АТО в нашому житті

У нашій країні біда наступила, Серця українців вона полонила.

Я довго не вірила, довго мовчала, Коли Україна від болі кричала.

Я вірила, знала війни тут не буде, Та що ви коїте, гинуть там люди.

Щоночі молилась могутньому Богу, Дай нашим бійцям хоч якусь

допомогу. Тепер телевізор я більш не дивлюся,

Щоб краще було, по ночам я молюся.

Знов чергова атака на промзону, Працює снайпер, міномети б'ють, Тримають міцно хлопці оборону, А вдома їх живими рідні ждуть.

Дратує сильно ворога наш прапор, Який підняли хлопці з перших днів,

Будує нові плани узурпатор, Та не здолати наших козаків!

Витає смерть постійно біля хлопців,

Дивитись в очі не бояться їй, Оберіга Всевишній оборонців,

У цій пекельній і страшній війні.

Війна іде, народ мій помирає, За що це все? Ніхто з нас не знає.

Солдате! Рідний! Бережи мій край, Тобі поклін до ніг, навіки слава.

Ти борешся, солдате, за державу, За рідну матір, і рідню свою.

Прошу тебе: "Тільки не вмирати!" Здобудем волю ми свою.

Скажіть, навіщо нам оті руїни? Навіщо горе нам та смерть?

Чому нас убивають щохвилини? Чому летить все шкереберть?..

І гинуть там солдати нині знову,

Та не бояться ворога вони! Бо вдома їх чекають найрідніші... Мій Боже, Ти Солдата бережи...

Ми віримо в те, що буде все спокійно, І з часом відбудують всі міста.

Та вже ніколи не забути нам тієї миті, Коли розпочалась неоголошена війна.

Ми вдячні всім, хто бореться за Україну.

І всім, хто віддає за нас життя. Бо хочем жити ми на Україні: Квітучій...Вільній... Сильній... До останнього серцебиття!

Я дякую солдату, Що там на сході на війні,

За тихі ночі у моїм селі, За ті солодкі сни вночі,

За те, що можу йти спокійно,

І не боятись як тоді, і знов Це як тоді, як в сорок

третім - Війна і гради, і гроби...

Нехай кацапи ждуть біди! Це наші землі, нашії лани

Ми українці, пережили чимало,

І це переживем, звичайно, І буде мир на всій землі Повір мені, повір мені....

Підготувала: учениця 11 класу Лендяк Анна-Марія