Газета "Громадський захист Київщини" № 14/1

ГРОМАДСЬКИЙ Київщини №14/1ЗАХИСТ

Ми – нова політична силаБрати в нашу партію політиків зі старої обойми, які вже надокучили на телеекранах,

було б дивно. Я впевнений, нові люди зуміють себе проявити і доведуть, що вони на-справді яскраві особистості. Головне, аби мажоритарні кандидати були добре відомі в першу чергу в своєму регіоні і мали там добру підтримку і хорошу репутацію. А на всеу-країнському рівні шанс відбутися в них ще попереду.

Віталій Кличко

Гречки вистачить усім!ЦВК прогнозує в середньому по 30 мажоритарників на округ

Скільки в Україні політичних партій? За даними Міністерства юстиції, 202. Дві з них перебувають у стадії припинення своєї діяльності. Отже, маємо красиву круглу цифру.

А от питання, скільки з них є реально працюючими, непросте. Адже українські партії, здебільшого, не ба-зуються ані на ідеологічних засадах, ані на підтримці значної частини населення. І сенс їхнього існування найчастіше полягає у простому намаганні заробити

грошенят на чергових виборах. Або просто спотвори-ти реальний вибір української громади.

Переглядаючи список партій, допущених до ви-борів, впадає в око велика кількість малознайомих простому виборцю назв. Наскільки впливає на життя

українського народу діяльність Козацької української партії? Або партій «За Права Людини», «За краще жит-тя», «За добробут і соціальний захист народу» і Партії державного нейтралітету? Так, задекларовані в назвах цих організацій цінності важко заперечити. Але будь-яка їхня активність припадає виключно на три місяці перед черговими виборами. Зважаючи на це, можна з великою часткою ймовірності припустити, що це й є сумнозвісні «технічні проекти».

Сенс їхнього утримання може різнитися до навпа-ки. Тож, спробуємо розібратися у цьому питанні.

Продовження на стор. 3

2ГРОМАДСЬКИЙ

КиївщиниЗАХИСТ

Читайте ще більше на сайті www.groza.org

Сапожко ставить автостоянку всупереч бажанню людейДо нас звернулася мешканка Броварів Ірина Веремчук, що проживає в будинку на вул. Черняхівського, 25. Каже, до них дійшла інформація, що між будинками 25 та 25-Б збираються збудувати платну авто-стоянку. Зараз там зелені насадження. Зрозуміло, що мешканці будинків з цим не погодились та почали збирати підписи проти цього будівництва.

«Ми зверталися 20 бе-резня до нашого мера Сапожка з тим, що до нас дійшла інформація, що за-мість зелених насаджень між будинками 25-Б і 25 по вулиці Черняхівського по-ставлять платну автосто-янку, – каже Ірина. – У нас є близько 150-160 підпи-сів – усіх, кого ми застали вдома на момент збиран-ня підписів. Всі проти зне-сення зелених насаджень, які хоч трохи закривають міжнародну трасу, що про-ходить поруч. Також поруч з аквапарку постійно ви-кидається хлор, і ще є дві автозаправки. Усім цим ми дихаємо».

Крім того, в безпосеред-ній близькості до будинків уже є дві автостоянки, тож нагальної потреби в будів-ництві нової немає. Ірина з кількома мешканцями, озброївшись підписами проти будівництва, запи-салися на прийом до мера. «Словом, ми зібрали підписи проти, написали листа і пішли на прийом до мера Сапожка, – розказує пані Ірина. – Він нас вислухав і у відповідь відрубав: «Автостоянка там буде». Ми не здаємося, кажемо йому: «Але ж люди не хочуть дихати гаром. Наприклад, взимку хвилин 15 машини розігрівають. Ви уявляєте, що буде з на-шими дітьми? Я дуже переживаю, бо у мене самої

маленька дитина, чим їй дихати?» Він засміявся і відпо-вів: «Та що ви роз-повідаєте! Там все одно буде автосто-янка».

При цьому пан Сапожко теж по-силається на звер-нення громадян, у якому нібито люди скаржаться на те, що нема де стави-ти автомобілі. Але самого звернен-ня не показав. Зауважте – у двох бу-динках 192 квартири, щонайменше

150 людей підписалися проти будівництва автостоян-ки. Хто ж ті люди, що – за? Може, нема що показувати?

Але письмову відповідь скаржники все ж отрима-ли. Управління житлово-комунального господарства Броварської міської ради роз’яснило мешканцям бу-динків, що «на даний час в місті гостро постала про-блема майданчиків тимчасової парковки легкових автомобілів на прибудинкових територіях… Для вирі-шення цього питання розробляються проекти на вла-

штування додаткових майданчиків для паркування автомобілів».

Ось так. Думка мешканців бу-динків нікого не цікавить, коли за справу береться Сапожко. Але ж варто йому нагадати, що йдеться про прибудинкову територію, на якій, згідно з законом, без згоди мешканців нічого, ніколи й ніхто не має права будувати.

У «Службі замовника», кому-нальному підприємстві Броварів, мешканців з Черняхівської просто послали подалі. «В «Службі замов-

ника» мені взагалі сказали, що у нас дерева в аварій-ному стані, тому їх треба спиляти. Я ж хочу сказати, що такими вони були раніше, а потім їх підрізали, і зараз

вони у нормальному стані. Крім того, там є старий дитячий майданчик. Ми зверталися у санстанцію, щоб зроби-ти заміри повітря. У санстанції кажуть, що стоянка має бути не ближчою за 25-35 метрів до будинку або дитячого майданчика. Виходить, що вони цей дитмайданчик і за майданчик не вва-жають», – каже Ірина Веремчук.

Ми вкотре переконуємося, що, коли мова заходить про отримання прибутку, місцеву владу не цікавлять інтереси мешканців міста. «Громад-ський захист Київщини» бере це питання під контроль та буде боро-тись за право мешканців вул.Чер-няхівській на власну прибудинкову територію.

Максим Лєсков

На окрузі

Броварська влада не слухає губернатораГлава Київської облдержадміністрації Анатолій Присяжнюк обіцяє, що парламентські вибори в області будуть зразковими. «Київська область має стати взірцем додержання норм чинного виборчого законодавства. Всі політичні сили та мажоритарні кандидати повинні мати рівні можливості для ведення передвиборчої агіта-ції», – зазначив він.

Ми вже інформували читачів «ГроЗи» про те, як нам відмовляють у дозволах на розміщення агітацій-них наметів «до стабілізації оперативної обстановки в державі», як голови сільрад всіляко намагаються зірвати збирання підписів проти закриття дільнич-них лікарень. Як броварська влада «ремонтувала» майдан Свободи під час запланованого візиту Ві-талія Кличка. Як розслідуються випадки підробки нашої газети та розповсюдження «чорнухи» проти Павла Різаненка. То що ж виходить – для бровар-ської влади губернатор не указ? Чи, може, не чули вони позиції очільника обладміністрації?

Якщо ні, наводимо ще одну цитату губернатора: «Я закликаю всі гілки влади Київщини відповідаль-но підійти до розв’язання будь-яких проблемних ситуацій, які можуть виникнути під час виборчих перегонів. Однозначним пріоритетом повинні стати повага до законних прав усіх учасників політичного процесу та сприяння у реалізації цих прав».

Ми охоче приєднуємося до заклику пана При-сяжнюка.

Історія з фальшивими листівками. ПродовженняУ минулому номері ми повідомляли про те, що 31 липня Броварами знову розповсюджували «чорнуху» про Павла Різаненка. Нагадаємо, тоді активісти «Громадського захисту Київщини» у центрі міста виявили дві мобільні групи, що розповсюджували листівки з відверто брехливою інформацією про лідера «ГроЗи».

В одній з точок розповсюдження цих листівок, на бульварі Незалежності, група складалася з двох моло-диків та водія червоної «Шевроле» з номерним знаком АІ 4601 ВІ. Активісти «Громадського захисту Київщини» одразу викликали міліцію. Водій не втік, і при огляді місця події на задньому сидінні машини міліціонери виявили 12 листівок, а в багажнику – ще близько 3500.

В листівках фактично розміщено наклеп на Павла Різаненка, який тоді ще навіть не був кандидатом у на-родні депутати. Крім того, вказане в вихідних даних ТОВ «Північна лють» насправді не існує. А це вже сміливо можна кваліфікува-ти за статтею 205 Кримінального кодексу «Фіктивне підприємни-цтво». Частина 2 цієї статті за не-законну діяльність фіктивного підприємства, яка завдала шкоди громадянину, передбачає позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. Здавалося б, все ясно.

Ми висловили сподівання, що правоохоронці роз-слідуватимуть справу об’єктивно й неупереджено і, принаймні, вкажуть нам на справжніх замовників. Здається, що зробити це не так вже й важко – виконав-ці затримані, вони з кимось говорили по телефону, з кимось зустрічалися. Листівки якісні – видно, що над-руковані у типографії. Перевірити хоча б броварські та київські типографії теж не дуже складно, правда?

Для наших правоохоронних органів виявилося складно. При огляді місця події водій, в машині яко-

го знайшли листівки, спочатку не хотів відкривати багажник, але пізніше відкрив. Учасник інциденту, активіст «Громадського захисту» броварський депу-тат Роман Сімутін стверджує, що тепер його хочуть звинуватити у незаконному проникненні до автомо-біля – мовляв, це він відкрив багажник, чого аж ніяк не мав права робити. В міліції (а тепер, напевно, і в прокуратурі) активно розмірковують над тим, чи не порушити проти нього справу. А свідчити проти ньо-

го будуть працівники міліції (чи не для цього справу передали до прокуратури, щоб міліціонери могли бути свідками?).

Чудово, правда? Замість зна-йти винного в друкуванні та роз-повсюдженні фальшивих листі-вок міліція шукає винних серед потерпілих, яким в певному сенсі

є й Роман Сімутін, адже про лідера його організації розповсюджували брехню. До речі є очевидці, які мо-жуть розповісти працівникам міліції чи прокуратури, що він багажник не відкривав. Та ви й самі можете по-дивитись відео з інцидентом ви можете подивитися на нашому сайті www.groza.org.

Загалом, залишилось дуже неприємне враження від роботи наших міліціонерів. Правоохоронцями їх назвати важко.

Ми просимо всіх, хто знає хоча б щось про вка-заний інцидент чи був його свідком, звернутися на «Гарячу лінію ГроЗи» та допомогти нам.

Замість знайти винного в розповсюдженні

фальшивих листівок міліція шукає винних серед потерпілих

Вкотре переконуємося,

що, коли мова заходить про отримання прибутку, місцеву владу не цікавлять інтереси мешканців міста




№14/1 Країна

Початок на стор. 1

ОПОЗИЦІЮ НЕ ДОПУСТЯТЬ У ВИБОРЧІ КОМІСІЇ

Якщо говорити про абсолютні цифри кількості партій у бюлетенях, то вони не будуть захмарними. Нагадаю, що на виборах 2006 року до списку для го-лосування увійшло 28 партій та 17 блоків. На нинішніх виборах, згідно з прогнозами заступника голови ЦВК Андрія Магери, їхня кількість навряд чи перевищить півтора десятка: «Все дуже просто. Раніше чому багато партій було? Тому що право на внесення кандидатур до складу окружних комісій мали тільки ті партії, які бало-туються по багатомандатному округу. А тепер будь-яка партія, що висуває навіть одного кандидата по мажо-ритарному округу, має право бути присутньою у всіх 225 окружних комісіях і 34 тисячах дільничних. Тому немає сенсу витрачати понад 2 мільйони гри-вень і йти по загально-національному округу. Але більшість партій в Україні – технічні. Ство-рені для заробляння на продажу своїх місць у комісіях».

Тобто, враховуючи повернення зміша-ної виборчої систе-ми, кожен виборець отримає два бюлетені. Один – для голосуван-ня по багатомандат-ному округу з назвами партій-учасниць. Ін-ший – зі списком кон-кретних кандидатів за мажоритарною систе-мою. От вони і є голов-ною метою фантомних партій. За оцінками Ан-дрія Магери, середня кількість кандидатів на мажоритарних округах може перевищити три десятки: «З тих партій, які висунули мажори-тарників, переважна більшість висунула одного-єдиного кандидата. Це гарна демократична норма закону, якою, на жаль, партії будуть сильно зло-вживати».

Розберімося на конкретному прикладі округу 97. Кількість офіційно зареєстрованих тут кандидатів вже наблизилася до позначки 30. Більшість із них – це люди, які не мають жодного шансу бути обраними. На-віть доволі скромний результат в 1% для них є абсо-лютно неймовірним. Але вже зрозуміло, що висунення секретарки директора приватного підприємства «Фес-ко» не є випадковим. Адже загально-відомо, що власником цього бізнесу є ніхто інший, як офіційний кандидат від Партії регіонів Сергій Федоренко. Вра-ховуючи потужний адмінресурс, зро-зуміло, що карликова партія, від якої вона начебто балотується, отримає гідне представництво на всіх виборчих дільницях. А це вже двоє «своїх» людей при підрахунку голосів. Думаю, ніхто не сумнівається, що таких кандидатів буде декілька.

Голова Комітету виборців України Олександр Чер-ненко пояснює, що парламентські партії гарантовано матимуть представників у виборчих комісіях. А от інші отримають місця відповідно до жеребкування: «Зрозу-міло, що чим більше кандидатів та або інша політична сила контролює, тим вище в неї шанси мати в комісіях декілька своїх представників».

ШОУ ДВІЙНИКІВ

Спостерігаючи за перебігом реєстрування канди-датів, можна відзначити появу нової технології розсі-ювання голосів сильних кандидатів. А саме: на округах

реєструються «двійники» кандидатів від опозиції. Такі випадки були й раніше, але не мали настільки масового та відвертого характеру. При деталь-ному вивченні питання з’ясовується, що новоявлені «тезки» буквально мі-сяць тому мали інші прізвища, імена та навіть по-батькові. Але за кілька тижнів до початку перегонів миттєво пройшли процедуру отримання но-вих паспортів.

Зокрема, лідер партії «Свобода» Олег Тягнибок повідомив, що ЦВК замість голови облради Олександра Сича раптом зареєструвала абсолютно іншу людину: «У цій ситуації дивує: як ЦВК зареєструвала кандидата, котрий не лише вказав однакову зі справжнім Олек-

сандром Сичем пар-тійність, а й нахабно подав як власну пе-редвиборчу програму до ЦВК програму ВО «Свобода»?»

Абсолютно анало-гічна історія сталась і в Солом’янському районі міста Києва. Кандидат Максим Луцький змушений змагатися практично зі своїм дзеркальним відображенням: «Його висунула партія, про яку я ніколи не чув, а виборча програма цієї людини виявила-ся точною копією моєї власної. Таким чином, неважко здогадатися, що, якби ця людина у виборчому списку знаходилася вище за мене на одну позицію, це вводило б в оману виборців».

Михайло Охен-довський висловив позицію Централь-ної виборчої комісії:

«Сподіваємось, що ці факти не залишаться поза увагою правоохоронних органів. Оскільки у ЦВК немає під-став відмовляти кандидатам у народні депутати Укра-їни з будь-яким прізвищем та ім’ям по батькові, якщо його документи відповідають вимогам закону. І такий кандидат повинен бути зареєстрований». Також він по-відомив, що подібні дії можуть містити ознаки злочи-ну, передбаченого ст. 57 КК України (перешкоджання в реалізації виборчого права). Отже, ЦВК розраховує на належну правову оцінку даної ситуації з боку право-

охоронних органів.А що міліція? За словами на-

чальника Головного слідчого управління МВС України Василя Фаринника, відомство ретельно вивчить кожен подібний випадок. І у випадку, якщо буде доведено, що кандидат реєструвався з «техніч-ною метою», порушуватимуть кри-мінальну справу.

РЕКЛАМНІ КАНДИДАТИ

Треба зазначити, що перелік причин реєстрації тех-нічних кандидатів набагато ширший. Наприклад, деякі з них реєструються виключно з огляду на майбутні міс-цеві вибори. Адже, навіть не маючи реальних шансів на перемогу зараз, вони отримують неабиякий піар. А цей здобуток із часом можна конвертувати у місця в районних та обласних радах.

Також має значення просте нагадування вибор-цям про сам факт існування тієї чи іншої політси-ли. Адже потім можна спробувати обміняти голоси своїх прихильників на місця у списках «прохідних» партій.

Неабияку роль відіграє і можливість прорекла-мувати власний бізнес. У відомостях про кандидата обов’язково вказується його місце роботи. І завдаток у 12 мінімальних зарплат (13 тисяч 224 гривні) не є висо-кою платою за такий приємний бонус.

А ще можна спробувати хоча б на деякий час посу-нути проблеми з правоохоронця-ми. Яскравий приклад – висунення кандидатом у 97 окрузі Миколи Діденка. Сумнозвісний колишній очільник Броварської районної адміністрації нині намагається до-вести суду непричетність до отри-мання багатомільйонних хабарів. А реєстрація у ЦВК дасть змогу пере-вести справу у політичну площину: судять офіційного кандидата!

Отже, причин появи технічних кандидатів може бути безліч. А реєстрація непопулярних осіб стає масо-вим явищем. Завдання виборця у цьому випадку – не піддаватись на провокацію. І обирати справді гідних представників свого регіону.

Сергій Легінь

Гречки вистачить усім!ЦВК прогнозує в середньому по 30 мажоритарників на округ

Павло Різаненко, голо-ва ГО «Громадський Захист Київщини»:

– Я, власне, так і прогно-зував, що конкретно у на-шому 97 виборчому окрузі буде від 30 до 40 кандидатів. Багато це чи мало? Звісно, це велика кількість, вибор-цю буде достатньо важко навіть знайти у бюлетені так званого «свого» кандидата. Але – «маємо те, що маємо».

Переважна більшість так званих технічних кан-дидатів, переконаний, самі прекрасно розуміють, що нічого їм на виборах не світить. Тут грають зо-всім інші чинники.

Дехто, реєструючись кандидатом, саме таким чином хоча б на певний час намагається просто за-хистити свій бізнес. Причому, не від конкурентів, а від репресивної державної машини. І це прикро, адже у них, як і у більшості народу, вже немає віри у справедливість судової системи в Україні.

Присутність у бюлетені певної кількості тех-нічних кандидатів – це, безперечно, ще й перед-виборча технологія. Якщо проаналізувати список по 97 округу, то ми тут бачимо секретарок, адміні-страторів, педагогів, працівників комунальних під-приємств, державних установ. Усіх цих кандидатів об’єднує кілька речей. Їх або взагалі практично ніхто не знає в окрузі, або коли і знає, то дуже мі-зерна кількість людей. Вони й самі розуміють, що на якийсь серйозний результат претендувати не можуть, та й не будуть. Вони – люди підневільні, люди, яких пресує нинішня влада. Тобто, їх змуси-ли подавати документи на балотування, а не пого-дитися на це у них сміливості не вистачило. І саме за допомогою ось таких кандидатів деякі партії (а, в першу чергу, це стосується владної) намагаються збільшити своє представництво у дільничних комі-сіях, окружних, воліючи тим самим взяти процес го-лосування та підрахунок голосів під свій контроль.

Є й інші технічні кандидати. Їх менше, вони відо-міші в окрузі за попередніх. Проте про перемогу тут говорити не варто. Їхнє завдання в іншому – у передвиборчому процесі розповсюджувати про конкурента неправдиву інформацію, вдаватися до «чорного» піару і тим самим забрати деяку кількість голосів у найбільш реального суперника кандидата від провладної партії.

Але, на моє глибоке переконання, все це марно. Ті, хто вдається до застосування подібних техноло-гій, напевно недооцінюють наш народ. А він став іншим. Він насправді зможе розібратися – хто є хто, що насправді представляє собою той чи інший кан-дидат, чому він вирішив балотуватися. А, розібрав-шись, виборець зробить правильний вибір.

Коментар

З сайту perec.in.ua

З’ясовується, що новоявлені

«тезки» буквально місяць тому мали інші прізвища, імена та навіть по-батькові

Вже зрозуміло, що висунення

секретарки директора приватного підприємства «Феско» не є випадковим




Баришівські ЖЕКівці ігнорують прохання«Що далі в ліс, то більше дров», – каже народна мудрість. Ми перевірили – дійсно, все так і є.

До нас звернулась дівчина-інвалід з Баришівки, яка мешкає по вулиці Пархоменка, будинок 18. Ната-ша Шарій живе на першому поверсі. Майже щотижня вона викликає аварійну службу. Проблема така: якщо відповідні служби вчасно не відкачають каналіза-цію – вся смердюча «краса» спливає на поверхню та біжить через під’їзд на двір, «озонуючи» все навкруги. Комунальники радять Наташі звернутися зі скаргою до ЖЕКу. Але, люди добрі, дівчина – інвалід! І не дуже на-катаєшся на мізерну пенсію чи находишся зі слабким здоров’ям, спираючися на ціпок. У телефонному режи-мі на прохання про допомогу реагують не завжди, не вчасно, не надто охоче ...

Після Наташиного будинку йдемо «далі в ліс». Бу-динок номер 13 по цій же вулиці Пархоменка. На нас чекає молоде подружжя Пустильник – Василь та Інна . Хазяйка демонструє «принади» свого будинку з нещас-ливою цифрою чортової дюжини. Двері під’їзду вщент розтрощені ще за царя Гороха, шпарини між дошками в два пальці. Чується по-весняному бадьору капель – то «співають» з’їдені іржею труби в підвалі. Зазирнувши до самого підвалу, бачимо калюжі і брудні патьоки по-стінах. Висновок – водопровід і каналізаційна система

нікудишні. За словами Інни, комунальники давно в курсі проблеми, але радять купувати труби та ремонтувати несправності власними силами. Не дивлячись на те, що всі мешканці будинку уклали відповідний договір з ЖЕКом. «Взимку все поза-мерзало і полопалося, – бідкається пані Пустиль-ник. – Якщо ЖЕК не зробить ремонт у підвалі , то знову прийдеться якимось чином викручуватися та ладнати все самим. І каналізація теж тече. Не тільки в нас. Ви трохи не встигли – якраз викачали багнюку, що лилася через край каналізаційного колодязя. А до цього бува тижнями тече вулицею бруд, приваблюючи мух. В таку спеку від смороду аж голова йде обертом».

Пустильники запрошують у квартиру. У ванній кімнаті сирість. У самій ванні постійно стоїть бруд-на каналізаційна вода. Прати хазяйці доводиться у відрі. Хоча у залі стоїть новенька, ще запакована пральна машина. Стоїть марно, бо підключитися ніяк не можна. Вода стойма стоїть і не йде на злив. «Хотів поставити душову кабіну, – каже голова сім’ї Василь, – але куди і як? Щоб приймаючи душ ноги були у болоті? Це увесь піддон буде зі стоячою водою, з відходами всього будинку!»

Далі Інна проводить ознайомлення з сусід-німи будинками, які в народі звуть «шанхаєм» –двоповерхівками в районі радгоспу. На на-шому шляху сміттєбаки наповнені до поло-вини. Поряд – купа сміття. Інна коментує: «На день Конституції комунальники, як мурахи, снували. Прибирали, підмітали, фарбували, приводили все до ладу... А сміття вивозять кілька разів на рік. У державні свята. І це дій-сно свято».Наступний будинок, номер 10, в народі іроніч-

но прозвали «Білий дім». Сама будівля пошарпана, така ж занедбана біля нього прибудинкова тери-торія. Біля під’їзду сидить старенька бабуся Ніна. Заселялася в оселю ще в 1975 році , а тепер буди-нок знятий з балансу, бо за «барак» ніхто не хоче відповідати. Дві квартири взагалі порожні. В інших мешкають на свій страх і ризик. Давно було обі-цяно різними владами нове житло. За сказаним не було жодної дії, натомість за цей час в одному з по-мешкань завалилася міжкімнатна стіна. Приїздила комісія, і один з поважних гостей навіть побоявся заходити до приміщення, бо у нього двоє діточок. А в цій квартирі на той час теж проживали діти. «Допомогли» рівно нічим – покрутилися, зробили «робочий вигляд» і розбіглися безповоротно.

Біля під’їзду теж смердючий струмок – з-під люку тече по двору і за будинком ховається у не-пролазних хащах. Мешканці будинку самі замов-ляють спецавтівку для відкачування каналізації. Розбивають суму на кількість квартир і таким чи-ном розраховуються за послугу. Забуті й знедоле-ні. Нікому не потрібні. Образа душить, що нікому

до того діла немає, а самі жителі ні здоров’я, ні коштів на благоустрій і ремонти не мають.

Попрощавшись з бабусею Ніною та вислухавши наболіле, рухаємося до будинку номер 21. Жильці не мають жодної заборгованості, а також... вхідних дверей до під’їзду. Вже рік минув, як було написано заяву до ЖЕКу з приводу ремонту даху та установки дверей. Рік минув, дах – як протікав, так і протікає, дверей як не було, так і немає. Заяви «зависли». У майже кожній квартирі будинку є малолітні дітлахи, які змушені жити в таких некомфортних умовах. З приводу підвалів: жителі, так і не дочекавшись ре-монтних бригад, самотужки замінили все, що потре-бувало заміни...

Нехай ця публікація буде як колективне звернення до ЖЕКу та чиновників із кабінетів. Агов, панове, всі ми – люди, тож і хочемо жити – як люди! Допоможіть нарешті з усуненням несправностей, виконайте влас-ну роботу! Дайте мінімальні умови для життя, а не іс-нування! Розвішуйте біля входів до під’їздів з полама-ними дверима не списки боржників, а план виконання вами робіт. Ми хочемо знати, куди йдуть наші кровно зароблені і чесно сплачені копійчини! Сподіваємося на вашу совість та людяність... І ще на те, що не все хоро-ше у ваших душах атрофоване.

Степан Бурим

Духовне відродження на селіСело Сезенків, що за сім кілометрів від Баришівки, умовно ділиться на дві частини – старе та нове. Є шко-ла, великий клуб, чимало крамничок. Загалом – жити можна. І люди живуть, навчаються, працюють. Як корінні зі старого кутка, так і новосельці, що переїхали сюди після трагедії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Все начебто задовольняє сільчан, але чогось не ви-стачає – нема де відпочити душею, немає церкви. Ніде повінчатися молодятам, ніде Богу помолитися, свічку поставити...

Але за справу взялась сезенківська громада і «виби-ла» для церкви у сільради приміщення старої школи, що стоїть сиротою занедбаною по центральній вулиці села. Власними силами селяни затіяли її ремонт. Спочатку було важко, та й зараз не надто легко, але ентузіастів надихає, що всі селяни активно допомагають у ремонті церки. Люди бачать, що діло зрушило з місця, рухається у вірно-му напрямку і допомагають хто чим може. Прихожани переважно люди в літах – більшість молоді розбіглися світом від батьківської опіки до самостійного життя.

Пані Валентина – церковний казначей та активіст-ка руху з духовного відродження села Сезенків. Вона

охоче поспілкувалася з нами, розповіла про перспективи та історію відбудови храму на селі. Внутрішнє оздоблення відродженого храму було облаштоване завдяки небайду-жим жителям і гостям Сезенкова. Організо-вували збір коштів, колядували... Навіть ті, кому вже за 80 років перевалило, й ті вихо-дили на поміч. Всі надходження до церков-ної скарбниці пані Валентина ретельно фік-сує, веде відповідну документацію.

Надалі громада планує такі дії – завер-шити обшивку стін сайдингом, перекрити дах, замінити двері та лиштви, облаштува-ти справжню золотаву «маківку» з хрестом. Кошти знову збиратимуть за допомогою мирян. Знову ходитимуть селом, дворами,

бо можновладці і копійки не виділили, їм, мабуть не до духовного відродження... Допомоги чекають також від дачників і дітей, що пороз’їхались світом, але не забу-вають рідних пенатів.

Місцевий колорит

Все що не в баках – не сміття?

«Білий дім» по-баришівському

Боргів немає. Дверей також


КиївщиниЗАХИСТ№14/1


Вільний сокілЯ – летчик, гордое созданье, к нему немало тянется сердец, но в созидании мое призванье, а коль не так – последний я подлец. Не так лазурь высот меня пленяет, не черный галстук и не крап, хозяин боевой стихии, кто летчик – вольный сокол, а не раб. Не раб желудка и печенки, большое сердце бьет в груди, с природой затевает гонки и любит все, что впереди. Мы любим жизнь и, может, больше, чем тот сапожник, иль портной. У них иголка и подошва им заменяет мир земной. Пока живешь – взмывайся выше, пришел конец – так камнем вниз. Так лучше, чем придавит крышей, чем ждать, когда прибьет карниз. Клятва молодого пилота

Василь Леонов, почесний житель міста Березань, носить в собі цю клятву вже багато десятків років, адже він – льотчик-винищувач Радянської авіації 356-го авіаційного полку 35-ої дивізії Далекосхідного фронту. Один із тих, хто своїми героїчними вчинками доводить, що на нашій рідній землі дійсно є ким пишатися.

Василь Андрійович народився сімнадцятого січня 1924-го року, в селі Давидовка, республіка Казахстан. У чотирнадцять років, як і всі підлітки, мріяв про влас-ний велосипед, але сім`я жила бідно, тож ця розкіш для хлопчака залишалася лише мрією. Першим «чо-ловічим» вчинком в його житті була робота в шахті з видобування золота, що знаходилася в місті Пласт Челябінської області, куди юний Леонов пішов працю-вати 1938-го року. Пропрацювавши два роки, Василь Андрійович вирішив втілити в життя свою найзапо-вітнішу мрію дитинства – стати льотчиком. У 1940-му році, коли на теренах Радянського Союзу «запахло війною», одразу почалася активна агітація до вступу у військові училища. Це й був той шанс, яким Василь Леонов не міг не скористатися. Хоча на той час йому виповнилося лише шістнадцять років, а призиватися юнаки мали право лише з сімнадцяти, це не спинило юнака. На призивній комісії він схитрував, сказавши, що йому вже сімнадцять, а метрику про народження він нібито загубив. Ось так, на конкурсі з дванадцяти чоловік на місце, абітурієнт Леонов виборов право називатися курсантом Магнітогорського училища ци-вільної авіації.

У червні 1941-го року Василь Леонов успішно закін-чив навчання в училищі. А за кілька тижнів розпочалась війна... Курсанта Леонова терміново було направлено на навчання до військового авіаційного училища, що знаходилося в місті Улан-Уде, після закінчення якого молодший лейтенант Василь Леонов відбув до 356-го авіаційного полку 35-ої дивізії Далекосхідного фронту для проходження подальшої військової служби.

Служба молодшого лейтенанта Леонова проходи-ла на прикордонній заставі, за п`ятдесят кілометрів від кордону з Маньчжурією, що на той час входила до складу Японії. Якщо повітряний простір СРСР пору-

шував літак іншої держави, винищу-вачі повинні були негайно посадити його, не допустити загострення кон-флікту. Саме так і відбулося того дня, що став для Василя Леонова фатальним. Над їхнім аеродромом з`явився ворожий «мессер», яким керував японський льотчик. Він тут з`являвся і раніше, але ні наздогнати, ні, тим паче, посадити його, нашим винищувачам не вдава-лося, адже швидкість літака була майже вдвічі більша за швидкість наших «ішачків» І-16. Та цього разу ра-дянські військові, здогадуючись про чергову можливу провокацію, виставили засаду з двох винищувачів, пі-лотом одного з яких був Василь Леонов. І не прогадали.

Ворожий «мессер», наче шуліка, нахабно кружляв над радянським аеродромом. За командою чергового, у повітря були підняті два винищувачі, їхнім завданням було не збити, а лише посадити літак – для подальшо-го визначення ворога. Пілоти почали діяти за схемою «стискання супротивника з обох боків», але той, вивер-нувшись, відкрив вогонь, а згодом – пустив ракету, яка влучила в літак Василя Леонова. Від попадання ракети в літаку молодшого лейтенанта перебило троса рульо-вого управління, літак став некерованим.

Поранений осколками Василь Андрійович вирі-шив, щоб там не було, посадити літак на землю. Зібрав-ши сили та мужність, зціпивши зуби, він все ж таки при-земляється.

– «Як посадив літак – не пам`ятаю, адже при при-земленні навіть не витримали ремні безпеки, зламав хребет, руку та втратив свідомість, лише в голові згаду-валася одна фраза – «поставлене завдання виконав...».

Прийшов до тями Василь Андрійович вже в санчас-тині, після кількох зроблених важких, але необхідних операцій. Після закінчення лікування він ще декілька разів піднімався в небо, але свіжі рани давалися взна-ки, тож через деякий час командування було змушене

відсторонити Василя Леонова від польотів. За наказом командирів, він був направлений на навчання до ви-щого офіцерського училища, після чого Василя Андрі-йовича було призначено на посаду начальника хіміч-ної служби 776-го Саратовського штурмового полку, звідки в 1947-му році, за станом здоров`я, він був комі-сований та знову повернувся на шахту.

Подальше життя героя склалося більш вдало. Зго-дом переїхав на батьківщину першої дружини Ольги Євгенівни (до речі, з нею він прожив щасливих 60 років 8 місяців 24 дні та 7 годин).

Василя Андрійовича як бойового офіцера запрошу-вали на різні керівні посади. З поставленими завдання-ми він, як і раніше, справлявся «на відмінно», букваль-но піднімаючи з колін підприємства, що були в розрусі після війни. В 1965-му році Василь Андрійович став го-ловою Березанської селищної ради (тоді Березань ще не набула статусу міста).

З Павлом Різаненком Василь Леонов познайомився під час його офіційного візиту разом із Віталієм Клич-ком до Березані.

– «Дуже приємно, що в наш час є люди, яким небай-дуже майбутнє свого народу, саме за ці якості я пова-жаю Павла Олександровича та обов`язково піду з дру-жиною голосувати саме за нього».

Ось так і живе почесний член ради ветеранів, по-чесний березанець разом зі своєю другою дружиною Тамарою Пилипівною та чекає свого дев`яностого (вже за новою метрикою) дня народження. Але коли про-літає літак (а «борти» з Борисполя – часті гості над Бе-резанню), очі Василя Андрійовича заповнюють сльози, адже все його життя та душа належать саме небу.

Богдан Лозіцький

Обновки для спортивного рухуЗнову, в черговий раз, Фонд «Лівобережна Київщина» допомагає молоді. Цього разу підтримку отримали спортсмени з Баришівки, Березані та села Волошинівка.

Майбутня спортивна надія нації в легкій атлетиці з Березані отримала найбільш необхідний інвентар: м’ячі, спортивне взуття, секундоміри, комплекти спор-тивної форми та інше спортивне обладнання.

А волошинів-ським та бари-шівським моло-дим спортсменам

дістався спортивний інвертар в сек-цію боксу. Приємним презентом для спортивного руху Баришівського району стали набори з боксерських

рукавичок, битків та боксерські груші.

Тепер залишаєть-ся тільки вболівати за

наших та тримати кулаки на зма-ганнях. Чекатимемо виїзних та місцевих турнірів і спартакіад.

Фонд «Лівобережна Київщи-на» завжди був небайдужим до молоді і, тим більше, до тих, хто прагне вести здоровий спосіб

життя. З повагою ставиться до юнаків, які надають пе-ревагу спорту, активному відпочинку, виборюють пе-ремоги в спортзалах та намагаються встановити нові рекорди.

Василь Леонов, Павло Різаненко та виконавець головноїролі в фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Дмитро Лінартович.

«ГроЗа» об’єднує покоління

Конкретні справи




Мовне небуття: що буде років через 10, якщо запрацює мовний закон регіоналівМовна «проблема», через котру штучно лихоманить Україну, має багато рис, що не привертають до себе увагу. Бо «лінгвістичний» простір, котрий намагаються врегулювати сумнозвісним законом Колеснічен-ка-Ківалова (напрочуд вдало поіменованим нещодавно «КаКа»), має набагато важливіше значення, ніж статусний елемент національної гідності. Нині реальний статус офіційної мови лишається, м’яко кажу-чи, декоративним, тому будь-які рішення, спрямовані проти повноцінного функціонування української, фактично дорівнюють профанації самої державності. Отже, обираючи мову, суспільство робить цивіліза-ційний вибір, бо вона – не просто засіб спілкування, а ще й творення певних понять, цінностей і правил. Ми спробували уявити картину подальшого розвитку, якщо закон «КаКа» запрацює.

СОЦІУМ

Кожен із нас обирає лексикон, відповідний до його пріоритетів і ста-тусу. «Мовна КаКа» від-криє шлюз, яким суспіль-ство плавно перетече до утвердження «совкових» соціальних норм і прак-тик. Країна й досі не змо-гла їх позбутися, але нині вони мають цілком ре-альні шанси вкорінитися ще більше, але, власне, не в СРСР-івському варіан-ті, а в деградованій його версії. З відвертою знева-гою до люду, котрий існує для влади як натовп «лохів», чия вершина щастя – випускати пару на стадіонах під акомпанемент шансону й дешевого алкоголю. У такому суспільстві людина не здійснює вибору. Його роблять за неї природа й випадок, решта – в руках «вишесто-ящіх». Таке суспільство повернеться до регульованих народжуваності й охорони здоров’я. Остання, зокре-ма, остаточно перетвориться з охорони на контроль, відтак – збереження доброго фізичного стану людини буде залежним від доступу до «закритих» клінік.

КУЛЬТУРА

Україна закріпить за собою світову першість у до-триманні абсурдного прямого співвідношення між статистично фіксованим «зростанням духовності» (вже нині чиновники додумалися обстоювати цю тезу, виходячи з кількості охрещень дітей і частотою від-відин храмів!) та чисельністю злочинів. Захист нібито упослідженої російської автоматично призведе до: а) неминучої деградації власне самої російської, яка й надалі руйнуватиметься в совково-суржиковому дусі; б) «гламуризації» всього культурного простору країни. Власне, процес уже пішов: досить подивитися на зміс-тове наповнення російськомовних серіалів і шоу, які за останні два роки монополізували вітчизняний теле-простір. Останнім бастіоном в обороні «батьківської» культури на деякий час лишиться пісенний конкурс Михайла Поплавського та мережа ресторанів «Кропи-ва». Нинішнім радникам президента з питань культури доведеться поступитися крутішим професіоналам на кшталт Філіпа Кіркорова та Сєргєя Звєрєва.

ЕКОНОМІКА

Тотальна русифікація впровадить свої правила гри не тільки в соціальній сфері, а й в економіці. Внутрішній ринок функціонуватиме з усією меншовартістю, влас-тивою провінційному базарчику – як за радянських часів. Головним чинником структури виробництва й розподілу стане кастова належність. Отже, матимемо відсутність будь-якої конкуренції. Ринкова економіка

остаточно перетвориться на фантом, здатний не ру-хати країну вперед, а ви-конувати роль доїльного апарата, який висмоктує виробництво. Вищим по-казником ефективності такої моделі стане мовчаз-ний акт про ненапад між олігархами та чиновни-ками, а решті суспільства запропонують іще дужче затягти паски й пишатися короткочасними «досяг-неннями». Повернення по-чесних грамот і перехідних вимпелів для «передовиків

виробництва» сигналізуватиме початок колапсу, як свого часу вже було.

ЕЛІТА

«Мовна КаКа» матиме цілком конкретні наслідки й для майбутнього так званих еліт. Власне, йдеться про те, що вони, зрештою, перестануть дратувати електорат своєю присутністю, елементарно зникнувши як політич-ний клас. Владна еліта стане неактуальною через посту-пову асиміляцію країни як такої. Неважко передбачити, що першими за непотрібністю ліквідують міністерства освіти, культури й решту гуманітарних відомств. Не по-заздриш і «інженерам людських душ» із кола інтеліген-ції, зокрема творчої. На них чекає справжня катастро-фа, адже замість ворогів у владному таборі, котрі були мішенями для фейлетонів та гнівних філіппік, з’явиться порожнє місце. А, як відомо, солдат, котрий втрачає лі-нію фронту, перетворюється на старця.

НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ

Один із найзаяложеніших аргументів мовного за-конопроекту регіоналів – дотримання прав розвитку мов та культур нацменшин. Але навіть у районах ком-пактного проживання греків, татар, болгар та інших етносів уже зараз відбувається істотне переважання «вєлікого і могучєго» вкупі з невмирущою совковою злиденністю. Мешканцям цих територій випадатиме згадувати про власні традиції та ідентичність хіба що на «шароварних» святах урожаю та сільських весіллях. Регіонали ж бо не приховують: реалізація їхньої мов-ної політики не спричинить бюджетних витрат. Тобто ніхто й не збирається витрачатися на розвиток мов нацменшин (кримських татар, румунів тощо), хоча на практиці реалізація норм закону «КаКа» справді потре-бує багатомільярдних витрат. Барвистий етнографізм швидко асимілює навіть етнічні відмінності, звівши всіх «нацменів» до чітко русифікованого знаменника. Відтак різниці між українськими, скажімо, болгарином та угорцем згодом ми просто не помітимо.

За матеріалами сайту Тиждень.ua

Гостре питання

Павло Різаненко, голо-ва ГО «Громадський Захист Київщини»:

– Напевно були люди, котрі сподівалися – Пре-зидент заради дотримання конституційних норм, щоб зберегти певною мірою спокій в суспільстві, не роз-дирати його на частини, не підпише скандальний закон про мовну політику. Але абсолютно нічого дивного немає в тому, що Віктор Янукович поставив підпис під законом, нехай і з пев-ними обмовками.

Хочу ще раз наголосити: для мене особисто, як і для переважної більшості громадян України (і я в цьому глибоко переконаний), мовна проблема, ко-тра значно підвищила політичну температуру в сус-пільстві, є надуманою.

На моє глибоке переконання, відштовхувати-ся треба від положення, яке записане в Конститу-ції України – головному законі, за яким і має жити суспільство. Там чорним по білому зазначено, що у нашій країні державна мова одна, і ця мова – укра-їнська. Звісно, держава має забезпечувати рівні можливості для розвитку й інших мов.

У цьому зв’язку хочу нагадати часи президент-ства Віктора Ющенка. Тоді Партія регіонів постійно й наполегливо закликала, щоб у суспільстві не по-рушувалися ті питання, які можуть сіяти розбрат між людьми, які можуть розколоти суспільство.

Підготувавши та ухваливши, точніше протягнув-ши законопроект про мови, регіони вчинили з точ-ністю до навпаки. Власне, дивуватися такому кроку партії влади нічого. Про послідовність, якусь виваже-ність політики регіоналів годі й говорити. Вони діють так, як їм треба з точки зору політичної доцільності. Логіки чи якоїсь послідовності в діях цієї партії немає. А тим паче не варто говорити про інтереси людей.

Мовне питання, і, думаю, це всі вже помітили, з дна політичної скрині дістається, як правило, напе-редодні виборів. Зробила це і Партія регіонів, відчу-ваючи, що рейтинг цієї політичної сили в суспільстві падає із загрозливими темпами. Адже в результаті їхньої недолугої та непрофесійної діяльності не-впинно знижується рівень життя громадян Украї-ни – попри рекламу, яку ми зараз бачимо і чуємо. Вже просто загрозливих темпів набули масштаби корупції, порушення прав громадян стали прак-тично повсякденним явищем, вкрай неефективно працює правоохоронна система, судова влада стала далекою від об’єктивності та неупередженості.

У Партії регіонів немає аргументів для пояснен-ня того, чому так сталося, ось і намагаються мовним питанням відволікти увагу людей від цих дуже го-стрих суспільних проблем.

Протягування ними цього законопроекту – ще одне, на мій погляд, підтвердження недалекогляд-ності нинішньої влади, невміння працювати над оздоровленням економіки України, над перспек-тивою розвитку держави, їхнього як невміння, так і небажання ефективно боротися з корупцією. Тому й немає нічого дивного, що Президент підписав за-кон. Адже без його згоди цей документ Верховна Рада не розглядала б взагалі, а тим більше не ухва-лювала б.

Коментар

Президент продовжує курс на розкол країниПідписавши Закон «Про засади державної мовної політики», Президент Віктор Янукович проігнорував думку більшості громадян України, для яких мовне питання не належить до першочергових проблем в країні. Про це йдеться в заяві партії УДАР.

В партії переконані, що підписанням закону Пре-зидент продовжив курс на розкол країни. Адже мовна тема й те, як закон «протягували» у парламенті, збу-рила суспільство й викликала масові акції протесту в

столиці і в регіонах, голодування активістів під Україн-ським домом.

«Усі розмови про те, що у вересні президент нібито внесе поправки до закону, є нічим іншим, як передви-

борчою спекуляцією. Замість того, щоб пропонува-ти конкретні кроки з виправлення ситуації в країні, Партія регіонів знову зачіпає чутливі для громадян теми», – зазначають в партії УДАР.

В УДАРі переконані, що державна мова в Україні повинна бути тільки одна – українська, а мовна полі-тика – відповідати стандартам демократичних країн. «Цього, зокрема, УДАР й добиватиметься в парламенті наступного скликання», – йдеться в заяві партії.

Прес-служба партії УДАР

Офіційно




№14/1Щодо пільг для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклуванняУтримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на дер-жаву. Така норма закріплена в ст. 52 Конституції України. Ось основні моменти законодавчих актів, які регулюють порядок забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Кабінет міністрів України затвердив Порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми (Постанова КМУ від 27.12.2001р. №1751). До-помога на дітей, над якими встановлено опіку чи пі-клування, призначається особам, визначеним в уста-новленому порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які залишилися без батьківського піклування та, відповідно до законодавства, набули статусу ди-тини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Допомога на дітей, над якими встанов-лено опіку чи піклування, не призначається у разі перебування дитини на повному державному утри-манні.

Якщо дитина, яка перебуває на повному державно-му утриманні, під час літніх канікул перебуває вдома з опікуном чи піклувальником, зазначена допомога призначається за повні місяці перебування дитини вдома на підставі довідки навчального закладу про те, що дитина в цей час не перебувала на повному дер-жавному утриманні.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається в розмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку.

Для одержання допомоги органу праці та соціаль-ного захисту населення подаються такі документи: 1) заява опікуна чи піклувальника про призначення

допомоги, що складається за формою, затвердже-ною Міністерством соціальної політики;

2) копія рішення органу опіки та піклування або суду про встановлення опіки чи піклування над дити-ною-сиротою або дитиною, позбавленою батьків-ського піклування;

3) копія свідоцтва про народження дитини;4) довідка з місця проживання заявника про склад

сім’ї (для дітей, над якими встановлено опіку чи піклування і які є вихованцями дитячих навчаль-них закладів, що фінансуються не за рахунок бюджетних коштів, – видана органом реєстрації довідка, у якій зазначаються статус дитячого на-

вчального закладу і за які кошти він фінансуєть-ся, а також підтверджується факт перебування у ньому дітей);

5) довідки про місячні розміри пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги, що одержує на дитину опікун чи піклувальник (у разі одержання пенсії на дитину, органи праці та соціального за-хисту населення використовують відомості про розмір пенсії, що надійшли від органів Пенсійно-го фонду України на електронних носіях інфор-мації).

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається на шість місяців. Питання про продовження виплати допомоги вирішується на підставі заяви та довідок про місячні розміри пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги, що одержує опікун чи піклувальник на дитину.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається з місяця, в якому була подана заява з усіма необхідними документами, та ви-плачується щомісяця до моменту досягнення дитиною 18-річного віку включно.

Сторінка юриста

ТЕЛЕФОН ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ «Громадського захисту Київщини»

(067) 235-93-92

Разом ми зможемо!Кожному з нас доводиться стикатись з байдужіс-

тю чиновників та свавіллям можновладців. З відвер-тою зневагою до «пересічного громадянина». З тим, що столоначальник вважає себе вищим за нас лише тому, що примудрився отримувати зарплатню з по-датків які ми сплачуємо. Протистояти цьому важко, адже проти однієї людини виступає вся система. Давайте спробуємо допомагати одне одному в цій боротьбі, адже разом ми зможемо!

У Броварах створено перший будкомУ попередніх числах ми вже писали про будинкові комітети як реальний спосіб боротьби зі свавіллям ЖЕКів та комунальних служб. «Громадський захист Київщини» активно опікується створенням таких комітетів у Броварах, і вже маємо результати — перший будком за адресою вул. Незалежності, 10 мож-на вважати створеним.

Уся процедура реєстрації тривала близько двох з половиною місяців. «Громадський захист Київщи-ни» допоміг провести збори мешканців будинку, і 1 червня до міськради було подано протокол зборів для того, щоб питання про створення будинкового комітету включили до порядку денно-го чергової сесії. Згідно із законодав-ством, далі міськрада має включити це питання до порядку денного, і депута-ти зобов’язані затвердити його. Однак, наша міська влада не була б собою, якби все відбулося так просто.

Перед самою сесією міськради, буквально за 20 хвилин до її початку, ініціативну групу, яка має право бути присутньою на сесії, заводять до мера Сапожка. Той повідомляє, що питання до порядку денного не вклю-чене, тому що «є деякі нюанси». Давайте, ми щось там виправимо і включимо на наступну сесію. Гаразд, по-годилися.

За тиждень відбувається гарно зрежисована гра у «доброго та поганого поліцейського». Ініціативну групу знову викликають до міськради, і чиновники з юридичного відділу розповідають людям про те, що вони у чомусь там неправі і тому це питання на роз-гляд депутатів не може бути винесене. А Сапожко си-дить поряд і, почувши це, каже: ні, ви що, ми маємо допомогти людям. Серед зауважень юридичного від-ділу виявляється відсутність у протоколі паспортних

даних, які зараз мають право вимагати лише у винят-кових випадках і вже точно – не в цьому. Громадяни написали відмову надавати ці дані, посилаючись на закон «Про захист персональних даних». Після цього Сапожко великодушно пообіцяв включити питання

до порядку денного наступної сесії.Але й це ще не все. Коли на сайті

міськради з’явилося оголошення про порядок денний наступної чергової се-сії, в ньому цього питан-ня знову не було. Члени ініціативної групи зно-ву записалися на при-йом до Сапожка, де той зробив круглі очі, щиро

обурився незадовільною роботою клерків і пообіцяв особисто проконтр-олювати це питання. Для підстраховки Роман Сімутін і Павло Різаненко на ім’я міського голови надіслали ще й депу-татський запит. Аж після цього до по-рядку денного це питання все ж таки включили – як додаткове.

«Це реальна перемога, на досяг-нення якої ми витратили майже три місяці. Але згідно із законодавством, всі ці питання мають вирішуватися на-багато швидше й простіше. Фактично мешканці мають лише належним чи-

ном провести збори і відправити протокол до міськ-ради, яка на підставі цього зобов’язана зареєструвати будком. Але, якби ми це спустили на гальмах, цього ніхто й не зробив би», – прокоментував нам депутат Броварської міської ради, член «ГроЗи» Роман Сіму-тін.

Тепер мешканці будинку №10 по вул. Незалеж-ності зможуть ефективно боротися зі свавіллям ко-мунальних служб і відстояти, наприклад, своє право отримати усі послуги, які ті зобов’язані надавати, а не лише третину з них.

Якщо у вашому будинку є ініціативна група, яка хоче зареєструвати будинковий комітет, звер-тайтеся до «Громадського захисту Київщини» – і ми вам допоможемо.

Максим Лєсков

ЩО ПРИХОВУЄ БРОВАРСЬКА МІСЬКА ВЛАДА?

Читай на сайті «Маєш право знати»

www.pravo-znaty.org.uaГОСТРІ РОЗСЛІДУВАННЯ • ЕКСКЛЮЗИВНІ

НОВИНИ • АВТОРИТЕТНІ ДУМКИ

З сайту silskivisti.kiev.ua

Це реальна перемога, на

досягнення якої ми витратили майже три місяці




Інформаційно-аналітичний тижневик "Громадський захист Київщини"Свідоцтво про державну реєстрацію: серія КІ-№1445Р, від 06.03.2012 р.

Права засновника передані ТОВ «КГ «Контакт», вул. М.Васлиенка, 7А, м. Київ, 03124

Випусковий редактор: Іван ДоляАдреса редакції: [email protected]

Редакція може не поділяти думку та позицію автора. За точність фактів, викладених в

опублікованих матеріалах, відповідальність несе автор. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За зміст та достовірність реклами відпові-дальність несе рекламодавець.Рукописи не

рецензуються і не повертаються.Адреса друкарні: [email protected]Зам. 0512/14(14/1). Наклад 20000. Розповсюджується безкоштовно.

Книга «Політична еліта України – 2012» виявила-ся книгою 1999 року «Донецька мафія», у якої про-сто поміняли обкладинку!***

У іноземця, який відвідав Україну під час Євро-2012, беруть інтерв’ю:

– Вам сподобалося в Україні?– О так! Чудові люди, чудова країна!– А що вас здивувало в Україні?– Здивувало, що більшість цих чудових людей хо-

чуть емігрувати з цієї чудової країни ....***

Вчительці української мови наснився кошмар: Азаров диктує, а Янукович пише...***

Чоловік заходить у магазин сувенірів. Бачить ма-леньку бронзову фігурку кішки.

На ціннику написано: «Кішка – 100 гривень, її іс-торія – 10 000 гривень».

– Я можу купити кішку без історії? – запитує він продавця.

– Звичайно, – відповідає продавець. – Але за іс-торією ви все одно повернетесь.

Чоловік купує маленьку бронзову кішку і йде по місту. Раптом він помічає, що слідом за ним спочатку йде одна кішка, потім інша, потім іще. Через деякий час за ним уже йдуть тисячі кішок.

Чоловік починає тікати. Кішки не відстають. Тоді він розмахується і кидає маленьку бронзову фігурку кішки в річку. Всі кішки, що бігли за чоловіком, стри-бають у воду і тонуть.

Покупець йде назад, в той самий магазин суве-нірів.

– Я ж попереджав вас, що ви повернетеся за іс-торією, – каже йому продавець.

– До біса історію! – відповідає мужик. – У вас є маленька бронзова статуетка члена Партії регіонів?

Анекдоти

З народу

Остання сторінка

Слово на захист кандидата в депутатиВіра – це коли ліньки перевірити. Сказали: в московському метро пацюки завбільшки з собаку бігають і всіх кусають – віримо. Між Росією та Україною переміщується злісний Чупакабра і роздирає домашніх курей і кролів – віримо. Адже легше не перевіряти, а просто – вірити.

Чекаємо й віримо, що от прийде чи то батюшка-цар, чи то президент і потечуть у нас молочні ріки в кисільних берегах, ціни впадуть майже до нуля, норкові шуби роздаватимуть на всі-ляких ток-шоу і кон-курсах кожного дня. Депутати оберуться самі, причому це бу-дуть люди виключно кришталевої чесності,

ті самі, що гроші виборцям як почнуть біля входу на виборчу дільницю роздавати, так до кінця свого депу-татства за вами бігатимуть і благатимуть – ну, візьміть ще трошки! А цар-батюшка за всім цим буде милостиво з небес (тобто – президентського крісла) споглядати і зі щастя електорату тішитися.

Слухайте, а може досить вже з нас цього марення? Невже не зрозуміло, що казочки про «доброго царя» і «ще добрішого» чиновника, депутата, керівника поши-рюють самі претенденти на ці посади? Причому чим більше обіцяє кандидат, чим більше роздає пайків, по-

дарунків, тим жорсткіше й цинічніше він нас буде обби-рати і грабувати? Адже вся ця брехня йому для одного потрібна – щоб люди перестали думати й аналізувати, а лише вірили. Авжеж! Це ж так приємно – лежати на дивані і просто вірити! Не думати, не розмірковувати, не рахувати, не співставляти та аналізувати. Корот-ше – не трудитися, не напружуватися. Адже віра – це коли можна і не перевіряти. Бо – ліньки!

Але найжахливіше те, що ця система бездумнос-ті, загальної брехні (одні брешуть, інші брешуть, що вірять) привчає нас не бачити тих кандидатів, які йдуть у владу, щоб принести користь всім насправді. Вони не обіцяють золоті гори, вони закликають ду-мати і навіть (о, жах!) попереджають про труднощі, про те, що за свої права доведеться боротися! Ату їх! Тим більше, що їхні конкуренти-«обіцяльники», шкодуючи витрачені на «харчові набори» гроші, з радістю обіллють суперників брудом. А ми раз – і їм повіримо! І залишимося без, можливо, єдиного депутата, який дійсно би боровся за Україну, за пра-ва народу! А хай не буде розумним, а до нас при-стосовується, має нас за ідіотів, яким чим солодше збрешеш, тим нам приємніше. Ну й що, що відверта брехня, зате – слух тішить! Ну й що, що «Обіцялкін», дорвавшись до влади, оббере нас до нитки швидше, ніж ми кіло рису з гречкою з’їмо, зате було приєм-

но з розумною людиною поспілкуватися. Він же нас цими продуктами майже прирівняв «до можновлад-ців» – ми теж хабар отримали!

Прокиньтеся! Досить! Хоч дітей пошкодуйте, не забирайте у них майбутнього! Озирніться! У нас, броварчан, є шанс обрати порядного і чесного де-путата!

Так, так! Я маю на увазі Павла Різаненка! «По спра-вах пізнаєте їх»? Будь ласка, прошу:• домігся перегляду незаконного продажу ділянки

на «Торгмаші» (справа перебуває в суді);• зірвав не одну «оборудку» з земельними ділянками

в Броварах;• відстояв честь парку «Перемога», частину якого хо-

тіли продати під «елітну забудову» надто активним депутатом міськради.І це лише за 2 роки! І при тому, як працює наша бю-

рократична машина!І що – тільки-но з’явилися брудні пасквілі безчес-

них фальсифікаторів, ми все це відразу забудемо? Повіримо тим, у кого навіть не вистачило сміливості брехати від свого імені? Хто ночами розносить фаль-шивки, вкладені в титульний лист шанованої газети? Не повіримо! Не буде цього! Повіримо тому, хто не словами, а справами довів свою готовність захищати інтереси броварчан. Повіримо, навіть не дивлячись на те, що ні киселю, ні молочних берегів молодий де-путат Броварської міськради Ради Павло Різаненко не обіцяє (хоча нам буде шкода втратити такого депу-тата міськради). Бо сказано в наймудрішій книзі люд-ства Біблії – «По справах пізнаєте їх».

Наталя Іовенко, м. Бровари

Газета "Громадський захист Київщини" № 14/1

Documents