«ЗАПОРОЗЬКА ЧАЙКА»

Дмитро Кобалія Валерій Нефьодов

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЗНАХІДКИ

НАцІОНАльНИй ЗАпОвІДНИК «ХОРТИцЯ»

Запоріжжя2005

УДК 902.034.4(477.64)ББК 63.4(237Ок-4Зап)-412К 55

Затверджено науково-методичною радою Національного заповідника «Хортиця»

Фотографії: В. Антіпов, О. Бурбовський, С. Грабовецький, В. Лініков, В. Нефьодов, В. Пісковий, І. Рєзнік

3D графіка – А. Кондаков

Книга видана за сприяння Київської міської ради (голова О. О. Омельченко)

Кобалія Д.Р., Нефьодов В.В.«Запорозька чайка»: історія однієї знахідки. – Запоріжжя: Дике Поле,

2005. – (Серія «Історія та археологія Хортиці», випуск 1). – 168 стор., іл.ISBN 966-8132-54-8 УДК 902.034.4(477.64)

ББК 63.4(237Ок-4Зап)-412

У травні 1999 року, у Запоріжжі, з ініціативи Експедиції Підводних Археологіч-них Робіт (ЕПАР) було розпочато унікальний проект під назвою «Запорозька чайка». Його метою було вивчення, підйом та реставрація великого козацького човна 1738 року – унікальної пам’ятки, знайденої на дніпровому дні поблизу о. Хортиця.

Запропонована книга є своєрідним підсумком проведених робіт, вона висвітлює не тільки археологічні дослідження під водою, техніку підйому, методику консервації судна, але й маловідомі історичні факти, що стосуються перипетій воєнного суднобу-дування першої половини XVIII століття.

«Запорозька чайка» – перша книга серії «Історія та археологія Хортиці» – ство-рювалася як для професійних дослідників, так і для широкого кола читачів, що за-хоплюються старовиною.

A unique project under the name of «Zaporоzka Chayka» was commenced on the initiative of the Expedition of Underwater Archaeological Works in May 1999 in Zaporizhia. Its object was research, salvaging and restoration of the Big Cossack Boat constructed in 1738, being a unique memo found at the Dnieper bottom near the Khortytsa Island.

The present book is a peculiar result of carried out works. It elucidates not only archaeological researches under water, salvaging technique, vessel preservation principles but also little-known historical facts, which refer to peripetia of military shipbuilding of the first part of XVIII century.

«Zaporоzka Chayka» is the first book of «History and Archaeology of the Khortytsa» series. Above stipulated book has been originated both for professional researchers and a wide circle of readers, which fascinates its antiquity.

© Кобалія Д.Р., Нефьодов В.В., текст, 2005ISBN 966-8132-54-8 © Дике Поле, оформлення, 2005

Шановний читачу!

У 1999 році нам пощастило стати учасниками унікального проекту із спасіння старовинного козацького човна. цей проект, що отримав назву «Запорозька чайка», – починався не тільки як комплекс науко­вих дослідницьких заходів. Навпаки, він надавав можливість багатьом людям, представникам різних професій, політичних уподобань і різного світогляду в конкретній творчій роботі проявити справжній, не штучний патріотизм, стати причетними до славетної козацької минувшини. А мо­же, головне – відчути нашу культурну спільність. Бо саме через культуру формується самосвідомість суспільства, виявляється його здатність ціни­ти і поважати себе.

підняття з глибин Старого Дніпра козацького човна, його відро­дження через 260 років у відродженій Україні, справді, не є випадко­вим. це закономірна данина поваги витокам української демократії, січовому Запорожжю. проект «Запорозька чайка» тільки на половині шляху. І ми бачимо, як давня історія набуває нових й нових подробиць. Знахідка, ніби жива, промовляє до нас, ділиться своїми таємницями, і ми відчуваємо себе часткою історії.

Запропонована книга є своєрідним узагальненням нашої роботи, звітом про першу подорож в країну «Запорозької чайки». Маємо надію, що сторінки книги допоможуть кожному хоч на коротку мить стати спів­учасниками проекту, разом з нами прожити всі його етапи.

З повагою,

Олексій Кучеренко,голова державного комітету

з питань житлового та комунального господарства

Іван Бастрига,народний депутат України

К 55

від авторів

Робота, яку ми пропонуємо вашій увазі, присвячена проек-ту «Запорозька чайка». Власне сам проект почався із знахідки старовинного судна, яке затонуло поблизу Хортиці 260 років то-му. Увесь цей час судно пролежало на дні, вкрите багатометровою товщею піску та мулу. Своєю назвою проект, зрозуміло, завдячує знахідці, адже колись такі судна називались «козацькими човна-ми» або ж «чайками». Назву проекту можна однаково вважати як вдалою, так і невдалою. З одного боку, вона виявилася резонанс-ною, завдяки чому проект помітили, з іншого – у проекту з’яви-лися опоненти. Називаючи себе українськими патріотами, а та-кож спеціалістами своєї справи, вони поспішили оголосити нашу діяльність порятунком «лжечайки», «бота російських окупантів» тощо. На превеликий жаль, ці люди, мабуть, діяли за принципом: «хто не в шароварах – той не українець!» І цим завдавали суттєвої шкоди і самому проекту, і його іміджу. Можливо, їм це було про-сто вигідно.

Хай там що, але основною нашою метою був порятунок старо-винного човна, і за будь-яку ціну. Мабуть, окрім цієї мети, кожен переслідував якусь свою, лише йому відому, ціль. Щодо нас, то ми певні: у своїх дослідженнях ми маємо справу з дещо більшим, аніж матеріальний об’єкт – чи то човен, чи фраґмент кам’яної сокири. Можливо, справа все ж у нашому ставленні до знахідки, навіть, якщо хочете, у нашому сприйнятті. Будь-який артефакт за своєю суттю є лише мертвим предметом, і ризикує залишитися таким назавжди без нашої участі. Він як стара парфумерна склян-ка. Варто лише відкрити її – і тоді відчуєш аромат, котрий колись давно хвилював людей так, як тебе зараз. Навіщо ми це робимо, невже з марної цікавості? Чи в цьому є ще щось?

Кожен розділ роботи присвячений окремій темі: морехідні якості човна, історія його життя, смерті та знову життя, кон-струкція корпусу, методика досліджень та багато іншого. Деякі з розділів трохи перевантажені морськими чи археологічними тер-мінами і пересічний читач може в них не розібратися. Найбільш допитливі знайдуть відповіді у тому переліку літератури, яким ми користувались. Зрозуміло, ми не претендуємо на повний об-сяг теми – скоріш за все це справа найближчого майбутнього. Не

обійшлось, мабуть, і без помилок з нашого боку. Будемо вам вдяч-ні, коли ви їх знайдете і підкажете нам.

Для написання роботи ми користувалися різноманітними документами. Історична частина підготовлена на основі матері-алів Російського державного архіву військово-морського флоту у Санкт-Петербурзі. У цьому старовинному чотириповерхово-му будинку на Мільйонній вулиці зберігається величезна кіль-кість справ про створення Дніпровської та Азовської флотилій. Там же можна знайти креслення самих човнів, хоча, на жаль, не всіх. Наприклад, нам так і не вдалось розшукати креслення ду-бель-шлюпки першої половини XVIII ст. Її зображення люб’язно подарував старійшина Центрального Військово-морського музею О. Ларіонов. Він виготовив його за старовинною моделлю, що зберігалась у фондах. В цілому ж колекція моделей ЦВММ упорядкована з зібрань знаменитої Модель-камори Петра Першого. У ті часи кожне судно, яке будувалось на території Імперії, мало супроводжуватися не лише кресленням, а й наочною моделлю. За 300 років їх зібралось чимало. З цієї причини фонди Центрального Військово-морського музею та Архів ВМФ можна вважати одним цілим, їх розділяє лише Нева.

Деякі джерела зберігаються при Санкт-Петербурзькому Музеї артилерії. Серед величезного зібрання старовинних гармат, розкиданих на бетоні внутрішнього двору, є й гармати часів імператриці Анни. Вони вирізняються простотою виконання і брунатним кольором чавуну, з якого вони були відлиті. Серед них є й трофейна гармата, здобута під час осади Кінбурна у 1736 році. Частина документів зберігається у Російському державному архіві древніх актів у Москві. Там можна знайти карти і деякі креслення кораблів початку XVII ст. Не менший інтерес викликає й зібрання книг з Російської Національної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна. Всі наші запити на адресу цих поважних сховищ були задоволені у повному обсязі.

Ну а головним джерелом, безумовно, став сам човен. Минуло п’ять років з того часу, коли він був піднятий з річкового дна, а ми й досі знаємо про нього небагато. Так, ми ще не довідались, що знаходиться між обшивками його кормової частини. Ми лише здогадуємось, які знаки розмітки вирізьблені на шпангоутах. І нам невідомо, які предмети потрапили у шпарини. Думаю, навряд чи ми зможемо відповісти на всі запитання, які розсипала перед нами історія. Але ми шукаємо відповіді – і це головне!

присвячується Роберу Стєн’юі

6

На ґрунті

Навесні 1998 року в Музеї історії козацтва на Хортиці відкрилась виставка, присвячена 30-річчю під-водних досліджень у Запоріжжі. Як це зазвичай буває, для виставки була підготовлена серія стендів. Ніхто не міг передбачити, що практично все, що було зобра-жене на одному із стендів, якимось неймовірним чином матеріалізується кілька місяців по тому…

Все почалось доволі несподівано… Одного теплого травневого дня 1998 року, коли сонце вже щосили зігрівало Хортицькі береги, а вода ще залишалася по-березневому холодною, отже – чистою, археолог Ва-лерій Нефьодов здійснював планове занурення. Міс-це, на якому він зупинив свій вибір, не можна було назвати новим. Саме тут, біля Наумової балки, про-тягом ось уже тридцяти років вела свої дослідження Експедиція Підводних Археологічних Робіт (ЕПАР) – організація, яка ніколи не існувала на папері, але разом з тим зробила багато дивовижних відкриттів. Тут слід згадати ветеранів: Є. Спинова, Г. Шаповало-ва, Ю. Мазурика, О. Шутя. Власне, у низці поколінь, що здійснювали підводні дослідження, виріс і сам майбутній автор знахідки.

Перше ж занурення вразило. Рельєф дна з невідо-мих причин змінився до невпізнанності. Якби не дно власного човна, аквалангіст навряд чи й визначив, де знаходиться. Майже відразу він опинився на дні під-водного байраку з крутими мулистими стінками до п’яти метрів завглибшки. Від знайомої піщаної міли-ни і сліду не лишилось. Тут, на дні ями, він побачив те, про що міг лише мріяти. Вимита кормова частина судна була перехилена на лівий борт і знаходилась біля підніжжя схилу на глибині 7,5-9 метрів від по-

Характер донних відкладень у зоні досліджень

Розрізи (масштаб плану і розрізів не збігається)

Карта­схема глибин до початку проведення робіт (в метрах)

виступаюча поверхня

пісок

мул

зона водоростей

вода

материкова скеля

9

На ґрунті

верхні. Після побіжного огляду вдалось визначити, що стінки байраку наче увінчували судно, утворюючи копалину площею до 100 квадратних метрів. Основа копалини була піщаною, з великими брилами мулу, які відокремились від стінок і впали донизу. Самі му-листі утворення сірого кольору були дуже щільними і, судячи з предметів, знайдених всередині, відноси-лись до першої половини XX сторіччя.

До літа 1999 року походження підводного кот-ловану, який утворився так швидко, залишалось не-відомим. Розглядалось багато версій, і навіть версія його штучного походження, пов’язана з катастрофою суховантажного судна «Славянск». Це судно налетіло на скелі і затонуло біля Хортиці у травні 1998 року. Чи міг «Славянск» розмити мілину, намагаючись ви-йти на стромину? Ситуація прояснилась лише рік по

поверхня дна у 1997 р.

скелі

піщаний ґрунт

мул

О­в ХортицяСкеля Наумова

р. Старий Дніпро

Розташування човна на ґрунті. Розріз дна до початку розкопок

Козацький човен зразка 1738 р. (комп’ютерна реконструкція)

11

тому. В ніч на 27 травня 1999 року, коли вперше за багато років стався викид величезних мас води через камери Запорізької ГЕС, Дніпро перетворився на ре-вучий потік. Цей викид води настільки посилював течію, що за чотири години саме в місці нашої зна-хідки ріка змила значний шмат берега довжиною до двохсот і шириною до двадцяти метрів. Де ще вчора роcли дерева – утворилася затока. Саме цей викид і спровокував гідрологічні феномени, про які вже всти-гли забути. Обминаючи скелю і створюючи потужну зворотну течію, ріка врізалась у піщаний берег і та-ким чином швидко руйнувала його. Подібне, мабуть, сталося і в 1998 році, коли на доволі короткий строк був ледь відкритий лише один бичок греблі.

З кожним новим зануренням картина ставала зрозумілішою. Корпус судна заліг з орієнтацією на схід. З-під ґрунту виступало лише не більше третини корми: правий борт з подвійною обшивкою і зламом на відстані 7 метрів від транця та частина кормової надбудови – ахтердека – з двома кованими гарматни-ми опорами. Всередині корпусу виступали три упо-ри для ніг, над якими мали бути розташовані банки. На планширі правого борту вціліла весельна шкарма. З внутрішнього боку виступали такелажні пристрої – рим і подвійний гак, аналогічний з гачками фран-цузьких галер кінця XVII ст. Коли човен знайшли, дерев’яні деталі були добре підігнані одна до одної, обшивка з зовнішнього боку просмолена, корпус ви-глядав цілком добротним. Вимите роками дерево ма-ло природній колір і щільну фактуру. Минуло два-три тижні – і поверхня дерева стала крихкою і потемніла. За допомогою щупа провели зондаж і виявили: части-на корпусу по лівому борту збереглась краще і простя-гається в довжину не менш ніж на 9–10 метрів.

На схилі дна, ближче до берега, було виявлено і носову частину судна, яка теж перехилилася на пра-вий бік. Вона залягала на глибині до 6 метрів і мала західну орієнтацію. Над поверхнею виступав лише прив`язка до системи реперів

відносний репер

постійний репер

На ґрунті

12 13

Д. Кобалія, в. Нефьодов. «Запорозька чайка»

просто. Потрібні гроші, можливості, потрібна увага з боку громадськості. І якщо цієї уваги не буде, її по-трібно викликати. Навіть не викликати, а інспірувати. Одним словом, треба дуже хотіти і багато працювати, щоб збулося все, що задумали. До того моменту, коли над місцем знахідки нарешті завели якорі і експеди-ційний плашкоут розпочав довгоочікувані розкопки, минув рік. З точки зору підводних досліджень це був порівняно короткий строк, адже легендарний «Ваза» чекав свого підйому від моменту знахідки цілих сім років! І всі ці роки над проектом працював невгамов-ний Андерс Францен. У цьому відношенні нам по-щастило більше.

На ґрунті

Гарматна опоравантовий гак

Фраґмент корми

Старий Дніпро. Місце проведення гідроархеологічних робіт

фраґмент планшира. Зондаж ді-лянки вказував на подовженість фраґмента до 6 метрів у довжи-ну. Як і в кормі, тут вгадувалась ще одна гарматна опора, але вже квадратного перерізу. Співвідно-шення частин корабля, розверну-тих одна до одної, дещо зміша-ло карти. Спочатку переважала думка, що оголена корма колись відламалась від корпусу і спо-взла вниз по схилу. Ніс під дією швидкоплинного потоку води та-кож розвернувся, після чого дві половини на довгий час занесло мулом. Насправді все було зовсім інакше. Носова частина не була пов’язана з кормою, що й було встановлено під час розкопок. Це був ще один корабель! Зараз у нас є всі підстави стверджувати, що носова частина, яка виступала з мулу, належала дубель-шлюпці, збудованій за проектом Річарда Броуна у 1737 році. Відома й за-гальна кількість цих шлюпок, які складали основу Дніпровської гребної флотилії: за відомостями вона сягала 400 одиниць [57, л.1118]. А що стосується корми – з неї як раз все й почалося...

Честолюбство, як відомо, не має меж: мало знайти корабель, треба підняти його! Тільки так він буде назавжди поєднаний з долею першовідкривача. Однак організувати щось подібне не так