№14 (087) 24 липня 2015 року газета для тих, хто працює на землі Передплатний індекс 89782 www.ridneselo.com

Переможці – усі! Акція тривАє!

вигрАвАй 500, 1000, 2000 грн

16

Шокуючий факт: у селі Но-вотроїцьке Бердянського

району на Запоріжжі 4-річного Іллю й 6-річного Максима вку-сив кіт, заражений сказом. Ді-тей терміново вивезли на ліку-вання до Росії, бо в Україні від цієї смертельної хвороби немає вакцин.

У Львівській області молодий хлопець скуштував домашнього паштету й помер від ботуліз-му. У Запорізькій області із цієї ж причини померло дві особи – подружжя поїло домашньої в’яленої риби. Ще кілька людей, хворих на ботулізм, перебувають у стаціонарі. Скільки з них вижи-ве? За статистикою, помирає по-ловина заражених. А як же було раніше? – запитає ви. А раніше в лікарнях і аптеках була сиро-ватка проти цієї хвороби. Тепер немає. Закінчилася.

І тільки після того, як ЗМІ зчи-нили галас, посадовці нареш-ті вирішили перейнятися цією проблемою. Міністерство охоро-ни здоров’я України вже відзві-тувало, що досягло домовленості

з польським виробником, і не-обхідна кількість доз сироватки проти ботулізму буде завезена. Але чому посадовці схаменулися лише після того, як почали вми-рати люди?

На зло сусіду

Раніше до 80% вакцин до України надходило з Росії. Та міністр охорони здоров’я Олек-сандр Квіташвілі вирішив відмо-витися від продукції країни-а-гресора й переорієнтуватися на закупівлю вакцин з інших країн. Тобто спочатку скасували, потім отримали перші летальні випад-ки, обурення громадськості, а тільки потім кинулися домовля-тися про поставки. Окрім небез-пеки ботулізму, загрозу життю дорослих і маленьких українців становить відсутність вакцин проти гепатиту В, туберкульозу, правця (рос. столбняк), протиот-рути при укусах змій, препара-тів від онкології, СНІДу. І це не-повний перелік медикаментів, наявність яких в лікарнях має

забезпечувати держава, але досі не зробила цього: частково або зовсім.

Не дивно, що над країною на-висла загроза епідемій, про які встигли забути не лише пацієн-ти, а й медики. Так, до нас повер-тається кашлюк (рос. коклюш) і вже на порозі дифтерія.

– Кашлюку зараз повно. Епі-демія дифтерії може спалахнути будь-якої хвилини, бо вакци-на проти неї придатна лише до вересня. А без запасу вакцини поховаємо тисячі дітей! – б’є на сполох відомий педіатр Євген Комаровський.

Уже давно закінчилася вак-цина проти правця. Лише не-щодавно почала надходити вакцина БЦЖ польського ви-робництва для профілактики туберкульозу. Тільки 11 черв-ня МОЗ і Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) досягли попередньої домовленості про постачання комбінованої вакцини проти кору, паротиту, краснухи (КПК), гепатиту В, препаратів для ліку-вання ВІЛ/СНІД. Проте терміни

поставок цих вакцин поки не називаються.

Чому такий безлад із закупівлями?

– Головна причина – слав-нозвісна корупція. Саме через неї щодня гине до 1000 укра-їнців, – обурюється Дмитро Шерембей, голова правління благодійного фонду «Пацієнти України». – Високопосадовці від медицини просто не хо-чуть віддавати право закупі-вель міжнародним агентствам (ВООЗ і ЮНІСЕФ). Про угоду між ними та Україною заго-ворили наприкінці 2014 року. У лютому 2015 угода нарешті була укладена, але станом на початок липня перелік необ-хідних ліків, які підлягати-муть держзакупівлі, так і не сформовано. А закупівля ліків через міжнародні організації обійшлася б державі мінімум на 30% дешевше, ніж за вельми прибутковими старими схема-ми.

Є один промовистий факт: торік 7 областей закупили дуже дорогий іноземний препарат для хворих на гемофілію (йдеть-ся про низьку здатність крові згортатися). За кожну ампулу сплатили з бюджету по 21 000 гривень. Але річ у тім, що ці ліки використовуються лише для лі-кування важкої стадії гемофілії, якої в цих регіонах немає. Тобто гроші просто вкрали. І так – не-одноразово. Як показує аналіз, 2014 року переплати за десятки медичних препаратів сягали до 300%.

РукавиЧки – за свої гРоші

Між тим, у більшості лікарень не вистачає елементарних ре-чей. Лікарям нічим надавати на-віть екстрену допомогу.

– Маємо серйозні проблеми з медикаментами. У принципі, пе-ріодично такі проблеми виника-ли й раніше, але зараз ситуація просто критична. Немає навіть рукавичок. За правилами, ми зобов’язані їх надягати при ви-конанні будь-яких маніпуляцій, тож купуємо самі, – розповідає лікар Іванківської станції швид-кої допомоги. – Перекису водню немає, промиваємо рани зви-чайною водою або фізіологіч-ним розчином. Із кожним днем зменшується кількість кардіоло-гічних, протиалергічних, гормо-нальних препаратів. Добре, що маємо хоч бинти та шприци.

– Не бачили нових надхо-джень вже півроку, – розповідає хірург Камінь-Каширської ЦРЛ. – Перед операцією видаємо па-цієнту на руки перелік: бинти, рукавички, знеболювальне... Єдине, чим поки що озброє-ні, так це киснем. Періодично виникають проблеми навіть із препаратами для наркозу. Три-маємо невеликі запаси медика-ментів на екстрений випадок, а потім просимо родичів докупи-ти їх. Люди обурюються – дума-ють, що ми на них наживаємося, а нам часто ще й за свої гроші доводиться купувати якісь засо-би! І це при тому, що зарплата в лікаря – півтори тисячі гривень, якщо з надбавками (за стаж, ква-ліфікацію) – «набігає» дві з поло-виною тисячі гривень. А відпові-дальність при цьому величезна!

безжальНе слово «РефоРма»

Його ми чуємо вже чверть сто-ліття. Що стоїть за реформою, особисто в медичній галузі, схо-же, не знає ніхто. Просто весь час щось змінюємо, бо хочемо, щоб як краще, а виходить...

Концепція реформи укра-їнської охорони здоров’я, роз-роблена міністром-грузином Олександром Квіташвілі та його командою, категорично не вла-штовує вітчизняних фахівців. Між тим, вона вже подана в Раду на розгляд.

якби ПАхли, були би конкурентАми

троянд

11

село нА сумщині шукАє резерви для

відродження

14-15

Не допоможе й клятва ГіппократаУкраїнців уже «косить» ботулізм. На черзі – сказ, кашлюк, дифтерія, гепатит В і купа інших небезпечних хвороб, спасу від яких в Україні тепер немає...

закінчення на стор. 13

ve

st

nik

- be

lov

o.r

u

№14 (087) 24 липня 2015 року2 [ У РУСІ ЖИТТЯ ]

депутати збираються підви-щити мінімальну закупівельну ціну на молоко до 4 гривень.Верховна рада України ухвали-ла в першому читанні проект закону «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного ре-гулювання закупівельної ціни на молоко та підтримки села». законопроектом пропону-ється доповнити закон «про молоко та молочні продукти» статтею, згідно з якою держава встановлює мінімальну закупі-вельну ціну на незбиране сире товарне молоко в розрахунку за 1 кілограм (без урахування податку на додану вартість) для молока другого ґатунку – 4 грн. ця ціна встановлюється для всіх виробників молочної си-ровини та молока: юридичних осіб незалежно від форми власності, фізичних осіб, які є суб’єктами підприємницької ді-яльності, особистих селянських господарств, фізичних осіб, які утримують корів, овець, кіз, буйволиць, кобил і виробляють молочну сировину та молоко.

Україна щороку втрачає май-же 6 мільйонів тонн зернових (це приблизно десята частина врожаю) через дефіцит зерно­збиральної техніки. оптималь-ний термін збирання врожаю – десять днів. У нас же, врахо-вуючи брак техніки та складні погодні умови, жнива розтягу-ються до 40­45 днів. Втрати врожаю оцінюються в 1 мі-льярд доларів.за даними мінагрополітики, в Україні нині налічується 50 тисяч комбайнів, тоді як необ-хідно 75 тисяч.

мірошники України скар-жаться, що поки з нового вро-жаю недостатньо зерна, при-датного для виробництва бо-рошна. незважаючи на хорошу врожайність, багато пшениці, яка надходить від сільгоспви-робників, має якість на рівні фуражної й не містить належ-ної кількості клейковини.підприємствам ледве вдається закупити партії зерна потріб-ної якості для підтримки не-обхідних темпів виробництва, тим паче, немає чого відкласти в запасний фонд.подібна ситуація спостеріга-лася й на початку минулого сезону, однак на той момент проблема була не тільки в низькому вмісті білка й клей-ковини, але й у зараженості фузаріозом. цього року про-блема лише з якістю зерна. мірошники сподіваються на зерно із центральних і північ-них регіонів, оскільки на цих територіях кращі умови для вирощування пшениці борош-номельної якості.загалом переробники зерна очікують, що цьоріч процентне співвідношення продовольчої та фуражної пшениці станови-тиме 50% на 50%, на відміну від минулорічного співвідно-шення 45% на 55%.

НовиНи галузі

Невже молочний «прорив»?

Де взяти техніку?

Удосталь, та не того

На початку липня в урочищі Підкозли, поблизу білоруського кордону, селяни побачили двох мертвих диких кабанів. Аналі-зи, які провели в Інституті вете-ринарної медицини в Києві, ви-явили в тварин вірус африкан-ської чуми. Нині лісовий масив навколо урочища, поблизу села Жадень, оголошено карантин-ною зоною – тут установили два ветеринарно-міліцейські пости, ветеринарні та єгерські служби постійно обстежують терито-рію.

– Ми припускаємо, що дикі кабани, хворі на африканську чуму, забігли з Білорусі, – каже начальник Головного управлін-ня ветеринарної медицини в Рівненській області Володимир

Лазарчук. –Там свого часу фік-сували епідемію цього смер-тельного для свиней захворю-вання. І до цих пір достеменно не відомо, чи вдалося білорусам остаточно подолати АЧС. Мож-ливо, кабанів налякала пожежа в Чорнобильській зоні, і вони перебігли на наш бік. Або їх зі-гнали зі своїх звичних місць збирачі чорниць, адже ягідний сезон саме в розпалі.

Вірус африканської чуми дуже агресивний, довго зберіга-ється й легко мігрує. Людям він не шкодить, а от свиней уряту-вати від цієї хвороби неможли-во – вакцини, що призупиняє розвиток недуги, поки не ви-найшли. Наразі жодного випад-ку поширення захворювання в

Жадені та навколишніх селах не виявлено. Проте чимало селян про всяк випадок кинулися ви-різати своїх свиней – якщо хоч одне порося захворіє, то всіх тварин силоміць заберуть і зни-щать, а трупи утилізують. Торгу-вати м’ясом у районі заборони-ли, тому господарям доведеться споживати його самим. А в лісах Дубровиччини, щоб відстежити просування вірусу, проводять відстріл диких кабанів.

– У мисливських господар-ствах, які потрапили в зону нагляду, відстріляно 8 тварин, – розповідає начальник управ-ління забезпечення протиепізо-отичних заходів і фінансового забезпечення Головного Управ-ління ветеринарної медицини в

Рівненській області Олександр Костюк. – Біоматеріал надіс-лано до столиці, у Державний науково-дослідний інститут із лабораторної діагностики та ве-теринарно-санітарної експер-тизи. Як показали результати досліджень, вірусу АЧС у пробах не виявлено.

За словами пана Костюка, такі діагностичні відстріли три-ватимуть до 1 серпня – офіцій-ного відкриття сезону полюван-ня. Окрім Дубровицького, моні-торитимуть Зарічненський, Во-лодимирецький, Рокитнівський і Сарненський райони. Якщо інших випадків африканської чуми не зафіксують, карантин знімуть через 40 днів.

Протягом цього часу ветери-нари радять мешканцям вище-названих районів тримати сви-ней у закритих хлівах, адже вірус може передаватися через птахів, бродячих тварин чи комах. Ок-рім того, харчові відходи для їх-нього згодовування обов’язково потрібно кип’ятити.

Любов ПоЛЯНСЬКА, Рівненська обл.

аЧС

Дісталася РівненщиниУ зв’язку зі спалахом африканської чуми свиней у всьому Дубровицькому районі оголошений карантин

Будь-якому фахівцеві зрозумі-ло: щоб орендар міг ефектив-

но обробляти землю, необхідно зберегти цілісність полів. Але й досі механізм такого збереження не розроблений.

– Відкриття ринку землі по-рушить нинішні схеми вироб-ництва, – переконаний голова Аграрного союзу України Ген-надій Новіков. – І це може дати привід для рейдерства. Най-простіша схема така: викупо-вується кілька ділянок посеред поля, яке орендує якесь госпо-дарство. Це значно ускладнює обробіток усього поля, і вироб-ництво зупиняється. Звісно, всіляким «ділкам» поспішати нікуди – вони можуть і кілька років почекати, поки орендар відмовиться від поля, а потім куплять паї в селян за безцінь. А якщо це зрошувальні землі? Тоді взагалі можна поставити на них хрест.

Інший варіант захопити чуже – польові дороги. Вони за планом є між паями, але за фактом ро-зорюються орендарями. Маніпу-ляції з польовими дорогами – це навіть гірше, ніж частковий викуп ділянок. За наявності потрібних зв’язків і хороших юристів можна наполягати на виділенні дороги в натурі – і тут же перетворити велике поле на кілька городів. Додайте сюди існуючу систему реєстрації земельних угод (коли цей процес тягнеться роками), недосконалість кадастру, коруп-цію посадовців – і успіх шахрай-ських операцій гарантований.

Тому висновок напрошуєть-ся сам по собі: поки держава не врегулює вищезазначені питан-ня, відкривати ринок землі не можна.

Щодо пРодовольЧої безпеки

Після зняття мораторію через порушення землекористування може значно впасти рівень ви-робництва, і тоді держава недо-

рахується щонайменше мільярда валютних надходжень.

– Постає питання: продавати землю чи ні? Однак не воно го-ловне, – говорить віце-президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України Микола Стрижак. – У всьому світі головне – продовольча безпека. У США, приміром, де процвітає капіта-лізм у чистому виді, половина сільськогосподарських земель перебуває у державній власності й тим самим забезпечується про-довольча безпека країни.

– Усі розвинені країни стосов-но земель сільськогосподарсько-

го призначення встановили без-ліч обмежень, – каже віце-пре-зидент Національної академії аграрних наук України Валерій Жук. – Скажімо, у Франції землю може придбати іноземець, але по-перше, на відкритому кон-курсі, до того ж, перевага надава-тиметься французу. Якщо купив землю – мусиш на ній жити й працювати. Тому там така роз-винута провінція, існує 36 тисяч сільських поселень. Ми повинні теж у першу чергу захистити віт-чизняного середнього сільгосп-виробника. До речі, у тих краї-нах, де розвинуте фермерство,

вартість землі постійно зростає, а там, де діють корпорації, – падає. Тож, захистивши фермера, захи-стимо й власників землі.

безціННе – за безціНь?

У світі середня ринкова ціна на ріллю – 20 тис. доларів за гек-тар. В Україні цей ресурс через економічну та політичну ситуа-цію оцінюватиметься найнижче – експерти прогнозують вартість у тисячу доларів! Але навіть така ціна не по кишені українським фермерам.

Останні опитування показу-ють, що продати свою ділянку готові близько 10-15 відсотків власників. За площею це 3-4 млн га, за ціною – 3-4 млрд до-ларів. Чи є в країні покупці, го-тові сплатити такі гроші? Судіть самі. Прибуток аграрного секто-ру 2013 року (до кризи) становив лише 1,8 млрд доларів. Тож на-вряд чи вітчизняні сільгоспви-робники знайдуть для придбан-ня землі суму, удвічі більшу.

– Скасування мораторію про-сто згубить українського ви-робника, – переконаний влас-ник фермерського господар-ства «Нектар» Василь Ткачук із Рівненщини. – У наших ферме-рів просто немає грошей. Тому є побоювання, що землю почнуть купувати не наші виробники, а іноземці (схеми, як це зробити, знайдуться). Їх уже зараз чимало господарює на українській землі. Приміром, у нашому Радивилів-ському районі більшість оренда-рів – компанії з іноземним капі-талом. А це зовсім інший рівень технологій, фінансування. Через те українські виробники не мо-жуть скласти їм конкуренцію. Візьмемо хоча б мого сусіда – фермера-німця. Він отримує від своєї держави дотації (500 євро на гектар), бере дешеві кредити (всього під 2% річних) і має кво-ти на закупівлю своєї продукції – вирощує екологічно чисті про-дукти й експортує їх до Німеччи-ни. І ціна на них втричі вища, ніж на нашу продукцію. Маючи такі кошти, він запропонував селя-нам вищу, ніж я, орендну плату. Виходить, що і зараз уже нашому виробникові кепсько, а коли «від-пустять» землю, то її власниками станемо не ми.

ІННА ПогорєЛовА

земельНе питаННя

А хто оброблятиме? Говорячи про продаж землі, частіше переймаються захистом власників паїв і чомусь майже не згадують про орендарів

фо

то

ол

ен

и с

ух

ор

ук

ов

ої

Якщо відкрити зараз ринок землі — залишиться багато необробленої

3№14 (087) 24 липня 2015 року[ У РУСІ ЖИТТЯ ]

Лісівники з Польщі вперше побували на Волині – у ДП «Ма-невицьке лісове господарство»

Члени делегації відзначи-ли високий рівень ведення лісового господарства, який відповідає світовим стандар-там. Директор підприємства Володимир Радіон без зайвої скромності підтверджує, що їм і справді є чим похвалитися перед колегами з-за кордону.

– Середня зарплата наших працівників – 4700 гривень, що приблизно в півтора рази більше, ніж по області, – розповідає пан Радіон. – У нас працює консерв-ний цех, що переробляє гриби, ягоди, березовий сік. Ми віднови-ли роботу теплиці, що простояла двадцять років. Тепер у ній виро-щуємо не лише овочі для нашої їдальні, але й троянди на продаж. Поляки були вражені нашою тех-нікою – у нас у гаражі стоїть 10 нових тракторів. Ми проводимо механізований догляд за лісо-посадками, розпушуємо землю, завдяки чому гинуть личинки хруща. У нас у лісах стоять пожеж-ні вишки з телекамерами, тому будь-яке загоряння ми відразу бачимо на екрані в конторі й лік-відовуємо, як кажуть, у зародку. Цьогоріч побудували 12 рекреа-ційних пунктів, куди авто можуть заїжджати безплатно. Поляки цього не роблять, тому що займа-ються переважно охороною лісу, його захистом і відновленням. Нас, у свою чергу, цікавить їхня реформована система електро-нного обліку деревини.

У Маневицькому лісгоспі лі-сівники з Лодзя побачили пов-ний цикл деревообробки. Їх особливо вразила власна заліз-нична гілка з лісгоспівським електродизелем і крановим гос-подарством. А найдовше затри-малися гості з-за Бугу в нещо-давно відновленому цеху хвой-ного екстракту для ванн.

У радянські часи його пра-цівники ледве встигали вико-нувати всі замовлення – тоді цей препарат користувався не-абияким попитом у санаторі-ях. У 90-х роках минулого сто-ліття цех закрили через відсут-ність джерел збуту. Нині мане-вицькі лісівники єдині в Укра-їні, хто виробляє натуральну 10-відсоткову витяжку з ялини та сосни за унікальною техно-логією.

– Хвойну лапку, що залиша-ється після вирубки дерев, по-дрібнюють спеціальною дро-билкою й завантажують на стрічку транспортера, що до-ставляє її в семитонну боч-ку-реторту, – пояснює особли-вості технологічного проце-су майстер цеху з виробництва екстракту Марія Яковлєва. – Герметично закривають її і за-пускають туди пару. За 5 годин із реторти починає текти ефірна олія. Зібравши її, в ємкість зали-вають воду, кип’ятять, потім су-міш перекачують в інше примі-щення. Там варять ще 10 днів за тиску в 2-3 атмосфери. Напри-кінці рідину, що утворилася в процесі переробки, розливають у бочки та пляшки.

Лісівники польського міста Лодзь та українського райцен-тру Маневичі уклали угоду про співпрацю.

Любов ПоЛЯНСЬКА,Волинська обл.

по доСвід – в україНу

Поляки були вражені

на Вінниччині планують ви-ділити 2 млн гривень на част-кову компенсацію кредитів, які власники худоби взяли на при-дбання доїльних установок і холодильного обладнання. це цільова допомога фермер-ським та особистим селянським господарствам, які утримують п’ять і більше корів. після при-дбання необхідного устатку-вання якість молока підви-щиться, а значить, і купувати-муть його дорожче.

цьому агресивному бур’яну, який не має в Україні природних конкурентів, настільки привіль-но, що він не залишає іншим культурним рослинам шансу. Борються з ним двома способа-ми – скошуванням і застосуван-ням гербіцидів. але насіння шкідника має здатність дозріва-ти навіть після зрізування рос-лини й зберігає свою схожість ще 7­10 років. отож за рік чи два цю проблему вирішити не-можливо: заходи повинні бути системними й мати належне фі-нансування. Справжній бій оголосили бор-щівнику на прикарпатті. най-більше він розповсюджений у рожнятівському, рогатинському, надвірнянському, тисмениць-кому, Калуському, галицькому, Богородчанському районах.

на херсонщині через підто-плення джерел водопостачання можливий спалах небезпечних кишкових захворювань. тільки в цюрупинському районі, де про-тягом тижня випали дві місячні норми опадів, ґрунтові води за-лили 1548 присадибних ділянок і будівель у чотирьох селах і ве-ликому селищі нова маячка. Щоб уникнути епідемії, санепід-служба вже розпорядилася про-вести в новій маячці позачерго-ве хлорування водогону.проби води беруть двічі на тиж-день. на щастя, підтоплення досі «не зачепило» жодного з курор-тів чорноморського та азовсько-го узбережжя краю.

Унаслідок дощів жнива на Су-мщині стартували на два тижні пізніше, ніж минулого року. тож до косовиці приступили аграрії заледве половини районів. хоча радує врожайність. У господар-ствах у середньому збирають по 37,6 центнера хлібних культур із гектара. загалом ранні зернові та зернобобові цьогоріч розки-нулись на 340 тис. га, що на 57 тисяч більше, ніж торік.

У селі яноші на закарпатті будують сміттєсортувальний за-вод. заплановані потужності – до тридцяти тисяч тонн сміття на рік. є надія, що проблема стихійних сміттєзвалищ, засмі-ченості узбіч і русел річок тепер буде вирішена. проект має не тільки посприяти тому, аби на Берегівщині стало чистіше, а й створити робочі місця та напов-нювати місцевий бюджет.

події в регіоНах

Знайшли гроші на доїлки

Затопило

Запізнілі жнива

Буде чисто

Борщівнику – бій

У центрі Івано-Франківська з’явився незвичний витвір

– фотомозаїка: здалека диви-шся – бачиш зображення міста, зблизька – обличчя дорослих і дітей. Це спільний проект Іва-но-Франківського молодіжного міськвиконкому та рекламного агентства «ІНТО».

Площа Ринок, міська Рату-ша, Катедральний собор, Го-луба церква, Музей мистецтв і частинка адмінбудівлі викла-дені з шести тисяч світлин го-родян на банері площею 8,5 на 3,5 метра.

– Ми звернулися до жителів міста з проханням надсилати свої фотографії, – розповідає голова молодіжного міськви-конкому Ірина Рабарська. – Навіть не сподівалися на таку високу активність – у перші дні від великої кількості фотогра-фій блокувало електронну по-шту. Загалом збирали світлини до трьох тижнів. Потім до робо-ти долучилися комп’ютерники, компонували фотографії, якісь відсвітлювали, якісь затемню-вали.

Вартість мозаїки – 8 тисяч гривень. Це виключно кошти меценатів, із міського бюджету не витрачено жодної копійки.

За три роки це вже четвер-та фотомозаїка, на попередніх були зображені Ратуша, площа Андрея Шептицького й заліз-ничний вокзал.

Іванофранківка Любов Чай-ківська мешкає тут 30 років.

– Було так прикро, коли по-передні мозаїки нищили якісь вандали, – розповідає вона. – А оце вийшла з онучкою до цен-тру, побачила нове панно і, по-

вірте, аж до сліз розчулилася. Це така гарна візитівка нашого міста!

За словами Ірини Рабарської, покриття мозаїки чи спеціаль-на охорона не розглядалися, бо це б здорожчило проект. Та й чи доцільні в цьому випадку засоби захисту, якщо фотомо-заїкою намагаються пробудити в людях любов до свого міста й повагу до того, що зроблене ін-шими.

гАЛиНА Добош,м. Івано-Франківськ

із любов’ю

На вас дивиться місто

фо

то

га

ли

ни

до

бо

ш

фо

то

га

ли

ни

до

бо

шф

от

о л

юб

ов

і п

ол

ян

ск

ої

фо

то

лю

бо

ві

по

ля

нс

ко

ї

Здалеку — місто

А зблизька — люди

Маневицькі лісівники єдині в Україні виробляють хвойний екстракт

Угоду про співпрацю з української сторони підписали голова Маневицької райдержадміністрації Андрій Линдюк і начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик, а з польської – ди-ректор Регіональної дирекції державних лісів у Лодзі Едвард Януш

№14 (087) 24 липня 2015 року4 [ є чИм пИшаТИСЯ ]

У єдиній області в країні – За-порізькій – не припиняються змагання комбайнових екіпа-жів. Змагання на приз імені за-служеного механізатора Украї-ни Івана Мартиненка цьогоріч відбувалося 43 рази.

– З одного боку, усе важче переконати деяких керівників області в необхідності такої борні, з іншого – багато хто по-чинає доводити, що тепер сіль-ськогосподарське виробництво – це приватна власність, тому, мовляв, нехай підприємці- аграрії й заохочують своїх пе-редовиків, – каже голова об-кому профспілки працівників АПК Людмила Отращенко. – Адже ми не повинні забувати й про самих працівників.

Запорізькі профспілкові діячі провели опитування серед хлі-боробів, чи дійсно потрібне таке змагання? І всі вони вислови-лися «за». Для людей важливий і сам процес змагання, і увага до їхньої праці.

Комбайнеру Івану Лисенку та водію Олександру Міщенку з ТОВ «Еталон-Агро-Плюс» Гу-ляйпільського району «наступа-ли на п’яти» комбайнери інших господарств і районів. Але зем-ляки славного хлібороба Івана Полікарповича Мартиненка зу-міли стати переможцями зби-ральних ланок за першу п’яти-денку. Намолотили 1501 тонну зерна з площі 385,8 гектара й доставили на тік.

Привітати переможців на поле, де жнивували, приїхали ди-ректор Департаменту агропро-мислового розвитку облдерж-адміністрації Андрій Ревуцький, голова обкому профспілки пра-цівників АПК Людмила Отра-

щенко, голова Гуляйпільської райдержадміністрації Анатолій Клешня та інші посадовці. Ком-байнерові й водію вручили спо-чатку обласний приз імені Мар-тиненка, а потім – районний «Зо-лотий колос», почесні грамоти й грошові винагороди.

Іван Лисенко працює механі-затором уже сімнадцять років. Закінчив Оріхівський технікум механізації сільського госпо-дарства, тому нову сучасну техніку швидко освоїв. Його батько, Микола Іванович, свого часу працював також тракто-ристом-машиністом широко-го профілю. Це він навчив ще дев’ятирічного Іванка керму-вати трактором. Людей у бри-гаді не вистачало, тому вже чо-тирнадцятирічним Іван улітку відвозив солому від комбайнів. Нині його батько на заслужено-му відпочинку, пишається успі-хами сина, який іде його хлібо-робською стежиною.

– Наша заслуга невелика, – скромно повідомляє Іван Мико-лайович. – Адже, щоб виростити цей урожай – працювали всі, починаючи з директора, еконо-містів, бухгалтерів, інженерів, і закінчуючи нами, механізато-рами та водіями. Кожен докла-дав зусиль на своєму місці.

– Я в цьому господарстві пра-цюю з 1994 року, – каже Олек-сандр Міщенко. – Закінчив ПТУ. Нині працюю на «КамАЗі». За-раз намагаюся якнайшвидше подавати машину, щоб комбайн не простоював.

Змагання триває. Усього буде чотири такі п’ятиденки.

ПиЛиП юриК,Запорізька обл.

дата

Крок за кроком, сходинка за сходинкою заклад послідов-

но й упевнено зводився на по-вен зріст, набував усе більшої популярності та слави. 1920 року це Таращанський технікум сіль-ськогосподарського машинобу-дування, з 1930-го – технікум ме-ханізації, 1972-го – радгосп-тех-нікум, 1995-го – Таращанський агротехнічний коледж.

І ніколи за всі ці роки існу-вання не бракувало в його сті-нах слухачів. Механіками та електриками середньої ланки стали понад 30 тисяч чоловік. Середньорічний контингент студентів денної і заочної фор-ми навчання становить майже півтори тисячі осіб.

По праву коледж гордить-ся своїми випускниками, серед яких є видатні особистості дер-жави, заслужені працівники сіль-ського господарства, діячі науки і мистецтва, культури і спорту, Герої України та Радянського Со-юзу. Ось деякі з них: Олександр Шевченко – випускник 40-х ро-ків, Герой Радянського Союзу, який під час Другової світової війни повторив подвиг Олек-сандра Матросова; Микола Оса-уленко – випускник 1957 року, академік НАН України, лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки; Олексій Тимо-шенко – випускник 1962 року, професор, завідувач кафедри лісового господарства НУБіП України; Степан Старінський – випускник 1964 року, заслуже-ний тренер України зі стрільби з лука; Василь Василенко – ви-пускник 1974 року, заслужений діяч мистецтв України, голов-ний диригент Донецького опер-ного театру; Богдан Семенович – випускник 2009 року, чемпіон України з легкоатлетичного кро-су; Руслан Казахметов – випус-кник 2010 року, двічі чемпіон зі штовхання ядра, кулі…

– Загальний список випус-кників, якими ми пишаємося, набагато більший, – говорить кандидат педагогічних наук, академік УАН Володимир Ря-бець, який уже двадцять років очолює Таращанський арготех-нічний коледж. – Багато з них своїми знаннями, людськими якостями та наполегливою пра-цею здобули шану й визнання, і цим примножили славу своєї альма-матер.

– Наш коледж, – продовжує директор, – має солідну мате-ріальну базу, яка налічує майже 100 добре обладнаних навчаль-них кабінетів і лабораторій. Шість комп’ютерних лаборато-рій із необхідним для навчаль-ного процесу програмним забез-печенням під’єднані до мережі інтернет. Коледж має достатню кількість сучасної сільськогоспо-дарської техніки, якою успішно оволодівають студенти.

Із цього приводу пригадалася розмова з колишнім випускни-ком Григорієм Шкарівським, під час якої він звернув увагу на те, які ґрунтовні практичні знання йому пощастило винести зі стін коледжу. Завдяки їм легко було продовжувати навчання на фа-культеті механізації Української сільськогосподарської академії. Після академії він тривалий час, уже будучи кандидатом техніч-них наук, очолював у Національ-ному науковому центрі «Інсти-тут механізації та електрифі-кації сільського господарства» відділ мобільної енергетики.

Варто зазначити, що Тара-щанський агротехнічний ко-ледж 1995 року одним із пер-ших у системі Укрсільгоспосві-ти акредитований за II рівнем акредитації. Наряду з базовими спеціальностями «Механіза-ція сільського господарства» та «Електрифікація і автоматизація сільського господарства» від-

крито нові – «Бухгалтерський облік», «Організація виробни-цтва», «Комерційна діяльність», «Правознавство».

Коледж уже багато років утримує перші позиції серед навчальних закладів України такого рівня акредитації. Так, за результатами досліджень ос-вітньої діяльності навчальних закладів України, які проводи-лися 2000 року, він удостоєний звання «Флагман освіти і науки України». За високі показники освітньої діяльності та твор-чу майстерність Міністерство аграрної політики та продо-вольства України на Міжнарод-ній виставці «Агро-2010» наго-родило Таращанський агротех-нічний коледж двома золотими медалями. Він перебуває й се-ред переможців Академічного рейтингу «Золота фортуна», де за вагомий внесок у справу розбудови України та високий професіоналізм він отримав «Знак якості в галузі освіти».

– Коледж постійно бере участь у конкурсних номінаці-ях, оголошених Міністерством освіти і науки України та Наці-ональною академією педаго-гічних наук, – підсумовує не-величку презентацію закладу Володимир Рябець. – Приміром, 2011 року за перемогу в номіна-ції «Упровадження інновацій-них технологій у навчальний процес у коледжі» ми отримали бронзову медаль на Міжнарод-ній виставці «Сучасні навчальні заклади».

Віриться, що в педагогічного колективу та студентів Тара-щанського агротехнічного ко-леджу попереду багато нових творчих звершень на благо рід-ної України.

вАСиЛЬ СІрий,провідний редактор

ННЦ «ІМЕСГ»

Агротехнічній альма-матер – 95У липні Таращанський агротехнічний коледж, що в Київській області, святкуватиме день народження

ЖНива-2015

Перемогли гуляйпільці

Переможці комбайнер Іван Лисенко та водій Олександр Міщенко

ta

tk

.at.

ua

фо

то

пи

ли

па

юр

ик

а

Майже за століття заклад випустив понад 30 тисяч фахівців

5№14 (087) 24 липня 2015 року[ геРої нашого чаСУ ]

іНтузіаСт

Розворот на 180 градусівПровели інтернет… На цьому радощі цивілізації в Білогородці майже закінчуються. Та, на щастя, є люди, не згодні з такою постановкою питання

До таких належить наш но-вий знайомий – підприє-

мець Юрій Марченко. Він десять років живе в селі Білогородка Києво-Святошинського району Київської області. І за ці роки вона стала для нього рідною. Чоловікові образливо, що село, яке має всі підстави стати сучас-ним, розвинутим, комфортним, не має навіть каналізації.

– Але починати треба з доро-ги, – каже він, коли ми повер-таємо з центральної траси на Білогородку.

На підтвердження його слів машину починає добряче тру-сити на вибоїнах, ніби їдемо глухим бездоріжжям, хоча від столиці всього 7 км.

– Ви в минулому номері «Рід-ного села» писали про село Бо-бриця – як воно завдяки зусил-лям місцевої громади за рік пе-ретворилося на майже зразкове. А ми раніше навіть були єдиною адміністративною одиницею, але успіхів досягли різних. Ми б теж так змогли. Навіть краще – бо в нас і можливостей більше. Мабуть, просто потрібен хоро-ший керівник, організатор. У нас люди добрі, відразу відгуку-ються на будь-яку корисну гро-мадську справу, – розмірковує пан Юрій.

Він переїхав із дружиною та трьома дітьми в Білогородку з Києва – хотілося бути ближ-че до природи (краєвиди тут справді розкішні!). Таких, як він, киян, тут чи не половина населення. Проте проблеми, як у далекому від столиці україн-ському селі.

ХоЧеш добРе – зРоби сам

– За кордоном, особливо в Європі, провінція за якістю життя нічим не поступається містам. Навпаки, навіть краща, бо немає галасу, заторів, приро-да навкруги. Я в принципі теж на це розраховував, коли пере-їжджав до Білогородки, – згадує Юрій. – А вийшло не зовсім так. Доріг, самі бачите, практично немає, лікарня розташована в старому обшарпаному примі-щенні, дитячий садочок всьо-го один, і місць не вистачає. Є дві школи, вони тримаються, але це завдяки зусиллям ди-ректорів, ентузіазму вчителів і за рахунок батьків. Та що там! Виявилося, що в селі відсутній навіть якісний інтернет. А мені він був конче необхідний для роботи. Намучився я тоді з різ-ними модемами, а потім зрозу-мів, що простіше буде провести його до села самому. Так і ви-никла ідея створити місцевого провайдера.

Однодумців знайшов швид-ко, бо проблема була актуаль-ною для багатьох. Більшість цих людей і досі працює в інтер-нет-компанії, яку назвали «Біл-город-Net». А от покрутитися довелося добряче. По-перше, треба було знайти кошти: брав кредити, позичав у знайомих. По-друге, довелося вивчати всі технічні сторони справи. Ма-гістральний кабель, який тяг-неться від найближчої точки

підключення, має довжину по-над 20 км – місцями він закопа-ний у землю, місцями тягнеться по стовпах. Звісно, цим займа-лися фахівці, але Марченко як керівник мусив сам розібрати-ся в усьому. Добре, що за пле-чима є дві вищі освіти: перша саме технічна – закінчив КПІ, а друга юридична – отримав її в Київському національному університеті ім. Шевченка. Зна-добилися обидві спеціальності. А ще чималий організаційний досвід.

За два роки, поки працює компанія, клієнтів залучили чимало. За цей час з’явилися й конкуренти, щоправда, неміс-цеві. Але їх Юрій Леонідович не боїться: бо він гарантує хорошу якість передачі й нижчі ціни.

– Ми не отримуємо надпри-бутків, просто стабільно працю-ємо. Для нас важлива кількість клієнтів – чим більше абонен-тів, тим менша собівартість послуг. Це вигідно й компанії, і споживачам. Тому й намагає-мося залучити якомога більше людей. Підключити приватний будинок недешево, зазвичай це коштує 2,5-3 тисячі гривень, але ми пропонуємо за 1,5 тисячі. Просто якщо не лінуватися й не гнатися за наживою, можна все

робити за прийнятною ціною і з хорошою якістю, – пояснює під-приємець.

допомагати – це задоволеННя!

За власні кошти компанія «Білгород-Net» підключила й безкоштовно обслуговує всі соціальні об’єкти села: обидві школи, дитячий садочок, сіль-ську раду, лікарню, паспортний стіл, клуб, громадську організа-цію «Самооборона Білогород-ки». А в центральному парку працює безкоштовний Wi-Fi.

Коли займалися підключен-ням, виявилося, що в цих уста-новах і техніки нормальної не-має. Заодно кілька комп’ютерів і моніторів подарували школам і паспортному столу.

– Коли робиш щось корисне для інших, отримуєш моральне задоволення. Віддавати, діли-тися – це справді чудово! І по-ступово це затягує. Хочеться ще щось зробити. Волонтери мене зрозуміють – вони допомагають військовим, переселенцям, а я допомагаю односельцям, – смі-ється пан Юрій.

Роботи в Білогородці, дійсно, непочатий край. Бо хоч тут пів-села – палаци, інша – звичайні

сільські хати. І живуть тут прості люди, які з діда-прадіда працю-вали на землі. До речі, колись тут був дуже сильний колгосп, село процвітало. Ці люди звикли тру-дитися й заслуговують значно кращих умов, ніж мають тепер.

– У селі тепер живе чимало за-можних людей, які хочуть мати хороші умови й готові вкладати в це свої гроші. От, наприклад, двоє місцевих підприємців за власний кошт збудували чудо-вий стадіон, підтримують фут-больну команду. І таких людей чимало. Але вони зайняті, їм просто ніколи, значить, мусить хтось із ними спілкуватися, пропонувати певні проекти.

атРакціоНи, пляжі й каНалізація

У самого Юрія Марченка про-ектів чимало.

– Ось тут буде магазин «Со-ціальний кошик», – Юрій Ле-онідович показує ще порожнє приміщення, куди з дня на день завезуть обладнання й товар, який реалізуватиметься за соці-альними цінами. – Є такий Все-український благодійний фонд «Росток», вони шукали примі-щення в Білогородці, і я запро-понував їм частину того примі-щення, яке я орендую для свого офісу. Ми трохи потіснилися, з нас, як то кажуть, не убуде, а лю-дямна користь.

Покупцями магазину стануть соціально незахищені люді: багатодітні сім’ї, пенсіонери тощо. Окрім того, будуть розда-ватися ще й безкоштовні про-дуктові набори. На жаль, деякі люди їх потребують.

Поруч із магазином наду-вають батут, придбаний для місцевої дітвори Юрієм Мар-ченком. Зараз вона перевірить його на міцність. А через кілька днів атракціон перевезуть до центрального парку. Біля ньо-го влаштують літній кінотеатр – показуватимуть мультфіль-ми та кіно для дітей. Це ж кра-ще, ніж вони сидітимуть перед комп’ютером.

Звісно, подібні розваги – не «Дійс-нейленд», але поки тут немає взагалі ніякого дозвілля – ні для дорослих, ні для дітей.

– Можна зробити елементарні речі, на які навіть не потріб-ні великі кошти. На-приклад, провести

суботник, щоб розчистити від чагарників галявину, вирівня-ти й засіяти травою – і дітям буде де гратися,– говорить чоловік. – На іншій галявині можна влаштувати зону відпо-чинку для дорослих – шашли-ки посмажити, посидіти циві-лізовано, а не в лісових хащах, які ще й засмічені. Можна було б відкрити літні кафе. Не сиді-ти ж весь час у себе на подвір’ї!

На вулиці спека, у селі кіль-ка озер, а жодного облашто-ванного пляжу. Одне озеро – у самому центрі Білогородки. Воно раніше було найпопу-лярнішим місцем для купання – тепер перетворилося на ве-личезну яму. Кілька років тому його віддали в оренду, нові го-сподарі спустили воду – пояс-нили, що хочуть розчистити і… почали вивозити ґрунт.

– Це було обкрадання села, – обурюється пан Юрій. – Одна машина такої землі коштує 2 тисячі гривень, а звідси їх вивезли не одну тисячу. Суд повернув озеро громаді. У ре-зультаті якісь ділки на цьому нажилися, а селу лише збитки. Бо озера немає, і його треба тепер відновлювати. У Біло-городці заснували товариство захисту водойм і земель – і по-чинаємо повертати озеро до життя.

Щоправда, є в селі й про-блеми, які легко не вирішиш. Останніми роками тут почали активно будуватися багатопо-верхівки. Цілими кварталами. Але про каналізацію ніхто не подумав. Точніше, це питан-ня тихенько замовчали. Бо ж справа непроста й дуже за-тратна. Між тим, ситуація стає критичною. Бо, зрозуміло, що вигрібних ям для села, де більше восьми тисяч будинків і квартир, недостатньо. «Аро-мати» – це ще півбіди. Але все це «добро» просочується в ґрунтові води, а звідти до ко-лодязів.

За словами Юрія Марченка, скоро ця проблема може пе-ретворитися на екологічну ка-тастрофу. Треба працювати із забудовниками – вони повин-ні були це передбачити, тож тепер мусять якось виправ-ляти. Можливо, треба шукати інвестиції, міжнародні гранти. Одним словом, треба щось ро-бити, а не чекати на епідемію.

Прекрасна природа й хоро-ша екологія – найбільша цін-ність Білогородки. Тут могла б бути чудова зона відпочинку. Місцеві мешканці могли б роз-вивати зелений туризм. А це, як відомо, і робота для людей, і гроші до сільського бюджету.

Чи підтримає такі плани громада? Думаю, що так. Але пан Юрій, нічого не чекаю-чи, уже працює, щоб через рік-другий про його рідне село, як про Бобрицю, казали: «Гарне, мов писанка».

ІриНА ДмитреНКо,Київська обл

Юрій Марченко: «Віддавати, ділитися – це чудово. І поступово це затягує»

Під час суботника. Коли є кому організувати – то буде й результат

№14 (087) 24 липня 2015 року6Бройлери це вигідно. За дуже

короткий термін (60-70 днів) вони досягають ваги 1,2-1,7 кг, а окремі півники – до 2 кг. У цьо-му віці півники важать на 200-300 г більше, ніж курочки). Кур-чата ж яєчних порід у цьому віці досягають маси 500-600 г. Крім того, на 1 кг приросту бройле-ра витрачається 3,5-4 кг корму (на птахофабриках – 2,3-2,8 кг). Щоб нагуляти таку ж масу, курча яєчної породи споживає 8-9 кг, порося – 5-6 кг фуражу.

Але початківці часто стика-ються з низкою проблем. Яких саме курчат придбати? Чим годувати? В яких умовах утри-мувати? Як уникнути падежу? Відповісти на ці запитання нам допоміг птахівник із 10-річним стажем Михайло Кулішов.

ЯКИХ ПРИДБАТИ? Курчат купують добових. Найпродук-тивніші, але найвимогливіші в догляді й харчуванні бройлери КОББ-500. Варті уваги РОСС-308, РОСС-708. Ціна орієнтовно 8 грн за курча, залежить вона від сезону.

ОБМЕЖИТИ ПЕРЕСУВАН-НЯ. Вирощують бройлерів за-звичай у закритому приміщенні. Але можна біля нього влаштува-ти невеликі сітчасті вигули-со-лярії з розрахунку 1,5-2 кв. м на 10 курчат. У такий солярій мо-лодняк випускають у теплу суху погоду. А от користуватися не-обмеженими вигулами не варто, бо тоді бройлери погано ростуть. Не потрібні їм і сідала.

І ТЕПЛО, І СВІТЛО. За допо-

могою електробрудера (прила-ду з обігріву курчат) бройлерів можна вирощувати в сараї, на веранді, у літній кухні, а влітку – у простій дощаній будці. На одному квадратному метрі під-логи розміщують 8-9 голів. При-міщення повинно бути сухим, світлим, без протягів.

Температурний режим за-лежить від віку курчат:

Перед посадкою курчат при-міщення дезінфікують вап-ном-пушонкою з розрахунку 0,5-0,7 кг на один кв. м підлоги.

Бройлерів краще вирощува-ти на глибокій незмінюваній підстилці. Замінюють її на нову перед посадкою чергової партії курчат. Для підстилки згодить-ся тирса, стружка, соняшнико-ве лушпиння, солом’яна січка, подрібнені стрижні кукурудзи, присипані тирсою. Матеріал для підстилки має бути чистим, сухим, без цвілі й сторонніх за-пахів. Товщина залежить від

сезону: улітку 5-7 см, узимку 10-12 см. Для вирощування од-ного курчати потрібно 1-1,5 кг підстилки. Якщо верхній шар забруднився, знімаємо його й додаємо свіжий.

Перші десять днів забезпе-чуємо курчатам цілодобове освітлення (електролампи на ніч не вимикаємо). Із 11-го дня тривалість світлового дня зни-жуємо до 17-16 годин на добу. У перші 2-3 дні після вимкнення світла потрібно простежити, щоб курчата не скупчувалися й не подавили один одного. До 20-добового віку інтенсивність електроосвітлення встановлю-ється в межах 4 Вт на 1 кв. м підлоги, а після 20 днів змен-шується до 2 Вт.

ЯК ЗБАЛАНСУВАТИ РАЦІ-ОН. При вирощуванні бройлерів корми мають вирішальне зна-чення. Від їхньої якості та пов-ноцінності залежать зростання, життєздатність та м’ясні якості. Краще, звичайно, давати молод-няку комбікорми, виготовлені на заводі. Вони збалансовані з ура-хуванням віку бройлерів за всі-ма видами поживних речовин, вітамінів і мікроелементів. Але успішно вирощувати бройлерів можна й на суміші кормів, при-готовленої в домашніх умовах.

Приміром, робочі племпта-хорадгоспу «Шахтарський» удо-ма готують такі суміші. На 1 кг

береться дерті кукурудзяної – 400 г, дерті пшеничної – 200 г, дерті ячмінної – 150 г, дерті вів-сяної – 100 г, макухи соняшни-кової – 150 г.

Орієнтовні норми спожи-вання сухої кормової мішан-ки для курчати бройлера:

Із 6-7 дня бройлерів 3-4 рази на добу годують вологими (але не мокрими) мішанками на зне-жиреному молоці – свіжому або заквашеному. Одному курчаті дають по 10 г на день, збільшу-ючи з віком до 30 г.

Постійно в окремій годівниці повинна бути суха суміш. Стеж-те, щоб залишки кормів не за-кисали.

Нестачу білків можна попов-нити, додавши на 1 кг корму: 50-60 г рибного або м’ясо-кіст-кового борошна; 150-200 г сиру.

Корисно давати кожному брой-лерові 1-2 г пекарських дріж-джів на день.

Для збагачення раціону віта-мінами з 7-10 дня у вологу мі-шанку додають дрібно наріза-ну зелень (краще люцерни або кропиви), листя капусти, терту або пропущену через м’ясоруб-ку моркву. Моркви спочатку дають по 5 г на голову, а потім збільшують до 20-30 г на день.

Курчата повинні отримувати також вітамінізований риб’я-чий жир (по 0,5-1 г на добу на кожного). Для забезпечення раціону кальцієм на 1 кг кор-му додають 10-15 г черепаш-ки, крейди або подрібненої провареної яєчної шкаралупи. Для перетирання їжі в шлунку в окремих годівницях ставлять дрібний гравій.

ПОРЯДОК У ЇДАЛЬНІ. Їсти курчата повинні досхочу. Біля годівниць мають розміщувати-ся вільно. У поїлках завжди по-винна бути чиста, свіжа, але не надто тепла вода, бо теплішу за 30 градусів вони п’ють із вели-кою неохотою.

Поїлки й годівниці тре-ба освітлювати, щоб пташеня-та могли їх бачити в будь-який час доби. Чистити годівниці по-трібно щодня, а раз на тиждень мити гарячою водою з милом або кип’ятити.

мАрІЯ ДеНиСовА

[ ТваРИннИцТво ]На ваше прохаННя

Курочка бройлерна, домашня Усе частіше в господарствах селян з'являються бройлери. Однак вирощувати їх не так просто

Вік, днів На добу, грамів

1-15 15

6-10 20

11-20 45

21-30 65

31-40 85

41-50 100

51-60 115

М’ясний крос коББ-500 Його особливість – біле пір’я й генетично жовта (незалежно від раціону) шкіра. В усьому світі цей крос вважається най-більш ефективним. У 35 днів середня вага птиці станови-тиме 1,9 кг, у 42 дні – 2,4 кг. зростання стада відбувається рівномірно. Вихід білого м’я-са – максимальний. Виживан-ня курчат становить 95­96 від-сотків.

Не рекомендується тримати бройлерів більше 80 днів, так як після цього їхнє зростання гальмується й відгодівля стає нерентабельною. Найшвидший приріст маси бройлерних курчат спостерігається в перший місяць життя.

М’ясний крос росс-308 цьому кросу притаманні інтенсивний ріст, скоро-стиглість, низьке споживання корму, висока продуктивність (у середньому 182 яйця на одну несучку). Середньодобо-вий приріст може становити 52­58 г. У віці 6­9 тижнів пти-ця досягає маси 1,5­2 кг, і цей вік вважається оптимальним для забою.

Вік, днів

біляобігрівача,

градусів

в примі-щенні, градусів

1-5 33-34 24-26

6-10 30-32 22-23

13-20 25-29 21-22

21-30 22-23 20-21

31-63 - 11-19

Якщо вам необхідно зберегти велику кількість курячих яєць, а в холодильнику місця для цього недостатньо, учиніть так, як Оле-на Наумук із села Улянівка Мико-лаївського району Одеської об-ласті. Візьміть картонний ящик або пластиковий посуд (метале-вий не підходить), викладіть на дно шар яєць, засипте їх шаром кухонної солі. Потім знов яєць, і знов солі. Такий спосіб передався Олені Михайлівні ще від бабусі. Сіль запобігає розповсюдженню мікроорганізмів, які потрапили на шкаралупу (вона ніби кон-сервує їх), і регулює рівень воло-гості. Зберігати таким чином яйця можна в підвалі кілька міся-ців, стверджує наша читачка.

До речі, яйця – хоч у холодиль-нику, хоч без – варто викладати загостреними кінчиками донизу. Так роблять, щоб уникнути тиску на повітряну камеру, що знахо-диться під шкаралупою з боку тупого кінця.

Саме розмір повітряної каме-ри допомагає визначити якість продукту. У свіжого яйця її майже немає, і тому, коли яйце занурю-ють у воду, воно тоне. Із часом під шкаралупою збирається сірково-день, тому «літнє» яйце спливає. Те, що піднялося на поверхню вертикально (тупим кінцем дого-ри), вважається не дуже свіжим, але його вживати ще можна, проте яйце, що спливло горизон-тально (кінці «дивляться» ліво-руч-праворуч), їсти не варто, бо воно протухле.

За стабільної температури 10 градусів курячі яйця зберігають-ся до 30 днів. Якщо таких умов немає або господар хоче пере-страхуватися, то доречно скори-статися одним із таких способів: загорнути кожне яйце в клаптик паперу та покласти в найпрохо-лодніше місце в будинку; пере-сипати яйця сумішшю деревно-го вугілля й висівок; змастити жиром і занурити (гострим кін-цем донизу) в овес; опустити на 2-3 секунди в теплий сироп (1 кг цукру на 1 л води), обсушити па-перовим рушником і покласти в ящик. Щоб зберегти яйця впро-довж 4-6 тижнів, можна їх три-мати в розчині солі (20 г солі в 1 л води) або опустити на кілька се-кунд в яскраво-рожевий розчин марганцівки, а потім обсушити – так вони не втратять своїх яко-стей 2-3 тижні. Деякі господині змащують шкаралупу білком від інших яєць. Білок наноситься в два шари. Причому кожен шар добре просушують. Далі яйця за-гортають в папір і відправляють у темне місце.

За твердженням птахівника Андрія Овчинникова, без холо-дильника курячі яйця залиша-ються дієтичними 7 днів, столо-ві – 25. А ось миті зберігаються тільки 12 днів, бо після миття пори шкаралупи можуть забити-ся брудом, який знаходиться на поверхні яйця, і воно не зможе дихати. На фабриках яйця об-робляють 1-1,5% розчином пере-кису водню, завдяки чому пори не забиваються, а поверхня де-зінфікується.

оЛеКСАНДр КуцАК

Відшукати місце для яйця

проСті реЧі

ru

.wik

ipe

dia

.or

gф

от

о о

ле

кс

ан

др

а к

уц

ак

а

Орієнтовна ціна – 8 грн

7№14 (087) 24 липня 2015 року[ ТваРИннИцТво ]

Дійсно, із травня по серпень – час масового льоту крово-

сисних і некровосисних комах. Найбільше сільськогосподар-ські тварини потерпають від ґедзів (рос. слепней) і оводів. Часто господарі не знають, від кого саме, навіть називають їх однаково «ґедзь». А між тим, ці комахи відрізняються суттє-во. Так, ґедзі є кровосисними, а оводи – ні. Вони не кусають тварину, а відкладають на її шерсть яйця, які потім тварини злизують. Личинки мігрують усередині тварини й роблять у шкірі отвори. Зоотехнік Микола Палій розповідає, що неоднора-зово бачив шкури корів і коней, ніби побиті дробом. Ушкоджені місця сверблять, а це набагато неприємніше, ніж навіть укуси. Тварини починають поводитися неспокійно, у корів знижуються надої, може зменшуватися при-плід молодняку.

Як же боротися з цією бідою? Щоб допомогти коровам

позбутися личинок овода, ви-користовують івермектин; ба-йофлай (наносять уздовж всієї спини корови тонкою цівкою з розрахунку 24 мл на дорослу тварину, 16 мл – на молодняк); гіподектін (вводять великій ро-гатій худобі під шкіру в області

нижньої третини шиї, дорослим тваринам – 3 мл, молодняку ва-гою до 150 кг – 2 мл одноразо-во). Але краще, звісно, поради-

тися з ветеринаром, бо препа-ратів багато.

Для улюбленців-коней ба-гато господарів використову-

ють мазь із аптеки для людей – «Спасатель» (не «Рятівник», бо це дещо інший препарат). До її складу входять лаванда й олія календули. Обробити всьо-го коня, звичайно ж, нереально, але найніжніші й найвразливіші місця – цілком. Дія триває два дні. Протягом цього часу тва-рини на пасовищі почуваються спокійніше.

Окрім лікувальних засобів, варто застосовувати ті, які від-лякують комах: і ґедзів, і оводів, і будь-яких інших, небезпечних і набридливих.

Серед народних засобів ефективними вважаються від-вар із листя ліщини, полину або майорану. Їм натирають шкі-ру тварин уранці, в обід, а якщо потрібно, то й увечері. Це відля-кує комах. Таку дію має кашка з листя будяків: їх потрібно роз-товкти із сіллю, щоб рясно ви-ділився сік. Цією кашкою зма-зують шкіру корови. Не подо-бається оводам і запах деревію. Траву потрібно пом’яти в руках, а потім соком, що виступив, по-терти тварину. Як захисний за-сіб використовують емульсію з гасу й мильної води. Нею про-тирають місця, найуразливіші до нападу комах – уздовж хреб-та корови. Можна приготувати таку суміш: на склянку соняш-никової олії взяти 30 г парафіну (або свічку). Прокип’ятити, зма-щувати шкіру в найменш захи-щених місцях.

мАрІЯ ДеНиСовА

Бідна наша худоба! Як же її кусають ці оводи! Спасу не-має. Попросіть фахівців, хай порадять якийсь засіб.

Володимир Кузан, Львівська обл.

проти паразитів

Закусують до нестями Сіно, сінаж і силос – це не різ-

ні коров’ячі страви, як думає де-хто, а трави, заготовлені за різ-ними технологіями. У силосі, приміром, трава консервується за рахунок бродіння органічних кислот, а в сінажі – за рахунок перекриття доступу повітря.

Для сінажу підходять будь-які трави, але найпоживніший корм виходить із бобових і зла-кових. Бобові скошують у фазі бутонізації, а злакові – на по-чатку колосіння. Готовий сінаж на вигляд - напіввисохла маса з приємним кислуватим запа-хом. Жовтувато-зелений, якщо зі злакових трав, або буро-зеле-ний – якщо з бобових чи бобо-во-злакових.

Після скошування траву підв’ялюють на полі до воло-гості 50-60%. Для рівномірного просушування її кілька разів ворушать. Ступінь вологості можна визначити вологоміром, а якщо такого немає, то зважу-ванням. На всій ширині покосу відбирають 2 кг свіжоскошеної трави. Після зважування її по-вертають на місце. У гарну пого-ду повторне зважування прово-дять приблизно через 4 години. За цей час контрольна маса має втратити 0,5 кг. Якщо менше, то просушування продовжують. Але проміжок між зважування-ми менший.

Можна визначити вологість ще простіше: якщо в рослини скручується листя – вологість становить приблизно 45%; якщо стебла й листя м’які, але не обла-муються, – 55%. Додатково пере-віряємо так: рослину стискаємо в руці, при цьому долоні повинні стати вологими, але сік не ви-ділятиметься; якщо розтерти листя між пальцями, воно має згорнутися у вологі трубочки, але також не виділятиме соку.

Траву збирають і подрібню-ють кормозбиральними ком-байнами, вантажать у причепи для перевезення.

Найдоступнішим і дешевим сховищем для сінажу є бетоно-вана траншея. Привезену з поля підв’ялену траву розвантажують безпосередньо в неї. Ємність траншеї повинна відповідати можливості заповнити її за 3-4 дні. Стандартні параметри – 8-12 м завдовжки, висота стінок – 2,5-3 м. Такий розмір забезпе-чує можливість одночасно вести розвантаження, розрівнюван-ня й трамбування. Ущільнюють траву зазвичай тракторами.

Щоб уникнути перегрівання маси, слід щодня укладати шар висотою не менше 1 м. Показ-ником достатнього ущільнення служить температура маси до 37 градусів. За температури вище ущільнення маси слід посилити. Надійний захист можна забезпе-чити світлонепроникною плів-кою завтовшки 0,20-0,15 мм.

Сінаж слід виймати шаром не менше 30 см щодня, оскільки через 4-5 днів зріз запліснявіє й нагріється до 50-55 градусів завглибшки 1-1,5 м. Вийнятий із траншеї сінаж не можна збері-гатися більше доби, бо вітаміни руйнуватимуться, корм загрубіє, і тварини поїдатимуть його не-охоче.

оЛеКСАНДр КуцАК

Як готувати сінаж?

запаСи

На сільському подвір’ї в його традиційному розумінні по-винно мукати теля, хрюкати порося, ґелґотати гуси, кукурі-кати півні. Та ще залишається добрий звичай тримати кота, який оберігає від гризунів, і кудлатого собаку від зло-дюжок.

Зазвичай різні види тварин непогано співіснують, але іно-ді це викликає доволі серйозні проблеми. Приміром, собака під час прогулянки околицями може вполювати якусь дрібну дичину чи відшукати труп за-гиблої тварини, що був носієм якоїсь зарази. Однією з таких є стрічковий черв'як ехінокок, який викликає глистяну хворо-бу – ехінококоз.

Личинки цього гельмінта, потрапляючи в травну систе-му собаки (або лисиці, вовка, рідше кота), перетворюються на статевозрілого, здатного до відтворення паразита.

Ехінокок із роду ціп'яків. Його близький родич – най-більший із існуючих паразитів – бичачий ціп’як. Та якщо би-чачий ціп'як виростає до п’ят-надцяти метрів, то ехінокок ледве досягає п’яти міліметрів. І тому його та його яйця прак-тично неможливо побачити ні у фекаліях, ні на шерсті соба-

ки. Підступність ехінокока по-лягає ще в тому, що він мало впливає на стан свого хазяїна – собаки, але яйця паразита легко потрапляють до тварин, які утримуються із собакою на одному дворі, особливо траво-їдних.

У травному каналі корови або свині, кози, вівці з яєць виходять личинки, які за до-помогою спеціальних гачечків пробивають стінку кишечни-ка й потрапляють у кровотік. Кров розносить їх внутрішні-ми органами до печінки, ле-генів, нирок, рідше серця та м’язів. Кількість личинок по-ступово, але постійно зростає, через що розмір ехінококового міхура (місця, де вони розмно-жуються) іноді здатен досягати кулака дорослої людини.

Якщо в тварини міхури не множинні, це ніяк не відбива-ється на її самопочутті. Якщо множинні – тварина може тяж-ко хворіти й навіть загинути.

Не поодиноке явище, коли під час подвірного забою свині або бичка господарі знаходять на їхніх печінці чи легенях мі-хури синювато-білого кольору, розміром від просяного зерна до волоського горіха. Звичайно, такі «знахідки» ніхто вживати в їжу не буде, але й утилізувати

їх не поспішають, через що їх із легкістю можуть з’їсти соба-ки або кішки. І весь ланцюжок відтворюється.

На жаль, люди теж хворіють на личинкову стадію (утворен-ня міхурів). Зараження відбу-вається під час спілкування із собаками, вживання ягід, зеле-ні та городини, що не пройшли відповідної обробки, і через нехтування правилами особи-стої гігієни.

Профілактичні заходи по-лягають у періодичній дегель-мінтизації собак, як домашніх, так і дворових, проведенні обов’язкової післязабійної ве-теринарно-санітарної експер-тизи з подальшою утилізацією виявлених міхурів, найкраще спалюванням. Разом із тим слід обмежувати доступ бродя-чих тварин на пасовища, по-двір’я, кормові сховища.

За результатами досліджен-ня 2004-2011 років, найгірше становище з ехінококозу спо-стерігалося в Чернівецькій, Кіровоградській та Одеській областях. У той період там від-значалося ураження великої рогатої худоби на 1,3-3,3% від загальної її кількості.

вАСиЛЬ уСАтеНКо,ветлікар

Небезпека поруЧ На замітку

Підступна крихіткаНайперша причина розповсюдження ехінокока – ланцюг «собака – велика рогата худоба»

Якось до мене звернувся се-лянин із проханням обстежи-ти його корову. У чоловіка була підозра, що годувальниця на-пилася солярки. Після огляду тварини симптоми отруєння нафтопродуктом – характер-ний запах молока, підвище-на температура, тривожне му-кання – підтвердилися.

Перше, що я порекомен-дував господарю, це на кілька днів перевести корову в стійло й не пускати на пашу. Потім за допомогою гумового шлангу промили рубець водою.

Наступний етап – лікуван-ня. Почали з настою деревного вугілля (0,5 кг на 5 літрів гаря-чої води). Перед випоюванням дали настоятися 1-2 години. Далі процідили й перелили в дволітрову пластикову пляшку. Поїли 2-3 рази на день. А ще як абсорбуючий засіб приготува-ли слиз із насіння льону. Узяли його одну частину й залили 30 частинами окропу. Збовтували й настоювали протягом півго-дини. Слиз давали відразу піс-ля приготування. Під час ліку-вання пиття корові не обмежу-вали. Через два тижні тварина одужала.

Ці методи можна застосо-вувати за будь-якого отруєння. Але, перш за все, порадитися з ветеринаром.

воЛоДимир КрАвчуК, ветлікар

Обережно: солярка!

ru

.wik

ipe

dia

.or

g

ru

.wik

ipe

dia

.or

gt

ep

id.r

u

Личинки овода мігрують усередині тварини й роблять у шкірі отвори

ҐедзьОвід

№14 (087) 24 липня 2015 року8ЗЕЛЕНЬ НА ОСІНЬ. Ще не пі-

зно забезпечити сім’ю (та й власний гаманець) на осінній період свіжою зеленню, якщо саме зараз посіяти шпинат і кріп, листовий салат і листо-ву капусту, ендивій і ескаріол, мангольд. А про редиску не за-були? А якщо маєте теплицю чи парничок, то ще й додатковий клопіт можете собі знайти: на початку місяця висійте цвітну капусту, броколі, кольрабі для осінньо-зимового дорощування під укриттям.

ОЗИМІ ПОСІВИ. До грядок просяться коріандр, пастернак, скорцонера, щавель, листова пе-трушка, ревінь і багаторічні ци-булі (батун, слизун, рязанець). Зібрали цибулинки багатояру-сної цибулі, підсушили? Їх теж уже можна відправляти в ґрунт. Вони встигнуть чудово вкоре-нитися й навіть дати листячко до морозів. Будучи вже досить міцними рослинками, багато-ярусна цибуля чудово переживе зиму й рано напровесні дасть вам на радість першу зелень, та ще й скільки! А знаєте, як кра-ще ці цибулинки висаджувати? Нічого незвичного: у підготов-леній землі зробіть борозенки й розкладайте цибулинки на гли-бині 3-4 см за схемою 35х12 см, засипайте м’якеньким ґрунтом і обов’язково потім полийте, аби він достатньо ущільнився, обво-лік цибулинки.

КИТАЙСЬКА КАПУСТА. Протягом цілого серпня мати-мете можливість сіяти китай-ську капусту, адже навіть у разі ранньої осені вона вас не під-веде, бо добре переносить хо-лод і навіть краще роститиме саме в осінній культурі. Зробіть відстань між рядами не мен-ше 40 см, негусто посійте ка-пусту в борозенки, а після схо-

дів прорідіть так, щоб між рос-линами було 20-25 см. За такою ж схемою й розсаду висаджуйте, якщо потурбувалися про неї за-здалегідь. Але не забувайте, що саме ця рослина не переносить пересаджування (принайм-ні половина не приживеться), тому розсаду слід вирощувати в торф’яних горщечках або папе-рових циліндрах і безпосеред-ньо з ними вкладати в лунки.

ПОМІДОРИ. Зав’язі ще дуже багато, але чи встигне вона по-радувати врожаєм? Аби приско-рити визрівання плодів, попри-щипуйте верхівки стебел, щоб рослини не витрачали сили й поживні речовини на ріст веге-тативної маси, а направили їх у потрібне нам русло. До речі, те саме стосується й баклажанів, і бобів, і брюссельської капусти, і виткої квасолі.

БАШТАН. Перші кавуни і дині ви вже зібрали і з’їли, але ж ще й залишилося стільки, що можна буде їсти аж до Нового року. Ось тільки треба саме в серпні обмежити ріст огудини, щоб усі кавунчики й диньки встигли налитися і набрати-ся цукрів, навіть найдрібніші (адже їх і засолити можна буде). Тож берімося до копіткої робо-ти й оглядаємо кожну рослину, шукаємо стебло з плодами й ро-бимо таку ж саму операцію, як і на помідорах: прищипуємо вер-хівку, залишаючи на кожному по 3-6 кавунів і по 6-7 диньок. Регулюйте залишену кількість з огляду на стан рослин, їхню силу й можливості. На гарбузах теж треба обмежити кількість плодів до 3-5, діючи за тим са-мим принципом. Не забувайте залишати над останнім плодом 5-6 листочків.

ЯК ПОЛИВАТИ. Огіркам у засуху не завадять поливи кожні 2 дні по 15-20 л на квадратний метр. Пізній капусті, помідорам, перцю, баклажанам вистачить

поливів і раз на тиждень. Але якщо «королеві» треба давати по 40-50 л на квадратний метр грядки, то її сусідам досить по 30-40 л. Якщо садили влітку кар-топлю, то їй би теж не завадило давати хоч зрідка попити. Ну а щодо того насіннячка, що тіль-ки-но заклали в землю (особли-ва увага до редиски), там і так усе зрозуміло: без води ваша праця буде просто згаяною.

«СОРОЧКА» ДЛЯ ЦИБУЛІ. Не потребує зараз вологи тіль-ки хіба що цибуля, бо вона їй навіть шкідлива: дощі не на ко-ристь, бо цибулини не зможуть сформувати верхні лусочки й залишаться «голими». Таку ци-булю в комору вже не закла-деш… Аби вона встигла одягну-тися, дуже важливо відгрібати з рядка ґрунт, щоб цибулини трохи виглядали назовні. Якщо ж раптом підуть такі любі для решти овочів дощі, прискорити визрівання цибулі можна навіть

якщо в неї ще й досі товсте сте-бло і зелене листя. Тільки не ла-майте стебла, не притоптуйте, як дехто й досі робить! Бо зі зла-маного стебла перестануть над-ходити поживні речовини, що неодмінно призведе до втрати врожаю, і водночас відкриє две-рі для різного роду інфекцій. Візьміть краще гостру лопату й обережно попідрізайте корінці цибулі десь на глибині 5-6 см нижче денця. Погоджуся, що робота не з простих, але ж мова йде про збереження врожаю. Ось побачите: уже через кілька днів листя почне жовкнути й всихати, а цибулини – формува-ти коричневу «сорочку».

ЩОДО ПІДЖИВЛЕННЯ. Особливу увагу в цьому пи-танні треба приділити капусті, чергуючи органіку з мінераль-ними добривами. Не завадять додаткові поживні речовини й картоплі літньої посадки, коре-неплодам.

ПОДУМАТИ ПРО НАСІННЯ. Оберіть найкращий кущ помі-дорів. Зніміть кілька дозрілих плодів і зберігайте їх окремо. А ось плоди на насіння з баклажа-нів і перцю, спаржевої квасолі, огірка, кабачка, кукурудзи поки не чіпайте, нехай визріють на стеблі повністю. А щоб кущи-ки баклажанів і перцю віддали все найкраще тим плодам, які ви вже намітили на насіння, розвантажте рослини, залиште хоча б по три плоди на кущі й періодично видаляйте нові зав’язі. Не забудьте пов’язати на насіннєві кущі якісь помітні стрічечки, аби ніхто з них рап-том помилково не зібрав по-трібні вам плоди.

ЗБЕРІГАННЯ. Не знаю, як ви, а я намагаюся збирати помідори трохи недозрілими й складати їх у неглибокі ящики одним ша-ром. Обов’язково поміж недо-зрілими має бути хоч один-два вже повністю спілих, тоді решта дуже швидко дійде до норми. Я так роблю в основному через те, що просто не встигаю одно-часно все переробити й закон-сервувати в банки, а ще завжди дуже боюся фітофторозу, хоча й вживаю запобіжні заходи. Але в серпні вже дуже важко бороти-ся з напастю, тож залишається тільки сподіватися, що «про-несе». Бо якщо трапиться лихо, найдієвіший вихід – негайно викопувати вражені кущі разом із плодами й спалювати, поки пошесть не поширилася.

Окрім роботи на городі, у серпні вже «аж кричить» го-тувати сховища до зимового сезону. Провітрити, висушити, продезінфікувати підвали й погреби – теж чимала турбота господаря. Адже закладати на зберігання все вирощене тяж-кою працею в брудне сховище – просто злочин.

ЛАриСА овчАреНКо

[ гоРоднИцТво ]

Слава про В’ячеслава Фран-цишка з Камянець-Подільсько-го, що на Хмельниччині, докоти-лася чи не в усі куточки нашої Батьківщини. Адже господар ви-рощує найрізноманітніші куль-тури, які подекуди є малопоши-реними серед українців. Зокре-ма, кукурудзу Дитячі черрі се-лекції США. Ласувати качанчи-ками цього сорту особливо лю-бить його маленька онука.

– Така кукурудза – справжній феномен у природі, адже качан-чик розміром такий, як пальчик, або трохи більший, – розповідає В’ячеслав. – До того ж вирощува-ти Дитячі черрі нескладно, хоча є свої особливості. Передусім, раджу вирощувати її розсадним способом. Бо, незважаючи на те, що схожість насіння є стовід-сотковою, у сухому ґрунті воно може пересохнути, у надто во-логому – загнити. Тому спершу краще висіяти в контейнери для розсади. Коли рослинки зміцні-ють, я висаджую їх у відкритий ґрунт. Якщо висівати відразу у відкритий ґрунт, то потрібно це робити в ті терміни, що й для звичайної кукурудзи. При цьому оптимальна глибина для насін-

ня – 2 см, відстань між рослина-ми – до 60 см, ширина міжрядь – не менше 90 см.

Подальший догляд полягає у вчасному прополюванні ділян-ки, у разі посушливого літа її потрібно поливати. Рослина ся-гає заввишки до півтора метра й може формувати від одного до п’яти стебел – це залежить від того, наскільки поживним є ґрунт. На кожному формується від 12 до 50 качанчиків. Довжи-на кожного – 3-8 см, у діаметрі – 1,5-2,5 см. До речі, збирати врожай можна вже через 65 днів після посіву.

Вміст цукру у вареній дріб-ноплідній кукурудзі значно вищий, ніж у звичайній, тому вона смакує дітям більше. А ще дружина пана В'ячеслава готує з них мариновані смаколики та консервує на зиму. Додає у різні страви.

– Сорт кукурудзи-малятка можна висадити у горщики для квітів, і таким чином прикраси-ти балкон, – долучилася до роз-мови господиня.

оЛеНА гАвриЛюК, Хмельницька обл.

СезоННі клопоти

Серпень лінощів не стерпитьОдні овочі виводимо на фінішну пряму, другі – сіємо, щоб з’їсти цього року, треті – аби зібрати навесні наступного

варто поСадити

Мініатюрні, як пальчики

oly

mp

iad

a- m

ioo

.ru

gr

ee

nin

fo

.ru

фо

то

на

да

не

ав

то

ро

м

фо

то

на

да

не

ав

то

ро

м

Ендивій і ескаріол дуже схожі

У кожного овоча свої вимоги – від посіву до збирання

Дрібноплідну вирощують через розсаду Вміст цукру в ній значно вищий, ніж у звичайній

9№14 (087) 24 липня 2015 року

Підійть до своєї картоплі й подивіться, чи не іржаво-ко-

ричневі нижні листочки, чи не позакручувалися вгору, чи не дуже темно-зелена, майже чор-но-зелена вегетативна маса? Якщо є таке, можу на сто відсо-тків стверджувати, що картоплі не вистачає фосфору. А якщо з листям усе гаразд і хвилює тіль-ки відсутність бокових паростків – фосфору не вистачає на 90%.

Урятувати становище мож-на за допомогою суперфосфа-ту. Підживіть кущі негайно, і фосфор посприяє утворенню бульб. Розумію, що часу у вас обмаль, а суперфосфат – по-вільно діюче добриво. Але зга-даємо, що саме картопля чи не найкраще з усіх городніх рос-лин відгукується на позакоре-неве підживлення, бо її листя має підвищену здатність всо-тувати вологу й переправляти її бульбам. А якщо в цю вологу додати необхідні макро- і мі-кроелементи, то й вони дуже швидко дістануться потрібної адреси. Тобто у воді ви може-те розчинити все, що на цьому етапі розвитку рослині потріб-но, і обприскати листя.

Можна підживити карто-плю лише одним суперфосфа-том, узявши на 10 л води 200 г добрива. Але все ж краще буде скористатися збалансованим розчином усіх трьох основних елементів. Ураховуючи те, що суперфосфат погано розчиня-ється, залийте його водою за-здалегідь, за день-два, дайте

настоятися, перемішуйте, аби гранули розчинялися швидше. Потім процідивши розчин (в осаді вже немає нічого корисно-го, все перейшло в розчин), до-дайте до нього окремо розчине-ні сечовину й калімагнезію так, щоб загальна кількість рідини була 10 л. Для такого розчину треба взяти 50 г суперфосфату, сечовини – 30, калімагнезії – 60 г. Зазвичай відра розчину вистачає на добряче обприску-вання сотки картоплі. До речі, окрім збільшення врожайності після такої процедури, можете чекати ще й набагато якісніші бульби з підвищеним вмістом поживних речовин.

Якщо не полінуєтесь і додас-те в приготовлений розчин ще й мікроелементи, узагалі викопа-ні бульби будуть неперевершені за поживністю і вмістом кро-хмалю зокрема. На вміст кро-хмалю дуже позитивно впливає магній, який активізує синтез і входить до складу хлорофілу, захищає врожай від фітофторо-зу та раку. А так як магній уже входить до складу калімагнезії, яку ми з вами домовилися взя-ти в якості калійного добрива, то про нього можна вже й не згадувати, а подумати про інші мікроелементи.

Потрібні ще бор, марганець, молібден, кобальт, цинк. Кожно-го з них – буквально мікродози: додавати в розчин достатньо по 5 г (половина чайної ложки) борної кислоти, мідного купо-росу, перманганату калію, мо-лібденокислого амонію, суль-фату кобальту і сульфату цинку. Чую-чую, як ви вигукуєте: та де ж це все брати? Не хвилюйтеся: додайте ті мікроелементи, які зможете придбати, не обов’яз-ково всі за списком. Але є чу-довий вихід: придбайте в спе-ціалізованому магазині комп-

лексне добриво, яке містить у собі практично всі перелічені елементи, це значно спростить вашу задачу.

Тож, іще раз: магній спри-яє накопиченню крохмалю в бульбах. Такий же вплив дають і бор із марганцем. Тому багато городників узагалі обмежують-ся обприскуванням плантації тільки суперфосфатом із бор-ною кислотою та марганцівкою. Але якщо до цієї суміші додати ще й кобальт, то крохмалистість бульб зросте ще більше. Тож ко-жен мікроелемент конче потрі-бен картоплі й кожен виконує свою функцію (цинк, напри-клад, підвищує стійкість рослин до хвороб).

До речі, не тільки мікроеле-ментами можна підвищувати крохмалистість бульб. Дуже ве-лике значення мають своєчас-ні поливи рослин. Наприклад, обприскувати картоплю треба вранці за день до поливу або через день після нього. Чому? Тому що найповніше засво-єння макро- і мікроелементів відбувається за умови достат-ньої вологості, саме завдяки їй значно активізується всо-тувальна спроможність рос-лини загалом, інтенсивніше починає працювати провідна система.

І нарешті, «продаю» вам найсуттєвіший нюанс, який, як правило, ми не враховує-мо: активне накопичування крохмалю, як і інших пожив-них речовин, у різних сортів відбувається в різні терміни, відповідно до бутонізації та цвітіння. У ранніх сортів це з 60 до 80-го дня від посадки, у пізніх – із 70 до 90-го.

Успіху вам, рятуйте свою кар-топлю, поки не пізно.

ЛАриСА овчАреНКо

[ гоРоднИцТво ]підЖивлеННя

Годуємо через листя

Змушена погодитися: не у всіх і не завжди огірки ростуть так швидко. Але ж і поради агроно-мів не можуть бути розраховані на всі регіони, на всі умови виро-щування. Тому й пишуться з роз-рахунку на узагальнено-ідеальні умови, притаманні певній куль-турі. А вже підкорегувати їх під власні умови (або умови під по-ради) – ваша справа.

Ось, наприклад, перепад ден-ної і нічної температур з 30 до 14 градусів. Здавалося б, зви-чайна справа: рослини на горо-ді хоч трохи відпочивають від спеки. Але ж не забуваймо, що огірки ростуть в основному вно-чі й за температури нижче 18 градусів їх плодоношення різко падає. А якщо вдень термометр покаже вище 30, то не буде утво-рюватися зав’язь, бо пилок стає стерильним – безплідним.

І якщо денну температуру повітря можна трохи збивати освіжаючим дощуванням рос-лин (найдрібнішим розпилом), то від нічної прохолоди ряту-

вати посадки дещо складніше. Складність ця полягає в тому, що вам доведеться заради огір-ків змінити свій власний графік життя. А саме: пізно ввечері всю плантацію треба буде вкривати нетканим матеріалом і тим са-мим підвищувати температуру під укриттям градусів на 2-3, а рано-вранці укриття знімати. Виходить, що ні лягти спати ра-ніше, ні встати хоч на годинку пізніше не вийде. Хоча для се-лян такий режим і не дивина.

Щодо дощування. Я вже чую, як досвідчені овочівники скеп-тично «хмикають»: дощування, мовляв, може викликати масове захворювання грибними хво-робами. Ваша правда. Але якщо мова про порятунок рослин від пекельної спеки, доведеться ри-зикувати. І якщо під корінь огір-ки варто поливати в першій по-ловині дня (до 11-ї години), аби вони росли у вологому середо-вищі, то освіжаюче дощування допускається лише у спеку в се-редині дня.

Огірки взагалі люблять во-логу, тому поливати їх треба з інтервалом максимум 6 днів нормою 25-30 л на кожний ква-дратний метр. А в разі сильної спеки – кожні 2-3 дні. Проте такі поради теж узагальнені, і ви самі мусите вирішувати, як часто поливати, орієнтуючись на зовнішні умови. Ви ж пам’я-таєте, що плід огірка на 90% складається з води, і без поливів рослина ніяк не зможе вам той плід дати.

Огірок – рослина тропічна або субтропічна. Але одного тільки тепла й вологи йому мало. По-трібне сонячне світло, що за-безпечує швидкість розвитку рослин у цілому й дуже впливає

на інтенсивність цвітіння зо-крема. Щоправда, коли повітря сухе, а сонце пече нещадно, теж доводиться ставити тимчасове притінення у вигляді нап’ятого простирадла (своєрідну пара-сольку). Але, як правило, за до-брої заправки ґрунту органікою та достатніх поливів рослини самі впораються. І органіка тут грає важливу роль, адже росли-нам у дуже обмежені терміни треба сформувати й віддати вро-жай. Тож дуже важлива й осіння заправка ґрунту під огірки, і під-живлення в ході вегетації.

Органіка необхідна огіркам ще і як джерело вуглекислого газу, який бере активну участь у процесі фотосинтезу. У повітрі,

на жаль, цього газу мало, для огірків недостатньо. Тому за-безпечити потрібну його кіль-кість можете саме ви, додаючи органіку, яка розкладається з утворенням вуглекислого газу.

Окрім вуглекислого газу, рос-линам потрібен ще й кисень для кореневого дихання. Забезпе-чити його доставку на потрібну глибину теж мусите ви, регуляр-но розрихлюючи ґрунт. Причо-му, чим важчий він у вас, тим ча-стіше це треба робити. Здавало-ся б, легше в цьому питанні там, де ґрунт піщаний і його не треба рихлити. Але це думка хибна, бо на піску взагалі виростити щось набагато важче: вода й добрива легко та швидко спливають на таку глибину, що корені рослин не можуть за ними встигнути й хоч трохи засвоїти. Тож і дово-диться і поливати, і підгодову-вати практично щодня.

ЛАриСА овчАреНКо

Дивно в нас росте картопля літньої посадки: кущі практично без бокових пагонів, наче кипариси якісь тягнуться вгору. Мабуть, чо-гось їй не вистачає, але ми землю перед посадкою заправили, що-правда, добрива сипали не на всю площу, а в лунки. Відчуваю, що нічого не вродить, бо коли кущ підкопали, зав’язі не побачили. І ще мене непокоїть одне питання: як (і чи можна взагалі) підвищити в бульбах вміст крохмалю?

Петро Гудзенко, Житомирська обл.

від порад до практики

Такий уродивсяДумаю, що багато порад із вирощування культур у літературі да-ють люди, які самі ніколи тих культур не вирощували. Наприклад, читаю: збирати огірки треба щодня або через день. Та де ви бачили, щоб огірки росли так швидко? Можливо, кілька штук і можна знай-ти наступного дня після збору, та це будуть ті, що просто їх не помітили вчора, пропустили…

Ольга Халявко, Харківська обл.

реклама

уд

ач

ны

йм

ир.

рф

da

da

ch

a.r

u

З усіх овочів картопля найкраще відгукується на позакореневе підживлення

Огіркам необхідна органіка — і для «їжі», і для дихання

№14 (087) 24 липня 2015 року10помідоРи з моРковиННям

На 4 трилітрові банки – при-близно 7-8 кг помідорів, бадилля моркви. Для маринаду: 20 ст. л. цукру, 5 ст. л. солі, 3,5 чарки оцту.

На дно підготовлених сте-рилізованих банок викласти по 5-6 морквяних гілочок, вкласти помідори, за бажанням ще пе-рекладаючи гілочками. Закип’я-тити 5 літрів води. Залити по-мідори, накрити простерилізо-ваними кришками й витрима-ти 10-15 хв. Воду злити, на ній зварити маринад. Залити бан-ки. Перевернути догори дном, укутати й тримати до повного остигання.

«їжаЧок у тумаНі»

Помідори некрупні, з щільною м’якоттю, кілька головок часни-ку (для «голочок»). За бажанням – лист хрону, зелень петрушки, суцвіття кропу, лавровий лист, духмяний перець, гвоздика. Для ма-ринаду (на 1 л): 1 ст. л. солі, 3 ст.л. цукру, 0,5 ч. л. оцтової есенції.

У підготовлені банки на дно покласти зелень і прянощі. По-мідори помити й дати обсохну-ти. Часник порізати соломкою. Томати проколоти зубочисткою до 10 разів. В отвори вставити «голочки». Обережно викласти «їжачків» у банки й залити їх окропом. Витримати 5 хвилин. Злити воду й залити щойнозва-реним маринадом. Законсерву-вати, укутати.

«голі помідоРи»

2 кг помідорів, 5 ч. л. солі, 15 ч. л. цукру, 0,5 скл. оцту (краще яблучного), 10 лаврових листоч-ків, 1-2 гіркі перчинки, 1-2 пучки зеленого кропу, 1-2 головки час-нику, 4 склянки холодної кип’яче-ної води.

Помідори мають бути спіли-ми й тверденькими. Помити їх, наколоти зубочисткою, скласти в миску й залити окропом на 7 хв. Очистити шкірку, скласти в банки або емальовану каструлю, на дно та верх – кріп, лавровий лист, перець шматочками. Зали-ти маринадом: у воду всипати сіль, цукор і пропущений через прес часник, розмішати. Залиши-ти для маринування в кімнатних умовах. Готові через 2 години. Тримати в холодильнику. Спожи-ти протягом кількох тижнів.

«аНаНаси» з кабаЧків - 1

1 кг молодих кабачків. Для си-ропу: 350 г ананасового готового соку, 0,5 скл. цукру, 2/3 ч. л. ли-монної кислоти, ванілін на кін-чику ножа.

Кабачки почистити, чаркою вичавити серединку. Зварити сироп. Опустити туди кабачки й проварити після закипання 15 хвилин, злегка акуратно помі-шуючи. Розкласти в стерилізо-вані банки, залити гарячим си-ропом і законсервувати. Укута-ти, залишити до охолодження.

«аНаНаси» з кабаЧків - 2

1 кг молодих кабачків, 0,5 кг аличі,100 г цукру.

Кабачки почистити від шкір-ки й серединки; нарізати кільця-ми або півкільцями. На дно бан-ки покласти трохи аличі, зверху засипати цукром, потім кабачки, і так, чергуючи шари, заповнити банку. Зверху має бути алича. За-лити водою. Простерилізувати 20 хвилин. Законсервувати, пе-ревернути, укутати.

кабаЧково-аНаНасове ваРеННя

1 кг молодих кабачків, 2 скл. цукру, 3 ст. л. лимонного соку, баночка консервованих ананасів кубиками.

Кабачки помити, почистити й порізати кубиками. В ема-льований посуд викласти ана-наси із сиропом, всипати цу-кор і лимонний сік. Довести до кипіння, весь час помішуючи. Зменшити вогонь до мінімуму, додати кабачки. Варити, поки маса стане однорідною (при-близно15 хвилин). Розкласти в банки, законсервувати. Можна зберігати в холодильнику під капроновою кришкою протя-гом 1-2 місяців.

пікаНтНі абРикоси

1 кг абрикосів, 100 г яблучно-го оцту, 350 г цукру, 50 мл меду, 5 гвоздик, 3 горошини запашного перцю, 5 горошин чорного перцю, склянка води.

Зі стиглих твердих плодів видалити кісточки. Зварити сироп із води, цукру та пря-нощів. Викласти туди абри-коси й проварити 5-7 хвилин, залишити на 3 години. Знову поставити на вогонь і вари-ти до прозорості абрикосів. Додати мед і оцет, проварити ще кілька хвилин. Розкласти в підготовлені банки й закон-сервувати. Банки перевернути, укутати й залишити до повно-го охолодження.

абРикосовий сік

1,2 кг абрикосів, 100 г цукру, 0,5 л води.

Спілі плоди помити, про-бланшувати 10 хв, видалити кісточки, протерти через сито. Зварити сироп, використавши воду після бланшування. Абри-косову масу змішати із абри-косами, довести до кипіння й прокип’ятити, 5 хв. Залити в стерилізовані банки й закон-сервувати.

СвІтЛАНА СоСНовА,Київська обл.

Кухня Миколи Поліщука пов-ниться ароматами. Тим часом пані Надія, його дружина, запро-шуючи, показує змайстровану го-сподарем сушарку, на якій саме сушиться цибулька.

– Ми про сушарку мріяли дав-но, – розповідає господиня з мі-ста Рівне. – Однак вона надто до-рога для нас, бо пенсія маленька і її ледве вистачає на комуналку, медикаменти та їжу. Тож чоловік вирішив змайструвати сушарку власноруч. Купив декілька пла-нок, сітку й узявся до роботи. Буквально за тиждень сказав, що все готове. Пригадую, я тоді спершу йому й не повірила, а коли побачила, засумнівалася, що виготовлена ним конструкція зможе впоратися з поставленими завданнями.

Проте змайстрована сушарка повністю виправдала розраху-нок господаря й звела нанівець скепсис господині. Уже третій рік поспіль подружжя сушить на ній ягоди, шматочки фруктів, овочів, а восени гриби.

– Якось після дощів у нас на дачі почали стрімко гнисти цибу-ля та морква, – розповідає госпо-дар. – Звісно, шкода, що пропадає врожай, над яким ми добряче по-працювали. Тож, я вириваю ци-булю, очищую від верхніх листоч-ків і лусочок, обрізую пошкоджен-ні гниллю ділянки й дрібнесень-ко ріжу на шматочки. Опісля ре-тельно перемішую й висипаю на застелену шматком марлі сушар-ку, ставлю її на плиту. Буквально за добу-дві все гарно виси-хає, і готовий продукт ми пересипаємо в п’ятилі-трові пластикові банки з-під води. Раніше збе-рігали в картонних коробках, проте там нерідко заводилася міль та інші шкід-ники. Тож пере-йшли на нову тару. Насипавши в посу-дину суху цибуль-ку, моркву, малинку чи грибочки, щіль-но закриваю її, а тоді, перевернувши, на мить опускаю криш-ку в розтоплений па-рафін. Така парафінова

«шляпка» консервує банку, і зав-дяки цьому в посудині не заво-диться міль.

Щодо виготовлення сушарки, то, передусім, господар радить поміряти поверхню газової плити. І відповідно до її пло-щі зробити рамку з дерев’яних планок завтовшки півтора сан-тиметри.

– У мене довжина сушарки становить 65 сантиметрів, а ши-рина – 50, – каже пан Микола. – Збив одну рамку, а потім ще одну й «поставив» їх на ніжки заввишки 35 сантиметрів. На верхню рамку набив сітку, яку використовують для віялок на комбайні – вона міцна, має до-статню кількість отворів і не по-кривається іржею. Звісно, можна використати й інший матеріал, приміром, металеву сітку з дріб-несенькими отворами, яку ще називають рабицею. Із зовніш-ніх боків рамки набив бортики – планочки товщиною один сан-тиметр і висотою до семи санти-метрів. І все – сушарка готова. За один раз на ній може суши-тися відро ягід, фруктів, овочів чи грибів. Поставивши сушар-ку на плиту, вмикаю газ, який має горіти мінімально, і кожні три-чотири години ретельно пе-ремішую сировину. Для того, аби посушити укріп, петрушку, бази-лік та інші трави, вистачає доби, а ось ягоди, шматочки фруктів та овочів сушимо дві доби. Робимо й цукати: замочуємо на ніч у си-ропі абрикоси, вишні, шматочки

кавуна, опісля залишаємо на шість годин, аби за-йва рідина стекла і, об-

качавши в цукровій пудрі, викладаємо на сушарку.

Тож завдяки такій нехи-трій конструкції і ми, і наші діти з онуками, і родичі та сусіди забез-печені сушеною сма-котою.

– Єдине попере-дження, – зауважує го-сподар, – оскільки су-шарка виготовлена з де-рева, без нагляду зали-шати її не варто.

оЛеНА гАвриЛюК,Рівненська обл.

[ пРакТИчнИй пІдхІд ]СезоННі рецепти

Зима спитає

Для цибулі та цукатів

Сам Собі майСтер

У не такі далекі часи рицино-ва (касторова) олія була в кож-ній домашній аптечці, а зараз про неї незаслужено забули. Хоча цей недорогий, але дієвий препарат стане в нагоді й тепер.

Вона, наприклад, допоможе позбутися папілом, бородавок. Втирайте олію в проблемні місця щодня, поки нарости не зникнуть.

Із віком на шкірі обличчя і руках з’являються пігментні плями – щоб очисти шкіру, зма-щуйте її щодня, окрім літньої

пори, рициновою олією. Добре допомагає кастор-

ка при сухих мозолях. Двічі на тиждень, перед сном, потрібно втирати олію в шкіру ступні, після чого одягати бавовняні шкарпетки. Поступово мозолі стануть м’якими, а потім і зов-сім зникнуть.

Рицинова олія добре залі-ковує порізи, синці, рани, які довго не загоюються. Легко, ледь дотикаючись рани, нане-сіть олію й забинтуйте. Пов’язку змінюйте щодня.

У медичній і ветеринарній практиці згадана олія вико-ристовується як послаблюючий засіб при закрепах, млявості та запаленні кишечника, харчових отруєннях.

При застуді, особливо при сильному кашлі, натріть груд-ну клітку й спину сумішшю рицинової олії та скипидару (2:1). Змішайте ці компонен-ти в чашці, зігрійте на водяній бані (суміш повинна бути не дуже гарячою) і втирайте пе-ред сном.

Лікують касторовою олією й геморой: вона пом’якшує і при-скорює загоювання.

воЛоДимир КрАвчуК

перевіреНий заСіб

Згадайте про касторку

фо

то

ол

ен

и г

ав

ри

лю

к

zh

el

ud

en

ko

.mir

te

se

n.r

u

ov

ku

se

.ru

фо

то

на

да

не

ав

то

ро

мф

от

о н

ад

ан

е а

вт

ор

ом

11№14 (087) 24 липня 2015 року[ квІТнИк ]

краСиві й НадійНі

Запах... індіанського овоча На початку серпня жоржини підживлюємо, у середині – продовжуємо поливати, а наприкінці місяця підгорнемо, аби вберегти від перших заморозків

Здавна індіанці – ацтеки, кечуа й представники інших пле-

мен Південної Америки виро-щували дикі жоржини для спо-живання їхніх бульбокоренів в їжу. Називали вони цю рослину акоккотлі – водяна труба. Воче-видь, через порожнисті стебла. Квітки в цієї рослини були не-повні та повні червоного, біло-го, жовтого, помаранчевого й фіолетового кольорів.

Понад два століття тому до-вгасті соковиті бульбокорені цих рослин потрапили з дале-кої Мексики до Мадрида. Ман-дрівники, які їх привезли, були певні, що це дуже цінні їстівні рослини, і через бажання про-славитися подарували їх ко-ролю. Одначе бульбокорені не припали до смаку європейцям, а тому незабаром ними пере-стали цікавитися. Можливо, жоржини так би й пропали, якби їх не придбав Мадридський бо-танічний сад. Там квітку спо-чатку назвали далією, а потім перейменували на георгіну на честь професора Петербурзької академії Георга Готліба. У вжит-ку залишилися обидві назви, проте остання поширеніша.

від гігаНтів до каРликів

За 200 років завдяки інтен-сивному культивуванню та чис-ленним схрещуванням була ви-ведена рекордна кількість сортів – понад 15 тисяч. Вони поділя-ються на декілька груп або кла-сів: немахрові, анемоноподібні, комірцеві, півоніоподібні, де-коративні, кулясті, помпонні, кактусові, напівкактусові, хри-зантемоподібні, орхідеєподібні, німфейні та змішані. Нині жор-жини – одні з найпоширеніших і улюблених ґрунтових квітів, котрі за розмаїттям барв, форм, розмірів суцвіть, тривалості цві-тіння не мають собі рівних. Якби вони ще й пахли, то стали б су-перниками троянд!

Підбираючи сорти для свого квітника, необхідно враховува-ти, що серед них є високорос-лі (100-120 см), середньорослі (40-50 см) і «малятка» висотою 20-35 см. Для тих, хто лише по-чинає вирощувати цю культу-ру, я б порекомендувала садити сорти, які поширені у вашому регіоні, добре розмножуються вегетативно, стійкі до хвороб і шкідників, добре зберігають-ся взимку. До таких належать яскраво червоний Ад’ютант, темно-вишневий Генерал Віт-рук, темно-бордовий із білими кінчиками пелюсток Единбург, темно-фіолетовий із білим Тар-тан, червоний із білими кінчи-ками пелюсток Фрікулет, пале-во-рожевий Северина, білий із бузковими кінчиками пелюсток Евелін, світло-рожевий Суда-рушка, яскраво рожевий Гар-рі Хок, бузковий Барбара, білі Журавушка, Пагода, Перла, Ланкресс тощо.

пРавила Розкоші

Ці квіти люблять гарно освіт-лені ділянки з поживним ґрун-

том і нейтральною реакцією. На кислих ґрунтах ростуть дуже погано.

Кущі необхідно регулярно й рясно поливати. Особливо по-трібна волога в спеку, у цей час бажано поливати квіти мало не щодня, але з таким розрахун-ком, щоб ґрунт під жоржинами залишався лише злегка вологим. Землю бажано часто розпушува-ти, щоб корені могли дихати.

Із вересня полив припиня-ють, щоб бульби краще зберіга-лися.

Аби мати сильні кущі з роз-кішними квітами, їх треба під-живлювати комплексними міне-ральними добривами (нітроамо-фоскою, кемірою – 30 г, а це 1 ст. л. на 10 л води) або ж органікою (перебродженим настоєм ко-

ров’яку чи курячого посліду, роз-веденим у співвідношенні 1:10). За сезон це треба робити не менше трьох разів. На один кущ жоржин –1-1,5 л розчину. Остан-ній раз підживлюють на початку серпня. Пізніше не варто, інакше бульби гірше зберігатимуться.

Хоча б один раз за вегета-цію ви маєте підживити своїх улюблениць мікроелементами. Добрий результат дає періо-дична обробка стимуляторами росту: епіном або цирконом (за інструкцією).

Більшість високорослих сор-тів потребують підв’язування. Для цього використовують ма-теріали, які не врізаються в сте-бла: шпагат, волосінь та інші.

Наприкінці серпня кущі жор-жин підгортають на висоту 15-

17 см. Це роблять, щоб захисти-ти кореневу шийку від перших осінніх заморозків. Підгортання можна проводити і кілька ра-зів за вегетаційний період – це сприяє утворенню більших ко-реневих бульб і підвищує стій-кість пагонів до виламування.

У жоржин рекомендується залишати 2-3 сильні пагони, а всі інші якомога раніше вида-ляти. Наявність багатьох стебел не дає високоякісного цвітіння. Такі рослини утворюють слабкі кореневі бульби, які ще й погано зберігаються.

Щоб цвітіння наступало ра-ніше, а у великоквіткових сортів суцвіття були великими, треба проводити пасинкування: вида-ляти бічні пагони, як тільки вони з’являться в пазухах листя. Цю

операцію проводять регулярно, починаючи з моменту висадки у відкритий ґрунт і до тих пір, поки не з’являться бутони го-ловних стебел. Рекомендується видаляти також і нижнє листя до висоти 25-30 см – це робиться, щоб не потовщувалося стебло в нижній частині, оскільки коре-неві бульби з товстими стеблами гірше зберігаються.

закладаємо На зиму

Викопування та закладка на зимове зберігання – мабуть, найвідповідальніший момент в агротехніці. Саме на цьому етапі найбільше втрат: значна части-на закладеного на зберігання посадкового матеріалу гине че-рез дуже поширене захворю-вання – загнивання кореневої шийки.

Викопують жоржини за сухої сонячної погоди. Цю операцію варто проводити до настання постійних осінніх заморозків або відразу після перших замо-розків, коли у рослин пошко-диться більша частина листя (наприкінці жовтня – на почат-ку листопада). Інакше можуть почати рости бруньки віднов-лення, які будуть використову-вати запаси поживних речовин кореневих бульб. А це значно погіршить їх лежкість під час зберігання.

Спочатку зрізають ножем верхню частину, потім дуже обе-режно викопують бульби (най-краще це робити невеликими садовими вилами), обтрушують землю, пошкоджені та дуже ста-рі частини вирізають. Потім вко-рочують стебло ще, залишаючи невеликий виступ 2-4 см. Зрізи обробляють розчином вапна чи посипають попелом. Корене-бульби маркують етикетками, на яких вказують назву сорту.

Для профілактики варто продезінфікувати бульби про-тягом 20-30 хв. у 1% розчи-ні марганцівки або в розчині фундазолу (10 г на 10 л води). Далі бульби протягом доби підсушують на відкритому по-вітрі, а потім тримають біля двох тижнів у приміщенні з невисокою плюсовою темпера-турою й достатньо високою во-логістю повітря. За таких умов на шкірці бульб утворюється хороший пробковий шар, що перешкоджатиме швидкому підсиханню під час зберіган-ня. Оптимальний режим для зимового зберігання корене-бульб – 3-6 градусів за віднос-ної вологості повітря 60-70%. Розміщувати бульби можна на стелажах або в ящиках, пе-ресипавши їх піском, мохом, тирсою або попелом. Зберіга-ють жоржини в підвалах або інших темних прохолодних приміщеннях (але вони не по-винні промерзати). За зиму бульби кілька разів оглядають, видаляючи пошкоджені місця.

вЛАДиСЛАвА ПАтоКА,спеціаліст садово-паркового

господарства, кандидат біологічних наук

Анатол Генерал Вітрук Перла

Якби вони ще й пахли, то стали б суперниками троянд

Северина Евелін

Екзотика ТартанЧорний Принц

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

фо

то

вл

ад

ис

ла

ви

па

то

ки

№14 (087) 24 липня 2015 року12 [ дЖеРела ]

На Гуцульщині до сьогодні охочіше послуговуються ву-

личним іменням, а не кличуть за паспортом. Це йде з давніх часів, коли родини були велики-ми, а ледь не по півсела – одно-фамільці. І тоді розрізняли лю-дей за якоюсь родовою ознакою або рисами характеру.

У Микуличині, найдовшому українському селі, що непода-лік курортного Яремча, Петра Стефанюка знають як діда Пе-транька.

– Мого тата звали Петром. Баба дуже любила його, назива-ла «Петрусик», «Петранько». Так від тої любові й пішло ймення, – розповідає Петро Петрович.

Живе 76-річний дідо Пе-транько на присілку Брусний. Це своєрідний острів. З одного боку – ріка Прут, з інших – горб із реліктовою чорною вільхою, ставки й озерця. Від централь-ної микуличинецької траси туди можна дістатися дорогою в об’їзд, але то будуть додатко-ві три кілометри, тому зазви-чай ходять підвісною кладкою. Звісно, без звички боязко: мі-сток хитається, унизу стрім-ка вода й велике каміння. Та кладка в повному порядку, тож можна й трохи екстриму в життя додати.

Петро Стефанюк довгі роки працював у лісовій охороні. Згодом він і його вітчим з’єд-нали свої наділи на присілку Брусний. А потім разом із діть-ми збудували приватну садибу зеленого туризму, яку так і наз-вали – «Петранько». Починалася

вона зі старої хати, в якій наро-дився Петро Стефанюк.

– Тут мама жила, я тому й кладку зробив років сорок назад, щоб до неї частіше навідуватися, – розповідає Петро Петрович.

Згадує маму – і відразу голос теплішає.

– 1943-го фашисти в Станіс-лаві розстріляли тата. А 1944-го мене й маму мали везти до Ні-

меччини. Перед відправкою нас розлучили. Повели мене, п’яти-річного, до «дитячого» вагону. І раптом один німець схопив мене і приніс до мами. Виявля-ється, мама про мене домовила-ся з кимось за банку масла, і так я врятувався. Бог урятував.

Удруге Бог урятував тоді, коли в Австрії один із «покуп-ців» звернув увагу, що Петру-

сикова мама вміє ворожити на картах, тож узяв на роботу і її з дітьми, і тітку з чоловіком. Так до 1946 року й були в Австрії, не доїхавши до Німеччини.

Із тих часів у дідо Петранька особливе ставлення до україн-ських пісень, де йдеться про чу-жину. А життя його – як та клад-ка через гірську річку: і хитало, і кидало. Були й щасливі миті.

– Кажуть, щасливий той, хто має файну жінку, а десять раз щасливий той, хто має розумну. У мене була дуже розумна жін-ка, дуже. Мені дуже шкода… – і голос чоловіка дрижить від спо-минів.

Дружина Василина Іванівна працювала вчителем у школі-ін-тернаті. Увечері робила килими. Раз на місяць дідо Петранько возив ті килими продавати. За ті гроші дітей вивчили – і в сина, і в двох доньок вища освіта. Уже є дев’ять онуків і троє правнуків. Оце недавно весілля мали. Ве-

сільне деревце в кінці підвісної кладки за гуцульським звичаєм свідчить, що тут є молодята.

Петро Петрович по-філософ-ськи каже, що в житті все треба пережити: і радість, і біду. Біда загартовує, а радість надихає. А рецепт життя для всіх один: на-полегливо працюй, дбай про себе та близьких. Так він чинить і досі.

гАЛиНА Добош,Івано-Франківська обл.

і Собі, і людям

Дід із карпатського острова зелена садиБа на цьому «острові» – особлива аура. єднання, майже злиття людини з природою. із лісу до садиби може завітати олениця, з гори заплазувати гадюка­мі-дянка, у пруті хлюпається ледь не ручна форель. У старій батьківській хаті за-раз приймають туристів, які за невеликі кошти хочуть відчути місцевий колорит. найчастіше це студенти або родини з діть-ми. Від релігійних груп узагалі не беруть грошей.Через паркан, декорований різьбленими скульптурами звірів, звели сучасний котедж, із більярдом і супутниковою антеною. про давнину на цій території нагадують хіба що фіра й фаетон при вході. Відпочинок у комфортнішому будинку дорожчий. Ще там далі буде гражда – типова гуцульська хата з ліжниками й іншими атрибутами побуту горян. є ставки з фореллю, є вулики, є кролі – але не в звичних клітках, а в ямах, на природі. родина діда має постійну клі-єнтуру. люди самі приїздять – і друзям радять. а вже доведено, що найкраща реклама від тих, хто сам був, бачив, спробував.

Жительку Луцька Жанну Ми-ляшкевич знають як власницю чи не найдовшого волосся в Україні. Адже її чудові коси сягають по-над 170 см – більше, аніж її зріст.

– Були курйозні випадки, коли вважали, що моя коса – на-кладна, – усміхається красуня. – Свого часу на зйомках кінофіль-му саме так і подумали і стали вимагати, аби я здала накладну косу. Тож довелося розплести й показати, що волосся – моє, рід-не. Ще часто запитують, чи маю якісь секрети такого довгого во-лосся. Ні, секретів немає – мию волосся шампунем, а час від часу балую настоями кропиви, лопуха, часнику та інших рос-лин. Я переконана, що українка повинна бути саме такою – із довгим, розкішним волоссям.

Разом із тим пані Жанну знають в області й поза її ме-жами і як метку вишивальницю та навіть весільну господиню. Кажуть, що приготовлені нею страви виходять неймовірно смачними, як ні в кого іншого. А ще в усі куточки світу везуть її керамічні роботи. Кожна з них – ексклюзив, виконаний у наці-ональному стилі.

– Коли була ще маленькою, любила вовтузитися з глиною, – розповідає майстриня. – І, як пригадує мама, часто говорила, що виросту й буду скульптором.

Тож закінчила Миргородське художнє училище, працювала на Сумському фарфоровому за-воді. Нині ліплю різноманітні вироби декоративного напря-му – горщики, тарілки, півники, обереги, дзвіночки, котики. По-тім випалюю й розписую, глазу-рую та випалюю ще.

Глину жінка замішує так, наче тісто на хліб, – вона повин-на бути пласкою, м’якою і добре піддаватися рукам. Розписує

так, щоб у кожному з виробів –фруктівниці, глечику чи мале-сенькому дзвіночку – відчувала-ся частинка України. Багато ро-біт уквітчані маками, волошка-ми, ромашками, мальвами. На цукорниці «примостилося» сі-мейство лелек, а макітра оздо-блена трипільським орнамен-том, на вазі – дзвони наших свя-тинь, кущ калини.

– Щиро бажаю, аби кожен виріб показував, яким багатим є наш український народ, яки-ми різнобарвними є його дав-ні традиції, які передаються з покоління в покоління, – каже пані Жанна. – До речі, усі ви-роби є також і оберегами, адже кожен виток, кожна крапоч-ка і деталь візерунка є певним символом. Тож нерідко замов-ники звертаються з прохан-ням виготовити виріб саме з тими чи іншими символами. Часто замовляють подарунок за кордон. І, звісно, замовля-ють собі додому. Мені приєм-но, що люди все більше відда-ють перевагу глиняному посу-ду, який не лише красивий, але й несе позитивну енергети-ку. І, мабуть, усі помітили, що їжа в такому посуді є особливо смачною та корисною.

оЛеНА гАвриЛюК,Волинська обл.

Своїми руками

У кожному виробі – Україна Кераміку довгокосої красуні везуть у всі куточки світу

фо

то

га

ли

ни

до

бо

ш

фо

то

га

ли

ни

до

бо

ш

фо

то

га

ли

ни

до

бо

ш

фо

то

ол

ен

и г

ав

ри

лю

к

фо

то

ол

ен

и г

ав

ри

лю

к

Пані Жанна каже, що все більше людей цікавиться керамічним посудом

Петро Петрович Стефанюк

З одного боку – ріка Прут, з інших – горб із реліктовою чорною вільхою, ставки й озерця

Старий і новий будинки чекають на гостей

13№14 (087) 24 липня 2015 року[ РефоРмИ ]

Започатковуючи нову для на-шої країни справу, зазвичай

дивимося, чи нема прикладів у зарубіжній практиці. І це пра-вильно. Інша річ, чи завжди ми використовуємо чужий досвід як належить?

колективізація по-Німецьки

Згадаємо початок аграрної реформи. 1992 року ухвалено Закон України «Про колективне сільськогосподарське підпри-ємство». Метою створення КСП було спільне виробництво сіль-ськогосподарської продукції на засадах підприємництва та самоврядування. Цим новоство-рені КСП мали відрізнятися від старих колгоспів, в яких селяни-на було відчужено від результа-тів його праці.

Така ідея не зі стелі впала: саме таким шляхом пішли краї-ни соціалістичного табору. У Ні-меччині, на землях колишньої НДР, майже 70% орних земель перебувало в користуванні сіль-ськогосподарських підприємств і формально вважалося власні-стю селян. Перехід їх у справді приватну власність відбувся по-рівняно легко, але із зауважен-нями: розмір ділянки в приват-ній власності обмежується двад-цятьма гектарами. Тому біль-шість німецьких селян воліли не виділяти ці клаптики в натурі, а залишатися в кооперативах.

Той, хто все ж хотів виокреми-ти ділянку для ведення власного господарства, мусив її викупити в держави з виплатою на десять років і розплачуватися дохода-ми, отриманими від сільсько-господарського виробництва. Це й було гарантією, що земля отримала ефективного власни-ка. Тому поняття «не витребува-ні паї» та «відумерла спадщина» там не існують взагалі. Завдяки цьому на східних землях Ні-меччини було створено 246 000 селянських господарств і 2300 об’єднань фізичних осіб.

РиНок, але Не базаР

В Угорщині з 1995 року діє продаж орної землі, але ось яким чином. Спочатку продавець має запропонувати її сусідам, аби

уникнути черезсмужжя, якщо ті відмовляться, – фермерам цього району, далі – муніципалітету, згодом – державі. І лише в разі, коли покупців таким чином не виявиться, земля надходить у вільний продаж. Продавати сільськогосподарські землі іно-земним громадянам або підпри-ємствам за їхньої участі взагалі заборонено. У Румунії таку за-борону навіть записано до кон-ституції.

У Болгарії, Угорщині, Че-хії та Словаччині орну землю можна використовувати лише за призначенням. В Угорщи-ні та Румунії діє мораторій на перепродаж ділянки протягом кількох років. У Словаччині доз-волено організовувати приват-ні господарства з максимумом землі 150 га.

Дещо з почутого має спільне з Україною, але не з теперішньою, а сто років тому, за Столипіна. Тоді селяни (і виключно селяни!) завдяки столипінській аграрній реформі набули право викупати землі, що перебували у власності громади, на виплат. Мало того: зараз держава не надто пере-ймається, де селянин візьме гро-ші на придбання землі, а до 1918

року діяв Селянський банк, який надавав хліборобові кредит на купівлю не лише землі, а й коня, реманенту, насіння.

деРжава може бути покупцем

Що робити в Україні селя-нину, який через вік чи стан здоров’я вже не має змоги об-робляти свій наділ? Єдиний ви-хід, який можуть запропонувати – здавати в оренду. А що, коли орендаря немає чи він недобро-совісний? Тоді наділ лишиться без обробітку, селянин – без за-собів існування.

У Польщі це питання вирі-шується цивілізовано: непра-цездатний фермер продає свою ділянку Державному холдинго-вому агентству. При цьому жит-ловий будинок фермера залиша-ється власністю господаря.

У Франції діє особливий дер-жавний орган, який має пере-важне право на купівлю землі з метою поліпшення структури землекористування.

У Словаччині створено Зе-мельний фонд, на балансі його перебувають ще не приватизо-вані землі, які фонд здає в орен-ду, орендна плата йде в держав-

ну скарбницю. Покупцем землі виступає дер-

жавна інституція також у Німеч-чині, зокрема, задля оптимізації землекористування, уникнення черезсмужжя. Таку структуру нібито пропонували створити й у нас (Державний земельний банк), але він – із незрозумілими функціями й дуже добре зрозу-мілою корупційною складовою – виявився аж ніяк не тією інсти-туцією, що була потрібна.

Чому Не вийшло з ксп?

Як бачимо, у наших сусідів перевага в державній політиці надавалася колективним фор-мам господарювання. То чому в нас справа не пішла?

КСП не стали ефективними виробниками сільськогоспо-дарської продукції, в них не відбувався справедливий роз-поділ доходів. А часто й доходів як таких чомусь не виявлялося. Але винна в цьому, мабуть, не ідея, а виконавці – керівництво нових КСП, ті самі голови коли-шніх колгоспів, які змінили фор-мальний статус, але не змінили ставлення до сільськогосподар-ських підприємств як до власної вотчини. Управи на них не було ніякої – адже КСП стали при-ватними господарствами, а їхні справи держави не стосуються.

Наші державні інституції завжди вирізнялися дивовиж-ною здатністю перекладати свої функції на плечі громадян. Так і тут – селяни мусили самі дба-ти про те, щоб створене ними господарство набуло належної правової форми і їхні права було дотримано. Звідки в хліборобів візьметься правова освіта і на-лежний рівень самоорганізації, нікого не цікавило. То чи варто дивуватися, що багато селян-ських земельних сертифікатів так і залишилися в сейфах ста-рих-нових керівників?

Не довівши до пуття справу утворення КСП, вирішили виді-ляти паї в натурі – мовляв, усе якось саме собою владнається. Унаслідок права власності на землю вийшли з рук держави, а до рук селянина так і не потра-пили, фермерство ледь животіє, земля концентрується в міцних

обіймах потужних агрохолдин-гів навіть без будь-якого ринку…

італія виплуталася

Утім, виявляється, є досвід виходу і з такої ситуації: Іта-лія. Там через неконтрольовану торгівлю землею в руках неба-гатьох накопичилися величезні земельні масиви, а інші залиши-лися без наділів для обробітку. Тому на державному рівні було ухвалено рішення вилучити в землевласників лишки землі (понад 300 га), поділити великі господарства на малі й передати землю селянам.

Точніше – не передати, а про-дати. Але недорого і з випла-тою протягом 30 років під 3,5% річних. Адже землю за плату не братиме той, кому вона не по-трібна. При цьому новий влас-ник мав ще пройти шестирічний випробувальний термін, про-тягом якого вважався поки що користувачем. Попередні влас-ники конфіскованої землі отри-мали компенсацію державними цінними паперами на 25 років під 5% річних. Пільги, додаткове фінансування та технічну під-тримку отримували ті аграрії, які бажали створити кооператив.

Чудовий досвід, але чи скори-стаємося ним ми? Здається, не більше, ніж будь-яким іншим.

а ми зНайшли «взіРець»

Ми можемо скільки завгод-но кричати про європейський вибір, але зараз на наших те-ренах успішно впроваджується досвід… Зімбабве. Ця країна очолює сумний рейтинг найбід-ніших країн світу, постійно по-терпає від стрімкої інфляції та голоду.

На початку 1980-х років Пів-денна Родезія, як тоді назива-лася Зімбабве, була провідним виробником і експортером про-довольства в Південній Африці. Зі зміною політичного устрою великі господарства білих план-таторів із популістських мір-кувань поділили землю серед місцевого населення на крихітні клаптики, які неможливо було обробляти технікою. Унаслідок селяни масово стали кидати на-діли напризволяще й подалися в міста в пошуках заробітку. Ве-ликі господарства залишилися лише в беззмінного впродовж 30 років президента країни та його найближчих поплічників. Невже це той ідеал, якого ми прагнемо?

воЛоДимир КоЛюбАКІН

а як у Них?

Коли досвід не на користьЗамість європейських схем аграрної реформи в нас, схоже, обрали східно-африканську

Першим і головним нововве-денням має стати бюджетна ав-тономія медустанов: лікарні та поліклініки, які нині фінансу-ються державою, хочуть пере-вести на утримання громад. Усі медичні послуги – від огляду й ліжко-місця до операції – офі-ційно будуть платними. 2016 рік для реформи стане перехід-ним.

Передбачається, що місцева влада замовлятиме в медзакла-дів послуги з лікування місцевих жителів, а ціну на них розраху-ють експерти. Умовно, кожен українець отримає сертифікат на певну суму. За необхідності, він із цим сертифікатом піде в будь-яку лікарню й на цю суму отримає медпослугу. Ціна всюди однакова – і в приватній, і кому-нальній. Якщо в приватній є якісь

переваги: наприклад, комфорт-ніші палати, краще харчування, то за них треба буде сплачувати додатково. Якщо пацієнту вони не потрібні, він просто викори-стає кошти на своєму сертифіка-ті. Безкоштовним залишається тільки виклик швидкої.

Медики замість фіксованої ставки отримуватимуть оплату безпосередньо за надані по-слуги. Щоб заробити, зможуть укладати контракти про роботу відразу з кількома установами.

Як все це працюватиме в ре-альності, вже перевірено в Му-качевому на Закарпатті. Там провели експеримент і перевели районну лікарню на самоокуп-ність. Третину лікарів звільнили,

а всі послуги зробили платними, окрім екстрених випадків. Зна-єте який результат? Люди пере-стали ходити до лікарні. Бо здати аналіз крові – це 50 гривень, а ще його треба лікарю показати і за це теж заплатити.

«Ніж» оптимізації

Другу частину реформи за-вуальовано називають «опти-мізацією». Планується, що кіль-кість ліжок у стаціонарі значно скоротиться, на місцях працю-ватимуть лише амбулаторії сі-мейного типу (лікарі широкого профілю), а на консультацію до вузького спеціаліста треба буде їхати до спеціалізованого

центру. Ідея ніби й правильна, але не для України, де майже чверть селян не мають регуляр-ного транспортного сполучення з іншими населеними пункта-ми. Автобусні маршрути зникли через нерентабельність і погані дороги. Тобто може вийти так, що місцеві (навіть районні) лі-карні закриються, а от дістатися до тих обіцяних сучасних закла-дів селяни просто не зможуть.

Але кого це хвилює? Курс уже взято. Президент України Петро Порошенко доручив при рефор-мі охорони здоров’я виходити з принципу, що медицина повин-на бути платною.

– Бракує чесного визнання, що безкоштовна медицина – це

один із найбільших міфів сучас-ності, яким українські політики з року в рік обманюють людей. Національна система охорони здоров’я перетворилася на на-ціональну катастрофу. Правда полягає в тому, що за медичні послуги хтось повинен платити, і держава сама із цим не впора-ється. Одним бюджетом всіх не вилікуємо. Треба вводити ефек-тивну систему реформованої медицини, – наголосив своїм «дітям» всенародно обраний «батько» нації.

Тож і в нас, як і у вас, виникає запитання: чи всі переживуть такі зміни?

ІННА ПогорєЛовА

Не допоможе й клятва Гіппократазакінч. початок на стор. 1 болюЧі міСця

kid

s.b

rit

an

nic

a.c

om

Дрібні сільгоспвиробники в Зімбабве

№14 (087) 24 липня 2015 року14 [ РозвИТок ТеРИТоРІй ]подороЖ країНою

Вири у вирі подійМешканці села Вири, що в Білопільському районі Сумської області, жалкують про втрачену економічну могутність, та, незважаючи ні на що, вірять у зміни на краще

Нас не треба було довго при-прошувати. Покликали в

гості – тож ми придбали кви-ток на автобус і поїхали. При-від більш ніж суттєвий: у наш непростий час, коли будь-яка діяльність скрізь згортається в очікуванні кращих часів, у Ви-рах анонсоване відкриття зе-леної садиби. А це, як відомо, вірний крок до розвитку сіль-ської території. Господар сади-би – Анатолій Басанець, з яким наші читачі вже знайомі як із людиною, яка тримає чимале стадо кіз і виготовляє з їхнього молока смачнючі сири.

Та саме напередодні події, пі-зно ввечері, коли ми вже під’їж-джали до села, небо раптом про-рвало, спалахнули блискавки та вибухнула стрімка літня гроза. Стихія порушила всі плани. Уранці виявилося, що дощ за-топив те місце, де мали відбува-тися врочистості, і Анатолію Ві-кторовичу довелося терміново скасовувати захід і вже зранку перепрошувати телефоном усіх запрошених.

комуНальНі кози

Сам Басанець горить ідея-ми, і не тільки щодо розвитку в селі зеленого туризму, а й від-родження тваринництва, куль-тури, сільської інфраструкту-ри. Приміром, сам він уже має козину ферму. І тепер, пере-свідчившись у прибутковості цієї справи, пропонує громаді створення комунальної фер-ми. Вона б, за підрахунками Басанця, дала односельцям до 15 робочих місць, а сільській скарбниці – додаткове напов-нення. Філософія цього заду-му, у викладі Анатолія Вікто-ровича, така: треба привчити сучасне покоління працювати на себе, громаду, а не як най-манці. Піде діло – можна буде налагодити й переробку мо-лочної продукції.

Щодо зеленої садиби, то Ба-санець уже провів розвідку боєм. Тиждень тому в нього го-стював «Клуб мандрівників» із Сум. Господар познайомив їх із козиним і курячим хазяйством, організував розваги на свіжому повітрі, продемонстрував ко-зацькі забави та зварив куліш. Підліткам влаштував прогу-лянки мальовничою природою (щоправда, водночас, як заува-жив пан Анатолій, вони при-мудрилися не випускати з рук гаджети!).

– Я дуже хочу, щоб наші діти виростали здоровими та силь-ними, а їхні батьки ніколи не хворіли, – каже Анатолій Вікто-рович. – Сучасне життя вимагає від нас шалених швидкостей, а це перевантаження для люд-ського організму. У нас же в селі можна зупинитися й забу-ти про проблеми та негаразди. Принаймні хоча б посмакувати справжнім коров’ячим чи кози-ним молоком, яке виводить із організму шкідливі речовини й навіть радіонукліди. А чого

лише варті наші повітря й вода! Вони оздоровлюють людський організм, дві години подихав – і отримав сил і наснаги на кілька років уперед.

У планах господаря запрова-дити для гостей майстер-класи з клепання коси, косіння трави, рубання дров, риболовлі, роз-палювання багаття, доїння кіз – усе це буденно для селян, але екзотика для мешканців міст. Для «лінивих» тут запропону-ють відпочинок на сіновалі, а тому, хто захоче оволодіти мис-тецтвом бойового гопака чи на-вчитися жонглювання гирями, господар сам дасть урок. Як це він робитиме, пан Анатолій тут же демонструє, відтворюючи рухи стусанів і копняків бойово-го гопака та підкидуючи, як м’я-чі, 16-кілограмові гирі. Мабуть, дійсно, місцеве повітря додає сил, якщо в чоловіка, який має вже дорослих дітей, енергії, як у юнака.

Хазяїн ділиться задумами й весь час перепитує, чи насправ-ді зацікавить це городян? А по-тім ми сідаємо в його «Москвич» і вирушаємо в центр Вирів. Бо треба повідомити про скасуван-ня заходу місцевий самодіяль-ний колектив «Виривчаночки», який уже причепурився до свята в місцевому Палаці культури.

палац НеуРоЧистиХ подій

Осередок культури вражає... ступенем руйнації. Усією фрон-тальною стіною пройшлася трі-щина. Місцевий краєзнавець Михайло Плут розповідає, що цей будинок звелили на фунда-менті старої церкви, тому, мов-ляв, він не витримав великої нової споруди. Але й у середині будівлі не краще. Від розбитих шибок і відсутності опалення протягом кількох років поспіль на стінах, колонах і стелі облу-щилася штукатурка. Тримають-ся хіба що ліпнина й люстра. Та, незважаючи на такі нетворчі умови, у Палаці діє голосиста «Виривчаночка» під керівниц-твом Надії Креслової.

– Коли холодно, збираємося в школі або бібліотеці. Або куди пускають, – каже вона. – Репе-тиції намагаємося проводити якомога частіше. Репертуар ба-гатий. Якщо треба, то й цілий концерт дамо. Нині, напри-клад, готуємося до дня села, яке відбудеться 22 серпня. Узага-лі-то зібрати всіх на репетицію складно, бо в кожного свій ре-жим роботи – у нас же співають і учителі, і медики, і соціальні працівники, і навіть сільський голова Світлана Шкурат.

Поки не пропав творчий за-пал, який жінки плекали до свята, вони влаштовують для кореспондента «Рідного села» міні-концерт (до речі, відео з ві-дрядження ви можете перегля-нути на нашому сайті ridneselo.com у розділі «Відео»). І полину-ли над річкою та хатами звуки рідних цій місцевості голосів. Басанець охоче додав до жіно-

Річка Вир обміліла і заростає ряскою

Вигляд села Вири на початку ХХ століття Місцевий краєзнавець Михайло Плут

Сільський голова Світлана Шкурат Самодіяльний колектив «Виривчанка» готовий до виступу

Анатолій Басанець зі своїм козиним хазяйством Майбутнє села Вири

15№14 (087) 24 липня 2015 року[ РозвИТок ТеРИТоРІй ]

Оселю зігріє малина

альтерНативачого різноголосся чоловічого басу. Односельці, які проходи-ли повз, на мить зупинялися, упізнавали знайомі акорди й рухалися далі. Ці пісні тут чули не раз.

– Ви думаєте, ми не хочемо мати гарний Палац культури? Відремонтовану дорогу чи пов-не освітлення села? – ділиться наболілим Світлана Шкурат. – Хочемо, але не можемо. Дороги не в компетенції сільської ради, Палац культури без експертно-го висновку фахівців чіпати не можна, а він чималих грошей вартує, не кажучи вже про кіль-камільйонну реконструкцію бу-дівлі. А коли йдеться про витра-ти, ми першочергово обираємо дитячий садок і школу.

Дорога у Вирах деінде й справді не піддається законам фізики. Яма на ямі. Хто ж сюди поїде? Навіть перевізники від-мовилися пускати в село ав-тобуси. Людей поки що рятує залізниця. Але очільниця села запевнила, що провела успішні перемовини, і дуже скоро авто-бусне сполучення відновиться.

така от яєЧНя!

Кого у Вирах вистачає, так це творчих натур. Співають, виши-вають, варять із мила кольорі «іграшки». А ще є професійний

художник – Євген Павлов. Він нещодавно переїхав із дружи-ною з обласного центру.

Його авторські картини та копії світових шедеврів – від Ле-онардо да Вінчі й Мікеланджело до російських передвижників – визнані на міжнародному рівні. Часто закордонні гості просять продати ту чи іншу роботу. Пав-лов погоджується хіба що на створення копій, а оригінали тримає для українських поці-новувачів свого таланту. Перша серед них і «за сумісництвом» муза митця – дружина Лариса.

– Одна з перших картин Єв-гена – натюрморт «Яєчня», – згадує процес створення роботи Лариса Павлівна. – Зачинився він тоді в своїй майстерні й не виходив днів чотири. Коли закінчив і показав полотно, я спершу звернула увагу на те, що яєчня синя, а чай аж чорний. За-питую: «Чому так?» – а він відпо-відає, що за ці дні «натурщики» «постаріли». А він що бачить, те й відтворює. Кинулася до плити й приготувала нову яєчню та за-варила чай зі звіробоєм, аби не чорнів. І так всі дні відбувалися заміни страв. Але білий хліб не міняли. Так він і вийшов на кар-тині черствим.

Зараз Євген Павлов майже не підходить до мольберта. Нещо-давно йому провели операцію на очах. Тож поки що виношує ідеї нових робіт.

Час збиРати каміННя

Різні випробування випада-ли на долю виривчан – після-революційні, воєнні, повоєнні. Та щоразу життя відтворюва-лося, поселення розвивалося. Найважчими, за словами до-слідника історії Сумщини, кра-єзнавця Михайла Плута, вида-лися останні двадцять п’ять років. Від досягнень дідів і батьків – трудівників відомого раніше колгоспу-мільйонера «Зоря Комунізму» – залишили-ся лише спогади. Нащадки не зберегли тепличний комплекс, консервний завод, свинокомп-лекс, автомобільний парк на півсотні машин. Знову ж таки, дав тріщину й почав розвалю-ватися другий за розмірами на Сумщині сільський Палац культури, де щороку під звуки оркестру вручали десятки ви-соких державних нагород і ор-денів, сотні грамот і подяк за плідну працю. А які концерти тут були!

Усе тече та змінюється, як води місцевої річки Вир. Хоча й вона обміліла через ставки-ко-панки, які поробили недалеко-глядні селяни біля неї. Тепер во-дойма зелена від ряски, бо має глибину втричі меншу, ніж у 1960-ті, коли через Вир зводили капітальний міст.

– Та ні, не все так погано! – з усмішкою говорить оптиміст Анатолій Басанець. – І відроди-мо, і відремонтуємо, і розвива-тимемо наші Вири.

І знаєте, чомусь йому віриться. …Ранок був сонячним і те-

плим. Я повертався до Києва. О шостій годині знову говорили з Анатолієм про розвиток села. Власне, презентація зеленого туризму все ж відбулася. При-наймні для мене. Моя думка про побачене?

У Вирах для старту й розвит-ку зеленого туризму є всі скла-дові – природа й рушійна сила в особі Анатолія Басанця. Усе буде чудово, якщо голові сільської ради вдасться відремонтувати дорогу до села й провести освіт-лення вулиць. Усе буде ще кра-ще, якщо до нагальних справ залучатиметься вся громада. Ну, змогли ж гуртом зібрати гроші на нову церкву?!

Вири ще раз підтвердили, що всі українці поділяються на дві категорії: одні намагаються діяти, інші знаходять низку ви-правдань, аби нічого не роби-ти. А поки активні намагаються розворушити пасивних, втра-чається найцінніше –час. І що дорослі не встигнуть сьогодні, доведеться робити їхнім дітям і куди більшою ціною.

оЛеКСАНДр КуцАК,Київ – Вири – Київ

Фото автора

Анатолій Басанець демонструє прийоми бойового гопака

Художник Євген Павлов і його дружина-муза Лариса Той самий натюрморт «Яєчня»

Палац культури «благає» про ремонт

Будівництво церкви довело, що гуртом усе можливо Насадження кооперативу

Ще кілька років тому меш-канці села Лосятин Креме-нецького району на Тернопіль-щині в пошуках роботи змуше-ні були виїздити за кордон. Нині вони можуть заробити й на своїй землі.

Лосятинці об’єдналися в ягід-ний кооператив і таким чином отримали гарантовані робочі місця та збут продукції. Ще й наймають на сезонну роботу жителів із сусідніх сіл.

– Наші люди вирощують ма-лину й садову суницю на своїх присадибних ділянках, – розпо-відає голова кооперативу «Ягід-ний край» Віктор Придатко. –Одні засадили ягодами двад-цять сотих, інші відвели під них півгектара або навіть гектар. Загалом у кооператив уступили 125 лосятинців.

Ягоди реалізують як напов-нювачі для йогуртів компанії «Данон». У сезон на полях коо-перативу працює до двох сотень людей. Його створили в рамках проекту «Розвиток полунич-них кооперативів в Україні». Ініціаторка новації, очільниця Лосятинської сільради Надія Залевська, у майбутньому мріє створити в селі ще й переробне підприємство. Вона розповідає, що завдяки участі у мікропро-ектах Лосятину вдалося подола-ти межу бідності.

– Коли я дев’ять років тому стала головою сільради, тут були нульові прибутки, – каже пані Надія. – Ми не стали чекати ми-лості від держави, а почали са-мотужки вирішувати проблеми. Зокрема, в Лосятині нині реалі-зували 8 мікропроектів від ЄС і ООН. Завдяки залученим кош-там у нас зробили якісну доро-гу, євроремонт дитсадка, вста-новили твердопаливні котли в дитсадку та клубі. Окрім того, заснували молочний і ягідний кооперативи, що нині дають 25 відсотків у сільський бюджет.

А нещодавно в Лосятині ре-алізувано черговий проект від ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» – ко-оператив «Ягідний край» вста-новив лінію, яка може вигото-вити в день до 150 кг паливних брикетів.

– Їх виготовляють із місцевої сировини – стебел малини, со-ломи, гілля дерев і тирси, – каже пані Залевська. – Вартість тонни брикетів – 1000 грн, а на ринку – удвічі більша. Сподіваюся, що з цим альтернативним видом палива нашій громаді буде лег-ше пережити зиму. Брикетами плануємо опалювати дитсадок і клуб.

Любов ПоЛЯНСЬКА, Тернопільська обл.

фо

то

на

да

не

ав

то

ро

м

Виходить 2 рази на місяць (2-га та 4-та середи)

Засновник: ТОВ «Газета «Рідне село» Гол. редактор: Олена Сухорукова

Свідоцтво: Серія КВ №20895-10695ПР, видане Державною реєстраційною службою України.

З питань розміщення реклами, оголошень, перед-плати звертатися за тел.: 044-278-80-80, 068-303-12-49, Руслан Олександрович, e-mail: pr@ridneselo.comЗа зміст рекламних матеріалів та приватних ого-лошень на сторінках газети відповідальність несе рекламодавець.

Адреса для листування: 01001, Київ, а/с 166, газета «Рідне село Україна». Тел. 067-549-59-40.

e-mail редакції: info@ridneselo.com

www.ridneselo.com,

www.facebook.com/uaridneselo

Передплатний індекс 89782

Надруковано у друкарні ТОВ «Мега–Поліграф», 04073, м. Київ, вул. Марко Вовчка, 12/14

Наклад №14 (087) — 23 500 примірниківЗамовлення № 240715

Всеукраїнська газета «рідне село україна»

№14 (087) 24 липня 2015 року 16 [ гоСподаРю на замІТкУ ]приватНі оголошеННя

Мешкаю я на вулиці, яка раніше називалася Леніна, а з недавно ухваленим законом про де-комунізацію стала Центральною. Може, воно й правильно, бо Ленін ніколи в житті в наших краях не бував. Однак я, нікуди не переїжджаю-чи, постав перед необхідністю змінити в паспорті адресу реєстрації. Ну добре, думаю, треба так треба. Ека Згуладзе каже, що це кош-туватиме всього 20 хвилин і 85 копійок, чого б не сходити? Аякже!

Спочатку навіть не могли по-людськи поясни-ти, в яку службу для цього звертатися, ледве знай-шов, вистояв довжелезну чергу – лише аби почути, що для цього потрібні бланки, яких… немає. Зате є в певному магазині, тільки там треба їх купувати! Уже цікаво, чи не так? Гаразд, купив.

– Пишіть, – кажуть. – А взірець є? – Ще чого захотів! А заява де? – Яка заява? Дорогенькі, а де взагалі перелік, які

документи треба подавати? – Ми ж сказали, у магазині питайте, там знають

усе, що треба…Виходить, державна установа – то так, нікчемна

прибудова, а головна – магазин? Там усе знають і вирішать, аби гроші. Пішов знову до магазину, там черга з інших відвідувачів тієї самої установи, до-стоявся – уже немає, закінчилися! Пішов шукати інший магазин, там знову черга. Прийшов знову до контори, заповнюю – помилився, зіпсував бланк, бо ж втомився отак зранку бігати. Іти знову купувати? Ні, кажу, більше нема дурних, краще піду до началь-ника! І що ви думаєте – знайшовся таки в них бланк!

– А де ваш військовий квиток? – А що, треба? – А ви хіба не знали?... Поїхав додому, привіз, здав… – Коли приходити за паспортом? – А завтра після обіду. Оце вам 20 хвилин! А 85 копійок, враховуючи

по три гривні за бланк і 10 гривень за послуги банку, загалом вилилися мені в 46 гривень. При-кро! Хлопці на Майдані стояли й гинули за де-комунізацію України, але не для того, аби на ній гріли руки сумнівні ділки за безпосереднього по-турання державних служб.

михАйЛо ЛомАхА,Закарпатська обл.

із редакційНої пошти

Декомунізація по-закарпатськи

Переможці – усі!Акція редакції газети «Рідне село Україна» триває. Щоб стати учасником, треба виконати її умови

Наші коНкурСи

ПЕРША НОМІНАЦІЯ – «АКТИВНИЙ». Ви маєте організувати передплату нашої га-зети до кінця року для 5 своїх знайомих чи рідних. Гарантована винагорода – 30 гривень. Окрім того, ваш лист братиме участь у розіграші серед учасників першої номінації на грошовий приз у 500 гривень.

ДРУГА НОМІНАЦІЯ – «СПРИТНИЙ». Мова йде про передплату для 10 чоловік. Гарантована винагорода – 70 гривень. Супервинагорода, яка визначатиметься під час розіграшу серед учасників другої номінації, – 1000 гри-вень.

ТРЕТЯ НОМІНАЦІЯ – «НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ». Ви маєте оформити передплату для 15 чоловік. Гарантована винагорода – 100 гривень. Супервинагорода – 2000 гривень.

Нагадуємо, що вартість передплати на 1 місяць становить 5 гривень (плюс послуги пошти).

Свою квитанцію надсилати не треба. Тільки ксерокопії квитанцій тих, хто з вашої лег-кої руки став нашим передплатником.

Листи, будь ласка, надсилайте тільки як звичайні. Чекаємо їх до 4 вересня 2015 року за адресою: газета «Рідне село Україна», а/с 166,

м. Київ, 01001. Обов’язково вказуйте свій телефон. Гроші, до 100 грн, за вашим бажанням, можуть бути

надіслані на рахунок вашого мобільного.

ПРОДАМ• Автокран КС-2561 вантажопід-йомністю 6,3 т на шасі ЗІЛ, тех-нічно справний, із документами. Ціна 110 тис. грн. 067-433-39-21, Василь Михайлович. • Кролів, байбаків. Про розве-дення кролів, шиншил, перепелів, бджіл – на DVD. 066-967-92-45.• Поросят елітних м'ясних порід: ландрас, мангал, мангалиця пухова. 098-901-55-15, Валерій (Вінниця).• Міндобрива: аміачна селітра, карбамід, амофос, нітроамофос, КАС тощо. Доставка. 066-967-92-45, 067-186-81-63.• Біостимулятор що подвоює врожай овочів-картоплі, дає стій-кість до посухи, хвороб. Методи з описом свого досвіду: як при мінімальному догляді отримати тонну овочів з сотки. Поштою. 067-148-57-14, Курінний Максим Петрович, вул. Суворова, буд. 49, смт Високопілля, Херсонська обл., 74000. • Насіння ялівцю (має лікувальні властивості) 097-775-36-13, Василь.• Cаджанці морозостійких пло-доносних ківі, граната, інжиру, фундука. 099-798-30-65, Михайло• Картоплю понад 200 кращих сортів світової селекції високих репродукцій. Новинки 2014-2015 років. Підписаний конверт – без-коштовний каталог. Надсилаємо посилки по 6-15 кг. 066-813-43-43, 098-597-17-19, Дзюба Анато-лій Миколайович, с. Ковтунове, Шосткинський р-н, Сумська обл., 41122. and1964@ukr.net• Будинок (125 км до Києва) цегляний у с. Бесідка Ставищен-

ського р-ну Київської областів. Потребує косметичного ремонту. Площа: загальна – 67,7 кв. м, жит-лова (три кімнати) – 37,4 кв. м, підсобних приміщень –16,6 кв. м, веранда – 13,7 кв. м. 067 220 95 10, Руслан. • Ділянку під забудову, 1 га, на ділянці – старий будинок під знесення. Світло, газ підведені. Київська обл. 097-663-64-98, 093-216-47-46, Денис (с. Бесідка, Ста-вищенський р-н, Київська обл.). • Комбайни: СК4, MASSEY FERGUSON-40, 1995 р. в.; Дон 1500Б, 2003 р. в. з набором жаток; cівалку BEST, шестирядну, універ-сальну; зерносушарку на дровах; БДT-7, КПС-4, КПС-2, ОП-2000, КПС-10 універсальний; трактор ДТ-75; самоскид ГАЗ-53. 050-627-93-28, Віктор (Ромни).• Будинок 1982 року будів-ництва. Площа – 70 кв. м, три житлові кімнати, госпбудівлі, погріб, водопровід, газ, крини-ця. Зроблено ремонт. Земельна ділянка – 30 соток. Є сад. Поряд ліс, ставок, магазин, зупинка громадського транспорту. Ціна 6 тис. дол., торг можливий. 098-016-11-50, 067-458-19-51, Олена (с. Росоша, Липовецький р-н, Ві-нницька обл.). • Млин борошномельний, 7-15 т/доба; млин-зернодробилку 250-1000 кг/год.. 097-144-87-22, Ми-хайло Васильович.• Зерновий комбайн СLAAS СОSMOS, 2,2 жатка. 096-861-37-63, Олег.• Будинок кам’яний у с. Благо-датівка Великоолександрівського р-ну Херсонської області. Прива-тизований. Господарські споруди, великий город. Поруч річка. 098-000-98-49, 066-087-01-58.

Для передплатників – безко-штовно. Телефон для зв’язку: 068-303-12-49

оголошеННя

Регіональна комісія Закарпатського відділення Українсько-го державного фонду підтримки фермерських господарств (Укрдержфонд) повторно оголошує конкурс із визначення фер-мерських господарств – претендентів на одержання фінансової підтримки на поворотній основі за рахунок коштів, передбаче-них у державному бюджеті на 2015 рік.

Заявку та документи, визначені в п. 8 Постанови КМУ № 1102 від 25.08.2004, фермерські господарства подають до регіональної комісії протягом 15 календарних днів із дня публікації інформа-ційного повідомлення про проведення конкурсу щоденно з 9.30 до 17.00, крім вихідних і святкових днів, за адресою: м. Ужгород, вул. Гойди 8, каб. 107.

Документи подаються особисто керівником фермерського господарства за наявності паспорта або іншого документа, що засвідчує особу.

Для участі в конкурсі допускаються фермерські господарства, які проводять господарську діяльність та не мають заборговано-сті перед Державним бюджетом, Укрдержфондом та його регіо-нальними відділеннями.

Засідання регіональної комісії проводиться протягом 10 днів після закінчення терміну прийняття документів.

Копії поданих документів повинні бути засвідчені в установ-леному законодавством порядку.

Український державний фонд підтримки фермерських господарств продовжує прийом заявок до Одеського та Хмель-ницького регіональних відділень. Сума нерозподілених коштів, передбачених для Одеської області, становить 1838,1 тис. грн, для Хмельницької області – 403,5 тис. грн.

Прийом документів до Одеського регіонального відділення триватиме до 31.07.2015, до Хмельницького регіонального від-ділення – до 30.07.2015.

Пріоритет надається новоствореним фермерським господар-ствам та тим, які виробляють трудомістку продукцію.

Одеське відділення Українського державного фонду під-тримки фермерських господарств: 65107, м. Одеса, вул. Ка-натна, 83. Для довідок: 048-722-39-86.

Хмельницьке відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств: 29000, м. Хмельницький, вул. Свободи, 70, к. 218. Для довідок: 0382-76-26-55.

оголошеННя

ма

лю

но

к о

ле

га л

ок

тє

ва