с к аЗ

ШУКАЙТе ГАЗеТУу пунктах продажу преси вашого міста

або ПереДПЛАТІТЬ, якщо хочете, щоб «Деснянку вільну» приносили вам додому

Передплату можна оформити у будь-якому поштовому відділенні

ПереДПЛАТНІ ІНДеКСи:триразовий – 49086

триразовий пільговий – 49087четверговий випуск – 49088 Н

овин

и пі

дгот

ував

Віт

алій

АД

РУГ

У цьому вже переконалися учні початкових класів Менської ЗОШ І–ІІІ ст. ім. Шевченка

річ у тім, що на подвір’я школи прибилася бездомна собака. До школярів вона була не агресивна, а навпаки лащилася. Діти ж підгодовували та гладили тварину. Невідомо скільки б трива-ла така ідилія, якби собака не захворіла і не померла. Перед тим її причинили в сараї біля школи. Тоді дорослі забили на сполох: а чи не хвора була тварина? Місцева ветлабораторія зробила відповідні аналізи і отримала висновок, що собака на сказ не хворіла. А померла ймовірно через те, що у рамках бо-

ротьби з бездомними тваринами в неї стріляли шприцеметом. Втім, оста-точний висновок буде зроблено після біопроби, яку роблять у Чернігові, але аж через місяць. Тому місцеві медики, щоб не ризикувати здоров’ям дітей, за згодою батьків вирішили вжити попереджувальних заходів (між іншим, у районі вже був випадок, коли жінка померла через сказ після то-го, як вночі її подряпала невідома істота). Спеціалісти виявили 12 дітей, які мали контакт із собакою (хоч укусів і не було, але міг лизнути). Їх госпіта-лізували і там вони пробудуть 7–10 днів. Дітям робитимуть досить болючі щеплення, останнє аж на 90-й день. Медики району витратили весь запас вакцини проти сказу. Допомогли колеги з Новгорода-Сіверського, Сосниці та столиці. А з дітьми освітяни провели відповідну роботу.

Як стало відомо, на сьогодні госпіталізовано 22 дітей. Задля профілак-тики...

Валерій МАГУЛАм. Мена

ре к о н ст ру к Ція п од іЇ

Корсунь-Шевченківська битва у... Гончарівському

Під егідою громадської організації «Честь і слава» в селищі Гончарівське військово-історичні клуби з 14-ти міст україни від-творювали події корсунь-Шевченківської битви 1943 року.

Всього у дійстві взяло участь близько 120 чоловік.

Захід відбувся в рамках відзначення Дня захисника Вітчизни. Його організували Мі-ністерство оборони України та командуван-ня Сухопутних військ Збройних сил України, а також 1-ша окрема гвардійська танкова бригада.

За сценарієм, 65 німецьких та 55 радянських бійців, переодягнені у форму часів Великої Ві-тчизняної війни та відповідно екіпіровані, про-вели справжні бої. Першого дня радянські вій-ська мужньо відбили усі атаки противника у засніженому полі. А на другий день провели міський бій із захопленням будинків.

За словами самих учасників, усі отримали лише позитивні враження...

к ул ьт у ра н а д ор оЗі

Для даішників уклали довідник пристойних манер

Полтавське облуправлін-ня Даі видало посібник, у якому прописало, як треба поводитися інспекторові на службі. Постовим катего-рично заборонили показу-вати непристойні жести, не-цензурно висловлюватися, звертатися до водіїв на «ти», вживати образливі репліки, погрожувати або робити безпідставні зауваження.

«Ми врахували, що з’яви-лася категорія водіїв, які спе-ціально провокують інспек-торів на емоції. І коли той «зривається», вони запису-ють потрібні їм фрази, а по-тім продають це інтернет-сайтам, – розповів глава прес-служби Полтавської облміліції Юрій Сулаєв. – Цей довідник якраз і допоможе інспекто-рам зрозуміти, як правильно діяти у конфліктній ситуації. Насамперед, у ньому викла-дено витяги із законів. Тобто, якщо співробітник міліції не буде виходити за відповідні рамки, то й проблем у нього не буде». За словами Сулаєва, майже півтисячі інспекторів у Полтавській області вже отри-мали такі підручники. Не ви-няток, що такі методички не-забаром можуть з’явитися і в інших областях.

Незважаючи на ввічливе ставлення до п’яного водія, у вихідні двоє сімферополь-ських автоінспекторів через отримані побої потрапили до лікарні. Все почалося з того, що правоохоронців виклика-ли зупинити лихача, який на своїй «шістці» влаштував ніч-не раллі у Сімферопольсько-му районі. Коли ж той при-гальмував біля їхнього авто, то переліз із водійського си-діння на заднє пасажирське. Даішники підійшли, назвали себе і попросили у нього до-кументи. Натомість чоловік почав лаятися і провокува-ти скандал. За кілька хвилин до правоохоронців підійшли троє хлопців, які почали бити інспекторів, після чого водій і троє хуліганів зникли.

Бездомна собака –

Не ІГрАШКА

ініЦіат и В а

Конституційна Асамблея внесе зміни до Конституції України

Президент україни підписав указ про підтримку ініціативи Президента україни 1991–1994 рр. Леоніда кравЧука щодо ство-рення конституційної асамблеї для підго-товки змін до конституції україни.

Створено Науково-експертну групу з під-готовки Асамблеї, яка, відповідно до Указу, має взяти до відома запропоновану Л. Крав-чуком концепцію реформування Конституції України.

До складу Науково-експертної групи уві-йшли Леонід КРАВЧУК, ректор Київського наці-онального університету імені Тараса Шевченка, академік НАН України, доктор філософських наук, професор Леонід ГУБЕРСЬКИЙ, академі-ки, професори, вчені з інших університетів та наукових інститутів, народні депутати різних скликань, судді Верховного Суду України у від-ставці та юристи.

ГОЛОВНА ГАЗЕТА ЧЕРНІГІВЩИНИ

http://dponline.cn.ua e-mail: despravda@ukr.net

№ 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок

рЕҐіон2 № 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок

c m y k

http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

рЕҐіон

Однією з гарантій успішного функ-ціонування держави та суспіль-ства є ефективна діяльність дер-жавної влади й органів управ-

ління, а також органів місцевого са-моврядування. В окремому розділі Особливої частини Кримінального кодексу України описані види зло-чинів, які зазіхають на авторитет державної влади. Це суспільно не-безпечні та протиправні діяння, що посягають на суспільні відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самовря-дування та об’єднаннями громадян і фізичними особами у зв’язку з вико-нанням адміністративно-розпорядчих функцій задля захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юри-дичних осіб.

У кримінальному кодексі Радянсь-кого Союзу, ухваленому в 1960-му ро-ці, на опис відповідних кримінально-правових заборон відводили 35 статей, позаяк в українському КК, ухваленому в 2001 році, лишили 18 нормативів із суттєвими змінами та скороченнями. Тож наскільки в Україні цінують авторитет держав-ної влади?

Про один з таких злочинів «Дес-нянці вільній» повідав головний державний виконавець підрозді-лу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Чернігівській області анатолій ва-ЩенкО. За словами посадовця, поді-бні прецеденти в його практиці досі не траплялися.

– В моїх руках вирок Новозавод-ського районного суду міста Черні-гова. На лаві підсудних опинилися дві особи, яких звинувачували в злочи-ні згідно з частиною 2 статті 357 Кримінального кодексу України. Для тих, хто не має під рукою томика з кримінального права, поясню – у вказаному нормативі йдеться про злочин, скоєний проти авторите-ту державної влади. Суть правопо-рушення, описана в цьому вердикті, є публічною інформацією, оскільки вирок набрав чинності. Ситуація ж така. З чернігівського ТОВ «Агро-компанія «Фрут-Сервіс», керівником якої є громадянин Василь Тютін, згідно з рішенням суду мали стяг-нути борг в розмірі 23768 гривень 95 копійок. Оскільки боржник в до-бровільному порядку не повертав кошти, до справи долучилася дер-жавна виконавча служба. Врахову-ючи обставини попередніх злісних ухилянь від сплати, за боржника взявся наш відділ примусового ви-конання покарань. В присутності понятих ми прийшли описувати майно фірми-боржника. На місце прибув і директор товариства «Аг-рокомпанія «Фрут-Сервіс». Разом із ним була жінка, яка вочевидь допо-магала йому по роботі. Розлучати-ся з майном Василю Тютіну не хо-тілося, тож нам з боєм довелося зрізати замки. Поведінка керівника та його поплічниці стала приводом неодноразових викликів міліцейських нарядів. Зрештою, вони начебто за-

спокоїлися та погодилися підписа-ти документи в своєму автомобілі. Але то, скоріш за все, була частина задуму. Коли я на мить відвернувся, жінка, за вказівкою свого шефа, вже з машини вихопила в мене з рук те-ку з усіма документами.

Далі ситуація розгорталася як в детективному романі. Після слів «Ха-пай теку», які промовив керівник фірми, всі при-сутні неначе оторопі-ли. Через кілька секунд автомобіль Василя Тю-тіна зник. Наздогнати авто, як і знайти по-тім викрадені папери, не вдалося. Нині поно-вити документи, які ви-дали з десяток різних структур і є результа-том тривалої судової тяжби, вкрай пробле-матично. Виконання рі-шення суду теж усклад-нилося.

Незважаючи на по-кази багатьох свідків інциденту, ані Тютін, ані його спільниця своєї вини не визна-ли. До справи долучилася міліція та прокуратура. Представники держав-ного обвинувачення просили суд по-карати злодія на 2 роки позбавлен-ня волі.

15 листопада 2010 року Новоза-водський районний суд м. Черніго-ва розглянув справу. Далі варто на-вести кілька уривків з тексту судо-вого рішення. «Суд вважає, що вина підсудних крім показів свідків, повніс-тю підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи... Аналізуючи викладені дока-зи, суд дійшов висновку, що умисні дії підсудних, які виразилися у викраденні особливо важливих документів, вчи-неними в особистих інтересах, під-

лягають кваліфікації за ст.357 ч.2 КК України».

Згідно з Кримінальним кодексом, такий злочин карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мі-німумів доходів громадян або обме-женням волі на строк до трьох ро-ків, або позбавленням волі на такий же строк.

Втім, суд взявши до уваги «ха-рактер та ступінь суспільної не-безпеки скоєного злочину, обста-вини, за яких вчинено злочин, по-ведінку та особу підсудного, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно...» за-судив обвинувачених до штрафу в 1190 гривень.

Цікаво, який авторитет матиме держава в очах людей після такого вердикту? Ще цікавіше, якими мають бути висновки щодо нашої держави у службовців, котрі працюють на її авторитет. Місяці роботи державних виконавців, міліціонерів, співробіт-ників прокуратури оцінено в... 1190 гривень!

Ігор ЛЕВЕНОК

ря тіВ н и к – п ору ч

МНСники у Чернігові відкрили пункт обігріву бездомних громадян

У зв’язку з низькою температурою повітря та погіршенням погодних умов чернігівські рятувальники надають допомогу нужденним верствам населення: 19 лютого відкрито пункт обігріву в Чернігівському міському парку культури та відпочинку.

Обласне управління МНС встановило намет, що обігрівається «буржуйками», де є змога зі-грітися та випити чашечку гарячого чаю. Крім того, працює польова кухня. Пункт обігріву функціонує цілодобово.

Також проводиться профілактична робота, під час якої рятувальники розповідають на-селенню про заходи безпеки в морозну по-году.

с и т уа Ція

СУД ОЦІНиВ авторитет державної влади В... 1190 ГриВеНЬ

його спільниця своєї вини не визна- Втім, суд взявши до уваги «ха-

Офіційний сайт Науково-дослідного Інституту продуктивності агропромислового комплексу інформує про те, що Тютін Василь Михайлович нині обіймає державну посаду директора Чернігівського науково-дослідного центру продуктивності агропромислового комплексу. Цю інформацію підтвердили в управлінні АПК Чернігівської облдержадміністрації.

Анатолій ВАЩЕНКО

п р иЗн ач е н н я

В обласному управлінні лісового та мисливського господарства новий начальникМинулої п’ятниці колективу обласного управління лісового та мисливського господарства було представлено новопризна ченого керівника – Валерія Лозицького, який до цього обіймав посаду заступника голови Держкомлісгоспу України.

Ж и т т я і тру-д о в а діяль-

ність Валерія Лозицького тіс-но пов’язана з Чернігівщиною – народився у Прилуках. Свою трудову біогра-фію розпочав у Прилуцько-му держлісгос-пі. У 2006 році був переведе-

ний до Києва з посади заступника начальни-ка обласного управління лісового та мислив-ського господарства.

Іван Горохівський, який протягом останніх чотирьох років очолював управління, повер-нувся на посаду директора ДП «Добрянське лісове господарство», яке нині перебуває у складному економічному стані.

Підготував Віталій АДРУГ

Жність Валерія Лозицького тіс-но пов’язана з Чернігівщиною – народився у Прилуках. Свою трудову біогра-фію розпочав у Прилуцько-му держлісгос-пі. У 2006 році був переведе-

ний до Києва з посади заступника начальни-

№ 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок 3http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

З Днем народженняБориса ГуБаря

вітають колеги по роботі

Від щирого серця бажають йо-му міцного здоров’я та життє-вої наснаги, успіхів та особис-

тих досягнень, здійснення мрій, злагоди та добробуту!

Фахове журі переможцями визначило: у номінації «німецька мова» – Те-тяну Унтілову з ліцею при Ніжинському державному університеті ім. М. Гоголя, у номінації «образотворче мистецтво» – Оксану Дмитренко з Чернігівського ліцею №22, у номінації «світова література» – Світлану

Галатенко з Браницької ЗОШ Бобровицького району, у номінації «початкові класи» – вчителя Чернігівської ЗОШ №36 Ларису Штупун та в номінації «істо-рія» – вчителя Щорської ЗОШ №1 Аллу Єрмоленко.

З нагоди 155-річчя від дня народження Софії Русової також відбулося нагоро-дження переможців конкурсу серед учнівської та студентської молоді. Заслуже-ні нагороди талановиті юнаки та дівчата отримали з рук президента Благодій-ного фонду ім. Софії Русової Івана Чауса та директора Національного науково-дослідницького інституту українознавства, доктора філологічних наук, професора, академіка, лауреата міжнародної премії ім. Й. Гердера Петра Кононенка.

Перед освітянами виступив народний артист України, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка кобзар-лірник Василь Нечепа.

«Учитель року–2011»У цьогорічному конкурсі в районних та міських його етапах змагалися понад 700 освітян Чернігівщини, із них 91 учитель взяв участь у першому етапі у номінаціях «початкові класи», «історія», «світова література», «німецька мова» та «образотворче мистецтво». 25 найкращих педагогів демонстрували свою майстерність, кмітливість, завзяття й бажання перемогти у другому турі обласного етапу конкурсу. Про їхній високий професіональний рівень свідчить той факт, що серед фіналістів 19 вчителів – спеціалісти вищої категорії, 6 мають педагогічне звання старший учитель та вчитель-методист.

В ш а н у В а н н я

Володимир Хоменко та переможниці конкурсу: Оксана Дмитренко, Тетяна Унтілова,Світлана Галатенко, Алла Єрмоленко, Лариса Штупун

україна і світ

Газпром не збирається переглядати формулу ціни на газ

Про це заявив глава «Газпрому» Олексій МІЛЛЕР вчора, 21 люто-

го, на прес-конференції в Москві.

«Якщо казати про чинний контракт, то на-разі газ постачається в Україну за цим контр-актом (у ціні – Ред.) на 30% нижче, ніж для європейських споживачів, і жодних змін фор-мули ціни чи перегляду контракту ми не пе-редбачаємо», – наголосив він.

Згідно з укладеним в січні 2009 року російсько-українським газовим контрактом на період до 2020 року, ціна імпорту російського газу розраховується за формулою, що врахо-вує зміну ціни на мазут і газойль.

У першому кварталі нинішнього року ці-на газу, що імпортується в Україну, стано-витиме 264 дол. за 1 тис. куб. м. Водночас у Законі про державний бюджет на 2011 рік середня ціна природного газу, що імпорту-ється, прогнозується на рівні 269 доларів за тис. куб. м.

Нагадаємо, Глава Уряду Микола Азаров не раз заявляв, що Україна наполягає на пере-гляді газових контрактів з Росією і має намір переконати російську сторону в потребі це зробити. За словами Прем’єра, насамперед у контрактах потрібно переглянути форму-лу формування ціни на газ, який купує Укра-їна у Росії.

Натомість, глава російського уряду Володи-мир Путін вважає, що Україна одержала до-статню знижку на газ.

ООН умовляє Україну підвищити пенсійний вік

Без екстреної пенсійної ре-форми Украї-на зіткнеться з

серйозними еконо-мічними проблемами, викликаними старін-ням суспільства. Про це заявив координа-тор системи ООН в Україні Олів’є Адам під час парламентських слухань, присвячених прове-денню пенсійної реформи.

«Перед українською пенсійною системою стоїть низка проблем, які, з урахуванням де-мографічних проблем в країні, загрожують її фінансовій стабільності», – сказав Адам. За його даними, минулого року пенсійні випла-ти в Україні досягли 18% ВВП. Це – найвищий показник у світі.

Він зазначив, що Україна має враховува-ти процеси старіння населення, і рекомен-дував владі зміцнювати пенсійну систему за допомогою збільшення пенсійних вне-сків, підвищення пенсійного віку та скоро-чення пенсійних виплат для пенсіонерів, які працюють.

«Наші дослідження показали, що збільшен-ня пенсійного віку – це не варіант, а потреба для забезпечення стійкості системи. Велика частина промислово розвинених держав уже встановила єдині пенсійні правила для чоло-віків і жінок», – сказав координатор системи ООН в Україні.

Крім того, Адам рекомендував поступово підвищувати пенсійний вік для жінок до 60-ти років – на шість місяців щороку.

Відповідні підрахунки щодо заборгованості Фонду соціального страхування в реґіонах зробив Націо-нальний форум профспілок України.

«Станом на січень 2011 року фінансовий дефіцит бю-джету Фонду становив понад 750 млн грн, заборгованість з виплати допомоги з тимчасової непрацездатності по Україні на сьогодні становить більш ніж 480 млн грн», – поінформував голова НФПУ Мирослав ЯКІБЧУК. За його словами, лідерами цього ганебного рейтингу є Київ та Київська область – тут за-боргованість становить 120 млн грн, у Донецьку – 70 млн грн, у Дніпропетровську – 35 млн грн, Львові – 30 млн грн, Харкові – 24 млн грн, Запоріжжі, Одесі та Луганську – 18 млн грн.

Як зазначив голова НФПУ, зважа-ючи, що з 1 січня 2011 року із впро-вадженням єдиного соціального внеску Фонд виплачує лікарняні з власних коштів, а не з коштів пра-цедавців (які лише після фактичних виплат компенсують гроші Фонду), то люди мають стовідсоткові шанси за такої ситуації не побачити своїх гроші взагалі!

«Така ситуація може призвести до того, що дефіцит Фонду на кінець 2011 року може сягнути понад 1,5 млрд грн, що означатиме крах для всієї системи соціального страхування», – сказав пан Якібчук.

ч ас и п е ре мін

Чи переживеЩорський район реформи?

Втім, результати роботи району в останні роки та зникнення бага-тьох підприємств і установ свід-чать не на користь тривалого

життя Щорського району. Тут немає фактично підприємств, які б можна було назвати справжніми наповнюва-чами бюджету. Не залишилось центру поштового зв’язку, райавтодору, про-дають центр електрозв’язку. Йде мо-ва і про наміри ліквідувати податко-ву інспекцію та перетворити її у від-

ділення, яке підпорядковуватиметься Корюківській інспекції. Серед підпри-ємств залишилося десь півдесятка таких, які ледь жевріють. І то лише тому, що через район проходить за-лізниця. А якби не вона, справи були б ще гірші.

Втім, за результатами обласно-го моніторингу, Щорський район за 2010 рік посів 20-те місце серед 22-х районів області. Немає і не буде у Щорсі таких підприємств, як, примі-

ром, у Прилуках тютюнова фабрика, яка наповнює місцевий бюджет на 70 відсотків. Сусідні Корюківський та Менський райони теж у дещо кращій ситуації – там стабільно працюють хо-ча і по кілька, але досить потужних підприємств.

Тож коли справа дійде до адміністративно-територіальної рефор-ми, серед кандидатів на скорочення, Щорський район буде серед перших. Втім, може це і на краще: скоротяться витрати на утримання органів влади. Та ще доведеться відроджувати авто-транспортне обслуговування. Нині ж, жителям деяких сіл доїхати до райцен-тру можна лише власним транспортом. В сумному стані і шляхи. Є до чого до-класти руки.

Валерій МагулаЩорський район

Питання зовсім не риторичне. Перебуваючи в Щорсі, чув від багатьох авторитетних людей стурбовані міркування про те, чи довго ще жити району. На перший погляд такі думки безпідставні, навіть якщо проголошено адміністративну реформу. Скільки ми вже чули про наміри скоротити кількість областей та районів, але поки що все залишається без змін.

Фот

о Ві

ктор

а КО

ШМ

АЛ

А

Від д а й т е!

Заборгованість із виплати лікарняних –вже майже півмільярда!

4 № 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок

c m y k

http://dponline.cn.ua

ЛЮдИна

89-рІЧНиЙ ВеТерАН

Батько докупив землі два гектари

У батька Михайла Максимовича Ющен-ка у 1921 році було близько п’яти гектарів землі. Два гектари Максим Трохимович до-купив, заробивши гроші у Таганрозі. Віддав поміщику по 200 рублів за десятину. Було це ще до Жовтневого перевороту. У госпо-дарстві мали коня, корову, кабана. Вирощу-вали жито, пшеницю, овес, гречку. Зібране використовували для власних потреб, 100 пудів зерна з’їдала худоба, лишки – про-давали на базарі. Вся земля оброблялася, ніякого голоду не було.

У 1929 році, коли Михайлу було вісім років, від зараження крові померла мати. Батько одружився вдруге. Коли почалась колективізація, Максим Трохимович не по-спішав вступати до колгоспу. Але коня і во-за усуспільнили, і він змушений був перейти

доглядати коней. Але заяви до колгоспу так і не написав.

Став селянський син поліграфістом

За чотири роки до війни селянський син, після закінчення місцевої семирічки вступає до Харківського поліграфічного технікуму. Вибір професії не був випадковим: він дуже любив книги і точні науки. Технікум закінчив у 1941-му році, коли почалася війна. До ар-мії його відразу не призвали, посилали на копання окопів, збирання урожаю. Коли ж місто захопили німці, пішки прийшов з Хар-кова у село Волосківці. Допомагав батькові по господарству. Колгоспу тоді не було, але селяни працювали об’єднавшись у семихат-ки: сіяли, вирощували, збирали.

Форсував Дніпро, вчив молодих

Як тільки-но село звільнили радянські війська, чоловіків, підходящих за віком мо-білізували до армії. 21 вересня 1943-го він уже був у бойовій частині, де навчили, як користуватися гвинтівкою та автоматом. А незабаром їх кинули в районі Любеча форсувати Дніпро. Михайло Максимович під вогнем фашистів вдало перебрався через річку і вже закріплювався на плац-дармі, як з’явилися німецькі танки. Оскол-ком від снаряда його було важко поране-но у ногу.

Михайла Максимовича відправили на чо-тири місяці до госпіталю у російському місті Тула. Після лікування, як людину з освітою, посилають до школи сержантів. Закінчивши її сам навчав молоде поповнення. Так минуло чимало часу. Аж поки знову не відправили на фронт. Звільняв Варшаву, інші польські міста, ступив на німецьку землю. Але до Берліна не дійшов, бо на шляху знову тра-пився осколок снаряда від танкової гармати. Хоча, можливо, саме це поранення і вряту-вало йому життя. Бо ж ворожий метал заче-пив ногу 19 лютого, лікувався він у Польщі, а виписали з госпіталю 10 травня.

Після цього служив в оперативній групі у Польщі, Німеччині. Демобілізувався напри-кінці серпня 1946-го року. Повернувшись додому, працював завгоспом у Волосків-ській школі, але посаду скоротили. Пра-цював у Борзнянському районі в системі споживкооперації заготівельником, завіду-ючим складом підприємства громадського харчування. Там зустрів свою майбутню дружину Поліну Пилипівну, в якої був ма-лий синок. З часом у подружжя народило-ся ще двоє діток.

Основне місце роботи – друкарня

Михайла Максимовича тодішній редактор Менської райгазети запросив на роботу у редакцію, до якої входила і друкарня. Тобто, ветеран мав можливість працювати за спе-ціальністю. У Мені сім’я придбала невеличку хатину. Максимович же у Менській друкарні

освоїв майже всі спеціальності. Був наборщиком, версталь-ником, інженером та завідуючим складом. На пенсію оформлявся у 56 років. Це через шкідливі умови праці – у шрифтах містився свинець, а в друкарській фарбі також було чимало шкідливих речовин. Але і на пен-сії Максимович ще років п’ять працював у друкарні. Колеги його щиро поважали і шанували за товариську вдачу, почуття гу-мору і в той же час відповідальне ставлен-ня до справи.

Щодо стану здоров’я, то воно Максимо-вича не підводило. Хоча під час роботи у друкарні нажив грижу – не раз доводи-лось розвантажувати важкі рулони з па-пером. Вже будучи на пенсії, погодився на операцію.

На жаль, рано пішла від нього вірна дру-жина Поліна Пилипівна – ще у 1993 році. Михайло Максимович більше не одружу-вався. Живе з сім’єю онука Ігоря, який по-вністю перебудував колишню хатину дідуся. Тепер у просторому будинку всім вистачає місця – не лише онукам і правнукам, а й домашнім улюбленцям: коту Барону та па-пузі Кеші.

Життя – це рухЖиттям у сім’ї рідних людей Михайло

Максимович задоволений. Але він не сидить склавши руки, а веде активний спосіб жит-тя. Вже вісім років співає у районному хорі ветеранів, який виступає не лише у Мені та у селах району, а й їздить до Чернігова.

Вміє Максимович відреставрувати стару книгу чи зробити перепльот для підшивки журналів. А ще Михайло Максимович вміє дуже швидко рахувати, поки онука корис-тується калькулятором, він уже називає ре-зультат. Михайло Максимович досі пам’ятає всі вірші, які знав колись у школі, більше то-го – сам складає. Окулярами не завжди ко-ристується, лише коли читає, телевізор ди-виться також без них. Великий прихильник тихого полювання. А ще має рідкісне хобі: складає кросворди та різні математичні за-дачі. Чимало їх охоче друкували газети.

Нині у Максимовича троє онуків і два правнуки. Всі вони щиро шанують і поважа-ють свого дідуся та бажають йому дожити у доброму здоров’ї до ста літ.

Валерій МАГУЛАм. Мена

Багато років свого життя Адольф Вікторо-вич Селіцький віддав службі в лавах Радян-ської Армії і хоча безпосередньої участі в бо-йових діях не брав (на початок Великої Вітчиз-няної війни йому було лише 5 років), його жит-тєвий шлях заслуговує на шану та повагу. Після звільнення у запас з лав Радянської Армії де-сять років (з 1982-го по 1992-ий) він працював начальником відомчих курсів Чернігівського обласного управління торгівлі. В подальшому – після ліквідації цих курсів – викладачем об-ласних курсів, потім – старшим викладачем на обласних курсах підвищення кваліфіка-ції керівних кадрів навчально-методичного

центру цивіль-ного захисту та безпечної життєдіяльності Чернігівської області. І на всіх посадах він був прикладом чесності, порядності та від-повідального ставлення до справи.

Народився Адольф Вікторович у 1936 році у селянській родині в с. Шкорнівка Крупсько-го району Мінської області. Його батьки бу-ли римо-католицького віросповідання, тому і дали таке ім’я дитині. У родині Адіка, як його ласкаво називали рідні, було шестеро братів та сестер, серед братів він був наймолодшим. У 1944 році маленький Адік пішов до школи в сусіднє село Смородинка, тому що всі будів-лі свого села, а також і школа, були знищені під час бойових дій.

Після закінчення 7-ми класів у 1951 році продовжив навчання у середній школі сели-ща Обчуга Мінської області, яке було розта-шовано за 10 км від рідного села.

Згадує Адольф Вікторович: «В той час наша родина жила дуже скрутно: ні продуктів, ні одягу не було, тому військову форму, в якій прийшов мій старший брат, відслуживши в армії, я почав носити з 8-го класу. Якось на вулиці мене зупинив військовий патруль і на-чальник караулу наказав зняти петлиці з ши-нелі, що я і зробив».

Закінчивши школу Адольф Селіцький був призваний на строкову службу до лав Радян-ської Армії. Службу проходив у Брестській фортеці. Солдати розташовувалися в тих же казармах, що і захисники фортеці у роки Великої Вітчизняної війни. В казармах було

холодно і волого, бо стіни були завтовшки 2 метри, а вікна (бійниці) невеликого розмі-ру. Незважаючи на це, солдати були горді, що доводиться служити в такому місці.

З армії рядовий Селіцький вступив до Ко-стромського військового хімічного училища,

в якому навчався 2 роки, був переведений, як і решта курсантів (навчальний заклад було скорочено), до Саратовського військового хі-мічного училища, яке закінчив у 1961 році.

Перше місце служби після училища – за-лізнична станція Сари-Озек, що за 200 км

від колишньої столиці Казахстану Алма-Ати. Це були ракетні війська стратегічного при-значення. Адольф Селіцький неодноразово брав участь у випробуваннях ядерної зброї на Семипалатинському полігоні у 1962 та у 1966 роках.

У серпні 1962 року Адольф Вікторович одружився на Лідії Василівні Баришевій, яка, як і багато переселенців того часу, з родиною жила на станції Сари-Озек. Ця залізнична станція утворилася завдяки переселенцям з усіх куточків Радянського Союзу.

До речі, подружжя Селіцьких вже багато років разом і з повагою та любов’ю ставлять-ся одне до одного. Дружина Лідія Василівна всі роки служби Адольфа Вікторовича поруч з чоловіком. Мужньо переносила невлашто-ваність побуту віддалених гарнізонів, у них двоє дорослих дітей та троє онуків.

У 1967 році А. В. Селіцький переведений до Сибірського військового округу на посаду на-чальника хімічної служби технічної ракетної бази ст. Алейська Алтайського краю. Наступні три роки навчається в Москві на стаціонарі в академії хімічного захисту. Потім – робота начальником хімічної служби полку, офіце-ром хімічної служби в штабі 1-ої Гвардійської Армії в Чернігові.

В 1975 році майор Селіцький направлений на посаду викладача в Полтавське зенітно-ракетне училище, в якому служив до 1981 року, а восени того ж року вже підполков-ник Селіцький вийшов на заслужений від-починок.

За роки роботи на курсах цивільної обо-рони керівництво неодноразово заохочувало Адольфа Вікторовича грамотами, цінними по-дарунками та грошовими преміями.

Олександр АТРОЩЕНКО,методист навчально-методичного центру

ЦЗ та БЖД Чернігівської області

ПриКЛАД ВІрНОСТІ

Разом з бойовими товаришами під час служби на ст. Сари-Озек (1963 р.)

Адол

ьф С

еліц

ький

Мих

айло

Ющ

енко

ЛЮдИна

співає у хорі і складає кросворди

та відповідальності

(206) 22 лютого 2011, вівторок

№ 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок 5http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

ЛЮдИна

Батько докупив землі два гектари

У батька Михайла Максимовича Ющен-ка у 1921 році було близько п’яти гектарів землі. Два гектари Максим Трохимович до-купив, заробивши гроші у Таганрозі. Віддав поміщику по 200 рублів за десятину. Було це ще до Жовтневого перевороту. У госпо-дарстві мали коня, корову, кабана. Вирощу-вали жито, пшеницю, овес, гречку. Зібране використовували для власних потреб, 100 пудів зерна з’їдала худоба, лишки – про-давали на базарі. Вся земля оброблялася, ніякого голоду не було.

У 1929 році, коли Михайлу було вісім років, від зараження крові померла мати. Батько одружився вдруге. Коли почалась колективізація, Максим Трохимович не по-спішав вступати до колгоспу. Але коня і во-за усуспільнили, і він змушений був перейти

доглядати коней. Але заяви до колгоспу так і не написав.

Став селянський син поліграфістом

За чотири роки до війни селянський син, після закінчення місцевої семирічки вступає до Харківського поліграфічного технікуму. Вибір професії не був випадковим: він дуже любив книги і точні науки. Технікум закінчив у 1941-му році, коли почалася війна. До ар-мії його відразу не призвали, посилали на копання окопів, збирання урожаю. Коли ж місто захопили німці, пішки прийшов з Хар-кова у село Волосківці. Допомагав батькові по господарству. Колгоспу тоді не було, але селяни працювали об’єднавшись у семихат-ки: сіяли, вирощували, збирали.

Форсував Дніпро, вчив молодих

Як тільки-но село звільнили радянські війська, чоловіків, підходящих за віком мо-білізували до армії. 21 вересня 1943-го він уже був у бойовій частині, де навчили, як користуватися гвинтівкою та автоматом. А незабаром їх кинули в районі Любеча форсувати Дніпро. Михайло Максимович під вогнем фашистів вдало перебрався через річку і вже закріплювався на плац-дармі, як з’явилися німецькі танки. Оскол-ком від снаряда його було важко поране-но у ногу.

Михайла Максимовича відправили на чо-тири місяці до госпіталю у російському місті Тула. Після лікування, як людину з освітою, посилають до школи сержантів. Закінчивши її сам навчав молоде поповнення. Так минуло чимало часу. Аж поки знову не відправили на фронт. Звільняв Варшаву, інші польські міста, ступив на німецьку землю. Але до Берліна не дійшов, бо на шляху знову тра-пився осколок снаряда від танкової гармати. Хоча, можливо, саме це поранення і вряту-вало йому життя. Бо ж ворожий метал заче-пив ногу 19 лютого, лікувався він у Польщі, а виписали з госпіталю 10 травня.

Після цього служив в оперативній групі у Польщі, Німеччині. Демобілізувався напри-кінці серпня 1946-го року. Повернувшись додому, працював завгоспом у Волосків-ській школі, але посаду скоротили. Пра-цював у Борзнянському районі в системі споживкооперації заготівельником, завіду-ючим складом підприємства громадського харчування. Там зустрів свою майбутню дружину Поліну Пилипівну, в якої був ма-лий синок. З часом у подружжя народило-ся ще двоє діток.

Основне місце роботи – друкарня

Михайла Максимовича тодішній редактор Менської райгазети запросив на роботу у редакцію, до якої входила і друкарня. Тобто, ветеран мав можливість працювати за спе-ціальністю. У Мені сім’я придбала невеличку хатину. Максимович же у Менській друкарні

освоїв майже всі спеціальності. Був наборщиком, версталь-ником, інженером та завідуючим складом. На пенсію оформлявся у 56 років. Це через шкідливі умови праці – у шрифтах містився свинець, а в друкарській фарбі також було чимало шкідливих речовин. Але і на пен-сії Максимович ще років п’ять працював у друкарні. Колеги його щиро поважали і шанували за товариську вдачу, почуття гу-мору і в той же час відповідальне ставлен-ня до справи.

Щодо стану здоров’я, то воно Максимо-вича не підводило. Хоча під час роботи у друкарні нажив грижу – не раз доводи-лось розвантажувати важкі рулони з па-пером. Вже будучи на пенсії, погодився на операцію.

На жаль, рано пішла від нього вірна дру-жина Поліна Пилипівна – ще у 1993 році. Михайло Максимович більше не одружу-вався. Живе з сім’єю онука Ігоря, який по-вністю перебудував колишню хатину дідуся. Тепер у просторому будинку всім вистачає місця – не лише онукам і правнукам, а й домашнім улюбленцям: коту Барону та па-пузі Кеші.

Життя – це рухЖиттям у сім’ї рідних людей Михайло

Максимович задоволений. Але він не сидить склавши руки, а веде активний спосіб жит-тя. Вже вісім років співає у районному хорі ветеранів, який виступає не лише у Мені та у селах району, а й їздить до Чернігова.

Вміє Максимович відреставрувати стару книгу чи зробити перепльот для підшивки журналів. А ще Михайло Максимович вміє дуже швидко рахувати, поки онука корис-тується калькулятором, він уже називає ре-зультат. Михайло Максимович досі пам’ятає всі вірші, які знав колись у школі, більше то-го – сам складає. Окулярами не завжди ко-ристується, лише коли читає, телевізор ди-виться також без них. Великий прихильник тихого полювання. А ще має рідкісне хобі: складає кросворди та різні математичні за-дачі. Чимало їх охоче друкували газети.

Нині у Максимовича троє онуків і два правнуки. Всі вони щиро шанують і поважа-ють свого дідуся та бажають йому дожити у доброму здоров’ї до ста літ.

Валерій МАГУЛАм. Мена

Багато років свого життя Адольф Вікторо-вич Селіцький віддав службі в лавах Радян-ської Армії і хоча безпосередньої участі в бо-йових діях не брав (на початок Великої Вітчиз-няної війни йому було лише 5 років), його жит-тєвий шлях заслуговує на шану та повагу. Після звільнення у запас з лав Радянської Армії де-сять років (з 1982-го по 1992-ий) він працював начальником відомчих курсів Чернігівського обласного управління торгівлі. В подальшому – після ліквідації цих курсів – викладачем об-ласних курсів, потім – старшим викладачем на обласних курсах підвищення кваліфіка-ції керівних кадрів навчально-методичного

центру цивіль-ного захисту та безпечної життєдіяльності Чернігівської області. І на всіх посадах він був прикладом чесності, порядності та від-повідального ставлення до справи.

Народився Адольф Вікторович у 1936 році у селянській родині в с. Шкорнівка Крупсько-го району Мінської області. Його батьки бу-ли римо-католицького віросповідання, тому і дали таке ім’я дитині. У родині Адіка, як його ласкаво називали рідні, було шестеро братів та сестер, серед братів він був наймолодшим. У 1944 році маленький Адік пішов до школи в сусіднє село Смородинка, тому що всі будів-лі свого села, а також і школа, були знищені під час бойових дій.

Після закінчення 7-ми класів у 1951 році продовжив навчання у середній школі сели-ща Обчуга Мінської області, яке було розта-шовано за 10 км від рідного села.

Згадує Адольф Вікторович: «В той час наша родина жила дуже скрутно: ні продуктів, ні одягу не було, тому військову форму, в якій прийшов мій старший брат, відслуживши в армії, я почав носити з 8-го класу. Якось на вулиці мене зупинив військовий патруль і на-чальник караулу наказав зняти петлиці з ши-нелі, що я і зробив».

Закінчивши школу Адольф Селіцький був призваний на строкову службу до лав Радян-ської Армії. Службу проходив у Брестській фортеці. Солдати розташовувалися в тих же казармах, що і захисники фортеці у роки Великої Вітчизняної війни. В казармах було

холодно і волого, бо стіни були завтовшки 2 метри, а вікна (бійниці) невеликого розмі-ру. Незважаючи на це, солдати були горді, що доводиться служити в такому місці.

З армії рядовий Селіцький вступив до Ко-стромського військового хімічного училища,

в якому навчався 2 роки, був переведений, як і решта курсантів (навчальний заклад було скорочено), до Саратовського військового хі-мічного училища, яке закінчив у 1961 році.

Перше місце служби після училища – за-лізнична станція Сари-Озек, що за 200 км

від колишньої столиці Казахстану Алма-Ати. Це були ракетні війська стратегічного при-значення. Адольф Селіцький неодноразово брав участь у випробуваннях ядерної зброї на Семипалатинському полігоні у 1962 та у 1966 роках.

У серпні 1962 року Адольф Вікторович одружився на Лідії Василівні Баришевій, яка, як і багато переселенців того часу, з родиною жила на станції Сари-Озек. Ця залізнична станція утворилася завдяки переселенцям з усіх куточків Радянського Союзу.

До речі, подружжя Селіцьких вже багато років разом і з повагою та любов’ю ставлять-ся одне до одного. Дружина Лідія Василівна всі роки служби Адольфа Вікторовича поруч з чоловіком. Мужньо переносила невлашто-ваність побуту віддалених гарнізонів, у них двоє дорослих дітей та троє онуків.

У 1967 році А. В. Селіцький переведений до Сибірського військового округу на посаду на-чальника хімічної служби технічної ракетної бази ст. Алейська Алтайського краю. Наступні три роки навчається в Москві на стаціонарі в академії хімічного захисту. Потім – робота начальником хімічної служби полку, офіце-ром хімічної служби в штабі 1-ої Гвардійської Армії в Чернігові.

В 1975 році майор Селіцький направлений на посаду викладача в Полтавське зенітно-ракетне училище, в якому служив до 1981 року, а восени того ж року вже підполков-ник Селіцький вийшов на заслужений від-починок.

За роки роботи на курсах цивільної обо-рони керівництво неодноразово заохочувало Адольфа Вікторовича грамотами, цінними по-дарунками та грошовими преміями.

Олександр АТРОЩЕНКО,методист навчально-методичного центру

ЦЗ та БЖД Чернігівської області

Не гріх згадати тих, хто за будь-яких обставин не втрачав честь і гідність. раніше серед корюківських лісівників чимало фронтовиків було. Й директор також. Прізвище мав гарне – Береза.

Нагорода і після…Згадую його й не полишає думка: «Людину

можна високо підняти, а потім низько опусти-ти. Наче так і треба. Чому?.. У того, хто опускає, теж колись сили можуть відібрати…»

Директора Корюківського лісгоспзагу в 1974-му році вітали з почесною урядовою на-городою – орденом Жовтневої революції.

– Заслужено! Такими орденами не розки-даються! – тисло руки керівництво. В колек-тиві сприйняли, як і належить.

Гліб Володимирович, на щастя, не мав зоряної хвороби. Поздоровлення приймав стримано.

Ніби щиро говорили, а втім…Минуло кілька місяців. Директор працював,

колектив також. Не можна сказати, що він іг-норував управлінські вказівки, але мав власну думку і більше довіряв набутому досвіду. Міг і заперечити. Щось таки, мабуть, відхилив, бо після чергової наради в обласному управлінні лісового господарства один з високих чинів, що нещодавно так палко вітав Березу з орденом, категорично заявив: «Багато собі дозволяєте! Стиль вашого керівництва застарів!..»

Три роки у відпустці не був, а тут таке по-чути!.. Нащо ж тоді до ордена представляли? Коли була правда – тоді чи тепер?..

Береза не витримав:– Якщо так, я пишу заяву. З ліцемірами

працювати далі не зможу.– Пишіть! – почув у відповідь.До виходу на пенсію в директора залиша-

лося зовсім трохи. Якось не по-людськи!Заяву Гліб Володимирович написав і прийняв

плодоконсервний цех свого ж лісгоспзагу.Лише через рік після того, як Береза зали-

шив посаду директора, дізнався про це його земляк і давній друг Микола Борисенко, се-кретар ЦК Компартії України.

– Глібе, а чому ж ти мені не зателефону-вав? У ЦК не приїхав? – Борисенко не прихо-вував занепокоєння. – Працював би до пен-сії. Ти ж нормальна людина, не пройдисвіт. Фронтовик, нарешті!

– Пробач, – відмовив старий товариш. – Не зміг..

– За когось би добивався, а от за себе!..Залишити лісгоспзаг Гліб Володимирович

не зміг і після пенсії. Останній запис у його трудовій книжці – лютий 1986 року: мото-рист пожежхімстанції. Де ще можна було знайти моториста з орденом Жовтневої ре-волюції?!

Ліс на все життяІ досі згадують у Корюківці, яким був

директор-фронтовик Береза.– Говорив мало, але конкретно і по спра-

ві. Мав власну думку, – розповідає Микола Сорока, який усе життя працював у лісово-му господарстві. – Не поважав базік і нероб. Дисципліна й порядок на першому місці. На роботу приходив першим, залишав кабінет пізно. Серед ночі міг з’явитися в паркетному цеху. У лісництва їздив без попереджень. Тур-бувався, аби в гуртожитку, де жила молодь, був затишок. Любив ліс і людей по-своєму – не бив себе у груди.

Тодішній лісгоспзаг – не теперішнє підпри-ємство. Нині стільки техніки! А колись запря-гай «ЗІС-5» або «ЗІЛ-151»-й – і до лісу, за де-ревиною. Але плани виконували! Передовиків шанували. І в директора було чимало відзнак. Але він не хизувався.

Та й жив Гліб Володимирович не по-панському. Скромний будинок, город, корів-ка. Легкова машина в лісгоспзагу була лише одна – «ГАЗ-69». Незмінний водій Володимир Ічанський утримував ї ї завжди в робочому стані. Береза не зловживав своєю посадою, не перетворював службовий транспорт для сімейних мандрівок.

– Зовні суворий і неговіркий, директор до-зволяв собі жарти на користь справі. Якось у лісгоспзагу не могли ніяк дочекатися, коли з Вірменії надійдуть конче потрібні вимірюваль-ні прилади. Їх раніше виготовляли лише там. Надіслали поштою кілька замовлень, – роз-повідав Микола Тосенко, досвідчений лісівник, – але ні відповіді, ні приладів.

Що робити?Знайшов вихід Гліб Володимирович:– У замовленні надрукуйте підпис директо-

ра не Берези, а Березяна. Нехай думають, що тут їхній вірменин керує й виручать.

Так і сталося. Замовлене надіслали відра-зу. Сміялися потім.

Лісівником Гліб став ще до Великої Вітчизня-ної війни. Народився в 1917-му, в Ніжині. Мріяв бути залізничником, як батько. Та зустрівся йо-му лісничий Георгієвський, який взяв хлопчика в ліс, коли ще тільки сонце прокидалося. Все було ніби як завжди, але вже не так. Усе жи-ве щебетало, тягнулося до неба і ніби просило: «Бережи мене!..»

З дипломом техніка лісового господарства приїхав юнак з України на Урал, у Челябінську область, у Катавський лісгосп. Призначили по-мічником лісничого.

До початку Великої Вітчизняної залишало-ся чотири роки…

«Не знала, що батько – герой»

– Мені тато часто розповідав про війну, – ділиться спогадами донька Берези – Тетяна. Вони ї ї, сирітку-крихітку, ростили з дружиною ще з пелюшок. Усі знали про це й поважали Гліба Володимировича ще більше. Знала про це й донька. Вона дуже любила батьків.

– Ніколи не вихвалявся Гліб Володими-рович своїми подвигами. Про все говорив у множині: «Ми наступали, ми готувалися до нового бою, ми думали, як зуміти вибити ворога з мінімальними втратами…» Чомусь залишився в пам’яті такий епізод: «Ніч про-стояли у воді, щоб не видати себе. А фашисти поруч, за кілька десятків метрів…»

…Не відпрацював на Уралі Гліб і два роки, як призвали до армії. Заїхав ще далі від до-му – на Далекий Схід. Довелося брати участь у боях з японцями на річці Халхін-Гол. Коли розпочалася Велика Вітчизняна, їхня дивізія передислокувалася на захід і в серпні брала участь у боях біля Ленінграда.

З фронту недавній помічник лісничого, та вже лейтенант Гліб Береза часто писав листи у Челябін-

ську область, у Катавський лісгосп. Сюди ж відпра-вила свою кореспонденцію і редакція фронтової газети «На защиту Отечества». В ній надрукували розповідь про героїчний вчинок лейтенанта Бе-рези. Старший політрук П. Рудін писав:

– Праворуч заговорив ворожий кулемет. Він перетнув шлях нашій піхоті. Лейтенант Береза вискочив уперед, виявив ворожий кулемет. Через кілька секунд туди полетіли снаряди. Кулемет замовк. Бійці піднялися і швидко дісталися до траншей противника. А лейтенант Береза продовжував корегувати вогонь своїх гармат.

Збоку під тиском гітлерівців група наших бій-ців почала відступати. І тоді лейтенант Береза вискочив назустріч бійцям, зупинив їх і повів у наступ. Контратака фашистів захлинулася.

За відвагу лейтенанта Березу нагородили орденом Червоної Зірки».

– Тато ніколи цього не розповідав. Я не знала, що він герой, – говорить донька з по-чуттям гордості. – У газеті прочитала.

Через тридцять років після війни в Корю-ківку надійшов лист з Уралу від колишнього директора Катавського лісгоспу А. Горшкова. Він повідомляв, що лісівники з Уралу й досі бережуть фронтові листи Гліба Берези. В од-ному з яких лейтенант обіцяв: «Ми будемо відмінно виконувати завдання командування, а ви дружною працею в тилу будете допома-гати фронтові».

В іншому – від 12 грудня 1942 р. Гліб не стримував емоцій: «Шлю вам свій палкий бо-йовий командирський привіт й щиро дякую за святковий подарунок (до жовтневих свят

лісівники відправили йому вовняні шкар-петки, рукавиці та ін.). Ваш наказ я виконую з честю».

А в січні 1943-го Гліб повідомляє, що вже очолює батарею і що артилеристи влучним вогнем знищують фашистів…

Де тільки не довелося воювати молодому офіцеру! Варто лише подивитися у військовий квиток: Північно-Західний фронт, ІІ Прибалтій-ський, Ленінградський фронт, ІІІ Прибалтій-ський, І Український. Тричі поранений. Контузія. Шпиталі – і знову фронт! Нагороди, відзнаки радянські і навіть польські… Хіба це головне? Перемога – понад усе! Її зустрів у Чехії.

Звичайно, після Перемоги Гліба чекали в далекому уральському лісгоспі. Просили хо-ча б у гості приїхати. Та він залишився у рід-ному Ніжині. Лісництво доручили, а потім ін-женером у лісгосп запропонували. Та недовго фронтовик тут побув – отримав призначення в Корюківку директором лісозахисної станції, яку реорганізували в лісгоспзаг.

До друзів на Урал Гліб Володимирович таки їздив. Він сам себе зневажав би, якби не по-бачив дорогих людей, які листувалися з ним довгі роки і відправляли на фронт посилки.

Немає вже на світі людини з гарним пріз-вищем Береза.

Ще й досі стоїть на узліссі його будинок з білими віконницями, пофарбований зеленою фарбою. Тепер уже онуків і правнуків чекає в гості. Живе тут скромна вчителька, яка свято береже пам’ять про батька.

Зоя ШМАТОК

У ЦК не поскаржився

Під час служби в Німеччині (1945 р.)

Разом з бойовими товаришами під час служби на ст. Сари-Озек (1963 р.)

Гліб

Бер

еза

8 червня 1948 р.

ЛЮдИна

співає у хорі і складає кросворди

та відповідальності

6 № 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок

c m y k

http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

правопорядокправопорядок

Для отримання більш детальної інформації ми звернулися до ін-спектора по зв’язках

із громадськістю лейтенан-та міліції Євгена ХОМЕНКА. Ось що він повідомив:

– 13 лютого о 19:40 до чергової частини Корюків-ського районного відділу мі-ліції зателефонувала фель-дшер Корюківської ЦРЛ, яка повідомила, що на проїж-джій частині дороги вулиці Червонохутівська виявлено мертве тіло 26-річного міс-цевого жителя Олексія Р. з тілесними ушкодженнями голови, що могли виник-нути внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

На місце пригоди виїха-ла слідчо-оперативна гру-па, а пізніше було підня-то по тривозі працівників сектору карного розшуку та дільничних інспекторів

для проведення подвірного обходу жителів, які прожи-вають біля місця виявлення трупа. Згодом прибули пра-цівники обласного управлін-ня ДАІ на чолі з заступни-ком начальника управління Державтоінспекції Павлом Сорокою.

Вечірній подвірний об-хід майже не дав ніяких ре-зультатів, оскільки більшість громадян вже відпочивала, і тому співробітники міліції не мали можливості з ними по-спілкуватися. Як з’ясувалося, цього дня увечері батько та син Р., були напідпитку і повертались додому з вул. Суворова.

Йшли вони проїжджою частиною вулиці. Батько – попереду (вів у руках ве-лосипед), син плентався по-заду...

Десь на півдорозі додому батько озирнувся та гукнув

сина, який підковзнувся і впав посеред дороги. Са-ме в цей час лежаче тіло Олексія переїхав легковик (як тоді запевняв батько – іноземного виробництва, сірого кольору). Експерти-зою встановлено, що смерть настала в результаті забою і розчавлення головного мозку та відкритої черепно-мозкової травми, спричине-ної дією тупого предмету.

Як це сталося, батько пригадати не зміг. У голо-ві не залишилося жодних прик мет автівки.

Наступного дня керів-ництвом Корюківського РВ УМВС було прийнято рішен-ня продовжити подвірний обхід, а працівникам ДАІ (як району, так і області), перевіряти всіх власників

авто, які проживають у цьо-му районі.

Один з інспекторів зу-пинив автомобіль «ВАЗ 21070», водій якого, 42-річ-ний місцевий житель, по-мітно хвилювався. Під час огляду на нижній частині автівки, було виявлено сліди крові, волосся та мозку людини. На запитан-ня про їхнє походження, водій дав правдиві свід-чення, та розповів як усе було…

…Повертаючись додо-му, він не помітив чолові-ка, який «приліг» посеред дороги і наїхав на нього. Злякавшись, з місця приго-ди втік…

Порушено криміналь-ну справу за статтею 286 ч.2 Кримінального кодексу України «порушення пра-вил безпеки дорожньо-го руху, що спричинило смерть потерпілого», яка передбачає покарання у вигляді поз бавлення волі на строк від трьох до вось-ми років.

Андрій НАВРОДСЬКИЙ

т ра гі ч н и й В и п а д о к

Смерть на дорозі. Подробиці13 лютого у Корюківці під колесами автівки загинув молодий чоловік. Ця неприємна подія почала обростати різними чутками та домислами…

Так в одну з організацій Мен-ського району привезли новий опалювальний котел. Виванта-жили в упаковці, закрили за на-

дійними дверима та замками. Однак котел швидко кудись зник – замок було зламано, двері відкрито. Пра-воохоронці подалися до жителів се-ла, схильних до легкої наживи, але ті всіляко заперечували свою при-четність до крадіжки. Підозра впала на… вчителя. Хоча і важко в таке по-вірити але міліціонери вирішили пе-ревірити. Зайшли у двір і побачили, як у гаражі кипіла робота: вчитель затято різав «болгаркою» новісінь-кий опалювальний котел. Коментарі зайві. Тут знайшли і зняті раніше в селі 70 метрів телефонного кабелю. А різноманітних інструментів стіль-ки, що людина за все своє життя на-вряд чи зможе стільки назбірати. А тут чоловікові 25 років. Мабуть кра-діжка котла для любителя легкої на-живи була вже не перша. На докір про те, як вчитель, маючи постійну роботу і зарплату, опустився до рів-ня злодюжки, той лише промовив:

«А що тут такого?» Дивно, як така людина може навчати дітей і голо-вне чому?Тепер правоохоронцям додалося роботи з виявленню спі-вучасника злочину, адже вага кот-ла не дозволяє винести його одній людині, навіть силачу.

Сумно стає від того, що такі ось «сівачі розумного, доброго, вічного» кидають тінь на всю армію вчителів, котрі чесно виконують свої профе-сійні обов’язки. І що вже посіяв у душах дітей цей, так званий, педа-гог? До чого ж докотилася освіта, якщо в ній працюють злодії? До ре-чі, зарплата вчителя на фоні суціль-ного сільського безробіття не така вже й мала. І ніякі виправдання на кшталт «Украв, бо нічого було їсти», не проходять.

Діяння злодіїв чекає розслідування і суд. Він має вирішити: позбавляти чи ні волі людей, ласих до чужого. От лише до школи таких дипломованих учителів і на гарматний постріл не слід допускати.

Валерій МАГУЛАМенський район

д е г ра д ує м о?

Нам хліба не треба –метал подавай?Правоохоронці ледве встигають розкривати злочини, пов’язані з крадіжками металу. От лише металу поменшало, порівняно з 90-ми роками, коли крали дроти з ліній електропередач, люки, посуд для худоби у дворах господарів тощо. Нині ж «металісти» не розминаються з жодною залізякою, котра притягує їхню увагу, мов магніт. Принаймні випадки, коли чоловік краде металеві двері з квартири, яку винаймав, або церковні дзвіночки, навіюють на невеселі роздуми.

д о ре ч і

Ще варто б усім злодіям задумати-ся, як би до них ставилося суспільство, якщо б вони жили не в наш цивілізова-ний і гуманний час, а в стародавні ча-си. Хай спробують перенестися в ту далеку епоху, в країни Стародавнього Сходу, коли види покарань були дуже жорстокими, навіть часто загрожува-ли життю і здоров’ю винного. Напри-клад, в Індії, якщо злочинець був неві-домий, каралася вся громада, а злодія, спійманого на місці крадіжки, карали на смерть. У Китаї каралися три поколін-ня родичів злочинця. У стародавню епо-ху неспроможного боржника або злодія зв’язували шкурами або ланцюгами, ва-га яких дорівнювала вазі заборгованих чи викрадених речей. От уявіть, при-міром, вагу опалювального котла, чи зміг би злодій рухатися з вагою таких ланцюгів? (З часом форми відповідаль-ності пом’якшали. Пута з фізичних пе-ретворилися на юридичні).

(З історії покарань в країнахСтародавнього Сходу).

Крадії вирізаликабеліНашестя крадіїв на електро–та телефонні лінії, здавалось, відійшли в ганебну історію. Аж ні.

У грудні минулого року у Носівці злочинці вирізали кабелі телефонного зв’язку май-же на двох кілометрах. Замовкли апарати у абонентів, що проживають по вулицях

Володимирська, Ватутіна, Чехова, Попудрен-ка, Тракторна, Невського, Челюскіна, котрі в різних мікрорайонах міста.

Як тільки електромонтери цеху телеко-мунікаційних послуг №8 Чернігівської філії «Укр телеком» зробили нову лінію, зловмис-ники знетелефонили вулиці Тюленіна, Робо-чу, Богдана Хмельницького та Короленка. Ми-нув тиждень і знову крадії двічі навідались на вул. Робочу, де поцупили майже 100 метрів ка-белю. А йдучи звідти, різонули на вулицях Зої Космодем’янської, Короленка та Панфілова.

Користуючись тим, що правоохоронці не знайшли злодіїв, ті продовжили вирізати лінії і у новому році. В січні кабель зник по вулицях Ніжинський шлях, що в центрі міста, Артема і Миру, а також у селі Ставок, що недалеко від Носівки. А іще без телефонного зв’язку зали-шилися абоненти, які проживають на вулицях Дружби, Лесі Українки, Жукова, Вокзальна, Мо-лодої гвардії та у Малоносівці, що біля цукро-заводу. В кінці січня, ті, що полюють за кольо-ровим металом, поцупили понад півтори сотні метрів кабелю на вулиці Фурманова. Загалом більше, ніж на 30 вулицях не одну сотню або-нентів позбавлено телефонного зв’язку.

Майже десять разів у січні зв’язківці звертали-ся до місцевих правоохоронців. У міліції є кілька версій. Зокрема, вирізають кабелі для збуту. Бо, де це зробили, є пункти прийому кольорових металів. Можливо, хтось капостить зв’язківцям за чи не найгірший зв’язок у області.

Так це чи ні, але міліції підкинули непередба-чений добрий шмат роботи. Слідчо-оперативна група проводить рейди, опитує власників те-лефонів, влаштовує нічні засідки. Не солодко абонентам і зв’язківцям. Адже їм треба буде поновити майже всю кабельну мережу міста. А на це треба чималі кошти...

Микола КОХАНм. Носівка

д е р ж н а гл я д

Покараноза підвищену концентраціюпарів води у газіЧернігівське підприємство заправляло ма-

шини газом, який «забувало» перевіряти за показником концентрації парів води. Про це повідомила виконуюча обов’язки

начальника відділу державного наг ляду під-приємства «Чернігівстандартметрологія» На-талія Косьян.

«Порушення виявила перевірка державного нагляду на автомобільній газонаповнювальній компресорній станції ТОВ «Чернігів-Ресурси»», – сказала вона.

За її словами, встановлено, що відібрана партія природного паливного компримова-ного газу для двигунів внутрішнього згорян-ня, відібрана 8 лютого, не відповідала вимо-гам державного стандарту через відсутність контролю за показником концентрація па-рів води.

Автомобільна газонаповнювальна компре-сорна станція ТОВ «Чернігів-Ресурси» працює уже кілька років та заправляє автомобілі стис-неним газом метаном.

Реалізація продукції підприємства заборо-нена до усунення порушень вимог норматив-них документів.

http://dponline.cn.ua

http://dponline.cn.ua

№ 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок 7

к а л е н д а р

сьогодні сонце зійшло о 7 год. 00 хв., за-йде о 17 год. 28 хв. День триватиме 10 годин 28 хвилин. Повний Місяць 18 лютого. Місяць у терезах, скорпіоні.

За релігійним календарем сьогодні – віддання свята Стрітення Господнього. Зна-йдення мощей святителя Інокентія, єпископа Іркутського. Преподобного Панкратія Печер-ського. Преподобних Никифора і Геннадія Ва-жоєзерських.

Завтра – священномученика Харалампія та інших. Преподобного Прохора Печерського. Благовірної княгині Анни Новгородської. Му-чениць дів Єнафи. Валентини та Павли. Препо-добного Лонгина Коряжемського. Ікони Божої Матері «Вогневидна». День пісний.

іменинниками будуть: сьогодні – Генна-дій, Никифор, Інокентій, Панкратій; завтра – Алевтина, Валентина, Ганна, Галина, Прохор, Симон, Харлампій.

Ц и м и д н я м и н а р од и л и с я

22.02

Німецький філософ артур Шопен-гауер (1788); німецький фізик, засно-вник електродинаміки, що на його честь названо одиницю частоти Ген-ріх Герц (1857).

23.02

Німецько-британський композитор Ґеорґ Фрідріх Гендель (1685); амери-канський кінорежисер, лауреат «Оска-ра» віктор Флемінг (1883); український поет Микола Шпак (1909); українська співачка, народна артистка СРСР Єли-завета Чавдар (1925); російський ак-тор Олег янковський (1944).

н е с п р и я тл и В и й д е н ь у л ю т о м у

28

Знім о к іЗ с у п у т н и к а

NOAA-18 21.02.2011 13:42

Чернігів

гі д р о м е т Ц е н т р п оВі д о м л я є

22-го лютого очікується хмарна погода з проясненнями, часом сніг, на дорогах ожеледи-ця. Вітер східний 5–10 м/сек. Температура пові-тря вночі –13 ... –18 °C, вдень –7 ... –12 °C, по Чер-нігову вночі –14 ... –16 °C, вдень –9 ... –11 °C.

23-го та 24-го лютого – хмарна погода з проясненнями, невеликий сніг. Вітер східний 5–10 м/сек. Температура вночі –13 ... –18 °C, вдень –7 ... –12 °C.

п ог од а н а с о н Ці (д а ні S OHO)

GOES-14 21.02.2011 01:06 LASCO C2 19.02.2011 00:48

ог оло ш е н н я

ДО віДОМа акціОнерівЗат «Чернігівський автозавод» повідомляє про проведен-

ня чергових загальних зборів акціонерів, які відбудуться 15 квітня 2011 р. о 13:00 за адресою: 65053, м. Одеса, суворовський район, вул. Миколаївська дорога, 172. Реєстрація акціонерів та їхніх пред-ставників буде проводитись 15 квітня 2011 р., за місцем проведення загальних зборів, від 12:40 до 12:55.

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:1. Прийняття рішень з питань порядку проведення загальних збо-

рів, а саме: обрання робочих органів чергових загальних зборів то-вариства (лічильної комісії, голови та секретаря загальних зборів), затвердження регламенту роботи загальних зборів.

2. Затвердження річного звіту голови правління ЗАТ «Чернігів-ський автозавод». Визначення основних напрямів діяльності товари-ства на 2011 рік.

3. Затвердження звіту наглядової ради товариства.4. Затвердження рішень наглядової ради.5. Затвердження договорів (угод), укладених товариством.6. Затвердження висновків ревізійної комісії про перевірку звіту і

балансу товариства за 2010 рік. Затвердження річного звіту, балансу і інших форм бухгалтерської звітності товариства за 2010 р.

7. Затвердження порядку покриття збитків товариства за 2010 р., визначення планових нормативів розподілу прибутку на 2011 р.

8. Про переведення випуску акцій товариства з документарної форми існування у бездокументарну форму існування. Затверджен-ня рішення про дематеріалізацію. Надання відповідних повноважень наглядовій раді та виконавчому органу товариства.

9. Прийняття рішення про обрання депозитарію та укладання до-говору з ним на обслуговування емісії, що дематеріалізується, затвер-дження умов договору. Надання відповідних повноважень наглядовій раді та виконавчому органу товариства.

10. Прийняття рішення про обрання зберігача та укладання дого-вору з ним про відкриття рахунків у цінних паперах власникам ак-цій випуску, що дематеріалізується та затвердження умов договору. Надання відповідних повноважень наглядовій раді та виконавчому органу товариства.

11. Про припинення дії договору з реєстроутримувачем та вста-новлення дати припинення ведення реєстру та дати припинення здій-снення операцій надання відповідних повноважень наглядовій раді та виконавчому органу товариства.

12.Затвердження порядку вилучення сертифікатів акцій. Надан-ня відповідних повноважень наглядовій раді та виконавчому орга-ну товариства.

13. Визначення способу персонального повідомлення кожного власника акцій про дематеріалізацію випуску акцій та призначення уповноважених осіб, яким надаються повноваження здійснити пер-сональні повідомлення всіх акціонерів про прийняті Зборами рішен-ня, здійснювати інші дії щодо забезпечення проведення процедури дематеріалізації. Надання відповідних повноважень наглядовій раді та Виконавчому органу Товариства.

14. Прийняття рішення про зміну типу товариства та його на-йменування.

15. Внесення та затвердження змін і доповнень до статуту това-риства, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товари-ства», шляхом викладення його у новій редакції.

16. Визначення уповноваженої особи для підписання статуту в но-вій редакції і проведення його державної реєстрації.

17. Відкликання (дострокове припинення повноважень) членів на-глядової ради.

18. Відкликання (дострокове припинення повноважень) голови правління, дострокове припинення контракту з ним та членів прав-ління.

19 Відкликання (дострокове припинення повноважень) членів ре-візійної комісії.

20. Про утворення наглядової ради, визначення її кількісного складу, обрання її членів, затвердження умов договорів, що укла-датимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання

особи, уповноваженої на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради.

21. Про утворення виконавчого органу. Надання відповідних по-вноважень наглядовій раді.

22. Обрання голови та членів Ревізійної комісії. Надання відповід-них повноважень наглядовій раді.

23. Затвердження положень: «Про загальні збори», «Про наглядо-ву раду», «Про виконавчий орган», «Про ревізійну комісію», відповід-но до норм Закону України «Про акціонерні товариства». Визначення уповноваженої особи для підписання внутрішніх нормативних доку-ментів товариства.

24. Затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління. Визначення уповноваженої особи для підписання Кодексу.

25 Прийняття рішення про попереднє схвалення значних правочи-нів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року. Визначення характеру та граничної вартості.

26. Прийняття рішення про попереднє надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість.

27. Про обрання лічильної комісії наступних загальних зборів то-вариства.

28. Про створення філій товариства в Одеській області та в інших реґіонах, та затвердження положень про них.

29. Про припинення Закритого акціонерного товариства «Чернігів-ський автозавод», шляхом перетворення в товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівський автозавод».

30. Про обрання комісії з припинення шляхом перетворення.31. Про порядок і строки припинення товариства шляхом пере-

творення в товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігівський автозавод».

32. Про затвердження оцінки та умов викупу акцій в акціонерів, які не голосувала за прийняття рішення про припинення (реоргані-зацію) товариства.

Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства за 2010 рік (тис. грн)

найменування показника періодзвітний попередній

Усього активів 132 019 104 610Основні засоби 37 666 38 709Довгострокові фінансові інвестиції 60 160Запаси 43 388 35 369Сумарна дебіторська заборгованість 37 747 19 470Грошові кошти та їх еквіваленти 553 994Нерозподілений прибуток – 8 641 – 5 304Власний капітал – 8 041 – 4 704Статутний капітал 600 600Довгострокові зобов’язання 105 147 85 871Поточні зобов’язання 34 913 23 443Чистий прибуток (збиток) – 3 337 – 9 922Середньорічна кількість акцій (шт.) 600 000 600 000Кількість власних акцій, викуплених про-тягом періоду (шт.) 0 0

Загальна сума коштів, витрачених на ви-куп власних акцій протягом періоду 0 0

Чисельність працівників на кінець періо-ду (осіб) 256 123

З документами, пов’язаними з порядком денним загальних зборів, акціонери (їхні представники) можуть ознайомитися за місцем роз-ташування товариства (Чернігівська область, м. Чернігів, пр-т Миру, 312) до дати скликання (проведення) зборів у робочі дні: понеділок–п’ятниця від 9:00 до 11:00, а в день проведення зборів – на місці їх проведення. Для реєстрації в акціонерів мають бути при собі паспорт, представники акціонерів – паспорт та довіреність оформлену згідно з чинним законодавством України.

Довідки за телефоном (0462) 610-146.

Колектив та Рада директорів Асоціації «Зерно і хліб Чернігівщини» висловлюють глибоке співчуття генеральному директору Анатолію Володимировичу Кошику з при-воду смерті матері –

Ольги Георгіївни кОШИк.

п од ат к оВ а п оВід о м л я є

Для кого звітністьв електронному вигляді обов’язковаЗ року в рік податківці наполегливо привчали платників податків до подання звітності в електронному вигляді. І недарма. Адже Податковий кодекс, який набрав чинності 1 січня 2011 року, зобов’язав певну категорію платників звітувати саме в електронному вигляді.

Отже, платники податків, які на-лежать до великих та серед-ніх підприємств, мають пода-вати податкові декларації в

електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронно-го підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з Господарським кодек-сом визначені критерії, за якими підприємства поділені за категорі-ями. Зокрема, великими визнають-ся підприємства, в яких середньо-облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг вало-вого доходу від реалізації продук-ції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.

Малими (незалежно від фор-ми власності) визнаються підпри-ємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звіт-ний (фінансовий) рік не перевищує

п’ятдесяти осіб, а обсяг валового до-ходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.

Усі інші підприємства визна-ються середніми.

Крім того, відповідно до норм Податкового кодексу встановлено обов’язкову реєстрацію податко-вих накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних: більше 1 млн грн – з 1 січня 2011 року; більше 500 тис грн – з 1 квітня 2011 року; більше 100 тис. грн – з 1 липня 2011 року; більше 10 тис. грн – з 1 січня 2012 року.

Неухильною залишається ви-мога надання усіма платниками податку на додану вартість ра-зом з декларацією копій реєстрів в електронному вигляді.

Відділ масово-роз’яснювальної роботи та звернень громадян ДПА

в Чернігівській області

« КОМФО Р Т »М Е ТА Л О П Л А С Т И КО В І

м. Чернігів,Готель«Градецький»,офіс 205.Тел.: 612-184,(093) 455-12-47.

м. Короп,маг. «Panasonic».Тел. 2-11-53

Памилки з поясненнями і без Дуленосний (доленосний) час – час після

багатообіцяючих виборів. Лаповий (липовий) документ. Лисосмуга (лісосмуга) – залисина. Стіловий (стійловий) період – Новорічні свята.

Телефон рекламного відділу«Деснянки вільної» –

4-40-07

8 № 22 (206) 22 лютого 2011, вівторок

c m y k

http://dponline.cn.ua

остання сторінкаостання сторінка

c m y k

п ре Зе н та Ція

«Людей, на вчинках яких мають виховуватися покоління»

В обласній бібліотеці ім. Королен-ка відбулася презентація книжки спецрепортажів з радіоверсією «Королі і «капуста». Неймовірні

пригоди українця Павлюка». Це вже 29-те видання письменника і публіциста Сергія Дзюби. У ньому він поєднав і військову, і спортивну тематики, і неймовірні при-годи. І все це не вигадки, а справжні іс-торії з життя наших земляків.

...Три роки, чотири місяці і десять днів тривала дивовижна подорож мандрівника-екстремала Михайла Павлюка. За цей час він проїхав ав-тостопом Росію, Казахстан, Китай, Лаос, Камбоджу, Таїланд, Малайзію, Індонезію, Бруней, Східний Тимор, Філіппіни, В’єтнам – понад 80 тисяч кілометрів! Самотуж-ки, без провідників-тубільців, ризикуючи життям, підкорював вершини найнебез-печніших вулканів, пройшов сотні кіло-метрів лісовими нетрями, спав у наметі, насолоджуючись чарівною екзотикою ніч-них джунглів. Найвродливіші місцеві ді-вчата не раз пропонували мандрівникові взяти їх заміж, однак Михайло вирішив: ще не час, і повернувся додому.

Михайло Павлюк – один із героїв Сер-гія Дзюби. Автор пригадує, як було важко розговорити дещо дивакуватого хлопчика із села Низківка Щорського району. Але згодом Михайло зрозумів, що його екс-тремальними подорожами цікавиться багато людей і почав розповідати.

З деякими героями Сергія Дзюби вда-лося і нам поспілкуватися. Екстремал Пав-люк із запалом розповів про свої подо-рожі автостопом.

– Найбільше мене вразила казкова Ін-донезія. Ви навіть не уявляєте які щирі, приязні, гостинні і добродушні в цій країні люди. Всі запрошують в гості, пригоща-ють, із задоволенням вчать своєї мови, – згадує мандрівник. – Там ніхто не вживає

алкоголю і не лається. Таке враження, що індонезійці завжди посміхаються, що б у них не сталося. Ввечері вони збираються біля вогнища, грають на гітарі і співають чудових пісень. Переконаний, якщо десь і є рай, то в Індонезії!»

Проте під час подорожі були й не-приємні, форс-мажорні ситуації. Не раз у Михайла викрадали речі, виникали непорозуміння із правоохоронцями... Та найбільше вразило нашого земляка те, що в Туреччині живе багато людей не-традиційної орієнтації.

– В цій країні чоловіки часто пропону-вали мені інтимні стосунки, намагалися навіть купити мене за гроші. А одного разу я взагалі потрапив в ситуацію, яка збентежила мене.., – розповідає Михайло Павлюк. – Якось мене підібрав на дорозі турок середнього віку. Їдемо ми, спілку-ємося, а він починає розповідати, що я йому сподобався, тож хоче покохатися зі мною. Коли я відмовив, попутник почав кричати і пропонувати мені непристойні суми грошей, а потім ще й дружину свою в подарунок... Я ледь-ледь звільнився від нього, – згадує мандрівник.

...Не менш цікавим героєм книжки Сер-гія Дзюби є Сергій Шаповал – україн-ський офіцер, який після кривавої бійки на Балканах мирив сербів та албанців у Косовому, спілкувався з племенем кані-балів у джунглях Сьєрра-Леоне і вряту-вав сотні людей у Ліберії. Сергій Іванович був тричі поранений в Афганістані. Його підрозділ врятував від загибелі бійців дев’ятої роти – в тому запеклому бою, який відтворив Федір Бондарчук у своїй кінострічці. За словами Сергія Шаповало-ва, душмани його поважали і, незважа-ючи на те, що він був ворогом – запро-шували почаркувати.

– Афганістан завжди житиме в моє-му серці. Адже там навічно залишилися мої бойові побратими. Навіть тепер уві

сні часто здригаюся, пригадуючи сташ-ні кровопролиття. Ми не маємо права забувати простих хлопців – героїв, які виконували свій обов’язок на території Афганістану», – наголосив бойовий ко-мандир Сергій Шаповалов.

...Ще одна легендарна людина – чер-нігівець Геннадій Костянов. Йому, як кажуть, за життя треба пам’ятник поста-вити. Чоловік п’ять років був паралізова-ний, але не падав духом. І він переміг! Та ще й як – на його рахунку 99 марафон-ських дистанцій. Він став чемпіоном світу серед ветеранів. Геннадій Костянов пробіг майже всю Європу, змагався у пустелі Ка-ракуми та на Афганському кордоні, коли майже над головою свистіли кулі.

– Я сказав хворобі – ні! І вона відсту-пила. Починав з маленького – розхожу-вався, потім долав невеликі дистанції. А своє 50-річчя відсвяткував, пробігши 236 кілометрів за добу. Це були змагання «Піз-най себе», які відбулися в Ленінграді, – по-сміхається Геннадій Костянов.

...І таких героїв-земляків у збірці Сергія Дзюби чимало. На думку автора, це люди, про яких має знати кожен. «Хтось боровся за перемогу, хтось рятував життя, хтось пізнавав світ і людей, хтось переміг під-ступну хворобу... всі вони переможці. Лю-ди, на вчинках яких мають виховуватися покоління. Мені дуже приємно пізнавати їх, писати про них, бо вони заслуговують на це. Вони – герої!» – впевнений Сер-гій Дзюба.

Автор пообіцяв, що вже наприкін-ці травня презентуватиме свою 30-ту творчу добірку «Життя між кулями», яка присвячена українським миротворцям, воїнам-афганцям та людям, які воювали в «гарячих точках» за радянських часів, а також ветеранам Великої Вітчизняної і видатним військовим.

Сніжана БОЖОКФото Віктора КОШМАЛА

л и жі

Очікували на більшеНа дещо кращі спортивні результати сподівалися фахівці від виступів представників Чернігівщини на Всеукраїнських змаганнях з лижних гонок серед спортивних шкіл.

На харківській спортивній базі «Темп» лише на другий день змагань команда черні-гівської СДЮСШОР з лижного спорту в комбінованій естафеті посіла друге місце.

Срібні медалі здобули Олексій Мілейко, Олексій Трухан, Ольга Росла і Сніжана Тесеєва.

За гострої конкуренції на дистанції п’ять кі-лометрів вільним стилем Ольга Росла зуміла пройти складну засніжену трасу третьою.

У підсумку збірна Чернігівщини – на п’ятому загальнокомандному місці.

В и д а н н я

Їхні фотознімки у календаріВиповнилося двадцять років з часу утворення Національного олімпійського комітету України. З цієї нагоди видано перекидний календар на 2011-й рік. У ньому належно пошановано всіх тих українських атлетів, зокрема і чернігівців, які за два десятиліття зробили гідний внесок у піднесення престижу вітчизняного спорту на світовій арені.

На аркуші за лютий зображено бронзову призерку з біатлону XVII зимової Олім-піади в Ліллегаммері (1994) Валентину Цербе. Є вона і на сторінці за квітень,

разом з нашою землячкою Ніною Лемеш і членами збірної України з біатлону, які бра-ли участь на XVIII зимовій Олімпіаді в Нага-но (1998).

Відразу дві чернігівки потрапили на липне-ву сторінку. Це – олімпійські чемпіонки Афін Наталія Скакун (важка атлетика) і Олена Кос-тевич (кульова стрільба).

Найкращі учасники XXI зимових Олімпій-ських ігор у Ванкувері (2010) – біатлоністи Ан-дрій Дериземля і Оксана Хвостенко – зафіксо-вані на світлинах у жовтні.

Підготував Віктор БЕРЕГОВИЙ

Його знають у всій Україні та за її межами. Він лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних премій. Його праці друкують вітчиз няні і закордонні видання. Герої його книжок – наші земляки. Люди, які заслуговують на визнання і повагу.

ОБ’єДНАЛи ТВОриСерГІя ДЗюБи

адреса редакції: 14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62, 3-й поверх.веб-сайт: www.dponline.cn.ua. електронна пошта: despravda@ukr.net.Віддруковано у ВАТ «РВК «Деснянська правда»,14000, м. Чернігів, пр-т Перемоги, 62.Газета виходить тричі на тиждень (вівторок, четвер, субота).Тираж тижня – 27 179. Розповсюджується по передплаті.Редакція не завжди поділяє погляди авторів публікацій. Відповідальність за достовірність інформації та реклами несуть автори та рекламодавці. Знаком позначені матеріали рекламного змісту. Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

Деснянка вільна Засновник та видавець – тОв «редакція газети «Деснянська правда».Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 465-114ПР від 22.04.2010 р. Головний редактор Лариса МіЛОва. Перший заступник головного редактора Леся кОШеЛЬ. Тел. 678-200. Заступник головного редактора Петро ГрОМОвИЙ. Керівник відділу зв’язків з громадськістю володимир ЛИсенкО. Тел. 4-44-42. Відповідальний секретар віталій аДруГ. Тел. 4-21-92.Телефони відділів редакції: суспільно-політичних питань: 4-22-71; економіки: 4-45-42; соціальних питань: 4-41-36;гуманітарної сфери: 4-44-12; реклами: 4-40-07. Факс: 4-21-92, 4-40-07. Комп’ютерна верстка та дизайн: Олександр БОЖОк, Ганна ЗевкО, світлана куЗЬМенкО. Коректори: альона ШевЧенкО, світлана сОкОЛ, Олена ШереМет. Передплатні індекси: триразовий – 49086; триразовий пільговий – 49087 та четверговий випуск – 49088.