Життя на лезі ножа(Микола Данько)

До 90-річчя від дня народження поета

(1926-1993)

Сумська міська централізована бібліотечна системаЦентральна міська бібліотека ім. Т. Г. Шевченка

Відділ довідково-інформаційної роботи та маркетингу

… Він з нами був. Від цигарки цигарку припалював.

Філософ, жебрак, життєлюб і шляхетний естет.

Натхненний і вишуканий, знаний всіма і опальний,

І грішний в земних іпостасях, бо ж справжній поет!

О. Педяш

Нині сучасники намагаються збагнути літературний і життєвий феномен цього цікавого і непересічного поета.

За життя він цурався і уникав багатолюдних зібрань, традиційних творчих вечірок, віддаючи перевагу усамітненню.

А якщо й з’являвся на вулицях Сум у своєму незмінному крислатому зеленому капелюсі — за цим орієнтиром всі швидко впізнавали поета, — то зрідка і не надовго.Крайній зліва – М. Данько

Про Миколу Данька понині, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі часи відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова. Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою.

Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Дід служив головним пічником в маєтках князя О. Голіцина, а бабуся була квітникаркою в оранжереях. Це був великий рід, який тримався на православній вірі і чесній праці.

Славгород

Родину Даньків шанували односельці. Особливу роль в житті поета відіграв рід Циганків, з якого походила його мати Олена Пилипівна. Вона завжди багато працювала, мала добру і лагідну вдачу, ніколи не кричала на дітей. Уже ставши літератором, Микола Данько напише:

…Я горе знав і зраду, і жалі,А все ж мені даровано немало:Щасливий я, що народивсь в селі,І що мене селянка сповивала.

Завдяки князеві О. Голіцину в Славгороді неабияку популярність мала книга: його

кількатисячна книгозбірня відкривалася для багатьох селян. А під час громадянської війни брат матері Миколи Данька, рятуючи бібліотеку князя,

частину книг перевіз до сестри додому. За цими книжками майбутній поет навчився читати ще до

школи.

Суспільна атмосфера, в якій починав формуватися світогляд Миколи Данька, була не зовсім сприятлива для українців: виморені

голодом села, сотні винищених представників

творчої та наукової інтелігенції, утиски в

мовно-культурній сфері.

Бiльшовицький лад приніс майбутньому поетові перше випробування: коли йому виповнилося шість років, "активiсти" з батькової хати вигребли все зерно, навіть забрали вузлик з квасолею та бобами. Навесні 33-го Микола не міг ходити, повзав на городі, живлячись лободою, осотом, листям. І вижив…

Чергове випробування – Друга світова війна, яка перервала навчання. Микола устиг закінчити тільки сім класів. Відтак евакуювався до Курської області. Деякий час був «сином» ударної військової частини. Відбудовував Сталінград. В 1944 р. мобілізований до лав Червоної Армії. Закінчивши Харківську радіошколу, Микола в батальоні зв’язку з боями проходить Угорщину, Австрію, Чехословаччину. Нагороджений медалями «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над фашистською Німеччиною».

Після війни майбутній поет ще чотири роки служив в армії. Демобілізувавшись, він прагне знань, освіти.

Закінчив вечірню школу і вступив в 1951 р. до Львівського державного університету ім. І. Франка на факультет журналістики. Власне це і був початок

літературного шляху.

Львівський університет ім. І. Франка безперечно зіграв неабияку роль у виборі орієнтацій і життєвих

цінностей Миколи Данька. У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М.

Возняк, М. Рудницький, І. Ковалик, Т. Франко, Є. Лазаренко,

В. Дмитрук, інша висока професура.

Франко Т.Рудницький М.Возняк М.

Під час навчання в університеті Микола Данько активно відвідував літературну студію «Франкова криниця», до якої входили Г. Глазов, М. Петренко,

В. Лучук, Г. Печенівський, Г. Книш. Сприяли зростанню також його дружні стосунки з Г. Тютюнником,

В. Аркушенком, І. Вільде.

Г. ТютюнникВ. Аркушенко І. Вільде

Творчий шлях М. Данька поділяється на два етапи – львівський (1950-1958рр.) і

сумський (1958-1993рр.)

Ще студентом Микола Данько друкувався в університетській багатотиражці. Пізніше працював на різних посадах у республіканських журналах «Початкова школа», «Україна». Основний період журналістської творчості Миколи Данька припадає на роботу в редакції сумської обласної газети «Ленінська правда», куди прийшов у 1958 р. завідуючим відділом культури.

За період журналістської діяльності М. М. Даньком надруковано сотні матеріалів. У його жанровій палітрі журналіста були всі барви: нариси, статті, фейлетони, кореспонденції, рецензії, інтерв’ю.

В художньо-публіцистичних журналах України

публікувались його вірші, оповідання, гуморески,

пародії, переклади з польської, болгарської, російської,

вірменської та удмуртської мов.

У 1965 р. вийшла перша поетична збірка М. Данька «Зоряне вікно». Вже в ній поет позбавився страху бути самим собою, в той час, коли влада посилювала тиск на інтелігенцію, насаджувала російську мову, зміцнювала правоохоронні структури:

Перша книга М. Данька отримала багато схвальних відгуків. Він сприймався як мислячий, талановитий поет. Про це свідчать слова Б.Олійника: «Микола Данько - поет, не схожий на інших, оригінальний, сучасний... Він намагається відсіювати штампи двадцятирічної давності, йде своїм шляхом».

Олійник Б.

Така полегкість… врешті скинув руб’яМорального жебрацтва, що ряхтілоПідробним словом…

А в 1967 р. Харківське видавництво «Прапор» видало нову збірку поета –

«Червоне соло». Така назва – зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а патетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору суцільної русифікації поет засвідчив свою любов до рідного слова:

Ні, ти давня, як море і кров.Наша мово, нескорене диво!...

В іншому вірші поет ототожнює Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і орел:

Ми не дамо вершечку всохнуть.Ми тіло щепимо своє…(Тополю синю і високу,Дводзьобий птах вночі клює)

Так міг писати тільки великий поет, поет високої віри в свій народ.

Гнів митця простирається на конформістів, які готові позбутися рідної мови:За що люблю? За що страждаю?Я так ненавиджу гнучких,хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!

А герой поеми М. Данька «Перед боєм» Олекса Довбуш заповідає синові:Нам рабувати, синку, неподоба,За інші скарби треба купно дбати,Та вивести з неволі Україну,Щоб не глумились добрії сусіди…

Віршів, достойних прикрасити хрестоматії і антології, у «Червоному соло» багато:

Цураєтесь свого, глузуєте із нього?О, Боже мій, яка ганьба!І терпить вас земля? І вам не всохли ноги,Перевертні і вилупки раба?

Містить збірка і щемливі слова про короткочасність людського життя, і рядки про мужність слухати правду, і малюнки життєвих миттєвостей, що нагадують кращі зразки японської і китайської лірики.

Ці гнівні речі звідчать на адресу тих, хто підняв руку на найсвятіше, глумиться з нього.

Поетична збірка «Червоне соло» визначила все подальше життя її автора. З наказу компартійного керівництва області майже весь її наклад відразу був вилучений з продажу. А творчість поета піддали нищівній критиці. Заявили, що автор не помічає чудесних перетворень у житті країни, не оспівує людей праці, робітників, колгоспників.

Кардинально протилежну думку про книгу висловив поет Василь Бондар, назвавши її «найсміливішою книжкою на Україні за повоєнний час».

Бондар В.

Ю. Царик в свій час теж написав схвальну рецензію-відгук на книжку Миколи Данька «Червоне соло»:

«Микола Данько – поет сміливий, чесний, безкомпромісний, гнівний і ніжний. Мозком і серцем Данькової книжки є болюча любов до України, її запашної мови і ненависть до «чортів», які повдягали овечі шкури … «Червоне соло» - це поетичний образ вранішнього сонця, … це соло серця поета, яке нестерпно болить від лицемірства…»

Царик Ю.

Ось, як згадував Геннадій Петров: «Миколі не давали спокійно дихати. Постійні виклики, обшуки, погрози… Раз у вечері хтось поламав ребра… Раз прийшли і забрали 28 папок з його творами, машинку для друкування… Йому не давали заробити копійку. Змушений був звільнитись з «Ленінської правди». …Не утримується в театрі ім. Щепкіна, в клубі кінолюбителів. Іде сторожем, вантажником на залізничу станцію. І знов безробіття…»

З виходом в світ «Червоного соло» починаються справжні гоніння та утиски. Миколу Михайловича звинувачують в “українському буржуазному націоналізмі”.

Петров Г.

Ви бачили, як був хмільним…А як голодним – бачили?………………………………..Усе ж переіначилиЗа тридцять срібняків…

Після «Червоного соло» заборонено друкувати М. Данька як письменника, а незабаром і як журналіста. Ім’я Миколи Данька взяли в тенета пліток і брехні. Оголосили п’яницею. На це поет відгукнувся:

А головне - доводилося писати тільки для шухляди. Однак шлях М. Даньком було обрано раз і назавжди:

Судьбі лише повторюю стократ:Не хочу бути краплею в калюжі,Не хочу – там, де підле щастя плужить.

Найдивовижніше – Микола Данько при цьому жив напруженим творчим життям. В його бібліотеці було щонайменше 5 тисяч книг, кожна з них містила сліди уважного читання. Так же як багато читав, він багато писав. Працював натхненно, любив працювати.

Микола Михайлович Данько завжди цікавився історією рідної землі. Не сприймаючи на віру постулати радянської історіографії щодо української історії, він ретельно вивчав історичні праці авторів різних періодів.

Снарядами книг заряджаю свій мозок,Тисячі в звивини – жерла злизав, І знаю напевне за власним прогнозом – Скоро дам залп!

Як дослідник історії українського народу М. Данько робить безліч виписок, аналізує та приходить до власних висновків:

«Мільйони, й не злічити! мучеників мого народу, протягом трьох останніх століть склали свої серця в снігах Сибіру, на різних Соловецьких островах, у підземних руднях… тільки за те, що любили свою Вкраїну, хотіли орати і сіяти на своїй землі…»

Особливий інтерес Микола Данько виявив до доби козаччини, де бере початок українська демократія, свобода. Він захоплюється тими сміливцями, які робили виклик історії, власній долі. Зокрема, до таких зараховує українського гетьмана І. Виговського, який у 1659 р. під Конотопом виборов перемогу у битві з російською армією. Не зрадником, як у радянській історіографії, а талановитим державотворцем та командуючим, мужнім патріотом постає він у нотатках М. Данька.

Люди, які ставлять на терези історії власне життя задля життя всього народу, стають ідеалом для Миколи Данька. До когорти патріотів вписує поет І. Мазепу, незважаючи на негативні характеристики, які давали гетьману тодішні історики. Він пише:

«Офіційні радянські історики силкуються щосили обкидати

болотом образ І. С. Мазепи… Для всіх же справжніх революціонерів духу постать гетьмана несе в собі щось

прометеївське, самопожертвенне й символічне».

Спротив тиранії, прагнення до свободи, до державотворення приваблюють М. Данька в світогляді учасників декабристського руху. І хоча він був поширений в межах Російської імперії, а «ідея слов’янського об’єднання могла виникнути де завгодно, однак лише на Україні знайшла б найкращий грунт», - вважав Микола Михайлович.

М. Данько цікавився самобутньою історією Слобожанщини. Залишилися його нариси про Конотоп, Лебедин, Охтирку, Путивль. З особливою любов’ю поет говорить про Суми. Ось які слова звучать у кіноновелі, підготовленій М. Даньком: «Люблю своє місто… Люблю таким, як воно є сьогодні… І не раз на світанку, коли на ласкаві груди Псла припадають шовкові кучері туманів, а все довкіл, мовби зачароване, мені воно здається казковим видивом».

М. Данько відмовляється від нав’язуваних тем, від висвітлення істин у викривленному вигляді. Він чітко окреслює свою життєву позицію:

Хай буде проклятий той хліб, Зароблений лакейством в ката,І чорний чин, і дачна хата,І слави лицемірний німб.Поет сміливо та чесно заявляв:

Хай буде проклятий навік,Хто зрікся і Вітчизни, й мови,Хто брата рідного готовийЖбурнути, як снопа на тік!

Микола Данько любив свою Україну, народ, українську мову. Все життя мріяв, аби його солов’їна мова стала загальнодержавною мовою:

Рідна мова, звуки рідні!Хочу я, щоб ти любов’юОсінилась всенародно.Стала нашим тілом, кров’ю,Болем, радістю, здоров’ям.Щоб без тебе – з мосту в воду!Щоб без тебе сліпли очі,Завмирало серце в грудях.Та найбільше, мово, хочу,Щоб була життям ти людям.

Чимало друзів зрікалися знайомства та дружби з М. Даньком через неприйняття його владою та офіційними літературними колами, приречуючи поета на самотність.

В найтяжчу хвилину руки ніхто не подав,

Ніхто не підслухав, як ти серед ночі страждав.

Ніхто не побачив, як кров закипала в очах,

Ніхто не примітив, який то тягар на плечах.

Лише роки перебудови повернули Миколі Даньку його добре ім’я. На початку 1990 р. поета прийняли до Спілки письменників України. Він стає позаштатним літконсультантом обласної газети «Ленінська правда», регулярно друкується в пресі.

Пізніше М. Данько про роки застою з гіркотою згадував:Одвертались від живогоІ руки не подавали…Та у вогкому підваліСоловей співав недовго.Це ж тому калина в лузіЗнов ковта криваві сльози.Де брати, були ви досі?Де були тоді ви, друзі?

У 1991 р. виходить друком третя, остання прижиттєва поетична книга Микола Данька«Й сонця прихилив би!..». В книзі є вірш в одну строфу, яка символічно характеризує багатолітню кропітку працю М. Данька:

Щастя! Його вже я, друзі, зустрівЦе – витерти краплі поту.І, мов риба,Що видерлась із пазурів, ШубовснутиЗнову в роботу!

Саме в цій збірці, як лебедина пісня поета, звучать рядки з вірша:

Не зовсім вдалося особисте життя поета. Останні роки він

доживав самотиною, матеріально бідував, тяжко хворів. 14 лютого 1993 р.

після тяжкої хвороби Микола Михайлович Данько помер.

Поховали його на Баранівському цвинтарі в

Сумах. На могилі встановили пам’ятник.

Виконуючи заповіт батька, його син, Ярослав передав на постійне зберігання до державного архіву області літературну спадщину поета, деякі фотографії, документи.

Серед творчого доробку Миколи Данька повісті й оповідання, новели і нариси, казки, гуморески, поеми, вірші, байки, жарти, пародії, краєзнавчі матеріали, тощо, які ще ждуть своїх публікацій.

Хоч із запізненням, але потомки вшанували пам’ять

непересічного поета-земляка. В м. Суми на будинку по вулиці Малиновського, де проживав Микола Михайлович Данько, встановлено пам’ятну дошку.

Одна з вулиць в обласному центрі носить його ім’я.

За останні роки з’явилося чимало досліджень

творчості Миколи Данька. Найбільш фундаментальне вивчення творчих надбань поета в літературознавчих

розвідках Володимира Садівничого, особливо повно подається матеріал в посібнику, який

він уклав для студентів СумДУ, майбутніх

журналістів.

Презентація підготовлена за матеріалами:

Данько М. Зоряне вікно : поезії / М. Данько. - К. : Молодь, 1965. – 62 с.Данько М. М. Й сонця прихилив би!.. : поезії. / М. М. Данько. – К. : Радянський письменник, 1991. – 204 с.

Балаян В. Сосна на вершине : к 80-летию со дня рождения Николая Данько / В. Балаян // Лицарі духу / В. Балаян. – Суми : ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2008. – С. 8-11.Вертіль О. Микола Данько: «На той світ мені докрикніть: «Україно, ти – жива!» / О. Вертіль // Урядовий кур’єр. – 2012. - № 28 (14 лютого). – С. 11.Й сонця прихилив… Микола Данько : спогади і документи. – Суми : ВВП «Мрія» ТОВ, 2007. – 107 с.Клюєва О. О. Микола Данько. Життя на лезі ножа (за матеріалами Державного архіву Сумської області) / О. О. Клюєва // Сумський історико-архівний журнал. – 2008. - № IV-V. – С. 196-200.

Кузьменко Л. Світоч правди і честі / Л. Кузьменко // Сумщина. - 2001. - №59 (30 трав.). – С. 4.Микола Данько // Письменники Сумщини -2005 / Автор нарисів та упоряд. Г. І. Хвостенко. – Суми : ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2005. - С. 73-82.Садівничий В. Голгофа Миколи Данька / В. Садівничий // Літературна Україна. - 1995. - № 37-38 (12 жовт.). – С. 8.Садівничий В. О. З тавром націоналіста / В. О. Садівничий // Реабілітовані історією. Сумська область : у 3-х кн. : кн. 1. - Суми : ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2005. – С. 135-139.Творчість Миколи Данька (1926-1993) : навчально-методичний комплекс для студентів спеціальності «Журналістика» / уклад. В. О. Садівничий. - Суми : Вид-во СумДУ. – 172 с.Царик Ю. Так минає земна слава : новела : пам’яті Миколи Данька / Ю. Царик // Царик Ю. І німий заговорив… - Суми : Козацький вал, 2000. – 118 с.

Запрошуємо ознайомитися з поезією Миколи Данька та літературою про його життя і творчість в залах

нашої бібліотеки!

м. Суми, вул. Кооперативна, 6 Центральна міська бібліотека ім Т. Г. Шевченка

www.librariy-sumy.com

e-mail: lib@library.sumy.ua

Відповідальна за випуск – директор Сумської ЦБС Стадниченко Л. М.Редактор – зам. директора Мартюшова О. В.Підготувала презентацію – Острога С. Ю.

Дякуємо за увагу!