Рішенням сесії райради від 16 жовтня 2003 року МІУ/8-4 символікою району затверджено Герб та Прапор Мар Енського району.

Герб Марийського районуЩит Герба М ар'їнського району діагонально

пересічений зліва направо блакитним і зеленим кольорами.Лінія перетину підкреслена золотистим блискавкоподібним зигзагом. У блакитній частині паралельно до блискавки розміщено зображення золотистого козацького списа з малиновим прапорцем та золотистої підкови.

Внизу зеленої частини щита - стилізоване золотисте зображення поля з покосами. Над ним - диск сонця, що сходить, і горизонтальна стилізована композиція «золотий колос - батон хліба».

Щит Герба обрамлено зліва і справа зрілими пшеничними стеблами, повитими малиновою стрічкою. На стрічці, що проходить під щитом Герба, золотистими літерами українською мовою написано назву території «Мар'їнський район».

Блакитний колір щита символізує світлі сподівання, добрі прагнення людей району, а також колір безхмарного неба. Зелений колір - символ багатства рідної землі і її квітучості.

Золотистий козацький спис з малиновим прапорцем і золотиста підкова вказують на прадавнє минуле нашого краю, коли приазовськими степами кочували скіфи і тюркські племена, коли ними прокочувалася монголо-татарська навала, а згодом цей край пильнували сторожові загони козаків Запорізької Січі. У пізнішу історичну добу ці землі освоїли селяни-переселенці з Полтавської, Харківської, Чернігівської та інших губерній.

Композиція поле з покосами, сонце і «золотий колос - батон хліба» свідчить про працелюбність людей району, які вміють плекати рясні врожаї і забезпечують Україну хлібом. Одночасно ця композиція є графічним символом агропромислового комплексу району.

Золотиста блискавка - це графічний символ найбільшого промислового підприємства району - Курахівської ТЕС, яка виробляє електроенергію для потреб Донеччини.

Зовнішнє обрамлення Герба району із стебел пшениці, повитих малиновою стрічкою, символізує вічність нашого краю: доки земля родить хліб, доти й живуть на ній люди.

Прапор Мар'їнського районуПрапором Мар'їнського району є прямокутне

полотнище із співвідношенням довжини до ширини 3:2, яке складається з трьох горизонтальних смуг: широкої блакитної вгорі і широкої зеленої внизу, розм еж ованих посереди н і вузькою ж овтою хвилястою смугою.

У верхньом у кутку бл ак и тн о ї смуги полотнища коло древка відтворено малий Герб Мар'їнського району.

Мар'їнський район розташований у північній частині Степової зони на південному заході Донеч­чини.

Адміністративний центр району - місто Мар'їнка.

Відстань від нього до обласного центру - 28 км шосейними дорогами.

Сусідні райони - Великоновосілківський, Волно- васький, Красноармійський, Ясинуватський; сусідні міста - Вугледар, Донецьк, Докучаєвськ, Селидове.

Загальна площа району - 1350,4 квадратних кілометрів (5,1% площі області).

Чисельність населення - 84,2 тис. чоловік (1,9% населення області), у тому числі міського - 55,8 тис. чоловік, сільського - 28,4 тис. чоловік. Щільність населення-6 2 чоловіки на 1 квадратний кілометр.

Земельний фонд району складає 135,035 тис. гектарів, у тому числі оранки — 103,566 тис. гектарів.

На території району - 4,98 тис. гектарів природ­них і рукотворних лісів, у тому числі полезахисних лісонасаджень - 2,09 тис. гектарів, інших захисних насаджень-0,71 тис. гектарів.

Природно-заповідний фонд району налічує 4 об'єкти загальною площею 76 гектарів.

Водні ресурси району складають 59 водойм загальною площею 747 гектарів та 12 річок загаль­ною довжиною в межах району 170 кілометрів.

До складу району входять 5 8 населених пунктів, у тому числі 3 міста і 3 селища міського типу.

Мар'їнський район впродовж багатьох десятиліть є одним із визнаних лідерів з виробництва сільсько­господарської продукції не лише на Донеччині, але і в Україні. На початку 60-х років минулого століття він першим у республіці ініціював будівництво так званого «малого зрошення» і довів площу зрошува­них земель до 15 тис. гектарів. Це дало можливість значно підвищити врожайність польових сільсько­господарських культур, створити міцну кормову базу і збільшити виробництво молока, м'яса та яєць. Завдяки зрошенню в районі стали широко займатися також вирощуванням овочів та картоплі.

Хвала рукам, що пахнуть хлібом!

У 1987 році на базі сільськогосподарських підприємств та підприємств переробної промисло­вості району створено один з чотирьох в Україні агропромислових комбінатів. В основу цього формування було покладено науково обґрунтований розвиток виробництва, будівництво бази для збе­рігання сільськогосподарської продукції, її перероб­ки та організації торгівлі через мережу фірмових магазинів.

90-і роки для агропромислового комплексу району - це новий етап розвитку. Було реформовано 27 колективних сільгосппідприємств. На їх базі створено близько 40 нових агроформувань з різни­ми організаційно-правовими формами господарю­вання та понад 60 фермерських господарств. Процес реформування здійснювався з одночасним залученням інвестицій великих промислових

Іпідприємств та бізнесових структур Донеччини, зокрема таких, як ТОВ «Агрофірма «Агротіс» ЗАТ «Донецьксталь», ВАТ «ММК ім. Ілліча», ЗАТ «Агроресурс». Завдяки інвестиційним вкладенням у виробництво сільгосппідприємства нарощують обсяги вироблюваної продукції та підвищують її конкурентоспроможність на ринку. Середньорічне виробництво зерна останнім часом становить у цілому по району 110 - 120 тис. тонн, соняшнику — 30-35 тис. тонн, молока-2 0 -22 тис. тонн, м'яса-2 ,8 -3 ,0 тис. тонн.

Промисловий комплекс району нині включає 12 підприємств. На нього припадає 85 відсотків загального обсягу валової продукції. Тут зайнято близько третини всіх працюючих. Найбільшими підприємствами в районі є СО «Курахівська ТЕС» ТОВ «Східенерго», ПАТ «Красногорівський вогнетривкий завод», ТОВ «Електросталь», ТОВ «Свято-Іллінський машинобудівний завод», НТО «Синтоп», ТОВ «Лактіс». У середньому за рік промисловими підприємствами виробляється близько 6 млрд кВт-годин електроенергії, 70 тис.тонн вогнетривких виробів, понад 430 тис. тонн сталі, майже 6 тис .тонн молочних виробів.

ліцеї і 2 вищих навчЖьнй^акредитації. ___________

Мережа лікувально-профілактичних ^зашашЯ району, які надають населенню первинну медико-1 санітарну допомогу, налічує 14 амбулаторій загаль­ної практики сімейної медицини, 23 фельдшерсько- акушерських пункти. Нині всі вони об'єднані в юридично самостійний центр первинної медико-

На жнивнім лану.

Курахівська ТЕС працює надійно.санітарної допомоги. Вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу мар'їнці отримують у Цен­тральній районній лікарні на 315 ліжок та Курахівській міській лікарні на 130 ліжок. Швидка і невідкладна допомога надається восьми підстан­ціями цієї служби.

В районі функціонують 26 клубних та 27 бібліо­течних закладів, 13 громадських музеїв, 3 школи естетичного виховання, сільська картинна галерея.

До послуг любителів фізкультури і спорту - 2 стадіони, 40 спортивних майданчиків, 34 спортив­них зали, 2 плавальних басейни. Гордістю району є, зокрема, басейн під відкритим небом спортком­плексу «Олімпійський» у м. Кураховому, який функціонує цілорічно. Починаючи з 2004 року, тут проводяться змагання на першість України за участі всіх провідних вітчизняних спортсменів- плавців.

Послуги населенню району надають 32 підпри­ємства. Сфера торгівлі та ресторанного господар­ства представлена 430 об'єктами.

Територію району обслуговують 9 підприємств житлово-комунального господарства. Оптимальні тарифи при високій якості послуг - таке завдання поставлене сьогодні перед цією сферою.

У районі діють 239 малих підприємств. Кількість підприємців-фізичних осіб - 3023.

Район має розгалужену соціальну інфраструкту­ру. Функціонують 32 загальноосвітніх школи, 1 гімназія, 33 дитячих дошкільних заклади, 3 дитячо- юнацькі спортивні школи, будинок дитячо- юнацької творчості, станція юних натуралістів, які утримуються на кошти бюджету району. Крім того, працюють обласна школа-інтернат, 2 професійні

t

Значна увага приділяється в районі питанням соціального захисту населення. Територіальним центром надання соціальних послуг обслуговують­ся 2760 самітніх людей похилого віку. Діють 2 відділення соціально-побутової реабілітації денно­го перебування пенсіонерів, «Будинок ветерана», де щомісяця в стаціонарних умовах безкоштовно оздоровлюються 50 ветеранів війни та праці. Цен­тром соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Вог­ник надії» обслуговуються 80 дітей з обмеженими фізичними можливостями та розумовими вадами.

Збудований у м. Мар'їнці наприкінці 80-х - почат­ку 90-х років на кошти сільгосппідприємств району

«Спасибі вам, ветерани!»міжколгоспний санаторій у 1995 році за ініциативою райради та райдержадміністрації перепрофільовано на обласний госпіталь для інвалідів війни.

У районі діють районна, 3 міських, 2 селищні і 15 сільських рад. Загальна чисельність депутатів - 488 чоловік.

Надійною ланкою зв'язку місцевих рад та органів виконавчої влади з територіальними громадами зарекомендували себе органи самоорганізації населення. Нині в районі діють 34 сільських, 168 вуличних, 40 квартальних, 180 будинкових комітетів та 10 комітетів мікрорайонів. Вони об'єднують понад 2 тисячі активістів, котрі ефективно займаються вирішенням актуальних питань місцевого значення. Зокрема, починаючи з 2008 року, органи місцевого самоврядування та самоорганізації населення району беруть активну участь у щорічному обласному конкурсі міні-проектів, спрямованих на вирішення проблем місцевого розвитку. За цей час переможцями конкурсу стали 114 наших проектів, що дозволило додатково залучити на вирішення питань благоус­

трою населених пунктів та облаштування соціаль­них об'єктів понад 2,6 млн грн.

«Хай завжди будемо ми!»За рахунок грантових проектів, профінансованих

Українським фондом соціальних інвестицій в обсязі 2,2 млн грн, та проектів ЄС/ПРООН на загальну суму 616 тис. грн замінено віконні блокнота вхідні двері на металопластикові у п'яти школах та п'яти дитсадках.

Нині районна та місцеві ради, органи самооргані­зації працюють над вирішенням питань централізо­ваного очищення територій населених пунктів від твердих побутових відходів, реконструкції систем водозабезпечення та водовідведення, газифікації житлового сектора.

За роки незалежності України в районі склалося поліконфесійне релігійне середовище. Нині діють 32 громади Української Православної церкви, 1 громада Української Православної церкви Київсько­го патріархату, 3 громади Української Греко- Католицької церкви, 25 громад інших Христи­янських церков. Між вірянами різних конфесій та між релігійними і територіальними громадами склалися толерантні взаємини, що сприяє відро­дженню духовності, одвічних морально-етичних християнських традицій у побуті населення і вселяє упевненість у тому, що наша районна громада, яка нині відзначає своє 90-ліття, має обнадійливі пер­спективи на майбутнє.

Вас вітають павлівські «Жартівники».

6

т ш

‘ • V Ш >чЧІІ '• &

іимщй$іш І \М)̂ ЧІКЦІЕ І

к^\Шйіґлс^орои ій̂ смщЩймиц

:-7Й»Ш-иісТ6 - І Мл??»

160-50 тис. років до нашоїери - стоянки первісних племен доби палеоліту, сліди яких виявлено під час археологічних розкопок поблизу с. Антонівки та смт Олександрівки.

УІІ-ІІ ст. до нашої ери - жили скіфи, про що свідчать кам'яні скіфські баби, знайдені в тутешніх степах у ХУІІІ-ХІХ століттях нашої ери.

ХІ-ХІІ ст. нашої ери - жили кочові племена торків і половців, сліди яких виявлено в 1969 році у 18-ти похованнях на кургані Велика могила під час реконструкції Курахівської ДРЕС.

1185 р. - битва князя Ігоря Святославича з половцями, яка за однією з історико-лінгвістичних версій могла відбутися в межиріччі Сухих і Мокрих Ялів, тобто на території нинішніх Марийського та Великоновосілківського районів.

ХУІІ-ХУІІІ ст. - розташування сторожових веж та зимівників запорізьких козаків по берегах річок Вовчої і Осикової.

Початок XVIII ст. - на території нинішнього Марийського району виникли перші села - Галицинівка, Катеринівка, Курахівка, Старомихайлівка.

30-70 рр. XIX ст. - переселенцями з Полта­вської, Харківської, Чернігівської губерній засновано села Єлизаветівка, Всесвятське (з 1928 р. - Новоукраїнка), Павлівка, Пречистівка, Кос- тянтинівка, Новомихайлівка, Кремінна (з 1903 р. - Олександрівка), Мар'їнка, Максимільянівка, Богоявленка, Георгіївка, Красногорівка.

Творіння давніх пращурів.

1847 р. - с. Мар'їнка стає волос­ним центром Маріупольського повіту Катеринославської губернії.

1869 р.—в с. Мар'їнці почала дія­ти дворічна церковно-приходська школа.

1895 р. - почалося будівництво Красногорівського заводу вогне­тривких виробів.

1896 р. - в селі Мар'їнка відкри­ли однокласне земське училище з трирічним строком навчання.

1905-1907 рр. - мар'їнці брали участь у революційному русі. Після поразки першої

російської революції в Марийській волості було засуджено і відправлено на каторгу понад 30 чоловік.

1908 р. - гірники марийської шахти «Щуров- ка» видобули скам'янілий уламок дерева з метео­ритом, що влучив у нього 5-7 млн років тому. Нині він зберігається у Всесвітньому музеї метеоритів у Лондоні. Йому присвоєно назву «Мар'їнський».

1917 р. — після перемоги Жовтневої рево­люції більшовики з Вознесенських (Тру-

дівських) рудників організували масовий похід робітників у села Марийської волості. На мітингу 26 листопада 1917 року в Мар'їнці було обрано Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Впродовж 1918-1920 рр. - Мар'їнська і прилеглі волості неодноразово переходили із рук в руки. їх захоплювали австро- німецькі загарбники, каледінці, денікінці, красновці, загони батька Махна.

Наприкінці жовтня 1920 року Мар'їнка

'

підготовки кадрів для села відкрито Красно- горівський сільськогосподарський технікум.

1928 р. - у Мар'їнку переведено Пирятин- ський педагогічний технікум.

1929 р . - селяни району почали організовува­ти товариства спільного обробітку землі. Навесні 1930 року на базі цих товариств було створено перші колгоспи - «Воля» і «Україна» (с. Макси- мільянівка); «Нове життя» і «Червоне село» (с. Олександрівка); імені Петровського, «Серп» та «Хлібороб» (с. Старомихайлівка).

У серпні 1930 р. з метою удосконалення адміністративно-територіального поділу респу­бліки було розформовано Сталінський округ і 4 райони цього округу, зокрема Мар'їнський.

1931 р. - Мар'їнську школу-семирічку пере­творено на середню школу з 10-річним терміном навчання. У 30-х роках десятирічки створено і в інших великих населених пунктах району.

Правління колгоспу ім. XVII р.

На будівництві Курахів 1938 р.

7-ми сільських - Георгіївської, Красногорівської, Курахівської (нині - Зорянська), Максиміль- янівської, Мар'їнської, Олександрівської, Старо- михайлівської - та 2-х рудничних - Петровської і

Рутченківської-рад.1927 р. - з метою

1932-1933 рр. - у сільській місцевості люту­вав голод. У зв'язку з близькістю сіл району до промислових підприємств він був не таким дошкульним, як на територіях, віддалених від міст. За даними архівних джерел голодною смертю померли 80 наших земляків. Насправді ж померлих було значно більше.

11 лютого 1933 р. - Постановою ВУЦВК Мар'їнський район було відновлено, причому у значно ширших межах. До нього ввійшли 1 селищна і 27 сільських рад, у тому числі Богояв- ленська, Єлизаветівська, Катеринівська, Костян- тинівська, Новомихайлівська, Новоукраїнська, Павлівська, Пречистівська та Успенівська, які до цього були в складі щойно розформованого Павлівського району.

1935 р. - в районі налічувалося 35 колгоспів і 2 радгоспи. Колективізація на селі завершилася.

1936 р. - розпочалося будівництво Кура­хівської державної районної електростанції

Перший трактор на селі. 1927 р.була відбита у врангелівців червоноармійцями. Відразу ж було створено і почав діяти ревком.

1922-1923 рр . - створення перших сільгоспа­ртілей «П обеда» (с. М ар 'їнка), «Воля» і «Сільський пролетар» (с. Максимільянівка), «Перше Травня» (с. Павлівка), «Жіноча доля» (с. Новомихайл івка).

7 березня 1923 року - П о с

В У Ц В К на т ери т ор ії Д о н е ц ь к о ї губ ер н ії у склад і Ю зівського округу ут ворен о М ар 'їнський рай он . До нього ввійшли населені пункти трьох волостей — М ар'їнської, Красногорівської і Старомихайлівської.

1924 р. - на базі початкових шкіл у селах М ар'їнка і Красногорівка створено школи- семирічки.

У 1925-1926 рр . - район сформувався у складі

8

«Вбережи мене, Господи!...»

(ДРЕС), яка мала стати зв'язковою ланкою між енергосистемами Донбасу і Придніпров'я. У серпні цього ж року було створено селище Кура- хівдрес.

У червні 1938 року до складу району знову ввійшла Петровська селищна рада, у зв'язку з чим район на кілька місяців прибрав собі назву Петрово-Марі'нського.

Того ж року змінився статус кількох населе­них пунктів району. Красногорівку було віднесе­но до категорії міст районного підпорядкування, а Мар'їнку, Олександрівку та Старомихайлівку - до категорії селищ міського типу.

22 червня 1941 року - початок Великої Вітчизняної війни.

Цього дня мав відбутися пробний пуск першого турбогенератора Курахівської ДРЕС. Промисловий струм він дав 6 липня, коли на заході вже палахкотіло полум'я війни.

11 жовтня 1941 року - гітлерівці окупували с. Богоявленку.

15 жовтня 1941 року - оборонні бої 383-ї стрілецької шахтарської дивізії під командуван­ням Героя Радянського Союзу полковника К.І. Провалова на лінії сіл Успенівка - Єлизаветівка - Катеринівка - Костянтинівка - Новомихайлівка.

П івденніш е від М ар 'їнки оборону тримали частини З 8-ї кавалерійської дивізії.

У ніч на 18 жовтня 1941 року за наказом командування Півден­ного фронту частини 18-ї армії відійшли на новий оборонний рубіж по річці Вовча.

19 жовтня 1941 року ворог захопив Мар'їнку і Олександрівку.

20 жовтня 1941 року було загарбано весь район.

У перш і ж дні окупац ії фашисти розстріляли 220 поране­них червоноармійців, які перебу­вали у місцевих лікарнях та лазаретах.

23 лютого 194Ур^ЩесесівцііШЩІв̂ а̂а«іиІмі приводом розстріляли 119 жителів м ж В щ рівки, у тому числі 70 осіб єврейської нацюні ності, 25 з яких - діти.

У протитанковому рову поблизу Мар'їнки того ж дня було розстріляно 105 осіб, у тому числі 28 дітей і 33 жінки.

Незадовго до визволення території району з-під окупації поблизу с. Луганського фашисти п о - з в і р я ч о м у в б и л и 17-х п а р т и з а н і в - підпільників.

Майже за 2 роки окупації на каторжні роботи до Німеччини з району примусово вивезли близько двох тисяч юнаків і дівчат.

31 травня 1943 року - обнадійлива і водно­час трагічна дата в хронології воєнного лихоліт­тя на території району. Вночі коло с. Павлівки на парашутах приземлилися 13 воїнів-розвідників під командуванням лейтенанта М.М.Трифонова (Югова). Вони стали провісниками близького кінця окупації. Але, виявлені ворогом, усі десантники полягли в нерівному бою, знищив­ши близько сотні і поранивши майже 150 гітлерівців та поліцаїв.

9 - 1 1 вересня 1943 року частини 320-ї стрілецької дивізії (командир - генерал-майор І.І. Ш вигін), 31-го гвардійського стрілецького корпусу (командир - генерал-майор А.І. Утвенко), 126-ї стрілецької дивізії (командир - полковник А.І. Казарцев), 11-го танкового корпусу (командир - генерал-майор танкових військ М.М. Радкевич), 9-го стрілецького корпусу (командир - Герой Радянського Союзу генерал-майор І.П. Рослий) та інші військові частини повністю звільнили територію райо­ну.

За час окупації фашисти завдали величезної матеріальної шкоди. У райцентрі вони спалили триповерхову будівлю педучилища, зруйнували

*

гРаСю^^ільсілКогосподар^Ш ^истгШ Щ і955Ш

Хліб - для фронту,хліб - для перемоги.

будівлю середньої школи. У Павлівці спалили лікарню, школу, млин. У Кураховому вивели з ладу корпуси електростанції, спалили чотирипо­верхову будівлю школи, лікарню, клуб. Розграбу­вали всі колгоспи, радгоспи та обидві МТС.

Вересень 1943 - травень 1945 рр. - у стислі терміни в районі відновлено функціонування органів влади та заняття в школах. З неймовірни­ми труднощами проведено весняну сівбу та зібрано врожай 1944 року. Всі жителі району, від малого - до старого, працювали під девізом: «Усе - для фронту, все - для перемоги!».

9 травня 1945 року - день всенародного торжества зі сльозами на очах, адже, здобуваючи Перемогу, на фронтах загинули 5075 воїнів- земляків.

З подвійними зусиллями район взявся за відбудову зруйнованого народного господарства.

12 серпня 1946 року - дала перший промис­ловий струм Курахівська ДРЕС.

1947 р. - у м. Красногорівці організовано

Трудівську геологорозвідувальну ек­спедицію.

1948 р. - повністю відновлено К р асн о го р івськи й вогн етри вки й завод. Понад план підприємство випустило 13,2 тис. тонн вогнетрив­ких виробів.

Введено в дію Курахівський котельно-механічний завод.

Розпочалося створення матеріаль­но-технічної бази району на перспек­тиву.

1949 р. - колгоспи і радгоспи району перевищили довоєнний рівень виробництва сільгосппродукції.

1951 р. - закінчено будівництво Марийського хлібокомбіндлу.

1952 р. - здано в експлуатацію останній, передбачений проектом, турбогенератор Кура- хівської ДРЕС. Її потужність досягла 400 тис. кіловат і перевищила довоєнну у 8 разів.

Ггрой Соціалістичної Праці Й.Д.Яроиіенко серед школярів. 1957 р.1953 р. - на території Марийського району

виявлено нове родовище вугілля, назване «Південним Донбасом».

1954 р. - став до ладу діючих Курахівський завод будівельних матеріалів (з 1961-го - завод залізо­бетонних виробів і конструкцій).

16 листопада 1956 року - смт К у рах івд ресб уд в ід н есен о до категорії міст районного підпоряд­кування з присвоєнням йому найме­нування Курахове.

1956-1969 рр. - неодноразово змінювалася карта району: утворе­но Луганську та Зорянську сільські, Вугледарську селищну ради; тери­торія району розширилася за раху-

Берегині полів. Агрономи Л.К.Нещадим, В.С.Чуль-Гладчук,П. О.Мозгова.

нок включення до нього Новомихайлівської, Степненської, Дачненської, Новоселидівської сільських та Курахівської міської рад.

1959 р. - почалося будівництво Марийського шиноремонтного заводу та районної друкарні.

1961 р. - колгосп імені Червоної Армії розпо­чав будівництво греблі на річці Лозовій. Нагро­маджену у штучній водоймі воду було подано на поля для поливу сільгоспкультур.

Згодом досвід старомихайлівців перейняли й інші колгоспи та радгоспи району. Ця ініціатива мар'їнців була схвалена вищими партійними та державними органами. Район став загальносоюз­ною школою передового досвіду.

1963 р. - заново відбудовано Мар'їнський молокозавод.

1-го вересня цього ж року гостинно розчини­ла двері новозбудована сучасна школа в с. Єлиза- ветівці. Протягом наступних двох десятиріч нові школи було зведено на території практично кожної сільської ради та по дві - у кожному з трьох міст району.

1965-1970 рр. - на честь Перемоги у Великій Вітчизняній війні на території кожної місцевої ради району відкрито Меморіальні комплекси пам'яті загиблих земляків-фронтовиків та воїнів, полеглих у боях за район.

1968 р. - розпочато будівництво нової Цен­тральної районної лікарні, яка стала зразковою в Донецькій області, а з 1976 року рішенням колегії Мінохоронздоров'я УРСР затверджена

школою передового досвіду* значення.

1969 р. - розгорнулися великі роботи з розши* рення Курахівської ДРЕС. У грудні 1972 р. було пущено в роботу перший новий енергоблок. А з уведенням в дію у вересні 1975 р. останнього, сьомого, енергоблоку електростанція вийшла на проектну потужність 1,46 млн кіловат.

На найстарішому підприємстві району - Красногорівському вогнетривкому заводі введе­но в експлуатацію комплекс нового шамотного цеху.

1973 р. - введену в дію новозбудовану шахту «Південнодонбаська № 1» передано в підпорядку­вання комбінату «Петровськвугілля». У зв'язку з цим смт Вугледар було перепідпорядковано Петровському району м. Донецька.

70-ті роки - широкого розмаху набули торго­вельна мережа і соціальна сфера.

Здано в експлуатацію районний комбінат побутового обслуговування. *

28 березня 1977 року - Мар'їнка набула статусу міста районного підпорядкування.

80-ті роки - промисловість і сільське госпо­дарство нарощували основне виробництво, розвивалася мережа підсобних господарств.

У зв'язку з досягненням високих показників економічного і соціального розвитку район неодноразово визнавався переможцем респу-

Тут буде Марійське «море».

11

бліканського і всесоюзного соціалістичного змагання.

1987 р. - у районі створено агропромисло­вий комбінат «Донбас», який скооперував зусилля колгоспів та радгоспів у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції.

грудень 1991 року - у ході всенародного референдуму переважна більш ість жителів району сказала своє «так!» незалежній Україні.

1993-1995 рр. - колгоспи та радгоспи району реорганізовано в КСП (колективні сільськогоспо­дарські підприємства).

1995 р. - до 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні в м. Мар'їнці відкрито облас­ний госпіталь для ветеранів війни.

1998 р . - в районі введено спеціальний режим інвестиційної діяльності.

1999 р . - згідно з Указом Президента України почалося реформування колективних сільгосп­підприємств (КСП) у нові організаційно-правові форми господарювання.

2000 р. - утворено ТОВ «Ляпко». Нині це медично-виробнича компанія, яка сп ец іал ізу ється на ви робни ц тв і унікальних багатоголкових апліка­торів, відомих у всьому світі.

2002 р. - цілісний майновий комплекс Курахівської ТЕС став структурною одиницею ТОВ «Східе- нерго», яке вклало значні інвестиції в модернізацію підприємства.

2003 р. - створено районний «Клуб доярок-п'ятитисячниць». У зв'язку з тим, що за підсумками 2012 року 32 доярки району перевищили рубіж надоїв у 6 тисяч кілограмів молока від кожної корови, його перейменовано на «Клуб доярок- шеститисячниць».

2004 р . - у м. Кураховому заснова­но нове підприємство - ТОВ «Електросталь». В його будівництво інвестовано понад 95 млн. доларів СІЛА. Першу плавку електросталепла­вильний завод видав у 2008 році.

2000-ні роки - модернізуються Красно- горівський вогнетривкий завод і ТОВ «Лактіс» (колишній Мар'їнський молокозавод).

Ведеться технічне переоснащення і освою­ються новітні технології в сільгосппідпри­

ємствах. Район не втрачає

позицій одного з лідерів агропромислового комплексу Донеччини.

2007 р . - в с. Новомихайлівці відкрито район­ний Будинок ветеранів.

2008 р. - до 85-річчя утворення Марийсько­го району на знак пошанування Героїв-земляків у райцентрі відкрито Алею Слави.

2008-2013 рр . - територіальні громади району беруть активну участь у щорічному конкурсі міні - проектів місцевого розвитку.

2010- 2011 рр. - спільними зусиллями місце­вих органів влади та територіальної громади вирішено задавнену проблему водозабезпечення смт Олександрівки. Розпочалася газифікація цього селища.

2011- 2013 рр. - послідовно ведеться рефор­мування системи охорони здоров'я району. Створено 14 амбулаторій загальної практики сімейної медицини і районний центр'первинної медико-санітарної допомоги населенню. Онов­люється матеріально-технічна база лікувальних закладів.

2013 р. - збудовано надсучасну насосно- фільтрувальну станцію для забезпечення питною водою м. Мар'їнки.

1991-2013 рр. - в районі відроджуються

духовні традиції. Почалися богослужіння в новозбудованих Православних храмах у містах Кураховому і М ар'їнці, селах Галицинівці, Георгіївні, Карлівці, Степному, у реставрованому храмі в с. Новомихайлівці.

* **Л іт оп и с зн ам ен н и х дат і добри х справ

М ар 'їнськогорайону продовж уєт ься.

До вершення історії рідного краю дев'яти останніх десятиліть так чи інакше причетний кожен з наших земляків - як з числа нині сущих, так і з сонму тих, хто за невблаганними законами природи вже відійшов у вічність. Особливий внесок у становлення і розвиток району зробили і роблять його керманичі, діяльність яких тісно пов'язана з усіма сторонами політич­ного та соціально-економічного життя Мар'їнщини. Цей нарис - перша спроба подати узагальнені відомості про керівників політичних, представницьких та виконавчих органів, які очолювали і очолюють нашу територіальну громаду з 1923 по 2013 рік включно.

Працювалося і працюється їм дуже нелег­ко, як нелегкою видалася й сама історична доля району. Документи, які зберігаються у фондах обласного державного архіву, архівного відділу райдержадміністрації та музею історії району, містять вкрай обмаль відомостей про керманичів району довоєнного періоду. Не збереглися не те що їхні фото та біографічні дані, але й імена та по батькові окремих з них.

Як свідчать архівні джерела, першим за хронологією очільником Марийського райпар- ткому (на посаді його секретаря) з березня по листопад 1923 року був (...)Гриньов, а*першим головою райвиконкому, з березня по грудень цього ж року, - Степан Андрійович Моска- льов.

Для 20-х років характерною була часта ротація як партійних, так і радянських керівних працівників району. Зокрема, секретарі райпарт- кому впродовж семи років змінювали один одного вісім разів. Після Гриньова ними були В .А .Селиваню к, Г.Розсолюк, (...)М ірош ин , М.С.Хрущов, А.В.Бакалов, Я.І.Горя, (.. .)Чурін. А райвиконком після С.А.Москальова очолювали П.І.Шерекін, А.О.Свиридовський, А.Г.Хавіков, ( ...) Кошелєв. Найдовше перебув на цій посаді, три з половиною роки, Андрій Гаврилович Хавіков.

Розглядаючи 29 червня 1925 року чергове кадрове питання, бюро райкому КП(б)У прийня­ло таке рішення: «Проти відкликання тов.Міро- шина не заперечувати, але разом з тим довести до відома окружкому, що така часта заміна секре­тарів дуже негативно позначається

на роботі району». Цікаво, що цим же рішенням бюро порушувало перед окружним комітетом КП(б)У й питання про направлення секретарем райпарткому тов. Хрущова. Так, того самого М.С.Хрущова, який згодом, у 50-х - першій половині 60-х років, стане найвищою особою в ієрархії політичних та державних керівників СРСР.

Окружком зважив на клопотання райпарт­кому, і вже в липні 1925 року направив сюди секретарем М.С. Хрущова.

Незадовго до того межі Мар'їнського району значно розширилися: до його складу додатково було включено 4 сільські та 2 рудничні - Петровську і Рутченківську - ради. На об'єднавчій кущовій партконференції, яка відбулася 17 лютого 1925 року, райпартком прибрав на себе назву Петрово-Мар'їнського, хоча за адміністративно-територіальним по­ділом район і далі називався Мар'їнським.

З перших днів після затвердження на посаді секретаря М.С.Хрущов енергійно взявся за справи. Лише півтора року попрацював він у районі з 37-тисячним населенням, але назавжди залишив тут добру пам'ять про себе - як про енергійного, ділового, грамотного партійного лідера.

Переважна більшість населення району була селянами. Основну частину хліба постачали державі середняки та заможні селяни. Секретар райпарткому був переконаним прибічником кооперування на селі, але воно, на його думку,

13

«повинне здійснюватися на принципах матері­альної зацікавленості, добровільності, без поспіху». На І з'їзді комітетів незаможників району Хрущов доводив: «Необхідно зробити все для того, аби селянин бачив, що йому це вигідно. І не годиться поспішати, як це вже було в 1918-19

роках. Силоміць справі не зарадиш». А ось до комун, які тоді створювалися, Микита Сергійо­вич ставився скептично, мовлячи: «Зібралися тюха з матюхою та Гнат з братом, забрали кращу земельку, а ладу їй дати не можуть».

До селян Марийського району у М.С.Хру­щова на все життя збереглися повага та приязнь. Він завжди їх підтримував, допомагав. Багато разів зустрічався згодом Микита Сергійович з мар'їнцями Йосипом Демидовичем Ярошенком, Дмитром Івановичем Гацулою, Омельком Федо­ровичем Гомлею. Уже в повоєнні роки він чотири рази гостював безпосередньо в районі, вивчав досвід роботи мар'їнських хліборобів.

При ознайомленні з архівними документа­ми періоду 20-х років впадає у вічі те, що вже тоді, як і в наступні десятиріччя, верховенство в структурі районних органів влади належало партійним органам і їхнім керівникам. Доказом цього є той факт, що вже обрані керівники вико­навчих та представницьких органів радянської влади обов'язково затверджувалися постановами партійного органу. А в процесі діяльності вони досить часто звітували перед цим же органом про

і свою роботу.

І Документи, які збереглися в архівах,свідчать про те, що райпартком та його бюро у

20-х роках поряд з питаннями внутрі- партійного характеру та

політичної ситуації в країні і в районі значну увагу приділяли питанням функціонування вугільних та інших промислових підприємств, підвищення кваліфікації робітничих кадрів та рівня агротехнічних знань селян, забезпечення відділів робітничого постачання та сільської кооперації товарами широкого вжитку тощо.

Розглядаючи 8 липня 1925 року питання ставлення до селянства, районні закриті партійні збори зазначали, що гасло партії «Обличчям - до села!» іноді викликає ревнощі в робітничому середовищ і. Тому перш очергові завдання комуністів і рад району вбачалися у зміцненні змички міста і села, підвищенні уваги до побуту робітників і розвитку кооперації на селі. «Якщо будемо лінитися, то селяни й активні робітники перестрибнуть через наші спини», - резюмували збори.

Д оп овідаю чи на пленум і П етрово- Мар'їнського райпарткому 13 серпня того ж року про реалізацію нового врожаю та сплату податків до бюджету, голова райвиконкому А.Г.Хавіков констатував, що в районі вирощено небувалий досі врожай зернових - 1,4 млн пудів. Для внутрішніх потреб району необхідно 800 тис. пудів зерна. Отже, його надлишок - близько 600 тис. пудів, а хлібозаготівельники району спро­можні прийняти лише третину від цього. Він запропонував звернутися до окружкому КП(б)У з пропозицією збільшити державні хлібозаготівлі в районі з тим, щоб вирощений урожай не потра­пив до рук перекупників-спекулянтів. Райпар­тком погодився з цими доводами і підтримав пропозиції А.Г.Хавікова.

Незважаючи на згадане вище рішення бюро райпарткому від 29 червня 1925 року, часта заміна керівних кадрів спостерігалася в районі і в наступному десятиріччі. Так, перший голова райвиконкому після відновлення Марийського району в лютому 1933 року (...)Савченко про­працював лише три роки. Його наступник М .Д.Близнюк - навіть менше трьох, а З.М.Глу- хов, який змінив його в лютому 1939 року, - всього лише 13 місяців. Щоправда, Захар Мико­лайович залишив цю посаду з об'єктивної причини - у зв'язку з обранням його першим секретарем райпарткому.

У самому ж райкомі партії перші керівни­ки в 30-х роках змінювалися ще частіше. До З.М.Глухова ними були А.П.Кікайон, М.При- ходько, П.Манько, (.. .)Холяєва, С.П.Орловський. Ким були ці особи до обрання керманичами району і як склалися їхні подальші долі з'ясувати

is <шшотшшт - (тшщщшиїїииі

поки що, на жаль, не вдалося, за винятком З.М .Глухова.

Часта ротація керівних кадрів як у районі, так і в цілому в країні у 30-х роках зумовлювалася надзвичайно гострою політичною ситуацією і вкрай тяжким соціально-економічним станови­щем у першій половині цього десятиріччя, до чого призвела, зокрема, прискорена примусова колективізація на селі.

Питання виявлення класових ворогів, чистки партійних лав, створення колгоспів не сходили з порядку денного пленумів і засідань бюро райкому партії, виконавчих та представ­ницьких радянських органів району. Розглядали­ся на них і питання надання допомоги голодую­чим та насіння для сівби в колгоспах.

У другій половині цього десятиріччя керівні органи району більше уваги стали приділя­ти проблемам індустріалізації регіону, зокрема технічному переоснащенню Красногорівського вогнетривкого заводу та будівництву Курахівської ДРЕС. На початковій стадії воно розгорталося на території трьох сусідніх районів - Марийського, Великоянисольського та Постишевського. У січні 1938 року його зосередили на території новоство- реного Селидівського району. Але допомогу трудовими ресурсами та робочим тяглом Кура- хівдресбуду й далі надавали і сусідні райони.

Життя трудівників нашого району в останні передвоєнні роки стало значно замож­нішим, а їхній побут-влаштованішим.

У зв'язку з відкриттям у м.Красногорівці зоотехнікуму і переведенням з м.Пирятина до Мар'їнки педагогічного училища значна увага приділялася органами влади району створенню належ них умов для функціонування обох навчальних закладів та підготовки ними якісних кадрів спеціалістів.

Ще одним доказом тенденції верховенства партійних органів над радянськими, про що вже мовилося вище, став факт обрання З.М.Глухова першим секретарем райкому партії з посади голови райвиконкому ( а не навпаки!). Забігаючи дещо вперед, зазначимо, що такі факти мали місце і на наступних етапах історії району.

З о б р а н н я м п е р ш и м с е к р е т а р е м Марийського райкому КП(б)У З.М.Глухова тасування кадрів на цій посаді надовго припини­лося. Загальна тривалість секретарю вання Захара Миколайовича перевищила ЗО років. Але в ній були дві об'єктивно зумовлені перерви. Перша з них спричинена війною. Евакуювавшись з району в жовтні 1941 року, буквально перед його захопленням гітлерівцям и, і

провівши останнєтгашдання іовдрщраикоїшінаї якому було призупинено його діяльніет^ш щ иш зу С талінградського тракторного заводу, З.М.Глухов був направлений спершу інструкто­ром Західно-Казахстанського обкому партії в м.Уральськ, а згодом служив у складі оператив­ної групи 1-ї гвардійської армії Південно- Західного фронту. Але з початком визволення України від фашистів його відкликали з фронту і відрядили у розпорядження Сталінського обко­му КП(б)У.

З жовтня 1943 року він знову очолив Мар'їнський райком партії.

Вдруге Захар Миколайович залишив цю посаду майже на три роки у грудні 1950-го у зв'язку з обранням його секретарем Сталінського обкому партії з питань сільського господарства.

У цьому проміжку районну партійну організацію спершу очолював Василь Степано­вич Тетерюк (січень 1951 р .-серп ен ь 1952 р.). А після направлення його на навчання до* вищої партшколи - Степан Степанович Максименко (вересень 1952 р .-ж овтень 1953 р.)

Після вересневого (1953 р.) пленуму ЦК партії, який, зокрема, визнав за необхідне зміцнити кадрами районну ланку шляхом скоро­чення обласного апарату і відрядження значної частини звільнених працівників у райони, З.М.Глухов сам попрохав повернути його в Мар'їнський район, хоча під скорочення і не підпадав.

Відтоді першим секретарем райкому

ІШякзь

■

1іІ ірЬ'Х Г?:> ї~і

... Сорокотягщ(к^ й н Щ лів6ру^)^ Іголовам и

* іови^і!і.уВро6цем: лч * * ^астовенком.

партії він працював аж до виходу на заслужений відпочинок у листопаді 1975 року. Саме цей період став лебединою піснею в його трудовій і політичній біографії.

Головами виконкому і М арійської район­

ів

н ої ради д еп у тат ів трудящ их впродовж «гухівської тридцятирічки» були Є.Г.Богова (червень - листопад 1944 р.), (...)Щ ербаков (листопад 1944 р. - липень 1945 р.), М.П.Золотов (1945 - 1947 рр.), В.С.Тетерюк (1947 -1950 рр.), І.Г.Ластовенко (1950 - 1957рр.), Д.С.Ванярха (1957-1961 рр.), П.З.Титаренко (березень 1961 р. - листопад 1962 р.), І.А.Мащенко ( 1962 - 1964 рр.), В.М.Гармаш (1965 - 1971 рр.), П.Л.Сороко- тяга (1971 -1 975 рр.).

Практично всі вони до свого обрання мали значний досвід керівної господарської чи радян­ської роботи та спеціальну освіту. Дехто воював на фронті. І всі без винятку були здібними органі­заторами. Як найпомітніші постаті серед них все ж слід виокремити В.С.Тетерюка, який згодом багато років успішно очолював Волноваський райком партії; колишнього директора Богоявлен- ської МТС І.Г.Ластовенка, який обов'язки голови виконкому і райради впродовж двох каденцій відповідально поєднував з обов'язками депутата Верховної Ради УРСР; Д.С.Ванярху (скалічений війною, він заочно здобув вищу освіту, чудово знався на питаннях агрономії та економіки); В.М.Гармаша (набувши досвіду організаторської

роботи з людьми в райкомі комсомолу, він зберіг свій молодечий запал і на всіх наступних відпо­відальних посадах); і, нарешті, П.Л.Сорокотягу- міцного господарника, який згодом, впродовж 13 років, був прямим наступником Захара Микола­йовича. Як на сьогодні, усіх їх годилося б імену­вати «командою Глухова».

Крім голів райвиконкому, до цієї

дішні секретарі і завідувачі відділів райкому партії, керівники колгоспів і промислових підприємств, уміло підібрані і виховані Захаром Миколайовичем на його особистому прикладі. Неможливо перелічити всіх їх. Згадаймо лише відзначених зірками Героїв Праці С.Є.Бешулю, В.Т.Литвиненка, М.Т.Лук'янця, І.Т.Горєлова, Д.М.Чорнобая, О.О.Литвиненка, В.І.Пилипенка, М.П.Борисенка.

Відбудова зруйнованих війною колгоспів, промислових підприємств, міст і сіл, яка розпоча­лася в 1943-му і по суті завершилася на кінець 1948 року; створення міцної матеріально- технічної бази та забезпечення високої культури виробництва у матеріальній сфері; безпрецеден­тне в країні впровадження «малого зрошення»; виведення на рівень велінь часу соціальної сфери - усе це здійснено під безпосереднім керівниц­твом Захара Миколайовича, його колег та сорат­ників, які твердо і наполегливо вирішували всі назрілі проблеми району. За довгі роки вони зуміли виховати у мар'їнців почуття переможців, бажання працювати сьогодні краще, ніж учора, ні на мить не зупиняючись на досягнутому.

Мудрість та далекоглядність Глухова полягали і в тому, що, довіривши керівництво колгоспами в перші повоєнні роки «головам у гімнастерках», тобто вчорашнім фронтовикам, які мали організаторський талант, але не мали спеціальної освіти, у 50-х - 60-х роках він сміли­во йшов на ротацію цих кадрів, якщо в тому була потреба, зробивши ставку на молодих фахівців з вузівською освітою. У цій справі він був піонером не лише на Донеччині, але й у республіці.

Особисті заслуги З.М.Глухова відзначено багатьма трудовими і бойовими нагородами. А в 1958 році його було удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він обирався депутатом Верховної Ради Української PCP, членом ЦК Компартії України.

Продовжувачами добрих справ і традицій, закладених З.М.Глуховим, стали перші секретарі райкому партії П.Л.Сорокотяга (1975 -1 9 8 8 рр.) та О.О.Литвиненко (1988 — ' 1991 рр.), голова районної ради народних депутатів і її виконкому О.М.Антоненко( 1976- 1994 рр.).

За час їхнього керівництва районом було багато зроблено для піднесення економіки, зокрема інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, впровадження у практику новітніх досягень науки і техніки, подальшого розвитку культури землероб­ства, забезпечення високих і сталих урожаїв, нарощування продуктивності тваринництва.

16

Було розбудовано потужну виробничу - : : структуру, споруджено сотні сучасних

: б с т в соціальної сфери та сфери обслуговуван- ї десятки тисяч квадратних метрів житла,

створено комфортні виробничо-побутові умови ттогті-їчно на кожній тваринницькій фермі і в к: хн ій тракторній бригаді та мехмайстерні.

Разюче змінився зовнішній вигляд міст і селиш району, а наші села по суті перетворилися

а сучасні агромістечка.Разом з керівниками району значних

зусиль до всього цього доклали керівники с іл ь с ь к о г о с п о д а р с ь к и х і п р о м и с л о в и х підприємств А.Д.Батула, О.П.Бешуля, М.О.Бон- л-ренко. М.П.Борисенко, М.Ф.Буряк, І.Ф.Велич­ко. І.Ф .Горб, 1.1.Горобець, В .Г .Грінцов, В М .Д ж ам бек, М .П .Д ячен ко , В .І .Зай ц ев , В Г Карбула, Л .М .К олом оєць, О .П .Л андар, V І Ластовенко, В.Г.Рекун, Ю .Д.Сагалевич, Л І Сажко, І.І.Семіз, П.І.Смоляр, В.П.Фесенко, І Г Ч аус, І.М .Ш апош ник, М .Х .Ш евченко , А .С .Ш ку р ко , І.Г .Я к о в и ц ь к и й , к ер ів н и к и підприємств сфери послуг П .О .Щ адько і В Д.Гончаренко, Л.П.Набатникова, М.Х.Попов, С О Щ адькотаінші.

На новому історичному етапі , в роки незалежності України, суттєво змінилися як структура та функції районних органів влади, так

."мови, в яких їм випало працювати.Пішли в забуття партійні комітети з

їхньою вивищенністю над представницькими органами місцевого самоврядування та виконко­мами. Функції виконавчих органів державної злади на районному рівні покладалися на районні державні адміністрації. їм же районними радами делегувалися повноваження щодо здійснення виконавських функцій у площині компетенції місцевого самоврядування.

Діяльність райдержадміністрацій було припинено в 1994 році. Але вже через рік її відновили.

Вищою посадовою особою в структурі виконавчих органів державної влади районного рівня в 1992 -1 9 9 4 роках був представник Прези­дента України в районі. А з 1995 року ним став голова районної державної адміністрації.

Представником Президента України в Марійському районі у квітні 1992 року було призначено В.О.Манька. Влітку 1994 року шляхом прямого таємного голосування всього дорослого населення району його було обрано головою районної ради, функції якого він викону­вав до квітня 2001 року. Одночасно у червні 1995 року В.О.Манько призначений

головою М ар’їн с ь к м | райШ нш адміністрації, і очолював її до в и х о д Щ щ ^ ^ ^ ^ ^ вересні 2003 року.

Підсумовуючи своє майже 12-річне

ЮШЯ^нтоненко^ лй Ш м поповненням

. І/ Ш Т І ті»

перебування керівником району, у зверненні до земляків-мар’їнців з нагоди закінченням його повноважень Віктор Олексійович підкреслював, що всі разом ми пережили один із найскладніших етапів в історії району. Реформуючи весь устрій нашого буття, нам вдалося зберегти, а де в чому й поліпшити неповторну зовнішність району, його високу репутацію, продовжити славні трудові традиції наших попередників.

Нарощують економічну базу і обсяги продукції провідні промислові підприємства району. Небезболісно, але посувається вперед реформування агропромислового комплексу. У цю галузь вдалося залучити солідні інвестиції. Район міцно утримує передові позиції в області з виробництва як рослинницької, так і тварин­ницької продукції.

Завдяки позитивним змінам в економіці ми успішно долаємо проблеми в соціальній сфері. У числі перших в області район погасив заборгованість з виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, а згодом усім працюючим. Незважаючи на подвоєння обсягу пенсійних виплат, усі пенсіонери вчасно отриму­ють свої пенсії. Зменшується кількість безро­бітних. Практично повністю збережено надзви­чайно розгалужену соціальну інфраструктуру району.

Перші позитивні набутки у здійсненні широкого реформування всіх сфер життєдіяль­ності стали можливими в районі, зокрема,

17

завдяки копіткій роботі щодо добору та вихован­ня здібних кадрів керівників і спеціалістів, здатних ефективно працювати в нових політич­них та соціально-економічних реаліях, а також завдяки максимальній мобілізації на вирішення висунутих життям завдань усіх трудових колек­тивів.

Запорукою подальшого поступу нашого району шляхом реформ насамкінець В.О.Манько назвав злагоджені дії обох гілок влади району - представницької та виконавчої.

Н овий голова рай д ерж ад м ін істрац ії Владислав Васильович Гончаренко, призначений на цю посаду в листопаді 2003 року, незважаючи на свою молодість, зумів побудувати саме такі взаємини з районною радою, яку з квітня 2001 року очолював досвідчений керівник Анатолій Михайлович Каіра, за плечима котрого на той час було понад 17 років роботи директором Донець­кого аграрного технікуму.

У квітні 2005 року на посаді голови рай­держадміністрації В.В. Гончаренка змінив Володимир Григорович Рекун.

Самого ж Владислава Васильовича Гонча­ренка рівно через рік було обрано головою район­ної ради.

Взаємини між двома гілками влади на цьому етапі складалися доволі непросто. Проте при вирішенні принципово важливих питань життєдіяльності району вони все ж знаходили порозуміння, що дозволило зберегти раніше здобуті районом позиції, певного мірою поліпши­ти добробут мар'їнців.

Районна рада акцентувала свої зусилля на

В.В. Г ончаренко,А.М.Каіра та ветеран війниІД.Г{ришко саджають берізку на Алеї Пам’яті.

підвищенні ролі всіх органів місцевого самоврі дування та активізації діяльності органів самі організації населення у вирішенні пробле розвитку територій. А райдержадміністрація - н залученні інвестицій у розвиток галузей матер ального виробництва, якнайповнішій сплат передбачених законодавством податків, рації нальному використанні землі та бюджетни коштів, підвищенні рівня заробітної плати всі] працюючим.

Остання зміна керівників як райдер» адміністрації, так і районної ради відбулася 2010 році.

Районну державну адміністрацію у квіте очолив Роман Іванович Гаврін, а районну раду листопаді-Дмитро Васильович Гончаренко.

Обидва органи влади нині працюют єдиною згуртованою командою, вирішуючи вс актуальні проблеми соціально-економічного т гуманітарного розвитку краю у тісному діалозі районною та місцевими територіальними грома дами.

Результатом цього діалогу стало, зокрема віднайдення ефективної формули поєднана

організаційних зусиль і фінансови: ресурсів органів влади, територіальна громад і бізнесу в подоланні такої задав неної проблеми, як відновлення моральні і фізично застарілих чи будівництві нових мереж комунального господарства У такий спосіб вирішено, зокрема, про блему забезпечення питною водою смг Олександрівки, а нині в завершальні стадію ввійшло її вирішення в райцентрі За цією ж схемою ведеться й газифікації Олександрівки.

У форматі корпоративної соціаль ної відповідальності районних органії влади, міської ради та Донбаської палив но-енергетичної компанії реалізоване

Як сказав поет, медаль за бій, медаль за труд - із одного металу ллють. До того ж з металу найблагороднішого ґатунку, тобто золота, якщо йдеться про медалі, якими відзначають за ратний і трудовий героїзм.

Почесне звання Герой Радянського Союзу, найвищий ступінь відзнаки за заслуги перед державою і суспільством, пов'язані із здійсненням геройського подвигу, було встановлено ще в квітні 1934 року. Воно присвоювалося з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка». За подвиги у Великій Вітчизняній війні цим званням відзначено понад одинадцять з половиною тисяч чоловік. Відрадно, що в їх числі є й мар'їнці.

На сьогодні відомі імена чотирнадцята наших земляків - Героїв Радянського Союзу. Дев'ятеро з них - це безпосередні уродженці району. Двоє в довоєнний період навчалися в наших школах. А ще троє жили і тривалий час працювали в районі.

Восьмеро з чотирнадцяти наших Героїв на момент здійснення подвигу, за який їх удостоєно цього високого звання, були офіцерами, четверо - сержантами, двоє-рядовими солдатами.

Чотирьом Героям-землякам у роки війни випало воювати льотчиками. Це - Микола Васильович Буряк із села Желание Перше, Василь Артемович Журавльов з Катеринівки, Іван Іванович Староконь з Антонівки та Петро Прокопович Черниш з Красногорівки. У танкових військах служили Павло Мартинович Вороній з Максимільянівки, Григорій Іванович Пенежко, який свого часу вчився у Марийській школі- семирічці, та Іван Павлович Середа, якому по війні довірили очолювати Галицинівську сільраду.

Уродженець селища Старомихайлівка Василь Маркович Жильцов був моряком,

к о м а н д у в а в 20

ланкою торпедних катерів на Балтійському флоті.Найбільше ж серед наших Героїв - піхотинців,

їх п'ятеро. Так, Григорій Антонович Агєєв, який у 30-х роках працював на будівництві Курахівської електростанції, у жовтні 1941 року став комісаром Тульського робітничого полку і героїчно загинув під час оборони м. Тули. А командира 295-го гвардійського стрілецького полку А ндрія Максимовича Волошина звання Героя удостоєно за півтора місяці до Перемоги. Війну він закінчив полковником, хоча, навчаючись у 20-х роках у П авлівській школі, а потім працю ю чи в Павлівському райкомі комсомолу, навіть не мав гадки колись стати офіцером. У матінці-піхоті служили й наші земляки-герої Федір Якович Запорожець з Пречистівки, новоукраїнець Василь Степанович Харченко (він загинув у боях за Дніпро) та Олександр Абрамович Удодов із селища Старомихайлівка, який на Сапун-горі під Севастополем повторив подвиг Олександра Матросова, але вижив після надтяжких поранень.

Грізним винищувачем ворожих танків був на фронті командир взводу 45-міліметрових гармат Герой Радянського Союзу Іван Васильович Машир. У селі ж Дачне, де він оселився по війні і

до виходу на пенсію працював у радгоспі імені Горького, його знали як спокійну і добродушну людину.

Артилеристами випало служити в роки війни й сержантам Іванові Софроновичу Мальченку з Катеринівки та Олексію Иосифовичу Симонову із

с. Сухі Яли, розвідником - старшому

ПовнЩ ^ ^ ^ ^ д е н т ^ ^ ^ ^ Ф^ФшосохШтаіОрд^Ш^рудовоїІСлаЖи^ВІГ^Іоменко.

■Бронзове погруддя' двічі Героя Соціалістичної Праці

С.Є.Беиіулі у с.Єлизаветівці.сержантові Федорові Федоровичу Посохову з Красногорівки, снайпером - уродженцеві с. Олександрівки (нині - с. Галицинівка) Дмитрові Несторовичу Тростянському. Кожний з цієї четвірки за фронтові подвиги нагороджений орденом Слави усіх трьох ступенів. Повні кавалери цього ордена, як відомо, прирівнюються до Героїв Радянського Союзу.

Окрилені Великою Перемогою, у мирні дні мар’їнці, не менш героїчно ніж на фронті, взялися за відбудову сплюндрованого війною рідного краю. Уже в перші повоєнні роки багатьох з них за сам овідданість у праці було нагороджено медалями та орденами.

Особливе місце в системі державних трудових нагород колишнього СРСР посідало почесне звання Героя С оціалістичної Праці. Воно присвоювалося особам, які виявили трудовий героїзм, зробили значний внесок у підвищення ефективності суспільного виробництва, сприяли піднесенню народного господарства, науки і культури, зростанню оборонної могутності країни. Удостоєні цього звання нагороджувалися орденом Леніна і золотою медаллю «Серп і Молот».

У Марийському районі в повоєнні роки званням Героя Соціалістичної Праці відзначено 35 осіб. Це більше, ніж у будь-якому іншому сільськогосподарському районі колишнього Радянського Союзу.

Серед наших Героїв Праці - 13 ланкових, 5 комбайнерів, 2 доярки, 1 майстер-електромонтер, 4 бригадири рільничих і тракторних бригад, 1 агроном, 8 керівників сільгосппідприємств та 1 керівник району.

Першими цього високого звання у

1948 році були удостоєні голова колгоспу «Батьківщина» (с. Курахівка,Василь Тимофійович Литвиненко та бригадир рільничої бригади цього ж колгоспу Іван® Федорович Мороз.

Наприкінці 40-х років керівні державні органи визначили, що збільшення виробництва продуктів землеробства і тваринництва є найважливішим завданням у справі відродження і піднесення с ільського госп од арства . З ц ією метою встановлювалося присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці і нагородження орденами та медалями трудівників села за досягнення заздалегідь визначених виробничих показників.

На той час це були надзвичайно високі показники. Але в 1950 році їх досягай в багатьох наших колгоспах. Сузір'я Героїв Праці тоді зросло в районі відразу на 16 осіб. Ними стали голова колгоспу імені Хрущова (с. Єлизаветівка) Спиридон Єрофійович Бешуля, агроном Григорій Степанович Григоренко та бригадир-рільник Каленик Йосипович Білецький (обидва з цього ж колгоспу); бригадир тракторн о ї бригади Богоявленської МТС Григорій Максимович Ровчак (с. Єлизаветівка); комбайнер Марийської М ТС М икола Іван о ви ч К лим ен ко (смт О л е к с а н д р і в к а ) . О д и н а д ц я т е р о і н ш и х відзначених того разу були ланковими. У їх числі: Катерина Семенівна Полтавська (у заміжжі - Коваленко) та Йосип Демидович Ярошенко з

антонівського колгоспу «Червоний Прапор»; Наталя Григорівна Наумова та Пелагея Сидорівна Пивовар з богоявленського колгоспу «Червоний колос»; Наталя Петрівна Киричок (у заміжжі - Соловйова) з ганнівського колгоспу імені 1-го Травня; Марія Ігнатівна Золотько (у заміжжі - Ровчак) та Клавдія Євтропівна Шапошник (у заміжжі - Пугач) з георгіївського колгоспу імені Ілліча; Ганна Трохимівна Кисіль з максимі-

імені Кірова (с. Богоявленка) Дмитро Миронович Чорнобай.

У наступні роки вимоги до трудових показників, за які присвоювалося звання Героя, значно зросли. Але й вони були під силу марійським працелюбам. Тож полку Героїв у нас прибувало й далі. У 1973 році його поповнив комбайнер з колгоспу імені Кірова (с. Богоявленка) Володимир Андрійович Латарцев; у 1975-му -

л ь я н і в с ь к о г о к о л г о с п у і м е н і П етровського; В арвара Я ківна та Олександра Денисівна Свистуни з н о во у кр а їн сько го колгоспу ім ен і Чкалова; Анастасія Федорівна Павлій із старомихайлівського колгоспу імені XVIII партз'їзду. Наймолодшій з героїнь К.С.Полтавській на той час було лише 22 £оки , а н ай старш ом у серед них И.Д.Ярошенку виповнилося 77. Обоє вони були з одного й того ж колгоспу «Червоний Прапор».

Через два роки Героями Праці стали три кращих комбайнери району - Сергій Павлович Железняк (с. М аксимільянівка) і Григорій Михайлович Кужіль (сел. Роя) з Марійської та Прокіп Свиридович Пивовар з Богоявленської машинно-тракторних станцій (МТС).

У 1958 році когорту Героїв Соціалістичної Праці поповнили перший секретар райкому партії Захар Миколайович Глухов, директор Марійської МТС Іван Титович Горєлов та голова колгоспу імені М ічуріна (с. Катеринівка) М ефодій Тимофійович Лук'янець. А на грудях Спиридона Єрофійовича Бешулі і Василя Тимофійовича Литвиненка засяяла друга золота медаль «Серп і Молот». На відзнаку їхніх трудових заслуг на батьківщині двічі Героїв, у селах Єлизаветівці та Зоряному, було встановлено бронзові бюсти.

Імена п'ятьох нових Героїв-мар'їнців вся країна почула в 1966 році. Ними стали доярка з колгоспу імені Леніна (м. Красногорівка) Любов Дмитрівна Григораш, майстер ліній електромереж Марійського РЕМ з м. Курахового Григорій Сергійович Калачов, ланкова-овочівник з колгоспу імені Ілліча (с. Максимільянівка) Ніна Олександрівна Романець, ланкова-рільник з колгоспу імені XXI зізду КПРС (с. Новоукраїнка)

Олександра Степанівна Собіщанська та голова колгоспу

доярка з колгоспу імені Червоної Армії (смт С тар о м и х ай л івка) Є л и завета М иколаївна Острожна; у 1978-му - бригадир тракторної бригади колгоспу «Жовтень» (с. Єлизаветівка) Григорій Никифорович Вишневський та голова колгоспу «Батьківщина» (с. Зоряне) Олексій Опанасович Литвиненко. Останніми з марінців звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні голова єлизаветівського колгоспу «Жовтень» Віктор Іванович Пилипенко (1981 р.) та його колега з богоявленського колгоспу імені Кірова Микола Петрович Борисенко (1982 р.)

Наш район зростив і першого на Донеччині кавалера ордена Трудової Слави всіх трьох ступенів - бригадира рільничої бригади колгоспу «Жовтень» Володимира Г авриловича Ломенка.

Відзначені почесними званнями Героїв - це пікові вершини звитяжців бойової і трудової доблесті. Але ж у горах, окрім піків, є й інші вершини. Серед людей, образно кажучи, такими вершинами є ті, чиє трудове сумління й бойова відвага відзначені орденами та медалями. У роки війни цих державних нагород були удостоєні 5960 наших земляків, а в мирний час - понад 7200.

Відзначено високими державними нагородами й заслуги двох трудових колективів району. Це - ордена Леніна колгоспи «Жовтень» та імені Кірова.

В п р о д о в ж 9 0 -л іт н ь о г о іс н у в а н н я Марийського району славу йому здобували не лише ті наші земляки, хто в поті свого чола працював на рідній землі, але й ті, хто, отримавши батьківське благословення, пішов від отчого порога у світи, ставши видатними постатями, відомими на всю Україну чи й далеко за її межами.

Найперше у цьому сенсі годиться згадати широко знаних держ авних, політичних і гр о м ад ськ и х д ія ч ів Ів ан а О л ек с ій о в и ч а Мозгового, уродженця с. Новомихайлівки, та Івана Григоровича Грінцова, який народився в с. Павлівці. Піком діяльності обох їх стала в різні роки посада секретаря ЦК Компартії України з аграрних питань. А до того перший з них був очільником Рівненської, затим Херсонської областей, заступником голови уряду Української PCP; другий, набувши професійного і життєвого досвіду в рідному районі та поза його межами на Донеччині, тривалий час успішно очолював Сумську область.

Варто закцентувати увагу на тому, що саме в роки керівництва Іваном Олексійовичем та Іваном Григоровичем сільськогосподарське виробництво України за багатьма показниками досягло рівня передових країн світу.

Ще раніше вагомий внесок у розвиток цієї галузі зробили Володимир Володимирович М ацкевич та Марко Сидорович Співак. У

довоєнний період вони очолювали н а ш К р а с н о - г о р і в с ь к и й

з о о т е х н і к у м : п е р ш и й - я к директор, другий - як завідувач н а в ч а л ь н о ї частини. Згодом, у 50-их - 70-их р о к а х ,В . В . М а ц к е в и ч став М іністром с і л ь с ь к о г о г о с п о д а р с т в а С Р С Р , а М . С . С п і в а к - Міністром сільського господарства Української PCP.

Глибокий слід у розвитку освітньої галузі України залишив наш земляк (родом із с. Костянтинівки) Віктор Пантелійович Шепотько, який впродовж двох десятиліть плідно працював заступником Міністра освіти.

Посади заступника, а потім першого заступника Міністра вугільної промисловості України тривалий час обіймав уродженець нашого району (із с. Новоселидівки) Володимир Васильович Радченко. А Віктор Федорович Марієвський із смт Олександрівки в 90-их роках був на таких же посадах у Міністерстві охорони здоров'я.

Сьогодні високі столичні установи очолюють наші земляки Владислав Васильович Гончаренко (з м. Мар'їнки) - Голова правління Ц ентральної спілки споживчих товариств України та Анатолій Миколайович Пономаренко (із с. Єлизаветівки) - Головний санітарний лікар України.

Неординарними керівниками обласного рівня зарекомендували себе в різні роки вихідці з Марийського району Віктор Пилипович Походін (с. М аксим ільянівка), Василь Д митрович Г ончаренко (м. М ар 'їн к а), брати Є вген Олександрович та Олексій Олександрович Гладчуки (смт Олександрівка), Ігор Анатолійович Жерновий (с. Богоявленка) та інші.

Наша Мар'їнська земля свого часу дала життя і дев'яти високопоставленим воєначаль-

шит®щж-т

освіти(̂другииЩраврруч)В.П. ШепЩіьі<о!(другийправрруч)

в гостях1на\своїй)маліи батьківщи• ттшшштлг- -чиниш 'Ик.шн

никам, серед яких, зокрема, генерал армії Іван Григорович Кривоніс (с. Богояв- ленка), генерал-майори авіації, Герої Р а д я н с ь к о г о С о ю зу М и к о л а Васильович Буряк (с. Ж еланне Перше) та Іван Іванович Староконь (с. Антонівка).

З наших шкіл проторували тернисті стежки у велику науку близько 30-ти докторів і понад 50 кандидатів різних галузей наукової діяльності.

З-поміж них - академік Національної академії аграрних наук, п ров ідни й у ч ен и й -сел ек ц іо н ер країни, автор понад 70-ти інте­нсивних сортів озимої пшениці, 28 з яких нині перебувають у виробництві і за посівними площами посідають перше місце в Україні, Савелій Пилипович Лифенко (с. Богоявленка) та його російський колега, академік ВАСГНІЛ, Герой Соціалістичної Праці Іван Григорович Калиненко (м. Мар'їнка) - творець 43 сортів м'якої та твердої озимої пшениці.

Світове визнання в галузі ракетно- космічної техніки здобули доктори технічних наук М икола М ихайлович Бєляєв (см т Старо- михайлівка) та Олександр Степанович Гонтар (м. Красногорівка).

У галузі медицини видатні досягнення мають доктори наук Олександр Григорович

Грінцов (с. Павлівка), Валентин Захарович М оскаленко і В севолод

Миколайович Романенко (обидва з м. Красно- горівки), Валерій М иколайович Сокрут (с. Єлизаветівка).

Донецький ботанічний сад Національної академії наук України багато років очолює доктор біології Олександр Захарович Глухов ( м . М а р ' ї н к а ) - с и н уславленого керівника на­шого району Захара Микола­йовича Глухова.

Досі мовилося лише про науковців-чоловіків. Але є серед них і жінки. Насам­перед це Наталя Дмитрівна П ан кратова (м. К расн о­горівка). Вона - відомий спеціаліст у галузі систем­ного аналізу та інформа­ційних технологій, доктор технічних і кандидат фізико- математичних наук, про­фесор, дійсний член Міжна­

родної академії наук вищої школи, Нью-Йоркської та Польської академій наук. Три роки тому дисертацію на звання доктора економічних наук захистила Наталя Валентинівна Ушенко (с. Новомихайлівка), яка нині очолює одну з кафедр Бердянського університету менеджменту і бізнесу.

Ще шестеро наших земляків-науковців у різні роки очолювали чи очолюють і нині вищі навчальні заклади України. У їх числі - засновник і перш ий директор Інституту журналістики

К и ївськ о го н ац іо н а л ь н о го у н іверси тету ім ен і Тараса Шевченка, доктор історичних наук, п р о ф есо р , ак ад ем ік Академії наук вищої школи України - Анатолій Захарович Москаленко (м. Красногорівка); ректор Харківської державної зо о в е т е р и н а р н о ї а к ад е м ії, доктор ветеринарних наук, п р о ф есо р , ак ад ем ік Н ац і­ональної академії аграрних наук України Валерій Олексійович Головко (смт Старомихайлівка); ректор Національної академії державної прикордонної служби України, доктор педагогічних

наук, професор, генерал-лейтенант Валерій Вікторович Райко (с. Єлизаветівка); ректор Чернігівського національного педагогічного університету, доктор педагогічних наук, професор, член -кореспондент Н ац іонально ї академ ії24

педагогічних наук України Микола О л е к с і й о в и ч Н о с к о ( м .Курахове).

Н е х а й в и б а ч а т ь т і земляки-науковці, кого тут не згада­но. У наш ом у р а й о н і д о б р е знають і з вдячніс­тю пам'ятають іме­на кожного з них.

З н аю ть і г і д н о п о ш а - 1 новують у нас і с в о ї х з е м л я к і в з ч и с л а п р е д с т а в н и к і в к р а с н о г о письменства: відомих українських поетів П етра Горецького (с. М ак с и м іл ь я н ів к а ) і В аси ля Марсюка (м. Марїнка); поетесу, прозаїка і перекладачку Вікторію Віту (смт С таром ихайлівка); прозаїка і публіциста, вже згаданого вищ е А натолія М оскаленка; мемуариста і публіциста генерала СБУ Олександра Нездолю (м.Мар'їнка); російського дитячого Валерія Лєвановськош (м. Марїнка).

У свою чергу на нашій благодатній Мар'їнській землі працювали і творили славетний український поет і правдоборець Василь Стус; Шевченківський лауреат прозаїк і публіцист

політичного плаката, сюжетного пейзажу Іван Дзюбан. Учасник баиотЭЩ колективних та персональних виставок як в Україні, так і в зарубіжжі, на схилі літ цілу гале­рею своїх художніх полотен він передав до му­зею історії рідного села Костянтинівки. У нашому районі, в м. Кураховому, народився й відомий український скульптор Сергій Гонтар.

Колоігале^еї^удожніх полотен І.Ф.Дзюбана

письменника

Василь Захарченко; прозаїки і поети Петро Бондарчук та Микола Хижняк; поети Іван Савич (Лук'яненко), Юрій Доценко, Анатолій Жариков (Іванов), Владислав Козодоев, Анатолій Овсієнко.

Уродженцем району є заслуж ений художник України, майстер

Пам'ятник його роботи Тарасові Шевченку вста­новлено, зокрема, в парку міста Красногорівка.

Зі сцен багатьох європейських країн, не кажучи вже про рідну Україну, чарував шанувальників співу своїм оксамитовим баритоном наш земляк-красногорівець, соліст Донецької

обласної філармонії, заслужений артист України Валентин Дуцаренко.

Нині співочу естафету приймають від нього наші юні соловейки - лауреати багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів В ладислав Домаш енко (м. К расногорівка), Уляна Ж ильцова (с. Новомихайлівка), Владислав Скульський (м.Красногорівка).

Визначними спортивними досягнен­нями уславили наш район на різних конти­нентах заслужений майстер спорту України з міні-футболу Ігор Москвичов, майстри спорту України міжнародного класу легко­атлетка Наталя Тобіас, велосипедистка

Тетяна Андрущенко, плавець-параолімпієць Ярослав Семененко.

Воістину мовиться в народі: нашого цвіту - по всьому світу!

25

©ШШд

тт

Д О РІДНОГО МІСТА

Мар'їнко, вишневе шумовиння серед гордих шахтних пірамід, із твого глибинного коріння я проріс, як паросток, у світі

ПОРА БЕЗСОНЬ

Занадилися в Мар'їнку вітри.Затято дмуть, такі оскаженілі!Щ е трохи й геть пустими стануть ріллі, Хоч ти в долонях землю перетри.

І зійде нанівець озимий клин,Бо пізно вж е його пересівати,І обсідають хліборобські хати Тривоги - ці провісниці сивин.

А на узвишші шабаші вітрів Озвучуються посвистами й гиком. Кричать озимі безсловесним криком І просять захисту, як діти в матерів.

Пора безсонь... Які там в біса сни,Коли навала ще одна стихії!Та повноколос людської надії Відродж ується з кожним днем весни.

М икола Х И Ж Н Я К

Затуляли обрій терикони - глянув я за них у далину, і немає зорові кордону:.. Порадій моєму талану!

М іг і я в підземному забо ї віковічні рушити пласти, тільки у духовному двобої шлях мені призначено пройти.

Хто рубає стиснуту породу - з бідами зіткнеться багатьма, та здобути слово для народу справи, мабуть, важ чої нема.

Мар'їнко, вишневе божевілля серед териконів і димів, на-гора ти видаєш вугілля, я з глибин тобі добуду спів!

Василь М АРСЮ К

ДИВЕН КРАЮ

ВСЕ СТРУНАМИ РАНКОВИМИ БРИНИТЬ

Коли бродж у я в полі чи у лузі,Коли духмяність навкруги стоїть, Здається, в час такий на виднокрузі Все струнами ранковими бринить. Прислухаєшся — кличе перепілка,Д е хлібні вруна вітер колиса,Д о квітки стрімко поспішає бджілка, В колисці неба ж айвір повиса.То із-під ніг зайча пірне у трави,Зозуля роки плутано кує.Над річкою вербички кучеряві Схилились і шепочуть про своє....Йди, задивляйся на медові квіти І відчувай колосся теплоту...У час такий — ну як ж е не радіти За тебе, земле, в тиші і цвіту!За голубінь твого ясного неба, Роздолля нив, які не обійти.Мій рідний краю!Що мені ще треба?Стоять на чатах,Спокій берегти.

П ет ро ГО РЕЦ ЬК И Й

Коли побачу з вуглем ешелони, Заплачуть, засміються в серці дзвони. Чавунні, мідні звуки ллють дощами:То - дон! То - бас!Мої, м о ї до щему.Дон! Бас!Дон! Бас!Д онбас!

О, зупиніться, перестадзвони! Бо десь проснуться р ідн і терикони - Сумирні горбані плішиві,І витягнуть свої верблюжі шиї,І побредуть невтомним караваном Отецьким краєм, димним і коханим.

За долами, за лісом чи рікою Я дожену й погладж у їх рукою.

Вікторія ВІТА