитемпераменту і ін.).

Вивчення взаємодії свідомості і несвідомого є фокусом, щоорганізує всі проблеми практичної психології. Ця вісь, що пронизуєсвідому волю і неусвідомлювані афекти, може бути визначена якстикування зовнішнього і внутрішнього світів.

Надсвідомість характеризується здатністю людськоїпсихіки отримувати й розкодовувати психоенергію незнаноїраніше реальності та трансформувати її в певні розумові ічуттєві образи.

Але слід підкреслити, що психіка функціонує як єдинийкомплекс, в якому задіяні всі її рівні. Тому, на наш погляд, неможна говорити, що свідомість - вищий рівень функціонуванняпсихіки, а всі інші (несвідомий, підсвідомий, надсвідомий) -нижчі.18

Вивчення взаємодії несвідомості, підсвідомості, свідомостіі надсвідомості є фокусом, що організує всі проблеми практичноїпсихології. Ця вісь, що пронизує свідому волю і неусвідомлюваніафекти, може бути визначена як межа зовнішнього й внутрішнього

світів.Психіка індивіда, яка організовує єдність його організму,

обов'язково утримує в собі багатообразність Всесвіту, котрийзгортається і стискується в ній у якусь сутність, єдність. Але індивідрозвивається в особистість тільки в ході соціалізації, яка можливапри наявності соціального, суспільного життя. Отож і соціальне, якчастина цієї багатообразності та багатоаспектності Всесвіту,знаходить своє місце в цій сутності, єдності. Та й природні умовиЗемлі віртуальне стискуються в індивідуальній і соціальній психіці.

Якщо існує єдність Всесвіту, то й існує всезагальне психічне,частинами якого виступають соціальні психіки народів, націй,етносів й різних соціальних груп, а також індивідуальні психіки.

У будь-якому випадку всезагальне психічне є тим зовнішнімпсихічним, яке постійно детермінує соціальні й індивідуальніпсихіки. Для індивіда первинним зовнішнім психічним є його сім'я,на яку суттєво впливає більш ширше коло зовнішнього психічного -соціальна психіка соціальної групи, етносу, нації, суспільства,людства і т. д. Це, так сказати, "вертикальна" структура зв'язкуіндивідуальної психіки зі всезагальним психічним. Але людськапсихіка також і безпосередньо пов'язана із усезагальним психічним.Вона реагує на зміни в Космосі, Галактиці, сонячній системі, планеті

та ін.Наприклад, геомагнітні збурення вливають на психічні стани

людей та їх поведінку. У такі дні зростає кількість аварій, і нашляхах, і на виробництві, люди дуже загострено сприймаютьдійсність, а тому схильні до фатальних і непередбачуваних учинків.Психічно неврівноважені часто в цей час закінчують життясамогубством. Активізуються інфекційні захворювання, в державахзбільшується кількість масових виступів проти влади та ін. Навітьрізка зміна погоди, зміна пори року впливають не тільки на фізичне

самопочуття людей, але й на їх настрій.Багато вчених указували на те, що геніальні ідеї, формули,

цифри, рішення їм приходили в голову ніби випадково, деяким

навіть у сні.

19

Британський біолог і біохімік Р.Шелдрейка уявляєзалежність поведінки люде,й теперішнього часу від "формуючоїпричинності"; згідно його поглядів, поведінка організміввизначається "морфогенетичними полями," сутність котрих поки щоне може пояснити сучасна фізика. Ці поля утворюються формою йповедінкою організмів того ж виду, які жили в минулому,посередництвом прямого зв'язку крізь простір і час - явище"морфічного резонансу" [ 5].

Можливо під "морфологічними полями" слід розумітипсихічне минулого, яке утворилося на основі енергій психікокремих індивідів і соціальних психік народів та етносів. Самеенергія, виділена індивідуальними і соціальними психіками, існує вкосмічній психіці та впливає на поведінку людей у теперішній час.Це відбувається через єдиний принцип кодування ірозкодування інформації, закладеної у психоенергію.

О.А.Донченко значно розширює зміст психіки: "Данісучасних наук...дозволяють говорити про енергетичні таінформаційні аспекти психіки, які виражаютьїї загальноприродні тазагальнолюдські властивості, про індивідуально-прижиттєві татрансоособисті її компоненти, про субстратні та процесуальніхарактеристики і функції, що співвідносяться як з рівнем реального,так і віртуального, ноосферичного. Назріла необхідність врозвиткові й затвердженні нових уявлень про психіку як систему,котра містить у собі дані не тільки відображального, але йгенетично-універсального, а також історико-стимулюючогопорядку. Мається на увазі її здатність зберігати і передавати зпокоління в покоління будь-яку різноманітну інформацію безбезпосередньої допомоги відображальних властивостей речовоїматерії (наприклад, мозку людини) [6].

Отож, ми визнаємо існування космічної (всезагальної)психіки як цілісної дуже складної системи, до якої в якості більшпростих підсистем входять галактична психіка, планетарнапсихіка, соціальні психіки народів, націй, етносів і соціальних груп, атакож індивідуальні психіки. Для кожної із психік усі інші психіки єзовнішнім або внутрішнім психічним. Крім цього, психічним такожможуть виступати окремі предмети і явища.

Д.В.Кандиба і В.М.Кандиба дійшли висновку, що психіка чипсихічна енергія діє поза часом і простором та присутня всюди й вусьому [7]. Отож, у цих поглядах спостерігаємо неймовірно20

ірраціональні ідеї: допускається наявність психіки не тільки влюдини й тварин, а навіть у рослин і мінералів. Ця концепціязаперечує принцип матеріалістичної філософії, яка вважає, щопсихіка притаманна тільки людині. Однак погляди Д.В.Кандиби іВ.М.Кандиби були розкритими ще древньо-індійською філософією,а потім видатними вченими Європи, особливо в епоху відродження(Парацельс (1493-1541), Я.Беме (1575-1624), Джордано Бруно(1548-1600). До речі, російський філософ М.О.Бердяєв (1874-1948)заявляв: "Сама матеріальність є лише втіленням задуму живого

Духу" [8].Ймовірно космічна (всезагальна) психіка охоплює початкове

минуле, теперішнє й безкінцеве майбутнє.Така думка висловлюється не вперше. Наприклад, О.Р.

Винницький у своїй науковій монографії припускає: "...Все, щодіється на Землі, безслідно не зникає. Воно залишається існувати вприроді на енергетично-інформаційному' рівні, але вже в іншихвимірах (чи координатах) часу і простору. І у відносному станісвідомості (гіпотезі, медитації, сні тощо) через якісь специфічні (але,на жаль, ще невідомі) структури мозку можливий вихід саме в цеінформаційне поле з доступом до банку інформації - космічногорозміру. А там зафіксовано все минуле про людей, події і про все,що коли-небудь існувало в природі" [9]. Далі, на основі аналізу, вінробить припущення: «...Якщо енергетично-інформаційне поле Землі(чи Космосу) і людське є ідентичними, то виникає необхідністьвизнати, що наші душа, свідомість мало залежать від мозку і післяйого смерті можуть повністю звільнитися від такого зв'язку,існувати автономно, діяти самостійно, хоча, можливо, з деякимиобмеженнями, що зумовлюються ізольованим існуванняменергетично-інформаційного поля. Як би наука майбутнього невирішила це питання, одне точно стає ясним, що стара науковапарадигма про мозок, пам'ять, свідомість, генетику і, мабуть, щеінші аксіоми біології та медицини підлягають корінному перегляду»

[10].Отже, всезагальна психіка складається з різних субстанцій

психічного, котрі існують у вигляді специфічної психоенергії, щовміщує інформацію про розвиток Всесвіту від найбільших донайменших його елементів (від атомів до галактик, від клітини доживих істот, від індивіду до соціуму) про його інтелект ічуттєвість, про минуле, теперішнє і ймовірне майбутнє, про коди

21

розвитку і трансформації, поведінки і ставлення, єдності ірозбрату, позитивне й нефтивне, добре і зле, світле і темне вжитті людства та космосу.

Ця психоенергія може бути різною за об'ємом і полярністю,а стосовно впливу на поведінку й життєдіяльність людей,соціальних груп, націй, народів - позитивною, нейтральною абонегативною. Можна припустити, що вона існує у формі специфічниххвиль, які виконують хвильові функції, тобто є носієм психічноїсутності будь-якого предмета і явища, та функції трансформації уВсесвіт. Ці хвилі поширюються у будь-яку точку Всесвіту миттєво.Причому позитивна (світла) психоенергія притягується допозитивної (світлої), а негативна (чорна) - до негативної (чорної).Можливо це пояснює для багатьох людей, на перший погляд ,містичні уявлення про проникнення в душу (психіку) людини злих ідобрих духів. Сьогодні не можна відмахнутися від того факту, щолюдина (яку часто вважають психічно хворою) чує в собі і навітьговорить різними голосами. В народі кажуть, що в таку людинувселився біс. І тільки церква та окремі віруючі (напевно, ті, хто можегенерувати тільки позитивну (світлу) психоенергію) займаються"вигнанням бісів" (наприклад, в Почаївському монастирі).

Для соціальної психіки зовнішнім психічним виступаютьсоціальні психіки інших націй і народів, планетарна психіка,галактична й космічна психіки, а також ті явища, які мають місце вцих системах. Внутрішнім психічним є соціальні психіки різнихетнічних груп, які входять до її складу, а також соціальні психікирізних соціальних груп, індивідуальні психіки членів суспільства таокремі соціальні, духовні, моральні, ідеологічні, політичні,економічні та інші явища.

Виходячи з наукового відкриття, що матеріальні частиниможуть утворюватись з чистої енергії і знову перетворюватись вчисту енергію при зворотному процесі, ми допускаємо аналогічнийзв'язок між психічним і психоенергією.

Матеріальні, інформаційні, історичні, духовні, політичні,ідеологічні, космічні, планетарні, дієві, мисленнєві, чуттєві таповедінкові форми існування психічного перетворюються(розоб'єктивовуються) у певний психопотенціал, а останній привідповідних умовах об'єктивується в указані форми існуванняпсихічного.

22

Цілком можливо, що існують два різні види за суттюенергії: біофізична-головнога мозку і психічна, які між собоювзаємодіють. Біофізична енергія пов'язана із забезпеченнямфункціонування організму, як матеріального субстрату, а психічна-із життям "духу", Всесвіту та ін. Таке припущення підтверджуєтьсяфактом, що під час клінічної смерті ЕЕГ (електроенцефалографія)становить пряму лінію, а свідомість у таких хворих можезберігатись, очевидно, в незалежному відокремленому від мозкустані. Отже, можна припустити, що взаємодія між мозком іпсихікою здійснюється на енергетичному рівні.

Отож психічна енергія діє поза часом і простором(трансцедентно) і присутня всюди і в усьому. В психоенергіїзакодовані думки, почуття, вольові акти, ідеї-усе це сприймаєтьсяпсихікою. В той же час кожна думка, висловлювання, емоція,почуття, вчинок, дія, акт поведінки і сама поведінка та діяльність якокремого індивіду, так і будь- якої соціальної спільності, несе в собіпевний заряд психоенергії, який викидається (впливає) на іншихсуб'єктів соціального буття .

Директор медичного центру Київської дитячої академіїмистецтв, кандидат медичних наук, професор Анатолій Грабов,вивчаючи вплив думки людини на себе і на оточуючий світ,висловив такий погляд:"Дослідження останніх років беззаперечнодовели, що думка людини здатна програмувати траєкторіїелементарних частинок, змінювати хімічний склад речовин,викликати певні реакції у рослин, навіювати потрібну поведінкутваринам тощо" [11]. Він стверджує, що енергія віри допомагає ідеїпроникати не тільки "вниз", у глибину матерії, а й злітати "вгору", вноосферу. Багатократно підсилена вірою (у нашому розумінніпозитивною психоенергією - зауваження автора), така ідея починаєдіяти як магніт, притягуючи до себе аналогічні ментальнівипромінювання (позитивну психоенергію - зауваж, автора).Збільшуючись, вона може стати потужним біоенергетичнимзгустком, який володіє додатковими "розумовим" властивостями[12].

Отож, це ще одне підтвердження існування психоенергіїрізної полярності, в якій існує закодована інформація та певнийенергетичний потенціал.

Сприйняття психоенергії відноситься до здібностей вищогопорядку, які невідомі психофізіологам. Психіка людини має певний

23

потенціал психоенергії. Коли цей потенціал якимось чиномпереходить у простір, то для^тіла наступає фізична смерть. Колись удавнину медики й філософи відповідали, що в цьому випадку злюдини вийшла "життєва сила". Як бачимо, нині точно встановлено,що вони мали рацію (через еспериментальні гіпнотичні сеанси йстани клінічної смерті).

Отже, психіка і психічне існують незалежно від людськогомозку. Психіка і психічне взаємодіють посередництвомпсихоенергії. Усе це має суттєве значення для організації йреалізації психологічного впливу в ході виборчої боротьби.

Досліджуючи соцієтальну психіку суспільства, українськавчена сучасності О.А. Донченко керується вже новими науковимипоглядами, що й підкреслює: "З моменту входження науковогосвітогляду в область визнання можливості окремого й незалежногоіснування матеріального субстрату (мозку) і психіки (свідомості ірізних форм безсвідомого) починається новий виток гуманітарноїнауки, підготовлений досягненнями в галузі природних наук" [13].

Вона також задає питання, чому так довго гуманітарна наукайшла до цієї "своєї відвертості", і сама на нього відповідає:«Основний сумнів, який до цього часу проявляється в працяхбагатьох дослідників соцієтальних (загальних для всієї спільнотиіндивідів, які вивчаються) проблем - це сумнів у правомірностідослідження психології суспільства як суми (нехай і складної неоднозначної, якісно іншої, ніж сума чисел) психологій складових їїчленів, це сумнів у можливості методологічного ізоморфізму міжіндивідуальним, це сумнів, який породжений лінійним мисленням іаксіоматичною уявою про психіку як породження мозку окремогоіндивіду» [14].

Усі ці впливи природи на нашу психіку можна подати у видідеяких кіл впливу. Перше - це коло чи ціле космічного життя. Удавнину в цьому випадку говорили про народження під визначеноюзіркою, тобто про деякий стан світу і космічних процесів, щовиконують первинні (а потім і наступні) впливи на нашу психіку, азначить і на життя. Загальне життя природи, цілісність космічногожиття якось відтворюється в нашій психіці і є її, очевидно, найбільшглибинним шаром. Друге коло утворює життя сонячної системи, вяке ми включені. Це коло якось утримує в собі попереднє - першеколо, так само як і кожне наступне коло впливів утримує в собіпопередні кола, частиною якого воно є. Сонячна система вже більш24

безпосередньо задає умову нашого життя, визначає її характер іструктуру. І немає нічого дивного, що ми чуйно реагуємо на ритмікусонячної системи. Давно було зауважено, що, наприклад, сонячнівипромінювання, підвищення його радіоактивності безпосередньовпливають на психічні стани людини. Третім колом єбезпосередні впливи життя Землі.

1.2. Психологія особистості-громадянина

Кожна людина — це індивід. Поняттям "індивід"позначається конкретна людина як одиниця суспільства. Але,появившись на світ як індивід, людина набуває особливихсоціальних якостей, вона стає особистістю. І це набуття можливелише в соціумі. Тому можна стверджувати, що особистість — цесоціальне явище, продукт розвитку суспільства, об'єкт і суб'єктісторичного процесу та суспільних відносин (взаємодії з іншимисуб'єктами життєдіяльності та спілкування).

Поняття "особистість" стосується відповідних якостейіндивіда, причому мається на увазі своєрідність, неповторність,унікальність індивіда, тобто індивідуальність. Однак поняттяіндивід, особистість та індивідуальність не є тотожними: кожне зних розкриває специфічний аспект індивідуального буття людини.Особистість може бути зрозуміла тільки в системі стійкихміжособистісних зв'язків, які опосередковані змістом, цінностями,смислом сумісної діяльності кожного з її учасників, тобтоособистість виступає як реальність для інших. Людина якособистість добровільно приймає ту чи іншу соціальну роль,усвідомлює можливі наслідки своїх дій після її виконання і розумієвсю повноту відповідальності за їх результати.

Але процес виконання соціальної ролі, соціальний статусгромадянина, його позиція в житті і суспільстві, здатність діятидобровільно, самостійно та відповідально відображаються в тихіндивідах (їх свідомості), котрі його оточують, працюють із ним таін.

Особистість - - це спосіб дій, образ соціального буття.Особистість може стверджувати себе і на негативних нормах тацінностях, які мають місце в людській культурі. Тому особистістьне можна розглядати тільки з позитивним знаком.

25

Особливо яскраво це проявляється в так званих історичнихособистостях, серед яких чимало героїв та прогресивних діячів, алей чимало тиранів, людиноненависників.

Особистісний спосіб буття людини забезпечується внаслідокособливих особистісних утворень. У свою чергу ці психологічніособистісні утворення формуються тільки за умови виходу людинина активний рівень життєдіяльності. Лише здійснюючи вчинки,людина може стати особистістю, сформувати своє неповторне"обличчя", заявити про себе, відрізнити себе від інших осіб тавідобразитися в них у певних розумових і чуттєвих образах.Особистість кожної людини наділена тільки їй властивимпоєднанням рис і особливостей, які створюють її індивідуаль-ність-лоєднання психологічних особливостей людини, котріутворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від іншихлюдей. Індивідуальність виявляється в рисах характеру,темпераменті, звичках, переважаючих інтересах, в якостяхпізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилідіяльності. Так само як поняття індивід і особистість не тотожні,особистість та індивідуальність також не тотожні, хоча й утворюють

єдність.Проте цього ще недостатньо, щоб адекватно відобразити

структуру особистості громадянина, бо залишається не з'ясованимспіввідношення біологічного і соціального в психологічномурозвитку індивіда. Щодо зв'язків біологічного й психологічноговажко сформулювати універсальний принцип, який був би вірнимдля всіх випадків. Ці зв'язки багатопланові й багатогранні.

Ще більш багатообразне й багатопланове відношенняпсихологічного до соціального. Однак тріада біологічне-психічне-соціальне діє в структурі особистості та співвідноситься по-різномуна різних ступенях її розвитку, в різній діяльності і в різних

обставинах.ТАКИМ чином, під особистістю розуміється конкретний

індивід суспільства, який належить до певної соціальної групи йпрошарку та усвідомлює своє ставлення до навколишнього,володіє самосвідомістю, займається конкретним видом діяльності,має індивідуальні особливості, тільки для нього характернусистему психологічних і соціально-психологічних властивостей та

якостей.

26

Отже, відмінними ознаками особистості - громадянина єсвідомість, самосвідомість, саморегулювання, тобто процесуправління своєю поведінкою і діяльністю; активність, щопроявляється в конкретній діяльності; але діяльність може носити йантигромадський характер, тоді таку людину називаютьасоціальною особистістю; особливості протікання психічнихпроцесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, увага таін.); індивідуальність, соціальний статус, тобто положенняособистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає їїправа, обов'язки, привілеї; соціальна роль — спосіб поведінкиособистості в залежності від статусу або позиції у суспільстві,конкретно у соціальній групі; самовизначення, тобто усвідомленнявласних інтересів, свого місця в житті, соціальній діяльності тасуспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностейтощо; самовираження прояв здібностей, сутнісних сил,особистісних властивостей, якостей і особливостей;самоствердження - закріплення в свідомості оточуючих своєїзначущості, вагомості; реалізація своїх цілей через подоланняперепон.

Спираючись на це, психологічну структуру особистостіможна уявити як цілісну систему, що складається з п'яти пов'язанихміж собою підсистем (підструктур): 1) біопсихічної; 2) генетично-психологічної; 3) інтроіндивідуальної; 4) соціопсихологічної; 5)свідомості- самосвідомості.

Біопсихічна підструктура особистості формується з явноюперевагою біологічного. Не будемо вдаватися до розкриття всіхможливих формально-логічних зв'язків між поняттями психічне,соціальне і біологічне, які мають місце в історії науки. Відзначимо,що біологічний розвиток індивіда є початковою умовою йогопсихічного розвитку. Але ці передумови реалізуються в соціальнихдіях індивіда. Індивід народжується з відповідним наборомбіологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які йвиступають у якості основи психологічного розвитку. Уся генетичнозакріплена система властивостей і механізмів є передумовоюподальшого розвитку індивіда, забезпечує універсальну йогоготовність до розвитку, в т.ч. і до психологічного. Біологічнадетермінанта діє протягом усього життя індивіда, хоч у різні періодиця роль різна.

27

Генетично-психологічна підструктура відображає тіособливості, які утворилися на основі психологічної спадковості,що визначає поведінку й досвід громадянина. Висновки про те, щолюдина народжується не тільки з біологічною, але й зпсихологічною спадковістю, зробив відомим учений К. Г. Юнг [15].Можна сказати, що до психологічної спадковості належитьзагальнолюдський досвід, культура минулого, расові, національні таетнічні особливості.

Людина, що приходить у світ, застає й засвоює все те, щолюдство створило протягом тисячоліть свого розвитку. Це можливечерез дію специфічного коду, в якому індивіду передається системапонять, значень, смислів, форм поведінки, цінностей, установок.Кожний індивід відтворює й трансформує їх у собі заново, часто увідповідності з реаліями свого часу, адаптуючись до умовіндивідуального життя. Психологічна спадковість проявляється убезсвідомості. Функціональними одиницями безсвідомого в Юнга єкомплекси (тобто констеляції психічних елементів, патернів), ідей,думок, переконань, які асоціюються з відповідними почуттями [16].Він відкрив, що ядро цих комплексів включає тісне переплетінняархитипічних елементів із різними аспектами фізичного середовища.

Це дозволило Юнгу зробити висновок про те, що тойархетип, який проявляється в індивіда, створює схильність доповедінки відповідного типу (тобто установку), а також суттєвовпливає на тканину феноменального світу в цілому.

Отже, психіка особистості як система "включає в себе даніне тільки відображального, але й генетично-універсального, а такожісторико-стимулюючого порядку" [17]. Таким чином, у цюпідструктуру також входить досвід, який набувається індивідом упроцесі соціалізації. Причому до неї належать не тільки знання,навички і вміння, але й досвід переживання й почуттів, а такожзвички, неповторні національні риси характеру, особливостіменталітету та ін.

До інтроіндивідуальної підструктури належать особливостіпротікання психічних процесів та здібності.

Здібності є сутністю поєднання сприятливих індивідуально-своєрідних особливостей і якостей психіки людини, які виявляютьсяу швидкості, результативності та якості виконання відповідноїдіяльності при мінімальних часових, силових і енергетичнихвитратах.

28

Як відомо, в основі життєдіяльності кожної особистостілежать психічні процеси, передусім психічні пізнавальні процеси. Укожної людини є своєрідні, неповторні особливості протікання цихпсихічних процесів, котрі, в цілому, функціонують як єдинийкомплекс. Громадянин через органи відчуття сприймає окремісторони й властивості предметів і явищ, осмислює та складає їхцілісні розумові та чуттєві образи, виділяє суттєві й важливіелементи, з'ясовує причинно-наслідкові зв'язки, запам'ятовує їх, употрібний момент пригадує, будує уявлення про нові об'єкти, явища,процеси тощо. Але кожна особистість відчуває й сприймає явища тапредмети навколишнього світу, а також запам'ятовує, мислить іуявляє цей світ своєрідно, індивідуально-особливо, тобто так, якніхто інший.

До соціопсихологічної підструктури належать характер іспрямованість особистості.

Характер - це сукупність стійких індивідуально-своєріднихвластивостей особистості, які виявляються у ставленні донавколишнього середовища, у вчинках і діяльності. Окремівластивості характеру залежать одна від одної, пов'язані одна зодною та утворюють цілісну організацію, яка називаєтьсяструктурою характеру.

Спрямованість - це властивість особистості, яка становитьсистему взаємопов'язаних внутрішніх спонукань іжиттєводіяльнісних цілей громадянина, що орієнтує його життєвийшлях у соціальному просторі й часі. Вона так чи інакше вияляєтьсяпри вивченні всієї системи психічних властивостей та станівособистості й потреб, інтересів, нахилів, мотиваційної сфери,ідеалів, ціннісних орієнтацій, переконань. Таким чином,спрямованість виступає як системоутворювальна властивістьособистості, яка визначає її психологічний склад, її ще можнатрактувати як сукупність стійких мотивів, що орієнтують діяльністьособистості досить незалежно від наявних ситуацій.

Спрямованість особистості завжди соціальне обумовлена іформується шляхом виховання, тобто становить установки, якістали властивостями особистості.

Спрямованість включає сукупність взаємопов'язанихієрархічних форм: потяги, бажання, устремління, інтереси,схильність, ідеали, світогляд, переконання. Ці формиспрямованості особистості одночасно є мотивами її діяльності.

29

Потяг-найпримітивніша біологічна форма спрямованості,коли потреба ще не усвідомлена, але вже відбувається більш-меншспрямований рух, пошук. Бажання — усвідомлена потреба і потяг дочого-небудь цілком визначеного. Устремління виникає привключенні в структуру бажання вольового компоненту. Інтерес -переважно пізнавальна форма спрямованості на предмети і явища,яка є більш-менш тривалою та стійкою. Схильність виникає тоді,коли в інтерес включається вольовий компонент, який примушуєдіяти в певному напрямку краще, ніж в інших. Світогляд - системафілософських, естетичних, природничих та інших поглядів наоточуючий світ. Переконання - вища форма спрямованості; системамотивів особистості, які спонукають її діяти у відповідності зісвоїми поглядами, принципами, світоглядом.

Філософ В. Нестеренко підкреслює: "Він (світогляд) є нестільки відтворенням світу як такого, скільки мобілізаційноюпрограмою щодо включення людини у стосунки зі світом" [18].

Щодо світу й самої людини світогляд виступає як духовно-практичний спосіб їх освоєння, тобто являє певне поєднання образусвіту, самообразу людини, її самопроекції на світ і самовизначення усвіті. Це надає йому рис людської самосвідомості. Але, на відмінувід індивідуальної або групової самосвідомості, які легко піддаютьсявпливу окремої ситуації, світогляд є досить стійким утворенням.Це-самосвідомість людини, стало зорієнтованої у світі. Алеусталеності й міцності позиції людини надає зв'язок її з іншимилюдьми, безумовна включеність її до світу соціального. Отже,світогляд є суспільною формою самосвідомості людини.

Компонентну структуру світогляду утворюють різніпритаманні людині форми духовного осягнення світу. Це і почуття, ізнання, і цінності та оцінки, і різного роду приписи, настанови,нарешті, переконання. Складовими світогляду їх робить саме те, щовони всі разом, у своїй єдності здійснюють акт самоусвідомленнязалученості людини до світу. Тому в межах світогляду вони маютьнабувати деяких рис, яких не мають поза ними.

Цінності є важливою складовою світогляду. Завдяки їмсвітогляд у своєму реальному функціонуванні набирає духовно-практичного характеру. Будь-які вияви реального світу входять додуховного світу громадянина, отримуючи попередні певні оцінки.Отже, цінності певним чином членують світ, дають йому смисловий

зо

лад і тим самим полегшують орієнтацію людини у ньому. Таголовне те, що цінності уможливлюють сам вибір як істотний спосібзалученості людини до світу.

Найістотнішими компонентами світогляду, які найбільшоюмірою характеризують його саме як форму самосвідомості, єпереконання. Якщо знання є об'єктивно загальним і тому можебезутратно передаватися від однієї людини до іншої, то переконанняє суб'єктивним набутком і як таке є невід'ємною приналежністювнутрішнього світу людини. Якщо знання дає образ дійсності, топереконання несе в собі мотив ставлення до неї.

За рівнями своєї орієнтації світогляд може бути поділений насвітопочутгя, світосприйняття й світорозуміння. Вонивиступають як певні щаблі узагальнення світоглядного змісту.

Щоб активно й успішно діяти, людина має вірити вздійсненність і необхідність або, принаймні, виправданість того, щовона робить. Тому всі соціальні проекти, всі громадські рухинеодмінно мусять висувати певні ідеї, які могли б запалити в людяхвогонь віри у справедливість і необхідність боротьби за здійсненняцієї ідеї. Коли ж ідея настільки наближається до людей, що стаєпредметом їхніх духовних почуттів, вона набирає характер ідеалу.

Ідеал - це образ бажаного, що переживається як належне. Упринципі, немає світогляду без ідеалу. Але світогляди можутьрізнитися між собою мірою тяжіння до ідеалу, тим, яку роль уствердженні ідеалу в системі конкретного світогляду відіграє віра.

Оскільки світогляд визначає спрямованість діяльності йставлення до дійсності, і, як говорить В.Г. Нестеренко, "ємобілізаційною програмою щодо включення людини у стосунки зісвітом" [19], то його можна вважати стійким соціально-психологічним стереотипом людини.

Наступна підструктура — це "свідомість — самосвідомість".Свідомість — це здатність людини до рефлексії, адекватноговідображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому,політики, значення кандидатів для розвитку суспільства,обов'язку та іншого, а також вироблення на основі цього свогоставлення до них. Самосвідомість - здатність усвідомлювати самогосебе, своє "Я", своєї потреби, інтереси, цінності, своє буття і йогосмисл.

Відомо, що об'єктивний світ будь-якої особистості - це світсвідомості й самосвідомості. У свідомості людина здатна пізнати

31

сутність навколишнього предметного світу, розуміти його йодночасно знати про те, Щ£ він знає або не знає. Предметомсвідомості може стати сам громадянин, його власна поведінка івнутрішні переживання. В цьому випадку свідомість набуває формисамосвідомості. Але предметом свідомості може бути й самасвідомість, її схеми, механізми, поняття. На цьому рівні свідомістьнабуває вигляду рефлексивної свідомості. Але в усіх цих випадкахвиділяється загальна принципова риса — у свідомості людинанемовби виходить за межі самої себе, займає позицію над ситуацією(стороннього спостерігача, експерта, радника, діяча, натхненника).Про це М. Шелер писав: "Тільки людина — оскільки вонаособистість — може піднятися над собою як живою істотою і,виходячи з одного центра ніби по той бік просторово-часового світу,зробити предметом свого пізнання все, в тому числі і себе саму"[20].

Сутність адекватності образу "Я" з'ясовується при вивченніодного з важливих його аспектів — самооцінки особистості.

Самооцінка є компонентом самосвідомості, який включаєзнання про людську сутність, і оцінку особистістю самої себе, своїхучинків, дій, відношень, потреб, інтересів, цінностей та шкалузначущих цінностей, відносно яких визначається ця оцінка.

Свідомість особистості за змістом поділяється напобутову, правову, моральну, релігійну, політичну, громадянськута ін. Тому тим, хто проводить передвиборчу боротьбу,важливо знати деякі аспекти політичної свідомості особистості -громадянина, щоб адекватно впливати на неї.

Політична свідомість — специфічна форма свідомості,система відображення в духовному житті людей політичнихінтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот,суспільства в цілому. Вона безпосередньо детермінована політич-ним буттям, але на неї, на її характер впливають соціально-економічні, історичні, національні, культурні, психологічні йсоціальне - психологічні чинники. А втім, політична свідомість не єпасивним відображенням політичного буття. По-перше, вона здатнапрогнозувати й моделювати політичні процеси. По-друге, вонавпливає на політичне життя суспільства, а через нього — на йогоекономічні, духовні, культурні відносини. По-третє, політичнасвідомість визначає напрям політичної діяльності, в тому числі йвиборчу активність особистості. Тому практика виборчої кампанії

32

мусить враховувати стан політичної свідомості в усіх проявах,прагнути до консенсусу в політичних позиціях, сприятиформуванню політичної свідомості, яка відповідала б потребам тогочи іншого кандидата.

Політична свідомість - багатоструктурне й багаторівневепоняття. Соціально-психологічний аналіз передбачаєдиференціацію політичної свідомості залежно від ЇЇ суб'єкта:політична свідомість суспільства, нації, соціальної групи,особистості. Політична свідомість, на основі гносеологічногопідходу, розрізняється на наступних рівнях: емпіричному, буден-ному, теоретичному, ідеологічному. Першим ступенем духовноговідображення політичного життя є емпірична політична свідомість,у якій безпосередньо фіксується практичний досвід політичногосуб'єкта, її часто ототожнюють із буденною свідомістю, але це -різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо криє в собіідеологічні й теоретичні елементи. Буденна політична свідомістьстановить сукупність ідей, уявлень, поглядів, які виникаютьбезпосередньо з буденної практики тієї чи іншої соціальної групи.Політична наука відзначає, що емпірична та буденна свідомістьвідображає поверхневі процеси політики без глибинного їх аналізу,її характеризують соціально-психологічні риси: почуття, настрої,емоції. Безпосередній зв'язок із життям та соціально-психологічніхарактеристики надають цим видам політичної свідомості особ-ливого динамізму. Як вищий рівень політичної свідомості роз-глядають політико-теоретичну свідомість, що ґрунтується насукупності ідей, поглядів, знань, які існують на базі науковихдосліджень політичних відносин, процесів, глибшого вивченняїхньої сутності, суперечностей, закономірностей розвитку.

Однією з суперечностей політичної свідомості сучасногоукраїнського суспільства є суперечність між теоретичним рівнемполітичної свідомості та реальним життям. Вирішенню цієїсуперечності перешкоджають догми, стереотипи, міфи політичноїсвідомості. Коли людина щира у своїх бажаннях щось практичнозробити, висловити свої політичні думки, погляди, то має звірятисвою думку з офіційною, бо не наважується діяти й казати всуперечїй. Система стереотипів «забезпечує» людину, соціальну групу,суспільство «окулярами», крізь які вони замість буття бачать схеми.Так, як стереотипи політичної свідомості живуть довго, то їхпотрібно руйнувати у випадку, коли вони перешкоджають

33

реалізації ідей конкретного кандидата. Вплив стереотипів наполітичну свідомість і політичну поведінку є найбільшим у томусуспільстві, де порушено моральні та правові принципи, щооцінюють поведінку людей. Перешкодою в розвитку політичноїсвідомості, вирішенні її суперечностей є політика маніпулюваннясвідомістю, що проявляється в замовчуванні негативних процесівсуспільно-політичного життя та ігноруванні різних поглядів наполітичний процес, у відсутності повної та необхідної інформації зякихось політичних питань.

Одним із рівнів політичної свідомості є політична ідеологія,що має базою теоретичну свідомість. Характер зв'язку науки таідеології пов'язаний з історичними та політичними чинниками.Ідеологія — це частина духовного життя суспільства. Суспільнігрупи та організації формують ідеологічні цінності, без якихнеможливе суспільно-політичне життя. За основу політичних явищ усучасних суспільствах найчастіше беруться три групи цінностей:національна безпека й незалежність; економічний розвиток ідобробут; свобода, права людини, конституційний порядок.Деталізація ідеологічних цінностей, їх упорядкування є предметомоцінок окремих ідеологій чи політичних концепцій різнихполітичних партій, громадських організацій.

В індивідуальній політичній свідомості можна виокремититри групи однорідних елементів: політичні знання, політичні оцінкий політичні установки. У процесі відображення різних політичнихявищ індивід набуває (з власного досвіду або через засвоєннязагальних знань) певних відомостей про політичну сферу сус-пільства чи її окремі елементи. Вкупі ці відомості і складаютьполітичні знання особистості. Але людина не лише засвоює тарепродукує у процесі своєї діяльності певні знання, а й критично їхпереосмислює, співвідносить із власними досвідом, поглядами,переконаннями. Завдяки цим процесам і виробляються політичніоцінки як складова ставлення людини до довкілля. Політичніустановки відображають не лише суб'єктивну готовність дореалізації певної моделі поведінки, вчинку (віддання свого голосуконкретному кандидату), а й схильність до вироблення певнихуявлень про політику, оцінки тих чи інших явищ політичного життяй самих виборів.

Формування такої індивідуальної політичної свідомостіконкретного громадянина, яка б забезпечувала безперечну

34

підтримку певного кандидата, є процесом і результатом не тількиполітичної соціалізації, а й цілеспрямованого психологічноговпливу. Під політичною соціалізацією розуміють процесвходження індивіда в політичну сферу суспільства, послідовненабуття ним політичних знань і досвіду, сприйняття та засвоєнняпевних традицій та уявлень, втілення цих надбань у політичній пове-дінці, активній політичній діяльності, голосуванні. У загальносоціологічному плані процес політичної соціалізації тлумачиться яксистема суспільної комунікації, внаслідок функціонування якоїсуб'єкт впроваджується в особливе - • політичне середовище,засвоюючи загально значимі стереотипи й моделі поведінки, пси-хологічні установки, суспільні цінності, напрацьовані упродовжлюдської історії та певним чином акумульовані й трансформованісуспільством, членом якого є даний суб'єкт. В існуванні системиполітичної соціалізації відбивається взаємодія індивідуального,групового та масового рівнів політичної свідомості.

Проявами взаємодії політичної свідомості як такої та полі-тичної системи суспільства виступають функції політичноїсвідомості, тобто основні напрями її впливу на політичну систему вцілому. До них належать: когнітивна (пізнання політичної дійсності,завдяки чому формулюються політичні теорії, концепції, суб'єктинабувають певних політичних знань); прогностична (передбаченняруху політичної системи в майбутньому на грунті отриманихполітичних знань); моделююча (визначення способів, методів і формзмін у політичній системі суспільства чи змін самої системи);регулятивна (вплив на спрямованість, активність та інтенсивністьдіяльності суб'єктів політики); компенсаторна (заміна бажаного, алевідсутнього в реальному житті політичного явища); інтегруюча(згуртування людей у межах соціуму на ґрунті певних спільнихпоглядів, переконань, цінностей, норм та ідеалів); репрезентативна(відображення, узагальнення, представництво певних політичнихінтересів, настанов, очікувань і потреб); комунікативна (пов'язаністьокремих елементів політичної системи через функціонування сталоїсистеми ціннісних орієнтацій).

Від рівня розвитку політичної свідомості залежитьполітична культура. Іноді навіть стверджується, що остання«поглинає» політичну свідомість.

Загалом політична культура є складовою загальнонаціо-нальної культури. Вона, очевидь, становить певну структуру певної

35

сукупності понять, з допомогою яких люди формують свій досвід, і,виходячи з того, що політика — одна з головних публічних сфер, дерозкриваються ці поняття, можна вирізнити ті з них, які стосуютьсясвіту політики. Ці поняття, що є складовими політичної культури,дуже тісно пов'язані з загальнонаціональною культурою,соціокультурними, національно-історичними, релігійними,національно-психологічними традиціями, звичаями, стереотипами,лідерами тощо. Фундаментальні компоненти національної культуривпливають на формування системи політичних переконань іполітичної культури в цілому.

Отже, політична культура виражає політичні традиції,норми політичної практики, ідеї, ставлення до виборів,кандидатів, політичної системи суспільства й свого майбутнього,а також концепції, переконання про взаємовідносини між різнимисуспільно-політичними інститутами.

Поняття «політична культура» включає певні орієнтири таустановки людей щодо існуючої системи в цілому, принципіввзаємин окремої людини, суспільства й держави. Політичнукультуру можна охарактеризувати як ціннісно-нормативну систему,що її поділяє більшість населення, як суб'єкт політичногоспівтовариства. Політична культура, як відзначає американськийполітолог Д. Дівайн, це історична система вельми поширенихфундаментальних цінностей політичної поведінки. Вона передбачаєвивчення таких категорій, як «політична ідеологія», «легітимність»,«суверенність», «правління закону».

Головним елементом політичної культури слід вважати по-літичний світогляд — складник загального світогляду окремоїлюдини, групи чи іншої соціальної спільноти. Значний вплив нахарактер політичних орієнтацій, симпатій і антипатій людей маєіснуюча в суспільстві система світоглядних позицій і ціннісно-нормативних установок, фундаментальні погляди на людину,суспільство і світ у цілому.

У демократичному суспільстві політика здійснюється длялюдей і через людей. Тому активна участь особи в політичномужитті, роль людини як суб'єкта політики має велике значення.Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політичнаучасть (участь громадян у політичному житті суспільства) і якполітичне функціонування.

36

Політична участь є діяльністю, спрямованою на підтримкупевних акцій з метою висловлення інтересів, позицій, вимог, на-строїв, що панують у масах, формування їх у конкретні вимоги;здійснення тиску на органи влади, або домагання їх виконання,заявлення про свій протест чи підтримку певних рішень та дій, атакож активність у ході виборчої кампанії та саме голосуванняза певного кандидата чи політичні сили.

Політичне функціонування — забезпечення участі політич-них інституцій (державних установ, політичних партій, громадськихорганізацій) в управлінні спільними справами.

Це — професійна політична діяльність, апаратна робота,керівництво громадським урядуванням. Сюди можна віднести йдіяльність виборчих штабів кандидатів.

Американський соціолог X. Макклоскі, наприклад, визначаєполітичну участь, як «ту добровільну діяльність, завдяки якій членисуспільства беруть участь у виборі правителів і, прямо чиопосередковано, у формуванні державної політики». Завдякиполітичній участі, по-перше, створюються умови дляякнайповнішого розкриття потенціалу особи, що становитьнеобхідну передумову ефективного вирішення суспільних завдань.По-друге, політична участь сприяє встановленню тісноговзаємозв'язку політичних інституцій із громадянським суспільством,контролю за діяльністю політико-управлінських структур з бокународу.

Об'єктивні характеристики політичної діяльності та суб'єк-тивне сприйняття політики людиною, її розуміння власної ролі в нійслужать підставою для вирізнення таких рівнів і типів участі:

1) реакція (позитивна або негативна) на імпульси, що ви-ходять із політичної системи чи з її інституцій, не пов'язана знеобхідністю високої активності людини, епізодична участь уполітиці;

2) діяльність, пов'язана з делегуванням повноважень: участьу виборах (місцевих або державного рівня), референдумах і т. ін.;

3) участь у діяльності політичних і громадських організацій— партій, груп тиску, профспілок, молодіжних політичних об'єднань

тощо;4) виконання політичних функцій у рамках державних

інституцій, включно із засобами масової інформації;5) професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність;

37

6) участь у позаінституціональних політичних рухах і акціях,спрямованих на докорінну перебудову існуючої політичної системи.

Наведені вище типи участі в політичній діяльності не ерівнозначними ні в кількісному, ні в якісному відношеннях. Деякі зних займають досить скромне місце і представлені поодинокимиакціями, тоді як інші досить сильно розвинені та серйозновпливають на перебіг подій. Польські дослідники розрізняють такі

рівні участі в політиці:— рядовий член суспільства і громадянин із мінімальним

політичним впливом (аж до аполітичності), який має статус майжевиключно об'єкта політики;

— громадянин, який є членом громадської організації, сус-пільного руху або декількох організацій, опосередковано включениху сферу політичної практики (рішень, дій), якщо це випливає з йогоролі як рядового члена організації, з його організаційного таідейного зв'язку з усією даною організацією, рухом;

— громадянин, котрий є членом організації, яка має яскравовиражений політичний характер (приміром, політичної партії),цілеспрямовано або й за власною волею безпосередньо включений уперебіг політичного життя, принаймні в тому обсязі, в якому цевідображається у внутрішньому житті цієї організації (максимальнасфера його участі окреслюється співвідношенням між йогонамаганнями, інтересами й можливостями, що випливають ізсуспільної значущості даної організації та конкретної ролі, яку він уній відіграє); громадський (передовсім політичний) діяч;

— професійний політик, для якого спеціальністю, джереломзасобів для існування, єдиним або навіть головним заняттям іводночас змістом життя є політична діяльність; політичний лідер(організаційний, ідейний, формальний або неформальний), щофункціонує як авторитет, остання інстанція.

Звісна річ, такий розподіл людей дещо умовний. Головне, щовипливає з наведеної системи рівнів включення, це той факт, щоперебування на кожному зі ступенів залученості в політику потребуєвід людей як різних політичних якостей, так і різного ступеняпідготовки.

Цікаву типологію політичної участі розробив американськийсоціолог Л. Мілбретом, запропонувавши досить своєрідну шкалу«підвищення» участі в політичних процесах:

38

1. Носіння або демонстрація плакатів і афіш, оформленняполітичних стендів, епізодична участь у політичних дискусіях(навчальна діяльність).

2. Участь у політичних зборах або мітингах, підтримка гро-шовими пожертвами, контакти з офіційними особами або полі-тичними лідерами (проміжна діяльність).

3. Керівництво державними або партійними закладами, за-безпечення партійних фондів; участь у закритих або таких, щовиробляють стратегію, засіданнях, постійна участь у проведенніполітичних кампаній і виборів (активна діяльність).

Розрізняють також індивідуальну й колективну, добровільнуі примусову, активну й пасивну, традиційну й альтернативну,революційну та охоронну політичну участь.

Розмежування основних форм участі особи в політичномупроцесі, різні варіанти її типології мають велике значення дляконкретного аналізу особливостей практики політичної соціалізаціїу тій чи іншій країні (зокрема нашій), розуміння актуалізаціївнутрішньоособистісного рівня процесу входження людини вполітику.

Активне включення особи в політичний процес потребуєпевних передумов, їх можна поділити на три групи: матеріальні,соціально-культурні та політико-правові. Крім того, політичнуучасть особи, ту чи ту форму цієї участі обумовлюють: політичнасистема, соціальне середовище, політичні й неполі-тичні чинникипроцесу політичної соціалізації, про що вже йшлося. Але, вочевидь,обмежуватися цим не можна. Якщо виходити з того, що людинавзагалі — істота біосоціальна і що відповідно у структуріособистості вирізняють соціальний та природний компоненти, тослід визнати, що на діяльність конкретної особи в політиці, взагаліна її політичну поведінку впливають світогляд, політична свідомістьі політична культура особи, її власні цілі, цінності, стереотипи,настанови, мотиви, інтереси й потреби.

Не можна забувати і про психологічні та біологічні елементиособи (мислення, темперамент, воля, пам'ять, стан фізичного тапсихічного здоров'я, стать, вік тощо), які також впливають наполітичну поведінку людини.

В даний час простежується тенденція, пов'язана зі зрос-танням політичної іммобільності, індиферентності людей, станвідчуження або аномії. Відчуження - - соціальний процес, що

39

характеризується перетворенням діяльності людини та її результатівна самостійну силу, панівну^яад людиною, ворожу їй.

Відчуження ж людини від політики зводить останню в рангтакої ворожої сили. Політичне відчуження виявляється у безсиллііндивіда впливати на перебіг політичних подій, почутті ізоляції, усприйманні індивідом соціальних і політичних інститутів,встановлених ними норм як ворожих інтересам людини.

Відчуження може бути наслідком впливу об'єктивних умовполітичного життя, політичної системи, політичного режиму. Вонопов'язане зі структурними відносинами панування й підкорення,присвоєння та експлуатації, влади і контролю в суспільстві.Політичне відчуження зумовлене й такими причинами, як втратасоціальних ідеалів, зневіра в будь-яких владних структурах,психологічна втома від нескінченного потоку політичної демагогії,непродуманих рішень та відверто цинічної брехні. Сучаснуполітичну апатію можна розглядати і під кутом зору прагненнялюдини до самовідгородження від політики. Одним із чинниківподібного ставлення є обмеження, що їх влада накладає на свободуслова і вираження особистих поглядів. Існують і інші причини.Індивід може бути позбавлений стимулів до участі в політичномужитті своїм оточенням. На нього може впливати слабка політичнаактивність з боку інших членів суспільства. Він може належати догрупи, де політична апатія фігурує як позитивна модель поведінки.Суттєво впливає на політичну поведінку і свідомість особистостіспрямований психологічний вплив. Проявами відчуження є:конформізм; соціальна апатія; абсентеїзм; відсутність інтересу дополітичних знань, подій; відмова від виконання громадянськогообов'язку як форма протесту проти політики, влади, її лідерів.

Високий рівень аномії є характерним для періоду руйну-вання старої соціальної системи. Неодмінною передумовою про-гресивних змін щодо цього є зміни об'єктивних умов (матеріальних,соціально-культурних, політико-правових) і зрушення у свідомостігромадян, що відбуваються поступово, спонтанно, а також підцілеспрямованим державним освітнім і виховним, у тому числіпсихологічним впливом.

У політичній свідомості містятся чуттєві й теоретичні,ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян.

40

1.3. Засади й принципи організації та проведеннявиборчої кампанії

Організація й проведення виборчої кампанії базуються напевних засадах і принципах.

Першим із них є принцип взаємопроникливості івзаємовпливу психічного . Завдяки цьому виділяємо психічне, якокрему субстанцію, як носія специфічної позитивної, нейтральноїабо негативної психоенергії. Для соціальної психіки народу (нації,групи) існує зовнішнє і внутрішнє психічне, яке взаємодіє з нею тавпливає на її функціонування. Психічне може об'єктуватися в речах,архітектурі, мистецтві, літературі, народній творчості, традиціях,звичаях, обрядах, політичній системі, стилях управління державою ісуспільством, інформації, науці, поведінці, діяльності, політичномувиборі, результатах голосування на виборах і референдумах,взаємодії, спілкуванні, жестах, міміці, настроях, соціально-психологічних станах та іншому, при відповідних умовах зновутрансформуватись (розоб'єктуватись) у нове психічне.

До зовнішнього психічного у ході виборчої кампаніїможна також віднести плакати, лозунги, листівки, газети,програми, звернення, листи, окремі статті, кореспонденції, дії,вчинки, почуття, висловлювання, мітинги, виступи, зовнішнійвигляд кандидата, його поведінку в конкретних обставинах таінше, тобто те, що несе у собі певний психоенергетичнийпотенціал, який може розоб'єктуватися та об'єктуватися вдумки, цінності, погляди, дії та вчинки електорату І, накінець,у рішення віддати свої голоси за відповідного кандидата.

Принцип дидактичної взаємодії вказує на вивченняелекторату в системі ставлення «людина - середовище - політика» і«виборець -кандидат». Мова йде про вивчення психології окремихгромадян і компонентів соціально-психологічних явищ усукупності із середовищем життєдіяльності, політичноюреальністю. Згідно цього необхідно враховувати вплив наелекторат інших кандидатів.

Принцип детермінізму вимагає враховувати вплив соціальноїдійсності на вибір підходів, методів, способів, прийомів ізасобів, а також особливостей їх застосування у ході виборчоїборотьби.

41

Принцип поєднання соціологічного й психологічногопідходів у вивченні електорату та складання його соціально-психологічної карти.

Принцип єдності індивідуального, соціального й психічногополягає у виділенні загального, типового із сукупностііндивідуальних проявів, у тому числі індивідуальних психічнихутворень. Цей принцип дозволяє абстрагуватися від психікиокремих індивідів, представників груп (нації, народу) тазосередитись на тих, які властиві усій групі (нації, народу). В тойсамий час принцип єдності індивідуального і соціального розглядаєіндивідуальне як конкретний прояв, (нехай однобічне, неповне,суперечливе) соціального, колективного (групового). Кожнесоціальне й індивідуальне є психічним .

Соціокультурний принцип дозволяє розглядати соціальнупсихіку з позицій її культурної сутності, а кожну групу (націю,народ) як специфічну соціальну спільноту зі своєю субкультурою,що включає відповідні культурні комплекси. Така субкультуравиявляється через свої неповторні зміст та способи спілкування івзаємодії, почуття і думки, цінності і традиції, реалізацію свогосоціального статусу і виконання соціальної ролі та інше.

Виходячи з цього, спілкування виступає якнеобхідний і специфічний вид людської активності в ході реалізаціїсмислу своєї життєдіяльності. Саме спілкування - - складний ібагатогранний процес. Б.Д. Паригін відзначав, що цей процес можевиступати одночасно і як процес взаємодії людей один до одного, іяк процес їх взаємного впливу один на одного і як прцес їхвзаємного переживання і взаємного порозуміння [21]. Аналізуючинаукову літературу, Л.П. Буєва розглянула наступні аспектиспілкування:

1) інформаційно-комунікативний (спілкування розгля-дається як вид особистісної комунікації, в ході якої виконуєтьсяобмін інформацією);

2) інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодіяіндивідів у процесі кооперації);

3) гносеологічний (людина розглядається як суб'єкт іоб'єкт соціального пізнання);

4) аксіологічний (спілкування вивчається як обмінцінностями);

42

5) "нормативний" (виявляються роль і місце спілкування впроцесі нормативного регулювання поведінки індивідів, а такожаналізується процес передачі та закріплення норм реального);

6) функціонування у повсякденній свідомості і стереоти-пів поведінки);

7) "семіотичний" (спілкування виступає як специфічназнакова систама, з одного боку, і посередник у функціонуваннірізних знакових систем - з іншого);

8) соціально-практичний (праксиологічний) спілкуваннярозглядається як обмін діяльністю, здібностями, вміннями інавиками) [22].

Принцип динамізму означає, що індивідуальна і соціальнапсихіки є рухомими, динамічними, їх психоенергія (позитивна чинегативна) постійно накопичуються, що дозволяє говорити провиникнення певних групових (національних, суспільних)соціально-психологічних станів.

Принцип системності. Цей принцип, з одного боку,вимагає детального вивчення складових соціальної психіки,механізмів їх прояву та взаємодії, а також функціонування,інтеграції структури, цінності, структурно-функціональноїзалежності та непрямих причинно-наслідкових відношень. Зіншого-системного впливу, як на індивідуальні психікигромадян, так і на соціальні психіки різних груп електорату.

На смисл соціального буття кожного народу, його соціальнупсихіку накладають свій відбиток етнопсихологічні особливості.Тому тут також діють:

По-перше, принцип етноспецифічного детермінізму, якийпередбачає обов'язкове урахування в ході виборчої кампаніїзмісту і функціонування соціальної психіки етнічних спільнот,особливостей національного характеру та історичної пам'яті,свідомості і самосвідомості, своєрідність національного мислення тапрояву емоцій і почуттів, неповторність традицій, звичаїв і ритуалів,а також віросповідання та релігійних почуттів.

По-друге, принцип єдності національної свідомості інаціонально-своерідного шляху розвитку , який пояснює духовно-перцептивну, емоційну та вольову єдність етнічної спільноти,неповторність і своєрідність її розвитку.

По-третє, принцип розвитку національних адаптаційнихможливостей до політичних впливів , передбачаючого, з одного

43

боку, наявність відповідних труднощів у сприйнятті новихполітичних поглядів та ідей, які розходяться або суперечатьнаціональному характеру, звичаям, традиціям, поглядам та інше, зіншого-наявність можливостей для їх сприйняття через пошуккомпромісних ланок та поєднання національного із всезагальним,політичним, ідеями кандидата.

Принцип екологічності орієнтує на вивчення особливостейсоціальної психіки нації через аналіз специфіки середовища, в якомувона виникла, розвивалася, жила. Мова насамперед йде прогеографічні, кліматичні, ландшафтні та санітарні умови.

Принцип історичності. Він вимагає розглядати історичнеминуле нації, етнічних спільнот як особливе внутрішнє психічне, якетим чи іншим чином (більшою мірою через несвідоме і підсвідоме)впливає на її теперішнє і майбутнє, вибір у соціальному просторі ічасі, а значить на сприйняття ідей та впливів кандидатів.

Безумовно важливим підґрунтям впливу на соціальніпсихіки людських спільнот є етнопсихологія - наука про етнічні,психологічні, культурологічні особливості людей, які належать дорізних етнічних спільнот, націй.

Вона, як міждисциплінарна галузь знань, вивчає:-особливості психік людей, які належать до різних народів і

культур;-національні особливості світовідчуття, світосприйняття і

світорозуміння;-характер та особливості національних взаємовідносин;-прояв національного характеру, його особливості та його

підґрунтя;-психологічні чинники формування національної свідомості

і самосвідомості;-закономірності формування психології різних етнічних

спільнот і націй;-психологічні чинники формування загальнолюдського,

специфічного й особливого в кожній етнічній спільноті та нації.Додаткові можливості вивчення скритих змінних соціальної

психіки різних етнічних спільнот дають спеціальні соціально-психологічні методики, в тому числі оцінки соціально-психологічного стану нації та її окремих соціальних груп,

44

соціологічні дослідження (в рамках різних виборок), які слідвважати як кількісними так і якісними.

Досить важливим є історичний метод, що розкриваєдіалектику розвитку нації протягом віків у контексті його боротьби(війн, конфліктів, протистоянь), створення ним матеріальної ідуховної культури та ін. За його допомогою виявляються загальнізакономірності соціопсихологічного розвитку нації, а такожвідтворюється її соціально-психологічна карта (образ нації) вконкретно-історичний період.

Використовуючи метод порівняння і співставлення, можнавияснити відмінності між різними явищами у різних етнічнихспільнот такі, як звички, звичаї, традиції, національні стереотипи,установки та ідеї, національний характер, національна гордість,національна совість, національна емоційність, світовідчуття,світосприйняття, світорозуміння та інші, а також виявити чинники,які породили ці відмінності, особливості.

Принципи планомірності і безперервності впливу наелекторат досягаються ретельним плануванням відповідних заходів,проведенням цих заходів серед усіх категорій населеннябезперервно.

Принцип активності орієнтує на пошук нових активнихметодів впливу на електорат, ініціативи, зміни акцентів іпідходів, швидке реагування на зміни обстановки й неочікувані"удари" противників.

Принцип цілеспрямованості впливу полягає в строгомупідпорядкуванні його інтересам виконання основних завдань тадосягненню тактичних і стратегічних цілей, які стоять передкомандою кандидата.

Принцип своєчасності означає необхідність застосуваннявпливу на різні групи електорату тоді, коли це є доцільним,дає найбільший ефект, або хоча б не може принести шкоди.Він реалізується через постійне знання електорату, йогоособливостей, домагань, думок, поглядів, ідей, установок та ін.,уміння організувати роботу з вивчення, оперативного використаннярізних інформаційно-довідкових матеріалів. Вірогідність даних проелекторат забезпечується одержанням їх з різних джерел, ретельнимвивченням, зіставленням і повторним оглядом.

Уся робота з вивчення електорату повинна вестисяперспективно, масштабно. Для цього потрібно вивчати й

45

передбачати тенденції суспільних, групових, політичних, націо-нальних (етнічних) й виборних процесів, уміти прогнозуватиможливі зміни обстановки і орієнтацій електорату, робити з цьогоналежні висновки й вносити корективи у зміст і засоби впливу.

Ефективність вивчення електорату залежить від умілоговикористання різних джерел інформації, застосування комплексуформ, методів і прийомів для одержання даних про електорат тощо,її вирішальним критерієм є об'єктивність і глибина висновків.

Принцип наступальності досягається проявом ініціативи,розкриттям найбільш актуальних і життєво важливих питань,випередженням суперників у трактуванні й поясненні тихінших проблем, фактів, подій тощо, а також масованістю тарізноманітністю впливу на індивідуальні й соціальні психіки.

46

РОЗДІЛ 2ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ НА ЕЛЕКТОРАТ

2.1. Сутність психологічного впливу на електорат

Проблематика психологічного впливу продовжує залиша-тися, мабуть, найпопулярнішою сферою дослідницьких тапрактичних інтересів психології. Така ситуація пов'язана насампередз тим, що дана предметна галузь прямо виходить на розкриттямеханізмів, способів і методів управління психічними й соціально-психологічними явищами.

На загально методологічному рівні соціально-психологічноїтеорії психологічний вплив виступає системоутворюючою катего-рією психології, що багато в чому визначає цільову перспективу(тобто пошук законів управління психічними явищами) іприкладний потенціал, суспільне «обличчя» цієї науки, обумовленоїреальною «дієздатністю» виявлених у ній законів і концепцій,їхнього застосування в соціальній практиці. На більш конкретномурівні методологічного узагальнення саме категорія психологічноговпливу і повинна являти собою основне поняття відсутньої поки щоу вітчизняній науці прикладної методології, яка б з'єдналасоціально-психологічну науку із соціальною практикою, абстрактнунаукову думку і «живу» соціальну реальність.

Структуру соціально-психологічного чи психологічноговпливу можна подати в такий спосіб: суб'єкт, об'єкт, середовище,способи впливу, засоби, механізми.

Суб'єктами психологічного впливу можуть виступати якокрема людина (особистість), так і людські спільноти, а об'єкта-ми - найрізноманітніші соціально-психологічні явища: особистість,людські спільноти, їхній спосіб життя, поведінка, цінності,установки, стереотипи, почуття, думка, погляди та уподобання, атакож стратифікація суспільства, конфлікти, соціальна напруже-ність, натовп та ін. Традиційно до соціально-психологічнихспособів впливу відносять навіювання, зараження, наслідування,переконання. Насправді до їхнього числа відноситься все, що єзовнішнім психічним для особистості чи будь-якої соціальноїгрупи, в тому числі чутки, події, захоплення заручників, публічнітерористичні акти, аварії, епідемії, мітинги, демонстрації, релігія,голодування, страйки, акти самоспалення, засоби масовоїінформації, мода, реклама, наочна агітація, окремі виступи, актинепокори, вбивства політиків, економічні санкції, затримання чи

47

виплата зарплати (наприклад, перед голосуванням), компромат.імідж та інше. При ць^ому, як видно з наведених прикладів,способи впливу можуть бути як правовими, так і антиправовими, якстихійними, так і добре спланованими.

Питання про засоби й механізми психологічних впливіввиходять за рамки соціальної психології. Це міждисциплінарнапроблема. Вона може бути вирішена тільки при координації зусильпсихологів, соціологів, політиків, журналістів, фізиків, медиків таінших фахівців.

Соціально-психологічний вплив має свою технікузастосування. Взагалі психотехніка, як науковий напрямок, маєдавню історію. Перша з відомих книг Аристотеля «Риторика»спеціально була присвячена «мистецтву» психологічного впливу наінших людей; вона була написана приблизно в 350 році до н.е. імістила деякі основні принципи впливу й переконання. З поглядуАристотеля, успіх переконуючого впливу залежить від того, хтоговорить, що говорить і кому говорить. До речі, дана формуластала класичною формулою переконуючого впливу, але пройшласистематичну і всебічну експериментальну апробацію й перевіркулише в середині минулого XX століття завдяки знаменитій серії такзваних Ієльських досліджень, організованих під керівництвом КарлаХовланда і його учнів. Однак емпіричні спостереження й окремідослідження в галузі психології переконуючого впливу і соціаль-ного впливу, природно, зафіксовані набагато раніш. Психологія, усилу своєї практичної «загостреності», завжди була сфероюнайпильнішого інтересу (як життєвого, так і наукового) . Кількістьнаукових концепцій психологічного впливу (загальних іспеціальних), розроблених у традиціях різних психологічних шкіл,що описують цей феномен у різних його проявах і під різнимипонятійними визначеннями, на сьогодні складає кілька десятків.

Що ж стосується психотехніки впливу, то тут варто вказати,що є приватні теорії, пов'язані з розробкою реклами, виборами,застосуванням засобів масової інформації і ін. Сьогодні особливодалеко просунулися розробки в галузі «модифікації поведінки»,спрямовані на маніпулювання масовою поведінкою, формуваннянеобхідної суспільної думки, установок, поглядів тощо.

За останні 20—-25 років у світовій психології виникло рядпринципово нових концептуальних підходів, що намагаютьсявивчати цілісні взаємозв'язки між людиною і її оточенням. Ці

48

напрямки, будучи скоріше міждисциплінарними за характером,одержали різні найменування в залежності від своїх предметнихспрямувань; як приклад можна згадати поведінкову екологію,психологію архітектури, соціальну екологію, психогеографію та ін.

Центральним поняттям і в той же час одиницею дослідження(проведеного, в основному, методом спостереження) в екологічнійпсихології є поняття «місце поведінки» чи «поведінкова ситуація»."Місце поведінки"-характеристики середовища поведінки, у рамкахякої конкретна діяльність і поведінка людини уніфіковані і циклічноповторюються: наприклад, уніфікування рольовими розпоряджен-нями й характеристиками конкретної обстановки, поведінка людей ваптеці, на вулиці, в шкільному класі, на баскетбольномумайданчику, у громадському транспорті та ін. Це «місцеповедінки» поєднує фізичні властивості ситуації і соціальної норми,однозначно детермінує і визначені патери поведінки людей у данійконкретній ситуації. Іншими словами, специфічна поведінкаповинна виникнути скоріше, виходячи з організації специфічноїситуації, ніж на основі індивідуальних розбіжностей між людьми.Таким чином, «поводиться» не стільки сам індивід, скільки всяекологічна система (індивід і середовище), що змінюється в часі іпросторі.

До числа засобів впливу можна віднести, зокрема, сучасніметоди психологічної конверсії та індокринації, психопрограму-вання і психологічного контролю, а також методи групи активногосоціального навчання. Відмінною рисою цих методів і технік є те,що для досягнення кардинальних психологічних ефектів привикористанні більшості з них навмисно й досить тонко варіюєтьсяцілісний комплекс параметрів як фізичного, так і соціальногооточення, а також враховуються індивідуальні характеристикиоб'єктів впливу.

У психології впливу можна виділити два основнихнапрямки, пов'язані з неусвідомлюваною галуззю психічного.Перший напрямок як у науковому, так і в практичному планіохоплює велику групу методів насамперед саморегуляції ісамопрограмування, основною метою якої є мобілізація йудосконалювання індивідуальних психофізичних можливостейлюдини, розкриття і розвиток її творчих здібностей і потенціалів,знаходження стану творчого самопочуття й переживання.Розроблені, головним чином, у концептах ідеології східних

49

філософських навчань і шкіл ці методи використовують, восновному, засоби фізичної релаксації і концентрації уваги з метоюзаглибленого вивчення людиною самого себе, свого власного тіла,його окремих елементів і рухів, своєї «самости», пробудження своїхсуб'єктивних глибинних почуттів і переживань, знаходження стану«просвітління», головним чином з метою більш ефективногокерування своєю психічною діяльністю безвідносно до впливузовнішнього соціального оточення. У сучасному, трохи зміненому впорівнянні з минулим, варіанті досить широке поширення всьогоднішній людській культурі завоювали такі методи і технікипсихічного самовпливу і психофізичної саморегуляції як аутогеннийтренінг, трансцендентна медитація, біоенергетика і психосинтез,дихальна й голосова терапія, терапія руху і «рольфінг» та широкепоширення цих методів насамперед у західній культурі, про щосвідчить хоча б такий факт, що тільки в США до даного часунараховуються сотні установ і спеціальних центрів, що розробляютьі використовують різноманітні засоби модифікації поведінки ісамопрограмування психіки людини, де постійно задіяні мільйонилюдей.

Другий напрямок пов'язаний з вивченням можливостей ірозробкою засобів і методів зовнішніх впливів на сферу несвідомогоз метою цілеспрямованої модифікації психічних процесів, станів іповедінки людини, тобто в обхід контролю свідомості зазовнішньою стимуляцією. Особливо широко методи підпорогового(а також «маргінального») впливу використовуються в комерційнійрекламі і політичній пропаганді, а також у сучасному поп-арті і рок-культурі, розповсюджуваних за допомогою засобів масовоїінформації й комунікації.

На Заході визнають, що людина в сучасному суспільстві єоб'єктом постійної і цілеспрямованої психологічної маніпуляції йконтролю. Саме так найчастіше формують її базові соціальніпотреби, цінності, інтереси, визначені способи поведінки й стилюжиттєдіяльності. Фактично можливості цього маніпулювання прак-тично безмежні.

Широкий практичний інтерес до феномена й можливостейпідпорогового (чи так званого сублімального) впливу на психікувперше був означений роботою В. Паккарда (1957) «Таємнийвплив», де в ході ілюстрації значною кількістю емпіричних данихпроводилася основна думка про те, що всі люди постійно

50

знаходяться під впливом визначеного роду символічної стимуляції,котрі можуть не виявлятися п'ятьма основними почуттями людиниі що кількість її складає до 60% від усієї інформації, яканадходить у мозок. До досить ефективних практичних засобівневербального впливу можна віднести також так звані ефекти«дзеркалювання» і «синхронії», недавно відкриті в рамках новогонапрямку в психології «нейролінгвістичного програмування».«Дзеркалювання» виявляється в запозиченні й копіюванні поз,жестів, тону голосу, а іноді діалектів і вимови при взаємодіїпартнерів по спілкуванню.«Дзеркалювання», як вважають учені,підсилює взаємозв'язок і взаємовплив між партнерами зіспілкуванню. «Синхронія» пов'язана з тілесними ритмами того, хтослухає і того, хто говорить.

У дослідженнях із невербальної комунікації, зокрема,установлено, що люди при розмові ніби «підтанцьовують» своїмтілом у такт власної мови. Усі тілесні рухи синхронно акомпануютьцим ритмічним ударам чи синхронії. При інтеракційній синхроніїслухач також рухається в такт голосовому ритму того, хто говорить,забезпечуючи таким чином невидимий, але емоційнийвзаємозв'язок. Синхронія максимальна, коли ті, хто спілкуєтьсязнаходяться в стані згоди чи діалогу між собою. Вона мінімальнапри суперечці й конфлікті між ними. Коли увага при розмовірозсіюється, синхронія переривається. Очевидно, що людина, яказнайома і володіє такими витонченими прийомами невербальноговпливу на інших людей, має значну перевагу в організаціїміжособистісних контактів і виконанні потрібного їй психологічноговпливу на людей.

Ще одним з останніх «досягнень» в галузі "нейролінг-вістичного програмування" можна привести метод психологічноїдіагностики й впливу, розроблений на основі наукових достовірнихфактів про взаємозв'язок між положенням очей суб'єкта і сенсорнихпроцесів, що відповідають за прийом і переробку інформації, щонадходить у мозок. Так, зокрема, було встановлене наступне: колилюдина (правша) дивиться вгору і ліворуч, він викликає візуальнупам'ять; коли очі спрямовані вверх і праворуч, то це свідчить провиникнення нового зорового чи уявного образу; якщо очізнаходяться у горизонтальному положенні - значить відбуваєтьсяаудиторний контролюючий процес; очі вниз і ліворуч — означає, щопроцес .кінестичного введення інформації є ведучим; нарешті, очі

51

вниз і праворуч сигналізують про внутрішній діалог. З іншогобоку, якщо ведучий сенсорний канал у суб'єкта — кінестичний, тонайкращим способом впливу на нього буде включення його врелевантну ситуацію, конкретну діяльність. Слід зазначити, що всучасній системі професійної підготовки різного роду соціальнихпрацівників, педагогів, психологів, менеджерів та ін. приділяєтьсязначне місце навчанню прийомів і технік невербального впливу наінших людей, у тому числі й методів «нейролінгвістичногопрограмування».

Відзначимо насамперед орієнтацію багатьох науковихрозробок на системне «синтетичне» охоплення психічних явищ іпсихологічного впливу, зокрема, досить згадати роботи в галузі«Екологічної психології», психології поведінкових і соціальнихвпливів (Р. Баркер, 1963, 1973; Дж. Гібсон, 1988; А. Мерібіан, 1974 іін.). Емпіричним аналогом системного підходу може служитибагаторічний і фундаментальний цикл Ієльських досліджень К.Ховланда, присвячених комплексному вивченню факторів, щовпливають на сприймання об'єктом впливу переконуючоїінформації. Всебічному емпіричному аналізу були піддані можливіджерела інформації, саме по собі інформаційне повідомлення,канали, через які це повідомлення може бути переданим, і, нарешті,індивідуально-психологічні, особистісні характеристики реципієнтаяк об'єкта комунікації.

Своєрідним підсумком зробленого огляду будеформулювання деяких практичних правил і принципів організаціїефективної, переконуючої інформації (в основному придатної дляцілей масового впливу на аудиторію), що являють собою«квінтесенцію» з результатів насамперед Ієльських досліджень, атакож інших емпіричних розробок. Установлено, що думка людейпіддається більш сильному впливу з боку комунікаторів, котрі єекспертами у своїй галузі і викликають довіру. Враження прощирість комунікатора і довіра до нього (а, отже, і ефективністьвпливу) можуть бути збільшені, якщо він ясно й аргументованообстоює свою позицію, яка заслуговує довіри в тім, що вона явно неторкається його прагматичних інтересів і не приносять йому ніякоївигоди, і якщо він до того ж не намагається явно вплинути надумки людей. Однак якщо в комунікатора авторитет дуже високийперед даною аудиторією, то він усе-таки буде робити на неї вплив,навіть якщо аудиторія і буде знати про його прагматичні цілі й52

наміри ідентифікуватися з авторитетною фігурою, брати її заприклад. При високому авторитеті комунікатора аудиторія буде тимбільше переконана, чим більше протиріччя буде існувати між їїпочатковою думкою й точкою зору, що відстоює комунікатор. Колиж авторитет комунікатора не визначений і відверто слабшає, то вінможе впливати на аудиторію тільки при середній розбіжностіпозицій між ними.

Найбільший «переконуючий» ефект дає апеляціякомунікатора до емоцій (і позитивних, і негативних) аудиторії усполученні з логічною аргументацією і конкретними інструкціями звиконання дій у рамках поставлених завдань. Ефективність впливу вчималій мірі залежить також і від способу організації й стратегіїподачі інформації, що, в свою чергу, обов'язково повинні бутиспіввіднесені з конкретними характеристиками й актуальним станомтієї аудиторії, стосовно якого цей інформаційний вплив виконують.Сприймання аудиторією оптимальне, коли вона споконвічнеспокійна, задоволена і зацікавлена в спілкуванні. Разом з тим, більшінтелектуальна аудиторія в меншій мірі сприймає однобічнуаріументацію. Вона буде більш задоволена, якщо їй піднесуть такожальтернативні точки зору, але потім їх спростують. З іншого боку,якщо аудиторія має більш низький освітній рівень чи меншеінформована, і, крім того, доброзичлива до комунікатора, то йбільший вплив буде мати однобічна аргументація. Вартопобоюватися так званого «інокуляційного ефекту» в комунікації.Коротко: суть його полягає в тому, що людина споконвічне формуєнегативну установку на те повідомлення, яке погано аргументоване,тобто ніби «імунізує» проти прийняття всієї наступної інформаціїподібного змісту і з цього джерела, навіть якщо подальшіповідомлення і будуть підготовлені більш добротно й переконливо.В ситуації, коли два комунікатори захищають точки зоруальтернативні одна одній, то більше значення починає набуватитимчасова послідовність презентації повідомлень. Так,повідомлення першого комунікатора стане більш впливовим дляаудиторії, якщо часовий інтервал між першим і другим виступомбуде невеликий, але, Однак цей інтервал повинен бути великим міжостаннім виступом опонента й рішенням аудиторії як арбітра. Цейефект одержав назву «ефекту первинності». Друга тактика відомапід назвою "ефекту новизни", яка спрацьовує на користь виступуостаннього комунікатора. У цьому випадку потрібно, щоб часовий

53

інтервал між обома виступами був якнайбільший. В особливу групуспеціальних концепцій психологічного впливу, початок якимпоклали ще роботи Г. Тарда, Г. Лебона, Ф. Олпорта, В. М.Бехтерева й ін., можна виділити теоретичні й експериментальнідослідження групового тиску, а також явищ конформізму (М.Шериф, 1935; С. АШ, 1948 та ін.), групової поляризації (С.Московісі, М. Завалоні, 1969), «дифузії відповідальності в групі»(М. Уоллач, Н. Коуган і Д. Бем, 1964, ефекту «зрушення до ризику»(Р. Броун, 1965 і ін.), створення іміджу (В. М. Шепель) і ін.

Основні процедури, прийоми й техніки психологічноговпливу, що використовуються в поведінкових технологіяхпрактичної роботи з людьми, можна класифікувати так: а) грарізних соціальних ролей і повчання їх більш ефективномувиконанню; б) позитивне підкріплення за допомогою різнихприйомів і технік, що сприяють формуванню потрібнихповедінкових реакцій (наприклад, вручення призових жетонів, відкількості яких залежать майбутні моральні й матеріальні «блага»клієнта); в) систематична десензитизація, яка заснована напроцедурах стримування небажаних форм поведінки. Вона,звичайно, включає три компоненти: релаксацію за допомогоюаутотренінгу (Джекобс); ієрархізацію суб'єктом життєвих сцен іподій по мірі труднощів і ймовірності їхнього уникнення задопомогою запису і наступного обговорення з терапевтом і, нарешті,з'єднання перших двох процедур; г) аверсивні процедури практикиповедінкової терапії й тренінгу. В їхній основі лежить негативнепідкріплення (чи попросту покарання) як оперативного, так іресподентного типу. До технічних прийомів аверсивної процедуриможна віднести різного роду штрафи за небажану поведінку,блокування можливостей доступу до позитивних стимулів і, нав-паки, пересичення позитивною стимуляцією та інше; д) моделюван-ня як прийом психологічного впливу з метою оволодіння новими чимодифікації поведінкових реакцій об'єкта, що стало головноютехнікою в практиці поведінкової терапії.

Дослідники і практики в цій галузі іноді використовуютьсинонімічні аналогії для позначення цієї процедури такі, як імітація,що замінює повчання, підкріплення, ідентифікацію, спонукання йзгасання, а також соціальна фасілітація, гра ролей і зараження. Неважко помітити, що техніка моделювання заснована, головнимчином, на спостереженні за навколишніми подіями й поведінкою54

інших людей і наступному використанні цього досвіду суб'єктом ворганізації власних поведінкових реакцій на відповідні схожі події.

Особливий внесок у розробку основних принципів сучаснихспеціальних наукових концепцій впливу зробили теорії (більшвисокого рівня методологічного узагальнення), розроблені в рамкахкогнітивного напрямку західної соціальної психології. До їхньогочисла можна, зокрема, віднести групу теорій когнітивноївідповідності (Ф. Хайдер, Т. Ньюком, Л. Фестингер і ін.), теоріюсоціального порівняння (Л. Фестингер), теорії атрибуції йсамоатрибуції (С. Шехтер, Дж. Сингер і ін.), теорію атракції (Т.Ньюком і ін.), теорію самовиховання (Д. Бем), теорію управліннявраженням (Дж. Тедеші). інтенсивну теорію (М. Розенберг) і деякіінші.

Однією з найвпливовіших пояснювальних концепційпроцесу переконання (поряд з іншими) довгий час виступала теоріякогнітивного дисонансу, розроблена Л. Фестингером (1957). Цяконцепція, як відомо, породила величезну кількістьекспериментальних (головним чином лабораторних) досліджень івплинула на психологічну практику. Даючи загальнухарактеристику цієї теорії, автори книги «Сучасна соціальнапсихологія на Заході» вважають, що вона «може бути викладена втрьох основних пунктах: а) між когнітивними елементами можевиникати дисонанс, б) існування дисонансу викликає прагненнязменшити його чи перешкодити його росту; в) прояв цьогопрагнення включає: зміну поведінки чи зміну знання, чи обережнеставлення до нової інформації». Відповідно до цього й для того,щоб виконати психологічний вплив на іншу людину, треба спочаткуза рахунок зовнішніх впливів (вербальних, невербальних,ситуаційних факторів) якимсь чином спровокувати посиленнядисонансу в його внутрішній когнітивній структурі, викликатипорушення в цілісній єдності елементів, що складає звичний «Я» —образ цієї людини. Переживання суб'єктом стану когнітивногодисонансу, у свою чергу, можна спонукати, мотивувати його навідновлення когнітивного балансу, рівноваги, але за рахунок ужезміни своїх колишніх, звичних для нього аттитюдів відповідно доповедінкових моделей.

Таким чином, скорочення дисонансу є его-захистомповедінки. Скорочуючи дисонанс, людина тим самим зберігаєцілісний і позитивний образ самого себе. Разом з тим, хоча таке его-

55

захисне поведінки може бути розглянуте скоріше як корисне, уреальному житті - ця поведінка, як доводить практика, іноді можепривести до негативних (і навіть згубних) наслідків як для самоїлюдини, так і для навколишніх людей.

Практика і дослідження, Однак показують, що перспективи йшанси викликати значний когнітивний дисонанс за допомогоюзовнішніх впливів істотно знижуються, чим цілісніше, стійкіше,позитивніше, рефлексивніше буде «Я» — образ суб'єкта, чимзначнішими, ціннісними і більш усвідомленими будуть йогоаттитюди, що піддаються впливу.

Усе це ще раз указує на важливість наявності й характерувнутрішньої системи самоконтролю в людини, а також (що не меншважливо) дає підставу стверджувати, що процес психологічноговпливу значною мірою можна трактувати як процес самовпливу.Разом з тим, робота системи самоконтролю може бути забезпеченане тільки внутрішніми процесами саморегуляції, аледетермінуватися і деяким іншим, наприклад, специфічнимсоціальним оточенням людини (посилюючим чи ж послаблюючийого систему внутрішніх захистів), а також деякою авторитетноюфігурою, що актуально може і не бути присутньою у соціальномупросторі суб'єкта, але котра присутня в його внутрішнімсуб'єктивно-особистісному полі, особою, з якою він ідентифікуєсебе.

З урахуванням цих зауважень розглянемо деякі практичнірекомендації й висновки по використанню можливих конкретнихтактик і прийомів психологічного впливу на людей, розроблених уконтексті розглянутої парадигми. Зробимо ми це на основіматеріалу, узятого з відомої книги американського психологаЕ. Аронсона «Соціальна тварина» (1972). Обговорюючи ціпроблеми, він, зокрема, пише: «...якби сучасний Макіавелі дававпоради сучасним правителям, він, можливо, запропонував бинаступні стратегії, засновані на даній теорії:

1. Якщо хочете сформувати в когось більш позитивніаттитюди на об'єкт, дайте йому можливість якимсь чином пов'язатисебе з цим об'єктом. Розроблено кілька прийомів такої ескалаціїмотивації у людини щодо якого-небудь зовнішнього об'єкта. Сюди,у першу чергу, можна віднести прийоми, що підвищують значимістьі цінність для суб'єкта здійснення їм тих чи інших дій і вчинків. Дляцього, наприклад, можна частково блокувати можливість його

56

включення в яку-небудь діяльність чи спілкування, створититруднощі для оволодіння яким-небудь предметом за допомогою,скажемо, таких технік психологічного впливу, як «незавершена дія»(«ефект Б. В. Зейгарник») чи здійснення з цією людиною якого-небудь обряду «ініціації» та ін. Дисонансна теорія стверджує, що втій мері, у якій людина приклала великі зусилля для досягненняякоїсь мети, тим ця мета буде більш значимою і більш привабливоюдля неї у порівнянні з тією ситуацією, коли для її досягнення вона незатратила ніяких зусиль. Такою метою, природно, можуть виступатине тільки речі й предмети, але й інші люди.

2. Ще одна ефективна тактика, але прямо зворотнапопередній, одержала найменування «ілюзорної терапії». Суть їїполягає в тому, що людину спочатку пов'язують невеликимизобов'язаннями, одержують від неї згоду в малому, щоб надаліпоступово втягувати її в зобов'язання більш ґрунтовного порядку,збільшуючи ймовірність згоди у великому. Типовим прикладомвикористання цієї техніки є поведінки гарного продавця і «наївного»покупця. Психологічний механізм даної тактики пов'язаний з тим,що в людини спочатку формується установка і є в наявності деякапрактика в самозахисті нових своїх дій чи переконань, що у своючергу цю установку закріплює: надалі це і дозволяє даній людиніпротидіяти можливим будь-яким іншим спробам впливу ззовні.

Щось подібне пропонує також і Д. Карнегі у своїй голоснійкнизі «Як завоювати друзів і впливати на людей», де, як відомо,представлений цілий звід прийомів і правил маніпулювання іншимилюдьми. Так, скажемо, правила ставлять за обов'язок наступне. Длятого щоб переконати іншу людину, ні в якому разі не можнавступати з нею у відкриту суперечку. Навпаки, щоб схилити цюлюдину на свою сторону, рекомендує Д. Карнегі, необхіднобудувати спілкування з цією людиною на такій основі, щобостанній, у відповідь на ваші питання й прохання, ніколи не зміг бивимовити слово «Ні», але, навпаки, завжди і голосом, і жестамитільки б підтверджував свою згоду з вами і вашими пропозиціями.

3. У дусі даної «ідеології» розроблене технологічне правило,пов'язане з формуванням нових і зміною старих установок і моделейповедінки людини. Воно говорить: якщо ви хочете підсилитиморальні установки чи, навпаки, пом'якшити ставлення іншоїлюдини до якого-небудь вчинку чи дії, які ця людина ранішевважала в чомусь непотрібними чи неприйнятними для себе,

57

спонукати» її на здійснення саме цього вчинку. Найефективніше цеможна зробити, спонукавши людину привселюдно заявити про своюлояльність чи виступити на захист чогось такого, із чим вона колисьмогла бути не згідною. Виниклий дисонанс між привселюднозробленою дією і старими переконаннями швидше за все приведе дотого (як вважають фахівці з галузі когнітивного дисонансу), що цялюдина буде «змушена» змінити свої колишні погляди вбік більшоївідповідальності за свої вчинки. Цей ефект був названий«контратгатютним захистом» і користувався значноюдослідницькою увагою.

4. Значним авторитетом в галузі теорії та практикипсихологічного впливу заслужено користувався цикл робіт,виконаний під керівництвом американського психолога У. Мак-Гайра. Так, переслідуючи альтернативні (у порівнянні з усімпопереднім) цілі й завдання, він на основі своїх досліджень відкривфеномен, названий ним «інокуляційним ефектом». Цей феноменстав використовуватися як ведуча пояснювальна модель длярозуміння психологічних механізмів, що лежать в основіпородження й посилення опору людини до контраргументів іконтрпропагандистських впливів. Суть відкритого У. Мак-Гайром«ефекту» полягає в тому, що для посилення опору доконтрпропаганди необхідно спочатку ознайомити суб'єкта зконтрінформацією, але невеликого обсягу і не занадто особистіснозначимою. Ця техніка, власне кажучи, застосовується так само, як цероблять лікарі при щепленнях невеликих доз хвороботворнихвірусів для провокації підвищення опірності організму протихвороби. Уведена в такий спосіб у свідомості людини альтернативнаінформація повинна викликати визначений внутрішній дисонанс(але незначний за силою), що в кінцевому рахунку повинно змуситицю людину почати визначену розумову роботу з приведення своєїкогнітивної системи в колишній збалансований стан; робить він це,як правило, за допомогою добутих ще більш вагомих аргументів узахист основної своєї позиції. На думку У. Мак-Гайра, така роботаповинна ще більш зміцнити впевненість суб'єкта в правоті своїхпереконань. Той же механізм опору повинний спрацьовувати і принеобхідності остаточно затвердити людиною ухвалені конкретнірішення щодо якої-небудь дії й учинку.

5. Наступна за цим логіка міркувань наштовхує нависновок про те, що для появи кардинальних особистісних змін у

58

людині і його когнітивній організації, необхідний впливзовнішньої стимуляції такої інтенсивності і суб'єктивноїзначимості, що виявилася б здатною дисбалансувати ціліснуаттитюдну систему цієї людини. У практичній роботі з людьмидля цієї мети найчастіше застосовуються вже згадувані прийоми«ілюзивної» терапії, а також так звані техніки «катарсичного»впливу, що викликають досить сильні емоційні реакції уклієнтів. Головною вимогою тут є наявність високогопрофесіоналізму в роботі з такого роду прийомамипсихологічного впливу, щоб уникнути негативних для клієнтарецидивів і наслідків.

6. З іншого боку, були отримані, на перший погляд, іпарадоксальні результати, коли більш сильний вплив (скажемо,заохочення чи покарання) або застереження про нього, ніякимчином не позначалися на зміні в системі індивідуальних аттитюдівсуб'єкта. Для пояснення цих «парадоксальних» результатівЛ. Фестингер узвичаїв поділ внутрішнього і зовнішньоговиправдання людиною своїх учинків і інтерпретує цей феноментакож у контексті «контраттитюдного захисту». Так, скажімо, якщоякась людина зважується робити якусь публічну заяву, яка явнорозходиться з її думкою і принципами, але одержує за це високувинагороду, то вона, швидше за все, виправдає себе і свій учинок(тобто не змінить свої установки) тим, що інцидент, який мавмісце, був спровокований високою ставкою гонорару (зовнішнєвиправдання). І, навпаки, та людина, яка зважилася на подібну акціюбезоплатно чи за незначну винагороду, напевно повинна будезмінити ставлення до свого вчинку в позитивну сторону, оскількинемає можливості виправдати його зовнішніми причинами, але єпотреба зберегти свій цілісний і позитивний образ у власних очах.Тому швидше за все, що ця людина кардинально модифікує своїпервісні аттитюди і змусить переконати самого себе в істинності йщирості вчиненого.

«Маніпулятивна доктрина» складає «ідеологію» більшостісучасних служб психологічної допомоги, вона лежить в основітехнології і багатьох методів психотерапевтичної і психокорекційноїроботи. У цьому випадку інша людина (можливо, навіть із кращихспонукань), але все-таки підганяється під деякий еталон(найчастіше за допомогою досить витончених, зовні цілкомгуманних прийомів), що існує в професійній когнітивній карті

59

«всемогутнього» і «всезнаючого» психотерапевта: сам же пацієнт уцьому випадку позбавляється права на яку-небудь самостійність убаченні ситуації й прийнятті рішень. Добре відомий впливпсихологічних препаратів на психіку людини. З урахуваннямостанніх досягнень не тільки в психології, але і «суміжних» наук(біології, нейро- і психофізіології, кібернетики, психофармакології іт.п.) розробляються й продовжують удосконалюватися методипідпорогового впливу, методи психологічної індокринації іконверсії, засобу місцевого психічного контролю і психопро-грамування та ін. Доказом цьому може служити, зокрема, доситьвідомий ефект «зомбі». У стародавності, як пише у своїй книзіЛ. П. Гримак, «так називали в африканських племенах людей,психіка яких за допомогою наркотичних речовин і спеціальнихпсихічних впливів жорстко програмувалася; вони виконували звисокою надійністю будь-яке доручення вождя і навіть могли вбитисебе, свою матір, своїх дітей»[23]. Зважаючи на все, дана «традиція»не тільки не перервалася, але й удосконалюється. З посиланням наінші роботи, цей же автор описує реальний випадок, коли, скорішевипадково, був виявлений такий сучасний робот, алезапрограмований уже на 4 (чотири) зовсім різних особистіснихархетипи. Переклад на кожний з цих сомнамбулічних станів (пронаявність яких ця людина, за його словами, раніше не догадувалася,аж до сеансів, проведених із ним, спеціальних гіпнотичних впливів),очевидно, здійснювався персональним індуктором «зомбі» задопомогою спеціальних «кодових» слів, фраз, команд.

Принциповим положенням гуманістичної концепції є те, щоактивність людини й потреба в самовдосконаленні існує неізольовано, а в умовах взаємин між людьми, спілкування між ними,побудованого на принципі діалогу.

Класичне формулювання психологічних передумов іпринципів діалогічної міжособистісної взаємодії уперше, як відомо,представив відомий американський психолог, психотерапевт і одиніз родоначальників гуманістичної психології К. Роджерс. Вінвиділив три основних умови забезпечення спілкування-діалогу чиіндивіду ально-розвиваючого спілкування:

а) природність, відкритість і спонтанність у вираженнісуб'єктивних почуттів і відчуттів, що виникають між партнерами вкожен окремий момент їхньої взаємодії;

60

б) безумовне позитивне ставлення до інших осіб і до самогосебе, турбота про іншого і прийняття його як рівноправногопартнера по спілкуванню;

в) емпатичного розуміння, уміння тонко й адекватноспівпереживати почуття, настрої, думки іншої людини в ходіміжособистісних контактів із нею.

Розкриваючи останню умову діалогічного спілкування,К. Роджерс підкреслює, зокрема, що емпатичне розуміння вперспективі може допомогти краще відчути не тільки явно вираженіпсихічні особливості, усвідомлені стани іншої людини, але й їїнеусвідомлювані переживання й процеси. Уміння правильно чиактивно слухати й співпереживати, налаштовуватися на «хвилю»співрозмовника, а також здатність розкриватися самому К. Роджерсвважає найважливішими потенційними і діючими силами, щовпливають на психічні й особистісні зміни в людях, на розвитокїхнього індивідуального й творчого потенціалів.

Якщо ж звернутися до процесу взаємодії, то вона в цьомувипадку, як відзначалося вище, втрачає свою традиційну«одномірність», знаходячи новий «багатомірний» і діалектичнийзміст. Стратегію взаємодії, що реалізується в ситуації діалогу,можна назвати розвиваючою головним чином тому, що тільки в цихумовах забезпечується здоровий і повноцінний розвиток ісаморозвиток усієї системи психічної організації і саморегуляції.

Діалог-це: 1) первинна, родова форма людського буття йспілкування, що визначає здоровий психічний розвиток особистості;2) ведуча детермінанта цього розвитку, що забезпечуєфункціонування механізму інтеріорізації, за допомогою якоїзовнішня споконвічна взаємодія в системі «дитина-дорослий»переходить «усередину» дитини, визначаючи тим самим йогоіндивідуальну (інтерсуб'єктивну за змістом) психологічнусвоєрідність; 3) принцип і метод вивчення людини за допомогоюреконструкції змісту внутрішніх значеннєвих полів суб'єктів, якіекстеризуються та розкриваються в ситуації діалогу між ними;4) процес (що важко формалізується у позитивістській традиції),що розвертається по своїх (до кінця ще не з'ясованих) законах, посвоїй внутрішній діалектичній логіці і «напруженій» динаміці;5) визначений психофізіологічний стан, що розвертається вміжособистісному просторі людей, що спілкуються між собою, щоте саме що інфантильне переживання стану емоційного

61

комфорту при фізичному контакті матері і дитини; 6) вищий рівеньорганізації відносин і спілкування між людьми; 7) найефективнішийметод педагогічних, психокорекційних, міжособистісних впливів; 8)творчий процес. У світлі сказаного слід зазначити також, щоустановка на діалогічні відносини чи діалогічну інтенцію, повиннаскладати вихідну внутрішню професійно-особистісну позиціюкожного, чия сфера діяльності так чи інакше торкається сфери йвідносин (психолога, педагога, керівника, лікаря, психотерапевта іт.п.)-

Сформульовані загальні емпіричні ознаки й принципиорганізації спілкування-діалогу, збагачені за рахунок категоріальнихконструктів і ідей, що прийшли з гуманітарних наук, одержалисвою подальшу конкретизацію в роботах психологів-практиків, щоістотно поглибили розуміння цього процесу стосовно до завдань іпроблем забезпечення психологічної допомоги людям. Для цілейбільш повноцінного й адекватного опису реальногопсихотерапевтичного процесу в професійний побут психолога (крімдіалогу) входять такі нові категорії, як емпіричне слухання, мовнийжанр, діалогічна інтенція, делегування відповідальності,психологічна відкритість та ін.

4. Нейролінгвістичний вплив (НЛП — нейролінгвістичнепрограмування) — вид психологічного впливу, що змінюємотивацію людей шляхом введення в їхню свідомість спеціальнихлінгвістичних програм.

При цьому основним об'єктом впливу є нейрофізіологічнаактивність мозку і виникаючі завдяки їй емоційно-вольові стани.Головним засобом впливу виступають спеціально підібранівербальні (словесні) і невербальні лінгвістичні програми, засвоєннязмісту яких дозволяє змінити в заданому напрямку переконання,погляди і уявлення людини (як окремого індивіда, так і цілих груплюдей). Суб'єктом нейролінгвістичного впливу виступає фахівець.

Для такого впливу спочатку потрібно виявити у психіцісуперечливі (конфліктуючі) погляди і переконання, а такожнегативні емоційні стани (переживання, настрою, почуття), яківиникають у людей під цим впливом. На наступному етапі задопомогою спеціальних прийомів слід "допомогти" їм усвідомитидискомфортність їхнього реального стану (соціально-економічного,культурного, фізичного і, як наслідок, -— психологічного) і внести

62

зміни у свідомість, що змушує людей по-іншому сприйматиконкретного кандидата, його ідеї, погляди, переконання тощо.

Після того, як під таким впливом людина «зрозуміла», щоїй «потрібно», вона самостійно (але під впливом закладеного в їїпсихіці стереотипу сприйняття) починає збирати інформацію просвою повсякденну діяльність, про свої стани і переживання.Порівнюючи свій реальний, присутній в даний момент стан збажаним (можливим), він визначає, які свої ресурси йому потрібномобілізувати і що конкретно треба зробити, щоб досягтикомфортності почуттів і настроїв.

У ході нейролінгвістичного програмування звичайновикористовують ефекти «дзеркального відображення»,«синхронізації» і «психологічної сигналізації».

«Дзеркальне відображення» це пряме, що рідкоосмислюється, (копіювання) поз, жестів, характерних рухів,інтонацій, діалектичних або жаргонних особливостей мови, щопідсилює взаємозв'язок і взаємовплив людей один на одного.

«Синхронізація» - - це взаємне підстроювання тілеснихритмів (включаючи ритм подиху) суб'єктом, який слухає, ісуб'єктом, який говорить. Так, відомо, що люди під час розмовиніби «пританцьовують» своїм тілом у такт власної мови для додачіїй більшої виразності. При цьому слухач теж робить мікрорухи втакт ритму голосу співрозмовника, забезпечуючи тим самимневидимий, але емоційний взаємозв'язок з ним, що відчуваєтьсяпідсвідоме. Синхронія максимальна, якщо ті, що спілкуються,знаходяться в стані згоди чи діалогу між собою. І вона мінімальнапри суперечці і конфлікті між ними. Коли увага розсіюється,синхронізація теж переривається. Людина, що знає особливостіподібної синхронії, може використовувати їх для впливу на іншихлюдей, тим самим забезпечуючи свою перевагу в процесіспілкування і роблячи потрібний їй психологічний вплив.

«Психологічна сигналізація» --це взаємозв'язок, що існуєміж положенням очей суб'єкта і сенсорних процесів, щовідповідають за прийом і переробку інформації, яка надходить уйого мозок.

Психоаналітичний і Нейролінгвістичний види впливівкорисні тоді, коли вони використовуються в гуманних цілях. Якщож їх застосовують для забезпечення свого панування, то вони єпсихологічним насильством над людьми.

63

5. Психотронний (парапсихологічний, екстрасенсорний)вплив — це вплив на інших^людей, який здійснюється шляхомпередачі інформації через неусвідомлюване сприйняття.

Що ж стосується психотронної зброї, то відомі факти робіт зістворення генераторів високочастотного і низькочастотногокодування мозку, біолокаційних установок, по використаннюхімічних і біологічних засобів з метою стимулювання визначенихпсихологічних реакцій. Психотроніка орієнтується переважно наметоди, пов'язані з застосуванням технічних засобів впливу насвідомість, наприклад, згаданих генераторів. У даний час ще раноговорити про активне використання психотронного зброї як засобупсихологічного впливу, однак її фахівці роблять усе можливе, щобмаксимально застосовувати те, що вже хоча б мінімальнонапрацьоване.

Психологічний вплив — це вплив на людей (на окремихіндивідів і на групи), який виконується з метою змінипсихологічних структур їхньої свідомості і підсвідомості,трансформації емоційних станів, стимулювання визначених типівповедінки. Можна сказати, що психологічний вплив-це діїпосередництвом зовнішнього психічного на психіки окремихіндивідів і соціальні психіки людських спільнот з метоюруйнування певних психічних утворень (ідей, поглядів, думок,стереотипів, установок, цінностей та ін.) і формуваннянеобхідних (вигідних) для даного кандидата чи партії (блоку).Мова йде про зміни, які відбуваються на різних рівнях іпідсистемах індивідуальної та соціальної психік. Ці зміниможуть бути різними як за шириною, так і за часовоюстійкістю, а також за полярністю (для суб'єкта впливу):позитивними, нейтральними, негативними.

За широтою розрізняють парціальні зміни, тобто зміниякого-небудь психологічного параметру (наприклад, установкищодо конкретного кандидата чи думки про нього), та більшзагальні зміни в індивідуальній і соціальній психіці, тобто змінцілого ряду внутрішнього психічного установок, стереотипів,цінностей, мотивів, поглядів, думок тощо. З часом зміниможуть бути короткотривалими й довготривалими.

Виділяють три етапи психологічного впливу: операційний,коли здійснюється діяльність його суб'єкта; процесуальний, колимає місце прийняття (схвалення) чи неприйняття (несхвалення)

64

даного впливу його об'єктом; заключний, коли виявляютьсявідповідні реакції як наслідок перебудови психіки об'єкта впливу.

Перебудова психіки під певним впливом може бути різноюяк за широтою, так і за тимчасовою стійкістю. За першим критеріємрозрізняють парціальні зміни, тобто зміни якої-небудь однієїпсихологічної якості (наприклад, думки людини про конкретнеявище, кандидата, програму тощо), і більш загальні зміни психіки,тобто зміни ряду психологічних якостей індивіда (чи групи). Задругим критерієм зміни можуть бути короткочасними і тривалими.

Застосування психологічного впливу під час виборчоїкампанії має свої особливості:

- допускаються, як правило, тільки гуманні способи іприйоми психологічного впливу;

— психологічний вплив здійснюється цілеспрямовано,масово, різнобічне;

діє прагнення досягти максимальної психогенноїрезультативності впливу.

Психологічний вплив виконується на конкретні сферипсихіки окремої людини, груп людей і суспільної психології вцілому:

— необхіднісно-мотиваційну (знання, переконання, ціннісніорієнтації, потяги, бажання);

— інтелектуально-пізнавальну (відчуття, сприйняття,уявлення, уява, пам'ять і мислення);

- емоційно-вольову (емоції, почуття, настрої, вольовіпроцеси);

—комунікативно-поведінкову (характер і особливостіспілкування, взаємодії, взаємин, міжособистісного сприйняття).

Це означає, що психологічний вплив тільки тоді даєнайбільший реальний ефект, коли враховуються властиві цимконкретним сферам особливості функціонування індивідуальної ісоціальної психік.

Психологічний вплив має свої закономірності:- якщо він спрямований на необхіднісно-мотиваційну

сферу людей, то його результати позначаються насамперед наспрямованості і силі спонукань (потягів і бажань) людей;

— коли під прицілом виявляється емоційна сфера психіки, тоце відбивається на внутрішніх переживаннях, а також наміжособистісних відносинах;

65

— сполучення впливів на обидві названі сфери дозволяєвпливати на вольову активність людей і в такий спосіб керуватиїхньою поведінкою;

— вплив на комунікативно-поведінкову сферу (специфікувзаємин і спілкування) дозволяє створювати соціально-психологічний комфорт і дискомфорт, змушувати людей спів-працювати або конфліктувати з навколишніми;

— у результаті психологічного впливу на інтелектуально-пізнавальну сферу людини змінюються в потрібну сторону їїуявлення, характер сприйняття інформації і, в підсумку, її «картинасвіту».

Людська психіка (тобто об'єкт психологічного впливу) — цесистема необхіднісно-мотиваційних, інтелектуально-пізнавальних,емоційно-вольових і комунікативно-поведінкових компонентів.Вона може функціонувати чи врівноважено, чи з перекосом віснуючих взаємозв'язках. Визначається те й інше ефектомкогнітивного дисонансу.

Когнітивний дисонанс — це таке явище, якому властивінаступні характеристики:

а) між інтелектуально-пізнавальними і всіма іншимикомпонентами психіки має місце дисонанс, тобто непогодженість,суперечливість;

б) існування дисонансу викликає взменшити його чи хоча б перешкодитизбільшенню;

в) прояв даного прагнення виглядає як: а) недовірливеставлення до нової інформації; б) зміна поведінки відповідно донової інформації; в) переосмислення колишньої інформації в новомуракурсі.

У відповідності зі сказаним, для того, щоб зробитипсихологічний вплив, необхідно спочатку спровокувати збої іперекоси у функціонуванні окремих компонентів психіки об'єктавпливу. Динамічна рівновага між ними порушиться і він почнепереживати стан когнітивного дисонансу. Після цього можнаспонукати його до відновлення щиросердечної рівноваги за рахунокзміни своїх колишніх, звичних для нього поглядів, переконань івідносин, а потім і стереотипів поведінки.

Практично кожен виборець усвідомлює, що для зміниситуації в державі на краще потрібне ефективне управління нею,

66

людини прагненняйого подальшому

тобто вибирати слід кращих. Але він нерідко бачить, що обіцянкикандидата після його обрання забуваються ним, або від ньоговимагають голосувати за "свого" (на думку виборця,недостойного, кандидата (члена однієї партії чи конфесії, занаціональними, а не діловими ознаками та ін.). Тоді перед нимпостає альтернатива: за кого голосувати, як вчинити правильно?Відбувається ретельний пошук рішення (тобто переживаннякогнітивного дисонансу). Людині необхідно вибрати один з цихваріантів, внутрішньо прийняти або думки (вказівки) інших, абодіяти так, як він вважає правильним.

У ході постійного психологічного впливу здійснюєтьсяробота з подальшої трансформації світогляду виборців, спрямованоїна зміну наявних у них ціннісних орієнтацій, думок про того чиіншого кандидата на інші. Знайомство з новими поглядами,ідеями, думками, особистісними якостями кандидатів, їхпорівняння тощо вимагають відмовлення від устояних переконань,що знову приводить до виникнення когнітивного дисонансу. Начию користь буде прийняте рішення в цьому випадку, залежить відцілого ряду факторів (віку, міри його (виборця) інтелектуальногорозвитку, рівня національної і громадянської свідомості, якостіпроведеної з ним роботи та ін.). Результативність психологічноговпливу залежить також від особливостей механізмів трансформаціїпереконань, стереотипів і установок людей.

Переконання— це осмислені, стійкі мотиви діяльностілюдей, що виявляються в їхніх діях, вчинках і поведінці. Наприклад,в Україні з 1991 року в будь-якій виборчій кампанії звичайнокультивують так звані ідеологічні штампи - комуніст, бандерівець,кадебіст, сексот і т. ін., нібито позбавлені політичноїспрямованості. Це приносить свої плоди.

При цьому, відповідно до закономірностей когнітивногодисонансу, що склався, переконання піддаються коливанням. Томуцілеспрямований психологічний вплив ззовні сприяє їхньомуослабленню, нейтралізації чи заміні на протилежні.

Використання засобів психологічного впливу дає найкращірезультати тоді, коли вони застосовуються в сприятливійобстановці. Один з найефективніших способів створення такоїобстановки полягає в тому, щоб логічно посіяти сумніви, підвестилюдей до думки про невірність своїх поглядів. Наприклад,повідомлення про факти зловживань даним кандидатом, надання

67

їм можливості ознайомитися, наприклад, з відеозаписамивідповідного змісту, свідченнями інших людей, посилання на"авторитетні" джерела, розкриття "діяльності" цього кандидата,показ реальних кінцевих результатів та іншого, як показує практикапсихологічного впливу, сприяє досягненню мети.

У ході психологічного впливу трансформуються стереотипивиборців. Стереотипи являють собою розповсюджені у визначенихсоціальних і етнічних групах схематизовані уявлення про фактидійсності, що обумовлюють дуже спрощені (як правило —неадекватні реальності) оцінки і судження представниками цих груп.Вони формуються в результаті кількаразового значеннєвого йемоційного акцентування свідомості людей на тих чи інших явищахі подіях, багаторазового їхнього сприйняття і фіксування в пам'яті.

Стереотипи найчастіше відбивають не істотні (глибинні), азовнішні, найпомітніші, найяскравіші риси явища чи події. Будь-якаоцінка останніх, звичайно, приймається без доказів і вважаєтьсянайправильнішою. Важливо відзначити, що стереотипи виникають віндивідуальній, груповій і суспільній свідомості в результаті впливуне тільки навколишньої дійсності, але і внаслідок сприйняттядосвіду, думок, суджень інших людей.

Саме тому стереотипи можуть ставати об'єктом психо-логічного впливу, їхня трансформація є одночасно і передумовоюефективності такого впливу, і умовою, дотримання якої дозволяє впідсумку змінити поведінки людей. Так, кожен кандидат (йогокоманда) формує стереотип позитивного ставлення виборців досвоєї програми, особистості тощо. Ціль же органів психологічноговпливу конкурентів часто полягає в дискредитації всіх інших,руйнуванні стереотипу позитивного ставлення громадян до них.

Через психологічний вплив трансформуються також уста-новки виборців. Установка — це стан внутрішньої готовності(настроєності) людей на специфічний для них прояв почуттів,інтелектуально-пізнавальної і вольової активності, динаміки іхарактеру спілкування, предметно-практичної діяльності і т.д., щовідповідає наявним у них потребам.

Виникненню установки, як правило, передує усвідомленнявиборцями визначеної потреби і тих умов, у яких ця потреба можебути задоволена. Цілеспрямований психологічний вплив створюєтаку ситуацію, у якій наявна потреба задовольняється наданнямлюдям конкретної інформації, піднесеної певним чином. Завдяки їй

68

установка формується, закріплюється, замінюється чи змінюється усвідомості людей.

Існують закономірності формування і прояву установок уході виборчої кампанії, серед яких для психологічного впливунайважливіші наступні:

-залежність психологічного впливу від соціальної дійсності.Якщо психологічний вплив має на меті формування відповіднихнових переконань, поглядів, ціннісних орієнтацій, а люди в цей часявно бачать зовсім інше, то такий вплив не приведе до їх зміни убажаному напрямку;

- незалежно від майстерності подачі й особливостей зміступсихологічного впливу, він не буде ефективним, якщо не відповідаєвнутрішнім потребам людини;

- змінити поведінку людей у результаті психологічноговпливу можна тільки в тій мірі, у якій удасться похитнути системувже наявних у них установок. Потім на цій основі можнасформувати нові установки.

Процес зміни установок теж підкоряється визначенимзакономірностям:

1. Людині необхідно пояснити загальну спрямованістьпроцесу зміни його установок.

2. Трансформація установок успішно проходить тоді, колипсихологічний вплив, здійснюваний у цих цілях, відповідаєпотребам і мотивам людини.

3. Зміна установок більш ймовірна, якщо зміст сприйнятої вході психологічного впливу інформації відповідає сформованимнормам групової й індивідуальної поведінки людей, а джерелоінформації викликає довіру і є досить компетентним.

4. Зміна установок виявляється більш стійкою, якщонавколишнє середовище людини підтверджує зміст сприйнятої вході психологічного впливу інформації.

5. Трансформація установок тим ефективніша, чимактивніше використовуються різні способи психологічного впливу.

Психологічний вплив дозволяє частково чи цілкомзмінювати (послабляти, підсилювати) раніше засвоєні установки іформувати нові.

Можливі малі зміни установок, під якими розумієтьсячасткова трансформація якого-небудь їхнього компонента:пізнавально-інтелектуально-пізнавального (інформаційного),

69

оціночно-емоційно-оціночного чи поведінково-комунікативно-поведінкового.

Кардинальна зміна раніше сформованих установок у ходівиборчої кампанії допомогою психологічного впливу досягаєтьсядосить рідко. Справа в тім, що установка формується протягомтривалого часу, пов'язана із системою цінностей людини, носитьстійкий характер. Для того, щоб трансформувати установки,необхідно:

-здійснювати безупинний психологічний вплив тривалий

час;-неодноразово використовувати різні аргументи,

підкріплені реальними фактами;-систематично підсилювати переконливість аргументації.Психологічний вплив у ході виборчої боротьби здійснюється

насамперед заради ініціювання визначених реакцій і дій, конкретноїповедінки (дії чи бездіяльності) об'єкта.

Психологічний вплив у ході виборчої боротьбиздійснюється заради однієї мети - спонукати електорат віддатисвої голоси за того чи іншого кандидата.

Зміст психологічного впливу реалізується шляхом різнихтехнологій або шляхом здійснення разових заходів, а також задопомогою психологічних операцій.

Психологічна операція — головний елемент зміступсихологічного впливу, її проведення припускає використання напрактиці в умовах виборчої боротьби складної сукупностіпогоджених, скоординованих і взаємозалежних за цілями,завданнями, місцем і часом, об'єктом і процедурами видів, форм,способів і прийомів психологічного впливу.

Разові заходи психологічного впливу становлять коротко-часні цілеспрямовані закінчені дії, що становить зовнішнє пси-хічне.

Ґрунтуючись на закономірностях сприйняття зміступсихологічного впливу, фахівці сформулювали ряд рекомендацій,що дозволяють підвищити його ефективність:

1. Психологічний вплив повинен організовуватися відпо-відно до закономірностей людського сприйняття і при цьому бутилогічно продуманим. Тоді він ніби поєднується з її світо-

70

сприйняттям, сприяє формуванню в неї необхідних установок істереотипів.

2. Психологічний вплив доцільно будувати у вигляділанцюжка: стимули й асоціації, тези й аргументи, причини інаслідки. При цьому в його змісті варто йти від старого до нового,від відомого до невідомого.

3. Треба враховувати, які конкретні елементи психологічноговпливу в більшій мірі привертають увагу. Так, абстрактні мірку-вання варто чергувати з конкретними фактами, прикладами,ілюстраціями.

4. Чим більш образним, яскравим, різноманітним,переконливим є психологічний вплив, тим легше привернути йутримати увагу об'єкта і тим ефективніше можна впливати на нього.

5. Варто вживати заходи з усунення всіх можливих джерелвідволікання уваги об'єкта психологічного впливу.

Інформація повинна організовуватись і подаватися такимчином, щоб сприяти або виникненню сильних емоцій, аборозрядці емоційної напруги, що виникає в об'єкта в процесіпсихологічного впливу. Це формує його довіру до суб'єкта, щовиявляється надалі у формі готовності до одержання і засвоєннянових подібних повідомлень.

Тут варто розрізняти сприйняття, яке адекватне реальності,та ілюзорне. Однією з істотних причин неадекватного, ілюзорногосприйняття є так звана сенсорна депривація, яка становить тривалечи повне позбавлення людини почуттєвих вражень. Синдромсенсорної депривації виявляється в такий спосіб:

— виникає сильна потреба в одержанні почуттєвих вражень;— зростає сугестивність;— послабляється здатність концентрувати увагу;— порушується нормальний плин думок;— часто виникає депресія, з'являються галюцинації.

Установлено, що подібні зміни психіки мають місце увипадку тривалої соціальної ізоляції, у тому числі в умовахінформаційного "голоду". Так, синдром сенсорної депривації тієючи іншою мірою виникає у виборців, які тривалий час не малидостовірної інформації, або сприймали зовсім іншу.

Поряд зі сприйняттям предметів навколишнього світу існуєтакож соціальне сприйняття (соціальна перцепція), що включає два

71

самостійних типи процесів: міжособистісне і міжгрупове

сприйняття. ^Міжособистісне сприйняття — це сприйняття, розуміння й

оцінка людини людиною (одними людьми інших людей). Йогоспецифіка полягає у великій мірі упередженості, що знаходить прояву поєднанні пізнавальних і емоційних компонентів, у яскравовираженому оціночному забарвленні.

З особливостями міжособистісного сприйняття пов'язанийряд психологічних ефектів. Серед них ефекти новизни, первинності,

стереотипності, ореола.Ефект новизни при сприйнятті людьми один одного полягає

в тому, що стосовно знайомої людини найзначимішою виявляєтьсяостання, тобто більш нова інформація про неї. А стосовнонезнайомої людини більш значима перша інформація.

Ефект первинності полягає в тому, що імовірністьпригадування декількох перших елементів однорідного матеріалубільш висока, ніж середніх (при цьому, чим об'ємнішепропонований матеріал і чим вище темп його пред'явлення, тимменша кількість перших елементів пригадується).

Ефект стереотипності виражається в упрощеному ісхематичному, але стійкому уявленні про що-небудь (чи кого-небудь). Стереотипи стихійно складаються в умовах дефіцитуінформації або нездатності індивіда інтерпретувати її адекватно.Стереотип ніколи не буває щирим, він завжди містить тенденційні,заздалегідь задані характеристики явища, тому завжди неадекватниййому. Стереотип узагальнює явища за принципом зовнішньоїподібності чи випадкових збігів, однак не аналізує їхню глибинну

сутність.Ефект ореола-це поширення первинної загальної оцінки

людини (людей) на сприйняття її (їх) вчинків і особистіснихякостей. Так, якщо перше враження про людину (людей) у ціломусприятливе, то надалі вся її (їх) поведінка, риси і вчинки починаютьпереоцінюватися в позитивну сторону. У них виділяють іперебільшують лише позитивні моменти, а негативні нібинедооцінюють чи взагалі не зауважують. Якщо ж загальне першевраження про яку-небудь людину (людей) виявилося негативним, тонавіть позитивні її (їх) якості і вчинки в наступному не зауважуютьабо недооцінюють на тлі гіпертрофованої уваги до недоліків.

72

Під міжгруповим сприйняттям розуміють процесисоціальної перцепції, у яких як суб'єктом, так і об'єктом сприйняттявиступають соціальні групи. Специфіка міжгрупового сприйняттяполягає:

— в об'єднанні індивідуальних уявлень у деяке ціле, якісновідмінне від складових його елементів;

— у тім, що один раз склавшись, воно стає потіммалорухомим, повільно міняється під зовнішнім впливом;

— в обмеженому, спрощеному і схематичному діапазоніваріантів сприйняття й оцінки іншої групи.

Міжгрупове сприйняття характеризується стереотипністю,поєднаністю пізнавальних і емоціональних компонентів,афективним забарвленням, різко вираженою спрямованістю оцінки.Саме тому воно відрізняється упередженістю, а самі міжгруповіуявлення завжди містять погрішності (перекручування) з поглядуїхньої істинності. Таке психологічне підґрунтя ефекту міжгруповоїдискримінації.

Міжгрупова дискримінація — це встановлення розходженьміж власною й іншою групою. У визначених умовах міжгруповірозходження можуть штучно підкреслюватись і перебільшуватися.Міжгрупова дискримінація — явище не тільки психологічне, воснові якого лежать пізнавальні механізми встановлення тотожностіі розходження, але і соціальне.

Результати міжгрупової дискримінації виявляються увигляді двох тенденцій:

1. Установлення позитивно оцінюваних розходжень накористь власної групи (ефект внутрішньогрупового фаворитизму).Психологи давно звернули увагу на широко розповсюдженийфеномен: пріоритет свого групового членства над збігом поглядів ізпредставниками чужої групи. Іншими словами, індивід у ситуаціївибору скоріше віддасть перевагу навіть таким членам «своєї»групи, з якими він не згодний, ніж тим членам «чужої» групи, зякими зовні його поєднує подібність точок зору.

2. Установлення позитивно оцінюваних розходжень накористь іншої групи. У своїх крайніх вираженнях дана тенденціяведе до ослаблення внутрішньогрупових зв'язків, девальваціївнутрішньогрупових цінностей, дестабілізації і дезинтеграцї групияк такої. Як правило, на це й орієнтовано психологічний вплив.

73

Велику роль у підвищенні ефективності процесупсихологічного впливу відіграє знання особливостей пізнавальнихпроцесів: пам'яті, мислення й уяви.

Під пам'яттю психологи розуміють процеси організації ізбереження минулого досвіду, що роблять можливим його повторневикористання в діяльності, у тому числі й в інтересахпсихологічного впливу.

Розрізняють наступні види пам'яті: моторну, емоційну,образну, словесно-логічну. Усі вони пов'язані з процесамизапам'ятовування, що, крім того, містять елементи мислення (ускладній і суперечливій єдності з мовою), уваги, прояву інтересів іпотреб, емоцій і почуттів

Запам'ятовування — узагальнена назва процесів, щозабезпечують утримання матеріалу в пам'яті. Успішністьзапам'ятовування визначається насамперед можливістю включеннянового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Важливу роль середйого механізмів грає повторення. Разом з тим можна обійтися і безповторення, якщо людині треба запам'ятати життєво важливийматеріал, або зведення, що несуть велике значеннєве навантаження.

Мислення - - процес пізнавальної діяльності людини, щохарактеризується узагальненим відображенням дійсності в такихоб'єктивних її властивостях, зв'язках і відносинах, що недоступнібезпосередньому почуттєвому сприйняттю.

Психологи розглядають мислення насамперед як діяльність,спрямовану на вирішення конкретного завдання (проблеми). Самепроблемна ситуація звичайно є початковим моментом розумовогопроцесу, тобто така ситуація, для якої немає готового рішення.Мислити людина починає тоді, коли в неї з'являється потреба щосьзрозуміти. Мислення, звичайно, починається з питання, ізздивування, з усвідомлення якого-небудь протиріччя,невідповідності, безглуздості.

Мислення є такою формою орієнтування, до якої індивідприбігає, коли інші його форми недостатні. Розумовомуорієнтуванню відповідають питання типу «що це таке?», «відкіля цевзялося?» та ін. Перші орієнтовані кроки проясняють вихіднуситуацію, зв'язок з тим , що відомо в ситуації, і тим, що потрібновстановити. У процесі орієнтування здійснюється добір засобів іформ, придатних для подальшої розумової роботи. Інформаціясортується за допомогою емоцій на основі зовнішніх вражень, що

74

виражаються у формах понять, образів, знакових систем, символів.При цьому абстрактне мислення супроводжується великимипсихічними енергетичними витратами, ніж образне.

І поняття, і образ дають узагальнені знання про дійсність, щопозначаються словами. У реальному процесі мислення одночасноприсутні як понятійна, так і образна логіка, причому це не двісамостійні логіки, а єдина логіка розумового процесу.

Використання понять, логічних конструкцій характерно длясловесно-логічного мислення. Цей вид розумової діяльностіфункціонує на базі лінгвістичних засобів. Фактично вінзастосовується людиною в сферах її індивідуальної компетентності.В інших випадках переважає наочно-образне мислення (уява) наоснові образів і найпростіших мовних засобів, що дозволяють най-повніше відтворити все різноманіття різних фактичних харак-теристик предмета пізнання.

У свою чергу, словесно-логічне мислення значною міроюобумовлено структурами мови. Лінгвістичні навички і нормипідсвідоме визначають образи, властиві носіям тієї чи іншої етнічноїспільноти. Зокрема, існує традиційна свідомість етносу. Вонастановить відображення в масовій свідомості конкретної націїнайзагальніших уявлень про навколишній світ і соціальну дійсність,своєї ролі у взаєминах з іншими народами.

Розходження між образами світу в традиційній свідомостірізних етносів тим більше, чим далі відстоять їхні мови одна відодної, оскільки граматичний лад мови нав'язує спосіб членування йопису явищ навколишньої дійсності, умовиводів і суджень про них.Цей науково установлений факт обов'язково треба враховувати приорганізації і здійсненні цілеспрямованого психологічного впливу.

Існують закономірності осмислення і засвоєння зміступсихологічного впливу. Так, швидше осмислюється і засвоюється:

— той матеріал, що частіше зустрічається;— той, що зв'язано з повсякденною практичною діяльністю;— той, що емоційно насичений;— той, що відповідає національному способу мислення.

З цієї причини побудова психологічного впливу й особливопропагандистського повідомлення повинна відповідати схемі:питання, гіпотетична відповідь, аргументи, твердження. У той жечас ця побудова повинна враховувати конкретну специфіку об'єкта,

75

зокрема, його соціально-психологічні і національно-психологічніособливості. »

Організовуючи психологічний вплив необхідно враховуватизакономірності формування і прояву установки:

1. Для того, щоб у людини сформувалася установкаповедінки визначеного типу, їй необхідна потреба в цьому. Крімтого, вона повинна потрапити у відповідну ситуацію.

2. З виникненням установки особливості пізнання, оцінки ідії людей визначаються даною установкою. Під її впливом вонизауважують і враховують лише ті предмети і явища, що якимосьчином пов'язані з цією установкою.

3. Предмети і явища, що не мають відносин до установки,залишаються непоміченими або неосмисленими.

4. Під впливом установки людина мимоволі вибирає зі свогоминулого досвіду і ставить у центр свідомості тільки такі факти, щовідповідають цій установці.

5. У потоці інформації виборець засвоює насамперед те, щойого цікавить і те, що він не приймає. Виходячи зі своєї установки,він легко виділяє небезпечні для нього явища, бачить їх «у чорномусвітлі». Виходить, обов'язково треба нейтралізувати проявнегативних установок стосовно пропонованої інформації і створитиумови для її засвоєння.

6. При організації психологічного впливу варто враховувати,що краще і швидше осмислюється те, що підноситься невеликимизначеннєвими частинами. Наприклад, текстова листівка повиннамістити кілька взаємозалежних коротких повідомлень, не більше 4-5рядків кожне. Усний виступ повинен тривати не більш 15 хвилин заумови, що смислові частини повідомлення різноманітні. Дляразового повідомлення вимагаються всього 1-2 логічних факти йаргументи, а сам процес аргументації не повинен тривати більше 5-7хвилин.

В інтересах підвищення ефективності психологічного впливунеобхідно також брати до уваги особливості «роботи» емоцій:

1. Для вироблення тимчасових, нетривалих установокособистості краще використовувати емоційну форму звертання.

2. Для вироблення порівняно стійкої орієнтації особистості,формування фіксованих установок, що зберігаються довгий час,більш виправданий вплив на раціональну сферу свідомості.

76

3. Емоційну і раціональну форми психологічного впливунеобхідно використовувати комплексно. Починати завжди кращеемоційно, наступна частина може бути раціональною. Тоді силаемоційного звертання позитивно наштовхує виборця до інформації,яка повідомляється, будить у ньому інтерес до розглянутих питань.А наступне звертання до раціональної сфери свідомості робитьпсихологічний вплив більш ефективним і тривалим за часом.

Однак необхідно враховувати і те, що інтелектуальна йемоційна активність можуть перешкоджати одна одній. Наприклад,людина в стані сильного емоційного збудження відчуває значнітруднощі при виконанні серйозної розумової роботи. І навпаки,людині, яка включена в процес серйозної інтелектуальної праці, незагрожують сильні афективно-емоційні переживання.

Отже, звертаючися до емоційно збудженої аудиторії, не слідособливо сподіватися на її розумові можливості. Треба такожпам'ятати, що на людей з високим інтелектуальним рівнем розвиткураціонально побудований вплив сильніший, ніж емоційнозабарвлений. Тому, коли об'єктом впливу є високоосвічені люди, убільшій мірі варто спиратися на цифри і факти. При звертанні ж доселян, робітників, безробітних, службовців, молоді — старатисянаситити кожен вплив емоційністю.

Дієвість психологічного впливу залежить і від того, коливимірюється його ефект. Якщо це робиться безпосередньо післяздійснення впливу, ефект, як правило, максимальний. Далі, з часом,він знижується. Але іноді раціонально побудований вплив більштривалий, а емоційний — більш короткий. Хоча часто емоційністьдозволяє на тривалий час, а іноді й на все життя зберегтивраження, сприяє рішучості та ін.

Суб'єкт психологічного впливу не має права різкопротиставляти свою позицію позиціям об'єкта. Якщо розбіжностіміж позиціями невеликі, то діє «закон асимілятивної оцінкиблизьких позицій»: інформація, близька до власних позицій людей,здається їм ще більш близькою, подібною з їх поглядами. І, навпаки,погляди, судження, думки, що різко відрізняються від позиціїаудиторії, здаються їй ще більш неприйнятними, ніж вони можутьбути в дійсності. Люди «відвертаються», «закриваються» відінформації, що надається їм, спрацьовує «закон контрастної оцінки».

77

Нарешті, організовуючи психологічний вплив, необхідновраховувати вплив міжосебистісних відносин на формуванняустановок.

Тут також виявляються кілька психологічних ефектів:1. «Ефект престижу» — інформація, що виходить від

джерела, що володіє високим авторитетом, характеризуєтьсябільшою силою впливу, тому що люди сприймають її меншкритично.

2. «Ефект візитної картки». Суб'єкт психологічного впливуспочатку викладає те, прийнятність чого для об'єкта йомузаздалегідь відома. Після того, як з'ясовується наявність «загальноїточки зору», він викладає ту думку, заради якої організував своєповідомлення. Спільність поглядів (думок, суджень) між об'єктом ісуб'єктом по ряду питань ніби послабляє дух протиріччя,критичність з боку об'єкта.

3. «Ефект своєї людини» будь-яка подібність міжсуб'єктом і об'єктом (якщо об'єкт психологічного впливу додає ційподібності визначене значення) підвищує дієвість самого впливу.

4. «Ефект симпатії-антипатії» — об'єкт психологічноговпливу набагато легше приймає погляди, які виражаютьсясимпатичним йому суб'єктом, і несвідомо вороже налаштовуєтьсядо тієї інформації, котру повідомляє йому неприємне джерело.

Відоме правило: якщо об'єкт психологічного впливузаздалегідь ставлять у ситуацію, що обумовлює формуванняпозитивної установки до джерела інформації, ефект цього впливузростає. Якщо ж утворені умови викликають у нього негативнуустановку до джерела інформації, сила психологічного впливуслабшає.

Як відзначалося вище, людина приймає той зміст, якийузгоджується з його установками. У цьому випадку говорять провибірковість засвоєння. Будь-яка людина тяжіє до того новогоматеріалу, який не суперечить її поглядам, уникаючи при цьому (ісвідомо, і несвідомо) тієї інформації, що цим поглядампротиставляється. Більш того, при наявності в неї міцних установок,з одного боку, і суперечливої їм інформації, з іншого, — можливийтакий ефект, коли підсилюється установка на неприйняття зміступсихологічного впливу. Наприклад, американська пропаганда накубинців у 60-80-х рр., що ставила метою дискредитацію Ф. Кастро,відрізнялася низькою ефективністю, оскільки Ф. Кастро користався

78

тоді великим авторитетом як національний лідер своєї країни. Уцілому ефективна кампанія по дискредитації С. Хусейна в рокивійни в Перській затоці вплинула у значній мірі ефективніше наміжнародне співтовариство, ніж на іракців, які продовжуютьдотепер його обожнювати.

Так само, якщо запропонована інформація за змістомвідповідає сформованим етнічним установкам населення, то ісприймається вона відповідним чином.

За змістом психологічний вплив у ході виборчої кампаніїбуває формуючим, руйнуючим, регулюючим, корекційним,спонукальним. За часом здійснення психологічний впливпідрозділяють на довготривалий, середньотривалий ікороткотривалий.

Проміжними цілями психологічного впливу можуть бути: а)забезпечення переваги своєму кандидату; б) ослаблення позиційсуперників; в) створення передумов для реалізації подальшихзавдань виборчої кампанії; г) зміна в електорату або його якоїсьчастини (групи) певних утворень (мотивів, цінностей,стереотипів, установок, поглядів тощо); д) дискредитація ідейсуперників, їх програм, поглядів, стилю діяльності й життя таін.; е) введення у свідомість електорату своїх ідей, поглядів,думок, установок тощо; є) дезорієнтація суперників та ін.

2.2. Психологія великих соціальних груп таособливості впливу на них

У більшості випадків об'єктом психологічного впливувиступає не одна людина, а цілі соціальні групи людей.

Існують наступні види соціальних груп:1) за розмірами — великі, середні, малі;2) за суспільним статусом формальні (офіційні) й

неформальні (неофіційні);3) за стійкістю взаємозв'язків членів групи один з одним -

реальні (контактні) і умовні (формально виділені за якоюсьознакою);

4) за рівнем розвитку - - дифузійні, асоціації, корпорації,колективи;

5) за значимістю для членів — референтні (еталонні) інереферентні.

79

Великі групи — це спільності людей, які існують умасштабах суспільства ^та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями проявів масової психіки і навідміну від малих груп не вимагають обов'язкових особистихконтактів. У великих групах, як правило, виробляютьсязагальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції,спільна думка і масові рухи. До великих груп відносяться класи,соціальні шари, етноси (нації і народності), релігійні конфесії, партіїі громадські організації, вікові групи та ін .

Підприємства, громадські організації, військові частини,територіальні спільності (жителі одного району, села, селища)звичайно відносять до середніх соціальних груп. Існують такожрізноманітні малі групи, тобто невеликі спільності людей, міжчленами яких існують безпосередні контакти, а також ієрархічнаструктура відносин (лідерства, авторитетності, симпатії, антипатії)і підпорядкування. Кожна мала група має визначену структуру, щоскладається під впливом як зовнішнього середовища, так івнутрішньогрупових міжособистісних відносин. Психологирозрізняють також формальні і неформальні малі групи. Першімають задану ззовні структуру, другі створюють її самі. Формальнагрупа функціонує відповідно до заздалегідь установлених офіційнихцілей, завдань, інструкцій, статутів. Неформальна група складаєтьсяна основі особистих симпатій і антипатій. Характерно, що уформальній групі також мають місце неформальні відносини між їїчленами, тому успіх її діяльності багато в чому залежить від того,наскільки збігаються один з одним її формальна і неформальнаструктури.

Значить, в інтересах правильної й ефективної організаціїпсихологічного впливу необхідно уточнювати груповуприналежність об'єктів впливу, а також добре знати сутність ізміст соціальних психік різних соціальних груп, етнічнихспільнот, нації та народу.

В даний час широке поширення одержала теоріяпостіндустріального суспільства. В основі цієї концепції лежитьподіл усього суспільного розвитку на три етапи: 1) доіндустріальне;2) індустріальне; 3) постіндустріальне.

У доіндустріальному суспільстві визначальними булисільськогосподарська сфера з церквою й армією як головнимиінститутами суспільства.

80

В індустріальному суспільстві головне місце займаєпромисловість. Перехід від індустріального до постіндустріальногосуспільства визначається рядом факторів: поворотом відтоваровиробників до обслуговуючої економіки, що означає перевагусфери послуг над сферою виробництва; зміною в соціальнійструктурі суспільства (класовий розподіл поступається місцемпрофесійному). Власність, як критерій соціальної стратифікаціїсуспільства, поступово втрачає своє значення. Відзначаючи цінністьконцепції постіндустріального суспільства, не можна не бачити їїутопічність.

Серед багатьох теорій соціальної структури виділяються дві:а) плюралістична; б) елітаризму.

З погляду плюралістичної теорії, між соцішіьними групамиіснують конкуренція, угоди й компроміси.

Плюралісти виходять з того, що диференційованістьсучасного суспільства включає велике число груп: професійних,релігійних, етнічних, регіональних, що створює потенціал дляутворення організацій, які виражають їхні інтереси. Питання прокласову структуру розглядається як «марксистська крайність».

Основоположники елітаризму В. Парето і Г. Моокаподіляють суспільство на еліту і масу. «Нові еліти», що складаютьсяголовним чином з верхівки чиновництва, менеджерів, інтелектуалів,розглядаються як основа створення нової соціальної структури.

Питання про великі соціальні групи має різні аспекти:а) політичний; б) економічний; г) соціологічний; е) соціально-психологічний.

З позиції соціально-психологічного підходу великі соціальнігрупи варто характеризувати не тільки з погляду їхнього статусу,функцій, ролі, корпоративності, але й способу життя, культури,соціальної справедливості, демократичності, відкритості,мобільності, разом з тим і нерівності.

Традиційно, як ведучу ознаку великих соціальних груп,розглядали їхні потреби й інтереси. У даному випадку потреби йінтереси виступають не як індивідуальні, а як групові психологічній соціально-психологічні явища.

Ступінь задоволення потреб великих соціальних групвиражається в коефіцієнті їхньої життєстійкості. У свою чергукоефіцієнт життєстійкості визначається шляхом урахування десяткапоказників: середньої тривалості життя, дитячої смертності,

81

поширення генетичних каліцтв, якості продуктів, концентраціїпідприємств важкої промисловості на одиницю території, відсотокбюджетних витрат на соціальні й економічні програми та ін.Коефіцієнт життєстійкості великих соціальних груп визначається зашестибальною шкалою.

Що ж стосується концепції «загальнолюдських цінностей»,то вона досяжна лише в тому випадку, якщо вирішиться питання про«вітальні» потреби конкретних соціальних груп і подоланнянерівності при їхньому задоволенні.

Для вираження інтересів класів, груп суспільствастворюються партії. Вони створюються в чітко структурованомусуспільстві. Штучно їх створити не можна.

Причини об'єднання людей у партії пов'язані з психологієюпотягу до влади. Не випадково під партією мають на увазі будь-якуполітичну групу, яка представлена на виборах, і яка здатна черезвибори привести своїх кандидатів до влади.

Багатопартійність-основа демократичного суспільства.Монополізм як у сфері політики, так і економіки, згубний длясуспільного розвитку.

Однак багатопартійність значно ускладнює громадськежиття і без наявності визначеної культури перетворюється в хаос,джерело небезпеки для суспільства через конфронтацію і боротьбуза владу.

Перехід до ринку привів до значного розшаруваннясуспільства. В Україні появився раніше знищений клас-підприємці (буржуазія) або, як їх ще називають, «новіукраїнці». У той самий час нерівність значно збільшилася.Різниця між матеріальним становищем підприємців та інших шарівнаселення досягла критичних розмірів. Розрив виражається вастрономічних сумах. При цьому не утворився середній клас, щозавжди служить соціальним буфером між верхніми і нижчимикласами суспільства. Процес розшарування супроводжувався нетільки розривом між класами у сфері їхнього матеріальногостановища, але і криміналізацією підприємницького середовища ікорумпованістю влади. Виникла небезпека виходу кримінальнихструктур на політичну сцену.

Разом з тим, основні класи опинилися в маргінальному стані:інтелігенція, працівники держбюджетних сфер, робітничий клас,селяни - на становищі люмпенів.82

До числа великих соціальних груп відносяться і масові рухи.Варто сказати, що масові рухи - - це людські об'єднання, якправило, неміцні і нестійкі, члени яких об'єднані лише присутністюв одному місці в один час і взаємодія між якими носить характервзаємного посилення емоцій. Соціально-психологічними ознакамимасових рухів є: а) відсутність організованості; б) слабка взаємодіяміж членами; в) анонімність.

Люди об'єднуються для захисту навколишнього середовища.Є рухи за цивільні, споживчі та ін. права. Існують політичні,релігійні і расові рухи. Іноді рухи називають «реформаторськими»чи «революційними». Серед них розрізняються:

1) національно-культурні рухи, їхньою метою є вивчення іпопуляризація традицій минулого, відродження, збереження ірозвиток відповідних культур, промислів, ремесел, соціально-етнічної самобутності;

2) професійні рухи, наприклад, асоціація «Анти-спід».Створюються вони, як правило, з метою об'єднання зусиль фахівціву деякій області, наприклад, для поширення і розвитку конкретногонапрямку діяльності. До рухів такого типу примикають асоціаціїлюдей, які опинилися у важкому положенні з якої-небудь причиний об'єдналися для взаємодопомоги;

3) культурно-виховні рухи, зокрема, «Світ через родину» таін.;

4) четвертий тип масових рухів-це так звані фонди. Інодівони побудовані за професійною ознакою, іноді за ознакоюблагодійної організації;

5) до спільнот короткотривалої, оперативної дії відносятьсярізні комітети підтримки.

Психологія великих соціальних груп формується йвиявляється в ході соціальних відносин і масового спілкування.Саме в процесі взаємодії виникають і реалізуються інтереси,суспільна думка, чутки, традиції й інші масові соціально-психологічні явища.

Інтереси соціальних груп~це таке соціально-психологічнеявище, що відіграє вирішальну роль в інституціоналізаціїсуспільства.

Кожен соціальний інститут відповідає інтересам конкретноїсоціальної групи і служить задоволенню її потреб. Саме цимвизначаються відносини між соціальними групами; інтереси одних

83

соціальних груп далеко не завжди узгоджуються з інтересамиінших. Зрозуміло, не можна вульгаризовувати цю обставину, але йне можна скидати з рахунків і підмінювати проблему «об'єктивногоконфлікту інтересів різних соціальних груп» бажанням побудувати«людські відносини» на основі «загальнолюдських цінностей». Уданому випадку однобічний погляд неприйнятний, більш того,шкідливий. Тут принципове значення має рух назустріч одинодному двох обставин:

а) могутнє фінансування соціальних програм, що дозволяютьзняти реальні протиріччя між соціальними групами, переборотинерівність;

б) психотерапевтичний підхід до організації відносин зпозиції гуманістичної психології і ненасильницького спілкування.

Масову політичну свідомість можна визначити як широкусукупність різноманітних за соціологічною основою елементів, якіне обмежені лише формами психіки, а належать і до сферпсихології, ідеології, емоцій, логіки, буденного й теоретичногознання, раціональних та ірраціональних (у тому числі фантастичнихуявлень). Стан масової політичної свідомості фіксується такимявищем, як громадська думка. Громадська думка, по-перше, цеполітичний інститут, який бере участь у здійсненні влади; по-друге,це сукупна думка різних соціальних груп з приводу тих чи іншихявищ та подій дійсності. Громадська думка виконує такі функції:експресивну, контрольну, директивну. Як показує досвід багатьохкраїн, важливою формою урахування громадської думки,демократичним засобом виявлення позицій більшості населення зактуальних проблем життя суспільства є референдуми. Серед іншихканалів відображення громадської думки можна назвати:опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфес-тації, всенародне обговорення. Різні державні та приватні інститути іслужби залучаються до вивчення громадської думки. Громадськадумка концентрує в собі як справжні, так і ілюзорні уявлення продійсність. Вона формується під впливом соціально-економічних,політичних чинників, через ідеологічні засоби та є зброєю в боротьбірізних суспільно-політичних сил за владу. Світова політична історіязнає багато прикладів маніпулювання громадською думкою вінтересах певних політичних сил. Урахування громадської думки єознакою демократичного суспільства.

84

Ми вже відзначали, що політична свідомість — явище су-перечливе. Політологи підкреслюють, що в багатьох країнах існуєсуперечливість між громадською думкою з тієї чи іншої проблеми таполітикою, яку проводить уряд, парламент. В одних випадках — цепоказник того, що для масової політичної свідомості характернесприйняття дійсності через почуття, емоції, а не через розум, знання;в інших — це свідчення глибокої прірви між народом і правлячоюелітою.

Тепер кілька слів про думку як соціально-психологічнеявище, що виражає оцінку яких-небудь подій і фактів. Суспільна(колективна, групова) думка становить привселюдно виражене ірозповсюджене судження, що несе в собі оцінку і ставлення до якої-небудь події, яка представляє інтерес для спільноти.

Суспільна (колективна, групова) думка виявляється в рядіфункцій: 1) регулює і вказує норми поведінки; 2) виражає оцінкиподій і фактів; 3) спонукає до певних вчинків і дій.

Форми прояву суспільної (колективної, групової") думки: а)оцінка, скарги; б) поради, побажання, схвалення; в) невдоволення,осуд, несхвалення, незгода, протест. При цьому розрізняють якобгрунтовані, так і необгрунтовані оцінки, скарги, незгоди та ін.

Суспільна (колективна, групова) думка - один з ефективнихзасобів регулювання соціального життя, надійний, за певних умов,засіб пізнання. Істина і неправда-це дві крайні точки зору, упроміжку між якими існує суспільна думка. Досягаючи цих точок,вона перестає існувати як така. Єдина думка сприяє досягненнюістини, використанню знань і почуттів людей для впливу насоціальну дійсність.

Характерна риса суспільної думки полягає в тому, що будь-яка подія, явище, яке потрапило в її фокус, розглядаєтьсянасамперед з точки зору схвалення чи осуду, тобто з погляду оцінки.Отже, відображення дійсності в спільній думці носить переважнооціночний характер. Обов'язковий елемент будь-якого колективногосудження, що претендує називатися спільною думкою,— наявністьпозитивної чи негативної оцінки даного явища.

За допомогою суспільної (колективної, групової) думкиреалізується одна з її функцій-аксіологічна, що детермінує оцінкуситуації і визначає вибір лінії поведінки людей. Тому й у суспільнійдумці оцінка навколишньої дійсності відбиває позицію груп і шарів

85

суспільства. Суспільна думка - - це насамперед групово-оцінневідображення дійсності.

Практика показує, *що на формування і вираження думок,крім корінних, групових інтересів впливають багато інших факторів,у тому числі міра усвідомлення окремими членами суспільстваназваних інтересів, рівень інформованості людей та ін. Розкриттяприроди і сутності суспільної думки відкриває шлях до пізнанняйого структури, яка містить у собі ряд різних, найчастішесуперечливих елементів, що мають раціональний, емоційний івольовий характер.

Стрижнем, навколо якого групуються всі ці елементи, єсоціальна оцінка. Остання становить вираження одного з видіввідносин суб'єкта до об'єкта. Це полягає в тому, що "суб'єкт"визначає відповідність об'єкта чи окремих його сторін івластивостей критеріям, які висунуті до них. Ці критеріївизначаються об'єктивним положенням людини як представникавеликої соціальної групи.

Соціальні оцінки різних явищ мають різний ступіньраціональності. Як правило, оцінна діяльність підкріплюєтьсяемоціями (радістю, ворожістю і т.д.). Однак з часом емоціїслабшають і ставлення до явища, події реалізується тільки задопомогою оцінки, соціального стереотипу.

За своїм характером (спрямованістю) оцінки можуть бутипозитивними (схвальними), негативними (осудливими),нейтральними (останні в ряді випадків можуть виступати якзбалансовані оцінки).

Оцінки можуть мати різну інтенсивність - • від дужепозитивної до різко негативної. Інтенсивність суспільної думки -властивість дуже динамічна, котра може досить швидкозмінюватися в залежності від об'єктивних умов і суб'єктивнихфакторів. Облік цього моменту необхідний у ході вивчення станусуспільної думки.

Соціальна оцінка, що виражає схватення чи осуд,складається на основі елементів знання, що виступають у форміінформованості людей, тобто як володіння ними визначеноюсукупністю повідомлень, уявлень про різні явища дійсності.

В умовах демократичного суспільства, для якого характернобезупинне підвищення інформованості населення, остання

86

знаходить висвітлення в такій важливій характеристиці суспільноїдумки, якою є його компетентність.

Соціально-психологічна компетентність населення — ценасамперед здатність суспільної думки адекватно оцінювати різніявища, процеси.

Крім елементів раціонального знання, в структуру суспільноїдумки входять уявлення багатьох почуттєвих вражень, наглядно-образне знання, що виникає найчастіше в результаті роботи уяви.Однак фрагментарність уявлень може й дезорієнтувати суспільнудумку. Спекулюючи на особливостях процесу пізнання, засобимасової інформації можуть маніпулювати суспільними думками,створюючи в людей перекручені уявлення про соціальну дійсність.

Оскільки однією з найважливіших особливостей суспільноїдумки є її спрямованість на практичні дії, то в її структурі міститьсяелемент, що орієнтує людей на прояв їхньої думки в поведінковихактах. Основною частиною цього елементу служить установка, якапов'язана з оцінкою ситуації, а також спонукає індивіда діятивідповідно до наявної оцінки, соціального стереотипу. В конкретнихсоціально-психологічних дослідженнях суспільна думка фіксуєтьсяяк сукупність оціночних суджень (чи актів поведінки),репрезентативних для цілей дослідження групи населення зпроблеми, що становить суспільний інтерес. Це операціональневизначення вимагає деяких пояснень, бо відомо, що суспільна думкане є простою сумою думок індивідуальних.

Суспільна думка може формуватися як стихійно, так іцілеспрямовано (як у ході виборчої кампанії). Деформаціясуспільної думки приводить до неправильних стереотипів, оцінокповедінки, створенню асоціальної субкультури, негативнихтрадицій, перекручуванню моральних цінностей, інакше кажучи, досхвалення того, що аморально, і несхваленню того, що відповідаєнормам моралі і права. Подібна думка ніби заохочує до формуванняантигромадської поведінки, штовхає на самоствердженняпротиправним шляхом, робить зі злочинців «героїв».

Зрозуміло, це невдоволення не завжди обгрунтоване.Формування суспільної думки обумовлено насамперед наявністюсуспільного інтересу. Формування суспільної думки пов'язано такожз рішенням таких завдань, як залучення уваги електорату до нової,суспільно-значимої проблеми, факту, явища, нового підходу дооцінки тих чи інших явиш дійсності. На даному етапі, таким чином,

87

вирішується завдання загальної інформованості населення. В цьомувипадку мова йде про постановку проблеми як такої, розкриття їїактуальності, злободенності.

Один з наступних етапів формування суспільної думки — їїстановлення — характеризується наявністю відносно більш виразноокреслених границь її поширеності. У зв'язку з цим приінформуванні населення засоби масової інформації зосереджуютьсвою увагу на підвищенні рівня компетентності суспільної думки(відповідного обсягу і рівня знань) у зв'язку з предметомобговорення.

Становлення, активізація суспільного інтересу до предметуформування суспільної думки найтіснішим чином пов'язані зфактором особистої зацікавленості людини у вирішенні піднятоїпроблеми. Тому, ставлячи мету привернути увагу електорату доактуальних проблем, слід повніше в ході впливу відображати такіелементи змісту, як значимість вирішення поставленої проблеми -безпосередньо для індивіда, його родини, дітей тощо. Дії такогороду є важливим каталізатором процесу формування суспільноїдумки.

Залучення уваги аудиторії до проблеми, показу її значимості,актуальності здійснюється також через використання так званоїфактографічної інформації. Розкриття сутності проблемивідбувається на основі подачі яскравих, характерних факторів,прикладів, образів, що найадекватніше вводять читача, слухача,глядача в проблему.

Масово-інформаційні джерела формують суспільну думкучерез свої безпосередні аудиторії. Абсолютна більшість з нихвходить одночасно до складу аудиторії декількох засобів чи джерелмасової інформації. Отже, не існує якої-небудь ізольованоїаудиторії, причетної тільки до одного засобу. Границі її рухливі.Аудиторія, як така, не існує поза зв'язком із джерелом інформації, зяким вона вступає у визначені відносини і здобуває в силу цьогоспецифічні риси. Відносини аудиторії з джерелом інформаціїрозвиваються, можуть перериватися і відновлятися. Збереженнястабільності аудиторії, розширення її складу сприяють більшуспішній реалізації процесу формування суспільної думки.

Значить, можна зробити висновок, що важко переоцінитироль суспільної думки в ході виборчої кампанії. Що ж стосуєтьсясправді демократичного суспільства, то тут знання суспільної думки88

зростає в стократ. Від неї залежить доля будь-якого політичногодіяча. У кінцевому рахунку демократія тримається і виявляєтьсячерез суспільну думку. Особливу важливість здобуває проведенняреферендумів — виявлення суспільної думки з найзначимішихпитань життя суспільства.

Однак важливо зазначити, що суспільна думка піддаєтьсявпливу і маніпулюванню. Тому вона далеко не завжди адекватновідбиває об'єктивну ситуацію у сфері економіки, суспільства,політики, а також реальних можливостей того чи іншогокандидата.

Суспільна думка, як правило, разом з відповіднимнастроєм виступає у формі умонастрою.

Масовий настрій-це більш-менш стійкий емоційний станспільнот, який забарвлює всі їхні переживання. Настрої і думкитісно взаємозалежні.

Настроям властивий особливий динамізм, що виражається,по-перше, у здатності переходити від одного стану до іншого: віднесвідомого до чітко усвідомленого, від глибоко схованого довідкритого, а також переростати в антигромадські дії; по-друге, уздатності до коливань і змін корінним чином у самий незначнийтермін, майже миттєво.

Думки і настрої, як уже говорилося, утворюють умонастрої.Далеко не завжди думки і настрої точно відбивають яку-небудьсоціальну ситуацію. Нерідко в таких випадках масове спілкуваннявиявляється у виді чуток.

Отже, думки і настрої, як соціально-психологічні явища,відіграють велику роль у поведінці соціальних груп, а значитьможуть спонукати або, навпаки, перешкоджати голосуванню затого чи іншого кандидата. Часто вони є регуляторами їхньоїповедінки та активності (участю в масових акціях на підтримкутого чи іншого кандидата або навпаки, проти нього).

Поряд з динаміко-статичними явищами в суспільствіспостерігаються статичні, тобто стійкі, нерухомі явища, що такожвпливають на поведінку спільнот.

Традиції — спосіб збереження, передачі і відтворення якпозитивного, так і негативного досвіду. Нерідко їх називають«соціальним клеєм».

У кожному суспільстві існує ціла система традицій,спрямованих на зміцнення його стабільності, їх класифікують за

89

різними ознаками. Виділяють національні, релігійні, регіональні,трудові, спортивні, політичні, побутові й інші традиції. Вонистворюють умови для «здорового консерватизму», стабільностісуспільства. Традиції виявляються у всіх сферах, починаючи відгігієни і закінчуючи національним ринком.

Для ефективного впливу на великі соціальні групи також

слід враховувати:1. На яку групу виконується вплив: організовану чи

неорганізовану, реальну чи умовну?2. Найважливіші потреби, цінності та інтереси групи.3. Ментально-психічні особливості групи.4. Зміст і вираження емоційно-почуттєвих компонентів

соціальної психіки групи.5. Особливості спілкування (взаємовідносин і взаємодії).6. Міру участі групи в політичному житті, наявність

групових лідерів та їх авторитетність.7. Конфесійну приналежність.8. Групові стереотипи і установки.9. Спонукально-вольові компоненти життєдіяльності.10. Групові культурні елементи й комплекси.11. Свідомість і самосвідомість членів групи, рівень її

домагань.12. Рівень соціально-психологічної єдності групи.13. Груповий настрій і групові почуття.14. Групова думка щодо різних питань, які пов'язані з

вибором того чи іншого кандидата.15. Оцінку різних групових явищ, в тому числі свого

кандидата.16. Соціально-психологічний стан групи під час виборчої

кампанії і перед нею.17. Неординарні особливості й проблеми групи та ін.У ході виборчої боротьби важливо знати психологічні

особливості різних етнічних спільнот.

2.3. Соціальна психіка етнічної спільноти

Не вдаючись до аналізу великої кількості літератури з цьогопитання, під етнічними спільнотами ми будемо розуміти етнічну

90

сім'ю і групу, етнографічні групи (субетноси), етноменшини, етносий нації (в етнічному змісті).

Етнічна сім'я, група - найменша складова частина (етнічнаспільнота) етносу, яка становить межу подільності останнього.Етнографічні групи (субетноси)-є етнічною спільнотою, в якоїосновні етнічні властивості виражені з меншою інтенсивністю, ніж восновних етнічних одиниць-етносів (мають певну свою специфіку),і які є складовими цих основних одиниць (наприклад, середукраїнців виділяємо бойків, подолян, гуцулів, лемків та ін.).

Під етноменшиною розуміємо етнодисперсійну абоетнокомпактну групу, яка в порівнянні з корінним (титульним)етносом складає за чисельністю відносно невелику кількістьетнофорів, немає вищої етнічної одиниці, ідентифікує себе зарізними психологічними ознаками або яка має вищу етнічнуодиницю (етнос), що проживає на іншій території (державі) таідентифікує себе з нею. Тут етнодисперсійна група виражає певнусукупність етнофорів, які мешкають розрізнено по всій територіїдержави. І навпаки, етнокомпактна група є спільнотою, яка мешкаєразом у певному районі чи регіоні держави. Етноменшини частоототожнюють з національними меншинами. Хоча сам термін"національність" вживається у таких значеннях: 1) як офіційнепозначення приналежності до конкретної нації; 2) як позначенняпевного етапу в розвитку етносу, який знаходиться на шляху свогорозвитку в націю. Тобто у другому значені національність-цеспільність людей, які вже створили власну культуру, але ще немають традицій політичного утворення.

Поняття "етнос" виражає "культурно-духовну спільністьлюдей, споріднених між собою походженням, мовою, теперішньоюабо колишньою територією (іноді й державністю), ментально-архетипними та іншими ознаками"[24]. Етнос є основним етнічнимпідрозділом, до якого часто входять вище означені етнічніспільноти.

Ми вважаємо, що поняття "етнос" нетотожне поняттю"нація", хоча кожна нація є етносом, але таким, який досягсоціально-економічної, політичної і духовної єдності на основівисокого рівня розвитку свідомості й самосвідомості. На цезвертають увагу багато вчених й громадських діячів.

91

Тут слід зауважити, що також потрібно розрізняти націю-етнос і націю-державу. Насамперед підкреслимо два принциповихмоменти, які впливають на логіку подальшого мислення. Перший -нація-держава володіє усіма ознаками, що й нація-етнос, але крімцього має свою державу. Другий - нація-етнос формується з етносу,але відрізняється від нього своєю свідомістю й самосвідомістю,наявністю національної ідеї, в тому числі створення своєї держави.

Насамперед ми розглянемо соціальну психіку наприкладі нації (етносу), але тут слід зауважити, щозакономірності функціонування соціальної психіки будь-якоїетнічної спільноти однакові.

Соціальна психіка будь-якої етнічної спільноти є складнимцілісним явищем, яке певним чином організує її єдність, яксоціальної одиниці, в соціальному просторі й часі[25]. Вона є тимособливим світом, в якому згортаються й поєднюються людство зйого розвитком, історією, проблемами, природою й Всесвітом.Можна сказати, що соціальна психіка-це незалежне від індивідувідносно самостійне цілісне суще утворення, в якому у згорнутому,стиснутому, спресованому, інтегрованому закодованому виглядіутримуються зародження, творення й розвиток роду, етносу, нації(чи будь-якої іншої етнічної спільноти) в специфічнихгеографічних, кліматичних, ландшафтних, планетарних, історичних,економічних, політичних, соціальних і духовних умовах, її зв'язок ізвсезагальними соціальними процесами та Всесвітом, розумові ічуттєві образи минулого, теперішнього, майбутнього,взаємовідносини, взаємодії та спілкування, а також спонукальнісили її поведінки, діяльності, творення, єдності, руху та розвитку всоціальному просторі й часі.

Вона є невидимою тонкою тканиною національного(етноспільного) життя, у всій його складній поєднаності йвираженості. Це утворення також існує як певна психоенергія(психоенергетичний потенціал) конкретного соціуму, якпсихоенергетична атмосфера, в якій відбувається життєдіяльність.Соціальна психіка кожної етнічної спільноти-це специфічне йнеповторне за змістом, а також за формами прояву цілісне психічне.Мова, вірування, міфи, казки, фольклор, звичаї, традиції, обряди,релігія, ідеї, думки, продукти діяльності, різного роду явища, уявитощо будь-якої етнічної спільноти є її специфічним психічним, якепороджує неповторні чуттєві та розумові образи. Саме92

неповторність соціальної психіки й визначає такі відмінності, яківкупі створюють певні людські спільноти, що звуться етносами,націями, народами, соціальними групами та ін. У ній відображенаінтегрована єдність функціонування всієї сукупності соціально-психологічних явищ, процесів, понять, значень, смислів, вірувань,традицій, звичаїв, стереотипів, ціннісних орієнтацій, установок таіншого, що впливає на поведінку та діяльність нації (етносу),визначає її динаміку тощо.

Соціальна психіка перебуває у складній, багаторівневійзалежності з духовними, соціально-культурними, соціально-економічними, ідеологічними, політичними та іншими чинниками.Вона виступає місцем специфічної взаємодії великої сукупностісоціально-психологічних явищ різного характеру й змісту. Такасвоєрідна взаємодія дозволяє розглядати її через особливі зв'язки ізалежності між різними підсистемами та рівнями, які виступають якпроцеси та продукти психічного. В. Вічев узагалі вважає, щоцентральним елементом соціальної психіки виступає взаємодія.Тому він каже про існування соціально-психічних закономірностейбезпосередньої взаємодії (наслідування, навіювання і т. ін.), які, ізйого точки зору, можуть бути:

-динамічними (взаємні оцінки, претензії, симпатії, антипатіїтощо);

-статичними (психосоціальні особливості груп, стереотипи,звички, установки групової свідомості та ін.).

Виходячи з цього, важливим структурними утвореннями йформами соціальної психіки є:

а) специфічні закономірності безпосереднього спілкування(відношення між засобами й способами взаємовпливу людей,механізми наслідування, навіювання, самоствердження, зараження,переконання);

б) групові психічні явища, стани, процеси, які виникають урезультаті спілкування (колективні почуття, настрої, групова думка,потяг, потреби, групові орієнтири, традиції, звичаї);

в) стійкі психічні особливості різних соціальних груп(національні, професійні, демографічні, що знаходять своєвираження в установках, ціннісних орієнтаціях, у стійких соціальнихпочуттях);

93

г) обумовлені ними психічні стани індивіда в групі,соціально-психічні механізми контролю за його поведінкою(експектації, санкції, рольове приписування та ін.) [26].

Отож, соціальна психіка складається з великої множинисвоєрідного психічного, яке знаходиться в постійній відносно-імовірнісній взаємодії. Відносно-імовірнісний характер проявупсихічного полягає в тому, що воно знаходиться в різнихкоординатах соціальної психіки, в різних співвідношеннях ізрізними компонентами психічного, в різних залежностях і навіть урізній полярності. Специфічні особливості національної соціальноїпсихіки виражаються в національних якостях і є продуктомвідповідних історичних умов її розвитку та життєдіяльності.Наскільки складна й суперечлива історія кожної етнічної спільноти,настільки неповторна й своєрідна її соціальна психіка, якаформувалася протягом віків під впливом географічних,кліматичних, ландшафтних, соціально-політичних, економічних,духовних, культурних та інших чинників, а також пов'язана ізсучасною соціальною дійсністю, є її чуттєвим органом. Вонаслужить індикатором «відчування» соціального буття нації, а такожпередачі національного соціального досвіду та регулювання їїжиттєдіяльності через сукупність різнорідних соціально-психологічних явищ, процесів, станів, властивостей, уявлень, ілюзій,забобонів та інших утворень, що пов'язані тим чи іншим чином ізрівнями несвідомого, підсвідомого, свідомого і надсвідомого таіншими явищами, які породжені безпосередньою внутріш-ньонаціональною взаємодією в ході реалізації національної ідеї,смислу спільності в соціальному просторі й часі, відбувається впливна соціально-психологічний стан нації. В соціальній психіцізберігається своєрідний код етнічної спільноти, який детермінує їїфункціонування та розвиток у соціальному просторі й часі, їїсутність об'єктивується в речах, інформації, поведінці, діяльності,творчості, соціальних інститутах, традиціях, звичаях, архітектурі,музиці, літературі тощо. У ній відображена історична пам'ятьетнічної спільноти, її мудрість, своєрідність мислення й поведінки,емоцій і почуттів, характеру й волі та ін.

Соціальна психіка будь-якої етнічної спільноти несе в собівідбиток свого релігійного життя. Релігія є особливим психічним,яке накладається на багато інших її складових із різноюпсихоенергією та інтегрується з нею. Таким самим чином

94

передається дух нації, її самобутність і культура, етичність йемоційність, раціональність та ірраціональність, ступіньагресивності чи неагресивності та ін. У ній закладений свій ідеаллюдини, людяності, вірності, моральності, дружби, відповідальності,честі тощо, які виражають відповідну ступінь самосвідомості нації,її погляди на людські достоїнства й недоліки, взаємодію іспілкування, поведінку й ставлення до інших людей, сім'ї, законів,Батьківщини, нації, інших народів, свого історичного минулого таін. Саме в соціальній психіці формуються універсальні розумові ічуттєві образи світу, Батьківщини, свого народу, обов'язку, єдності,боротьби, ідей та моделі для осягнення свого соціального буття,цілей життєдіяльності та ін.

Центральним компонентом соціальної психіки будь-якоїлюдської спільноти виступає смисл спільності, який є тимпсихічним, що пронизує всю іншу сукупність психічного, котра маємісце в соціальній психіці. Його психоенергія проникає йзалишається завжди присутньою на всіх рівнях і у всіх підсистемах.На смислі провідної ідеї ґрунтується загальна система цінностей таідеалів, які конкретизуються у різних національних сферах. Вкінцевому результаті вона визначає спрямованість і зміст діяльностінації (як і будь-якої людської спільноти). Провідна ідея (ідеї)задає цілеспрямованість оновленню та розвитку нації, а такожслужить могутньою спонукальною силою, яка заставляє націюрухатися, розвиватися, боротися, долати складі перешкоди.Соціальна психіка, не зважаючи на свою складність,багатокомпонентність і багаторівневість, а також, на перший погляд,слабку узгодженість всієї сукупності своїх елементів, функціонує якцілісна статико-динамічна система Водночас вона є сукупністюпідсистем різного характеру, які, постійно взаємодіючи між собою,породжують нові інтегровані компоненти (якості), що не євластивими окремо взятим підсистемам.

Це психічне явище включає в себе національну (народну,групову) свідомість, як одну з важливих підсистем, але не зводитьсядо неї і не є їй підпорядкованою. Отож соціальна психіка є поняттямбільш ширшим, ніж поняття суспільна (національна, групова)свідомість. Дійсно, неможливо пояснити всю складністьпсихологічного життя народу (як і окремих груп і особистостей),виходячи лише з категорії свідомості. Практика переконливодоводить, що суттєву роль у груповій, суспільній, національній

95

життєдіяльності, крім свідомості, відіграє несвідоме, підсвідоме Інавіть надсвідоме. Отже, соціальна психіка має не тільки системну,а й багаторівневу структуру.

Як цілісне утворення, соціальна психіка має багаторівневий ісистемний характер, які можна визначити за різними ознаками, їїголовними рівнями виступають колективно несвідомий, колективнопідсвідомий, колективно свідомий і колективно надсвідомий,підсистемами-ментально-психічна, духовно-перцептивна, психо-комунікативна, емоційно-почуттєва і спонукально-вольова.

Отже, соціальна психіка нації (як і будь-якої етнічноїспільноти)-це складне, багаторівневе, системне, цілісне сущеутворення, яке проявляється як інтегрована взаємодія ментально-психічного, духовно-перцептивного, психокомунікативного,емоційно-почуттєвого і спонукально-вольового та одночасно єосновою, рушійною і керуючою силою національної(етноспільнотної) життєдіяльності та розвитку.

її рівні - колективно несвідомий, колективно підсвідомий,колективно надсвідомий по-різному проявляються в життєдіяльностілюдських спільнот, в тому числі нації.

Розкриємо сутність кожного рівня соціальної психіки. Дляцього насамперед розглянемо поняття безсвідомого й колективногобезсвідомого.

У колективній несвідомості, підсвідомості, свідомості інадсвідомості виявляється досвід соціального, минулого ітеперішнього нації, її менталітет та інше, а також зв'язок і впливкосмосу. Цей вплив ніби невідчутний, небачений, неосмислений, алеє присутнім у діяльності й поведінці повсякденно, реалізується нарівні переживань і уявлень у створених продуктах і заподіянихучинках.

У соціальній психіці етнічної спільноти (в подальшомубудемо вказувати націю) існує уявлення про "НИХ" таусвідомлення "МИ".

Термін "колективне безсвідоме" вперше був використанийК.Г. Юнгом, хоча здогадки й описання цього явища зустрічалися впрацях багатьох учених давно. І не тільки в наукових джерелах, а ймалюнках, усних розповідях, історичних описах, художнійлітературі, публіцистиці та ін. Так, у кінці ХІХ-на початку XXстоліття на заході сформувалась стійка уява про безсвідоме як профактор, який обов'язково необхідно враховувати при аналізі будь-96

яких форм поведінки та взаємовідносин між людьми у великих імалих групах, а також загальної історії та культури [27].

Почалось з того, що К. Юнг виділив три підструктури душі:свідомість, особисте безсвідоме й колективне безсвідоме. Причомусаме третю підструктуру він вважав фундаментом індивідуальноїпсихіки [28].

На його думку, саме "колективне безсвідоме" є могутньоюдуховною спадковістю, яка відроджена в кожній індивідуальнійструктурі мозку" [29].

А загалом під "колективним безсвідомим" відомий ученийрозумів загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас інародностей, культурне надбання минулого, яке в психологічнооформленому вигляді включається в життєдіяльність людини. До"колективного безсвідомого" входять елементи соціальності поряд ізструктурами біологічно-наслідкового порядку. Тут "колективнебезсвідоме" і "архетипи" прирівнювались до "взірців" поведінки, яківнутрішньо властиві кожній людині. При чому, саме безсвідоме, якстверджує К.Юнг, є тією силою, яка приводить душу в рух, а тіформи й категорії, що цей рух регулюють, об'єднуються феноменом"архетипа"[30].

Крім цього, колективне безсвідоме містить психічнийматеріал, який не виникає в індивідуальному досвіді, а складаєтьсязі змісту, що дуже малою мірою формується особистістю та за своєюсутністю загалом не є індивідуально отриманим. Цей зміст,фактично, однаковий усюди і не змінюється при передачі відлюдини до людини. Зміст безсвідомого (за Юнгом, архетип) єнадособистісним патерном психічного формування взагалі.

Безсвідоме Юнга було творчим, розумним принципом,пов'язуючим індивіда з усім людством, природою й космосом татаким, яке володіло проективними, теологічними функціями. Афункціональними одиницями безсвідомого він назвав комплекси(тобто зрізи психічних елементів, патерни) ідей, думок і переконань,які асоціюються з відповідними почуттями. Вчений указав, що ядроцих комплексів включає тісне переплетення архетипічних елементівіз різними аспектами фізичного середовища. Це дозволило йомузробити висновок про те, що архетип, який проявляється в індивіді,створює схильність до поведінки відповідного типу (тобтоустановку), а також впливає на тканину феноменального світу вцілому. Саме архетипи Юнг представив зв'язуючою ланкою між

97

матерією й психікою, внаслідок чого назвав їх психоїдними

утвореннями. »Вчений дійшов висновку, що в існуванні будь-якої людини,

людської спільноти, суспільства присутнє сильне устремління доіндивідуалізації, уособлення й самосвідомості, але разом із цим йтяжіння злитися з чимось більшим. Туму він поставив глибше,фрейдівське "особистісне" підсвідоме, "колективне" підсвідоме, якевміщує архетипи або універсальні образи та моделі для розуміннясвіту, котрий не може бути поясненим у межах окремого людськогоіснування. Архетипи беруть свій початок в інстинктах і"проростають" у снах, казках, міфах, легендах про богів і героїв таін. Вони віддзеркалюють скриті (позитивні й негативні) бокилюдської сутності. Отож людина не може звільнитися від властивогоархетипного фундаменту, не заплативши за це неврозом,підкреслював К. Юнг. Тобто колективне безсвідрме служить длялюдини своєрідним психологічним захистом.

Однак взаємозалежність та взаємовплив між свідомим,неусвідомлюваним, підсвідомим і надсвідомим як у психіці індивіда,так і в соціумі розкритими не були. Опоненти З.Фрейда не тількинедооцінювали ідею можливої синергійної складової між цимирівнями, а й виключили зі сфери аналізу аспекти конфлікту між

ними.Проблему безсвідомого не могли обійти спеціалісти у сфері

соціальних конфліктів і криз, які вели пошуки пояснень соціальнихкатаклізмів і трансформацій. Загальним для їх вчень є й залишаєтьсявизнання існування неусвідомлюваних об'єктивнихзакономірностей, які необхідно врахувати при вивченні й оцінці цих

явищ.Український філософ О.Кульчицький, досліджуючи

психічну цілісність як свідоме й несвідоме психічне життя, дійшоввисновку: "Проявами підсвідомого у психічному житті є діяння йнаслідки діянь, які з того самого роду, що й діяння свідомихвражень, і для яких ми також не знаємо змісту свідомості, що їм бивідповідав" [31].

Згідно поглядів грузинського вченого радянського періодуД.Узнадзе, дія безсвідомого є дуже широкою та лежить в основі всієїактивності людини - внутрішньої й зовнішньої. Ученийекспериментальне доказав, що в суб'єкті перед кожним актом йогоповедінки виникає своєрідний динамічний стан, породжений двома

98

змінами - потребою й ситуацією її задоволення. Цей динамічнийстан є "установка, яка залишаючись безсвідомою, доцільно, увідповідності і зі структурою, і з предметним змістом даної ситуації,спрямовує розгортання процесів свідомості й актів практичноїповедінки" [32].

Сформована установка виконує скерування актамиповедінки, яка відповідає структурі і предметному змісту даноїоб'єктивної ситуації. А смислова установка блокує проявопераційних установок, якщо вони не відповідають їй, та вибирає зминулого досвіду релевантні їй установки й стереотипи поведінки[33].

Важливим є те , що К. Юнг, а також Д. Узнадзе трактувалибезсвідоме і свідомість не як дві різні системи, а як два аспекти, даввиміри однієї системи. Причому К. Юнг вказував, що свідомість є"явищем, виконуючим усі щохвилинні пристосування й орієнтації,внаслідок чого її роботу, швидше всього, можна порівняти зорієнтацією в просторі" [34].

Уже на межі другого й третього тисячоліття О.А. Донченковиказує наступну думку: "Існують як індивідуальні кліше, якіформуються в процесі життя, так і соціальні загально значиміпатерни, властиві як людству в цілому, так і окремим суспільствам...Пізнати їх - значить, пізнати ту істину, яка зберігається в глибинахколективного безсвідомого як важливої перемінної соціальних змін[35].

На наш погляд, до поняття "безсвідоме" більшість авторівводночас уключала колективне несвідоме, колективне підсвідоме йколективне надсвідоме - три різних за своєю сутністю явища, якірозкривались на противагу свідомості.

Тепер, виходячи з вище викладеного, ми розкриємо сутністькожного рівня соціальної психіки.

Колективне несвідоме є таким психічним у соціальнійпсихіці нації, яке утримує коди її зародження, виникнення йрозвитку у відповідних кліматичних, географічних, ландшафтних,історичних, соціально-економічних, політичних та інших умовах, атакож її неповторність світовідчуття, світосприйняття,світорозуміння, стилю мислення, реагування та ін.

Те неусвідомлюване, яке утворене ще в глибині віків народуі суттєво передається від покоління до покоління через традиції,звичаї, звички, ритуали, вірування, архітектуру, музику, літературу,

99

народну творчість та інше, входить у національну чуттєвість інаціональні почуття. ,,

Національне несвідоме в навчально-методичному посібникуза редакцією Л.Е. Орбан і В.Д. Хруща досить доречно названо"темними водами". Саме тут "у темних водах" національногоутворюються ті рушійні сили суспільних рухів, які через своюприхованість, незрозумілість часом здаються містичними,надприродними"[36]. Далі продовжено: "Чимало дослідниківнаціональних проблем вбачали найістотнішу сутність націй, етносів,національної психології, характеру в такому, на їх думку, одвічному,незмінному, містичному ядрі, національному несвідомому змістіякого вирішальним чином визначає спосіб життя народів, їхдосягнення й занепад, історичну долю" [37].

Такого погляду фактично дотримувався й В.М. Бехте-рев:"Кожна нація має свій темперамент і свої особливостірозумового розвитку, які спадково закріплені і, відповідно,передаються біологічним шляхом. А решта, що характеризує націю,залежить від її суспільного життя та устрою, що склався віками іможе бути змінений" [38].

Колективне несвідоме соціальної психіки, будучи сталимутворенням, все ж не залишається незмінним. З плином часу в цюсферу, трансформувавшись, згорнувшись, спресувавшись в особливепсихічне переходять історичні епохи з їхнім стилем життя,світовідчуттям і світосприйняттям, подіями, науково-технічнимпрогресом, взаємовідносинами та ін.

На колективному підсвідомому рівні існують чуттєві образи,тенденції, смисли, значення й цінності, які є похідними відісторичного розвитку кожного етносу, нації, народу, їх соціальноїорганізації, культури, способів життєдіяльності, взаємовідносин,взаємодії та спілкування, а також боротьби за виживання, вірувань,традицій тощо.

Загалом у ньому стиснутий, згорнутий, спресований вєдність специфічного психічного досвід соціального минулогоісторичного шляху кожного етносу і народу (нації) зі всіма йогосуперечностями, темпами, видами, невдачами й успіхами,трагедіями й злетами в їх житті, прекрасним й огидним,стражданнями й радощами, поневіряннями й вдачами, втратами йдосягненнями, біллю й гордістю, сльозами й волею тощо. Впливцього психічного є ніби відчутним невідчутним, не баченим, але

100

майже осягненим, неосмисленим, але інтуїтивним, невідомим, алеприсутнім і ін. Однак психічне колективного несвідомого, незважаючи на те хочуть того індивід чи будь-яка соціальна група,етнос, нація народ, завжди є присутнім у їх соціальній діяльності йповедінці, переживаннях та уявленнях, у створених продуктах ісоціально-психічних явищах.

Колективне підсвідоме має дві складові: раціональну таірраціонально-чуттєву. Навіть людський мозок побудований напринципі дуалізму: одна його частина відповідає за логічне,раціональне мислення, а інша - за мислення образами,ірраціональними художніми і чуттєвими уявленнями. Подібнопроявляються раціональна та ірраціонально-чуттєва складовіколективного підсвідомого в родовій пам'яті, пам'яті поколінь,історичній пам'яті народу. Раціональне у певних обставинах можепереходити на рівень свідомості та вже не сприйматися якнеусвідомлюване. Наприклад, причини низки поразок українськоїнації у боротьбі за свою незалежність і державність протягомстоліть при багатофакторному аналізі можуть бути виділені,викристалізовані, осмислені, стати науковими, а значить бутиусвідомленими.

Ірраціонально-чуттєва складова проявляється в почуттяхкрасоти, добра і зла, справедливості і несправедливості, обов'язку ічесті, гідності і відповідальності, небезпеки і відваги, віри, надії ілюбові до свого народу, його минулого та святинь, в переживаннях ісприйняттях, мисленні і уявленнях, в оцінці соціальних норм і подій,стандартів моралі і дружби, взаємовиручки і взаємодопомоги,взаємодії і суперечностей, а також в ставленнях і почуттях до іншихнародів та етнічних спільнот та ін. Вона фактично ніколи не буваєповністю усвідомленою.

Саме в колективному несвідомому й підсвідомому чималодослідників убачали найістотнішу сутність націй, етносів,національної психології, національного характеру, а значить їхсоціальної психіки. Такого погляду дотримувались українськімислителі Д.Донцов, О.Кульчицький, М.Конрад, П.Куліш, В.Янів таін. Вони фактично вказували на те, що колективне несвідоме йпідсвідоме вирішальним чином визначають спосіб життя народів, їхдосягнення й занепад, особливості розвитку та історичну долю.

Колективна (групова, суспільна, етнічна, національна)свідомість - це здатність відповідної людської спільноти розуміти

101

навколишній світ і суспільне життя в їх складній взаємодії, процеси,що протікають у них, визначити свої реальні роль і місце всуспільному житті, а також групові потреби, інтереси, цінності й ціліта їх значущість для свого існування й розвитку.

Колективна свідомість є явищем, яке виконує вибір смислівсвоєї соціальної життєдіяльності, визначення спрямованості всоціальному просторі й часі, адекватне розуміння соціальноїдійсності та ін.

Можливо, це мало місце тому, що, не визнаючи існуваннясоціальної психіки, а значить, не знаючи її сутності й змісту,суспільна свідомість висувалась на вище місце у порівнянні з нею.До неї включались емоції, почуття, переживання, настрій тощо.

В колективній свідомості кожної нації існують розумовіобрази, по-перше, про "МИ" і "ВОНИ"; по-друге, про ставленняінших етнічних спільнот, націй і народів до неї; по-третє, прохарактер свого ставлення до інших етнічних спільнот, націй інародів; по-четверте, про їх та свої інтереси в соціальному просторій часі.

Колективне надсвідоме є тим специфічним психічним усоціальній психіці нації, яке утворюється на основі впливу йвзаємодії космічної та планетарної психік. Це психічне можеутримувати психоенергію різної полярності.

Над проблемою надсвідомого (ймовірно зв'язку соціальноїпсихіки етносу (нації) із космічною психікою) задумувались різнівчені. Наприклад, на думку Л.М. Гумильова, "нація - етнос єбіофізичною реальністю, завжди втіленою в ту чи іншу форму" [39].Але ця реальність має природне походження, її сутність становить"енергія живої речовини", що формується під впливом трьохвзаємопов'язаних і в той же час відносно самостійних енергетичнихпотоків: енергії Сонця; енергії розпаду радіоактивних елементівусередині Землі; енергії Космосу, що пробиває іоносферу та досягаєповерхні планети. Саме сукупність енергетичних потоків зумовлює,на думку вченого, своєрідну цілісність - емоційну, психологічну,дійову, що вливаються в особливість фізичного стану людей. Далівін стверджує, що швидше за все мова йде про однакову вібраціюлюдей, котрі взаємодіють між собою.

Про підтвердження впливу надсвідомості на соціальнупсихіку націй і народів пише Г.А. Котельніков, який припускає

102

прояв людського (масового) психічного внаслідок "отриманняінформації від надмікроцивілізації..."[40].

Колективні несвідоме, підсвідоме, свідоме і надсвідоме всоціальній психіці не є ізольованими системами, а відносносамостійними її підсистемами, для яких характерні й певнавзаємозалежність, і певна взаємодія, і певна уособленість, і певнасуперечливість (конфліктність).

Отже, колективні несвідоме, підсвідоме, надсвідоме незримой невідчутно впливають на свідомі акти діяльності й поведінкирізних націй, етнічних спільнот, соціальних груп та окремихіндивідів.

Загалом соціальна психіка - це особливе зовнішнє психічне,що існує поза індивідом, але яке однозначно стає "присутнім" віндивідуальній психіці в ході національної (народної, групової)життєдіяльності.

Це зовнішнє психічне включає в себе не тільки здатністьвідображати соціальну дійсність, але й аспекти смисло- істерико- таідейно-стимулюючого порядку, а також патерни, які несутьінформацію про націю, державність, характер протіканнясоціальних, економічних, політичних і духовних процесів, пропротиборство в світі, національні інтереси та ін.

Соціальна психіка концентрує в собі психологічний досвідпереживання потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідей, ідеалів, атакож єдності, волі, смислу спільності та ін.

Хоча вона не є лінійним чи сумарним результатоміндивідуальних психік і залежностей, а явищем, яке змінюєтьсянелінійно, непропорційно, не в одній якій-небудь площині. У нійфункціонують підсистеми різних залежностей, прихованих змінних іпохідних від локальних та нелокальних зв'язків із зовнішнімсередовищем, й індивідуальними психіками членів нації. Цеговорить про неї як про статико-динамічну систему, якапідпорядковується своїм внутрішнім закономірностям.

Соціальна психіка нації виступає своєрідним життєвимсвітом, є її мікрокосмосом, в якому немає ні фіксованого початку, нівизначеного кінця, в якому діють імовірно-відносніснізакономірності, внаслідок чого з'являється синергійна складова ( ізпозитивним або з негативним знаком) дії різних соціально-психологічних явищ у різних відношеннях і залежностях одне доодного, одного до певної сукупності чи всіх, певної сукупності

103

(значного числа таких сукупностей) чи всіх до одного, чи іншихсукупностей. Ці відношення й залежності не мають певноїпропорційної, прямолінійної, адекватної залежності, а є відносними,тобто при одних обставинах і умовах можуть проявлятися знадзвичайно високим психоенергетичним потенціалом, а приінших-із ледь помітним і відчутним.

Одне і те саме соціально-психологічне явище відносно іншихзнаходиться в різних координатах соціального простору й часу, томуі його вплив на них є різним. Крім цього, його "присутність" в іншихявищах залежить від вибору точки спостереження, співвідношення,порівняння та ін.

В соціальній психіці своєрідним, відносно інтегрованимчином, проявляється спільність почуттів у ставленні до світу, свогомісця і ролі в ньому народів, своєї Батьківщини, до самого себе,свого минулого, теперішнього і майбутнього, а також до смислуспільності, єдності та ін.

Вона вміщує інформацію про минуле, теперішнє і майбутнєнації, стиль взаємодії і поведінки, ставлення до соціальних фактів ілюдей; про національні світовідчуття світосприймання йсвіторозуміння, установки переживання, обов'язок, відповідаль-ність, честь, гідність та ін.

Соціальна психіка відображає соціальну реальність у своїйдинамічній цілісності, тобто у взаємодії й взаємовпливові всіх їїелементів, їхній зміні й трансформації.

На неї впливає економіка, її ефективність і прогресивність,технологічність, науковість, рівень розвитку, виробничі відносини,форми власності, а також загалом її спроможність задовільнитиматеріальні потреби та сприяти розвитку соціальних і духовних.

Соціальна психіка визначає характер взаємовідносин, формиповедінки, типи соціально-психологічних зв'язків між людьми,особливості мислення, відчуття й сприймання, форми реагування нарізні події, соціальні факти й вибір цінностей на почуття "МИ" і"ВОНИ", "Я" і "НАЦІЯ (НАРОД, ГРУПА)", а також особливостісоціальної рефлексії.

Щодо соціальної рефлексії, то Л.С. Виготський розкриває їїсутність як перенесення будь-якого відношення, ставлення іззовнішнього світу на самого себе [41].

Механізми соціально-психологічної рефлексії діють сумісноіз соціально-психологічними установками і соціальними

104

стереотипами, що приводить до вироблення цілісної соціально-психологічної картини реальності, яка спонукає до цілісногоставлення й сприймання навколишнього світу і відповідних дій.

Будучи статико-динамічним утворенням, соціальна психікаодночасно є підґрунтям, рушійною та скеровуючою силоюнаціональної життєдіяльності. Вона забезпечує "груповий механізм"відчуття спільності, поєднаності, неповторності, специфічності йособливості, а також спонукання до єдності й цілісності.Регулювання національної життєдіяльності відбувається через зміну,перерозподіл психоенергії різного психічного.

Соціальна психіка є сутністю постійного взаємообміну,накопичення й перерозподілу психоенергії.

її психоенергія містить раціональний, ірраціональний таемоційний компоненти, величина яких змінюється в залежності відзміни величини самого психоенергетичного потенціалу. Причому цізміни відбуваються як у позитивному, так і негативному напрямку.

Психоенергія об'єктивується в нові розумові і чуттєвіобрази, які, взаємодіючи з тими, що вже сформовані в соціальнійпсихіці нації, підсилюють або знижують їх психоенергетичнийпотенціал, внаслідок чого утворюється нова позитивна абонегативна психоенергія. В залежності від величини ця психоенергіяпроникає, розширюється по всіх підсистемах соціальної психіки,взаємодіючи з їх психоенергією. Вихідна (інтегрована) психоенергіяоб'єктивується в поведінці та діяльності як цілої нації, так і їїокремих членів.

Соціальна психіка, як цілісне психічне, не знищуєвластивостей окремих своїх складових, а підсилює або знижує їхпсихоенергію. Вона проявляється у кожному національномусоціально-психологічному явищі, яке має місце. Іншими словами,кожне національне явище більшою чи меншою мірою пов'язано зфункціонуванням національної соціальної психіки.

Можна сказати, що всі підсистеми (компоненти) і елементисоціальної психіки, а також "продукти" їх взаємодії є відповіднимпсихічним із певною величиною психоенергії. Проникаючи в іншіструктури психічного, утворене нове психічне в той же час відчуваєна собі вплив усієї іншої сукупності психічного. Воно також можеоб'єктуватись у предметах і явищах, а потім, за відповідних умов,знову розоб'єктивуватись, тобто стати новим психічним. Цим самимстворювати умови для нового процесу об'єктивації або взаємодії.

105

Соціальна психіка тим чи іншим чином охоплює всіхіндивідів суспільства (нації, групи), бо її психоенергія проникає віндивідуальні психіки. А вони через механізми навіювання,наслідування і психічного зараження, об'єктивації й розоб'єктиваціїпідкріплюють, підсилюють цю психоенергію, яка знову ж таки - ужез новим потенціалом - повертається в соціальну психіку.

Нації (народи, групи) видозмінюються в залежності відзміни соціального простору й часу, соціальної дійсності. Хоча їхсоціальна психіка є відносно сталим утворенням, але вона загаломзмінюється, трансформується разом зі змінами в соціальномупросторі і часі, суспільному і державному житті. Якості , які булипритаманними нації протягом багатьох поколінь, у наступних можепоступово ослаблюватись, а потім й зникнути. Натомість форму-ються нові. Але цей процес довготривалий у відношенні долюдського життя. Однак при цьому усьому в соціальній психіці єнезмінні компоненти, які входять у ментально-психічну підсистемута пов'язані з виникненням і розвитком нації у минулому.

1.3.1. Підсистеми соціальної психіки

Ми вже вказували на те, що соціальна психіка будь-якоїлюдської спільноти є цілісним утворенням, що функціонує запевними закономірностями. Але у ній можна виділити ряднайважливіших підсистем, які відрізняються за своєю сутністю,процесом формування та тією роллю, котру відіграють у її цілісномуфункціонуванні й проявах. Одним словом, соціальна психікаутримує в собі такі складові (підсистеми): ментальне- психічну,духовно-перцептивну, психокомунікативну, емоційно-почуттєву таспонукально-вольову.

Ментально-психічна підсистема. Герман Гессе мав раціюколи припускав, що "у культури або духу, або душі є своя власнаісторія, яка поєднана з так званою світовою. На наш погляд, цеісторія формування соціальної психіки нації, народу, насамперед їїментально-психічної складової.

Треба бути відвертими і визнати, що українська менталь-ність складалася й розвивалася у взаємодії з ментальностями інших

106

народів. До української ментальності мали відношення ментальностіЛитви, Польщі, а особливо Росії, про що й засвідчує історія"[42].

О.А. Донченко з цього приводу справедливо зауважує, що"коли хочуть пояснити що-небудь непояснювальне, те, що нібиноситься в повітрі, але об'єктивно існуюче, говорять: "це нашменталітет"; коли не бажають що-небудь пояснювати-теж знаходятьпояснення в менталітеті" [43].

К.-Г. Юнг звернув увагу на знаходження в схованкахлюдської душі так званих архетипних образів, як явищ колективногонесвідомого, розглядав їх як такі, що хоч породжені і колективнимдосвідом, але відтоді (із часів сивої давнини) існують доситьавтономно (від подальшого колективного досвіду) і "переселяються"від однієї людини до іншої шляхом біологічного наслідування.Сучасні дослідження нації вказують більш конкретно: "Етнічніархетипи щодо їх змісту — це сукупність душевно-культурнихсимволів та образів етнічного буття, через які життя кожногоетнофора наповнюється почуттям смислової заданості йдоцільності. Це, так би мовити, етнічна "душа в собі". Етнічніархетипи, існуючи як колективне несвідоме, створюючи підґрунтядушевної сутності людини, яка пройнята ними, здатні надавати ційлюдині якостей душевної рівноваги, а тому й соціальної усталеності,оберігати її душу від руйнівних наслідків урбанізаційних татехногенних процесів" [44]. Далі в цій праці підкреслюється:"Етнічні архетипи - це те, що кожний етнофор містить в собі якнеусвідомлену ознаку належності до свого етнічного цілого, це те,що дає почуття "МИ", що дає людині силу й наснагу нести на своїхплечах тягар незгод соціального буття" [45].

Одним словом, поняття "ментальність" та "архетипність"розглядаються як феномени етнічного несвідомого. Крім цього, їхзводять до "душі" нації, із чим ми не можемо згодитися, вважаючи,що такою є її соціальна психіка. Інакше, виходить, що реальнасучасна дійсність мовби "проходить" поза "душею". Ми вважаємо,що слід говорити про ментальність й архетипність нації не окремо, аяк про ментально-психічну підсистему її соціальної психіки. На нашпогляд, ментально-психічне становить таке утворенняколективного несвідомого і колективного підсвідомого соціальноїпсихіки нації, що є згустком, ядром, сутністю її внутрішнього духу,пов'язаного з тайнами народження етносу, його взаємодії зприродою і соціальним світом, психоенергія якого всю іншу

107

сукупність психічного, тобто яким-небудь чином проявляється вповедінці, діях, особливостях мислення, світовідчуття,світосприймання та іншого у ході життєдіяльності нації. Фактичноце підкреслює й певна категорія вчених, в тому числі М.І. Пірен, якавказує, що "типові психологічні риси етносуб'єктів, зафіксовані в їхментальності, є водночас і своєрідними "мітками" того природного йсоціального середовища, в якому вони сформувалися" [46].

Ментально-психічне відтворює інтегроване поєднаннянеусвідомлюваних пластів соціальної психіки нації, яке утримуєколективний досвід усіх попередніх поколінь, особливості йнеповторність філогенетичного розвитку нації у відповіднихприродних і соціокультурних умовах, її світовідчуття,світосприйняття, світорозуміння і світоставлення, а також суттєвовпливає на національну чуттєвість (емоційність), інтровертивністьчи екстравертивність, раціональність, прагматичність, демокра-тичність, характер, совість, гідність та інше, особливості мислення,реагування, взаємодії й спілкування тощо. Ця підсистема є відносносталим специфічним утворенням ланки колективне несвідоме -колективне підсвідоме, що утримує соціально-психологічну картуетносу в конкретних географічних, історичних і культурних умовах,яка постійно проектується на теперішню соціальну дійсність. Такапроекція за своєю суттю є системою розумових і чуттєвих образівопосередковано, неусвідомлено стимулюючих і регулюючихповедінку членів етносу в конкретних соціокультурних умовах.

Змістовно ментально-психічний компонент втілюється ухарактерні особливості світовідчуття, світосприймання,світопочуття, світорозуміння, у моральні вимоги, норми та цінності,переважаючі почуття і настрої, традиції й вірування,взаємовідносини всередині етносу та з іншими етносами тасоціальними групами, у ставлення до держави, інших етносів,народів, соціальних груп, конфесій, політичної системи, політики,праці, державності, єдності та ін.

Він також визначає ставлення людей до землі, природи,води, сонця, кохання, шлюбу, матері, сімейного життя, допредставників своєї та інших націй, роботи, держави, волі, закону,порядку, Батьківщини, честі, гідності, дружби, зради та іншого.

Культурологічні феномени, мова, традиції, звичаї, обряди -без сумніву є специфічним психічним, яке належить до ментально-психічної підсистеми соціальної психіки нації.

108

До ментально-психологічного належать також традиції.Ясно, що традиції мають глибокий психологічний підтекст. Вони єтим психічним, яке, періодично відтворюючись, породжуєдодаткову психоенергію, що заново вливається в соціальну психіку.З позиції полярності вона може бути позитивною, нейтральною абонегативною.

За особливостями прояву ментально-психічного можнаговорити про історичну долю, шлях нації, її загартованість,вистражданість, боротьбу, поневіряння, страждання, а такожхарактер вірувань, потягів.

Отож в ментально-психічній підсистемі діють такі механізмиі компоненти, які утворилися внаслідок взаємодії соціальної психіки(починаючи ще з моменту зародження етносу) з географічними,кліматичними ландшафтами, матеріальними і соціокультурнимиумовами, з особливостями світовідчуття і світорозуміння, боротьбиза національне виживання, самоствердження та державність, ізхарактером трудової діяльності, внутрішніх і зовнішніх відносинтощо. Саме в цих механізмах і компонентах виявляються соціально-культурні автоматизми поведінки окремих етнофорів і соціальнихгруп, що входять до складу нації. Через них етнофорам передаєтьсясукупність до кінця неусвідомлюваних установок, понять, значень,смислів, цінностей, норм і взірців поведінки, вірувань, ставленьтощо.

В різних ситуаціях соціальної дійсності ментально-психічнапідсистема має різну величину прояву своїх раціональної таемоційної складових. Вона, як специфічне психічне, можезменшувати або збільшувати генерування своєї психоенергії усоціальну психіку. Наприклад, в Радянському Союзі її психоенергіяпостійно блокувалась, нейтралізовувалась, зменшувалась. І навпаки,в пострадянських державах психоенергія ментально-психічноїскладової часто проявлялась надмірно, обумовлюючи нову сутністьсоціально-психологічних процесів і змін.

Ментально-психологічні компоненти в соціальній психіці єдосить сталим утворенням. Так, у переломні віхи історії народуінколи відбуваються докорінні зміни: політичної системи іполітичного управління, економічних і соціальних засаджиттєдіяльності, ціннісних орієнтацій, ідеалів, соціальних норм,манер та ін.

109

Отже, в цій складовій соціальної психіки діють фіксованіпсихологічні установки, тобто такі, які сформувались у філогенезі.Вони є досить сталими, бо змінюються під впливом зовнішніх івнутрішніх чинників протягом століть.

Ментально-психічні установки проявляються упередбачуваній, наперед визначеній спрямованості соціальноїпсихіки нації на певний спосіб реакції і взаємодії, як із своїмичленами нації, так і зовнішнім світом.

Ментально-психічне діє як психоенергія, в якій закодованавідповідна інформація. Саме ця психоенергія взаємодіє зпсихоенергією сучасного різного психічного. В результаті миотримуємо те, що називаємо автоматизмами або неусві-домленими потягами поведінки. Однак високий ступінь сталості неговорить про незмінність, нерухомість цих компонентів. Вонирозвиваються з часом, так само як і вся соціальна психіка. Та все жтаки в ньому є те щось константне, яке служить своєрідноюпрограмою діяльності, дій та вчинків духовно-спорідненихетнофорів, котрі, неусвідомлено її реалізуючи, відтворюють й теминуле психічне.

Духовно-перцептивна підсистема. Асоціативний фондуховності первісне мав релігійну забарвленість, і вона походить відпоняття "дух" - це те, що в релігійній думці служить осягненням іупорядкуванням Всесвіту, вищого, невмирущого, й скеровуючоюйого сутністю. Тому духовність є відтворенням у людях вічностіВсесвіту як вічності духу Життя, Добра, Справедливості, Гуманізму.

Г. Сковорода в розуміння духовності вкладав ідеї космічноїєдності людини й світу. Однак вона не може розглядатися поряд зконкретними властивостями індивідуальної психіки, не може бутизведеною ні до одного з видів психічної діяльності, ні до їх суми.Духовність не тотожна жодному з виявів сутнісних сил людини, але,як невидимі рентгенівські промені, пронизує кожну з них, надає їмсмислу людського буття через ствердження людяності, доброти,гуманізму, чуйності, устремління у вічність. Через неї людина нібивиходить за межі власного життя і прилучається до того вищого,водночас загальнолюдського й надлюдського. У Святому Письмісказано: "Плід же Духа: любов, радість, мир, довготерпіння,благість, милосердя, віра, покірність, утримання"(Гал.5, 22-23).Духовність проступає як ціннісний вимір буття (соціального йіндивідуального, внутрішнього й зовнішнього в їх єдності), його

по

співвіднесеність із вічністю світу; як творення істини, Добра і Красив процесі свого людського життя. Вона пов'язана з глибиннимусвідомленням смислу свого життя, стержнем якого виступаєлюдяність, гуманність, чистота помислів і дій.

Духовно-перцептивна складова соціальної психіки нації(народу, групи) є тією підсистемою, яка розкриває особливості танеповторність її духовно-практичного бачення, розуміння йзасвоєння світу. Ця підсистема соціальної психіки нації тіснопов'язана з ментально-психічною, є ніби її логічним продовженням,але відрізняється від неї насамперед тим, що характеризує наявний,теперішній духовний світ нації, вірніше відчуття, сприйняття ірозуміння духовності, втілення її у способи соціалізації, засвоєннясоціальної дійсності, практику взаємовідносин і спілкування та ін.

Видатний український історик і етнолог В.Б. Антонович-ще вXIX столітті писав, що народ може від сильних утисків "змінитизверхні ознаки своєї національності, але ніколи не змінить ознаквнутрішніх, духовних" [47].

Духовно-перцептивна складова соціальної психікизабезпечує однотипні способи духовно-практичного засвоєннячленами нації світу, свого національного смислу буття в ньому,вселюдських і національних цінностей. Вона спонукає етнофорівспіввідносити, зіставляти свої дії й учинки з моральними вимогами,духовними позиціями нації, а також займати якусь позицію щодоних, заперечувати недуховне; нелюдське, неморальне.

Духовно-перцептивна складова соціальної психіки націїутворює її цілісність через однотипні способи духовно-практичногозасвоєння світу, свого смислу буття в ньому. В.Франкл пише: "Якдуховна істота, людина не тільки протистоїть світові (зовнішньомута внутрішньому), але й займає щодо нього якусь позицію. Те, щоможе протистояти соціальному, тілесному й навіть психічному влюдині, ми називаємо духовним у ній. Духовне, за визначенням, євільне в людині. Духовна особистість - те в людині, що завждиможе заперечити. А це включає здатність стати над собою, неприйняти себе, відсторонитися від своєї фактичності" [48].

Соціальна психіка відображає національне (суспільне,групове) життя не тільки безпосередньо, але й опосередковано, втому числі й через духовно-практичні аспекти, до яких відносятьсянасамперед світогляд, вищі цінності, моральні норми, погляди,почуття та ін.

111

Цінності є тими духовними феноменами, відносно якихвиконується вибір у складній^соціальній дійсності. Вони є причиноюспрямованих і доцільних соціальних дій та поведінки членів нації,бо в них на перший план виступає те, що відповідає уяві пропризначення нації, смисл її буття, справедливість, чесність,людяність тощо.

Важливим елементом духовно-перцептивної складової єсвітогляд, як деякий образ світу, як проекція на цей образ людськихпереживань, прагнень, очікувань, як спонукання й спрямуваннязалученості етнофорів до творення цього світу у вимірах Добра,Красоти, Справедливості, Совісті, Вічності, Гуманності.

І так, світогляд не тільки є відтворенням світу в цілому, асвітовідчуттям, світосприйняттям, світорозумінням, які є рушійноюсилою в соціальному бутті нації. Саме наявність у світоглядіспрямовуючого начала надає йому духовно-практичного характеру.

Стосовно нації світогляд виступає не тільки як духовно-практичний спосіб його відчуття, сприйняття і розуміння, а йспособом коригування життєдіяльності, спрямованості всоціальному просторі й часі. При однотипному світогляді членинації стають один для одного ближчими, зрозумілішими,взаємозалежними, "своїми", духовно-спорідненими. Спільністьпоглядів на світ, суспільну дійсність, соціальну діяльність, своєбуття та спільність визнаних ними буттєвих установок - усе цедопомагає їхньому згуртуванню, консолідації, зближенню,взаємовідчуванню, тобто єднанню.

Компонентну структуру світогляду, як відомо, утворюютьрізні притаманні людині форми духовного осягнення світу. Сюдиможна віднести і знання, і почуття, і оцінки, і установки, і цінності, іпереконання, їх поєднує в одне ціле світогляд - те, що тільки разому взаємодії й взаємовпливові здійснює акт самоусвідомленнязалученості людини до світу, до нації, до чогось єдиного, значущогоі важливого. Поєднані складові світогляду набувають іншого змісту.Вони в його цілісності стають смислотворними, набуваютьхарактеру причетності до реалізації національного смислу, ідеї.

Та й колективна свідомість нації виступає як певний типсвітогляду, як певна світоглядна позиція. В.Г. Нестеренко вказує, що"люди, котрі поділяють один і той самий світогляд, є "своїми" одиндля одного" [49]. Далі він підкреслює : "Спільність поглядів на світ іспільність цінностей, що правлять їм за життєві орієнтири, а також112

спільність вдзнаних ними життєвих настанов (моральних норм,релігійних заповідей тощо) - усе це допомагає їхньому згуртуванню,полегшує дії щодо досягнення якихось спільних цілей" [50].

Істотним компонентом світогляду служить "переконання,яке є концентрованим виразом духовно-практичної сутностісвітогляду та його адресованості до людини" [51]. Саме черезсмислове переживання національності формуються єдиніпереконання в необхідності згуртованості, організованості,цілісності, єдності дій та ін.

Таким чином, світогляд є не тільки відтворенням світу вцілому, соціальної й національної дійсності як таких, скількимобілізаційною програмою щодо включення у взаємини з іншими їїчленами кожного суб'єкта нації та в ті соціальні процеси, які в нійпротікають. Саме наявність у світогляді спрямовуючого началанадає йому духовно-практичного характеру. Він є тим імперативом,який накладає свій відбиток на соціальну психіку нації, бо служитьпідґрунтям для поєднання людей та спонуканням до такогопоєднання. В. Нестеренко зауважує, що "це і його найпершасоціальна функція: сприяти згуртуванню людей, підтримуватидуховну спільність людей, бути формою самосвідомості тієї чиіншої людської спільноти"[52].

Духовно-перцептивна підсистема виробляє здатність нації доусвідомлення себе як єдиного духовного цілого. Вона спричиняєсвідоме регулювання національних смислів, думок, почуттів,вольових порухів, що називають рефлексією. Через національнурефлексію кожен член нації приєднується до "МИ". При цьомуматеріалом рефлексивної діяльності є не тільки національний спосібжиттєдіяльності, скільки субкультурний досвід нації - досвідрозвитку виживання, затвердження її боротьби, згуртованості та ін.Переживання духовного зв'язку зі своєю нацією відбувається черезвключення особистості в її соціальну психіку.

Учений-психолог Мирослав Боришевський визначає:"...Духовність є втіленням у світоглядних орієнтаціях людинисподівань, прагнень, ідеалів - духу народу, нації, що визначаєспрямованість її особистісних потреб, переживань і зумовлюєустановку на відповідний життєвий вибір"[53].

Духовний світ нації включає сукупність знань і відчувань, іпоглядів, вірувань і цінностей, процесів мислення й властивостей.

113

Будь-яка форма етнічної (національної) моралі тіснопов'язана із соціальною психікою етносу (нації). В ходи їх взаємодіїутворюються морально- психологічні явища, які є складовими будь-якої соціальної психіки.

Мораль у соціальній психіці нації проявляється якспецифічне відображення її соціального буття і як специфіка цьоговідображення. Отож у будь-якому моральному є психологічнікомпоненти.

Мораль виконує свою регулятивну функцію через однотипнууяву та поняття про добро і зло, про правильне й неправильне, продостойність 5 недостойність, про обов'язок і честь, тобтопосередництвом системи моральних цінностей. Але вказані поняттяне є абстрактними у відношенні до членів нації. Вони дані їм черезсукупність розумових і чуттєвих образів. Реалізація моральнихцінностей обов'язково супроводжується інтелектуальними,емоційними і вольовими процесами. А оцінка реалізації такихцінностей іншими та в цілому нацією викликає переживання.

Питання взаємодії моралі і соціальної психіки досить добревисвітлені в праці болгарського вченого В. Вічева. Він підкреслює,що "індивідуально-психологічна інтерпретація моральних відносинне в стані пояснити до кінця особливості морального регулювання"[54]. Учений говорить про нерозривність моралі і соціальної психікив соціальному бутті людини та життєдіяльності людських спільнот."Мораль і соціальна психіка - це частина загальної,багатофункціональної управляючої системи поведінки (суспільноїсвідомості в цілому), в якій виконуються специфічні інформаційні,нормативно-оціночні та емоційно-спонукальні функціГ'[55].Моральні цінності перетворюються в організуючий і регулюючийфактор завдяки тому, що вони стають внутрішніми мотивамиповедінки.

В моралі ми маємо справу не лише з певною сукупністюкатегорій, понять та інших чинників, які взаємодіють між собою упевній єдиній площині, а оперуємо з багаторівневою та багато-системною структурою, що має різні залежності , субординації йкореляції, котрі проявляються як щось цілісне, моральне.

Мораль немовбито визначає змістовний аксеологічний ідеонтологічний потенціал учинку, дії, діяльності. Це відбуваєтьсячерез поняття добра або зла, справедливого або несправедливого,гідного або негідного і т.д. Вона впливає на національну поведінку

114

через принципи й норми, через імперативні вимоги, оцінки таідеали. Вона виконує скеровуючий, соціально-інтегрований вплив намотиви і внутрішніх членів нації. Моральне регулювання передбачаєусвідомлення моральних цінностей, внаслідок чого домінуєвнутрішній мотив поведінки, а не просто сила конформізму.

В змісті морального кристалізується суще людське й людяне,прогресивне гуманістичне світовідчуття, світосприйняття тасвіторозуміння, почуття національного, нації, обов'язку перед нею,відповідальності за його долю. Отож, у моралі знаходять своєвідображення різні чинники зовнішнього й внутрішньогосоціального середовища: політичні, матеріальні, духовні,ідеологічні, національні тощо.

Моральне реалізує єдність об'єктивного й суб'єктивного.Об'єктивний його бік складає загальнолюдське, цивілізаційне внаціональних відносинах, об'єктивних соціальних потребах,інтересах та цінностях. Він проявляється в реальних станах,конкретних учинках, і поведінці членів нації. Суб'єктивний бікморального проявляється у специфічному національномусвітовідчутті, світосприйманні й світорозумінні, у готовності довідповідальних моральних дій.

Але будь-яка моральна дія окремої людини або соціальноїспільноти чи відмова від неї, відбувається внаслідок відповідноїпсихологічної або соціально-психологічної установки.Американський учений Ноуел-Сміт стверджує, що будь-яка дія,котра виконана проявами моралі, є наслідком відповідної установкидо виконання даної дії або відмови від неї. Поняття установкинеобхідне для обґрунтування і навіть виправдання будь-якоговчинку чи дії: людина вчинила саме так, тому що мала установку доздійснення такого роду вчинку і ухиляється від іншого в силу того,що мала установку ухилитися від подібних учинків [56].

Установка як психологічне і соціально-психологічне явищевизначається, як готовність суб'єкта до відповідального сприйняттяй діяльності.

Як відомо, мораль має поліфункціональну природу, якавідповідно відображається на її структурі й функціях.

До основних функцій моралі належать: пізнавальна,регулятивна, гуманістична, нормативно-оціночна. Кожна з них уході своєї реалізації спирається і на психологічне. Наприклад,пізнавальна функція включає відображення, яке відбувається на

115

основі психічного, регулятивна і гуманістична - певні соціально-психологічні установки, вольові процеси та ін., нормативно-оціночна - відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, стереотипитощо.

Інша специфічна особливість моралі полягає в її ідеально-спонукальному характері, бо створює деякі ідеальні моделі, взірці йнорми поведінки людей в соціальних спільнотах та суспільстві, атакож спонукає дотримуватись їх, співвідносити і порівнювати зними свої дії, вчинки і поведінку.

Моральні принципи і норми, якими керуються члени нації -це стійкі мотиви їх вчинків та поведінки. Кожний такий моральниймотив має змістовну і динамічну сторону. Разом вони формуютьвідповідну соціально-психологічну установку. Рівень її актуалізації,сила прояву залежить від енергетичного заряду в ній. Отож проявморального завжди має і психологічний компонент.

Загалом духовно-перцептивна складова соціальної психікинації визначає прояв сукупності політичних, ідеологічних,моральних ідей, почуттів і поглядів через призму національногосвітобачення й світорозуміння. Безумовно, вони є стрижнем,навколо якого групуються елементи, що визначають зміст моральноїсвідомості. Остання існує у вигляді моральних норм і принципів, щосклалися під впливом зовнішніх факторів і внутрішнього їхсприйняття, етичних категорій добра й зла, обов'язку, честі, совісті,гідності.

Моральна свідомість відображає національне життя підкутом зору своєї головної функції - регулювання життєдіяльності,поведінки й учинків членів нації. У моральній свідомості містятьсянаціональні як раціонально-ідеологічні, так і чуттєво-оціночнікомпоненти, які проявляються як в емоційній формі, так і увольовій.

Релігія є тим психічним (дуже важливим), яке сприяєдуховно-психологічній єдності нації.

Емоційно-почуттєва підсистема. Емоційно-почуттєвапідсистема соціальної психіки нації відтворює й реалізує характер ізміст всієї сукупності переживань, емоцій і почуттів, що маютьмісце між учасниками національної (суспільної, групової)життєдіяльності та ті, що спрямовані на зовнішній світ, а також їхрівень розвитку, міцність і стійкість.

116

Вона забезпечує емоційно-почуттєву єдність, тобтовідчування й переживання усіма відносно однакових емоцій іпочуттів, однотипне реагування на внутрішні й зовнішніподразники, ставлення інших тощо. Можна сказати, що це сферанаціональних (суспільних, групових) переживань, емоцій іпочуттів, яка включає: по-перше, переживання й уболівання занацію, (суспільство, групу), її інтереси, єдність, високий статус,розвиток тощо; по-друге, внутрішні відносини, взаємодію іспілкування та емоційно насичене ставлення до інших; по-третє,"відтворення", "оживлення" й підсилення національних емоцій іпочуттів через реалізацію національних звичаїв, обрядів, традицій,вірувань, норм та іншого; по-четверте, почуття "МИ" у відношеннідо "ВОНИ", "ВСІ ІНШІ"; по-п'яте емоційно-оціночне й почуттєвеставлення до інших етнічних спільнот і народів, їх статусу,поведінки, образу життя, релігії, потреб, інтересів тощо.

С. Рудницький указував на те, що нація-це "спільне загальнепочуття, це загальний плебісцит, продовжуваний з дня на день,творить націю, цю важку спілку, яка опирається на свідомістьпонесених жертв і тих жертв, які її члени готові принести вмайбутньому" [57].

Природа національних переживань визначається якзовнішніми, так і внутрішніми об'єктивними й суб'єктивнимичинниками, насамперед тими, які мають важливе значення длязадоволення національних потреб й інтересів, реалізаціїнаціональної ідеї, самоствердження, єдності тощо, їх специфікаполягає не в диференціації всієї сукупності національно-психологічних явищ, а у відповідній різниці між їх сприйняттям,значущістю й емоційними оцінками.

Переживання є специфічним психічним, яке передаєтьсячленам нації через обмін емоціями, почуттями, діями й учинками.Воно генерує збудження, тобто активізацію й рух психоенергії у всійсоціальній психіці нації чим забезпечується, по-перше, їїрозповсюдження й охоплення всіх членів нації; по-друге, підсиленняабо послаблення індивідуальних переживань; по-третє, формуванняемоційно-оціночного ставлення нації до того явища (явищ), якевикликало дані переживання.

Емоційно-почуттєва єдність вказує на національно-своєріднереагування на всі види подразників і вираження своїх почуттів.Переважаючий характер національних переживань відтворює не

117

тільки якийсь тип емоцій настрою, але, насамперед, переважаючийтип ціннісного ставлення до всього національного і ненаціонального. Емоції і почуття, відображаючи національнудійсність, особливості й форми життєдіяльності, не містять її образи,а виражають їх цінність, вагомість і значущість. На цій основізабезпечується емоційно-ціннісне ставлення усіх членів нації досебе як своєрідного й неповторного цілого, як цінності, донеповторного "МИ", яке виокремлюється через поняття "ВОНИ","ВСІ ІНШІ", "НЕ НАШІ". Таке ставлення виражає самозначущість ісамоцінність "МИ", а значить актуалізацію мотиваційних процесівна об'єднання, згуртування, єдність.

Емоційно-почуттєва підсистема регулює поведінку йактивність членів нації через оціночно-пристрастне ставлення довсього національного, його затвердження, вкорінення, продавлення,а також до того, що діється навколо неї. Відбуваєтьсяспівпереживання національних цінностей, місця й ролі нації всоціальному просторі й часі, що спричиняє створенню додаткових"енергоресурсів" життєдіяльності.

Тут доречно говорити про національну емоційність, тобтоемоційну чуттєвість членів нації, характер, способи і форми їхемоційного реагування, переживання.

Емоційність може відігравати як позитивну, так і негативнуроль. В одному випадку вона є спонукальною силою до творенняжиття, боротьби, зламу старого й вибудовування нового, єднаннятощо. В іншому - здіймає лише хвилі на поверхні суспільногожиття, які так само швидко зникають, як і появились. Про тенденціюзгубності емоційності для української нації наголошував В. Ли-пинський. Він пише, що саме надмірною чутливістю (припропорційно заслабкій волі та інтелігентності) пояснюється нашалегка запальність і швидке заспокоювання, а також наша дратівливареакція на дрібниці і байдужість до дійсно важливих речей, якихрозрізняти від дрібниць не вміємо. А наші настрої зі сльозами,мотивами, співами - проходять так само скоро й несподівано, яквони і з'являються. На його думку, виявити наше хотіння в якійсь ітривалій ідеї, а також закріпити його тривалою, наполегливою,організованою, послідовною й розумовою працею нам важко тому,що наша увага не керована віжками волі й розуму, увесь часрозпорошується під впливом національних подразнень, які нищать

118

попередні. На цьому підґрунті, робить висновок В. Липинський:"політика... на Україні найбільш тяжка й невдячна праця" [58].

А Е. Онацький такий неозначений психічний стан, щооб'єднує наше громадське емоційне життя, називає "розчуленням"[59].

Д. Чижевський виділяв в емоційності українців позитивністорони, які знайшли своє вираження в духовній творчості кращихпредставників нації: Г. Сковороди, М. Гоголя, П. Юркевича, П. Ку-ліша, Т. Шевченка. Саме вони надали українській емоційностіфілософське забарвлення. В цілому, на їх думку, ця емоційністьнароджується "у глибині серця" і є джерелом нового життя, новихвідчуттів та прагнень. Та й Г. Сковорода наблизив свої погляди довказаних у розкритті своєї так званої "внутрішньої людини". Вінмислив: "Глибоке серце в людини - найголовніше, воно і є істинноюлюдиною", тобто центром людської душі. "О серце І.Лке тиглибоке! Ти обіймаєш і утримуєш усе, а тебе ніщо не вміщає" [60].Отож серце виступає осередком найглибших душевних відчуттів іпочувань.

Фактично мова йде про пов'язаність витоків емоційності зментально-психологічними компонентами соціальної психікиукраїнського народу.

Спостерігаючи прояв української емоційності, ми можемопереконатися, як легко люди збуджуються, запалюються,ображаються, гніваються, сваряться, ображають, ненавидять тощо.Тому справедливим є твердження Е. Онацького, що в "нашихневмілих руках цей Божий дар (емоційність) перетворився на Божукару"[6І].

Національна емоційність чітко проявляється в народномумистецтві. Можна легко відрізнити українську мелодію відросійської, італійської, французької, український танець відіндійського, англійський гумор від французького та ін.

М. Гоголь, аналізуючи характер і композицію народнихтанців, писав, що іспанець танцює не так як швейцарець,шотландець, як танєровський німець, руський не так як француз, яказіат... В одного танець промовистий, в іншого - безчуттєвий; водного шалений, розгульний - в іншого спокійний; в одногонапружений, важкий - в іншого легкий, повітряний. Звідки такарізноманітність танців? Вона народилась з характеру народу, йогожиття та образу занять. Народ, який живе гордим і бойовим життям,

119

виражає ту саму гордість у своєму танці; в народу безпечного йвільного та сама базмежца воля і поетичне самозабуттявідображається в танцях; народ з запальним характером залишив усвоєму національному танці ту саму ніжність, пристрасть іревність"[62].

В. Липинський так характеризує українську натуру:«Надмірна чуйність при пропорційно слабкій волі та інтелігентності,легка збудженість і швидке охолодження, вразливість від дрібниць,недвижність до дійсно важливих речей та справ, які важко вдаєтьсядиференціювати; піднесення зі слізьми, піснями і мотивамипроходять також швидко і неждано, як і появляються; вияв бажань вясній формі та закріплення їх стриманою, довготривалою,організованою й послідовною та розумною працею дається важко,так як увага , котра не регулюється волею і розумом, весь часрозпилюється під впливом нових емоційних факторів, що знищуютьпочатковий задум. Достатньо подразнити чию-небудь амбіцію, щобвін під впливом цього дрібного враження забув про ідеали й потребицілої нації. В таких умовах політика, як уміння організувати йвиконати розумом та волею відповідні суспільні потреби, є в Українідуже невдячною й важкою працею» [63].

До цієї підсистеми також належить група почуттів більшскладних за своїм змістом. Це почуття переживань духовних,політичних, соціокультурних, матеріальних та інших цінностейнації.

Особливе місце належить національно-ціннісним,національно-звичаєвим, національно-обрядовим, національно-традиційним, національно-побутовим, національно-світовідчуттєвим, національно-спонукальним, національно-вольовим, національно-релігійним та іншим переживанням, емоціямі почуттям.

Реалізація національних звичаїв і традицій, яка здійснюєтьсяв поколіннях, породжує певний спектр почуттів і переживань, щосприяють приєднанню, насамперед, молодого покоління, до почуття"МИ"("МИ" - спільність, "МИ" - цілісність, "МИ" - нація) та йогозміцненню. Почуття "МИ" завжди виникає відносно до почуттів"ВОНИ". "ІНШІ". Чим більше ці дві групи почуттів відрізняються,уособлюються, поляризуються, тим більш високим є їхпсихоенергетичний потенціал, який є різний за спрямуванням тазмістом, а також відносно нації й полярністю.

120

В емоційно-почуттєвій підсистемі соціальної психіки націїмають місце емоції й почуття різного змісту, характеру йполярності. Вони загалом впливають на формування почуттіввисокого національного звучання, а також певного настрою нації.

Національні почуття є формою відображення, по-перше,внутрішньо-національних взаємовідносин, взаємодії й спілкування,національних потягів, устремлінь, ідей, ідеалів тощо; по-друге,взаємовідносин з іншими націями й народами.

Почуття різного виду, змісту й характеру окремих членівнації, як різне психічне, впливають одне на одного, проникають однев одне, таким чином формуючи психоенергетичний потенціал певноїполярності і певного спрямування. В цьому потоці окреме почуттяніби зливається із загальним, спільним, новим, тому воно не можеототожнюватися з будь-яким окремим, але в той самий часвіддзеркалює сутність і якості почуттів окремих членів нації.

Природа національного почуття складна. Вона включаєпоняття, розуміння, значення, смисли, оцінки, ставлення, емоції,настрої та інше, які інтегровано взаємодіють між собою тапроявляються у формі національних: страждання, соціально-психічного напруження, тривоги, страху, ейфорії, радості,натхнення, обурення тощо.

До національних почуттів також належать любов до своєїнації, її історичного минулого, мови, культури, традиції, радістьсвоєї приналежності до неї та ін. На цій основі формується більшскладне почуття — національний патріотизм, який є інтегрованимпоєднанням комплексу понять, смислів, почуттів, образів і уявленьта відображає готовність до будь-яких дій во-ім'я життєдіяльностінації, ствердження її ідей, інтересів та цілей, боротьби за минуле.Почуття національної солідарності отримують організаційнеоформлення у вигляді різного роду громад, союзів та ін.

Національні почуття - це одночасно сприйняття інаціональної дійсності, і втрачених можливостей, і нереалізованихідей, і ставлення більшості членів нації до її цінностей, інтересів йсмислів, і її майбутнього. Усвідомлення усіма членами нації своїхпереживань, почуттів веде до виявлення ними їх першопричин, атакож до активності, спрямованої або на усунення джерелнегативних переживань, почуттів, або на їх зміцнення таоб'єктивацію у вчинках і діях.

121

Кожне національне переживання, емоція, почуття єпсихічним із певною психоанергією. Дані явища взаємодіють міжсобою, викликаючи до життя нові явища, стають об'єктом свідомоїчи несвідомої уваги усіх членів нації, синтезуються,викристалізовуються, формуються у стійкі чуттєві образи, внаслідокчого відбувається зміцнення почуття "МИ". Саме почуття "МИ"включає людину в національне життя, робить її величною разом ізвеличчю нації, учасником чогось грандіозного, славного, вічного.Кожний представник нації в тій чи іншій мірі ідентифікує себе знею, з її славою і приниженнями, боротьбою й волею, перемогами йпоразками, минулим і майбутнім, особливим й неповторним тощо.Так формується "чуття єдиної родини".

Національні почуття - це більш-менш довготривалі та стійкіпереживання, по-перше, своєї національної своєрідності,неповторності, прив'язаності до своєї нації, підтриманнянаціональних традицій, звичаїв, обрядів,субкультури, цінностей інорм; по-друге, взаємини із зовнішнім світом, іншими націями,народами, державами, блоками та ставленням до них.

Національні почуття є тими чинниками, які часто діютьсамостійно, незалежно від економічних і політично-державних умов.Для них, як специфічного психічного, характерно швидке зростанняпсихоенергетичного потенціалу, особливо негативного. Тому інодіпотрібний лише невеликий привід для того, щоб "запалити" полум'янаціональних почуттів, психоенергія яких може об'єднатися в діях,спрямованих проти інших етнічних спільнот і націй, а саме увиступах, конфліктах, утиску, насиллі і навіть збройній боротьбіпроти них.

Загострене національне почуття допомагало представникамрізних етнічних спільнот і націй зберегти свою своєрідність, єдність,ідентичність та уникнути асиміляції у часи навіть віковогопанування над ними чужоземних гнобителів. Це стосується йукраїнців. Тут важливу роль відігравали кращі представники нації,які в критичних умовах добровільно брали на себе роль ідеологів,просвітників, охоронців "душі" нації.

В національній атмосфері людина почуває себе безпечніше,більш захищеною й впевненою, бо вона уже сприймає зовнішнійсвіт, свої проблеми, критичні суспільні ситуації через призму "МИ"."МИ" якось переборемо труднощі, "МИ" вистоїмо будь-що, "МИ"нездоланні, "МИ" — сила та ін.

122

Національні почуття містять й оціночний момент, якийнасамперед виражає позитивне чи негативне ставлення як дочленів нації, їх діяльності, всього національного, так і до іншихнацій, народів, держав, фактів, подій тощо, а також власне донаявності самого почуття. Виходячи з того, що до почуттятакож входить елемент уявлення, розуміння, осмислення, на цихпозиціях воно впливає на колективну свідомість нації, взаємодієз її соціальною психікою.

Національні почуття - це складні емоційні комплекси,які містять певні уявлення, почуття, образи бажаного івтраченого, можливого й нездійсненого, реального й містичного,думки тощо. Вони виступають як чуттєво-емоційний таморально-чуттєвий аспект емоційно-почуттєвої єдності.

Активізатором національних почуттів служитьнаціональна ідея, хід її реалізації. Ставлення до неї зовнішніхсоціальних суб'єктів і окремих членів нації, а також об'єктивноіснуючі предмети і явища, соціальна діяльність, зміни, щовідбуваються у соціальній психіці нації. Своєрідність почуттіввизначається національними потребами, прагненнями, намірамита ін. об'єктів.

Національні почуття насамперед виконують такі функціїу життєдіяльності нації - регулювання, спонукання, мобілізації.

Регулятивна функція почуттів виражається в тому, щостійкі відчуття й переживання змінюють стиль суспільноїповедінки, погляди, думки та ін.

Стимулююча функція почуттів полягає в стимулюванніпевних дій, спрямованих на подолання перешкод досягненнявідповідної мети, в активізації діяльності, у проявінаполегливості.

Мобілізаційна функція національних почуттіввиражається в тому, що вони здатні значно підсилюватиактивність членів нації. Тобто важливим аспектом національнихпочуттів є їх функціонування, характер реалізаціїї у діях.

Національний настрій є таким психічним, яке інтегрує йдеякий час утримує в собі психоенергію емоційних реакційпереважаючої більшості членів нації на значні для неї події,факти, вчинки й поведінку як своїх етнофорів, так і з бокупредставників інших націй, народів та держав, їх рішення, а

123

також відображає відносно тривалі емоційні реакції нації навплив наявних почуттів. *.

Національні почуття містять й оцінюючий момент, якийпередусім виражає позитивне чи негативне ставлення як до членівнації, їх діяльності, всього національного, так і до інших націй,народів і держав, фактів, подій тощо, а також власне до наявностісамого почуття. Це дає можливість фіксувати, підсилювати,виділяти це почуття. Виходячи з того, що до почуття також входитьелемент уявлення, розуміння, осмислення, на цих позиціях воновпливає на колективну свідомість нації, взаємодії з її соціальноюпсихікою.

Національні почуття - це складні емоційні комплекси, якімістять певні уявлення, почуття, образи бажаного і втраченого,можливого і нездійсненого, реального й містичного, думки тощо.Вони виступають як чуттєво-емоційний та морально-чуттєвийаспект соціально-почуттєвої єдності.

Активізатором національних почуттів служить національнаідея, хід її реалізації, ставлення до неї зовнішніх соціальнихсуб'єктів і окремих членів нації, а також об'єктивно існуючіпредмети і явища, соціальна діяльність, зміни, що відбуваються всоціальній психіці нації.

Своєрідність почуттів визначається національнимипотребами, прагненнями, намірами та іншим. Тим більше, що врізний час реалізації національної ідеї життєдіяльності націїзначущість одних і тих же об'єктів і явищ буває не однаковою.

Національні почуття насамперед виконують такі функції ужиттєдіяльності нації - регулювання, спонукання, мобілізації.

Регулятивна функція почуттів виражається в тому, що стійкіпочуття й переживання змінюють стиль суспільної поведінки,погляди, думки та ін.

Спонукальна функція почуттів полягає в стимулюванніпевних дій, спрямованих на подолання перешкод або досягненнявідповідної мети, в активізації діяльності, у прояві наполегливості.

Мобілізаційна функція національних почуттів виражається втому, що вони здатні значно підсилювати активність членів нації.Тобто важливим аспектом національних почуттів є їхфункціонування, характер реалізації в діях. Вони виконуютьфункцію мобілізації духовно-психічних ресурсів на реалізаціюнаціональної ідеї та цілей. Кожна нація має свою специфіку124

переживання почуття, яка залежить від соціально-психологічнихчинників, у тому числі - соціально-психологічної єдності, стилювзаємодії, соціального контролю, національної думки, цінніснихорієнтацій і соціально-психологічних установок тощо.

Отже, елементи спрямованості, оцінки, розуміннянаціональної і навколишньої дійсності, спроби концентрації на нихуваги, усвідомлення свого місця, ролі й значущості складають змістнаціонального почуття. Гегель різко розмежував психологічніформи і суспільний зміст почуттів. Він вказує на те. що, наприклад,почуття справедливості і несправедливості, ворожнечі і ненависті,горя й радості і т. ін. можуть містити в собі найсуперечливішийзміст [64]. Далі він підкреслює, що істинність і цінність почуттіввизначається виключно їх змістом [65]. Людина в почутті є істотазнаюча [66]. Але при всьому цьому відображальний, відбиваючийаспект почуттів з'ясовує саме при розгляді їх як почуттівсоціальних.

З національними почуттями тісно пов'язані настрої, якіохоплюють націю при відповідних зовнішніх і внутрішніх умовах ідіях життєдіяльності. Від власне національних почуттів вонивідрізняються тим, що не мають цілеспрямованості на певнийоб'єкт, мету, а ніби є інтегрованим відображенням їх суті, змісту,значущості.

Національний настрій є таким психічним, яке інтегрує йдеякий час утримує в собі психоенергію емоційних реакційпереважної більшості членів нації на значні для неї події, факти,вчинки й поведінку як своїх етнофорів, так і з боку представниківінших націй, народів та держав, їх рішення, а також відображаєвідносно тривалі емоційні реакції нації на вплив наявних почуттів.

Національний настрій може бути явищем як відкритим длязовнішнього спостереження, так і закритим. Відкрита формахарактеризується яскраво вираженими стійкими емоціями(позитивними чи негативними), які можна побачити за зовнішнімиознаками (радість, душевний підйом чи гнів, глибокий сум,незадоволеність, яка виявляється у висловлюваннях, зауваженнях,викриках, позиції, думках та ін.). Закрита форма колективногонастрою прихована від прямого зовнішнього спостереження.Почуття, які оволоділи особовим складом, проходять на рівнівнутрішніх переживань.

125

Б.Д. Паригін у своїй монографії "Соціально-психологічнийклімат колективу" підкреслює, що атмосфера тієї або іншоїспільноти чи групи проявляється через характер психічного настроюлюдей, який може бути діяльним або спостерігаючим,життєрадісним або песимістичним, цілеспрямованим абоанархічним, буденним або святковим і т. ін.

Національний настрій може мати як позитивне(захопленість, ентузіазм, бурхлива радість), так і негативнезабарвлення (протест, агресивність та ін.). Можна говорити ще й пробайдужість, слабке чи сильне почуття відносно неї та ін. Фактичномова йде про полярність національного настрою.

Полярність відображає в цілому незадоволеність чизадоволеність, впевненість чи невпевненість, оптимізм чи песимізм,відчай, злість, роздратованість, гнів, сум, переживання, неспокій чи,навпаки, бадьорість, підйом, радість, почуття прекрасного,захоплення тощо.

Але, крім полярності, національний настрій має три рівнісвого вираження, кожен із яких впливає на ступінь національноїактивності, силу протидії, виступів, обурення. Відомо, що йогопрояв у пасивній чи активній формі по-різному впливає наактивність людей. При пасивній формі на перший план виступаютьемоційні реакції, які не викликають у членів нації більш чи меншзначних дій. Навпаки, при активній формі протікання національногонастрою утворюються емоційні потяги (мотиви) до конкретних дій.Тобто рівні вираження національного настрою відображають мірупідсилення почуттів і емоцій людей, які є спонукаючою силою дооб'єктивних дій (усвідомлених або неусвідомлених).

Національні почуття за розвитком можуть знаходитись нанизькому, середньому і високому рівні. Часто високий рівеньрозвитку національних почуттів формує таке соціально-психологічне явище, як націоналізм, котре у відношенні до іншихнацій і народів може бути позитивним, нейтральним або нега-тивним.

Націоналізм є сплавом сильних національних почуттів,національної гордості, національної гідності і національноїсамосвідомості. Націоналізм не слід сприймати як однозначнонегативне явище, бо він є проявом національного, існування нації неяк статичної одиниці, просто етносу, а як соціальної групи, що маєвисоку міру соціально-психологічної єдності та скеровується в126

соціальному просторі та часі єдиними ідеями (національною ідеєю).Національне вказує на відмінності між націями, але не протиставляєїх, не відчужує від себе. В націоналізмі насамперед діє механізмпсихоцентризму, спрямований на захист своєї своєрідності,неповторності, національного образу життя, культури та ін.

Націоналізм як вищий прояв національних почуттівформується через усвідомлення своєї національної самобутності,ідентичності, неповторності, гармонійності і духовної цінності, а неяк зверхності над іншими етнічними спільнотами й націями, якприниження їхньої національної гідності, прав і свобод. В ньомувіддзеркалюються палкі бажання, устремління й наполегливістьзберегти свою ідентичність, єдність, мову, культуру, віру та інше,що не може вважатися протиправним у відношенні до іншихнародів. Це заперечувалось націям у колишньому СРСР, тому вньому націоналізм мав лише одне забарвлення негативне.Насправді націоналізм - це те, що цементує націю. Він ні в якомуразі не є перешкодою демократії та не суперечить загальнолюдськимцінностям.

Лише в конкретній політичній практиці націоналізм набуваєрізних відтінків, вірніше він переростає в націонал-шовінізм, расизм,фашизм, гоніння, дискредитацію людей іншої національності тощо.Але це вже не націоналізм, а зовсім інші за своєю сутністю явища,які появляються внаслідок відсутності національної совісті,зверхності й неповаги до інших етнічних спільнот і народів,амбіційні політичні цілі, наявності в політичної еліти відповіднихнегативних утворень і устремлінь, жадоби, установок на розвитоксвоєї нації за рахунок інших і навіть їх винищення.

Психокомунікативна підсистема. Нація становить ціліс-ний суб'єкт соціальної життєдіяльності. Але вона складається зокремих людей (етнофорів) та різних соціальних груп, між якимиіснують певні зв'язки, відносини, свій стиль спілкування і взаємодії,особливості сприйняття й розуміння один одного тощо.

Отож психокомунікативна підсистема соціальної психікинації відтворює всю сукупність внутрішньонаціональних зв'язків,відносин, взаємодії і спілкування, а також сприйняття й розуміннячленами нації один одного в ході життєдіяльності та реалізаціїнаціонального смислу спільності.

Вона охоплює внутрішньо-національні інформаційні, між-особистісні і міжгрупові взаємодії, спілкування та взаємовідносини,

127

а також інтелектуально-пізнавальні компоненти, які дозволяютьчленам нації ефективно сприйняти й зрозуміти один одного, своїпотреби, інтереси, цінності тощо.

У ході національного спілкування, взаємодії, взає-мовідносин, сприйняття й розуміння членами нації один одноговажливу роль відіграє національно-психологічна установка.

Загалом Д.Н. Узнадзе визначає установку як "перемінне" міжпсихікою і "транспсихічною" (позапсихічною, об'єктивною)реальністю [67]. Розглядаючи її роль у розгортанні відповідних актівдіяльності, він указує, що залишаючись безсвідомою, вона"доцільно, у відповідності і зі структурою, і з предметним змістомданої ситуації спрямовує розгортання процесів свідомості й актівпрактичної поведінки" [68].

Отож під психологічною установкою розуміється схильність,спрямованість і готовність соціального суб'єкта до відповідноготилу усталеної соціальної дії (діяльності) при передбаченні абореальній появі відповідного об'єкта.

Національно-психологічна установка є суттю готовності їїпредставників до відповідного сприймання тих чи інших явищнаціонального життя і міжетнічних стосунків, а також у зв'язку зцим відповідного типу дії й учинків. Вона ніби приписує,установлює, скеровує дії представників нації в різних ситуаціяхвзаємовідносин (спілкування й взаємодії).

Структура національно-психологічної установки поєднуєелементи емоційного й раціонального переходу до об'єктівспілкування, взаємодії й взаємовідносин при ведучій роліемоційного, почуттєвого. Вона буває позитивною або негативною увідношенні до об'єкта спілкування і ніколи не буває нейтральною.

Зазвичай національно-психологічна установка до "своїх" єпозитивною, хоча вона може бути й негативною у випадку зрадинаціональним інтересам, відходу від національних принципів і нормжиттєдіяльності, пасивності чи бездіяльності у ході реалізаціїнаціональних ідей, боротьби нації за свої права, свободу,незалежність, державність тощо.

Велике значення в інтерпретації почуттєвих данихвідображення абзацу і поведінки членів нації та регулюваннівзаємодії і спілкуванням з ними має національний досвід, звичаї,традиції, норми, ритуали, почуття, а також наявність національноїідеї, смислу спільності.128

В цілому стереотип є відносно стійким соціально-психологічним утворенням, яке забезпечує спрощену й некритичнуформу відображення складних явищ дійсності. За структуроюсоціально-психологічний стереотип поєднує раціональні й емоційніскладові з явною перевагою емоційних. Він є інтеграцією розумовихі чуттєвих образів та психологічного досвіду й взаємодії.

Соціально-психологічний стереотип може відповідати істині,бути близьким або далеким від неї.

В ході національної життєдіяльності формується багатосоціально-психологічних стереотипів, в основі яких лежатьособливості національного відчуття, сприйняття себе та іншихетнічних спільнот, а також розуміння взаємовідносин між ними.

Об'єктами стереотипізації часто виступають узагальнені іспрощені образи етнічних спільнот, характер життєдіяльності йвзаємовідносин, типові риси національного характеру та якостейтощо.

Національний стереотип є стійким соціально-психологічнимутворенням, в якому відображена уява про фізичні, інтелектуальні,моральні, емоційні й вольові якості, що є характерними дляпредставників окремо своєї нації та інших етнічних спільнот, атакож зафіксовані стійкі форми поведінки та взаємодії.

У структурному плані національний стереотип складається зістійкого ядра - утворення, в якому згорнуто, спресовано, стиснутодо єдиної інтегрованої цілісності комплекс уяв, усвідомлених інеусвідомлених розумових та почуттєвих образів про представниківнації й націю загалом, про її історичне минуле, стиль життя,взаємовідносини з іншими етнічними спільнотами та ставлення до їхпредставників, праці, розподілу матеріальних і духовних благ та ін.Це стійке ядро має два боки - раціональний та емоційний. Взмістовному боці утримуються судження, оцінки, патерни, думки,розумові образи про дану націю, її моральні й соціальні якості,потреби, інтереси, цінності, характер життя, ставлення до іншихетнічних спільнот, стиль взаємодії та ін. В емоційному - весьемоційно-почуттєвий потенціал, який виникає на основі взаємодіївсіх емоційних складових, що утворилися внаслідок відчуття,сприйняття, та розуміння даної нації, а також віддзеркалення їїминулого і теперішнього, негативного чи позитивного досвідувзаємовідносин.

129

Національні стереотипи поділяються на автостереотипи тагетеростереотипи. Автостереотипи відносяться до своєї нації, тобтоу спрощеній і некритичній формі відображають факти їїжиттєдіяльності. Переважно вони утримують позитивні оцінки -сукупність суджень, думок, відгуків та іншого, внаслідокнеусвідомленого приписування "СВОЇМ" певного "класу" якостей,властивостей, стилю поведінки тощо. Для "СВОГО" існують певніеталони, які дають змогу "класифікувати" й "типізувати" йоговчинки, дії, поведінку, наміри та інше за національними (рідними,знайомими, цінними) ознаками.

Адекватність процесу внутрішньо національного розуміннятакож забезпечується дією такого психологічного феномену якідентифікація, тобто ототожненням себе з даними представникаминації, їх своєрідністю, неповторністю, особливостями. Національнаідентичність значно спрощує процес взаємовідносин, взаємодії,спілкування, взаємосприйняття і взаєморозуміння.

У структурі національної ідентичності виділяють двакомпоненти: 1) когнітивний (знання про особливості своєї нації іусвідомлення себе її членом на основі мови, звичаїв, традицій,обрядів, історичної пам'яті, національних: характеру, гідності,гордості тощо); 2) афективний (почуття "МИ" у відношенні до"ВОНИ", "ВСІ ІНШІ", ставлення до своєї приналежності до цієїнації, оцінка її якостей тощо).

Гереростереотипи - сукупність оцінюючих суджень про іншіетнічні спільноти, нації і народи. Вони можуть бути як позитивними,так і негативними.

Загалом формування еталонів та стереотипів поведінки зчленами своєї нації забезпечує спрощений механізм взаємодії,уніфікує й полегшує спілкування та взаємне розуміння. Тутособливість оцінної функції полягає в тому, що вона виконуєтьсястосовно дотримання цих еталонів і стереотипів, що надає їйпасивно-змістовного характеру.

У ході спілкування й взаємодії члени нації глибше пізнаютьодин одного, передають і зміцнюють свої національні почуття,звичаї, традиції, норми, вірування, ідеали тощо, а також виховуютьмолодші покоління.

Кожний член нації у відношенні до інших виступаєодночасно не тільки як об'єкт і суб'єкт пізнання, але й як об'єкт ісуб'єкт національного впливу та взаємодії. Учинки та дії окремих

130

етнофорів і національних соціальних груп стають обставинамижиття для інших.

У кожної нації є специфічні способи для сприйняття їїчленами один одного з одночасною або наступною інтерпретацієюїх станів, устремлінь, переживань, почуттів, намірів тощо. Ціспособи ефективні лише, коли мова йде про представників однієїнації, бо вони дозволяють достатньо швидко, іноді нібиавтоматично, спонтанно, але достатньо адекватно сприйняти іншулюдину чи групу людей, їх наміри, переживання і, навіть, установки.

Особливості національного сприймання витікають зособливостей соціальної психіки нації. Чуттєвий образ "свого",національного завжди виступає психологічною установкою навідповідне сприймання будь-якого члена нації. Але оскількисприймання членами нації один одного є осмисленим, то у ньоговключаються знання про націю, її місце в соціальному просторі ічасі, ідеї й смисл життєдіяльності, способи взаємодії тощо.

Важливою складовою національного спілкування виступаємова. Мова - це не просто сукупність знаків і сигналів. Це узнавання"своїх", це передача національної емоційності, почуттів, значень ісмислів. Недарма мову називають душею нації, бо вона дійсновиступає тим психічним у її соціальній психіці, в якомуінтегруються багато складових. Психоенергія мови, як психічного,пов'язана з усіма підсистемами соціальної психіки нації, особливо зколективним несвідомим і колективним підсвідомим.

Комунікативні , контакти і процеси у кожної націївідрізняються настільки, наскільки відрізняються їх соціальніпсихіки, різниця в міміці, пантоміміці, жестикуляції, логіці побудовіречень та подання повідомлень тощо. Неповторний і специфічнийнабір рухів, поз, експресії обличчя, виразу очей, положення рук іншедуже чітко відрізняють невербальну комунікацію кожної нації.

Багато прикладів може бути наведено й відноснофізіологічних уявлень, діапазон варіацій яких достатньо великий.Зв'язок експресивних рухів із тією чи іншою емоційноюмодальністю у кожної нації залежить від особливостей її ментально-психічної, духовно-перцептивної, емоційно-почуттєвої таспонукально-вольової складових соціальної психіки. Те саместосується й так званих "фізіологічних прикмет", тобто зафіксованихстереотипних уявлень про жорсткий зв'язок між зовнішністю

131

людини та її внутрішніми-насамперед психологічними харак-теристиками. »,

У кожної нації при передачі інформації між членамивиділяється свій неповторний контекст повідомлення. Ціособливості проявляються в наданні особливого значення форміповідомлення, тому ЯК, а не тому ЩО сказано. Контекстповідомлення віддзеркалює своєрідні психологічні умови кожного зучасників спілкування, загальну соціально-психологічну атмосферута розумові і чуттєві образи того, чого хочуть досягнути внаслідокцього повідомлення, як хочуть бути сприйнятими й зрозумілими,наскільки поважають й цінять психічний стан й душевний комфортодин одного тощо. Отож, сам контекст повідомлення виступаєпсихічним, яке впливає (позитивно, нейтрально чи негативно) научасників спілкування.

Національні взаємовідносини, взаємодія й спілкуванняносять характер психологічної залежності. Навіть без слова"психологічна" залежність утримує в собі психологічні компоненти.Чехословацькі вчені Ф.Хорват і Я.Кучер розцінюють залежність "яксилу, яка примушує нас до виконання відповідних ролей або довідказу від них і до виконання інших ролей. Інакше, залежністьоб'єднує множину варіантів поведінки залежної системи"[69].Такою силою у стосунках між людьми, між членами нації, можебути лише психологічна сила.

Психологічна залежність вказує на прояв, відтворення учленів нації в процесі взаємодії, спілкування, і взаємовідносинспільного почуття "МИ", образу "СВІЙ" та відповідних установок істереотипів. У психокомунікативній підсистемі соціальної психікинації можна виділити наступні рівні: національно-побутовий,національно-родинний, національно-господарський, національно-політичний, національно-духовний і національно-ідейний.

На кожному з цих рівнів у кожної нації прослідковуютьсясвої, національні особливості спілкування, взаємодії,взаємовідносин, взаємосприйняття й взаєморозуміння. Наприклад,національно-родинні відносини (взаємодія й спілкування) у кожноїнації є повторними. Досить поглянути на сім'ї, наприклад, українців,узбеків, казахів, німців, французів, євреїв, єгиптян та інших, щобпереконатися в цьому.

Національно-родинні відносини розгортаються у різнихплощинах - взаємовідносин, статусу та ролі жінки та чоловіка,

132

ведення домашнього господарства, керівництва сім'єю, вихованнядітей, організації побуту, матеріального забезпечення сім'ї,взаємодії зі старшим поколінням сім'ї, впливу на вибір дітьмипрофесії та ін.

Спонукально-вольова підсистема. Спонукально-вольовапідсистема соціальної психіки нації утворюється на підґрунті всієїсукупності національних ідей політичних, соціальних,економічних, духовних, ідеологічних та інших, а також національноїволі щодо їх реалізації.

Це ті ідеї, які спонукають і спрямовують рух нації всоціальному просторі й часі. Сьогодні найчастіше їх об'єднують водне ціле і називають їх загалом національною ідеєю.

Щодо національної ідеї, то в Україні за останнє десятиріччяїй приділено неабияку увагу різними вченими. Тому миобмежимося лише інтерпретацією найважливіших її аспектів.

І так, в онтологічному аспекті національна ідея «виступаєкреативно-енергійною основою, своєрідним суперпроектом,духовною матрицею розвитку певної нації, сконцентрованою внадматеріальному, метаісторичному рівні. Виступаючи системоюдуховних констант, соціокультурних координат, вона задає націїісторичні й надісторичні орієнтації її регіональної тазагальноцивілізаційноїмісії»[70].

Безумовно, національна ідея визначає шляхсамоствердження нації, оцінку вартості, значущості, самоцінності, атакож бажане місце і роль у соціальному просторі та часі. Тому, надумку А.Ф. Колодій, "національна ідея - це синтез духовного буття ідуховної творчості народу, "згусток" його свідомості,концентрований вираз уявлень нації про спосіб і головний напрямоквласного самоствердження про те, як і задля чого вона існує, яке їїмісце серед інших народів, у чому її особливість і цінність длялюдської цивілізації. Національна ідея, поєднана іззагальнолюдськими вартостями й ідеалами, може стати діючимчинником національної консолідації на державній основі..."[71].

Можна назвати ще десятки визначень національної ідеї, їхінтегроване опрацювання зробив А.А.Фартушний у своїй науковіймонографії "Українська національна ідея як підставадержавотворення". Він згрупував усі визначення у певні блоки,пов'язані з тим чи іншим аспектом історичної долі, життєдіяльності

133

й самоствердження нації. Таким чином, сутність національної ідеївиразилася як:

—програма виживання етносу;-усвідомлення й осмислення нацією дійсних умов буття,

своєрідний підсумок її історичної долі чи недолі;-доленосний ідеал, засіб самопізнання нації, визначення

орієнтирів суспільного розвитку й пошуку можливостей длярозв'язання наявних проблем;

-засіб соціалізації людської особистості, її само-ідентифікації, що стає підставою згуртування етносу і робитьможливим розв'язання колективними зусиллями тих проблем, якінеминуче виникають перед людськими спільнотами;

-ідеологія й програма державного будівництва , котраспирається на духовний потенціал, який сконденсований унаціональному організмі;

-ієрархізована система цінностей близьких тому чи іншомуетносові;

-інструмент формування особистості;-концентрація етнічного та історичного позитиву;-ітегральний підсумок усієї багатогранної вітчизняної

культури (духовної та матеріальної), її гранично стислимузагальненням, спроектованим у майбутнє;

-відображення рис національного характеру, схильності доцілком конкретних смислових орієнтацій;

-національно-прогресивна сила, вимога державноїнезалежності України, гарантування прав нації і людськоїособистості через органічне їх узгодження, європейський вибірУкраїни, розвиток господарчого комплексу на основі поєднанняінтересів народу та індивіда;

-неконструктивне та віджиле явище [72].Отож, як бачимо, національній ідеї припипсується дуже

широкий спектр функцій, прослідковується переважаючий,спрямовуючий характер на досягнення цілей , мети, цінностей,ідеалів й інтересів, які знаходяться в майбутньому.

Ми вважаємо, що національна ідея є специфічним психічниму соціальній психіці нації, яке постійно генерує психоенергіювизначеної полярності та створює, накопичує позитивнийпсихоенергетичний потенціал. Цей потенціал об'єктивується в діях

134

і вчинках переважної більшості членів нації, котрі спрямовані надосягнення близьких, далеких і віддалених її цілей, що розміщені врізних координатах соціального простору й часу. Його особливістьполягає в тому, що він постійно "присутній" у соціальній психіцінації, бо "живиться" психоенергією розумових і чуттєвих образів,які закладені в національній ідеї.

Таким чином, кожна національна ідея, як психічне явище, єсукупністю розумових і чуттєвих образів найбажанішого тавагомого для нації, котре знаходиться у майбутньому, та служитьнайголовнішим орієнтиром у соціальному просторі й часі.

Національна ідея розгортається сукупністю мотивів іустановок. Саме оті розумові й чуттєві образи і е мотивами.Національні мотиви-образи є відносно стійкими й міцними тазнаходяться на верхньому рівні мотиваційної ієрархічної структури.Переміщення їх психоенергії у заданому напрямку сприяєактивізації інших психоенергетичних потенціалів. Таким чином,відбувається спонукання членів нації до активності во ім'ядосягнення та реалізації сформованих і чуттєвих образів їїмайбутнього (згуртованості, єдності, високого рівня соціально-економічного й духовного розвитку, соціального статусу й ролі,свободи, незалежності, політичного визнання, державності тощо).

На наш погляд, у кожної нації одночасно існує цілий рядідей, тому можна говорити про їх ієрархічність. З іншого боку,безсумнівно, серед них виділяються пріоритетні, стратегічні.

Одним словом, національний смисл спільності є тимутворенням, яке показує во ім'я чого нація живе і бореться, навіщопотрібна єдність, чому необхідно нації відстоювати себе, зберегтисвою своєрідність, неповторність.

Смисл спільності включає ведучі мотиваційні комплекси йустановки, в тому числі мотиви-образи, а також цілі, стереотипи,цінності, значення, уявлення.

Можуть бути випадки, коли одна національна ідея стаєнаціональним смислом спільності, наприклад, коли націязнаходиться на межі знищення.

На думку Д.М. Овсяника-Куликовського, "національнапсихіка складається з елементів інтелектуального й вольовогопорядку"[73]

Національна життєдіяльність розгортається в певнихсоціальних умовах, які можуть бути сприятливими або

135

несприятливими, а також можуть виникати серйозні перешкоди нашляху реалізації поставлених завдань. Для їх подолання, як,наприклад, зараз в У країні,* яка знаходиться в історії перехідногоперіоду (від чого і до чого - це вже інше питання), потрібні зусиллявсієї нації, всього народу. Іншими словами, нація повинна проявитисвою волю. Недарма деякі вчені вказують, що «Воля, як складованаціонального характеру, загалом є внутрішньою психічною силою,що спонукає долати внутрішні (небажання, лінь, побоювання) тазовнішні перешкоди на шляху до поставленої мети,підпорядковувати життєдіяльність ідеалу» [74].

Національна воля це здатність представників нації(окремих людей і соціальних груп) досягати своєї мети всоціальному просторі та часі, долаючи численні труднощі йперешкоди, а також протистояти власному руйнуванню.

Вона є специфічним психічним у соціальній психіці нації зпевним психоенергетичним потенціалом, який, взаємодіючи зіншими, «блокує», гасить, нейтралізує більш слабкі. Чим міцнішанаціональна воля, тим вищий її психоенергетичний потенціал, азначить він здатний протистояти сильнішим впливам .

Національна воля проявляється в стратегії й тактицірозвитку нації, у формуванні національної думки щодо різнихпитань.

До неї входить стихійний і цільовий компоненти. Стихійнийкомпонент проявляється під впливом національних: характеру,почуттів, гордості й гідності, а цільовий є усвідомленнямнеобхідності реалізації національних ідей і завдань.

Вирішальне значення національна воля має в періодстановлення державності, коли, з одного боку, цьому активнопротидіють вчорашні поневолювачі, а з іншого, немає необхіднихекономічних, адміністративно-державних і політичних ресурсів.

їх психоенергія об'єктивується в діях і вчинкахпредставників нації, тобто окремих членів і різних соціальних груп.Вона є тим психічним, яке допомагає нації вистояти в найтяжчі,найдраматичніші періоди своєї історії, зберегти себе, піднятися зколін і заявити про себе, вимагати справедливості і права, бутирішучими, твердими й непохитними тощо.

Серед соціальних груп дуже важливою є воля національноїеліти. І дуже сумно, коли ця воля розпорошується на амбіції лідерів,на їхню боротьбу між собою та протистояння. Україна і Росія є

136

такими країнами, в яких спостерігається розтрачання національноїволі еліти на амбіційні завоювання лідерів, а не їх націй. Доситьзаглянути в політичний простір України, в якому функціонує більше100 політичних партій. Але національна політика часто нереалізується лише тому, що при детальному розгляді її лобіюютьрозрізнені національні партії. Що сталося з Народним рухомУкраїни?! Де єдність дій, єдина стратегія й тактика всіх партійнаціонально-демократичного спрямування?

Національна воля також проявляється в ході боротьби іззовнішніми ворогами, під час соціальних потрясінь і протистояння,національного самовизначення та ін.

Досліджуючи українську психіку, Костомаров говорить проїї «ендотимну основу», апофеозом і смислом котрої є любов,заперечення раціоналізму, схильність до «пасивізму» і недостатньорозвинутий «інстинкт боротьби»[75].

Загалом спонукально-вольові компоненти забезпечуютьконцентрацію національних зусиль, наполегливість й активність дій.Вони попереджують свідомі акти діяльності та поведінки черезінтеорізацію цілей, ідей, які знаходяться в соціальному просторі йчасі у певному співвідношенні з цілями та ідеями інших націй, атакож тих перешкод, які мають місце.

Завдяки їм формується національна дисципліна, яказабезпечує підпорядкування дій і вчинків окремих суб'єктів нації їїпотребам, інтересам і вимогам. Національна дисципліна вказуєнапрямок активності усіх членів нації, служить застереженнямособистісних і групових амбіцій, вимагає підпорядкуваннязагальнонаціональним ідеалам, цінностям, устремлінням.

Спонукально-вольові компоненти в соціальній психіці націївиступають своєрідним регулятором "режимів" її активності тазусиль. Ці "режими" задають рівень необхідного (і достатнього)напруження національних сил для подолання усіх перешкод упроцесі досягнення нацією певної мети, а також забезпечуютьнеобхідний рівень національної рішучості, згуртованості,наполегливості, дисциплінованості, організованості тощо, їхнаявність та відповідний ступінь розвитку перешкоджають діїроз'єднюючих та і деструктивних сил, скеровують діяльність націїна зміну соціальної (внутрішньої і зовнішньої) дійсності у зв'язку зновими потребами, інтересами, цілями, а також змінами, яківідбулися в різних сферах соціального простору й часу.

137

Отож, спонукально-вольові компоненти психіки виконуютьтри взаємопов'язані функції», вибору, активізуючу і гальмуючу. Вході реалізації національної ідеї передусім відбувається своєріднийвибір, виділення із сукупності цілей першочергових, головних, апотім іде скерування зусиль нації на їх досягнення. В той же часприходиться відмовлятися від багатьох задумів, стійко переноситивідсутність необхідних соціальних умов, часто усвідомлюватинеможливість задоволення соціальних, матеріальних та духовнихпотреб у даний період, переживати соціальні конфлікти, безробіття,спад рівня життя та ін.

1.3.2. Властивості соціальної психіки.

Соціальна психіка кожної нації (народу, групи) за своїмзмістом є неповторним явищем. Але, не зважаючи на це, соціальніпсихіки функціонують за певними закономірностями, маютьоднакові складові (підсистеми), а значить і відповідні властивості.Властивостями кожної соціальної психіки є взаємопроникливістьпсихічного, синергійність, об'єктивація і розоб'єктивація,інтровертивність і екстравертивність, соціально-психологічнарепродуктивність, соціатіьно-психологічна рефлексія і соціально-психологічна гетерогенність.

Властивість взаємопроникливості психічного полягає в тому,що різні види й форми психічного взаємопроникають одне в одне.Саме внаслідок цього в цілому відбуваються зміни в соціальнійпсихіці, бо будь-яке проникнення психічного в інше психічнеприводить до зміни їх психоенергетичного потенціалу. Взаємо-проникливість психічного можлива через дію психоенергії. Саме цяпсихоенергія підсилює або знижує, або деформує, одним словом,змінює психоенергетичний потенціал того психічного, на якеспрямована. Наприклад, національна ідея - це специфічне психічне звідповідною психоенергією, яка, до речі, може змінюватися.Спочатку її психопотенціал низький, але після проникнення цьогопсихічного в інше психічне - національні почуття, національнуволю, національну гордість, національні свідомість і самосвідомістьтощо воно в позитивну сторону замінює й підсилює їхпсихоенергетичний потенціал, який, у свою чергу, підсилюєпсихоенергію національної ідеї як психічного. Такий процес можевідбуватися тривалий час, допоки не відбудеться накопичення

138

психоенергетичного потенціалу до такого рівня, який об'єктивуєтьсяв кінцеві результати реалізованої національної ідеї.

Але в цьому випадку проявляється інша властивістьсоціальної психіки, яка характеризує її здатність до накопиченняпсихоенергії різної полярності. При чому синергійність потенціалупсихоенергій різного психічного в соціальній психіці не дорівнює їхпростій сумі. Вона є складним інтегрованим цілим, яке якісно йзмістовно відрізняється від психоенергій окремо взятого кожногопсихічного. Перехід нації до рішучих дій у боротьбі за свої права,свободу, незалежність й державність, її соціально-психічні стани таінше стають можливим саме внаслідок дії енергійної властивості їїсоціальної психіки.

В соціальній психіці може накопичуватись як позитивний,так і негативний психоенергетичний потенціал. І чим вищий рівеньїх накопичення, тим існує більша імовірність їх "вибуху", тобторозоб'єктивація та об'єктивація у відповідні дії нації.

Отож, соціальна психіка володіє такими властивостями якоб'єктивації та розоб'активації психоенергії. Суть цих властивостейполягає в тому, що психоенергія може перейти, трансформуватися вконкретні предмети і явища, а при відповідних умовах зновуперейти, трансформуватися з предметів і явищ у психоенергію,тобто розоб'єктуватись. Наприклад, психоенергія передової частиниукраїнського народу в останній час існування СРСР об'єктувалася вмасових демонстраціях, політичних акціях, актах протесту, вантисуспільних діях, непокорі комуністичній партії та її лідерам,організованих і неорганізованих виступах проти існуючої(радянської) системи, політичного режиму та державного устрою.Загалом психоенергія соціальної психіки українського народу (йогопереважаючої більшості) об'єктувалася 1 грудня 1991 року в йоговолевиявленні до незалежності.

В той же час психоенергія, як специфічне психічнерадянської системи, розоб'єктувалася, тобто її психоенергіяперейшла, трансформувалася в соціальну психіку українськогонароду.

Анатолій Графов зауважив: "Іноді людина навіть непідозрює, що, звертаючись за допомогою до ікони чи знаменитоголікаря, завдяки своїй вірі підключається до сильногобіоінформаційного поля картини або лікаря, що й приводить до

139

одужання" [76]. Тут відбувається розоб'єктивація психоенергіїікони і лікаря та її об'єктивація у хворому.

Процеси об'єктивації-розоб'єктивації можна пояснити наприкладі картини, яку написав художник. Для нього художнєполотно - це об'єктивація певної частини його психоенергії. Алеколи картина виставлена, наприклад, у музеї, картинній галереїчи просто на продаж, то для того, хто її розглядає, вона стаєзовнішнім психічним, психоенергія якого об'єктивується увідчуттях, сприйняттях, розумових і чуттєвих образах, щовиникають у суб'єкта споглядання.

Соціальній психіці кожної нації притаманна така властивістьяк інтровертивність або екстравертивність, Інтровертивністьхарактеризує відповідну установку й спрямованість соціальноїпсихіки саму на себе, своє внутрішнє психічне, їх зміну, взаємодію,взаємопроникливість та інше. Екстравертивність, навпаки, виражаєвідповідні установки й спрямованість соціальної психіки назовнішнє психічне: оточуючий світ, взаємовідносини в ньому, іншінароди, планетарні й всесвітні процеси і т. ін.

Про наявність та важливість цих властивостей писало багатовчених, хоча по різному їх виражали. Так, С.Б. Кримський веде мовупро два типи культур — це "розмовляючі", де досить добре розвиненасистема спілкування й мови, та "мовчазні", для яких характернісвоєрідні схеми комунікації, що є орієнтованими всередину, на себе[77].

На думку тих, хто досліджував "українську душу",соціальній психіці українців властива інтровертивність -зосередженість на своєму внутрішньому психічному. Власне вонаобумовлює високий рівень українського індивідуалізму -зосередженості індивідів на своїм "Я - Я", "МОЄ - МОЄ".

Інтровертивності притаманні самозаглибленість в свої думкиі почуття. Вона дихає, образно кажучи, мрійливістю, роздумами просвою долю й світ та ін. її прояв в українського народу образнопередає С. Таран: "Ми не є нацією дня. День із його буденністю,процвітанням та суттєвістю нас не приваблює. Ми не є нацією ночі.Ірраціональна дика стихія для нас теж чужа. Ми "вечорова" нація.Лірична краса вечора, поетичні сутінки - сутність української душі.І так приємно помріяти увечері, під світлом "ясних зір", вибудуватив голові сотні гарних планів на майбутнє та ... так і залишитисьмріяти далі"[78].140

Ще одна властивість соціальної психіки - це соціально-психологічна репродуктивність, тобто здатність до відтворенняпопереднього психічного з таким же самим його психоенергетичнимпотенціалом.

Наприклад, після того як нація перебувала в станісоціального психозу, вона рано чи пізно повертається в попереднійстан соціально-психологічного напруження, а потім у стансоціально-психологічної стабільності. Це значить, що привідповідному впливі на психоенергію одного психічного іншоюпсихоенергією (іншим психічним) можна змінити психоенер-гетичний потенціал першого психічного.

Соціально-психологічна рефлексія, як властивість соціальноїпсихіки, полягає в неусвідомлюваному і цілком усвідомлюваномувідчутті, сприйманні та перенесенні соціальних змін зовнішньогосвіту, його різних видів і форм психічного на себе, перетворення їх усвоє власне психічне.

Будь-які суттєві зміни в соціальному просторі й часі єпсихічним, яке впливає (деформує, змінює психоенергетичнийпотенціал іншого психічного) на соціальну психіку нації. Реагуючина таке психічне, соціальна психіка, з одного боку, ніби створює"захисний" психоенергетичний потенціал, з іншого - залишає у собійого "сліди" та наслідки взаємодії.

На основі цієї властивості відбувається розвиток і повільназміна не тільки окремих елементів соціальної психіки нації(окремого психічного), а й її самої. Вона також дозволяєпристосуватися нації до нової реальності (нової держави,політичного режиму, науково-технічного прогресу, демократії,протиборства тощо).

Через таку властивість соціальної психіки як соціально-психологічна гетерогенність виявляється своєрідність інеповторність змісту кожної соціальної психіки, її реагування,"відчування" та форми прояву.

Кожна соціальна психіка є також неповторною й своєрідноюяк і сама будь-яка людська спільнота, її соціально-психологічнийобраз, стиль життя тощо.

Розкриття змісту, структури й властивостей соціальноїпсихіки нації (як і будь-якої етнічної спільноти) дозволяєвиявити її складові й напрямки найефективнішого впливу в ходівиборчої кампанії.

141

2.4. Психологічні особливості релігійних спільнот

Як правило, виділяють п'ять основних елементів, щодопомагають зрозуміти, що таке релігія. По-перше, релігіяприпускає наявність групи віруючих. По-друге, релігія пов'язана зпоняттями, що вважаються священними. Вона проводитьрозмежування між повсякденними явищами і чудесами. По-третє,релігія має на увазі визначену сукупність вірувань - віросповідання.По-четверте, релігія припускає особливу сукупність дій чиритуалів. По-п'яте, релігія включає деякі уявлення про праведнийспосіб життя.

Існують чотири основних типи релігійних організацій:церква, секта, деномінація віровчення і культ. Церква-релігійнаорганізація, що має тісні контакти із широкими шарами суспільства ідіюча всередині нього. Секта — організація, що відкидає цінностііншого суспільства, тобто невелика група представників церквивідокремлюється і створює нову релігію. Деномінація — проміжналанка між церквою та сектою. Культ - крайня форма секти.

Зміна ситуації у відношенні до релігії ставить ряд новихпроблем, зокрема, проблеми психології релігії. Але справедливостіради слід зазначити, що психологія релігії виникла ще на рубежіXIX—XX ст. на перетині релігієзнавства, філософії, соціології іпсихології.

Виникає ряд найцікавіших підходів, серед яких можнавиділити найяскравіші, зокрема, наприклад, концепціюамериканського психолога і філософа В. Джемса, який у книзі«Різноманіття релігійного підходу» стверджував, що релігійністьвизначається особливостями психологічного життя індивідів. Вінузагальнив величезний фактичний матеріал, зібранийпсихологами, психіатрами, релігієзнавцями. Виходячи із суб'єк-тивістської установки, В. Джеме стверджував, що люди самі«добувають» свій досвід. Одним індивідам необхідний і кориснийнауковий досвід, а іншим настільки ж необхідний і кориснийрелігійний досвід. Джеме також підкреслював, що при вивченніреліігійного досвіду неможливо обійти мовчанням патологічнійого сторони, як, наприклад, одержимість, нав'язливі стани,«бачення», галюцинації та ін. Такий суб'єктивістський підхід

142

«набирає» силу, стаючи» традицією, що найяскравішого втіленнянабуває у фрейдизмі.

Проблеми релігії в психоаналізі займають особливе місце.Сам основоположник психоаналізу багаторазово до них звертався яку спеціальних роботах, так і в дослідженнях загальнопсихологічногоі соціально-філософського змісту. У таких своїх роботах, як«Психопатологія життя», «Тотем і табу», «Психологія мас і аналізлюдського Я», «Я» і «Воно», «Будущність однієї ілюзії»,«Незадоволеність культурою», «Нові вступні лекції в психоаналіз»,«Мойсей і єдинобожжя» Фрейд багаторазово повторює думку, щорелігія — загальнолюдський невроз нав'язливості. Він визначиврелігію як «проектовану» у внутрішній світ психологію. Фрейдпорушив питання про необхідність вивчення її глибинних джерел,що беруть свій початок в особливостях функціонування людськоїпсихіки. Послідовники 3. Фрейда, особливо сучасні неофрейдисти,відійшли від багатьох його положень. Вони відмовилися відортодоксального фрейдизму, стараючись синтезувати соціологічнийі психоаналітичний і створити «соціофрейдизм». У цьому планінайцікавишими є ідеї Зріха Фрома. У своїх основних дослідженнях«Психоаналіз і релігія», «Дзен-буддизм і психоаналіз», «ДогмаХриста й інші нариси з проблем релігії, психології і культури», «Вибудете як боги», 3. Фром вважав, що релігія є специфічно людськимявищем, яке виникає одночасно з виділенням людини з природи яксамоусвідомлюючої істоти з царства природи.

Якщо говорити про соціально-психологічне вивченнярелігії, то слід зазначити, що людина стає віруючою не від«природи», а через спілкування з іншими в контактних (малих)групах. Формування релігійності індивіда, його глибокі конфлікти,пов'язані з релігійними «звертаннями» (як і розрив з релігією),можливі тільки в контактних групах, серед яких особливу рольграють релігійні групи.

Говорячи про релігійні групи, слід зазначити, що,незважаючи на їхню специфіку, вони мають загальні риси. До такихзагальних характеристик можна віднести групові інтереси, потреби,норми, цінності, думки, цілі.

Релігійну спільність утворюють послідовники віроспо-відання. Спільність реалізується через організації й об'єднання.Первинною спільністю виступають парафіяни, духовенство. Релі-

143

гійні об'єднання утворюються за рахунок церкви і секти — опозиціїстосовно якого-небудь релігійного напрямку.

Вивчення релігійних груп дозволяє виявити, як реалізуєтьсязагальна соціальна природа релігії у свідомості і поведінці людей,що складають релігійну спільність. Релігійна група формується впроцесі спільної діяльності на основі виконання спільнихсимволічних дій.

У релігійних групах віруючим прищеплюється визначенасистема ціннісних орієнтацій, що випливають з віри. Як відомо, самевіра складає не тільки ядро, але й головну специфічну ознакурелігійної психології. Коли мова йде про віру (як релігійну, так інерелігійну), то слід зазначити деякі особливості. По-перше,предмет віри викликає в людини зацікавлене ставлення, і вонореалізується в його емоційній сфері, викликаючи різного ступеняінтенсивності почуття і переживання. Поза емоційним ставленнямвіра неможлива. По-друге, що особливо важливо, віра неможливапоза особистісною оцінкою свого предмета.

По-третє, віра припускає активне особистісне ставлення досвого предмета, що виявляється в тому чи іншому ступеню вповедінці особистості.

В релігійній вірі велику роль відіграє уява, щовиявляється в яскравих релігійних образах, уявленнях. Грунтомїхнього виникнення є релігійні міфи, культові художнізображення. На базі цього релігійно-художнього матеріалу йформуються релігійні уявлення.

Як уже говорилося, віра, особливо релігійна, неможлива беземоційного ставлення, без почуттів. Віра сама по собі неформується, цей процес вимагає величезної концентрації волі, щопоодинці дуже важко зробити. На перших етапах потрібна допомоганавколишніх. Потім, досягши визначеного результату, людина, щовірує, сама повинна контролювати за допомогою волі своюповедінку. Подібна орієнтація може приводити і до крайніх формпрояву, таких, наприклад, як аскетизм.

Як співвідносяться ціннісні орієнтації віруючих з їх«земними цінностями»? Протягом тривалого часу пануванняатеїстичної теорії і практики мусувалася ідея, що релігійна системацінностей означала для віруючого відмовлення від соціальноїактивності, зневагу до всього земного, реального. Алесправедливості ради треба відзначити, що для багатьох віруючих

144

мотиви їхньої діяльності, спрямованої на благі справи,сприймаються ними як «указівки» бога. Звичайно, у кожномуконкретному випадку співвідношення тих чи інших цінніснихорієнтирів і механізмів їхнього втілення було своєрідним.Найдревнішим, мабуть, є «механізм» зараження. Його джерелайдуть у глибини людської історії і пов'язані зі становленням,зокрема, міфології і релігії.

Зараження характеризує несвідому схильність індивідапіддаватись визначеним психічним станам. Воно здійснюєтьсячерез передачу психічного настрою, який володіє великимемоційним зарядом, розпалюванням почуттів і пристрастей. Цеспостерігається, зокрема, в екстазтичних громадах, де в процесібогослужіння виникають приступи масового релігійного каяттяприсутніх, ллються рясні сльози, благання про взаємне прощеннягріхів і т. ін. Нерідко емоційне збудження учасників релігійних дійреалізується в різних особистих мимовільних рухах (погойдування,пританцьовування), які в свою чергу підсилюють емоційнезбудження. При цьому сила наростання емоційного збудженнязалежить від величини аудитори і від самого індуктора.

Важливу роль у груповій релігійній поведінці відіграютьнавіювання і самонавіювання. Особливо важливі вони в культовихдіях (обряди, ритуали, церемонії і т.д.). Фрейд, наприклад, указувавна катарсичний ефект культових дій і наводив як приклад сповідь.Адже в сповіді віруючий звільняється від болісних таємниць,викликаних, наприклад, докорами совісті. У сповіді віруючий знімаєпсихологічне напруження.

Навіювання є процесом активного і персоніфікованоговпливу одного індивіда на групу людей, наприклад, її лідера. Урелігійній групі ефект впливу багато в чому залежить від авторитетулідера, від того, чи довіряє йому група, а також від того, чи може вінсвоїми діями (наприклад, словом божим) привернути до себевіруючих, тому що навіювання носить вербальний характер.Особливістю його є те, що воно — релігійне навіювання.

У процесі навіювання (у ході богослужіння, проголошенняпроповіді, у момент сповіді) до віруючого адресують не логіку ірозум, не думку і міркування, а віру. Для того, щоб людина сталаглибоко релігійною, вона повинна увірувати в істинність релігійнихміфів, ідей, догматів. У процесі навіювання закріплюється віра внадприродне. Є визначені категорії людей, що особливо піддаються

145

навіюванню, наприклад, це діти, підлітки. Як співвідносятьсяціннісні орієнтації віруючих з їх «земними цінностями?»

Релігійна група, як, утім, і будь-яка інша, характеризуєтьсяступенем однорідності, рівнем властивої цій спільноті свідомості іпочуттям «МИ», ступенем внутрішньої солідарності, взаємноїдовіри, взаємної сугестивності. Це почуття «МИ» дозволяєпротиставити «свою» групу «ІНШИМ», чужим. І чим сильніше цепротиставлення, тим вище коефіцієнт взаємної довірливостіусередині «своєї» групи, тим більше можливостей для навіюваннявзаємної містифікації. Це збільшує можливості ілюзорноїсвідомості. Тим самим діє механізм наслідування. Наслідуванняможна розглядати як засоби прилучення індивіда до системигрупових цінностей.

Звичайно, у релігійній групі є люди, в якихпрослідковуються розходження в змісті переживань, їх динаміці.Але незважаючи на ці розходження в колективних емоціяхспостерігаються загальні риси й закономірності. Так, наприклад, умолитвах відбувається своєрідне витіснення негативних почуттівпозитивними. В. Джемі писав, що загальним моментом є перехід від«щиросердечного» страждання до поступового звільнення віднього. Релігійні почуття мають динаміку наростання, щостимулюється колективним повторенням молитви уголос, співом,іншими діями. Цей процес проходить ряд етапів. Спочатку вколективних релігійних переживаннях переважають, як показуютьспостереження, негативні почуття. Чому? Тому що загостренопочуття гріха, провини, що породжує страх. Наростання подібнихпереживань не може бути нескінченним і має свою кульмінацію йодночасно розрядку емоційного збудження. Розрядка такогопорушення спричиняє настання фази заспокоєння, колипереважають позитивні релігійні почуття, настає «щиросердечнепросвітління». Мотиви заклинання, магічні ритуали виступаютьспособами і засобами зняття негативних переживань. Усе це робитьпсихотерапевтичний вплив, може привести до «чуда відродження»тим швидше, чим більше навколишні виявляють любові, розуміння,терпіння, а не злості і презирства.

Деякі психологи вважають, що релігійна «розрядка» носитьілюзорний характер, тому що припускає глибоку віру в істинністьнеправильних уявлень. Проблема ця не така проста і вимагаєспеціального дослідження. Так, 3. Фром стверджує, що в XX

146

столітті людина, як ніколи, має потребу в релігії, тому що,незважаючи на всі досягнення, вона поки що не стала людиною.Життя людини насичене внутрішніми конфліктами ісуперечностями. Врятувати сучасну людину може, як говоритьФром, «гуманістична релігія» (дана релігія протистоїть«авторитарній»). Чим характеризується «гуманістична релігія»?Вона вільна від догматичних, культових обмежень, міфологічнихнашарувань, не суперечить науковій картині світу. Але в той же часвона має особливий емоційний настрой. Змістом цієї релігії єпереживання людиною своєї зкзистенції.

Система цінностей віруючих реалізується в соціальнихустановках. У переконаних віруючих формуються дуже міцніустановки стосовно служителів культу, до «своєї» групи, доодновірців, а значить на їх політичний вибір (на голосування затого чи іншого кандидата) може впливати священик абоодновірці.

Все це потрібно враховувати в ході виконанняпсихологічного впливу на віруючих виборців. Тут доцільновпливати, опираючись на релігійні постулати, переконаннявіруючих, їх глибоку віру в божу кару за гріхи, в неминучістьпокарання за них. Вплив можна виконувати також черезмолитви й проповіді, різні релігійні ритуали, образи, релігійнупросвіту, обряди та ін. Можна також використати специфічнізаходи, як, наприклад, з'явлення видіння Божої Матері,пронесення по населених пунктах певних образів тощо.

2.5. Характеристика натовпу

Тапер розглянемо деякі особливості натовпу.Неорганізований натовп й організована демонстрація можутьскладатися з тих самих людей, але поведінка їх буде різною,оскільки природа даних спільнот неоднакова.

За визначенням, зробленим Л. М. Войтоловським, головнахарактеристика натовпу - - однорідність почуттів людей. Тому впоняття натовпу включаються ним і дійсно неорганізованіскупчення людей, і такі великі групи, як класи, касти, трудовіколективи. Основна ідея автора полягає в тому, що в натовпівідбувається «нагромадження енергії». На думку Войтоловського,нагромадження живої і духовної енергії реалізується саме в діях мас,

147

що конденсують її. Ця енергія наповнює кожного, хто діє в натовпі, ідає йому усвідомлення особливої всемогутності і заряд творчості.Емоційність натовпу швидко зростає. Натовп швидко переключаєсвою увагу, в нього швидко виникають почуття.

У західній психологічній і спеціальній літературі є масапублікацій, присвячених проблемі натовпу. Історія дослідженняданого феномена має глибокі корені, її початок пов'язаний зроботами Г. Тарда. Вніс свою частку у вивчення багатошаровоїприроди натовпу і 3. Фрейд. Його робота «Психологія мас і аналізлюдського «Я» (М., 1925) проливає світло на проблему«несвідомого» в умовах натовпу.

Натовп — поняття життєве. Особливо його любили вживатипоети як антитезу «Я». Не залишили без уваги це явище і політичніпсихологи й публіцисти. Слово «Охлократія» (влада натовпу) несходить зі сторінок літератури і міцно ввійшло в лексиконполітологів.

Якщо підійти до визначення натовпу із соціально-психологічних позицій, то можна сказати у зв'язку з цим наступне.Це контактна, неорганізована спільність, що характеризуєтьсявисоким ступенем конформізму складових її індивідів, що дієемоційно і відносно одностайно. Натовп чинить сильнийпсихологічний тиск на індивідів. У натовпі, в умовах анонімності,відбувається розчинення індивідуальної відповідальності її членів.Виділяють наступні соціально-психологічні особливості натовпу:

1. Підвищення групової сугестивності і зниженняефективності дії механізмів контрнавіювання.

2. Підвищення емоційності сприйняття дійсності.3. Придушення почуття відповідальності за власні вчинки.4. Поява почуття сили й усвідомлення анонімності.У різних умовах можуть складатися неоднакові спільності,

які характеризуються як натовп, а їхня поведінка може прийматирізноманітну спрямованість. Це і болільники на стадіоні, і особи, щовиявляють цікавість до різних подій, і пасажири приміськоготранспорту, які скупчилися на вокзалі у зв'язку із запізненнямпоїзда. Що стосується механізму розвитку натовпу, то основну рольтут відіграє масове спілкування, що володіє властивістюпсихологічного впливу.

Масове спілкування, володіючи властивістю психологічноговпливу, впливає на поведінку і діяльність учасників натовпу. Дана

148

властивість спілкування свідомо використовується організаторамивиборчих кампаній, які володіють технікою впливу. В даний часефект, що спостерігається в умовах натовпу, можна порівняти земоційним прискорювачем, ефектом «сніжної грудки», ланцюговоюреакцією, резонансом, процесом індукування.

Основним засобом психологічного впливу, якийздійснюється учасниками натовпу, є слово, причому в основномуекспресивна, емоційна лексика: крик, свист, заклики та ін.Навіювання є одним з основних способів психологічного впливуособистості чи групи на інших учасників за допомогою передачірізних по змісту повідомлень (домовленостей, погроз, чуток,шантажу). Навіювання завжди вербальне. Воно — свідомадіяльність з боку суб'єктів впливу.

Психічне зараження становить несвідому, мимовільнусхильність особистості чи групи піддаватися певному психічномустану, що виникає в натовпі в результаті впливу. Тут спрацьовуємеханізм багаторазового взаємного посилення, прискорення йіндукування емоційного впливу індивідів одного на одного, щоприводить до утворення загального психічного настрою і рішучості.

В умовах натовпу має місце особлива реакція зараження,коли психічний стан, настрій і поведінка особистості чи групирезонують, підсилюються шляхом багаторазового відображення,тобто по схемі ланцюгової реакції. Наочніше всього природапсихічного зараження виявляється в ефекті «сніжної грудки». Ефектзараження виявляється по-різному, у залежності від виду ситуацій,особистісних і групових особливостей учасників. Тут істотну рольвідіграють традиції, звичаї. Зараження передається через мовні інемовні засоби спілкування: міміку, жести рук, тощо. Але не сліддумати, що натовп виникає завжди тільки випадково, стихійно.Досить часто його виникнення провокується навмисне чистворюються відповідні умови.

У цих випадках використовуються трохи інші способипсихічного впливу: шантаж, погрози, чутки, захоплення заручників,голодування, спроба самоспалення, блокування суспільноготранспорту.

Роз'яснення і переконання є одним із способівпсихологічного впливу. Вони виконують майже аналогічні функції,що і навіювання. Але між ними є і розходження. Навіювання дієшляхом безпосереднього «прищеплення» повідомлення, не

149

турбуючись про докази і логіку. Роз'яснення і переконаннягрунтуються на тому, щоб за допомогою логічного обґрунтуваннядомогтися адекватного сприйняття особистістю поданоїінформації. Переконання становить переважно інтелектуальний

вплив.При аналізі різних способів психічного впливу на натовп

варто мати на увазі наступне:— у даному випадку на учасників натовпу впливає не тільки

інформаційне значення мовних повідомлень;— тут велику роль відіграє сила шуму (шуму, вираженого,

як правило, у формі вигуків), частота звукових коливань, ревіннявеликих груп, які впливають на емоційний стан. Наслідування такожє одним зі способів психологічного впливу, за допомогою якогоформується натовп і здійснюються ті чи інші дії. У результатінаслідування здійснюється не тільки прийняття поведінки іншоїлюдини чи масових політичних станів, але і відтворюється,

тиражується ця поведінка.Для того, щоб зібрати натовп, використовують різні

незвичайні, видовищні, ефективні прийоми.Модним каталізатором натовпу є блокування суспільного

транспорту, групове голодування. Учасники натовпу можутьвикористовувати як спосіб психологічного впливу пікетування,«штурм» адміністративних будинків, ультиматум, «живе кільце» ізахоплення заручників. До нього останнім часом вдаються дужечасто. Це не самоціль, а засіб досягнення цілей.

Розрізняють простий (оказіональний), експресивний,конвенціональний і діючий натовп. Природно, що виділені видинатовпу багато в чому умовні. Дуже динамічне соціально-психологічне явище. Один вид натовпу може переходити в інший.Проте кожен вид натовпу має якісні відмінності.

Простий чи оказіональний натовп становить скупчення осіб,що бажають одержати інформацію про події чи явища, очевидцямияких вони стали по випадковому збігу обставин. Звичайно, їїутворюють особи, які відчувають потреби в гострих відчуттях,враженнях. Такий натовп може поєднувати від декількох десятків додекількох сотень осіб. Причинами для її скупчення, як правило,служить яка-небудь подія, поведінка осіб, яка не відповідаєзагальноприйнятим нормам, незвичайне явище та ін.

150

Простий натовп не представляє небезпеки, хоча і створюєперешкоди і незручності. У той же час простий натовп може перейтив діючий, агресивний. Іноді такий натовп влаштовує самосуд,безчинства та ін.

Експресивний натовп -- це група людей, що виражаєпочуття радості, горя і гніву. Так, шанувальники рок-груп,естрадних зірок відрізняються високою екзальтованістю в поведінці.Подібні групи нерідко складаються з числа глядачів, що єприсутніми на спортивних змаганнях і виражають захопленняуспіхами спортсменів, а також аматорів гострих відчуттів, щовиникають під впливом азартних ігор, наркотиків. Святкові ходипід час великих подій, похоронні й інші процеси носять характерекспресивної спільності.

Конвенціональний натовп. Його утворюють, наприклад,люди, під час спортивних змагань. Болільники на стадіонішаленіють так, як ніколи не поводяться в інших ситуаціях.

Діючий натовп розпадається на той, що рятується, корис-толюбивий і агресивний. Діючий натовп, що рятується-це такий,що знаходиться в стані паніки. Це реакція масового страху приуявній чи реальній загрозі. Вона може виникнути при стихійнихлихах, пожежах, аваріях, епідеміях і терористичних актах у місцяхмасового скупчення людей.

Паніці більшою мірою піддаються ті групи, що випадковосформувалися. Це підтверджує поведінка людей під час пожеж іаварій у готелях, на транспорті та в інших місцях їхньоговипадкового скупчення.

Поняття паніки психологами вживається для позначенняпсихологічного стану, викликаного загрозливим впливом зовнішніхумов і вираженого почуттям страху, що охоплює людину чиспільність, і нестримного, неконтрольованого прагнення уникнутинебезпечної ситуації. Паніка може виникати в організованих інеорганізованих групах, охоплювати людей, які зібралися разом водному місці і розсіяних по великій території. За характеромпоширення вона здатна виникнути майже миттєво в сотень тисячлюдей чи виникати поступово, захоплюючи то одні групи, то інші.

За видами паніка поділяється на масову й індивідуальну, узалежності від того, чи стосується панічний стан великогоскупчення людей, чи окремої особистості. В обох випадкахзагальним є страх і жах, що позбавляє індивідів можливості діяти

151

усвідомлено і послідовно. Паніка с відображенням реальних чиуявних загроз:

переживанням небезпеки, що у випадку здійсненнягрозить людині смертю, каліцтвом, утратою майна та іншимибідами;

— переживанням короткотривалої ситуації, під час якоїлюдина почуває, що не зуміє правильно оцінити її і прийнятисвідоме рішення про план дій;

— переживанням необхідності діяти без усвідомленогоплану, під впливом моментального імпульсу з метою самозахистучи збереження існуючого положення речей.

Паніка може виражатися в різних формах. А. С. Прангішвіліпропонує виділяти масову втечу і панічні настрої. Але Т. Паїпуковапропонує зовсім справедливо виділяти і види паніки в залежності відсфер її виникнення, наприклад, в галузі економіки.

Масова втеча — це втеча людей від небезпеки, яка їхлякає. Причому вона може бути викликана як реальною, так іуявною небезпекою. Люди майже не усвідомлюють, куди і навіщовони біжать. Альтернативою такій утечі є тільки спланований відвідлюдей, евакуація на заздалегідь підготовлені місця, а під час війни-позиції.

Панічні настрої становлять психологічні стани, щовідносяться до окремих людей, але іноді такі стани охоплюють цілісоціальні шари, класи суспільства. Імовірно, при панічному настроїміняється співвідношення між раціональною та емоційноюскладовою, що орієнтують і регулюють психічною діяльністюлюдини. Емоційне бере верх над раціональним, поведінка піддаєтьсявипадковим стимулам і стихії почуттів, а переживання, рухи і дії вцьому стані непередбачувані.

Паніка починається з реакцій окремих індивідів, що єприсутніми в даному скупченні людей. Як правило, це психологічнотривожні і неспокійні люди. Вони починають кричати, бігати,метушитися. Безладний їхній рух активізує почуття страху, жаху,розпачу. Далі панічний стан під впливом емоційного зараження,емоційного резонансу охоплює все більшу кількість народу. Потімусі починають рухатися без обміркованого плану і безпрогнозування наслідків такого руху. Кульмінації все це досягає вмомент психічного перенапруження в людей.

152

Знання динаміки паніки дозволяє виробити рекомендації іприйоми, спрямовані на її зупинку, запобігання або, навпаки,виникнення та її спрямування у потрібному руслі, що інодівикористовується під час виборчої кампанії.

Психофізіологічна активність людини, її поведінка ідіяльність розвертаються на тлі попереднього орієнтування іпрограмування дій. У більшості випадків таке попереднєорієнтування забезпечує установка. Вона забезпечує стійкий,цілеспрямований характер протікання діяльності стосовно даногооб'єкта. Одна з функцій установки - попереднє пристосування встандартних ситуаціях, які раніше зустрічалися у відомих умовах.

Якщо обстановка міняється, як це буває з появоюнесподіваного чи надсильного подразника, то відбувається змінаустановки. На думку А. С. Прангішвілі, у період зміни установкипри деяких обставинах виникає передпанічний стан [79]. До такихобставин чи факторів він відносить: неясність ситуації, розривиканалів комунікації і втрату впевненості людей у силі об'єднання.

З погляду Т. Пашукової, відсутність готовності реагуватипевним чином у ситуації, яка оцінюється людиною як небезпечна,приводить її в стан жаху і переляку. Тому в її сприйняттізвужується бачення перспектив і складно стає усвідомлювати сутьсформованої ситуації, а також виникає ускладнення у виробленнімети і програми дій.

В умовах нестачі інформації активізується робота уяви, алегіперболізовані уявлення про небезпеку не зустрічаютькритичного осмислення. При втраті впевненості в керівництві, атим більше при його відсутності, індивід стає піддатливим досприйняття чуток.

Користолюбивий натовп це такий, який переслідуєпевні вигоди.

Діючий агресивний натовп відрізняється вищим ступенемемоційного збудження й особливо тяжким характером протиправноїповедінки. Найбільшої шкоди наносить поведінка діючогоагресивного натовпу в тих випадках, коли вона набуває характермасових безлад, іншими словами, групових ексцесів.

Діючий агресивний натовп-поняття збірне. В однихвипадках його утворюють групи, що здійснюють погроми, підпали,вбивства не в політичних цілях, а в результаті прояву невдоволення.

153

В інших випадках він виникає за рахунок учасниківсоціального протесту (національно-визвольних рухів, несанкціо-нованих мітингів, демонстрацій, антирасистських виступів іреволюційних переворотів). Слід зазначити, що соціально-психологічна природа і механізми паніки, незалежно від того, зякої причини вона виникає, подібні.

Рольову структуру учасників натовпу утворюють:1) організатори масових ексцесів, що проводять підготовчу

роботу по їх створенню: заздалегідь їх «програють» і планують.Вони вибирають зручний час, привід, а потім створюють ексцеси;

2) провідник - це особа, яка розгортає активну діяльність,спямовану на реалізацію задуманого. Вони підбираютьучасників, розподіляють ролі, координують їх дії та ін. ;

3) активні учасники складають «ядро» зксцесів і утворюютьсаму небезпечну (ударну) групу;

4) конфліктні особистості, що примикають до активнихучасників ексцесів винятково через появу можливості в анонімнійобстановці звести рахунки з тими чи іншими особами, розрядитиемоційне напруження, дати вихід своїй неприборканій удачі,садистським імпульсам; серед них чимало психопатичних осіб,хуліганських елементів, наркоманів;

5) ті, що сумлінно помиляються, але стають учасникамиексцесів, по-перше, через помилкове сприйняття причинсформованої обстановки; по-друге, через принцип, що неправильнорозуміється, ради справедливості; по-третє, під впливом чуток;

6) емоційно нестійкі, ідентифікуючі свої вчинки іззагальним напрямком дій навколишніх людей; які легкопіддаються навіюванню, заражаються загальним настроєм;

7) цікаві, що спостерігають з боку і не втручаються в хідподій, але своєю присутністю посилюють емоційне збудженняінших учасників;

8) сторони організаторів, що примкнули під впливом погрозпідбурювачів, остраху фізичної розправи у випадку відмовлення відучасті в ексцесі.

О. І. Китов виділяє наступні стадії розвитку ексцесів:- початок групових ексцесів-виникнення приводу;- другий етап-поява перших тривожних чуток;- третій етап-поширення;

154

- четвертий етап-формування натовпу (циркулярна реакція,процес крутіння);

- п'ятий етап-розгортання антигромадської поведінки натов-пу[80].

Практично процес розвитку групових ексцесів містить у собітри стадії 1) ускладнення обстановки; 2) виникнення приводу дляпротиправних дій і їхнє здійснення; 3) обстановку після ексцесу.

Перша стадія групових ексцесів передує масовійантигромадській поведінці і характеризується виникненнямсоціальної напруженості, нагромадженням невдоволення,накопичення "вибухового"матеріалу, що здатний при будь-якихнезначних відхиленнях загострити обстановку. Випереджаютьвиникнення цієї обстановки такі кризові явища, як:

- різке посилення тенденції до диференціації, тобторозмежування населення на багатих і бідних при відсутностісереднього класу і загостренні протиріч між ними;

- виникнення тривожної інформації, чуток, нездоровихдумок і настроїв, невдоволення діями представників влади,зниженням рівня життя внаслідок спаду виробництва, інфляції,росту цін;

— ослаблення авторитету влади;- консолідація (зімкнення) опозиції і поява лідера, що

користується авторитетом серед основної маси населення.Для першої стадії групового ексцесу характерна

консолідація опозиції, що підрозділяється на три рівні:- низький, менш всього ускладнюючий обстановку, коли

відсутні практичні зв'язки між партіями і рухами;- середній, що істотно впливає на стан обстановки, для

якого характерне об'єднання політичних партій і інших сил;— високий, здатний дезорганізувати соціальну діяльність.

Для нього характерні наступні ознаки: наявність загальновизнаноголідера; прагнення опозиції координувати свої дії; спробивлаштовувати зїзди, створювати єдину програму дій.

Невдоволення не завжди буває обґрунтованим.Обґрунтоване невдоволення населення пов'язане насамперед знедоліками в діяльності влади, погіршенням свого матеріальногостановища. Критична крапка невдоволення і несправедливостіозначає «крайність».

155

Безпосереднім початком другої стадії групових ексцесівварто вважати виникнення приводу, що використовуєтьсяпровідниками як детонатор події.

До числа закономірностей другої стадії групових ексцесівварто віднести наступні моменти.

Як привід використовуються такі події, які можнапсихологічно «обіграти», тому що вони ніби виправдують початокдій учасників ексцесів, додають їм ніби справедливий характер ідозволяють втягти в «лійку» подій великі групи людей.

Відмітною рисою великої кількості ексцесів є те, що вонистають незалежними від вихідних причин, що породили їх у свійчас, і можуть приводити до ексцесів навіть тоді, коли ці причинивже вичерпані.

Зміст обстановки, що складається в результаті виникненняексцесів, зводиться до наступного:

- здійсненню вимог з позиції сили й у той же часанонімності;

- раптовості і невідворотності дій; виникненню умов дляреалізації стримуваної дотепер системи відносин;

—створенню труднощів для силових структур поздійсненню цілеспрямованих дій, а отже умов для одержаннявиграшу в часі, чисельному складі й озброєності;

— залученню уваги до подій суспільної думки;—формуванню загальних і часткових (допоміжних) цілей,

послідовності дій по їхній реалізації (захопленням, підпалам,погромам, убивствам та ін.);

— насильницькому залученню в події шляхом погроз, чутокі ін.;

— створенню образу ворога, об'єкта дій;— виробленню тактики дій;

— виникненню афектогенних дій у зв'язку з проявомкомпенсаторних механізмів (витісненню напруженості, щонагромадилася) в аналогічних умовах;

участі в групових ексцесах великої кількості осіб,схильних до ризику.

Третя стадія групового ексцесу-це обстановка після йоголіквідації. Вона далеко не відразу стає нормальною. Ускладненнюобстановки в цей період можуть викликати чутки, невдоволення, щотаять у собі можливість поновлення ексцесів.156

2.6. Психологічний вплив та особливостімасової комунікації

Виборча робота поєднана з використанням основнихзакономірностей функціонування суспільної психології, соціально-психологічних механізмів впливу на людину, знання й урахуванняяких дозволяють підвищувати ефективність психологічного впливу.

Дієвість впливу залежить від знання специфіки аудиторії, їїнастроїв, потреб, інтересів. Соціально-психологічні знання розкри-вають своєрідність усного впливу на різні групи людей зурахуванням їх комунікативних і національно-психологічнихособливостей.

Соціально-психологічна характеристика впливу. Процеспоширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних іправових норм і т.п.) за допомогою технічних засобів (радіо,телебачення, кінематограф) на чисельно великі розсередженіаудиторії називається в соціальній психології масовоюкомунікацією, що має свої особливості. Масова комунікація завждивключає: джерело інформації, повідомлення, канал інформації,одержувача інформації (об'єкт впливу), зворотний зв'язок, щоскладають єдину систему. Інформація — це специфічне зовнішнєпсихічне.

Процес впливу за змістом складових його елементів і засоціально-психологічними закономірностями їхнього функціону-вання ідентичний масовій комунікації. Однак інформаційно-психологічний вплив-—це особливий вид комунікації, щообумовлюється цілим поруч специфічних факторів.

По-перше, інформаційно-психологічний вплив обмеженийза часом, нетривалий, тоді як на електорат впливають систематичноі безупинно. По-друге, одержувач інформації в ході цього впливувідрізняється своїми політичними симпатіями й умовами життя.По-третє, на електорат одночасно впливають команди іншихкандидатів. Всі складові частини інформаційно-психологічноговпливу повинні відповідати визначеним соціально-психологічнимвимогам.

У соціально-психологічному плані дуже важливо, щобджерело інформації користувалося довірою з боку електорату. Такадовіра завойовується, з одного боку, глибокою партійністю,

157

принциповістю і правдивістю. З іншого боку, довіра можезавойовуватися високим професіональним виконанням психоло-гічного впливу. Високий професіоналізм означає не простонаявність визначених знань, навичок і умінь у цій галузі діяльності,а припускає знання й облік різних особливостей (класових,соціальних, національних, релігійних і інших) електорату,соціально-психологічних явищ, що відбуваються в їхньомусередовищі, своєрідності сприйняття ними нашої інформації. Дляцього потрібно постійно мати на увазі наступне

— на представників груп електорату організуєтьсяінформаційно-психологічний вплив з боку різних кандидатів;

— що в їх соціально-політичному, економічному,культурному чи моральному розвитку може сприяти чиперешкоджати сприйняттю цієї інформації;

- які соціально-психологічні процеси проходять середелекторату в момент інформаційно-психологічного, сприяють воничи не сприяють його ефективності;

- які класові, соціальні, національно-психологічні й іншіособливості необхідно брати до уваги в інтересах підвищення довіридо цього впливу.

Допомагає підвищувати довіру до джерела інформації такожзнання й облік таких соціально-психологічних явищ і процесів, як:міжособистісні й міжгрупові взаємини, що обумовлюютьуразливість визначених груп електорату, індивідуальні і груповінастрої, що істотно опосередковують сприйняття впливу;індивідуальні і групові думки, у яких відбивається ставлення різнихспільнот до ідей певного кандидата та його особистості; груповітрадиції і звички, тобто сформовані на основі досвіду життя ідіяльності і міцно укорінені в свідомості електорату норми і правилаповедінки, знання яких дозволяє прогнозувати результатиінформаційно-психологічного впливу.

Нарешті, в інтересах підвищення довіри до інформаціївпливу необхідно використовувати різні методи, способи іприйоми. В окремих випадках можна свідомо переоцінювати рольелекторату, його «мужність», страждання, терпіння, вболівання,готовність відстоювати кандидата, зміцнювати в нього почуття«обов'язку» і цим підсилювати віру в «неупередженість» джерелаінформації. Зате, як правило, не можна подавати матеріали всаркастичному й образливому тоні, оскільки вони відштовхують158

потенційних читачів і слухачів, завдають шкоди авторитетуефективності психологічного впливу. Зовсім неприпустима образанаціональних почуттів і традицій.

Основні передумови високої ефективності впливуповідомлень закладені в їхній глибокій аргументації, чіткій позиції,неспростовності доказів, зв'язку змісту з потребами та інтересамиелекторату. Успіху справи сприяє й облік соціально-психологічнихмеханізмів внесення необхідної інформації в його свідомість. Сутьпроблеми полягає в тому, щоб постійно забезпечувати відповідністьформи і змісту інформаційно-психологічного повідомленнясвоєрідності їхнього сприйняття і засвоєння конкретнимодержувачем. Сам процес переробки електоратом інформації, щомається в листівці, програмі радіо і телебачення, включає наступніскладові елементи: сприйняття, осмислення і засвоєння.

Сприйняття змісту інформаційно-психологічногоповідомлення починається з відображення у свідомості людини йогоякісних зовнішніх і внутрішніх особливостей, в яких, звичайно,бувають своєрідні колір, світло, форма, звук, стиль викладу тощо.Усі вони обов'язково повинні мати достатню для сприйняттявиразність: емоційну, інформаційну, логічну. В електорату, навіть вокремих його груп, є свої стереотипи форми сприйняттяінформації, її виразності, поєднання думок та ін. Для представниківкожної з цих груп характерна й своєрідна специфікаінформаційності змісту. Одні більше люблять повідомлення, в якихміститься подвійний зміст, що наводить на міркування, а інші -сприймають логічно й просто побудовані роздуми. Якщо все цевраховувати, то можна значно підвищити ефективністьінформаційно-психологічного впливу. В противному ж випадкувоно залишить об'єкт психологічного впливу байдужим чи будесприйматися негативно.

Інформаційно-психологічне повідомлення піддається склад-ній внутрішній переробці електоратом. Воно звичайно здійснюєтьсяз опорою на визначену систему уявлень. Тому варто твердо знати,який характер уявлень електорату про порядність, честь, гідність,обов'язок, свою Батьківщину, мову, справедливість та ін. Якправило, засобами психологічного впливу ламається система вжесформованих уявлень і стереотипів. Процес цей проходить важко,вимагає значних зусиль з боку всього апарату кандидата.

159

Велику роль в осмисленні інформаційно-психологічноговпливу відіграє робота мислення. Важливо, щоб інформаційнеповідомлення зроджувало в електорату прагнення до аналізу подійв державі, зіставленню повідомлень з різних джерел, викликалобажання робити висновки. З цієї причини побудова інформаційно-психологічного повідомлення повинна відповідати руху думки:питання - - гіпотетична відповідь - - аргументи - - твердження.Причому знов-таки потрібно враховувати, що особливості розумовоїдіяльності різні в представників різних груп. Способи мислення -індукція і дедукція - - і їхнє сполучення також специфічні впредставників тієї чи іншої групи, що, безумовно, відбивається нахарактері осмислення і засвоєння інформаційно-психологічногоповідомлення.

Уявлення, що складаються в об'єкта інформаційно-психологічного впливу на основі осмислення і засвоєння відповідноїінформації, породжують у нього потрібні образи. Уява, щоконтролює ці образи в електорату і лежить у їхній основі, закладаєпередумови усвідомленої поведінки, що приводить до появисвоєрідного психологічнного налаштовування.

Необхідно враховувати і психологічні вимоги доінформаційно-психологічного повідомлення. Якщо воно друковане(листівка), то в ньому повинні досягатись: ясність, раціональністьаргументації (неприпустима порожня фразеологія), логічністьвисновків, визначеність при викладі аргументів, адекватністьперекладу. По радіо і телебаченню корисна надмірність, коливводиться повторення найважливіших тез, думок, понять. Крім того,у них необхідні: ретельна редакція фонозаписів, чітке регулюваннятемпу мови, щоб обидва ці фактори відповідали стилю і темпурозумової діяльності електорату.

Канал інформації. Канал як один з елементівкомунікаційного ланцюга в ході психологічного впливу-це не тількитехнічні засоби, але і весь комплекс їхніх можливостей і специфікифункціонування, що забезпечує успішне проходження інформаціївід її джерела до адресата. У зв'язку з цим із соціально-психологічних позицій необхідно звертати увагу на два фактори,що впливають на ступінь ефективності діяльності каналу інформації.

Перший з них пов'язаний із проблемою інформаційноговипередження суперників. Це дає можливість постановки новихпитань, висування таких тез, які ставлять у тупик контрпропаганду

160

суперників. Таким чином, створюються реальні (у першу чергупсихологічні) перешкоди на шляху політичної дезінформаціїелекторату з боку інших, а також формуються в них тенденційністереотипи сприйняття цілей і завдань психологічного впливу.

Другий соціально-психологічний фактор, який повиненвраховуватись, торкається проблеми досяжності об'єктапсихологічного впливу. Насамперед в якості об'єкта психологіч-ного впливу виступають, як правило, не окремі люди, а ті чи іншілюдські спільноти. До них відносяться:

1). Контактна група чи об'єднання людей, між якиминаявний безпосередній контакт і взаємодія. В них вироблені своїнорми і правила поведінки. Такі спільності мають свої слабкісторони, на які можна ефективно спрямовувати засобипсихологічного впливу.

2). Професійна спільність—об'єднання людей запрофесійною ознакою. В таких групах також існують численніпротиріччя.

3). Вікова спільність -- об'єднання людей за віком. Вонаобов'язково повинна бути об'єктом цілеспрямованого впливу в ходівиборчої боротьби, оскільки є багато проблем, через які можназавоювати голоси.

4). Національна спідьність-об'єднання людей за національ-ною ознакою.

5). Виборча спільність об'єднання людей, щодотримуються загальних політичних, економічних, моральних,ідеологічних програм та підтримують, як правило, одногокандидата.

6). Релігійна спільність — об'єднання людей, прихильниківякоїсь однієї віри. З огляду на специфіку релігійних вірувань тієї чиіншої групи електорату засобами психології можна ефективновпливати на їх поведінку, при визначених обставинах схиляти їх допереходу в опозицію до того кандидата, якого вони підтримували.

7). Класова спільиість-об'єднання людей за класовимпоходженням. Приналежність до класу складає основний орієнтир,що визначає зміст і особливості інформаційно-психологічноговпливу. У звертанні до будь-якої спільності класовий підхід повиненбути витриманий від початку і до кінця. Разом з тим у кожногокласу існують свої специфічні соціально-психологічні особливості і

161

загальні для тієї чи іншої нації характеристики взаємин, традицій ізвичок.

4ц

Кожна зазначена вище спільність людей серед електорату(об'єкт інформаційно-психологічного впливу) має свою психологію,що складається з наступних компонентів:

— потреб, інтересів, цілей, смислів групи й окремих їїчленів;

якісний склад, конкретні соціально-психологічніхарактеристики всіх людей, які входять до групи;

— настрою, реакцій, типових станів, що виникають на основізвичайних взаємин між представниками групи;

—суперечності й конфлікти, що виникають у спільності міжлюдьми, а також між нею і середовищем оточення;

— комунікації групи: люди, контури зв'язків, канали, по якихнадходить як офіційна, так і неофіційна інформація;

соціально-психологічні механізми керівництва йорганізації членів спільності з боку виборних чи призначуванихлідерів.

У суспільстві завжди спостерігається велика рухливість ісуперечливість психологічних компонентів різних груп, їхнєретельне вивчення й урахування дозволяють підвищитиефективність психологічного о впливу як на членів, так і на всюгрупу в цілому, а також дають можливість по характерних ознакахвизначати морально-політичний стан кожної спільності, авиходячи з нього — час і форми впливу.

2.7. Форми, методи і прийоми впливу на електорат

2.7.1. Психологічний вплив друкованими йобразотворчими засобами

Вплив на електорат друкованими засобами здійснюєтьсяшляхом поширення друкованої продукції, а також публікаціїматеріалів у засобах масової інформації своєї країни та іншихдержав. Вона володіє такими важливими особливостями, як

162

доступність, наочність, різноманіття видів, здатність впливати нарізні масові аудиторії.

Вплив за допомогою друкованих засобів вимагає достатньоїкількості підготовлених творчих працівників і технічних фахівців,гарної поліграфічної бази, достатнього запасу видатковихматеріалів, а також технічних засобів доставки і поширеннядрукованої продукції.

Оперативність і ефективність підготовки друкованихінформаційно-пропагандистських матеріалів досягається:

— чіткою взаємодією команди кандидата;— уміло спланованою роботою;— завчасною підготовкою проектів інформаційно-

пропагандистських матеріалів з урахуванням передбачуваногорозвитку обстановки;

— своєчасним і безперебійним поширенням матеріалівінформаційно-психологічного впливу.

Основними видами матеріалів, які використовуються в ходівпливу друкованими засобами є: листівки, газети, журнали,брошури.

Листівка — це інформаційно-пропагандистське друкованевидання, що відрізняється невеликим обсягом (не більше двохсторінок), стиснутим і доступним текстом, помітним оформленням.Вона володіє рядом переваг у порівнянні з іншими видамидрукованої продукції, бо є оперативнішою, ніж журнал чиброшура, відгукується на зміни в політичній і соціальній обстановці,її досить швидко готують (іноді протягом декількох годин), видаютьвеликими тиражами на будь-якій поліграфічній базі, у короткийтермін поширюють. Ту саму листівку можна багаторазовоперевидавати й у великих кількостях поширювати в тих чи іншихрайонах.

Розставляючи по-різному акценти в різних листівках,присвячених одному питанню, можна врахувати психологічніособливості різних груп виборців. Специфічне поліграфічнеоформлення листівки сприяє посиленню її емоційного впливу нааудиторію. Відтворення у листівці фотографій, копій офіційнихдокументів підвищує її переконливість.

Оскільки зміст листівки завжди гранично стиснуто, то воналегко сприймається навіть при вимушеному швидкому читанні.Завдяки малому формату листівку легко сховати, передати кому-

163

небудь, зберегти,як, наприклад, картинку, портрет, календартощо. »

Разом з тим, листівка, як вид пропагандистської продукції,має деякі недоліки. Тиражування листівок пов'язане з істотнимиматеріально-технічними витратами (папір, фарба, енергія,транспорт), вимагаються також спеціальні технічні засоби йлюдські ресурси для їхнього поширення. Однак наявністьзазначених недоліків не знижує значення листівки якнайважливішого засобу пропагандистського і психологічного

впливу.Вимоги до листівок:1. Концентрованість змісту. Текст листівки повинен бути

коротким. Читання її не повинне займати більш 30-60 секунд.Листівка це текст, що виражає якусь одну ідею. Для їїобгрунтування можна привести кілька різних аргументів (фактів),але всі вони мають за свою мету підвести виборця до засвоєнняоднієї тези, що є стрижнем усього матеріалу. Зосередженість наодному основному положенні (тезі, ідеї, гаслі) — найважливішавимога до будь-якої листівки.

2. Аргументованість. Основне положення листівки треба непросто декларувати, а обґрунтовувати і підтверджуватирізнобічними переконливими доказами. Листівка повинна, невступаючи в полеміку, нейтралізовувати упереджене ставлення дотих, хто її створив, і змушувати вірити в їхню правоту.

3. Простота і дохідливість. Листівка зобов'язана враховуватиособливості аудиторії, але в будь-якому випадку вона повинна бутинаписана простими словами. Завдання листівки — навіятивизначену думку (ідею), яка має бути викладеною точно,яскраво, зрозуміло й доступно. Не можна також* перевантажуватитекст і оформлення листівки деталями.

4. Композиційна чіткість. Листівка, незважаючи на своюстислість, повинна мати чітку композиційну і логічну структуру. Цедосягається добре продуманою логікою викладу матеріалу.

5. Привабливість, помітність. Листівку необхідно оформлятитак, щоб вона привертала до себе увагу і викликала бажання їїпрочитати. Це вимагає уміло використовувати яскраві, помітніілюстрації (фотографії, малюнки, схеми), підбирати колір паперу йфарби, різні шрифти та ін. Розмір шрифту не повинен бути меншешрифту друкарської машинки, інакше текст стає важким для

164

Ісприйняття. Особливе значення має вибір кольору. Як відомо,колір впливає на психофізіологічний і емоційний стан людини.

Так, експериментальне встановлено, що при впливіпурпурного, червоного, жовтогарячого і жовтого кольорівучащається й поглиблюється подих і пульс людини, підвищуєтьсяйого артеріальний тиск, а зелений, блакитний, синій і фіолетовийкольори роблять зворотний ефект. Перша група кольорів єзбудливою, друга — заспокійливою. Доповнюючи й емоційнозбагачуючи гамою кольорів зміст листівок, удається провокувативизначені реакції виборців. При цьому виходять із того, що:

—правильно обрана колірна гама дозволяє створитипотрібне емоційне тло, сприятливе прийняттю й засвоєнню тексту;

—кольори, які неправильно підібрані стосовно змісту,викликають невдоволення;

—негативна реакція на колірну. комбінацію можепоширитися на зміст тексту, що знижує ефективність йогопсихологічного впливу в цілому. Крім того, треба враховувати впливкольору на читаність написів:

-кольорові написи люди зауважують на 35% частіше, ніжчорно-білі;

-гарна видимість і чітке сприйняття забезпечуються, якщовідображаються кольори: на жовтому — чорний, на білому — синій,зелений чи чорний, на червоному — зелений і навпаки;

- погана видимість і неадекватне сприйняття мають місце,якщо відображаються кольори: на білому — червоний,жовтогарячий чи жовтий, на чорному — жовтогарячий, червоний,зелений і навпаки.

Таким чином, використання правильно підібраної колірноїгами дозволяє створювати потрібне емоційне тло, яке сприяєсприйняттю й засвоєнню тексту. Неправильно підібрані стосовнозмісту кольори викликають дисонанс емоційного сприйняття. Утаких випадках негативна реакція на колірну комбінацію можепоширитися і на зміст тексту. Цим користаються фахівціпсихологічного впливу.

Листівки класифікують за різними ознаками. У залежностівід змісту розрізняють інформаційні, аналітичні і спеціальнілистівки.

Інформаційні листівки покликані донести до адресатавідповідне повідомлення, інформацію про яку-небудь подію, факт,

165

біографію кандидата, його вчинок та ін. Для них характернийтакий стиль викладу, при яцому вплив на читача здійснюється нестільки за допомогою логічних аргументів, скільки шляхом підборуфактів, можна сказати, психолінгвістичного програмування.!

Аналітичні листівки — найрозповсюдженіший видлистівок. На відміну від інформаційних, що характеризуютьсяпростим викладом красномовних фактів, аналітичні листівкироз'яснюють яку-небудь одну проблему. Основний тип подачіматеріалу в них виклад, обговорення, роз'яснення. Вониобов'язково включають тезу, яка підтверджується відповідноюаргументацією.

Особливим видом листівок є спеціальні листівки. До нихналежать листівки-документи, листівки-гасла, листівки-звернення,листівки від зворотного, листівки-фотографії, листівки-картинки іт. ін.

У залежності від жанрового оформлення листівкипідрозділяються на текстові й ілюстративні. В текстових листівкахосновне смислове навантаження несе сам текст. Текстові листівкибувають двох видів: публіцистичні і художні. Публіцистичнілистівки за своїм змістом носять, як правило, загальний характер івідрізняються політичне гострим, публіцистичним стилем. Цеосновний і найскладніший вид загальнополітичної листівки.

У художніх листівках застосовуються різні літературніжанри: вірші, пародії, проза. Вони відрізняються емоційністю,ліризмом, образністю, впливають не тільки на свідомість, аленасамперед на почуття, настрої, психічний стан людей. Такілистівки будуються часто на використанні сентиментальних мотивіві розраховані на те, щоб викликати у виборця почуття страху передмайбутнім, недовіру, неприязнь, ненависть, огиду чи, навпаки,любов, повагу, довіру та інше до того чи іншого кандидата.При підготовці листівок слід враховувати їх структуру.Структура листівки — це сукупність усіх її шрифтових, графічних іілюстративних елементів, що складають єдине ціле і відбивають їївид і тематичний задум. Різні види і різновиди листівок мають якзагальні, так і свої своєрідні структурні елементи.

Основними елементами структури загальнополітичних,публіцистичних листівок, а також більшості оперативних листівок є:заголовок (назва), звернення, вступ, основний текст, кінцівка,

166

підпис, ремарка, пропуск. Заголовок повинен коротко і ясновиражати тему листівки, її основну ідею. Він має привертати увагучитача, викликати в нього інтерес до прочитання листівки,інтригувати. Заголовки можуть бути сформульовані у виглядіпитання, твердження (констатації факту, явища та ін.), гасла, фра-зеологічного вислову (прислів'я, крилатої фрази, тощо).

Звертання — це назва адресата листівки, тобто тієї категоріївиборців, яким вона призначена. Апелюючи до конкретноїаудиторії, листівка ніби обіцяє дати цікаву для неї інформацію,задовільнити інформаційну потребу адресата тим, що йому ще невідомо.

У вступі можуть розкриватися причини, що спонукали донаписання даної листівки, її мети. Гарний, продуманий вступпривертає увагу читача, зацікавлює його, створює визначенийнастрій. Іноді вступ може бути відсутнім. У цьому випадкуосновний зміст листівки розкривається в її заголовку.

Основний текст листівки має на меті довести до читачаголовну інформацію, що містить психологічний заряд. В основномутексті можуть розташовуватися різні ілюстративні засоби. Основнийтекст завершується кінцівкою. У ній, звичайно, повторюєтьсяосновна ідея листівки, містяться висновки, а також заклики і гасла.Під усім текстом листівки може бути поставлений підпис її органу,що випустив, чи особи. Підпис підвищує авторитет листівки, робитьїї конкретнішою і переконливішою.

Ремарка в листівці розміщується в її верхній частині.Структура інформаційних листівок відрізняється формою

основного тексту, що складається з окремих повідомлень, узятих зрізних джерел і своїх власних заголовків. Інформаційним листівкам,крім того, притаманні постійні назви, номери і дата випуску. Як івищезгадані листівки, вони мають такі ж структурні елементи:звертання, кінцівку, ремарки, пропуск, а також ілюстрації.

Композиція листівки - це розташування і співвідношенняодин з одним її основних текстових і ілюстративних елементів.Композиція стосується більшою мірою лише основного текстулистівки, тому що її інші структурні елементи, як правило,однотипні і стабільні за формою, змістом і місцем розташування.Композиція листівки тісно пов'язана із системою тез, аргументів іспособів доказу. Ця система в різних листівках може виглядати по-

167

різному, в залежності від розташування елементів логічної тріади:теза-аргумент-висновок, інщими словами, мати свою композицію.

Написання листівки, її структурно-композиційне оформ-лення-справа творча, яка вимагає пошуку нових, більш ефективнихкомпозиційних рішень.

Види і жанри газетних матеріалів. У практиці газетноїжурналістики склалася визначена класифікація газетних матеріалівза основними ознаками, що дозволяє розрізняти визначені типовівиди і жанри газетної інформації, їх можна розділити на чотириосновні види: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні ірозважальні.

Інформаційними матеріалами вважаються такі, що містять усобі інформацію різного характеру. Ця інформація може бутиоперативною (поточною чи непередбаченою) і факторологічною.Найрозповсюдженішим жанром інформаційних матеріалів опера-тивного характеру є інформаційне повідомлення (послідовністьподачі інформації: хто? що? коли? де? як? і чому зробив? чи щовідбулося?). Різновидом цього жанру є коротке гранично стиснутеповідомлення у вигляді однієї пропозиції про одну яку-небудьподію, факт. Прикладом газетного інформаційного жанруфакторологічного характеру служить розширене інформаційнеповідомлення про конкретний факт чи подію, що представляєінтерес для читачів, містить у собі елементи оцінки і коментарю зметою підвести читача до визначеного висновку.

До інформаційних жанрів факторологічного характерувідносяться також кореспонденція, репортаж, огляд подій. Крімтого, розповсюдженим жанром інформаційних матеріалів є довідка.За своїм змістом всі інформаційні матеріали можуть бутиміжнародного і внутрішнього характеру. Вони містяться, звичайно,під відповідними рубриками.

Аналітичні газетні матеріали-це такі газетні жанри, в якихпоряд з інформацією того чи іншого характеру містяться елементианалізу й оцінки освітлюваних подій чи явищ. Вони відносяться дорозряду матеріалів, які відрізняються значним обсягом, струк-турно-композиційною побудовою, способами подачі інформації,тематикою, місцем розташування на газетних смугах. До нихвідносяться: передові статті, тематичні статті (з різної пробле-матики), інтерв'ю, нариси, критичні замітки, огляди листів читачів.

168

Художньо-публіцистичні матеріали також відносяться дорозряду редакційних і тих, що коментуються. У них поряд зінформацією переважають елементи аналізу, оцінки і коментуванняосвітлюваних подій чи явищ. Але їм властива трохи інша формавикладу і подачі матеріалу, тобто наявність стилю художньої прози іпубліцистики, образних і виразних засобів мови, літературно-художніх прийомів, гострої політичної спрямованості, емоційногозабарвлення, засобів критики. У цьому і полягає відмінністьматеріалів даного виду від інформаційних і аналітичних жанрів.Основними жанрами художньо-публіцистичних матеріалів єкоментарі, політичні фейлетони (репліки) і памфлети.

До розважальних жанрів газетних матеріалів відносяться восновному літературно-художні здобутки (розповіді, повісті,замальовки, вірші і т. .ін.), кросворди, загадки, карикатури,малюнки, оголошення, реклама і т.д.

Особливими жанровими різновидами газетних матеріалів євідповіді на питання читачів газети і листи читачів у редакціюгазети. Публікація таких матеріалів сприяє підтримці тісногоконтакту редакції з читацькими масами, вивченню їхніх запитів іпотреб, росту авторитету і популярності газети.

Необхідно враховувати, що всі люди засвоюють (чи незасвоюють) газетну й іншу інформацію у відповідності звиробленими в них стереотипами. Так, стереотип сприйняття,властивий більшості електорату, вимагає, щоб матеріали газетибули динамічними, помітними і цікавими, супроводжувалисяефектними ілюстраціями, щоб у них розмежовувалася коментованаінформація, рекламний і довідковий матеріал. Стереотип сприйняттявиборців різних регіонів України є своєрідним, що слідвраховувати при випуску газети. У першу чергу требавраховувати типовий світогляд виборців, їхні соціальні, національній релігійні особливості, інформаційні запити, загальне ставлення допропаганди.

Брошура — відносно розповсюджений вид друкованоїпропагандистської продукції. Перевага брошур, у порівнянні злистівками, полягає в тому, що в них більше місця для тексту йілюстрацій. Отже, в цьому випадку легше роз'яснитинеспроможність аргументів суперників, свої ідеї, переконання,бачення розвитку тих чи інших подій та ін. Брошури особливозручні для викриття таких тез, що підкріплені доводами формальної

169

логіки чи невірними статистичними даними, тому що в даномувипадку необхідно спростовувати пункт за пунктом, цифру за

цифрою.Достоїнством брошури є також і те, що вона, зазвичай, не

затримується в руках однієї людини, а продовжує подорожувати відодного виборця до іншого.

Журнал відрізняється від брошури в основному тим, що єбільшим за своїм форматом і містить значне число фотоілюстрацій.

Психологічний вплив образотворчими засобами. Впливобразотворчими засобами — це вплив за допомогою наочнихзасобів, що несуть сильний емоційний заряд. Для цьоговикористовують художньо оформлені плакати, транспаранти,фотостенди, стінні газети і карикатури, карти, схеми, спеціальноорганізовані виставки, а також інші засоби, наприклад, наклейки,нашивки, сувеніри з відповідною символікою, які є зовнішнімпсихічним з різним рівнем психоенергетичного потенціалу.

Вплив образотворчими засобами, як зовнішнім психічним,володіє рядом переваг у порівнянні з іншими формамипсихологічного впливу. По-перше, він ґрунтується на ефектіповторюваності. Наочні засоби, що демонструються у визначеномумісці, сприймає безліч людей, притім багаторазово. Багаторазовесприйняття тих самих плакатів і гасел полегшує запам'ятовування ізасвоєння їхніх матеріалів, сприяє виникненню (чи зміцненню)визначених установок. Правда, варто пам'ятати, що періодекспонування конкретного образотворчого засобу все-таки повиненбути обмежений за часом, тому що той же стимул, що діє занадтодовго, стає звичним, перестає викликати відповідну реакцію. По-друге, образотворчі засоби впливають через зорові рецептори., тобточерез найважливіший канал передачі інформації в кору головногомозку. Відомо, що від 40 до 80% всієї інформації людина одержує задопомогою зору. Будучи багатомірним стимулом, зображення наплакаті чи фотографії може бути насичено значною інформацією.Воно дозволяє передати людині досить повний опис подій більшощадливим способом (у порівнянні з текстом) з погляду законівсприйняття. Крім того, те, що ми бачимо своїми очима, викликаєменше заперечень, швидше і легше приймається як істина.Особливо це відноситься до фотографії.

По-третє, зображення впливає як на свідомість, так і напідсвідомість. Під його впливом у людини виникають визначені

170

інтелектуальні, емоційні й інші асоціації. Ці асоціації в наступномуможна ефективно використовувати для формування цілкомвизначених переконань і ціннісних орієнтацій у виборців.

Психологічний вплив образотворчими засобами враховуєзакономірності зорового сприйняття різних предметів. Звідси дваголовних принципи такого впливу: 1. Принцип залучення уваги.Образотворчі засоби повинні мимоволі (тобто самі собою)привертати увагу. Часто прийомами привертання уваги є: яскравакольорова пляма, контрастне сполучення кольорів, спеціальнийшрифт, визначене розташування деяких деталей (наприклад,періодичне повторення однієї з них на якому-небудь фоні), чивелика кольорова ілюстрація в центрі плаката, стенда, фотогазети іт.д. 2. Принцип порушення інтересу. Мимовільна увага нетривала ічерез кілька секунд або зникає, або перетворюється в довільне(тобто цілком свідоме). Довільна увага — наслідок визначенихнамірів чи мотивації людини, коли вона хоче затриматися передплакатом, обміркувати його зміст, добре зрозуміти. Томуобразотворчі засоби повинні збуджувати інтерес, бажання глибшевникнути в їхній зміст. Важливо, щоб глибокий зміст поєднувався здотепним способом його вираження, уміло використовувавсялаконічний текст на додаток до зображення.

Для здійснення цілеспрямованого психологічного впливуобразотворчими засобами необхідно мати правильні уявлення пропредмет, символ, колір.

Предмет виступає як сполучний елемент змісту зоровоговпливу. Для дорослих людей середня кількість предметів, щопривертають увагу, коливається в межах числа 7+1. Це значить, щолюдина може одночасно правильно ідентифікувати тільки 7+1предметів.

Символ (ним може виступати предмет, знак, колір), крімінформативної, виконує насамперед психологічну функцію,викликаючи сильні емоційні асоціації, пов'язані з визначенимиобразами чи подіями. Вони досить ефективно використовуються вході виборчої кампанії.

Колір — один з важливих засобів впливу на психіку людини.Колір здатний породжувати як позитивні, так і негативні асоціації.Правильне використання кольору в образотворчих засобах вимагаєдотримання визначених норм. До них відноситься, в першу чергу,поєднання (комбінація) кольорів. Воно полягає у відповідності

171

вибору і розміщення кольорів до тих цілей, які потрібно досягти

(це питання вже розглядалось).

2.7.2. Специфічні форми і методи впливу наелекторат

Виборча боротьба неможлива без широкого використанняособливих способів і прийомів впливу, до яких відносятьсядезінформація (обман), маніпулювання, поширення чуток і міфів.

Дезінформація (обман). Дезінформація - це спосібпсихлогічного впливу, який полягає в навмисному наданнісуперникам або електорату такої інформації, що вводить їх воману щодо дійсного стану справ. Дезінформація містить у собівикористання свідомо помилкових, даних, і повідомлень. У цьомувипадку вони стають обманом. Грані між дезінформуванням і

обманом важко помітні.У 1922 р. англійські фахівці психологічного впливу дуже

відверто висловилися (у статті, поміщеній в другому томіБританської енциклопедії) з питань співвідношення дезінформації,правди й обману: «Правда коштовна тільки тоді, коли вона діюча.Повна правда взагалі зайва і майже завжди приводить до обману.Використовувати правду можливо лише частково. Хоча правдазовсім не обов'язкова для успіху пропаганди, з цього однак невипливає, що ті особи, що займаються пропагандою, єпереконаними брехунами. Безумовно, у роботі з впливу на суспільнудумку часом беруть участь люди, які нехтують доказами чивважають, що ціль виправдує засоби. Але чим більше робитьсязакликів до почуттів, нехай це буде патріотизм чи жадібність,гордість чи жаль, тим більше заслуговує це почуття критики.Підозрілість, яку збуджує будь-яка явна пропаганда, зменшує їїефективність; з цього варто зробити висновок, що основначастина роботи повинна проводитися непомітно».

Дезінформація (обман) у передвиборчій боротьбі повиннахарактеризуватися відсутністю шаблону у формах і змісті. Заходищодо дезінформування повинні здійснюватися за єдиним задумом,планом. Вони повинні ретельно поєднувати пропорції правди інеправди (при максимальному використанні правдоподібноїінформації) з обов'язковим прихованням реальних намірів, цілей і

завдань.

172

Дезінформація широко застосовується у всіх видахпсихологічних операцій.

У стратегічних операціях основними напрямкамидезінформування, як правило, є:

введення в оману майбутніх суперників щодореальної участі чи неучасті у виборах, своїх стратегічнихпланів, ідей, задумів, матеріальних ресурсів, союзників тощо;

створення ілюзії бездіяльності й байдужості дорезультатів виборів;

«витік» свідомо викривленої інформації просуперників, їх ідеї, плани, матеріальне забезпечення та ін.;

перебільшення негативного впливу на тих чи іншихсуб'єктів, представників уряду, різних партій та інших нарозвиток негативних явищ у суспільстві;

критика "бездіяльності" чи, навпаки, "негативноїдіяльності" тих чи інших кандидатів;

- значне перебільшення своїх можливостей у випадкуперемоги на виборах;

— демонстрація по ТВ відеоматеріалів про ті чи інші події,факти, явища.

Основним інструментом дезінформування в стратегічнихпсихологічних операціях звичайно є засоби масової інформації —друковані засоби, радіо, телебачення.

В оперативно-тактичних психологічних операціяхосновними напрямками дезінформації є:

— поширення інформації, яка наносить шкоду суперникамщодо реалізації їх завдань;

поширення помилкової інформації про ставленняелекторату або його частини до того чи іншого кандидата(суперника);

поширення помилкових ідей, поглядів,висловлювань, помилкових розпоряджень, команд та іншого, якініби йдуть від суперників.

Маніпулювання. Маніпулювання—це спосіб психоло-гічного впливу, націлений на зміну напрямку активностіелекторату, їх ідей, думок, поглядів та іншого, якийздійснюється настільки мистецьки, що залишається непоміченимними.

173

Маніпуляція свідомістю - - це своєрідне панування наддуховним станом людей, управління їхньою поведінкою шляхомнав'язування їм ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки,вигідних суб'єкту впливу.

Виділяють 3 рівні маніпулювання:— перший рівень — посилення існуючих у свідомості людей

потрібних маніпулятору ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;- другий рівень пов'язаний з частковими, малими змінами

поглядів на ті чи інші події, процес, факт, що також впливає наемоційне і практичне ставлення електорату до конкретного явища;

- третій рівень - - корінна, кардинальна зміна життєвихустановок шляхом повідомлення виборцям сенсаційних,драматичних, надзвичайно важливих для них повідомлень.

Фахівці психологічного впливу думають, що за допомогоюманіпулювання можна домагатися швидкої зміни життєвихустановок в основному на перших двох рівнях впливу. Кардинальнізміни поглядів окремої людини чи групи вимагають, на їхнюдумку, комплексного впливу на свідомість протягом тривалого часу.

Основний механізм маніпулювання свідомістю електоратуполягає в наступному. Встановлено, що чим більш обізнанішими єлюди, тим сутужніше маніпулювати ними. Тому об'єктманіпулювання треба постачати сурогатом — урізаною й усіченоюінформацією, тільки такою, котра відповідає цілям психологічноговпливу.

Як правило, у ході виборчої боротьби всі кандидатинамагаються нав'язати електорату перекручені стереотипні образисвоїх суперників. Такі кліше (трафарети) як "олігарх", "злодій","тупий", "мафіозі", "бандит", "представник мафії", "підставнаособа", "рука ворога", "брехлива пропаганда", "бездушний","безбожник" і їм подібні викликають відповідну реакцію електорату,що у переважній більшості не знає правди про життя й діяльністькандидатів. У результаті люди схильні вірити пропагандистськимміфам, у тому числі проти своєї волі.

Маніпулювання інформацією містить у собі ряд прийомів.Назвемо деякі з них:

- Інформаційне перевантаження. Повідомляється гігантськакількість інформації, основну частину якої складають абстрактніміркування, непотрібні подробиці, різні дрібниці та ін. У результатівиборець не може розібратися в суті проблеми.174

- Дозування інформації. Дається тільки частина повідом-лень, а інші ретельно ховаються. Це приводить до того, що картинареальності спотворюється в ту чи іншу сторону або взагалі стаєнезрозумілою.

Велика неправда. Улюблений прийом міністрапропаганди нацистської Німеччини Й. Геббельса. Він стверджував,що чим гірша і неправдивіша інформація, тим скоріше в неїповірять, головне — подавати її максимально серйозно.

- Змішування реальних фактів із усілякими припущеннями,допущеннями, гіпотезами, чутками. В результаті стає неможливимвідрізнити правду від вимислу.

- Затягування часу. Цей спосіб зводиться до того, щоб підрізними приводами відтягується обнародування дійсно важливихповідомлень до того моменту, коли буде вже пізно щось змінити.

- Поворотний удар. Суть цього способу в тому, що вигадану(природно, вигідну для себе) версію тих чи інших подій черезпідставних осіб поширюють в органах ЗМІ. Преса, а за неюелекторат, звичайно, повторює цю версію, тому що вона вважається«об'єктивнішою».

- Своєчасна неправда. Цей спосіб полягає в повідомленнізовсім брехливої, але надзвичайно очікуваної в даний момент(«гарячої») інформації. Чим більше зміст повідомлення відповідаєнастроям об'єкта, тим ефективніше його результат. Потім обманрозкривається, але за цей час гострота ситуації спадає абовизначений процес приймає незворотній характер.

Є й інші способи маніпулювання. Друга половина XXстоліття була надзвичайно багата прикладами психологічнихоперацій по маніпулюванню свідомістю людей як під час збройноїборотьби, так і в ході виборчої боротьби.

Чутки. Чутки-це недостовірні чи частково достовірніповідомлення, що виходять від однієї особи чи групи, про які-небудь події, нічим іншим не підтверджені, які усно передаються відоднієї особи до іншої.

Модель психологічного впливу чуток становить систему, вякій суб'єкт психологічного впливу (СПВ) і об'єкт психологічноговпливу (ОПВ) є підсистемними.

Психологічний вплив чуток містить у собі тривзаємозалежних етапи чи моменти: операційний, тобто вплив

175

суб'єкта; процесуальний, тобто прийняття (неприйняття) впливуоб'єктом психологічного вгщиву; результат, тобто відповідні реакції— наслідки перебудови психіки ОПВ, реакції-наслідку перебудовиОПВ, що виконують функції зворотного впливу ОПВ на СПВ.

Найчастіше чутки викликають підвищену напруженість,стрес, астенічні психічні стани тощо.

За основу психології чуток звичайно беруть двіхарактеристики: інформаційну й експресивну. Першахарактеристика становить об'єктивний ступінь вірогідностіповідомлення, а друга визначає тип емоційної реакції, на якурозраховані ці чутки при їх сприйнятті.

Відповідно до інформаційної характеристики чутки умовнопідрозділяються на чотири типи: 1) абсолютно недостовірні чутки;2) недостовірні чутки з елементами правдоподібності; 3)правдоподібні чутки; 4) достовірні чутки з елементаминеправдоподібності.

З урахуванням експресивної характеристики і типів бажаноїемоційної реакції чутки в ході виборчої кампанії можнапідрозділити на 1) чутка-бажання; 2) чутка-пугало; 3) агресивначутка; 4) чутка-прикриття.

За походженням чутки бувають стихійними чи навмиснесфабрикованими. Іноді чутка зароджується стихійно, але,потрапивши на визначений ґрунт, знаходить зацікавленихрозповсюджувачів, готових прикрасити інформацію у відповідностізі своїми інтересами. Це потрібно використати під час виборчоїкампанії. За силою впливу чутки поділяються на збуджуючігрупову думку; спонукаючі до поодинокої і груповоїантигромадської поведінки; руйнуючі (що руйнують зв'язки міжокремими особами й групами, сіють недовіру тощо).

Варто мати на увазі дві вирішальних умови, сукупність якихі складає основну причину виникнення і поширення чуток,виразність яких визначає в основному інтенсивність циркуляції(Ю. А. Шерковин).

Першою з таких умов є інтерес аудиторії до деякої теми.Найбезглуздіше повідомлення має шанс бути переданим далі, якщовоно викликає інтерес.

Однак ніякий інтерес сам по собі недостатній длявиникнення чутки — для цього, як відзначалося, потрібний інтереснезадоволений. При наявності вичерпної і безсумнівної інформації

176

І ймовірність виникнення чуток, що стосується даної теми, падає донуля. Звідси друга умова дефіцит надійної інформації.Підкреслимо, що мова тут йде не про об'єктивну вірогідністьнаявних повідомлень, а про суб'єктивну оцінку ступеня власноїпоінформованості. Так, найточніші відомості, отримані з джерела,що не користується в аудиторії довірою, зберігають інформаційнийдефіцит, тоді як помилкові відомості з престижного для даноїаудиторії джерела ліквідують дефіцит і блокують поширення чуток.

Тому, якщо мова йде про досить масштабні аудиторії і прополітичне значимі події, проблеми (велику частину повідомлень проякі люди звичайно одержують не емпірично, а через різні каналимасової публічної і міжособистісної комунікації), то дефіцитнадійної інформації визначається співвідношенням двох змінних:кількості офіційних повідомлень з даного предмета на даний моментчасу і ступеня довіри до джерела офіційних повідомлень (Ю. А.Шерковін).

Таким чином, розуміючи під інтенсивністю (Ш) швидкістьпоширення чуток, широту охоплюваної аудиторії й обсягприваблюваної уваги (який може бути визначений через кількістьміжособистісних контактів, що містять згадування про сюжет), їїзалежність від інтересу до теми (І) і дефіциту надійної інформації(Д) може бути представлена за допомогою квазіматематичноїмоделі:

Ш = І* ДТут доречно говорити саме про добуток, оскільки результат

прямо пропорційний величині кожного із співмножників, анаближення кожного з них до нуля приводить до нуля також іінтенсивність чуток.

Далі, дефіцит надійної інформації можна вважати зворотьньопропорційним кількості офіційних повідомлень на даний моментчасу (к. п. (в)) і ступеня довіри до джерела повідомлень (д. і.):

Д= ^—. =-к. п. (в)*д. І.

Об'єднавши моделі (1) і (2), одержимо компактну і зручнудля використання схематичну залежність:

ш=-I

к. п. (в)*д. І.Іншими словами, інтенсивність циркулювання чуток (Ш)

прямо пропорційна інтересу аудиторії до теми (І) і зворотьньо

177

пропорційна кількості офіційних повідомлень на даний момент (к. п.(ч)) і мірі довіри до джерела повідомлення (д. і.). Однак необхіднопідкреслити, що приведена модель охоплює тільки змістовні умовивиникнення і поширення чуток і не стосується власнефункціональних мотивів, що також необхідно мати на увазі. Так,циркулювання чуток полегшує міжособистісні контакти, ніби дає їмдодатковий імпульс, і тому непрямою умовою виникнення чутокстає депрівація функціональної потреби в спілкуванні. Уснапередача «неофіційних повідомлень» підкреслює часом соціально-психологічний статус того, хто передає, престижну близькість доджерела, тому поширенню чуток сприяє незадоволена потребаіндивідів у соціально-психологічному самоствердженні.Циркулювання чуток, у тому числі навіть «чуток-залякувань», яквиявилося, здатно в деяких випадках знижувати емоційненапруження у великій групі (через ідентифікацію за аналогією —«усім погано»), а виходить, емоційна напруга сама по собі служитьдодатковим фактором виникнення чуток. У той же час нестерпноюдля людей може стати емоційна збідненість, довгостроковепозбавлення значимих емоційних навантажень, при якій потреба увраженнях реалізується за рахунок циркулювання чуток.Використовується технологія впливу, побудованого на поширеннієдиного по своїй спрямованості блоку чуток. У нього входитьінформація, яка явно позорить об'єкт дискредитації, так і та, щонібито «прославляюча», «захищаюча» і «співчутлива».

Метод демонстрації. Полягає у впливові на електоратчерез демонстрацію певних засобів як зовнішнього психічного,психоенергія якого має об'єктуватися у психіці окремихіндивідів і соціальних груп. Сюди відносяться організовані йнеорганізовані мітинги, демонстрації, марші-протести,громадянська непокора, голодування, насильницькі йненасильницькі дії; виявлення й подання електорату важливихдокументів, які викривають асоціальну (антисоціальну)діяльність суперників чи їх покровителів, або кінцеві результатиїх діяльності, різного роду відеофільми про діяльність і життяяк окремих представників суспільства, так і соціальних груп,результати їх діяльності; реальні та опосередковані "сцени"незадоволення окремих людей і груп тим чи іншим кандидатом,стилем його управління, результатами діяльності, формамигосподарювання, соціально-економічним станом людей;178

демонстрація сили, загрози застосування насильницьких методівтощо.

Метод психологічної інверсії. Його сутність полягає втому, що інформація, яка подається, акцентує увагу напротилежних, полярних явищах, особистостях, вчинках діях,майбутніх результатах, станах тощо. Зазвичай таким чиномподається негативна інформація про те, що може виникнути вмайбутньому, якщо, наприклад, буде вибраний той чи іншийкандидат (партія, блок). Така акцентуація викликає появусильніших психологічних явищ (насамперед, переживань, емоцій,почуттів, стресів, настрою та ін.), ніж у випадку прямоїпропаганди переваг і достоїнств свого кандидата. Тут головнезнайти потрібну інформацію, подати її емоційно, чуттєво,образно та вміло зробити акценти.

Метод контекстної суперечності. Його суть полягає втому, що в інформацію закладається певна невідповідність, колив позитивний за визначенням контекст вставляється негативнеповідомлення.

Метод переміщення емоцій. Ґрунтується на можливості"переносу" емоцій, які виникли в одній ситуації, обстановці чиу відношенні до певного об'єкту, на інший об'зкт чи ситуацію,що не пов'язані з першими причинно-наслідковими зв'язками.Психологічне переміщення використовується людьми якнесвідомо (як захисний механізм психіки), так і свідомо зметою впливу на інших чи зняття свого психічного напруження.Цей механізм також зустрічається в колективних (групових)процесах, тобто у функціонуванні соціальної психіки, колипсихоенергія одного психічного накладається на інше психічне.

На практиці цей метод застосовується для того, щобспрямувати обурення, гнів, ненависть або ворожість чи,навпаки, радість, захоплення, ейфорію, натхнення та інше насуб'єкт, який немає ніякого відношення до причин виникненняпопередніх емоцій.

До форм, які застосовуються у виборчій кампаніївідносять мітинги, теледебати, різні зустрічі кандидата звиборцями, "круглі столи", естафети поколінь, вечори пам'яті(скорботи), пропагандистські автопробіги, виступи концертнихагітбригад, наукові, науково-практичні й практичні конференції,публічні дискусії, виставки, вечори вшанування, факельні

179

походи, демонстрації, голодування, "містечка протесту", листи-звернення, забастовки та ін.

Для того, щоб відбувся вплив на електорат, необхіднокожний захід серйозно готувати. Наприклад, мітинги-це важливаформа впливу на електорат, але часто їх ефективністьзалишається не високою внаслідок незнання психологічнихзакономірностей впливу засобом усної мови. Р.Е. Герцштейн,досліджуючи пропагандистській механізм фашистської Німеччи-ни, писав: "Птлер був переконаний, що великі революції своїмуспіхом зобов'язані усному слову. До цієї категорії він відносивІсуса Христа, Леніна і Мусоліні. Часто нацисти згадували іменаФрідріха Великого і Наполеона, чия надихаюча мова, зверненнядо військ, сприяла успішному завершенню битв"[81].

Ця форма особливо набуває важливості тоді, коли засобимасової інформації "блокуються" певними політичними силами,які перекривають доступ до них іншим кандидатам.

Метод "мозкової атаки". Полягає у створенні психоло-гічного тиску на електорат у певний (короткий) період веденнявиборчої кампанії одночасно різними способами, прийомами йзасобами. Тут психологічний тиск спрямовується і на свідомість,і на підсвідомість, і на несвідомість.

Метод образів. Зорієнтований на формування велекторату розумових і чуттєвих образів явищ, ідей, думок іпоглядів того чи іншого кандидата.

Метод психологічного контрасту. Виражає різку змінуакцентів у ході виборчої кампанії, тобто емоційності, поглядів,думок, ідей, дій тощо.

Метод психологічних ефектів. Спрямований навнесення часткових, дозованих змін у комплексі "несвідомість-підсвідомість-свідомість", внаслідок чого виборець повиненвнести зміни у свої погляди, думки про того чи іншогокандидата, зафіксувати, загалом зробити певний вибір.

Метод штампів. Використовується для нав'язуванняелекторату певних поглядів за допомогою різних штампів:висловлювань, гасел, тверджень, прислів'їв, приказок тощо.

Метод "крадіжок гасел". Його сутність полягає в тому,що в гасло суперника вносять певний зміст, і воно повертаєтьсядо електорату з новим психічним зарядом, уже спрямованимпроти нього.180

Метод приписування. Полягає в приписуванні, "наклею-юванні" тому чи іншому кандидату, його родичам, членамкоманди та іншим певних вчинків, висловлювань, дій, власти-востей, здібностей, ідей, думок, поглядів тощо.

Метод "підтасовки". Полягає в тому, що під відповідніідеї, концепції, точки зору, версії, погляди кандидатів-суперників"підганяються", як правило, негативні для них події, факти,явища як теперішньої соціальної дійсності, так і майбутньої.

Нейролінгвістичне програмування. Виражається специ-фічною побудовою тексту розмови чи виступу, який ґрунтуєтьсяна спеціально підібраних словах, психологічно доцільною їхрозстановкою, синхронізацією, акцентуацією тощо. В 1998 роціросійський професор О. Ситніков у газеті "Комсомольськаправда" за 28 серпня щодо нейролінгвістичного програмуванняпояснював: "Це набір психологічних методик, які дозволяютьвпливати на людину непомітно для неї самої. Звичайними, алеспеціально підібраними словами, які не несуть на першийпогляд ніякого скритого смислу, я можу впливати наспіврозмовника або на натовп таким чином, що вони, самі тогоне зауважуючи, будуть виконувати мої інструкції".

Метод психолінгвістичного програмування. Цей методполягає у специфічній побудові та реалізацій' усного виступу, якзовнішнього психічного, з використанням спеціально підібранихслів, виразів, змісту, інтонації, пауз, наголошень, голосу, йогомелодійності й тембру, жестів, міміки, пантоміміки, контрастнихемоцій та іншого.

181

РОЗДІЛ ЗТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ ВИБОРЧОЇ БОРОТЬБИ

3.1. Основи організації виборчої кампанії

Будь-яка виборча кампанія починається з рішення на їїпроведення. Після цього оцінюються матеріальні й кадровіможливості відповідного кандидата. Далі відбувається процесформування своєї команди, насамперед апарату виборчоїкампанії ( його частіше називають штабом)- це орган організаціїта управління передвиборною кампанією, а також реалізаціївпливу на електорат. Цей орган має свою структуру, яказалежить від історичних традицій, матеріальних можливостей,регіону, об'єму завдань, органу, куди вибирають кандидата, таін.182

Як правило, до нього входять:- бюро управління (ядро - керівний склад, який виробляє

стратегію й тактику ведення виборчої кампанії);- група діагностування та збору інформації;- аналітична група (аналіз, прогноз);- група роботи із засобами масової інформації;- група роботи з партіями, конфесіями, громадськими

організаціями;- група планування й розробки заходів впливу на

електорат;- організаційно-реалізуюча група;- група "швидкого реагування".Бюро управління розробляє стратегію й тактику виборчої

кампанії, а також її програму.Стратегічний задум виборчої кампанії полягає в такій

організації за місцем, часом і категоріями електорату впливу, впідборі таких підходів, принципів, ідей, форм і методів, які всукупності дозволяють досягнути проміжних цілей та кінцевоїмети-схилити якомога більше виборців на свій бік. Тактика -свідоме дотримання й зміна акцентуацій на ті чи інші ідеї,думки, погляди, цінності, установки, стереотипи та інше зметою найякіснішої та ефективної реалізації стратегічнихзавдань і цілей.

Штаб організації виборчої кампанії того чи іншогокандидата є центром , працюючим "мозком", на який покладаютьсянаступні завдання:

- визначення мети і завдань кампанії;- розроблення стратегії і тактики організації та проведення

предвиборчої боротьби ( окреслення етапів, підходів, принципів,задумів, особливостей, вироблення програми тощо);

-забезпечення виборчої кампанії кандидата відповідноюідеологією, в котрій виражаються головні ідеї, цілі і завдання, атакож принципи й мотивація прийняття ним рішеннявибиратися;

- матеріально-технічне та фінансове забезпечення;-підбір, підготовка й розстановка членів команди,

керівництво їх діяльністю;-оцінка різнобічних соціальних, політичних, духовних,

економічних, соціально-психологічних і психологічних явищ;183

-аналітично-синтетична діяльність з різних аспектів своговпливу, дій і впливу суперників, соціально-психологічного стануелекторату, його окремих груп тощо;

-корегування впливу на електорат;-складання й корегування соціально-психологічної карти

регіону, в якому вибирається даний кандидат;-протидія впливу суперників на електорат з метою

дискредитації свого кандидата та ін.У штабі доцільно створити банк інформації забезпечення

виборчої кампанії, в якому систематизувати всі дані (відомості,довідки, кореспонденції виступи, відеофільми, біографічні дані,інтерв'ю та ін.), які необхідні для ефективного проведення

виборчої кампанії.На основі всебічного вивчення електорату складається

соціально-психологічна карта регіону (області, міста, району,села, виборчого округу тощо), в якому вибирається відповіднийкандидат. У випадку проведення, наприклад, президентськоївиборчої кампанії також доцільно складати соціально-психологічну карту кожного регіону (області, великих міст,районів та ін.). Що являє собою соціально-психологічна карта?Вона розкриває соціальну структуру електорату, йогопсихологію, масові та особливі соціально-психологічні йпсихологічні, групові й релігійні (конфесійні) особливості,погляди, думки, ціннісні орієнтації, ставлення та ін.

Соціально-психологічна карта регіону включає:1. Соціальну структуру населення регіону. Соціальну

стратифікацію;2. Національно-етнічну структуру регіону та її соціально-

психологічну характеристику (які національні меншини таетнічні групи тут мешкають, їх величина, психологічніособливості, форми взаємодії, міра згуртованості, конфесійнаприналежність, політичні уподобання, рівень свідомості ісамосвідомості, установки, стереотипи, потреби, інтереси,ціннісні орієнтації, ставлення до влади, держави, політики,політиків, виборів і свого кандидата, а також інших кандидатів

(суперників).3. Соціально-психологічну характеристику селянства.4. Соціально-психологічну характеристику інтелігенції.5. Соціально-психологічну характеристику робітників.

184

6. Соціально-психологічну характеристику службовців.7. Соціально-психологічну характеристику новоутвореної

буржуазії.8. Соціально-психологічну характеристику органів влади.9. Соціально-психологічну характеристику молоді.Ю.Соціально-психологічну характеристику пенсіонерів.11 .Рівень безробіття серед різних категорій виборців.12.Наявність суперечностей між:

а) різними соціальними групами;б) етнічними групами;в) конфесіями;г) політичними партіями, громадськими організаціями;д) населенням і владою;е) представниками влади;є) представниками бізнесу;ж) іншими суб'єктами;

13.Соціально-психологічний стан електорату (стансоціально-психологічної стабільності; стан соціально-психоло-гічного напруження; стан соціального психозу).

14.Соціальні почуття електорату.ІЗ.Соціальні ціннісні орієнтації переважаючої кількості

виборців.16. Переважаючі стереотипи електорату.17. Політична свідомість та інтереси різних груп

електорату.18. Рівень економічного розвитку регіону у порівнянні,

наприклад, з 1991 роком. Причини відсутності економічногорозвитку (відродження). Які можливі шляхи розвитку економікий зайнятості населення.

19. Політична ситуація в регіоні:а) політичні орієнтації електорату;б) які політичні партії тут діють, який їх вплив на

електорат, їх лідери, ставлення до них населення; сильні йслабкі сторони; мета на виборах; наявність матеріальної базитощо;

в) громадські організації, які включені або можутьбути включені в політичну боротьбу, їх лідери; каналиматеріального фінансування; міра їхнього впливу (можливого) на

185

електорат; потреби й політичні інтереси, політичні уподобаннята ін.;

г) абсентеїзм (від лат. аЬзет-відсутній) і його причини.(Абсентеїзм-це байдуже ставлення людей до своїхгромадянсько-політичних прав. Найхарактерніший проявабсентеїзму-свідоме ухилення виборців (електорату) від участі вголосуванні);

д) політичні процеси, відносини.20. Які засоби масової інформації найефективніше діють

у даному регіоні; канали їх матеріального фінансування; хто їхпідтримує (утримує); морально-психологічна, професійна йділова характеристика основного кадрового складу.

21. Релігійно-психологічна характеристика електорату.Міжконфесійні відносини (які ведучі конфесії, їх політичніорієнтації, інтереси тощо).

22. Ставлення електорату (його окремих груп) до:а) політики;б) політичної еліти;в) виборів;г) влади;д) різних партій;е) різних кандидатів;є)свого кандидата;

23. Важливі історичні, національні, релігійні та інші подіїі факти, які мають значення для даного електорату ( або йогочастини ).

24. Проблеми, які найбільше хвилюють електорат (чийого певні групи).

3.2. Поняття технології та їх класифікація

Термін «технологія» походить від двох древньогрецькихслів: «техне» — мистецтво, майстерність і «логос» — наука, знання,закон. У словниках і енциклопедіях технологію трактують як:1) су-купність знань про способи обробки матеріалів, предметів і методивиконання яких-небудь дій; 2) сукупність операцій, щовиконуються відповідним чином і у визначеній послідовності, зяких складається процес обробки матеріалу чи виробу.

186

Це, так сказати, вузьке визначення технології. У широкомузначенні під технологією розуміють сукупність прийомів,способів, методів і засоби організації й упорядкування доцільноїпрактичної діяльності відповідно до мети, специфіку й навіть логікупроцесу перетворення й трансформації того чи іншого об'єкта.

Сьогодні створення й використання новітніх технологій упрактиці виборчої боротьби дає високу гарантію перемоги. Проних сьогодні говорять багато, але виразити їхню сутністьможуть лише одиниці. Чим є виборчі технології?

Виборча технологія це сукупність доцільнопоєднаних, зорієнтованих за часом, фактами, подіями,ідеями, цілями, групами, соціально-психологічними станамипідходів, принципів, методів, способів і прийомів впливу наелекторат з метою завоювання його голосів.

Виборчі технології є засобом практичного досягненняпоставлених цілей. Можна сказати, що вони є специфічнимінструментом інновацій й творчості, організації різних видіввпливу на електорат, соціальної, політичної, психологічної,економічної та інших видів діяльності і взаємодії у ході виборів,їх особливістю є те, що з їхньою допомогою моделюються, стаютьфеноменом соціальної реальності процеси впливу на електорат.

У цьому аспекті технологічність впливу на електоратнаповнена такими поняттями, як етапність, процедурність,доцільність, моделювання, оперативність, реалізація та ін. Підцим кутом виборчі технології можна охарактеризувати яквизначену прагматику впливу, яка диференціює цілі, методи,способи, прийоми, засоби і результати. Правда, координація йсубординація цілей, методів, прийомів, засобів і результатів не єпростою й припускає варіантність, акцентуацію, діагностування,проектування, систему критеріїв й оцінок, взірці й сценарії,інтеріоризацію іт.д.

Але, з іншого боку, виборчі технології --це специфічнатеорія цілеспрямованого впливу на електорат, яка разробляє йобґрунтовує ефективні способи й прийоми такого впливу.Характер впливу, його технологічність визначаються тією системоюцілей, засобів та операцій, яка ґрунтується на всебічномусоціальному, соціально-психологічному і психологічному знанніоб'єкта впливу. Крім цього технологічність впливу такожобумовлюється тим, що даний соціальний об'єкт знаходиться в

187

нерозривному зв'язку з іншими соціальними об'ктами, більше того, єчастиною якоїсь соціальної групи, яка може мати свої поглядина того чи іншого кандидата. Тому виборча технологія у виглядіпевного сценарію повинна враховувати ці залежності.

У ході розробки виборчих технологій застосовуються різніпідходи, принципи, методики, схеми потоків інформації, моделі,евристичні методи, а також в обов'зковому порядку результатисоціального, соціально-психологічного і психологічного вивченняелекторату. В такому розумінні у виборчих технологіях можнавиділити наступну специфіку, їх ресурси черпаються з багатьохджерел. Так, сама технологізація є наслідком фундаментальних йприкладних досліджень електорату й соціально-політичної сферив різних зрізах та аспектах. Виборчі технології також можнапредставити як сукупність послідовно- паралельних операцій абопроцесів. Процесуальність — важливий аспект виборчих техно-логій. Процеси мають бути узгоджені за часом, цілями таустановками, а також бути сумісними. Потрібно ще критичнооцінювати ці процеси з погляду змісту, достатності, адекватності,вираженості, цілеспрямованості. Для цього кожний процесаналізується з погляду його виду, типу, внутрішніх параметрів іхарактеристик, логічності, внутрішнього психічного змісту,механізмів функціонування, інтенсивності, спрямованості тощо.При аналізі виборчих процесів виявляються його носії, суб'єкти, а взв'язку з цим — його суб'єктивні та об'єктивні передумови.Визначенню підлягають й організаційні форми виборчих процесів,їхні особливості, можливі викривлення, деформації, еволюційніформи та ін. Вирішення вказаних проблем реалізується шляхомпроектування. Будь-яка технологія, що має своєю метоюпроектування й впровадження, орієнтована на технологізаціювідповідного процесу. При цьому смисл технологізації полягає, якправило, в наступному: формуванні процесу, насиченні йоговідповідним змістом, психопрограмуванні, наданні йому цільовоїспрямованості, оптимізації, забезпеченні стійкості й сприятливихумов, створенні механізмів саморегуляції та управлінні ним.

Звичайно, перелічені позиції не виражають усього спектрарозробки виборчих технологій, але в будь-якому випадку цеважливий їх етап. Суть виборчих технології не в тім, що робити, ав тім, у якій послідовності, зв'язках, комбінаціях, системах,вимірах і як це робити. Нарешті, важливим моментом на користь188

таких технологій є те, що необхідно проектувати й прогнозуватинаслідки впливу, передбачати можливі реакції не тільки з бокусуб'єкта впливу, а й з боку інших кандидатів (суперників).

Усі виборчі технології поділяються на базові тадиференційовані. Такий поділ уособлює собою різні схемисамоорганізації й, відповідно, різні підходи, принципи, цілі, засобий методи. На рівні концептуалізації це становить евристичнезавдання з багатьма невідомими.

До базових виборчих технологій можна віднести технологистратегічного проектування виборчої кампанії. Диференційованівиборчі технології — різновид тактико-оперативного впливу наелекторат чи його окремі групи.

До базових виборчих технологій відносяться:1. Технологія ставки на партію (блок), її сутність

полягає в тому, що зміст впливу на електорат ґрунтується наформуванні в нього образу партії (блоку) як єдиної політичноїсили, яка здатна консолідувати суспільство, внести вагомийвклад у розбудову держави, подолання кризових явищ істворення ефективної економіки або ефективно управлятидержавою (областю, містом, районом та ін.).

2. Технологія ставки на лідера партії (блоку). В центрдіяльності команди кандидата ставиться особа лідера, яка має"притягнути" голоси виборців. Для цього організовуються йпроводяться заходи, які мають за мету ввести окремуособистість-лідера партії (блоку)-в політичний простір, сформу-вати у свідомості електорату необхідний його образ.Найімовірніше це має бути образ сильної, вольової,інтелектуально розвиненої людини, висококваліфікованогофахівця, розумного, обачливого й підготовленого політика, якийздатний реалізувати ідеї й надії людей, повести за собою маси,забезпечити правопорядок тощо.

3. Технологія ставки на лідерів партії (партій, блоку).Ця технологія мало чим відрізняється від попередньої, їїособливість полягає в тому, що тут "розкручується" ряд лідерів,які в цілому мають відобразитись у свідомості електорату яккаманда однодумців, що здатна реалізувати будь-які задуми.

4. Технологія поєднання ставки на лідерів і партію.Тут "розкручуються" і окремі лідери, і партія (блок) якактивний, організований і підготовлений суб'єкт політичної

189

діяльності, як політична сила, котра здатна взяти на себевідповідальність за майбутнє держави (області, міста та ін.).

5. Технологія провідної (визначальної) ідеї. Вонаполягає в тому, що в основу, центр усієї виборчої кампаніїставиться така ідея, яка здатна, як кажуть, проникнути в серцяй душі електорату, запалити маси й повести їх на новізвершення.

Лише ідеї, які проникли у свідомість і підсвідомість мас,в їх почуття й вірування, можуть підняти ці маси на відповіднідії (діяльність, вчинки). Нова ідея спочатку обговорюєтьсялюдьми, повністю сприймається одними й повністю відкидаєтьсяіншими. Але і перша частина, яка сприйняла ідею, і другачастина, яка її заперечує, відносно невеликі в бурхливомупотоці мас. Між ними знаходиться основна, найбільша частинаелекторату, яка до неї ставиться байдуже, коливається, очікує,вислуховує дві протилежні сторони. Тому той, хто хочезавоювати цю "золоту середину", повинен діяти неординарнимиметодами, які б дозволили "потрясти" її, викликати необхідніпочуття, бо ця маса меншою мірою роздумує, а більшоюсприймає на віру саме через навіювання, зараження,наслідування, моду, емоційні канали тощо. А потім нова ідея"працює" сама, пробиваючи собі дорогу через різні перешкоди.Вона генерує сильну психоенергію, яка спонукає виборців діятивідповідним чином.

6. Технологія ставки на програму партії (блоку) чиокремого кандидата. У даному випадку в центр виборчоїкампанії ставиться програма партії (блоку, окремого кандидата).

7. Технологія використання ситуації, її сутність полягаєу виборі за основу саму ситуацію, яка склалася в даномурегіоні (державі, області, районі, місті та ін.).

8. Комбінована технологія. Вона поєднує елементирізних технологій.

3.2. Диференційовані виборчі технології

Технологія переконання. Переконання-це стійкі, осмис-лені мотиви поведінки й діяльності виборців. Переконанняапелює до логіки, розуму людини, передбачає досить високийрівень розвитку логічного мислення. Зміст і форма переконання190

повинні відповідати рівню розвитку особистості, його мисленню.Вимоги до джерела й змісту переконуючого впливу: 1) переконанняповинно будуватися з урахуванням індивідуальних особливостейслухачів, або групи електорату; 2) повинна витримуватисьпослідовність, логічність, максимальна доказовість, а також міститияк узагальнюючі положення, так і конкретні приклади; 3) необхідноаналізувати факти, відомі випадки; 4) той, хто переконує, повиненпродемонструвати глибоку переконаність у тім, що доказує.Найменша неточність, логічна невідповідність можуть різко знизитиефект переконання.

Процес переконання починається зі сприйняття й оцінкиджерела інформації: 1) виборець порівнює отриману інформацію знаявною в нього, в результаті чого формується уявлення про те, якоратор підносить інформацію, відкіля він її черпає, — якщо людиніздається, що оратор не правдивий, приховує чи викривляє факти,допускає помилки, то довіра до нього різко падає; 2) створюєтьсязагальне уявлення про авторитетність переконуючого, але, якщо віндопускає логічні помилки, то ніякий офіційний статус і авторитетйому не допоможуть; 3) порівнюються установки оратора й слухача:якщо вони повністю не співпадають, то переконання може бутинеефективним.

У цьому випадку найкращою стратегією переконання можестати така: спочатку переконуючий повідомляє про елементи, які вчомусь співпадають з поглядами виборців. Це дозволяєвстановити краще розуміння й створити передумови дляпереконання. Можна зробити й по-іншому: спочатку повідомитипро велике розходження між установками, але тоді переконуючийповинен упевнено й доказово розбити погляди противників. Отже,переконання -- метод впливу, який ґрунтується на логічнихприйомах, до яких додається певний психологічний тиск (впливавторитетності джерела інформації, груповий вплив). Переконаннябільш ефективне, коли переконується група (натовп), а не індивід.Воно будується на логічних прийомах доказовості, за допомогоюяких істинність якої-небудь думки обґрунтовується запосередництвом інших.

Будь-який доказ складається з трьох частин: тези, доводу йдемонстрації. Теза — це думка, істинність якої потрібно довести.Вона повинна бути ясною, точною, не допускати двоякий смисл,визначений й обґрунтований фактами. Довід — це така думка,

191

істинність якої вже доведена, а тому вона може бути приведенадля обґрунтування істинності чи хибності тези. Демонстрація -логічний роздум, сукупність логічних правил, прийомів і способів,які використовуються у доказі. За способом ведення доказибувають прямими й побічними, індуктивними й дедуктивними.

Однак у процесі доказування зустрічаються наступніпомилки: 1) підміна тези в ході доказу; 2) використання для доказутези доводів, які аж ніяк його не доказують чи є вірними частковопри відповідних умовах, а їх розглядають як вірні при будь-якихобставинах, або застосування свідомо брехливих доводів; 3)спростування чужих доводів розглядають як доказ хибності чужоїтези й правоти свого твердження - - антитези, хоча логічно ценевірно: помилковість доводу не означає помилковості тези. Однакоскільки логіка багатьох людей далеко не бездоганна, такі «псевдодокази» й «псевдо переконання» можуть спрацювати. У рядівипадків можливий ефект бумеранга — переконання приводять дорезультатів, які часто є протилежними намірам того, хтопереконує. Це відбувається: 1) коли початкові установки виборців ікандидата суттєво відрізняються, або електорат відгородив себе«фільтрами», не слухає, освистує чи ігнорує інформацію; 2) увипадку ідеологічного перевантаження чи великої кількостіінформації на шляху доводів з незначного приводу створюєтьсяемоційний бар'єр, який "перегороджує" усі переконуючі доводи,хоча зовні людина може робити вигляд, що погоджується; 3) якщовплив виконується на фіксовану установку.

Ступінь ефективності впливу інформації на установкилюдини залежить й від параметра "первинності-другорядності"інформації (перша інформація, що надійшла, про яку-небудь новуподію, факт сприймається швидше, з довірою, без впливупопереднього упередження, але інформація про яку-небудь давновідому подію, що надійшла останньою, може перекреслити ранішесформоване ставлення до нього).

Повторюваність інформації може викликати кумулятив-

ність-поступове нагромадження впливу при систематичномуповторенні інформації в різних варіаціях, але ці повторення неповинні бути надоїдливими, явними—інакше виникає інформаційненасичення, стомлення й відторгнення докучливої інформації.

Призначення активної методики переконання полягає втому, щоб за короткий термін сформувати в електорату

192

відповідні погляди, ідеї, установки та ін. Для цього такожвикористовують інформацію, дискусії, "круглі столи",конференції, вечори запитань і відповідей, тематичні зустрічі таін.

Інформація, як метод переконання, застосовується припочатковому ознайомленні з новими ідеями, поглядами, фактами таін. їх об'єктивність, повнота, значимість для електорату, цінністьдля задоволення їх потреб — необхідні умови, які забезпечуютьуспішність методу. Серед прийомів, що стимулюють інтерес доінформації, варто назвати насамперед логічність, доказовість, строгупослідовність, коли кожне нове положення пов'язане з попереднім,простоту й доступність інформації, її чіткість, виразність,оформлення наочних засобів.

Дискусія корекційний метод переконання, якийзабезпечує обмін думками, сприяє підтримці й розвитку моральних,етичних уявлень, формує самокритичність й готовність до діалогу,переборюванню помилкових поглядів щодо кандидата та йогоідей, поглядів. Він застосовується переважно на телебаченні уході дебатів з іншими кандидатами чи спеціально організованихдля досягнення певних цілей.

Найтиповішою формою дискусійного методу є диспут —колективне обговорення заздалегідь запропонованих питань(проблем). Підготовка й проведення диспуту вимагають відорганізатора вирішення ряду специфічних завдань: виборуактуальної теми; формування питань для обговорення; підборудосвідченого ведучого; встановлення чіткого регламенту та ін.Застосування дискусійного методу допускає розвиток довірливихвідносин, взаємної поваги й доброзичливості, такту, вмінняприйняти чужу точку зору. А також і доказати її хибність.

Переконання - - це метод впливу на свідомість людей,звернений до їх власного критичного сприйняття. Використовуючицей метод , психологи виходять з того, що він орієнтований наінтелектуально-пізнавальну сферу людської психіки. Його суть утому, щоб за допомогою логічних аргументів спочатку домогтисявід людини внутрішньої згоди з визначеними умовиводами, а потімна цій основі сформувати і закріпити нові установки (читрансформувати старі), що відповідають задуму кандидата.

Переконуючи, необхідно дотримуватись певних правил.Насамперед логіка переконання повинна бути доступною інтелекту

193

об'єкта впливу. Крім цього переконувати треба доказово,спираючись на факти, дай! науки, історичні події, які маютьбути відомі виборцям. Однак вплив ефективний лише при томуумові, що його об'єкт у стані зрозуміти й оцінити те, що йомупідноситься, якщо логіка мислення суб'єкта впливу та йогоаргументація близька особливостям мислення об'єкта. Звідси —важливість урахування національно-психологічних особливостейрізних груп електорату, його соціальних, національно-релігійних,культурних факторів. Для того, щоб переконати виборців у чомусь,особливо в тому, що вигідно одному кандидату і невигідноіншому, як правило, потрібен час. Досвід психологічного впливусвідчить, що однократні спроби в цьому випадку малоефективні.Зміни в сфері раціонального мислення людей відбуваються лишепісля зіставлення й обмірковування фактів. Крім цього,різноманітний зміст переконуючого впливу вимагає багаторазовогопідтвердження різними аргументами і фактами.

Структура переконуючого впливу включає:- вплив джерела інформації;- вплив змісту інформації;- вплив ситуації інформування.Вплив джерела інформації. Ефективність переконання у

визначній мірі залежить від того, як люди ставляться до джерелаінформації. В ході психологічного впливу джерелами інформаціїможуть виступати:

а) команда кандидата;б) спеціально підготовлені особи;в) авторитетні для виборців особи (вчені, відомі політики,

артисти, спортсмени та ін.);г) органи влади;д) засоби масової інформації та ін.Вплив змісту інформації. По-перше, вплив змісту інформації

багато в чому залежить від того, наскільки вона доказова йпереконлива. Доказовість ґрунтується на логічності,правдоподібності і несуперечності викладеного матеріалу. Інакшекажучи, важливо не тільки те, що повідомляється, але й те, якимчином це робиться. Переконливість залежить великою мірою відурахування властивостей об'єкту впливу, його установок, переко-нань, інтересів, потреб, способу мислення, національно-психо-логічних особливостей і своєрідності мови. Таким чином, щоб194

домогтися переконливості, потрібно враховувати значну кількістьфакторів.

Доказовість не містить у собі автоматичну переконливість, їїможе забезпечити тільки правильна пропорція між логічними йемоційними компонентами інформаційного повідомлення.

Фахівці психологічного впливу виходять з того, що:—зміст інформаційно-пропагандистських матеріалів

повинен бути добре продуманим і відповідати законам формальноїлогіки;

—конкретне в змісті інформаційного повідомлення маєбути переконливішим за абстрактне;

—чим динамічніший текст, тим яскравіші й різноманітнішіфакти містяться в ньому, тим більше він привертає увагу;

—краще сприймається те, що близько інтересам і потребамоб'єкта впливу;

—краще осмислюється те, що підноситься невеликимизначеннєвими частинами (блоками);

—краще засвоюється те, що викликає емоційний відгук воб'єкта впливу;

—краще сприймається, осмислюється і засвоюється тойматеріал (та інформація), що підноситься відповідно донаціональних традицій сприйняття об'єкта.

Вплив переконуючого впливу багато в чому залежить відтого, як підібрана, побудована і подана його аргументація.Переконання в жодному разі не може зводитися до простоговикладу тієї інформації, в істинності якої прагнуть переконатиелекторат, і до наступного наведення доводів на її підтвердження, яктого вимагають правила формальної логіки. Існує набагато більшеспособів переконувати людей. Фахівці виділяють три основнікатегорії аргументів для переконання:

1. Реальні факти. Незаперечна інформація, що міститься втексті повідомлення, налаштовує людей на оцінку всього тексту (утому числі його рекомендацій) як правильного.

2. Аргументи, що дають свого роду "психологічнезадоволення", оскільки вони апелюють до_позитивних очікувань.

3. Аргументи, які апелюють до негативних очікувань. Тутувага акцентується на несприятливих наслідках, реальноможливих або видуманих бідах, нещастях, горі та іншому, щочекає виборців (якійсь його групи) у випадку обрання того чи

195

іншого кандидата чи, навпаки, не обрання даного кандидата. Вданому випадку також використовуються аргументи, що апелюютьдо почуття страху.

За способом уявлення аргументів розрізняють так звані«однобічні» і «двобічні» повідомлення.

«Однобічне повідомлення» — це текст, що містить аргументитільки джерела інформації. Такі повідомлення більш ефективні тоді,коли на електорат не впливають інші кандидати. Об'єкт впливув цьому випадку здатний відносно легко прийняти точку зоруджерела інформації. «Однобічне повідомлення» можна такожвикористовувати для переконуючого впливу на людей, що маютьрізний освітній рівень, займають різне соціальне положення,мають різні соціальні статус й позицію.

«Двобічне повідомлення» містить аргументи як джерелаінформації, так і контраргументи, що має бути викритим. Такапобудова тексту служить спонукальним мотивом до активноїрозумової діяльності виборців, у результаті чого відбуваєтьсяпорівняння, перегляд раніше сформованих у них поглядів, думок,ідей тощо. Воно орієнтовано переважно на людей з високимрівнем інтелектуального розвитку, що мають потребу в зіставленнірізних поглядів, точок зору, думок, оцінок. «Двобічнеповідомлення» у той же час ніби випереджає аргументацію йстворює передумови для вироблення визначеного імунітету протиінформації суперників..

Разом з тим, недостатньо продумане використання«двосторонніх повідомлень» іноді дає результати, зворотнізавданням психологічного впливу.

Для одержання максимального ефекту переконуючий впливна електорат повинен відповідати певним вимогам:

1. Бути правильно зорієнтованим за часом, ідеями, місцем,етапом, рівнем інтелектуального розвитку виборців.Переконуючий вплив треба проводити відповідно до цілей кон-кретних психологічних операцій на основі ретельно продуманихпланів.

2. Бути спрямованим на конкретну групу виборців або навесь електорат. Переконуючий вплив повинен готуватися іздійснюватися на визначені групи електорату з урахуванням їхнайважливіших індивідуальних, соціальних, релігійних,національних і культурних характеристик.196

3. Бути орієнтованим переважно на інтелектуально-пізнавальну сферу психіки об'єкта. Переконуючий вплив повиненбудуватися шляхом логічного викладу матеріалу, переконливоїаргументації, з опорою на достовірні факти.

4.Бути спрямованим на ініціювання необхідної поведінкивиборців. Кінцевою метою переконуючого впливу є провокуваннятакої поведінки виборців, яка б спонукала їх на дії щодопідтримки конкретного кандидата або протидію іншим канди-датам.

Головними принципами здійснення переконуючого впливу є:1. Принцип активності. Це значить діяти активно,

наполегливо й цілеспрямовано.2.Принцип оптимальності. Багаторазове повторення пові-

домлення дає певний позитивний результат, але надмірність уньому може привести до ефекту бумерангу. Слід відзначити,що при повторенні повідомлення вдається збільшити кількістьлюдей, які сприйняли і засвоїли інформацію. Однак повторення неповинне бути стереотипним, одноманітним, а тези необхіднопідкріплювати різними аргументами. В той же час повторення недає ефекту, якщо в електорату відсутній достатній інтерес доінформації, що міститься в ньому. Воно також виявляєтьсябезрезультатним, якщо ідеї, що повідомляються, викликають різкийпротест через їхню розбіжність з установками електорату.

3. Принцип досягнення первинності впливу. Якщо об'єктодержав якесь важливе повідомлення, то в його свідомості виникаєготовність до сприйняття наступної, більш детальної інформації.Якщо інформація незначно відрізняється від поглядів адресата, тоостанній часто ототожнює власні погляди зі змістом переконуючоговпливу.

4. Принцип забезпечення довіри до джерела інформації. Напочатку 40-х рр. XX столітгя англо-американські теоретикипсихологічного впливу розробили і застосували на практиці правилаведення пропаганди в аспекті, що стосується завоювання довіри ваудиторії. Вони зводяться до наступних чотирьох положень:а) якщо немає серйозних причин приховувати факти чи подаватиїх тільки під строго визначеним кутом зору, то їх варто адекватноповідомляти аудиторії; б) серйозними причинами приховання чиперекручування фактів може бути лише припущення, що аудиторіяїм не повірить; в) щораз, коли аудиторія розуміє, що пропагандист

197

бреше, опускає важливі деталі чи подає їх довільно, відбуваєтьсясерйозне ослаблення впливу; г) з цієї причини пропаганда ніколине повинна оперувати свідомо фальсифікованими даними, щоможуть бути викриті людьми.

До числа прийомів досягнення довіри до джерела інформаціїв даний час, крім того, відносять:

— створення іміджу «особливої поінформованості» про тіподії, що в силу якихось причин замовчуються офіційнимиджерелами (це досягається передачею фактів, вірогідність якихвідома чи може бути легко перевірена);

— створення іміджу «об'єктивності, незалежності йальтернативності», що досягається цитуванням документів, оцінокекспертів, думок очевидців подій і т. ін.

5. Принцип активізації психічних процесів сприйняттяоб'єктом змісту інформації. У ході виборчої боротьби сліддобиватись, щоб електорат сприймав інформацію, що надходить збоку суперників, як недостовірну, особливо коли це стосується"свого" кандидата.

Тому фахівці повинні цілеспрямовано застосовуватиспеціальні прийоми і способи забезпечення доказовості іпереконливості, удосконалювати навички їхнього використання.Зокрема, необхідно заздалегідь складати перспективну модельмайбутньої ситуації переконання, в яку обов'язково закладаютьможливі варіанти його сприйняття різними групами електорату.Інформування з метою переконання припускає, крім іншого,«підштовхування» електорату до «ширшого» погляду на йогонайближчі і подальші перспективи. Треба, щоб виборці востаточному підсумку вибрали той варіант, який був би вигіднийданому кандидату.

Намагаючись переконати в чомусь електорат, неможливодосягти позитивного результату, якщо в звертанні до ньогопрослідковується явна неповага. Йрім цього зміст інформаціїповинен бути настільки цікавим, щоб слухачі, обговорювали,передавали із уст в уста. Практика показує, що ключовий моменттут залучення уваги електорату. Для цього требавикористовувати масу прийомів: урізноманітнити засоби і способиаргументації, вдалі епітети, порівняння, образи, анекдоти та ін.

Наступний крок в організації переконуючого впливу -змусити виборців прочитати (вислухати) повідомлення, яке йде

198

від того чи іншого кандидата. Важливо правильно передбачитияк виборці сприймуть подану їм інформацію. Тут нерідкодопускається одна дуже серйозна помилка: об'єкт наділяють тими жрисами й особливостями, які властиві самим фахівцям, що складалиінформаційно-пропагандистський матеріал. Тим часом, вінзобов'язаний будуваватися під особливості мислення і світоглядуоб'єкта, оцінювати зміст переконуючого інформування ніби з позиціїтих, на кого воно спрямовано. Одним словом, він повиненбудуватися на науковій основі.

Технологія навіювання. Навіювання — це такийпсихологічний вплив на психіку особистості чи соціальну психікулюдської спільноти, який ґрунтується на некритичному (і частонеусвідомленому) сприйнятті інформації.

При навіюванні спочатку відбувається сприйняттяінформації, яка містить готові висновки, а потім на її основіформуються мотиви й установки визначеної поведінки. В процесінавіювання інтелектуальна (аналітико-синтезуюча) активністьсвідомості або відсутня, або вона значно ослаблена, а сприйняттяінформації, настроїв, почуттів, шаблонів поведінки базується намеханізмах зараження й наслідування.

Навіювання також засноване на апеляції до безсвідомого,до емоцій людини, але вже вербальними, словесними засобами,причому оратор не повинен знаходитися в емоціональнму трансі, аповинен бути в розумовому стані, впевненим та авторитетним.Навіювання засноване, головним чином, на авторитетності джерелаінформації. Якщо той, хто навіює, не авторитетний, тонавіювання відсутнє або мало ефективне.

Виділяють три основні форми навіювання: 1) гіпнотичне (устані гіпнозу); 2) у стані релаксації — м'язової й психічноїрозслабленості; 3) під час активного стану дюдини.

Прийоми навіювання спрямовані на зниження критичностілюдини при прийомі інформації й використанні емоційногопереносу. Так, прийом переносу передбачає, що при передачіповідомлення новий факт пов'язують з добре знайомими фактами,явищами, людьми, до яких виборець ставиться емоційно йпозитивно. Для того, щоб відбувся перенос цього емоційного стануна нову інформацію (можливий перенос також негативногоставлення, відношення), необхідно до цього спонукати, задативідповідну установку. Прийоми свідчень та «апеляція до всіх»

199

знижують критичність і підвищують піддатливість виборця до

отримуваної інформації. *Навіюванню повинні бути властиві наступні характеристики:1. Цілеспрямованість і конкретність. Вплив, що навіює,

здійснюється на основі конкретних цілей і завдань, які відповідаютьпланам виборчої кампанії і тим умовам, в яких вони проводяться.

2. Конкретність об'єкта навіювання. Вплив, що навіює,ефективний у відношенні до строго визначених груп електоратупри обов'язковому врахуванні їх найважливіших соціально-психологічних, національних і інших особливостей.

3. Некритичне сприйняття інформації об'єктом навіювання.Вплив, що навіює, припускає дуже низький рівень критичності ісвідомості об'єкта. На відміну від переконання, навіюванняґрунтується не на логіці й розумі людини, а на її здатностісприймати слова іншої особи як належне, як інструкцію до дії. Томувоно не вимагає ні системи логічних доказів, ні активної розумової

діяльності.4. Визначеність мети поведінки. Кінцевою метою

навіювання є провокування визначених реакцій, визначених вчинківвиборців, які відповідають цілям даного кандидата.

Ефективність впливу, що навіює, звичайно, залежить від:а) здібностей суб'єкта до навіювання, пов'язаних з такими

його якостями як:— інтелект і спритність;— воля і впевненість у собі;

— кругозір і компетентність;— доброзичливість до об'єкта;— власна переконаність у тім, що навіюється;б) змісту навіювання, що залежить від— характеру інформації, що навіюється;- її місця в інформаційному потоці (якщо інформація, що

навіюється, розташована в його початку, то сприйнятливість донавіювання умовно можна оцінити в 50%, у середині - у 30%,наприкінці — у 70%).

в) сугестивності об'єкта впливу, пов'язаної із ставленнямвиборця до виборця. Наприклад, демократа до комуніста,комуніста до націоналіста, центриста до них обох та ін. Об'єктнавіювання завжди вивчає суб'єкт (здебільшого неусвідомлено),причому в наступній послідовності:

200

- спочатку відбувається оцінка тих якостей суб'єкта, щовизначають його здатність навіювати (тобто його інтелекту,компетентності, спритності, волі, доброзичливості, переконаності),на основі якої встановлюється ступінь «дрвіри-недовіри» до нього;

— потім об'єкт ніби з'ясовує для себе, чи має суб'єктпсихологічну перевагу над ним (установлено, що при загальномупозитивному ставленні до суб'єкта об'єкт може приписувати йомунавіть такі психологічні якості, якими той у дійсності не володіє, апри загальному негативному ставленні-об'єкт «позбавляє» суб'єкта ітих якостей, які йому дійсно властиві).

Тактичні принципи використання навіювання в ходівиборчої боротьби зводяться до наступного:

1) треба використовувати такі способи і прийоминавіювання, які здатні викликати специфічний інтерес конкретнихгруп виборців;

2) треба використовувати такі способи і прийоминавіювання, які здатні нейтралізувати небажані ідеї і настрої вбільшості представників цих груп;

3) треба використовувати такі способи і прийоминавіювання, що не будуть відкидатися доти, поки не досягнута мета.

Навіювання можна класифікувати за різними ознаками:— за способом впливу, що навіює;— за засобом впливу;— за інтервалом часу між впливом і відповідною реакцією;

•— за тривалістю ефекту впливу;— за змістом впливу.За способом впливу навіювання буває відкритим чи

закритим. Відкрите (пряме) навіювання це навіювання зконкретною, чітко визначеною метою. Наприклад, виборцівзакликають до здійснення визначених дій. Відкрите навіюваннявідрізняється прямою спрямованістю на конкретний об'єкт впливу.

Прикладом відкритого впливу, що навіює, може служититакий:

"Громадяни!Одумайтеся. Подальша підтримка кандидата Н.

безглузда. Він Вас завів у глухий кут, звідки виходу немає.Вибирайте того, хто здатний втілити в життя Ваші мрії йнадії. Це кандидат Т..

Пам'ятайте Ваша доля-у ваших руках!201

Будьте розумними!Не дайте обмануту себе в черговий раз!"Закрите (непряме) навіювання характеризується замаско-

ваною метою, бо воно ніби не має прямої спрямованості навиборців Як приклад використання закритого впливу, що навіює,можна привести такий: «Останнім часом у державі (регіоні)!зросла кількість самогубств серед цілком здорових громадян, їхштовхає на такий вчинок тотальне безробіття, бездіяльність(вказується кого), утрата віри в завтрашній день,беззаконність та ін.

Руйнується сім'я. Через важке матеріальне становищерозпалося (стільки-то відсотків) сімей. Процвітає хабарництво йзлочинність. Все більше стає знедолених, хоча рядом бісятьсявід жиру ті, хто грабує свій народ. Гине культура. Що насчекає?! Хто за це має відповісти?!"

За засобами впливу навіювання може бути контактним чидистанційним. Контактний вплив здійснюється в умовахбезпосереднього спілкування з виборцями. З цією метоюпроводяться індивідуальні й групові бесіди, мітинги, збори,маніфестації, інформування, вечори питань і відповідей, різнікультурно-розважальні заходи. Контактний вплив найбільшефективний, оскільки має місце зворотний зв'язок з аудиторією.

Дистанційний вплив здійснюється за допомогою засобівмасової інформації й друкованої продукції. У цьому випадкузворотний зв'язок між суб'єктом і об'єктом впливу, що навіює,виключений.

За інтервалом часу між впливом, що навіює, і відповідноюреакцією об'єкта розрізняють безпосереднє і віддалене навіювання^При безпосередньому навіюванні відповідна реакція виборціввідбувається відразу після сприйняття впливу. При віддаленомунавіюванні між впливом і відповідною реакцією виборців існує тойчи інший часовий розрив (створюється установка на спрацьовуваннянавіювання в майбутньому, тобто під час голосування).

За тривалістю вплив, що навіює, може бути короткочасним ітривалим. Короткочасне навіювання характеризується невеликимперіодом ефективності впливу. Наприклад, виборці можутьпротягом нетривалого часу відчувати почуття страху, якез'являється внаслідок навіювання.

202

Тривале навіювання характеризується збереженням впливупротягом досить тривалого часу, як правило, до моментуголосування.

За змістом вплив, що навіює, може бути специфічним інеспецифічним^ Специфічне— це навіювання електорату визначе-них, дуже конкретних ідей, установок і мотивів з метою заміщенняними існуючих і спонукання його до "правильного голосування"чи певної поведінки.

Під неспецифічним навіюванням розуміється провокуванняу виборців необхідних психічних станів відповідно до цілейвиборів. Наприклад, для більшої піддатливості використовуютьтакий метод неспецифічного навіювання як залякування, внаслідокчого електорат впадає в паніку, депресію чи апатію.

Навіювання засноване на використанні сугестивності людей.Це властивість психіки, що виявляється в її піддатливостіпсихологічному впливові. Воно пов'язане з віковими (діти більшпіддатливі навіюванню, ніж дорослі), статевими (жінки більшпіддаються навіюванню, ніж чоловіки), індивідуально-психічнимиособливостями людей, з їхньою силою волі, життєвим досвідом, атакож із широтою кругозору, компетентністю та іншимичинниками . При нагромадженні життєвого досвіду, наукових іпрофесійних знань сприйнятливість людини до навіюваннязнижується, однак і в зрілому віці люди тією чи іншою міроюпіддаються йому.

Загальна сугестивність, яка обумовлена особливостямипсихічного розвитку конкретної особистості, властива всім людям,хоча в різній мірі. Ситуативна сугестивність виникає як наслідоканомальних станів психіки, дефіциту інформації і т. ін.

Сугестивність також розділяють на індивідуальну і групову.Групова сугестивність забезпечується взаємонавіюванням(зараженням) між членами групи. Сугестивність підсилюютьнаступні особливості психічного розвитку конкретної особистості^звичка коритися, безвідповідальність, боязкість, незручність,сором'язливість, довірливість, підвищена емоційність, вразливість,мрійність, тривожність, слабість логічного мислення, схильність донаслідування, схильність до фантазування, забобонність ірелігійність, також такі ситуативні чинники як тілесне розслаб-лення, сонливість, стомлення (загальне, органів почуттів, мислення),біль, сильне емоційне напруження, заклопотаність, відчуття

203

безвихідності положення, нудьга, симпатія до суб'єкта впливу,слабка воля, низька критичність мислення, слабкі монотонніподразники; некомпетентність в обговорюваному питанні чивиконуваному виді діяльності; малий ступінь їхньої значимості длялюдей; відсутність досвіду дій у складній чи незнайомій обстановці;дефіцит часу для ухвалення рішення; несподіванка навіювання.

Виборець може чинити опір впливу суб'єкта, що навіює. Ценазивається «контрсугестією». Здатність до нього залежить відособливостей інтелектуальної й емоційно-вольової сферособистості. Опірність навіюванню підрозділяється, по-перше, нанавмисну і ненавмисну. Основою ненавмисної опірності є властивабагатьом людям схильність в усьому сумніватися, недовірливість іінші прояви загальної критичності. Навмисна опірність навіюваннюдіє на усвідомлюваному рівні психіки: об'єкт впливу свідомоаналізує те, що йому намагаються нав'язати, зіставляє змістнавіювання зі своїми знаннями, поглядами, переконаннями і т. ін.По-друге, розрізняють індивідуальну і групову опірністьнавіюванню. Індивідуальна опірність становить протидіюнавіюванню з боку однієї людини. Встановлено позитивнузалежність цього різновиду опірності від індивідуальних і віковихособливостей психіки (стійкості поглядів і переконань, багатстважиттєвого досвіду, загальної критичності, співвідношення міжраціональними й емоційними сторонами психіки і т. ін.).

Під груповою опірністю розуміється опір навіюванню з бокугрупи як цілого. Цей різновид опірності навіюванню залежить відякісного складу групи: міри її згуртованості, єдності цілей і мотивівдіяльності й інших факторів. Чим менш розвинуті між груповізв'язки і відносини, тим слабкіше групова опірність. Установленотакож, що загальна опірність групи завжди нижче опірностіокремих, найбільш стійких її членів.

По-третє, розрізняють загальну і спеціальну опірністьнавіюванню. Загальна обумовлена такою якістю як критичністьлюдей стосовно спроб щось навіяти ім. У цілому вона широка заспектром дій, але слабка за силою (хоча маються істотнірозходження між людьми за цими параметрами). Спеціальнаопірність навіюванню має більш вузьку сферу дії, аж до ставленнядо конкретної людини чи конкретній інформації, що навіюється.Наприклад, людина, вихована на відповідних принципах, несприймає інформацію, яка їй суперечить.

204

Опірність навіюванню мінлива. Той же об'єкт виявляє різнийступінь опірності навіюванню стосовно різних суб'єктів навіюванняі різному змісту інформації, що навіюється. Величина реальноїопірності навіюванню постійно коливається як вбік зниження, так іубік підвищення. При своєму росту вона може привести до такоївеличини, коли будь-який вплив стає марним.

Процес навіювання становить замкнуту систему «суб'єкт-об'єкт», що включає три взаємозалежних структурних компоненти:операціональний (тобто вплив суб'єкта); процесуальний (тобтоприйняття змісту навіювання об'єктом); результативний (тобтовідповідні реакції об'єкта).

Операціональний компонент навіючого впливу. Ускладному акті взаємодії команди кандидата й виборцівнавіювання, зазвичай, виділяють два етапи: підготовчий івиконавчий. На підготовчому етапі слід спочатку психологічнопідготувати електорат до сприйняття наступного змісту навіювання,тобто знизити його опірність навіюванню і підвищити сугестивність.Для цього використовуються прийоми релаксації (психофізичногорозслаблення), а також робиться акцентування на щось життєвозначиме для виборців, що вкоренилося в його психіці. Тільки післяцього виконується «введення» в психіку виборців і закріплює в нійпотрібні йому стереотипи, еталони, зразки мислення, психічнихстанів, поведінки.

Можна виділити певні якості того, хто впливає, тазнижує опірність електорату навіюванню. Це, насамперед,авторитет суб'єкта впливу. Чим авторитетніший суб'єктнавіювання, тим нижче опірність виборців. Авторитетний,упевнений у собі суб'єкт, як правило, виступає від свого імені, у тойчас як менш авторитетний і менш упевнений у собі — від іменіінших людей. Важливу роль тут відіграє демонстраціядоброзичливості суб'єкта до об'єкта. Критичність сприйняттявпливу, що навіює, значно знижується, якщо демонструєтьсядоброзичливість і повага його об'єкта з боку суб'єкта. У практиціпсихологічного впливу цей прийом використовують дуже часто.Однак можна продемонструвати й психологічну перевагу того, хтовпливає, над суперниками або показати, продемонструвати вірусуб'єкта в зміст навіювання. Тоді установки об'єкта впливу легшепіддаються зміні, якщо очевидна впевненість суб'єкта в тому, що вінповідомляє. Непевність же суб'єкта може бути сприйнята як його

205

сумнів в істинності повідомлення, що, природно, передаєтьсяоб'єкту. Інакше кажучи, меже відбуватися зараження об'єкта відсуб'єкта як «упевненістю», так і «непевністю».

5. Емоційна подача змісту навіювання. Емоційність-цепсихічне з великим потенціалом. Емоційно насичені й правильнопобудовані виступи, гасла, заклики, вірші, подання інформації,наочна агітація, а також спецзаходи суттєво підвищуютьефективність впливу.

Процесуальний компонент навіючого впливу. Процесзасвоєння виборцями навіючого впливу дуже специфічний. Уцілому він скорочений у порівнянні з процесом переконання: уньому функціонують тільки сприйняття і запам'ятовування,діяльність же мислення «випадає» чи, принаймні, послабляється.Навіюючи, суб'єкт впливає готовими формулюваннями(висновками, ідеями, твердженнями, закликами), а об'єкт засвоює їхцілком чи частково або взагалі їх не засвоює. Таким чином, процеснавіювання включає ненавмисне сприйняття і запам'ятовування безпопереднього осмислення змісту навіювання.

Особливо навіювання ефективне тоді, коли в його змістінаявні посилання на довірче джерело, важливий документ,авторитетну особу та ін. У цьому випадку об'єкт навіювання, невикористовуючи свій інтелектуальний механізм «аналіз-синтез»,некритично сприймає ту чи іншу інформацію. Так було в ходіоперації «Буря в пустелі», коли органи психологічних операційСША у своїх пропагандистських матеріалах використовувалипосилання на визначних ісламських авторитетів з Єгипту,Саудівської Аравії й інших країн. За допомогою вміло підібранихвисловлювань останніх був складений цикл передач про те, що данавійна є «несправедливою, що не має нічого спільного з ісламськимджихадом» і що відмовлення іракських військовослужбовців відучасті у війні є «богоугодною справою». Такого роду пропагандавиявилася надзвичайно ефективною, оскільки ісламські богослови,відомі усьому мусульманському світу, мали великий авторитетсеред іракських людей.

При сприйнятті думки авторитетної особи відбувається«автоматичне» включення свідомості в процес сприйняття ' їїінформації. Інакше кажучи, механізм навіювання і механізмдовірчого сприйняття виявляються тісно пов'язаними між собою. Всилу довіри виборців до джерела інформації відбувається

206

витиснення їх колишніх установок новими, тими, котрі підноситьсуб'єкт (кандидат). Це добре видно при аналізі результативностіприйомів специфічного і неспецифічного впливу, про що будесказано нижче.

Результативний компонент навіючого впливу. Суб'єктнавіючого впливу завжди якось реагує на його зміст. Цільнавіювання — вплинути на електорат таким чином, щоб йогореакція відповідала цілям відповідного кандидата. Для цьогонеобхідно збільшити наскільки можливо ступінь автоматизмувідповідної реакції суб'єкта впливу, яка залежить:

1. Від змісту навіювання: його складності, конкретності,особистої значимості тощо. Наприклад, за інших рівних умов, чимпростіше зміст навіювання, тим більше шансів, що реакція на ньогобуде автоматичною, особливо, якщо воно не суперечитьпереконанням виборців. Чим конкретніший заклик до дії, щоміститься в навіюванні, тим вищий ступінь автоматизму відповідноїреакції.

2. Від психічного стану об'єкта навіювання. Страх, депресія,апатія (і деякі інші ситуативні стани), особливо в умовахнестабільності, кризових явищ, високої криміногенноїобстановки та ін. сприяють некритичному і неусвідомленомузасвоєнню змісту навіючого впливу. А якщо він засвоюєтьсянеусвідомлено і некритично, то відповідна реакція електорату будеавтоматичною.

3. Від тимчасового інтервалу між впливом і зворотноюреакцією. В міру збільшення тимчасового інтервалу автоматизмвідповідних реакцій на навіючий вплив зменшується, оскількивідбувається посилення критичності і загальної розумовоїактивності об'єкта.

Ефективність навіючого впливу також залежить відправильного застосування його конкретних способів і прийомів.

Для того, щоб добитись ефективності навіювання, слідзнати його особливості. Навіювання здійснюється за допомогоюпоширення конкретних ідей, цінностей, уявлень, образів і іншоїінформації, а також емоційних засобів з метою заміщенняіснуючої установки і провокування визначеної поведінкової реакціїоб'єкта впливу.

При специфічному навіюванні використовують тількивербальні (мовні) засоби впливу, і воно, звичайно, є складовою

207

частиною переконання, яке значно посилює його ефективність. Доспособів специфічного навіювання належить:

1. «Приклеювання ярликів». Використовується для того,щоб дискредитувати якусь ідею іншого чи інших кандидатів абоконкретну особистість. Це виконується за допомогою образнихепітетів чи метафор, які викликають негативне ставлення. Досвідсвідчить, що цей спосіб найчастіше застосовують у відношеннідо політичних діячів, представників тих чи інших партій, блоків,організацій. Однак «працює» він тільки в тому випадку, якщо такіявища мають місце в суспільстві або сформована відповіднадумка.

2. «Сяюче узагальнення». Це явище полягає впозначенні конкретної ідеї, цінності чи особистості узагальнюючимродовим ім'ям, яке має позитивне емоційне забарвлення. Мета -спонукати електорат прийняти і схвалити ідею, цінність, поняттячи судження відповідного кандидата. Цей спосіб дозволяє скритинегативні наслідки засвоєння змісту навіювання і таким чином непровокувати негативні асоціації.

3. «Перенос» (трансфер). Суть його — створити образ(поняття, гасло, ідею), асоціацію з чим-небудь чи ким-небудь, щомає в очах об'єкта безперечний престиж (цінність), щоб зробитизміст впливу прийнятним. Наприклад, можна використатинаціональне і традиційно значимі для електорату образи, яківикликають у нього позитивне ставлення до того чи іншогокандидата, або навпаки, такі образи й асоціації, які викличутьнегативну реакцію. Так, для негативного навіювання можнаактивно експлуатувати (що й робиться, фактично, під часвиборчих кампаній в Україні) образи комуніста-енкаведиста,комуніста-фашиста, націоналіста, сіоніста, антисеміта,"западенця", "східняка", "москаля", "хохла" тощо.

4. «Свідчення». Полягає в переданні фактів, які реальномали місце, а також висловлювань і цитувань відомих чизнаменитих особистостей, звичайно, які спрямовані або напідтримку свого кандидата, або проти суперників. Так, можнавикрити, як той чи інший кандидат поважає чи, навпаки,ненавидить народ (певну соціальну групу).

5. «Гра в простонародність». Заснована на спонуканніоб'єкта навіювання до ототожнення виборців з демократією,спасінням країни, опорою нових ідей (понять, суджень),

208

прогресом, надією нації та ін. Внаслідок «народності» цих ідейабо внаслідок приналежності джерела інформації до «простихлюдей». Саме тому свої пропагандистські матеріали кандидатичасто підносять від імені народу, простих громадян, найбіднішихверств населення тощо.

6. «Перетасування фактів». Полягає в тенденційномупідборі тільки позитивних чи тільки негативних реальних фактів длядоказу справедливості позитивної або негативної оцінки якоїсь ідеї(судження, поняття, явища) відповідного кандидата. Тут головнеподавати такі факти, такі ідеї, осмислення яких неминуче ведевиборців до потрібних висновків.

7. «Загальна платформа». Сутність цього способу полягає вспонуканні електорату прийняти ідею, погляд, думку, щомістяться в інформації, на тому підґрунті, що нібито більшістьпредставників даної соціальної групи чи народу поділяють їх.

Особливості неспецифічного навіювання. Неспецифічненавіювання здійснюється шляхом збудження в електоратунегативних психічних станів, що викликають його відповіднуповедінку чи спрямовують її в певне русло. У процесі йогоздійснення мовні (вербальні) чинники поєднуються з немовними(невербальними). Основна мета неспецифічного навіюванняформування в електорату астенічних станів, в основі формуванняяких лежить феномен фрустрації. Під нею розуміють переживанняневдачі, що виникає при наявності реальних чи уявнихнездоланних перешкод у соціальному житті. Фрустрація виникає влюдей внаслідок реального чи уявного незадоволення їхніх потреб уфізичній і соціальній безпеці, в робочих місцях, у безплатнійосвіті, медицині та ін.

Ціль неспецифічного навіювання полягає в тому, щоб задопомогою акцентування фрустрації спровокувати в електоратуастенічні психічні стани (занепокоєння, депресію, страх, паніку і т.ін.), які б сприяли його віддати свої голоси за того чи іншогокандидата. Основними способами неспецифічного навіюваннявиступають залякування, емоційне придушення, ініціюванняагресивних емоційних станів.

Залякування (ініціювання страху) — це формування станівзанепокоєння, депресії чи апатії; пробудження почуття страхуперед реальною чи вигаданою небезпекою, а також передневідомістю. Його кінцевою метою є максимальне зниження

209

морально-психологічної стійкості електорату, параліч його волі до

опору. *Необхідно розрізняти страх перед реальною і вигаданою

небезпекою. Страх перед реальною небезпекою (можливістювиникнення війни, сутичок, голоду, безпорядку, погромів, владибандитів, хаосу, кровопролиття та ін.). Страх перед вигаданоюнебезпекою також може істотно знизити морально-психологічнустійкість електорату. Чим вище в нього ступінь усвідомленостінебезпеки, що насувається, тим більше є шансів для локалізаціїпочуття страху, а значить і для навіювання ідей, поглядів,думок відповідного кандидата.

Найбільший страх люди відчувають перед невідомоюнебезпекою. Використовуючи залякування необхідно враховувати,що реальна обстановка дуже впливає на його ефективність.

Тривога — це емоційний стан, який виникає в ситуаціях знеясним результатом і пов'язаний з чеканням неблагополучногорозвитку подій. Тривога може виявлятись як відчуття безпорадності,непевності в завтрашньому дні, безсилля перед зовнішнімифакторами, як перебільшення їхньої могутності й небезпеки.Поведінкові прояви тривоги електорату полягають у загальній йогодезорганізації, що порушує звичайний стиль його мислення йповедінки, а також приводять до думки про віддання свогоголосу за того, з ким пов'язується зникнення, усунення цієї

тривоги.Депресія є афективним емоційним станом, який

характеризується негативним емоційним потенціалом. Людина встані депресії переживає важкі, болісні відчуття пригніченості, туги,розпачу, її потяги, мотиви, вольова активність, самооцінка різкознижені. Зміненим виявляється й сприйняття часу, який тече болісной повільно. Для поведінки людей у стані депресії характернісповільненість, безініціативність, швидка стомлюваність, що всукупності приводить до різкого падіння продуктивності діяльності,а також зміни їх поглядів й думок.

Апатія — це емоційний стан, який виникає в електоратувнаслідок утрати перспектив, емоційної подавленості, втрати віри вкінцеві цілі виборчої кампанії загалом чи окремого кандидата.Апатія характеризується емоційною пасивністю, байдужністю докінцевих результатів виборів на тлі зниження психічноїактивності.

210

Технологія наслідування. Наслідування —це відтворення,повторення думок, поглядів, ідей тощо про того чи іншого кан-дидата одних виборців іншими. Під його впливом формуютьсяідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Однак це не сліпекопіювання, абсолютне повторення, а й творче відтворення зурахуванням обставин.

Умови наслідування: 1) наявність позитивного ставлення чиповаги до кандидата; 2) менший досвід виборців у порівнянні зоб'єктом наслідування; 3) ясність, чіткість, привабливість ідей,поглядів, стилю мислення та ін. кандидата; 4) присутність вкандидата хоча б деяких якостей, які подобаються виборцям;5) свідома спрямованість бажань і волі виборців на об'єктнаслідування (кандидата).

Тут слід знати, що різні категорії й різні верствинаселення легше наслідують те що відповідає їх віку, поглядам,смислам тощо. Наприклад, молодь наслідує, насамперед, те, щосоціальне нове, демократичне, прогресивне, але перевага частовіддається не тільки соціальне значимим зразкам, а й зовнідинамічним, яскравим, хоча соціальне незначимим чи навітьсоціальне негативним по своїй суті.

Отож виборча технологія наслідування включає об'єкт,зразки (риси, поведінку, вчинки, норми, ідеї, думки, погляди, дії,характер ставлення тощо), методи, способи, прийоми, засоби,відтворення, поширення, уніфікацію, середовище, соціально-психологічний стан, механізм руху, логічність чи нелогічність,емоційність, раціональність, урахування внутрішніх і зовнішніхчинників та ін.

Технологія психічного зараження. Зараженя-ценеусвідомлюване, мивовільне підпадання під певні психічністани. Під ним розуміють процес передачі емоційного стану відодного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту —крім значеннєвого впливу чи додатково до нього. Воноздійснюється не через пасивне споглядання і біль-меншусвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки (як унаслідуванні), а через передачу психічного настрою, який маєвеликий емоційний заряд, через загострення переживань, почуттіві пристрастей.

Механізм психічного зараження зводиться до ефектубагаторазового взаємного підсилення емоційного впливу вибор-

211

ців. Наприклад, за допомогою зараження передається такийпсихічний стан як паніка* в результаті якої організована групаперетворюється в непокірний натовп, або тривога за майбутнє,долю своєї Батьківщини й своїх дітей. У процесі зараження накожного виборця діє не тільки той, хто навіює, але й інші виборці,що помітно збільшує загальний ефект зараження.

Часто здоровий глузд немає такого впливу, як щосьневизначене, таємниче, недоказане, переміщене в чуттєву сферу,підсвідомість. Тому команда кандидата повинна формувати увиборців таку спільність оцінок та установок, які б відігравалироль імпульсу, що сприяє розвиткові ситуації за законамизараження. Тут слід діяти такими методами, які б підвищилиефективність впливу на аудиторію шляхом доведення її довідвертого емоційного збудження і навіть до стану політичнезабарвленого екстазу. Безумовно, психічне зараження можеспрямовуватись у необхідне русло чи на певного кандидатазавдяки відповідним заходам, вірніше спеціально розробленимтехнологіям.

Технологія установок. Установка-це стан внутрішньоїготовності (налаштованості) окремої людини або груп наспецифічний для них прояв почуттів, інтелектуально-пізнавальної і спонукально-вольової активності, динаміки йхарактеру спілкування, взаємодії та взаємовідносин, а такожпредметно-практичної діяльності.

В основі виникнення необхідної установки в електоратулежать відповідні потреби й мотиви, їх усвідомлення ним. Томупсихологічний вплив повинен бути спрямованим на створеннятакої ситуації, в якій наявна потреба індивіда чи групизадовільняється посередництвом надання їм конкретноїінформації, схем дій і вчинків. Завдячуючи цьому установкаформується, закріплюється, замінюється у свідомості людей.

Установки є станом психологічної готовності виборцівдіяти відповідним чином. Установки виробляються стосовно тихчи інших кандидатів, їх ідей, поглядів, переконань, принципів,підходів тощо.

В основі системи установок лежать як когнітивні, так іемоційні зв'язки. У ході впливу на електорат зміна йогоемоційного ставлення спричиняє зміну когнітивного значенняустановок і навпаки. Однак надійнішим і швидким методом212

зміни установок є зміна емоційного значення, ставлення до того чиіншого кандидата, його ідей, поглядів, підходів тощо. Логічнийспосіб впливу для зміни установки в електорату спрацьовує незавжди, оскільки людина схильна уникати доводів, які можутьрозкрити йому, що думка його є помилковою.

Відіграє роль і кількість інформації, яка надійшла довиборця. Існує залежність між імовірністю зміни установки йкількістю інформації про установку: невелика кількість інформаціїне приводить до зміни установки, але в міру росту інформаціїімовірність такої зміни підвищується, щоправда, до визначеноїмежі, після якої імовірність зміни різко падає, тобто дуже великийоб'єм інформації, навпаки, може викликати недовіру виборця донеї, її нерозуміння. Отож, при впливові на електорат сліддотримуватися почуття міри.

Імовірність зміни установки також залежить і від їїзбалансованості. Якщо збалансованість системи установок, думоквиборця характеризуються психологічною сумісністю, то вонибільшою мірою піддаються впливу. Людина, як правило, прагнеуникати інформації, яка здатна викликати когнітивний дисонанс —невідповідність між установками чи між установками й реальноюповедінкою чи діями кандидата.

У випадку збалансованої системи установок вплив наелекторат діє за принципом асиміляційної контрастної дії: тобтоякщо у виборця є тверді й збалансовані погляди, думки іустановки, то вплив кандидата, (якщо останній не зміг привестипереконливих аргументів своєї правоти), буде незначним або недосягне своєї мети. Якщо думки виборця близькі до думкикандидата, то відбувається асиміляція, об'єднання думок. Чимближче установки аудиторії до думки кандидата, тим більше цядумка оцінюється аудиторією як об'єктивна й неупереджена.Виборці, які займають крайні позиції, менш схильні змінювати своїустановки, ніж люди з помірними поглядами. У виборця існуєсистема селекції (відбору) інформації на наступних рівнях: 1) уваги(увага спрямовується на те, що цікавить, відповідає поглядамлюдини); 2) сприйняття (так, навіть сприйняття, розуміннягумористичних картинок залежить від установок людини); 3) пам'яті(запам'ятовується те, що збігається з інтересами й поглядамилюдини). У результаті цього трьохетапного процесу доборуінформації переконувати виборців дуже важко.

213

Метою мовного впливу є:1) увести нову інформацію в систему поглядів, установок

виборця; 2) змінити структурні відносини в системі установок, тобтовводити таку інформацію, яка розкриває об'єктивні зв'язки міжоб'єктами чи змінює, встановлює нові зв'язки між установками,поглядами виборця; 3) змінити ставлення електорату до кандидата( з позитивного на негативне чи, навпаки, тобто змінити їхмотиви). Ефект впливу на виборця залежить від того, які механізмивикористовувалися: переконання, навіювання чи зараження.

Технологія використання й формування стереотипів.Стереотипи становлять розповсюдження у відповідних соціальнихі етнічних групах спрощених схематичних уявлень про фактидійсності, події, дії, діяльність політичних органів, в тому числій кандидатів та ін. Вони формуються в результатінеодноразового смислового та емоційного акцентуваннясвідомості людей на тих чи інших явищах, багаторазового їхсприйняття й відображення в пам'яті.

Стереотипи найчастіше віддзеркалюють не суттєві(глибинні), а зовнішні, поверхневі, найяскравіші й помітні явищачи події. Внаслідок їх дії оцінка таких явищ і подійвідбувається, як правило, без доказів, аргументації і вважаєтьсянайправильнішою. А самі вони формуються як в індивідуальній,так і груповій (колективній) свідомості в результаті впливусоціальної дійсності, досвіду, думок і суджень інших людей, їхбачення розвитку подій тощо. Отож, стереотипи є важливимоб'єктом психологічного впливу в ході виборчої кампанії, їхруйнування і зміна новими є складним процесом. Для цьогоповинні проводитися масовані цілеспрямовані заходи, в томучислі й ті, які можуть спочатку викликати стрес, що можестати початком зміни відповідного стереотипу. Однак у ходічасу, відведеного на передвиборну кампанію, а також внаслідокнасичення інформаційного простору це іноді важко зробити.Тому слід уміло використовувати наявні стереотипи,прив'язуючи до них ідеї, погляди думки, установки свогокандидата.

Технологія залякування. Залякування-це сукупність захо-дів, спрямованих на виникнення в електорату переживання,почуття страху, пригнічуючого й панічного настрою, пробуд-ження інстинкту самозбереження, переживання за майбутнє своїх214

дітей, державу, народ і, як наслідок, підтримання кандидата, ідеїякого не допускають, а усувають перелічені явища.

Залякування використовують з метою виконаннямаксимального емоційного тиску на електорат, викликання в ньогопочуття страху, панічних настроїв, пробудження інстинктусамозбереження і, як результат, голосування за того кандидата, зяким асоціюється зняття цих негативних явищ.

Питання про використання засобів і прийомів залякуванняелекторату західні фахівці психологічного впливу вирішують по-різному. Одні вважають його використання зовсім неприпустимим.Інші допускають їхнє застосування, але з великою обережністю. Надумку останніх, залякування діюче тільки в тому випадку, якщовоно стає останнім поштовхом до чогось.

У ході виборчої кампанії виділяють наступні способизалякування:

1. Залякування новими бідами й нещастями, які навалятьсяна людей, якщо буде вибраний той чи інший кандидат.

2. Залякування серйозними соціальними катастрофами йкатаклізмами, конфліктами та війнами.

3. Залякування електорату безнадійністю його вибору.4. Залякування невідворотною розплатою за такий вибір.5. Ірраціональне залякування.Ірраціональне залякування, що використовує глибоко

укорінений у психіці звичайної людини страх перед надприродним,невідомим впливає насамперед на підсвідомість.

Технологія зміни мотивації. Психологічний вплив, якийвиконують виборці один на одного, припускає, що відбуваєтьсязміна механізмів регуляції поведінки й діяльності людини. Як засобивпливу використовуються: 1) вербальна інформація, слово, але слідвраховувати, що значення й смисл слова можуть мати для різнихлюдей різний вплив (тут впливають рівень самооцінки, широтадосвіду, інтелектуальні здібності, особливості характеру й типуособистості); 2) невербальна інформація (інтонація мови, міміка,жести, пози здобувають знаковий характер і впливають на настрій,поведінку, ступінь довіри співрозмовника); 3) залучення людини довиборчої кампанії, тому що в рамках будь-якої діяльності людиназаймає відповідний статус і, тим самим, закріплює відповідний типповедінки; 4) регуляція ступеня й рівня задоволення потреби (якщолюдина визнає право за іншою людиною чи групою регулювати

215

свій рівень задоволення власної потреби, тоді зміни можутьвідбуватися; якщо не визнає^впливу не буде як такого.

Метод впливу — це спосіб, прийом, за допомогою якогореалізуюється вплив: 1) на потреби, інтереси, схильності, тобтоджерела мотивації активності, поведінки виборців; 2) на установки,групові норми, самооцінки людей, тобто на ті чинники, якірегулюють активність; 3) на стани виборців (тривога, збудженістьчи депресія і т. ін.), які змінюють їх поведінку.

Методи впливу на джерела активності спрямовані наформування нових потреб чи зміну спонукальної сили наявнихмотивів виборців. Щоб сформувати нові потреби у виборця,наприклад, потребу в сильній та надійній владі, необхіднопов'язати її майбутнє з цією владою.

Для того, щоб змінити поведінку виборця, потрібно змінитийого бажання, мотиви, тобто зробити зміни в системі ієрархіїмотивів. Один із прийомів, який дозволяє це зробити — регресія,тобто об'днання мотиваційної сфери, актуалізація мотивів більшнизької сфери (безпека родини, дітей, професії та ін.),здійснюється у випадку незадоволення основних вітальних потребвиборців. Крім цього, потрібно змінити його погляди, думки,установки; створити нові установки чи змінити актуальністьіснуючих установок чи їх зруйнувати. Однією з умов, що сприяєцьому, є наявність фактора невизначеності ситуації, котрий можемати місце реально, або бути створеним командою кандидата.Чим вищий рівень невизначеності виборців у майбутньому, тимвищою є їх тривожність, що забезпечує цілеспрямованістьвпливу. Невизначеність в оцінці особистісних і суспільнихперспектив, своєї ролі й місця в житті, невизначеність подальшогорозвитку держави, її економіки, політики, духовності та ін.,невизначеність інформації, яка надходить з різних джерел (їїсуперечливість, коли неясно, якій з них можна довіряти),невизначеність моральних і соціальних норм - все це викликаєнапруженість у виборців, від якої він пробує захиститися: 1)шукаючи альтернатив; 2) здійснюючи пошук нових ідей, а значить

кандидатів.Отож, ситуація невизначеності дозволяє зробити зміну

цільових, смислових установок, які повинні підвести виборця додумки про віддання свого голосу саме за цього кандидата.

216

Для того, щоб сформувати установку на необхідне ставленнядо того чи іншого кандидата, або оцінку його ідей,використовується метод асоціативного чи емоційного переносу:включити цей об'єкт в один контекст із тим, що вже має відповіднуморальну оцінку, або визначену емоцію з приводу цього контексту.

Для зміни емоційного ставлення виборців до відповідногокандидата, його ідей ефективним є прийом «згадування гіркогоминулого». При постійному згадуванні неприємного минулого,«яке було погано до того, як...», відбувається мимовільнадисгармонізація особистості виборця, зниження йогоневдоволення сьогоднішнім днем і створюються «рожеві ілюзії» намайбутнє.

І, навпаки, для розрядки негативного емоційного ставленнядо свого кандидата слід використати прийом "канонізаціїнастрою", коли на фоні підвищеної тривожності й фрустрації потреблюдей, при рості збурювання й невдоволення провокується виливгніву виборців на певних людей (кандидатів), які можуть бутипричетними, трохи причетними або зовсім непричетними дореальної ситуації в державі (регіоні, районі, місті та ін.).

Якщо мотивація, бажання, установки, думки й емоційністани виборців будуть враховані, тоді вплив на них стане най-дієвішим як на рівні окремої людини, так і групи.

Слід також вказати на значення у виборчій кампаніїметодів стимулювання відповідної поведінки людей, а саме:вимоги, перспективи й заохочення.

Вимога — метод прямого тиску на виборців з метоюкоординації і спрямування має спонукати виборців доконкретних вчинків, спрямованих на підтримку свогокандидата, або, навпаки, проти кандидатів-суперників.

Заохочення — метод зовнішнього активногостимулювання, спонукання до ініціативних дій на користьсвого кандидата або проти інших. Воно може здійснюватисьяк у формі визнання їх правильними, так і матеріальної чиморальної підтримки. Заохочення збуджує позитивні емоції.

Метод формування перспективи полягає в тому, що усвідомості виборців формуються розумові й чуттєві образи їх"світлого майбутнього", пов'язаного зі своїм кандидатом, і май-бутнього "безрадісного", якщо буде вибраний той чи іншийкандидат (кандидати). Перспектива може бути близькою,

217

віддаленою або далекою. Потрібно, щоб виборець надіявся на цеперспективне майбутнє. Осабливо це необхідно тим виборцям, яків силу обставин глибоко не задоволені суспільною дійсністю,діяльністю теперішнього керівництва.

Технологія емоційного тиску. Тисячі індивідів, якірозділені один від одного простором, підпадають одночасно підвплив деяких сильних емоцій і почуттів. Саме ці емоції іпочуття збуджують не тільки емоційну сферу індивідів, а йраціональну та вольову, внаслідок чого відбувається йспрямування їх думок, поглядів і вчинків у необхідному

напрямку.Технологія емоційного тиску полягає у виконанні на

електорат, вірніше його емоційно-почутгєву сферу сильногоцілеспрямованого впливу різними методами й способами.

1.Емоційний тиск засобами невербального звуковоговпливу. Для цього використовують звукові записи крику, плачу,похоронної чи симфонічної музики, важкої рок-музики, різнихдратівних звуків (виття, стогін, ридання, стрілянина, звуки вибухів,

свист тощо).2. Емоційний тиск вербальними засобами (словом'). Тут

кожне слово повинно нести сильний емоційний заряд, бутизверненим не до розуму, а до емоційно-почуттєвої сфери. Розумдозволяє людині співставляти, порівнювати, аналізувати, робитипрогнози, тобто сумніватися у сприйнятому, а емоція, почуттяслужать довготривалим джерелом переживань, обурення, злості,

запалу тощо.3.Емоційний тиск шляхом показу реальності, страждань,

життя тих чи інших категорій населення. Цей прийом схожий зпопереднім, але його головна мета інша.

4.Емощ'йний тиск шляхом видуманих образів.5 .Емоційний тиск шляхом апеляції до незадоволених

потреб виборців.б.Емоційний тиск шляхом залякування.7. Емоційний тиск шляхом демонстрації.

Ініціювання агресивних емоційних станів призначено дляформування у виборців таких емоцій як підозрілість,недоброзичливість, гнів, ненависть, лють та ін. з метою показусвого негативного ставлення до того чи іншого кандидата, а

218

також у ході проведення певних заходів, спрямованих надосягнення поставлених цілей.

Агресивні емоційні стани викликаються стосовновизначеного об'єкта, їх звичайно супроводжують процесизараження, а також стереотипізація уявлень у створюваному образі.

Технологія впливу "на суперечностях." Полягає увикористанні суперечностей, які мають місце в суспільстві: міжконфесіями, партіями, лідерами однієї чи різних партій, соціаль-ними (етнічними) групами, різними гілками влади, владнимиструктурами і різними соціальними групами та іншимисуб'єктами соціальної життєдіяльності.

Проблемна технологія. Вона ґрунтується на викорис-танні впливу через вирішення певної проблеми (проблем), якатим чи іншим чином хвилює виборців, або на акцентуванніуваги иа ній, надання програми її вирішення, виявлення причин,що сприяли її виникненню та ін.

Технологія впливу на конкретних подіях (фактах).Тут мова йде про використання певного факту (історичного,політичного, релігійного, національного, побутового та ін.), атакож якої-небудь події. Наприклад, крадіжок Павла Лазаренка,загибелі Вячеслава Чорновола, убивства Ігоря Білозіра, відставкиВіктора Ющенка, рішення російського уряду прокладати газовутрубу в Європу в обхід України, банкрутства банку «Україна»та ін.

Факти самі по собі ще не вражають уяву виборців. Лишевміла їх інтерпретація й втілення у специфічні образи уяви даєконцентрацію, згущення емоцій і почуттів та їх бурхливийпрояв. Ці емоції і почуття слід скеровувати в необхідне русло.

Технологія компромату. Компромат - це відомості,речові докази, документи (листи, відеоплівки, аудіозаписи,фотографії, щоденники, протоколи, розписки та ін.) тощо, котрікомпрометують даного кандидата чи тих осіб, викриття якихкидає тінь і на нього. Компромат є психічним, яке ефективнодіє на електорат лише при умові вмілого подання (сценування).Технологія компромату включає: вибір суб'єкту компромен-тування, його вивчення, класифікацію фактів, підтасування,прив'язання до певної події чи ситуації, перероблення, виділеняправди, напівправди й цілковитої неправди, емоційне насичення,негативне забарвлення, механізми подання, методи та ін.

219

Технологія «переключення» уваги. Використовуєтьсятоді, коли необхідно відвернути увагу виборців від яких-небудь негативних інцидентів, фактів чи подій, що пов'язані зісвоїм кандидатом, або тих явищ, які явно сприяють роступопулярності суперника (суперників).

Технологія «народної» підтримки. Суть цієї технологіїполягає в тому, що в електорату формується переконання пропідтримку народом даного кандидата.

Технологія ставки на «переможця». Ця технологіявикористовується тоді, коли у кандидатів приблизно однаковийрейтинг, її сутність полягає в тому, що більшість виборцівспонукують повірити в неминучу перемогу того чи іншогокандидата. Тоді, повіривши, що даний кандидат все однопереможе, люди спішать швидше перейти на бік переможця,виказати своє лояльне ставлення до нього та показати (особливоті, хто обіймає певні посади чи думає обійняти їх) свій «вклад»у його перемогу.

Психологічна операція як специфічна виборчатехнологія. Психологічна операція -- це системокомплексрізнобічного психологічного впливу на електорат (окремихйого груп та індивідів) з метою зміни його ставлення до тогочи іншого кандидата (окремої особи, партії, блоку тощо) або їхспонукання до певних активних дій, спрямованих на підтримкучи, навпаки, протистояння. Психологічні операції в ході виборчоїкампанії також можуть спрямовуватись на інші об'єкти,наприклад, представників різних гілок влади та ін.

Психологічні операції і разові заходи психологічноговпливу, які спрямовані на електорат, розрізняються між собоюцілями, завданнями, об'єктами впливу, технологіями і тимиумовами, в яких вони проводяться.

Психологічні операції складаються з політичних, військових,економічних, соціальних, інформаційних заходів, тобто такогозовнішнього психічного, яке спрямоване на конкретні групиелекторату або на нього загалом з метою формування у нихсоціальних установок, необхідних стереотипів поведінки, транс-формації в потрібному напрямку їхніх настроїв, почуттів, волі,підштовхування їх до відповідних дій, протесту, протистояннятощо.

220

Психологічні операції бувають різних видів, які в свою чергукласифікують за стратегічними цілями, умовами здійснення йспрямованістю.

За стратегічними цілями психологічні операції поділяютьна:

І. Стратегічні (довготривалі), що мають глобальний характері виконуються протягом тривалого періоду часу. Ці операціїзвичайно мають виражений політичний характер, як правило, вонистановлять психологічний вплив, об'єктом якого може виступативесь електорат, якась його частина або суперники (наприклад,так званий "касетний скандал"осені 2001р.).

Досить часто головною метою стратегічної операції єпідготовка (формування) суспільної думки до сприйняття канди-дата як єдино достойної особи.

Психологічний вплив в умовах виборчої боротьби залежитьвід тих цілей і завдань, заради яких він організується, а також відможливостей (сил і засобів), що вимагаються для цього.

Зміст психологічного впливу реалізується шляхомпроведення психологічних операцій, їх проведення припускаєвикористання на практиці складної сукупності погоджених,скоординованих і взаємозалежних за цілями, завданнями, місцем ічасом, об'єктами і процедурами видів, форм, способів і прийомівпсихологічного впливу.

2.Оперативні (середньотривалі) психологічні операції,здійснювані на підтримку свого кандидата, виходячи зоперативної обстановки.

З .Тактичні (короткотривалі) психологічні операції в ходівиборчої кампанії спрямовані на реалізацію тактичних задумів.

За спрямованістю психологічні операції поділяють на:1 .Психологічні операції, спрямовані на певні групи

електорату. До таких груп, насамперед, належать ті, які з різнихпричин не підтримують кандидата. Тут психологічний впливздійснюється «м'яко», тобто такими засобами, за допомогою якихможна викликати позитивне ставлення до даного кандидата; і«жорстко», з використанням всього арсеналу способів і прийоміввпливу на суспільну свідомість людей з метою введення в оману.

2.Психологічні операції, спрямовані на весь електорат.Психологічний вплив у ході даних операцій має дуже різні цілі.

221

3.Психологічні операції, спрямовані проти суперників.Вони мають на меті дезорієнтацію електорату стосовно іншихкандидатів, навіювання йому думки про їх неминучу поразку, азначить відказу від голосування за них.

4.Психологічні операції по дискредитації ідей суперників.5.Консолідуючі психологічні операці'ь Вони проводяться в

інтересах психологічного впливу на електорату з метою йогозгуртування для сумісних дій, а також для згуртування своїх сил.Завдання психологічних операцій стосовно електорату полягають узавоюванні його довіри і підтримці його морального духу, а також вусуненні сумнівів, запобігання паніки і створення суспільної думкищодо необхідності голосувати за даного кандидата.

Підготовку психологічних операцій і їхнє застосуванняздійснюють у відповідності з наступними принципами;

- підготовка психологічних операцій починається завчасно,потай, ретельно, з урахуванням індивідуальних і соціально-психологічних особливостей об'єктів впливу;

- психологічні операції планують і проводять з урахуваннямвиявлених слабких місць у морально-психологічному станіелекторату, особливостей соціальної дійсності й оперативноїобстановки, наявних сил і засобів;

- психологічні операції різних видів проводять за єдинимпланом, погоджують між собою;

- усі сили і засоби психологічних операцій слід викорис-товувати масоване, комплексно і різноманітне.

Виділяють наступні основні етапи підготовки і здійсненняпсихологічних операцій та заходів психологічного впливу:

1) планування;2) формулювання робочих цілей;3) визначення і вивчення об'єкта впливу;4) вибір конкретних видів, форм, методів, способів і

прийомів здійснення психологічного впливу;5) розробка змісту (технології застосування основних

складових) психологічного впливу;6) визначення його комунікативних контурів і умов

здійснення, а при необхідності і створення їх;7) забезпечення контролю за ефективністю проведення

конкретних операцій і заходів.

222

Ефективність психологічного впливу на електорат залежитьвід цілого ряду факторів, які можна розділити на: а) передумовисприйняття психологічного впливу; б) передумови засвоєння зміступсихологічного впливу.

Передумови підвищення ефективності сприйняттяпсихологічного впливу. Дієвість психологічних операцій значноюмірою залежить від того, як здійснюються сприйняття, обробка,осмислення і засвоєння інформації об'єктом психологічного впливу.Сприйняття навколишнього світу (у тому числі і соціальномусприйнятті) прийнято вважати одним із ключових психічнихпроцесів, від якого залежить ефективність психологічного впливу.Під сприйняттям (перцепцією) навколишнього світу розумієтьсяцілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає прибезпосередньому впливі подразників на органи почуттів людини.Сприйняття становить комплексний процес, що включає: а)відображення стимулу і ситуації; б) їхню реєстрацію; в)інтерпретацію сприйнятого; г) відповідну реакцію на сприйняте.

Будь-який акт сприйняття зовнішньої інформації здійс-нюється у формі конкретних образів, що в більшій чи меншій міріпов'язані з іншими психічними пізнавальними процесами —мисленням, пам'яттю, увагою — і направляються мотивацією, маютьвизначене емоційне забарвлення.

ПІСЛЯМОВА

Сьогодні перемогти на виборах можна лише завдякивмілій і доцільній психологічній обробці електорату.

Психологічна обробка електорату є сукупністю різнихпідходів, форм, методів і засобів впливу на індивідуальніпсихіки та соціальні психіки людських спільнот з метою зміниїх психологічних параметрів (мотивів, цінностей, установок,стереотипів, настроїв, почуттів, поглядів, думок, станів тощо) наті, які спонукають та сприяють відданню ними голосу навиборах за певного кандидата. Але їх реалізація потребує іспецифічних знань, і розуміння ситуації, і відповідної команди.

У цій книзі ми не претендуємо на вичерпне розкриттяпсихології впливу на електорат, в тому числі виборчих

223

технологій, кожна з яких вимагає творчого підходу, бо не с нів змістовному, ні в стрзжтурному плані чимось раз і назавждиданим. Багато залежить від наявної ситуації, яка склалася врегіоні виборів, від рівня розвитку свідомості й самосвідомостіелекторату, від того, в чиїх руках знаходяться засоби масовоїінформації, влада та ін. Однак не слід опускати руки, колизасоби інформації від вас "заблоковані". Можна і без них нависокому рівні виконувати психологічний вплив на електорат.Доречі, у цьому випадку матеріальні затрати не будутьбільшими, ніж при використанні засобів масової інформації.

Використання тієї чи іншої, базової або диференціаль-ної, виборчої технології залежить від багатьох чинників.Наприклад, для застосування базової технології ставки на лідерапартії (блоку) насамперед потрібно, щоб такі лідери були, тобтотакими вони відображались у свідомості електорату вже передпочатком виборчої кампанії. Під час виборчої боротьби, коли наелекторат "навалюється" маса різнобічної, часто суперечливоїінформації, дуже непросто "висвітлити" свого лідера, тобтосформувати в електорату такий його образ.

На наш погляд, потрібно, щоб поряд з кандидатом(особливо, коли кандидат окрема особа або вибраний партієюлідер) завжди були психологи, які б розробляли стиль йогоповедінки перед електоратом, "психологізували" виступи тощо.Кожний вихід кандидата, як кажуть, на публіку, кожний йоговиступ має бути сценованим, носити серйозне дійство впливуна психіки окремих виборців і соціальні психіки людськихспільнот. Не слід забувати, що будь-яка інформація, вчинок,висловлювання, дія, мовлення, голос й зовнішній виглядкандидата є зовнішнім психічним, психоенергія якогооб'єктивується в електораті. Але вона може бути як позитивною,так і нейтральною або негативною. Попередньо у виборців слідформувати відповідну установку, щоб у рисах обличчя,поведінці, голосі, зовнішньому вигляді та іншому вашогокандидата вони бачили те, що хочуть бачити, те, що імпонуєїхньому уявленню про "справжнього" лідера (депутата, мера,президента).

224

ЛІТЕРАТУРА

1. Поликарпов В. Зволюция "психокосмоса" или неожиданное следствие

теории большого взрьіва // Наука й религия.-1992.-9 сентября.

І.Байкушев С. Серьезно о сверхьестественном.- М.: Мьісль,1991.

З.Гроф С. За пределами мозга. -М.: Изд-во Моск-го Транс-персонального

Центра, 1993.4.Сеченов Й. М. Избранньїе философские й психологические

роизведения.- 1947.-С.504.

5. Мотеїі - ЗтіІЬ Р.ЕЙІісз. - Кеж Уогк, 1957. - р.170-186.

б.Донченко Е.А. Социетальная психика. - К.: Наукова думка, 1994.-С.32-

33.7.Кандиба Д.В., Кандьіба В.М. Управляемьій медитативний автотрєнинг. -

М.:Медицина, 1990.В.Бердяєв Н.А. Человек, микрокосмос й макрокосмос // Русский космизм.-

М.: Педагогика-Прес., 1993.-С.166-179.

9.Винницький О.Р. Мозок і парапсихологія : Монографія.-К.:

Поліграфкнига., 1996.-С.221-222.Ю.Винницький О.Р. Мозок і парапсихологія : Монографія.-К.:

Поліграфкнига., 1996.-С.222.

П.Грабов А. 1 віра зцілить вас.../ Урядовий кур'єр. - № 205.-2000 р.- 4

листопада.12.Грабов А. І віра зцілить вас.../ Урядовий кур'єр. - № 205.-2000 р.- 4

листопада.ІЗ.Донченко Е.А. Социетальная психика. - К.: Наукова думка, 1994.-С.25.

Н.Донченко Е.А. Социетальная психика. - К.: Наукова думка, 1994.-С.26.

15.Юнг К. Г. Архетип й символ.-М.,1991; Проблеми души нашего

времени.-М.,1993.

Іб.ЮнгК. Г. Архетип й символ.-М.,1991.

П.Антонович В. Про козацькі часи на Україні.-К., 1991.-С.33.

18.Нестеренко В. Г. Вступ до філософії : Онтологія людини : Навчальний

посібник. -К.: Абрис, 1995.-С.76.

19.Нестеренко В. Г. Вступ до філософії : Онтологія людини : Навчальний

посібник. -К.: Абрис, 1995.20.Шелер М. Положение человека в Космосе//Мирфилософии.-М.,1991.-

С.84.21,ПарьІгин Б.Д. Основи социально-психологической теории. -- М.:

Мнсль, 1971.225

22,Буєва Л.П. Человек, деятельность, общение.- М.: Мнсль, 1978.

ІЗ.Гримак Л.П. Резерве человеческой психики:Введение в психологию

активности.-М.: Политиздат, 1989.

24.Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій : навчальний посібник. - Київ :

Тандем, 1997.-С.10.

25.Варій М. Й. Соціальна психіка нації / Монографія.-Рукопис.

26.Вичев В.В. Мораль й социальная психика. - М.: Прогрес, 1978.

27.ВійгісЬ О. Спто12и§е гїег ЗргасЬрзусЬоІовіе. - Наїїе а.8., 1903-1904;

Уіегкап<і4 А. КашгуоБсег. - Ьрг., 1896; Шипа1! XV. РгоЬІете іег Уоікегрзуспою^іе. -

Ьрх, 1911.

28.Юнг К.Г. Проблеми души нашого времени. - М., 1993.-С.125.

29.Юнг К.Г. Проблеми души нашого времени. - М., 1993.

ЗО.Юнг К.Г. Архегип й символ. - М., 1991.

31 .Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. - Мюнхен-

Львів, Український вільний ун-т, 1995.-С.53.

32.Узнадзе Д.Н. Зкспериментальньїе основи психологи установки как

механизма регуляции деятельности // Бессознательное.-Т. 1 ,-С. 107.

ЗЗ.Асмолов А.Г. Об иерархической структуро установки как механизма

регуляции деятельности // Бессознательное.-Т. 1.-С. 153.

34.Юнг К.Г. Проблеми души нашого времени. - М., 1993.-С.132.

35,Донченко Е.А. Социетальная психика. - К.: Наукова думка, 1994.

Зб.Етнопсихологія : Навч.-мет. посіб. / за ред. Л.Е.Орбан, В.Д.Хруща. -

Івано-Франківськ : Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника, 1994.-С.26.

37.Етнопсихологія : Навч.-мет. посіб. / за ред. Л.Е.Орбан, В.Д.Хруща. -

Івано-Франківськ: Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника, 1994.-С.26-27.

38.Бехтерев В.М. Коллектгодаая рефлексологам.- Петроград, 1921.-С.348.

39.Гумилев Л.Н. География зтноса в исторический период. - Л., 1990.-С.29.

40.Котельников Г.А. ОсновьІ синергетики (материалн к лекциям).-

Кривой Рог, 1992.-С.28-29.

41.ВьІготский Л.С. Собрание сочинений // В 6-ти томах.-М.: 1994.-Т.4. -

С.228.

42.Пірен М.І. Основи етнопсихології: Підручник. - К., 1996.-СЛ66-167.

43.Донченко Е.А. Социетальная психика. - К.: Наукова думка, 1994.-С.23.

44.Феномен нації : Основи життєдіяльності / За ред. Б.В. Попова. - К.;

Товариство "Знання", КОО, 1998.-С.63.

45.Феномен нації : Основи життєдіяльності / За ред. Б.В. Попова. - К.:

Товариство "Знання", КОО, 1998.-С.64.

46.Шрен М.І. Основи етнопсихології: Підручник. - К., 1996.-С.150.

226

47.Антонович В. Про козацькі часи на Україні.-К., 1991.-С.212.

48.Франкл В. Человек в поисках смнсла - М., 1990.-С.26.

49.Нестерекко В. Г. Вступ до філософії : Онтологія людини : Навчальний

посібник. -К.: Абрис, 1995.-С.77.

50.Нестеренко В. Г. Вступ до філософії : Онтологія людини : Навчальний

посібник. -К.: Абрис, 1995.-С.77.

51.Нестеренко В. Г. Вступ до філософії : Онтологія людини : Навчальний

посібник. -К.: Абрис, 1995.-С.81.

52.Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: Онтологія людини : Навчальний

посібник. -К.: Абрис, 1995.-С.77.

53.Боришевський М. Духовність у державотворенні // Розбудова держави.-

1996.-№2.

54.Гроф С. За пределами мозга. -М.: Изд-во Моск-го Транс-персонального

Центра, 1993.-С.9.

55.Гроф С. За пределами мозга. -М.: Изд-во Моск-го Транс-персонального

Центра, 1993.-С.9-10.

56.Мо\ге11 - ЗтіїЬ Р.ЕІЇІІсз. - №те Уогк, 1957. - р.170-186.

57.Рудницький С. До основ нашого націоналізму//Воля, т.ІІ., ч.7/8. -

Відень, 1820.-С.296.

58.Лшшнський В. Листи до братів - хліборобів. - Нью-Йорк: Булава,

1956.-470 с.

59.Онацький Е. Українська емоційність // Українська душа.-К., 1992.-С.40.

бО.СковородаГ. Повн. зібр. тв. В 2-хтт..-К., 1973.-Т.1.-С.168-173.

бІ.ОнацькийЕ. Українська емоційність//Українська душа.-К., 1992.-С.38.

62.Гоголь Н.В. Полн. собр. соч. -Л., 1962.- Т.8.-С.184-185.

бЗ.Липинський В. Листи до братів - хліборобів. - Нью-Йорк: Булава,

1956.-С.426.

64.Гегель. Сочинения. Т.І, Т.Ш.-М.-Л., 1930.-С.305.

65.Гегель. Сочинения. Т.І, Т.Ш.-М.-Л, 1930.-С.305.

бб.Гегель. Сочинепия. Т.І, Т.Ш.-М.-Л., 1930.-С.308.

67.Узнадзе Д.Н. К вопросу об основном законе сменьї установки.

Психология. - М., 1930.

68.Узнадзе Д.Н. Зкспериментальньїе основи психологи установки как

механизма регуляции деятельности // Бессознательное.-Т. 1.-С. 107.

69.Оо\¥8е К. Ни§Ьез і. Роїііісаі 5осіо1о§у. І,., 1972.

70.Маринюк В.Г. Національна ідея як онтологічний та гносеологічний

феномен // Українська національна ідея : реалії та перспективи розвитку. -

Вип.,1.- Львів: Інститут народознавства НАНУ, 1999.-С.60-66.

227

22,Буєва Л.П. Человек, деятельность, общение.- М.: Мнсль, 1978.

ІЗ.Гримак Л.П. Резерве человеческой психики:Введение в психологию

активности.-М.: ГІолитиздат, 1989.

71.Колодій А. Ф. Нація як суб'єкт політики.-Львів: Кальварія, 1997.-С.47.

72.Фартушини А. А. Українська національна ідея як підстава держа-

вотворення: Монографія. -- Львів: Вид-во Національного ун-ту "Львівська

політехніка", 2000.-С.66-68.

73.Овсянико-Куликовский Д. Психология национальности. - Петроград,

1922.-С.39.

74.Етнопсихологія : Навч.-мет. посіб. / за ред. Л.Е.Орбан, В.Д.Хруща. -

Івано-Франківськ : Прикарпатський ун-т ім. В.Стефаника, 1994.-С.29.

75.Костомаров М.І. Книги буття Українського народу // Кирило-

Мефодіївське товариство. У 3-х т.-Т.І // Архсогр. коміс. та ін. - К.: 1990.-С.279-280.

76.Грабов А. І віра зцілить вас.../ Урядовий кур'єр. - № 205.-2000 р.- 4

листопада.

77.Крьшский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М. Зпистемология

кульїурьі. - С.149-156.

78.Таран С. "Вечорова нація". Український менталітет і український

характер // Наука і суспільство.-1993.-№ 5-6.-С. 19-20.

79.Прангишвили А. Й. Исследования з психологии установки.-М., 1967.

ЗО.Китов А. Й. Психология управления.-М.: Академия МВД СССР,

1979.-С.252-253.

81.Герцштейн Р. 3. Война, которую вьшграл Гитлер.-Смоленск, 1996.-

С.186.

228

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА З

РОЗДІЛІ НАУКОВЕ ПІДҐРУНТЯ ОРГАНІЗАЦІЇ Й

ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ 5

1.1. Психіка і психічне 5

1.2. Психологія особистості-громадянина 25

1.3. Засади й принципи організації та проведення вибор-

чої кампанії 41

РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ НА ЕЛЕКТОРАТ 47

2.1. Сутність психологічного впливу на електорат 47

2.2. Психологія великих соціальних груп та особливості

впливу на них 79

2.3. Соціальна психіка етнічної спільноти 91

2.4. Психологічні особливості релігійних спільнот 142

2.5. Характеристика натовпу 147

2.6. Психологічний вплив та особливості масової комунікації... 157

2.7. Форми, методи і прийоми впливу на електорат 163

2.7.1. Психологічний вплив друкованими і образотворчими

засобами 163

2.7.2. Специфічні форми і методи впливу на електорат 172

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ ВИБОРЧОЇ БОРОТЬБИ 183

3.1. Основи організації виборчої кампанії 183

3.2. Поняття виборчої технології та їх класифікація 187

3.3. Диференційовані виборчі технології 191

ПІСЛЯМОВА 224

ЛІТЕРАТУРА.... 226

229