НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПЛАКСЕНКО Марія Леонідівна

УДК

ПРИДНІСТРОВСЬКА ПРОБЛЕМА ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РЕАЛІЗАЦІЮ

ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

Спеціальність 21.01.01 — основи національної безпеки держави(політичні науки)

АВТОРЕФЕРАТдисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

2

Київ – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі зовнішньополітичних стратегійНаціонального інституту стратегічних досліджень.

Науковий керівник: кандидат політичних наук, старший науковий співробітникМхитарян Наталія Ігорівна, Національний інститут стратегічних досліджень, головний консультант

Офіційні опоненти:

Захист відбудеться «_» 2011 р. о на засіданні спеціалізованої вченої ради у Національному інституті стратегічних досліджень: 01…, м. Київ, вул.. Пирогова, 7-а.

Із дисертаціє можна ознайомитися у бібліотеці Національного інституті стратегічних досліджень за адресою: 01030, м. Київ, вул.. Пирогова, 7-а.

Автореферат розіслано «_» 2011 р.

Вчений секретарспеціалізованої вченої ради,кандидат політичних наук Т.С. Стародуб

3

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Врегулювання придністровського конфлікту є питанням безпеки не лише сторін-учасниць цього конфлікту, країн-гарантів його вирішення, зокрема України, але й всієї Східної Європи. За 20 років існування зазначеного конфлікту було чимало спроб розв’язати його, проте всі вони виявилися безрезультатними. Через постійну неузгодженість позицій безпосередніх учасників конфлікту процес переговорів щодо врегулювання «заморожувався» знов і знов.

Для України придністровське питання набуває особливого значення з огляду на його місце в зовнішній та безпековій політиці нашої держави.

По-перше, Молдова, на території якої існує невизнана Придністровська Молдавська Республіка (ПМР), є безпосереднім сусідом України. Найбільша частина українсько-молдовського кордону припадає на Одеську область, з 790 км якого – 386 км – це кордон з невизнаним Придністров’ям.

Таким чином існування зазначеного конфлікту на кордоні між Україною та Молдовою затягує процес делімітації та демаркації українсько-молдовського кордону, зокрема його центральної ділянки (придністровський сегмент — 452 км).

По-друге, українсько-молдовський кордон, а саме його придністровський сегмент, уразливий перед незаконною діяльністю, особливо контрабандою. Організовані кримінальні групи, що діють на кордоні, здатні швидко пристосовуватися до всіх можливих обставин та ризиків окремо для кожної категорії товару.

По-третє, на всій території Молдови проживає значна кількість етнічних українців: за даними останнього перепису населення країни – 11,2% населення (8,3% - на території Молдови без Придністровського регіону; на території Придністровського регіону — 28,8%) (2005 р.). Останнім часом набув обертів процес набуття мешканцями Придністровського регіону громадянства України, у зв’язку з чим наша держава може зіштовхнутися із необхідністю забезпечення їх прав.

По-четверте, Молдова, як і Україна, є членом регіональних організацій, зокрема ОДЕР ГУАМ та ОЧЕС, а також країною-партнером у деяких програмах ЄС, що передбачає створення нових форм регіональної кооперації. Наявність придністровського конфлікту уповільнює процес інтеграції регіону та створює додаткові перепони на шляху втілення спільних регіональних проектів.

4

Крім того, розвиток відносин між Україною та Молдовою певним чином впливає на розвиток українсько-російських та українсько-румунських взаємин. Як Росія, так і Румунія прагнуть перетворити Молдову на зону свого геополітичного домінування, де кожна з цих країн має свої як політичні, так і силові важелі впливу. Отже, участь та роль України у процесі врегулювання придністровського конфлікту має бути спрямована на досягнення позитивного результату в контексті інтересів нашої країни. Наявність в даному регіоні зони нестабільності створює загрозливу ситуацію передусім для національної безпеки України та її активної регіональної політики у Чорноморському регіоні.

На сьогоднішній день необхідність розв’язання цього «замороженого» конфлікту для України підсилюється також її євроінтеграційними прагненнями та участю у низці європейських проектів. По-перше, це проект дев’яти транспортних коридорів, які були визначені Другою Пан'європейською (Критською) конференцією з питань транспорту, чотири з яких проходять територією нашої держави, а два з них - безпосередньо через Одеську область: сьомий Дунайський (Австрія – Угорщина – Югославія – Болгарія – Румунія – Молдова – Україна) та дев’ятий (Гельсинкі – Санкт – Петербург – Київ (Москва) – Одеса (Кишинів) – Бухарест – Александрополіс). По-друге, в рамках проекту Євросоюзу TRAСECA впевнено розвивається Євро-Азіатський транспортний коридор (Іллічівськ – Поті – Тбілісі – Баку), який після початку проектної роботи нафтопроводу Одеса – Броди та нафтотерміналу «Південний» має реальний шанс перетворитися на нафтотранспортний. Успішність реалізації цих проектів значною мірою залежить від політичної стабільності у цьому регіоні, та, відповідно, від врегулювання придністровського конфлікту.

Питанню етнополітичних конфліктів, до яких автор відносить і придністровський конфлікт, а також деяким теоретичним аспектам етнополітичної конфліктології присвячено чимало досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців: Е. Блека, К. Боулдінга, М. Брауна, Г. Готліба, Л. Дробижевої, А. Здравомислова, А. Кіссе, Л. Косера, В. Котигоренка, М. Лебедєвої, О. Маруховскької, Б. Позена, М. Тофт, М. Хечтера та інші.

Широке коло проблем етнополітичних конфліктів Чорноморського регіону висвітлено в працях таких дослідників як Р. Асмус, А. Большаков, А. Дацюк, С. Кавтарвдзе, Ч. Кінг, М. Майер, Л. Ніковська, Є. Степанова та ін. Безпосередньо проблема придністровського конфлікту, причини виникнення, еволюція та методологія даного конфлікту розглядаються в працях М. Бабілунга, Н. Беліцер, М. Валя, М. Вершиніна, Т. Вокса, А. Дируна, М. Емерсона, В. Кулика, О. Нантойя, Г. Перепелиці, І. Петрової, П. Смірнова та ін.

Різні аспекти безпекової політики України щодо зовнішніх загроз, зокрема, від неврегульованих конфліктів регіону, були проаналізовані такими вітчизняним науковцями, як О. Бодрук, О. Власюк, О. Гончаренко, В. Горбулін, О. Литвиненко, Б. Парахонський, С. Пирожков, Т. Стародуб, О. Сушко та ін.

Водночас, аналіз наукових джерел вказує на відсутність комплексного вивчення питання захисту Україною своїх національних інтересів в процесі врегулювання придністровського конфлікту, а також окремих праць, присвячених впливу придністровського конфлікту на реалізацію інтересів

5

України у Чорноморському регіоні, що й обумовило актуальність теми дослідження.

Актуальність теми визначила наукове завдання дисертаційного дослідження, яке полягає у визначенні впливу неврегульованості придністровської проблеми на реалізацію інтересів України у Чорноморському регіоні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідних тем відділу зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень: Щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України – 2005 (№ державної реєстрації 0105U001182); Стратегічні пріоритети оновленого зовнішньополітичного курсу української держави – 2006 (№ державної реєстрації 0106U002636); Стратегія зовнішньої політики української держави – 2007 (№ державної реєстрації 0107U002503); Щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку України – 2008 (№ державної реєстрації 0108U000949); Проект щорічного послання Президента України до Верховної Ради України (№ державної реєстрації 0108U000948); Зовнішня політика України (№ державної реєстрації 0109U000495); Проект щорічного послання Президента України до Верховної Ради України (№ державної реєстрації 0109U001517). А також протягом 2006 — 2007 рр. в рамках науково-дослідної теми відділу геополітики та геостратегії НДІ Українознавства Міністерства освіти та науки України «Україна як геополітична реальність» (№ державної реєстрації 0107U002240).

Мета та завдання дисертації є визначення впливу придністровської проблеми на реалізацію національних інтересів України у Чорноморському регіоні. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

- уточнити основні підходи до вивчення етнополітичних конфліктів;- виявити основні теоретичні підходи до дослідження придністровського

конфлікту;- визначити причини та етапи розвитку придністровського конфлікту;- з'ясувати роль гарантів врегулювання та спостерігачів у переговорному

процесі навколо Придністров'я;- провести аналіз механізмів врегулювання придністровського конфлікту в

контексті національних інтересів Української держави;- визначити та проаналізувати національні інтереси України у

Чорноморському регіоні;- визначити вплив неврегульованості придністровського конфлікту на

реалізацію інтересів України у Чорноморському регіоніОб’єкт дослідження – придністровський конфлікт в контексті інтересів

України у Чорноморському регіоні. Предмет дослідження – процес врегулювання придністровського

конфлікту та його вплив на реалізацію інтересів України у Чорноморському регіоні.

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс загальнонаукових методів, обумовлений метою та завданням дисертаційного

6

дослідження, його об'єктом та предметом. Методи аналізу, синтезу та співставлення дозволили глибше дослідити етнополітичний конфлікт як теоретичну категорію. Логічний метод та метод узагальнення дозволили глибше проаналізувати дані, отримані в результаті теоретичних та емпіричних досліджень, визначити вплив придністровського конфлікту на інтереси України у Чорноморському регіоні.

У прикладній частині дослідження використовувався системний метод, що дозволило дослідити механізми врегулювання придністровського конфлікту, визначити оптимальні шляхи до вирішення даного конфлікту.

Крім цього, в даному дослідженні використовувались і спеціальні методи конфліктології, зокрема метод типологізації, завдяки якому автору вдалося точно визначити тип даного конфлікту.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні цілісного та системного аналізу впливу неврегульованого придністровського конфлікту на національні інтереси України, а також визначені ролі придністровської проблеми в структурі інтересів України у Чорноморському регіоні.

Наукові положення, що найбільшою мірою розкривають новизну дослідження, полягають у тому, що у дисертаційній роботі

вперше:− подане авторське визначення поняття «заморожених» конфліктів,

зокрема на пострадянському просторі, як таких, які неможливо вирішити внаслідок небажання конфліктуючих сторін врегулювати протиріччя, гри з нульовою сумою, що характеризується дестабілізацією у всьому регіоні та залежністю від зовнішнього впливу;

− доведено, що позиціонування придністровською інтелектуальною елітою даного конфлікту як конфлікту між цивілізаційними цінностями (східнослов’янськими православ’ям та західним експансіонізмом) свідчить про інтеграцію придністровського суспільства на новій основі, утворення політичної свідомості нової нації, що необхідно враховувати при виробленні механізмів врегулювання;

− здійснено комплексний аналіз впливу неврегульованості придністровської проблеми на реалізацію інтересів України у Чорноморському регіоні.

удосконалено:− системний аналіз досліджень щодо придністровського конфлікту

за країнами-учасниками, які безпосередньо беруть участь у переговорному процесі навколо його врегулювання, а саме досліджень науковців США, ЄС, РФ, Молдови, ПМР та України; визначені їх характерні риси та тенденції;

7

− визначення змісту поняття невизнаних державних утворень і доведено, що їх існування безпосередньо пов’язано із етнополітичними конфліктами;

− дослідження шляхів врегулювання придністровського конфлікту шляхом аналізу всіх механізмів вирішення, які були запропоновані протягом всього періоду врегулювання даної кризи.

дістали подальшого розвитку:− основні закономірності тривалих конфліктів пострадянського

простору, здійснення їх типологізації та визначення спільних рис;

− історико-політологічний аналіз етапів придністровського конфлікту: історичні витоки конфлікту, сучасний стан переговорного процесу навколо його врегулювання у форматі «5+2»;

− комплексні дослідження місця та ролі всіх зовнішніх акторів щодо цього конфлікту (США, ЄС, Румунія, РФ та Україна);

− визначення основних зовнішньополітичних інтересів України у Чорноморському регіоні відповідно до сучасних реалій та перспектив.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення дисертації можуть бути використанні у діяльності МЗС України та РНБО України. Матеріали дослідження можуть бути також використанні у системі політологічної освіти, зокрема при підготовці спеціальних навчальних курсів із політології, конфліктології, теорії міжнародних відносин, історії міжнародних відносин, геополітики, основ національної безпеки України.

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті головних закономірностей тривалих конфліктів пострадянського простору, зокрема придністровського.

Основні положення дисертації були впроваджені Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України (довідка про впровадження № 293/126 від 23 березня 2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані автором результати, що забезпечують розв’язання важливої теоретичної та теоретико-прикладної проблеми в межах здійснюваних нових досліджень у сфері політичних наук.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертаційного дослідження були оприлюднені під час участі у наукових та науково-практичних конференціях та «круглих столах»:

8

1. Міжнародний експертний Круглий стіл «Покращення міжрегіонального співробітництва України з сусідніми країнами в контексті глобалізації» - 27 травня 2005 р, м. Київ.

2. Круглий стіл «Проблеми та пріоритети зовнішньої політики України на сучасному етапі» - 15 грудня 2005р., м. Київ.

3. Круглий стіл «Придністров’я: внутрішні проблеми чи фактор ризику євро інтеграції для України та Молдови» - 9 лютого 2006р., м. Київ.

4. Презентація Аналітичної доповіді Молдово-Українсько-Румунської експертної групи «Тристоронній план розв’язання придністровської проблеми. Регіональне партнерство заради спільних взаємозобов’язуючих підходів» - 6 березня 2006р., м. Київ.

5. Міжнародна конференція «Перспективи розвитку Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) як чинник регіональної стабільності»- 12 травня 2006р., м. Київ.

6. Міжнародний конгрес «Українська освіта у світовому часопросторі» – 19-21 жовтня 2006р., м. Київ. Виступ на тему – «Вплив територіального конфлікту на розвиток української школи в Придністров’ї».

7. Міжнародна конференція «НАТО після Риги: виклики та перспективи» – 20 грудня 2006р., м. Київ.

8. Міжнародна конференція «Перспективи співробітництва між ЄС та регіональними організаціями чорноморського регіону» – 27 квітня 2007р., м. Київ.

9. Круглий стіл «Зовнішня політика України: головні підсумки І кварталу 2008 року» - 4 квітня 2008р., м. Київ

10.Міжнародна конференція «Підсумки Бухарестського саміту та чорноморський вимір європейської безпеки» - 22 квітня 2008р., м. Київ. Виступ за темою «Хроніка подій навколо придністровського конфлікту в канун та після бухарестського саміту»;

11.Міжнародної конференції «Чорноморські держави і Європейський Союз: від взаємодії до співпраці», виступ за темою «Інструменти зовнішньої політики ЄС щодо чорноморського регіону», 17-18 липня 2008 р., м. Одеса

12.Міжнародна конференція «Додаткові можливості «Східного партнерства» для європейської інтеграції України і східних партнерів», м. Київ, 27-28 квітня 2009 р.;

13.Міжнародний круглий стіл «Відносини Україна — Молдова: перспективи співпраці та виклики сьогодення», м. Київ, 6 травня 2009 р.

14.Круглий стіл «Проблеми глобальної безпеки в регіональних інтерпретаціях та вимірах» (м. Київ, 18 червня 2009 р., Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України). Виступ на тему: «Аналіз деяких безпекових ініціатив щодо врегулювання «заморожених» конфліктів на просторі ОДЕР ГУАМ».

9

Публікації. Основні положення дисертації було розкрито у 21 статті загальним обсягом 10,17 ум. друк. арк., 10 з яких у фахових виданнях з політології (6,6 ум. друк. арк.), 5 у колективних монографіях Національного інституту стратегічних досліджень.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають підрозділи, висновків та списку використаної джерел. Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки. Список використаних джерел становить 208 найменувань на 23 сторінках.

.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено ступінь її наукової розробки, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито методологічну основу дисертації; сформульовано наукову новизну роботи, визначено практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження етнополітичних конфліктів» розглядаються засоби аналізу феномену етнополітичних конфліктів, насамперед політологічні; особливості феномену конфлікту на пострадянському просторі, зокрема придністровського, проблема невизнаних державних утворень в контексті конфліктів, які дали поштовх їх виникненню.

У підрозділі 1.1. - «Методологія дослідження етнополітичних конфліктів» проведено аналіз теоретичних концепцій В. Авкентьєва, А. Большакова, С. Блека, М. Брауна, Г. Готліба, Л. Дробижевої, Д. Лейка, Дж. Ротшильда, М. Тофт, М. Хечтера (важливим для нас також є висновки вітчизняних фахівців з питань етнополітичних конфліктів А. Дацюка, В. Котигоренка, О. Маруховської, Г. Перепелиці та ін.) та визначено, що етнополітичний конфлікт це конфлікт між представниками різних етнічних груп, що виникає у результаті боротьби за владу та життєво важливі ресурси (зокрема, території) на ґрунті етнічних відмінностей. Відмінність саме етнополітичного конфлікту від інших видів соціальних конфліктів полягає саме у одночасній кризі двох суспільних сфер – політичної та етнічної. При цьому політична складова такого конфлікту, що включає боротьбу за владу, ресурси, зокрема територію, посідає в ньому ключове місце

Сутність всіх етнополітичних конфліктів (Дж. Ротшильд) полягає в тому, що відбувається так звана «політизація етнічності». Цей процес політизації етнічності прискорює або гальмує політичний розвиток держави, внаслідок чого на політичній арені світу зникають старі та з'являються нові суб'єкти міжнародних відносин. Політизації етнічності супроводжується конфліктами на етнічному, культурному, соціальному та економічному підґрунті, при цьому політична складова такого конфлікту посідає ключове місце. Тобто, у будь-якому разі міжетнічні протиріччя переходять на політичний рівень, де відбувається зародження етнополітичного конфлікту.

10

Процес політизації етнічності / ідентичності (М. Маршалл) призводить до дезінтеграції від комплексного суспільства до складових компонентів. Ця дезінтеграція поділяє суспільство, а саме цей поділ керує шовінізмом та злобою. Неконтрольована злоба переростає у ворожі відносини та насильство. Тому політизація етнічності, прагнення етнічних меншин до самовизначення, влади та ресурсів, зокрема, власної території, неминуче призводить до конфронтації, яка поступово переходить у стадії насильства, дезінтеграції соціальної системи та далі у ненасильство та тривалий переговорний процес.

На основі проведеного теоретичного аналізу та міждисциплінарного синтезу досягнень конфліктології, етнополітології та політології у напрямку визначення етнополітичного конфлікту, ми пропонуємо використовувати підхід, який в політологічній думці називається методологічним індивідуалізмом і є методологічною основою реалістичної школи етноконфліктології. Використання реалістичної концепції дозволяє висвітлити та проаналізувати діяльність суб'єктів конфлікту, зокрема влади, конфліктуючої сторони, механізми задіяння національних аргументів як інструменту мобілізації мас у підтримку своїх домагань влади.

У підрозділі 1.2. – «Придністровська проблема як об’єкт теоретичного дискурсу» розглядаються методи та підходи до вивчення ґенези конфліктів Чорноморського регіону, а саме придністровського конфлікту.

Проаналізувавши наукові дискусії, методи та підходи до вивчення придністровського конфлікту вітчизняних та зарубіжних вчених (М. Бабілунг, А. Дирун, М. Емерсон, А. Здравомислов, Ч. Кінг, Б. Коппитерс, Г. Перепелиці, Н. Попеску та інші), а також витоки даного конфлікту та його вплив на систему регіональної безпеки можна стверджувати, що даний конфлікт є конфліктом етнополітичним.

Основними рисами даного конфлікту є його внутрішня асиметричність за типом суб'єктів конфлікту та типом структурних відносин. Це конфлікт стосунковий, що виник внаслідок прагнення до отримання та збереження матеріальних та нематеріальних ресурсів. Придністровський конфлікт є конфліктом інституцій та конфліктом позицій, що в даному випадку проявляється в культурній сфері — етнополітичне протиріччя на цивілізаційних засадах. Головною ж рисою даного конфлікту є «заморожений» стан переговорного процесу щодо його врегулювання.

Власне «замороження» конфлікту розглядається не в якості причини зупинки військової фази міжетнічного протистояння, проте в якості фактора, що стримує конфліктне врегулювання. І хоча деякі дослідники, зокрема західні, визначають ці конфлікти як «триваючі» або «забуті», автор пропонує власне визначення такого явища як «заморожені» конфлікти: законсервовані етнополітичні конфлікти на пострадянському просторі, які неможливо вирішити через небажання конфліктуючих сторін врегулювати протиріччя, гра з нульовою сумою, що характеризується дестабілізацією у всьому регіоні та залежністю від зовнішнього впливу.

Сформоване визначення «замороженого» конфлікту та риси, які властиві придністровському конфлікту, характерні і для інших «заморожених»

11

конфліктів пострадянського простору (з різницею у переважені того чи іншого конфліктогенного чинника — мовного, релігійного, економічного та геополітичного).

Проведений аналіз наукових джерел щодо даного конфлікту, а саме дослідження науковців США, ЄС, Росії, Молдови, Придністров'я та України, свідчить про різноманітність поглядів на дану проблематику та виокремлення різних пріоритетів при його вирішенні.

Характерною рисою досліджень американських вчених та експертів є глобальний геополітичний характер, який вони носять. Більшість цих досліджень визначає роль США, а також інших країн НАТО у визначенні Чорноморської стратегії та місце цього актора в регіоні. Європейські дослідження з придністровського врегулювання здебільшого мають нейтральний характер та спрямовані на пошук якнайшвидшого мирного врегулювання цієї проблеми.

Російські дослідження з цієї тематики присвячені багатосторонньому вивченню причин, еволюції та можливих варіантів вирішення конфлікту. Головною та важливою для нашого дослідження рисою більшості цих робіт є «цивілізаційний» підхід до придністровської проблеми, завдяки якому придністровський конфлікт постає в якості протистояння між російською цивілізацією та західним експансіонізмом, де в якості знаряддя виступає «румуно-молдовський націоналізм».

Більш того, дана теорія знаходить своє продовження у роботах придністровських науковців. Їх аналіз щодо конфліктної ситуації навколо регіону характеризується всебічною тенденцією до обґрунтування придністровської державності, які мають той самий цивілізаційний підхід до історії Придністров'я. Дослідники зазначають геополітичну значимість Придністров'я, роль яку відігравав цей регіон протягом багатьох тисячоліть, роль прикордонну, місце зустрічі різних пластів людських цивілізацій та культур. Придністровські науковці стверджує, що починаючи з початку 90-х років ХХ століття Придністров'я утверджується в якості південно-західного форпосту східнослов'янської православної цивілізації, її геополітичних інтересів, духовних цінностей та культурного впливу. Саме тому, в цьому регіоні відчувається дія різних факторів світової політики.

Таким чином, можна констатувати, що цивілізаційні підходи до вивчення конфлікту в Придністров’ї, насамперед у самому регіоні, свідчить про інтеграцію суспільства Придністров’я на певній новій основі. Можна говорити про формування нової політичної нації, нової політичної свідомості у населення цього регіону, що, безумовно, необхідно враховувати при виробленні механізмів врегулювання.

В українській науковій думці тематика придністровського конфлікту є достатньо дослідженою. Існує декілька фахових робіт, які безпосередньо дослідили причини, еволюцію та феномен придністровського конфлікту. Достатньо широко аналізується місце придністровської проблеми в системі забезпечення регіональної стабільності та безпеки, її роль та вплив на безпосередню безпеку України. Втім, треба зазначити, що коло проблем, які

12

несе разом із собою придністровський конфлікт дуже широке, тому і існує необхідність дослідження та аналізу даних проблем та пошуку шляхів виходу з них. Саме тому дане дисертаційне дослідження присвячене визначенню впливу придністровської проблеми на реалізацію національних інтересів України у Чорноморському регіоні.

У другому розділі - «Придністровський конфлікт: причини виникнення, механізми врегулювання» розглянуті та виявлені причини, етапи придністровського конфлікту, його динаміка. Крім того, проаналізована роль гарантів врегулювання даного конфлікту та спостерігачів у переговорному процесі. Визначені та дослідженні механізми врегулювання придністровського конфлікту, які були застосовані або могли бути застосовані відносно конфлікту в Придністров’ї протягом всього періоду його існування.

У підрозділі 2.1. – «Причини, етапи та динаміка придністровського конфлікту» визначені та подані причини конфлікту між Молдовою та придністровським регіоном, які в свою чергу зумовлені певними конфліктогенними чинниками. До основних чинників його появи можна віднести наступні. По-перше, це історичний чинник, який був породжений примусовим входженням Придністров’я до складу Республіки Молдова при створенні Молдовської РСР. По-друге, це мовний чинник, що виник внаслідок етнополітизації молдовського суспільства в момент етнічного ренесансу 1985 – 1991 років. По-третє, чинником стали глибинні структурні зміни в складі населення, пов'язані із швидким розвитком Придністровського регіону у післявоєнні роки — індустріалізація, урбанізація та мілітаризація Придністров’я, що відігравало важливу роль у розвитку військово-промислового потенціалу СРСР, і заселялося переважно вихідцями з РРФСР та Української РСР. Четвертим і, напевно, вирішальним є геополітичний чинник, зумовлений протилежним цивілізаційним тяжінням двох конфліктуючих сторін. Адже сторони конфлікту розраховували на підтримку зовнішніх партнерів: Кишинів очікував на підтримку з боку Румунії, а Тирасполь з боку союзного Центру, тобто Москви. Таким чином, діаметрально протилежне бачення свого майбутнього сторонами призвело до ескалації конфлікту та збройної експансії в наслідок політики керівництва Радянського Союзу в останній період його існування.

Подане дослідження перших спроб врегулювання конфлікту в період із закінчення збройного протистояння до 1997 року, коли відповідно до Меморандуму «Про нормалізацію взаємин між Республікою Молдова та Придністров’ям» у переговорний процес були офіційно введені країни-гаранти досягнутих умов щодо врегулювання – Росія та Україна.

У підрозділі 2.2. – «Роль гарантів та спостерігачів у переговорному процесі» обґрунтовано, що переговорний процес навколо врегулювання придністровського конфлікту безпосередньо пов'язаний із діяльністю зовнішніх гравців, зокрема гарантів досягнутих умов врегулювання — Україною та Росією, а також спостерігачів переговорного процесу — ЄС та США, що зумовлено форматом переговорного процесу, що існує сьогодні - «5+2» (Молдова, Придністров'я — сторони конфлікту, Україна, РФ — країни-гаранти,

13

ОБСЄ — посередник, ЄС та США — спостерігачі). Можна виділити чотири основних етапи, на кожному з яких

придністровське питання мало особливий вплив на національну безпеку нашої країни. Перший – охоплює період з 1990 по 1996 рік, починаючи із створення ПМР – і до заяви України про готовність виступити разом з Російською Федерацією гарантом дотримання статусу Придністров’я, визначеного відповідними документами. Другий етап – з 1996 до кінця 2001 року, протягом якого Україна виступає посередником у врегулюванні придністровського конфлікту та гарантом безпеки сторін. Третій – з кінця 2001 року, відзначений заявами України про прагнення приєднатися до Європейського Союзу та НАТО та виходом питання врегулювання даного конфлікту на новий вимір національних інтересів України. Четвертий — з 2005 року, з моменту, коли Україна виступила із власним Планом врегулювання Придністровського конфлікту, який і досі залишається основою переговорів та процесу врегулювання.

Другою країною-гарантом у переговорному процесі є Російська Федерація, яка залишається найвпливовішим актором у розв’язанні всіх «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі, зокрема конфлікту навколо Придністров'я. Це підсилюється російською військовою присутністю на території ПМР, економічним, енергетичними та політичними важелями впливу на Молдову, а також загальною тенденцією до домінування на пострадянському просторі. Росія є ключовим елементом переговорного процесу, виступаючи, здебільшого, в якості актора із власними інтересами.

Важливу роль у переговорному процесі навколо врегулювання відіграють спостерігачі — ЄС та США, які приєднались до цього процесу у 2005 році. Зацікавленість ЄС у врегулюванні придністровського конфлікту зрозуміла: Молдова, на території якої розташована невизнана ПМР є безпосереднім сусідом ЄС і даний конфлікт становить загрозу безпеці самому Євросоюзу. ЄС зацікавлений у стабільному та передбачуваному просторі навколо своїх кордонів, тому існування ПМР, який є зоною неконтрольованого трафіку контрабанди на кордоні з ЄС, викликає особливе занепокоєння євроспільноти.

Роль іншого спостерігача - США у процесі врегулювання придністровського конфлікту є також важливою, хоча і менш активною. По суті США не висунули жодної ініціативи з врегулювання, а головною метою участі у переговорах є зменшення ролі РФ в цьому пострадянському регіоні. США, так само як і всі інші члени переговорного формату виступають за реінтеграцію Республіки Молдови на основі її цілісності, суверенітету та непорушності кордонів.

У підрозділі 2.3. – «Механізми врегулювання придністровського конфлікту» досліджені механізми врегулювання придністровського конфлікту, серед яких автор виявила наступні, які виступали у різний період його існування в якості складової механізму вирішення даного конфлікту:

інтеграція невизнаної країни до міжнародного співтовариства, зокрема на регіональному рівні;

пошук прецеденту;

14

примушення до миру; інтернаціоналізація.На нашу думку, інтернаціоналізація (європеїзація) придністровського

конфлікту, як механізм врегулювання - тобто більш активне та глибоке залучення міжнародного співтовариства до переговорного процесу – призведе до позитивних кроків в контексті врегулювання. Адже недостатньо активна міжнародна позиція, в тому числі й міжнародних організацій, насамперед ООН, зменшує значимість неврегульованості даних «заморожених» конфліктів. Це, у свою чергу, призводить до посилення ролі локальних гравців, які в принципі не здатні до переговорів та прийняття будь-яких дієздатних рішень.

Для України, яка виступає посередником в переговорах навколо Придністров’я з кінця 1992 року та є «країною - гарантом» досягнутих умов з 1997 року, існування цього конфлікту на її кордоні є безпосереднім викликом її національній безпеці. На сьогоднішній день остаточна урегульованість цієї проблеми для України важлива тим, що вона може розглядатися однією зі сприятливих умов для швидкого просування шляхом європейської інтеграції, перетворюючи Україну на важливого актора світової політики та регіонального лідера, реалізації на практиці своєї ролі «країни–гаранта» врегулювання придністровського конфлікту. Можна констатувати перехід придністровського питання у якість одного з головних у діалозі Україна – ЄС. Від України чекають максимально активної політики щодо придністровського конфлікту, бо його врегулювання може презентуватися як «ключ» до Європейського Союзу.

В основу врегулювання придністровського конфлікту має бути покладена двостороння співпраця України та Молдови у вигляді стратегічного пріоритету – інтеграції до Європейського Союзу. Проблема Придністров'я може бути ефективно вирішена в рамках спеціальної програми поступової інтеграції до ЄС, подібно до тієї, що застосовується нині стосовно країн Західних Балкан. Найбільш ефективним засобом засвідчити спільну політичну волю в контексті процесу європейської інтеграції міг би стати спільний (Україна – ЄС) проект врегулювання придністровської проблеми, який би виходив з необхідності як закріплення суверенітету Молдови над усією її територією, так і забезпечення всього комплексу прав та свобод національних меншин, що проживають на території Придністров'я

У третьому розділі - «Місце придністровського конфлікту в системі інтересів України» на основі аналізу геополітичного положення держави визначено, що для України відповідно до її географічного та геополітичного положення пріоритетним напрямком регіонального співробітництва є Чорноморський регіон. Відповідно, для реалізації регіональної політики, орієнтованої на національні інтереси України, необхідним є вирішення всіх проблемних питань, що загрожують національним інтересам та національній безпеці України, зокрема вирішення придністровського конфлікту.

15

У підрозділі 3.1. – «Чорноморський регіон та національні інтереси України» проведений геополітичний аналіз Чорноморського регіону та зроблені відповідні висновки для національних інтересів України. Так, зростання зацікавленості світових гравців до Чорноморського регіону обумовлене трьома факторами. Перший фактор - це прагнення нових членів НАТО та ЄС до забезпечення власної безпеки шляхом приєднання сусідніх країн до них, зокрема України та Молдови, та, відповідно, їх небажання бути рубіжними країнами. Другий – більш глобальний - приєднання Чорноморського регіону до європейських та євроатлантичних структур розглядається країнами Заходу як гарантування стабільності в рамках більш широкої стратегії, а саме: закріплення південних кордонів євроатлантичної спільноти в умовах все більш непередбачуваного та нестабільного Близького Сходу. Третій – енергетичний фактор, який завдяки транзитному потенціалу регіону і, зокрема, України, в найближчому майбутньому гратиме велику роль у диверсифікації енергопостачань в Європу. Проте, весь зазначений потенціал регіону викликає конкурентну боротьбу між США, ЄС та РФ, де кожен з цих гравців вбачає свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами країн регіону, зокрема України.

Крім цього, можна говорити про нову геополітичну ситуацію в Європі, початок якісних змін у східноєвропейському регіоні шляхом трансформації посткомуністичних політико-економічних систем. Ці зміни підштовхують до якісно нового розвитку регіону Східної Європи, появи сприятливих умов для підвищення ролі України у забезпеченні регіональної стабільності та співробітництва, розвитку відносин з країнами близького оточення, а також для діяльності у регіональних та субрегіональних об’єднаннях.

Основною характерною рисою геополітичних трансформацій є регіоналізація, як складова частина широкого глобалізаційного процесу. В Чорноморському регіоні, де Україна є ключовим елементом безпеки внаслідок свого геополітичного розташування, регіоналізація проявляється, перш за все, в інтеграційних регіональних об’єднаннях. Реалізація багатьох перспективних проектів в цих організаціях, зокрема в ОДЕР ГУАМ та ОЧЕС, а також майбутня співпраця країн регіону з ЄС в рамках «Східного партнерства» тощо, безперечно залежить від стабільності та безпеки всього регіону.

В умовах цих регіональних трансформацій для України важливим є пошук свого місця на геополітичній мапі при максимальному задоволенні її національних інтересів та забезпеченні національної безпеки. Невирішеність придністровського конфлікту є прямою загрозою реалізації Україною своїх національних інтересів в енергетичній, транспортно-комунікаціній, економічній та безпековій сферах.

16

У підрозділі 3.2. - «Вирішення проблеми Придністров’я як складова реалізації інтересів України» обґрунтовано, що невирішеність придністровського конфлікту є прямою загрозою реалізації Україною своїх національних інтересів в енергетичній, транспортно-комунікаціній, економічній та безпековій сферах. Аналіз національних інтересів України у Чорноморському регіоні доводить, що існування конфлікту несе крім загрози реалізації зазначених інтересів, ще й прямі економічні втрати нашої держави. Неврегульованість питання кордону між двома країнами загрожує незаконною діяльністю, особливо контрабандою, яка також впливає на безпеку як України, так і Молдови в умовах спільного європейського курсу двох держав. Крім того, наявність придністровського конфлікту уповільнює процес інтеграції регіону та створює додаткові перепони на шляху втілення спільних регіональних проектів.

Саме тому вирішення Придністровського конфлікту є важливою складовою напряму державної зовнішньої політики з питань національної безпеки України у Чорноморському регіоні. Спільна, інтегративна безпекова політика держав регіону, заснована на європейських цінностях, де Україна відіграватиме провідну роль, здатна впливати на перебіг подій в регіоні, зниження існуючих та потенційних загроз безпеці, насамперед, на процес врегулювання конфліктів регіону.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено та запропоновано розв’язання наукового завдання, що полягає у визначенні впливу неврегульованості придністровської проблеми на реалізацію інтересів України у Чорноморському регіоні. Основні наукові й практичні результати полягають у наступному.

Проведений теоретичний аналіз етнополітичних концепцій, дає підстави для визначення етнополітичного конфлікту як конфлікту між представниками різних етнічних груп та титульною нацією, що виникає у результаті боротьби за владу та життєво важливі ресурси (зокрема, території) на ґрунті етнічних відмінностей. Втім, відмінність саме етнополітичного конфлікту від інших видів соціальних конфліктів полягає у одночасній кризі двох суспільних сфер — політичної та етнічної. При цьому етнічна складова такого конфлікту, що включає боротьбу за владу, ресурси, зокрема території, посідає в ньому ключове місце.

Основними підходами до вивчення етнополітичних конфліктів є історичний, соціальний та політологічний. Дане дисертаційне дослідження є політологічним, тому автор використовує саме політологічний підхід, який розглядає конфлікт в площині політизації етнічності, що призводить до винесення системних конфліктних процесів на рівень етнічного протистояння. Даний підхід дозволив нам простежити за динамікою розвитку придністровського конфлікту, розкрити механізми трансформації етнічного конфлікту від однієї стадії до іншої, із насильницької до ненасильницької.

17

Аналіз наукових досліджень придністровського конфлікту за країнами, що беруть активну участь у переговорному процесі, а саме США, ЄС, РФ, Молдови, ПМР та України, дозволив виокремити різні погляди науковців щодо конфлікту, визначити певні відмінності та спільні погляди. Так, нами було визначено, що придністровська та російська наукові думки мають спільні риси і здебільшого орієнтовані на обґрунтування придністровської державності, їх дослідження будуються на засадах цивілізаційного чинника. Власне позиціонування придністровською інтелектуальною елітою даного конфлікту як конфлікту між цивілізаційними цінностями (східнослов’янськими православ’ям та західним експансіонізмом) свідчить про інтеграцію придністровського суспільства на новій основі, утворення політичної свідомості нової нації, що необхідно враховувати при виробленні механізмів врегулювання;

Теоретичне дослідження придністровського конфлікту надало нам можливість визначити цей конфлікт як внутрішньо асиметричний за типом суб'єктів конфлікту та структурних відносин; конфлікт відносин, тобто такий, який виник внаслідок прагнення до отримання та збереження матеріальних та нематеріальних ресурсів; конфлікт інституційний, тобто вмотивований бажанням змінити існуючі інституційні норми та процедури на чиюсь користь, адже придністровський конфлікт знаходиться в регіоні, який є сценою геополітичної боротьби між впливовими міжнародними гравцями. Це конфлікт позиційний та структурний, що проявляється в культурній сфері – етнополітичне протиріччя на цивілізаційних засадах. Це конфлікт «заморожений», який автор пояснює як конфлікт, зокрема на пострадянському просторі, який неможливо вирішити внаслідок небажання конфліктуючих сторін врегулювати протиріччя, гри з нульовою сумою, що характеризується дестабілізацією у всьому регіоні та залежністю від зовнішнього впливу. Таке визначення «замороженого» конфлікту та риси, які властиві придністровському конфлікту, характерні для інших «заморожених» конфліктів пострадянського простору (з різницею у переважені того чи іншого конфліктогенного чинника — мовного, релігійного, економічного та геополітичного).

Історико-політологічний аналіз дозволив нам визначити причини конфлікту між Молдовою та Придністровським регіоном. Була визначена різноманітність причин конфлікту, які в свою чергу зумовлені певними конфліктогенними чинниками, зокрема історичним, мовним, соціальним, що проявився у глибинній структурній зміні в складі населення (індустріалізація, урбанізація та мілітаризація Придністров’я) та геополітичним чинником, що зумовлений протилежним цивілізаційним тяжінням двох конфліктуючих сторін.

Було визначено чотири основні етапи, на кожному з яких придністровське питання мало особливий вплив на національну безпеку України. Перший – охоплює період з 1990 по 1996 рік, починаючи із створення ПМР – і до заяви України про готовність виступити разом з Російською Федерацією гарантом дотримання статусу Придністров’я, визначеного відповідними документами. Другий етап – з 1996 до кінця 2001 року, протягом якого Україна виступає посередником у врегулюванні придністровського конфлікту та гарантом безпеки сторін. Третій – з кінця 2001 року, відзначений заявами України про прагнення

18

приєднатися до Європейського Союзу та НАТО та виходом питання врегулювання даного конфлікту на новий вимір національних інтересів України. Четвертий — з 2005 року, з моменту, коли Україна виступила із власним Планом врегулювання придністровського конфлікту, який і досі залишається основою переговорів та процесу врегулювання.

Аналіз динаміки розвитку переговорного процесу протягом 20 років дозволив визначити вплив на врегулювання придністровського конфлікту, який має діяльність зовнішніх гравців, зокрема гарантів досягнутих умов врегулювання — України та РФ, а також спостерігачів переговорного процесу — ЄС та США (у сучасному форматі переговорного процесу - «5+2» (Молдова, Придністров'я — сторони конфлікту, Україна, РФ — країни-гаранти, ОБСЄ — посередник, ЄС та США — спостерігачі)).

Країною-гарантом у процесі врегулювання є Російська Федерація, яка залишається найвпливовішим актором у розв’язанні всіх «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі, зокрема конфлікту навколо Придністров'я. Це підсилюється російською військовою присутністю на території ПМР, економічними, енергетичними та політичними важелями впливу на Молдову, а також загальною тенденцією до домінування на пострадянському просторі. Росія є ключовим елементом переговорного процесу, виступаючи, здебільшого, в якості актора із власними інтересами.

Важливу роль у переговорному процесі навколо врегулювання відіграють спостерігачі — ЄС та США, які приєднались до цього процесу у 2005 році. Молдова, на території якої розташована невизнана ПМР є безпосереднім сусідом ЄС і даний конфлікт становить загрозу безпеці самому Євросоюзу. ЄС зацікавлений у стабільному та передбачуваному просторі навколо своїх кордонів, тому існування ПМР, який є зоною неконтрольованого трафіку контрабанди на кордоні з ЄС, викликає особливе занепокоєння євроспільноти. Роль іншого спостерігача - США у процесі врегулювання придністровського конфлікту є також важливо, хоча і менш активною. По суті США не висунули жодної ініціативи з врегулювання, а головною метою участі у переговорах є зменшення ролі РФ в цьому пострадянському регіоні. США, так само як і всі інші члени переговорного формату виступають за реінтеграцію Республіки Молдови на основі її цілісності, суверенітету та непорушності кордонів.

Аналіз механізмів врегулювання придністровського конфлікту, які застосовувалися у різний період його існування в якості складової процесу вирішення даного конфлікту, дозволив нам визначити наступні: інтеграція невизнаної країни до міжнародного співтовариства, зокрема на регіональному рівні; пошук прецеденту; примушення до миру; європеїзація, під якою ми розуміємо інтернаціоналізацію процесу врегулювання. Власне саме інтернаціоналізація - тобто більш активне та глибоке залучення міжнародного співтовариства до переговорного процесу – на нашу думку, призведе до позитивних кроків в контексті врегулювання. Адже недостатньо активна міжнародна позиція, в тому числі й міжнародних організацій, насамперед ООН, зменшує значимість неврегульованості даних «заморожених» конфліктів. Це, у свою чергу, призводить до посилення ролі локальних гравців, які в принципі не

19

здатні до переговорів та прийняття будь-яких дієздатних рішень.Для України, яка виступає посередником в переговорному процесі

навколо придністровського врегулювання з кінця 1992 року та є «країною - гарантом» досягнутих умов з 1997 року, існування цього конфлікту на її кордоні є безпосереднім викликом її національній безпеці. На сьогоднішній день остаточна урегульованість цієї проблеми для України важлива тим, що вона може розглядатися однією зі сприятливих умов для швидкого просування шляхом європейської інтеграції, перетворюючи Україну на важливого актора світової політики та регіонального лідера, реалізації на практиці своєї ролі «країни–гаранта» врегулювання придністровського конфлікту

Втім для вироблення виваженої зовнішньої регіональної політики необхідним є аналіз Чорноморського регіону, а також відповідних геополітичних трансформацій, що тривають на його теренах. Такий аналіз дозволив нам визначити, що зростання зацікавленості світових гравців у Чорноморському регіоні обумовлено трьома факторами. Перший фактор - це прагнення нових членів НАТО та ЄС до забезпечення власної безпеки шляхом приєднання сусідніх країн, зокрема України та Молдови, та, відповідно, їх небажання бути рубіжними країнами. Другий – більш глобальний - приєднання Чорноморського регіону до європейських та євроатлантичних структур розглядається країнами Заходу як гарантування стабільності в рамках більш широкої стратегії, а саме: закріплення південних кордонів євроатлантичної спільноти в умовах все більш непередбачуваного та нестабільного Близького Сходу. Третій – енергетичний фактор, який завдяки транзитному потенціалу регіону і, зокрема, України, в найближчому майбутньому гратиме велику роль у диверсифікації енергопостачань в Європу. Проте, весь зазначений потенціал регіону викликає конкурентну боротьбу між США, ЄС та РФ, де кожен з цих гравців вбачає свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами країн регіону, зокрема України.

В умовах цих регіональних трансформацій для України важливим є пошук свого місця на геополітичній мапі при максимальному задоволенні своїх національних інтересів та забезпеченні національної безпеки. Тому аналіз регіональної ситуації та певних тенденцій у зовнішній політиці України дозволив нам визначити основні національні інтереси України у Чорноморському регіоні: забезпечення енергетичної безпеки шляхом диверсифікації енрегопостачань; забезпечення функціонування транспортних коридорів; налагодження зовнішньоекономічних зв’язків з країнами регіону; ліквідація загроз власної безпеки, насамперед, пов’язаних із врегулюванням придністровського конфлікту та облаштуванням кордонів: нелегальна міграція, наркоторгівля, кіднепінг та ін.

Аналіз придністровського конфлікту та національних інтересів України дозволив нам визначити вплив неврегульованості конфлікту на реалізацію зазначених інтересів України у Чорноморському регіоні. По-перше, придністровський конфлікт впливає на енергетичну безпеку України та пов’язані з цим національні інтереси у Чорноморському регіоні шляхом загрози безперебійного функціонування енергопотоків, чим створює такі умови, за яких

20

енергопостачальники змушені шукати нові шляхи транспортування нафти та газу і так в доволі конкурентному Україні середовище. По-друге, функціонування транспортно-комунікаційних коридорів, які йдуть територією України, також знаходиться від загрозою внаслідок існування конфлікту, оскільки змушує партнерів України шукати нові шляхи транспортування товарів та послуг. По-третє, конфлікт несе прямі економічні втрати Україні як на двосторонньому рівні, насамперед, у торгівельних відносинах з Молдовою, так і на багатосторонньому – під загрозою функціонування ЗВТ ГУАМ. По-четверте, існування конфлікту на кордоні загрожує безпеці самої України шляхом утворення сприятливих умов для існування контрабанди, діяльності злочинних угруповань тощо. Також нами було визначено взаємозалежність національних інтересів один від одного та відповідно від врегулювання придністровського конфлікту

Крім того, невирішеність придністровського конфлікту затягує процес делімітації та демаркації україно-молдовського кордону, як важливої умови європейської інтеграції. Наявність придністровського конфлікту уповільнює процес інтеграції регіону та створює додаткові перепони на шляху втілення спільних регіональних проектів.

Отже, вирішення придністровського конфлікту є важливою складовою напряму державної зовнішньої політики з питань національної безпеки України у Чорноморському регіоні. Спільна, інтегративна безпекова політика держав регіону, заснована на європейських цінностях, де Україна відіграватиме провідну роль, здатна впливати на перебіг подій в регіоні, зниження існуючих та потенційних загроз безпеці, насамперед, на процес врегулювання конфліктів регіону.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України:1. Рязанова М.Л. Придністровський конфлікт – зміни формату врегулювання / М.Л. Рязанова // Стратегічна панорама. – 2005. - №2. – С.83-89.2. Плаксенко М.Л. Інтернаціоналізація придністровського конфлікту / М.Л. Плаксенко // Політика і час. – 2006 - №10 – С.30-33.3. Плаксенко М.Л. Роль США та Євросоюзу у врегулюванні придністровського конфлікту / М.Л. Плаксенко // Стратегічна панорама. – 2007. - №1. – С.95 – 1014. Плаксенко М.Л. Роль та інтереси Росії в урегулюванні Придністровського конфлікту / М.Л. Плаксенко // Стратегічні пріоритети – 2008. - №3. – С. 233 — 239.5. Плаксенко М.Л. Динаміка українсько-румунських відносин після приєднання Румунії до ЄС / М.Л. Плаксенко // Стратегічні пріоритети — 2009. - №1. - С. 254 -261.6. Плаксенко М.Л. Роль та місце України в системі забезпечення регіональної стабільності / М.Л. Плаксенко // Стратегічні пріоритети — 2009. - №2. - С. 231 — 238.

21

7. Плаксенко М.Л. Актуальні питання україно-білоруських відносин в контексті ініціативи ЄС «Східне партнерство» / М.Л. Плаксенко // Стратегічні пріоритети — 2010. - 1 (14). - С. 153 - 158.8. Плаксенко М.Л. Організації Чорноморсько-Каспійського регіону: місце і роль України / М.Л. Плаксенко // Стратегічні пріоритети — 2010. - 3 (16). - С. 40 – 46.9. Плаксенко М.Л. Аналіз деяких безпекових ініціатив щодо врегулювання «заморожених конфліктів» на просторі ОДЕР ГУАМ / М.Л. Плаксенко // Проблеми глобальної безпеки в регіональних інтерпретаціях та вимірах : : Матер. Наук.- теорет. конф. / Відп. Ред. В.К. Гура / К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2009. – С. 119 – 123.10. Плаксенко М.Л. Новий етап україно-румунських відносин / М.Л. Плаксенко // Трибуна. – 2010. – № 7-8. – С. 15-17.

Монографії:1. Рязанова М.Л. Україна – регіональний лідер: цілі, завдання, пріоритети / М.Л. Рязанова // Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005 : Монографія / За заг. ред. О.С. Власюка.–К.: Знання України, 2005.– С. 555-562.2. Плаксенко М.Л. Україна регіональний лідер: стан та перспективи / М.Л. Плаксенко, О.О. Волович, І.В. Максименко // Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана – К.: НІСД, 2008. – С.599 — 6083. Плаксенко М.Л. Пріоритетні напрями зовнішньої політики України в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні / М.Л. Плаксенко, Н.І. Мхитарін // Україна в 2008 році: процеси, результат,перспективи. Біла книга державної політики / За заг. Ред. Ю.Г. Рубана. - К.: НІСД, 2008. - С.138 — 140. 4. Плаксенко М.Л. Реалізація стратегічних інтересів України в рамках регіональної взаємодії від Балтії до Каспію (багатостороння співпраця) / М.Л. Плаксенко, О.В. Снігир, Л. Рассоха, І.В. Максименко // Україна в 2005 — 2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана – К.: НІСД, 2009. – С. 608 — 6175. Плаксенко М.Л. Європейська інтеграція України та конституційний процес / М.Л. Плаксенко, О.К. Микал, С.А. Гуцал, Ю.П. Гаряча, О.В. Снігир // Україна в 2009 році: конституційний процес і перспективи країни. Біла книга державної політики / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. - К.: НІСД, 2009. - С.132 — 135.

В інших виданнях:1. Плаксенко М.Л. Інструмети зовнішньої політики ЄС щодо Чорноморського регіону / М.Л. Плаксенко // Політика України і держав Євросоюзу  в Чорноморсько-Каспійському регіоні і на  Близькому  Сході: від  взаємодії до  співпраці : Зб. матеріалів міжнарод. наук. конференції (Одеса, 17-18 липня 2008 р.) / Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень. - Регіональне представництво Фонду ім. Фрідріха

22

Еберта в Україні та Білорусі / За заг. ред. О.О. Воловича - О. : Фенікс, 2008. - С.174 — 177.2. Плаксенко М.Л. Хроніка подій навколо придністровського конфлікту в канун та після бухарестського саміту / М.Л. Плаксенко // Підсумки Бухарестського саміту та чорноморський вимір європейської безпеки: матеріали міжнародної конференції, 22 квітня 2008р., м. Київ. - Чорноморська безпека. - №2 – 2008 р. – С.76. 3. Плаксенко М.Л. Придністров’я: міжнародна зацікавленість та геополітичні інтереси України / М.Л. Плаксенко // Збірник наукових праць НДІУ. – Т.XIV – C.532-541.4. Плаксенко М.Л. За російським посередництвом / М.Л. Плаксенко // Зовнішні справи. – 2008. - №1. – С. 36-39.5. Плаксенко М.Л. Словник геополітичних термінів та понять / [О.В. Дякова, О.В. Каріх, С.С. Коваленко, В.С. Крисаченко, А.М. Михненко, А.А, Михненко, М.Л. Плаксенко, О.А. Федоренко, О.Г. Шевчук] ; упоряд. і ред. В.С. Крисаченко; за заг. ред. О.С. Власюка, П.П. Кононенка. – К.: ПЦ «Фоліант», 2008. – 208 с.6. Plaksenko M. Ukraine’s place and role in the Black Sea-Caspian region organizations / M. Plaksenko // Central Asia and the Caucasus. – 2010. -Volume 11. – Issue 2. –P. 146 -150.

АНОТАЦІЯ

Плаксенко М.Л. Придністровська проблема та її вплив на реалізацію інтересів України у Чорноморському регіоні. - РукописДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01. – основи національної безпеки держави (політичні науки) – Національний інститут стратегічних досліджень. – Київ, 2011.

Дисертацію присвячено визначенню впливу невирішеного придністровського конфлікту на реалізацію національних інтересів України у Чорноморському регіоні. Розглядаються основні підходи до вивчення етнополітичних конфліктів, зокрема виявлені основні теоретичні підходи до дослідження придністровського конфлікту. Проаналізовані традиції використання поняття «заморожений конфлікт», подане авторське бачення даного явища. На основі аналізу механізмів врегулювання придністровського конфлікту визначений най вірогідніший з них, який відповідає інтересам України у Чорноморському регіоні.

На основі аналізу придністровського конфлікту та національних інтересів України визначений вплив неврегульованості даного конфлікту на реалізацію інтереси України у Чорноморському регіоні.

Ключові слова: етнополітичний конфлікт, придністровська проблема, інтереси України, Чорноморський регіон, Республіка Молдова, РФ, ЄС, США, геополітичне положення, регіональні організації.

23

АННОТАЦИЯ

Плаксенко М.Л. Приднестровская проблема и её влияние на реализацию национальных интересов Украины в Черноморском регионе. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности - 21.01.01 – основы национальной безопасности государства (политические науки) – Национальный институт стратегических исследований. – Киев, 2011.

Диссертация посвящена определению влияния нерешённого приднестровского конфликта на реализацию национальных интересов Украины в Черноморском регионе. Рассмотрены основные подходы к изучению этнополитических конфликтов, в первую очередь политологические; особенности феномена конфликта постсоветского пространства, в частности приднестровского, проблема непризнанных государств в контексте конфликтов, которые способствовали их возникновению.

Данное исследование показало, что суть всех этнополитических конфликтов в том, что происходит так называемая «политизация этничности». Именно этот процесс ускоряет или тормозит политическое развитие государства, вследствие чего на политической арене мира исчезают старые и возникают новые субъекты международных отношений. Политизация этничности сопровождается конфликтами на этническом, культурном, социальном и экономическом грунте, при этом политическая составляющая такого конфликта занимает ключевое место. То есть, в любом случае межэтнические противостояния переходят на политический уровень, где происходит зарождение этнополитического конфликта.

Анализ непосредственно приднестровского этнополитического конфликта приводит к выводам, что данный конфликт является внутренне ассиметричным по типу субъектов конфликта и типом структурных отношений. Также этот конфликт отношений, который возник по причине стремления к получению и сохранению материальных и нематериальных ресурсов. Приднестровский конфликт – конфликт институтов и конфликт позиций, что в данном случае проявляется в культурной сфере – этнополитическое противостояние на цивилизационных основах. Главным же отличием данного конфликта является «замороженное» состояние переговорного процесса относительно его урегулирования. Собственно «замораживание» конфликта рассматривается не в качестве причины остановки военной фазы межэтнического противостояния, но в качестве фактора, который сдерживает конфликтное урегулирование.

Исследования механизмов урегулирования приднестровского конфликта выявило следующие из них, которые были рассмотрены в разные этапы его существования в качестве составляющей механизма решения данного конфликта: интеграция непризнанных государств в международное сообщество, в частности на региональном уровне, поиск прецедента, принуждение к миру и

24

европеизация, под которой мы понимаем интернационализацию процесса урегулирования. Вследствие чего были сделаны выводы, что метханизм интернационализации наиболее подходящий способ, поскольку имеет общие черты с украинскими инициативами относительно урегулирования и соответствует национальным интересам Украины.

На основе анализа геополитического положения государства определено, что для Украины в соответствии с её географическим и геополитическим положением приоритетными направлениями регионального сотрудничества является Черноморский регион. В этом регионе, где Украина является ключевым элементом безопасности вследствие своего геополитического положения, региональное сотрудничество проявляется, в том числе и в интеграционных региональных объединениях. Реализация многих перспективных проектов, в частности и в региональных организациях, таких как ОДЭР ГУАМ и ОЧЭС, а также будущее сотрудничество региона с ЕС в рамках «Восточного партнёрства» и др., бесспорно зависит от стабильности и безопасности региона. Соответственно, для реализации Украиной региональной политики, ориентированной на национальные интересы Украины, необходимым является решение всех проблемных вопросов, которые угрожают национальным интересам и национальной безопасности Украины, в частности решение Приднестровского конфликта.

Анализ приднестровского конфликта и национальных интересов Украины позволил нам определить влияние неурегулированного конфликта на реализацию этих интересов Украины в Черноморском регионе. Во-первых, приднестровский конфликт влияет на энергетическую безопасность Украины и связанные с этим национальные интересы Украины в Черноморском регионе путём угрозы бесперебойного функционирования энергопотоков, чем создаёт такие условия, при которых энерго поставщики вынуждены искать новые пути транспортировки нефти и газа и так в довольно конкурентом Украине окружении. Во-вторых, функционирование транспортно-коммуникационных коридоров, которые проходят по территории Украины, также находятся под угрозой конфликта, поскольку заставляет партнёров Украины искать новые пути доставки товаров и услуг. В-третьих, конфликт несёт прямые экономические потери Украине как на двустороннем уровне торговли, в первую очередь с Молдавией, так и на многостороннем - под угрозой функционирование ЗСТ ГУАМ. В-четвёртых, существование конфликта на границе угрожает безопасности самой Украины путём создания благоприятных условий для существования контрабанды, деятельности криминальных группировок и т.д. Также нами была определена взаимозависимость национальных интересов один от одного и соответственно от урегулирования приднестровского конфликта.

Также определено, что нерешённость приднестровского конфликта затягивает делимитацию и демаркацию украино-молдавской границы, как важного условия продвижения путём европейской интеграции. Кроме этого, существование приднестровского конфликта замедляет процесс интеграции региона и создаёт дополнительные трудности на пути реализации общих

25

региональных проектов. Таким образом делаются выводы, что решение приднестровского

конфликта является важной составляющей вектора внешней политики Украины по вопросам национальной безопасности Украины в Черноморском регионе. Общая, интегративная политика безопасности государства в регионе, основанная на европейских ценностях, где Украина будет занимать ведущую роль, способна влиять на процессы в регионе, снижение потенциальных и существующих угроз безопасности, в первую очередь, на процесс урегулирования конфликтов региона.

Ключевые слова: этнополитический конфликт, приднестровская проблема, интересы Украины, Черноморский регион, Республика Молдавия, РФ, ЕС, США, геополитическое положение, региональные организации.

ANNOTATION

Plaksenko M.L. The Transnistrian problem and its influence on the realization of Ukraine's interests in the Black Sea region. - Manuscript.

The thesis for obtaining the scientific degree of a candidate of political sciences in the specialty 21.01.01 – the grounds of national security of the state (political sciences). – National institute for strategic studies. – Kiev, 2011.

The thesis is devoted to the identity the influence of the transnistrian conflict on the realization of Ukraine's interests in the Black Sea region. It analyzes the main approaches to the study of ethno-political conflicts, including Major theoretical approaches to research the Transnistrian conflict.

The thesis analyzes the traditions of using the term "frozen conflict", the author 's vision of this phenomenon is includes. It identifies the influence of lack of regulation of the Transnistrian conflict on the national interests of Ukraine in the Black Sea region.

The analysis of ways of settlement of the Transnistrian conflict determined the most likely one that matches the interests of Ukraine in the Black Sea region. It determines and summarizes practical recommendations for settlement of the Transnistrian conflict as an important task of the national security of Ukraine’s foreign policy.

Keywords: ethno-political conflict, Transnistrian problem, interests of Ukraine, Black Sea region, Republic of Moldova, Russia, EU, USA, geopolitical position, regional organization.