0

Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради

Відділ освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 21

Обласний туристсько-краєзнавчий конкурс

«Золотий Колобок – 2015»

Номінація:

«Туристичні маршрути Дніпропетровщиною»

Прадавній

Кривбас

Виконавець:

Лінова Ольга ,

учениця 9-А класу

Керівник:

Кот Тетяна Юріївна,

вчитель хімії КЗШ 21,

тел.0972918723,

0936383597.

м. Кривий Ріг

2015

1

Зміст

І. Вступ…………………………………………………………………………………………..2

ІІ. Інформація про туристичні маршрути:

1. Спортивно-туристичний маршрут:

а) «Ляхова могила та святилище «Горка»…………………………………………….3

2. Туристсько-екскурсійний маршрут:

а) «Шляхами історії у парку Правди»………………………………………………..10

ІІІ. Відомості про досвід апробації розроблених туристських маршрутів…………………16

2

І. Вступ

В роботі представлені туристичні маршрути Кривбасом, де ми знайомимо дітей нашої

школи з історико-культурними об’єктами нашого міста

Відомий учений Ф.О.Браун у своїй книзі «Разыскания в области гото-славянских

отношений» (1898) стверджував, що Кривий Ріг стоїть на місці древнього поселення,

позначеного на карті грецького астронома Клавдія Птолемея під назвою Леін.

Археологічні розкопки, здійснені О. Мельником, підтвердили існування цього

гіпотетичного античного міста, розташованого, за припущеннями К. Ярушинського і В.

Ястребова, поблизу кургану Царева Могила. Учені, що вивчали історію іменування міст

світу, дійшли висновку: якщо в них є слова «один-одинокий-самотність», то їх долі мали

загальну рису, визначену як велич, що трагічно відбулася. Що стосується назви Леін, то

перекладається вона буквально як «одне місто» або «місто самотності». Уся історія

нашого міста – це нескінченний ланцюг блискучих перспектив, що відкривалися, і надій,

що не відбулися. Згідно з версією О. Мельника (за семантикою образу) в нинішній назві

міста закладена можливість руху як вниз, так і вгору. Так що ще не все втрачено!

Дніпропетровська область займає перше місце в Україні за кількістю виявлений

курганів (майже 10 тисяч). Деякі з них стали відомими на весь світ, наприклад, «Товста

могила», де знайшли знамениту Золоту пектораль. У 2008 році з 15 курганів

«Криворіжжя», які потрапили у зону розробок Північного ГЗК, науковці досліджували

лише дев’ять.

Криворізький етнорегіон – один з найдавніших у часовому просторі як в Україні, так і

в світі. Він – культурогенна перлина, бо саме тут зародилось древньоведичне знання, саме

тут існувала укроарійська «Ріг-Веда без Рігведи» в її Індоєвропейському розумінні.

Зараз в Криворізькому етнорегіоні достатньо розроблені 15 історичних пам’яток

палеокультури, мезоліту та неоліту. Святилища та поховання наших пращурів свідчать,

що коло їх знань було не тільки ширшим, ніж ми вважали, але й набагато глибшим.

Певним чином підтверджується гіпотеза відомого індійського вченого-ведантиста і

розробника «інтегральної йоги» Ауробіндо Гхоша про те, що первісні ведійські знання –

це не «зів’ялі пережитки» раннього періоду розвитку людської душі, а виключно

досконале знання земнокосмічної природи людини та дійсності. Що вони (тобто ведійські

знання) відкриваються тільки посвяченим в семантику та семіотику знання та пізнання –

тим, які здатні розуміти духовний сенс земнокосмічного довкілля. Принаймні ведичне

духовно-психологічне знання людського родоводу було значно глибшим, ніж ми зараз

уявляємо і використовуємо.

Як свідчать археологічні розкопки на Криворіжжі, наші предки дуже добре

розумілися в таких філософських поняттях, як «відродження», «вісь світу», «коло

космічних перетворень», «сфера (або «сфай-рос» по Емпедоклу), «космічне послання» і

«посланець», «людина» в якості жіночого і чоловічого початку (зараз «гендерна

психологія»), «числа» в їх якості (а не кількості), «тунель безсмертя», галактичне призна-

чення нашого «Чумацького шляху» в зв’язку з земноприродними процесами і так далі.

Ми представляємо розроблені маршрути для вивчення курганів Криворіжжя,

язичницького святилища «Горка» і Кромлеху, подорожуємо у часи скіфів і козаків.

3

ІІ. Інформація про туристичні маршрути:

1. Спортивно-туристичний маршрут

а) «Ляхова могила» та святилище «Горка».

Дводенний пішохідний похід.

Розробники: вчитель хімії КЗШ №21 Кот Т.Ю. та учениця 9-А класу КЗШ №21 Лінова

Ольга.

Фото 1. Картосхема маршруту

Опис лінії маршруту і перелік основних об’єктів показу:

День перший

1. Зупинка маршрутного таксі № 310, 295, 279 → рушаємо уздовж Миколаївської

траси → повертаємо на пішохідну стежку → рушаємо стежкою біля 70 м лісом і повертаємо

ліворуч (потрапляємо до розкопаного кургану)

2. Розкопаний курган

Курган досліджувався Мельником із студентами історичного факультету Криворізького

педагогічного інституту у 1980 роках. При розкопках було знайдено три поховання в різних

місцях кургану. Одне належало часу скіфів, інше – часів Другої Світової війни (німецький

солдат), третє – перепоховане забальзамоване тіло Криворізького єврея.

4

Фото 2. На дні розкопок. Фото 3. Крепіда навколо поховання.

3. Повертаємось до стежки і потрапляємо до кургану «Ляхова Могила»

Фото 4. Підніжжя кургану. Фото 5. Вид з кургану.

Ляхова Могила — курган в Криворізькому районі Дніпропетровської області

(Координати: 47°53′46″ пн. ш. 33°14′17″ сх. д.). Розташований на першому вододілі правого

берега Карачунівського водосховища, близько одного кілометра на південь від водойми.

Імовірно, назва кургану походить від прізвища (або прізвиська) козака Андрія Ляха,

зимівник якого розташовувався на території сучасної південно-західної околиці Центрально-

Міського району Кривого Рогу.

Курган на дореволюційній карті розташований південно-східніше села Андріївка (на

сьогоднішній день — затоплене Карачунівським водосховищем). За В. Ярошевським, курган

мав такі розміри: довжина окружності = 207 саж; діаметр = 56 саж; висота = 5 — 6 саж.

(тобто, близько 11 — 12 м), біля неї - кілька курганів меншого розміру, один з яких

обнесений ровом і валом.

В ХІХ столітті спроби дослідити курган робив власник маєтку Кнорринг і, за чутками

знайшов у ній броню. Досліджувався археологом О. О. Мельником у 1983 році.

4. Дорога від кургану до святилища

На столі, побудованому між курганом і святилищем, співробітник Криворізького

краєзнавчого музею демонструє екскурсантам деякі археологічні і палеонтологічні знахідки

Криворіжжя.

5

Фото 6-9. Знайомство з археологічними і палеонтологічними знахідками на Криворіжжі.

Визначаємо рослини навколо кургану (за легендою, з рослин, що ростуть навколо

кургану, козаки готували цілющий чай).

Тут ми бачимо дерев’яного ідола богу Перуну, біля нього – доріжка з вугілля (по ньому

ходять язичники).

Між курганом і святилищем розбиваємо палатки на ночівлю.

6

Фото 10-12. Бог-Перун

7

День другий

5. Святилище «Горка»

Фото 13-14. Святилище

Вперше про нього писав Володимир Іванович Гошкевич, директор Херсонського

Історичного музею, в 1910 р. У своїй книжці «Клады и древности Херсонской губернии» він

звертає увагу читачів та спеціалістів на унікальність цього земляного комплексу, який у

місцевого населення відомий під назвою «городок». Більш детально святилище

досліджувалось експедицією Криворізького музею в 1987 р.

Святилище «Горка» знаходиться на правому березі річки Інгулець, на першому

водорозділі біля селища Всебратське. Комплекс в плані округлий, розміром 116x110 м. Зовні

опоясаний валом висотою до 1 м, шириною – до 22 метрів, який дуже розповзся. За валом

розташовано рів, сучасна глибина якого доходить до 1,7 м, а ширина – до 24 метрів. У центрі

– площадка 28x35 метрів, орієнтована по лінії північ-південь.

Під час розкопок у заповненні рову було знайдено велику кількість черепів коней та їх

скелети. На дні рову був зафіксований кістяк молодої вівці або кози, що знаходилась у

непорушеному стані. На центральній площадці виявлено велику кількість уламків камфорної

тари, що датується кінцем IV – початком III століття до н.е. На жаль, точна дата

спорудження цього гігантського святилища не встановлена, її не дозволили встановити

занадто пошкоджені уламки давньої кераміки. За іншими ознаками доцільно припустити, що

комплекс діяв не менше двох тисячоліть, можливо, з перервами.

Сьогодні в археології переважає думка, що найбільш давніми святилищами були земляні

ротонди, які вже існували в ІV тисячолітті до н.е. Тому ми можемо вважати, що вони

з'явились на Криворіжжі в період неоліту, тобто в кінці IV – на початку III тисячоліття до н.е.

Розглянемо деякі характерні знахідки 1987-2005 рр. в контексті ведичних вірувань. Вал,

залишки якого збереглись до сьогодні, передає ідею висоти, підняття вище звичайного рівня.

Це своєрідна стіна, яка має зміст захисту. У нашому випадку поєднується із колом як

символом неба, вічності, єдності Космосу. Стіна, яка оточує рів із замуленою водою, при

розгляданні зовні може трактуватись як метафора захисту від останнього. Низка ознак не

вказує на наявність води в рові, яка символізує первозданні води, жіночий початок,

невпорядкованість, тобто традиційні її якості в архаїчній свідомості.

Вал кругом рову з водою, який у старовину мав висоту до 3,5 м і глибину 5,5 м,

можливо, вказував на деяку безвихідь ситуації обмеженням можливостей людей, які хотіли

таким чином захиститись від всепоглинаючого хаосу. Досить вірогідно, що на різних стадіях

існування святилище з жертвоприношенням вівці пов’язане з активізацією циклу творення.

Із нерозчленованого цілого, тобто води, шляхом першопоштовху (жертви) люди воліли

підштовхнути сили космосу до активного творення. Циклічність подібних дій виходить зі

8

світоглядних принципів стародавніх аріїв, які вважали, що сили хаосу періодично руйнують

космос, який, в свою чергу, народжується з хаосу.

Численні черепи та кістяки коней, знайдених в заповненні рову, дають змогу більш

детально спинитись на поясненні цього факту. Символіка коня, як на це вказували багато

дослідників, складна й не до кінця зрозуміла. Він сприймався в давнину як символ

циклічного розвитку світу і втілював космічні сили, що підіймаються з первісного хаосу. Це

зближує його з Овном. Коней приносили в жертву Сонцю, вони символізували життя і

смерть, а також космос. Кістяк вівці підводить нас до відомого образу архаїчної міфології

Пушана (від дієслова розквітати). Це божество, що зв’язане з сонцем і плодючістю, зі

шляхами, охороною доріг, спасінням від хибних шляхів. Його називають «Ізбавителем»,

визволителем. Пушан, «друг неба й землі», як сказано в Ріґведі, щедрий і доброзичливий. Він

знає шлях істини, знаходить дорогу до багатства й вихід з безодні хаосу в світ широкого

космічного простору, є охоронцем тварин і пастухів, всього, що існує. Виступає символом

плодючості й сексуальної сили. Підчас ритуалу він веде жертовного коня до місця

жертвоприношення. Для нього характерне сполучення небесних і хтонічних (тобто

підземних) сил.

Образ вівці в ведичній традиції втілює Прабрахман, тобто нероздільне ціле. Овен як

перший знак зодіаку символізує першопричину й першопоштовх, що виникає з первісних

вод (тобто з хаосу), тому й пов’язується з початком всілякого циклу творення або процесу.

Тому в ритуалі вівця є втіленням виникнення й закінчення існування всього. У подальшому

він став асоціюватись з верховним Богом-творцем Брахмою. Найбільш тісно з образом коня в

Ріґведі пов’язані Ашвіни (тобто народжені від коня), це брати-близнюки, що живуть на небі.

Вони на своїй золотій колісниці об'їжджають за день Всесвіт і розганяють пітьму. Ашвіни –

знавці часу. Згідно з Ріґведою, вони народжені небом, їх місце в обох світах. Вони

допомагають в біді, приносять дари для аріїв і багатство, щастя, дітей, довге життя тощо.

Ашвіни тісніше за всіх зв’язані з сонячними божествами. Вони втілюють існуючі в світі

протилежності: небо-земля, день-ніч, сонце-місяць та інші. Культ Ашвінів простежено

протягом тривалогочасу. Наявність залишків коней на святилищі ми також можемо

пов’язати з ритуалом жертвоприношення коня, що називається Ашвамедха. Сутність його

зводилась до випускання на волю коня царем, що бажав потомства. Він разом із військом

йшов за ним, підкоряючи правителів тих країн або племен, куди заходив кінь. Похід тривав

рік. Потім зводили особливу ритуальну споруду – «прапінавансу», орієнтовану зі сходу на

захід, у середині якої розташовувались підмостки для 3-х ритуальних вогнищ. На схід

ставили великий вівтар з вогнищем у вигляді птаха. У центрі цього вогнища знаходився «пуп

Всесвіту». Потім вибирали коня певної масті і приносили його в жертву. Престиж

Ашвамедха був такий великий, що той, хто зробив 100 ашвамедх, вважався здатним

покинути Індру (верховного бога) і стати царем Всесвіту. Ашвамедх пов’язується також з

легендою про створення світу з частини коня. Згідно з Ріґведою на коня одягають верхнє

парадне покривало, куди кладуть золоті речі, і ведуть, спутаного мотузкою. Перед ним йде

козел «Пушан» як попередня жертва, слідом йдуть мудрі «співаки». Коней три рази обводять

по колу, тобто по шляху богів. Перед цим зрубується жертовний стовп, витесується рогате

навершя й готується все необхідне для жертвоприношення. Кінь ведеться в повному

спорядженні з жмутком трави в роті. Убивали його біля жертовного стовпа сокирою, тулуб

розчленовувався, варився й підсмажувався на вертелі. Жерці, а їх було троє, оглядали коня і

промовляли: «Він пахне добре, знімай його». Дуже важливо було правильно приготувати

жертву, як сказано у Ріґведі, «не промахнутись ножем». Частина м'яса, що йшла богам,

готувалась під знаком «Ванот». Одним із головних магічних замовлянь було: «Пусть боевой

конь принесет нам прекрасных коров, прекрасных коней, детей мужского пола, а также

богатство, кормящее всех! Пусть Адитьи создаст нам безгрешность. Пусть конь,

сопровождаемый жертвенным возлиянием, добудет нам власть».

9

Фото 15-16. Сучасні «жертви» богам.

6. Прогулянка до Карачунівського водосховища та уздовж його берегів та шлях до

кінцевої зупинки маршрутного таксі № 287.

10

2. Туристсько-екскурсійний маршрут:

а) «Шляхами історії у парку Правди»

Транспортно-пішохідна екскурсія.

Розробники: вчитель хімії КЗШ №21 Кот Т.Ю. та учениця 9-А класу КЗШ №21 Лінова

Ольга

Фото 17. Картосхема маршруту

Опис лінії маршруту і перелік основних об’єктів показу:

1. Пам’ятний знак на місці злиття Саксагані і Інгульця.

Фото 18. Пам’ятний знак. Фото 19. Біля будівлі фонтану

Саме тут починаємо екскурс в історію.

11

Вже багато років серед істориків, краєзнавців і просто серед людей, закоханих у історію

рідного краю киплять пристрасті щодо визначення часу заснування нашого міста і

походження його назви. Усі гіпотези щодо походження назви міста можна умовмо

розділити на дві великі групи:

І. Назва міста походить від назви прикметного орієнтиру у регіоні (урочища, яру, мису

на злитті Інгульця і Саксагані тощо)

ІІ. Місто назване за іменем (прізвиськом) епоніма – людини, що оселилася у нашому краї

(козак Ріг тощо).

Першим у науковій літературі свою версію щодо походження назви поселення висловив

російський вчений, професор Петербурзької Академії наук Василь Зуєв, який на початку

жовтня 1781 р. відвідав Кривий Ріг. Він вважав, що назва поселення походить від мису

злиття Інгульця і Саксагані: «Имя рог здесь везде означает каменный мыс, который

производит река или своею излучиной, или сходясь с другою; так здесь кривой рог не иное

что значит, как мыс, вышедший между Саксаганом и Ингульцом, который река Саксагань

обходит вокруг длиною на пять, а между двумя коленами перешейка не будет и четверти

версты, а потому и называется Кривым рогом» («Путешественные записки Василя Зуева от

С.-Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году» – С.-Петербург, 1787 г.).

Поряд з цією версією існували численні народні перекази, в яких назва міста виводилась

від імені козака, що оселився у нашому краї. Час його появи – епоха козацтва, він оселився

тут, бо вже не міг через вік та фізичні ушкодження козакувати. За професією – шинкар на

прізвисько Ріг, а кривим названий через фізичний недолік – втрату ока або ж травму ноги.

Отже, за народними переказами, час заснування нашого міста – 16-17 століття, і

засновником його був український козак, що оселився тут. Ці перекази не суперечать

уточненій даті заснування нашого міста – середина 17 століття, їх вірогідність

підтверджується історичними даними: землі нашого краю знаходились у складі Січі

Запорізької, через наш край проходили великі торгові шляхи, по яких чумаки

подорожували до Криму – отже, місцевість не могла бути незаселеною: колонізація степу

почалася з появою козацтва як військової сили і у 17 столітті набула широкого розмаху.

Відомий криворізький краєзнавець Б. Кравець вважає, що засновником нашого міста був

січовий козак Матвій Ріг, поранений у битві під Жовтими Водами (1648 р.). Отримавши

рану ноги, він став непридатним до козакування і, оселившись у нашому краї, дав початок

місту. Про заселення краю у козацькі часи свідчить і місцева пам’ятка природи – 300-річна

груша, що знаходиться у приватній садибі по вул, Шмідта, 15 (Карнаватка).

У «Червоному гірнику» за 25.11.1989 р. опубліковано переказ «О Роговых», в якому

наводиться інша версія: під час Полтавської битви (1709 р.) молодий майстер по залізу з

Уралу Іван Рогов був поранений у ногу, після чого усе життя шкутильгав (став кривим).

Оселившись на Криворіжжі, він почав працювати з залізом – плавити руду і виготовляти

інструмент з заліза. Чумаки, з якими він торгував, і назвали його Кривим Рогом.

Крім вищеназваних, ентузіасти-дослідники приводять і інші версії щодо походження

назви міста. Так, засновник рудовидобутку на Криворіжжі, один з перших дослідників

історії нашого краю О. Поль висловлював припущення щодо походження назви «Ріг» від

скандинавського «рік» – «місто, укріплене поселення». До речі, Київську Русь скандинави

називали «Ґардарікі» – «країна міст»). За версією дослідника, варяги, що прийшли на Русь з

Рюриком; побудували на злитті Інгульця і Саксагані укріплене містечко, згодом зруйноване

степовиками, але його назва залишилася у пам’яті місцевих жителів. На жаль, дана версія

не підтверджується даними науки і виникла, найвірогідніше, на основі зауконімії «ріг» –

«рік».

Відомий російський вчений А. Асов, один з творців «нової науки», свідчить про

існування слов’янського князя Криворога з роду Білояра, який у 580-х рр. під час воєн з

Візантією на шляху у Тавриду побував у нашому краї, де на його честь було названо

урочище. Ця версія ввійшла і до «Енциклопедії Криворіжжя», виданої у 2005 р. Безперечно,

VI століття нашої ери – період розквіту слов’янської колонізації держави Антів, яка була

12

суперником могутньої Візантії, але дослідження А.Асова не знаходять підтримки з боку

офіційної науки.

Наш земляк В. Сиромятников виводить назву нашого міста з германського «Кріо рог» –

«холодна скеля» і вважає, що першими колоністами у регіоні були германські племена, які

заселили наш край 2,5 тис. років тому. Пізніше їх витіснили нові хазяї степу, але назва – у

трансформованому вигляді – залишилася, згодом набувши поповнення, і походження

переказів про козака Рога – лише спроба пояснити існуючий етнонім. «Холодною скелею»

поселення назване через виходи мінералів на поверхню – ці скелі (МОДР та ін.) і під час

спеки залишаються холодними.

Існує ще одна версія щодо походження назви міста. Як вважають науковці з інституту

мовознавства ім. О. Потебні (Київ), назва міста походить від великого яру, названого

Кривим. У Даному випадку «ріг» – місцевий відповідник терміну «яр» (аналог – Чорний

Яр, Холодний Яр тощо). Саме ця прикметна особливість місцевості і дала назву поселенню.

Не слід відкидати і можливість існування іншої назви міста. Так, на Генеральній карті

Новоросійської губернії за І778р, на місцї Кривого Рогу засвідчено існування поселення

«Ногай-цопа». Можливо, це помилка укладачів, але, з іншого боку, ногайці (ногаї) – одна з

татарських орд, що була вірною підданою Кримського ханства.

До 20-х рр. XX століття назва нашого міста офіційно писалася як «Кривой-Рог» (через

дефіс), і лише пізніше набула теперішнього вигляду.

Також існує переказ, що у кінці ХІX початку XX століття у місті існувала ініціатива про

перейменування Кривого Рогу у Золотий Ріг, оскільки регіон, що давав більш як 2/3

залізної руди Російської імперії, з огляду на мільйонні прибутки місцевих бізнесменів,

воістину міг вважатися золотою місцевістю.

Отже, нами зроблена спроба висвітити фактично усі існуючі на сьогодні версії щодо

походження нашого міста і часу його заснування. Питання ж про те, ким був засновник

Кривого Рогу – козак, шинкар, майстер-коваль і якої національності він був – досі відкрите.

Найімовірніше, він усе-таки був українським козаком, до речі цьому не суперечить і версія

В. Зуєва, адже назву поселенню козаки могли дати, виходячи з назви географічного

орієнтиру – кам’яного мису (рогу).

2. Човнова станція, на яку потрапляємо по мосту через річку Саксагань.

Фото 20. На мосту через Саксагань Фото 21. Човнова станція

Починаємо розповідь про історію створення парку.

Ідея створення у Кривому Розі великого парку культури та відпочинку була висловлена

на засіданні міськради ще у жовтні 1926 року. У місці злиття Саксагані в Інгулець під нього

відвели 27 гектарів землі. Головою міськради у 1926-27 роках тоді була Клавдія Йосипівна

Міхна – єдина в історії міста жінка, що займала цю посаду, тому всі документи, пов’язані із

зародженням і становленням парку, підписані саме нею. Проект був завершений у лютому

1927 року. Він припускав перекриття одного з рукавів Саксагані і риття штучного русла для

другого рукава. Що було надалі і зроблено: природні русла засипані. Парк виглядав так: у

13

центрі – кругла площа з величезною клумбою, а від неї променями розходяться алеї. Для

оцінки проекту у якості консультанта був запрошений спеціаліст з ландшафтної

архітектури – Н.Л.Давидов, представник відомої в Україні родини Давидових, творець і

володар парку «Веселі Боковеньки», який зараз названий його ім’ям. Підбір порід для

майбутнього парку здійснив професор Г.Н.Висоцький, послугами якого скористалися за

рекомендацією Н.Л.Давидова. У квітні почали висадку саджанців берегами обох річок та

уздовж центральної алеї. На початку 1928 року для забезпечення парку саджанцями був

створений спеціальний розплідник. Навесні 1928-го засадили 16 гектарів. Тоді на закупку 8

тисяч саджанців міська рада виділила 5 тисяч карбованців. З метою економії коштів

насадження проводились силами жителів міста. Цілі колективи підприємств і установ

виходили на суботники.

Згідно плану, основний масив складався з акації білої, клена ясенелистого, ясеня, тополь,

в’язу, береста туркестанського і перистоветвістого. Також були посаджені невеликі групи

оливи, акації ново мексиканської,абрикосу, верби білої, берези,дуба, груші, гледичії,

лавролиста, шовковиці. Уздовж берегу Інгульця протягнулася алея тополь пірамідальних,

створюючи український колорит. На жаль, у тому ж році 35% саджанців загинули: частина

не прижилася, інші були знищені відвідувачами та внаслідок випасу худоби.

У 1929 році була зведена огорожа парку, а у 1930-му збудували дерев’яний пішохідний

міст через Саксагань у місці її злиття із Інгульцем.

1 травня 1932 року відбулося урочисте відкриття парку. На цей момент виповнялося 20

років з дня виходу першого номеру газети «Правда». Тому його так і назвали: парк імені

20-річчя газети «Правда». Спочатку йому хотіли дати ім’я «10-річчя Жовтневої революції.

Парк одразу став центром культурного життя нашого міста. Тут проводилися огляди

художньої самодіяльності, різноманітні конкурси, спортивні змагання: з плавання та греблі

– на річці Інгулець, з інших видів спорту – на стадіоні «Спартак». Працювали атракціони і

човнова станція на 40 човнів, грав духовий оркестр. У червні1934 року на території парку

відкрився дитячий санаторій.

У 1939 році на алеях було встановлено скульптури: «Ленін і Сталін», «Дівчина з

веслом», «Спортсмени». Перед війною парк виглядав, наче оаза на фоні індустріального

міста. Площа тільки одних квітників на його території складала 5172 кв.м.

В перший післявоєнний рік парк почали відновлювати. Його прикрасили знайомі нам

арки у популярному тоді стилі неокласицизму, леви, що охороняли сходи (на наш час не

збереглися), гіпсові скульптури, що оживляли своєю білизною зелені масиви. А у 1947 році

на місті злиття Інгульця і Саксагані з’явилася човнова станція. Спроектував її головний

архітектор Кривого Рогу того часу В.І.Суманєєв. На сьогодні човнова станція є не тільки

окрасою парку, але й візитною карткою нашого міста.

3. Затоплені Пастуховські кар’єри.

Фото 22-23. Біля кар’єру

14

На жаль, не все з того, що було заплановано, при створенні парку вдалося здійснити: на

вершинах відвалів Пастуховських кар’єрів планували збудувати оглядові башти, а у самих

відвалах – прорити тунелі. Ці знахідки проектувальників мали б бути родзинкою парку, але

через нестачу коштів від них відмовилися.

У січні 1937 року відкрився перший в історії парку зимовий сезон: почала діяти лижна

станція на 300 пар лиж. На жаль, відвали так і не пристосували до гірськолижних спусків,

як було заплановано.

4. Погулянка навколо фонтану до Кромлеху

Вже за часів незалежності до парку було перенесено кам’яні брили кромлеху із с.

Валове. Діти оглядають об’єкт і знайомляться з його значенням і сакральним сенсом .

Фото 24-25. Святилище «КРОМЛЕХ»

У 1978-79 роках у центрі села Валове досліджувався курган висотою 3,1 метри. Два

фактори привернули до нього увагу археологів. По-перше, розташування його

безпосередньо біля правого берега річки Бокова (науковці вже давно відзначили, що це

вказує на ранній час його спорудження); по-друге, з насипу виходили на поверхню

розташовані по колу великі гранітні брили. Подібні споруди теж добре відомі в Північному

Причорномор’ї і мають назву «кромлех». Це слово походить від бретонського «кром» –

коло, «лез» – камінь. Це один із видів так званих мегалітичних (тобто з великих брил

каменю) споруд часів індо-кам’яного віку, що тривав у ІV – першій половині ІІІ тисячоліття

до нашої ери. Розмір споруди – не типовий для нашого краю. У плані він нагадував коло,

яке досягало з півночі на південь 32-х метрів, а із заходу на схід – 33 метрів. Довжина

споруди по колу склала більше 100 метрів. На превеликий жаль, гранітні брили ще з

прадавніх часів були оголені, привернули увагу місцевих мешканців, які частину з них

використали для господарських потреб. Найбільша ділянка, що збереглась, мала 15 метрів у

довжину і складалась із восьми брил. Усього на час розкопок збереглося 27 плит,

положення яких було зафіксовано. Згідно з розрахунками, таких монолітів могло бути 50. Із

південно-західного боку в кромлеху був оформлений своєрідний прохід з чотирьох

найбільших брил заввишки 2,5 метри. Вони стояли попарно на відстані 3,3 метри одна від

одної, причому західна пара плит утворювала кут, близький до прямого. На двох плитах є

грубо вибиті абриси людських облич – можливо, охоронців священного кола – символу

неба, сонця, вічності. Плити з червоного граніту були взяті з виходів корінних порід, що

знаходилися поруч, у трьохстах метрах на захід. їм була надана прямокутна форма, нижня

частина підтесана під клин для зручності їхнього встановлення. Висота брил сягала 2-2,5

метра, ширина – від 1-го метра до 2-х, товщина – 30-60 см. Вага найбільших доходила до 3

тонн.

Перед початком встановлення плит була викопана по колу траншея глибиною до 60

сантиметрів, в яку потім вставляли підтягнуті на котках блоки. Цікаво, що всі брили

встановлені з нахилом всередину на 10 градусів. Нижня о частина фіксувалась за

допомогою уламків, що и набралися підчас оброблення плит. Деякі з них поставлені

15

впритул, але більшість мала розрив від 10-ти до 50-ти сантиметрів. Спосіб встановлення міг

бути канатно-блочним. Найбільш цікаве питання – для чого й коли було зведено таку

велику архітектурну споруду – поки що залишається відкритим. Є дві версії. Перша – це

святилище обсерваторного типу для спостережень за сонцем. На це вказує топографія його

розташування – в річній долині. Горизонт у давнину утворював своєрідну чашу, зручну для

такого типу діяльності. Лінії рельєфу місцевості давали потрібні точки для фіксації сходу та

заходу сонця або легкого розміщення на ньому різного роду штучних марок на зразок

стовпів. З іншого боку, це, можливо, вже ремінісценція (спогад, відлуння) від більш ранніх

обсерваторій. Кромлех міг бути своєрідним храмом, місцевим культовим центром,

спорудженим зусиллями багатьох родів або племені. Служити він міг для проведення

календарних обрядів, ініціації, жертвоприношення богам та пращурам. На це вказує його

кругове планування, яке традиційно притаманне більшості культових споруд. Коло

використовувалось як своєрідна мандала – медитативний центр, що дозволяв досягти стану,

необхідного для контакту з богами. У центрі кола поєднувались усі 6 напрямків простору: 4

сторони світу, верх і низ. У цьому своєрідному центрі зливалися простір і час, припиняли

свою дію закони реального світу. За допомогою ритуалів тут інсценували події міфічного

часу, коли створювався навколишній простір. У цьому колі активізуються духовні сили

людини. Під час календарних свят, особливо в дні літнього та зимового сонцестояння,

повторення сценаріїв космогонічних міфів допомагало, згідно з віруваннями наших

предків, підтримати необхідний порядок у природі та суспільстві для продовження життя.

Вони вірили, що еманація їх енергії доходить до богів, від яких залежить перш за все

добробут людей. Чим вищою була соціальна або духовна напруженість, тим більшими й

масштабнішими мали бути офіри та свята. Вважалось, що кромлех – ідеальне місце,

ідеальний центр, де поєднуються дія, мова (священні гімни) і речі (священні предмети). Не

вдалося точно визначити й час дії святилища. Вірогідна дата – перша половина третього

тисячоліття до нашої ери. Через великий проміжок часу в центрі кромлеху була поставлена

кам’яна гробниця, можливо, вождя, який міг бути і головним жерцем. Зроблена вона була з

різних за величиною плит сірого граніту. Зовнішні розміри конструкції складали 3,4 на 1,2

м. Гробниця орієнтована в напрямку з півдня на північ. Всередині знаходився кам’яний

ящик з 6-ти гранітних плит. Він мав довжину 2,34 м та ширину 1,45 м. Ящик з усіх боків

був обкладений у три-чотири шари плитами різних розмірів.

Померлий – дорослий чоловік, що лежав на спині головою на південний захід. Руки

витягнуті вздовж тіла, ноги розширені, ступні – у кутках ящика. Напрямок, у якому він

орієнтований, згідно з ведичними віруваннями, веде до предків. У царство померлих. Про

те, що туди відправляли людину, яка належала до соціальної верхівки, вказують речі, що

його супроводжували. Це молот з амфіболіту та дерев’яний жезл – ґерлиґа – символи

світської та духовної влади. Біля лівої руки знаходилась модель флейти з відполірованої

трубчастої кістки великої тварини.

Можливо, ця флейта повинна була розбудити небіжчика, коли він потрапить до предків.

Після поховання та обкладення ящика плитами гробниця була засипана до висоти 1,6 м. У

плані насип мав форму кола, як і кромлех, тільки діаметр він мав менший – 19 м. Через

деякий час у вже сформований курган додали ще одне поховання, досипавши його до 3,1

метра, а кам’яне кільце вже стало своєрідною огорожею кургану. Після третього поховання,

зробленого в кінці третього тисячоліття до н.е., курган досипали зовні по кам’яному

кільцю. Ширина досипки складає 4-5 метрів.

5. Прогулянка до стадіону «Спартак», через дві арки 6 і 7 до мосту і на вулицю Леніна.

16

ІІІ. Відомості про досвід апробації розроблених туристських маршрутів

На початку літа 2015 року був нами вперше апробований маршрут до Ляхової

могили та язичницького святилища «Горка». Крім знайомства з історичними відомостями

(з ними нас ознайомив співробітник Криворізького краєзнавчого музею), був зібраний і

обробляється фотоматеріал, присвячений флорі і фауні цього унікального місця,

познайомилися з людьми, які сповідають язичництво, виконують певні обряди,

доглядають за чистотою та займаються реконструкцією святилища.

17

18

До парку Правди ми вирушали декілька разів у різні пори року. Найстаріший у місті

парк (після парку у Веселих Тернах), розташований в історичному місті, повернув нас у часи

радянського минулого, у часи козацтва і у стародавній світ існування людства на землі

Криворізькій до нашої ери.