Наша Галичина, №6 (липень, 2015)

Наша Галичина



Хто, як не ви Пільги по-новому Історії простих людейДепутатський мажор і діти

www.uhp.org.ua Наша сила в нас самих! № 6 серпень 2015

Нарешті! Перша місцева партія

Цього тижня львів’яни побачили на вулицях міста білборди із закликом «Будуємо Україну — починаємо з Гали-чини!». Це — перше знайомство з Укра-їнською Галицькою Партією. Зі слів активістів, дискусія про розміщення рекламних площин була довгою, адже на це треба немалі кошти. Та врешті вирішили, що варто заручитись під-тримкою місцевих підприємців і таки презентувати львів’янам нові політич-ні обличчя. Інакше — склад депутатів міської ради ризикує не змінитись.

Львів’яни на появу нової партії реагу-ють по-різному. Думка, з якою погоджу-ються всі: дорогу треба дати молодим.

«Вже дуже давно наші депута-ти не роблять нічого нового, нічого не впроваджують. Треба, щоб у міській владі було більше молодих, бо в них є на ту політику енергія. Тоді будуть в нас щось міняти, буде нам опора. Тепер люди вже не вірять депута-там, а більше вірять тим, хто прихо-

дить і щось робить», — пані Ганна, львів’янка з Сихова.

Основна відмінність Української Га-лицької Партії — це місцева партія, яка, перш за все, працює над локальними проблемами Львівщини, а не рветься одразу до київських трибун.

«Перш за все, треба розуміти, що депутат міської ради представляє ін-тереси тисяч людей, і тут, у місті — це не політика, а господарка. Треба бути готовим до важкої роботи. Але хто, як не ми — молоді та натхненні — маємо це робити?», — каже громадська ак-тивістка, член Української Галицької Партії Наталя Піпа.

«Ми покажемо, що в політиці також можна жити по-правді — говорити те, що думаєш і робити те, що обіцяв. Україна критично потребує прикладу, що продемонстрував би, як можна ке-рувати громадським майном, землею і фінансами без корупції. Ми це пока-жемо, і люди у всій Україні повірять у свою спроможність», — розповідає член-засновник Української Галиць-кої Партії Богдан Панкевич.

Українська Галицька Партія йде на вибори вперше. Нагадаємо, львів’я-ни обиратимуть нових депутатів до міської ради вже 25 жовтня.Вікторія Франчук

Новини

… «Партіям ми не віримо», «Ніхто нічого робити не хоче», «Все роблять лише для себе» – таке чуємо щодня у маршрутках, трамваях і тролейбусах. Чи буде щось змінюватися? Здається, не все так безнадійно.

Мирослав Мари-нович роздумує про зміни, іннова-ції та шлях молодістор.6

Скандальне розслідуван-ня тендеру на ремонт у будинку для дітей з особливими потребамистор.3

Юрист розкаже про те, які зміни чекають на пільговиків і на що варто звернути увагустор.3

Знайомство з обличчями Української Галицької Партії – хто вони, як жи-вуть і чого хочуть? стор.4—5

Наші депутати вже давно не роблять нічого нового

Майже 95% львів’янщиро вважають себе галичанами і пишаються цим

вважають, що ефективно вирішувати локальні проблеми області може лише місцева партія

А більш як

62.5%

Такі результати соціологічного дослі-дження опублікувала агенція «Фама». Дослідження проводилося методом «face to face» інтерв’ю. Загалом було опитано 1000 мешканців Львівської області, в тому числі 400 львів’ян, віком від 18 років.

А тим часом…

Знаємо про Шептицького все?

До 150-річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького Українська Галицька Партія оголосила інтерактивний конкурс (Не) Знаний Шептицький. Впродовж місяця на сторінці Української Галицької Партії у соціальній мережі «Фейсбук» корис-тувачам пропонували відповідати на 15 запитань про маловідомі факти з життя Митрополита Андрея. Питання відкривали для читачів постать Ми-трополита не лише як глави Церкви, а й знаного мецената, будівничого, філантропа. Українська Галицька Пар-тія за підсумками конкурсу визначи-ла 5 найактивніших користувачів, які давали правильні відповіді на запи-тання. Переможці отримають серти-фікати на покупку книг в одній з кни-гарень міста.

Вуличне знайомство з львів’янами!

На вулицях Львова з’явилися біл-борди Української Галицької Пар-тії. Багато хто з львів’ян таким чином вперше почув про нову політичну силу, яка вже активно працює на теренах Га-личини. Зі слів активістів, дискусія про розміщення рекламних площин була довгою, адже на це треба немалі кош-ти. Та врешті вирішили, що варто зару-читись підтримкою місцевих підпри-ємців і таки презентувати львів’янам нові політичні обличчя. Інакше — не знаючи про нових, львів’яни можуть знову проголосувати за старих полі-тиків. Тим часом Українська Галиць-ка Партія пропонує звернути увагу на свою команду — середовище активних громадських діячів, активістів Майда-ну, молодих та сучасних політиків, які бачать майбутнє країни по-іншому і го-тові боротися за зміни.

Вчимося, щоб бути ефек-тивними

Активісти Галицької партії вчаться бути добрими політиками. Фахівці Між-народного республіканського інституту в Україні провели спеціальні навчання для партійців. Мова йшла про роботу з громадськістю, особливості виборчого процесу, юридичні моменти. Усе це дуже важливо для партії, адже на вибори ко-манда йде вперше і їй досить складно змагатися з досвідченими гравцями по-літичного ринку, які вже роками бало-туються до місцевих рад. Проте партій-ці та експерти впевнені, що Українська Галицька Партія має всі шанси провести до місцевих рад активних людей, адже львів’яни дуже хочуть побачити нові об-личчя у політиці. Міжнародний респу-бліканський інститут вибрав Українську Галицьку Партію як нову перспективну політичну силу, яка розвивається і вже зараз стає дієвою крайовою партією.

Стаємо ще ближчими Активні львів’яни хочуть знати про

партії більше. Тож Українська Галицька Партія запрошує усіх зацікавлених позна-йомитися з особливостями своєї ідеоло-гії, з командою, діяльністю та новинами партії. Усе це можна дізнатися на сайті: http://www.uhp.org.ua/. Також багато ці-кавого є на нашій сторінці «Українська Галицька Партія» у мережі «Фейсбук». Нагадаємо, що Українська Галицька Пар-тія вперше братиме участь у місцевих виборах і дуже потребує підтримки не-байдужих львів’ян, які переконані, що до влади мають прийти нові люди, а місцеві проблеми має вирішувати місцева партія.

Сильна Галичина






Активні, амбітні, успіш-ні, поки що неполітики, але завтра вони можуть карди-нально змінити ситуацію у місцевій владі і нарешті зла-мати старі схеми новим, не-заангажованим мисленням.

Вперше на місцеві вибори до влади йдуть громадські активісти, учасники Револю-ції гідності, молоді спеціаліс-ти, які досі тихо робили свою роботу, а сьогодні кожен з них за плечима має вже чи-малий професійний досвід.

Успіхи кожного з них різ-ні: у боротьбі з корупцією, у захисті прав інвалідів, чи покращенні інфраструктури міста. Українська Галиць-

ка Партія вперше зібрала команду молодих профе-сійних львів’ян, які вміють працювати якісно, чесно і на результат. Чому львів’яни мають підтримати нових лю-дей? Просто всі вже втомили-ся бачити старі обличчя, які найкраще реалізовують себе лише у популізмі на відомих телешоу. А тим часом зміни в країні не відбуваються так швидко, як очікували ми піс-ля пережитого на Майдані.

Революція гідності дала можливість «завантажити» в країну нове мислення, нову політичну культуру, нових чесних політиків. Проте досі ми цього, на жаль, не побачи-ли, тому місцеві вибори — це шанс, що зміни почнуться з кожного з нас, і ми самі буде-мо рушійною силою цих змін.

Майже усі члени Україн-ської Галицької Партії — ак-тивісти Майдану, а сьогодні і волонтери, які допомагають АТО. Жодна політична сила в Україні за роки незалеж-ності не відстоювала інте-реси власне галичан. Тут, в Галичині, створювалися по-літичні партії, проекти, але усі з амбіцією на Київ. Так виглядає, що навести лад у себе вдома, в Галичині, під пильним оком сусідів — важ-че, аніж говорити про це з трибуни Верховної Ради.

Молоді люди, які стали основою Революції гідності,

віддали найцінніше у бороть-бі зі злочинним режимом Януковича, сьогодні знову опинилися на манівцях по-літики. Ідеали Майдану, а це системні зміни, докорінні реформи, люстрація, євроін-теграція, так і залишаються досі нереалізованими. Укра-

їнська Галицька Партія зібра-ла команду молодих амбіт-них галичан, які вже багато зробили для розвитку краю та України в цілому. Хто ж ці молоді люди? Чи дозволимо ми відкинути їх? Чи знову виберемо старих політиків? Вікторія Рудкевич

Про нас

Беруть і роблять! В галицьку політику мусять прийти нові люди

Галичина має глибокі корені політичної куль-тури, яка свого часу дала поштовх для розвитку усієї країни. Перша політична партія зародилася саме в Гали-чині ще у 19 столітті. Рушійною силою змін тоді, як і сьогодні, була активна галицька молодь.

Так виглядає, що навести лад у себе вдома, в Галичині, під пильним оком сусідів — важче, аніж говорити про це з трибуни Верховної Ради

Жодна політична сила в Україні за роки незалежності не відстоювала інтереси власне галичан

Андрій Жупник, голо-ва Львівської міської організації Української Галицької Партії, герой Майдану, учасник бойових дій, громад-ський активіст, фахі-вець ІT-галузі.

Він не оминув жодної політичної акції та рево-люції у цій країні. Завжди на передовій в епіцентрі подій. Під час Революції гідності очолив оборону останньої барикади перед Беркутом, 18 лютого по-страждав від вибуху грана-ти на вулиці Інститутській. Андрій певен: в країні треба якнайшвидше провести ре-форми. Бідність, соціальна нерівність, корупція — це те, що не можна подолати зі зброєю в руках, але тіль-ки наполегливою працею та інтелектом.

Мирослав Сімка, за-ступник голови міської організації Української Галицької Партії, голо-ва громадської ініціа-тиви «Тендер та Зло-чин», волонтер АТО.

Окрім основної робо-ти, Мирослав бореться з корупцією у сфері держав-них закупівель. Йому вже вдалося зупинити махінації на державних підприєм-ствах на мільйони гривень, а за цими фактами порушені кримінальні справи. Мирос-лав моніторить «фінансо-ву чистоту» чиновників вже у трьох областях Західної України. А крім цієї «тихої» боротьби, допомагає укра-їнській армії. Разом з друзя-ми вони закупили перший безпілотник, який дав змогу українським військовим ба-чити територію противника до найменших дрібниць.

Наталія Піпа, заступ-ник голови Львів-ської міської орга-нізації Української Галицької Партії, гро-мадська активістка, голова ініціативної групи «За Кращий Сихів»

Наталка зупинила неза-конну забудову на Сихові, створила ініціативну гру-пу мешканців, громадську організацію «За Кращий Сихів» і розбудовує «Сквер Гідності», де буде місце відпочинку для усіх. У пла-нах Наталки відродити усе історичне зелене кільце Сихова. Наталя вірить: ве-ликі справи починають зі щоденних, маленьких, але наполегливих кроків. Від-повідальність за долю міста кожен має брати на себе.

Богдан Шкорбот, член Української Галиць-кої Партії, співза-сновник громадсько-го об’єднання «Вільні люди»

Богдан — стипендіат Варшавського університе-ту, але успішне навчання за кордоном не стало при-чиною думати тільки про власний успіх і забути про розвиток рідної країни. У Львові Богдан організу-вав для молоді соціальну платформу «Вільний про-стір». Хлопець розповів, що саме ідеї, якими на-дихнулась молодь на Єв-ромайдані і стали поштов-хом до створення такої платформи. Тут креативна молодь робить свої перші творчі кроки. Це старт для майбутніх митців, музи-кантів, письменників.

Віталій Ляска, член Української Галиць-кої Партії, кандидат історичних наук, науковий керівник проекту «Локальна історія»

Віталій «шукає історич-ну правду» в буквальному значенні цього слова, адже в мандрах по регіонах він розшукує старожилів — живих очевидців тих часів, які давно стали минулим. Таким чином, він намага-ється відновити правдиве історичне обличчя галиць-ких містечок та сіл. Проект «Локальна історія» не об-межується лише історією, а несе в собі також і про-світницьку місію, оскільки нагальне завдання на сьо-годні — аби населення села чи міста відчуло себе міц-ною громадою і усвідоми-ло своє коріння.







З 1 липня 2015 року змінено порядок надання пільг окре-мим категоріям громадян, зо-крема в частині обов’язкового урахування середньомісячно-го сукупного доходу сім’ї. Такі зміни запроваджено Зако-ном України від 28.12.2014 р. № 76-VIII та постановою Ка-бінету Міністрів України від 04.06.2015 р. № 389.

Мова йде про отримання пільг з оплати послуг за ко-ристування житлом (квартир-на плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (центра-лізоване постачання холодної і гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, ви-везення побутових відходів), придбання палива і скрапле-ного газу, а також послуги зі встановлення і користування стаціонарними телефонами.

Зазначені нововведення поширюються на такі катего-рії пільговиків:• звільнені із служби за ві-ком, хворобою або вислугою

років працівники міліції, особи начальницького скла-ду податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконав-чої служби; діти (до досягнен-ня повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, ря-дового і начальницького скла-ду кримінально-виконавчої служби, загиблих або помер-лих у зв’язку з виконанням службових обов’язків, непра-цездатні члени сімей, які пе-ребували на їх утриманні;• особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесені до ка-тегорії 3; дружини (чоловіки) та опікуни (на час опікунства) дітей померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорно-бильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою; сім’ї, які мають дитину-інваліда, інвалідність якої пов’язана з наслідками Чорнобильської катастрофи;• учасники війни; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдови (вдівці) та батьки померлих осіб, які мають особливі за-слуги перед Батьківщиною;

• особи, які мають особливі трудові заслуги перед Бать-ківщиною; вдови (вдівці) та батьки померлих осіб, які мають особливі трудові за-слуги перед Батьківщиною;• пенсіонери, які раніше працювали у сфері захисту рослин, у бібліотеках, в дер-жавних та комунальних за-кладах культури, закладах освіти сфери культури, педа-гогічними, медичними і фар-мацевтичними працівниками у сільській місцевості та сели-щах міського типу і прожива-ють у них;• багатодітні сім’ї, дитя-чі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, в яких не менше року проживають троє або більше дітей;• батьки та члени сімей осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які загинули (помер-ли) або зникли безвісти під час виконання службових обов’язків; особи, звільнені із служби цивільного захисту за віком, через хворобу або за вислугою років та які ста-ли інвалідами під час вико-нання службових обов’язків.• Вказана пільга надається, якщо середньомісячний су-купний дохід сім’ї пільговика

в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величину дохо-ду, який дає право на подат-кову соціальну пільгу (у 2015 році це 1710 грн.)

Для працездатних осіб, у яких відсутні доходи (крім осіб, які навчаються за денною формою навчання у загально-освітніх, вищих навчальних закладах, осіб, призваних на строкову військову служ-бу), та фізичних осіб — під-приємців платників єдиного податку 1 групи до сукупного доходу сім`ї за кожний місяць враховується дохід на рівні прожиткового мінімуму (до 01.12.2015—1218 грн.), для ФОП — 2 групи платника ЄП — 2436 грн., для ФОП — 3 групи платника ЄП — 3654 грн.

Для призначення пільги пільговику потрібно подати до органу соціального захи-сту населення декларацію про доходи сім’ї пільговика, а та-кож довідки про доходи свої та членів сім’ї (крім довідок про розмір пенсії та соціальної допомоги) за попередні шість місяців, або документи, що підтверджують відсутність до-ходів за такий період. Пільго-викам та членам їх сімей, які отримують пенсії подавати документи не потрібно, інфор-мацію щодо їхніх доходів по-

дає Пенсійний фонд України.Органи соціального за-

хисту населення до вересня 2015 року визначатиме серед-ньомісячний сукупний дохід сім’ї пільговика в розрахунку на одну особу шляхом ділен-ня загальної суми грошо-вих доходів сім’ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім’ї.

У разі, коли середньомі-сячний дохід сім’ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, структур-ний підрозділ з питань соці-ального захисту населення письмово інформує пільгови-ків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житло-вою субсидією.

Пільговик має право на от-римання пільг протягом ше-сти місяців з місяця визна-чення відповідного права, а у разі визначення права у липні — вересні 2015 р., про-тягом шести місяців, почина-ючи з 1 липня 2015 року.

Надання пільг припиня-ється, якщо пільговиком при-ховано або навмисно подано недостовірні дані про доходи будь-кого із членів сім’ї піль-говика, що вплинуло на ви-значення права на пільги.

Пільги по-новому

Побратиму Шухевича виповниться 90 років

Децентралізація

Андрій Кавчук,юрист

До сім’ї пільговика належать:

• дружина (чоловік); • неповнолітні діти (до 18 років); • неодружені повнолітні діти, визнані інвалідами з

дитинства I та II групи або інвалідами I групи; • непрацездатні батьки; • особа, яка перебуває під опікою або піклуванням

пільговика та проживає разом з ним.

До сукупного доходу сім’ї пільговика включають нараховані:

• пенсія;• заробітна плата;• грошове забезпечення;• стипендія;• соціальна допомога (крім допомоги при народжен-

ні/усиновленні дитини, на поховання, які випла-чується одноразово або допомоги, яка надається за рішеннями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, організацій);

• доходи від підприємницької діяльності.

Право на пільги (наприклад сім`ї із 4 людей, двоє дітей): дохід чоловіка + дружини*6/6 + інші доходи/виплати = середньомісячний дохідсередньомісячний дохід / 4 особи = дохід на одного члена сім`їдохід на одного члена сім`ї / 1218 грн. = більше 1 (пільга не надається), менше 1 пільга надається

Герої серед нас

Особистий охоронець Романа Шухевича, визначний діяч ОУН та людина, що пережила жахи вій-ськових концтаборів Любомир По-люга цього тижня відзначатиме своє 90-річчя. Корінний львів’янин, щи-рий патріот України та жива легенда визвольного руху народився 9 серп-ня 1925 року.

Здобув початкову освіту у Львові, згодом продовжив навчання у Львів-ській державній академічній гімна-зії. З 1942 року — член Юнацтва ОУН. У 1943 році Любомир Полюга вступив до Львівського Медінституту, а че-рез рік він вже організував одну із «зв’язкових хат» генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича, в помешкан-ні на вулиці Курковій, 40 (тепер вул. М. Лисенка).

У ніч з 20 на 21 грудня 1946 року радянські каральні органи влашту-

вали засідку на Любомира у нього вдома, однак йому вдалося втекти. Вже наприкінці 1946 року він орга-нізовував конспіративну хату у селі Дашава на Стрийщині та став особи-стим охоронцем Романа Шухевича. З 1947 року перебував у підпіллі. 23 ве-ресня 1947 році був тяжко поранений та затриманий КДБ. Протягом 18 мі-сяців перебував під слідством у тюр-мах Рогатина, Станіслава (тепер Івано-Франківськ), Києва та Львова. Покарання відбував у таборі ГУЛА-Гу в Інті (республіка Комі) аж до 19 грудня 1955 року. Вже на свободі, у 1957-му, завершив медичну освіту в Семипалатинському Медінституті у Казахстані. З 2001 року і дотепер мешкає у м. Львові.

Любомир Полюга був очевидцем усіх найстрашніших подій війни та реабілітації повоєнного Львова.

Саме його спогади лягли в основу фільму «Хроніка Української Пов-станської Армії 1942—1945».

«Я пішов відразу до міста поди-витись. Кажуть, що «Бригідки» го-рять. «Бригідки» — це тюрма. Всюди в місті чути запах згарищ, догоряють доми, деякі дотлівають після бом-бардування. Я пішов на Городоцьку під «Бригідки». Там побачив — вона справді горіла, горіла з в’язнями. Жахлива картина, страшна. Цей смо-рід, сморід від згарища. Після цього я пішов відразу на Лонцького. Там картина ще жахливіша. На подвір’ї безліч в’язнів помордованих, за-кривавлених, безліч людей … крик, лемент, зойк. Картина вражаюча, картина страшна, картину можна було тільки побачити — розказати її не можна, не можна передати слова-ми», — згадує Любомир Полюга







З корупцією треба боротись щодня

Щоб мамам руки не тремтіли...

Наші люди

Наші люди

Декілька років тому українців вра-зив… Він не вірив, що людина з вули-ці може потрапити у міську раду без хабарів і домовленостей. Він не вірив, що молодій людині можуть довірити розглядати справи із мільйонними кошторисами. Він не вірив, що чино-вники можуть працювати і не красти. Проте своїм прикладом він довів — усе це можливо.

Сьогодні Мирослав Сімка — екс-перт з державних закупівель. А поча-лось все з роботи у Львівській міській раді, коли у 2007 році молодий хло-пець став першим, хто очолив новий підрозділ з державних закупівель. Це виявилося не лише новим досвідом для Мирослава, а й для усього Льво-ва. Він фактично з нуля збудував чітку та зрозумілу систему, за якою школи, садочки, лікарні та комунальні під-приємства здійснювали замовлення послуг та робіт. Це допомогло ефек-тивно використовувати кошти місь-кого бюджету і уникнути зловживань.

Після 5 років роботи у місцевому самоврядуванні, він пішов у іншу сфе-ру — консультував бізнес, а потім пра-цював в Києві у міністерстві. Восени 2013 року Мирослав змінив офіс мініс-терства на Майдан. Після переломних моментів для України, Мирослав зро-зумів, що варто повертатись до рідно-го Львова, бо країну треба будувати там, де ти живеш і тими справами, які ти вмієш робити найкраще.

Тепер Мирослав Сімка очолює вели-кий антикорупційний проект «Тендер і злочин», що має на меті викоріни-ти корупцію з державних закупівель. Схема проекту така: експерти аналізу-ють, як проводились державні торги, і, знаходячи порушення, скеровують інформацію до правоохоронних орга-нів, які в свою чергу реагують на по-рушників — накладають штрафи, від-кривають кримінальні провадження. Таким чином лише за один рік завдя-ки проекту Мирослава Сімки «Тендер і злочин» вдалось не дати не вкрасти з бюджету кілька мільйонів гривень.

Проте суть роботи Мирослава не лише виявити порушення та імена порушників. Разом зі своєю командою він ставить ціль сформувати систему прозорих торгів, впровадити європей-ські практики державних закупівель. «Краще працювати з передумовами корупції, а не з її наслідками», — гово-рить Мирослав.

Приклад Мирослава показує, що громадянське суспільство чинить спротив не тільки корупції, а всій ста-рій системі, яка сформувалась в країні.

Аби бути успішним у житті, Ми-рослав вважає, варто дотримуватись трьох речей: вміти слухати, не боя-тись змін та оточувати себе позитив-ними людьми. Його натхнення — це його сім’я: дружина Мар’яна та дві ма-ленькі донечки — Квітослава та Ярос-лава. Заради їхнього доброго майбут-

нього Мирослав готовий брати на себе відповідальність та щодня малими кроками змінювати політику.

… Коли Мирослав стане депутатом, багатьом полі-тикам це не сподобається. Адже він точно знає, звідки береться корупція і знає, як з нею ефективно боротися. Він не буде мовчати, а буде голосно говорити про це і розслідувати всі факти. Нам не треба чекати на Київ, нам треба боротися зі схемами тут і тепер. І зараз все залежить лише від нашої готовності повірити новим людям.

«У той самий день мами з дітьми вже ці стовпи витягнули, і відтоді поча-лася наша боротьба за порятунок цьо-го скверу, яка тривала більше року. Ми назвали його «Сквер Гідності», бо це — наша відповідь на свавілля та корупцію, які продовжують отруювати наше жит-тя, навіть після Майдану», — розповідає активістка, а віднедавна член Україн-ської Галицької Партії Наталя Піпа.

Разом з іншими активними сихівча-нами Наталя таки зупинила незаконне будівництво у зеленій зоні. Вона вря-чувала сквер і заснувала громадський рух «Кращий Сихів». Тепер команда працює над ідеєю «Скверу Гідності», де

буде місце відпочинку для усіх. Наталя вірить: великі справи починаються зі щоденних, маленьких, але наполегли-вих кроків. Відповідальність за долю міста кожен має брати на себе.

Наталя Піпа народилася у Льво-ві, її батько — із галицької родини, а мама — з родини українців зі Сходу. Тому Наталка чудово розуміє і мента-літет галичан, і особливості мислення східняків. Життєве гасло цієї жінки: вдосконалюватися, не бути байдужим та брати ініціативу на себе за малі та великі справи. Її історія успіху роз-почалася з маленької, але значної пе-ремоги на Сихові. Ця перемога далася складно і боротьба із забудовниками була ризикованою та тривалою. Проте команда Наталі вже вірить у свій но-вий проект — «Сквер Гідності».

Окрім громадської діяльності, На-таля живе й звичайним життям. Ра-зом з чоловіком вони виховують чу-дового синочка. Наталя має ще одну почесну місію — вона працює у реабілі-таційному центрі для дітей та молоді з особливими потребами «Джерело». Досвід, який вона отримала там, вва-жає неоціненним в житті. Свою турбо-ту про «особливих львів’ян» вона про-ектує і на щоденну громадську роботу.

«Це дуже важливе завдання — зроби-ти місто не лише красивим і сучасним, а й, в першу чергу, гуманним та соці-альним. Цього я навчилася, працюючи в «Джерелі». Робота тут — це найпри-ємніше середовище для мене. Тут все щиро, по-справжньому… В «Джерелі» не плачуть над своїми проблемами, там їх вирішують», — розповідає Наталя.

Мирослав Сімка, 30 років, експерт з держав-них закупівель,керівник антикорупційного проекту «Тендер і злочин»член Української Галицької Партії

Наталя Піпа, 31 рік, львів’янка, громадська активістка, засновник гро-мадської організації «Кра-щий Сихів», член Української Галицької партії

...Коли з вікна своєї квартири на Сихові вона побачила, як у зеленому сквері забивають бетонні стовпці, їй затряслися руки. Де будуть гуляти мами з дітьми? Де будуть відпочивати пенсіонери? Чому хочуть зни-щити єдиний зелений куточок біля їхніх будинків? Розумію-чи, що чекати не можна, вона зібрала інших мам зі свого району і почала війну з неза-конною забудовою скверу.

...Саме такі люди, щирі і справжні, які хочуть діяти, а не чекати, по-трібні нам зараз. Люди, які хочуть вирішувати проблеми, а не лише говорити про них. Люди, які хочуть творити можливості не лише для себе, а й для інших. Люди, які не бояться боротися з корупцією та різними схемами. Саме такі люди повинні прийти до влади. Вони не дадуть забудовувати сквери, не дадуть знищувати майданчики, не дадуть красти те, що належить людям. Просто тому, що їм це на-справді болить... Просто тому, що їм по-справжньому тремтять руки від несправедливості...










Жінка, яка змінює місто

Повернувся, щоб будувати країну

Наші люди

Наші люди

… Молода мама, науковець, спортс-менка, активістка. Колись таких дуже цінували… А тепер такі потрібні ще більше! Їхня енергія, мотивація, ба-жання змінити світ на краще дуже потрібні у політиці. Але чи захочуть вони віддати свій час, нерви та енер-гію на боротьбу із системою?

Коли у одинадцять років Юлія Гвоз-дович вступила у Пласт, вона не на-зивала це громадською діяльністю. Юля прийшла туди, аби якось корис-но та цікаво проводити час. Пластова школа тільки загартувала її характер. Вона вихована бути активною та по-стійно перебуває у русі. Навіть тепер, коли вона знаходиться у декретній відпустці і виховує дворічного синочка, Юля активно займається громадською роботою. Разом з іншими молодими мамами Львова вона створила громад-ську ініціативу «Львів, дружній до ді-тей та сімей». Це світова концепція розвитку міст, що звертає увагу на ком-форт для дітей, вагітних жінок, сімей у місті за стандартами, які є в Європі.

Завдяки їхній ініціативі у Львові відбулося вперше громадське обго-ворення безпеки та зміни концепції встановлення дитячих майданчиків європейського класу у Львові. Мами звертають особливу увагу на вклю-чення у громадські простори можли-вості для комфортного перебування і вагітних жінок, і дітей з особливими потребами. Незабаром будуть втілені і

інші проекти цієї ініціативи.Про політику Юля не задумувалась.

Але після 20 лютого, коли на Май-дані вбили багато невинних людей, вона чітко налаштувалась — потрібні зміни. «Тоді найбільше лунало в го-лові «Ніколи знову. Ніколи знову це не може повторитись. Потрібно кож-ному робити щось, щоб змінити жит-тя у країні», — говорить Юля.

Юля розуміє, що систему влади можна змінювати сто разів, але все за-лежить, насамперед, від людей. Отже, або самій треба йти у політіку, або під-тримувати інших гідних людей. І ці люди обов’язково мають бути професі-оналами. Юлія навчалась на спеціаль-них програмах для місцевих політиків, здобула відповідні навики, потрібні міс-цевому депутату, вона є випускницею програми Благодійного фонду Б. Гав-рилишина «Молодь змінить Україну». Юля знає, що така праця потребує бага-то зусиль, і готова працювати.

… Молодим хлопцем він поїхав пра-цювати на чужину і пробув там довгих 5 років. Його чекала тяжка праця, да-леко від дому, від рідних і близьких. Але він розумів, щоб придбати влас-не житло, заробітки — чи не єдиний шанс для мільйонів українців. Держа-ва ні тоді, ні зараз не давала можливо-сті молодій людині працювати і мати достойну оплату. Проте пройшов час і в один момент він відчув, що не може більше жити на чужині. Мусить повер-нутися, щоб змінювати Україну. Му-сить зробити так, щоб молоді не люди більше не їхали за тисячі кілометрів від дому за кращою долею…

Цей молодий чоловік — Тарас Чо-лій, тепер він вже справжній львів’я-нин, хоча народився у селі Кореличі Перемишлянського району Львівської області. Тарасу 37 років, за освітою він журналіст, закінчив Львівський націо-нальний університет ім. Івана Франка.

Сьогодні він є головою Львівської обласної організації Української Га-лицької Партії, директором музею «Територія терору», громадським ді-ячем. Також Тарас заснував унікаль-ний проект — «Локальна історія», у якому група науковців разом з гро-мадою відкривають історію галиць-ких сіл. Також у Тараса є неймовір-не захоплення, яке стало переросло у професійну справу — він є продю-сером документальних фільмів «Зо-лотий вересень. Хроніка Галичини 1939—1941», «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919—1939». Ра-зом з дружиною Софією він виховує сина Олексу.

У час Революції Гідності Тарас як ак-тивний учасник Євромайдану зазнав пе-реслідування від тодішньої влади. Тому вважає, що зло не можна толерувати ні за яких обставин. Навіть найменше зло. «Якщо побачив несправедливість, якщо відчуваєш, що щось робиться не так, по-трібно реагувати і намагатись змінити ситуацію», — каже Тарас Чолій.

Тарас розуміє, що кожна людина в житті має зробити максимум мож-ливого, щоб змінити життя на краще, але не лише для себе, а для людей, які є навколо. Разом з командою Української Галицької Партії працює над тим, щоб змінити Україну з корумпованої країни в розвинену європейську державу. Від-повідно він пропонує змінити «укра-їнський політикум», що зараз пред-ставляє собою закритий клуб, у який впродовж останніх двох десятиліть не потрапляли нові політики. Туди при-ходили переважно «люди системи». Увесь цей час молоді люди, громадські активісти, залишалися осторонь, бо їх у політику просто ніхто не пускав.

Юля Гвоздович,27 років, молода мама.кандидат економічних наук,активістка ініціативи «Львів, дружній до сімей і дітей»,учасниця «Пласту», член Української Га-лицької Партії

Тарас Чолій,37 років, львів’янин, директор музею «Тери-торія терору», продюсер фільмів «Золотий вересень», «Срібна земля»,голова обласної організації Української Галицької партії

Зло не можна толерувати ні за яких обставин. Навіть найменше зло

«Я не хочу, щоб мої батьки та мій син жили у такій державі. Я буду робити все, що від мене залежить, щоб змінити цю ситуацію», — каже молода жінка, яка вже незабаром може прийти до влади. Коли так ста-неться, ми зможемо бути бути спокійні: місто справді стане дружнім до сімей та дітей. У владі буде людина, яка завжди на зв’язку, яка завжди відгукується на цікаві ініціативи, яка зможе показати приклад іншої політики — дієвої, щирої та відкритої для всіх!

… Він часто згадує роки, проведені на чужині… А міль-йони українців і досі тяжко працюють «по закордо-нах». Тарас йде в політику, або зробити усе можливе, щоб українці працювали в Україні. Разом з однодум-цями він хоче побудувати країну, яка поверне мате-рів до дітей. Країну, яка поверне чоловіків до дружин. Країну, яка нарешті стане відкритою для українців.






Наша ГаличинаХто, як не виУ своїй історії Україна до-

бре пізнала, що таке поразки, але, схоже, так і не навчи-лася розуміти їхнього сенсу. Замість шукати глибинних причин шукаємо ворогів — благо, їх завжди довкола достатньо. Задаємо хибні питання, а тому щоразу от-римуємо хибні відповіді.

Потрібне свіже бачення, або те, що сучасною мовою називається «інноваційний підхід». Як у давньокиївських казках: поки ти стинаєш змі-єві голови, доти програєш. А виграєш лише тоді, коли знайдеш під дубом скринь-ку, а в ній — голку, захова-ну в яйці; а в ній — Кощеєву смерть. Наші казки просто сповнені отими інноваційни-ми підказками: не дій рутин-но; шукай не там, де шукаєш традиційно. Так наші предки передавали своїм нащадкам загадкову формулу нашого успіху.

Це означає вміння поба-чити за своїми поразками приховані шанси. Вміння по-бачити свої життєві фатуми в іншому світлі, коли вони можуть засяяти багатообі-цяючими можливостями. Бо Бог не карає народи, даючи їм ті чи ті риси. Вони всі ма-ють високий сенс у Господ-ньому задумі. Треба тільки розпізнати, які саме.

Приклад — наші регіо-нальні відмінності. В Украї-ні стоїть мільйонноголосий «плач Ярославни», що ці від-мінності — наша «кара єги-петська». Відтак і намагаємо-ся один одного уніфікувати: то спершу Галичина мріяла, що їй вдасться «розбудити Велику Україну», то недавно

Янукович заповзявся зробити так, щоб «усе було Донбас». Проте «гомогенна» Україна, підстрижена під одне лека-ло, — це і є хибна відповідь на хибне запитання. Бо епоха гомогенних народів таки ми-нула, і в нинішньому світі діє «ефект Медічі», коли на пе-ретині різних субідентично-стей стає можливим творчий спалах. Так перспективною стає «єдність у багатома-нітті». Україна якраз і є та-ким природним Перетином, а тому вимолюваний нами національний успіх просто закладений в нас самим Бо-гом! Треба тільки довіритись цій природі й виконати місію, закладену в наш національ-ний «геном».

Але не чекайте, що це зро-блять люди мого покоління. Наші старечі шафи забиті лю-бими нашому серцю скелета-ми. Надія лише на тих, хто цього зробити ще не встиг.

Назву ще одну проблему, яка потребує інноваційного підходу: українська схиль-ність до отаманщини. Оте знамените: «Де два українці, там три гетьмани». Одвіч-на карма України. Чи є тут якийсь вихід?

У час Майдану Ярослав Грицак розподілив українські еліти приблизно так: коман-да Януковича — еліта поза-вчорашнього дня, тодішня опозиція (нинішня влада) — еліта вчорашнього дня, ак-тивісти Майдану — «тісто», з якого виросте еліта май-бутнього. Так мусило стати-ся, що після Майдану влада перейшла в руки вчорашніх, бо протестний рух (Майдан як такий) не був політично структурований. Але не тіль-ки тому, що цьому страшенно впирались «учорашні». Сам Майдан був дуже мережевий. Він складався з куренів чи з загонів, які діяли автономно й терпіти не могли претензій на чиєсь одноосібне лідер-ство.

Здавалося б, типово укра-їнська ситуація: отаманщина не дозволила консолідувати протестний рух й організувати його у вигляді такої собі укра-їнської «Солідарності». Проте виявилося, що це — світова за-кономірність сьогодення. Мо-лоді протестні рухи, як-от: рух «Ок’юпай» у США, «парасоль-ковий» рух у Гонконзі, масові протести у Єгипті — всюди учасники тих рухів не хотіли єдиного «імперіального» ке-рівництва. Їхній вибір — за ме-режевістю лідерства. Отже наша «отаманщина» увійшла в своєрідний резонанс зі світо-вими процесами.

Що ж, можна тішитися з цього приводу, але від цього не легше. Бо модернізацій-ний потенціал України так і залишається не увиразне-ним на політичному рівні. Чи можна цьому якось зара-дити?

Що ж, можна лишити все, як є. «То-ся-зробить». Не вперше і не востаннє. Ще можна присилувати молодь увійти в «імперіальні» партії. Правда, наслідки цього ми вже бачимо по нинішній Раді: молоде майданне «вино» влилося в старі «міхи», але не стало ферментом змін. Ми все ще шукаємо архімедову

«точку опори», з допомогою якої можна було б переверну-ти стару систему.

Щоб це сталося, треба усві-домити, що владний Олімп — це лише квінтесенція того, що булькає внизу. Хочете змін — починайте з себе. Потрібен моральний імпульс, треба справді зрости у гідності, тре-ба розсердитися на себе, що дозволяєш негідникам поми-кати тобою, але при цьому ха-патися не за меч, а за розум…

Не бійтеся, що вас поки що мало. Як сказав недавно у Ґн-єзно чеський професор Томаш Галік, «все нове і творче вихо-дить із очевидної меншості». Насправді потрібно зовсім

небагато: зібрати «критич-ну масу» тих пасіонаріїв, які спроможні будуть піднятися понад інстинктами самозбе-реження та користі й через цю особисту жертву привне-сти в суспільство нові, тобто моральні правила співжиття.

Цей шлях до того ж дуже релігійний: так Ісус, одвер-нувшись від владних олім-пів, збирав довкола Себе в соціальних низах «народ-жених вдруге» й доручав їм утверджувати Царство Боже на землі. І те, що спершу ви-глядало абсурдним і прире-ченим на цілковиту поразку, стало чи не найуспішнішим «бізнес-проектом» за всю іс-торію людства.

Ось чому справжні зміни в суспільстві починаються з духовної трансформації лю-дей. Можна запозичити чудо-ві моделі парламентаризму й демократії, але якщо люди в цій державі деградують ду-ховно — ті моделі не спрацю-ють. Йдеться про формуван-ня людського капіталу змін і знаходження успішної моде-лі його функціонування.

(на основі виступу перед учасниками Лабораторії соціальних новацій, Львів, 10 липня 2015 року)http://zbruc.eu/

Запитання до молоді

Не дій рутинно; шукай не там, де шукаєш традиційно

Молоде майданне «вино» влилося в старі «міхи», але не стало ферментом змін

Не бійтеся, що вас поки що мало

Чи бачить незашорений молодіжний інтелект якусь можливість, з одного боку, пошанувати оту модерну схильність до мережевості лідерства і, з другого боку, все-таки структурувати модерніза-ційний потенціал України на політичному рівні?

Хтось може сказати: «Та що ми, у відсталій Укра-їні, можемо тут запропонувати? Хай спершу в пере-дових країнах знайдуть». Ні, реакція неправильна. Бо передові країни ще можуть жити на накопиче-ному капіталі. Ми ж запасу міцності не маємо — нам треба знайти рішення вже зараз. Крім того, саме український Майдан, на відміну від інших протест-них рухів, двічі був переможним. Втрати й розчару-вання приходили не внаслідок Майдану як такого, а через відсутність належного продовження, бо без нього система нестримно норовить повернутися «на круги своя». Це так як біля гірської ватри: під-палок перегорів, а дрова не зайнялися.

Тож чи не пора включити молодіжний інтелект?

Сьогодні ознакою цивілізованості є принцип «доданої вартості». «Додана вартість» — це коли від співпраці всі виграють. Результат є більшим від суми доданків. Гравці, кооперуючись, отримують більше, ніж вони б отримали поодинці. Це вигідні-ше, ніж витрачати енергію на взаємопоборювання.

Те саме і в питанні класової боротьби. На заході Європи спершу повоювали, а тоді сіли і прислу-халися до мудрих порад — скажімо, до енцикліки Rerum novarum: «Абсурдом є дбати про одну ча-стину громадян і занедбувати іншу. Держава має обов’язок дбати про добробут робітників. Інакше порушується справедливість, яка вимагає віддати кожному, що йому належиться.»

На сході Європи продовжували вірити, що з насильницької руїни само собою виросте благо-денство, — і загнали народи в трясовиння, з якого ми виборсуємось досі. А могли би прислухатися до прекрасного роз’яснення Митрополита Андрея Шептицького: «Капітал і праця не перебувають у сутнісній і природній суперечності, боротьба між

ними припадкова — не обов’язкова. Капітал не обій-деться без праці, а праці потрібен капітал. Зі згоди і поєднуваності… слідує порядок і краса; незгода і боротьба приносять збурення, безлад і занепад… Віддати кожному те, що йому належиться, кожне його право пошанувати — це підстава всякого ладу, до котрого веде наука Церкви».

Бо це і є логіка «доданої вартості» — Митропо-лит, що черпав від Ісуса, шкідливого не радив. То чи є шанс прислухатися до нього бодай сьогодні? Що ж, до очей мого покоління ідеологічні окуляри при-росли вже навічно. Тоді як нам, знову ж таки, по-трібна незашореність. Бо тільки тоді ми побачимо, як глибоко по вуха ми ще сидимо в «нульовій сумі».

То як же бути? Апелювати до Президента, щоб він ініціював «рух незашорених»? Чекати, коли Верховна Рада прийме закон про «децентралізацію громадянської відповідальності»? Чи, може, при-пинити оту нашу «завороженість на політичний Олімп» й почати ліпити нову країну тут, на наших грішних низах?







Батько українського спорту

«Яблуневе сонечко»

Ой видно село

Заповіді 104-річного Андрія Ворона —як жити довго в щасті і радості

14 серпня відзначаємо 142 роки від дня народження голови това-риства «Сокіл», організатора пер-шого українського «Спортового кружка гри ніжної пилки» (ко-паного м’яча, футболу) у Львові, члена Бойової управи УСС Івана Боберського.

Походив він з давнього шля-хетського та священичого роду. Народився Іван у Доброгостові на Дрогобиччині. Закінчив Сам-бірську гімназію, студіював на фі-

лософському факультеті Львів-ського університету, продовжив навчання в австрійських універ-ситетах Відня та Ґраца, подорожу-вав Швецією, Німеччиною, Чехією, де пізнавав справу тіловиховання (фізкультури) та спорту.

Повернувшись у 1900 році до Львова, Боберський став профе-сором німецької мови та класич-ної філології в українській Акаде-мічній гімназії. Також викладав руханку (фізкультуру) і брав ак-тивну участь в роботі товариства «Сокіл».

Великий внесок зробив Іван Боберський в розвиток нових на початку ХХ ст. в Галичині видів спорту: копаного м’яча (футболу), кошиківки (баскетболу), відби-ванки (волейболу), сітківки (те-нісу), гаківки (хокею). Він ство-рював спортивні гуртки, клуби, писав і видавав правила гри і по-сібники, фактично творив галиць-ку спортивну термінологію.

Останні роки хворий на сухоти Іван Боберський прожив на бать-ківщині своєї дружини Йосифіни в місті Тржіч у Словенії, де й по-мер 17 серпня 1947 року.

Яблука чистимо, нарізаємо ски-бочками. Додаємо 2 столові ложки цукру, дрібку кориці, мигдаль, апе-льсинову цедру і вино. Злегка туш-куємо, пильнуючи, щоб яблука не розварилися.

Потім розтираємо сухарі з олі-єю, додаємо цитриновий сік, реш-ту цукру, мелену корицю, гвозди-ку і ванілін. Форму змащуємо олією, посипаємо просіяними сухарями,

тоді викладаємо в неї половину при-готованої маси сухарів, потім яблука і знову сухарі. Кладемо в духовку і при температурі 160ºС запікаємо протягом 30-40 хв. Періодично по-вертаємо форму, щоб запіканка під-рум’янилася з усіх боків.

Перед подаванням на стіл поли-ваємо запіканку солодким соком із полонинської брусниці або свіжо-вичавленим апельсиновим соком із

цукром (на 100 мл соку даємо 2 ст. ложки цукру, попередньо сік трішки підігріваємо, щоб розчинився цу-кор).

Якщо яблука не дуже кис-лі, цукру додаємо менше.

“Монастирська кухня: стра-ви на піст і празник”

Золоті слова І. Боберського

Склад

«Менше зівання, менше на-рікання, менше галясовання! Більше руху на свіжому воздусі. Рух і сонце всіх погодить. Тоді здобудемо енергію для народної роботи на всіх полях!»«Робота побіждає, а не крик»«Світ посідає той, хто його здо-буває»«Ділами — не словами»«Байдужі гинуть»«Наша сила в нас самих»«Знання рішає про долю оди-ниці й народу. Але про ту долю рішають також здоровля, краса й енергія, які треба берегти й розвивати»«Народ, що свої сили фізичні не плекає, не може жити і нидіє»«Кожне покоління відповідає за прикмети тіла і духа слідую-чого покоління»«Треба свою роботу вміти і розу-міти»«Лише зорганізована фізична сила запевнює народови свободу і независимість»

4 середніх кислих яблука½ склянки цукру1 ст. ложка меленого миг-далю100 г сухого вина1 склянка сухарів2 ст. ложки олії1 ч. ложка соку цитрини2 ст. ложки соку брусниці1 ст. ложка апельсинової цедрикорицягвоздикаванільний цукор до смаку

Варто знати

Рецепт

Галицька пісня

Ой видно село, широке село під горою,Ой там їдуть стрільці, січовії стрільці до бою.Іде, іде військо крізь широке поле,Хлопці-ж бо то хлопці, як соколи.Ха-ха, ха-ха, ха-ха, ха-ха-ха-гей!Дівчино, рибчино, чорнобривко моя,Вийди, вийди, вийди, вийди чим боржій до вікна!Хлопці-ж бо то хлопці як соколи.Ой видно село, широке село під горою,Ой там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою.Попереду ідуть старші отамани,Хто охоту має, най йде з нами.Ха-ха, ха-ха, ха-ха, ха-ха-ха-гей!Дівчино, рибчино, чорнобривко моя,Вийди, вийди, вийди, вийди чим боржій до вікна!Хто охоту має, най йде з нами.Ой видно село, широке село під горою,Ой там їдуть стрільці, січовії стрільці до бою.А хто піде з нами, буде славу мати,Йдем за Вкраїну воювати.Ха-ха, ха-ха, ха-ха, ха-ха-ха-гей!Дівчино, рибчино, чорнобривко моя,Вийди, вийди, вийди, вийди чим боржій до вікна!Йдем за Вкраїну воювати.

Слова і музика: Левко ЛепкийУкраїнська народна пісня



Наша ГаличинаІнформаційний бюлетень ЛОО УГП.Адреса редакції: 79000, м.Львів, вул. Технічна, 6/1.E-mail: [email protected]

Журналісти:Ольга СорокаВікторія РудкевичГалина ГубіцькаАнастасія СохацькаРоксолана Гультайчук

Віддруковано у ТзОВ «ВД «Молода Галичина».м. Львів, вул. Стрийська, 48. Тираж 50 000.Відповідальна за випуск: Є. Майборода.Свідоцтво про реєстрацію: ЛВ 1198/452.

Розповсюджується безкоштовно.

Кожного дня вчинити якесь зусилля — до поту. Чи то робота, чи швидка хода, біг. З потом вийде недобра сіль і недобрі нерви.Навчися бачити довкола все живе і радіти йому — бадилині, дереву, птиці, тварині, землі, небу. Вдивляйся в них добрими очима і з уважним серцем — і відкриються тобі такі знання, які не знайдеш у книгах.Щоранку добре облитися водою. Спо-чатку гарячою — розігріти приспану кров. Потім холодною — закалити жили і нерви, розбудити серце.Сонце сходить і заходить — для тебе. Робота спориться після сходу сонця. Зви-кни до цього і буде міцним тіло і здоро-вим дух.Дослухайся свого серця і тобі відкриєть-ся, для чого тебе «покликано», в чому міра твого призначення. Може ти при-служишся одній людині, може — світові, а може — Богу.До людей будь рівно добрий і уважний. Кожен з них, навіть найпустіший, чогось навчить.Не роби з людей собі ні ворогів, ні друзів. І тоді не матимеш з ними клопоту.Виховуй волю розуму і спокій душі. Це — щастя.Те, що тобі належне, само дасться. Лише навчися смиренно чекати. Те, що тобі не належить мати, і чекати не слід. Не-хай душа буде легкою.Коли прикро на душі, треба багато ходи-ти. Краще полем, лісом, над водою. Вода понесе твою журу.

Мирослав Дочинець «Многії літа. Благії літа»

!







Унікальні місця Західної УкраїниМанявський водоспад (с. Манява, Івано-Франківська обл.)

Це один з найвищих і найкрасивіших карпатських водоспадів. За пе-реказами, сюди неодноразово навідувався один з ватажків опришків-ського руху Олекса Довбуш. Красива Карпатська природа, чисті гірські річки та повітря, цікаві маршрути для зеленого туризму, святі місця і спокій мають цілющий вплив на кожного, хто хоче відпочити від вели-кого міста.

Бакота (смт. Стара Ушиця, Хмельницька обл.)Бакота — це місце, якого немає на карті, такий собі неіснуючий рай.

У зв’язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облви-конкому від 27 жовтня 1981 року Бакоту було виключено з облікових даних. Зараз так називають території вздовж берегів Дністра поблизу залишків одного з найстаріших монастирів України. Тепер — частина національного природного парку «Подільські Товтри».

Фортифікації Перемишля c. Поповичі (Львівська обл.)У ХІХ ст. відповідно до концепції безпеки Австро-Угорської держави

Перемишль було обрано стратегічним пунктом, тому навколо міста, на пагорбах, що його оточують, був побудований 45-кілометровий пояс оборонних укріплень. Це була одна з найбільших фортець Євро-пи, яка складалася з 57 фортів, 6 з яких зараз знаходяться на прикор-донній території України і доступні для огляду туристів.

Розгірче (Львівська обл.)Це цілий монастирський комплекс, який знаходиться в печерах

і представляє собою унікальний зразок наскельного сакрального бу-дівництва XIII–XVI століть. Таке будівництво не є типовим для тере-нів Галичини. Сам монастир знаходиться на пагорбі, звідки відкри-вається прекрасний краєвид на всю навколишню місцевість і долину річки Опір.

Заліщики (Тернопільська обл.)Заліщики — невеличке курортне містечко лежить у мальовничій до-

лині на лівому березі Дністра в південно-західному Поділлі. Протилеж-ний буковинський берег Дністра, що оточує Заліщики з трьох сторін, а зо-крема з півдня і сходу, підноситься над рікою 70—120 метрів високою і стрімкою стіною. Саме з цієї сторони відкривається красивий вид на все місто.

Тараканівський форт (поблизу с. Тараканів, Рівненська обл.

Неподалік від Дубно знаходиться перлина фортифікаційного мистецтва — Тараканівський форт. Він зустрічає відвідувачів склад-ною системою підземних ходів, тунелів, приміщень, ДОТів, сходів. До форту можна потрапити через входи у чотирьох ровах, які оточу-ють будівлю.

Джуринський (Червоногородський) водоспад (с. Нирків, Тернопільська обл.)

Джуринський водоспад вважається найвищим рівнинним водоспа-дом. Висота найвищого з трьох каскадів — аж 16 м. Джуринський кань-йон, де і знаходиться Червоногородський водоспад, входить в десятку найкрасивіших місць України. За переказами старих людей, водоспад штучно утворено турецько–татарськими полчищами, які в 1620 році піс-ля перемоги польських і козацьких військ все руйнували на своєму шляху від м. Кам’янець-Подільського до Львова і Перемишля.

Урочище «Прийма» (поблизу м. Миколаїв, Львівська обл.)Урочище унікальне за своєю красою та історією, знаходиться за 2 км

від м. Миколаєва Львівської області. За словами археологів, саме біля Миколаєва збереглися залишки давньоруського городища, зокрема його печери. Там можна відвідати й «житло» неандертальців, яке було знайде на території урочища. Та найцікавіше чого його варто відвіда-ти — це абсолютно фантастичний та нереальний зовнішній вигляд цьо-го гроту-поселення.

Тунель кохання (поблизу с. Клевань, Рівненська обл.)Тунель утворили зарості дерев, кущів, які сплелися між собою

у конструкцію арочної форми. Побачивши це вражаюче зелене диво вперше, важко повірити, що створила його сама природа, а не якийсь ландшафтний дизайнер. Починаючи з травня, листя дерев та кущів у поєднанні з квітучими рослинами утворюють навколо залізничної колії наче вкритий шовковистим зеленим килимом тунель.

* * *Прилітають американці на місяць, а там гуцули:Що тут робите?На роботу приїхали.На місяць?Та яке, на півроку мінімум.

* * *— Так, дітки, сьогодні ми будемо писати кон-трольну роботу.— А калькулятором можна буде користуватися?— Можна.— А логарифмічними таблицями?— Можна!Запишіть тему контрольної: «Історія становлен-ня Галицько-Волинського князівства».

* * *Розмовляють два фотографи:— Як справи?— Добре! Одружився недавно!— І як дружина?— Залежно як світло виставити…

* * *Слухай, що в цю суботу робиш?— Та з сином на природу йдемо. Будемо змія в повітря запускати! А ти?— Та в принципі та ж програма: їду тещу в аеро-порт проводжати…

* * *Дідусю, ось тобі на День Народження мобільний телефон! Остання модель!— Так тихiше! Значить, я просинаюсь рано вранцi, iду дою корову, потiм годую свиней, iду на город починаю косити, потiм сапаю, колю дрова, весь день руки в роботi, а ти менi принiс цю залізяку… Блютуз де?… Де блютуз, питаю?!

Анекдоти

З життя

зі спільноти «Так люблю той Львів, що бракує ми слів»

Наша Галичина, №6 (липень, 2015)

Documents