КРАЇНИ АФРИКИ ТА БЛИЗЬКОГО СХОДУ

охарактеризувати процес здобуття незалежності народами Азії та Африки, причини краху апартеїду на Півдні Африки, пояснити причини виникнення близькосхідної проблеми та шляхи її врегулювання, аналізувати процес утворення держави Ізраїль, становище українців в країнах регіону; розвивати вміння встанов лювати причиново-наслідкові зв’язки, аналізувати, порівнювати, критично мислити, висловлювати власну точку зору.

Мета:

1. Які європейські країни володіли найбільшими колоніями в Африці у міжвоєнний період?

2. Які держави в Африці формально були незалежними у 1918–1945 рр.?

3. Які наслідки для народів Африки мала Друга світова війна?

4. Які зміни відбулися на Близькому і Середньому Сході внаслідок Першої світової війни?

5. Яким був політично-правовий статус народів і держав країн Близького і Середнього Сходу?

6. Як вплинули події Другої світової війни на становище окремих держав і народів?

Актуалізація опорних знань

До Другої світової війни в Африці існували тільки чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Африканський Союз.

Деколонізація Африки розпочинається у другій половині ХХ ст. і складається з трьох етапів:

• 1-й етап — 50-ті рр. ХХ ст. — незалежність здобули арабські країни Північної Африки (окрім Алжиру).

• 2-й етап — 60-ті рр. ХХ ст. — незалежними стають країни Тропічної Африки, а також Алжир (1960 рік, протягом якого незалежність здобули 17 країн Африки, було проголошено «роком Африки»).

• 3-й етап — 70–80-ті рр. ХХ ст. — крах колоніалізму і ліквідація системи апартеїду на Півдні Африки.

Метрополія

Рік здобуття (надання)

незалежності

Назва країни

Великобританія

1951 Лівія (з 1943 р. була під спільним управлінням Англії і Франції)1956 Судан1957 Гана1960 Нігерія, Сомалі1961 Танганьїка (Танзанія після об`єднання з Занзібаром), Сьєрра-

Леоне1962 Уганда1963 Кенія, Занзібар1964 Північна Родезія (Замбія), Ньясаленд (Малаві)1965 Південна Родезія (Зімбабве з 1980 р.)1966 Бечуаналенд (Ботсвана), Лесото1968 Свазіленд1990 Намібія (була окупована ПАР)

Франція 1956 Марокко, Туніс1958 Гвінея1960 Малі, Нігер, Чад, Центральноафриканська Республіка, Того,

Бенін, Камерун, Габон, Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кістки, Конго, Мавританія, Сенегал, Мадагаскар

1962 Алжир1977 Джибуті

Бельгія 1960 Конго1962 Бурунді, Руанда

Португалія 1973 Гвінея-Бісау1975 Ангола, Мозамбік, Острова Зеленого Мису, Сан-Томе і Принсіпі

Іспанія 1968 Екваторіальна Гвінея1974 Західна Сахара (північна частина окупована Марокко з 1976 р.)

14 грудня 1960 р. виходить Декларація Генеральної Асамблеї ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам.

Країни Тропічної Африки мали певні труднощі у другій половині ХХ ст., бо це найбільш відсталий в економічному плані регіон світу. Тут зберігається ряд серйозних проблем:

• виробництво продовольства хронічно відстає від росту населення (частий голод — звичайне явище);

• через те що кордони африканських держав були встановлені колонізаторами штучно, більшість із них не має необхідних внутрішніх факторів для розвитку (13 держав не мають виходу до моря і, відповідно, надійних транспортних зв’язків зі світом);

• міжетнічні конфлікти;• панування трайбалізму (соціально-економічні

відносини будуються на принципах захисту інтересів певної родоплемінної етнічної групи).

А п а р т е ї д — крайня форма расової дискримінації, політика позбавлення тих чи інших груп населення, залежно від їхньої раси, політичних, соціально-економічних і громадянських прав аж до примусового переселення і т. ін.

С е ґ р е ґ а ц і я — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення за расовою або етнічною ознакою, одна з форм расової дискримінації.

Проблема апартеїду в ПАР

Із 1989 р., коли президентом ПАР стає Ф. де Клерк, відбувається поступове згортання політики апартеїду.

У 1994 р., коли в результаті президентських виборів до влади приходить лідер АНК Н. Мандела, політика згортання апартеїду продовжилася, хоча реформи зумовили спротив як білої частини населення, так і радикалівіз АНК.

ПАР є найбільш економічно розвиненою країною в Африці: світовий лідер у видобутку золота, платини, хроматів, один з лідерів з видобутку марганцю, алмазів. Має розвинену обробну промисловість, машинобудування, суднобудування, воєнну промисловість.

ВНП на душу населення складає 3010 доларів.

 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про розподіл Палестини на єврейську та палестинську держави.

14 травня 1948 р. була проголошена держава Ізраїль. Не пройшло і 24 годин, як армії Єгипту, Йорданії, Сирії, Лівану та Іраку почали військові дії проти молодої держави.

ІЗРАЇЛЬ

Війни Назви Основні учасники Результат

1948-1949 рр. Перша арабо-ізраїльська (Війна за незалежність Ізраїлю)

ІзраїльЄгипет, Трансйорданія, Сирія, Ірак, палестинці

Ізраїль відстояв незалежність.Не було створено Палестинську державу.Поява проблеми палестинських біженців.Розподіл території Палестини між Ізраїлем і сусідніми арабськими державами.

1956 р.  

Англо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту (Синайська війна)

Ізраїль, Франція, Англія.Єгипет, Сирія

Поразка Єгипту.

1967 р.  

Шестиденна війна ІзраїльЄгипет, Йорданія, Сирія, Ірак, палестинці

Розгром Ізраїлем армій сусідніх арабських держав.

1967-1969 рр.  

Війна на виснаження ІзраїльЄгипет, Йорданія, Сирія, Ірак, палестинці

Провал спроб Ізраїлю

1973 р.  

Семиденна війна (Війна Судного дня)

  Показала подальшу безперспективність воєнного протистояння Ізраїлю з арабськими країнами.

1978 р. Агресія проти Лівану (Операція “Літані”)

Ізраїль.Ліван, ОВП, Сирія

Створення Ізраїлем «зони безпеки» на півдні Лівану.

1982-1983 рр.  

Агресія Ізраїлю проти Лівану (Операція “Мир Галилеї”)

Ізраїль.США, Франції, Англії, Італії.Ліван, Сирія, ОВП, екстремістські ісламські угруповання

Були розгромлені бази ОВП на території Лівану, палестинські загони були виведені з країни.

1987-1996 рр.  

Перша інтифада Ізраїль.Палестинці

Ізраїль був змушений надати палестинцям обмежену автономію.

2000-2004 рр.  

Друга інтифада Ізраїль.Екстремістські палестинські угруповання

Почалась реалізація плану по мирному врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту “Дорожня карта”

У кінці 50-х років у Кувейті виникає Рух за національне визволення Палестини (ФАТХ), який очолив Ясир Арафат. Ця організація висунула нову програму боротьби для палестинців:

1."Не арабська єдність шлях до Палестини, Палестина – шлях до арабської єдності";

2. Невтручання у внутрішні справи арабських держав.

Палестинська проблема

Дата Подія

К.50-х рр.

Виникнення Руху за національне визволення з Я. Арафатом у Кувейті

1964 р. Створення Організації визволення Палестини (ОВП), голова з 1969 р. — Ясір Арафат

1979 р. Ізраїльсько-єгипетська Кемп-Девідська угода: виводила Єгипет з війни, Ізраїль повертався на Синайський півострів. ОВП переміщується до Лівану. 1982 р. це спричинить окупацію Ізраїлем Південного Лівану

1987 р. Початок народного повстання палестинців без застосування зброї («інтифада») на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа

1988 р. Проголошення незалежності Палестини Національною радоюПалестини в еміграції

1993 р. Ізраїльсько-палестинська домовленість про надання обмеженоїавтономії сектору Газа та району Єрихону у складі Ізраїлю

1994 р. Мирний договір між Ізраїлем та Йорданією, автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан

1995 р. Ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан

2000 р. Курс уряду А. Шарона на згортання Палестинської автономії. Дестабілізація ситуації в регіоні

2003 р. Висунення президентом США Дж. Бушем нового плану врегулювання проблеми: припинення насильства обох сторін, розмежування палестинської та ізраїльської територій, проголошення незалежності Палестинської держави

Спроби ро зв’язання Палестинсько ї проблеми

Туреччина

ІІІ Республіка (1982 – по теперішній день)

У 1982 р. вони ввели у дію нову конституцію

У вересні 1980 р. стався воєнний переворот.

На референдумі у 1961 р. прийнято конституцію ІІ Республіка (1961-1980)

Так завершила існування І Республіка (1924-1960).

27 травня 1960 р. стався воєнний переворот.

Найбільш значною проблемою останніх десятиліть для Туреччини була курдська проблема.

Питання про права курдів є одним з головних, яке перешкоджає Туреччині вступити до ЄС.

У 1974 р. між Туреччиною та Грецію (обидві країни члени НАТО) спалахнув збройний конфлікт за острів Кіпр. У результаті Кіпр був розколотий на дві країни.

Незалежність від Англії отримана в 1936.

Президент генерал Негіб оголосив Єгипет республікою в 1953.

Президент Садат був убитий, його місце зайняв Хосні Мубарек у 1981-2011.

2011 р. - революція в Єгипті

ЄГИПЕТ

 У 1943 р. Сирію було проголошено незалежною державою

 У 1954 р. народне повстання, в країні був відновлений конституційний порядок.

Серйозною проблемою для Сирії є стосунки з Іраком, Ізраїлем. Проте після розгрому режиму С.Хусейна у 2003 р. у Сирії напружилися відносини з США, які звинуватили Сирію у підтримці тероризму, розробці хімічної зброї, укриванні лідерів попереднього режиму.

2011 р. – громадянська війна. Загинуло в ході громадянської війни понад 70.000 сирійців. Кількість біженців досягла 1.000.000 осіб

Сирія 

У 1932 році Ірак здобув незалежність, але за договором з Великобританією на території країни залишались англійські війська.

До 1958 р. в країні існувала монархія, а існуючі уряди проводили проанглійську політику.

14 листопада 1958 р. у Багдаді відбувається воєнний заколот, в результаті якого було повалено монархію. Ірак було проголошено республікою. партія БААС – партія арабського соціалістичного відродження

У листопаді 1963 р. група офіцерів здійснила переворот і встановила воєнну диктатуру, але становище в країні не стабілізувалося.

17 листопада 1968 р. БААС знову прийшла до влади. Раду революційного командування очолив генерал Ахмед Хасан Аль-Бакр. Встановлення одноосібного диктаторського режиму в Іраку.

У 1979 р. до влади в країні прийшов Саддам Хусейн (1979-2003)

Курдська проблема, що є однією із найбільших проблем Іраку, Ірану, Сирії та Туреччини, і на сьогодні залишається не вирішеною.

Наприкінці 2002 – на початку 2003 рр. навколо Іраку загострились міжнародні відносини. США і Великобританія звинуватили Ірак, що він упродовж 12 років обманював світове співтовариство і не знищив зброю масового знищення (ракетну, хімічну, бактеріологічну тощо), як це було передбачено резолюцією РБ ООН.            

Ірак

Вторгнення Збройних сил Сполучених Штатів та Збройних сил Великобританії 20 березня 2003 року на територію Іраку

США завершили військові операції в Іраку в 2010-му році і передали відповідальність за безпеку місцевій владі.

вбиті 76 тисяч 939 мирних жителів і співробітників місцевих сил безпеки.

121 000 649 осіб отримали поранення. втрати США склали 4487 осіб. Крім

того, на території республіки було вбито 2097 американських цивільних службовців. Бойові та небойові санітарні втрати США склали 31 тисяч 921 і 40 тисяч 350 осіб відповідно.

В ході компанії загинули 174 журналіста, які висвітлювали конфлікт.

Війна в Іраку