УДК 617 (063)

Затверджено та рекомендовано до друкуПрезидією Правління ВГО «Асоціація хірургів України»

27 квітня 2015 р., протокол № 4

Редакційна колегія:О. Ю. Усенко, М. В. Костилєв, Р. В. Салютін, С. А. Андреєщев, П. О. Шкарбан

Рецензенти:А. В. Габрієлян, С. П. Галич, С. О. Гур’єв, Р. О. Зограб’ян, А. Є. Коваленко, Г. П. Козинец, В. М. Копчак, О. Г. Котенко, Д. Ю. Кривченя, А. С. Лаврик,

М. Ю. Ничитайло, П. І. Нікульніков

Відповідальний за випускО. Ю. Усенко

ХХІV з’їзд хірургів України [Електронний ресурс]: Зб. наук робіт. Електрон. текст. дані. Київ, Клін. хірургія, 2018. 1 електрон. опт. диск (CD–R).

Видано в авторській редакції.Відповідальність за зміст та дані, наведені в роботах, несе автор

У збірнику наукових робіт узагальнено досягнення сучасної науки і практики в галузі хірургії. Наведено методи лікування вогнепальних ушкоджень, сучасні технології хірургічної корекції патології органів травлення, серцево-судинних захворювань, опіків, проблеми пластичної, дитячої, баріатричної та ендокринної хірургії, широко висвітлені питання ургентної хірургії та післяопераційних ускладнень й трансплантології. та ін.Для широкого кола лікарів-хірургів, наукових працівників, студентів медичних вузів.

© Клінічна хірургія, 2018

Олександр ОлексійовичШАЛІМОВ1918 – 2006

4

XXIV з’їзд хірургів України

Олександр Олексійович Шалімов – вчений, хірург, педагог(до 100-річчя з дня народження)

«Вчитися, вчитися все життя. Не пасувати перед труднощами. Життя далеко не про-сте. Бувають невдачі, бувають поразки, буває несправедливість. Але як би важко не було, треба брати себе в руки, вставати, якщо впав, і йти далі. Неможна зупинятися на досягнутому. Треба весь час працювати. І, нарешті, лікар зобов’язаний бути гуманістом – це закон нашої професії». Це слова Великого Хірурга, Великої Людини – академіка Олександра Олексійовича Шалімова. Почесний директор Інституту хірургії та тран-сплантології НАМН України, головний хірург Міністерства охорони здоров’я України, Почесний Голова правління Асоціації хірургів України, професор кафедри хірургії та трансплантології Національної медичної академії післядипломної освіти, головний редактор журналу «Клінічна хірургія», Герой України, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державних премій України та СРСР, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений лікар РФ, дійсний член НАН і НАМН України, доктор медичних наук, професор, кавалер ордена «За заслуги» І–ІІІ ступеня.

Ось далеко не повна візитна картка видатного хірурга та вченого. Не так багато в Україні людей, до думки яких прислухалися всі – від двірника до Президента. Один з них – Олександр Шалімов.

Олександр Олексійович Шалімов народився 20 січня 1918 року в тяжкий час грома-дянської війни в багатодітній селянській родині. Спочатку в Липецькій губернії, а потім на Кубані, куди переїхала сім’я, він пізнав тяжку селянську працю, не відмовляючись ні від якої роботи. Незважаючи на тяжку працю на землі, діти охоче вчилися. Повага до батьків, любов до праці і знань, що зародилась в ті роки, стала постійною рисою шалімовського характеру, основою якої була вихованість, допитливість, старанність при виконанні любих доручень.

Шлях на хірургічний олімп вихідця з селянської глибинки, юнака з багатодітної се-лянської сім’ї пролягав через робітфак.

У 1936 р., по закінченні робітфаку, О. О. Шалімов був зарахований до Кубанського медичного інституту. Серед студентів він виділявся старанністю та наполегливістю в навчанні, серйозністю та пунктуальністю під час проведення дослідів і практичних занять. На старших курсах особливо ретельно вивчав клінічні дисципліни. Під час чергувань в хірургічних відділеннях, які Олександр Олексійович охоче відвідував, він опановував практичну роботу лікаря, асистував на операціях, робив перші самостійні кроки. Ключовою фігурою хірургії у Кубанському медичному інституті на той час був М. М. Дітерікс, який крім хірургії мав широкий медичний кругозір і це не могло не сказатись на вибір професії О. О. Шалімова. Саме в студентські роки він зробив ви-бір фаху – хірургія, яка стала його подальшою справою, призванням, любов’ю, самим життям. Після закінчення інституту молодого лікаря було направлено до Читинської області на посаду головного лікаря та хірурга. Саме тут розпочалася для О. О. Шалімова практика хірурга загального профілю, довелося працювати і хірургом, і урологом, і аку-шером–гінекологом, і травматологом. Безліч безсонних ночей, тисячі оперованих хворих. Росла майстерність хірурга, все складніші операції він опановував, якими оволодів у клініках Радянського Союзу під керівництвом О. В. Вишневського, Б. В. Петровського, С. С. Юдіна. О. О. Шалімова помітили, охоче залучали до асистування, а він ретельно засвоював прийоми великих майстрів, закарбовував їх у пам’яті та на папері числен-

5

ними малюнками, схемами оперативних втручань. Практичний досвід і глибокі знання дозволили Олександру Олексійовичу досягти нового професійного рівня. Він переїхав до Брянську, де очолив одне з хірургічних відділень обласної лікарні, не припиняючи практикувати в хірургічній гінекології, урології. В цей період Олександр Олексійович опанував методики оперативних втручань на стравоході, печінці та підшлунковій залозі.

У 1953 р. працюючи асистентом кафедри госпітальної хірургії Орловського медичного інституту він захистив кандидатську дисертацію, яку присвятив виконанню операцій на стравоході за власною методикою. Досягнення молодого кандидата наук було відзначено присвоєнням йому звання «Заслужений лікар РСФСР».

В подальшому за конкурсом О. О. Шалімов був зарахований на посаду доцента Харків-ського медичного інституту. У Харкові по–справжньому розкрився талант Олександра Олексійовича як вченого, клініциста, експериментатора, організатора медичної науки, педагога. У 1958 р. він захистив докторську дисертацію «Хирургическое лечение рака поджелудочной железы и фатерова соска» – вперше на теренах Радянського Союзу вийшла дисертація унікальна за клінічним матеріалом, прийомами виконання опе-ративних втручань та висновками. У 1959 р. був призначений завідуючим кафедрою торакальної хірургії з анестезіологією Українського інституту вдосконалення лікарів. Шість років знадобилося О. О. Шалімову, щоб здійснити остаточно свої задуми: 1965 р. був відкритий Харківський науково–дослідний інститут загальної та невідкладної хірургії, а Олександр Олексійович призначений його директором. В якості директо-ра в О. О. Шалімова у повній мірі проявилася притаманна йому універсальність, та можливості. Разом з своїми учнями він модифікував способи цілого ряду операцій на травному каналі, модернізував хірургічну стратегію, тактику та техніку їх виконання. В цей час вийшли друком його класичні видання: «Хирургия поджелудочной железы», «Атлас хирургических операций на органах брюшной полости» та ін. У 1967 р. О. О. Шалімов обраний член–кореспондентом АН України, він приголомшив академічну аудиторію своєю «тронною» доповіддю про досягнення харківської хірургічної школи, його виступів чекали на з’їздах та конференціях.

У Києві діяльність О. О. Шалімова розпочалась з завідування кафедрою торакоабдо-мінальної хірургії Київського інституту вдосконалення лікарів. Потім він очолив відділ хірургії Київського НДІ гематології та переливання крові, згодом став директором цього інституту. А тим часом набирав штат майбутнього закладу, назва та призначення якого вже визначилися – Київський науково–дослідний інститут клінічної та експеримен-тальної хірургії. Разом з передовим загоном співробітників О. О. Шалімов переїхав до нової лікарні «Медмістечко».

Практично інститут почав працювати у другій половині 1971 р. За продуманим Олександром Олексійовичем планом відкрилися основні клінічні відділення – хірургії печінки та підшлункової залози, хірургії шлунка і кишечнику, хірургії судин і серця, анестезіології та реанімації. У 1973 р. організований відділ експериментальної хірургії, розпочато будівництво двоповерхового віварію. Одночасно відкрилися біохімічна лабораторія та лабораторія функціональної діагностики, інші необхідні для існування такої великої різнопланової установи підрозділи. Принцип призначення керівників та добору співробітників був визначений точно: «Ми повинні робити все краще за інших, знати всю світову літературу за фахом, активно займатися винахідництвом і передавати свій досвід та знання колегам».

Інститут був задуманий як провідна хірургічна установа України, школа практичних та наукових кадрів хірургів, лікувально–консультативний центр республіканського зна-

6

XXIV з’їзд хірургів України

чення. Згодом тут розташувалась редакція журналу «Клінічна хірургія», і О. О. Шалімов став його головним редактором, у 1978 р. він був обраний дійсним членом АН України, у 1980 р. – призначений Головним хірургом МОЗ України, у Верховній Раді, він очолював Комісію з питань охорони здоров’я.

Найактуальнішою проблемою тих часів була розробка та впровадження методів ор-ганозберігальних операцій з приводу виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, ваготомії. «Кожному хворому – своя операція» – доводив О. О. Шалімов учням і опонентам. Все нове зустрічало шалений опір, зокрема, було небагато прихильників селективної проксимальної ваготомії, а опонентами виступили видатні на той час хі-рурги Радянського Союзу. Проте, через кілька років опоненти стали прихильниками нового методу, а Олександр Олексійович з своїми учнями все розробляв нові ефективні методи хірургічного лікування пострезекційних синдромів, реконструктивних операцій на органах гепатопанкреатобіліарної зони, нові втручання з приводу патології судин відпрацьовував нові технології надання допомоги хворим з перфоративною виразкою, шлунково–кишковою кровотечею, гострим холециститом, панкреатитом. Практика свідчила, що необхідна організація спеціалізованих хірургічних центрів. За ініціативою О. О. Шалімова в Україні відкриті центри судинної хірургії, надання допомоги хворим з гострою шлунково–кишковою кровотечею, гострим панкреатитом, портальною гі-пертензією, мікросудинної хірургії, клінічної лімфології. Все це величезна й складна робота, починаючи від підготовки кадрів, ідеології, бази і закінчуючи оформленням юридичних документів. Проте, вже були помічники й однодумці – колективи двох своїх, шалімовських, інститутів. Все більше фахівців йшли вчитись до них. Тактика та методи хірургічного лікування багатьох захворювань, розроблені Олександром Олексійови-чем, впроваджені в практичних лікувальних закладах України: резекція стравоходу з одночасною пластикою, органозберігальні операції з приводу виразки шлунка та два-надцятипалої кишки, портальної гіпертензії, операції на товстій кишці, програмована лапаростомія при перитоніті, резекція печінки, реконструктивні та пластичні операції на жовчних протоках, підшлунковій залозі, судинах, мікрохірургічні і лапароскопічні втручання, багато інших.

Українська хірургія досягла нового рівня. Виникла нова українська хірургічна школа – школа академіка О. О. Шалімова. За досвідом зверталися фахівці з ближнього та далекого зарубіжжя. Стали висококваліфікованими спеціалістами і власні учні – 50 докторів і 81 кандидата наук виростив Олександр Олексійович. Скільки вже «маститих» професорів, докторів та кандидатів наук в Інституті, скільки завідують кафедрами і відділами в ін-ших закладах, стали директорами провідних науково–дослідних інститутів України. Всі вони зверталися до Вчителя за порадою як з наукових, так і чисто життєвих проблем.

Олександр Олексійович Шалімов – автор 811 наукових праць, зокрема, 26 монографій, 112 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами і патентами.

У 1997 р. Міжнародна палата Американського Бібліографічного інституту визнала О. О. Шалімова «Людиною року».

Традиції, закладені академіком Олександром Олексійовичем Шалімовим, шанують і продовжують його численні учні, послідовники – хірурги, співробітники Національного інституту хірургії і трансплантології, який з честю носить його ім’я.

Світла пам’ять про Олександра Олексійовича Шалімова, видатного Хірурга, Вченого, високо ерудовану, інтелігентну, добру, чуйну людину назавжди збережеться в серцях всіх, хто його знав.

Учні академіка О. О. Шалімова

1 БОЙОВІ УШКОДЖЕННЯ ТА ТРАВМИ МИРНОГО ЧАСУ

8

XXIV з’їзд хірургів України

Іригаційно–ін’єкційна вакуумна терапія гнійних ран м’яких тканин

С. А. Асланян1, Я. Л. Заруцький1, С. А. Сапа2, А. О. Компанієць1, Д. П. Сидорук2, В. С. Гончарук1, О. Я. Мусенко1, Є. П. Дмитрук2,

М. С. Вовк1, О. А. Лавренчук 11 Українська військово–медична академія МО України,

2 Національний військово–медичний центр «ГВКГ» МО України

Вступ. Лікування гнійних ран залишається складною і повністю не вирішеною пробле-мою для хірургів в усьому світі. На тлі підвищення стійкості мікроорганізмів до відомих антибактеріальних препаратів та суттєвого зниження кількості зниження створення нових, впливовою позитивною подією стало застосування вакуумної терапії (ВАК–терапія) у комплексному лікуванні гнійних ран, що дозволило значно покращити результати їх лікування. Методи і види ВАК–терапії продовжують розвиватися і удосконалюватися. Професором з Ізраїлю М. Топазом обґрунтовано і впроваджено в клінічну практику за-стосування іригаційного виду ВАК–Терапії, що полягає у введенні розчинів антибіотиків або антисептиків через мікро іригатор під ВАК–пов’язку до поверхні гнійної рани. Цей вид ВАК–терапії застосовується в нашій клінічній практиці.

Зміст роботи. Нами було розроблено і впроваджено в клінічну практику метод іригаці-йно–ін’єкційної вакуумної терапії гнійних ран м’яких тканин (подано заяву на отримання патенту України на корисну модель). Запропонований спосіб відрізняється тим, що при проведенні іригаційної ВАК–терапії періодично у відповідності до інструкції викону-ються ін’єкції розчинів антибактеріальних препаратів у м’які тканини по периметру і під дно гнійної рани за її грануляційним валом, а від’ємний тиск у системі «рана – ва-куумна пов’язка» створює умови для перфузії розчину ін’єкційно введеного антибіотика у напрямку грануляційного валу гнійної рани та проникнення крізь нього до порожни-ни системи «рана – вакуумна пов’язка». Це, окрім безпосередньої антибактеріальної дії, значно зменшує вірогідність подолання грануляційного валу гнійним процесом та розповсюдження його в здорових м’яких тканинах. Якщо при іригаційній ВАК–терапії існує можливість застосування розчинів антибіотиків виключно на поверхні гнійної рани в системі «рана – вакуумна пов’язка», то при застосуванні іригаційно–ін’єкційної ВАК–терапії додається ще і можливість дії розчинів антибактеріальних препаратів в об’ємному просторі м’яких тканин навкруги гнійної рани. Крім цього спосіб іригацій-но–ін’єкційної ВАК–терапії забезпечує можливість почергової послідовної зміни роз-чинів двох антибактеріальних препаратів на поверхні рани в системі «рана – вакуумна пов’язка» і в об’ємному просторі м’яких тканин навкруги гнійної рани. Це має ще більш важливе значення в клінічних спостереженнях, де результати бактеріологічного дослідження гнійних видалень з рани виявили два мікроорганізми з чутливістю до двох різних переліків антибактеріальних препаратиів

Результати та їх обговорення. Тільки перший досвід застосування способу ірига-ційно–ін’єкційної ВАК–терапії в комплексному лікуванні гнійних ран м’яких тканин площею 80–100 см2 дозволив скоротити строки лікування пацієнтів на 21–23%.

Висновки. Запропонований спосіб іригаційно–ін’єкційної вакуумної терапії гнійних ран м’яких тканин, що було розроблено і впроваджено в клінічну практику – є ще одним з видів вакуумної терапії.

Бойові ушкодження та травми мирного часу

9

Застосування запропонованого способу іригаційно–ін’єкційної вакуумної терапії в комплексному лікуванні пацієнтів з гнійними ранами м’яких тканин дозволить покра-щити результати і скоротити строки їх стаціонарного лікування.

Реампутації кінцівок у військовослужбовців, поранених в зоні проведення антитерористичної операції

на Сході УкраїниА. А. Беспаленко1,3, А. А. Бур’янов1, Є. В. Цема 1,2, А. І. Батюк1, А. В. Дінець1

1Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, 2 Національний військово–медичний клінічний центр

«Головний військовий клінічний госпіталь» МО України, Київ; 3 Військово–медичний клінічний центр професійної патології особового складу

ЗС України, Ірпінь

Мета роботи. Ппроаналізувати причини реампутацій у військовослужбовців, що втратили кінцівку у ході бойового конфлікту на Сході України.

Матеріали і методи.У дослідження були включені всі пацієнти – військовослужбовці ЗСУ, у яких було

встановлено діагноз ампутацій кінцівки в період з 01.06.2014 пo 30.06.2016 в зоні АТО, і яким надавалася допомога в медичних установах Міністерства Оборони України. Серед 7091 пацієнтів з пораненнями в АТО, були ідентифіковані 152 пацієнтів з ампутацією кінцівки.

Результати та їх обговорення.Серед 152 пацієнтів у 25 (16%) пацієнтів були виконані реампутації кінцівок, а у 127

(84%) пацієнтів ампутації були виконані один раз. Пацієнти в досліджуваних групах не відрізнялися за віком. Ампутації верхньої кінцівки виконані у 41 (32%) в групі пацієнтів з ампутацією, що достовірно частіше в порівнянні з 2 (8%) пацієнтами в групі з реам-путацій (р = 0,014). При аналізі рівня ампутацій верхньої кінцівки різниці в параметрах досліджуваних груп виявлено не було. У 23 (92%) пацієнтів в групі з реампутаціями втрату нижніх кінцівок діагностували достовірно частіше в порівнянні з 86 (68%) па-цієнтами в групі ампутацій (р = 0,014). При аналізі рівня ампутацій нижньої кінцівки виявлено, що майже в 3 рази частіше ампутації проводилися на рівні гомілковостопного суглоба в групі пацієнтів з реампутаціями – 8 (32%) пацієнтів, в порівнянні з 15 (12%) пацієнтами в групі ампутацій (р = 0,03). Однак, лінійна регресія не показала достовір-ного значення цих параметрів для реампутацій. У 7 разів рідше діагностували ампутація однієї верхньої кінцівок в групі реампутацій – 1 (4%) пацієнт, ніж в групі ампутацій – 37 (29%) пацієнтів (р = 0,005).

Висновки.Результати дослідження поранених в гібридному бойовому конфлікті свідчать, що

реампутації частіше асоціюються з ампутацією на рівні верхньої кінцівки, але рідше діагностуються у пацієнтів з ампутацією нижньої кінцівки. Реампутації частіше вико-нуються при пораненні однієї кінцівки. Клінічні особливості у пацієнтів, поранених в зоні АТО на Сході України демонструють відмінні від інших збройних конфліктів частоту і особливості реампутацій.

10

XXIV з’їзд хірургів України

Нові підходи у комплексному лікуванні пацієнтів з гангреною Фурньє

В. Я. Білий1, Я. Л. Заруцький1, С. А. Асланян1, А. В. Сотников2, С. В. Горелов2, С. А. Сапа2, О. Ф. Савицький1, А. О. Компанієць1,

К. В. Пендраковський2, Д. П. Сидорук 2, Є. П. Дмитрук2, О. А. Лавренчук 11 Українська військово–медична академія МО України,

2 Національний військово–медичний клінічний центр «ГВКГ» МО України

Вступ. В останні десятиліття, коли відкриття нових антибактеріальних препаратів стало все більш рідким явищем, не визначено зниження частоти гнійно–запальних захворювань як первинних, так і ускладнень післятравматичного та післяопераційного періодів. За даними літератури ліжко–день у пацієнтів з гангреною Фурньє становив від 22 до 74, летальність коливається в широких межах 8,8–75,0%, а при недостатньо активному лікуванні Сягала 95,0%. Окрім цього проблемами є високий рівень інваліди-зації та значні економічні витрати суспільства, що пов’язані з тривалим стаціонарним та реабілітаційним лікуванням. Виходячи з цього необхідно визнати, що покращення результатів лікування цієї категорії пацієнтів є актуальною проблемою.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів клінічного лікавання 108 пацієн-тів з гангреною Фурньє, що лікувались у відділенні гнійної хірургії клініки ушкоджень НВМКЦ «ГВКГ» МО України. Перша група клінічного спостереження – 56 хворих, які лікувались у період 1999– 2008 р.р. В них була застосована традиційна для того часу схема лікування, що включала хірургічні обробки (ХО) та дренування, місцеве ліку-вання рани (МЛР) та комплекс інтенсивного консервативного лікування за загально прийнятими методиками. Друга група клінічного спостереження – 52 хворих і поране-них з гангреною Фурньє лікувались у період 2009–2017 р.р. У цій групі впроваджува-лись інтесивна предопераційна підготовка із застосуванням визначенного вибору схем «стартової антибактеріальної терапії (АБТ), активне хірургічне лікування із послідов-ним застосуванням як аспіраційно–іригаційно–аераційного дренвування (АІАД), так і ВАК–терапії (звичайної, іригаційної, іригаційно–аераційної, іригаціно–інєкційної, іригаційно–інєкціно–аераційної) у поєднанні з етапними хірургічними обробками, місцевої сорбційно–антибактеріальної терапії (САТ), раннього обґрунтованого про-ведення пластичних хірургічних втручань з пріоритетним використанням місцевих переміщених повношарових клаптів (МППК).

Результати. Оптимізація організаційних заходів у предопераційному періоді та застосу-вання удосконаленого комплексу хірургічного лікування з включенням високо технологічних методів (ВАК–терапія) дозволили зменшити частоту ранніх післяопераційних ускладнень з 47,9 ± 7,5% в першій групі клінічних спостережень до 21,1 ± 8,8% в другій групі клінічних спостережень, скоротити показник ліжко дня з 21,4 ± 2,2 до 14,1 ± 1,1 відповідно, виключити летальність, а у віддаленому періоді зменшити частоту виникнення рецидивів з 20,0% до 9,4%.

Висновки. Впровадження удосконаленої суттєво розширеної тактики хірургічного лікування

хворих і поранених з гангреною Фурнье сприяло зменшенню ранніх післяопераційних ускладнень, скороченню показників ліжко–дня і досягненню відсутності летальності, а у віддаленому періоді – зменшенню частоти рецидивів захворювання.

В умовах зростання стійкості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів та дефіциту створення нових антибіотиків і антисептиків, одним з перспективних шляхів

Бойові ушкодження та травми мирного часу

11

покращення результатів лікування пацієнтів і поранених з гангреною Фурньє може бути застосування високо технологічних медичних технологій (різні види ВАК–терапії) в комплексному хірургічному лікуванні

Сучасні принципи хірургічної доктрини при серцевих ушкодженннях

В. В. Бойко1,2, П. М. Замятін1,2, Д. П. Замятін21 ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України»;

2 Харківський національний медичний університет

Вступ. Одною з найбільших загроз життю на сьогодні є ушкодження серця, які ви-дрізняються високим ризиком летальних наслідків, що сягають 8,3–40,0 %. При цьому успіх хірургічного лікування таких постраждалих залежить від обраної тактики, але водночас існує ще й висока реабілітаційна можливість та збереження працездатності у пацієнтів, що вижили внаслідок надання кваліфікованої хірургічної допомоги.

Мета. Поліпшити хірургічну тактику при наданні спеціалізованої допомоги постраж-далим з ушкодженнями серця.

Матеріали та методи дослідження. У клініці ДУ «Інститут загальної та невідклад-ної хірургії ім. В. Т. Зайцева НАМН України» проліковано понад 410 постраждалих із травмою серця, серед яких у 307 було діагностовано проникаючі поранення, у 74 — мінно–вибухові, оскольчасті та кульові поранення, у 34 — ушкодження внутрішньо-серцевих структур. Основну групу склали 276 постраждалих за період 2001–2015 рр. із застосуванням сучасних інновацій, а групу спостереження — 134 поранених, що лікува-лися у клініці Інституту у 1969–2000 рр. Статистичну обробку результатів дослідження здійснено за допомогою стандартного пакету прикладних програм R і STATISTICA 7.0.

Результати та їх обговорення. За даними клініки інформативність симптомів пошкод-жень серця становила: глухість тонів серця — 97,0 %; біль у ділянці серця — 25,0 %; систолічний шум на верхівці — 8,3 %; шум тертя перикарда — 5,0 %; тахікардія (ЧСС > 120 хв–1) — 15,0 %; зниження систолічного тиску (

12

XXIV з’їзд хірургів України

що пройшов від госпіталізації постраждалого до операції в основній групі (0,31 ± 0,01 год) свідчило про ефективність лікувально–діагностичної тактики при ушкодженнях серця. Крім того, звертає на себе увагу достовірне зменшення кількості ліжко–днів в основній групі до (14,34 ± 1,32) діб, що також свідчить про поліпшення якості лікувальних заходів.

Висновки. Таким чином, сучасними принципами хірургічної допомоги при ушкод-женнях серця слід вважати: своєчасну доставку постраждалого; проведення в повному обсязі реанімаційних заходів; термінове хірургічне втручання за життєвих показів; зашивання рани серця, надійну зупинку кровотечі, інтраопераційну діагностику і хірур-гічну корекцію внутрішньосерцевих ушкоджень із використанням технології штучного кровообігу; адекватну післяопераційну інтенсивну терапію.

Аналіз поєднаних переломів кісток у військовослужбовців з ампутацією кінцівок в зоні проведення антитерористичної операції

на Сході УкраїниА. А. Бур’янов1, А. А. Беспаленко1,3, Є. В. Цема1,2, А. І. Батюк1, А. В. Дінець1

1Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, 2 Національний військово–медичний клінічний центр

«Головний військовий клінічний госпіталь» МО України, Київ; 3 Військово–медичний клінічний центр професійної патології особового складу

ЗС України, Ірпінь

Мета роботи. Дослідити наявність сполученої скелетної травми (відкриті та закриті переломи кісток) у військовослужбовців з ампутаціями кінцівок внаслідок участі в антитерористичній операції (АТО) на Сході України.

Матеріали і методи. У дослідження були включені всі пацієнти – військовослужбовці Збройних сил України, у яких було встановлено діагноз ампутацій кінцівки в період з 01.06.2014 по 30.06.2016 в зоні АТО, і яким надавалася допомога в медичних установах Міністерства оборони України. Серед 7091 пацієнтів з пораненнями в зоні АТО, були верифіковані 152 пацієнти з ампутацією однієї чи більше кінцівок.

Результати та обговорення. Серед 152 пацієнтів у 47 (31%) постраждалих ампутації кінцівок асоціювалися з відкритими або закритими переломами кісток іншої кінцівки, тоді як у 107 (69%) пацієнтів ампутації не асоціювались з переломами кісток. За вій-ськовим складом в досліджуваній когорті не було достовірної різниці в групах. При аналізі рівня ампутацій нижніх кінцівок було виявлено, що ампутації середньої 1/3 стегна в групі пацієнтів з ампутацією і переломами кісток були у 6 (17%) пацієнтів, що достовірно частіше, ніж в групі пацієнтів з ампутацією без супутніх переломів кісток – 3 (4%) пацієнтів (р = 0,023). Ампутації стопи в групі пацієнтів з ампутацією і переломами кісток були у 2 (6%) пацієнтів, що в 4,5 разів рідше, в порівнянні з 20 (27%) пораненими в групі пацієнтів з ампутацією кінцівки без супутніх переломів кісток (р = 0,023). Лінійна регресія показала достовірну асоціацію переломів кісток і ампутацій стопи (p = 0,012); що свідчить про тяжкість поєднаної травми у досліджуваній когорті пацієнтів. Мультифакторна логістична регресія показала співвідношення шансів 0,171 (95% довірчий інтервал 0,04 – 0,8), що свідчить про достовірно низьку ймовірність пе-реломів кісток іншої кінцівки у поранених, яким виконана ампутація стопи (р = 0,022).

Бойові ушкодження та травми мирного часу

13

Висновки. Результати дослідження поранених в гібридному бойовому конфлікті свідчать, що переломи кісток частіше асоціюються з ампутацією на рівні середньої 1/3 стегна, але рідше діагностуються у пацієнтів з ампутацією стопи. Переломи кісток не асоціюються з частотою реампутацій. Клінічні особливості у пацієнтів, поранених в зоні АТО демонструють відмінні від інших збройних конфліктів особливості ампутацій, і асоційованою з ампутацією поєднаною скелетною травмою.

Досвід лікування постраждалих з вогнепальними пораненнями нижніх кінцівок

методом промивної вакуумної аспірації О. А. Бур’янов, Ю. О. Ярмолюк, Д. В. Лось, В. І. Медзин, О. П. Синишин,

В. І. Ловга, С. Е. Терешенко, М. В. Вакулич. Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Київ, Україна,

Національний військово – медичний клінічний центр «ГВКГ» МО України, Київ,Військово – медичний клінічний центр Західного регіону Львів, Україна

Вступ. В структурі санітарних втрат в ході антитерористичної операції переважну більшість (62,5%) складають поранення кінцівок, в тому числі 37% нижні кінцівки, 25,5% верхні. 35–40% супроводжуються переломами кісток, 2 % – пораненням судин, 11% периферійних нервів, частота травматичного шоку 10%. Частота інфекційних ускладнень внаслідок дії високоенергетичних ранячих снарядів сучасної зброї складає 25–35%, що збільшує тривалість лікування, реабілітації і часто приводить незадовільних результатів, інвалідності осіб молодого працездатного віку.

Мета дослідження: покращити результати лікування постраждалих з вогнепальними пораненнями нижніх кінцівок шляхом оптимізації методу вакуумної аспірації в комп-лексному лікуванні вогнепальних ран.

Матеріали і методи: 17 пацієнтів з вогнепальними поранення нижніх кінцівок були проліковані впродовж 2014–2017 років за розробленою методикою. У схемі лікуван-ня основної групи окрім загально прийнятих методик загальних (антибактеріальна, протизапальна, репаративна) і місцевих методів (хірургічні обробки, дренування ран з використання негативного тиску) був використаний метод промивної вакуумної аспі-рації. Суть методу полягає у постійному або періодичному орошуванні антисептични-ми розчинами ранової порожнини вогнепальних ран і промивання губчатого фільтру системи вакуумної аспірації через додаткові дренажні труби, перетворюючи таким чином систему у приточно–відтічну. Оцінка результатів проводилась за клінічними та бактеріологічними даними.

Результати: у 94% пацієнтів основної групи через 3 і 6 діб лікування клінічно відмі-чалось очищення ран і поява грануляцій, зниження середнього рівня колонійутворюючих одиниць до 1∙102 в порівнянні з контрольною групою (1∙104) , що в цілому дозволило ско-ротити терміни лікування на 5±3 ліжкодні та зменшити кількість інфекційних ускладнень.

Висновки: запропонований метод промивної аспірації в комплексному лікування постраждалих з вогнепальними пораненнями нижніх кінцівок є патогенетично обґрун-тованим.

14

XXIV з’їзд хірургів України

Можливості реконструктивної мікрохірургії в лікуванні наслідків мінно–вибухових та вогнепальних поранень

С. П. Галич, О. В. Резніков, Я. П. Огородник, О. Ю. Дабіжа, О. А. ГиндичДУ «Національный інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова»

НАМН України

Вступ. За період військового конфлікту на сході нашої країни допомога пораненим з наслідками мінно–вибухових та вогнепальних пошкоджень стали викликом для спеціа-лістів багатьох хірургічних профілів. Однією із непростих задач є лікування обширних та складних дефектів тканин, що виникли в наслідок таких пошкоджень. В цьому випадку використання стандартних хірургічних методів не дає бажаного результату, а адекватне їх закриття можливе лише з застосуванням принципів та методів реконструктивної мікрохірургії та васкуляризованих складних комплексів тканин.

Матеріали та методи. За період з 2015 по 2018 рік в у відділенні мікросудинної, пластичної та відновлювальної хірургії ДУ «Національний інститут хірургії та тран-сплантології імені О.О. Шалімова» проліковано 65 бійців збройних сил, інших силових відомств та добровольчих батальйонів.

Мікрохірургічні методики, такі як переміщення та пересадка васкуляризованих клап-тів, застосовували для закриття дефектів тканин верхніх кінцівок у 28 хворих, нижніх кінцівок у 9, черевної стінки та промежини у 15, дефект тканин голови закривали у 1 хворого, дефекти інших локалізацій були ще у 12 хворих. Для закриття обширних дефек-тів тканин верхніх кінцівок найчастіше застосовували переміщення торакодорзального шкірно–м’язового клаптя, менші за площею дефекти закривали променевим клаптем, його перфорантним пропелерним варіантом та ліктьовим клаптями. Дефекти нижніх кінцівок закривали за допомогою клаптя прямого м’язу стегна, передньо–латерального клаптя стегна, сурального шкірно–м’язового та підошовного шкірно–фасціального клаптя. Для закриття дефектів черевної стінки та промежини найчастіше застосовували клапоть, що напружує широку фасцію стегна, клапоть прямого м’язу живота. У хворого зі складним дефектом тканин потиличної та тім’яної ділянок голови, для заміщення дефекту провели переміщення трапецієподібного клаптя спини.

Результати та їх обговорення. У післяопераційному періоді ускладнення спостері-гали у 47% хворих. До них віднесли гематоми, сероми та нагноєння післяопераційних ран, транзиторні порушення кровопостачання клаптів, часткові некрози клаптів та функціональні розлади донорських ділянок, рубцеву деформацію пошкоджених тканин. У жодному випадку реконструктивне лікування не ускладнилось тотальною втратою клаптя або кінцівки.

Висновки. Методом вибору, а іноді і єдиним методом хірургічного лікування наслід-ків мінно–вибухових та вогнепальних пошкоджень з утворенням обширних дефектів тканин є мікрохірургічне переміщення або пересадка васкуляризованих комплексів тканин. Основною причиною післяопераційних ускладнень є порушення кровопоста-чання оточуючих тканин та їх враження внаслідок контузії.

Бойові ушкодження та травми мирного часу

15

Лікувальна тактика при ускладненнях та наслідках бойової травми грудної клітки

В. Г. Гетьман, В. Є. Сафонов, К. В. Кравченко, М. Ю. Худа, Д. І. ДудлаКлініка торакальної хірургії Національного військового медичного клінічного центру

МО України

Вступ. Бойова травма грудної клітки призводить до суттєвих бойових втрат та ле-тальності. За даними літератури, частота поранень грудної клітки в загальній структурі бойової травми складає від 5 до 12 %. А летальність від 27% (у Першій світовій війні) до 10,5% до 14,3% в сучасних військових конфліктах. З набуттям досвіду надання медич-ної допомоги, покращенням системи евакуації важкопоранених, все більше пацієнтів з цієї категорії залишаються живими. І все частіше лікарям приходиться стикатися з ускладненнями та віддаленими наслідками вогнепальної травми

Мета роботи – аналіз та оптимізація тактики хірургічного лікування у віддаленому періоді після вогнепальних поранень органів грудної клітки.

Матеріали і методи дослідження. Наш досвід включає лікування 143 пацієнтів з вогнепальним торакальним пораненням. Всі поранені були чоловіками у віці від 19 до 57 років. Строки надходження на лікування після поранення становили від 2 діб до 6 місяців. На попередніх лікувальних етапах всім пацієнтам виконувалась первинна хірургічна обробка вогнепальних ран, 67 (46,8%) пацієнту виконано дренування однієї або обох плевральних порожнин, 23 (16,0%) – торакотомія з метою зупинки кровотечі та усунення травматичних внутрішньогрудних змін. У 84 (58,7%) пацієнтів виявлені сторонні тіла металевої щільності грудної клітки, з них у 45 (53,6%) поранених вони розміщались в грудній стінці, у 28 (33,3%) – в легеневій паренхімі та плевральній порож-нині, у 11 (13,1%) – в середостінні (в тому числі 5 – в стінці перикарду та перикардіальній порожнині, 2 – в стінці стравоходу). У 58 (40,6%) поранених виявлено вільне повітря або рідину в плевральних порожнинах (з них 8 поранених мали післятравматичний згорнутий гемоторакс, 3 – емпієму плеври). У 51 (35,7%) пацієнтів мали місце відкриті вогнепальні рани грудної стінки з різними за розмірами дефектами м’яких тканин та на різних стадіях загоєння. У 7 (4,9%) пацієнтів виявлено остеомієліт реберно–грудинного каркасу та відсутність консолідації вогнепальних переломів ребер. У 1 (0,7%) пацієнта мав місце стеноз проміжного бронху з ателектазом середньої та нижньої часток правої легені після його вогнепального поранення та незадовільного результату первинної ре-конструктивної операції з цього приводу. Нами виконано хірургічне лікування 92 (64,3%) пацієнтам: торакотомія, видалення сторонніх тіл – 19; відеоторакоскопія, видалення сторонніх тіл – 11; торакотомія, перикардіотомія, видалення сторонніх тіл – 3; торако-томія, медіастінотомія, видалення сторонніх тіл – 3; верхньо–серединна лапаротомія, діафрагмотомія, перикардіотомія, видалення сторонніх тіл – 1; торакотомія, резекція стенозу проміжного бронху – 1; хірургічна обробка вогнепальних ран (в тому числі з видаленням сторонніх та застосуванням VAC–терапії) – 69; резекція ребер, МОС – 6; дренування плевральної порожнини – 39. В двох випадках після перикардіотомії сто-ронні тіла виявити не вдалось, так як вони були розташовані в міокарді. З ускладнень відмічалось нагноєння післяопераційної рани у 7 (7,6%) пацієнтів, рецидив остеомієліту вогнепального перелому ребер у 1 (1,1%) пацієнта. Летальних випадків не було.

Обговорення результатів. Умовою успішного лікування ускладнень та наслідків вогнепальних поранень грудної клітки є, як можливо, точна доопераційна діагностика

16

XXIV з’їзд хірургів України

наявних патологічних змін. Застосовання фістулографій, ендоскопічних досліджень (ФБС, ФГДС), ультразвукових досліджень плевральних порожнин, м’яких тканин, ЕХОКГ, комп’ютерної томографії – обов’язкове. По–друге, тактика лікування повина бути активною з застосуванням всіх наявних сучасних можливостей: малоінвазивних відеоторакоскопічних втручань, магнитів для видалення інтраплевральних та розташо-ваних в м’яких тканинах уламків, VAC–терапії при наявності дефектів та інфікованих ран м’яких тканин, застосовування рентгендосліджень (ІОП) інтраопераційно при пошуку сторонніх тіл, а також залучення до операцій досвідчених фахівці з досвідом виконання реконструктивних втручань, судинних хірургів і навіть кардіохірургів. В четверте, об’є-ми операцій не повинні перебільшуватись. При бойовій торакальній травмі найбільш поширеним втручанням є дренування плевральної порожнини. А операції направлені на видалення сторонніх тіл повинні бути відстрочені і виконуватись, по можливості, з застосуванням малоінвазивних методик. При встановленні показань до операції, по-винні враховуватись не тільки розміри, а і локалізація, особливо, як що, стороннє тіло розташовано в перикарді чи міокарді, на стінці магістральних судин, трахеї, бронхів.

Висновки. Застосування сучасних методів лікування та обміркована активна хірур-гічна тактика при бойовій торакальній травмі дозволяє зменшити кількість ускладнень, прискорити процес одужання поранених, в зменшити інвалідізацію та повернути вій-ськовослужбовців до активного життя.

Лапароскопічні операції у постраждалих з поєднаною абдомінальною травмою

Ю. В. Грубнік, А. В. Плотніков, О. М. ЮзвакОдеській національний медичний університет. КУ МКЛ №11.

Центр поєднаної травми

Актуальність теми. Травми займають третє місце в світі серед причин смерті, а у людей молодого віку (до 40 років) займають перше місце в структурі летальності. В структурі травматизації доля поєднаної травми становить 30–70 %, а у структурі закритої поєднаної травми пошкодження органів черевної порожнини становлять 10,2–36,4 %.

Мета дослідження. Покращити результати хірургічного лікування постраждалих із закритою поєднаною абдомінальною травмою в залежності від тяжкості травми та сту-пеня пошкодження органів шляхом удосконалення діагностично–лікувальної тактики та застосування сучасних малоінвазивних операцій та методів гемостазу та реінфузії крові.

Матеріали та методи дослідження. Дані були отримані при лікуванні 822 постраж-далих у відділенні хірургії Одеської міської клінічної лікарні №11 у період з 2010 по 2016 роки. Із 822 постраждалих у 190 пацієнтів (23,1 %) було проведено тільки консервативне лікування, у 428 (52 %) постраждалих була виконана відеолапароскопія, і у 204 (24,8 %) пацієнтів відразу була проведена лапаротомна операція. 428 постраждалих, яким була проведена відеолапароскопія, в ході якої визначено вид і обсяг операції з викорис-танням розроблених модифікованих відеолапароскопічних методик. У постраждалих обсяг діагностичних заходів залежав від тяжкості загального стану хворого проводили діагностичні дослідження (лабораторні тести, УЗД, рентген), при необхідності хворим проводили КТ і МРТ.В залежності від тяжкості травми, що визначали за шкалами FTS, та ступеня пошкодження органів черевної порожнини OIS (класифікація AAST) у постраж-

Бойові ушкодження та травми мирного часу

17

далих із закритою поєднаною абдомінальною травмою виконувався диференційований підхід до обсягу операції та вибору методу оперативного втручання.

При гемоперитонеумі використовували апарат для реінфузії крові Cell Saver 5. Результати. Проведений аналіз 822 постраждалих дозволив визначити показання

і протипоказання до застосування відеолапароскопії при закритій поєднаній абдомі-нальній травмі. Установлено, що наявність гемоперитонеуму менш 200 мл дозволяє припускати відсутність значних ушкоджень органів черевної порожнини, і в 190 випадках це давало можливість продовжити динамічне спостереження за станом пацієнта при відсутності симптомів подразнення очеревини. Наявність гемоперитонеуму обсягом від 200 мл до 1500 мл з тенденцією до наростання було показанням для використання ендохірургічних методів діагностики та лікування. При наявності травми органів черев-ної порожнини 4 і більше ступеня пошкодження за шкалою OIS, травми порожнистих органів, ступеня тяжкості у 4–6 балів за шкалою FTS, а також гемоперитонеуму більш 1500 мл, була виконана екстрена лапаротомія. У 162 постраждалих нам вдалося успішно провести і закінчити операцію лапароскопічно.

Виновки. Розроблена схема діагностики та лікування хворих із поєднаною трав-мою дозволяє визначити ступінь пошкодження органів черевної порожнини і ступінь тяжкості постраждалих і на підставі шкал OIS і FTS визначити чіткі показання та про-типоказання до лапароскопічним операціям, що дало можливість після проведення лапароскопії в 35,0% випадків уникнути оперативного лікування, в 37,85% успішно виконати лапароскопічекіе операції. Методика застосування апарату для реінфузії крові дозволила проводити лапароскопічні втручання при гемоперитонеумі до 1500 мл.

Ізольовані, множінні та поєднанні поранення серцяС. О. Гур’єв, О. В. Воробей, О. В. Допіряк, В. М. Знахарчук, В. А. Кушнір

Державний заклад «Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України»

Мета роботи: Розробити обґрунтовану лікувально–діагностичну тактику при поєд-наних, множинних та ізольовані пораненнях серця.

Результати дослідження та їх обговорення. Дослідження ґрунтується на аналізі 372 випадків пораненнях серця у постраждалих, які проходили лікування у центрі політравми ДЗ «УНПЦ ЕМД та МК МОЗ України» на базі Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. встановлено, що ізольовані пошкодження серця (ІПС) зустрічаються у 45,7 % множинні пошкодження серця (МПС) у 43,01 %, поєднані пошкодження серця (ППС) у 11,29 %. Клініко–епідеміологічна структура поранень серця характеризується переважанням постраждалих чоловічої статі (91,94%) працездатного віку (75,11%), кримінальними діями (100%), за механізмом прямого удару (96,7%).. Клініко–нозологічна структура поранень серця характеризується майже рівнозначно ізольованими (45,7%) та поєднаними (43,01%), а також множинними (11,29%) пора-неннями. Поєднання поранень серця характеризуються пошкодженням лівої легені (25,0%), діафрагми (20,69%), печінки (16,38%), кишки (9,48%).. Клініко–анатомічна структура поранень серця вказує на те, що найчастіше пошкоджуються лівий (37,56%) та правий шлуночки (23,0%) серця, розмір рани міокарду має значні коливання, однак найчастіше 1,1–2,0 см (29,57%). Найчастіше поранення серця супроводжуються об’ємом

18

XXIV з’їзд хірургів України

гемоперикарду до 200 мл (68,81%) та гемотораксу до 1000 мл (75,8%)..Летальність внас-лідок поранень серця в цілому складає 19,89%, але залежить від клініко–нозологічної форми поранення. Так, при ізольованих пораненнях складає 8,24%, поєднаних – 25,0%, множинних – 47,62%. Також внаслідок поранення лівого шлуночка – 36,74%, правого шлуночка – 22,45%; найчастіше розмір рани 1,1–2,0 см (32,43%), об’єм гемоперикарду до 300 мл (86,49%), об’єм гемотораксу понад 1000 мл (60%).

При патогістологічному дослідженні встановлено, що при пораненнях серця роз-вивається некроз міокарду за характеристикою та розвитком аналогічний інфаркту міокарду судинного ґенезу. Безпосередніми причинами смерті у постраждалих з пора-ненням серця є масивна крововтрата – 62,16% випадків, гостра тампонада – 13,51% та поєднання гострої тампонади з масивною крововтратою – 18,92%, та залежить від етапу надання медичної допомоги. Так, на догоспітальному етапі причиною летальності в 90,33% випадків є крововтрата, в 4,84% – гостра тампонада, в 3,23% – поєднання гострої тампонади з масивною крововтратою. На госпітальному етапі масивна крововтрата – в 69,23% випадків, поєднання масивної крововтрати з гострою тампонадою – в 23,08%, гостра тампонада – у 7,69%. Отже, фактично постраждалі гинуть внаслідок масивної крововтрати, а в післяопераційному періоді фактично внаслідок інфаркту міокарду на фоні масивної крововтрати та гострих дистрофічних змін, що супроводжують ці явища.. Розроблений нами спосіб ушивання рани серця дозволяє у найкоротший термін зупини-ти кровотечу з рани міокарду та підвищити рівень герметичності при накладанні швів та дозволяє суттєво (до 5 хв.) скоротити термін остаточного гемостазу й оперативного втручання при збереженні рівня ефективності та адекватності.. Протокольна схема надання медичної допомоги постраждалим, що ґрунтується на органічному поєднанні клініко–організаційних та медико–технологічних заходів, дозволяє оптимізувати процес прийняття адекватного клініко–організаційного рішення та застосувати сучасні медичні технології оперативного лікування. Особливістю даної протокольної схеми є те, що після закінчення хірургічного етапу лікування, постраждалі продовжують лікування, що передбачене для інфаркту міокарду.. Впровадження розробленої протокольної схеми дозволило підвищити виживаємість постраждалих на 10 %

Стандартизованасистема оцінки тяжкості травми та стану постраждалого внаслідок сучасної мінно–вибухової травмиС. О. Гур’єв 1, Д. І. Кравцов1, А. В. Ордатій2

1Державний заклад «Український науково–практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України», Київ, Україна,

2Військово–медичний клінічний центр центрального регіону м. Вінниця, Україна

Вступ. Кількісна оцінка тяжкості пошкодження та стану постраждалого із комбіно-ваними пошкодженнями, до яких відносять вогнепальні, мінно–вибухові поранення, визначає як характер пошкоджень, так і їх клініко–анатомічну характеристику, обсяг пошкодження та реакцію організму на виникнення пошкодження, що маніфестується станом функціонування життєво–забезпечуючих систем організму.

Мета роботи Виявити клініко–анатомічну та клініко нозологічну структуру по-страждалих із мінно–вибуховими та вогнепальними пораненнями в умовах сучасних

Бойові ушкодження та травми мирного часу

19

бойових дій на прикладі проведення АТО на сході України. Визначити частоту та тяж-кість травматичного шоку у постраждалих із мінно–вибуховими та вогнепальними пораненнями, його залежність від локалізації та об’єму травматичних пошкоджень. Розробка оптимальної шкали оцінки тяжкості травми та стану постраждалого внаслідок сучасної мінно–вибухової травми.

Матеріали та методиВ порядку проведення дослідження нами було вивчено та під-дано аналізу 251 випадок мінно–вибухових та вогнепальних поранень, яким надавалась спеціалізована хірургічна допомога в умовах Артемівської (Бахмутської) ЦРЛ Донецької області за період січень – березень 2015 року в ході проведення АТО на сході України, під час проведення Дебальцевської операції. Аналіз даних проводився відповідно до критеріїв та вимог доказової медицини методами непараметричної статистики за до-помогою комп’ютерних технологій.

Результати та їх обговорення. На підстав аналізу даних та клініко–логичного спів-ставлення даних ССО було визначено недостатня ефективність існуючих ССО в умовах сучасних бойових дій. Для усунення недоліків, що зазначено нами було розроблено власну шкалу оцінки тяжкості травми та стану постраждалого, яка ґрунтується на принципі модифікації ССО Lindzau в модифікації Можаєва Г. О. та Малиша І. Р.. Як доведено досвідом застосування вказаної ССО при масових вибухових пошкодженнях внаслідок шахтних аварій вона має достній рівень ефективності, але нен враховує особливостей бойової травми , томув потребує доповнення та корегування. Тому власну шкалу ми доповнили особливостями сучасної мінно–вибухової травми, які були відмічені під час надання медичної допомоги, а саме:визначення розміру дефекту м’яких тканин;заміна поняття «колота рана» на «вогнепальна рана»;визначення наявності «пошкодження кісток»;ведення в шкалу критерію «травматична ампутація кінцівки» та «пошкодження магістрального судинного пучка». Введення в шкалу критерію «пошкодження живота із евентерацією» .В результаті нами була розроблена власна стандартизована система оцінки мінно–вибухової травми – шкала «ГКО». Згідно останньої під час обстежен-ня пораненого, діагностують ступінь тяжкості постраждалого та ймовірний прогноз травми від 1 до 30 балів та вище. Так, якщо загальна кількість б