Як ледар щастя шукав
DESCRIPTION
П’єса-казка на 2 дії за мотивами українських народних казок і пісеньTRANSCRIPT
Неля Шейко-Медведєва
Як ледар щастя шукав
П’єса-казка на 2 дії
за мотивами українських народних казок і пісень
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Г р и ц ьВ у жД о б р а ч а р і в н и ц яО м а н аВ о в кМ а р и н к аЗ а й ц іД у бР и б а
1
ДІЯ 1
Високе небо. Гаряче сонце. Пора жнив. На золотих, безмежних
ланах жнивують люди. Чути їх веселе перегукування, спів:
«Ой посіємо овес,
Та до зерна увесь.
Та до зерна, до зерна,
До зерна увесь.
Як уродить овес,
Як покосимо овес,
Як пов’яжемо овес,
Помолотимо овес,
2
Позбираємо овес
І згодуємо овес,
Та до зерна увесь.
До зерна! До зерна!»
Ось уже всі лави вкрилися копичками. Лиш одна невеличка нивка
сумно хилить долу обважнілі колоски. Вертаються люди додому.
Дві д і в ч и н и : чорнява у вінку з маків і білява у волошковому
виходять на дорогу. Край дороги, між двома чепурними
хатинами, обсадженими мальвами, з різьбленими ґанками,
обплетеними в’юнками, розмальованими журавлями над
чистенькими криничками, стоїть скособочена дрантива халупа,
подвір’я якої поросло к р о п и в о ю і л о б о д о ю , а на обшарпаному
тині сумно повісили пощерблені голови брудні г о р щ и к и .
П е р ш а д і в ч и н а . Невже Гриць і досі спить?
Г о р щ и к (заворушившись). Спить!
Всі бідолахи-горщики гнівно задзвеніли: «Ледар! Ледар!»
Д р у г а д і в ч и н а . Так і хочеться всю кропиву виполоти, двір
підмести...
К р о п и в а (визираючи з-за тину). Не смій! Бо вж-жалю. Гриць
знає, що тут має рости!
Г о р щ и к и . Що він там знає?! Що й не знав, те забув!
П е р ш а д і в ч и н а . Давай його розбудимо, Маринко!
Д р у г а д і в ч и н а . Давай!
(Співають).
3
Ой чиє ж то жито
Під гору стояло?
Під гору, гору,
Сумненьке...
То Грицеве жито
Під гору стояло.
«Вижни мене, Грицю», —
Благало...
Та халупа німує.
П е р ш а (глузливо).
Я не хочу жати.
Я хочу лежати.
Д р у г а ( сумовито) . Не чує… І все та ворожка-лиходійка
накоїла!..
П е р ш а . Яка ворожка?
Д р у г а . Он іде… Дивись.
Дорогою, прямо на них йде опасиста, гидка на вид, одягнена в
яскраве лахміття в о р о ж к а . В бубон подзвонює, поспівує:
«Одна мудра господиня
Сина породила
Й Чарівницю-Добродійку
В хрещені просила…
А я хитра Омана,
4
Підкотилась в хату зрана.
Обернулась в Чарівницю —
Обманула молодицю.
І ні сіло ні впало,
Як хрещеною стала...
Ух! Ох!
Ох, я ж їх поморочила,
Мішок щастя напророчила...
А тепер той Гриць куняє,
В ліжку щастя виглядає».
Регоче.
Омана. І думає, що я — Добра Чарівниця! Ха-ха! (Помітивши
дівчат, набирає поважного вигляду і дріботить до них. До першої
дівчини). Кралечко-ягідка, дай мені намистечко. За дрібненьке
намистечко прижену велике щастячко. Весь вік на печі лежатимеш,
а нестатків не знатимеш. В щасті купатимешся, щастям хату
підмітатимеш.
П е р ш а (мов зачарована). Бери. (Хоче зняти намисто).
Д р у г а . Не смій... Досить, що Гриць повірив...
О м а н а (ворушачи рукою перед обличчям першої дівчини). І ти
повір! Повір!
Друга дівчина хапає першу за рукав і силоміць веде за собою.
Д р у г а . Ходімо, Оксанко! Не ворожки щастя роздають.
5
Швидко йдуть в одну з чепурних хаток.
О м а н а (люто). Не бачити тобі щастя, білявко! Я його потолочу!
(До глядачів). Ух і ненавиджу я тих роботящих і розумних... Ух і
люблю їх на манівці штовхати і милуватися, як вони там товчуться-
спотикаються.
Несподівано перед нею виростає в и с о к а ж і н к а в
старовинному народному строї.
Ж і н к а . Чого ти знов тут крутишся, Омано?
Омана. Як чого? Свого хрещеника провідати прийшла.
Ж і н к а . Ти під чужою личиною хрещеною стала!
О м а н а . Ну і що? Тепер він одну мене слухає, одній мені вірить...
Ж і н к а . Відступися від Гриця!
О м а н а . А дзуськи! Він мій!
Ж і н к а . Щезни, облудо!
Омана мов крізь землю провалюється.
Треба рятувати Гриця!
О м а н а (визираючи з кропиви). Не вийде! Я тут сильніша!
Сильніша!
Ж і н к а . Побачимо! (До когось невидимого). Друже охоронцю,
чекаю тебе... Не барися!
Ч и й с ь г о л о с . Чекай! Скоро чекай гостей, паніматко!
6
Жінка щезає. А в неметеній хаті, на поламаному ліжку спить-
похропує м о л о д и к в неохайній одежі з великою кучмою
нечесаного волосся. В кутку — великий павук зіткав густу
павутину і поповз далі, на Грицин чуб, зачепився за нього і знову
взявся за роботу. Гриць заворушився, неохоче піднявся.
Г р и ц ь (розриваючи павутину). Киш! Поспати не дає,
кровопивець!
П а в у к (сердито). А ти не лежи там, де мухи літають.
Г р и ц ь . А я тобі що? Муха?!
Голос з-під ліжка: «Ледар гірше мухи».
(Нахиляючись). А це що за лихо?
З-під ліжка виповзає великий Вуж і обмотується довкруж
бильця.
В у ж . Це я… Гаврило.
Г р и ц ь . (відсахнувшись). Оце так гад!
В у ж . Я вуж... Живу у вас здавна... В льосі.
Г р и ц ь . Ну й повзи туди... Повзи! (Відвертається від Вужа і
знову лаштується спати).
В у ж . Не проспи свого щастя, Грицю.
Г р и ц ь . Моє щастя само мене знайде. Про це хрещена подбає.
В у ж . Не вір Омані. Йди й шукай своє щастя!
Г р и ц ь . Еге ж... Я зверну вправо, а щастя, дивись, зліва
підкотиться... А коли тут лежатиму, воно об мене спіткнеться і в
руки — гоп!
7
В у ж . Вставай, Грицю!
Г р и ц ь . Ну чого ти до мене причепився? Чого?
В у ж . М а т и мені твоя заповідала: « Попіклуйся, Вужику, про
мого лежня...»
Г р и ц ь . Піклувальник... Ану повзи звідси, гаде!
В у ж (з гідністю). М а т и твоя знала мені ціну... Знала, що, поки я
тут живу, лихо не зруйнує цього дому. І завжди молоком напувала...
Я мушу віддячитися... Хоч ти й не вартий добра.
Г р и ц ь . Віддячся! Прижени моє щастя!
В у ж . А воно поряд.
Г р и ц ь . Де?
В у ж . Біля твого двору.
Г р и ц ь . Брешеш!
В у ж докірливо хитає головою.
А там, бува, не дощ?
В у ж . Там сонце.
Г р и ц ь . Двір, мабуть, як сковорідка... Поклич його сюди!
Вуж, хитаючи головою, скручується клубком біля ліжка.
Ех! (Виходячи на подвір’я і розглядаючись довкола). Де ж воно?
В цей час на своє подвір’я виходить д і в ч и н а у волошковому
вінку. Розвішує вишивані рушники, наспівуючи:
Купи мені, моя Мати,
За три копи голку,
8
За чотири золотії
Червоного шовку.
За п’ятого золотого
Мальовані п’яльця,
Хай вишию, вимережу
Милому рукавця...
Д і в ч и н а (помітивши Гриця, зніяковіло). Грицю! А я тебе
кликала.
Г р и ц ь (зневажливо). Чого тобі?
Д і в ч и н а . Люди обжалися, а твоє жито обсипається...
Г р и ц ь . Нехай...
Д і в ч и н а . Давай разом вижнемо твою нивку!
Г р и ц ь (зневажливо). Заки дурні жнуть пшеницю, мудрий щастя
пожне...
Д і в ч и н а . Це ти мудрий?
Г р и ц ь . Звісно. Знаєш, скільки в мене мрій у голові? Як бджіл у
вулику... І всі золоті... І всі гудуть...
Д і в ч и н а . Бідна голова... Вона ж репнути може!
Г р и ц ь (відчувши глум). Не заважай! Я щастя виглядаю!
Д і в ч и н а (з викликом). І я. Ось сватів очікую.
Г р и ц ь (стрепенувшись). Від кого?
Д і в ч и н а . А від того, хто мені кращий килим витче.
Г р и ц ь (зневажливо). Від ткача? Ха-ха! А я от царівну впіймаю.
Д і в ч и н а (посмутнівши). Лови... Не лінуйся. (йде в хату,
забувши про рушники).
Г р и ц ь (дивлячись їй вслід). А може, лихо з нею, з царівною... Он
Маринка яка... ловка...
9
О м а н а (визирнувши з кропиви). Дивись не прогадай, Грицю! Теж
мені краля... Не прогадай!
Г р и ц ь . Та й справді... Така собі... (Кричить). Гей, Вуже!
На подвір’я виповзає Вуж.
Де ж воно, те щастя?
В у ж (зітхнувши). Коли руки ліниві, то й серце сліпе...
Г р и ц ь . Та не було тут нікого! Не було!
В у ж . Тепер тобі до нього довга дорога стелиться.
Г р и ц ь . Нікуди я не піду. Мені Добра Чарівниця веліла дома
сидіти.
В у ж . А ми до неї й підемо...
Г р и ц ь . Навіщо? Вона тут... У кропиві!
В у ж . Невже? (Підповзає до кропиви і, ставши на хвіст,
витягується, стає великим і грізним).
Вилазь!
З кропиви, репетуючи до Г р и ц я : «Не йди! Не йди!» — вискакує
О м а н а і, переметнувшись через тин, щезає.
Г р и ц ь . Що ж це таке?
В у ж (опускаючись долу). А ти поміркуй. Хіба ж Добра Чарівниця
може злякатися вужа?
Г р и ц ь . А може, й ти чарівник?
В у ж . Може... То йдеш чи ні?
Г р и ц ь (неохоче). Та піду... Піду.
10
Йшли вони довго-довго. Попереду повз В у ж , а за ним шкутильгав
Г р и ц ь . Аж ось вийшли на галя вину, опоясану густющим лісом.
(Стогнучи). От вредний гад... Як прудко звивається... Ху... (До
Вужа). Та ляж вже, Гавриле, ляж!
В у ж . Ніколи вилежуватися.
Г р и ц ь . Глянь, які в мене мозолища! (Показує йому брудну
п’ятку).
В у ж . Без мозолів до щастя не дійдеш.
Г р и ц ь . Знов своє. А я голодний! В мене живіт до хребта приріс.
В у ж . Йди ягід назбирай.
Г р и ц ь . Спина болить. (Валиться на землю). Все болить.
В у ж . Вставай, час не жде!
Г р и ц ь . Не встану! І ніхто мене не підніме!
Вуж, скрушно похитавши головою, щез в траві. Гриць зручно
розлігся, розкинувши руки і сперши ноги на пеньок. Несподівано
почулося протяжне вовче виття, затріщав десь недалечко хмиз.
(Зриваючись на рівні ноги). Вовки! Гей, Гавриле, де ти?
Виття наближається.
На смерть привів і втік!
На диво прудко шугає в кущі. З лісу виходить худющий, миршавий
В о в к , який ледь волочить за собою торбу. Спухлі щелепи Вовка
перев’язані хустиною. Вовк сідає на пеньок, охкає, завиває,
витираючи щедрі сльози.
11
В о в к . Ох зубоньки мої! Ох і їсточки хочеться. Кого б ще,
маленького, проковтнути.
З-за пенька вискакують два З а й ц і .
П е р ш и й (смикаючи В о в к а за торбу). Мене, плаксо!.. Ха-ха
(Відскакує вбік).
В о в к метнувся було за ним, та в цей час д р у г и й З а є ц ь
смикнув В о в к а за хвіст.
Д р у г и й . Ні, мене, плаксо!.. Хі-хі!
Разом (шмигаючи у кущі, де причаївся Г р и ц ь ). По заслузі
Вовцюзі...
В о в к мчить за ними і, спіткнувшись об переляканого Г р и ц я ,
падає.
Г р и ц ь . Рятуйте! Гавриле! Сюди!
В о в к . Ох! Ти мисливець?
Г р и ц ь . Ні! Ні! Ніхто я! Ніхто!
В о в к . А рушницю маєш?
Г р и ц ь . Не маю! Нічого не маю!
В о в к . Ай-я-яй! А може, мисливців знаєш?
Г р и ц ь . Не знаю! Нікого, нікогісінько!
В о в к . Не репетуй! Шкода, що не знаєш. Шкода!
Г р и ц ь . А навіщо тобі мисливці?!
12
В о в к (трагічно). Смерті шукаю! Хіба ж я Вовк? Я... я...
(Схлипує).
Г р и ц ь (розгублено). Та наче Вовк....
В о в к (істерично). Ні, я драбина! (Проводить лапою по ребрах).
Чуєш, як кістки торохтять? Я був не вовк, а змій... Весь ліс від
страху трусився! А тепер... Зайці, й ті... знущаються...
Г р и ц ь . То що з тобою приключилося?
В о в к . Зуби... Ой... Болять... Пухнуть... Крутять... І все через те
кляте Ягня.
Г р и ц ь . Яке Ягня?
В о в к . Та одне... Манюнє таке. Просилося, щоб відпустив, а я не
послухав... І враз зуби розболілися... (Знов трагічно). При веди сюди
мисливців! Приведи! Врятуй мене від безчестя!
Г р и ц ь . Ніколи мені. Я до Доброї Чарівниці поспішаю. За
щастям.
В о в к . Невже? Голубчику! Спитай, чим мені зуби вилікувати. А я
тобі, одужавши, за те Ягня щодня приноситиму!
Г р и ц ь . Ет! Якщо я здобуду щастя, то на біса мені якесь там
Ягня. Краще зараз дай чого-небудь, бо не дійду.
В о в к (квапливо). Н а! (Подає торбу). Тут шинка. Украв за
звичкою, а їсти... ні-ні.
Г р и ц ь . Оце діло.
В о в к . Спитаєш?
Гриць (обнюхуючи шинку). Та спитаю, спитаю...
В о в к . Я тебе тут чекатиму!
Г р и ц ь . Чекай!
Вовк шкутильгає в ліс. А з кущів визирає О м а н а .
13
О м а н а . Ну як спалося, Грицю?
Г р и ц ь . Поспиш тут.
О м а н а . Сердешне хлоп’я... Вертайся додому, Грицю, а то не
минути тобі загибелі! В страшну пастку тебе лукавий гад заманює...
З трави виповзає В у ж . Побачивши його, О м а н а втікає.
В у ж . Час в дорогу, Грицю!
Г р и ц ь . Я, мабуть, вернуся. Не подобається мені все це.
В у ж . Як собі хочеш. (І неквапно поповз стежиною).
Озирнувся Г р и ц ь , а дерева позад нього тісно зімкнулися,
переплелися. Зітхнувши, подибав Г р и ц ь за В у ж е м . Йшли-йшли
і вийшли на поле, посеред якого стримів височенний напівусохлий
Д у б , що розпачливо розкинув сухі гілки-руки.
Отут і відпочинемо.
Г р и ц ь лягає під Д у б о м , а В у ж , як і раніше, шмигає в траву.
Сонце крізь безлисті гілки немилосердно припікає Грицеву голову.
Г р и ц ь (Зірвавши лопух і вкривши маківку). Ху! Яка спекота...
(Оголюючи живіт до сонця). Коли Добра Чарівниця дасть мені
щастя, всенькі дні отак лежати му... Тільки над головою парасолю
повішу, а слуги навкруг мене вітер підніматимуть.
Затріщали Д у б о в і гілки-руки, заворушився poтдyпло.
Д у б . Ти йдеш до Доброї Чарівниці, юначе?
14
Г р и ц ь . Ага! Вона мене давно жде-виглядає. В руках у неї —
золота таця, а на таці моє щастя виблискує.
Д у б . Згадай і про мене. Спитай, чому я гину? Чому всихає моє
коріння, в’яне і обсипається листя?
Г р и ц ь . Та що я вам, найнявся? Про всіх питай! Всіх рятуй!
В цей час з-за каменя вилазить Омана і підкочується до Гриця.
О м а н а . Не слухай нікого! Біжи мерщій додому! Твоє щастя вже
в двері стукає. Біжи!
Г р и ц ь (невпевнено). А може, й справді вернутися?..
О м а н а . Там ліжко м’якеньке. Павучки павутинку плетуть. Шмат
сала в коморі лежить.
З а й ц і (вигулькнувши з трави). Не вертайся! Не вір!
Г р и ц ь . Туди далеко, а додому ще далі...
О м а н а (до Зайців). Тпрусь! Вбий Вужа і вмить в своїй хаті
опинишся!
Г р и ц ь (запаморочено). В хаті? А чим я... його?
О м а н а . На дрючок. Зажмурся і лупи! Лупи! Хай хоч сичить, хоч
кричить!
Г р и ц ь (бездумно взявши дрючок). І в хаті опинюся?
О м а н а . В цю ж мить!
Ховається за камінь. З трави виповзає В у ж .
В у ж . Час в дорогу, Грицю!
Г р и ц ь . Не піду! Мене дома щастя жде! Там, де павучки і шмат
сала! (Замахується на Вужа дрючком).
15
Та рука-гілка Д у б а на мить затримує дрючок. Г р и ц ь
озирається, а в цей час В у ж ударяє хвостом об землю і камінь,
за яким ховалася О м а н а , пересувається якраз насупроти
Г р и ц я . Дерево відпускає дрючок, і Г р и ц ь , не дивлячись, лупить
ним по перед себе. Лунає дикий крик. З-за каменя вискакує
О м а н а і котиться в траву.
(Кидаючи дрючок). Ху! (Озираючись).
А де ж хата?
В у ж . Чия хата, Грицю?
Г р и ц ь . А-а... Ти живий?
В у ж . І живий, і веселий... А що?
Г р и ц ь . Хм... А кого ж це я лупцював?
В у ж . Порожнечу.
Г р и ц ь . Чудасія!
В у ж . Ходімо, Грицю. Щастя лінивих не жде.
Г р и ц ь (покірно). Умгу... Ходімо.
Д у б . Спитайте про мене!
З а й ц і (наввипередки). Спитай, Грицю!
Г р и ц ь . Спитаю, спитаю... (Собі). Чудасія!
Пішли далі.
О м а н а (вилізаючи з трави). Ну, начувайся, хрещенику! Я образ
не прощаю! Кінець тобі! (Щезає).
Незабаром В у ж з Г р и ц е м дійшли до невеликого, порослого
осокою озерця.
16
Г р и ц ь (шкутильгаючи). Ну, де ж та Чарівниця?
В у ж (шмигаючи в траву). Вже близько.
Г р и ц ь (виймаючи з торби рештки шинки). Ох і лихо з тим
щастям. (Обгризаючи кістку). Голодуй, ноги збивай (Метнувши
кістку в озеро). Зате вже скоро... Скоро...
Чути чийсь зойк. Озеро каламутиться. На поверхні з’являється
голова великої Р и б и .
Р и б а (здавленим голосом). Хто ж це в озеро кістки кидає?
Г р и ц ь . Ну я кинув! Ну і що? Не в тебе ж цілив, ротата!
Р и б а . Ледь голову не проломив.
Г р и ц ь . Ет... Одною рибою більше, одною менше.
Р и б а . Одна я тут. Та скоро й мені кінець.
Г р и ц ь . А це ж чому?
Р и б а . Щось в горлі давить. Дихати заважає. Поглянь, що там?
Г р и ц ь . Сказала. Буду я в риб’ячих пащах длубатися. Я до
Чарівниці-Добродійки поспішаю. Вона для мене щастя приберегла. І
жде як! Стіл скатертиною накрила. А на столі напитків-наїдків як
трави на оцьому озері. Ох!
Р и б а . Спитай і про мене, хлопче! Вирятуй!
О м а н а (визираючи з осоки). Не будь дурнем! Про себе дбай!
Вдарила Р и б а хвостом об воду. Покотилася хвиля на берег і
потягла за собою О м а н у .
Г р и ц ь . Ох і набридли... Про всіх питай! За всіх думай!
(Підіймається і, посвистуючи, йде). А за мене хто? Хто за мене
думатиме? Бач яка.
17
Риба, сумно зітхнувши, ховається в воду.
В у ж (виповзаючи). Коли руки ліниві, то й серце лихе...
Чути голос Г р и ц я : «де ти, Гавриле?»
(Сумно зітхнувши). Тут я... Тут.
(Повзе за ним).
Переміна світла.
Ранок. Здалеку видно гарну, цяцьковану узорами хату, обсаджену
червоною калиною. Під крислатим дубом сидить жінка в
старовинному строї. Навколо неї квіти цвітуть-в’ються,
пташки щебечуть. На гілках розвішані яскраві килими. Жінка
тче, сумно наспівуючи, а з її верстата спливає чорний кособокий
килимок.
Ж і н к а . Із-за гори вітер віє.
Жито половіє.
А на Гриця лиха слава —
Робити не вміє.
Ні робити, ні прибити,
Жати й не нагнеться.
Дарма тільки траву топче,
Живе, як живеться...
До хати наближаються В у ж і Г р и ц ь .
18
В у ж . Ось вона.
Г р и ц ь . Що ж це вона там робить?
В у ж . Працює.
Г р и ц ь . Отакої... Якщо вона Чарівниця, навіщо їй працювати?
Вона ж і так М а т и ме все, що схоче. Обманув ти мене, Вужако!
Ч а р і в н и ц я (не озираючись). Підходь ближче, Грицю.
Г р и ц ь (підступаючи до неї). Добридень.
Ч а р і в н и ц я . День добрий, Вуже-друже. Спасибі, що гостя
привів.
В у ж . Та ледь впорався, матінко.
Чарівниця. Знаю. За щастям, значить, прийшов, Грицю?
Г р и ц ь . Еге ж... (Позираючи на килим). А чого він у тебе такий
чорний та незугарний?
Ч а р і в н и ц я . Це твоя дорога, Грицю.
Г р и ц ь . Їй-бо правда. (Показує їй п’ятки). Дивись, які чорні...
Покажи, де моє щастя, і тоді він отаким стане (показує на золоті
нитки). Золотим.
Ч а р і в н и ц я . Покажу. Тільки дивись, не проґав.
Г р и ц ь . Я? Та ти тільки пальцем ткни, де воно лежить, а я вже
свого не пропущу.
В у ж з недовірою хитає головою. З-за дерева визирає О м а н а і
підслуховує їх розмову.
Ч а р і в н и ц я . Розкажи спочатку, що по дорозі бачив, кого
зустрічав.
Г р и ц ь . Ну, Рибу здоровецьку бачив. Щось там у неї з горлом.
Ледь дише.
19
Ч а р і в н и ц я . Скажеш Рибі, що в неї там дорогоцінний камінь
застряв. Якщо хтось його витягне — позбудеться вона лиха.
Г р и ц ь . Ти диви. Хто б міг подумати? Скажу.
В у ж . Про Дуба не забудь!
Г р и ц ь . Дуб траплявся. Сухий, безлистий, а жити хоче...
Ч а р і в н и ц я . Під корінням того Дуба сховані ключі від
кришталевого палацу. А в тому палаці царівна-краса тужить,
визволителя жде. От Дуб і сохне. Якщо їх відкопати — оживе він,
ще могутнішим стане. Так і скажи Дубу.
Г р и ц ь . Гаразд. Іще... (Починає сміятися, а далі аж заходиться
від реготу). Вовцюгу кумедного здибав. Сам як драбина, а паща
(показує) як подушка. Зубки болять.
В у ж . Хоч він лихо скоїв, а жаль його.
Ч а р і в н и ц я . Що ж... Вовк мусить добрим ділом свою вину
залагодити. Нехай з’їсть найбільшого в світі неробу й дурня... І все
як рукою зніме!
Г р и ц ь (сміючись). Неробу й дурня? Ха-ха. Оце так ліки! Скажу...
Ч а р і в н и ц я . А тепер вертайся додому, Грицю.
Г р и ц ь . А де ж моє щастя? Де?
Ч а р і в н и ц я . Йди тією ж дорогою, якою прийшов. Якщо є в тебе
хоч трохи глузду — знайдеш своє щастя. А ні — на себе нарікай!
Г р и ц ь . Вже лечу, паніматко!
Ч а р і в н и ц я (махаючи рукою). Лети!
Гриць несподівано відривається від землі і летить, кумедно
бовтаючи руками. Ч а р і в н и ц я і В у ж дивляться йому услід.
Через мить він опиняється на березі озерця.
20
Г р и ц ь . Гей, ротата!.. В тебе в горлі дорогоцінний камінь. Якщо
хтось витягне — одужаєш!
Р и б а . Спасибі, юначе! Витягни його! Твоїм буде...
Г р и ц ь . Ти ж бачиш, що я лечу назустріч щастю!
Р и б а . Благаю, витягни!
Г р и ц ь . Ну що мені з тобою робити! Розкривай пащу!
В цей час з комишів вискакує О м а н а .
О м а н а . Здоров, хрещенику! Дивлюсь, щось падає, немовби
шуліка. А це ти, любесенький. Знайшов щастя?
Г р и ц ь . Скоро знайду.
О м а н а . А тут чого вовтузишся?
Г р и ц ь . Та тут Рибі треба камінця витягти...
О м а н а . Навіщо тобі той камінець?
Г р и ц ь . А він дорогоцінний.
О м а н а . Ой-йой! Який ти дурненький! Стоїть за два кроки до
небувалого щастя, а на манюній камінець полакомився.
Г р и ц ь . Та й справді... Чого це я...
Р и б а . Витягни!
Г р и ц ь . Бачиш, ніколи! Я ж з а два кроки від щастя... Свого!
Небувалого! (Зривається й летить).
О м а н а (повисає у нього на ногах). І я з тобою! Ха-ха ! Знов ми
разом!
За мить обоє опиняються під напівусохлим Дубом.
21
Г р и ц ь . Ого-го! Дубе-дубина! Під твоїм корінням — ключі від
кришталевого палацу. Там царівна-краса тужить, визволителя жде.
Якщо відкопати ті ключі —оживеш.
Д у б . Відкопай, Грицю! Благаю тебе!
П е р ш и й З а є ц ь . А ключі собі візьмеш!
Д р у г и й Заєць. Дівчину-красу визволиш.
Гриць (радісно). І оженюся на ній! От усі роти роззявлять! Гриць
на царівні оженився. А я селом походжатиму... А царівна біля мене
дріботітиме.
О м а н а . Схаменися, хрещенику! Чи знаєш, скільки надриватися
треба через якусь дівку: лопату шукати, отакенну яму копати, ключі
діставати, в тридесяте царство мандрувати, на скелю дряпатися, сім
замків відкривати... А назад яка дорога!
Г р и ц ь (перелякано). Правду кажеш... Оце був би влип!
З а й ц і . Не слухай її, хитрюгу! Не слухай!
О м а н а (люто замахнувшись на них). Поспішай, Грицю! Чуєш!
Г р и ц ь . А недарма ж Чарівниця нагадувала, що мені треба
мудрим бути! Не проґавити свого!
Д у б . Порятуй, юначе!
Г р и ц ь . Е, ні... Хай хтось інший! А мені треба мудрим бути!
Піднімається над землею. О м а н а нахабно видряпується йому на
спину.
О м а н а (зручно вмощуючись, зловісно). Скоро, Грицю, кінець!
Скоро!
Полетіли і через якусь мить упали посеред галявини, де їх чекав
скарлючений Вовк.
22
В о в к . Ну, з чим прибув? З чим?
Г р и ц ь (обмацуючи поглядом кожний кущ). Де ж воно?
В о в к . Що?
Г р и ц ь . Та ж моє щастя?
О м а н а (недобре сміючись). Близько, Грицю, близесенько. За
крок від тебе.
В о в к . А про мене спитав? Скажи, питав?
Г р и ц ь (втомлено). Питав. Казала, що мусиш добрим ділом вину
спокутувати. (Посміюючись). Мусиш найбільшого ледаря й дурня
з’їсти — і як рукою зніме!
В о в к . Оце так штука! А де ж його взяти?
О м а н а (хіхікаючи). Ой Вовче... Та нині ледарями хоч греблю
гати. (Показує тихенько Вовкові на Гриця, а до Гриця солодко).
Давай відпочинемо, серденько. А ти розкажеш цьому сердезі, що
бачив, кого порятував...
Г р и ц ь . Рибу бачив. Велику, губату. В неї дорогоцінний камінь у
пащі застряв.
В о в к . І ти витяг?
Г р и ц ь . Ще чого... Стану я надриватися задля такої мізерії....
В о в к (придивляючись до нього уважніше). А ще кого бачив?
Г р и ц ь . Та Дуба усохлого. Чарівниця сказала, що під його
корінням — ключі від кришталевого палацу. Там царівна нудьгує,
визволителя жде. Треба ключі викопати, і старий покруч оживе...
В о в к . Відкопав?
Г р и ц ь . А дзуськи! Буду я мучитися, руки мозолити, ноги
збивати задля чужої царівни, якщо мене на цій дорозі власне щастя
чатує.
23
В о в к . Он як... (Кидаючись на Гриця). Дорогенький!.. Ліки мої
негадані!
Г р и ц ь . Ну чого ти? Чого?
В о в к . Радість моя! Ти ж і є найбільший дурень. І ледар! Я тебе
зараз з’їм і одужаю!
Г р и ц ь . Ти що? Здурів? (Кидається навтьоки). Рятуйте!
В о в к (наздоганяючи). Куди ж це ви? Ліки мої безцінні! Стійте!
О м а н а . Лови! Держи! (До себе). Ну, тепер йому кінець! А
Добродійці-Чарівниці — наука, як зі мною змагатися!
ДІЯ 2
24
Те ж поле, на якому росте Дуб. Тільки його напівусохлі гілки
розвилися, вкрилися густим, свіжим листям. Під Д у б о м З а й ц і
бавляться в ладунці:
Ладки-ладунці,
В нас всі зайці молодці,
А грибочки міцненькі,
А дубочки зелененькі...
Радісно регочуть, продовжуючи гру.
Сидить Вовк на пеньку,
Ухопився за щоку,
А щока ниє,
А Вовцюга — виє...
Зачувши прудке чалапання і вовче виття, ховаються за стовбур
Д у б а . Вбігає переляканий і захеканий Г р и ц ь .
Г р и ц ь . Дубе, сховай мене в дупло. Мене Вовк наздоганяє.
Дуб німує.
Сховай! Я відкопаю ті ключі.
Дуб не відповідає.
П е р ш и й З а є ц ь . Без тебе відкопали...
Д р у г и й . Знайшовся добрий чоловік. Пішов царівну визволяти.
25
О м а н а (визираючи з-за каменя). Грицю! Хочеш, я тебе на Зайця
перетворю? Врятуєшся!
Г р и ц ь (мить вагаючись). Не хочу!
О м а н а . Чому?
Г р и ц ь . Не вірю тобі..
О м а н а (затремтівши). Ти? Ти? Не віриш? (Вмить стала
вполовину меншою). Що ж це робиться? Що?
Виття наближається. Г р и ц ь метнувся було до дупла, але гілки
дерева опустилися і войовниче настовбурчилися.
Г р и ц ь (у відчаї). Зайці, рятуйте! Він же мене з’їсть і одужає!
Тоді й за вас візьметься!
П е р ш и й . А таки візьметься!
Д р у г и й . Вужа проси. Він десь тут був!
Г р и ц ь . Вуже-друже! Порятуй! Вік дякуватиму, Вужику!
В у ж виповзає з трави. Побачила його О м а н а і, завищавши,
щезла.
В у ж . Не знаю, чи вдасться... Ти прясти вмієш?
Г р и ц ь (тремтячи). Ні. Це ж бабська робота.
Сердите вовче виття.
В у ж . Тоді я нічим тобі допомогти не зможу.
Г р и ц ь . Я бачив, як прядуть! Я навчуся!
В у ж . Гаразд.
26
Б’є хвостом об землю, і перед Грицем виростає купка жіночого
вбрання, прядка, веретена, мички...
В у ж . Переодягайся!
Г р и ц ь . В оце?
В о в к виє зовсім близько. Г р и ц ь , вхопивши вбрання, ховається за
каменем. Вбігає розлючений Вовк.
В о в к (озираючись). Гей, косоокі, куди ледацюгу поділи?
З а й ц і . Якого ще вовцюгу?
В о в к . Не вовцюгу, а ледацюгу, глухмани! Він щойно тут стояв!
Верещав від страху!
З а й ц і (ображено). А ми — косоокі. Не помітили. Ще й
глухмани. Нічого не почули.
В цей час із-за каменя виходить Гриць в жіночому вбранні і
хустині, насунутій аж до очей.
В о в к (до Гриця). І ти, матінко, не бачила?
Г р и ц ь (з дерев’яним обличчям). Ні, не бачила...
В о в к (з підозрою розглядаючи «матінку»). А за каменем чого
ховалася?
Г р и ц ь . Грибочки шукала...
В о в к (глузливо). Грибочки? А трусишся чого?
Г р и ц ь . Тебе боюся.
Хапає прядку, сідає на камінь і починає сяк-так прясти.
27
В о в к . Якось дивно ти прядеш. Ледь руками ворушиш. Може, й
ти ледарка?
Г р и ц ь (тонким голосом). Ні, я роботяща... Страх яка роботяща!
(Починає швидко прясти).
В о в к . Де я тебе бачив, матінко?
Г р и ц ь . Я тут рябу корову пасу.
В о в к . Е, ні... Та, що рябу корову пасе, співає гарно...
Г р и ц ь . І я співаю гарно. (Починає співати, прядучи ще швидше).
Йшли корови із діброви,
А овечки з поля...
Виплакала карі очі,
При дорозі стоя...
У городі — лебеда,
А у мене — біда.
Ще й нічого не з робила —
Поламалось мотовило!
Ух! Ух!
В о в к (затуляючи вуха). Досить!!! (Все ще з підозрою). А чого це
в тебе нитка така покручена, матінко? Ти що, вперше прядеш?
Г р и ц ь (сердито). Чого ти до мене причепився? Та я в селі
найкраща прядильниця і вишивальниця! І в’язальниця! Не віриш —
в людей спитай! (Зосереджено пряде, не звертаючи уваги на Вовка).
В о в к (собі). Еге... Спитаю... А вони у відповідь — шкуру
злуплять... Так куди ж той ледар по дівся?
П е р ш и й З а є ц ь. А я знаю! Знаю!
В о в к . Скажи!
Д р у г и й З а є ц ь . І я знаю! Якщо попросиш гарненько —
скажемо.
28
В о в к (кланяючись). Зайчики-степанчики, скажіть, Де ледар
причаївся?
П е р ш и й (показуючи). Туди побіг!
Д р у г и й . Он там криниця. Там він сховався!
Вовк, озирнувшись на «прядильницю», мчить туди, звідкіля прибіг.
Гриць, задерев’янілий від страху, пряде не зупиняючись.
В у ж . Досить. П’ять веретен вистачить.
Г р и ц ь (кидаючи прясти). Ох! Падаю!
З а є ц ь (вибігаючи на горбочок.). Втікай швидше, бо він назад
вертається.
Г р и ц ь . Ой-йой!
Ховається за камінь, прудко зриває з себе жіноче вбрання. Вуж
б’є хвостом об землю, і все, крім веретен, зникає. Чути дике вовче
виття.
Г р и ц ь . Де тепер сховатися, Вуже-друже?!
В у ж . Біжи до Доброї Чарівниці!
Гриць починає бігти.
Стій! Пряжу прихопи!
Г р и ц ь . Навіщо?
В у ж . Ти ж пряв!
Г р и ц ь хапає пряжу і утікає. За ним скачуть З а й ц і , неквапно
повзе В у ж . На опустіле поле вбігає В о в к .
29
В о в к . Одурили! (Озирається). А де ж та прядильниця поділася?
О м а н а (визирнувши з трави). Це ж Гриць був!
В о в к . Гриць? Де він? Куди подівся?
О м а н а . До Доброї Чарівниці побіг! Доганяй!
Вовк, люто завивши, помчав слідом за Г р и ц е м , а О м а н а — за
ним. А тим часом Г р и ц ь добіг до озерця.
Г р и ц ь (упавши на траву). Не можу більше! Не можу!
А у воді весела Р и б а гуляє, хвостом хвилі піднімає.
Рибко-душко! Сховай мене на дні озера. За мною Вовк женеться!
Порятуй!
Р и б а . А ти мене порятував?
Г р и ц ь . Якщо схочеш, я той камінь витягну! Хоч сто каменів!
Лише порятуй!
Р и б а . Пізно спам’ятався!. Знайшовся добрий чоловік, пожалів
мене, вийняв мою муку...
Здалеку долетіло вовче виття.
Г р и ц ь . Що ж діяти? Що?
Хоче сховатися в К о м и ш а х і О с о ц і але вони зімкнулися
стіною, наїжачилися, мов списи.
К о м и ш і . Не підходь!
30
О с о к а . Пораню!
Гриць падає на землю і, зіщулившись, труситься від страху.
Г р и ц ь . Хто ж мене порятує? Хто? Пропадаю!
О м а н а (з’являючись з-за його спини). Я! Зроблю тебе овечкою...
Тільки скажи, що віритимеш мені довіку!
Г р и ц ь . Ні! Не скажу!
О м а н а . Загинеш!
Г р и ц ь . Нехай! Дарма я тобі, облудній лиходійці, вірив!
О м а н а , завищавши, стає зовсім малою.
О м а н а (пискливо). Начувайся, дурню! Ой начувайся!
В цей час на березі з’являються З а й ц і і В у ж . Омана ховається.
П е р ш и й З а є ц ь . Який ти прудкий!
Д р у г и й . Найпрудкіших Зайців перегнав!
Вовк виє вже зовсім близько.
Г р и ц ь . Ну і що? Пропав же я! Пропав! А-а-а...
В у ж . Не владай у розпач. Краще скажи, чи умієш фарбувати
пряжу?
Г р и ц ь . Де там... Хіба ж цьому вчився? Я щастя чекав...
В у ж . А шкода... Я б міг тебе порятувати...
Г р и ц ь . Я спробую! Порятуй!
31
Вуж б’є хвостом об землю, і біля ніг Гриця з’являється дівоче
вбрання, коновки, барвники — все, що потрібно для фарбування.
В у ж . Одягайся!
Г р и ц ь хапає вбрання і ховається в кущах. Зайці набирають у
коновки воду. Вбігає захеканий В о в к .
В о в к (до Зайців). Ось і ви, брехунці! А де ж та «матінка»? Той
переодягнений ледацюга? Де?
П е р ш и й З а є ц ь . Який ледацюга? Чия матінка?
Д р у г и й . Ми інші Зайці... Ми тутешні... Приозерні...
В о в к (зачувши шурхіт в кущах). Ось він де! Ну тепер не втече!
З кущів виходить Г р и ц ь у дівочому вбранні та волошковому
віночку.
Г р и ц ь (лагідно, хоч і злякано). Кого шукаєш, Вовчику-
голубчику?
В о в к . Тебе!!
Г р и ц ь (співуче). Мене? Пофарбуватися хочеш? Будь ласка...
(Підходить до коновок). Вибирай будь-яку барву. Є червона... Є й
зелена.
В о в к (збитий з пантелику, невпевнено). Ну, досить
придурюватись. Ти мій ледар! Мої ліки від зубів!
Г р и ц ь . Я? Ха-ха! (Співчутливо). В тебе зуби болять? Давай я
полікую... (Підходить до Вовка). Нахили голову!
В о в к . Навіщо?
Г р и ц ь . Зуби замовлятиму.
32
В о в к нахиляє голову, а Г р и ц ь таємниче нашіптує.
Шура-бура, губи надула,
Щелепи скрутила, зуби сточила,
Вовчика заморила! Тьфу! Тьфу!
Падай на траву, в річку котися!
До нас не вернися! Тьфу!
Вовк завмер, прислухаючись до замовляння.
Ну, полегшало?
В о в к . Ага... Наче не так гризе, ниє, допікає..
Г р и ц ь . Тоді мені час за роботу братися!
Підходить до коновок, розчиняє у них барвники і закладає туди
пряжу.
В о в к (спам’ятавшись). Руки покажи! Руки!
Г р и ц ь . Навіщо?
В о в к . Роби, що наказую!
Гриць показує руки.
Ага! Біленькі, неробочі! Піймався!
Г р и ц ь . Ну чого це ти, Вовчику? Рученька біленька — дівонька
молоденька! Правда, Зайчикипомагайчики?
33
З а й ц і , кивають головам й, перешіптуючись, подають Г р и ц е в і
дві дерев’яні палки, і той починає старанно фарбувати пряжу.
В у ж спостерігає за кожним Г р и ц е в и м рухом.
(Наспівуючи) Жовтенька, синенька, червоненька, чорненька...
В о в к (сердито). Брудненька, гиденька...
Г р и ц ь (підспівує).
Ой був собі коточок,
Украв собі клубочок
Та сховався в куточок,
Щоб люди не знали,
Кота не впіймали.
(Виймає пряжу і розкладає її на березі).
Вовк походжає довкруг нього, з підозрою позираючи на
«фарбувальницю» і почухуючи голову.
(Тоненько виводить). Стали котка бити
Та ще й говорити:
Не вчись, котку, красти,
А вчися робити —
Черевички шити.
Та не дорогії,
По три золотії,
Будуть люди купувати,
Будуть тебе шанувати.
З а й ц і . Ось він! Ось!
В о в к . Хто?
З а й ц і . Ледар! У ліс побіг! У ліс!
34
Вовк, розгубившись, не довіряючи Зайцям, крутиться довкола
себе, а далі, зиркнувши на веселу «фарбувальницю», мчить у ліс.
Г р и ц ь (зриваючи віночок). Фу! Ну як я викрутився, Вуже?
В у ж . От не гадав, що ти такий тямущий.
Г р и ц ь . Ти ще не все бачив!
З а й ц і (підстрибуючи на горбочку). Вертається! Вертається!
В у ж . Біжи до Доброї Чарівниці! Як є, біжи!
Г р и ц ь . А пряжа? Вона ж мокра...
В у ж (б’ючи хвостом об землю). Висохла!
Г р и ц ь (хапаючи пряжу, здивовано). Суха! (Утікає).
Слідом за ним скачуть З а й ц і , повзе В у ж .
В о в к (прибігши на опустілий берег). Де ж та фарбувальниця? Де?
О м а н а (визираючи з трави). Це ж був Гриць, дурню!
В о в к . Гриць. Замучив він мене... Всі сили висотав! Де його тепер
шукати?
О м а н а . Мене з собою візьми! Я знаю!
В о в к . Та я сам вже ледь дибаю.
О м а н а . Візьми, я маленька, легенька, а у великій пригоді стану.
В о в к . Гаразд. (Підставляючи їй хвіст). Чіпляйся!
І помчав слідом за Г р и ц е м з О м а н о ю на хвості. А тим часом
Д о б р а Ч а р і в н и ц я по садочку походжала, квіти поливала,
наспівувала:
«Ой зацвіти буйним цвітом
35
Зелений катране.
Там, де вчора було горе,
Хай радість настане...»
Високі, гожі квіти пишно розросталися, до Д о б р о ї Ч а р і в н и ц і
прихилялися. Аж тут на подвір’я вбіг Г р и ц ь вже в своєму
вбранні.
Г р и ц ь . Чарівнице-Добродійко! Знехтував я безглуздий, твоїми
порадами. Вовк мене наздоганяє. Допоможи востаннє...
Д о б р а Ч а р і в н и ц я . Ну що ж. Можеш серед квітів сховатися чи
в льосі затаїтися.
Г р и ц ь . Ні. Дай мені ткацький верстат!
Д о б р а Ч а р і в н и ц я . Навіщо він тобі?
Г р и ц ь (трохи зніяковівши). Тут одна дівчина килим хотіла, а
мені все одно щось треба робити, щоб Вовк не з’їв. (Веселіше). Та й
хто мою дорогу за мене витче?
Добра Чарівниця махає рукою — і з’являється ткацький верстат.
Д о б р а Ч а р і в н и ц я . Тчи. Тільки хусткою моєю прикрийся, щоб
Вовк не впізнав.
Г р и ц ь . Не хочу! Хай буде, що буде!
Гриць швиденько сідає за верстат і тче. Д о б р а Ч а р і в н и ц я ,
посміхнувшись, продовжує свою роботу.
(Наспівує весело).
Ой чиє ж то жито
36
Під гору стояло?
Під гору, під гору —
Зелене...
Над ним ясне сонце вставало,
Наче маків цвіт, розцвітало.
Під гору, під гору —
Ласкаве.
По межі Маринка гуляла,
Волошковий вінчик сплітала
Під гору, під гору —
Синенький.
На подвір’ї з’являється захеканий В о в к , тримаючи в лапах
О м а н у .
О м а н а . Ось він! Ось!
Г р и ц ь , не звертаючи уваги на них, тче свій килим. Розгублений
В о в к бігає довкруг верстата, з усіх боків розглядаючи обличчя
ткача. А той з най собі співає:
Над тим полем пташки літали,
Косарика Гриця вітали.
Під гору, під гору
Літали.
(До Вовка). Ну, чого гасаєш? Чого крутишся?
В о в к . Це не він.
О м а н а . Ти що, сліпий? Це ж мій Гриць!
37
В о в к . Гриць, та не твій. То був такий кучмуватий, неповороткий.
А очиська — пусті, тупі...
О м а н а . І цей такий!
З квітника виходить Д о б р а Ч а р і в н и ц я і, непомічена,
прислухається до їх суперечки.
В о в к . Е, ні.... Цей дивись який гарний, жвавий. А тче як! Ух! Аж
самому захотілося ткачем стати!
О м а н а (надриваючись). Продери очі, телепню!
В о в к . Я... телепень? Казна-куди привела та ще й обзиваєш!
(Кидаючи її на землю). А згинь, пропади,облудо!
О м а н а , заверещавши, гепається на землю і перетворюється на
високу будячину.
Б у д я ч и н а . Він це! Ледар!
Д о б р а Ч а р і в н и ц я (наближаючись до Вовка). Хто ледар?
В о в к (розгублено). Ніхто! Я ось забрів за ліками для зубів... За
ледарем. А його тут нема.
Б у д я ч и н а. Є! Є!
Д о б р а Ч а р і в н и ц я вириває будячину і кидає її далеко-далеко. В
цей час на подвір’я вбігають З а й ц і , вповзає В у ж , за яким
перевальцем чимчикує пикатий, кучмуватий парубок у брудній
одежі.
В о в к (благально). Може, що порадиш, добродійко?
Д о б р а Ч а р і в н и ц я . Пораджу, Вовче. (До Вужа) Кого привів,
Вуже-друже?
38
В у ж . Та тут одного...
З а й ц і . Він щастя шукає! Щастя!
Д о б р а Ч а р і в н и ц я . А якого щастя жадаєш, парубче? З працею
чи без праці?
П а р у б о к (хитро). Звісно, без...
Д о б р а Ч а р і в н и ця. Ось тобі ліки, Вовче!
В о в к (кидаючись на парубійка). Нарешті! Ліки!
П а р у б і й к о , перелякано зарепетувавши, кинувся тікати. В о в к
помчав слідом за ним. А в цей час Г р и ц ь вийняв з верстата
готовий килим.
Г р и ц ь . Ось мій килим для Маринки! Моя дорога.
З а й ц і захоплено заплескали в долоні. Д о б р а Ч а р і в н и ц я
схвально захитала головою.
В у ж . Оце так килим! Не килим, а казка!
А килим і справді вдався на диво гарним: на ньому жито пишно
зеленіє у волошковому вінку, розцвітає сонце-мак.
Д о б р а Ч а р і в н и ця. Лети додому, Грицю, потіш Маринку!
Гриць разом з килимом відривається від землі.
Г р и ц ь . Спасибі вам, Добродійко! І тобі, Вужедруже! І вам,
Зайчата!
39
З а й ц і махають лапками. В у ж піднімається на хвіст.
Д о б р а Ч а р і в н и ц я (весело усміхаючись, утирає сльози). Лети!
Привітай своє щастя!
А в цей час по Грицевій вулиці люди походжають, гомонять,
розглядають килими, з якими прийшли до Марійки сватачі. На
першому — царівна, на другому — палац князівський, а на
третьому — лебеді у ставку плавають.
Д і в ч и н а (показуючи на перший). Мені цей подобається.
П а р у б о к . Ні, цей миліший... (Показує на килим з лебедями).
Д і в ч и н а (до смутної Маринки). А тобі який до вподоби?
М а р и н к а . Всі гарні, і всі не такі.
Д і в ч и н а (сердито). Та якого ж тобі треба?
Гриць (влітаючи на вулицю). Такого, як я виткав!
Розстеляє перед М а р и н к о ю свій килим. Всі вражено
загомоніли.
М а р и н к а (радісно). Цей найкращий! Цей!
В с і л ю д и . Таки Гриців найкращий! Оце так хлопець! Хто б міг
подумати! Хто ж тебе навчив?
Г р и ц ь (взявши за руку Маринку). Та... Вовк один навчив. Ось і
він!
Вулицею, репетуючи, мчить Па р у б і й к о , а за ним,
спотикаючись, біжить В о в к .
П а р у б і й к о . Люди добрі! Дайте мені роботу! Бо з’їсть! Дайте!
40
Здригнулася від реготу вулиця. А парубійко кинувся висмикувати
кропиву на Г р и ц е в о м у обійсті.
Завіса
41